author
stringclasses 757
values | author_url
stringclasses 757
values | poem_name
stringlengths 1
98
| poem_url
stringlengths 49
53
| context_author
stringclasses 757
values | context_poem_name
stringlengths 1
98
| context_poem
stringlengths 0
88.2k
|
|---|---|---|---|---|---|---|
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Довірившись тонкому спирту слів... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16222 | Іван Андрусяк | Довірившись тонкому спирту слів... | довірившись тонкому спирту слів
живеш як риба стоптуючи пальці
де кратери звикають до землі
як пастухи до різьбленої палиці
як тільки відрізнивши день до дня
кусаєш губи нібито збулася
збитошних голосів ламка стерня
і карусель знервованого танцю
доба просочень випила усіх
змінивши стать доважила природу
і їх тонка погорда кришить воду
стурбовано дорівнюючи їх |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Доктор с багач і чудотворець... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16298 | Іван Андрусяк | Доктор с багач і чудотворець... | доктор С багач і чудотворець
а надто власними силами
тяжке дитинство
власними силами
ґімназія власними силами
матура власними силами
вілла до неба
і два зіркових авто
також власними силами
колекціонує тулуби
фраєрів без рук і без ніг
має їх 22
двічі по одинадцять
опля хлопчики
нині гратимемо в футбол
ми ж без ніг
хриплять каліки
подумаєш морщиться
я зробив собі життя
власними силами
а власними силами
можна зробити все
і киває відставному сержантові санітару
півроку тренувалися в санаторії
за колючим дротом
я не знаю можливо їм справді виросли ноги
я не знаю як це взагалі могло статися
але я бачив їхній весняний матч
грали хлопці в футбол ого як грали |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Друзів здобути важко | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16275 | Іван Андрусяк | Друзів здобути важко | якщо розмовляючи з низькорослим
скажу про таких як він
курдупель
карлик
цурпалок
одразу наживу собі ворога
але якщо коренастому блондинові
скажу що мені імпонують
високі біляві хлопці
навряд чи здобуду друга |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Епідемія простору все ще тріпоче умами... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16310 | Іван Андрусяк | епідемія простору все ще тріпоче умами... | епідемія простору все ще тріпоче умами,
за державою снігу усе ще столиця сама…
їм і жити замало, і солодко жити замало,
та пожухлі вітрила ще й досі борей обійма.
сторонцями тюльпани – як бризки, порослі степами,
як огуддя війни, що не втерпіло слави її:
позолочену крону уже не витримує павіть,
поступово сама обгризає застиглі краї |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Є місце де вода не приживається... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16215 | Іван Андрусяк | Є місце де вода не приживається... | є місце де вода не приживається
гаряча цвіль не втримує слова
як чорний танець гордого китайця
його печаль по череву сплива
є місце твору — ген аж поза титрами
коли фуршетом зафіксують шок
поети повипалювали титули
на голих грудях відданих жінок
їм легко плисти — їм потятим хвилею
уже ніяка мрія не страшна
коли їх пальці вивернуться з вирію
усіх змете зі столу старшина
і буде тільки місце під портретами
вода не гнеться піниться вода
хорує час поетом над поетами
мені не жаль я кожного віддам |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Живемо під чортом неначе під богом... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16162 | Іван Андрусяк | Живемо під чортом неначе під богом... | живемо під чортом неначе під Богом
і вправно жонглюєм словами
в яких від глибин від прасуті святого
немає ні грама
заплутані ми у своїх переплутах
у путах своїх нерозривних
а хто розриває розрубує пута
той бачиться дивним
а в кого святого нема за душею
ні краплі малої
той в'яже петлю і кидає на шиї
на душі героїв
а кого ті пута затягнуть до краю
у чорну годину
на власну той шию петлю одягає
на душу невинну
а іншим байдуже бо інші не знають
дороги у вічне
над стомленим світом Танатос витає
і душі калічить |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | З дитячих ігор і забав | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16276 | Іван Андрусяк | З дитячих ігор і забав | коли тобі стане аж занадто нудто
заведи собі янголятко і дідуся
грайся так
підстав дідусеві ногу
хай гримнеться мордою об асфальт
янголятко опусить голівку
подаруй дідусеві 5 копійок
янголятко підніме голівку
розбий дідусеві каменем окуляри
янголятко опусить голівку
звільни дідусеві місце в трамваї
янголятко підніме голівку
вилий дідусеві на голову помиї
янголятко опустить голівку
скажи дідусеві боже помагай
янголятко підніме голівку
і так далі
потому йди спати
присниться тобі янголятко або чортеня
якщо янголятко ти виграв
якщо чортеня програв
а як ніщо не присниться
н і ч и я |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | З полтавських реколекцій | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16201 | Іван Андрусяк | З полтавських реколекцій | не з учених криниць на площах
не з полотен в диму нічному
ти визбируєш світ як мощі
перманентного іподрому
ласки вкритих блідою шкірою
недоторкані вийдуть в сад
я губами тебе вимірюю
кожну матрицю дописав
кожний волос погнутий змучено
в тремі виходу поза круг
не перейдуть сліди за учнями
відображенням під кору
ламко слухати риб на прив'язі
лиш покута як фризієр
похизується трохи ризами
і під ножиці розіллє
нерозбещену тугу вечора
розпанахає алкоголь
сад наш рухатися приречений
у крові посади його |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | З полтавських реколекцій — 2 | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16202 | Іван Андрусяк | З полтавських реколекцій — 2 | взуття душі — ночівля чинбаря
(віддерти слово відмочити горло)
а відьмою на босий чин бояр
і день іде і ніч іде і голо
(не вісімнадцять) знаком терезів
розбити небо вирячене в тебе
це недоосінь мила ці антени
я ображав але не зобразив
не стер на пальцях липову кору
голів ребристих вицвілих притонів
продовжую зривати давню гру
як недоспіле яблуко з долоні
витоптуючи непристойний сад
де скачуть вишні на порозі злаку
шукаю зради мороку чи маку
під замком ошалілим від осад
під пастораллю жінки що була
вражливою допоки сіль не з'їла
пересити розкішного жала
над берегом розплетеного тіла
допоки яре кирзове взуття
натерло очі (мозолі на більмах)
допоки в мене є твоє життя
розмазане по скошених обіймах |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | За димом за струпом невидимі інші стихії... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16182 | Іван Андрусяк | за димом за струпом невидимі інші стихії... | за димом за струпом невидимі інші стихії
хорує над хором розгорнута кара нудьги
учора сказали вертайте голоблі на київ
сьогодні мовчали у степ розгортайте сніги
і дні непокірні як прісні водойми довкола
понуро і довго блукають лякають бредуть
вдягати попруги заучено мимрити ролі
і коней пускати в заплаву коли проростуть
безбожної тварі надихано в пору блавату
я знаю я витерплю я заверстаю шляхи
бо дим над карпатами вищий від слова карпати
але розкопати цю карму оскалом яким
подужати місяць чи рік чи життя чи стихію
знеславити землю яка не над нами зійшла
учора сказали вертайте голоблі на київ
сьогодні мовчать бо до рота налізла зола
і прісно як присмак і просто як небо в коралях
на довгому шклі заметілей на хвищі думок
забрали зотліли зомліли згоріли
заграли
і мозок і мова і вічність і карма і рок
і стомлено ніби на прощу вальдшнепи над містом
і крила гудуть як наструєні нерви гудуть
над києвом гори їх суджено нам заповісти
вертаймо голоблі панове у небо у путь |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | За краплею крапля сповзає під лід... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16223 | Іван Андрусяк | За краплею крапля сповзає під лід... | за краплею крапля сповзає під лід
обвиті губами цибаті штативи
ми гордо вивчаєм цей жадібний світ
як випите з ночі розморене чтиво
нам пити повільно ми випари п'єм
сльоза упиря перестрибне колону
поет не прощає прострації трону
його пантеону не шкодить об'єм
йому вистачає чужої біди
заломлені вежі як промені сірі
йому залишають півтрупа на сіні
змирися лишися посунься прийди
та нині немає ні трупів ні сил
синіє у звивинах тиша панічна
я сам супокою цього напросив
навіщо питаю не знаю навічно… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | За овидом терпне самотній сумний рамадан... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16183 | Іван Андрусяк | за овидом терпне самотній сумний рамадан... | за овидом терпне самотній сумний рамадан
уже осипається мерва з черченої брами
віддам тобі перстень і палець а сніг не віддам
нехай він тяжіє меж нами тяжіє меж нами
на дамбу не вийду там губи злюбованих слив
погруддя лілей герметична плутонна судома
яри за ярами там замшевий дощ настелив
та неба немає і я залишаюся вдома
то сни менелая нехай осміє менелай
багнети юдолі нехай четвертує волами
займай україну але тільки сніг не займай
нехай він тяжіє меж нами тяжіє меж нами |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | За розкішним притоном брудної як світ арагви... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16357 | Іван Андрусяк | За розкішним притоном брудної як світ арагви... | за розкішним притоном брудної як світ арагви
тінь стола одинока чи попіл загублених магів
жовте право на вітер де бритва на спомин ягве
утікає із лаку як з ножен в яких комахи
відкладаючи яйця прилипли жінки і пальці
розімкнути вечерю а далі не шкло не шкалка
деревій і вода пережовані як скитальці
і душа помаранчі губата і мокра калька
утікати з ідеї як шанці біжать з полону
перестрибують риб що безрідні і чорнобриві
і дорогу на схід перед себе немов ікону
учорашні дощі розгортають на теплій глині
а де глибше безсмертя як попіл струмує з пальця
кундалін крематорій четверта коронка в зубі
розпадається час від надії що час розпався
осипається злива немов алича на зрубі
і немає меж нас ані присмаку ні причини
жовте небо проходить крізь линву немов крізь мене
я шукав самоту розрізаючи цю мачину
а знайшов лише сонце як пляма нудне й зелене |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Замовляння з голубами | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16337 | Іван Андрусяк | Замовляння з голубами | Катрусі
Катрусі
перелети мене через янгола
через янголя янголятко
з білими крильцями в білій кирилиці
з потерчам над губами
на голубій воді
та перелети мене через янголеня
почерез вітер левадами
вишиту воду хрестиком
голосом щекавицею ниткою корабля
з потерчам над губами
та перелети мене почерез янголенятко
та пригорнися собі обабіч води
та пригорнися мені в її янголінь
білими крильцями вишита янголань моя
янголедь моя янголинна з потерчам на щоці
та перелети мене почерез янголенятонько
почерез кола кириличні в голубій воді над губами
потерчам корабля на долоні янголень моя янголинь
відлунюючи хрестиком понад левадами
щекавицею понад вишиття вуст янголелю
та перелети |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Затуркані розтуркані затуркані... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16249 | Іван Андрусяк | Затуркані розтуркані затуркані... | затуркані розтуркані затуркані
розтуркані зубами догори
свистали ми забитими форсунками
і по одному утікали з гри
а вже колоду посипали попелом
хай інший хтось приходить уночі
ми написали дуже добру оперу
чи ж винні ми що опера мовчить
чи ж винні ми що ця сумна процесія
похнюплена неначе з бодуна
при родах вмерла покритка поезія
і ліс росте крізь наші імена |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Звитяжці станули живими... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16358 | Іван Андрусяк | Звитяжці станули живими... | звитяжці станули живими
а сіль зійшла і все зійшло
і не вміщалося жало
щоб виправдовувати ними
оселя ближче до тепла
до грижі в мозку (до презумпції)
попід деревами просунутись
і випити — оце хвала
оце гидота (чир і блаж
кобіт захланних ремиґання
котів сорочинці) загальний
шинок повітря — куля й раж
і замах з вірою в сатрапа
мерзотника богатиря
на два ура зійшла зоря
і відгукнулася на запах
(еротика) забутий раз
впустити демона (простити)
і тричі крізь жаргонне сито
(просіяних) родити нас |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Звірям (першого разу) ми людську мову принесли... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16258 | Іван Андрусяк | Звірям (першого разу) ми людську мову принесли... | wild (at our first) beasts uttered human words…
звірям (першого разу) ми людську мову принесли
— другого разу каміння співало як птиці чудесні —
але зоряна пустка настала таке наше третє пришестя
*
у голові його, дитино
знайдеш серце
(розтрощене)
у серці його, мейбл
знайдеш ліжко
(насправді)
у ліжку його, сибілло
знайдеш повію
(заложниця)
а в повії цій, пані
знайдеш мисль його
(мертву)
*
політик це такий великий зад
на нього кожен дурень всістись рад
*
маленька людино
(спішиш
одержима
безсиллям)
зупинися забудь розслабся
жди
(маленька дитино
що спробувала
що обпеклась
що поплакала)
ляж заспокійся
спи
о дощ
о сніг
о сонце
о місяць
(введи
нас)
*
так вОни живі
(хто
?негри)
Не джаз
живий
не Джаз живий А
Так живий(вони
на
родились живими)
хтось не народився
хтось народився вмерти
хтось народився живим(але
негри
усі
наро
дились
так
Жити)
амп-Е-там
;раз-два
аМ-таМ
тідл
—ід
амптамамптам(ОО——
!
тінь
Бам-
:ду)
,зараза.
*
одного разу негр
впіймати вмить зумів
таку маленьку зірку
що й сам не зрозумів
"не щезнеш ти допоки
не стану білим я"
отак ночами й досі
горить оця зоря
*
любов це місце
і довкруж цього місця
любові обертаються
(яскраво)
усі місця
так це світ
і в цьому світі
так живуть
(згорнуті)
всі світи |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Здається ми перестаємо слухати... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16224 | Іван Андрусяк | Здається ми перестаємо слухати... | здається ми перестаємо слухати
такою безневинною печаль
скрадається вкороченими звуками
в яких живого імені не жаль
код бездоріжжя: ребра і вино
триматися як поручень на кризі
за те що доручити не дано
своїй останній невмирущій книзі
за те що бог під ребрами зійшов
гаряче лезо а кістки холодні
за те що не розсмоктується шов
у пращу галилейської безодні
немислимо неміряно навспак
губами жертву втомлену вершити
на тінь вершини наступити так
немов на горло це несамовите
немов по ребрах крила пір'я ніж
вино червиве каменем і брудом
неначе він цю істину возніс
а кожен ліс при ній лишився судом
проповідає листя і смолу
могилу теплу стеле перегноєм
і кожному пропащому ослу
заповідає жити під горою
а слухати давно вже перестав
та й ми самі також перестаємо
немислимого духу золота
печаль над нами стелиться незримо
і живемо — і бог і ліс і суд
тоненьким швом помічені з безодні
їмо се тіло і п'ємо росу
а може й кров вона також холодна |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Здиміє раптово і напружено... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16225 | Іван Андрусяк | Здиміє раптово і напружено... | здиміє раптово і напружено
в реверанси зношених осель
те що перетравлюване душами
хлюпотіло й пінилось — усе
викришиться білим по червоному
на солодку паморозь листа
аґіоґрафічними іконами
заростуть покинуті міста
епізодом схрещеної немочі
худорлява содомія слів
непереосмислені на ревище
ми усе повернемо землі
віддамо холодною розплатою
так жорстоко як самим собі
золотого бога голу статую
і вершини краху голубі |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Зорі й місяць | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=22833 | Іван Андрусяк | Зорі й місяць | Усі сови
попросиналися,
із небесних зворів
очима світяться,
лиш одна сова
зо звору висовилася,
над сонним ставом
пір'я чистить. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | І будеш ти як провидець ділити свій отченаш... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16212 | Іван Андрусяк | І будеш ти як провидець ділити свій отченаш... | і будеш ти як провидець ділити свій отченаш
на біле і на червоне на страх і на суєту
і вірити в очевидне що демон є серед нас
та він забажає інших неволити в цю слоту
печеного диму просить солоним дощем блука
і усмішка його боса як шибениця тонка
приносити в жертву людям наївних таких людей
і хай його потім судять він інших собі знайде
поранених не злічити живих не переживеш
за нами і понад нами до вік доросла стерня
помножити на причастя короні органи веж
і груди нехай накриє розпукнуте каменя
несила судити соком хіба що сухим стеблом
історія зависоко і господа замело
і місяць як паралітик кульгає серед золи
і ти мені кажеш квіти такі самі як воли
і просиш пучок прощення і воду на груди ллєш
за іншими трумни носиш над іншими б'єш хрести
і кажеш що очевидно наш демон тонкий спориш
чиє хутірне насіння у роті не донести |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | І в зашморгу до тебе долечу... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16200 | Іван Андрусяк | І в зашморгу до тебе долечу... | і в зашморгу до тебе долечу
перетин звуків зрине на прицілі
про білі вежі я в дитинстві чув
а котрі з них залишилися цілі
я знаю ти ніколи не була
царівною на пальцях чингісхана
накриє захід сура бездиханна
а ти для тої сури замала
переласкавши грона мужиків
і первородних царенят зронивши
почуєш як за гоном дише кір
жагучим настом покриває ніші
перелиставши очі цуценят
побачиш мій усміхненний відбиток
є виток душу — вирізати сад
з покірних як легенда голих ниток
є бестіарій чистого дощу
на зламі часу збитого докупи
я чув тебе як голос воду чув
не зустрічай мої роздуті трупи |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | І днище солов'я сповите в павутину... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16177 | Іван Андрусяк | і днище солов'я сповите в павутину... | і днище солов'я сповите в павутину
і горло вітряка покинуте на вітер
і день що не зійшов перегортати світом
як папороть плести маркітний проріз тину
прозорий лист зерна в колисці з омовінням
і вирвиця сумна далеко за богами
терпіння є життям і ґарувати нами
прислужує своїм обмеженим терпінням
і диво є одне в тонесенькій красі
і є одне крило воно народить крила
живи на цих дощах моя тендітна сило
тулися до душі тулися до душі... |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | І знов... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16301 | Іван Андрусяк | і знов... | і знов
трава облич
стрілятись в губи
свячені мальви
по під
небі
нню с
тікають
зірви |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | І знову дощ і знову знову знову... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16153 | Іван Андрусяк | І знову дощ і знову знову знову... | і знову дощ і знову знову знову
ми мовчимо і знову мовчимо
і знову не наважимось немов
глумливий дощ підслухає розмову
і буде реготати цілу ніч
і нас не випускатиме з під'їзду
і довго-довго безборонне місто
печально зазиратиме до віч
шептатиме що є лишень обов'-
-язок перед людиною — не більше —
— і навіть вірші — боже — навіть вірші —
— усе що хочеш тільки не любов
і навіть накликатиме біду
і ти — смішна — підказки ті повториш
та я ні слова не скажу натомість
а просто мовчки
в дощ тебе
введу… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | І люди і очі і води і зорі і там... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16178 | Іван Андрусяк | і люди і очі і води і зорі і там... | і люди і очі і води і зорі і там
де звук розпашів на зеленому вовчому морі
немає нікого хто вивів би голосно сам
дієзи й бемолі зараза дієзи й бемолі
і зливи неначе прищі на брунатному тлі
марудні й понурі як джинси на тілі декарта
і вже голоси мої з неба судомні як кварта
зринають в долоні розмірено як дриґлі
зимуємо разом і пόфіґ – каштани цвітуть
кобіти і ноги дими і пропалені скельця
розбризкана навпіл із пляшки сумна каламуть
до серця доходить зараза доходить до серця
жує сентименти випльовує міражі
кохання й масарство макартні або маріконе
на бархатній бойні нічого не важать ножі
лиш люди і очі і води і зорі і коні
невже повбивав би невже постелив би зерня
в розмірену й теплу розлиту по вінця гидоту
лиш тіні зараза минають холодні на дотик
і знову ображено дивляться в очі коня |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | І обезводнена цим житієм... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16213 | Іван Андрусяк | І обезводнена цим житієм... | і обезводнена цим житієм
духом сахари
каліґрафічно плетеш битлиєм
на марґіналі
пахне відлучена до корінця
ніч норовиста
і до грудей тобі нитка лиця
капле зумисно
і викорінена з патоки крил
з глиняних ножен
тихо спиває душа твоя пил
жертвоприношень |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | І самоти береговизна... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16214 | Іван Андрусяк | І самоти береговизна... | і самоти береговизна
і ніч докришена в укіс
душа привиділась і висне
як закривавлений поріз
і крихти котяться зпівока
категоричні як сліди
пересувна мораль пророка
устань і йди в уста води
голосовіння майже наше
місцями сонне далі в лад
прости утоплений монаше
що я дослухався порад
що видихся що пересилив
собі самого полонить
поріз присох укрився пилом
а тільки все одно болить |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Із повітря в повітря зринають твої птахи... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16302 | Іван Андрусяк | із повітря в повітря зринають твої птахи... | із повітря в повітря зринають твої птахи
як вода у клепсидрі з нічийного ока сну
тут кульбаби вінками означують хист і схил
у тоненьких долонях розхлюпуючи весну
тут буває за пристрасть віддати себе і стріт
на вівтар чи на плаху розмінюючи єство
але більші від серця окрушини твоїх сліз
як слова у клепсидрі висотують за-
-жи-
-во
у вінку із кульбаб що заплющили очі на дощ
у долоні затеплій завічній в губах із кульбаб
у коханні що майже кохання майже наше
у пальцях пелюcтками по спині
стікати |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Іноземні мови | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16266 | Іван Андрусяк | Іноземні мови | Чи твій тато палить люльку?
Так мій тато палить люльку
Yes my father smokes the pipe
повтори цю фразу ще раз
і вона тобі відкриє
ві-
кно у світ
і коли ти сидітимеш на бродвеї
в барі шикарнім як око диявола
тебе конче хтось запитає
Чи твій тато палить люльку?
Так мій тато палить люльку
Yes my father smokes the pipe
бачиш
як то чудово |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Іслам | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16267 | Іван Андрусяк | Іслам | якби я був старосвітським турком
і вірив би в автоматичну міґрацію
із продірявленого невірними тіла
в серай
мабуть не бруднив би тоді стопи
перед призовною комісією
аби
той скотина фельдшер
вивчивши мої сліди на картоні
встановив плоскостопість
а про серце навіть не згадував
бо хто мені тут може ґарантувати серай
мудрагелі рекрути
чи придурочні клерки |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Істинно кажу тобі — зима... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16350 | Іван Андрусяк | Істинно кажу тобі — зима... | істинно кажу тобі — зима
так і час переступає тричі
і нікого вічного нема
нині понад нами чоловіче
все воно з-під немочі росло
і кришились хмари на дорогу
мислити — останнє ремесло
ми його прощатимемо богу
скрипти на старий пісенний лад —
мушлю чи пістоля чи трембіту
на півсвіту глянути назад
і переконатись на півсвіту
і нести як гадину в руці
квітку цю кропиву цю дитину
істинно кажу тобі — синці
будуть вічно цілувати спину |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Кабан дикий – хвіст великий | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=26327 | Іван Андрусяк | Кабан дикий – хвіст великий | Розділ перший, у якому наші герої п'ють найсмачніший у світі чай, а ми тим часом дізнаємося про те, чому татові не можна читати буквар
Тато — сміхотунчик.
Точнісінько як Стефа.
Звісно, мама, сестричка і навіть хом'ячок Свирид Петрович — теж сміхотунчики, але з татом їм не тягатися.
Адже тато — сміхотунчик буркотливий!
Саме так: буркотливий — бо коли глянути збоку, то здається, що він усе буркоче й буркоче, мов чимось незадоволений. Попросиш його про що-небудь — ну, хоч би телевізор на режим прийому дівіді перемкнути чи банку улюбленого персикового компоту відкрити, — а він так серйозно гляне, мовби з туману, і скаже:
— Та ніколи в житті! Нізащо в світі! Щоб я ото вставав з-за комп'ютера і виконував якісь дитячі забаганки… Не діждетесь!
Гадаєте, він серйозно?
Звісно, ні!
Пожартує отак трохи з ду-у-уже поважним виглядом, а тоді таки відірветься від свого комп'ютера і зробить те, що попросиш. Та ще й хитро так підморгне при цьому — знай, мовляв, наших…
Саме тому він і є — сміхотунчик буркотливий!
Тоді як Стефа — сміхотунчик пустотливий, мама — хороший, Ліза — страшенно дорослий, а Свирид Петрович — сміхотунчик сонний.
Це така рослинна класифікація, старші дітки схожу вчать на уроках природознавства. Ліза вже вчить, а ось Стефа ще ні. Стефа щойно в перший клас пішла, а в першому класі природознавство чомусь не вивчають.
Стефині підручники тато називає підніжниками. Бо Стефа ще не навчилася до пуття давати їм раду, і вони частенько в неї на підлозі біля ліжка валяються. Під ногами, себто.
Ну, але то нічого… Навчиться. Доки до природознавства дійде — неодмінно! Бо дуже хочеться Стефі, щоб у неї урок природознавства був. Так хочеться, що вона вже майже половину Лізиного підручника по складах прочитала.
Хоча татові чомусь здається, що це не так завдяки власне природознавству, як учительці. Природничці, себто. Новенькій Лізиній класній керівничці. Стефа чомусь до неї більше тягнеться, ніж до своєї першої вчительки… Аж дивно! Та й природничка їй відповідає взаємністю. Вони навіть на перервах іноді зустрічаються і шепочуться про щось! А коли тато з мамою зайняті й Лізі випадає самій Стефу зі школи забирати — о, тоді з Марією Іванівною вони обов'язково у шкільному дворі зустрітися мусять…
Марія Іванівна — це і є та природничка. Але її діти так лише на уроці називають. А позаочі — Чакалкою!
Ні, це не прізвисько. Прізвиська їй можна не придумувати, бо прізвище в неї сотні прізвиськ вартує. Чакалка — це вам не абищо! Чакалка — це Чакалка, і все тут. І в Стефи з нею нещодавно одна цікава пригода була... (Яка саме — читай у повісті "Стефа і її Чакалка" — Автор.)Дивіться також
Іван Андрусяк — Кирпата безодня розплющує губи...
Іван Андрусяк — Родина Бабаїв
Іван Андрусяк — сонна осінь з голубами янголів...
Ще 255 творів →
Біографія Івана Андрусяка
…Ну, але про Чакалку згодом.
Спершу про тата.
Сьогодні він — особливо буркотливий, бо сьогодні його черга Стефу зі школи забирати.
Це означає, що сьогодні він мусить утекти з роботи.
А робота буде за ним бігти аж до метро, ловити його за полу куртки чи за ремінь сумки і кричати навздогін:
— Ой, куди ж ти, Іване! На кого ж ти мене покидаєш? Хто мене тепер усю переробить? Вернися, Іване! Ану, негайно вернися!
Але тато, ясна річ, не вернеться. Бо що важливіше — Стефа чи робота? І не кажіть! Він ухилиться від роботи, а тоді прудко забіжить у підземку, тицьне наперед приготовлений жетончик у пащу крокодила, який живе в турнікеті, і поки той крокодил пережовуватиме синій круглячок, тато вже буде аж ген на ескалаторі чемненько собі повзти вниз, до потяга.
А робота налякається крокодила і вернеться, сумненька, назад в офіс. Щоправда, недовго вона сумуватиме — тато ж частину її все одно у своїй улюбленій сумці для ноутбука додому приніс…
Та вдома сьогодні теж не до роботи. Смакоту треба приготувати, дочок нагодувати, зі Стефою уроки зробити, з Лізою задачі з математики порозв'язувати — хай їм грець, тим задачам, які ж бо складнющі… Як тут не станеш буркотливим?!
Одне слово, аж увечері, коли прийде з роботи мама, і коли всі повечеряють — отоді, нарешті, можна й розслабитися. Бо тоді настає час для чаю, і можна спокійно посидіти всім разом і поговорити про те, що сталося за день і як із цим боротися…
…Щоправда, з отим капосним чаєм завжди якась морока. Виявляється, він не просто собі чай, а ціла історія, причому для кожного — своя.
Хоча Ліза й Стефа не розуміють, навіщо з цього робити історії. Подумаєш, чай! Велике цабе! Звичайний собі чай — як ото мовиться, чай-звичай. Для них він смачний тоді, коли в горнятко покласти зо п'ять ложечок цукру, а крім того, щоб до чаю було багато цукерок чи принаймні по шматочку тортика. І краще, щоби він трохи охолонув, бо гарячий не можна пити з трубочки — не тому, що мама й тато не дозволяють, а тому, що боляче обпікає горло.
Зате для мами чай — смакота. Особливо якщо він зелений, і цукру в ньому нема ні грама. Коли він заварюється, в горнятку рясно плавають чаїнки, які тато називає смішними гуцульськими словами: ломажжє, патики, штирпаки, гліжє, ріщє*! Але мама на це не зважає. Вона сміється і п'є — їй із ломажжєм дужче смакує.
А ось для тата чай — гидота. Однаково, який саме: чорний, зелений, білий чи сіро-буро-малиновий. Тато визнає лише каву. Причому не будь-яку, а власноруч заварену. І заварює він її таку, від якої очі на лоба лізуть. Стефа якось сьорбнула з татового горнятка, скривилася й визнала: справді лізуть! Але не татові — у нього вони від самого запаху кави блаженно закочуються… А від чаю хіба хмурніють і звужуються. Не лише тому, що в ньому плавають штирпаки, — чай із пакетика тато не визнає точнісінько так само. Ба більше: він кумедно морщить носа і кривить губи навіть тоді, коли застудиться і мусить пити гарячий чай із медом та лимоном, щоби не кашляти.
— Ну як можна сьорбати це джюрбило* щодня, та ще й робити вигляд, ніби воно комусь смакує, — каже в такі хвилини тато. — Це однаково, що пити муст* або млаку*! Ні, в людей абсолютно немає смаку… Це ж напій диких варварів! Тубільців! А справжні європейці п'ють тільки каву!
— Ага, особливо англійці, — пирскає на це сміхом мама й лукаво підморгує дівчаткам. І Ліза й Стефа регочуть, адже про пристрасть англійців до чаю знають навіть вони.
Ні, тато теж про це знає — просто він любить, коли його дівчатка сміються…
Та все ж, хоч би скільки тато нахвалював каву, існує в природі чай, до якого небайдужий навіть тато. Насправді ніякий це, звісно, не чай, а гербата — трав'яний напій зі справжньої м'яти, та ще й з нагідками, або з гілочками малини чи смородини, або з листочками полуниці чи вишні. А головне, що все це власноруч зібране на бабусиному городі та в бабусиному садку. Куди заморському чаєві до такої смакоти!
Отож, коли гербатка запарилась і вже розлита по горнятках, мама й запитує:
— А ви не забули, що скоро осінні канікули? У декого, між іншим, перші в житті! Що робити будемо?
— Подивлюся завтра в інтернеті, що нового в театрах, — каже тато. — Чи, може, їх у село до бабусі відвезти…
— Ні, ми в похід хочемо, — проситься Ліза.
— У який ще похід?
— Та тут Чакалка, наша класна керівничка, організовує похід осіннім лісом! Із ночівлею! І просила вам переказати, щоб ви не лише мене, а й Стефу відпустили.
— Який може бути похід у такий час? Та ще й із ночівлею! — обурюється мама. — Листопад надворі! Що та ваша Чакалка собі думає? Позастуджуєтеся ще…
— Ні-ні, — пояснює Стефа, — ночівля у нас буде в домі лісника, а назад приїдемо другого дня автобусом. І щоб не застудитися, треба взяти з собою термос із гарячим чаєм і теплі шкарпетки…
— Та й не так і холодно зараз. І прогноз похолодання не обіцяє, — додає тато. Видно, з ним дівчата вже про все домовилися.
— А ти, Стефочко, перш ніж про похід думати, краще скажи, чи "молодця" сьогодні принесла, чи знову "старайся"? — запитує мама.
У першому класі оцінок не ставлять, то вчителька "молодцями" та "старайсями" викручується.
— Принесла! Аж два "молодці"!
— З фізкультури і музики?
— А як ти вгадала?! — дивується Стефа.
— Ну, це неважко. Це ж не читання.
— А з читання я завтра принесу.
— Та невже?
— Принесу-принесу! Ми з татом усе-все прочитали, і я навчилася. І те, що додому було задане, й навіть те, що завтра в школі будемо читати.
Ліза на це пирснула сміхом у горнятко з чаєм, а в тата в очах застрибали бісики.
Мама здивовано глянула спершу на тата, потім на Лізу й мовила до Стефи:
— Ану, неси букваря і прочитай мені, що там такого смішного вам задавали.
— Можна й не нести! — задоволено скрикнула Стефа. — Я й так пам'ятаю!
І продекламувала:
Іван і Ліна ловили линів.
Іван наловив линів.
А Ліна?
Ліна не наловила.
"Блін, Ліно, тобі лінь!"
(Цей і наступний тексти — майже дослівні цитати з букваря, справжнього підручника для першокласника. Тато лише трішечки "підправив" їх у кінці, щоб вийшло смішно. І щоб дяді й тьоті, які пишуть підручники, мали над чим задуматися… — Автор.)
Очі в мами полізли на лоба. Стефа, Ліза й тато давилися сміхом.
— "Блін", ясна річ, неправильно, але ж звучить красиво, — пересміявшись, пояснив тато.
Мама скрушно похитала головою й мовила:
— Це, я так розумію, домашнє завдання. А що ж тоді ви завтра в класі читатимете?
Стефа продекламувала знову:
Ось нива.
На ниві колосся.
Іван вивів "Ниву" на ниву.
"Нива" на ниві заглухла.
"Трах-тарарах, — сказав Іван. — Галіма "Нива"! Куплю "Джон Дір".
— Та-а-ак, — глибокодумно мовила мама. — Я все зрозуміла.
— Що? Що зрозуміла? — навперебій запитали дівчатка.
— Нашому татові не можна читати буквар. Він до такої розумної книжки ще не доріс…
СЛОВНИЧОК НЕЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ,
позначених у тексті зірочками:
ломажжє — хмиз, патики — палиці, штирпаки — настовбурчені гілки, гліжє — колючі гілки, ріщє — дрова;
джюрбило — рідина, муст — гноївка, млака — болотиста місцина.
Усе це — справжні колоритні гуцульські слова, які свідчать про багатство нашої мови. — Автор.
Розділ другий,
де Ліза й Костик отримують капосні дванадцятки, а ми тим часом дізнаємося про те, що буває від великого кохання
Стефа й не підозрювала, що ліс пізньої осені може бути аж таким цікавим.
Проминувши велику галявину, де було багато шипшини, наткнулися на присадкуватого дуба. Кора на ньому була з одного боку мов здерта — від коріння й метра на півтора над землею. Причому якось дивно здерта — не одразу, а так, ніби її зчісували потроху протягом багатьох років і посередині відполірували деревину до блиску. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Казанова | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16277 | Іван Андрусяк | Казанова | джузеппе казанова
якому так заздримо
не був ані надто багатим
ані надто сильним
а його епоха
знала мужчин так само красивих
а то й красивіших за нього
але був ґречний
чуйний
ґалантний
і завше добивався
хоч іноді міг би й не добиватися
своєї цілі
отож якщо хочеш
бути таким як він
здобувай жіночі серця
і не лякайся труднощів
вірний власній дружині |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Казочка про зайчикову знахідку | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=25978 | Іван Андрусяк | Казочка про зайчикову знахідку | Жив собі Зайчик – вушка-сплюшка. Ходив на базарчик, грався з мушками, купував моркву й капусту хрумку, а іноді й гризяв кору в садку. Одним словом, жив, як усі зайці, – аж раптом надибав зернятка оці...
З базарчика якось він біг через ліс, велику морквину у торбі ніс і подумки нею вже ласував, аж раптом... спіткнувся і мало не впав.
– Ото вже роззява! – наш Зайчик шепче.
Та бачить – на стежці лежить мішечок. А в тому мішечку – зерняток зо двісті, таких маленьких, що шкода й з'їсти. Узяв його Зайчик собі в торбину. Подумав:
– Завтра у зупку вкину. Може, якась це заморська приправа, тож зупка в мене вийде на славу.
Та спробував вдома кілька на зуб і вирішив:
– Це не годиться в суп! Гірчить у роті, ще й аромату від цього нібито й небагато. Не варто ними псувати страву. Краще я посаджу їх – цікаво...
А був наш Зайчик – варто сказати – трішечки, знаєте, лінькуватий. На грядці в нього все більше пусто – легше купити моркву й капусту, аніж лопатою лапки трудити, і спинку гнути, й воду носити...
А тут його раптом як підмінили. Мов додалося в Зайчика сили. Грядку копає хвацько, на славу! Що за зернятка – дуже цікаво...
Іде Лисичка й хитро жартує:
– Уже базарчик тебе не рятує? Матимеш власну моркву й капусту. Дуже смачненькі зайчики тлусті...
Зайчик від неї сховався до хати. Каже:
– Не зможеш мене наздогнати. Лапки у мене прудкі – не загину. Сію на грядці заморську рослину.
Каже:
– Достатньо її скуштувати – і зайчики зможуть навіть літати!
Вовчик іде і сміється:
– Зайчиську! Вже по капусту бігать неблизько? Вже тебе ніжки далеко не носять? Буде вовчатам страва хороша...
Зайчик й від нього шмигнув до хати:
– Будуть вовчата лапу смоктати! Ой, не діждешся – так просто не згину. Я сію на грядці заморську рослину. Досить листочок її скуштувати – і зайчики зможуть навіть літати...
Зайчик забув свої лінощі й пустощі. Грядки заклав і морквяні, й капустяні. Тільки ж була особливо красива та, де зростала заморська рослина.
Зайчик її поливав усе літо, й під осінь на грядці виросли... квіти!
Всього лише квіти...
Подумаєш – свято! У лузі такого добра багато. Стільки трудитись – і в нагороду всього лише квіти, жодного плоду...
Іде Лисичка:
– Певно, Зайчиську, ти по насіння бігав неблизько. І праці до цього доклав багато. Можна й завити – не те що літати...
Вовчик єхидно:
– Зайчику милий, а покажи-но, де твої крила?
Зайчик їм каже:
– Смійтесь, хоч лусніть! Ви сподівались, що буду я тлустий, бігать не зможу. Відійду від хати – і вам буде легко мене впіймати. Працею ж я тренувався все літо! Бігаю так, що не треба й летіти. А щодо квітів... На те й краса є: помилувався – й душа аж літає.
Літо минуло. Ось уже й осінь. Ось уже й школа, як кажуть, на носі.
Виглянув Зайчик якось із хати, бачить – до нього йдуть лисенята. Йдуть і несуть по великій морквиці.
– Це тобі, – кажуть, – від мами гостинці. Квітів букетик мама просила. В тебе, казала, дуже красиві.
Дивиться Зайчик – ось і вовчата. Кажуть:
– До тебе послав нас тато. Він передав ось кілька капустин. Квітів букетик просить один, хоч би й найменший, хоч небагато. Завтра нам вперше до школи, на свято...
Зайчик радіє.
Раді і діти.
Навіть вовчиськам потрібні квіти! |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Каїн (фраґменти з поеми) | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16244 | Іван Андрусяк | Каїн (фраґменти з поеми) | (заспів)
яворова річейка
золота кладойка
зійди свароже
ясен стежиною
тай до господойки
калачі медові
терпке вино
куштуй свароже
трути ялової
зілля пекучого
м'яка подушейка
білейка постіль
воснеси свароже
гілку шипшини
на світел престол
* * *
доки лебідка гралася небо захмарило
доки небо захмарило земля змарніла
на чотири сторони світу лицем повернусь
відшукаю ознаки півночі на жасминовій гілці
хто тебе погойдає хто тебе одіпре
пливе у човні голубка молитву читає
врізати палець боляче і не врізати боляче
немає на тверді бога бог на небо утік
* * *
ми однієї крові
я і бог
холодно питатися
про матіолу
обітована земля
не прийме обітниці
два брати
як два полюси
снігом заметені
я люблю тебе брате
бо ти його любиш
я люблю тебе
бо його ненавиджу
* * *
(молитва Каїна)
отче наш
що єси на небі
а не на землі
хай святиться ім'я твоє
ти дарував рай
матері моїй
ти дарував плоть
синам твоїм
ти дух наш бентежний
і хліб наш насущний
кров'ю твоєю
що моїм венам передана
заклинаю тебе
вернися
я агнець твій
а ти мій пастух
кладу себе на жертовник
вернися
і вперше
і втруге
і втретє
і во віки віків
вернись
* * *
коли
у втомлене шатро
не ти приходиш а
субота
коли не можна робити
навіть обрізання
овнам братового стада
я піду тебе
шукати
розступіться сторожі
батька мого саваота
дайте дорогу патрицію
з лона євфрата і тігра
(пливе у човні голубка
молитву читає)
* * *
гніздяться птахи
рояться шершні
шеренги
рояться на вільхах
розімкнути б це лоно
посіяти зерна добірні
тут приживеться пшениця
розігнати отари
розчистити ліс
і запліднити матір
богом стати
легко
* * *
це
море шипшини
на схилі зачаття
гнучких безіменних рослин
це
небо
роздерте на клапті
провинами глоду
нроджує
воду
а ти
не дивись
не дивись
не дивись
на камінь
принесений з гір арарату
на струпі могили
візьми його в руки
і винеси
благослови яриле
взяти брата на вила
рожанице мати
поможи поховати
а приспи-ко лелю
мою душу хмелем
сніг паде босоногий
сніг
* * *
що народиться
мамо
від наших любощів
хрест на тобі
хрест на мені
хрест на вікні
мічені
м і ч е н і
мі
че
ні-і-і…
білі мухи
нале тіли
білі міхи
тіні білі
лови бога за хвіст тепер я бог а ти леліт
ти чого прилетіла тебе нема
тебе ніхто не стврював я творець а ти
потвора повторюй за мною
що я хочу потрапити до кламма ти знаєш що ти мені в цьому нічим допомогти не можеш і що мені доведеться домагатися доцьо своїми силами ти також знаєш а що мені досі нічого не вдалося ти бачиш невже мені треба переповідати всі даремні спроби і без того надто принизливі для мене і тим самим принижуватись удвічі невже хвалитись як я мерзну на підніжці кламмівських саней марно чекаючи його цілий день
ісаак породив якова
яків породив саві
сава породив петра
петро породив гаврила
гаврило породив данила
о яке великанське кровозмішання
* * *
(монолог Геї)
муже мій муже
вернись додивись
на рай твій страшний
один убитий
другий божевільний
третього
оскверненого
в утробі ношу
оргія глоду і каменя
царство сина твого
на тисячу літ
кров на тобі
кров на мені
кров на вікні
я вже не єва
я
вже
не
є…
* * *
(епілог)
або мені
легшає
або світ
божевіліє
відсвіт загублених візій
і хрест над могилою брата
давно відцвіли
гусне морок
рептильної ери
повільно
вмирає риба
* * *
а може я
помилився
? |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Канцерогенний сад крізь мармур і нейлон... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16359 | Іван Андрусяк | Канцерогенний сад крізь мармур і нейлон... | канцерогенний сад крізь мармур і нейлон
розстелює тобі циганські простирадла
і жовтопалий день як глина за селом
розчинений для нас меж простору і падла
ми жертвами були ми випали з зерна
розшитий мохом плащ і грива з реп'яхами
кульгавий термопіл старенька сарана
як листя восени довкола нас літали
ми ніжними були крізь піну проростань
ми плакали за тим що не спливе з оброку
і місяць як живий перерізав цей стан
і залишав життя як мученика збоку
ми будемо самі для лука і сідла
розшитий мохом плащ і грива з реп'яхами
перкаль чи малахіт гербарій чи смола
до кожного тепла ти доторкнеш руками
і зглибить і прорве і викапає в сад
і навіть на зорі немов гриби отруйні
на вітер на росу на голови на сам
розмірений листок нагадує котурни
на простір з рушника на вигорання скал
з переситу вікон накритих ворожбою
на мармуровий сніг на пещений оскал
і дике небуття насичене тобою |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Караван води обезречений леміш мозку... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16311 | Іван Андрусяк | караван води обезречений леміш мозку... | караван води обезречений леміш мозку
канонічна пора прорізати листя долонь
бити в тимпани поголити голову кучерявого хлопчика
і за вітром завітром завіт
майже такими були наші ідоли наші котигорошки
наші нігті з китицями аїру на кільчиках лемешів
сочився крізь них караван води жував остюки
залишав по собі кубельця піску як дрібки фекалій
гніздами небесних ворон глистами судин
іконостас твого диму причетний до сущого
глибше орати притрушені цинамоном легені
вихаркувати зірки що стікають
патоки на шклі залишаючи
майже такими були наші сови всю ніч просились до вітру
і лиш під ранок виходив з-під них караван води
повільно і довго за вітром завітром
завіт |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Кат | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16278 | Іван Андрусяк | Кат | кажуть що кат
працює тепер без фрака
і навіть без маски
(хіба що в парижі але тут без)
він одягнутий звично
а звично це
сіробуромалинововсмужку
жалюгідні смаки
провінційних піжонів
бурмочуть про кризу театру
а навіть цю виставу зіпсували
коли мене вішатимуть
кат має бути у фраку |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Кирпата безодня розплющує губи... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16163 | Іван Андрусяк | Кирпата безодня розплющує губи... | кирпата безодня розплющує губи
сміється і плаче над погарлм неба
сплелися до танцю Венера і Врубель
під білих колон гомеричний молебен
під місячний мармур ввіходжу останнім
ворушаться пальці в кулак захололі
а ви залишаєтесь еллінська панно
за вічним бар'єром мітичної долі |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Колискова | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16351 | Іван Андрусяк | Колискова | спи моя кохана засинай
все минеться навіть ніч минеться
голосом пролившись через край
тінь моя до тебе доторкнеться
пригорнувшись втомленим крилом
до твоїх ласкавих оченяток
тінь моя освячена теплом
буде біля тебе засинати
будуть кучерявитись зірки
і моя ласкава колискова
то відпустить то пригорне знову
і не відпускатиме віки
неймовірно легко уночі
жити нам що цілий світ забули
спить кохана на моїм плечі
заздрить бог так солодко заснула |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Кольорові приколи | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16129 | Іван Андрусяк | Кольорові приколи | Два зелених крокодили
аж по дрова в ліс ходили,
та у лісі, як на зло,
дров зелених не було.
Два слони сріблясто-сірі
на сріблясту гору сіли.
Хоч би що їм говорив,
а зробилось дві гори.
На червоній черепиці
спали дві червоних птиці.
Дивувались вранці-рано:
– Я рожева, ти багряна.
Дві коричневих мурахи
повбирались у папахи
і в коричневих дворах
загубились між мурах.
Раз на грушку теплу, спілу
двійко приятельок сіло –
жовті-жовті дві оси…
Обережно! Не вкуси…
Синій кит гука киту:
– Я шукаю смакоту.
Синій кит відповіда:
– Ду-уже синя смакота.
Біла киця кицю білу
похвалила, як уміла:
– Ти білесенька така.
Напилася молока!
Раз вужище чорно-чорний
до чорнозему дочовгав.
– От лиш вуха зачорню я,
і безпечно заночую. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Копняки | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16279 | Іван Андрусяк | Копняки | він прийшов сюди в справах
але в перших же дверях
зустріли його копняком
він усміхнувся
це здалось йому навіть дотепним
спробував зайти ще раз
копняк
вирішив піднятися на другий поверх
але рухнув додолу звалений копняком
чемно притих в коридорі
копняк
до дверей копняк
на вулицю знову копняк
тоді він запрагнув хоча б
патетичної смерті
і кинувся під машину
але отримав вагомого копняка
від водія |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Котиться в нікуди... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16259 | Іван Андрусяк | Котиться в нікуди... | now does our world descend…
котиться в нікуди
нині жорстокий світ
(друзі як вороги;
мов перевівся рід)
от і уся судьба
плакати на гробах
творчість пропаща гра
(воля: рабом живи)
що уявив що знав,
все у єдиний вир;
нібито і не жив
тільки терпів терпів
мислі бідар гіркий
думати тяжко вмів
але про так і ні
тільки одне зрозумів:
зітреться між ними віть
і нас не стане умить
де світле життя було,
падіння до темних ям
(коли боягуз герой
помилка є життям)
відчай нас поглина
вмерти серед лайна
але рятунок один
із цього кінця ознак —
де сліпо (і губи де
забули цілунку смак)
де стало нічим усе
— з'явись і співай душе |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Ламких, немов полин, дорослих, ніби дощ... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16312 | Іван Андрусяк | ламких, немов полин, дорослих, ніби дощ... | ламких, немов полин, дорослих, ніби дощ,
ти просто вибирав у приписі нічному,
щоб, кришталевий крик зібгавши на солому,
означити хрустке як істина: здалось.
означив… а вода тулилась до води
і гудила не тих, кого шукали тричі.
на білому лиці ховалося обличчя –
подалі від біди, подалі від біди |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Легко ніби помахом крила... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16164 | Іван Андрусяк | Легко ніби помахом крила... | Назарові Кардашу
легко ніби помахом крила
намалюєш голову на таці
чи німфетку в еротичнім танці
доки не облущиться кора
зі старого явора край лона
край осиротілих шамотінь
пензель фарби і букет півоній
і покірна жінка ніби тінь
…одірвися контури затерті
гусне лімфа плаче немовля
одою любові або смерті
місяця гойдається петля
явори порубано на дрова
жовтий пес на згарищі блює
голову івана богослова
служниця до кави подає |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Лисичі лігва тонші від принцес... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16313 | Іван Андрусяк | лисичі лігва тонші від принцес... | лисичі лігва тонші від принцес:
не витечуть з-під букових обіймів.
прошиті обережним корінцем,
вони такі самі а тільки – вільні;
переступні – як бризки в комишах,
опалим листям вимощені зранку.
…ховає панна свій гарячий страх
у патоку – за лисячу фіранку |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Лівим берегом живучи... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16360 | Іван Андрусяк | Лівим берегом живучи... | Юркові Бедрику
лівим берегом живучи
правим берегом накриваючись
чи буває що на плечі
відбиваються лапи заячі
озираєшся — а ніхто
зупиняєшся перед ранком
на розковзаному плато
наступити на першу бранку
і стинаючи колізей
на приреченість сатурнічну
ти не віриш що морок цей
не загрожує бути вічним
ти прирощуєш як мечеть
цю посудину до аллаха
та буває що на плече
відпочити сідає птаха
і згадавши про білий дар
не присилуваний до світу
ти роздмухуєш листя хмар
щоб могла вона долетіти |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Любов | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16280 | Іван Андрусяк | Любов | роби лиш так щоб не було дитини
роби лиш так щоб не було дитини
це неіснуюче немовля
як більмо в оці нашої любові
купуємо йому пелюшки
в аптеках і тютюнових крамницях
разом з поштівками із зображенням гір і озер
дбаємо про нього більше
ніж якби воно існувало
і все ж таки
…ааааа…
плаче нам безперестанку
як навіжене |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | М'яке і пухнасте | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=6543 | Іван Андрусяк | М'яке і пухнасте | Iван Андрусяк
ЗНАННЯ
Нуль помножити на нуль,
накрутити десять дуль,
і додати два хвости,
і в комору занести,
а тоді додати знову
хоч єдине тепле слово,
помішати, посолити
і підручником накрити…
… Але зранку все так само –
зранку доню знову мама
з пункту "Д" до пункту "Ш"
всю дорогу утіша.
* * *
НАКРИВСЯ
За лісом синій дощ стелився.
Ліс накривався – і накрився.
* * *
ДОДОМУ
Качка качуру:
– Не розкачуйся!
Від річки доріжки –
півсвіту пішки.
Вернем затемна –
ото й знатимеш!
* * *
ВЕЧІРНІЙ ЧАЙ
На буфеті у пакеті
проживає чай.
Він до півнів аж до третіх
булька, як ручай.
І лепече, і лопоче,
заваритись дуже хоче,
і пахтить, як мед.
А як півень відспіває,
чай ображено зітхає
і верта в пакет.
…А на ранок він лукаво
на усіх бурчав:
– Пийте каву, пийте каву,
я вечірній чай!
* * *
ЗОРІ Й МІСЯЦЬ
Усі сови
попросиналися,
із небесних зворівДивіться також
Іван Андрусяк — Страшна казка
Іван Андрусяк — Герметично зачинені вікна до пекла...
Іван Андрусяк — Стефа і її Чакалка
Ще 255 творів →
Біографія Івана Андрусяка
очима світяться,
лиш одна сова
зо звору висовилася,
над сонним ставом
пір’я чистить.
* * *
КОЛИСКОВА
Ой ходила лебедиха,
та й у лузі, лу
пригорнула тихо-тихо
крильцем ковилу.
Ой ходила лебедиха,
та й у лісі, лі
притулилась тихо-тихо
крильцем до землі.
Полетіла лебедиха
понад озером,
напувала сині очі
синім прoзором.
Золотила сиву душу
сонцем росяним,
жовтим колосом, дитинко,
синім прoзором.
Тихо-тихо лебедиха
в небі танула
над Вкраїною, дитинко,
над коханою.
* * *
СМІХОТА
Кіт коту котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив м’яча –
і мовчав.
Перестрілись два коти –
кіт кота перекотив.
М’яч спіткнувся об м’яча –
і його перенявчав.
Метушились, гнулись, пнулись,
і, нарешті, розминулись.
М’яч м’ячу котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив кота…
Сміхота!
* * *
СУМЛІННА УЧЕНИЦЯ
Школа теж була би – сила!
Я б відвідувала й дві,
якби там мене учили
з хом’ячками в голові.
А якби навчати вволю
доручили псу й коту –
я не те що вам у школу,
я пішла б і в інститут.
Ще якби нам на екзамен
миша, дятел і павук –
отоді втекла б і мама
в академію наук...
* * *
ОТ!
Ходить доня по городу,
як… оса по бутерброду!
Обережно, обере…
ягідки усі збере.
Не в горнятко – тільки в рот.
От!
* * *
ПРИГОДА
Киця Аліса
на дуба залізла.
Дуб: прусь!
Гілка: хрусь!
Киця Дуба ніжно: кусь!
Ще й хвостом по дубі: лусь!
… От марми-и-иза!
* * *
АЛІСА І КОМАР
Той комар – така потвора!
Так і шаста коло двору.
А як тільки лиш дівчатка
вийдуть з хатки погулятки,
він одразу: кусь!
Відганяти вийшов тато,
вийшла мама відганяти,
і одразу дві бабусі:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він далі: кусь!
Вийшла квочка, вийшли кури,
вийшов півнище похмурий,
і качки прийшли, і гуси:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він знову: кусь!
Тут прокинулась Аліса
(киця спала на печі),
позіхнула, з печі злізла
і прибігла на плачі:
– Хто тут діток ображає?
Хапну! Дряпну!! Покусаю!!! –
Комарисько тільки шасть –
і минулася напасть.
* * *
ОСЛИК І ОСЛІНЧИК
Всівся ослик на ослін,
незгинаючиколін.
Зліва хвостик, справа кінчик…
Де тут ослик, де ослінчик?
* * *
ХТО ХОРОШИЙ
Засинає бегемот,
позіхнувши на весь рот.
Біля нього моститься
ніжна бегемотиця,
й бегемотенята
полягали спати.
Лиш в сусідньому вольєрі
хижі зайчики не сплять
і зубаті пащі шкірять –
бегемота покусать…
Не повірили? Авжеж!
Бегемот хороший теж.
* * *
КОЛЬОРОВІ ПРИКОЛИ
Два зелених крокодили
аж по дрова в ліс ходили,
та у лісі, як на зло,
дров зелених не було.
Два слони сріблясто-сірі
на сріблясту гору сіли.
Хоч би що їм говорив,
а зробилось дві гори.
На червоній черепиці
спали дві червоних птиці.
Дивувались вранці-рано:
– Я рожева, ти багряна.
Дві коричневих мурахи
повбирались у папахи
і в коричневих дворах
загубились між мурах.
Раз на грушку теплу, спілу
двійко приятельок сіло –
жовті-жовті дві оси…
Обережно! Не вкуси…
Синій кит гука киту:
– Я шукаю смакоту.
Синій кит відповіда:
– Ду-уже синя смакота.
Біла киця кицю білу
похвалила, як уміла:
– Ти білесенька така.
Напилася молока!
Раз вужище чорно-чорний
до чорнозему дочовгав.
– От лиш вуха зачорню я,
і безпечно заночую.
* * *
ЧАКАЛКА
Хтось на кухні чавкає,
чавкає –
то, напевно, Чакалка,
Чакалка.
Баняком і чайником,
тарілками й чарками –
дзень!
трісь!
То напевно Чакалка,
голоднезна Чакалка
ВСЕ
їсть!
Що не здужає поїсти –
понесе в мішку до міста,
але й того, хто не спить,
може також прихопить.
Там, у темному мішку,
буде каша у горшку,
і повидло, і млинці,
і куліш на молоці,
і перепічка духмяна,
і дитина неслухняна…
Буде довго чапати,
чапати
десь по місту Чакалка,
Чакалка.
Зголодніє – і в мішку
знайде кашу у горшку,
і шматочок калача,
і принишкле дитинча.
Буде все це Чакалка,
Чакалка
поїдати-чавкати,
чавкати…
– Татку, а у тім мішку
буде хрумиків дещиця?
Бо насправді там, на кухні,
порядкує наша киця.
* * *
РОДИНА БАБАЇВ
Бабай грозиться бабаю:
– Ото по попі надаю!
Відповіда йому бабай:
– Ти тільки спробуй надавай!
А бабаїха: – От якби
обом потріпати чуби!
А бабаята, бабаята
як узялися лупцювати –
по чім попало, чим знайдуть
тузають, буцають, деруть,
гамселять, грьопають – ого! –
по два, по три на одного!
А бабаїха і бабай
гукають їм: – Давай! Давай!
Оце і я недавно стрів
таку родину бабаїв,
і дивувався – так і знай, –:
чого їх не бере БАБАЙ?!
* * *
НА ЗУБ
Пізнає Стефуся світ,
як сніданок чи обід.
Книжку, іграшку, листок,
кицю, Лізин чобіток,
ополоник, зерня маку,
дідусевого собаку,
татів ремінь, з вікон рами,
дисертацію у мами,
табуретку й просто луб –
все попробує на зуб.
* * *
ХВОСТИКИ
Хвостик хвостику привітно
трі-по-тів,
а від нього інший хвостик
дрі-бо-тів,
а Лізятко їх докупи
гре-бін-цем,
у кісочку посплітало –
та й усе!
* * *
ПЕРШІ КРОКИ
Є у Стефи топи-топи,
в них Стефуся топа, топа,
лиш сестричку за дві ручки
хап!
Ця земля така твердюча,
як по ній топ-топати?
Відпущу сестрички руці –
упаду на попу.
От я виросту ще трішки,
попід стіл піду я пішки,
і котище
за хвостище
хап!
Принесу сестричці кицю,
будем разом гладити.
Лиш навчи мене сестричко,
як іти й не падати.
* * *
МУХОМОРИ
Аж на море, аж на море
від’їжджають мухомори.
Проводжати на перон вийшла вся околиця.
Їде тато-мухомор, мама-мухомориця,
а за ними дружно в ряд двісті мухоморенят –
всі сміються, задаються, мухоморяться!
Аж на море, аж на мо
від’їжджають мухомо…
У краплинку капелюхи – крап! крап! крап!
Ну а мухи, справжні зухи – шасть! шасть! шасть!
Їх усіх за капелюхи хап! хап! хап!
Ой ці мухи! ох ці мухи! от напасть!
Аж за море
мухомори!
* * *
У ЛУЗІ
Цілий день пасуться в лузі
найулюбленіші друзі:
і корова
чорноброва,
і телиця
білолиця…
А бичок,
ко-ло-бо-чок,
тихо вклався на бочок.
Каже: – Я уже попас,
а тепер поспати час.
* * *
ПІВГОРОШИНИ
Плаксію, плаксію –
горошини сію!
Тобі, розбишако, –
на шапку.
Тобі, злюко, –
на руку.
Тобі, нечупаро, –
на палець!
Тобі, вередуле, –
на личко.
А в маленької доні
одна на долоні,
та й та непрошена –
лиш так, півгорошини...
* * *
ТРИ ПЛАЧІ
Доні снилися вночі
три плачі.
Перший плач
жував калач,
другий одягнувся в плащ,
а у третього плачу
парасолька від дощу.
Перший доню пригощав,
другий кицькою нявчав,
третій, взявши на долоню,
колихав маленьку доню
і просив її іще
погуляти під дощем.
– Я із вами,
плаксіями, –
каже доня, – не піду,
я покличу тата й маму,
ще й сестричку приведу,
і вони як засміються,
як прокинуться усі –
від плачів не стане й сліду.
Може, тільки у росі...
* * *
СОБАЧЕ ЛИСТУВАННЯ
Пес до пса
написав:
"У тебе, псе,
добре все?
Бо в мене в будці
миші шкребуться".
Відписав
пес до пса:
"У мене, псе,
чудово все.
Тобі ж, небоже,
кіт допоможе".
* * *
НЕ КУСАЄТЬСЯ
– Не дивись на мене, вуже –
я тебе боюся дуже.
Не підійду, й не проси –
Бережусь, щоб не вкусив.
Вуж образився: – Кусючка?!
Та ніколи у житті!
Стережу я нашу річку
від кусючих хижаків.
Хай лише яка гадюка
підповзе до комишу,
я таку одразу злюку
упіймаю і… вкушу.
* * *
СПРАВЖНЯ СВИНЯ
Вже сім’я поснула вся,
лиш маленьке Порося
все блукає по росі,
щось шукає в спориші.
Каже: десь побіг на луг
мій найкращий в світі друг.
Не вернувся він і досі,
а у нього ж ніжки босі.
Розбудилась мама Цьоня,
кличе: йди до ліжка, доню.
Порося ж уперлось: ні,
не годиться так свині,
хай година перша, друга –
все одно діждуся друга…
Хто той друг – не в тому річ.
Прочека хоч цілу ніч,
й з неї, впевнена рідня,
справжня виросте свиня.
* * *
ВЕРЕДЛИВІ ХМАРИ
В білій-білій білоті
заметілить заметіль.
Всі замети замете,
а на ранок – щось не те!
Де замети? Ой! Нема…
Порозтанула зима,
розтеклася між калюжі.
Не хвилюйтесь, любі друзі.
Хмарка ось і хмарка ген,
є у них ще цілий день,
снігу встигнуть натрусити.
Тільки – треба попросити…
* * *
ЩОКАСТЕ ДИТИНЧА
А щокасте дитинча
грало з кицею в м’яча.
М’яч до киці підкотило –
киця хвостиком відбила.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
танцювало ча-ча-ча…
На животику у тата
дуже м’яко пострибати.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
на столі знайшло ключа.
– Не дотягнусь ним до вічка.
Домалюй ключа, сестричко.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
А щокасте дитинча
готувало калача.
– Буде мамі на обід,
лиш піску додам, як слід.
Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте!
* * *
НЕСПРАВЖНЄ СЕЛО
Я цього метелика
бачила по телику,
зайчика-розвідника –
в мультику по відику,
а телятко – ось воно! –
зустрічала у кіно.
Також справжнього коня
і маленьке слоненя.
А в бабусі у селі
слоненята є малі?
Як, немає?! Й не було?
Ну й неспра-а-авжнє тут село…
* * *
УРОКИ МОВИ
Прийшла до нас якось бабуся Яга,
яка не уміла казали "ага".
Виходило в неї "аґа" та "аґа",
як в гуски, яка розмовляє "ґа-ґа".
А ще зустрічався нам дідо Ягун,
він людської мови вчив бабу Ягу.
Вона ж не хотіла, хоч плач, а хоч скач,
і на паляницю казала "калач".
Така ото, дітки, пригода була,
допоки Яга в Кострому не втекла.
Бо справді: не вмієш сказати "ого",
То й нічого діток лякати, Яго.
* * *
СТРАШНА КАЗКА
У темному-темному лісі
жив темний-претемний ліс,
а в темнім-претемнім лісі
було дуже темно скрізь.
Там бігали темні вовчиська
і темних ловили зайців,
і там, не далеко й не близько,
жив дідько у чорнім яйці.
Той дідько був темний-претемний
і темні творив діла,
а в ньому іще темніша
чортяча душа жила.
Вона цю страшнющу казку
мотала собі на вус…
Їй також повірити важко,
що ти такий боягуз!
* * *
МАЙДАН І МАЙДАНЧИКИ
– А чи є у Майдана майданчик? –
запитався у Стефи Богданчик.
Каже Стефа: – Їх сто або й двісті,
вони в кожному, – каже, – місті,
їх у нього дуже багато –
він багатомайданний тато.
* * *
РОЗМОВА
– Літак?
– Так!
– У вікні?
– Ні,
он там.
– Сам?
– Не сам,
із хмариною
темно-синьою.
– Так то ж місяць
небо місить,
хлібчик сонця пече.
– А хмара?
– Гаряча пара
від хлібця в небо тече.
* * *
БУЛЬ i НЯМ
На річці діти буль-буль-буль,
а бегемоти – ох.
У річці бегемотів нуль,
А діти буль за двох.
Бурчав найстарший бегемот:
– Цього не потерплю!
Не хочу я на річці от –
я буль-буль-буль люблю.
Сказало бегемотеня:
– Ви, дядечку, мовчіть.
Удень ми будем ням-ням-ням,
а буль-буль-буль вночі.
* * *
ПРО КОРИСТЬ ЧИТАННЯ
За сьогодні сіра мишка
з’їла вже четверту книжку,
а така ж мала –
майже як була.
Докоряє миша-мама:
– Не читала ти їх, мабуть,
а без цього ти
не будеш рости.
Це, дитинко, знають всі
миші й навіть люди:
не читаєш, а їси –
користі не буде.
* * *
УЧНІВ НЕ ЇДЯТЬ
Вивчив Павук
основи наук,
і вечорами Муха
його уважно слуха.
– Я, – каже, – Павуче,
тепер твій учень.
Став "двійку" чи "п’ять",
Та учнів не їдять.
* * *
СКОРОМОВКА
Їх покликали
на Паликопи,
а вони по конях
на Пантелеймона! [1]
[1] Святого Пантелеймона, знаменитого цілителя, українська церква вшановує 9 серпня. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Мазепа | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16203 | Іван Андрусяк | Мазепа | Насті Гречанівській
беладонна — мумія на двох
степ укрив і степ не переоре
бог укрив — хай покорує бог
піднебіння що на жінку хворе
витисне короткий ніби сік
голос череватого паперу
розкидає дзвони по росі
і церкви роздмухує як пера
паросток (це кореня плебей)
не поможе чайкою об камінь
нащо ж я визбирував тебе
з кетягів порослих вояками
нащо обізвався молодим
вилитий свинцем і булавою
огортаю як торішній дим
лагідним подобієм конвою
витікаю з арфи мертвяка
ніби не відлучений — а всує:
самота як пещена донька
знову десь під серцем капризує |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Майдан і Майданчики | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16143 | Іван Андрусяк | Майдан і Майданчики | – А чи є у Майдана майданчик? –
запитався у Стефи Богданчик.
Каже Стефа: – Їх сто або й двісті,
вони в кожному, – каже, – місті,
їх у нього дуже багато –
він багатомайданний тато. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Максим рильський. 1963 | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16338 | Іван Андрусяк | Максим рильський. 1963 | На дачі під Москвою, де я живу,
на товстих соснових колодах написано
губною помадою, що її взяв
у своїх невісток Максим Тадейович:
"Поезія не вмирає. Рильський".
Це було за рік до того, як він помер.
Зі спогадів Івана Семеновича Козловського
до пізніх крил вуста недоточимі.
а глиця тихо сунеться в очу…
до клопоту півсерця доточу –
марчить душа, як в ночі горобині.
міста зімкнулись. вже не долечу.
тут інший час, тут інший бік причини.
зійшли зірчисті на коштурик глини,
а я про це коли востаннє чув?
беріг і плакав, ранив і беріг.
ще б розквитались тіні од колиски,
аби знічев'я не звеличив їх.
і ті, що близько, – ті занадто близько.
уже й трилисник на долоню ліг, –
а все таки: "…не умирає! Рильський" |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Меж білих околів Кастор і Полукс... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16226 | Іван Андрусяк | Меж білих околів кастор і полукс... | меж білих околів кастор і полукс
судяться за весну
мо повизбируєм їх по людськи
в одну труну
заради марії заради ясел
заради схованих в піраміді
повитікають з проколотих ясен
жовті серйозні голодні мідії
на гору голоту на гру сенай
на дев'яту брову гаутами
пагінці мороку посилай
випереджай адама
ликаві діти на тлі корзин
плавають по болотах
і облітає з колишніх зим
липова позолота
і на проколотих колах вух
вивиснуть діадеми
палець покора а пояс дух
лиш дермантин демон |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Ми до дерева глузду себе присилили аббасе... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16184 | Іван Андрусяк | ми до дерева глузду себе присилили аббасе... | ми до дерева глузду себе присилили аббасе
сіль текла бородою але не до рота текла
ми ридали навскач ми покірно сміялися басом
ми чекали на біса а в гості прийшов абдулла
перед снігом тепер стоїмо ніби перед амвоном
і коліна болять і болить під ногами земля
ми чалми поскидали на купу ми бачили коней
що по небу ведуть не карету а крик короля
це не сніг перед нами не бог перед нами а плаха
і не медом а кров‘ю помазані наші вуста
ми молили аббаса батира батия аллаха
а приїхав король і як топір нам голови стяв
засміялася домра лягла на валу королева
ятагани дощу попід руки її підвели
і ми кόрчами м'язів з землі виривали дерева
та себе від дерев відірвати уже не могли |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Микола Бажан. 1962 | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16339 | Іван Андрусяк | Микола бажан. 1962 | (це ж яка озарінь напросилася третього дня.
це ж яку непричетність означують леза і стопи.
це на тлі конотопа не менше ніж три конотопи,
обірвавши оздоби, на плаху спинають коня.
навсібіч козаками штахетів обклеєні стропи –
веремія зітхань, спантеличена посохом дня.
буркуном вороним закосичене вівтареня.
то копають цей світ під фундамент, немов під окопи…
їх не менше, ніж голос, що проситься меншим в траву.
потерпання історії вщерть потерпанням історій:
я не з того острога собі осторогу зірву.
є багато простертих, а кажуть – великі простури.
упираються в бані ці схрещені сходи на хори).
під облатку покори викреслюю першу главу |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Микола Зеров. 1937 | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16340 | Іван Андрусяк | Микола зеров. 1937 | ці надужито кволі небеса –
їх сонна міць навздогадки бісила.
яка зима! яка душа красива
мій наголос від голосу спаса…
ще б слово причаїлось під настилом,
аби його не схибив навіть сам:
невже б допантрав споконвічний злам
тонку природу людського безсилля.
невже б не спокусився на обряд
приниження, що рясами нічними
їх попіл відокремить від наяд?
якби я був – невже я був би з ними
і строфи шикував би горлом в ряд
відторґнуті – читай неопалимі |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Михайло Яцків. 1939 | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16341 | Іван Андрусяк | Михайло яцків. 1939 | в січовім маєстаті останній прихисток –
жебоніння води з паперових криниць.
це ж яким несусвіттям розпластатись ниць,
аби визбирать в небі роздерте намисто.
дзеленчання приречених варте границь –
ворожба не позначиться нервом, ні хистом.
декаданс горобця, що прижився над містом
під орудою істин таранити птиць.
я задовго живу, аби слив органістом.
розментрожене небо, прикріше за ніч,
не воздасть отруїтись во славу троїстим.
розметна й схарапуджена зграя каліч
догризає навздогадки пущену січ:
танець зношених тіней над їхнім каліцтвом |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Мій господи, поговори за нас... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16314 | Іван Андрусяк | мій Господи, поговори за нас... | мій Господи, поговори за нас.
Тобі давно воздасться говорити
за кожну хвилю золотої квити,
за недопитий, бо гарячий час.
доопріч нас – чи перед усіма,
чи над усім, чи просто так – у всьому.
не втома крику, а некрику втома
така сама, як істина – сама.
і снитися – бо Ти іще до сну,
і слухати, допоки Ти опісля
збираєш пісню пальцями – бо пісню,
і тінь перегортаєш – бо пісну.
…осипляться пелюстки цих пісень,
затопчеться посіяне насіння.
мій Господи, заговори до тіні!
вона бодай відбиток їх несе |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Мій день | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16281 | Іван Андрусяк | Мій день | зранку біжу до суду
найперше пропоную свої послуги
череваням та їхнім коштовним самицям
обсмикую піджачок і підлещуюся
лжесвідка не потребуєте
потім власники нерухомості
вироджена фауна класу середняків
легенько неначе кельнер
торкаю їх за плече
і шепчу на вухо
лжесвідка не потребуєте
гримають на мене з відразою
осляче єство з них так і пре
нарешті мужики
хамло неотесане
приперлися хтозна звідки
судитися за ґрунт
таких лапаю за поли й гукаю
гей дядьку лжесвідка не потребуєте
а якщо й вони відмовляються
плетуся в кімнату чергового
і до вечора ріжуся в карти
зі знайомим поліціянтом
завтра буде краще
кажу собі
так
завтра буде краще |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Місцем прирощення крил до стебла... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16361 | Іван Андрусяк | Місцем прирощення крил до стебла... | місцем прирощення крил до стебла
місцем приручення маски до миски
дуже кортить аби кара була
хоч на дещицю несхожа на вишкіл
дуже кортить аби сонце було
примхою ката ув опочивальні
і над лобами гніздилось тавро
періодичного каменування |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Мухомори | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16133 | Іван Андрусяк | Мухомори | Аж на море, аж на море
від’їжджають мухомори.
Проводжати на перон вийшла вся околиця.
Їде тато-мухомор, мама-мухомориця,
а за ними дружно в ряд двісті мухоморенят –
всі сміються, задаються, мухоморяться!
Аж на море, аж на мо
від’їжджають мухомо…
У краплинку капелюхи – крап! крап! крап!
Ну а мухи, справжні зухи – шасть! шасть! шасть!
Їх усіх за капелюхи хап! хап! хап!
Ой ці мухи! ох ці мухи! от напасть!
Аж за море
мухомори! |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | На зуб | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16147 | Іван Андрусяк | На зуб | Пізнає Стефуся світ,
як сніданок чи обід.
Книжку, іграшку, листок,
кицю, Лізин чобіток,
ополоник, зерня маку,
дідусевого собаку,
татів ремінь, з вікон рами,
дисертацію у мами,
табуретку й просто луб –
все попробує на зуб. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | На ліктях вже не мозолі... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16165 | Іван Андрусяк | На ліктях вже не мозолі... | на ліктях вже не мозолі
на ліктях п'яти
на золотисто-жовтім тлі
зринаєш п'ятим
у першого в блідій руці
курмей зов'ялий
а під проваллями синці
сліпих конвалій
у другого на рукаві
пов'язка-промінь
і місяць усмішки кривий
на вістрі коми
погнутий судорожжю слів
корозій жестів
не може третій ув імлі
очей отверзти
і я у плетиві-гіллі
мовчу четвертим
і запах безу на землі
як запах смерти… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Навпіл | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16342 | Іван Андрусяк | Навпіл | 1.
повстанців, як мурах, не тисне листя матове.
у проміжку листань їх білі черевця
проблиснуть крадькома, і навіть автоматами
не дострілятись до припухлого лиця,
не вгледіти, яка вода в колибі каменя
судому доторка до зголоднілих губ,
які тонкі слова у буковім обрамленні
перетікають з них на перегнилий луб,
до кого цих повстань наміряно по котики,
щоб тільки мурашва й сховалася в траві;
прогорнеш листя мли на теплій голові:
там золоті гриби в кашкетику екзотики
повстануть до колін, а від коліна зась:
засліплений обцас травою і потравою;
мурахи молоді у бій виходять лавами,
а жодного не встиг розгледіти в анфас
2.
інтервенція листя,
пора віддирати кору.
покоритися місту,
як власному міхуру.
де навпочіпки небу
постали ні тля, ні тло.
і останню амебу
розплющити западло.
розкриваючи шкіру
і виївши все дотла,
заховатися звіру
вже нікуди. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Наврочили — я пас чужих дітей... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16362 | Іван Андрусяк | Наврочили — я пас чужих дітей... | наврочили — я пас чужих дітей
і зиму відгороджував від стайні
і тільки сад де ігрища летальні
переступали — вабив золоте
мережив клин — за граблі за русло
як босоногий (тиша в пальці коле)
і так воно сочилось до миколи
(до николая) мічене сусло
не хмелю з пива — жому наварив
сухого чиру чи барди рудої
коли замало в оберемку фої
не витерпиш народження кори
не пересолиш — брага то святе
ні листям не притрушене ні мором
а ти живеш і верби ходять хором
і ніц тобі не вимовлять на те |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Над Косовом сміється білий сип... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16250 | Іван Андрусяк | Над косовом сміється білий сип... | Тарасові Мельничуку
над косовом сміється білий сип
яка заанґажована принада
а ти його прийми і вознеси
рожденний акы азъ во чреві ада
це алергія на звіриний крик
загубленого колеса в баюрі
це плаче серед паші вільний бик
сопе коняка загнана в алюрі
і я сопу і сохнуть три хрести
і під кущем похована корова
і гріш як вірш у пазусі хрустить
і коло призьби мліє казанова
нова коза пробачте
ліс чуток це обіграє
але вшистко єдно
змії що заховалася в куток
і зайцеві що кривиться єхидно
показуючи зуби як кістки
примруживши ячмінні оченята…
…візьми хоч груду і щосили кинь
в лице мені бо лишусь непочатим |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Надія | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16283 | Іван Андрусяк | Надія | якщо нам усе це вдасться здійснити
і всі ці сонця які ми плекали
у вазонахкамерних бесід
і келійних думок
таки зійдуть над обрієм
і нам не треба буде самим говорити
що ми ґеніальні
бо це про нас скажуть інші
і німби
барвисті німби
…ех що тут гадати
хлопці якщо нам усе це вдасться
ну й нап'ємося ж ми тоді
аж до чортиків |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Надо мною... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16260 | Іван Андрусяк | Надо мною... | me up at does…
надо мною
застигли меж поверхів
шкляні очі
отруєної миші
тихо як жива
що питає
ти загубив тут
не відаєш |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Найперше сни мої були... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16261 | Іван Андрусяк | Найперше сни мої були... | the first of all my dreams…
найперше сни мої були
коханцем, що його вели
чуття (замріяного) крізь
зелений містерійний ліс
аж тут вривався інший сон —
скажене небо; листя сонм
у танці дикому (довкруж
двох зляканих невинних душ)
та скоро згас і цей порив:
у велетня лиш два малих
дитячих сни (як ляльки дві)
під вічним снігом ледь живі.
А потім тихо плакав сплюх:
ранкові сни де обидвох
їх розбруньковує весна
— так додивлялася вона |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Нас зостанеться двоє... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16173 | Іван Андрусяк | Нас зостанеться двоє... | нас зостанеться двоє
і життя золоте
і настояна хвоя
наші сни обплете
за дощами і димом
як безодня тонка
разом з нами ітиме
кучерява ріка
за птахами і вітром
буде вітер і птах
тонкоокого світу
течія золота
попід зоряним роєм
де обійм сповиття
нас зостанеться двоє
і почнеться життя |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Наче клапоть води... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16316 | Іван Андрусяк | наче клапоть води... | наче клапоть води
навперейми до битого листу
…і слів несли |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Не возводять ні мости, ні вежі... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16217 | Іван Андрусяк | Не возводять ні мости, ні вежі... | Не возводять ні мости, ні вежі
псальмопівчі. Як тобі меж ними?
Доторкає до волосся вечір
язиком вологим і незримим.
Дівчинко, це прорізи цвітуть.
З меду квітка витече в долоню.
Для Рахилі кожна ніч холоне
і по грудях розтікає грудь.
А для тебе що я принесу?
Дим рапавий? Мічене кадило?
Я тобі віддамся, як людина.
Пристрітом жертовним поласуй.
Визволь з домовини цих квартир
марґінальні пестощі. А далі?
Ґралі слів. Сумні салонні кралі.
Голуб на бантині. Не пусти… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Не зимою не синім виляском... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16363 | Іван Андрусяк | Не зимою не синім виляском... | не зимою не синім виляском
сином виразки крони й кореня
перестрибнути або вирости
місце каменя місце комина
обриваючи тіні липові
саду голого мерзлі хрящики
від великого до великого
наступаєш на силу ящірки
корувата вода вертається
плодом реготу кінським послідом
що від радості і від старості
залишається тільки постити |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Не кусається | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16136 | Іван Андрусяк | Не кусається | – Не дивись на мене, вуже –
я тебе боюся дуже.
Не підійду, й не проси –
Бережусь, щоб не вкусив.
Вуж образився: – Кусючка?!
Та ніколи у житті!
Стережу я нашу річку
від кусючих хижаків.
Хай лише яка гадюка
підповзе до комишу,
я таку одразу злюку
упіймаю і… вкушу. |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Не повертайся в жовтий ліс... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16166 | Іван Андрусяк | Не повертайся в жовтий ліс... | не повертайся в жовтий ліс
не повертайся
по розпорошених слідах
неандертальця
поміж рухомих ефемер
не загубися
чигає місяць з-за куща
блідий убивця… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Не протерти потолами цю траву... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16251 | Іван Андрусяк | Не протерти потолами цю траву... | не протерти потолами цю траву
не стелити попід ребра як верету
я нагадую зістарену сову
що впивається на покидьках бенкету
я занадто цим потворам потурав
трубадурив анемійне безголов'я
підмішаю у вино дванадцять страв
випиваю за чумне своє здоров'я
понадкушую весільні калачі
та й пошвендяю корчами в каземати
а назавтра позлітаються сичі
з-під трави мене по кусню витягати |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Непростимені... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16317 | Іван Андрусяк | непростимені... | непростимені
начезбілогоклинуводаперламутрова
листнаколіні
азъ воздам
криниця попелом вкрита
і київ з ночі
чотири легенди
кождому кару свою відкурличуть
криламивідообнімуть
і прісно
маківка
на дерев'янім стеблі
алілуя |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Несправжнє село | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16137 | Іван Андрусяк | Несправжнє село | Я цього метелика
бачила по телику,
зайчика-розвідника –
в мультику по відику,
а телятко – ось воно! –
зустрічала у кіно.
Також справжнього коня
і маленьке слоненя.
А в бабусі у селі
слоненята є малі?
Як, немає?! Й не було?
Ну й неспра-а-авжнє тут село… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Нині тебе ще приймає земля... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16167 | Іван Андрусяк | Нині тебе ще приймає земля... | нині тебе ще приймає земля
нині ще піт на подушках не вистиг
ми поспішаєм на бал з корабля
подарувати труну з аметистом
хай то не перстень а тільки труна
хай завелика але ж бо навіки
зовсім не шкода коштовного нам
каменя котрий прикрашує віко
пляшечку бренді розлиєш на трьох
тихо поставиш на стіл бутерброди
грайте музики бо свідок нам бог
той що народжений в хліві навпроти
двері печатьми замкнеш сімома
бал розпочався скінчилися жарти
ти роздягнешся і ляжеш сама
голій в труні так незвично лежати
півні запіяли перехрестись
танці почнуться уже із хароном
зблисне прощально сумний аметист
там де пашіло розпечене лоно
і за хвилину розтане труна
ніби сльоза що загублена потай
плаче за спинами той сатана
що народився у хліві навпроти |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Ніч довгих ножів | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16282 | Іван Андрусяк | Ніч довгих ножів | знайомий сержант мав рацію
4 вагони довгих ножів
завезено сьогодні на станцію
5 вантажівок усю ніч
з товарного двору возили їх в місто
білою крейдою хтось позначив
усі костьоли й каплиці
***
у жидівському барі під папугою
молодики цілий день грали в кості
у таку жару цілий день грали в кості
не знімаючи піджаків
якийсь надокучливий єгомосць
подарував мені липовий довгий ніж
уночі виглядатиме ніби справжній
але тут же й облаяв
ти боягуз і задуже нервовий
і глянув так ніби плюнув
***
у місті труб єрихонських більше аніж клаксонів
і всього лиш кілька буржуїв мають авто
зате на дахах труби архангельські
по 4 на кожному
Бог з'являється скрізь
але ніяк не впливає
на перебіг подій
Він для цього занадто розумний
Малиновський ні про що не хоче слухати
у своїм помешканні
не кращому від кролятника
він ставить термоядерні досліди
на випадок чого Ковальські
спалили свій гобелен
оленя гнаного крізь вогняні кущі
він був вартнішим за усі візії сальвадора далі
(що також брехня)
цей шедевральний олень
цей фейєричний олень
і цей ґураль у капелюшку із зірочкою
***
циганові все одно
бо циган не має нічого
крім дружини дітей і точила
і всіх тих речей котрі можуть бути його
так само як і когось іншогоДивіться також
Іван Андрусяк — Повернення на схід — вершина цих казок...
Іван Андрусяк — Нова деґенерація
Іван Андрусяк — Парадокси розмножень звичайні як дріт...
Ще 255 творів →
Біографія Івана Андрусяка
сів циган посеред майдану
ножі гострити
ножі гострити
кличе
вискочили два кеглярі з бару
які ножі щооооо…
на кого ножі… га…
злякався цаган
признався
бачив як новий місяць
срібні намистини сіяв
щораз менші
щораз менші
перешукали увесь майдан
срібних намистин не знайшли
***
до найшикарнішої кав'ярні
де збирається цвіт
чорно-каратового рицарства
увійшов ніж
але на нього ніхто не звернув уваги
кельнер підійшов до нього так як і до людини
маленьку каву бовкнув той
а на бісквіт йому вже не вистачило
він нудився цілий вечір
за всіма столиками
говорили про ціни на довгі ножі
***
а якщо нагадати що рефрент П.
(він працював на сортуванні довгих ножів)
багатодітний і віддавна перетворений в таргана
(див. у Кафки)
купив автомобіль величезне чорне сонце
і знову став схожий на людину
(каже стукнув себе по лобі
й прокинувся)
що перламутрові овочі
ховатимуть (тссс…)
у матках багатих жінок
заскочених незвичайністю ситуації
і в поетів
тих гівнюків
що псують папір нечленороздільними белькотаннями
тих мудаків
які не доросли до шаленства
якщо усе це візьмемо до уваги
то
безперечно
сержант мав рацію
***
але дайте мені краще помешкання
і я почеплю в ньому портрет президента
дайте мені ділянку за містом
і я стану змовником в ім'я короля
але помешкання розподіляють демократи
(вони кажуть демократи це жахливо)
а в уряді зелені
монархісти позбавлені спадку
клячі старорежимні проте
не без впливів
(коли длубаються в зубах)
отож одним кажуть так іншим сяк
і ходять в моєму дерев'яному одязі
ні це не самотронія
мені насправді потрібні
помешкання і город
***
4 вагони довгих ножів
2 тонни жидівського золота
я боягуз і задуже нервовий
жидівське золото не для мене
***
це нічого що той молодик у френчі є чортом
а оцей старець з сопілкою святим
це нічого не означає напередодні ночі довгих ножів
це взагалі нічого не означає
ані цієї ночі
ані наступної
хіба в логіці
усі кельнери чорти
отож
кожен кельнер є чортом
А до Б
має таке ж відношення
як віл до карети
або
перина до вітряка
***
люблю дивитися як когось б'ють
хоч сам не рвуся до бійки
тут гахнули щойно одного
з вуст і з носа
червона
фонтаном била
думав що це во славу
побіг крізь усе місто заквічаний
во славу волав
во славу
але примчало службове авто
і все скінчилося
і гарячий брук ніби губка
всмоктав і кров
і спогад про ліричного бевзя
з розбитим носом
***
Кривоніс чи Криворіг
менший за злодійське псевдо
ще хлопченям
видряпався на фігуру Бога Отця
щоб вирвати йому з долоні
золоте яблуко
але яблуко виявилося ґіпсовим
і Кривоніс перестав вірити в диво
тож якби жидівські перстеники
виявилися ґіпсовими
чи відвернуло б це ніч довгих ножів?
***
зрештою ножі не мають бути
вживані лише супроти жидів
про це говорити марно
бо ножі взагалі не будуть вживані
бо вагони стоять на станції
вантажівки перевозять хіба меблі
урядникові просто пощастило
уперше в житті повному самозречень
а хлопцям подобається грати в кеглі
просто подобається грати в кеглі
і
тиша
тииишшааа… |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Ніч як вікно на схід мокра і довга... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16227 | Іван Андрусяк | Ніч як вікно на схід мокра і довга... | ніч як вікно на схід мокра і довга
плакати треба вміти сказав професор
я не збираюся з вами складати договір
я лише хочу щоб ви не чіпали весел
в блисках епохи вода ні вашим ні нашим
кожен безсмертний сьогодні нагадує прищ
я утікаю подалі від цих відображень
але не чую як в мене всмоктався кліщ
міра життя — золотий порошок з аптеки
маска життя — поет від цементу сивий
може вже цього літа мене проклянуть ацтеки
кваптеся до світанку випити мою силу
маєте приклад і віру — бог бур'янів воскрес
маєте землю вроздріб — кожному по україні
лишіть мені тільки стежку якою не ходить пес
лишіть мені тільки стежку і я не залишу тіні |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Нічийний страх на кожне дерево... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16315 | Іван Андрусяк | нічийний страх на кожне дерево... | нічийний страх на кожне дерево –
трава доскочить до трави.
і зівота перед куделею
пушкъ замацує, як шви, –
лише б не умлівати зо сміху,
згорнувши пальців машкару.
щербате веретено поспіху
транжирить профіль по стволу.
оказію за мізансценою
не зрозуміють, не простять,
і над розрізненими венами
старозавітна буква …
заблисне, ніби розпросториться
чи розпроститься з усіма:
горобина в долоні совісті
страшніша, ніж її нема.
спасіння схоже на метелика,
що крила крихтами протер.
чого ж тоді уся гамерика
надсадно ломиться в партер?
чому, – навприпічки зголошені
в цій пряжі-упряжі прожить, –
перефарбованими вошами
трава як витрава кишить?
а мжичка журиться виставою
якої днинськи не було.
нічийний страх стволом заставили,
а й досі мріється – столом |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Нова деґенерація | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16158 | Іван Андрусяк | Нова деґенерація | ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли
ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені
ідемо до людей у вінках недоспілих олив
у простертих долонях несемо гріхи як окрушини
ми останні пророки в країні вчорашніх богів
ми останні предтечі великого царства диявола
ми зчиняємо галас і це називається гімн
ми сякаємось в руку і це називається правила
а дівки на мітлі це наложниці втрачених вір
це михайло булгаков надламаним сміхом заходиться
в божевільній труні долілиць повертається вій
матюкається сич ремигає зашумлена хортиця
табунами блукають отари і несть їм числа
по найвищих деревах як дзвони гойдаються пастирі
по незвіданих нетрищах душі виходять на злам
і спалахує небо червоною мічене пастою
розенкранце зі сцени старий канделябр забирай
гільденстерне жени за куліси розгнуздану свиту
покоління майстрів відчиняє ворота у рай
а старий азозелло веде під вінець маргариту |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Обава | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16343 | Іван Андрусяк | Обава | 1.
не кількоро, а надцять четвертин
було їх нині в кожній буцегарні.
чи збриджені, чи просто так безкарні,
чи воду їхню короп замутив, –
та навскоруч мінялися катарні,
не клеїлись ні маски ні мости;
кого шукати, а кого знайти –
хіби випадок звів би не намарне.
і хоч з душі не вилилось ні грама
скоропису, присохлого бузком,
та й просвіту не сталося так само.
на мову нагодившись язиком,
закон образи вивершив закон:
вони також вкривалися шляхами
2.
вони також вкривалися шляхами,
та хто їх знав, які були шляхи.
мережники, ушкали, прусаки
і листя, що ставало прусаками…
кого чекали гридні за гріхи, –
бисть нація чередники і хами.
отечество наводнимо гріхами,
а тільки доконозимо цих схим,
матерія і дух до д'ної ями,
до іншої – причина і прищі
під носом галілео гаутами.
кишки в кошару, шкіру у кущі,
повитягати з горла лі-но-щі –
і бризнув сік, і відкривались брамиДивіться також
Іван Андрусяк — Вічними не будемо ніколи...
Іван Андрусяк — І обезводнена цим житієм...
Іван Андрусяк — Пригода
Ще 255 творів →
Біографія Івана Андрусяка
3.
і бризнув сік, і відкривались брами,
виходили до інших віршувань.
за голову давалась голова,
для іншого ж мінялись коштурами.
а те, що на руках росла трава,
що вже ніхто пручатись не затямив,
що голоси ховались за кущами,
але ніхто їх не перебивав, –
у цьому було більше однини,
ніж в гриднях, покалічених огромом,
яких не знемагали навіть сни.
просяклі тихим пожаданням дому,
вони покірно готувались в кому –
для комишами вкритих іменин
4.
для комишами вкритих іменин
таки й дарунки будуть комишині:
кого маржина ще знесе маржині,
не знаючи, насправжки чи на кпин?
то осоку на талії осині,
чебрець на примху, чи на пристріт кмин,
на оскорому свіжих соломин
та ще капейстру, щоб не прокусили
солоних губ об випадковий камінь.
за решту, як годиться, вибачай,
не рипайся і не торкайсь руками.
вже трина втечі сиплеться з плеча,
і можна тільки випросить ключа,
якщо когось покликали до храму
5.
якщо когось покликали до храму,
чи значить що його покликав храм?
рипке погруддя дерев'яних рам
знекровлює стоїчну панораму.
туди повинен приступити сам,
адамове накоївши адаму,
чи тернами, чи пінними медами
перебрести назустріч голосам.
до вуст приклавши промінь золотий
або вуста до променя приклавши,
він має знати, як туди дійти.
але дорога звиється, як завше,
притулиться до горла темним замшем,
і він пита про греблю чи про тин
6.
а він пита про греблю чи про тин,
про перепони над переполохом,
коли земля між валахом і лохом
вихрещує ребристий карантин.
присохлий деревом, пропахлий мохом,
з ідеєю, що в пращі палестин
на коштури звела останній стих,
неназваний іще чортополохом, –
йому хотілось крапельку води,
тоненьку й білу, як стріла поганська.
натомість приверзлось: устань і йди.
так день перегорів, як муштра панська.
з погонича відваживши підпаска,
ставалося: відречений один
7.
ставалося – відречений один,
за іншими давно чигають гридні,
а решту чи поснули, чи невидні,
чи біс їх оберегами водив.
рослинний хист відретушує злидні.
бодай дванадцять прагли череди.
та це ж колись, а нині інших див
бракує затужавілим в повидлі:
салагами до черева ісламу
чи в рінь оспалу інших усипань,
що рунищами кліті застилали.
воліючи переломити длань
чи, може, хліб – хто з криком пополам
повинен був відбутися дарами
8.
повинен був відбутися дарами,
щоб жертвою себе не осушив.
він опустошив мало не єшив,
коли від знань шкоринку віддирали.
на темні трави леза окошив,
щоб звечора не обростали нами,
і вже крутив планету, як динамо,
коли йому сказали: задуши
бодай в обіймах, тільки б – на струні,
аби красою витерти красою,
де відстані відверто підставні.
солив би схрон, перебирав росою
і замість м'яса конопатив сою –
і був би рай хіба на полотні
9.
і був би рай, якби на полотні
відбились пальці, схильні до підпалу.
горіло б тихо, вигоріло б мало,
а все ж поприпікало би ступні.
освідченням сніги попідтавали,
підвалини скоцюрбились на пні.
за кожну ґонту рахувати дні
переситу провіщення опали.
а те, що мощі вже пересолені,
до остекління вуст і висоти
доторкують їх ранища зелені, –
несамохіть до рясту б дорости,
щоб шелестів з-під ряси августин:
не лані проступили, а легені
10.
не лані проступали, а легені
на їхніх титлах, змащених вином.
кришилося сріблясте полотно,
шукаючи пристанища у жмені.
подаленіло річище давно,
і коропи, і клени заголені
кленовим листям затуляли трени,
під жабрами витоптуючи дно.
лиш вірші, невідмоклі у вині,
здадуться проскрибованими, ніби
їх автори багульнику зрідні.
печери вражні під опоку хліба,
долоні в лоні зловлені, а німби
зволожені чи просто так пітні
11.
зволожені чи просто так пітні,
ми все таки доходили до книги,
де пахнув листом кожен темний вигин
і кожен призвук гнувся в тумані.
долаючи верети і вериги
і виколовши букви до стерні,
писали не скоромні, не пісні,
а прощені хорали до розстриги:
щоб не стікали очі розтулені
між постерунки зледачілих книг,
де треми розповсюджували трени.
і пахнув медом кожен третій стих,
допоки не зостарівся і стих
над крихтами чийогось одкровення
12.
що крихтами чийогось одкровення
забавляться – хіба се новина?
торкнеться до сторінки звірина,
розгорнуте ж – немов перестелене.
над сонним кмином птаха засина,
а над горіхом ластить сокровенне.
чи ласицю не витопчуть олені,
коли неутоленна їх вина?
надточуючи гени автогеном,
клонуючи їм щупальця терпкі,
хто знає, звідки вилущаться гени?
почнеться вечір із овечих шкір,
що ними звірині наперекір
заволодів не привид, але геній
13.
заволодів не привид, але геній
цим капищем – чи хто завважив це?
у комиші ховаючи лице,
оберігав він наші теревені.
коли збивались кроки на фальцет,
він ямбами дірявив наші сцени,
а може допантровував й до мене,
та я не відав, хто пізнав концерт.
прогірклий у своєму полині,
посоловілий у своїм зап'ясті,
я мовив те, що мав, а більше – ні.
поглинувши корозію схоластів,
чи спостеріг на пласі цій хвилястій,
що слід було би вимовить мені
14.
що слід було би вимовить мені,
коли ми всі зібралися докупи,
точили рани, і лічили трупи,
і поправлялись на садовині?
доступному відважили доступне,
як борошно дозріло у млині.
оскільки всі були на мілині,
то старанно надточували ступи.
і я тоді також змовчав рости,
робив як всі і в сінях мітив робу,
щоб зранку знову засіки мести.
насичуючи злущену утробу,
ми плавно розпадались на подобу –
не кількоро, а надцять четвертин
15.
не кількоро, а надцять четвертин –
вони таки вкривалися шляхами,
і бризкав сік, і відкривались брами
для комишами вкритих іменин.
якщо ж когось покликали до храму,
а він питав про греблю чи про тин, –
ставалося – відречений один
повинен був здобутися дарами.
і був би рай, якби на полотні
не лані проступали, а легені
зволожені чи просто так пітні.
щоб крихтами рясного одкровення
заволодів не привид, але геній –
що слід було би вимовить мені? |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Оберігати білий всесвіт сну... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16262 | Іван Андрусяк | Оберігати білий всесвіт сну... | white guardians of the universe of sleep…
оберігати білий всесвіт сну
оберігати як нетлінну славу
що обійшла з тобою цілий світ
кохана (щастя таїну відкрити
її очам засліпленим світами;
і її серце в шепоти вгорнувшись
недовідому радість відгадало)
потойбіч подиху цвітуть нічні сонця
красу цю зачудований мандрівець
приніс домів, і сон назвав він часом
і їй подврував як зоряну віддяку:
якщо із цих вершин він падати почне
його багряна кров із місяця живого
співати буде краще від птахів |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Облога | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16218 | Іван Андрусяк | Облога | Василеві Герасим'юку
1.
якщо ніхто якщо нікого
якщо нікому доведеш
що вороги пливуть до бога
як поцілунки на манеж
що королям на цілий вечір
розтасувати короля
що скатертиною предтечі
живе і крутиться земля
де золоченою травою
кошлатих воїнів шляхи
а хто вернувся за тобою
того замінимо ніким
переживемо хвилі сонні
на прю до вежі меч і страх
у короля на підвіконні
холодним мохом сніг пропах
свого незбутого чекає
твоє повернення гряде
а понад мороком і раєм
тоненьку ковдру кіт пряде
муркоче скочується карта
чи на коліна чи на дно
життя воно такого варте
такого зраджує воно
2.
а якщо зупинитись
щоб хмара за хмару зайшла
де сумні упирі
договорять про волю і віру
омела доросте
до вікна до руки до стола
і потреба любити
прокинеться листю і звіру
якщо вилити воду
крізь небо і сон і лице
якщо падати тричі
і тричі вставати у полі
то земля і вода
переможно відгонять мерцем
і залишаться нами
назавтра назавжди ніколи
хвилі орд безіменні
лякливі оскоми потвор
синьоокі релікти
у небі на небі під небом
білий бог над губами
і янголів камерний хор
і розчинені вщерть
хуторів засмальцьовані ребра
3.
алебардами підпираючи
сонні голови вартові
прокидаються усміхаються
вже наврочені ще живі
за чиєюсь рясною відьмою
слід по небу перетече
сокровенну зорю провідаю
доторкаючи за плече
обертається а від доторку
біла пляма на три світи
і роса по твоєму котику
прокидається щоб рости
вартовими земля засіяна
за хрестами вода і степ
україною світло-синьою
небо визбиране цвіте
ополченці виходять хмарами
замикаючи гирла вод
ми не віримо ми не маримо
ми самі собі цей народ
4.
як вороги на вежі проростуть
і вкриє порох стигми паперові
солодкий запах встояної крові
усьому місту не дає заснуть
облогою тримає за рукав
і в'ється молодими батогами
і на щиті чиєїсь монограми
малює ошелешений триглав
тримаймося приходить смак води
у роті кисне ладаном і постом
стріла перегороджуючи острів
винюхує собаки і сліди
і вже ніхто на жоден схлип біди
не зможе загубитися на світі
як шибениця гасне на софіті
тоненька цівка талої води
тримаймося приходить час ікон
безбарвних учнів крильцями малюють
за кожен крик на вежі алілуя
за кожен недобитий терикон
шаблями стати волос по мечу
заграє марша вкрадену ранету
це вороги на вежі це комету
у кожнім домі криком засвічу
задеревію витягувши длань
які важкі самодостатні глиби
за скибку хліба за шматочок риби
тримаймося приходить час питань
5.
замісити краплю на дощі
тонко як ікону замісити
посеред обори три плачі
кожен з них із олова відлитий
перший каже не проповідай
нащо ворогам тобі пророка
іго крику викотиться з рота
і постеле попелом курай
другий каже води і мости
знесено і тінь твоя за ними
пронеси окрушини незримі
там де жодних слів не донести
третій каже стань собі і стій
є така природа незборима
що у глину кожен витвір твій
а душа вона так само глина
сонний голос всівся на плечі
тонко-тонко сіється донизу
замісити сонце на дощі
а тоді підкласти жменю хмизу
хто згорить а хто переживе
це уже забава не для тебе
попри небо сіється молебен
і додому в голосі пливе
6.
прирощуєш тонку погорду крил
до тіла що живе собі півкроку
за пил потоку стоптуючи пил
чужого безпросвітного потоку
і так тремтиш як голови тремтять
паруючи над пальцями тонкими
що кожен ліс потятого над ними
не доведе розкришувати рать
і крихти до потоку не згребе
як води в стаю голими руками
за кожен камінь сонце голубе
і сіль рослин за кожен другий камінь
а що собі попросять вороги
яка тобі до того непокора
ця хвора віть не відала що хвора
і вилила собою на сніги
і так гряде відточуючи крил
водою недорізьблене зачаття
вирощуючи голову за щастя
а за життя даруйте тільки пил
5-9.01.1999 |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Одинадцятилітній закоханий | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16284 | Іван Андрусяк | Одинадцятилітній закоханий | Клякса плакса
чого плачеш
Моя мила поїхала далеко
і вже ніколи її не побачу
А скільки тобі років
Одинадцять
Фе такий великий і плачеш
Ні я ніколи не плачу
навіть коли розіб'ю коліно
але сьогодні
мене дуже болить серце
В такому віці серце
Так пане справді серце
я завеликий щоб плакати
але замалий щоб кохати
тому й блукаю замерзлим світом
виставивши напоказ діри на штанях
і великі червоні вуха |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Одноактовий день відкипів як смола... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16228 | Іван Андрусяк | Одноактовий день відкипів як смола... | одноактовий день відкипів як смола
на дорогах безкровних ні серця — нікого
і покручений берег нудний як мулла
заховався покірно у темінь до бога
але ми ще зривали губату хурму
фасували бархани і очі пороли
об суворе прокляття — таке що йому
не судилося певно здійснитись ніколи
ми самі канонічні як розріз очей
рятівна ворожба від підлоги до стелі
а забруднений місяць тече і тече
і забруднене місто під ноги нам стелить |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Оселя пізнього Тараса... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16318 | Іван Андрусяк | оселя пізнього Тараса... | оселя пізнього Тараса.
вітрильце з мармуру, царі…
і понад мороком і часом
немов дерева угорі
вертаються.
і на долину,
на дах солом'яний, на сад
вишнева паморозь нахлине
і не повернеться назад |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Осінь вечір пора вмирати... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16185 | Іван Андрусяк | осінь вечір пора вмирати... | осінь вечір пора вмирати
голос кришиться на вітру
сон раптовий як алігатор
підкрадається угору
теплий місяць до ока липне
над повіками нависа
відчувати жага велика
червоніти їдка краса
осінь вечір пора безлика
і нікого хто б застеріг
що немає на світі лиха
зрозумілішого за сніг
одержимішого за листя
присоромлене до гілок
правильнішого особисто
і вірнішого за курок
небо кришиться волохате
пальці злизує тінь густа
ні просити ні забувати
не відважуються вуста
золотиста скоринка смерті
тихо злущується зі слів
осінь вечір пора і фертик
серце тулиться до землі |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Останній промінь надії | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16285 | Іван Андрусяк | Останній промінь надії | одного разу пропив я усе що мав
залишився в мене останній промінь надії
і я пожбурив його на прилавок
шинкар не сподівався такого ґешефту
він розумівся на цьому і впізнав одразу
що то не якийсь непотріб
не примха прислужника
ні жадоба купця
ані мандраж спадкоборця
а лиш абсолютна жорсока надія
прекрасна
високопробна
аристократична
надія загибелі світу
і плекання ідіотських мітичних садів
о як чудово в пальцях цього кретина
заблиснув мій останній промінь надії |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Остроголосні привиди речей... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16229 | Іван Андрусяк | Остроголосні привиди речей... | остроголосні привиди речей
ще міняться ще несть їм ореолу
якого безу простір цей тече
яким крилом перегортає тору
мислитель масок викришив пісок
сліпі долоні як вершини бруду
ще шов не довершив сьогодні крок
до голосу як до страшного суду
ще небо не торкнулося змії
ще не вкусило меншого за литку
іржавіють порадники її
оскаржені в одну діряву свитку
ще шапку з лоба і чолом до ніг
злизати з комиша шкоринку бруду
а те що завтра відрубають їх
хіба важливо те що завтра буде |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | От! | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16150 | Іван Андрусяк | От! | Ходить доня по городу,
як… оса по бутерброду!
Обережно, обере…
ягідки усі збере.
Не в горнятко – тільки в рот.
От! |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Отруєння голосом | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16204 | Іван Андрусяк | Отруєння голосом | 0.
в їдкім повітрі слів відлунює вода
самотній шансоньє порипує в шамоту
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
і бездоганний джез набухне на вівтар
і з випарів лайна до бога як до поту
покірно ніби пан позеленіє дар
у витривалу млость вимощує радар
шалених шанців жил заслужену підлоту
є вищий сурогат не пійло а політ
від трьох каріятид до золотої риби
коли на парастас приляже новий міт
дерева знають час дерева чують вибір
солом'яний настил у тростяній колибі
чи синій як туман передостанній світ
1.
в їдкім повітрі слів відлунює вода
розчинена давно а й досі не по собі
немов старій сові в солом'яному дзьобі
у позашлюбну ніч ховаються літа
чому з колишніх лат у зморщеній утробі
переступила нас безгучна самота
я ж досі ще живий роздерти цю гортань
і муху золоту розмазати по лобі
о крезе відорви зо два рядки оплоту
гарем не відрізнить потвори від царя
і з ночі навпрошки не вирве кужіль дроту
від козиря на схід уже зійшла зоря
шалійте лопухи крізь нарцисичний ряд
самотній шансоньє порипує в шамоту
2.
Дивіться також
Іван Андрусяк — Цей час — як обростання хвилями...
Іван Андрусяк — Уроки мови
Іван Андрусяк — Зорі й місяць
Ще 255 творів →
Біографія Івана Андрусяка
самотній шансоньє порипує в шамоту
нічних літератур їх кілька сотень є
ти поклонись йому гомерова зміє
він миє з-під землі заплющену породу
в передпокої крил він кожну нитку п'є
коли чому за що дорвався до народу а
поліс угорі тероризує моду
і пильно як в очу оберіга кар'єр
але біблійний дощ не допоможе лоту
книжки не догорять жінки не оживуть
і місяць жадовин не переріже цноту
література мить література ртуть
тут навіть очі сплять тут навіть орди мруть
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
3.
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
як прищик на губі замурзаних реклам
тут переріжуть пил тут поцінують хлам
і кожну самоту обмацають доцоту
до жодного рубця розмиті призми ран
зашиті в кожен м'яз каріятиди шроту а
ще долийте в текст знервовану голоту
і homo homini як говорив степан
та з сонячних м'ясив покірно валить пар —
а ось тобі і всі простріли і респекти
держава упаде залишиться навар
достойно кажуть єсмь розрізати ці лепти
та знаєш що колись облізе мох з коректи
і бездоганний джез набухне на вівтар
4.
і бездоганний джез набухне на вівтар
і ти переживеш проскуру мелодрами
і тихо підійдуть до пещеної брами
старий полурізник і юний паламар
один тобі несе розхлюпаний пугар
від серця (галуна) відірваної браги
а інший не нажив ні слави ні відваги
лише на дні душі тонесенький загар
а тільки обидва виношують охоту
заночувати там де ризи і щурі
і гранули свинцю заліплені у сотах
не знає навіть той кого нема вгорі
чи хоч один із них зуміє знести гріх
із випарів лайна до бога як до поту
5.
із випарів лайна до бога як до поту
періщить по мостах стара камінна сіль
я знаю як живуть подряпини в красі
потвора та земля що не дала осоту
не голосу вітрів а вітру голосів
на гребені життя не знайдеш насолоду
поміж передчуттів поховзлі мари льоду
та в космосі їх брил оракул не засів
тінисті хмари трун лякливі шиї дам
місцями образів присутність показова
і кілька павутин чи тріщин з-поза рам
не віра у вирай а тільки тінь лажова
загубиться в траві і на жертовних ловах
покірно ніби пан позеленіє дар
6.
покірно ніби пан позеленіє дар
немови — просторінь тернинами обросла
у схлипі віровчень переростають кросна
в торговий ряд життя чи попросту базар
на тілі почуттів з'являється короста
від вимкнення планет обернутих в товар
причина тільки дух а простір тільки вар
в якому цих тварин понаплодилось доста
не розкошуй живи заштовхуючи шар
із номером листа у щонайближчу лунку
у цьому є хоча б тривкий зальотний шарм
простягну у вікно труну для поцілунку
а там уже давно шалену мить шалюнку
у витривалу млость вимощує радар
7.
у витривалу млость вимощує радар
для слів і почуттів хоча б найменше місце
чому ж тоді меж нас повісився цей місяць
і зиму наложив як вето на хозар
почесні не місця а мотлохи комісій
котрі не допливуть до наших древліх чар
лети моя леліт віддайся цим очам
пришестя возвісти в натужні барви лісу
а як зірвеш з цих пут принаймні долю соту
хай опромінить нас печальна вірогідь
і хай відіб'є нам до заздрощів охоту
немало коринтян розпеленали хіть
та сказано колись шукайте і знайдіть
в шалених шанцях жил заслужену підлоту
8.
в шалених шанцях жил заслужену підлоту
виношую — прости готую не тобі
ці трелі голубі на заячій губі
цей геральдичний дар гінцеві саваоту
відважую з душі прокльони і блювоту
жаргонних зазіхань рекреаційний біль
роздертий на шматки отак колись шаміль
від світу відривав набридлу москальноту
та потягнувся в сад епідемічний слід
і грива зазіхань сягнула горизонту
а брід усе ще є ще не розмитий брід
і ти усе ще є не витекла на жодну
з обрубаних річок і на останніх жорнах
є вищий сурогат не пійло а політ
9.
є вищий сурогат не пійло а політ
крізь отвори очей в незранене повітря
є живність помирань і немочі палітра
і доокола нас тугих шаленців гніт
але коли навспак простелиться нам гідра
і голос оживе знервований як дріт
чи вистачить нам рил встромити цей болід
в судомне лоно сну розніжене від ситра
печерний сатанізм пристрільної колиби
розкриє нам своїх змарнованих співців
котрі на лежаках усіх пережили би
та жертва не зіб'є життя на манівці
і в брустверах лиця позначаться усі
від трьох каріятид до золотої риби
10.
від трьох каріятид до золотої риби
ілюзія казок дівоча ненасить
в них невсипущий мох опричником сидить
і на сумних митців чатують древні глиби
ментальність візантій похмура бронзи гидь
усе сповзлось на цю ілюзію садиби
чого не вкажеш сад який їм око вибив
чого не розідреш цю пасторальну мить
чи не від тебе власть відторгнути набрід
і еротична блаж дівочого розп'яття
продовжити лайном цей нездоровий рід
тому переш переш це недозріле шмаття
бо знаєш що тоді розвергнеться багаття
коли на парастас приляже новий міт
11.
коли на парастас приляже новий міт
і нові образи посходять до зеніту
ціна випробувань — краплина ціаніду
тягуча і терпка немов осиний мід
від сотні проникань не залишилось сліду
везіть моє руно крізь обереги вбрід
нехай повстане лом нестрижених борід
і хай перебере на себе цю колхіду
а як останній зблиск на постерунку здибів
і крихту приберіг для наднових імен
так і тобі скажу усталене простибі
у крихту почезань не вскочить ігумен
сумний даждьбожий світ коли з-поза рамен
дерева знають час дерева чують вибір
12.
дерева знають час дерева чують вибір
їх вірувань на світ ніхто не породив
освячення — це шлях відлучення води
це простір скрипаля що не осилив згиби
танцюйте кола хмар порушивши лади
розливши по степах дідівської оливи
під дубом зволікань усі гінці щасливі
найменшу з-поміж лад у коло заведи
а як із-під одеж почуєш дивні схлипи
і сила возведе мій світанковий герб
і звузиться вінок до леготу жаливи
коли настане час незаплітання верб
тоді чекає нас природніший вертеп
солом'яний настил у тростяній колибі
13.
солом'яний настил у тростяній колибі
розламаний на двох неперебутній хліб
і на тугих вустах такий лякливий німб
неначе півйого ще звечора я випив
на пальцях частувань спинилась чаша сріб-
на місяць обігрів химерну пращу липи
оповісти мені чи в ті я очі глипав
чи в землю засівав свій кришталевий дріб
а може просто мак обтруситься із віт
і випорсне на діл зело твоє червоне
розпечених дзеркал знедолений привіт
але чому скажи на безконечнім лоні
згорнувшись кошеням маліє і холоне
цей синій як туман передостанній світ
14.
цей синій як туман передостанній світ
де дзвоники цвітуть на неродючих землях
де засіваєш плоть а виростають зерна
де кожен могікан задивлений в софіт
повітря лиш курок але вага мізерна
і бог не доведе донести цей пристріт
хай буде кожен пес молитися простіть
та хто нам відповість у чому наша скверна
ми вищі за вітри неперебутніх драм
і в цій рудій траві гортанна плоть маліє
і корчиться земля і кришиться слюда
простеле нам шляхи знебарвлена завія
і простір шелестить на перемогу змія
в їдкім повітрі слів відлунює вода |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Павло Тичина. 1954 | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16344 | Іван Андрусяк | Павло тичина. 1954 | їх невидимі прапори ще відкриті земним спокусам,
і пристанища темно-русі пам'ятають оскому гри.
тільки скали сточила гусінь, і просмолені хутори
зачаїлись на дні гори, вже й не вірячи, що озвуся.
вже обмеження на пристріт неспроможні одлити стріли,
доки тіло перейде вбрід, охолонувши, інше тіло.
невситимі прийшли з землі і насититись не схотіли –
перевага злічити тлі обереги посоловілі.
я годив їм чи не годив – не судити вам цю облуду.
непосвяченим навіть дим до зорі проїдає груди.
з-перед люду причетність суду пахне місяцем молодим.
адже скрізь, де зринають люди, уподібнюється цей дим
закосиченим їхнім снам, поколінням їхнім рудим.
тільки хто їм нагородив, що я справді служити буду |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Пам'яті Івана Косиніна | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16245 | Іван Андрусяк | Пам'яті івана косиніна | завертай мене боже додому
там дівчата як писанки гарні
там лубка на огризку лубкому
намалюю під муром каварні
там химери злітають з полотен
пастуха леонардо да гойї
там не ждуть покривала для плоті
а сльози аскетично нагої
там в труну підстеляють подушку
там готують салати з кропиви
там лиш скрипка простить і послушно
піде жебрати грошей на пиво |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Панночко з блакитними очима... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16159 | Іван Андрусяк | Панночко з блакитними очима... | Панночко з блакитними очима,
панночко з блакитними сльозами,
як мені хотілося навчитись
бути з вами і не бути з вами.
Як мені хотілося, повірте,
на вітрах проворно пелехатих
і вдихати вас, немов повітря,
і, немов повітря, видихати.
Але ви — не ви. Як у люстерці,
роздвоїлись викриво й лукаво.
Ви одна спинилися під серцем,
інша ви пішли собі небавом.
І тепер в неходжену завію,
охопивши голову руками,
я один голублю власну мрію,
інший я зорію вслід за вами.
Роздвоїло. Стерпло. Загірчило.
Келих ночі. Крапелька отрути.
Панночко з блакитними очима,
з вами чи не з вами. Чи… не бути? |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Парадокси розмножень звичайні як дріт... | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16230 | Іван Андрусяк | Парадокси розмножень звичайні як дріт... | парадокси розмножень звичайні як дріт
червоніючи світ обростає пилком
та западину тіла не винести вбрід
ні веслом розпанаханим ні язиком
фарба злущена з диму і риби цвітуть
і регоче примарна дружина ріки
але подумки з ночі надточують путь
під моє простирадло холодні зірки
а як стане зальотна спокуса твоя
розбивати плафони місити пласти
я губами в повітрі напишу ім'я
і поставлю сіну щоб його зберегти |
Андрусяк Іван | https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=357 | Педагогіка | https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=16286 | Іван Андрусяк | Педагогіка | з дітьми треба строго
замість одежі дрантя
прибери дрантя
загорни дрантя
шануй дрантя
це дрантя то моя праця
мої надірвані жили
це дрантя
мої страчені ілюзії
моя нездійснена місія
моє зламане життя
моя загублена перспектива
все — це дрантя
прибери дрантя
загорни дрантя
шануй дрантя |
Subsets and Splits