Datasets:

robinhad

/

ubertext

like 0

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 березня 2019 року Київ справа №820/4603/18 адміністративне провадження №К/9901/67867/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Коваленко Н. В., судді Мороз Л. Л., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина А3306) до Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області про визнання дій протиправними та вчинити дії за касаційною скаргою Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина А3306) на рішення Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Зінченко А. В. від 18 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мінаєвої О. М., Бартош Н. С., Макаренко Я. М. від 15 листопада 2018 року, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У червні 2018 року Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина А 3306) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області, у якому просив зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради Харківської області виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомості про Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військову частину АЗ306) (код ЄДРПОУ 07931813) шляхом внесення запису до даного Реєстру про скасування запису 24.06.1999 (запис №1 480 120 0000 025254), інших дій/записів щодо Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина АЗ306) (код ЄДРПОУ 07931813). Позовні вимоги мотивовано тим, що Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина А3306) зареєстрований в Єдиному державному реєстрі 24.06.1999 (запис №1 480 120 0000 025254), як юридична особа (ідентифікаційний код 07931813), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №086484. Позивач посилається на положення Закону України "Про державну таємницю", яким встановлено, що окремі відомості про військову частину віднесені до державної таємниці. У зв'язку з цим та відповідно до вимог Головного військово-медичного управління викладених у листі від 15.03.2018 №510/1/1671, Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військову частину А3306) зобов'язано провести дії по виключенню відомостей про цю військову частину з Єдиного державного реєстру щодо реєстрації її як юридичної особи шляхом скасування запису в Єдиному державному реєстрі. Однак, після звернення Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина А3306) із заявою від 12.04.2018 року №925 (копія додається) до Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП), яку було направлено за належністю до Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо скасування запису про реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань Військово - медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина АЗ306), як юридичної особи, отримано відмову. Вважає таку відмову необґрунтованою та такою, що не ґрунтується на законі. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, у позові відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційний суд, виходив з того, що при проведенні реєстраційних дій стосовно юридичної особи - Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина А 3306) (код ЄДРПОУ 07931813) державний реєстратор діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені вимогами чинного законодавства України; всі документи, які було надано державному реєстратору для проведення реєстраційних дій, надавались юридичною особою через представника за дорученням, виданої керівником з дотриманням порядку, встановленого законом. Разом з тим, суди дійшли до висновку, що порядок звернення до державного реєстратора для внесення змін до відомостей про юридичну особу, позивачем дотримано не було, відтак, у державного реєстратора були відсутні підстави для здійснення спірної реєстрації. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, Військово-медичний клінічний центр Північного регіону звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга Військово-медичного клінічного центру Північного регіону подана 10 грудня 2018 року. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 грудня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Коваленко Н. В. та Мороз Л. Л. Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі №820/4603/18, витребувано матеріали справи та запропоновано учасникам справи подати відзиви на касаційну скаргу. Учасники справи письмових клопотань не заявляли. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина А3306) зареєстрований в Єдиному державному реєстрі 24.06.1999 (запис №1 480 120 0000 025254), як юридична особа (ідентифікаційний код 07931813), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №086484. Відповідно до вимог Головного військово-медичного управління, викладених у листі від 15.03.2018 №510/1/1671, Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військову частину А3306) зобов'язано провести дії по виключенню відомостей про цю військову частину з Єдиного державного реєстру щодо реєстрації її як юридичної особи шляхом скасування запису в Єдиному державному реєстрі. Військово-медичним клінічним центром Північного регіону (військова частина А3306) надіслано лист від 12.04.2018 №925 (копія додається) до Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) який було направлено за належністю до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, щодо скасування запису про реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина АЗ306), як юридичної особи. Згідно із відповіддю Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 02.05.2018 №1353/0/50-18 повідомлено, що скасування будь-яких реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі на підставі листів або заяв юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців діючим законодавством не передбачено та у виключенні військової частини із реєстру було відмовлено. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги порушення відповідачем вимог чинного законодавства під час здійснення державної реєстрації Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, оскільки така реєстрація здійснена у порушення положень Закону України "Про державну таємницю". Від Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області надійшов відзив на касаційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі правильного застосування норм матеріального права та з'ясуванні обставин справи, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційну скаргу -без задоволення. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятними з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Повноваження державного реєстратора у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Так, статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації) передбачено, що дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень вказаного Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що юридичною особою - Військова частина А 3306 (Харківський військовий госпіталь, базовий) (стара назва) були виконані вимоги Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", зокрема, отримано свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації) для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи. Частиною другою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації) було встановлено, що порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру. Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 11 квітня 2006 року до державного реєстратора уповноваженою особою юридичної особи - Харківський військовий госпіталь (військова частина А 3306) (стара назва) за довіреністю від 10 квітня 2006 року №360, виданою начальником Харківського базового військового госпіталю ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_6, були надані наступні документи: реєстраційна картка про підтвердження відомостей про юридичну особу; довіреність від 10 квітня 2006 року №360; квитанція про сплату державного мита. На підставі зазначених документів державним реєстратором було проведено реєстраційну дію "Включення відомостей про юридичну особу" стосовно юридичної особи - Харківський військовий госпіталь (військова частина А 3306). Вичерпний перелік підстав для відмови у здійснення державної реєстрації було визначено у частині першій статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції). Зокрема, встановлювалось, що підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є: невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи; невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону; порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема: наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі; наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертим частини другої статті 35 цього Закону; наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися; використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається. Системний аналіз викладених правових норм дає підстави дійти до висновку, що законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 27 березня 2018 року у справі №826/4947/16. На цій підставі суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що підстав для відмови у проведенні вищезазначених реєстраційних дій, відповідно до Закону діючого на той час, у державного реєстратора не було. Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки документи у повному обсязі та з дотриманням встановленого порядку для проведення зазначених реєстраційних дій були подані до державного реєстратора безпосередньо уповноваженою особою ОСОБА_6 за довіреністю від 10 квітня 2006 року №360, виданою керівником юридичної особи - начальником Харківського базового військового госпіталю ОСОБА_5 Відповідно до частини першої статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, чинній на момент реєстрації змін до відомостей про юридичну особу) для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридична особа повинна подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення про внесення змін до установчих документів; оригінали установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію або документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату оригіналів установчих документів; два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів. Державна реєстрація змін до установчих документів проводилась у порядку, визначеному частиною другою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 11 квітня 2006 року уповноваженою особою юридичної особи - Харківський військовий госпіталь (військова частина А 3306) (стара назва) за довіреністю, ОСОБА_6 до державного реєстратора було подано реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи щодо державної реєстрації наступних змін: зміни повного найменування юридичної особи; зміна вищого органу управління юридичної особи та зміни складу засновників юридичної особи. На підставі вказаних документів було змінено назву юридичної особи - Харківський військовий госпіталь (військова частина А 3306) на Харківський базовий військовий госпіталь Департаменту охорони здоров'я Міністерства оборони України (військова частина А 3306), де вищим органом управління юридичної особи зазначено - Департамент охорони здоров'я Міністерства оборони України, а засновником - Департамент охорони здоров'я Міністерства оборони України. Крім того, 12 травня 2009 року уповноваженою особою юридичної особи - Харківський базовий військовий госпіталь Департаменту охорони здоров'я Міністерства оборони України (військова частина А 3306) (стара назва) ОСОБА_6, що діяв за дорученням від 12 травня 2009 року №932, виданим начальником Військово-медичного клінічного центру Північного регіону ОСОБА_5, до державного реєстратора були надані документи, на підставі яких було проведено реєстраційну дію "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" стосовно Харківський базовий військовий госпіталь Департаменту охорони здоров'я Міністерства оборони України (військова частина А 3306), якою було змінено повне найменування юридичної особи на Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина А 3306). Для проведення даної реєстраційної дії було подано такі документи: реєстраційну картку, заповнену уповноваженою особою; нотаріально засвідчену копію рішення про внесення змін до установчих документів; статут; нова редакція установчих документів (два примірники) ; квитанція про сплату державного мита; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; документ, що засвідчує повноваження уповноваженої особи. 26 листопада 2015 року прийнято нову редакцію Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", яка набула чинності 13 грудня 2015 року. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній після 26 листопада 2015 року) для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, крім внесення змін до інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи, у тому числі кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) її засновника, якщо засновник - юридична особа, про місцезнаходження та про здійснення зв'язку з юридичною особою; 3) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) протоколу засідання керівного органу громадського формування, на якому відповідно до установчого документа було скликано засідання вищого органу управління, - у разі державної реєстрації змін до відомостей про громадське формування; 4) документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення відповідно до статуту громадського формування про внесення змін до Єдиного державного реєстру, - у разі державної реєстрації змін до відомостей про громадське формування; 5) відомості про керівні органи громадського формування (ім'я, дата народження керівника, членів інших керівних органів, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), посада, контактний номер телефону та інші засоби зв'язку) - у разі внесення змін до складу керівних органів; 6) документ, що підтверджує реєстрацію іноземної особи в країні її місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського, судового реєстру тощо), - у разі змін, пов'язаних із входженням до складу засновників юридичної особи іноземної юридичної особи; 7) документ про сплату адміністративного збору - у випадках, передбачених статтею 36 цього Закону; 8) установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі; 9) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта - у разі внесення змін, пов'язаних із внесенням даних про юридичну особу, правонаступником якої є зареєстрована юридична особа; 10) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 12 вересня 2016 року уповноваженою особою юридичної особи - Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина А 3306) за дорученням від 12 вересня 2016 року №151/825, ОСОБА_7 до державного реєстратора були надані документи, на підставі яких державним реєстратором проведено реєстраційну дію "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах" щодо зміни керівника юридичної особи - Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина А 3306) з ОСОБА_5 на ОСОБА_8 Для здійснення зазначеної реєстраційної дії заявником подано всі, передбачені статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", документи, а саме: документ про призначення керівника або осіб, що обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори; реєстраційна картка на внесення змін про юридичну особу, які містяться у державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; документ, що засвідчує повноваження уповноваженої особи. Частиною другою статті 25 цього Закону передбачено, що порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, включає: 1) заповнення форми заяви про державну реєстрацію - у разі подання документів особисто заявником (за бажанням заявника) ; 2) прийом документів за описом - у разі подання документів у паперовій формі; 3) виготовлення копій документів в електронній формі - у разі подання документів у паперовій формі; 4) внесення копій документів в електронній формі до Єдиного державного реєстру; 5) перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду документів; 6) перевірку документів на наявність підстав для відмови в державній реєстрації; 7) прийняття рішення про проведення реєстраційної дії - для громадських формувань, символіки та засвідчення факту наявності всеукраїнського статусу громадського об'єднання; 8) проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови в державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 9) формування та оприлюднення на порталі електронних сервісів виписки, результатів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації та установчих документів; 10) видача за бажанням заявника виписки з Єдиного державного реєстру у паперовій формі за результатами проведеної реєстраційної дії (у разі подання заяви про державну реєстрацію у паперовій формі). На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації на підставі перевірки вичерпного переліку документів лише засвідчує факт, тобто виконує функцію легалізації події. Виконання цієї функції не передбачає і не наділяє його повноваженнями перевірки (контролю) інших критеріїв, ніж визначені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року у справі №21-3452а15. Стосовно доводів скаржника з приводу того, що відомості про Військово-медичний клінічний центр Північного регіону відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про державну таємницю" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 1.4.4 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки України від 12 серпня 2005 року №440 (далі - Звід відомостей №440), становлять державну таємниці, у зв'язку з чим підлягають видаленню з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про державну таємницю", пункту 1.4.4 Зводу №440 відомості про організаційно-штатну структуру, дислокацію, систему охорони, оборони, чисельність особового складу військових частин (установ) Збройних Сил України на мирний час, а також їх підпорядкованості становить державну таємницю. Частиною шостою статті 5 Закону України "Про державну таємницю" забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій. Крім того, частиною п'ятою статті 5 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що відомості про особовий склад Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі із Силами спеціальних операцій Збройних Сил України, становлять державну таємницю і підлягають захисту відповідно до Закону України "Про державну таємницю". Згідно з положеннями статті 15 Закону України "Про державну таємницю" засекречування матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом надання на підставі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю), відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію інформації грифа секретності посадовою особою, яка готує або створює документ, виріб або інший матеріальний носій інформації. Засекречування документів здійснюється лише в частині відомостей, що становлять державну таємницю. У разі подання запиту на документ, частина якого засекречена, доступ до такого документа забезпечується в частині, що не засекречена. З аналізу наведених правових норм вбачається, що забезпечення охорони державної таємниці покладається на керівників відповідних органів. При цьому, у разі віднесення конкретної інформації до державної таємниці, у тому числі на підставі Зводу відомостей, така інформація, носії інформації підлягають засекречуванню у встановленому порядку. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Військово-медичним центром Північного регіону подано лист від 12 квітня 2018 року №925 до Центру надання адміністративних послуг з подальшим направленням його за належністю - до Департаменту реєстрації Харківської міської ради з вимогою про скасування державної реєстрації про Військово-медичний центр Північного регіону як юридичної особи, на що було отримано відповідь від 02 травня 2018 року №1353/0/50-18 з відмовою з посиланням на те, що скасування реєстраційних дій на підставі листів або заяв в Єдиному реєстрі законодавством не передбачено. Так, статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік документів, які подаються юридичною особою для державної реєстрації створення, припинення юридичної особи, внесення змін до відомостей про юридичну особу у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, виділу юридичної особи, припинення юридичної особи в результаті її реорганізації або ліквідації. Разом з тим, такої дії, як скасування державної реєстрації Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" не передбачено. Колегія суддів також враховує, що зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, підтверджених наявними у матеріалах справи доказами, вбачається, що відповідно до Статуту основною метою та предметом діяльності Військово-медичного клінічного центру Північного регіону є надання медичної допомоги військовослужбовцям, пенсіонерам Міністерства оборони України, а також забезпечення потреб у медичному обслуговуванні особового складу Збройних Сил України. На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відмова державного реєстратора у скасуванні державної реєстрації на підставі листа Військово-медичного центру Північного регіону є правомірною. Крім того, судами не встановлено допущених порушень під час державної реєстрації юридичної особи та подальших змін до відомостей про юридичну особу, оскільки державним реєстратором повністю дотримано вимоги чинного на час вчинення реєстраційних дій законодавства, що стало підставою для відмови у задоволенні позову. Перевірка рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі заявлених у касаційній скарзі доводів дала змогу дійти до висновку про відсутність неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру РІШЕННЯ: При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягають скасуванню, оскільки суди ухвалили рішення у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то у силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина А3306) залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: Н. В. Коваленко Л. Л. Мороз

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 січня 2019 року Київ справа №810/310/18 провадження №К/9901/57378/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Запоріжжя 2012" до державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Петрик Анастасії Віталіївни, третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант", про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Запоріжжя 2012" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Беспалова О. О., Губської О. А., Сорочка Є. О. від 12 липня 2018 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Запоріжжя 2012" звернулось до суду із позовом до державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Петрик А. В., у якому просило: - визнати протиправною та скасувати реєстраційну дію №11031070087001323 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах", проведену 13 жовтня 2017 року державним реєстратором Київської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Петрик А. В. щодо зміни керівника товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант" (ідентифікаційний код юридичної особи 31154435) з ОСОБА_3 на ОСОБА_4; - визнати протиправною та скасувати реєстраційну дію №11031050088001323 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", проведеної 13 жовтня 2017 року державним реєстратором Київської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Петрик А. В. щодо Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант" (ідентифікаційний код юридичної особи 31154435). Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року позов задоволено. 3. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року задоволено клопотання Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант" про зупинення провадження у справі. Зупинено провадження у справі №810/310/18 за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, ухваленого за результатами розгляду адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Запоріжжя 2012" до державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Петрик Анастасії Віталіївни, третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант", про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій, до набрання законної сили рішенням у справах №910/21845/16 та №826/14675/16.4. Рішення суду мотивовано тим, що є правові підстави для зупинення провадження у цій справі до набрання судовими рішеннями законної сили у справах №910/21845/16 та №826/14675/16, оскільки спір щодо оскарження реєстраційних змін відносно Товариства з додатковою відповідальністю "СК "Мотор-Гарант" пов'язаний із результатами розгляду цих справ. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Запоріжжя 2012" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить його скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом розгляду даної адміністративної справи є дії щодо державної реєстрації змін до установчих документів Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант" та змін щодо керівника товариства. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 7. Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Запоріжжя 2012" обґрунтована безпідставністю зупинення провадження у справі до вирішення справ №910/21845/16 та №826/14675/16 з підстав відсутності об'єктивної неможливості продовження її розгляду, а також обставин, які б перешкоджали подальшому розгляду справи згідно з вимогами пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку із тривалим розглядом справи судом може бути порушене право на своєчасне її вирішення у розумні строки. 8. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант", посилаючись на законність рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 9. У статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. 10. За змістом частини десятої статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження. 11. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 12. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмету позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції"). 13. Згідно пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. 14. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 15. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Велес Запоріжжя 2012" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2017 року у справі №826/14675/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Запоріжжя 2012" до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, державного реєстратора управління державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Ніколової Н. В., Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за участю третіх осіб: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант", ОСОБА_8 про визнання протиправними дій державного реєстратора щодо державної реєстрації змін до установчих документів, зобов'язання вчинити дії. 16. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року провадження у справі №826/14675/16 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/21845/16.17. Предметом позову у вказаних справах є захист порушених прав позивача як учасника Товариства з додатковою відповідальністю "СК "Мотор-Гарант". 18. Зупиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір щодо оскарження реєстраційних змін відносно Товариства з додатковою відповідальністю "СК "Мотор-Гарант" пов'язаний з результатами розгляду справ №910/21845/16 та №826/14675/16.19. Щодо доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Запоріжжя 2012", викладених у касаційній скарзі відносно того, що зупинення провадження у справі призведе до порушення розгляду справи у розумні строки, слід зазначити, що згідно з вимогами частини десятої статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 20. Колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновок суду є правильним, а доводи касаційної скарги його не спростовують. Керуючись статтями 341,343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу - залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року - без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко суддя Я. О. Берназюк суддя М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 вересня 2018 року м. Київ справа №826/1756/15 адміністративне провадження № К/9901/5054/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П., розглянувши у письмовому провадженні справу №826/1756/15 за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" до Фонду державного майна України, Реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - державне підприємство "Тепличний комбінат", про визнання недійсним та скасування наказу, скасування державної реєстрації та припинення юридичної особи; за касаційною скаргою Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2015 року (колегія суддів у складі: Огурцова О. П., Погрібніченка І. М., Кузьменка В. А) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року (колегія суддів у складі: Епель О. В., Карпушової О. В., Кобаля М. І.) ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Колективне сільськогосподарське підприємство "Тепличний комбінат" звернулося до суду з адміністративним позовом до Фонду державного майна України, Реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області, третя особа - Державне підприємство "Тепличний комбінат", в якому просить: - визнати недійсним та скасувати наказ Фонду державного майна України, на підставі якого було створено Державне підприємство "Державне комерційне підприємство "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 39583662); - визнати державну реєстрацію недійсною та припинити Державне підприємство "Державне комерційне підприємство "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 39583662, зареєстроване за адресою: 71500, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Комунальна, буд. 1). 2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. 3. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивачем 07 вересня 2015 року подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. 4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено десятиденний строк з моменту отримання ухвали для подачі заперечень на касаційну скаргу. 5. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалась. 6.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 7.18 січня 2018 року касаційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року у справі №826/1756/15 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 8. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в судовому засіданні. 9. Станом на 19 вересня 2018 року заперечень або відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило. IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 10.25 грудня 2009 року Фондом державного майна України прийнято наказ №2065, яким затверджено перелік об'єктів груп В, Г та об'єктів агропромислового комплексу, які підлягають підготовці до продажу в 2010 році. До переліку об'єктів агропромислового комплексу, які підлягають підготовці до продажу в 2010 році за участю працівників Департаменту реформування власності центрального апарату Фонду державного майна України, включено Державне підприємство "Тепличний комбінат". 11.20 січня 2010 року Фондом державного майна України прийнято рішення №44 про приватизацію шляхом продажу акцій, що належать державі Державного підприємства "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 36180433), юридична адреса: 71500, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Комунальна, буд. 1 та доручено Департаменту реформування власності протягом місяця подати на затвердження проект наказу про створення комісії з приватизації зазначеного підприємства. 12.27 січня 2010 року Фондом державного майна України прийнято наказ №95, яким створено комісію з приватизації вказаного державного підприємства. 13.26 січня 2010 року Мінагрополітики прийнято наказ №21, відповідно до якого прийнято рішення про передачу до Фонду державного майна України функцій з управління майном державного підприємства "Тепличний комбінат" та призначено комісію з питань передачі функцій. 14.27 січня 2010 року Фондом державного майна України прийнято наказ №94, яким утворено комісію з питань передачі функцій управління майном державного підприємства "Тепличний комбінат" та доручено забезпечити підготовку та подання на затвердження акта приймання-передавання функцій управління майном ДП "Тепличний комбінат". 15.29 січня 2010 року Фондом державного майна України прийнято наказ №122, яким прийнято функції з управління майном ДП "Тепличний комбінат" та затверджено акт приймання-передавання функцій з управління майном державного підприємства "Тепличний комбінат" від 28 січня 2010 року. 16.30 січня 2010 року відповідно до наказу Фонду державного майна України №127 прийнято рішення про припинення юридичної особи: Державного підприємства "Тепличний комбінат" (ЄДРПОУ 36180433), юридична адреса: 71500, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Комунальна, буд. 1 у процесі приватизації, доручено директору Департаменту реформування власності ОСОБА_8 у 20-денний термін організувати формування комісії з припинення юридичної особи Державного підприємства "Тепличний комбінат" та негайно повідомити відповідний орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. 17.03 лютого 2010 року Фондом державного майна України прийнято наказ №146, яким створено комісію з припинення юридичної особи Державного підприємства "Тепличний комбінат" у складі генерального директора підприємства, заступника генерального директора, головного бухгалтера підприємства та директорів відокремлених підрозділів: Енергодарського, Южноукраїнського, Нетішинського, Кузнецовського. Голові комісії доручено вжити заходів, передбачених статтями 105-107 Цивільного кодексу України та після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами і задоволення чи відхилення цих вимог у тридцятиденний термін скласти передавальний акт. 18.24 березня 2010 року Фондом державного майна України прийнято наказ №396, яким затверджено акт оцінки майна державного підприємства та доручено комісії з приватизації врахувати результати оцінки при розробці проекту плану приватизації цього підприємства. 19.25 березня 2010 року Фондом державного майна України прийнято наказ №399, яким затверджено план приватизації державного підприємства "Тепличний комбінат", припинено діяльність комісії з приватизації та доручено директору державного підприємства "Тепличний комбінат" забезпечити реєстрацію Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат". 20. На конференції трудового колективу ДП "Тепличний комбінат" затверджено статут Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат", протокол №2 від 10 березня 2010 року, зареєстровано державним реєстратором Виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області 05 травня 2010 року за номером запису 11001450000000812 (шляхом перетворення). Згідно зі Статутом Колективне сільськогосподарське підприємство "Тепличний комбінат" засновано трудовим колективом державного підприємства "Тепличний комбінат" на підставі зборів уповноважених від 10 лютого 2010 року і є правонаступником майнових прав і обов'язків державного підприємства. 21.07 травня 2010 року між Фондом державного майна України та Колективним сільськогосподарським підприємством "Тепличний комбінат" укладено договір №183 купівлі-продажу майна з розстроченням платежів державного підприємства "Тепличний комбінат", відповідно до якого орган приватизації - Фонд державного майна України зобов'язується передати Колективному сільськогосподарському підприємству "Тепличний комбінат" майно цілісного майнового комплексу (крім об'єктів, які не підлягають приватизації, а передаються до комунальної власності) державного підприємства "Тепличний комбінат", що знаходиться за адресою: 71500, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Комунальна, буд. 1 згідно з планом приватизації державного підприємства "Тепличний комбінат", затвердженого наказом Фонду державного майна України №399 від 25 березня 2010 року, а Колективне сільськогосподарське підприємство "Тепличний комбінат" зобов'язується прийняти державне майно в порядку і на умовах, передбачених цим договором. 22. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2013 року у справі №27/201/10 за позовом Фонду державного майна України до Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" про визнання недійсним договору №183 купівлі-продажу майна від 07 травня 2010 року позов задоволено повністю та визнано недійсним договір №183 купівлі-продажу майна з відстроченням платежів державного підприємства "Тепличний комбінат" від 07 травня 2010 року. 23. Вироком Енергодарського міського суду Запорізької області у кримінальній справі №316/2586/13-к, який набрав законної сили 22 листопада 2013 року, було встановлено, що до офіційних документів, а саме до: акту оцінки майна ДП "Тепличний комбінат" від 24 березня 2010 року, плану приватизації від 25 березня 2010 року, передавального акту від 29 квітня 2010 року, договору купівлі-продажу майна від 07 травня 2010 року №183, внесено завідомо неправдиві відомості щодо дійсної вартості майна ДП "Тепличний комбінат", а також, що реєстраційну картку та інші необхідні для приватизації документи, до яких було внесено відомості про утворення КСП "Тепличним комбінат", яке є правонаступником ДП "Тепличний комбінат", що перетворюється, було підписано та подано державному реєстратору від імені генерального директора ДП "Тепличний комбінат" ОСОБА_9, не вказаною особою, а особою, яка не мала на те повноважень. 24. Постановою Вищого господарського суду України від 11 грудня 2013 року у справі №27/201/10 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25вересня 2013 року залишено без змін. 25.26 грудня 2014 року Фондом державного майна України прийнято наказ №2893 "Щодо створення державного підприємства "Тепличний комбінат" відповідно до якого утворено на базі Єдиного майнового комплексу колишнього Державного підприємства "Тепличний комбінат" - Державне підприємство "Тепличний комбінат" та затверджено статут зазначеного підприємства. 26.14 року 2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи Державного підприємства "Тепличний комбінат" №1 100 102 0000 001030.27. Колективне сільськогосподарське підприємство "Тепличний комбінат" вважаючи недійсним та таким, що підлягає скасуванню наказ від 26 грудня 2014 року №2893, та вважаючи державну реєстрацію Державного підприємства "Тепличний комбінат" недійсною звернулось з відповідним позовом до суду. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 28. Позивач вважав, що відповідно до договору купівлі-продажу з розстроченням платежу від 07 травня 2010 року №183 укладеним з Фондом державного майна України майно ДП "Тепличний комбінат" передано позивачу та прийнято ним на баланс, у Фонду державного майна України були відсутні правові підстави для створення державного підприємства "Тепличний комбінат" на базі єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат" та видання оскаржуваного наказу. Також позивач зазначав про те, що майно колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат" мало бути передано трудовому колективу. 29. Фонд державного майна України проти позовних вимог заперечував, та вважав, що оскільки ним передача майна цілісного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат" позивачу не здійснювалась, а договір від 07 травня 2010 року №183 визнано недійсним, то прийняття оскаржуваного наказу не порушує права позивача. І V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 30. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, суд першої інстанції виходив з того, що Фонд державного майна України, приймаючи наказ від 26 грудня 2014 року №2893 "Щодо створення державного підприємства "Тепличний комбінат", діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та чинним законодавством, тож, оскаржуваний наказ є правомірним, а позовна вимога про визнання недійсною державної реєстрації ДП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 39583662), що здійснена на підставі цього наказу, обґрунтована виключно протиправністю оскаржуваного наказу і задоволенню також не підлягає. 31. Суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги повністю погодився з висновками суду першої інстанції. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 32. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується за рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року у справі №826/1756/15 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю. 33. Позивач зазначає, що Фондом державного майна України перевищено повноваження та не дотримано Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затверджене спільним Наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19 травня 1999 року №908/68, зареєстрований Міністерством юстиції України 24 червня 1999 року за №414/3707, відповідно до якого Фонду державного майна Україні не надано повноважень управління шляхом створення на базі зазначеного майна державних підприємств. 34. Також позивач зазначав, що порядок приватизації майна колишнього ДП "Тепличний комбінат" встановлений Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", проте при прийнятті оскаржуваного наказу Фондом державного майна України не було дотримано вимог ст. 6 зазначеного Закону та не було враховано права трудового колективу підприємства. Так, однією з таких пільг встановлених зазначеним Законом є безоплатна передача частки державного майна підприємств, що приватизуються, працівникам таких підприємств. Вартість майна, що припадає на одного працівника недержавного сільськогосподарського підприємства, що приватизується, визначається один раз на рік на початку року на підставі статистичної звітності за попередній рік. Пунктом 6 Плану приватизації (наказ відповідача №399) передбачено безоплатну передачу майна працівникам та прирівняним до них особам підрозділу ДП "Тепличний комбінат" і складає 7330966 грн. Враховуючи вищевикладене, скаржник вважає, що оскаржуваний наказ відповідача №2893 від 26 грудня 2014 року, згідно з яким передбачено створення на базі Єдиного майнового комплексу колишнього Державного підприємства "Тепличний комбінат" - Держане підприємство "Тепличний комбінат" порушує права позивача. 35. Крім того, за результатами часткового виконання п. 6 Плану Приватизації та умов договору купівлі-продажу від 07 травня 2010 року №183 позивачем сплачено 12199073,94 грн. в рахунок плати за частку майна, що залишилась після безоплатної передачі майна працівникам та прирівняним до них особам, але після визнання зазначеного договору не дійсним сплачені кошти повернуті позивачу не були, що на його думку порушує майнові права. VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 36. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, відповідно до ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. 37. Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 38. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. 39. Згідно з абзацом 9 п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. 40. Частинами 1, 2 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 41. Справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншими учасниками правовідносин. 42. Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі №926/4643/16 підкреслює, що у справах в яких Фонд державного майна України не здійснює владних управлінських функцій, а в основі цього спору лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб'єктами щодо певного об'єкта державної власності у процесі його приватизації, то й спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. 43. Враховуючи, що в даній справі в основі спору лежать майнові відносини під час проведення приватизації ДП "Тепличний комбінат", оскаржуване рішення Фонду державного майна України пов'язане з реалізацією своїх повноважень у майнових відносинах, то, на думку Суду, даний спір не є публічно-правовим. 44. Щодо позовних вимог до Реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області, колегія суддів вважає, що дані вимоги є похідними від основної позовної вимоги щодо скасування наказу Фонду державного майна України, а, отже, відповідно до ч. 3 ст. 19 КАС України не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. 45. Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:... вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами. 46. З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір є приватно-правовим і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. 47. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. 238, 240 цього Кодексу. 48. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст. 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. 49. На підставі викладеного, Суд приходить до висновку, що судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю. Керуючись ст. 242, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" - задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року у справі №826/1756/15 скасувати. Провадження у справі - закрити. Роз 'яснити позивачу право звернення з даним позовом в порядку господарського судочинства. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Т. О. Анцупова суддя В. М. Кравчук суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 березня 2019 року Київ справа №0540/8466/18-а адміністративне провадження №К/9901/69771/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М, Шарапи В. М., секретар - Шевчук К. В., за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Дармограй М. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року (головуючий суддя - Шишов О. О., судді - Блохін А. А., Сіваченко І. В. ) у справі за позовом ОСОБА_4 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний фінансовий партнер", про визнання протиправними і скасування постанов, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У вересні 2018 року ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) про визнання протиправною і скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 14 серпня 2018 року ВП №53816318, визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 21 серпня 2018 року №57028559.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_4 зазначила, що будь-яка з умов для здійснення розрахунку 10-ти відсоткового виконавчого збору, що підлягав би стягненню з позивача не настала. Зокрема, у виконавчому провадженні №53816318: будь-які суми з позивача не стягнуто, будь-які суми позивачем нікому не поверталися, будь-яке майно боржника стягувачу за виконавчим документом не передавалося. Ба більше, висновок про борг позивача розміром у 32 386 982, 68 грн. є вигаданим, адже виконавчий документ таких відомостей не містить. Крім того, в умовах чинності ухвали про зупинення стягнення за виконавчим написом, протиправно і з перевищенням влади прийнято постанову про поновлення вчинення виконавчих дій. Протиправне поновлення вчинення виконавчих дій, у період судового зупинення стягнення, у свою чергу створило умови для подальшого прийняття протиправних постанов про повернення виконавчого документа стягувачу та стягнення виконавчого збору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправною і скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 14 серпня 2018 року ВП №53816318. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 8105,20 грн. 4. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження про стягнення сум коштів є здійснення державним виконавцем дій щодо фактичного стягнення з боржника на користь стягувача сум заборгованості. Оскільки в межах спірного виконавчого провадження фактичне стягнення з позивача не відбулося, тому у державного виконавця на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору були відсутні дані для розрахунку такого збору. За таких обставин, постанова про стягнення виконавчого збору від 14 серпня 2018 року є протиправною і такою, що підлягає скасуванню. Позовні вимоги про визнання протиправною і скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 21 серпня 2018 року №57028559 є передчасними, оскільки виконавче провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 14 серпня 2018 року ВП №53816318 підлягає закінченню. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Департамент ДВС подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції. 6. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу Департаменту ДВС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року у справі №0540/8466/18-а- задоволено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року у справі №0540/8466/18-а - скасовано. Прийнято нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 14 серпня 2018 року ВП №53816318 - відмовлено. Абзац четвертий рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року у справі №0540/8466/18-а - виключено. У решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року у справі №0540/8466/18-а - залишено без змін. 7. Апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу, зазначив, що частина третя статті 40 Закону №1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного Закону - не можуть застосовуватися. Тобто, суд першої інстанції не врахував що, стягувач звернувся з заявою про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, у зв'язку з чим настають наслідки, які передбачені частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII - якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, норми статті 27 вказаного Закону містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, і до цього переліку обставини в цій справі не включені. Суд апеляційної інстанції зазначив, що виконавчий збір за своєю правовою природою є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою). В межах виконавчого провадження, що є об'єктом дослідження в цій справі, державним виконавцем було вчинено певних дій по виконанню виконавчого документа, зокрема, накладення арешту на майно боржника, що є заходом, який спонукає останнього до виконання своїх зобов'язань, передбачених виконавчим написом. Крім того, зазначено, що виконавчий напис від 12.04.2017 р. №1199, на підставі якого було відкрито ВП №53816318, містить розмір коштів, які підлягають стягненню від реалізації нерухомого майна, а саме 32386982,68 грн. Матеріали справи не містять доказів скасування постанов відповідача як про поновлення виконавчого провадження, так і про повернення виконавчого документа. Відтак, доводи позивача про протиправне поновлення вчинення виконавчих дій в період зупинення виконавчих дій судовим рішенням, що на його думку створило умови для подальшого прийняття протиправних постанов про повернення виконавчого документа та стягнення виконавчого збору, є необґрунтованими. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) 8. ОСОБА_4 (далі - скаржник) в грудні 2018 року звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року. 9. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції. 10. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначила, що при відкритті виконавчого провадження державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження". У міру фактичного стягнення коштів чи майна, з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми. У разі повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку з надходженням від нього відповідної зави, державний виконавець має право не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі, встановленому ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII, якщо такий виконавчий збір не стягнуто в ході примусового виконання виконавчого документа. При цьому, застосування приписів частин1 і 2 ст. 27 Закону №1404-VIII є обов'язковим, адже інші норми цього Закону не визначають порядку сплати та розміру виконавчого збору. Вважає, що для стягнення виконавчого збору ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII встановлює обов'язкове досягнення певного результату, а саме фактичного стягнення коштів або майна боржника. 11. Департамент ДВС надав відзив на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року без змін. Вважає, що посадові особи Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС діяли в межах повноважень, а підстави визнавати оскаржувані позивачем постанови неправомірними - відсутні. 12. Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду. II. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 13. Частина 1 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України: апеляційна скарга реєструється у день її надходження до суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. 14. Частини 1, 2 та 13 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України: визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов'язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач. Справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, визначених цим Кодексом. 15. Пункт 3 частини 17 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України: протокол має містити такі відомості: інформація про визначення списку суддів для участі (підстави, за яких судді не беруть участі) в автоматизованому розподілі; інформація про визначення судді, судді-доповідача. 16. Стаття 315 Кодексу адміністративного судочинства України: за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті. 17. Пункти 16 та 18 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року №30: для колегіального розгляду судової справи або матеріалів кримінального провадження у складі трьох суддів постійної колегії суддя-доповідач обирається відповідно до пункту 6 цього Розділу. Два інші судді постійної колегії, що розглядатиме справу, визначаються модулем автоматизованого розподілу із числа суддів основного складу постійної колегії, до якої входить обраний суддя-доповідач під час тієї самої процедури автоматизованого розподілу. <...> 18. Заміна судді в колегії у випадках, передбачених процесуальним законом проводиться модулем автоматизованого розподілу з ініціативи судді-доповідача на підставі вмотивованого розпорядження керівника апарату (секретаріату), підписаного у відповідності до його посадових обов'язків або за ухвалою суду про задоволення відводу (самовідводу) судді в порядку, визначеному пунктом 6 цього Розділу з урахуванням наступних особливостей. 19. У разі, якщо до складу колегії, яка здійснює розгляд справи входить постійна колегія, то з переліку компетентних суддів, що формується для проведення заміни судді додатково виключаються всі судді, що не входять до складу резервних суддів такої постійної колегії. <...> ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 20. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України). 22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). 23. Суд зазначає, що відповідно до резолютивної частини постанови: - апеляційну скаргу Департаменту ДВС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року у справі №0540/8466/18-а задоволено; - рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року у справі №0540/8466/18-а скасовано; - прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 14 серпня 2018 року ВП №53816318 відмовлено; - абзац четвертий рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року у справі №0540/8466/18-а виключено; в решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року у справі №0540/8466/18-а залишено без змін. 24. Отже, всупереч передбачених пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України повноважень суду апеляційної інстанції в резолютивній частині оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанцій наведено взаємовиключні висновки за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції. 25. Згідно ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин. 26. Відповідно до ч. 2 ст. 351 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного РІШЕННЯ: 27. Враховуючи те, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення за результатом розгляду апеляційної скарги, допустив порушення норм процесуального права, а саме положень статті 315 КАС України, колегія суддів вважає наявними підстави для скасування постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 28. Крім того, Суд звертає увагу на те, що відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2018 р. визначено наступний склад колегії суддів: Шишов Олег Олексійович - головуючий суддя, Блохін Анатолій Андрійович, Сіваченко Ігор Вікторович. Проте у вступній частині постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року зазначено, що апеляційна скарга розглянута Першим апеляційним адміністративним судом у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І. В., суддів: Шишова О. О., Блохіна А. А. Втім, у матеріалах справи відсутні докази заміни у встановленому порядку судді-доповідача (головуючого СУДДІ: 29. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 30. Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково. 31. Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 32. Повний текст постанови виготовлено 11 березня 2019 року. 33. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя-доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 липня 2019 року Київ справа №803/1450/17 адміністративне провадження №К/9901/54295/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Калашнікової О. В., суддів - Білак М. В., Губської О. А. розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №803/1450/17 за позовом Малого приватного підприємства "Берізка" до Нововолинського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №54916031 за касаційною скаргою Малого приватного підприємства "Берізка" на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (прийняту одноособово: суддя Денисюк Р. С. ) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Ільчишин Н. В., суддів: Пліша М. А., Макарика В. Я.) ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У жовтні 2018 року Мале приватне підприємство "Берізка" (надалі також - МПП "Берізка", позивач) звернулося до суду з позовом до Нововолинського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (надалі - відповідач), в якому просило скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 17 жовтня 2017 року №54916031. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовлено. 3. Рішення судів мотивовані тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 17 жовтня 2017 року №54916031 винесена відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4.25 червня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга МПП "Берізка". 5. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. 6. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою МПП "Берізка" на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року. II. АРГУМЕНТИ СТОРІН 7. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі) : 7.1. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права просить скасувати оскаржувані судові РІШЕННЯ: 7.2. Скаржник просить скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 17 жовтня 2017 року №54916031, оскільки основним боржником за споживчим кредитним договором №11104249000 від 22 грудня 2006 року є ОСОБА_1, а МПП "Берізка" виступало лише майновим поручителем. Крім того, ОСОБА_1 самостійно виплачено суму кредитної заборгованості, що підтверджується довідкою про відсутність заборгованості, виданої майновому поручителю МПП "Берізка". 7.3. Крім того скаржник зазначає, що підстави для стягнення виконавчого збору з МПП "Берізка" відсутні, оскільки державним виконавцем стягнення заборгованості з МПП "Берізка" не здійснювалась. 8. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надавав IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 9. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Господарським судом Волинської області 17 лютого 2012 року видано наказ №5004/1469-11-1 про стягнення з МПП "Берізка" на користь ПАТ "УкрСиббанк" 499993,34 грн. основного боргу, 353453,07 грн. несплачених процентів за користування кредитними коштами, 9508,87 грн. пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту, 22332,79 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами та 8852,88 грн. витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 10. Заступником начальника відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції Гальчик С. М. 14 травня 2012 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №32566659, та надано боржнику строк для добровільного виконання виконавчого документа до 21 травня 2012 року. 11.07 серпня 2012 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції Гальчик С. М., у межах виконавчого провадження №32566659, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на частину нежитлового приміщення колишнього магазину "1001 дрібниця", загальною площею 264,1 кв. м., яке знаходиться за адресою: Волинська область, пр. Дружби, 15, що належить боржнику МПП "Берізка". 12. У межах виконавчого провадження №32566659 19 березня 2014 року винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, відповідно до якої замінено у виконавчому проваджені стягувача - ПАТ "УкрСиббанк" на ТОВ "Кей-Колект". 13.12 травня 2015 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції Назарук І. В. винесено постанову №32566659 про арешт коштів боржника, згідно з якою накладено арешт на кошти, що містяться або будуть надходити на поточні, карткові та депозитні рахунки у ПАТ "УкрСиббанк", що належать боржнику МПП "Берізка". 14. У зв'язку з невиконанням в добровільному порядку рішення суду у встановлений строк, 13 жовтня 2017 року винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні №32566659, якою стягнуто з МПП "Берізка" виконавчий збір в розмірі 10% від суми пред'явленої до стягнення, а саме 89437,70 грн. 15.13 жовтня 2017 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції Овчинніковою Ю. А. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №32566659 без подальшого виконання на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". 16. Разом з тим, пунктом 3 цієї ж постанови виділено в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. 17.17 жовтня 2017 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції Овчинніковою Ю. А. винесено постанову №54916031 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 89437,70 грн. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 18. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 19. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 21. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 22. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на момент відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - РІШЕННЯ: 23. Згідно з частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна ПОСТАНОВА: 24. Частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 25. Згідно з частиною другої статті 74 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 26. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" (з наступними змінами та доповненнями) виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. 27. Частиною першою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. 28. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (частина друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження"). 29. Відповідно до частини п'ятої цієї статті виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. 30. Згідно з частиною сьомою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. 31. Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев'ята статті 27 Закону України "Про виконавче провадження"). 32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. 33. Частиною третьої статті 40 цього Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. 34. Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону "Про виконавче провадження" на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. 35. Згідно із пунктом 8 розділу ІІІ (Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження) Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону, про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 36. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 37. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України). 38. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). 39. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій в результаті проведення виконавчих дій у межах виконавчого провадження №32566659 відповідачем винесено постанову від 13 жовтня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу та виведення в окреме провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору. На цій підставі 17 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження №54916031 про стягнення із МПП "Берізка" 89437,70 грн. виконавчого збору. 40. Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо того, що постанова від 17 жовтня 2017 року №54916031 про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору винесена з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження". 41. Доводи скаржника, щодо того, що основним боржником за споживчим кредитним договором №11104249000 від 22 грудня 2006 року є ОСОБА_1, а МПП "Берізка" виступало лише майновим поручителем не приймаються судом до уваги, оскільки за наказом Господарського суду Волинської області №5004/1469-11-1 від 17 лютого 2012 року боржником зазначено МПП "Берізка". 42. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень норм процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 43. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VI. Судові витрати 44. З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат. 45. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Берізка" - залишити без задоволення. 2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року у справі №803/1450/17- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... О. В. Калашнікова М. В. Білак О. А. Губська судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 вересня 2018 року м. Київ справа №804/11606/15 адміністративне провадження №К/9901/10155/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Мороз Л. Л., суддів: Гімона М. М., Бучик А. Ю., розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №804/11606/15 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Прилипко Олени Володимирівни (далі - Державний реєстратор), треті особи - ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "МЕГАБУД ЛТД", про визнання дій протиправними, скасування реєстраційних дій та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Державного реєстратора на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Коршуна А. О., суддів Панченко О. М., Чередниченко В. Є., - ВСТАНОВИВ: 27 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила: 1) визнати протиправними дії Державного реєстратора про відмову у скасуванні реєстраційних дій внесених 11 червня 2015 року у записах: - №11031050010028604 - щодо державної реєстрації змін до установчих документів про зміну складу або інформації про засновників ТОВ "МЕГАБУД ЛТД"; - №11031070011028604 - щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язана зі змінами в установчих документах про зміну керівника ТОВ "МЕГАБУД ЛТД"; 2) визнати протиправними дії Державного реєстратора щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДОПОУ) записи від 11 червня 2015 року: - №1131050010028604 щодо державної реєстрації змін до установчих документів про зміну складу або інформації про засновників ТОВ "МЕГАБУД ЛТД"; - №11031070011028604 - щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язана зі змінами в установчих документах про зміну керівника ТОВ "МЕГАБУД ЛТД"; 3) зобов'язати Державного реєстратора скасувати в ЄДРПОУ записи від 11 червня 2015 року: - №1131050010028604 - щодо державної реєстрації змін до установчих документів про зміну складу або інформації про засновників ТОВ "МЕГАБУД ЛТД"; - №11031070011028604 - щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язана зі змінами в установчих документах про зміну керівника ТОВ "МЕГАБУД ЛТД". В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11 червня 2015 року до Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції у Запорізькій області звернулась не відома особа, з документами для проведення реєстрації дії "Внесення змін до відомостей про юридичну особу". Водночас, така особа не була уповноваженою особою на здійснення таких дій, оскільки згідно з протоколом №1 загальних зборів учасників ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" від 10 червня 2015 року повноваження щодо вчинення таких дій таким особам не надавались. Тобто, загальні збори учасників ТОВ "МЕГАБУД ЛТД", які згідно положень статті 145 Цивільного кодекс України та відповідно Статуту ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" є його вищим органом, не уповноважували ніяких осіб на звернення до реєстраційної служби з документами для проведення реєстраційних дій щодо зміни керівника та учасника товариства. Таким чином, відповідачем було безпідставно враховано як документ, що нібито засвідчує повноваження уповноваженої особи ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" в особі директора - ОСОБА_3 та підписану останнім. Оскільки, ОСОБА_3, станом на час видання указаної довіреності не був зазначений в ЄДРПОУ як керівник та особа, що може підписувати документи від імені юридичної особи ТОВ "МЕГАБУД ЛТД". Отже, подані будь-яким представником документи щодо проведення реєстраційної дії "Внесення змін до відомостей про юридичну особу" підлягали залишенню без розгляду на підставі частини шостої статті 19 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон №755-IV), як такі, що подані особою, яка не має відповідних повноважень. (т.1, а. с. 4-11). Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 11 вересня 2015 року задовольнив позовні вимоги (т.1, а. с. 101-109). Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 грудня 2015 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. (т.1., а. с. 116-122). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції кервався тим, що реєстратору було надано всі необхідні належні документи для проведення відповідних дій та внесення відповідних записів і у реєстратора були відсутні підстави для залишення наданих документів без розгляду або відмови у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. 11 січня 2016 року до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року (т.2, а. с. 1-4), яка мотивована тим, що йому стало відомо, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, і вказані обставини не були відомі під час прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 березня 2016 року скасував постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2015 року, ухвалив нову, якою задовольнив позовні вимоги. 13 квітня 2016 року Державний реєстратор звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року та відмовити у задоволенні заяви про перегляд за ново виявленими обставинами постанови апеляційного суду від 16 грудня 2015 року. Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що обставини справи свідчать про те, що представник позивача був обізнаний про смерть покупця корпоративних прав ОСОБА_3 ще в момент укладання договору купівлі-продажу корпоративних прав та на момент подання документів на проведення реєстраційної дії, а відтак це не є нововиявленою обставиною, а є ознакою шахрайства. Водночас, реєстратор діяв в рамках правового поля керуючись чинним законодавством. Також скаржник зазначає, що апеляційний суд не дослідив порядок скасування реєстраційних дій та не надав правової оцінки відмові, яка й була підставою для звернення до суду позивачки. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 квітня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи. 13 травня 2016 року від позивача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на касаційну скаргу Державного реєстратора, в яких заявниця просить залишити останню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, з огляду на те, що документи необхідні для здійснення реєстраційних дій не могли бути подані ОСОБА_3, оскільки 29 травня 2015 року, було внесено запис за №4410 про його смерть. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України). Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав. У справі, яка розглядається, суди встановили, що 19 січня 2011 року було засноване ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" із статутним капіталом у розмірі 1000 грн, що підтверджується номером запису з ЄДРПОУ: №1 103 102 0000 028604. Відповідно до протоколу №1 загальних зборів учасників ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" від 10 червня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" за власним бажанням; призначено на посаду директора ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" з 11 червня 2015 року ОСОБА_3; вирішено укласти договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" між громадянкою Російської федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за ціною 1000 грн та вивести зі складу учасників ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" - громадянку Російської Федерації ОСОБА_1; змінити склад учасників ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" та перерозподілено частки у статутному капіталі ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" наступним чином: ОСОБА_3, що володіє 100% ТОВ "МЕГАБУД ЛТД", а розмір частки в статутному капіталі складає 1000,00 грн., затверджено нову редакцію статуту ТОВ "МЕГАБУД ЛТД" з відповідними змінами. 11 червня 2015 року Державний реєстратор провів реєстраційні дії, на підставі яких внесено записи до ЄДРПОУ: - №11031050010028604 - щодо державної реєстрації змін до установчих документів про зміну складу або інформації про засновників ТОВ "МЕГАБУД ЛТД"; - №11031070011028604 - щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язана зі змінами в установчих документах про зміну керівника ТОВ "МЕГАБУД ЛТД". З матеріалів справи вбачається, що зазначені реєстраційні дії були вчиненні реєстратором на підставі реєстраційної картки підписаної ОСОБА_3 та інших документів, які були ним надані особисто, про що реєстратор зазначав також у своїх запереченнях (т.1, а. с. 31, т. 2, а. с. 61). Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 січня 2016 року зобов'язав Ленінський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - відділ РАЦС) надати апеляційному суду інформацію з Державного реєстру актів цивільного стану про смерть громадянина ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий: Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, 24.01.2000 р., зареєстрований: України, 49017, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) (т.2, а. с. 33-34). Відділ РАЦС своїм листом від 27 січня 2016 року №133/08-29 повідомив про те, що під час проведення перевірки був виявлений актовий запис про смерть на гр. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за №4410 від 29 травня 2015 року зареєстрований в Відділі державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції (т. 2, а. с. 41). Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частинами першою - третьою статті 4 Закону №755-IV визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу виписки з Єдиного державного реєстру. Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові (далі - імені) або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до частини першої статті 17 Закону №755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. Згідно із частиною другою статті 19 Закону №755-IV якщо зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, пов'язані із зміною керівника або осіб, що обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, крім документів, передбачених частиною першою цієї статті, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), додатково подає примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміну зазначених осіб та/або примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) розпорядчого документа про їх призначення. За правилами частини п'ятої статті 19 Закону №755-IV документи, подані для внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, приймаються згідно з описом, копія якого видається (надсилається поштовим відправленням з описом вкладення) в день надходження документів заявнику з відміткою про дату їх надходження. Дата надходження документів про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. При цьому, державний реєстратор залишає без розгляду документи, подані для внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, якщо: документи подані не за місцем проведення державної реєстрації; документи не відповідають вимогам, встановленим частинами першою - п'ятою статті 8 цього Закону; документи подані не у повному обсязі; документи подані особою, яка не має відповідних повноважень (частина шоста статті 19 Закону №755-IV). Таким чином, перевіривши документи та встановивши наявність чи відсутність таких обставин, державний реєстратор вчиняє відповідні реєстраційні дії. У справі, яка переглядається за нововиявленими обставинами, суд апеляційної інстанції встановив, що документи, на підставі яких 11 червня 2015 року були вчинені реєстраційні дії не могли бути підписані та подані ОСОБА_3, оскільки 29 травня 2015 року було внесено актовий запис за №4410 про його смерть. За загальним правилом, нововиявленими обставинами відповідно до пункту 1 частини другої статті 245 КАС України (в редакції, яка була чинною на перегляду справи в суді апеляційної інстанції) є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Аналогічні положення містяться у пункту 1 частини другої статті 361 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року). Тобто, обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишалися невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Отже, встановлення після розгляду по суті цієї справи факту смерті особи, яка начебто звернулась до Державного реєстратора для здійснення реєстраційних дій, є нововиявленою обставиною у цій справі та має істотне значення. Враховуючи вищенаведені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що документи необхідні для здійснення реєстраційних дій 11 червня 2015 року, не могли бути подані ОСОБА_3, оскільки 29 травня 2015 року було внесено актовий запис за №4410 про смерть гр. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, тому такі реєстраційні дії підлягають скасуванню, з огляду на те, що документи, на підставі яких були вчинені реєстраційні дії не могли бути підписані та подані ОСОБА_3 Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами оспорюваних рішень і погоджується з їх висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Прилипко Олени Володимирівни залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року у справі №804/11606/15 - залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л. Л. Мороз М. М. Гімон А. Ю. Бучик, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 лютого 2019 року Київ справа №808/33/17 провадження № № К/9901/20547/18, К/9901/20548/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу №808/33/17 за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Украгропром" та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Лазаренка М. С., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Добродняк І. Ю., суддів: Бишевської Н. А., Семененка Я. В. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У грудні 2016 року Державне підприємство "Дослідне господарство "Соцземлеробство" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому, з урахування уточнених позовних вимог, просило: 1.1. визнати протиправною бездіяльність в. о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Юлдашева А. А. про відмову в застосуванні положень ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" по зведеному виконавчому провадженню №44561389/7, в порядку визначеному статтями 34, 35 та 37 Закону України "Про виконавче провадження; 1.2. застосувати положення ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" - надіслати виконавчі документи по зведеному виконавчому провадженню до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачів; 1.3. зупинити вчинення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню в порядку ст. ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на 05.10.2016 року) до моменту повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу. 2. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року із занесенням до журналу судового засідання, замінено позивача на його правонаступника - Державне підприємство "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України". 2.1. В обґрунтування позову позивач зазначає, що в провадженні Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження №44561389/7, за яким позивач є боржником. 2.2. Вказує на те, що частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", визначено, що у випадку невиконання судових рішень протягом шести місяців не з вини боржника, виконавчі документи направляються до центрального органу виконавчої влади, який здійснює списання коштів у безспірному порядку на рахунок державної виконавчої служби або стягувача. 2.3. Позивач вважає, що з моменту відкриття виконавчого провадження у 2015 році відповідач мав достатньо часу для проведення виконавчих дій та розшуку майна на яке можливе накладення стягнення, тому після спливу шестимісячного строку невиконання судових рішень, наявні підставі для застосування вимог частини третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" в частині направлення зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів. 2.3. Також позивач посилається на те, що є державним підприємством зі 100 - відсотковою часткою держави в особі Національної академії аграрних наук України, у зв'язку з чим, на нього розповсюджується дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, статутний капітал яких частка держави становить 25 відсотків. 2.4. Зазначає, що звернувся до відповідача з проханням надіслати виконавчі документи до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або стягувача та зупинити вчинення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню в порядку статей 34, 35 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на 05.10.2016 року) до моменту повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу. 2.5. Відповідач відмовив у задоволенні вимог позивача, з чим не погодився позивач, на підставі чого звернувся до суду з позовом щодо оскарження бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинити певні дії. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. На виконанні в Управлінні державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження №44561389/7 щодо стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" на користь держави, юридичних та фізичних осіб заборгованості на загальну суму 9 635 917,56 грн., з них: - 10 виконавчих проваджень по виконанню вимоги Мелітопольської обласної державної податкової інспекції про стягнення заборгованості по виплаті єдиного соціального внеску на загальну суму 1 013 477,06 грн. ; - 3 виконавчих провадження по виконанню постанов про стягнення виконавчого збору виділених в окреме провадження на користь держави на загальну суму 86 093,00 грн. ; - 14 виконавчих проваджень по виконанню наказів господарського суду Запорізької області на загальну суму - 8 536 347,50 грн. 4. Згідно з наданою відповідачем інформацією, загальна сума, що підлягає стягненню з позивача по виконавчим провадженням становить - 10 629 684,72 грн., з них стягнуто - 291 926,38 грн. 5. Відповідачем вчинялися дії для забезпечення виконання судових рішень шляхом проведення опису і накладення арешту на майно боржника: врожай соняшника, врожай пшениці, великий рогатий скот, свині, транспортні засоби (легковий автомобіль, трактори, вантажні автомобілі, бензовози, косарки) тощо 6. Позивач звертався до відповідача з заявами від 15 вересня 2016 року та від 12 жовтня 2016 року про застосування положень ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" по зведеному виконавчому провадженню №44561389/7.7. Відповідачем у відповідь направлені позивачу листи від 06 жовтня 2016 року та від 19 січня 2017 року, в яких, з посиланням на ст.2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", та частину третю ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", зазначено, що наразі відсутні підстави для повернення виконавчих документів стягувачу згідно з п. п.2-4, 9 частини першої ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" і, відповідно, відсутні підстави для надіслання виконавчих документів до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачеві та зупинення вчинення виконавчих дій, оскільки на виконанні у державної виконавчої служби перебувають виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 8. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, позов задоволено у повному обсязі. 9. Задовольняючи позов Запорізький окружний адміністративний суд виходив з того, що відповідачем при проведенні виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженні №44561389/17 не враховано вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою КМУ від 03.09.2014 №440.10. Судове рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду мотивовано тим, що жодне виконавче провадження, включене до зведеного виконавчого провадження в повному обсязі протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття провадження не виконано, а деяке майно, яке відноситься до основних засобів виробництва, що забезпечує ведення виробничої діяльності, підпадає під дію мораторію щодо примусової реалізації, встановленої Законом України "Про ведення мораторію на примусову реалізацію майна", що вбачає наявність підстав для застосування положень частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" та дотримання вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" в частині виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства, а саме: направлення певних виконавчих документів до центрального виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачів та зупинення вчинення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню на підставі п.9 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження". IV. Касаційне оскарження 11. У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Украгропром", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 12. Свою касаційну скаргу мотивує тим, що є стягувачем у зведеному виконавчому провадженні №44561389, але не був залучений до участі у справі як третя особа. Зазначає, що оскаржуваними судовими рішення було вирішено питання про його права, свободи та інтереси, оскільки було змінено у зведеному виконавчому провадженні орган примусового виконання та зупинено вчинення виконавчих дій. 12.1. Також, зазначає, що суди помилково застосували до спірних правовідносин вимоги частини 3 статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", при цьому не надаючи оцінку приписам частини 2 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", якою визначено випадки, коли дія цього Закону не розповсюджується. Вважає, в зведеному виконавчому провадженні стягувачами є органи державної влади, тому дія Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" на ці правовідносини не поширюється. 12.2. Наполягає на тому, що зведене виконавче провадження не може бути в повному обсязі передано на виконання до органів Державної казначейської служби України без з'ясування та перевірки судами строків виконання судових рішень з моменту відкриття виконавчого провадження по кожному виконавчому провадженню окремо. 12.3. Також, вважає помилковим висновок суду, що зернові культури є основними засобами виробництва, на які розповсюджується дія мораторію, встановленого Законом України "Про ведення мораторію на примусову реалізацію майна", при цьому зауважуючи, що висновки суду не підтверджуються відповідними доказами. 13. Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області у касаційній скарзі посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 13.1. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що у зведеному виконавчому провадженні перебуває, серед іншого, 12 виконавчих проваджень із примусового виконання вимог Мелітопольської ОДПІ про стягнення заборгованості по виплаті єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тому мораторій на примусову реалізацію майна підприємства, в даному випадку, не розповсюджується. Внаслідок чого, відсутні підстави для повернення виконавчих проваджень стягувачам, у відповідності до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". 13.2. Вказує на те, що протягом 2015-2016 років державним виконавцем вчиняються дії з метою повного виконання судових рішень та виявляється майно, на яке може бути звернуто стягнення з метою погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням, що не передбачає застосування в даному випадку п. п.2-4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". 14. Позивач подав заперечення на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Украгропром", в якому наполягає на безпідставності останньої та просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін. 15. Крім того, позивачем подано заперечення на касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, однак не зазначено мотивів заперечень проти вимог та доводів касаційної скарги. В запереченнях міститься лише посилання на порушення строків звернення на касаційне оскарження. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 16. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 17. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 18. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 19. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 20. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 22. Статтею 2 Закону України від 5 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон №4901- VI) визначено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство) ; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду. 23. Відповідно до статті 2 Закону №4901-VI, дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування. 24. Частиною першою статті 4 Закону №4901-VI, визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. 24.1. Відповідно частиною другою статті 4 Закону №4901-VI передбачено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 25. Згідно частини 3 статті 4 Закону №4901-VI, протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача. 26. Приписами пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 22 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; - стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; - законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного РІШЕННЯ: 27. Частиною першою статті 1 Закону України від 29 листопада 2001 року №2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (далі - Закон №2864-III) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. 28. Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2864-III дія мораторію, встановлена частиною першою цієї статті, не поширюється на застосування примусової реалізації майна (за виключенням об'єктів, що відповідно до закону не підлягають приватизації, а також підприємств, перед якими у держави є підтверджена в установленому порядку заборгованість з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з опалення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню) для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. Порядок реалізації майна встановлюється Кабінетом Міністрів України. 29. Відповідно до статті 2 Закону №2864-III визначено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. VI. Позиція Верховного Суду 31. Пунтком 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, визначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Частиною другою статті 53 КАС України в редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, зазначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі Якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку. 32. Стаття 159 КАС України яка діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні 33. Суди першої й апеляційної інстанцій дотримались викладеного не в повній мірі з огляду на таке. 34. На виконанні в Управлінні державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження №44561389/7 щодо стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" на користь держави, юридичних та фізичних осіб заборгованості. 35. Одним із стягувачів за зведеним виконавчим провадженням є Торговий Дім "Украгропром", тобто є стороною виконавчого провадження. 35.1. Приймаючи рішення у даній справі суд першої інстанції не взяв до уваги, що рішення суду, яким змінено порядок стягнення сум заборгованості, впливає на права стягувача по зведеному виконавчому провадженню та в порушенням приписів частини 2 статті 53 КАС України не залучив його до участі у справі, що призвело до порушення норм процесуального права. 36. Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі вбачається, що позивач наголошує на тому, що звертався до відповідача із заявами, в яких просив відповідача вчинити певні виконавчі дії. 37. Натомість матеріали справи не містять відповідних заяв позивача, що обумовлює висновок Верховного суду щодо неналежного з'ясування судами першої й апеляційної інстанцій обставин у справі. 38. Крім того, суди надали оцінку обставинам справи в аспекті застосування до спірних правовідносин частини 3 статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", натомість не проаналізували приписи частини 2 статті 2 цього Закону, якою визначено підстави, коли дія Закону не поширюється. 39. Також судами не надано оцінку та не перевірено чи сплинув шестимісячний термін виконання судових рішень з часу ухвалення постанов про відкриття виконавчого провадження по кожному виконавчому провадженню. 40. Окрім того, суди не взяли до уваги посилання відповідача та не надали оцінку матеріалам зведеного виконавчого провадження, в яких серед іншого містяться виконавчі провадження відкриті за судовими рішеннями щодо стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування. Внаслідок чого, не проаналізували виключення, які містяться в приписах Закону України від 29 листопада 2001 року N 2864-III "Про ведення мораторію на примусову реалізацію майна" щодо відсутності заборони відчуження майна, у разі якщо стягнення заборгованості стосується сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування. 41. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 42. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів. 43. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 44. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права. VІ. Судові витрати 45. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. 46. Керуючись статтями 3, 12, 262, 263, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Украгропром" та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року задовольнити частково. 2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі №808/33/17 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 3. Скасувати, встановлене ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2017 року, зупинення виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у цій справі. 4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді В. М. Бевзенко О. В. Білоус

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 березня 2018 року м. Київ справа №826/2911/15 адміністративне провадження № К/9901/11858/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №826/2911/15 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Аерофлот - російські авіалінії" до Державної авіаційної служби України про визнання протиправними дій, визнання нечинною та скасування постанови; за касаційною скаргою Державної авіаційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Іщука І. О., Погрібніченка І. М., Шулежка В. П. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року (у складі колегії суддів Аліменка В. О., Безименної Н. В., Кучми А. Ю.), УСТАНОВИВ: I. ПРОЦЕДУРА 1. У лютому 2015 року Відкрите акціонерне товариство "Аерофлот - російські авіалінії" (далі - ВАТ "Аерофлот - російські авіалінії") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної авіаційної служби України, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог від 26 січня 2015 року, просило суд: визнати нечинною та скасувати постанову Державної авіаційної служби України від 23 січня 2015 року №2179 про накладення штрафу за правопорушення у галузі цивільної авіації. 2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначив, що 13 січня 2015 року державним інспектором Державіаслужби України Кареліним В. О. у присутності уповноважених представників ВАТ "Аерофлот - російські авіалінії" Рибачок В. А. та Стеценко А. П. (запрошено листом від 12 січня 2015 року №1.26-138) складено протокол про правопорушення у галузі цивільної авіації №2179 - за результатами перевірки інформації, викладеної в телеграмі Украероцентру тлг №042004, встановлено здійснення 04 липня 2014 року о 16 год. 13 хв. польоту з порушенням порядку використання повітряного простору України пасажирським судном, яке виконувало рейс AFL1849, незважаючи на заборону використання повітряного простору, чим порушено ст. 30 Повітряного кодексу України (далі - ПК України) та п. 94 та п. 118 постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №401 "Про затвердження Положення про використання повітряного простору України". З вказаним протоколом представники ВАТ "Аерофлот - російські авіалінії" ознайомлені 13 січня 2015 року, що підтверджується підписами представників. Також представниками зроблено зауваження на окремому аркуші до протоколу. На підставі протоколу про правопорушення у галузі цивільної авіації від 13 січня 2015 року №2179 головою Державіаслужби України 23 січня 2015 року прийнято постанову №2179 про накладення штрафу за правопорушення у галузі цивільної авіації на ВАТ "Аерофлот - російські авіалінії" відповідно до статей 127-130 ПК України (абз.4 п.1 ч.1 ст.127 ПК України). 3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року позов ВАТ "Аерофлот - російські авіалінії" задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову №2179 про накладення штрафу за правопорушення у галузі цивільної авіації від 23 січня 2015 року. Судові витрати в сумі 272,00 грн. присуджено на користь ВАТ "Аерофлот - російські авіалінії" (код ЄДРПОУ 7712040126) за рахунок асигнувань Державної авіаційної служби України. 4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року. 5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів, Державна авіаційна служба України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року по справі №826/2911/15 та направити справу на новий розгляд. 6.05 грудня 2016 року касаційна скарга Державної авіаційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року по справі №826/2911/15 надійшла для розгляду до Вищого адміністративного суду України. 7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 грудня 2016 у зазначеній справі було відкрито провадження та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі заперечення на касаційну скаргу. 8. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2018 року вказану касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: судді-доповідача Анцупової Т. О., суддів Кравчука В. М., Стародуба О. П. 9. Станом на 14 березня 2018 року заперечення на касаційну скаргу до Суду не надходили. 10. Скаржник у касаційній скарзі просить розгляд справи здійснювати в присутності представника Державіаслужби, разом з тим, згідно вимог ст. 340, 343 КАС України, суддійшов висновку про можливість попереднього розгляду даної справи за наявними у справі матеріалами, про що постановлено ухвалу від 12 березня 2018 року. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 січня 2015 року державним інспектором Державіаслужби України Кареліним В. О. у присутності уповноважених представників ВАТ "Аерофлот - російські авіалінії" Рибачок В. А. та Стеценко А. П. (запрошено листом від 12 січня 2015 року №1.26-138) складено протокол про правопорушення у галузі цивільної авіації №2179 - за результатами перевірки інформації, викладеної в телеграмі Украероцентру тлг №042004, встановлено здійснення 04 липня 2014 року о 16 год. 13 хв. польоту з порушенням порядку використання повітряного простору України пасажирським судном, яке виконувало рейс AFL1849, незважаючи на заборону використання повітряного простору, чим порушено ст. 30 Повітряного кодексу України та п. 94 та п. 118 постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №401 "Про затвердження Положення про використання повітряного простору України". З вказаним протоколом представники ВАТ "Аерофлот - російські авіалінії" ознайомлені 13 січня 2015 року, що підтверджується підписами представників. Також представниками зроблено зауваження на окремому аркуші до протоколу. 12. На підставі протоколу про правопорушення у галузі цивільної авіації від 13 січня 2015 року №2179 головою Державіаслужби України 23 січня 2015 року прийнято постанову №2179 про накладення штрафу за правопорушення у галузі цивільної авіації на ВАТ "Аерофлот - російські авіалінії" відповідно до статей 127-130 ПК України (абз. 4 п. 1 ч. 1 ст. 127 ПК України). 13. Не погоджуючись із діями інспектора Державіаслужби України, ВАТ "Аерофлот - російські авіалінії" звернулося із адміністративним позовом до суду. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 14. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходили з наступного. 15. Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державну авіаційну службу України" від 08 жовтня 2014 року №520 Державна авіаційна служба України (далі - Державіаслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації. 16. Пункт 2 Положення передбачає, що Державіаслужба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. 17. Основними завданнями Державіаслужби, відповідно до п.3 Положення, є: 1) реалізація державної політики у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України; 2) внесення пропозицій Міністрові інфраструктури щодо забезпечення формування державної політики у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України; 3) організація використання повітряного простору України; 4) здійснення державного контролю та нагляду за безпекою цивільної авіації, нагляду за забезпеченням аеронавігаційного обслуговування. 18. Відповідно до п. п. 6 п.6 Положення, Державіаслужба для виконання покладених на неї завдань має право накладати штрафи за умов, визначених Повітряним кодексом України. 19. Правові основи діяльності в галузі авіації встановлює Повітряний кодекс України від 19 травня 2011 року №3393-VІ з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції на час виникнення спірних правовідносин. 20. Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 ПК України використання повітряного простору України - провадження діяльності, пов'язаної з польотами повітряних суден, з переміщенням (перебуванням) матеріальних об'єктів у повітряному просторі України, а також з вибуховими роботами, пусками ракет, усіма видами стрільб, у тому числі з метою здійснення впливу на гідрометеорологічні процеси в атмосфері, що становлять загрозу безпеці польотів повітряних суден та інших літальних апаратів. 21. Згідно з визначенням, закріпленим у ч. 1 ст. 23 названого Кодексу, організація використання повітряного простору України - це комплекс заходів, який вживається для забезпечення безпечного, економічного та регулярного повітряного руху, а також будь-якої іншої діяльності, пов'язаної з використанням повітряного простору України. Положення про використання повітряного простору України затверджується Кабінетом Міністрів України. 22. За змістом ч. 3 ст. 23 Кодексу порушенням порядку використання повітряного простору України вважаються дії або бездіяльність юридичних чи фізичних осіб, що призвели до порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок використання повітряного простору України. 23. Відповідно до ч. 1 ст. 29 ПК України використання повітряного простору України здійснюється на підставі дозволів, що надаються органами об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху відповідно до порядку, визначеного Положенням про використання повітряного простору України. 24. Відповідне Положення затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №401 (далі - Положення №401), згідно п. 1 якого воно визначає порядок організації та використання повітряного простору України (далі - повітряний простір) юридичними і фізичними особами - користувачами повітряного простору, а також органами, що здійснюють контроль за дотриманням порядку використання повітряного простору, управління використанням повітряного простору та обслуговування повітряного руху (далі - ОПР). Діяльність державних органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і підпорядкування, пов'язана з використанням повітряного простору, яка може загрожувати безпеці польотів повітряних суден та інших літальних апаратів, провадиться відповідно до вимог цього Положення в частині, що стосується порядку використання повітряного простору. Порядок подання заявок, видачі дозволів та визначення умов використання повітряного простору врегульовані у розділі IV Положення №401. Так, користувачі повітряного простору, заінтересовані у провадженні діяльності, зазначеної у п. 3 цього Положення, повинні подати відповідну заявку на використання повітряного простору. 25. Згідно з п. 57 наведеного Положення №401 подання заявок та видача дозволів на використання повітряного простору або анулювання заявок може здійснюватися за допомогою телеграфу, телефону, поштового зв'язку, телефаксу тощо. Користувачі повітряного простору зобов'язані мати прямий зв'язок (телеграф, телефон, телефакс або інші види зв'язку) з органами ОПР та відповідними органами управління Повітряних Сил Збройних Сил. 26. Форма розкладів та заявок на польоти цивільних повітряних суден, а також терміни їх подання визначаються Правилами надання експлуатантам дозволів на виліт з аеропортів України та приліт до аеропортів України під час виконання міжнародних, внутрішніх та транзитних польотів, що затверджуються Мінінфраструктури та Міноборони (п. 58 Положення №401). 27. Відповідно до п. 60 Положення №401 розклад регулярних внутрішніх та міжнародних польотів цивільних повітряних суден експлуатантів України та іноземних експлуатантів затверджується Державіаслужбою і надсилається до Украероруху (Украероцентру) та органів управління Повітряних Сил Збройних Сил не пізніше ніж за 20 діб до введення його в дію. 28. Пунктом 61 зазначеного Положення №401 також закріплено, що органи управління Повітряних Сил Збройних Сил, Украероцентр здійснюють контроль за виконанням регулярних внутрішніх та міжнародних польотів, а також транзитних регулярних польотів та наданням органами ОПР послуг з обслуговування повітряного руху. З цією метою користувачі повітряного простору подають Украероцентру перелік повторюваних планів польотів не пізніше ніж за 14 діб до початку польоту, а зміни до цього переліку - за 7 діб до введення їх у дію. Украероцентр доводить перелік повторюваних планів польотів до РДЦ та органів управління Повітряних Сил Збройних Сил. 29. Пунктами 74 та 75 Положення №401, зокрема, закріплено, що дозвіл на виконання внутрішніх та міжнародних регулярних польотів з посадкою (вильотом) в Україні (з України) видається Державіаслужбою, а дозвіл на використання повітряного простору на підставі відповідної заявки після отримання дозволу на виконання польотів видається: - Украероцентром: на виконання польотів поза межами повітряних трас у повітряному просторі більше ніж у двох районах польотної інформації; на провадження діяльності у повітряному просторі, яка потребує встановлення заборон або обмежень його використання; на провадження діяльності у повітряному просторі, яка потребує встановлення короткочасних обмежень його використання (в межах двох та більше районів польотної інформації) ; на виконання польотів для проведення пошуково-рятувальних робіт; на провадження діяльності у повітряному просторі, яка потребує встановлення короткочасних обмежень його використання в межах одного району польотної інформації тривалістю понад 2 год. ; на виконання польотів повітряними суднами, які не обладнані засобами вторинної радіолокації; на провадження іншої діяльності у повітряному просторі більш як у двох районах польотної інформації; - РДЦ: на виконання польотів поза межами повітряних трас у повітряному просторі одного або двох (суміжних) районів польотної інформації; на провадження діяльності у повітряному просторі, яка потребує встановлення короткочасних обмежень його використання тривалістю не більше ніж 2 год. ; на провадження іншої діяльності у повітряному просторі одного або двох (суміжних) районів польотної інформації. 30. Пунктом 76 Положення №401 також передбачено, що Украероцентр та РДЦ, отримавши заявку на використання повітряного простору, приймають відповідне рішення, про що інформують заявника. У разі затвердження заявки на використання повітряного простору Украероцентр та РДЦ повідомляють про прийняте рішення органи управління Повітряних Сил Збройних Сил. 31. Відповідно до розділу І названого Положення дозвіл на використання повітряного простору - офіційне повідомлення про надання користувачеві повітряного простору дозволу для провадження діяльності у порядку, що визначається відповідним підрозділом органу об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України. Орган об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху - відповідний підрозділ, повноваження і діяльність якого пов'язані з організацією повітряного руху у повітряному просторі України та у міжнародному повітряному просторі, який перебуває під відповідальністю України. 32. У відповідності до п. 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про створення об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України" від 19 липня 1999 року №1281 головним оперативним підрозділом системи є Український центр планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху (Украероцентр). 33. Відповідно до п. 8.1 глави 8 Правил польотів цивільних повітряних суден у повітряному просторі України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28 жовтня 2011 року №478, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 жовтня 2011 року за №1327/20065, дозвіл повинен бути отриманий до початку виконання контрольованого польоту або частини польоту, яка виконується як контрольований полії. Такий дозвіл запитується шляхом подання плану польоту до органу диспетчерського обслуговування повітряного руху. 34. Пунктами 3.3.1.1, 3.3.1.2, 3.3.2 Додатку 2 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року "Правила польотів" визначено, що "Информация в отношении запланированного полета или части полета, подлежащая направлению в органы обслуживания воздушного движения, предоставляется в форме плана полета. План полета предоставляется до начала любого полета с пересечением международных границ. План полета включает информацию, относящуюся к следующим пунктам, определенным соответствующим полномочным органом ОВД: - опознавательный индекс воздушного судна; - правила выполнения полета и тип полета; - количество и тип (ы) воздушных судов и категория турбулентности в следе; - оборудование; - аэродром вылета; - расчетное время уборки колодок; - крейсерские скорости; - крейсерские эшелоны; - маршрут полета; - аэродром назначения и общее расчетное истекшее время; - запасные аэродромы; - запасы топлива; - общее число людей на борту; - аварийно-спасательное оборудование; - прочая информация". 35. На підставі поданого плану польоту орган ОПР видає дозвіл, що також передбачено пунктом 3.6.1.1 Додатку 2 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року "Правила польотів", а саме: "Диспетчерское разрешение получают до начала выполнения контролируемого полета или части полета, которая выполняется как контролируемый полет. Такое разрешение запрашивается путем представления плана полета органу управления воздушным движением". 36. Представником відповідача долучено до матеріалів адміністративної справи копію первинного повідомлення про порушення порядку використання повітряного простору України від 04 липня 2014 року №042004, в якому зафіксовано політ без FPL, невихід на зв'язок з органом ОПР, політ у забороненій зоні над АРК (NOTAM A1391/14) без дозволу органів ОПР, посадка/зліт на закритий аеродром Сімферополь (NOTAM A0482/14) без дозволу Державіаслужби, порушення вимог щодо порядку перетинання державного кордону. У повідомленні порушником, крім інших, вказано рейс AFL1849 04 липня 2014 року о 16 год. 13 хв., що відповідає інформації, відображеній в протоколі №2179 від 13 січня 2015 року. Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що політ ПС, що виконував рейс під трилітерним індексом АFL1849 був здійснений без заявки, без дозволу, без зв'язку з органом ОПР, в забороненій зоні. 37. Згідно з пунктами 2.1, 2.5 Порядку накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 26 грудня 2011 року №637 (далі - Порядок №637) підставою для розгляду справи про правопорушення у галузі цивільної авіації є протокол про правопорушення у галузі цивільної авіації. Протокол складається за кожним виявленим фактом правопорушення у галузі цивільної авіації. 38. За правилами п. 3.1. Порядку №637 розглядає справи про правопорушення у галузі цивільної авіації Державіаслужба України, за результатами розгляду виноситься постанова про накладення штрафу за правопорушення у галузі цивільної авіації або постанова про закриття провадження у справі про правопорушення у галузі цивільної авіації. 39. Відповідно до п. 4.3 Порядку №637 факти правопорушень, визначених у ст. 127 ПК України, виявляються державними інспекторами та уповноваженими на проведення перевірок посадовими особами Державіаслужби України шляхом проведення планових та позапланових перевірок, а також керівниками аеропортів, начальниками служб авіаційної безпеки та їх заступниками під час виконання ними своїх посадових обов'язків. 40. За змістом ч. 1 ст. 128 ПК України справи про правопорушення у галузі цивільної авіації розглядаються уповноваженим органом з питань цивільної авіації, за результатами розгляду приймається ПОСТАНОВА: 41. Відповідно до п. 1 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року №520, уповноваженим органом з питань цивільної авіації є Державна авіаційна служба України. 42. Згідно приписів ч. 3 ст. 128 ПК України штраф може бути накладено на юридичну особу - суб'єкта авіаційної діяльності протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення. Положення такого ж змісту містяться в пункті 3.5 Порядку №637.43. Відповідно до п. 121 Положення №401, інформація про факти порушення порядку використання повітряного простору невідкладно доводиться до відома Державіаслужби. 44. Крім того, згідно із п. 122 Положення №401, розслідування порушень порядку використання повітряного простору проводиться з метою встановлення причин виникнення та вжиття необхідних заходів для запобігання порушенням. Розслідування повинно починатися негайно після того, як стало відомо про факт порушення, та закінчуватися не пізніше ніж у семиденний термін. 45. Правовий статус телеграм Украероцентру, що передаються за допомогою системи зв'язку АРТМ регулюється Наказом Міністерства транспорту України від 23 вересня 2003 року №736 "Про затвердження Правил авіаційного електрозв'язку в цивільній авіації України". 46. Матеріалами справи підтверджується, що телеграма Украероцентру №042004 складена 04 липня 2014 року та, відповідно, в силу вимог п. 121 зазначеного Положення №401, що не заперечувалось представником відповідача, доведена до відома Державіаслужби в той же день, тобто відповідач встановив факт вчинення правопорушення з боку позивача 04 липня 2014 року, у зв'язку з чим початком відліку строку накладення уповноваженим органом з питань цивільної авіації штрафу на позивача є 05 липня 2014 року. Таким чином, шестимісячний строк для накладення уповноваженим органом з питань цивільної авіації штрафу на позивача закінчився 05 січня 2015 року. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 47. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції вважає, що судами не встановлено всі обставини справи, які мали значення для правильного її вирішення, оскільки не враховано: - що до функціональних обов'язків працівників Центральної диспетчерської служби (структурний підрозділ Державіаслужби, до якого надходять телеграми, у тому числі про порушення порядку використання повітряного простору України відповідно до п. 121 Положення №401) не належить встановлення факту порушення порядку використання повітряного простору. Тиким чином, факти правопорушень, визначені у ст. 127 ПК України, виявляються безпосередньо державними інспекторами та уповноваженими на проведення перевірок посадовими особами Державіаслужби; - що державний інспектор виявив наявність саме факту правопорушення лише після того, як отримав телеграму, в якій містилась інформація стосовно виконання польоту Позивачем. Протокол про правопорушення було складено державним інспектором 13 січня 2015 року, а 23 січня 2015 року винесено постанову №2179 про накладення на Позивача штрафу. З огляду на це, посадовими особами Державіаслужби було дотримано вимоги передбачені ст. 128 ПК України. V. ОЦІНКА СУДУ 48. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного. 49. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. 50. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 51. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 52. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. 53. Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що при виявленні факту вчинення юридичною особою - суб'єктом авіаційної діяльності порушення відповідних норм уповноважений орган з питань цивільної авіації, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених ч. 3 ст. 128 ПК України та п. 3.5 Порядку №637. Закінчення будь-якого зі встановлених зазначеними нормами строків застосування штрафу виключає застосування таких санкцій. А тому Державіаслужбою при прийнятті спірної постанови не дотримано вимог, встановлених ч. 3 ст. 128 ПК України та п. 3.5 Порядку №637 щодо граничних строків накладення штрафу на позивача. 54. Оцінюючи доводи скаржника, Суд виходить з того, що всі його доводи, викладені в касаційній скарзі, збігаються з доводами, викладеними у запереченнях проти позову та апеляційній скарзі, досліджувалися судами з наданням їм належної правової оцінки. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. 55 Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції РІШЕННЯ: 56. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 57. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 58. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Керуючись ст. 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд - УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Державної авіаційної служби України залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. О. Анцупова суддя В. М. Кравчук суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 лютого 2019 року Київ справа №826/5493/16 адміністративне провадження №К/9901/14109/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., розглянув у порядку письмового провадження за наявними матеріалами касаційну скаргу громадської організації "Власники малих архітектурних форм (кіосків) в метрополітені" (далі - ГО) на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2016 року (судді Кобялянський К. М., Мазур А. С., Федорчук А. Б. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року (судді Желтобрюх І. Л., Мамчур Я. С., Бєлова Л. В. ) у справі №826/5493/16 за адміністративним позовом громадської організації до Міністерства юстиції України (далі - Мінюст), Міністерства інфраструктури України (далі - Мінінфраструктури) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: У квітні 2016 року ГО звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Мінюсту, яке не забезпечило в установленому порядку скасування рішення Мінюсту про державну реєстрацію Правил пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 22 червня 2012 року №335, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 09 липня 2012 року за №1128/21440 (далі - Правила пожежної безпеки в метрополітенах), в частинні абзацу чотирнадцятого пункту 2.19; визнати незаконними абзац чотирнадцятий пункту 2.19 Правила; зобов'язати Мінюст в установленому порядку скасувати рішення про державну реєстрацію Правил в частині абзацу чотирнадцятого пункту 2.19; зобов'язати Мінюст в установленому порядку надати Мінінфраструктури доручення (припис, вимогу, розпорядження, наказ тощо) вчинити всі необхідні дії щодо забезпечення скасування Правил в частині абзацу чотирнадцятого пункту 2.19. Окружний адміністративний суд ухвалою від 01 вересня 2016 року позовну заяву залишив без розгляду. Своє рішення суд обґрунтував тим, що позов залишив без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - КАС), оскільки позивач, звертаючись до суду у квітні 2016 року, пропустив встановлений статтею 99 КАС шестимісячний строк звернення до суду без поважних причин. У цьому контексті суд вказав, що про прийняття Міністерством інфраструктури України Правил пожежної безпеки в метрополітенах позивач мав змогу дізнатися ще у липні 2012 року, а саме з моменту оприлюднення в Офіційному віснику України (27 липня 2012 року), й з цього часу почати виконувати його приписи. З цього підсумував, що оскільки особа не звернулася до суду за вирішенням спору щодо законності нормативно-правого акту, спірні відносини набули ознаки стабільності. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 жовтня 2016 року ухвалу суду залишив без змін. ГО не погодилася із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції й подала касаційну скаргу про її скасування та передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги аргументувала тим, що про існування оскаржуваних Правил пожежної безпеки в метрополітенах ГО дізналося з листа Мінюсту від 30 вересня 2015 року №14519-0-32-15/10.1, який вони отримали 02 жовтня 2015 року. З цього часу й має починатися відлік строків звернення до суду. Зазначає, що суди не надали належної оцінки тому, що оскаржуваний пункт 2.19 Правил пожежної безпеки в метрополітенах не суперечить положенням пункту 8.19 ДБН В.2.3.-7-2010 "Споруди транспорту. Метрополітен". Такі обставини є визначальними й такими, що виключали залишення позовної заяви без розгляду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з'ясував обставини, на підставі яких було прийнято оскаржене рішення суду апеляційної інстанцій, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке. Предметом спору у цій справі є акт суб'єкту владних повноважень -Правила пожежної безпеки в метрополітенах від 22 червня 2012 року, якими, як переконує позивач, відбулося втручання в право суб'єктів господарювання (орендарів просторів метрополітену) щодо виконання вимог нормативів пожежної безпеки в метрополітенах, які в своїй діяльності керуються положеннями оскаржуваних Правил. Як зазначено вище, у цій справі суди, коли ухвалювали рішення про залишення позовної заяви без розгляду, виходили з того, що позивач звернувся за захистом до адміністративного суду із пропуском строків, передбачених статтями 99, 100 КАС у редакції до 15 грудня 2017 року. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується передбачено статтею 6 цього Кодексу. Для оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлений статтею 171 КАС в редакції до 15 грудня 2017 року, що була чинною на час звернення до суду (стаття 264 КАС в редакції після 15 грудня 2017 року). Відповідно змісту частини першої цієї статті такий порядок поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень. Частиною другою статті 171 КАС встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Відповідно до частини третьої статті 264 КАС у редакції після 15 грудня 2017 року нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності. Зі змісту положень цієї частини Кодексу випливає, що оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність. Таке ж розуміння права на оскарження актів однаковою мірою застосувалося й до їхнього оскарження на час дії КАС у редакції до 15 грудня 2017 року. Позивач або ж ГО звернулася до суду за захистом прав своїх членів та інших осіб, зокрема й щодо їх підприємницької діяльності, які вони провадять з підприємствами метрополітенів. Забезпечення пожежних вимог до безпеки експлуатації тимчасових споруд орендарями частин просторів метрополітену та встановлення автоматичних систем пожежогасіння, регулюється Правилами пожежної безпеки в метрополітенах. У цій справі суди ухвалили рішення про залишення позовної заяви без розгляду з огляду на те, що учасник справи звернувся до суду за захистом порушеного права у квітні 2016 року, тоді як нормативно-правовий акт, який оскаржується в певній частині, набув чинності, як можна визначити зі змісту позовної заяви, у липня 2012 року. Про дату набрання чинності нормативно-правовим актом суб'єкту правовідносин було відомо, а тому з дотриманням встановленого процесуальним законом шестимісячним строку вправі був звернутися до адміністративного суду за його захистом. Позаяк звернення до суду відбулося поза цим строком, суди ухвалили оскаржені РІШЕННЯ: Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 99 КАС у редакції до 15 грудня 2017 року адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За статтею 100 цього Кодексу адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Стверджуване порушення права ГО, якщо викласти стисло, полягало в негативній протиправній дії окремих положень нормативно-правового акта у сфері відносин забезпечення пожежних вимог до безпеки експлуатації тимчасових споруд орендарями частин просторів метрополітену та встановлення автоматичних систем пожежогасіння, які підлягали застосування до неї. Приписи цього акта почали діяти з липня 2012 року і тривали станом на час звернення ГО до адміністративного суду зі скаргою на нього і продовжували діяти на час ухвалення оскаржених рішень. Дія нормативно-правового акту, зокрема оскаржених окремих правил, зобов'язувала учасників відносин, на яких поширювалася їхня дія, дотримуватися їх як на дату набрання чинності актом, так і упродовж перспективної дії цього документа. Суб'єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, якщо нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких, з погляду суб'єкта правовідносин, відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів. Зі сказаного можна підсумувати, що якщо суб'єкт правовідносин оскаржує нормативно-правовий акт по спливу певного проміжку часу від дати набрання ним чинності, але який є чинним, діючим і обов'язковий до застосування на час звернення суб'єкта правовідносин до адміністративного суду із позовною заявою, то звернення до суду такого суб'єкта не повинно розцінюватися як здійснене з порушенням порядку та строків, передбачених статтею 99, 100 КАС в редакції до 15 грудня 2017 року, оскільки вимога про порушення права негативною триваючою дією чинного нормативного-правового акта, яка для суб'єкта правовідносин є реальною, актуальною, об'єктивно обґрунтованою і шкідливою хоча б на етапі звернення до суду про його оскарження, не може визнаватись такою, що подана з пропуском строків звернення до суду за захистом порушеного права. Слушність і обґрунтованість вимог позивача про застосування ретроспективного підходу і визнання нормативно-правового акту нечинним з певного часу або події є питаннями підставності і достовірності заявлених вимог, які мають досліджуватися в рамках розгляду позову по суті. За наведеного змісту правового регулювання та фактичних обставин встановлених у справі, суддійшов висновку про порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при постановленні судових рішень. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. У цій справі до встановлення і дослідження зазначених вище обставин та їх правової оцінки, оскаржені судові рішення не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд. Отже, касаційна скарга ГО є прийнятною і підлягає задоволенню. Новий розгляд належить провести з дотриманням вимог адміністративного судочинства. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу громадської організації "Власники малих архітектурних форм (кіосків) в метрополітені" задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Гриців судді: Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 лютого 2019 року Київ справа №607/12620/18 адміністративне провадження №К/9901/682/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2018 року (суддя - Ромазан В. В. ) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року (головуючий суддя - Запотічний І. І., судді - Довга О. І., Сапіга В. П. ) у справі №607/12620/18 за скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на дії/бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1.04 липня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області звернулось в суд із скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, керуючись ст.287 КАС України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 2. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2018 року скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області повернуто скаржнику з усіма доданими до неї документами. 3. Повертаючи скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, суд зазначив, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2018 року скарга Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишена без руху, оскільки була подана без додержання вимог, викладених у ст. 287 КАС України та ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України. На виконання вимог вказаної ухвали суду Головним Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надіслано на адресу суду заяву про усунення недоліків, однак недоліки скарги в повному обсязі не усунуті. Зокрема, не дотримано вимог, що ставляться до написання адміністративного позову. Суд зазначив, що ст. 287 КАС України, на яку посилається заявник у поданій ним скарзі, не передбачено право учасників виконавчого провадження на звернення до суду із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 4. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, заявник - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подав апеляційну скаргу у якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду. 5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишено без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2018 року у справі №607/12620/18 - без змін. 6. Приймаючи рішення, апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції та додав, що посилання апелянта на ту обставину, що ГУПФ України в Тернопільській області звернулось до суду зі скаргою в порядку Закону України "Про виконавче провадження" є безпідставним, оскільки особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені ст.287 КАС України, якою передбачено, що у випадку, якщо заявник оскаржує дії державного виконавця в порядку КАС України, а не в порядку іншого судочинства, то звернення до суду має здійснюватись у формі позовної заяви. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) 7.04 січня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (скаржник) на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, в якій скаржник просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. 8. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що саме в частині іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області було зроблено посилання у своїй скарзі на положення статті 287 КАС України. Вказує на те, що скарга на дії державного виконавця у виконавчому провадженні з приводу примусового виконання рішення суду має розглядатись відповідним судом в межах судової справи, в якій судом ухвалено рішення суду, за яким відкрито виконавче провадження та здійснюється примусове виконання рішення суду, без відкриття окремого судового провадження. Скаржник вважає, що судами не вказано, яким саме вимогам, встановленим ст. ст. 160, 161 КАС України не відповідає скарга, подана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Скаржник зазначає, що при зверненні до суду ним було дотримано вимоги, передбачені ст. ст. 160, 161 КАС України, надано обґрунтування звільнення від сплати судового збору з посиланням на правові висновки Верховного Суду. 9. ОСОБА_3, яка є стягувачем у спірному виконавчому провадженні, до Суду надано відзив на касаційну скаргу, якому остання просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області не виконано в повному обсязі рішення суду у справі №607/10140/16-а. ОСОБА_3 вказує на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в черговий раз звернулось з позовною заявою в Тернопільський окружний адміністративний суд щодо визнання протиправними та скасування постанов, виданих Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, в цій справі вона виступає третьою особою. 10. Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду. ІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 11. Пункт 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) : адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. 12. Частина 1 статті 46 КАС України: сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. 13. Частина 1 статті 169 КАС України: суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. 14. Пункт 1 частини 4 статті 169 КАС України: заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. 15. Частина 1 статті 287 КАС України: учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 16. Частина 5 статті 287 КАС України: адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 17. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України). 19. Підставою для повернення скарги Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на дії державного виконавця слугували обставини неусунення в повному обсязі виявлених судом недоліків в частині дотримання вимог, що ставляться до написання адміністративного позову. Суди вказали на те, що статтею 287 КАС України, на яку посилається заявник у поданій ним скарзі, не передбачено право учасників виконавчого провадження звернення до суду саме зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця. 20. Колегія суддів зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 березня 2018 року у справі №660/612/16-ц зроблено такий правовий висновок: <...> за загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 74 Закону №1404-VIII, з урахуванням вимог статей 447, 448 ЦПК України, статей 339, 340 ГПК України, частини п'ятої статті 287 КАС України у редакціях від 03 жовтня 2017 року, у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, зазначена скарга розглядається судом, який ухвалив вказане рішення, за правилами цивільного судочинства. Якщо скарга подається на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб ДВС щодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення, за правилами господарського судочинства. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист <...>. 21. Суд зазначає, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Статтею 287 КАС України передбачено право учасників виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця шляхом звернення до адміністративного суду саме із позовною заявою. 22. Оскільки предметом виконавчого провадження ВП №54731874 є примусове виконання виконавчого листа №607/10140/16-а від 14 вересня 2017 року, виданого за результатом розгляду Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області в порядку адміністративного судочинства справи №607/10140/16-а, оскарження дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, вчинених в межах цього виконавчого провадження, можливо шляхом подання до місцевого загального суду як адміністративного суду позовної заяви в порядку, передбаченому статтею 287 КАС України. 23. З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірними висновки судів попередніх інстанції щодо невідповідності поданої Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області скарги вимогам, встановленим ст. ст. 160,161 КАС України для оформлення і подання позовної заяви до адміністративного суду. 24. Посилання скаржника на практику Верховного Суду в частині сплати судового збору за подання до суду скарги на дії, рішення, бездіяльність державного виконавця колегія суддів вважає безпідставними, оскільки несплата Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області судового збору не була підставою повернення поданої ним скарги. Скарга Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повернута судом у зв'язку з недотриманням передбачених КАС України вимог щодо оформлення позовної заяви. 25. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 26. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. 27. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні. 28. Керуючись статтями 341, 343, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 29. Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення. 30. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року - залишити без змін. 31. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя-доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 липня 2018 року Київ справа №820/20443/14 адміністративне провадження №К/9901/2615/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., за участю: секретаря судового засідання Журіної О. О., представників: Генеральної прокуратури України Чубенка В. В., товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Артпроект" Кузьмина В. І., розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокуратури Харківської області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року (судді Філатов Ю. М., Калиновський В. А., Водолажська Н. С. ) в адміністративній справі №820/20443/14 за позовом ТОВ "Артпроект" до Державної екологічної інспекції в Харківській області (далі - ДЕІ), за участю прокуратури Червонозаводського району м. Харкова, про визнання протиправним та скасування припису, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2014 року ТОВ "Артпроект" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати припис ДЕІ від 28 травня 2014 року №06-22-145 (далі - Припис) щодо зобов'язання ТОВ: 1) забезпечити ведення журналу обліку водоспоживання за встановленою формою на виконання пункту 5 умов водокористування зазначених в дозволі на спеціальне водокористування, а саме: показники лічильника не фіксуються щодобово; 2) забезпечити надання у звітах про водокористування за формою ПОД-11 достовірних даних; 3) забезпечити подання звітів за формою 7-гр; 4) не допускати порушення зон санітарної охорони суворого режиму свердловини; 5) отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води) до 28 серпня 2014 року на виконання статей 16, 19, 21 Кодексу України про надра (далі - КпН); 6) не допускати самовільне користування надрами (підземними водами), а саме робити забір води з артезсвердловини на виробничі потреби за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) до отримання спеціального дозволу на користування надрами (статті 44 Водного кодексу України; далі - ВК); 7) не допускати порушення умов водокористування, зазначених у дозволі на спеціальне водокористування від 18 серпня 2014 року №5350. Суди встановили, що ДЕІ на підставі наказу від 15 травня 2014 року №679/01-04 і направлення на перевірку від 15 травня 2014 року №679/01-04 у період з 16 по 22 травня 2014 року провела позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства у частині раціонального використання і охорони водних ресурсів та надр у діяльності ТОВ "Артпроект". За наслідками перевірки склала акт про недотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами №679/01-04/06-09. У цьому акті зазначила такі встановлені порушення: журнал обліку водоспоживання за формою ПОД-11 ведеться не за встановленою формою, що є порушенням пункту 5 умов водокористування, зазначених в дозволі на спеціальне водокористування (не фіксуються щодобово показники лічильника) ; відомості у звітах про водокористування за формою ПОД-11 не достовірні (містять відомості про водокористування на господарсько-питні потреби) ; звіти за формою 7-гр до ХКГП (Харківська комплексна геологічна партія казенного підприємства "Південукргеологія"") не подаються (порушення статті 25 ВК, пункту 3 умов водокористування, зазначених в дозволі на спеціальне водокористування) ; зони санітарної охорони суворого режиму свердловини не дотримуються (стаття 44 ВК, умови водокористування, зазначені в дозволі на спеціальне водокористування) ; спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами (підземні води) немає. На підставі акту №679/01-04/06-09 ДЕІ видала Припис. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 10 липня 2015 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував пункт 2 Припису щодо зобов'язання ТОВ "Артпроект" забезпечити надання у звітах про водокористування за формою ПОД-11 достовірних даних. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 жовтня 2015 року постанову суду першої інстанції в частині відмови задовольнити вимоги про скасування пунктів 3, 4, 5, 6 Припису скасував і постановив нове рішення, яким позов у цій частині задовольнив. У решті постанову суду першої інстанції залишив без змін. За цим рішенням суд апеляційної інстанції визнав правильними і обґрунтованими висновки суду першої інстанції про протиправність вимог пункту 2 Припису і про безпідставність доводів позовної заяви про необхідність скасування пунктів 1, 7 цього Припису. Прокуратура Харківської області не погодилася із рішенням суду апеляційної інстанції, подала касаційну скаргу з вимогами його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, коли приймав рішення про скасування пункту 3 Припису, виходив з того, що форма державної статистичної звітності №7-гр (підземні води) (річна) "Звітний баланс використання підземних вод за 199_ рік" та Інструкція щодо її заповнення, затверджені наказом Державного комітету статистики України (далі - ДКСУ) від 28 квітня 1998 року №144 "Про затвердження форми державної статистичної звітності №7-гр (підземні води) (річна) для Держкомгеології України" (далі - форма №7-гр згідно з наказом №144), були скасовані наказом ДКСУ від 02 січня 2008 року №2 "Про скасування наказів щодо затвердження форм державної статистичної звітності з питань обліку геологорозвідувальних робіт та видобутку корисних копалин", не діяли на час існування спірних відносин і у зв'язку з цим у позивача не було правових підстав для подання звітів за формою 7-гр згідно з наказом №144 до ХКГП, а у відповідача - вимагати надання таких звітів. Натомість, з погляду прокурора, поза увагою суду залишилася та обставина, що ДЕІ, коли формувала висновок про порушення ТОВ "Артпроект" порядку подання до відповідних органів державної влади звітів про використання підземних вод, керувалася новим наказом Державної геологічної служби Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (далі - Держгеослужба; Мінприроди відповідно) від 26 грудня 2007 року №142 "Про затвердження звітної документації щодо запасів та використання корисних копалин", яким були затверджені та введені в дію, починаючи зі звіту за 2007 рік, форма звітності №7-гр (підземні води) "Звітний баланс використання підземних вод за ______ рік" і введена в дію з 2008 року Інструкція про порядок складання звітного балансу використання підземних вод за формою №7-гр (підземні води) (далі - форма 7-гр згідно з наказом №142). Вважає хибними висновки про те, що ДЕІ не обґрунтувала і не довела порушення позивачем зон санітарної охорони суворого режиму свердловини (пункт 4 Припису), позаяк ДЕІ не "констатувала факт порушення ТОВ "Артпроект" зон санітарної охорони, а вказала про недопущення" ним під час здійснення своєї діяльності зон санітарної охорони. Наголошує, що такого самого змісту вимоги містяться в пункті 6 дозволу на спеціальне водокористування від 18 серпня 2011 року Укр. №5350А/Хар, виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області (далі - Спецдозвіл). Переконує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 23, а не статті 19 КпН, оскільки ТОВ "Артпроект" під час здійснення господарської діяльності використовує прісні підземні води для виробничих потреб, яке потребує отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) і вимагає до його отримання не допускати самовільного забору води з артезсвердловини на виробничі потреби. На касаційну скаргу ТОВ "Артпроект" надіслало відзив, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. У відзиві Держекоінспекція просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке. У касаційній скарзі та відзивах на неї не ставляться під сумнів і не оспорюються висновки рішень судів першої та апеляційної інстанції про протиправність вимог пункту 2 Припису та безпідставність доводів ТОВ "Артпроект" про незаконність вимог пунктів 1, 7 цього Припису. Суд першої інстанції, коли досліджував законність вимог ДЕІ, відображених у пункті 3 Припису, виходив з того, що ТОВ "Артпроект" відповідно до Спецдозволу повинно щорічно, до 20 січня, подавати до ХКГП звіт за формою 7-гр. Як встановив суд, вимоги до форми звіту та порядку його подання встановлені Інструкцією про порядок складання звітного балансу використання підземних вод за формою №7-гр (підземні води), затвердженої наказом Держгеослужби Мінприроди від 26 грудня 2007 року №142 і погодженої ДКСУ. Цією інструкцією встановлюється порядок складання звіту за формою №7-гр (підземні води) відповідно до пункту 3 статті 53 КпН і пункту 7 статті 44 ВК, який подають щорічно, до 20 січня, підприємства і організації незалежно від підпорядкування, що видобувають підземні води в межах України. До таблиці форми №7-гр (підземні води) заносяться відомості та параметри окремо для кожної свердловини, які належать водокористувачу. У цій справі суд із посиланням на копії звітів із зазначенням дати їх подання встановив, що ТОВ "Артпроект" звіти за формою 7-гр за 2013, 2014 роки подало лише 29 травня 2014 року. Зі сказаного суддійшов висновку, що вимоги пункту Припису про те, що ТОВ "Артпроект" усупереч пункту 3 умов дозволу на спеціальне водокористування не подавало звітів за формою 7-гр, є обґрунтованим. Із посиланням на положення статей 1, 42 44 ВК, підпункту 1.9.17 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19 грудня 1995 №252, у якому дається визначення терміну водопровідні споруди, пункту 5 Спецдозволу суд першої інстанції робить висновок про обґрунтованість та законність припису ДЕІ про невиконання ТОВ "Артпроект" своїх зобов'язань про не допуск порушень зон санітарної охорони суворого режиму свердловини. Визнав також помилковими твердження позивача про відсутність у нього зобов'язань щодо облаштування зон санітарної охорони водних об'єктів тільки тому, що ТОВ "Артпроект" не здійснює діяльності з централізованого водопостачання та не має системи водопроводу. У зв'язку з цим суд зазначив, що за пунктом 6 частини першої статті 44 ВК обов'язок утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, &? О; ...&? р; , очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої прокладається на усіх водокористувачів, яким є, зокрема, й ТОВ "Артпроект". З аналізу змісту позовних вимог і їх обґрунтування виводиться думка, що ТОВ "Артпроект" не заперечує існування порушень зон санітарної охорони водних об'єктів, сформульованих у пункті 4 Припису, як факту, а лише оскаржує їх правильність, через те що не є тим суб'єктом водних правовідносин, який має обов'язок утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання. Обґрунтовуючи правомірність вимог пунктів 5, 6 Припису, суд першої інстанції застосував положення статті 14 Конституції України, статті 1, частини п'ятої статті 17 Закону України від 10 січня 2002 року №2918-ІІІ "Про питну воду та питне водопостачання" (далі - Закон №2918-ІІІ), статті 1, 6, 14, 16, 19, 21, 23 КпН, статті 2, 38, 46, 48,68, 69 Закону України від 25 червня 1991 року №1264-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон №1264-ХІІ), Перелік корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №827 від 12 грудня 1994 року, пункту 5 Спецдозволу та інше нормативне регулювання і дійшов висновку, що ТОВ "Артпроект" використовує підземні води без отримання спеціального дозволу. Цей висновок суд зробив на підставі аналізу матеріалів кримінального провадження №42014220070000005 Червонозаводського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про те, що посадові особи ТОВ "Артпроект" та ТОВ "Капітал К" в період часу 2012-2013 років усупереч статті 17 Закону №2918-ІІІ та статті 21 КпН видобули корисні копалини загальнодержавного значення - підземні прісні води для питного водопостачання шляхом їх вилучення з двох артезіанських свердловин глибиною по 70 м у загальному розмірі 915,2 м3 без дотримання дозволу на спеціальне користування надрами, а також положень пункту 5 Спецдозволу та інформації про те, що метою видобування підземних вод для ТОВ "Артпроект" є водопостачання на господарсько-побутові та виробничі потреби (продаж питної води населенню з цистерн та інших ємкостей до 18 тис. м3/рік), доказів того, що ТОВ "Артпроект" здійснює господарську діяльність у приміщенні майнового комплексу на Мереф'янському шосе, 21, у місті Харкові, яке винаймає у ТОВ "КАПІТАЛ К" на підставі договору, всередині якого створено за первинним проектом будівництва (1989 рік) дві підземні паспортизовані свердловини завглибшки по 70 метрів, а також завжди продавав питну воду населенню з цистерн та інших ємкостей. У контексті цих обставин і згаданого нормативного регулювання, суд першої інстанції розмежував, за яких умов водокористувач може видобувати підземні води (крім мінеральних) без спеціального дозволу - землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу, - і коли такий дозвіл потрібний. Суд апеляційної інстанції, коли мотивував незгоду з висновками постанови суду першої інстанції в частині визнання правомірними вимоги пунктів 3 і 4 Припису, щодо пункту 3 цього документа правильно посилався на наказ Державного комітету статистики України від 02 січня 2008 року №2 "Про скасування наказів щодо затвердження форм державної статистичної звітності з питань обліку геологорозвідувальних робіт та видобутку корисних копалин", яким скасовано форму №7-гр згідно з наказом №144. Таким чином у позивача відсутній обов'язок подання таких звітів. Посилання скаржника у касаційній скарзі на існування форми звітності №7-гр згідно з наказом №142, відповідно до якої ТОВ "Артпроект" мало подавати відповідну інформацію, не спростовує того факту, що форма №7-гр згідно з наказом №144 справді існувала і перестала діяти з початку 2008 року. В акті перевірки ДЕІ та Приписі не акцентується увага на тому, з порушенням якої саме нормативно визначеної форми 7-гр подається звітність. Не подання звітності форми 7-гр загалом, чи подання звітності не тієї форми у Приписі не визначено як порушення. Тому апеляційний суд й визначив, що у справі немає фактичних і правових підстав, які б виразно (чітко) вказували на те, що ТОВ "Артпроект" як водокористувач не забезпечив подання звітів за формою 7-гр. Відносно відмови визнати слушними мотиви про законність вимог пункту 4 Припису апеляційний суд зазначив, що висновки про недотримання зон санітарної охорони суворого режиму свердловини не підтверджені документально. В акті перевірки немає будь-якої інформації про зміст порушення, яким чином вони були встановлені, які норми-зобов'язання позивач порушив. Аргументуючи підставність вимог ТОВ "Артпроект" про незаконність вимог пунктів 5, 6 Припису, апеляційний суд послався на матеріали справи про те, що продаж питної води населенню з цистерн та інших ємкостей позивач завжди здійснював як вторинний водокористувач, який отримує питну негазовану воду від первинного водокористувача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у цистернах та інших ємкостях, та сплачує первинному водокористувачу за поставку води, як за товар, ціну, передбачену договорами поставки. У зазначених господарських операціях позивач безпосередньо не здійснює відбір води із свердловин. Як первинний водокористувач ТОВ "Артпроект" самостійно здійснює забір води з двох свердловин, розташованих в орендованому приміщенні на Мереф'янському шосе, 21 у місті Харкові на підставі Спецдозволу, сплачує збір за спецводокористування в частині використаної води на власні виробничі та господарсько-побутові потреби (здійснення санітарного оброблення оборотних ємностей та інших побутових послуг). Посилається на статистичну звітність "Звіт про використання води" Ф 2-ТП (водогосп) висновує, що ТОВ "Артпроект" видобувало такі об'єми підземних прісних вод: 4 квартал 2012 року - 300 куб. м (менш ніж 3,3 м3 на добу) ; 1 квартал 2013 року 100 м3 (менш ніж 1,1 м3 на добу) ; 2 квартал 2013 року 300 м3 (менш ніж 3,3 м3 на добу) ; 3 квартал 2013 року 500 м3 (менш ніж 5,5 м3 на добу) ; 4 квартал 2013 року 700 м3 (менш ніж 7,7 м3 на добу). Вищевказані об'єми видобування підземних прісних вод не перевищують встановленого ліміту, встановленого статтею 23 КпН (не більше 300 м3 на добу). Зазначає, що ДЕІ в акті перевірки від №679/01-04/06-09 та Приписі не навела жодного доказу того, що ТОВ "Артпроект" здійснює забір води з 2-х свердловин за адресою: місто Харків, Мереф'янське шосе, 21 для виробництва безалкогольних напоїв, мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки. Верховний Суд виходить з того, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. Суд визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу прокуратури Харківської області слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Відстрочений за ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2016 року судовий збір за подання касаційної скарги на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2016 року належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Харківської області. Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 грудня 2015 року сума судового збору, яка підлягала сплаті, становила 87 грн 70 коп. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною першою статті 8 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір", Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу прокуратури Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Харківської області судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 87 грн 70 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Постанова в повному обсязі виготовлена 11 липня 2018 року. Головуючий М. І. Гриців судді: Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 березня 2018 року місто Київ справа №812/1485/15 адміністративне провадження № К/9901/15176/18, К/9901/15177/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючий - Стародуб О. П., судді - Коваленко Н.,В., Кравчук В. М., секретар судового засідання - Іванова Н. П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Східно-промисловий комерційний банк" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 р. (головуючий суддя - Ковальова Т. І., судді - Чиркіна С. М., Смішлива Т. В. ) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2016 р. (головуючий суддя - Чебанов О. О., судді - Міронова Г. М., Шишова О. О.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Східно-промисловий комерційний банк" до Національного банку України, третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Східно-промисловий комерційний банк" про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 09.09.2015 р. №595 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Східно-промисловий комерційний банк". В обґрунтування позовних вимог, зокрема, посилався на те, що вичерпний перелік підстав ліквідації банків передбачено Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ (далі Закон №2121-ІІІ), щодо ПАТ "Східно-промисловий комерційний банк" порушень законодавства у сфері банківської діяльності встановлено не було, а передбачені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16.07.2015 р. №629-VIII (далі Закон №629-VIII) не містять підстав для відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банків. Вважає, що оскаржувана постанова є незаконною, прийнятою всупереч нормам чинного законодавства в сфері банківської діяльності, а також процедури та норм діючого законодавства, і порушує права та законні інтереси банку. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 р. позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Східно-промисловий комерційний банк" від 09.09.2015 р. №595. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.12.2015 р. постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 р. скасовано, позовну заяву залишено без розгляду на підставі статті 155 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р. ), оскільки позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 р. скасовано ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.12.2015 р., справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2016 р. постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 р. залишено без змін. З такими рішеннями не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обгрунтування касаційної скарги посилався на те, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем на виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів", судами норми зазначеного Закону застосовано неправильно, в зв? язку з чим судові рішення підлягають скасуванню. Також з рішеннями судів не погодився позивач, від імені якого касаційну скаргу подав представник на підставі довіреності, підписаної уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Просив визнати судові рішення судів попередніх інстанцій такими, що втратили чинність та залишити позовну заяву без розгляду, оскільки позовна заява підписана неуповноваженою на це особою. У письмових запереченнях представник позивача, на підставі довіреності, підписаної головою правління ПАТ "Східно-промисловий комерційний банк", проти задоволення касаційних скарг заперечив, просив залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій. В частині доводів учасників справи з приводу відсутності у представника позивача станом на час звернення з позовом до суду повноважень на підписання позовної заяви суд, з огляду на обов? язковість висновків Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 24.03.2016 р., погоджується з висновом апеляційного суду щодо продовження розгляду справи та прийняття рішення по суті позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга Національного банку України підлягає задоволенню, а касаційна скарга позивача - частковому задоволенню, з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Так, в ході розгляду справи судами встановлено, що ПАТ "Східно-промисловий комерційний банк" зареєстрований у м. Луганськ по вулиці 26 Бакинських комісарів, 155 та здійснював банківську діяльність на підставі банківської ліцензії, виданої Національним банком України, від 11.11.2011 р. за №77.18.07.2014 р. позивач повідомив НБУ та управління НБУ в Луганській області про тимчасове призупинення з 18.07.2014 р. роботи у зв'язку з проведенням на території міста Луганськ активної фази антитерористичної операції. Листом від 31.08.2015 р. №39/8-174 позивач повідомив Голову НБУ, що під час захоплення невідомими особами головного офісу банку було завдано матеріальну шкоду, технічне устаткування серверного приміщення розмонтоване та вивезене з головного офісу, однак налагодити та підключити його за новою адресою не було можливим. Крім того, позивач повідомив, що орієнтовний строк відновлення роботи банку у місті Києві - 15.10.2015 р., при цьому просив розглянути питання надання банку можливості відновити роботу впродовж 2-3 місяців. Згідно пояснювальної записки Директора Департаменту банківського нагляду від 31.08.2015 р. станом на 17.07.2014 р. загальні активи банку становили 160,6 млн. грн, з них 40,1% або 64,4 млн грн. кредитні вкладення, 31,7% або 50,8 млн. грн. - основні засоби, зобов? язання становили 50,3 млн. грн, з них 19,3 млн. грн. - кошти суб? єктів господарювання, 8,2 млн. грн. - кошти фізичних осіб. З врахуванням повідомлення позивача від 31.08.2015 р., беручи до уваги невжиття ним впродовж тривалого часу з 17.07.2014 р. по 31.08.2015 р. заходів щодо перереєстрації установи з метою продовження повноцінної діяльності на підконтрольній українській владі території запропоновано, відповідно до пунктів 7, 8 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів" від 16.07.2015 р. №629-VIII (далі Закон №629-VIII), розглянути питання щодо вікликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Східно-промисловий комерційний банк". Постановою Правління Національного банку України від 09.09.2015 р. №595 за результатами розгляду зазначеної пояснювальної записки на підставі статей 7, 15 Закону України "Про Національний банк", статті 391 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та пунктів 7, 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №629-VIII відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ "Східно-промисловий комерційний банк". Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 10.09.2015 р. №166 розпочато процедуру ліквідацію позивача та призначено Матвієнка А. А. уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якому делеговано всі повноваження ліквідатора банку. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята за відсутності підстав, передбачених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ (далі Закон №2121-ІІІ), яка є спеціальною відносно інших норматино-правових актів, і якою передбачено виключний перелік підстав для відкликання банківської ліцензії. Крім того, суди виходили з того, що пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №629-VIII нової правової підстави для відкликання банківської ліцензії не містить і змін до статті 77 Закону №2121-ІІІ цим законом внесено не було. При прийнятті рішення, судами враховано висновок експертного дослідження Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 01.10.2015 р. №056/674-2, відповідно до якого встановлено відсутність підстав вважати, що вислів "забезпечити прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банків" рівнозначний вислову "прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банків". Також суди виходили з того, що чинне законодавство України не розглядає як порушення реєстрацію фізичної чи юридичної особи на території проведення антитерористичної операції, не містить приписів щодо обов'язкової перереєстрації фізичних чи юридичних осіб з території проведення антитерористичної операції та не визначає строків такої перереєстрації або строків обов'язкового відновлення участі в системі електронних платежів тих банківських установ, які були вимушені зупинити свою участь в банківській системі у зв'язку із надзвичайним станом. Крім того, суди виходили з того, що прийняття відповідачем оскаржуваної постанови суперечить Постановам Правління НБУ, а саме - пункту 7 "Про затвердження Інструкції щодо організації роботи банківської системи в надзвичайному режимі" від 22.07.2014 р. №435 та пунктів 1, 4 "Про зупинення здійснення фінансових операцій" від 06.08.2014 р. №466, відповідно до яких передбачено можливість призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою. Також суди виходили з того, що застосування такого крайнього заходу впливу, як відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку, не може розглядатися як пропорційне та виправдане втручання в право власності та діяльність банківської установи, яка не була визнана у встановленому законом порядку неплатоспроможною. Крім того, апеляційний суд виходив з безпідставності посилань третьої особи на те, що позивач повинен був повідомити НБУ про початок роботи, оскільки норми пункту 1 Розділу V постанови Правління НБУ від 22.07.2014 р. №435 визначає лише про необхідність повідомлення НБУ саме про намір відновлення роботи. З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Так, відповідно до статті 7 Закону України "Про Національний Банк" Національний банк, серед іншого, здійснює ліцензування банківської діяльності. Визначення структури банківської системи, економічних, організаційних і правових засад створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків врегульовано Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ. Статтею 77 цього Закону передбачено підстави відкликання банківської ліцензії та ліквідації банків. Законом України від 16.07.2015 р. №629-VIII внесено зміни до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів, в т. ч. і до Закону №2121-ІІІ. Зокрема, пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №629-VIII Національному банку України, серед іншого, доручено забезпечити прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банків, зареєстрованих на території проведення антитерористичної операції, що не провадять свою діяльність та припинили участь у системі електронних платежів Національного банку України. Пунктом 8 цього Закону передбачено порядок прийняття відповідних рішень Національним Банком України та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а також визначено порядок, в якому здійснюється процедура ліквідації банків та виплата відшкодування вкладникам такого банку. На виконання вимог пунктів 7, 8 Закону №629-VIII виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням від 30.11.2015 року N 213 затвердила Положення про порядок здійснення процедури ліквідації банків, зареєстрованих на території проведення антитерористичної операції або Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Судами встановлено, що ПАТ "Східно-промисловий комерційний банк" зареєстрований у місті Луганськ, який розпорядженням КМ України від 30.10.2014 р. №1053-р віднесений до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, починаючи з серпня 2014 року свою діяльність не провадив, участь у системі електронних платежів Національного банку України припинив, а тому відповідач відповідно до закону в межах наданих повноважень прийняв оскаржуване РІШЕННЯ: Посилання судів на те, що до прийняття оскаржуваного рішення позивач повідомив відповідача про намір відновити роботу банку, є необгрунтованим і не може свідчити про протиправність рішення відповідача, оскільки саме лише повідомлення про такий намір не може свідчити про відновлення діяльності банку, а доказів вчинення конкретних дій спрямованих на таке відновлення, як то перереєстрація на підконтрольній території, т. і., позивачем надано не було. Крім того, передбачена Законом №629-VIII підстава відкликання банківської ліцензії носить безальтернативний характер, виключень для окремих причин, з яких банк припинив діяльність не містить, станом на час прийняття оскаржуваного рішення такий Закон діяв, неконституційним визнаний не був, в зв? язку з чим підлягав виконанню відповідними суб? єктами, в т. ч. відповідачем. Висновки судів з приводу того, що відкликання банківської ліцензії можливе виключно з підстав передабчених статтею 77 Закону №2121-ІІІ також є необгрунтованими, оскільки Законом №629-VIII передбачено спеціальну самостійну підставу відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банків, яка не пов? язана з порушенням банком законодавства з питання банківської діяльності, в т. ч. визнання його неплатоспроможним. Посилання судів в цій частині на висновки експертного дослідження Українського бюро лінгвістичних експертиз не можна визнати обгрунтованим, оскільки такі висновки зводяться до правової кваліфікації, а не констатації об'єктивного змісту тексту, і стосуються фактично тлумачення законів на предмет встановлення наявності чи відсутності у суб? єкта відповідних повноважень, що не може бути здійснене шляхом проведення лінгвістичного дослідження і Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень такі дослідження не передбачені. Також суди попередніх інстанцій необгрунтовано прийшли до висновку про порушення відповідачем постанов Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції щодо організації роботи банківської системи в надзвичайному режимі" від 22.07.2014 р. №435 та "Про зупинення здійснення фінансових операцій" від 06.08.2014 р. №466, оскільки приймаючи оскаржувану постанову відповідач діяв на виконання вимог Закону №629-VIII, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до частин 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій норми матеріального права застосовані неправильно, в зв? язку з чим судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись статтями 343, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Східно-промисловий комерційний банк" задовольнити частково. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2015 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2016 р. у даній справі скасувати. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Східно-промисловий комерційний банк" до Національного банку України, третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Східно-промисловий комерційний банк" про визнання протиправною та скасування постанови відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. СУДДІ: О. П. Стародуб Н. В. Коваленко В. М. Кравчук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 квітня 2018 року м. Київ справа №804/2806/17 адміністративне провадження №К/9901/2090/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В. М., суддів: Анцупової Т. О., Стародуба О. П., розглянув у попередньому судовому засіданні справу №804/2806/17 за касаційною скаргою Приватного підприємства "ІНПОСТ" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 у справі №804/2806/17 за позовом Приватного підприємства "ІНПОСТ" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування постанови. І. ПРОЦЕДУРА 1.04.05.2017 Приватне підприємство "ІНПОСТ" (далі - ПП "ІНПОСТ", позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 05 квітня 2017 року №91/4.7-4/290 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою накладено штраф на Приватне підприємство "ІНПОСТ" (код ЄДРПОУ 32098686) в сумі 416 000, 00 грн. 2. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. 3.05.01.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Позивача на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017.4. У касаційній скарзі Позивач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. 5. Ухвалою Верховного Суду від 23.02.2018 відкрито провадження у справі. 19.03.2018 надійшов відзив від Відповідача. 6. Позивачем було заявлено клопотання про розгляд справи за його участі. Однак відповідно до ч.1 ст. 343 КАС України попередній розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи. Крім того, Позивачем також було заявлено клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень, в задоволенні якого було відмовлено Верховний Суд відмовив ухвалою від 23.02.2018. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 7. З 06 по 13 березня 2017 року Відповідачем проведена перевірка дотримання Позивачем вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, а також ведення робіт, пов'язаних з геологічними вивченням надр, їх використанням та охороною, використанням та переробкою мінеральної сировини, за результатами якої складений акт №91/4.7-4.8. Відповідачем винесено припис від 13 березня 2017 року про усунення порушень та вжиття певних заходів. Крім того, посадовою особою Відповідача винесена постанова від 05 квітня 2017 року №91/4.7-4/290 про накладення на Позивача штрафу у розмірі 416000 гривень на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. 9. За змістом постанови, Позивач притягнутий до відповідальності за такі порушення: - 01 червня 2015 року (перенесений вихідний - Трійця 31 травня), 29 червня 2015 року (перенесений вихідний - День Конституції 28 червня) ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 відпрацювали по 8 годин, проте накази про залучення працівників до роботи у вихідний день відсутні, працівникам не компенсовано роботу у вихідний день, що є порушеннями статей 71, 72 Кодексу законів про працю України; - відсутні дані щодо надання працівникам: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які працювали у святковий день 14 жовтня 2015 року, іншого дня відпочинку або компенсації у грошовій формі у подвійному розмірі, що є порушенням статті 107 Кодексу законів про працю України; - при звільнені працівників ОСОБА_11 (період роботи з 01 серпня 2016 року по 31 грудня 2016 року), ОСОБА_12 (період роботи з 01 серпня 2016 року по 01 вересня 2016 року), ОСОБА_13 (період роботи з 04 серпня 2016 року по 05 вересня 2016 року) та ОСОБА_14 (період роботи з 26 травня 2016 року по 24 червня 2016 року) не проведено нарахування грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, що є порушенням статті 83 Кодексу законів про працю України; - порушення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" від 01 серпня 1992 року №442 в частині недотримання строку проведення атестації, оскільки останню атестацію робочих місць проведено відповідно до наказу №3 від 15 березня 2008 року та продовжено дію цього наказу наказом директора позивача від 08 січня 2014 року; - перевіркою розрахунково-платіжних відомостей за 2014-2017 роки встановлено, що працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці - ОСОБА_8 (газоелектрозварник та водій автотранспортних засобів), ОСОБА_10 (слюсар з виготовлення та ремонту трубопроводів та зварник пластмас), ОСОБА_9 - слюсар з виготовлення та ремонту трубопроводів не проводились доплати відповідно до вимог статті 100 Кодексу законів про працю України. 10. Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року у справі №214/1563/17, скасовано постанову Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 квітня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2, яка визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення; провадження закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 11. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він не погоджується з постановою про накладення штрафу №91/4.7-4/290 від 05.04.2017, вважає, що вона суперечить вимогам закону, винесена з грубими порушеннями вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає скасуванню. І V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 12. Суди першої та апеляційної інстанції навели таке мотивування. 13. Статтею 71 Кодексу законів про працю України встановлено, що робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках: для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна; для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. 14. Відповідно до інформації, що зазначена в табелі виходу на роботу за червень 2015 року, всі працівники приватного підприємства "Інпост", а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 всупереч наказу №12 від 29 травня 2015 року "Про перенесення вихідних днів" працювали 30 червня 2015 року 8 годин, тобто у день в який мав бути наданий оплачуваний відгул. 15. Згідно зі статтею 107 Кодексу законів про працю України, робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі. Оплата провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку. 16. Відповідно до інформації, яка зазначена в табелі виходу на роботу за жовтень 2015 року, всі працівники приватного підприємства "Інпост", а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 всупереч наказу №24 від 01 жовтня 2015 року "По підприємству" працювали 02 листопада 2015 року 8 годин, тобто у день в який мав бути наданий оплачуваний відгул. 17. Надання позивачем працівникам іншого дня відпочинку або компенсації у грошовій формі у подвійному розмірі не підтверджено. 18. Частиною 1 статті 83 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. 19. При звільнені працівників ОСОБА_11 (період роботи з 01 серпня 2016 року по 31 грудня 2016 року), ОСОБА_12 (період роботи з 01 серпня 2016 року по 01 вересня 2016 року), ОСОБА_13 (період роботи з 04 серпня 2016 року по 05 вересня 2016 року) та ОСОБА_14 (період роботи з 26 травня 2016 року по 24 червня 2016 року) позивачем не проведено нарахування грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. 20. Подана позивачем до адміністративного позову копія відомості на виплату грошей №7 від 10 квітня 2017, відповідно до якої проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки звільненим працівникам, а саме: ОСОБА_11 126,98 гривень; ОСОБА_12 12,69 гривень, ОСОБА_14 22,95 грн., ОСОБА_13 11, 33 гривень, не спростовує факту вчинення порушення позивачем статті 83 Кодексу законів про працю України та засвідчує усунення цього порушення у квітні 2017 року, тобто після проведеної перевірки. 21. Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" від 01 серпня 1992 року №442, атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. 22. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21 серпня 2000 року №205 "Про затвердження Роз'яснення про проведення атестації робочих місць за умовами праці в окремих випадках" передбачалося, що в окремих випадках за скрутного фінансово-економічного стану, що склався на підприємстві з незалежних від нього причин, для проведення атестації робочих місць, де не сталися докорінні зміни умов і характеру праці у зв'язку з впровадженням нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, реконструкцією існуючих об'єктів, приміщень тощо, можливе використання результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації, за умови реалізації технічних і організаційних заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників за результатами попередньої атестації робочих місць і дотримання всіх інших вимог вищезазначеного Порядку. При цьому має бути затверджений наказом по підприємству за узгодженням з місцевою державною експертизою умов праці, головним державним санітарним лікарем, відповідно, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, водного, залізничного, повітряного транспорту, об'єктів, що мають особливий режим роботи, та з виборним органом профспілкової організації і уповноваженим трудового колективу підприємства з питань охорони праці план-графік проведення атестації цих робочих місць у повному обсязі при поліпшенні фінансово-економічного стану підприємства, але не пізніше як через рік, за рахунок фонду охорони праці або інших коштів підприємства. 23. Отже, чинним законодавством України не передбачено можливості продовження термінів дії атестації робочих місць за умовами праці для встановлення пільг і компенсацій на власний розсуд підприємства, у тому числі й на невизначений строк. 24. Статтею 100 Кодексу законів про працю України встановлено, що на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними, географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я встановлюється підвищена оплата праці. 25. Як встановлено судом першої інстанції на підставі розрахунків доплати та додаткової відпустки за умови праці зварнику пластмас, передбачено доплату до тарифної ставки у розмірі 4% та додаткову відпустку - 2 дні; слюсарю з виготовлення та ремонту трубопроводів - доплату до тарифної ставки у розмірі 12% та додаткову відпустку - 9 днів; електрозварнику - доплату до тарифної ставки у розмірі 16% та додаткову відпустку - 12 днів; водію автомобіля вантажністю менше 3т. - доплату до тарифної ставки у розмірі 4% та додаткову відпустку - 5 днів. 26. Відповідно до наказів та записів в трудових книжках ОСОБА_8 працює газоелектрозварником та водієм автотранспортних засобів; ОСОБА_10 - слюсарем з виготовлення та ремонту трубопроводів та зварником пластмас; ОСОБА_9 - слюсарем з виготовлення та ремонту трубопроводів. Разом з тим, розрахунково-платіжними відомостями за 2014-2017 роки підтверджується, що вказаним працівникам доплати не проводилися. Копії штатного розкладу та графіку відпусток позивача за 2017 рік не спростовують зазначеного порушення, оскільки не містять безпосередні відомості про фактичну виплату коштів працівникам. 27. Відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. 28. Відповідно до частини 11 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються. 29. Згідно з ч. 4, 5 статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації. 30. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону. 31. Виходячи із аналізу вказаних норм, суди дійшли висновку, що всі інші норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не поширюються на відносини, які виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, в тому числі і положення пункту 11 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". 32. Отже, виконання вимог припису у встановлений законодавством строк не є підставою для незастосування відповідальності передбаченої статтею 265 Кодексу законів про працю України. 33. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що апеляційним судом Дніпропетровській області у справі №214/1563/17 не досліджувалися та не встановлювалися обставини щодо дотримання або недотримання приватним підприємством "Інпост" мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а лише зазначений висновок про відсутність складу адміністративного правопорушення в діях посадової особи позивача. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 34. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій і вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, з таких підстав: А) судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, а саме п.11 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"; Б) Апеляційним судом Дніпропетровській області у справі №214/1563/17 було встановлено факт відсутності події і складу правопорушення, за яке й було накладено штраф оскаржуваною постановою; В) оскаржуваними рішеннями судів попередніх інстанцій не спростовані факти щодо питання атестації робочих місць, а саме - що результати атестації застосовуються впродовж 5 років до проведення атестації та впродовж 5 років після, а тому результати атестації 2008 року діють по 2018 рік включно, а результати атестації 2017 року діятимуть і на період після 2013 та до 2022; Г) порушень щодо доплат за шкідливі умови праці та надання додаткових відпусток на підприємстві не існує, що підтверджується доданими документами. 35. У своєму відзиві Відповідач спростовує доводи Позивача, зазначаючи, що в попередніх інстанціях судами вже було з'ясовані всі аргументи скаржника та їх було належним чином оцінено. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що "всі інші норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не поширюються на відносини, які виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, в тому числі і положення пункту 11 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". У своїй постанові від 07.06.2017 Апеляційний суд Дніпропетровській області у справі №214/1563/17 не досліджував обставини щодо дотримання або недотримання приватним підприємством "Інпост" мінімальних державних гарантій в оплаті праці. VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 36. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з того, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. 37. Щодо доводу, наведеного у п. 34-А, суд апеляційної інстанції вказав, що всі інші норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не поширюються на відносини, які виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, в тому числі і положення пункту 11 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (п. 28-32). 38. Щодо доводу, наведеного у п. 34-Б, суд апеляційної інстанції підкреслив, що апеляційним судом Дніпропетровській області у справі №214/1563/17 не досліджувалися та встановлювалися обставини щодо дотримання або недотримання приватним підприємством "Інпост" мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а лише зазначений висновок про відсутність складу адміністративного правопорушення в діях посадової особи позивача (п. 33). 39. Щодо доводу, наведеного у п. 34-В, то суд апеляційної інстанції зазначив, що чинним законодавством України не передбачено можливості продовження термінів дії атестації робочих місць за умовами праці для встановлення пільг і компенсацій на власний розсуд підприємства, у тому числі й на невизначений строк (пп. 28-30). При цьому, Суд наголошує на тому, що порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (із змінами). Згідно п. 4 даного Порядку атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на 5 років. Отже, результати атестації застосовуються впродовж 5 років після затвердження її результатів. Продовження термінів дії атестації робочих місць за умовами праці на більший термін чинним законодавством не передбачено. Враховуючи зазначене, посилання скаржника на дію атестацій протягом 5 років до і 5 років після неї Суд вважає безпідставним та відхиляє. 40. Щодо доводу, наведеного у п. 34-Г, суд апеляційної інстанції підкреслив, що подана позивачем до адміністративного позову копія відомості на виплату грошей №7 стосовно працівників ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 від 10 квітня 2017, відповідно до якої проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки звільненим працівникам, а саме: ОСОБА_11 126,98 гривень; ОСОБА_12 12,69 гривень, ОСОБА_14 22,95 грн., ОСОБА_13 11, 33 гривень, не спростовує факту вчинення порушення позивачем статті 83 Кодексу законів про працю України та засвідчує усунення цього порушення у квітні 2017 року, тобто після проведеної перевірки. Відповідач не мав можливості перевірити факт компенсації. 41. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. 42. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 43. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. 44. Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено. 45. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 46. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного підприємства "ІНПОСТ" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 у справі №804/2806/17 залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 у справі №804/2806/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 жовтня 2018 року Київ справа №808/2685/17 адміністративне провадження №К/9901/60663/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Кваліфікаційної комісії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на рішення Запорізького окружного адміністративного суду у складі судді Татаринова Д. В. від 03 квітня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Олефіренко Н. А., Білак С. В., Шальєвої В. А. від 25 липня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У вересня 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр, відповідач), Кваліфікаційної комісії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Кваліфікаційна комісія, відповідач), у якому просить: - визнати протиправними та скасувати рішення Кваліфікаційної комісії, оформлене протоколом №6 від 29 червня 2017 року, у частині прийняття рішення про направлення до Державного агентства земельних ресурсів України подання про анулювання кваліфікаційного сертифіката № НОМЕР_1 від 02 серпня 2013 року, виданого землевпоряднику ОСОБА_2; - визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 липня 2017 року №151 про анулювання кваліфікаційного сертифікату інженера-землевпорядника ОСОБА_2 № НОМЕР_1 від 02 серпня 2013 року; - зобов'язати Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру внести до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників відомості про сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_2, кваліфікаційний сертифікат № НОМЕР_1 від 02 серпня 2013 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії та рішення відповідачів щодо анулювання кваліфікаційного сертифіката ОСОБА_2 є протиправними, оскільки такі дії та рішення вчиненні та прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, у зв'язку з тим, що наявність негативного висновку державної експертизи землевпорядної документації сама по собі не може свідчити про вчинення позивачем грубого порушення законодавства у сфері землеустрою та/або нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2018 року, адміністративний позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що обов'язковою умовою для внесення подання про анулювання кваліфікаційного сертифікату інженера-землевпорядника є встановлення факту правопорушення, вини особи у вчинені даного правопорушення, відтак, у зв'язку з не встановленням вини сертифікованого інженера-землевпорядника у вчиненні грубого порушення вимог нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, відсутні підстави для анулювання кваліфікаційного сертифікату. Держгеокадастр, не погоджуючись з рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати наведені рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що Держгеокадастр та Кваліфікаційна комісія під час прийняття оскаржуваних рішень діяли у межах повноважень та у порядку, визначеному Законом України "Про землеустрій". Також скаржник вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій з приводу недоведеності вчинення ОСОБА_2 грубого порушення вимог нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, оскільки допущене позивачем порушення стало підставою для відмови у погодженні землевпорядної документації та, відповідно, неможливості реалізації конституційного права на землю замовниками документації з землеустрою. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Держгеокадастру, у якому міститься заперечення проти вимог касаційної скарги та вказується на законність рішень судів попередніх інстанцій. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02 серпня 2013 року ОСОБА_2 відповідно до протоколу рішення Кваліфікаційної комісії від 03 січня 2013 року №15 видано кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № НОМЕР_1, яким підтверджено відповідність інженера-землевпорядника кваліфікаційним характеристикам професії та його спроможність самостійно складати окремі види документації із землеустрою та документації з оцінки земель (крім експертної грошової оцінки земельних ділянок), виконувати топографо-геодезичні і картографічні роботи, проводити інвентаризацію земель, перевіряти якість ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень при здійсненні землеустрою. 22 лютого 2017 року експертом державної експертизи Бадивським Р. А. складено висновок №147/82-17 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У зазначеному висновку вказано про зауваження до проекту землеустрою: - проектом землеустрою відводиться земельна ділянка громадянину ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства із земель державної власності, дозвіл на розроблення якого відсутній. В розпорядженні Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області від 29 серпня 2011 року №299 зазначена особа відсутня; - роботи із землеустрою здійснити з використанням Державної геодезична референцної системи координат УСК-2000 (Порядок використання Державної геодезичної референцної системи координат УСК-2000 при здійсненні робіт із землеустрою, затверджений наказом Міністерства аграрної політики і продовольстві України від 02 грудня 2016 року №509); - на Кадастровому плані відобразити кадастрові номери суміжних земельних ділянок (статті 34 Закону України "Про Державний земельний кадастр"); - у пояснювальній записці вказати скорочену правильну назву Класифікації видів цільового призначення земель; - порядок здійснення приватизації земельних ділянок членами фермерського господарства визначено статтею 32 Земельного кодексу України. Підсумкова оцінка проекту землеустрою: не погоджується. 21 червня 2017 року листом №32-28-0.23-9589/2-17 Держгеокадастр звернувся до Кваліфікаційної комісії, у якому повідомив про порушення вимог нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою кваліфікованими інженерами-землевпорядниками, за участі яких було розроблено документацію із землеустрою, у тому числі позивачем, кваліфікаційний сертифікат від 02 серпня 2013 року № НОМЕР_1. Кваліфікаційна комісія розглянула лист Держгеокадастру від 21 червня 2017 року №32-28-0.23-9589/2-17 та прийняла рішення, оформлене протоколом №6 від 29 червня 2017 року, про направлення подання до Кваліфікаційної комісії про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_2 кваліфікаційного сертифіката (його анулювання). 03 липня 2017 року Кваліфікаційною комісією Держгеокадастру на підставі протоколу №6 від 29 червня 2017 року запропоновано анулювати кваліфікаційні сертифікати інженерів-землевпорядників, зокрема, ОСОБА_2, на підставі чого до Держгеокадастру направлено подання про анулювання кваліфікаційного сертифікату інженерів-землевпорядників. 11 липня 2017 року Держгеокадастром прийнято наказ №151 "Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів", яким анульовано кваліфікаційний сертифікат позивачу. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, чи були оскаржувані рішення Держгеокадастру та Кваліфікаційної комісії прийняті, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі рішення прийняті на законних підставах, розумно та пропорційно. Повноваження Держгеокадастру та Кваліфікаційної комісії у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Земельним кодексом України, законами України "Про землеустрій", "Про державну експертизу землевпорядної документації", наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України "Про питання сертифікації інженерів-землевпорядників та інженерів-геодезистів" від 28 липня 2017 року №392, яким затверджено Порядок роботи Кваліфікаційної комісії, видачі та анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника та інженера-геодезиста (далі - Порядок №392). Відповідно до пункту "ж" частини першої статті 184 Земельного кодексу України землеустрій передбачає, зокрема, складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель. Згідно з положеннями частини шостої статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Пунктом 1 частини четвертої статті 25 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується: у паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою. Частиною третьою статті 66 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що відповідальними особами за якість робіт із землеустрою можуть бути лише сертифіковані інженери-землевпорядники. Відповідно до частин дев'ятнадцятої - двадцять першої статті 66 Закону України "Про землеустрій" кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника анулюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин: а) за зверненням сертифікованого інженера-землевпорядника; б) у разі набрання законної сили рішенням суду про обмеження дієздатності особи (інженера-землевпорядника), визнання її недієздатною, безвісно відсутньою; в) за поданням Кваліфікаційної комісії в разі встановлення факту порушення інженером-землевпорядником законодавства у сфері землеустрою відповідно до статті 68 цього Закону; г) на підставі свідоцтва про смерть. Кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника може бути також анульований за рішенням суду. Рішення про зупинення дії чи анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника може бути оскаржено до суду. Крім цього відповідно до частини восьмої статті 66 Закону України "Про землеустрій" рішення Кваліфікаційної комісії може бути оскаржено до суду. Відповідно до статті 61-1 Закону України "Про землеустрій" державний нагляд у сфері землеустрою здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до підстав, визначених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Під час здійснення заходів державного нагляду виконавців робіт із землеустрою центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, перевіряє дотримання сертифікованим інженером-землевпорядником вимог положень законів, інших нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою. За наявності підстав для анулювання чи зупинення дії кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника акт перевірки є обов'язковим для розгляду на засіданні Кваліфікаційної комісії. За результатами розгляду акта Кваліфікаційна комісія направляє подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, про анулювання чи зупинення дії кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника. На підставі подання Кваліфікаційної комісії про анулювання чи зупинення дії кваліфікаційного сертифіката центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, приймає рішення про анулювання чи зупинення дії кваліфікаційного сертифіката та повідомляє інженера-землевпорядника письмово у двотижневий строк після надходження відповідного протоколу засідання Кваліфікаційної комісії. Статтею 68 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що особи, винні у порушенні законодавства у сфері землеустрою, несуть відповідальність згідно із законом. Кваліфікаційна комісія за результатами розгляду письмових звернень заінтересованих осіб, замовників документації із землеустрою, органів державної влади та місцевого самоврядування, саморегулівних організацій у сфері землеустрою робить подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката (його анулювання) з таких підстав: грубе порушення сертифікованим інженером-землевпорядником вимог положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою; рішення суду за фактами неякісного проведення землеустрою сертифікованим інженером-землевпорядником; наявність у сертифікованого інженера-землевпорядника непогашеної судимості за корисливі злочини; з'ясування факту неправомірної видачі кваліфікаційного сертифіката. На підставі подання Кваліфікаційної комісії про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, приймає відповідне рішення та повідомляє його письмово у двотижневий строк після надходження відповідного протоколу засідання Кваліфікаційної комісії. Рішення про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката може бути оскаржено в судовому порядку. Відповідно до пункту 6 Розділу II Порядку №392 рішення Кваліфікаційної комісії приймаються шляхом відкритого голосування простою більшістю голосів присутніх на її засіданні та оформлюються протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени Кваліфікаційної комісії. Член Кваліфікаційної комісії, який не погоджується з прийнятим Кваліфікаційною комісією рішенням, висловлює окрему думку в письмовому вигляді, що додається до протоколу. Пунктом 19 Розділу III Порядку №392 встановлено, що Кваліфікаційна комісія за результатами розгляду письмових звернень заінтересованих осіб, замовників документації із землеустрою, органів державної влади та місцевого самоврядування, саморегулівних організацій у сфері землеустрою робить подання до Держгеокадастру про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката (його анулювання) з таких підстав: грубе порушення сертифікованим інженером-землевпорядником вимог положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою; рішення суду за фактами неякісного проведення землеустрою сертифікованим інженером-землевпорядником; наявність у сертифікованого інженера-землевпорядника непогашеної судимості за корисливі злочини; з'ясування факту неправомірної видачі кваліфікаційного сертифіката. На підставі подання Кваліфікаційної комісії про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката Держгеокадастр приймає відповідне рішення та повідомляє його письмово у двотижневий строк після надходження відповідного протоколу засідання Кваліфікаційної комісії. З аналізу наведених правових положень вбачається, що анулювання кваліфікаційного сертифікату інженера-землевпорядника здійснюється Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру за поданням Кваліфікаційної комісії за наявності однієї із підстав, визначених у статті 68 Закону України "Про землеустрій". Кваліфікаційна комісія проводить засідання, на якому обов'язково розглядає акт перевірки та інші матеріали, та приймає відповідне рішення, яке оформлюється протоколом. У разі прийняття рішення про внесення подання до Держгеокадастру України стосовно анулювання сертифіката інженера-землевпорядника, Кваліфікаційна комісія вносить відповідне подання. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що оскаржувані рішення Кваліфікаційної комісії Держгеокадастру та Держгеокадастру про анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_2 винесені на підставі Закону України "Про землеустрій" за поданням Кваліфікаційної комісії за грубе порушення сертифікованим інженером-землевпорядником вимог положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою. При цьому, під "груби порушенням" Кваліфікаційна комісія розуміє наявність негативного висновку експерта Бадивського P.A. від 22 лютого 2017 року №147/82-17 по проекту землеустрою, розробленого позивачем. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно пункту "а " частини другої статті 28 Закону України "Про землеустрій" розробники документації із землеустрою зобов'язані дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою. При цьому, Закон України "Про землеустрій" не дає визначення грубого порушення суб'єктом господарювання або ж інженером-землевпорядником вимог нормативно-правових актів. Відтак, суди попередніх інстанцій виходили з того, що поняття "грубе порушення суб'єктом господарювання або ж інженером-землевпорядником вимог нормативно-правових актів", яке застосоване законодавцем у статті 68 Закону України "Про землеустрій", має оціночний характер, а тому для з'ясування характеру порушення слід досліджувати допущене порушення у сукупності з урахуванням усіх обставин та попередніх проступків. У кожному конкретному випадку воно повинно встановлюватися, виходячи з об'єктивних та суб'єктивних ознак вчиненого діяння. Визнання порушення нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою грубим залежить від оцінки таких критеріїв кожний з яких має самостійне значення: характеру порушення; категорії виконавця; об'єктивних ознак здійснюваного порушення; суб'єктивних ознак здійснюваного порушення. На цій підставі суди попередніх інстанцій, дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення позивача, дійшли до висновку про недоведеність відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, вчинення ОСОБА_2 грубого порушення вимог нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою. При цьому, суди також врахували, що після надання негативного експертного висновку, позивачем виправлено допущену помилку шляхом направлення пояснень відповідачам, які між тим не були прийняті до уваги. З урахуванням вищезазначеного, за відсутності фактичних негативних наслідків, що мала підготовка позивачем документів, зважаючи на оперативне виправлення помилки, допущеної при розроблені проекту землевпорядної документації, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що відповідачами без врахування усіх істотних обставин справи прийняті оскаржувані рішення про анулювання кваліфікаційного сертифікату інженеру-землевпоряднику ОСОБА_2, що стало підставою для визнання таких рішень протиправними та їх скасування. Колегія суддів також враховує, що юридична відповідальність є однією з форм захисту суспільства та держави від посягань на відповідні цінності, головними з яких відповідно до статті 3 Конституції України є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. При цьому, юридична відповідальність ґрунтується, у першу чергу, на державному примусі як специфічному впливі на поведінку особи, заснованому на організованій силі та спрямованому на безумовне виконання санкціонованих державою правил поведінки (норм права). Такий примус передбачає його регламентованість виключно законом, наявність чітко встановлених меж застосування та здійснення лише компетентним суб'єктом владних повноважень. Мета застосування державою юридичної відповідальності до правопорушника обумовлена цілями, заради яких вона запроваджується. До таких основних цілей слід віднести наступну: охоронна - зупинити триваюче правопорушення (протиправний стан) ; правозабезпечувальна - досягнути результату у формі приведення поведінки (діяльності) відповідного суб'єкта до стану правомірної; правовідновлювальна (компенсаційна) - відновити порушене право потерпілого та компенсувати йому матеріальний і моральний збиток, заподіяний правопорушенням; попереджувальна (превентивна) - попередити вчинення нових правопорушень з боку як самого правопорушника (приватна превенція), так і інших суб'єктів (загальна превенція) ; процедурно-процесуальна - офіційно визнати правопорушника винним у здійсненні протиправного діяння; виховна - перевиховати правопорушника шляхом забезпечення у нього сталого спрямування на неухильне дотримання норм права; каральна (штрафна) - покарати правопорушника у формі понесенні ним додаткових втрат, зокрема, й анулювання кваліфікаційного сертифікату. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі №803/1122/17. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" ( №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 травня 2018 року Київ справа №826/5534/14 адміністративне провадження №К/9901/3073/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гера Люкс" до Державної пробірної служби України про скасування постанови за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гера Люкс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Кузьменка В. А., Арсірія Р. О., Катющенка В. П. від 24 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Чаку Є. В., Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В. від 05 серпня 2015 року, ВСТАНОВИВ: У квітні 2014 року ТОВ "Гера Люкс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної пробірної служби України, в якому просить скасувати постанову відповідача про накладення штрафу від 24 березня 2014 року №18. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ручки, щодо яких виявлено відсутність клейма, не повинні були передаватись для проставлення клейма, оскільки: ручки пір'яні містять лише одну частину, виготовлену з дорогоцінного металу - золоте перо, тому у цих виробах відсутня основна частина в розумінні Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №244 (далі - Інструкція №244), на яку можливо нанести клеймо, а вага виробів з дорогоцінного металу менша 1,0 г. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2014 року в адміністративній справі №826/5534/14 та прийнято рішення про задоволення позову. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2015 року № К/800/54566/14 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. З результатами нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ввезені на митну територію України ручки пір'яні із золотим пір'ям підлягають обов'язковому клеймуванню в органах, які здійснюють державний пробірний контроль, та можуть знаходиться у продажу лише за наявності державного пробірного клейма; визначення виду позначення клейма відноситься лише до повноважень органу, який здійснює державний пробірний контроль. Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ "Гера Люкс" звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позов. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування пункту 23 статті 1 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", не врахувавши, що не підлягають обов'язковому клеймуванню, зокрема, інші вироби, що виготовляються з дорогоцінних металів і призначені для наукових, виробничих, медичних та інших цілей. Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що пір'яні ручки не містять основну частину виробу, виготовлену із дорогоцінного металу у розумінні Інструкції №244, у зв'язку з чим цей виріб не є обов'язковим для клеймування. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі №826/5534/14, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу. Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду. У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року №2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року №2747-IV викладено у новій редакції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я. О. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я. В. від 26 січня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гера Люкс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гера Люкс" до Державної пробірної служби України про скасування постанови. Від Державної пробірної служби України у встановлений касаційним судом термін (до 26 лютого 2018 року) відзиву на касаційну скаргу ТОВ "Гера Люкс" не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до постанови Державної пробірної служби України про накладення штрафу на суб'єкта господарювання за торгівлю на території України ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів, які не мають відбитка державного пробірного клейма або мають відбиток підробленого державного пробірного клейма, від 24 березня 2014 року №18 (далі - постанова про накладання штрафу), на підставі статті 22 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" зобов'язано ТОВ "Гера Люкс" сплатити в установленому порядку штраф у розмірі 625555,38 грн, що становить 100 відсотків вартості ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, які не мають відбитка державного пробірного клейма, до Державного бюджету України за відповідним кодом бюджетної класифікації. Постанова про накладення штрафу прийнята за результатами перевірки стану дотримання законодавства щодо торгівлі на території України ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів ТОВ "Гера Люкс" та на підставі акта перевірки від 12 грудня 2013 року №415/13. В акті перевірки встановлено, що в порушення пункту 2 статті 13 та пункту 5 статті 14 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" позивачем не подавались на випробування та клеймування в органи, які здійснюють державний пробірний контроль, та реалізовувались ручки зі вмістом дорогоцінних металів. Судами попередніх інстанцій також встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01 квітня 2013 року між ТОВ "Гера Люкс" (покупець) та Montblanc-Simplo GmbH (продавець) укладено договір поставки, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив на умовах СІР Київ будь-яку продукцію відповідно до рахунків-фактур на кожну поставку згідно цього договору поставки. На виконання умов договору позивачем ввезено на митну територію України ювелірні вироби, зокрема, ручки, пера яких виготовлено з дорогоцінних металів, а деякі корпуси мають вставки із дорогоцінного каміння. Судами встановлено, що ввезення виробів від Montblanc-Simplo GmbH підтверджується відповідними копіями вантажних митних декларації: №125120105/2013/263302, №125120105/2013/272193, №125120105/2013/225086, №125120105/2013/280734, №125120105/2013/275048, копії яких містяться в матеріалах справи. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі вимоги скаржника є неприйнятні з огляду на наступне. Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" ввезення в Україну ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів суб'єктами господарювання провадиться за умови їх наступного обов'язкового клеймування в органах, які здійснюють державний пробірний контроль. Частина п'ята статті 14 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" встановлює, що торгівля ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів здійснюється суб'єктами господарювання на території України тільки за наявності державного пробірного клейма. Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" особи, винні в порушенні порядку видобутку, виробництва, використання і реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння несуть цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність відповідно до законодавчих актів України. Так, частина четверта статті 22 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" визначає, що за торгівлю на території України ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів, які не мають відбитка державного пробірного клейма або мають відбиток підробленого державного пробірного клейма, суб'єкти господарювання сплачують штраф у розмірі ста відсотків вартості зазначених виробів, що знаходяться у продажу. На підставі системного аналізу наведених правових норм колегія суддів робить висновок, що ввезені на територію України ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів підлягають обов'язковому клеймуванню в органах, які здійснюють державний пробірний контроль, а реалізація таких виробів без відбитка державного пробірного клейма є підставою для накладення штрафу на відповідного суб'єкта господарювання. У свою чергу за визначенням статті 1 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" дорогоцінні метали - золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо) ; державне пробірне клеймо - знак установленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів. Порядок та способи клеймування регулюються Інструкцією №244. Відповідно до пункту 1.5 Інструкції №244 (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) виріб з дорогоцінного металу - це будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений із сплавів дорогоцінних металів - золота, срібла, платини, паладію, який використовується як прикраси або предмети побуту; комбінований виріб з дорогоцінного металу - будь-який ювелірний чи побутовий виріб, що складається з частин, які виготовлено із сплаву дорогоцінного металу, та частин, виготовлених із недорогоцінного металу або іншого матеріалу; основна частина виробу - частина, яка містить найбільшу за вагою масу дорогоцінного металу та параметри якої дають змогу поставити на ній клеймо літери Б. Пункт 7.1 Інструкції №244 (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) передбачає, що клеймування виробів з дорогоцінних металів здійснюється на підставі експертного випробування. Відповідно до пункту 7.2 цієї Інструкції клеймування виробів залежно від їх дизайну, художньої цінності, конструктивного виконання або за бажанням заявника здійснюється: безпосередньо на виробі механічним, електроіскровим або лазерним способом; на підвішеній до виробу пломбі з етикеткою запровадженого зразка із зазначенням на ній проби дорогоцінного металу, ваги виробу, дати його випробування, засвідчених спеціальною печаткою органу, який здійснив державний пробірний контроль. Згідно з пунктом 7.3 Інструкції №244 (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) відбиток державного пробірного клейма на виробі повинен мати чітке зображення та наноситись у зручних (визначених) для клеймування місцях (для виготовлювачів - праворуч від іменника виготовлювача). Перелік ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів із зазначенням типових місць нанесення відбитка державного пробірного клейма наведено в додатку 9. За правилами пункту7.6 Інструкції №244 (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) клеймом літери Б клеймують: усі нові вироби, які виготовлені з одного виду дорогоцінного металу і відповідають одній з установлених чинних проб; реставровані вироби, які мають відбитки іноземних, колишніх російських (до 1926 року), радянських пробірних клейм, а також вироби з деформованими, нечіткими та зашліфованими відбитками державних пробірних клейм; вироби, що складаються з двох тотожних частин (портсигари), - на обох частинах, парні вироби (запонки, сережки) - кожен окремо; вироби з дорогоцінних металів з покриттям - за встановленою чинною пробою дорогоцінного металу. Відповідно до пункту 7.7 Інструкції №244 (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) клеймами літери Б на основній частині та літери Д на додаткових (другорядних) частинах клеймують: вироби з дорогоцінних металів, що мають рознімні додаткові частини і виготовлені з різних сплавів одного або кількох дорогоцінних металів; комбіновані вироби, виготовлені з різних дорогоцінних металів або одного дорогоцінного металу різних проб з нерознімними другорядними (додатковими) частинами. Допускається наносити клеймо літери Д на основну частину виробу поруч з клеймом літери Б, якщо на додаткових (другорядних) частинах його нанести неможливо. У разі невідповідності дорогоцінного металу заявленій пробі клеймування здійснюють згідно з пунктів 7.10 або 7.14. Пункт 7.8 Інструкції №244 (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) допускає не наносити клеймо літери Д у разі, якщо: цифрове позначення проби на частинах виробу (наприклад 585) збігається з фактично встановленою пробою дорогоцінного металу цих частин; вага виробів менша 1,0 г незалежно від наявності другорядних і додаткових частин; розміри та (або) розташування додаткових (другорядних) частин, розміри (дизайн) основних частин виробу не дають змоги нанести клеймо. Відповідно до пункту 7.9 Інструкції клеймом літери А на основній частині виробу клеймують: реставровані вироби з дорогоцінних металів з чіткими відбитками державного пробірного клейма або вироби з чіткими відбитками справжніх пробірних клейм колишніх органів пробірного нагляду УРСР (пробірні клейма з емблемою зірки та шифрами К, Д, О, Х); вироби з відбитками пробірних клейм колишніх органів пробірного нагляду УРСР (пробірні клейма з емблемою зірки та шифрами К, Д, О, Х) - для проб, виключених з переліку встановлених в Україні проб у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 05 червня 2003 року №909-IV; у поєднанні з клеймом літери Д відповідної проби - вироби з дорогоцінних металів, розміри яких не дають змоги нанести на основній частині відбиток клейма літери Б; у поєднанні з клеймом літери Е (НП) - невідповідність проби. Відповідно до пункту 7.10 Інструкції №244 клеймом літери Е (НП) (невідповідність проби) клеймують вироби, за результатами випробувань яких установлено невідповідність проби. Пункт 7.11 Інструкції №244 встановлює, що клеймом літери В на пломбі, що разом з етикеткою прикріплюється до виробу із зазначенням на етикетці відповідної встановленої проби дорогоцінного металу, клеймують ті вироби, на які неможливо нанести відбиток механічним, електроіскровим або лазерним способом, або за бажанням заявника. Таким чином, законодавство передбачає різні способи нанесення клейма на вироби з дорогоцінних металів та різні позначення клейм за результатами експертного випробування. При цьому, з аналізу наведених положень Інструкції №244 вбачається, що допускається не наносити клеймо лише літери Д, тобто клеймо на додаткових частинах виробу, та у разі, якщо цифрове позначення проби на частинах виробу (наприклад 585) збігається з фактично встановленою пробою дорогоцінного металу цих частин; вага виробів менша 1,0 г незалежно від наявності другорядних і додаткових частин; розміри та (або) розташування додаткових (другорядних) частин, розміри (дизайн) основних частин виробу не дають змоги нанести клеймо. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ввезені на митну територію України ручки пір'яні підлягають обов'язковому клеймуванню в органах, які здійснюють державний пробірний контроль, та можуть знаходиться у продажу лише за наявності державного пробірного клейма; при цьому визначення виду позначення клейма відноситься до повноважень органу, який здійснює державний пробірний контроль. Колегія суддів враховує, що судами попередніх інстанцій встановлено, що неподання ручок із золотим пером на клеймування в органах, які здійснюють державний пробірний контроль та торгівлі такими виробами без відбитка державного пробірного клейма позивачем визнається. На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність обов'язку клеймування ручок із золотим пером, у зв'язку із тим, що вага пера менша за 1,0 г, оскільки допускається не наносити клеймо лише літери Д (клеймо на додаткових частинах виробу), у свою чергу позивачем не доведено, що перо золоте є додатковою частиною виробу із дорогоцінного каміння. Виходячи з наведених вище підстав колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що акт перевірки та постанова про накладення штрафу за порушення ТОВ "Гера Люкс" вимог пункту 2 статті 13 та пункту 5 статті 14 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) є правомірними та скасуванню не підлягають. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняті за результатами нового розгляду цієї справ, є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішеннях судів повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гера Люкс" залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ф ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 травня 2021 року м. Київ справа №640/24437/19 адміністративне провадження № К/9901/32318/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року (суддя Огурцов О. П. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року (судді: Безименна Н. В., Бєлова Л. В. та Кучма А. Ю.) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжреггіонального управління Міністерства юстиції, треті особи на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАМІ", Приватне акціонерне товариство "Екопровод", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрзапчастина", ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування платіжної вимоги, зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - позивач, АТ "Українська залізниця") звернулось до суду з адміністративним позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач), в якому просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, визнати протиправними дії відповідача щодо вчинення виконавчих дій в частині звернення стягнення на кошти позивача шляхом формування та направлення платіжних вимог від 05 грудня 2019 року №53314543 від 15 квітня 2020 року №53314543 до банківської установи у зведеному виконавчому провадженні №53314543, визнати протиправними та скасувати платіжні вимоги від 05 грудня 2019 року №53314543 та від 15 квітня 2020 року №53314543, зобов'язати відповідача повернути виконавчі документи стягувачам без виконання у зведеному виконавчому провадженні №53314543. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що законодавством встановлено заборону вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів, які включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, яким є Акціонерне товариство "Українська залізниця". На переконання позивача державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій щодо зведеного виконавчого провадження №53314543 допущено порушення чинного законодавства, що призвело до перевищення наданих йому повноважень. Обґрунтовуючи протиправність платіжних вимог, позивач зазначає, що державний виконавець не мав підстав для здійснення примусового стягнення коштів, оскільки це прямо заборонено нормами Закону України від 02 жовтня 2019 року №145-ІХ "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", який набрав чинності 20 жовтня 2019 року. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що пунктом 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації " " від 02 жовтня 2019 року №145-IX (далі - Закон №145-IX) заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", крім тих, що стосують: 1) стягнення грошових коштів; 2) стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірними вимогами жодним чином не порушується ані норми законодавства, що регулює порядок виконавчого провадження, ані норми Закону №145-ІХ, оскільки заборона на вчинення виконавчих дій не поширюється на стягнення грошових коштів, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування. У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються позивачем відповідно до вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження відповідач вказує на те, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02 жовтня 2019 року №145-ІХ. Позиція інших учасників справи. Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу до суду не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Рух касаційної скарги. Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 травня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду. Установлені судами попередніх інстанцій ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває зведене виконавче провадження №53314543, боржником у якому виступає Акціонерне товариство "Українська залізниця" щодо стягнення з рахунків боржника грошових коштів. 05 грудня 2019 року Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві направив до АТ "Державний ощадний банк України" платіжну вимогу №53314543 на суму 32692798,78 грн для здійснення примусового стягнення коштів (а. с.12, т.1). Списання коштів з рахунку платника за вказаною платіжною вимогою підтверджується випискою по рахунку позивача в АТ "Ощадбанк" за 05 грудня 2019 року (а. с.210, т.1). 15 квітня 2020 року державним виконавцем направлено на адресу АТ "Державний експортно-імпортний банк України" ще одну платіжну вимогу №53314543/17 щодо примусового стягнення з АТ "Українська залізниця" грошових коштів на суму 8688839,86 грн у зведеному виконавчому провадженні №53314543 (а. с.82, т.2). Кошти в сумі 8688839,86 грн були списані з рахунку позивача в Укрексімбанк, що підтверджується випискою по операціям за 21 квітня 2020 року (а. с.83, т.2). Вважаючи дії державного виконавця щодо формування зазначених платіжних вимог та направлення їх до банківських установ неправомірними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. До додатку 2 "Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20 жовтня 2019 року включено АТ "Українська залізниця". Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно зі статтею 2 Закону №1404-VІІІ передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Відповідно до статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої, третьої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках. Згідно з положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). Предметом судового контролю у цій справі є протиправними дії відповідача щодо вчинення виконавчих дій в частині звернення стягнення на кошти позивача шляхом формування та направлення платіжних вимог від 05 грудня 2019 року №53314543 від 15 квітня 2020 року №53314543 до банківської установи у зведеному виконавчому провадженні №53314543 та визнання протиправними та скасування платіжних вимог від 05 грудня 2019 року №53314543 та від 15 квітня 2020 року №53314543, зобов'язання відповідача повернути виконавчі документи стягувачам без виконання у зведеному виконавчому провадженні №53314543. Верховний Суд зазначає, що згідно з нормами вищезазначених законів державний виконавець, наділений правом на підставі визначених законодавством виконавчих документів накладати арешт та здійснювати примусове списання коштів з рахунків клієнтів. Тож у разі надходження до банку від державного виконавця платіжної вимоги на примусове списання коштів клієнта, оформленої на підставі судового рішення, банк має прийняти її до виконання. Верховний Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що за оскаржуваними платіжними вимогами державного виконавця з позивача підлягають стягненню грошові кошти, а тому посилання АТ "Укрзалізниця" на встановлену пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ заборону є безпідставними з урахуванням слідуючого. Станом на 20 жовтня 2019 року АТ "Укрзалізниця" включене до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", тобто щодо цього підприємства поширювалася заборона на вчинення виконавчих дій, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики у постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/12809/19 сформулював правову позицію, згідно з якою положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбачені пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ, слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені. Так, у зазначеній справі об'єднана палата Касаційного господарського суду виходила з того, що системний аналіз змісту пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ, свідчить про їх спрямування на збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону №145-ІХ. Колегія суддів не вважає за необхідне відступати від наведеної правової позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду. У свою чергу висновок окружного та апеляційного адміністративних судів у справі, яка розглядаються, про правомірність оскаржуваних платіжних вимог державного виконавця, що передбачає стягнення на грошові кошти АТ "Укрзалізниця", узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати та ґрунтується на правильному застосуванні пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ. Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач А. Г. Загороднюк судді Л. О. Єресько В. М. Соколов

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 серпня 2018 року Київ справа №803/1122/17 адміністративне провадження №К/9901/36220/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про застосування та стягнення адміністративно-господарських санкцій за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гінди О. М., Курильця А. Р., Старунського Д. М. від 30 січня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У серпні 2017 року Головне управління Держпродспоживслужби у Волинській області (далі - ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області, позивач) звернулося до суду із позовом про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, відповідач) адміністративно-господарських санкцій відповідно до пункту 1 частини першої статті 64 Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" у вигляді штрафу у розмірі 6400 грн та стягнення з фізичної особи-підприємця адміністративно-господарських санкцій у цьому розмірі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області проведено позапланову перевірку в кафе "Гопачок" за адресою: м. Ківерці, вул. Шевченка, 2-а, де здійснює господарську діяльність відповідач - ФОП ОСОБА_2 За результатами перевірки складено акт, яким встановлено, що відповідач допустила порушення норм законодавства щодо безпечності та якості харчових продуктів, що відповідно до статті 64 Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" є підставою для застосування до неї адміністративно-господарської санкції. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за результатами проведення повторної перевірки встановлено, що відповідачем усунуто вимог законодавства про якість та безпечність харчових продуктів, визначених у приписі, відтак, відсутні підстави для застосування до ФОП ОСОБА_2 адміністративно-господарських санкцій. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області задовольнив, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року скасував та прийняв нове рішення, яким задовольнив адміністративний позов. При винесенні такого рішення Львівський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що відповідальність за недотримання вимог законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів настає у разі встановлення самого факту порушення вимог Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів", який не пов'язує настання такої відповідальності із наслідками, які сталися у результаті допущених порушень. Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ФОП ОСОБА_2 звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, у якій просить скасувати зазначене рішення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року залишити у силі. У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не перевірено факту існування порушень вимог законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів, зазначених ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області у протоколі від 16 серпня 2017 року; не надано належної оцінки акта проведення перевірки від 15 серпня 2017 року, який не відповідає вимогам закону, а тому не може бути належним та допустимим доказом вини відповідача. Натомість суд апеляційної інстанції керувався припущеннями щодо визнання ФОП ОСОБА_2 вини щодо наведених у вищезазначених документах порушень. Від ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області надійшов відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2, у якій вказується на необґрунтованість вимог касаційної скарги та законність рішення суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим дане рішення управління просить залишити у силі, а касаційну скаргу - без задоволення. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15 серпня 2017 року до ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області надійшли повідомлення про проведення перевірки у кафе "Гопачок", розташованого за адресою: м. Ківерці, вул. Шевченка, 2-а, де здійснює господарську діяльність відповідач ФОП ОСОБА_2 15 серпня 2017 року комісією у складі: головних спеціалістів відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини ОСОБА_4 та ОСОБА_5, санітарного фельдшера відділу державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Ківерцівського районного управління ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області ОСОБА_6 у присутності ФОП ОСОБА_2 проведено обстеження та перевірку кафе "Гопачок" з метою санітарно-епідеміологічного розслідування випадків інфекційних захворювань. За результатами обстеження та перевірки Ківерцівським районним управлінням ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області складено довідку розслідування спалаху гострої кишкової інфекції від 15 серпня 2017 року, з якої вбачається, що всі хворі, які звернулись 14 та 15 серпня 2017 року до Волинської обласної інфекційної лікарні та інфекційного відділення Ківерцівської центральної районної лікарні 13 серпня 2017 року, брали участь у святкуванні весілля, що відбулося в кафе "Гопачок". На момент перевірки у закладі відсутні залишки продуктів харчування зі святкування весілля 13 серпня 2017 року. Під час обстеження відібрані 1 проба харчових продуктів для бактеріологічного дослідження, 1 проба питної води на бактеріологічне та санітарно-хімічне дослідження, 40 змивів на якість прибирання, обстежено 4 працівника (які 13 серпня 2017 року обслуговували весілля) на патогенний стафілокок та кишкову групу бактерій. Перевіряючими рекомендовано відповідачу здійснити ряд заходів, а інформацію про виконання запропонованих заходів направити до Ківерцівського районного управління ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області до 21 серпня 2017 року. Крім того, складено акт перевірки дотримання санітарного законодавства від 15 серпня 2017 року, з якого слідує, що позаплановою перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_2 допустила порушення норм законодавства щодо безпечності та якості харчових продуктів, зокрема, виявлено: перехрещення потоків сирої та готової продукції; кухонного посуду, дощок та ножів для розробки харчових продуктів недостатньо; маркування відсутнє; недостатню кількість технологічного обладнання, що використовується для обробки харчових продуктів; відсутність контролю за температурним режимом холодильного обладнання (відсутні термометри) ; не промаркований прибиральний інвентар, місце для його зберігання відсутнє; утримання в неналежному стані побутової кімнати для працівників, умови для зберігання особистого та спеціального одягу відсутні; відсутній допуск до роботи двох працівників закладу; в заклад приймаються страви домашнього приготування. 16 серпня 2017 року на підставі довідки розслідування спалаху гострої кишкової інфекції від 15 серпня 2017 року та акта перевірки дотримання санітарного законодавства від 15 серпня 2017 року в кафе "Гопачок", в. о. начальника Ківерцівського районного управління ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області видано розпорядження №12, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_2: тимчасово припинити роботу кафе "Гопачок" до завершення санітарно-епідеміологічного розслідування випадку групового захворювання гастроентеритом; забезпечити проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів закладу; інформувати про виконану роботу щодо тимчасового припинення роботи закладу до 17 серпня 2017 року, про усунення порушень санітарних вимог до 25 серпня 2017 року. 16 серпня 2017 року в. о. начальником Ківерцівського районного управління ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області складено протокол про порушення у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів про порушення відповідачем статті 64 Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" та протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 166-22 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В обох протоколах викладені однакові правопорушення, зокрема, ті, що зафіксовані в акті перевірки дотримання санітарного законодавства від 15 серпня 2017 року. В протоколах відсутня відмітка про ознайомлення особи, щодо якої їх складено (ОСОБА_2З. ), зі змістом протоколів та відмітка про надіслання протоколів рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення. Пізніше, в. о. начальником Ківерцівського районного управління ГУ Держпродспоживслужби у Волинській складено доопрацьований протокол про адміністративне правопорушення від 16 серпня 2017 року, у якому уточнено, що за вчинене правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за частиною першою статті 166-22 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На цьому протоколі проставлена відмітка про отримання його копії ОСОБА_2 Крім того, 16 серпня 2017 року Ківерцівським районним управлінням ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області винесено припис №11 про усунення виявлених порушень. 22 серпня 2017 року Ківерецьким районним лабораторним відділенням Луцького міськміжрайонного відділу Державної установи "Волинський обласний лабораторний центр МОЗ України" складено акт №07.4.3-3/896, у якому зазначено, що результат аналізу відібраних змивів на якість заключної дезінфекції від'ємний. 23 серпня 2017 року Ківерцівським районним управлінням ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області проведено повторну перевірку на предмет виконання припису №11 від 16 серпня 2017 року, за результатами якої складено акт перевірки дотримання санітарного законодавства. В акті зазначено, що запропоновані приписом №11 від 16 серпня 2017 року заходи виконані. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року не відповідає, а викладені в касаційній скарзі вимоги скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, повноваження ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області у спірних правовідносинах регламентовано, зокрема, законами України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя", "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів", "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Відповідно до статті 31 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя" на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, покладаються функції з державного санітарно-епідеміологічного нагляду на відповідних територіях, транспорті. Мета, завдання та порядок здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні визначені Положенням про державний санітарно-епідеміологічний нагляд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1109 від 22 червня 1999 року (далі - Положення №1109). При цьому, порядок реалізації повноважень Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів визначений Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №667 (далі - Положення №667). Пункт 3 Положення №1109 передбачає, що метою державного санітарно-епідеміологічного нагляду є запобігання, виявлення та припинення порушень санітарного законодавства. Відповідно до пункту 3 Положення №667 основними завданнями Держпродспоживслужби є реалізація державної політики, зокрема, у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів. Згідно з пунктом 7 Положення №667 Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що Ківерцівське районне управління ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області, як територіальний орган Держпродспоживслужби, наділений компетенцією проводити санітарно-епідеміологічні розслідування, спрямовані на виявлення причин та умов, що призводять до виникнення і поширення інфекційних хвороб, у тому числі через харчові продукти, групових та індивідуальних харчових отруєнь, масових інфекційних захворювань, та за їх результати вживати заходів до їх усунення відповідно до законодавства. Відповідно до статті 1 Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" оператор ринку харчових продуктів - суб'єкт господарювання, який провадить діяльність з метою або без мети отримання прибутку та в управлінні якого перебувають потужності, на яких здійснюється первинне виробництво, виробництво, реалізація та/або обіг харчових продуктів та/або інших об'єктів санітарних заходів (крім матеріалів, що контактують з харчовими продуктами), і який відповідає за виконання вимог цього Закону та законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів. До операторів ринку належать фізичні особи, якщо вони провадять діяльність з метою або без мети отримання прибутку та займаються виробництвом та/або обігом харчових продуктів або інших об'єктів санітарних заходів; потужності - споруди або комплекс споруд, приміщення, будівлі, обладнання та інші засоби, включаючи транспортні засоби, а також територія, що використовуються у виробництві та/або обігу об'єктів санітарних заходів. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що кафе "Гопачок" зареєстроване у Державному реєстрі потужностей операторів ринку за номером r-ua-03-05-192 ФОП ОСОБА_2 Свою діяльність кафе здійснює на підставі свідоцтва про реєстрацію та дозволу на роботу, наданого Ківерцівською міською радою №9 від 15 квітня 2015 року, тобто є оператором ринку у розумінні Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів". Відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 64 Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" оператори ринку в разі порушення вимог законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів несуть відповідальність в межах діяльності, яку вони здійснюють, зокрема, за недотримання вимог законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів щодо гігієнічних вимог до харчових продуктів на всіх стадіях їх виробництва та обігу, у тому числі допущення до процесу виробництва та/або обігу харчових продуктів осіб, які мають протипоказання до роботи з харчовими продуктами і присутність яких на робочому місці може спричинити виробництво та/або обіг небезпечних харчових продуктів, у вигляді накладення штрафу у розмірі від п'яти до восьми мінімальних заробітних плат. Частиною восьмою статті 65 Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" встановлено, що розгляд справ про порушення законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів здійснюється у судовому порядку відповідно до закону. Відповідно до частини десятої цієї ж статті сплата штрафу не звільняє оператора ринку харчових продуктів від обов'язку щодо усунення допущеного правопорушення, а також від відшкодування заподіяної внаслідок такого правопорушення шкоди (завданих збитків). З аналізу наведених правових норм вбачається, що штраф сплачується за рішенням суду з підстав виявлення факту порушення законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів. При цьому, сплата штрафу не звільняє оператора ринку від обов'язку усунути допущені порушення та відшкодувати завдані збитки. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, за результатами позапланової перевірки 16 серпня 2017 року Ківерцівським районним управлінням ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області, крім іншого, винесено припис №11 про усунення виявлених порушень, вимоги якого виконані оператором ринку у повному обсязі, що підтверджується актом повторної перевірки від 23 серпня 2017 року. Поняття та юридична природа припису визначені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". При цьому, колегія суддів вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що положення цього Закону не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стаття 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначає, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. При цьому, серед правовідносин, на які не поширюється дія цього Закону не визначені правовідносини у сфері державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів. Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" з урахуванням особливостей та у частині, що не урегульована Законом України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів". Так, частиною восьмою статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено, що припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом. Аналіз наведених правових норм у системному зв'язку із положеннями статті 65 Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" дозволяє дійти до висновку про те, що відповідальність суб'єкта господарювання настає у разі, якщо ним не усунуто порушення, визначені у приписі, якщо інше прямо не передбачено спеціальним Законом. Юридична відповідальність є однією з форм захисту суспільства та держави від посягань на відповідні цінності, головними з яких відповідно до статті 3 Конституції України є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. При цьому, юридична відповідальність ґрунтується, у першу чергу, на державному примусі як специфічному впливі на поведінку особи, заснованому на організованій силі та спрямованому на безумовне виконання санкціонованих державою правил поведінки (норм права). Такий примус передбачає його регламентованість виключно законом, наявність чітко встановлених меж застосування та здійснення лише компетентним суб'єктом владних повноважень. Мета застосування державою юридичної відповідальності до правопорушника обумовлені цілями, заради яких вона запроваджується. До таких основних цілей слід віднести наступну: охоронна -? зупинити триваюче правопорушення (протиправний стан) ; правозабезпечувальна - досягнути результату у формі приведення поведінки (діяльності) відповідного суб'єкта до стану правомірної; правовідновлювальна (компенсаційна) ? - відновити порушене право потерпілого та компенсувати йому матеріальний і моральний збиток, заподіяний правопорушенням; попереджувальна (превентивна) ? попередити вчинення нових правопорушень з боку як самого правопорушника (приватна превенція), так і інших суб'єктів (загальна превенція) ; процедурно-процесуальна -? офіційно визнати правопорушника винним у здійсненні протиправного діяння; виховна - перевиховати правопорушника шляхом забезпечення у нього сталого спрямування на неухильне дотримання норм права; каральна (штрафна) ? покарати правопорушника у формі понесенні ним додаткових втрат, зокрема, майнового характеру. Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в результаті притягнення позивача до відповідальності було досягнута охоронна, правозабезпечувальна, процедурно-процесуальна тощо складова мети юридичної відповідальності з боку держави, суд першої інстанції у цій справі з урахуванням усіх обставин дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування до ФОП ОСОБА_2 штрафних санкцій як каральної (штрафної) складової мети юридичної відповідальності. Тож колегія суддів дійшла до висновку, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, оскільки до спірних правовідносин не застосовано відповідні положення Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", які мали бути застосовані, в той час, як суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення на підставі правильного застосування норм матеріального права та при дотримання норм процесуального права. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011). Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ у пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" ( №4909/04) сформовано таку позицію: згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). Оскільки колегія суддів скасовує рішення апеляційного суду, не повертаючи справу на новий розгляд, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України касаційний суд має вирішити питання про розподіл судових витрат. Відповідно до квитанції №29 від 06 березня 2018 року ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 3088 грн, яка підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року скасувати. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року залишити у силі. Стягнути на користь ОСОБА_2, сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 3088 грн, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 березня 2019 року Київ справа №804/14866/15 адміністративне провадження №К/9901/14923/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №804/14866/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" до Державної служби геології та надр України про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року (у складі колегії суддів: Туркіної Л. П., Дурасової Ю. В., Коршуна А. О.), ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 07 жовтня 2015 року Публічне акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України (далі також - відповідач), в якому просило: визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо невнесення змін до спеціального дозволу на користування надрами №610 від 13 серпня 1996 року відповідно до заяви на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами за вих. №1/628 від 17 липня 2015 року; зобов'язати відповідача внести зміни до цього дозволу відповідно до заяви позивача; визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 04 вересня 2015 року №271 та Додаток 2 до цього наказу в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами №610 від 13 серпня 1996 року, наданого позивачу. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що несвоєчасний розгляд відповідачем заяви ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" №1/626 від 17 липня 2015 року про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами №610 від 13 серпня 1996 року мав місце у зв'язку з тим, що повний пакет документів, необхідних для внесення змін до цього дозволу, позивачем остаточно надано лише 09 листопада 2015 року. суддійшов висновку про відсутність підстав вважати, що позивач належним чином та у встановлений Департаментом державного геологічного контролю Південного міжрегіонального відділу Державної служби геології та надр України строк виконав вимоги припису від 10 липня 2015 року №09 щодо внесення змін до спеціального дозволу №610 від 13 вересня 1996 року та Угоди про умови користування надрами. Отже, на момент винесення оскаржуваного наказу №271 від 04 вересня 2015 року, у відповідача були законні підстави для зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" №610 від 13 серпня 1996 року. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд послався на те, що 11 лютого 2016 року спеціальний дозвіл та Угоду про умови користування надрами №610, із внесеними змінами, видано представнику за довіреністю ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат". Отже, суд зазначив, що спірні правовідносини із внесення змін до спеціального дозволу позивача №610 від 13 вересня 1996 року врегульовані у визначений законом спосіб органом, що має на це відповідні дискреційні повноваження, шляхом прийняття вищевказаних рішень, які не є предметом оскарження в цій справі. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" задоволено частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2016 року у справі №804/14866/15 -скасовано. Позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби геології та надр України від 04 вересня 2015 року №271 та Додаток 2 до наказу в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами №610 від 13 серпня 1996 року, наданого Публічному акціонерному товариству "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат". У задоволенні решти позову відмовлено. Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наказ №271 від 04 вересня 2015 року в частині, що стосується позивача, винесено без врахування норм пунктів 17, 18 Порядку, статей 216, 218 Господарського кодексу України та фактичних обставин, що є підставою для задоволення позовних вимог про скасування названого рішення суб'єкта владних повноважень. Щодо решти позовних вимог, то вони не підлягають задоволенню, оскільки на момент розгляду справи відповідачем було вчинено дії, з приводу виконання яких заявлено позов. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга надійшла до суду 19 вересня 2016 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №804/14866/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений. Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду. У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я. О., судді Гриців М. І. та Коваленко Н. В. суддя-доповідач ухвалою від 07 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №804/14866/15 та призначив її до розгляду ухвалою від 18 березня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 19 березня 2019 року. Одночасно з відзивом на касаційну скаргу було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" 12 січня 1996 року зареєстровано як суб'єкт господарської діяльності. До основних видів діяльності вказаного підприємства відноситься, в тому числі, добування руд інших кольорових металів. Вказана господарська діяльність здійснюється позивачем на підставі спеціального дозволу на користування надрами №610 від 13 серпня 1996 року, виданого Державною службою геології та надр України строком дії на 20 років, а також Угоди про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин №610 від 30 вересня 2011 року. 08 липня 2015 року працівниками Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України була проведена планова перевірка ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" щодо дотримання вимог законодавства у сфері надрокористування. Перевіркою встановлено, що позивачем не внесені зміни до спеціального дозволу №610 від 13 вересня 1996 року та Угоди про умови користування надрами, у зв'язку з непроведенням з 01 січня 2015 року згідно з пунктом 3 особливих умов спеціального дозволу обов'язкового моніторингу та наукового супроводження виконання особливих умов, передбачених дозволом та Угодою про умови користування надрами відповідно до абзацу 3 пункту 26 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615, а також, не внесено зміни до спеціального дозволу у зв'язку з перезатвердженням запасів в Державній комісії України по запасах корисних копалин (далі - ДЗК України). За результатами перевірки Департаментом державного геологічного контролю Південного міжрегіонального відділу Державної служби геології та надр України на адресу позивача внесено припис від 10 липня 2015 року №09 про усунення порушень вимог законодавства у сфері надрокористування та подання в письмовій формі до Південного міжрегіонального відділу матеріалів, які підтверджують стан їх усунення у строк до 10 серпня 2015 року. Як вбачається з матеріалів справи, позивач листом за вих. №1/628 від 17 липня 2015 року звернувся до Державної служби геології та надр із заявою про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами, з наданням пояснювальної записки та довідки про виконання особливих умов спеціального дозволу на користування надрами та програми робіт до Угоди про умови користування надрами, яку було зареєстровано 20 липня 2015 року за вх. №9563/13/12. Крім того, позивачем за вих. №19/3022 від 29 липня 2015 року було направлено на адресу головного спеціаліста Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України повідомлення на припис №09 від 10 липня 2015 року, в якому зазначено про те, що ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" виконує роботи по внесенню змін до спеціального дозволу на користування надрами №610 від 13 серпня 1996 року щодо виключення пункту 3 особливих умов, з наданням копій зареєстрованої заяви за вих. №1/628 від 17 липня 2015 року з додатками: пояснювальної записки та довідки про виконання особливих умов спеціального дозволу на користування надрами, та програми робіт до Угоди про умови користування надрами. Державною службою геології та надр України видано наказ №271 від 04 вересня 2015 року "Щодо анулювання, зупинення та поновлення дії спеціальних дозволів на користування надрами та встановлення термінів на усунення порушень", пунктом 2 якого зупинено дію спеціальних дозволів на користування надрами окремих підприємств згідно з переліком, наведеним у додатку 2 до цього наказу, у тому числі щодо ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", про що позивача повідомлено листом від 22 вересня 2015 року №12405/13/14-15. У листі зазначено, що наказ винесено за результатом планової перевірки, якою виявлено наступні порушення: - після перезатвердження запасів у ДЗК України (протокол від 24 квітня 2014 року №3171) не внесено зміни до спеціального дозволу на користування надрами відповідно до підпункту 4 пункту 17 Порядку; - не внесені зміни до спеціального дозволу на користування надрами відповідно до підпункту 2 пункту 17 Порядку у разі зміни особливих умов спеціального дозволу (відмінено "Обов'язковий моніторинг та наукове супроводження виконання особливих умов користування надрами, передбачених дозволом та угодою про умови користування надрами відповідно до абзацу третього пункту 26 Порядку" постановою Кабінету Міністрів України №42 від 28 січня 2015 року). Зобов'язано відповідача усунути порушення протягом 30 календарних днів. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга обґрунтована тим, що розгляд заяви ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" №1/626 від 17 липня 2015 року про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами №610 від 13 серпня 1996 року було включено до Порядку денного тринадцятого засідання Робочої групи Державної служби геології та надр України від 27 листопада 2015 року; оскільки останній пакет документів, необхідних для внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами, подано позивачем листом від 09 листопада 2015 року за вих. №2/914; отже, позивач належним чином та у встановлений строк не виконав вимоги припису Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України від 10 липня 2015 року №09 щодо внесення змін до спеціального дозволу №610 від 13 вересня 1996 року та Угоди про умови користування надрами, що обґрунтовано у відповідності до пункту 22 Порядку стало підставою для винесення наказу №271 від 04 вересня 2015 року про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат". Таким чином, на момент винесення оскаржуваного наказу №271 від 04 вересня 2015 року, у Державної служби геології та надр України були законні підстави для зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" №610 від 13 серпня 1996 року. Крім того, зазначає, що 11 лютого 2016 року спеціальний дозвіл та Угоду про умови користування надрами №610, зі внесеними змінами, видано представнику за довіреністю ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат". Таким чином, на даний час спірні правовідносини із внесення змін до спеціального дозволу позивача №610 від 13 серпня 1996 року врегульовані у визначений законом спосіб органом, що має на це відповідні дискреційні повноваження, шляхом прийняття рішень, які не є предметом оскарження у цій справі. З приводу наказу №271 від 04 вересня 2015 року, в частині зупинення спеціального дозволу на користування надрами №610, то у зв'язку із усуненням порушень, Протоколом Робочої групи Державної служби геології та надр України від 01 серпня 2016 року №1/2016 прийнято рішення поновити дію спеціального дозволу на користування надрами №610, як це передбачено пунктом 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615. Тобто, питання щодо поновлення дії спеціального дозволу вирішено у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615.16 грудня 2016 року до суду надійшли заперечення, а 21 лютого 2019 року відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Правовідносини між сторонами регулюються Кодексом України про надра, Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 (далі - Порядок), а також іншими Законами України (тут і далі в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Як встановлено судами попередніх інстанцій та свідчать матеріали справи, спеціальний дозвіл на користування надрами від 13 серпня 1996 року №610 та Угода до нього відповідали законодавству, що діяло на момент оформлення названих документів, зокрема містили умови щодо обов'язкового моніторингу певних робіт, передбачені абзацом 3 пункту 26 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами. 28 січня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №42 "Деякі питання дерегуляції господарської діяльності", якою з тексту Порядку виключено абзац 3 пункту 26. Будь-яких застережень стосовно обов'язкової зміни умов договорів, укладених до прийняття зазначеної постанови, названий нормативний акт не містив. Відповідно до частини восьмої статті 16 Кодексу України про надра, переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну дії спеціальних дозволів на користування надрами, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії у разі зупинення здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр у встановленому законодавством порядку. Згідно з пунктом 1, підпунктом 13 пункту 4 Положення про Державну службу геології та надр України (чинний, на момент виникнення спірних правовідносин), затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №391/2011, Державна служба геології та надр України (Держгеонадра України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Держгеонадра України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами, поновлює їх дію. Відповідно до пункту 17 Порядку, внесення змін до дозволу здійснюється органом з питань надання дозволу на підставі заяви та поданих надрокористувачем документів у разі, зокрема, зміни особливих умов та інших умов, визначених у дозволі. При цьому, строки щодо подання заяви законодавчо не визначено. Пунктом 17 Порядку також передбачено, що для внесення змін до дозволу заявник подає заяву, в якій зазначаються номер та дата дозволу, разом з: інформацією (у формі довідки, яка складається надрокористувачем, засвідчується його підписом та скріплюється печаткою) про виконання особливих умов дозволу, до якого планується внести зміни, та програми робіт, виконання якої передбачено угодою про умови користування надрами; пояснювальною запискою, яка складається надрокористувачем, засвідчується його підписом, скріплюється печаткою та містить обґрунтування необхідності внесення змін до дозволу. Внесення змін до угоди про умови користування надрами здійснюється органом з питань надання дозволу без внесення змін до дозволу за наявності інформації органів державного геологічного контролю про відсутність порушень надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр. Згідно з пунктом 18 Порядку, орган з питань надання дозволу протягом 30 календарних днів з дати надходження заяви про переоформлення дозволу (внесення змін до нього) та документів, що додаються до неї, надає заявникові дозвіл на новому бланку з урахуванням відповідних змін, або вмотивовану відмову. Таким чином, внесення змін до дозволу та Угоди, відповідно до Порядку, покладено на орган з питань надання дозволу. В той же час, надрокористувач зобов'язаний ініціювати внесення змін до дозволу та договору шляхом подання документів, зазначених у пункті 17 Порядку. Як встановлено судом апеляційної інстанції та свідчать матеріали справи, названі дії позивач вчинив у строк, визначений приписом від 10 липня 2015 року №09. Однак, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції та не спростовується доводами касаційної скарги, доказів стосовно того, що протягом 30 днів, визначених пунктом 18 Порядку, відповідач надав позивачу вмотивовану відмову у внесенні змін до спецдозволу та угоди, зокрема у зв'язку із неподанням документів, визначених законодавством, матеріали справи не містять. За таких обставин, суд погоджується із судом апеляційної інстанції, який дійшов висновку, що на момент винесення відповідачем наказу від 04 вересня 2015 року №271 ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" було виконано передбачені законодавством заходи на усунення порушень, встановлених під час проведення перевірки. Доводи Державної служби геології та надр України стосовно того, що діючим законодавством від позивача вимагалося внести зміни до спеціального дозволу, не приймаються судом як такі, що суперечать нормам пунктів 17, 18 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами. Крім того, доводи відповідача в касаційній скарзі та висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивач своєчасно не подав документи, необхідні для внесення змін до спеціального дозволу, не приймаються судом, виходячи з наступного. Пунктом 17 Порядку встановлено вичерпний перелік документів, які повинен подати заявник. Як встановлено судом апеляційної інстанції, про відсутність документів згідно пункту 17 Порядку відповідач не зазначив, вмотивованої відмови у зв'язку з відсутністю необхідних документів позивачу не направив. Права на запит додаткових документів та інформації, про які зазначає відповідач, а також зупинення терміну розгляду заяви про внесення змін на час отримання додаткових матеріалів Порядком не встановлено. Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для запиту додаткових матеріалів та інформації крім тих, які перелічені в пункті 17 Порядку, та які були надані позивачем разом з заявою про внесення змін до спецдозволу. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції, який скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким частково задовольнив позовні вимоги. Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується відповідачем в касаційній скарзі, спеціальний дозвіл та Угоду про умови користування надрами №610, із внесеними змінами, 11 лютого 2016 року видано представнику ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат". Тобто, на даний час спірні правовідносини із внесення змін до спеціального дозволу позивача №610 від 13 вересня 1996 року врегульовані у визначений законом спосіб органом, що має на це відповідні дискреційні повноваження. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" ( №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №30985/96). Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 02 серпня 2018 року м. Київ справа №814/2539/14 адміністративне провадження №К/9901/3410/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач), суддів: Мороз Л. Л., Бучик А. Ю., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс-Фарма" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року (головуючий суддя - Ступакова І. Г., судді: Бітов А. І., Милосердний М. М. ) у справі №814/2539/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс-Фарма" до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: ВСТАНОВИВ: У серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіс-Фарма" звернулося в суд з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області (надалі - Інспекція або відповідач) від 06.08.2014 №34 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу. В обґрунтування позову Товариство вказало на відсутність у відповідача права накладення штрафу; на недоведеність факту порушення позивачем вимог Закону України від 03.07.1996 №270/96-ВР "Про рекламу" (надалі - Закон №270/96-ВР); на безпідставне ототожнення відповідачем інформаційної вивіски із зовнішньою рекламою; на недотримання Інспекцією вимог Закону України від 05.04.2007 №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (надалі - Закон №877-V). Крім того, як зазначив позивач, рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу не відповідає формі, що була затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 11.01.2012 №24 "Про затвердження форм актів, постанов та рішень" (надалі - НАКАЗ: Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області №34 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 6 серпня 2014 року у розмірі 1500грн. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову про відмову в позові. Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 6 серпня 2014 року Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Херсонській області було прийнято рішення №34 про накладення штрафу на ТОВ "Авіс-Фарма" за порушення встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами за адресою: м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Херсонської дивізії, буд. 10. Вимогою відповідача від 26 червня 2014 року за вих. №2/770-01-1/20, ТОВ "Авіс-Фарма" було повідомлено про колективне звернення керівників суб'єктів підприємницької діяльності з реалізації лікарських засобів та виробів медичного призначення щодо ознак порушення ст. 7, ст. 8 Закону України "Про рекламу" з боку ТОВ "Авіс-Фарма", а саме щодо порушення принципів добросовісної конкуренції шляхом застосування на фасаді приміщення, де розміщується аптечний заклад позивача, на вивісках, рекламних засобах вказівок - "АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН", що повинно сформувати у споживачів схвальне переважне ставлення до цінової політики саме мережі аптек ТОВ "Авіс-Фарма". Також, відповідачем було зобов'язано позивача надати реєстраційні документи, дозвіл органу місцевого самоврядування на розміщення зовнішньої реклами на фасадах аптек за адресами: вул. Миру, 10, вул. І. Кулика, 139/4 та вул. 49 Гвардійської Херсонської дивізії, 10, у м. Херсоні; зареєстрований товарний знак, довідку про вартість виготовленої та розповсюдженої реклами, акт виконаних робіт (за наявності). Позивачем були надані відповідачеві завірені належним чином копії запитуваних документів та письмові пояснення щодо відсутності в діях позивача порушень законодавства про рекламу, так як на зображенні вивісок "АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН", які розміщені на аптеках позивача відсутня реклама, яка порушує принципи добросовісної конкуренції. Згідно рішення №34 від 06 серпня 2014 року штраф у розмірі 1 500 гривень було накладено за порушення встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на приміщенні аптеки по вул. 49 Гвардійської Херсонської дивізії, 10, м. Херсон, позивачем розміщена вивіска з позначенням торгової марки "АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН", яка є інформаційною вивіскою у відповідності до ч.6 ст. 9 Закону України "Про рекламу", тобто не є рекламою та не потребує отримання відповідного дозволу. З таким висновком не погодився апеляційний суд, вказавши, що вивіска чи табличка має відповідати таким умовам: місце розміщення (на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення) ; розмір - загальна площа не повинна перевищувати 3 кв. м. ; зміст (інформація про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи). Проте, на спірній рекламній конструкції, яка розміщувалась на фасаді будівлі аптеки по вул. 49 Гвардійської Дивізії, 10 м. Херсон, відсутня інформація про зареєстроване найменування суб'єкта господарювання та надається інформація про умови акцій-знижок, наявність ліків, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рекламна конструкція на фасаді будівлі аптеки по вул. 49 Гвардійської Дивізії, 10 не відповідає поняттю вивіска у відповідності до ч.6 ст. 9 Закону України "Про рекламу", а вона є рекламним засобом, а відтак приймаючи рішення №34 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 6 серпня 2014 року у розмірі 1500 грн. Інспекція з питань захисту прав споживачів у Херсонській області діяла правомірно. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "АВІС-ФАРМА" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі постанову суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована фактично доводами адміністративного позову і правильністю висновків суду першої інстанції, що на приміщенні аптеки розміщена вивіска з позначенням знаку для товарів і послуг "АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН", яка не є рекламою та не потребує отримання відповідного дозволу. Посилається на порушення відповідачем порядку проведення перевірки, а також те, що відповідач не є органом, який уповноважений накладати штраф, передбачений ч.4 ст.27 Закону №270/96-ВР. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що спірні правовідносини врегульовані Законами №270/96-ВР, №877-V, а також Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року №2067 (далі - Типові правила). Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону №270/96-ВР спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за поданням органів державної влади, зазначених у статті 26 цього Закону, або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Антимонопольного комітету України та які регулюються законодавством з питань авторського права та суміжних прав, накладають штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зокрема, на: розповсюджувачів реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, - у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження реклами. Пунктом 3 частини другої цієї статті встановлено, що розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами несуть відповідальність за порушення законодавства про рекламу. Отже, диспозиція названої норми визначає відповідальність розповсюджувачів реклами за порушення правил/порядку її розповсюдження і розміщення. Санкція зазначеної норми визначає розмір штрафу - у п'ятикратній вартості розповсюдження реклами. Таким чином, для правильного вирішення цієї справи підлягають з'ясуванню наступні питання: чи є позивач розповсюджувачем реклами та чи є розміщена вивіска рекламою в розумінні Закону №270/96-ВР. Відповідно до визначення термінів, наведених у статті 1 Закону №270/96-ВР: реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами. Стаття 9 Закону №270/96-ВР визначає правила ідентифікації реклами, а саме: Реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Реклама у теле- і радіопередачах, програмах повинна бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова "реклама". Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою "Реклама" чи "На правах реклами". Прихована реклама забороняється. Цією ж нормою однозначно закріплено, що не є рекламою в розумінні Закону №270/96-ВР, а саме: Логотип телерадіоорганізації, яка здійснює трансляцію програм, передач, не вважається рекламою. Вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою. Відповідно до абзацу 8 п.2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року №2067 вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб'єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою. Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що реклама - це інформація, а вивіска (табличка) ? спосіб розміщення інформації. Вивіска (табличка) може мати як рекламний характер, так і інформаційний. Різниця полягає у змісті інформації, а не способі її представлення. Судами встановлено, що на аптеці по вул. 49 Гвардійської Херсонської дивізії, 10, м. Херсон, позивачем розміщена вивіска з позначенням "АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН". Відповідно до Свідоцтва на знак для товарів і послуг №115513, "АПТЕКА НИЗКИХ ЦЕН" є зображенням знака у поєднанні жовтого і синього кольорів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що встановлені Інспекцією зображення є інформаційною вивіскою - знак для товарів і послуг, тобто не є рекламою у відповідності до ч.6 ст. 9 Закону України "Про рекламу", та не потребує отримання відповідного дозволу. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що на спірній конструкції відсутня інформація про зареєстроване найменування суб'єкта господарювання та надається інформація про умови акцій-знижок, що свідчить про належність вивіски до зовнішньої реклами є помилковими, оскільки, по-перше, за змістом норм Закону №270/96-ВР інформація про зареєстроване найменування суб'єкта господарювання не є критерієм відмежування понять реклами і вивіски (таблички) і за змістом ст.9 вивіска не є рекламою у разі розміщення на ній однієї із видів інформації (зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності та ін. ), а не їх сукупність, а по-друге, змістовне тлумачення назви зареєстрованого знаку для товарів і послуг не можна вважати інформацією про умови акцій-знижок. Щодо посилання апеляційного суду на положення пунктів 48, 49 Типових правил, слід зазначити наступне. Положеннями вказаних пунктів Типових правил передбачено, що вивіски чи таблички: повинні розміщуватися без втручання у несучі конструкції, легко демонтуватися, щоб не створювати перешкод під час робіт, пов'язаних з експлуатацією та ремонтом будівель і споруд, на яких вони розміщуються; не повинні відтворювати зображення дорожніх знаків; не повинні розміщуватися на будинках або спорудах - об'єктах незавершеного будівництва; площа поверхні не повинна перевищувати 3 кв. метрів. Тобто, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що з наведених норм слідує, що вивіска чи табличка має відповідати таким умовам: місце розміщення (на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення) ; розмір - загальна площа не повинна перевищувати 3 кв. м. ; зміст (інформація про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи). Посилаючись, що спірна конструкція за своїм розміром перевищує 3 кв. м., суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що таке обмеження стосується виключно правил використання вивісок, порушення яких має наслідком застосування відповідальності, зокрема, у вигляді демонтажу, як це передбачено пунктом 49 Типових правил, натомість не змінює належність такої конструкції до вивісок (таблички), а не реклами, оскільки не є критерієм розмежування рекламного носія та інформаційної таблички. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про належність конструкції до реклами ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне рішення про накладення штрафу підлягає скасуванню. Інші доводи касаційної скарги не є вирішальними при касаційному перегляді, оскільки за вищенаведених висновків, відсутні підстави вважати, що Інспекцією здійснений контроль за дотриманням законодавства про рекламу щодо захисту прав споживачів реклами. Відповідно до ст.352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі постанови суду першої інстанції. Керуючись статтями 345, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс-Фарма" задовольнити. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року скасувати. Залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. М. Гімон Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 01 жовтня 2018 року Київ справа №826/23816/15 адміністративне провадження №К/9901/6685/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Бучик А. Ю., суддів: Гімона М. М., Мороз Л. Л., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи №826/23816/15 за позовом Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариства з обмеженою відповідальністю) до Державної служби геології та надр України про визнання бездіяльності протиправною, визнання продовженим строку дії спеціального дозволу (ліцензії) за заявою Державної служби геології та надр України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України, постановленої 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Стрелець Т. Г., Голяшкіна О. В., Кравцова О. В., - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2015 року Спільне українсько-американського підприємство "УкрКарпатойл ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України, в якому просило: - визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України, яка полягає у нездійсненні розгляду заяви СП "УкрКарпатойл ЛТД" на продовження строку дії спеціального дозволу (ліцензії) №310 від 27.07.1995 на експлуатацію Битків-Бабченського родовища корисних копалин (нафтові поклади) ; - визнати продовженим строк дії спеціального дозволу (ліцензії) №310 від 27 липня 1995 року на експлуатацію Битків-Бабченського родовища корисних копалин (нафтові поклади) на 20 років до 27 липня 2035 року; - зобов'язати Державну службу геології та надр України видати СП "УкрКарпатойл ЛТД" спеціальний дозвіл на користування надрами Битків-Бабченського родовища зі строком дії до 27 липня 2035 року. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року, визнано протиправною бездіяльність Державної служби геології на надр України, яка полягає у нездійсненні розгляду заяви Спільного українсько-американського підприємства "УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) на продовження строку дії спеціального дозволу (ліцензії) №310 від 27.07.1995 на експлуатацію Битків-Бабченського родовища корисних копалин (нафтові поклади). Зобов'язано Державну службу геології та надр України продовжити строк дії спеціального дозволу (ліцензії) №310 від 27.07.1995 на експлуатацію Битків-Бабченського родовища корисних копалин (нафтові поклади) на 20 років до 27.07.2035 та видати Спільному українсько-американському підприємству "УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю) спеціальний дозвіл на користування надрами Битків-Бабченського родовища зі строком дії до 27.07.2035. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року залишено без змін. У січні 2017 року Державна служба геології та надр України (в порядку глави 3 розділу ІУ Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017) направила до Верховного Суду України заву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року. Ухвалою Верховного Суду України від 13 березня 2017 року відкрито провадження у справі. Спільним україно-американським підприємством "УкрКарпатойл ЛТД" подано заперечення на заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.10.2016, в якій просило відмовити Державній службі геології та надр України у задоволенні заяви про перегляд судового РІШЕННЯ: У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) матеріали заяви передано до Верховного Суду. На адресу Верховного Суду від Спільного україно-американського підприємства "Укра Карпатойл ЛТД" надійшло клопотання про призначення справи у відкритому судовому засіданні з викликом у судове засідання повноважних представників сторін. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділу VII "ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" КАС України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, зокрема, розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. Вивчивши подане клопотання та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для призначення даної справи до розгляду у відкритому судовому засіданні, а тому клопотання задоволенню не підлягає. Щодо заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року, колегія суддів зазначає наступне. У ході розгляду справи судами встановлено, що 27 липня 1995 року Спільне україно-американське підприємство "УкрКарпатойл ЛТД" (далі - "Позивач", "СП "УкрКарпатойл ЛТД ") отримало Ліцензію №310 на експлуатацію Битків-Бабченського родовища (нафтові поклади), що була видана Державним комітетом України по геології і використанню надр (далі - "Ліцензія №310"). Ліцензія №310 є невід'ємною частиною Ліцензійної угоди по площі Битків-Бабченського нафтового родовища, що була укладена 28.07.1995 між Державним комітетом України по геології і використанню надр і ліцензіатом СП "УкрКарпатойл ЛТД", зі змінами та доповненнями від 15.08.1997 і 10.08.1999 (далі - "Ліцензійна угода"). Відповідно до п. 19.1. Ліцензійної угоди та як зазначено у Ліцензії №310, термін дії зазначеної ліцензії було встановлено 20 років із дня її видачі, тобто, до 27.07.2015. У період дії Ліцензії №310 СП "Укркарпатойл ЛТД" з метою експлуатації Битків-Бабченського родовища Івано-Франківської області та здійснення на зазначеному родовищі видобутку нафти укладалися з Нафтогазовидобувним управлінням "Надвірнанафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - "НГВУ "Надвірнанафтогаз ") договори оренди свердловин Битків-Бабченського родовища, договори з надання послуг з видобутку, збору, підготовки та зберігання продукції зазначених свердловин та договори на ремонт зазначених свердловин. Останні із вищезгаданих договорів, що були укладені позивачем з НГВУ "Надвірнанафтогаз" зі строком дії до 27.07.2015: Договір оренди свердловин Битків-Бабченського родовища від 01.06.2013 №3/23-ОР, Договір з надання послуг з видобутку, збору, підготовки та зберігання продукції свердловин Битків-Бабченського родовища від 01.07.2010 №3/18-Р та Договір на капітальний та поточний ремонт свердловин від 01.07.2010 №3/19-Р. 26.01.2015 позивачем у відповідності до чинних норм законодавства та на підставі п. 19.2. Ліцензійної угоди, яким встановлено, що СП "УкрКарпатойл ЛТД" має пріоритетне право на одержання ліцензії на розробку родовища на наступний ліцензійний період, подано заяву від 26.01.2015 №15-19 (вх. №711/13/12-15 від 26.01.2015) на продовження строку дії спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, в якій Позивач просив продовжити строк дії Ліцензії №310 на термін 20 років. Разом із заявою Позивачем було надано наступні документи: оригінал Пояснювальної записки; копія Програми робіт, копія Ліцензійної угоди по площі Битків-Бабченського нафтового родовища між Державним комітетом України по геології і використанню надр і ліцензіатом, СП "УкрКарпатойл ЛТД УкрКарпатойл ЛТД" (зі змінами та доповненнями від 15.08.1997 і 10.08.1999); копія Протоколу засідання Центральної комісії з питань розробки газових, газоконденсатних, нафтових родовищ та експлуатації підземних сховищ газу Міненерговугілля України від 23.11.2011 №69; копія Каталогу географічних координат кутових точок ділянки надр із зазначенням її площі; копія Оглядової карти М 1:200 000; копія Ситуаційного плану з нанесеними межами площі видобування та географічними координатами її кутових точок М 1:100 000; копії Планів підрахунку запасів корисної копалини на топографічній основі; копія Структурної карти покрівлі менілітових відкладів Глибинної складки М 1:25000; копії Характерних геологічних розрізів з межами категорій запасів та умовними позначками; копія Довідки Державної комісії по запасах корисних копалин від 22.01.2015 №23/07/01 та копія Експертного висновку Державного геофізичного підприємства "Укргеофізика" від 26.01.2015 №70 про проведення державної геологічної експертизи для продовження терміну дії спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування (експлуатації) вуглеводнів Битків-Бабченського родовища з аналізом матеріалів. 20.02.2015 СП "УкрКарпатойл ЛТД" подано до Держгеонадра України лист від 20.02.2015 №15-64 (вх. №2351/13/12-15 від 20.02.2015), разом з яким надано засвідчену копію Протоколу №3293 засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин від 25.12.2014.10.04.2015 в доповнення до вищезазначеної заяви позивачем разом із листом від 10.04.2015 №15-129 (вх. №4383/13-2-15 від 10.04.2015) надано відповідачу оригінали Погодження Держгірпромнагляду України від 26.02.2015 №1083/0/3.1-12/6/15 та Погодження Мінприроди України від 09.04.2015 №5/3-6/3860-15, а також відкориговану пояснювальну записку. 20.04.2015 Державна служба геології та надр України опрацювала даний пакет документів та повернула його через відсутність висновку про проведення державної експертизи звітів щодо результатів геологічного вивчення надр. 05.05.2015 СП "УкрКарпатойл Лтд" знову направило відповідачу пакет документів на продовження строку дії спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, передбачений Додатком №1 до Порядку №615, разом із листом від 05.05.2015 №15-150 (вх. №5457/13/12-15 від 05.05.2015). 04.06.2015 СП "УкрКарпатойл ЛТД" подано до Держгеонадра України лист від 04.06.2015 №15-178 щодо прискорення розгляду заяви на продовження строку дії спеціального дозволу. 27.07.2015 СП "УкрКарпатойл ЛТД" повторно подано до Держгеонадра України лист від 27.07.2015 №15-224 щодо продовження строку дії спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами від 27.07.1995 №310 (вх. №9890/13/12 від 27.07.2015). Листом від 27.07.2015 №15-223 СП "УкрКарпатойл ЛТД" повідомлено НГВУ "Надвірнанафтогаз" ПАТ "Укрнафта" про необхідність у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 26 Кодексу України про надра, починаючи з 00 год. 00 хв. 28.07.2015, зупинити видобуток вуглеводнів на Битків-Бабченському родовищі з введенням його в тимчасову консервацію до отримання відповідного рішення Держгеонадра України. 02.10.2015 позивач отримав лист від 29.09.2015 №12780/13/12-15, яким Держгеонадра України повідомило позивача, що лист від 27.07.2015 №15-224 розглянуто. Повернення 29.09.2015 заяви позивача на продовження строку дії спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами з усіма доданими документами мотивоване тим, що "відповідно листа Держгеонадра України від 20.07.2015 №9358/13/12-15 підприємство не забрало заяву, а також відповідно до інформації, наданої Державною фіскальною службою України від 26.08.2015 №20427/5/99-99-23-02-16 щодо наявності податкового боргу по рентній платі та платі за використання природних ресурсів". Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Залишаючи без змін рішення суддів попередніх інстанції в частині задоволення позовних вимог, Вищий адміністративний суд України вказав, що відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності у нього повноважень повернути заяви позивача на продовження строку дії спеціального дозволу (ліцензії) разом із доданими до них документами з названих ним підстав. Також касаційний суд погодився з висновками судів про зобов'язання відповідача продовжити строк дії спеціального дозволу (ліцензії) №310 від 27 липня 1995 року на експлуатацію Битків-Бабченського родовища корисних копалин (нафтові поклади) на 20 років до 27 липня 2035 року та видати позивачу спеціальний дозвіл на користування надрами Битків-Бабченського родовища зі строком дії до 27 липня 2035 року. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України Державна служба геології та надр України просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19.10.2016 та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції у зв'язку з тим, що касаційним судом не досліджено питання дискреційних повноважень щодо надання оцінки документам для прийняття відповідного рішення дозвільним органом. Відповідачем до заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.10.2017 подано копії рішень цього суду, які на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: ухвалу від 30 березня 2016 року (справа № К/800/694/16), ухвалу від 30 березня 2016 року (справа № К/800/2944/16), постанову від 07 вересня 2010 року (справа № К-25082/10-С), постанову від 24 листопада 2011 року (справа № К-48540/09-С), постанову від 13 грудня 2011 (справа № К/9991/20545/11-С), постанову Вищого адміністративного суду України (справа № К-7927/09-С), постанову від 21 квітня 2011 року (справа № К-25553/10-С). Так, у своїй ухвалі від 30 березня 2016 року (справа № К/800/694/16) Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій, про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання Державної служби геології та надр України внести зміни до спеціального дозволу на користування надрами від 16 березня 2012 року №4113, оскільки зобов'язавши відповідача переоформити спеціальний дозвіл, суд перебирає на себе повноваження органу, який наділений законними повноваженнями щодо видачі, переоформлення, анулювання спеціальних дозволів. В ухвалі від 30 березня 2016 року (справа № К/800/2944/16) касаційний суд погодився з рішенням судів попередніх інстанції в частині визнання протиправною бездіяльності Держгеонадр України стосовно нездійснення розгляду заяви з пакетом документів та зобов'язання повторно розглянути заяву та документи про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами. Водночас, наведеними рішеннями відмовлено позивачу в частині зобов'язання Держгеонадр України внести зміни до спеціального дозволу на користування надрами, оскільки зобов'язуючи відповідача переоформити спеціальний дозвіл, суд перебирає на себе повноваження органу, який наділений законними повноваженнями щодо видачі, переоформлення, анулювання спеціальних дозволів, а тому дана вимога не підлягає задоволенню. Також Вищий адміністративний суд України у справах № К-7927/09-С, К-25553/10-С, К-25082/10-С, К-48540/09-С, К/9991/20545/11-С вирішуючи питання щодо зобов'язання Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (правонаступником якого є Держгеонадра України) видати спеціальні дозволи на користування надрами дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції, зобов'язуючи орган виконавчої влади прийняти конкретне рішення, а саме - видати спеціальний дозвіл на користування надрами, вийшли за межі встановленої йому компетенції, та виконали функції, які законодавством покладено виключно на відповідача. Таким чином, вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 №615 щодо надання, внесення та продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України (в редакції до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Усуваючи розбіжності у застосуванні норм матеріального права Верховний Суд виходить з наступного. Відповідно до п. 1 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 №615 (в редакції, що діяв на час винекнення спірних правовідносин, далі (Порядок №615) цей Порядок регулює питання надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - дозволи) у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін. Відповідно до п. 14 Порядку №615 у разі виникнення потреби у закінченні геологічного вивчення, геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки, та затвердження запасів родовища корисних копалин, продовженні видобування корисних копалин строк дії дозволу продовжується за наявності інформації про відсутність порушень надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр. Продовження строку дії дозволу на геологічне вивчення може здійснюватися не більше двох разів, крім дозволів на геологічне вивчення, згідно з якими роботи виконуються за кошти державного бюджету. Строк дії дозволу, наданого відповідно до підпункту 8 пункту 8 цього Порядку, може бути продовжено лише в межах строку дії договору оренди (концесії) цілісного майнового комплексу. Для продовження строку дії дозволу на видобування корисних копалин надрокористувач подає органу з питань надання дозволу заяву на видобування корисних копалин не пізніше ніж за шість місяців, на геологічне вивчення надр та геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку, - за три місяці до закінчення строку його дії. У заяві зазначається причина продовження строку дії дозволу. Надрокористувач, що не подав заяву в установлений строк, втрачає право на продовження строку дії дозволу. Для продовження строку дії дозволу надрокористувач подає ті ж документи, що і для отримання дозволу без проведення аукціону, крім документів, що підтверджують погодження з органами місцевого самоврядування. Строк продовження дії дозволу не може перевищувати строки, передбачені пунктом 7 цього Порядку. Продовження дії дозволу, наданого на підставі підпункту 15 пункту 8 цього Порядку, здійснюється на період продовження відповідної угоди про розподіл продукції в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про угоди про розподіл продукції" та відповідною угодою про розподіл продукції. Рішення про продовження строку дії дозволу приймається органом з питань надання дозволу протягом 60 днів після надходження документів у повному обсязі. Таким чином, зі змісту наведених норм вбачається, що Рішення про продовження строку дії дозволу приймається органом з питань надання дозволу після опрацювання пакету документів, поданого для прийняття відповідного РІШЕННЯ: Проте, колегія суддів зазначає, що як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем жодного рішення по суті поданої заяви про продовження строку дії спеціального дозволу (ліцензії) не приймалось, що в свою чергу свідчить про передчасність позовних вимог в наведеній частині. Натомість, касаційним судом не аргументовано своїх висновків в частині обраного способу захисту порушеного права позивача. Щодо покликання позивача в своєму запереченні на те, що він фактично набув право на подальшу експлуатацію Битків-Бабченського родовища Івано-Франківської області за принципом мовчазної згоди, колегія суддів зазначає, що предметом перегляду ухвали від 19.10.2016 є питання неоднакового застосування приписів Порядку №615 під час продовження суб'єктом владних повноважень дії спеціального дозволу на користування надрами, а не питання набуття права на подальшу експлуатацію Битків-Бабченського родовища Івано-Франківської області Спільним Україно-американським підприємством "УкрКарпатойл ЛТД". Таким чином, ухвала Вищого адміністративного суду України від 19.10.2016 підлягає скасуванню, а справа направленню до суду касаційної інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), суд, - ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання Спільного українсько-американського підприємства "Укра Карпатойл ЛТД" щодо розгляду справи №826/23816/15 з повідомленням та викликом учасників справи відмовити. Заяву Державної служби геології та надр України задовольнити. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2017 року - скасувати, а справу передати до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на новий розгляд. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А. Ю. Бучик М. М. Гімон Л. Л. Мороз судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 жовтня 2018 року Київ справа №826/6424/16 адміністративне провадження №К/9901/14394/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бучик А. Ю., суддів: Гімона М. М., Мороз Л. Л., розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Індивідуал" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Мамчура Я. С., Желтобрюх І. Л., Горяйнова А. М. від 15.11.2016 у справі №826/6424/16 за позовом Приватного підприємства "Індивідуал" до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа Державна регуляторна служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа: Державна регуляторна служба України, в якому просить: - визнати протиправним та скасувати Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №508 від 06.07.2016 "Про відмову у наданні дозволів на розміщення зовнішньої реклами" в частині пунктів №259 - №262; - зобов'язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) утриматись від вчинення дій (прийняття відповідних наказів), направлених на демонтаж рекламних засобів приватного підприємства "Індивідуал" (ідентифікаційний код 33696193), розміщених із застосуванням принципу мовчазної згоди згідно поданих заяв та отриманих описів за наступними адресами: 01025-000206582-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. проспект Перемоги, 66; 01025-000206585-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. вул. Глибочицька, 28; 01025-000206576-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. вул. О. Довженка, 10; 01025-000206583-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Сурикова, 6; 01025-000206586-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Борщагівська, 250 м від пров. Політехнічний (розподілювач) ; - зобов'язати Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийняти відповідне рішення про надання приватному підприємству "Індивідуал" (ідентифікаційний код 33696193) дозволів на розміщення зовнішньої реклами з урахуванням принципу мовчазної згоди згідно поданих заяв та отриманих описів за наступними адресами: 01025-000206582-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. проспект Перемоги, 66; 01025-000206585-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. вул. Глибочицька, 28; 01025-000206576-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. вул. О. Довженка, 10; 01025-000206583-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Сурикова, 6; 01025-000206586-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Борщагівська, 250 м від пров. Політехнічний (розподілювач). Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №508 від 06.07.2016 "Про відмову у наданні дозволів на розміщення зовнішньої реклами" в частині пунктів №259 - №262. Зобов'язано Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийняти відповідне рішення про надання приватному підприємству "Індивідуал" (ідентифікаційний код 33696193) дозволів на розміщення зовнішньої реклами з урахуванням принципу мовчазної згоди згідно поданих заяв та отриманих описів за наступними адресами: 01025-000206582-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. проспект Перемоги, 66; 01025-000206585-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. вул. Глибочицька, 28; 01025-000206576-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. вул. О. Довженка, 10; 01025-000206583-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Сурикова, 6; 01025-000206586-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Борщагівська, 250 м від пров. Політехнічний (розподілювач). В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року змінено абзац третій резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року, виклавши їх в такій редакції: "Зобов'язано Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно розглянути питання щодо надання приватному підприємству "Індивідуал" (ідентифікаційний код 33696193) дозволів на розміщення зовнішньої реклами згідно поданих заяв та отриманих описів за наступними адресами: 01025-000206582-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. проспект Перемоги, 66; 01025-000206585-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. вул. Глибочицька, 28; 01025-000206576-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Шевченківський р-н. вул. О. Довженка, 10; 01025-000206583-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Сурикова, 6; 01025-000206586-111 від 05.04.2016 - м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Борщагівська, 250 м від пров. Політехнічний (розподілювач)" В решті постанову залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Індивідуал" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що застосування положень про дискреційні повноваження в даному випадку є безпідставним, оскільки судове рішення повинно бути ефективним та спрямованим на захист прав позивача. Заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Судами встановлено, що Приватним підприємством "Індивідуал" подано через державного адміністратора міського дозвільного центру до робочого органу (дозвільного органу) - Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради заяви на отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами 05.04.2016 за наступними адресами: м. Київ, Шевченківський р-н. проспект Перемоги, 66; м. Київ, Шевченківський р-н. вул. Глибочицька, 28; м. Київ, Шевченківський р-н, вул. О. Довженка, 10; м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Сурикова, 6; м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Борщагівська, 250 м від пров. Політехнічний (розподілювач). До кожної заяви Позивачем була подана фотокартка або комп'ютерний макет місця (розміром не менш як 6 х 9 сантиметрів), на якому планується розташування рекламного засобу, та ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням. Вищезазначені документи були прийняті відповідальним працівником міського дозвільного центру, що підтверджується Описами документів, що надані до ЦНАП суб'єктом господарювання, громадянином для виконання адміністративних послуг, а саме: 01025-000206582-111 від 05.04.2016 р., 01025-000206585-111 від 05.04.2016 р., 01025-000206576-111 від 05.04.2016 р., 01025-000206583-111 від 05.04.2016 р., 01025-000206586-111 від 05.04.2016 р. Не отримавши жодного рішення, позивач 25.05.2015 звернувся до Державної регуляторної служби України на бездіяльність Київської міської державної адміністрації щодо не видачі дозволів. Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято Розпорядження №508 від 06.07.2016 р. про відмову в наданні дозволів на розміщення зовнішньої реклами згідно з додатком до цього розпорядження у кількості 650 дозволів (надалі - Розпорядження №508). У відповідності до п. 259 -п. 262 Додатку до Розпорядження №508, Приватному підприємству "Індивідуал" відмовлено у наданні дозволу на розміщення рекламних щитів, що стоять окремо (призматрон/спеціальний щит) за адресами: м. Київ, Шевченківський р-н. проспект Перемоги, 66; м. Київ, Шевченківський р-н. вул. О. Довженка, 10; м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Сурикова, 6; м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Борщагівська, 250 м від пров. Політехнічний (розподілювач). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування Розпорядження №508 від 06.07.2016 є обґрунтованими та, як наслідок, для повного захисту порушених прав позивача, що позовні вимоги в частині зобов'язання Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) прийняти відповідне рішення про надання приватному підприємству "Індивідуал" (ідентифікаційний код 33696193) дозволів на розміщення зовнішньої реклами з урахуванням принципу мовчазної згоди також підлягають задоволенню. Змінюючи судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що суд не може підміняти державний орган, а відтак зобов'язав розглянути повторно належним чином заяви позивача. Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджено постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003 року (далі - Правила у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Пунктом 2 Типових правил визначено, що дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці; вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб'єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою. Відповідно до п.13 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", надання дозволу на розміщення реклами належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад як повноваження в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Так, п. 1.3 розділу І Порядку розміщення реклами в м. Київ, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №37/6253 (далі - Порядок у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу реклами на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який дає право на розміщення зовнішньої реклами. Відповідно до пп. 2.1.4, пп. 2.1.6 п. 2.1 розділу ІІ Порядку дозвільний орган реєструє та розглядає заяви розповсюджувачів реклами щодо надання дозволу, внесення змін у дозвіл, переоформлення дозволу, скасування та продовження строку його дії; здійснює підготовку та подає в установленому порядку проекти розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання дозволу, відмову у його наданні, продовження строку дії дозволу, відмову у його продовженні або скасування дозволу. Згідно з п. 4.1 - п. 4.4 розділу ІІ Порядку, видача дозволів заявникам здійснюється у міському дозвільному центрі державним адміністратором за принципом організаційної єдності. Для одержання дозволу заявник або уповноважена ним особа подає державному адміністратору заяву за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2005 №1176 "Про затвердження форми заяви на одержання суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою документів дозвільного характеру" (із змінами і доповненнями), до якої додаються: - фотокартка та комп'ютерний макет місця (розміром не менш як 6 х 9 сантиметрів), на якому планується розташування РЗ, та ескіз РЗ з конструктивним рішенням (конструктивне рішення завірене підписами і печаткою розробника, яке містить інформацію про основні габаритні розміри, вузли кріплення, застосовані матеріали, підключення до інженерних мереж, інші технічні характеристики та дотримання встановлених вимог ДСТУ, ДБН, ЄСКД та інших нормативних документів (формат А4), разом із завіреною належним чином копією ліцензії розробника, що підтверджує право останнього надавати послуги (роботи) на право будівельного проектування та конструювання). Перелік документів, що додаються до заяви, є вичерпним. Дозвіл на розміщення зовнішньої реклами видається лише на один рекламний засіб (один об'єкт). За наявності всіх документів, передбачених пунктом 4.1 цього розділу, заява протягом трьох робочих днів реєструється дозвільним органом у журналі реєстрації заяв та дозволів на розміщення зовнішньої реклами (далі - журнал реєстрації), який ведеться за формою згідно з додатком 2 до Типових правил. Дозвільний орган протягом п'яти робочих днів з дати реєстрації заяви перевіряє місце розташування РЗ, зазначене у заяві, на предмет наявності на це місце пріоритету іншого заявника або надання на заявлене місце зареєстрованого в установленому порядку дозволу, а також дотримання вимог пунктів 13.2, 13.4 та 13.7 цього Порядку. Після перевірки місця керівник дозвільного органу приймає рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету. Рішення дозвільного органу про встановлення пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету оформлюється у вигляді наказу керівника дозвільного органу. Відповідно до абз.4 ч.1 ст.4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" строк видачі документів дозвільного характеру становить 10 робочих днів, якщо інше не встановлено законом. Зазначена норма кореспондується із положеннями п.10 Типових правил розміщення зовнішньої реклами від 29.12.2003 року №2067 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Отже, відповідач протягом 10 робочих днів повинен розглянути заяви позивача та прийняти рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету, проте, як свідчать матеріали справи, відповідачем, у визначений законодавством строк, відповідного рішення за результатами розгляду заяв позивача не прийнято. Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, документи на отримання дозволів на розміщення рекламних щитів позивачем подано 05.04.2016 року, а оскаржуване Розпорядження №508 винесено лише 06.07.2016 року, тобто з порушенням строків визначених законодавством. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем визначеної процедури розгляду відповідних заяв та повідомлення позивача, як заявника, про прийняте рішення про відмову у встановленні пріоритету. Разом з тим, змінюючи постанову суду першої інстанції та вказуючи на неможливість відновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві дозволів на розміщення зовнішньої реклами з урахуванням принципу мовчазної згоди, суд апеляційної інстанції зазначив, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. У зв'язку із вищезазначеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що іншого способу захисту прав позивача, аніж зобов'язання виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розглянути питання про надання ПП "Індивідуал" дозволів на розміщення зовнішньої реклами, суд застосовувати не уповноважений. Стосовно доводів позивача в касаційній скарзі щодо застосування принципу мовчазної згоди, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (далі - Закон) принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено. Механізм застосування принципу мовчазної згоди визначений частиною шостої статті 41 Закону, а саме: у разі якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Копія заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття є підтвердженням подачі заяви та документів державному адміністратору або дозвільному органу. Диспозицією частини шостої статті 41 Закону передбачено, що у випадку невиконання дозвільним органом свого юридичного обов'язку (в установлений Законом строк видати документ дозвільного характеру або направити повідомлення про відмову у його видачі) тобто через свою бездіяльність, суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру. Відповідно до ч. 5 ст. 4-1 Закону "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру. Отже, суд приходить до висновку, що подані позивачем документи підлягають перевірці на відповідність норм щодо правил розміщення зовнішньої реклами, що відноситься до повноважень відповідача. Відтак, колегія суддів звертає увагу, що, отримавши пакет документів про розміщення зовнішньої реклами від позивача, відповідач може або надати дозвіл, або відмовити в наданні, але це рішення повинен прийняти саме суб'єкт владних повноважень. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись ст. ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного підприємства "Індивідуал" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року - без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А. Ю. Бучик М. М. Гімон Л. Л. Мороз, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23 жовтня 2018 року м. Київ справа №826/11310/14 адміністративне провадження №К/9901/5153/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач), суддів: Мороз Л. Л., Бучик А. Ю., за участю секретаря судового засідання: Кочерги В. П. учасники судового процесу: представник позивача Музичко Р. В. представник відповідача-2 Костюченко М. Є. представник третьої особи Бігдан А. В. розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року (головуючий суддя Аліменко В. О., судді: Безименна Н. В., Кучма А. Ю.) у справі №826/11310/14 за позовом Приватного акціонерного товариства "РАМБУРС" до Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, третя особа: Кабінет Міністрів України, про визнання нечинними пунктів нормативно-правового акта, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2014 року Приватне акціонерне товариство "РАМБУРС" звернулося в суд з позовом, в якому просило: - визнати Фітосанітарні правила ввезення із-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту та порядку переробки та реалізації під карантинних матеріалів, затверджених наказом відповідача 2 від 23 серпня 2005 року №414 такими, що не відповідають акту вищої юридичної сили в частині пунктів 4.30 та 5.1; - визнати нечинними пункти 4.30 та 5.1 Фітосанітарних правил ввезення із-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту та порядку переробки та реалізації під карантинних матеріалів, затверджених наказом відповідача 2 від 23 серпня 2005 року №414. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року постанову суду першої інстанції скасовано і прийнято нову, якою позов задоволено частково. Визнано пункти 4.30 та 5.1 Фітосанітарних правил ввезення із-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту та порядку переробки та реалізації під карантинних матеріалів в частині щодо необхідної наявності сертифікату на кожну окрему партію товару, затверджених наказом відповідача 2 від 23 серпня 2005 року №414 такими, що не відповідають актам вищої юридичної сили, а саме: Закону України "Про карантин рослин" та Постанові Кабінету Міністрів України №705 від 23.08.2005 року. Визнано нечинними пункти 4.30 та 5.1 Фітосанітарних правил ввезення із-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту та порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 серпня 2005 року №414 в частині, а саме: щодо необхідної наявності сертифікату на кожну окрему партію товару. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Фітосанітарні правила визначають організацію і порядок здійснення фітосанітарного (карантинного) контролю при ввезенні з-за кордону, транзиті, експорті, перевезеннях в межах країни, а також порядок переробки та реалізації підкарантинних матеріалів, та, відповідно, поширюють свою дію на осіб, які здійснюють діяльність із експорту, перевезення, переробки та реалізації підкарантинних матеріалів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст оскаржуваних пунктів Фітосанітарних правил не суперечать нормам Закону України "Про карантин рослин" (далі - Закон №3348-XII) та Порядку проведення огляду, обстеження, аналізу, фумігації (знезараження) та інспектування (оформлення фітосанітарного та карантинного сертифікатів) об'єктів регулювання у сфері карантину рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №705 (далі по тексту - Порядок №705), зокрема статті 29 та пунктів 23, 25, 29. Фітосанітарні правила не розширюють перелік обов'язкових випадків для одержання карантинного сертифіката та не встановлюють спеціальних вимог до нього. При цьому, ПрАТ "РАМБУРС" не наводить, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваних пунктів Фітосанітарних правил нормам Закону №3348-XII та Порядку №705. Колегія суддів зауважила й на відсутності порушеного права позивача з боку Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, та на безпідставності пред'явлених до неї позовних вимог. З такими висновками не погодився апеляційний суд і частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у Фітосанітарних правилах немає жодного посилання на два конкретних випадки отримання карантинного сертифікату, що передбачені ст. 29 ЗУ "Про карантин рослин" та пунктом 23 Порядку (транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами та вивезення або ввезення об'єктів регулювання у карантинну зону). Тобто, за змістом пунктів 4.30 та 5.1. Фітосанітарних правил, карантинний сертифікат має отримуватися завжди та в подальшому має супроводжувати перевезення підкарантинних матеріалів, що грубо суперечить актам вищої юридичної сили - ст. 29 ЗУ "Про карантин рослин" та пункту 23 Порядку. Також суд послався на судові рішення у справі №826/6212/14, за якими, як зазначив суд, було встановлено незаконність вимог Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, Державної фітосанітарної інспекції Одеської області щодо обов'язкового супроводження об'єктів регулювання карантинним сертифікатом, що базувалися на положеннях Фітосанітарних правил, в тому числі пункту 5.1. З цих підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, скасувавши спірні пункти в частині необхідної наявності сертифікату на кожну окрему партію товару. При цьому, суд зауважив, що Фітосанітарні правила не містять жодних інших положень, які б визначали наявність винятків, коли об'єкти регулювання можуть не супроводжуватися карантинним сертифікатом. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство аграрної політики та продовольства України подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що Фітосанітарні правила не розширюють перелік обов'язкових випадків для одержання карантинного сертифіката та не встановлюють спеціальних вимог до нього, а спірні пункти Фітосанітарних правил, як і самі правила в цілому, повністю узгоджуються з нормами Закону №3348-XII та Порядку №705. Таким чином, на думку скаржника, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим прийняв законне і обґрунтоване рішення. Посилання ж суду апеляційної інстанції на судові рішення у справі №826/6212/14 є безпідставним, оскільки у зазначеній справі брали участь інші сторони, що суперечить ч.1 ст.72 КАС України. У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України без задоволення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Позивач пов'язував суперечність спірних пунктів Фітосанітарних правил із нормами ст. 29 Закону №3348-XII та пункту 23 Порядку №705 в тому, що за змістом Закону і Порядку карантинний сертифікат потрібен лише у двох конкретних випадках, а за змістом спірних пунктів правил - завжди. Надаючи правову оцінку таким доводам, колегія суддів виходить з наступного. Правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, повноваження органів державної влади, їх посадових осіб, права і обов'язки юридичних та фізичних осіб, спрямовані на запобігання занесенню та поширенню відсутніх на території України регульованих шкідливих організмів встановлює Закон №3348-XII, який становить частину законодавства України щодо захисту життя та здоров'я рослин. Відповідно до ст.1 Закону №3348-XII (в редакції чинній на час звернення позивача до суду) : карантинний сертифікат - документ, який видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері карантину рослин, та засвідчує фітосанітарний стан об'єктів регулювання, що вивозяться та/або ввозяться у карантинну зону, транспортуються територією України; фітосанітарні заходи - будь-які заходи, включаючи усі відповідні закони, інші нормативно-правові акти, фітосанітарні правила, вимоги та процедури, що є обов'язковими для виконання органами державної влади та особами; фітосанітарні правила - встановлені нормативно-правовими актами правила із запобігання занесенню та/або поширенню карантинних організмів та обмеження економічного впливу регульованих некарантинних шкідливих організмів, включаючи процедури фітосанітарної сертифікації; Відповідно до ст.29 Закону №3348-XII, об'єкти регулювання переміщуються територією України за наявності карантинного сертифіката у випадках: вивезення та/або ввезення об'єктів регулювання у карантинну зону; транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами. Цією ж нормою визначено, що об'єкти регулювання можуть переміщуватися в межах зони, вільної від регульованих шкідливих організмів, без наявності карантинного сертифіката. Статтею 16 Закону №3348-XII визначено, що проведення огляду, обстеження, аналізу, знезараження та інспектування (оформлення фітосанітарного та карантинного сертифікатів) об'єктів регулювання здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок №705 визначає процедуру проведення огляду, обстеження, аналізу, фумігації (знезараження) та інспектування (оформлення фітосанітарного та карантинного сертифікатів) об'єктів регулювання у сфері карантину рослин. Відповідно до пунктів 23, 25 Порядку №705 карантинний сертифікат видається на об'єкти регулювання у разі: транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами; вивезення або ввезення об'єктів регулювання у карантинну зону. У разі переміщення об'єктів регулювання, що вироблялися на місці виробництва або виробничій ділянці, на яких офіційно встановлено та підтримується статус вільних від регульованих шкідливих організмів, карантинний сертифікат видається за результатами інспектування без здійснення відбору зразків та фітосанітарної експертизи. Карантинний сертифікат супроводжує кожну партію об'єктів регулювання, що перевозиться у транспортному засобі. Строк дії карантинного сертифіката - 14 діб. Таким чином, наведеними нормами права визначено, що карантинний сертифікат видається на об'єкти регулювання у разі: 1) транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами; 2) вивезення або ввезення об'єктів регулювання у карантинну зону. При цьому саме в цих випадках діє вимога про необхідність супроводу кожної партії об'єктів регулювання. Наказом Міністерства аграрної політики України №414 від 23.08.2005 року затверджено Фітосанітарні правила ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів. Згідно преамбули, Фітосанітарні правила ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів (далі - Фітосанітарні правила) визначають організацію і порядок здійснення фітосанітарного (карантинного) контролю при ввезенні з-за кордону, транзиті, експорті, перевезеннях в межах країни, а також порядок переробки та реалізації підкарантинних матеріалів. Відповідно до п.1.1 Фітосанітарних правил, організація фітосанітарного контролю підкарантинних матеріалів, на врегулювання якого направлені Фітосанітарні правила, має таку мету: охорона території країни від занесення або самостійного проникнення карантинних організмів; виконання міжнародних обов'язків України, угод з карантину рослин, вимог договорів (контрактів) ; попередження проникнення шкідливих організмів як на територію України, так і за її межі; захист споживачів від придбання заражених шкідниками, хворобами рослин та бур'янами підкарантинних матеріалів, у тому числі імпортних, що можуть завдати значних збитків народному господарству та навколишньому середовищу України. Пунктом 1.2 Фітосанітарних правил встановлено, що до фітосанітарних вимог належить, зокрема, перелік карантинних зон, з яких заборонено вивіз підкарантинних матеріалів без карантинного сертифіката, обставини, що спричинили запровадження карантинного режиму, та час, з якого він запроваджений. В той же час, пунктом 1.5.1 Фітосанітарних правил встановлено, що фітосанітарні інспектори мають право проводити фітосанітарний контроль підкарантинних матеріалів та об'єктів, що експортуються, імпортуються, перевозяться транзитом чи вивозяться із карантинних зон. Натомість, відповідно до пункту 4.30 Фітосанітарних правил карантинний сертифікат супроводжує кожну окрему партію рослинних підкарантинних матеріалів, що перевозиться в одному судні, баржі, вагоні, контейнері, автотранспортному засобі тощо, і дійсний 15 днів. Пунктом 5.1 Фітосанітарних правил встановлено, що перевезення підкарантинних матеріалів у межах України здійснюється у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та упаковки цих матеріалів. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вказані пункти Фітосанітарних правил не мають жодного посилання на два конкретних випадки отримання карантинного сертифікату, та необхідності супроводження ним відповідних партій об'єктів регулювання, що передбачені ст. 29 ЗУ "Про карантин рослин" та пунктом 23 Порядку (транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами та вивезення або ввезення об'єктів регулювання у карантинну зону), натомість, безальтернативно встановлюють, що карантинний сертифікат має отримуватися завжди та в подальшому має супроводжувати перевезення підкарантинних матеріалів, що суперечить актам вищої юридичної сили - ст. 29 ЗУ "Про карантин рослин" та пункту 23 Порядку. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 344, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року у справі №826/11310/14 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 24 жовтня 2018 року. ........................... ........................... ........................... М. М. Гімон Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 лютого 2019 року Київ справа №812/1177/18 адміністративне провадження №К/9901/65569/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Сєвєродонецької міської ради в особі Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради про скасування рішення від 20 березня 2018 року №172 "Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів міським електротранспортом" за касаційною скаргою Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Басової Н. М. від 12 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гайдара А. В., Блохіна А. А., Сухарька М. Г. від 25 вересня 2018 року, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У квітні 2018 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сєвєродонецької міської ради в особі Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №172 від 20 березня 2018 року "Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів міським електротранспортом". Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вказаним рішенням Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради було встановлено тариф на послугу з перевезення пасажирів тролейбусами в розмірі 3,00 грн за разовий проїзд одного пасажира та затверджена вартість абонентних білетів для громадян на проїзд в тролейбусі у розмірі 180,00 грн на місяць. Також вирішено рішення виконавчого комітету від 04 жовтня 2016 року №514 "Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів електротранспортом" вважати таким, що втратило чинність. Позивач, як громадянин України, мешканець м. Сєвєродонецька та споживач послуг КП "Сєвєродонецьке тролейбусне управління", вважає, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради є незаконним та протиправним, оскільки відповідачем не дотримано процедуру прийняття регуляторного акта згідно вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"; в порушення пункту 3 Розділу 4 Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України 25 листопада 2013 року №940, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2013 року №2035/24567, не проведено процедуру публічного обговорення; проект рішення "Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів міським електротранспортом", який був оприлюднений на офіційному сайті Сєвєродонецької міської ради містив іншу інформацію, ніж рішення, яке було прийняте, а саме: у проекті рішення тариф на послугу з перевезення пасажирів тролейбусами зазначений у розмірі 4,00 грн за разовий проїзд одного пасажира і вартість абонентних білетів для громадян на проїзд в тролейбусі у розмірі 240,00 грн на місяць. Але рішення було змінено в порушення процедури, а саме вимог пункту 5.12 регламенту роботи виконавчих органів Сєвєродонецької міської ради, де зазначено, що у разі необхідності внесення змін до проекту рішення це рішення доопрацьовується заступником міського голови протягом 3-х днів, а потім візується директором департаменту з юридичних питань та контролю міської ради і передається міському голові на підпис. І тільки після підпису міським головою рішення випускається датою засідання виконавчого комітету міської ради. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року позов задоволено. Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуване рішення за своєю правовою природою є регуляторним актом, яким змінені норми права, оскільки він розрахований на неодноразове застосування і щодо невизначеного кола осіб, з метою встановлення тарифів на перевезення населення у м. Сєвєродонецьку, у зв'язку з чим недотримання процедури прийняття регуляторного акта є підставою для визнання його протиправним та скасування. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Виконком Сєвєродонецької міської ради Луганської області звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційну скаргу подано 05 листопада 2018 року. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 листопада 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Гриціва М. І. та Коваленко Н. В. Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі №812/1177/18 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу. Разом з касаційною скаргою Виконкомом Сєвєродонецької міської ради Луганської області подано клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій до закінчення розгляду справи у касаційному порядку, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2019 року. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 04 жовтня 2016 року рішенням Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №514 "Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів міським електротранспортом" було встановлено тариф на послугу з перевезення пасажирів тролейбусами в розмірі 2,00 грн за разовий проїзд одного пасажира та затверджено вартість абонементних білетів для громадян на проїзд в тролейбусі у розмірі 120,00 грн на місяць. 22 лютого 2018 року начальником КП "Сєвєродонецьке тролейбусне управління" був направлений лист №14-149, зареєстрований в Сєвєродонецькій міській раді 01 березня 2018 року вх. №1316/19, в якому було зазначено прохання підвищити вартість проїзду в тролейбусі з 2,00 грн до 4,00 грн за одну поїздку, про що були надані відповідні розрахунки. Вказане звернення було розглянуто на засіданні Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради 20 березня 2018 року і прийнято рішення №172 "Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів міським електротранспортом". Даним рішенням виконавчий комітет встановив тариф на послугу з перевезення пасажирів тролейбусами у розмірі 3,00 грн за разовий проїзд одного пасажира; затверджено вартість абонементних білетів для громадян на проїзд в тролейбусі у розмірі 180 грн на місяць. Також у рішенні зазначено, що воно набуває чинності з 01 квітня 2018 року, а рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 04 жовтня 2016 року №514 "Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів міським електротранспортом" вважати таким, що втратило чинність. При цьому, у газеті "Сєвєродонецькі вісті" №10 (6682) від 09 березня 2018 року на 8 сторінці було опубліковано про наміри Комунального підприємства "Сєвєродонецьке тролейбусне управління" підвищити вартість проїзду з 01 квітня 2018 року до 4,00 грн за разовий білет та до 240 грн вартість абонементного білета на 1 людину; проект рішення виконкому "Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів міським електротранспортом" був оприлюднений на офіційному веб-сайті міської ради 15 березня 2018 року; рішення №172 "Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів міським електротранспортом" оприлюднено на офіційному веб-сайті 20 березня 2018 року та 23 березня 2018 року у газеті "Сєвєродонецькі вісті" №12 (6684) на 4 сторінці. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про те, що оскаржуване рішення міськради має ознаки регуляторного акта і, відповідно, на процедуру його прийняття розповсюджуються вимоги Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Скаржник також посилається на лист Державної регуляторної служби України від 25 серпня 2016 року, яким роз'яснено, що рішення міськради про встановлення тарифів не є регуляторним актом у розумінні зазначеного Закону. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради, у якому зазначається, що наведені у касаційній скарзі доводи скаржників вже досліджувалися судами першої та апеляційної інстанцій та не знайшли свого підтвердження; зазначається, що суди прийняли законні та обґрунтовані рішення, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року відповідають, а доводи касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Повноваження виконавчого комітету місцевої ради у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - Закон №1160-IV). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні повноваження, зокрема, щодо встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги. Одним із доводів касаційної скарги є твердження про неналежність рішення виконавчого комітету міськради про затвердження тарифів на транспортні послуги до регуляторного акта. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Статтею 1 Закону №1160-IV визначено, що регуляторний акт це: - прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; - прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; - регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти; - регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Надаючи правовий аналіз зазначеній нормі, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення за своєю правовою природою є регуляторним актом, яким змінені норми права, оскільки він розрахований на неодноразове застосування і щодо невизначеного кола осіб, з метою встановлення тарифів на перевезення населення у м. Сєвєродонецьку. Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №490/2099/15-а, від 08 травня 2018 року у справі №405/5819/14-а, від 21 грудня 2018 року у справі №591/1335/15-а. Стосовно посилання скаржника на лист Державної регуляторної служби України від 25 серпня 2016 року, зареєстрований за вхідним №95 01 вересня 2016 року, яким роз'яснено, що рішення про встановлення тарифів на проїзд міським транспортом не є за своєю правовою природою регуляторним актом, колегія суддів зазначає наступне. Судами попередніх інстанцій на підставі дослідження змісту вказаного листа встановлено, що роз'яснення, які надані в ньому стосуються іншого звернення Комунального підприємства "Сєвєродонецьке тролейбусне управління" від 21 липня 2016 року №14-465 та іншого проекту рішення Сєвєродонецької міської ради, і на цій підставі дійшли до висновку, що лист Державної регуляторної служби України від 25 серпня 2016 року не може бути належним та допустимим доказом у справі на підтвердження факту того, що спірне рішення виконавчого комітету не є регуляторним актом. Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи також те, що листи Державної регуляторної служби України мають роз'яснювальний характер і не є нормативно-правовим актом, яким слід керуватися органам місцевого самоврядування при прийнятті відповідних рішень. Отже, виходячи зі встановленої природи рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №172 від 20 березня 2018 року "Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів міським електротранспортом" як регуляторного акта, його прийняттю мала передувати визначена законом процедура. Зокрема, статтею 6 Закону №1160-IV передбачено, що громадяни, суб'єкти господарювання, їх об'єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання, мають право: - подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду; - у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів; - подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю; - бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів; - самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду; - одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності. Стаття 7 Закону №1160-IV передбачає, що регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом. План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів регуляторних актів. Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніш як у десятиденний строк після їх затвердження. Якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту. Крім того, статтею 8 Закону №1160-IV передбачено, що стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій. Розробник проекту регуляторного акта при підготовці аналізу регуляторного впливу повинен: визначити та проаналізувати проблему, яку пропонується розв'язати шляхом державного регулювання господарських відносин, а також оцінити важливість цієї проблеми; обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв'язана за допомогою ринкових механізмів і потребує державного регулювання; обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв'язана за допомогою діючих регуляторних актів, та розглянути можливість внесення змін до них; визначити очікувані результати прийняття запропонованого регуляторного акта, у тому числі здійснити розрахунок очікуваних витрат та вигод суб'єктів господарювання, громадян та держави внаслідок дії регуляторного акта; визначити цілі державного регулювання; визначити та оцінити усі прийнятні альтернативні способи досягнення встановлених цілей, у тому числі ті з них, які не передбачають безпосереднього державного регулювання господарських відносин; аргументувати переваги обраного способу досягнення встановлених цілей; описати механізми і заходи, які забезпечать розв'язання визначеної проблеми шляхом прийняття запропонованого регуляторного акта; обґрунтувати можливість досягнення встановлених цілей у разі прийняття запропонованого регуляторного акта; обґрунтовано довести, що досягнення запропонованим регуляторним актом встановлених цілей є можливим з найменшими витратами для суб'єктів господарювання, громадян та держави; обґрунтовано довести, що вигоди, які виникатимуть внаслідок дії запропонованого регуляторного акта, виправдовують відповідні витрати у випадку, якщо витрати та/або вигоди не можуть бути кількісно визначені; оцінити можливість впровадження та виконання вимог регуляторного акта залежно від ресурсів, якими розпоряджаються органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які повинні впроваджувати або виконувати ці вимоги; оцінити ризик впливу зовнішніх чинників на дію запропонованого регуляторного акта; обґрунтувати запропонований строк чинності регуляторного акта; визначити показники результативності регуляторного акта; визначити заходи, за допомогою яких буде здійснюватися відстеження результативності регуляторного акта в разі його прийняття. Якщо проект регуляторного акта одночасно містить норми, що регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами чи іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, та норми, що регулюють інші суспільні відносини, а також індивідуально-конкретні приписи, то аналіз регуляторного впливу готується лише щодо норм, які регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання. Відповідно до статті 13 Закону №1160-IV план діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни до нього оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації цього регуляторного органу, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та/або шляхом розміщення плану та змін до нього на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет. Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет. Звіт про відстеження результативності регуляторного акта оприлюднюється шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації регуляторного органу, який прийняв цей регуляторний акт, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці цього регуляторного органу в мережі Інтернет. Кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта. Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити: стислий виклад змісту проекту; поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції; інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п'ятою статті 13 цього Закону) ; інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань; інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями зауважень та пропозицій. Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу. Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє. Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що оприлюднення регуляторного акта здійснюється з метою одержання зауважень і пропозицій. При цьому, оприлюдненню підлягають як проект регуляторного акту, так і відповідний аналіз регуляторного впливу - документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта, аналіз впливу, який справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики. З наведеного слідує висновок про обов'язковість оприлюднення проекту регуляторного акту і відповідного аналізу регуляторного впливу, що здійснюється з необхідності одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, чим, по суті, здійснюється забезпечення публічного обговорення проекту регуляторного акта. За таких обставин, проект регуляторного акту має бути оприлюдненим щонайменше 1 місяць до прийняття такого проекту. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 25 вересня 2018 року у справі №428/7176/14-а. Судом першої інстанції ухвалою від 02 травня 2018 року зобов'язано відповідача надати відповідні докази, пов'язані з процедурою прийняття регуляторного акта. На її виконання Сєвєродонецька міська рада надала письмові пояснення, у яких зазначила, що не має доказів публічного громадського обговорення проекту рішення від 20 березня 2018 року №172 "Про встановлення тарифу на послугу з перевезення пасажирів міським електротранспортом". До Сєвєродонецької міської ради не надходили зауваження та пропозиції до проекту рішення Сєвєродонецького виконкому від 20 березня 2018 року №172. Аналіз регуляторного впливу, а також звіт про відстеження результативності регуляторного акта не складався, докази їх оприлюднення в офіційному виданні згідно вимог статті 13 Закону №1160-IV відсутні. Крім того, на виконання ухвали суду першої інстанції від 23 травня 2018 року, відповідач надав суду копії рішення №2087 від 11 грудня 2017 року Сєвєродонецької міської ради сьомого скликання тридцять шостої (позачергової) сесії "Про затвердження Плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів Сєвєродонецькою міською радою на 2018 рік" та додаток 1 до вказаного рішення - План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів Сєвєродонецькою міською радою на 2018 рік. Питання щодо затвердження тарифів на послугу з перевезення пасажирів міським електротранспортом до Плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів Сєвєродонецькою міською радою на 2018 рік включено не було. Доказів того, що з цього приводу були внесені зміни до Плану діяльності згідно вимог діючого законодавства, відповідач суду не надав. На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем у встановлений Законом спосіб не вчинено ані включення проектів оскаржуваних актів до плану регуляторної діяльності, ані повідомлення про оприлюднення проекту регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій, ані відповідного аналізу регуляторного впливу; не проведено належним чином їх обговорення. Вказане має наслідком порушення принципу прозорості та врахування громадської думки та тягне порушення прав як позивача, так і інших громадян - мешканців м. Сєвєродонецька. Крім того, не проведення процедури публічного обговорення підвищення тарифів є також порушенням пункту 4 Розділу 4 Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України 25 листопада 2013 року №940, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2013 року №2035/24567. Статтею 36 Закону №1160-IV визначено умови, за яких забороняється прийняття регуляторного акту: регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений. У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до Закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями. Оскільки відповідач самостійно не скасував і не зупинив дію регуляторного акта, відтак, є підстави для його скасування у судовому порядку. Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №490/2099/15-а. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. В рішенні у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява №29979/04, пункт 70). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74). Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру РІШЕННЯ: При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради Луганської області залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 липня 2018 року Київ справа №820/5929/16 адміністративне провадження №К/9901/19101/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Мороз Л. Л., суддів: Бучик А. Ю., Гімона М. М., розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №820/5929/16 за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Млин" про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 10 січня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Бондара В. О., суддів: Кононенко З. О., Калитки О. М., ВСТАНОВИВ: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило суд зобов'язати ТОВ "МЛИН" (керівника суб'єкта господарювання) забезпечити допуск Головному управлінню Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до здійснення у його присутності перевірки стану додержання (виконання) вимог законодавства у сфері (з питань) цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки на об'єкті ТОВ "Млин", за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Великі Проходи, вул. Шевченка, 1. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року, адміністративний позов залишено без розгляду. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції посилався на повторну неявку представника позивача у судове засідання без поважних причин. До судового засідання, призначеного на 10:00 год. 21 листопада 2016 року, позивач не прибув. З огляду на викладене, судом було прийнято рішення про призначення нового судового засідання на 14:15 год. 28 листопада 2016 року, до якого позивач також не прибув, надавши клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з неможливістю представника прибути до суду. Доказів в обґрунтування клопотання не надано. Суд відклав розгляд справи на 14:15 год. 05 грудня 2016 року. 05 грудня 2016 року до канцелярії суду надійшли письмові пояснення позивача, проте до судового засідання, призначеного на цей день, представник позивача не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Заяв про розгляд справи за його відсутності від позивача до суду не надходило. Суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду. У касаційній скарзі позивач заявив вимогу про скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. У запереченнях проти касаційної скарги відповідач зазначає, що скарга є необґрунтованою, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення. Суд, переглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін, оскільки відсутні підстави для його скасування. Про судові засідання, зокрема 21 листопада 2016 року, 28 листопада 2016 року та 05 грудня 2016 року, позивач належним чином повідомлений, про що свідчать його розписки та телефонограма. Про поважні причини неявки позивач суд не повідомляв. Клопотання від 24 листопада 2016 року про відкладення розгляду справи, призначеного на 28 листопада 2016 року, також не містить інформації про причини неможливості явки у судове засідання. Відповідно до частини 3 статті 128 КАС України у разі повторного неприбуття позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач повторно не прибув у попереднє судове засідання чи у судове засідання без поважних причин, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності. Отже, має місце повторне неприбуття позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, та від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності. Суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду. Доводи касаційної скарги про те, що судові засідання 21 листопада 2016 року та 05 грудня 2016 року не проводились, оскільки відсутній звукозапис засідань, не можна визнати обґрунтованим, оскільки відповідно до частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У справі містяться довідки про те, що у зв'язку з неявкою сторін у засідання 21 листопада 2016 року та 05 грудня 2016 року фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Твердження позивача про те, що його представник прибув у судові засідання 21 листопада 2016 року та 05 грудня 2016 року не обґрунтовані доказами та спростовуються матеріалами справи. Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року у справі №820/5929/16 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик М. М. Гімон, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 червня 2018 року Київ справа №426/3495/15-а адміністративне провадження №К/9901/4688/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Гімона М. М., суддів: Бучик А. Ю., Мороз Л. Л., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради на постанову Сватівського районного суду Луганської області від 20 липня 2015 року (головуючий суддя - Попова О. М. ) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року (головуючий суддя - Казначеєв Е. Г., судді: Васильєва І. А., Гайдар А. В. ), у адміністративній справі №426/3495/15-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ" до Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ" (далі - ТОВ "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ ") звернулось до суду з вказаним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №226 від 28 квітня 2015 року "Про відмову в продовженні терміну дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами ТОВ "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ". В обґрунтування позову зазначило, що спірне рішення є протиправним та таким, що порушує чинне законодавство, а тому підлягає скасуванню. Постановою Сватівського районного суду Луганської області від 20 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №226 від 28 квітня 2015 року "Про відмову в продовженні терміну дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами ТОВ "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що в період з 16 лютого 2012 року по 28 квітня 2015 року приймалися рішення щодо відмови позивачу в наданні дозволів на розміщення зовнішньої реклами, а також протягом вказаного періоду проводилось листування щодо надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, у зв'язку з чим вважає, що посилання позивача на дію принципу мовчазної згоди є безпідставними. Цей принцип не діє так як спірне рішення приймалося в строк та направлялося позивачу. Отже, спірне рішення прийнято відповідачем за відсутності у позивача діючих дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Окрім цього, послався на службову записку Відділу містобудування та архітектури Северодонецької міської ради, відповідно до якої спірні рекламні конструкції з розміщення зовнішньої реклами суперечать вимогам діючого законодавства. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Вирішуючи спір між сторонами суди встановили, що рішенням Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №796 від 21 червня 2011 року ТОВ "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ" надано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами до 16 лютого 2012 року, за адресами: - місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок №27, тип рекламного засобу - окремий двобічний рекламний щит, розмір 12мх3м; - місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок №42. Тип рекламного засобу - окремий двобічний рекламний щит, розмір 6мх3м; - місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок №59. Тип рекламного засобу - окремий двобічний рекламний щит, розмір 6мх3м; - місто Сєвєродонецьк, перехрестя вулиці Новікова - проспекту Космонавтів. Тип рекламного засобу - окремий двобічний рекламний щит, розмір 16мх3м; - місто Сєвєродонецьк, вулиця Донецька, будинок №1 по вулиці Вілєсова. Тип рекламного засобу - окремий двобічний рекламний щит, розмір 6мх3м; - місто Сєвєродонецьк, перехрестя вулиці Заводська - проспекту Гвардійський. Тип рекламного засобу - окремий двобічний рекламний щит, розмір 6мх3м; - місто Сєвєродонецьк, вулиця Курчатова, будинок №11. Тип рекламного засобу - окремий двобічний рекламний щит, розмір 6мх3м. 12 січня 2012 року ТОВ "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ" звернулося до відповідача з заявою про продовження строку дії зазначених дозволів. Листом від 6 лютого 2012 року №414 заступник голови Кравченко В. Г. повідомив позивача, що рішенням комісії по підготовці пропозицій по наданню земельних ділянок на території Сєвєродонецької міської ради від 25 січня 2012 року відмовлено у продовжені строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № №9, 10, 11, 53, 66, 67, виданих на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №796 від 21 червня 2011 року. 16 лютого 2012 року ТОВ "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ" повторно направило лист №0216/1 про продовження зазначених вище дозволів з посиланням на те, що усі вимоги щодо розміщення рекламних конструкцій та подання заяви на продовження дії дозволів виконані. Листом від 21 березня 2012 року №438 заступник міського голови Кравченко В. Г. повідомив позивача про відмову у продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку та зазначив про термінову необхідність демонтувати належні йому рекламні конструкції. 3 квітня 2012 року відповідач листом №2120 довів до відома позивача про закінчення строку дії спірних дозволів на розміщення зовнішньої реклами та необхідність демонтувати рекламні конструкції до 15 квітня 2012 року. Постановою Ленінського районного суду міста Луганська від 19 листопада 2012 року у справі №2а-413/2012 визнано протиправними дії Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради щодо делегування повноважень робочого органу з питань розміщення зовнішньої реклами комісії по підготовці пропозицій по наданню земельних ділянок на території Сєвєродонецької міської ради та зобов'язано розглянути питання щодо продовження ТОВ "Терерадіокомпанія "Луганськ-ТВ" строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами за № №9, 10, 11, 53, 66, 67, у порядку встановленому діючим законодавством. 26 лютого 2013 року Виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради прийнято рішення №171, яким відмовлено в продовженні терміну дії спірних дозволів на розміщення зовнішньої реклами у зв'язку з тим, що ці рекламні конструкції розташовані з порушенням містобудівних норм. Постановою Ленінського районного суду міста Луганська від 22 серпня 2013 року у справі №437/6318/13-а визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №171 від 26 лютого 2013 року "Про відмову в продовженні терміну дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами ТОВ "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ". Зобов'язано Виконавчий комітет Сєвєродонецької міської ради розглянути заяву ТОВ "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ" щодо продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами за № №9, 10, 11, 53, 67, та прийняти рішення щодо викладеного у зазначеній заяві питання. Відповідач листом від 13 березня 2014 року №1694 повідомив позивача про необхідність демонтувати рекламні конструкції до 1 квітня 2014 року. ТОВ "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ" звернулося до відповідача з листом від 9 жовтня 2014 року №258 про видачу подовжених дозволів на право користування місцями розміщення рекламних конструкцій. Відповідач листом від 22 жовтня 2014 року №13 повідомив позивача, що пунктом 5.3 Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку, затвердженого рішенням сесії Сєвєродонецької міської ради №1037 від 27 жовтня 2011 року передбачено, що строк дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами продовжується на підставі заяви, яка подається на ім'я міського голови розповсюджувачем зовнішньої реклами у довільній формі не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку дії дозволу. Після закінчення терміну дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами пройшло більше двох років, тому на даний час питання продовження терміну дії дозволів не може бути розглянуто. Необхідно оформлювати нові дозволи та отримувати нове узгодження. 28 жовтня 2014 року Виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради прийнято рішення №567 "Про демонтаж засобів зовнішньої реклами, розташованої у місті Сєвєродонецьку", відповідно до пункту 1 якого, зокрема, зобов'язано ТОВ "Телерадіокомпанію "Луганськ-ТВ" в термін до 28 листопада 2014 року демонтувати рекламні засоби, у яких закінчився термін дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, а саме: - окремий двобічний рекламний щит за адресою: перехрестя вулиці Богдана Ліщини - проспекту Гвардійський; - окремий двобічний рекламний щит за адресою: проспект Гвардійський, район, будинок №27; - окремий двобічний рекламний щит за адресою: проспект Гвардійський, район, будинок №42; - окремий двобічний рекламний щит за адресою: проспект Гвардійський, район, будинок №59; - двобічний рекламний щит за адресою: перехрестя вулиці Новікова - проспекту Космонавтів; - окремий двобічний рекламний щит за адресою: вулиця Донецька, район будинок №1 по вулиці Вілєсова. Пунктом 2 цього ж рішення встановлено, що у разі нездійснення до 28 листопада 2014 року демонтажу зазначених рекламних засобів їх власниками, Комунальному підприємству "Єдина аварійно-диспетчерська служба міста Сєвєродонецька" в найкоротший термін організувати відповідно до Порядку демонтажу засобів зовнішньої реклами в місті Сєвєродонецьку демонтаж цих засобів зовнішньої реклами. Постановою Сватівського районного суду Луганської області від 12 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2015 року, визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №567 від 28 жовтня 2014 року "Про демонтаж засобів зовнішньої реклами, розташованих у місті Сєвєродонецьку" в наступній частині: "1. В термін до 28 листопада 2014 року зобов'язати ТОВ "Телерадіокомпанію "Луганськ-ТВ" демонтувати рекламні засоби: - окремий двобічний рекламний щит за адресою: перехрестя вулиці Богдана Ліщини - проспект Гвардійський; - окремий двобічний рекламний щит за адресою проспект Гвардійський, район будинок №27; - окремий двобічний рекламний щит за адресою проспект Гвардійський, район будинок №42; - окремий двобічний рекламний щит за адресою пр.. Гвардійський, р-н буд. №59; - окремий двобічний рекламний щит за адресою: перехрестя вулиці Новікова - проспект Космонавтів; - окремий двобічний рекламний щит за адресою: вулиця Донецька, район будинок №1 по вулиці Вілєсова"; 2. у разі нездійснення до 28 листопада 2014 року демонтажу зазначених рекламних засобів ТОВ "Телерадіокомпаня "Луганськ-ТВ", Комунальному підприємству "Єдина аварійно-диспетчерська служба міста Сєвєродонецька" в найкоротший термін організувати відповідно до Порядку демонтажу засобів зовнішньої реклами в місті Сєвєродонецьку, демонтаж цих засобів зовнішньої реклами". Правомірність останнього рішення і є предметом розгляду у даній справі. 28 квітня 2015 року відповідачем на виконання постанови Ленінського районного суду міста Луганська від 22 серпня 2013 року у справі №437/6318/13-а прийнято рішення №226 про відмову в продовженні терміну дії спірних дозволів на розміщення зовнішньої реклами, у зв'язку з тим, що ці рекламні конструкції розташовані з порушенням містобудівних норм. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №226 від 28 квітня 2015 року "Про відмову в продовженні терміну дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами ТОВ "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ" є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не встановлено, що рекламні конструкції встановлені з порушенням містобудівних норм. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне. Відповідно до підпункту 13 пункту "а " частини першої статті 30 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" надання дозволу на розміщення реклами, належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад як повноваження в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Згідно зі статтею 1 Закону України від 3 липня 1996 року №270/96-ВР "Про рекламу" (далі - Закон №270/96-ВР) реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг. Відповідно до частини першої статті 16 Закону N 270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Розміщення зовнішньої реклами на територіях та об'єктах поза населеними пунктами провадиться лише за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі - Правила) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року №2067. Юридичні процедури надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами і продовження строку його дії врегульовано також рішенням Сєвєродонецької міської ради від 27 жовтня 2011 року №1037 "Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку". При цьому процедура продовження дозволів відокремлена від процедури їх видачі. Пунктом 6 Правил встановлено, що до повноважень робочого органу належать, зокрема: розгляд заяв розповсюджувачів зовнішньої реклами на надання дозволу, внесення змін у дозвіл, переоформлення дозволу та продовження строку його дії; прийняття рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, продовження строку, на який встановлено зазначений пріоритет, або про відмову в установленні такого пріоритету; підготовка проекту рішення виконавчого органу ради щодо надання дозволу чи про відмову у його наданні; видача дозволу на підставі рішення виконавчого органу ради. За змістом пункту 16 Правил дозвіл погоджується з власником місця або уповноваженим ним органом (особою) і спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури. На вимогу робочого органу дозвіл погоджується з: Державтоінспекцією - у разі розміщення зовнішньої реклами на перехрестях, біля дорожніх знаків, світлофорів, пішохідних переходів та зупинок транспорту загального користування; відповідним центральним або місцевим органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та об'єктів природно-заповідного фонду - у разі розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках історії та архітектури, в межах зон охорони таких пам'яток і в межах об'єктів природно-заповідного фонду; утримувачем інженерних комунікацій - у разі розміщення зовнішньої реклами в межах охоронних зон цих комунікацій. Зазначені в абзацах першому, третьому - п'ятому цього пункту органи та особи погоджують дозвіл протягом п'яти робочих днів з дати звернення заявника. Перелік органів та осіб, з якими погоджується дозвіл, є вичерпним. Погодження дійсне протягом строку дії дозволу. Зазначене відповідає приписам пункту 4.14 Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку, а саме, дозвіл погоджується з: власником місця або уповноваженими ним органами (особами) ; відділом містобудування та архітектури Сєвєродонецької міської ради; Державтоінспекцією - у разі розміщення зовнішньої реклами на перехрестях, біля дорожніх знаків, світлофорів, пішохідних переходів та зупинок транспорту загального користування; органом охорони культурної спадщини - у разі розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках історії та архітектури, в межах зон охорони таких пам'яток; утримувачами інженерних комунікацій - у разі розміщення зовнішньої реклами в межах охоронних зон цих комунікацій. Перелік органів та осіб, з якими погоджується дозвіл, є вичерпним. Погодження дійсне протягом строку дії дозволу. Згідно з частиною п'ятою статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру. Типові правила (пункт 22) встановлюють можливість відмови у наданні дозволу у разі, коли: оформлення поданих документів не відповідає встановленим вимогам; у поданих документах виявлені завідомо неправдиві відомості. Перелік підстав для відмови у наданні дозволу є вичерпним. Пунктом 29 цих Правил встановлено, зокрема, що строк дії дозволу продовжується на підставі заяви, яка подається робочому органу розповсюджувачем зовнішньої реклами у довільній формі не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії дозволу. Продовження строку дії дозволу фіксується в журналі реєстрації з внесенням відповідних змін у дозвіл. Відмова у продовженні строку дії дозволу може бути оскаржена у порядку, встановленому законодавством. Згідно з пунктом 5.3 Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку, строк дії дозволу продовжується на підставі заяви, яка подається на ім'я міського голови розповсюджувачем зовнішньої реклами у довільній формі не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку дії дозволу, висновку комісії по підготовці пропозицій по наданню земельних ділянок на території Сєвєродонецької міської ради та рішення виконкому Сєвєродонецької міської ради. У випадку продовження строку дії дозволу розміщення конструктивно складного та/або великоформатного рекламного засобу, розповсюджувач зовнішньої реклами повинен надати (на вимогу робочого органу але не рідше ніж раз на п'ять років) експертний висновок відповідного спеціалізованого підприємства, яке має ліцензію для проведення таких видів робіт, щодо відповідності встановленого рекламного засобу вимогам безпеки. Відповідно до пункту 5.3.2 Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку, відмова у продовженні строку дії дозволу може бути оскаржена у порядку, встановленому законодавством. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачу надано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на строк до 16 лютого 2012 року, що підтверджується рішенням відповідача від 21 червня 2011 року №796. Відповідно до вимог пункту 16 Типових правил та пункту 4.14 Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку, дозволи на розміщення зовнішньої реклами були погоджені у встановленому порядку. Зазначені погодження дійсні. Відповідачем під час прийняття рішення щодо надання дозволів не було встановлено порушень та рішення в подальшому не скасовувалось. Отже, вказані дозволи повністю відповідали вимогам чинного законодавства та не порушували містобудівних норм, а тому відмова відповідача в продовженні дозволу з посиланням на порушення містобудівних норм суперечить вимогам встановленим пункту 22 Типових правил, оскільки невідповідність зазначених дозволів містобудівним нормам могла виникнути лише у випадку таких процесів як зміна містобудівної ситуації, проведення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування рекламного засобу. Відповідно до п. 5.2 Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку, у разі зміни містобудівної ситуації, проведення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування рекламного засобу, які зумовлюють необхідність зміни місця розташування рекламного засобу, робочий орган у семиденний строк письмово повідомляє про це розповсюджувача реклами. За згодою робочого органу з розповсюджувачем реклами вносяться зміни до дозволу та в журнал реєстрації щодо нового місця розташування рекламного засобу після прийняття рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради. Позивач відповідно до пункту 28 Типових правил та пункту 5.2. Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку не отримував будь-яких повідомлень та приписів щодо зміни містобудівної ситуації та необхідності внести зміни до дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Водночас, доказів про зміну містобудівної ситуації відповідачем не надано. Згідно з розділом 7 Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку визначено загальні вимоги до розміщення об'єктів зовнішньої реклами, який передбачає, що перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклами є вичерпним. Пунктом 7.5, 7.7, 7.10 Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку передбачено, що розташування рекламних засобів у межах охоронних зон інженерних комунікацій дозволяється за погодженням з утримувачем зазначених комунікацій. Розташування рекламних засобів на перехрестях, біля дорожніх знаків, світлофорів, пішохідних переходів та зупинок транспорту загального користування дозволяється за погодженням з Державтоінспекцією, за умови забезпечення видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування та не відтворювати зображення дорожніх знаків. Нижній край зовнішньої реклами, що розміщується над проїжджою частиною вулиць і доріг, у тому числі на мостах, естакадах тощо, повинен розташовуватися на висоті не менш як 5 метрів від поверхні дорожнього покриття. Розділом 10 Порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Сєвєродонецьку встановлено вимоги до розміщення об'єктів зовнішньої реклами згідно з класифікаційним переліком. Зазначені норми відповідають приписами пунктів 35, 38 - 41 Типових правил. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем при прийнятті рішення щодо надання позивачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами не встановлено порушень вказаних норм. Що ж стосується інформаційного листа Відділу містобудування та архітектури Сєвєродонецької міської ради наданого на службову записку відповідача на підтвердження порушень ТОВ "Телерадіокомпанія "Луганськ-ТВ" вимог ДБН В.2.3-5-2001 "Вулиці та дороги населених пунктів" та ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських поселень", то суди апеляційний суд обґрунтовано вказав, що його зміст не дає можливості встановити яким чином встановлено вказані в ньому порушення, тобто, в результаті якого саме дослідження виявлені зазначені порушення та який орган його проводив. Крім того, апеляційний суд правильно зазначив, що вказаний лист має лише інформаційний характер та не є висновком за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видання документа дозвільного характеру. Щодо акту огляду конструкції від 20 липня 2015 року, яким встановлено, що рекламні конструкції створюють небезпечну ситуацію, загрожують життю та здоров'ю людей та підлягають демонтажу, то апеляційний суд обґрунтовано вказав, що вказаний акт складено після прийняття спірного рішення. Крім того, ним не встановлено вказаних в спірному рішенні порушень, а лише встановлено зовнішній стан рекламних щитів, а тому не може свідчити про правомірність спірного РІШЕННЯ: Як встановлено судами, фактично з 22 серпня 2013 року по 28 квітня 2015 року відповідачем на підставі постанови Ленінського районного суду міста Луганська від 22 серпня 2013 року у справі №437/6318/13-а за заявою позивача рішення не приймалось. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 6 вересня 2005 року №2806-IV "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено. Згідно з частиною першою статті 2 цього ж Закону встановлено, що дія цього Закону поширюється на дозвільні органи, державних адміністраторів, уповноважений орган та суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність. Тобто, з урахуванням наявних дозволів на розміщення зовнішньої реклами та неприйняттям відповідачем рішення щодо їх подовження після спливу їх дії, суди обґрунтовано вважали, що в цей час за принципом мовчазної згоди діяли дозволи позивача на розміщення зовнішньої реклами, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Посилання відповідача на листування з позивачем в цей період, як спростування мовчазної згоди, апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки Закон передбачає прийняття рішення з боку відповідача за результатами розгляду заяви позивача на продовження дії дозволів, а не наявність листування. Крім того, посилання відповідача на службову записку Відділу містобудування та архітектури Северодонецької міської ради, відповідно до якої спірні рекламні конструкції з розміщення зовнішньої реклами суперечать вимогам діючого законодавства, колегія суддів не бере до уваги, оскільки встановлення порушень закону не віднесено до повноважень відділу міської ради, а зміст службової записки фактично зводиться лише до припущення щодо наявності вказаних у ній обставин. З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильним висновок судів, що спірне рішення відповідача щодо відмови у продовженні позивачу строку дії вказаних вище дозволів є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не встановлено, що рекламні конструкції встановлені з порушенням містобудівних норм. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні. Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради залишити без задоволення, а постанову Сватівського районного суду Луганської області від 20 липня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року - без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. М. Гімон Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 02 травня 2018 року м. Київ справа №826/1883/14 адміністративне провадження № К/9901/1854/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кравчука В. М., суддів Анцупової Т. О., Стародуба О. П., перевіривши касаційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (судді Огурцов О. П., Арсірій Р. О., Погрібніченко І. М. ) від 20.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (судді Собків Я. М., Кобаль М. І., Петрик І. Й.) від 20.05.2014 у справі №826/1883/14 за позовом Компанії "Дженом Біотек Пвт. Лтд". до Міністерства охорони здоров'я України, третя особа Державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України" про визнання нечинним наказу. І. ПРОЦЕДУРА 1.12.02.2014 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов Компанії "Дженом Біотек Пвт. Лтд" до Міністерства охорони здоров'я України, третя особа Державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України", в якому просить визнати нечинним, протиправним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров'я України від 13.09.2013 №805 "Про тимчасову заборону на застосування лікарських засобів". 2. Позовну заяву обґрунтовував тим, що зміни, які були виявлені під час проведення перевірок (виробництво лікарських засобів на виробничих дільницях, інформація про які відсутня в реєстраційних матеріалах) були змінами до реєстраційних матеріалів типу 1А тобто, незначними змінами, змінами, що виявляють незначний вплив або не виявляють взагалі впливу на якість, безпеку та ефективність лікарського засобу. Крім того, якість ввезених в Україну лікарських засобів підтверджується позитивними висновками Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів; небезпечності властивостей лікарських засобів або обставин, які можуть зумовити виникнення небезпеки не було виявлено. Вважає, виявлена недостовірність відомостей у документах поданих на реєстрацію лікарських засобів не впливає на ефективність, безпечність чи якість цих ліків, відповідач не мав жодних підстав для прийняття рішення про тимчасову заборону застосування лікарських засобів. 3. Відповідач та третя особа проти позову заперечували. 4. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014, позов задоволено повністю. Стягнуто на користь позивача судовий збір. 5.16.06.2014 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга від Міністерства охорони здоров'я України, в якій просить скасувати постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Також скаржник клопотав про зупинення виконання судових рішень. 6. Ухвалою від 17.06.2014 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження. Клопотанння про зупинення виконання судових рішень ним не вирішувалось, а справа по суті не розглядалась. 7.05.01.2018 справу передано до Верховного Суду. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 8. На виконання резолюції заступника Міністра охорони здоров'я України - керівника апарату Богачева Р. та листа Служби безпеки України №6/2008 від 13.03.2013 Державним підприємством "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України" видано наказ від 20.03.2013 №48 "Про створення тимчасової Комісії щодо перевірки обставин викладених у листі Служби безпеки України від 13.03.2013 №6/2008", затверджено склад тимчасової Комісії щодо перевірки обставин викладених у листі Служби безпеки України №6/2008 від 13.03.2013, вирішено до 27.03.2013 здійснити перевірку дотримання законодавства при проведенні процедури реєстрації (перереєстрації) та видачі реєстраційних посвідчень на лікарські засоби згідно з Додатком 1, відповідно до якого заявником є Дженом Біотек Пвт. Лтд. 9. Наказом Міністерства охорони здоров'я №320 від 19.04.2013 затверджено комісію для перевірки дотримання вимог законодавства України при проведенні Державною службою України з лікарських засобів контролю якості ввезених на територію України лікарських засобів виробництва GENOM BOITECH PVT LTD (Індія). 10. За результатами перевірки Тимчасова Комісією склала довідку від 31.05.2013, в якій на сторінках 23 - 24 вказано наступне: "Компанія Дженом Біотек ПВТ. ЛТД проводить діяльність з виробництва лікарських засобів відповідно до ліцензії на виробництво №NKD/61 по формі 25 та № NKD/31 по формі 28 від 01.03.2001 року, виданої Управлінням з контролю харчових та лікарських засобів, штат Махараштра, Насік, Індія. 11. При державній реєстрації та послідуючих перереєстраціях зазначених лікарських засобів заявником в заявах щодо проведення відповідної реєстраційної процедури на лікарський засіб (далі - заява) зазначено, що виробництво даних лікарських засобів повністю здійснюється Дженом Біотек ПВТ. ЛТД (адреса: Плот номер Ді- 121-123, Ей. Ай. Ді. Сі., Малегаок, Тая: Сіннар, Насік- 422 103. Штат Махараштра, Індія). Інших виробників або ділянок виробництва в заявах не зазначено. 12. Компанія "Дженом Біотек ПВТ. ЛТД". надала лист від 14.05.2013 щодо підтвердження виробництва лікарських засобів КОФЕКС. КОЛДФЛЮ, КОЛДФЛЮ ЕКСТРА. ЕНЗИМТАЛ та інших. До листа були надані матеріали, які підтверджують, що виробництво зазначених лікарських засобів здійснювалося як на виробничій дільниці Дженом Біотек ПВТ. ЛТД (Плот номер: Ді- 121-123. Ей. Ай. Ді. Сі. Малегаон, Тал: Сіннар, Насік- 422 103, Штат Махараштра, Індія) так і на дільницях інших виробників за контрактом. 13. Така інформація вказана і у відповіді Держлікслужби на запит Комісії щодо підтвердження GMP у межах законодавства. 14. За результатами інспектування підприємства Дженом Біотек ПВТ. ЛТД (адреса: Плот номер Ді- 121-123, Ей. Ай. Ді. Сі., Малегаон, Тал: Сіннар, Насік- 422 103, Штат Махараштра Індія), проведеного Держлікслужбою України в періоди з 14 по 18 серпня 2012 (за заявою від 14.03.2012 Jn° 032/2012/пг) та з 28 по 30 січня 7013 (за заявою від 29.11.2012 №186/2012/пг), встановлено, що окремі стадії виробництва лікарських засобів здійснюються на інших підприємствах за контрактом (NavKetan Pharma РУТ LTD, Emil Pharma, Baader Schuiz, Gopaldas Visram Ltd, Arvind Remedies LTD., Combat Drugs LTD, M.R. Healthcare, BioNext Pharma, Baader Schulz, Hy-Gro Chemical, Ambrosia Remedies, Triventi Formulation Ltd. ). У документах, що подавались до заяв на отримання сертифіката відповідності GMP зазначено, що всі стадії виробництва лікарських засобів здійснюються компанією Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. 15. У той же час по факту, фірма має контрактні виробництва. Контрактні виробники передають підприємству Genom Biotech PVT. LTD оригінали сертифікатів якості та зразки готової продукції для проведення аналізів та видачі сертифікатів якості Genom Biotech PVT. LTD. На підставі даних з сертифіката якості контрактних виробників дані вносяться до сертифіката якості Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. Вироблені за контрактом лікарські засоби експортуються в Україну з маркуванням компанії Дженом Біотек ПВТ. ЛТД на упаковці в якості виробника та у супроводі сертифіката якості, виданого Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. 16. Враховуючи виявлені недостовірні відомості у документах, що подані до заяви про видачу сертифіката відповідності GMP та встановлені критичні порушення вимог GMP за результатами інспектування, Держлікслужбою України згідно з Порядком проведення підтвердження відповідності умов виробництва лікарських засобів вимогам належної виробничої практики, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27 грудня 2012 року №1130 прийнято рішення про відмову у видачі сертифіката відповідності вимогам належної виробничої практики (GMP) для виробничої дільниці компанії Дженом Біотек ПВТ. ЛТД (Genom Biotech Pvt. Ltd), розташованої за адресою: Плот номер: Ді-121-123, Ей. Ай. Ді. Сі., Малегаон. тал: Сіннар, Hack - 422 103, Махараштра, Індія. 17. Водночас, за результатами перевірки робочою групою, створеною наказом Держлікслужби України від 13.05.2013 №648, реєстраційних матеріалів (первинна реєстрація, послідуючі перереєстрації, внесення змін до реєстраційних матеріалів) на зазначені лікарські засоби, єдиним виробником за всіма стадіями виробничого процесу зазначено компанію Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. (адреса: Плот номер Ді- 121-123, Ей. Ай. Ді. Сі., Малегаон, Тал: Сіннар, Насік- 422 103, Штат Махараштра. Індія). Інших виробників або ділянок виробництва в реєстраційних матеріалах не вказано. 18. Враховуючи виявлені недостовірні відомості у реєстраційних матеріалах за результатами перевірки реєстраційних досьє та проведеного Держлікслужоою України інспектування підприємства Дженом Біотек ПВТ. ЛТД., на думку Держлікслужби, можна застосувати вимоги абзацу четвертого пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2005 року №376, і є підстави для припинення Міністерством охорони здоров'я України дії реєстраційних посвідчень на вищевказані лікарські засоби 19. Далі, йдеться у довідці від 31.05.2013, Комісія погоджується з тим, що фірма під час дії реєстраційного посвідчення не внесла відповідні зміни та доповнення до реєстраційних матеріалів, у яких мають бути наведені усі ділянки на яких вона може виробляти власну продукцію. Такі дії можна кваліфікувати як надання недостовірної інформації під час реєстрації. У той же час, під час реєстрації лікарських засобів про які йдеться, з боку Держлікінспекції, правонаступником якої є джерж лік служба, такого висновку не надавалося, а зміни відбулися під час дії реєстраційного посвідчення." 20. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.09.2013 №805 "Про тимчасову заборону на застосування лікарських засобів" тимчасово заборонено застосування на території України лікарських засобів виробництва "Дженом Біотек ПВТ ЛТД", Індія шляхом припинення дії реєстраційних посвідчень згідно з додатком до наказу без повернення збору за державну реєстрацію лікарських засобів та наказано Державній службі України з лікарських засобів забезпечити тимчасове вилучення з обігу лікарських засобів, заборонених пунктом 1 наказу до застосування на території України, у встановленому порядку. 21. Даний наказ прийнято на підставі абзацу 4 пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №376 від 26.05.2005, у зв'язку із недостовірністю відомостей, що містяться у матеріалах поданих на реєстрацію лікарських засобів, виявлених комісією Міністерства охорони здоров'я України та зазначених у Довідці за результатами перевірки дотримання чинного законодавства України при проведенні контролю якості ввезених на територію України лікарських засобів виробництва GENOM BOITECH PVT LTD (Індія) від 31.05.2013.22. Окрім того, в матеріалами справи підтверджується, що протягом 2012-2013 років GENOM BOITECH PVT LTD неодноразово зверталось до Міністерства охорони здоров'я України із заявами про проведення експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних документів на лікарські засоби. 23. Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України на звернення заявника надавав відповідь листами: від 11.10.2012 №145/В3; від 16.10.2012 №158/В3, №159/В3, №160/В3, №162/В3, №163/В3, №165/В3, №166/В3, №167/В3; від 26.10.2012 №206/В3, №208/В3; від 02.11.2012 №237/В3; від 05.11.2012 №240/В3; від 07.11.2012 №246/В3, №251/В3, №250/В3, №250/В3, №249/В3; від 08.11.2012 №275/В3, №276/В3, №278/В3, №279/В3, №285/В3, №286/В3, №287/В3; від 21.02.2013 №611/17Ф, №613/1790, №614/17ф, №616/17ф; від 08.03.2013 №872/17ф; від 11.03.2013 №871/17ф, №873/17ф, №885/17р, №887/17ф; від 12.03.2013 №889/17ф; від 14.03.2013 №886/17ф. 24. У вказаних листах йдеться про те, що заявки GENOM BOITECH PVT. LTD. від 09.10.2012 №12569/лз/з, №12570/лз/з, №12572/лз/з, №12571/лз/з, від 31.10.2012 №13582/лз/з, 13579/лз/з, 13584/лз/з, 13586/лз/з, 13583/лз/з, від 17.10.2012 №12993/лз/з, №12995/лз/з, №12991/лз/з, №12990/лз/з, №12994/лз/з, від 04.10.2012 №12383/лз/з не можуть бути прийняті до розгляду та потребують доопрацювання у зв'язку з наявністю зауважень щодо некоректного заповнення поданої заяви відповідно до вимог наказу МОЗ України №426.25. З довідки за результатами роботи робочої групи, створеної наказом Державної служби України із лікарських засобів від 13.05.2013 №648, постанови старшого слідчого з ОВС 4 відділу 1 управління Головного слідчого управління Служби безпеки України майора юстиції Ю. А. Вінтоненка від 26.04.2013, винесеної у кримінальному провадженні №22013000000000078 від 27.02.2013 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 305 КК України, довідки від 31.05.2013 вбачається, що в ході перевірок не виявлено фактів фальсифікації лікарських засобів та не встановлено їх невідповідність вимогам методів контролю якості, що може призвести до виникнення загрози життю людини або тяжких наслідків її здоров'я та/або спричинити розвиток хвороби або неналежне лікування. 26. Також в матеріалах справи наявні докази, які свідчать про наявність кримінального провадження №22013000000000078, внесеному до ЄДРР 27.02.2013 за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст. 305. Ч.1 ст. 321-1 КК України, в якій об" єктом злочину є лікарські засоби, виробником яких значиться GENOM BOITECH PVT. LTD. Так, досудовим слідством встановлено, що на протязі 2012 року невстановленими особами на території Індії на не ліцензованому виробництві виготовлено лікарські засоби "Кофекс ТМ" (сироп по 60 мл у флаконі №1), "Колдфлю" (таблетки №4) та "Ензимтал" (таблетки), які мають ознаки фальсифікації, з метою їх подальшого переміщення на територію України. Одержувачем лікарських засобів є ТОВ "Акропулус Біосайнсес" (аптечний склад №1, м. Київ, вул. Аеродромна, 12), яке має ліцензію МОЗ на оптову торгівлю лікарськими засобами від 02.03.2012. За наявною інформацією медичні препарати зареєстровані МОЗ як лікарські засоби. Відповідно до їх маркування виробником є GENOM BOITECH PVT. LTD. (Індія). ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 27. Звертаючись до суду з позовом, позивач покликався на такі аргументи: А) фактів підтвердження виробництва, ввезення, реалізації Дженом Біотек Пвт. Лтд. фальсифікованих лікарських засобів не виявлено, а кримінальне провадження, в якому преметом дослідження були лікарські засоби, виробництва Дженом Біотек Пвт. Лтд. закрито; Б) зміни, які були виявлені в ході проведення перевірок органами МОЗ України, слід кваліфікувати як зміни до реєстраційних матеріалів типу 1Ф, незначні зміни, що виявляють незначний вплив або не виявляють впливу на якість, безпеку та ефективність лікарського засобу, а отже, відповідно до абз. 1 п. 4.2.1 Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на ліфкарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, затверджений наказом МОЗ України від 26.08.2005 №426, не потребують нової реєстрації (перереєстрації) ; В) відповідач, прийняв оскаржуване рішення про тимчасову забору на застосування лікарських засобів на підставі абз. 4 п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів і розмірів збору за їх державну реєстрацію (перереєстрацію), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №376 від 26.05.2005, однак не врахував, що умовою прийняттю такого рішення є обов'язкове виявлення невідомих раніше небезпечних його властивостей, яких виявлено не було. 28. Відповідач проти позову заперечував з таких підстав: А) заявник під час дії реєстраційного посвідчення не вніс відповідних змін та доповнень до реєстраційних матеріалів у яких були наведені усі ділянки на яких він може воробляти власну продукцію. Такі дії кваліфікуються як надання недостовірної інформації під час реєстрації; Б) за змістом розділу 4 Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на ліфкарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, затверджений наказом МОЗ України від 26.08.2005 №426, заявник зобов" язаний повідомити МОЗ України про будь-які зміни, наведені у додатку 11 до цього Порядку та в п. п. 4.2.2-4.2.4, 4.4.4 цього розділу, щодо зареєстрованого лікарського засобу з наданням вичерпної інформації про причини цих змін та їх можливий вплив на ефективність, безпеку, якість лікарського засобу і внести відповідні зміни до матеріалів реєстраційного досьє. 29. Третя особа Державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України" також заперечувало проти позову з аналогічних з відповідачем підстав. Проте, додатково відзначив, що відповідальність за виробництво, ефективність, безпечність та якість лікарських засобів, а також за достовірність інформації про них повністю несе власник реєстраційного посвідчення, тобто позивач у справі. Водночас, під небезпечними властивостями лікарського засобу треба розуміти не тільки небезпечність його застосування для здоров" я людини, а й відповідність лікарського засобу, вимогам встановленим законом. Тому залучення позивачем інших контрактих організацій до виробництва ліків, виробником яких значить він є ненаданням недостовірної інформацієї під час реєстрації, а законодавство вимагає від виробника в такому разі внесення змін в реєстраційні матеріали. І V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 30. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про задоволення позову з наступних підстав. 31. З пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів і розмірів збору за їх державну реєстрацію (перереєстрацію) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №376 від 26.05.2005, вбачається, що МОЗ надано право прийняти рішення, зокрема, про тимчасову заборону застосування лікарського засобу шляхом припинення дії реєстраційного посвідчення без повернення збору за державну реєстрацію цього засобу, у випадку, виявлення факту внесення недостовірної інформації до реєстраційних документів, з метою запобігання застосування лікарського засобу щодо якого було виявлено раніше невідомі небезпечні властивості. 32. Позивачем не заперечується, що виробництво лікарських засобів КОФЕКС, КОЛДФЛЮ, КОЛДФЛЮ ЕКСТРА, ЕНЗИМТАЛ та інших здійснюється крім виробничої дільниці Дженом Біотек ПВТ. ЛТД (Плот номер: Ді- 121-123. Ей. Ай. Ді. Сі.. Малегаон, Тал: Сіннар, Насік- 422 103, Штат Махараштра, Індія) також і на виробничих дільницях інших виробників за контрактом, як і не заперечується факт відсутності відповідних відомостей в реєстраційних документах на відповідні лікарські засоби. 33. Також, суд взяв до уваги те, що вході перевірок не виявлено фактів фальсифікації лікарських засобів та не встановлено їх невідповідність вимогам методів контролю якості, що може призвести до виникнення загрози життю людини або тяжких наслідків її здоров'я та/або спричинити розвиток хвороби або неналежне лікування. 34. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що МОЗ надано право приймати рішення про тимчасову заборону застосування лікарського засобу шляхом припинення дії реєстраційного посвідчення з метою запобігання застосування лікарських засобів щодо яких виявлено його небезпечні властивості, які не були відомі чи не моли бути відомі раніше у випадку, виявлення факту внесення недостовірної інформації до реєстраційних документів, однак єдиним порушенням допущеним позивачем є факт внесення недостовірної інформації до реєстраційних документів, яка полягає в відсутності інформації щодо того, що виробництво лікарських засобів КОФЕКС, КОЛДФЛЮ, КОЛДФЛЮ ЕКСТРА, ЕНЗИМТАЛ та інших здійснюється крім виробничої дільниці Дженом Біотек ПВТ. ЛТД (Плот номер: Ді- 121-123. Ей. Ай. Ді. Сі.. Малегаон, Тал: Сіннар, Насік- 422 103, Штат Махараштра, Індія) також і на виробничій дільницях інших виробників за контрактом, у той час, як фактів фальсифікації зазначених лікарських засобів, виявлення небезпечних властивостей зазначених лікарських засобів чи їх невідповідності вимогам методів контролю якості, що може призвести до виникнення загрози життю людини або тяжких наслідків її здоров'я та/або спричинити розвиток хвороби або неналежне лікування встановлено не було. 35. Відповідачем не було дотримано балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких було спрямоване зазначене рішення, тобто не було дотримано принципу пропорційності. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 36. Касаційна скарга Міністерства охорони здоров'я України містить наступні доводи: А) порушено норм процесуального права, а саме ст. 53 КАС України та ст. 133 КАС України; Б) Суд не правильно застосував пункт 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів і розмірів збору за їх державну реєстрацію (перереєстрацію) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №376 від 26.05.2005, оскільки сам факт внесення позивачем недостовірної інформації до реєстраційних документів є достатнім для тимчасової заборони на застосування лікарських засобів. VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 26. Верховний Суд, перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги на підставі встановлених судами фактичних обставин справи, звертає увагу на наступне. 27. У справі, що розглядається, предметом касаційного оскарження є правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права при постановленні судових рішення, яким позов задоволено повністю. 37. Водночас, для правильного вирішення спору необхідно визначити, що є у даній справі преметом та підставами позову. Спір виник щодо правомірності наказу про тимчасову заборону на застосування лікарських засобів з підстав вчинення позивачем порушення - відсутність відповідних відомостей в реєстраційних документах на відповідні лікарські засоби. 38. Спірні правовідносини регуються Законом України "Про лікарські засоби" від 04.04.1996 №123/96-ВР, Порядком державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів і розмірів збору за їх державну реєстрацію (перереєстрацію), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №376 від 26.05.2005 (надалі - Порядок №376), Порядком проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, затвердженим Наказ МОЗ України 26.08.2005 №426 (із змінами, внесеними наказом МОЗ України №3 від 04.01.2013) (надалі - Порядок №426). 39. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про лікарські засоби" (в редакції закону, яка була чинною станом на час прийняття оскаржуваного наказу), лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації. Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до Міністерства охорони здоров'я України або уповноваженого ним органу. Частиною 17 статті 9 цього Закону встановлено, що у разі виявлення невідомих раніше небезпечних властивостей лікарського засобу центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, може прийняти рішення про повну або тимчасову заборону на його застосування. 40. Згідно з пунктом 8 Порядку №376 від 26.05.2005 МОЗ може прийняти у визначеному порядку рішення про повну або тимчасову заборону застосування лікарського засобу шляхом припинення дії реєстраційного посвідчення без повернення збору за державну реєстрацію цього засобу у разі виявлення невідомих раніше небезпечних його властивостей, зокрема якщо: - лікарський засіб шкідливий для здоров'я людини та/або терапевтична ефективність засобу відсутня за умови застосування згідно з інструкцією; - склад лікарського засобу не відповідає зазначеному в реєстраційних документах; - реєстраційні документи або інформація про внесення змін до них, надані заявником, є недостовірними; - заявник не забезпечує виконання наведених у реєстраційних документах усіх видів контролю якості готового лікарського засобу та/або його інгредієнтів, а також контролю, який проводиться на проміжних стадіях виробництва відповідно до реєстраційних матеріалів; - заявник не забезпечив виконання вимог, визначених абзацом першим пункту 7 цього Порядку, у визначений МОЗ строк; - виявлені інші небезпечні властивості лікарського засобу, які визначаються МОЗ з урахуванням міжнародної практики; - лікарський засіб не був введений в обіг на території України протягом двох років з моменту його державної реєстрації (перереєстрації), - якщо це не зумовлено специфікою виробництва та/або застосування такого лікарського засобу. 41. Отже, перелік підстав за наявності яких МОЗ може прийняти рішення про повну або тимчасову заборону застосування лікарського засобу є вичерпними. При цьому ці підстави, що можуть мати наслідком прийняття МОЗ відповідного рішення, обумовлені наявністю такої умови, як виявлення невідомих раніше небезпечних його властивостей. 42. Як установлено судами, при державній реєстрації та послідуючих перереєстраціях зазначених лікарських засобів заявником в заявах щодо проведення відповідної реєстраційної процедури на лікарський засіб зазначено, що виробництво даних лікарських засобів повністю здійснюється Дженом Біотек ПВТ. ЛТД (адреса: Плот номер Ді- 121-123, Ей. Ай. Ді. Сі., Малегаок, Тая: Сіннар, Насік- 422 103. Штат Махараштра, Індія). Інших виробників або ділянок виробництва в заявах не зазначено. 43. Разом з тим, під час перевірки (довідка від 31.05.2013) було встановлено наявність контрактних виробників, які передавали підприємству Genom Biotech PVT. LTD оригінали сертифікатів якості та зразки готової продукції для проведення аналізів та видачі сертифікатів якості Genom Biotech PVT. LTD. На підставі даних з сертифіката якості контрактних виробників дані вносяться до сертифіката якості Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. Вироблені за контрактом лікарські засоби експортуються в Україну з маркуванням компанії Дженом Біотек ПВТ. ЛТД на упаковці в якості виробника та у супроводі сертифіката якості, виданого Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. З'ясовано, що вказані лікарські засоби не підпадають під дію наказу МОЗ України від 22.04.2013 №321 "Про визнання понять "великі" та "особливо великі" розміри фальсифікованих лікарських засобів". Водночас, рекондовано МОЗ України припинити дію реєстраційних посвідчень на вказані лікарські засоби, внаслідок виявлення ряду порушень при реєстрації (перереєстрації) та внесенні змін до реєстраційних матеріалів. Встановлено, що заявником подано недостовірні дані. 44. Компанія Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. листом від 14.05.2013 підтвердила, що виробництво лікарських засобів КОФЕКС, КОЛДФЛЮ, КОЛДФЛЮ ЕКСТРА, ЕНЗИМТАЛ та інших здійснювалося як на виробничій дільниці Дженом Біотек ПВТ. ЛТД (Плот номер: Ді- 121-123. Ей. Ай. Ді. Сі.. Малегаон, Тал: Сіннар, Насік- 422 103, Штат Махараштра, Індія), так і на дільницях інших виробників за контрактом. Надані Компанією Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. копії переліків лікарських засобів, що є додатками до виробничої ліцензії. Містять дозвіл державних територіальних органів Індії на виробництво вказаних лікарських засобів контрактними виробниками для експорту в інші країни. 45. Згідно з актом перевірки Державного експертного центру від 27.03.2013 реєстраційні матеріали для перереєстрації в Україні лікарського засобу КОФЕКС надавались 09.02.2011, ЕНЗИМТАЛ - 29.12.2009, КОЛДФЛЮ - 06.02.2009. До них висувались зауваження, які були усунуті заявником. На даний час застосування в Україні вказаних лікарських засобів можливе. Оскільки вони мають реєстраційне посвідчення. До 01.07.2013 заявник повинен виконати вимоги Постанови КМУ №1165 від 14.11.2011.46. За наслідками виявлення під час перевірок подання заявником недостовірних документів, Держлікслужба України листом від 24.05.2013 звернулась з пропозицією до МОЗ України розглянути питання щодо прийняття рішення про заборону застосування лікарських засобів Кофекс, Колдфлю, Ензимтал, шляхом припинення дії реєстраційних документів Компанії Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. 47. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, не звернули уваги, що підстави, передбачені у Порядку №376 від 26.05.2005, за наявності яких МОЗ може прийняти рішення про повну або тимчасову заборону застосування лікарського засобу є хоч і вичерпними, проте умови їх застосування (виявлення невідомих раніше небезпечних його властивостей) є набагато ширшими, що випливає з аналізу таких норм. 48. Стаття 50 Конституції України кожному гарантує право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. 49. Відповідно до Порядку №426 від 26.08.2005 державна реєстрація лікарського засобу - процедура, яка проводиться відповідно до вимог чинного законодавства та цього Порядку з метою допуску лікарського засобу до медичного застосування в Україні та внесення його до Державного реєстру лікарських засобів України. Заявник (власник реєстраційного посвідчення) (далі - заявник) - юридична або фізична особа, яка є відповідальною за ефективність, якість та безпеку лікарського засобу в порядку, визначеному чинним законодавством, та має ресурси для здійснення фармаконагляду в Україні, а також є відповідальною за достовірність інформації, що міститься у наданих нею матеріалах реєстраційного досьє. Зміни, які можуть мати місце протягом дії реєстраційного посвідчення, - запропоновані заявником зміни, які стосуються зареєстрованого (перереєстрованого) лікарського засобу. Таким чином, законодавство покладає на заявника відповідальність за виробництво, ефективність, безпечність та якість лікарських засобів та достовірність інформації. 50. Діяння у виді надання недостовірної інформації під час державної реєстрації вказаних лікарських засобі Компанія Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. визнала. Колегія суддів звертає увагу, що суди хоч і правильно встановити вчинене діяння, однак не звернули уваги на його основну кваліфікуючу ознаку, що має значення для належної правової оцінки цього спору. 51. Йдеться саме про недостовірність даних наданих заявником (позивачем) про лікарські засоби, виробництво яких здійснюється іншими виробниками за контрактом, в той час як їх виробником зазначено Компанію Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. (тобто, недостовірна інформація стосується ділянки виробництва). Суди не надали належної оцінки тому, чи недостовірна інформація про ділянки виробництва лікарських засобів стосується напряму і властивостей цих засобів. 52. Разом з тим, законодавство не дає визначення (переліку ознак, тощо) під яким слід розуміти виявлення невідомих раніше небезпечних його властивостей. Небезпечні властивості лікарських засібів можуть виявлятися у різних формах, але усі вони так чи інакше пов'язані з якістю лікарських засобів. 53. Відповідно до статті 1 Закону України "Про лікарські засоби" якість лікарського засобу - це сукупність властивостей, які надають лікарському засобу здатність задовольняти споживачів відповідно до свого призначення і відповідають вимогам, встановленим законодавством. 54. Висновок про якість ввезеного в Україну лікарського засобу - виданий територіальним органом Держлікслужби документ, який підтверджує, що ввезена суб'єктом господарювання серія лікарського засобу пройшла державний контроль і відповідає встановленим вимогам (пункт 1 Порядоку встановлення заборони (тимчасової заборони) та поновлення обігу лікарських засобів на території України, затверджений наказом МОЗ України від 22.11.2011 №809). 55. Системне тлумачення наведених норм дає підстави для висновку про те, що від заявника вимагається надання достовірної інформації про якість, безпечність лікарських засобів тощо. 56. Тому, під небезпечними властивостями лікарського засобу слід розуміти не лише небезпечність його застосування для життя та здоров'я людини, а й його невідповідність вимогам закону, в тому числі надання достовірної інформації про виробника, що створює загрозу завдання шкоди особам, які мають намір використовувати лікарські засоби. 57. Відповідно частини 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, під яким вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 58. Внаслідок неправильного тлумачення наведених нормативно-правових актів, якими регулються спірні правовідносини між сторонами, суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову. 59. Водночас, колегія суддів відзначає, що визнаючи протиправним та скасовуючи наказ Міністерства охорони здоров'я України №805 від 13.09.2013 "Про тимчасову заборону на застосування лікарських засобів", суд першої інстанції виходив з того, що під час видання оскаржуваного наказу, МОЗ України не було дотримано балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких було спрямоване зазначене рішення, тобто не було дотримано принципу пропорційності. 60. На думку Суду, баланс можна вважати справедливим (оптимальним) лише за умови, що обмеження, яке запроваджується, не посягає на саму сутність того чи того права та не призводить до втрати його реального змісту. Правило, згідно з яким сутність основного права в жодному разі не може бути порушена, вважають загальновизнаним Європейський суд з прав людини та Конституційний Суд України. Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що обмеження прав і свобод людини і громадянина визнаються допустимими, якщо вони здійснені згідно з чинним законодавством і відповідають правилу "збереження основного змісту прав і свобод" (рішення від 20.05.1999 у справі "Реквеньї проти Угорщини", рішення від 13.02.2003 у справі "Партія добробуту та інші проти Туреччини"). 61. Заходи щодо усунення визнаного позивачем порушення не виконано, тому застосований захід відповідає законній меті для якої він застосований - запобігання використання небезпечних властивостей лікарських засобів. 62. Окрім того, Міністерство охорони здоров'я України наказом №805 від 13.09.2013 застосувало до Компанії Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. заборону на застосування лікарських засобів лише тимчасово. Після усунення яких, питання про поновлення реєстраційних посвідчень на лікарські засоби заявник зможе відновити. 63. Отже, висновок судів про те, що чинне законодавство виключало можливість МОЗ України припинення дії реєстраційних посвідчень з тимчасовою забороною застосування на території України лікарських засобів Компанії Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. за відсутності доказів про небезпечні властивості цих лікарських засобів не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. 64. Застосована МОЗ України щодо Компанії Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. заборона на застосування лікарських засобів є актом реагування на порушення законодавства, рішенням суб'єкта владних повноважень, яке стосується прав та інтересів цієї особи. Тому при прийнятті цього рішення МОЗ України повинен дотримуватися Конституції України та законів України, а Суд, виконуючи вимоги ч. 2 ст. 2 КАС України, зобов'язаний перевірити, чи прийняте таке РІШЕННЯ: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття РІШЕННЯ: 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 65. Оцінюючи відповідність наказу №805 від 13.09.2013 цим вимогам, суддійшов висновку, що такий внесений з урахуванням усіх обставин, що мають значення для правової оцінки дій Компанії Дженом Біотек ПВТ. ЛТД. 66. Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. 67. Колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2014 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 та відмову у задоволенні позову повністю. 68. Відшкодування судових витрат стороні, якій відмовлено у задоволенні позову, законом не передбачено. Керуючись ст.341, 343, 349, 351, 355, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України задовольнити. 2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 скасувати. 3. В задоволенні позову відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 листопада 2018 року Київ справа №826/1017/16 провадження №К/9901/10237/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Веско" до Державної служби геології та надр України про зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У січні 2016 року Публічне акціонерне товариства "Веско" звернулось до суду з позовом, у якому просило зобов'язати Державну службу геології та надр України надати спеціальний дозвіл на користування надрами №4090 від 02 лютого 2012 року на видобування вогнетривких глин Північно-східної, Західної ділянок Донського родовища у Донецькій області, на новому бланку із внесеними змінами щодо скасування обов'язковості проведення моніторингу та наукового супроводження виконання особливих умов користування надрами. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. 3. Рішення суду мотивовано тим, що повноваження Державної служби геології та надр України, у контексті позовних вимог щодо видачі спеціального дозволу, є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе його функцій, окрім випадку, зазначеного у наведених положеннях судової практики Європейського суду з прав людини, наявність якого в межах розгляду даної справи не була доведена позивачем, що додатково свідчить про безпідставність позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову. 4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. 5. Рішення суду мотивовано тим, що фактично відповідач прийняв рішення про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами від 25 жовтня 1994 року №197, водночас, будь-яких зауважень з приводу подання заявником документів не в повному обсязі, виявлення у поданих документах недостовірних даних або невідповідності поданих документів вимогам законодавства, відповідачем не надано. Належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Державної служби геології та надр України надати Публічному акціонерному товариству "Веско" спеціальний дозвіл на користування надрами №4090 від 02 лютого 2012 року на видобування вогнетривких глин Північно-східної, Західної ділянок Донського родовища у Донецькій області на новому бланку із відповідними змінами, передбаченими Наказом №325 від 09 жовтня 2015 року. Короткий зміст вимог касаційної скарги 6. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державна служба геології та надр України подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 7. Судами попередніх інстанцій встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що Державною службою геології та надр України Публічному акціонерному товариству "Веско" надано спеціальний дозвіл на користування надрами №4090 від 02 лютого 2012 року на видобування вогнетривких глин Північно-східної, Західної ділянок Донського родовища у Донецькій області. 02 липня 2015 року Публічне акціонерне товариство "Веско" звернулось до Державної служби геології та надр України із заявою №1558 про внесення відповідних змін до спеціального дозволу на користування надрами №4090 від 02 лютого 2012 року. 21 жовтня 2015 року Державна служба геології та надр України повідомила позивача про те, що відповідно до Наказу №325 від 09 жовтня 2015 року прийнято рішення внести зміни до спеціального дозволу. 24 грудня 2015 року Публічне акціонерне товариство "Веско" звернулось до Державної служби геології та надр України із листом №3206, у якому просило повідомити причини ненадання спеціального дозволу із внесеними змінами, однак відповіді не отримало. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 8. Касаційна скарга Державної служби геології та надр України обґрунтована наявністю втручанням суду у дискреційні повноваження органу, який уповноважений надавати спеціальні дозволи на користування надрами. 9. Публічне акціонерне товариство "Веско" своїх доводів відносно касаційної скарги не висловило. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 8. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 9. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого Указом Президента України №391/2011 від 06 квітня 2011 року, Державна служба геології та надр України (Держгеонадра України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. 10. Частиною другою та восьмою статті 16 Кодексу України про надра, передбачено, що спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну дії спеціальних дозволів на користування надрами, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії у разі зупинення здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр у встановленому законодавством порядку. 11. Відповідно до пунктів 17, 18, 19, 21 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №615 від 30 травня 2011 року, у редакції на час звернення позивача із заявою, внесення змін до дозволу здійснюється на підставі заяви та поданих надрокористувачем документів у разі зміни особливих умов та інших умов, визначених у дозволі. Для внесення змін до дозволу заявник подає заяву, в якій зазначаються номер та дата дозволу, разом з: копією паспорта та реєстраційним номером облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця (фізичні особи, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті, подають лише копію паспорта із серією, номером та відміткою) ; інформацією (у формі довідки, яка складається надрокористувачем, засвідчується його підписом та скріплюється печаткою) про виконання особливих умов дозволу, до якого планується внести зміни, та програми робіт, виконання якої передбачено угодою про умови користування надрами; пояснювальною запискою, яка складається надрокористувачем, засвідчується його підписом, скріплюється печаткою та містить обґрунтування необхідності внесення змін до дозволу. До перелічених документів заявник додає: оригінал або засвідчену копію передавального акта або розподільчого балансу, складеного відповідно до вимог законодавства, або нотаріально засвідчену копію цивільно-правового договору, який підтверджує факт передачі майна, необхідного для користування надрами, та засвідчені копії установчих документів - у випадках, передбачених підпунктами 1 і 5 цього пункту; лист-згоду від надрокористувача на внесення змін до дозволу - у випадку, передбаченому підпунктом 5 цього пункту. Орган з питань надання дозволу надає протягом 30 календарних днів з дати надходження заяви про переоформлення дозволу (внесення змін до нього) та документів, що додаються до неї, заявникові дозвіл на новому бланку з урахуванням відповідних змін або вмотивовану відмову. Підставами для прийняття рішення про відмову в наданні, продовженні строку дії, переоформленні дозволу або внесення змін до нього є: подання заявником документів не в повному обсязі; виявлення у поданих документах недостовірних даних; невідповідність документів, поданих заявником, вимогам законодавства. У разі відмови в наданні, продовженні строку дії, переоформленні, видачі дубліката дозволу або внесенні змін до нього документи повертаються в повному обсязі заявникові. 12. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. 13. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. 14. У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. 15. Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom) ; пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria №38780/02). 16. Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. 17. Між тим, згідно з пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09 грудня 1994 року статтю 6 пункту 1 Конвенції з прав людини не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. 18. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 19. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 20. З наведених правових норм слідує, що у разі подання надрокористувачем разом із заявою про внесення змін до спеціального дозволу належно оформлених усіх необхідних документів та відсутності підстав для відмови у внесенні змін до спеціального дозволу, Державна служба геології та надр України зобов'язана надати заявникові дозвіл на новому бланку із урахуванням відповідних змін. 21. У термін, встановлений пунктом 18 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №615 від 30 травня 2011 року, а саме протягом 30 календарних днів, з дати надходження заяви про переоформлення дозволу (внесення змін до нього) та документів, що додаються до неї, Державна служба геології та надр України не надала заявникові дозвіл на новому бланку з урахуванням відповідних змін або вмотивовану відмову. 22. Натомість відповідач, прийнявши 09 жовтня 2015 року Наказ №325 про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами №4090 від 02 лютого 2012 року, не зазначав про наявність будь-яких зауважень щодо поданих заявником документів. 23. Що стосується посилання відповідача на лист Служби безпеки України №8/2/1-12475 від 22 жовтня 2015 року щодо здійснення відносно посадових осіб Публічного акціонерного товариства "Веско" досудового розслідування у кримінальному провадженні №22015050000000295 від 27 червня 2015 року, то вказані обставини не є підставою для відмови у внесенні змін до спеціального дозволу чи призупинення видачі дозволу на новому бланку. 24. Крім того, згідно витягу з вказаного кримінального провадження воно закрито 25 липня 2016 року на підставі частини першої статті 284 Кримінально-процесуального кодексу України. 25. Таким чином, за відсутності перешкод для видачі Публічному акціонерному товариству "Веско" спеціального дозволу на користування надрами із урахуванням відповідних змін на новому бланку, відповідач зобов'язаний був надати спеціальний дозвіл на користування надрами на новому бланку із внесеними змінами згідно наказу №325 від 09 жовтня 2015 року. 26. Оскільки з урахуванням позиції суду про наявність протиправної бездіяльності відповідача, та наявності в матеріалах справи доказів, що свідчать про відсутність у суб'єкта владних повноважень перешкод у наданні спеціального дозволу на користування надрами із урахуванням відповідних змін на новому бланку, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача вчинити такі дії. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 27. Колегія суддів в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку про те, що прийняте у справі рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновок суду є правильним, а доводи касаційної скарги його не спростовують. Керуючись статтями 341,343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року - без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко суддя Я. О. Берназюк суддя М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 03 жовтня 2018 року м. Київ справа №815/6793/15 адміністративне провадження №К/9901/7412/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В. М., суддів: Анцупової Т. О., Стародуба О. П., розглянув у порядку письмового провадження справу №815/6793/15за касаційною скаргою Аудиторської палати України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у справі №815/6793/15 за позовом ОСОБА_1 до Аудиторської палати України третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Ліга" про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: І. РУХ СПРАВИ 1. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Аудиторської палати України, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Ліга", в якому просила: - визнати протиправними та скасувати Рішення Аудиторської палати України, зазначені у Витягу з протоколу засідання №316 від 29.01.2015, щодо відмови аудитору ОСОБА_1 у продовженні терміну чинності сертифікату аудитора та призначення складання кваліфікаційного іспиту; - зобов'язати Аудиторську палату України продовжити термін чинності сертифікату аудитора ОСОБА_1 №004879, виданого за рішенням Аудиторської палати України №104 від 30.11.2001, чинного до 30.11.2015, на наступні п'ять років, тобто до 30.11.2020.2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка просила постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм права. 3. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року скасовано. Прийнято по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Аудиторської палати України, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Ліга" про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково. Визнано протиправними та скасовано Рішення Аудиторської палати України, зазначені у Витягу з протоколу засідання №316 від 29.01.2015, щодо відмови аудитору ОСОБА_1 у продовженні терміну чинності сертифікату аудитора та призначення складання кваліфікаційного іспиту. Зобов'язано Аудиторську палату України розглянути питання про продовження терміну чинності сертифікату аудитора ОСОБА_1 №004879, виданого за рішенням Аудиторської палати України №104 від 30.11.2001, чинного до 30.11.2015, на наступні п'ять років, тобто до 30.11.2020 у відповідності до вимог діючого законодавства. 4.18.04.2016 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Відповідача на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року. 5. У касаційній скарзі Відповідач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року. 6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.05.2016 відкрито провадження у справі. 06.06.2016 надійшов відзив від Позивача. 7. Відповідачем було заявлено клопотання про зупинення виконання оскаржуваного рішення, однак ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.05.2016 в його задоволенні було відмовлено. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивач здійснює аудиторську діяльність згідно сертифікату №004879, виданого за рішенням Аудиторської палати України №104 від 30.11.2010, строк дії якого закінчився 30.11.2015.30.09.2015 Позивач подав Відповідачу заяву від 28.09.2015 року про продовження терміну дії сертифікату. Крім того, 20.10.2015, 29.10.2015 Позивач звернулась із заявами до Комісії сертифікації та освіти аудиторів Аудиторської палати України, Голови Аудиторської палати України з проханням посприяти у черговому продовженню дії сертифікату. 10.29 жовтня 2015 року комісією з сертифікації та освіти аудиторів Аудиторської палати України, прийнято рішення щодо відмови аудитору ОСОБА_1 у продовженні терміну чинності сертифіката аудитора та про призначення Позивачу для продовження терміну чинності сертифіката аудитора контрольне тестування згідно з розділом 6 Положення про сертифікацію аудиторів шляхом складання кваліфікаційного іспиту. 11. Про прийняте рішення Відповідач повідомив Позивача листом від 05.11.2015 №01-01-25/995, з додатком - копією витягу з протоколу засідання АПУ №316 від 29.10.2015, згідно з яким прийняте рішення сформульоване наступним чином: відмовити аудитору ОСОБА_1 (сертифікат №004879 термін чинності до 30.11.2015) у клопотанні щодо продовження терміну чинності сертифіката аудитора №004879 (заява ОСОБА_1 вх. №01-01-24/867 від 29.10.2015) у зв'язку з застосуванням до аудитора, згідно рішення АПУ від 04.07.2013 №273/6.1, стягнення у вигляді зупинення терміну чинності сертифіката строком на три місяці (пп.10.1.4 п 10.1 Положення про сертифікацію аудиторів, затвердженого рішенням АПУ від 31.05.2007 №178/6 (зі змінами та доповненнями) ; Призначити аудитору ОСОБА_1 для продовження терміну чинності сертифіката аудитора контрольне тестування згідно з розділом 6 Положення про сертифікацію аудиторів шляхом складання кваліфікаційного іспиту (п. 10.5. Положення про сертифікацію аудиторів). 12. У відповідь на заяви Позивача, відповідачем у листі від 05.11.2015 №01-01-25/995 також зазначено, що заяву Позивача від 29.10.2015 передано на розгляд Комісії АПУ з контролю якості та професійної етики з метою надання пропозицій щодо можливості перегляду рішення АПУ від 04.07.2013 №273/6.1 (а. с.31). 13. В обґрунтування позовних вимог Позивач покликалась на незаконність, протиправність оскаржуваних рішень, просила позов задовольнити. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 14. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що, як зазначено у рішенні АПУ №316 від 29.10.2015, Позивачу відмовлено у продовженні терміну чинності сертифіката у зв'язку з застосуванням до аудитора, згідно рішення АПУ від 04.07.2013 №273/6.1, стягнення у вигляді зупинення терміну чинності сертифіката строком на три місяці. Відомості щодо оскарження з боку Позивача рішення АПУ від 04.07.2013 №273/6.1 в судовому порядку у матеріалах справи відсутні. 15. Відповідно до п 10.1 Положення про сертифікацію аудиторів, затвердженого рішенням АПУ від 31.05.2007 №178/6, зі змінами та доповненнями, право на продовження терміну чинності сертифіката мають аудитори, термін чинності сертифіката яких закінчується за умови, якщо у період терміну чинності сертифіката: 1)займались аудиторською діяльністю, як фізичні особи-підприємці або у складі аудиторської фірми не менше трьох років; 2) займаючись аудиторською діяльністю, як фізичні особи-підприємці, своєчасно подавали звіти про виконані ними роботи (за формою N 1-аудит) та підтверджували свою аудиторську діяльність; 3) щорічно успішно проходили контрольні тестування за підсумками удосконалення професійних знань за програмами, затвердженими Аудиторською палатою України, або щорічно здійснювали удосконалення професійних знань згідно з розділом V Положення про постійне удосконалення професійних знань аудиторів України; 4) до них не застосовувались стягнення з боку АПУ у вигляді зупинення чинності сертифіката. 16. Згідно з пунктом 10.5 зазначеного Положення, аудитору, який не підтвердив хоча б однієї з вимог, вказаних у пункті 10.1 та 10.2, для продовження терміну чинності сертифіката Комісія призначає контрольне тестування згідно з розділом 6 Положення про сертифікацію аудиторів шляхом складання кваліфікаційного іспиту. 17. Таким чином, Рішення комісії з сертифікації та освіти аудиторів Аудиторської палати України, згідно з витягом з протоколу засідання №316 від 29.01.2015, щодо відмови аудитору ОСОБА_1 у продовженні терміну чинності сертифікату аудитора та призначення контрольного тестування шляхом складання кваліфікаційного іспиту є правомірним. Вимоги Позивача про скасування вказаного рішення АПУ в силу його протиправності безпідставні оскільки не узгоджуються з нормами чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини. 18. Однак суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що залучені до справи матеріали підтверджують той факт, що позивачка надала усі документи, визначені в п.10.1 та 10.2 Положень, та має право для продовження терміну чинності сертифікату на наступні п'ять років за результатами контрольного тестування шляхом співбесіди в Комісії при поданні заяви, копії трудової книжки та сертифіката аудитора. 19. Посилання у рішенні Аудиторської палати України на той факт, що до ОСОБА_1 у 2013 було застосовано стягнення у вигляді зупинення чинності сертифікату строком на три місяці, є необґрунтованим, з огляду на те, що вказане стягнення відбулось у 2013 році, після чого аудитор ОСОБА_1 добросовісно працювала, щорічно підвищувала та удосконалювала свій професійний рівень знань та зауважень до своєї діяльності не мала. 20. Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не приймаючи рішення про продовження терміну чинності сертифікату аудитора ОСОБА_1 шляхом контрольного тестування у вигляді співбесіди в Комісії, Аудиторська палата України діяла упереджено, без належної оцінки рівня професійних знань позивачки її щорічного удосконалення свого рівня знань та інших обставин, пов'язаних з народженням дитини та переміщенням з іншого регіону країни. І V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 21. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та вважає, що судом було допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскільки Рішення АПУ №316 від 29.10.2015 щодо відмови аудитору ОСОБА_1 у продовженні терміну чинності сертифіката аудитора та призначення контрольного тестування шляхом складання кваліфікаційного іспиту є правомірним і не порушує норми чинного законодавства. Це зумовлено тим, що відповідно до пп. 10.1.4. Положення про сертифікацію аудиторів, затвердженого рішенням АПУ від 31.05.2007 №178/6, право на продовження терміну чинності сертифіката мають аудитори, термін чинності сертифіката яких закінчується за умови, якщо у період терміну чинності сертифіката до них не застосовувалися стягнення з боку АПУ у вигляді зупинення чинності сертифіката. Враховуючи те, що до Позивачки було застосовано, згідно рішення АПУ від 04.07.2013 №273/6.1, стягнення у вигляді зупинення терміну чинності сертифіката строком на три місяці, відповідач правомірно прийняв рішення призначити аудитору ОСОБА_1 для продовження терміну чинності сертифіката аудитора контрольне тестування згідно з розділом 6 Положення про сертифікацію аудиторів шляхом складання кваліфікаційного іспиту. 22. У відзиві Позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскільки рішення суду апеляційної інстанції було прийнято правомірно, адже останній обґрунтовано вважає, що Позивач надала усі документи, визначені п. 10.1 та 10.2. Положення про сертифікацію аудиторів, затвердженого рішенням АПУ від 31.05.2007 №178/6. Також Позивач спростовує покликання Відповідача про наявність стягнення згідно рішення АПУ від 04.07.2013 №273/6.1, оскільки термін його дій сплив у вересні 2013 року. 23. Крім того, законодавством не передбачено повторне складання кваліфікаційного іспиту аудиторами, до яких застосовувалося стягнення у вигляді зупинення терміну чинності сертифіката. V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 24. Оцінюючи наведені сторонами доводи, Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. 25. Відповідно до ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 26. Правовідносини у сфері аудиторської діяльності врегульовано Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року №3125-XII (в редакції Закону від 14.09.2006), Положенням про сертифікацію аудиторів, затвердженим рішенням АПУ від 31.05.2007 №178/6 із змінами, Положенням про постійне удосконалення професійних знань аудиторів України, затвердженим рішенням Аудиторської палати України від 31.05.2007 №178/5.27. Ч. 1 ст. 12 Закону України "Про аудиторську діяльність" передбачено, що повноваження Аудиторської палати України визначаються цим Законом та Статутом Аудиторської палати України. 28. Відповідно до пп. 2.3.12 Рішення Аудиторської палати України 21.06.2007 N 180 "Про Статут Аудиторської палати України" для виконання статутних завдань затверджує порядок сертифікації аудиторів, порядок продовження терміну чинності сертифікатів аудиторам України та, за погодженням з Національним банком України, порядок сертифікації та порядок продовження терміну чинності сертифікатів аудиторам, які здійснюватимуть аудит банків. 29. При цьому ч. ч. 1, 6 ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності на зайняття аудиторською діяльністю) аудиторів здійснюється Аудиторською палатою України. 30. Продовження терміну чинності сертифіката здійснюється через п'ять років за підсумками контрольного тестування за фахом у порядку, встановленому Аудиторською палатою України. 31. Аналізуючи наведені норми, суддійшов висновку, що законодавець наділив Аудиторську палату України встановлювати певний порядок для продовження чинності сертифікатів аудиторів. 32. Керуючись Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року N 3125-XII, Аудиторська палата України прийняла рішення від 31.05.2007 N 178/6 "Про затвердження Положення про сертифікацію аудиторів". 33. Відповідно до п 10.1 Положення про сертифікацію аудиторів, затвердженого рішенням АПУ від 31.05.2007 №178/6, зі змінами та доповненнями, право на продовження терміну чинності сертифіката мають аудитори, термін чинності сертифіката яких закінчується за умови, якщо у період терміну чинності сертифіката: 1) займались аудиторською діяльністю, як фізичні особи-підприємці або у складі аудиторської фірми не менше трьох років; 2) займаючись аудиторською діяльністю, як фізичні особи-підприємці, своєчасно подавали звіти про виконані ними роботи (за формою N 1-аудит) та підтверджували свою аудиторську діяльність; 3) щорічно успішно проходили контрольні тестування за підсумками удосконалення професійних знань за програмами, затвердженими Аудиторською палатою України, або щорічно здійснювали удосконалення професійних знань згідно з розділом V Положення про постійне удосконалення професійних знань аудиторів України; 4) до них не застосовувались стягнення з боку АПУ у вигляді зупинення чинності сертифіката. 34. Відповідно до п 10.1 Положення про сертифікацію аудиторів, затвердженого рішенням АПУ від 31.05.2007 №178/6 Аудитори, термін чинності сертифіката яких закінчується та документи яких відповідають вимогам пункту 10.1 цього Положення, не раніше від трьох і не пізніше від двох місяців до закінчення цього терміну повинні подати до Секретаріату АПУ такі документи: 1) заяву про подовження терміну чинності сертифіката аудитора встановленого зразка (додаток N 4); 2) копію трудової книжки, засвідчену нотаріально або за місцем роботи (для аудиторів, які працюють за основним місцем роботи) ; або копію наказу про прийняття на роботу та довідку з підприємства про підтвердження трудових відносин, нарахування заробітної плати та кількість відпрацьованих годин (для аудиторів, що працюють за сумісництвом) ; або копію свідоцтва про включення до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів (для аудиторів, які здійснюють аудиторську діяльність як фізичні особи підприємці) ; 3) сертифікат, термін чинності якого закінчується; 4) копії свідоцтв про щорічне удосконалення професійних знань, засвідчених нотаріально або за місцем роботи (за період чинності сертифіката) ; 5) документ про внесення плати за продовження терміну чинності сертифіката; 6) копію першої сторінки паспорта. 35. Згідно з пунктом 10.5 зазначеного Положення аудитору, який не підтвердив хоча б однієї з вимог, вказаних у пункті 10.1 та 10.2, для продовження терміну чинності сертифіката Комісія призначає контрольне тестування згідно з розділом 6 Положення про сертифікацію аудиторів шляхом складання кваліфікаційного іспиту. 36. Оцінюючи матеріали справи, Суд погоджується з тим, що Позивачка подала всі необхідні документи для продовження терміну чинності сертифіката, передбачені п. 10.2 Положення про сертифікацію аудиторів, затвердженого рішенням АПУ від 31.05.2007 р. №178/6.37. Причиною прийняття Відповідачем оскаржуваного рішення №316 від 29.01.2015 щодо відмови аудитору ОСОБА_1 у продовженні терміну чинності сертифікату аудитора та призначення складання кваліфікаційного іспиту було не підтвердження вимоги відповідно до пп.10.1.4 (до неї не застосовувались стягнення з боку АПУ у вигляді зупинення чинності сертифіката). 38. Відповідно до ст.22 зазначеного Закону за неналежне виконання професійних обов'язків до аудитора (аудиторської фірми) можуть бути застосовані Аудиторською палатою України стягнення у вигляді попередження, зупинення чинності сертифіката на строк до одного року або анулювання сертифіката, виключення з Реєстру. Порядок застосування до аудиторів (аудиторських фірм) стягнень визначається Аудиторською палатою України (далі АПУ). Рішення Аудиторської палати України щодо застосування до аудиторів (аудиторських фірм) стягнень можуть бути оскаржені до суду. 39. Як зазначено у рішенні АПУ №316 від 29.10.2015, Позивачу відмовлено у продовженні терміну чинності сертифіката у зв'язку з застосуванням до аудитора, згідно рішення АПУ від 04.07.2013 №273/6.1, стягнення у вигляді зупинення терміну чинності сертифіката строком на три місяці. Відомості щодо оскарження з боку Позивача рішення АПУ від 04.07.2013 №273/6.1 в судовому порядку у матеріалах справи відсутні. 40. Суд бере до уваги покликання Позивачки на те, що термін дії стягнення згідно рішення АПУ від 04.07.2013 №273/6.1 сплив у вересні 2013 року та погоджується з тим, що законодавством не передбачено повторне складання кваліфікаційного іспиту аудиторами, до яких застосовувалося стягнення у вигляді зупинення терміну чинності сертифіката. Водночас, Позивачку після спливу дії вищезазначеного стягнення і не було зобов'язано складати повторно кваліфікаційний іспит, а дана вимога про складання іспиту є умовою для продовження терміну дії сертифікату. 41. Суд відхиляє покликання Позивачки на те, що вона щорічно підвищувала та удосконалювала свій професійний рівень знань. 42. Згідно з п.1.4 Положення про сертифікацію аудиторів, контрольне тестування - це перевірка рівня знань та кваліфікаційної придатності аудитора для продовження терміну чинності сертифіката у порядку, встановленому АПУ. 43. Контрольне тестування передбачає тестування за підсумками щорічного удосконалення професійних знань практикуючими аудиторами за програмами, затвердженими АПУ, в центрах, визначених АПУ; або зарахування інших видів удосконалення професійних знань за рішенням Комісії згідно з розділом VI Положення про постійне удосконалення професійних знань аудиторів України; або перевірку рівня знань за умовами порядку проведення кваліфікаційного іспиту. 44. Організація і порядок проведення кваліфікаційного іспиту передбачені розділом 6 зазначеного Положення про сертифікацію аудиторів. 45. Положенням про постійне удосконалення професійних знань аудиторів України, затвердженим рішенням Аудиторської палати України від 31.05.2007 №178/5, зі змінами передбачено порядок постійного удосконалення професійних знань аудиторів та аудиторів банків. Згідно з п. 1.2 цього Положення, аудитори України з метою виконання умов продовження терміну чинності сертифіката щороку удосконалюють свої професійні знання та проходять контрольне тестування відповідно до вимог цього Положення. 46. Отже, щорічне удосконалення професійних знань та проходження контрольного тестування є однією з умов, і не може бути підставою для продовження чинності сертифіката без проходження контрольного тестування згідно з розділом 6 Положення про сертифікацію аудиторів шляхом складання кваліфікаційного іспиту в разі застосовування до аудитора стягнення протягом терміну чинності сертифікату у вигляді зупинення чинності сертифіката. 47. Крім того, Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що, не приймаючи рішення про продовження терміну чинності сертифікату аудитора ОСОБА_1 шляхом контрольного тестування у вигляді співбесіди в Комісії, Аудиторська палата України діяла упереджено, без належної оцінки рівня професійних знань позивачки її щорічного удосконалення свого рівня знань та інших обставин, пов'язаних з народженням дитини та переміщенням з іншого регіону країни. Положенням про сертифікацію аудиторів, прийнятим рішенням АПУ від 31.05.2007 №178/6, встановлено єдині умови та порядок сертифікації аудиторів України, та Суд не вбачає жодних ознак упередженості в діях Відповідача. 48. Отже, Рішення комісії з сертифікації та освіти аудиторів Аудиторської палати України, згідно з витягом з протоколу засідання №316 від 29.01.2015, щодо відмови аудитору ОСОБА_1 у продовженні терміну чинності сертифікату аудитора та призначення контрольного тестування шляхом складання кваліфікаційного іспиту є правомірним. 49. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. 50. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 51. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. 52. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. 53. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 54. Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 55. Враховуючи виявлене, Суд встановив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного судового РІШЕННЯ: 56. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 57. Відповідно до платіжного доручення від 15.04.2016 №211 Відповідачем було сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1378 грн. 00 коп. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). Ці судові витрати підлягають стягнення на його користь з позивачки. Керуючись ст. 345, 349, 352, 355, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Аудиторської палати України задовольнити. 2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у справі №815/6793/15 скасувати. 3. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року у справі №815/6793/15 залишити в силі. 4. Стягнути з ОСОБА_1 (факт. адреса: АДРЕСА_1, 65091; адреса реєстрації: АДРЕСА_2, 91011) на користь Аудиторської палати України (вул. Стрітенська, буд. 10, оф.405, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 00049972) витрати по сплаті судового збору у сумі 1378 грн. 00 коп. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 липня 2018 року Київ справа №464/5593/15-а адміністративне провадження №К/9901/8692/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Мороз Л. Л., суддів: Бучик А. Ю., Гімона М. М., розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №464/5593/15-а за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Департамент економічної політики Львівської міської ради, Львівський міський відділ державної установи "Львівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України" про зобов'язання обмеження режиму роботи суб'єкта підприємницької діяльності, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Львівського окружного адміністративного суду, прийняту 19 квітня 2016 року у складі головуючого судді - Гавдик З. В. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду, прийняту 18 серпня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Глушка І. В., суддів: Большакової О. О., Макарика В. Я., ВСТАНОВИВ: Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання обмежити роботу закладу періодом з 08:00 год. до 22:00 год. Позовні вимоги мотивовані тим, що Департаментом економічної політики Львівської міської ради враховуючи систематичні надходження скарг мешканців, які проживають за адресою АДРЕСА_1 щодо незручностей у проживанні через діяльність піцерії "ІНФОРМАЦІЯ_1", а саме наявність шуму у нічний час доби від озвучення закладу та порушенням громадського порядку під час роботи закладу, скеровано лист відповідачу про зобов'язання провести до вимог чинного законодавства діяльність закладу ресторанного господарства. Крім цього, Львівським міським відділом ДУ "Львівський обласний лабораторний центр" Держепідемслужби України" проведено лабораторно-інструментальні дослідження житлової забудови на вул. АДРЕСА_1 від роботи кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1". Згідно результатів досліджень та розрахунків, рівень шуму становить 50-54 дБА при допустимому рівні 45 дБА, згідно СН30 77-84. Позивач вважає, що відповідач, яка здійснює діяльність у закладі ресторанного господарства "ІНФОРМАЦІЯ_1" не вживає жодних заходів щодо усунення вищевказаних порушень та продовжує систематичне порушення законності при провадженні господарської діяльності. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року змінено рішення суду першої інстанції у частині мотивів відмови у позові. Як встановлено, 09 квітня 2015 року Департаментом економічної політики Львівської міської ради ФОП ОСОБА_1 скеровано лист №23-вих-284 про зобов'язання привести діяльність закладу ресторанного господарства до норм чинного законодавства, дотримуватись Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту населення від впливу шуму", а саме не допускати перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, дотримуватись громадського порядку та встановити і погодити у департаменті економічної політики режим роботи до 22-00 год. 18 червня 2015 року Львівським міським відділом ДУ "ЛОЛЦ ДСЕС України" складено Протокол №73 проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку, проведено дослідження в СМ "Наш", кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" - вихід на терасу, вікно по продажу фаст-фудів "Nonstop" АДРЕСА_1 Львів. У висновку протоколу зареєстровані перевищення еквівалентних рівнів шуму від роботи комплексу СМ "Наш", кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" (вихід на терасу) та закладу громадського харчування по продажу фаст-фудів "Nonstop", що працюють цілодобово на 5-9 дБ (а) згідно вимог СН 3077-84.09 липня 2015 року Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулась в суд із позовом до ФОП ОСОБА_1, в якому просить зобов'язати ФОП ОСОБА_1 обмежити діяльність у закладі господарства "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою АДРЕСА_2 з 08:00 год. до 22:00 год., з підстав систематичних надходжень скарг мешканців які проживають за адресою АДРЕСА_1 щодо незручностей у проживанні через діяльність піцерії "ІНФОРМАЦІЯ_1", а саме надходження шуму у нічний час доби від озвучення закладу та порушенням громадського порядку під час роботи закладу. У касаційній скарзі позивач заявив вимогу про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування. Відповідно до частин першої, другої статті 2 КАС у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За пунктом 8 частини першої статті 3 КАС позивачем вважається особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. Згідно із частиною третьою статті 6 цього Кодексу суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Відповідно до статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо) ; 5) в інших випадках, встановлених законом. Отже, суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду з позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, лише у випадках, які прямо передбачені законом. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органів місцевого самоврядування звертатись до суду з позовом про зобов'язання обмежити роботу ресторану періодом з 08:00 год. до 22:00 год. Враховуючи, що особи, які не є суб'єктами владних повноважень, не можуть бути відповідачами за позовом, який заявлено у цій справі, а органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з таким позовом, підстави для задоволення позовних вимог немає. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові. У касаційній скарзі заявник вказує, що право органів місцевого самоврядування звертатись з позовом у разі порушення прав територіальної громади визначене статтею 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". З доводами позивача суд не погоджується, оскільки вказаною нормою передбачено право виконавчих органів сільських, селищних, міських рад звернення до суду лише про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказане означає, що стаття 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надає право виконавчим органам сільських, селищних, міських рад звертатись до суду лише із позовами, які прямо передбачені у зазначеній нормі, але не з будь-якими іншими. Отже, касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, у частині, залишеній без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року, та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року у справі №464/5593/15-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик М. М. Гімон, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 17 жовтня 2018 року Київ справа №812/1761/17 провадження №К/9901/53566/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом Державної служби геології та надр України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу" про анулювання спеціального дозволу на користування надрами, за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на рішення Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Секірської А. Г. від 01 лютого 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Сухарька М. Г., Блохіна А. А., Василенко Л. А. від 16 травня 2018 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У листопаді 2017 року Державна служба геології та надр України звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу", у якому просила припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами №439127 вересня 2007 року. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено. 3. Судові рішення мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу" виконано обов'язок подання до Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" щорічних звітів за 2014-2017 роки, а тому відсутні правові підстави для припинення права користування надрами. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Державна служба геології та надр України звернулась із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 вересня 2007 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу" Міністерством охорони навколишнього природного середовища України строком на 20 років видано спеціальний дозвіл на користування надрами №4391 щодо видобування вугілля кам'яного на шахто ділянці "Петропавловська" (у межах закритих шахт №51, 52). Невід'ємною частиною дозволу є угода про умови користування надрами, згідно пункту 13.2. якої відповідач зобов'язаний в установленому порядку подавати до Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" щорічні звіти про рух запасів відповідно до форми державної звітності (5-гр). У листах Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" від 07 квітня 2015 року №02/302-0972 та від 26 квітня 2016 року №02/302-1493 міститься перелік надрокористувачів Донецької та Луганської областей, зокрема, серед яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу", інформація щодо руху запасів за формою ф. 5-гр за 2014 та 2015 роки не надходила. 19 травня 2015 року Державна служба геології та надр України прийняла наказ №122 "Щодо зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами", яким на підставі пункту 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 30 травня 2011 року №615, у зв'язку з невиконанням особливих умов спеціальних дозволів на користування надрами, а саме щорічного звітування перед Державним науково-виробничим підприємством "Державний інформаційний геологічний фонд України" щодо руху запасів за формами №5-гр, 60-гр, 7-гр, за 2014 рік та враховуючи пропозиції робочої групи, вирішено зупинити дію спеціальних дозволів на користування надрами згідно з переліком, зокрема, спеціального дозволу на користування надрами від 12 листопада 2009 року №5042, виданого відповідачу, строком 30 календарних днів для усунення порушень. У зв'язку з тим, що УДППЗ "Укрпошта" не здійснюються поштові відправлення до населених пунктів Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, у зв'язку з проведенням антитерористичної операції, Державною службою геології та надр України подано оголошення до офіційного вісника "Урядовий кур'єр" (від 09 червня 2015 року №101) щодо зупинення спеціальних дозволів на користування надрами та надання 30 календарних днів для усунення порушень, у зв'язку з невиконанням щорічного звітування перед Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" щодо руху запасів за 2014 рік. 16 серпня 2016 року Державною службою геології та надр України прийнято наказ №257 "Про встановлення термінів для усунення порушень", яким на підставі пункту 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 30 травня 2011 року №615, у зв'язку з невиконанням особливих умов спеціальних дозволів на користування надрами, а саме щорічного звітування перед Державним науково-виробничим підприємством "Державний інформаційний геологічний фонд України" щодо руху запасів за формами №5-гр, 60-гр, 7-гр, за 2015 рік та враховуючи пропозиції Комісії з питань надрокористування, відповідачу встановлено термін 10 календарних днів для усунення порушень законодавства про надра. 10 січня 2017 року Державною службою геології та надр України прийнято наказ "Про встановлення термінів для усунення порушень", яким відповідачу встановлено до 01 березня 2017 року термін для усунення порушень у сфері надрокористування. 14 лютого 2017 року Державна служба геології та надр України надіслала Державному науково-виробничому підприємству "Державний інформаційний геологічний фонд України" лист №258-14/17 із проханням надати інформацію про те, які надрокористувачі відзвітували за формами 5-гр, 6-гр, 7-гр за 2015 рік. Державне науково-виробниче підприємство "Державний інформаційний геологічний фонд України" надіслало на вказаний запит інформаційний звіт про результати аналізу стану виконання особливих умов спеціальних дозволів на користування надрами в частині звітності надрокористувачів щодо руху запасів за 2015 рік, у якому міститься перелік надрокористувачів, які не звітували щодо руху запасів за 2015 рік, у якому вказано відповідача. Позивачем повторно подано оголошення до офіційного вісника "Урядовий кур'єр" (від 16 травня 2017 року №88) з проханням до відповідача надати у 15-денний строк з моменту опублікування оголошення власну позицію (згоду/незгоду) на припинення права користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами у зв'язку з порушенням вимог, передбачених спеціальним дозволом. 21 серпня 2017 року Державною службою геології та надр України листом №17923/03/14-17 повідомлено відповідача про те, що у зв'язку з неусуненням причин зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 27 вересня 2007 року №4391 розглянуто питання щодо подальшої дії зазначеного спеціального дозволу, а також надано 15-денний строк для висловлення власної позиції (згоду/незгоду) на припинення права користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами у зв'язку з порушенням вимог, передбачених спеціальним дозволом. Вказаний лист направлено на адресу відповідача: вулиця Первомайська, 6, село Червона Поляна, Антрацитівський район, Луганська область, 94660. У зв'язку з тим, що юридична адреса місцезнаходження відповідача знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, відомості щодо відправлення за №0411216547691 на сайті ПАТ "Укрпошта" відсутні. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 6. Касаційна скарга Державної служби геології та надр України обґрунтована тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу" як надрокористувачем порушено вимоги, передбачені спеціальним дозволом на користування ділянкою надр у вигляді не подання щорічних звітів, не усунуто вказані порушення у строки, встановлені наказами №122 від 19 травня 2015 року, №257 від 16 серпня 2016 року, №1 від 10 січня 2017 року, а тому є підстави для припинення права користування надрами. 7. Товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу" своїх доводів відносно касаційної скарги не висловило. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 8. Відповідно до пунктів 2, 4 чинного на час спірних правовідносин Порядку здійснення державного геологічного контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2011 року, державний геологічний контроль здійснюється Держгеонадрами та її територіальними органами. Органи державного геологічного контролю відповідно до покладених на них завдань здійснюють державний геологічний контроль за своєчасністю і правильністю державної реєстрації робіт з геологічного вивчення та використання надр, наявністю спеціальних дозволів на користування надрами і виконання передбачених ними умов. 9. Згідно з частиною другою статті 24 Кодексу України "Про надра" користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 4-1) надавати та оприлюднювати інформацію про загальнодержавні та місцеві податки і збори, інші платежі, а також про виробничу (господарську) діяльність, необхідну для забезпечення прозорості у видобувних галузях, відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції. 10. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 26 Кодексу України "Про надра" право користування надрами припиняється у разі використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр. 11. За змістом частини другої статті 26 Кодексу України "Про надра" право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку. 12. Згідно з підпунктом 1 пункту 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері здійснення державного гірничого нагляду, епідеміологічного нагляду (спостереження), державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, органів місцевого самоврядування, органів ДФС у разі порушення надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр. 13. У пункті 23 вказаного Порядку визначено, що право користування надрами припиняється з підстав та у порядку, передбаченому Кодексом України про надра та Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності". 14. Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року №1669-VII територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014.15. Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" від 07 листопада 2014 року №1085-р місто Первомайськ Луганської області віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 16. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, самостійно або у судовому порядку. 17. У разі відсутності спору, Держгеонадра має право у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 та 7 частини першої статті 26 Кодексу України про надра, самостійно припиняти право користування надрами, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, це право припиняється у судовому порядку. 18. Товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу" у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що несвоєчасне подання щорічних звітів до Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" пов'язане із об'єктивними причинами з огляду на те, що воно знаходиться на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади не здійснюють свої повноваження. УДППЗ "Укрпошта" не здійснює поштові відправлення до населених пунктів Донецької та Луганської областей, а тому було позбавлено можливості надсилати та отримувати поштову кореспонденцію. Між тим, вказано про те, що станом на 25 січня 2018 року ним вжито заходів щодо усунення виявлених порушень у сфері надрокористування. 19. Таким чином є підстави вважати, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу" висловило свою незгоду на припинення права користування надрами, а тому питання припинення цього права підлягає розгляду у судовому порядку. 20. Судами попередніх інстанцій встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що 25 січня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу" подало до Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" щорічні звіти форми 5-гр за 2014-2017 роки. 21. Вказана обставина підтверджує факт належного виконання відповідачем обов'язку щодо подання щорічних звітів відповідно до форми державної статистичної звітності 5-гр. 22. За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу" порушення вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування надрами, яка є самостійною підставою для припинення права користування ними. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 23. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для припинення Товариству з обмеженою відповідальністю "Маяк Донбасу" права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами №4391 від 27 вересня 2007 року. 24. Колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки судів є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року - без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко суддя Я. О. Берназюк суддя М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 лютого 2018 року м. Київ справа №303/3790/15-а адміністративне провадження №К/9901/14089/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В. М., суддів:Гриціва М. І., Стародуба О. П., розглянув у попередньому судовому засіданні справу №303/3790/15-а за касаційною скаргою Виконавчого комітету Мукачівської міської ради на постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (суддя - Пак М. М. ) від 22.12.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Левицької Н. Г., Кухтея Р. В., Хобор Р. Б. ) від 11.07.2016 у справі №303/3790/15-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріс" до Виконавчого комітету Мукачівської міської ради, Управління міського господарства Виконавчого комітету Мукачівської міської ради про визнання незаконним та скасування РІШЕННЯ: І. ПРОЦЕДУРА 1. Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Мукачівської міської ради, Управління міського господарства про визнання незаконним та скасування рішення та зобов'язання щодо вчинення дій. 2. Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.12.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016, позов задоволено. 3.05.08.2016 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Відповідача на постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.12.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016.4. У поданій касаційній скарзі Відповідач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.12.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016.5 Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.09.2016 відкрито провадження у справі. Станом на 28.02.2018 відзив від Відповідача не надходив. 6. Відповідачем було заявлено клопотання про відстрочення судового збору, в якому ухвалою Вищого адміністративного суду від 08.08.2016 йому було відмовлено. ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 7. В обґрунтування Позивач вказав, що 24.04.2008 р. Товариству з обмеженою відповідальністю "Кріс" було надано дозволи на розміщення зовнішньої реклами № №01, 06,11, 12, 13, 29, 36, 66, 73 терміном на 5 (п'ять) років. У зв'язку з тим, що дії вищевказаних дозволів на розміщення зовнішньої реклами закінчувався 01.06.2013p., ТзОВ "Кріс", у відповідності до п.29 Типових правил, звернулося до виконавчого комітету Мукачівської міської ради з заявами про продовження строку дії вищевказаних дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Однак, листом від 19.04.2013p. №01-18/732, виконавчий комітет Мукачівської міської ради повідомив ТзОВ "Кріс", що питання щодо продовження дії вищевказаних дозволів буде вирішено після розгляду Вищим господарським судом України справи за позовом виконавчого комітету Мукачівської міської ради до ТзОВ "Кріс" про стягнення заборгованості. ТзОВ "Кріс" протягом останніх двох років неодноразово зверталось до виконавчого комітету Мукачівської міської ради з заявами про вирішення питання щодо продовження дії вищевказаних дозволів на розміщення зовнішньої реклами, однак дане питання до цього часу так і не вирішувалось. Проте, у відповідь на заяву №14 від 08.06.2015p. ТзОВ "Кріс" отримано від управління міського господарства лист №01-11/380 від 16.06.2015p., згідно із яким комісією з опрацювання заяв щодо розміщення рекламних засобів на території м. Мукачево, вирішено відмовити ТзОВ "Кріс" у продовженні дії дозволів на розміщення рекламних засобів. Згідно з протоколом комісії з опрацювання заяв щодо розміщення рекламних засобів на території м. Мукачево від 10.06.2015p., ТзОВ "Кріс" відмовлено у продовженні строку дії вищевказаних дозволів у зв'язку із: несвоєчасним поданням заяви для продовження дії дозволу, несвоєчасним демонтажем спеціальних конструкцій дія яких була закінчена, благоустрій та утримання рекламоносіїв не здійснювались належним чином; реконструкцією парку Перемога та реконструкцією служби автомобільних доріг у Закарпатській області щодо демонтажу рекламних засобів розміщених в зоні кругової розв'язки з метою зменшення аварійності на вказаній ділянці автодороги. ТзОВ "Кріс" вважає рішення комісії з опрацювання заяв, щодо розміщення рекламних засобів на території м. Мукачево від 10.06.2015p., про відмову у продовженні строку дії вищевказаних дозволів таким, що порушує права позивача та охоронювані законом інтереси на здійснення господарської діяльності в сфері надання рекламних послуг, являється незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню. 8. Відповідач позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити та подав заперечення на адміністративний позов, які мотивує тим, що дозволи на розміщення зовнішньої реклами № №66, 11, 12, 06, 29, 13, 36, 01, 73, що були видані ТзОВ "Кріс" діяли з 01.06.2008 до 01.06.2013. Так, 26.03.2013 директор ТзОВ "Кріс" звернулася з заявою на ім'я Мукачівського міського голови про продовження дії дозволів, у якій просила продовжити дію 48 дозволів на розміщення білл-бордів. В тому числі і ті дозволи, які є предметом судового розгляду. 29.08.2013 виконавчим комітетом Мукачівської міської ради було прийнято рішення №170. Згідно витягів з переліку зазначеного рішення. ТзОВ "Кріс" було продовжено дію дозволів на розміщення білл-бордів, за виключенням дозволів № №66, 11, 12, 06, 29, 13, 36, 01, 73 - термін яких продовженими не були. На сьогоднішній день, дане рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради є чинним та згідно ст. 144 Конституції України є обов'язковим до виконання на відповідній території. Відтак твердження позивача про те, що йому невідомо вирішення питання щодо розпорядження терміну дозволів не відповідає дійсності. Крім того, дана обставина підтверджується листом самого ж Позивача від 09.10.2013 №28.08.06.2015 виконавчим комітетом Мукачівської міської ради було зареєстровано заяву ТзОВ "Кріс" щодо продовження дії дозволів, які є предметом судового розгляду. Однак, з врахуванням чинності рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 29.08.2013 за №170, яким дозвола продовжені не були, комісія з опрацювання заяв, щодо розміщення рекламних засобів на території міста Мукачево правомірно відмовила ТОВ "КРІС" у продовженні дії таких дозволів. Щодо благоустрою та утримання рекламоносіїв відповідач зазначив, що пунктом 6.2 Розділу 6 Правил благоустрою, забезпечення чистоти, порядку утримання і прибирання вуличних, дворових територій, парків, скверів міста Мукачево встановлено, що суб'єкти господарювання, яким надано на умовах договору в тимчасове користування місця розташування рекламних засобів, зобов'язані забезпечувати технічну справність та безпечність технічних конструкцій об'єктів зовнішньої реклами та їх охайний зовнішній вигляд, прибирання місць розташування реклами від використаних рекламних матеріалів та сміття. Вказані конструкції мають бути охайно окрашені та міцно закріплені. Рекламний матеріал має бути нанесений виключно на спеціально призначеному для цього місці, не допускається його розриви подертості чи інше псування. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів. Станом на день розгляду даної справи судом, відносно директора ТОВ "Кріс" було винесено 3 Постанови адміністративної комісії Мукачівського міськвиконкому, якими на останню було накладено адміністративні стягнення у вигляді штрафу за порушення ст.152 КУпАП. Також звертає увагу суду на те, що 04 грудня 2014 року у виконавчому комітету Мукачівської міської ради був зареєстрований лист начальника Служби автомобільних доріг у Закарпатській області від 02 грудня 2014 року вих. №1262/04-11, у якому зокрема, заявник просив розглянути питання демонтажу рекламоносіїв, розміщених в зоні кругової розв'язки на автодорозі М-06 Київ - Чоп біля Гіпермаркету "Епіцентр" в м. Мукачево і за результатом розгляду вищевказаної заяви встановлено, що дозволи на встановлення рекламних засобів, які розміщені безпосередньо в зоні даної кругової розв'язки не видавались. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 9. Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини. 10. Згідно з копіями Дозволів за № №01, 06, 11, 12, 13, 29, 36, 66, 73 на розміщення зовнішньої реклами, виданих ТзОВ "Кріс" 01.06.2008p. на підставі рішення міського голови №163 від 04.03.2002p., на підставі рішення міського голови №379 від 28.05.2002p., на підставі рішення міського голови за №490 від 07.07.2005p., на підставі рішення міського голови №894 від 16.10.2006p. та рішення 32-ої сесії міської ради 5-го скликання від 24.04.2008p., тобто ТзОВ "Кріс" надано дозвіл на розміщення білл-борду розміром 6х3м, за адресою: м. Мукачево, вул. Садова (біля амфітеатру) ; білл-борд розміром 6х3м, за адресою: м. Мукачево, вул. Матросова (в'їзд на територію ринку Торговиця) ; білл-борд розміром 6х3м розміщений за адресою: м. Мукачево, траса Київ-Чоп, поміж ресторанами Червона гірка і Ловачка; білл-борд розміром 6х3м, розміщений за адресою: м. Мукачево, траса Київ-Чоп, поміж ресторанами Червона гірка і Ловачка; білл-борд розміром 6х3м, розміщений за адресою: м. Мукачево, шосейна дорога Ужгород-Київ (перед перехрестям вул. Д. Галицького) ; білл-борд розміром 6х3м, розміщений за адресою: м. Мукачево, вул. Матросова (біля заїзду на територію ринку "Торговиця" з правої сторони) ; білл-борд розміром 6х3м, розміщений за адресою: м. Мукачево, траса Київ-Чоп, поміж ресторанами Червона гірка і Ловачка (сторона А напрямок на м. Ужгород) (а. с.16); білл-борд розміром 6х3м, розміщений за адресою: м. Мукачево, шосейна дорога Ужгород-Київ (перед перехрестям вул. Д. Галицького) ; білл-борд розміром 6х3м, розміщений за адресою: м. Мукачево, траса Київ-Чоп, між ресторанами Червона гірка і Ловачка). 27.03.2013p. директор ТзОВ "Кріс" ОСОБА_3 звернувся до міського голови м. Мукачево з заявою за №10 про продовження на 5 (п'ять років) строк дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами у м. Мукачево у відповідності до п.29 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінет Міністрів України від 29.12.2003 р. №2067 та п.3.22 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Мукачево, затверджених рішенням VІІІ сесії Мукачівської міської ради VІ-го скликання №155 від 31.03.2011 р. 11. Згідно із листом Міського голови від 19.04.2013 р. за №01-18/732, Директора ТзОВ "Кріс" повідомили, що питання щодо продовження терміну дії дозволів на розміщення об'єктів зовнішньої реклами буде вирішено після розгляду Вищим господарським судом України справи за позовом виконавчого комітету Мукачівської міської ради до ТзОВ "Кріс" про стягнення заборгованості. 09.10.2013p. директор ТзОВ "Кріс" звернувся до міського голови м. Мукачево з листом за №28 згідно якого, просить включити дозволи за №01 від 01.06.2008p., №06 від 01.06.2008p., №29 від 01.06.2008p., №11 від 01.06.2008p. №12 від 01.06.2008p., №13 від 01.06.2008p., №36 від 01.06.2008p., №66 від 01.06.2008p., №73 від 01.06.2008p., №64 від 01.06.2008p. до чергового, найближчого рішення виконкому, які, з невідомої йому причини, не ввійшли в вищенаведене рішення, хоча при роботі комісії по інвентаризації зовнішньої реклами, призначеної виконавчим комітетом Мукачівської міської ради, ці раніше надані їм місця, були включені на продовження без винятків в загальний список. 12. Також директор ТзОВ "Кріс" з заявою за №14 від 08.06.2015p. звернувся до керівника робочого органу Мукачівського міськвиконкому, начальника Управління міського господарства, в якій вказує, що у відповідності до п.29 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003p. №2067 та п.3.22 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Мукачево, затверджених рішенням VІІІ сесії Мукачівської міської ради VІ-го скликання №155 від 31.03.2011p., просить продовжити на 5) років термін дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами ТзОВ "Кріс" в м. Мукачево (дозволи №: 66, 13, 36, 73, 11, 12, 01,). Крім цього ТзОВ "Кріс" просить вирішити питання щодо переносу розташування рекламних конструкцій ТзОВ "Кріс" та відповідно продовжити ці дозволи строком на 5 років, а саме: дозволи №:06, 29, 64, які також було обіцяно виконавчою владою, але на жаль, до сьогодні поки що не зроблено. 13. Згідно п.4 Протоколу комісії з опрацювання заяв, щодо розміщення рекламних засобів на території м. Мукачево від 10.06.2015p., комісія відмовила ТзОВ "Кріс" у продовженні дії дозволів на всі об'єкти вказані в п.4.1 у зв'язку із: порушенням Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Мукачево, а саме: несвоєчасне подання заяви для продовження дії дозволу, несвоєчасним демонтажем спеціальних конструкцій, дозволи на розміщення яких не видавались, або дія яких була закінчена. Благоустрій та утримання рекламоносіїв не здійснювалась належним чином; реконструкцією парку Перемога, рекламоносій по вул. Садова (біля амфітеатру), який розміщений на прилеглій території до парку буде перешкоджати під'їзду до новобудови, яка запроектована відповідною документацією. Крім того, Службою автомобільних доріг у Закарпатській області листом від 02.12.2014p. №1262/04-11, рекомендовано провести демонтаж рекламоносіїв, розміщених в зоні кругової розв'язки біля будівельного маркету Епіцентр та Лавківського перехрестя з метою зменшення аварійності на вказаній ділянці дороги. 14. Відповідно до листа №01-11/380 від 16.06.2015p., наданого заступником міського голови ОСОБА_4, директора ТОВ "Кріс" повідомляють, що комісія з опрацювання заяв щодо розміщення рекламних засобів на території м. Мукачево розглянула заяву щодо продовження терміну дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами на п'ять років і комісією вирішено відмовити ТзОВ "Кріс" у продовженні дії дозволів на розміщення рекламних засобів та просить провести демонтаж рекламних засобів в десятиденний термін. Згідно з пунктом 1.1 Рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області "Про розміщення об'єктів зовнішньої реклами" за №170 від 29.08.2013p., вирішено продовжити термін дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами Товариству з обмеженою відповідальністю "Кріс" (юридична адреса: м. Мукачево, вул. Л. Толстого, 36, код ЄДРПОУ 22073531) на рекламні засоби, на умовах згідно додатку №1 до даного рішення з присвоєнням цим рекламним засобам нових номерів дозволів, та на два білл-борди 3х6м. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 15. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків. 16. Відповідно до вимог ст.16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. 17. Згідно із вимогами п.23 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою КМУ №2067 від 29.12.2003 р., дозвіл надається строком на п'ять років, якщо менший строк не зазначено у заяві. 18. За вимогами п.29 Правил, строк дії дозволу продовжується на підставі заяви, яка подається робочому органу розповсюджувачем зовнішньої реклами у довільній формі не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії дозволу. Керуючись п.22 Правил, у наданні дозволу може бути відмовлено у разі, коли: оформлення поданих документів не відповідає встановленим вимогам; у поданих документах виявлені завідомо неправдиві відомості. 19. Згідно із вимогами п.5 Правил, для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління (далі - робочий орган). Робочий орган не вправі подавати заяву та одержувати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами. 20. Суд апеляційної інстанції врахував у своєму рішенні, що 27.03.2013 р. директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріс" звернувся з листом за №10 до міського голови м. Мукачево з заявою про продовження на 05 (п'ять) років строк дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами в м. Мукачево з переліком таких, в тому числі і дозволів за № №01, 06, 11, 12, 13.29, 36, 66, 73 на розміщення зовнішньої реклами, виданих ТОВ "Кріс". Листом №01-11/380 від 16.06.2015p. директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріс" було повідомлено, що ТзОВ "Кріс" відмовлено у продовженні дії дозволів на розміщення рекламних засобів. Однією з причин відмови ТзОВ "Кріс" у продовжені дії дозволів є несвоєчасне подання заяви для продовження дії дозволу, що суперечить заяві за №10 від 27.03.2013 р. про продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами в м. Мукачево, в якій Директор ТзОВ "Кріс" просить продовжити термін дії дозволів за № №01, 06, 11, 12, 13.29, 36, 66, 73.21. Стосовно того, що благоустрій та утримання рекламоносіїв не здійснювались належним чином, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що постановою Мукачівського міськрайонного суду від 22.07.2015 р. ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ст.152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 70 (сімдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 1190,00грн., однак, притягнення позивача до адміністративної відповідальності ніяким чином не стосується вирішення питання щодо продовження дозволів на розміщення зовнішньої реклами, оскільки в Типових правилах розміщення зовнішньої реклами такого не передбачено. 22. Ще однією з причин відмови у продовженні дії дозволів ТзОВ "Кріс" вказано наявність листа Служби автомобільних доріг у Закарпатській області від 02.12.2014 р. за №1262/04-11, однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що такий лист носить рекомендаційний характер та не міг бути підставою для відмови у продовженні дії таких дозволів. 23. Крім того, вичерпний перелік підстав для скасування дозволів або для відмови у продовженні терміну їх дії передбачено Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, в якому, як підстава для відмови у продовженні терміну дії дозволу, відсутні листи будь-яких установ та організацій. Приписами ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 24. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 25. Відповідач у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції і вважає, що висновки судів не відповідають обставинам справи, а також було допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Скаржник заявляє, що рішення комісії з опрацювання заяв щодо розміщення рекламних засобів на території м. Мукачево від 10.06.2015 р., яким ТОВ "Кріс" відмовлено в продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами № №01, 06, 11, 12, 13, 29, 36, 66, 73 є законним, оскільки позивач несвоєчасно звернувся із заявою про продовження строку дії вищевказаних дозволів. Також відповідач-1 у справі зазначає, що"...29.08.2013 р. виконавчим комітетом Мукачівської міської ради було прийнято рішення №170 "Про розміщення об'єктів зовнішньої реклами", яким ТОВ "Кріс" було продовжено дію дозволів на розміщення об'єктів зовнішньої реклами, за виключенням дозволів № №66, 11, 12, 06, 29, 13, 36, 01, 73 (що є предметом судового розгляду), терміни яких продовженими не були, відтак, заява про продовження терміну дії дозволів в цій частині була залишена без задоволення". V. ОЦІНКА СУДУ 26. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. 27. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. 28. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 29. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 30. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. 31. У справі "Пономарьов проти України" (заява N 3236/03, Рішення від 03.04.2008, п. 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. 32. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено. 33. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 34. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Виконавчого комітету Мукачівської міської ради залишити без задоволення. 2. Постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.12.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016 у справі №303/3790/15-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя М. І. Гриців суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 червня 2018 року Київ справа №826/486/14 адміністративне провадження №К/9901/6726/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Мороз Л. Л., суддів: Бучик А. Ю., Гімона М. М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №826/486/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Марля Клуб "Калита" до Державної служби України з лікарський засобів, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Калита", про визнання протиправним та скасування наказу, провадження по якій відкрито за заявою Державної служби України з лікарський засобів та контролю за наркотиками про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України, ухваленої 6 липня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Черпіцької Л. Т., суддів Голяшкіна О. В., Шведа Е. Ю., - ВСТАНОВИВ: У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Марля Клуб "Калита" звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з лікарських засобів від 16.08.2013 №1101 про анулювання свідоцтв про державну реєстрацію медичних виробів виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Марля Клуб "Калита" та ТОВ "Текстильная компания "Городищенская отделочная фабрика", а саме: - свідоцтва про державну реєстрацію медичного виробу від 08.07.2011 №8723/2009: "Бинти марлеві медичні ГОСТ 1172-93: нестерильні (розмірів 5м х 7см, 5м х 10 см, 7м х 5 см, 7м х 10 см, 7м х 14 см), стерильні (розмірів 5м х 10 см, 7м х 14 см)"; - свідоцтва про державну реєстрацію медичного виробу від 08.07.2011 №8724/2009: "Відрізи марлеві медичні ТУ У 24.4-2569404817-2003"; - свідоцтва про державну реєстрацію медичного виробу від 30.10.2009 №9059/2009: "Марля медична бавовнопаперова вибілена шириною 90 см, арт.6498". Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2017 року скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалено нове, яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з лікарських засобів від 16.08.2013 №1101 про анулювання свідоцтв №8723/2009 від 08.07.2011, №8724/2009 від 08.07.2011, №9059/2009 від 30.10.2009 про державну реєстрацію медичних виробів виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Марля Клуб "Калита" та ТОВ "Текстильная компания "Городищенская отделочная фабрика". У серпні 2017 року Державна служба України з лікарський засобів та контролю за наркотиками (в порядку глави 3 розділу ІУ Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017) направила до Верховного Суду України заву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2017 року. Ухвалою Верховного Суду України від 15 вересня 2017 року відкрито провадження у справі. У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) матеріали заяви разом з матеріалами адміністративної справи передано до Верховного Суду. У ході розгляду справи судами встановлено, що 16.08.2013 Державною службою України з лікарських засобів на підставі рекомендацій Науково-експертної ради з питань державної реєстрації медичних виробів (протокол від 15.08.2013 №7) видано наказ №1101 "Про анулювання свідоцтв про державну реєстрацію медичних виробів", яким анульовано: свідоцтво від 30.10.2009 №9059/2009 "Марля медична бавовнопаперова вибілена шириною 90 см, арт. 6498" виробництва ТОВ ""Текстильная компания "Городищенская отделочная фабрика"; свідоцтво від 08.07.2011 №8723/2009 "Бинти марлеві медичні ГОСТ 1172-93: нестерильні (розмірів 5м х 7см, 5м х 10 см, 7м х 5 см, 7м х 10 см, 7м х 14 см), стерильні (розмірів 5м х 10 см, 7м х 14 см) " виробництва ТОВ "Торгово-виробнича компанія "Марля Клуб "Калита"; свідоцтво від 08.07.2011 №8724/2009 "Відрізи марлеві медичні ТУ У 24.4-2569404817-2003" виробництва ТОВ "Торгово-виробнича компанія "Марля Клуб "Калита". Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що припиняючи державну реєстрацію медичних виробів Державна лікарська служба України діяла виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи нове про задоволення позову, Вищий адміністративний суд України мотивував своє рішення тим, що такої підстави для анулювання свідоцтва про державну реєстрацію медичних виробів, як відсутність особи за адресою, не передбачено Порядком державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2004 року №1497. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України Державна служба України з лікарський засобів та контролю за наркотиками вважає неоднаково застосованим судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах Порядок державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2004 року №1497, що, на думку заявника, підтверджується постановою Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2011 року (К/9991/759/11). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно з пунктом 19 Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2004 року №1497, у разі встановлення або отримання повідомлення про невідомі раніше негативні властивості медичних виробів, виявлені у процесі виробництва та/або застосування, невідповідності в маркуванні, виникнення загрози здоров'ю або життю людини, про відсутність або недостатню якість та ефективність їх дії порівняно із задекларованою Держлікслужбою за рекомендацією дорадчого органу приймає рішення про анулювання державної реєстрації або припинення дії свідоцтва на певний строк, що має наслідком заборону (тимчасову заборону) застосування виробів медичних, про що робить відповідну відмітку в Реєстрі та у десятиденний строк письмово повідомляє про це заявника. Після усунення виявлених негативних властивостей медичних виробів Держлікслужба за рекомендацією дорадчого органу може прийняти рішення про поновлення дії свідоцтва. Так, у наданій для порівняння постанові від 18 жовтня 2011 року Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що при проведенні перевірки аптек були відібрані зразки відрізу марлевого медичного нестерильного, вати медичної гігроскопічної гігієнічної нестерильної, бинту марлевого медичного нестерильного, виробниками яких були позивачі по справі. Відібрані зразки були передані до Українського медичного центру сертифікації. За результатами експертних досліджень виробів медичного призначення вироблених позивачами, була виявлена їх невідповідність затвердженим Технічним умовам виробництва цих медичних виробів. На підставі наведеного, наказом Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України №306 від 03.09.2010 припинено дію свідоцтв про державну реєстрацію медичних виробів: 1) вати медичної гігроскопічної ТУУ 23721570.005-2000, виробника ТОВ "Торговий дім "Кампус коттон клаб " (свідоцтво про державну реєстрацію №2483/2004); 2) вати медичної гігроскопічної ТУ У 24.4.-33234936-001:2005, виробника ТОВ "Наша Вата", свідоцтво про державну реєстрацію №5176/2006 від 24.03.2010; 3) бинтів марлевих медичних ТУ У 24.-3234936-002:2007, виробника ТОВ "Наша Вата", свідоцтво про державну реєстрацію №6452/2007 від 18.05.2007; 4) відрізів марлевих медичних нестерильних ТУ У 4.4-1301408-0012001, виробника ТОВ "УкрВата". Отже, підставою для прийняття вказаного наказу слугували результати експертних досліджень виробів медичного призначення за результатами яких було виявлено їх невідповідність затвердженим Технічним умовам виробництва цих медичних виробів. У справі, що розглядається, Науково-експертна рада вирішила рекомендувати Держлікслужбі України відповідно до пункту 19 Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, анулювати свідоцтва про державну реєстрацію медичних виробів №9059/2009, №8723/2009, №8724/2009, у зв'язку з відсутністю юридичних осіб - ТОВ "Торгово-промислова компанія "Калита" та ТОВ "Торгово-виробнича компанія "Марля Клуб "Калита" за адресами, вказаними при державній реєстрації свідоцтв. Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Відповідно до частини першої статті 244 КАС України Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), суд, - ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви Державної служби України з лікарський засобів та контролю за наркотиками відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. _____________________ _____________________ _____________________ Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик М. М. Гімон, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 квітня 2018 року Київ справа №818/3764/15 адміністративне провадження №К/9901/6675/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Гімона М. М., Коваленко Н. В., Мороз Л. Л. - розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом Державної екологічної інспекції у Сумській області (далі - Держекоінспекція) до Шосткинського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Шосткинський агролісгосп" (далі - Підприємство) про зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2015 року Держекоінспекція звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила зобов'язати Підприємство допустити до проведення планового заходу державного нагляду (контролю) посадових осіб позивача. Свої вимоги мотивувала тим, що попри завчасне повідомлення про проведення планової перевірки, пред'явлення службових посвідчень Підприємство вчинило дії, які перешкоджали діям контролюючого органу. Сумський окружний адміністративний суд постановою від 10 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовив. Рішення обґрунтував тим, що положеннями нормативно-правових актів не передбачено право органу державної екологічної інспекції звертатися до суду з адміністративним позовом про зобов'язання підконтрольного суб'єкта господарювання допустити посадових осіб цього органу до проведення планового заходу державного нагляду. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 травня 2016 року це рішення залишив без змін. Вищий адміністративний суду України ухвалою від 12 квітня 2017 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року залишив без змін. Держекоінспекція 22 травня 2017 року подала заяву про перегляд і скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2016 року. Держекоінспекція просить Верховний Суд України переглянути оспорене рішення відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, що підтверджується рішенням Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2016 року (справа № К/800/52116/15). Неоднаковість у правозастосуванні вбачає у різному тлумаченні і застосуванні судом касаційної інстанції матеріального аспекту права на звернення до адміністративного суду, передбаченого в положеннях статей 6, 50, 138, 159 КАС, у поєднанні із нормами статей 8, 11 Закону України від 05 квітня 2007 року №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №877-V), пункту 3 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №454/2011 (далі - Положення). В оскарженій ухвалі суд касаційної інстанції із посиланням на зазначені норми закону дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень - Держекоінспекція, не має права звертатися до адміністративного суду з вимогами зобов'язати підконтрольного суб'єкта перевірки - Підприємство, допустити посадових осіб Держекоінспекції для здійснення контролю. У рішенні, наданому для порівняння, цей самий суддійшов іншого, протилежного за суттю висновку. Із посиланням на аналіз положень статей 8, 11 Закону №877-V, пункту 6, 17 Положення про Державну екологічну інспекцію у Сумській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 12 грудня 2011 року №136, дійшов висновку, що обраний позивачем (Держекоінспекцією) спосіб захисту (допуск посадових осіб контролюючого органу на підставі рішення адміністративного суду) відповідає повноваженням, які передбачені у наведених вище нормах, а відтак передбачають право на адміністративний позов. Інакше, як вважає суд, це по суті призведене до втрати мети діяльності контролюючого органу. суддя Верховного Суду України ухвалою від 05 червня 2017 року відкрив провадження у справі та витребував її з Сумського окружного адміністративного суду. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VІІІ). Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції Закону №2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону №2147-VIII заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу. На підставі наведених вище вимог підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону №2147-VIII керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 12 січня 2018 року №20/0/19-18 у числі інших передав заяву Держекоінспекції до Касаційного адміністративного суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2018 року для розгляду заяви Держекоінспекції визначено суддю-доповідача Гриціва М. І. та колегію суддів. Ухвалою від 20 квітня 2018 року суддя Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді визначив розгляд заяви провести колегією суддів у складі п'яти суддів. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виходить із такого. Відповідно до частин першої, другої статті 2 КАС у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За пунктом 8 частини першої статті 3 КАС позивачем вважається особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. Згідно із частиною третьою статті 6 цього Кодексу суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи. Відповідно до статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо) ; 5) в інших випадках, встановлених законом. Із правового аналізу пунктів 1- 4 частини четвертої статті 50 КАС висновується, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб. Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень. Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС дозволяє дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків "превентивного" судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. У протилежному значенні такий підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призведе до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки. У частині першій статті 138 КАС мовиться про те, що є предметом дослідження доказів - обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. У статті 159 цього Кодексу містяться вимоги до законності та обґрунтованості судового РІШЕННЯ: Положеннями пункту 3 Положення передбачено, що основними завданнями Держекоінспекції є реалізація державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів; додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповітного фонду за екологічною та радіаційною безпекою (у тому числі у пунктах пропуску через державний кордон і в зоні діяльності митниць призначення та відправлення) під час імпорту, експорту та транзиту вантажів, транспортних засобів; біологічною і генетичною безпекою щодо біологічних об'єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів (ГМО) у відкритій системі; поводженням з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) і небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами. Для виконання покладних на неї завдань має право проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати їх за результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження; вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах (пункт 6 Положення). Відповідно до частини першої статті 8 Закону №877-V орган державного нагляду (контролю), одним з яких й є Держекоінспеція, в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: <...>; вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю) ; <...>; надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; застосовувати санкції до суб'єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом. Обов'язок допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю) за умови дотримання державного нагляду (контролю) випливає зі змісту статті 11 Закону №877-V. За статтею статті 10 цього Закону суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право, зокрема: не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: державний нагляд (контроль) здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких заходів; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; суб'єкт господарювання не одержав повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) в порядку, передбаченому цим Законом, та за інших передбачених цією статтею умов. Наведені нормативні положення на рівні закону визначають правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю), передбачають право, умови та підстави суб'єкта господарювання не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), але не встановлюють і не наділяють контролюючі органи повноваженнями звертатися до адміністративного суду з вимогами зобов'язати суб'єкт господарювання допустити посадових осіб до здійснення функції державного контролю. Відповідно до статті 12 Закону №877-V невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом. Згідно зі статтею 1885 Кодексу України про адміністративне правопорушення за невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, вчинення інших перешкод для виконання покладених на винних осіб накладається адміністративне стягнення. Підсумовуючи сказане, у контексті конкретних обставин цієї справи слід зробити такий висновок. У розумінні положень статей 8, 10, 11, 12 Закону №877-V, пункту 3 Положення, статей 2, 50 КАС у разі відмови суб'єкта господарювання допустити Державну екологічну інспекцію України в особі її органів до здійснення державного контролю (нагляду), Державна екологічна інспекція України, її органи та/чи посадові особи не мають повноважень звертатися до адміністративного суду з вимогами зобов'язати суб'єкта господарювання допустити посадових осіб інспекції до здійснення державного контролю. Передбачене у пункті 3 Положення повноваження виступати позивачем та відповідачем у судах не є тотожним поняттю (положенню) мати право (повноваження) на звернення до суду за захистом конкретного права, оскільки бути позивачем чи відповідачем у суді для органу державної влади означає насамперед мати право (повноваження) на здійснення дозволених йому нормативно визначених (приписаних) дій та рішень. У справі, що розглядається, предметом судового контролю були позовні вимоги суб'єкта владних повноважень щодо обов'язку суб'єкта господарювання допустити посадових осіб органу державного нагляду (контролю) для проведення перевірки, які не основувалися на вимогах закону, і тому не підлягали судовому захисту. Оскаржене рішення суду касаційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 244 КАС у попередній редакції у задоволенні заяви Держекоінспекції слід відмовити. З огляду на викладене, керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви Державної екологічної інспекції у Сумській області відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий М. І. Гриців судді: Я. О. Берназюк М. М. Гімон Н. В. Коваленко Л. Л. Мороз

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 квітня 2018 року м. Київ справа №804/7776/16 провадження № К/9901/44510/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П., розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №804/7776/16 за позовом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про застосування заходів реагування за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (у складі судді Уханенко С. А.) від 18 травня 2017 року, ВСТАНОВИВ: І. ПРОЦЕДУРА 1. У листопаді 2016 року Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області звернулося до суду з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", в якому, з урахуванням уточнень, просило: 1. Застосувати заходи реагування у сфері державного нагляду до ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" - зупинити виконання робіт (виробництва), а саме: Гірничо-транспортний цех №1: - з експлуатації технологічних транспортних засобів (13 од.) :БелАЗ-75145 реєстр. №Т01227АЕ, госп. №32; БелАЗ-75131 реєстр. №Т01022АЕ, госп. №22; БелАЗ-75131 реєстр. №Т01168АЕ, госп. №26; БелАЗ-75131 реєстр. №Т01113АЕ, госп. №511; БелАЗ-75485 реєстр. №Т01181АЕ, госп. №510; БелАЗ-540А реєстр. №Т01185АЕ, госп. №546; Б10М-0111ЕНреєстр., №Т01228АЕ, госп. №19; ТD-25Н реєстр. №Т01238АЕ, госп. №21; К-701 реєстр. №Т012; ЗАЕ, госп. №88; БелАЗ-78231 реєстр. №Т01240АЕ, госп. №25; БелАЗ-78231 реєстр. №Т01241АЕ. госп. №26; ТТ-330 ТГ-502АХЛреєстр. №Т01158АЕ, госп. №75; МОАЗ-40484реєстр., №Т00231АЕ, госп. №95; Гірничо-транспортний цех №2: - з експлуатації технологічних транспортних засобі (10 од.) : БелАЗ-75131, реєстр. № Т01160АЕ, гар. №173; Автомобіль для перевезення негабариту на базі БелАЗ 7522, реєстр. № Т00279АЕ, гар. №33; Пересувна їдальня БілАЗ 540А, реєстр. № Т01196АЕ, гар. №03; Установка місцевого провітрювання УМП-1А БелАЗ 7523, реєстр. № Т01213АЕ, гар. №16; Бульдозер гусеничний, Б375 А-5ЕО, реєстр. №Т00293 АЕ, гар. №18; Колісний бульдозер, БілАЗ 78231, Т01128АЕ, гар. №14; Трактор колісний "БАЛТИЕЦ" К707Т, опороперевізник. реєстр. № Т03800 АЕ, гар. №21; Трактор Т-330 Р-1 бульдозер, ДЗ-59 ХЛ.50.00.000, реєстр. №Т01140АЕ, гар. №29; Автомобіль самоскид, БелАЗ-75405, реєстр. №Т01151АЕ, гар. №6; Автонавантажувач, 40811, реєстр. № Т01124АЕ, гар. №130; Управління залізничного транспорту: - з експлуатації тепловозів (11 од.) : 2ТЕ10М зав. №0072А інв. №079732, 2ТЕ10М зав. №0072Б інв. №079732, 2ТЕ10М зав. №999Б інв. №078142, 2ТЕ10М зав. №201ЗБ інв. №078156, ТЕ10М зав. №2013 інв. №078155, 2ТЕ10М зав. №0672Б інв. №078032, ЧМЕЗ зав. №4478, інв. №078170, ЧМЕЗ зав. №4476, інв. №078175, ЧМЕЗ зав. №4479, інв. №078171. ЧМЕЗ зав. №4472, інв. №078174, ЧМЕЗ зав. №4473, інв. №078166; - з експлуатації вагонів-самоскидів 2ВС-105 (35 од.) : інв. № №078305, 078678, 078518, 078383, 077411, 077419, 077567, 077575, 077632, 077646, 077862, 077864, 077917, 077945, 077947, 078310, 078347, 078351, 078355, 078362, 078472, 078536, 078662, 078676.078742, 0790 1 2, 07 7426, 0774 5 7, 077589, 077908, 077913, 078337, 078359, 079680, 079699; - з експлуатації тягових агрегатів (7 од.) : ОПЕ - 1А зав. №111 інв. №078634; ОПЕ - 1А зав. №39 інв. №078958; ОПЕ - 1АМ зав. №80 інв. №079129; ОПЕ - 1А зав. №029 цех. №100; ОПЕ - 1Азав. №131цех. №71; ОПЕ - 1Азав. №109 інв. №078629; ОПЕ - 1А зав. №121 інв. №078628; Дробильна фабрика №3: - з обслуговування комплексу скальної вскриші та руди. Рудозбагачувальна фабрика №1: - з експлуатації магнітних дешламаторів МД-9А інв. № №056668, 057373, 057374; - з експлуатації млинів МШР інв. № №048916, 048917; - з експлуатації млина МШЦ інв. № №050520; - з експлуатації класифікатора КС-2-24х12,5 інв. №045942; - з експлуатації конвеєрів стрічкових інв. № №029173, 029162, 029175, 029207, 029179, 029211, 029232, 029277, 029338; Цех по виробництву обкотишів №1: - з експлуатації штабелеукладників інв. № №042011, 033364; - з експлуатації екскаваторів ЭКГ-5А інв. № №046343, 053030; Цех технічної води та шламового господарства: - щодо укладання хвостів в чашу хвостосховища в районі карт № №3, 4, 5, 6, 7; Автомобільний цех: - допуск водіїв автотранспортних засобів автоколони №2 ОСОБА_3, автоколони №3 ОСОБА_4; Об'єкти електрогосподарства: - з експлуатації ПП - 6 кВ завод. № №150652002; 160111003; 160111002; 150652007; 160111004; 4810000036; 4810000037; 4810000038; 4810000050; 4810000051; 4810000052; - експлуатації устаткування, що відпрацювало граничний строк експлуатації: ВЛ101 (інв. 010886); ВЛ102 (інв. 010886); ВЛ103 (інв. 010886); ВЛ104 (інв. 010886); ВЛ105 (інв.010886); - з експлуатації шаф сушки електродвигунів фабрик на підстанціях цеху мереж та підстанцій. 2. Звернути постанову суду до негайного виконання та видати виконавчий лист. 2. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 березня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Застосовано заходи реагування у сфері державного нагляду до ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" - зупинити виконання робіт (виробництва), а саме: Гірничо-транспортний цех №1: - з експлуатації технологічних транспортних засобів (13 од.) :БелАЗ-75145 реєстр. №Т01227АЕ, госп. №32; БелАЗ-75131 реєстр. №Т01022АЕ, госп. №22; БелАЗ-75131 реєстр. №Т01168АЕ, госп. №26; БелАЗ-75131 реєстр. №Т01113АЕ, госп. №511; БелАЗ-75485 реєстр. №Т01181АЕ, госп. №510; БелАЗ-540А реєстр. №Т01185АЕ, госп. №546; Б10М-0111ЕН реєстр., №Т01228АЕ, госп. №19; ТD-25Н реєстр. №Т01238АЕ, госп. №21; К-701 реєстр. №Т012; ЗАЕ, госп. №88; БелАЗ-78231 реєстр. №Т01240АЕ, госп. №25; БелАЗ-78231 реєстр. №Т01241АЕ.госп. №26; ТТ-330 ТГ-502АХЛ реєстр. №Т01158АЕ, госп. №75; МОАЗ-40484 реєстр., №Т00231АЕ, госп. №95. Гірничо-транспортний цех №2: - з експлуатації технологічних транспортних засобі (10 од.) : БелАЗ-75131, реєстр. № Т01160АЕ, гар. №173; Автомобіль для перевезення негабариту на базі БелАЗ 7522, реєстр. № Т00279АЕ, гар. №33; Пересувна їдальня БілАЗ 540А, реєстр. № Т01196АЕ, гар. №03; Установка місцевого провітрювання УМП-1А БелАЗ 7523, реєстр. № Т01213АЕ, гар. №16; Бульдозер гусеничний, Б375 А-5ЕО, реєстр. №Т00293 АЕ, гар. №18; Колісний бульдозер, БілАЗ 78231, Т01128АЕ, гар. №14; Трактор колісний "БАЛТИЕЦ" К707Т, опороперевізник. реєстр. № Т03800 АЕ, гар. №21; Трактор Т-330 Р-1 бульдозер, ДЗ-59 ХЛ.50.00.000, реєстр. №Т01140АЕ, гар. №29; Автомобіль самоскид, БелАЗ-75405, реєстр. №Т01151АЕ, гар. №6; Автонавантажувач, 40811, реєстр. № Т01124АЕ, гар. №130. Управління залізничного транспорту: - з експлуатації тепловозів (11 од.) : 2ТЕ10М зав. №0072А інв. №079732, 2ТЕ10М зав. №0072Б інв. №079732, 2ТЕ10М зав. №999Б інв. №078142, 2ТЕ10М зав. №201ЗБ інв. №078156, ТЕ10М зав. №2013 інв. №078155, 2ТЕ10М зав. №0672Б інв. №078032, ЧМЕЗ зав. №4478, інв. №078170, ЧМЕЗ зав. №4476, інв. №078175, ЧМЕЗ зав. №4479, інв. №078171. ЧМЕЗ зав. №4472, інв. №078174, ЧМЕЗ зав. №4473, інв. №078166; - з експлуатації вагонів-самоскидів 2ВС-105 (35 од.) : інв. № №078305, 078678, 078518, 078383, 077411, 077419, 077567, 077575, 077632, 077646, 077862, 077864, 077917, 077945, 077947, 078310, 078347, 078351, 078355, 078362, 078472, 078536, 078662, 078676, 078742, 079012, 077426, 077457, 077589, 077908, 077913, 078337, 078359, 079680, 079699; - з експлуатації тягових агрегатів (7 од.) : ОПЕ - 1А зав. №111 інв. №078634; ОПЕ - 1А зав. №39 інв. №078958; ОПЕ - 1АМ зав. №80 інв. №079129; ОПЕ - 1А зав. №029 цех. №100; ОПЕ - 1Азав. №131цех. №71; ОПЕ - 1Азав. №109 інв. №078629; ОПЕ - 1А зав. №121 інв. №078628. Дробильна фабрика №3: - з обслуговування комплексу скальної вскриші та руди. Цех по виробництву обкотишів №1: - з експлуатації штабелеукладників інв. № №042011, 033364; - з експлуатації екскаваторів ЭКГ-5А інв. № №046343, 053030. Цех технічної води та шламового господарства: - щодо укладання хвостів в чашу хвостосховища в районі карт № №3, 4, 5, 6, 7. Автомобільний цех: - допуск водіїв автотранспортних засобів автоколони №2 ОСОБА_3, автоколони №3 ОСОБА_4 Об'єкти електрогосподарства: - з експлуатації ПП - 6 кВ завод. № №150652002; 160111003; 160111002; 150652007; 160111004; 4810000036; 4810000037; 4810000038; 4810000050; 4810000051; 4810000052; - експлуатації устаткування, що відпрацювало граничний строк експлуатації: ВЛ101 (інв. 010886); ВЛ102 (інв. 010886); ВЛ103 (інв. 010886); ВЛ104 (інв. 010886); ВЛ105 (інв.010886); - з експлуатації шаф сушки електродвигунів фабрик на підстанціях цеху мереж та підстанцій. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 3. Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу. 4. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам ст. 187 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції), а саме: не наданням документа про сплату судового збору, неналежним оформленням апеляційної скарги та документа на підтвердження повноважень особи, яка підписала апеляційну скаргу. Скаржнику у справі запропоновано чотирнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги усунути вказані в ухвалі недоліки апеляційної скарги. 5. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 березня 2017 року у справі №804/7776/16 повернуто заявнику. 6. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. 7. У касаційній скарзі клопотань заявлено не було. 8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 9.17 липня 2017 року від ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року - без змін. 10.22 березня 2018 року касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі №804/7776/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 11. Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено її розгляд в порядку письмового провадження. IІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 12. Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги на підставі п. 1 ч. 3 ст.108 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції), суд апеляційної інстанції виходив із того, що апелянтом станом на 18 травня 2017 року недоліки апеляційної скарги, вказані в ухвалі від 18 квітня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху, не усунуто. 13. Подану на усунення недоліків апеляційної скарги, уточнену апеляційну скаргу суд визнав такою, що не містить обґрунтувань вимог апеляційної скарги, про необхідність зазначення яких було вказано в ухвалі від 18 квітня 2017 року, і є ідентичною первинно поданій апеляційній скарзі. 14. Суд апеляційної інстанції вказав, що апеляційна скарга подана неповноважною особою, оскільки додана до апеляційної скарги довіреність на ім'я Корольова К. В. датована 05 травням 2017 року, у той час, як первинна апеляційна скарга за підписом Корольова К. В. датована 29 березням 2017 року. 15. Щодо доводів апелянта, згідно яких він звільнений від слати судового збору, суд апеляційної інстанції вказав, що згідно п. 20 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений лише центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Водночас, у даній справі, заявником апеляційної скарги є Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, яке є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що не дає йому пільг зі сплати судового збору. IV. АРГУМЕНТИ СТОРІН А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі) 16. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що у відповідності до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, п. 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 27 березня 2015 року №340, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що її підпорядковується. 17. Наведене, на думку скаржника, свідчить про те, що Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області при зверненні до суду також відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнене від сплати судового збору. 18. Також у касаційній скарзі скаржник вказує, що на виконання вимог ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, ним надано довіреність на ім'я заступника начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Корольова К. В. від 05 травня 2017 року, уповноваженого подавати апеляційні скарги від імені позивача. Б. Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу (відповідача у справі) 19. У запереченні на касаційну скаргу ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" зазначає, що у відповідності до п. 20 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", пільгами зі сплати судового збору при зверненні до суду користується лише Державна служба України з питань праці, як центральний орган виконавчої влади у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. 20. Водночас, територіальні органи, до яких належить Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, від сплати судового збору не звільняються. IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 21. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року), а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного. 22. Відповідно до ст. 185 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 23. Вимоги до апеляційної скарги закріплені у ст. 187 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції), згідно з частини другої якої у апеляційній скарзі, серед іншого, зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. 24. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження, якщо цей документ не подавався раніше (ч. 5 ст. 187 КАС України). 25. До апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору (ч. 6 ст. 187 КАС України). 26. Згідно з ч. 3 ст. 189 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 187 КАС України, застосовуються правила ст. 108 цього Кодексу. 27. Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху (п. 1 ч. 3 ст. 108 КАС України). 28. З матеріалів справи встановлено, що звернувшись з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції (первісною та повторно поданою, на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху), позивач послався на те, що він є звільненим від сплати судового збору на підставі п. 20 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". 29. В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції вказані доводи позивача відхилив, пославшись на те, що пільги, передбачені зазначеною нормою, поширюються виключно на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, яким є Державна служба України з питань праці. 30. Верховний Суд щодо висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для звільнення Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі, зазначає наступне. 31. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір". 32. Відповідно до п. 20 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, структурні підрозділи виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад, на які покладені функції із здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. 33. Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 передбачено, що Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення загальнообов'язкове державне соціально страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. 34. Відповідно до п. 7 вказаного Положення Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. 35. Пунктом 3 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 27 березня 2015 року №340 передбачено, що основними завданнями Державної служби України з питань праці в області, зокрема, є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. 36. Відтак, в силу положень п. 20 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області звільнено від сплати судового збору, зокрема, за подання апеляційної скарги при оскарженні судових рішень суду першої інстанції. 37. Правова позиція що Головне управління Державної служби України з питань праці в області звільнено від сплати судового збору, за подання апеляційної скарги при оскарженні судових рішень суду першої інстанції була висловлена у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №805/1477/17-а. 38. Крім того, Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі про повернення апеляційної скарги про те, що апеляційна скарга подана неповноважною особою. 39. З матеріалів справи встановлено, що на виконання вимог ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху, Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області на підтвердження повноважень Корольова К. В., який підписав від імені позивача апеляційну скаргу, було надано належним чином засвідчену копію довіреності Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 05 травня 2017 року №79-ОД. 40. Цією довіреністю Корольова К. В. уповноважена, зокрема, на подання апеляційних скарг від імені Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Наведене свідчить, що позивачем підтверджено повноваження особи, яка подала апеляційну скаргу. 41. Разом з тим, передчасними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що апеляційна скарга не містить обґрунтувань вимог апеляційної скарги. 42. Як свідчать матеріали справи, у апеляційній скарзі Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області просило скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо звернення судового рішення до виконання. В обґрунтування цієї вимоги позивач покликався на порушення судом першої інстанції вимог ст. 254, 256 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). 43. Враховуючи наведене, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення апеляційної скарги позивача не ґрунтується на дотриманні вимог норм процесуального права. 44. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 45. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 46. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного, керуючись ст. 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі №804/7776/16 скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Т. О. Анцупова судді В. М. Кравчук О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 вересня 2018 року м. Київ справа №804/5941/17 адміністративне провадження №К/9901/53150/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючий - Стародуб О. П., судді - Мороз Л. Л., Коваленко Н. В. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Скіфія" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 р. (судді - Шальнєва В. А., Білак С. В., Олефіренко Н. А.) у справі за позовом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Скіфія" про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У вересні 2017р. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Скіфія" штраф у розмірі 33600,00 грн. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 р. позов задоволено. Стягнуто з "Телерадіокомпанія "Скіфія" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення штраф, у розмірі 33 600,00 грн. З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2018 р. апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту десятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме звернення до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку апеляційного оскарження вказавши інші поважні підстави для поновлення такого строку та надати належні докази на підтвердження факту отримання постанови суду першої інстанції саме 06.03.2018 р. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 р. апеляційну скаргу повернуто скаржнику. ТОВ "Телерадіокомпанія "Скіфія" не погодилось з ухвалою апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, звернулось з касаційною скрагою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 р. а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що в апеляційний скарзі помилково було зазначено датою отримання рішення суду першої інстанції 06.03.2018 р., а не 06.04.2018 р., як це мало місце. Посилалось на те, що надані до апеляційної скарги докази давали суду можливість встановити дату отримання судового рішення та прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Крім того, посилалось на те, що у визначений ухвалою апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху строк ним було подано відповідну заяву про виправлення описки в тексті апеляційної скарги та докази на підтвердження отримання копії постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 р. саме 06.04.2018 р., яке отримано апеляційним судом 16.05.2018 р. Разом з тим, апеляційним судом не було враховано надані відповідачем докази щодо поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження, та ухвалою від 16.05.2018 р. апеляційну скаргу повернуто скаржнику. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Частиною 2 статті 186 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) встановлено процесуальний строк апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції; відповідно до вказаної норми апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Відповідно до частини 3 статті 298 КАС України (в редакції з 15.12.2017 р., чинній на момент подання апеляційної скарги) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особи має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Залишаючи апеляційну скаргу відповідача без руху, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення суду першої інстанції ухвалено 04.12.2017 р., а з апеляційною скаргою на зазначене рішення відповідач звернувся 10.04.2018 р. - тобто з пропуском встановленого законом процесуального строку; доказів на підтвердження факту отримання копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції саме 06.03.2018 р. не надано, що є перепоною для суду апеляційної інстанції для вірного встановлення дати отримання оскаржуваного рішення та початку перебігу строку апеляційного оскарження. 07.05.2018 р. на виконання ухвали апеляційного суду від 20.04.2018 р. про залишення апеляційної скарги без руху відповідачем, засобами поштового зв'язку, направлено до суду заяву про виправлення описки в тексті апеляційної скарги щодо дати отримання копії постанови суду першої інстанції з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 р., до якої було додано докази на підтвердження отримання копії постанови та порушено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з обґрунтуванням поважності причин його пропуску. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 р. апеляційну скаргу повернуто скаржнику. Повертаючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції виходив з того, що у строк, встановлений судом, скаржником вимоги ухвали суду щодо залишення апеляційної скарги без руху не виконано, що в силу положень статей 169, 298 КАС України є підставою для її повернення. З такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Відповідно до частини 3 статті 298 КАС України (в редакції з 15.12.2017 р. ) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особи має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до наявного матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху відповідачем отримано 27.04.2018 року, а тому останнім днем для усунення недоліків є 07.05.2018 року. За правилами частини 9 ст. 120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку. Згідно відбитку поштового штемпеля на конверті, що міститься в матеріалах справи, матеріали на усунення недоліків апеляційної скарги разом з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження відповідачем надіслано на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 07.05.2018 р., та які відповідно до доданої до касаційної скарги роздруківки з офіційного сайту "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення, отримано апеляційним судом 16.05.2018 р. Наведене свідчить, що заявником апеляційної скарги в межах наданого строку виконано вимоги ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, з огляду на що висновок апеляційного суду про не усунення відповідачем недоліків апеляційної скарги у визначений судом строк не можна визнати обґрунтованим. Дата реєстрації надісланих відповідачем матеріалів на усунення недоліків апеляційної скарги, згідно штампу вхідної кореспонденції суду - 17.05.2018 р., не спростовує інформацію з офіційного сайту "Укрпошта" щодо факту отримання апеляційним судом зазначених матеріалів саме 16.05.2018 р. та факту виконання відповідачем вимог ухвали суду в межах встановленого судом строку. Крім того, відповідно до п. 4 ч. 1 статті 299 КАС України наслідком неподання особою заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження або визнання неповажними причин вказаних нею підстав для поновлення строку апеляційного оскарження є відмова у відкритті апеляційного провадження, а не повернення апеляційної скарги. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Скіфія" задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 р. скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. СУДДІ: О. П. Стародуб Л. Л. Мороз Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 липня 2019 року Київ справа №751/5548/17 адміністративне провадження №К/9901/29848/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11.09.2017 (постановлена у складі судді Янцовська Т. М. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 (постановлена у складі колегії Кузьмишиної О. М., Глущенко Я. Б., Шелест С. Б. ) у справі №751/5548/17 за позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати постанову старшого державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Назаренко М. Б. від 15.08.2017 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №53225076 в сумі 87 гривні. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11.09.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області перебуває виконавчий лист №751/8930/16-а, виданий 26.12.2016 Новозаводським районним судом м. Чернігова, відповідно до якого - зобов'язано позивача, починаючи з 01.09.2016, провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1. Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області винесено постанову від 15.08.2017 про стягнення з позивача, як боржника у виконавчому провадженні, витрат виконавчого провадження в розмірі 87 гривень, а саме: плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження 51 гривня, вартість друку 4 гривні, вартість направлення рекомендованого листа - 32 гривні. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження відповідач діяв у відповідності до вимог статей 42, 45 Закону України "Про виконавче провадження". Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке. Статтею 42 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404) визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 "Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження" (далі - Наказ №2830/5), зокрема, частин першої, другої та дев'ятої розділу І, до видів витрат виконавчого провадження відносяться: виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки) ; послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку; послуги за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону №1404 плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження. Відповідно до частин першої, другої розділу ІІ Наказу №2830/5 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта". Згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2016 №3917/5 "Про встановлення розмірів плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями" з 05.01.2017 плата за користування системою становить 51 гривню за кожне відкрите виконавче провадження. Судом першої інстанції встановлено, що позивачем було виконано рішення суду про проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1, що підтверджується протоколом від 13.01.2017, про що повідомлено відповідача листом від 17.01.2017 №1660/06. Також, встановлено, що позивачем не було виконано судове рішення у добровільному порядку до початку примусового виконання рішення по справі №751/8930/16-а. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що Мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить розрахунок здійснених відповідачем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження, який затверджено Наказом №2830/5, що відповідають встановленим розмірам станом на дату їх обрахунку. Суд вважає необґрунтованим доводи касаційної скарги про те, що положеннями статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заборонено використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом, оскільки вказані положення не застосовуються до спірних правовідносин та не можуть свідчити про протиправність оскаржуваної постанови. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та ґрунтуються на довільному тлумаченні норм матеріального права. Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. За наведених обставин даної справи та з урахуванням викладеного, Суд не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень. Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України - залишити без задоволення. 2. Постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11.09.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 - залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується. суддя-доповідач В. М. Бевзенко судді Н. А. Данилевич Н. В. Шевцова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 жовтня 2018 року м. Київ справа №826/14758/17 адміністративне провадження №К/9901/61422/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В. М., суддів Анцупової Т. О., Стародуба О. П., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №2" Подільського району міста Києва на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2018 (суддя Кузьменко А. І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 (колегія суддів у складі Шелест С. Б., Мєзєнцева Є. І., Пилипенко О. Є.) у справі №826/14758/17 за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №2" Подільського району міста Києва про застосування заходів реагування. І. ПРОЦЕДУРА 1. Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №2" Подільського району міста Києва (далі - відповідач), в якому просить застосувати заходи реагування у вигляді часткового зупинення експлуатації підвального приміщення відповідача до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки шляхом опечатування (опломбування) та відімкнення від джерел живлення. 2. Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 29.05.2018 позовні вимоги задовольнив частково. Застосував заходи реагування у вигляді часткового зупинення експлуатації підвального приміщення відповідача до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, шляхом опечатування (опломбування) та відімкнення від джерел живлення. Обов'язок щодо забезпечення виконання рішення поклав на позивача. У задоволенні інших позовних вимог відмовив. 3. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 31.07.2018 вищевказане рішення суду першої інстанції залишив без змін. 4. Відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить вищевказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 5. Ухвалою від 20.09.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження. 03.10.2018 надійшов відзив від Позивача. 6. Позивачем було заявлено клопотання про розгляд справи за його участі, однак ухвалою Верховного Суду в його задоволенні було відмовлено. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 7. Відповідач створений рішенням Київської міської ради від 17 квітня 2013 року №132/9189 шляхом злиття поліклініки №2 Подільського району міста Києва та дитячої поліклініки №4 Подільського району міста Києва, до складу якого увійшло 9 амбулаторій ЗП-СМ, територіально розташованих за адресою: амбулаторія №1 - вулиця Полкова, 57, амбулаторія №2 - вулиця Бестужева, 32, амбулаторії №3,4,5,6,8,9 - проспект Свободи, 22 та амбулаторії №6,7 - вулиця Мостицька, 9.8. Відповідно до вимог Кодексу цивільного захисту України, Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", розпорядження Кабінету міністрів України від 20 вересня 2017 року №643-р "Деякі питання державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки", Положення про Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, затвердженого наказом ДСНС України від 04 лютого 2013 року №3, наказу ДСНС України від 22 вересня 2017 року №509 "Про проведення позапланових перевірок стану техногенної і пожежної безпеки", позивач видав наказ від 29 вересня 2017 року №337 "Про проведення позапланових перевірок стану техногенної та пожежної безпеки" у відповідності до переліку (додається) (далі - НАКАЗ: 9. На виконання наказу та на підставі посвідчення на проведення перевірки від 06 листопада 2017 року №297 посадова особа позивача у присутності фахівця з цивільного захисту відповідача Мірошниченко О. В. у період з 08 листопада 2017 року до 10 листопада 2017 року провела позапланову перевірку щодо додержання відповідачем вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки за адресою: місто Київ, проспект Свободи, 22.10. За результатами складено Акт від 10 листопада 2017 року №278 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовані виявлені порушення вимог: - пункту 1.12 розділу IV Правил пожежної безпеки в Україні (далі - ППБУ) - не надані акти проведення схованих робіт на прокладання електропроводки за підвісними стелями центру в холі 1 та 7 поверхів; - пунктів 1.1., 1.20 розділу IV ППБУ - нові підключення різних струмоприймачів проведені без урахування допустимого струмового навантаження електричних мереж; - пункту 1.6. розділу IV ППБУ - з'єднання, відгалуження та окінцювання жил проводів в приміщеннях: криші, 1,3,7 поверху в холі, приміщенні підвалу не виконано за допомогою опресування, зварювання, паяння або затискачів; - пункту 1.8. розділу IV ППБУ - в приміщеннях центру допускається улаштування та експлуатація тимчасових дільниць електромереж; - пункту 1.18. розділу IV ППБУ - в підвальному приміщенні центру допускається підвішування світильників безпосередньо на струмопровідні проводи; - пункту 1.18. розділу IV ППБУ - в підвальному приміщеннях центру допускається експлуатація кабелів і проводів з пошкодженою або такою, що в процесі експлуатації втратила захисні властивості, користування пошкодженими з'єднувальними коробками, вимикачами та іншими електровиробами; - пункту 1.21. розділу IV ППБУ - захист адміністративної будівлі від прямих попадань блискавки і вторинних її проявів, не виконаний у відповідності до вимог ДСТУ Б. В.2.5 - 38:2008 "Інженерне обладнання будинків і споруд. Улаштування блискозахисту будівель і споруд"; - пункту 1.18. розділу IV ППБУ - допускається користування світильників з лампами розжарювання без захисного суцільного скла (ковпаків) на сходових клітинах та у приміщеннях підвалу центру; - пункту 1.18. розділу IV ППБУ - в підвальному приміщенні центру допускається користування пошкодженими розетками; - пункту 1.2. розділу V ППБУ - усі приміщення, закладу, не обладнано системою оповіщення про пожежу та управлінням евакуації людей; - пункту 1.2. розділу V ППБУ - приміщення не обладнані системою автоматичної пожежної сигналізації з виводом сигналу від приймально-контрольного приладу на пульт централізованого спостереження пожежної охорони; - пункту 1.2. розділу V ППБУ - підвальне приміщення центру не обладнано спеціальною системою димовидалення; - пункту 1.18. розділу VІ ППБУ - електророзподільні коробки в підвальному приміщенні центру не закриті кришками з негорючого матеріалу; - пунктів 3.6., 3.8. розділу V ППБУ - приміщення центру не забезпечені нормативною кількістю первинних засобів пожежогасіння (вогнегасниками) ; - пункту 7 розділу І, пункту 2.3. розділу ІІІ, пункту 1.24, таблиця 2, пункту 9.3.6, пункту 2.14 таблиця 1.2 розділу ІV ППБУ - двері електрощитових в підвальному приміщенні центру не виконанні протипожежними з метою вогнестійкості не менше 30 хвилин (ЕІ - 30) та сертифікатом УкрСЕПРО; - пункту 2.37. розділу ІІІ ППБУ - двері евакуаційних виходів з приміщень всіх поверхів центру не обладнані замками, що легко відчиняються з середини; - пункту 2.17 розділу ІІІ ППБУ - в приміщеннях центру стіни та стеля на шляхах евакуації в межах запасного евакуаційного виходу на 1-му поверсі оздоблені горючими матеріалами; - пунктів 2.23, 7.2.4 розділу ІІІ ППБУ, ДБН В.1.1-7-2016 - підвальне приміщення центру не забезпечене другим евакуаційним виходом; - пункту 2.31. розділу ІІІ ППБУ - внутрішні сходові клітини центру не обладнані евакуаційним освітленням; - пункту 2.4 розділу ІІІ ППБУ - отвори на 7 поверсі в загальному коридорі та підвальному приміщеннях центру в протипожежних перешкодах які утворились під час прокладання електричних комунікацій не зашпаровані наглухо негорючим матеріалом, який забезпечує клас вогнестійкості та димогазонепроникнення, що вимагається будівельними нормами для цих перешкод; - пункту 4 розділу ІІ ППБУ - для підвального приміщення центру не розроблена та не затверджена керівником об'єкта інструкція про заходи пожежної безпеки; - пункту 2.32 розділу ІІ ППБУ - евакуаційні виходи не позначені світловими покажчиками "ВИХІД" білого кольору на зеленому фоні, підключені до джерела живлення аварійного (евакуаційного) освітлення в приміщеннях центру; - пункту 2.37 розділу ІІІ ППБУ - в приміщеннях центру відсутні пристрої для самозачинення дверей сходових кліток; - пункту 2.37 розділу ІІІ ППБУ - шляхи евакуації в підвальному приміщенні центру захаращені матеріальними цінностями, меблями; - пункту 2.23 розділу ІІІ ППБУ - світлові кармани шляхів евакуації центру загороджені перегородками та переоснащені під кіоск та кабінет; - пункту 8 розділу ІІ ППБУ - приміщення центру не забезпечені знаками згідно ГОСТ 12.4.026-76 та ДСТУ ISO 6309:2007 "Протипожежний захист. Знаки безпеки. Форми та колір"; - пункту 4 розділу ІІ ППБУ - на дверях приміщень горища, підвалу, електрощитових, тощо не вивішені таблички з вказанням місця знаходження ключів в приміщеннях центру; - пунктів 4, 2 статті 57 розділу І ППБУ, Кодексу цивільного захисту - на першому поверсі (аптека), на 3 поверсі (кіоск) та підвалі (приміщення №5 манікюрний кабінет) центру здійснюється господарська діяльність без оформлення декларації відповідності матеріально - технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки; - пункту 2.2. розділу V ППБУ - не надані підтверджуючі документи, щодо технічного обслуговування існуючих пожежних кранів, та перевірки їх на працездатність шляхом пуску води з реєстрацією результатів у журналі обліку технічного обслуговування; - пункту 2.2. розділу V ППБУ - пожежні кран-комплекти не мають отворів для провітрювання і не пристосовані для візуального огляду їх без розкривання; - пункту 2.2. розділу V ППБУ - оформлення дверцят шаф пожежних кранів не виконано згідно вимог ГОСТ 12.4.026-76, в т. ч. після літерного індексу "ПК" вказати порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони; - пункту 2.2. розділу V ППБУ - пожежні крани центру не укомплектовані пожежними рукавами однакового з ними діаметра та стволами, а також важелем для полегшення відкривання вентиля. Елементи з'єднання пожежного крана, рукавів та ручного пожежного ствола мають бути однотипними. 11. Примірник Акту перевірки отримано уповноваженою особою відповідача 10 листопада 2017 року. 12. Наявність встановлених в Акті перевірки порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки стали підставою для звернення позивача з цим позовом до суду. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 13. Позов обґрунтований виявленням під час проведення перевірки порушень, які створюють загрозу життю та здоров'ю людей та дітей. 14. У письмових поясненнях відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити. 15. Акцентував, що йому згідно з наказом Департаменту охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації від 30 січня 2014 року №54 "Про внесення змін до наказу Департаменту охорони здоров'я від 23 жовтня 2013 року "Про організаційно правові заходи щодо функціонування комунальних некомерційних підприємств "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Подільського району міста Києва та "Центр первинної медико-санітарної допомоги №2" передані терапевтичні відділення дитячої клінічної лікарні №9 Подільського району міста Києва з переведенням штатних одиниць: амбулаторія №10 - проспект Правди, 64, амбулаторія №11 - проспект Правди, 64 та відділення невідкладної медичної допомоги №3 - проспект Правди, 64. Технічна, виконавча, проектна документація на діючі мережі теплопостачання, водопостачання та каналізації, електропостачання, вентиляції, систем пожежного водопостачання та електропостачання знову створеному КНП "ЦПМСД №2" Подільського району міста Києва не передавалась (за відсутності як такої). 16. Також відповідач зазначив, що порушення, викладені в Акті позапланової перевірки частково ним усунені. Наголосив на тому, що відвідувачами закладу систематично здійснюються крадіжки майна та обладнання, яке належить до системи пожежного водопостачання підприємства. Зважаючи на те, що система пожежного водопостачання з відповідним обладнанням знаходиться у неробочому (занедбаному) стані з часу створення, відповідач у жовтні 2013 року з огляду на відсутність технічної, виконавчої, проектної документації на відповідну систему, визначив пріоритетним направленням створити першим етапом "систему автоматичної пожежної сигналізації і систему сповіщення про пожежу на об'єктах КНП "ЦПМСД №2" Подільського району міста Києва у 2018 році. 17. Оскільки фінансування установи відбувається з бюджету міста Києва, відповідач взяв на себе відповідальність та зобов'язання щодо внесення фінансових витрат на відповідні заходи (за погодженням з профільним керівником вищої інстанції) у власний фінансовий на 2019 рік з наступним вжиттям заходів у 2019 році щодо капітального ремонту системи пожежного водопостачання. ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 18. Вважаючи зазначені вище порушення такими, що створюють загрозу життю та здоров'ю людей, які перебуватимуть у приміщенні позивача, а також особам, які будуть, у разі чого, здійснювати гасіння виниклої пожежі, судом першої інстанції вжито заходи реагування у вигляді часткового зупинення експлуатації підвального приміщення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, шляхом опечатування (опломбування) та відімкнення від джерел живлення. 19. Зі такою позицією суду погодився суд апеляційної інстанції. 20. Зокрема, посилаючись на пункт 12 ч.1 ст.67, ч.2 ст.68, п.1 ч.1 ст.70 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України), дійшов висновку, що зупинення роботи підприємства, в т. ч. його окремих приміщень, є крайнім заходом реагування, у разі встановлення факту порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює реальну загрозу життю та здоров'ю людей, та у подальшому може призвести до тяжких наслідків у цій сфері. 21. Колегією суддів з акту позапланової перевірки №42 установлено, що станом на 05.04.18 залишись 20 порушень з 33 виявлених за результатами попередньої перевірки, оформленої актом від 10.11.17 №278, які не є формальними, а стосуються відсутності у відповідача необхідної системи заходів для усунення виникнення пожежі, її гасіння та швидкого реагування у разі її виникнення, зокрема: усі приміщення, закладу, не обладнано системою оповіщення про пожежу та управлінням евакуації людей; приміщення не обладнані системою автоматичної пожежної сигналізації з виводом сигналу від приймально-контрольного приладу на пульт централізованого спостереження пожежної охорони; підвальне приміщення центру не обладнано спеціальною системою димовидалення. 22. Посилаючись на відсутність доказів усунення таких порушень, недопустимість виправдання їх наявності неналежним фінансуванням зі сторони держави, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції, що недотримання відповідачем вимог законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки та цивільного захисту, високий ступінь небезпечності зазначених в акті перевірки порушень свідчать про наявність реальної загрози життю та здоров'ю людей, що є підставою для застосування до нього заходів реагування шляхом часткового зупинення експлуатації підвального приміщення з опечатуванням (опломбуванням) та відімкнення його від джерел живлення. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 23. У касаційній скарзі позивач відповідач скасувати судові рішення з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. 24. Акцентує увагу на безпідставне неврахування судами факту усунення більшості виявлених порушень, не вжиті заходи зі з'ясування, які саме порушення усунені та чи загрожують життю та здоров'ю людей, а позивач не довів факту існування явної чи очевидної в тому небезпеки. 25. Вважає, що застосований захід реагування не є співмірним з характером допущених порушень та ступенем небезпеки, не пропорційним меті застосування та впливає на права третіх осіб. Водночас суди не врахували, що на даний час до відповідача звертаються громадяни за наданням медичної допомоги, у зв'язку з чим зупинення роботи призведе до порушення конституційного права, передбаченого ст.49 Конституції України, на охорону здоров'я, медичну допомогу. 26. Зазначає на необґрунтоване відхилення доводів щодо фінансування відповідача з бюджету м. Києва та передбачення у його фінансовому плані на 2019 рік коштів на реалізацію відповідного проекту. Оскільки всі комунікації, необхідні для функціонування відповідача, проходять через підвальне приміщення, застосовані заходи реагування припиняються роботу усієї будівлі відповідача. 28. Також суди не з'ясували, чи видано припис, розпорядження або інший розпорядчий документ для усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час перевірки та чи були відповідачем виконані вимоги у встановлений термін. Отже суди неповно встановили обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. 29. У своєму відзиві Позивач проти задоволення касаційної скарги заперечує, посилаючись на законність та обгрунтованність оскаржуваного РІШЕННЯ: VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 30. Перевіряючи доводи касаційної скарги, Суд звернув увагу, що суди в оскаржуваних рішеннях визнали підтвердженими обставини усунення відповідачем частини порушень, наявність яких стала передумовою для звернення до суду і, на думку позивача, свідчила про наявність істотної загрози життю та здоров'ю людей. Водночас суди не звернули увагу на таке. 31. Згідно з п.12 ч.1 ст.67 Кодексу цивільного захисту України право звернутися до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей, належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки. 32. Водночас відповідно до ч.4 ст.5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. 33. Суди не дослідили правовий статус позивача як центрального органу виконавчої влади та права на звернення до суду. Між тим ці питання мають важливе значення, на що Верховний Суд звертав увагу у постанові від 07.09.2018 у справі №824/2473/15-а. 34. Згідно з ч.2 ст.68 Кодексу цивільного захисту України у разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров'ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом. 35. Відповідно до ст.70 Кодексу цивільного захисту України підставою для звернення центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів є: 1) недотримання вимог пожежної безпеки, визначених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами; 2) порушення вимог пожежної безпеки, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час будівництва приміщень, будівель та споруд виробничого призначення; 3) випуск і реалізація вибухопожежонебезпечної продукції та продукції протипожежного призначення з відхиленням від стандартів чи технічних умов або без даних щодо відповідності такої продукції вимогам пожежної безпеки; 4) нездійснення заходів щодо захисту персоналу від шкідливого впливу ймовірних надзвичайних ситуацій; 5) відсутність на виробництвах, на яких застосовуються небезпечні речовини, паспортів (формулярів) на обладнання та апаратуру або систем із забезпечення їх безперебійної (безаварійної) роботи; 6) невідповідність кількості засобів індивідуального захисту органів дихання від небезпечних хімічних речовин нормам забезпечення ними працівників суб'єкта господарювання, їх непридатність або відсутність; 7) порушення правил поводження з небезпечними речовинами; 8) відсутність або непридатність до використання засобів індивідуального захисту в осіб, які здійснюють обслуговування потенційно небезпечних об'єктів або об'єктів підвищеної небезпеки, а також в осіб, участь яких у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації передбачена планом локалізації і ліквідації наслідків аварій; 9) відсутність на об'єкті підвищеної небезпеки диспетчерської служби або її неготовність до виконання покладених на неї завдань, у тому числі через відсутність відповідних документів, приладів, обладнання або засобів індивідуального захисту; 10) неготовність до використання за призначенням аварійно-рятувальної техніки, засобів цивільного захисту, а також обладнання, призначеного для забезпечення безпеки суб'єктів господарювання; 11) проведення робіт з будівництва будинків та споруд, розміщення інших небезпечних об'єктів, інженерних і транспортних комунікацій, які порушують встановлений законодавством з питань техногенної безпеки порядок їх проведення або проведення яких створює загрозу безпеці населення, суб'єктам господарювання, обладнанню та майну, що в них перебувають. Повне або часткове зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг здійснюється виключно за рішенням адміністративного суду. 36. Отже для вирішення спору суди мають встановити наявність або відсутність вищевказаних обставин, перевірити підтвердження цьому доказами. 37. Відповідно до вимог ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд ВИРІШУЄ: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання РІШЕННЯ: 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. 38. У свою чергу, вимоги до змісту рішення суду зазначені в ст.246 КАС України. Зокрема, відповідно до ч.4 ст.246 КАС України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу. 39. У контексті доводів касаційної скарги суддійшов висновку, що оскаржувані судові рішення свідчать про невиконання судами зазначених вимог. 40. Зокрема, у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень суди вказали перелік зафіксованих в акті перевірки позивача порушень без належної та повної оцінки їх змісту з точки зору підтвердження належними доказами наявності підстав для застосування відповідного заходу реагування. 41. Верховний Суд погоджується, що поняття "загрози життю та здоров'ю" є оціночним. Однак це не спростовує необхідність дослідження судами доказів, якими обґрунтовується їх наявність та зважаючи, що такі позови розглядаються за позовними заявами суб'єктів владних повноважень, суди не повинні обмежуватися тільки даними актів перевірок. Достовірність інформації про зафіксовані в них порушення має бути перевірена судами шляхом зібрання відповідних доказів, а застосування судом обраного заходу реагування обґрунтовуватися з дотриманням всіх принципів адміністративного судочинства. 42. Відсутність мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, не зазначення мотивів відхилення кожного аргументу учасника свідчать, що висновки судів про визнання підтвердженими обставин існування підстав для застосування заходів реагування є передчасними та необґрунтованими, здійсненими на підставі неповно встановлених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. 43. Оскільки доводи касаційної скарги знайшли підтвердження під час касаційного перегляду справи, зважаючи, що допущені судами попередніх інстанцій помилки та упущення Верховний Суд не має повноваження усунути, оскаржувані рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд суду першої інстанції. 44. Відповідно до ч.2 ст.353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. 45. Постанова суду касаційної інстанції згідно з ч.6 ст.353 КАС України не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи. Керуючись ст. ст. 345, 349, 350- 356 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №2" Подільського району міста Києва задовольнити повністю. 2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 скасувати. Справу направити в суд першої інстанції на новий розгляд. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач В. М. Кравчук суддя О. П. Стародуб суддя Т. О. Анцупова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 жовтня 2018 року Київ справа №П/811/2363/17 провадження №К/9901/52950/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Гімона М. М., Мороз Л. Л., провівши попередній розгляд справи за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кіровоградський кар'єр" до Державної фіскальної служби України, Державної служби геології та надр України про визнання дій незаконними, визнання протиправним та скасування наказу, за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Кіровоградський кар'єр" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Чепурнова Д. В., Сафронової С. В., Мельник В. В. від 15 травня 2018 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1.У грудні 2017 року Відкрите акціонерне товариство "Кіровоградський кар'єр" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Державної служби геології та надр України, у якому просило: - визнати протиправними дії Міністерства доходів і зборів України щодо звернення до Державної служби геології та надр України із листом від 05 травня 2014 року №5818/5/99-99-15-04-01-16 "Про зупинення дії спеціальних дозволів" щодо зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами №854 від 05 травня 1997 року, виданого Міністерством охорони навколишнього природного середовища України з метою видобування гранітів Кіровоградського (Сухокліївського) родовища; - визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України №182 від 12 червня 2014 року в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами №854 від 05 травня 1997 року, виданого Міністерством охорони навколишнього природного середовища України з метою видобування гранітів Кіровоградського (Сухокліївського) родовища. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Міністерства доходів і зборів України щодо звернення до Державної служби геології та надр України із листом від 08 травня 2014 року №5818/5/99-99-15-04-01-16 "Про зупинення дії спеціальних дозволів" про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами №854 від 05 травня 1997 року, виданого Міністерством охорони навколишнього природного середовища України з метою видобування гранітів Кіровоградського (Сухокліївського) родовища. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби геології та надр України №182 від 12 червня 2014 року в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами №854 від 05 травня 1997 року, виданого Міністерством охорони навколишнього природного середовища України з метою видобування гранітів Кіровоградського (Сухокліївського) родовища. 3. Рішення суду мотивовано тим, що центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику", який мав повноваження порушувати перед відповідним центральним органом виконавчої влади питання зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами з 12 березня 2014 року по 06 червня 2014 року, була Державна податкова служба України, а не Міністерство доходів і зборів України. 4. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. 5. Рішення суду мотивовано тим, що звертаючись до Державної служби геології та надр України із листом від 08 травня 2014 року про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами, Міністерство доходів і зборів України діяло в межах наданих йому повноважень. Короткий зміст вимог касаційної скарги 6. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Відкрите акціонерне товариство "Кіровоградський кар'єр" подало касаційну скаргу, в якій просить його скасувати як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною службою геології та надр України Відкритому акціонерному товариству "Кіровоградський кар'єр" надано спеціальний дозвіл на користування надрами №854 від 05 травня 1997 року з метою видобування гранітів Кіровоградського (Сухокліївського) родовища, терміном дії на 20 років. 08 травня 2014 року Міністерство доходів і зборів України направило Державній службі геології та надр України лист №8518/5/99-99-15-04-01-16, у якому повідомляло про проведений аналіз повноти та своєчасності внесення надрокористувачами до Зведеного бюджету України плати, за результатами якого сформовано перелік надрокористувачів, які протягом шести місяців не сплачували або сплачували в неповному обсязі плату за користування надрами. Запропоновано розглянути питання про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами, виданих надрокористувачам. У додатку до листа міститься інформація про те, що Відкрите акціонерне товариство "Кіровоградський кар'єр" станом на 01 квітня 2014 року має податковий борг за грошовими зобов'язаннями з плати за користування надрами у розмірі 1864000 грн. 12 червня 2014 року Державною службою геології та надр України прийнято наказ №182 "Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами та встановлення термінів для усунення порушень", яким зупинено дію спеціального дозволу на користування надрами №854 від 05 травня 1997 року, виданого Відкритому акціонерному товариству "Кіровоградський кар'єр", та надано термін для усунення порушення 30 календарних днів з моменту відправлення відповідного повідомлення. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику", який мав повноваження порушувати перед відповідним центральним органом виконавчої влади питання зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами з 12 березня 2014 року по 06 червня 2014 року, була Державна податкова служба України. 9. У відзиві на касаційну скаргу Державна служба геології та надр України, посилаючись на законність рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 10. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 11. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого Указом Президента України №391/2011від 06 квітня 2011 року, Державна служба геології та надр України (Держгеонадра України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. 12. За змістом пункту 13 вказаного Положення Держгеонадра України відповідно до покладених на неї завдань зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами, поновлює їх дію. 13. Відповідно до підпункту 4 пункту 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №615 від 30 травня 2011 року, у редакції на час спірних правовідносин, дія дозволу може бути зупинена Держгеонадрами безпосередньо або за поданням органів державного гірничого та санітарно-епідеміологічного нагляду, державного геологічного і екологічного контролю, органів місцевого самоврядування, органів державної податкової служби у разі: 1) порушення надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр; 2) виникнення внаслідок проведення робіт, пов'язаних з користуванням ділянкою надр, безпосередньої загрози життю чи здоров'ю працівників або населення; 3) проведення гірничих робіт без геологічного та маркшейдерського обслуговування; 4) наявності заборгованості з плати за користування надрами; 5) порушення надрокористувачем вимог законодавства у сфері надрокористування та охорони навколишнього природного середовища; 6) проведення на наданій у користування ділянці надр робіт, не передбачених дозволом; 7) відсутності у надрокористувача під час проведення робіт ліцензії на провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону; 8) невиконання в установлений строк приписів уповноважених органів щодо усунення порушень законодавства у сфері надрокористування; 9) непереоформлення дозволу у випадках, передбачених пунктом 16 цього Порядку. 14. Згідно частини восьмої статті 16 Кодексу України про надра переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну дії спеціальних дозволів на користування надрами, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії у разі зупинення здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр у встановленому законодавством порядку. 15. За змістом частини першої та другої статті 24 Кодексу України про надра, у редакції на час спірних правовідносин, користувачі надр мають право: здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу; здійснювати на умовах спеціального дозволу консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини; на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами; користуватися додатковими правами, передбаченими угодою про розподіл продукції. Користувачі надр зобов'язані: використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції. 16. Відповідно до частини першої статті 28 Кодексу України про надра користування надрами є платним, крім випадків, передбачених статтею 29 цього Кодексу. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. 17. Частиною першою статті 57 Кодексу України про надра передбачено, що у разі порушення вимог статті 56 та інших статей цього Кодексу користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або іншим державним органом, уповноваженим на застосування таких заходів реагування, в порядку, встановленому законодавством. 18. Статтею 56 Кодексу України про надра визначені основні вимоги в галузі охорони надр до яких відносяться: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; запобігання необґрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей; запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища. 19. Указом Президента України від 24 грудня 2012 року №726/20121 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Міністерство доходів і зборів України, шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України. 20. Указом Президента України від 18 березня 2013 року №141/2013 "Про Міністерство доходів і зборів України" затверджено Положення про Міністерство доходів і зборів України. Згідно з пунктом 1 цього Положення Міністерство доходів і зборів України (Міндоходів України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики. 21.Розпорядженням від 20 березня 2013 року №166-р "Питання Міністерства доходів і зборів" Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства доходів і зборів щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство Указом Президента України від 18 березня 2013 року №141 "Про Міністерство доходів і зборів України" функцій і повноважень Державної податкової служби та Державної митної служби, що припиняються. 22. Постановою від 01 березня 2014 року №67 "Про ліквідацію міністерства доходів і зборів", яка набрала чинності 12 березня 2014 року, Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВИВ: - ліквідувати Міністерство доходів і зборів; - припинити здійснення заходів щодо реорганізації Державної податкової служби та Державної митної служби, що розпочаті відповідно до Указу Президента України від 24 грудня 2012 року №726 "Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади"; - відновити діяльність Державної податкової служби та Державної митної служби. Установлено, що: - Державна податкова служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску; - Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов'язків ліквідованого Міністерства доходів і зборів у відповідних сферах діяльності/ 23. Постановою від 21 травня 2014 року №160 "Про утворення Державної фіскальної служби", яка набрала чинності 06 червня 2014 року, Кабінет Міністрів України постановив утворити Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення. Визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 1 березня 2014 року №67 "Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів". 24. Відповідно до частини першої та п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. 25. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. 26. Відповідно до пункту 1 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №118 від 22 січня 1996 року, Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 27. Судами попередніх інстанцій встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що підставою для прийняття Державною службою геології та надр України наказу "Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами та встановлення термінів для усунення порушень" №182 від 12 червня 2014 року була та обставина, що Відкрите акціонерне товариство "Кіровоградський кар'єр" несвоєчасно та в повному обсязі не сплачувало до Державного бюджету України обов'язкові платежі за користування надрами та мало податковий борг. 28. Дія спеціального дозволу, виданого позивачу, зупинена відповідачем відповідно до пункту 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №615 від 30 травня 2011 року, у зв'язку із наявністю суми податкового боргу з оплати за користування надрами. 29. Вказаною нормою розширено коло суб'єктів, які можуть ініціювати питання зупинення спеціального дозволу на користування надрами, у порівнянні із Кодексом України про надра, що має вищу юридичну силу, яким не передбачено повноважень органів державної податкової служби звертатись із поданням про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами за наявності податкового боргу. 30. Із витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, отриманого з веб-порталу Міністерства юстиції України, вбачається, що запис про державну реєстрацію припинення Міністерства доходів і зборів України відсутній, з 29 липня 2014 року - в стані припинення. 31. Отже, Міністерство доходів і зборів України, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, звертаючись 08 травня 2014 року до Державної служби геології та надр України із листом №8518/5/99-99-15-04-01-16 "Про зупинення дії спеціальних дозволів" щодо Відкритого акціонерного товариства "Кіровоградський кар'єр" стосовно зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами №854 від 05 травня1997 року, діяло у відповідності до наданих йому повноважень. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 32. Колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновок суду є правильним, а доводи касаційної скарги його не спростовують. Керуючись статтями 341,345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Кіровоградський кар'єр" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року - без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко суддя М. М. Гімон суддя Л. Л. Мороз

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 червня 2021 року м. Київ справа №640/12321/20 адміністративне провадження №К/9901/23723/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кашпур О. В., суддів - Радишевської О. Р., Уханенка С. А. розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства "Дельта Банк", провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року, постановлену суддею Шевченко Н. М., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Горяйнова А. М., суддів Чаку Є. В., Черпіцької Л. Т., УСТАНОВИВ: І. Короткий зміст вимог заяви 1. У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції ") звернулося до суду із заявою, у якій просило замінити сторону у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І. В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), а саме: замінити стягувача - Приватне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк ") на його правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції". ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ "Дельта Банк" на правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" (04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, будинок №7, код ЄДРПОУ 37356981). 3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - без змін. ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, адвокат Пушок С. В., який діє в інтересах ОСОБА_1, подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" про заміну сторони у виконавчому провадженні відмовити. 5. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій із порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 6. У касаційній скарзі зазначено про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення. Суди попередніх інстанцій розглянули справу без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 25 квітня 2018 року в справі №295/5011/15-ц та від 17 грудня 2019 року в справі №61-11618св19, якими справи були направлені на новий розгляд через неповідомлення належним чином про дату, час і місце їхнього розгляду учасників справ. 7. Скаржник також звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили і не надали належної уваги тій обставині, що ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" вже зверталося до Окружного адміністративного суду міста Києва із аналогічною заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, яку ухвалою від 11 березня 2020 року (справа №640/5678/20) було повернуто без розгляду із посиланням на те, що вона не підлягає розгляду адміністративним судом. Проте заявник такий факт приховав, посилаючись на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року в справі №754/3382/20, якою закрито провадження у справі. 8. Скаржник заперечує наявність правових підстав для задоволення заяви, вказуючи на те, що ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" не надано належних документів, які підтверджують перехід права вимоги за кредитним договором від ПАТ "Дельта Банк". Наголошує на тому, що за умовами договору право вимоги переходить до нового кредитора після перерахування коштів, проте ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" не надано доказів здійснення відповідної оплати. IV. Позиція інших учасників справи 9. ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. V. Рух справи у суді касаційної інстанції 10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О. В., суддів Радишевської О. Р., Уханенка С. А. ухвалою від 18 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О. В. від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 24 червня 2021 року. VІ. Висновки Верховного Суду 12. Суд касаційної інстанції за правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 13. Касаційна скарга, з-поміж іншого, обґрунтована тим, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви. 14. Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 15. Як слідує із матеріалів справи, 04 червня 2020 року надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва заява ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І. В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, а саме: заміну стягувача - ПАТ "Дельта Банк" його правонаступником - ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції". 16. Судове засідання з розгляду вказаної заяви було призначене на 12 червня 2020 року о 09 год 40 хв ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року. Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення. 17. Приписами частин першої та другої статті 379 КАС України закріплено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. 18. Отже, суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Водночас неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. 19. Згідно із довідкою Окружного адміністративного суду міста Києва, складеною 12 червня 2020 року, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку представників сторін. 20. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" задоволено і замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ "Дельта Банк" на правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції". 21. У вказаній ухвалі зазначено, що у судове засідання представники учасників справи не з'явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце, що не перешкоджає розгляду заяви по суті. 22. Водночас будь-яких доказів на підтвердження факту обізнаності ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження, а також доказів направлення ОСОБА_1 копії ухвали суду першої інстанції від 11 червня 2020 року, судової повістки чи повідомлення про дату, час і місце судового засідання, матеріали справи не містять. 23. Таким чином, суд першої інстанції порушив право ОСОБА_1 на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду. 24. Суд апеляційної інстанції погодився із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був повідомити ОСОБА_1 про дату, час і місце вирішення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, проте визнав за можливе застосувати абзац другий частини другої статті 317 КАС України (порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи) та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Водночас таке порушення норм процесуального права з огляду на вимоги пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду. 25. За приписами пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. 26. Ураховуючи зазначене, Верховний суддійшов висновку про скасування оскаржуваних ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд. VІІ. Судові витрати 27. Ураховуючи результат касаційного розгляду і те, що ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг не сплачувався, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, задовольнити частково. 2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року в справі №640/12321/20 скасувати. 3. Справу №640/12321/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства "Дельта Банк" направити до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд. 4. Судові витрати не розподіляються. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: О. В. Кашпур судді: О. Р. Радишевська С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 вересня 2018 року м. Київ справа №826/12258/14 адміністративне провадження №К/9901/5476/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач), суддів: Мороз Л. Л., Бучик А. Ю., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року (головуючий суддя Файдюк В. В., судді: Мєзєнцев Є. І., Старова Н. Е.) у справі №826/12258/14 за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Перспектива", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будспецсервіс" про застосування заходів реагування, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2014 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві (надалі - позивач, ГУ ДСНС України) звернулось в суд з позовом, в якому просило застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення будівництва житлового кварталу з об'єктами соціально-громадського призначення по вулиці Підвисоцького (територія військового містечка №2) в Печерському районі міста Києва (замовник: ТОВ "Будспецсервіс" код ЄДРПОУ: 32555547, генеральний підрядник: ТОВ "БМК "Перспектива" код ЄДРПОУ: 35692384), шляхом відключення джерела електроживлення, накладення печаток на розподільчі електрощити та вхідні двері будівництва житлового кварталу з об'єктами соціально-громадського призначення по вулиці Підвисоцького (територія військового містечка №2) в Печерському районі міста Києва. Крім того, в разі задоволення позову, позивач просив обов'язок щодо забезпечення виконання рішення суду покласти на ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві. В обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що в ході проведення перевірки встановлено ряд порушень, що створюють загрозу життю та здоров'ю людей, у зв'язку з чим на підставі частини сьомої статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон №877) та частини другої статті 70 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) застосування заходів реагування у вигляді повного зупинення будівництва можливе лише за рішенням адміністративного суду. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2014 року адміністративний позов Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до ТОВ "Будівельно-монтажна компанія "Перспектива", ТОВ "Будспецсервіс" про застосування заходів реагування задоволено частково. Застосовано заходи реагування у вигляді повного зупинення будівництва житлового кварталу з об'єктами соціально-громадського призначення по вулиці Підвисоцького (територія військового містечка №2) в Печерському районі міста Києва (замовник: ТОВ "Будспецсервіс" код ЄДРПОУ: 32555547, генеральний підрядник: ТОВ "БМК "Перспектива" код ЄДРПОУ: 35692384). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову про відмову в позові. Вирішуючи спір між сторонами суди встановили, що Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві проведено планову перевірку додержання (виконання) вимог законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки, цивільного захисту, контролю за діяльністю аварійно-рятувальних служб ТОВ "Будспецсервіс" (замовник) і ТОВ "БМК "Перспектива" (генеральний підрядник) на об'єкті "Будівництво житлового кварталу з об'єктами соціально-громадського призначення по вулиці Підвисоцького (територія військового містечка №2) в Печерському районі міста Києва", за результатами якої складено акт перевірки від 31 липня 2014 року №20/854. За результатами перевірки встановлено сорок одне порушення, перелік яких зазначено в Акті перевірки (а. с. 34 - 39 Том І). Вважаючи дані порушення такими, що створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про застосування заходів реагування. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що недотримання відповідачами вимог пожежної безпеки є підставою для звернення ГУ ДСНС України до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного зупинення роботи банку. При цьому, надаючи правову оцінку доводам відповідачів щодо усунення ними всіх порушень, виявлених перевіркою, суддійшов висновку, що підтвердження таких доводів можливо виключно за умови проведення позивачем контрольного заходу, під час якого і мають бути дослідженні питання усунення порушень законодавства. Тобто, належним доказом відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є акт позапланового контрольного заходу, здійсненого за зверненням відповідачів, наявності якого (акта) судом станом на 4 грудня 2014 року не встановлено. З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність доводів позивача про наявність на об'єкті будівництва відповідачів порушень положень законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки станом на час проведення перевірки, а також не усунення виявлених порушень на момент розгляду та вирішення даної адміністративної справи, у зв'язку з чим визнав обґрунтованою вимогу щодо повного зупинення будівництва на об'єкті. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно Наказу про проведення планових перевірок додержання законодавства з питань пожежної безпеки від 20 червня 2014 року №147 особою що мала право здійснювати перевірку визначено ОСОБА_2, посвідченням на проведення перевірки від 24 липня 2014 року №457 та описовою частиною Акту від 31 липня 2014 року №20/854 визначено, що перевірку буде проведено ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Однак, в останній день перевірки вказаний акт було підписано лише двома особами - ОСОБА_4 та ОСОБА_2, з чого вбачається порушення процедури проведення перевірки та складання за її результатом акту. Крім того, суд зазначив, що за змістом Закону №877 та КЦЗ України звернення контролюючого органу до суду щодо вжиття до суб'єкта господарювання заходів реагування - не єдиний спосіб впливу на порушника та уникнення небезпеки персоналу від шкідливого впливу ймовірних надзвичайних ситуацій. Орган державного нагляду може скласти припис, розпорядження чи інший розпорядчий документ щодо усунення порушень. Захід реагування у вигляді повного зупинення будівництва об'єкту підприємства до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки є крайнім заходом, обрання якого є доцільним лише у разі, якщо допущенні порушення реально створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей. Між тим, в ході розгляду справи встановлено, що хоча порушення і існували на час проведення перевірки, проте вони вже були усунені відповідачами, що само по собі виключає можливість в судовому порядку застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення будівництва, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність висновків суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача про наявність на об'єкті будівництва відповідачів порушень положень законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки станом на час проведення перевірки, а також не усунення виявлених порушень на момент розгляду та вирішення даної адміністративної справи. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити без змін. Касаційна скарга обґрунтована фактично висновками суду першої інстанції щодо наявності на час проведення перевірки порушень, які створюють реальну небезпеку життю і здоров'ю людей, які перебувають в приміщенні, а також особам, які будуть здійснювати гасіння виниклої пожежі. Доводи відповідачів щодо усунення виявлених порушень є підставою для звернення до ДСНС із заявою про здійснення державного нагляду за його бажанням. Застосування ж заходів реагування у вигляді повного зупинення будівництва направлений на попередження настання негативних наслідків, у зв'язку з чим висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову є помилковими. У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "БМК "Перспектива", посилаючись на безпідставність її доводів, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач у відповідності до Закону №877 та Кодексу цивільного захисту України є спеціально уповноваженим органом, який наділений відповідними повноваженнями державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки, у тому числі повноваженнями застосування до суб'єктів господарювання певних заходів реагування. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон №877-V. Згідно з частиною п'ятою статті 4 Закону №877-V виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду. Відновлення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання після призупинення можливе з моменту отримання органом державного нагляду (контролю), який ініціював призупинення, повідомлення суб'єкта господарювання про усунення ним усіх встановлених судом порушень. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 67 КЦЗ України до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належить звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей. Відповідно до частини другої статті 68 КЦЗ України у разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров'ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом. Згідно з вимогами частини першої та другої статті 70 КЦЗ України підставою для звернення центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів є, зокрема: недотримання вимог пожежної безпеки, визначених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами; порушення вимог пожежної безпеки, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час будівництва приміщень, будівель та споруд виробничого призначення; нездійснення заходів щодо захисту персоналу від шкідливого впливу ймовірних надзвичайних ситуацій; неготовність до використання за призначенням аварійно-рятувальної техніки, засобів цивільного захисту, а також обладнання, призначеного для забезпечення безпеки суб'єктів господарювання. Повне або часткове зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг здійснюється виключно за рішенням адміністративного суду. Виходячи з вищевикладеного, орган, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, у разі виявлення факту недотримання вимог пожежної безпеки, на підставі акту, складеного за результатами здійснених заходів (перевірок тощо), має право звернутися до суду із позовом про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення експлуатації будівель, споруд. При цьому, захід реагування у вигляді повного зупинення будівництва (робіт) є виключним заходом, обрання якого є можливим у разі, якщо виявлені порушення реально створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей. При обранні такого заходу реагування, позивачем як суб'єктом владних повноважень, і судом, відповідно, мають враховуватися принцип співмірності обраного заходу реагування тим порушенням, які виникли та тим, які залишилися не усунутими на час розгляду справи, а також дотримання справедливого балансу між інтересами відповідача і публічними інтересами. Судами встановлено, що відповідачами під час розгляду справи в суді першої інстанції надані докази усунення порушень, виявлених під час перевірки. Ці судом першої інстанції не було визнані як належні, з огляду на те, що усунення порушень має бути встановлено позивачем під час здійснення заходу державного нагляду (контролю) за бажанням відповідачів. Проте, під час оцінки вказаних доказів судом апеляційної інстанції, вони правильно були враховані як належні, оскільки під час прийняття судового рішення мають бути враховані не лише обставини і підстави, які спонукали позивача як суб'єкта владних повноважень звернутися до суду з позовом про застосування заходів реагування, але і ті, які існують на час ухвалення судового рішення. В протилежному випадку застосування заходів реагування, як виключного заходу, в судовому порядку поширюватиметься на всіх суб'єктів господарювання, відносно яких проведено перевірку і встановлено порушення, які за оцінкою спеціально уповноваженого органу, створюють реальну загрозу життю та/або здоров'ю людей. Втім, за своїм змістом і суттю застосування такого заходу, він застосовується до усунення виявлених порушень та існування реальної загрози життю та/або здоров'ю людей (ч.5 ст.4 Закону №877-V), у зв'язку з чим його застосування після усунення виявлених порушень втрачає той сенс, який законодавством покладений як основа і правова підстава його застосування. Щодо доводів касатора про дотримання ним процедури проведеної перевірки, колегія суддів зазначає, що вони, з огляду на вищенаведені висновки, не є визначальними у вирішенні даної справи, у зв'язку з чим не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги його не спростовують. Керуючись статтями 343, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року у справі №826/12258/14 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. М. Гімон Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 03 жовтня 2018 року Київ справа №751/4321/17 адміністративне провадження №К/9901/3665/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів - Шарапи В. М., Данилевич Н. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2017 року (прийняту у складі судді Цибенко І. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року (постановлена у складі колегії суддів Оксененка О. М., Губської Л. В., Федотова І. В. ) у справі №751/4321/17 за позовом ОСОБА_2 до Інспектора роти №3 БУПП у м. Чернігові Департаменту патрульної поліції лейтенанту поліції Грищенко Євгена Миколайовича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 звернувся до Новозаводського районного суду міста Чернігова з позовом до інспектора роти №3 БУПП у м. Чернігові Департаменту патрульної поліції лейтенанту поліції Грищенко Євгена Миколайовича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення серія ДР №116418. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року залишено без змін постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 11 вересня 2017 року, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву до неї У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції у своєму рішенні норм права, вважає його незаконним та необґрунтованим, просить Новозаводського районного суду міста Чернігова від 11 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ 05 липня 2017 року відносно ОСОБА_2 інспектором роти №3 БУПП у м. Чернігові ДПП Грищенко Є. М. була складена постанова про адміністративне правопорушення серії ДР №116418, в якій зазначено, що водій ОСОБА_2, 05 липня 2017 року о 15 год. 22 хв. в м. Чернігові по вул. Льотна, 15 перед поворотом праворуч не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку, чим порушив п. п.9.2 "б" Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Відповідно до частини другої та четвертої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до підпункту 9.2 "б" Правил дорожнього руху водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом. Так, сигнали покажчиками повороту обов'язково мають подаватися завчасно і незалежно від місця виконання маневру (дорога, дворові території тощо), наявності інших учасників дорожнього руху та плавності виконання маневру. Згідно із частиною другою статті 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Отже, диспозиція наведеної правової норми передбачає притягнення до відповідальності водіїв транспортних засобів за порушення ними, зокрема, правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені зокрема ч. 1-3 ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Згідно з статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Згідно із частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач виконав свій обов'язок і надав суду належні і допустимі докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, які були досліджені судами попередніх інстанцій. Факт вчинення ОСОБА_2 правопорушення доводиться, зокрема, матеріалами відео фіксації, які були дослідженні судами попередніх інстанцій. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Отже, судом першої та апеляційної інстанцій було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами процесуального права. У зв'язку з цим, Суд робить висновок, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 242, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. 2. Постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується. суддя-доповідач В. М. Бевзенко судді В. М. Шарапа Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 травня 2018 року Київ справа №547/838/16-а адміністративне провадження №К/9901/29624/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Білоуса О. В., суддів - Шарапи В. М., Стрелець Т. Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Семенівського районного суду Полтавської області від 17 березня 2017 року (головуючий суддя - Любицький В. О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року (головуючий суддя - Старостін В. В., судді - Резнікова С. С., Бегунц А. О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №3 Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції Іщенко Ольги Олександрівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, УСТАНОВИВ: У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора роти №3 Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції Іщенко Ольги Олександрівни, в якому просив: визнати незаконною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 03 вересня 2016 року серії ДР №119713 про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Постановою Семенівського районного суду Полтавської області від 17 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року адміністративний позов задоволено: визнано незаконною та скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення від 03 вересня 2016 року серії ДР №119713 про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП. Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а тому притягнення його до відповідальності є необґрунтованим та протиправним. Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржником зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки вчинення позивачем адміністративного правопорушення, враховуючи його пояснення, є очевидним, а дії відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідали вимогам, встановленим КУпАП, до розгляду справи про адміністративне правопорушення. Позивач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги. Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України). Пунктом 1.9. ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Підпунктом 8.4. "в" ПДР України встановлено, що заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі. Відповідно до підпункту 3.34 пункту 33.3 "Заборонні знаки" розділу 33 ПДР України - "Зупинку заборонено", забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу). Частиною першою статті 122 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 вересня 2016 року відповідачем стосовно позивача винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ДР №119713, якою його визнано винним за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень. У постанові зазначено, що 03 вересня 2016 року о 09 год. 15 хв. у місті Кременчук по вулиці 1905 року біля будинку №34, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1, не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 "Зупинка заборонена", а саме здійснив зупинку в зоні дії знаку, чим порушив пункт 3.34 підпункту 33.3 розділу 33 ПДР України. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем не надано. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що на наданих відповідачем та наявних в матеріалах справи фото зафіксовано інший ніж, вказаний у оскаржуваній постанові, автомобіль, який позивачу не належить. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 3.34 підпункту 33.3 розділу 33 ПДР України, у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 03 вересня 2016 року серії ДР №119713. Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин Верховний Суд погоджується висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховним Судом не встановлено. Колегія суддів критично ставиться до посилання скаржника на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій не враховані письмові пояснення позивача, в яких він, на думку відповідача, не заперечував вчинення адміністративного правопорушення, оскільки такі пояснення є лише суб'єктивним баченням позивача правомірності розташування дорожнього знаку 3.34 на відповідній ділянці дороги та не можуть бути підтвердженням вчинення ним правопорушення. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а постанову Семенівського районного суду Полтавської області від 17 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач О. В. Білоус судді В. М. Шарапа Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 червня 2019 року Київ справа №815/6725/17 адміністративне провадження №К/9901/54443/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Губської О. А., суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В., розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/6725/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року (суддя - Катаєва Е. В. ) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року (головуючий - Лук'янчук О. В., судді - Бітов А. І., Ступакова І. Г. ) І. СУТЬ СПОРУ: 1. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: ОСОБА_2, в якому просила визнати протиправними дії відповідача та скасувати рішення відповідача від 02.08.2013 року про реєстрацію ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянином України. 2. На обґрунтування поважності причин пропуску звернення до суду з даним позовом та подання його лише 19 грудня 2017 року зазначено, що вона дізналась про наявність спірного рішення відповідача 06 грудня 2017 року при ознайомленні з матеріалами цивільної справи про визначення місця проживання дитини. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 02 серпня 2013 року відповідачем прийнято рішення про реєстрацію ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянином України. ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 4. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року, вказаний позов залишено без розгляду. 5. Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що даний позов подано до суду з пропуском встановленого ст. 122 КАС України строку, а причин, які б могли слугувати достатньою підставою вважати їх поважними, позивачем не наведено, оскільки з дня прийняття оскаржуваного рішення минуло більше чотирьох років і позивач достовірно знала про наявність спірного рішення відповідача з 2013 року. IV. Провадження в суді касаційної інстанції 6. Позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права. 7. У касаційній скарзі позивач вказує, що судами належним чином не було досліджено питання чи надавала позивач свою згоду на оформлення ОСОБА_3 громадянства України та згоду на оформлення йому проїзного документа громадянина України для виїзду за кордон. Та обставина, що відповідач не має можливості надати підтверджуючі документи з причини закінчення строку їх зберігання, на її думку, повинно тлумачитись на її користь, оскільки відповідач не спростовує її доводів. 8. У скарзі позивач просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 9. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому висловив свою згоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 10. Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. 11. Згідно ч.2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. 12. Відповідно до ч.1-2 ст. 122 КАС України (у редакції від 15 грудня 2017 року), норми якого кореспондуються з положеннями ч. 1-2 ст. 99 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. 13. Водночас, за приписами ч. ч.1,3 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. 14. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. VI. Позиція Верховного Суду 15. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого. 16. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено спеціальний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, недотримання, яких є підставою для залишення такого позову без розгляду. 17. Поряд з цим, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин. 18. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). 19. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. 20. Разом з тим, для встановлення чи пропущено позивачем строк звернення до суду необхідно встановити дату, з якої особа дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав. 21. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що видача проїзного документа дитині серії НОМЕР_1 у 2013 року та неодноразові нотаріально посвідчені заяви позивачем про згоду на відкриття віз та виїзд за кордон дитини у супроводі батька із повідомленням у вказаних заявах свідчать про обізнаність позивача про те, що з 2013 року її син є громадянином України. 22. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що даний позов подано до суду з пропуском встановленого ст. 122 КАС України строку, а причин, які б могли слугувати достатньою підставою вважати їх поважними, позивачем не наведено, оскільки з дня прийняття оскаржуваного рішення минуло більше чотирьох років і позивач достовірно знала про наявність оскаржуваного рішення з 2013 року. 23. Верховний Суд відхиляє доводи позивача про порушення судами норм процесуального права з посиланням на те, що нотаріально посвідчені заяви про надання згоди на відкриття віз та виїзд за кордон сина у супроводі батька не свідчать про обізнаність позивача стосовно існування у дитини громадянства України, а лише засвідчують згоду матері на відвідування сином у супроводі батька інших держав, оскільки сутність та правова мета нотаріально посвідченої згоди другого з батьків на перетинання державного кордону України (виїзд за межі України) з одним із батьків полягає у дотриманні законодавства України про правила перетинання державного кордону України саме громадянами України. 24. Посилання позивача на наявність у неповнолітньої дитини проїзного документа (закордонного паспорта), який виданий РФ та виїзд дитини за межі держави за документами, які виданні РФ, не спростовують правильних висновків судів про те, що позивач знала про наявність оскаржуваного рішення з 2013 року. 25. За такого правового регулювання та обставин справи, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення позову без розгляду. 26. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 19. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VII. Судові витрати 20. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. А. Губська судді М. В. Білак О. В. Калашнікова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2018 року Київ справа №712/5675/17 адміністративне провадження №К/9901/390/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 липня 2017 року (головуючий суддя - Мельник І. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (головуючий суддя - Карпушова О. В., судді - Бєлова Л. В., Кобаль М. І.) у справі №712/5675/17 за позовом ОСОБА_3 до інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції м. Кременчука Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Іщенко Ольги Олександрівни, третя особа - Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ. Короткий зміст позовних вимог. 1.10 травня 2017 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з адміністративним позовом до інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції м. Кременчука Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Іщенко Ольги Олександрівни (далі - відповідач), третя особа - Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції (далі - третя особа, скаржник, УПП у м. Кременчуці ДПП) в якому просив: 1.1 - визнати протиправними дії щодо винесення постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення серії АР №612644 від 27.04.2017; 1.2 - скасувати постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення серії АР №612644 від 27.04.2017.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним, при керуванні автомобілем, не було допущено порушення правил дорожнього руху. Перехрестя він проїхав на зелений сигнал світлофору і був зупинений патрульними лише за два квартали від місця події, хоча службовий автомобіль відповідача знаходився поблизу перехрестя. Вважає оскаржувану постанову незаконною, не підтверджену жодними доказами та такою, що підлягає скасуванню. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій. 3. Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_3 до інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції м. Кременчука Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Іщенко Ольги Олександрівни, третя особа-Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задоволено. 3.1. Скасовано постанову серії АР №612644 від 27.04.2017 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КпАП України у вигляді штрафу в сумі 425 грн. 4. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що обов'язок доведення факту вчинення адміністративного правопорушення покладено на відповідача, судом не знайдено доказів, які б підтвердили факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем; на наявному в матеріалах справи диску відеофіксації не зафіксовано факт вчинення позивачем правопорушення, а зафіксовано процес складання матеріалів про адміністративне правопорушення; письмові пояснення патрульного ОСОБА_5 суд оцінює критично, оскільки він є колегою відповідача, про його допит як свідка не заявлявся, він не був опитаний судом як свідок, з приведенням до присяги свідка та попередженням про кримінальну відповідальність. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень). 5.02 січня 2018 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року. 6. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 липня 2017 року, та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. 7. В обґрунтування поданої касаційної скарги Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції вказує на те, що суди попередніх інстанцій дійшли хибних висновків, що правилами дорожнього руху передбачено ряд випадків, які не забороняють рух автомобіля на червоне світло світлофора та які виключають адміністративну відповідальність. Крім того, наявність відеозапису правопорушення не можу бути єдиним доказом по справі. Одним із доказів, у відповідності до ст. 251 КУпАП, також може слугувати пояснення інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції м. Кременчука Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції - ОСОБА_5, покази якого суди оцінили критично з підстав того, що він є колегою відповідача. 8. Позивачем та відповідачем відзивів на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті. 9. Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2018 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження. 10. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року касаційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 11.27.04.2017 інспектором роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Іщенко Ольгою Олександрівною винесено постанову серія АР №612644 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. 12. Постанова вмотивована тим, що водій ОСОБА_3 27.04.2017 близько 22 год. 10 хв., керуючи транспортним засобом ЗАЗ Ланос, номерний знак НОМЕР_1, в м. Кременчуці на перехресті вулиць Перемоги та Першотравнева проїхав перехрестя на заборонений "червоний сигнал світлофора", чим порушив вимоги п. 8.7.3 "е" ПДР України. 13. До постанови серія АР №612644 від 27.04.2017 додані письмові пояснення водія, який категорично заперечує факт вчинення правопорушення, та письмові пояснення інспектора роти №3 батальйону УПП у м. Кременчуці ДПП лейтенантом поліції ОСОБА_5, який був свідком вчинення водієм правопорушення відповідно до ст. 272 КУпАП. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 14. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 15. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - Правила №1306) 16. Абзац 1 пункту 1.5. Розділу 1 Правил №1306: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. 17. Пункт 1.9. Розділу 1 Правил №1306: особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. 18. Підпункт "е" пункту 8.7.3. пункту 8.7 Розділу 8 Правил №1306: Сигнали світлофора мають такі значення: червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух. Сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій (додаткових) секції разом з жовтим або червоним сигналом світлофора інформує водія про те, що рух дозволяється у вказаному напрямку за умови безперешкодного пропуску транспортних засобів, які рухаються з інших напрямків. Стрілка зеленого кольору на табличці, встановленій на рівні червоного сигналу світлофора з вертикальним розташуванням сигналів, дозволяє рух у зазначеному напрямку при ввімкненому червоному сигналі світлофора з крайньої правої смуги руху (або крайньої лівої смуги руху на дорогах з одностороннім рухом) за умови надання переваги в русі іншим його учасникам, які рухаються з інших напрямків на сигнал світлофора, що дозволяє рух; 19. Частина 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року №8073-Х (далі - КУпАП): &? н; ..&? в; Порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. &lп; ..&gн; 20. Пункт 8 частини 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VII (далі - Закон №580-VII): поліція відповідно до покладених на неї завдань, у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. 21. Частина 1 статті 222 КУпАП: &lc; ...&g=; органи Національної поліції уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 2 статтею 122 КУпАП &? и; ...&?; . 22. Стаття 251 КУпАП: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. 23. Частина 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (далі - КАС України) : Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. 24. Частина 1 ст. 70 КАС України: Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. 25. Стаття 86 КАС України: Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ. 26. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). 29. Як вбачається, зі змісту ст. 251 КУпАП України та ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в зазначеній справі є будь - які фактичні дані, на основі яких компетентним органом (посадовою особою) - при складенні постанови про накладення адміністративного стягнення та судом при розгляді справи щодо оскарження даної постанови в порядку адміністративного судочинства, встановлюється наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи, в тому числі винність особи, обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі. 30. У зазначеній справі такі дані встановлені показаннями технічних засобів, що мають функції відеозапису. 31. Зі змісту частини 1 статті 70 КАС України слідує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. З матеріалів позовної заяви вбачається, що предметом доказування у даній справі є протиправність оскаржуваної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за фактичне вчинення адміністративного правопорушення та її скасування. 32. Таким чином, лише фіксація саме вчинення адміністративного правопорушення позивача, а не притягнення до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі. Тому, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо непідтвердженості факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, з огляду на відеозапис з нагрудної камери поліцейського, на якому зафіксована лише процедура притягнення до адміністративної відповідальності. 33. Щодо доводів касаційної скарги в частині відсутності випадків, передбачених у п. 8.7.3 Правил №1306, які забороняють рух автомобіля на червоне світло світлофора, та помилковості висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо того, що даний пункт Правил не у всіх випадках забороняє проїзд перехресть, Суд зазначає наступне. 34. Підпункт "е" підпункту 8.7.3 п. 8.7 Правил №1306 тлумачить значення червоного сигналу світлофора, як заборона руху. Проте, разом з тим, наводить підстави виключення даної заборони, у разі, якщо ввімкнені або сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій (додаткових) секції разом з жовтим або червоним сигналом світлофора або стрілка зеленого кольору на табличці, встановленій на рівні червоного сигналу світлофора з вертикальним розташуванням сигналів та спростовує зазначені доводи скаржника. 35. З огляду на викладене, враховуючи відсутність доказів вчинення скаржником адміністративного правопорушення, що підтверджується судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів щодо задоволення позовних вимог. 36. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 37. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 38. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 39. Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 40. Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. 41. Постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року - залишити без змін. 42. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується. суддя -доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 січня 2019 року Київ справа №201/16666/16-а (2-а/201/1152/2016) адміністративне провадження №К/9901/23960/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів: Данилевич Н. А., Шарапи В. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції в м. Дніпрі Департаменту патрульної поліції на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 (суддя-доповідач - Бишевська Н. А.) у справі №201/16666/16-а за позовом ОСОБА_3 до Інспектора роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Дніпро капрала поліції Кротова Івана Вікторович, третя особа - Управління патрульної поліції у м. Дніпро, про визнання дій протиправними, визнання постанови нечинною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Інспектора роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Дніпрі капрала поліції Кротова І. В., третя особа - Управління патрульної поліції у м. Дніпрі, в якому просив визнати протиправними дії щодо винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, визнати нечинною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпра від 23.12.2016 адміністративний позов задоволено частково, постанову АР №251221 від 16.11.2016 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасовано, адміністративне провадження закрито, в задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Не погоджуючись з вказаною постановою, Департаментом патрульної поліції Національної поліції України подано апеляційну скаргу. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 апеляційну скаргу залишено без руху та надано тридцятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів на підтвердження отримання постанови Жовтневого районного суду м. Дніпра від 23.12.2016 у справі №201/16666/16-а (2-а/201/1152/2016) або зазначення підстав для поновлення строку звернення до суду апеляційної інстанції з зазначенням поважності причин пропуску строку. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв'язку з тим, що не було виконано вимог ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 щодо усунення недоліків апеляційної скарги, залишеної без руху. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Управлінням патрульної поліції в м. Дніпрі Департаменту патрульної поліції подано касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу для продовження розгляду, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга обґрунтована тим, що апелянтом було подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, а тому було виконано вимоги ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 про залишення апеляційної скарги без руху. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга має бути задоволена. 23.02.2017 Департаментом патрульної поліції Національної поліції України подано апеляційну скаргу на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпра від 23.12.2016. Частиною другою статті 186 (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою, далі - КАС України) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 апеляційну скаргу було залишено без руху, оскільки відповідачем було пропущено строк на апеляційне оскарження, встановлений статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України На виконання вимог ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, відповідач подав клопотання від 23.03.2017, в якому просить поновити строк на апеляційне оскарження, однак доказів та підстав для поновлення строку не надає. В клопотанні відповідач зазначає, що 07.02.2017 отримав копію оскаржувальної постанови суду першої інстанції при особистому зверненні через канцелярію Управління патрульної поліції в м. Дніпрі Департаменту патрульної поліції від позивача ОСОБА_3 З апеляційною скаргою відповідач звернувся до суду 23.02.2017, причин пропуску строку не зазначив. Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. Згідно частини третьої статті 189 КАС України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу. Отже, положення статті 108 КАС України, якою встановлені правила залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви, застосовуються до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Однак, пропуск особою строк на апеляційне оскарження судового рішення не є недоліком апеляційної скарги в розумінні статі 187 КАС України. Частиною четвертою статті 189 КАС України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, помилково посилаючись на положення частини третьої статті 108 КАС України, неправильно застосував наслідки пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки згідно абзацу 2 частини четвертої статті 189 КАС України пропуск такого строку з неповажних причин є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. З огляду на викладене, суддійшов висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду. Керуючись статтями 242, 243, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Управління патрульної поліції в м. Дніпрі Департаменту патрульної поліції задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя-доповідач В. М. Бевзенко судді Н. А. Данилевич В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 березня 2018 року Київ справа №428/10341/17 адміністративне провадження №К/9901/230/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів - Данилевич Н. А., Шарапи В. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області прийняту у складі судді Бароніна Д. Б. від 27 жовтня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду постановлену у складі колегії суддів Міронової Г. М., Арабей Т. Г., Геращенка І. В. від 29 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Старшого інспектора сектору батальйону дорожнього руху Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному Ребрик Дмитра Ігоровича про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, УСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до старшого інспектора сектору батальйону дорожнього руху Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному Ребрик Дмитра Ігоровича про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 вересня 2017 року о 11-25 год. старшим інспектором сектору батальйону дорожнього руху Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному Ребрик Дмитром Ігоровичем в м. Сєвєродонецьку по вул. Об'їзна, в районі заправки "АГНКС", було винесено постанову серії БР №875023 у справі про адміністративне правопорушення, зі змісту якої суди попередніх інстанцій зробили висновок, що ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частини другої статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено штраф у розмірі 510 грн. 00 коп. Винесення вказаної постанови мотивовано тим, що ОСОБА_2 12 вересня 2017 року о 11-20 год. в м. Сєвєродонецьку по вул. Об'їзна, в районі заправки "АГНКС", перебуваючи посадовою особою, не узгодив місце проведення ремонтних робіт біля проїзної частини з органами Національної поліції, чим порушив пункт 32.1. Правил дорожнього руху України. Суд звертає увагу на те, що справа про адміністративне правопорушення, в якій винесена оскаржувана постанова, згідно тексту вищевказаної постанови, була розглянута безпосередньо на місці вчинення правопорушення без складення протоколу про адміністративне правопорушення, що відповідає чинній на час складення постанови редакції частин другої, четвертої, п'ятої статті 258 КУпАП, а також відповідає змісту Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395. Посилання представника позивача на необхідність складення протоколу згідно із частини п'ятої статті 258 КУпАП Суд вважає неналежними, адже вказане положення закону не розповсюджується на випадки притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху. Згідно із частиною другою статті 140 КУпАП порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції: встановлення рекламоносіїв, технічних засобів організації дорожнього руху, проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах; розроблення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та об'єктів дорожнього сервісу; здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування - тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів господарської діяльності - у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до пункту 32.1 розділу 32 "Окремі питання дорожнього руху, що потребують узгодження" Правил дорожнього руху, з органами Національної поліції узгоджуються також інші питання забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені законодавчими актами. Згідно із пунктом 1 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 р. №198 із змінами та доповненнями (далі - Правила №198), Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони (далі - Правила) поширюються на автомобільні (позаміські) дороги, міські вулиці і дороги загального користування, залізничні переїзди (далі - дорожні об'єкти) в межах смуги їх відчуження та червоних ліній і є обов'язковими для їх власників або уповноважених ними органів, організацій, що здійснюють ремонт і утримання дорожніх об'єктів (далі - дорожньо-експлуатаційні організації) і користувачів. Відповідно до пункту 10 Правил №198 контроль за дотриманням цих Правил здійснюється власниками дорожніх об'єктів або уповноваженими ними органами та уповноваженим підрозділом Національної поліції. Згідно із пунктом 20 Правил №198 у межах смуги відчуження автомобільних (позаміських) доріг і червоних ліній міських вулиць і доріг забороняється розташовувати будь-які споруди або об'єкти без погодження з власниками автомобільних доріг та уповноваженим підрозділом Національної поліції. З аналізу вищевказаних норм законодавства Суд робить висновок, що проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, із розташуванням будь-яких споруд або об'єктів у межах смуги відчуження автомобільних (позаміських) доріг і червоних ліній міських вулиць і доріг без погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції становить склад правопорушення, передбаченого частини другою статті 140 КУпАП. Крім того, суди попередніх інстанцій зауважили, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 КУпАП, об'єктивно підтверджується відеозаписом правопорушення та фототаблицею, яка була додана до оскаржуваної постанови. Також, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 12 вересня 2017 року в м. Сєвєродонецьку по вул. Об'їзна, в районі заправки "АГНКС", ОСОБА_2, перебуваючи відповідальною посадовою особою, не узгодив з органами Національної поліції місце проведення ремонтних робіт на автомобільній дорозі (вулиці) із розташуванням ремонтних засобів (об'єктів) біля проїзної частини та на проїзній частині. Щодо посилання позивача на лист від 07 вересня 2017 року, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що у вказаному листі позивач просив виділити наряд патрульної поліції для забезпечення безпеки дорожнього руху під час проведення ремонтних робіт, проте не ставив питання про погодження проведення самих ремонтних робіт, зокрема із розташуванням масивних об'єктів (автомобільного крану) на проїжджій частині дороги. Також у вказаному листі позивач не повідомляв про схему або приблизне розташування ремонтних робіт відносно проїжджої частини, що унеможливлювало будь-яке погодження таких робіт, адже їх обсяг був невідомий органу поліції. Вищевказаний висновок суду додатково підтверджується листом позивача від 12 вересня 2017 року, який був складений вже після винесення оскаржуваної постанови та в якому позивач просить узгодити схему організації дорожнього руху під час проведення ремонтних робіт. Факт регулювання дорожнього руху в місці проведення ремонтних робіт 12 вересня 2017 року патрульними поліцейськими не свідчить про погодження розташування об'єктів ремонтних робіт позивачем, адже уповноваженою особою для здійснення такого погодження в м. Сєвєродонецьку є лише начальник сектору батальйону дорожнього руху Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному (пункт 2.1.9 посадової інструкції начальника сектору батальйону дорожнього руху), в той час як прийняти до розгляду такі звернення можуть старші інспектори сектору батальйону дорожнього руху (пункт 2.1.7 посадової інструкції старшого інспектора сектору батальйону дорожнього руху). Вказані повноваження відсутні у посадовій інструкції поліцейського патрульної поліції. Крім того, Суд враховує, що згідно із пунктами 2.1.11, 3.1.9 посадової інструкції старшого інспектора сектору батальйону дорожнього руху, пункт 1 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, старші інспектори сектору батальйону дорожнього руху мають право як працівники підрозділу патрульної поліції оформляти матеріали про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Враховуючи викладене, Суд робить висновок, що суди першої та апеляційної інстанції правильно застосували норми процесуального права. Відповідно до частини другої та четвертої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Враховуючи положення цієї статті, Суд вважає всі інші доводи позивача безпідставними. Доводи касаційної скарги не спростовують доводів рішень судів попередніх інстанцій. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Отже, судами першої та апеляційної інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, Суд робить висновок, що касаційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 242, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. 2. Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області у складі від 27 жовтня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного від 29 листопада 2017 року - залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується. суддя -доповідач В. М. Бевзенко судді Н. А. Данилевич В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 листопада 2018 року Київ справа №686/25422/16-а адміністративне провадження №К/9901/33433/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : судді-доповідача - Бевзенка В. М., суддів: Шарапи В. М., Данилевич Н. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №686/25422/16-а за позовом ОСОБА_2 до Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Хмельницького міськрайонного суду від 13 лютого 2017 року (головуючий - Мороз В. О.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Полотнянка Ю. П., суддів - Драчук Т. О., Загороднюка А. Г. ), ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач), в якому просив: - визнати незаконною та скасувати постанову серії АР №588422 від 09.12.2016 р. у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, складену відносно позивача. Короткий зміст рішення суду І інстанції 13 лютого 2017 року Хмельницький міськрайонний СУД ВИРІШИВ: - в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови серії АР №588422 від 09.12.2016 р. в справі про адміністративне правопорушення, відмовити. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 13 квітня 2017 року Вінницький апеляційний адміністративний СУД ВИРІШИВ: - апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 лютого 2017 року - без змін. Короткий зміст вимог касаційної скарги У травні 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, яка у березні 2018 року передана на розгляд до Верховного Суду. У касаційній скарзі позивач просить: - скасувати постанову Хмельницького міськрайонного суду від 13 лютого 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року; - прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. II. АРГУМЕНТИ СТОРІН Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу: Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень допущено порушення норм матеріального та процесуального права, тому такі рішення є незаконними. Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки обставинам справи, що призвело до безпідставних висновків про визнання законною оспорюваної постанови. Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідач просив відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 та залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін. IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.12.2016 р., інспектором патрульної поліції роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Тарасюком А. В. близько 12.25 год. у м. Хмельницькому на перехресті вулиць Проспект Миру - Старокостянтинівське шосе було виявлено транспортний засіб марки SКОDА ОСТАVІА А5 д. н. з. НОМЕР_1 під керуванням гр. ОСОБА_2, який рухаючись по вул. Проспект Миру у напрямку Автовокзалу №1 на дорозі з круговим рухом при зміні напрямку руху праворуч не ввімкнув відповідний покажчик повороту, чим порушив п. 9.2 (б) Правил дорожнього руху. Відповідачем було накладено на позивача адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425 грн., про що складена постанова про накладення адміністративного стягнення серії АР №588422 від 09.12.2016 р. Позивач із постановою у справі про адміністративне правопорушення відносно нього не погодився та вважаючи вказану постанову незаконною звернувся в суд за захистом свого порушеного права. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Частина 2 статті 122 КУпАП. Порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Стаття 245 КУпАП. Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 251 КУпАП. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Правила дорожнього руху, затверджені постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №1306 "Про правила дорожнього руху" (далі - ПДР, Правила). Пункт 1.3. ПДР. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пункт п. 8.1 ПДР. Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Пункт 9.2. ПДР. Водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом. Сигнали покажчиками повороту обов'язково мають подаватися завчасно і незалежно від місця виконання маневру (дорога, дворові території), наявності інших учасників дорожнього руху та плавності виконання маневру. Починаючи рух від-правого краю проїзної частини, необхідно подати сигнал лівого повороту, а від лівого - відповідно правого. Сигнал лівого повороту подається також перед перестроюванням на ліву смугу, поворотом ліворуч, розворотом, початком обгону. Сигнал правого повороту подається перед початком руху від лівого краю проїзної частини, зупинкою біля правого краю проїзної частини, поворотом або перестроюванням праворуч, а також перед перестроюванням під час завершення виконання обгону. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року). Пункт 1-2 частини 1 статті 341. Межі перегляду судом касаційної інстанції. 1. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало не ввімкнення позивачем відповідного покажчику повороту при зміні напрямку руху праворуч, чим було порушено вимоги п. 9.2 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст.122 КУпАП. Крім того, суд першої інстанції дослідив та зазначив, що позивач рухаючись по вул. Проспект Миру та наближаючись до перехрестя де організовано круговий рух, надав дорогу транспортному засобу, що рухався по головній дорозі, виїхав на перехрестя з круговим рухом, та в подальшому здійснив рух праворуч зі смуги руху головної дороги на смугу руху вул. Проспект Миру, а не в напрямку, показаному стрілками на знаку 4.10 "Круговий рух". Суд не приймає до уваги доводи позивача викладені в касаційній скарзі щодо невчинення ним дій при яких він повинен був включати світловий покажчик повороту, оскільки вказані доводи спростовується рішеннями судів попередніх інстанцій. Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності дій відповідача при складанні оскаржуваної постанови серії АР №588422 від 09.12.2016 р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 2 ст. 122 КпАП України у вигляді штрафу в розмірі визначеному законом. Судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень було повно встановлено обставин справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. 2. Постанову Хмельницького міськрайонного суду від 13 лютого 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року в цій справі - залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. суддя - доповідач В. М. Бевзенко судді В. М. Шарапа Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 18 вересня 2019 року Київ справа №826/27148/15 адміністративне провадження №К/9901/50434/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Уханенка С. А., суддів - Кашпур О. В., Радишевської О. Р., за участю: секретаря судового засідання - Семопядного О. В., представника позивача: Ковальчука Ігоря Володимировича представника відповідача: Борбуц Ірини Валеріївни розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_1 - Ковальчука Ігоря Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року, ухвалене в складі головуючого судді - Аблова Є. В. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, ухвалену в складі головуючого судді - Сорочка Є. О., суддів - Літвіної Н. М., Федотова І. В., ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу адвоката ОСОБА_1 - Ковальчука Ігоря Володимировича задовольнити частково. 2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року скасувати. 3. Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 4. Судові витрати не розподіляються. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню. Головуючий: С. А. Уханенко судді: О. В. Кашпур О. Р. Радишевська

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 01 серпня 2018 року Київ справа №209/1023/17 (2-а/209/38/17) адміністративне провадження №К/9901/22672/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А., розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції, Інспектора 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції Цвяха Дмитра Сергійовича про скасування постанови, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Управління патрульної поліції в місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції на постанову Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська від 08 червня 2017 року (суддя Багбай Є. Д. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (судді Баранник Н. П., Чабаненко С. В., Щербак А. А.), ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції м. Дніпропетровська Департаменту патрульної поліції (далі - Управління патрульної поліції ДПП) та інспектора 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у м. Дніпро Цвяха Дмитра Сергійовича (далі - Інспектор Цвях Д. С. ), у якому просив: визнати протиправними дії Інспектора Цвяха Д. С. щодо складання постанови серія ЕАА №069301 від 6 березня 2017 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) та накладення адміністративного стягнення; визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАА №069301 від 6 березня 2017 року; провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю в діях позивача складу правопорушення. Позовні вимоги обґрунтував тим, що його протиправно притягнули до адміністративної відповідальності та безпідставно наклали адміністративне стягнення. Зазначив, що не вчиняв поставленого йому за провину правопорушення, а оскаржену постанову відповідач виніс без роз'яснення його прав та обов'язків і без пред'явлення жодних доказів його вини. Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області постановою від 8 червня 2017 року позовні вимоги задовольнив. Скасував постанову серія ЕАА №069301 від 6 березня 2017 року інспектора 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у м. Дніпро Цвяха Дмитра Сергійовича за скоєння адміністративного правопорушення за частиною другою статті 122 КпАП. Адміністративну справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення за частиною другою статті 122 КпАП від 6 березня 2017 року - закрив. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 жовтня 2017 року залишив зазначену постанову суду першої інстанції без змін. Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КпАП, є безпідставним, оскільки недоведеним є факт вчинення правопорушення. У касаційній скарзі Управління патрульної поліції ДПП, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позовних позовних вимог. Свої вимоги мотивує, зокрема, тим, що факт правопорушення підтверджується відеозаписом і суди не надали належної оцінки усім обставинам цієї справи, відповідно висновки, яких вони дійшли, є помилковими. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно зі статтею 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Суди попередніх інстанцій встановили, що 6 березня 2017 року Інспектор Цвях Д. С. виніс стосовно ОСОБА_1 постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАА №069301. Відповідно до цієї постанови, 6 березня 2017 року о 14:05 год. в м. Дніпро на пр. Д. Яворницького, водій ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом Land Rover Range Rover Evoque, перед початком руху, не подав сигналу світловим покажчиком повороту, чим порушив п.9.2 "а" ПДР. Позивача притягнули до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КпАП та наклали адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. Відповідно до статті 245 КпАП завданнями провадження у справі про адміністративне правопорушення є повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, тощо. Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також не з'ясовані інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 251 КпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото -і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно з частинами другою-четвертою статті 258 КпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Перелік справ про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, встановлено у частині першій статті 222 КпАП. Згідно з частиною другою статті 222 КпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. За змістом статті 222 КпАП органи Національної поліції розглядають, зокрема, справи адміністративні правопорушення, які виникають внаслідок порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту. До переліку таких адміністративних правопорушень включено, зокрема, правопорушення, відповідальність за які встановлена частиною другою статті 122 КпАП. У справі встановлено, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності було порушення п.9.2 "а" ПДР, відповідно до якого водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед початком руху і зупинкою. Порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку створює склад правопорушення, відповідальність за яке встановлена частиною другою статті 122 КпАП. Даючи оцінку правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності суди, з метою з'ясувати факт правопорушення, дослідили: спірну постанову про адміністративне правопорушення; заяву позивача начальнику патрульної поліції м. Дніпра, у якій він висловив незгоду з діями патрульного поліцейського; відеозаписи, надані Департаментом патрульної поліції, на якому зафіксовано порушення ПДР та зупинка позивача, а також та порядок винесення постанови про адміністративне правопорушення. На підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що в діях позивача немає порушення п.9.2 "а" ПДР, відповідно відсутній склад адміністративного правопорушення як підстави для адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КпАП. З урахуванням визначених статтями 341, 349 КАС меж касаційного перегляду та повноважень касаційного суду колегія суддів дійшла висновку, що доводи Управління патрульної поліції ДПП не можуть слугувати підставою для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що висновки судів попередніх інстанцій в цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні. Доводи касаційної скарги висновків судів і фактичних обставин справи не спростовують. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу залишити Управління патрульної поліції в місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції без задоволення. Постанову Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська від 08 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 вересня 2018 року Київ справа №738/980/17 провадження № К/9901/4073/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в місті Чернігові Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Біленка Сергія Олеговича про скасування постанови, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: Кучми А. Ю. (головуючий), Безименної Н. В., Мацедонської В. Е. І. СУТЬ СПОРУ: 1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в місті Чернігові Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Біленка Сергія Олеговича (далі - Інспектор), у якому просив скасувати як незаконну постанову від 17 червня 2017 року серії АР №074070 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. 2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що оскаржувана постанова не відповідає обставинам справи та вимогам закону, є необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням процесуальних норм. 3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що оскаржувана постанова прийнята у відповідності з вимогами чинного законодавства. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 4.17 червня 2017 року Інспектор склав постанову серії АР №074070 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 гривень. 5. Підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що позивач 17 червня 2017 року о 03 годині 00 хвилин в м. Чернігові по проспекті Миру, 17 керував транспортним засобом та не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом, чим порушив підпункт "а" пункту 2.1 ПДР. 6. Уважаючи постанову від 17 червня 2017 року серії АР №074070 протиправною, позивач звернувся до суду. 7. В аспекті предмету доказування при огляді відеофайлів суд апеляційної інстанції встановив, що під час зупинки транспортного засобу інспектори патрульної поліції сидіння водія виявили пустим. При намаганні патрульних встановити, хто керував транспортним засобом, на їх запитання, ніхто з присутніх осіб відповіді не надав. У тому числі від конкретної відповіді ухилявся і позивач. 8. Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції також досліджено відеозапис, згідно з яким автомобіль з номерними знаками СВ 8314 ВЕ зупиняється та вбачається характерне хитання корпусу, що може вказувати на пересідання позивача із сидіння водія на заднє пасажирське сидіння та ОСОБА_1 виходить із задньої правої двері транспортного засобу. Через незначний проміжок часу автомобіль покидають інші особи, однак з місця водія взагалі ніхто не виходить. За цих обставин суддійшов висновку про те, що особа, яка керувала автомобілем під час його зупинки, залишила місце водія та пересіла в салоні на пасажирські сидіння задля ухилення від відповідальності. 9. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що 17 червня 2017 року разом із спірною постановою відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення БР №220438 за керування транспортним засобом особою, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, яка відмовилася від проходження огляду на стан сп'яніння за частиною першою статті 130 КУпАП. 10. У подальшому постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 липня 2017 року у справі №750/6006/17, яку залишено без змін постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 23 серпня 2017 року, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП і накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200,00 гривень із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. 11. У справі №750/6006/17 суди встановили, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом. 12. При цьому станом на 17 червня 2017 року позивач обіймав посаду інспектора роти №6 батальйону №1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції. 13. З метою встановлення причин та обставин можливого порушення службової дисципліни інспектором роти №6 батальйону №1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції рядовим ОСОБА_1, що виразилось у складанні відносно нього протоколу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, проведено службове розслідування, за результатами якого складено висновок, затверджений начальником Департаменту патрульної поліції 18 серпня 2017 року, про те, що службове розслідування завершено, відомості, які стали підставою для проведення службового розслідування є такими, що підтвердились, за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось у порушенні вимог абзаців 1, 4 та 11 частини першої статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, підпунктів 1, 7, 8 пункту 1 Розділу ІІ, абзацу першого пункту 3 Розділу ІV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 9 листопада 2016 року №1179, пункту 3.17 наказу МВС України від 16 березня 2007 року №81, пунктів 2.4, 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 інспектора роти №6 батальйону №1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції рядового ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції. 14. До того ж, допитані під час розгляду справи в суді першої інстанції в якості свідка позивач ОСОБА_1, свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 надали показання про те, що ввечері 16 червня 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 знаходились на дискотеці та близько 2 години вже 17 червня 2017 року ОСОБА_8 зателефонував ОСОБА_7 та попросив, щоб він приїхав автомобілем та розвіз усіх по домам. ОСОБА_7 приїхав автомобілем ЗАЗ ДЕО ЛАНОС, яким володіє на підставі довіреності. ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 сіли до автомобіля, ОСОБА_1 сидів на задньому пасажирському місці справа. Автомобілем керував ОСОБА_7 Через деякий час автомобіль зупинився, оскільки позаду був автомобіль поліції з проблисковими маячками. ОСОБА_1 вийшов із автомобіля, підійшов до патрульних, які почали складати протоколи стосовно ОСОБА_1 15. Допитані під час апеляційного перегляду ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА _11, а також позивач вказали, що 17 червня 2016 року за кермом автомобіля перебував ОСОБА_7, а не позивач. 16. Однак зазначені особи не змогли пояснити, чому вказані обставини були приховані при оформленні оспорюваної постанови та матеріалів про вчинення позивачем правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП. ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 17. Менський районний суд Чернігівської області постановою від 18 липня 2017 року позов задовольнив: визнав протиправною та скасував винесену Інспектором постанову від 17 червня 2017 року серії АР №074070 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 126 КУпАП та накладення на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 гривень. 18. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із недоведеності вини позивача у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП. 19. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 листопада 2017 року скасував постанову Менського районного суду Чернігівської області та ухвалив рішення про відмову в позові. 20. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи вказане рішення, дійшов висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 126 КУпАП. IV. Провадження в суді касаційної інстанції 21. Представник позивача подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права. 22. У скарзі представник позивача просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 23. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 24. Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України "Про Національну поліцію". 25. Пунктом 8 частини першої статті 23 цього ж Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. 26. За змістом статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. 27. Статтею 280 КУпАП установлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи 28. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР). 29. Згідно з частиною першою статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка" тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 30. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 16 Закону України "Про дорожній рух" водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 31. У пункті 1.3 ПДР зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. 32. Відповідно до підпункту "а" пункту 2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. VI. Висновок Верховного Суду 33. Аналіз обставин справи, установлених судом апеляційної інстанції на підставі дослідження доказів у їх взаємному зв'язку та сукупності, та мотивів, покладених в основу оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, дає підстави для висновку про доведеність у спірних правовідносинах вини позивача у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП. 34. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення рішення про відмову в позові. 35. Доводи касаційної скарги, які зводяться виключно до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, вказаних висновків не спростовують. 36. При цьому слід зазначити, що в силу вимог частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 37. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 38. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. VII. Судові витрати 39. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у справі №738/980/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 травня 2018 року Київ справа №201/4256/17 (2-а/201/144/2017) адміністративне провадження №К/9901/33372/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Білоуса О. В., суддів - Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції на постанову Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 червня 2017 року (головуючий суддя - Антонюк О. А.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року (головуючий суддя - Дадим Ю. М., судді - Уханенко С. А., Богданенко І. Ю.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 8 роти батальйону Управління патрульної поліції у місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Нечипоренка Дениса Ігоровича про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, УСТАНОВИВ: У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до інспектора 8 роти батальйону Управління патрульної поліції у місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Нечипоренка Дениса Ігоровича, в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову від 08 березня 2017 року серії АР №622221 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 червня 2017 року адміністративний позов задоволено: скасовано постанову від 08 березня 2017 року серії АР №622221 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП; закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року скасовано постанову Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 червня 2017 року в частині закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1; в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін. Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а тому притягнення її до відповідальності є необґрунтованим та протиправним. Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Управління патрульної поліції у місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржником зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки позивачем, всупереч вимогам статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не надано доказів своєї невинуватості. Крім того Управління патрульної поліції у місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції вказує, що відповідачем до суду першої інстанції було надано фото фіксації адміністративного правопорушення вчиненого позивачем, які не були прийняті до уваги судами попередніх інстанцій. Позивач скористалася своїм правом та надіслала до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначила, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги. Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України). Пунктом 1.9. ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до пункту 15.9. "ґ", зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга. Частиною першою статті 122 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 березня 2017 року відповідачем стосовно позивача винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії АР №622221, якою її визнано винною за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень. У постанові зазначено, що 08 березня 2017 року об 13 год. 30 хв. у місті Дніпрі по вулиці Дмитра Донцова 12-а, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1, здійснила зупинку менше ніж 10 метрів від пішохідного переходу, чим порушила пункт 15.9. "ґ" ПДР України. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем не надано. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив відсутність в матеріалах справи фото фіксації вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, на які посилався скаржник, а також доказів їх подачі до суду. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 15.9. "ґ" ПДР України. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та зазначає, що статтею 77 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. До матеріалів касаційної скарги скаржником додано фото фіксації місця зупинки автомобіля, як доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Проте, за приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, а тому не може досліджувати додане до касаційної скарги фото фіксації місця зупинки автомобіля. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховним Судом не встановлено. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 08 березня 2017 року серії АР №622221 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Дніпрі Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 червня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач О. В. Білоус судді І. Л. Желтобрюх Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 04 квітня 2018 року Київ справа №523/6540/16-а провадження №К/9901/10493/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №523/6540/16-а за позовом ОСОБА_2 до інспектора 4-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Пушкаренко Сергія Сергійовича та Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції про визнання дій незаконними, визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Потапчука В. О., суддів: Жука С. І., Семенюка Г. В., ВСТАНОВИВ: У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувсь до суду з адміністративним позовом до інспектора 4-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Пушкаренко Сергія Сергійовича та Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції в якому просив: визнати дії інспектора 4-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Пушкаренко С. С. щодо складання постанови серії ПС2 №860648 від 04 травня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення незаконними; визнати протиправною та скасувати постанову серії ПС2 №860648 від 04 травня 2016 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. за порушення частини другої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). В мотивування позову позивач зазначав, що 04 травня 2016 року, керуючи транспортним засобом Nissan Maxima номерний знак НОМЕР_1 по проспекту Добровольского, 52, здійснив проїзд перехрестя на миготливий жовтий сигнал світлофора, оскільки в той момент не зміг зупинитися не вдаючись до екстреного гальмування. Однак, працівниками поліції складено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за порушення частини другої статті 122 КУпАП, що полягає у здійсненні проїзду перехрестя на заборонений сигнал світлофору (червоний), чим порушено вимоги пункту 8.7.3.е Правил дорожнього руху України. Вважаючи постанову ПС2 №860648 від 04 травня 2016 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн неправомірною, ОСОБА_2 звернувсь до суду з вимогою про визнання дій інспектора неправомірними та скасування постанови. Постановою Суворовського районного суду міста Одеси від 15 червня 2016 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 06 вересня 2016 року скасував постанову Суворовського районного суду міста Одеси від 06 вересня 2016 року та позовні вимоги задовольнив. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У касаційній скарзі Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги зазначали, що вина позивача є доведеною, в тому числі особистими поясненнями ОСОБА_2, що підтвердив проїзд перехрестя на забороняючий (жовтий) сигнал світлофора, крім того, у разі вчинення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд яких віднесено до компетенції Національній поліції, протокол не складається. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 травня 2016 року інспектором патрульної поліції Пушкаренко Сергійом Сергійовичем було складено постанову ПС 2 №860648 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною 2 статті 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 425 грн. За змістом постанови 04 травня 2016 року позивач, керуючи транспортним засобом Nissan Maxima номерний знак НОМЕР_1 по проспекту Добровольского, 52, здійснив проїзд перехрестя на заборонений сигнал світлофору (червоний), чим порушив вимоги пункту 8.7.3.е Правил дорожнього руху України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що перехрестя проїжджав на жовтий сигнал світлофора, оскільки дорожнє покриття було з буграми і технічної можливості зупинитися не було. Допитаний в судовому засіданні в першій інстанції в якості свідка інспектор поліції ОСОБА_6 пояснив, що знаходячись в патрульному автомобілі звернув увагу на рух автомобіля на жовтий сигнал світлофору, періодично він відволікався на роботу з планшетом, однак коли вони під'їхали до перехрестя миготів зелений сигнал світлофору, і в цей час коли включився жовтий сигнал позивач перетинав перехрестя, чи включився в той момент червоний сигнал точно не пам'ятає. З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечує проїзд перехрестя на жовтий сигнал світлофору, однак, обґрунтованих доводів про неможливість зупинитися на миготливий зелений сигнал світлофору ним не подано. Згідно з нормами п.8.7.3. ПДД сигнали світлофора мають такі значення: ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів; е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух. В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач здійснив проїзд перехрестя на жовтий сигнал світлофору (в оскаржуваній постанові зазначено червоний сигнал). Однак допущена помилка інспектором при зазначені складу правопорушення не може бути підставою для скасування постанови, оскільки проїзд перехрестя позивачем відбулося під час сигналу світлофора про заборону руху. Таким чином, враховуючи обставини справи щодо порушення правил проїзду перехрестя, суд першої інстанції прийшов до висновку, що існують підстави для притягнення позивача до відповідальності, у зв'язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню. Одеський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що відповідачем не надано суду переконливих доказів вини позивача, крім цього, інспектором неправомірно на місці вчинення адміністративного правопорушення було прийнято оскаржувану постанову у справі без складання протоколу про вчинення правопорушення. Верховний Суд в цілому погоджується із висновками суду першої інстанції, а рішення суду апеляційної інстанції вважає помилковим, з урахуванням такого. Посилання суду апеляційної інстанції на статтю 258 КУпАП з підстав того, що під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідач зобов'язаний був скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, колегія суддів вважає достатньо необґрунтованими, враховуючи наступне. Аналіз положень частин першої - третьої статті 258 КУпАП дозволяє дійти висновку, що їх дія поширюється: 1) на правопорушення, визначені в частині першій цієї статті; 2) у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. 3) на випадки, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. Частина друга статті 258 КУпАП надає право Національній поліції не складати протокол про вчинення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно на ці правовідносини поширюється положення частини четвертої статті 258 КУпАП, коли уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Таким чином під час оформлення матеріалів про адміністративні порушення за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, в тому числі, передбаченого статтею 122 КУпАП, у працівників Національної поліції відсутній обов'язок складати протокол про адміністративне правопорушення. Щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови за місцем вчинення, необхідно зазначити наступне. У оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції посилається на Рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року №5-рп/2015. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що Рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року, №5-рп/2015 "У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення" прийняте до внесення змін у статтю 258 КУпАП. Законом України від 14 липня 2015 року №596-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху" внесено зміни до статті 258 КУпАП, зокрема, доповнено абзацом 4, зі змісту якого вбачається, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до статті 283 КУпАП. Відповідно, висновки суду апеляційної інстанції про порушення відповідачем вимог ст.276, 283, 245, 268 КУпАП є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Враховуючи наведене та беручи до уваги встановлені судом першої інстанції обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позову є правильним. Одеський апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. З огляду на викладене, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Суворовського районного суду міста Одеси від 15 червня 2016 року - залишенню в силі. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції задовольнити. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року скасувати. Постанову Суворовського районного суду міста Одеси від 15 червня 2016 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 лютого 2019 року Київ справа №817/913/16 провадження №К/9901/32288/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., провівши у касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Франовської К. С., Іваненко Т. В., Кузьменко Л. В. від 29 січня 2018 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1.21 червня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (правонаступник Державної служби інтелектуальної власності України), у якому просив: - визнати протиправним та скасування рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 29 квітня 2015 року про відмову в реєстрації знака "Тарас Бульба" за заявкою №m201319619, яке підтримане рішенням Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України (затверджені наказами №126-Н від 23 березня 2016 року та №126-Н від 23 березня 2016 року), зобов'язавши продовжити діловодство за заявкою №m201319619; - зобов'язати прийняти остаточне рішення за заявкою № m201319619, з урахуванням обґрунтованих доводів на користь реєстрації знака "Тарас Бульба" за первісною заявкою №m201207355. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року позов задоволено. 3. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, визначеного статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. 4. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, питання поновлення цього строку не порушувалось. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить його скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 квітня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України із заявкою № m201207355 на реєстрацію словесного позначення "Тарас Бульба" в якості знака для товарів та послуг щодо товарів 30-го класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг. За наслідками експертизи даної заявки, проведеної ДП "Український інститут промислової власності", надано висновок про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, який затверджено рішенням Державної служби інтелектуальної власності України про відмову в реєстрації знака №9407/3 від 04 квітня 2013 року. 25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 повторно звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України із заявкою № m201319619 на реєстрацію словесного позначення "Тарас Бульба" в якості знака для товарів та послуг щодо товарів 30-го класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг. За наслідками експертизи даної заявки, проведеної ДП "Український інститут промислової власності", Державною службою інтелектуальної власності України надано висновок про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, який набув статусу рішення про відмову в реєстрації знака №12247 від 29 квітня 2015 року. 15 червня 2015 року ОСОБА_2 подав до Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України заперечення проти вказаного РІШЕННЯ: Рішенням Апеляційної палати від 23 лютого 2016 року, затвердженого наказом Державної служби інтелектуальної власності України №126-Н від 23 березня 2016 року, ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні заперечення, а рішення Державної служби інтелектуальної власності №12247 від 29 квітня 2015 року про відмову в реєстрації знака "Тарас Бульба" за заявкою № m201319619 залишено чинним. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 7. Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована зверненням до суду у межах строку, оскільки оскаржуване рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 29 квітня 2015 року має причинно-наслідковий зв'язок за результатом його перегляду із рішенням Апеляційної палати від 23 лютого 2016 року, яке одержано ним 20 квітня 2016 року. Звернувшись до суду із цим позовом 21 червня 2016 року, вважає, що строк не було пропущено, оскільки заявник може оскаржити затверджене Установою рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання РІШЕННЯ: 8. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, посилаючись на законність рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 9. Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", у редакції на час спірних правовідносин, установа - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. 10. За змістом частин першої-третьої статті 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", у редакції на час спірних правовідносин, правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. 11. Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Установи заявку (стаття 7 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"). 12. Згідно з пунктами 1, 3 статті 10 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження його Установою. На підставі такого висновку Установа приймає рішення про реєстрацію знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг або про відмову в реєстрації знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг, або про реєстрацію знака щодо частини зазначених у заявці товарів і послуг та відмову в реєстрації знака для іншої частини зазначених у заявці товарів і послуг. Рішення Установи надсилається заявнику. 13. Відповідно до пунктів 1, 4, 7, 9 статті 15 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" заявник може оскаржити рішення Установи за заявкою у судовому порядку або до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до пункту 3 статті 10 цього Закону. Оскарження рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності до Апеляційної палати здійснюється шляхом подання заперечення проти рішення у порядку, встановленому цим Законом та на його основі регламентом Апеляційної палати, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено у строк, зазначений у пункті 1 цієї статті, заперечення вважається неподаним, про що заявнику надсилається повідомлення. За результатами розгляду заперечення Апеляційна палата приймає мотивоване рішення, що затверджується наказом Установи та надсилається заявнику. Заявник може оскаржити затверджене Установою рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання РІШЕННЯ: 14. Згідно із частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. 15. Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється УХВАЛА: Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. 16. За змістом частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. 17. Суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу (пункт 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року). 18. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру. 19. Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. Якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення (пункт 52 рішення). За цих підстав Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 цього ж РІШЕННЯ: 20. Згідно практики Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому в разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи. 21. З огляду на зазначене вище, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. 22. рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Пономарьов проти України" ( №3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) зазначено, що"...Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави". Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 23. Встановлено, що предметом спору у цій справі є рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 29 квітня 2015 року, та похідні позовні вимоги про зобов'язання вчинити дії. 24. Згідно відтиску штампу суду першої інстанції, до суду з цим позовом ОСОБА_2 звернувся 21 червня 2016 року. 25. Необґрунтованими є доводи, викладені ОСОБА_2 у касаційній скарзі про те, що строк не було пропущено, оскільки відповідно до пункту 9 статті 15 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" заявник може оскаржити затверджене Установою рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання рішення. Вказаною нормою передбачено право заявника оскаржити затверджене Установою саме рішення Апеляційної палати після перегляду заперечення проти рішення щодо відмови в реєстрації знака товарів. 26. Між тим, згідно з вимогами пункту 1 статті 15 цього Закону заявник може оскаржити рішення Установи за заявкою у судовому порядку або до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до пункту 3 статті 10 цього Закону. 27. Вказаною нормою передбачено альтернативне право заявника на оскарження відповідного рішення - у судовому порядку або до Апеляційної палати. 28. ОСОБА_2 обрано спосіб оскарження рішення Установи шляхом звернення до Апеляційної палати. 29. Тобто, право на судове оскарження рішення про відмову у реєстрації знака товарів прямо передбачено Законом. 30. Зважаючи на вказані обставини, звертаючись до суду із цим позовом про скасування рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 29 квітня 2015 року, яким відмолено у реєстрації знака товару, строк звернення ОСОБА_2 не дотримано. 31. Будь-яких заяв про поновлення вказаного строку, матеріали справи не містять. 32. За таких обставин, встановивши, що позов поданий після закінчення строку, установленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 33. Колегія суддів приходить до висновку про те, що прийняте у справі судові рішення є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновок суду є правильними, а доводи касаційної скарги його не спростовують. Керуючись статтями 341,343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року - без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко суддя Я. О. Берназюк суддя М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 січня 2021 року м. Київ справа №640/24233/19 адміністративне провадження №К/9901/16807/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кашпур О. В., суддів - Радишевської О. Р., Уханенка С. А. розглянув у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами в касаційній інстанції адміністративну справу №640/16620/19 за позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за участю третьої особи - ОСОБА_1 - про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, за касаційною скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2020 року, прийняту у складі головуючого судді: Безименної Н. В., суддів: Бєлової Л. В., Кучми А. Ю. УСТАНОВИВ: І. Короткий зміст позовних вимог 1. У грудні 2019 року Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулось до суду з позовом, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати постанову Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження №55926913 від 18.11.2019; - визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №60643696 від 18.11.2019 з виконання постанови від 18.11.2019 про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження №55926913.2. Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказував на те, що 05.03.2018 державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову №ВП 55926913 від 05.03.2018 про відкриття виконавчого провадження, надано позивачу 10 днів на добровільне виконання постанови та ухвалено стягнути з останнього виконавчий збір у сумі 14 892, 00 грн. Крім того, постановою старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 18.11.2019 закрито виконавче провадження у справі №ВП №55926913 та стягнуто з позивача виконавчий збір у сумі 16 692, 00 грн; на підставі вказаної постанови, старшим державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено оскаржувану постанову №60643696 від 18.11.2019 з виконання постанови від 18.11.2019 про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження №55926913. Позивач вважає, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем із порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), оскільки відповідачем стягнуто з позивача подвійний розмір виконавчого збору. ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, позовні вимоги задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про відкриття виконавчого провадження ВП №60643696 з виконання постанови від 18.11.2019 про стягнення виконавчого збору у сумі 16 692, 00 грн у межах виконавчого провадження №55926913.4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2018 ВП №55926913 була скасована у судовому порядку, державний виконавець в подальшому закінчив виконавче провадження як таке, що фактично виконано у повному обсязі, відсутні правові підстави для стягнення виконавчого збору, а відтак, постанова про відкриття виконавчого провадження №60643696 від 18.11.2019 підлягає скасуванню. 5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року, прийнято нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постанова старшого державного виконавця від 05.03.2018 про відкриття виконавчого провадження ВП №55926913 є чинною, в судовому порядку не скасована, при цьому закінчення виконавчого провадження ВП №55926913 відбулось на підставі постанови старшого державного виконавця від 18 листопада 2019 року внаслідок повного фактичного виконання судового рішення у відповідності до п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження", після відкриття виконавчого провадження, а тому відсутні підстави для застосування частини дев'ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження". ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. Не погоджуючись із постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2020 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Київським квартирно-експлуатаційним управлінням подано касаційну скаргу, в якій позивач просить скасувати зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції надійшла на адресу позивача не в повному обсязі і без додатків, що в свою чергу унеможливило його скористатися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Також в ухвалі про відкриття апеляційного провадження судом не встановлено процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, що суперечить приписам КАС України. Судом апеляційної інстанції не було враховано правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 12.07.2017 у справі №6-708цс17; від 08.07.2015 у справі №3-316гс15; постановах Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 24.12.2019 в справі №810/3214/18, від 01.04.2020 в справі №569/11423/17. Солом'янським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального регіонального управління Міністерства юстиції вже вирішувалося питання про стягнення виконавчого збору з боржника в межах виконавчого провадження №55926913, тобто відповідачем застосовано подвійне стягнення, що суперечить Закону №1404-VIII. IV. Позиція інших учасників справи 9. ОСОБА_1 скористався своїм процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. V. Рух справи у суді касаційної інстанції 10. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу 10 липня 2020 року передано для розгляду колегії суддів у складі: Яковенка М. М. (головуючого судді), Дашутіна І. В., Шишова О. О. 11. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2020 року. 12. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано 01 жовтня 2020 року для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О. В. (головуючому судді), Радишевській О. Р., Уханенку С. А. на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н. Богданюк від 01 жовтня 2020 року №1878/0/78-20.13. Ухвалою Верховного Суду в складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року касаційну скаргу прийнято до провадження. 14. Ухвалою Верховного Суду в складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами на 28 січня 2021 року. VI. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій 15. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2017 у справі №826/25369/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України щодо не надання інформації на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 28.10.2015 у відповідності до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації": у задоволенні інших позовних вимог відмовлено. 16. За наслідками оскарження вказаного судового рішення в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2017 апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов'язання Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України надати достовірну, повну та точну інформацію на запит на отримання публічної інформації від 28.10.2015 - скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково, зобов'язано Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України вирішити питання про надання достовірної, повної та точної інформації на запит на отримання публічної інформації від 28.10.2015 згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації". В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року залишено без змін. 17.10 серпня 2017 року Окружним адміністративним судом м. Києва видано виконавчий лист №826/25369/15, на підставі якого старшим державним виконавцем Солом'янського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Браташовою В. І. винесено постанову від 05 березня 2018 року про відкриття виконавчого провадження №55926913, в якій зазначено про необхідність боржнику - Київському квартирно-експлуатаційному управлінню Міністерства оборони України виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та стягнення з боржника виконавчого збору. 18. За наслідками оскарження вказаної постанови про відкриття виконавчого провадження №55926913 в судовому порядку, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року у справі №826/7432/18 адміністративний позов Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України задоволено частково, визнано протиправною та скасовано постанову від 05.03.2018 про відкриття виконавчого провадження №55926913.19. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року у справі №826/7432/18 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року скасовано, у задоволенні адміністративного позову Київського квартирно-експлуатаційного управління до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання дій неправомірними та визнання постанови недійсною відмовлено. 20.18 листопада 2019 року старшим державним виконавцем Солом'янського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Браташовою В. І. винесено постанову ВП №55926913 (а. с.13) про стягнення виконавчого збору з Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України в розмірі 16692,00 грн. 21. Старшим державним виконавцем 18 листопада 2019 року винесено дві постанови: - про закінчення виконавчого провадження ВП №55926913 (а. с.15) у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення на підставі п.9 ч.1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження"; - про відкриття виконавчого провадження ВП №60643696 (а. с.11) з виконання постанови №55926913 від 18 листопада 2019 року щодо стягнення з Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України виконавчого збору в розмірі 16692,00 грн. 22. Вважаючи протиправними постанови відповідача про стягнення виконавчого збору та про відкриття виконавчого провадження з його стягнення, позивач звернувся до суду з цим позовом. VIІ. Джерела права й акти їхнього застосування 23. Конституція України від 28 червня 1996 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 24. Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-ІХ (у редакції, яка діє з 08 лютого 2020 року). Пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення". Установити, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 25. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року до 08 лютого 2020 року). Частина третя статті 3. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 9. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Частина сьома статті 287. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи. Частина перша статті 304. Учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. 26. Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIІІ (далі - Закон №1404-VIІІ; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За приписами частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Згідно з частинами першою, третьою статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; Також, частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до частини другої статті 74 Закону №1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. VІІІ. Позиція Верховного Суду 27. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого. 28. Зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому виконавець одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. 29. Стягнення з боржника виконавчого збору є обов'язком виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України. 30. Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, постанова старшого державного виконавця від 05.03.2018 про відкриття виконавчого провадження ВП №55926913 є чинною, в судовому порядку не скасована, при цьому закінчення виконавчого провадження ВП №55926913 відбулось на підставі постанови старшого державного виконавця від 18 листопада 2019 року внаслідок повного фактичного виконання судового рішення у відповідності до пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", після відкриття виконавчого провадження, та правильними є висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування частини дев'ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження". 31. При цьому зазначення в постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору відповідає положенням частини п'ятої статті 26 вказаного Закону та не є тотожним постанові про стягнення виконавчого збору у такому виконавчому провадженні, яке є виконавчим документом та виділяється в окреме виконавче провадження. Суд апеляційної інстанції правильно визнав необґрунтованими доводи позивача про наявність подвійного стягнення виконавчого збору. 32. Щодо доводів касатора про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне. 33. У касаційній скарзі позивач вказує на те, що тільки 03 червня 2020 року на електронну адресу Київського квартирно-експлуатаційного управління від Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 не в повному обсязі, що унеможливило подати відзив на апеляційну скаргу. Також, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 29 травня 2020 року судом не було визначено строку на подання відзиву на апеляційну скаргу. 34. Колегія суддів Верховного Суду критично відноситься до вказаних пояснень касатора про ненаправлення судом апеляційної інстанції у повному обсязі копії апеляційної скарги, оскільки доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем до суду не надано. 35. Натомість в матеріалах справи міститься супровідний лист Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року про направлення сторонам копії ухвали про відкриття апеляційного провадження; копії ухвали про розгляд справи у письмового провадженні та копії апеляційної скарги, а також роздруківка з електронної пошти суду про надіслання в електронному вигляді сканованих копій документів, засвідчених електронним цифровим підписом (а. с. 140-144). 36. Також, із ухвали про відкриття апеляційного провадження вбачається, що судом апеляційної інстанції було зазначено про право учасників справи надати відзив на апеляційну скаргу. 37. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що в силу вимог частини сьомої статті 287 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, Шостий апеляційний адміністративний суд зобов'язаний був розглянути справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження. 38. Верховний Суд не приймає також посилання касатора на судову практику, зокрема, викладену у постановах Верховного Суду України від 12.07.2017 у справі №6-708цс17; від 08.07.2015 у справі №3-316гс15; постановах Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 24.12.2019 в справі №810/3214/18, від 01.04.2020 в справі №569/11423/17, оскільки правовідносини які виникли між сторонами у вказаних справах не є подібними до правовідносин у цій справі. 39. Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильне вирішення цієї справи по суті судом апеляційної інстанції. 40. З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. 41. У зв'язку з цим, відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. ІХ. Судові витрати 42. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення. 2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2020 року в справі №640/24233/19 залишити без змін. 3. Судові витрати не розподіляються. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.. Головуючий: О. В. Кашпур судді: О. Р. Радишевська С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 17 квітня 2018 року Київ справа №359/4119/17 адміністративне провадження №К/9901/44026/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бучик А. Ю., суддів: Гімона М. М., Мороз Л. Л., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області в складі судді Журавського В. В. від 25.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Карпушової О. В., Епель О. В., Кобаля М. І. від 26.06.2017 у справі №359/4119/17 за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: В травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання протиправним та скасування п.6 рішення виконавчого комітету Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області "Про упорядкування торгівлі алкогольними напоями та пивом на території Щасливської сільської ради" №192 від 20 листопада 2014 року. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2017 року, позовну заяву залишено без розгляду. Постановляючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, визначений ст. 99 КАС України. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що про рішення виконавчого комітету Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області "Про упорядкування торгівлі алкогольними напоями та пивом на території Щасливської сільської ради" №192 від 20 листопада 2014 року дізнався у травні 2017 року у магазині "Продукти-904" ТОВ "АТБ -маркет" при спробі купівлі алкогольних напоїв. Зазначає, що рішення порушує його права як споживача, а також на віддаленість місця проживання від с. Щасливого, що унеможливлює дізнатися про опублікування в місцевій пресі оскаржуваного рішення. Отже, вважає, що саме з травня 2017 позивач дізнався про порушення свого права, а тому позов подано у встановлені законом строки. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою. Справу передано до Верховного Суду. Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно ч.1 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється УХВАЛА: Частиною 2 вказаної статті передбачено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження у даній справі є п.6 рішення виконавчого комітету Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області "Про упорядкування торгівлі алкогольними напоями та пивом на території Щасливської сільської ради" №192 від 20 листопада 2014 року. В касаційній скарзі позивач вказує на те, що лише у травні 2017 року дізнався про вказане рішення при спробі купівлі алкогольних напоїв. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Частиною 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Відповідно до ч. 11 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що коли йдеться про дію нормативно-правового акта, то строк, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, починається з дня опублікування акта, незважаючи на те, що особа, на яку поширює дію цей акт, фактично ознайомилася з ним значно пізніше. Це пояснюється тим, що особа мала реальну можливість (повинна була) дізнатися про цей акт у день його опублікування, якщо таке опублікування було зроблено у встановленому порядку. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які були об'єктивно непереборними, на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, а тому погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись ст. ст. 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року - без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А. Ю. Бучик М. М. Гімон Л. Л. Мороз судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 вересня 2018 року м. Київ справа №826/16572/14 адміністративне провадження №К/9901/6120/18 №К/9901/6124/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М. М. (судді-доповідача), суддів: Мороз Л. Л., Бучик А. Ю., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Київської міської ради на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року (головуючий суддя Ісаєнко Ю. А., судді: Губська Л. В., Оксененко О. М. ) у справі №826/16572/14 за позовом ОСОБА_1 до Секретаря Київської міської ради Гереги Галини Федорівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Київська міська рада, Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд", про визнання недійсною довіреності в частині, - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати недійсною з моменту її видання довіреність від 25 квітня 2014 року №25-кр-311 за підписом секретаря Київської міської ради Гереги Г. Ф., що видана ОСОБА_3 із правом представляти інтереси територіальної громади м. Києва в частині надання йому права голосувати на зборах акціонерів за розподіл прибутку ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" за результатами господарської діяльності в 2012 та 2013 роках, який не був визначений рішенням пленарного засідання Київської міської ради. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що оскаржену довіреність видано без встановлення завдання на голосування на загальних зборах акціонерів ПАТ "Холдінгова компанія "Київміськбуд" та без винесення відповідного рішення на пленарне засідання Київської міської ради, тобто з порушенням вимог пп. 29, ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та порушує право позивача, як члена територіальної громади міста Києва на участь у місцевому самоврядуванні, гарантоване ч. 1 ст. 3 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року у задоволені позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову про часткове задоволення позову. Визнано протиправними дії секретаря Київської міської ради Гереги Г. Ф. щодо одноособового вирішення питання про надання за довіреністю від 25 квітня 2014 року №25-кр-311 права ОСОБА_3 представляти на зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" інтереси територіальної громади м. Києва в частині голосування щодо розподілу прибутку Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" за результатами господарської діяльності в 2012 - 2013 роках. В інший частині позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що в оскарженій довіреності не визначено завдання на голосування на загальних зборах акціонерів ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд". Оскільки при виданні оскарженої довіреності відповідач діяла відповідно до норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", враховуючи, що відповідачем при виданні оскарженої довіреності не порушено прав, свобод та інтересів безпосередньо позивача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. З такими висновками суду першої інстанції не погодився апеляційний суд, мотивуючи своє рішення тим, що секретар Київської міської ради, яка тимчасово здійснювала повноваження міського голови відповідної міської ради, Герега Г. Ф. не була наділена повноваженнями одноособово надавати право на представництво Київської міської ради як акціонера в частині голосування на зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" за використання чистого прибутку, одержаного товариством за 2012 та 2013 роки. Суд зазначив, оскільки позивач є членом територіальної громади м. Києва, з метою повного захисту його прав та інтересів, є підстави вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії секретаря Київської міської ради Гереги Г. Ф. щодо одноособового вирішення питання про надання права за довіреністю представляти на зборах акціонерів інтереси територіальної громади м. Києва в частині голосування щодо розподілу прибутку Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" за результатами господарської діяльності в 2012 - 2013 роках. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Київська міська рада подали касаційні скарги, в яких посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі постанову суду першої інстанції. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що за змістом Закону України "Про акціонерні товариства" представником територіальної громади на загальних зборах акціонерного товариства може бути уповноважена особа органу, що здійснює управління державним чи комунальним майном. Таким органом є Департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради. Секретар міської ради була уповноваженою видавати спірну довіреність, оскільки на той час виконувала повноваження міського голови. Такі дії не порушують прав позивача, а позивачем не надано документів, які б підтверджували його повноваження представляти територіальну громаду м. Києва. Визнавши протиправними дії Секретаря суд, фактично, спричинив безпідставність виплати дивідентів Компанією за прийнятим на зборах рішенням і, як наслідок, надає право Компанії вимагати повернення акціонерами безпідставно отриманих коштів. У запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на правильність висновків судів апеляційної інстанції, просить касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначає, що доводи касаційних скарг ігнорують вимоги пункту 31 частини 1 статті 26 та пункту 19 частини 3 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Протиправні дії Секретаря, яка зобов'язала представника голосувати на загальних зборах акціонерів про направлення 12 000 тис. грн. та 26 000 тис. грн. на виплату дивідентів за результатами отриманого прибутку у розмірі 137 648 тис. грн., призвели до недонарахування дивідентів до сплати в бюджет у розмірі 21943 тис. грн., оскільки ці суми становлять 17,4% замість гранично встановленої межі 30%. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке. Вирішуючи спір між сторонами, суди виходили з того, що цей спір є публічно-правовим та належать до юрисдикції адміністративних судів. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (діл - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Утвердження правової держави відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. З аналізу викладених вище положень законодавства вбачається, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. За приписами пункту 1 частини першої ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до статті 4 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа. Будь-які обов'язки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами товариства.. Статтею 39 названого Закону передбачено, що представником акціонера на загальних зборах акціонерного товариства може бути фізична особа або уповноважена особа юридичної особи, а також уповноважена особа держави чи територіальної громади. Представником акціонера - фізичної чи юридичної особи на загальних зборах акціонерного товариства може бути інша фізична особа або уповноважена особа юридичної особи, а представником акціонера - держави чи територіальної громади - уповноважена особа органу, що здійснює управління державним чи комунальним майном. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах може посвідчуватися реєстратором, депозитарієм, зберігачем, нотаріусом та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, чи в іншому передбаченому законодавством порядку. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерного товариства може містити завдання щодо голосування, тобто перелік питань порядку денного загальних зборів із зазначенням того, як і за яке (проти якого) рішення потрібно проголосувати. Під час голосування на загальних зборах представник повинен голосувати саме так, як передбачено завданням щодо голосування. Якщо довіреність не містить завдання щодо голосування, представник вирішує всі питання щодо голосування на загальних зборах акціонерів на свій розсуд. Правове поняття довіреності, а також особливості її видачі юридичною особою врегульовано Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), відповідно до ст.244 якого довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Відповідно до ст.246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Отже, видача довіреностей врегульована не Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", а Цивільним кодексом України, видача довіреності на участь у загальних зборах акціонерів представника акціонера держави або територіальної громади врегульована Законом України "Про акціонерні товариства", за змістом якого вона може бути видана особі конкретного органу - органу, що здійснює управління державним чи комунальним майном. Таким чином, правовідносини щодо видачі керівником установи (Секретарем ради, яка діяла як міський голова) довіреності (письмового документу) на представництво інтересів цієї установи (територіальної громади міста Києва, яка володіє пакетом акцій у розмірі 80% від загальної кількості акцій) як учасника господарського товариства не мають характер реалізації владних (управлінських) функцій по відношенню до позивача і безпосередньо не впливають на його права та інтереси, не створюють для нього будь-які обов'язки, які б могли бути об'єктом судового контролю в публічно-правовій сфері. Суд першої інстанції правильно зазначив, що захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Однак, як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 не навів, на чому ґрунтуються його вимоги в контексті наявності порушення його прав саме довіреністю. З огляду на доводи, викладені в запереченнях на касаційну скаргу, позивач фактично не погоджується з рішенням акціонерів, прийнятих на загальних зборах, яке він вважає незаконним внаслідок, по-перше, участі в зборах представника, який не був наділений відповідними повноваженнями, а по-друге, неправильним розподілом фінансового прибутку. Проте, представництво за довіреністю, в тому числі яке ґрунтується на акті органу юридичної особи, автоматично припиняє свою дію з моменту повного виконання повіреним дій, на вчинення яких він був уповноважений від імені та в інтересах довірителя. Це положення ґрунтується на виключному характері повноважень повіреного, неможливості їх розширення і має застосовуватись незалежно від часу, який залишився до спливу строку дії довіреності, визначеного у ній. Тобто, спірний письмовий документ (довіреність) від 25 квітня 2014 року, строк дії якого був визначений один місяць, був використаний у правовідносинах, що регулюються корпоративним законодавством 30 квітня 2014 року - на загальних зборах акціонерів під час голосування по питанням порядку денного відповідно до завдання Київської міської ради, за наслідками якого прийнято рішення №6. Відповідно, він автоматично припинив свою дію 30 квітня 2014 року. Таким чином, вказана довіреність не може бути предметом окремого судового розгляду. У разі незгоди з рішенням загальних зборів акціонерів, в тому числі й з підстав прийняття участі у голосуванні особи, повноваження якої посвідчені недійсною довіреністю, саме таке рішення може бути предметом судового розгляду в порядку, визначеним чинним законодавством України для корпоративних спорів, в межах якого може надаватися правова оцінка законності виданій довіреності. На вказані обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, що призвело до неправильного вирішення справи. Більш того, суд апеляційної інстанції процитувавши норми Законів України "Про місцеве самоврядування" та "Про столицю України - місто-герой Київ" зазначив про необхідність виходу за межі позовних вимог, фактично, не обґрунтувавши підстав такого виходу, а так само і висновку щодо неправомірної одноособової видачі довіреності. При цьому суд апеляційної інстанції самостійно змінив предмет спору (дії посадової особи замість довіреності), що є порушенням вимог ст.11 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року). Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню, оскільки не відповідають вимогам ст.159 КАС України, в редакції, діючій на час їх ухвалення. Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції діючій з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі слід закрити, оскільки порушений ОСОБА_1 спір не підлягає судовому розгляду, у зв'язку з чим немає підстав для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення. Керуючись статтями 238, 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Київської міської ради задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року у справі №826/16572/14 скасувати. Провадження у справі №826/16572/14 закрити. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. М. Гімон Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 вересня 2019 року Київ справа №826/21442/15 адміністративне провадження №К/9901/33325/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Радишевської О. Р., суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А., розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №826/21442/15 за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в місті Києві, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Публічного акціонерного товариства "Київський завод зварювального обладнання" - про скасування постанови, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року, ухвалену в складі головуючого судді Данилишина В. М., і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року, ухвалену в складі: головуючого судді Парінова А. Б., суддів Грибан І. О., Губської О. А., УСТАНОВИВ: І. СУТЬ СПОРУ: 1. Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - позивач, ДАБІ України) звернулася до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в місті Києві (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Публічного акціонерного товариства "Київський завод зварювального обладнання" - з вимогами: 1.1. скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в місті Києві від 21 листопада 2014 року про закінчення виконавчого провадження №43440663.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження була прийнята на підставі підробленої заяви про повернення виконавчого документа стягувачеві. Викладені обставини позивач уважає такими, що є достатніми для скасування її в судовому порядку. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3.21 листопада 2014 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві прийнято постанову, якою з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", закінчено виконавче провадження №43440663 з примусового виконання постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві №85/14/7/26-17/2102/02/1 від 21 лютого 2014 року про накладення на ПАТ "Київський завод зварювального обладнання" штрафу в розмірі 450660,00 грн. 4. Оскаржуване рішення відповідач прийняв на підставі заяви Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві від 18 вересня 2014 року №7/26-48/1809/02/1. У вказаній заяві стягувач зазначив про скасування постанови про накладення на ПАТ "Київський завод зварювального обладнання" штрафу, а тому просив державного виконавця закінчити виконавче провадження та повернути виконавчий документ. 5. Не погоджуючися з указаною постановою, позивач звернувся до суду. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення 6. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено: 6.1. скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження №43440663, прийняту 21 листопада 2014 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в місті Києві Лебедєвою Л. Ю. з примусового виконання постанови від 21 лютого 2014 року №85/14/7/26-17/2102/02/1.7. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що тверджень позивача щодо обставин підробки документів, підтверджених фактом звернення до правоохоронних органів, у поєднанні з доказами про залишення без розгляду позову ПАТ "Київський завод зварювального обладнання" про оскарження постанови про накладення штрафу достатньо для висновку про те, що спірне виконавче провадження було закінчено за відсутності правових підстав. 8. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року скасовано й прийнято нову - про відмову в задоволенні позову. 9. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що заява Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві, яка була підставою для закінчення виконавчого провадження, містить усі необхідні реквізити, зокрема підпис уповноваженої особи, скріплений печаткою. Водночас подання заяви про злочин за фактом підроблення вихідних документів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві до правоохоронних органів не є належним доказом підробки документа. IV. Провадження в суді касаційної інстанції 10. У касаційній скарзі ДАБІ України, не погоджуючися з рішенням суду апеляційної інстанції, просить скасувати його з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції. 11. На обгрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкових висновків про ненадання ним доказів підробки заяви Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві, на підставі якої було закінчено виконавче провадження №43440663.12. Скаржник звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться докази, якими підтверджується факт звернення до правоохоронних органів у зв'язку із закінченням виконавчого провадження №43440663 на підставі підробленої заяви. Скаржник також зазначає, що відомості про вказану заяву відсутні в електронному реєстрі вихідних документів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві. 13. Наведені обставини в сукупності з тим, що виконавчий документ, виконання якого здійснювалося в межах виконавчого провадження №43440663, не був скасований за наслідками його оскарження, свідчить, на думку скаржника, про те, що в матеріалах справи містяться достатні докази того, що виконавче провадження №43440663 було закінчено передчасно й за відсутності відповідних правових підстав. 14. У запереченні на касаційну скаргу третя особа оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції просить залишити без змін, а скаргу позивача - без задоволення, адже висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність факту підроблення заяви про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідають нормам матеріального та процесуального права. 15. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 16.15 грудня 2017 року, у зв'язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України. 17.05 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду. 18. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Шарапі В. М., суддям Бевзенку В. М., Данилевич В. М. 19. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 30 травня 2019 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги. 20. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А. V. Джерела права й акти їхнього застосування 21. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №? 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 22. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 23. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 24. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 25. Умови й порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, станом на момент виникнення спірних правовідносин, були врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №? 606-XIV (далі - Закон №? 606-XIV). 26. Статтею 1 Закону №? 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 27. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону №? 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу". 28. Згідно із частиною першою статті 11 Закону №? 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 29. Згідно із частиною першою статті 17 Закону №? 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. 30. Відповідно до частини другої статті 25 Закону №? 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна ПОСТАНОВА: 31. Пунктом 9 частини першої статті 49 Закону №? 606-XIV визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню в разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ. VI. Позиція Верховного Суду 32. Законом №? 606-XIV визначався вичерпний перелік підстав, коли виконавче провадження закінчується з підстав, що не пов'язані з досягненням мети виконавчого провадження - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 33. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 49 Закону №? 606-XIV виконавче провадження закінчується на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ. 34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 листопада 2014 року до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в місті Києві надійшла заява Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві від 18 вересня 2014 року №7/26-48/1809/02/1, в якій остання просила закінчити виконавче провадження та повернути їй виконавчий документ. 35. Дослідивши вказану заяву, суд апеляційної інстанції встановив, що вона містить підпис начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві Ліхунова К., скріплений печаткою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві. 36. Отже, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що в державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в місті Києві були визначені в пункті 9 частини першої статті 49 Закону №? 606-XIV підстави для закінчення виконавчого провадження №43440663.37. Суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи позивача про те, що заяву від 18 вересня 2014 року №7/26-48/1809/02/1 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві не складала й до органу державної виконавчої служби не відправляла, адже такі доводи не були підтверджені належними й допустимими доказами. 38. Відповідно до статті 69 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. 39. Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 70 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. 40. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). 41. Доказів того, що заяву від 18 вересня 2014 року №7/26-48/1809/02/1 було підроблено, зокрема вироку суду, яким би була встановлена вина в підробленні документів, печаток, штампів чи бланків, позивачем до суду не надано. 42. Водночас суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що подання заяви про злочин за фактом закінчення виконавчого провадження на підставі заяви від 18 вересня 2014 року №7/26-48/1809/02/1 не є належним доказом того, що вказана заява була підроблена. 43. З огляду на викладене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про законність оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження й про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. 44. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 45. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 46. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 47. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки суду апеляційної інстанції в цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні. 48. Доводи касаційної скарги висновків суду та фактичних обставин справи не спростовують. VII. Судові витрати 49. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються. 50. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 51. Касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення. 52. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року в справі №826/21442/15 залишити без змін. 53. Судові витрати не розподіляються. 54. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. суддя-доповідач: О. Р. Радишевська судді: О. В. Кашпур С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 лютого 2019 року Київ справа №523/6483/17 адміністративне провадження №К/9901/4227/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., - розглянув у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (далі - Управління) на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 7 липня 2017 року (суддя Аліна С. С. ) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (судді Ступакова І. Г., Бітов А. І., Лук'янчук О. В. ) у справі №523/6483/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління про визнання бездіяльності протиправною, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА _1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління про визнання протиправною бездіяльності Управління щодо розгляду звернення позивача про захист прав споживача з порушенням термінів його розгляду. Суворовський районний суд м. Одеси постановою від 07 липня 2017 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив. Суд виходив з того, що Управління при розгляді звернення позивача діяло правомірно, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставив питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнив. Апеляційний суд встановив, що звернення позивача були розглянуті не раніше 30 березня 2017 року і з цього факту дійшов висновку про порушення встановленого статтею 20 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР "Про звернення громадян" строку розгляду звернень громадян. Для повного захисту порушеного права цей суд вирішив, що з урахуванням вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення; далі - КАС) позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Управління при розгляді звернення позивача про захист прав споживача. Щодо недотримання правил територіальної підсудності при розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції з посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 18 КАС указав на помилковість її розгляду Суворовським районним судом м. Одеси, оскільки такий розгляд можливий, зокрема, при розгляді адміністративної справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права. Просить рішення цих судів скасувати, а позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Обґрунтування касаційної скарги зводиться до порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил територіальної підсудності при розгляді справи, що свідчить про її вирішення неповноважним складом суду, що є безумовною підставою перегляду судових рішень у справі. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду - без змін. Також просить постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії та бездіяльність яких визнаються протиправними. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з'ясував обставини, на підставі яких було прийняті оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке. За положеннями пункту 1 частини першої статті 18 КАС місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, зокрема, адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 КАС окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам; У разі недотримання правил територіальної підсудності адміністративну справу необхідно передати до належного суду, якщо після відкриття провадження у справі з'ясувалося, що справа територіально підсудна іншому суду (пункт третій частини першої статті 22 КАС). Проте якщо недотримання правил територіальної підсудності виявлено вже під час судового розгляду, то суд повинен завершити розгляд справи та ухвалити судове рішення по суті спору. При перегляді справи у суді вищої інстанції саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не повинно мати наслідком скасування судового РІШЕННЯ: Відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 КАС у редакції до 15 грудня 2017 року апеляційний суд вправі скасувати постанову або ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, якщо підставами для цього є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу. У справі, що розглядається, апеляційний суд встановив порушення правил територіальної підсудності судом першої інстанції, зазначив про це у своєму рішенні та з огляду на помилкове встановлення обставин справи судом нижчої інстанції скасував його рішення і ухвалив нове - про задоволення позову. Таке рішення суду апеляційної інстанції не суперечить вимогам процесуального закону і не тягне його безумовне скасування з підстав розгляду справи неповноважним судом першої інстанції, на чому наполягає скаржник. З огляду на викладене, Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін. За положеннями статті 358 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції у випадках і порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Відповідно до частини другої статті 249 КАС у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Стосовно вимог позивача щодо постановлення судом касаційної інстанції окремої ухвали, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постановлення окремої ухвали є виключним правом суду і в конкретних практичних обставинах не вбачається підстав для її постановлення. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Гриців судді: Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 жовтня 2018 року м. Київ справа №826/3647/18 адміністративне провадження №К/9901/55793/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач), суддів: Мороз Л. Л., Бучик А. Ю., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Першого заступника Генерального прокурора на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2018 року (суддя Григорович П. О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (головуючий суддя Коротких А. Ю., судді Чаку Є. В., Файдюк В. В. ) у справі №826/3647/18 за позовом Першого заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: У березні 2018 року Перший заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати підпункт 2 пункту 7 Змін до порядку справляння та розміру ставок портових зборів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 24 липня 2015 року №281 "Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року №316", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 серпня 2015 року за №1037/27482. Підставою для звернення до суду став захист інтересів держави в особі Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в частині належності справляння корабельного збору на користь ТОВ "ТІС-РУДА" і ТОВ "ТІС-КТ" при провадженні останніми господарської діяльності на території ДП "Южний". Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2018 року позовну заяву повернуто. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу Першого заступника Генерального прокурора залишено без задоволення, ухвалу судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2018 року про повернення позовної заяви - без змін. Повертаючи позов, суди виходили з того, що Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, якому надано повноваження органу виконавчої влади. При цьому Першим заступником Генерального прокурора не було обґрунтовано у відповідності до частини 4 статті 53 КАС України визначених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для звернення до суду. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Перший заступник Генерального прокурора подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду. Касаційна скарга обґрунтована тим, що виходячи зі статусу та завдань, визначених Законом України "Про морські порти України", а також положень Порядку справляння і розміру ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року №316, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" виконує управлінські функції щодо справляння портових зборів, тобто є суб'єктом, який здійснює управлінські функції на основі законодавства. При цьому визначений прокурором позивач не відноситься до "державних компаній". Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Згідно з частиною четвертою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. Так, підставою для звернення до суду з позовом став наказ Міністерства інфраструктури України, який, на думку Першого заступника Генерального прокурора, не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує інтереси та права ДП "АМПУ" в частині належності справляння корабельного збору на користь ТОВ "ТІС-РУДА" і ТОВ "ТІС-КТ" при провадженні останніми господарської діяльності на території ДП "Южний" (підпункту 2 пункту 7 Змін до Порядку справляння та розміру ставок портових зборів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 24 липня 2015 року №281 "Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 №316"). Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2018 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано прокурору протягом п'яти днів з дня отримання даної ухвали надати до суду позовну заяву, в кількості для суду та інших учасників спору, оформлену у відповідності до вимог частини 4 статті 53 КАС України з зазначенням в ній визначених Законом України "Про прокуратуру" підстав для звернення до суду. В ухвалі про залишення позову без руху судом першої інстанції також зазначено, що прокурором не наведено обставин та нормативного обґрунтування здійснення ДП "АМПУ" публічно-владних управлінських функцій в рамках спірних правовідносин, що виключає можливість ототожнення даної особи з "іншим суб'єктом владних повноважень", відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". На виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, Прокурором надано уточнену позовну заяву. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про морські порти України" адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту). У відповідності до приписів пункту 13 частини 1 статті 15 Закону України "Про морські порти в Україні" адміністрація морських портів України утворюється з метою, зокрема справляння та цільового використання портових зборів. За приписами частини 2 статті 22 Закону України "Про морські порти в Україні" розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Кошти від адміністративного збору використовуються відповідно до закону. Частиною 3 вказаної статті визначено, що портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом. Відповідно до пункту 1.2. Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року №316, згідно з частинами третьою - п'ятою статті 22 Закону України "Про морські порти України" портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом. Виходячи зі статусу та завдань визначених Законом України "Про морські порти України", а також з положень Порядку №316, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" не виконує управлінських функцій в частині визначення розміру портових зборів та затвердження відповідного порядку їх справляння, тобто не є суб'єктом, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства. При цьому Міністерство інфраструктури України, яке визначено відповідачем у справі, не перебуває у підпорядкуванні чи під управлінням особи, яка прокурором визначена як позивач. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що прокуратурою було невірно визначено орган, інтереси якого є порушеними і який потребував представництва в суді. При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що з аналізу приписів частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частини 5 статті 53 КАС України вбачається, що законодавцем визначено два випадки, за наявності яких прокурор може представляти інтереси держави в суді: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу. З огляду на вказане, прокурор, вбачаючи порушення інтересів держави у відповідних правовідносинах, та у разі відсутності відповідного органу державної влади не позбавлений права звернення до суду з позовом в інтересах держави у статусі позивача. З огляду на вказане, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін. Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Першого заступника Генерального прокурора залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. М. Гімон Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 квітня 2018 року м. Київ справа №826/2113/17 адміністративне провадження №К/9901/37271/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Кравчука В. М., суддів: Анцупової Т. О., Стародуба О. П., розглянув у попередньому судовому засіданні справу №826/2113/17 за касаційною скаргою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (колегія у складі суддів: Аблов Є. В., Григорович П. О., Смолій І. В. ) від 10 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Саприкіна І. В., Карпушова О. В., Кучма А. Ю.) від 04 жовтня 2017 року у справі №826/2113/17 за адміністративним позовом Компанії Stalmag Sp. Z O.O. до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - Державна фіскальна служба України про визнання протиправним та скасування рішення в частині. І. ПРОЦЕДУРА 1. Компанія Stalmag Sp. Z O.O. (далі - позивач, компанія) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - відповідач), третя особа - Державна фіскальна служба України, про визнання протиправним та скасування наказу №23 від 13.01.2017 в частині застосування до компанії спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України. 2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.07.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017, позовні вимоги задоволено у повному обсязі. 3.19.10.2017 ухвалою Вищого адміністративного суду відкрито провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій останній, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просив скасувати вищевказані судові рішення та прийняте нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. 4.14.11.2017 від позивача надійшло письмове заперечення, в якому стверджує, що суди вирішили спір з дотриманням вимог матеріального та процесуального законодавства, практики Верховного Суду України в подібних спорах і просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін. 5. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2018 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні. 6. Клопотання, у тому числі про розгляд касаційної скарги за участю сторін від сторін суду не надходили. ІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 7. Позивач уклав контракти на постачання резидентам України коксу доменного на умовах попередньої оплати, постачання згідно з якими не виконав: - з ТОВ "Країна Ідей" 10.07.2015 №10071552KS, у зв'язку з яким 11.08.2015 отримав попередню оплату в сумі 94 679 206,56 грн. (еквівалент 4 489 318,93 доларів США.); - з ТОВ "Запоріжнафтопродукт" 24.06.2015 №240615KS, у зв'язку з яким 10.07.2015 отримав попередню оплату в сумі 170 000 000 грн. (еквівалент 7 737 204,13 доларів США.), 13.07.2015 - в сумі 132 000 000 грн. (еквівалент 6 041 695,11 доларів США); - з ТОВ "Брена" 10.07.2015 №10071528KS, у зв'язку з яким 05.08.2015 отримав 94 883 412,96 грн. (еквівалент 4 368 987,35 доларів США.). 8. Також позивач уклав контракт з ТОВ "Опіка Плюс" від 20.05.2015 №76/7 на постачання високовуглецевий ферохром, згідно з яким 01.07.2015 отримав попередню оплату в сумі 100 000 000,00 грн. (еквівалент 4 758 424,77 доларів США.), 06.07.2015 - 41 550 000,00 грн. (еквівалент 1 977 478,26 доларів США.), 09.07.2015 - 155 000 000,00 грн. (еквівалент 7 142 731,40 доларів США.). У зв'язку з невиконанням вищевказаних контрактів позивач частково повернув отримані кошти своїм контрагентам: 10.09.2015 ТОВ "Запоріжнафтопродукт" 249 130 106,00 грн. (еквівалент 11 359 022,12 доларів США), протягом 07.09.2015-09.09.2015 ТОВ "Опіка Плюс" 216 739 909,68 грн. (еквівалент 10 200 814,84 доларів США). 9. У подальшому, між позивачем та компанією MEXIROM VENTURES LIMITED, в межах 80-денного строку, передбаченого додатковими угодами до вищевказаних контрактів та за згодою ТОВ "Країна Ідей", ТОВ "Запоріжнафтопродукт", ТОВ "Брена", ТОВ "Опіка Плюс", укладено тристоронні договори про заміну боржника у зобов'язанні, відповідно до яких компанія STALMAG Sp. Z О. О. передає, а компанія MEXIROM VENTURES LIMITED (Кіпр) приймає на себе зобов'язання щодо сплати ТОВ "Країна Ідей", ТОВ "Запоріжнафтопродукт", ТОВ "Брена" та ТОВ "Опіка Плюс" заборгованості за контактами: №10071552KS від 10.07.2015, №240615KS від 24.06.2015, №10071528KS від 10.07.2015 та №76/7 від 20.05.2015.10. Відповідно до повідомлень банку ДФС України надіслало відповідачу у справі подання від 05.10.2016 №17234/5/99-99-14-06-16 "Про застосування спеціальних санкцій", виконуючи спільну постанову Кабінету Міністрів України на Національного банку України від 26.12.1995 №1044 "Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та валютного контролю", яким запропонувала застосувати спеціальні санкції згідно зі ст. 37 Закону України від 16.04.1991 року №959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність" (далі - Закон №959) до 96 українських суб'єктів господарської діяльності, у яких за результатами проведених перевірок встановлено наявність простроченої дебіторської заборгованості за здійсненими економічними операціями та 129 іноземних суб'єктів господарської діяльності. 11. Зазначене подання ДФС позивач не оскаржив. 12.13.01.2017 відповідач видав оспорюваний наказ №23 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України - до іноземних суб'єктів господарської діяльності", згідно з яким до позивача та інших суб'єктів зовнішньо-економічної діяльності застосував спеціальну санкцію у вигляді запровадження індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України за перевищення вказаних у статтях 1 та 2 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон №185/94-ВР) строків зарахування виручки в операціях позивача з його контрагентами: ТОВ "Країна Ідей", ТОВ "Запоріжнафтопродукт", ТОВ "Брена" та ТОВ "Оніка Плюс". 13. Позивач звернувся з позовом до відповідача до Окружного адміністративного суду міста Києва про скасування вищевказаного наказу в частині застосування до нього зазначеної санкції. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 14. Позивач, посилаючись на ч.1 ст.218, ст. ст.238-239, ч.1 ст.245 Господарського кодексу України (далі - ГК), мотивує свої вимоги тим, що спірне рішення прийняте за відсутності вчинення позивачем порушення у сфері господарювання, у т. ч. Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". 15. Позивач стверджує, що здійснює зовнішньо-економічну діяльність, задля якої має укладені контракти з компаніями-резидентами України щодо постачання товарів. За деякими позивач отримав передоплату, але не мав можливості доставити товар, у зв'язку з чим вирішив частину коштів повернути, а щодо решти коштів уклав тристоронні угоди про заміну сторони боржника у зобов'язаннях. Оскільки на час прийняття спірного рішення заборгованості у розрахунках позивач не мав, вважає, що підстави для накладення відповідачем спірним рішенням адміністративно-господарської санкції відсутні. 16. Відповідач у письмових запереченнях позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, оскільки спірне рішення прийняв відповідно до отриманого подання Державної фіскальної служби України з дотриманням ст.37 Закону України "Про зовнішньо-економічну діяльність" у порядку, визначеному Положенням про порядок застосування до суб'єктів зовнішньо-економічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 Закону України "Про зовнішньо-економічну діяльність", затвердженим наказом Мінекономіки від 17.04.2000 №52, з урахуванням вимог Порядку взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації з питань застосування спеціальних санкцій, затвердженого спільним наказом Мінекономіки та ДПА від 09.11.2006 №340/672. Тому вважає, що не мав підстав не виносити оспорюване РІШЕННЯ: 17. Також відповідач акцентує увагу на те, що відповідно до повідомлення ПАТ КБ "Приват Банк" перевищено законодавчо встановлені розрахунки за контрактами та підприємства задекларували прострочену заборгованість, у зв'язку з чим ДФС України надіслала відповідачу для реагування відповідне подання. 18. Третя особа - ДФС України у письмових поясненнях суду зазначила, що передумовою звернення до відповідача з поданням стали отримані органами податкової служби повідомлення ПАТ "Приват Банк" про порушення резидентами-клієнтами банку законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактом. 19. Зокрема, ГУ ДФС у Харківській області отримала повідомлення від ПАТ КБ "Приват Банк" від 09.11.2015 №Е.21.0.0.0/4-77208 і від 04.12.2015 №Е.21.0.0.0/4-82316 про перевищення ТОВ "ЗАПОРІЖНАФТОПРОДУКТ" законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактом №240615KS, відповідей від якого на запит податкового органу не надано, та задекларовану ним 25.07.2016 у Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами №1600034895 станом 01.07.2016 прострочену заборгованість на суму 52869900,00грн. 20. На адресу ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області надійшов лист від зазначеного банку від 09.11.2015 №Е.21.0.0.0/4-77208 і від 04.12.2015 №Е.21.0.0.0/4-82316 щодо виявлених фактів порушення валютного законодавства, що мали місце у жовтні 2015, резидентом-клієнтом банку ТОВ "ОНІКА ПЛЮС" згідно з контрактом від 20.05.2015 №76/1. У декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами №1600037329 станом 01.07.2016 прострочену заборгованість не зареєструвало. У відповідь на запит повідомило про тристоронню угоду щодо заміни сторони боржника за вказаним контрактом. 21. ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області надійшли листи вищезгаданого банку від 09.11.2015 №Е.21.0.0.0/4-77204 та №Е.21.0.0.0/4-82315 щодо порушень, що мали місце в жовтні та листопаді 2015, резидентом-клієнтом банку ТОВ "КРАЇНА ІДЕЙ" щодо контрактів від 09.07.2015 №20F та від 10.07.2015 №10071552KS. У відповідь на запит це підприємство повідомило, з наданням підтверджуючих документів, серед іншого про те, що укладено тристоронню угоду до контракту про заміну боржника. Декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належало резиденту та знаходяться за її межами вказане підприємство не подавало. 22. ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області надійшли повідомлення вищевказаного банка від 09.11.2015 №Е.21.0.0.0/4-77198 та від 04.12.2015 №Е.21.0.0.0/4-82317 щодо фактів перевищення ТОВ "БРЕНА" законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактами від 09.07.2015 №1В та від 04.8.2015 №10071528KS. На запит підприємство надало відповідь, у тому числі щодо укладеної тристоронньої угоди до контракту про заміну боржника. Декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належало резиденту та знаходяться за її межами, станом на 01.01.2006, 01.04.2016, 01.07.2016 вказане підприємство не подавало. 23. Місцезнаходження всіх вищевказаних контрагентів позивача на час направлень запитів згідно з довідками органами податкової служби не встановлено. ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 24. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків. 25. Згідно з ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. 26. Суди врахували, що відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. 27. Тому суди дійшли висновку, що застосована до позивача спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, є адміністративно-господарською санкцією. 28. Відповідно до приписів ст. ст. 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством. 29. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті. 30. Відповідно до вимог постанов Правління Національного банку України від 03.03.2015 №160, від 03.06.2015 №354 та від 03.09.2015 №581 встановлено, що у період з 04.03.2015 до 04.12.2015 розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів. 31. Отже, у період з 04.03.2015 до 04.12.2015 розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", не могли перевищувати 90 календарних днів без отримання висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. 32. Відповідно до вимог ч.1 ст.37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції: - накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України; - застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій; - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки. 33. Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства (ч. 2 статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). 34. Згідно з ч.3 ст.37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб'єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію. 35. Доводи відповідача щодо відсутності підстав для незастосування ним спеціальної санкції суди визнали необґрунтованими, оскільки вважають, що підставою притягнення до відповідальності є встановлення факту правопорушення. 36. Зазначену позицію суди обґрунтовували також правовими висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалах від 12.04.2016 ( № К/800/43747/15) та від 15.09.2016 ( № К/800/38838/15). 37. Оскільки суди встановили відсутність заборгованості позивача та дійсність тристоронніх угод щодо заміни боржника (позивача у справі) у зобов'язаннях, колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції про безпідставність застосування відповідачем до позивача санкції із-за недоведення його вини в перевищенні вказаних у статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" строків зарахування виручки в операціях з його контрагентами. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ 38. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, вважаючи їх висновки таким, що не відповідають обставинам справи, та прийнятими з порушенням матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Просить їх скасувати та винести нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. 39. Відповідач стверджує, що суди попередніх інстанцій не у повному обсязі дослідили всі обставини справи, не врахували того, що позивач не надав жодного доказу протиправності спірного рішення і що підставою прийняття спірного рішення стало подання ДФС України, яке за формою та змістом відповідало вимогам чинного законодавства, з огляду на що відповідач не мав передбачених законом підстав не застосовувати до позивача спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньо-економічної діяльності. 40. Посилаючись на практику Вищого адміністративного суду України у справах №К/9991/37488/12, №К9991/6278/12, №К/800/15318/15, №К/9991/1264/12 відповідач просить врахувати, що не має повноважень на проведення перевірки даних, викладених у поданні. 41. Тому відповідач вважає, що суди не врахували повідомлення ПАТ КБ "Приват Банк" від 09.11.2015 №Е.21.0.0.0/4-77208 і від 04.12.2015 №Е.21.0.0.0/4-82316 про перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактом №240615KS та задекларовану 25.07.2016 у Декларації про валютні цінності №1600034895 станом 01.07.2016 прострочену заборгованість на суму 52869900,00грн. 42. Позивач у запереченнях зазначає, що валютна забргованість у нього була відсутня, а тому він не вчиняв господарського правопорушення, за яке до нього застосовано адміністративно-господарську санкцію. VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 43. Оцінивши наведені сторонами доводи, Суд звертає увагу, що всі основні аргументи скаржника, які мають значення для вирішення спору, були проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції та їм було надано належну правову оцінку. Жодних аргументів, які б доводили істотне порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. 44. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. 45. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 46. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 47. Згідно з ч.2 ст.341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. 48. Твердження касатора у скарзі про те, що суди не у повному обсязі дослідили всі обставини справи, частково знайшли підтвердження, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції не містить оцінки обставин, зазначених третьою особою - ДФС України в письмових поясненнях суду, отриманих Київським апеляційним адміністративним судом 02.10.2017.49. Зокрема, не досліджувалися обставини, викладені у повідомленнях для ДФС від ПАТ КБ "Приват Банк" про перевищення підприємствами законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактами з позивачем та задекларовану його контрагентами у деклараціях про валютні цінності прострочену заборгованість, що стало передумовою для звернення з відповідним поданням до відповідача. 50. Водночас, вищевказані обставини не є настільки істотними, щоб вони мали вплив на результат вирішення цього спору, з огляду на встановлену судами відсутність вини позивача у виникненні заборгованості та дійсність тристоронніх угод щодо заміни сторони боржника у зобов'язаннях, укладених 21.09.2015.51. Крім того, Верховний суд погоджується з висновками судів, що застосована спірним рішення санкція є адміністративно-господарською санкцією, яка може бути застосована виключно за наявності вини. 52. Щодо посилання сторін на практику Вищого адміністративного суду України, Суд звертає увагу, що висновки вищих спеціалізованих судів щодо застосування норм матеріального та процесуального права не є обов'язковими для Верховного суду. А в умовах, коли вони є суперечливими, їх застосування не сприяє забезпеченню єдності судової практики. Водночас, Суд враховує відсутність в Єдиному державному реєстрі судових рішень рішення Верховного суду України або Верховного суду з правовою позицією у подібній категорії справ. 53. Суд бере до уваги, що спірне рішення прийняте в результаті взаємодії двох суб'єктів владних повноважень - ДФС (третьої особи) і Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (відповідача). Оскільки кінцеве рішення, прийняте відповідачем, призвело до порушення прав позивача, для реалізації мети адміністративного судочинства - забезпечення ефективного захисту прав особи від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України), саме останнє рішення слід визнати протиправним і скасувати. 54. Суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку правомірності підстав прийняття оскаржуваного рішення, правильно застосували норми матеріального і процесуального права та виконали завдання адміністративного суду, зазначене в ст.2 КАС України. 55. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень. 56. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 57. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст.343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України залишити без задоволення. 2. Постанову постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у справі №826/2113/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 березня 2019 року Київ справа №814/218/14 адміністративне провадження №К/9901/25199/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача: Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2018 року (суддя Турецька І. О.) за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Юг" до Головного управління юстиції в Миколаївської області, Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва, Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Корабельного відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування постанов, актів, УСТАНОВИВ: У провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Юг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-інгрес" до Головного управління юстиції в Миколаївської області, Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва, Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Корабельного відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування постанов, актів. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-інгрес", у зв'язку із припиненням діяльності вказаної юридичної особи. 11 грудня 2017 року ОСОБА_2 оскаржила зазначене судове рішення в апеляційному порядку. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року повернуто апелянту. Не погодившись із зазначеною ухвалою апеляційного суду позивач звернулась із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу. Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про зловживання позивачем процесуальними правами, оскільки після прийняття даної адміністративної справи до провадження судді Гордієнко Т. В. остання систематично порушувала права позивачів, здійснювала розгляд справи упереджено, в інтересах суб'єкта владних повноважень. Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судове рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду суд апеляційної інстанції виходив з того, що така подана ОСОБА_2 з метою зловживання своїми процесуальними правами задля затягування розгляду справи по суті. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке. Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла на час вирішення судом апеляційної інстанції питання про прийнятність апеляційної скарги; далі - КАС) неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Частиною першою статті 45 КАС визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до частини другої статті 45 КАС з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною третьою статті 45 КАС якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду. Зловживання правом на подання скарги становить собою такий вид зловживань процесуальними правами, за якого вся процедура розгляду спору є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, відміною від захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Серед таких зловживань можна виокремити подання сутяжницьких, завідомо безпідставних (явно необґрунтованих) позовів або скарг. Колегія суддів зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу. Слід враховувати, що наведений у частині другій статті 45 КАС перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу. Варто також зазначити, що Європейський суд з прав людини, практика якого в силу вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є обов'язковою до застосування, у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що "право на суд" та "право на доступ до суду" не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (пункт 59 рішення "Де Жуфр де ла Прадель проти Франції", пункт 28 рішення "Станєв проти Болгарії "). Тобто, реалізація права на суд однією зі сторін спору має відбуватись таким чином, щоб не порушувати права іншої сторони". Крім того, у статті 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під назвою "Заборона зловживання правами" передбачено, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції". Як видно з матеріалів справи, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року ОСОБА_2 отримала того ж дня, натомість, з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення вона звернулася лише 11 грудня 2017 року, тобто за спливом більш, ніж два роки після постановлення ухвали. Тут варто зауважити, що відповідно до статті 124 Конституції України (у редакції, яка діяла до 2 червня 2016 року) судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Гарантія остаточності та обов'язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення правомочного суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися. Крім того, апеляційним судом встановлено, що протягом тривалого розгляду даної справи (з січня 2014 року) ОСОБА_2 неодноразово оскаржувала процесуальні ухвали суду першої інстанції, навіть ті, які не оскаржуються окремо від рішення суду. Так, суд установив, що апелянтом було подано 22 апеляційні скарги на процесуальні ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду, більшість з яких було повернуто апелянту або відмовлено у відкритті апеляційного провадження. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнав, що подаючи численні апеляційні скарги, в тому числі і на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року, ОСОБА_2 вчиняє дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зловживаючи своїми процесуальними правами. Суд також урахував, що про обставини зловживання апелянтом своїми процесуальними правами свідчить також і численна кількість клопотань, які подаються нею до суду першої інстанції, та є ідентичними. З огляду на затягування ОСОБА_2 розгляду справи, суд першої інстанції з 2014 року позбавлений можливості розглянути справу по суті спору. За такої невиправданої тяганини нагальні питання, що дійсно потребують судового розгляду, залишаються невирішеними протягом тривалого періоду часу. Враховуючи, що ОСОБА_2 подає безліч клопотань, апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, що правильно кваліфіковано судом апеляційної інстанції як зловживання учасником справи своїми процесуальними правами задля затягування розгляду справи по суті спору, колегія суддів КАС ВС вважає обґрунтованим висновок цього суду про необхідність повернення позивачу її апеляційної скарги. Доводи, якими позивач обґрунтовує касаційну скаргу, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Отже, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2018 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. Л. Желтобрюх судді О. В. Білоус Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23 травня 2018 року Київ справа №335/3436/16-а (2-а/335/104/2016) провадження №К/9901/11739/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №335/3436/16-а (2-а/335/104/2016) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, за участю третіх осіб: Управління поліції служби охорони в Запорізькій області, ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови скласти протокол, встановлення наявності компетенції по складанню протоколу, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Чепурнова Д. В., суддів: Поплавського В. Ю., Сафронової С. В., ВСТАНОВИВ: У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, за участю третіх осіб: Управління поліції служби охорони в Запорізькій області, ОСОБА_2, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, щодо відмови скласти протокол у справі про адміністративне правопорушення у відношенні водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2 за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 02 жовтня 2015 року по вул. Іванова в районі ГК "Лада", за розпочатим провадженням по справі про адміністративне правопорушення за заявою позивача від 02 грудня 2015 року і направити його до суду за правилами підсудності для прийняття остаточного рішення по розпочатому провадженню у період здійснення повноважень ГУНП в Запорізькій області із забезпечення безпеки дорожнього руху в м. Запоріжжі в межах тримісячного строку накладення стягнення; - встановити наявність компетенції Національної поліції України по складанню протоколу про адміністративне правопорушення у відношенні водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2 за вчинені ним порушення ПДР 02 жовтня 2015 року, за розпочатим провадженням по справі про адміністративне правопорушення за заявою позивача від 02 грудня 2015 року і направити його до суду за правилами підсудності; - зобов'язати Головне управління Національної поліції в Запорізькій області передати розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення у відношенні водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2 за заявою позивача від 02 грудня 2015 року до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України для подальшого провадження; - зобов'язати Департамент патрульної поліції Національної поліції України скласти протокол про адміністративне правопорушення у відповідності до вимог розділу VІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1395 у відношенні водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2 за вчинене адміністративне правопорушення і направити його до суду за правилами підсудності. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 2 жовтня 2015 року о 09:00 годині у м. Запоріжжі по вул. Іванова в районі ГК "Лада", сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за наступних обставин. ОСОБА_1 керував автомобілем "ВАЗ 212140", д. н. НОМЕР_4, власником якого є УДСО при ГУМВС в Запорізькій області та скоїв зіткнення з автомобілем "SKODA RAPID", під керуванням водія ОСОБА_2, який, у свою чергу, скоїв зіткнення з автомобілем "FORD ESCORT", д. н. НОМЕР_5, власником якого є ОСОБА_3, під керуванням водія ОСОБА_4 Після цього були викликані працівники ДАІ і задокументували дорожньо- транспортну пригоду. Відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Відносно іншого учасника ДТП ОСОБА_2, будь-який протокол працівниками ДАІ не складався. 2 грудня 2015 року позивач звернувся до Шевченківського відділення поліції Ленінського ВП ГУНП України в Запорізькій області із заявою про вирішення питання про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності відповідно до вимог чинного законодавства. З листа №10/16-449 від 25 грудня 2015 року позивачу стало відомо, що матеріали подані ним разом із заявою вивчені, направлені до НДЕКЦ при ГУНП України в Запорізькій області для вирішення питань поставлених перед експертом, однак, експертна установа відмовилась надавати висновок та проводити дослідження на підставі листа працівника поліції. Після цього, позивач за власною ініціативою звернувся до Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз із заявою про проведення експертного дослідження по вищевказаним обставинам ДТП. Одночасно з цим, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на бездіяльність Ленінського ВП ГУНП в Запорізькій області до начальника ГУНП в Запорізькій області. 23 лютого 2016 року позивач отримав висновок експертного автомеханічного дослідження обставин дорожньо-транспортної пригоди №410-15, з якого вбачається, що в діях водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2 є невідповідності вимогам пунктів 9.2, 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України. Копію цього висновку для належного реагування, позивачем було надано до ГУНП України в Запорізькій області. Відповіддю від 15 березня 2016 року у складанні протоколу у відношенні водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2, в діях якого під час ДТП вбачаються невідповідності вимогам пунктів 9.2, 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України, і направленні його органу уповноваженому на розгляд справи, позивачу відмовлено, чим порушено його права як потерпілого від правопорушення. Позивач наполягає, що уповноважені особи ГУНП в Запорізькій області зобов'язані були скласти протокол про адміністративне правопорушення і передати справу для розгляду уповноваженому органу, але свій обов'язок не виконали, звільнили винну особу від адміністративної відповідальності, справу на розгляд до органу уповноваженого розглядати справу не передали. Орджонікідзевський районний суд Запорізької області постановою від 9 вересня 2016 року позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо відмови скласти протокол у справі про адміністративне правопорушення у відношенні водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2 за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 2 жовтня 2015 року по вул. Іванова в районі ГК "Лада" за розпочатим провадженням по справі про адміністративне правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 2 грудня 2015 року і направити його до суду за правилами підсудності для прийняття остаточного рішення по розпочатому провадженню у період здійснення повноважень ГУНП в Запорізькій області із забезпечення безпеки дорожнього руху в м. Запоріжжі. Зобов'язав Головне управління Національної поліції в Запорізькій області передати відповідні матеріали у відношенні водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за заявою ОСОБА_1 від 2 грудня 2015 року до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України для вирішення питання по складанню протоколу про адміністративне правопорушення у відношенні водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, як на учасника дорожньо-транспортної події, яка сталася 2 жовтня 2015 р. Встановив наявність компетенції уповноважених осіб Департаменту патрульної поліції Національної поліції України по складанню протоколу про адміністративне правопорушення у відношенні водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, як на учасника дорожньо-транспортної події, яка сталася 2 жовтня 2015 р. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 1 листопада 2016 року, постанову Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 9 вересня 2016 року, скасував, та прийняв нову, якою у задоволені позову відмовив повністю. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 30 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 31 січня 2018 року прийнята до провадження. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Позивач посилається на безпідставне не складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2 при скоєнні ДТП, яка відбулася 02 жовтня 2015 року, винним в якій було визнано лише позивача. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції фактично виправдав ОСОБА_2 без розгляду обставин ДТП посилаючись лише на висновок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про визнання його (ОСОБА_1) винним. Представник третьої особи ОСОБА_2 надала заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Тому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін. Представник третьої особи Управління поліції охорони в Запорізькій області надав пояснення на касаційну скаргу, в якій вимоги касаційної скарги підтримав і також просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 жовтня 2015 року службовий автомобіль штатної підгрупи АГП Жовтневого МВ УДСО при ГУМВС України в Запорізькій області ВАЗ 212140 д/н НОМЕР_4, у зв'язку зі службовою необхідністю після виконання службових обов'язків повертався з села Тернівка Вільнянського району Запорізької області. ОСОБА_1, керуючи вищевказаним автомобілем, скоїв зіткнення з автомобілем "SKODA RAPID" під керуванням водія ОСОБА_2, який, у свою чергу, скоїв зіткнення з автомобілем "FORD ESCORT", д. н. НОМЕР_5, власником якого є ОСОБА_3, під керуванням водія ОСОБА_4 02 жовтня 2015 року відносно ОСОБА_1 працівниками ДАІ був складений протокол серії АП1 №304476 про адміністративне правопорушення, яке передбачене статтею 124 КУпАП. Відносно іншого учасника ДТП ОСОБА_2, протокол про адміністративне правопорушення працівниками ДАІ не складався. Постановою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 12 жовтня 2015 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, внаслідок чого накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 гривень та стягнуто судовий збір в розмірі 243,60 гривень. Вказана постанова набрала законної сили 27 жовтня 2015 року. 02 грудня 2015 року позивач звернувся до Шевченківського відділення поліції Ленінського ВП ГУНП України в Запорізькій області із заявою про вирішення питання про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності відповідно до вимог чинного законодавства. З листа ГУНП в Запорізькій області №10/16-449 від 25 грудня 2015 року вбачається, що матеріали подані ОСОБА_1 разом із заявою вивчені, направлені до НДЕКЦ при ГУНП України в Запорізькій області для вирішення питань поставлених перед експертом. За власною ініціативою позивач звернувся до Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз із заявою про проведення експертного дослідження по вищевказаним обставинам ДТП. ОСОБА_1 також звернувся зі скаргою на бездіяльність Ленінського ВП ГУНП в Запорізькій області до начальника ГУНП в Запорізькій області. 23 лютого 2016 року позивач отримав висновок експертного автомеханічного дослідження обставин дорожньо-транспортної пригоди №410-15, з якого вбачається, що в діях водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2 є невідповідності вимогам пунктів 9.2, 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України. Разом з тим, зазначеним висновком не встановлено причинний зв'язок дій водія автомобіля "Шкода Рапід" реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_2 з подією ДТП, що сталася 02 жовтня 2015 року. Копію цього висновку для належного реагування та розгляду по суті його скарги на бездіяльність Ленінського ВП ГУНП в Запорізькій області, позивачем було надано до ГУНП України в Запорізькій області. Відповіддю сектору Ленінського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області від 15 березня 2016 року у складанні протоколу у відношенні водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2, в діях якого під час ДТП вбачаються невідповідності вимогам пунктів 9.2, 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України, і направленні його органу уповноваженому на розгляд справи, позивачу відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що притягнення до адміністративної відповідальності одного із учасників ДТП, а саме ОСОБА_1, не виключає притягнення до адміністративної відповідальності інших учасників зазначеної ДТП. Притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2015 року у справі №336/4429/15-п не доводить невинуватості іншого учасника ДТП, оскільки протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 не складався, а тому суд був позбавлений можливості надати належну правову оцінку його діям. Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погодився, та дійшовши висновку, що відповідач при оформленні результатів ДТП діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, тому підстави для визнання таких дій незаконними відсутні. Верховний Суд висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП, статтею 7 якого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності. Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2015 року у справі №336/4429/15-п ОСОБА_1 визнано винним в правопорушенні, передбаченому статтею 124 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Вказане рішення набрало законної сили 27 жовтня 2015 року (а. с.9-10). Відповідно до частин четвертої, п'ятої, шостої статті 78 КАС України (в чинній редакції, яка повністю кореспондується зі статтею 72 КАС України в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Тобто, обставини, встановленні судовими рішеннями, що набрали законної сили, колегією суддів не перевіряються. Більш того, постанова Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі про адміністративний проступок ОСОБА_1 яка набрала законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій вказаної особи в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. З матеріалів справи вбачається, і зазначені обставини не оспорюються сторонами, що постанова Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 не оскаржувалась та набрала законної сили. Крім того, в рамках вказаного провадження позивачем будь-які клопотання щодо проведення експертизи чи направлення справи про адміністративне правопорушення до органів МВС для проведення додаткової перевірки не заявлялись. З наведеного можна зробити висновком, що позивач фактично погодився із встановленими судом обставинами та мірою покарання, яка була застосована відносно нього. Верховним Судом відхиляється посилання позивача на висновок експертного автомеханічного дослідження обставин дорожньо-транспортної пригоди №410-15, з якого вбачається, що в діях водія автомобіля "Шкода-Рапід" НОМЕР_3 ОСОБА_2 є невідповідності вимогам пунктів 9.2, 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України, оскільки такий висновок наданий поза рамками судового провадження; спеціаліст, який його надавав, не був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, крім того зазначеним висновком не встановлено причинний зв'язок дій водія автомобіля "Шкода Рапід" реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_2 з подією ДТП, що сталася 02 жовтня 2015 року. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 лютого 2009 року №77 затверджена Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.1. цієї Інструкції визначено процедуру оформлення працівниками Державної автомобільної інспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тимчасового затримання транспортного засобу, здійснення тимчасового вилучення посвідчення водія, ліцензійної картки на транспортний засіб та організацію діловодства в підрозділах Державтоінспекції МВС з питань забезпечення безпеки дорожнього руху. Згідно з п. 4.1. Інструкції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху працівник Державтоінспекції МВС відповідно до статті 255 КУпАП складає протокол про адміністративне правопорушення, копія якого під підпис вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює порушникові його права і обов'язки відповідно до статті 63 Конституції України та статті 268 КУпАП України. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що обов'язок скласти протокол про адміністративне правопорушення покладений на працівника Державтоінспекції (Національної поліції), зазначені правові норми поширюють свою дію на спірні відносини, та не потребує додатково ухвалення судом рішення про це. Судом апеляційної інстанції встановлено, що інспектор ВДАІ МВС, виявивши правопорушення у діях водія ОСОБА_1 під час ДТП, яке сталось 02 жовтня 2015 року по вул. Іванова в районі ГК "Лада" в м. Запоріжжі, склав відносно нього 02 жовтня 2015 року протокол про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП до якого додано схему наслідків ДТП. Суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення правильно зазначив, що посилання суду першої інстанції на Інструкцію з організації провадження та діловодства у справах про адміністративні порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2003 року за №974/8295 та Інструкцію з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 22.02.2001 №185 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 березня 2001 р. за №272/5463, є недоречним, оскільки на час скоєння ДТП вказані нормативні акти втратили свою чинність. Аналізуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду, про те, що відповідач при оформленні результатів ДТП діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом і підстав для визнання таких дій незаконними відсутні. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 липня 2019 року Київ справа №826/27149/15 адміністративне провадження №К/9901/16009/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 травня 2016 року (судді Добрянська Я. І., Кузьменко В. А., Федорчук А. Б. ), додаткову постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року (судді Добрянська Я. І., Кузьменко В. А., Федорчук А. Б. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Саприкіна І. В. ) у справі №826/27149/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання незаконним наказу в частині, УСТАНОВИВ: ОСОБА _1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач) в якому просила: - визнати протиправним наказ ДМС України від 11 червня 2015 року №81 "Про визнання недійсним бланків" в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1; - скасувати наказ ДМС України від 11 червня 2015 року №81 в частині визнання недійсним (анулювання) бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1. На обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначала, що відповідач незаконно позбавив її права володіти, користуватися і розпоряджатися своїм документом, який вона отримала на законних підставах. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 травня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним наказ Державної міграційної служби України №81 від 11 червня 2015 року "Про визнання недійсним бланків" в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1.21 червня 2016 року представником позивача подано заяву про винесення додаткового рішення щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази не ухвалено РІШЕННЯ: Додатковою постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року ухвалено скасувати наказ Державної міграційної служби України №81 від 11 червня 2015 року "Про визнання недійсним бланків" в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР _1. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 травня 2016 року. Не погодившись з указаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 травня 2016 року, додаткову постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги ДМС України наполягає на тому, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, який підтверджує громадянство України, доказів набуття якого позивачем матеріали справи не містять, а тому відповідачем правомірно, в межах та на підставі повноважень прийнято оскаржуваний наказ в частині визнання недійсним (анулювання) бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1. Також зазначає, що судами не вжито жодних заходів для повного та всебічного дослідження підстав для прийняття оскаржуваного рішення, зокрема листа МВС України №38/3/5-409 цт. Представник позивача надав заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на необґрунтованість та безпідставність останньої просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін. Зазначив, що рішення про скасування громадянства позивачки уповноваженими органами не приймалось, рішення щодо набуття нею громадянства України не скасовувалось, не визнавалось недійсним та є чинним на даний час. В даному випадку позивачка не приймалася до громадянства, а набула його у спрощеному порядку за територіальним походженням ще в 2011 році, а тому вважає, що нею додержано вимог закону щодо набуття громадянства України. суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 13 лютого 2017 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ДМС України. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В. М. (суддя-доповідач), Бевзенко В. М., Данилевич Н. А. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 12 червня 2019 року №708/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л. О., Загороднюк А. Г. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована в АДРЕСА_1.29 липня 2011 року Залізничним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим (орган 8099) ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1. Вищезазначений паспорт ОСОБА_1 отримала на підставі паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 дата видачі 04 червня 2011 року, про що свідчить її особистий підпис у заяві-анкеті 29 липня 2011 року. Наказом Державної міграційної служби України від 11 червня 2015 року №81 "Про визнання недійсними бланків документів" відповідачем анульовано бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_2, виданого ОСОБА_1. Крім того, згідно наказу Державної міграційної служби України від 11 червня 2015 року №81, у зв'язку з тимчасовою окупацією Автономної республіки Крим, а також окремих районів, міст та селищ Донецької та Луганської областей, ураховуючи положення статті 7 Закону України "Про основи національної безпеки України" та листа МВС України №38/3/5-409 цт від 16 квітня 2015 року, відповідно до пункту 5.1 наказу ДМС України №153 від 18 липня 2012 року "Про порядок використання, обліку та зберігання бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС України", визнано недійсним (анульованим) бланк паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1. Зазначений бланк паспорта громадянина України для виїзду за кордон на даний час перебуває у ОСОБА_1, він не вилучався, відмітки в паспорті про його анулювання відсутні. Позивач, не погоджуючись з наказом від 11 червня 2015 року №81 в частині визнання не дійсним (анулювання) бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1, оскаржила його до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що паспорт громадянина України було отримано позивачем на підставі Закону України "Про громадянство України". Відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу від 11 червня 2015 року №81 в частині визнання недійсним (анульованим) бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 діяв необґрунтовано, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про громадянство України", а отже, суддійшов висновку про скасування даного наказу в оскаржуваній частині та визнання протиправними дій відповідача. Верховний Суд вважає обґрунтованими такі висновки судів першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом України від 18 січня 2001 року №2235-III "Про громадянство України" (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2235-III). Згідно з статтею 3 Закону №2235-ІІІ Громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України. Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну. Згідно зі статтею 6 Закону №2235-ІІІ Громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Статтею 8 Закону №2235-ІІІ передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 липня 2012 року за №1089/21401, затверджено порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок №320), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи судами попередніх інстанцій (наразі втратив чинність). Пунктом 10.4 Порядку №320 передбачено, що погашаються, уважаються недійсними та знищуються паспорти: які обмінюються у зв'язку зі зміною (переміною) прізвища, імені та по батькові; у разі встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах) ; у разі непридатності паспорта для користування (пошкодження з різних причин, утрата фотокартки) ; осіб, громадянство України яких припинено; знайдені, замість яких видано нові; померлих громадян; зіпсовані під час заповнення; оформлені з порушенням вимог чинного законодавства України; не отримані власником протягом року. У разі оформлення паспорта з порушенням вимог чинного законодавства керівником територіального органу (територіального підрозділу) проводиться службове розслідування, за результатами якого складається висновок у двох примірниках, який надсилається до Державної міграційної служби України для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу ДМС України. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС України, другий - у територіальному органі (підрозділі). Якщо паспорт, який підлягає знищенню, видавався іншим територіальним підрозділом, до цього територіального підрозділу надсилається повідомлення за формою, наведеною у додатку 21 цього Порядку. У випадках знищення паспортів, зіпсованих при заповненні, у Книзі обліку проставляється відмітка про псування паспорта із зазначенням номера і дати затвердження акта про знищення паспорта, а в графі 1 наклеюється вирізка з бланка паспорта громадянина України, де зазначено серію і номер паспорта. Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (далі по тексту - Порядок №302). У відповідності до пункту 39 Порядку №302 (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за наявності підстав, зазначених у цьому Порядку, раніше виданий паспорт підлягає вилученню, поверненню державі, знищенню або тимчасовому затриманню. Особа, стосовно якої громадянство України припинено відповідно до Закону №2235-ІІІ, зобов'язана у порядку та строки, встановлені законодавством про громадянство України, повернути паспорт територіальному підрозділу ДМС, що здійснив його оформлення та видачу (пункт 40 Порядку №302). Забороняється вилучення в особи паспорта, крім випадків, передбачених законом, зокрема взяття паспорта в заставу (п.43 Порядку №302). Положенням про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23 березня 2007 №719-V, визначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном. Паспорт є власністю України. Паспорт оформляється громадянам України, що досягали 18-річного віку і постійно проживають в Україні, - за їх особистим зверненням або зверненням законних представників таких громадян щодо одержання паспорта до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, за місцем проживання. Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 №380 (380-2004-п) (далі - Правила), що діяли на 2012 рік, визначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу і підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дають право цій особі на виїзд з У країни і в'їзд в Україну. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року №152 в редакції від 12 грудня 2014 року, яка діяла на момент видання ДМС України наказу Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року №218 "Про визнання недійсними бланків документів", затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилущення, (далі по тексту - Порядок №152). Пунктом 55 Порядку №152 встановлено, що паспорт для виїзду за кордон вважається недійсним та знищується в разі: 1) коли він підлягає обміну у зв'язку із зміною прізвища, імені та по батькові; 2) встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті для виїзду за кордон, записам в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження) ; 3) непридатності паспорта для виїзду за кордон для подальшого використання; 4) припинення громадянства особи; 5) коли паспорт для виїзду за кордон знайдено, а замість нього видано новий паспорт для виїзду за кордон; 6) смерті особи, якій було видано такий паспорт; 7) зіпсуття паспорта для виїзду за кордон під час заповнення; 8) оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства. Відповідач обґрунтовуючи законність своїх дій посилається на те, що оскаржуваний наказ винесено на підставі п.5.1 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, обліку, передачі та знищення бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС України, затвердженої наказом Державної міграційної служби України від 18 липня 2012 року №153 (далі по тексту - Інструкція №153), відповідно до якого недійсними бланками вважаються зіпсовані (при виготовлені документа), анульовані (дія не відбулася), дефектні (відсутність або пошкодження захисної сітки, друкованого тексту, водяних знаків, серій або номерів на бланках, наявність дубльованих номерів тощо), відсутні (що виявлено при відкритті пачки) та викрадені. А саме, на думку представника відповідача, бланк паспорту серії НОМЕР_1 був визнаний недійсним як такий, дія якого не відбулася (анульований). Однак, суд першої інстанції ухвалюючи рішення правильно звернув увагу на те, що вищевказана Інструкція №153 не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, а відтак, не є нормативно-правовим актом, а є виключно внутрішнім документом ДМС України. Так, за приписами п.1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03 жовтня 1992 року №493/92 установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України (п.2 Указу Президента України №493/92). За приписами п.5.6 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, суб'єкти нормотворення направляють нормативно-правові акти для виконання лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, не тягнуть за собою правових наслідків і не можуть бути підставою для регулювання відповідних правовідносин, застосування санкцій до фізичних та юридичних осіб за невиконання приписів, що в них містяться. Із наведених нормативних приписів можна зробити висновок, що Інструкція №153 не є належною нормативною підставою для визнання недійсним бланку паспорту позивача, а тому посилання відповідача на вказану Інструкцію №153 як на доказ правомірності спірного наказу є безпідставними. Крім того, бланк паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 було використано для оформлення паспорта для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_1 та видано їй 27 липня 2011 року, оформлений відділом забезпечення видачі документів у централізованому порядку ДДГІРФО МВС України (код органу - 8099), тобто фактично задовго до анексії Російською Федерацією території АР Крим, яка мала місце в лютому 2014 року, тобто посилання відповідача на виявлення фактів незаконного документування певної категорії осіб паспортами громадянина України у зв'язку з набуттям ними громадянства України у спрощеному порядку за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону України "Про громадянство України" на підставі довідок про реєстрацію особи громадянином України, виданих від імені Головного управління ДМС в Автономній Республіці Крим, є необґрунтованим. Також, з листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №0.64-171/0/15-15 від 06 січня 2016 року, судами встановлено, що відповідно до витягу з бази даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" позивач в період з 27 липня 2011 року по 01 січня 2015 року неодноразово, задовго до анексії території АР Крим, використовувала паспорт серії НОМЕР_1 під час перетинання державного кордону України. Наведені обставини доводять те, що бланк паспорта громадянина України НОМЕР_1 позивачем вже було використано, а тому помилковими є доводи представника відповідача про визнання недійсним бланка паспорта серії НОМЕР_1 як такого, дія якого не відбулася (анульований). Відповідно до п. 56 Порядку №152 у разі оформлення паспорта для виїзду за кордон з порушенням вимог законодавства керівник територіального органу чи підрозділу ДМС проводить службове розслідування. За результатами розслідування складається висновок у двох примірниках, який надсилається до ДМС для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу апарату ДМС. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС, другий - у територіальному органі або підрозділі ДМС. Паспорти для виїзду за кордон списує та знищує територіальний орган або підрозділ ДМС, а за кордоном - закордонна дипломатична установа України, які прийняли рішення про списання та знищення таких паспортів (пункт 57 Порядку №152). Списання та знищення недійсних паспортів для виїзду за кордон здійснюється комісією у складі не менше трьох посадових осіб територіального органу або підрозділу ДМС, а за кордоном - закордонної дипломатичної установи України. Комісія складає акт про списання та знищення недійсних паспортів для виїзду за кордон у трьох примірниках (пункт 58Порядку №152) Паспорти для виїзду за кордон, вилучені територіальним органом або підрозділом ДМС, а за кордоном - закордонною дипломатичною установою України, знищуються щомісяця згідно з актом про знищення паспортів для виїзду за кордон. Територіальний орган або підрозділ ДМС, а за кордоном - закордонна дипломатична установа України з використанням відомчої інформаційної системи вносить до бази даних Реєстру інформацію про факт знищення паспорта для виїзду за кордон та інформує про це територіальний орган або підрозділ ДМС, що видав паспорт для виїзду за кордон, а за кордоном - закордонну дипломатичну установу України (пункт 60 Порядку №152). Так, судами встановлено що приймаючи оскаржуваний наказ від 11 червня 2015 року №81 "Про визнання недійсним бланків", відповідач керувався статтею 7 Закону України "Про основи національної безпеки України", листом МВС України №38/3/5-409 цт від 16 квітня 2015 року, пунктом 5.1 наказу ДМС України №153 від 18 липня 2012 року "Про порядок використання, обліку та зберігання бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС України", водночас посилання на норму Закону України "Про громадянство України" або будь-якого іншого нормативно-правового акту, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржуваний наказ відсутнє. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що посилання відповідача на зазначене законодавство не може бути підставою для визнання недійсним бланку паспорту, оскільки не регулює спірних відносин. Доводи відповідача, про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту набуття громадянства України у порядку, визначеному законодавством, не є доказом правомірності дій відповідача у спірних відносинах та не спростовують факту недотримання відповідачем встановленого порядку визнання недійсним бланку паспорту. Твердження ДМС України про те, що судом апеляційної інстанції не було досліджено належний та суттєвий доказ, а саме лист МВС України №38/3/5-409 цт, як підставу для прийняття оскаржуваного рішення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи є безпідставними, з огляду на наступне. Дослідження змісту цього листа не може мати будь-яких правових наслідків для вирішення справи, оскільки будь-яка інформація, викладена в ньому, не може слугувати підставою для визнання недійсним (анулювання) бланку паспорту. Натомість, встановлення зі змісту зазначеного листа фактів, які б свідчили про подання позивачем під час оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, чи приховування позивачем будь-якого суттєвого факту, за наявності якого позивач не мав права набути громадянство України, може слугувати підставою для втрати позивачкою громадянства України на підставі пункту 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про громадянство України". Однак, посадовими особами ДМС України було прийнято рішення про визнання недійсним бланку паспорту окремо від вирішення питання про законність отримання позивачкою громадянства України. З аналізу встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що паспорт громадянина України для виїзду закордон було отримано позивачкою на підставі Закону України "Про громадянство України", а тому наявні всі правові підстави для задоволення позовних вимог. Крім того, відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи, що оскаржувана додаткова постанова суду першої інстанції не була переглянута в апеляційному порядку, суддійшов висновку про закриття провадження у частині касаційного оскарження додаткової постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 333, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: Провадження в частині оскарження додаткової постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року - закрити. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі №826/27149/15- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. М. Соколов Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 квітня 2018 року Київ справа №686/17029/17 адміністративне провадження №К/9901/3727/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів - Данилевич Н. А., Шарапи В. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Хмельницькому на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2017 року (суддя Салоїд Н. М. ) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року (судді Гонтарук В. М., Біла Л. М., Граб Л. С. ) у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, УХВАЛИВ: В вересні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2017 року залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року позов задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 серпня 2017 року відносно ОСОБА_2 складено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ознаками ч.1 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в сумі 425 грн., а саме позивач 24.08.2017 року керуючи транспортним засобом марки "ZAZ" номерний знак НОМЕР_1 на перехресті вулиць Кам'янецької та третьої Нагірної у м. Хмельницькому став учасником дорожньо-транспортної події та при перевірці документів виявлено відсутність у нього полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.1 "г" Правил дорожнього руху. В силу вимог встановлених правил ст. 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху: створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам. При цьому водій має право відступати від вимог Закону та відповідно правил дорожнього руху лише в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян. Відповідно до п.2.1. ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб; ґ) поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до вимог пункту 13.1 статті 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм належними транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2, та звільнений від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Разом з тим, рішенням Конституційний Суд України від 23 грудня 2014 року №7-рп/2014 щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 Закону України №1961-ІУ від 01 липня 2004 року визначив, що транспортними засобами, що належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам І групи, є такі наземні транспортні засоби, якими володіють не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди, тощо). Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 який керував транспортним засобом, що належить на праві власності ОСОБА_3, маючи при собі свідоцтво про реєстрацію на зазначений автомобіль, керував та володів ним на законній підставі. Наведені обставини свідчать про необґрунтованість доводів відповідача про порушення позивачем вимог п.2.1 "г", що вказує на безпідставність притягнення позивача до відповідальності згідно за ч. 1 ст. 126 КУпАП та протиправність спірної постанови. Відповідно до частини другої та четвертої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Враховуючи положення цієї статті, Суд вважає всі інші доводи відповідача безпідставними. Доводи касаційної скарги не спростовують доводів рішень судів попередніх інстанцій. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Отже, судами першої та апеляційної інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, Суд робить висновок, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 242, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Хмельницькому залишити без задоволення. 2. Постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується. суддя -доповідач В. М. Бевзенко судді Н. А. Данилевич В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 квітня 2018 року Київ справа №592/8797/16-а провадження №К/9901/10822/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу №592/8797/16-а за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в місті Суми Татарінова Миколи Миколайовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення за касаційною скаргою ОСОБА_3 - представника позивача ОСОБА_1 на постанову Ковпаківського районного суду міста Суми від 20 жовтня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді - Корольової Г. Ю.,та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Дюкарєвої С. В., суддів: Жигилія С. П., Перцової Т. С., ВСТАНОВИВ: У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в місті Суми Татарінова М. М., в якому просив суд скасувати постанову серії ПС2 №494320від 11 вересня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 11 вересня 2016 року щодо нього було винесено постанову серії ПС2 №494320 у справі про адміністративне правопорушення, якою його визнано винним за частиноюпершою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. У постанові зазначено, що 11 вересня 2016 року об 09 год. 50 хв. в місті Суми по вулиці Покровська площа, водій ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу задньою частиною до тротуару, чим порушив пункт 15.5 ПДР України, при перевірці документів не мав при собі поліса обов'язкового страхування, чим порушив пункт 2.1 ПДР України. Позивач вважає, що зазначена постанова є незаконною, оскільки, даного правопорушення він не скоював та правил дорожнього руху не порушував, а викладені висновки в постанові не відповідають фактичним обставинам справи. Просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення. Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 20 жовтня 2016 року залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи, винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просив скасувати їх рішення, та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч. ч.1-3,5-6 ст.121, ст. ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст. ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. У відповідності до вимог частини третьої статті 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього кодексу. Аналіз положень частин першої - третьої статті 258 КУпАП дозволяє дійти висновку, що їх дія поширюється: 1) на правопорушення, визначені в частині першій цієї статті; 2) у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. 3) на випадки, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. Частина друга статті 258 КУпАП надає право Національній поліції не складати протокол про вчинення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно на ці правовідносини поширюється положення частини четвертої статті 258 КУпАП, коли уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Таким чином під час оформлення матеріалів про адміністративні порушення за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, в тому числі, передбаченого статтею 126КУпАП, у працівників Національної поліції відсутній обов'язок складати протокол про адміністративне правопорушення. Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП. Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене статтею 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 вересня 2016 року відповідачем стосовно позивача винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 №494320, якою його визнано винним за частиною першою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. У постанові зазначено, що 11 вересня 2016 року об 09 год. 50 хв. в місті Суми по вулиці Покровська площа, водій ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу задньою частиною до тротуару, чим порушив пункт 15.5 ПДР України, при перевірці документів не мав при собі поліса обов'язкового страхування, чим порушив пункт 2.1 ПДР України. Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Відповідно до пункту 15.5 ПДР України ставити транспортні засоби під кутом до краю проїзної частини дозволяється в місцях, де це не буде перешкоджати руху інших транспортних засобів. Біля тротуарів або інших місць із пішохідним рухом ставити транспортні засоби під кутом дозволяється лише передньою частиною, а на підйомах - тільки задньою частиною. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. За змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. З оглянутого в судовому засіданні суду апеляційної інстанції відеозапису з нагрудного реєстратора інспекторів патрульної поліції, колегією суддів встановлено, що дійсно, в порушення вимог пункту 15.5 ПДР України позивач здійснив зупинку транспортного засобу задньою частиною до тротуару. Враховуючи вищевикладене, відповідач прийшов обґрунтованого висновку про порушення позивачем пункту 15.5 Правил дорожнього руху. Щодо наявності поліса обов'язкового страхування, необхідно зазначити наступне. Судом апеляційної встановлено, що спілкуючись з інспекторами патрульної поліції, позивач визнав обставину відсутності при собі полісу. Відповідно до пункту 2.1 (ґ) ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідно до пункту 21.1 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників" від 01 липня 2004 року №1961-IV передбачено, що з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності. Пунктом 21.2 статті 21 вказаного Закону визначені органи, що здійснюють контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів: - відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; - органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України. Згідно пункту 21.3 статті 21 цього Закону при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом (пункт 21.4 статті 21 Закону). Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу. Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій прийшли обґрунтованого висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КпАП України про порушення позивачем пункту 2.1 Правил дорожнього руху Системний аналіз вищевказаних норм чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що відповідач діяв у межах та у спосіб передбачені чинним законодавством України, а постанова про адміністративне правопорушення від 11 вересня 2016 року серії ПС2 №494320 за формою відповідає вимогам статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що під час встановлення адміністративного правопорушення, а також накладення адміністративного стягнення на позивача, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 - представника позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Ковпаківського районного суду міста Суми від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 травня 2018 року Київ справа №524/4440/17 адміністративне провадження №К/9901/20694/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Білоуса О. В., суддів - Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 13 вересня 2017 року (головуючий суддя - Рибалка Ю. В. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року (головуючий суддя - Спаскін О. А., судді - Любчич Л. В., Сіренко О. І.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №3 Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції Равчак Ельвіри Олегівни про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, УСТАНОВИВ: У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора роти №3 Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції Равчак Ельвіри Олегівни, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову від 11 червня 2017 року серії АР №425008 про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП); закрити відносно нього провадження в справі про адміністративне правопорушення. Постановою Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 13 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову від 11 червня 2017 року серії АР №425008 про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, а тому притягнення його до відповідальності є необґрунтованим та протиправним. Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржником зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується його поясненнями викладеними в позові, а дії відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідали вимогам, встановленим КУпАП, до розгляду справи про адміністративне правопорушення. Крім того, Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на обов'язок осіб, які керують транспортними засобами, мати при собі страховий поліс (сертифікат) та права відповідача перевіряти їх наявність. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги. Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України). Пунктом 1.9. ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Підпунктом 2.1. "ґ" ПДР України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Згідно з частиною першою статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 червня 2017 року відповідачем стосовно позивача винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії АР №425008, якою його визнано винним за частиною першою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. У постанові зазначено, що 11 червня 2017 року о 10 год. 20 хв. у місті Кременчук по вулиці Свіштовській водій ОСОБА_1, керуючи мопедом "YAMAHA", порушив вимогу підпункту 2.1. "ґ" ПДР України, а саме не мав при собі та не пред'явив поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, відповідачем не надано. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення підпункту 2.1. "ґ" ПДР України, у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 11 червня 2017 року серії АР №425008. Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин Верховний Суд погоджується висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішеннь, Верховним Судом не встановлено. Колегія суддів критично ставиться до посилання скаржника на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій не враховані пояснення позивача в позовній заяві, в яких він, на думку відповідача, визнає вчинення адміністративного правопорушення, оскільки з позовної заяви, не вбачається визнання позивачем вчинення ним адміністративного правопорушення. В обґрунтування позовної заяви, ОСОБА_1 зазначає про протиправність притягнення його до адміністративної відповідальності, вважає, що відповідачем порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення та відсутні докази на підтвердження його вини. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 13 вересня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач О. В. Білоус судді І. Л. Желтобрюх Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 29 вересня 2021 року м. Київ справа №520/2661/21 адміністративне провадження № К/9901/20891/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А. В., суддів: Єресько Л. О., Мартинюк Н. М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 (головуючий суддя - Шляхова О. М. ) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021 (головуючий суддя - Любчич Л. В., судді - П'янова Я. В., Присяжнюк О. В. ) ВСТАНОВИВ: І. Історія справи 1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), у якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо невнесення змін про національність позивача у актовий запис про шлюб №655, складений 23.12.1988 Ленінським районним бюро актів громадянського стану м. Ворошиловграда (свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1) та у актовий запис про народження №634, складений 14.08.1990 Ленінським районним бюро актів громадянського стану м. Ворошиловграда (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2); - зобов'язати Східне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) внести зміни до відповідних актових записів та до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, а саме: про шлюб №655, складеного 23.12.1988 Ленінським районним бюро актів громадянського стану м. Ворошиловграда (свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_3), змінивши національність ОСОБА_1 з "росіянка" на "німка"; про народження №634, складеного 14.08.1990 Ленінським районним бюро актів громадянського стану м. Ворошиловграда (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4), змінивши національність ОСОБА_1 з "росіянка" на "німка". Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.201, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено. 3. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що справа підлягає розгляду місцевими загальними судами в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України, оскільки цей спір не носить ознак публічно-правового характеру, не може бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції. суддійшов висновку про те, що позивач фактично намагається не відновити свою національність, а встановити факт приналежності її до німецької національності та спростувати факт національності "росіянка". 4. Суд апеляційної інстанції підтримав вказані висновки, а також зазначив, що спірні правовідносини пов'язані з відмовою відповідача внести зміни (зазначити факт належності позивачки до німецької національності) до актових записів, які відмінні від існуючих записів цивільного стану. При цьому адміністративний суд, розглядаючи справи даної категорії, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану, отже у разі часткового задоволення позову (в частині визнання дій неправомірними) захист права не буде ефективним, адже суд адміністративної юрисдикції позбавлений права в межах спірної категорії зобов'язати відповідача вчинити дії. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї 5. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021.6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції. 7. В касаційній скарзі позивач стверджує, що вона є німкою, та цей факт не потребує юридичного встановлення, проте відповідач протиправно відмовляється зазначати про це в офіційних документах. 8. Скаржник вказує, що оскільки державна реєстрація актів цивільного стану має публічно-правову природу, то звертаючись із заявою (вимогою) до такого органу, особа вступає у публічно-правові відносини з державою в особі уповноваженого органу, а тому стверджує, що спір у цій справі належить розглядати за правилами адміністративної юрисдикції. 9. Позивач з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №810/2732/18 зазначає, що національність особи не може встановлюватися у судовому порядку в рамках будь-якого судочинства, відомості про національну належність особи є актом її особистого самовизначення і не впливають на публічно-правові відносини такої особи з державою. Проте вважає, що єдиною можливістю та єдиним дієвим механізмом захисту свого особистого немайнового права на зазначення своєї національності є звернення до суду з адміністративним позовом про зобов'язання внести відповідні відомості. 10. Відзиву на касаційну скаргу не подано, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції 11. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2021 для розгляду справи №520/2661/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А. В., суддів - Єресько Л. О., Мартинюк Н. М. 12. Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 13. Ухвалою Верховного Суду від 28.09.2021 адміністративну справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. ІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) 14. Кодекс адміністративного судочинства України 14.1. Згідно з визначеннями, поданими у статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; 14.2. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 14.3. За правилами п.1 ч.1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 14.4. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. IV. Позиція Верховного Суду 15. Згідно з частиною 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 16. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 17. Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. 18. Верховний Суд враховує доводи позивача про те, що вона вважає себе німкою, що підтверджується відповідними документами. 19. Разом з тим, переглядаючи оскаржувані судові рішення в порядку касаційного провадження, Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 29.05.2019 у справі №398/4017/18 та від 11.09.2019 у справі №810/2732/18, згідно з якою національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу. 20. У зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі. 21. При цьому, поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" в цьому випадку слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. 22.Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. 23. Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021 відсутні. 24. Згідно зі ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 25. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 26. З огляду на результат касаційного перегляду справи, перерозподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі №520/2661/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. судді А. В. Жук Л. О. Єресько Н. М. Мартинюк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 травня 2018 року Київ справа №760/9462/16-а адміністративне провадження №К/9901/12359/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., провівши попередній розгляд адміністративної справи №760/9462/16-а за позовом ОСОБА_1 до Інспектора патрульної поліції роти №1 батальйону №4 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України лейтенанта Демчука Іллі Юрійовича про визнання неправомірними дії щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року, ухвалену судом у складі головуючого судді - Букіної О. М. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, постановленої колегією суддів у складі: головуючого судді - Кузьменка В. В.,суддів: Василенка Я. М., Степанюка А. Г., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. ОСОБА_1 подав позовну заяву до Інспектора патрульної поліції роти №1 батальйону №4 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України лейтенанта Демчука Іллі Юрійовича, в якій просив визнати протиправними дії відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення Серія АП2 №344193 від 31.03.2016 року. 2. В обґрунтування позову зазначив, що дії відповідача щодо складання зазначеного протоколу є протиправними з огляду на наступні порушення: інспектор Демчук І. Ю. не роз'яснив права позивача передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не повідомив про процедуру проведення тесту на алкоголь, не наполіг на огляді в закладі охорони здоров'я, не проінформував ОСОБА_1 про порядок застосування спеціального технічного засобу DRAGER Alcotest 6810, не надав йому свідоцтво про державну реєстрацію спеціального технічного засобу DRAGER Alcotest 6810 та свідоцтво про його повірку, не склав акт огляду на стан сп'яніння та акт перевірки технічного стану транспортного засобу. Протокол проведення огляду на стан сп'яніння належним чином не оформлений, відсутні дані про відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом. Короткий зміст рішення суду І інстанції 3. Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. 4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що протокол про адміністративне правопорушення не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, а тому не може бути предметом оскарження в адміністративному судочинстві та не може бути скасованим, а тому позов ОСОБА_1 до Інспектора патрульної поліції роти №1 батальйону №4 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України лейтенанта Демчука Іллі Юрійовича про визнання неправомірними дії щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, не підлягає задоволенню. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року залишено без змін. 6. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідність та законність дій щодо складання протоколу відповідачем має оцінюватись судом (суддею), в провадженні якого знаходиться матеріал про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у сукупності з іншими доказами відповідно до процесуального закону. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. 8. Верховний Суд ухвалою від 7 березня 2018 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу. 9. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надавав. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 10. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу: 10.1. відповідачем при складанні оскаржуваного протоколу порушено процедуру його складання, передбачену нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення. Протокол Серії АП2 №344193 від 31.03.2016 року, оформлений інспектором Демчуком І. Ю., відрізняється від копії, яку було надано ОСОБА_1, а тому, на думку позивача, даний протокол було сфальсифіковано, а інформація, що відображена в ньому, була внесена пізніше. 10.2. Позивачем оскаржуються неправомірні дії відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, що, відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає перегляду адміністративними судами. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 11.31.03.2016 Інспектором патрульної поліції УПП роти №1 батальйону №4 лейтенантом Демчуком Іллею Юрійовичем складено протокол про адміністративне правопорушення Серії АП2 №344193 щодо ОСОБА_1, згідно якого ОСОБА_1 31.03.2016 року о 04 год. 40 хв., керуючи автомобілем ГАЗ A21R 3210 держ. № НОМЕР_1 в м. Києві по Столичному шосе, знаходився у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п. 2.9 ПДР України та за що передбачена адміністративна відповідальність відповідно до статті 130 КУпАП. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 12. Конституція України. 12.1 Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 13. Кодекс адміністративного судочинства України. 13.1 Частина 2 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 13.2 Пункт 19 статті 4. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. 13.3 Стаття 5. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. 13.4 Стаття 19. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 13.5 Стаття 341. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 14. Кодекс про адміністративні правопорушення України. 14.1 Стаття 245. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. 14.2 Стаття 7. Ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. 14.3 Стаття 254. Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених ст.258 цього Кодексу. 14.4. Стаття 258. Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. 14.5 Стаття 256. У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення) ; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. 14.6 Стаття 251. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. 15. Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом Міністерством внутрішніх справ №950 від 04.10.2013 "Про питання щодо застосування адміністративного законодавства України органами внутрішніх справ України" (чинної на момент виникнення спірних правовідносин). 15.1 Пункт 2.1. Складати протоколи про адміністративні правопорушення, протоколи про адміністративні затримання, протоколи вилучення речей і документів, протоколи огляду речей та особистого огляду, отримувати пояснення від осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків мають право працівники органів внутрішніх справ, які мають спеціальні звання. 15.2 Пункт 3.9. При складанні протоколу зазначаються: дата і місце його складення (число, місяць, рік, населений пункт, географічна точка) ; посада, спеціальне звання, прізвище, ім'я, по батькові посадової особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (зазначаються повністю (без скорочення) її прізвище, ім'я та по батькові; число, місяць і рік народження; місце народження; місце проживання; місце реєстрації; номер телефону; найменування підприємства, установи, організації, де працює (її посада) або навчається особа; документ, що посвідчує особу (серія, номер паспорта, дата видачі й назва ОВС, що його видав, або серія, номер іншого документа, що посвідчує особу, яка вчинила правопорушення (службове чи пенсійне посвідчення, студентський квиток), дата видачі й найменування підприємства, установи, організації, що його видали) ; відомості щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності впродовж року (за наявності)) ; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення (суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол) ; частина відповідної статті та стаття КУпАП, згідно з якою передбачена адміністративна відповідальність за таке правопорушення; прізвища, місця проживання свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. V.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 16. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. 17. В частині доводів касаційної скарги про порушення відповідачем процедури складання протоколу про адміністративне правопорушення колегія суддів зазначає наступне. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Таким чином, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/ бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Разом з тим, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. 18. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги, що позовні вимоги спрямовані саме на визнання протиправними дій відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам. Разом з тим, розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, а тому підстави для її задоволення відсутні. 19.Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 20. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Г. Стрелець судді О. В. Білоус І. Л. Желтобрюх

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 червня 2018 року Київ справа №658/1610/17 адміністративне провадження №К/9901/5424/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу інспектора роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Бершацького Олександра Сергійовича на постанову Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 06 липня 2017 року (головуючий суддя - Терещенко О. Є.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (головуючий суддя - Потапчук В. О., судді - Шеметенко Л. П., Семенюк Г. В. ) у справі №658/1610/17 за позовом ОСОБА_4 до інспектора роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Бершацького Олександра Сергійовича про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ. Короткий зміст позовних вимог. 1.10 травня 2017 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до Каховського міськрайонного суду Херсонської області з адміністративним позовом до інспектора роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Бершацького Олександра Сергійовича (далі - відповідач, скаржник), в якому просив: - визнати дії відповідача щодо складання постанови серії БР №464841 від 30 квітня 2017 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі у вигляді штрафу в сумі 255 грн. за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП - незаконними; - визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БР №464841 від 30 квітня 2017 року. 2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не з'ясовано всіх обставин справи про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 280 КУпАП Вважає, що розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення відповідачем постанови серії БР №464841 від 30 квітня 2017 року суперечить вимогам щодо об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, що призвело до порушення прав позивача, закріплених у ст. 268 КУпАП, зокрема права заявляти клопотання, подавати докази по справі тощо. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. 3. Постановою Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 06 липня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_4 до інспектора роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Бершацького Олександра Сергійовича про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволено. 3.1. Постанову серії БР №464841 від 30.04.2017 року, винесену інспектором третьої роти управління патрульної поліції у м. Миколаєві лейтенантом поліції Бершацьким Олександром Сергійовичем про накладення на ОСОБА_4 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, у виді штрафу в сумі 255 грн. - скасовано. 3.2. Справу відносно ОСОБА_4 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП - закрито. 4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач грубо порушив вимог ст. ст.278, 279 КУпАП, оскільки виніс постанову відносно позивача відразу після висловлення звинувачень, окрім того, будь-якої підготовки до розгляду справи не було, як не було оголошення посадової особи, яка розглядає справу, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не були вирішені клопотання, не були дослідженні докази, не були заслухані особи, які беруть участь у розгляді справи. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції. 5. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу інспектора роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Бершацького Олександра Сергійовича залишено без задоволення. 5.1. Постанову Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 06 липня 2017 року залишено без змін. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень). 6.12 грудня 2017 року інспектором роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Бершацьким Олександром Сергійовичем до суду касаційної інстанції подано касаційну скаргу на постанову Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 06 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року. 7. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 06 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року. 8. В обґрунтування поданої касаційної скарги інспектор роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Бершацький Олександр Сергійович вказує на те, що посилання суду апеляційної інстанції на необхідність відповідачем складання протоколу про адміністративне правопорушення, згідно ст. ст. 256, 258 КУпАП є помилковими та такими, що спростовуються нормами п. 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 №1395. Згідно приписів даної норми складення протоколу за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, зокрема і за правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП не вимагається. Крім того, судом апеляційної інстанції не досліджено поданого відповідачем разом з апеляційною скаргою, відеозапису з відеореєстратора патрульного поліцейського, що призвело, на думку скаржника до відсутності належної правової оцінки судом такого доказу та, як наслідок, необґрунтованості та незаконності рішення суду апеляційної інстанції. 9. Позивачем відзиву на подану касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті. 10. Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2018 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження. 11. Оскільки, сторонами по справі не заявлено клопотання про розгляд справи за їх участю, суддійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 12.30 квітня 2017 року о 14 годині 20 хвилин на автодорозі "Одеса-Мелітополь-Новоазовськ", 57 позивач, керуючи автомобілем ВАЗ 21043, державний номерний знак 40069ХО, не виконав вимогу дорожньої розмітки п.1.18 Додатку 2 до ПДР України, яка контролює дозволений напрямок руху по смугах. 13.30 квітня 2017 року відповідач - лейтенант поліції Бершацький О. С. виніс постанову серії БР №464841, якою притягнуто позивача ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 14. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 15. Частина 2 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) (далі - КАС України) : &? н; ..&gр; Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції &lн; ..&? у; 16. Частина 3 статті 195 КАС України (в редакції до 15.12.2017): Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права. 17. Частина 4 статті 195 КАС України (в редакції до 15.12.2017): Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ. 18. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 19. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). 21. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 31.07.2017 року подано апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, додатком до якої був диск із записом з нагрудного відеореєстратора патрульного та фотознімки дорожнього знаку та дорожньої розмітки 1.18 Додатку №2 Правил дорожнього руху України із наведенням причин неможливості його подання до суду першої інстанції. 22. Судом апеляційної інстанції, за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, 16 листопада 2017 року винесено ухвалу, з тексту якої не вбачається визнання судом апеляційної інстанції обґрунтованим неподання даних доказів до суду першої інстанції та дослідження і надання їм оцінки під час апеляційного перегляду справи чи визнання необґрунтованим неподання цих доказів. 23. Таким чином, Одеським апеляційним адміністративним судом порушено вимоги процесуального законодавства, зокрема - ч. 2 ст. 195 КАС України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) в частині вирішення питання дослідження доказів, поданих відповідачем безпосередньо до суду апеляційної інстанції. 24. З огляду на викладене, Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу з порушенням вимог процесуального законодавства, а також з порушенням принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, як одного з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, позбавив права відповідача на справедливий, всебічний та об'єктивний судовий розгляд, поданої ним апеляційної скарги. 25. Таким чином, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не вирішено питання щодо дослідження диску із записом з нагрудного відеореєстратора патрульного та фотознімків дорожнього знаку та дорожньої розмітки, що були додані відповідачем до поданої ним апеляційної скарги, дана справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції 26. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 27. Згідно п. 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 28. Відповідно до ч. 4 ст. 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. 29. Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та призвело до порушення гарантованих та передбачених процесуальних законодавством прав скаржника. 30. Керуючись статтями 341, 345, п.2ч.1.ст.349, п.1.ч.2ст.353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 31. Касаційну скаргу інспектора роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Бершацького Олександра Сергійовича задовольнити частково. 32. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року - скасувати. 33. Справу №658/1610/17 за позовом ОСОБА_4 до інспектора роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Бершацького Олександра Сергійовича про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення направити на новий розгляд до Одеського апеляційного адміністративного суду. 34. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується. суддя -доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 травня 2018 року Київ справа №826/6102/16 адміністративне провадження №К/9901/12141/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я. О., суддів: Гриціва М. І., Коваленко Н. В., розглянувши у порядку письмового провадження заяви Державної служби геології та надр України та Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазрембуд-1" до Державної служби геології та надр України, третя особа дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія", про визнання протиправним рішення, зобов'язання вичинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазрембуд-1" (далі за текстом - ТОВ ""Нафтогазрембуд-1" або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України (далі за текстом - Держгеонадра або відповідач), третя особа: Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія" (далі за текстом - ДП HAK "Надра України" "Західукргеологія") про визнання протиправним рішення, зобов'язання вичинити певні дії, в якому просив: визнати протиправним рішення Держгеонадра, оформлене листом №5094/13/12-16 від 30 березня 2016 року, про відмову у наданні ТОВ "Нафтогазрембуд-1" спеціального дозволу на користування надрами Тинівського газового родовища Львівської області з метою видобування вуглеводнів за результатами повторного розгляду заяви ТОВ "Нафтогазрембуд-1" від 25 листопада 2014 року; зобов'язати Державну службу геології та надр України видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтогазрембуд-1" спеціальний дозвіл на користування надрами Тинівського газового родовища Львівської області з метою видобування вуглеводнів на підставі підпункту 1 пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Нафтогазрембуд-1" 25 листопада 2014 року звернулось з заявою до Держгеонадра щодо надання спеціального дозволу на користування надрами Тинівського газового родовища Львівської області з метою видобування вуглеводнів. Листом №1980/13/12-15 від 17 лютого 2015 року Держгеонадра повернула заяву ТОВ "Нафтогазрембуд-1" від 25 листопада 2014 року з доданими до неї документами у зв'язку з тим, що на користування газоносними надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки Тинівського родовища, існує діючий спеціальний дозвіл від 14 травня 2002 року №1906, наданий ДП НАК "Надра України" "Західукргеологія" терміном до 14 травня 2016 року. Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у наданні позивачу спеціального дозволу на користування надрами Тинівського газового родовища Львівської області з метою видобування вуглеводнів, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2015 року у справі №826/1981/15 в задоволенні позовних вимог ТОВ "Нафтогазрембуд-1" відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2016 року позов ТОВ "Нафтогазрембуд-1" задоволено частково. Визнано протиправними дії Держгеонадра щодо відмови ТОВ "Нафтогазрембуд-1" у наданні спеціального дозволу на користування надрами Тинівського газового родовища Львівської області з метою видобування вуглеводнів за результатами розгляду заяви ТОВ "Нафтогазрембуд-1" від 25 листопада 2014 року. Зобов'язано Держгеонадра повторно розглянути заяву ТОВ "Нафтогазрембуд-1" від 25 листопада 2014 року про надання ТОВ "Нафтогазрембуд-1" спеціального дозволу на право користування надрами Тинівського газового родовища Львівської області з метою видобування вуглеводнів відповідно до підпункту 1 пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою КМУ від 30 травня 2011 року №615. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На виконання вказаного судового рішення позивач повторно направив до Держгеонадра заяву від 26 січня 2016 року про отримання дозволу на користування надрами Тинівського газового родовища Львівської області з метою видобування вуглеводнів. Листом від 30 березня 2016 року №5094/13/12-16 відповідач відмовив у наданні ТОВ "Нафтогазрембуд-1" спеціального дозволу на користування надрами Тинівського газового родовища Львівської області з метою видобування вуглеводнів на підставі абзацу 4 пункту 19 Порядку №615, оскільки відповідно до абзацу 3 пункту 3 Порядку №615 у межах однієї ділянки надр можуть проводитися роботи з геологічного вивчення та видобування різних за видом корисних копалин за кількома дозволами. Однак, на користування газоносними надрами з метою вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки Тинівського газового родовища Львівської області, існує діючий спеціальний дозвіл на користування надрами від 14 травня 2002 року №1906 виданий ДП НАК "Надра України" "Західукргеологія" терміном дії до 14 травня 2016 року. Також було повідомлено позивача, що 09 лютого 2016 року ДП НАК "Надра України" "Західукргеологія" подало заяву на продовження дії спеціального дозволу на користування надрами, тому надання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування газу природного Тинівського газового родовища Львівської області не відповідатиме вимогам пункту 3 Порядку №615. Не погоджуючись з рішенням №5094/13/12-16 від 30 березня 2016 року, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2016 року, у справі №826/6102/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року, позов задоволено повністю. Обґрунтовуючи правову позицію, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що єдиною підставою для відмови позивачу у наданні спеціального дозволу на користування надрами, викладеної у листі №5094/13/1216 від 30 березня 2016 року була невідповідність поданих документів вимогам абзацу 3 пункту 3 Порядку №615. Крім того, судами зазначено, що як вбачається з ухвали Вищого адміністративного суду України у справі №826/1981/15 від 30 березня 2016 року наявність у ДП НАК "Надра України "Західукргеологія" дозволу на користування газоносними надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, жодним чином не перешкоджає отримати інший вид спеціального дозволу з метою видобування корисних копалин. Вказаним судовим рішенням встановлено, що у Держгеонадра відсутні підстави для відмови у видачі дозволу на користування надрами позивачу. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2017 року касаційні скарги Держгеонадра та ДП НАК "Надра України" "Західукргеологія" залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року у справі №826/6102/16 - без змін. Постановляючи зазначену ухвалу колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилася з обґрунтованим висновком суду першої та апеляційної інстанції у зв'язку із наступним. Скаржники обґрунтовують свої вимоги тим, що ТОВ "Нафтогазрембуд-1" не є власником інформації щодо геологічного вивчення ділянки надр, та вважають, що підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено ДЗК, було подано оператором Договору №147 про спільну діяльність, а не окремою юридичною особою. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погодилася з твердженням скаржника та зазначила таке. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Нафтогазрембуд-1" для отримання спеціального дозволу до Держгеонадра було подано наступні документи: заява на надання спеціального дозволу на право користування надрами; перелік документів до заяви на отримання спецдозволу; пояснювальна записка; характеристика ділянки надр; каталог географічних координат; програма робіт на видобування; графічні додатки (оглядова карта ділянки; ситуаційний план; план підрахунку запасів; структурна карта; геологічні розрізи) ; копія протоколу ДКЗ України; погодження: Держгірпромнагляду України, Мінприроди України, Львівської обласної ради. Посилання скаржників, що ТОВ "Нафтогазрембуд-1" не є власником інформації щодо геологічного вивчення ділянки надр є, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, безпідставним, оскільки відповідно до підпункту "б" пункту 6.1. Розділу 6 Договору №147 про спільну діяльність майно/грошові кошті, створене/набуде в результаті спільної діяльності, є спільною частковою власністю учасників. Також, відповідно до умов Договору №16-05/14 від 05 травня 2014 року, укладеного між ТОВ "Нафтогазрембуд-1" та ПП "Геобудпроект", предметом якого була геолого-економічна оцінка запасів газу горизонтів НД-2:5 Тинівського родовища Львівської області, - вся інформація, включаючи статистичні, геологічні і геофізичні дані по відношенню до виробничої діяльності замовника, надані замовником виконавцю чи одержані виконавцем в процесі виконання умов даного договору, є власністю замовника. Виконавець вважає вказану інформацію конфіденційною інформацією замовника і не буде повідомляти таку інформацію третій стороні без попередньої письмової згоди на те замовника (пункт 8.1 Договору). Крім того, ТОВ "Нафтогазрембуд-1" є стороною, а саме замовником у Договорі №147 від 13 серпня 2014 року, укладеного між ТОВ "Нафтогазрембуд-1" та Держаною комісією України по запасах корисних копалин, предметом вказаного договору було виконання державної експертизи матеріалів геолого-економічної оцінки запасів Тинівського газового родовища, оплату за виконання даного договору, також, здійснено ТОВ "Нафтогазрембуд-1", що підтверджується платіжними дорученнями №709 та №721 від 29 серпня 2014 року. Тобто, ТОВ "Нафтогазрембуд-1" не лише подано матеріали геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин до ДЗК, але і безпосередньо здійснено саму геолого-економічну оцінку запасів корисних копалин. Таким чином, на думку колегії суддів Вищий адміністративний суд України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що факт здійснення ТОВ "Нафтогазрембуд-1" геолого-економічної оцінки запасів газу Тинівського газового родовища Львівської області також підтверджується повідомленням Державного науково-виробничого підприємства "Геоінформ України" №64467 від 10 грудня 2014 року, в якому зазначено, що матеріали щодо проведеної геолого-економічної оцінки запасів Тинівського газового родовища подано на постійне зберігання ТОВ "Нафтогазрембуд-1". Тобто, власником геологічної інформації щодо проведеної геолого-економічної оцінки запасів Тинівського газового родовища є ТОВ "Нафтогазрембуд-1". Стосовно доводів скаржників, що підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено ДЗК було подано оператором Договору №147 про спільну діяльність, а не окремою юридичною особою колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначила наступне. Судами встановлено, що ТОВ "Нафтогазрембуд-1" за власні кошти здійснено підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено Державною комісією України по запасах корисних копалин, що підтверджується протоколом ДКЗ погодженим Держгеонадра відповідно до вимог чинного законодавства, тому у ТОВ "Нафтогазрембуд-1" виникло право на отримання спеціального дозволу на видобування корисних копалин. Крім того, ТОВ "Нафтогазрембуд-1" здійснює діяльність на Тинівському газовому родовищі на підставі договору №147 про спільну діяльність від 25 квітня 2003 року (в редакції Додаткової угоди №02/14 від 28 серпня 2014 року), укладеного між ДП HAK "Надра України" "Західукргеологія" та ТОВ "Нафтогазрембуд-1". Відповідно до преамбули договору №147 про спільну діяльність спільна дільність - діяльність учасників, яка відповідає чинному законодавству, регулюється цим договором, пов'язана з користуванням надрами, без створення юридичної особи, яка є об'єктом спільного контролю учасників відповідно до даного договору, заснована на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності учасників. Згідно умов договору, учасники спільної діяльності здійснюють геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку ділянки надр на Тинівському родовищі. Після закінчення геологічного вивчення та дослідно-промислової розробки на відповідній ділянці надр повинна бути проведена та затверджена оцінка запасів надр, після чого сторони повинні отримати дозвіл на промисловий видобуток вуглеводнів на Тинівському родовищі. Зокрема, згідно пункту 2.5 Договору №147 про спільну діяльність учасники гарантують, що після закінчення геологічного вивчення вживатимуться всі необхідні заходи для отримання в установленому законом порядку спеціального дозволу на промислову розробку Тинівського родовища. Пунктом 11.2 вказаного договору, у разі продовження терміну дії спеціального дозволу та/або отримання одним із учасників нового спеціального дозволу на геологічне вивчення в тому числі дослідно-промислову розробку ділянки надр, та/або отримання одним із учасників спеціального дозволу на видобування нафти і газу, даний договір діє до закінчення терміну дії вищевказаних спеціальних дозволів на користування надрами на умовах, викладених у цьому договорі. Відповідно до пункту 5.5 договору №147 один раз на квартал проводяться засідання комітету з управління. Комітет з управління, згідно з умовами договору, - це орган управління, який створюється учасниками для прийняття рішень з визначених у цьому договорі питань, пов'язаних із спільною діяльністю. На засіданнях Комітету з управління договору №147 про спільну діяльність учасниками спільної діяльності розглядались питання та приймались рішення щодо здійснення геологічного вивчення надр Тинівського газового родовища. Зокрема, в пункті 4 протоколу №2/2014 засідання Комітету з управління договору №147 про спільну діяльність зазначено, що ціль геологічного вивчення Тинівського родовища учасниками договору про спільну діяльність завершено в повному обсязі, з огляду на що учасникам необхідно розпочати підготовку документів і погоджень для отримання спеціального дозволу на промисловий видобуток вуглеводнів на Тинівському газовому родовищі. На підставі вказаного члени комітету прийняли наступне рішення (пункт 4 Порядку денного) : учасникам підготувати всі необхідні матеріали для отримання спеціального дозволу на промисловий видобуток вуглеводнів на Тинівському газовому родовищі і в термін до 10 грудня 2014 року звернутись в Держгеонадра України для вирішення даного питання по суті. Тобто, умовами договору №147 про спільну діяльність прямо визначено право ТОВ "Нафтогазрембуд-1", як учасника спільної діяльності, на звернення до Державної служби геології та надр України із заявою про отримання спеціального дозволу на промисловий видобуток вуглеводнів на Тинівському газовому родовищі. Крім того, в даному випадку ТОВ "Нафтогазрембуд-1" подано заяву на отримання спеціального дозволу на інший вид користування надрами, ніж визначений у спеціальному дозволі наданому HAK "Надра України" "Західукргеологія". Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі №826/1981/15, залишеною без змін Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2016 року, встановлено наявність у ДП HAK "Надра України "Західукргеологія" дозволу на користування газоносними надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, який жодним чином не перешкоджає отримати інший вид спеціального дозволу з метою видобування корисних копалин, також встановлено, що у Держгеонадра відсутні підстави для відмови у видачі дозволу на користування надрами позивачу. Умовами Договору №147 про спільну діяльність передбачено проведення геологічного вивчення родовища учасниками та прямо визначено право ТОВ "Нафтогазрембуд-1", як учасника спільної діяльності, на звернення до Держгеонадра із заявою про отримання спеціального дозволу на промисловий видобуток вуглеводнів на Тинівському газовому родовищі. Вищий адміністративний суд України у справі №826/6102/16 погодивсяя з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог. Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, Держгеонадра та ДП HAK "Надра України "Західукргеологія" звернулися до Верховного Суду України із заявами про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. У заяві просять скасувати ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2017 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року, та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2016 року; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Нафтогазрембуд-1" до Держгеонадра відмовити повністю. Ухвалою Верховного Суду України від 13 жовтня 2017 року по справі №826/6102/16 відкрито провадження, однак, розгляд цієї справи не був закінчений. У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду, який розглядає її за правилами, що діяли згідно з попередньою редакцією цього Кодексу. Ухвалою від 24 квітня 2018 року справу прийнято до свого провадження суддею Верховного Суду Берназюком Я. О. Як на приклад неоднакового правозастосування норм матеріального права заявники посилається на рішення Вищого адміністративного суду України, у яких суд по-іншому і, на переконання заявника, правильно застосував одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви Держгеонадра надала рішення Вищого адміністративного суду України від 07 та 21 вересня 2010 року (справи № № К/25082/10, К/7927/09 відповідно), 21 квітня, 24 листопада, 13 грудня 2011 року (справи № № К-25553/10, К-48540/09, К/9991/20545/11 відповідно), 30 березня 2016 року (справи № № К/800/2944/16, К/800/694/16), 27 вересня 2016 року (справа № К/800/21319/16), 13 липня 2017 року (справа № К/800/9953/17), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. На обґрунтування заяви ДП НАК "Надра України "Західукргеологія" надало копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 07 та 21 вересня 2010 року (справи № № К/25082/10, К/7927/09 відповідно), 21 квітня, 24 листопада, 13 грудня 2011 року (справи № № К-25553/10, К-48540/09, К/9991/20545/11 відповідно), 30 березня 2016 року (справи № № К/800/2944/16, К/800/694/16), 27 вересня 2016 року (справа № К/800/21319/16). Перевіривши наведені у заяві доводи, суддійшов висновку про відсутність неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України норм матеріального права. У рішенні, про перегляд якого подано заяву (справа №826/6102/16), Вищий адміністративний суд України погодився з наступним висновком суді першої та апеляційної інстанції, що єдиною підставою для відмови позивачу у наданні спеціального дозволу на користування надрами, викладеної у листі №5094/13/1216 від 30 березня 2016 року, була невідповідність поданих документів вимогам абзацу 3 пункту 3 Порядку №615. Проте у справі №826/1981/15, судами встановлено наявність у ДП НАК "Надра України "Західукргеологія" дозволу на користування газоносними надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, який жодним чином не перешкоджає отримати позивачем інший вид спеціального дозволу з метою видобування корисних копалин. Вказаним судовим рішенням встановлено, що у Держгеонадра відсутні підстави для відмови у видачі дозволу на користування надрами позивачу. В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2016 року, яку надано заявником для порівняння (провадження № К/800/2944/16) не міститься висновку, який би суперечив рішенню Вищого адміністративного суду України у справі №826/6102/16, оскільки ним зобов'язано Держгеонадра повторно розглянути заяву ТОВ "Нафтогазрембуд-1" щодо надання спеціального дозволу на право користування надрами. В ухвалі від 30 березня 2016 року (провадження К/800/694/16) міститься висновок про те, що суди першої, апеляційної та касаційної інстанції задовольнили позовні вимоги до Держгеонадра, зазначивши, що позивач належними та допустими доказами підтвердив факт звернення до відповідача щодо внесення змін до спеціального дозволу, відповідач ці доводи не спростував, як і не надав доказів належного реагування у визначений законом спосіб та у встановленні строки на заяву позивача, тому має місце бездіяльність Держгеонадра. Тобто, в зазначеному рішенні, та в інших, не має правових висновків, які б суперечили висновку Вищого адміністративного суду України викладеному в ухвалі від 14 червня 2017 року, зокрема щодо неоднакового застосування пункту 3 Порядку №615. У цих, та інших рішенням поданих заявниками для порівняння (провадженнях № № К/9991/20545/11, К-7927/09, К-25553/10-С, К-48540/09-С) суди виходять з того, що приймаючи рішення у справах, суди не можуть підміняти собою орган, до повноважень якого належить, зокрема, видача в установленому порядку спеціальних дозволів на користування надрами, зобов'язуючи його прийняти конкретне рішення про видачу спеціального дозволу. Однак, це не свідчить про неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України норм матеріального права, оскільки обставини кожної із цих справ не є однаковими, тому, суди досліджуючи в конкретному випадку докази, надавали їм оцінку та визначали конкретні способи захисту порушеного права. У справі, що розглядається, суди виходили також із того, що позивач звернувся із позовом стосовно неправомірності рішень Держгеонадра після розгляду попередньої заяви на підставі рішення у справі №826/1981/15. Нове судове провадження було зумовлено повторною відмовою з боку Держгеонадра прийняти стосовно заяви позивача рішення у встановленому законом порядку. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на наступне. Згідно з підпунктом 12 пункту 4 Положення №391/2011 Держгеонадра, відповідно до покладених на неї завдань, видає у встановленому порядку спеціальні дозволи на: геологічне вивчення родовищ корисних копалин; геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин; видобування корисних копалин; геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ з подальшим видобуванням нафти і газу (промисловою розробкою родовищ) ; будівництво та експлуатацію підземних споруд, не пов'язаних із видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне та рекреаційно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.) ; виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції. Відповідно до статті 24 Кодексу України про надра, користувачі надр зобов'язані використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції, тощо. Відсутність у підприємств, установ, організацій і громадян спеціального дозволу на користування надрами та належним чином оформлених усіх дозвільних документів не дає права здійснювати видобуток корисних копалин, які є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 затверджено Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами. Згідно абз. 1, 2 пункту 1 Порядку №615 саме цей порядок регулює надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін. Дія цього Порядку поширюється на всі види користування надрами. Відповідно до підпункту 1 пункту 8 Порядку №615 без проведення аукціону дозвіл надається у разі видобування корисних копалин, якщо заявник за власні кошти здійснив геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено ДКЗ, та подав документи на отримання спеціального дозволу не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів, а також видобування корисних копалин (для нафтогазоносних надр на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), якщо заявник за власні кошти здійснив апробацію в ДКЗ за умови затвердження підрахунку запасів корисних копалин у ДКЗ протягом трьох років, а в межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України - десяти років з моменту надання дозволу. Для отримання дозволу без проведення аукціону заявник подає органові з питань надання дозволу заяву разом з документами, зазначеними у додатку 1. У заяві зазначаються назва і місцезнаходження ділянки надр, вид корисних копалин, відомості про заявника (найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця чи серія та номер паспорта такої особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган ДФС і мають відмітку у паспорті), інформація для здійснення зв'язку із заявником (номер телефону, адреса електронної пошти), а також підстава для надання дозволу згідно з пунктом 8 цього Порядку (абзац 1 підпункту 15 пункту 8 Порядку №615). Заява реєструється організатором аукціону в журналі обліку з присвоєнням їй номера і зазначенням дати і часу подання. Підтвердженням реєстрації є відмітка організатора, що проставляється на копії заяви та повертається заявнику, або відмітка на описі вкладення у цінний лист про прийняття заяви на відправлення поштовим зв'язком (абзац 2 підпункту 15 пункту 8 Порядку №615). Згідно з Переліком документів, що подаються разом із заявою про надання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону (Додаток №1 до Порядку №615) для отримання спеціального дозволу на видобування корисних копалин, необхідно подати такі документи: оригінали або засвідчені копії погоджень, передбачених пунктом 9 Порядку №615 (зокрема, відповідно до абзаців 4, 5 пункту 9 Порядку №615 надання надр у користування з метою видобування корисних копалин потребує погодження з Мінприроди України та Держгірпромнаглядом України) ; пояснювальну записку з характеристикою об'єкта, стану його геологічного вивчення, методу розробки, обґрунтуванням необхідності використання надр, із зазначенням потужності підприємства; копії протоколів, завірені заявником, Державної комісії по запасах (Української територіальної комісії по запасах корисних копалин, центральної комісії по запасах корисних копалин, науково-технічних/технічних рад) про затвердження (апробацію) запасів у повному обсязі; каталог географічних координат кутових точок ділянки надр (похибка - менш як 1 секунда) із зазначенням її площі; оглядову карту (масштаб не менше як 1:200000); ситуаційний план з нанесеними межами площі видобування та географічними координатами її кутових точок (похибка - менш як 1 секунда) у масштабі, який дає змогу перевірити правильність визначення координат; план підрахунку запасів корисної копалини на топографічній основі з нанесеними межами категорії запасів, межами земельного та гірничого відводів (за наявності), контуром ліцензійної площі з географічними координатами кутових точок ділянки надр (похибка - менш як 1 секунда), а також з лініями геологічних розрізів, структурну карту; характерні геологічні розрізи з межами категорій запасів та умовними позначками; позитивний висновок про проведення державної експертизи звітів щодо результатів геологічного вивчення надр, а також інших геологічних матеріалів. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про нафту і газ" від 12 липня 2011 року №2665-ІІІ користування нафтогазоносними надрами, пошук і розвідка родовищ нафти і газу, їх експлуатація, спорудження та експлуатація підземних сховищ для зберігання нафти і газу здійснюються лише за наявності спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами, що надаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, на умовах, визначених чинним законодавством. Згідно з частиною п'ятою статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06 вересня 2005 р. №2806-ІV підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: 1) подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; 2) виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; 3) негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру. Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру. Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається. Письмове повідомлення дозвільного органу про відмову у видачі документа дозвільного характеру надається суб'єкту господарювання особисто або надсилається поштовим відправленням з описом вкладення або у випадках, передбачених законом, - в електронній формі за допомогою засобів телекомунікацій із зазначенням передбачених законом підстав для такої відмови у строк, встановлений для видачі документа дозвільного характеру. Відповідно до пунктів 3 та 5 Порядку №615 на кожний вид користування надрами в межах конкретної ділянки надається окремий дозвіл. Одному заявникові може надаватися дозвіл на видобування одного виду корисних копалин з кількох близько розташованих родовищ, якщо доцільність їх спільної розробки підтверджується відповідним рішенням Державної комісії України по запасах корисних копалин. У межах однієї ділянки надр можуть проводитися роботи з геологічного вивчення та видобування різних за видом корисних копалин за кількома дозволами. При цьому в угоді на користування надрами визначаються просторові межі кожного виду корисної копалини. Використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, здійснюється надрокористувачами у порядку, встановленому законодавством. Згідно з пунктом 19 Порядку №615 підставами для прийняття рішення про відмову в наданні, продовженні строку дії, переоформленні дозволу або внесення змін до нього є: 1) подання заявником документів не в повному обсязі; 2) виявлення у поданих документах недостовірних даних; 3) невідповідність документів, поданих заявником, вимогам законодавства. Стосновно питання судового втручання у дискреційні повноваження суб? єкта владних повноважень, Суд зазначає наступне. Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі №361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа №461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі №820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі №569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom) ; пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria №38780/02). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року справі №816/303/16. Таким чином, оскільки висновок Вищого адміністративного суду України викладений в ухвалі від 14 червня 2017 року у справі №826/6102/16 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, то у задоволенні заяв Державної служби геології та надр України та дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія" слід відмовити. Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), ПОСТАНОВИВ: відмовити у задоволенні заяв Державної служби геології та надр України та дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазрембуд-1" до Державної служби геології та надр України, третя особа дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія", про визнання протиправним рішення, зобов'язання вичинити певні дії. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14.02.2018 Київ К/9901/2078/17 527/453/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Анцупової Т. О., суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Глобинського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року (прийняту у складі судді Олефір А. О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (прийняту у складі колегії суддів Рєзнікової С. С., Старостіна В. В., Бегунца А. О.) у справі №527/453/17 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Глобинської міської ради про визнання неправомірним та скасування рішення, УСТАНОВИВ: I. ПРОЦЕДУРА 1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Глобинської міської ради, в якому, з урахуванням уточнень, просив: - визнати неправомірними дії Глобинської міської ради в частині прийняття рішення Глобинської міської ради від 02 лютого 2017 року №6 "Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради" не у повній відповідності з положеннями Закону України від 11 вересня 2003 року №1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі Закон №1160-IV) та без повного врахування висновків і пропозицій Державної регуляторної служби України; - визнати неправомірним та скасувати рішення Глобинської міської ради від 02 лютого 2017 року №6 "Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради" - зобов'язати Глобинську міську раду затвердити Правила розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради відповідно до положень Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та з врахуванням висновків та пропозицій Державної регуляторної служби України. 2. Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача під час прийняття спірного РІШЕННЯ: 3. Постановою Глобинського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено. 4. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено. 5. Приймаючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності факту порушення Глобинською міською радою прав та інтересів позивача у межах спірних правовідносин. 6.22 грудня 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Глобинського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у справі №527/453/17.7. У поданій касаційній скарзі позивач, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким позов задовольнити. 8. Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2017 року у зазначеній справі було відкрито провадження та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу. 9. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, який надійшов 23 січня 2018 року, заперечує проти викладених у ній доводів, посилаючись на те, що в Глобинській міській раді немає заяв позивача стосовно надання йому дозволів на розміщення реклами на території Глобинської міської ради, а тому наполягає на обґрунтованості висновків судів щодо відсутності порушення прав позивача у мажах спірних правовідносин. Серед іншого, звертає увагу на встановлений судами факт, що оскаржуване рішення було опубліковано із запізненням на п'ять днів, оскільки газета "Зоря Придніпров'я" є газетою, яка виходить 1 раз на тиждень, тому неможливо узгодити графік сесії з графіком виходу газети, крім того, вона друкується в м. Києві. Вважає, що доводи скаржника відносно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права є надуманими та не відповідають встановленим фактичним обставинам справи. 10. Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року, згідно приписів 343 КАС України, справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні. II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ ФАКТИЧНИХ ОБСТАВИН СПРАВИ 11. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02 лютого 2017 року Глобинською міською радою Полтавської області прийнято рішення: №6 "Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради" (далі по тексту Оскаржуване РІШЕННЯ: Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. 12. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходили з наступного. 13. Оскаржуване рішення є регуляторним актом, оскільки підпадає під визначення ч. 2 ст. 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". 14. Відповідно до ст. 9 Закону №1160-IV кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта. 15. Судами встановлено, що в газеті "Зоря Придніпров'я" від 09 серпня 2016 року опубліковано повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта, а саме проекту оскаржуваного рішення Глобинської міської ради "Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради", в якому зокрема зазначено, що проект рішення Глобинської міської ради "Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради" та аналіз його регуляторного впливу буде розміщено 09 серпня 2017 року в розділі "Регуляторні акти" на сторінці Глобинської міської ради. Строк приймання пропозицій та зауважень до проекту регуляторного акта становить 1 місяць з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та аналізу його регуляторного впливу. 16.10 серпня 2016 року проект рішення Глобинської міської ради "Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради" опубліковано на офіційному сайті Глобинської міської ради на головній сторінці сайту замість розділу "Регуляторні акти". 17.07 вересня 2017 року, позивач звернувся до Глобинської міської ради зі зверненням стосовно того, що проект оскаржуваного рішення всупереч опублікованому повідомленню в розділі "Регуляторні акті" сторінки Глобинської міської ради не опубліковано, в зв'язку з чим він позбавлений можливості подати свої пропозиції та зауваження до проекту рішення та звернуто увагу на необхідність усунення порушень Закону №1160-IV. 18. Встановлено, що листом від 19 вересня 2016 року за вих. № М-02-18/2549 позивачу надано відповідь на звернення та проінформовано останнього, що проект рішення Глобинської міської ради "Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради" оприлюднений на головній сторінці веб-сайту 10 серпня 2016 року 19. Зазначено, що станом на 09 вересня 2016 року даний проект рішення розміщено у розділі "Регуляторні акти" офіційного веб-сайту Глобинської міської ради для ознайомлення і надання зауважень та пропозицій. 20. Водночас суди звернули увагу, що лист із повідомленням про можливість надати свої зауваження та пропозиції також було направлено на електронну пошту ОСОБА_3 21. Суди наголосили, що Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" не містить вказівки стосовно розділу в якому має бути опублікований регуляторний акт, отже відповідач, розмістивши проект рішення на головній сторінці веб-сайту, не порушив вимоги ст. 13 названого Закону. 22. Крім того, встановлено, що подана позивачем заява до Глобинської міської ради про порушення порядку опублікування проекту оскаржуваного рішення свідчить про обізнаність позивача про наявність такого проекту, як і його змісту, а тому ОСОБА_1 міг скористатись наданим йому правом на надання зауважень до проекту регуляторного акту. Вказане свідчить, що позивач свідомо не скористався наданим йому правом на надання зауважень до проекту регуляторного акту. 23. Стосовно доводів позивача в обґрунтування позовних вимог, що оскаржуване рішення прийнято без повного врахування зауважень та пропозицій Державної регуляторної служби України викладених в листі від 19 грудня 2016 року за вих. №7734/0/20-16 як і не було озвучено пропозиції Державної регуляторної служби України на пленарному засіданні сесії ради, суди встановили наступне. 24. Зі змісту листа Державної регуляторної служби України від 19 грудня 2016 року за вих. №7734/0/20-16, останнім надано зауваження та пропозиції щодо оскаржуваного проекту РІШЕННЯ: 25. З наявного в матеріалах справи листа від 13 березня 2017 року № С-02-24/663 Глобинської міської ради до Сектору Державної регуляторної служби України у Полтавській області видно, що відповідачем розглянуто пропозиції Державної регуляторної служби України, направлені листом від 19 грудня 2016 року та враховано зазначені зауваження та пропозиції. 26. Так, відповідно до ч. 7 ст. 34 Закону №1160-IV, при представленні на пленарному засіданні сесії ради проекту регуляторного акта голова відповідальної постійної комісії доповідає висновки цієї постійної комісії про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону, а також пропозиції уповноваженого органу разом з рішенням постійної комісії щодо їх врахування. 27. Судами встановлено, що згідно наявного у матеріалах справи витягу з Протоколу 17 сесії Глобинської міської ради І скликання від 02 лютого 2017 року, Пономарьов С. Б. - начальник відділу розвитку ЖКГ та благоустрою виконкому Глобинської міської ради, доповів, що зміни до Правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради були внесені з урахуванням зауважень висновку Державної регуляторної служби України. Котляр О. В., який є членом постійної комісії міської ради з питань реалізації державної регуляторної політики, зачитав висновок комісії міської ради з питань реалізації державної регуляторної політики та доповів, що комісія на своєму засіданні 10 листопада 2016 року розглянула проект рішення міської ради "Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради" та дійшла висновку, що вказаний проект відповідає вимогам ст. 4, 8 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". 28. За результатами поіменного голосування на 17 сесії Глобинської міської ради І скликання від 02 лютого 2017 року, по питанню Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради проголосували: "ЗА "-20 депутатів, "ПРОТИ "-0, "УТРИМАЛИСЬ"-0.29. З урахуванням викладеного, суди дійшли висновку, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням пропозицій та зауважень наданих Державною регуляторною службою України. 30. Водночас суди звернули увагу, що приписи Закону №1160-IV не містять норми, яка передбачає обов'язкове, повне врахування пропозицій та зауважень Державної регуляторної служби України, тому вони носять рекомендаційний характер. 31. Також, відповідно до ч. 1, 3 ст. 7 Закону №1160-IV, регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом. Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніш як у десятиденний строк після їх затвердження. 32. Встановлено, що з наявної в матеріалах справи вкладки "Регуляторні акти" станом на 08 лютого 2017 року, План діяльності з підготовки регуляторних актів є опублікованим. 33. Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону №1160-IV, регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання. 34. Щодо доводів позивача стосовно опублікування оскаржуваного рішення від 02 лютого 2017 року в газеті 17 лютого 2017 року, судами встановлено, що газета "Зоря Придніпров'я" в якій опубліковано оскаржуване рішення, є газетою, яка виходить 1 раз на тиждень, тому суди погодились з доводами відповідача про неможливість узгодження графіку сесії з графіком виходу газети, а також зважаючи, що вказана газета друкується в м. Києві. 35. З огляду на встановлені у процесі розгляду справи фактичні обставини, суди Із посиланням на вищезазначені вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини дійшли висновків, що рішення Глобинської міської ради від 02 лютого 2017 року №6 "Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах Глобинської міської ради" прийнято у відповідності з положеннями ЗУ "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та з урахуванням висновків і пропозицій Державної регуляторної служби України. 36. Стосовно доводів позивача щодо наявності деяких процедурних порушень під час прийняття оскаржуваного рішення, зокрема, порушення відповідачем строків опублікування Плану діяльності з підготовки регуляторних актів, а також прийнятого оскаржуваного рішення, як підстави для скасування самого оскаржуваного рішення, суди дійшли висновків, що такі порушення не змінюють саму суть прийнятого рішення та не є вагомими та достатніми підставами для його скасування саме з урахуванням встановлених об'єктивних причин та обставин, що зумовили їх вчинення. 37. Отже суди, з посланням на вимоги чинного законодавства та встановлені у процесі судового розгляду фактичні обставини, дійшли висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову. ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 38. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що Глобинська міська рада, як розпорядник публічної інформації, всупереч вимогам чинного законодавства не оприлюднила проект оскаржуваного рішення у встановлені законом строки. Крім того, оскаржуване рішення прийняте з порушенням ст. ст. 7, 9, 12, 13 Закону №1160-IV, оскільки відповідачем не було оприлюднено затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року. Крім того, оскаржуване рішення було опубліковано із запізненням, у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості надати свої пропозиції та зауваження до нього. Також скаржник наполягає, що не були предметом розгляду постійної комісії питання відповідності проекту регуляторного акту зауваженням та пропозиціям уповноваженого органу - Державної регуляторної служби України, викладеним у листі від 19 грудня 2016 року за вих. №7734/0/20-16 як і не було озвучено пропозиції Державної регуляторної служби України на пленарному засіданні сесії ради. Серед іншого скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій проігнорували його доводи щодо неоприлюднення проекту оскаржуваного рішення у вкладці сайту відповідача "Проекти рішень" з посиланням на вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації". IV. ОЦІНКА СУДУ 39. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне. 40. Оцінюючи наведені сторонами доводи, Суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. 41. Так, враховуючи, що у процесі розгляду справи у судах попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивачу було відомо про наявність проекту оскаржуваного рішення, розміщеного на сайті Глобинської міської ради, та позивачу було надано можливість надати свої пропозиції та зауваження до проекту оскаржуваного рішення, а також беручи до уваги висновки судів, що позивач свідомо не скористався своїм правом на надання пропозицій та зауважень, суди дійшли обґрунтованих та достатньо вмотивованих висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову. 42. Встановивши наявність процедурних порушень у процесі прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, суди у той же час згрупували наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі доводи, які є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі, за основними напрямками порушених питань, навели у своїх рішеннях суть зазначених доводів, ретельно їх перевірили, проаналізували і дали переконливу відповідь на кожен із них. Крім того, виклали аналіз доказів і навели детальні мотиви прийнятих рішень, спростувавши твердження позивача щодо наявності підстав для задоволення його позову. 43. Разом з тим позивачем не доведено, яким чином та в якій частині, прийняте оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування порушує його права, що може бути окремою підставою для відмови у позові. 44. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. 43. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 44. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 45. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. 46. У справі "Пономарьов проти України" (заява N 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, п. 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. 47. Разом з тим, доводи касаційної скарги зводяться до необхідності судом касаційної інстанції вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому рішенні чи відкинуті ним, а також вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що є неможливим з огляду на викладені вище мотиви. 50. Стосовно доводів скаржника щодо ігнорування судами його аргументів з посиланням на вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації" слід зазначити, що із тексту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, видно, що доводи позивача були почуті та враховані судом. Зокрема підстави, з яких виходив суд, приймаючи рішення у справі містять аргументи, які скаржник вважає проігнорованими, та судом зокрема, враховано думку позивача, що на його переконання, оскаржуване рішення відповідача прийняте всупереч положенням чинних законодавчих актів, оскільки відповідно до п. 11 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Також враховано, що Глобинська міська рада, як розпорядник публічної інформації, на думку позивача, всупереч вимогам зазначеного закону не оприлюднила проект оскаржуваного рішення у встановлені законом строки. 51. Доводи касаційної скарги про те, що судом до уваги були взяті лише аргументи відповідача Глобинської міської ради, також є безпідставними, адже судом були почуті сторони і прийняті обґрунтовані і мотивовані рішення, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини і не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 52. Отже суди, з посланням на вимоги чинного законодавства та встановлені у процесі судового розгляду фактичні обставини, дійшли обґрунтованих висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову. 53. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено. 54. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 55. Частиною 3 ст. 343 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: 56. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні 57. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують. Керуючись статтями 242, 341, 343, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Глобинського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. О. Анцупова суддя В. М. Кравчук суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 01 листопада 2018 року Київ справа №296/5677/17 адміністративне провадження №К/9901/5685/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бучик А. Ю., суддів: Гімона М. М., Мороз Л. Л., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на постанову Корольовського районного суду м. Житомира в складі судді Бондарчука В. В. від 12.10.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Кузьменко Л. В., Іваненко Т. В., Франовської К. С. від 06.12.2017 у справі №296/5677/17 за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про скасування постанови, УСТАНОВИВ: У липні 2017 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила скасувати постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Житомирської міської ради за №384 від 16.05.2017 про застосування до неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 170 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 155 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. Позов обґрунтовано тим, що 16.05.2017 року адміністративною комісією при виконавчому комітеті Житомирської міської ради було винесено постанову №384 та визнано позивача винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.155 КУпАП і застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу 170 гривень. Позивач вважає постанову незаконною, оскільки ні в протоколі про адміністративне правопорушення, ні в оскаржуваній постанові не зазначається, які саме правила торгівлі, виконання робіт і надання послуг були порушені. Невиконання рішення №78 від 24.01.2017 року виконавчого комітету Житомирської міської ради не являється адміністративним правопорушенням. Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю. В касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення виконкому Житомирської міської ради №78 від 24.01.2017, яким встановлено режим роботи закладів торгівлі, ресторанного господарства та надання послуг в м. Житомирі є протиправним та скасованим в судовому порядку. Вказує, що притягнути до відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 155 КУпАП можна лише суб'єктів підприємницької діяльності. Крім того, вказує, що розповсюдження державних лотерей не потребує будь яких дозволів. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судами встановлено, що п. 3 рішення виконкому Житомирської міської ради №78 від 24.01.2017 "Про встановлення режимів роботи об'єктів торгівлі, закладів ресторанного господарства та сфери послуг на території м. Житомира" встановлено режим роботи з 8.00 до 22.00 год. усім закладам, які здійснюють діяльність у сфері розповсюдження лотерей, згідно додатку 3, до якого у п.22 включено заклад за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 96.11.04.2017 о 02:45 інспектором роти №3 батальйону управління патрульної поліції у м. Житомирі ДПП лейтенантом поліції Двуличанським В. В. складено протокол №184856 про адміністративне правопорушення за ч.1ст.155 КУпАП відносно ОСОБА_3, з якого вбачається, що остання 11.04.2017 року за адресою м. Житомир, вул. Київська, 96, в приміщенні закладу Лото Маркет, де працює оператором, надавала послуги інформаційного характеру після 22.00 год., чим порушувала встановлений режим роботи. 16.05.2017 адміністративна комісія при виконкомі Житомирської міської ради постановою №384 визнала винною та притягнула ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.1ст.155 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 170 грн. Вважаючи вказану постанову незаконною, позивач оскаржила її до суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем вчинено правопорушення, відповідальність, за яке передбачена ст. 155 КУпАП, а тому постанова винесена правомірно, в межах наданих повноважень. Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне. Згідно ч. 1 ст. 218 КУпАП адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 45, 46, 92, 99, 103-1 - 104-1, статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 138, 141, 142, 149-152, частинами першою та другою статті 152-1, частиною першою статті 154, статтями 155, 155-2, частиною другою статті 156, статтями 156-1, 156-2, 159, статтею 175-1 (за) порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтею 181-1, частиною першою статті 182, статтями 183, 185-12, 186, 186-1,189, 189-1,196,212-1 цього Кодексу. Відповідно до ст.251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадові особи встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючим в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконання правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколу про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Частиною 1 ст.155 КУпАП України передбачено, що порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю тягне за собою накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст. 30 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать і делеговані повноваження, зокрема, встановлення за погодженням із власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності. Пунктом 3 рішення виконкому Житомирської міської ради №78 від 24.01.2017 року встановлено режим роботи з 8.00 до 22.00 год. усіх закладів, які здійснюють діяльність у сфері розповсюдження лотерей, згідно додатку 3. Крім того, даним рішенням відмовлено ТОВ "Укрлото-Київ" у встановленні режиму роботи об'єктів торгівлі, закладів ресторанного господарства та сфери послуг в нічний час на території м. Житомира. Протоколами про адміністративне правопорушення підтверджується факт розповсюдження позивачем лотереї за адресою м. Житомир, вул. Київська, 96 у закладі "Лото-маркет" 11.04.2017 о 02:45, тобто після 22:00. Даний факт не спростовується і позивачем та його представником у касаційній скарзі. При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що позивач не є суб'єктом вчиненого правопорушення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснювала надання послуг з розповсюдження лотереї на підставі цивільно-правової угоди, тобто представляла товариство у відносинах із споживачами його послуг. Відповідно до ч. 3, 7 ст. 9 Закону України "Про державні лотереї в Україні" від 6 вересня 2012 року №5204-VІ з розповсюджувачами державної лотереї - юридичними чи фізичними особами оператор державних лотерей укладає письмові договори. Оператор державних лотерей не несе відповідальності за порушення розповсюджувачами законодавства про розповсюдження державних лотерей, якщо інше не встановлено угодою, укладеною між розповсюджувачем та оператором державних лотерей. Проте в даному випадку позивачем допущено порушення правил торгівлі, а не порушення законодавства про розповсюдження лотерей. Стосовно посилання в касаційній скарзі на наявність судового рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 липня 2017 року, яким скасовано п. 3 рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №78 від 24.01.2017 року в частині встановлення режиму роботи з 8.00 до 22.00 год. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлото-Київ", колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності рішення виконкому було чинним. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржувана постанова винесена відповідачем на підставі встановлених протоколом про адміністративне правопорушення обставин, прийнята в межах повноважень адміністративної комісії, стягнення накладено в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст.155 КпАП України. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись ст. ст. 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення. Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року залишити без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А. Ю. Бучик М. М. Гімон Л. Л. Мороз, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 лютого 2019 року Київ справа №806/741/18 адміністративне провадження №К/9901/57174/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., - розглянув у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року (судді Шевчук С. М., Мацький Є. М., Шидловський В. Б. ) у справі №806/741/18 за позовом ОСОБА_1 до Держгеокадастру про визнання протиправним рішення, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 12 квітня 2018 року позов задовольнив. Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, 11 травня 2018 року Держгеокадастр звернувся з апеляційною скаргою, підписаною ОСОБА_2 Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу повернув відповідачу з огляду на невідповідність її вимогам статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме, скарга підписана особою, повноваження якої на вчинення такої дії не підтверджені. 24 травня 2018 року копію цієї ухвали cуд направив на адресу Держгеокадастру поштою. 11 червня 2018 року ОСОБА_2 вдруге звернулася до суду з апеляційною скаргою від імені Держгеокадастру. Водночас заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року. На обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження означеного судового рішення відповідач зазначив, що при первинному зверненні до суду з апеляційною скаргою, така скарга була подана відповідачем вчасно та у відповідності до вимог КАС, оскільки на підтвердження повноваження представника на підписання та подання апеляційної скарги було надано копію відповідної довіреності. Розглянувши заявлене клопотання та надану на підтвердження повноважень копію довіреності представника Держгеокадастру, апеляційний суд ухвалою від 20 червня 2018 року апеляційну скаргу повернув скаржнику, а своє рішення мотивував таким. Аналізуючи положення статей 55, 59 КАС апеляційний суд указав, що право на подання і підписання апеляційної скарги від імені юридичної особи має особисто керівник, уповноважений на це законом чи установчими документами або його представник, повноваження якого підтверджуються оригіналом довіреності підписаної таким керівником. При цьому, представник на підтвердження своїх повноважень має право долучити копію такої довіреності, посвідченої нотаріально або особою, якій такі повноваження на засвідчення копій довіреностей надано законом. При зверненні до суду з апеляційною скаргою у справі №806/741/18 як вперше, так і вдруге апеляційна скарга підписана від імені Держгеокадастру ОСОБА_2 До матеріалів поданої апеляційної скарги ОСОБА_2 надала копію довіреності від 05 січня 2018 року за №22-28-0.17-3/72-18, видану заступником голови Держгеокадастру ОСОБА_3 на представництво нею інтересів Держгеокадастру. Однак заступник голови Держгеокадастру ОСОБА_3 не є керівником, який уповноважений законом чи установчими документами представляти без довіреності інтереси цього органу, зокрема діяти від імені Держгеокадастру та видавати довіреності на представництво інтересів Держгеокадастру іншим особам. Тому копія довіреності на представництво інтересів ОСОБА_2, яку та надала суду, була визнана такою, що видана від імені Держгеокадастру особою, повноваження якої не підтверджено належними документами. Окрім того, при поданні такої копії довіреності порушено приписи частини другої статті 59 КАС стосовно переліку осіб та порядку посвідчення копій довіреності, що надаються суду. Подана суду копія вказаної довіреності посвідчена начальником загального відділу Держгеокадастру ОСОБА_4, однак вказаною особою не надано належних документів щодо обсягу її повноважень. Отож, додані до апеляційних скарг та клопотань копії довіреності, підписані заступником голови Держгеокадастру ОСОБА_3 на представництво ОСОБА_2 інтересів Держгеокадастру, не є документом, що посвідчує повноваження останньої на представництво зазначеного органу. Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 червня 2018 року, Держгеокадастр подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Просить ухвалу скасувати. Касаційна скарга обґрунтована тим, що довіреність видана та підписана керівником, який уповноважений законом видавати довіреності на представництво інтересів Держгеокадастру, а її копія належним чином засвідчена уповноваженою на те особою. Указує на помилкове зазначення апеляційним судом про засвідчення копії довіреності ОСОБА_4, тоді як її засвідчив заступник начальника загального відділу Держгеокадастру ОСОБА_5 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з'ясував обставини, на підставі яких було прийнято оскаржене рішення суду апеляційної інстанцій, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо вона подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено. Згідно з частиною третьою статті 55 КАС юридична особа, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Відповідно до частини першої статті 55 КАС, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Статтею 59 КАС визначено документи, що підтверджують повноваження представників. Згідно з пунктом 1 частини першої цієї статті, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи. Частиною третьою статті 59 КАС передбачено, що довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 59 КАС відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. Згідно з частиною восьмою статті 59 КАС у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право на подання і підписання апеляційної скарги має особисто керівник, або представник на підставі довіреності. Копія довіреності може засвідчуватись лише суддею, або у визначеному законом порядку. З матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга підписана ОСОБА_2 До апеляційної скарги додано копію довіреності, яка не засвідчена у встановленому законом порядку. Ця копія засвідчена начальником загального відділу без зазначення прізвища та ініціалів особи, що засвідчила цей документ. З погляду вищевикладеного треба визнати, що документи, які підтверджують повноваження представника сторони у цій справі, не відповідали вимогам статті 59 КАС. До того ж повноваження заступника Держгеокадастру щодо представництва без довіреності інтересів цього органу підтверджені лише довідкою від 02 січня 2018 року про делегування виконання обов'язків Голови Держгеокадастру ОСОБА_3, що не є належним документом про підтвердження його повноважень як керівника. З огляду на викладене, Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Гриців судді: Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 червня 2018 року Київ справа №663/1012/16-а адміністративне провадження №К/9901/51397/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гімона М. М., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ-БАУ" до Скадовської міської ради Херсонської області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ-БАУ" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кравченка К. В., Джабурія О. В., Вербицької Н. В. від 04 квітня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВ-БАУ" (далі - ТОВ "КИЇВ-БАУ", позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Скадовської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Скадовської міської ради Херсонської області №261 від 30 березня 2012 року "Про затвердження технічної документації з нормативної оцінки земель м. Скадовська Скадовського району Херсонської області". В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на прийняття вказаного рішення з порушенням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", зокрема, зазначає, що вказане рішення є регуляторним актом, відтак перед прийняттям такого рішення відповідач мав підготовити аналіз регуляторного впливу цього акта, опублікувати його та проект регуляторного акту в засобах масової інформації, провести громадські слухання щодо проекту після цього довести до відома громадян шляхом оприлюднення в передбачений законом спосіб. Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 09 січня 2018 року поновлено строк звернення до адміністративного суду, позовні вимоги задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що про порушення своїх прав ТОВ "КИЇВ-БАУ" дізналося лише 14 січня 2016 року, коли разом з копією оспорюваного рішення отримало від відповідача інформацію про те, що при прийнятті оспорюваного рішення не було підготовлено та оприлюднено аналіз впливу регуляторного акта, не було підготовлено та оприлюднено проект регуляторного акта. Задовольняючи позовні вимоги по суті, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оспорюване рішення міської ради відноситься до регуляторних актів, оскільки дане рішення спрямоване на безпосереднє врегулювання господарських відносин, ним затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки землі, яка безпосередньо впливає на розмір плати за землю, на вартість 1 кв. м землі у м. Скадовську, у зв'язку з чим недотримання процедури прийняття та оприлюднення цього рішення, як регуляторного акта, є підставою для його скасування. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 квітня 2018 року апеляційну скаргу Скадовської міської ради Скадовського районну Херсонської області задоволено частково, скасував постанову Скадовського районного суду Херсонської області від 09 січня 2018 року, позовну заяву ТОВ "КИЇВ-БАУ" залишив без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку, встановленого статтею 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції). Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ "КИЇВ-БАУ" звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведене рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 09 січня 2018 року. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що позивач дізнався про порушення свого права 14 січня 2016 року ТОВ "КИЇВ-БАУ", відповідно, строк звернення до суду пропущений не був, оскільки звернення до суду мало місце у травні 2016 року. Від Скадовської міської ради Херсонської області надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "КИЇВ-БАУ", у якій вказується на необґрунтованість доводів касаційної скарги та законність рішення апеляційного суду. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Скадовської міської ради Херсонської області №261 від 30 березня 2012 року "Про затвердження технічної документації з нормативної оцінки земель м. Скадовська Скадовського району Херсонської області" у відповідності до вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" є регуляторним актом, оскільки регулює відносини невизначеного кола суб'єктів господарської діяльності у сфері земельних відносин на території м. Скадовська. Вказане рішення опубліковано в місцевій газеті "Чорноморець" від 11 квітня 2012 року. 05 січня 2016 року ТОВ "КИЇВ-БАУ" звернулося до Скадовської міської ради із запитом щодо отримання рішення Скадовської міської ради, яким була затверджена технічна документація з нормативної грошової оцінки земель м. Скадовська, та інформацію про заходи, що мають передувати прийняттю такого РІШЕННЯ: 14 січня 2016 року Скадовська міська рада надала відповідь з копіями витребуваних рішень. За твердженням позивача, саме з цієї дати він дізнався про порушення свого права. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, адміністративний позов ТОВ "КИЇВ-БАУ" залишено без розгляду з мотивів пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції). З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 100 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що виноситься УХВАЛА: Згідно з частиною другою статті 100 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Тобто, суд може на будь-якій стадії, встановивши факт пропуску строку звернення до суду, залишити позов без розгляду. Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Колегія суддів звертає увагу, що положення частини другої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що, зокрема, слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом. Колегія суддів звертає увагу, що початок перебігу строку звернення до суду розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення. Відтак, законодавець передбачив, що в разі, якщо особа не знала про порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. З огляду на це, для встановлення факту пропуску шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 99 КАС (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) України, значення має визначення моменту, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, з постанови Херсонського окружного адміністративного суд від 07 липня 2015 року по справі №8210/8620/15-а за позовом ТОВ "КИЇВ-БАУ" до відділу Державного агентства земельних ресурсів у Скадовському районі про визнання дій противоправними, вбачається, що в ході судового розгляду судом досліджувалось як безпосередньо оскаржуване рішення №261, так й додатки до нього, зокрема, Таблиця коефіцієнтів, які характеризують функціональне використання земельних ділянок. На цій підставі апеляційний суддійшов до висновку про те, що про існування спірного рішення та його зміст позивачеві було достеменно відомо ще станом на липень 2015 року, а тому звернення з адміністративним позовом у травні 2016 року було здійснено позивачем із суттєвим пропуском строку звернення до суду. При цьому, посилання позивача на те, що перебіг строку на звернення до адміністративного суду повинен рахуватися з моменту отримання належно завіреної копії рішення Скадовської міської ради №261, а саме з 14 січня 2016 року, апеляційний суд визнав безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях частини другої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції). Колегія суддів погоджується з наведеними висновками апеляційного суду та враховує, що рішення Скадовської міської ради Херсонської області №261 "Про затвердження технічної документації з нормативної оцінки земель м. Скадовська Скадовського району Херсонської області" було прийняте 30 березня 2012 року. Відповідно до статті 2 Закону України "Про плату за землю" плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Відтак, грошова оцінка землі обумовлює розмір земельного податку та орендної плати. Відповідно, перегляд рішення Скадовської міської ради Херсонської області від 30 березня 2012 року №261 "Про затвердження технічної документації з нормативної оцінки земель м. Скадовська Скадовського району Херсонської області" після спливу значного строку (більше п'яти років) призведе до порушення принципу правової визначеності, який є невід'ємною складовою принципу верховенства права. Згідно з частиною першою статті 100 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється УХВАЛА: Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що позивачем не надано жодного доказу в розумінні статей 69-74 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення), які б підтверджували поважність пропуску строку на оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Вирішення суддею питання про наявність або відсутність підстав для поновлення строку на оскарження в кожній конкретній справі залежить від вказаних у заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 05 жовтня 2017 року по справі №820/2497/16. На цій підставі колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" ( №3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne №116/1997/900/1112). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Ілхан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним і не підлягає скасуванню, оскільки апеляційний суддійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем було пропущено встановлений КАС України строк звернення до адміністративного суду, належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку не надано, у зв'язку з чим апеляційний суд правильно застосував наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду, встановлені статтями 120-122 КАС України. Оскільки колегія суддів залишає у силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ-БАУ" залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. М. Гімон Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 27 квітня 2018 року Київ справа №2а-4901/12/1070 адміністративне провадження №К/9901/12981/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Шипуліної Т. М. (суддя-доповідач), Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у порядку письмового провадження справу №2а-4901/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень за заявою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015, ВСТАНОВИВ: Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Постановою Київського апеляційний адміністративного суду від 28.03.2013 скасовано рішення суду першої інстанції. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.08.2012 №0000352200 та №0000342200, від 19.09.2012 №0000791710. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області Державної податкової служби залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 - без змін. Ірпінська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області звернулася до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. У заяві відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційний адміністративного суду від 28.03.2013 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16.11.20185, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду України від 10.10.2016 відкрито провадження за заявою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень. У зв'язку з припиненням своєї діяльності Верховним Судом України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Шипуліної Т. М. (суддя-доповідач), Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Шипуліної Т. М. від 15.02.2018 заяву Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень прийнято до провадження. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. Суд перевірив матеріали справи, наведені у заяві доводи та дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке. Судами встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 по 31.12.2011 Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України; підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України; підпункту 169.2.1 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України, платником податку не подана роботодавцю заява про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги. За результатами перевірки складено акт від 25.05.2012 №215/23-24883794 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.08.2012 №0000342200, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 523959,00грн., від 14.08.2012 №0000352200, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 295912,50грн., від 19.09.2012 №0000791710, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 38077,00грн. Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 14.08.2012 №0000352200 та від 14.08.2012 №0000342200 став висновок податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Астейт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СД-Груп Плюс". У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції відповідач посилається на неоднаковість застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах пункту 138.2 статті 138, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції по справі та залишити в силі рішення суду першої інстанції.. На обґрунтування заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 позивачем подано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.04.2016 у справі №825/3089/15 (К/800/48948/14) в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірним з огляду на те, що підприємство (контрагент позивача) знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора, а від його імені невідомі особи лише оформляли відповідні документи. Тобто, у заяві про перегляд судового рішення податковим органом порушується питання про різне застосування судом норм податкового і пов'язаного з ним законодавства при вирішенні питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 14.08.2012 №0000352200 та від 14.08.2012 №0000342200. Насамперед йдеться про реальність і товарність господарських операцій, на підставі яких формувалися витрати та податковий кредит, а також про підтвердження/непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами. Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, на які посилається заявник, Верховний Суд зазначає таке. Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми) ; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) ; в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Астейт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СД-Груп Плюс" не мали реального характеру з огляду на неможливість їх виконання контрагентами з врахуванням реального часу і наявності трудових ресурсів. Крім того, вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 29.08.2012 у справі №1/2604/970/12 ОСОБА_4, який є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Астейт", визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України. ОСОБА_4 взяв участь у реєстрації товариства без мети здійснення господарської діяльності. Після реєстрації товариства печатки не отримував, угод не укладав і господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Астейт" не вів. Суд виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №21-3788а15, від 12.01.2016 у справі №21-3706а15, від 14.03.2017 у справі №21-1513а16, від 12.09.2017 у справі №826/10933/14. До такого висновку на підставі зібраних доказів дійшов суд першої інстанції. Натомість, висновки судів касаційної та апеляційної інстанцій про дотримання позивачем визначених законом умов для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки при вирішенні цієї справи суди касаційної та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.08.2012 №0000352200 та від 14.08.2012 №0000342200 підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині? залишенню в силі як помилково скасоване. Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) та статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII), суд - ПОСТАНОВИВ: Заяву Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційний адміністративного суду від 28.03.2013 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.08.2012 №0000352200 та від 14.08.2012 №0000342200. Залишити в цій частині в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 у справі №2а-4901/12/1070. В решті позовних вимог постанову Київського апеляційний адміністративного суду від 28.03.2013 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. ............................ ........................... ........................... Т. М. Шипуліна, Л. І. Бившева, В. В. Хохуляк, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 10 квітня 2018 року справа №826/18982/16 адміністративне провадження №К/9901/3536/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М., за участю представників: від позивача - Дордочкіної К. В., Марченко Н. М. за ордерами, від відповідача - Демченка С. В. за довіреністю від 16.02.2018, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2017 року у складі судді Аблова Є. В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у складі колегії суддів Кобаля М. І., Епель О. В., Карпушової О. В. у справі №826/18982/16, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування наказу про проведення перевірки, податкового повідомлення - РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: 02 грудня 2016 року, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 24 квітня 2017 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування наказу від 25 листопада 2016 року №1007 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки" та податкового повідомлення - рішення від 02 лютого 2017 року №0000334106, яким Товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 3 605 474 грн, з мотивів протиправності та безпідставності їх прийняття. 27 липня 2017 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративний позов Товариства задоволений частково, визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення податкового органу від 02 лютого 2017 року №0000334106. В решті позову відмовлено. 01 листопада 2017 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції залишено без змін. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності податковим органом податкового правопорушення покладеного в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, при цьому дослідивши та оцінивши висновки акту перевірки по суті. 22 листопада 2017 року Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити повністю. Заявник касаційної скарги посилається на наявність вироку від 31 березня 2015 року Приморського районного суду міста Одеси, яким ОСОБА_5 визнано винним за частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України та призначено покарання за цією частиною у вигляді штрафу в розмірі 2000 (дві тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 34000 грн. Саме ця особа вчиняла господарські операції від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Юран" у якого Товариством (позивачем у справі) придбано товар (врожай кукурудзи 2013 року) на загальну суму 3 605 474 грн (у тому числі за 2014 рік у сумі 3 605 474 грн). Просить врахувати правові позиції Верховного Суду України викладені у рішенні від 01 грудня 2015 року по справі №21-3788а15, за якими статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідач доводить відсутність факту реального здійснення господарських операцій між Товариством та його контрагентом, невідповідність первинних документів наданих на підтвердження здійснення господарських операцій встановленим вимогам, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-14. Відсутність правового значення первинних документів складених фіктивними суб'єктами підприємницької діяльності доводить посиланням на ухвалу Верховного Суду України від 24 травня 2016 року №21-5332а15 та рішення цього суду від 22 березня 2016 року у справі №810/6201/14, від 26 квітня 2016 року №2а-4201/11/2670, від 12 квітня 2016 №826/17617/13-а. 25 січня 2018 року представником позивача наданий відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду, в якому він просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на правильне застосування судами при розгляді справи норм матеріального і процесуального права. 27 грудня 2017 року матеріали касаційної скарги К/800/38996/17 передані до Верховного Суду. 28 грудня 2017 року ухвалою Верховного Суду матеріали касаційного провадження К/9901/3536/17 прийняті до провадження. 10 січня 2018 року Верховним Судом Касаційного адміністративного суду відкрито касаційне провадження та витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу №826/18982/16, яка надійшла на адресу Суду 26 січня 2018 року. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги частково. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що спірне податкове повідомлення - рішення від 02 лютого 2017 року №0000334106 прийняте податковим органом згідно з пунктом 54.3 статті 54 та пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Юран" за весь період взаємовідносин від 12 січня 2017 року №16/28-10-41-08/35919521. Податковим повідомленням-рішенням за встановлені розділом четвертим акту перевірки порушення пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 3 605 474 грн. Склад податкового правопорушення за висновком податкового органу полягає в завищенні від'ємного значення об'єкту оподаткування від усіх видів діяльності, яке дорівнює сумі витрат Товариства, які утворилися внаслідок включення до їх складу сумі перерахованих на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Юран" 3 605 474 грн 30 коп., за кукурудзу фуражну 3 класу врожаю 2013 року. Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій прийняли акт перевірки, яким встановлені податкові правопорушення як належний доказ, яким ці порушення встановлені та оцінили висновки акту позаплановою перевірки Товариства проведеної відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України в межах кримінальної справи. Суд не погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій про можливість використання висновків результатів перевірки проведеної в межах кримінального провадження, до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій перевірка Товариства проведена на підставі наказу керівника Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 25 листопада 2016 року №1007 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки", у зв'язку з отриманням ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року по справі №760/12179/16-к кримінального провадження №3201040650000033 від 13 травня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частини 3 статті 212, частини 2 статті 205 Кримінального кодексу України. Підстави, за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка встановленні пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, однією з яких є отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесену ними відповідно до закону, про що зазначено підпунктом 78.1.11 цієї статті. Керуючись саме підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України податковим органом (відповідачем у справі) проведена позапланова документальна виїзна перевірка, про що зазначено Розділом першим "Вступна частина" акту перевірки. Пунктом 36 Підрозділу 10 "Інші Перехідні положення" Розділу 20 "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції з 01 вересня 2015 року) передбачено, що у разі якщо судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, яке було розпочато до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків" від 17 липня 2015 року №655-8 і предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, в якому встановлена несплата податкових зобов'язань або винесена ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами з цього питання, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Суд вважає, що існуюча на момент прийняття спірних податкових повідомлень пряма заборона закону, за якою органи податкової служби не мають права виносити податкові повідомлення - рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально - процесуального законодавства, доводить необхідність дослідження та встановлення цих обставин. У межах спірних відносин поза увагою судів залишились аналіз підстав та способу реалізації владних управлінських функцій податковим органом. Загальний процес проведення перевірки із послідовного, коли за результатами перевірки приймається податкове повідомлення-рішення, розривається. Спочатку матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність. Після набрання законної сили рішенням у межах кримінального провадження органи податкової служби мають право виносити податкові повідомлення-рішення. Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а саме не дослідили зібрані у справі докази. Має місце порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд. Керуючись статтями 341, 343, 349, пунктом 1 частини 2 статті 353, статтями 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у справі №826/18982/16 скасувати. Справу №826/18982/16 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Васильєва В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 березня 2021 року м. Київ справа №640/18024/20 адміністративне провадження № К/9901/3018/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В. М., суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року (головуючий суддя - Глущенко Я. Б., судді: Пилипенко О. Є., Черпіцька Л. Т. ) у справі №640/18024/20 за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення коштів, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування У серпні 2020 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі альтернативно - АТ "Укртрансгаз", або Товариство, або позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича (далі - приватний виконавець Крайчинський С. С., відповідач), третя особа - Приватне акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (далі - ПрАТ "ВК "Укрнафтобуріння"), у якому просило: - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Крайчинського С. С. від 21 липня 2020 року ВП №62621744 про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 10 890 725,60 грн (по тексту - спірна ПОСТАНОВА: - стягнути з приватного виконавця Крайчинського С. С. кошти основної винагороди у розмірі 10 890 725,60 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що право приватного виконавця на стягнення з боржника основної винагороди виникає при відкритті виконавчого провадження, за наявності достатніх підстав для прийняття виконавчого документа до виконання. Разом із тим, приватний виконавець Крайчинський С. С. відкрив виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16 липня 2020 року у справі №910/17533/19 на підставі заяви особи, повноваження якої не були посвідчені документами, які визначені в спеціальній нормі (абзаці 2 частини четвертої статті 16 Закону України "Про виконавче провадження "), що, у свою чергу, підтверджує незаконність винесення зазначеної постанови відповідача. Зважаючи на це позивач уважає, що дії відповідача по стягненню з АТ "Укртрансгаз" основної винагороди" є такими, що вчинені без належної та правової на те підстави, а тому спірна постанова підлягає скасуванню, як незаконна. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця Крайчинського С. С. від 21 липня 2020 року ВП №62621744 про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 10 890 725,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з приватного виконавця Крайчинського С. С. на користь АТ "Укртрансгаз" понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102,00 грн. Така позиція суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідач, під час опрацювання заяви представника ПрАТ "ВК "Укрнафтобуріння" - адвоката Джоболди А. В. про відкриття виконавчого провадження, мав пересвідчитися у наявності в останнього належних документів на підтвердження повноважень для здійснення представництва саме як адвокатом, однак цього зроблено не було. Водночас, з положень частин першої та сьомої статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" убачається, що безпідставне прийняття заяви про відкриття виконавчого провадження має наслідком не тільки відкриття виконавчого провадження, а й стягнення винагороди приватного виконавця. Ураховуючи неподання адвокатом Джоболдою А. В. документів на підтвердження своїх повноважень, як адвоката, одночасно із заявою про відкриття виконавчого провадження, що відповідачем не заперечується, суд уважає вказані обставини достатньою підставою для визнання протиправною та скасування спірної постанови. Між тим, відмовляючи у задоволенні позовної вимог про стягнення з відповідача коштів основної винагороди у розмірі 10 890 725,60 грн, суд першої інстанції виходив з того, що суму основної винагороди не може бути повернуто, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження, пункт 3 якої передбачає стягнення такої суми, позивачем не оскаржується і є чинною. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Роз'яснено АТ "Укртрансгаз", що розгляд його позовних вимог віднесено до господарської юрисдикції та що воно вправі протягом десяти днів з дня отримання постанови апеляційного суду звернутися до цього суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. За висновком апеляційного суду, аналіз правової конструкції частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" свідчить, що словосполучення "у тому числі постанов державного виконавця про стягнення основної винагороди, <...> штрафів <...> " (родовий відмінок) стосується словосполучення "щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) " (родовий відмінок), а не "рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби" (називний відмінок). Тобто, положення указаної статті жодним чином не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження власне постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, а встановлюють компетенцію адміністративного суду до позовів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання перелічених постанов. При цьому, суд апеляційної інстанції урахував висновки Верховного Суду з указаного питання, викладені у постановах від 06 червня 2018 року у справі №127/9870/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі №821/872/17, від 20 січня 2019 року у справі №161/8267/17 та від 29 вересня 2020 року у справі №295/6656/14-ц. У цих справах Верховний Суд висловив позицію, що належним судом до подібних спорів є суд адміністративної юрисдикції. Проте, колегія суддів апеляційного суду з такою позицією Верховного Суду не погодилась, адже вважає її такою, що суперечить змісту та суті частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", та є наслідком неправильного синтаксичного розбору відповідного речення, викладеного у ній. У зв'язку з цим, висновки Верховного Суду у справах, що наведені вище, судова колегія у даній справі не застосовує. Відтак, на думку суду апеляційної інстанції, застосуванню підлягає частина перша статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції АТ "Укртрансгаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача коштів основної винагороди в розмірі 10 890 725,60 грн і прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року про закриття провадження у справі. Ухвалою від 08 лютого 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №640/18024/20. Поряд із цим Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року у справі №640/18024/20, оскільки вказане судове рішення не переглядалось по суті в апеляційному порядку. У касаційній скарзі скаржник посилається на необґрунтоване відступлення судом апеляційної інстанції від правової позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних спорах, за якою на спори щодо оскарження постанов про стягнення з боржника основної винагороди поширюється юрисдикція адміністративних судів. У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець Крайчинський С. С. просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від раніше сформованих нею висновків у постановах від 06 червня 2018 року у справах №921/16/14-г/15 та №127/9870/16-ц. Також відповідач просить касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року - без змін, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми пункту 1 частини першої статті 19, частини першої статті 287 КАС України, частини першої статті 339 Господарського процесуального кодексу України, частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та обґрунтовано не застосовано норми частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження". У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "ВК "Укрнафтобуріння" просить касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року - без змін, посилаючись на те, що аргументація суду апеляційної інстанції є більш мотивованою та обґрунтованою з точки зору конструкції саме чинної редакції статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", аніж аргументація Великої Палати Верховного Суду, яка базується виключно на твердженні самого суду та його практичному розумінні підсудності спорів. Ухвалою від 30 березня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження. Установлені судами попередніх інстанцій обставини Постановою приватного виконавця Крайчинського С. С. від 21 липня 2020 року ВП №62621744 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва, виданого 16 липня 2020 року у справі №910/17533/19, щодо стягнення з АТ "Укртрансгаз" на користь ПрАТ "ВК "Укрнафтобуріння" 108 539 308, 27 грн - суми збитків та 367 947,42 грн - витрат по сплаті судового збору. Того ж дня приватним виконавцем Крайчинським С. С. прийнято постанову ВП №62621744 про стягнення з боржника основної винагороди, в якій зазначено, що сума винагороди становить 10 890 725,60 грн., що складає 10 відсотків від суми стягнення та, як наслідок, вирішено стягнути таку суму з позивача на користь відповідача. Не погодившись із стягненням основної винагороди з викладених у позові підстав, АТ "Укртрансгаз" звернулося до суду з даним позовом. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім: 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403-VIII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Приписами частин першої-четвертої статті 31 Закону №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода, яка складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 31 Закону №1403-VIII). Спірним питанням у розглядуваній справі є правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з АТ "Укртрансгаз" (боржника) основної винагороди у розмірі 10 відсотків від суми основного боргу одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (ВП №62621744) за виконавчим документом (наказ Господарського суду міста Києва №910/17533/19), виданого 16 липня 2020 року. Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, мотивувавши це тим, що положення частини другої статті 74 Закону України №1404-VIII жодним чином не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, а встановлюють компетенцію адміністративного суду до позовів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання перелічених постанов. Тому враховуючи, що Господарським процесуальним кодексом України визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого в порядку господарського судочинства, та те, що оскаржувана постанова про стягнення з боржника основної винагороди прийнята саме в рамках виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що питання оскарження такої постанови належить до юрисдикції господарського суду. Однак колегія суддів не погоджується з наведеним висновком апеляційного суду з огляду на таке. Положеннями частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Як обумовлено статтею 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. За змістом частини першої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ. Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою в порядку статті 287 КАС України, оскільки вважає, що постановою приватного виконавця Крайчинського С. С. від 21 липня 2020 року ВП №62621744 про стягнення з боржника основної винагороди порушено його права та законні інтереси. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу та про стягнення основної винагороди. Отже, постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців чи приватних виконавців. Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця урегульовано статтею 287 КАС України, частиною першою якої передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначених нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом №1404-VIII. Зокрема, відповідно до частини першої статті 74 Закону №1404-VIII (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Водночас, згідно із частиною другою статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, на відміну від оскарження дій виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ГПК України, як це визначено у частині першій статті 74 Закону №1404-VIII. Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону №1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Аналогічні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі №921/16/14-г/15, у справі №127/9870/16-ц та у справі №2-01575/11, від 28 листопада 2018 року у справі №2-01575/11, від 13 березня 2019 року у справі №545/2246/15-ц, від 03 та 10 квітня 2019 року у справах №370/1288/15 та №766/740/17-ц відповідно, від 29 травня 2019 року у справі №758/8095/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі №766/10138/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі №1940/1957/18 та від 29 вересня 2020 року у справі 295/6656/14-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі №344/1016/18 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №160/4071/20. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 346 КАС України підставами для направлення справи на розгляд Великої Палати є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду, або необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Між тим, Суд не знаходить підстав для відступу від наведених вище правових висновків у справі, що розглядається, та відхиляє доводи скаржника про необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд уважає помилковим і таким, що не ґрунтується на нормах закону, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди у господарській справі. Звідси є помилковим і висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі та застосування частини першої статті 238 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. За правилами частин першої та четвертої статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Верховний Суд констатує, що покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи. У зв'язку з цим касаційна скарга АТ "Укртрансгаз" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року підлягає задоволенню, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Висновки щодо розподілу судових витрат З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" задовольнити. 2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року скасувати. 3. Справу №640/18024/20 направити для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді В. М. Соколов Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 травня 2018 року Київ справа №537/1148/17 адміністративне провадження №К/9901/30076/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів - Білоуса О. В., Данилевич Н. А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №537/1148/17 за позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці ДПП Галайди Євгенія Ігоровича, третя особа - Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 травня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді - Сьоря С. І. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, прийняту колегією суддів у складі: головуючого судді: Тацій Л. В., суддів: Григорова А. М., Подобайло З. Г. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1.У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до подав позовну заяву до Інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці ДПП Галайди Євгенія Ігоровича, в якому просив: 1.1.визнати протиправною та скасувати постанову інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці ДПП старшого сержанта поліції Галайди Є. І. від 14.03.2017 року серії АР №815234 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн; 1.2.Стягнути на користь позивача витрати із сплати судового збору. 2. В обґрунтування позову зазначив, що 14.03.2017 року о 15 год. 45 хв. за адресою вул.. Гоголя, 2 в м Кременчуці керуючи автомобілем НОМЕР_1 був зупинений старшим сержантом поліції Галайда Є. І., який звинуватив його в тому, що він проїхав по вул. Гоголя, 2 на заборонений знак "Рух заборонено" та виніс постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1ст.122 КУпАП. З цього приводу позивач пояснив, що їхав на будівельний об'єкт, де виконуються роботи будівельною організацією ПП "Будівельний дім "Будівництво" відповідно до договору підряду №32 від 07.10.2016 року "Реконструкція міського парку культури і відпочинку "Придніпровський І черга. Внесення змін (45000000-7)". На даному підприємстві він працює головним інженером з 27 липня 2016 року відповідно до наказу про призначення №27-ОС. Згідно Додатка №3 до Договору "Календарного графіку виконання робіт" роботи здійснюються з вересня 2016 року по березень 2017 року. Він кожного дня здійснює контроль за виконанням робіт та виїжджає на об'єкт "Реконструкція міського парку культури і відпочинку "Придніпровський І черга. Внесення змін (45000000-7)". Відповідно до роз'яснень Правил дорожнього руху, зона дії знаку 3.1, тобто "Рух заборонено", не поширюється на транспортні засоби, що обслуговують громадян чи належить громадянам, які проживають чи працюють у цій зоні. У таких випадках авто повинні в'їжджати до позначеної зони та виїжджати з неї на найближчому перехресті до місця призначення. Так, зважаючи на законність проїзду, він свідомо проїхав до будівельного майданчику, який розташований в міському парку культури і відпочинку "Придніпровський". Короткий зміст рішення суду І інстанції 3.11 травня 2017 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області ВИРІШИВ: 3.1.Позов ОСОБА_1 до інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці ДПП Галайди Євгенія Ігоровича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити. 3.2.Постанову у справі про адміністративне правопорушення серії АР №815234 від 14 березня 2017 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 122 ч.1 КУпАП - скасувати. 3.3.Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчук Полтавської області Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області повернути ОСОБА_1, судовий збір в розмірі 640 грн., сплачений на р/р №31212206700010, отримувач: ГУДКСУ у Полтавській області, код отримувача: 37965850, банк отримувача ГУ ДКСУ у Полтавській області, МФО 831019, відповідно до квитанції №1 від 23.03.2017 року. 4.Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в діях відповідача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а тому відповідачем безпідставно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності. В частині стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 судового збору, суд зазначив, що за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується. Враховуючи вищевикладене, суддійшов висновку про необхідність повернення ОСОБА_1 сплаченого судового збору. 5.У судовому засіданні суду першої інстанції до справи вступила третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6.17 жовтня 2017 року Харківський апеляційний адміністративний суд вирішив апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 11 травня 2017 року - залишити без змін. 7. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що під час розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не було дотримано вимоги пункту 9 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, що вказує на неправомірність оскаржуваної постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та наявність підстав для її скасування. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове - про відмову у задоволенні РІШЕННЯ: 9. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року. 10. Верховний Суд ухвалою від 7 травня 2018 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу. 11. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надавав. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 12. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу: 12.1 автомобіль, яким керував позивач, не є транспортним засобом, що обслуговує громадян чи підприємство, розташоване в зоні дії дорожнього знаку 3.1 "Рух заборонено", а тому обмежувальна дія цього знаку поширюється на дане авто. 12.2. На момент розгляду адміністративної справи жодні будівельні матеріали із автомобіля позивача не розвантажувались, будь-які документи, що підтверджують виконання будівельних робіт, водій не надав. 12.3. Відповідно до відеозапису із нагрудної камери відповідача, поліцейський в повній мірі виконав вимоги пункту 9 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 13.14 березня 2017 року інспектором роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці ДПП Галайда Є. І. винесено постанову в справі про адміністративне правопорушення серії АР №815234, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.122 ч.1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн. 14. Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що останній 14.03.2017 року о 15 год. 45 хв. керуючи автомобілем НОМЕР_1 в м. Кременчуці по вул.. Гоголя, 2 не виконав вимогу дорожнього знаку 3.1 "Рух заборонено", чим вчинив правопорушення передбачене ст..122 ч.1 КУпАП. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 15. Конституція України. 15.1 Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 16. Кодекс адміністративного судочинства України. 16.1 Частина 2 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 16.2 Пункт 19 статті 4. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. 16.3 Стаття 5. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. 16.4 Стаття 19. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 16.5 Стаття 341. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 16.6 Стаття 77. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. 17. Кодекс про адміністративні правопорушення України. 17.1 Стаття 245. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. 17.2 Стаття 7. Ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. 17.3 Стаття 254. Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених ст.258 цього Кодексу. 17.4. Стаття 258. Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. 17.5 Стаття 251. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. 17.8 Стаття 283. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі РІШЕННЯ: Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак) ; технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. 17.9 Стаття 279. Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. 18. Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1395.18.1 Пункт 1 та 2 розділу III. Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема частинами першою, другою і третьою статті 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. 18.2 Пункт 9 розділу ІІІ. Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка. V.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 19. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. 20. Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідно до вимог дорожнього знаку 3.1 ПДР України, "Рух заборонено", забороняється рух усіх транспортних засобів у випадках, коли: початок пішохідної зони позначено знаком 5.33, дорога та (або) вулиця перебуває в аварійному стані і непридатна для руху транспортних засобів, у такому випадку обов'язково додатково встановлюється знак 3.43. Згідно вимог ПДР України не поширюється дія знака 3.1 ПДР України на транспортні засоби, що обслуговують громадян чи належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, а також на транспортні засоби, що обслуговують підприємства, які розташовані у позначеній зоні. У таких випадках транспортні засоби повинні в'їжджати до позначеної зони і виїжджати з неї на найближчому перехресті до місця призначення. 21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору про закупівлю робіт №32 від 07.10.2016 року, укладеного між Комунальним виробничим підприємством "Кременчуцьке міське управління капітального будівництва та Приватним підприємством "Будівельний дім "Будівництво", підрядник ПП "Будівельний дім "Будівництво" зобов'язався виконати роботи, зазначені в документації конкурсних торгів та акцептованій пропозиції, а замовник - прийняти і оплатити такі роботи. Найменування роботи - "Реконструкція міського парку культури і відпочинку "Придніпровський" І черга. Внесення змін. (45000000-7). Відповідно до календарного графіку виконання робіт, реконструкцію міського парку культури і відпочинку "Придніпровський" І черга. Внесення змін. (45000000-7) ПП "Будівельний дім "Будівництво" проводить з вересня 2016 року по березень 2017 року. Згідно наказу ПП "Будівельний дім "Будівництво" №27-ОС від 27.07.2016 року ОСОБА_1 призначено головним інженером ПП "Будівельний дім "Будівництво" з 27 липня 2016 року. Відповідно до наказу ПП "Будівельний дім "Будівництво" "Про призначення відповідального за виконання будівельно - монтажних робіт на об'єкті "Реконструкція міського парку культури і відпочинку "Придніпровський" І черга. Внесення змін. (45000000-7)" №10-а від 13.10.2016 року, головного інженера ОСОБА_1 призначено керівником робіт, відповідальним за контролем якості виконання будівельно - монтажних робіт на об'єкті: "Реконструкція міського парку культури і відпочинку "Придніпровський" в м. Кременчуці. (45000000-7) та зобов'язано ОСОБА_1, зокрема, нести відповідальність за переміщення вантажів на території будівельного майданчика, здійснювати підвіз будівельних матеріалів в робочий час, вести спеціальну обов'язкову документацію на зазначеному вище об'єкті будівництва. Відповідально до правил внутрішнього трудового розпорядку ПП "Будівельний дім "Будівництво", затвердженого загальними зборами трудового колективу ПП "Будівельний дім "Будівництво" (протокол №1 від 24.02.2017 року), для працівників та робітників підприємства задіяних на будівельному виробництві підприємства початок роботи безпосередньо на об'єкті будівництва підприємства, на виробничій базі підприємства чи на офісі підприємства розпочинається о 07 год. 30 хв. та закінчується орієнтовно о 18 год. 30 хв., з дозволу безпосереднього керівника, після завершення технологічних будівельних операцій підлеглими та робітниками відділу головного будівельного підприємства. Судами встановлено, що позивач 14.03.2017 року близько 15 год. 45 хв., тобто в робочий день та в робочий час, під'їхав до будівельного об'єкту, де виконувались роботи ПП "Будівельний дім "Будівництво" відповідно до договору підряду №32 від 07.10.2016 р. "Реконструкція міського парку культури і відпочинку "Придніпровський" І черга. Внесення змін (45000000-7)", оскільки на даному підприємстві він працює головним інженером та кожного дня особисто здійснює контроль за виконанням робіт, виїжджає на вказаний об'єкт будівництва, при цьому, у вказаний день на об'єкт будівництва він привіз будівельні матеріали. Вказані обставини позивач повідомляв відповідачу та надавав для огляду наявні у салоні автомобіля будівельні матеріали. Судами також оглянуто відеозапис, зроблений 14.03.2017 року за допомогою нагрудної камери поліцейського, та встановлено, що фактично про вказані вище обставини позивач повідомляв відповідачу при розгляді справи про адміністративне правопорушення, при цьому, надавав для огляду салон автомобіля, в якому знаходились будівельні матеріали, та пропонував надати відповідачу відповідні підтверджуючі документи, що перебувають у приміщенні офісу підприємства. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що автомобіль позивача в даному випадку може вважатися транспортним засобом, що належать громадянам, які працюють у зоні розташування знака 3.1 "Рух заборонено" ПДР України, а тому, відповідно до роз'яснення, яке міститься в пункті 3 "Заборонні знаки", дія знака 3.1 не поширюється на транспортні засоби, що належать громадянам, які працюють в цій зоні. Відповідно, суди дійшли вірних висновків про необґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП. Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, а тому підстави для її задоволення відсутні. 22. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 23. Зважаючи на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 24. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. 2. Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Г. Стрелець судді О. В. Білоус Н. А. Данилевич

ф ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 грудня 2019 року Київ справа №815/3399/16 адміністративне провадження №К/9901/21583/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шишова О. О., суддів: Дашутіна І. В., Мельник-Томенко Ж. М., розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Суворовського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Роздільнянського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання повернути паспорт громадянина України, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2016, прийняту у складі головуючого судді Кравченка М. М., та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017, постановлену у складі колегії суддів: Косцової І. П. (головуючий), Турецької І. О., Стас Л. В. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У липні 2017 року до Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Суворовського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Роздільнянського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив суд: 1.1. - визнати протиправним та скасувати висновок №21 за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України, сформований 27.11.2015 завідувачем сектору централізованого оформлення документів Суворовського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, затвердженого 09.02.2016 Директором департаменту з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України Чередниченко А. М. ; 1.2. - зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повернути ОСОБА_1 громадянина України. 2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуваний висновок про оформлення з порушенням Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 №320 виданого на його ім'я паспорта громадянина України, вилучення паспорту та визнання таким, що підлягає знищенню, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки складений з порушенням вимог чинного законодавства, що призвело до безпідставного позбавлення позивача громадянства України та вилучення національного паспорту громадянина України. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одесі Україна, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 13.03.2009.4.29.10.2013 на підставі заяви ОСОБА_1 паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Роздільнянським РВ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. 5.27.11.2015 був сформований висновок за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 №21, затверджений 09.02.2016 Директором департаменту з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України. 6. У вказаному висновку зазначено: 6.1. паспорт громадянина України серії серії НОМЕР_2, виданий 29.10.2013 Роздільнянським РВ ГУ ДМС України в Одеській області на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, визнати оформленим в порушення п.1.3, п.1.4 p.1 та п.2.7 p.2 "Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", затвердженого наказом МВС України 13.04.2012 №320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.07.2012 №1089/21401; 6.2. паспорт громадянина України серії серії НОМЕР_2 підлягає вилученню та знищенню відповідно до п.10.4 p.10 "Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 №320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.07.2012 №1089/21401; 6.3. висновок у двох примірниках разом із матеріалами направити до ДМС України для його затвердження; 6.4. після затвердження ДМС України висновку проінформувати ОСОБА_1 про прийняте рішення ДМС України та надати копію довідки від 08.05.2015 №49/1, видану УДМС України в Херсонській області про те, що згідно рішенням УДМС України в Херсонській області оформлено припинення громадянства України відповідно до статті 21 Закону України "Про громадянство України"; 6.5. до заяви про видачу паспорта серії НОМЕР_2 внести відмітку про те, що паспорт визнаний недійсним, інформацію направити до Головних управлінь, Управлінь ДМС України в областях, м. Києві про визнання паспорта громадянина України серії НОМЕР_2, виданого 29.10.2013 Роздільнянським РВ ГУ ДМС України в Одеській області на ім'я ОСОБА_1 недійсним та таким, що підлягає вилученню і знищенню; 6.6. реєстрація місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 підлягає скасуванню відповідно пункту 7.1 "Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів", затвердженого наказом МВС України від 22.11.2012 №1077; 6.7. до бази даних Єдиної інформаційної-аналітичної системи управління міграційними процесами внести інформацію про визнання паспорта недійсним; 6.8. порекомендувати громадянину ОСОБА_1 надати документи для отримання дозволу на імміграцію відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію" як особі, яка є дитиною громадянки України (після отримання національного паспорта чи документа підтверджуючого неналежність до громадянства В'єтнаму) ; 6.9. за умови отримання дозволу на імміграцію та виконання інших умов передбачених статтею 9 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_1 буде мати підстави для подачі клопотання про прийняття до громадянства України; 6.10. матеріали направити до Головного управління Національної поліції в Одеській області; відповідно до Тимчасового порядку збирання відомостей про втрачені, викрадені та оголошені недійсними документи, затвердженого наказом ДМС України від 10.12.2012 №291, внести інформацію про оголошення недійсним паспорт громадянина України серії НОМЕР_2.7.20.02.2016 паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 від 29.10.2013, виданий Роздільнянським РВ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, було вилучено у ОСОБА_1 на підставі висновку від 09.02.2016 №21.8. Уважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду цим з позовом за захистом своїх прав. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 9. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 19.12.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017, позовні вимоги задовольнив. 10. Ухвалюючи таке рішення суди попередніх інстанції дійшли висновку про те, що позивач набув громадянства України на законних підставах за народженням, без подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, за відсутності приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України, а отже підстави для припинення ОСОБА_1 громадянства України відсутні. IV. Касаційне оскарження 11. Головне Управління ДМС України в Одеській області звернулося з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права та невірної правової оцінки обставин у справі, просить скасувати їх рішення, у задоволенні позову відмовити. 12. У доводах кассаційної скарги представник відповідача, зокрема, зазначає, що рішення Дніпровського районного суду від 10.12.2007, яке стало підставою для набуття позивачем та його батьком громадянства України, скасовано, а відтак, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 видано ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак, він підлягає вилученню та знищенню. 13. Відзиву на касаційну скаргу позивач не надав. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 14. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 15. Відповідно до статті 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. 16. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України від 18.01.2001 N 2235-III "Про громадянство України" (далі - Закон N 2235-III). 17. Статтею 21 Закону N 2235-III передбачено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України. 18. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 24 Закону N 2235-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо скасування в межах повноважень прийнятих рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 цього Закону. 19. Згідно зі статтею 26 Закону N 2235-III рішення з питань громадянства можуть бути оскаржені у встановленому закономпорядку до суду. 20. Пунктами 96, 97 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 N 215, передбачено, що провадження, подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, стосовно особи, яка проживає в Україні, готується управлінням, відділом (сектором) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного значення, до якого цією особою подавалися документи щодо оформлення набуття громадянства України. 21. Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України разом із документами, передбаченими підпунктом "б" пункту 88 цього Порядку, надсилається до головного управління (управління) міграційної служби в області. 22. Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується начальником головного управління (управління) міграційної служби в області або його заступником. 23. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03.10.2017 №? 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15.12.2017 (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 24. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 25. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 26. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 27. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. 28. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 29. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 30. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 31. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 №320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.07.2012 за №1089/21401, затверджено порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок №320). 32. Відповідно до п.10.4 Порядку №320 погашаються, уважаються недійсними та знищуються паспорти: які обмінюються у зв'язку зі зміною (переміною) прізвища, імені та по батькові; у разі встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах) ; у разі непридатності паспорта для користування (пошкодження з різних причин, утрата фотокартки) ; осіб, громадянство України яких припинено; знайдені, замість яких видано нові; померлих громадян; зіпсовані під час заповнення; оформлені з порушенням вимог чинного законодавства України; не отримані власником протягом року. 33. У разі оформлення паспорта з порушенням вимог чинного законодавства керівником територіального органу (територіального підрозділу) проводиться службове розслідування, за результатами якого складається висновок у двох примірниках, який надсилається до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу ДМС України. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС України, другий - у територіальному органі (підрозділі). 34. Якщо паспорт, який підлягає знищенню, видавався іншим територіальним підрозділом, до цього територіального підрозділу надсилається повідомлення за формою, наведеною у додатку 21 цього Порядку. 35. У випадках знищення паспортів, зіпсованих при заповненні, у Книзі обліку проставляється відмітка про псування паспорта із зазначенням номера і дати затвердження акта про знищення паспорта, а в графі 1 наклеюється вирізка з бланка паспорта громадянина України, де зазначено серію і номер паспорта. 36. Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок №302). 37. У відповідності до пункту 39 Порядку №302 (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за наявності підстав, зазначених у цьому Порядку, раніше виданий паспорт підлягає вилученню, поверненню державі, знищенню або тимчасовому затриманню. 38. Особа, стосовно якої громадянство України припинено відповідно до Закону №2235-ІІІ, зобов'язана у порядку та строки, встановлені законодавством про громадянство України, повернути паспорт територіальному підрозділу ДМС, що здійснив його оформлення та видачу (п. 40 Порядку №302). 39. Забороняється вилучення в особи паспорта, крім випадків, передбачених законом, зокрема взяття паспорта в заставу (п.43 Порядку №302). 40. Згідно з пунктом 44 Порядку №302 територіальні органи чи територіальні підрозділи ДМС мають право вилучити, а також тимчасово затримати паспорти, які оформлені з порушенням вимог законодавства, підроблені, або в інших випадках, передбачених законом. Під час вилучення або тимчасового затримання паспорта складається відповідний акт встановленого МВС зразка та видається відповідна довідка. 41. За приписами п.45 Порядку №302 паспорт вважається недійсним у разі: 1) коли він підлягає обміну у зв'язку із зміною інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації) ; 2) встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах) ; 3) непридатності паспорта для подальшого використання; 4) припинення особою громадянства України; 5) коли він заявлений як втрачений або викрадений; 6) смерті особи, якій було видано паспорт; 8) оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства. VI. Оцінка Верховного Суду 42. Як установлено судами попередніх інстанцій та убачається із позовної заяви, ОСОБА_1, звертаючись до суду із позовом, оскаржує висновок завідувача сектору централізованого оформлення документів Суворовського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, затверджений Директором департаменту з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України, прийнятий за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України. 43. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 44. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. 45. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та/або його посадовими особами в цих відносинах владних управлінських функцій. 46. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб'єкта владних повноважень із виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. 47. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. 48. Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція). 49. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 в справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 в справі "Меньшакова проти України", заява №377/02). 50. Отже, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу. 51. Верховний Суд зазначає, що службове розслідуванням - це комплекс заходів, які здійснюються з метою уточнення причин, установлення обставин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством України, та ступеня вини особи (осіб), яка вчинила це правопорушення. 52. Висновок службового розслідування, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин і має обов'язковий характер. 53. За своєю правовою природою висновок службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення. 54. Висновки службового розслідування не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб'єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації. 55. Водночас обов'язковою ознакою рішення дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. 56. Таким чином, правова природа оскаржуваного висновку службового розслідування унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправним і скасування висновку за результатами службового розслідування, у зв'язку із чим ці позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства. 57. За правилом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 58. Суд зазначає, що поняття "спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто воно стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. 59. Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує висновки, щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №826/13810/16, Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2018 в справі №П/800/526/17, від 22.03.2018 в справі №П/9901/135/18, від 10.05.2018 в справі №П/9901/385/18, від 17.10.2018 в справі №9901/591/18.60. З огляду на те, що висновок службового розслідування не створює безпосередньо для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків спір щодо його оскарження не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. 61. Стосовно вимоги про зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повернути ОСОБА_1 громадянина України суд касаційної інстанції зазначає таке. 62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України, є, крім інших, паспорт громадянина України. 63. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 №320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.07.2012 за №1089/21401, затверджено порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок №320). 64. Відповідно до пункту 10.4 Порядку №320 погашаються, уважаються недійсними та знищуються паспорти: які обмінюються у зв'язку зі зміною (переміною) прізвища, імені та по батькові; у разі встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах) ; у разі непридатності паспорта для користування (пошкодження з різних причин, утрата фотокартки) ; осіб, громадянство України яких припинено; знайдені, замість яких видано нові; померлих громадян; зіпсовані під час заповнення; оформлені з порушенням вимог чинного законодавства України; не отримані власником протягом року. 65. У разі оформлення паспорта з порушенням вимог чинного законодавства керівником територіального органу (територіального підрозділу) проводиться службове розслідування, за результатами якого складається висновок у двох примірниках, який надсилається до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу ДМС України. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС України, другий - у територіальному органі (підрозділі). 66. Якщо паспорт, який підлягає знищенню, видавався іншим територіальним підрозділом, до цього територіального підрозділу надсилається повідомлення за формою, наведеною у додатку 21 цього Порядку. 67. У випадках знищення паспортів, зіпсованих при заповненні, у Книзі обліку проставляється відмітка про псування паспорта із зазначенням номера і дати затвердження акта про знищення паспорта, а в графі 1 наклеюється вирізка з бланка паспорта громадянина України, де зазначено серію і номер паспорта. 68. Знищення недійсних паспортів здійснюється шляхом їх спалення не рідше одного разу на місяць комісією, створеною керівником територіального органу, про що складається акт за формою, наведеною у додатку 22 до цього Порядку. До знищення паспортів комісія перевіряє внесення до заяв відміток про знищення кожного з них, а також надсилання повідомлень про це у випадках, коли такі паспорти видавались іншими територіальними підрозділами. В актах зазначаються серії та номери паспортів, прізвища та ініціали громадян, а також відомості про те, ким і коли були видані паспорти та причини знищення. Акти підписуються членами комісії, затверджуються її головою. 69. З наведеного висновується, що пункт 10.4 Порядку №320 взагалі не передбачає підстав для вилучення паспорту у громадянина України. 70. Отже, суд першої інстанції у своєму рішенні вірно вказав, що відповідач висновком №21 за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України, визнаючи паспорт громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 таким, що оформлений в порушення пунктів 1.3, 1.4 pозділу 1 та пункту 2.7 pозділу 2 Порядку №320 не мав правових підстав для його вилучення. 71. За таких обставин та правового регулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повернути ОСОБА_1 громадянина України. 72. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи. 73. Відповідно до частин першої та другої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково й залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження в справі у відповідній частині з підстав, встановлених, відповідно, статтями 238, 240 цього Кодексу. 74. Суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1 частини першої статті 238 КАС України). 75. Таким чином, ураховуючи положення статті 341 КАС України, яка встановлює межі касаційного перегляду та зважаючи на приписи статті 354 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково. Судові рішення першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування висновку №21 за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1, сформованого 27.11.2015 завідувачем сектору централізованого оформлення документів Суворовського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області та затвердженого 09.02.2016 Директором департаменту з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України слід скасувати та в цій частині позовних вимог провадження у справі закрити. У решті судові рішення залишити без змін. VII. Судові витрати 76. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити частково. 2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування висновку №21 за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1, сформованого 27.11.2015 завідувачем сектору централізованого оформлення документів Суворовського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області та затвердженого 09.02.2016 Директором департаменту з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України - скасувати, та провадження у справі в цій частині позовних вимог - закрити. 4. У решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року та та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року у справі №815/3399/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена. Головуючий О. О. Шишов судді І. В. Дашутін Ж. М. Мельник-Томенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 грудня 2018 року Київ справа №216/5609/16-а (2-а/216/41/17) провадження №К/9901/18244/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №216/5609/16-а за позовом ОСОБА_1 до інспектора 2 роти 3 батальйону УПП в м. Кривому Розі молодшого лейтенанта поліції Гончара Володимира Сергійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Юрко І. В., суддів: Гімона М. М., Чумака С. Ю. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора 2 роти 3 батальйону УПП в м. Кривому Розі молодшого лейтенанта поліції Гончара Володимира Сергійовича (далі - інспектор) про визнання протиправними дій щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення на місці зупинки транспортного засобу та скасування постанови серії АР №139292 від 13 листопада 2016 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення. 2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій інспектора, які полягають у зупинці належного позивачу транспортного засобу та складення відносно нього постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за відсутності доказів вчинення адміністративного правопорушення. 2.1. Позивач вказує, що наведеною постановою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 13 листопада 2016 року позивач, керуючи транспортним засобом "Land Rover Range Rover Sport", номерний знак НОМЕР_1, та рухаючись по вул. Залізничників, Довгинцівського району у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, біля залізничного вокзалу Кривий Ріг - Головний, нібито порушив вимогу дорожнього знаку 3.21 "В'їзд заборонено" Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - Правила дорожнього руху), а саме здійснив в'їзд на територію вокзалу, що призвело до скоєння правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). 2.2. Позивач стверджує, що він не порушував Правила дорожнього руху, а відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано жодних доказів, на підтвердження нібито вчиненого позивачем правопорушення. 2.3. Позивач наголошує, що інспектор в порушення статті 276 КУпАП розглянув справу на місці зупинки транспортного засобу, хоча за приписами наведеної норми справа повинна бути розглянута за місцем знаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. 2.4. Вважаючи, що такими діями інспектором порушено права позивача, передбачені статтею 286 КУпАП, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про скасування постанови серії АР №139292 від 13 листопада 2016 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 гривень. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. Інспектором Гончаром В. С. прийнято постанову серії АР №139292 від 13 листопада 2016 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. за порушення вимог дорожнього знаку 3.21 "В'їзд заборонено", що зумовлено в'їздом на територію вокзалу та призвело до скоєння правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП. 4. З постанови про адміністративне правопорушення вбачається, що 13 листопада 2016 року о 22 год. 20 хв. водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1, по вул. Залізничників, Довгинцівського району у м. Кривому Розі біля залізничного вокзалу Кривий Ріг - Головний, порушив вимогу дорожнього знаку 3.21 Правил дорожнього руху "В'їзд заборонено", а саме здійснив в'їзд на територію вокзалу, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 5. Постановою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року позовні вимоги задоволено. 5.1. Визнано протиправними дії інспектора патрульної поліції 2 роти 3 батальйону УПП в м. Кривому Розі молодшого лейтенанта поліції Гончара Володимира Сергійовича щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу 13 листопада 2016 року за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Довгинцівський район, вул. Залізничників, біля залізничного вокзалу Кривий Ріг - Головний. 5.2. Скасовано постанову серії АР №139292 від 13 листопада 2016 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП. 6. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року скасовано постанову Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року та прийнято нову, якою в позові відмовлено. 7. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано положень чинного законодавства та неправомірно розглянуто адміністративну справу на місці зупинки транспортного засобу. Незаконно розглянувши справу на місці зупинки транспортного засобу, відповідач не надав Ішенку М. І. можливості скористатися в повному обсязі своїми правами, передбаченими статтею 268 КУпАП, що, в свою чергу, унеможливило виконання вимог статті 245 КУпАП щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. 8. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, прийшов до висновку про підтвердження наданим відеозаписом факту скоєного позивачем правопорушення внаслідок в'їзду на територію залізничного вокзалу, не виконавши при цьому вимоги дорожнього знаку 3.21 "В'їзд заборонено" Правил дорожнього руху, що свідчить про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення. IV. Касаційне оскарження 9. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції. 10. В обґрунтування касаційної скарги вказує на помилковість висновку суду апеляційної інстанції, оскільки винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 КУпАП, уповноваженими на те особами одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення є неправомірним. 11. Водночас, відповідач у відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 12. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 13. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 14. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 15. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 16. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 17. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 17.1. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 18. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП, статтею 7 якого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності. 19. Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. 20. Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України. 21. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. 22. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). 23. Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. 24. В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч. ч.1-3, 5-6 ст.121, ст. ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст. ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. 25. У відповідності до вимог частини третьої статті 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу. 26. Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. 26.1. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП. 27. Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене статтею 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. 28. Пунктом 3 Правил дорожнього руху визначені заборонні знаки. 28.1. Так, дорожній знак 3.21 "В'їзд заборонено" обумовлює, що забороняється в'їзд усіх транспортних засобів з метою: запобігання зустрічному руху транспортних засобів на ділянках доріг з одностороннім рухом; запобігання виїзду транспортних засобів назустріч загальному потоку на дорогах, позначених знаком 5.8; організації відокремленого в'їзду і виїзду на майданчиках, що використовуються для стоянки транспортних засобів, майданчиках відпочинку, автозаправних станцій тощо; запобігання в'їзду на окрему смугу руху, при цьому знак 3.21 повинен застосовуватись разом з табличкою 7.9; запобігання в'їзду на дороги, що безпосередньо простягаються у межах прикордонної смуги до державного кордону і не забезпечують пересування до встановлених пунктів пропуску через державний кордон (крім сільськогосподарської техніки, інших транспортних засобів і механізмів, задіяних у провадженні відповідно до законодавства і за наявності відповідних на те законних підстав сільськогосподарської діяльності або інших робіт, ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, а також транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Держприкордонслужби, ДМС, ДФС, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції і органів прокуратури під час виконання оперативних та службових завдань). 29. Частиною першою статті 122 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. 30. Відповідно до статті 52 Закону України "Про дорожній рух" контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль). 31. За змістом статті 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. 32. Статтею 251 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. 33. Згідно зі статтею 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. VI. Позиція Верховного Суду 34. Аналіз положень статті 258 КУпАП дає підстави для висновку про надання Національній поліції права не складати протокол про вчинення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. 35. Відповідно на ці правовідносини поширюється положення частини четвертої статті 258 КУпАП, коли уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. 36. Таким чином під час оформлення матеріалів про адміністративні порушення за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, в тому числі, передбаченого статтею 122 КУпАП, у працівників Національної поліції відсутній обов'язок складати протокол про адміністративне правопорушення. 37. Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року №5рп/15 роз'яснено положення частини першої статті 276 КУпАП стосовно змісту словосполучення "за місцем його вчинення". Зазначено, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу. 38. Отже, словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу. 39. Враховуючи приписи статті 222 КУпАП, інспектор Гончар В. С. є уповноваженим працівником Управління патрульної поліції у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та має спеціальне звання молодшого лейтенанта поліції, а відтак має повноваження розглядати справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП, які вчиняються на території міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. 40. З оскаржуваної постанови вбачається, що 13 листопада 2016 року о 22 год. 20 хв. водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1, по вул. Залізничників, Довгинцівського району у м. Кривому Розі біля залізничного вокзалу Кривий Ріг - Головний, порушив вимогу дорожнього знаку 3.21 Правил дорожнього руху "В'їзд заборонено", а саме здійснив в'їзд на територію вокзалу, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП. 41. Слід зауважити, що наданими матеріалами відеозапису підтверджено, що транспортний засіб "Land Rover Range Rover Sport", д. н. з. НОМЕР_1, яким керував позивач, дійсно здійснив в'їзд на територію залізничного вокзалу в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, при цьому автомобіль знаходився в зоні дії дорожнього знаку 3.21 "В'їзд заборонено". 42. Разом з цим, позивач не заперечував проти факту правопорушення, пояснивши, що не бачив вказаного дорожнього знаку, у зв'язку з чим вважав можливим обмежитись попередженням. 43. За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність винесеної постанови у справі про адміністративне правопорушення серії АР №139292 від 13 листопада 2016 року. 44. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи. 45. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. 46. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VII. Судові витрати 47. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08.02.2018 Київ К/9901/9225/18 760/3696/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №760/3696/16-а за позовом ОСОБА_1 до інспектора першого батальйону роти №6 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Гирну Сергій Григорович, третя особа - Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції на постанову Солом'янського районного суду м. Києва, прийняту 16 травня 2016 року у складі: головуючого - Українця В. В. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду, постановлену 23 серпня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Іваненко Т. В., суддів: Кузьменко Л. В., Франовської К. С.,- ВСТАНОВИВ: 22 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до інспектора Першого батальйону 6 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Гирну С. Г., в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серія ЕАА №005164 про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 13 лютого 2016 року, рухаючись у автомобілі марки "Volrswagen Touareg", він зупинився біля станції метро "Палац спорту" з метою висадки пасажира для подальшого проїзду в метро. Вказує, що не порушував встановлену у 10 м відстань від перехрестя, жодних замірів відповідачем не проведено. Крім того вказує на неналежним чином оформлену постанову про накладення адміністративного стягнення. Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову серія ЕАА №005164 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 13 лютого 2016 року, винесену інспектором Першого батальйону 6 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Гирну Сергієм Григоровичем, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 255 гривень. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої і апеляційної інстанцій виходили із відсутності належних доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Департамент патрульної поліції звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не досліджено доказів, що засвідчують наявність в діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, які надавалися на огляд суду представником відповідача. Позивач заперечень на касаційну скаргу не подав. 25 січня 2018 року касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на постанову патрульної поліції на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Справу розглянуто у попередньому розгляді із врахуванням положень, встановлених статтею 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1 винесено постанову про притягнення його до відповідальності ЕАА №005154 за ч. 1 ст. 122 КУпАП за здійснення зупинки ближче 10 метрів від краю перехрестя, тобто порушення п. 15.9. ПДР України (а. с. 4) та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно підпункту "ґ" пункту 15.9. Правил дорожнього руху - зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга. Відповідно до частини 1 статті 122 КУпАП відповідальність настає за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно вимог статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. За приписами статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів. У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено диск із відеоматеріалом, який підтверджує вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що диск, доданий до апеляційної скарги є пошкодженим та взагалі не відображується, а диск, поданий до суду першої інстанції не містить жодного відеозапису. Крім того, суди дійшли висновку, що належним доказом доведення даного правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що і підтверджувало б факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини. Проте жодних даних замірів суду відповідач не надав. В суді першої інстанції представник третьої особи зазначив, що інспекторами не проводилась фіксація факту зупинки позивача ближче 10 метрів від краю перехрещувальної проїзної частини. Будь-які вимірювання такої відстані інспектором не проводились, відстань визначалась візуально. Відповідно до частини 1 статті 69 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо заперечує проти адміністративного позову. За правилами статті 341 КАС України (в редакції, що діє на момент розгляду даної справи судом касаційної інстанції) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Враховуючи встановлені КАС України межі перегляду судом касаційної інстанції, а також ту обставину, що суди першої та апеляційної інстанції, переглядаючи докази, надані відповідачем на підтвердження своєї позиції, дійшли висновку про їх неналежність, колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на постанову патрульної поліції залишити без задоволення. Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Т. Г. Стрелець судді О. В. Білоус І. Л. Желтобрюх

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 травня 2018 року Київ справа №216/1196/17 (2-а/216/91/17) адміністративне провадження №К/9901/5203/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Білоуса О. В., суддів - Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на постанову Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 26 вересня 2017 року (головуючий суддя - Сидорак В. В. ) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (головуючий суддя - Олефіренко Н. А., судді - Шальєва В. А., Білак С. В. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до інспектора роти 3 батальйону 3 Управління патрульної поліції у місті Кривому Розі Департаменту патрульної поліції Городнічука Євгена Ігоровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління патрульної поліції у місті Кривому Розі Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення, УСТАНОВИВ: У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора роти 3 батальйону 3 Управління патрульної поліції у місті Кривому Розі Департаменту патрульної поліції Городнічука Євгена Ігоровича (далі - інспектор Городнічук Є. І.), в якому просив: - визнати протиправними дії інспектора Городнічука Є. І.; - скасувати постанову від 26 лютого 2017 року серії АР №735147 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Постановою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 26 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено: - скасовано постанову від 26 лютого 2017 року серії АР №735147 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП; - закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження по справі про адміністративні правопорушення, за частиною другою статті 122 КУпАП, відносно ОСОБА_2 Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, а тому притягнення його до відповідальності є необґрунтованим та протиправним. Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Департамент патрульної поліції звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки відповідачем дотримано порядок притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся з урахування його усних пояснень та відеозапису фіксації вчинення ОСОБА_2 правопорушення. Департамент патрульної поліції зазначає, що вказаний відеозапис, був наявний на момент притягнення позивача до відповідальності та повністю доводить вину позивача, при цьому не був наданий до суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що не зберігся. Крім того у підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, скаржником зазначено, що позивачем визнано факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме, здійснення руху на перехресті з круговим рухом у забороненому напрямку, відповідальність за яке також передбачена частиною другою статті 122 КУпАП, а тому прийняття відповідачем оскаржуваної постанови є законним та обґрунтованим. Позивач скористався своїм правом та надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги. Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України). Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до пункту 8.7.3 ПДР України, сигнали світлофора мають такі значення - а) зелений дозволяє рух; в) зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух; ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів; е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два миготливих сигнали забороняють рух. Згідно з пунктом 8.10 ПДР України, у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів. Частиною другою статті 122 КУпАП встановлено, що порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 лютого 2017 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АР №735147, якою його визнано винним за частиною другою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. У постанові зазначено, що 26 лютого 2017 року о 02 год. 35 хв. у місті Кривому Розі, на перехресті з круговим рухом, вулиць Цвейга та Українська, водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем "VOLKSWAGEN CADDY" номерний знак "АЕ4016СР, здійснив проїзд перехрестя на заборонений (червоний) сигнал світлофора, чим порушив пункт 8.7.3. "е" ПДР України. Суди першої та апеляційної інстанцій, досліджуючи відеозапис з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції, встановили, що наданим відеозаписом не зафіксовано факт порушення позивачем вимог пункту 8.7.3. "е" ПДР України. Відеозапис зроблено вже після зупинки позивача, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, в ході якого, позивач заперечував факт вчинення ним порушення передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, а саме, проїзду перехрестя на червоний заборонений сигнал світлофора. Враховуючи вказане, а також відсутність інших доказів вини позивача, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що відповідачем не доведена правомірність прийняття оскаржуваної постанови. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 8.7.3. "е" ПДР України, у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 26 лютого 2017 року серії АР №735147. Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин Верховний Суд погоджується висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 При цьому, колегія суддів критично ставиться до посилання скаржника на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами попередніх інстанцій не враховані пояснення позивача, в яких він не заперечував вчинення адміністративного правопорушення, оскільки позивач дійсно зазначав, що проїхав перехрестя у забороненому напрямку, однак повністю заперечував проти проїзду вказаного перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора. У даному випадку, визнання ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні одного адміністративного правопорушення (порушення порядку проїзду перехрестя - здійснення руху у забороненому напрямку) не свідчить про наявність у його діях складу зовсім іншого правопорушення (проїзду перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора). Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вина позивача у порушенні вимог, вказаного у оскаржуваній постанові пункту 8.7.3. "е" ПДР України, відповідачем не доведена. За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховним Судом не встановлено. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 26 вересня 2017 року та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні. Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а постанову Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 26 вересня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач О. В. Білоус судді І. Л. Желтобрюх Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 квітня 2018 року Київ справа №161/5965/17 адміністративне провадження №К/9901/2959/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів - Данилевич Н. А., Шарапи В. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2017 року (суддя Плахтій І. Б. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року (судді Мікула О. І., Кушнерик М. П., Ніколін В. В. ) у справі за позовом ОСОБА_2 до Інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьку Сех Юрія Ярославовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення, УСТАНОВИВ: Позивач - ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідача - інспектора роти №3 батальйону УПП у м. Луцьк Сех Ю. М., в якому просив скасувати постанову серії АР №031858 від 12 квітня 2017 року про накладення на нього адміністративного штрафу в розмірі 425 грн. за порушення частини другої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2017 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 квітня 2017 року приблизно о 11 год. 02 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем "МЕRCEDES", номерний знак НОМЕР_1, по вул. Кривий Вал в м. Луцьку, під час руху користувався засобом зв'язку, тримаючи його у руці, чим порушив п.2.9 (д) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України). За цим фактом ОСОБА_2 притягнутий до адміністративної відповідальності відповідно до санкції частини другої статті 122 КУпАП на підставі постанови у справі про адміністративне порушення серії АР №031858 від 12 квітня 2017 року, складеної інспектором роти №3 батальйону УПП у м. Луцьк Сех Ю. М., згідно з якою до ОСОБА_2 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в діях позивача є ознаки правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, а тому його правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення інспектором патрульної поліції в межах санкції статті, відповідач діяв у межах його повноважень та довів належними доказами, зокрема відеозаписом з нагрудного відеореєстратора інспектора, правомірність прийнятого ним рішення з чим погоджується Суд, з огляду на таке. Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають, зокрема, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч. ч.1-3,5-6 ст.121, ст. ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст. ст.124-1 - 126) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до частиною третьою статті 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього кодексу. Згідно з частинами другою та четвертою статті 258 КУпАП протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 КУпАП. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення, в тому числі, і правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху. Стаття 258 КУпАП містить вичерпний перелік випадків, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається. Відповідно до статті 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі РІШЕННЯ: Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам закону, постанова складена на місці вчинення правопорушення, як це передбачено вимогами чинного законодавстява у сфері правил дорожнього руху, і негайно вручена позивачу, про що свідчить його підпис у постанові про адміністративне правопорушення, а також оглянутий в суді апеляційної інстанції диск, який долучений до матеріалів справи відповідачем. Крім того, колегія суддів, перевіривши матеріали справи долучений до матеріалів справи, не вбачає порушень процедури при складенні постанови та при розгляді адмінматеріалів інспектором поліції. Щодо суті самого порушення позивачем Правил дорожнього руху, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Частиною другою статті 122 КУпАП передбачено, зокрема, що користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання) тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач - ОСОБА_2 05 грудня 2016 року, керуючи транспортним засобом автомобілем "МЕRCEDES", номерний знак НОМЕР_1 о 16 год. 16 хв. у м. Івано-Франківську по вул. Мазепи, під час руху якого користувався засобом зв'язку, тримаючи його у руці, чим порушив п.2.9 (д) ПДР України. Згідно із п. 2.9 "д" ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв'язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання). Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Стаття 251 КУпАП передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, зокрема, тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, зокрема, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. За таких обставин, суд першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок, що інспектор патрульної поліції діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а постанова щодо притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, винесена правомірно та у встановленому законом порядку. Відповідно до частини другої та четвертої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Враховуючи положення цієї статті, Суд вважає всі інші доводи позивача безпідставними. Доводи касаційної скарги не спростовують доводів рішень судів попередніх інстанцій. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Отже, судами першої та апеляційної інстанцій було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, Суд робить висновок, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. 2. Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується. суддя -доповідач В. М. Бевзенко судді Н. А. Данилевич В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 вересня 2018 року Київ справа №335/10428/16-а (2-а/335/319/2017) провадження №К/9901/3084/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №335/10428/16-а за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №1 батальйону №2 Управління патрульної поліції міста Запоріжжя Департаменту патрульної поліції Голубенка Олександра Олександровича, т. в. о. начальника Управління патрульної поліції у місті Запоріжжя Департаменту патрульної поліції Михайловської Світлани Володимирівни, за участю третьої особи - Управління патрульної поліції в місті Запоріжжя, про визнання дій та рішення незаконними, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення ДР №147880 від 19 серпня 2016 року, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19 вересня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Шалагінової А. В., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Панченко О. М., суддів: Іванова С. М., Чередниченка В. Є. І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до інспектора роти №1 батальйону №2 Управління патрульної поліції міста Запоріжжя Департаменту патрульної поліції Голубенка Олександра Олександровича, т. в. о. начальника Управління патрульної поліції у місті Запоріжжя Департаменту патрульної поліції Михайловської Світлани Володимирівни, за участю третьої особи - Управління патрульної поліції в місті Запоріжжя, про визнання дій та рішення незаконними, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення ДР №147880 від 19 серпня 2016 року. 2. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 13 квітня 2017 року у справі №335/10428/16-а про залишення позову без розгляду скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. 3. Згідно з журналом судового засідання від 04 липня 2017 року позивач прибув на розгляд призначеної справи, проте, у зв'язку з неявкою у судове засідання відповідача розгляд справи відкладено на 17 серпня 2017 року, про що ОСОБА_1 повідомлено під розписку. 4.16 серпня 2017 року на адресу суду надійшла заява від представника відповідача Назаренка М. М. про відкладення судового засідання. 4. При цьому відповідно до довідки секретаря судового засідання від 17 серпня 2017 року, як відповідач, так і позивач в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, у зв'язку з чим судове засідання відкладено до 19 вересня 2017 року. 5. Особисте отримання позивачем 23 серпня 2017 року та 28 серпня 2017 року судових повісток про виклик у судове засідання на 16:00 год. 19 вересня 2017 року підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи. 6. Водночас у судове засідання, призначене на 19 вересня 2017 року, учасники процесу, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не прибули, про що свідчить довідка від 19 вересня 2017 року, складена секретарем судового засідання, в якій також вказано, що про причини неявки до суду сторони не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності не подали. 7. Зважаючи на наведене, ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, адміністративний позов залишено без розгляду. ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції 8. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 9. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що 17 серпня 2017 року позивач та його представник прибули у призначений час в судове засідання, яке не відбулось, оскільки суддя була задіяна в іншому судовому процесі. ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування 10. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 11. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 12. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 13. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 14. Згідно з частиною третьою статті 128 КАС України, в редакції чинній на момент звернення до суду з цим позовом, у разі повторного неприбуття позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду. 15. За правилами пункту 4 частини першої статті 155 КАС України, в редакції чинній на момент звернення до суду з цим позовом, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач повторно не прибув у попереднє судове засідання чи у судове засідання без поважних причин, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності. 16. Приписами статті 10 КАС України, в редакції чинній на момент звернення до суду з цим позовом, обумовлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. 17. Відповідно до частин першої - третьої статті 33 КАС України, в редакції чинній на момент звернення до суду з цим позовом, судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі, з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судовий виклик або судове повідомлення осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур'єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки, складеного відповідно до статті 34 цього Кодексу, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефонограмою, опублікування у друкованому засобі масової інформації. Повідомлення шляхом надсилання тексту повістки здійснюється за тими самими правилами, що і повідомлення шляхом надсилання повістки, крім випадків, установлених цим Кодексом. 18. Частиною одинадцятою статті 35 КАС України, в редакції чинній на момент звернення до суду з цим позовом, передбачено, що розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. IV. Позиція Верховного Суду 19. Аналіз наведених норм права та обставин справи дають підстави для висновку про належне в розумінні статті 33 КАС України, в редакції чинній на момент звернення до суду з цим позовом, повідомлення позивача про розгляд справи, який призначено на 17 серпня 2017 року о 16:00 год. та на 19 вересня 2017 року о 16:00 год. 20. Доводи позивача про те, що він 17 серпня 2017 року разом з представником з'являлись до суду, однак судове засідання в той день не відбулося, а також доводи щодо неотримання судової повістки про виклик у судове засідання на 19 вересня 2017 року о 16:00 год. не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. При цьому доказів на підтвердження наведених в касаційній скарзі доводів позивач суду також не надав. 21. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 22. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. V. Судові витрати 23. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19 вересня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 17 липня 2019 року Київ справа №802/2279/17-а адміністративне провадження №К/9901/50987/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : головуючого судді - Бевзенка В. М., суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В. позивач - ОСОБА_1 представники позивачів - ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10 розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №802/2279/17-а за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 до Барського районного сектору Управління державної міграційної служби у Вінницькій області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року (головуючий суддя - Чернюк А. Ю.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року (головуючий суддя - Гонтарук В. М., судді - Граб Л. С., Біла Л. М. ), ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 - задовольнити частково. 2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року - скасувати. 3. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_7, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 до Барського районного сектору Управління державної міграційної служби у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково. Зобов'язати Барський районний сектор Управління державної міграційної служби у Вінницькій оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_8 у формі паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ. В решті позовних вимог - відмовити. 4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. суддя -доповідач В. М. Бевзенко судді Н. А. Данилевич Н. В. Шевцова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 вересня 2019 року Київ справа №814/2203/17 адміністративне провадження №К/9901/64622/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: cудді-доповідача - Радишевської О. Р., суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А., розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №814/2203/17 за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 до Миколаївського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1, ОСОБА_2, Служби в справах дітей Миколаївської міської ради - про зобов'язання анулювати актовий запис цивільного стану про народження, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року, ухвалену в складі: головуючого судді Бойка А. В., суддів Єщенка О. В., Осіпова Ю. В., УСТАНОВИВ: І. СУТЬ СПОРУ: 1. Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду в інтересах держави з адміністративним позовом до Миколаївського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1, ОСОБА_2, Служби в справах дітей Миколаївської міської ради - з вимогами: 1.1. зобов'язати Миколаївський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області анулювати актовий запис цивільного стану від 26 квітня 2017 року №10 про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України в місті Києві дитини чоловічої статі - ОСОБА_3, унесений до Державного реєстру актів цивільного стану громадян за №00135396574.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що реєстрація народження дитини відбулась із порушенням вимог законодавства та здійснена на підставі підроблених документів, у зв'язку із чим активний запис цивільного стану підлягає анулюванню. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3.24 квітня 2017 року громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 до Миколаївського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області подано заяву про державну реєстрацію народження дитини, яка досягла одного року і більше, в якій вона просила зареєструвати народження дитини та видати свідоцтво про народження на ім'я ОСОБА_3.4. До вказаної заяви заявником були додані: медичне свідоцтво про народження від 07 серпня 2009 року №674, видане Київським міським пологовим будинком №2 про те, що у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився хлопчик; медичну довідку №53 про перебування дитини під наглядом лікувального закладу, видану 25 квітня 2017 року міською дитячою поліклінікою №4 м. Миколаєва; довідку про склад сім'ї №635, видану 25 квітня 2017 року ЖЕК "Забота", згідно з якою ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації за вказаною адресою; копії паспортів громадян Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та ОСОБА_2.5. На підставі вказаної заяви 26 квітня 2017 року відповідач уніс до Державного реєстру актів цивільного стану реєстраційний запис про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві дитини чоловічої статі ОСОБА_6, а також видав свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 26 квітня 2017 року. 6.09 червня 2017 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області до Київського міського пологового будинку №2 направлено запит, в якому відповідач просив підтвердити факт народження у ОСОБА_1 дитини та видачі медичного свідоцтва про народження №674 від 07 серпня 2009 року. 7. У відповідь на вказаний запит Київський міський пологовий будинок №2 листом від 12 червня 2017 року №593 повідомив про те, що громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 у серпні 2009 року до Київського міського пологового будинку №2 не зверталася; медичне свідоцтво про народження від 07 серпня 2009 року Київським міським пологовим будинком №2 їй не видавалося. Додатково зазначено, що в серпні 2009 року лікар, який видав медичне свідоцтво в Київському міському пологовому будинку №2 не працював, а печатка, відбиток якої міститься на медичному свідоцтві від 07 серпня 2009 року №674, уведена в дію в 2013 році. 8. Уважаючи, що актовий запис про народження дитини №00135396574 до Державного реєстру актів цивільного стану громадян був унесений з порушенням вимог чинного законодавства, прокурор звернувся до суду з цим позовом. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення 9. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2018 року адміністративний позов задоволено: 10. зобов'язано Миколаївський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області анулювати актовий запис цивільного стану від 26 квітня 2017 №10 про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України в місті Києві дитини чоловічої статі ОСОБА_3, унесений до Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00135396574.11. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржуваний актовий запис був учинений на підставі недійсних документів та з порушенням вимог Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, що полягало в здійснені вказаної реєстраційної дії за відсутності обов'язкового документа - довідки з місця проживання дитини. 12. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2018 року скасовано й прийняте нове - про задоволення позову: 13. зобов'язано Миколаївський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області анулювати актовий запис цивільного стану від 26 квітня 2017 №10 про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України в місті Києві дитини чоловічої статі - ОСОБА_3, унесений до Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00135396574.14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі в справі. 15. За висновками суду апеляційної інстанції, предмет позову стосується прав малолітньої людини, у зв'язку з чим участь у ній органу опіки та піклування є обов'язковою. 16. Беручи до уваги те, що Службу в справах дітей Миколаївської міської ради суд першої інстанції до участі в справі не залучив, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування його рішення й прийняття нового. 17. Задовольняючи адміністративний позов, суд апеляційної інстанції погодився з позицією суду першої інстанції про те, що в спірних правовідносинах державна реєстрація народження ОСОБА_3 була здійснення з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: за відсутності довідки з місця проживання дитини та на підставі медичного свідоцтва про народження від 07 серпня 2009 року, яке Київським міським пологовим будинком №2 не видавалося. IV. Провадження в суді касаційної інстанції 18. Не погоджуючися з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати його рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 19. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу, предмет якої безпосередньо стосується прав та інтересів малолітньої дитини, без залучення до участі в справі органу опіки та піклування. 20. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не мав повноважень виправляти вказаний процесуальний недолік та приймати нове рішення про задоволення позовних вимог. 21. Скаржник також стверджує про те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було зменшено позовні вимоги, про те копію вказаної заяви не було надано іншим учасникам справи. 22. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Шарапи В. М. (суддя-доповідач), Бевзенка В. М., Данилевич Н. А. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року. 23. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 21 червня 2019 року, у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги. 24. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А. V. Джерела права й акти їхнього застосування 25. Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 26. Правові та організаційні засади державної реєстрації актів цивільного стану визначено в Законі України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 01 липня 2010 року №2398-VI (далі - Закон №2398-VI). 27. Відповідно до статті 2 Закону №2398-VI актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. 28. Частиною першою статті 9 Закону №2398-VI передбачено, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. 29. Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2398-VI актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. 30. Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку. 31. Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2398-VI для державної реєстрації актів цивільного стану подається паспорт громадянина України або паспортний документ іноземця заявника та документи, які підтверджують факти, що підлягають державній реєстрації. 32. Частиною першою статті 13 Закону №2398-VI передбачено, що державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. 33. Згідно з частиною восьмою статті 13 Закону №2398-VI державна реєстрація народження дитини, яка досягла одного року і більше, проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання дитини за заявою батьків або інших заінтересованих осіб за наявності документів про народження і перебування дитини під наглядом закладу охорони здоров'я та довідки з місця проживання дитини. 34. У разі досягнення дитиною шістнадцяти років державна реєстрація її народження може проводитися за її особистою заявою з пред'явленням паспорта громадянина України. 35. Пунктом 24 розділу III глави 1 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року №52/5 (далі - Правила №52/5) передбачено, що якщо заява про державну реєстрацію народження дитини, яка досягла одного року і більше надійшла після закінчення одного року з дня народження дитини і до досягнення нею 16 років, то державна реєстрація народження проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання дитини на загальних підставах (за заявою будь-кого з осіб, визначених статтею 144 Сімейного кодексу України, але після перевірки наявності державної реєстрації народження за місцем народження дитини, за місцем проживання батьків дитини на момент її народження або за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян). У цих випадках одночасно подаються один із документів, передбачених у пункті 2 цієї глави, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу, а також довідка з місця проживання дитини. За відсутності такої довідки дані про місце проживання дитини можуть бути підтверджені паспортом або паспортним документом одного з батьків чи законних представників дитини. Водночас подаються документи, що підтверджують походження дитини. Складений актовий запис про народження із зазначенням після порядкового номера: "Державна реєстрація з пропуском строку" включається до книги поновлених актових записів про народження. VI. Позиція Верховного Суду 36. Зміст наведених положень Закону №2398-VI та Правил №52/5 дає підстави для висновку, що державна реєстрація народження дитини проводиться за умови подання батьками медичного свідоцтва або іншого документа, що підтверджує народження дитини. 37. Якщо державну реєстрацію народження дитини не було проведено протягом одного місяця від дня її народження, державна реєстрація народження дитини здійснюється за умови подання також медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу, а також довідки з місця проживання дитини. 38. Як установив суд апеляційної інстанції, для здійснення державної реєстрації народження дитини чоловічої статі ОСОБА_6 заявниця подала медичне свідоцтво про народження від 07 серпня 2009 року №674, яке Київським міським пологовим будинком №2 не видавалось й містить ознаки підробки. 39. Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що до заяви про державну реєстрацію народження дитини чоловічої статі ОСОБА_6 заявниця не надала довідки з місця проживання дитини. 40. За встановлених судом апеляційної інстанції обставин, Суд погоджується з його висновками про незаконність запису від 26 квітня 2017 №10 про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України в місті Києві дитини чоловічої статі ОСОБА_3 і наявність підстав для його анулювання. 41. Аргументи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права Суд відхиляє. 42. Суд зазначає, що доводи позивача про незалучення до участі в справі органу опіки та піклування, неповідомлення його про дату, час і місце розгляду справи, стосуються процесуальних дій суду першої інстанції, рішення якого саме з указаних підстав було скасоване судом апеляційної інстанції та не є предметом перегляду в суді касаційної інстанції. 43. Водночас Суд зазначає, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції останнім ухвалою від 13 червня 2018 року було залучено до участі в справі Службу в справах дітей Миколаївської міської ради як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. 44. Як убачається з матеріалів справи, 08 серпня 2018 року до Одеського апеляційного адміністративного суду від Служби в справах дітей Миколаївської міської ради надійшли письмові пояснення щодо суті спору. 45. Таким чином, доводи скаржника про те, що розгляд справи, предмет якої стосується прав та інтересів дитини, відбувався без участі органу опіки та піклування є необґрунтованими. 46. Суд також не погоджується з доводами скаржника стосовно того, що суд апеляційної інстанції міг усунути процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції, лише шляхом направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, адже таких повноважень суд апеляційної інстанції не має. 47. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) прийняття судом першої інстанції рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, є порушенням норм процесуального права, що тягне за собою обов'язкове скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду. 48. Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи в цій справі нове рішення, суд апеляційної інстанції діяв на підставі, у порядку і спосіб, що визначені чинним процесуальним законом. 49. З огляду на викладене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції. 50. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 51. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 52. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 53. Переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що його висновки в цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні. 54. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції і фактичних обставин справи, на яких вони ґрунтуються, не спростовують. VII. Судові витрати 55. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються. 56. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 57. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 58. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року в справі №814/2203/17 залишити без змін. 59. Судові витрати не розподіляються. 60. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. суддя-доповідач: О. Р. Радишевська судді: О. В. Кашпур С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 грудня 2019 року Київ справа №1140/2900/18 адміністративне провадження №К/9901/24249/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кашпур О. В., суддів - Радишевської О. Р., Уханенка С. А., розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новоукраїнського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, за участю третіх осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправним і скасування висновку, скасування змін актового запису та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого Головко О. В. (доповідач), суддів Ясенової Т. І., Суховарова А. В., УСТАНОВИВ: І. Короткий зміст обставин справи 1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Новоукраїнського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, за участю третіх осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправним і скасування висновку, скасування змін актового запису та зобов'язання вчинити певні дії. 2. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено. 3. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 19 червня 2019 року подав апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, обґрунтоване тим, що з 15 березня 2019 року по 01 квітня 2019 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується довідкою №120 від 18 червня 2019 року, виданою Рівнянською ЛА ЗПСМ. 4. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року залишено без руху. Надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали шляхом надання до суду письмових пояснень із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження з підтвердженням таких обставин належними доказами. 5. На виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 23 липня 2019 року подав письмові пояснення, а також довідку №124 від 22 липня 2019 року, видану Рівнянською ЛА ЗПСМ, відповідно до якої він з 02 квітня 2019 року по 11 квітня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні. Також скаржник зазначав про те, що ще близько місяця продовжував лікування вдома, що, на його думку, свідчить про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. 6. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року. ІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. Не погоджуючись із рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року та ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. 8. Касаційна скарга мотивована, серед іншого, тим, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для поновлення строку звернення з апеляційною скаргою є помилковими, оскільки скаржник з 15 березня 2019 року по 01 квітня 2019 року та з 02 квітня 2019 року по 11 квітня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні й зважаючи на похилий вік ще тривалий час лікувався вдома, що свідчить про пропущення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції з поважних причин. ІІІ. Позиція інших учасників справи 9. Новоукраїнським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області та ОСОБА_2 подано відзиви на зазначену касаційну скаргу. 10. Іншими учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано. ІV. Рух справи у суді касаційної інстанції 11. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року залишено без руху. 12. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року. 13. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 12 грудня 2019 року. V. Джерела права й акти їхнього застосування 14. Згідно з частиною першою статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 15. Статтею 295 КАС України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу. 16. Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. 17. За правилом пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. VІ. Позиція Верховного Суду 18. З матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2019 року Кіровоградський окружний адміністративний суд розглянув дану справу у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження за участю позивача ОСОБА_1 та його представника - Репели О. В., було проголошено вступну та резолютивну частини РІШЕННЯ: 19. Копію рішення суду першої інстанції від 20 лютого 2019 року, складене у повному обсязі - 22 лютого 2019 року, позивачем отримано 28 лютого 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а апеляційну скаргу подано 19 червня 2019 року, тобто після закінчення строків, установлених статтею 295 КАС України. 20. Поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що з 15 березня 2019 року по 01 квітня 2019 року та з 02 квітня 2019 року по 11 квітня 2019 року він перебував на амбулаторному лікуванні й ще близько місяця продовжував лікування вдома, що, на його думку, є підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. 21. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежними від волевиявлення особи, що звернулася з скаргою, пов'язані з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. 22. Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не можуть бути визнані поважними, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. ОСОБА_1 не навів належних обставин, які були б пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасної реалізації ним своїх прав на апеляційне оскарження судового рішення. Фактично скаржник перебував на лікуванні з 15 березня 2019 року по 11 квітня 2019 року, проте з апеляційною скаргою звернувся лише 19 червня 2019 року. Жодних доказів неможливості подання апеляційної скарги після закінчення лікування скаржником не надано. Дотримання вимог норми процесуального права є обов'язком для всіх учасників адміністративного процесу. 23. Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанції та встановлених ним обставин не спростовують. 24. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 25. За таких обставин, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін. VІІ. Судові витрати 26. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року в справі №1140/2900/18 залишити без змін. 3. Судові витрати не розподіляються. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: О. В. Кашпур судді: О. Р. Радишевська С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 лютого 2019 року Київ справа №463/1712/17 адміністративне провадження №К/9901/2647/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Білоуса О. В., суддів - Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Бруновська Н. В., судді - Іщук Л. П., Онишкевич Т. В. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, УСТАНОВИВ: У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - УПП у місті Львові ДПП) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив: - скасувати постанову від 24 березня 2017 року АР №557401 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24 березня 2017 року у місті Львові по вулиці Богдана Хмельницького, керуючи автомобілем "TOYOTA LAND CRUISER", номерний знак "НОМЕР_2", був зупинений інспектором патрульної поліції, яким винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 11.4 Правил дорожнього руху України. У вказаній постанові зазначено, що позивач здійснив виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги. Позивач вважає вказану постанову безпідставною та винесеною з порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки Правил дорожнього руху не порушував. ОСОБА_1 зазначив, що діяв в умовах крайньої необхідності намагаючись затримати водія автомобіля транспортного засобу "MERCEDES", номерний знак НОМЕР_1, оскільки водій вказаного автомобіля знаходиться в неадекватному стані та створював небезпеку для інших учасників дорожнього руху. Разом з тим, такі пояснення безпідставно не були взяті до уваги інспектором патрульної поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Постановою Личаківського районного суду міста Львова від 28 квітня 2017 року адміністративний позов задоволено. - скасовано постанову від 24 березня 2017 року АР №557401 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за частиною другою статті 122 КУпАП. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року скасовано постанову Личаківського районного суду міста Львова від 28 квітня 2017 року та прийнято нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Личаківського районного суду міста Львова від 28 квітня 2017 року залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог є помилковими, оскільки в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення. ОСОБА_1 стверджує, що рухаючись по вулиці Богдана Хмельницького на своєму автомобілі помітив транспортний засіб "MERCEDES", номерний знак НОМЕР_1, водій якого, на високій швидкості проїхав перехрестя вулиць Богдана Хмельницького та Опришківської та внаслідок чого мало не здійснив наїзд на пішохода, який переходив дорогу. У зв'язку із таким грубим порушенням Правил дорожнього руху водієм вказаного транспортного засобу, позивач був змушений виїхати на смугу зустрічного руху, оскільки вважав за необхідне затримати водія та зробити йому зауваження. При цьому, позивач зазначив, що не створив своїми діями жодних перешкод іншим учасникам дорожнього руху чи аварійної ситуації. ОСОБА_1 зазначає, що його дії були вчинені у стані крайньої необхідності, з метою усунення небезпеки, яка могла загрожувати державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, що в силу положень статей 17,18 КУпАП виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності. За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови є безпідставними. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 березня 2017 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії АР №557401, якою ОСОБА_1 визнано винним за частиною другою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. У постанові зазначено, що 24 березня 2017 року о 12 год. 55 хв. у місті Львові, по вулиці Богдана Хмельницького, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем "TOYOTA LAND CRUISER", номерний знак "НОМЕР_2", здійснив виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги, чим порушив пункт 11.4 Правил Дорожнього Руху України. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правомірність оскаржуваної постанови не підтверджено належними та допустимими доказами. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, а тому притягнення його до відповідальності є необґрунтованим та протиправним. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо недоведеності вини позивача та наявністі підстав для скасування оскаржуваної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки вчинення позивачем адміністративного правопорушення (виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги) ним не заперечується. При цьому, позивачем, відповідно до вимог статті 70 КАС України не доведено обставин, на яких ґрунтуються вимоги адміністративного позову, а саме вчинення дій у стані крайньої необхідності. Таким чином, суддійшов висновку, що відповідачем правомірно винесено оскаржувану постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України). Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно з пунктом 8.5.1 ПДР України, горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 розділу 34 цих Правил. Відповідно до розділу 34 ПДР України, лінія 1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів, майданчиків для паркування і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей. Лінії 1.1 і 1.3 перетинати забороняється. Якщо лінією 1.1 позначено місце стоянки, майданчик для паркування або край проїзної частини, суміжний з узбіччям, цю лінію перетинати дозволяється. Як виняток, за умови забезпечення безпеки дорожнього руху, дозволяється перетинати лінію 1.1 для об'їзду нерухомої перешкоди, розміри якої не дають змоги здійснити її безпечний об'їзд, не перетинаючи цю лінію, а також обгону поодиноких транспортних засобів, що рухаються із швидкістю менше 30 км/год. За приписами пункту 11.4 розділу Правил дорожнього руху на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги. Частиною другою статті 122 КУпАП встановлено, що порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови. Позивач в свою чергу стверджував, що діяв у стані крайньої необхідності. Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що позивач порушив Правила дорожнього руху діючи в умовах крайньої необхідності, оскільки відсутня небезпека, яка б становила загрозу державному або громадському порядку, а також власності, правам і свободам громадян. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на пункт 1.5 ПДР України зазначив, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів для усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень в особі Управління патрульної поліції у місті Львові діяв в межах повноважень та у спосіб передбачений законами та Конституцією України. В діях позивача наявні ознаки порушення пункту 11.4 ПДР України, відповідальність за яке, передбачена частиною другою статті 122 КпАП України. Та обставина, що ОСОБА_1 здійснив виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги, порушуючи при цьому вимоги ПДР України, як зазначив позивач у позовній заяві - для затримання водія іншого транспортного засобу, не свідчить про те, що він діяв у стані крайньої необхідності, оскільки позивач міг створювати небезпеку чи перешкоди для руху інших транспортних засобів та пішоходів. В даному випадку ОСОБА_1 слід було відразу повідомити про виявлене ним порушення відповідний підрозділ поліції, а не самостійно затримувати порушника. Згідно з статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. За змістом статей 10, 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Відповідно до статті 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності, така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Отже, положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності, однак лише у випадках, коли вчинені нею дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті "для усунення небезпеки, яка загрожує". Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Також, стан крайньої необхідності повинен відповідати критеріям своєчасності. Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, уже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку (так звана "передчасна" і "спізніла" крайня необхідність), може тягнути відповідальність на загальних засадах. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій. Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, Верховним Судом не встановлено. Більшість доводів касаційної скарги, по суті, зводяться до незгоди з мотивами суду апеляційної інстанції, якими він керувався при оцінці доказів і встановлених на цих підставах обставин дорожньої-транспортної ситуації за участю позивача, що в підсумку вплинуло на прийняття рішення про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, поставленого йому за провину, та правомірність оскаржуваної постанови. З урахуванням визначених статтею 341 КАС України меж перегляду касаційним судом рішення суду апеляційної інстанції, такі аргументи позивача не можуть слугувати підставою для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженого судового РІШЕННЯ: Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач О. В. Білоус судді І. Л. Желтобрюх Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 листопада 2018 року Київ справа №537/1214/17 провадження №К/9901/17897/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №537/1214/17 за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №2 Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Бойкової Анни Юріївни, Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 26 червня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Хіневич В. І., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Григорова А. М., суддів: Тацій Л. В., Подобайло З. Г., І. СУТЬ СПОРУ: 1. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора роти №2 Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Бойкової Анни Юріївни (далі - інспектор роти №2 УПП у м. Кременчуці ДПП Бойкова А. Ю.), Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції (далі - УПП у м. Кременчуці ДПП) про визнання протиправною та скасування постанови серії АР №178448 від 28 жовтня 2016 року про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення. 2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій інспектора роти №2 УПП у м. Кременчуці ДПП Бойкова А. Ю., які полягають у зупинці належного позивачу транспортного засобу та складення відносно нього постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за відсутності доказів вчинення адміністративного правопорушення. 2.1. Позивач вказує, що 28 жовтня 2016 року він дійсно керував транспортним засобом "MITSUBISHI Outlander", номерний знак НОМЕР_1, але не здійснював зупинки ближче 30 м від посадового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів по вулиці Першотравнева, 3 у місті Кременчук, а тому не скоював адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). 2.2. Вважаючи постанову серії АР №178448 від 28 жовтня 2016 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. неправомірною, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про її скасування. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. Інспектором роти №2 УПП у м. Кременчуці ДПП Бойковою А. Ю. прийнято постанову серії АР №178448 від 28 жовтня 2016 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. за порушення вимог пункту 15.9. Правил дорожнього руху, що призвело до скоєння правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП. 4. З постанови про адміністративне правопорушення вбачається, що 28 жовтня 2016 року о 12 год. 20 хв. водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем "MITSUBISHI Outlander", д. н. з. НОМЕР_1, в м. Кременчук по вул. Першотравневій, 3 здійснив зупинку ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушено вимоги підпункту "е" пункту 15.9. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - Правила дорожнього руху) та скоєно адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 5. Постановою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 26 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, позовні вимоги задоволено. 5.1. Визнано протиправною та скасовано постанову серії АР №178448 від 28 жовтня 2016 року інспектора роти №2 Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Бойкової Анни Юріївни, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення в розмірі 255,00 гривень. 6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправильно вказаного в оскаржуваній постанові місця вчинення правопорушення, а саме: Першотравнева, 3, замість Першотравневої, 20, що свідчить про наявність підстав для скасування такої постанови інспектора. 7. Таку позицію Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області підтримав і Харківський апеляційний адміністративний суд, який здійснив перегляд цієї справи. IV. Касаційне оскарження 8. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у позові. 9. В обґрунтування касаційної скарги вказує на помилковість висновку судів попередніх інстанцій, оскільки факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення підтверджується відеозаписом нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 10. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 11. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 12. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 13. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 14. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 15. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 15.1. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 16. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП, статтею 7 якого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності. 17. Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. 18. Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України. 19. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. 20. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). 21. Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. 22. В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч. ч.1-3, 5-6 ст.121, ст. ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст. ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. 23. У відповідності до вимог частини третьої статті 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу. 24. Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. 24.1. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП. 25. Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене статтею 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. 26. Так, підпунктом "е" пункту 15.9. Правил дорожнього руху обумовлено, що зупинка забороняється ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків. 27. Частиною першою статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. 28. Відповідно до статті 52 Закону України "Про дорожній рух" контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль). 29. За змістом статті 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. 30. Статтею 251 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. 31. Згідно зі статтею 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. VI. Позиція Верховного Суду 32. Аналіз положень статті 258 КУпАП дає підстави для висновку про надання Національній поліції права не складати протокол про вчинення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. 33. Відповідно на ці правовідносини поширюється положення частини четвертої статті 258 КУпАП, коли уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. 34. Таким чином під час оформлення матеріалів про адміністративні порушення за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, в тому числі, передбаченого статтею 122 КУпАП, у працівників Національної поліції відсутній обов'язок складати протокол про адміністративне правопорушення. 35. З оскаржуваної постанови вбачається, що 28 жовтня 2016 року о 12 год. 20 хв. водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем "MITSUBISHI Outlander", д. н. з. НОМЕР_1, в м. Кременчук по вул. Першотравневій, 3 здійснив зупинку ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушено вимоги підпункту "е" пункту 15.9. Правил дорожнього руху, та скоєно адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП. 36. Наведене підтверджується оглянутим в судах попередніх інстанціях відеозаписом з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції, з якого вбачається, що водій ОСОБА_1 дійсно здійснив зупинку ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, за наслідком чого в подальшому був вже зупинений інспектором патрульної поліції. 37. Слід зауважити, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, є помилковим та спростовується оглянутим відеозаписом про вчинення водієм ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. 38. Аналіз наведених правових норм та обставин справи дають підстави для висновку, що зазначення інспектором в оскаржуваній постанові неправильного номера будинку по вулиці Першотравневій у місті Кременчук не спростовує порушення позивачем вимог підпункту "е" пункту 15.9 Правил дорожнього руху, та є опискою, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій вищевказане порушення вчинено 28 жовтня 2016 року близько 12:20 год. по вулиці Першотравнева, 20 у місті Кременчук. 39. Крім того, з відеозапису з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції вбачається, що відповідачем здійснено заміри, внаслідок чого встановлено вчинення водієм ОСОБА_1 зупинку належного йому транспортного засобу на відстані 9,9 м від посадкового майданчику для зупинки маршрутних транспортних засобів, позначеного дорожнім знаком 5.41.1 "Пункт зупинки автобуса" Правил дорожнього руху України. 40. Отже в даному випадку основною та обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є протиправне діяння, відсутність якого б виключала склад наведеного адміністративного правопорушення. 41. За таких обставин і правового врегулювання Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. 42. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 43. З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд вважає необхідним їх судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні адміністративного позову. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції задовольнити. Постанову Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 26 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у цій справі скасувати. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до інспектора роти №2 Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Бойкової Анни Юріївни, Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії АР №178448 від 28 жовтня 2016 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 жовтня 2019 року Київ справа №820/1560/17 адміністративне провадження №К/9901/33862/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 (суддя Бадюков Ю. В. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 (колегія суддів у складі: Бондара В. О., Калиновського В. А., Кононенко З. О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Московський районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Служби безпеки України в Харківській області, про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДМС України в Харківській області), де треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Московський районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - третя особа-1, Московський РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області), Управління Служби безпеки України в Харківській області (далі - третя особа -2, УСБУ в Харківській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: - скасувати рішення ГУ ДМС України в Харківській області від 06.02.2017 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прийняте за результатами розгляду заяви від 02.06.2016; - зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області надати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою від 02.06.2016; - стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 1280, 00 грн; - встановити судовий контроль за виконанням ГУ ДМС України в Харківській області рішення Харківського окружного адміністративного суду та зобов'язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення, в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заперечення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію, висловлене начальником відділу ГВ КР УСБУ в Харківській області за результатами розгляду особової справи позивача, на підставі якого винесено оскаржуване рішення, є таким, що надано без належної перевірки місця проживання та номеру телефону ОСОБА_1. Зазначає, що позивач у відповідності до статті 4 Закону України "Про імміграцію" має право на імміграцію в Україну, у відповідача не було підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Харківський окружний адміністративний суд постановою від 30.05.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовив у повному обсязі. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.09.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін. Судові рішення мотивовано тим, що 30.05.2017 УСБУ в Харківській області були надані до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що підставою для заперечень стало повідомлення позивачем неправдивих даних, оскільки в ході перевірки УСБУ в Харківській області встановлено, що за вказаною в документах адресою позивач не проживає. Відтак, суди зазначають, що відповідач, отримавши вищенаведені заперечення УСБУ в Харківській області - повноважного органу щодо перевірки відомостей, зазначених позивачем у заяві, у відповідності до приписів пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" не міг залишити його поза увагою та не врахувати при прийнятті рішення про відмову у наданні позивачеві дозволу на імміграцію в Україну. Чинним законодавством України не встановлено права органів ДМС України надавати особам дозвіл на імміграцію за наявності заперечень, висловлених органом СБУ. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки позивачем під час подання заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну від 02.06.2016 було свідомо надано неправдиві відомості щодо його місця проживання, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" є підставою для відмови органу ДМС у наданні дозволу на імміграцію. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивачем до заяви було додано необхідний та повний пакет документів, жодних зауважень з боку відповідача до наявності, справжності, змісту та кількості доданих до заяви документів зазначено не було. На виконання функцій щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, міграційний орган наділено повноваженнями щодо самостійного прийняття рішень. Окрім того, органи міграційної служби наділено повноваженнями витребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб. Вважає, що відповідачем не використано усіх заходів щодо з'ясування підстав при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію або відмову у наданні, обмежившись лише отриманням висловленого заперечення від регіонального органу СБУ, яке не відповідає жодним вимогам офіційного документу суб'єкта владних повноважень. Крім того, зазначає, що єдиною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну є висловлене заперечення УСБУ в Харківській області від 23.06.2014 за №22/9-1289, яке не містить будь-яких конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем будь-яких протиправних дій на шкоду державній безпеці України, або можливості вчинення позивачем протиправних дій, які містять ознаки порушення чинного законодавства України. При цьому, у запереченні не містяться посилання на конкретні обставини, які відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" можуть бути підставами для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Також зазначає, що висловлене заперечення УСБУ в Харківській області не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини в розумінні частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію". Наголошує на тому, що жодної інформації щодо проведення перевірки стосовно місця проживання в Україні позивача та підтвердження відсутності контактного телефону від УСБУ в Харківській області не повідомлено, що дає підстави вважати, що висловлене заперечення УСБУ України в Харківській області є надуманим та необґрунтованим. Крім цього, скаржник зазначає, що висловлене заперечення не містить реєстраційного номеру та печатки закладу, що ставить під сумнів повноваження особи, яка дане заперечення висловила. Також, скаржник зазначає, що відповідно до вимог законодавства, позивач не зобов'язаний зареєструвати місце проживання, оскільки не перебував на території України понад шість місяців на рік та не мав на це можливості, оскільки перебував не більше як 90 днів протягом 180 днів, відповідно до вимог законодавства. При поданні заяви про надання дозволу на імміграцію позивач лише зазначив адресу, за якою має намір проживання у разі отримання дозволу на імміграцію. Додатково звертає увагу на те, що позивача не притягнуто до відповідальності, а тому обмеження для пересування по всій території України та перетину кордону у будь-який час, відносно нього не існує. Отже, скаржник вважає необґрунтованими посилання відповідача та УСБУ України в Харківській області на подання позивачем неправдивих відомостей, як на підставу для винесення рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію, оскільки сам факт подання позивачем неправдивих відомостей не підтверджений належними доказами. Позиція інших учасників справи УСБУ в Харківській області у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. У межах встановленого строку відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надійшло. Рух касаційної скарги Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20.10.2017 відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017.05.03.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.10.2019 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Встановлені судами попередніх інстанцій ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 02.06.2016 позивач звернувся до Московського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну разом із доданими до неї документами. На виконання вимог пункту 9 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, відповідач направив особову справу позивача на адресу УСБУ в Харківській області для проведення перевірки в межах компетенції, виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію". За результатами розгляду особової справи ОСОБА_1 начальником відділу ГВ КР УСБ України в Харківській області О. Докучаєвим було висловлено заперечення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію". Враховуючи заперечення УСБУ в Харківській області відповідач 06.02.2017 затвердив висновок про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію". Відповідно до письмових пояснень УСБУ в Харківській області та письмової відповіді на адвокатський запит від 10.05.2017 №70/2-33-287/7, в результаті перевірки встановлено, що ОСОБА_1 за адресою, вказаною ним як адреса місця проживання в Україні, не проживає, контактний телефон відсутній. Рішенням ГУ ДМС України в Харківській області від 06.02.2017 №04/1-693-16 відмовлено у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію". ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15.12.2017, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України від 07.06.2001 №2491-III "Про імміграцію". Приписами статті 1 Закону України "Про імміграцію" визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Пунктом 4 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію" визначено, що квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 9 Закону України "Про імміграцію" заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про імміграцію" заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою. Частиною п'ятою статті 9 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі) ; 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Згідно з частинами десятою та одинадцятою статті 9 Закону України "Про імміграцію" у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання. Пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи. Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983). Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають: територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме, зокрема, осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України. Пунктом 9 Порядку №1983 передбачено, що СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба у межах своєї компетенції вживають у місячний термін за зверненням ДМС, територіальних органів та підрозділів заходів, зокрема, до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію". Згідно з пунктом 10 Порядку №1983 заяви про надання дозволу на імміграцію подаються, зокрема, до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах. Відповідно до пункту 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції. Пунктом 14 Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць. Згідно з пунктом 15 Порядку №1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду. Відповідно до пункту 16 Порядку №1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. ДМС перевіряє у місячний термін правильність оформлення документів, що надійшли від зазначених у пунктах 13 і 15 цього Порядку органів, вивчає відповідність наведених підстав, визначених статтею 4 Закону України "Про імміграцію", з'ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію" у разі потреби, надсилає запит до СБУ та Робочого апарату Укрбюро Інтерполу. Запит до Держприкордонслужби надсилається тільки стосовно тих осіб, клопотання яких надійшли через МЗС. СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку щодо виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки надсилається інформація ДМС. Термін розгляду може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць. (пункт 17 Порядку №1983). Згідно з пунктами 18 та 19 Порядку №1983 ДМС аналізує у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 17 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.06.2016 позивач звернувся до Московського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну разом із доданими до неї документами. Відповідач, на виконання вимог пункту 9 Порядку №1983, направив особову справу позивача до УСБУ в Харківській області для проведення перевірки в межах компетенції, а саме: виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію". За результатами перевірки здійсненої ГВКР УСБУ в Харківській області матеріали щодо ОСОБА_1 були повернуті до ГУ ДМС України в Харківській області із запереченням стосовно імміграції його в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію", оскільки ОСОБА_1 за адресою, вказаною ним як адреса місця проживання в Україні, не проживає, контактний телефон відсутній. 06.02.2017 ГУ ДМС України в Харківській області прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну, з посиланням на пункт 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію", як на підставу для відмови. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач, отримавши заперечення УСБУ в Харківській області - повноважного органу щодо перевірки відомостей, зазначених позивачем у заяві, у відповідності до приписів пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" не міг залишити його поза увагою та не врахувати при прийнятті рішення про відмову у наданні позивачеві дозволу на імміграцію в Україну. Крім того, суди зазначають, що чинним законодавством України не встановлено права органів ДМС України надавати особам дозвіл на імміграцію в Україну за наявності заперечень, висловлених органом Служби безпеки України. Тобто з урахуванням зазначеного та відповідно до матеріалів справи, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 є висловлене заперечення УСБУ в Харківській області. Як встановлено судами попередніх інстанцій та відповідно до письмових пояснень УСБУ в Харківській області та письмової відповіді УСБУ в Харківській області на адвокатський запит представника позивача від 10.05.2017 №70/2-33-287/7, в результаті перевірки встановлено, що ОСОБА_1 за адресою, вказаною ним як адреса місця проживання в Україні, не проживає, контактний телефон відсутній, у зв'язку з чим було висловлено заперечення у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію". Тобто, за відомостями УСБУ в Харківській області, обставиною, що свідчить про порушення позивачем чинного законодавства України, є відсутність громадянина Азербайджану ОСОБА_1 за місцем проживання, зазначеним ним у заяві про надання дозволу на імміграцію. Також УСБУ в Харківській області повідомлено про відсутність в Управлінні копій заперечень з питань надання дозволу на імміграцію в Україну. У свою чергу, за пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів. Верховний Суд звертає увагу на те, що заперечення УСБУ в Харківській області не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини в розумінні пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" та який є підставою для відмови у наданні дозволу для імміграції. Таке заперечення має рекомендаційний характер. Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що ОСОБА_1 має повнорідного брата - ОСОБА_2, який є громадянином України, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію" дає йому позаквотне право на отримання дозволу на імміграцію в Україну. Згідно з частиною другою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.06.1988 по справі "Боррехаб проти Нідерландів", яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на "сімейне життя" у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Так, позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав'язків між батьком та його неповнолітньою донькою. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року №ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі "Боррехаб проти Нідерландів" від 21.06.1988 та у справі "Каплан та інші проти Норвегії" від 24.07.2014, роз'єднання сім'ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відмова у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну буде суперечити принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини третьої статті 2 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), за яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Тетяна Жданок проти Латвії" (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що "для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип "демократії, здатної себе захистити" для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого" (рішення Великої палати, 2006 р. ). Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017), у разі задоволення позову суд, серед іншого, може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. З огляду на наведене, Верховний суддійшов до висновку про наявність підстав до визнання протиправним і необхідність скасування рішення ГУ ДМС України в Харківській області від 06.02.2017 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1. Що стосується позовних вимог про зобов'язання ГУ ДМС України в Харківській області надати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою від 02.06.2016, колегія суддів зазначає наступне. Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів РІШЕННЯ: Законом України "Про імміграцію", зокрема, підпунктом 3 частини першої статті 6 визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються. Отже, саме до дискреційних повноважень ДМС України належить прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні дозволу на імміграцію. За змістом абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017), у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Враховуючи закріплене законодавцем у пункті 2 частини другої статті 245 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) положення, яке надає можливість суду визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, виконуючи обов'язок дотримання принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, який зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права, - колегія суддів вважає за можливе для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача задовольнити позов у цій частині заявлених вимог шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 від 02.06.2016, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Щодо вимоги позивача про встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання судового рішення колегія суддів вважає за доцільне зазначити наступне. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 КАС України. Відповідно до частини першої згаданої процесуальної норми суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового РІШЕННЯ: За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 КАС України). Правові норми, закріплені у частині першій статті 382 КАС України, кореспондуються з положеннями, зокрема, підпункту "ґ" пункту 4 частини першої статті 356 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині постанови зазначається встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій. Проаналізувавши наведені положення КАС України, колегія суддів вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі Суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. З огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача в частині встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання судового РІШЕННЯ: З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на мотиви викладені у цій постанові. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої та третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Оскільки вирішуючи спір суди не правильно застосували положення Закону України "Про імміграцію" та Порядку №1983, тому на думку колегії суддів ухвалені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Висновки щодо розподілу судових витрат За загальним правилом визначеним у частині першій статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України). Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до матеріалів справи, за подання адміністративного позову до суду першої інстанції, за подачу апеляційної скарги та касаційної скарги на судові рішення попередніх інстанцій позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 2752,00 грн (640,00 грн + 640,00 грн + 704,00 грн + 768,00 грн). При цьому, Верховний Суд, вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл позивачу на імміграцію в Україну, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача задовольнив ці позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1) вчинити певні дії. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, судові витрати у відповідній частині мають бути присуджені на користь позивача, а саме в сумі 2112,00 грн. Керуючись статтями 3, 139, 245, 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 скасувати. ухвалити у справі №820/1560/17 нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Московський районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Служби безпеки України в Харківській області, про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 06.02.2017 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 від 02.06.2016 про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків, викладених в постанові суду. Стягнути на користь громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області сплачений судовий збір у розмірі 2112 (дві тисячі сто дванадцять) гривень 00 копійок. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. ........................... ........................... ........................... Ж. М. Мельник-Томенко А. В. Жук, Н. М. Мартинюк судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 жовтня 2018 року Київ справа №154/1329/17 провадження №К/9901/4198/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянув у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до поліцейського роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у місті Луцьку Щокіна Валентина Олеговича про скасування постанови за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: Обрізко І. М. (головуючий), Іщук Л. П., Онишкевича Т. В. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до поліцейського роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у місті Луцьку Щокіна Валентина Олеговича (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: 1.1 визнати незаконною та необґрунтованою постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії АР №36428 від 3 травня 2017 року відносно ОСОБА_1 (надалі - Постанова АР №36428; спірна постанова, оскаржувана ПОСТАНОВА: 1.2 закрити провадження у даній справі відносно начальника ДРП №7 філії "Володимир-Волинська ДЕД" дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" ОСОБА_1 за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення 2. Позов обґрунтовано тим, що диспозиція частини першої статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення є бланкетною нормою права, яка вимагає при кваліфікації діянь порушника посилання на конкретні правові норми, що ним порушені Однак, у Постанові АР №36428 не зазначено, які саме норми порушені позивачем, лише вказано, що ОСОБА_1 порушив правила, норми і стандарти, які стосуються безпеки дорожнього руху при утриманні автодороги Н-22 "Устилуг-Луцьк-Рівне" на км.00-43 км, допустив утворення ямковості та вибоїн, чим порушив пункт 1.5 Правил дорожнього руху та пункт 3.1. ДСТУ 3587. На думку позивача, вищенаведені звинувачення є безпідставними та незаконними, оскільки ОСОБА_1 як посадова особа не є учасником дорожнього руху чи іншою особою, що створила небезпеку чи перешкоду для руху, тобто не може бути суб'єктом порушення вимог, передбачених пунктом 1.5 Правил дорожнього руху, дані обвинувачення суперечать пункту 1.10 Правил дорожнього руху, в якому визначені поняття "небезпека для руху" та поняття "перешкода для руху". За твердженням позивача, ямковість і вибоїни на проїзній частині дороги утворюються природно кліматичними та механічними факторами, котрі діють на дорожнє полотно. У свою чергу, ліквідація пошкоджень, руйнувань, деформації проїзної частини вищенаведеної частини автодороги в квітні-травні 2017 року не була здійснена, оскільки не включена Службою автомобільних доріг у Волинській області до плану-завдань (набору-робіт) по філії "Володимир-Волинська ДЕД" на цей період, дані роботи заплановані на протязі поточного року. Окрім того, ОСОБА_1 у позові, посилаючись на підпункт 14 пункту Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого Наказом Національної поліції від 6 листопада 2015 року №73, вказує, що відповідачем не було надано відповідного припису про усунення порушень законодавства, в тому числі правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху. Лише у разі невиконання таких приписів виникають підстави для притягнення винних до передбаченої законодавством відповідальності. 3. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що Постанова АР №36428 відповідає вимогам статті 283 КУпАП, а тому є законною. Окрім того вказав, що ОСОБА_1 є відповідальною особою за експлуатаційне утримання автомобільних доріг в розрізі дорожньо-ремонтних пунктів філії "Володимир-Волинська ДЕД", його закріплено для експлуатаційного утримання за ДРП- №7 філія "Володимир-Волинська ДЕД "-Н-22 "Устилуг-Луцьк-Рівне" ділянка від км 0+000+км 43+000, відповідно до Наказу начальника ДП "Волинський автодор" філія "Володимир-Волинська ДЕД" від 29 грудня 2014 року №65-ОД. А тому, враховуючи положення посадової інструкції позивача, ОСОБА_1 допустив порушення норм та стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні проїзної частини дорого відповідно до норм ДСТУ3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги", п. 3.1 допустив утворення ямковості та вибоїн пункт 1.5 Правил дорожнього руху. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 4. На момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 працював на посаді начальника дорожньо-ремонтного пункту №7 філії "Володимир-Волинська ДЕД" дочірнього підприємства "Волинський облавтодор". 5. Наказом від 29 грудня 2014 року №65-ОД начальника філії "Володимир-Волинська ДЕД" закріплено для експлуатаційного утримання за дорожньо-ремонтним пунктом №7 ділянку Н-22/Устилуг-Луцьк-Рівне/км 0+000-43+000, Р-15/Ковель-Володимир-Волинський-Жовква/км 48+800-53+800, під'їзд до м. Володимир-Волинський від Р-15 км 0+000-1-250, об'їзд м. Володимир-Волинський відР-15 КМ 0+000-3-800.6. Відповідно до організаційної структури Державної служби автомобільних доріг, органом управління автомобільними дорогами у Волинській області є Служба автомобільних доріг у Волинській області. 7.28 березня 2017 року між Службою автомобільних доріг у Волинській області (замовник) і дочірнім підприємством "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (підрядник) укладено договір №01.4/1/17 про закупівлю послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного та місцевого значення Волинського області. Відповідно до пункту 1.1 цього договору, виконавець зобов'язується надати замовникові послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного та місцевого значення у Волинській області. Згідно з пунктом 1.2. зазначеного договору послуги виконуються виконавцем згідно щомісячних Планів-завдань та Актів-дефектів, затверджених заявником в межах виділених фінансових ресурсів. 8.24 квітня 2017 року комісією у складі визначеному спільним розпорядженням Служби автомобільних доріг №7 від 20 квітня 2017 року, УПД ГУ НП у Волинській області від 21 квітня 2017 року, УПП у м. Луцьку ДПП №1772 від 20 квітня 2017 року та ДВ "Волинський облавтодор" №1 від 21 квітня 2017 року, на виконання вимог спільної службової телеграми Укравтодору та Національної поліції України №805/1/7.2-6 від 12 квітня 2016 року та №3876/04/20-2017 від 13 квітня 2017 року, з метою визначення стану експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування після закінчення зимового сезону і підготовки їх до літнього періоду експлуатації 2017 року, провели обстеження автомобільної дороги державного значення Н-22 Устилуг-Луцьк-Рівне на предмет забезпечення безпеки дорожнього руху, під час якого виявлено ряд недоліків. 9.3 травня 2017 року поліцейським роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьку Щокіним В. О. складено постанову про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у розмірі 1020 грн. Відповідно до оскаржуваної постанови позивач порушив правила, норми і стандарти, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні дороги Н-22 "Устилуг-Луцьк-Рівне" на км. 00-43 км., допустив утворення ямковості та вибоїн, чим порушив пункт 1.5 Правил дорожнього руху та пункт 3.1 ДСТУ 3587-97.10. Вважаючи Постанову АР №364289 протиправною та незаконною, позивач звернувся до суду. ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 11. Володимир-Волинський міський суд Волинської області постановою від 7 вересня 2017 року позовні вимоги задовольнив частково, скасувавши Постанову АР №364289. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови не врахував, що ОСОБА_1 не є тією посадовою особою, яка відповідає за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, і несе адміністративну відповідальність перед державою за стан автомобільних доріг, які зазначені в оскаржуваній постанові, отже не являється суб'єктом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КУпАП. Щодо вимоги позивача про закриття даної справи про адміністративне правопорушення за відсутності події та складу правопорушення, суд відмовив у її задоволенні, оскільки право на закриття справи має лише орган, уповноважений на розгляд справ про адміністративне правопорушення даної категорії. 11. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив. Рішення мотивовано тим, що позивач є суб'єктом адміністративного правопорушення, яке передбачено частиною першою статті 140 КУпАП. Суд апеляційної інстанції при прийнятті вищенаведеного висновку керувався посадовою інструкцією начальника ДРП, яким є позивач, окрім того, згідно із відповіддю Служби автомобільних доріг у Волинській області від 14 червня 2017 року №1042/2.5, обов'язки з експлуатаційного утримання даної автомобільної дороги покладено на структурний підрозділ "Володимир-Волинська ДЕД". І V. Провадження в суді касаційної інстанції 12. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин справи та надання неправильної оцінки доказам по справі, що стало підставою для прийняття неправосудного РІШЕННЯ: 13. У скарзі просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі постанову Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 7 вересня 2017 року. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 14. Конституції України. 15. Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 16. Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП). 17. Частиною першою статті 140 КУпАП передбачено, що порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 18. Закон України від 8 вересня 2005 року N 2862-IV "Про автомобільні дороги" (надалі- Закон N 2862-IV) визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг. 19. Частиною другою статті 7 Закону №2862-IV передбачено, що автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації. 20. Відповідно до статті 10 Закону N 2862-IV державне управління автомобільними дорогами загального користування здійснює Державна служба автомобільних доріг України, що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через керівника центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту і який має свої органи управління на місцях. 21. Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (надалі - ПДР) встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. 22. З метою належного забезпечення функціонування Департаменту патрульної поліції та структурних підрозділів патрульної поліції наказом Національної поліції від 6 листопада 2015 року №73 затверджено Положення про Департамент патрульної поліції (надалі - Положення). 23. Посадова інструкція начальника ДРП, затверджена наказом по філії "Володимир-Волинська ДКД2 №14 від 16 березня 2015 року, затверджена наказом по філії "Володимир-Волинська ДКД" (надалі - Інструкція, посадова інструкція позивача). V. Позиція Верховного Суду 24. З огляду на приписи статті 159 КАС України в редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами. 25. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду. 26. Предметом оскарження в даній справі є постанова про вчинення адміністративного правопорушення, що передбачене частиною першою статті 140 КУпАП - порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху 27. Об'єктом правопорушень, передбачених цією статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. 28. Об'єктивна сторона цих правопорушень полягає у недодержанні правил, норм і стандартів при утриманні шляхів та невжитті заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. 29. Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених цією статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності. 30. Суб'єктами правопорушень, передбачених, зокрема частиною 1 статті, можуть бути лише посадові особи, до компетенції яких належить додержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, вжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. 31. Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. 32. Статтею 14 КУпАП передбачено, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. 33. Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 34. Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття РІШЕННЯ: 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 35. Враховуючи вищенаведені правові норми, суд при розгляді справи, зокрема, щодо правомірності рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності також повинен перевірити наявність компетенції у посадової особи (органу) на прийняття оскаржуваного рішення, встановити чи були вчинені позивачем відповідні дії, що стали підставою для прийняття такого рішення, та чи є позивач, виходячи із норми статті, яка передбачає відповідне адміністративне правопорушення, суб'єктом даного правопорушення. 36. Суди першої й апеляційної інстанцій дотримались викладеного не в повній мірі з огляду на таке. 37. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із спірної постанови, 3 травня 2017 року о 10:45 позивач скоїв вищезазначене адміністративне правопорушення, порушивши правила та стандарти, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, допустив утворення ямковості та вибоїн, чим також порушив п. п. 1.5 ПДР. 38. У свою чергу п. п. 1.3. ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. 39. Згідно з п. п. 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган. 40. П. п. 1.10 ПДР встановлено, що учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин. 41. Однак, перевіряючи законність спірної постанови, суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу на застосування відповідачем ПДР до позивача, вказавши порушення ним саме п. п. 1.5 даних правил, та не встановили чи був ОСОБА_1 учасником дорожнього руху на момент порушення цих норм. 42. Також при перевірці спірної постанови суди повинні були здійснити перевірку процедури її прийняття та наявність компетенції у відповідача для її прийняття. 43. Окрім того, суд апеляційної інстанції, прийшовши до висновку про правомірність Постанови АР №364289 та, керуючись посадовою інструкцією позивача як начальника дорожньо-ремонтного пункту, не встановив, які саме обов'язки не виконав позивач, що були на нього покладені Інструкцією, або з яких причин не виконав. 44. Також судом апеляційної інстанції не було враховано п.2 Інструкції, відповідно до якого начальник ДРП забезпечує виконання робіт з поточного ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування згідно із завданням Замовника. 45. Отже, при вирішенні даної справи судами не було встановлено, які саме дії/бездіяльність позивача свідчили про вчинення адміністративного правопорушення, які саме дії позивач повинен був вчинити відповідно до покладених на нього службових обов'язків. Також не встановлено чи надавались Замовником відповідні завдання позивачу як начальнику дорожньо-ремонтного пункту. 46. Окрім того, відповідно до Положення Департамент патрульної поліції, зокрема, надає у межах своєї компетенції посадовим і службовим особам та громадянам обов'язкові до виконання приписи про усунення порушень законодавства, в тому числі правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а у разі невиконання таких приписів - притягує винних осіб до передбаченої законодавством відповідальності. 47. Проте, судами попередніх інстанцій не було досліджено процедуру прийняття спірної постанови, не встановлено чи виносився стосовно позивача відповідний припис, чи здійснював його виконання позивач. 48. Також судами не було взято до уваги ту обставину, що договір від 28 березня 2017 року №01.4/1/7 про закупівлю послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення укладено між Службою автомобільних доріг у Волинській області, в особі начальника (замовник), та дочірнім підприємством "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", в особі директора (виконавець). У свою чергу, пунктом 1.6 цього договору на період дії договору та протягом гарантійного періоду саме виконавець в повній мірі відповідає за належне утримання доріг, забезпечення умов безпеки руху. 49. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 50. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів. 51. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 52. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права. VІ. Судові витрати 53. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Постанову Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 7 вересня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року у справі №154/1329/17 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 16 жовтня 2019 року Київ справа №816/4324/15 адміністративне провадження №К/9901/8698/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шевцової Н. В., секретар - Мовчан А. В., за участю позивача - ОСОБА_1, представника позивача - Амєліна Є. В., представника відповідача - Мазур І. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2015 (головуючий суддя - Іваненко С. А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 (головуючий суддя - Калитка О. М., судді - Чалий І. С., Кононенко З. О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Автозаводського районного відділу у м. Кременчуці управління Державної міграційної служби України у Полтавській області, Державної міграційної служби України про визнання рішення нечинним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 01 жовтня 2015 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Автозаводського районного відділу у м. Кременчуці управління Державної міграційної служби України у Полтавській області, Державної міграційної служби України про: - визнання нечинним та скасування рішення Державної міграційної служби України про відмову в продовженні строку перебування в Україні, прийнятого 13 серпня 2015 року відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ: - зобов'язання Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Автозаводського районного відділу у м. Кременчуці Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області продовжити строк перебування в Україні громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 терміном на один місяць; - зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області оформити вкладний талон до паспорта громадянина Російської Федерації НОМЕР_1, виданого відділенням по району Печатники ВУФМС Росії по м. Москві в ПСАО 15 жовтня 2009 року на ім'я ОСОБА_1, до якого проставити штамп продовження строку перебування в Україні терміном на один місяць, після прийняття рішення про продовження строку перебування в Україні Державною міграційною службою України. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на наявність правових підстав для продовження строку його перебування в Україні. Рішення відповідача про відмову в продовженні строку перебування ОСОБА_1 в Україні від 13 серпня 2015 року №8.1/4471-15 вважає безпідставним з огляду на його необґрунтованість. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2015 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Автозаводського районного відділу у м. Кременчуці Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області про визнання рішення нечинним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України про відмову у продовженні строку перебування в Україні прийнятого 13 серпня 2015 року відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ: Зобов'язано Державну міграційну службу України, Управління ДМС України в Полтавській області, Автозаводський РВ в м. Кременчуці УДМС України в Полтавській області продовжити строк перебування в Україні громадянину РФ ОСОБА_1 терміном на один місяць. Зобов'язано Управління ДМС України в Полтавській області оформити вкладний талон до паспорта громадянина Російської Федерації НОМЕР_1 виданого відділенням по району Печатники ВУФМС Росії по м. Москві в ПСАО 15 жовтня 2009 року на ім'я ОСОБА_1, до якого проставити штамп продовження строку перебування в Україні терміном на один місяць, після прийняття рішення про продовження строку перебування в Україні Державною міграційною службою України. Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1461 (одна тисяча чотириста шістдесят одна) гривня 60 (шістдесят) копійок. Суд першої інстанції зазначив, що зі змісту спірного рішення від 13 серпня 2015 року №8.1/4471-15 вбачається, що відповідач не навів обґрунтувань наявності обставин, передбачених підпунктом 6 пункту 10 Порядку, які стали підставою для прийняття рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України. Суд встановив, що позивач позбавлений можливості виїхати за межі України, оскільки строк дії його закордонного паспорту закінчився 25 грудня 2013 року, отримання нового закордонного паспорту унеможливлюється перебуванням ОСОБА_1 у розшуку правоохоронними органами Російської Федерації, а перетин українсько-російського кордону за паспортом гр. Російської Федерації суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2015 року №23 "Про зупинення дії окремих положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації". Крім того, на підставі постанови Апеляційного суду Київської області від 14 травня 2014 року позивача звільнено з-під варти, оскільки інкриміновані йому статті Кримінального кодексу Російської Федерації не мають прямих аналогів у Кримінальному кодексі України. З урахуванням викладеного, суддійшов висновку про наявність підстав, які не дають змоги позивачу виїхати з України, що у свою чергу свідчить про наявність законних підстав для продовження строку перебування ОСОБА_1 на території України на підставі пункту 7 Порядку №150. З огляду на встановлений порядок оформлення продовження строку перебування на території України іноземців та осіб без громадянства, з метою повного та всебічного захисту порушених прав позивача судом визнано за необхідне зобов'язати ДМС України та Автозаводський РВ у м. Кременчуці управління ДМС України у Полтавській області продовжити строк перебування в Україні ОСОБА_1 та зобов'язати Управління ДМС України в Полтавській області оформити позивачу вкладний талон до паспорта громадянина Російської Федерації НОМЕР_1 виданого відділенням по району Печатники ВУФМС Росії по м. Москві в ПСАО 15 жовтня 2009 року на ім'я ОСОБА_1. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2015 у справі №816/4324/15 залишити без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та визнав доводи апеляційної скарги такими, що висновків суду не спростовують. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) 25 квітня 2016 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України (далі - скаржник, ДМС України) на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016, в якій відповідач просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що позивач перебував в міжнародному розшуку за скоєння злочину. Зазначає, що строк перебування в Україні може бути продовжено іноземцю або особі без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, проте законність перебування позивача на території України на час подання заяви про продовження строку перебування на території України не підтверджена наявними в матеріалах справи документами. Вказує на те, що 13.08.2015 ДМС України, при прийнятті рішення, було враховано, що позивач має інші ніж зазначені у заяві підстави та мету перебування в Україні, а саме ухилення від відповідальності за скоєння злочину. Також посилається на те, що на момент прийняття рішення 13.08.2015 позивачем не було надано постанову Апеляційного суду Київської області від 14.05.2014 у справі №359/3693/14-к та інші докази обґрунтованості підстав для продовження йому строку перебування в Україні. Щодо медичної довідки про стан здоров'я позивача скаржник зазначає, що позивач перебував в медичному закладі лише 30 та 31 липня 2015 року, що не підтверджує його неможливість виїхати з України. Зауважує, що судами не взято до уваги, що у позивача відсутні підстави, які б дозволяли йому залишити територію України. Також посилається на дискреційні повноваження ДМС щодо продовження строку перебування в Україні, тобто прийнявши рішення в частині зобов'язання оформити вкладний талон до паспорта позивача, до якого проставити штамп продовження строку перебування в Україні терміном на один місяць суперечить вимогам КАС України. В наданих до Суду додаткових поясненнях скаржник зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2015 року №23 "Про зупинення дії окремих положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації" з березня 2015 року паспорт громадянина Російської Федерації виключено з переліку документів, які дають право громадянам вказаної держави перебувати на території України. Вважає, що відповідно до чинного законодавства оскільки паспорт громадянина Російської Федерації не надає право на в'їзд або виїзд, в ДМС відсутня правова підстава для оформлення вкладного талону до паспорта громадянина Російської Федерації. Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду. Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просили позов задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити в задоволенні позову. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 16.10.2019, не з'явились. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Судами установлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, в 2009 році прибув до України в приватних справах. 07 травня 2014 року позивач подав до Державної міграційної служби України заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі постанови Апеляційного суду Київської області від 14 травня 2014 року позивача звільнено з-під варти, оскільки інкриміновані йому статті Кримінального кодексу Російської Федерації не мають прямих аналогів у Кримінальному кодексі України. Вищевказані обставини підтверджуються Довідкою МВС України серії НОМЕР_3. Рішенням Державної міграційної служби України від 03 листопада 2014 року №565-14 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2015 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії. 06 серпня 2015 року позивач звернувся до Автозаводського РВ в м. Кременчуці УДМС України в Полтавській області із заявою про продовження строку перебування в Україні. Матеріали звернення ОСОБА_1 від 06 серпня 2015 року Автозаводським РВ в м. Кременчуці УДМС України в Полтавській області направлено для прийняття рішення до ДМС України. За наслідками розгляду документів позивача рішенням ДМС України від 13 серпня 2015 року №8.1/4471-15 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні поданого ним клопотання та відмовлено у продовженні строку перебування в Україні відповідно до підпункту 6 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150. Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначений Законом України від 22 вересня 2011 року №3773-VІ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон №3773-VІ). Згідно з частиною 1 статті 17 Закону №3773-VІ іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначає Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150 (далі за текстом - Порядок №150). Згідно з пунктом 7 Порядку №150, рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів. Пунктом 9 Порядку №150 визначено перелік документів, які подаються для продовження строку перебування на території України іноземцем та особою без громадянства і приймаючою стороною разом із заявою. Відповідно до підпункту 6 пункту 10 Порядку №150 рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження. Згідно з пунктом 11 Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 квітня 2012 року №363 (далі - Порядок №363), про прийняте рішення у заяві про продовження строку перебування на території України робиться відмітка про продовження строку перебування із зазначенням терміну, на який вирішено продовжити строк перебування, або причин відмови. Відмова оформляється у вигляді повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України (додаток 5) у двох примірниках: перший вручається під підпис іноземцю чи особі без громадянства або приймаючій його стороні, другий додається до матеріалів звернення. При цьому іноземцеві чи особі без громадянства надається строк для виїзду з України. Пунктом 12 Порядку №363 встановлено, що продовження строку перебування оформляється шляхом проставлення в паспортному документі штампа (додаток 6), у якому зазначається орган, який прийняв рішення, та термін, на який вирішено продовжити строк перебування. Штамп проставляється на першій вільній сторінці паспортного документа поряд з візою чи наявною відміткою про реєстрацію, завіряється підписом начальника (або його заступника) територіального органу чи підрозділу ДМС за місцем проживання іноземця чи особи без громадянства та скріплюється печаткою. У разі необхідності іноземцю чи особі без громадянства видається вкладний талон до паспортного документа. Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2015 року №23 "Про зупинення дії окремих положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації" відповідно до статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації (далі - Угода), вчиненої 16 січня 1997 р. у м. Москві, зупинено з 1 березня 2015 р. дію пунктів 1 і 5 переліку документів громадян Російської Федерації для в'їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, визначеного додатком 1 до Угоди, у частині можливості громадян Російської Федерації в'їжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України на підставі паспорта громадянина Російської Федерації або свідоцтва про народження (для дітей віком до 14 років) із зазначенням належності до громадянства Російської Федерації. Так, відповідно до пункту 1 до переліку документів громадян Російської Федерації для в'їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, визначеного додатком 1 до цієї Угоди відноситься паспорт громадянина Російської Федерації. І V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України). Колегія суддів зазначає, що з аналізу наведених положень Закону №3773-VІ і Порядку №150 строк перебування на території України може бути продовжено (за наявності законних підстав) іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України. В разі, коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження ДМС приймається рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця або особи без громадянства на території України. Тобто, визначальним критерієм при вирішенні органом ДМС питання про продовження іноземцю або особі без громадянства строку перебування на території України є законність їхнього перебування на території України. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням ДМС України від 13 серпня 2015 року №8.1/4471-15 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні поданого ним 06 серпня 2015 року клопотання про продовження строку перебування в Україні відповідно до підпункту 6 пункту 10 Порядку №150. Так, згідно з вказаним рішенням позивач тривалий час - з 20 листопада 2009 року незаконно перебував на території України, в порушення вимог законодавства з питань продовження строку перебування вчасно до органів ДМС не звернувся, за інформацією Управління МВС України в Полтавській області згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу позивач перебуває в міжнародному розшуку за скоєння злочину. Колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо неможливості позивача виїхати за межі України з огляду на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2015 року №23, а також щодо обставин звільнення позивача з-під варти відповідно до постанови Апеляційного суду Київської області від 14 травня 2014 року з приводу відсутності аналогів інкримінованих йому статей Кримінального кодексу Російської Федерації у Кримінальному кодексі України, оскільки зазначені обставини не є такими, що підтверджують законність перебування ОСОБА_1 на території України з 20 листопада 2009 року по 06 серпня 2015 року. Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб'єкта владних повноважень, суди попередніх інстанцій повинні були виходити з критеріїв правомірності такого рішення, що встановлені частиною третьою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судами рішень у цій справі), та перевірити: чи прийнято дане рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Зважаючи на відомості, наведені ОСОБА_1 в поданій ним до органу ДМС 06 серпня 2015 року заяві, та встановлені відповідачами у справі обставини незаконного перебування позивача на території України з 20 листопада 2009 року по 06 серпня 2015 року, Суд вважає прийняте ДМС України рішення законним та обґрунтованим. Таким чином, суддійшов висновку, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у продовженні строку перебування в Україні, прийняте 13 серпня 2015 року відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені діючим законодавством, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні. Зважаючи на те, що решта позовних вимог є похідними від позовної вимоги позивача про скасування рішення ДМС від 13 серпня 2015 року, Суд також не вбачає підстав для їх задоволення. Згідно ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного РІШЕННЯ: З урахуванням зазначеного, суддійшов висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень Закону №3773-VІ і Порядку №150, у зв'язку з чим рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням у цій справі нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 скасувати. ухвалити у справі №816/4324/15 нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Автозаводського районного відділу у м. Кременчуці Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області про визнання рішення нечинним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. Повний текст постанови виготовлено 17 жовтня 2019 року. суддя -доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко Н. В. Шевцова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 січня 2019 року Київ справа №461/6524/16-а адміністративне провадження №К/9901/34974/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Галицького районного суду міста Львова від 22.12.2016 (суддя Романюк В. Ф. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 (головуючий суддя Ніколін В. В., судді: Гінда О. М., Качмар В. Я.) у справі №461/6524/16-а за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА _2 звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови в справі про порушення митних правил від 30.09.2016 №3848/20908/16, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 8500грн. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 22.12.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017, у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_2 оскаржив їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Галицького районного суду міста Львова від 22.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017, прийняти у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення пунктів 33, 45, 50 статті 4 Митного кодексу України. На думку позивача, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на безпідставному і недоведеному висновку, що громадянин ОСОБА_2 є резидентом України. Позивач має постійне місце проживання у Республіці Польща, громадянином якої він є. Крім того, у позивача відсутній намір проживати на території України протягом будь-якого строку, а перебування позивача в Україні зумовлено виключно метою релігійного служіння. В свою чергу, Львівська митниця ДФС подала до суду заперечення на касаційну скаргу, де посилається на те, що твердження заявника касаційної скарги суперечить вимогам законодавства. Відповідач вказує, що згідно Митного кодексу України, резиденти - фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном. Відповідач наголошує, статтею 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - це іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне місце проживання, якщо інше не встановлено законом. Зважаючи на викладене, митний орган вважає, що судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального права, правильно встановлені обставини справи, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2019 призначено попередній розгляд справи №461/6524/16-а на 15.01.2019. Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.09.2016 посадовою особою митного поста "Краковець" Львівської митниці ДФС складено протокол про порушення митних правил №3848/20908/16 щодо ОСОБА_2, у якому зафіксовано, що останній 08.04.2016 керуючи автомобілем, ввіз на митну територію України даний транспортний засіб через митний пост "Володимир-Волинський" Волинської митниці ДФС в митному режимі "транзит". З протоколу вбачається, що станом на 04.09.2016 позивачем автомобіль за межі території України не вивозився. Згідно протоколу, у паспорті громадянина Республіки Польща ОСОБА_2 наявна відмітка про надання йому дозволу на постійне проживання в Україні з 18.10.1999, а також пред'явлено тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії від 29.04.2009 КИ №039818/91629. На підставі вказаного протоколу відповідачем було винесено постанову у справі про порушення митних правил від 30.09.2016 №3848/20908/16, відповідно до якої, позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 8500грн. Судами з'ясовано, що як вбачається з оскаржуваної постанови позивачем порушено встановленні строки транзитних перевезень, зокрема для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності одного митного органу - 5 діб). Термін вивезення (транзиту) вищевказаного автомобіля з митної території України через митний пост "Володимир-Волинський" Волинської митниці ДФС закінчився 13.04.2016, а через зону діяльності іншого митного органу - 18.04.2016. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_2, як резидент, перевищив граничний термін тимчасового ввезення транспортного засобу, встановленого статтею 380 Митного кодексу України, більше ніж на десять діб, позивач вчинив порушення митних правил, передбачене частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, а відтак, оскаржувана постанова прийнята посадовою особою на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Згідно частини першої статті 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Відповідно до положень частини першої статті 460 МК України вчинення порушень митних правил, передбачених частиною третьою статті 469, статтею 470, частиною третьою статті 478, статтею 481 цього Кодексу, внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або протиправних дій третіх осіб, що підтверджується відповідними документами, а також допущення у митній декларації помилок, які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, якщо такі помилки не допускаються систематично (стаття 268 цього Кодексу), не тягне за собою адміністративної відповідальності, передбаченої цим Кодексом. Як визначено частиною третьою статті 470 МК України, перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У касаційній скарзі позивач посилається на те, що останній має постійне місце проживання у Польщі, громадянином якої він є, вважається нерезидентом, тимчасове ввезення автомобіля як транспортного засобу було для особистого користування. Однак, вказані обставини були досліджені судами попередніх інстанцій та правомірно відхилені. Суд касаційної інстанцій погоджується з такими висновками і зазначає. Підпунктом "в" пункту 50 частини першої статті 4 МК України передбачено, що резиденти - фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном. Згідно з підпунктом "в" пункту 33 частини першої статті 4 МК України нерезиденти - фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України. Відповідно до пункту 45 частини першої статті 4 МК України постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом). Підтвердження вказаного являється відмітка в паспорті громадянина України для закордонних поїздок про перебування останнього на постійному консульському обліку, проставленою відповідним консульством України за кордоном. Згідно підпункту "в" пункту 50 частини першої статті 4 МК України, резиденти: фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном. Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах 1 та 16 статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Згідно пункту 17 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Також, статус резидента в Україні визначається відповідно до положень підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зокрема, вказано, що фізична особа - резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні. З матеріалів справи вбачається та досліджено судами, що 29.04.2009 позивачу, громадянину Республіки Польща видано посвідку на постійне місце проживання в Україні за адресою АДРЕСА_1, яка дійсна безстроково. У паспорті громадянина Республіки Польща ОСОБА_2 також наявна відмітка про дозвіл на постійне проживання в Україні з 18.10.1999. Окрім цього, з Довідки про прописку вбачається, що ОСОБА_2 з 07.08.1998 проживає в Республіці Польща за адресою АДРЕСА_2, довідка видана на підставі реєстру мешканців. Підпункт 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає, що у разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Так, згідно наявного у матеріалах справи та дослідженого судами витягу із автоматизованої системи митного оформлення "Інспектор" (АСМО), яка функціонує в складі Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС) та об'єднує в собі всі програмно-технічні складові, необхідні для автоматизації процесів митного оформлення та контролю, позивач протягом 2015 року перебував разом із автомобілем на території України протягом цілого календарного року, здійснивши лише виїзд за межі території України 13.04.2015, та в цей самий день в'їзд на територію України, на якій перебував до кінця 2015 року. Протягом 2016 року в період до 04.09.2016 (до часу винесення оскаржуваної постанови) позивач перебував разом із Автомобілем на території України протягом 235 днів, що є більшим від 183 днів, які у відповідності до положень статті 14 Податкового кодексу України є необхідними для визнання фізичної особи резидентом. Підсумувавши викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач перебуває на території України у правовому статусі фізичної особи-резидента, відтак не є особою, яка в розумінні вимог статті 380 МК України може ввезти транспортний засіб у режимі "тимчасове ввезення" строком до одного року. Натомість, повинна застосовуватись ст.381 МК, якою визначено особливості ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування з метою транзиту через митну територію України. Так, під час судового розгляду судами з'ясовано та не заперечується сторонами, 04.09.2016 близько 10 год. 00 хв. громадянин Республіки Польща ОСОБА_2, автомобілем марки "HONDA CIVIC", VIN НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 (країна реєстрації - Республіка Польща), прямував у приватну поїздку з України до Республіки Польща через митний пост "Краковець" Львівської митниці ДФС. В ході митного контролю було встановлено, що вказаний автомобіль позивачем ввезено на митну територію України 08.04.2016 через митний пост "Володимир-Волинський" Волинської митниці ДФС у митному режимі "транзит". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 95 Митного кодексу України (далі - МК України) для автомобільного транспорту строк транзитних перевезень становить 10 діб. Частиною другою цієї статті встановлено, що до цього строку не включаються 1) час дії обставин, зазначених у статті 192 цього Кодексу; 2) час зберігання товарів під митним контролем (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює їх переміщення) ; 3) час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, у випадках, передбачених цим розділом (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює переміщення цих товарів). Позивачем перевищено встановлений пунктом 1 частини першої статті 95 МК України 10-денний строк, що за диспозицією норми частини третьої статті 470 МК України, тягне накладення штрафу. Документів, які б підтверджували наявність підстав для звільнення особи від відповідальності за порушення митних правил позивачем судам попередніх інстанцій не надано, такі обставини останнім не доказуються. Натомість, факт перевищення ОСОБА_2 встановленого статтею 95 МК України строку доставки автомобіля до митного органу призначення підтверджується матеріалами справи, встановлені судами та не спростований позивачем. За таких обставин, судами попередніх при винесенні судових рішень виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Згідно частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Галицького районного суду міста Львова від 22.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 травня 2018 року Київ справа №607/6314/15-а адміністративне провадження №К/9901/9738/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернопільської митниці Державної фіскальної служби на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 3 червня 2015 року (суддя Сташків Н. М. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року (судді: Старунський Д. М. (головуючий), Багрій В. М., Рибачук А. І.) у справі №607/6314/15-а за позовом ОСОБА_4 до Тернопільської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови в справі про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернувся до суду з позовом до Тернопільської митниці Державної фіскальної служби України (далі - відповідач, контролюючий орган) про скасування постанови в справі про порушення митних правил. Обґрунтовуючи позов ОСОБА_4 посилається на пропуск строку притягнення його до відповідальності за порушення митних правил, оскільки з дня вчинення порушення митних правил минуло більше як шість місяців, тому відповідно до вимог частини першої статті 467 Митного кодексу України на нього не може бути накладене адміністративне стягнення. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 3 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року, позов задоволено, скасовано постанову Тернопільської митниці в справі про порушення митних правил №0027/40300/15 від 24 березня 2015 року, якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 9331,11 грн. Рішення судів попередніх інстанцій вмотивовано тим, що постанова про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за порушення митних правил є неправомірною, так як позивач виконував лише функцію перевізника і не є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де вказуючи на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга вмотивована тим, що позивач є перевізником автомобіля, митну вартість якого, на підставі поданих комерційних документів було занижено. На переконання відповідача перевізник в розумінні статті 485 Митного кодексу України являється спеціальним суб'єктом правопорушення, оскільки на нього покладається обов'язок зі сплати митних платежів. Позивач відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надав. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 частини першої ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 липня 2013 року згідно з митною декларацією №403000000/2013/904342 від 22 липня 2013 року через пункт пропуску "Краківець - Корчова" Львівської митниці позивач ввіз на митну територію України в митному режимі імпорт вантажний автомобіль RENAULT KANGOO, 2006 року випуску, № кузова НОМЕР_1. Як підставу для переміщення цього автомобіля він подав фактуру б/н від 22 липня 2013 року. 24 липня 2013 року ПП "Вест Терн-М" в особі директора (керівника) Мацюри Валерія Віталійовича через особу, уповноважену на декларування, - агента з митного оформлення ТОВ "Ласт Лайн" ОСОБА_6, було заявлено до митного контролю та митного оформлення в митному режимі імпорт вантажний автомобіль RENAULT KANGOO, 2006 року випуску, № кузова НОМЕР_1, загальною фактурною вартістю 1200 євро, що за курсом Національного банку України на день подання митної декларації митниці становить 12 641,73 грн. Згідно з митною декларацією №403000006/2013/301750 від 24 липня 2013 року в графі 45 заявлено митну вартість товару 15 275,42 грн., а у гр. 47 та гр. "нарахування та сплату митних платежів", по ввізному миту 1 527,54 грн., податку на додану вартість 3 360,59 грн. В ході проведеної Тернопільською митницею перевірки, 30 грудня 2014 року органом доходів і зборів отримано лист-відповідь митних органів Республіки Польща від 19 грудня 14 року за №450000-IMPW-L353010E0031282 та встановлено, що вартість автомобіля RENAULT KANGOO, 2006 року випуску № кузова НОМЕР_1 становить 10000 польських злотих, що за курсом Національного банку України на день подання митної декларації митниці становить 24 995,31 грн. На підставі зазначеного нараховані митні платежі повинні становити по ввізному миту 2 499,53 грн, з податку на додану вартість - 5 498,97 грн. Загальна сума неправомірного зменшення розміру належних до сплати митних платежів становить 3 110,37 грн., у т. ч. по ввізному миту 971,99 грн., з податку на додану вартість - 2 138,38 грн. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач - ОСОБА_4 здійснив перевезення вказаного автомобіля, відгукнувшись на оголошення про пошук водія, а після отримання документів на автомобіль, доставки його на польсько-український кордон та здійснення митного оформлення транспортного засобу, передав вказаний автомобіль замовнику у м. Тернопіль. Постановою в справі про порушення митних правил №0027/40300/15 від 24 березня 2015 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 9331,11 грн. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Згідно з частиною першою статті 458 Митного кодексу України (далі МК України) порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Відповідно до статті 485 МК України порушенням вважається заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги. З огляду на викладені законодавчі приписи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач не є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України для накладення адміністративного стягнення, оскільки диспозиція статті 485 Митного кодексу України передбачає спеціальну протиправну мету дій декларанта щодо заявлення неправдивих відомостей - неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру. Наявність спеціальної протиправної мети вказує на те, що правопорушення може бути вчинене виключно з умисною формою вини та лише декларантом або уповноваженою ним особою, оскільки на момент подачі декларації декларант (уповноважена ним особа) повинен усвідомлювати факт заявлення неправдивих відомостей та умисно бажати, щоб заявлені ним неправдиві відомості вплинули на розмір митних платежів, які необхідно сплатити за митне оформлення задекларованого ним товару. Таким чином, оскільки позивач не є декларантом або уповноваженою ним особою, то відповідно не є і суб'єктом адміністративного правопорушення в розумінні статті 485 Митного кодексу України, оскільки вантажний автомобіль RENAULT KANGOO, 2006 року випуску № кузова НОМЕР_1, ввозився на митну територію України ПП "Весттерн-М" та декларувався вказаним підприємством згідно з митною декларацією №403000006/2013/301750 через особу уповноважену на декларування - митного брокера ТОВ "Ласт Лайн" ОСОБА_6 Постановою Тернопільського міського суду Тернопільської області від 6 травня 2015 року у справі №607/4476/15-п, яка набрала законної сили за результатами апеляційного оскарження 18 червня 2015 року, було встановлено, що відправником товару є компанія F.H.Y. DANEL, а отримувачем значиться саме ОСОБА_4, проте суд апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи не взяв до уваги вказані обставини та не надав їм правової оцінки під час вирішення спору. З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4. За змістом частини четвертої ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України). Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Згідно ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. Відповідно до п. 2 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. За правилами ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Тернопільської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково. Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 3 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року у справі №607/6314/15-а скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 20 червня 2018 року справа №2а-6340/09/1770 адміністративне провадження №К/9901/2804/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач) суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року у складі колегії суддів Хобор Р. Б., Сапіги В. П., Яворського І. О. у справі №2а-6340/09/1770 за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Державної податкової інспекції в місті Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: У жовтні 2009 року Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Рівне (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 червня 2009 року №0002732342/0, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 333 320 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 67 759 грн та №0002742342/0, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 262 089 грн 23 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 131 044 грн 61 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття. 02 грудня 2009 року постановою Рівненського окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено у повному обсязі, з мотивів протиправності спірних податкових повідомлень-рішень, внаслідок недоведення податковим органом складу податкових правопорушень, покладених в основу їх прийняття. 05 грудня 2013 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції висновувався з правомірності спірних податкових повідомлень-рішень та доведення податковим органом складу податкових правопорушень за наслідком оцінки двох груп операцій: отримання капітальних трансфертів та операції з Приватним підприємством "Агроімпекс-Ресурс". 20 січня 2014 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. 23 січня 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом 30 днів з моменту отримання цієї ухвали (суддя Бившева Л. І.). 27 січня 2014 року позивач надіслав до Вищого адміністративного суду України клопотання про зупинення виконання оспорюваного судового РІШЕННЯ: 06 березня 2014 року позивач усунув недоліки касаційної скарги. 11 березня 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження, витребувано з Львівського окружного адміністративного суду справу №2а-6340/09/1770 (в ухвалі допущено описку), а також відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання судового рішення, з мотивів його безпідставності. 10 січня 2018 року матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду. 11 січня 2018 року матеріали касаційної скарги прийнято до провадження та витребувано з Рівненського окружного адміністративного суду справу №2а-6340/09/1770.01 лютого 2018 року справа №2а-6340/09/1770 надійшла до Верховного Суду. У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме положень пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" (далі - Закон №334/94), підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97 - ВР (далі - Закон №168/97), доводить помилковість висновків суду апеляційної інстанції, просить оспорюване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заперечення відповідача на касаційну скаргу (відзив) до Верховного Суду не надходили, що не перешкоджає подальшому розгляду справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення вимог касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що платник податків здійснював консолідовану сплату податку на прибуток та податку на додану вартість, за якої остаточна сума податкових зобов'язань формується на основі фінансових результатів філій та головного підприємства. У червні 2009 року податковим органом проведено планову виїзну перевірку Підприємства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт від 10 червня 2009 року №1154/15-54-22-01/32904699 (далі - акт перевірки). 23 червня 2009 року на підставі акта перевірки та згідно з підпунктом "б " підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 №2181-ІІІ (далі - Закон №2181) керівником податкового органу прийнято спірні податкові повідомлення-рішення. Податковим повідомленням-рішенням №0002732342/0 за порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1, абзацу 12 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.1, підпункту 5.3.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.9 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону №334/94 Підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 333 320 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 67 759 грн. Податковим повідомленням-рішенням №0002742342/0 за порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.2 пункту 7.2, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.3.5 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97 позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 262 089 грн. 23 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 131 044 грн. 61 коп. Штрафні (фінансові) санкції у податкових повідомленнях-рішеннях застосовано на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181. Склад податкових правопорушень доводиться податковим органом на підставі висновку про заниження платником податків доходів у I-IV кварталах 2008 року на загальну суму 1 291 922 грн. та завищенням валових витрат за цей же період на загальну суму 41 359 грн. Безпідставність віднесення до складу податкового кредиту сум у розмірі 262 089 грн. 23 коп. обґрунтовується податковим органом на підставі висновку про наявність порушень, допущених платником податків та його філіями у січні, березні, квітні, травні, жовтні, вересні, листопаді та грудні 2008 року. Касаційна скарга податкового органу підлягає перегляду в межах доводів та вимог відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Доводи касаційної скарги стосуються двох операцій, а саме отримання капітальних трансфертів (КЕКВ 2410) та реальності господарських операцій з Приватним підприємством "Агроімпекс-ресурс". Щодо отримання бюджетних трансфертів. Податковим органом доводиться заниження Підприємством доходів на 1 250 000 грн. внаслідок не віднесення до "інших доходів" сум капітальних трансфертів (код економічної класифікації видатків/ код класифікації кредитування 2410) на суму 1 500 000. Отримані кошти використано на закупівлю моторного катка "Амкодор 6622А", КДМ МКДЗ-1 на базі автосамоскида МАЗ-555102, автогрейдера ГС-14.02, трактора МТЗ-82.1 на таку ж суму. Відповідно до абзацу 12 пункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону №334/94 до доходів з інших джерел, у тому числі, але не виключно, належать суми дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку. Відповідно до пункту "д" підпункту 4.4.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 передбачено, що не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, або існує узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано). Судом першої інстанції встановлено, що на час спірних правовідносин діяло узагальнююче податкове роз'яснення, надане листом Державної податкової адміністрації України "Щодо податкового обліку капітальних трансфертів №8978/7/15-1117" від 11 травня 2005 року, відповідно до положень якого кошти (вартість майна) платника податку, одержані ним з бюджету у вигляді капітальних трансфертів з метою оподаткування не включаються до складу валових доходів. Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині суд апеляційної інстанції висновувався з того, що положення абзацу 12 пункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону №334/94 містять невичерпний перелік "інших доходів". Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки він не враховує приписів пункту "д" підпункту 4.4.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 та доводів позивача щодо наявності узагальнюючого податкового роз'яснення, відповідно до якого він діяв. Відтак, віднесення отриманих позивачем сум бюджетних трансфертів до складу валових доходів є безпідставним. Стосовно визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість Суд вважає неприйнятним висновок суду апеляційної інстанції, що внаслідок отримання сум капітальних трансфертів у платника податків, на підставі пункту 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97, виникає обов'язок сплатити суму податку на додану вартість. Витрати на придбання основних фондів або їх ремонт, що провадяться за рахунок капітальних трансфертів, фактично є витратами, що здійснені державою, а не платником податку, тому в останнього відсутнє право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого із суми бюджетних коштів за капітальним трансфертом. Щодо нереальності господарських операцій Судами попередніх інстанцій встановлено, що філія платника податків - "Доркомплект" мала взаєморозрахунки з Приватним підприємством "Агроімплекс-Ресурс". За наслідком здійснення операцій з контрагентом філією "Доркомплект" включено до складу валових витрат за грудень 2008 року суму у розмірі 27 000 грн., а також віднесено до складу податкового кредиту за грудень 2008 року суму у розмірі 5 400 грн. Вищевказані розрахунки проводилися згідно усної домовленості. Позиція відповідача щодо нереальності спірних господарських операцій доводиться недоліками податкової накладної, недостатністю трудових ресурсів та виробничих потужностей контрагента, відсутністю товарно-транспортних накладних, службовою інформацією та загальним висновком про нікчемність правочину. За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України №283/97-ВР та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97 суми, віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, мають бути підтверджені належними первинними документами податкового і бухгалтерського обліку. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині позовних вимог висновувався з того, що відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах. Тому господарська операція, яка фактично не відбулась є нікчемною (безтоварною), оскільки не спрямована на реальне настання правових наслідків, а спрямована лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах. Натомість суд першої інстанції встановив вся складові господарських операцій та підстави їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку. Суд вважає неприйнятним посилання податкового органу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції на вирок Рівненського міського суду від 25 травня 2010 року у справі 1-386/10, який долучений відповідачем до матеріалів справи, з огляду на те, що встановлені ним обставини не були та не могли бути покладені податковим органом в основу оскаржуваних рішень. Суд першої інстанції встановив та дослідив обставини, які мали вплив на формування інших доходів за операціями з філією "Гощанський райавтодор" та інші спірні господарські операції. Суд вважає, що склад податкових правопорушень, покладених податковим органом в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень податковим органом не доведений, натомість матеріалами справи та дослідженнями суду першої інстанції підтверджена правомірність формування даних бухгалтерського та податкового обліку. Відтак, підстави для визначення сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій відсутні. Суд відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України визнає, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року у справі №2а-6340/09/1770 скасувати. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2009 року у справі №2а-6340/09/1770 залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 09 жовтня 2018 року Київ справа №166/754/17 адміністративне провадження №К/9901/34630/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2017 (головуючий суддя - Іщук Л. П. ) у справі №166/754/17 за позовом ОСОБА_2 до Волинської митниці ДФС про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про порушення митних правил, ВСТАНОВИВ: У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці ДФС (далі - Митниця), в якому просив визнати протиправними дії Митниці та скасувати постанову у справі про порушення митних правил №1822/20500/17 від 14.06.2017. Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 07.07.2017 адміністративний позов ОСОБА_2 залишив без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її до Львівського апеляційного адміністративного суду. 03.08.2017 ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам процесуального закону в частині сплати судового збору та надано строк для усунення недоліків. Не погодившись із ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2017 позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив скасувати вказану ухвалу, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. При цьому в обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 послався на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31.01.2017 у справі №298/1232/15-а, відповідно до якого за подання позивачем або відповідачем - суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом України "Про судовий збір", сплаті не підлягає. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи. 23.10.2017 Вищий адміністративний суд України ухвалою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2017.06.03.2018 справу в порядку, передбаченому пунктом 4 частини 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції, що діє з 15.12.2017) передано до Верховного Суду. Відповідно до пункту 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до статті 87 КАС України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали суду апеляційної інстанції) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Зокрема, Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом. Частина друга статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог у даній справі є оскарження постанови митниці у справі про порушення митних правил, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною третьою статті 470 МК України. Відповідно до статті 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються МК України. Відповідно до частини 1 статті 529 МК України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому КАС України. Водночас, МК України жодним чином не регулює питання сплати судового збору. Відповідно до статті 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Частиною 4 статті 288 КУпАП визначено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Тобто зміст наведеної норми вказує на те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах. У частині четвертій статті 288 КУпАП видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом України "Про судовий збір". Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №7-93 "Про державне мито" (у редакцій до набрання чинності Законом України "Про судовий збір") державне мито справлялося з: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, за оскарження такої постанови до суду. З 11.11.2011 набрав чинності Закон України "Про судовий збір", який, між тим, не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-то правила частини четвертої статті 288 КУпАП, або обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому. Таким чином, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, колегія суддів вважає, що у справах про оскарження постанов у справах про порушення митних правил у розумінні положень статей 487, 529 МК України, статей 287, 288 КУпАП, статей 2, 3, 4 Закону України "Про судовий збір" позивач звільняється від сплати судового збору. МК України дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про порушення митних правил і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції. Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КУпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону України "Про судовий збір" не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги. У зв'язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови в справі про порушення митних правил судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом №3674-VI, сплаті не підлягає. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2017 не ґрунтується на вимогах процесуального закону, який встановлює порядок прийняття апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, а відтак, відповідно до частини першої статті 353 КАС України, підлягає скасуванню. Керуючись статтями 345, 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2017 у справі №166/754/17 скасувати. Справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08 травня 2018 року м. Київ справа №2а-3847/08/0470 адміністративне провадження №К/9901/751/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л. І., суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В., розглянув в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2009 (суддя - Павловський Д. П. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 (судді - Дадим Ю. М., Богданенко І. Ю., Уханенко С. А.) у справі за позовом Прокурора міста Дніпропетровська (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС (далі - ДПІ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промтехконтинентальінвест" (далі - ТОВ "Компанія "Промтехконтинентальінвест "), Приватного підприємства "Епос Плюс" (далі - ПП "Епос Плюс") про стягнення коштів, УСТАНОВИВ: 25.04.2008 Прокурор в інтересах ДПІ звернувся до суду з позовом про стягнення коштів з ТОВ "Компанія "Промтехконтинентальінвест" на користь ПП "Епос Плюс" у сумі 7230,00 грн, а з ПП "Епос Плюс" у доход держави - 7230,00 грн як таких, що одержані за нікчемним правочином (договір від 09.10.2007 №4). Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 08.04.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення коштів у сумі 7230,00 грн на користь ПП "Епос Плюс", отриманих за договором від 09.10.2007 №4, закрив з тих підстав, що позови про визнання недійсним правочину, учиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, судовому розгляду не підлягають, в іншій частині у задоволенні позову відмовив. Судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову вмотивовані висновком про те, що конфіскаційні санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України. При цьому суди дійшли висновку, що спірний правочин не відповідає дійсним намірам учасників - відповідачів, вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, який водночас суперечить моральним засадам суспільства. ДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Посилаючись на постанову Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 02.08.2008 у справі №2а-237/07, якою визнані недійсними з моменту реєстрації установчі документи ТОВ "Компанія "Промтехконтинентальінвест" з підстав реєстрації зазначеної юридичної особи на підставну особу, податковий орган вважає встановленими факти щодо наявності у вказаного підприємства наміру штучно створити умови для одержання податкової вигоди, зокрема за господарською операцією, вчиненою на підставі договору від 09.10.2007 №4 із ПП "Епос Плюс", та відповідно умислу у ПП "Епос Плюс" на отримання неправомірної вигоди. Також ДПІ зазначає, що суди не врахували докази, які підтверджують нікчемність дій ТОВ "Компанія "Промтехконтинентальінвест", а саме невідповідність задекларованих даних ТОВ "Компанія "Промтехконтинентальінвест" за спірним правочином, та практику Верховного суду України, викладену у постанові від 25.09.2007 у справі за позовом ДПА до ВАТ "ЛуАЗ", ПП "Стар-Трейд" про визнання угод недійсними щодо застосування наслідків за недійсними угодами. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017. Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.04.2018 касаційну скаргу ДПІ прийняв до провадження та визнав за можливе попередній розгляд справи. Відповідачі не реалізували процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Суди попередніх інстанції встановили, що 09.10.2007 між ПП "Епос Плюс" (замовник-покупець) та ТОВ "Компанія "Промтехконтинентальінвест" (підрядник-продавець) був укладений договір з поставки духовки (1 од. ) №4 на загальну суму поставки 7230,00 грн. Поставка товару здійснена за накладною від 10.10.2007 №207, ТОВ "Компанія "Промтехконтинентальінвест" виписано на користь ПП "Епос Плюс" податкову накладну від 10.10.2007 №207, а покупець оплатив вартість товару, що підтверджено платіжним дорученням від 10.10.2007 №166. Копії первинних документі на поставку товару та його оплати приєднані до матеріалів справи (а. с. 8-10). Підставою позову слугувала та обставина, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02.08.2007 у справі №2а-235/07, яка набрала законної сили 14.08.2007, визнані недійсними установчі документи ТОВ "Компанія "Промтехконтинентальінвест" та свідоцтво платника ПДВ з моменту реєстрації з підстав реєстрації юридичної особи на підставну особу (а. с. 28-29). Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який набрав чинність з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства. Наведені норми застосовується з урахуванням того, що відповідно до статті 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - є нікчемним. При цьому, як зазначено у частині другій статті 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок про визнання судом нікчемності правочину є правовою оцінкою і має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового РІШЕННЯ: Тому позови про визнання правочину нікчемним не підлягають розгляду, а помилково порушене провадження підлягає закриттю. Оскільки санкції, передбачені цією частиною 1 статті 208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частині першої статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України. Частиною 1 статтею 250 ГК України (в редакції, чинній на час подання позову) встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Отже, застосування до відповідачів адміністративно-господарської санкції у вигляді стягнення коштів в дохід держави на підставі статті 208 ГК України можливо у межах одного року з дня його вчинення. Виходячи із встановленої обставини щодо виконання сторонами спірного правочину у жовтні 2007 року, позов про стягнення коштів у порядку, визначеному частиною 1 статті 208 ГК України, заявлений у строк, встановлений статтею 250 цього Кодексу, оскільки річний строк для застосування таких санкцій, перебіг якого розпочинається з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, на час звернення до суду з позовом (квітень 2008 року) не закінчився. За таких обставин, з урахуванням змісту позовних вимог та строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій неправильно застосували наведені норми матеріально права до в встановлених обставин та безпідставно закрили провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення коштів у сумі 7230,00 грн на користь ПП "Епос Плюс", отриманих за договором від 09.10.2007 №4, та на підставі статті 250 ГК України відмовили в задоволенні позову про стягнення з ПП "Епос Плюс" вартості товару у сумі 7230,00 грн, отриманого за договором від 09.10.2007 №4. За змістом частини першої статті 208 ГК України, застосування санкцій за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків. При цьому, наявність або відсутність обставин, які свідчать про укладення правочину (угоди, господарського зобов'язання) з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства, на які посилається податковий орган (у даному випадку прокурор в інтересах ДПІ) в обґрунтування позову, встановлюються судом у мотивувальній частині, а висновок щодо застосування зазначених наслідків - у резолютивній частині судового РІШЕННЯ: На обґрунтування протиправності правочинів між відповідачами Прокурор в інтересах ДПІ посилається на факт визнання недійсними статутних документів ТОВ "Компанія "Промтехконтинентальінвест", інших підстав не наводить. Однак, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів та свідоцтва платника ПДВ однієї сторони угоди недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта. Сам факт визнання недійсними установчих документів/свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ не є безумовним свідченням вчинення цим підприємством господарського зобов'язання, в тому числі з поставки товарів/послуг, з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Суди попередніх інстанцій викладене не взяли до уваги. Суди залишили без належної оцінки правовий статус обох сторін спірного договору, зокрема, що на момент укладення спірного договору ПП "Епос Плюс" та ТОВ "Компанія "Промтехконтинентальінвест" перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У судовому процесі не були встановлені обставини, які б свідчили, що зміст виконаного договору від 09.10.2007 №4 не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків. Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, підлягають відхиленню, оскільки відповідно до частини 4 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права є підставою для скасування судових рішень повністю і ухвалення нового рішення відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись пунктом 3 частини 1 статті 349, статті 351, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС задовольнити частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 скасувати і ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову Прокурора міста Дніпропетровська в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Кіровському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Л. І. Бившева В. В. Хохуляк Т. М. Шипуліна

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 13 листопада 2018 року справа №819/1047/16 адміністративне провадження №К/9901/14827/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Представництва "Сайнтфік рісьйоч консерн "Хевіа" ЛТД" на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року у складі судді Шульгача М. П. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року у складі суддів Святецького В. В., Гудима Л. Я., Довгополова О. М. у справі №819/1047/16 за позовом Представництва "Сайнтфік рісьйоч консерн "Хевіа" ЛТД" до Тернопільської митниці Державної фіскальної служби про скасування рішення про відмову у прийнятті митної декларації та визнання дій протиправними, УСТАНОВИВ: У вересні 2016 року компанія "Сайнтфік рісьйоч консерн "Хевіа" ЛТД" (Велика Британія) через своє представництво в Україні (далі - Представництво, ) звернулася до суду із позовом до Тернопільської митниці ДФС (далі - митний орган, відповідач у справі) із позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №403040003/2016/00007 від 01 серпня 2016 року в частині, що стосується митного оформлення товару за митною декларацією №403040003.2016.000717 від 28 липня 2016 року із застосуванням основного методу визначення митної вартості товару, визначеного статтею 58 Митного кодексу України, а також визнати протиправними дії митного органу щодо відмови в митному оформленні товарів за митною декларацією №403040003.2016.000717 від 28 липня 2016 року за заявленою декларантом митною вартістю без надання декларанту вмотивованого рішення про коригування митної вартості та письмового обґрунтування у відповідності до частини тринадцятої статті 58 Митного кодексу України. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що перший метод визначення митної вартості товару у спірному випадку незастосовний, оскільки товар поставлявся не на експорт в Україну, а в режимі переробки з подальшою реалізацією продуктів переробки на митній території України, у зовнішньоекономічному контракті відсутні відомості про вартість поставленого в Україну товару, позивач як покупець та іноземна компанія - власник і продавець товару (продукту переробки) - пов'язані особи, що виключає застосування першого методу визначення митної вартості до операцій між ними. У грудні 2016 року позивачем подана касаційна скарга на судові рішення судів попередніх інстанцій, 20 грудня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Горбатюк С. А.) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №819/1047/16 з суду першої інстанції. 2 лютого 2018 року справу №819/1047/16 разом із матеріалами касаційного провадження № К/9901/14827/18 передано до Верховного Суду. У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме вимог частини третьої статті 54 Митного кодексу України (щодо неможливості прийняття картки відмови у митному оформленні без прийняття рішення про коригування митної вартості), статей 53, 55, 58, частини другої статті 155 Митного кодексу України, пунктів 12, 14 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18 січня 1996 року №30 (щодо відсутності у Представництва статусу юридичної особи, відтак і відсутності у нього статусу "пов'язаної особи" з іноземною компанією). Зазначає, що відповідачем не обґрунтовано неможливості визначення митної вартості за основним методом, а наведені ним підстави є неправомірними. У запереченнях на касаційну скаргу відповідач наводить доводи, викладені в запереченнях на позов та на апеляційну скаргу, з доводами позивача не погоджується. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. 28 липня 2016 року Представництвом до митного органу подано митну декларацію ІМ 40 АА №403040003/2016/00017 з метою митного оформлення в режимі імпорту продуктів переробки (гумова суміш), отриманих в результаті виконання умов контракту №4, укладеного 4 грудня 2012 року між "Сайнтфік Рісьйоч Консерн "Хевіа" ЛТД (Велика Британія) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-механічний завод "Гефест" (Україна) про надання послуг по переробці сировини на митній території України в зовнішньоекономічних відносинах. До митної декларації додано пакет документів на підтвердження заявленої митної вартості, зокрема контракт №4 від 4 грудня 2012 року, додаткові угоди №24/1 і 4.29 від 25 липня 2016 року та №4К від 31 грудня 2015 року до контракту №4, інвойси №27 та №29 від 25 липня 2016 року, декларацію про походження товару №27 від 25 липня 2016 року, паспорт якості гумової суміші на основі каучуку синтетичного №220716, акт здачі-приймання №27 від 25 липня 2016 року. Відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту №4 позивач (замовник) передає Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-механічний завод "Гефест" (виконавець) для переробки на митній території України сировину (каучук синтетичний), а виконавець виготовляє із нього гумову суміш. Відправник і отримувач сировини та готової продукції уточнюються в додаткових угодах до цього контракту (пункт 1.6.), право власності на сировину та продукцію зберігається за позивачем (пункт 1.7.), замовник здійснює оплату послуг і допоміжних матеріалів Виконавцю впродовж 90 банківських днів проти підписання акта виконаних робіт шляхом перерахуванням грошових коштів на рахунок виконавця (пункт 6.1.). Відповідно до умов додаткової угоди №4.29 від 25 липня 2016 року до контракту №4 виконавець передає продукцію в кількості 1900 кг., виготовлену в межах контракту, офіційному представництву позивача на території України, а саме "Представництву "Сайнтіфік рісьйоч концерн "Хевіа" ЛТД" (пункт 1), передача продукції оформлюється актом прийому-передачі (пункт 2), подальше митне оформлення покладається на Представництво (пункт 3). Відповідно до умов додаткової угоди №21/1 від 25 червня 2016 року до контракту №4 позивач та виконавець погодили калькуляцію вартості на 1900 кг гумової суміші, встановивши вартість готової продукції на рівні 870,20 доларів. 1 серпня 2016 року митний орган прийняв спірну картку відмови у митному оформленні (випуску) товарів. В основу спірного рішення відповідача покладено дві підстави, а саме твердження про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості задекларованого (імпортованого) товару у зв'язку з відсутністю факту продажу товару на експорт в Україну та твердження про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості товару у зв'язку з тим, що продавець і покупець гумової суміші є пов'язаними особами. При цьому митний орган послався на частину вісімнадцяту статті 58 Митного кодексу Україну щодо обов'язку декларанта довести відсутність впливу на митну вартість товару взаємовідносин пов'язаних осіб як умови визнання такої митної вартості. Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з обґрунтованості стверджуваних митним органом підстав, що покладені в основу спірного рішення про відмову в митному оформленні, відтак з правомірності спірного РІШЕННЯ: Суд вбачає підстави вважати висновки судів попередніх інстанцій такими, що не відповідають законодавству з огляду на наступне. За змістом пункту четвертого частини першої статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. Відповідно до частин 12-14 статті 58 Митного кодексу України той факт, що продавець і покупець пов'язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів (частина 12). За наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце (частина 13). У разі відсутності обґрунтувань з боку органу доходів і зборів необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів (частина 14). Частиною вісімнадцятою статті 58 Митного кодексу України встановлено, що при продажу товарів між пов'язаними особами вартість операції береться за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів за першим методом, якщо декларант покаже, що така вартість є близькою до вартості однієї з нижчезазначених операцій, яка здійснювалася одночасно або майже одночасно з операцією з оцінюваними товарами: 1) вартості операції при продажу непов'язаним покупцям ідентичних або подібних (аналогічних) товарів для експорту в Україну; 2) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 62 цього Кодексу; 3) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 63 цього Кодексу. Аналіз наведеного законодавства доводить, що можливість застосування методу визначення митної вартості за ціною договору (вартістю операції) при продажу товарів між пов'язаними особами поставлена в залежність від дотримання умови відсутності впливу взаємовідносин між такими особами на рівень ціни, що підлягає сплаті. При цьому саме на митний орган закон покладає обов'язок письмового обґрунтування наявності такого впливу (частина 13 статті 58) - як умови правомірності вимог до особи щодо доведення відповідності рівня ціни, що підлягає сплаті, звичайним цінам (частина 18 статті 58). Тобто особа зобов'язана виконати приписи частини вісімнадцятої статті 58 Кодексу лише в разі дотримання митним органом вимог частин 12-14 цієї статті. За змістом пунктів 12-13 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18 січня 1996 року №30, представництво суб'єкта господарської діяльності не є юридичною особою і не здійснює самостійно господарської діяльності, у всіх випадках воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцтві про реєстрацію, і виконує свої функції згідно із законодавством України. Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні може здійснювати функції, пов'язані з виконанням представницьких послуг, тільки в інтересах іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у Свідоцтві (пункт 12). У разі здійснення представництвом господарської діяльності на території України таке представництво повинно стати на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, установленому центральним податковим органом України, та набути статусу постійного представництва (пункт 13). В матеріалах справи наявні свідоцтво про реєстрацію Представництва фірми "Scientific-Research Concern Hevea" LTD." (Сайнтфік рісьйоч консерн "Хевіа" ЛТД), Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії - під назвою "Представництво "Сайнтфік рісьйоч консерн "Хевіа" ЛТД", видане Міністерством економіки України ( №ПІ-4434 від 23 березня 2010 року), а також довідка АА 868383 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), відповідно до якої значиться правовий статус Представництва без права юридичної особи. Відповідно до підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням визначених цим підпунктом критеріїв. Таким чином, до пов'язаних осіб закон відносить лише юридичних та/або фізичних осіб, як окремих суб'єктів господарювання, взаємовідносини між якими можуть спричиняти вплив на ціну товарів, що є об'єктом операцій між такими особами. Позаяк з реєстраційних документів вбачається статус Представництва без права юридичної особи, зазначене виключає у Представництва ознаку пов'язаної особи з позивачем. Крім того, митний органу ні у спірному рішенні, ні впродовж судового розгляду справи не надав жодних обґрунтувань того, що взаємовідносини між позивачем і його Представництвом впливають на рівень вартості операцій між ними. Рівним чином у справі відсутні обставини щодо власне існування будь-яких комерційних операцій між позивачем та його представництвом. В межах спірних правовідносин висновок судів про те, що Представництво позивача та позивач є пов'язаними особами (через що виключається застосування основного методу визначення митної вартості імпортованого товару) зроблений внаслідок неправильної правової оцінки обставин справи, яка не ґрунтується на чинному законодавстві. Хибною також є і правова оцінка судів в частині другої підстави, що лягла в основу спірного РІШЕННЯ: Суди підтримали позицію митного органу щодо відсутності в межах спірних правовідносин продажу товару на експорт в якості підстави для визнання неможливим застосування основного методу визначення митної вартості. Відповідно до частини другої статті 159 Митного кодексу України продукти переробки, виготовлені (одержані) в процесі здійснення операцій з переробки іноземних товарів, мають статус іноземних товарів та вважаються такими, що поміщені у митний режим переробки на митній території. За змістом статей 154-155, частини першої статті 160 Митного кодексу України продукти переробки за загальним правилом підлягають реекспорту за межі митної території України, однак можуть бути поміщені також і в митний режим імпорту, зокрема, у випадку, якщо прийнято рішення про реалізацію товару на митній території України. В такому випадку товар не вивозиться, а підлягає декларуванню у відповідний митний режим зі сплатою передбачених законодавством митних платежів. Відповідно до частини другої статті 155 Кодексу реалізація на митній території України продуктів переробки, власником яких є нерезидент, здійснюється через зареєстроване в Україні його представництво, на яке покладається обов'язок з декларування цих продуктів переробки для вільного обігу. Відповідно до частини першої статті 75 Кодексу митний режим імпорту може бути застосований до товарів, що надходять на митну територію України, та до товарів, що зберігаються під митним контролем або поміщені в інший митний режим, а також до продуктів переробки товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території. В контексті наведеного законодавства Суд вважає помилковими висновки судів про те, що спірний товар (гумова суміш), який є продуктом переробки ввезеної в Україну в режимі переробки сировини (каучуку синтетичного) на умовах контракту №4 від 4 грудня 2012 року, є об'єктом операцій купівлі-продажу між позивачем (нерезидентом) та його власним представництвом на території України, у зв'язку з чим основний метод визначення митної вартості (за вартістю операції) не був застосований. Відтак, Суд вважає кожну з підстав, покладених в основу спірного рішення, такою, що не відповідає чинному законодавству, а висновки судів попередніх інстанцій щодо правової оцінки цих підстав такими, що не відповідають встановленим у справі обставинам. Доводи позивача щодо не прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості, в якості самостійної підстави для визнання протиправною картки відмови у митному оформленні, Суд оцінює критично з огляду на те, що сукупний аналіз змісту частини третьої статті 54 та частини першої статті 55 Кодексу свідчить про те, що рішення про коригування митної вартості (контроль митної вартості) приймається (здійснюється) не виключно під час митного оформлення. З цих міркувань Суд вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправними дій щодо відмови у митному оформленні спірного товару без надання декларанту рішення про коригування митної вартості. Суд також звертає увагу на приписи частин першої-другої статті 256 Кодексу, відповідно до яких відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження. В порушення припису частини першої статті 256 Кодексу спірне рішення не містить обґрунтувань того, яких саме умов Кодексу не виконав декларант, тобто що саме унеможливлює здійснення митного оформлення товару, який є продуктом переробки і який заявлено до декларування в митний режим імпорту в Україні. Суд касаційної інстанції, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. За змістом частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається зокрема неправильне тлумачення закону, який підлягав застосуванню. Доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження в ході касаційного розгляду, Суд визнає, що судами попередніх інстанцій внаслідок хибної правової оцінки обставин справи допущено неправильне тлумачення закону при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, судові рішення - скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Представництва "Сайнтфік рісьйоч консерн "Хевіа" ЛТД" задовольнити. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року у справі №819/1047/16 скасувати. Позов Представництва "Сайнтфік рісьйоч консерн "Хевіа" ЛТД" до Тернопільської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в митному оформленні товару №403040003/2016/00007 від 1 серпня 2016 року за митною декларацією №403040003.2016.000717 від 28 липня 2016 року. В решті позову відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 21 серпня 2018 року справа №815/2541/17 адміністративне провадження №К/9901/44769/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 червня 2017 року у складі судді Єфіменка К. С. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів Бітова А. І., Лук'янчук О. В., Ступакової І. Г. у справі №815/2541/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс-Трейдінг Ко" до Одеської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості і карток відмови, УСТАНОВИВ: У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс-Трейдінг Ко" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними та скасувати з мотивів їх безпідставності рішення про коригування митної вартості товарів №500040403/2015/000032/1 від 19 жовтня 2015 року та відповідну картку відмови №500040403/2015/00037, №500040403/2015/000049/1 від 24 жовтня 2015 року та відповідну картку відмови №500040403/2015/00056, №500040403/2015/000060/1 від 27 жовтня 2015 року та відповідну картку відмови №500040403/2015/00064, №500040403/2015/000062/1 від 28 жовтня 2015 року та відповідну картку відмови №500040403/2015/00066, №500040403/2015/000069/1 від 02 листопада 2015 року та відповідну картку відмови №500040403/2015/00074, №500040403/2015/000074/1 від 04 листопада 2015 року та відповідну картку відмови №500040403/2015/00079, №500040403/2015/000077/2 від 06 листопада 2015 року та відповідну картку відмови №500040403/2015/00082, №500040403/2015/000082/2 від 11 листопада 2015 року та відповідну картку відмови №500040403/2015/00087, №500040403/2015/000086/2 від 16 листопада 2015 року та відповідну картку відмови №500040403/2015/00091, №500040403/2015/000093/2 від 29 листопада 2015 року та відповідну картку відмови №500040403/2015/00099. В обґрунтування позову зазначає, що приймаючи спірні рішення, митний орган не довів наявність в нього обґрунтованих сумнівів відносно недостовірності визначеної ним за ціною контракту митної вартості товарів, а також необґрунтовано застосував другорядний метод її визначення у той час, як декларант надав всі необхідні документи для визначення митної вартості за ціною договору. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 2 червня 2017 року позов задоволено, визнано протиправними і скасовано зазначені десять рішень про коригування митної вартості товарів та відповідні їм картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці Державної фіскальної служби. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року змінено постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 червня 2017 року шляхом виключення з її мотивувальної частини обґрунтування щодо пропущеного строку. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності митним органом складу правопорушення, передбаченого частиною 6 статті 54 Митного кодексу України, а відтак, протиправності винесених спірних актів індивідуальної дії. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що строк судового оскарження спірних рішень (які суд вважав рішеннями контролюючого органу про нарахування грошових зобов'язань платника податків) спеціальний - 1095 днів з моменту отримання рішення - відповідно до вимог статей 56, 102 Податкового кодексу України, тому суд не вважав строк звернення до суду пропущеним. Водночас, суд апеляційної інстанції вважав, що рішення про коригування митної вартості не є рішенням контролюючого органу про нарахування грошових зобов'язань платника податків, тому у разі його оскарження застосуванню підлягає шестимісячний строк згідно процесуального закону. Разом з тим суд апеляційної інстанції також не вважав цей строк пропущеним, пославшись на те, що позивач звернувся з первісним позовом ще 1 квітня 2016 року (про що свідчить копія квитанції кур'єрської служби від 1 квітня 2016 року). У вересні 2017 року митним органом подана касаційна скарга на судові рішення судів попередніх інстанцій, 13 жовтня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Швед Е. Ю.) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №815/5241/17 з суду першої інстанції. 22 березня 2018 року справу №815/5241/17 передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року). У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: положень статей 53, 54, 55, 256, 337 Митного кодексу України, стандартних правил 6.3 та 6.4 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (чинна для України з 15 вересня 2011 року), розділу VII Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів митного контролю (затверджено наказом Міністерства фінансів України №684 від 31 травня 2015 року), пунктів 1, 2.2, 2.5, 2.12 розділу 2 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України (затверджені наказом Державної фіскальної служби від 11 вересня 2015 року №689), статей 71, 72, 100, 155 Кодексу адміністративного судочинства України, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник обґрунтовує, що судами попередніх інстанцій не враховано, що декларантом не надано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару за ціною договору, а надані документи містять розбіжності, які, на думку митного органу, не дозволяють перевірити правильність складових митної вартості товару. Окремо посилається на недопустимість копії квитанції кур'єрської служби від 1 квітня 2016 року в якості підтвердження своєчасності звернення з адміністративним позовом. Заперечень на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає її розгляду. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши постанови судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення постанови суду першої інстанції) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. З метою розмитнення придбаного за контрактом №DEM/PHO/5 від 01 жовтня 2014 року між позивачем та грузинською компанією LTD "DEME" товару (хурма) позивачем до митного органу 3 19 жовтня по 29 листопада 2015 року подано митні декларації №500040403/2015/005159, №500040403/2015/005385, №500040403/2015/005466, №500040403/2015/005473, №500040403/2015/005595, №500040403/2015/005704, №500040403/2015/005738, №500040403/2015/005804, №500040403/2015/005913, №5000404033/2015/006216 разом з відповідним пакетом документів, митна вартість визначена декларантом за ціною договору. Митний орган спірними рішеннями скоригував визначену декларантом митну вартість у бік збільшення з підстав наявних, на думку останнього, розбіжностей, зокрема щодо передбаченої контрактом можливості розрахунку за товар з третіми особами, різного числового зазначення питомої ваги вартості тари на один кілограм товару (0,062 та 0,0625) у поданих документах, відсутність відомостей щодо витрат на страхування товару. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем до митного оформлення подано всі, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України документи, крім того, надано оцінку доводам митного органу про включення у митну вартість страхових витрат (на умовах контракту СРТ страхування товару може відбуватися, а може і не відбуватись за домовленістю сторін, позивач пояснив, що товар не страхувався), доводам щодо різних числових значень питомої ваги вартості тари на кілограм товару зазначені із округленням, а передбачена контрактом можливість взаємовідносин із третіми особами не свідчить, що такі взаємовідносини мали місце. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість спірних рішень митного органу з огляду на те, що матеріали справи свідчать на користь відсутності у поданих до митного оформлення документах розбіжностей у числових значеннях складових митної вартості товару, які б унеможливили її перевірку відповідачем. Відповідно до частини першої статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно до положень частини 6 статті 54 Митного кодексу України, підставами для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, серед іншого, є неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу. За змістом статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється в першу чергу за основним методом, тобто, за ціною договору (вартістю операції). Суди попередніх інстанцій висновувалися з дослідження складу митного правопорушення з урахуванням усіх обставин справи, а не лише з факту наявності повноважень митного органу на здійснення контрольних функцій при митному оформленні товарів. Суд вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо повноти дослідження складу митного правопорушення, його відсутності у спірних правовідносинах, доводить безпідставність прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Суд вважає висновки суду першої інстанції в частині дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду правильними. Оцінюючи спір у цій частині суд першої інстанції обґрунтовано виходив із застосування спеціального строку звернення до суду. Суд не підтримує висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішення про коригування митної вартості товару не є рішенням контролюючого органу про визначення грошового зобов'язання платника податків, оскільки митна вартість, скоригована таким рішенням, є базою оподаткування в розумінні статті 23 Податкового кодексу України в її системному тлумаченні зі статтями 49-50 Митного кодексу України, похідним для числового виразу податкового зобов'язання з мита та податку на додану вартість, які платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету. Щодо оцінки обставин справи, які за висновком суду апеляційної зумовили вчасне звернення до суду здійснене судом апеляційної інстанції Суд зазначає, що наявна в матеріалах справи копія квитанції кур'єрської служби, на яку послався цей суд, не може свідчити про вчасне звернення позивача із позовом, з огляду на те, що зазначена копія квитанції, в якості єдиного доказу, не підтверджує, що у поштовому відправленні знаходився саме той адміністративний позов, про подання якого стверджує позивач. Крім того, за твердженням самого позивача, за поданим ним 1 квітня 2016 року позовом судом першої інстанції лише 3 лютого 2017 року винесене процесуальне рішення судом першої інстанції (ухвала Одеського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви позивачу у справі №815/638/17). Часовий проміжок між поданням позову (позовні вимоги якого неконкретизовані у відповідному процесуальному рішенні суду) та процесуальним рішенням за таким позовом у понад 10 місяців створює обґрунтовані сумніви щодо доведеності позивачем своєчасного подання адміністративного позову. З матеріалів справи та пояснень і заяв самого позивача вбачається, що позов із аналогічними вимогами залишено без розгляду ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2017 року з мотивів пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду та визнання неповажними вказаних ним причин його пропуску (своєчасне первісне подання позову), а також, що аналогічний позов позивачем відкликано (ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 9 березня 2017 року про повернення позовної заяви у справі №815/860/17). Відтак, рішення суду апеляційної інстанції прийнято із посиланням на доказ, який не може вважатись належним і допустимим (копія квитанції кур'єрської служби від 1 квітня 2016 року), позаяк не містить інформацію щодо предмету доказування (дійсної дати звернення до суду із конкретним позовом). Разом із тим, при вирішенні питання строку ці обставини не є вирішальними. Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року безпідставно змінено постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року шляхом виключення з її мотивувальної частини обґрунтування щодо пропущеного строку, помилковість висновків суду апеляційної інстанції з цього питання є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції у цій частині. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково. Скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року у справі №815/2541/17 в частині зміни постанови Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року шляхом виключення з її мотивувальної частини обґрунтування щодо пропущеного строку, залишивши у цій частині в силі постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2017 року. В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року у справі №815/2541/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 серпня 2018 року Київ справа №826/23334/15 адміністративне провадження №К/9901/29034/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2016 (суддя - Федорчук А. Б. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016 (головуючий суддя - Кучма А. Ю., судді: Аліменко В. О., Безименна Н. В. ) у справі №826/23334/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" (далі -ТОВ "Сателлит") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 28.04.2015 №0000022655 та №0000012655. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016, позовні вимоги задоволено. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві оскаржила їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статті 198 Податкового кодексу України. Так, відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено правомірність формування податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями з огляду на порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з придбання послуг від спірних постачальників та їх подальше використання в господарській діяльності. В письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "Сателлит" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку правомірності нарахування ТОВ "Сателлит" суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість нарахованих звітних (податкових) періодів за серпень 2014 року та грудень 2014 року, про що складено акт від 07.04.2015 №36/26-55-15-02/13501985. За наслідкам проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, а саме: ТОВ "Сателлит" завищено податковий кредит на загальну суму 595473 грн. ; пунктів 200.1,.200.4, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, а саме: безпідставно задекларовано суму податку на додану вартість, заявлену до бюджетного відшкодування вартість в рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) в розмірі 447644,00 грн. у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ "Стандарт Україна", ТОВ "Агро Транс", ТОВ "Тонік ПР" та ТОВ "Будтехмаш" послуг з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених операцій, що мотивовано посиланням на результати контрольних заходів щодо цих контрагентів. На підставі зазначеного акту перевірки 28.04.2015 ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від №0000022655, згідно з яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 595473,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000012655, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 595473,00 грн. За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 28.04.2015 №0000022655 скасовано в частині зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 87848,00 грн. ; інші податкові повідомлення - рішення не приймалися. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що операції по придбанню позивачем підрядних робіт у спірних контрагентів є реальними, фактично відбулися, у зв'язку з чим прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень є неправомірним. Колегія суддів апеляційної інстанції підтримала зазначені висновки суду першої інстанції. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Як з'ясовано судами, між позивачем (Поклажодавець), з однієї сторони, та ТОВ "Стандарт Україна" (Зерновий склад), з іншої сторони, укладено договір складського зберігання зерна №46 від 22.08.2014, за умовами якого позивачеві надавалися послуги по зберіганню насіння соняшника та кукурудзи. Згідно дебетового повідомлення №6433 від 05.11.2014, податкової накладної №54 від 31.10.2014, розрахунку вартості послуг за зберігання та акту прийому-передавання виконаних робіт №224 від 31.10.2014, ТОВ "Стандарт Україна" надано позивачеві послуги на загальну суму в розмірі 14889,41 грн. (12407,84 грн. та ПДВ 2481,57грн). Також, між ТОВ "Сателлит" (Клієнт), з однієї сторони, та ТОВ "Агро Транс" (Експедитор), з іншої сторони, укладено договір про надання послуг транспортно-експедиційного обслуговування №2/2014 від 26.08.2014. Виконання умов цього договору підтверджено актами надання послуг, довідками до актів, реєстрами актів виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, квитанціями про реєстрацію податкової накладної, дебетовими повідомленнями. Також, між ТОВ "Сателлит" (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ "Тонік ПР" (Виконавець), з іншої сторони, було укладено договір №010214/1 від 01.02.2014. Предметом зазначеного договору являється надання послуг по оформленню карантинних сертифікатів на кожну транспортну одиницю. В підтвердження виконання умов договору позивачем надано: виписки з рахунку, акти виконаних робіт, реєстри до актів виконаних робіт, карантинні сертифікати, податкові накладні та квитанції про їх реєстрацію. Між ТОВ "Сателлит" (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ "Будтехмаш" (Виконавець), з іншої сторони, укладено ряд договорів: договір про надання послуг № ТВАС 956/008/387 від 19.09.2013, договір №130912 від 05.12.2012 (ТВАС 956/008/096), договір підряду №010914 від 01.09.2014 (ТВАС 956/013/127). Предметом зазначених договорів являється проведення ремонтних та будівельних робіт, надання послуг по обслуговуванню обладнання замовника (ТОВ "Сателлит"). Позивачем надано документи, які підтверджують виконання умов вищезазначених договорів: виписки з рахунків, табелі працівників, відомості використаних матеріалів, локальні кошториси на будівельні роботи, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, розрахунки виробничих витрат, підсумкові відомості ресурсів, акти надання послуг та виконаних робіт, а також податкові накладні. Оплата за надані послуги підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками. Оцінивши подані платником докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій. ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ "Сателлит" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. На момент здійснення спірних поставок позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались. Посилання контролюючого органу на інформацію, що міститься в Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПС України, щодо контрагентів позивача (акти про неможливість проведення зустрічних звірок, акти перевірок), також правомірно не прийнято судом першої інстанції до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів (акти про неможливість проведення зустрічних звірок, акти перевірок, довідки про проведення зустрічних звірок) щодо постачальників позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені іншими особами, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб. Проте, посадовими особами ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна, судді Верховного Суду