Datasets:

robinhad

/

ubertext

like 0

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 березня 2018 року Київ справа №808/3499/16 адміністративне провадження №К/9901/35458/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2017 (головуючий суддя - Чередниченко В. Є.) у справі №808/3499/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод високовольтного обладнання" до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: 16 листопада 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод високовольтного обладнання" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - Вільнянська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 26.12.2016 адміністративний позов Товариства задовольнив. Не погодившись з вказаною постановою суду першої інстанції, Вільнянська ОДПІ після отримання її копії 28.02.2017 звернулася 17.05.2017 з апеляційною скаргою. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.06.2017 залишив апеляційну скаргу відповідача без руху та запропонував протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї ухвали звернутися із заявою про поновлення строків, вказавши інші поважні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження. 11.07.2017 Вільнянська ОДПІ через засоби поштового зв'язку подала до суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши його посиланням на обставини попереднього звернення з апеляційною скаргою та її повернення у зв'язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.07.2017 відмовив у відкритті апеляційного провадження, не визнавши поважними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, наведені Вільнянською ОДПІ у клопотанні, оскільки ці підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження суд ухвалою від 08.06.2017 вже визнавав неповажними, про що відповідач повідомлявся. Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, Вільнянська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вищезазначену ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. В обґрунтування касаційної скарги Вільнянська ОДПІ зазначила, що 07.03.2017 вперше звернулася з апеляційною скаргою на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26.12.2016 в межах встановленого Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС) (у редакції до 15.12.2017) строку. Однак у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору не усунула протягом визначеного судом строку недоліків апеляційної скарги, тому після її повернення 17.05.2017 повторно звернулася до суду з апеляційною скаргою, додавши платіжне доручення про сплату судового збору. Позивач своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи. 07.03.2018 справу в порядку, передбаченому пунктом 4 частини 1 Розділу VІІ Перехідних положень КАС (в редакції, що діє з 15.12.2017) передано до Верховного Суду. Відповідно до пункту 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 186 КАС (у редакції, чинній на момент подання відповідачем апеляційної скарги), апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Згідно з частиною четвертою статті 189 КАС (у редакції, чинній на момент подання відповідачем апеляційної скарги) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження Вільнянській ОДПІ, враховуючи наступне. Як статтею 49 КАС (у редакції до 15.12.2017), так і статтею 44 КАС (у чинній редакції цього Кодексу), передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору. З метою виконання процесуального обов'язку своєчасної сплати судового збору особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії. Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України №484 від 22.05.2015 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору. Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі Устименко проти України зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Отже, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не може впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку. Доводи ж касаційної скарги не містять відомостей про наявність інших обставин, які б давали підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, а також свідчили б про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 345, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2017 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 серпня 2018 року Київ справа №814/152/17 адміністративне провадження №К/9901/33285/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі №814/152/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про скасування РІШЕННЯ: ВСТАНОВИВ: 23 січня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2.), звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (Миколаївського відділення) (замінено на Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, далі - відповідач) з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення від 28.10.2016 року №000159/23-40 про застосування фінансових санкцій (арк. справи 4-6). Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року позов задоволений, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області про застосування фінансових санкцій від 28.10.2016 р. №000159/23-40. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального, та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, обґрунтовуючи касаційну скаргу тим, що підставою для застосування на підставі частини 2 статті 17 Закону №481 до позивача фінансових санкцій є факт зберігання останнім алкогольних напоїв та тютюнових виробів у місці зберігання, не внесеному до Єдиного реєстру, про що складено відповідне рішення від 28.10.2016 року №000159/23-40. Крім цього зазначив, що посилання позивача на той факт, що алкогольні напої та тютюнові вироби були помилково залишені постачальником товару спростовується поясненнями позивача під час перевірки, в яких остання зазначила, що вже не здійснює торгівлю алкогольними та тютюновими виробами. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2018 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П. Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 343 КАС України справа розглядається в попередньому судовому засіданні. Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 01.06.2010 року та є платником єдиного податку з видом діяльності: "Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів)" (арк. справи 17-20). На підставі наказу про проведення перевірки від 10.10.2016 року №810 і направлень на перевірку від 10.10.2016 року, відповідачем проведена фактична перевірка з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами в магазині по вул. Шкільна, 27 смт. Ольшанського, в якому здійснює підприємницьку діяльність позивач, за результатами проведення якої складений акт перевірки від 12.10.2016 року №222/14-29-40-12/2240609381 (арк. справи 10-13, 21), яким встановлений факт зберігання позивачем в магазині 115 пляшок алкогольного пива на суму 1495,00 грн. та 26 пачок тютюнових виробів на суму 416,00 грн. в місці, яке не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання партій алкогольних напоїв і тютюнових виробів. На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято рішення від 28.10.2016 року №000159/23-40, яким до позивача за зберігання алкогольних напоїв і тютюнових виробів у місці зберігання, не внесеному до Єдиного державного реєстру застосовані фінансові санкції в розмірі 34 000,00 грн (арк. справи 7-8). Спірним питанням даної справи є правомірність прийняття відповідачем вищенаведеного рішення від 28.10.2016 року №000159/23-40. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з протиправності рішення, внаслідок того, що виявлені в ході перевірки алкогольні напої та тютюнові вироби не належали позивачу, та помилково знаходились у її магазині, крім цього, в останньої відсутня відповідна ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, а продаж алкоголю без ліцензії відповідачем в акті перевірки не зафіксований. До того ж, відсутність доказів зберігання товару для його реалізації саме позивачем підтверджують відсутній склад правопорушення, передбаченого статтею 15 Закону №481. Дійшовши вказаного висновку суди враховували пояснення позивача, в якій остання зазначила, що не здійснює торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами і не має ліцензії на такий вид діяльності. Виявлена під час перевірки партія товару не належала позивачу, а помилково була завезена постачальником замість іншого суб'єкта господарювання. Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" №481/95-ВР (далі - Закон №481) роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій. Зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру. Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб'єкта господарювання з обов'язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків. До заяви додаються копія виданої заявнику ліцензії на відповідний вид діяльності, засвідчена нотаріально або посадовою особою органу ліцензування, та документ, що підтверджує право користування цим приміщенням. Суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі. Частиною 2 статті 17 вказаного Закону №481 встановлена відповідальність за зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, у вигляді штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17 000 гривень. Статтею 1 цього Закону визначено, що місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання. Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами доходів і зборів і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників. За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції в даних правовідносинах, що норми про зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру мають відношення до суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють реалізацію алкогольних напоїв, їх виробляють чи отримують спирт для забезпечення виробничих та інших потреб. Штрафні санкції за зберігання алкогольних напоїв у місцях не внесених до Єдиного реєстру можуть бути застосовані до суб'єктів, що здійснюють процес виробництва алкогольних напоїв, оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями та вимушені зберігати алкогольну продукцію у певних місяцях. До того ж, як встановлено судом, наявність зафіксованих актом перевірки в приміщенні магазину позивача алкогольних напоїв та тютюнових виробів спростовується наявним в матеріалах справи актом про виявлення невідповідностей від 13.10.2016 року, підписаним позивачем та ТОВ "Укрспецторг Групп" (арк. справи 55), відповідно до якого встановлена помилкова поставка ТОВ "Укрспецторг Групп" в приміщення магазину позивача 115 пляшок алкогольного пива та 26 пачок тютюнових виробів, у зв'язку з чим останні одразу повернуті ТОВ "Укрспецторг Групп". При цьому відповідачем не надано жодних доказів, які спростовують вищевикладене та підтверджують встановлене відповідачем порушення, яке покладено в основу складення акта перевірки, на підставі якого прийняте рішення, яке є предметом оскарження в даній справі. Крім цього, як вбачається з акту перевірки, ФОП ОСОБА_2 не видавалися ліцензії на право здійснення роздрібної чи оптової торгівлі алкогольними напоями/тютюновими виробами, а тому судом не можуть бути прийнятими посилання в касаційній скарзі, як на підставу правомірності встановленого відповідачем порушення, на те, що в письмових поясненнях ОСОБА_2 зазначила, що вже не здійснює торгівлю алкогольними та тютюновими виробами. До того ж, факт продажу таких товарів актом перевірки від 12.10.2016 року №222/14-29-40-12/2240609381 не зафіксований і позивачу інкриміноване інше порушення, оцінку якому надано судом вище. На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність оскаржуваного рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області №000159/23-40 від 28.10.2016 року, внаслідок недоведеності встановленого відповідачем в акті перевірки порушення. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права при вирішенні спірного питання. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі №814/152/17, - залишити без задоволення. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі №814/152/17, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 березня 2018 року Київ справа №814/3963/15 адміністративне провадження №К/9901/32971/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 (суддя - Єщенко О. В. ) у справі №814/3963/15 за позовом Державного підприємства "Суднобудівний завод імені 61 комунара" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС, за участю прокуратури Миколаївської області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, - ВСТАНОВИВ: Державне підприємство "Суднобудівний завод імені 61 Комунара" (далі - ДП "Суднобудівний завод імені 61 Комунара") звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - СДПІ з ОВП у м. Одесі) про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14.08.2008 №00009736/0. Справа судами розглядалась неодноразово. За наслідками останнього перегляду, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.02.2016 позовні вимоги задоволено. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, СДПІ з ОВП у м. Одесі оскаржила його в апеляційному порядку. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 апеляційну скаргу СДПІ з ОВП у м. Одесі було залишено без руху та надано тридцятиденний строк для усунення недоліків шляхом уточнення поштової адреси апелянта та звернення до суду із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення із підтвердженням поважності причин його пропуску відповідними доказами. У зв'язку з неусуненням недоліків протягом встановленого судом строку, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 апеляційну скаргу СДПІ з ОВП у м. Одесі повернуто особі, яка її подала. Не погодившись з ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 Офіс великих платників податків ДФС оскаржив її у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до Одеського апеляційного адміністративного суду. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що з повторною апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернувся у зв'язку з одержанням документу про сплату судового збору, відсутність якого була підставою для повернення первинної апеляційної скарги, поданої в межах строку, встановленого частиною третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже із настанням події, з якою у скаржника пов'язувались обставини, що вплинули несвоєчасність вчинення процесуальних дій, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції неправильно застосовано приписи абзацу 3 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім цього, відповідач просить замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС на її процесуального правонаступника Офіс великих платників податків ДФС. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Статтею 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом. Частина друга статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Враховуючи наведене, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, можуть скористатися правом їх оскарження в апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним Кодексом строк або, у разі об'єктивних перешкод для цього, з моменту усунення таких перешкод. Судом з'ясовано, що вперше відповідачем апеляційну скаргу на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.02.2016 подано 25.02.2016, однак 25.03.2016 ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду у зв'язку з несплатою судового збору в розмірі 93,50 грн. цю скаргу залишено без руху, а 25.04.2016 року - повернуто апелянту. Звертаючись повторно з апеляційною скаргою на постанову від 25.02.2016 в листопаді 2016 року, СДПІ з ОВП у м. Одесі як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилалась на відсутність коштів на сплату судового збору при поданні первинної скарги та зазначила, що судовий збір за подання апеляційної скарги сплачено 28.10.2016 платіжним дорученням №686. При цьому, на підтвердження обставин, що перешкоджали вчасно вчинити певні процесуальні дії, апелянтом не було надано відповідні докази, зокрема, щодо вжиття заходів для усунення цих перешкод та своєчасного звернення із скаргою. Крім того, заявнику апеляційну скарги, відповідно до вимог пункту другого частини першої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно було уточнити поштову адресу. Копію ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 про залишення апеляційної скарги без руху СДПІ з ОВП у м. Одесі було отримано 21.12.2016, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с.50). У зв'язку з тим, що в межах наданого строку відповідачем не усунуто недоліки, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала. Пунктом 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Отже, враховуючи те, що СДПІ з ОВП у м. Одесі в межах наданого строку не виконано вимоги ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про повернення апеляційної скарги. Таким чином, суд вважає, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, а тому підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Керуючись статтями 52, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС на її процесуального правонаступника Офіс великих платників податків ДФС. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий В. В. Хохуляк судді Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: скорочене РІШЕННЯ: Київ 16 жовтня 2018 року справа №826/6989/15 адміністративне провадження №К/9901/6742/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач) суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участі представників: від позивача - Лисюка О. Г. - за дов. від 11 жовтня 2018 року від відповідача - Павловича Д. М. - за дов. від 07 серпня 2018 року Сірика А. О.- за дов від 04 січня 2018 року розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року у складі судді у складі колегії суддів Мацедонської В. Е., Грищенко Т. М., Лічевецького І. О., у справі №826/6989/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - Ніко" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року у справі №826/6989/15 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 грудня 2018 року м. Київ справа №815/6218/16 адміністративне провадження №К/9901/2517/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді-доповідача - Мороз Л. Л., суддів: Гімона М. М., Кравчука В. М., розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №815/6218/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" до Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Одеській області (далі - ГУ Держпродспоживслужби) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ГУ Держпродспоживслужби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Бутенко А. В. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Шляхтицького О. І., суддів Джабурія О. В., Романішина В. Л., - ВСТАНОВИВ: 18 листопада 2016 року ТОВ "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову ГУ Держпродспоживслужби від 22 вересня 2016 року №34 про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон №1023-XII). В обґрунтування позовних вимог ТОВ "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" зазначило, зокрема, те, що оспорювана постанова є незаконною і необґрунтованою, такою що прийнята з порушенням норм права з огляду на те, що відповідач дійшов хибних висновків щодо порушення позивачем норм Закону №1023-XII. Зокрема, порядок надання послуг з водопостачання та водовідведення їх якісні та кількісні показники відповідають умовам договорів та вимогам законодавства. При цьому, оспорювана постанова ГУ Держпродспоживслужби не містить жодних відомостей, в чому саме полягає порушення позивачем умов укладених договорів, вимог Закону України від 05 червня 2014 року №1314-VII "Про метрологію та метрологічну діяльність" (далі - Закон №1314-VII), Закону України від 10 січня 2002 року №2918-ІІІ "Про питну воду та питне водопостачання" (далі - Закон №2918-ІІІ), Порядку подання засобів вимірювальної техніки на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 2015 року №474 (далі - Порядок №474). Одеський окружний адміністративний суду постановою від 24 лютого 2017 року задовольнив позовні вимоги: визнав протиправною та скасував постанову ГУ Держпродспоживслужби від 22 вересня 2016 року №34. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем здійснюватиметься чергова повірка засобів вимірювальної техніки води споживачів, мешканців багатоквартирних будинків місцевих рад за рахунок тарифів, однак тих засобів вимірювальної техніки, строк періодичної повірки яких сплинув починаючи з 29 січня 2016 року (набрання чинності постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 26 листопада 2015 року №2868 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб'єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг" (далі - постанова №2868), оскільки до цієї дати витрати на періодичну повірку покладались саме на споживача, у зв'язку із тим, що витрати на періодичну повірку, обслуговування та ремонт такого засобу обліку не були включені до складу тарифів на послуги централізованого постачання води та водовідведення, а витрати на виконання робіт з періодичної повірки, обслуговування та ремонту квартирних засобів обліку води та теплової енергії мали бути включені до тарифу на послуги з утримання будинків і споруд. Окрім того, суд першої інстанції вказав на те, що постанова ГУ Держпродспоживслужби від 22 вересня 2016 року №34 не містить жодних відомостей, щодо порушення позивачем умов укладеного договору із споживачем. А споживач був вчасно попереджений про необхідність проведення держпровірки (а. с.130-132). Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 жовтня 2017 року змінив постанову суду першої інстанції виключивши в мотивувальної частини оскаржуваного рішення правові висновки, щодо відсутності порушень з боку позивача, з підстав наведених у мотивувальній частині свого РІШЕННЯ: Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що у ГУ Держпродспоживслужби були відсутні законні підстави застосовувати до позивача штраф у розмірі 337 грн 28 коп. Проте, на думку, апеляційного суду, суд першої інстанції надав зайву правову оцінку виявленим відповідачем порушенням в Акті від 12 липня 2016 року №2, що стало підставою для застосування до позивача оспорюваною постановою відповідного стягнення, оскільки у справі №815/3742/16 між тими ж сторонами, судам першої та апеляційної інстанцій вже надавалась правова оцінка припису, виданого ГУ Держпродспоживслужби на підставі цього ж Акта перевірки, тобто за зафіксовані в ньому одні й ти самі порушення. 10 листопада 2017 року ГУ Держпродспоживслужби звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що під час проведення позапланового заходу контролю, позивачем документально не підтверджено факти отримання споживачем повідомлень про настання стоків проведення періодичної перевірки засобів вимірювальної техніки, що передбачено пунктом 7 Порядку №474. До того ж, фактично перевірка лічильника холодної води здійснена 15 червня 2016 року з порушенням інтервалу її проведення без урахування чинної з 29 січня 2016 року постанови №2868.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України). Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке. У справі, яка розглядається, суди встановили, що між філією "Інфоксводоканал" ТОВ "Інфокс" та ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг постачання холодної води та водовідведення, водовідведення гарячої води від 30 березня 2011 року №29159. Згідно з Актом Комунального підприємства "Сервісний центр" від 25 березня 2011 року №251108, який підписаний ОСОБА_3 без зауважень, зафіксовано встановлення 25 березня 2011 року за адресою: АДРЕСА_1, засобів обліку води КВ-15 №382431 (для холодної води) та КВ-15 №384685 (для гарячої води) із зазначенням необхідності провести повірку засобів обліку у 1 кв. 2015 року. Повірку засобів обліку води не зроблено. 15 червня 2016 року відповідно до акта здачі-приймання виконаних робіт "Повірка водолічильників приладом "Пролив-М10" зроблено повірку засобів обліку СПД ОСОБА_4 З урахуванням того, що строк повірки засобів обліку сплив у 1 кв. 2015 та повірені вони не були, філією "Інфоксводоканал" ТОВ "Інфокс" прийнято рішення за період з 01 березня по 15 червня 2016 року не враховувати показники засобів обліку та нарахування за послуги водопостачання та водовідведення ОСОБА_3 та розрахувати за нормами водоспоживання. Також, суди встановили, що між позивачем та громадянином ОСОБА_5 укладено договір про надання послуг постачання та водовідведення від 18 лютого 2016 року №273516.01 березня 2016 року ОСОБА_5 не погоджуючись із нарахованими до сплати сумами за водопостачання, звернувся до Абонвідділу Київського району філії "Інфокводоканал" із заявою від 29 лютого 2016 року про роз'яснення правильності нарахування оплати за січень 2016 року та проханням розібратись у ситуації, яка склалась з його розрахунками. В період з 30 червня по 12 липня 2016 року спеціалістами ГУ Держпродспоживслужби проведено позапланову перевірку ТОВ "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" з питань дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів, на підставі звернень громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_6, наказу на проведення перевірки від 30 червня 2016 року №34 та направлення від 30 червня 2016 року №6, що оформлена Актом перевірки від 12 липня 2016 року №2. В Акті перевірки зафіксовано порушення абзацу 1 частини четвертої статті 4, абзацу 1 частини четвертої статті 17, частини першої статті 19, пункту 5 частини першої статті 21 Закону №1023-ХІІ, частини четвертої статті 17 Закону №1314-VII, частини другої пункту 10, підпункту 6 пункту 29, підпункту 4 пункту 32, частини п'ятої пункту 15 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (далі - Правила №630), пункту 7 Порядку №474, пункту 6 частини другої статті 20 Закону України від 24 червня 2004 року №1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (чинного на час виникнення спірних відносин). На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято постанову від 22 вересня 2016 року №34 про накладання стягнень, якою до ТОВ "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" застосовано штраф у розмірі 337 грн 28 коп. Крім цього, суд апеляційної інстанції встановив, що між тими ж сторонами з приводу виявлення ідентичних правопорушень існує відповідне рішення суду, а саме постанова Одеського окружного суду від 06 лютого 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року у справі №815/3742/16 щодо оскарження Припису, виданого ГУ Держпродспоживслужби на підставі акта перевірки від 12 липня 2016 року №2. Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною третьою статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Правовідносини, які виникають між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги) регулюються Правилами №630. Відповідно до пункту 15 Правил №630 засоби обліку води і теплової енергії, встановлені у квартирі (будинку садибного типу) та на вводі у багатоквартирний будинок, підлягають періодичній повірці. У підпункті 6 пункту 29 цих Правил встановлено, що споживач має право на періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку. Зазначеному праву споживача кореспондує обов'язок виконавця контролювати установлені міжповіркові інтервали, проводити періодичну повірку квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж (підпункт 4 пункту 32 Правил №630). Таким чином, Суд доходить висновку про те, що відповідно до законодавства обов'язок здійснювати повірку засобів обліку води покладено на Позивача. Суд додатково зауважує, що згідно із пунктом 9 Правил №630 періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку проводяться за рахунок виконавця. Окрім цього, положеннями частини четвертої статті 17 Закону №1314-VII врегульовано, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду), що є власністю фізичних осіб, здійснюються за рахунок суб'єктів господарювання, що надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання. Відповідальність за своєчасність проведення періодичної повірки, обслуговування та ремонту (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення розрахунків за спожиті електричну і теплову енергію, газ і воду), що є власністю фізичних осіб, покладається на суб'єктів господарювання, що надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання. Періодична повірка проводиться за рахунок тарифів на електро-, тепло-, газо- і водопостачання. Порядок подання таких засобів на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, а також порядок оплати за періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) встановлюються Кабінетом Міністрів України. Питання нарахування споживачу плати за комунальні послуги із застосуванням нормативів (норм) споживання регламентовано у пункті 10 Правил №630, де визначено, що справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 16 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку. Суд відзначає, що у пункті 16 Правил №630 вказано, що у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань квартирних засобів обліку споживач в установленому порядку може проводити їх позачергову повірку за власні кошти, про що інформує виконавця. Якщо виявлена у показаннях помилка виходить за межі, передбачені у паспорті квартирного засобу обліку, виконавець повинен здійснити перерахунок плати за споживання води та/або теплової енергії з дня останньої повірки або встановлення засобу обліку, якщо його повірка не проводилась, шляхом зменшення плати на відсоток, який перевищує встановлені межі точності для цього типу засобу обліку, до моменту виявлення помилки. Очевидно, що у вказаному пункті 16 Правил №630 відсутній абзац п'ятий, а його зміст не встановлює будь-яких випадків застосування нормативів (норм) при нарахуванні вартості спожитих послуг. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що застосуванню підлягає пункт 15 Правил №630, у абзаці 5 якого встановлено, що у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання. До того ж вказану помилку було виправлено постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №892 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", відповідно до якої у Правилах №630 у пункті 10 в абзаці другому цифри "16" замінено на цифри "15". Відтак, правомірність застосування позивачем нормативів (норм) при нарахуванні плати за комунальні послуги залежить від того, чи мала місце несправність засобів обліку води, та чи була така несправність такою, що не підлягала усуненню. Крім того, застосування вказаних нормативів (норм) може мати місце з моменту виявлення таких несправностей. Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з тим, що строк повірки засобів обліку сплив у ІІ кв. 2015 року та повірені вони не були, Позивачем було прийнято рішення за період з 01 березня по 15 червня 2016 року не враховувати показання засобів обліку та нарахування за послуги водопостачання та водовідведення ОСОБА_3 розраховано за нормами водоспоживання. Разом з цим суди не досліджували питання чи мала місце несправність засобів обліку води та взагалі не перевіряли факт наявності у ОСОБА_5 такого засобу обліку води та його відповідність нормативно-правовим актом. Проте, із змісту відповіді позивача на звернення ОСОБА_7 (а. с. 96) вбачається, що воно обґрунтовано посиланням саме на те, що експлуатація неопломбованих засобів обліку не допускається. Та взагалі не перевіряли розрахунки. До того ж, пунктом 7 частини першої статті 23 Закону №1023-XII, зокрема, відповідно до якого позивача притягнуто до стягнення, визначено, що відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію або продавця (у випадках, визначених Законом України "Про електронну комерцію") - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас згідно пунктом 1 статті 1 Закону України від 03 вересня 2015 року №675-VII "Про електронну комерцію" цей закон регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів. Однак судами не досліджувалось існування таких угод, укладених між ТОВ "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" та споживачами, проте, це має значення для встановлення або відсутності складу правопорушення в діях позивача, за яке його притягнуто до відповідальності оспорюваною постановою. Не досліджувались судами й умови договорів, за порушення умов яких, відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону №1023-XII оспорюваною постановою позивача також притягнуто до відповідальності. Разом з цим, у запереченнях на позов, апеляційній та касаційній скаргах, відповідач вказав пункти відповідних договорів, які не виконав позивач. При цьому, такі дані зафіксовані у додатку №2 до Акта перевірки (а. с. 51-53). Окрім цього, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції невірно розтлумачив положення КАС України щодо підстав звільнення від доказування, оскільки преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України (в редакції яка була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України. Якщо суддійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Такий правий підхід був закріплений у новій редакції КАС України, яка дії з 15 грудня 2017 року, відповідно до частини сьомої статті 78 якого, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення зазначених обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Отже суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України. Керуючись пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень, статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Одеській області задовольнити частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року скасувати. Справу №815/6218/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л. Л. Мороз М. М. Гімон В. М. Кравчук, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 грудня 2018 року Київ справа №813/3621/17 касаційне провадження №К/9901/53841/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Ханова Р. Ф. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 (головуючий суддя Карп'як О. О.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 (головуючий суддя Запотічний І. І., судді: Матковська З. М., Сапіга В. П. ) у справі №813/3621/17 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у жовтні 2017 року звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.09.2017 №0011344001 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 21964,00грн. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 09.11.2017 позовні вимоги задовольнив. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 19.03.2018 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 залишив без змін. Головне управління ДФС у Львівській області звернулося 15.06.2018 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018, прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 177 Податкового кодексу України. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Львівській області проведено фактичну перевірку магазину у селі Страдч Яворівського району Львівської області, що належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме не забезпечено облік товарних запасів за місцем їх реалізації і зберігання та не представлено до перевірки накладних на алкогольні напої на суму 10982,00грн. За результатами перевірки складено акт від 01.09.2017 №13//4000/НОМЕР_1 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.09.2017 №0011344001, яким до позивача застосовано штрафні санкції на суму 21964,00грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують легальне походження алкогольних напоїв, що перебували на реалізації, та ведення позивачем обліку товарних запасів. Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке. Позивач є фізичною особою-підприємцем, який перебуває на загальній системі оподаткування, у зв'язку з чим має обов'язок ввести облік товарних запасів у порядку, визначеному законодавством. Відповідно до пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби. Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. Згідно зі статтею 20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовуються фінансової санкції у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, при продажі товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації. Недотримання вказаного обов'язку має наслідком застосування фінансової санкції у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів за цінами реалізації. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент проведення перевірки продавцем у магазині не було надано податковому органу доказів ведення обліку товарів, які знаходилися на реалізації, були відсутні накладні на товар. Зазначене не дало можливості перевірити порядок ведення позивачем обліку товарів, а також здійснення продажу лише тих товарів, які відображені в такому обліку. Доводи позивача щодо підтвердження походження та обліку товарів зважаючи на долучені до матеріалів справи первинні документи є необґрунтованими, оскільки такі документи надані вже після проведення контролюючим органом фактичної перевірки. Посилання судів попередніх інстанцій на пояснення свідка - продавця магазину ОСОБА_2, що всі прихідні документи на алкогольні напої зберігаються у ФОП ОСОБА_1, а не у продавця, є необґрунтованими оскільки позивач не подавав податковому органу доказів щодо ведення ним обліку товарних запасів та зберігання первинних документів на іншій господарській одиниці. Отже, висновок податкового органу щодо порушення позивачем порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації (здійснення продажу товарів, які не обліковуються у встановленому порядку) є правильним. Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог є необґрунтованим. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Таким чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові. Керуючись статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 у справі №813/3621/17 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 вересня 2018 року Київ справа №2а-9694/12/1370 касаційне провадження №К/9901/8289/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Гончарової І. А. розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 (головуючий суддя Кочмар В. Я., судді: Мікула О. І., Рибачук А. І.) у справі №2а-9694/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зубр-2000" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Зубр-2000" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2012 №0000362200 та від 02.11.2012 №0000522200. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200 та від 02.11.2012 №0000522200. Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області подано касаційну скаргу, у якій відповідач просив постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", статті 250 Господарського кодексу України. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Зубр-2000" з питань проведення розрахунків по експортно-імпортних операціях за період з 01.01.2009 по 20.07.2012. Перевіркою встановлено порушення статей 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", оскільки виявлено прострочену дебіторську заборгованість по зовнішньоекономічним контрактам. За результатами перевірки відповідачем складено акт від 25.07.2012 №1303/47/22-90/31526819 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем "пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД" у розмірі 86951,16грн. За наслідком апеляційного оскарження відповідачем скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200 в частині 56,42грн. застосованої пені, в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін та на підставі чого прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.11.2012 №0000522200, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем "пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД" у розмірі 86894,74грн. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що акти взаємозаліку не можна вважати належним чином оформленим документом про припинення зобов'язань за експортно-імпортними операціями зарахуванням, а положення статті 250 Господарського кодексу України до спірних правовідносин не застосовуються. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачем пропущено строки притягнення до відповідальності та не враховано припинення зобов'язань нерезидентів перед позивачем шляхом заліку зустрічних вимог. Суд касаційної частково інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке. Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Статтею 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента. Відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару). Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно Договору №1/25/11 від 25.11.2010, укладено з фірмою Leskom OD d. o. o. (Slovenia), валютна виручка поступила 04.03.2011 в сумі 3 414,64 Євро, нараховано пеню в сумі 7843,09грн. Заборгованість в сумі 673,36 Євро, стосовно якої відповідачем встановлено прострочення погашена фірмою KORINTH SAVVAERK A/S 18.05.20011. Згідно до Контракту №1/01/07 від 01.07.2011, укладено з фірмою "PPHU LACERTA" (Poland), підприємство здійснило попередню оплату 19.07.2011 в сумі 3 500 Євро. Товар по імпорту надійшов 31.08.2011 ВМД №9138 на суму 2 000 Євро. Граничний термін поступлення товару по імпорту - 15.01.2012. Прострочена дебіторська заборгованість за висновками відповідача становить 1 500 Євро, нараховано пеню 8586,48 грн. Проте, заборгованість в сумі 1500,00 Євро, погашена 30.09.2011 фірмою "KORINTH SAVVAERK A/S". Так, фірма "KORINTH SAVVAERK A/S" здійснила оплату в рахунок своєї дебіторської заборгованості перед позивачем (строк сплати якої ще не настав) та в рахунок заборгованості фірми Leskom OD d. o. o. (Slovenia) та фірми "PPHU LACERTA" (Poland) перед позивачем. У свою чергу фірми Leskom OD d. o. o. (Slovenia) та "PPHU LACERTA" (Poland) списали заборгованість перед ними у відповідних сумах фірми "KORINTH SAVVAERK A/S", що підтверджується матеріалами справи. Частиною першою статті 602 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Таким чином, внаслідок укладення зазначених вище угод та зарахування коштів від фірми "KORINTH SAVVAERK A/S" припинилися зобов'язання фірми Leskom OD d. o. o. (Slovenia) та фірми "PPHU LACERTA" (Poland) перед позивачем. Дата припинення грошових зобов'язань прирівнюється до зарахування виручки в іноземній валюті, оскільки в обох випадках зобов'язання припиняються. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно Договору №1/05/10 від 05.10.2005, укладено з фірмою "Nordiska Fanerfabriken" (Sweden), граничний термін розрахунків - 21.03.2009. Валютна виручка поступила в сумі 5417,51 Євро (07.04.2009, 19.10.2009, 29.10.2009) із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 25521,38грн. Згідно Договору №1/20-05 від 20.05.2008, укладено з фірмою "INTERCAP GmbH" (Germany), валютна виручка поступила в сумі 19835,6 Євро, із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 13 209,74грн. Згідно Договору №1/06/03 від 06.03.2009, укладено з фірмою "BVBA Van Cleemputte Patrick" (Бельгія), валютна виручка поступила в сумі 4358,75,6 Євро, із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 988,57грн. Згідно Договору №1/05/08 від 05.08.2009, укладено з фірмою "FREDRICSONS TRA AB" (Швеція), валютна виручка поступила в сумі 50 132,68 Євро із порушенням строків (прострочена дебіторська заборгованість становила 1 674,36 Євро, граничний термін - 23.09.2010, кошти надійшли 12.03.2012); нараховано пеню в сумі 23087,72грн. Згідно Договору №01/06/06 від 30.06.2006, укладеного з фірмою "Piarotto Legno" (Italy), валютна виручка поступила в сумі 27766,76 Євро (23.01.2009, 24.04.2009, 19.10.2009), із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 5339,77грн. Частиною 1 статті 250 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. З набранням 01.01.2011 чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 №2756-VI зі сфери дії статті 250 Господарського кодексу України виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи. Отже, положення, встановлені статтею 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування штрафних санкцій, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби, поширюється лише на такі правопорушення, які вчинені суб'єктом господарювання до 01.01.2011. Судом апеляційної інстанції встановлено, що порушення позивачем строків розрахунків у ЗЕД було допущено щодо: договору від 05.10.2005 №1/05/10 із фірмою "Nordiska Fanerfabriken" (Швеція) в межах періодів з 21.03.2009 по 29.10.2009; договору від 20.05.2008 №1/20-05 із фірмою "INTERCAP GmbH" (Німеччина) в межах періодів з 01.02.2009 по 03.09.2009; договору від 06.03.2009 №1/06/03 із фірмою "BVBA Van Cleemputte Patrick" (Бельгія) в межах періодів з 13.12.2009 по 26.04.2010; договору від 05.08.2009 №1/05/08 із фірмою "Fredricsons TRA AB" (Швеція) в межах періодів з 31.05.2010 по 06.09.2010; договору від 30.06.2006 №01/06/06 із фірмою "Piarotto Legno" (Італія) в межах періодів з 25.02.2009 по 19.10.2009, а штрафні санкції до позивача було застосовано оскаржуваним податковим повідомленням рішенням лише 21.08.2012, тобто з пропуском річного строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України для застосування санкцій. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності нарахування податковим органом пені за вказаними операціями та відповідно скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2012 №0000522200 в частині суми грошового зобов'язання за платежем "пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД" у розмірі 84520,33грн. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що згідно Договору №1/29/09 від 29.09.2009, укладеного з фірмою POL-KRES EdWOOD (Poland), валютна виручка поступила 11.04.2012 в сумі 113389,73 Євро, із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 2366,83грн. Згідно Договору №1/16/11 від 16.11.2009, укладено з Firma Transportowo-Handlowo Uslugowa "Panmar" Sp. j. (Poland), валютна виручка поступила 22.06.2012 із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 7,58грн. Зарахування зустрічних вимог щодо зазначених операцій не відбувалося, порушення строків розрахунків відбулося у 2012 році, а тому застосування статті 250 Господарського кодексу України до цих операцій є помилковим. За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 02.11.2012 №0000522200 в частині суми грошового зобов'язання за платежем "пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД" у розмірі 2374,41грн. прийнято податковим органом правомірно. Крім того, відповідно до вимог підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення. Згідно з пунктом 60.4. статті 60 Податкового кодексу України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання. Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200 є відкликаним відповідно до положень Податкового кодексу України та позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, що не було враховано судом апеляційної інстанції. Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну в частині постанову суду першої інстанції, то постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200 та податкового повідомлення-рішення від 02.11.2012 №0000522200 в частині суми грошового зобов'язання за платежем "пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД" у розмірі 2374,41грн. із залишенням у силі в цій частин постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2013. Керуючись статтями 341, 349, 350, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №2а-9694/12/1370 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200 та податкового повідомлення-рішення від 02.11.2012 №0000522200 в частині суми грошового зобов'язання за платежем "пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД" у розмірі 2374,41грн. Залишити в цій частині в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2013. В решті позовних вимог постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №2а-9694/12/1370 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ............................ ........................... ........................... Т. М. Шипуліна, Л. І. Бившева, І. А. Гончарова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 лютого 2018 року Київ справа №824/2588/13-а адміністративне провадження №К/9901/2810/18, К/9901/2807/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Хотинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласунка-плюс" на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 (судді Совгира Д. І.,Білоус О. В., Курко О. П. ) у справі №824/2588/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласунка-плюс" до Хотинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласунка-плюс" (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Хотинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (далі - ОДПІ, відповідач), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.10.2013 №0001172202 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 66970,20 грн. Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2013 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.10.2013 №0001172202. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014, постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.10.2013 №0001172202 у частині застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 28158,95 грн. ; в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін. У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 9 ст. 3, пункту 4 ст. 17 закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (Закон №265/95-ВР), ст. 7, 159, 163, 206 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційним судом не було надано належної правової оцінки доказам, зібраним під час проведення перевірки позивача та доказам, наданим у судовому процесі щодо встановлених за наслідками проведеної перевірки порушень. Заперечуючи проти касаційної скарги відповідача, позивач подав до суду відзив, в якому просив залишити касаційну скаргу ОДПІ без задоволення як безпідставну. Позивач у своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного суду у частині відмовлених позовних вимог та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, а саме: ст.. 13 Закону №265/95-ВР, пункту 2.6 постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" 15.12.2004 р. №637, зареєстрованої Міністерством юстиції України 13.01.2005 №40/1-320 (далі - Положення №637). Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційним судом не було надано належної правової оцінки доказам відсутності фактів порушень позивачем норм Закону №265/95-ВР щодо несвоєчасного оприбуткування готівки. Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу позивача. У відповідності до норм частини 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню. Фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 66970,20 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 15.10.2013 №0025/24/00/22/35248940. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пункту 9 ст. 3 Закону №265/95-ВР, пункту 2.6 Положення №637, а саме: невиконання щоденного друку фіскальних звітних чеків (Z-звіту) реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО) за 23.05.2013, 16.07.2013 та 03.09.2013; не повне оприбуткування готівки у книзі обліку розрахункових операцій, зокрема: за 24.12.2012 у сумі 728,85 грн.. за 04.02.2013 - 233,77 грн., 08.02.2013 - 478,72 грн., 05.05.2013 - 206,70 грн. 19.07.2013 - 2911,26 грн., 19.09.2013 - 996,49 грн. ; не здійснено запис в РРО щодо службової видачі 7634,25 грн. за 23.05.2013. Відповідно до пункту 9 ст. 3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані: щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки у разі здійснення розрахункових операцій; - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. За порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його незберігання (пункт 4 ст. 17 цього Закону). Відповідно до позиції Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 16.04.2013 р. у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим про визнання незаконним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, за вчинення порушень, про які йдеться у пункті 4 ст.17 Закону №265/95-ВР, відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги). Висновок суду апеляційної інстанції про правомірність застосування 340,00 грн. штрафних санкцій, замість 1020,00 грн., за кожен випадок не роздрукування, відповідає наведеній правовій позиці. Посилання позивача у його касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом норм Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2002 р. №199, зокрема щодо особливостей роздрукування звітних фіскальних чеків при змінній формі роботи, то обставини змінної форми роботи позивача та відповідного налаштування РРО не підтверджені у судовому процесі. Крім того, правильними є висновки апеляційного суду щодо встановлених під час перевірки порушень позивачем пункту 2.6 Положення №637. Так, апеляційний суд, за встановлення у судовому процесі обставин допущення позивачем помилок при здійсненні розрахункових операцій 24.12.2012, 04.02.2013, 08.02.2013, 05.05.2013, 19.07.2013, 19.09.2013, які були виправлені шляхом здійснення операції видачі помилково проведених грошових коштів на загальну суму 5555,79 грн., зробив обґрунтований висновок про відсутність фактів неповного оприбуткування готівкових коштів на вказану суму, а отже і неправомірність застосованих до позивача штрафних санкцій у сумі 27778,95 грн. Такий висновок зроблений на підставі оцінки доданих до матеріалів справи копій актів, помилкових фіскальних чеків РРО, фіскальних чеків службової видачі, оцінка яким відповідає нормам ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення постанови суду апеляційної інстанції). Також правильним є висновок апеляційного суду про правомірність застосованих до позивача штрафних санкцій у сумі 38171,25 грн. у зв'язку з не оприбуткуванням позивачем 23.05.2013 готівки у сумі 7634,25 грн. Згідно з абзацами першим, другим та третім пункту 2.6 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Вимога норми абзацу першого щодо оприбуткування готівки у день одержання готівкових коштів стосується кожного із зазначених способів проведення готівкових розрахунків. У судовому процесі встановлено, що розрахунок готівкою на суму 7634,25 грн. був проведений через РРО, про що свідчить фіскальний звітний чек (Z-звіт) від 23.05.2013 №401, позивач виписав прибутковий касовий ордер від 23.05.2013 №177, однак не виконав запису про рух вказаної суми в КОРО. Отже позивач порушив встановлений пунктом 2.6 Положення №637 порядок оприбуткування готівки безвідносно до підстав не здійснення таких дій. Абзацом 3 частини першої ст. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (Указ №436/95), який прийнятий згідно зі статтею 25 Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року та діє до прийняття відповідного закону, установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми. Наведені вище правові норми дають підстави для висновку, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність дій з фіксації повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Не відображення готівки у книзі обліку розрахункових операцій після проведення розрахункової операції із застосуванням РРО є порушенням порядку оприбуткування готівки, відповідальність за яке встановлена Указом №436/95. Такий зміст правового регулювання відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 02.04.2013 року у справі за позовом приватного підприємства "Регіон-Юг" до державної податкової інспекції у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування рішення, яка у силу норм ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України. Відступлення від такої правової позиції можливе з обґрунтуванням судом підстав для іншого висновку. Доводи, наведені позивачем та відповідачем у касаційних скаргах, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового РІШЕННЯ: Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись ст. ст. 341, 343, 344, 349 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Хотинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласунка-плюс" залишити без задоволення. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню. Головуючий суддя: І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 21 березня 2018 року Київ справа №820/3310/17 адміністративне провадження №К/9901/142/18, №К/9901/2173/18, №К/9901/2175/18, №К/9901/2177/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., за участю секретаря судового засідання - Головко О. В., представника відповідача - Богуцької В. В., довіреність від 28.12.2017, №69, розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №820/3310/17 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито за касаційними скаргами: Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2017 (прийняту в складі головуючого судді - Білової О. В. ) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2017 (прийняту в складі колегії суддів: головуючого - Любчич Л. В., суддів: Спаскіна О. А., Сіренко О. І.), УСТАНОВИВ: Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 - залишити без задоволення. 2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2017 у не скасованій частині та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2017 у цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Т. Г. Стрелець судді О. В. Білоус І. Л. Желтобрюх

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 грудня 2018 року Київ справа №712/10854/17 адміністративне провадження №К/9901/43788/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до виконавчого комітету Черкаської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення №253 від 09.08.2017 року за касаційною скаргою Виконавчого комітету Черкаської міської ради на постанову Соснівського районного суду міста Черкаси у складі судді Мороза В. Ф. від 03 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Парінова А. Б., Беспалова О. О., Губської О. А. від 09 листопада 2017 року, ВСТАНОВИВ: У вересні 2017 року ФОП ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Черкаської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення №253 від 09.08.2017 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за відсутність документу, який не передбачений чинним законодавством, а також за відсутність документа про встановлення режиму роботи, який відповідач не пропонував погодити. Постановою Соснівського районного суду міста Черкаси 03 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року, адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову адміністративної комісії Виконавчого комітету Черкаської міської ради №253 від 09.08.2017 року про адміністративне правопорушення відносно ФОП ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. ст. 152, 155 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ФОП ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за відсутність на торговому місці свідоцтва про державну реєстрацію, наявність якого не передбачена чинним законодавством. Крім того, суди вважають, що встановлювати режим роботи для об'єктів приватної власності міська рада має право лише за погодженням з власниками. Не погоджуючись з постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 03 жовтня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати наведені рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що позивачка не дотрималась правил благоустрою, встановлених рішенням Черкаської міської ради оскільки, здійснювала діяльність без документа про встановлення режиму роботи, а також за відсутності на видному місці свідоцтва про державну реєстрацію ФОП, інформації про адресу і номер телефону суб'єкта господарювання, інформації стосовно продавця (ПІБ) та належним чином оформленої книги відгуків та пропозицій. 26 грудня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції, ФОП ОСОБА_2 подано відзив на касаційну скаргу в якому позивачка зазначає, що міська рада не наділена повноваженнями щодо встановлення в односторонньому порядку режиму роботи об'єктів торгівлі приватної власності. Крім того позивачка вказує, що сфера дії Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, яка є однією із форм позамагазинного продажу товарів, не поширюється на позивачку, так як вона здійснює роздрібну торговельну діяльність в магазині. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №712/10854/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу. Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду. У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року №2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року №2747-IV викладено у новій редакції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я. О. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я. О. від 14 грудня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Черкаської міської ради на постанову Соснівського районного суду міста Черкаси 03 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року за позовом ФОП ОСОБА_2 до виконавчого комітету Черкаської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення №253 від 09.08.2017 року. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що 11.07.2017 року, відносно ФОП ОСОБА_2, інспектором відділу інспектування Черкаської міської ради складено протокол про адміністративне правопорушення №561, в якому встановлено факт відсутності у магазині "Оптика" за адресою бульвар Шевченка, 411 на видному місці свідоцтва про державну реєстрацію, інформації про адресу і номер телефону суб'єкта господарювання, інформації стосовно продавця (ПІБ) та належним чином оформленої книги відгуків та пропозицій, чим порушено п. 20 (вимоги щодо приміщень та обладнання) Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджених наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України №369 від 08.07.1996 року. 11.07.2017 року, відносно ФОП ОСОБА_2, інспектором відділу інспектування Черкаської міської ради складено протокол про адміністративне правопорушення №562, в якому встановлено факт здійснення торговельної діяльності у магазині "Оптика" за адресою бульвар Шевченка, 411 без документа про встановлення Виконавчим комітетом Черкаської міської ради режиму роботи об'єкта торгівлі, чим порушено п. 2.4.14 Правил благоустрою міста Черкаси, затверджених рішенням Черкаської міської ради від 11.11.2008 року №4-688. Постановою адміністративної комісії Виконавчого комітету Черкаської міської ради №253 від 09.08.2017 року ФОП ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням штрафу у розмірі 1700 грн. відповідно до ст. ст. 152, 155 КУпАП за порушення п. 2.4.14 Правил благоустрою м. Черкаси, затверджених рішенням Черкаської міської ради від 11.11.2008 року №4-688 та п. 20 Правил роздрібної торгівельної мережі, затверджених наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків від 08.07.1996 року №369. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, судам попередніх необхідно було встановити, чи була оскаржувана постанова прийнята в межах повноважень виконавчого комітету Черкаської міської ради з дотриманням встановленої законом процедури та на законних підставах. Згідно зі статтею 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовими особами або представником громадської організації чи органу громадської діяльності. Відповідно до статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, окрім інших органів, також адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад. Частиною першою статті 218 КУпАП передбачено, що справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 152 КУпАП розглядають адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад. Відповідно до статті 152 КУпАП, порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані: 1) утримувати в належному стані закріплені в установленому порядку за ними території; 2) дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; 3) не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою населених пунктів; 4) відшкодувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів. Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни. За змістом частини першої статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб) ; 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою. Згідно з частиною першою статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. Рішенням Черкаської міської ради від 11.11.2008 року №4-688 затверджено Правила благоустрою м. Черкаси. Правилами благоустрою встановлено, що керівники підприємств, організацій, установ, незалежно від їх відомчої належності і форм власності, підприємці, громадяни, які мають житлові будинки, будівлі та споруди іншого призначення у особистій власності або користуванні, повинні забезпечити отримання документа про встановлення Виконавчим комітетом Черкаської міської ради режиму роботи (для об'єктів торгівлі та сфери послуг) (п. 2.4.14). Згідно із статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Протоколом про адміністративне правопорушення №562 від 11.07.2017 року зафіксовано факт здійснення торговельної діяльності у магазині "Оптика" за адресою бульвар Шевченка, 411 без документа про встановлення Виконавчим комітетом Черкаської міської ради режиму роботи об'єкта торгівлі, що не заперечується позивачем. Надаючи оцінку факту відсутності документа про встановлення Виконавчим комітетом Черкаської міської ради режиму роботи об'єкта торгівлі, який свідчить про порушення п. 2.4.14 Правил благоустрою міста Черкаси, затверджених рішенням Черкаської міської ради від 11.11.2008 року №4-688, суд касаційної інстанції виходить з наступних мотивів. Відповідно до статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Статтею 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту, а частина 3 цієї ж статті вказує на заборону передбачати у таких Правилах обов'язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи. У підпункті 9 пункту "а " та підпункті 4 пункту "б " статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (власні повноваження) належать встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, а щодо підприємств, установ та організацій сфери обслуговування інших форм власності за погодженням з власниками. З цього слідує, що в односторонньому порядку міська рада може встановлювати режим робочого часу тільки щодо підприємств комунальної власності, в той же час, щодо підприємств приватної власності - лише за погодженням з власниками, при цьому власник не зобов'язаний звертатися до органу місцевого самоврядування за погодженням, як вважає відповідач, а навпаки, орган місцевого самоврядування зобов'язаний погодити з власником підприємств приватної власності режим робочого часу, запропонований органом місцевого самоврядування Тому, суди попередніх інстанцій вірно вказали, що правило, встановлене п. 2.4.14 Правил благоустрою міста Черкаси, не може бути застосоване до позивача, як власника об'єкта торгівлі приватної форми власності, при тому, що звернення органу місцевого самоврядування про погодження режиму робочого часу об'єкта торгівлі до позивача не надходило. Згідно з ч. 1 ст. 155 КУпАП порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, - тягне за собою накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України №369 від 08.07.1996 року, (в редакції від 24.12.2008) затверджено Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, які визначають вимоги до організації дрібнороздрібної торговельної мережі, її приміщень та обладнання і поширюються на суб'єкти господарювання всіх форм власності, що здійснюють підприємницьку діяльність у сфері торгівлі та ресторанного господарства. Відповідно до п. 20 Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі стаціонарні пункти дрібнороздрібної торговельної мережі, як правило, повинні бути типовими, відповідати вимогам нормативних документів щодо санітарії, охорони праці, техніки безпеки, відповідати естетичним вимогам, архітектурно вписуватись у навколишнє середовище. Рекламно-інформаційне оформлення пункту дрібнороздрібної торговельної мережі повинно бути типовим для даного суб'єкта господарювання. На видному місці розміщується свідоцтво про державну реєстрацію, інформація про адресу і номер телефону суб'єкта господарювання, якому належить цей пункт, прізвище, ім'я та по батькові продавця, а також режим роботи. В пункті 3 та 4 Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі зазначено, що роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу є однією із форм позамагазинного продажу товарів, при якій приміщення не мають торговельного залу для споживачів. Продаж товарів здійснюється через: 1. пункти некапітальної забудови - кіоски, ларі, ларки, палатки, павільйони для сезонного продажу товарів, торговельні автомати; 2. засоби пересувної мережі - автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки; 3. технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики тощо. Через дрібнороздрібну торговельну мережу дозволяється реалізація продовольчих і непродовольчих товарів тільки нескладного асортименту, яка проводиться згідно з правилами їх продажу. Як встановлено відповідачем, позивачка здійснює торговельну діяльність в магазині "Оптика" за адресою бульвар Шевченка, 411. Відповідно до ДБН В.2.2-23:2009 "Терміни та визначення понять" магазин (крамниця) - торговельний об'єкт у роздрібній торгівлі, призначений для організації продажу товарів кінцевим споживачам і надання їм торговельних послуг. Торговельна зала магазину (крамниці) - торговельне приміщення магазину (крамниці) для показу, вибирання товарів та обслуговування покупців (крім приміщень для приймання скляної тари), яке охоплює площу для розміщення торговельно-технологічного обладнання, вузлів розрахунку, робочих місць продавців та площу для покупців, а також площу проходів, у тому числі основних евакуаційних проходів. Виходячи з цих положень та фактичних обставин справи, судами вірно встановлено, що ФОП ОСОБА_2 не здійснювала дрібнороздрібну торгівлю, а тому положення Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України №369 від 08.07.1996 року, на неї не поширюються. Згідно із статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. У статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В той же час касаційний суд наголошує на тому, що в силу статті 280 КУпАП орган обов'язок встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення справи покладається на орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Суд, перевіряючи законність постанови у справі про адміністративне правопорушення, на підставі ст. 2 КАС України, зобов'язаний перевірити чи була оскаржена постанова прийнята в межах повноважень з дотриманням встановленої законом процедури та на законних підставах, та не наділений повноваженням встановлювати обставини справи якими доводиться наявність чи відсутність вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, та які не були встановлені при розгляді справи про адміністративне правопорушення Отже, вирішуючи питання про притягнення позивача до відповідальності за ст. 152 та ст. 155 КУпАП відповідач достовірно не з'ясував чи є необхідним для об'єкта торгівлі приватної форми власності погоджений Виконавчим комітетом Черкаської міської ради режим роботи, а так само чи є об'єкт торгівлі в якому здійснює торговельну діяльність позивачка об'єктом дрібнороздрібної торговельної мережі, у зв'язку з чим не зробив обґрунтованих висновків про те, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винен позивач в його вчиненні, чи підлягає позивач адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду. Також, касаційний суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Однак, відповідач, розглядаючи справу про вчинення позивачем кількох правопорушень, не звернув увагу на вимоги вищевказаної статті в частині призначення покарання за кожне правопорушення окремо. З огляду на вимоги вищевказаних норм, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач внаслідок неповного з'ясування обставин справи дійшов передчасного висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, а тому оскаржувану постанову відповідача необхідно скасувати. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до прецедентного права ЄСПЛ рішення судів і трибуналів повинні бути належним чином мотивовані. Ступінь цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення, що повинно бути визначено у світлі конкретних обставин справи. (рішення у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", №30544/96, від 09.12.1994 р. ). Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Також, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. Касаційний суд звертає увагу на те, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, що викладена, зокрема, у справі "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04; 10 лютого 2010 року; пункт 58), "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року), "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Виконавчого комітету Черкаської міської ради залишити без задоволення. Постанову Соснівського районного суду міста Черкаси 03 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 грудня 2018 року Київ справа №815/2032/16 адміністративне провадження №К/9901/26281/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №815/2032/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про визнання протиправними дій, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року (у складі судді Димерлія О. О., Осипова Ю. В., Єщенка О. В. ), ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог В квітні 2016 року ОСОБА_2 (далі - відповідач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про визнання протиправними внесені зміни про реєстрацію, виправлення Державною інспекцією сільського господарства Одеської області до уніфікованої електронно-облікової системи Agro Tech: щодо вилучення інформації про зареєстровану на ім'я ОСОБА_4 техніки: - трактор колісний МТЗ - 80, 1987 р/в, свідоцтво НОМЕР_4, н/з НОМЕР_5; трактор колісний 1989 р/в, свідоцтво НОМЕР_6, н/з НОМЕР_7; щодо реєстрації на ім'я ОСОБА_3: трактора колісного МТЗ -80, 1987 р/в, свідоцтво НОМЕР_8, н/з НОМЕР_9, зареєстрований у 2012 році; трактора колісного МТЗ-80, 1989 р/в, свідоцтво НОМЕР_10, н/з НОМЕР_1, зареєстрований у 2012 році; комбайна зернозбирального СК-5 М-1 НИВА, 1987 р/в, свідоцтво НОМЕР_11, н/з НОМЕР_2, зареєстрований у 2012 році Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер чоловік позивача - ОСОБА_4, з яким вона проживала однією родиною без реєстрації шлюбу з листопада 1999 по день його смерті. Позивач, вважає, що син ОСОБА_4 - ОСОБА_3 сфальсифікував свідоцтва про реєстрацію вказаних транспортних засобів на своє ім'я та шляхом внесення Державною інспекцією сільського господарства Одеської області до уніфікованої електронно-облікової системи Agro Tech інформації про реєстрацію на його ім'я техніки, позбавив її права власності на спірне сільськогосподарське майно. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Державна інспекція сільського господарства в Одеській області не здійснювала реєстрацію вказаних транспортних засобів, тому не може здійсняти переоформлення реєстрації транспортних засобів. Крім цього, суд першої інстанції посилався на те, що спір між тими ж сторонами з того ж предмету позову вже розглядався в судовому порядку (адміністративна справа №815/5739/15), та з цього приводу наявне судове рішення, яке набрало законної сили. Не погоджуючись з вказаним судовим рішення позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на помилкове застосування судом вимог законодавства. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про визнання протиправними дій - зупинено до розгляду Біляївським районним судом Одеської області справи №496/791/15-ц. Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що адміністративний позов про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, уповноваженого на виконання функцій держави - Інспекції сільського господарства в Одеській області, стосовно реєстрації за фізичною особою належного йому на праві власності майна, можливо вирішити тільки після вирішення місцевим судом, в порядку цивільно-процесуального судочинства, спору відносно розподілу цього майна. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, відповідач звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до Одеського апеляційного адміністративного суду. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга подана 13 лютого 2018 року. Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі №815/2032/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано іншим учасникам надати відзив на касаційну скаргу. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Гриціва М. І. та Коваленко Н. В. Верховний Суд ухвалою від 10 грудня 2018 року призначив адміністративну справу №815/2032/16 до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 11 грудня 2018 року. Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга обґрунтована тим, що Одеський апеляційний адміністративний суд не навів жодного аргументу, який слугував би підставою для зупинення розгляду справи у цьому суді. При цьому, визнання протиправними та скасування реєстрації права власності спірної сільськогосподарської техніки за ОСОБА_3 та вилучення реєстрації даної техніки дасть можливість відновити розгляд цивільної справи Біляївського районного суду Одеської області за її позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на? частину вказаного рухомого майна. Від інших учасників відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі: об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що Державною інспекцією сільського господарства в Одеській області станом на 11 жовтня 2012 згідно даних реєстрації сільськогосподарської техніки по Одеській області (Agro Tech) за ОСОБА_3, як власником, (ідентифікаційний код НОМЕР_3), який мешкав в АДРЕСА_1, Одеської області, на підставі свідоцтв про реєстрацію машин, були зареєстровані: трактор колісний МТЗ-80, 1989 р. в., свідоцтво НОМЕР_12, номерний знак НОМЕР_13; трактор колісний МТЗ-80, 1987 р. в., свідоцтво НОМЕР_14, номерний знак НОМЕР_5. Позивач в позовній заяві посилається на те, що спірне сільськогосподарське майно було придбано під час спільного життя з померлим ОСОБА_4., тому відповідач протиправно провів перереєстрацію техніки на ОСОБА_3 З наданої позивачем копії ухвали Біляївського районного суду Одеської області від 05 січня 2017 року судом апеляційної інстанції встановлено, що в провадженні Біляївського районного суду Одеської області знаходиться справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про: встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю з померлим чоловіком, з яким не перебувала у зареєстрованому шлюбі або в будь-якому іншому шлюбі; встановлення факту володіння на праві власності спадкодавцем житловим будинком з господарськими будівлями; визнання права власності на частину рухомого майна, набутого за час спільного проживання однією сім'єю та про його поділ; визнання загальною сумісною власністю житлового будинку з господарськими будівлями та побудовами, що належав чоловіку у наслідок спільних трудових, грошових та інших матеріальних затрат другого з подружжя та визнання права власності на частину даного нерухомого майна; поділ нерухомого майна. Таким чином, очевидною є та обставина, що адміністративний позов про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, уповноваженого на виконання функцій держави - Інспекції сільського господарства в Одеській області, стосовно реєстрації за фізичною особою належного йому на праві власності майна, можливо вирішити тільки після вирішення місцевим судом, в порядку цивільно-процесуального судочинства, спору відносно розподілу цього майна. Враховуючи вищезазначене колегія суддів Верховного Суду вважає, що адміністративний спір, стосовно правомірності дій Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про перереєстрацію (уточнення) в уніфікованій електронно-обліковій системі Agro Tech інформації щодо перереєстрації власника (власників) 2-х колісних тракторів та зернозбирального комбайна за ОСОБА_3, об'єктивно неможливо розглянути до вирішення приватно-правового спору, що розглядається між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Біляївським районним судом Одеської області про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю з померлим, визнання права власності та поділ майна (справа №496/791/15-ц). За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з судом апеляційної інстанції про наявність підстав для зупинення провадження у справі, так як спір у цій справі вирішити тільки після вирішення місцевим судом, в порядку цивільно-процесуального судочинства, спору відносно розподілу цього майна. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 серпня 2018 року м. Київ справа №816/2310/17 адміністративне провадження №К/9901/54031/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кравчука В. М., суддів Анцупової Т. О., Стародуба О. П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №816/2310/17 за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора відділу реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виконавчого комітету Миргородської міської ради, третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Курортний 139" про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: І. ПРОЦЕДУРА 1.14.12.2017 Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії державного реєстратора Піскун Н. В. Відділу реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виконавчого комітету Миргородської міської ради з реєстрації Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Курортний 139", ідентифікаційний код юридичної особи 40517239; - зобов'язати відповідача скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Курортний 139", ідентифікаційний код юридичної особи 40517239.2. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, задоволено клопотання третьої особи про залишення позовної заяви без розгляду та залишено позовну заяву без розгляду. 3. Ухвала від 13.03.2018 отримана позивачем 21.03.2018.4.02.04.2018 до Харківського апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга позивача на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2018.5. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 - без змін. 6.22.06.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на вищенаведені рішення судів першої та апеляційної інстанцій. 7. Ухвалою Верховного Суду від 03.07.2018 було поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 8. Позивач є власником нежитлового приміщення загальною площею 147,8 кв. м., що розташоване за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Гоголя, буд. 139.9.12.05.2016 було проведено установчі збори співвласників багатоквартирного будинку розташованого за адресою Полтавська область, м. Миргород, вул. Гоголя, буд. 139 та вирішено створити ОСББ "Курортний 139", затвердити статут, обрати правління, голову, ревізійну комісію та інше. 10. Під час проведення голосування щодо питань порядку денного був присутній представник ТОВ "МКЗ", учасником якого є позивач, та голосував проти поставлених на установчих зборах питань. 11. На підставі протоколу установчих зборів від 12.05.2016 №1 було здійснено державну реєстрацію Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Курортний 139" про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.05.2016 року. 12. Позивач з рішенням про державну реєстрацію не погодився і звернувся до суду. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 13. Позивач вважає, що строк на звернення до суду пропущено не було, адже позивачу стало відомо про реєстрацію ОСББ "Курортний 139" вперше лише в грудні 2017 року, а отже строк на звернення до суду пропущено не було. 14. Відповідач та третя особа вважали, що позивачем строк звернення до суду з даними позовними вимогами пропущено, адже позивач знав про проведення установчих зборів ОСББ та отримував повідомлення про заборгованість. Крім того, зазначали, що на установчих зборах був присутній представник ТОВ "МКЗ". Він розміщується за адресою, за якою розташовано майно позивача, позивач є учасником названого товариства, а тому знав про проведення реєстраційних дій. І V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 15. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та залишаючи без розгляду позовну заяву, виходив з того, що позивач був обізнаний про створення ОСББ "Курортний 139", адже відповідні повідомлення направлялися за адресою Полтавська область, м. Миргород, вул. Гоголя, буд. 139.16. Крім того, судом встановлено, що третьою особою на адресу позивача надсилалась вимога про сплату заборгованості в сумі 6734,04 грн. від 07 серпня 2017 року №03/2017-2, зі змісту якої слідує, що позивач є співвласником багатоквартирного будинку "Курортний 139", та членом ОСББ "Курортний 139" 17. Також судом першої інстанції зроблено висновок, що про наявність спірного запису позивач мав дізнатися в травні, червні 2016 року. 18. Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 без змін, погодився з висновками суду першої інстанції. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 19. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій та вважає, що судами було порушено норми матеріального та процесуального права, при вирішенні справи судами було надано невірну оцінку наявним у справі письмовим доказам, а висновки судів ґрунтуються на припущеннях. 20. Позивач звертає увагу, що висновок судів про те, що позивач був обізнаний щодо проведення установчих зборів ОСББ, не ґрунтується на доказах, адже повідомлення про проведення установчих зборів позивач не отримував, а повідомлення про їх проведення направлені на адресу позивача повернулися відправникам без отримання. 21. Крім того, позивач вважає, що проведення установчих зборів не свідчить про факт внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому присутність на установчих зборах не свідчить про обізнаність позивача про вчинення відповідних реєстраційних дій. 22. Позивач вважає, що підтвердженням того факту, що останньому стало відомо про вчинення оскаржуваних дій, може бути лист від третьої особи, отриманий 08.08.2018, а отже строк звернення до суду повинен обчислюватись саме з цієї дати. 23. Також позивач звертає увагу, що судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень було взято до уваги неналежні докази, зокрема: повідомлення на адресу ОСОБА_4; вимога на адресу ТОВ "МЗК" від 04.08.2017.24. Позивач звертає увагу, що третьою особою долучалось до матеріалів справи лише один з аркушів з протоколу установчих зборів, на якому міститься підпис представника ТОВ "МКЗ" ОСОБА_3, проте не було надано довіреності від цього підприємства. 25. Відповідач у письмових поясненнях на касаційну скаргу заперечував проти її задоволення та вважав, що позивача було належним чином повідомлено про створення ОСББ "Курортний 139" відповідно до вимог ст.6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку". 26. Також відповідач вважав, що позивачем не було надано судам попередніх інстанцій жодних доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку, встановленого ст.122, 123 КАС України. 27. Третя особа у своєму відзиві заперечувала проти задоволення касаційної скарги. Вважала, що крім наданих судам попередніх інстанцій доказів обізнаності позивача щодо дати реєстрації та початку діяльності ОСББ "Курортний 139" відповідно до ст.8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", відповідні відомості були розміщені на Порталі електронних сервісів, а відомості в Єдиному державному реєстрі є відкритими та загальнодоступними відповідно до ст.11 вказаного Закону. 28. Крім того, третя особа зосереджувала увагу на тому, що на установчих зборах був присутній представник ТОВ "МКЗ", у якому позивачу належить 63,00% голосів. Присутність вказаного представника на установчих зборах ОСББ свідчить про обізнаність позивача про результати цих зборів. VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 29. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне. 30. Відповідно до ч.1,2 ст.122 КАС України позов може бути поданий в межах строку звернення до суду, який в даній справі складає шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. 31. Судами попередніх інстанцій вірно надано оцінку наявним у справі письмовим доказам щодо повідомлення позивача про дату проведення установчих зборів, участь представника ТОВ "МКЗ" під час голосування з питань порядку денного установчих зборів, направлення повідомлень про заборгованість. 32. Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, оскільки ці докази, кожен окремо, непрямо підтверджують факт обізнаності позивача у вчиненні оскаржуваних дій відповідачем. Оцінка цих доказів в сукупності дає підстави для висновку про обізнаність позивача щодо початку діяльності ОСББ "Курортний 139". 33. Крім того, викликає обґрунтований сумнів твердження позивача про його необізнаність щодо діяльності підприємства, учасником якого він є, а також необізнаність позивача щодо стану свого майна та зобов'язань, пов'язаних з його утриманням протягом понад рік. 34. З огляду на вищенаведене, суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо строку звернення до суду не порушили норм процесуального права. 35. Відповідно до ч.1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 36. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції було вірно застосовано норми матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень, суд доходить до висновку в необхідності залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційної інстанції - без змін. Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 та Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №816/2310/17 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 грудня 2018 року м. Київ справа №820/17322/14 провадження №К/9901/5193/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кравчука В. М., суддів Анцупової Т. О., Стародуба О. П., розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Кононенко З. О., суддів Бондаря В. О., Калитки О. М. ) у справі №820/17322/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові до відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тімекс", ОСОБА_2, про визнання недостовірним запис та зобов'язання вчинити дії. I. ПРОЦЕДУРА 1. Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові (далі - Філія ПАТ "Укрексімбанк") звернулось до суду з позовом до відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, в якому просило: - визнати недостовірним запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи ТОВ "Тімекс" від 11.02.2013 №14801170016023079; - зобов'язати відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції скасувати запис про припинення юридичної особи ТОВ "Тімекс" від 11.02.2013 №14801170016023079.2. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2014 позов задоволено частково, скасовано запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи ТОВ "Тімекс" від 11.02.2013 №14801170016023079, в іншій частині позовних вимог - відмовлено. 3. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволених позовних вимог, ухвалено в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 4. У поданій касаційній скарзі Філія ПАТ "Укрексімбанк" із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити без змін постанову суду першої інстанції. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 5. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08.02.2013 на адресу органу державної реєстрації надійшла ухвала Господарського суду Харківської області від 31.01.2013 у справі №Б-48/25-10, на підставі якого 11.02.2013 державним реєстратором було проведено реєстраційну дію "Державна реєстрація припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом". 6. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 скасовано ухвалу господарського суду Харківської області від 31.01.2013 у справі №Б-48/25-10, справу передано на розгляд господарського суду Харківської області на стадію ліквідаційної процедури. 7. Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №Б-48-25/10 надійшла для виконання на адресу органу державної реєстрації 03.03.2014.8. Разом з тим, 24.02.2014 на адресу відповідача надійшла для виконання ухвала Московського районного суду м. Харкова від 07.11.2013 у справі №643/17628/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, якою заборонено відповідачу вносити будь-які зміни до реєстраційних відомостей про юридичну особу ТОВ "Тімекс", а саме: щодо статутних відомостей, інформації про керівника та засновників та інше. 9.29.04.2014 державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції було внесено до Єдиного державного реєстру відомості про надходження ухвали про забезпечення позову Московського районного суду м. Харкова від 24.04.2014 у справі №645/5836/14-ц (надійшла до органу державної реєстрації 28.04.2014) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, якою заборонено відділу вносити будь-які зміни до реєстраційної справи ТОВ "Тімекс" (код ЄДРПОУ 25173776), а саме: статусу відомостей про юридичну особу, виду установчих документів, стану юридичної особи (припинення, поновлення), дані про розмір статутного фонду, керівника, переліку засновників, осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи, видів діяльності, тощо. 10.01.12.2014 до відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції надійшла ухвала Московського районного суду м. Харкова від 07.11.2014, якою заборонено відповідачу вносити будь-які зміни до реєстраційної справи ТОВ "Тімекс", а саме: статусу відомостей про юридичну особу, виду установчих документів, стану юридичної особи (припинення, поновлення), дані про розмір статутного фонду, керівника, переліку засновників, осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи, видів діяльності, тощо. 11.12.03.2015 на адресу органу державної реєстрації надійшла ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12.03.2015, якою заборонено відповідачу вносити будь-які зміни до реєстраційної справи ТОВ "Тімекс" (код ЄДРПОУ 25173776), а саме: статусу відомостей про юридичну особу, виду установчих документів, стану юридичної особи (припинення, поновлення), дані про розмір статутного фонду, керівника, переліку засновників, осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи, видів діяльності, тощо. 12. Оскільки державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції не виконано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №Б-48-25/10, позивач вважає таку бездіяльність незаконною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ. 13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, вийшовши з межі позовних вимог, виходив з того, що рішення суду, яке набрало законної сили, повинно бути виконаним, відтак державний реєстратор повинен був вчинити реєстраційні дії, незважаючи на наявність заборони на їх вчинення. Суд першої інстанції зазначив, що для розгляду даної справи правове значення має саме календарна черговість ухвалення рішень судами щодо ТОВ "Тімекс" незалежно від дати їх отримання органом державної реєстрації. 14. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що наявність судових ухвал, якими заборонено змінювати буд-які відомості про ТОВ "Тімекс" в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, унеможливлює виконання відповідачем постанови Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №Б-48/25-10. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 15. Позивач у своїй касаційній скарзі наголошує, що законодавство України не передбачає умов невиконання судового рішення саме щодо скасування державної реєстрації припинення юридичної особи. При цьому передбачає необхідність виконувати таке рішення не пізніше наступного дня з дати його надходження до органу державної реєстрації. Також заявник касаційної скарги наголошує на доводах, покладених в основу мотивів постанови суду першої інстанції і зазначених в п. 12 даного судового РІШЕННЯ: V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне. 17. Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - в редакції на станом 04.03.2014 - останній день, коли державний реєстратор повинен був виконати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №Б-48-25/10). 18. Ч. 1 ст. 4 вказаного Закону передбачено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. 19. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 41 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" підставою для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є постановлення судом рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи. Суд, який постановив рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його державному реєстратору за місцем реєстрації юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Дата надходження судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи внести до Єдиного державного реєстру запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи та в той же день повідомити органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про внесення такого запису для взяття юридичної особи на облік та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства, а також повідомити юридичну особу про внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації її припинення. 20. Зі змісту наведених норм слідує висновок, що підставою для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є судове рішення, яким відмінено державну реєстрацію припинення юридичної особи. Обов'язок виконання такого рішення у державного реєстратора виникає з моменту його надходження, але не пізніше наступного робочого дня з дати надходження до органу державної реєстрації. 21. Отже, законодавство, що регулює спірні правовідносини, пов'язує обов'язок державного реєстратора виконати судове рішення, яким відмінено державну реєстрацію припинення юридичної особи, не з датою його прийняття, а саме з датою його надходження до органу державної реєстрації. 22. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наявність у державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції ухвал Московського районного суду м. Харкова від 07.11.2013, від 24.04.2014 та від 07.11.2014 року, а також ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12.03.2015 унеможливлює виконання відповідачем постанови Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №Б-48/25-10.23. Вихід за межі позовних вимог та задоволення позову шляхом скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про припинення юридичної особи суперечитиме Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", оскільки здійснювати державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від імені держави наділений повноваженнями виключно державний реєстратор відповідно до вказаного Закону. Суд такими повноваженнями не наділений. 24. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову. 25. Відповідно до ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: 26. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. 341, 343, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 у справі №820/17322/14 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 лютого 2019 року Київ справа №819/859/16 адміністративне провадження №К/9901/38978/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №819/859/16 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Реєстраційної служби Заліщицького районного управління юстиції Тернопільської області, Відділу з питань державної реєстрації Заліщицької районної державної адміністрації, третя особа: Приватне аграрно-промислове підприємство "Колос" про скасування державної реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року (у складі: головуючої судді Білоус І. О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року (у складі колегії: головуючого-судді Костіва М. В., суддів Бруновської Н. В., Шавеля Р. М. ), ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У липні 2016 року позивачі звернулися до суду з позовом до Реєстраційної служби Заліщицького районного управління юстиції Тернопільської області, Відділу з питань державної реєстрації Заліщицької районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне аграрно-промислове підприємство "Колос" про скасування запису державного реєстратора від 23 січня 2009 року за №16491120002000460 про припинення Колективного підприємства селянська спілка "Колос". Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року, адміністративний позов залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду. Залишаючи без розгляду позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. Короткий зміст вимог касаційних скарг Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, ОСОБА_6 звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до Тернопільського окружного адміністративного суду. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга подана 03 березня 2017 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №819/859/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Гриціва М. І. та Коваленко Н. В. суддя-доповідач ухвалою від 01 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №819/859/16 та призначив її до розгляду ухвалою від 06 лютого 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 07 лютого 2019 року. Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що у відповідності до статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Також зазначає, що дізналася, як й інші позивачі, про припинення у 2009 році Колективного підприємства селянська спілка "Колос" лише 31 січня 2016 року на зборах власників майнових та земельних паїв, що підтверджується копією витягу з протоколу №1 від 31 січня 2016 року. Таким чином, позивач вважає, що нею не було пропущено строк звернення до суду за захистом його права, визначений статтею 99 КАС України. Від інших учасників справи відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне. Відповідно до вимог статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно частини першої статті 100 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється УХВАЛА: Частинною третьою статті 162 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) передбачено, якщо в ході судового розгляду справи суд встановить, що провадження у справі відкрито за позовною заявою, поданою з пропущенням установленого законом строку звернення до адміністративного суду, або викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, позовна заява залишається без розгляду. Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Для з'ясування питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити фактичну обставину, з настанням якої позивач дізнався або мав би дізнатися про порушення свого права. Так, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в селі Кошилівці Заліщицького району Тернопільської області в 1998 року діяло Колективне підприємство селянська спілка "Колос" (код ЄДРПОУ 03783451). В цьому ж селі в 2000 році засноване Приватне аграрно-промислове підприємство "Колос" (код ЄДРПОУ 30495759). Згідно з протоколом №2 від 26 вересня 2004 року загальними зборами КП с/с "Колос" прийнято рішення про реорганізацію спілки шляхом приєднання її до Приватного аграрно-промислового підприємства "Колос" та створено ліквідаційну комісію, про що, як вбачається із змісту позовної заяви, знали позивачі, в тому числі ОСОБА_6 Діяльність КП с/с "Колос" припинено в січні 2009 року, про що державним реєстратором до Єдиного державного реєстру внесено запис №16491120002000460 від 23 січня 2009 року. Вважаючи припинення КП с/с "Колос" таким, що проведено з порушеннями норм законів, позивачі звернулися в суд з позовом. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишив позовну заяву без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду. Колегія судді погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх правильними виходячи з наступного. Скаржник в касаційні скарзі, стверджує, що дізналася про припинення у 2009 році Колективного підприємства селянська спілка "Колос" лише 31 січня 2016 року на зборах власників майнових та земельних паїв, що підтверджується копією витягу з протоколу №1 від 31 січня 2016 року. З приводу таких тверджень, суд зазначає таке. Так, як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції, задовольняючи клопотання відповідача та третьої особи про залишення адміністративного позову без розгляду, виходив з відсутності поважних причин пропуску позивачами строку звернення до суду. Суд зазначає, що відповідно до Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2012 року №1846/5, а згодом відповідно до Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 червня 2016 року №1657/5, забезпечено безоплатний доступ до відомостей Єдиного державного реєстру та веб-сайту технічного адміністратора Єдиного державного реєстру шляхом пошуку та перегляду інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з можливістю копіювання та роздрукування таких відомостей. Крім того, порядок припинення юридичної особи шляхом приєднання та виконання такого рішення регулюються положеннями статей 105 та 107 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до цього Кодексу. Комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Окрім вказаного, відповідно до пунктів 10.2 -10.4 статуту КП с/с "Колос" вищим органом його управління є загальні збори членів підприємства, до повноважень якого відноситься прийняття рішення про реорганізацію підприємства (в тому числі і приєднання). При цьому загальні збори членів підприємства скликаються правлінням в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал. Правління підприємства може скликати загальні збори членів підприємства, якщо цього вимагатиме не менше як 1/3 членів підприємства або ревізійна комісія. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачі, в тому числі ОСОБА_6, мали всі необхідні інформаційні джерела для доступу до відомостей про припинення КП с/с "Колос" та мали надані законом можливості для своєчасної реалізації своїх прав, як членів КП с/с "Колос". Відтак, така причина значного пропуску строку звернення до суду, як необізнаність позивачів з проведеними реєстраційними діями ще у 2009 році, не може вважатися поважною, оскільки такими, відповідно до норм КАС України, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду шляхом подання відповідного позову. Таким чином, із ймовірним порушенням свої прав позивач повинна була дізналася у січні 2009 року, а з позовною заявою ОСОБА_6 звернулася до суду у липні 2016 року, тобто з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку. У зв'язку із чим колегія суддів, погоджується із висновками судів попередніх інстанції, що позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами. У відповідності до статті 102 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі №809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18. Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, - колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 100 КАС України. Згідно з частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Касаційна скарга не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" ( №32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності". У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" ( №3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" №11681/85). Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційних скарг У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 серпня 2018 року Київ справа №825/971/17 адміністративне провадження №К/9901/48736/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області до Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської області в особі державного реєстратора Якименко Тетяни Володимирівни про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Безименної Н. В., Аліменко В. О., Кучми А. Ю. від 02 квітня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У червні 2017 року Прилуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області звернулась до суду з позовом до Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської області в особі державного реєстратора Якименко Тетяни Володимирівни, в якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №10431110011000322 від 29 листопада 2016 року про припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Агро"; скасувати реєстраційну дію і запис №10431110011000322 від 29 листопада 2016 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійснених відповідачем щодо державної реєстрації припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс Агро" в результаті ліквідації за рішенням засновників. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції скаржник подав апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що скаржник без поважних причин пропустив строк на апеляційне оскарження постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Прилуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про невиконання контролюючим органом вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки судом при винесенні рішення не було враховано, що контролюючим органом було подано заяву про поновлення строків на апеляційне оскарження із зазначенням відповідних підстав пропуску такого строку, а також із наданням доказів відсутності коштів у контролюючого орану для сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі №825/971/17. Від Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської області в особі державного реєстратора Якименко Тетяни Володимирівни у встановлений касаційним судом термін відзиву на касаційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху через її невідповідність вимогам статті 296 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду апеляційної інстанції), а саме: до апеляційної скарги додатки додані в одному примірнику, апеляційну скаргу подано з пропуском строку на апеляційне оскарження. Відповідно до наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, копію ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року апелянт отримав 13 березня 2018 року. 19 березня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду надійшла заява апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій було зазначено, що додатки до апеляційної скарги були додані з метою підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. В обґрунтування заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження позивач зазначав, що він 29 листопада 2017 року, з дотриманням строку на апеляційне оскарження, подав апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, однак ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено строк 5 днів з моменту отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом сплати судового збору, на виконання вимог якої апелянт подав клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги. Проте, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року апелянту було повернуто апеляційну скаргу з підстав сплати не в повному обсязі судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідно до частини другої статті 186 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення судом першої інстанції) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Згідно з частиною першою статті 101 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення судом першої інстанції), суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що скаржником не надано жодного доказу в розумінні статей 69 - 74 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду апеляційної інстанції), які б підтверджували поважність пропуску строку на апеляційне оскарження. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що наведені скаржником у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження доводи не можуть бути визнані поважними, оскільки, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Відсутність фінансування стосовно оплати судового збору не може вважатись такою підставою, так як забезпечення фінансування суб'єкта владних повноважень за їх відсутності може бути додатково забезпечено як шляхом внесенням змін до закону про державний бюджет, так і прийняттям відповідних актів Кабінетом Міністрів України. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 10 серпня 2018 року по справі №344/10064/16-а. Вирішення суддею питання про наявність або відсутність підстав для поновлення строку на оскарження в кожній конкретній справі залежить від вказаних у заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 05 жовтня 2017 року у справі №820/2497/16 та постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі №281/1326/14-а, від 20 березня 2018 року у справі №804/95/17. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" ( №32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності". У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" ( №3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" №11681/85). Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин. Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" ( №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 листопада 2018 року Київ справа №401/4007/14-а (2а/401/5/15) провадження № К/9901/4691/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_2 до Світловодської міської ради, треті особи - Комунальне підприємство "Житлосвіт-2012", Комунальне підприємство "Житлосервіс-2012", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання рішення незаконним і протиправним та його скасування, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області у складі судді Баранець А. М. від 24 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мартиненка О. В., Поплавського В. Ю., Чепурнова Д. В. від 21 травня 2015 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Світловодської міської ради, треті особи - Комунальне підприємство "Житлосвіт-2012", Комунальне підприємство "Житлосервіс-2012", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання рішення незаконним і протиправним та його скасування, в якому просив: - визнати незаконним і протиправним та скасувати з дати прийняття рішення Світловодської міської ради від 28 лютого 2012 року №470 "Про створення комунальних підприємств та затвердження статутів"; - зобов'язати Світловодську міську раду невідкладно, після вступу постанови суду у законну силу, у разі задоволення позовних вимог, опублікувати у відповідному місцевому засобі масової інформації, інформацію про визнання судом незаконним та протиправним, з дати прийняття, його рішення від 28 лютого 2012 року №470 "Про створення комунальних підприємств та затвердження статутів" та у тижневий строк надати суду звіт про виконання постанови суду. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Постановою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено. 3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанції виходили з того, що посилання позивача на порушення процедури прийняття оскарженого рішення як регуляторного акту і відповідно на порушення прав позивача, які визначено Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", є безпідставними, оскільки рішення Світловодської міської ради від 28 лютого 2012 року №470 "Про створення комунальних підприємств та затвердження статутів" не є регуляторним актом. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Світловодської міської ради від 28 лютого 2012 року №470 "Про створення комунальних підприємств та затвердження статутів": 1) створено Комунальне підприємство "Жилосвіт 2012" та Комунальне підприємство "Житлосервіс 2012"; 2) затверджено Статут Комунального підприємства "Жилосвіт 2012" та Комунального підприємства "Житлосервіс 2012"; 3) заступника міського голови зобов'язано надати розрахунки та економічне обґрунтування доцільності створення вказаних підприємств; 4) на постійну комісію міської ради з питань місцевого господарства та комунальної власності покладено контроль за виконанням цього РІШЕННЯ: 6. Вважаючи таке рішення відповідача неправомірним ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 7. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення Світловодської міської ради від 28 лютого 2012 року №470 "Про створення комунальних підприємств та затвердження статутів" є регуляторним актом. При його прийнятті відповідач повинен був дотримуватись вимог передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", чого зроблено не було. 8. ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подано заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, в яких вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. 9. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року Світловодською міською радою, Комунальним підприємством "Житлосвіт-2012", Комунальним підприємством "Житлосервіс-2012" не подано. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 10. Відповідно до пункту 30 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. 11. Згідно із статтею 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторний акт це: - прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; - прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 12. Виходячи з повноважень закріплених в статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" створення комунальних підприємств та затвердження їх статутів віднесено до компетенції відповідної ради. 13. Аналіз статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" дає підстави для висновку про те, що регуляторним актом є або нормативно-правовий акт, або прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ при відповідності його встановленим вимогам. 14. Ознаками регуляторного акту є: він встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб та спрямований на правове регулювання господарських відносин. 15. Як убачається з оскаржуваного рішення, відповідач при його прийнятті керувався Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, якими врегульовано порядок та спосіб створення комунальних підприємств. 16. Рішення Світловодської міської ради від 28 лютого 2012 року №470 "Про створення комунальних підприємств та затвердження статутів" не містить норм права, якими встановлюється порядок та спосіб створення комунальних підприємств, отже ним не встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права. 17. Рішенням Світловодської міської ради від 28 лютого 2012 року №470 "Про створення комунальних підприємств та затвердження статутів" визначено комунальні підприємства, які створюються та затверджені їхні статути, отже воно вичерпало свою дію фактом створення комунальних підприємств, що є свідченням одноразового його застосування. 18. Враховуючи вищевикладене, рішення Світловодської міської ради від 28 лютого 2012 року №470 "Про створення комунальних підприємств та затвердження статутів" не є регуляторним актом в розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а тому посилання позивача на порушення процедури прийняття оскарженого рішення як регуляторного акту визначеного Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" є безпідставним. 19. Також не заслуговують на увагу посилання позивача на подання Світловодського міжрайонного прокурора про усунення порушень вимог законів України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", "Про звернення громадян" причин та умов, що їм сприяли від 22 квітня 2014 року №2-1317 вих-14, як доказ неправомірності рішення Світловодської міської ради від 28 лютого 2012 року №470, оскільки посилання у поданні на оскаржуване рішення не є свідченням протиправності оскаржуваного рішення, яке стало підставою для створення комунальних підприємств, та порушення Закону України "Про засади "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" при його прийнятті. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 20. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року - без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко судді Я. О. Берназюк М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 17 жовтня 2018 року м. Київ справа №203/5827/16-а (2-а/0203/13/2017) адміністративне провадження №К/9901/53829/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В. М., суддів Гриціва М. І., Стародуба О. П., розглянув у попередньому судовому засіданні справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.07.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018 у справі №203/5827/16-а за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Добрінової Наталії Ростиславівни, третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "РУБІН 45А" про скасування рішення про державну реєстрацію юридичної особи. І. РУХ СПРАВИ 1. Позивач, ОСОБА_1, звернулась з позовом до Державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Добрінової Наталії Ростиславівни, третя особа без самостійних вимог - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "РУБІН 45А" про скасування рішення про державну реєстрацію юридичної особи. 2. Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.07.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. 3.20.06.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.07.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018.4. У касаційній скарзі Позивач просить скасувати постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.07.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. 5. Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2018 у зазначеній справі було відкрито провадження. 04.09.2018 надійшов відзив від відповідача 6. Відповідач заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 червня 2016 року до державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Добрінової Наталії Ростиславівни було подано документи для проведення державної реєстрації новоствореної юридичної особи - ОСББ "РУБІН 45А" (а. с. 31). Згідно опису було надано реєстраційну картку на проведення державної реєстрації, статут та документ, що посвідчує повноваження уповноваженої особи (а. с. 31). 8. У реєстраційній справі містяться наступні документи: опис документів, заява про державну реєстрацію створення юридичної особи, підписана ОСОБА_4, статут ОСББ "РУБІН 45А", підписаний головою правління, протокол №1 установчих зборів ОСББ "РУБІН 45А" від 30 травня 2016 року, список співвласників багатоквартирного будинку №45-А по пр. Калнишевського в м. Дніпропетровську, довіреність, надана ОСОБА_5 як головою правління ОСББ "РУБІН 45А", на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 (а. с. 31-54). 9.07 червня 2016 року відповідачем було зареєстровано новостворену юридичну особу - ОСББ "РУБІН 45А", код ЄДРПОУ 40546961. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 10. В обґрунтування позовних вимог Позивач вказував, що 07 червня 2016 року відповідачем було зареєстровано юридичну особу - ОСББ "РУБІН 45А" з порушенням встановленого порядку: відсутній вичерпний перелік співвласників приміщень будинку та кількість належних їм голосів, не додано доказів їх повідомлення про час і місце проведення установчих зборів, статут не підписаний усіма співвласниками, документи подані не уповноваженою особою. У зв'язку з викладеним позивачка просила визнати нечинною реєстраційну дію відповідача щодо реєстраціє новоствореної юридичної особи - ОСББ "РУБІН 45А". 11. Відповідач проти задоволення позову заперечив, зазначав, що державна реєстрація ОСББ "РУБІН 45А" відбулась відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" на підставі поданого комплекту документів. Державний реєстратор не має повноважень перевіряти достовірність поданих документів або вимагати надання додаткових. Відповідальність за вказані обставини несуть особи, що подали документи для реєстрації (а. с. 83-85, 89-90). 12. Представник третьої особи проти задоволення позову заперечувала. Зазначала, що реєстрацією ОСББ "РУБІН 45А" займалась запрошена юридична фірма. На цей час ОСББ працює, одержало відповідні документи, мешканці будинку вносять необхідні платежі, жодних заперечень діяльність ОСББ в інших власників приміщень, крім позивачки, не заперечують проти його існування. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 13. Суд першої інстанції до спірних правовідносин застосував норми Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Позивач вважає, що державною реєстрацією ОСББ "Рубін 45А" порушене її право. Натомість, суд першої інстанції не знайшов порушень прав позивача здійсненням реєстраційної дії. 14. Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в частині, що стосується створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків) для державної реєстрації створення юридичної особи подаються такі документи: - заява про державну реєстрацію створення юридичної особи; - заява про обрання юридичною особою спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційна заява про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість, та/або заява про включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій за формами, затвердженими відповідно до законодавства, - за бажанням заявника; - примірник оригіналу (нотаріально засвідчену копію) рішення засновників; - установчий документ юридичної особи - у разі створення юридичної особи на підставі власного установчого документа; - документ про сплату адміністративного збору - у випадках, передбачених статтею 36 цього Закону. 15. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів або підстав для відмови у державній реєстрації, передбачених ст. 27, 28 цього закону. У разі відсутності зазначених підстав, державний реєстратор зобов'язаний провести відповідну реєстраційну дію. 16. Відповідно до ч. 4 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" відмова у державній реєстрації з підстав, не передбачених цією статтею, а також відмова у державній реєстрації (легалізації) професійної спілки, її організації або об'єднання не допускається. 17. Згідно ч. 1 цієї статті (в частині, що стосується первинної державної реєстрації об'єднання співвласників багатоквартирних будинків) є наступні підстави для відмови у державній реєстрації: 1) документи подано особою, яка не має на це повноважень; 2) у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії; 3) не усунуто підстави для зупинення розгляду документів протягом встановленого строку; 4) документи суперечать вимогам Конституції та законів України; 7) порушено встановлений законом порядок створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи; 8) невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону; 9) щодо засновника (учасника) юридичної особи, що створюється, проведено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. 18. Матеріали справи на підтвердження правомірності дій відповідача містять: протокол установчих зборів зі створення ОСББ "РУБІН 45А" датований 30 травня 2016 року (а. с. 47-50), зі списком співвласників багатоквартирного будинку №45-А по пр. Калнишевського та містить результати поіменного голосування згідно порядку денного установчих зборів 28 травня 2016 року (а. с. 51-53). На думку суду апеляційної інстанції, вказана обставина не може слугувати підставою для того, щоб поставити під сумнів волевиявлення співвласників будинку. Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення установчих зборів щодо створення ОСББ "РУБІН 45А", в судовому порядку недійсними не визнані, такі вимоги не заявлялись, жодна інша особа, крім позивачки не поставила питання про незаконність створення вказаної юридичної особи. 19. При цьому, Закон не покладає на державного реєстратора обов'язок перевіряти наявність дійсної волі, волевиявлення осіб та способів волевиявлення; крім того, до компетенції державного реєстратора не відноситься питання контролю щодо порядку скликання, проведення зборів осіб, які вирішили створити юридичну особу чи затвердити зміни про юридичну особу, та порядку їх оформлення. Також державний реєстратор не має права вимагати документи, якщо вони не передбачені Законом. 20. Матеріали справи підтверджують, що 27.06.2016 ОСОБА_4 - представником на підставі нотаріально посвідченої довіреності, для проведення реєстраційної дії державному реєстратору було подано пакет документів: - заява про державну реєстрацію створення юридичної особи від 07.06.2016 року; - Протокол №1 установчих зборів ОСББ "Рубін 45А" від 30.05.2016 року з невід'ємним додатком у вигляді списку співвласників з поіменним голосуванням по кожному з питань порядку денного; - установчий документ юридичної особи - Статут ОСББ "Рубін 45А", підписаний Головою установчих зборів, підпис на якому нотаріально посвідчений, повноваження на підписання перевірені нотаріусом; - нотаріально посвідчена довіреність на подання документів для проведення державної реєстрації. 21. Отже, зазначені документи передбачені законодавством для реєстрації ОСББ, тому відсутні підстави для відмови у вчиненні реєстраційної дії державним реєстратором. 22. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правовідносини щодо наявності чи відсутності волевиявлення осіб на створення юридичної особи, визначення її статутного документу та формування керівних органів, за своєю суттю є цивільно-правовими і мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства, натомість предметом адміністративного позову є оцінка правомірності дії посадової особи органу місцевого самоврядування при проведенні державної реєстрації новоствореної юридичної особи. 23. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачкою не доведено порушення її прав, які потребують для свого захисту саме скасування державної реєстрації (фактично, припинення ОСББ "РУБІН 45А "). Не доведено також і порушення її прав самим фактом існування ОСББ "РУБІН 45А". Водночас суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачка не позбавлена права пред'явити позов про визнання недійсними рішень установчих зборів, які безпосередньо, на її думку, порушують її права та законні інтереси (щодо затвердження статут ОСББ чи окремих його положень, що формування керівних органів ОСББ), та поновити ці права без ліквідації юридичної особи. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 24. Позивач у касаційній скарзі відзначає, що суди попередніх інстанцій невірно встановили фактичні обставини, що призвело до порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема: А) збори зі створення ОСББ в будинку №45-А по пр. Калнишевського в Дніпрі не призначалися, не проводилися та співвласники не сповіщалися, реєстраційна справа не містила протоколу установчих зборів, оскільки наданий документ не відповідає мінімально необхідним вимогам до протоколу; Б) незаконна реєстрація ОСББ порушує її права через те, що новостворена юридична особа має право обслуговування будинку, в якому живе позивачка. 25. Відповідач зазначив, що в силу Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків" (ОСББ) об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку. Державна реєстрація об'єднання співвласників проводиться у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Цим законом встановлений вичерпний перелік документів, що підлягають подачі для державної реєстрації новоствореної юридичної особи (ст. 17 Закону про державну реєстрацію). Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів або підстав для відмови у державній реєстрації, передбачених ст. 27, 28 цього закону. 27.06.2016 ОСОБА_4, представником на підставі нотаріально посвідченої довіреності, для проведення реєстраційної дії було подано пакет документів: заява про державну реєстрацію створення юридичної особи; Протокол №1 установчих зборів ОСББ "Рубін 45А" з невід'ємним додатком - список з поіменним голосуванням співвласників; установчий документ юридичної особи - Статут ОСББ "Рубін 45А", підпис на якому нотаріально посвідчений; нотаріально посвідчена довіреність на подання документів для проведення державної реєстрації. Державним реєстратором не приймається будь-яке рішення, а лише здійснюється відповідна реєстраційна дія по внесенню до державного реєстру таких дій, оскільки державна реєстрація є похідною від процесу прийняття суб'єктом господарювання тих або інших рішень. Закон не покладає на державного реєстратора обов'язок перевіряти наявність дійсної волі, волевиявлення осіб, також до компетенції державного реєстратора не відноситься питання контролю щодо порядку скликання, проведення зборів осіб, які вирішили створити юридичну особу. Також державний реєстратор не має права вимагати документи, якщо вони не передбачені Законом. Крім того державний реєстратор позбавлений можливості перевірити правдивість наданих на реєстрацію документів. Натомість, винні у внесенні до установчих документів завідомо неправдивих відомостей несуть відповідальність встановлену законом. VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 26. Оцінюючи доводи сторін, Суд доходить висновку, що фактичною підставою звернення до суду стали протиправні, на думку позивача, реєстраційні дії відповідача щодо реєстрації ОСББ "Рубін 45А", які порушують її права. 27. До компетенції адміністративних судів, на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, належали публічно-правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 28. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. 29. Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 30. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. 31. Суд зазначає, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №925/1321/16, співвласники багатоквартирного будинку не є носіями корпоративних прав, а відносини між співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ не є корпоративними. Відповідно, спір між фізичними особами - співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ не є корпоративним та, з огляду на положення ст. 20 ГПК України, не належить до юрисдикції господарських судів. 32. Водночас, за правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. 33. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правовідносини щодо наявності чи відсутності волевиявлення осіб на створення юридичної особи, визначення її статутного документу та формування керівних органів, за своєю суттю є цивільно-правовими і мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства. Натомість предметом адміністративного позову є оцінка правомірності дій посадової особи органу місцевого самоврядування при проведенні державної реєстрації новоствореної юридичної особи. 34. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що дані правовідносини є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору у адміністративному судочинстві. Обставини справи та аргументи касаційної скарги свідчать про те, що між Позивачкою та новоствореним ОСББ "Рубін 45А" є спір щодо процедури законності проведення зборів зі створення ОСББ в будинку №45-А по пр. Калнишевського в м. Дніпро, та як наслідок - створення "Рубін 45А". 35. За таких обставин Суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства. 36. Висновки суду узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 10.05.2018 у справі №826/15205/14.37. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. 38. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.07.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018 у справі №203/5827/16-а скасувати. 3. Провадження у справі 203/5827/16-а закрити. 4. Повідомити позивачу, що справу може бути розглянуто в порядку цивільного судочинства. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя М. І. Гриців суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 вересня 2018 року м. Київ справа №802/4213/13-а адміністративне провадження № К/9901/1848/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стародуба О. П., суддів - Анцупової Т. О., Кравчука В. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Споживчого товариства "Відновлення" на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 р. (судді - Смілянець Е. С., Залімський І. Г., Сушко О. О.) у справі за позовом Споживчого товариства "Відновлення" до Державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції, треті особи - Вінницька районна спілка споживчих товариств, Споживче товариство "Сяйво" про визнання протиправною та скасування реєстраційної дії, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив (з урахуванням уточнень позовних вимог) визнати протиправною та скасувати реєстраційну дію державного реєстратора Вінницької районної державної адміністрації від 30.12.2005 р. №1149105001000365. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідно до реєстраційного запису Державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції від 30.12.2005 р. №1149105001000365 до переліку засновників Вінницької районної спілки споживчих товариств включено Споживче товариство "Відновлення". Вважає зазначені дії державного реєстратора протиправними та такими, що не відповідають дійсним обставинам. Товариство не уповноважувало голову СТ "Відновлення" ОСОБА_1 на подання заяви про вступ товариства в якості засновника Вінницької районної спілки споживчих товариств, відповідного рішення на загальних зборах членів товариства не приймалось, у переліку документів, поданих до державного реєстратора, відсутня заява від СТ "Відновлення" про вступ товариства до Вінницької районної спілки споживчих товариств в якості їх засновника, а також відсутні дані про сплату встановленого законом вступного внеску до статутного фонду спілки. Позов мотивує тим, що оскаржувані реєстраційні дії свідчать про грубе порушення закону, проведені всупереч встановленому порядку та призвели до порушення прав і інтересів позивача, як юридичної особи. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.12.2013 р. позов задоволено. Скасовано реєстраційну дію Державного реєстратора Вінницької районної державної адміністрації від 30.12.2005 р. №11491050001000365 щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію змін до установчих документів Вінницької районної спілки споживчих товариств. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 р. скасовано постанову суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено. З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що в порушення вимог частини 1 статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" третьою особою не надано нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу, яким затверджено зміни до установчих документів в частині включення товариства до засновників Вінницької районної спілки споживчих товариств, а тому відповідач протиправно вчинив оскаржувану реєстраційну дію на підставі отриманого неповного пакету документів. Також посилається на те, що державний реєстратор порушив вимоги статті 8 та частини 6 статті 19 зазначеного Закону в частині обов'язку залишити без розгляду документи, які не відповідають вимогам, встановленим частинами 1 - 5 статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" та які подані особою, яка не має на те відповідних повноважень. Позивач посилається на те, що нова редакція статуту Вінницької районної спілки споживчих товариств не підписана новими засновниками спілки, в тому числі й позивачем, що порушує вимоги закону та беззаперечно доводить той факт, що СТ "Відновлення" за весь час свого існування не мало на меті бути засновником цієї спілки. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, при неправильному наданні оцінки обставинам справи, що призвело до прийняття незаконного РІШЕННЯ: Відповідач та треті особи своїм правом подати до суду відзив на касаційну скаргу не скористались. Заслухавши доповідача по справі та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Так, в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 05.02.2002 р. відбулись установчі збори засновників Споживчого товариства "Відновлення", оформлені протоколом №1 від 05.02.2002 р., на яких прийнято наступні рішення: 1) заснувати (створити) СТ "Відновлення"; 2) затвердити Статут товариства; 3) обрати Головою Правління товариства ОСОБА_1; 4) обрати правління у складі трьох осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 5) визначити розмір вступного та обов'язкового внеску членів товариства. 27.05.2004 р. відбулись збори Ради Вінницької районної споживчої спілки, на яких було прийнято рішення про прийняття до складу спілки новостворених споживчих товариств, в тому числі позивача. 01.04.2010 р. на загальних зборах засновників СТ "Відновлення" прийнято рішення, оформлене протоколом №23, про вихід товариства з членів Вінницької районної споживчої спілки, затверджено нову редакцію Статуту. 10.04.2013 р. один із засновників та членів СТ "Відновлення" ОСОБА_2 звернувся до відповідача із запитом про надання йому відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо юридичної особи - Вінницької районної спілки споживчих товариств. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №700630 відповідачем 30.12.2005 р. проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи - Вінницької районної спілки споживчих товариств за номером реєстраційної дії №11491050001000365: зміна складу або інформації про засновників, а саме - включено СТ "Відновлення" до складу засновників спілки. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №700628 одним із засновників (учасників) Вінницької районної спілки споживчих товариств є СТ "Відновлення". Судами встановлено, що для проведення державної реєстрації змін до установчих документів Вінницька районна спілка споживчих товариств надала наступні документи: реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів; нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу; оригінал установчих документів з відміткою про їх державну реєстрацію; копію платіжного доручення з відміткою банку; рішення про вихід юридичної особи зі складу засновників (учасників) ; два примірники установчих документів у новій редакції. Вважаючи проведену реєстраційну дію щодо внесення змін до установчих документів та включення позивача до засновників іншої юридичної особи протиправною та такою, що суперечить закону і порушує права та інтереси товариства, позивач звернувся до суду. Свою позицію мотивує тим, що жодних рішень про вступ до складу засновників Вінницької районної спілки споживчих товариств загальними зборами СТ "Відновлення" не приймалось, позивач не уповноважував жодну особу подавати від імені товариства документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, заява про вступ до засновників спілки не складалась та не підписувалась, вступний внесок не сплачувався, а вчинення реєстраційних дій про внесення змін до відомостей ЄДРПОУ про засновників юридичної особи лише на підставі реєстраційної картки без рішення загальних зборів засновника суперечить закону. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на зборах Ради Вінницької районної спілки споживчих товариств 27.05.2004 р. вирішувалось питання про виведення зі складу спілки ряду споживчих товариств, в тому числі СТ "Відновлення", та прийняття до складу новостворених споживчих товариств, при цьому зачитувались заяви новостворених споживчих товариств про прийняття їх до складу спілки. В свою чергу доказів прийняття рішення про вступ до спілки в якості засновника, подання відповідної заяви та надання доказів сплати вступного внеску до статутного фонду, або інших документів, які могли б підтверджувати волевиявлення позивача про вступ до спілки, в матеріалах справи відсутні та судом не встановлено. Крім того, суд першої інстанції виходив з пояснень представника третьої особи, який пояснив суду, що таких документів, які б підтверджували волевиявлення позивача про вступ в якості засновника спілки, у третьої особи відсутні, де знаходяться такі документи невідомо, пояснення представника спілки про те, що багато документів вилучено у зв'язку із проведенням слідчих дій судом не прийнято до уваги, оскільки протоколи вилучення цих документів в матеріалах справи також відсутні. Суд першої інстанції також виходив з того, що нова редакція статуту Вінницької районної спілки споживчих товариств, яка подавалась державному реєстратору для проведення державної реєстрації, не відповідала вимогам пункту 5 статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", оскільки не підписана новими засновниками спілки, що також підтверджує відсутність волевиявлення з боку позивача про вступ до неї. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" наведено виключний перелік підстав для державного реєстратора відмовити у проведенні державної реєстрації та залишити пакет документів, поданих на проведення реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, без розгляду. Поряд з тим, державний реєстратор юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_4 здійснив державну реєстрацію змін до установчих документів Вінницької районної спілки споживчих товариств на підставі надання всіх необхідних документів, передбачених статтею 29 зазначеного закону, а тому апеляційний суддійшов висновку про те, що відповідач діяв в межах своїх повноважень, в порядок і спосіб, визначений законом. Суд також виходив з того, що вимагати подання додаткових документів, ніж ті, що передбачені законом, прямо заборонено приписами частини 7 статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Крім того, суддійшов висновку про не обов'язковість волевиявлення СТ "Відновлення" про вступ в якості засновника спілки, оскільки у даному випадку документи про внесення змін до відомостей про юридичну особу були подані Вінницькою районною спілкою споживчих товариств нарочно та засвідчені підписом уповноваженої особи діяти від імені юридичної особи, що повністю відповідає положенням Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Апеляційний суддійшов висновку про те, що посилання позивача на відсутність рішення загальних зборів товариства про вступ в якості засновника спілки, відсутність делегування таких повноважень голові товариства, не засвідчення нотаріально змін до установчих документів та не сплата вступного внеску не є предметом розгляду даної справи, не належить до компетенції адміністративного судочинства та повинно розглядатися в порядку Господарського процесуального кодексу України. Вирішуючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що справа, яка розглядається, є справою адміністративної юрисдикції. Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим виходячи з наступних мотивів. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно частини першої статті 6 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р. ) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України (в зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до статті 4 цього Кодексу (в зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. За правилами пункту 4 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на час звернення товариства до суду із позовом, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Відповідно до статті 2 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р. ) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (в зазначеній редакції) справа адміністративної юрисдикції - це публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами частини першої статті 17 КАС України (в зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів. Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. У даній справі позивач - СТ "Відновлення" оскаржує до адміністративного суду дії суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора, пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів, внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо зміни складу або інформації про засновників, в результаті яких товариство включено до складу засновників іншої юридичної особи. При цьому позивач посилається на недотримання відповідачем встановленого законом порядку проведення такої реєстрації. Однак незаконність проведення відповідачем державної реєстрації змін до установчих документів, на думку позивача, пов'язана з відсутністю рішення загальних зборів членів СТ "Відновлення" щодо вступу в якості засновників до іншої юридичної особи, відсутністю відповідної заяви, яка б підтверджувала наявність такого волевиявлення з боку позивача, відсутністю делегування таких повноважень щодо вступу до іншої юридичної особи голові товариства або іншій уповноваженій особі, а також відсутністю підписів засновників (учасників) на установчих документах, які повинні бути нотаріально засвідчені. суддійшов висновку про те, що оскаржуваним реєстраційним діям передує корпоративний спір між учасниками товариства щодо включення позивача до засновників іншої юридичної особи, що виключає можливість вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 р. у справі №805/4506/16-а. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному поряду повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. За таких обставин, суд приходить до висновку, що судовий захист порушених прав позивача слід здійснювати за правилами господарського судочинства, що в свою чергу виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, в зв'язку з чим за правилами статті 354 КАС України провадження у справі підлягає закриттю. Керуючись статтями 238, 343, 349, 354, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Споживчого товариства "Відновлення" задовольнити частково. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.12.2013 р. та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 р. у даній справі скасувати і провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. СУДДІ: О. П. Стародуб Т. О. Анцупова В. М. Кравчук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 03 грудня 2018 року м. Київ справа №820/18131/14 адміністративне провадження № К/9901/6196/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів - Берназюка Я. О., Стародуба О. П. розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №820/18131/14 за адміністративним позовом Розпорядника майна Науково-виробничої фірми "Сінтал'Д" - Товариства з обмеженою відповідальністю Сокола Олексія Юрійовича до Головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Харківській області, третя особа - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ВІДРОДЖЕННЯ" про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії; за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Мельнікова Л. В., Бартош Н. С., Донець Л. О.) від 01 грудня 2015 року, ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. У листопаді 2014 року Розпорядник майна Науково-виробничої фірми "Сінтал'Д" - Товариства з обмеженою відповідальністю Сокол Олексій Юрійович звернувся до суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області, в якому просив: - скасувати рішення Головного управління юстиції в Харківській області, викладене у листі №25272/09.02-22 від 01 жовтня 2014 року, прийняте за результатами перевірки, проведеної Реєстраційною службою Головного управління юстиції у Харківській області на предмет дотримання державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Золочівського районного управління юстиції Харківської області Мірось Р. С. законодавства у сфері державної реєстрації під час відмови у проведенні реєстраційної дії "Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації", щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТАЛ-АГРО" (62214, Харківська область, Золочівський район, с. Олександрівка, вул. Набережна, буд. 1, ідентифікаційний код 33065363), щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" (62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Піонерська, буд. 40, ідентифікаційний код 33817183), щодо Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДРОДЖЕННЯ" (62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Піонерська, буд. 40, ідентифікаційний код 30773463); - зобов'язати Головне територіальне управління юстиції Міністерства юстиції України в Харківській області провести повторну перевірку на предмет дотримання державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Золочівського районного управління юстиції Харківської області Мірось Р. С. законодавства у сфері державної реєстрації під час відмови у проведенні реєстраційної дії "Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації", щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТАЛ-АГРО" (62214, Харківська область, Золочівський район, с. Олександрівка, вул. Набережна, буд. 1, ідентифікаційний код 33065363), щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" (62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Піонерська, буд. 40, ідентифікаційний код 33817183), щодо Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДРОДЖЕННЯ" (62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Піонерська, буд. 40, ідентифікаційний код 30773463). 2. Ухвалами Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року залучено до участі у справі третю особу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ВІДРОДЖЕННЯ" та замінено первинного відповідача Реєстраційну службу Головного управління юстиції у Харківській області на належного відповідача - Головне територіальне управління юстиції Міністерства юстиції України в Харківській області. 3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову. 4. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року та прийнято нове судове рішення про задоволення адміністративного позову. Визнано протиправним та скасовано рішення Реєстаційної служби Головного управління юстиції в Харківській області, викладене у листі №25272/09.02-22 від 01 жовтня 2014 року, прийняте за результатами перевірки, проведеної Реєстраційною службою Головного управління юстиції у Харківській області на предмет дотримання державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Золочівського районного управління юстиції Харківської області Мірось Р. С. законодавства у сфері державної реєстрації під час відмови у проведенні реєстраційної дії "Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації", щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТАЛ-АГРО" (62214, Харківська область, Золочівський район, с. Олександрівка, вул. Набережна, буд. 1, ідентифікаційний код 33065363), щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" (62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Піонерська, буд. 40, ідентифікаційний код 33817183), щодо Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДРОДЖЕННЯ" (62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Піонерська, буд. 40, ідентифікаційний код 30773463). Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Харківській області провести повторну перевірку на предмет дотримання державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Золочівського районного управління юстиції Харківської області Мірось Р. С. законодавства у сфері державної реєстрації під час відмови у проведенні реєстраційної дії "Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації", щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТАЛ-АГРО" (62214, Харківська область, Золочівський район, с. Олександрівка, вул. Набережна, буд. 1, ідентифікаційний код 33065363), щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" (62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Піонерська, буд. 40, ідентифікаційний код 33817183), щодо Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДРОДЖЕННЯ" (62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Піонерська, буд. 40, ідентифікаційний код 30773463). 5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 28 грудня 2015 року Головне територіальне управління юстиції у Харківській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року залишити в силі. 6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася. 8.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року. Відповідно до п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 9.19 січня 2018 року касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 10. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2018 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження. IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядник майна Науково-виробничої фірми "Сінтал'Д" - Товариства з обмеженою відповідальністю Сокол О. Ю. звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області зі скаргою №27-08/01 від 27 серпня 2014 року щодо проведення перевірки на предмет дотримання державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Золочівського районного управління юстиції Харківської області Мірось Р. С. законодавства у сфері державної реєстрації під час відмови у проведенні реєстраційної дії "Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації", щодо ТОВ "СІНТАЛ-АГРО", ТОВ "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" та СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ". 12. На підставі вказаної скарги, Реєстраційною службою Головного управління юстиції у Харківській області проведено невиїзну перевірку дотримання законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо питань, викладених у скарзі, щодо недотримання, на думку заявника, держаним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації. Предметом невиїзної перевірки була перевірка викладених у скарзі доводів щодо недотримання державним реєстратором реєстраційної служби Золочівського районного управління юстиції Харківської області Мірось Р. С. законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців під час відмови у проведені реєстраційної дії "Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації" щодо ТОВ "СІНТАЛ-АГРО", ТОВ "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ". Так, під час перевірки встановлено, що до державного реєстратора Реєстраційної служби Золочівського районного управління юстиції Харківської області Мірось Р. С. 07 серпня 2014 року звернувся ОСОБА_7 для проведення реєстраційних дій "Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації" щодо ТОВ "СІНТАЛ-АГРО", ТОВ "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" та СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ", подавши державному реєстратору відповідні протоколи позачергових Загальних зборів. Згідно протоколів позачергових Загальних зборів учасників ТОВ "СІНТАЛ-АГРО" від 06 серпня 2014 року №06/08-1, ТОВ "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" від 06 серпня 2014 року №06/08-2, СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ" від 06 серпня 2014 року №06/08-3 позачерговими загальними зборами було прийнято, зокрема, рішення про початок процедури припинення вказаних підприємств шляхом їх ліквідації, призначення ліквідатором ТОВ "СІНТАЛ-АГРО", ТОВ "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" та СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ" ОСОБА_8; наділення ліквідатора повноваженнями керівника (директора), з правом вчиняти будь-які дії від імені юридичних осіб без довіреності, у тому числі підписувати договори; наділення ліквідатора необхідними повноваженнями щодо ліквідації зазначених підприємств відповідно до установчих документів та чинного законодавства України, а також уповноважено надавати довіреності відповідальним особам з правом підпису всіх необхідних документів. Крім того, згідно протоколів від 06 серпня 2014 року №06/08-1, №06/08-2, №06/08-3 позачерговими Загальними зборами було також прийняті рішення щодо звільнення ОСОБА_9 з посади директора ТОВ "СІНТАЛ-АГРО", ОСОБА_10 з посади директора ТОВ "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" та СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ" з 06 серпня 2014 року. 06 серпня 2014 року до Реєстраційної служби Золочівського районного управління юстиції Харківської області надійшла ухвала Коломацького районного суду Харківської області від 05 серпня 2014 року по справі №625/338/14-ц про забезпечення позову шляхом заборони Реєстраційній службі Золочівського районного управління юстиції Харківської області вчиняти реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо відомостей про прізвище, ім'я, по батькові, дату обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ". 07 серпня 2014 року до Реєстраційної служби Золочівського районного управління Харківської області надійшли ухвали Коломацького районного суду Харківської області від 06 серпня 2014 року по справі №625/342/14-ц та №625/346/14-ц про забезпечення позову шляхом заборони Реєстраційній службі Золочівського районного управління юстиції Харківської області вчиняти реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо відомостей про прізвище, ім'я, по батькові, дату обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи відносно ТОВ "СІНТАЛ-АГРО" та ТОВ "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД". 13. За результатами розгляду вказаної скарги позивача Реєстраційною службою Головного управління юстиції у Харківській області листом №25272/09.02-22 від 01 жовтня 2014 року надано відповідь, що за результатами проведеної перевірки порушень державним реєстратором Реєстраційної служби Золочівського районного управління юстиції Харківської області Мірось Р. С. законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не встановлено. 14. Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 15. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, у зв'язку з надходженням ухвал Коломацького районного суду Харківської області від 05 серпня 2014 року по справі №625/338/14-ц та від 06 серпня 2014 року по справам №625/342/14-ц, №625/346/14-ц про забезпечення позову шляхом заборони Реєстраційній службі Золочівського районного управління юстиції Харківської області вчиняти реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо відомостей про прізвище, ім'я, по батькові, дату обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи відносно СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ", ТОВ "СІНТАЛ-АГРО" та ТОВ "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД", державним реєстратором залишено без розгляду подані до реєстраційної служби 07 серпня 2014 року документи. 16. Також судом зазначено, що при розгляді звернення Розпорядника майна Науково-виробничої фірми "Сінтал'Д" - Товариства з обмеженою відповідальністю Сокола О. Ю. відповідачем дотримані вимоги ст. 19, 20 Закону України "Про звернення громадян". Відповідь позивачу надано по суті питань, викладених ним у зверненні з дотриманням вимог та строків встановлених законодавством про розгляд звернень громадян. 17. Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 3 розділу 2 Положення про здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14 жовтня 2011 року №3175/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 12 лютого 2014 року №326/5), повторна перевірка з питань, які вже були предметом перевірки, не допускається. 18. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, виходив з наступного: - внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄДР, в тому числі щодо зміни відомостей про осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, проводиться відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"; - підставами, за наявності яких державний реєстратор залишає без розгляду документи, подані для внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР, встановлені ч. 6 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Зокрема, документи залишаються без розгляду у тому випадку, якщо державному реєстратору надійшло рішення суду щодо заборони проведення реєстраційних дій, яке набрало законної сили; - станом на 08 серпня 2014 року до державного реєстратора надійшли судові рішення щодо заборони проведення таких реєстраційних дій, як внесення до ЄДР змін відомостей про осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи - ТОВ "СІНТАЛ-АГРО", ТОВ "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" та СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ" уповноважених представляти ці юридичні особи правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичних осіб без довіреності, у тому числі підписувати договори; - при цьому, ТОВ "СІНТАЛ-АГРО", ТОВ "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" та СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ" не подавали державному реєстратору реєстраційні картки про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (форма 4 згідно наказу Міністерства юстиції України від 14 жовтня 2011 року №3178/5 "Про затвердження форм реєстраційних карток", в редакції, що була чинною на час звернення до державного реєстратора), тобто не звертались до державного реєстратора з питання внесення змін до відомостей про осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичних осіб, уповноважених представляти ці юридичні особи у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичних осіб без довіреності, у тому числі підписувати договори. 19. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на 08 серпня 2014 року до державного реєстратора не надходило судове рішення, яке набрало законної сили, щодо заборони внесення до Єдиного державного реєстру записів про рішення засновників (учасників) ТОВ "СІНТАЛ-АГРО", ТОВ "СІНТАЛ АГРО ТРЕЙД" та СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ" щодо припинення цих юридичних осіб в результаті ліквідації. 20. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що на час оформлення довідки №9 про проведення невиїзної перевірки дотримання законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в реєстраційній службі Золочівського районного управління юстиції Харківської області щодо фактів, викладених у скарзі розпорядника майна/керівника Науково-виробнича фірма "СІНТАЛ'Д" - товариство з обмеженою відповідальністю Сокола О. Ю. та надання відповіді на скаргу позивача від 27 серпня 2014 року постанова Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року по справі №820/15610/14 не набрала законної сили. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 21. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. 22. Зокрема, скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції не враховані положення спеціальних норм права, які безпосередньо регламентують діяльність відповідача під час проведення перевірки щодо вчинення реєстраційних дій, а саме Положення про здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14 жовтня 2011 року №3175/15.23. Також скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року, залишену без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року, у справі №820/15610/14, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову Науково-виробничої фірми "Сінтал'Д" - Товариства з обмеженою відповідальністю до Реєстраційної служби Золочівського районного управління юстиції Харківської області, третя особа - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ВІДРОДЖЕННЯ" про визнання протиправними дій, скасування повідомлення державного реєстратора та зобов'язання провести реєстраційні дії. Тобто, питання щодо правомірності та законності дій державного реєстратора Мірось Р. С. під час здійснення реєстраційних дій, були окремим предметом судового розгляду. 24. Крім цього, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність рішення суду про заборону Реєстраційній службі Золочівського районного управління юстиції Харківської області вчиняти реєстраційні дії, що були предметом перевірки відповідачем. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 25. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах виходить з наступного. 26. Предметом оцінки у цій справі є оцінка правомірності рішення відповідача, прийняте за результатом розгляду скарги Розпорядника майна Науково-виробничої фірми "Сінтал'Д" - Товариства з обмеженою відповідальністю Сокола О. Ю. на дії державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Золочівського районного управління юстиції Харківської області Мірось Р. С. під час виконання службових обов'язків. 27. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 28. Згідно ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року №755-IV (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №755-IV) відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. 29. Відповідно до ч. 11, 12 ст. 24 Закону №755-IV, державний реєстратор зобов'язаний залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо зокрема, до державного реєстратора надійшло рішення суду щодо заборони у проведенні реєстраційних дій. Про залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду засновнику або уповноваженій ним особі не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження державним реєстратором видаються (надсилається поштовим відправленням з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису. Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду не перешкоджає засновнику або уповноваженій ним особі повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду. 30. Згідно ч. 1, 2 ст. 53 Закону №755-IV, державні реєстратори за порушення законодавства у сфері державної реєстрації несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом. Дії або бездіяльність державного реєстратора, посадових осіб органів доходів і зборів, Пенсійного фонду України можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом. 31. Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. 32. Згідно ст. 19 Закону №393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті. 33. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону №393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. 34. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Науково-виробничої фірми "Сінтал'Д" - Товариства з обмеженою відповідальністю Сокол О. Ю. реалізуючи своє право, звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області зі скаргою на дії державного реєстратора щодо відмови (залишення документів без розгляду) у проведенні реєстраційних дій. 35. На момент виникнення спірних правовідносин, порядок здійснення державного нагляду за дотриманням державними реєстраторами юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, визначався Положенням про здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №3175/5 від 14 жовтня 2011 року (далі - Положення №3175/5). 36. Відповідно до п. 3 розділу І Положення №3175/5, державний нагляд за дотриманням державними реєстраторами законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців здійснюється Державною реєстраційною службою України шляхом проведення перевірок розгляду документів, що надійшли до державних реєстраторів, щодо проведення державної реєстрації юридичних осіб, розмір статутного (складеного) капіталу яких або їх засновників (учасників) становить понад 10 млн грн, крім дій, що проводяться у випадках, встановлених ч. 11 - 14 ст. 19 Закону №755-IV, на наявність підстав для залишення документів без розгляду та відмови у проведенні державної реєстрації юридичних осіб. 37. Згідно п. 4 розділу І Положення №3175/5, державний нагляд за дотриманням державними реєстраторами законодавства у сфері державної реєстрації шляхом проведення перевірок здійснюється також реєстраційними службами головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим та областях. 38. Відповідно до п. 1, 2, 13 розділу ІІ Положення №3175/5, перевірка проводиться на підставі, зокрема, скарг та звернень фізичних і юридичних осіб тощо. Перевірка проводиться у формі, зокрема, невиїзної перевірки - витребовування та збирання інформації, необхідної для висновків про стан дотримання законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. За результатами проведення перевірки складається довідка про проведення перевірки. 39. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Реєстраційною службою Головного управління юстиції у Харківській області за результатами розгляду скарги позивача проведено перевірку дотримання законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з приводу питань, які викладені у скарзі. 40. За результатами проведеної перевірки Реєстраційною службою Головного управління юстиції у Харківській області позивачу надано відповідь у формі листа №25272/09.02-22 від 01 жовтня 2014 року, в якому зазначено, що порушень державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не встановлено. 41. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Скаржнику надано відповідь по суті питань, викладених у скарзі з дотриманням вимог та строків встановлених законодавством. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на правильно застосованих нормах матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. 42. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем залишено поза увагою обставини викладені у п. 17 - 19 цієї постанови, а відтак адміністративний позов підлягає задоволенню. 43. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки як зазначалось раніше, предметом оцінки у цій справі є правомірність рішення відповідача за результатами розгляду скарги на відповідність вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини, а не надання правової оцінки діям державного реєстратора під час виконання своїх посадових обов'язків. 44. Крім цього, колегія суддів не погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що відповідачем на момент надання відповіді на скаргу позивача, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі №820/15610/14 за позовом Науково-виробничої фірми "Сінтал'Д" - Товариства з обмеженою відповідальністю до Реєстраційної служби Золочівського районного управління юстиції Харківської області, третя особа - СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ" про визнання протиправними дій, скасування повідомлення державного реєстратора та зобов'язання провести реєстраційні дії, не набрала законної сили. Предметом розгляду вказаної справи є визнання протиправними дій державного реєстратора Золочівського районного управління юстиції Харківської області Мірось Р. С. щодо відмови у проведені реєстраційної дії "Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації" СТОВ "ВІДРОДЖЕННЯ". Колегія суддів звертає увагу, що на момент розгляду цієї справи по суті судами попередніх інстанцій, оцінка діям державного реєстратора, що стали підставою для звернення позивача зі скаргою, надана у постанові Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року, залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року, у справі №820/15610/14, яка набрала законної сили. 45. Враховуючи наведене, Суд доходить висновку, що судом першої інстанції надано вірну оцінку спірним правовідносинам, щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову. 46. Доводи Головного територіального управління юстиції у Харківській області викладені у касаційній скарзі знайшли своє підтвердження під час розгляду цієї справи у касаційному провадженні. 47. Отже, Харківський апеляційний адміністративний суд скасовуючи рішення Харківського окружного адміністративного суду, неправильно застосувавши норми матеріального права до спірних правовідносин, дійшов хибного висновку про наявність підстав задоволення адміністративного позову. 48. Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 49. З огляду на викладене, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року підлягає скасуванню, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року - залишенню в силі. На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Харківській області задовольнити. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2015 року скасувати. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя - доповідач Т. О. Анцупова суддя Я. О. Берназюк суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 17 жовтня 2018 року м. Київ справа №826/9051/17 адміністративне провадження №К/9901/61441/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючий - Стародуб О. П., судді - Анцупова Т. О., Кравчук В. М. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР" ЛІГА" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2018 р. (суддя - Мєзенцев Є. І.) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР" ЛІГА" до відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_1, про зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У липні 2017р. ТОВ "БІЗНЕС-ЦЕНТР" ЛІГА" звернулось до суду з позовом, в якому просило зобов'язати відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації здійснити дії по скасуванню державної реєстрації юридичної особи - ТОВ "Вальгард" (код ЄДРПОУ 39344103) в частині місцезнаходження (юридичної адреси) юридичної особи: 04112, м. Київ, вул. Тимофія Шамрила, 23. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2018 р. у задоволенні позову відмовлено. З постановою суду першої інстанції не погодився позивач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018 р. відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту десятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме звернення до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2018 р. відмовлено у відкритті апеляційного провадження. ТОВ "БІЗНЕС-ЦЕНТР" ЛІГА" не погодилось з ухвалою апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, звернулось з касаційною скрагою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2018 р. а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку, такі причини визнаються поважними в кожному конкретному випадку з огляду на ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Посилається на те, що враховуючи специфіку та неоднозначність законодавчого регулювання спірних правовідносин та відсутність дієвого правового механізму захисту, проміжок часу між ухваленням судом першої інстанції рішення - 27.04.2018 р., та подачею позивачем апеляційної скарги - 17.07.2018 р., є незначним. Крім того, вказаний проміжок часу позивачем витрачено для захисту своїх прав та інтересів шляхом звернення до відповідних органів (адміністративний механізм), а відмова у відкритті апеляційного провадження обмежила позивача у праві на справедливий судовий розгляд. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового РІШЕННЯ: Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно до частини 3 статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особи має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Залишаючи апеляційну скаргу позивача без руху, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення суду першої інстанції ухвалено 27.04.2018 р. та відповідно до наявної в матеріалах справи розписки отримано позивачем 03.05.2018 р., а з апеляційною скаргою на зазначене рішення позивач звернувся 17.07.2018 р. - тобто з пропуском встановленого законом процесуального строку. Причини вказані заявником, зокрема подання запиту до ГУ ДФС у м. Києві з проханням перевірки місцезнаходженя юричної особи, не є достатніми для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки заявник міг одночасно з подачею даного запиту скористатись своїм правом на звернення до суду з апеляційною скаргою, а тому відповідно до положень частини 3 статті 298 КАС України апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням апелянту строку для звернення до суду з заявою про поновлення строку із зазначенням поважних підстав для його повнолення. 02.08.2018 р. на виконання ухвали апеляційного суду від 30.07.2018 р. про залишення апеляційної скарги без руху, до суду надійшла заява позивача про поновлення строку на апеляційне оскарження з обґрунтуванням поважності причин його пропуску. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2018 р. відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції виходив з того, що причини пропуску строку апеляційного оскарження є аналогічними тим, які були визнані судом неповажними, а тому дійшов висновку, що апелянтом не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції та не наведено нових достатніх обставин для поновлення такого строку. З такими висновками апеляційного суду колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам процесуального права та фактичним обставинам справи. Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки суду апеляційної інстанції не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що апеляційну скаргу подано заявником з пропуском передбаченого законом строку апеляційного оскарження, поважних підстав пропуску строку позивачем не наведено, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження. Крім того, обставини, на які позивач посилався в обґрунтування клопотання про поновлення строку пов'язані із збиранням доказів у справі і не свідчать про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що в описовій частині ухвал суду апеляційної інстанції (про залишення апеляційної скарги без руху та про відмову у відкритті апеляційного провадження) зазначено про оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2018 р. про відмову у задоволенні іншого позову, а саме позову ТОВ "Тайлай Груп", є безпідставним, та не спростовує висновки суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку апеляційного оскарження та відсутності поважних підстав для його поновлення. Зазначена обставина свідчить лише про допущення судом апеляційної інстанції описки під час виготовлення судових рішень. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції порушень норм процесуального права не допустив, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР" ЛІГА" - залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2018 р. - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. СУДДІ: О. П. Стародуб Т. О. Анцупова В. М. Кравчук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 листопада 2018 року м. Київ справа №813/4739/13-а адміністративне провадження №К/9901/5042/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач), суддів: Мороз Л. Л., Кравчука В. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Релігійної громади Української Православної церкви - Київський патріархат в місті Мостиська Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2013 року (суддя Клименко О. М. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 року (головуючий суддя Пліш М. А., судді: Шинкар Т. І., Ільчишин Н. В. ) у справі №813/4739/13-а за позовом Релігійної громади Української Православної церкви - Київський патріархат в місті Мостиська Львівської області до Львівської обласної державної адміністрації, третя особа: Релігійна громада Української автокефальної православної церкви міста Мостиська Львівської області про визнання протиправними дій та скасування розпорядження, - ВСТАНОВИВ: У червні 2013 року Релігійна громада Української православної церкви - Київський патріархат в м. Мостиська (далі - Релігійна громада УПЦ-КП в м. Мостиська) звернулась до суду з позовом до Львівської обласної державної адміністрації (далі - ЛОДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Релігійна громада Української автокефальної православної церкви м. Мостиська (далі - Релігійна громада УАПЦ м. Мостиська), в якому просила визнати протиправними дії ЛОДА щодо прийняття розпорядження №322/0/5-13 від 06.06.2013 року та скасувати дане розпорядження. В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 року у справі №2а-8423/10/1370, яка набрала законної сили, відповідача не було зобов'язано зареєструвати зміни до Статуту Релігійної громади УАПЦ м. Мостиська, а зобов'язано ЛОДА відповідно до вимог законодавства розглянути подані Релігійною громадою УАПЦ в м. Мостиська під керівництвом отця ОСОБА_1 30.01.2010 року для реєстрації зміни до Статуту Релігійної громади УАПЦ м. Мостиська, зареєстрованого рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради від 17.09.1991 року №495, і вирішити питання реєстрації змін до Статуту Релігійної громади УАПЦ м. Мостиська, який зареєстрований рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради від 17.09.1991 року №495, що затверджені Парафіяльними зборами 01.03.2009 року, та подані на реєстрацію Релігійною громадою УАПЦ м. Мостиська під керівництвом отця ОСОБА_1 30.01.2010 року. Проте відповідачем винесено незаконне розпорядження на виконання даної постанови, яка не була вже актуальна і не підлягала виконанню в такий спосіб. Вважає, що у ЛОДА не було правових підстав вносити зміни до Статуту Релігійної громади УАПЦ м. Мостиська, який зареєстрований рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради від 17.09.1991 року №495, якщо є не скасоване розпорядження голови ЛОДА від 26.04.2012 року. Також на підтвердження протиправності дій відповідача та скасування розпорядження, позивач зазначає, що Статутом Релігійної громади УАПЦ м. Мостиська, який подано для реєстрації, визначено юридичну адресу парафії: вул. Шевченка, 3, м. Мостиська, 81300, проте жодних правовстановлюючих документів стосовно права користування чи власності будівлі за цією адресою реєструючому органу не надано. В той же час, за цією адресою зареєстрована нежитлова будівля, яка на праві власності належить Релігійній громаді УПЦКП м. Мостиська, що підтверджується свідоцтвом на право власності від 30.12.2010 року серії САС904418, виданого на підставі рішення Мостиської міської ради від 20.12.2010 року №346. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. Вирішуючи спір між сторонами, судами встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 року у справі №2а-8423/10/1370, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано пункт 4 Розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації №318/0/5-10 від 08.04.2010 року "Про реєстрацію статутів релігійних громад" стосовно реєстрації змін до Статуту Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви м. Мостиська Львівської області, згідно яких Статут у новій редакції викладено як Статут Релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Мостиська Львівської області: визнано протиправними повернення Релігійній громаді Української Автокефальної Православної Церкви в м. Мостиська Львівської області під керівництвом отця ОСОБА_1 листом начальника відділу у справах національностей та релігій Львівської обласної державної адміністрації №125 від 02.03.2010 року поданих для реєстрації змін до Статуту Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви в м. Мостиська Львівської області, зареєстрованого рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради під 17.09.1991 року №495, та бездіяльність Львівської обласної державної адміністрації стосовно не проведення реєстрації вищезазначених змін; зобов'язано Львівську обласну державну адміністрацію відповідно до вимог законодавства розглянути подані Релігійною громадою Української Автокефальної Православної Церкви в м. Мостиська Львівської області під керівництвом отця ОСОБА_1 30.01.2010 року документи для реєстрації зміни до Статуту Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви в м. Мостиська Львівської області, зареєстрованого рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради від 17.09.1991 року №495, і вирішити питання реєстрації змін до Статуту Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви в м. Мостиська Львівської області, який зареєстрований рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради від 17.09.1991 року №495, що затверджені Парафіяльними зборами 01.03.2009 року, та подані на реєстрацію Релігійною громадою Української Автокефальної Православної Церкви в м. Мостиська Львівської області під керівництвом отця ОСОБА_1 30.01.2010 року. В матеріалах справи наявні також копії ухвал Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 року №3331/11/9104 та Вищого адміністративного суду України від 03.10.2012 року №К/9991/2909/12, прийняті за наслідками розгляду справи №2а-8423/10/1370.06.06.2013 року Головою ЛОДА прийнято розпорядження №322/0/5-13, яким на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 року №2а-8423/10/1370, зареєстровано зміни до статуту релігійної громади УАПЦ м. Мостиська Львівської області, виклавши статут у новій редакції (статут зареєстровано рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради від 17.09.1991 року №495) із застереженнями. Згідно змісту застереження до змін до статуту релігійної громади УАПЦ в м. Мостиська вбачається, що статутом УАПЦ у новій редакції, який подано для реєстрації, визначено юридичну адресу парафії: 81300, вул. Шевченка, 3, м. Мостиська Львівської області, проте жодних правовстановлюючих документів стосовно права користування чи власності будівлі (іншого нерухомого майна) за вказаною юридичною адресою реєструючому органу не надано. Як вбачається з документів, наявних в ЛОДА, за вказаною адресою зареєстрована інша релігійна організація, а саме Релігійна громада УПЦКП, яка є власником нежитлової будівлі за вказаною адресою, що підтверджується свідоцтвом на право власності від 30.12.2010 року серії САС 904418, виданого на підставі рішення Мостиської міської ради від 20.12.2010 року №346. Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Положеннями ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін. Згідно ч. 4 ст. 257 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Згідно ст.17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішення здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема виконавчих листів, що видаються судами. За наявності судового рішення та постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.02.2012 року ВП №31399294, за якими відповідач зобов'язаний був розглянути подані документи і вирішити питання про внесення змін до Статуту, суди дійшли висновку про безпідставність доводів позивача щодо відсутності правових підстав для прийняття оскаржуваного розпорядження. Також судами враховано, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представники УАПЦ м. Мостиська пояснили, що Релігійна громада УАПЦ м. Мостиська не має наміру розпоряджатися майном, яке знаходиться за адресою: вул. Шевченка,3, м. Мостиська, Львівська область, 81300. При цьому постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 р. встановлені обставини, які не підлягають доказуванню, а саме зазначено, що Указом Архієпископа Львівського УАПЦ Макарія №21 від 30.01.2009 року колишнього настоятеля і керівника Релігійної громади УАПЦ в м. Мостиська Львівської області митрополита ОСОБА_3 звільнено від виконання обов'язків настоятеля і керівника Релігійної громади УАПЦ в м. Мостиська Львівської області, а настоятелем призначено декана Мостиського деканату митрополита ОСОБА_1.01.03.2009 року знову відбулися Парафіяльні Збори Релігійної громади УАПЦ в м. Мостиська Львівської області, якими вирішено внести зміни до Статуту Релігійної громади УАПЦ (парафії Мостиська церкви Покрова Пресвятої Богородиці благочиння Мостиська), код ЄДРПОУ 23957456, який зареєстрований рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради №495 від 17.09.1991 року, з урахуванням змін, що зареєстровані скасованим постановою господарського суду Львівської області від 20.11.2007 року у справі №3/186-10/121 підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. розпорядження Голови ЛОДА №363 від 03.04.1996 року, та з урахуванням нової редакції, що зареєстрована скасованим постановою господарського суду Львівської області від 20.11.2007 року у справі №3/186-10/121 підпунктом 2.2. пункту розпорядження Голови ЛОДА №534 від 07.06.2007 року, виклавши його у новій редакції, відновивши при цьому назву Релігійної громади - "Релігійна громада Української Автокефальної Православної Церкви в місті Мостиська Львівської області" та конфесійну належність до Української Автокефальної православної Церкви. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Релігійна громада УПЦ-КП в м. Мостиська подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не надали правової оцінки доводам позивача, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 року у справі №2а-8423/10/1370 було зобов'язано розглянути подані документи, а не зареєструвати зміни. Тому, прийняте розпорядження від 06.06.2013 р. є протиправним. Також вказує, що третя особа, намагаючись скористатися ситуацією, має намір отримати у власність все майно, яке належить Громаді - позивачу. Саме про ці обставини свідчить застереження, відповідно до якого будівля по вул. Шевченка, 3 у м. Мостиська належить на праві власності саме Релігійній громаді УПЦ-КП в м. Мостиська. На думку позивача, вказані обставини свідчать про протиправність прийнятого розпорядження і наявність підстав для його скасування. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України. З огляду на встановлені судами обставини та доводи заявника касаційної скарги, спірне розпорядження було прийнято на виконання судового рішення - постанови Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2010 року у справі №2а-8423/10/1370, згідно якої було зобов'язано розглянути подані третьою особою під керівництвом отця ОСОБА_1 документи 30 січня 2010 року для реєстрації змін до Статуту Релігійної громади Української автокефальної православної церкви в м. Мостиська Львівської області, затверджених Парафіяльними зборами 1 березня 2009 року і вирішити питання реєстрації таких змін. Таким чином, відповідачем розглядалися надані третьою особою документи з урахуванням моменту їх подачі (30 січня 2010 року), про що свідчить і саме оскаржуване розпорядження, прийняте на виконання рішення суду. При цьому обставини, які виникли після їх подачі, зокрема, реєстрація права власності позивача на нежитлову будівлю за адресою: вул. Шевченка,3, м. Мостиська, Львівська область, 81300 та видача свідоцтва на право власності (30 грудня 2010 року) на підставі рішення Мостиської міської ради від 20 грудня 2010 року №346 стали підставою для реєстрації змін із застереженнями. Отже, доводи скаржника, що за змістом судового рішення, відповідач зобов'язаний був лише розглянути подані документи, проте зміни не реєструвати, є безпідставними, оскільки за наслідками розгляду поданих документів для внесення змін до Статуту, приймається одне з двох рішень: про реєстрацію змін або про відмову у їх реєстрації. Доводів, що спірним розпорядженням відбулась реєстрація змін на підставі недостовірних документів (з урахуванням часу їх подачі та існуючих на такий час обставин, тобто на січень 2010 року) позивачем не наведено, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено. Доводи скаржника, що третя особа має намір отримати у власність майно є неприйнятними в межах розгляду даної справи, оскільки у разі наявності між учасниками справи (позивачем і третьою особо) спору про право на будівлю по вул. Шевченка, 3 у м. Мостиська, такий спір має ознаки приватноправових відносин і направлених на захист цивільних (майнових) прав, що виходить за межі даного публічно-правового спору, тому, з урахуванням статусу сторін має вирішуватися в порядку господарського судочинства. В межах розгляду даної справи, судами надавалась оцінка діям відповідача, вчинених на виконання судового рішення, як органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію змін до Статуту, тобто правова оцінка надана виключно владним управлінським функціям Львівської обласної державної адміністрації, і порушень норм законодавства при їх здійсненні судами не встановлено, а доводами касаційної скарги такий висновок не спростований. Відповідно до частини першої ст.341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при касаційному перегляді судових рішень, в межах доводів касаційної скарги, Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального та/або процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Релігійної громади Української Православної церкви - Київський патріархат в місті Мостиська Львівської області залишити без задоволення. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 року у справі №813/4739/13-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. М. Гімон Л. Л. Мороз В. М. Кравчук, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 липня 2021 року м. Київ справа №560/5990/20 адміністративне провадження № К/9901/382/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н. М., суддів Жука А. В., Смоковича М. І. розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №560/5990/20 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс", про визнання протиправною та скасування постанови за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року (головуючий суддя Петричкович А. І.) і на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2020 року (головуючий суддя Полотнянко Ю. П., судді Драчук Т. О., Ватаманюк Р. В. ). УСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог ОСОБА _1 в жовтні 2020 року звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни від 23 червня 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП №62400782. В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що постанова про відкриття виконавчого провадження ухвалена з порушенням приписів статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконавче провадження відкрито не за місцем її проживання, перебування або знаходження її майна, тобто з порушенням правил територіальної діяльності приватного виконавця. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2020 року, позов задоволено. Судові рішення мотивовані тим, що оскільки відповідач під час прийняття спірної постанови про відкриття виконавчого провадження не мав жодних доказів проживання/перебування або наявності в ОСОБА_1 будь-якого майна в місті Києві, то він під час прийняття спірної постанови порушив правила територіальних меж діяльності приватних виконавців, тому оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження є протиправною й має бути скасована. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень) У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги зазначає про відсутність єдиного підходу та єдиної правозастосовної судової практики, яка б давала змогу однаково вирішувати судам попередніх інстанцій справи з аналогічними правовідносинами. Зокрема, у справах №160/4982/20, №560/2520/20, №520/5603/20 рішення ухвалені на користь боржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, відмінним від місця його реєстрації, натомість у справах №200/4020/20-а, №200/5040/20-а, №520/5605/20-а рішення прийняті на користь приватних виконавців в яких зроблено висновки щодо відсутності в приватного виконавця обов'язку перевіряти відомості про місце перебування боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, та висновки про відсутність підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем його виконання. За твердженням відповідача, суди попередніх інстанцій ототожнюють поняття "місце реєстрації" та "місце проживання". Такий висновок судів виключає можливість проживання боржника за іншою адресою, окрім адреси реєстрації, що унеможливлює застосування в повному обсязі приписів частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, адже ця норма є диспозитивною, згідно з якою в стягувача є право вибору пред'явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації, або ж за місцем проживання боржника. Відповідач посилається на те, що виконавчим документом, а саме: виконавчим написом нотаріуса встановлено, що фактичне місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва. Також скаржник вважає, що приватний виконавець, відкриваючи виконавче провадження, має керуватися виключно інформацією, зазначеною у виконавчому документі та заяві стягувача, оскільки виконавчий документ є єдиним належним і допустимим доказом місця проживання боржника. Також, відповідач вказує, що суди попередніх інстанцій провели однобічне дослідження і оцінку доказів, без наведення відповідних мотивів надали перевагу доказам, наданими ОСОБА_1, і відкинули докази, що спростовують факти викладені в позові, не оцінили в сукупності докази, досліджені в судовому засіданні. Представник ОСОБА_1 - адвокат Сидоренко В. А. у відзиві на касаційну скаргу повністю погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями й викладеними в них мотивами, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Крім того, адвокат Сидоренко В. А. подав клопотання про передачу цієї справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Третя особа відзив на касаційну скаргу не подала, копію ухвали від 22 січня 2021 року про відкриття касаційного провадження отримала 28 січня 2021 року. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС" (далі - "ТОВ "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС ") звернулося до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни із заявою від 12 червня 2020 року про примусове виконання рішення виконавчого напису від 15 травня 2020 року №13261, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС"" заборгованості в розмірі: 10306,32 грн. У заяві зазначено дві адреси боржника: адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1; адреса місця проживання: АДРЕСА_2. У виконавчому написі міститься інформація про адресу реєстрації ОСОБА_1: АДРЕСА_1 та місце проживання: АДРЕСА_2. У заяві від 21 січня 2014 року №005-22500-210114 про відкриття кредитної лінії місце реєстрації та місце проживання ОСОБА_1 указано за адресою: АДРЕСА_3. Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни від 23 червня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП №62400782 за виконавчим написом №13261 від 15 травня 2020 року про стягнення з боржника, яким є: ОСОБА_1, на користь ТОВ "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС"" заборгованості в розмірі: 10306,32 грн. ОСОБА _1, не погодившись з правомірністю відкриття виконавчого провадження в межах виконавчого округу міста Києва, звернулася з цим позовом до суду. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частиною першою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб). Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Частинами першою, другою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною. Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною п'ятою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Частиною першою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. За змістом частини першої статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. Статтею 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності. Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. За визначеннями, наведеними в статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Частиною другою статті 2 Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. За змістом статті 6 Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу). IV. ОЦІНКА СУДУ Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2021 року касаційне провадження в справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, яка подана на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з якими: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу (пункт 4). В обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та вирішення питання про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувана про відкриття виконавчого провадження. Надаючи оцінку оскаржуваному рішенні в межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Суд виходить із такого. У касаційній скарзі відповідач уважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання" особи, оскільки наявність зареєстрованого місця проживання не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає за такою адресою. Указує, що чинним законодавством не передбачено вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника. Також скаржник зазначає, що у приватного виконавця відсутній обов'язок перевіряти місце проживання боржника та виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження має керуватися виключно інформацією, що міститься у виконавчому документі та заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. Отже, у цій справі спірним є тлумачення положень статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов'язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника. Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачу було відомо про зареєстровану адресу боржника, а Закон України "Про виконавче провадження" містить чітку вказівку на те, що виконавчі документи приймаються до виконання за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, а не довільно, без будь-яких підтверджень, зазначених у виконавчому документі. Згідно з висновками судів попередніх інстанцій за відсутності доказів проживання та наявності майна в ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні в місті Києві, тобто у виконавчому окрузі, на території якого здійснює діяльність відповідач, у відповідача не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідні висновки судів першої й апеляційної інстанцій узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20, відповідно до якої, отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови). Верховний суддійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (пункт 86 постанови). Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду справи №380/9335/20 у постанові від 15 липня 2021 року дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (в постанові від 15 липня 2021 року в справі №380/9335/20), аналізуючи положення статей 9, 18 Закону України "Про виконавче провадження", положення статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись. Відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. В іншому випадку, нез'ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" на обов'язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб'єкта владних повноважень. Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" в сукупності з іншими положеннями Закону України "Про виконавче провадження", надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця. Отже, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Колегія суддів зауважує, що фактичні обставини справ №380/7750/20, 380/9335/20 і справи, яка переглядається в касаційному порядку ( №560/5990/20), є подібними, правове регулювання спірних правовідносин в обох випадках теж збігається, адже спір у цих справах виник з аналогічних підстав. Так, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що у виконавчому написі міститься інформація як про адресу реєстрації боржника ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), так і про адресу місця проживання (АДРЕСА_2). Водночас у заяві про відкриття кредитної лінії, на підставі якої вчинено виконавчий напис, указано, що зареєстрованим місцем проживання та фактичним місцем проживання боржника є адреса: АДРЕСА_1. Отже, з установлених обставин справи вбачається, що нотаріусом під час вчинення виконавчого напису самостійно зазначено адресу: АДРЕСА_2 як адресу місця проживання боржника ОСОБА_1 Верховний Суд ураховує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що саме виконавчим документом у цій справі встановлено фактичне місце проживання боржника. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1, її місце проживання з 12 січня 2008 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3. Інформація про зміну позивачем місця проживання у паспорті громадянина України відсутня. За встановлених обставин у цій справі, визначення місця виконання виконавчого документа щодо ОСОБА_1 (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника (АДРЕСА_1). Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця. З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що приватний виконавець Клітченко Оксана Анатоліївна, ухваливши спірну постанову про відкриття виконавчого провадження за повідомленим стягувачем місцем проживання боржника, яка не є його (боржника) зареєстрованим місцем проживання, діяла протиправно. Отже, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій здійснено правильне тлумачення положень частин першої, другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", висновки судів першої й апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, у зв'язку з чим підстави для скасування чи зміни їх судових рішень відсутні. В обґрунтування підстави для касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, приватний виконавець Клітченко Оксана Анатоліївна зазначила, що суди попередніх інстанцій провели однобічне дослідження і оцінку доказів, без наведення відповідних мотивів надали перевагу доказам, наданими ОСОБА_1, та відкинули докази, що спростовують факти викладені в позові, не оцінили у сукупності докази, досліджені у судовому засіданні. Однак, оскільки пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є нормою, обґрунтування необхідності якого можливе лише у взаємозв'язку із посиланням на відповідні підпункти та частини статті 353 КАС України, а під час касаційного розгляду цієї справи встановлено, що приватний виконавець Клітченко Оксана Анатоліївна обмежився лише загальними доводами без наведення відповідних мотивів та обґрунтувань, то Суд відхиляє вказані доводи касаційної скарги. Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника про відсутність єдиного підходу та єдиної правозастосовної практики, яка б давала змогу однаково вирішувати судам попередніх інстанцій справи з аналогічними правовідносинами, оскільки Верховний Суд в постанові від 15 липня 2021 року в справі №380/9335/20 дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20, як наслідок, підтримав останню правову позицію Верховного Суду в цій категорії справ. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сидоренка В. А. про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд зазначає таке. Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. За змістом наведеної норми права вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Проаналізувавши зазначені скаржником підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суддійшов висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, та в повній мірі дозволяють вирішити спір. З урахуванням викладеного, клопотання адвоката Сидоренка В. А. про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не може бути задоволено. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сидоренка Вадима Анатолійовича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксана Анатоліївна залишити без задоволення. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена. ....................................... .......................................... .......................................... Н. М. Мартинюк А. В. Жук М. І. Смокович, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 березня 2019 року м. Київ справа №825/1475/16 адміністративне провадження №К/9901/42809/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В. М., суддів Берназюка Я. О., Стародуба О. П., розглянув в порядку письмового провадження справу №825/1475/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року (суддя Кашпур О. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року (колегія у складі суддів: Коротких А. Ю., Ганечко О. М Літвіної Н. М. ) за позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Менської районної державної адміністрації Чернігівської області Білець Оксани Іванівни про визнання протиправною дії та скасування запису. І. РУХ СПРАВИ 1. Позивач звернувся з позовом до Державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Менської районної державної адміністрації Чернігівської області Білець Оксани Іванівни і просить: - визнати протиправною реєстраційну дію, проведену 21.07.2016 р. Державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Менської районної державної адміністрації Чернігівської області Білець Оксаною Іванівною "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах" щодо зміни керівника юридичної особи, зміни складу підписантів Березнянського споживчого товариства (код ЄДРПОУ 01776501), номер запису 10501070019000062. - скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах 21.07.2016 10501070019000062 Білець Оксана Іванівна; Менська районна державна адміністрація Чернігівської області; зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів", внесений Державним реєстратором Білець Оксаною Іванівною відносно юридичної особи Березнянське споживче товариство (код ЄДРПОУ 01776501). 2. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017, адміністративний позов задоволено повністю. 3.11.04.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга третьої особи на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року. У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вищезазначені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.04.2017 у зазначеній справі було відкрито провадження. 13.05.2017 надійшов відзив від позивача. 5. Цим судом справа по суті не розглядалася. У зв'язку із ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу передано до Верховного Суду. 6. Позивачем та третьою особою було заявлено клопотання про розгляд справи за їхньої участі, однак ухвалою від 04.03.2019 Верховний Суд відмовив в задоволенні даного клопотання. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 7.13.07.2016 відбулися загальні збори членів Березнянського споживчого товариства. Відповідно до протоколу №1 від 13.07.2016 головою правління Березнянського споживчого товариства було обрано члена Березнянського СТ ОСОБА_3 (а. с. 12-17). За його обрання проголосувало 37 членів товариства. За обрання головою споживчого товариства ОСОБА_1 проголосувало два члени товариства, шість бюлетенів для голосування визнано недійсними. Відповідно до реєстраційного списку членів Березнянського споживчого товариства, що зареєструвались для участі в Загальних зборах Березнянського СТ 13.07.2016 (а. с. 18) на загальних зборах було присутньо 45 членів. 8. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 37-40) 14.07.2016 до ЄДР були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах щодо зміни відомостей про керівника та складу підписантів Березянського СТ (номер запису 10501070015000062), а також проведена державна реєстрація змін до установчих документів Березнянського СТ щодо зміни місцезнаходження (номер запису 10501050016000062). Записом №10501070015000062 від 14.07.2016 внесено запис про керівника Березнянського СТ ОСОБА_3 9. Постановою правління Менської райспоживспілки №10 від 15.07.2016 (а. с. 161) керуючись п. 1 Статуту Березнянського споживчого товариства, а також п. 23 Статуту Менської райспоживспілки та на виконання договору делегування повноважень від 01.10.2013 між Менської райспоживспілкою та Березнянським СТ п. 2.1.4 та п. 2.1.8 правління Менської райспоживспілки вирішено: 1. З метою запобігання рейдерському захопленню та розкраданню майна, коштів Березнянснкього СТ у зв'язку із порушенням кримінальної справи по ст.. 356 у відношенні незаконного обрання (з порушенням Статуту) голови Березнянського СТ ОСОБА_3 на зборах від 13.07.2016, які були скликані та проведені з грубим порушенням законодавства України та Статуту Березнянського СТ, керуючись п. 31 "л " Статуту Менської районної спілки споживчих товариств та п. 19 "д", п. 29 Статуту Березнянського споживчого товариства призупинити дію усіх рішень прийнятих на зборах від 13.07.2016 до вирішення всіх питань в суді; 2. До проведення звітно-виробничих зборів членів Березнянського товариства призначити ОСОБА_1 на посаду в. о. голови правління Березнянського споживчого товариства з 15.07.2016, надати їй право підписувати договори та інші документи без доручення. 10. Пунктом 4 цієї постанови уповноважено в. о. голови правління Березнянського споживчого товариства ОСОБА_1 зареєструвати зміни до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 11. Відповідно до розпорядження №1 від 15.07.2016 (а. с. 162) ОСОБА_1 приступила до виконання обов'язків голови правління Березнянського споживчого товариства. ОСОБА_1 20.07.2016 звернулась до Державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Менської районної державної адміністрації Чернігівської області із заявою про проведення реєстраційної дії "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах" та надала: Реєстраційну картку на внесення змін до відомостей про юридичну особу, як і містяться в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; Рішення уповноваженого органу управління про зміну керівника або осіб, що обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори (постанову правління Менської райспоживспілки №10 від 15.07.2016); Копія квитанції про сплату адміністративного збору; розпорядження №1 від 15.07.2016.12. На підставі наведених документів 21.07.2016 Державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Менської районної державної адміністрації Чернігівської області Білець Оксаною Іванівною було здійснено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис №10501070019000062 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах" зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів, а саме внесено запис про те, що керівником Березнянського споживчого товариства є ОСОБА_1. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 13. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців було безпідставно внесено запис про відомості про юридичну особу Березнянського споживчого товариства щодо зміни керівника підприємства на ОСОБА_1 14. Позивач наполягає на тому, що відповідно до діючого законодавства та Статуту Березнянського СТ єдиним уповноваженим органом управління Березнянського СТ, до повноважень якого віднесено питання обрання голови правління Березнянського СТ, є Загальні збори членів Березнянського СТ, а органом, уповноваженим вирішувати питання щодо призначення виконуючого обов'язки голови правління Березнянського СТ - Правління Березнянського СТ, а не Правління Менської райспоживспілки. Отже, Постанова Менської райспоживспілки "Про органи управління і контролю Березнянського споживчого товариства" від 15.07.2016 №10 не має і не може мати статус "рішення уповноваженого органу управління" Березнянського СТ. 15. Позивач зазначає, що ані Загальні збори членів Березнянського СТ, ані Правління Березнянського СТ не обирали та не призначали керівником ОСОБА_1 та не уповноважували зазначену особу на подання документів для проведення реєстраційних дій. Отже, 20.07.2016 документи були подані особою, яка не мала на це повноважень. 16. Враховуючи наведене, державним реєстратором за відсутності правових підстав здійснено реєстраційну дію та внесено запис до реєстру, тому ОСОБА_3 просить задовольнити його позовні вимоги. 17. Відповідач зазначив, що для здійснення державної реєстрації зміни керівника підприємства заявником було подано всі належні документи, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Позивач помилково стверджує, що Менська районна спілка споживчих товариств не має повноважень приймати рішення щодо Березнянського СТ. 18. Відповідно до Статуту Березнянського СТ, споживче товариство на добровільних засадах може входити до складу спілок та має право вільного виходу з них на підставі рішення загальних зборів членів Березнянського СТ. Відповідно до п. 29 абз. 2,3 статуту Березнянського СТ зареєстрованого 30.07.2009 рішення що суперечить чинному законодавству або статуту споживчого товариства може бути відмінено самими зборами, а також рішенням суду. Дія цього рішення може бути призупинена правлінням споживчого товариства або спілки, до складу якої входить з наступним винесенням питання на розгляд загальних зборів. 19. Станом на 12.01.2017 до державного реєстратора не надходили судові рішення про скасування постанови правління Менської районної спілки від 15.07.2016 №10. Отже, рішення про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є законним і обґрунтованим. 20. Третя особа - ОСОБА_1 зазначили, що запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про внесення змін до відомостей про Березнянське споживче товариство внесено державним реєстратором правомірно, оскільки постанова правління Менської райспоживспілки про призначення ОСОБА_1 керівником Березнянського СТ не була скасована ані райспоживспілкою, ані судом. Крім того, третя особа зазначає, що на даний час Менський районний суд Чернігівської області розглядає її позовну заяву про скасування рішень Загальних зборів Березнянського СТ, що викладені в протоколі від 13.01.2017. Підстав для відмови в здійсненні державної реєстрації змін у державного реєстратора не було, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 21. Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що Менська районна споживча спілка не мала повноважень відповідно до п. 2.1.8 договору від 01.10.2013 щодо призначення виконуючого обов'язки голови правління Березнянського споживчого товариства, оскільки попередній голова не був звільнений. 22. Зазначене свідчить про те, що постанова правління Менської райспоживспілки №10 від 15.07.2016 не є рішенням уповноваженого органу управління юридичної особи Березнянського споживчого товариства про зміни щодо керівника, що вносяться до Єдиного державного реєстру. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 23. Третя особа у касаційній скарзі відзначає, що суди першої та апеляційної інстанції неповно дослідили докази, невірно встановив фактичні обставини, що призвело до порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема судами не було враховано, що прийняті рішення на загальних зборах членів Березнянського споживчого товариства, Менської районної спілки споживчих товариств, що відбулися 13.07.2016, за своєю суттю є нікчемними і не можуть породжувати жодних правових наслідків, в т. ч. щодо достовірності зміни керівника вказаної юридичної особи. 24. Позивач зазначив, що рішення суду першої та апеляційної інстанції є законним та просив відмовити в задоволенні касаційної скарги. VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 25. Оцінюючи доводи сторін, Суд доходить висновку, що фактичною підставою звернення до суду стали протиправні, на думку позивача, реєстраційні дії відповідача Білець Оксаною Іванівною щодо державної реєстрації від 21.07.2016 Білець Оксаною Іванівною №10501070019000062 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах" зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів, а саме внесення запису про те, що керівником Березнянського споживчого товариства є ОСОБА_1.26. Позивач оскаржує до адміністративного суду дії суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора, посилаючись при цьому на недотримання цими суб'єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації. 27. Однак з підстав позову вбачається, що об'єктом спору є позачергові загальні збори членів Березнянського споживчого товариства від 13.07.2016 та ухвалені ними рішення. Скликання цих зборів і ухвалені ними рішення, виходячи з ч. 1 ст. 15 Закону України "Про кооперацію" №1087-IV від 10.07.2003 з наступними змінами, спричинили виникнення і тривання спірних правовідносин між позивачем та Березнянським споживчим товариством. Тобто звернення Позивача до суду із цим позовом покликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а його корпоративних та майнових прав (про що він сам неодноразове зазначав), що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. 28. Зі змісту касаційної скарги також вбачається, що всі аргументи скаржника стосуються оскарження ним саме рішень, прийнятих на загальних зборах членів Березнянського споживчого товариства, Менської районної спілки споживчих товариств, та жодним чином не обґрунтовують неправомірність дій державного реєстратора. 29. За таких обставин Суд вважає, що права, які позивач вважає порушеними, порушені не державною реєстрацією, а діями третьої особи, тому без правової оцінки відносин між позивачем та третьою особою спір не може бути вирішено, а майнове право не може бути захищене ефективно. 30. Звернення до суду має на меті захист прав особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень. Звернення до суду не може використовуватися як засіб позбавити іншу особу належних їй прав, навіть не безспірних, без пред'явлення позову саме до такої особи. Судовий захист прав одних осіб не може призводити до порушення прав інших. 31. До компетенції адміністративних судів, на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, належали публічно-правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 32. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. 33. Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 34. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. 35. Суд вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини стосуються права учасників справи, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності юридичної особи. 36. За таких обставин Суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів 37. Таким чином, суддійшов висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку господарського судочинства 38. Висновки суду узгоджуються з правовим висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постановах від 05.06.2018 у справі №805/4506/16-а та від 16.10.2018 у справі № П/811/1296/17.39. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. 40. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року у справі №825/1475/16 скасувати. Провадження у справі №825/1475/16 закрити. Повідомити позивачам, що спір може бути вирішено в порядку господарського судочинства. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Я. О. Берназюк суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2018 року Київ справа №820/4819/16 адміністративне провадження №К/9901/16889/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Гімона М. М., суддів: Бучик А. Ю., Мороз Л. Л., розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ" про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2017 року у справі №820/4819/16 (провадження № К/800/4012/17, К/800/5520/17) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт", ОСОБА_1 до державного реєстратора Київської обласної філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Петрик Анастасії Віталіївни, треті особи: Обмежене партнерство САКСЕС ЮНІВ, Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК "Надія ЛТД", Компанія "Агросвіт Лімітед", про визнання незаконним та скасування реєстраційних дій, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт" (надалі також - Товариство, ТОВ "Агросвіт "), ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до державного реєстратора Київської обласної філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Петрик А. В. (надалі також - відповідач), треті особи: Обмежене партнерство САКСЕС ЮНІВ, Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК "Надія ЛТД", Компанія "Агросвіт Лімітед", в якому просили: визнати незаконною та скасувати реєстраційну дію державного реєстратора Петрик А. В. Київської обласної філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та економічних та технічних експертних досліджень" №14806670073001123 від 7 вересня 2016 року (внесення судового рішення, яке потребує змін атрибутів Суб'єкта) ; визнати незаконною та скасувати реєстраційну дію відповідача №14801070074001123 від 8 вересня 2016 року (внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані із змінами в установчих документах, зміна керівника юридичної особи). Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 17 червня 2016 року, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2016 року, у справі №922/141/16 розірвано договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт", укладений 21 грудня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АПК "Надія ЛТД" та Приватною акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю "Агросвіт Лімітед". Скасовано рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт", оформлене протоколом від 21 грудня 2011 року, в частині вибуття Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК "Надія ЛТД" зі складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт" у зв'язку з продажем належної йому частки, що становить 69,6875% та в частині затвердження статуту Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт" в новій редакції. На виконання вищезазначеного рішення суду до відповідача звернулась уповноважена особа Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК "Надія ЛТД" із заявою про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо учасників Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт". 7 вересня 2016 року державним реєстратором Київської обласної філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Петрик А. В. вчинено реєстраційну дію №14806670073001123 "Внесення судового рішення, яке потребує змін атрибутів Суб'єкта", якою внесено зміни щодо складу засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт". Внаслідок вчинення вказаної реєстраційної дії змінено склад засновників (учасників) підприємства позивача з Обмеженого партнерства САКСЕС ЮНІВ на Компанію "Агросвіт Лімітед" з розміром внеску до статутного фонду - 48500000 грн. та Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК "Надія ЛТД" з розміром внеску до статутного фонду - 111500000 грн. 8 вересня 2016 року державним реєстратором Київської обласної філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Петрик А. В. вчинено реєстраційну дію №14801070074001123 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах", "Зміна керівника юридичної особи", якою змінено керівника підприємства з ОСОБА_1 на ОСОБА_4 Вважаючи вищенаведені реєстраційні дії протиправними, позивачі звернулись до суду з цим позовом. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року, позовні вимоги задоволено. Постановою Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2017 року (провадження № К/800/4012/17, К/800/5520/17) постанову Харківського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено. Позивачі подали до Верховного Суду України заяву про перегляд вищезазначеної постанови суду касаційної інстанції, керуючись пунктами 1,2,5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України; в редакції до 15 грудня 2017 року, що діяла на момент подання заяви) у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального, процесуального права та невідповідності цього судового рішення висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України. Як на приклад неоднакового правозастосування заявники послались на ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2016 року (провадження № К/800/31338/16), від 10 листопада 2016 року (провадження №К/800/22418/16), від 22 березня 2017 року (провадження №К/800/24407/16), від 15 березня 2017 року (провадження № К/800/51723/14), від 22 березня 2017 року (провадження №К/800/6188/16), у яких суди по-іншому і, на переконання заявника, правильно застосували одні й ті самі норми матеріального, процесуального права у подібних правовідносинах. Окрім того, на думку заявників, рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подана дана заява, не відповідає висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі №6-605цс/16, від 18 січня 2017 року у справі №554/410/15ц. У своїй заяві просили скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2017 року (провадження №К/800/4012/17, К/800/5520/17), залишивши в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ "Агросвіт", ОСОБА_1 з огляду на наступне. У заяві Товариство та ОСОБА_1 чітко не зазначили норму матеріального права, яка на їх погляд неоднаково застосована, але зі змісту заяви вбачається, що підставою для перегляду стало неоднакове застосування статті 28 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (надалі - Закон №755-IV), якою передбачені підстави для відмови у державній реєстрації. Статтею 235 КАС України встановлено, що Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмету правового регулювання, умов застосування правових норм та однакового матеріально-правового регулювання спірних відносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. В рішенні, про перегляд якого подана дана заява, правовідносини виникли щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу. В даній справі суд касаційної інстанції прийшов до висновку про правомірність реєстраційних дій, оскільки на час їх вчинення підстав для відмови, передбачених пунктом 2 частини першої статті 28 Закону №755-IV не було, а наявність судових рішень щодо заборони вчиняти відповідні реєстраційні дії без внесення інформації стосовно даної заборони в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є підставою для відмови у здійсненні реєстраційних дій. В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2016 року (провадження №К/800/31338/16), що надана для порівняння, суд касаційної інстанції вказав на протиправність реєстраційних дій, посилаючись на статтю 28 Закону №755-IV, оскільки на момент вчинення цих реєстраційних дій судове рішення про заборону було надіслано до управління юстиції та долучено до матеріалів реєстраційної справи. Отже, в даній справі державний реєстратор був повідомлений про наявність судової заборони на вчинення відповідних дій. Окрім того, в даній справі ще однією підставою для визнання дій реєстратора протиправними стало звернення неналежного заявника. Отже, обставини, за яких виникли правовідносини у даних справах не є подібними, що виключає також і подібність цих правовідносин. Що стосується ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2016 року (провадження №К/800/22418/16), що також надана заявниками як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, то в даному випадку відносини виникли щодо здійснення реєстраційних дій, але стосовно речових прав на нерухоме майно. Дані відносини регулюються Законом України від 1 липня 2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому не є подібними до відносин, що виникли у справі, рішення про перегляд якого подана ця заява. Також у заяві Товариство та ОСОБА_1 вказали підставою для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2017 року (провадження № К/800/4012/17, К/800/5520/17) неоднакове застосування норм процесуального права, а саме - частини першої статті 220 КАС України. Заявники зазначили, що суд касаційної інстанції обмежений у дослідженні доказів, проте, Вищий адміністративний суд України в рішенні, про перегляд якого подана ця заява, визнав доведеними обставини, що не були встановлені в судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана також з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів. Отже, для перегляду рішення відповідно до вищезазначеної підстави, воно повинно або перешкоджати подальшому провадженню у справі, або повинно бути прийнято з порушенням правил підсудності справ/ встановленої законом юрисдикції адміністративних судів. Однак, постанова Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2017 року (провадження №К/800/4012/17, К/800/5520/17) не відповідає даним вимогам, вона не є процесуальним рішенням, а заява не містить доводів стосовно порушення правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції при її ухваленні. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для надання оцінки ухвалам Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року (провадження № К/800/24407/16), від 15 березня 2017 року (провадження № К/800/51723/14), від 22 березня 2017 року (провадження № К/800/6188/16), що надані заявником як підтвердження неоднакового застосування норм процесуального права. Окрім того, із тексту заяви вбачається, що фактично заявники не погоджуються із наданою судом касаційної інстанції оцінкою обставин у справі, отже, така заява направлена більше на новий перегляд справи по суті, що є неприпустимим, виходячи із принципу юридичної визначеності. Щодо невідповідності ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2017 року (провадження №К/800/4012/17, К/800/5520/17) висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі №6-605цс/16, від 18 січня 2017 року у справі №554/410/15ц, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Отже, для перегляду судового рішення із вищенаведеної підстави однією із головних вимог є також наявність подібних правовідносин у справах. У свою чергу, у рішеннях Верховного Суду України правовідносини виникли стосовно визнання недійсності договору купівлі - продажу нерухомого майна, визнання права власності на дане майно та щодо скасування реєстрації права власності на нерухоме майно. Отже, відносини в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2016 року (провадження № К/800/31338/16), від 10 листопада 2016 року (провадження № К/800/22418/16), які надані заявником для порівняння стосовно неоднакового застосування судом норм матеріального права, не є подібними до відносин, що виникли у справі, що розглядається. Частиною першою статті 244 КАС України встановлено, що Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно. Враховуючи, що обставини, зазначені заявниками, не підтвердились, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства та ОСОБА_1 Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), суд ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ" відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. судді М. М. Гімон А. Ю. Бучик Л. Л. Мороз

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 листопада 2018 року м. Київ справа №815/132/18 адміністративне провадження №К/9901/59518/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В. М., суддів: Анцупової Т. О., Стародуба О. П., розглянув у попередньому судовому засіданні справу №815/132/18 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 (суддя Тарисишина О. М. ) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 (колегія у складі суддів Вербицької Н. В., Джабурії О. В. Кравченка К. В. ) у справі №815/132/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії. І. РУХ СПРАВИ 1. До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської, у якій з урахуванням уточненої позовної заяви позивач просив: - визнати незаконним та скасувати Рішення про зупинення розгляду документів від 14.08.2017 року; - визнати незаконним та скасувати Рішення про відмову у проведенні державної реєстрації від 29.08.2017 року; - зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради прийняти рішення про проведення державної реєстрації новоутвореної шляхом заснування юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Греческий первьій подземньій шопинг-центр". 2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018, в задоволенні позову відмовлено. 3.17.08.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Позивача. 4. У касаційній скарзі Позивач просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 у справі №815/132/18 та ухвалити нове рішення про задоволення позову. 5. Ухвалою Верховного Суду від 27.08.2018 відкрито провадження у справі. 18.09.2018 надійшов відзив від Відповідача. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 6.11.08.2017 позивач ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради із заявою про державну реєстрацію новоутвореної шляхом заснування юридичної особи ТОВ "Греческий первьій подземньій шопинг-центр" (а. с. 17-23). 7. Під час розгляду заяви позивача щодо реєстрації юридичної особи від ОСОБА_1 прийнято документи за описом (а. с. 56), а саме: - заява про державну реєстрацію; - протокол установчих зборів засновників; - статут ТОВ "Греческий первый подземный шопинг-центр"; - протокол №10 від 10.08.2017 та довіреність від 11.08.2017 від ТОВ "Басарі". 8. При проведенні перевірки документів на наявність підстав для зупинення розгляду документів, держреєстратором встановлено, що подані документи викладені українською мовою і за текстом містять слова російською мовою та орфографічні помилки, а саме: слова російською мовою "Греческий", Первый" "Подземный" та слова з орфографічними помилками "первьій", "подземньій", "шопинг". 9. У зв'язку з виявленими помилками у доданих документах, державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради Олійниковою І. Б., 14.08.2017 повідомлено про зупинення розгляду документів, поданих для проведення Державної реєстрації новоутвореної шляхом заснування юридичної особи щодо ТОВ "Греческий первый подземный шопинг-центр" на підставі п. 2 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", а саме невідповідність документів вимогам, установленим ст. 15 цього Закону, а також зазначено строк та перелік підстав для їх зупинення (а. с. 9). 10. Як вбачається з відзиву на позовну заяву, документи, що потребують усунення недоліків, повернуто ОСОБА_1 за його заявою, про що на заяві є відмітка, а саме розписка заявника від 22.08.2017.11.29.08.2017 Державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради Дорофєєвою В. В. повідомлено про відмову проведення державної реєстрації створення юридичної особи ТОВ "Греческий первый подземный шопинг-центр" на підставі п.4 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", а саме, не усунуто підстави для зупинення розгляду документів протягом встановленого строку (а. с. 10). 12. Не погодившись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся зі скаргою від 20.09.2017 поданою на повідомлення про зупинення розгляду документів від 14.08.2017, підписане державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Олійниковою І. Б. та на повідомлення про відмову у проведення державної реєстрації від 29.08.2017, підписане державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Дорофєєвою В. В., проте наказом Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 19.10.2017 №490/03-07 відмовлено у задоволенні зазначеної скарги (а. с. 62). 13. Крім того, наказом Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 14.12.2017 №605/03-07 відмовлено у розгляді скарги ТОВ "Басарі, в особі директора ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від 30.10.2017 без розгляду по суті (а. с. 64). ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 14. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вимог до написання найменування юридичних осіб не порушував, оскільки використовував літери лише українського алфавіту. В жодному нормативному акті не вказано, що власна назва товариства повинна мати конкретне значення чи нести якийсь сенс. Відтак, протиправними є рішення про зупинення розгляду документів, а згодом рішення про відмову у проведенні державної реєстрації у зв'язку з тим, що подані документи викладені українською мовою і за текстом містять слова російською мовою та орфографічні помилки, а саме: слова російською мовою "Греческий", "Первый", Подземный" та слова з орфографічними помилками "первьій", подземньій", "шопинг". 15. Крім того, позивач вже вдруге отримує рішення про відмову в державній реєстрації юридичної особи, що, на думку позивача, є протиправними, незаконними та такими, що порушують його права РІШЕННЯ: 16. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував. В обґрунтування правової позиції зазначив, що подані документи викладені українською мовою і за текстом містять слова російською мовою та орфографічні помилки, а саме: слова російською мовою "Греческий", "Первый", Подземный" та слова з орфографічними помилками "первьій", подземньій", "шопинг". І V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 17. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних рішень, управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради діяло в межах компетенції та у спосіб, що передбачені законодавством, яке регулює спірні правовідносини. 18. Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком з таких підстав. 19. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулює Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон №755-IV, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). 20. Законом 755-IV чітко встановлено, що документи, що подаються для державної реєстрації, повинні бути викладені державною мовою та не повинні містити орфографічних помилок. Відповідно до положень статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. 21. Враховуючи викладені законодавчі норми, для усунення підстав зупинення розгляду документів від 14.08.2017, позивачу потрібно було перекласти бажану назву майбутнього товариства на українську мову, що ним зроблено не було, а тому відповідач обґрунтовано прийняв рішення про відмову у проведенні державної реєстрації ТОВ "Греческий первый подземный шопинг-центр". V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 22. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанції та вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки судами першої та апеляційної інстанції зроблено помилковий висновок що в документах, поданих для державної реєстрації містять орфографічні помилки та російські слова в словах "ГРЕЧЕСКИЙ", "ПЕРВЫЙ", "ПОДЗЕМНЫЙ" "ШОПИНГ". 23. В зазначених словах не має та не може бути помилок, оскільки вони відсутні в українському словнику. Крім того, в даних словах відсутня літера "Ы", а використовуються українські літери "Ь " та "і". 24. У своєму відзиві Відповідач покликається на безпідставність доводів Позивача та законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій. VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 25. Оцінивши наявні матеріали справи та доводи касаційної скарги, суддійшов висновку про правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. 26. Відповідно до п. 3 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV) державна реєстрація базується на таких основних принципах, зокрема, врегулювання відносин, пов'язаних з державною реєстрацією, та особливостей державної реєстрації виключно цим Законом. 27. Згідно з п.1, п.3 ст. 15 Закону №755-IV документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати таким вимогам: мають бути викладені державною мовою та додатково, за бажанням заявника, - іншою мовою (крім заяви про державну реєстрацію) та не повинні містити підчищення або дописки, закреслені слова та інші виправлення, не обумовлені в них, орфографічні та арифметичні помилки, заповнюватися олівцем, а також містити пошкодження, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст. 28. Відповідно до п.2 ч.1 ст.27 Закону №755-IV підставами для зупинення розгляду документів, поданих для державної реєстрації, є зокрема невідповідність документів вимогам, установленим статтею 15 цього Закону; 29. Згідно з ч.3 ст.27 Закону №755-IV розгляд документів зупиняється на строк, що становить 15 календарних днів з дати їх зупинення. Відповідно до п.4 ч.1 ст.28 Закону 755-IV, підставами для відмови у державній реєстрації є, зокрема, не усунення підстав для зупинення розгляду документів протягом встановленого строку. 30. Як свідчить зміст оскаржуваного повідомлення про відмову у проведенні реєстрації, підставою для відмови у державній реєстрації відповідач визначив п.4 ч.1 ст.28 Закону 755-IV, а саме не усунуто підстави для зупинення розгляду документів протягом встановленого строку. Крім того, не усунення зазначених недоліків позивачем не заперечується. 31. З доводами касаційної скарги Суд не погоджується. 32. Відповідно до п. 1.6 Наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки" від 05.03.2012 №368/5 найменування юридичної особи викладається державною мовою та додатково англійською мовою (за наявності). 33. Згідно зі ст.1 Закону України "Про засади державної мовної політики" державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо. 34. Відповідно до ст. 6 Закону України "Про засади державної мовної політики" державною мовою України є українська мова. Норми української мови встановлюються у словниках української мови та українському правописі. Порядок затвердження словників української мови і довідників з українського правопису як загальнообов'язкових довідкових посібників при використанні української мови, а також порядок офіційного видання цих довідників визначаються Кабінетом Міністрів України. Держава сприяє використанню нормативної форми української мови в засобах масової інформації, інших публічних сферах. 35. Доводи позивача Суд відхиляє, оскільки найменування юридичної особи, запропоноване позивачем, містить очевидні орфографічні помилки та не відповідає нормам правопису. 36. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у справі. 37. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 38. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 у справі №815/132/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 травня 2021 року Київ справа №560/7394/20 адміністративне провадження №К/9901/5898/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : cудді-доповідача - Радишевської О. Р., суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А. розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №560/7394/20 за позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України про визнання протиправними та скасування рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року, постановлену в складі: головуючого судді Польового О. Л., і на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Залімського І. Г., суддів Мацького Є. М., Сушка О. О., УСТАНОВИВ: І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 1. Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Дмитро Анатолійович (далі - позивач, приватний виконавець Гненний Д. А.) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1, МЮ України), Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України (далі - відповідач-2, Дисциплінарної комісії приватних виконавців при МЮ України) з вимогами: визнати протиправним і скасувати оформлене протоколом від 11.11.2020 №44 рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців при МЮ України в частині притягнення приватного виконавця Гненного Д. А. (здійснює діяльність приватного виконавця на підставі посвідчення №0202, виданого 30.07.2018 МЮ України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до дисциплінарної відповідальності та застосування стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць; визнати протиправним і скасувати наказ МЮ України "Про застосування до приватного виконавця Гненного Д. А. (здійснює діяльність приватного виконавця на підставі посвідчення №0202, виданого 30.07.2018 МЮ України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) дисциплінарного стягнення". 2. Також позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оформленого протоколом від 11.11.2020 №44 рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців при МЮ України в частині притягнення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д. А. (здійснює діяльність приватного виконавця на підставі посвідчення №0202, виданого 30.07.2018 МЮ України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до дисциплінарної відповідальності та застосування до позивача стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць; заборонити МЮ України (або іншим уповноваженим на це особами) вносити в Єдиний реєстр приватних виконавців України інформацію про рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом від 11.11.2020 №44 в частині притягнення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д. А. (здійснює діяльність приватного виконавця на підставі посвідчення №0202, виданого 30.07.2018 Міністерством юстиції України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до дисциплінарної відповідальності та застосування до позивача стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць. 3. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначив, що правомірність дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження на підставі інформації про кошти на рахунках боржника підтверджуються, зокрема, судовою практикою у подібних правовідносинах. Водночас оскаржуване рішення щодо застосування стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць може порушити права та інтереси стягувачів у виконавчих провадженнях, які знаходяться на примусовому виконанні у позивача. Передати такі виконавчі провадження неможливо, оскільки відсутня така технічна можливість. Отримання приватним виконавцем винагороди від здійснення професійної діяльності є єдиним джерелом доходу позивача. У випадку зупинення діяльності позивача, останній не зможе виплатити заробітну плату 4 помічникам. Також позивач зазначив, що рішення про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності підлягає внесенню в Реєстр приватних виконавців, однак в подальшому вилучення такої інформації з реєстру (у разі задоволення позову) законодавством не передбачено. 4. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.11.2020, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2021, задоволено заяву про забезпечення позову. Зупинено дію оформленого протоколом від 11.11.2020 №44 рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців при МЮ України в частині притягнення приватного виконавця Гненного Д. А. (здійснює діяльність приватного виконавця на підставі посвідчення №0202, виданого 30.07.2018 МЮ України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до дисциплінарної відповідальності та застосування до приватного виконавця Гненного Д. А. стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць до набрання законної сили судовим рішенням у справі №560/7394/20. Заборонено МЮ України (або іншим уповноваженим на це особам) вносити в Єдиний реєстр приватних виконавців України інформацію про рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом від 11.11.2020 №44, в частині притягнення приватного виконавця Гненного Д. А. (здійснює діяльність приватного виконавця на підставі посвідчення №0202, виданого 30.07.2018 МЮ України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до дисциплінарної відповідальності та застосування до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д. А. стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць до набрання законної сили судовим рішенням у справі №560/7394/20.5. Задовольняючи заяву про забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що невжиття заходів задля попередження зупинення діяльності позивача очевидно може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів останнього, на захист яких поданий адміністративний позов, стане неможливим або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль і витрат. 6. Більш того, захищене в судовому порядку порушене право позивача (інтерес) взагалі може бути знівельовано наслідками застосування вчинення МЮ України запису в Єдиному реєстрі приватних виконавців про зупинення діяльності приватного виконавця. 7. Також суд апеляційної інстанції вказав, що на момент подачі заяви про забезпечення позову на виконанні позивача як приватного виконавця перебуває 184 відкритих виконавчих провадження. У разі незастосування судом заходів забезпечення позову заявник не здійснюватиме професійну діяльність протягом часу, визначеного цим рішенням, що є фактичним застосуванням дисциплінарного стягнення. Також протягом зазначеного часу заявник буде позбавлений доходу, а учасники виконавчих проваджень, які перебувають у його провадженні, - права на вчасне виконання виконавчого документу. 8. Суд апеляційної інстанції наголосив, що застосуванням заходів забезпечення позову не буде завдано більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, а тому, вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Дисциплінарне стягнення та його наслідки невідворотно будуть застосовані до приватного виконавця після набрання законної сили рішенням суду у випадку відмови у задоволенні позовних вимог. ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції 9.18 лютого 2021 року до Верховного Суду надіслано касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року в справі №560/7394/20.10. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А. 11. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням суддів попередніх інстанцій, просить їх скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення адміністративного позову. 12. Скаржник наголошує про безпідставне вжиття заходів забезпечення позову до ухвалення рішення у цій адміністративній справі з огляду на відсутність доказів, які б свідчили про існування очевидних ознак протиправності рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців при МЮ України, не наведення обґрунтування очевидності порушення прав, свобод та інтересів заявника, а також того, що для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль і витрат. 13. Скаржник також стверджує, що судом першої інстанції забезпечено позов шляхом заборони вчиняти дії, що не є предметом оскарження, це, у свою чергу, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та виходить за межі підстав забезпечення позову, передбачених пунктом 5 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 14. Суди першої та апеляційної інстанцій, аргументуючи доцільність застосування заходів забезпечення позову, фактично розглянули спір по суті. 15. Скаржник також звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки його твердженням про те, що оскаржуване рішення не введене в дію наказом МЮ України, а, відповідно, і в застосуванні заходів щодо забезпечення цього позову не має необхідності. 16. Ухвалою Верховного Суду від 10.03.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою. 17. Від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких він наполягає на безпідставності останньої, просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін. 18. Позивач наголошує, що забезпечення позову жодним чином не порушує права відповідачів, оскільки після розгляду справи по суті (у випадку відмови в задоволенні позову) дисциплінарне стягнення невідворотно настане, тільки буде відтерміноване в часі. Однак незадоволення заяви про забезпечення позову не відновить порушеного права позивача. ІІІ. Джерела права та акти їхнього застосування 19. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 20. Частиною першою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. 21. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України). 22. Згідно з частиною третьою статті 150 КАС України ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції. 23. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (частина четверта статті 150 КАС України). 24. Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. 25. Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. 26. Не допускається забезпечення позову шляхом: 1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов'язку вчиняти певні дії; 2) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та щодо здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, встановлення заборони або обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку, а також іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 3) зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо призупинення дії або анулювання сертифікатів, схвалень, допусків; 4) зупинення рішень Національного банку України, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України, його посадових та службових осіб заборони або обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій; 5) зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення; 6) зупинення рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо встановлення державних регульованих цін (тарифів) на ринку електричної енергії та природного газу, затвердження методик (порядків) їх встановлення (формування, розрахунку) ; 7) зупинення рішення Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлення заборони Кабінету Міністрів України призначати на посаду члена (членів) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг"; 8) зупинення дії індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Міністерства фінансів України, його посадових та службових осіб заборони або обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта; 9) зупинення дії індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, її посадових та службових осіб заборони або обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта (частина третя статті 151 КАС України). 27. Частиною четвертою статті 154 КАС України встановлено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. 28. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (частина п'ята статті 154 КАС України). 29. Відповідно до частини шостої статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. 30. Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII) визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. 31. Згідно з частинами першою, дев'ятою статті 39 Закону №1403-VIII дисциплінарна комісія приватних виконавців (далі - Дисциплінарна комісія) утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків. Рішення Дисциплінарної комісії оформлюється протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени комісії. 32. Відповідно до частини першої статті 41 Закону №1403-VIII за вчинення дисциплінарного проступку до приватного виконавця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) догана; 3) зупинення діяльності приватного виконавця на строк до шести місяців; 4) припинення діяльності приватного виконавця. 33. Рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання МЮ України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом МЮ України (частина друга статті 41 Закону №1403-VIII). 34. Про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення робиться запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців України (частина третя статті 41 Закону №1403-VIII). ІV. Позиція Верховного Суду 35. Суд наголошує на тому, що обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль і витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. 36. До того ж заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог і бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. 37. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. 38. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він уживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. 39. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. 40. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.41. Як установлено судами попередніх інстанцій та убачається з матеріалів справи, обставиною, що змусила приватного виконавця Гненного Д. А. звернутись до суду з заявою про забезпечення позову, стало прийняття Дисциплінарною комісією приватних виконавців при МЮ України рішення від 11.11.2020, оформленого протоколом №44, яким, зокрема, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць. 42. У заяві про забезпечення позову приватний виконавець Гненний Д. А. просив суд зупинити дію вказаного рішення та заборонити МЮ України до вирішення справи по суті вчиняти запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності заявника. 43. Щодо визначеної позивачем підстави для забезпечення позову про наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності оскаржуваного рішення, Суд зазначає, що в цьому випадку наявність ознак протиправності оскаржуваного акту може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їхній сукупності. 44. За результатами розгляду заяви позивача про забезпечення позову встановлено, що позивачем не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Зміст заяви позивача про забезпечення позову не дає підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника, оскільки оскаржуване рішення уважатиметься скасованим з моменту набрання судовим рішенням законної сили. 45. Щодо твердження позивача про те, що рішення про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності вноситься до Єдиного реєстру приватних виконавців України на підставі наказу МЮ України, проте таке внесення інформації унеможливить поновлення порушених прав позивача, оскільки вилучення інформації з реєстру не передбачено законом та не можливо технічно, Суд зазначає, що абзацом 13 пункту 2 розділу II "Порядку формування і ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 №2431/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 №1125/29255 (далі - Порядку №2431/5), визначено, що підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру є рішення суду про скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про накладення на приватного виконавця дисциплінарного стягнення та наказу, яким введено в дію таке РІШЕННЯ: 46. Згідно з абзацом 5 пункту 3 розділу II Порядку №2431/5 при внесенні до Єдиного реєстру відомостей про рішення суду про скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців щодо накладення на приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення або припинення його діяльності та наказу, яким його введено в дію таке рішення, стан діяльності приватного виконавця повертається до стану, який діяв до прийняття цього РІШЕННЯ: 47. Пунктом 4 Порядку №2431/5 визначено, що безпосереднє унесення відомостей до Єдиного реєстру забезпечується структурним підрозділом МЮ України, що забезпечує форсування та реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів. 48. Тому з урахуванням зазначеного Суд констатує, що набрання судовим рішенням законної сили, яким скасовано рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців при МЮ України про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця та наказу МЮ України, яким його введено в дію, є підставою для останнього внести до Єдиного реєстру приватних виконавців України відповідні відомості про скасування відповідного дисциплінарного стягнення. 49. Водночас Суд указує, що задоволення заяви про забезпечення позову в цій справі шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця Гненного Д. А. та заборони його реалізації є фактично продовженням виконання заявником своїх службових обов'язків. 50. Проте ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою зміни таких правовідносин. 51. Суд також наголошує, що забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців при МЮ України від 11.11.2020, оформленого протоколом №44, фактично є вирішенням спору по суті, оскільки приватний виконавець в подальшому здійснюватиме виконавчі дії, незважаючи на те, що спірне рішення, дію якого зупинено, прийнято з підстав порушення вимог законодавства при здійсненні виконавчого провадження, що може в подальшому зашкодити правам третіх осіб. 52. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема в постановах від 05 вересня 2019 року в справі №01-07/12/18, від 18 лютого 2021 року в справі №ЗД/380/35/20, від 17 березня 2021 року в справі №640/19167/20, в яких фактичні обставини є схожими зі справою, що розглядається. 53. Стосовно доводів скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України, Суд зауважує, що згідно з цим пунктом не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого РІШЕННЯ: 54. Ураховуючи, що саме рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців при МЮ України від 11.11.2020, оформлене протоколом №44, та наказ МЮ України, яким введено в дію це рішення, є підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру приватних виконавців України про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, у судів першої та апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для застосування пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України. 55. За таких обставин, а також за відсутності підстав, передбачених статтею 150 КАС України, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є помилковими. 56. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 57. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України). 58. За вказаних обставин, суддійшов висновку про скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. V. Судові витрати 59. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат. 60. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 61. Касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) задовольнити. 62. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у цій справі скасувати. 63. Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича про забезпечення позову. 64. Судові витрати не розподіляються. 65. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. суддя-доповідач: О. Р. Радишевська судді: О. В. Кашпур С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 листопада 2018 року м. Київ справа №814/3019/14 адміністративне провадження № К/9901/3575/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П. розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №814/3019/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Рецикл" до Державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Назарової Олени Віталіївни, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії; за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду (суддя Лебедєва Г. В. ) від 24 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Джабурія О. В., Крусян А. В., Шляхтицький О. І.) від 11 листопада 2015 року, ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Рецикл" (далі - ТОВ "Рецикл") звернулося до суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Назарової Олени Віталіївни (далі - державний реєстратор), треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 10 листопада 2014 року, просило: - визнати недійсними та скасувати повністю дані у записі 1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо даних про розмір статутного капіталу (фонду) ТОВ "Рецикл" 133000,00 грн., а також про перелік фізичних осіб - засновників (учасників) цієї юридичної особи та про розмір їх внесків до її статутного фонду: ОСОБА_3, індекс 54001, АДРЕСА_1, розмір внеску до статутного фонду 66500,00 грн. ; ОСОБА_6, індекс 54034, АДРЕСА_2, розмір внеску до статутного фонду 66500,00 грн. А також запис про розмір статутного капіталу - 133000 грн., 10 січня 2007 року. - внести у запис 1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців дійсні данні, наведені у реєстраційній картці форми №6 від 09 січня 2007 року, а саме: перелік фізичних осіб - засновників (учасників) цієї юридичної особи та про розмір їх внесків до її статутного фонду: ОСОБА_3, індекс 54001, АДРЕСА_1, розмір внеску до статутного фонду 125,00 грн. ; ОСОБА_6, індекс 54034, АДРЕСА_2, розмір внеску до статутного фонду 125,00 грн. ; ОСОБА_4, індекс 54020, АДРЕСА_3, розмір внеску до статутного фонду 125,00 грн. А також запис про розмір статутного капіталу - 375,00 грн. 2. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі №5583/11/1470 за позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора виконавчого комітету Миколаївської міської ради Назарової О. В. про визнання недійсним і скасування запису про державну реєстрацію скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року та ухвалено нову постанову, якою визнано недійсним і скасовано запис про державну реєстрацію нової редакції статуту ТОВ "Рецикл", яка зареєстрована 11 січня 2007 року за №152210500010012106.21 березня 2014 року ТОВ "Рецикл" звернулось до голови відділу державної реєстрації ОСОБА_7 із заявою №058 від 20 березня 2014 року про внесення відповідних змін в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року. 02 квітня 2014 року ТОВ "Рецикл" повторно звернулось до голови відділу державної реєстрації ОСОБА_7 з листом №062 від 02 квітня 2014 року, в якому наполягало на внесенні змін в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року, у тому числі на скасуванні всіх змін від 11 січня 2007 року за №152210500010012106 внесених на підставі Реєстраційної картки форми №3 у тому числі на скасуванні зміни статутного або складеного капіталу (статутного фонду) юридичної особи, а саме його збільшення з 375,00 грн. до 133000,00 грн. та інших змін передбачених у Реєстраційній картці форми №3 від 11 січня 2007 року, а саме скасувати запис про двох засновників товариства: ОСОБА_3, розмір внеску до статутного фонду 66500,00 грн. та ОСОБА_6, розмір внеску до статутного фонду 66500,00 грн., що були передбачені новим статутом Товариства державна реєстрація якого скасована постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі №5583/11/1470.10 квітня 2014 року отримавши витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ "Рецикл" дізналося, що реєстраційним відділом не скасовані зміни внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо статутного або складеного капіталу (статутного фонду) Товариства, а саме щодо його збільшення з 375,00 грн. до 133000,00 грн. та інші зміни передбачені у Реєстраційній картці форми №3 від 11 січня 2007 року, а саме запис про двох засновників товариства: ОСОБА_3, розмір внеску до статутного фонду 66500,00 грн. та ОСОБА_6, розмір внеску до статутного фонду 66500,00 грн. 3. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року задоволено адміністративний позов. Визнано недійсними та скасовано данні у записі 1 в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо даних про розмір статутного капіталу (фонду) товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Рецикл" 133000,00 грн., а також перелік фізичних осіб-засновників (учасників) цієї юридичної особи, та про розмір їх внесків до його статутного фонду: ОСОБА_3, індекс 54001, АДРЕСА_1, розмір внеску до статутного фонду 66500,00 грн. ; ОСОБА_6, індекс 54034, АДРЕСА_2, розмір внеску до статутного фонду 66500,00 грн., та запис про розмір статутного капіталу - 133000 грн. Зобов'язано державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Назарову Олену Віталіївну внести у запис 1 в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців данні наведені у реєстраційній картці №6 від 09 січня 2007 року, а саме: перелік фізичних осіб-засновників (учасників) цієї юридичної особи, та про розмір їх внесків до його статутного фонду: ОСОБА_3, індекс 54001, АДРЕСА_1, розмір внеску до статутного фонду 125,00 грн. ; ОСОБА_6, індекс 54034, АДРЕСА_2, розмір внеску до статутного фонду 125,00 грн. ; ОСОБА_4, індекс 54020, АДРЕСА_3, розмір внеску до статутного фонду 125,00 грн., та запис про розмір статутного капіталу - 375,00 грн. 4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 14 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. 5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 6.06 січня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення ТОВ "Рецикл", в яких позивач просить оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 7.01 квітня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшли доповнення до заперечення ТОВ "Рецикл". 8. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалась. 9.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року. Відповідно до п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 10.11 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 11. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження. IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Рецикл" створено 05 травня 1995 року, засновниками були ОСОБА_8 12,5 млн. крб. (33,3% статутного капіталу), ОСОБА_4 12,5 млн. крб. (33,3% статутного капіталу), та ОСОБА_9 12,5 млн. крб. (33,4% статутного капіталу). Державна реєстрація товариства проведена виконкомом міської ради народних депутатів. 13.26 березня 1999 року зареєстровані зміни до статуту ТОВ "Рецикл", які пов'язані із змінами складу засновників. Новий склад засновників: ОСОБА_3 - 125 грн. (33,3% статутного капіталу), ОСОБА_6 - 125 грн. (33,3% статутного капіталу), ОСОБА_4 - 125 грн. (33,3% статутного капіталу). Реєстрація здійснена реєстраційно-ліцензійною палатою Миколаївського міськвиконкому. З набранням чинності Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ТОВ "Рецикл" було включено до Єдиного Державного реєстру 09 січня 2007 року на підставі відомостей з реєстраційної картки форми №6, яка була заповнена та підписана ОСОБА_3 14.10 січня 2007 року видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи за №120658 серія А01. Рішенням загальних зборів Товариства від 18 грудня 2006 року №20 були внесені зміни до статуту ТОВ "Рецикл", а саме: визначено, що розміри вкладів учасників становлять по 50%. Вкладом ОСОБА_3 є обладнання вартістю 66500 грн., вкладом ОСОБА_6 - нежитлове приміщення картонажного цеху вартістю 66500 грн. 15.11 січня 2007 року державним реєстратором виконавчого комітету Миколаївської міської ради Назаровою О. В. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи та зареєстровано нову редакцію статуту ТОВ "Рецикл". 16. Вважаючи дії Державного реєстратора щодо вчинення запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про державну реєстрацію нової редакції Статуту ТОВ "Рецикл" протиправними, ОСОБА_3 звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним та скасування запису про державну реєстрацію нової редакції Статуту ТОВ "Рецикл", яка була зареєстрована 11 січня 2007 року за №152210500010012106.17. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року у справі №2а-5583/11/1470 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державного реєстратора виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Державного реєстратора Виконавчого комітету Миколаївської міської ради Назарової О. В., треті особи: ТОВ "Рецикл", ОСОБА_6 про визнання недійсним і скасування запису про державну реєстрацію. 18. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсним та скасовано запис про державну реєстрацію нової редакції статуту ТОВ "Рецикл" від 11 січня 2007 року за №152210500010012106.19. Листами від 20 березня 2014 року та від 02 квітня 2014 року ТОВ "Рецикл" зверталось до відповідача з вимогами внести зміни у Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року шляхом скасування запису про державну реєстрацію нової редакції статуту ТОВ "Рецикл" від 11 січня 2007 року за №152210500010012106.20. Державним реєстратором 27 березня 2014 року внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис "Скасування реєстраційної дії за судовим рішенням", яким скасовано реєстраційну дію від 11 січня 2007 року №152210500010012106 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного судуу справі №2а-5583/11/1470 від 27 лютого 2014 року. 21. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 22. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов виходили з того, що дії відповідача вчинені не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 23. Зокрема, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно ч. 1 ст. 31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи суд, у день набрання законної сили судовим рішенням, надсилає його юридичній особі - відповідачу для вжиття заходів до приведення установчих документів у відповідність із прийнятим судовим рішенням, а також державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Враховуючи постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі №2а-5583/11/1470, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність визнання недійсними та скасування даних у Записі 1 Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців стосовно даних про розмір статутного капіталу (фонду) ТОВ "Рецикл" 133000,00 грн., а також перелік фізичних осіб-засновників (учасників) цієї юридичної особи, розмір їх внесків до статутного фонду. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 24. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. 25. Зокрема, скаржник зазначив, що відповідно до ст. 145 Цивільного кодексу України, виключно до компетенції загальних зборів учасників Товариства належить внесення змін до статуту та розміру його статутного капіталу. 26. Крім цього, скаржник зазначає, що третя особа ОСОБА_4 виключена зі складу учасників Товариства, а відтак, визнання останньої учасником ТОВ "Рецикл" є порушенням вимог ст. 12, 14 Цивільного кодексу України, згідно яких особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї та примушує її прийняти на себе цивільні права та обов'язки учасника Товариства. 27. Також, скаржник зазначав, що оскаржуваними судовими рішеннями зменшений розмір його частки у статутному капіталі, як учасника Товариства, що суперечить вимогам ст. 116 Цивільного кодексу України. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 28. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах виходить з наступного. 29. Предметом оцінки у справі є дії державного реєстратора щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру про юридичну особу на підставі визначених законодавством документів, а не встановлення складу учасників ТОВ "Рецикл" чи розміру їх часток у статному капіталі. Отже, зважаючи на зміст позовних вимог, спір у цій справі виник між ТОВ "Рецикл" та державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції з приводу правомірності здійснення державним реєстратором дій, щодо внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та має розглядатись в порядку адміністративного судочинства. 30. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 31. Згідно ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року №755-IV (у редакції з 01 січня 2014 року, далі - Закон №755-IV), державний реєстратор - посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка відповідно до цього Закону від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. 32. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. 33. Згідно ч. 1 ст. 17 Закону №755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. 34. Відповідно ст. 31 Закону №755-IV у разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи, або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи суд у день набрання законної сили судовим рішенням надсилає його державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор у строк, що не перевищує двох робочих днів з дати надходження судового рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, якщо інше не встановлено судовим рішенням, та в той же день повідомляє органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України про внесення такого запису. 35. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду у справі №2а-5583/11/1470 від 27 лютого 2014 року визнано недійсним та скасовано запис про державну реєстрацію нової редакції статуту ТОВ "Рецикл", яка зареєстрована 11 січня 2007 року за №152210500010012106. Тобто, після скасування вказаної реєстрації, у Єдиному державному реєстрі мають бути відновлені відомості, які містилися в ньому до внесення скасованого у судовому порядку запису. 36. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що після скасування запису про державну реєстрацію нової редакції статуту Товариства від 11 січня 2007 року, відомості про юридичну особу ТОВ "Рецикл" мають містити інформацію згідно останньої редакції статуту такого Товариства. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, остання редакція статуту ТОВ "Рецикл" від 1999 року була затверджена рішенням загальних зборів та належним чином зареєстрована, а тому саме відомості відображені у статуті Товариства, має містити Єдиний державний реєстр. 37. Колегія суддів зазначає, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. 38. Щодо доводів викладених у касаційній скарзі, Суд виходить з того, що ці аргументи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. 39. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог. 40. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про задоволення позовних вимог. 41. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 42. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 43. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року у справі №814/3019/14 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Т. О. Анцупова судді В. М. Кравчук О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 16 травня 2019 року Київ справа №750/6796/17 адміністративне провадження №К/9901/29591/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Шарапи В. М., суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.09.2017 у складі судді Карапута Л. В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 у складі колегії суддів: Пилипенко О. Є. (головуючий), Глущенко Я. Б., Шелест С. Б. у справі №750/6796/17 за позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області третя особа про скасування постанови ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: 1. Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України (надалі - ОУПФ) звернулось до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (надалі - УДВС), про скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС Назаренко М. Б. ВП №52879220 від 05.07.2017 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 66,40 грн. 2. Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.09.2017, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено. 3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено: 3.1. Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.07.2016 визнано неправомірними дії ОУПФ з приводу відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок пенсії відповідно до статті 37-1 Закону України "Про державну службу" в редакції, що діяла на дату призначення пенсії, в розмірі 90% місячного заробітку, в зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим пенсіонерам на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013. Зобов'язано ОУПФ здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 37-1 Закону України "Про державну службу" в редакції, що діяла на дату призначення пенсії, в розмірі 90% місячного заробітку, починаючи з 01.06.2016, в зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим пенсіонерам на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 та виплатити заборгованість, що виникне внаслідок такого перерахунку. Визнано неправомірними дії ОУПФ з приводу відмови ОСОБА_1 у включенні до заробітку для обчислення пенсії матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань, а також індексації заробітної плати починаючи з 07.06.2016. Зобов'язано ОУПФ включити до заробітку ОСОБА_1 для обчислення пенсії за віком, призначеної в розмірі 90% від заробітної плати державного службовця, матеріальну допомогу на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань, а також індексацію заробітної плати, здійснити в зв'язку з цим донарахування до її пенсії починаючи з 07.06.2016.3.2. Деснянським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист у цій справі, який стягувачем пред'явлено до виконання до УДВС. 3.3. Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС Назаренко М. Б. прийнято постанову від ВП №52879220 від 05.07.2017 про стягнення з божника витрат виконавчого провадження. 3.4. У вказаній постанові зазначено, що витрати виконавчого провадження складають 66,40 грн., з них: друк 1 аркуша (папір включено) : 0,50 грн. х 8 = 4 грн. ; направлення рекомендованого листа (1 х 11,40 грн. = 11,40 грн.) ; плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження (1 х 51,00 грн. = 51,00 грн. ). 4. Суди попередніх інстанцій приймаючи оскаржувані судові рішення виходили з того, що приймаючи постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець діяв на підставі чинного законодавства та в межах наданих повноважень, а розрахунки, наведені в постанові, відповідають встановленим законодавством розмірам станом на дату їх обрахунку. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: 5. Позивачем подано касаційну скаргу на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.09.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. 5.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що суди попередніх інстанції не врахували, що позивач виконав судове рішення у добровільному порядку, про що повідомив відповідача листом від 26.12.2016. Також, на думку скаржника, дана постанова не містить належного обґрунтування та документального підтвердження понесення витрат виконавчого провадження. Посилається на відсутність у Пенсійного фонду України коштів, цільове призначення яких дозволяло б покривати такі витрати. 6. Відповідач заперечень на касаційну скарг не подав. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції: 7. Конституція України: Стаття 19: "<...> Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". 8. Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (надалі - Закон №1404-VIII): Стаття 42. Кошти виконавчого провадження "1. Кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; ... 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. 2. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. 3. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. ...Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. 4. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення". 9. Наказ Міністерства юстиції України "Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження" від 29.09.2016 №2830/5, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1300/29430 (надалі - НАКАЗ: I. Види витрат виконавчого провадження "1. Виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари. 2. Пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки) ; послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку. ...9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України №1404-VIII "Про виконавче провадження" плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження. II. Розміри витрат виконавчого провадження 1. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах. 2. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта". ...5. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати. ...7. Приватний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження на підставі документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг". Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: 10. З урахуванням статті 42 Закону №1404-VIII, витрати виконавчого провадження, як складова коштів виконавчого провадження, є витратами державного виконавця, пов'язаними з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, які стягуються з боржника. Види і розміри цих витрат визначені у Наказі №2830/5 і у разі необхідності їх примусового стягнення з боржника державним виконавцем виноситься відповідна ПОСТАНОВА: 11. Як встановлено судами попередніх інстанцій на основі досліджених доказів, описова частина оспорюваної постанови містить детальний розрахунок витрат, понесених державним виконавцем, із зазначенням їх видів та розміру усіх складових загальної суми. При цьому, розрахунки, наведені в оскаржуваній постанові, відповідають встановленим Наказом №2830/5 вимогам станом на дату їх обрахунку. 12. В аспекті спірних правовідносин та їх правового регулювання слід зауважити, що витратами виконавчого провадження є фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на поштову кореспонденцію, друк документів тощо). Ці витрати, на відміну від виконавчого збору, боржник повинен компенсувати незалежно від того, чи він виконав судове рішення у добровільному порядку, тому, доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються колегією суддів Верховного Суду. Правову позицію аналогічного змісту висловлено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.05.2019 у справі №751/5338/17, фактичні обставини якої є подібними до цієї. 13. Посилання скаржника на статтю 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (у відповідній редакції), якими заборонено використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом, відхиляються колегією суддів Верховного Суду, оскільки вказані норми спірних правовідносин не регулюють. Правову позицію аналогічного змісту висловлено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.04.2019 у справі №750/6793/17, фактичні обставини якої є подібними до цієї. 14. Згідно з частинами 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 15. Відтак, Верховний Суд позбавлений можливості переглядати судові рішення у касаційної порядку, інакше ніж на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин та/або самостійно встановлювати ці обставини чи приймати нові докази. 16. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що підтверджують факт проведення державним виконавцем дій з примусового виконання судового рішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності у боржника обов'язку сплатити витрати виконавчого провадження і аргументи касаційної скарги не спростовують доводів судів попередніх інстанції. 17. За приписами частини 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 18. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.09.2017 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 - залишенню без змін. ПОСТАНОВИВ: 19. Касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення. 20. Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.09.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 у справі №750/6796/17 за позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови залишити без змін. 21. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. ........................... ........................... ........................... В. М. Шарапа В. М. Бевзенко Н. А. Данилевич, судді Верховного Суду

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06.02.2018 Київ К/9901/1987/18 809/1915/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Мороз Л. Л., суддів: Бучик А. Ю., Гімона М. М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №809/1915/13-а за позовом ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Консерваторія", ОСОБА_2 про визнання протиправними дій і скасування державної реєстрації змін до установчих документів, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року, прийняту у складі головуючого судді Грицюка П. П., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Старунського Д. М., Багрія В. М., Кушнерика М. П., ВСТАНОВИВ: Позивач у позовній заяві просив суд: - визнати протиправними дії Коломийського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - Коломийське МУЮ в Івано-Франківській області), пов'язані з державною реєстрацією змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Консерваторія" в редакції від 20 лютого 2006 року; - скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Консерваторія" в редакції від 20 лютого 2006 року. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року, залишеною без зміни ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив вимогу про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Зокрема, заявник зазначив, що підставою для проведення державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ "Консерваторія" був протокол від 20 червня 2006 року №14 без нотаріально посвідченого документа про передання права засновника (учасника) іншій особі, як того вимагає частина тертя статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції від 2006 року), проте суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про правомірність дій державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації змін до статуту. Від відповідача та третіх осіб заперечень на касаційну скаргу або пояснень до суду касаційної інстанції не надійшло. Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами попередніх інстанцій, що 20 лютого 2006 року на зборах учасників ТОВ "Консерваторія" за участі голови зборів ОСОБА_3, з часткою 100 відсотків статутного фонду, та ОСОБА_2 розглянуто заяву ОСОБА_2 про вступ до складу учасників ТОВ "Консерваторія" та затвердження нової редакції Статуту. Збори постановили прийняти громадянина Росії ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ "Консерваторія" з часткою в статутному фонді Товариства, що дорівнює 1 250 000 грн. і передано йому учасником ТОВ "Консерваторія" ОСОБА_1 Таким чином до нового складу Учасників ТОВ "Консерваторія" ввійшли ОСОБА_2 (1 250 000 грн., 50 відсотків статутного фонду) та ОСОБА_1 (1 250 000 грн., 50 відсотків статутного фонду). Пунктом 2 уповноважено директора ТОВ "Консерваторія" ОСОБА_1 зареєструвати нову редакцію Статуту та виконати всі дії щодо перереєстрації змін Учасників ТОВ "Консерваторія". Статут Товариства від 20 лютого 2006 року підписано особисто ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Трачук Людмилою Владиславівною. У Статуті визначено статутний фонд Товариства, який сформовано за рахунок внесків Учасників та складається з основних та обігових, грошових засобів і становить 2 500 000 грн., по 1 250 000 грн. кожного Учасника ТОВ "Консерваторія". Встановлено, що протокол зборів, змінений статут товариства, реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи та оплату за вказані зміни підписано та заповнено особисто ОСОБА_1 20 лютого 2006 року. Згідно опису документів, для реєстрації змін до установчих документів державному реєстратору особисто ОСОБА_1 подано: реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів; нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу; оригінал установчих документів з відміткою про їх державну реєстрацію; копію квитанції, виданої банком; два примірники установчих документів у новій редакції. На підставі вказаних вище документів державним реєстратором виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області Андрійчуком М. І. проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Консерваторія" код ЄДРПОУ 31792487. Номер запису 11211050002000287. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що передача частки у статутному фонді товариства фактично відбулася і зміни у статутних документах проведені відповідачем правомірно. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Згідно з пунктом 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру. Пунктом 3 статті 4 даного Закону визначено, що зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові або місця проживання фізичної особи-підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом. Установчими документи є установчий акт, статут або засновницький договір, положення юридичної особи, які повинні містити відомості, передбачені законом (частина третя статті 8 Закону). Відповідно до частини першої статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи засновники (учасники) або уповноважений ними орган чи особа повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, яким затверджено зміни до установчих документів; оригінал установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію; два примірники змін до установчих документів юридичної особи та два примірники установчих документів у новій редакції, або два примірники установчих документів у новій редакції; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів. Також, частиною третьою статті 29 цього ж Закону встановлено, що у разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на розгляд відповідачу надавались усі необхідні документи для здійснення державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ "Консерваторія" в редакції від 20 лютого 2006 року, а тому у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації. Щодо відсутності нотаріального посвідченого рішення про переуступку частки у статутному фонді, на яку посилається позивач як на підставу для скасування реєстрації змін, вказується на наступне. Так, відповідно до статті 75 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом. Вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина. Пунктом 15 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5, встановлено, що при посвідченні правочинів і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством України (наприклад, при засвідченні справжності підпису на документі), нотаріус перевіряє справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Відповідно до пункту 16 Інструкції, нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо правочин, заява чи інший документ підписаний за відсутності нотаріуса, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним. Отже, для виготовлення нотаріально посвідченої копії заяви (рішення) про переуступку частки у статутному фонді, яка подається товариством для внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, необхідно оригінал заяви (рішення), справжність підпису фізичної особи на якому засвідчена нотаріусом, або учасник товариства повинен особисто підтвердити, що така заява підписана ним. Згідно з матеріалами справи позивач підписав та нотаріально завірив статут товариства зі зміненими частками у товаристві. Крім того, судами встановлено, що проведення зборів учасників ТОВ "Консерваторія" 20 лютого 2006 року, рішення щодо передачі частки в розмірі 50 відсотків ОСОБА_2 у ТОВ "Консерваторія", а також вчинення інших дій (заповнення та підписи документів) для проведення змін у статутних документах ОСОБА_1 не оскаржено. Враховуючи відсутність нормативно-визначених підстав для відмови в проведенні державним реєстратором дій щодо державної реєстрації змін до статуту ТОВ "Консерваторія", суд погоджується із висновками судів про правомірність дій державного реєстратора і, відповідно, про відсутність підстав для задоволення заявленого позову. Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Суд першої інстанції та апеляційний суд ухвалили судові рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів - без змін. Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року у справі №809/1915/13-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. Головуючий Л. Л. Мороз судді А. Ю. Бучик М. М. Гімон

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08 серпня 2019 року Київ справа №712/1690/17 провадження № К/9901/33773/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А., розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, третя особа - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, про скасування постанов державного виконавця, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Троян Т. Є., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Мацедонської В. Е., Лічевецького І. О., Мельничука В. П. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У лютому 2017 року Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області (надалі також УПФУ, позивач) звернулось до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (надалі також Управління ДВС, відповідач), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (надалі також Відділ ДВС), у якому просило: 1.1. скасувати постанову від 31 січня 2017 року про накладення штрафу в сумі 10200,00 гривень; 1.2. скасувати постанову від 30 січня 2017 року про стягнення виконавчого збору в сумі 12800,00 гривень; 1.3. скасувати постанову від 30 січня 2017 року про стягнення виконавчих витрат в сумі 99,58 гривень; 1.4. скасувати постанову від 2 лютого 2017 року про відкриття виконавчого провадження за постановою №51525092 та стягнення виконавчого збору в сумі 12800,00 гривень; 1.5. скасувати постанову від 2 лютого 2017 року про відкриття виконавчого провадження за постановою №51525092 та стягнення виконавчих витрат в сумі 99,58 гривень; 1.6. скасувати постанову від 2 лютого 2017 року про відкриття виконавчого провадження за постановою №51525092 та стягнення штрафу в розмірі 10200,00 гривень. 2. Позов мотивований невідповідністю спірних постанов державного виконавця Відділу ДВС як таких, що винесені з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження". 3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зауважив на тому, що спірні постанови винесено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 4. Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 5 лютого 2015 року у справі №712/357/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління ПФУ про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано дії відповідача щодо відмови позивачу в проведенні перерахунку, як інваліду 3-ї групи, основної державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до вимог статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 15 липня 2014 року; зобов'язано відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи у обсязі не нижче 6 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи у обсязі 50% розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до вимог статей 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 15 липня 2015 року. 5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року у справі №712/357/15-а змінено постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 5 лютого 2015 року, вказавши, що перерахунок та виплата державної та додаткової пенсії ОСОБА_1 у відповідності до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підлягають здійсненню відповідачем за період з 15 липня 2014 року по 2 серпня 2014 року включно; в решті постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2015 року залишено без змін. 6.29 жовтня 2015 року Соснівським районним судом м. Черкаси видано виконавчий лист №712/357/15-а, який було надано для виконання до Відділу ДВС. 7. За наслідком надходження до позивача постанови від 24 червня 2016 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Соснівського районного суду м. Черкаси у справі №712/357/15-а, листом від 11 липня 2016 року №10718/12 "Про виконання рішення суду" Управління ПФУ повідомило відповідача про проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 і нарахування до сплати 2762,81 гривень, а також про те, що виплата зазначених сум буде проведена при надходженні коштів з Державного бюджету. 8.30 січня 2017 року головним державним виконавцем Відділу ДВС Вакуленко С. М. винесено постанови ВП №51525092: про накладення штрафу, якою за невиконання рішення суду в повному обсязі накладено на боржника (Управління ПФУ) штраф на користь держави у розмірі 10200,00 гривень; про стягнення виконавчого збору, якою стягнуто з боржника (Управління ПФУ) виконавчий збір у розмірі 12800,00 гривень; про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, якою стягнуто з боржника (Управління ПФУ) витрати на проведення виконавчих дій у сумі 99,58 гривень. 9.2 лютого 2017 року головним державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанови про відкриття виконавчого провадження: ВП №53326109, якою відкрито виконавче провадження з виконання постанови від 30 січня 2017 року №51525092 про стягнення з Управління ПФУ виконавчого збору в розмірі 12800,00 гривень; ВП №53326042, якою відкрито виконавче провадження з виконання постанови від 30 січня 2017 року №51525092 про стягнення з Управління ПФУ витрат на проведення виконавчих дій в сумі 99,58 гривень; ВП №53326143, якою відкрито виконавче провадження з виконання постанови від 30 січня 2017 року №51525092 про накладення на Управління ПФУ штрафу на користь держави у розмірі 10200,00 гривень. ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 10. Соснівський районного суду м. Черкаси постановою від 25 квітня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, позов задовольнив частково: 10.1. скасував постанову державного виконавця від 30 січня 2017 року про накладення штрафу в сумі 10200 гривень (ВП 51525092); 10.2. скасував постанову державного виконавця від 2 лютого 2017 року про відкриття виконавчого провадження за постановою №51525092 та стягнення штрафу в розмірі 10200 гривень; 10.3. в решті позовних вимог відмовив. 11. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору в сумі 12800,00 гривень, про стягнення виконавчих витрат в сумі 99,58 гривень і відповідних постанов про відкриття виконавчого провадження, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що при винесенні постанов про стягнення виконавчого збору та виконавчих витрат відповідач діяв на підставі та в межах своїх повноважень, у відповідності до вимог чинного законодавства. ІV. Провадження в суді касаційної інстанції 12. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення з боку судів першої й апеляційної інстанції норм процесуального права та порушення ними норм матеріального права під час ухвалення рішень у частині відмови в позові. 13. У скарзі позивач просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції змінити в частині відмови в задоволенні позову. 14. Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 15. Ухвалені судами рішення в частині задоволення позовних вимог не є предметом касаційного оскарження. V. Оцінка Верховного Суду 16. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 17. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 18. Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 19. Згідно зі статтею 25 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що була чинною на час відкриття виконавчого провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. 20. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що була чинною на час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. 21. Відповідно до пункту 8 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом. 22. Згідно з частиною третьою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. 23. Пунктом 1 частини п'ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий збір не стягується, зокрема, за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. 24. Як установили суди, на виконанні у Відділі ДВС перебувало рішення суду про зобов'язання боржника (позивача) провести перерахунок та виплату у визначеному порядку, а не стягнення конкретно визначеного розміру суми боргу за невиплаченою пенсією. 25. Отже, пункт 1 частини п'ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" в даному випадку застосуванню не підлягає. 26. Загальний порядок виконання рішень судів про стягнення боргу врегульований положеннями статтями 48-62 Закону України "Про виконавче провадження", а виконання рішень немайнового характеру врегульовано положеннями статтями 63-67 вказаного Закону. 27. Згідно з частиною дев'ятою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. 28. Суди ж установили, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №712/357/15-а, виданого Соснівським районним судом м. Черкаси 29 жовтня 2015 року, закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" (надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону), що не є підставою для застосування пункту 9 частини першої статті 39 вказаного Закону. 29. Згідно зі статтею 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. 30. Як вже зазначено, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №712/357/15-а, виданого Соснівським районним судом м. Черкаси 29 жовтня 2015 року, закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", що є підставою для винесення державним виконавцем постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. 31. Чинним Законом України "Про виконавче провадження" передбачено негайне примусове виконання рішення суду боржником без надання будь-яких строків на самостійне виконання. Отже, боржник, не бажаючи нести відповідні затрати на сплату виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, має виконувати своє зобов'язання до надходження виконавчого документа до органу державної виконавчої служби. 32. Постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 30 січня 2017 року винесена головним державним виконавцем у виконавчому провадженні №51525092.33. Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5 затверджено види та розміри витрат виконавчого провадження. 34. Розрахунок витрат виконавчого провадження здійснено на підставі розрахунку витрат на проведення виконавчих дій, затвердженого 11 січня 2017 року начальником Відділу ДВС, у якому чітко визначено назви виконавчих дій, їх кількість та вартість. 35. При цьому позивач не спростовував розмір і складові стягнутих державним виконавцем витрат виконавчого провадження. Доводи ж касаційної скарги зводяться виключно до незгоди з постановою про стягнення виконавчого збору. 36. За такого правого регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в зазначеній частині. 37. Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують. 38. Отже, оскаржувані судові рішення в частині, що є предметом касаційного перегляду, ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 39. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VІІІ. Судові витрати 40. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області залишити без задоволення. 2. Постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі №712/1690/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. Головуючий М. І. Смокович судді В. М. Бевзенко Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 вересня 2018 року Київ справа №826/12737/17 адміністративне провадження №К/9901/55836/18, К/9901/52753/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Бучик А. Ю., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Савченко Марини Дмитрівни, Відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, приватного нотаріуса Незнайко Наталії Миколаївни, приватного нотаріуса Незнайка Євгена Вікторовича, державного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації Божок Олени Анатоліївни, державного реєстратора комунального підприємства "Центр сприяння бізнесу міста Києва" Петрушевської Ірини Валеріївни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Контіненталь" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Контіненталь" та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Євгена Вікторовича на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Каракашьяна С. К. від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кобаля М. І., Епель О. В., Карпушової О. В. від 14 травня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просить суд: - визнати протиправними дії державного реєстратора комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Савченко М. Д. - державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, від 06 жовтня 2016 року №10701050014001856; інші зміни, зміна складу або інформації про засновників; - зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за місцем реєстрації юридичної особи ТОВ "Контіненталь" (код ЄДРПОУ 31991712), скасувати запис/реєстраційну дію: "державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, від 06 жовтня 2016 року №10701050014001856; інші зміни, зміна складу або інформації про засновників, яка здійснена Савченко М. Д., комунальне підприємство "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області; - визнати протиправними дії державного реєстратора комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Савченко М. Д. - внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчі документи, від 06 жовтня 2016 року №10701070015001856; зміна керівника юридичної особи; - зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за місцем реєстрації юридичної особи ТОВ "Контіненталь" (код ЄДРПОУ 31991712), скасувати запис/реєстраційну дію: "внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчі документи, від 06 жовтня 2016 року №10701070015001856; зміна керівника юридичної особи, яка здійснена Савченко М. Д., комунальне підприємство "Подільський реєстраційний центр"; - визнати протиправними дії приватного нотаріуса Незнайка Є. В., внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, від 10 жовтня 2016 року №10701070016001856, зміна складу підписантів; - зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за місцем реєстрації юридичної особи ТОВ "Контіненталь" (код ЄДРПОУ 31991712), скасувати запис/реєстраційну дію: "внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, від 10 жовтня 2016 року №10701070016001856, яка здійснена приватним нотаріусом, Незнайком Є. В., зміна складу підписантів; - зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за місцем реєстрації юридичної особи ТОВ "Контіненталь" (код ЄДРПОУ 31991712), скасувати запис/реєстраційну дію: "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, 28 жовтня 2016 року, №10701050017001856, Божок О. А., Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, зміна видів діяльності"; - зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за місцем реєстрації юридичної особи ТОВ "Контіненталь" (код ЄДРПОУ 31991712), скасувати запис/ реєстраційну дію: "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, 31 жовтня 2016 року, №10701050018001856, Божок О. А., Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, зміна місцезнаходження"; - зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за місцем реєстрації юридичної особи ТОВ "Контіненталь" (код ЄДРПОУ 31991712), скасувати запис/реєстраційну дію: "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; 15 травня 2017 року, №10701070019001856, Петрушевська І. В. ; Комунальне підприємство "Центр сприяння бізнесу міста Києва"; зміна керівника юридичної особи"; - зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за місцем реєстрації юридичної особи ТОВ "Контіненталь" (код ЄДРПОУ 31991712), скасувати запис/реєстраційну дію: "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; 16 травня 2017 року, 3 10701070020001856, Петрушевська І. В. ; Комунальне підприємство "Центр сприяння бізнесу міста Києва"; зміна видів діяльності"; - зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за місцем реєстрації юридичної особи ТОВ "Контіненталь" (код ЄДРПОУ 31991712), скасувати запис/реєстраційну дію: "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, 10 листопада 2017 року, №10701050021001856; приватний нотаріус Незнайко Н. М., зміна місцезнаходження, зміна видів діяльності". Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є засновником ТОВ "Контіненталь", його було протиправно виключено з числа засновників, рішенням господарського суду, яке набуло законної сили, протоколи загальних зборів засновників, на підставі яких здійснено державну реєстрацію змін до державного реєстру юридичних осіб, визнано недійсними, відтак, позивач вважає, що відповідні реєстраційні дії є протиправними та підлягають скасуванню. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року адміністративний позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію змін складу або інформації про засновників до установчих документів від 06 жовтня 2016 року №10701050014001856, здійснену державним реєстратором Савченко М. Д. комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області; визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію зміни керівника юридичної особи від 06 жовтня 2016 року №10701070014001856, здійснену державним реєстратором Савченко М. Д. комунального підприємства "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області; визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію зміни складу підписантів, здійснену приватним нотаріусом Незнайком Є. В. 10 жовтня 2016 року №10701070016001856; визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію зміни видів діяльності, здійснену державним реєстратором Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації Божок О. А. 28 жовтня 2016 року №10701050017001856; визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію зміни місцезнаходження, здійснену державним реєстратором Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації Божок О. А. 31 жовтня 2016 року №10701050018001856. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Контіненталь" задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Окружним адміністративним судом міста Києва порушено норми процесуального права, зокрема, приватного нотаріуса Незнайка Є. В. не було належним чином повідомлений про те, що він є стороною по справі, а саме: відповідачем, та не було належним чином повідомлено про дату, час і місце призначеного судового засідання. Відтак, на підставі пункту 4 частини третьої статті 317 КАС України це є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду. При цьому у резолютивній частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року фактично залишено апеляційним судом без змін. частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відомості внесені відповідачами до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань підлягають скасуванню, оскільки були внесені на підставі рішень загальних зборів, які були визнані господарськими судами недійсними. Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2018 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у частині задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ "Контіненталь" та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В. звернулися із касаційними скаргами до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. У касаційній скарзі ТОВ "Контіненталь" просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким залишити частину позовних вимог без розгляду, а щодо іншої частини позовних вимог - повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовує вимоги касаційної скарги тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є. В., до якого також заявлено позовні вимоги, не було залучено судом першої інстанції до участі у справі, що є обов'язковою підставою для скасування судових рішень. Крім того, скаржник зазначає, що суди не врахували та не надали належної правової оцінки тому, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, а також тому, що рішення господарського суду набуло законної сили у часі пізніше, ніж здійснено оскаржувані реєстраційні дії, відтак, відсутні підстави для визнання таких дій протиправними. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В. у касаційні скарзі просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи це тим, що його не було залучено до участі у справі судом першої інстанції та його процесуальний статус взагалі не визначено судами. Також посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що на момент вчинення оскаржуваної реєстраційної дії, він діяв на підставі та відповідно до вимог Закону, відтак, визнання таких дій протиправними є необґрунтованим. Від ОСОБА_2 надійшли відзиви на касаційні скарги ТОВ "Контіненталь" та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є. В., у яких зазначається про законність рішень судів попередніх інстанцій та необґрунтованість вимог касаційних скарг. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТОВ "Контіненталь" про визнання недійними рішень загальних зборів. Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/21591/16 від 22 лютого 2017 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 червня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 09 листопада 2017 року було: - визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Контіненталь", які були проведені 03 жовтня 2016 року та оформлені протоколом позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Контіненталь" від 03 жовтня 2016 року №03/10-16/1; - визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Контіненталь", які були проведені 03 жовтня 2016 року та оформлені протоколом позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Контіненталь" від 03 жовтня 2016 року №03/10- 16/2; - визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Контіненталь", які були проведені 03 жовтня 2016 року та оформлені протоколом позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Контіненталь" від 03 жовтня 2016 року №03/10- 16/3. Зазначені судові рішення, згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Вищого господарського суду України від 09 листопада 2017 року, мотивовані тим, що неприйняття позивачем участі у загальних зборах відповідача не може бути підставою для його виключення із складу учасників товариства. З огляду на викладене, господарські суди дійшли висновків, що рішення позачергових загальних зборів ТОВ "Контіненталь" про виключення ОСОБА_2 зі складу учасників товариства прийняте за відсутності підстав, визначених статтею 64 Закону України "Про господарські товариства", а також, що інші спірні рішення, прийняті загальними зборами після неправомірного виключення позивача, не є законними. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 16 листопада 2017 року №100357302, на підставі протоколів загальних зборів учасників ТОВ "Контіненталь", які були у подальшому визнані господарськими судами недійсними, здійснено такі реєстраційні дії: 1. Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 06 жовтня 2016 року, №10701050014001856; Савченко М. Д. ; Комунальне підприємство "Подільський реєстраційний центр"; інші зміни, зміна складу або інформації про засновників. 2. Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; 06 жовтня 2016 року, №10701070015001856; Савченко М. Д. ; Комунальне підприємство "Подільський реєстраційний центр"; зміна керівника юридичної особи. 3. Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; 10 жовтня 2016 року, №10701070016001856; Незнайко Є. В. ; Приватний нотаріус Незнайко Є. В. ; зміна складу підписантів. 4. Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 28 жовтня 2016 року, №10701050017001856; Божок О. А.; Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація; зміна видів діяльності. 5. Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 31 жовтня 2016 року, №10701050018001856; Божок О. А.; Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація; зміна місцезнаходження. 6. Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; 15 травня 2017 року, №10701070019001856; Петрушевська І. В. ; Комунальне підприємство "Центр сприяння бізнесу міста Києва"; зміна керівника юридичної особи. 7. Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; 16 травня 2017 року, №10701070020001856; Петрушевська І. В. ; Комунальне підприємство "Центр сприяння бізнесу міста Києва"; зміна видів діяльності. 8. Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 10 листопада 2017 року, №10701050021001856; Незнайко Н. М. ; Приватний нотаріус Незнайко Н. М. ; зміна місцезнаходження, зміна видів діяльності. 31 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Подільської районної в місті Києві Державної адміністрації щодо проведення реєстраційних дій на підставі судового рішення, яке набуло законної сили. Листом від 03 листопада 2017 року №106-106/ОП/П-835-3148 Подільська районна в місті Києві Державна адміністрація фактично відмовила у проведені реєстраційних дій на тій підставі, що направлені заявником рішення господарських судів не зобов'язують державного реєстратора вчинити реєстраційні дії або скасувати раніше зроблений реєстраційний запис. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2018 року, якою скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, відповідає не повністю, а вимоги касаційних скарг є частково обґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Повноваження державного реєстратора у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Так, відповідно до частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі: 1) документів, що подаються заявником для державної реєстрації; 2) судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, щодо визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; 3) рішень, прийнятих за результатами оскарження в адміністративному порядку відповідно до статті 34 цього Закону. Вичерпний перелік підстав для відмови у здійснення державної реєстрації міститься у частині першій статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Зокрема, встановлено, що підставами для відмови у державній реєстрації є: 1) документи подано особою, яка не має на це повноважень; 2) у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії; 3) у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення про арешт корпоративних прав - у разі державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв'язку із зміною частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи; 3-1) заяву про державну реєстрацію змін до відомостей Єдиного державного реєстру, пов'язаних із зміною засновників (учасників) юридичної особи у зв'язку із зміною частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, подано щодо засновника (учасника), який на момент подання заяви внесений до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці, крім випадку збільшення розміру такої частки; 4) не усунуто підстави для зупинення розгляду документів протягом встановленого строку; 5) документи суперечать вимогам Конституції та законів України; 6) документи суперечать статуту громадського формування; 7) порушено встановлений законом порядок створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи; 8) невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону; 9) щодо засновника (учасника) юридичної особи, що створюється, проведено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації; 10) щодо юридичної особи, стосовно якої подано заяву про державну реєстрацію змін до відомостей Єдиного державного реєстру, пов'язаних із зміною засновників (учасників) юридичної особи, проведено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації; 11) документи для державної реєстрації припинення юридичної особи подані: раніше строку, встановленого цим Законом; щодо юридичної особи, що припиняється в результаті її ліквідації та є засновником (учасником) інших юридичних осіб та/або має не закриті відокремлені підрозділи, та/або є засновником третейського суду; в Єдиному державному реєстрі відсутній запис про державну реєстрацію юридичної особи, утвореної шляхом реорганізації в результаті злиття, приєднання або поділу; щодо акціонерного товариства, стосовно якого надійшли відомості про наявність нескасованої реєстрації випуску акцій; щодо юридичної особи - емітента цінних паперів, стосовно якого надійшли відомості про наявність нескасованих випусків цінних паперів; щодо юридичної особи, що ліквідується, стосовно якої надійшли відомості про наявність заборгованості із сплати податків і зборів та/або наявність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; щодо юридичної особи, що реорганізується, стосовно якої надійшли відомості про наявність заборгованості із сплати податків і зборів та/або наявність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та відсутній узгоджений план реорганізації юридичної особи; щодо юридичної особи, стосовно якої надійшли відомості про наявність заборгованості із сплати страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування; щодо юридичної особи, що припиняється в результаті ліквідації, стосовно якої надійшли відомості про відкрите виконавче провадження; щодо юридичної особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство; 12) статут товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю поданий зі змінами, прийнятими без врахування голосів, які припадають на частку померлого учасника товариства. Системний аналіз викладених правових норм дає підстави дійти до висновку, що законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Верховним Судом у постанові від 27 березня 2018 року у справі №826/4947/16. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, крім внесення змін до інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи, у тому числі, кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) її засновника, якщо засновник - юридична особа, про місцезнаходження та про здійснення зв'язку з юридичною особою; 7) документ про сплату адміністративного збору - у випадках, передбачених статтею 36 цього Закону; 8) установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі; 10) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи; 11) заява про обрання юридичною особою спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційна заява про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість, та/або заява про включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій за формами, затвердженими відповідно до законодавства, - за бажанням заявника у разі внесення до установчих документів змін, які впливають на систему його оподаткування. Отже, зі змісту наведених правових норм вбачається, що внесення відомостей до Єдиного державного реєстру здійснюється державним реєстратор на підставі поданих заявником документів або на підставі визначеного переліку судових рішень, які набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в державному реєстрі. Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами у справі, що для здійснення оскаржуваних реєстраційних дій заявником було подано всі, передбачені статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", документи. Частиною другою статті 25 цього Закону передбачено, що порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, включає: 1) заповнення форми заяви про державну реєстрацію - у разі подання документів особисто заявником (за бажанням заявника) ; 2) прийом документів за описом - у разі подання документів у паперовій формі; 3) виготовлення копій документів в електронній формі - у разі подання документів у паперовій формі; 4) внесення копій документів в електронній формі до Єдиного державного реєстру; 5) перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду документів; 6) перевірку документів на наявність підстав для відмови в державній реєстрації; 7) прийняття рішення про проведення реєстраційної дії - для громадських формувань, символіки та засвідчення факту наявності всеукраїнського статусу громадського об'єднання; 8) проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови в державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 9) формування та оприлюднення на порталі електронних сервісів виписки, результатів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації та установчих документів; 10) видача за бажанням заявника виписки з Єдиного державного реєстру у паперовій формі за результатами проведеної реєстраційної дії (у разі подання заяви про державну реєстрацію у паперовій формі). На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації на підставі перевірки вичерпного переліку документів лише засвідчує факт, тобто виконує функцію легалізації події. Виконання цієї функції не передбачає і не наділяє його повноваженнями перевірки (контролю) документи за іншими критеріями, ніж визначені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року у справі №21-3452а15. Разом з тим, визнання рішенням господарського суду, яке набуло законної сили, недійсними протоколів, прийнятих на загальних зборах ТОВ "Контіненталь", на підставі яких було здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, є підставою для скасування такої державної реєстрації відповідно до частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". На цій підставі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що ефективним способом захисту прав позивача у даному випадку є скасування реєстраційних записів, які були вчинені на підставі визнаних недійсними судовим рішенням протоколів загальних зборів ТОВ "Контіненталь". Однак, як вбачається зі змісту резолютивної частини оскаржуваних судових рішень, суди помилково визнали відповідні реєстраційні дії протиправними з моменту їх вчинення, оскільки на момент державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу (жовтень 2016 року) не існувало підстав для відмови у їх здійсненні, визначених частиною першою статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Відтак, оскільки рішення господарського суду, яким визнано недійсними протоколи загальних зборів ТОВ "Контіненталь", набуло законної сили у червні 2017 року, є підстави для визнання недійсними та скасування відповідних реєстраційних дій саме з дати виникнення правової підстави, тобто набрання законної сили рішенням господарського суду, а саме: з 20 червня 2017 року. Відповідно до пункту третього частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. У силу частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на це, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг та зміни мотивувальної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, якою скасовано Рішення Окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, зокрема, щодо визнання державної реєстрації внесення змін до відомостей про юридичну особу протиправною з 20 червня 2017 року. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржників з приводу того, що приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є. В. не було залучено до участі у справі у суді першої інстанції, оскільки дане питання досліджувалось у суді апеляційної інстанції та стало підставою для скасування судом рішення Окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, як такого, що прийняте з порушенням норм процесуального права. Разом з тим, апеляційний суд визначив статус Незнайка Є. В., як відповідача, своєчасно та у належній формі повідомив про час та місце перегляду справ в апеляційному порядку з наданням інших процесуальних прав відповідача. Стосовно доводів скаржника про те, що судами не враховано пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи слідує, що рішення господарського суду, яке стало підставою для скасування оскаржуваної державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, набуло законної сили у червні 2017 року, тоді як до суду позивач звернувся у жовтні 2017 року, тобто з дотриманням встановленого статтею 122 КАС України шестимісячного строку звернення до адміністративного суду. Відтак, доводи скаржників у цій частині колегія суддів відхиляє. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" ( №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про те, що касаційні скарги ТОВ "Контіненталь" та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є. В. підлягають частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - зміні у мотивувальній частині, зокрема, щодо визнання відповідних реєстраційних дій протиправними з 20 червня 2017 року, та залишенню без змін в іншій частині. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Контіненталь" та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Євгена Вікторовича задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, якою скасовано Рішення Окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови. В іншій частині Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, якою скасовано Рішення Окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: А. Ю. Бучик Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 березня 2018 року м. Київ справа №522/21056/16-а провадження № К/9901/16694/18, К/9901/16695/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів: Коваленко Н. В., Кравчука В. М., розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №522/21056/16-а за позовом ОСОБА_2 до управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, треті особи - прокуратура Одеської області, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Алькор", про скасування державної реєстрації рішень щодо припинення юридичної особи за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Крусяна А. В., Вербицької Н. В., Джабурія О. В. ) від 07 серпня 2017 року, УСТАНОВИВ: І. ПРОЦЕДУРА 1. У листопаді 2016 року ОСОБА_5, діючи на підставі договору про надання правової допомоги від 28 жовтня 2016 року в інтересах ОСОБА_2 (учасника (засновника) ТОВ фірма "Алькор ") звернувся до суду з позовом до управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, треті особи - прокуратура Одеської області, ТОВ фірма "Алькор", у якому просив: - скасувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис від 25 жовтня 2011 року №15561100011001592 щодо внесення рішення засновників (учасників) ТОВ фірма "Алькор", ЄДРПОУ 31460994, від 25 жовтня 2011 року про припинення юридичної особи в результаті ліквідації; - скасувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис від 29 грудня 2011 року №15561110012001592 щодо державної реєстрації припинення ТОВ фірма "Алькор" в результаті ліквідації. 2. В обґрунтування вказаних вимог представник позивача зазначав, що проведення державної реєстрації припинення ТОВ фірма "Алькор" відбулось з порушенням норм Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" (у редакції, що діяла на момент проведення державної реєстрації). Представник позивача вказував, що рішення про припинення ТОВ фірма "Алькор" прийняте не уповноваженим органом товариства, оскільки єдиним вищим органом управління товариства є загальні збори учасників товариства, а не збори учасників. Фактично, ОСОБА_2 виконував функції ліквідатора, який самостійно приймав рішення, у той час як усі рішення з питань ліквідації товариства повинні були прийматись комісією. 3. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено: - скасовано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис від 25 жовтня 2011 року №15561100011001592 щодо внесення рішення засновників (учасників) ТОВ фірма "Алькор", ЄДРПОУ 31460994, від 25 жовтня 2011 року про припинення юридичної особи в результаті ліквідації; - скасовано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис від 29 грудня 2011 року №15561110012001592 щодо державної реєстрації припинення ТОВ фірма "Алькор" в результаті ліквідації. 4. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року апеляційну скаргу прокуратури Одеської області задоволено частково. Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року скасовано та прийнято у справі ухвалу, якою позов ОСОБА_2 до управління Державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, треті особи прокуратура Одеської області, ТОВ фірма "Алькор" про скасування державної реєстрації рішень щодо припинення юридичної особи залишено без розгляду. 5.06 лютого 2018 року до Верховного Суду було передано з Вищого адміністративного суду України касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року у справі №522/21056/16-а, за якими ухвалами судді Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2017 року та від 11 вересня 2017 року, відповідно відкрито касаційне провадження. 6. У касаційних скаргах скаржники, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм процесуального права, просять скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року та залишити в силі постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року. 7.19 вересня 2017 року від управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради надійшло до суду заперечення на касаційну скаргу, у якому відповідач просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Заперечення обґрунтовано тим, що оскільки прокуратура Одеської області та управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради приєдналися до апеляційної скарги у передбаченому Законом порядку, вони не можуть бути, з будь-яких підстав, позбавленні права щодо судового розгляду їх апеляційних вимог. Відповідач вказує, що враховуючи значний суспільний інтерес територіальної громади м. Одеси щодо законності вирішення даної справи по суті, а також те, що її підтримували у встановленому законом порядку сторони, суд правомірно вирішив питання про розгляд апеляційної скарги. 8. У касаційних скаргах клопотань заявлено не було. 9. Ухвалами Верховного Суду від 12 та від 22 березня 2018 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року у справі №522/21056/16-а прийнято до провадження та об'єднано вказані касаційні скарги в одне провадження. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ фірма "Алькор" ЄДРПОУ 31460994 зареєстрована державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 15561200000001592 від 06 квітня 2001 року. 11. Згідно зі змінами до статуту ТОВ фірма "Алькор" зареєстрованими у ЄДР 13 жовтня 2011 року за №1556105001001592, єдиним засновником учасником товариства був позивач ОСОБА_2, який мав частку у статутному капіталі товариства у розмірі 20 000 грн., що становило 100% статутного капіталу товариства. 12.25 жовтня 2011 року державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради внесено запис №15561100011001592 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо внесення рішення засновників (учасників) ТОВ фірма "Алькор" про припинення юридичної особи в результаті ліквідації. 13.29 грудня 2011 року державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради внесено запис №15561100012001592 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державної реєстрації припинення ТОВ фірма "Алькор" в результаті ліквідації. 14. Не погоджуючись із такими діями відповідача, 09 листопада 2016 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом про скасування вказаних записів. 15. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року записи про внесення рішення засновників (учасників) ТОВ фірма "Алькор" про припинення юридичної особи в результаті ліквідації та щодо державної реєстрації припинення ТОВ фірма "Алькор" в результаті ліквідації - скасовано. 16. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що запис від 25 жовтня 2011 року щодо внесення рішення засновників (учасників) ТОВ фірма "Алькор" про припинення юридичної особи в результаті ліквідації підлягає скасуванню, оскільки він внесений на підставі рішення (оформленого протоколом №18 від 25 жовтня 2011 року) зборів учасників ТОВ фірма "Алькор", а не єдиним уповноваженим органом управління товариства, - загальними зборами учасників товариства; та запис державної реєстрації припинення ТОВ фірма "Алькор" в результаті ліквідації від 29 грудня 2011 року здійснений на підставі документів, які не відповідали вимогам законодавства, та були надані не в повному обсязі. 17. Не погодившись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6, подав апеляційну скаргу. 18. У подальшому, до вказаної апеляційної скарги приєдналися прокуратура Одеської області та управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради. 19. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року відмовлено ОСОБА_2 у прийнятті заяви про відмову від апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження, оскільки прокуратура Одеської області та управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, які приєдналися до апеляційної скарги, заперечували проти такого закриття. 20.01 серпня 2017 року прокуратура Одеської області подала апеляційну скаргу на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року. У вказаній апеляційній скарзі прокурор посилається на необхідність представництва прокуратурою інтересів держави в особі управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, яке наділене державою здійснювати владні повноваження у даних правовідносинах, та неналежно виконало свої обов'язки, оскільки не оскаржило у передбаченому законом порядку спірну постанову суду у даній справі. 21. У вказаній апеляційній скарзі, прокуратурою Одеської області було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року. Клопотання обґрунтовано тим, що органи прокуратури участь у розгляді даної справи у Приморському районному суді м. Одеси не приймали, а про її існування їм стало відомо 29 червня 2017 року з листа Одеського апеляційного адміністративного суду та доданої до нього копії ухвали від 26 червня 2017 року, якою прокуратуру Одеської області залучено до участі у справі у якості третьої особи. 22. Подання цієї апеляційної скарги з пропуском строку на апеляційне оскарження прокуратурою обґрунтовано тим, що в ході апеляційного розгляду даної справи позивач відмовлявся від апеляційної скарги та наполягав на закритті апеляційного провадження, до якої приєдналися прокуратура Одеської області та управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради. IІI. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 23. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з наступного. 24. Відповідно до ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності. 25. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. 26. В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців. 27. У відносинах проведення державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань орган місцевого самоврядування виступає як суб'єкт з делегованими державою повноваженнями щодо проведення реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а відтак даний позов за предметною підсудністю підлягає розгляду окружним адміністративним судом. 28. У зв'язку з наведеним суду апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року ухвалена неповноважним судом, що є безумовною підставою для її скасування та ухвалення нового РІШЕННЯ: 29. Водночас надаючи оцінку діям відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань спірних записів судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для внесення записів до Єдиного державного реєстру стало рішення зборів учасників товариства оформлене протоколом від 25 жовтня 2011 року №18, яке приймалося єдиним засновником (учасником) товариства ОСОБА_2 30. Судом апеляційної інстанції встановлено, що державним реєстратором у повній відповідності до вимог законодавства, на підставі належним чином складених документів, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис від 25 жовтня 2011 року №15561100011001592 щодо внесення рішення засновників (учасників) ТОВ фірма "Алькор", ЄДРПОУ 31460994, від 25 жовтня 2011 року про припинення юридичної особи в результаті ліквідації; та запис від 29 грудня 2011 року №15561110012001592 щодо державної реєстрації припинення ТОВ фірма "Алькор" в результаті ліквідації. 31. Водночас поновлення діяльності ТОВ фірма "Алькор" на підставі безпідставно скасованих постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року спірних записів державного реєстратора від 25 жовтня 2011 року №15561100011001592 та від 29 грудня 2011 року №15561110012001592, призвело до протиправного поновлення діяльності підприємства та здійснення управлінням державної реєстрації дій, з приводу поновлення діяльності підприємства, реєстрації змін до установчих документів щодо управлінських функцій ТОВ фірма "Алькор", у протиріч вимогам законодавства. 32. При цьому надаючи оцінку питанню дотримання позивачем строків звернення до суду з адміністративним позовом, судом апеляційної інстанції встановлено, що 09 листопада 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про оскарженням реєстраційних дій від 25 жовтня 2011 року та від 29 грудня 2011 року, які відбулися за його особистим волевиявленням. 33. Згідно із ч. 1, 2 ст. 99 КАС України (у редакції, чинній станом на час розгляду справи судами) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. 34. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 99 КАС України). 35. Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється УХВАЛА: 36. Оскільки позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, а питання про його поновлення не порушувалося, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої та залишення позовних вимог без розгляду. IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ 37. У касаційній скарзі представник позивача - ОСОБА_5 зазначає, що апеляційна скарга на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року була подана іншим представником ОСОБА_2, якого позивач на подання апеляційної скарги не уповноважував. У зв'язку з вказаним, ОСОБА_2 надіслав до суду апеляційної інстанції клопотання про відмову від апеляційної скарги, яке суд відмовився розглядати та залучив до участі прокуратуру Одеської області та ТОВ фірма "Алькор" в якості третіх осіб. 38. На думку представника позивача, вказаними діями суд апеляційної інстанції "зобов'язав позивача розглядати апеляційну скаргу, яку він не підтримує та не хоче щоб її розглядали". 39. Скаржник вказує на зацікавленість колегії суддів апеляційного суду у вирішенні даної справи, оскільки апеляційне провадження на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року було відкрито за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_6, який не мав повноважень на підписання апеляційної скарги. 40. При цьому, відкриваючи апеляційне провадження на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року за апеляційною скаргою прокуратури Одеської області та ухвалюючи оскаржуване рішення судом апеляційної інстанції у порушення вимог ст. 186, 189 КАС України не було враховано, що апеляційна скарга подана з порушенням строків на апеляційне оскарження. 41. Скаржник вказує, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою прокурор вийшов за межі повноважень, які визначені у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". 42. На думку представника позивача, помилковим є також висновок суду апеляційної інстанції, що даний адміністративний спір підлягав вирішенню в Одеському окружному адміністративному суді. 43. У касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що розглянувши дану справу за його відсутності суд апеляційної інстанцій позбавив його, як учасника ТОВ фірма "Алькор", введеного до складу часників товариства, прав передбачених ст. 10, 54 Закону України "Про господарські товариства". IV. ОЦІНКА СУДУ 44. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного. 45. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. 46. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 47. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 48. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування норм права. 49. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки 09 листопада 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом про оскарженням реєстраційних дій від 25 жовтня 2011 року та від 29 грудня 2011 року, які відбулися за його особистим волевиявленням, останнім пропущено шестимісячний строк звернення до суду. 50. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. 51. Водночас, звернувшись до суду з цим позовом, позивач питання про поновлення строку звернення до суду не порушував. 52. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування постанови суду першої інстанції та залишення позовних вимог без розгляду, з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду. 53. Разом з тим вірним є висновок суду апеляційної інстанції що в силу приписів ст. 17, 18 КАС України ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" постанова Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року ухвалена неповноважним судом, оскільки даний спір підсудний Одеському окружному адміністративному суду. 54. Оцінюючи доводи ОСОБА_2 наведені ним у касаційній скарзі, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою прокурор вийшов за межі повноважень, які визначені у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", колегія суддів виходить з наступного. 55. Відповідно ч. 2 ст. 60 КАС України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави. 56. Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ч. 2 або 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". 57. Згідно з ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. 58.20. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті. 59. За змістом наведених норм, обов'язок щодо обґрунтування прокурором необхідності представництва в суді законних інтересів держави, виникає у нього у випадку звернення ним до суду з адміністративним позовом (поданням), або вступу у справу за своєю ініціативою. 60. Як свідчать матеріали справи, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року прокуратуру Одеської області залучено до участі у справі в якості третьої особи. 61. Відповідно до ч. 2 ст. 54 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, мають права та обов'язки, визначені у ст. 49 цього Кодексу. 62. Особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржувати судові рішення у частині, що стосуються їх інтересів (п. 10 ч. 3 ст. 49 КАС України). 63. Тому, оскільки прокуратура Одеської області була залучена до участі у розгляді справи в якості третьої особи за ініціативою суду, то вона мала повноваження щодо подання апеляційної скарги на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року. 64. Посилання ОСОБА_2 наведені ним у касаційній скарзі, що відриваючи апеляційне провадження на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року за апеляційною скаргою його представника ОСОБА_6 та відмовляючи позивачу у задоволенні клопотання про відмову від апеляційної скарги, "апеляційний суд змусив його розглядати апеляційну скаргу, яку він не підтримує" є безпідставними з огляду на таке. 65. Так, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року апеляційне провадження, відкрите за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2, - ОСОБА_6, до якої приєдналися прокуратура Одеської області та управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року - закрито, як помилково відкрите. 66. Посилання ОСОБА_2 на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 186, 189 КАС України при відкритті апеляційного провадження, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки, в силу вимог ч. 2 ст. 350 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. 67. При цьому, посилання ОСОБА_4 у касаційній скарзі на те, що розглянувши дану справу за його відсутності суд апеляційної інстанцій позбавив його, як учасника ТОВ фірма "Алькор", введеного до складу часників товариства, прав передбачених ст. 10, 54 Закону України "Про господарські товариства" є безпідставними, оскільки ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року ТОВ фірма "Алькор" було залучено до участі у справі в якості третьої особи, що узгоджується з вимогами ст. 58 цього Закону. 68. Оцінюючи всі інші доводи скаржників, колегія суддів виходить з того, що вони досліджувалися судом апеляційної інстанції з наданням їм належної правової оцінки. 69. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі про залишення адміністративного позову без розгляду. 70. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 71. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст. 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд, - УХВАЛИВ: Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року у справі №522/21056/16-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Т. О. Анцупова судді Н. В. Коваленко В. М. Кравчук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 02 жовтня 2018 року Київ справа №806/2375/17 адміністративне провадження №К/9901/3915/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бучик А. Ю., суддів: Гімона М. М., Мороз Л. Л., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Мацького Є. М., Шевчук С. М., Шидловського В. Б. від 13.12.2017 у справі №806/2375/17 за позовом Засновника товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми "Рушничок" Бондарчук Зої Петрівни до Державного реєстратора Департаменту реєстрації Житомирського міськвиконкому Головні Олега Вікторовича, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконною державну реєстрацію змін до установчих документів та скасування реєстраційних дій, визнання незаконною відмову, зобов'язання здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів, УСТАНОВИВ: Засновник товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми "Рушничок" Бондарчук З. П. звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати незаконною державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ фірми "Рушничок" від 02.08.2017 та скасування реєстраційні дії №13051050070002597 і №13051070071002597, визнати незаконною відмову державного реєстратора Департаменту реєстрації Житомирського міськвиконкому Головні Олега Вікторовича від 16.05.2017 у державній реєстрації змін до установчих документів у відповідності до судових рішень. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.09.2017 у задоволенні позовної заяви відмовлено. Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу. Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 зупинено провадження у справі за позовом Засновника товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми "Рушничок" Бондарчук З. П. до Державного реєстратора Департаменту реєстрації Житомирського міськвиконкому Головні Олега Вікторовича за участю третьої особи ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням в господарській справі №906/976/17. Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, третя особа подала касаційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. У відповідності до п.3 ч.1 ст.156 КАС України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Судом встановлено, що 12.12.2017 від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №906/976/17. Встановлено, що в провадженні Господарського суду Житомирської області знаходиться справа №906/976/17 за позовом Бондарчук З. П. до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми "Рушничок" про визнання позачергових загальних зборів товариства неповноважними, а прийнятих на них рішень недійсними, зобов'язати скасувати реєстраційні дії від 02.08.2017 року. Предметом позову у справі №906/976/17 є визнання позачергових загальних зборів товариства неповноважними та прийнятих на них рішень недійсними. Відтак зобов'язання скасувати реєстраційні дії від 02.08.2017 року на підставі прийнятих рішень впливає на розгляд справи №806/2375/17, предметом якої є визнання незаконної державної реєстрації змін до установчих документів та скасування реєстраційних дій, визнання незаконною відмову, зобов'язання здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів, оскільки господарським судом можуть бути встановлені обставини, що є підставами для скасування державної реєстрації змін до установчих документів на підставі заяви від 02.08.2017. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується про наявність підстав для зупинення провадження у справі, так як визначення правомірності проведення державної реєстрації змін до установчих документів неможливе без визначення правомірності ухвалення відповідних рішень загальними зборами товариства. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись ст. ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року - без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А. Ю. Бучик М. М. Гімон Л. Л. Мороз, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 лютого 2019 року Київ справа №521/21820/16-а адміністративне провадження №К/9901/34819/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Алєксєєвої Олени Олексіївни про скасування реєстраційної дії про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі судді Домусчі С. Д. від 04 вересня 2017 року, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Малиновського районного суду міста Одеса з позовом до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Алєксєєвої Олени Олексіївни (далі - приватний нотаріус Алєксєєва О. О., відповідач), в якому просила скасувати реєстраційну дію від 21 грудня 2016 року про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Весна - новоселів 53", приватного нотаріуса Алєксєєвої О. О. та запис в Єдиному державному реєстрі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09 жовтня 2015 року було зареєстровано Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Весна-Новоселів 53" (ЄДРПОУ 40059165). 22 грудня 2016 року приватний нотаріус Алєксєєва О. О. здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (щодо проведення реєстрації зміни керівника юридичної особи). Вважає, що приватним нотаріусом при вчиненні реєстраційної дії не було дотримано вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон №755-IV), а саме: частини другої статті 14 цього Закону, де вказується, що у разі подання документів представником додатково подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, що посвідчує його повноваження. Проте в матеріалах реєстраційної справи відсутній документ, що посвідчував повноваження заявника. Пунктом 1 частини першої статі 28 Закону №755-IV передбачена відмова у державній реєстрації, якщо документи подано особою, яка не мала на це повноважень. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 30 березня 2017 року позов задоволено частково, зокрема: скасовано реєстраційну дію приватного нотаріуса Алєксєєвої О. О., вчинену 21 грудня 2016 року, про державну реєстрацію змін до відомостей що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (щодо проведення реєстрації зміни керівника юридичної особи), що не пов'язані зі змінами в установчих документах Об'єднання Співвласників Багатоквартирного Будинку "Весна-Новоселів 53", та скасовано запис в Єдиному державному реєстрі. частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що протокол загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку "Весна-Новоселів 53" від 11 грудня 2016 року не відповідає вимогам статті 15 Закону №755-IV, а реєстраційна дія вчинена приватним нотаріусом Алєксєєвою О. О. 21 грудня 2016 року про державну реєстрацію змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (щодо проведення реєстрації зміни керівника юридичної особи), що не пов'язані зі змінами в установчих документах Об'єднання Співвласників Багатоквартирного Будинку "Весна-Новоселів 53", та запис в Єдиному державному реєстрі підлягають скасуванню. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 30 березня 2017 року повернуто апелянту. Дане рішення мотивоване тим, що ухвалою від 19 травня 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд залишив без руху апеляційну скаргу та надав строк для усунення недоліків апеляційної скарги до 06 червня 2017 року, а саме: для зазначення обґрунтування вимог апелянта із зазначенням того, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права (пункту 4 частини другої статті 187 КАС України у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) ; обґрунтування необхідності витребування нових доказів, та необхідності виклику свідка (пункт 5 частини другої статті 187 КАС України у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) ; надання апеляційної скарги з доданням копії цієї апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі (частина шоста статті 187 КАС України у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного РІШЕННЯ: У зв'язку з тим, що станом на 04 вересня 2017 року вимоги ухвали апеляційного суду від 19 травня 2017 року не виконані, недоліки апеляційної скарги не усуненні, від апелянта не надходило клопотань про продовження процесуального строку усунення недоліків апеляційної скарги, Одеський апеляційний адміністративний суд повернув апеляційну скаргу апелянту. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного Суду України, в якій просить поновити строки на усунення недоліків апеляційної скарги, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити рішення про продовження розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 по суті. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційну скаргу подано 09 жовтня 2017 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №521/21820/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Гриціва М. І. та Коваленко Н. В. Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року прийнято до свого провадження справу №521/21820/16-а та запропоновано учасникам справи подати відзиви на касаційну скаргу. Від учасників справи письмових клопотань не надходило. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У касаційній скарзі на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року скаржник вказує на те, що висновок апеляційного суду про вручення їй копії судових рішень, не відповідає нормам процесуального закону. Крім того, зазначає, що намагалася отримати рішення засобами електронного зв'язку, однак була позбавлена такої можливості через хакерську атаку на її комп'ютер. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне. Відповідно до частин другої та шостої статті 187 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) в апеляційній скарзі зазначаються: 1) найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, до якого подається скарга; 2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; 3) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції; 4) обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права; 5) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про витребування нових доказів, про виклик свідків тощо; 6) перелік матеріалів, які додаються. До апеляційної скарги додаються її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. До апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору, а також копії доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Частиною другою статті 189 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам статті 187 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. Згідно з положеннями частини четвертої цієї ж статті апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Як вбачається з матеріалів справи, 19 травня 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд прийняв ухвалу про залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 30 березня 2017 року, у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 187 КАС України, а саме: відсутність обґрунтування вимог апелянта із зазначенням того, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права (недотримання пункту 4 частини другої статті 187 КАС України) ; відсутність обґрунтування необхідності витребування нових доказів, та необхідності виклику свідка (недотримання пункту 5 частини другої статті 187 КАС України) ; неподання копій апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі (недотримання частини шостої статті 187 КАС України). Відповідно до частини четвертої статті 205 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому статтями 160 і 167 цього Кодексу. Так, за правилами частини третьої статті 167 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох днів з дня його ухвалення чи складення у повному обсязі або у разі їх звернення вручаються під розписку безпосередньо в суді. Якщо копія рішення надіслана представникові, то вважається, що вона надіслана й особі, яку він представляє. Судове рішення вважається врученим, у тому числі у разі повернення поштового відправлення, яке не вручено адресату з незалежних від суду причин, та у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за адресою, повідомленою цими особами суду, або за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, чи для фізичних осіб, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, яка зареєстрована у встановленому законом порядку. З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що копія ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2017 року була направлена ОСОБА_2 рекомендованим листом 22 травня 2017 року за адресою, вказаною в позовній заяві та в апеляційній скарзі. 09 червня 2017 року рекомендований лист було повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою про неодержання адресатом у зв'язку із закінченням строку зберігання. У зв'язку з відсутністю відомостей про отримання апелянтом копії ухвали апеляційного суду від 19 травня 2017 року, Одеський апеляційний адміністративний суд 26 червня 2017 року постановив ухвалу, якою продовжив апелянту строк усунення недоліків апеляційної скарги до 31 серпня 2017 року. 27 червня 2017 року копія ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року була повторно направлена на адресу ОСОБА_2, однак, також була повернута з аналогічних причин 08 липня 2017 року. Із матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 не повідомляла суд першої чи апеляційної інстанцій про зміну поштової адреси та не заявляла клопотання про направлення кореспонденції за іншої адресою. З огляду на вищезазначене, колегія суддів зазначає, що апеляційним судом було дотримано порядок вручення (направлення) копії судового рішення, визначений статтею 167 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного РІШЕННЯ: У зв'язку з не усуненням недоліків апеляційної скарги у строки, зазначені в ухвалах від 19 травня 2017 року та від 26 червня 2017 року, та відсутністю клопотання про продовження строку на усунення зазначених недоліків, Одеський апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу від 04 вересня 2017 року про повернення апеляційної скарги скаржнику. Відповідно до частини третьої статті 189 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу. У свою чергу частиною третьою статті 108 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) передбачено, що позовна заява (апеляційна чи касаційна скарги) повертається позивачеві, якщо, зокрема, позивач (скаржник) не усунув недоліки позовної заяви (апеляційної чи касаційної скарги), яку залишено без руху. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року без змін, оскільки апеляційний суд виніс законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм процесуального права. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 грудня 2018 року м. Київ справа №826/8976/17 адміністративне провадження № К/9901/58744/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої - Анцупової Т. О., суддів - Берназюка Я. О., Гриціва М. І. за участю секретаря судового засідання - Яроша Д. В. учасники справи: представник позивача - Ягунов Дмитро Вікторович, представник відповідача - Борискевич Юлія Вікторівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №826/8976/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" до Міністерства юстиції України, Заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Петухова Сергія Ігоровича, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України, треті особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Янковська Ольга Сергіївна, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ньюенерджі", про визнання неправомірними дій, визнання протиправними та скасування рішень; за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва (у складі колегії суддів: Келеберда В. І., Качур І. А., Федорчук А. Б. ) від 12 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Парінов А. Б., Беспалов О. О., Губська О. А.) від 12 липня 2018 року, І. РУХ СПРАВИ 1. У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Злагода" (далі - ТОВ "Злагода "), звернулося до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Петухова С. І., Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України, треті особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Янковська Ольга Сергіївна, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ньюенерджі", в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 08 серпня 2017 року, просило: - визнати неправомірними та незаконними дії Міністерства юстиції України та Заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Петухова С. І. щодо розгляду скарги у сфері державної реєстрації директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6, яка безпосередньо стосувалася прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ "Злагода"; - визнати незаконним та скасувати висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 13 червня 2017 року за результатами розгляду скарги директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6 від 14 квітня 2017 року; - визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України (за підписом заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Петухова С. І.) №1869/5 від 13 червня 2017 року про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) щодо ТОВ "Злагода". 2. В обґрунтування вказаних вимог позивач серед іншого, зазначав, що оскаржуваний наказ, а також дії та бездіяльність посадових осіб Міністерства юстиції України, що передували та супроводжували підписання наказу, є незаконними, грубо порушують чинне законодавство, права та інтереси ТОВ "Злагода". Зокрема, під час розгляду скарги директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6 Міністерством юстиції України порушено процедуру розгляду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128 та Положенням про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, не повідомлено про надходження скарги, не повідомлено про призначення її до розгляду та не забезпечено участі представників заінтересованих осіб у її розгляді, чим позбавлено їх можливості надати свої аргументи, заперечувати та надавати докази на спростування скарги, висловлювати свої доводи та міркування, що у решті призвело до непрозорості та упередженого розгляду та винесення протиправного наказу. Також, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ підписано неуповноваженою особою, яка діяла не у відповідності до розподілу посадових обов'язків між Міністром юстиції України та його заступниками, що також є окремою підставою для скасування оскаржуваного наказу. 3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову. 4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "Злагода" у серпні 2018 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 5. Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2018 року відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання копії вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу. 6.23 серпня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Міністерство юстиції України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. 7. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін. IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 05 травня 2017 року №8250/08.3-16, скаргу директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6 від 14 квітня 2017 року, зареєстровану 04 травня 2017 за №8250/08.3-1, направлено за належністю до Міністерства юстиції України. Зазначений лист зареєстрований у Міністерстві юстиції України 18 травня 2017 року за №11197-0-32-17.9. У своїй скарзі, директор ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6 на підставі викладених у ній обставин, просить скасувати такі реєстраційні дії: від 03 квітня 2017 року №15531050015002777 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", проведену державним реєстратором комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Пінтійським Д. П. (далі - державний реєстратор Пінтійський Д. П. ) та від 13 квітня 2017 року №15531050016002777 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", проведену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О. С. (далі - приватний нотаріус Янковська О. С. ). 10. Вимоги скарги ТОВ "Ньюенерджі" обґрунтовані тим, що реєстраційна дія від 03 квітня 2017 року №15531050015002777 проведена з порушенням п. 1.6 Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 05 березня 2012 року №368/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05 березня 2012 року за №367/20680, та статут ТОВ "Злагода", затверджений протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Злагода" від 31 березня 2017 року №1, не містить відомостей, передбачених ст. 4 Закону України "Про господарські товариства". 11. Результати розгляду скарги директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6, Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Комісія) відображено у висновку від 13 червня 2017 року. 12. Наказом Міністерства юстиції України №1869/5 від 13 червня 2017 року "Про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за підписом заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Петухова С. І., на підставі висновку Комісії від 13 червня 2017 року, наказано: 1. Задовольнити скаргу директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6 від 14 квітня 2017 року у повному обсязі. 2. Скасувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 03 квітня 2017 року №15531050015002777 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", проведену державним реєстратором комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Пінтійським Д. П. та від 13 квітня 2017 року №15531050016002777 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", проведену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О. С. стосовно ТОВ "Злагода" (код за ЄДРПОУ 31774735). 3. Тимчасово заблокувати доступ до ЄДР державному реєстратору Пінтійському Д. П. строком на 4 (чотири) місяці. 4. Тимчасово заблокувати доступ до ЄДР приватному нотаріусу Янковській О. С. строком на 2 (два) місяці. 13. Вважаючи вказані дії та рішення відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 14. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог виходив з того, що оскаржувані дії та рішення відповідачів, здійснені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. 15. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо відсутності підстав для визнання неправомірними та незаконними дій Міністерства юстиції України та Заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Петухова С. І. щодо розгляду скарги у сфері державної реєстрації директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6, оскільки вказані повноваження передбачені ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". 16. Щодо визнання незаконним та скасування висновку Комісії від 13 червня 2017 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що цей висновок Комісії не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав та обов'язків для осіб, тому не може розглядатися як окремий предмет спору. 17. З приводу позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування Наказу Міністерства юстиції України від 13 червня 2017 року, судами першої та апеляційної інстанцій проаналізовано норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, зокрема положення Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", а також доводи сторін у цій справі та зроблено висновок про правомірність оскаржуваного Наказу. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 18. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій у зазначених судових рішеннях неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі. 19. Зокрема скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, оскільки судами неправильно застосовані норми матеріального та порушено норми процесуального права під час надання оцінки доводам та доказам сторін у справі, а саме: - під час розгляду скарги ТОВ "Ньюенерджі", Міністерством юстиції України було грубо порушено процедуру розгляду скарги, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128 "Про затвердження Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації" (далі - Порядок №1128) та Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджене Наказом Міністерства юстиції України №37/5 від 12 січня 2016 року (далі - Положення про Комісію) ; - ТОВ "Злагода" не було повідомлено про час та дату розгляду скарги ТОВ "Ньюенерджі", яка безпосередньо стосувалася інтересів позивача, а також позивачу не було надано копію такою скарги; - посадовими особами Головного територіального управління юстиції в Одеській області допущено необґрунтоване "розширення" строків при розгляді скарги ТОВ "Ньюенерджі"; - скарга ТОВ "Ньюенерджі" не відповідала вимогам, встановлених чинним законодавством; - відсутність на офіційній інтернет-сторінці Міністерства юстиції України оголошення про засідання Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України на 13 червня 2017 року; - текст оскаржуваного Наказу не містить мотивувальної частини, що виключає можливість встановити обставини, які могли б обґрунтувати вимоги скаржника; - оскаржуваний Наказ підписаний не уповноваженою посадовою особою; - на момент видачі оскаржуваного Наказу, ухвалою Господарського суду Одеської області від 24 квітня 2017 року у справі №916/838/17 було вжито заходів забезпечення позову та заборонено проводити реєстраційні дії відносно ТОВ "Злагода". 20. Серед інших доводів, скаржник звертає увагу на порушення судами попередніх інстанцій вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із посиланням на відповідну практику Європейського суду з прав людини. V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 21. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 22. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено: Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. 23. Орган влади, який не є судом держави, для виконання статті 6 § 1, може розглядатися як "суд" у змістовному значенні цього терміна (рішення Європейського суду з прав людини у справі Sramek v. Austria від 22 жовтня 1984 року). 24. Суд або трибунал у змістовному значенні визначається за судовими функціями, тобто визначенням питань, що знаходяться у межах повноважень органу, що засновані на нормах права, і після проведення провадження у передбаченому законом порядку (рішення Європейського суду з прав людини у справі Sramek v. Austria від 22 жовтня 1984 року та справі Cyprus v. Turkey від 10 травня 2001 року, § 233). 25. Право винесення рішення входить у визначення поняття "суд". Провадження повинні забезпечувати "визначення судом проблем у спорі" відповідно до ст. 6 § 1 (рішення Європейського суду з прав людини у справі Benthem v. the Netherlands від 23 жовтня 1985 року, § 40). Пункт 1 статті 6 Конвенції містить два аспекти вимоги безсторонності. По-перше, орган, який розглядає справу, повинен бути безстороннім суб'єктивно, тобто жодний його член не повинен мати будь-якої особистої зацікавленості або упередженості. Вважається, що суддя є безстороннім, якщо немає доказів, які б свідчили про протилежне. По-друге, такий орган повинен також бути безстороннім з об'єктивного погляду, тобто він повинен надати достатні гарантії, які б виключали будь-які законні сумніви стосовно цього (рішення Європейського суду з прав людини у справі Academy Trading Ltd. and Others v. Greece від 26 лютого 1998 року, § 43; Daktaras v. Lithuania від 19 вересня 2000 року, § 30; Moiseyev v. Russia від 09 жовтня 2008 року, § 174). 26. Виклики до суду, здійснені за допомогою публічного повідомлення, є недостатніми відповідно до Конвенції та порушують ст. 6 Конвенції про захист прав людини (рішення Європейського суду з прав людини у справі Dridi v. Germany від 26 жовтня 2018 року, § 33). 27. На національні суди покладається обов'язок з'ясувати чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі Созонов та інші проти України від 8 листопада 2018 року, § 8). 28. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість уявити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище відносно іншої сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ankerl v. Switzerland від 23 жовтня 1996 року, § 38; Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands від 27 жовтня 1993 року, § 33; Duљko Ivanovski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia від 24 липня 2014 року, § 45; Popov v. Russia від 11 грудня 2006 року, § 177). 29. Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06 вересня 2005 року, § 87). 30. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року №755-IV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №755-IV), відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. 31. Згідно ч. 1 ст. 3 Закону №755-IV, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців. 32. Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 5 Закону №755-IV, до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов'язкових до виконання рішень, передбачених цим Законом. 33. Згідно ч. 6 ст. 34 Закону №755-IV, за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову в задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування реєстраційної дії, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатом розгляду скарги, - у разі оскарження реєстраційної дії, рішення територіального органу Міністерства юстиції; б) проведення державної реєстрації - у разі оскарження відмови у державній реєстрації; в) виправлення технічної помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру; д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ", "д " і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України. За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть прийняти мотивоване рішення, в якому передбачити шляхи для задоволення скарги. Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. 34. Відповідно до п. 2 Розділу 1 Положення про Комісію Комісія є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації. 35. Відповідно до п. 10 Порядку №1128 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суб'єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів: 1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі) ; 2) шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін'юсту; 3) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги). 36. Відповідно до п. 11 вказаного Порядку, копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб'єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду. VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 37. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. 38. Предметом спору у даній справі є оцінка правомірності дій відповідачів щодо розгляду скарги ТОВ "Ньюенерджі" від 14 квітня 2017 року та законності висновку та наказу відповідачів, за результатами розгляду такої скарги. Щодо статусу Комісії з питань розгляду справ у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України 39. Відповідно до норм, чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, Комісія з питань розгляду справ у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі - Комісія) є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, яка в межах повноважень, визначених законодавством України забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації. 40. Положенням про Комісію (п. 8, 10) врегульовано, що її рішення оформлюються висновком, який підписується Головою комісії, секретарем та членами комісії, що брали участь у засіданні комісії. Висновок комісії, разом з проектом відповідного наказу Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України подає для підпису Міністру юстиції України, його першому заступнику або заступнику Міністра з питань державної реєстрації. 41. Отже, основою проекту наказу Міністерства юстиції України, яким на підставі пп. а п. 2 ч 6 ст. 34 Закону №755-IV може бути скасовано реєстраційну дію, є відповідний висновок Комісії. 42. Комісія є колегіальним органом, якому притаманні всі ознаки "суду, встановленому законом" відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як її тлумачить Європейський суд з прав людини (п. 23 - 25 цієї постанови), з відповідними вимогами щодо додержання принципів доступу до суду, рівності сторін та змагальності (п. 26 - 29 цієї постанови). Щодо процедурних порушень при розгляді Комісією скарги директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6 від 14 квітня 2017 року 43. Відповідно до положень п. 10, 11 Порядку №1128 Комісія, перед початком розгляду скарги по суті, мала вчинити такі дії: 1) надати представнику ТОВ "Злагода" копію скарги та доданих до неї документів не пізніше не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті; 2) реалізувати право ТОВ "Злагода" на подання письмових пояснень щодо скарги директора ТОВ "Ньюенерджі"; 3) в обов'язковому порядку прийняти пояснення ТОВ "Злагода" скарги директора ТОВ "Ньюенерджі" до розгляду та розглянути такі пояснення. 44. Жодна з таких дій Комісією вчинена не була, що призвело до порушення права ТОВ "Злагода" на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 45. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що оголошення про призначення Комісією розгляду по суті скарги директора товариства з обмеженою відповідальністю "Ньюенерджі" ОСОБА_6 від 14 квітня 2017 року (щодо ТОВ "Злагода") на 13 червня 2017 року об 11:00 год. було розміщене на сайті Міністерства юстиції України (том 1, а. с. 292). 46. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року було задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" про витребування доказів та зобов'язано Міністерство юстиції України надати відомості щодо повідомлення товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" про засідання Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України щодо товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" від 13 червня 2017 року та підтвердження розміщення такої інформації на сайті Міністерства юстиції України. 47. На виконання вказаної ухвали відповідачем надано лист ДП "Національні інформаційні системи" від 22 червня 2018 року №2767/08.1-11, в якому зазначено про те, що оголошення про засідання Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яке відбулося 13 червня 2017 року, було розміщено 12 червня 2017 року (том 8, а. с. 154). 48. Колегія суддів звертає увагу на сталу практику Європейського суду з прав людини стосовно повідомлення сторін при вирішенні спору щодо їх прав та обов'язків цивільного характеру. У рішенні Європейського суду з прав людини від 8 листопада 2018 року у справі "Созонов та інші проти України", зазначено, що на національні суди покладається обов'язок чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (параграф 8). 49. Як зазначено у § 33 рішення Європейського суду з прав людини від 26 жовтня 2018 року у справі Dridi v. Germany, виклики до суду, здійснені за допомогою публічного повідомлення, є недостатніми відповідно до Конвенції та порушують ст. 6 Конвенції про захист прав людини. 50. Колегія суддів вважає, що коли в результаті рішення органу державної влади може відбутись втручання у права або інтереси особи, такий орган має пересвідчитись, що ним використано всі можливі способи повідомлення такої особи та забезпечено її безпосередню участь або можливість надання письмових пояснень, заперечень тощо. 51. Колегія суддів підкреслює, що повідомлення про розгляд скарги директора товариства з обмеженою відповідальністю "Ньюенерджі" ОСОБА_6 від 14 квітня 2017 року (щодо ТОВ "Злагода") шляхом публічного повідомлення на сайті Міністерства юстиції України, з урахуванням обставин цієї справи, було недостатнім та прогнозовано не надавало можливості Комісії пересвідчитись у його отриманні всіма зацікавленими особами. 52. Представник Міністерства юстиції України у судовому засіданні звернула увагу суду, що необхідні пояснення були отримані від державних реєстраторів, які були запрошені до розгляду скарги по суті, між тим колегія суддів вважає, що скарга директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6 у першу чергу зачіпала права та інтереси ТОВ "Злагода", а не державних реєстраторів. 53. Отже, при розгляді Комісією скарги директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6 від 14 квітня 2017 року та прийнятті оскаржуваного наказу Міністерства юстиції №1869/5 від 13 червня 2017 року, яким затверджено висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 13 червня 2017 року, відповідачі діяли необґрунтовано, з порушенням принципів рівності та змагальності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішень. Порушення відповідачами цих принципів виключає висновок про правомірність розгляду зазначеної скарги та законність прийнятого наказу. 54. Зважаючи на те, що наведені процедурні порушення передували розгляду Комісією скарги директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6 по суті та прийняттю оскаржуваних рішень, колегія суддів доходить висновку, що у своїй сукупності встановлені порушення заперечують законність оскаржуваних рішень, та є достатньою і беззаперечною підставою для їх скасування. 55. Оскільки решта доводів позивача не має вирішального значення для прийняття рішення у цій справі, та виходячи з відповідного формулювання позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про їх часткове задоволення. 56. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 57. Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, чого судами попередніх інстанцій зроблено не було. 58. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 59. Отже, суддійшов висновку, що суди попередніх інстанції неправильно застосували положення Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128, що за правилами ст. 351 КАС України, є підставою для скасування судових рішень повністю і ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст. 242, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року у справі №826/8976/17 скасувати. Прийняти нове РІШЕННЯ: Визнати неправомірними дії Міністерства юстиції України щодо розгляду скарги у сфері державної реєстрації директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6 Визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції №1869/5 від 13 червня 2017 року, яким затверджено висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 13 червня 2017 року за результатами розгляду скарги директора ТОВ "Ньюенерджі" ОСОБА_6 від 14 квітня 2017 року. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуюча Т. О. Анцупова судді Я. О. Берназюк М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 лютого 2019 року м. Київ справа №826/13306/18 адміністративне провадження №К/9901/67628/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Кравчука В. М., суддів Анцупової Т. О., Коваленко Н. В., розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної служби геології та надр України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 (суддя Маруліна Л. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018 (колегія суддів у складі Бужак Н. В., Костюк Л. О., Мельничук В. П. ) у справі №826/13306/18 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Велта" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування припису. І. РУХ СПРАВИ 1. ТОВ ВКФ "Велта" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби геології та надр України, в якому просило визнати протиправним та скасувати припис Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України від 05.07.2018 №30/4275-К, складеного на підставі Акту перевірки №30/4275-К від 04.07.2018 за результатами проведення планової перевірки ТОВ ВКФ "Велта" відповідно до Річного плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державною службою геології та надр України на 2018 рік, затвердженого наказом Державної служби геології та надр України від 28.11.2017 №523 та наказу Державної служби геології та надр України від 08.06.2018 №207 "Про проведення планових заходів державного нагляду (контролю) Державною службою геології та надр України у липні 2018 року". 2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2018 відкрито провадження у справі. 3. Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом: - зупинення дії Припису Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України від 05.07.2018 №30/4275-К, складеного на підставі Акту перевірки №30/4275-К від 04.07.2018 за результатами проведення планової перевірки ТОВ ВКФ "Велта" (код за ЄДРПОУ: 30912734; адреса: 26014, Кіровоградська обл., Новомиргородський район, село Коробчине, вул. Хутір Комінтерн, буд. 3) відповідно до Річного плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державною службою геології та надр України на 2018 рік, затвердженого наказом Державної служби геології та надр України від 28.11.2017 №523 та наказу Державної служби геології та надр України від 08.06.2018 №207 "Про проведення планових заходів державного нагляду (контролю) Державною службою геології та надр України у липні 2018 року" до набрання рішенням суду законної сили; - заборони Державній службі геології та надр України видавати наказ про зупинення дії Спеціального дозволу №4275 від 13.06.2007, виданого ТОВ ВКФ "Велта" (код за ЄДРПОУ: 30912734; адреса: 26014, Кіровоградська обл., Новомиргородський район, село Коробчине, вул. Хутір Комінтерн, буд. 3) на видобування ільменітових руд на території Бирзулівського родовища ільменітових руд, яке знаходиться у с. Коробчино, Новомиргородського району Кіровоградської області у зв'язку з невиконанням ТОВ ВКФ "Велта" вимог Припису Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України від 05.07.2018 №30/4275-К, складеного на підставі Акту перевірки №30/4275-К від 04.07.2018 за результатами проведення планової перевірки ТОВ ВКФ "Велта" відповідно до Річного плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державною службою геології та надр України на 2018 рік, затвердженого наказом Державної служби геології та надр України від 28.11.2017 №523 та наказу Державної служби геології та надр України від 08.06.2018 №207 "Про проведення планових заходів державного нагляду (контролю) Державною службою геології та надр України у липні 2018 року". 4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 заяву ТОВ ВКФ "Велта" про забезпечення адміністративного позову задоволено частково, а саме: зупинено дію Припису Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України від 05.07.2018 №30/4275-К, складеного на підставі Акту перевірки №30/4275-К від 04.07.2018 за результатами проведення планової перевірки ТОВ ВКФ "Велта" (код за ЄДРПОУ: 30912734; адреса: 26014, Кіровоградська обл., Новомиргородський район, село Коробчине, вул. Хутір Комінтерн, буд. 3) відповідно до Річного плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державною службою геології та надр України на 2018 рік, затвердженого наказом Державної служби геології та надр України від 28.11.2017 року №523 та наказу Державної служби геології та надр України від 08.06.2018 №207 "Про проведення планових заходів державного нагляду (контролю) Державною службою геології та надр України у липні 2018 року" до набрання рішенням суду законної сили; в іншій частині відмовлено; роз'яснено, що ухвала діє до вирішення адміністративної справи №826/13306/18 по суті та набрання судовим рішенням у вказаній справі законної сили. 5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018 залишено без змін ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018.6.11.12.2018 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій він просить рішення суду першої та апеляційної інстанції про забезпечення позову скасувати, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову. 7. Ухвалою від 18.12.2018 Верховний Суд відкрив касаційне провадження. 8.21.01.2019 на адресу Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу з проханням у її задоволенні відмовити, залишити без змін судові рішення. Також просить розгляд справи здійснювати за участю представника позивача. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ 9. Позивач обґрунтовував клопотання про забезпечення позову тим, що видання відповідачем оскаржуваного Припису, та в подальшому, наказу, яким буде зупинено дію Спеціального дозволу №4275 від 13.06.2007, спричинять неможливість здійснення підприємством своїх зобов'язань за договорами/контрактами, призведе до застосування штрафних санкцій до позивача, руйнування усталених господарських відносин, псування імені та ділової репутації позивача на ринку та інших несприятливих наслідків, які в свою чергу можуть призвести до банкрутства ТОВ ВКФ "Велта", та будуть викликані саме тим, що позивач не буде здатним до проведення свого основного виду господарської діяльності. 10. Це також призведе до порушення прав та інтересів працівників ТОВ ВКФ "Велта", оскільки заявником надається можливість реалізувати право на працю 600 працівникам. 11. Очевидна протиправність у діях відповідача щодо винесення припису також вбачається у тому, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявою про внесення змін до спеціального дозволу, проте заяви поверталися з доданими до неї матеріалами, зокрема з недотриманням відповідачем строків. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 12. Суд першої інстанції, проаналізувавши обставини, на які покликався позивач як на підставу забезпечення позову, дійшов висновку про задоволення клопотання про забезпечення позову частково. 13. суддійшов висновку, що невиконання Припису може мати наслідком зупинення дії спеціального дозволу, що в свою чергу унеможливить здійснення господарської діяльності заявника. Це ускладнить ефективний захист прав в разі задоволення позовних вимог судовим рішенням за результатом розгляду справи по суті. Існують ризики, що права позивача на свободу підприємницької діяльності, заборону від незаконного втручання та перешкоджання його господарській діяльності з моменту виконання оскаржуваного Припису може бути порушено. 14. Суд врахував, що у разі не вжиття заходів забезпечення позову будуть порушені права та інтереси інших осіб, працівників позивача. Відповідач може видати наказ про зупинення дії спецдозволу, що приведе до неможливості позивачем здійснювати свої обов'язки по виплаті заробітної плати. 15. суддійшов висновку про можливість руйнування усталених господарських відносин позивача, завдання шкоди діловій репутації та збитків товариству, оскільки позивач позбавлений можливості здійснювати свій основний вид діяльності, враховуючи ймовірність зупинення дій спеціального дозволу на користування надрами, та процес судового оскарження такого рішення суб'єктом владних повноважень. 16. Крім того, сам факт зупинення оскаржуваного припису жодним чином не свідчить про те, що судом вирішено спір по суті передчасно. 17. Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками. І V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ 18. Відповідач у касаційній скарзі посилається на порушення судами норм процесуального права щодо надання оцінки належності доказів про застосування заходів забезпечення позову та щодо мети застосування заходів забезпечення позову. 19. Стверджує, що суди ухвалили рішення, посилаючись на обставини, що не були доведені належним чином, без перевірки обставин, на підставі яких він винесений. 20. Вважає, що вирішення заяви про забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем, є неможливим, оскільки тим самим суд ухвалює рішення по суті справи наперед. 21. Доводи позивача, якими він обґрунтовує необхідність забезпечення позову, ґрунтуються лише на його припущенні, що без цього буде завдано шкоду законним правам та інтересам, унеможливить здійснення його господарської діяльності. 22. Зупинення дії оскаржуваного припису, що у разі його невиконання потягне за собою зупинення дії спеціального дозволу, не тягне за собою усіх видів діяльності підприємства, а лише зупиняє дію дозволу на видобування ільменітових розписних руд, і лише до моменту усунення порушень. 23. Позивач подав відзив, в якому доводи касаційної скарги заперечує. Оскаржуваний припис порушує права та інтереси підприємства, є очевидно протиправним, оскільки приписом встановлено 30 денний строк на усунення порушень, що є недостатнім по часу для його виконання. Крім того, позивач усував порушення, а відповідач відмовляв у задоволенні таких заяв. Невиконання припису тягне за собою застосування штрафних санкцій, проте виконання припису у цей строк є фактично неможливим. 24. Видання відповідачем наказу, яким буде зупинено дію спеціального дозволу, наданого позивачеві, спричинить неможливість здійснення господарської діяльності, не можливості виплати заробітної плати, сплати податків. V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 25. Верховний Суд, перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги на підставі встановлених судами фактичних обставин справи, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги. 26. Суд вважає, що забезпечуючи позов шляхом зупинення дії оскаржуваного припису Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України від 05.07.2018 №30/4275-К, суди внаслідок неправильного застосування норм процесуального права дійшли помилкового висновку про необхідність застосування цього заходу. 27. Відповідно до ст. 60 Кодексу України про надра державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов'язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України. 28. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" одним з основних принципів державного нагляду (контролю) є пріоритетність безпеки у питаннях життя і здоров'я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності. Відтак, державний контроль здійснюється в публічних інтересах. 29. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 63 Кодексу України про надра орган державного гірничого нагляду має право, зокрема, давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) про усунення порушень норм і правил ведення робіт під час геологічного вивчення надр, їх використання та охорони. 30. Саме такий припис є предметом оскарження у справі, що розглядається. За наслідками розгляду справи суд на підставі всебічної оцінки пояснень сторін та доказів повинен зробити висновок про правомірність чи неправомірність зазначеного припису. 31. До вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. 32. Доводи касаційної скарги стосуються підстав забезпечення позову. 33. Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. 34. Насамперед, Суд звертає увагу, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування Припису. Рішення суду за такими позовами не потребують виконання. Їх значення полягає у констатації факту правомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування. Тому у справі за таким позовом не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Отже і заходів забезпечення позову вони не потребують. 35. Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, то Суд звертає увагу, що небезпеку порушення свої прав позивач вбачав у ймовірному зупиненні дії спецдозволу, якщо він не виконає Припис у 30-тиденний строк. Позивач фактично визнав, що не виконає Припис, а тому побоюється наслідків. 36. Забезпечуючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання Припису може мати наслідком зупинення дії спеціального дозволу, що в свою чергу унеможливить здійснення господарської діяльності заявника. Це ускладнить ефективний захист прав в разі задоволення позовних вимог судовим рішенням за результатом розгляду справи по суті. 37. Такі доводи Суд вважає недоречними, оскільки вони виходять за межі предмету судового розгляду у справі. Вони були б доречні у справі за позовом про визнання протиправним рішення відповідача про зупинення дії спеціального дозволу. Натомість предметом судового розгляду у справі є правомірність Припису, а не законність ймовірних наслідків його невиконання. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. 38. У заяві про забезпечення позову не йдеться про ефективний захист порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду. З огляду на це відсутні підстави забезпечення позову, передбачені у п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України. 39. Щодо "очевидності" ознак протиправності Припису та порушення прав позивача, то пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. 40. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. 41. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. 42. Попри те, що позивач у заяві покликався на очевидність ознак протиправності Припису, суди дійшли висновку про наявність ознак очевидної необхідності забезпечення позову. За переконанням суду, без цих заходів будуть порушені права працівників позивача, відбудеться руйнування усталених господарських відносин позивача, буде завдано шкоду діловій репутації, товариство зазнає збитки, оскільки буде позбавлене можливості займатися основним видом діяльності. 43. Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. 44. Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. 45. Застосовуючи заходи забезпечення позову з підстав, які законом не передбачені, суд втрутився у компетенцію Державної служби геології та надр України, зупинив дію Припису та фактично надав можливість позивачу, як надрокористувачеві, не виконувати вимог Припису, не зважаючи на встановлені відповідачем під час заходу державного нагляду (контролю) порушення вимог законодавства. Суд фактично погодився із збереженням стану триваючого порушення вимог законодавства у сфері надрокористування, які виявлені відповідачем. 46. Викладене свідчить про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами з істотним порушенням норм процесуального права, а саме статті 150 КАС України, а тому їх слід скасувати і у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити. Керуючись ст. 345, 349, 355, 356 КАС України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України задовольнити. 2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018 у справі №826/13306/18 скасувати. 3. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Велта" про вжиття заходів забезпечення позову від 20.08.2018 відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 грудня 2019 року Київ справа №817/1383/16 адміністративне провадження №К/9901/30000/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шевцової Н. В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року (суддя - Жуковська Л. А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суд увід 30 січня 2017 року (головуючий суддя - Бучик А. Ю., судді - Майор Г. І., Шевчук С. М. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Корнійчук Наталії Григорівни третя особа - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій, - УСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до державного виконавця Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Корнійчук Наталії Григорівни (далі - відповідач, державний виконавець Корнійчук Н. Г. ), в якому просив визнати дії державного виконавця Корнійчук Н. Г. щодо відмови в закінченні виконавчого провадження №50008757 протиправними та зобов'язати відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження №50008757. Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив, що постановою від 04.02.2016 відкрито виконавче провадження №50008757 з виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчук О. С. 11.09.2006 №3554 про стягнення на користь Банку "Фінанси та Кредит" 117200,00 грн. Позивач вважає, що мають місце підстави для закінчення цього виконавчого провадження, оскільки Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" перебуває в стані припинення. Крім того, позивач посилається на ту обставину, що виконавчий напис нотаріуса вчинено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит", яке станом на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №50008757 було припинене. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року відмовлено в задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що за приписами пунктів 3-1 та 7 частини 1 статті 49 Закону України від 21.04.1999 №606-XIV "Про виконавче провадження" (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження підлягає закінченню в разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника або визнання боржника банкрутом. Аналогічні підстави для закінчення виконавчого провадження містяться також у пунктах 4 та 8 статті 39 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження", який набрав чинності 05.10.2016. Проте, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" виступає у виконавчому провадженні №50008757 стягувачем, а не боржником, тому наведені підстави для закінчення виконавчого провадження щодо нього не застосовуються. Закінчення виконавчого провадження з підстав припинення (ліквідації) юридичної особи, а саме банку, який виступає стороною виконавчого провадження, можливе виключно з моменту внесення про це відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Проте, станом на час винесення державним виконавцем Корнійчук Н. Г. оскаржуваної постанови від 04.02.2016 про відкриття виконавчого провадження №50008757 та протягом часу розгляду цієї адміністративної справи відомості щодо припинення (ліквідації) Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вносились. Також суд першої інстанції відхилив твердження позивача стосовно припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит", яка виступає заставодержателем майна, на яке звернуто стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого 11.09.2006 року нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчук О. С., зареєстрованого в реєстрі за №3554. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит" (код ЄДРПОУ 09807856) є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (код ЄДРПОУ 09807856). Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суд увід 30 січня 2017 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) ОСОБА_1 (далі - скаржник) у серпні 2017 року звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суд увід 30 січня 2017 року. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суд увід 30 січня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника відповідача, а також пояснень і заперечень з його сторони. Суди попередніх інстанцій розглянули справу без витребування матеріалів виконавчого провадження і без дослідження матеріалів справи в судовому засіданні. Також скаржник зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит" виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" перебуває в стані припинення. Звертає увагу на те, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази того, що Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит". Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що відносно Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" прийнято рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних, а також рішення про відкликання банківської ліцензії і ліквідацію. На думку скаржника, за таких обставин виконавче провадження підлягає закінченню. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 22 червня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит" (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) укладено договір застави №26664-280, предметом якого стала передача в заставу майна - автомобіля марки SKODA, модель OCTAVIA TOUR 1.9 TD, 2005 року випуску, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1, реєстраційний № НОМЕР_2, зареєстрованого Сарненським МРЕВ Рівненської області 17.06.2005.11 вересня 2006 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчук О. С. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №3554, про звернення стягнення на автомобіль марки SKODA, модель OCTAVIA TOUR 1.9 TD, 2005 року випуску, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1, реєстраційний № НОМЕР_2, зареєстрований Сарненським МРЕВ Рівненської області 17.06.2005, що належить на праві власності ОСОБА_1 та задоволення за рахунок коштів, отриманих від реалізації цього автомобіля, вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит" на загальну суму 117200,00 грн. 4 лютого 2016 року державним виконавцем Корнійчук Н. Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №50008757 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Матвійчук О. С. від 11.09.2006 №3554 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Банк Фінанси та Кредит 117200,00 грн. 3 серпня 2016 року скаржник подав державному виконавцю Корнійчук Н. Г. заяву про закінчення виконавчого провадження №50008757, яку зареєстровано за вх. №736. Листом від 18.08.2016 за вих. №6619 державний виконавець Корнійчук Н. Г. повідомила позивача про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження №50008757. На підставі постанови Національного банку України від 17.09.2015 №612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17.09.2015 прийнято рішення №171 про запровадження в Публічному акціонерному товаристві "Банк "Фінанси та Кредит" тимчасової адміністрації строком на 3 місяці з 18.09.2015 по 17.12.2015 (включно). На підставі постанови Правління Національного банку України від 17.12.2015 року №898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 року №230 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку". Відомості щодо припинення (ліквідації) Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не вносились. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит" (код ЄДРПОУ 09807856) є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (код ЄДРПОУ 09807856). ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. п. 3, 3-1 і 7 ч. 1 ст. 49 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-XIV) передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва (п. 3); прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (п. 3-1); визнання боржника банкрутом (п. 7). Відповідно до ч. 3 і ч. 5 ст. 49 Закону №606-XIV встановлено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон №4452-VI) встановлено, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. Частиною 6 ст. 38 Закону №4452-VI передбачено, що Фонд вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 48 вказаного Закону встановлено, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб. Відповідно до ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). Зі змісту встановлених судами обставин випливає, що у виконавчому провадженні №50008757 ОСОБА_1 є боржником, а Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" є стягувачем, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для застосування приписів п. 3-1 ч. 1 ст. 49 Закон №606-XIV, оскільки прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку є підставою для закінчення виконавчого провадження якщо саме банк є боржником. У такому випадку кредитори мають право заявити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про свої вимоги до банку-боржника в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Прийняття рішення про віднесення банку-стягувача (кредитора) до категорії неплатоспроможних, а також рішення про відкликання банківської ліцензії і ліквідацію цього банку не є підставою для закінчення виконавчого провадження. Також оскільки відомості щодо припинення (ліквідацію) Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не вносились підстав для закінчення виконавчого провадження у зв'язку з ліквідацією юридичної особи (п. 3 ч. 1 ст. 49 Закон №606-XIV) - відсутні. Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит". Посилання скаржника на п. 7 ч. 1 ст. 49 Закон №606-XIV є безпідставним, оскільки дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється, а процедура ліквідації банку здійснюється у встановленому Законом №4452-VI порядку, яка не передбачає визнання банку банкрутом. Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлені всі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд зазначає, що огляду на положення ч. 3 ст. 181 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017, належним відповідачем у цій справі мав бути відповідний орган державної виконавчої служби, проте, враховуючи приписи ч. 2 ст. 350 КАС України, це не може бути підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суд увід 30 січня 2017 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя -доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко Н. В. Шевцова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 серпня 2018 року Київ справа №826/19128/16 адміністративне провадження №К/9901/53618/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправними та скасування рішення і наказу за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеканал СТБ" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Чудак О. М. від 27 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Коротких А. Ю., Файдюка В. В., Чаку Є. В. від 14 травня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У грудні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Міжнародний Медіа Центр-СТБ" (далі - ПрАТ "Міжнародний Медіа Центр-СТБ") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, у якому просить: - визнати протиправним рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №1243 від 09 червня 2016 року; - визнати протиправним наказ Голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №56/301 від 23 червня 2016 року; - скасувати рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №1243 від 09 червня 2016 року; - скасувати наказ Голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №56/301 від 23 червня 2016 року. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що положеннями Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено перелік підстав, за наявності яких проведення позапланових заходів нагляду є законним. Відтак, вважає, що визначена в оскаржуваному наказі підстава для призначення та проведення позапланової перевірки не передбачена статтею 6 зазначеного Закону. Окрім того, позивач зазначає, що Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення не має підстав керуватись Інструкцією про порядок здійснення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення та про порушення законодавства про рекламу, затвердженою рішенням Національної ради від 08 лютого 2012 року №115 (далі - Інструкція №115), оскільки даною Інструкцією Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення наділила себе додатковими, не передбаченими законом, повноваженнями. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при прийнятті рішення Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення правомірно керувалась положеннями Інструкції №115, оскільки остання є чинною та визначає порядок здійснення моніторингу телерадіопрограм, організації та проведення перевірок, оформлення результатів перевірок ліцензіатів уповноваженими особами Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що правові засади проведення перевірок Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення визначаються у спеціальних нормативно-правових актах, зокрема, Законі України "Про телебачення і радіомовлення" та Інструкції №115, відтак, прийняття відповідачем оскаржуваних наказу та рішення на підставі та у порядку визначеному цими актами виключає їх протиправність та скасування. Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю "Телеканал СТБ" (далі - ТОВ "Телеканал СТБ"), звернулось із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до неправильного висновку про те, що положення Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не поширюють свою дію на здійснення Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення моніторингу мовлення та проведення перевірки позивача, оскільки відповідно до статті 3 цього Закону така перевірка не віднесена до заходів, які регулюються в іншому порядку. Від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Телеканал СТБ", у якому зазначається, що рішення судів попередніх інстанцій є законними, а вимоги касаційної скарги - необґрунтованими. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення прийнято рішення №1243 від 09 червня 2016 року "Про стан виконання ПрАТ "Міжнародний медіа Центр - СТБ", пункту 2 рішення Національної ради від 03 грудня 2015 року №2108". Рішенням призначено позапланову перевірку діяльності ПрАТ "Міжнародний медіа центр - СТБ" з метою з'ясування дотримання вимог абзацу восьмого частини другої статті 6 (не допускається використання телерадіоорганізацій для: трансляції програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися), частини п'ятої статті 28 (ліцензіат не має права розповсюджувати програми і передачі, трансляція яких не допускається згідно з вимогами частини другої статті 6 цього Закону, а також програми, здатні впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей та юнацтва, і програми, що містять сцени, які викликають жах, сцени вбивства, насилля (фізичного чи психологічного), сцени, звернені до сексуальних інстинктів), частини другої (телерадіоорганізаціям забороняється розповсюджувати, а також анонсувати програми та передачі, які можуть зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх та юнацтва, крім як протягом ефірного часу в добовому відрізку з 23.00 до 6.00 та на каналах з обмеженим доступом) статті 62 Закону України "Про телебачення і радіомовлення". З мотивувальної частини рішення вбачається, що 03 грудня 2015 року Національна рада ухвалила рішення №2108 "Про результати моніторингу ПрАТ "Міжнародний Медіа Центр - СТБ", яким визнала порушення ПрАТ "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" частини другої статті 6, частини п'ятої статті 28, частини другої статті 62 Закону України "Про телебачення і радіомовлення". Пунктом 2 зазначеного рішення видано Розпорядження, яким ліцензіата зобов'язано привести свою діяльність у відповідність до чинного законодавства та неухильно дотримуватись вимог Закону України "Про телебачення і радіомовлення" та Закону України "Про захист суспільної моралі". За результатами моніторингу мовлення ПрАТ "Міжнародний медіа Центр - СТБ", здійсненого у період з 16 по 22 травня 2016 року, в ефірі телекомпанії зафіксовано інформацію, що може зашкодити неповнолітній аудиторії та має ознаки порушення вимог Закону України "Про телебачення і радіомовлення": - абзацу восьмого частини другої статті 6 (не допускається використання телерадіоорганізацій для: трансляції програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку; дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися) ; - частини п'ятої статті 28 (ліцензіат не має права розповсюджувати програми і передачі, трансляція яких не допускається згідно з вимогами частини другої статті 6 цього Закону, а також програми, здатні впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей та юнацтва, і програми, що містять сцени, які викликають жах, сцени вбивства, насилля (фізичного чи психологічного), сцени, звернені до сексуальних інстинктів) ; - частини другої статті 62 (телерадіоорганізаціям забороняється розповсюджувати, а також анонсувати програми та передачі, які можуть зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх та юнацтва, крім як протягом ефірного часу в добовому відрізку з 23.00 до 6.00 та на каналах з обмеженим доступом). Так, під час трансляції анонсів передач: "Битва екстрасенсів", "Кохана, ми вбиваємо дітей", "Я соромлюся свого тіла", "Детектор брехні" зафіксовано: - анонс та запрошення до участі у передачі "Я соромлюся свого тіла" містить сцену, в якій жінка роздирає свою руку до крові; - анонси передачі "Кохана, ми вбиваємо дітей" містять сцени домашнього насилля у сім'ї (мати б'є дітей) та демонструються у час, доступний для перегляду дитячою аудиторією; - анонси передачі "Слідство ведуть екстрасенси" демонструють ритуали та містять інформацію про вбивства тощо. Під час трансляції (з 06.00 до 23.00 години) передач: "Битва екстрасенсів", "Кохана, ми вбиваємо дітей", "Я соромлюся свого тіла", "Детектор брехні" зафіксовано: - випуски передачі "Я соромлюся свого тіла" мали попередження про зміст, а саме: "Наступна програма містить відверті сцени, зображення хірургічних операцій та ран", проте транслювалися у непередбачений законодавством час (до 23.00 години) та містили сцени проведення медичних процедур, детальне зображення жіночих грудей тощо; - всі випуски передач "Битва екстрасенсів" та "Слідство ведуть екстрасенси" в сюжетній лінії висвітлювали розслідування вбивств, проте транслювались без попередження про зміст передачі; - передача "Кохана, ми вбиваємо дітей" транслювалась у час, доступний для перегляду дитячою аудиторією, не мала попередження про зміст та містила декілька сцен насилля у сім'ї. Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення за результати моніторингу було встановлено неусунення порушень та невиконання рішення Національної ради від 03 грудня 2015 року №2015. Крім того, до Національної ради надійшло звернення громадянина ОСОБА_3 від 24 травня 2016 року, вх. №15а/416-М, з інформацією про те, що 21-22 травня 2016 року в ефірі ПрАТ "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" у час, доступний для неповнолітніх дітей, була трансляція анонсу передачі "Детектор брехні", який за своїм змістом може негативно впливати на фізичний, моральний розвиток дітей та юнацтва. За результатами моніторингу встановлено, що вищеозначений анонс передачі "Детектор брехні" транслювався 10 разів в ефірі ПрАТ "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" з 20 по 22 травня 2016 року у час, доступний для перегляду дитячою аудиторією (у добовому відрізку з 06.00 до 23.00). Також судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення за результати моніторингу мовлення ПрАТ "Міжнародний Медіа Центр - СТБ" за 16-22 травня 2016 року, а також звернення громадянина ОСОБА_3 від 24 травня 2016 року вх. №15а/416-М, прийняла рішення від 23 червня 2016 року №56/301 про позапланову перевірку, керуючись абзацами третім, четвертим та п'ятим пункту 2.3 Інструкції №115. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є неприйнятні з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Тож суди мали перевірити, чи прийняті рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №1243 від 09 червня 2016 року та наказ Голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №56/301 від 23 червня 2016 року, зокрема, в межах повноважень, на законних підставах та з дотриманням встановленої процедури на засадах розумності, добросовісності та пропорційності. Так, повноваження Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення у спірних правовідносинах визначені, зокрема, законами України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про телебачення та радіомовлення", Інструкцією №115. Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" визначає правові засади діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами. Статтею 13 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" визначено наглядові повноваження Національної ради, серед яких, зокрема, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі; застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону; офіційний моніторинг телерадіопрограм. Закон України "Про телебачення і радіомовлення" відповідно до Конституції України та Закону України "Про інформацію" регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань. Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Ліцензування мовлення здійснюється виключно Національною радою відповідно до порядку та вимог, встановлених Законом України "Про телебачення і радіомовлення" та Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (частина перша статті 23 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"). Відповідно до частин першої-другої статті 17 цього ж Закону Національна рада в межах своїх повноважень приймає регуляторні акти, у тому числі нормативно-правові, а також інші акти індивідуальної дії. Регуляторні, у тому числі нормативно-правові, акти мають проходити всі стадії прийняття та оприлюднення актів, визначені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Рішення Національної ради, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення відповідно до статей 11, 13 та 17 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", статей 1, 37, 71, 73 та 74 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" затвердила Інструкцію №115. Пунктом 2.3 Інструкції №115 передбачено, що підставами для здійснення позапланових перевірок, зокрема, є виявлення Національною радою під час проведення моніторингу телерадіопрограм ознак порушення ліцензіатом вимог законодавства та/або умов ліцензії, а також заява фізичних та юридичних осіб про порушення ліцензіатом вимог законодавства та/або умов ліцензії. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення є конституційним органом, уповноваженим, зокрема, здійснювати нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення, а також приймати регуляторні, у тому числі нормативно-правові акти. Отже, Інструкція №115 прийнята Національною радою України у сфері телебачення і радіомовлення у межах покладених на неї повноважень, визначених Законом, з метою визначення порядку здійснення моніторингу телерадіопрограм, організації та проведення перевірок. При цьому, спеціальними законами, які у тому числі визначають правові засади здійснення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення наглядових повноважень, є закони України "Про телебачення і радіомовлення", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення". Повноваження Національної ради як органу ліцензування також регламентовані Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності". Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення у порядку, визначеному Інструкцією №115, у період з 16 по 22 травня 2016 року провела моніторинг мовлення ПрАТ "Міжнародний медіа Центр - СТБ", у результаті якого виявила, що в ефірі телекомпанії зафіксовано інформацію, що може зашкодити неповнолітній аудиторії та має ознаки порушення вимог Закону України "Про телебачення і радіомовлення". Пунктом 3 Інструкції №115 передбачено, що підставами для призначення позапланових перевірок є, зокрема, виявлення Національною радою під час проведення моніторингу телерадіопрограм, а також програм, що надаються у складі програмної послуги, ознак порушення ліцензіатом вимог законодавства та/або умов ліцензії. На цій підставі суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що підстави проведення позапланової перевірки діяльності ПрАТ "Міжнародний медіа центр - СТБ", наведені в оскаржуваних рішенні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №1243 від 09 червня 2016 року та наказі №56/301 від 23 червня 2016 року, передбачені Інструкцією №115, відтак, відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що призначення перевірки здійснено Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення з порушенням вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", з огляду на таке. Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов здійснюється органами ліцензування у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності". Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" здійснює, зокрема, ліцензування телерадіомовлення, ліцензування провайдерів програмної послуги, а відповідно до частини першої статті 13 цього ж Закону здійснює нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій. Частиною п'ятою статті 28 передбачено, що ліцензіат не має права розповсюджувати програми і передачі, трансляція яких не допускається згідно з вимогами частини другої статті 6 цього Закону, а також програми, здатні впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей та юнацтва, і програми, що містять сцени, які викликають жах, сцени вбивства, насилля (фізичного чи психологічного), сцени, звернені до сексуальних інстинктів. На підставі системного аналізу наведених правових норм колегія суддів доходить до висновку про те, що Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення при проведенні моніторингу мовлення перевіряє, у тому числі, дотримання ліцензійних умов. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, прийняттю оскаржуваного рішення №1243 від 09 червня 2016 року передував моніторинг мовлення ПрАТ "Міжнародний медіа центр - СТБ", який проведено з метою перевірки виконання розпорядження про зобов'язання ПрАТ "Міжнародний медіа центр - СТБ" приведення діяльності у відповідність до чинного законодавства та неухильне дотримання вимог Закону України "Про телебачення і радіомовлення" та Закону України "Про захист суспільної моралі", порушення яких було виявлено під час раніше проведеного моніторингу мовлення та зафіксовано у рішенні №2108 від 03 грудня 2015 року. Відповідно до пункту 3 частини дев'ятої статті 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" передбачено, що підставою для проведення позапланової перевірки є, зокрема, розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, видане за результатами проведення планових заходів, - з метою перевірки його виконання. Отже, проведення перевірки з метою з'ясування виконання розпорядження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про зобов'язання ПрАТ "Міжнародний медіа центр - СТБ" привести діяльність у відповідність до чинного законодавства та неухильно дотримуватися вимог Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачена законом. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на суспільну значимість та шкоду інформації, її наслідки для суспільства, висвітлення якої забезпечили позивачі по вказаній справі. Індикатором суспільної важливості питання (а, відповідно, й інформації, пов'язаної з ним) є те, що держава або суспільство намагаються його певним чином регулювати правовим шляхом. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 травня 2018 року у справі №826/2810/15. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейський суд з прав людини встановив, що засоби масової інформації відіграють важливу роль в демократичному суспільстві: хоча ЗМІ не повинні переходити певні визначені межі, проте "їх обов'язком є передавати інформацію та ідеї з усіх питань, що становлять суспільний інтерес, у сумісний з їхніми обов'язками та відповідальністю спосіб..." (пункт 45 рішення у справі "Thoma v. Luxembourg", №38432/97). Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" ( №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняті за результатами нового розгляду цієї справ, є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішеннях судів повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеканал СТБ" залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 січня 2019 року м. Київ справа №813/3145/16 адміністративне провадження №К/9901/38686/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судд - Мороз Л. Л., суддів: Гімона М. М., Кравчука В. М., розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №813/3145/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ЄвроГаз Мінералс" до Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра), треті особи - Державна служба України з питань праці, Міністерство екології та природних ресурсів України, Дніпропетровська обласна рада, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ТОВ "ЄвроГаз Мінералс" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Багрія В. М., суддів Рибачука А. І., Старунського Д. М., - ВСТАНОВИВ: 22 вересня 2016 року ТОВ "ЄвроГаз Мінералс" звернулось до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило: - визнати протиправними дії Держгеонадра щодо відмови ТОВ "ЄвроГаз Мінералс" у наданні спеціального дозволу на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою Середньопридніпровського блоку Українського щита на виявлення тіл кімберлітів та лампроїтів як можливих корінних джерел алмазів; - зобов'язати Держгеонадра видати ТОВ "ЄвроГаз Мінералс" спеціальний дозвіл на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою Середньопридніпровського блоку Українського щита на виявлення тіл кімберлітів та лампроїтів як можливих корінних джерел алмазів. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 "Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами" (надалі - Порядок №615), оскільки протягом 60 днів після надходження заяви разом із відповідними документами відповідачем не прийнято жодного рішення. Всупереч вимогам закону відповідач у визначений строк дозвіл на користування надрами не видав, матеріали позивачу не повернув, а тому така бездіяльність є протиправною. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 12 січня 2017 року задовольнив позовні вимоги. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Держгеонадра не доведено наявності правових підстав для відмови у видачі ТОВ "ЄвроГаз Мінералс" дозволу на користування надрами чи повернення документів, тому такі дії відповідача є протиправними, а спеціальний дозвіл позивачу має бути виданий відповідачем з покладанням на нього такого обов'язку судом. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 березня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове, яким частково задовольнив позовні вимоги: - визнав протиправними дії Держгеонадра щодо неналежного розгляду заяви ТОВ "Єврогаз Мінералс" від 02 березня 2016 року про надання спеціального дозволу на користування надрами, та щодо безпідставного повернення заяви з доданими матеріалами; - зобов'язав Держгеонадра розглянути заяву ТОВ "Єврогаз Мінералс" від 02 березня 2016 року №3872/13/12-16 та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства. В решті позовних вимог - відмовив. Ухвалюючи таке рішення суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідач у встановлений законом 60-денний строк з приводу відмови позивачу в наданні дозволу жодного наказу не приймав, відповідної комісії щодо попереднього розгляду заяви не створив, а, посилаючись на підстави, викладені в пункті 8 Порядку №615, повернув заяву з документами, без її розгляду в порядку, встановленому законом. 19 квітня 2017 року ТОВ "ЄвроГаз Мінералс" звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року. Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що в даному випаду необхідно застосовувати принцип "мовчазної згоди", оскільки відповідач у встановлений 60-денний строк не прийняв жодного рішення щодо розгляду заяви ТОВ "ЄвроГаз Мінералс". Окрім цього, скаржник зазначає, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, тому апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції. Вищий адміністративний суд України ухвалою 21 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи. 12 травня 2017 року від Держгеонадра до суду касаційної інстанції надійшли пояснення на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає про те, що втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства. 19 травня 2017 року від третьої особи надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких Дніпропетровська обласна рада просить залишити без задоволення останню, а оскаржуване позивачем судове рішення - без змін. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України). Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав. У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 02 березня 2016 року на отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону (вх. №3872/13/12-16 від 02 березня 2016 року). До заяви позивач надав наступні документи: виписка з ЄДР від 22 жовтня 2015 року; статут; договір оренди майнового комплексу від 03 березня 2016 року; пояснювальна записка з характеристикою об'єкта; програма робіт з геологічного вивчення, в тому числі ДПР на виявлення кімберлітів та лампроїтів на Дніпропетровській площі Середньопридніпровського блоку; каталог координат кутових точок ділянки; графічні матеріали: оглядову карту, ситуаційний план розташування; оглядову геологічну карту. Проте, у встановлений законом строк, відповідачем не видано заявнику спеціальний дозвіл, або відмову у наданні такого дозволу. Листом від 29 червня 2016 року №11017/13/13-16 було повернуто надані позивачем документи з мотивів не зазначення потужності підприємства. Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 5 Закону України від 4 листопада 1999 року №1216-XIV "Про державну геологічну службу України", державну геологічну службу України складають: - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр; - державні підприємства, установи та організації, які входять до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр є Державна служба геології та надр України (Держгеонадра). Відповідно до пункту 2 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №391/2011, Держгеонадра у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням. Відповідно до пункту 3 цього Положення основними завданнями Держгеонадр України є, зокрема, реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Як зазначено в пункті 4 Положення, Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань &lз; ...&? н; 12) видає у встановленому порядку спеціальні дозволи на: &? о; ...&? а; видобування корисних копалин &lк; ...&? и; 13) зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами, поновлює їх дію; 14) здійснює переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, внесення до них змін та видачу дублікатів, продовжує термін дії спеціальних дозволів на користування надрами; 15) видає, анулює, зупиняє та переоформлює ліцензії на видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; &? а; ...&? я; . За пунктом 7, 9 цього Положення Держгеонадра здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої міжрегіональні територіальні органи (повноваження яких поширюються на декілька областей), які є структурними підрозділами апарату Держгеонадр. Держгеонадра у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Міністерства видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою Держгеонадр, організовує і контролює їх виконання. Регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян регулюється Кодексом України про надра (далі - Кодекс про надра), згідно зі статтею 14 якого надра надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин. За приписами статей 15, 16 Кодексу про надра надра надаються у постійне або тимчасове користування. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді. Переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну дії спеціальних дозволів на користування надрами, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії у разі зупинення здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр у встановленому законодавством порядку. Права та обов'язки користувача надрами визначені статтею 24 Кодексу про надра. Так, користувачі надр мають право: 1) здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; 2) розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу; 3) здійснювати на умовах спеціального дозволу консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини; 4) на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами; 5) користуватися додатковими правами, передбаченими угодою про розподіл продукції. Користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 4-1) надавати та оприлюднювати інформацію про загальнодержавні та місцеві податки і збори, інші платежі, а також про виробничу (господарську) діяльність, необхідну для забезпечення прозорості у видобувних галузях, відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції. Права та обов'язки користувача надр виникають з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами, а в разі надання права користування надрами на умовах угод про розподіл продукції - з моменту набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено цією угодою. Користувач надр (інвестор), який отримав спеціальний дозвіл на користування надрами та гірничий відвід або уклав угоду про розподіл продукції, має виключне право здійснювати в його межах користування надрами відповідно до цього спеціального дозволу та угоди про розподіл продукції. Будь-яка діяльність, пов'язана з користуванням надрами в межах гірничого відводу, може здійснюватися тільки за згодою користувача надр (інвестора), якому він наданий. Така згода або відмова в її наданні має бути надана протягом двадцяти календарних днів після отримання відповідного письмового запиту. У разі ненадання жодної відповіді протягом зазначеного часу така згода вважається наданою. На виконання частини другої статті 16 Кодексу про надра Кабінет Міністрів України постановою від 30 травня 2011 року №615 затвердив Порядок №615. За змістом пункту 1 Порядку №615 він регулює відносини щодо надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - дозволи) у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін. Відповідно до пункту 2 Порядку №615 дозволи надаються Держгеонадрами переможцям аукціонів з їх продажу та без проведення аукціонів у випадках, передбачених пунктом 8 цього Порядку, Держгеонадрами, крім корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим, дозволи на видобування яких надаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим згідно із цим Порядком. На кожний вид користування надрами в межах конкретної ділянки надається окремий дозвіл, що встановлено пунктом 3 Порядку №615. Згідно із абзацами 20 - 25 пункту 8 Порядку №615 для отримання дозволу без проведення аукціону заявник подає заяву разом з документами, зазначеними у додатку 1. У заяві зазначаються назва і місцезнаходження ділянки надр, вид корисних копалин, відомості про заявника (найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця чи серія та номер паспорта такої особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, а також підстава надання дозволу згідно з пунктом 8 цього Порядку. Реєстрація документів, що надійшли для надання дозволу, здійснюється у визначеному органом з питань надання дозволу порядку. Документи, що не відповідають вимогам цього Порядку, повертаються заявникові. Рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається протягом 60 днів (для вугільних шахт, які відповідно до законодавства вважаються малими, - протягом 30 днів) після надходження заяви разом із зазначеними документами у повному обсязі. Надання дозволів у випадках, передбачених підпунктами 1-14 цього пункту, здійснюється за рішенням органу з питань надання дозволу. Підстави для прийняття рішення про відмову в наданні, продовженні строку дії, переоформленні дозволу або внесення змін до нього встановлені пунктом 19 Порядку №615, якими є: подання заявником документів не в повному обсязі; виявлення у поданих документах недостовірних даних; невідповідність документів, поданих заявником, вимогам законодавства. Відповідно до пункту 21 Порядку №615 у разі відмови в наданні, продовженні строку дії, переоформленні, видачі дубліката дозволу або внесенні змін до нього документи повертаються в повному обсязі заявникові. Крім того, за змістом пункту 25 Порядку №615 про надання, продовження строку дії, зупинення, поновлення, переоформлення, видачу дубліката, анулювання дозволу та внесення змін до нього Держгеонадра видає наказ, а Рада міністрів Автономної Республіки Крим - розпорядження. Наказ Держгеонадр та розпорядження Ради міністрів Автономної Республіки Крим про зупинення, анулювання, відмову в наданні чи продовженні строку дії дозволу можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку. Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів у контексті розгляду цієї справи вважає за необхідне звернути увагу на те, що Держгеонадра України як орган держави, до відання якого віднесено вирішення питань стосовно видачі спеціальних дозволів на користування надрами (а також їх переоформлення, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну їх дії, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії в разі зупинення) при здійсненні своїх повноважень зобов'язана діяти у той спосіб, який передбачено наведеними вище положеннями законодавства. Правовий статус Держгеонадр (станом на дату виникнення спірних правовідносин) було визначено згаданим вище Положенням, за яким організаційно-розпорядчою формою рішення з питань, віднесених до повноважень Держгеонадр України, є наказ за підписом Голови цього відомства. Процедуру видачі спеціальних дозволів на користування надрами і повноваження органу з питань надання цих дозволів визначено Порядком №615, відповідно до якого прийняття рішення з цього питання є компетенцією лише органу з питань надання дозволу. При цьому якщо аналізувати зміст положень пунктів 19, 25 Порядку №615 поряд зі згаданими вище нормами Положення щодо повноважень Держгеонадр, то формою такого розпорядчого рішення є наказ (який, зокрема, у випадку відмови надрокористувачу у задоволенні його звернення, може бути предметом оскарження). Тобто, у разі відмови в наданні спеціальних дозволів на користування надрами Держгеонадра повинно прийняти відповідне рішення, яке оформлюється наказом. У справі, яка розглядається, суди встановили, що відповідач у встановлений законом 60-денний строк з приводу відмови позивачу в наданні дозволу жодного наказу не приймав, відповідної комісії щодо попереднього розгляду заяви не створив, а, посилаючись на підстави, викладені в пункті 8 Порядку №615, повернув заяву з документами без її розгляду в порядку, встановленому законом. Стосовно доводів позивача в касаційній скарзі щодо застосування принципу мовчазної згоди, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2005 року №2806-IV "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (далі - Закон №2806-IV) принцип мовчазної згоди - це принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено. Механізм застосування принципу мовчазної згоди визначений частиною шостої статті 4-1 Закону №2806-IV, а саме: у разі якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Копія заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття є підтвердженням подачі заяви та документів державному адміністратору або дозвільному органу. Диспозицією частини шостої статті 4-1 Закону №2806-IV передбачено, що у випадку невиконання дозвільним органом свого юридичного обов'язку (в установлений Законом строк видати документ дозвільного характеру або направити повідомлення про відмову у його видачі) тобто через свою бездіяльність, суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру. Відповідно до частини п'ятої статті 4-1 Закону №2806-IV підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру. Частиною шостою статті 4-1 Закону №2806-IV передбачено, що у випадку невиконання дозвільним органом свого юридичного обов'язку (в установлений Законом строк видати документ дозвільного характеру або направити повідомлення про відмову у його видачі), тобто через свою бездіяльність, суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру. Таким чином, юридичний факт, який полягає у бездіяльності дозвільного органу, стає передумовою для виникнення правовідносин, у яких суб'єкт господарювання може застосувати принцип мовчазної згоди. Тобто, для виникнення у суб'єкта господарювання права на застосування принципу мовчазної згоди настає при наявності системи таких умов: 1) суб'єктом господарювання подані всі визначені законом документи для отримання дозволу, що підтверджується копією заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття; 2) закінчення строку розгляду поданих документі - 10 робочих днів від дня подання заяви; 3) відсутність/несвоєчасність відповіді суб'єкта владних повноважень по суті поданої заяви. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивачем 02 березня 2016 року було подано документи разом із заявою на отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону. Відповідні документи мали бути розглянуті протягом 60 днів з прийняттям рішення про надання такого дозволу або про відмову у його видачі. У встановлений строк суб'єкт владних повноважень не прийняв відповідне рішення, проте листом від 29 червня 2016 року повернув документи заявнику з мотивів не зазначення позивачем потужності підприємства. Згідно з позицією, висловленою Державною регуляторною службою України, суб'єктам господарювання рекомендовано, у разі невиконання дозвільним органом свого юридичного обов'язку, направляти рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомлення про вручення до дозвільного органу "повідомлення про початок роботи", застосовуючи право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності, отримане за принципом мовчазної згоди (із зазначенням дати). У свою чергу, дозвільним органам рекомендується брати до уваги таке повідомлення та розцінювати набуття права суб'єктом господарювання на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності як юридичний факт, який не може бути змінено або припинено у зв'язку з несвоєчасним направленням йому рішення про відмову у видачі документу дозвільного характеру. Матеріали справи не містять доказів про те, що позивач звертався до відповідача із повідомленням про застосування принципу мовчазної згоди. З цього вбачається, що позивач не реалізував своє право на застосування принципу мовчазної згоди, тому він не може бути реалізований в судовому порядку шляхом зобов'язання відповідача надати дозвіл. Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 квітня 2018 року №806/1000/17 "мовчазна згода", як правило, виявляється у бездіяльності. Колегія суддів звертає увагу на те, що закріплені у законодавстві гарантії прав суб'єктів приватного права (зокрема, процесуальні строки, можливість застосування принципу мовчазної згоди тощо), не повинні використовуватися для легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17 та від 19 червня 2018 року у справі №464/2638/17. У справі, яка розглядається суди встановили, що Держгеонадра повернула документи позивачеві з мотивів незазначення потужності підприємства, не видавши при цьому наказ, як це вимагає законодавство. Отже, суд приходить до висновку, що подані позивачем документи підлягають перевірці на відповідність норм щодо користування надрами, що відноситься до повноважень відповідача. Відтак, колегія суддів звертає увагу, що, отримавши від позивача пакет документів із заявою про отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону, відповідач може або надати дозвіл, або відмовити в наданні, але це рішення повинен прийняти саме суб'єкт владних повноважень. За таких обставин, правильним є висновок суду апеляційної інстанції у цій справі. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційних скаргах не зазначено. Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції норм матеріального права і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржників відхилено. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЄвроГаз Мінералс" залишити без задоволення. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року у справі №813/3145/16- залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л. Л. Мороз М. М. Гімон, В. М. Кравчук судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 грудня 2018 року м. Київ справа №815/1402/18 адміністративне провадження №К/9901/64044/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючий - Стародуб О. П., судді - Анцупова Т. О., Кравчук В. М. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу інженера-землевпорядника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2018 р. (судді - Кравець О. О., Домусчі С. Д., Коваль М. П. ) у справі за його позовом до Кваліфікаційної комісії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправними та скасування РІШЕННЯ: ВСТАНОВИВ: У березні 2018р. інженер-землевпорядник фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційної комісії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у формі протоколу в частині внесення подання щодо анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_1 за №011043 від 03.06.2013 р. ; - визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №38 від 01.03.2018 р. "Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів" в частині анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_1 за №011043 від 03.06.2013 р. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 р. у задоволенні позову відмовлено. З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати, та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2018 р. апеляційну скаргу позивача повернуто без розгляду у зв'язку з порушенням порядку її подання. Позивач не погодився з ухвалою апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без розгляду, звернувся з касаційною скрагою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст. 297 КАС України, яким в даному випадку являється Одеський апеляційний адміністративний суд. Також позивач посилався на те, що повернувши його апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції обмежив його право на судовий захист передбачений Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана з порушенням порядку її подання - безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду, разом з тим, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги слід подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакції КАС України від 15.12.2017 р., тобто через суд першої інстанції. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Згідно з пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах "Каньєте де Хоньї проти Іспанії", "Гору проти Греції", "Михолапа проти Латвії"). У справах "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine), заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010 р. та "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine), заява №39766/05, рішення від 07.07.2011 р. ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. В контексті наведеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 297 КАС України, підпункту 15.5 пункту 15 розділу Розділу VII "Перехідні положення" КАС України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд. Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 15 розділу Розділу VII "Перехідні положення" КАС України, яке б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду відповідно до статті 297 КАС України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без мети захисту певного суспільного інтересу. Натомість, при поверненні апеляційної скарги без розгляду, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист. Аналогічних висновків щодо застосування норм поцесуального права дійшов Верховний Суд у постановах від 19.07.2018 р. (справа №640/20036/17) та від 26.09.2018 р. (справа №826/8873/16). Відповідно до ч. 1, 4 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду. Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу інженера-землевпорядника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2018 р. - скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. СУДДІ: О. П. Стародуб Т. О. Анцупова В. М. Кравчук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 січня 2019 року Київ справа №804/3960/15 провадження №К/9901/14261/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом Дочірнього підприємства "Вітамін-Фарм" до Державної служби інтелектуальної власності України, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Вітамін-Фарм" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шлай А. В., Іванова С. М., Чабаненко С. В. від 16 грудня 2015 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Дочірнє підприємство "Вітамін-Фарм" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної служби інтелектуальної власності України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило: - визнати протиправним та скасувати рішення від 12 серпня 2013 року №39989 за заявкою №m201217604 від 10 жовтня 2012 року, на підставі якого видано свідоцтво НОМЕР_1 від 25 жовтня 2013 року на знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1"; - визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_1 від 25 жовтня 2013 року на знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1". Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року провадження у справі закрито на підставі пункту першого частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. 3. Рішення суду мотивовано тим, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 4. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. 5. Рішення суду мотивовано порушенням судом першої інстанції правил територіальної підсудності, оскільки справа підсудна Окружному адміністративному суду міста Києва. 6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційного скаргою Дочірнього підприємства "Вітамін-Фарм" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Дочірнє підприємство "Вітамін-Фарм" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить його змінити, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 8. Касаційна скарга Дочірнього підприємство "Вітамін-Фарм" обґрунтована тим, що справа повинна розглядатись за його місцезнаходженням, оскільки предметом спору у справі є акти індивідуальної дії. 9. У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_3, посилаючись на законність рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 10. Статтею 211 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження. 11. Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. 12. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17 липня 1997 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 13. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах першій, другій статті 55 Конституції України. 14. Саме суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду. 15. Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини (далі - Суд) зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". 16. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". 17. У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). 18. У справі "Скорик проти України" Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 19. Враховуючи, що оскаржуване судове рішення не перешкоджає подальшому провадженню у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що воно не може бути переглянуто у касаційному порядку, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити. Керуючись статтями 341,343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Вітамін-Фарм" - залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року - без змін з тих підстав, що вона не перешкоджає подальшому провадженню у справі. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко суддя Я. О. Берназюк суддя М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 березня 2019 року м. Київ справа №286/337/17 адміністративне провадження №К/9901/23139/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Шарапи В. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 27.02.2017 (суддя Невмержицький С. С. ) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 (колегія суддів у складі: Котік Т. С., Жизневської А. В., Охрімчук І. Г. ) у справі №286/337/17 за позовом Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання протиправними дій та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: У лютому 2017 року Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (далі - позивач, УПСЗН Овруцької РДА Житомирської області) звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Житомирській області), в якому просило визнати протиправними дії державного виконавця та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 24.01.2017 в частині стягнення з відповідача виконавчого збору у розмірі 12 800,00 грн. Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 27.02.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.01.2017 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №286/3278/14-а, виданим 20.11.2014 Овруцьким районним судом Житомирської області про зобов'язання позивача провести ОСОБА_5 донарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у відповідності до статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.01.2014, виходячи з розміру 30% від мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно. Пунктом 3 вказаної постанови стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 12800,00 грн. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду. Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що постанова державного виконавця в частині стягнення з боржника виконавчого збору винесена правомірно, в межах повноважень та на підставі чинного законодавства, а тому скасуванню не підлягає. Судами зазначено, що виконання виконавчого листа здійснювалось не у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а отже, пункт 3 частини п'ятої статті 27 Закону "Про виконавче провадження" не міг бути застосований до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що виконання судових рішень про стягнення коштів, боржником по яких є орган державної влади, здійснюється відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а тому згідно з пунктом 3 частини 5 статті 27 Закону "Про виконавче провадження" позивач не сплачує виконавчий збір. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання РІШЕННЯ: Частиною п'ятою цієї ж статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За змістом статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Відповідно до пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 №2832/5) стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону №1404-VIII. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. З урахуванням норм, закріплених у частині п'ятій статті 26 Закону №1404-VIII, зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону №1404-VIII, за умови, що примусове виконання рішення передбачає його справляння, є обов'язком державного виконавця. За змістом частини першої статті 2 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон №4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду. Разом з тим, як було встановлено судами попередніх інстанцій, виконавчий лист №286/3278/14-а, виданий Овруцьким районним судом Житомирської області 20.11.2014, стосується виконання судового рішення, що має зобов'язальний характер, тому вказані норми Закону №4901-VI до спірних правовідносин не застосовуються. З цих самих підстав виконання судового рішення у справі №286/3278/14-а не може здійснюватись відповідно до Закону №4901-VI, оскільки зобов'язання УПСЗН Овруцької РДА Житомирської області провести донарахування та виплату щомісячної грошової допомоги не може вважатись ні стягненням коштів, ні зобов'язанням вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган. У державного виконавця не було інших підстав, передбачених частиною п'ятою статті 27 Закону №1404-VIII, не стягувати з боржника виконавчий збір. Стосовно доводів касатора, про те, що виконання судових рішень про стягнення коштів, боржником по яких є орган державної влади, здійснюється відповідно до Закону №4901-VI, а тому згідно з пунктом 3 частини 5 статті 27 Закону 1404-VIII з органу державної влади не стягується виконавчий збір, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки виконавчий лист у даній справі передбачає одноразовий характер виконання шляхом прийняття, реєстрації, розрахункового листа та подачі органам Державного казначейства відповідних платіжних документів, а не стягнення періодичних платежів. З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволенні позову. Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Таким чином, підстави для скасування рішень попередніх інстанцій відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 27.02.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя-доповідач: І. Л. Желтобрюх судді: О. В. Білоус В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 27 листопада 2018 року Київ справа №817/856/16 адміністративне провадження №К/9901/44408/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., - розглянув у письмовому провадженні справу за касаційною скаргою Державної служби геології і надр України (далі - Держгеонадра) на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року (судді Сало А. Б., Жуковська Л. А., Гломб Ю. О.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (судді Жизневська А. В., Котік Т. С., Охрімчук І. Г. ) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Зірка Рівненщини", ТОВ "Георесерчінг" до Держгеонадра, треті особи: Рівненська обласна рада, Державна служба України з питань праці, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - ВСТАНОВИВ: ТОВ "Зірка Рівненщини", ТОВ "Георесерчінг" звернулися до суду з позовом. ТОВ "Зірка Рівненщини" просило визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду у встановлений законодавством строк заяви на отримання спеціального дозволу на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр, а саме: покладів бурштину на ділянці "Вири" у Сарненському районі Рівненської області; зобов'язати відповідача укласти з позивачем угоду про умови користування надрами; зобов'язати відповідача видати позивачу спеціальний дозвіл на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр покладів бурштину на ділянці "Вири" у Сарненському районі Рівненської області. ТОВ "Георесерчінг" просило визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду у встановлений законодавством строк заяви на отримання спеціального дозволу на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр, а саме: покладів бурштину на ділянці "Чудель" у Сарненському районі Рівненської області; зобов'язати відповідача укласти з позивачем угоду про умови користування надрами; зобов'язати відповідача видати позивачу спеціальний дозвіл на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр - покладів бурштину на ділянці "Чудель" у Сарненському районі Рівненської області. Суди встановили, що у березні 2016 року ТОВ "Георесерчінг" та ТОВ "Зірка Рівненщини" подали до Держгеонадра заяви на отримання спеціальних дозволів на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр з відповідним пакетом документів, які були зареєстровані Держгеонадра і прийняті 09 березня 2016 року за вхідним №4056/13/12-16 - щодо ТОВ "Зірка Рівненщини" та за вхідним №4051/13/12-16 - щодо ТОВ "Георесерчінг". Не отримавши від Держгеонадра жодних повідомлень, листів щодо невідповідності поданих документів чинному законодавству України, пакетів документів, товариства звернулися до суду із позовами про визнання протиправною бездіяльності Держгеонадра щодо не розгляду у встановлений законодавством строк заяви на отримання спеціального дозволу на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр - покладів бурштину на ділянці "Вири" у Сарненському районі Рівненської області та на ділянці "Чудель" у Сарненському районі Рівненської області. Просили зобов'язати відповідача укласти з ними угоди про умови користування надрами; зобов'язати видати їм спеціальні дозволи на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр - покладів бурштину. 23 травня 2016 року за вих. №9252/13/12-16 на адресу ТОВ "Георесерчінг" надіслано лист із повідомленням про результати розгляду заяви та повернення її. Підставою для повернення зазначена невідповідність комплекту документів додатку 1 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 (далі - Порядок №615), а саме, не зазначена потужність підприємства з видобування корисної копалини. 24 травня 2016 року за вих. №9331/13/12-16 на адресу ТОВ "Зірка Рівненщини" направлено аналогічний лист із зазначенням тих самих підстав. Вказані відповіді надано товариствам поза визначеним законодавством 60-ти денним строком та після звернення ними до суду. Рівненського окружний адміністративний суд постановою від 17 листопада 2016 року задовольнив позов частково: - визнав протиправною бездіяльність Держгеонадра щодо не розгляду у встановлений законодавством строк заяви ТОВ "Георесерчінг" на отримання спеціального дозволу на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр, а саме: покладів бурштину на ділянці "Чудель" в Сарненському районі Рівненської області; - визнав протиправною бездіяльність Держгеонадра щодо не розгляду у встановлений законодавством строк заяви ТОВ "Зірка Рівненщини" на отримання спеціального дозволу на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр, а саме: покладів бурштину на ділянці "Вири" в Сарненському районі Рівненської області; - зобов'язав Держгеонадра видати спеціальний дозвіл на користування надрами, геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр, а саме: покладів бурштину на ділянці "Чудель" в Сарненському районі Рівненської області ТОВ "Георесерчінг" згідно поданої заяви від 09 березня 2016 року; - зобов'язав Держгеонадра видати спеціальний дозвіл на користування надрами, на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр, а саме: покладів бурштину на ділянці "Вири" в Сарненському районі Рівненської області ТОВ "Зірка Рівненщини" згідно поданої заяви від 09 березня 2016 року; - відмовив у задоволенні позову в частині зобов'язання Держгеонадра видати ТОВ "Георесерчінг" та ТОВ "Зірка Рівненщини" угоди про умови користування надрами. Задовольняючи частково позови, суд виходив з того, що відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається, та враховуючи те, що відповідач у листах від 23 травня 2016 року (вих. №9252/13/12-16) та від 24 травня 2016 року (вих. №9331/13/12-16) не зазначив жодних визначених законодавством підстав для відмови товариствам у видачі спеціальних дозволів на користування надрами, зокрема відповідач не висловив жодних зауважень щодо повноти поданих пакетів документів для отримання дозволів на користування надрами, не встановив жодних недостовірних даних у документах, не зазначив, яким вимогам законодавства ці документи не відповідають, то вказане свідчить про відсутність у відповідача законних підстав як для повернення документів на підставі відмови у видачі дозволів на користування надрами, так і для повернення документів у зв'язку з їх невідповідністю вимогам Порядку №615, оскільки такі листи відповідач сформував після закінчення строку, встановленого законодавством, для розгляду відповідної заяви. Відмовляючи у задоволенні позову про зобов'язання відповідача укласти з товариствами угоди про умови користування надрами, суд виходив з того, що такі позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними, враховуючи, що укладення угод про умови користування надрами є похідним наслідком виконання зобов'язання щодо видачі спеціальних дозволів. Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 лютого 2017 року це рішення залишив без змін. Держгеонадра не погодилося із цими рішеннями і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Георесерчінг" та ТОВ "Зірка Рівненщини". Рівненська обласна рада та Державна служба України з питань праці у своїх відзивах на касаційну скаргу просять її задовольнити в повному обсязі. Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке. Суди у цій справі встановили, що 09 березня 2016 року позивач - ТОВ "Зірка Рівненщини" звернулося до відповідача - Держгеонадра з заявою на отримання спеціального дозволу на користування надрами (геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислова розробка бурштину ділянки "Вири", що знаходиться у Сарненському районі Рівненської області, між селами Федорівка, Олексіївка та Вири площею 16,14 кв. км) без проведення аукціону строком на 5 років на підставі підпункту 8 пункту 8 Порядку №615. До заяви позивач надав наступні документи: виписка з ЄДР від 01 березня 2016 року; статут (копія) ; договір оренди майнового комплексу від 03 березня 2016 року; пояснювальна записка з характеристикою об'єкту та потужностей; програма робіт з геологічного вивчення, в тому числі ДПР бурштину ділянки "Вири"; очікувані техніко-економічні показники промислового освоєння бурштину ділянки "Вири"; каталог координат кутових точок ділянки "Вири"; графічні матеріали: оглядова карта М 1:200 000, ситуаційний план розташування ділянки "Вири" М 1:50 000; оглядова геологічна карта з розрізом М 1:50 000. Вказана заява від 04 березня 2016 року зареєстрована в Держгеонадра 09 березня 2016 року (вх. №4056/13/12-16). Також, 09 березня 2016 року позивач - ТОВ "Георесерчінг" звернулося до відповідача - Держгеонадра з заявою на отримання спеціального дозволу на користування надрами (геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислова розробка бурштину ділянки "Чудель", що знаходиться у Сарненському районі Рівненської області, східніше с. Чудель в межах нижньої течії р. Тусталь - правої притоки р. Случ площею 18,06 кв. м) без проведення аукціону строком на 5 років на підставі підпункту 8 пункту 8 Порядку №615. До заяви позивач надав наступні документи: виписка з ЄДР від 01 березня 2016 року; статут (копія) ; договір оренди майнового комплексу від 03 березня 2016 року; пояснювальна записка з характеристикою об'єкта, потужностями; програма робіт з геологічного вивчення, в тому числі ДПР бурштину ділянки "Чудель"; очікувані техніко-екомомічні показники промислового освоєння бурштину ділянки "Чудель"; каталог координат кутових точок ділянки "Чудель"; графічні матеріали: оглядова карта М 1:200 000, ситуаційний план розташування ділянки "Чудель" М 1:50 000; оглядова геологічна карта з розрізом М 1:50 000. Вказана заява від 06 березня 2016 року зареєстрована в Держгеонадра 09 березня 2016 року (вх. №4051/13/12-16). Протягом встановленого Порядком №615 60-ти денного строку (до 10 травня 2016 року), відповідач не прийняв жодних рішень з приводу поданих заяв позивачів. Лише згодом листом від 23 травня 2016 року ( №9252/13/12-16) заяву з доданими документами повернув ТОВ "Георесерчінг", та листом від 24 травня 2016 року ( №9331/13/12-16) відповідну заяву з доданими документами повернув ТОВ "Зірка Рівненщини". Зі змісту зазначених листів вбачається, що відповідач під час розгляду заяв позивачів виявив недоліки щодо комплектності документів. Приміром те, що у пояснювальних записках, доданих до відповідних заяв на видачу дозволів, усупереч Порядку №615 не зазначено потужність підприємства з видобування корисних копалин. У ході розгляду справи суди встановили, що під час розгляду заяви ТОВ "Зірка Рівненщини" від 06 березня 2016 року та заяви ТОВ "Георесерчінг" від 06 березня 2016 року відповідач відповідно до пункту 9 Порядку №615 вказані заяви позивачів та додані пакети документів відповідно до додатку 1 направив для погодження Рівненській обласній раді, Міністерству екології та природних ресурсів України та Державній службі України з питань праці. Рівненська обласна рада рішенням від 06 квітня 2016 року №158 відмовила у погодженні надання надр у користування ТОВ "Зірка Рівненщини" з підстав, зазначених у рекомендації постійної комісії обласної ради з питань екології, природокористування, охорони навколишнього середовища та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 05 квітня 2016 року №2. Так само Рівненська обласна рада рішенням від 06 квітня 2016 року №160 відмовила у погодженні надання надр у користування ТОВ "Георесерчінг" з підстав, зазначених у рекомендації постійної комісії обласної ради з питань екології, природокористування, охорони навколишнього середовища та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 05 квітня 2016 року №4. При дослідженні в ході розгляду справи рекомендацій від 05 квітня 2016 року №2 та №4 суди з'ясували, що комісія рекомендувала голові обласної ради внести на розгляд пленарного засідання сесії обласної ради проект рішення, яким відмовити в погодженні надання спеціального дозволу ТОВ "Зірка Рівненщини" та ТОВ "Георесерчінг", з таких підстав: - відповідний проект рішення не оприлюднений відповідно до вимог частини 3 статті 2.18 глави V Регламенту Рівненської обласної ради сьомого скликання та частини 3 статті 15 "Про доступ до публічної інформації"; - вищезазначене питання про погодження надання надр у користування та відповідний проект рішення попередньо не розглянуті та не вивчені постійними комісіями обласної ради згідно з вимогами статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". У ході апеляційного розгляду справи представник Рівненської обласної ради пояснив, що таке рішення було прийнято без вивчення документів, оскільки спливали строки розгляду цього питання і щоб запобігти застосуванню "мовчазної згоди" комісія прийняла рішення про відмову у погодженні. Водночас Державна служба України з питань праці листом від 08 квітня 2016 року №4089/1/10.3-ДП-16 теж повернула без погодження подані на розгляд документи для приведення їх у відповідність до вимог Порядку №615 та додатків до нього з тих підстав, що ТОВ "Зірка Рівненщини" подало документи не в повному обсязі. На обґрунтування прийнятого рішення послалася на те, що до пакету документів не надано документи, які засвідчують право власності на цілісний майновий комплекс, побудований (реконструйований) з метою видобування та переробки корисних копалин з ділянки надр, на користування якої надається дозвіл (нежитлова будівля в Житомирській області, що орендується згідно з наданою копією договору оренди від 03 березня 2016 року №03-03с, не є цілісним майновим комплексом для видобування та переробки корисних копалин). Так само листом від 08 квітня 2016 року №4076/1/10.3-ДП-16 Державна служба України з питань праці також повернула без погодження подані на розгляд документи для приведення їх у відповідність до вимог Порядку №615 та Додатків до нього з тих підстав, що ТОВ "Георесерчінг" подало документи не в повному обсязі. На обґрунтування прийнятого рішення послалася на те, що до пакету документів не надано документи, які засвідчують право власності на цілісний майновий комплекс, побудований (реконструйований) з метою видобування та переробки корисних копалин з ділянки надр, на користування якої надається дозвіл (нежитлова будівля в Житомирській області що орендується згідно з наданою копією договору оренди від 03 березня 2016 року №03-03-16, не є цілісно-майновим комплексом для видобування та переробки корисних копалин). При розгляді справи представники відповідача та третьої особи - Державної служби України з питань праці пояснили, що документи для приведення їх у відповідність до вимог Держпраці товариствам не поверталися і додатково документи не витребовувалися. Верховний Суд України вже висловлював правову позицію у справах про надання спеціальних дозволів на користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки, зокрема у постанові від 12 вересня 2017 року у справі №826/6873/16 зазначив про таке. Згідно зі статтею 61 Кодексу України про надра (далі - Кодекс) державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Положення про Державну службу геології та надр України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1174 (далі - Положення) є Держгеонадра, як згідно з покладеними на них завданнями, зокрема, видають в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами) (підпункт 9 пункту 4 Положення). Питання надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - дозволи) у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дублікатів, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін регулює Порядок №615. Згідно з пунктом 5 Порядку №615 дозволи надаються, зокрема, на такий вид користування надрами, як геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення. Надання надр у користування, за винятком надання надр на умовах угод про розподіл продукції, погоджується з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, Київською і Севастопольською міськими радами - на користування ділянками надр з метою геологічного вивчення, розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, а також для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, та з Мінприроди - на всі види користування надрами (пункт 9 Порядку №615). Орган з питань надання дозволу з метою раціонального та ефективного використання надр під час надання дозволу встановлює з урахуванням умов, перелічених у погодженнях органів, що зазначені у пункті 9 цього Порядку, особливі умови користування надрами. Невід'ємною частиною дозволу є угода про умови користування надрами, що укладається між органом з питань надання дозволу і надрокористувачем, і містить програму робіт, яка оформляється як додаток. Примірні угоди про умови користування надрами затверджуються Держгеонадрами (пункт 10 Порядку). У дозволі, зокрема, зазначаються особливі умови та відомості про погодження надання дозволу (пункт 12 Порядку). З метою попереднього розгляду матеріалів щодо надання дозволів орган надання дозволу або Рада міністрів Автономної Республіки Крим відповідно до повноважень утворює комісію з питань надрокористування (пункт 25 Порядку). До складу комісії з питань надрокористування, що утворюється органом з питань надання дозволу, включаються спеціалісти Секретаріату Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, положення про зазначену комісію та її персональний склад затверджується органом з питань надання дозволу (пункт 25 Порядку). Крім того, відповідно до статті 20 Кодексу для геологічного вивчення, в тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, надра надаються у користування без надання гірничого відводу після одержання спеціального дозволу на геологічне вивчення надр. Дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення здійснюється з метою уточнення їх окремих гірничо-геологічних та інших параметрів, вибору раціональних методів видобування мінеральної сировини на підставі проекту цих робіт, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що отриманню спеціального дозволу на користування родовищами має передувати визначена законодавством процедура, дотримання якої усіма суб'єктами таких правовідносин є обов'язковим. У цьому рішенні Верховний Суд України визнав за необхідне зазначити і те, що суд не може підміняти державний орган, дії якого оскаржуються, та приймати замість нього рішення, яке належить до компетенції виключно цього органу, оскільки такі дії суду виходять за межі визначених йому законодавцем повноважень. Повертаючись до матеріалів справи, в якій оспорюється рішення суду касаційної інстанції, Держгеонадра за заявами товариств не прийняли відповідно до Порядку рішень ні про надання спеціальних дозволів, ні про відмову у їх видачі. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, для задоволення позову в основному обмежився встановленням того, що Держгеонадра у встановлений шістдесятиденний строк не розглянув заяви товариств, але при цьому не дослідив, які саме дії, передбачені Порядком, вчинялися/не вчинялися Держгеонадрами з моменту надходження до цього органу у березні 2016 року заяв товариств про надання спеціальних дозволів на користування надрами, зважаючи на те, що ці заяви на момент звернення до суду з позовом (червень 2016 року) не були розглянуті. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. У касаційній скарзі Держгеонадра просить постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Проте прийняття такого рішення потребуватиме з'ясування низки обставин та перевірку їх доказами, реалізація яких можлива на стадії судового розгляду позовної заяви по суті. Верховний Суд позбавлений можливості установити необхідні відомості у цій справі, тому, на думку колегії суддів, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Отже, вимоги заяви Держгеонадра в частині скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій є прийнятними і підлягають задоволенню. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології і надр України задовольнити частково. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Гриців судді: Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23 листопада 2018 року м. Київ справа №811/613/13-а (2-ап/811/69/13) адміністративне провадження №К/9901/4925/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кравчука В. М., суддів Анцупової Т. О., Стародуба О. П., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Олександрійської міської ради Кіровоградської області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 (колегія суддів у складі: Сафронової С. В., Чепурного Д. В., Поплавського В. Ю.) у справі №811/613/13-а за позовом Прокурора м. Олександрії Кіровоградської області до Олександрійської міської ради, третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача - ПП "Діалін", ТОВ "Енерго - Миг" та ТОВ "Форест" про визнання незаконним та скасування РІШЕННЯ: І. ПРОЦЕДУРА 1. В лютому 2013 року прокурор м. Олександрії Кіровоградської області звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Олександрійської міської ради Кіровоградської області, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Олександрійської міської ради від 23.11.2012 №769 "Про розгляд клопотання комунального підприємства "Теплоелектроцентраль". 2. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 у задоволені позову відмовлено. Одночасно скасувано заборону ПП "Діалін", ТОВ "Енерго-Миг" та ТОВ "Форест" розпоряджатися у будь-який спопосіб майном ТОВ "Олександрійська енергетична компанія", встановлену ухвалами Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.11.2013 та від 19.12.2013.3. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 скасовано та закрито провадження у справі. 4. Не погодившись з рішенням суду першої та апеляційної інстанції, ліквідатор КП "Теплоелектроцентраль" Носань Н. С. (як особа, яка не була залучена до участі у розгляді справі, але подавала апеляційну скаргу) подав до Вищого адміністративного суду України 20.05.2016 касаційну скаргу. Просить їх скасувати, а позов прокурора задовольнити. 5. Олександрійської міської ради Кіровоградської області також подала до Вищого адміністративного суду України 23.05.2016 касаційну скаргу на судове рішення суду апеляційної інстанції. Просить його скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. 6.16.01.2018 справу передано для розгляду до Верховного Суду. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 7. Рішенням Олександрійської міської ради від 26.08.2005 №711 "Про прийняття у власність" надано згоду на прийняття від Міністерства вугільної промисловості України до комунальної власності міста структурного відділу ДХК "Олександріявугілля" Олександрійської теплоелектроцентралі та про створення КП "Теплоелектроцентраль", яке було засновано рішенням Олександрійської міської ради №738 від 08.09.2005. Рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради №681 від 08.09.2005 затверджено Статут КП "Теплоелектроцентраль", пунктом 1 якого визначено, що дане підприємство підпорядковане виконавчому комітету Олександрійської міської ради і належить до комунальної власності територіальної громади м. Олександрії. 8. Розпорядженням Олександрійського міського голови від 06.10.2005 № з-252-р було створено комісію для прийому-передачі структурного підрозділу ДХК "Олександріявугілля" Олександрійської теплоелектроцентралі до комунальної власності міста та передачі в оперативне управління КП "Теплоелектроцентраль". Відповідно до акту прийому-передачі станом на 01.10.2005 майно цілісного майнового комплексу на вул. Кільцевій 9 у м. Олександрія було передано від структурного підрозділу Олександрійської теплоелектроцентралі" ДХК "Олександріявугілля" до КП Теплоелектроцентраль". 9. Рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради №15 від 19.01.2006 було оформлено право комунальної власності територіальної громади міста Олександрії в особі Олександрійської міської ради на єдиний майновий комплекс КП "Теплоелектроцентраль", що на вул. Кільцевій, 9 в м. Олександрія, на підставі чого територіальній громаді міста Олександрії в особі Олександрійській міській раді було видано Свідоцтво про право власності від 30.01.2006 на увесь майновий комплекс КП "Теплоелектроцентраль". 10. Рішенням Олександрійської міської ради №813 від 12.01.2006 було надано згоду КП "Теплоелектроцентраль" ввійти своїм майном в уставний капітал ТОВ "Олександрійська енергетична компанія", яке відповідно до Статуту було створене шляхом об'єднання майна юридичних осіб - ТОВ "ЕНЕРГО-МИГ" та КП "Теплоелектроцентраль", які є учасниками вказаного товариства. Зокрема, згідно з п.3.2. Статуту новоствореного підприємства, частка КП "Теплоелектроцентраль" в статутному фонді становить 39%, що відповідає 10 437 500,00 грн., і даний вклад був КП "Теплоелектроцентраль" внесений майном - основними засобами Олександрійської теплоцентралі, які знаходяться за адресою Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Кільцева, 9, загальною вартістю 10 437 500,00 грн. 11. Рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 27.07.2006 №576 та від21.09.2006 було скасовано раніше видане на підставі рішення виконавчого комітету Олександрійської ради №15 Свідоцтво про право власності на єдиний майновий комплекс КП "Теплоелектроцентраль" та видано Свідоцтво про право власності від 21.09.2006 ТОВ "Олександрійська енергетична компанія" на єдиний майновий комплекс, що знаходиться на вул. Кільцева, 9 у м. Олександрія, який був переданий до статутного фонду ТОВ "Олександрійська енергетична компанія" на підставі акту приймання-передачі майна та склав частку КП "Теплоелектроцентраль" в статутному капіталі ТОВ "Олександрійська енергетична компанія" 39%, що відповідав на той час 10 437 500,00 грн. 12.25.04.2012 Олександрійською міською радою прийнято рішення №583 "Про надання згоди на отримання від ТОВ "ЕНЕРГО-МИГ" позички під заставу частки КП "Теплоелектроцентраль"" (а. с.110 т.1). 13.27.07.2012 Олександрійською міською радою прийнято рішення №697 "Про внесення змін до рішення від 25.04.2012 №583 "Про надання згоди на отримання від ТОВ "ЕНЕРГО-МИГ" позички під заставу частки КП "Теплоелектроцентраль "", з викладенням назви рішення №583 в наступній редакції: "Про надання згоди на отримання від ПП "Діалін" позички під заставу частки КП "Теплоелектроцентраль "", та викладенням пункту 1 рішення у такій редакції: "Надати згоду КП "Теплоелектроцентраль" на отримання від ПП "Діалін" позики у сумі 1 600 000 грн. під заставу частки КП "Теплоелектроцентраль" у статутному фонді ТОВ "Олександрійська енергетична компанія" у розмірі 39%" (а. с.109 т.1). 14. На підставі зазначеного рішення від 27.07.2012 №697 "Про внесення змін до рішення від 25.04.2012 №583 "Про надання згоди на отримання від ТОВ "ЕНЕРГО-МИГ" позички під заставу частки КП "Теплоелектроцентраль " " між ПП "Діалін" (позикодавець) та КП "Теплоелектроцентраль" (позичальник) 10.08.2012 року було укладено договір позики грошових коштів (а. с.40 т.1), відповідно до пункту 1 якого, Позикодавець передає у власність Позичальника позику у розмірі 1 600 000 грн., з зобов'язанням Позичальника повернути суми позики одноразово (п.3) у визначені Договором розмірі, строки і порядку. 15. На забезпечення вказаного договору позики грошових коштів від 10.08.2012, в цей же день між ПП "Діалін" та КП "Теплоелектроцентраль" було укладено договір застави частки в статутному капіталі, яким визначено, що КП "Теплоелектроцентраль" зобов'язується перед ПП "Діалін" до 10.09.2012 в разі не повернення позики або передати частку в статутному капіталі ТОВ "Олександрійська енергетична компанія", а п.1.3 Договору було визначено, що в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики "Заставодавець" передає в заставу частку у статутному капіталі ТОВ "Олександрійська енергетична компанія" в розмірі 39%, що дорівнює 10 473 500 грн. (а. с.279-291 т.1). 16.04.10.2012 директор КП "Теплоелектроцентраль" подав міському голові заяву про внесення на сесію Олександрійської міської ради питання про надання дозволу на відчуження частки КП "Теплоелектроцентраль" заставодержателю ПП "Діалін", оскільки повернути кошти позикодавцеві не виявилося можливим, зазначивши при цьому, що інші співучасники ТОВ "Олександрійська енергетична компанія", якими є ТОВ "ЕНЕРГО-МЖГ" та ТОВ "Форест" від свого переважного права купівлі цієї частки відмовились (а. с.95 т.1). 17. За результатом розгляду зазначеного клопотання КП "Теплоелектроцентраль" Олександрійська міська рада прийняла рішення від 23.11.2012 №769, яким надала дозвіл на укладання договору уступки заставленої частки в статутному капіталі ТОВ "Олександрійська енергетична компанія" у розмірі 39% на умовах договору застави №2 від 10.08.2012 року укладеного з ПП "Діалін" (а. с.94 т.1). 18. Погашення зазначеної позики планувалось здійснити за рахунок коштів Олександрійської міської ради, які остання повинна була перерахувати КП "Теплоелектроцентраль" за різницю в тарифах з 2005 року по наданню теплової енергії (тепла). 19. Крім того, Олександрійська міська рада має заборгованість перед КП "Теплоелектроцентраль" в розмірі 1351423,72 грн. за різницю в тарифах з 2005 року по наданню теплової енергії (тепла), що підтверджується рахунком №06 від 20.06.2010 року (т.2, а. с.11). 20. Також після розгляду справи судами попередніх інстанцій до матеріалів справи було долучено докази про те, що судовим рішенням про банкрутство на підставі ухвали Господарського суду Кіровоградської області (справа №912/220/13-г) від 15.07.2013 КП "Теплоелектроцентраль" визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. 21. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 25.04.2016 у справі №912/220/13-г визнано недійсним договір про задоволення вимог заставодержателя шляхом уступки в статутному капіталі ТОВ "Олександрійська енергетична компанія", від 29.11.2012, укладений між КП "Теплоелектроцентраль" та ПП "Діалін" з моменту його укладення. Одночасно застосовано наслідки недійсності договору від 29.12.2012: КП "Теплоелектроцентраль" зобов'язано повернути ПП "Діалін" грошові кошти в сумі 1600000 грн., а ПП "Діалін" повернути КП "Теплоелектроцентраль" частку в статутному фонді ТОВ "Олександрійська енергетична компанія". ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 22. Прокурор позовні вимоги обґрунтовував тим, що Олександрійська міська рада 23.11.2012 розглянула звернення КП "Теплоелектроцентраль" щодо надання йому дозволу на укладення договору уступки заставленої частки в статутному капіталі ТОВ "Олександрійська енергетична компанія" у розмірі 39% на умовах договору застави №2 від 10.08.2012, укладеного з ПП "Діалін". За результатами розгляду клопотання міська рада прийняла відповідне рішення, яким фактично надала такий дозвіл. Прокурор зазначав, що воно не відповідає вимогам чинного законодавства, підлягає скасуванню як незаконне, оскільки задоволення вимог заставодержателя ПП "Діалін" для забезпечення договору позики, вчинено у сумі, що перевищує розмір наданої позики на 412 400 грн. Отже, міська рада не вправі узгоджувати укладення подібного договору, з огляду на невідповідність вартості комунального майна, що відчужується на користь заставодержателя, розміру наданої останнім позики під заставу. 23. Відповідач, не погоджуючись з позовом, стверджував, що спірне рішення приймалося в межах повноважень Олександрійської міської ради за результатом розгляду клопотання депутата Олександрійської міської ради - директора підприємства. 24. Треті особи заперечень не подали. І V. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 25. Приймаючи рішення про закриття провадження у справі та скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний спір має вирішуватись в кримінальному провадженні при доведеності вини посадових осіб КП "Теплоелектроцентраль" та Олександрійської міської ради у вчиненні злочину передбаченого ч.5 ст.191 КК України, оскільки їх діями була спричинена матеріальна шкода територіальній громаді, і ці дії суперечать ст.140 Конституції України, ст.25 Закону України "Про заставу", ч.7 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування". 26. Крім того, суд не вбачав за можливе вирішувати спір у цій справі щодо правомірності оскаржуваного рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 23.11.2012 №769 "Про розгляд клопотання КП "Теплоелектроцентраль", щодо надання дозволу на укладення з ПП "Діалін" договору уступки заставленої частки в статутному капіталі ТОВ "Олександрійська енергетична компанія" у розмірі 39% на умовах договору застави №2 від 10.08.2012 року, у зв'язку з тим, що вказане рішення є ненормативним правовим актом одноразового застосування та вичерпало свою дію фактом його виконання, і відповідно не може бути самостійно скасовано після його виконання, тобто без вирішення питання щодо наслідків, які настали внаслідок його виконання. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 27. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з ухвалою суду апеляційної інстанції з наступних підстав: А) суд порушив норми процесуального права, оскільки закрив провадження у справі, проте не роз'яснив в порядку якого судочинства має розглядатися даний спір; Б) КАС України не передбачає закриття провадження у адміністративній справі, якщо предметом спору є правовий акт індивідуальної дії, який вичерпав свою дію. 28. Інші учасники справи заперечень на касаційну скаргу не подали. VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 29. Переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, огляду на наступне. 30. Судами попередніх інстанції було вірно встановлено, що предметом оскарження є рішення Олександрійської міської ради від 23.11.2012 №769, яким міська рада вирішила надати дозвіл КП "Теплоелектроцентраль" на укладення договору уступки заставленої частки в статутному капіталі ТОВ "Олександрійська енергетична компанія" у розмірі 39% на умовах договору застави №2 від 10.08.2012 року, укладеного з ПП "Діалін", а підставами - відсутність прав та незаконність погодження такого договору міською радою, що призвело фактично "штучно" до банкрутства КП "Теплоелектроцентраль", завдало збитків територіальній громаді. 31. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування є актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, і відповідно не може бути самостійно скасовано після його виконання. 32. Колегія суддів погоджується з наявністю підстав для закриття провадження у даній справі, проте вважає мотиви, з яких його закрито, неправильними, з огляду на таке. 33. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. 34. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. 35. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року ( №21-64а13) та 25 травня 2016 року ( №21-5459а15), і Верховний Суд не відступав від цієї позиції. 36. Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб'єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин. 37. Ураховуючи, що рішення Олександрійської міської ради від 23.11.2012 року №769 є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, це рішення не може бути в подальшому скасоване органом місцевого самоврядування. 38. Наведене свідчить проте, що рішення міської ради може бути скасовано лише у судовому порядку. 39. Разом з тим внаслідок прийняття міською радою спірного рішення від 23.11.2012 №769, виникли правовідносини позики, забезпеченої договором застави між суб'єктами господарювання - КП "Теплоелектроцентраль", ПП "Діалін", ТОВ "Олександрійська енергетична компанія", який в свою чергу підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 40. Таким чином, Суд вважає обґрунтованими доводи скаржника в частині порушення судом норм процесуального права при вирішенні справи, яке полягає у застосуванні підстав для закриття провадження, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. 41. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповнені або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанцій правильно встановлено фактичні обставини справи та прийнято рішення по суті позовних вимог, проте підстави для закриття провадження, викладені в мотивувальній частині ухвали від 08.12.2015, частково не відповідають нормам процесуального законодавства, а тому підлягають зміні шляхом виключення з мотивувальної частини ухвали посилання на те, що рішення міської ради є ненормативним правовим актом одноразового застосування та вичерпало свою дію фактом його виконання, і відповідно не може бути самостійно скасовано після його виконання, тобто без вирішення питання щодо наслідків, які настали внаслідок його виконання, як на підставу закриття провадження у даній справі. Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Олександрійської міської ради Кіровоградської області задовольнити частково. 2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі №811/613/13-а змінити в частині мотивів закриття провадження. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 жовтня 2018 року Київ справа №812/1735/17 адміністративне провадження №К/9901/50786/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Коваленко Н. В., судді Кравчука В. М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Державної служби геології та надр України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Восток А" про анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 28 грудня 2011 року №5443 за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на рішення Луганського окружного адміністративного суду у складі судді: Смішлива Т. В. від 23 січня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ястребової Л. В., Казначеєва Е. Г., Компанієць І. Д. від 17 квітня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2017 року Державна служба геології та надр України (далі - Держгеонадра, позивач) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Восток А" (далі - ТОВ "Донбас-Восток А", відповідач), у якому просила припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 28 грудня 2011 року №5443. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Донбас-Восток А" у порушення вимог Угоди про умови користування надрами, яка є невід'ємною частиною дозволу на спеціальне користування надрами, та статті 24 Кодексу України про надра не подано до Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" (далі - ДНВП "Геоінформ України") щорічні звіти відповідної форми статистичної звітності, як підтвердження експлуатації корисних копалин за 2014, 2015 роки, у зв'язку з чим наявні підстави для анулювання дозволу у судовому порядку згідно статті 26 Кодексу України про надра та пункту 23 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 (далі - Порядок №615). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач здійснив державний геологічний контроль за дотриманням відповідачем умов спеціального дозволу на користування надрами та угоди про умови користування надрами у спосіб, не визначений законодавством про проведення державного геологічного контролю, зокрема, без проведення перевірки. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про відсутність підстав для анулювання дозволу у судовому порядку, оскільки відсутні докази незгоди ТОВ "Донбас-Восток А" на припинення його права користування надрами відповідно до спеціального дозволу від 28 грудня 2011 року №5443. Не погоджуючись з рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року та постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Держгеонадра України звернулася із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що факт невиконання відповідачем вимог угоди про умови користування надрами від 28 грудня 2011 року підтверджено безпосередньо органом, який здійснює збір та облік відповідних звітів, а саме: листом ДНВП "Геоінформ України" від 26 квітня 2016 року №02/302-1493, яким, зокрема, засвідчено неподання відповідачем щорічних статистичних звітів за 2014-2015 роки, як підтвердження експлуатації корисних копалин. Також скаржник вказує на неправильність застосування судами попередніх інстанцій положень частини другої статті 26 Кодексу України про надра, відповідно до якої право користування надрами припиняється органом, який видав дозвіл самостійно, а у разі незгоди користувачів це право припиняється у судовому порядку, які, на думку скаржника, слід розуміти так, що відсутність однозначної та чіткої згоди надрокористувача є підставою вважати, що така згода не надана. Від ТОВ "Донбас-Восток А" відзив на касаційну скаргу Держгеонадра України не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Донбас-Восток А", ідентифікаційний код 35843964, зареєстроване як юридична особа 31 березня 2008 року за №13821020000014772, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21 листопада 2017 року у стані припинення не перебуває, місцезнаходження юридичної особи: 94601, Луганська область, місто Антрацит, вул. Пархоменко, будинок 21.28 грудня 2011 року Держгеонадра України видано ТОВ "Донбас-Восток А" спеціальний дозвіл на користування надрами №5443 на видобування антрациту, назва родовища: Поле шахти "Бруно-Нова" у межах гірничого відводу діючої шахти "Краснолуцька" ДП "Донбасантрацит", пласт k5в, місцезнаходження: Луганська область, Антрацитівський район. Дозвіл виданий на 11 років. Відповідно до умов спеціального дозволу на користування надрами однією з особливих умов цього дозволу є щорічна звітність ТОВ "Донбас-Восток А" перед ДНВП "Геоінформ України" про стан запасів корисних копалин за формою 5-гр. Невід'ємною частиною спеціального дозволу є Угода про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин від 28 грудня 2011 року №5443, укладена між Держгеонадра та ТОВ "Донбас-Восток А". Згідно з пунктом 7.2 розділу 7 Угоди надрокористувач зобов'язаний в установленому порядку подавати до ДНВП "Геоінформ України" щорічні звіти відповідно до форми державної статистичної звітності форми 5-гр. Оскільки Угода визначена сторонами як невід'ємна частина спеціального дозволу на користування надрами, подання ТОВ "Донбас-Восток А" до ДНВП "Геоінформ України" щорічних звітів відповідно до форми державної статистичної звітності форми 5-гр є особливою умовою користування надрами, обов'язковою до виконання надрокористувачем, про що також зазначено у пункті 3.6 Угоди. Листом від 07 квітня 2015 року №02/302-0972 ДНВП "Геоінформ України" повідомило Держгеонадра, що інформація від надрокористувачів Донецької та Луганської областей, зокрема, від ТОВ "Донбас-Восток А", щодо руху запасів (форма 5-гр) за 2014 рік не надходила. 19 травня 2015 року Держгеонадра наказом №122 відповідно до пункту 22 Порядку №615, у зв'язку з невиконанням надрокористувачами особливих умов спеціальних дозволів на користування надрами, а саме: щорічного звітування перед ДНВП "Геоінформ України" щодо руху запасів за формами № №5-гр, 6-гр, 7-гр за 2014 рік, зупинено дію спеціальних дозволів на користування надрами, у тому числі й дозволу від 05 грудня 2008 року №4803. Надано надрокористувачу 30 календарних днів для усунення порушень. Перелік надрокористувачів, яким наказом Держгеонадра від 19 серпня 2015 року №122 надано 30 календарних днів для усунення порушень, оприлюднений в офіційному друкованому виданні "Урядовий кур'єр" від 09 червня 2015 року №101. До цього переліку за номером 169 включено ТОВ "Донбас-Восток А". Листом від 26 квітня 2016 року №02/302-1493 ДНВП "Геоінформ України" повідомило Держгеонадра, що інформація від надрокористувачів Донецької та Луганської областей, зокрема, від ТОВ "Донбас-Восток А", щодо руху запасів (форма 5-гр) за 2015 рік не надходила. Наказом Держгеонадра №257 від 16 серпня 2016 року відповідно до пункту 22 Порядку №615, у зв'язку з невиконанням надрокористувачами особливих умов спеціальних дозволів на користування надрами, а саме: щорічного звітування перед ДНВП "Геоінформ України" щодо руху запасів за формами № №5-гр, 6-гр, 7-гр за 2015 рік, встановлено термін 10 календарних днів для усунення порушень законодавства про надра, згідно з переліком, наведеним у додатку до цього наказу, до якого включено ТОВ "Донбас-Восток А". Наказом Держгеонадра №1 від 10 січня 2017 року відповідно до пункту 22 Порядку №615, у зв'язку з невиконанням надрокористувачами Луганської та Донецької областей особливих умов спеціальних дозволів на користування надрами, а саме: щорічного звітування перед ДНВП "Геоінформ України" щодо руху запасів за формами № №5-гр, 6-гр, 7-гр за 2015 рік, продовжено термін для усунення порушень законодавства про надра до 01 березня 2017 року, згідно з переліком, наведеним у додатку до цього наказу, до якого включено, зокрема, ТОВ "Донбас-Восток А". 16 травня 2017 року в офіційному друкованому виданні "Урядовий кур'єр" №88 оприлюднено оголошення, яким Держгеонадра повідомила, що у разі незгоди користувачів на припинення права користування надрами, таке право буде припинено в судовому порядку. Запропоновано в 15-денний строк проінформувати Держгеонадра про згоду/незгоду на припинення права користування надрами щодо спеціальних дозволів на користування надрами відповідно до переліку. ТОВ "Донбас-Восток А" включено до переліку за №68. На час звернення до суду з позовом будь-якої інформації про усунення відповідачем порушення законодавства про надра до нього не надходило, так само, як згоди/незгоди щодо анулювання спеціального дозволу. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Повноваження Держгеонадра України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Кодексом України про надра, Положенням про Державну службу геології та надр України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1174 (далі - Положення №1174), Порядком №615, Так, статтею 15 Кодексу України про надра встановлено, що надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу (частина перша статті 19 Кодексу України про надра). Зі змісту частини другої статті 24 Кодексу України про надра слідує, що користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 4-1) надавати та оприлюднювати інформацію про загальнодержавні та місцеві податки і збори, інші платежі, а також про виробничу (господарську) діяльність, необхідну для забезпечення прозорості у видобувних галузях, відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції. Статтею 60 Кодексу України про надра встановлено, що державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов'язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України. Згідно з положеннями частини першою статті 61 Кодексу України про надра державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Відповідно до підпункту 12 пункту 4 Положення №1174 Державна служба геології та надр України, згідно із покладеними на неї завданнями, здійснює державний контроль за геологічним вивченням надр та раціональним і ефективним використанням надр України. Пунктом 22 Порядку №615 встановлено, що дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері здійснення державного гірничого нагляду, епідеміологічного нагляду (спостереження), державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, органів місцевого самоврядування, органів державної фіскальної служби у разі: 1) порушення надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр; 2) виникнення внаслідок проведення робіт, пов'язаних з користуванням ділянкою надр, безпосередньої загрози життю чи здоров'ю працівників або населення; 3) наявності заборгованості із сплати загальнодержавних податків та зборів; 4) невиконання в установлений строк приписів уповноважених органів щодо усунення порушень законодавства у сфері надрокористування або охорони навколишнього природного середовища. Після зупинення дії дозволу надрокористувач зобов'язаний зупинити проведення на наданій йому в користування ділянці надр робіт, передбачених дозволом. Зупинення дії дозволу не звільняє надрокористувача від обов'язку проводити на ділянці надр роботи, пов'язані із запобіганням виникненню аварійної ситуації або усуненням її наслідків. Також, зупинення дії дозволу не є підставою і для переривання строку його дії. Дія дозволу поновлюється органом з питань надання дозволу після усунення надрокористувачем причин, що призвели до зупинення його дії. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що однією з підстав зупинення дії дозволу на спеціальне використання надр є порушення надрокористувачем умов та порядку користування надрами, невиконання обов'язків, визначених статтею 24 Кодексу України про надра. При цьому право тимчасово зупиняти дію спеціального дозволу надано органу, який видав спеціальний дозвіл. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Держгеонадра України наказом від 19 травня 2015 року №122 зупинила ТОВ "Донбас-Восток А" дію спеціального дозволу від 05 грудня 2008 року №4803 у зв'язку з невиконанням останнім особливих умов спеціального дозволу, зокрема, неподання щорічного звітування перед ДНВП "Геоінформ України" щодо руху запасів за формами № №5-гр, 6-гр, 7-гр за 2014-2015 роки, та надала 30-денний термін для усунення виявлених порушень. У подальшому цей термін продовжувався декілька разів. Інформацію про допущене порушення ТОВ "Донбас-Восток А" Держгеонадра України отримало із інформаційних листів ДНВП "Геоінформ України" від 07 квітня 2015 року №02/302-0972 та від 26 квітня 2016 року №02/302-1493. На цій підставі суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що рішення про зупинення дії дозволу ТОВ "Донбас-Восток А" на підставі даних інформаційних листів є неправомірним, оскільки передумовою вчинення позивачем будь-яких дій відносно вирішення питання щодо припинення дії спеціального дозволу має бути перевірка відповідача. Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне. Відповідно до підпункту 1.8 Порядку обліку робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 14 червня 2013 року №262 (далі - Порядок №262), інформаційно-технічне забезпечення, інформаційно-аналітичне супроводження робіт з обліку результатів завершених робіт і досліджень, пов'язаних із геологічним вивченням надр та веденням електронної бази, здійснюється ДНВП "Геоінформ України". Тобто, ДНВП "Геоінформ України" є державним підприємством, відповідальним за збір та облік статистичної інформації у сфері спеціального користування надрами, який володіє інформацією щодо подання надрокористувачами відповідних звітів. Відтак, зважаючи на характер порушення, вчиненого надрокористувачем, яке полягає у недотриманні спеціальних умов дозволу, зокрема, неподанні статистичної звітності, інформація, надана ДНВП "Геоінформ України", щодо неподання відповідачем статистичної звітності є достатнім доказом факту вчинення відповідного порушення ТОВ "Донбас-Восток А", а тому проведення перевірки у даному випадку не вимагається. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №812/1074/17. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктах 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому, питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку. Верховним Судом України у постановах від 25 червня 2011 року у справі №21-36а11, від 19 вересня 2011 року у справі №21-164а11 та від 10 грудня 2013 року у справі №21-450а13 та постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №802/4846/13-а та від 26 червня 2018 року у справі №802/923/14-а було зроблено правовий висновок про те, що право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, самостійно або у судовому порядку. У разі відсутності спору відповідач має право у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3, 7 частини першої статті 26 Кодексу, самостійно припиняти право користування надрами, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів це право припиняється у судовому порядку. Зазначена норма спрямована на захист інтересів надрокористувачів шляхом надання їм права вимагати (шляхом надання/висловлення письмової незгоди) від уповноваженого органу судової, а не адміністративної процедури припинення права користування надрами. При цьому, законом презюмується, що саме судовий порядок є додатковою гарантією ефективного захисту прав надрокористувача, що і було забезпечено позивачем у цій справі шляхом звернення до суду. Отже, орган, який надав надра у користування, повноважний припинити право користування надрами у випадку, передбаченому пунктом 5 частини першої статті 26 Кодексу України "Про надра", лише за наявності згоди на це користувача надрами. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ "Донбас-Восток А" не направлено жодної інформації стосовно припинення права користування надрами, відтак, наявні підстави для припинення цього права в судовому порядку. При цьому, передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що ненадходження до Держгеонадра України від ТОВ "Донбас-Восток А" заперечень щодо припиненням права користування надрами є доказом відсутності таких заперечень та, відповідно, спору з цього питання, у зв'язку з чим відсутні підстави для анулювання спеціального дозволу у судовому порядку. Верховним Судом у постанові від 03 травня 2018 року у справі №812/1074/17 вже висловлювалась правова позиція з приводу застосування положень частини першої статті 26 Кодексу України про надра. Зокрема, згідно з цією позицією ненадходження будь-якої інформації від надрокористувача з приводу питання про анулювання спеціального дозволу не може розцінюватися, як відсутність заперечень. У свою чергу, відповідно до пункту 23 Порядку №1294 право користування надрами припиняється з підстав та у порядку, передбаченому Кодексом України про надра та Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності". Згідно з положеннями частини сьомої статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації; 2) здійснення суб'єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що анулювання раніше зупиненого спеціального дозволу можливе, зокрема, у разі, якщо надрокористувачем не усунуто порушення, які стали підставою для зупинення дії дозволу. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ТОВ "Донбас-Восток А" не вжито заходів для усунення порушень, які стали підставою для зупинення дії спеціального дозволу, зокрема, не подано статистичну звітність за встановленою формою за 2014-2015 роки. При цьому, передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що за відсутності доказів вручення ТОВ "Донбас-Восток А" наказів Держгеонадра України №122 від 19 травня 2015 року, №257 від 16 серпня 2016 року та №1 від 10 січня 2017 року шляхом надіслання рекомендованим листом за адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, або за допомогою засобів зв'язку (за номером телефону), зазначеному у вищевказаному реєстрі, вимоги позивача щодо анулювання спеціального дозволу у судовому порядку є безпідставними. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Судами попередніх інстанцій та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Донбас-Восток А" за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21 листопада 2017 року зареєстровано за адресою: 94601, Луганська область, місто Антрацит, вул. Пархоменко, будинок 21. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" від 07 листопада 2014 року №1085-р місто Антрацит Луганської області віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Зважаючи на те, що Держгеонадра України була позбавлена можливості належним чином повідомити відповідача про необхідність надання ним відповідної інформації, у офіційному друкованому виданні "Урядовий кур'єр" опубліковано оголошення, що не суперечить вимогам чинного законодавства. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №812/1074/17. Суд також враховує, що Держгеонадра України вжито необхідні заходи щодо встановлення достатніх строків для усунення відповідачем порушень вимог користування надрами, а також у зв'язку із відсутністю будь-яких відомостей від нього, в офіційному виданні "Урядовий кур'єр" оприлюднене відповідні оголошення з наказами про зупинення дії спеціального дозволу, встановленням та продовженням терміну на усунення порушення, а саме: виданні "Урядовий кур'єр" від 09 червня 2015 року №101; виданні "Урядовий кур'єр" від 16 травня 2017 року №88. За таких підстав, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність задоволення касаційної скарги Держгеонадра України, скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що прийняті на підставі неправильного застосування норм матеріального права, а саме: статті 26 Кодексу України про надра, та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" ( №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України задовольнити. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову. Адміністративний позов Державної служби геології та надр України задовольнити. Припинити право користування надрами Товариству з обмеженою відповідальністю "Донбас-Восток А" шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 28 грудня 2011 року №5443. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: Н. В. Коваленко В. М. Кравчук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 05 червня 2018 року Київ справа №815/505/16 адміністративне провадження №К/9901/14530/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мороз Л. Л., суддів - Бучик А. Ю., Гімона М. М., за участю: секретаря судового засідання Коцюрби В. М., представника позивача - відсутній, представника відповідачів - ОСОБА_2, представника третьої особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Капітана Іллічівського морського порту ОСОБА_6, Начальника зміни портового нагляду Служби капітана морського порту Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" ОСОБА_7, Старшого капітана Служби капітана морського порту Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" ОСОБА_8, третя особа - Міністерство інфраструктури України, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії визнання протиправними дії та бездіяльності щодо надання дозволу на вихід судна з порту, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2016 року у справі №815/505/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л. Л. Мороз М. М. Гімон А. Ю. Бучик, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 листопада 2018 року Київ справа №826/13595/17 провадження №К/9901/54631/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Каракашьяна С. В. від 12 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Аліменка В. О., Безименної Н. В.,Кучми А. Ю. від 22 травня 2018 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" звернулось до суду з позовом до Державної служби геології та надр України, у якому просило: - визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України, яка полягає у неприйнятті рішення у формі наказу за наслідками розгляду заяви Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" №21-2964/1-17 від 27.03.2017 про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами Писарівської площі від 29 грудня 2012 року №4294; - зобов'язати Державну службу геології та надр України видати наказ за результатами розгляду заяви Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" №21-2964/1-17 від 27.03.2017 про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами Писарівської площі від 29 грудня 2012 року №4294; - визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України, яка полягає у неприйнятті рішення у формі наказу за наслідками розгляду заяви Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" №21-2965/1 -17 від 27.03.2017 про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами Оболонської площі від 21 жовтня 2011 року №4062. - зобов'язати Державну службу геології та надр України видати наказ за результатами розгляду заяви Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" №21-2965/1-17 від 27.03.2017 про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами Оболонської площі від 21 жовтня 2011 року №4062; - визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України, яка полягає у неприйнятті рішення у формі наказу за наслідками розгляду заяви Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" №21-2966/1-17 від 27.03.2017 про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами Будищансько-Чутівської площі від 31 жовтня 2011 року №4063. - зобов'язати Державну службу геології та надр України видати наказ за результатами розгляду заяви Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" №21-2966/1-17 від 27.03.2017 про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами Будищансько-Чутівської площі від 31 жовтня 2011 року №4063. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено. 3. Судові рішення мотивовані тим, що внесення змін до програми робіт без діючого спеціального дозволу суперечить вимогам чинного законодавства, а внесення змін вже в анульовані спеціальні дозволи є неможливим. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" звернулось із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу №52 від 05.08.2011 Державною службою геології та надр України Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" надано спеціальний дозвіл на користування надрами №4062 від 21.10.2011 з метою проведення геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) на родовищі Оболонська площа, яке знаходиться у Семенівському районі Полтавської області. На виконання спеціального дозволу №4062, між позивачем і відповідачем укладено угоду №4062 про умови користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки, з подальшим видобуванням нафти, газу на Оболонській площі від 21.10.2011. Додатком №2 до Угоди №4062 було затверджено Програму з геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка). Зазначеною програмою було передбачено наступні види робіт: отримання спеціального дозволу на користування надрами (термін - 2011 р. ), укладення договору про здійснення моніторингу та наукового супроводження виконання особливих умов Дозволу та Угоди про умови користування надрами (2011 р.) ; складання проектно-кошторисної документації (2011 р.) ; проведення комплексу детальних геофізичних, геохімічних та тематичних досліджень, виявлення та підготовка об'єктів (2011-2013 рр.) ; буріння 1 параметричної свердловини проектною глибиною 4000 м (2014 - 2015 рр.) ; буріння 2-ох пошуково-розвідувальних свердловин, проектна глибина кожної 3500 м (2016 - 2017 рр.) ; складання проекту дослідно-промислової розробки (2018 р.) ; дослідно-промислова розробка (2019 - 2020 рр.) ; підрахунок запасів та затвердження запасів у ДКЗ України (2021 р.) ; буріння 2-ох експлуатаційних свердловин, проектна глибина кожної 3000 м (2022 - 2023 рр.) ; облаштування родовищ (2024 - 2025 рр.) ; промислова розробка (2026 - 2030 рр. ). Відповідно до наказу №88 від 27.09.2011 Державною службою геології та надр України Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" надано спеціальний дозвіл на користування надрами №4063 від 31.10.2011 з метою проведення геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ) на Будищансько-Чутівській площі, яке знаходиться у Котелевському, Диканському, Чутівському, Полтавському районах Полтавської області. На виконання спеціального дозволу №4063, між позивачем та відповідачем укладено угоду №4063 про умови користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки, з подальшим видобуванням нафти, газу на Будищансько-Чутівської площі від 31.10.2011. Додатком №2 до Угоди №4063 було затверджено Програму з геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка). Зазначеною програмою було передбачено наступні види робіт: отримання спеціального дозволу на користування надрами (термін - 2011 р. ), укладення договору про здійснення моніторингу та наукового супроводження виконання особливих умов Дозволу та Угоди про умови користування надрами (2011 р.) ; складання проектно-кошторисної документації (2011 р.) ; проведення комплексу детальних геофізичних, геохімічних та тематичних досліджень, виявлення та підготовка об'єктів (2011 - 2013 рр.) ; буріння 1 пошукової свердловини проектною глибиною 6000 м (2013 - 2014 рр.) ; буріння 2-ох розвідувальних свердловин, проектна глибинами кожної 5000 м (2014 - 2016 рр.) ; складання проекту дослідно-промислової розробки (2016 р.) ; дослідно-промислова розробка (2017 - 2019 рр.) ; підрахунок запасів та затвердження запасів у ДКЗ України (2020 р.) ; буріння 2-ох експлуатаційних свердловин проектними глибинами 5000 м (2020-21 рр.) ; облаштування родовищ (2021 - 2022 рр.) ; промислова розробка (2022 - 2030 рр.) ; ліквідаційні роботи (після завершення промислової розробки). Відповідно до наказу №556 від 16.11.2012 Державною службою геології та надр України Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" надано спеціальний дозвіл на користування надрами №4294 від 29.12.2012 з метою уточнення геологічної будови, пошуки та розвідка покладів вуглеводнів, у тому числі дослідно-промислова розробка, геолого-економічна оцінка запасів ДЗК України, промислова розробка на родовищі Писарівська площа, яке знаходиться у Великобагачанському, Решетилівському, Новосанжарському, Кобеляцькому районах Полтавської області. На виконання спеціального дозволу №4294, між позивачем та відповідачем укладено угоду №4294 про умови користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ) Писарівської площі від 29.12.2012. Додатком №2 до Угоди №4294 було затверджено Програму робіт з геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка). Зазначеною програмою було передбачено наступні види робіт: отримання спеціального дозволу на користування надрами (термін - 2012 р. ), укладення договору про здійснення моніторингу та наукового супроводження виконання особливих умов Дозволу та Угоди про умови користування надрами (2013 р.) ; складання проектно-кошторисної документації (2013 р.) ; проведення комплексу науково-тематичних досліджень, виконання геофізичних, геохімічних та петрофізичних досліджень, геотехнічна оцінка, виявлення перспективних об'єктів (2013 - 2015 рр.) ; виконання деталізаційної сейсморозвідки 3D та оконтурювання найбільш перспективного об'єкта (2016 рр.) ; буріння 1-ї параметричної свердловини проектною глибиною 3200 м із суцільним відбором керна із сланцевих товщ (2017 рр.) ; комплексні лабораторні дослідження взірців керна (2017 р.) ; буріння 1-ї пошуково-розвідувальної свердловини проектною глибиною 3150 м (2018 р.) ; складання проекту дослідно-промислової розробки (2018 р.) ; дослідно-промислова розробка (2019 - 2020 рр.) ; підрахунок та затвердження запасів у ДЗК України (2020 р.) ; отримання документів на користування земельною ділянкою (2020 р.) ; отримання гірничого відводу (2020 р.) ; складання та затвердження проекту промислової розробки (2020 р.) ; буріння 15-ти експлуатаційних свердловин проектною глибиною 3100 м (2020 р.) ; облаштування родовища (2021 р.) ; промислова розробка (2021 - 2031 рр.) ; ліквідаційні роботи (після завершення промислової розробки). 12.12.2016 до Міністерства екології та природних ресурсів України наідйшло депутатське звернення народного депутата України, першого заступника Голови комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості, пенсійного забезпечення Капліна С. М. у якому він вказує, що позивач за результатами комплексу детальних геофізичних та інших досліджень протягом 2013 - 2016 років не виконав обов'язку щодо буріння однієї пошукової (6000 м) та двох розвідувальних (5000 м) свердловин та, як наслідок, не розпочав виконання обов'язку щодо видобутку вуглеводнів, які передбачені Програмою з геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка), що затверджена Додатком №2 до Угоди №4063 від 31.10.2011 на виконання спеціального дозволу №4063 від 31.10.2011. Вказано про незадовільний стан пошукових свердловин, а також, що діяльність НАК "Нафтогаз Україна" не спрямована на комплексне виконання робіт з метою якнайшвидшого пошуку нафти і газу, а навпаки - на затягування робіт для непрозорого освоєння менеджментом державної компанії більше двох мільярдів гривень на непрофільну для НАК "Нафтогаз України" діяльність із пошуку та видобутку вуглеводнів. Пошукові свердловини №100, 101 Руновщина, а також свердловина №110 Руновщина з 2013 року не законсервовані і знаходяться під тиском, що є порушенням діяльності щодо видобутку нафти та газу та може призвести до негативних наслідків для екології, безпеки та здоров'я жителів Полтавської області. Задля уникнення відповідальності НАК "Нафтогаз України" наголосив, що планує внести зміни до Програм робіт шляхом перенесення (відтермінування) строків виконання заходів на декілька років. За результатом розгляду вищезгаданого звернення народного депутата, 15.12.2016 Міністром екології та природних ресурсів України було доручено Державній службі геології та надр України надати інформацію щодо стану дотримання НАК "Нафтогаз України" умов спеціальних дозволів. 31.01.2017 Полтавською обласною радою було прийнято рішення №357 про прийняття звернення депутатів Полтавської обласної ради до Державної служби геології та надр України щодо зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами, наданими для ПАТ "НАК "Нафтогаз України", та направлення звернення до Державної служби геології та надр України. У зверненні депутати Полтавської обласної ради посилались на те, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не виконало обов'язку щодо буріння однієї пошукової (6000 м) та двох розвідувальних (5000 м) свердловин та, як наслідок, не розпочало виконання обов'язку щодо видобутку вуглеводнів на Писарівській площі. Не розпочало буріння двох розвідувальних свердловин та складання проекту дослідно-промислової розробки Будищансько - Чутівської площі, буріння параметричної та двох пошукових свердловин на Оболонській площі та комплексу геофізичних досліджень на Писарівській площі, що передбачено відповідними програмами. Наказом Держгеонадра України №124 від 13.03.2017 зупинено дію спеціальних дозволів на користування надрами, а саме: спеціального дозволу на користування надрами №4062 від 21.10.2011 року, спеціального дозволу на користування надрами №4063 від 31.10.2011, спеціального дозволу №4294 від 29.12.2012 року, які були надані позивачу. Згідно додатку до наказу, зупинення дії вказаних спеціальних дозволів зумовлене порушенням позивачем норм статті 24 Кодексу України про надра, статей 20, 28 Закону України "Про нафту та газ", статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Листом від 14.03.2017 №5877/13/14-17 Держгеонадра України повідомила НАК "Нафтогаз України" про зупинення дії спеціальних дозволів №4062, №4063, №4294, які були надані ПАТ "НАК "Нафтогаз", та про надання 30-денного терміну на усунення порушень на підставі наказу Держгеонадра України від 13.03.2017 №124.27 березня 2017 року НАК "Нафтогаз України" звернулась до Державної служби геології та надр України із заявами на внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами, а саме: - заявою на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами №21-2964/1-17 від 27.03.2017 (вх. №6480/02/12-17 від 28.03.2017); - заявою на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами №21-2965/1-17 від 27.03.2017 (вх. №6479/02/12-17 від 28.03.2017); - заявою на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами №21-2966/1-17 від 27.03.2017 (вх. №6481/02/12-17 від 28.03.2017). У них позивачем запропоновано, відповідно до пояснювальних записок, внести зміни до програми робіт, яка є додатком до угоди про умови користування надрами, з огляду на наявність необхідності привести стан геологічного вивчення ліцензійних ділянок у відповідність до вимог чинного законодавства. 20.04.2017 Державна служба геології та надр України направила НАК "Нафтогаз України" листи №9018/13/12-17, №9018/13/12-17, №9018/13/12-17, якими вищезазначені заяви було повернено позивачу із зазначенням наявності наказів про зупинення дії дозволів, для внесення змін у які звертався позивач. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 6. Касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" обґрунтована тим, що Державна служба геології та надр України безпідставно повернула без розгляду заяви про внесення змін до спеціальних дозволів, без прийняття відповідних наказів. 7. Державна служба геології та надр України своїх доводів відносно касаційної скарги не надіслала. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 8. Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. 9. У статті 14 Кодексу України про надра визначено, що надра надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин. 10. Відповідно до статті 15 Кодексу України про надра надаються у постійне або тимчасове користування. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді. 11. Статтею 24 Кодексу України про надра передбачено, що користувачі надр зобов'язані використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції тощо. 12. Згідно до Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 №1174 Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення ті раціонального використання надр. 13. Відповідно до підпункту 9 пункту 4 вказаного Положення №1174 Держгеонадра України відповідно до покладених на неї завдань видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), поновлює їх дію у разі зупинення; здійснює переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), внесення до них змін та видачу дублікатів, продовжує строк дії спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами). 14. Питання надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначання процедури продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін регулюються Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615, у редакції, чинній на час видачі дозволу, (далі - Порядок 615), дія якого поширюється на всі види користування надрами. 15. Відповідно до пункту 22 Порядку №615 невиконання в установлений строк приписів уповноважених органів щодо усунення порушень законодавства у сфері надрокористування або охорони навколишнього природного середовища є підставою для видачі органом з питань надання наказу про зупинення дії спеціального дозволу. 16. Порядок переоформлення та внесення змін до спеціальних дозволів здійснюється відповідно до порядку, передбаченого в пунктах 16, 17 Порядку №615 на підставі відповідної заяви надрокористувача. 17. Відповідно до пункту 18 Порядку №615 орган з питань надання дозволу надає протягом 30 календарних днів з дати надходження заяви про переоформлення дозволу (внесення змін до нього) та документів, що додаються до неї, заявникові дозвіл на новому бланку з урахуванням відповідних змін або вмотивовану відмову. 18. Згідно пункту 5 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" у разі усунення суб'єктом господарювання причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, повторний розгляд документів здійснюється дозвільним органом у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви суб'єкта господарювання, документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, і документів, які засвідчують усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, якщо інше не встановлено законом. 19. За змістом частини другої статті 20 Закону України "Про нафту і газ" власник спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами зобов'язаний: забезпечити повноту геологічного вивчення, раціональне комплексне використання і охорону нафтогазоносних надр згідно з угодою про умови користування нафтогазоносними надрами та програмою робіт; додержуватися вимог законодавства України, чинних стандартів, правил, норм виконання робіт, пов'язаних з користуванням нафтогазоносними надрами; створити безпечні для працівників і населення умови проведення робіт, пов'язаних з користуванням нафтогазоносними надрами; відшкодовувати збитки, заподіяні підприємствам, установам, організаціям, громадянам та довкіллю; надавати та оприлюднювати інформацію про загальнодержавні та місцеві податки і збори, інші платежі, а також про виробничу (господарську) діяльність, необхідну для забезпечення прозорості у видобувних галузях, відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. 20. У частині першій статті 28 Закону України "Про нафту і газ" передбачено, що угода про умови користування нафтогазоносними надрами є невід'ємним додатком до спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами, який регулює і конкретизує передбачені законодавством України та спеціальним дозволом технічні, технологічні, організаційні, фінансові, економічні, соціальні, екологічні аспекти користування нафтогазоносними надрами на відповідній ділянці нафтогазоносних надр. 21. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 22. Судами попередніх інстанцій встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що станом на час звернення НАК "Нафтогаз України" до Державної служби геології та надр України із заявами на внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами - 28 березня 2017 року, та на час повернення їх листами - 20.04.2017, дія дозволів, щодо яких позивачем подано заяви про внесення змін, була зупинена наказом Державної служби геології та надр України №124 від 13.03.2017. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 23. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що внесення змін до програми робіт без діючого спеціального дозволу суперечить вимогам чинного законодавства, а внесення змін в спеціальні дозволи, дія яких зупинена, є неможливим. 24. Колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки судів є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року - без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Н. В. Коваленко суддя Я. О. Берназюк суддя М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 листопада 2018 року Київ справа №826/1020/16 провадження №К/9901/13810/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Веско" до Державної служби геології та надр України про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Кузьменка В. А., Арсірія Р. О., Огурцова О. П., від 7 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Федотова І. В, Ісаєнко Ю. А., Оксененка О. М., від 29 листопада 2016 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У січні 2016 року Публічне акціонерне товариства "Веско" звернулось до суду з позовом, у якому просило зобов'язати відповідача надати спеціальний дозвіл на користування надрами №197 від 25 жовтня 1994 року на видобування вогнетривких глин Андріївського родовища у Донецькій області на новому бланку з внесеними змінами щодо скасування обов'язковості проведення моніторингу та наукового супроводження виконання особливих умов користування надрами. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, позов задоволено. Зобов'язано Державну службу геології та надр України надати Публічному акціонерному товариству "Веско" спеціальний дозвіл на користування надрами №197 від 25 жовтня 1994 року на видобування вогнетривких глин Андріївського родовища у Донецькій області на новому бланку і відповідними змінами. 3. Рішення судів мотивовано тим, що фактично відповідач прийняв рішення про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами від 25 жовтня 1994 року №197, водночас, будь-яких зауважень з приводу подання заявником документів не в повному обсязі, виявлення у поданих документах недостовірних даних або невідповідності поданих документів вимогам законодавства, відповідачем не надано. Належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Державної служби геології та надр України надати Публічному акціонерному товариству "Веско" спеціальний дозвіл на користування надрами від 25 жовтня 1994 року №197 на видобування вогнетривких глин Андріївського родовища у Донецькій області на новому бланку і відповідними змінами. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна служба геології та надр України подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 5. Судами попередніх інстанцій встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що Міністерством охорони навколишнього природного середовища Публічному акціонерному товариству "Веско" надано спеціальний дозвіл на користування надрами №197 від 25 жовтня 1994 року на видобування вогнетривких глин Андірївського родовища у Донецькій області. 07 липня 2015 року Публічне акціонерне товариство "Веско" звернулось до Державної служби геології та надр України із заявою від 02 липня 2015 року №1556, у якій просив розглянути матеріали на внесення змін до спеціального дозволу від 25 жовтня 1994 року №197 з видобування вогнетривких глин Андріївського родовища у Донецькій області. 21 жовтня 2015 року Державна служба геології та надр України повідомила позивача про те, що відповідно до Наказу №325 від 09 жовтня 2015 року прийнято рішення внести зміни до спеціального дозволу на користування надрами №197 від 25 жовтня 1994 року. 24 грудня 2015 року Публічне акціонерне товариство "Веско" звернулось до Державної служби геології та надр України із листом №3207, у якому просило повідомити причини ненадання спеціального дозволу із внесеними змінами, однак відповіді не отримало. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 6. Касаційна скарга Державної служби геології та надр України обґрунтована наявністю втручанням суду у дискреційні повноваження органу, який уповноважений надавати спеціальні дозволи на користування надрами. 7. Публічне акціонерне товариство "Веско" своїх доводів відносно касаційної скарги не висловило. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 8. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 9. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого Указом Президента України №391/2011 від 06 квітня 2011 року, Державна служба геології та надр України (Держгеонадра України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. 10. Частиною другою статті 16 Кодексу України про надра, у редакції на час видачі спеціального дозволу, передбачено, що спеціальні дозволи (ліцензії) на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами. 11. За змістом частини восьмої статті 16 Кодексу України про надра переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну дії спеціальних дозволів на користування надрами, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії у разі зупинення здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр у встановленому законодавством порядку. 12. Відповідно до пунктів 17, 18, 19, 21 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №615 від 30 травня 2011 року, у редакції на час звернення позивача із заявою, внесення змін до дозволу здійснюється на підставі заяви та поданих надрокористувачем документів у разі зміни особливих умов та інших умов, визначених у дозволі. Для внесення змін до дозволу заявник подає заяву, в якій зазначаються номер та дата дозволу, разом з: копією паспорта та реєстраційним номером облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця (фізичні особи, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті, подають лише копію паспорта із серією, номером та відміткою) ; інформацією (у формі довідки, яка складається надрокористувачем, засвідчується його підписом та скріплюється печаткою) про виконання особливих умов дозволу, до якого планується внести зміни, та програми робіт, виконання якої передбачено угодою про умови користування надрами; пояснювальною запискою, яка складається надрокористувачем, засвідчується його підписом, скріплюється печаткою та містить обґрунтування необхідності внесення змін до дозволу. До перелічених документів заявник додає: оригінал або засвідчену копію передавального акта або розподільчого балансу, складеного відповідно до вимог законодавства, або нотаріально засвідчену копію цивільно-правового договору, який підтверджує факт передачі майна, необхідного для користування надрами, та засвідчені копії установчих документів - у випадках, передбачених підпунктами 1 і 5 цього пункту; лист-згоду від надрокористувача на внесення змін до дозволу - у випадку, передбаченому підпунктом 5 цього пункту. Орган з питань надання дозволу надає протягом 30 календарних днів з дати надходження заяви про переоформлення дозволу (внесення змін до нього) та документів, що додаються до неї, заявникові дозвіл на новому бланку з урахуванням відповідних змін або вмотивовану відмову. Підставами для прийняття рішення про відмову в наданні, продовженні строку дії, переоформленні дозволу або внесення змін до нього є: подання заявником документів не в повному обсязі; виявлення у поданих документах недостовірних даних; невідповідність документів, поданих заявником, вимогам законодавства. У разі відмови в наданні, продовженні строку дії, переоформленні, видачі дубліката дозволу або внесенні змін до нього документи повертаються в повному обсязі заявникові. 13. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. 14. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. 15. У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. 16. Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom) ; пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria №38780/02). 17. Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. 18. Між тим, згідно з пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09 грудня 1994 року статтю 6 пункту 1 Конвенції з прав людини не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. 19. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 20. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 21. З наведених правових норм слідує, що у разі подання надрокористувачем разом із заявою про внесення змін до спеціального дозволу належно оформлених усіх необхідних документів та відсутності підстав для відмови у внесенні змін до спеціального дозволу, Державна служба геології та надр України зобов'язана надати заявникові дозвіл на новому бланку із урахуванням відповідних змін. 22. У термін, встановлений пунктом 18 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №615 від 30 травня 2011 року, а саме протягом 30 календарних днів, з дати надходження заяви про переоформлення дозволу (внесення змін до нього) та документів, що додаються до неї, Державна служба геології та надр України не надала заявникові дозвіл на новому бланку з урахуванням відповідних змін або вмотивовану відмову. 23. Натомість відповідач, прийнявши 09 жовтня 2015 року Наказ №325 про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами №4090 від 02 лютого 2012 року, не зазначав про наявність будь-яких зауважень щодо поданих заявником документів. 24. Що стосується посилання відповідача на лист Служби безпеки України №8/2/1-12475 від 22 жовтня 2015 року щодо здійснення відносно посадових осіб Публічного акціонерного товариства "Веско" досудового розслідування у кримінальному провадженні №22015050000000295 від 27 червня 2015 року, то вказані обставини не є підставою для відмови у внесенні змін до спеціального дозволу чи призупинення видачі дозволу на новому бланку. 25. Крім того, згідно витягу з вказаного кримінального провадження воно закрито 25 липня 2016 року на підставі частини першої статті 284 Кримінально-процесуального кодексу України. 26. Таким чином, за відсутності перешкод для видачі Публічному акціонерному товариству "Веско" спеціального дозволу на користування надрами із урахуванням відповідних змін на новому бланку, відповідач зобов'язаний був надати спеціальний дозвіл на користування надрами на новому бланку із внесеними змінами згідно наказу №325 від 09 жовтня 2015 року. 27. Оскільки з урахуванням позиції суду про наявність протиправної бездіяльності відповідача, та наявності в матеріалах справи доказів, що свідчать про відсутність у суб'єкта владних повноважень перешкод у наданні спеціального дозволу на користування надрами із урахуванням відповідних змін на новому бланку, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача вчинити такі дії. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 28. Колегія суддів в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку про те, що прийняті у справі рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки судів є правильним, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Керуючись статтями 341,343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року - без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко суддя Я. О. Берназюк суддя М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 червня 2018 року Київ справа №465/6434/15-а адміністративне провадження №К/9901/23208/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Гімона М. М., суддів: Бучик А. Ю., Мороз Л. Л., розглянув у порядку письмового провадження заяву Головного управління Держпраці у Львівській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2016 року у справі №465/6434/15-а (провадження № К/800/7452/16) за позовом ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області, Головного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області Климчук Наталії Анатоліївни про скасування постанови щодо накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області (правонаступником якої є Головне управління Держпраці у Львівській області; надалі - заявник, Управління), Головного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області Климчук Н. А., в якому просив скасувати постанову від 14 вересня 2015 року про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, передбачене статтею 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постановою Франківського районного суду м. Львова від 7 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, адміністративний позов задоволено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2016 року (провадження № К/800/7452/16) відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Управління. Управління подало до Верховного Суду України заяву про перегляд вищезазначеної ухвали суду касаційної інстанції, керуючись пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України; в редакції до 15 грудня 2017 року, що діяла на момент подання заяви) у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме - пункту 3 розділу II "Прикінцевих положень" Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи". Як на приклад неоднакового правозастосування Управління послалась на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2016 року провадження К/800/52116/15, у якій суд по-іншому і, на переконання заявника, правильно застосував одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах. У своїй заяві Управління просило рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Головного управління Держпраці у Львівській області з огляду на наступне. Статтею 235 КАС України встановлено, що Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Так, в оскаржуваному рішенні суд касаційної інстанції відмовив заявнику у відкритті касаційного провадження, керуючись пунктом 5 частини п'ятої статті 214 КАС України, оскільки висновки рішень попередніх інстанцій відповідають усталеній практиці Вищого адміністративного суду України у цій категорії справ, а касаційна скарга та викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Враховуючи, що дане рішення постановлено з огляду на необґрунтованість касаційної скарги заявника та на викладені ним доводи, тобто з процесуальних питань, тому судове рішення не містить висновків щодо правозастосування, зокрема, пункту 3 розділу II "Прикінцевих положень" Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи". Оскільки в судовому рішенні касаційної інстанції, про перегляд якого звернулось Управління, відсутнє правозастосування зазначеної у заяві норми матеріального права, відсутні підстави для надання оцінки щодо неоднакового застосування судом даної норми. Частиною першою статті 244 КАС України встановлено, що Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно. Враховуючи, що обставини, зазначені заявником у заяві, не підтвердились, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви Управління. Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), суд ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви Головного управління Держпраці у Львівській області відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. судді М. М. Гімон А. Ю. Бучик Л. Л. Мороз

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23 листопада 2018 року м. Київ справа №823/921/17 адміністративне провадження №К/9901/42713/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В. М., суддів: Берназюка Я. О., Стародуба О. П., розглянув в порядку письмового провадження справу №823/921/17 за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Черкаситорф" Державного підприємства "Київторф" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року (суддя Тимошенко В. П. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року (колегія суддів у складі Коротких А. Ю., Ганечко О. М., Літвіної Н. М. ) у справі за позовом Державної екологічної інспекції у Черкаській області до Дочірнього підприємства "Черкаситорф" Державного підприємства "Київторф" про застосування заходів реагування І. РУХ СПРАВИ 1.13 червня 2017 року Державна екологічна інспекція у Черкаській області звернулася до суду з позовом, в якому просить прийняти рішення щодо застосування заходів реагування до дочірнього підприємства "Черкаситорф" Державного підприємства "Київторф", а саме тимчасово заборонити (зупинити) виробничу діяльність на відкритому складі по пересипці торфу з ділянок видобутку сировини (торфу) "Ірдинь-1", "Ірдинь-2" за адресою Черкаський район, адміністративні межі смт. Ірдинь. 2. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року, позов задоволено повністю. Застосовано заходи реагування у сфері державного нагляду шляхом заборони виробничої діяльності Дочірнього підприємства "Черкаситорф" Державного підприємства "Київторф" (19630, Черкаська обл., Черкаський р-н, смт. Ірдинь, вул. Леніна, буд.2, код ЄДРПОУ 31471283) на відкритому складі з пересипки торфу з ділянок видобутку сировини (торфу) "Ірдинь-1" та "Ірдинь-2" за адресою Черкаська обл., Черкаський район, адміністративні межі смт. Ірдинь. 3.06.10.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Відповідача на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року. 4. У касаційній скарзі Відповідач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року та прийняте нове рішення задоволення позову. 5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2017 відкрито провадження у справі. 31.10.2017 надійшов відзив від Позивача. 6. Відповідачем було заявлено клопотання про розгляд справи за його участі. Однак ухвалою Верховного Суду від 19.11.2018 в його задоволенні було відмовлено. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Дочірнє підприємство "Черкаситорф" Державного підприємства "Київторф" зареєстроване як юридична особа 03.04.2001 (код ЄДРПОУ 31471283). 8. Суд встановив, що Державною екологічною інспекцією у Черкаській області на підставі наказу від 01.06.2017 №290 та направлення №271, проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Дочірнього підприємства "Черкаситорф" Державного підприємства "Київторф" за адресою: Черкаська обл., Черкаський р-н, смт. Ірдинь, вул. Леніна, буд.2.9. За результатами проведеної перевірки складено акт, в якому зафіксовано порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме: - відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного неорганізованого джерела викидів (відкритого складу), що є порушенням ст. ст.10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря"; - відсутні (не представлені) проекти господарської діяльності з матеріалами оцінки її впливу на навколишнє природне середовище, що є порушенням ст. ст.26, 29, 51 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; - відсутні (не представлені) позитивні висновки державної екологічної експертизи, що є порушенням ст. ст. 13, 14, 39 Закону України "Про екологічну експертизу". 10.06.06.2017 позивачем винесений припис №60, яким зобов'язано відповідача усунути виявлені вищевказаною перевіркою порушення. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 11. В обґрунтування позовних вимог Позивач покликається на те, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення відповідачем вимог законодавства у сфері охорони природного навколишнього середовища при здійсненні виробничої діяльності з пересипки торфу без наявності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та висновків державної екологічної експертизи, а тому необхідно тимчасово заборонити (зупинити) експлуатацію виробництва відповідача. 12. Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечував, з огляду на те, що діяльність на відкритому складі по пересипці торфу не здійснює забруднення навколишнього середовища, а тому відсутні підстави для отримання спеціального дозволу. Тому просив відмовити у задоволенні позову. І V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 13. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що виробнича діяльність на відкритому складі по пересипці торфу пов'язана із викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, обов'язковою умовою діяльності якої відповідно до наведених норм є отримання спеціального дозволу. 14. Згідно з ст. 12 Закону №2707-ХІІ господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства. 15. Статтею 51 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 року №1264-ХІІ (далі - Закон №1264-ХІІ) визначено, що при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об'єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей. 16. Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995 №45/95-ВР (далі - Закон №45/95-ВР) здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. На підставі п.3 ч.1 ст.14 Закону №45/95-ВР державній екологічній експертизі підлягає документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення. Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи згідно з ч.3 ст.39 Закону №45/95-ВР забороняється. 17. Згідно ч. 5 ст. 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання допускається виключно за рішенням суду, ухваленого за результатами розгляду позову органу державного нагляду (контролю) щодо застосування заходів реагування. 18. Згідно ч. 7 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, а у випадках, передбачених законом, також звертається у порядку та строки, встановлені законом, до адміністративного суду з позовом щодо підтвердження обґрунтованості вжиття до суб'єкта господарювання заходів реагування, передбачених відповідним розпорядчим документом. 19. З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що виявлені позивачем порушення вимог законодавства у сфері охорони атмосферного повітря створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей, а тому діяльність Дочірнього підприємства "Черкаситорф" Державного підприємства "Київторф" на відкритому складі по пересипці торфу з ділянок видобутку сировини (торфу) "Ірдинь-1", "Ірдинь-2" підлягає тимчасовому зупиненню. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 20. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанції та вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки: А) жодної діяльності, яка може спричинити утворення викидів забруднюючих речовин підприємство не здійснює. Крім того, Позивач не провів жодних вимірювань і не встановив наявність забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, а, отже, висновки щодо необхідності отримання відповідно дозволу є необґрунтованими; Б) оскільки ні видобування корисних копалин (торфу), ні його переробка на ДП "Черкаситорф" не відбувається, Відповідач не здійснює види діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку, тому суди неправомірно дійшли висновку про необхідність отримання дозволу; В) відсутні передбачені ст. 34 Закону України "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995 підстави для проведення державної екологічної експертизи; Г) суд першої інстанції вийшов неправомірно за межі позовних вимог, не встановивши терміну заходу реагування. 21. Позивач у своєму відзиві заперечує проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій. VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 22. Проаналізувавши наявні матеріали справи, Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги з огляду на таке. 23. Щодо доводів Скаржника стосовно відсутності необхідності отримання спеціального дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, Суд звертає увагу, що під час проведення перевірки було встановлено, що торфобрикетний цех заводу виробничу діяльність не здійснює, проте на ділянці відкритого складу ДП "Черкаситорф" ДП "Київторф" проводиться пересипка сировини (торфу) за допомогою крану КТП-1 з ділянок видобутку сировини "Ірдинь-1", "Ірдинь-2", що надійшла вагонами на територію підприємства для наступної переробки, що відображено в акті перевірки та не заперечується Відповідачем. 24. Згідно з ч.1 ст.10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" від 16.10.1992 №2707-ХІІ (далі - Закон №2707-ХІІ) підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані: - здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; - вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; - забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів; - здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік; - заздалегідь розробляти спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і вживати заходів для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря; - забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок; - забезпечувати розроблення методик виконання вимірювань, що враховують специфічні умови викиду забруднюючих речовин; - використовувати метрологічно атестовані методики виконання вимірювань і повірені засоби вимірювальної техніки для визначення параметрів газопилового потоку і концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі та викидах стаціонарних і пересувних джерел; - здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення газопилового потоку від забруднюючих речовин і зниження впливу фізичних та біологічних факторів, оснащення їх засобами вимірювальної техніки, необхідними для постійного контролю за ефективністю очищення, дотриманням нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів та інших вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря; - своєчасно і в повному обсязі сплачувати екологічний податок. 25. Згідно з ч.5 ст.11 Закону №2707-ХІІ викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. 26. Відповідно до листа Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації від 03.05.2017 №03-29/1397 (а. с. 62) станом на 03.05.2017 у Відповідача відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, строк попереднього дозволу закінчився 02.04.2015, заяви про отримання дозволу Відповідач не подавав. 27. Пунктами 6, 7 "Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 року №808, встановлено, що видобування корисних копалин, за винятком корисних копалин місцевого значення, які видобуваються землевласниками і землекористувачами в межах наданих їм земельних ділянок для господарських і побутових потреб та перероблення корисних копалин становлять підвищену екологічну небезпеку. 28. "Перелік корисних копалин загальнодержавного значення", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року N 827, встановлює, що торф належить до твердих горючих корисних копалин загальнодержавного значення. 29. Відповідно до п. 1.14.5. Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10 лютого 1995 року №7, стаціонарне джерело забруднення атмосфери - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу. 30. Також відповідно до ч.7 ст.11 Закону №2707-ХІІ до першої групи належать об'єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До другої групи належать об'єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До третьої групи належать об'єкти, які не належать до першої і другої груп. 31. Відповідно до листа Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації від 28.07.2017 №03-29/1397/1 (а. с. 159) ДП "Черкаситорф" ДП "Київторф" належить до об'єктів першої групи. 32. Відповідно до ст..31 Закону №2707-ХІІ Державному обліку в галузі охорони атмосферного повітря підлягають: - об'єкти, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей та на стан атмосферного повітря; - види та обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря; - види і ступені впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря. 33. Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється за єдиною системою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 34. Згідно з п. 4.1. Інструкції "Про порядок та критерії взяття на державний облік об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря", затвердженої Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 10.05.2002 №177.35. Об'єкти проводять інвентаризацію видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря; за результатами інвентаризації встановлюють необхідність взяття їх на державний облік за критеріями, наведеними в розділі 2 цієї Інструкції; 36. Відповідно до п.4.4. вказаної вище Інструкції об'єкт, який перебуває на державному обліку і в якого потенційний обсяг викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря зменшився до рівня, нижчого порогових значень, вказаних у додатку 1 до цієї Інструкції, надає до Мінприроди для зняття його з обліку документи згідно з розділом 3 цієї Інструкції та пояснювальну записку із зазначенням причин зменшення викидів. 37. Отже, виробнича діяльність на відкритому складі по пересипці торфу пов'язана із викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, обов'язковою умовою діяльності якої відповідно до наведених норм є отримання спеціального дозволу. 38. Враховуючи все вищезазначене, Відповідач володіє об'єктом, який становить підвищену екологічну небезпеку. 39. Щодо доводів скаржника про відсутність підстав для проведення експертизи, то Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.13 Закону України "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995 №45/95-ВР (далі - Закон №45/95-ВР) здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. На підставі п.3 ч.1 ст.14 Закону №45/95-ВР державній екологічній експертизі підлягає документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення. Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи згідно з ч.3 ст.39 Закону №45/95-ВР забороняється. 40. ДП "Черкаситорф" ДП "Київторф" перебуває в стані припинення (ліквідації), а тому проведення державної експертизи є обов'язковим. 41. Згідно ч. 5 ст. 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання допускається виключно за рішенням суду, ухваленого за результатами розгляду позову органу державного нагляду (контролю) щодо застосування заходів реагування. 42. Згідно ч. 7 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, а у випадках, передбачених законом, також звертається у порядку та строки, встановлені законом, до адміністративного суду з позовом щодо підтвердження обґрунтованості вжиття до суб'єкта господарювання заходів реагування, передбачених відповідним розпорядчим документом. 43. Враховуючи зазначене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що діяльність Дочірнього підприємства "Черкаситорф" Державного підприємства "Київторф" на відкритому складі по пересипці торфу з ділянок видобутку сировини (торфу) "Ірдинь-1", "Ірдинь-2" підлягає тимчасовому зупиненню. 44. З доводами касаційної скарги, наведеними в п. 20-Г), Суд погоджується. 45. Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. 46. Судам попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач (Державна екологічна інспекція у Черкаській області) 13 червня 2017 року звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила "прийняти рішення щодо застосування заходів реагування до ДП "Черкаситорф" ДП "Київторф", а саме тимчасово заборонити (зупинити) виробничу діяльність на відкритому складі по пересипці торфу з ділянок видобутку сировини (торфу) "Ірдинь-1", "Ірдинь-2" за адресою Черкаський район, адміністративні межі смт. Ірдинь. 47. Суд першої інстанції виніс постанову, якою вирішив позов задовольнити та застосував заходи реагування у сфері державного нагляду шляхом заборони виробничої діяльності дочірнього підприємства "Черкаситорф" державного підприємства "Київторф" на відкритому складі з пересипки торфу з ділянок видобутку сировини (торфу) "Ірдинь-1" та "Ірдинь-2" за адресою Черкаська обл., Черкаський район, адміністративні межі смт. Ірдинь. 48. Таким чином, замість тимчасової заборони, про застосування якої просив позивач, суд першої інстанції з власної ініціативи застосувавав заходи без зазначення у рішення про їх тимчасовий характер, тобто вийшов за межі позовних вимог. 49. Отже, суд першої інстанції заборонив виробничу діяльність Відповідача безстроково. Це не узгоджується з метою таких заходів. 50. Відповідно до п. в ч.2 ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року №1264-XII до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить обмеження чи зупинення (тимчасове) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин. 51. Враховуючи вищезазначені норми, заходи реагування носять тимчасовий характер та повинні мати певні часові обмеження. Відповідно до ч.7 ст. 7 закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 року №877-V на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу. При цьому, суд звертає увагу, що Позивач вимагав саме тимчасового зупинення виробничої діяльності Відповідача, обґрунтовуючи це тим, що у зв'язку із встановленими порушеннями законодавства діяльність ДП "Черкаситорф" ДП "Київторф" становить підвищену екологічну небезпеку. 52. Визначаючи строк дії заходів реагування, Суд звертає увагу, що 06.06.2017 Державною екологічною інспекцією у Черкаській області винесений припис №60, яким зобов'язано відповідача усунути виявлені позаплановою перевіркою дотримання вимог природоохоронного законодавства порушення. Саме у зв'язку із невиконанням вимог цього припису навколишньому середовищу заподіюється шкода, що стало передумовою для заборони виробничої діяльності. 53. Відтак, заходи реагування слід зберегти до виконання відповідачем припису Державної екологічної інспекції у Черкаській області від 06.06.2017 №60.54. Враховуючи наведене, суддійшов висновку, що позов має бути задоволений в заявленому обсязі, з конкретизацією часу дії заходів реагування. 55. Відповідно до ч. 1, 4 ст.351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. 56. Отже, суддійшов висновку про частково неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що може бути усунуто шляхом зміни судового рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. 345, 351, 355, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Черкаситорф" Державного підприємства "Київторф" задовольнити частково. 2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року у справі №823/921/17 змінити в резолютивній частині та викласти її в такій редакції: "Позовні вимоги задовольнити. Застосувати заходи реагування у сфері державного нагляду шляхом тимчасової (до виконання припису Державної екологічної інспекції у Черкаській області від 06.06.2017 №60) заборони виробничої діяльності Дочірнього підприємства "Черкаситорф" Державного підприємства "Київторф" (19630, Черкаська обл., Черкаський р-н, смт Ірдинь, вул. Леніна, буд.2, код ЄДРПОУ 31471283) на відкритому складі з пересипки торфу з ділянок видобутку сировини (торфу) "Ірдинь-1" та "Ірдинь-2" за адресою Черкаська обл., Черкаський район, адміністративні межі смт. Ірдинь". 3. В іншій частині Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року у справі №823/921/17 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Я. О. Берназюк суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 грудня 2018 року м. Київ справа №826/4605/16 адміністративне провадження №К/9901/9944/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Мороз Л. Л., суддів: Гімона М. М., Кравчука В. М., розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №826/4605/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Фонд дослідження та розвитку" до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (далі - Департамент культури Міськради), треті особи - ТОВ "КВВ ПРОЕКТ", ОСББ "Богдана Хмельницького, 12-14", про визнання протиправними дій, скасування припису та постанови про накладення фінансових санкцій, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ТОВ "Фонд дослідження та розвитку"....... на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2016 року, ухвалену у складі головуючого судді Аблова Є. В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є. В., суддів Файдюка В. В., Мєзєнцева Є. І. - ВСТАНОВИВ: 22 березня 2016 року ТОВ "Фонд дослідження та розвитку" звернулось до суду з позовом, в якому просило: - визнати протиправними дії Департаменту культури Міськради щодо складання акта від 26 лютого 2016 року №122 про вчинення правопорушення, припису від 26 лютого 2016 року №294/П та постанови від 12 березня 2016 року №96-16 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини; - скасувати постанову від 12 березня 2016 року №96-16 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини стосовно ТОВ "Фонд дослідження та розвитку". В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ "Фонд дослідження та розвитку" не є власником будинку №12, а є власником квартир у будинку, а сам будинок перебуває на балансі ОСББ "Богдана Хмельницького, 12-14", а відтак застосування до позивача штрафу є протиправним. Крім того, представник позивача зазначив, що відповідачем незаконно було здійснено огляд об'єкту, розташованого у м. Києві по вул. Б. Хмельницького, 12-14 та складені 26 лютого 2016 року акт №122 про вчинення правопорушення та припис №294/П. При цьому, позивач стверджує, що жодних доказів про порушення позивачем норм закону відповідачем не доведено, а дії відповідача по складанню акта, припису та постанови про накладення фінансових санкцій порушують положення статей 19, 61 Конституції України, Закону України від 05 квітня 2007 року №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та норми Закону України від 08 червня 2000 року №1805-III "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон №1805-III). Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, відмовив у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався, зокрема, тим, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки у позивача на момент проведення огляду вказаного об'єкту культурної спадщини відсутній дозвіл на проведення робіт на пам'ятках місцевого значення та не укладено охоронний договір, що свідчить про порушення законодавства про охорону культурної спадщини. 11 жовтня 2016 року ТОВ "Фонд дослідження та розвитку" звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до встановлення обставин у справі. А саме, позивач покликається на те, що на час складання акта Департамент культури Міськради не володіло інформацією про здійснення порушень саме позивачем. До того ж, встановлення факту виконання будівельних робіт на об'єкті не входить до компетенції відповідача, а належить - Державній архітектурно-будівельній інспекції. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи. 04 листопада 2016 року від відповідача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких Департамент культури Міськради просить відмовити у задоволенні останньої, а оскаржувані ТОВ "Фонд дослідження та розвитку" судові рішення - залишити без змін. 07 листопада 2016 року від ОСББ до суду касаційної інстанції надійшли пояснення, в яких третя особа, зокрема, зазначає, про те, що позивач є єдиним недобросовісним співвласником будинку (якому належить 29,3% від загальної площі), що відмовляється фінансувати протиаварійні роботи по бидинку. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України). Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав. У справі, яка розглядається, суди встановили, що ТОВ "Фонд дослідження та розвитку" є власником квартир №2, 4, 5, 7, 8 в будинку №12 по вул. Богдана Хмельницького в Шевченківському районі міста Києва. 25 лютого 2016 року у вказаному будинку відбувся обвал, впали непарні квартири, в т. ч. і квартири № №5, 7, які належать на праві власності позивачу. 26 лютого 2016 року представниками Департаменту культури Міськради за підсумками проведеного огляду об'єкта культурної спадщини на вул. Богдана Хмельницького, 12-14 у Шевченківському районі міста Києва, який є пам'яткою архітектури, містобудування та історії місцевого значення - "Будинок прибутковий", 1884 р., 1910-і рр. - розширення і надбудова, охоронний №365-Кв (наказ Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 року №706/0/16-10), складено акт №122 про вчинення правопорушення. За результатами проведеного огляду встановлено, що 18 лютого 2016 року у правому крилі будинку проводилися ремонтно-будівельні роботи без погодженої з Департаментом науково-проектної документації та без письмового дозволу Департаменту на виконання зазначених робіт, чим порушено абзац 2 частини першої статті 26 Закону №1805-ІІІ, що призвело до пошкодження, а також часткового знищення внутрішніх елементів будинку. Департамент культури Міськради у своєму акті також зазначив, що дана частина пам'ятки утримується в неналежному стані та використовується з порушенням частин першої та другої статті 24 Закону №1805-ІІІ. Станом на 26 лютого 2016 року ТОВ "Фонд досліджень та розвитку" не було повідомлено Департамент культури Міськради про факт виникнення загрози для збереження пам'ятки, чим порушено частину четверту статті 24 Закону №1805-ІІІ. Також суди встановили, що ТОВ "Фонд досліджень та розвитку" не укладало з Департаментом охоронний договір на належні частини пам'ятки, чим порушено частину першу статті 23 Закону №1805-ІІІ. 26 лютого 2016 року Департаментом культури Міськради видано припис №294/П, яким у місячний термін з дня отримання цього припису зобов'язано укласти з Департаментом охоронний договір на частину пам'ятки, яка знаходиться у власності ТОВ "Фонд досліджень та розвитку"; забезпечити приведення відповідної частини пам'ятки до належного стану (змінити вид або спосіб її використання) та з цією метою, в десятиденний термін з дати отримання припису, надати до Департаменту на розгляд у встановленому порядку науково-проектну документацію з консервації, реставрації, реабілітації, ремонту, пристосування вказаної пам'ятки. 14 березня 2016 року Департамент культури Міськради надіслав на адресу ТОВ "Фонд досліджень та розвитку" постанову від 12 березня 2016 року №96-16 про накладання фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини, прийняту за результатами розгляду матеріалів та документів справи стосовно виявлених порушень Закону №1805-ІІІ. Зазначеною постановою на ТОВ "Фонд досліджень та розвитку" за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації пам'ятки, умисне доведення їх до стану руйнації (абзац 1 частини другої статті 24, абзац 2 частини першої статті 26 Закону №1805-ІІІ) накладено штраф у розмірі 170 000 грн. ; за ухилення власника пам'ятки від підписання охоронного договору (частина перша статті 23 Закону №1805-ІІІ) - у розмірі 10 000 грн. Також суди встановили, що на адресу Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого став Департамент, 07 травня 2015 року надійшло звернення громадянина щодо протиправних дій на об'єкті культурної спадщини за вказаною адресою. Для вирішення фактичних обставин справи, 21 травня 2015 року працівниками органу охорони культурної спадщини було проведено огляд пам'ятки та встановлено, що на день огляду ознак виконання будь-яких робіт на пам'ятці не було виявлено, про що зазначено в листі від 26 травня 2015 року №066-1732. З метою моніторингу стану пам'ятки 16 червня 2015 року додатково працівниками органу охорони культурної спадщини було здійснено огляд пам'ятки, за наслідками якого встановлено, що зазначений будинок знаходиться в аварійному та занедбаному стані, окрім першого поверху, де приміщення використовуються під комерційні заклади (аптека, піццерія, кафе, магазини, тощо). При здійсненні огляду встановлено, що в деяких квартирах відсутні або закриті двері, повністю або частково зруйновані внутрішні стіни (перегородки), перекриття; залишки від зруйнованих конструктивних частин будинку знаходяться у тих же приміщеннях. В деяких квартирах зменшені вхідні дверні прорізи, шляхом часткового закладення цеглою та встановлені нові металеві двері. Дах частково зруйнований (провалений). Також, в окремих квартирах мешкають невідомі люди, які документів про право власності не надали. У зв'язку з виявленими в ході огляду обставинами, орган охорони культурної спадщини звернувся з листом від 19 червня 2015 року №066-2044 до Департаменту житлово-комунальної інфраструктури з проханням надати список власників житлових та нежитлових приміщень будинку для вжиття заходів реагування. Крім того, 22 червня 2015 року листом №066-2061 орган охорони культурної спадщини звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві з інформаційними запитами до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, для встановлення фактичних власників будинку чи його частин. В подальшому, 17 грудня 2015 року Департамент звернувся до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації листом №060-7209, в якому просив надати актуалізовану інформацію із підтверджуючими документами на право власності (управління, користування) для можливості подальшого реагування Департаменту в межах повноважень. За результатами розгляду даного листа на адресу Департаменту надійшов лист від 28 грудня 2015 року №109/02/31-11708, в якому повідомлено, що дана будівля перебуває на балансі в ОСББ "Богдана Хмельницького 12-14". Департаментом було погоджено реставраційне завдання за замовленням ОСББ "Богдана Хмельницького, 12-14". Також суди встановили, що 18 лютого 2015 року працівниками Департаменту культури було проведено огляд пам'ятки з фотофіксацією, за результатами якого було встановлено, що у дворі під одним із вікон другого поверхів здійснювалося навантаження будівельного сміття у машину "Камаз" (державний № АА 1606 КА), завантаження здійснювалося чоловіками у робочому одязі. Також на об'єкті були присутні три особи, які керували зазначеним процесом. При цьому, Департаментом не надавався дозвіл на виконання будь-яких робіт на вказаному об'єкті. За наслідками огляду встановлено порушення частин першої, другої та четвертої статті 24, абзацу 2 частини першої статті 26 Закону №1805-ІІІ, про що складено акт огляду пам'ятки з доказами фотофіксації від 18 лютого 2016 року, копії яких наявні в матеріалах справи. В подальшому, 25 лютого 2016 року було здійснено огляд пам'ятки після обвалу, за наслідками якого складено відповідний акт огляду пам'ятки. Крім того, 25 лютого 2016 року Департаментом надіслано лист за №060-1261 на адреси установ, які можуть володіти інформацією стосовно замовників чи виконавців робіт та причин обвалу. В цьому ж листі наголошено, що з червня 2015 року Департамент намагається встановити власників приміщень, замовників чи виконавців. 26 лютого 2016 року на адресу Департаменту надійшов лист від ТОВ "КВВ Проект", в додаток до якого додано частину реставраційного завдання "Попередні роботи: протиаварійні та консерваційні роботи". Крім того, з метою встановлення осіб власників приміщень в будинку пам'ятці, що обвалився, 29 лютого 2016 року Департаментом надіслано запити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З інформаційних довідок від 29 лютого 2016 року за № №54199895, 54201117, 54202083, 54202321, 54202609, 54202920, копії яких наявні в матеріалах справи, стало відомо, що квартири № №2, 4, 5, 7, 8, належать позивачу на праві власності. Листом від 12 березня 2016 року №055-2219, копія якого наявна в матеріалах справи, Департамент архітектури та містобудування виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що ним було надано погодження на проведення реставраційних робіт замовникам: ОСББ "Богдана Хмельницького, 12-14" та ТОВ "Поступ". Водночас, позивач за погодженням документації на проведення робіт в належній йому частині майна до органів влади не звертався, що спростовує доводи позивача про вжиття ним всіх визначених законодавством заходів реагування з метою збереження частини пам'ятки, що йому належить. Крім того, з метою повного та всебічного реагування в межах повноважень, Департамент звернувся листом від 14 березня 2016 року №060-1705 до слідчого управління Головного управління у місті Києві Національної поліції України, з метою підтвердження даних щодо власників приміщень, де стався обвал перекриттів, замовників та виконавців робіт. 20 квітня 2016 року за вхідним №060/2979 на адресу Департаменту надійшли копії матеріалів кримінального провадження №12016100100002474 від 25 лютого 2016 року за фактом порушення вимог законодавства та інших нормативно-правових актів, для врахування під час проведення перевірки дотримання законодавства про охорону культурної спадщини, копії яких містяться в матеріалах справи. В той же час, серед наданих документів наявний договір підряду від 11 січня 2016 року №11-01/16 (додається), який було укладено між позивачем та ТОВ "КВВ Строй", де останній виступає підрядником. Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон №1805-ІІІ. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Відповідно до статті 1 Закону №1805-ІІІ об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Згідно із частиною першою статті 3 Закону №1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради. Відповідно до статті 1 Закону №1805-ІІІ охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини. Органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини (стаття 30 Закону №1805-ІІІ). Згідно зі статтею 9 Закону №1805-ІІІ право безумовного доступу до об'єктів культурної спадщини з метою їхнього обстеження, ознайомлення зі станом зберігання, характером та способом використання, ведення реставраційних робіт, одержання відповідних даних, наукового вивчення мають особи, уповноважені на це органами охорони культурної спадщини. Власник об'єкта культурної спадщини або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, виконавець реставраційних робіт зобов'язані допускати уповноважених органами охорони культурної спадщини осіб для виконання ними своїх обов'язків до об'єктів культурної спадщини та на їхню територію. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 24 Закону №1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо У разі виникнення загрози для збереженості пам'ятки її власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані негайно повідомити про це орган охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та орган місцевого самоврядування, на території якого розташована пам'ятка. На підставі системного аналізу вищенаведених правових норм, колегія суддів доходить до висновку, що порушення зобов'язання щодо утримання пам'ятки архітектури у належному стані є підставою для застосування до порушника відповідальності у порядку, визначеному законом. Положеннями статті 25 Закону №1805-ІІІ визначено, що надання об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених цим Законом вимог. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам'ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини. Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори. Такий обов'язок визначений у статті 23 Закону №1805-ІІІ. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 23 Закону №1805-ІІІ). Пунктом 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1768 (далі - Порядок №1768) визначено, що власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини. При цьому, охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована (пункт 1 Порядку №1768). В той же час, в пункту 5 Порядку №1768 зафіксовано, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини. Відповідно до пункту 6 Порядку №1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об'єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам'ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п'ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності) ; 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам'ятки. Таким чином, як вбачається з вищевикладених норм чинного законодавства, юридичні або фізичні особи у власності або користуванні яких перебувають об'єкти культурної спадщини чи їх частини зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка до якого мають бути додані додаткові документи. При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону №1805-ІІІ консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації. Відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини передбачена статтею 44 Закону №1805-ІІІ. Так, відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції: за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за ухилення власника пам'ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам'ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Наведене в сукупності, в межах спірних відносин свідчить, що позивачем, всупереч статті 23 Закону №1805-ІІІ та пункту 2 Порядку №1768 не виконано імперативне зобов'язання в частині не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування, не було укладено охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини. Оскільки у справі, яка розглядається суди встановили факт виконання робіт підрядником - ТОВ "КВВ Строй" по вказаній адресі за замовленням позивача до дати погодження науково-проектної документації та відсутність дозвільної документації на час проведення огляду, то колегія суддів погоджується із висновками судів попередній інстанцій про наявність підстав для застосування до позивача фінансових санкцій, оскільки наявні факти порушень пам'яткоохоронного законодавства (зокрема, частини першої статті 23, абзацу 1 частини другої статті 24, абзацу 2 частини першої статті 26 Закону №1805-ІІІ) в межах об'єктів, що належать на праві власності саме позивачу. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами оспорюваних рішень і погоджується з їх висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд дослідження та розвитку" залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року у справі №826/4605/16 - залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л. Л. Мороз М. М. Гімон В. М. Кравчук, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 16 серпня 2019 року Київ справа №400/2867/18 адміністративне провадження №К/9901/15599/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Калашнікової О. В., суддів - Білак М. В., Губської О. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №400/2867/18 за позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання нечинною та скасування постанови, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: судді-доповідача - Шеметенко Л. П., суддів: Стас Л. В., Турецької І. О.), І РУХ СПРАВИ 1. В листопаді 2018 року ОСОБА_1 (надалі також - Позивач) звернулась до суду з позовом до Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (надалі - Відповідач, ВДВС) про визнання нечинною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 23 лютого 2018 року. 2. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року у задоволені позовних вимог відмовлено. 3. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано. Визнано протиправною та скасовано постанову ВДВС від 23 лютого 2018 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №52482997. Стягнуто з Відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1762 грн. 4. ОСОБА_1 звернулась із заявою від 19 лютого 2019 року про ухвалення додаткового судового рішення до Миколаївського окружного адміністративного суду. 5. Ухвалою від 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу. 6. Надалі позивач звернулась із заявою від 5 березня 2019 року про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу. 7. Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі №400/2867/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року. 8. Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення, в травні 2019 року Позивачка звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду. 9. Ухвалою Верховного Суду від 6 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року у справі №400/2867/18.10. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому ВДВС зазначило, що Позивач не поніс витрат в сумі 13800,00 грн, розмір понесених витрат, на думку ВДВС, складає 1762,00 грн, сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подачу апеляційної скарги, які вже стягнуто з Відповідача постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року. А тому Відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги Позивача на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року про відмову в ухваленні додаткового судового РІШЕННЯ: ІIІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 11. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат, оскільки при ухвалені судового рішення у даній справі судом апеляційної інстанції було вирішено питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням наявних в матеріалах справи та представлених позивачем доказів понесення судових витрат, а також з огляду на те, що Позивачем не подавалось під час судового розгляду справи будь-яких заяв щодо понесення витрат на правничу допомогу. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 12. У своїй касаційній скарзі Позивач, вказала, що на вказані у заяві про винесення додаткового судового рішення обставини суд уваги не звернув, своє рішення відповідно до підстав заяви в повному обсязі не аргументував, а отже, і оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню. 13. Також Позивачка вказала, що своєчасно звернулась до суду стосовно питання ухвалення додаткового рішення, однак 26 лютого 2019 року судом першої інстанції винесено ухвалу про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Після чого ОСОБА_1 звернулась із аналогічною заявою до суду апеляційної інстанції. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати ухвалу п'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат з ВДВС за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 13800 грн. на користь Позивача. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 14 Пунктом 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. 15 Відповідно до частини другої статті 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового РІШЕННЯ: 16. Статтею 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. 17. Частинами першою, другою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. 18. Отже, витрати на правничу допомогу підлягають розподілу саме разом з іншими судовими витратами. 19. Судами встановлено, що, приймаючи постанову від 31 січня 2019 року, суд апеляційної інстанції здійснив розподіл судових витрат, а саме: стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача сплачений ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1762 грн. 20. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. При цьому, згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. 21. Отже, чинним законодавством передбачено відповідний строк, протягом якого особа може звернутись до суду із заявою щодо стягнення витрат, які вона сплатила у зв'язку із розглядом справи. 22. З матеріалів справи вбачається, що за весь час розгляду даної справи Позивач зазначала про орієнтовний розмір понесених нею в майбутньому витрат на правову допомогу лише у позовній заяві, в апеляційній скарзі лише просила про стягнення судових витрат, жодних уточнень з приводу виду таких витрат у скарзі не зазначено, жодних заяв з приводу стягнення витрат на правничу допомогу надано не було. Окрім того, докази, які підтверджують витрати ОСОБА_1 на правову допомогу були надані нею разом із заявою про ухвалення додаткового рішення 19 лютого 2019 року, у свою чергу, постанова по справі прийнята П'ятим апеляційним адміністративним судом 31 січня 2019 року. 23. Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до правомірного висновку щодо відсутності правових підстав для поновлення строку на подання доказів стосовно понесених судових витрат Позивачем та для розгляду наданих позивачем доказів, що підтверджують, на її думку, понесення нею витрат на правничу допомогу. 24. Доводи ОСОБА_1 стосовно ігнорування судом апеляційної інстанції строку подання доказів витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, оскільки оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції наголошує саме на відсутності правових підстав для поновлення позивачу такого строку. 25. У свою чергу, також є безпідставними доводи позивача щодо вчасності звернення до суду із вищезазначеною заявою з огляду на наступне. Так, дійсно Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 лютого 2019 року відмовив Позивачу у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення. Однак, із такою заявою Позивач звернулась до суду першої інстанції з пропуском п'ятиденного строку, оскільки рішення судом першої інстанції ухвалено 5 грудня 2018 року, а заява подана - 19 лютого 2019 року. 26. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового РІШЕННЯ: 27. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 28. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції не допущено порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в цих рішеннях, тому касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. VII. Судові витрати 29. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... О. В. Калашнікова М. В. Білак О. А. Губська судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 03 квітня 2018 року Київ справа №815/87/17 адміністративне провадження №К/9901/3938/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БОН ПАРІ" до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про скасування постанови про накладення штрафу за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду в складі Єфіменка К. С. від 26 липня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Турецької І. О., Стас Л. В., Косцової І. П. від 30 листопада 2017 року, ВСТАНОВИВ: В січні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "БОН ПАРІ" (далі - ТОВ "БОН ПАРІ ") звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (далі - ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області), в якому просило: скасувати постанову про накладення стягнення, передбаченого статтею 20 Закону України "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення" від 17 листопада 2016 року №9 у вигляді штрафу у розмірі 50000 грн. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "БОН ПАРІ" зазначило, що ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області при проведені перевірки порушило положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким дозволено уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів проводити перевірки суб'єктів господарювання з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень лише з дозволу Кабінету міністрів України. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року адміністративний позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посилання на виявлене зображення (роздруківка фотографії) відсутнє у додатках до акта перевірки від 04 листопада 2016 року №114/06, а саме у розділі V "Прикінцеві положення", у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до висновку, що ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області порушений порядок збирання та залучення доказів до матеріалів перевірки, тому такі докази не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області задоволено частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року змінено, виключивши з її мотивувальної частини посилання на порушення ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області порядку збирання та залучення доказів. При цьому апеляційний суд погодитися з висновком суду першої інстанції про протиправність, прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення щодо накладення на ТОВ "БОН ПАРІ" штрафних санкцій, проте мотивував своє рішення тим, що зображення, яке інтерпретується контролюючим органом, як стимулювання продажу тютюну, є виключно елементом інтер'єру ресторану та не спрямоване на здобуття комерційної вигоди для ТОВ "БОН ПАРІ". Не погоджуючись з постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року та постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначені рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову. У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку встановленому правопорушенню, оскільки Закон України "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення" передбачає відповідальність за сам факт стимулювання продажу тютюнових виробів, а не лише за розміщення реклами відповідної продукції. Від ТОВ "БОН-ПАРІ" відзиву на касаційну скаргу ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі статті 26 Закону України "Про захист прав споживачів", Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", наказу ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області №269 від 13 жовтня 2016 року та направлення на проведення перевірки №192 від 13 жовтня 2016 року головному спеціалісту відділу контролю у сфері торгівлі, робіт та послуг Горбану С. І. та головним спеціалістам відділу контролю за рекламою та дотриманням антитютюнового законодавства Фуклєву П. І. та Ващенку В. Г. доручено здійснити державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів у суб'єктів господарювання сфери торгівлі, робіт та послуг у формі проведення планової перевірки, зокрема, ТОВ "БОН-ПАРІ", що розташоване за адресою: м. Одеса, площа Грецька, 5 з питань дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів, додержання законодавства про захист прав споживачів, додержання вимог нормативно-правових актів щодо безпеки продукції, про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів, а також додержання правил торгівлі на надання послуг. Строк проведення перевірки був встановлений з 17 жовтня 2016 року по 04 листопада 2016 року. Підставою проведення перевірки є план проведення перевірок суб'єктів господарювання на IV квартал 2016 року. Повідомленням про проведення перевірки №128 від 28 вересня 2016 року ТОВ "БОН ПАРІ" було проінформовано про проведення планової перевірки. Перевірка проводилась у присутності адміністратора ТОВ "БОН ПАРІ" - Білозор Г. В. Перед початком перевірки 17 жовтня 2016 року адміністратору ТОВ "БОН ПАРІ" Білозор Г. В. пред'явлено направлення на проведення перевірки, службові посвідчення, що засвідчують посадових осіб, надано копію направлення на перевірку. В журналі реєстрації перевірок контролюючих органів зроблений запис. В ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ "БОН ПАРІ" допустило порушення вимог статті 16 Закону України "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення", а саме: встановлений факт стимулювання продажу тютюнових виробів, зокрема: у приміщені ресторану "Стиляги" розміщений малюнок (фотографія), яка повністю ідентифікується та асоціюється з тютюновими виробами. Відповідне порушення зафіксоване в акті проведення перевірки від 04 листопада 2016 року №114/06, який підписаний посадовою особою ТОВ "БОН ПАРІ" із застереженням про незгоду із встановленими обставинами та висновками акта перевірки. На підставі акта від 04 листопада 2016 року №114/06 ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області прийнята постанова №9 від 17 листопада 2016 року про накладення на ТОВ "БОН ПАРІ" стягнення, передбаченого абзацом 12 частини другої статті 20 Закону України "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення" у виді штрафу в розмірі 50000,00 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та постанова Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі вимоги скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, чи була оскаржувана постанова ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області прийнята в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи була така постанова прийнята на законних підставах. Так, судами з'ясовано, що процедура проведення перевірки та прийняття оскаржуваної постанови була дотримана ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області, що не оскаржується сторонами. Проте, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що постанова прийнята без достатніх підстав, у зв'язку з чим підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з цим висновком з огляду на таке. В статті 1 Закону України "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення" поняття "реклама й стимулювання продажу тютюну" визначається, як будь-який вид передачі комерційної інформації, рекомендації або дії, метою чи результатом або ймовірним результатом якого є стимулювання продажу тютюнового виробу або вживання тютюну, прямо чи опосередковано. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ТОВ "БОН ПАРІ" притягнуто до відповідальності за порушення абзацу 9 частини першої статті 16 Закону України "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення". Відповідно до змісту цієї статті забороняються будь-яка реклама та стимулювання продажу тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, в тому числі продаж, пропонування для продажу, поставка чи реклама нетютюнових виробів, послуг, реклама або упаковка яких містить напис, малюнок чи будь-яке інше зображення, повідомлення, які повністю або в частині ідентифікуються чи асоціюються з тютюновим виробом, знаком для тютюнових товарів і послуг чи з виробником тютюнових виробів. Аналіз даної статті дає підстави колегії суддів дійти висновку, що суб'єкт господарювання несе відповідальність за порушення вимог статті 16 Закону України "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення" виключно у тому випадку, коли відповідна рекламна діяльність або стимулювання продажу тютюну спрямовано здійснюється в комерційних цілях. Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, ТОВ "БОН ПАРІ" не здійснює продажу тютюну, а зображення, яке інтерпретується ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області, як стимулювання продажу тютюну, є виключно елементом інтер'єру ресторану та не спрямоване на здобуття комерційної вигоди. У зв'язку з цим колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для винесення постанови за порушення вимог статті 16 Закону України "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення" щодо ТОВ "БОН ПАРІ" та необхідність її скасування. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанцій у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 листопада 2018 року Київ справа №813/2444/16 провадження №К/9901/42527/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом Державної служби геології та надр України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" про анулювання спеціального дозволу на користування надрами, за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Кухар Н. А. від 23 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бруновської Н. В., Гулида Р. М., Шавеля Р. М. від 22 лютого 2017 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2016 року Державна служба геології та надр України звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" про анулювання спеціального дозволу на користування надрами. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено. 3. Судові рішення мотивовані тим, що у зв'язку із відсутністю незгоди надрокористувача на припинення права користування надрами, спір не підлягає розгляду у судовому порядку. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Державна служба геології та надр України звернулась із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення задоволення позову. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною службою геології та надр України Товариству з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" надано спеціальний дозвіл на користування надрами №4355 від 04 квітня 2013 року з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки мінеральних природних столових вод, затвердження запасів ДКЗ України. 04 квітня 2013 року між Державною службою геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" укладено угоду №4355 про умови користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки ділянки надр, де розташоване джерело №3 мінеральної природної столової води на південно-східній околиці село Майдан в Жовківському районі Львівської області. 17 листопада 2015 року Державною службою геології та надр України видано наказ №372, яким викладено План проведення перевірок надрокористувачів у ІV кварталі 2015 року та Перелік надрокористувачів, щодо яких буде здійснюватися державний геологічний контроль у ІV кварталі 2015 року, в частині перевірок, запланованих на грудень 2015 року. У витягах з Плану проведення перевірок надрокористувачів у ІV кварталі 2015 року та Переліку надрокористувачів, щодо яких буде здійснюватися державний геологічний контроль у ІV кварталі 2015 року зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс". На підставі Наказу №299 від 24 вересня 2015 року, направлення про проведення перевірки №428-14/02 від 18 грудня 2015 року, Державна служба геології та надр України провела планову перевірку відповідача, за результатом проведення якої складено акт №02-04/06/2015-22/п-121 від 22 грудня 2015 року про недопущення до перевірки. 22 грудня 2015 року Державною службою геології та надр України складено припис №440-14/02, яким від Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" вимагалось усунути у строк до 29 грудня 2015 року порушення законодавства у сфері надрокористування шляхом надання відповідних документів, згідно з переліком. 02 лютого 2016 року Державною службою геології та надр України прийнято Наказ "Щодо анулювання зупинення та поновлення дії спеціальних дозволів на користування надрами та встановлення термінів для усунення порушень", яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" зупинено дію спеціального дозволу на користування надрами №4355 від 04. квітня 2013 року. Листом №1778/13/14-16 від 08 лютого 2016 року Державна служба геології та надр України повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" про зупинення дії спеціального дозволу та запропонувала протягом 30 днів усунути порушення умови користування надрами, яке було повернуто відправнику у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Листом №8003/13/14-16 від 28 квітня 2016 року Державна служба геології та надр України повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" про те, що у зв'язку із неусуненням причин зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами, розглянуто питання щодо подальшої дії зазначеного спеціального дозволу та запропоновано надати у 15- денний строк власну позицію на припинення права користування надрами, який також повернуто відправнику у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Державна служба геології та надр України, посилаючись на зловживання з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" щодо неотримання вказаної кореспонденції, а відтак відсутність будь-яких повідомлень від нього щодо згоди/незгоди на припинення права користування надрами, звернулась до суду із цим позовом. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 6. Касаційна скарга Державної служби геології та надр України обґрунтована тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" порушило законодавство у сфері користування надрами та не усунуло порушення у визначені строки, а тому є підстави для припинення права користування надрами. 7. Товариство з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" своїх доводів відносно касаційної скарги не надіслало. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 8. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 9. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого Указом Президента України №391/2011від 06 квітня 2011 року, Державна служба геології та надр України (Держгеонадра України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. 10. За змістом пункту 13 вказаного Положення Держгеонадра України відповідно до покладених на неї завдань зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами, поновлює їх дію. 11. Відповідно до частин другої статті 16 Кодексу України про надра спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України. 12. Згідно пунктів 11, 12 Порядку надання у 2010 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 року №596, Мінприроди з метою раціонального та ефективного використання надр під час надання дозволу встановлює особливі умови користування надрами щодо: вимог, правил і стандартів користування конкретними ділянками надр; якості продукції або робіт; технології видобування та переробки корисних копалин; порядку видобування корисних копалин, зокрема з метою запобігання негативним екологічним наслідкам і забезпечення безпеки забудованих територій; видів, обсягів і строків виконання робіт на ділянці надр; припинення діяльності, пов'язаної з використанням ділянки надр. Невід'ємною частиною дозволу є угода про умови користування надрами, складовою частиною якої є Програма робіт, що укладається між Мінприроди і надрокористувачем. Невід 'ємною частиною дозволу є угода про умови користування надрами, складовою частиною якої є Програма робіт, що укладається між Мінприроди і надрокористувачем. 13. Відповідно до частини восьмої статті 16 Кодексу України про надра, переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну дії спеціальних дозволів на користування надрами, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії у разі зупинення здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр у встановленому законодавством порядку. 14. Згідно з частиною другою статті 24 Кодексу України про надра користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 4-1) надавати та оприлюднювати інформацію про загальнодержавні та місцеві податки і збори, інші платежі, а також про виробничу (господарську) діяльність, необхідну для забезпечення прозорості у видобувних галузях, відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції. 15. За змістом частини першої - третьої статті 26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку. Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами. 16. Згідно з підпунктами 1, 4 пункту 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері здійснення державного гірничого нагляду, епідеміологічного нагляду (спостереження), державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, органів місцевого самоврядування, органів ДФС у разі порушення надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр; невиконання в установлений строк приписів уповноважених органів щодо усунення порушень законодавства у сфері надрокористування або охорони навколишнього природного середовища. 17. У пункті 23 вказаного Порядку визначено, що право користування надрами припиняється з підстав та у порядку, передбаченому Кодексом України про надра та Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності". 18. Стаття 56 Кодексу України про надра визначає, що основними вимогами в галузі охорони надр є: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; запобігання необґрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей; запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища. 19. Відповідно до частини першої статті 57 Кодексу України про надра у разі порушення вимог статті 56 та інших статей цього Кодексу користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або іншим державним органом, уповноваженим на застосування таких заходів реагування, в порядку, встановленому законодавством. 20. Згідно частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 21. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, самостійно або у судовому порядку. 22. У разі відсутності спору, Державна служба геології та надр України має право у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 та 7 частини першої статті 26 Кодексу України про надра, самостійно припиняти право користування надрами, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, це право припиняється у судовому порядку. 23. Пунктом 5 частини четвертої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом. 24. Із матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" знаходиться за адресою: вулиця С. Бандери, 66-а, село Майдан, Жовківський район, Львівська область. 25. Будь-яких доказів на підтвердження наявності у відповідача об'єктивних причин, які б свідчили про неможливість висловлення своєї згоди/незгоди на припинення права користування надрами, зокрема, знаходження його на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, матеріали справи не містять. 26. За таких обставин питання припинення права користування надрами не підлягає розгляду у судовому порядку. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 27. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для припинення Товариству з обмеженою відповідальністю "Західпалсервіс" права користування надрами на підставі спеціального дозволу на користування надрами №4355 від 04 квітня 2013 року. 28. Колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки судів є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року - без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко суддя Я. О. Берназюк суддя М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 вересня 2018 року м. Київ справа №826/16572/14 адміністративне провадження №К/9901/6120/18 №К/9901/6124/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М. М. (судді-доповідача), суддів: Мороз Л. Л., Бучик А. Ю., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Київської міської ради на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року (головуючий суддя Ісаєнко Ю. А., судді: Губська Л. В., Оксененко О. М. ) у справі №826/16572/14 за позовом ОСОБА_1 до Секретаря Київської міської ради Гереги Галини Федорівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Київська міська рада, Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд", про визнання недійсною довіреності в частині, - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати недійсною з моменту її видання довіреність від 25 квітня 2014 року №25-кр-311 за підписом секретаря Київської міської ради Гереги Г. Ф., що видана ОСОБА_3 із правом представляти інтереси територіальної громади м. Києва в частині надання йому права голосувати на зборах акціонерів за розподіл прибутку ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" за результатами господарської діяльності в 2012 та 2013 роках, який не був визначений рішенням пленарного засідання Київської міської ради. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що оскаржену довіреність видано без встановлення завдання на голосування на загальних зборах акціонерів ПАТ "Холдінгова компанія "Київміськбуд" та без винесення відповідного рішення на пленарне засідання Київської міської ради, тобто з порушенням вимог пп. 29, ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та порушує право позивача, як члена територіальної громади міста Києва на участь у місцевому самоврядуванні, гарантоване ч. 1 ст. 3 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року у задоволені позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову про часткове задоволення позову. Визнано протиправними дії секретаря Київської міської ради Гереги Г. Ф. щодо одноособового вирішення питання про надання за довіреністю від 25 квітня 2014 року №25-кр-311 права ОСОБА_3 представляти на зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" інтереси територіальної громади м. Києва в частині голосування щодо розподілу прибутку Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" за результатами господарської діяльності в 2012 - 2013 роках. В інший частині позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що в оскарженій довіреності не визначено завдання на голосування на загальних зборах акціонерів ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд". Оскільки при виданні оскарженої довіреності відповідач діяла відповідно до норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", враховуючи, що відповідачем при виданні оскарженої довіреності не порушено прав, свобод та інтересів безпосередньо позивача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. З такими висновками суду першої інстанції не погодився апеляційний суд, мотивуючи своє рішення тим, що секретар Київської міської ради, яка тимчасово здійснювала повноваження міського голови відповідної міської ради, Герега Г. Ф. не була наділена повноваженнями одноособово надавати право на представництво Київської міської ради як акціонера в частині голосування на зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" за використання чистого прибутку, одержаного товариством за 2012 та 2013 роки. Суд зазначив, оскільки позивач є членом територіальної громади м. Києва, з метою повного захисту його прав та інтересів, є підстави вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії секретаря Київської міської ради Гереги Г. Ф. щодо одноособового вирішення питання про надання права за довіреністю представляти на зборах акціонерів інтереси територіальної громади м. Києва в частині голосування щодо розподілу прибутку Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" за результатами господарської діяльності в 2012 - 2013 роках. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Київська міська рада подали касаційні скарги, в яких посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі постанову суду першої інстанції. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що за змістом Закону України "Про акціонерні товариства" представником територіальної громади на загальних зборах акціонерного товариства може бути уповноважена особа органу, що здійснює управління державним чи комунальним майном. Таким органом є Департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради. Секретар міської ради була уповноваженою видавати спірну довіреність, оскільки на той час виконувала повноваження міського голови. Такі дії не порушують прав позивача, а позивачем не надано документів, які б підтверджували його повноваження представляти територіальну громаду м. Києва. Визнавши протиправними дії Секретаря суд, фактично, спричинив безпідставність виплати дивідентів Компанією за прийнятим на зборах рішенням і, як наслідок, надає право Компанії вимагати повернення акціонерами безпідставно отриманих коштів. У запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на правильність висновків судів апеляційної інстанції, просить касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначає, що доводи касаційних скарг ігнорують вимоги пункту 31 частини 1 статті 26 та пункту 19 частини 3 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Протиправні дії Секретаря, яка зобов'язала представника голосувати на загальних зборах акціонерів про направлення 12 000 тис. грн. та 26 000 тис. грн. на виплату дивідентів за результатами отриманого прибутку у розмірі 137 648 тис. грн., призвели до недонарахування дивідентів до сплати в бюджет у розмірі 21943 тис. грн., оскільки ці суми становлять 17,4% замість гранично встановленої межі 30%. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке. Вирішуючи спір між сторонами, суди виходили з того, що цей спір є публічно-правовим та належать до юрисдикції адміністративних судів. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (діл - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Утвердження правової держави відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. З аналізу викладених вище положень законодавства вбачається, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. За приписами пункту 1 частини першої ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до статті 4 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа. Будь-які обов'язки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами товариства.. Статтею 39 названого Закону передбачено, що представником акціонера на загальних зборах акціонерного товариства може бути фізична особа або уповноважена особа юридичної особи, а також уповноважена особа держави чи територіальної громади. Представником акціонера - фізичної чи юридичної особи на загальних зборах акціонерного товариства може бути інша фізична особа або уповноважена особа юридичної особи, а представником акціонера - держави чи територіальної громади - уповноважена особа органу, що здійснює управління державним чи комунальним майном. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах може посвідчуватися реєстратором, депозитарієм, зберігачем, нотаріусом та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, чи в іншому передбаченому законодавством порядку. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерного товариства може містити завдання щодо голосування, тобто перелік питань порядку денного загальних зборів із зазначенням того, як і за яке (проти якого) рішення потрібно проголосувати. Під час голосування на загальних зборах представник повинен голосувати саме так, як передбачено завданням щодо голосування. Якщо довіреність не містить завдання щодо голосування, представник вирішує всі питання щодо голосування на загальних зборах акціонерів на свій розсуд. Правове поняття довіреності, а також особливості її видачі юридичною особою врегульовано Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), відповідно до ст.244 якого довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Відповідно до ст.246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Отже, видача довіреностей врегульована не Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", а Цивільним кодексом України, видача довіреності на участь у загальних зборах акціонерів представника акціонера держави або територіальної громади врегульована Законом України "Про акціонерні товариства", за змістом якого вона може бути видана особі конкретного органу - органу, що здійснює управління державним чи комунальним майном. Таким чином, правовідносини щодо видачі керівником установи (Секретарем ради, яка діяла як міський голова) довіреності (письмового документу) на представництво інтересів цієї установи (територіальної громади міста Києва, яка володіє пакетом акцій у розмірі 80% від загальної кількості акцій) як учасника господарського товариства не мають характер реалізації владних (управлінських) функцій по відношенню до позивача і безпосередньо не впливають на його права та інтереси, не створюють для нього будь-які обов'язки, які б могли бути об'єктом судового контролю в публічно-правовій сфері. Суд першої інстанції правильно зазначив, що захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Однак, як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 не навів, на чому ґрунтуються його вимоги в контексті наявності порушення його прав саме довіреністю. З огляду на доводи, викладені в запереченнях на касаційну скаргу, позивач фактично не погоджується з рішенням акціонерів, прийнятих на загальних зборах, яке він вважає незаконним внаслідок, по-перше, участі в зборах представника, який не був наділений відповідними повноваженнями, а по-друге, неправильним розподілом фінансового прибутку. Проте, представництво за довіреністю, в тому числі яке ґрунтується на акті органу юридичної особи, автоматично припиняє свою дію з моменту повного виконання повіреним дій, на вчинення яких він був уповноважений від імені та в інтересах довірителя. Це положення ґрунтується на виключному характері повноважень повіреного, неможливості їх розширення і має застосовуватись незалежно від часу, який залишився до спливу строку дії довіреності, визначеного у ній. Тобто, спірний письмовий документ (довіреність) від 25 квітня 2014 року, строк дії якого був визначений один місяць, був використаний у правовідносинах, що регулюються корпоративним законодавством 30 квітня 2014 року - на загальних зборах акціонерів під час голосування по питанням порядку денного відповідно до завдання Київської міської ради, за наслідками якого прийнято рішення №6. Відповідно, він автоматично припинив свою дію 30 квітня 2014 року. Таким чином, вказана довіреність не може бути предметом окремого судового розгляду. У разі незгоди з рішенням загальних зборів акціонерів, в тому числі й з підстав прийняття участі у голосуванні особи, повноваження якої посвідчені недійсною довіреністю, саме таке рішення може бути предметом судового розгляду в порядку, визначеним чинним законодавством України для корпоративних спорів, в межах якого може надаватися правова оцінка законності виданій довіреності. На вказані обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, що призвело до неправильного вирішення справи. Більш того, суд апеляційної інстанції процитувавши норми Законів України "Про місцеве самоврядування" та "Про столицю України - місто-герой Київ" зазначив про необхідність виходу за межі позовних вимог, фактично, не обґрунтувавши підстав такого виходу, а так само і висновку щодо неправомірної одноособової видачі довіреності. При цьому суд апеляційної інстанції самостійно змінив предмет спору (дії посадової особи замість довіреності), що є порушенням вимог ст.11 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року). Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню, оскільки не відповідають вимогам ст.159 КАС України, в редакції, діючій на час їх ухвалення. Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції діючій з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі слід закрити, оскільки порушений ОСОБА_1 спір не підлягає судовому розгляду, у зв'язку з чим немає підстав для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення. Керуючись статтями 238, 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Київської міської ради задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року у справі №826/16572/14 скасувати. Провадження у справі №826/16572/14 закрити. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. М. Гімон Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 березня 2018 року м. Київ справа №805/11264/13-а адміністративне провадження №К/9901/1849/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стародуба О. П., суддів - Анцупової Т. О., Кравчука В. М., розглянувши попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата. Тел" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 р. (головуючий суддя - Блохін А. А., судді - Міронова Г. М., Юрко І. В. ) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата. Тел" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У серпні 2013 року ТОВ "Дата. Тел" звернулось до суду з даним позовом в якому просило: - визнати протиправною бездіяльність комісії, що полягала у нерозгляді заяв про переоформлення ліцензій від 04.04.2013 р. №2858-2860; - скасувати пункт 4 рішення комісії №203 від 11.04.2013 р., яким вирішено внести до ліцензійного реєстру та визначити в ньому як недійсні видані ТОВ "Дата. Тел" ліцензії, які не були переоформлені у встановлені строки; - зобов'язати відповідача видати нові ліцензії із зазначенням нової адреси товариства. В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 04.04.2013 р., у зв'язку зі зміною місцезнаходження товариства позивачем до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, надані заяви про переоформлення отриманих раніше ліцензій. 24.04.2013 р. позивач отримав від комісії листи, датовані 16.04.2013 р., якими позивача було повідомлено про прийняття рішення від 11.04.2013 р. про внесення змін до ліцензійного реєстру та позначення раніше виданих йому ліцензій як недійсних у зв'язку із непереоформленням їх у встановлений строк відповідно до ч. 8 ст. 50 Закону України "Про телекомунікації". На думку позивача, відповідачем допущено бездіяльність при розгляді наданих позивачем заяв про переоформлення ліцензій у зв'язку зі зміною адреси, що полягає у неприйнятті будь-якого рішення за наслідком розгляду наданих заяв про переоформлення ліцензій. Позивач вважає розгляд заяв про переоформлення ліцензій та прийняття певного рішення за наслідком такого розгляду першочерговим по відношенню до питання про визнання ліцензій недійсними. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2013 р. у справі №805/11264/13-а позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації щодо ненадання рішення за результатами розгляду заяв товариства з обмеженою відповідальністю "Дата. Тел" про переоформлення ліцензій. Визнано протиправними та скасовано підпункти 4.1, 4.2., 4.3. пункту 4 рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації №203 від 11.04.2013 р. Зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації видати товариству з обмеженою відповідальністю "Дата. Тел" переоформлені на новому бланку із зазначенням нової адреси місцезнаходження підприємства: 83001, м. Донецьк, вул. Постишева, 60 ліцензію на надання послуг фіксованого міжнародного телефонного зв'язку з використанням лише технології ІР-телефонії на території України; ліцензію на надання послуг фіксованого міжнародного телефонного зв'язку з використанням лише технології ІР-телефонії на території Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Львівської, Одеської, Харківської областей та м. Київ; ліцензію на надання послуг фіксованого міжнародного телефонного зв'язку з ємністю мережі понад 10 000 номерів з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку на території м. Київ та Харківської області. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 р. постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2013 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. З постановою суду апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просив її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Згідно частин 1, 2 статті 17 Закону України "Про телекомунікації" від 18.11.2003 р. №1280-IV (далі - Закон №1280-IV) органом державного регулювання у сфері телекомунікацій є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (далі - НКРЗІ). Згідно з пунктом 4 частини 18 Закону №1280-IV НКРЗІ здійснює, зокрема, ліцензування у сфері надання телекомунікаційних послуг (у тому числі переоформлення ліцензій). Відповідно до пункту 1 Положення про НКРЗІ, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 р. №1067/2011, НКРЗІ є органом державного регулювання у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку. У визначеній сфері НКРЗІ здійснює повноваження органу ліцензування, дозвільного органу, регуляторного органу та органу державного нагляду (контролю). Статтею 50 Закону №1280-IV визначено підстави та порядок переоформлення ліцензій. Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 50 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для переоформлення ліцензії є зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи-суб? єкта підприємницької діяльності. Частиною 2 вказаної статті встановлено обов'язок суб'єкта господарювання, у разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії, протягом 30 робочих днів подати до НКРЗІ заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Заява про переоформлення ліцензії подається в порядку, визначеному частиною першою статті 45. Відповідно до ч. 8 цієї статті, не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною. В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Дата. Тел" є юридичною особою, зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців за кодом 32948249. Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру основними видами діяльності позивача визначено діяльність у сфері проводового зв'язку (КВЕД 61.10), будівництво споруд електропостачання (КВЕД 42.22.), оптова торгівля електронним та телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього; діяльність у сфері безпроводового зв'язку (КВЕД 61.2.0), інша діяльність у сфері електрозв'язку (КВЕД 61.9.0), консультування з питань інформатизації (КВЕД 62.02). Як суб'єкт господарювання, що здійснює діяльність у сфері телекомунікації, позивач отримав від Національної комісії з питань регулювання зв'язку України ліцензії: серії АВ №421792 від 06.11.2008 р., термін дії - 5 років (до 06.11.2013 року) - на надання послуг фіксованого міжнародного телефонного зв'язку з використанням лише технології ІР-телефонії на території Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Львівської, Одеської, Харківської областей та м. Київ; серії АВ №421793 від 06.11.2008 р. - на надання послуг фіксованого міжнародного телефонного зв'язку з використанням лише технології ІР-телефонії на території України, термін дії ліцензії 5 років (до 06.11.2013 року) ; серії АВ №466241 від 22.06.2009 р., термін дії - 5 років (до 22.06.2014 року) - на надання послуг фіксованого міжнародного телефонного зв'язку з ємністю мережі понад 10 000 номерів з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку на території м. Київ та Харківської області. В отриманих позивачем ліцензіях місцезнаходженням товариства визначено: 61052, м. Харків, вул. Конєва, 4. У грудні 2012р. позивачем змінено адресу місцезнаходження на: 83001, м. Донецьк, вул. Постишева, 60, та внесено відповідні зміни до статуту, державну реєстрацію яких проведено 29.12.2012 р. 04.04.2013 р. позивачем подано до відповідача заяви від 04.04.2013 р., про переоформлення ліцензій на здійснення діяльності у сфері телекомунікації у зв'язку із зміною місцезнаходження, які в цей же день зареєстровані відповідачем за вх. №2858-286. Рішенням відповідача від 11.04.2013 р. №203, на підставі ч. 8 ст. 50 Закону №1280-IV, вирішено внести зміни до ліцензійного реєстру та позначити як недійсні ліцензії, видані ТОВ "Дата. Тел" серії АВ №421792 від 06.11.2008 р. ; серії АВ №421793 від 06.11.2008 р. ; серії АВ №466241 від 22.06.2009 р. (пункти 4.1-4.3 вказаного РІШЕННЯ: Листами від 16.04.2013 р. за вих. №06-2695/09, №06-2693/08, №06-2694/09 позивача повідомлено про прийняте РІШЕННЯ: Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що у випадку неприйняття відповідачем рішення про визнання недійсними виданих позивачу ліцензій до дня звернення позивача із заявою про переоформлення ліцензій, прийняття такого рішення можливо після прийняття комісією рішення про відмову в переоформлені раніше виданих ліцензій. Оскільки відповідне рішення відповідачем не приймалося, тобто відповідачем допущено протиправну бездіяльність, суддійшов висновку щодо наявності підстав для скасування підпунктів 4.1, 4.2, 4.3 пункту 4 рішення відповідача №203 від 11.04.2013 р. як протиправних, та зобов'язання відповідача видати позивачу переоформлені ліцензії на новому бланку із зазначенням нової адреси місцезнаходження підприємства: 83001, м. Донецьк, вул. Постишева, 60. В свою чергу, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову, про відмову в позові апеляційний суд виходив з того, що змінивши своє місцезнаходження позивач був зобов'язаний у визначеному п. 2 ч. 1 ст. 50 Закону №1280-ІV порядку, а саме у 30-ти денний термін звернутися до відповідача із заявами про переоформлення ліцензій. Проте у встановлений Законом строк, позивач до відповідача з відповідними заявами не звернувся. Також апеляційний суд виходив з того, що положення ч. 8 ст. 50 Закону є нормою прямої дії, яка встановлює недійсність не переоформленої у встановлений строк ліцензії. А тому на момент звернення позивача до НКРЗІ, а саме 04.04.2013 р., з заявами про переоформлення ліцензій серії АВ №421793 від 06.11.2008 р., серії АВ №421792 від 06.11.2008, серії АВ №466241 від 22.06.2009 р., зазначені ліцензії, в силу положень ч. 8 ст. 50 Закону №1280-ІV були недійсними з моменту закінчення 30-ти денного терміну для подання заяв про їх переоформлення. Крім того, апеляційний суддійшов висновку, що Законом №1280-ІV не передбачено можливість розгляду питання про переоформлення недійсних ліцензій, з огляду на що вказав на безпідставність висновків суду першої інстанції з приводу того, що прийняття відповідачем спірного рішення було можливе лише за умови прийняття рішення про визнання ліцензій недійсними. З врахуванням викладеного, апеляційний суддійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про телекомунікації", Положенням Про НКРЗІ і не порушив законні права та інтереси позивача. З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи. Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що позивачем змінено місце знаходження; з заявою про переоформлення ліцензій позивач звернувся до відповідача поза межами, передбаченого частиною 2 статті 50 Закону №1280-ІV 30-ти денного строку, водночас відповідачем у встановлений законом строк розглянуто заяви позивача та прийнято спірне рішення, про яке повідомлено заявника, а тому, з врахуванням положень частини 8 статті 50 Закону №1280-ІV, апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про відмову в задоволенні позову. Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на відсутність мотивів прийняття рішення щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії також є безпідставним і не може бути підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки такі позовні вимоги є похідними від інших позовних вимог про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: Згідно з частиною. 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Таким чином, оскільки при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата. Тел" - залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 р. - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. СУДДІ: О. П. Стародуб Т. О. Анцупова В. М. Кравчук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 січня 2019 року Київ справа №826/6401/15 провадження №К/9901/5318/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., в попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Формат ТВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріадна ТВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер ТВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ Вибір", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер ТВ" до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення про скасування рішення, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Формат ТВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріадна ТВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер ТВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ Вибір", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер ТВ" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі головуючого судді Кузьменка В. А. від 27 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Петрика І. Й., Ключковича В. Ю., Собківа Я. М. від 11 листопада 2015 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий Формат ТВ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Аріадна ТВ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер ТВ", Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВ Вибір", Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер ТВ" пред'явили позов до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, в якому просять: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 26 березня 2015 року №423, №419, №425, №427, №421; - зобов'язати відповідача прийняти рішення: по заяві ТОВ "Новий Формат ТВ" від 14 серпня 2014 року про переоформлення ліцензії на мовлення HP №00169-м від 19 вересня 2011 року; по заяві ТОВ "Аріадна ТВ" від 14 серпня 2014 року про переоформлення ліцензії на мовлення HP №00170-м від 19 вересня 2011 року; по заяві ТОВ "Партнер ТВ" від 14 серпня 2014 року про переоформлення ліцензії на мовлення HP №00171-м від 19 вересня 2011 року; по заяві ТОВ "ТВ Вибір" від 14 серпня 2014 року про переоформлення ліцензії на мовлення HP №00173-м від 19 вересня 2011 року; по заяві ТОВ "Лідер ТВ" від 14 серпня 2014 року про переоформлення ліцензії на мовлення HP №00174-м від 19 вересня 2011 року, якими переоформити ліцензії на мовлення позивачів у зв'язку зі зміною програмної концепції мовлення. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, у задоволені позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що подана позивачами до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення концепція програми мовлення відрізняється від програмної концепції, яку було затверджено за результатами конкурсу, зокрема, вилучено дитячі передачі, передбачені конкурсними умовами, змінився формат мовлення з розважально-інформаційного з фільмопоказом на інформаційно-просвітницький, що не узгоджується із Планом розвитку в частині змістовного наповнення форматів мовлення. Отже, рішення від 26 березня 2015 року №423 "Про заяву ТОВ "НОВИЙ ФОРМАТ ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00169-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "НОВИЙ ФОРМАТ ТВ" емблема "112 Україна ")"; від 26 березня 2015 року №419 "Про заяву ТОВ "АРІАДНА ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00170-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "АРІАДНА ТВ" емблема "112 Україна ")"; від 26 березня 2015 року №425 "Про заяву ТОВ "ПАРНЕР ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00171-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "ПАРНЕР ТВ" емблема "112 Україна "); від 26 березня 2015 року №427 "Про заяву ТОВ "ТВ ВИБІР", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00173-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "ТВ ВИБІР" емблема "112 Україна ") " та від 26 березня 2015 року №421 "Про заяву ТОВ "ЛІДЕР ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00174-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "ЛІДЕР ТВ" емблема "112 Україна ") " прийняті Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення у межах повноважень та на підставі Закону України "Про телебачення і радіомовлення". Короткий зміст вимог касаційної скарги 3. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий Формат ТВ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Аріадна ТВ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер ТВ", Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВ Вибір", Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер ТВ" звернулись із касаційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "НОВИЙ ФОРМАТ ТВ", ТОВ "АРІАДНА ТВ", ТОВ "ПАРНЕР ТВ", ТОВ "ТВ ВИБІР" та ТОВ "ЛІДЕР ТВ" отримали ліцензії на мовлення серії НР №000169-м, серії НР №000170-м, серії НР №000171-м, серії НР №000173-м та серії НР №000174-м, відповідно; вид мовлення -багатоканальне, територія розповсюдження програм - регіональне. 14 серпня 2014 року позивачі подали до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення заяви про переоформлення ліцензії на мовлення у зв'язку зі зміною програмної концепції мовлення. Відповідно до рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 26 березня 2015 року №423 "Про заяву ТОВ "НОВИЙ ФОРМАТ ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00169-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "НОВИЙ ФОРМАТ ТВ" емблема "112 Україна ")"; від 26 березня 2015 року №419 "Про заяву ТОВ "АРІАДНА ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00170-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "АРІАДНА ТВ" емблема "112 Україна ")"; від 26 березня 2015 року №425 "Про заяву ТОВ "ПАРНЕР ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00171-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "ПАРНЕР ТВ" емблема "112 Україна "); від 26 березня 2015 року №427 "Про заяву ТОВ "ТВ ВИБІР", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00173-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "ТВ ВИБІР" емблема "112 Україна ") " та від 26 березня 2015 року №421 "Про заяву ТОВ "ЛІДЕР ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00174-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "ЛІДЕР ТВ" емблема "112 Україна ") " відповідно до статей 17, 18, 24 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" відмовлено у переоформленні ліцензії на мовлення позивачам в частині зміни програмної концепції мовлення. Зазначені рішення мотивовані тим, що подана позивачами до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення концепція програми мовлення відрізняється від програмної концепції, яку було затверджено за результатами конкурсу, зокрема, вилучено дитячі передачі, передбачені конкурсними умовами, змінився формат мовлення з розважально-інформаційного з фільмопоказом на інформаційно-просвітницький. Позивачі вважають протиправними оскаржувані рішення, оскільки прийняті з порушенням місячного строку, та за відсутності правових підстав, передбачених статтею 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", у зв'язку з чим звернулися до суду з вказаним позовом. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 5. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Позивачі вважають протиправними оскаржувані рішення, оскільки прийняті з порушенням місячного строку, та за відсутності правових підстав, передбачених статтею 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"; на думку позивачів, відмова в переоформленні ліцензії в частині зміни програмної концепції може бути прийняте лише при одночасній наявності двох підстав: програмна концепція не відповідає плану розвитку і це обумовлено переходом від аналогового до цифрового мовлення.. 6. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення подала заперечення на касаційну скаргу, в якій відповідач погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій та просить залишити їх без змін. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 7. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ліцензія на мовлення видається не пізніше ніж у десятиденний строк після прийняття Національною радою рішення про видачу ліцензії за умови сплати ліцензійного збору і є єдиною законною підставою на право мовлення. 8. Частина сьома статті 27 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" встановлює, що ліцензіат зобов'язаний виконувати умови ліцензії. Національна рада контролює виконання ліцензіатами умов ліцензій, а в разі їх порушення - застосовує штрафні санкції відповідно до вимог цього Закону. 9. Як встановлено ч.1 ст. 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", у разі зміни даних, передбачених частиною третьою цієї статті або абзацами п'ятим і шостим частини четвертої статті 27 цього Закону, ліцензіат подає Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення за встановленою Національною радою формою. 10. Відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" до заяви додаються завірені у встановленому порядку копії документів, які підтверджують необхідність внесення змін до ліцензії. 11. Згідно з частиною третьою статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" підставами для переоформлення ліцензії на мовлення можуть бути: а) зміна організаційно-правової форми та умов діяльності ліцензіата; б) наміри ліцензіата змінити організаційні чи технічні характеристики мовлення та внести відповідні зміни до умов ліцензії; в) необхідність внесення змін до умов ліцензії у зв'язку із переходом від аналогового до цифрового мовлення; г) необхідність внесення змін до умов ліцензії у зв'язку з переходом на суспільне телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України". 12. За правилами частини сьомої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" заява про переоформлення ліцензії у зв'язку з намірами ліцензіата змінити організаційні чи технічні характеристики мовлення розглядається у місячний термін з дати її надходження. За результатами розгляду Національна рада приймає рішення про внесення змін до ліцензії та відповідне переоформлення ліцензії або про відмову у внесенні змін до ліцензії. 13. Частина дев'ята статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" визначає, що за результатами розгляду Національна рада приймає рішення про внесення змін до ліцензії та відповідне переоформлення ліцензії. При цьому зміни до програмної концепції мовлення вносяться відповідно до Плану розвитку. 14. Відповідно до частини десятої статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" якщо пропозиції заявника щодо внесення змін до програмної концепції мовлення не відповідають вимогам Плану розвитку, Національна рада може відмовити у переоформленні ліцензії на мовлення у зв'язку із переходом від аналогового до цифрового мовлення і оголосити конкурс на отримання ліцензії на багатоканальне мовлення. 15. У свою чергу, відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", План розвитку національного телерадіоінформаційного простору (далі - План розвитку) є нормативно-правовим документом, який розробляється Національною радою і затверджується її рішенням відповідно до вимог цього Закону. На підставі Плану розвитку Національна рада приймає рішення щодо створення та розвитку каналів мовлення, мереж мовлення та телемереж, які передбачають використання радіочастотного ресурсу України, визначає конкурсні умови та оголошує конкурси на отримання ліцензій на мовлення, визначає умови ліцензій на мовлення, яке ліцензується за реєстраційним принципом. 16. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" План розвитку складається з двох частин: а) Плану використання радіочастотного ресурсу, виділеного для телебачення і радіомовлення; б) основних вимог щодо змістовного наповнення та співвідношення форматів мовлення у кожному з територіальних сегментів телерадіоінформаційного простору. 17. Відповідно до положень пунктів 1.1, 1.4 глави 2 розділу III Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору, затвердженого рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 01 грудня 2010 року №1684, у зв'язку з обмеженістю частотного ресурсу, який використовують ефірні мовники, всі телерадіоорганізації мають виконувати зобов'язання щодо концепції мовлення, затвердженої ліцензією. 18. Форматами телевізійного мовлення є інформаційний, культурологічний, просвітницький, розважальний, дитячий, інформаційно-розважальний, розважально- інформаційний, інформаційно-просвітницький, інформаційно-культурологічний тощо. 19. Пункти 2.2, 2.6 глави 2 розділу III Плану розвитку передбачає, що для реалізації завдань Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення планує та контролює змістовне наповнення і співвідношення форматів мовлення у кожному з територіальних сегментів телерадіоінформаційного простору. З метою забезпечення збалансованим різноформатним мовленням кожного з територіальних сегментів телерадіоінформаційного простору Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення контролює під час ліцензування телерадіокомпаній присутність у кожному регіоні мовлення з наповненням різного тематичного і жанрового спрямування. Принцип дотримання збалансованості різноформатного мовлення та наявність знижок, застосованих при нарахуванні ліцензійного збору, враховуються під час розгляду Національною радою питання щодо можливості і доцільності внесення змін до програмних концепцій телерадіокомпаній у разі надходження від них відповідних заяв. Для забезпечення засобами телерадіомовлення культурних та інформаційних потреб громадян Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення враховує наявність у кожному з територіальних сегментів телерадіоінформаційного простору якісного змістовного наповнення та різноманітних форматів мовлення. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 20. З огляду на викладені норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, за результатами питання переоформлення ліцензії на мовлення у зв'язку зі зміною програмної концепції мовлення Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення протягом місяця зобов'язана прийняти одне із рішень: про переоформлення ліцензії або про відмову у переоформленні ліцензії (внесенні змін). При цьому відмова у переоформленні ліцензії може мати місце якщо зміни, які вносяться до програмної концепції мовлення, не відповідають вимогам Плану розвитку. Суд враховує, що з метою забезпечення збалансованим різноформатним мовленням кожного з територіальних сегментів телерадіоінформаційного простору Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення контролює під час ліцензування телерадіокомпаній присутність у кожному регіоні мовлення з наповненням різного тематичного і жанрового спрямування. Принцип дотримання збалансованості різноформатного мовлення та наявність знижок, застосованих при нарахуванні ліцензійного збору, враховуються під час розгляду Національною радою питання щодо можливості і доцільності внесення змін до програмних концепцій телерадіокомпаній у разі надходження від них відповідних заяв. Разом з тим, як зазначено в оскаржуваних рішеннях та визнається позивачами, подана позивачами до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення концепція програми мовлення відрізняється від програмної концепції, яку було затверджено за результатами конкурсу, зокрема, вилучено дитячі передачі, передбачені конкурсними умовами, змінився формат мовлення з розважально-інформаційного з фільмопоказом на інформаційно-просвітницький, що не узгоджується із Планом розвитку в частині змістовного наповнення форматів мовлення. З урахуванням нормативного регулювання даної сфери суспільних відносин та особливих повноважень Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення від 26 березня 2015 року №423 "Про заяву ТОВ "НОВИЙ ФОРМАТ ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00169-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "НОВИЙ ФОРМАТ ТВ" емблема "112 Україна ")"; від 26 березня 2015 року №419 "Про заяву ТОВ "АРІАДНА ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00170-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "АРІАДНА ТВ" емблема "112 Україна ")"; від 26 березня 2015 року №425 "Про заяву ТОВ "ПАРНЕР ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00171-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "ПАРНЕР ТВ" емблема "112 Україна "); від 26 березня 2015 року №427 "Про заяву ТОВ "ТВ ВИБІР", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00173-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "ТВ ВИБІР" емблема "112 Україна ") " та від 26 березня 2015 року №421 "Про заяву ТОВ "ЛІДЕР ТВ", м. Київ, щодо переоформлення ліцензії на мовлення (НР №00174-м від 19 вересня 2011, багатоканальна телемережа МХ-5, логотип: ТОВ "ЛІДЕР ТВ" емблема "112 Україна ") " прийняті Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення у межах повноважень та на підставі Закону України "Про телебачення і радіомовлення". 21. Суд вважає необґрунтованими твердження позивачів про можливість відмови у переоформленні ліцензії в частині зміни програмної концепції за спільної умови коли програмна концепція не відповідає плану розвитку і це обумовлено переходом від аналогового до цифрового мовлення, оскільки частина дев'ята статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачає, що зміни до програмної концепції мовлення вносяться відповідно до Плану розвитку, а у частині третій цієї статті зміна організаційних характеристик мовлення та перехід від аналогового до цифрового мовлення визначено як окремі підстави для переоформлення ліцензії. 22. При цьому, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржувані рішення прийнято відповідачем поза межами місячного строку, передбаченого частиною сьомою статті 35 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", однак звертає увагу, що порушення строків розгляду заяв про переоформлення ліцензії на мовлення не є самостійною підставою для скасування оскаржуваних рішень, а дії відповідача щодо порушення строків розгляду позивачами не є предметом спору. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 23. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Формат ТВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріадна ТВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер ТВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ Вибір", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер ТВ" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко судді: Я. О. Берназюк М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 липня 2018 року Київ справа №826/13291/17 адміністративне провадження №К/9901/19726/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів: Бучик А. Ю., Гриціва М. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №826/13291/17 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: за касаційною скаргою Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року (у складі судді Кармазіна О. А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року (у складі колегії суддів: Кучми А. Ю., Мацедонської В. Е., Безименної Н. В. ), УСТАНОВИВ: I. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. У жовтні 2017 року Фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Київської міської ради, третя особа - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, в якому просив суд: визнання протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 14 вересня 2017 року №4/3011 "Про внесення змін у додаток 3 до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443". 2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначає, що оскаржуваним рішенням виключено таке функціональне використання тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, як продаж алкогольних виробів та пива, чим фактично заборонено (не дається можливості) здійснювати торгівлю алкогольними напоями (пивом) в тимчасових спорудах на території міста Києва за визначеною у ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями адресою, а тому, оскаржуване рішення є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права, який у встановленому чинним законодавством порядку отримав дозвіл (ліцензію) на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом) і є чинним, та має необхідні торгівельні площі. 3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, адміністративний позов задоволено частково: - визнано, з моменту прийняття, протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 14 вересня 2017 року №4/3011 "Про внесення змін у додаток 3 до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443" в частині виключення з додатку 3 до Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об'єктів благоустрою міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443 (в редакції до внесення змін рішенням Київської міської ради від 14 вересня 2017 року №4/3011), таких видів функціонального використання тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення: з пункту 7 додатку 3 - продаж алкогольних виробів, алкогольних та слабоалкогольних напоїв; "бари, кафе, кафетерії (з продажем алкогольних чи слабоалкогольних напоїв) " та виключення пункту 8 додатку 3 - "Продаж пива", що з набранням законної сили судовим рішенням у даній справі зумовлює поновлення дії видів функціонального використання, зазначених у пункті 7 додатку 3 та положень пункту 8 додатку 3 до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443 (в редакції до внесення змін рішенням Київської міської ради від 14 вересня 2017 року №4/3011), та їх застосування при виконанні положень додатку 3 рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443 (в редакції Рішення Київської міської ради від 14 вересня 2017 року №4/3011) при укладенні договорів щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою із власниками тимчасових споруд із такими видами функціонального використання тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення; - зобов'язано Київську міську раду невідкладно, після набрання рішенням суду законної сили, опублікувати резолютивну частина рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено рішення Київської міської ради №4/3011 від 14 вересня 2017 року; - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями Київська міська рада 09 лютого 2018 року звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Також просила зупинити виконання рішення суду першої інстанції до закінчення розгляду касаційної скарги. 5. Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року у зазначеній справі було відкрито провадження та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі відзивів на касаційну скаргу. 6. Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року у зазначеній справі відмовлено у задоволені клопотання про зупинення виконання судового РІШЕННЯ: 7. У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до суду 06 березня 2018 року, Фізична особа підприємець ОСОБА_2 заперечує проти доводів скаржника з підстав, якими керувалися суди попередніх інстанцій, приймаючи своє РІШЕННЯ: 8. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року закінчено підготовку справи №826/13291/17 до касаційного розгляду і призначено касаційний розгляд в порядку письмового провадження на 18 липня 2018 року. 9. Станом на 18 липня 2018 року заперечення на відзиви до Верховного Суду не надходили. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 10. Судами попередніх інстанцій установлено, що: - ОСОБА_2 з 08 грудня 1994 року зареєстрована фізичною-особою підприємцем (індивідуальний податкових номер НОМЕР_1), що підтверджується відповідним свідоцтвом Серії НОМЕР_2 (а. с. 14); - позивач є власником тимчасової споруди (кафе з літнім майданчиком) площею 19,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; - 20 квітня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві позивачці видано ліцензію серії НОМЕР_3 на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями за місцем здійснення торгівельної діяльності: АДРЕСА_1 (кафе з літнім майданчиком). Термін дії ліцензії з 21 квітня 2017 року по 20 квітня 2018 року; - 13 жовтня 2017 року позивач звернулась до Виконавчого органу Київської міської ради із заявою про укладення договору пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою для своєї тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 із функціональним призначенням тимчасової споруди: роздрібний продаж тютюнових та алкогольних виробів (пива) ; - позивачу було відмовлено в укладені договору у зв'язку з тим, що Київською міською радою прийнято рішення від 14 вересня 2017 року №4/3011 "Про внесення змін у додаток 3 до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443", відповідно до якого внесено зміни у додаток 3 до Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об'єктів благоустрою міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443, виклавши його у редакції, у якій не передбачено для тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення такого функціонального використання як продаж алкогольних виробів та пива. 11. Вважаючи вказане рішення Київської міської ради від 14 вересня 2017 року №4/3011 протиправним, Фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 12. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди попередніх інстанції дійшли висновків, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані: - частиною 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), якою визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами; - пунктом 44 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", яким передбачено вирішення питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; - пунктом 2 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15 січня 1999 року №401-XIV (далі - Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ") встановлено, що у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів; - відповідно до ч. 1 ст. 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР (далі - Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"), якою встановлено заборону продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів; - частиною 3 ст. 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" передбачено, що на час проведення масових заходів сільські, селищні та міські ради в межах відповідної адміністративної території можуть заборонити або обмежити продаж пива (крім пива у пластиковій тарі), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та куріння тютюнових виробів; 13. З аналізу наведених положень законодавства суди попередньої інстанції дійшли висновку, що органам місцевого самоврядування, у тому числі Київській міській раді, не надані повноваження запроваджувати у будь-якій формі такі заходи, як заборона реалізації (обмеження роздрібної торгівлі) алкогольних напоїв, пива, слабоалкогольних напоїв у стаціонарних об'єктах торгівлі та тимчасових спорудах, окрім як на час проведення масових заходів. 14. Суди попередніх інстанцій також виходили із того, що відповідно до ч. 1 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. 15. Відповідно до ч. 1 ст. 19, ч. 3 ст. 18 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. 16. Частиною 4 ст. 23, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 43 ГК України встановлено, що незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. 17. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Київської міської ради від 14 вересня 2017 року №4/3011 "Про внесення змін у додаток 3 до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443", внесено зміни у додаток 3 до Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників ТС, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об'єктів благоустрою міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443, шляхом викладення його у редакції, у якій не передбачено для тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення такого типу функціонального використання як продаж алкогольних виробів та пива. Зокрема, з пункту 7 вказаного додатку 3 виключено фразу"...та алкогольних виробів. Продаж алкогольних та слабоалкогольних напоїв; бари, кафе, кафетерії (з продажем тютюнових виробів, алкогольних чи слабоалкогольних напоїв)", а з пункту 8 додатку 3 виключено фразу - "Продаж пива". 18. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що із пояснювальної записки до проекту рішення Київської міської ради №4/3011 від 14 вересня 2017 року, даний проект рішення був направлений на впорядкування обігу алкогольних напоїв, що дозволить зменшити доступність продажу алкогольних напоїв. В даній записці неодноразово робиться посилання на абз. 7 ст. 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а саме: "забороняється продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів: - в інших місцях, визначених органами місцевого самоврядування", як одну з підстав прийняття проекту РІШЕННЯ: 19. Аналізуючи вищевикладене суди дійшли висновку, що метою прийняття оскаржуваного рішення по суті є введення обмежень у торгівлі алкогольними напоями. 20. Оскаржуваним рішенням Київської міської ради №4/3011 від 14 вересня 2017 року прямо не передбачено положень щодо заборони продажу підакцизних товарів, але, враховуючи виключення ним такого типу функціонального використання тимчасових споруд як продаж алкогольних виробів, продаж алкогольних та слабоалкогольних напоїв, продаж пива, що унеможливило укладення із відповідними суб'єктами господарювання, які мають ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом), договорів пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою (тимчасової споруди), фактично оскаржуваним рішенням Київської міської ради встановлено заборону (виключено можливість) здійснення торгівлі алкогольними напоями (пивом) в тимчасових спорудах на території міста Києва. 21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що до аналогічного висновку дійшов Антимонопольний комітет України в особі Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення, надавши 30 червня 2017 року Київській міській раді Рекомендації №02-05/2299, якими рекомендував останній утриматися від прийняття проекту рішення "Про внесення змін у додаток 3 до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443" (а. с. 57 - 61). 22. Також судами першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Адміністративною колегією Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 21 листопада 2017 року прийнято рішення №43 у справі №49/52-р-02-05-17, відповідно до якого дії Київської міської ради, що полягають у прийнятті рішення від 14 вересня 2017 року №4/3011 "Про внесення змін у додаток 3 до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443" є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене п. 3 ст. 50 та абз. 8 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами (а. с. 54 - 56). 23. Враховуючи викладене суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що рішення Київської міської ради від 14 вересня 2017 року №4/3011 "Про внесення змін у додаток 3 до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443" в частині виключення з додатку 3 до Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об'єктів благоустрою міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443, такого функціонального використання тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення як продаж алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива; бари, кафе, кафетерії (з продажем алкогольних чи слабоалкогольних напоїв), прийнято відповідачем за відсутності відповідних повноважень та порушує право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, оскільки фактично встановлює не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів та послуг. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 24. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій у зазначених судових рішеннях неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі. 25. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги, що відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11 вересня 2003 року №1160-IV ними було дотримано процедуру прийняття оскаржуваного рішення від 14 вересня 2017 року №4/3011, а після публікації проекту рішення не було надано жодних зауважень до даного РІШЕННЯ: 26. Також скаржник зазначає, що рішення від 14 вересня 2017 року №4/3011 прийнято з метою збереження та зміцнення здоров'я населення, захисту від негативних наслідків споживання алкогольних напоїв зниження рівня злочинності шляхом проведення заходів з обмеження продажу алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива на території міста Києва. Однак приймаючи свої рішення, суди першої та апеляційної інстанції зробили невірні висновки, що нами перевищено свої повноваження. 27. Також вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанції невірно витлумачено положення ч. 2 ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", відповідно до якої у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право, зокрема, встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 28. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах виходить з наступного. 29. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, колегія суддів відзначає, що доводи касаційної скарги, здебільшого, повторюють доводи апеляційної скарги. 30. Зокрема, щодо доводу наведеного в п. 26 цієї постанови, суд апеляційної інстанції вказав наступне: "Посилання апелянта, що при прийнятті оскаржуваного рішення, Київською міською радою було повністю дотримано процедуру його прийняття, а після публікації проекту рішення не було надано жодних зауважень до даного рішення колегією суддів не приймаються, оскільки в даному випадку не оскаржується процедура прийняття рішення Київської міської ради від 14 вересня 2017 року №4/3011 "Про внесення змін у додаток 3 до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443". 31. Щодо доводу наведеного в п. 27 цієї постанови, суд апеляційної інстанції вказав наступне: "Доводи апелянта, що рішення підготовлено з метою збереження та зміцнення здоров'я населення, захисту від негативних наслідків споживання алкогольних напоїв зниження рівня злочинності шляхом проведення заходів з обмеження продажу алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива на території міста Києва не спростовують того факту, що оскаржуване рішення порушує право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, оскільки встановлює непередбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів та послуг". 32. Доводи касаційної скарги відображені у п. 28 цієї постанови не знайшли свого підтвердження та спростовуються з огляду на наступне. Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначає особливості взаємодії органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади у місті Києві з іншими органами влади, даний закон діє з урахуванням положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Згідно із ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Пунктом 44 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено вирішення питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність, аналогічна норма передбачена і в ст. 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення". Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що до повноважень органів місцевого самоврядування належить виключно встановлення режиму роботи суб'єктів господарювання. 33. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні рішень судами попередніх інстанцій. 34. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 35. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 36. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 37. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись ст. 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у адміністративній справі №826/13291/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя - доповідач Т. О. Анцупова суддя А. Ю. Бучик суддя М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 серпня 2018 року Київ справа №807/1332/17 адміністративне провадження №К/9901/52529/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Бучик А. Ю., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Державної служби геології та надр України до Приватно-орендного агроторгівельного об'єднання "Прикордонник" про анулювання спеціального дозволу на користування надрами за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду у складі судді Ващиліна Р. О. від 23 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гулида Р. М., Кузьмича С. М., Улицького В. З. від 08 травня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року Державна служба геології та надр України (далі - ДСГН України, позивач) звернулась до суду з позовом до Приватно-орендного агроторгівельного об'єднання "Прикордонник" (далі - ПАО "Прикордонник", відповідач), у якому просить припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами №2302 від 13 листопада 2000 року. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач не подавав звітність, передбачену Угодою про умови користування надрами з метою видобування андезитів Вишгородського родовища №2302 від 11 січня 2011 року (додаток до спеціального дозволу; далі - Угода №2302), та не провів повторну державну експертизу та оцінку запасів родовищ корисних копалин, що є порушенням вимог спеціального дозволу та законів України, а тому є підставою для анулювання дозволу згідно зі статтею 26 Кодексу України про надра та пункту 23 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 (далі - Порядок №615). Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що наказом ДСГН України від 19 грудня 2016 року №489 зупинено дію спеціального дозволу на користування надрами №2302 від 13 листопада 2000 року у зв'язку з порушенням вимог законодавства, зокрема, пункту 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 року №865 (далі - Положення №865), який станом на час прийняття позивачем рішення про зупинення дії спеціального дозволу був нечинним. Відтак, невиконання нечинної правової норми не породжує будь-яких правових наслідків та не може бути підставою для анулювання спеціального дозволу. Не погоджуючись з постановами Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ДСГН України звернулася із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов. У касаційній скарзі скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли до необґрунтованого висновку про те, що пункт 25 Положення №865 був нечинним на момент прийняття рішення про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами №2302 від 13 листопада 2000 року, оскільки Державна фіскальна служба України у листі від 03 червня 2016 року №9651/5/99-99-12-02-03-16 висловила позицію, відповідно до якої припис пункту 25 вищезазначеного Положення є обов'язковим до виконання, як такий, що забезпечує механізм прозорого формування у тому числі й податкової звітності видобувних галузей. Від ПАО "Прикордонник" відзив на касаційну скаргу ДСГН України не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ПАО "Прикордонник" отримало спеціальний дозвіл №2302 від 13 листопада 2000 року на користування надрами Вишківського родовища, а саме: видобування андезито-базальтів, придатних для виробництва блоків та виготовлення облицювальних виробів з них. Строк дії дозволу встановлений до 13 листопада 2030 року. 11 січня 2011 року, як додаток до спеціального дозволу, між ПАО "Прикордонник" та Міністерством охорони навколишнього природного середовища України укладено Угоду №2302, яка визначає істотні умови користування ділянкою надр. Листом №5557/13/14-16 від 04 квітня 2016 року ДСГН України у зв'язку з отриманням інформації про ненадання надрокористувачем на повторну державну експертизу матеріалів геолого-економічної оцінки родовища корисних копалин, звернулася до ПАО "Прикордонник" з проханням у місячний термін повідомити про дату розгляду Державною комісією України по запасах корисних копалин поданих надрокористувачем матеріалів геолого-економічної оцінки Вишківського родовища корисних копалин для повторної державної оцінки. У зв'язку із порушенням ПАО "Прикордонник" вимог пункту 25 Положення №865 щодо непроведення повторної державної експертизи, враховуючи пропозиції Комісії з питань надрокористування (протокол від 17 серпня 2016 року №2-16), пункту 662 додатку до наказу ДСНГ України №287 від 01 вересня 2016 року встановлено терміни для усунення порушень законодавства про надра - 30 календарних днів. Вищезазначений наказ доведений до відома відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення №19092/13/14-16 від 10 жовтня 2016 року. Наказом ДСНГ України №489 від 19 грудня 2016 року, відповідно до пункту 22 Порядку №615, у зв'язку із наявністю підстав щодо зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами, враховуючи пропозиції Комісії з питань надрокористування (протокол від 09 грудня 2016 року №6/2016), дію спеціального дозволу на користування надрами №2302 від 13 листопада 2000 року, виданого ПАО "Прикордонник", зупинено та надано 30 календарних днів для усунення порушень. Разом із супровідним листом №24422/13/14-16 від 27 грудня 2016 року вищезазначений наказ №489 від 19 грудня 2016 року надіслано на адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення. Листом №7532/13/14/17 від 03 квітня 2017 року ДСГН України повідомила ПАО "Прикордонник", що у зв'язку з неусуненням причини зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами №2302 від 13 листопада 2000 року буде розглянуто питання щодо припинення права користування надрами у судовому порядку та висловлено прохання надати до ДСГН України у 15-ти денний строк власну позицію (згоду/незгоду) на припинення права користування надрами Вишківського родовища. Станом на день подання позовної заяви ПАО "Прикордонник" своїх пропозицій щодо припинення права користування надрами не надало. У зв'язку з чим позивач звернувся з адміністративним позовом до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Повноваження ДСГН України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Кодексом України про надра, Положенням про Державну службу геології та надр України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1174 (далі - Положення №1174), Порядком №615, Так, статтею 15 Кодексу України про надра встановлено, що надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді. Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу (частина перша статті 19 Кодексу України про надра). Виключно з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами у користувача надр виникають права та обов'язки, передбачені Кодексом України про надра та Порядком №615. Зі змісту частини другої статті 24 Кодексу України про надра слідує, що користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 4-1) надавати та оприлюднювати інформацію про загальнодержавні та місцеві податки і збори, інші платежі, а також про виробничу (господарську) діяльність, необхідну для забезпечення прозорості у видобувних галузях, відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції. Статтею 60 Кодексу України про надра встановлено, що державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов'язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України. Згідно з положеннями частини першої статті 61 Кодексу України про надра державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Відповідно до підпункту 12 пункту 4 Положення №1174 Державна служба геології та надр України, згідно із покладеними на неї завданнями, здійснює державний контроль за геологічним вивченням надр та раціональним і ефективним використанням надр України. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави діяти до висновку про те, що ДСГН України уповноважена здійснювати геологічний контроль суб'єктів господарювання у формі планових та позапланових перевірок, які проводяться з метою виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Пунктом 22 Порядку №615 встановлено, що дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері здійснення державного гірничого нагляду, епідеміологічного нагляду (спостереження), державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, органів місцевого самоврядування, органів державної фіскальної служби у разі: 1) порушення надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр; 2) виникнення внаслідок проведення робіт, пов'язаних з користуванням ділянкою надр, безпосередньої загрози життю чи здоров'ю працівників або населення; 3) наявності заборгованості із сплати загальнодержавних податків та зборів; 4) невиконання в установлений строк приписів уповноважених органів щодо усунення порушень законодавства у сфері надрокористування або охорони навколишнього природного середовища. Після зупинення дії дозволу надрокористувач зобов'язаний зупинити проведення на наданій йому в користування ділянці надр робіт, передбачених дозволом. Зупинення дії дозволу не звільняє надрокористувача від обов'язку проводити на ділянці надр роботи, пов'язані із запобіганням виникненню аварійної ситуації або усуненням її наслідків. Також, зупинення дії дозволу не є підставою і для переривання строку його дії. Дія дозволу поновлюється органом з питань надання дозволу після усунення надрокористувачем причин, що призвели до зупинення його дії. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що однією з підстав зупинення дії дозволу на спеціальне використання надр є порушення надрокористувачем умов та порядку користування надрами, невиконання обов'язків, визначених статтею 24 Кодексу України про надра, а також невиконання у встановлений строк приписів контролюючого органу щодо усунення порушень законодавства у сфері надрокористування. ДСГН України уповноважена приймати рішення щодо зупинення дії спеціального дозволу у разі виявлення порушення надрокористувачем встановленого порядку користування надрами. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі №802/2320/17-а, від 10 липня 2018 року у справі №815/3305/17. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктах 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому, питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку. Верховним Судом України у постановах від 19 вересня 2011 року у справі №21-164а11, від 25 червня 2011 року у справі №21-36а11 та від 10 грудня 2013 року у справі №21-450а13 та Верховним Судом України у постановах від 10 травня 2018 року у справі №802/4846/13-а та від 26 червня 2018 року у справі №802/923/14-а було зроблено правовий висновок про те, що право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, самостійно або у судовому порядку. У разі відсутності спору відповідач має право у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3, 7 частини 1 статті 26 Кодексу, самостійно припиняти право користування надрами, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів це право припиняється у судовому порядку. Згідно з положеннями частини сьомої статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації; 2) здійснення суб'єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення. Оскільки ПАО "Прикордонник" не висловив своєї згоди на припинення права користування надрами та анулювання дозволу, відповідно є підстави для вирішення даного питання у судовому порядку. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, наказом ДСГН України від 19 грудня 2016 року №489 зупинено дію спеціального дозволу на користування надрами №2302 від 13 листопада 2000 року, виданого ПАО "Прикордонник", на підставі підпункту 1 пункту 22 Порядку №615 у зв'язку з порушенням вимог пункту 25 Положення №865, та надано 30 календарних днів для усунення порушень. У свою чергу, підставою для анулювання спеціального дозволу №2302 від 13 листопада 2000 року є невиконання відповідачем вимог вищезазначеного наказу ДСГН України та неусунення порушень, визначених у цьому наказі, зокрема, порушення пункту 25 Положення №865. Судами попередніх інстанцій також встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в Угоді №2302 жодних вимог щодо проведення повторної державної експертизи та оцінки запасів родовищ корисних копалин не міститься. З огляду на те, що пункт 25 Положення №865, недотримання вимог якого стало підставою для зупинення дії спеціального дозволу та подальшого порушення питання щодо його анулювання у судовому порядку, був нечинним на момент виникнення спірних правовідносин (серпень - грудень 2016 року), суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про безпідставність вимог позивача щодо анулювання спеціального дозволу. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій у зв'язку з наступним. Так, пунктом 25 Положення №865 (у редакції, чинній до 26 березня 2008 року) було передбачено, що повторна державна експертиза та оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться обов'язково у тому разі, коли перегляд вимог стандартів і технічних умов щодо кількості або якості корисних копалин, технології їх переробки призводить до зменшення сумарних розвіданих запасів більш як на 20 відсотків або зростання їх обсягу більш як на 50 відсотків. Запаси родовищ, що розробляються, підлягають повторній експертизі та оцінці, якщо внаслідок гірничодобувних або додаткових геологорозвідувальних робіт сумарні розвідані запаси зростають більш як на 50 відсотків порівняно з раніше оціненими ДКЗ, або якщо списані та передбачені до списання розвідані запаси як такі, що не підтвердилися чи недоцільні для видобутку за техніко-економічними умовами родовищ, перевищують нормативи, встановлені законодавством. Повторна і додаткова експертиза та оцінка запасів корисних копалин проводиться у порядку, передбаченому цим Положенням. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року №264 "Про заходи щодо справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин" внесені зміни до пункту 25 Положення №865 та викладено у наступній редакції: "Повторна державна експертиза та оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться через кожні п'ять років експлуатації ділянки надр, а також у разі: - коли перегляд вимог стандартів і технічних умов щодо кількості або якості корисних копалин, технології їх переробки призводить до зменшення сумарних розвіданих запасів більш як на 20 відсотків або зростання їх обсягу більш як на 50 відсотків. Запаси родовищ, що розробляються, підлягають повторній експертизі та оцінці, якщо внаслідок гірничодобувних або додаткових геологорозвідувальних робіт сумарні розвідані запаси зростають більш як на 50 відсотків порівняно з раніше оціненими Державною комісією по запасах корисних копалин або якщо списані та передбачені для списання розвідані запаси як такі, що не підтвердилися чи недоцільні для видобутку за техніко-економічними умовами родовищ, перевищують нормативи, встановлені законодавством; - коли різниця у розмірі становить понад 20 відсотків порівняно з фактичними техніко-економічними та фінансовими показниками господарської діяльності, пов'язаної з видобуванням корисних копалин, а також коли зміни в технологічних схемах призводять до такої різниці". Постановою Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2010 року №1236 "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" постанову Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року №264 визнано такою, що втратила чинність з 12 січня 2011 року. Відповідно до пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №870 від 06 вересня 2005 року, визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування. Конституційний Суд України у рішенні від 03 жовтня 1997 року №4-зп зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Крім того, у пункті 2 рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/ зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Водночас, з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2010 року №1236 зміни та доповнення до Положення №865 не вносились, попередня редакція пункту 25 Положення не відновлювалась. Аналогічна позиція висловлена Міністерством юстиції України "Про пункт 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 року №865" від 18 вересня 2013 року. Відновлення чинності пункту 25 Положення №865 мало місце лише у грудня 2017 року з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення зміни до пункту 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин", якою пункт 25 Положення №865 викладено у новій редакції. З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки станом на час прийняття позивачем рішення про зупинення дії спеціального дозволу №2302 від 13 листопада 2000 року норма пункту 25 Положення №865 була нечинною, а підставою для зупинення дії спеціального дозволу та єдиним мотивом для його анулювання є порушення відповідачем зазначеного пункту, фактично відсутні підстави вважати, що ПАО "Прикордонник" допустило порушення умов користування надрами та, відповідно, відсутні підстави для анулювання спеціального дозволу. При цьому, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на позицію Державної фіскальної служби України стосовно чинності пункту 25 Положення №865, що викладена у листі від 03 червня 2016 року №9651/5/99-99-12-02-03-16, оскільки зазначений орган не уповноважений надавати будь-які офіційні роз'яснення стосовно чинності актів уряду. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішеннях судів повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" ( №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення. Постанову Закарпатського окружного адміністративного від 23 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: А. Ю. Бучик Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 березня 2021 року м. Київ справа №580/2465/20 провадження № К/9901/16/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В. розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар'єр "Граніт" до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар'єр "Граніт" - адвоката Кураса Сергія Анатолійовича на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Руденко А. В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Василенка Я. М., суддів: Ганечко О. М., Кузьменка В. В. І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 1. У липні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Первомайський кар'єр "Граніт" (далі - ПАТ "Первомайський кар'єр "Граніт") звернулось до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування рішення старшого державного виконавця Постоєнка М. В., прийнятого у формі постанови про відкриття виконавчого провадження від 24 вересня 2019 року ВП №60143222, з примусового виконання постанови від 08 червня 2018 року ВП №56066894.2. В обґрунтування своїх вимог позивач, із посиланням на Закон України "Про виконавче провадження", наголошував на протиправності спірної постанови про стягнення з ПАТ "Первомайський кар'єр "Граніт" виконавчого збору у розмірі 264383,80 гривень, адже, за твердженням позивача, постанова про відкриття виконавчого провадження від 24 вересня 2019 року ВП №60143222, з примусового виконання постанови від 08 червня 2018 року ВП №56066894, прийнята з порушенням строків на пред'явлення виконавчого документа до виконання. 3. Позивач указує на те, що про винесення постанови та рештою матеріалів виконавчого провадження №60143222, йому стало відомо 15 червня 2020 року, в підтвердження чого вчинена відповідна розписка уповноваженою особою на заяві від 27 квітня 2020 року. Таким чином, останнім днем строку звернення до суду, на думку позивача, є 25 червня 2020 року. При цьому, у зв'язку із введенням на території України карантину з метою запобігання коронавірусу процесуальні строки для звернення до суду продовжені, а відтак, на думку позивача, звертаючись до суду з цим позовом 03 липня 2020 року, ним дотримано строк звернення до суду. 4. Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 21 серпня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року, позовну заяву залишив без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з цим позовом. 5. Ухвалюючи таке рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач звернувся до суду з цим позовом поза межами встановлених процесуальним законом строків, а наведені нею причини пропуску вказаного строку визнав неповажними. 6. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що 02 жовтня 2019 року позивачу було направлено відповідачем оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження від 24 вересня 2019 року ВП №60143222 за номером поштового відправлення №1802806012133, яке було вручене адресату 11 жовтня 2019 року. Таким чином позивач був обізнаний про прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови 11 жовтня 2019 року та мав можливість своєчасно звернутися до суду з позовом. ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції 7. Представник позивача, вважаючи судові рішення такими, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу. 8. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Така позиція ґрунтується на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували доводи позивача та не надали їм належної оцінки, неповно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є порушенням норм процесуального права. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що ознайомлення 16 грудня 2019 року позивачем з матеріалами виконавчого провадження №56066894 жодним чином не може свідчити про пропуск строку звернення до суду, оскільки предметом спору у цій справі є неправомірні дії державного виконавця вчинені в межах виконавчого провадження №60143222 при прийнятті рішень про відкриття виконавчого провадження, а не стосовно прийняття рішень в межах виконавчого провадження №56066894. Стверджує, що не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження від 24 вересня 2019 року, а про порушення своїх прав дізнався лише 15 червня 2020 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №60143222, завдяки чому отримав документи, що надали йому підстави для звернення до суду з цим позовом. Позивач наголошує, що він ніяким чином не міг дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів із матеріалів ВП №56066894, оскільки в матеріалах вказаного виконавчого провадження була відсутня, як оскаржувана постанова від 24 вересня 2019 року, так і взагалі будь-які інші відомості про те, що 24 вересня 2019 року було відкрито виконавче провадження №60143222.9. Верховний Суд ухвалою від 08 лютого 2020 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених частиною другою, пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України. ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування 10. Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. 11. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України). Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. 12. За змістом частини першої, другої статті 287 цього Кодексу, яка визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. 13. Відповідно до статті 123 КАС у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суддійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. 14. За змістом пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. ІV. Позиція Верховного Суду 15. Завданням адміністративного судочинства у силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 16. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 17. Згідно з положенням частини другої статті 328 КАС України у касаційному порядку може бути оскаржена, зокрема ухвала суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду, після її перегляду в апеляційному порядку. 18. Таким чином, підставою для відкриття касаційного провадження у справі №580/2465/20 слугувало оскарження судового рішення, зазначеного у частині другій статті 328 КАС України та посилання заявника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 19. За змістом статті 122 КАС України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. 20. Аналіз указаних положень свідчить про те, що залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду може мати місце тільки при встановленні обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та з'ясування причин пропуску цього строку. 21. У справі, що розглядається, позивач стверджує, що про винесення оскаржуваної постанови та рештою матеріалів виконавчого провадження №60143222, йому стало відомо 15 червня 2020 року, в підтвердження чого вчинена відповідна розписка уповноваженою особою на заяві від 27 квітня 2020 року. При цьому, у зв'язку із введенням на території України карантину з метою запобігання коронавірусу процесуальні строки для звернення до суду продовжені, а відтак, звертаючись до суду з цим позовом 03 липня 2020 року, на думку позивача, ним дотримано десятиденний строк звернення до суду з позовом цієї категорії справ. 22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом відповідача від 21 лютого 2020 року №19.25-36/25312 надано позивачу інформацію про 59 виконавчих документів, суму боргу боржника, в якій зазначено виконавче провадження №60143222, відкрите відповідно до постанови про стягнення виконавчого збору ВП №56066894 від 08 червня 2018 року. Вказана відповідь була отримана представником позивача Кармолітом Я. В. 02 березня 2020 року. 23. Таким чином суди дійшли висновку, що позивач, як до 12 березня 2020 року (тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19"), так і з 12 березня 2020 року по 16 березня 2020 року (тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 16 березня 2020 року №215, яка набрала чинності 17 березня 2020 року, та якою було встановлено більш жорсткі карантинні заходи, зокрема обмеження регулярних та нерегулярних перевезень, зупинення метро та ін. ), не був позбавлений можливості ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження та звернутись з даним позовом до суду. 24. В аспекті ж дотримання позивачем строку звернення до суду, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, зазначили, що про наявність оскаржуваної постанови позивач повинен був дізнатися 11 жовтня 2019 року з урахуванням поштового перебігу. 25. Такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли з посиланням на таке: відповідачем надано копії реєстру обліку рекомендованої кореспонденції (а. с. 52-56) з якого вбачається, що 02 жовтня 2019 року позивачу було направлено відповідачем відправлення за номером поштового відправлення №1802806012133; відповідачем надано роздруківку з Інтернет-порталу ПАТ "Укрпошта", з якої вбачається, що поштове відправлення №1802806012133 вручено адресату 11 жовтня 2019 року. 26. Верховний Суд вважає такі висновки зробленими на підставі опосередкованих доказів і припущень, адже наявні в матеріалах справи копії реєстру вихідної кореспонденції не можуть бути самостійним доказом направлення поштового відправлення у певну дату та, відповідно, отримання такого відправлення адресатом. 27. У свою чергу, реєстр обліку рекомендованої кореспонденції та список згрупованих поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи, не дають можливості ідентифікувати відповідні поштові відправлення та викликають сумнів, адже з листа відповідача від 21 лютого 2020 року №19.25-36/25312 слідує, що у ПАТ "Первомайський кар'єр "Граніт" налічується 59 виконавчих документів, а тому не можна остаточно стверджувати, що відправлення кореспонденції 02 жовтня 2019 року на адресу позивача за номером 1802806012133 є саме оскаржувана постанова від 24 вересня 2019 року ВП №60143222, оскільки із вказаного списку згрупованих поштових відправлень неможливо встановити, які саме та якого змісту документи направлялись позивачу. 28. Належні та допустимі докази надіслання відповідачем оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу позивача в матеріалах справи відсутні. 29. Саме із встановленням судом дати отримання позивачем спірних постанов, тобто часу, з якого позивачу стало відомо про існування спірних постанов, можливо обчислювати строки звернення позивача до суду з даним позовом. 30. Таким чином, як на час відкриття провадження у адміністративній справі, так і на час постановлення оскаржуваної ухвали про залишення позову без розгляду, в матеріалах справи були відсутні докази на підтвердження дати отримання позивачем оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 24 вересня 2019 року ВП №60143222, з примусового виконання постанови від 08 червня 2018 року ВП №56066894, та про його обізнаність з цією постановою до ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП №60143222, що відбулось 15 червня 2020 року відповідно до розписки позивача на заяві про надання матеріалів виконавчого провадження для ознайомлення. 31. Наведене свідчить, що останнім днем строку звернення до суду є 25 червня 2020 року. 32. Натомість позивач звернувся з цим позовом 03 липня 2020 року. 33. Слід зазначити, що 11 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", відповідно до якої установлено з 12 березня до 03 квітня 2020 року на усій території України карантин. 34. Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", внесено зміни, зокрема, до Кодексу адміністративного судочинства України. Розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3, відповідно до абзацу другого якого строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). 35. В подальшому, 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року №731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (надалі Закон №731-IX), яким унесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України. 36. Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №731-IX встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. 37. Таким чином, законодавець установив обмеження строку, встановленого відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка була чинна з 02 квітня по 16 липня 2020 року). 38. Враховуючи наведене, з метою забезпечення правової визначеності в питанні застосування процесуальних строків та наслідків їх спливу, як одного з елементів принципу верховенства права, Верховний Суд уважає, що позивач 03 липня 2020 року, в межах визначеного процесуальним законодавством строку, а саме в десятиденний термін з моменту ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП №60143222 звернувся із адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 24 вересня 2019 року ВП №60143222, з примусового виконання постанови від 08 червня 2018 року ВП №56066894.39. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 40. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду. 41. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 42. В силу частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 43. Оскільки суд першої інстанції постановив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. V. Судові витрати 44. Оскільки справа направляється на продовження розгляду, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Первомайський кар'єр "Граніт" - адвоката Кураса Сергія Анатолійовича задовольнити. 2. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі №580/2465/20 скасувати. 3. Справу №580/2465/20 направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. Головуючий М. І. Смокович судді Н. А. Данилевич Н. В. Шевцова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 березня 2019 року Київ справа №804/1148/16 адміністративне провадження №К/9901/6394/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №804/1148/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Державної служби геології та надр України, третя особа: Південний міжрегіональний відділ Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України, про визнання протиправним та скасування наказу, за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2016 року (у складі колегії суддів: Чорної В. В., Барановського Р. А., Борисенко П. О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року (у складі колегії суддів: Кругового О. О., Юхименка О. В., Нагорної Л. М. ), ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 26 лютого 2016 року Публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі також - ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України (далі також - відповідач), в якому просило: визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 02 лютого 2016 року №27 в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 21 жовтня 1997 року №1119. Адміністративний позов обґрунтовано тим, що 02 лютого 2016 року відповідачем видано наказ №27 "Щодо анулювання, зупинення та поновлення дії спеціальних дозволів на користування надрами та встановлення термінів для усунення порушень" з підстав порушення позивачем вимог підпунктів 1, 8 пункту 22 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615. Позивач наголошує на протиправності зазначеного наказу, оскільки станом на час його прийняття позивачем було усунуто порушення вимог закону. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року, позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що станом на час прийняття спірного наказу позивач належним чином та в повному обсязі виконав вимоги щодо внесення змін до дозвільного документу на користування надрами від 21 жовтня 1997 року №1119, відтак, станом на 02 лютого 2016 року відсутніми були підстави для зупинення дії вказаного дозволу. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга надійшла до суду 27 липня 2016 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №804/1148/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я. О., судді Гриців М. І. та Коваленко Н. В. Верховний Суд ухвалою від 07 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №804/1148/16 та призначив її до розгляду ухвалою від 18 березня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 19 березня 2019 року. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 23 липня 2015 року посадовими особами Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України була проведена планова перевірка ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" щодо дотримання вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин (металічні руди, неметалічні корисні копалини, горючі тверді корисні копалини). Перевіркою встановлено, що позивачем не внесені зміни до спеціального дозволу №1119 від 21 жовтня 1997 року та Угоди про умови користування надрами, у зв'язку із скасуванням обов'язкового моніторингу та наукового супроводження відповідно до Постанови КМУ №42 від 28 січня 2015 року "Деякі питання дерегуляції господарської діяльності", (абзац 3 пункту 26). У зв'язку з чим, Департаментом державного геологічного контролю Південного міжрегіонального відділу Державної служби геології та надр України внесено припис від 23 липня 2015 року №18/1119-Д про усунення в строк до 23 серпня 2015 року порушень вимог законодавства у сфері надрокористування, що виразилися у не внесенні позивачем змін до спеціального дозволу №1119 від 21 жовтня 1997 року та Угоди про умови користування надрами, у зв'язку з скасуванням обов'язкового моніторингу та наукового супроводження відповідно до Постанови КМУ №42 від 28 січня 2015 року "Деякі питання дерегуляції господарської діяльності", (абзац 3 пункту 26), порушення пункту 17 постанови КМУ №615 від 30 травня 2011 року. З метою виконання вказаного припису, позивачем на адресу Державної служби геології та надр України було направлено заяву №3752/84 від 31 липня 2015 року (надійшла до відповідача 10 серпня 2015 року) з необхідним пакетом документів на внесення змін до спеціального дозволу. У встановлений законом 30-денний строк відповідач не надав жодної відповіді на зазначену заяву, що стало підставою для повторного звернення до відповідача з листом від 09 вересня 2015 року №4404/84 про надання відповіді щодо результатів розгляду заяви стосовно внесення змін до спеціального дозволу. Також, ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на адресу Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України направлено повідомлення від 20 серпня 2015 року за №4102/84 про вчинення усіх залежних від підприємства дій щодо усунення викладеного у приписі №18/1119-Д від 23 липня 2015 року порушення, зокрема, направлено на адресу Держгеонадра України відповідну заяву на внесення змін від 31 липня 2015 року. 03 вересня 2015 року на адресу Південного міжрегіонального відділу Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України позивачем направлено повідомлення про виконання припису. Наказом від 09 жовтня 2015 року №325 відповідач задовольнив заяву ПАТ "Північний ГЗК" та вніс зміни до спеціального дозволу на користування надрами №1119 від 21 жовтня 1997 року. 02 лютого 2016 року Державною службою з геології та надр України видано наказ №27 "Щодо анулювання, зупинення та поновлення дії спеціальних дозволів на користування надрами та встановлення термінів для усунення порушень", пунктом 2 якого зупинено дію спеціальних дозволів на користування надрами згідно з переліком, наведеним у додатку 2 до цього наказу, у тому числі щодо ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", та надано 15 календарних днів на усунення порушень. Про прийняття вказаного наказу, позивача повідомлено листом від 08 лютого 2016 року за №1746/13/14-16. Правомірність та обґрунтованість наказу Державної служби геології та надр України від 02 лютого 2016 року №27 в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 21 жовтня 1997 року №1119 є предметом спору переданого на вирішення суду. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позовні вимоги. Зокрема, зазначає, що позивачем було порушено вимоги пункту 8 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", а саме у разі виникнення підстав для переоформлення документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дня настання таких підстав подати дозвільному органу або адміністратору заяву про переоформлення документа дозвільного характеру разом з документом дозвільного характеру, що підлягає переоформленню. Оскільки, Державною службою геології та надр України було опубліковано на офіційному сайті Держгеонадр України 09 квітня 2015 року інформацію стосовно відміни обов'язкового моніторингу та наукового-супроводження відповідно до Постанови КМУ №42 від 28 січня 2015 року "Деякі питання дерегуляції господарської діяльності" (абзац 3, пункту 26) та повідомлено про необхідність внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами, угоди про умови користування надрами та програми робіт відповідно до вимог пункту 17 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, тому позивач був зобов'язаний протягом п'яти днів з моменту опублікування повідомлення подати документи про внесення змін до дозвільного документу. Однак, позивачем вчасно вказаних дій здійснено не було, у зв'язку з чим, на думку відповідача, до нього було правомірно застосовано заходи про зупинення дії дозволу на користування надрами. 19 вересня 2016 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2016 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Правовідносини між сторонами регулюються Кодексом України про надра, Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 (далі - Порядок), а також іншими Законами України (тут і далі в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Державна служба геології та надр України є центральним органом виконавчої влади, який наділений функціями для забезпечення реалізації державної політики у сфері надрокористування та діє відповідно до Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №391/2011 (чинне, на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно із пунктом 18 пункту 4 Положення, Держгеонадра України відповідно до покладених завдань здійснює державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України. Відповідно до частини першої статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Згідно зі статтею 15 Кодексу України про надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді. Згідно з частиною другою статті 16 Кодексу України про надра спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини восьмої статті 16 Кодексу України про надра, переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну дії спеціальних дозволів на користування надрами, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії у разі зупинення здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр у встановленому законодавством порядку. Згідно із частиною першою статті 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Частиною другою статті 24 Кодексу України про надра визначено, що користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 4-1) надавати та оприлюднювати інформацію про загальнодержавні та місцеві податки і збори, інші платежі, а також про виробничу (господарську) діяльність, необхідну для забезпечення прозорості у видобувних галузях, відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції. Статтею 25 Кодексу України про надра встановлено, що права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством України. Збитки, завдані порушенням прав користувачів надр, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до законодавчих актів України. Згідно зі статтею 56 Кодексу України про надра до основних вимог в галузі охорони надр є: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; запобігання необґрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей; запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища. Відповідно до частини першої статті 57 Кодексу України про надра, у разі порушення вимог статті 56 та інших статей цього Кодексу користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або іншим державним органом, уповноваженим на застосування таких заходів реагування, в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до пункту 5 Порядку здійснення державного геологічного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2011 року №1294 (чинного, на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок №1294), державний геологічний контроль здійснюється шляхом проведення органами державного геологічного контролю планових і позапланових перевірок надрокористувачів. Посадові особи органу державного геологічного контролю під час проведення планової або позапланової перевірки мають право, серед іншого, давати надрокористувачам обов'язкові для виконання вказівки (приписи) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства під час проведення робіт з геологічного вивчення та використання надр (пункт 13 Порядку №1294). Згідно з пунктами 15, 16 Порядку №1294, за результатами проведення планової або позапланової перевірки надрокористувача посадовими особами органу державного геологічного контролю складається акт перевірки за формою, затвердженою Держгеонадрами. Посадова особа органу державного геологічного контролю зазначає в акті стан виконання вимог законодавства у сфері геологічного вивчення та використання надр, а в разі невиконання зазначених вимог - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідне положення акта законодавства. У разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр на підставі акта перевірки протягом п'яти робочих днів з дати її завершення складається припис або розпорядження за формою, затвердженою Держгеонадрами. Припис або розпорядження можуть бути оскаржені до Держгеонадр або суду в установленому законом порядку. У відповідності до пункту 22 Порядку дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням органів державного гірничого та санітарно-епідеміологічного нагляду, державного геологічного і екологічного контролю, органів місцевого самоврядування, органів державної податкової служби. Після зупинення дії дозволу надрокористувач зобов'язаний зупинити проведення на наданій йому в користування ділянці надр роботи, передбачені дозволом. Зупинення дії дозволу не звільняє надрокористувача від обов'язку проводити на ділянці надр роботи, пов'язані із запобіганням виникненню аварійної ситуації або усуненням її наслідків. Дія дозволу поновлюється органом з питань надання дозволу після усунення надрокористувачем причин, що призвели до зупинення його дії, і сплати сум фінансових санкцій, застосованих у зв'язку із зупиненням дії дозволу. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, підставою для зупинення дії дозволу ПАТ "Північного ГЗК" на користування надрами стало виявлення під час перевірки факту не внесення змін до дозвільного документу. Так, у відповідності до приписів статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" підставами для переоформлення документа дозвільного характеру є: зміна найменування суб'єкта господарювання - юридичної особи або прізвища, імені, по батькові фізичної особи - підприємця; зміна місцезнаходження суб'єкта господарювання. Законом можуть бути встановлені інші підстави для переоформлення документів дозвільного характеру. У разі виникнення підстав для переоформлення документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дня настання таких підстав подати дозвільному органу або адміністратору заяву про переоформлення документа дозвільного характеру разом з документом дозвільного характеру, що підлягає переоформленню. Дозвільний орган протягом двох робочих днів з дня одержання заяви про переоформлення документа дозвільного характеру, документа, що додається до неї, зобов'язаний видати переоформлений на новому бланку документ дозвільного характеру з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення документа дозвільного характеру, якщо інше не встановлено законом. Згідно із пунктом 17 Порядку внесення змін до дозволу здійснюється на підставі заяви та поданих надрокористувачем документів у разі, зокрема, зміни особливих умов та інших умов, визначених у дозволі. Для внесення змін до дозволу заявник подає заяву, в якій зазначаються номер та дата дозволу, разом з: інформацією (у формі довідки, яка складається надрокористувачем, засвідчується його підписом та скріплюється печаткою) про виконання особливих умов дозволу, до якого планується внести зміни, та програми робіт, виконання якої передбачено угодою про умови користування надрами; пояснювальною запискою, яка складається надрокористувачем, засвідчується його підписом, скріплюється печаткою та містить обґрунтування необхідності внесення змін до дозволу. Відповідно до пункту 18 Порядку орган з питань надання дозволу протягом 30 календарних днів з дати надходження заяви про переоформлення дозволу (внесення змін до нього) та документів, що додаються до неї, надає заявникові дозвіл на новому бланку з урахуванням відповідних змін або вмотивовану відмову. При цьому, постановою Кабінету Міністрів України №42 від 28 січня 2015 року "Деякі питання дерегуляції господарської діяльності" внесені зміни до Порядку, згідно з якими, був скасований абзац 3 пункту 26 стосовно необхідності проведення моніторингу та наукового супроводження виконання особливих умов користування надрами, що потягло необхідність виключення цих умов із спеціального дозволу. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною службою геології та надр України було опубліковано на офіційному сайті Держгеонадра України 09 квітня 2015 року інформацію стосовно відміни обов'язкового моніторингу та наукового-супроводження відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №42 від 28 січня 2015 року "Деякі питання дерегуляції господарської діяльності" абзац 3, пункт 26 та повідомлено про необхідність внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами, угоди про умови користування надрами та програми робіт відповідно до вимог пункту 17 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами. Відповідно до акта перевірки №18/1119-Д від 23 липня 2015 року, проведеної Південним міжрегіональним відділом Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України зафіксовано порушення ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" законодавства в сфері надрокористування, а саме: не внесено змін до спеціального дозволу №1119 від 21 жовтня 1997 року та Угоди про умови користування надрами у зв'язку із скасуванням обов'язкового моніторингу та наукового супроводження відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №42 від 28 січня 2015 року "Деякі питання дерегуляції господарської діяльності" абзац 3, пункт 26. При цьому, перевіркою встановлено, що у спеціальному дозволі на користування надрами від 21 жовтня 1997 року №1119, поряд з іншими, було передбачено особливу умову у вигляді обов'язкового моніторингу та наукового супроводження виконання особливих умов, передбачених дозволом та Угодою про умови користування надрами відповідно до абзацу 3 пункту 26 Порядку. Приписом №18/1119-Д від 23 липня 2015 року Південний міжрегіональний відділ Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України зобов'язав ПАТ "Північний ГЗК" усунути вищезазначене порушення у місячний строк від дати складання припису, тобто, до 23 серпня 2015 року. Як вже зазначалось, з метою виконання вказаного припису, позивачем на адресу Державної служби геології та надр України було направлено заяву №3752/84 від 31 липня 2015 року (яка надійшла до відповідача 10 серпня 2015 року) з необхідним пакетом документів на внесення змін до спеціального дозволу. ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" також зверталось до відповідача із письмовими запитами за вих. №4311/84 від 03 вересня 2015 року, та за вих. №4404/84 від 09 вересня 2015 року про надання інформації щодо результатів розгляду заяви №3752/84 від 31 липня 2015 року, а також листом за вих. №4102/84 від 20 серпня 2015 року повідомило Південний міжрегіональний відділ Департаменту державного геологічного контролю Держгеонадр України про вчинення усіх залежних від нього дій щодо усунення викладеного в акті перевірки №18/1119-Д від 23 липня 2015 року порушення. Листом від 15 жовтня 2015 року за вих. №13392/13/14-15 відповідач повідомив позивача, що за результатами планової перевірки наказом Державної служби геології та надр України від 05 жовтня 2015 року №313 власнику спеціального дозволу від 21 жовтня 1997 року №1119 надано 5 робочих днів для усунення порушень вимог Порядку, зокрема: не внесення змін до проектної документації відповідно до статті 19 Гірничого закону України, в частині розвитку сировинної бази до кінця дії Дозволу №1119 від 21 жовтня 1997 року. На час перевірки підприємство здійснює видобувні роботи на підставі проекту "Розвиток сировинної бази комбінату на період до 2015 року"; не внесення змін до спеціального дозволу №1119 від 21 жовтня 1997 року, відповідно до підпункту 2 пункту 17 Порядку (відмінено "Обов'язковий моніторинг та наукове супроводження виконання особливих умов користування надрами, передбачених дозволом та Угодою про умови користування надрами відповідно до абзацу 3 пункту 26 Порядку" постановою Кабінету Міністрів України №42 від 28 січня 2015 року). У відповідь на зазначений лист, позивачем на адресу Державної служби геології та надр України направлено лист від 26 жовтня 2015 року за вих. 5232/84, в якому повідомлено, що підприємством направлено на адресу Держгеонадр України заяву №3752/84 від 31 липня 2015 року з необхідним пакетом документів на внесення змін до спеціального дозволу №1119 від 21 жовтня 1997 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №42 від 28 січня 2015 року, крім того, неодноразово направлялися листи про вжиті підприємством заходи щодо внесення вказаних змін, на які від Держгеонадр України не отримано жодної відповіді. Посилаючись на викладене, позивач зазначив, що вжив усі передбачені чинним законодавством заходи, що залежали від його волі як суб'єкта господарювання, а тому невнесення вказаних змін станом на 26 жовтня 2015 року відбулося не з його вини. Наказом №325 від 09 жовтня 2015 року відповідач вніс зміни до спеціальних дозволів на користування надрами згідно з переліком, наведеним у додатку 1 до цього наказу, в тому числі щодо спеціального дозволу ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" від 21 жовтня 1997 року №1119. Отже, як вбачається із обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, на момент прийняття відповідачем оспорюваного наказу №27 від 02 лютого 2016 року, ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" були усунуті порушення, зазначені у акті перевірки №18/1119-Д від 23 липня 2015 року та у приписі третьої особи, а тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що правові підстави для зупинення дії спеціального дозволу від 21 жовтня 1997 року №1119 згідно з підпунктами 1, 8 пункту 22 Порядку були відсутні. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, які задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що станом на час прийняття спірного наказу позивач виконав вимоги щодо внесення змін до дозвільного документу на користування надрами від 21 жовтня 1997 року №1119, відтак станом на 02 лютого 2016 року відсутніми були підстави для зупинення дії вказаного дозволу. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" ( №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №30985/96). Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративно суду від 15 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 жовтня 2018 року Київ справа №822/3692/17 адміністративне провадження №К/9901/58771/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом приватного підприємства "ВВ" до Хмельницької міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення за касаційною скаргою Хмельницької міської ради на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Драчук Т. О., Загороднюка А. Г., Полотнянка Ю. П. від 13 червня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У грудні 2017 року приватне підприємство "ВВ" (далі - ПП "ВВ", позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Хмельницької міської ради, у якому з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить: визнати протиправними та нечинними пункт 1 рішення Хмельницької міської ради №10 від 23 вересня 2015 року "Про внесення змін та доповнень до рішення двадцять четвертої сесії міської ради від 08 квітня 2009 року №54 із внесеними змінами" та рішення тринадцятої сесії Хмельницької міської ради №29 від 22 березня 2017 року про внесення змін в рішення двадцять четвертої сесії міської ради від 08 квітня 2009 року №54 із внесеними змінами. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вищевказаними рішеннями Хмельницької міської ради порушуються права позивача щодо здійснення підприємницької діяльності, на підставі відповідної ліцензії. Такі рішення на думку позивача є дискримінаційними, протизаконними, оскільки орган місцевого самоврядування вийшов за межі наданих йому законом повноважень. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване позивачем рішення №10 від 23 вересня 2015 року було прийняте Хмельницькою міською радою на підставі і в межах повноважень, наданих законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних та тютюнових виробів", а рішенням №29 від 22 березня 2017 року міська рада фактично виправила технічну помилку, яка містилася у попередньому рішенні Хмельницької міської ради №10 від 23 вересня 2015 року. Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 13 червня 2018 року частково задовольнив апеляційну скаргу ПП "ВВ", скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, зокрема: визнав протиправним та нечинним пункт 1 рішення 53 сесії Хмельницької міської ради №10 від 23 вересня 2015 року "Про внесення змін та доповнень до рішення двадцять четвертої сесії міської ради від 08 квітня 2009 року №54 із внесеними змінами", у частині заборони продажу алкогольних напоїв на об'єктах торгівлі, розміщених на відстані не менше 50 метрів від території загальноосвітніх навчальних закладів та дитячих спортивних шкіл; визнано протиправним та нечинним пункт 1 рішення 13 сесії Хмельницької міської ради №29 від 22 березня 2017 року "Про внесення змін в рішення двадцять четвертої сесії міської ради від 08 квітня 2009 року №54 із внесеними змінами". частково задовольняючи апеляційну скаргу, Вінницький апеляційний адміністративний суд виходив з того, що метою прийняття оскаржуваних рішень Хмельницької міської ради є введення обмежень у торгівлі алкогольними напоями та встановлення заборони (виключено можливість) здійснення торгівлі алкогольними напоями (пивом) лише торгівельним об'єктам, однак, місцева рада не має повноважень самостійно встановлювати постійну, а не на час проведення масових заходів, заборону продавати алкогольні, слабоалкогольні напої та тютюнові вироби, у тому числі на певних територіях. Не погоджуючись з постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Хмельницька міська рада звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки тому, що оскаржуване рішення Хмельницької міської ради прийнято на підставі статті 15-1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних та тютюнових виробів", якою закріплено повноваження міської ради щодо створення економічних та правових умов, що сприяють зменшенню споживання алкогольних напоїв. Крім того, скаржник вважає, що апеляційний суд не врахував значного суспільного інтересу, який має оскаржуване рішення міськради, оскільки питання про обмеження продажу алкогольних напоїв поблизу закладів освіти порушувалось у чисельних скаргах та зверненнях, які надходили, як до Херсонської міської ради, так і до депутатів відповідної ради. Зокрема, скаржник посилається на наявні у матеріалах справи: лист Хмельницької дитячо-юнацької спортивної школи №3 від 23 липня 2015 року №167, лист Хмельницької дитячо-юнацької спортивної школи №1 від 30 липня 2015 року №183-кг, лист управління освіти Хмельницької міської ради від 02 вересня 2015 року №12-3553-02-12, лист Управління охорони здоров'я Хмельницької міської ради від 11 серпня 2015 року №1309, у яких порушується питання про те, щоб міськрада вжила заходів для вирішення проблеми продажу алкогольних та слабоалкогольних напоїв у безпосередній близькості до закладів освіти. Від ПП "ВВ" надійшов відзив на касаційну скаргу Хмельницької міської ради, у якому вказується на законність рішення апеляційного суду та необґрунтованість вимог касаційної скарги. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням двадцять четвертої сесії Хмельницької міської ради №54 від 08 квітня 2009 року "Про посилення профілактичного впливу і протидії проявам пияцтва та алкоголізму серед населення м. Хмельницького" встановлено певні обмеження щодо продажу алкогольних напоїв в торгівельних закладах м. Хмельницького. 23 вересня 2015 року Хмельницька міська рада на п'ятдесят третій сесії прийняла рішення №10, яким внесені зміни та доповнення до рішення двадцять четвертої сесії Хмельницької міської ради №54 від 08 квітня 2009 року шляхом доповнення наступними пунктами: "5. Заборонити продаж алкогольних напоїв в об'єктах торгівлі, розміщених на відстані не менше 50 метрів від територій загальноосвітніх навчальних закладів та дитячих спортивних шкіл. 6. Заборонити продаж алкогольних напоїв в об'єктах торгівлі міста Хмельницького щороку 01 вересня та оголосити його Днем тверезості". У зв'язку з некоректним формулюванням зазначеного пункту вказаного рішення, який викликав труднощі та непорозуміння при його застосуванні Хмельницький міський відділ Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області звернувся із листом від 18 січня 2017 року до Хмельницької міської ради щодо виправлення допущеної помилки. 22 березня 2017 року Хмельницька міська рада на тринадцятій сесії прийняла рішення №29, яким вирішила внести зміни до рішення двадцять четвертої сесії Хмельницької міської ради №54 від 08 квітня 2009 року "Про посилення профілактичного впливу і протидії проявам пияцтва та алкоголізму серед населення м. Хмельницького" із внесеними змінами рішеннями двадцять шостої сесії міської ради від 27 травня 2009 року №37 та п'ятдесят третьої сесії міської ради №10 від 23 вересня 2015 року, виклавши пункт 5 у наступній редакції: "5. Заборонити продаж алкогольних напоїв в об'єктах торгівлі, розміщених на відстані менше, ніж 50 метрів від територій загальноосвітніх навчальних закладів та дитячих спортивних шкіл". 12 грудня 2017 року постановою №43 адміністративної комісії при виконавчому комітеті Хмельницької міської ради на підставі протоколу про адміністративне правопорушення №000072 від 29 листопада 2017 року на фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу за частиною другою статті 156 КУпАП за реалізацію алкогольних напоїв в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться АДРЕСА_1, чим порушила вимоги рішення тринадцятої сесії Хмельницької міської ради від 22 березня 2017 року №29. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, чи були оскаржувані рішення Хмельницької міської ради прийняті, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону, а також, чи було таке рішення прийняте на законних підставах, пропорційно, розумно. Так, повноваження органів місцевого самоврядування у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в України", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних та тютюнових виробів". Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Згідно з положеннями статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Статтею 15-1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних та тютюнових виробів" передбачено, що обмеження шкідливого впливу споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється шляхом реалізації правових (законодавчих), економічних, медичних та адміністративних заходів, зокрема, створення економічних та правових умов, що сприяють зменшенню споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Відповідно до статі 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних та тютюнових виробів" встановлено, що на час проведення масових заходів сільські, селищні та міські ради в межах відповідної адміністративної території можуть заборонити або обмежити продаж пива (крім пива у пластиковій тарі), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та куріння тютюнових виробів. Стаття 144 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Частиною першою статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. При цьому, право органів місцевого самоврядування вносити зміни до своїх раніше прийнятих рішень було предметом дослідження Конституційного Суду України у справі №1-9/2009 за результатами розгляду якої було прийнято рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 в якому Конституційний Суд України роз'яснив, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Разом з тим, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Також не можуть бути змінені або скасовані індивідуальні акти органів місцевого самоврядування після їх виконання. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень приймають рішення, які є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами. Крім того, органи місцевого самоврядування можуть вносити зміни та скасовувати свої рішення нормативно-правового характеру повністю або частково. Право вживати заходи адміністративного, правового та економічного характеру щодо зменшення споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів передбачено статтею 15-1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних та тютюнових виробів". Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, рішенням Хмельницької міської ради №10 від 23 вересня 2015 року було встановлено заборону щодо продажу алкогольних напоїв в об'єктах торгівлі, розміщених на відстані не менше ніж 50 метрів від територій загальноосвітніх навчальних закладів та дитячих спортивних шкіл, яким доповнено рішення Хмельницької міської ради від 08 квітня 2009 року №54 пунктом 5 відповідного змісту. У подальшому у зв'язку з некоректним формулюванням зазначеного пункту Хмельницькою міською радою прийнято рішення №29 від 22 березня 2017 року шляхом уточнення формулювання. На цій підставі суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що рішення тринадцятої сесії Хмельницької міської ради №29 від 22 березня 2017 року про внесення змін до рішення двадцять четвертої сесії міської ради від 08 квітня 2009 року №54 із внесеними змінами прийнято відповідачем у межах та у спосіб передбачений законодавством України, а тому підстави для його скасування відсутні. Колегія суддів погоджується з таким висновком. Разом з тим, апеляційний суд у мотивувальній частині рішення зазначив, що оскаржуваними рішеннями Хмельницької міської ради порушено вимоги частини четвертої статті 23, частини першої статті 31, частини першої статті 43 Господарського кодексу України, які передбачають, що незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Крім того, апеляційний суд вбачає в оскаржуваних рішеннях міськради наявні ознаки узгоджених дій, які стосуються суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин (пункт 8 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції"). Колегія суддів критично оцінює застосування наведених правових норм до спірних правовідносин з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. У свою чергу, частиною третьою статті 13 Конституції України передбачено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. На підставі частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Як вбачається із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, оскаржувані рішення Хмельницької міської ради прийняті з метою посилення профілактичного впливу і протидії проявам пияцтва та алкоголізму серед населення м. Хмельницького на підставі чисельних звернень та скарг, які надходили на адресу міськради. Зокрема, у листах Хмельницької дитячо-юнацької спортивної школи №3 від 23 липня 2015 року №167, Хмельницької дитячо-юнацької спортивної школи №1 від 30 липня 2015 року №183-кг, управління освіти Хмельницької міської ради від 02 вересня 2015 року №12-3553-02-12, Управління охорони здоров'я Хмельницької міської ради від 11 серпня 2015 року №1309 зазначається, що продаж алкогольних та слабоалкогольних напоїв у безпосередній близькості до закладів освіти та дитячих спортивних закладів приводить до того, що на території відповідних закладів перебувають особи у нетверезому стані, які можуть поводити себе агресивно, створюючи реальну загрозу та небезпеку для дітей. Крім того, зазначається, що територіальна близькість спонукає дітей старшого віку до раннього вживання алкоголю, що є особливо небезпечним у дитячому віці. На підставі вищезазначеного, колегія суддів доходить до висновку про те, що рішення Хмельницької міської ради, якими встановлено обмеження щодо продажу алкогольних виробів на відстані ближчій, ніж 50 м від територій загальноосвітніх навчальних закладів та дитячих спортивних шкіл, спрямовано на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства (відповідної територіальної громади), які полягають у створенні безпечних умов для навчання та фізичного розвитку дітей, захисту під час їх перебування у навчальному закладі від негативних наслідків споживання алкогольних та слабоалкогольних напоїв, у тому числі небезпеки від взаємодії з особами, що знаходяться у нетверезому стані на території навчального закладу, та вимогами захисту економічних інтересів окремої особи, зокрема, гарантованого частиною першою статті 42 Конституції України права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Крім того, колегія суддів враховує, що спірне рішення міськради поширюється на всіх суб'єктів господарської діяльності, відтак, висновок апеляційного суду про наявність ознак суттєвого обмеження конкурентоспроможності позивача є помилковим. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011). Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, у Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Крім того, відповідно до статті 33 Конвенції про права дитини держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб захистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними. Стосовно втручання державних органів та органів місцевого самоврядування у мирне володіння майном, Європейський Суд з прав людини зазначив, що положення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, які визначають, що кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів ("James and others v. the United Kingdom", №8793/79, пункт 34). Щоб оцінити поведінку держави щодо дотримання статті 1 Протоколу 1, Суд має зробити повне дослідження різних інтересів у справі, беручи до уваги, що ціль Конвенції полягає в захисті прав, які є "очевидними та вагомими". Суд повинен встановити наявність спірної ситуації. Дійсно, коли питання суспільної користі виникає у справі, державні органи влади повинні реагувати належним чином, правильно та з великою відповідальністю. Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у кожному конкретному випадку ("Beyeler v. Italy", №33202/96, пункти 110, 114). Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" ( №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). Тож колегія суддів дійшла до висновку, що судом апеляційної інстанції не у повній мірі виконані завдання адміністративного судочинства, визначені статтею 2 КАС України (не надано належної правової оцінки принципам пропорційності та розумності в оскаржуваних рішеннях Хмельницької міської ради), а також не правильно застосовано норми матеріального справа (пункт 8 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), у той час, як суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення на підставі правильного застосування норм матеріального права та при дотримання норм процесуального права. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Хмельницької міської ради задовольнити. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року скасувати. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року залишити у силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 березня 2019 року м. Київ справа №807/2248/16 адміністративне провадження №К/9901/29329/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Кравчука В. М., суддів Берназюка Я. О., Стародуба О. П., розглянув у попередньому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Маркет-плюс" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 (колегія суддів у складі Кузьмича С. М., Бруновської Н. В., Затолочного В. С. ) у справі №807/2248/16 за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Маркет-плюс" про вжиття заходів реагування, ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1.19.12.2016 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Маркет-плюс", в якому просило: (а) вжити заходів реагування щодо повного зупинення експлуатації: - АЗС ТОВ "Торговий дім "Маркет-плюс" розташованої за адресою: Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Соколівка, вул. Шевченка, 114; - АЗС 23 №02 ТОВ "Торговий дім "Маркет-плюс" розташованої за адресою: Хмельницька область, Старосинявський район, смт. Стара Синява, вул. Ватутіна, 1; - АЗС 23 №01 ТОВ "Торговий дім "Маркет-плюс" розташованої за адресою: Хмельницька область, Старокостянтинівський район, автодорога Житомир-Чернівці-Тереблече 223км+580м; - АЗС ТОВ "Торговий дім "Маркет-плюс" розташованої за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Порогівецька сільська рада, автодорога Львів-Кіровоград-Знам'янка 262км+580м. (б) зобов'язати відповідача зупинити експлуатацію зазначених автозаправних станцій до повного усунення недоліків, зазначених в акті складених за результатами проведення планових (позапланових) перевірок щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки. 2. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.05.2017 у задоволенні позову було відмовлено повністю. 3. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області задоволено. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.05.2017 у справі №807/2248/16 скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено. Вжито заходів реагування щодо АЗС ТОВ "Торговий дім "Маркет-плюс" розташованої за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Порогівецька сільська рада, автодорога Львів-Кіровоград-Знам'янка 262км+580м та зобовязано відповідача зупинити її експлуатацію до повного усунення недоліків, зазначених в акті, складеному за результатами проведення планової (позапланової) перевірки щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенного характеру та пожежної безпеки від 30.11.2016 №616.4.04.09.2017 до Львівського апеляційного адміністративного суду надійшла заява відповідача про скасування заходів реагування. 5. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 було відмовлено в задоволенні заяви відповідача про скасування заходів реагування. 6.30.11.2017 до Львівського апеляційного адміністративного суду надійшла нова заява від 28.11.2017 про скасування заходів реагування. 7. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 було відмовлено в задоволенні заяви про скасування заходів реагування. 8.26.02.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 та прийняти нове рішення, яким заяву відповідача задовольнити, скасувати заходи реагування державного нагляду (контролю), застосовані згідно Постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 у вигляді повного зупинення експлуатації АЗС ТОВ "Торговий дім "Маркет-Плюс" розташованої за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Пирогівська сільська рада, автодорога Львів-Кіровоград-Знам'янка 262км+580м. 9. Ухвалою Верховного Суду від 12.02.2018 було відкрито касаційне провадження та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. 10. Заявник зазначав, що після ухвалення Львівським апеляційним адміністративним судом постанови від 25.07.2017, ними було повністю усунуто встановлені порушення. 11. Відповідач звернувся до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (надалі - позивач) з проханням перевірити виконання заходів, зазначених у акті перевірки щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки від 30.11.2016 №616. тобто перевірити, чи усунув відповідач недоліки, які є підставою для вжиття Львівським апеляційним адміністративним судом заходів реагування згідно постанови від 25.07.2017 по справі №876/7028/17.12. Позивачем було проведено позапланову перевірку усунення відповідачем вказаних недоліків (порушень), за результатами якої складено акт №221 від 14.08.2017, який підтверджує повне усунення відповідачем допущених недоліків. 13. Суд апеляційної інстанції вважав, що заява з долученими до неї документами/доказами не спростовує позицію суду, щодо застосування заходів реагування до суб'єкта автозаправної станції ТзОВ "Торговий дім "Маркет - плюс", оскільки додані докази не є належними та достатніми в розумінні КАС України, а лише вказують на наявність проведення нової перевірки, що в свою чергу не свідчить про усунення порушень, що стали підставою для застосування заходів реагування. 14. З огляду на це, було зроблено висновок, що передбачені законом підстави для скасування заходів реагування відсутні, оскільки позивачем не додано доказів на підтвердження факту усунення недоліків, а саме, як зазначалось при розгляді попередньої заяви, наприклад акту виконання робіт чи акту надання послуг на усунення порушень, чи будь-яких інших. 15. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення заяви про скасування заходів реагування. 16. Зазначав, що ним були усунені всі встановлені порушення, що підтверджувалось актом №221 від 14.08.2017.17. Крім того, зазначав, що судом було порушено строки розгляду заяви встановлені ч.12, 13 ст.183-2 КАС України (яка діяла на момент подачі заяви). 18. Також вважав, що виконав вимоги ч.5 ст.4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", а тому, заходи реагування повинні бути скасовані. 19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне. 20. На момент звернення відповідача із заявою від 28.11.2017, питання скасування накладених судом заходів реагування регулювалося ч.5 ст.4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та ч.12, 13 ст.183-2 КАС України (в редакції 03.08.2017). 21. Так, суб'єкту господарювання надавалось право звернення до органу державного нагляду (контролю) з повідомленням про усунення порушень або з заявою про скасування заходів реагування до суду. 22. На підставі Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII Кодекс адміністративного судочинства України було викладено у новій редакції. 23. В новій редакції КАС України законодавцем було виключено особливу процедуру судового розгляду заяв про скасування заходів реагування щодо державного нагляду (контролю). 24. Відповідно до пп.10 п.1 Перехідних положень КАС України (в редакції станом на 15.12.2017) встановлено, що зміни до Кодексу вводяться в дію з урахуванням особливостей, зокрема, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 25. Отже, судом апеляційної інстанції на час розгляду заяви відповідача повинні були застосовуватись норми нової редакції КАС України. 26. З урахуванням того, що новою редакцією Кодексу не передбачено порядку розгляду заяв про скасування заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), а встановлено лише звернення до суду з позовом, Суд приходить до висновку, що заяви, подані за правилами ч.12 ст.183-2 КАС України (в редакції 03.08.2017), не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 27. Вирішуючи питання про можливий спосіб захисту прав відповідача, Суд зазначає наступне. 28. Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (в редакції 01.01.2017) зупинення реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг може бути здійснено за рішенням суду. 29. Підстави звернення до суду органу державного нагляду (контролю) встановлені спеціальними Законами, зокрема Кодексом цивільного захисту України. 30. Метою запровадження судового контролю за зупиненням виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання є гарантування їх прав та запобігання свавіллю з боку контролюючих органів. Судовий порядок застосування цих заходів є способом превентивного контролю за обмеженнями прав суб'єктів господарювання. 31. Натомість відповідно до абз.2 ч.5 ст.4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (в редакції 01.01.2017) відновлення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг суб'єктами господарювання після призупинення можливе з моменту отримання органом державного нагляду (контролю), який ініціював призупинення, повідомлення від цього суб'єкта про усунення ним усіх встановлених судом порушень. 32. Законом не передбачено, що відновлення виробництва відбувається в судовому порядку. Це зумовлене тим, що припинення обмежень прав не потребує судового контролю. 33. На час розгляду заяви відповідача судом апеляційної інстанції зазначена норма не зазнала змін. 34. Враховуючи, що відповідні норми попередньої редакції КАС України щодо порядку розгляду заяв про скасування заходів реагування щодо державного нагляду (контролю) були виключені без впровадження аналогічної процедури, то питання скасування таких заходів повинно відбуватися за процедурою, встановленою абз.2 ч.5 ст.4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Зазначена процедура передбачає право органу державного нагляду самостійно скасовувати заходи реагування після підтвердження усунення встановлених судом порушень. У разі відмови органу державного нагляду (контролю) скасувати заходи реагування самостійно, відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовною заявою. 35. З урахуванням викладеного, відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України провадження за заявою відповідача про скасування заходів забезпечення позову належить закрити. 36. Суд роз'яснює, що за наслідками закриття провадження за результатами розгляду заяви, відповідач не позбавлений права звернутися з позовом до суду з питань, пов'язаних зі скасуванням заходів реагування, в тому числі, оскарження дій або бездіяльності позивача щодо відмови скасувати заходи реагування, з позовними вимогами зобов'язального характеру щодо скасування таких заходів тощо. 37. Відповідно до ч.1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. 38. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції було не вірно застосовано норми процесуального права та розглянуто заяву, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, Суд доходить до висновку про необхідність скасування рішення суду апеляційної інстанції та закриття провадження в справі в частині розгляду заяви відповідача про скасування заходів реагування. Керуючись ст. 343, 349, 354, 355, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Маркет-плюс" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 у справі №807/2248/16 за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Маркет-плюс" про вжиття заходів реагування - задовольнити частково. Скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 у справі №807/2248/16. Провадження у справі №807/2248/16 в частині розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Маркет-плюс" від 28.11.2017 про скасування заходів реагування щодо державного нагляду (контролю) - закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Кравчук суддя Я. О. Берназюк суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 листопада 2018 року Київ справа №712/2193/17 провадження №К/9901/18512/18 К/9901/18516/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Гриціва М. І., провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресса От и До" до виконавчого комітету Черкаської міської ради, третя особа - управління інспектування Черкаської міської ради, про скасування постанови про накладення адміністративного штрафу, за касаційними скаргами виконавчого комітету Черкаської міської ради та управління інспектування Черкаської міської ради на постанову Соснівського районного суду міста Черкаси у складі судді Троян Т. Є. від 30 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Твердохліб В. А., Костюк Л. О., Троян Н. М. від 26 вересня 2017 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пресса От и До" звернулось до суду з позовом до виконавчого комітету Черкаської міської ради, третя особа - управління інспектування Черкаської міської ради, у якому просило скасувати постанову про адміністративне стягнення №27 від 25 січня 2017 року. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 30 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, позов задоволено частково. Скасовано постанову виконавчого комітету Черкаської міської ради про адміністративне стягнення №27 від 25 січня 2017 року. 3. Рішення судів мотивовано тим, що відповідачем не дотримано прав та законних інтересів позивача, оскільки порушено встановлений порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення. Повноваження щодо закриття провадження у адміністративній справі належить до компетенції органу, який її прийняв. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4. Не погоджуючись із судовим рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виконавчий комітет Черкаської міської ради та управління інспектування Черкаської міської ради звернулись із касаційною скаргою, у якій просять їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відділом інспектування управління інспектування Черкаської міської ради відносно директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресса От и До" ОСОБА_4 складені протоколи №26 від 11 січня 2017 року, №45 від 13 січня 2017 року, №44 від 13 січня 2017 року, №25 від 10 січня 2017 року, №54 від 17 січня 2017 року, №53 від 17 січня 2017 року, №52 від 17 січня 2017 року, №51 від 17 січня 2017 року, №27 від 25 січня 2017 року про порушення пунктів 2.4.3, 2.4.11, 3.1.11 Правил благоустрою міста Черкаси, затверджених рішенням Черкаської міської ради №4-688 від 11 листопада 2008 року. Зафіксовано факти про те, що підприємницька діяльність здійснюється без паспорта прив'язки тимчасової споруди (кіоску) ; біля тимчасової споруди (кіоску) відсутні урни для сміття; не очищається від снігу та льоду прилегла територія тимчасової споруди (кіоску) та не посипається протиожеледними матеріалами. 25 січня 2017 року за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення адміністративною комісією виконавчого комітету Черкаської міської ради складено постанову №27 про притягнення директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресса От и До" ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності на підставі статті 152 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700 грн. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 6. Касаційні скарги виконавчого комітету Черкаської міської ради та управління інспектування Черкаської міської ради мотивовані тим, що у діях директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресса От и До" ОСОБА_4 наявні ознаки проступку, відповідальність за яке передбачена статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому постанова про притягнення до адміністративної відповідальності №27 від 25 січня 2017 року в частині правопорушень, вчинених 04 січня 2017 року, 13 січня 2017 року та 10 січня 2017 року, є законною. 7. Товариство з обмеженою відповідальністю "Пресса От и До" своїх доводів відносно касаційних скарг не висловило. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 8. За змістом частини першої статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. 9. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб) ; 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою. 10. Згідно з частиною першою статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. Рішенням Черкаської міської ради №4-688 від 11 листопада 2008 року затверджені Правила благоустрою території міста Черкаси, які визначають правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини. 11. Згідно з пунктом 2.4.3, 2.4.11, 3.1.11 Правил благоустрою території міста Черкаси власники та балансоутримувачі об'єкту благоустрою, керівники підприємств, організацій, установ, незалежно від їх відомчої належності і форм власності, підприємці, громадяни, які мають житлові будинки, будівлі та споруди іншого призначення у особистій власності чи користуванні, власники тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, зобов'язані забезпечити встановлення урн торгівельними підприємствами - біля входу і виходу з приміщення, біля торгових палаток, павільйонів, ларьків та інших споруд. Типи урн визначаються управлінням планування та архітектури і пропонуються на вибір вищезазначеним су6'єктам господарювання. Урни повинні постійно утримуватись в належному технічному стані і звільнятись від сміття по мірі їх накопичення. В період снігопадів очищення від снігу доріг, мостів, шляхопроводів, майданів та тротуарів необхідно починати одразу після початку снігопаду і виконувати цілодобово, не допускаючи утворення ожеледиці. На тротуарах першочергово очищуються проходи шириною не менше 1,5 метра силами підприємств, установ, організацій та приватних домовласників, які утримують прилеглі території. Керівники усіх підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити заготівлю піску за нормами не менше 1 м3 на 1 тисячу квадратних метрів площі, що прибирається. Негайне посипання протиожеледними матеріалами доріг, тротуарів, очищення асфальтобетонного покриття від затверділого снігу та льоду здійснювати тільки лопатами, скребками і спеціальною технікою, а вивезення снігу і льоду - лише в спеціальні місця, визначені виконавчим комітетом міської ради. Встановлення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі по тексту - ТС) здійснюється в порядку, встановленому рішенням Черкаської міської ради, на підставі та відповідно до паспорта прив'язки ТС, наданого управлінням планування та архітектури департаменту містобудування Черкаської міської ради. Відхилення від паспорта прив'язки ТС не допускається. Виконання благоустрою замовником є обов'язковим. Розміщення ТС самовільно (без паспорту прив'язки ТС) забороняється. 12. Відповідно до статті 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення державних стандартів, норм і правил благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів, а також недодержання правил щодо забезпечення чистоти і порядку в містах та інших населених пунктах тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 13. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення. 14. Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки. 15. Відповідно до частини другої статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення протокол про адміністративне правопорушення у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. 16. За приписами статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення) ; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються її права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. 17. За змістом статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. 18. Відповідно до статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 19. Європейський суд з прав людини зазначив, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява №55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (" Онер'їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119). 20. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74). 21. Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 22. За змістом статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорювана постанова та протоколи про адміністративне правопорушення складені без участі позивача. 24. Згідно копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення повідомлення на засідання адміністративної комісії направлено позивачу 13 січня 2017 року. 25. Разом з тим, 17 січня 2017 року відділом інспектування управління інспектування Черкаської міської ради відносно директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресса От и До" ОСОБА_4 було складено протоколи №51, 52, 53, 54, та 25 січня 2017 року протокол №27.26. Предметом розгляду на засіданні адміністративної комісії 25 січня 2017 року було адміністративне правопорушення, вчинене позивачем 04 січня 2017 року, 10 січня 2017 року, 13 січня 2017 року. 27. Між тим, з оскаржуваної постанови №27 від 25 січня 2017 року про адміністративне стягнення вбачається, що адміністративною комісією виконавчого комітету Черкаської міської ради прийнято рішення про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за правопорушення, вчинені ще й 17 січня 2017 року. 28. Тобто виклик на засіданні адміністративної комісії здійснено за фактами, які відображені в протоколах, що складені на момент виклику. Між тим, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся на підставі додаткових протоколів, які були складені за його відсутності та після повідомлення його про розгляд справи. 29. Вчинення відповідачем таких дій позбавило директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресса От и До" ОСОБА_4 можливості реалізувати надані законодавством права, зокрема, бути обізнаним у підставі та предметі розгляду справи про адміністративне правопорушення про притягнення його до відповідальності. 30. Слід зазначити, що у даному випадку згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, суб'єктом владних повноважень порушено принцип юридичної визначеності (legal certainty), який є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. 31. В порушення вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, відповідач не довів правомірності спірної постанови. 32. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для скасування постанови виконавчого комітету Черкаської міської ради про адміністративне стягнення №27 від 25 січня 2017 року про притягнення директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Пресса От и До" ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності на підставі статті 152 Кодексу України про адміністративне правопорушення. 33. Що стосується закриття провадження в адміністративній справі, то в силу вимог пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення вчинення таких дій належить до компетенції органу, який приймав цю постанову. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 34. Колегія суддів прийшла до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги виконавчого комітету Черкаської міської ради та управління інспектування Черкаської міської ради залишити без задоволення, а постанову Соснівського районного суду міста Черкаси від 30 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року - без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко суддя Я. О. Берназюк суддя М. І. Гриців

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 грудня 2019 року Київ справа №810/3508/16 адміністративне провадження №К/9901/34587/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Білак М. В., суддів: Губської О. А., Калашнікової О. В., розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року (суддя Виноградова О. І.) на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року (головуючий суддя - Ісаєнко Ю. А., судді: Губська Л. В., Федотова І. В. ) у справі №810/3508/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області та відділу державної виконавчої служби Рокитнянського районного управління юстиції третя особа ОСОБА_1, про зобов'язання вчинити певні дії. І. РУХ СПРАВИ 1. У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (далі - ТОВ "Колекторська компанія "Гарант") звернулося до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило: - зобов'язати міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції звільнити з-під арешту майно ОСОБА_1, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, накладеного постановами державного виконавця від 17 серпня 2009 року серія АК №696541 та від 18 травня 2010 року серія АК №716361; - зобов'язати відділ державної виконавчої служби Рокитнянського районного управління юстиції звільнити з-під арешту майно третьої особи, що розташоване за вказаною адресою, накладеного постановою державного виконавця від 6 вересня 2010 року в рамках виконавчого провадження №21539651.2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що прийняття оскаржуваних постанов про накладення арешту на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 порушують його права, оскільки зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, позивач як обтяжувач з вищим пріоритетом, установленим Законом України від 5 червня 2003 року №898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон №898-IV), володіє переважним та першочерговим правом перед іншими кредиторами ОСОБА_1 на отримання задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна, зокрема шляхом відчуження предмета іпотеки іншій особі. 3. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, позов задоволено. Скасовано записи про державну реєстрацію обтяження - арешту нерухомого майна ОСОБА_1, а саме: квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, накладеного постановою міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 17 серпня 2009 року серія АК №696541, який зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна 18 серпня 2009 року за №10359045 та постановою від 18 травня 2010 року серія АК №716361, який зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна 18 травня 2010 року за №10360074. Скасовано запис про державну реєстрацію обтяження - арешту нерухомого майна ОСОБА_1, а саме: квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, накладеного постановою відділу державної виконавчої служби Рокитнянського районного управління юстиції від 6 вересня 2010 року в рамках виконавчого провадження №21539651, який зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна 24 вересня 2010 року за №10285875.4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. 5. У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" просить відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 серпня 2007 року між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" (далі - АБ "БРР", банк відповідно) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №11/03-38, згідно якого позичальнику надано кредит в розмірі 37 000 доларів США зі сплатою процентів в порядку і на умовах, визначених цим договором. Кінцевим терміном повернення кредиту встановлено 16 серпня 2012 року. 7.17 серпня 2007 року між АБ "БРР" (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір предметом якого є квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний договір зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за №6170.8. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 листопада 2012 року у справі №1003/7495/12 (2/1003/2289/12) задоволено позов АБ "БРР" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з відповідачів на користь банка заборгованість за кредитним договором в сумі 485 686 грн 04 коп. 9.30 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (далі - ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М "), яке діяло як управитель активами АБ "БРР", переданими в управління відповідно до договору від 20 листопада 2013 року (управитель), та ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" (новий кредитор) укладено договір №012 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 17 серпня 2007 року №11/03-38.10.7 липня 2016 року між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (управитель) та ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А., зареєстрований в реєстрі за №218.11. Відповідно до пункту 1.4 зазначеного договору права іпотекодержателя за іпотечним договором, які відступаються на користь нового кредитора відповідно до умов цього договору, зокрема, включають: право на звернення стягнення (в тому числі дострокове) на предмет іпотеки у випадках, передбачених іпотечним договором; право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в порядку та обсязі, передбаченому законодавством України, іпотечним договором та кредитним договором, а також будь-які інші права іпотекодержателя, передбачені законодавством України, іпотечним договором та кредитним договором. 12. ТОВ "Колекторська компанія "Гарант", маючи намір здійснити продаж предмета іпотеки звернулося до приватного нотаріуса Татаринцевої Є. А. з проханням про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу та його державну реєстрацію (на підставі іпотечного договору, який містить відповідне застереження, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві) об'єкту - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Однак, 9 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А. було прийнято постанову про відмову у вчинення нотаріальних дій, оскільки згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, наявні обтяження у виді накладення арешту на вказане нерухоме майно, зокрема: постановами міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 17 серпня 2009 року серії АК №696541 та від 18 травня 2010 року серії та постановою відділу державної виконавчої служби Рокитнянського районного управління юстиції від 6вересня 2010 року в рамках виконавчого провадження №21539651.14. Також судами встановлено, що постановами міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції було відкрито виконавче провадження №18545504 з виконання виконавчого листа №2-11/10, виданого Рокитнянським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" боргу у розмірі 1 061 985 грн 16 коп. Зазначене виконавче провадження було закінчено 31 серпня 2010 року та направлено за належністю до відділу державної виконавчої служби Рокитнянського районного управління юстиції. 15. Вказаний виконавчий лист №2-11/100 надійшов до відділу державної виконавчої служби Рокитнянського районного управління юстиції на виконання 3 вересня 2010 року, а 6 вересня 2010 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №21539651.22 грудня 2010 року прийнято постанову про закриття виконавчого провадження та направлено за територіальністю до відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції. 16. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 9 серпня 2016 року накладено арешт на усе майно ОСОБА_1 на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Рокитнянського районного управління юстиції від 6 вересня 2010 року прийнятої у виконавчому провадженні №21539651.17. Позивач вважає, що накладення арешту на нерухоме майно спірними постановами унеможливлює реалізацію ним свого права як іпотекодержателя звернути на нього стягнення, враховуючи його преважне право на задоволення своїх вимог перед іншими кредиторами. IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 18. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записів про обтяження нерухомого майна перешкоджає позивачу у реалізації його прав як іпотекодержателя. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 19. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. 20. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що судами не надано належної оцінки доводам третьої особи стосовно того, що передачі прав та обов'язків по стягненню заборгованості з ОСОБА_1, відповідно до кредитного договору, договору іпотеки, а також рішення суду від АБ "БРР" до ТОВ "Колекторська компанія "Гарант", не переходило. 21. На думку скаржника, ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" не є належним позивачем у цій справі, оскільки не має жодних правових підстав представляти інтереси АБ "БРР" у відносинах з ОСОБА_1.22. Крім того, вказує на те, що прийняття постанови про арешт майна яке перебуває в іпотеці та заборони на його відчуження не перешкоджає позивачу в реалізації першочергового права задоволення вимог за кредитним договором за рахунок іпотеки перед іншими особами, які не є іпотекодержателями за визначених умов при дотриманні порядку, встановленому законодавством. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 23. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне. 24. Вирішуючи цей спір по суті, суди як першої, так і апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. 25. Проте такий висновок є помилковим, з огляду на наступне. 26. Згідно зі частиною першою статті 2 КАС України (тут і надалі наводиться у редакції, яка була чинна на час звернення до суду з цим позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. 27. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 28. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. 29. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 30. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 31. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 32. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. 33. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 34. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 35. Предметом цього спору є зняття арешту з нерухомого майна, накладеного спірними постановами, якими, на думку позивача, порушено його права і законні інтереси, оскільки наявність арешту на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки ускладнює звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя. 36. Як встановлено судами та зазначалось (пункт 14 цієї постанови), постанови про накладення арешту прийняті на підставі виконавчого документа №2-11/10, виданого Рокитнянським районним судом Київської області в цивільній справі. 37. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-XIV, в редакції чинній на момент прийняття спірних постанов) примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України 38. За нормами статті 4 Закону №606-ХIV заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на майно боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням. 39. Державний виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством (абзац шостий частини третьої статті 5 Закону №606-ХIV). 40. Згідно частини шостої статті 24 Закону №606-ХIV за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом. 41. Тобто, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання РІШЕННЯ: 42. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року і діяв на дату звернення до суду з цим позовом; далі - Закон №1404-VIII) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. 43. За частиною другою цієї статті у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. 44. Виходячи з аналізу вищенаведених норм права, колегія суддів дійшла висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення. 45. Згідно частини 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 46. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час звернення позивача до адміністративного суду) передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15 цього Кодексу). 47. Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. 48. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. 49. Згідно з частиною другою статті 114 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. 50. Отже, спір, який виник між позивачами та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. 51. Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 22 серпня 2018 року у справі №658/715/16-ц, від 13 березня 2019 року у справах №815/2969/16 та №815/615/16-ц. 52. При цьому, колегія суддів зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. 53. За правилом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України (тут і надалі у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 54. Відповідно до частин першої та другої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених, відповідно, статтями 238, 240 цього Кодексу. 55. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. 56. З огляду на наведене, Верховий Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів помилковими, з огляду на що дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі. Керуючись статтями 341, 343, 356 КАС України, Верховний Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року - скасувати. Провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. В. Білак О. А. Губська О. В. Калашнікова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 березня 2021 року м. Київ справа №640/1612/20 адміністративне провадження № К/9901/23062/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М., суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2020 (суддя - Огурцов О. П. ) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2020 (колегія суддів у складі: Горяйнова А. М., Бужак Н. П., Костюк Л. О.), УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. про визнання протиправною та скасування постанови від 08.01.2020 про стягнення витрат у виконавчому провадженні №59607875. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що розмір витрат у виконавчому провадженні є завищеним та не підтвердженим документально, оскільки у оскаржуваній постанові відсутній детальний розрахунок здійснених витрат. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 17.06.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного від 21.08.2020, адміністративний позов задовольнив: визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. від 08.01.2020 про стягнення з боржника витрат у виконавчому провадженні №59607875. Судові рішення мотивовано тим, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами реальність здійснених витрат у спірному виконавчому провадженні та не підтверджено їх розмір, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що постанова про їх стягнення з боржника є протиправною та підлягає скасуванню. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги аналогічні викладеним у апеляційній скарзі. Крім того, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій було формально процитовано, проте не взято до уваги, правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.03.2019 у справі №750/6794/17 щодо скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, відповідно до якої належний розрахунок витрат виконавчого провадження не передбачає обов'язку державного або приватного виконавця документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення. Позиція інших учасників справи Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Рух касаційної скарги Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29.09.2020 відкрив касаційне провадження за скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2020 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2020. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10.03.2021 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження. Установлені судами попередніх інстанцій ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. перебуває виконавче провадження №59607875 щодо примусового виконання виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва від 08.02.2017 №2/756/3641/16 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал банк" заборгованості. Постановою приватного виконавця від 08.01.2020 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, з урахуванням постанови від 30.01.2020 про виправлення помилки у процесуальному документі, було встановлено, що у період з 23.07.2019 по 08.01.2020 для організації та проведення виконавчих дій були понесені витрати на: проведення розшуку майна боржника та транспортні витрати під час вчинення заходів примусового стягнення - 11 844 грн 00 коп. ; пересилання документів виконавчого провадження - 6183 грн 00 коп. ; технічне обслуговування офісної техніки - 2029 грн 00 коп. ; виготовлення документів виконавчого провадження - 6155 грн 00 коп. ; банківські послуги - 100 грн 00 коп. ; послуги АСВП - 69 грн 00 коп. Розмір витрат визначений на підставі документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг та складає 26 380 грн 00 коп. Не погоджуючись із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом про визнання її протиправною та скасування. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною другою статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Частиною третьою статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. Види та розміри витрат виконавчого провадження затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 (далі - Наказ №2830/5), відповідно до розділу І якого до витрат виконавчого провадження належить: 1) виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; 2) пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки) ; послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку; 3) послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій; 4) послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 5) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 6) послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці; 7) банківські послуги при операціях з іноземною валютою; 8) сплата судового збору; 9) плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України №1404-VIII "Про виконавче провадження" плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження; 10) інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ вказаного Наказу приватний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження на підставі документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг. Приписами пунктів 1 та 2 розділу VI "Фінансування виконавчого провадження" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, передбачено, що фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону України "Про виконавче провадження". Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується) ; стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується) ; стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари) ; пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку) ). До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 18.09.2020 встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; Предметом оскарження у цій справі є постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. від 08.01.2020 про стягнення з боржника витрат у виконавчому провадженні №59607875. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій було формально процитовано, проте не взято до уваги, правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.03.2019 у справі №750/6794/17, відповідно до якої належний розрахунок витрат виконавчого провадження не передбачає обов'язку державного або приватного виконавця документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення. Так, у справі №750/6794/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, та на яку також послався й суд апеляційної інстанції у цій справі, суди попередніх інстанцій встановили, що мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить детальний розрахунок здійснених державним виконавцем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження, який затверджено Наказом №2830/5, при цьому суди зазначають, що Закон України "Про виконавче провадження" не покладає на державного або приватного виконавця обов'язок документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження. У справі, що розглядається, не є спірним питання документального фіксування здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилання доказів їх здійснення сторонам виконавчого провадження. Спірним питанням у цій справі є розмір витрат у виконавчому провадженні, понесених приватним виконавцем, який, на думку позивача, є завищеним. Суди попередніх інстанцій встановили, що приватний виконавець, зазначивши у постанові від 08.01.2020 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження види та суми витрат виконавчого провадження, виконала вимоги закону щодо форми і змісту відповідної постанови. Водночас суди попередніх інстанцій зазначають, що відповідно до пункту 7 розділу ІІ Наказу №2830/5 саме приватний виконавець розмір таких витрат має визначати на підставі документів про закупівлю товарів та (або) послуг, тобто розмір понесених приватним виконавцем витрат виконавчого провадження має бути підтверджений відповідними документами про придбання товарів або послуг. Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що у постанові про стягнення витрат виконавчого провадження виконавець не повинен зазначати детальний розрахунок понесених витрат, а зазначає лише розмір усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження, що відповідає правозастосуванню, викладеному у постанові від 23.03.2019 у справі №750/6794/17. Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що постанова приватного виконавця від 08.01.2020 про стягнення витрат у виконавчому провадженні №59607875 є рішенням суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим, у разі оскарження в судовому порядку, вона підлягає перевірці на відповідність критеріям, що визначені в частині другій статті 2 КАС України. Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що саме на приватного виконавця, як суб'єкта владних повноважень, покладений обов'язок доведення правомірності своєї постанови від 08.01.2020, у тому числі відповідності зазначених сум фактичним витратам, що були понесені у виконавчому провадженні. Як встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав жодних документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг. Судом апеляційної інстанції із наданих суду доказів щодо змісту та обсягу дій, при вчиненні яких були понесені відповідні витрати, також не встановлено ступеню деталізації відомостей, з урахуванням особливостей даного виконавчого провадження (а. с. 175). У зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами реальність здійснених витрат у спірному виконавчому провадженні та не підтверджено їх розмір, тому постанова про їх стягнення з боржника є протиправною та підлягає скасуванню. З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав до задоволення позовних вимог. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів попередніх інстанцій відсутні. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2020 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. судді Ж. М. Мельник-Томенко А. В. Жук Н. М. Мартинюк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 лютого 2018 року Київ справа №803/1130/17 адміністративне провадження №К/9901/265/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гімона М. М., суддів: Бучик А. Ю., Мороз Л. Л., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондтранс" на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 (головуючий суддя Ковальчук В. Д. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017 (головуючий Багрій В. М., судді: Рибачук А. І., Старунський Д. М. )у справі №803/1130/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондтранс" до Державної екологічної інспекції у Волинській області про визнання дій протиправними, УСТАНОВИВ: У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фондтранс" звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним дії Державної екологічної інспекції у Волинській області щодо проведення перевірки та оформлення результатів перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на проведення перевірки з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки товариство не отримувало письмове повідомлення про проведення перевірки за десять днів до її проведення, перевірка проведена за відсутності керівника суб'єкта господарювання чи уповноваженої ним особи, в тому числі без вручення направлення на її проведення. Крім того, посадові особи склали акт перевірки без отримання будь-яких документів від підприємства. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем під час проведення планової перевірки не було порушено вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 №464 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 15 січня 2009 року за №18/16034. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому скаржник зазначає, що судами не було досліджено та не з'ясовано чи дійсно ТОВ "Фондтранс" отримувало повідомлення про проведення перевірки та хто та на підставі яких документів міг отримати повідомлення. Крім того, вказує, що відповідна перевірка проведена у відсутності директора підприємства та перевіряючими не враховано, що на момент проведення перевірки позивач за договором оренди передав нерухоме і рухоме майно ТОВ "Західбізнеспартнер", за дотримання яким вимог природоохоронного законодавства кінцевий бенефіціарний власник позивача не може відповідати. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про те, що при проведенні перевірки ним дотримано вимоги Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". В свою чергу, договір оренди на момент проведення перевірки був відсутній, а працівників Державної екологічної інспекції у Волинській області було допущено до перевірки особою, яка здійснює вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи ОСОБА_3, який і зазначений у акті перевірки. Також звертає увагу, що про перевірку було повідомлено одночасно всіх трьох суб'єктів господарювання, які знаходяться за адресою: Луцький район, с. Гірка Полонка, вул. Луцька, 8. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Суди встановили, що період з 16 травня 2017 по 17 травня 2017 Державною екологічною інспекцією у Волинській області проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ "Фондтранс", яка передбачена в Плані Держекоінспекції України із забезпечення реалізації державної політики щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів на 2017 рік, затвердженого наказом Держекоінспекції України від 15 лютого 2017 року №428, про що складено відповідний акт, яким встановлено порушення позивачем норм природоохоронного законодавства. 20 квітня 2017 Державною екологічною інспекцією у Волинській області було направлено позивачу повідомлення про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, яке ним отримано 25 квітня 2017 року. Перевірка була проведена на підставі наказу від 28 квітня 2017 року №77 та направлення на перевірку від 10 травня 2017 року №292. Згідно із даним направленням перевірка повинна була бути проведеною у період з 11 травня 2017 року по 17 травня 2017. Згідно із статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року №877-V (далі Закон №877-V) заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Відповідно до частини одинадцятої статті 4 Закону №877-V плановий чи позаплановий захід щодо суб'єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи - підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи. Відповідно до частини першої статті 5 Закону №877-V планові заходи здійснюються відповідно до річних планів, що затверджуються органом державного нагляду (контролю) не пізніше 1 грудня року, що передує плановому. Внесення змін до річних планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) не допускається, крім випадків зміни найменування суб'єкта господарювання та виправлення технічних помилок. Згідно із частиною четвертою статті 5 Закону №877-V органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу. Повідомлення повинно містити: дату початку та дату закінчення здійснення планового заходу; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; найменування органу державного нагляду (контролю). Повідомлення надсилається рекомендованим листом та/або за допомогою електронного поштового зв'язку або вручається особисто під розписку керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі (абзац шостий частини четвертої статті 5 Закону №877-V). В силу абзацу 7 частини четвертої статті 5 Закону №877-V суб'єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу. Згідно із частиною першою статті 7 Закону №877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою (частина друга статті 7 Закону №877-V). Відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону №877-V перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення). На момент проведення спірної перевірки процедура проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів регулювалась також Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, який затверджений наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 року №464 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 15 січня 2009 за №18/16034 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 3.3 Порядку (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Орган Держекоінспекції не пізніше як за десять днів до початку проведення перевірки надсилає рекомендованим листом чи телефонограмою за рахунок коштів органу Держекоінспекції, або вручає особисто посадовій особі суб'єкта господарювання під розписку повідомлення про проведення планової перевірки (додаток 2). У повідомленні про проведення планової перевірки зазначається дата початку та закінчення перевірки, найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється перевірка, найменування органу Держекоінспекції. Згідно із пунктом 4.9 Порядку державні інспектори проводять перевірки об'єкта в присутності керівника суб'єкта господарювання або уповноважених ним осіб. Відповідно до пункту 4.10 Порядку у разі, якщо державний інспектор не допускається до проведення перевірки, ним складається акт про відмову в проведенні перевірки. В цьому акті зазначаються посада, прізвище, ім'я, по батькові особи керівника суб'єкта господарювання або уповноваженої ним особи, яку ознайомлено з актом та якій вручено акт під розписку, або робиться відмітка щодо відмови від ознайомлення з актом та його отримання. У разі, якщо керівник або уповноважена ним особа суб'єкта господарювання відмовляється від отримання акта про відмову особисто, такий акт із зазначенням в ньому реєстраційного номера передається через канцелярію суб'єкта господарювання або відправляється рекомендованим листом. Згідно з пунктом 4.13 Порядку за результатами проведеної планової або позапланової перевірки, в тому числі спільно з іншими органами державного нагляду (контролю), державним інспектором складається уніфікований акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, що містить перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), залежно від ресурсу, що перевірявся. Пунктом 4.20 Порядку встановлено, що в останній день перевірки два примірники акта перевірки підписуються державними інспекторами, які проводили перевірку, і всіма членами комісії (якщо перевірка проводилася комісією), керівником або уповноваженою особою суб'єкта господарювання. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта перевірки. У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт, про це зазначається в акті перевірки. Пунктом 4.22 Порядку передбачено, що у разі, якщо посадова особа або уповноважений нею представник суб'єкта господарювання відмовляється від отримання акта перевірки особисто, то такий акт передається через канцелярію суб'єкта господарювання (із зазначенням вхідного реєстраційного номера) або відправляється рекомендованим листом. Таким чином, перевірка органами державного нагляду (контролю) здійснюється за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу шляхом направлення повідомлення рекомендованим листом та/або за допомогою електронного поштового зв'язку або вручається особисто під розписку керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання. При цьому відповідна перевірка об'єкта здійснюється в присутності керівника суб'єкта господарювання або уповноважених ним осіб та за її результатами державним інспектором складається уніфікований акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, що містить перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), залежно від ресурсу, що перевірявся. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Фондтранс" було повідомлено Державною екологічною інспекцією у Волинській області про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства більше ніж за 10 днів до її проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. До перевірки представників відповідача допустив ОСОБА_3, який відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є кінцевим бенефіціарним власником як ТОВ "Фондтранс", так і ТОВ "Західбізнеспартнер". Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії Державної екологічної інспекції у Волинській області щодо проведення планової перевірки ТОВ "Фондтранс" не порушують прав та законних інтересів товариства, тому підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині немає. Позивач не оскаржує правомірності рішень відповідача, які випливають з перевірки, зокрема застосованих санкцій. В свою чергу, акт перевірки є документом, який лише підтверджує факт проведення перевірки, містить доказову інформацію про виявлені правопорушення та може бути наданий суду під час вирішення спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта і не зумовлює виникнення будь-яких прав та обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не є актом застосування норм права та не встановлює конкретні приписи, звернені до окремої особи, а само по собі його складання за результатами перевірки уповноваженими особами відповідача не може порушувати прав позивача. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи не врахували, що майно ТОВ "Фондтраст" під час перевірки було передано в оренду ТОВ "Західбіснеспартнер", яке і здійснювало користування ним, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки такі обставини не були підставою позову, що розглядався у даній справі. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, відповідно до частини першої статті 350 КАС України підстави для скасування ухвалених судових рішень відсутні. Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондтранс" залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року у справі №803/1130/17 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. М. Гімон Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 жовтня 2019 року Київ справа №2140/1831/18 адміністративне провадження №К/9901/15565/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л. О., суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №2140/1831/18 за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до управління Державної казначейської служби у Чаплинському районі Херсонської області, третя особа - Інститут тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою представника Кисловської Вероніки Валеріївни в інтересах позивача Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шевчук О. А., суддів Бойка А. В., Осіпова Ю. В. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. У вересні 2018 року Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (надалі - позивач) звернулася до суду з позовною заявою до управління Державної казначейської служби у Чаплинському районі Херсонської області (надалі - відповідач, УДКС України в Чаплинському районі Херсонської області), в якій просила: - визнати протиправною відмову відповідача прийняти до виконання наказ Господарського суду Херсонської області №11/129 від 16 червня 2016 року щодо примусового стягнення з Інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи; - зобов'язати відповідача прийняти до виконання наказ Господарського суду Херсонської області №11/129 від 16 червня 2016 року щодо примусового стягнення з Інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем було подано до УДКС України в Чаплинському районі Херсонської області заяву про примусове виконання наказу Господарського суду Херсонської області №11/129 від 16 червня 2016 року про стягнення з Інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи 2845950,61 грн боргу, до якої додано всі передбачені законодавством документи для безспірного списання коштів відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року за №845 (надалі - Порядок №845). Однак відповідач листом від 18 липня 2018 року №03-35/93 повернув наказ без виконання, мотивуючи це тим, що відповідно до підпункту 9 пункту 9 вказаного Порядку №845 органи Казначейства здійснюють виконання рішень суду шляхом безспірного списання коштів з рахунків боржника та не мають права виконувати судові рішення у спосіб, відмінний від встановленого Порядком №845. Позивач вважає таку відмову необґрунтованою, оскільки Інститут тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" є бюджетною установою, одержувачем бюджетних коштів, тому в силу приписів частини 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" наказ Господарського суду Херсонської області №11/129 від 16 червня 2016 року про стягнення коштів з бюджетної установи повинен виконуватись органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року позов Державної інноваційно фінансово-кредитної установи до Управління державної казначейської служби у Чаплинському районі Херсонської області, третя особа: Інститут тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною відмову Управління Державної казначейської служби України в Чаплинському районі Херсонської області у прийнятті до виконання наказу Господарського суду Херсонської області №11/129 від 16 червня 2016 року. Зобов'язано Управління Державної казначейської служби України в Чаплинському районі Херсонської області прийняти до виконання наказ Господарського суду Херсонської області №11/129 від 16 червня 2016 року. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позов Державної інноваційної фінансово-кредитної установи є обґрунтованим і підлягає задоволенню; обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є належним, не суперечить закону, відповідає приписам статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) та є ефективним. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року апеляційні скарги Інституту тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова "Асканія-Нова", управління Державної казначейської служби у Чаплинському районі Херсонської області задоволено. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Державної інноваційної фінансово-кредитної установи відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції зазначив те, що рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, не підлягає виконанню на час дії Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Таке рішення підлягає примусовому виконанню після запровадження механізму примусової реалізації майна та втрати чинності Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції. 29 травня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника Кисловської Вероніки Валеріївни в інтересах позивача Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі №2140/1831/18. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року. Касаційна скарга обґрунтована тим, що наказ Господарського суду Херсонської області №11/129 від 16 червня 2016 року підлягає виконанню органами Казначейства, у зв'язку з чим вважає, що відповідач при відкладенні та, в подальшому, поверненні виконавчого документу не врахував, що дії, які він вимагав вчинити від стягувача, фактично відносяться до власних повноважень органів Казначейства при виконанні рішень про стягнення коштів відповідно до пунктів 4, 5, 12 Порядку №845. Крім того, скаржник зазначив, що ухвала суду про стягнення коштів з рахунків боржника, яку відповідач вимагав надати позивача, за своєю суттю є судовим рішенням про встановлення (зміну) способу виконання рішення, а тому її неможливо ототожнити з "додатковими відомостями для виконання рішення про стягнення коштів", які у розумінні Порядку №845 були б законними підставами для відкладення безспірного списання коштів. Державна інноваційна фінансово-кредитна установа підтримує позицію суду першої інстанції, що управління ДКСУ покладаючи на стягувача обов'язок вирішити в судовому порядку питання, щодо визначення способу виконання виконавчого документа, який прямо віднесений чинними нормативно-правовими актами (Порядок №845) до повноважень відповідача, та з урахуванням того, що за викладених вище обставин визначені відповідачем у листі від 18 липня 2018 року №03-35/93 підстави для відкладення безспірного списання коштів, а в подальшому і повернення виконавчого документа, не були на той час належними і законними, то УДКС України в Чаплинському районі тим самим діяло не на підставі, що передбачена Порядком №845 та необгрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, які мали значення для прийняття рішення (вчинення дії) щодо реалізації виконавчого документу та здійснення відповідно до нього безспірного списання коштів на користь позивача. Крім того, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, порушив Конституцію України та статтю 370 КАС України. Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою представника Кисловської Вероніки Валеріївни в інтересах позивача Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі №2140/1831/18 за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до управління Державної казначейської служби у Чаплинському районі Херсонської області, третя особа - Інститут тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 11 жовтня 2019 року закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Позиція інших учасників справи. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи. 02 липня 2019 року від Інституту тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" надійшов відзив на касаційну скаргу, де третя особа посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги. Інститут тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" зазначив, що у них відкритий рахунок в управлінні Державної казначейської служби України в Чаплинському районі Херсонської області, на який Національна академія аграрних наук України перераховує кошти з Державного бюджету України тільки на захищені статті видатків: оплата податків, комунальних платежів, послуг з газо та електропостачання та виплата заробітної плати. Кошти, які надходять на вищезазначений рахунок також не належать Інституту, а належать державі, в особі НААН. Тому, третя особа просить відхилити доводи касаційної скарги, а рішення прийняте судом апеляційної інстанцій залишити без змін. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Рішенням Господарського суду Херсонської області від 22 травня 2003 року у справі №11/129 з Інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи стягнуто 2845950,61 грн боргу за рахунок майна, набутого за інноваційним договором №018 від 15 червня 1998 року, тобто за рахунок обладнання первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань. 03 червня 2003 року Господарським судом Херсонської області на виконання вказаного рішення суду від 22 травня 2003 року видано відповідні накази. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 25 квітня 2016 року заяву позивача про зміну способу виконання рішення задоволено, змінено спосіб виконання щодо частини, що залишається невиконаною, а саме, щодо суми 2845950,61 грн., на стягнення коштів у сумі 2845950,61 грн зі стягнення цих коштів за рахунок певного іншого майна. Постановою Одеського апеляційного Господарського суду від 02 червня 2016 року ухвалу Господарського суду Херсонської області від 25 квітня 2016 року змінено, викладено її резолютивну частину у наступній редакції: "Заяву Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про зміну способу виконання рішення суду задовольнити. Змінити спосіб виконання рішення Господарського суду Херсонської області від 22 травня 2003 року у справі №11/129 (наказ від 03 червня 2003 року) про стягнення з Інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" на користь позивача 2250000 грн боргу, 507636,99 грн. відсотків, 47810 грн втрат від інфляції, 15728,80 грн 3% річних та 71945,19 грн пені, а всього 2893120,98 грн, за рахунок майна, набутого за інноваційну позику за інноваційним договором №018 від 15 червня 1998 року, тобто за рахунок обладнання первинної обробки вовни з використанням магнітних полів та пружних коливань, в частині, що залишилася невиконаною в сумі 2845950,61 грн, на стягнення заборгованості за інноваційним договором №018 від 15 червня 1998 року в сумі 2845950,61 грн за рахунок майна, що належить Інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" на праві власності. Стягнути з Інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова"... на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи... заборгованість за інноваційним договором №018 від 15 червня 1998 року в сумі 2845950,61 грн за рахунок майна, що належить Інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" на праві власності". Наказ Господарського суду Херсонської області від 03 червня 2003 року у справі №11/129 визнати таким, що втратив чинність. Доручити Господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ з зазначенням правильних реквізитів сторін". Господарським судом Херсонської області видано наказ №11/129 від 16 червня 2016 року, який було звернуто позивачем до примусового виконання шляхом подання до Чаплинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області. Державним виконавцем 26 серпня 2016 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV "Про виконавче провадження" та 03 квітня 2018 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення) виконавчий документ повернуто стягувачу. У зв'язку з цим позивач 07 червня 2018 року подав виконавчий документ до УДКС України в Чаплинському районі Херсонської області для виконання судового РІШЕННЯ: Листом від 13 червня 2018 року №03-35/66 відповідач повідомив позивача про відкладення на підставі пп.2 пункту 11 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року за №845 безспірного списання коштів у зв'язку необхідністю отримання від стягувача додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів, а саме надання відповідної ухвали суду про стягнення коштів з рахунків боржника. Листом від 18 липня 2018 року №03-35/93 відповідач на підставі підпункту 9 пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року за №845 повернув виконавчий документ без виконання, оскільки протягом місяця з дня звернення до стягувача для отримання додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів ним не надано таких відомостей органу Казначейства. Позиція Верховного Суду. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частин 1, 5 статті 139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (надалі-Порядок №845). Відповідно до пункту 1 Порядку №845 цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі РІШЕННЯ: Згідно з пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Згідно з п. п. 2 пункту 5 Порядку №845 під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право: звертатися у передбачених законом випадках до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання; Відповідно до п. п. 9 пункту 9 Порядку №845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли: протягом місяця з дня звернення до стягувача для отримання додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів ним не надано таких відомостей органу Казначейства. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.01.2001 №2864-III (надалі - Закон №2864-III). Разом з тим, цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. В позовній заяві Державна інноваційна фінансово-кредитна установа ставить питання про надання оцінки відмови управління Державної казначейської служби у Чаплинському районі Херсонської області у прийняті до виконання наказу Господарського суду Херсонської області №11/129 від 16 червня 2016 року щодо примусового стягнення з Інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи. Свою відмову відповідач мотивував тим, що відповідно до підпункту 9 пункту 9 Порядку №845 органи Казначейства здійснюють виконання рішень суду шляхом безспірного списання коштів з рахунків боржника та не мають права виконувати судові рішення у спосіб, відмінний від встановленого Порядком №845. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд констатує, що судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального Закону №2864-III, які не регулюють спірні правовідносини. Натомість судом апеляційної інстанції не проаналізовано оскаржувані дії відповідача на предмет їх правомірності у відповідності до критеріїв, закріплених у частині 2 статті 2 КАС України, що певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, якої повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владні суб'єкти, а також положенням Порядку №845. Також, судом апеляційної інстанції не надано оцінку доводам управління Державної казначейської служби у Чаплинському районі Херсонської області в апеляційній скарзі з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 01 березня 2017 року у справі №11/129, якою касаційну скаргу Інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова "Асканія-Нова" задоволено, ухвалу Господарського суду Херсонської області від 11 жовтня 2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2016 року у справі №11/129 скасовано, відмовлено позивачу у задоволенні заяви про зміни способу виконання рішення зі способу "стягнення заборгованості за інноваційним договором №018 від 15.06.1998 в сумі 2 845 950,61 грн за рахунок майна, що належить Інституту на праві власності" на "стягнення заборгованості в розмірі 2 845 950, 61 грн". Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи. Виходячи із змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору. За наведених обставин, Верховний Суд приходить до висновку, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Згідно частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Отже Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не надавши правової оцінки фактичним обставинам, що в свою чергу унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Наведене є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно з'ясувати обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, викладені Верховним Судом у цій постанові у розділі "Оцінка Верховного Суду висновків судів, рішення яких переглядаються", всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Висновки щодо розподілу судових витрат. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу представника Кисловської Вероніки Валеріївни в інтересах позивача Державної інноваційної фінансово-кредитної установи задовольнити частково. 2. Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до П'ятого апеляційного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк В. М. Соколов судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 серпня 2018 року Київ справа №826/13568/16 провадження № К/9901/54610/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Гриціва М. І., Кравчука В. М. розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу, за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Пащенка К. С. від 25 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мельничука В. П., Земляної Г. В., Лячевецького І. О. від 31 травня 2018 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до суду з позовом до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 23 серпня 2016 року №271 з моменту прийняття. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" було задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби геології та надр України від 23 серпня 2016 року №271 з моменту прийняття. 3. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що пункт 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615, у частині підстав для зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами не відповідає положенням статті 26 Закону України "Про нафту і газ", тому не підлягає застосуванню у силу положень частин 1, 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено належними доказами наявність у межах спірних правовідносин підстав для зупинення дії спеціальних дозволів. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Державна служба геології та надр України звернулась із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству "Укрнафта" у задоволенні позовних вимог. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" отримало спеціальні дозволи на користування надрами, а саме: від 12 листопада 1998 року №1643 на видобування корисних копалин: газ природній вільний Харківцівського родовища Полтавська область, строком на 20 років, від 21 лютого 2000 року №2139 на видобування корисних копалин: нафта Глинсько-Розбишівського родовища Полтавська область, строком на 20 років, від 20 липня 2004 року №3348 на видобування корисних копалин: нафта, газ природній Рудівсько-Червонозаводського родовища Полтавська область, строком на 20 років. Державна фіскальна служба України листом від 8 червня 2016 року №9828/5/99-99-17-03-16 повідомило Державну службу геології та надр України про те, що Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" не виконує свої податкові зобов'язання з плати за користування надрами, має заборгованість по платежах до бюджету з податку на прибуток, ПДВ та збору у вигляді надбавки до діючого тарифу на природний газ. 6. Державною службою геології та надр України 23 серпня 2016 року прийнято наказ №271 "Щодо зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами", яким відповідно до пункту 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615, у зв'язку з надходженням листа Державної фіскальної служби України від 8 червня 2016 року №9828/5/99-99-17-03-16 щодо невиконання позивачем особливих умов спеціальних дозволів на користування надрами, а саме: своєчасної та в повному обсязі сплати обов'язкових платежів до Державного бюджету, зупинено дію спеціальних дозволів: від 12 листопада 1998 року №1643 на видобування корисних копалин: газ природній вільний Харківцівського родовища Полтавська область; від 21 лютого 2000 року №2139 на видобування корисних копалин: нафта Глинсько-Розбишівського родовища Полтавська область; від 20 липня 2004 року №3348 на видобування корисних копалин: нафта, газ природній Рудівсько-Червонозаводського родовища Полтавська область. 7. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до суду з позовом. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", яке є надрокористувачем, несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувало обов'язкові платежі за користування надрами, що є прямим порушенням Особливих умов спеціального дозволу на користування надрами та підставою для його зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами. 9. Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" подано відзив на касаційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року, в якому воно просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 10. Відповідно до частини 8 статті 16 Кодексу України про надра, переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну дії спеціальних дозволів на користування надрами, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії у разі зупинення здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр у встановленому законодавством порядку. 11. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про нафту і газ", дія спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами може бути тимчасово зупинена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, безпосередньо або за поданням органів державного гірничо-технічного, екологічного і санітарного контролю та органів місцевого самоврядування у разі: порушення користувачем нафтогазоносними надрами або уповноваженим ним виконавцем робіт умов спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами або угоди про умови користування нафтогазоносними надрами; виникнення внаслідок виконання робіт, пов'язаних з користуванням нафтогазоносними надрами на ділянці, безпосередньої загрози життю чи здоров'ю працівників користувача нафтогазоносними надрами або населення; неодноразового порушення вимог законодавства щодо охорони довкілля і раціонального використання нафтогазоносних надр; виконання на наданій ділянці робіт, не обумовлених спеціальним дозволом на користування нафтогазоносними надрами, крім пошуків і розвідки нових покладів нафти і газу в межах ділянки. 12. Пунктом 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 передбачено, що дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері здійснення державного гірничого нагляду, епідеміологічного нагляду (спостереження), державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, органів місцевого самоврядування, органів ДФС у разі: 1) порушення надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр; 2) виникнення внаслідок проведення робіт, пов'язаних з користуванням ділянкою надр, безпосередньої загрози життю чи здоров'ю працівників або населення; 3) наявності заборгованості із сплати загальнодержавних податків та зборів; 4) невиконання в установлений строк приписів уповноважених органів щодо усунення порушень законодавства у сфері надрокористування або охорони навколишнього природного середовища. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 13. Пункт 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами щодо підстав зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами не відповідає положенням статті 26 Закону України "Про нафту і газ". 14. Законом України "Про нафту і газ" не передбачено повноважень ДФС чи її органів звертатись з поданням про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами; крім того, Закон України "Про нафту і газ" не передбачає такої підстави для зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами, як наявність податкового боргу. 15. Частинами 1, 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. 16. Як встановлено судом підставою для зупинення дії спеціальних дозволів у спірному наказі відповідачем визначено несвоєчасну та в не повному обсязі сплату обов'язкових платежів до Державного бюджету. 17. Аналіз підпункту 258.2.2 пункту 258.2 статті 258 Податкового кодексу України, дає підстави для висновку про те, що обов'язковою умовою для ініціювання питання про зупинення дії відповідного спеціального дозволу є факт невиконання платником своїх зобов'язань з рентної плати протягом шести місяців. 18. З копій платіжних доручень, які містяться у матеріалах справи, убачається, що Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" сплачено за спеціальними дозволами рентні платежі: за четвертий квартал 2015 року - 41790521, 66 грн. ; за січень-червень 2016 - 227673290, 21 грн. 19. У рішенні від 20 жовтня 2011 року "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. 20. Приймаючи рішення про зупинення дії спеціальних дозволів, а саме: від 12 листопада 1998 року №1643 на видобування корисних копалин: газ природній вільний Харківцівського родовища Полтавська область; від 21 лютого 2000 року №2139 на видобування корисних копалин: нафта Глинсько-Розбишівського родовища Полтавська область; від 20 липня 2004 року №3348 на видобування корисних копалин: нафта, газ природній Рудівсько-Червонозаводського родовища Полтавська область з підстав не своєчасної та в повному обсязі сплати обов'язкових платежів до Державного бюджету на підставі листа Державна фіскальна служба України листом від 8 червня 2016 року №9828/5/99-99-17-03-16, відповідачем не було перевірено Особливі умови якого саме Спеціального дозволу на користування надрами було порушено. 21. Державна служба геології та надр України не зверталась до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" із запитами про отримання документів для перевірки інформації викладеної у листі Державної фіскальної служби України від 8 червня 2016 року №9828/5/99-99-17-03-16 щодо невиконання позивачем зобов'язань покладених на нього спеціальними дозволами на користування надрами, тобто нею не було дотримано принципу "належного урядування". 22. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 23. Державна служба геології та надр України заперечуючи проти задоволення позовних вимог не надала належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного РІШЕННЯ: 24. Оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, колегія суддів погоджується з висками судів попередніх інстанцій про те, що Державна служба геології та надр України приймаючи оскаржуване рішення, діяла не на підставі нормами чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини. 25. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року - без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Н. В. Коваленко судді: М. І. Гриців В. М. Кравчук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 вересня 2018 року м. Київ справа №826/853/17 адміністративне провадження №К/9901/52780/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В. М., суддів: Гриціва М. І., Стародуба О. П., розглянув у попередньому судовому засіданні справу №826/853/17 за касаційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві на рішення Окружного адміністративного м. Києва від 24.01.2018 (суддя Аблов Є. В. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 (колегія у складі суддів Бабенка К. А., Кузьменка В. В., Степанюка А. Г. ) у справі №826/853/17 за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до Українсько-іспанського спільного підприємства "Іберус-Київ" про зобов'язання вчинити певні дії, І. ПРОЦЕДУРА 1.05.01.2017 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві (далі - позивач, ГУ ДСНС у м. Києві) з позовною заявою до Українсько-іспанського спільного підприємства "Іберус-Київ" (далі - СП "Іберус-Київ"), у якій просить суд зобов'язати відповідача допустити до приміщень та території підприємства за адресою: вул. Кирилівська, 51-А у місті Київ, для проведення позивачем перевірки щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки. 2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. 3.11.06.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Позивача на рішення Окружного адміністративного м. Києва від 24.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018.4. У касаційній скарзі Позивач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Окружного адміністративного м. Києва від 24.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. 5. Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2018 відкрито провадження у справі. Станом на 20.09.2018 відзив від Відповідача не надходив. 6. Позивачем було заявлено клопотання про розгляд справи за участі його представника. Однак відповідно до ч.1 ст. 343 КАС України попередній розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 01.02.2016 №141 затверджено зміни до Плану комплексних планових заходів державного нагляду (контролю) на 2016 рік. 8. На підставі даного наказу, ГУ ДСНС у м. Києві видало наказ від 11.10.2016 №468 про проведення планових перевірок у листопаді 2016 року. 9. Згідно пункту 67 додатку 7 до наказу від 11.10.2016 №468, перевірці підлягає СП "Іберус-Київ" за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 51-А. 10. На підставі наказу від 11.10.2016 №468 видано посвідчення від 01.11.2016 №1231 на проведення державними інспекторами перевірки СП "Іберус-Київ" за адресою: вул. Кирилівська, 51-А у місті Києві. 11. Повідомлення від 12.10.2016 №27/2544 про проведення планової перевірки підприємства за адресою: вул. Кирилівська, 51-А у місті Києві, було вручено відповідачу, що підтверджується відповідною відміткою. 12.07.11.2016 посадові особи відповідача вийшли на перевірку СП "Іберус-Київ", однак їм було відмовлено у допуску до перевірки, про що складено відповідний акт. В акті відповідачем надано пояснення щодо причин недопуску, а саме: відсутність керівництва та неповідомлення про початок перевірки. 13.24.11.2016 посадові особи позивача повторно вийшли на перевірку СП "Іберус-Київ", однак їм було знову відмовлено у допуску до перевірки, про що складено відповідний акт. В акті відповідачем надано пояснення щодо причин недопуску, а саме: "1. Існує мораторій на перевірки. 2. СП "Іберус-Київ" не відноситься до підприємств з високим ступенем ризику (док. додаються). 3. У червні 2016 року здійснювалась перевірка "Держпраці"". 14. Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно недопустив його посадових осіб до перевірки, звернувся до суду із позовом про зобов'язання відповідача допустити до приміщень та території підприємства за адресою: вул. Кирилівська, 51-А у місті Київ, для проведення позивачем перевірки щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 15. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що відповідач протиправно не допустив посадових осіб позивача до проведення планової перевірки. Позивач вказав на те, що всі визначені законодавством умови, для проведення планової перевірки були виконані, зокрема, опубліковано план перевірок на IV квартал 2016 року, видано наказ про проведення перевірки, посвідчення на проведення перевірки, завчасно повідомлено відповідача про проведення перевірки. Також позивач зазначив, що в 2016 році був відсутній мораторій на проведення перевірок. Просив задовольнити позовні вимоги. 16. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Посилався на те, що станом на дату звернення позивача до суду діє мораторій на проведення перевірок органами державного нагляду, а тому позивач не має права здійснювати перевірку відповідача. Крім того, зазначив, що позивач не оприлюднив у встановлений законодавством строк план перевірок на IV квартал 2016 року. З огляду на зазначені, відповідач вважає, що мав правові підстави для недопуску посадових осіб позивача до перевірки. І V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 17. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з такого. 18. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (надалі - Закон №877-V), зокрема державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. 19. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 03 листопада 2016 року №1728-VІІІ, який набрав чинності 01 січня 2017 року, до 31 грудня 2017 року встановлено мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. 20. Тобто на момент перевірки зазначений закон ще не набрав чинності. Отже, Відповідачем неправомірно відмовлено Позивачу у допуску до проведення відповідної планової перевірки. 21. Проте, відповідно до ст. 2 Закону №1728-VІІІ, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 7 грудня 2017 року №2246-VIII, до 31 грудня 2018 року встановлено мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 22. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що висновки судів не відповідають обставинам справи, оскільки суди попередніх інстанцій, відмовляючи їв задоволенні позовних вимог, не врахували, що зі сторони державних інспекторів не було допущено порушення правових норм, що не заперечується судами першої та апеляційної, а відтак дії Відповідача по недопущенню державних інспекторів Позивача до проведення перевірки є незаконними. Суб'єкт господарювання зобов'язаний допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) за умови дотримання цими посадовими особами порядку здійснення такого нагляду (контролю), передбаченого законодавством. VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 23. Ключовим правовим питанням, яке постало у спорі, є право Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві на перевірку та обов'язок відповідача допустити до перевірки. 24. Між тим, поза увагою судів залишилося питання про право позивача, як суб'єкта владних повноважень, на звернення до суду для здійснення своїх наглядових функцій та повноважень на перевірку. 25. Відповідно до частин 1-2 статті 2 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 26. За п. 8 ч. 1 статті 3 КАС позивачем вважається особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. Згідно із ч. 3 статті 6 цього Кодексу суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. 27. Згідно з частиною першою ст. 66 Кодексу цивільного захисту України, центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, здійснює державний нагляд (контроль) шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до закону. 28. Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки визначені у статті 67 цього Кодексу. Серед них є повноваження, які здійснюються шляхом звернення до суду, зокрема звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей (п. 12 ч. 1 ст. 67). 29. Аналогічну норму передбачено у частині 2 статті 68 цього Кодексу: У разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров'ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом. 30. У статті 70 передбачено підстави для звернення центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів. 31. Інших випадків, коли повноваження органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки здійснюються шляхом звернення до суду Кодекс цивільного захисту України не передбачає. 32. Суд відхиляє покликання позивача на п.9 Порядку проведення планових (позапланових) перевірок щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.11.2015 №1337, в якому передбачено право посадових осіб ДСНС України або її територіальних органів звертатися у встановленому законом порядку до суду у випадку недопущення посадових осіб ДСНС України або її територіальних органів до проведення перевірки в цілому чи до окремих приміщень об'єкта перевірки, яка здійснюється в установленому законодавством порядку, з вимогою щодо зобов'язання суб'єкта господарювання забезпечити допуск до здійснення перевірки в цілому або частини приміщень об'єкта перевірки. 33. Зазначений правовий акт є наказом МВС України і не є "законом" у розумінні ст. 6 КАС України, який є підставою для звернення до суду. МВС України не може розширювати контрольно-наглядові повноваження, визначені законом, чи встановлювати довільний спосіб їх здійснення, якщо він не передбачений законом. 34. Відповідно до частини першої статті 8 Закону "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V орган державного нагляду (контролю), одним з яких й є Відповідач, в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: &? ж; ...&? г; вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю) ; &? с; ...&? ю; надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; застосовувати санкції до суб'єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом. 35. Обов'язок допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю) за умови дотримання державного нагляду (контролю) випливає зі змісту ст. 11 Закону №877-V. 36. За статтею 10 цього Закону суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право, зокрема: не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: державний нагляд (контроль) здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких заходів; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; суб'єкт господарювання не одержав повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) в порядку, передбаченому цим Законом, та за інших передбачених цією статтею умов. 37. Наведені нормативні положення на рівні закону визначають правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю), передбачають право, умови та підстави суб'єкта господарювання не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), але не встановлюють і не наділяють контролюючі органи повноваженнями звертатися до адміністративного суду з вимогами зобов'язати суб'єкт господарювання допустити посадових осіб до здійснення функції державного контролю. 38. Відповідно до статті 12 Закону №877-V невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом. 39. Згідно зі статтею 188-8 Кодексу України про адміністративне правопорушення адміністративним правопорушенням є невиконання приписів та постанов посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про пожежну і техногенну безпеку, або створення перешкод для їх діяльності. 40. Верховний Суд вже розглядав справу, в якій досліджувалося питання щодо права органу державного нагляду (контролю) на звернення до суду з позовом про зобов'язання підконтрольного суб'єкта господарювання допустити його посадових осіб до проведення перевірки (справа №818/1735/17). 41. У постанові від 22.08.2018 за наслідками розгляду цієї справи Верховний суддійшов такого висновку: "34. Згідно із ч. 3 статті 6 КАС суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Звернення до суду є способом здійснення повноважень відповідного суб'єкта владних повноважень, під час якого суд здійснює попередній судовий контроль, перевіряючи наявність законних підстав для втручання суб'єкта владних повноважень (позивача), а отже запобігаючи можливим порушенням прав, свобод або законних інтересів фізичних або юридичних осіб. Звернення суб'єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання. 35. Суб'єкт владних повноважень, який звертається до суду, повинен обґрунтувати підстави звернення та зазначити їх у позовній заяві. Відсутність цих відомостей свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону. 36. У разі встановлення судом відповідних правових підстав для звернення до суду, прямо визначених у Конституції або законах України, суд може відкрити провадження в адміністративній справі за позовом суб'єкта владних повноважень і вирішувати її по суті. 37. Судовий розгляд у справі за позовом суб'єкта владних повноважень, який подано до суду за відсутності необхідних передумов, не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства - захисту прав фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 38. Відповідно, якщо суб'єкт владних повноважень звернувся до суду без передбачених законом підстав, і це з'ясовано судом на стадії відкриття провадження, то суд відмовляє у відкритті провадження, оскільки спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо ці обставини були з'ясовані судом після відкриття провадження, суд закриває провадження у справі. Розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду". 42. У подальшому цей підхід було розвинуто у практиці Верховного Суду та відображено у постанові від 07.09.2018 у справі №824/2473/15-а. Суд не знаходить підстав для відступлення від цього правового висновку. Аналогічні підходи слід застосовувати до усіх суб'єктів владних повноважень, які мають наглядові функції. 43. Враховуючи наведене, суддійшов висновку, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві не має правових підстав для звернення до суду для здійснення визначених законом повноважень. 44. Відповідно до ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. 45. Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а судові рішення скасувати та закрити провадження в адміністративній справі. Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного м. Києва від 24.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі №826/853/17 скасувати. Провадження у справі №826/853/17 закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя М. І. Гриців суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 червня 2018 року Київ справа №423/1358/15-а адміністративне провадження №К/9901/12707/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №423/1358/15-а за позовом ОСОБА_2 до Адміністративної комісії виконавчого комітету Попаснянської міської ради Луганської області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Попаснянського районного суду Луганської області у складі судді Мазура М. В. від 02 грудня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Яструбової Л. В., Ляшенко Д. В., Гаврищук Т. Г. від 19 січня 2016 року, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 10 листопада 2015 року ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач або скаржник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Адміністративної комісії виконавчого комітету Попаснянської міської ради Луганської області (далі за текстом - відповідач) про скасування постанови адміністративної комісії виконкому Попаснянської міської ради від 05 листопада 2015 року №25 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. за порушення частини другої статті 156 Кодексу України про адміністративну відповідальність (далі за текстом - КупАП) та закриття провадження по справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП України за відсутністю в діях позивача складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 156 КУпАП України. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Попаснянського районного суду Луганської області від 02 грудня 2015 року позов залишено без задоволення. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що закон у даному випадку відповідав вимогам якості та "передбачуваності", оскільки системне тлумачення частини другої статті 156 КУпАП і рішення виконкому Попаснянської міської ради від 18 жовтня 2013 року №117 дає чітке уявлення про наслідки вчинення відповідних дій, зокрема, про можливість притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому указане рішення виконкому не є очевидно незаконним, а тому, якщо позивач або його роботодавець були переконані у його незаконності, то вони мали достатній час і правові можливості оскаржити це рішення в суді, а не продовжувати діяти всупереч його положенням під загрозою притягнення до юридичної відповідальності. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Попаснянського районного суду Луганської області від 02 грудня 2015 року - без змін. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції та вважає, що при винесенні спірної постанови по справі про адміністративне правопорушення з'ясовано всі обставини, а тому, постанова адміністративної комісії виконавчого комітету Попаснянської міської ради Луганської області прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для її скасування не вбачається. На підставі зазначеного, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Попаснянського районного суду Луганської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року та направити справу на новий розгляд. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга подана 29 лютого 2016 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №423/1358/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Гриціва М. І. та Коваленко Н. В. Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу №423/1358/15-а та призначив її до розгляду ухвалою від 18 червня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 21 червня 2018 року. У касаційній скарзі клопотань заявлено не було. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Позивач 23 жовтня 2015 року о 23:30 год., працюючи продавцем магазину "Любимий" по вул. Миру 142 у місті Попасна Луганської області, продав пиво "Оболонь" 2,5 л. 4-5% громадянину ОСОБА_6, чим порушив пункт 1 рішення виконкому Попаснянської міської ради №117 від 18 жовтня 2013 року, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 156 КУпАП, про що свідчить Постанова №25 Адміністративної комісії виконкому Попаснянської міської ради від 05 листопада 2015 року. Даною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною другою статті 156 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. Крім того, вищезазначені обставини викладено в протоколі про адміністративне правопорушення ЛГ №005604 23 жовтня 2015 року, який складено ст. СДІМ Попаснянського РВГУМВС старшим лейтенантом міліції Лобаньовим С. О. Позивач не погодився із вказаним рішенням та оскаржив його до суду. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами порушено вимоги статті 283 КУпАП, а саме, судами не взято до уваги той факт, що у спірній постанові не міститься опису обставин, встановлених при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відсутні дані про характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, а лише є посилання на протокол про адміністративне правопорушення. Крім того, скаржник зазначив, що судами не враховано, що протокол про адміністративне правопорушення також складено з істотними порушеннями, а саме, в протоколі не зазначено суть адміністративного порушення, в чому саме полягає порушення, який нормативний акт порушено, протокол не підписано понятими, які зазначені в протоколі. На думку скаржника, рішення виконкому Попаснянської міської ради Луганської області від 18 жовтня 2013 року №117 "Про заборону роздрібної торгівлі в нічний час алкогольними, слабоалкогольними напоями та пивом (крім безалкогольного) на території міста Попасна" прийнято без дотримання вимог чинного законодавства України, оскільки таким чином Виконком фактично втручається у господарську діяльність суб'єктів господарювання, а саме, обмежує права власників торгівельних об'єктів у здійсненні ними незаборонених законом видів підприємницької діяльності, зокрема, продажу напоїв в місті Попасна. Відповідачем 28 березня 2016 року подані заперечення на касаційну скаргу, в яких він просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін. Відповідач свої заперечення обґрунтовує тим, що адміністративна комісія прийняла законне рішення, без порушень норм КУпАП в процесі розгляду, крім того, дію пункту1 рішення виконкому Попаснянської міської ради №117 від 18 жовтня 2013 року було відновлено рішенням виконкому від 24 червня 2014 №79 "Про скасування рішення виконавчого комітету Попаснянської міської ради від 07 травня 2014 року №62 "Про тимчасову заборону роздрібного продажу алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива, обмеження режиму роботи закладів, установ та організацій сфери обслуговування громадського харчування та розважальних закладів" і на момент винесення оскаржуваного рішення воно є чинним. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. 18 жовтня 2013 року виконавчим комітетом Попаснянської міської ради Луганської області, за пропозицією Попаснянського РВ ГУМВС України в Луганській області на підставі статей 140, 146 Конституції України, підпунктів 1-4 пункту "б " статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування", статті 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", статті 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв", Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", пункту 9 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою КМУ від 30 липня 1996 року №854, постанови КМУ від 15 червня 2006 року №833 "Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення" прийнято рішення №117 "Про заборону роздрібної торгівлі в нічний час алкогольними, слабоалкогольними напоями та пивом (крім безалкогольного) на території міста Попасна" (далі за текстом - РІШЕННЯ: Пунктом 1 Рішення №117 заборонено роздрібну реалізацію алкогольних напоїв, слабоалкогольних напоїв та пива (крім безалкогольного) на території міста Попасна у тимчасових спорудах торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, стаціонарних об'єктах торгівлі, крім закладів ресторанного господарства, у період з 23.00 години до 7.00 години кожного дня, враховуючи вихідні та свята. Частиною другою статті 156 КУпАП передбачено відповідальність працівників підприємств торгівлі або громадського харчування за порушення правил торгівлі пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями або тютюновими виробами в приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, як таких, де роздрібна торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями або тютюновими виробами заборонена. Відповідно до статті 33 КУпАП при накладенні стягнення, враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Зі змісту статті 280 КУпАП вбачається, що орган (посадова особа), при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та висновкам судів першої та апеляційної інстанції, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Відповідно до положень частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Колегія суддів Верховного Суду проаналізувавши у сукупності положення законодавства, зокрема, статей 33, 156, 280 КУпАП та пункт 1 Рішення №117, яким заборонено роздрібну реалізацію алкогольних напоїв, слабоалкогольних напоїв та пива (крім безалкогольного) на території міста Попасна у тимчасових спорудах торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, стаціонарних об'єктах торгівлі, крім закладів ресторанного господарства, у період з 23.00 години до 7.00 години кожного дня, враховуючи вихідні та свята, вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції відносно того, що при винесенні Постанови №25 Адміністративної комісії виконкому Попаснянської міської ради від 05 листопада 2015 року по справі про адміністративне правопорушення з'ясовано всі обставини, а тому, зазначена постанова прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для її скасування не вбачається. Доводи касаційної скарги не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" ( №3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Суд, також, звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine, аpplication no. 63566/00). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі. Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Попаснянського районного суду Луганської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 листопада 2019 року Київ справа №826/4881/18 адміністративне провадження №К/9901/2498/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Губської О. А., суддів: Білак М. В., Загороднюка А. Г., за участю секретаря Кривохижої О. О., позивача ОСОБА_1, представника Міністерства юстиції України Дудник А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/4881/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2018 року (головуючий суддя: Смолій В. В. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя: Лічевецький І. О., судді: Мельничук В. П., Земляна Г. В. ), ВСТАНОВИВ: І. СУТЬ СПОРУ: 1. Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив: 1.1. визнати дії відповідача про відмову у виконанні рішення Європейського суду з прав людини №24690 від 12 жовтня 2017 року неправомірними; 1.2. зобов'язати відповідача виконати вказане рішення як частину процедури виконання пілотного рішення по справі "Іванов проти України" №40450/04 від 15 жовтня 2009 року; 1.3. виплатити йому справедливу компенсацію 2500 євро; 1.4. вжити додаткових заходів індивідуального характеру, виконати постанову Апеляційного суду Донецької області від 28 березня 2011 року у справі №22-3353.1.5. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що Європейський суд з прав людини вказав, що його заява є частиною процедури виконання пілотного рішення по справі "Іванов проти України №40450/04" від 15 жовтня 2009 року та відшкодування за системну проблему, встановлену в рішенні "Іванов", має бути надано в рамках процедури виконання. Тобто, на думку позивача, його рішення необхідно виконувати так само як і рішення "Іванов проти України" та держава Україна повинна нарахувати йому справедливу компенсацію та вжити додаткових заходів індивідуального характеру, виконавши постанову Апеляційного суду Донецької області від 28 березня 2011 року. ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 2. Постановою Окружного адміністративного суду мста Києва від 16 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено. 2.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурмич та інші проти України" є рішенням про вилучення заяв з реєстру, з метою їх розгляду в рамках загальних заходів щодо виконання пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" під наглядом Комітету міністрів Ради Європи. Із його змісту убачається, що Європейський суд з прав людини не присуджував заявникам справедливу сатисфакцію, а зобов'язав державу Україну вжити заходів загального характеру, що не відноситься до компетенції державної виконавчої служби та не підлягає виконанню в порядку, визначеному статтями 7-9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Закону України "Про виконавче провадження". Окрім того, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки Міністерство юстиції України не є стороною у справі №22/3353, вимога позивача щодо вжиття заходів індивідуального характеру в частині виконання постанови Апеляційного суду Донецької області від 28.03.2011 року є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. ІІІ. Касаційне оскарження 3. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, міжнародного права, просить скасувати ці рішення та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. 5.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що під час судового розгляду в матеріалах справи був відсутній автентичний переклад рішення Європейського Суду "Бурмич та інші проти України" №46852/13. Однак, суд першої інстанції не відреагував на вказане, а суд апеляційної інстанції, перевищивши свої повноваження, визнав наявний в матеріалах справи переклад цього рішення таким, що не викликає сумніву. Вказане, на думку, позивача, є фальсифікацією справи. Також вважає помилковими висновки судів про необґрунтованість його вимог щодо вжиття заходів індивідуального характеру в частині виконання постанови Апеляційного суду Донецької області від 28 березня 2011 року. Оскільки він подав до суду лист Європейського Суду від 11 грудня 2015 року та рішення Великої Палати Європейського Суду від 12 жовтня 2017 року по його заяві №24690/15 разом з автентичним перекладом, а суд відмовився розглядати це рішення Великої Палати та в своєму рішенні не згадує про них, тому вважає, що суд не визнає юрисдикцію Європейського Суду та Великої Палати по вказаній його заяві, підмінивши вказане рішення справою "Бурмич проти України" та дійшовши висновку, що зазначеним рішенням не передбачена виплата справедливої сатисфакції заявникам. 4. Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив. 5. Позивач у судовому засіданні касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, що в ній зазначені. 6. Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційної скарги, просила залишити без змін оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій. IV. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 7. Рішенням Великої Палати Європейського суду від 12 жовтня 2017 року у справі "Бурмич та інші про України" (заява №46852/13 та інші) Європейський суд з прав людини постановив вилучити зі свого реєстру (strike out) 12148 заяв, відповідно до підпункту "с " пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав та основоположних свобод та передати їх Комітету міністрів Ради Європи, з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04, РІШЕННЯ: 8. До зазначеного списку розгляду заяв приєднано заяву позивача №24690/15.9. Позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявами щодо виконання вказаного рішення Європейського Суду, уважаючи, що держава Україна повинна нарахувати йому справедливу компенсацію в розмірі 2500 євро та вжити додаткових заходів індивідуального характеру, виконати постанову Апеляційного суду Донецької області від 28 березня 2011 року в справі №22-3353.10. Міністерство юстиції України у відповідь на ці звернення повідомило позивача, що рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурмич та інші проти України" про вилучення Європейським судом справ зі свого реєстру є рішенням, яке не підлягає встановленій законодавством процедурі виконання, а також вказало, що виконання рішення національних судів віднесено до компетенції органів державної виконавчої служби. 11. Уважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся у суд із даним позовом. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 12. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 13. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 14. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 15. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. 16. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 17. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) рішенням Європейського суду з прав людини є: а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. 18. Відповідно до статті 2 Закону Рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод". 19. Відповідно до статті 4 Закону протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного орган представництва готує та надсилає для опублікування в газеті "Урядовий кур'єр" стислий виклад Рішення українською мовою, який має включати: офіційну назву Рішення мовою оригіналу та в перекладі українською мовою; номер заяви до Суду; дату постановлення Рішення; стислий виклад фактів у справі; стислий виклад питань права; переклад резолютивної частини РІШЕННЯ: 20. Зазначене у частині першій цієї статті видання публікує стислий виклад Рішення протягом семи днів від дня його одержання. 21. Відповідно до статті 5 Закону протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено РІШЕННЯ: 22. Порядок виконання державною виконавчою службою рішень в частині виплати відшкодування встановлений статтями 7-9 Закону. 23. Згідно частини 1 стаття 8 Закону виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у рішенні. 24. Порядок вжиття заходів загального характеру здійснюється відповідно до статей 13-15 Закону. 25. Згідно статті 13 Закону заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. 26. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень. 27. Згідно з частиною першою статті 14 Закону щокварталу Орган представництва готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру. 28. Відповідно до частин 1, 4 статті 15 Закону прем'єр-міністр України відповідно до подання, передбаченого у статті 14 цього Закону, визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення. Відповідні акти мають бути видані та відповідний законопроект має бути внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України протягом трьох місяців від дня видання доручення Прем'єр-міністра України, передбаченого частиною першою цієї статті. VI. Позиція Верховного Суду 29. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого. 30. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). 31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). 32. З аналізу наведених норм чинного законодавства та, зокрема, зі змісту абзацу 6 частини першої статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вбачається, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі проти України, що підлягає обов'язковому виконанню Україною є остаточне рішення Суду, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, щодо дружнього врегулювання у справі проти України, про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. 33. Судами встановлено, що рішення Європейського суду у справі "Бурмич та інші проти України" є рішенням про вилучення заяв з реєстру справ Суду відповідно до підпункту "с " пункту 1 статті 37 Конвенції та передачу їх Комітету міністрів Ради Європи, з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України". 34. Пунктом 204 цього рішення передбачено, що недоліки, на які скаржаться заявники у цих заявах, мають бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру в рамках виконання пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", у тому числі наданням належного та достатнього відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції, встановленим зазначеним рішенням. 35. В пункті 215 рішення вказано, що вирішення цих заяв і 12143 заяв, є більшою мірою частиною процесу виконання пілотного рішення у справі Іванов, а відшкодування за системну проблему, констатовану у рішенні у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", має бути надано всім потерпілим, у тому числі тим, хто вже подав заяви до Суду, у рамках процедури виконання, яка здійснюється під наглядом Комітету міністрів. 36. При цьому встановлено, що рішенням у справі "Бурмич та інші проти України" не передбачена виплата справедливої сатисфакції заявникам. 37. Суди, вирішуючи цю справу по суті, зазначили, що підставою для звернення позивача з даним позовом стали відповіді відповідача про відсутність підстав для виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурмич та інші проти України" з тих причин, що це рішення є таким, що не підлягає встановленій законодавством України процедурі виконання. 38. Також суди послались на ту обставину, що за результатами розгляду заяви позивача, яку в числі 12143 заяв вилучено з реєстру справ Європейського Суду, ухвалено рішення "Бурмич та інші проти України". 39. Враховуючи, що рішення "Бурмич та інші проти України" є процесуальним рішенням, яким визначено, що ця справа та всі аналогічні 12143 справ за заявами згідно з додатками І та ІІ є невід'ємною частиною процесу виконання пілотного рішення (пункт 198), а також те, що це рішення не є таким, що підлягає виконанню у відповідності до положень Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача. 40. Верховний Суд вважає такі висновки передчасними з огляду на таке. 41. Абзацом 11 частини першої статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що виконанням рішення Суду є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру. 42. Суди правильно зазначили, що рішення Великої Палати Європейського суду у справі "Бурмич та інші проти України" в частині заяви позивача є остаточним, однак не є тим рішенням, яке у розумінні пунктів "а " і "б " абзацу 11 частини першої статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" має виконуватися згідно вимог цього Закону щодо позивача. 43. Проте, суди не встановили належним чином дійсний зміст вимог позивача, який звернувся до суду з вимогою про визнання неправомірними дій відповідача про відмову йому у виконанні рішення Європейського Суду №24690/15 від 12 жовтня 2017 року. 44. При цьому, рішенням Європейського Суду №24690/15 від 12 жовтня 2017 року, в розумінні позивача, є повідомлення Великої Палати Європейського Суду від цієї ж дати (а. с. 6, Т. 1), яким позивача проінформовано про результат розгляду його заяви та те, що його заява є частиною процедури виконання пілотного рішення в справі Іванов ("Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450, 15 жовтня 2009 року). В тексті цього повідомлення вказано, що воно становить проголошення рішення по його справі. 45. З вимогою про виконання цього ж рішення Європейського Суду позивач звертався до відповідача. Його незгода з отриманими відповідями останнього, які він вважає відмовою у виконанні цього рішення, спонукала позивача звернутися до суду з цим позовом. 46. Однак, суд першої інстанції, помилку якого не виправив і суд апеляційної інстанції, залишив ці обставини поза увагою та без належного дослідження, у зв'язку з чим порушив принцип диспозитивності, визначений статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України. 46.1. Суд не дослідив питання чи є цей лист Європейського Суду №24690/15 від 12 жовтня 2017 року рішенням в розумінні законодавства, що регулює спірні правовідносини, яка його правова природа та правові наслідки. Також суд не встановив належним чином в чому полягає протиправність дій відповідача щодо не виконання цього листа та які рішення як суб'єкт владних повноважень відповідач приймав щодо нього. 47. Разом з тим, згідно з пунктом 5 резолютивної частини рішення Європейського Суду у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" держава-відповідач повинна невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, - запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду. 48. Таким чином, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій справі без належного дослідження та встановлення змісту вимог позивача, не встановивши обставини процедури виконання чи невиконання відповідачем рішення Європейського Суду №24690/15 від 12 жовтня 2017 року. 49. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. 50. У свою чергу, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 51. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 52. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд доходить висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. VIІ. Судові витрати 53. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року задовольнити частково. 2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року в цій справі скасувати. 3. Справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. А. Губська судді М. В. Білак А. Г. Загороднюк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 04 грудня 2019 року Київ справа №464/7884/16-а адміністративне провадження №К/9901/23438/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Шевцової Н. В., суддів: Кашпур О. В., Уханенка С. А., розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №464/7884/16-а за позовом Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про скасування постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сихівського районного суду міста Львова від 24 січня 2017 року, прийняте в складі головуючого судді Борачка М. В., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Яворського І. О., суддів Кухтея Р. В., Носа С. П., УСТАНОВИВ: І. Короткий зміст позовних вимог 1. В жовтні 2016 року Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради звернувся до Сихівського районного суду міста Львова з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відповідач, ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області) в якому просив: 1.1 визнати противоправними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області щодо накладання на боржника штрафу у виконавчому провадженні №47873643; 1.2 скасувати постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 04 жовтня 2016 року про накладання штрафу у виконавчому провадженні №47873643.2. На обґрунтування позову зазначив, що постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області від 16 червня 2015 року відкрито виконавче провадження (ВП №47873643) з примусового виконання виконавчого листа №2а-2214/11, виданого 29 травня 2015 року Сихівським районним судом міста Львова. Згідно із даним виконавчим документом зобов'язано позивача здійснити необхідні дії відповідно до вимог пункту 14 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 1992 року №258 "Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" направлені для забезпечення ОСОБА_1 продуктами харчування за нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання та компенсацією 50% вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановленими Міністерством охорони здоров'я України за період з 01 липня 2011 року до 01 жовтня 2011 року, з врахуванням виплачених сум. Боржником вжито всіх залежних від нього заходів, необхідних для виконання судового рішення. Проте, 13 жовтня 2016 року на адресу Сихівського відділу соціального захисту надійшла постанова від 04.10.2016 про накладення на боржника штрафу в розмірі 1020 грн. за невиконання без поважних причин рішення суду. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 4. Постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області від 16 червня 2015 року відкрито виконавче провадження (ВП №47873643) з примусового виконання виконавчого листа №2а-2214/11, виданого 29 травня 2015 року Сихівським районним судом міста Львова. Згідно з даним виконавчим документом зобов'язано позивача здійснити необхідні дії відповідно до вимог пункту 14 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанови Кабінету Міністрів України віл 21 травня 1992 року №258 "Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" направлені для забезпечення ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) продуктами харчування за нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання та компенсацією 50% вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановленими Міністерством охорони здоров'я України за період з 01 липня 2011 року до 01 жовтня 2011 року, з врахуванням виплачених сум. Постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Шелінської Ю. А. від 04 жовтня 2016 року на боржника - позивача по справі за невиконання без поважних причин рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчиняти дії, накладено штраф в розмірі 1020 грн. ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 14. Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року адміністративний позов задоволено: 14.1. скасовано постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 04 жовтня 2016 року про накладення штрафу (ВП №47873643). 15. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що рішення суду не виконано позивачем з поважних причин, а саме: у зв'язку з відсутністю законодавчого урегулювання механізму забезпечення продуктами харчування з прикріпленням до відповідних магазинів та компенсації вартості продуктів харчування. При цьому, позивачем здійснено усі можливі заходи в межах своїх повноважень для виконання рішення суду. І V. Касаційне оскарження 16. Не погодившись з постановою суду першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, яку зареєстровано 19 червня 2017 року. 17. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судами першої і апеляційної інстанцій постановлено рішення із неправильним застосуванням норми матеріального права, а саме: 17.1. Судами першої та апеляційної інстанції не надано належної увагу тому факту, що позивачем, на виконання частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України, не направлено третій стороні позов та додатки до нього. 17.2. На думку ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області є належним відповідачем в цій справі. 17.3. Також ОСОБА_1 звертає увагу, що справа слухалася фактично у відсутності сторін в справі, що на його думку, є неприпустимим. 17.4. За таких обставин заявник касаційної скарги просить скасувати рішення попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Клопотання про виклик у судове засідання відсутнє. 18.20 червня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України у складі судді Рецебуринського Ю. Й. відкрито касаційне провадження. Витребувано справу №464/7884/16-а з Сихівського районного суду міста Львова. 19.18 липня 2017 року справа №464/7884/16-а надійшла до Вищого адміністративного суду України. 20.24 січня 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (набрав чинності 15 грудня 2017 року), касаційну скаргу передано до Верховного Суду. 21.15 лютого 2018 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого судді Шарапи В. М., суддів Бевзенка В. М., Данилевич Н. А. 22.31 травня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року №533/0/78-19 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. 23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н. В., суддів Кашпур О. В., Уханенка С. А. V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування 24. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 25. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 26. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 27. Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 28. Згідно зі статтею 1 Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (чинного на момент виникнення правовідносин, далі - Закон №606-XIV), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 29. Відповідно до статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу". 30. Частиною другою статті 25 Закону №606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення, буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. 31. Частиною першою статті 89 Закону №606-XIV передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. VІ. Позиція Верховного Суду 32. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 32.1. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 33. З наведених положень Закону України "Про виконавче провадження" слідує, що обов'язковою умовою для накладання на боржника штрафу за невиконання рішеннями суду, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, є відсутність поважних причин для такого невиконання. 34. Верховний Суд погоджується з висновками попередніх судів про те, що позивач вживав усіх можливих заходів для виконання рішення суду, що підтверджується листами-зверненнями на адресу департаменту гуманітарної політики управління соціального захисту Львівської міської ради та ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області з приводу роз'яснення механізму забезпечення стягувача продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання та компенсацією 50% вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановленими Міністерством охорони здоров'я. 35. Також Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність законодавчого урегулювання механізму забезпечення продуктами харчування з прикріпленням до відповідних магазинів та компенсації вартості продуктів харчування є поважною причиною невиконання позивачем рішення в справі №464/5715/13-а. 36. Доводи касаційної скарги щодо невиконання позивачем частини третьої статті 106 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки в жовтні 2016 року Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради звернувся до Сихівського районного суду міста Львова із цим позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області без зазначення третьої особи, отже у позивача був відсутній обов'язок направлення позовної заяви неіснуючій третій особі. 37. Щодо доводів касаційної скарги стосовно того, що розгляд справи проводився судами першої та апеляційної інстанцій без участі сторін по справі, Верховний Суд зауважує, що матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, не був присутній в суді першої інстанції оскільки не був стороною в цій справі, а відповідно до журналу судового засідання від 25 травня 2017 року ОСОБА_1 приймав участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. Щодо інших учасників судового процесу, матеріалами справи підтверджено, що вони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а їх неявка не є перешкодою для розгляду справи по суті. 38. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої та апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи. 39. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 40. За таких обставин, Верховний суддійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. VIІ. Судові витрати 41. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Постанову Сихівського районного суду міста Львова від 24 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року в справі №464/7884/16-а залишити без змін. 3. Судові витрати не розподіляються. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Н. В. Шевцова судді О. В. Кашпур С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2019 року Київ справа №820/5255/16 адміністративне провадження №К/9901/25572/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Радишевської О. Р., суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А., розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №820/5255/16 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Міністерство освіти і науки України - про визнання постанов неправомірними, скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року, ухвалену в складі головуючого судді Мельникова Р. В., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року, ухвалену в складі: головуючого судді Спаскіна А. О., суддів Любич Л. В., Сіренко О. І., УСТАНОВИВ: І. СУТЬ СПОРУ: 1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Міністерство освіти і науки України, в якому просив: 1.1. визнати протиправними постанови державного виконавця Рагімової А. Н. від 04 липня 2016 року ВП №51168899 та від 03 серпня 2016 року ВП №51514135 про закінчення виконавчого провадження; 1.2. скасувати постанови державного виконавця Рагімової А. Н. від 04 липня 2016 року ВП №51168899 і від 03 серпня 2016 року ВП №51514135 про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом №820/10384/15 від 03 березня 2016 року. 2. У позовній заяві позивач наполягав на передчасності спірних постанов, оскільки державний виконавець, отримавши від боржника підтвердження про добровільне виконання рішення суду, не пересвідчився, чи узгоджується зміст учинених боржником дій з резолютивною та мотивувальною частиною рішення, що перебувало на примусовому виконанні. 3. Відповідач позов не визнав, у запереченнях проти позову зазначив, що в межах виконавчих проваджень державним виконавцем було отримано письмове підтвердження від боржника про виконання судового РІШЕННЯ: 4. З урахуванням викладеного відповідач уважає, що мав визначені у Законі України "Про виконавче провадження" підстави для закінчення спірних виконавчих проваджень. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 5. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року в справі №820/10384/15 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання дій та бездіяльності протиправними і зобов'язання вчинити певні дії: 5.1. визнано протиправною бездіяльність посадових осіб Міністерства освіти і науки України щодо неналежного розгляду звернень ОСОБА_1 від 10 березня 2015 року, від 13 травня 2015 року, від 14 травня 2015 року та від 25 травня 2015 року; 5.2. зобов'язано посадових осіб Міністерства освіти і науки України розглянути та провести перевірку доводів за зверненнями ОСОБА_1 від 10 березня 2015 року, від 13 травня 2015 року, від 14 травня 2015 року та від 25 травня 2015 року; 5.3. зобов'язано посадових осіб Міністерства освіти і науки України по результату розгляду звернень ОСОБА_1 від 10 березня 2015 року, від 13 травня 2015 року, від 14 травня 2015 року та від 25 травня 2015 року надати чіткі та обґрунтовані відповіді в письмовій формі відповідно до законодавства України. 6.03 березня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд видав виконавчі листи в справі №820/10384/15.7. На підставі заяв стягувача державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкриті виконавчі провадження №51168899 і №51514135 щодо примусового виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року в справі №820/10384/15.8.06 та 09 червня 2016 року до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшли листи Міністерства освіти і науки України від 06 червня 2016 року №1/12-3188 та від 07 червня 2016 року №1/12-2744, яким боржник повідомляв, що листом від 07 червня 2016 року №1/11-7471 ОСОБА_1 надано відповіді на звернення від 10 березня 2015 року, від 13 травня 2015 року, від 14 травня 2015 року та від 25 травня 2015 року. 9. Постановами державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04 липня 2016 року та від 03 серпня 2016 року закінчено виконавчі провадження №51168899 і №51514135 з підстав, визначених у пункті 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом). 10. Уважаючи, що державний виконавець указані виконавчі провадження закінчив передчасно, позивач звернувся до суду. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення 11. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року, адміністративний позов задоволено: 11.1. визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця Рагімової А. Н. у виконавчому провадженні №51168899 від 04 липня 2016 року та у виконавчому провадженні №51514135 від 03 серпня 2016 року про закінчення виконавчого провадження. 12. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, керувався тим, що державний виконавець, отримавши листи боржника у виконавчих провадженнях №51168899 і №51514135, у фактичному виконанні рішення суду не переконався, відповідь на звернення стягувача зі змістом запитів стягувача та мотивами суду не співставляв, у зв'язку з чим дійшов безпідставного висновку про фактичне виконання судового РІШЕННЯ: IV. Провадження в суді касаційної інстанції 13. У касаційній скарзі відповідач, не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, просить скасувати їх з підстав порушення норм матеріального та процесуального права й ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. 14. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що матеріали виконавчих проваджень містять вичерпні докази, які свідчать про фактичне повне виконання судового рішення, у зв'язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протиправних висновків про незаконність постанов про закінчення виконавчих про важень. 15. Інші учасники справи правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися. 16. Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрите касаційне провадження за скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державно виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року в справі №820/5255/16.17. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 24 червня 2019 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги. 18. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А. V. Джерела права й акти їхнього застосування 19. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 20. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 21. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 22. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 23. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, станом на момент виникнення спірних правовідносин, були врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV). 24. Статтею 1 Закону №606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 25. Відповідно до частини першої та другої статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці). 26. Згідно з частиною першою статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 27. Абзацом 1 частини другої статті 11 Закону №606-XIV визначено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. 28. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. 29. Згідно з частиною першою статті 17 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. 30. Пунктом 1 частини другої статті 17 Закону №606-XIV передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті. 31. Відповідно до частини першої статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. 32. Згідно з частиною другою статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна ПОСТАНОВА: 33. Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону №606-XIV визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 34. Відповідно до частини третьої статті 49 Закону №606-XIV про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. 35. Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначені у статті 75 Закону №606-XIV. 36. Відповідно до частини першої статті 75 Закону №606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. 37. У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Горнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece") від 19 березня 1997 року (заява №18357/91) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. 38. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. 39. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". До того ж ЄСПЛ уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у "Ді Педе проти Італі" ("Di Pede v. Italy", заява №15797/89) та "Заппія проти Італії" ("Zappia v. Italy", заява №24295/94). VI. Позиція Верховного Суду 40. Виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 8 частини першої статті 49 Закону №606-XIV, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення. 41. Закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав державний виконавець зобов'язаний пересвідчитися, що відповідне зобов'язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке РІШЕННЯ: 42. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть слугувати будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов'язання. 43. Судами попередніх інстанцій встановлено, що зобов'язання боржника у виконавчих провадженнях, у межах яких прийняті оспорювані постанови, стосувалися розгляду звернень позивача, що подавалися ним у порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян". 44. З огляду на зміст указаного зобов'язання, особа вважається такою, що виконала рішення суду, якщо склала відповідь на звернення у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань, і довела зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: особисто у визначений час і місці, поштою, засобами електронного зв'язку тощо. 45. Проаналізувавши зміст листа Міністерства освіти і науки України від 07 червня 2016 року №1/11-7471 у контексті звернень ОСОБА_1 від 10 березня 2015 року, від 13 травня 2015 року, від 14 травня 2015 року та від 25 травня 2015 року, суди попередніх інстанцій установили, що відповідей на поставлені в зверненнях питання вказаний лист не містить. Надана відповідь фактично відтворює зміст попередніх відповідей, на необґрунтованість яких указав суд, розглянувши справу №820/10384/15.46. Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій з приводу того, що мотиви суду, якими він керувався, постановляючи рішення, не можуть бути проігноровані суб'єктом, на якого судовим рішенням покладений обов'язок повторно розглянути заяву чи звернення особи. 47. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що державний виконавець не пересвідчився у фактичному виконанні в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом і передчасно прийняв спірні постанови про закінчення виконавчих проваджень №51168899 і №51514135.48. Аргументи скаржника з приводу того, що стягувачем не було забезпечено доступ державного виконавця до повного тексту постанови Харківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року в справі №820/10384/15, що позбавило державного виконавця об'єктивної можливості врахувати мотиви суду при оцінці відповіді боржника, указаних висновків Суду не спростовують. 49. Суд зазначає, що державні виконавці з метою захисту інтересів стягувача наділені правом одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. 50. Таким чином, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися зі змістом мотивувальної частини судових рішень у справі №820/10384/15.51. Щодо аргументів скаржника про пропуск позивачем строку звернення, Суд зазначає таке. 52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що про порушення його прав позивачеві стало відомо 22 вересня 2016 року за наслідками отримання відповідей на скарги на оспорювані постанови, оформлені листами від 12 серпня 2016 року №С -19878/20.1 та від 06 вересня 2016 року №С-21917/20.1, які надійшли в одному поштовому відправленні. У той же час з позовом до суду позивач звернувся 28 вересня 2016 року. 53. З урахуванням викладеного, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позовну заяву позивачем до суду подано у межах процесуальних строків. 54. Доказів, які б давали можливість обчислювати строк звернення з іншої дати, ніж тої, що вказана в рішенні суду першої інстанції, скаржник під час розгляду справи не надав. 55. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 56. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 57. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 58. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні. 59. Доводи касаційної скарги висновків судів і фактичних обставин справи не спростовують. VII. Судові витрати 60. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. 61. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 62. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. 63. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року в справі №820/5255/16 залишити без змін. 64. Судові витрати розподілу не підлягають. 65. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. суддя-доповідач: О. Р. Радишевська судді: О. В. Кашпур С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 жовтня 2018 року Київ справа №278/1986/17 адміністративне провадження №К/9901/25259/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Мороз Л. Л., суддів: Бучик А. Ю., Гімона М. М., розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №278/1986/17 за позовом ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про скасування постанови адміністративної комісії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 31 жовтня 2017 року, постановлену у складі головуючого судді Дубовік О. М., та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Мацького Є. М., суддів: Шевчук С. М., Шидловського В. Б., ВСТАНОВИВ: ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, в якому просив суд поновити строк подання скарги на постанову адміністративної комісії; скасувати постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Оліївської сільської ради №1 від 23.05.2017 про застосування до нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 85 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.155 КУпАП та закрити справу. Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 31 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року, позов залишено без розгляду на підставі п.9 ч.1 ст.155 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017). Залишаючи позов без розгляду, суди мотивували свої рішення тим, що даний адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду і позивачем не наведено достатніх підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями позивач оскаржив їх в касаційному порядку. У касаційній скарзі просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. У поданому відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, з огляду на таке. Судами установлено, що 13 квітня 2017 року інспектором 4 роти батальйону УПП у м. Житомирі ДПП був складений протокол про вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 155 КУпАП. 23 травня 2017 року адміністративною комісією при виконавчому комітеті Оліївської сільської ради винесено постанову №1 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 85 грн. Не погоджуючись із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом 28 серпня 2017 року. Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 3 цієї статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Як встановлено судами, в обґрунтування причин поважності пропуску строку звернення до суду з цим адміністративним позовом ОСОБА_1 зазначив, що під час розгляду справи адміністративною комісією був відсутнім, постанову про адміністративне правопорушення протягом 10 днів не отримував, а отримав 9 серпня 2017 року. Разом з цим, позивачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про неможливість оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення протягом 10 днів з дня отримання її копії. Крім того, позивачем 22 травня 2017 року було подано заяву до адміністративної комісії при виконавчому комітеті Оліївської сільської ради про розгляд справи у його відсутність, що свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про дату розгляду справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, обставини, зазначені позивачем в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, не є такими, оскільки належних обґрунтувань та доказів на підтвердження наявності поважних причин його пропуску, а саме наявності обставин, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду позивачем не наведено. Разом з цим, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії" рішення від 22 жовтня 1996 року, справа "Девеер проти Бельгії" рішення від 27 лютого 1980 року). Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивач знав про порушення, на його думку, своїх прав, свобод чи інтересів, в тому числі міг вжити своєчасних заходів щодо їх захисту в межах встановленого строку звернення до суду, але не скористався такою за відсутності поважних причин. За вказаних обставин, Суд погоджується з висновками судів щодо відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду та наявність підстав для залишення позову без розгляду. За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що судами не допущено порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 31 жовтня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року у справі №278/1986/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик М. М. Гімон, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 листопада 2018 року м. Київ справа №826/9729/16 адміністративне провадження №К/9901/62731/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В. М., суддів Анцупової Т. О., Стародуба О. П., розглянув у попередньому судовому засіданні справу №826/9727/16 за касаційною скаргою Міністерства фінансів України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2018 (колегія у складі суддів Скочок Т. О., Кармазіна О. А., Катющенка В. П. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018 (колегія у складі суддів Троян Н. М., Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В. ) у справі №826/9729/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М. С. Л" до Міністерства фінансів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії І. РУХ СПРАВИ 1. До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "М. С. Л." з позовом до Міністерства фінансів України, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "М. С. Л." від 30.12.2015 про видачу ліцензії на провадження діяльності з випуску та проведення лотерей незаконною; - зобов'язати Міністерство фінансів України розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "М. С. Л." від 30.12.2015 про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей і додані до неї документи та прийняти рішення про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю "М. С. Л." ліцензії на випуск та проведення лотерей. 2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, яка полягає у не розгляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "М. С. Л. " про видачу ліцензії на провадження діяльності з випуску та проведення лотерей. Зобов'язано Міністерство фінансів України розглянути, з урахуванням висновків суду у цій справі, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "М. С. Л. " про видачу ліцензії на провадження діяльності з випуску та проведення лотерей, а також додані до неї документи, та за результатами їх розгляду прийняти рішення відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". В іншій частині позовних вимог відмовлено. 3.01.10.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача, в якій він із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. 4. Ухвалою Верховного Суду від 10.10.2018 було відкрито провадження у справі. 31.10.2018 надійшов відзив від Позивача. 5. Сторонами були заявлені клопотання про розгляд справи за їхньої участі. Однак відповідно до ч.1 ст. 343 КАС України попередній розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "М. С. Л." подано до Міністерства фінансів України заяву про видачу ліцензії на провадження діяльності з випуску та проведення лотерей від 30.12.2015 за вих. №1243.7. За результатами розгляду вказаної заяви Міністерство фінансів України листом від 04.01.2016 №31-26030-16-16/48 повідомило позивача про те, що станом на момент розгляду вказаної заяви нормативно-правовий акт (ліцензійні умови провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей), яким буде визначено перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги (ліцензії на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей) та які повинні додаватись до заяви про її отримання, розробляється. Не визначеним також є розмір плати за видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей. На підставі викладеного, у вказаному листі наголошено, що з метою дотримання всіх вимог законодавства, Міністерство фінансів України додатково повідомить товариство у разі прийняття нормативно-правових актів, необхідних для отримання нових ліцензій. 8. Вважаючи таку відповідь необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 9. В обґрунтування позовних вимог Позивач вказував, що відповідачем безпідставно відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "М. С. Л." у видачі ліцензії на випуск та проведення лотерей, оскільки, за твердженням представника позивача, відсутність затверджених ліцензійних умов не є належною підставою для цього. Крім того, останнім наголошено, що Міністерством фінансів України під час розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "М. С. Л." від 30.12.2015 про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей не прийнято належним чином оформленого рішення з цього приводу, а лише направлено на адресу товариства відповідний лист. 10. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначив, що відсутність нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виписку та проведення лотерей, яким буде визначено форму заяви про отримання ліцензії, вичерпний перелік документів, які повинні додаватись до заяви, вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання здобувачем і ліцензіатом, та розмір плати за видачу такої ліцензії, фактично унеможливлює видання ліцензії на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей. І V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 11. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем у встановлені строки не вчинено жодних дій щодо розгляду заяви та доданих документів, а також не прийнято жодного з рішень за результатами розгляду заяви, а факт направлення листа від 04.01.2016 №31-26030-16-16/48 не є виконанням наведених вище вимог Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Відтак, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не розгляді заяви та не прийнятті жодного з наведених рішень. 12. Крім того, відсутність ліцензійних умов, затверджених Кабінетом Міністрів України на виконання вимог Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", та не встановлення розміру плати за ліцензії не звільняє суб'єкта владних повноважень від обов'язку, встановленого Конституцією України, діяти лише у встановленому законом порядку та здійснити належний розгляд заяви позивача про видачу ліцензії, тому слід зобов'язати Міністерство фінансів України розглянути, з урахуванням висновків суду у цій справі, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "М. С. Л. " про видачу ліцензії на провадження діяльності з випуску та проведення лотерей, а також додані до неї документи, та за результатами їх розгляду прийняти рішення відповідно до положень п. 1 частини другої ст. 6 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". 13. Відповідач як орган державної влади зобов'язаний був діяти лише у порядку, встановленому законом, а саме, отримавши заяву позивача разом з документами, подання яких до органу ліцензування передбачено законом, розглянути їх та прийняти одне з трьох передбачених статтею 6 Закону №222-VIII рішень: рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмови у видачі ліцензії чи про видачу ліцензії. 14. Проте відповідачем у встановлені строки не вчинено жодних дій щодо розгляду заяви та доданих документів, а також не прийнято жодного з рішень за результатами розгляду заяви. 15. При цьому, факт направлення листа від 04.01.2016 №31-26030-16-16/48 не є виконанням наведених вище вимог Закону №222-VII. 16. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей, тобто з метою реалізації права на підприємницьку діяльність, що гарантовано Конституцією України. 17. Такому порушеному праву позивача на підприємницьку діяльність, яка ліцензується, кореспондує обов'язок відповідача надати позивачу відповідну ліцензію за умов, передбачених Законом №222-VII. 18. Оскільки ефективним засобом захисту порушеного права у розумінні статті 13 Конвенції є забезпечення відновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, то судове рішення має містити зміну обсягу прав та забезпечення їх примусової реалізації, тому колегія суддів приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а ефективним засобом захисту порушеного права є у даному випадку зобов'язання відповідача розглянути, з урахуванням висновків суду у цій справі, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "М. С. Л. " про видачу ліцензії на провадження діяльності з випуску та проведення лотерей, а також додані до неї документи, та за результатами їх розгляду прийняти рішення відповідно до положень п. 1 частини другої ст. 6 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 19. Відповідача у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанції та вважає, що висновки судів не відповідають обставинам справи, оскільки: через відсутність ліцензійних умов позивач не є здобувачем ліцензії у розумінні вищезгаданого Закону, що є обов'язковою вимогою для звернення із заявою про отримання ліцензії. Відповідач вважає хибним висновок судів про те, що Мінфін мав розглянути подані Позивачем документи як заяву Позивача про видачу ліцензії та прийняти за результатом розгляду відповідне рішення. Крім того, Урядом не прийнято відповідного нормативно-правового акта щодо встановлення розміру плати за видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, що унеможливлює видачу ліцензій. 20. У своєму відзиві Позивач зазнач ив, що жоден нормативно-правовий акт не позбавляє позивача права на звернення до уповноваженого органу із заявою про отримання ліцензії відповідно до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". Крім того, відсутність ліцензійних умов, затверджених Кабінетом Міністрів України на виконання нового Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" не звільняє відповідача від обов'язку, встановленого Конституцією України, діяти лише у встановленому законом порядку та приймати передбачене законом України рішення за заявою позивача про видачу ліцензії. 21. Статус здобувача ліцензії набувається суб'єктом господарювання з моменту його звернення до уповноваженого органу з відповідною заявою про отримання ліцензії та переліком документів, передбачених статтею 11 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", а не з моменту затвердження нових ліцензійних умов. Таким чином, звернувшись до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії позивач набув статусу здобувача ліцензії. На момент звернення позивача з такою заявою вона повністю відповідала зразку форми, яка була затверджена Ліцензійними умовами, чинним на дату звернення із відповідною заявою, а тому є такою, що подана відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 22. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд вважає, що у задоволенні касаційних скарг слід відмовити з таких підстав. 23. Доводів Відповідача були ретельно проаналізовані судами попередніх інстанцій та на них була надана вичерпна відповідь. 24. Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 02.03.2015 №222-VIII (далі - Закон №222), який набрав чинності 28.06.2015.25. До набрання чинності Законом №222 діяли Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 12.12.2002 №128/1037 (надалі - Ліцензійні умови), які були розроблені на виконання Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 №1775-ІІІ, який втратив чинність на підставі Закону №222.26. На теперішній час Ліцензійні умови не визнані такими, що втратили чинність. Водночас, на виконання Закону №222 нові Ліцензійні умови відповідною постановою Кабінету Міністрів України не затверджені. 27. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 28. Відповідно до пп. 61 п.4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 №446/2011 Мінфін України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законодавством. Також, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 №609 "Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", Мінфін визначено органом ліцензування господарської діяльності з випуску та проведення лотерей. 29. Відповідно до вимог чинного законодавства відповідач, як орган державної влади, зобов'язаний був діяти лише у порядку, встановленому законом, а саме, отримавши заяву позивача разом з документами, подання яких до органу ліцензування передбачено законом, розглянути їх та прийняти одне з трьох передбачених законом рішень: 1) рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, 2) відмови у видачі ліцензії чи 3) про видачу ліцензії. 30. Оскільки відповідач не розглянув заяви позивача та не прийняв жодного рішення, він допустив протиправну бездіяльність. У зв'язку з наведеним, правильними є висновки судів про визнання вказаної бездіяльності протиправною. 31. Стосовно зобов'язання Мінфіну вчинити дії, а саме прийняти рішення щодо заяви Позивача про видачу ліцензії, то рішення судів у цій частині також є правильними з огляду на те, що саме цей спосіб захисту є належним та необхідним, у даному випадку, для захисту порушеного права позивача на розгляд його заяви у встановленому порядку. 32. Доводи Відповідача щодо неприйняття Урядом рішення про розмір плати за видачу ліцензії відповідно до ст. 7 Закону України "Про державні лотереї в Україні" не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, адже, як вже неодноразово було зазначено, суб'єкти господарювання не можуть бути позбавлені права на звернення до органу державної влади із заявою про видачу ліцензії та отримати її належний розгляд через незабезпечення державою впровадження певних процедур для реалізації закріпленого законом права на отримання ліцензії. Відповідач у зв'язку з неприйняттям Кабінетом Міністрів України нових ліцензійних умов та не встановлення розміру плати за ліцензії не повинен мати можливості уникати виконання своїх обов'язків. Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції. 33. Отже, відсутність ліцензійних умов, затверджених Кабінетом Міністрів України на виконання нового Закону №222, та не встановлення розміру плати за ліцензії не звільняє відповідача від обов'язку, встановленого Конституцією України, діяти лише у встановленому законом порядку та здійснити належний розгляд заяви позивача про видачу ліцензії. 34. Щодо доводів Позивача про неправомірність відмови судів у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Міністерства фінансів України прийняти рішення про видачу Позивачу ліцензії на випуск і проведення лотерей, Суд погоджується з висновками суду першої інстанції. 35. Кожному гарантується право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт неправомірних дій. 36. Повноваження адміністративного суду визначені у ст. 245 КАС України. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2); 37. Відповідно до ч. 4 цієї статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. 38. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. 39. Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. 40. Позивач звернувся до Відповідача із заявою про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей, тобто з метою реалізації права на підприємницьку діяльність, що гарантовано Конституцією України. Порушеному праву позивача на підприємницьку діяльність, яка ліцензується, кореспондує обов'язок відповідача надати Позивачу відповідну ліцензію за умов, передбачених Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності". 41. Положеннями п. 1 ч. 2 статті 6 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" визначено чіткий алгоритм дій органу ліцензування, а саме орган ліцензування: 1) отримує заяву; 2) розглядає заяву разом з документами, подання яких до органу ліцензування передбачено законом; 3) за результатом розгляду заяви та доданих документів приймає рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмови у видачі ліцензії чи про видачу ліцензії, оформлення, переоформлення та видачу інших документів, що стосуються сфери повноважень органу ліцензування. 42. Тобто передумовою прийняття Відповідачем рішення є не лише отримання заяви Позивача, але й її розгляд. У цій справі розгляд заяви та документів не відбувся, не було встановлено їх належність, зокрема щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів. Тому Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підстав для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення про видачу ліцензії немає. 43. Дана позиція Суду відповідає висновкам, зазначеним в постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справ №826/9727/16.44. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у справі. 45. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 46. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018 у справі №826/9729/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. М. Кравчук суддя Т. О. Анцупова суддя О. П. Стародуб

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 червня 2018 року Київ справа №826/17845/16 адміністративне провадження №К/9901/51314/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гімона М. М., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монсанто Україна" до Державної екологічної інспекції у м. Києві про скасування припису про усунення порушень природоохоронного законодавства за касаційною скаргою Державної екологічної інспекції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Власенкової О. О. від 12 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ісаєнко Ю. А., Земляної Г. В., Мельничука В. П. від 17 квітня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Монсанто Україна" (далі - ТОВ "Монсанто Україна"; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної екологічної інспекції у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить скасувати припис відповідача від 22 липня 2016 року №05/217п. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Монсанто Україна" зазначає, що у силу пункту 3 Порядку подання декларації про відходи та її форми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №118 (далі - Порядок №118), для подання декларації про відходи встановлений строк до 20 лютого року, що настає за звітним, відтак, незаконною є вимога відповідача про подання позивачем такої декларації за 2016 рік до 22 серпня 2016 року. Крім того, вказується, що Закон України "Про відходи" та інші законодавчі акти не містять вимог щодо подання суб'єктом господарювання звіту про інвентаризацію відходів до Державної екологічної інспекції. Безпідставними позивач вважає також вимоги відповідача щодо необхідності облаштування місця для тимчасового складування та зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп на підставі ДСП 2.2.7.029-99, оскільки дія даного акта станом на дату винесення оскаржуваного припису була зупинена. Необґрунтованість вимог відповідача про подання позивачем статистичної звітності мотивовано тим, що позивача не включено до переліку респондентів, які зобов'язані подавати звітність за формою 1-відходи (річна). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправними та скасовано пункти 1, 3-5 припису Державної екологічної інспекції у м. Києві від 22 липня 2016 року №05/217п, а також пункт б/н в частині виконання пунктів 1, 3-5 цього припису. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуваний припис є неправомірним у відповідній частині, що знайшло підтвердження наявними у матеріалах справи доказами. При винесенні рішення суди попередніх інстанцій також взяли до уваги обставини, встановлені у постанові Голосіївського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року у справі №752/11948/16, яка набрала законної сили 17 березня 2017 року, якою визнано протиправною та скасовано постанову Державної екологічної інспекції у м. Києві від 22 липня 2016 року №01038 про накладення адміністративного стягнення за порушення у сфері поводження з відходами, які відповідач зобов'язав позивача усунути у пунктах 1 та 3 оскаржуваного припису. Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Державна екологічна інспекція у м. Києві звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначені рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні адміністративного позову. У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не правильно застосували статті 17, 32, 33 Закону України "Про відходи", якими на суб'єктів господарювання покладено обов'язок визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь небезпечності відходів для навколишнього природного середовища та здоров'я людини; на кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складати спеціальний паспорт, в якому зазначати найменування та код відходів, їх кількісний та якісний склад, походження тощо, чого фактично не було здійснено позивачем, що стало підставою для винесення оскаржуваного припису. Від ТОВ "Монсанто Україна" надійшов відзив на касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у м. Києві, у якому зазначається, що рішення судів попередніх інстанцій є законними, а вимоги касаційної скарги необґрунтованими. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 04 липня 2016 року по 22 липня 2016 року державним інспектором з охорони навколишнього природнього середовища Державної екологічної інспекції у м. Києві Ільченком О. М. проведено планову перевірку дотримання вимог екологічного законодавства ТОВ "Монсанто Україна", за результатами якої складено акт від 22 липня 2016 року №05/521а. Згідно з указаним актом встановлено низку порушень вимог природоохоронного законодавства, а саме: 1) ТОВ "Монсанто Україна" не проведено інвентаризацію відходів. Відповідно до представленого розрахунку показника загального утворення відходів Пзув встановлено на рівні 233,05 умовних одиниць, однак, всупереч вимогам Закону України "Про відходи", ТОВ "Монсанто Україна" не подано декларацію про утворення відходів у 2016 році, що є порушенням статей 17, 27 Закону України "Про відходи", Порядку ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 року №1360 (далі - Порядок №1360), Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 листопада 1999 року №2034 (далі - Порядок №2034), Порядку №118; 2) на підприємстві невірно ведеться первинний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, зберігаються чи утилізуються за формою №1-В, що є порушенням статей 5, 17, 26 Закону України "Про відходи", наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 07 липня 2008 року №342 "Про затвердження типової форми первинної облікової документації №1-ВТ "Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари" та Інструкції щодо її заповнення (далі - НАКАЗ: 3) на підприємстві порушуються вимоги щодо поводження з небезпечними відходами, а саме не облаштовано місце для тимчасового складування та зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп у відповідності до вимог ДсанПіН 2.2.7.029-99, що є порушенням статей 33, 34 Закону України "Про відходи", ДСанПіН 2.2.7.029-99 "Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами та визначення їх класу небезпеки для здоров'я населення"; 4) підприємством не подається статистична звітність щодо поводження з відходами, що є порушенням пункту "г " частини першої статті 17, частини першої статті 26 Закону України "Про відходи", пункту 5 Порядку №2034; 5) підприємством не визначено та не погоджено склад і властивості відходів, що утворюються, ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища, що є порушенням пункту "в " статті 17 Закону України "Про відходи". На підставі указаного акта перевірки винесено оскаржуваний припис від 22 липня 2016 року №05/217п, яким ТОВ "Монсанто Україна" приписано: б/н) до 05 серпня 2016 року видати наказ по підприємству про відповідальних посадових осіб за виконання даного припису, а також розробити план організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків, їх копії надати Державній екологічній інспекції у м. Києві; 1) до 22 серпня 2016 року провести інвентаризацію джерел утворення та видів відходів. Надати звіт про інвентаризацію відходів до Державної екологічної інспекції у м. Києві. На підставі інвентаризації відходів заповнити та подати декларацію про утворення відходів у 2016 році; 2) до 22 серпня 2016 року та постійно з дня підписання припису вести за встановленими нормами первинний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються чи утилізуються за формою №1-Вт; 3) до 22 серпня 2016 року облаштувати місце для тимчасового складування та зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп у відповідності до вимог ДСанПіН 2.2.7.029-99; 4) до 22 серпня 2016 року визначити та погодити склад і властивості відходів, що утворюються, ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища; 5) до 22 серпня 2016 року (щороку в установлені законом терміни) подавати статистичну звітність щодо поводження з відходами. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є неприйнятними з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, чи був оскаржуваний припис Державної екологічної інспекції у м. Києві прийнятий, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, на засадах розумності, безсторонності та пропорційності. Повноваження Державної екологічної інспекції у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про відходи", Положенням про державну екологічну інспекцію в автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04 листопада 2011 року №429 (далі - Положення №429). Так, завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовища, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною (стаття 1 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Відповідно до підпункту 4.2 Положення №429 Інспекція відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Державна екологічна інспекція у м. Києві при проведенні перевірки суб'єкта господарювання у частині дотримання ним вимог природоохоронного законодавства щодо порядку поводження з відходами, діяла у межах покладених на неї законом повноважень. Стосовно наявності підстав для винесення Державною екологічною інспекцією м. Києва оскаржуваного припису, колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 17 Закону України "Про відходи" на суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами покладено низку зобов'язань, зокрема, визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь небезпечності відходів для навколишнього природного середовища та здоров'я людини відповідно до нормативно-правових актів; на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку тощо. Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про відходи" суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких Пзув від 50 до 1000, зобов'язані щороку подавати декларацію про відходи за формою та у порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України. Показник загального утворення відходів (Пзув) - це критерій обсягу утворення відходів, що розраховується за формулою, передбаченою у статті 1 Закону України "Про відходи". Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що зобов'язання суб'єкта господарювання у сфері поводження з відходами обумовлюються показником загального утворення відходів (Пзув). У разі, якщо такий показних знаходиться у межах від 50 до 1000, то зобов'язання суб'єкта господарювання у відповідній сфері обмежується щорічним поданням декларації про відходи. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Пзув ТОВ "Монсанто Україна" дорівнював 233,05, тобто знаходиться у межах допустимої норми, встановленої частиною другою статті 17 Закону України "Про відходи". Відповідно до абзацу другого пункту 3 Порядку №118 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) декларація подається один раз на рік одночасно в паперовій та електронній формі до центру надання адміністративних послуг, який передає її відповідно до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, або через електронну систему здійснення дозвільних процедур у сфері поводження з відходами, порядок функціонування якої визначається Мінприроди, до 20 лютого року, що настає за звітним. Таким чином, нормативно встановлений термін подання декларації про відходи за 2016 рік - до 20 лютого 2017 року. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ТОВ "Монсанто Україна" подало декларацію про відходи за 2015 рік. При цьому, на дату проведення перевірки (з 04 липня 2016 року по 22 липня 2016 року) строк для подання декларації за 2016 рік не настав (до 20 лютого 2017 року). На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у ТОВ "Монсанто Україна" відсутній обов'язок подавати декларацію про відходи за 2016 рік до 22 серпня 2016 року, як це зазначено в оскаржуваному приписі, на підставі чого даний пункт (пункт 1) припису визнано протиправним та скасовано. Стосовно визнання протиправними та скасування судами попередніх інстанцій пунктів 3-5 та б/н припису від 22 липня 2016 року №05/217п колегія суддів зазначає наступне. Так, пункт 3 оскаржуваного припису, відповідно до якого позивача зобов'язано облаштувати місце для тимчасового складування та зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп у відповідності до вимог ДСанПіН 2.2.7.029-99, визнано протиправним та скасовано судами попередніх інстанцій на тій підставі, що ДСанПіН 2.2.7.029-99 станом на дату проведення перевірки втратили чинність. Зокрема, дію ДСанПіН 2.2.7.029-99 зупинено з 16 вересня 2014 року згідно з частиною п'ятою статті 28 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" на підставі рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 15 липня 2014 року №33. Оскільки дія ДСанПіН 2.2.7.029-99 в установленому законом порядку не відновлена, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування пункту 3 оскаржуваного припису. Визначаючи правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права при винесенні рішення судами попередніх інстанцій у частині визнання протиправним та скасування пункту 4 припису від 22 липня 2016 року №05/217п, яким позивача зобов'язано визначити та погодити склад і властивості відходів, колегія суддів зазначає наступне. Законом України від 09 квітня 2014 року №1193-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру", який набув чинності 26 квітня 2014 року, було внесено зміни, зокрема, до статті 17 Закону України "Про відходи", яку було доповнено частиною другою, що зменшила зобов'язання для суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких Пзув від 50 до 1000, обов'язком щороку подавати декларацію про відходи за формою та у порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України. На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що зобов'язання, визначені пунктом "в " частини першої статті 17 Закону України "Про відходи", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не розповсюджувалось на ТОВ "Монсанто Україна", оскільки його Пзув складає 233,05, тобто позивач підпадає під дію частини другої статті 17 Закону України "Про відходи". Також колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій у частині визнання протиправним та скасування пункту 5 оскаржуваного припису, виходячи з наступного. Пунктом "г " частини першої статті 17 Закону України "Про відходи" передбачено, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку. Однак, як було встановлено вище означена правова норма не поширює свою дію на позивача. Крім того, Наказом Державної служби статистики України від 19 серпня 2014 року №243 затверджено форми державних статистичних спостережень із екології, лісового та мисливського господарства, зокрема, форму статистичної звітності відходів №1-відходи (річна). В пункті 2.4. даного наказу вказано, що обов'язок подання форми №1-відходи (річна) поширюється на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичних осіб, діяльність яких пов'язана з утворенням, поводженням з відходами I-IV класів небезпеки, за переліком, визначеним органами державної статистики відповідно до затвердженої методології. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, листом Головного управління статистики у м. Києві від 16 вересня 2016 року №11.1-78/3696-16 визначено, що ТОВ "Монсанто Україна" не включено до сукупності звітуючих одиниць, тому товариство не зобов'язано подавати звіт за формою 1-відходи (річна). Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що позивач на час проведення перевірки не був зобов'язаний подавати статистичну звітність щодо поводження з відходами, та, відповідно, про визнання протиправним та скасування пункту 5 оскаржуваного припису. Стосовно пункту б/н оскаржуваного припису, то суди попередніх інстанцій визнали його протиправним та скасували на тій підставі, що у ньому міститься вимога про видання наказу по підприємству про відповідальних посадових осіб за виконання даного припису, а також про розроблення плану організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків, надання їх копій до Державної екологічної інспекції у м. Києві, тобто дана вимога є похідною від інших вимог, викладених у приписі та визнаних протиправними. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій. Крім того, колегія суддів враховує, що постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 березня 2017 року у справі №752/11948/16, яка набрала законної сили 17 березня 2017 року визнано протиправною та скасовано постанову Державної екологічної інспекції у м. Києві від 22 липня 2016 року №01038. При цьому, порушення, вказані у скасованій постанові, є аналогічними тим порушення, усунути які відповідач зобов'язав позивача у пунктах 1 та 3 оскаржуваного припису. Так, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Таким чином, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, якщо в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, не доказуються при розгляді інших справ. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними та скасування пунктів 1, 3-5 припису Державної екологічної інспекції у м. Києві від 22 липня 2016 року №05/217п, а також пункт б/н в частині виконання пунктів 1, 3-5 цього припису. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржується. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom) ; пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria №38780/02). За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують. Враховуючи, що касаційний суд залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то у силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у місті Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. М. Гімон Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 червня 2018 року м. Київ справа №810/549/15 адміністративне провадження №К/9901/14644/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стародуба О. П., суддів - Коваленко Н. В., Кравчука В. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2016 р. (суддя - Панова Г. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2016 р. (судді - Карпушова О. В., Епель О. В., Аліменко В. О.) за заявою Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Державної фіскальної служби України до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У лютому 2015 року Державна фіскальна служба України звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача фінансових санкцій у вигляді шрафу у загальному розмірі 186956800,16 грн. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2015 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015 р., позов задоволено. Стягнуто з ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" до бюджету штраф у розмірі 186956800,16 грн. 12.03.2015 р. Київським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2016 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 р., частково задоволено заяву Державної фіскальної служби. Видано Державній фіскальній службі України дублікат виконавчого листа в адміністративній справі №810/549/15 щодо стягнення з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (код ЄДРПОУ 37199618) до бюджету штрафу у розмірі 186956800 (сто вісімдесят шість мільйонів дев? ятсот п'ятдесят шість тисяч вісімсот) гривень 16 коп. Продовжено строк пред? явлення до виконання виконавчого листа, виданого Київським окружним адміністративним судом в адміністративній справі №810/549/15 щодо стягнення з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (код ЄДРПОУ 37199618) до бюджету штрафу у розмірі 186956800 (сто вісімдесят шість мільйонів девятсот пятдесят шість тисяч вісімсот) гривень 16 коп., на 45 (сорок п'ять днів), обчислювати вказаний строк з дня набрання ухвалою законної сили. 27.07.2016 р. до суду надійшла заява Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" про визнання виконавчого листа №810/549/15 таким що не підлягає виконанню. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2016 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2016 р., (з врахуванням ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2016 р. про виправлення описки в ухвалі суду від 07.09.2016 р. ) відмовлено у задоволені заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. З такими рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги та додаткових пояснень до неї, відповідач посилався на те, що виконавчий лист у даній справі видано помилково, оскільки постанова Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2015 р. підлягає виконанню в порядку та у спосіб визначений Податковим кодексом України, зокрема статтями 95-99, оскільки кошти, що підлягають стягненню згідно вказаного рішення суду є податковим боргом, а чинним законодавством передбачено окремий порядок примусового виконання судових рішень про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу, органи державної виконавчої служби до якої не залучаються. Крім того посилався на те, що у зв? язку з ухваленням Вищим адміністративним судом України рішення від 13.04.2016 р. про скасування рішень судів попередніх інстанцій якими відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування рішень про застосування фінансових санкцій і направлення справи на новий розгляд, податкові зобов? язання є неузгодженими, що в силу положень ст. 56 Податкового кодексу України виключає обов? язок ДП "Укрспирт" виконання рішення суду про застосування фінансових санкцій ДФС. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Відповідно до частини першої статті 255 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р. ) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Частиною 4 статті 257 КАС України (у вказаній редакції) встановлено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відповідно до частини 1 статті 258 цього Кодексу передбачено, що за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалене, видається один виконавчий лист. Відповідно до частини 2 статті 259 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р. ) суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, або визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Частиною 4 статті 259 цього Кодексу передбачено, що суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Судами встановлено, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2015 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015 р., задоволено позов Державної фіскальної служби України та стягнуто з ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" до бюджету штраф у розмірі 186956800,16 грн. 12.03.2015 р. Київським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист, а 18.03.2016 р. - дублікат виконавчого листа №810/549/15.21.07.2016 р. Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51720887. Вважаючи, що виконавчий лист видано помилково і у нього відсутній обов? язок зі сплати штрафних санкцій, в тому числі в примусовому порядку на підставі виконавчого листа від 12.03.2015 р. та дубліката виконавчого листа від 18.03.2016 р., відповідач звернувся до суду з вказаною заявою. Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив того, що виконавчий лист від 12.03.2015 р. та дублікат виконавчого листа від 18.03.2016 р. не були видані судом помилково, а тому обов? язок боржника, щодо виконання рішення суду станом на день розгляду справи є наявним. Доказів, які б вказували на припинення зобов? язань боржника до суду не надано, а тому відсутні законні підстави для визнання виконавчого листа (дубліката виконавчого листа) таким, що не підлягає виконанню. Доводи відповідача (боржника) щодо того, що вказана у позові сума заборгованості повинна стягуватись податковим органом в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для сплати податкового боргу без видачі виконавчого листа визнані судами безпідставними, як і посилання на неузгодженість податкового боргу. До вказаних висновків суди дійшли з врахуванням того, що на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а також на час видачі виконавчого листа від 12.03.2015 р. борг був узгодженим, відповідачем (боржником) як на стадії розгляду даної справи у суді першої інстанції, так і перегляду рішення суду в апеляційному порядку клопотання про зупинення провадження у зв'язку з оскарженням рішень ДФС України №000291 та №000292 від 11.09.2014 р. до суду не подавалось, з клопотанням про зупинення провадження у справі №810/549/15 до набрання законної сили рішення в адміністративній справі №826/15603/14 Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" звернулось вже на стадії апеляційного оскарження рішення суду про видачу дубліката виконавчого листа, у задоволенні якого ухвалою Київського апеляційного адміністративного від 08.06.2016 суду було відмовлено. З такими висновками судів колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують і є безпідставними. Так, судами встановлено, що виконавчий лист та його дублікат видано судом належному стягувачеві за рішенням, яке набрало законної сили, і яке підлягало примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", підстави вважати такий виконавчий лист виданим помилково, як і доказів припинення з будь-яких причин обов'язку відповідача, не надано, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про відмову у задоволенні заяви. Також безпідставним є посилання відповідача на те, що в даний час рішення про застосування фінансових санцій є неузгодженим, оскільки судові рішення у справі №826/15603/14, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування рішень про застосування фінансових санкцій, скасовані і справу направлено на новий розгляд, оскільки на час постановлення у даній справі рішень про стягнення таких санкцій судові рішення у справі №826/15603/14 були в силі і досліджувались судами під час вирішення справи по суті позовних вимог. Крім того, статтями 257-258 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р. ) передбачено обов'язковість судових рішень та процедуру їх примусового виконання в порядку Закону України "Про виконавче провадження" шляхом видачі виконавчих листів, а тому передбачені Податковим кодексом заходи погашення податкового боргу контролючим органом не можуть свідчити про помилковість видачі виконавчого листа про стягнення фінансових санкцій у даній справі, який до того ж було видано за заявою саме контролюючого органу. Доводи касаційної скарги були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2016 р. - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. СУДДІ: О. П. Стародуб Н. В. Коваленко В. М. Кравчук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 01 лютого 2019 року Київ справа №819/548/13-а адміністративне провадження №К/9901/3602/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року (судді Нос С. П., Яворський І. О., Кухтей Р. В. ) у справі №819/548/13-а за адміністративним позовом Кременецької міжгосподарської шляхово-будівельної пересувної механізованої колони №9 (далі - Підприємство) до Держгеонадра про визнання незаконними та скасування наказу, - ВСТАНОВИВ: У березні 2013 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати незаконним та скасувати наказ від 11 грудня 2012 року №607 в частині анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 12 лютого 1998 року №1241 на видобування вапняків, пісковиків родовища "Соколина гора", наданого Підприємству. Суди встановили, що Західний регіональний територіальний сектор Держгеонадра провів перевірку дотримання вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин, за наслідками якої склав акт від 17 серпня 2012 року №124, згідно з яким встановив, що позивач не виконав припис стосовно переоформлення гірничого відводу та до перевірки не представив план розвитку гірничих робіт на 2011-2012 роки, що є порушенням статті 51 Кодексу України про надра (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - КУпН). Листом від 29 серпня 2012 року Підприємство повідомило, що припис акту перевірки від 23 жовтня 2009 року стосовно переоформлення гірничого відводу не виконано у зв'язку з тим, що згідно з Положенням про порядок надання гірничих відводів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №95, існуючий гірничий відвід переоформляється у випадку зміни власника або назви підприємства. Таких обставин не існує. План розвитку гірничих робіт на 4-ий квартал 2012 року виготовлений і переданий на погодження в управління охорони праці та гірничого нагляду по Тернопільській області. Листом від 09 жовтня 2012 року №23 Підприємство додатково повідомило, що План розвитку гірничих робіт на 4-ий квартал 2012 року виготовлений і погоджений 17 вересня 2012 року Державною інспекцією нагляду в промисловості та за об'єктами підвищеної небезпеки в Тернопільській області. Державна служба геології та надр України наказом від 19 вересня 2012 року №449 зупинила дію спеціального дозволу на користування надрами №1241 від 12 лютого 1998 року на видобування вапняків, пісковиків родовища "Соколина гора" у зв'язку із порушенням надрокористувачем умов користування надрами, передбачених дозволом або угодою про умови користування ділянкою надр; порушенням надрокористувачем вимог законодавства у сфері надрокористування та охорони навколишнього природного середовища. Надрокористувачу надано 21 календарний день з моменту відправлення повідомлення Держгеонадра від 25 вересня 2012 року №8558/01/14-12 для усунення порушень. Листом від 17 грудня 2012 року №11392/01/14-12 позивача повідомлено, що спеціальний дозвіл на користування надрами від 12 лютого 1998 року №1241 на видобування вапняків, пісковиків родовища "Соколина гора", наданий Кременецькій міжгосподарській шляхово-будівельній пересувній механізованій колоні №9, анульовано наказом Державної служби геології та надр України від 11 грудня 2012 року №607 у зв'язку з невжиттям надрокористувачем заходів для усунення причин зупинення дії дозволу в установлений строк. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду з позовом про його скасування. Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 16 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовив повністю. З урахуванням того, що Держгеонадра діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, рішення про анулювання спеціального дозволу є законним та обґрунтованим. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та постановив нове - про задоволення позову. Посилаючись на положення частини третьої статті 26 КУпН, приписи Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 (далі - Порядок №615) встановив порушення Держгеонадра процедури припинення спеціального дозволу на користування надрами. Держгеонадра не погодилося із рішеннями суду апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що перелік підстав для припинення користування надрами, визначений статтею 26 КУпН, не є вичерпним. Тому до спірних правовідносин має бути застосований Порядок №615, який визначає додаткові підстави для припинення права користування надрами. Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке. Повноваження Держгеонадра у спірних правовідносинах визначаються положеннями КУпН та Порядку №615. Відповідно до статті 15 КУпН надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді. Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу (частина перша статті 19 КУпН). Виключно з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами у користувача надр виникають права та обов'язки, передбачені КУпН та Порядком №615. Зі змісту частини другої статті 24 КУпН слідує, що користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції. Статтею 60 цього ж Кодексу встановлено, що державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов'язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України. Згідно з положеннями частини першою статті 61 КУпН державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Відповідно до пункту 22 Порядку №615 дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері здійснення державного гірничого нагляду, епідеміологічного нагляду (спостереження), державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, органів місцевого самоврядування, органів державної фіскальної служби у передбачених тим же пунктом випадках. Із системного аналізу наведених норм права убачається, що Держгеонадра уповноважена здійснювати геологічний контроль суб'єктів господарювання з метою виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. При цьому, Держгеонадра може зупинити дію спеціального дозволу, у тому числі за поданням відповідного центрального органу виконавчої влади. Відповідно до частин першої та другої статті 26 КУпН право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктах 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому, питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку. Об'єднуючою ознакою цих випадків є неналежне використання права, зокрема, використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення строків виконання певних робіт тощо. Відповідно до частини третьої статті 26 зазначеного Кодексу законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами. Зокрема, згідно з Порядком №615 можуть мати місце додаткові підстави для припинення користування надрами, оскільки це передбачено частиною третьою статті 26 КУпН, але не може бути змінено правило, відповідно до якого у разі незгоди користувачів з припиненням права на користування надрами воно може припинятися лише у судовому порядку. Суди попередніх інстанцій встановили, що на час винесення наказу від 11 грудня 2012 року №607 Підприємство як надрокористувач своєї згоди на припинення права користування надрами не надавало. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення органу, який надав надра у користування, про анулювання спеціального дозволу на користування надрами є правильним. Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений і Верховним Судом України у постановах від 25 червня 2011 року у справі №21-36а11, від 19 вересня 2011 року у справі №21-164а11 та від 10 грудня 2013 року у справі №21-450а13 та Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі №802/4846/13-а та від 26 червня 2018 року у справі №802/923/14-а. Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу Держгеонадра слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Гриців судді: Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 червня 2019 року Київ справа №296/3225/17 адміністративне провадження №К/9901/20669/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача -Шишова О. О., суддів: Дашутіна І. В., Яковенка М. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 19 червня 2017 року (головуючий суддя - Драч Ю. І.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Охрімчук І. Г., судді: Капустинський М. М., Моніч Б. С. ) у справі №296/3225/17 за позовом Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Богунського відділу державної виконавчої служби м. Житомир Головного територіального управління у Житомирській області про визнання незаконним дій державного виконавця, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ. 1. Короткий зміст позовних вимог. Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - позивач) звернулося до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом до Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - відповідач), в якому просило: - визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з нього як боржника витрат виконавчого провадження ВП №53312427 від 24.03.2017 року в сумі 150,00 грн. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 19 червня 2017 року, яку було залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року, в задоволенні позову - відмовлено. Відмовляючи в задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходили з необґрунтованості позовних вимог, оскільки постанова державного виконавця від 24.03.2017 року винесена в рамках виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, ґрунтується на вимогах Закону України "Про виконавче провадження", прийняті з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття такого РІШЕННЯ: 3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень). У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконним та необґрунтованим, а тому просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, скаржник вказує, про те, що Пенсійному фонду України не встановлено бюджетне призначення для забезпечення виконання рішень суду про стягнення коштів з Пенсійного фонду України. Таким чином, відсутність бюджетного призначення свідчить про відсутність бюджетного фінансування. Також, скаржник вказує про те, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена в часі. Відповідачем надані заперечення на касаційну скаргу в яких вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника. Відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Клопотання про розгляд справи за участі скаржника не заявлено. ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, 02.02.2015 року Корольовським районним судом м. Житомира видано виконавчий лист у справі №296/6561/14-а за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду в м. Житомирі про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії. Згідно вказаного виконавчого листа зобов'язано Управління пенсійного фонду в м. Житомирі Житомирської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсій відповідно до ст. ст.50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період 21.01.2014 р. з урахуванням проведених виплат. 27.01.2017 року старшим державним виконавцем Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Юрчуком Ю. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53299276.24.03.2017 року старшим державним виконавцем Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Яромовим М. М. винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 150,00 грн. Вважаючи постанову про стягнення з Житомирського ОУПФУ, як боржника у виконавчому провадженні, витрат виконавчого провадження у розмірі 150 гривень протиправною, позивач вернувся до суду з позовом про її скасування. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) 4.Конституція України Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. 5. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 8 Закону №1404-VIII реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України. Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Статтею 42 Закону №1404-VIII визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. 6. Наказ Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5 "Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження" (далі - НАКАЗ: Відповідно до частин першої, другої та дев'ятої розділу І Наказу №2830/5, до видів витрат виконавчого провадження відносяться: виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки) ; послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку; послуги за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону №1404 плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження. Відповідно до частин першої, другої розділу ІІ Наказу №2830/5 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта". Згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2016 року №3917/5 "Про встановлення розмірів плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями" з 5 січня 2017 року плата за користування системою становить 51 гривень за кожне відкрите виконавче провадження. IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що витрати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження заявлені відповідачем правомірно, натомість позивач не надав суду доказів добровільного виконання судового рішення до моменту звернення стягувача до відповідача. Закон України "Про виконавче провадження" не покладає на державного або приватного виконавця обов'язок документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Житомирської ОУПФУ. Верховний Суд не приймає до уваги доводи скаржника з приводу того, що пенсія є періодичним платежем, а в силу п. 1 ч. 5 ст. 27 Закону №1404 виконавчий збір за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів не стягується, оскільки скаржник помилково ототожнює поняття "виконавчий збір" із "витратами виконавчого провадження". Суд звертає увагу, що витрати виконавчого провадження це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника, безвідносно до того чи виконано рішення боржником у добровільному порядку. В даному випадку розмір розрахунків витрат на виконавче провадження скаржником не оспорюється. Твердження скаржника щодо відсутності бюджетного фінансування для проведення виплат у розмірі, визначеному судовим рішення, що, на думку останнього, свідчить про існування поважних причин для невиконання такого рішення, не може свідчити про протиправність оскаржуваної постанови. Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у справі, якими доводи скаржника відхилено. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходила з того, що всі обґрунтування сторін були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції в касаційній скарзі не зазначено. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Керуючись статтями 341, 343, п.1ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення. Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 19 червня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач О. О. Шишов судді І. В. Дашутін М. М. Яковенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 27 листопада 2019 року Київ справа №676/6116/16-а адміністративне провадження №К/9901/3008/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А. В., суддів - Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №676/6116/16-а за позовом Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області до Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_1, про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Полотнянка Ю. П., суддів: Драчук Т. О., Загороднюка А. Г. ), - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Кам'янець-Подільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області звернулось в суд з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції Хмельницької області з позовом про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.12.2016, у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду. Представник позивача в суді, змінивши позовні вимоги, просив зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області закінчити виконавче провадження №53017582 від 01.12.2016, у зв'язку з виконанням рішення суду 676/5021/14-а від 17.07.2014 на користь ОСОБА_1 - в повному обсязі. 2. Позов обґрунтовано тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції у Хмельницькій області перебуває виконавчий лист по справі за №676/5021/14-а, виданий Кам'янець-Подільським міськрайонним судом 17.11.2014 про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Кам'янці-Подільському та Кам'янець-Подільському районі здійснювати виплату нарахованої пенсії ОСОБА_1 у визначеному розмірі 4553,68 грн., починаючи з 01 травня 2014 року, згідно довідок за №84 від 28.02.1997, виданої МП "Імпекс" та за №103-2 від 17.03.2007, виданої МП "Концесія". 3.07 грудня 2016 року на адресу Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження №53017582 від 01.12.2016, винесена старшим державним виконавцем Ніколовим А. В., з виконання вказаного виконавчого документу. 4.15 лютого 2017 року на адресу управління ДВС ГТУЮ в Хмельницькій області управлінням направлено заяву про закінчення виконавчого провадження №53017582, у зв'язку з виконанням рішення суду по справі за №676/5021/14-а від 17.07.2014.5.23 лютого 2017 року на адресу управління надійшла постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС України ГТУЮ в Хмельницькій області від 23.02.2017 про накладення штрафу за невиконання рішення суду в розмірі 5100,00 гривень. 6. Вважають, що рішення суду виконано, оскільки ОСОБА_1 перебуває на пенсійному забезпеченні, починаючи з серпня 2005 року, згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення "- спочатку, як учасник бойових дій, а згодом, як інвалід війни другої групи інвалідності. За документами пенсійної справи страховий стаж стягувача становить 38 років 4 місяці 22 дні. Заробіток для обчислення пенсії ОСОБА_1 врахований за період роботи з 1992 року по 30.06.1996, згідно довідок про заробітну плату, в тому числі, довідок про заробітну плату, виданих МП "Концесія", МП "Імпекс" та ВАТ "ВКФ-Хмельницькнафтопродукти". Короткий зміст рішення суду першої інстанції 7. Постановою Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 липня 2017 року в позові Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області до Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_1, про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області закінчити виконавчого провадження №53017582 від 01.12.2016, у зв'язку з виконанням рішення суду від 17.07.2014, на користь ОСОБА_1 - відмовлено. 8. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державним виконавцем правомірно було відкрите виконавче провадження, яке, в разі його невиконання, не може бути закінченим, оскільки рішення суду не виконується позивачем і тому, позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача закінчити виконавче провадження, у зв'язку із виконанням рішення суду, задоволенню не підлягають. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 9. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області задоволено повністю. Постанову Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 липня 2017 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області задоволено повністю. Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області закінчити виконавче провадження №53017582 від 01.12.2016, в зв'язку з виконанням рішення суду по справі №676/5021/14-а від 17.07.2014 на користь ОСОБА_1.10. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового РІШЕННЯ: Зокрема судом встановлено, що судове рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області у справі №676/5021/14-а від 17.07.2014 було виконано, позивачем здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та визначено її розмір сумі 4577,73 грн., з врахуванням довідок №84, №103-2 та виплатив різницю, що об'єктивно підтверджується розпорядженням №865739 від 06.10.2014 та протоколом від 11.11.2014. Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції звернула увагу, що в судовому рішенні від 17.07.2014 року не міститься заборона управління ПФУ у м. Кам'янці-Подільському та Кам'янець-Подільському районі на перерахунок пенсії в сторону збільшення чи зменшення за наявності законних підстав та не визначено період виплати пенсії саме у розмірі 4553,68 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї 11.29 листопада 2017 року ОСОБА_1 (касатор) подав касаційну скаргу, в якій просить: Скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року та залишити в силі постанову Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 липня 2017 року. У касаційній скарзі не заявлено жодних клопотань. 12.06 лютого 2018 року Кам'янець-Подільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року - без змін. У відзиві на касаційну скаргу не заявлено жодних клопотань. Рух адміністративної справи у суді касаційної інстанції 13. Ухвалою Верховного Суду від 18.01.18 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2019 для розгляду справи №819/555/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А. В., суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М. Ухвалою Верховного Суду від 26.11.2019 справу прийнято до провадження колегією суддів та призначено її до розгляду в попередньому засіданні. II. АРГУМЕНТИ СТОРІН 14. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. 15. Зокрема ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та дійшов висновку, що дійсно пенсія в розмірі 4553,68 грн йому не виплачується, а суд апеляційної інстанції помилково встановив, що рішення суду виконано. 16. У відзиві на касаційну скаргу Кам'янець-Подільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області вказує, що станом на сьогодні, Кам'янець-Подільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області продовжує здійснювати виплату нарахованої пенсії ОСОБА_1 згідно довідки МП "Імпекс" №84 від 28.02.1997 та довідки МП "Концесія" №103-2 від 17.03.2007, враховуючи нові відомості довідки архівного відділу Хмельницької міської ради №0407/32 від 03.10.2014 про стаж та заробітну плату ОСОБА_1 за час роботи на ВАТ "ВКФ Хмельницькнафтопродукти". Отже рішення суду по справі №676/5021/14-а від 17.07.2014 про зобов'язання позивача здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 виконано управлінням добровільно ще у 2014 році. IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 17. Судом апеляційної інстанції встановлено, що дотримуючись порядку при виконанні рішення по справі №676/5021/14-а від 17.11.2014 Кам'янець-Подільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Хмельницької області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 - на основі довідки №84 від 28.02.1997, виданої МП "Імпекс" та довідки №103-2 від 17.03.2007, виданої МП "Концесія", починаючи з 01.05.2014.18. Згідно протоколу Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області від 11.11.2014 ОСОБА_1 здійснено доплату в розмірі 9358,14 грн. за рішенням суду. 19. З листопада 2014 року, до проведеного перерахунку за рішенням суду управлінням Пенсійного фонду було враховано акт зустрічної перевірки достовірності видачі документів про стаж та заробітну плату для призначення (перерахунку) пенсії №3500 від 09.09.2014, виданих ВАТ "ВКФ-Хмельницькнафтопродукти". 20. Проведеною перевіркою було виявлено розбіжності в довідці №121 ВАТ "ВКФ-Хмельницькнафтопродукти" від 08.07.2005, наданої до управління для призначення пенсії стягувачу, з новою довідкою №0407/32 від 03.10.2014, видану архівним відділом Хмельницької міської ради, за період з січня 1992 року по грудень 1996 року включно, що призвело до перерахунку розміру пенсії. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 21. Конституція України від 28 червня 1996 року 21.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 22. Закон України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 22.1. Відповідно до ст. 1 Закону №606-ХІV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - РІШЕННЯ: 22.2. Частиною 1 статті 6 Закону №606-ХІV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. 22.3. Пунктом 1 статті 19 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання РІШЕННЯ: 22.4. Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. 22.5. Згідно ст. 43 Закону №606-ХІV, перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі витрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюються за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та іншими документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 23. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з таких міркувань. 24. Ухвалами Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 по справі №676/7089/15-а, від 26.01.2017 по справі №676/3427/16-а залишено без змін постанови суду першої інстанції про скасування постанов старшого державного виконавця відділу примусового виконання управління ДВС Головного управління юстиції Вінницької області Ніколова А. В. про накладення на управління ПФУ у м. Кам'янці-Подільському та Кам'янець-Подільському районі штрафів за невиконання рішення суду по справі №676/5021/14-а від 17.07.2014, з мотивів добровільного виконання вказаного рішення суду. 25. Відповідач заперечує виконання рішення суду, так як позивач не виплачує по даний час пенсію ОСОБА_1 в розмірі 4553, 68 грн. з 01.05.2014, згідно довідок №84 та №103-2, які зазначені у рішенні суду. 26. Колегія суддів апеляційної інстанції правильно оцінила вказані заперечення та не прийняла їх до уваги, оскільки позивач виконав рішення суду, перерахував пенсію та визначив розмір пенсії у сумі 4577,73 грн., з врахуванням довідок №84, №103-2 та виплатив різницю, що об'єктивно підтверджується розпорядженням №865739 від 06.10.2014 та протоколом від 11.11.2014.27. Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції правильно звернула увагу, що в судовому рішенні від 17.07.2014 не міститься заборона управління ПФУ у м. Кам'янці-Подільському та Кам'янець-Подільському районі на перерахунок пенсії в сторону збільшення чи зменшення за наявності законних підстав та не визначено період виплати пенсії саме у розмірі 4553,68 гривень. 28. В подальшому, після виявлених розбіжностей та їх усунення, у довідці ВАТ "ВКФ-Хмельницькнафтопродукти" №121 від 08.07.2005, оцінка якій не надавалась судом у рішенні від 17.07.2014, відповідно до вимог закону було проведено перерахунок, в результаті якого зменшився розмір пенсії ОСОБА_1 до суми 3579,71 гривень. 29. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вказані дії відповідачем помилково було оцінено як невиконання рішення суду. 30. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі. 31. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 32. Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 33. Згідно статті 351 підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 34. З урахуванням викладеного, Верховний суддійшов висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. 35. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. 2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. суддя-доповідач Жук А. В. судді Мартинюк Н. М. Мельник-Томенко Ж. М.

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 20 червня 2018 року справа №802/2054/17-а адміністративне провадження №К/9901/47467/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників позивача - Дяка В. І. за законом, відповідача - Тимошевської Ю. Й. за дов. від 08 лютого 2018 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Поділля Дар" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у складі судді Томчука А. В. та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів Сушка О. О., Залімського І. Г., Смілянця Е. С. у справі №802/2054/17-а за позовом Приватного підприємства "Поділля Дар" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки, визнання протиправним та скасування наказу, УСТАНОВИВ: У листопаді 2017 року Приватне підприємство "Поділля Дар" (далі - Підприємство, позивач у справі) звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними дій податкового органу щодо проведення перевірки, визнання протиправним та скасування наказу від 03 листопада 2017 року №3522, з мотивів безпідставності його прийняття. 12 грудня 2017 року Вінницький окружний адміністративний суд постановою, адміністративний позов задовольнив частково, визнав протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки на Приватному підприємстві "Поділля Дар" згідно направлення на перевірку від 09 листопада 2017 року №2348. В решті позовних вимог відмовив. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції висновувався на правомірності наказу податкового органу від 03 листопада 2017 року №3522 з огляду на наявність підстав для призначення та проведення позапланової виїзної документальної перевірки Підприємства. Однак цим судом досліджено направлення від 09 листопада 2017 року №2348 та встановлено його невідповідність обов'язковим вимогам, визначеним пунктом 81.1. статті 81 Податкового кодексу України, зокрема направлення не містить номеру наказу про проведення відповідної перевірки та його дати (відсутні реквізити наказу), що обумовило задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій податкового органу щодо проведення перевірки. 28 лютого 2018 року Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою скасував постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року в частині визнання протиправними дій Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області щодо проведення перевірки на Приватному підприємстві "Поділля Дар" згідно направлення на перевірку від 09 листопада 2017 року №2348 та прийняв у цій частині нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовив. Решту постанови залишив без змін. У квітні 2018 року Підприємством подано касаційну скаргу, в якій позивач, вказав на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, не надання належної оцінки обставинам справи, що призвело до прийняття неправильного рішення, просив скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В касаційній скарзі позивач зазначає про невідповідність запиту про надання інформації нормам Податкового кодексу України, оскільки він не утримує факти порушення Підприємством норм законодавства, в чому вони полягають та чим підтверджуються. Вказує на той факт, що позивачем листом від 31 липня 2017 року на запит податкового органу вже надавались пояснення і документи по взаємовідносинам з СВК "Гірниківський" по цьому ж періоду, проте судами цим фактам не надано жодної оцінки. Позивач також зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих Підприємством. Доводами касаційної скарги позивач вказує на ненадання судами оцінки тому факту, що перевірка розпочалась 09 листопада 2017 року, в той час як Наказ на її проведення та направлення вручено позивачу на день пізніше - 10 листопада 2017 року. 01 червня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив податкового органу, в якому відповідач просить в задоволенні касаційної скарги позивача відмовити, постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши постанови судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають частково. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. 15 серпня 2017 року на адресу позивача надійшов письмовий запит відповідача від 09 серпня 2017 року за №2800/10/02-32-14-15 "Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень)". За змістом останнього відповідачем з метою перевірки достовірності декларування даних податкового кредиту по взаємовідносинам із СВК Гірниківський" (код ЄДРПОУ 00853091), запропоновано позивачу протягом п'ятнадцяти робочих днів від дати отримання запиту надати інформацію (пояснення та їх документальні підтвердження) з приводу фактів, що свідчать про недостовірність визначення позивачем даних податкового кредиту на суму податку на додану вартість 214001,02 грн за травень 2017 року та 87802,70 грн за червень 2017 року, що міститься у податковій декларації з податку на додану вартість за травень, червень 2017 року по взаємовідносинах з СВК "Гірниківський". Окремо зазначено, що ненадання платником податків пояснень та їх документальних підтверджень протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня отримання запиту відповідно до підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України є підставою для призначення та проведення документальної позапланової перевірки такого платника податків. 01 вересня 2017 року позивачем надано письмову відповідь на запит відповідача, зі змісту якої платник податків повідомив, що на його думку, у запиті відсутні законні підстави щодо отримання засвідчених копій документів позивача, що підтверджують операції по господарських відносинах з зазначеними контрагентами за відповідні періоди і тому запит залишено без задоволення. Додатково позивач вказував, що у разі, коли запит складено з порушенням вимог, визначених у пунктах 9 і 10 Порядку №1245 суб'єкт інформаційних відносин звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит. 03 листопада 2017 року відповідач з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з СВК "Гірниківський" (код ЄДРПОУ 00853091) за травень, червень 2017 року, керуючись статтею 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України прийняв наказ №3522 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з 09 листопада 2017 року тривалістю 5 робочих днів. На підставі вказаного наказу видано направлення на перевірку від 09 листопада 2017 року №2348. Отримання податкової інформації контролюючими органами служби регламентується статтею 73 Податкового кодексу України, Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1245 (далі - Порядок №1245). Пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків. Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об'єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження. Судами попередніх інстанцій установлено, що запит податкового органу відповідає вимогам, визначеним статтею 73 Податкового кодексу України, він містить обґрунтовані підстави для його надіслання, у ньому зазначені порушення, допущені позивачем (пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підпунктів 2.1, 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року), із зазначенням інформації, яка це підтверджує, зокрема періоди та суми податку на додану вартість за травень та червень 2017 року, що містяться у податкових деклараціях. Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом. Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав у податкового органу для призначення документальної позапланової перевірки Підприємства на підставі підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та правомірність спірного Наказу. Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Згідно з підпунктом 78.1.4. пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Отже, обов'язковою передумовою здійснення документальної перевірки позивача є направлення письмового запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження. Відповідно до підпункту 16.1.5, підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством, подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання. Згідно з пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Виходячи з аналізу наведених правових норм, документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника органу державної податкової служби та за наявності підстав для її проведення. За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав у податкового органу на призначення перевірки позивача, оскільки досліджені при розгляді справи в судах попередніх інстанцій запит податкового органу, наказ про проведення перевірки відповідають вимогам, встановленим вищенаведеними нормами Податкового кодексу України, а також встановлений факт ненадання Товариством відповідної інформації на письмовий запит податкового органу у передбачений законодавством строк. Суд також вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, якими спростовані доводи суду першої інстанції щодо протиправності дій податкового органу по проведенню перевірки з огляду на відсутність у направленні на перевірку номеру та дати Наказу. З аналізу положень підпункту 81.1 статті 81 Податкового органу України висновується, що єдиною підставою визнання направлення недійсним є відсутність підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу. Направлення на перевірку по своїй правовій природі є наслідком реалізації Наказу про проведення перевірки та не впливає на його правомірність та як доказ оцінюється за загальними правилами. Відтак, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наказ про проведення перевірки прийнятий податковим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, доводи касаційної скарги в цій частині висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки, внаслідок чого рішення судів попередніх інстанцій залишаються без змін в цій частині. Доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що перевірка розпочалась 09 листопада 2017 року, в той час як Наказ на її проведення та направлення вручено позивачу на день пізніше - 10 листопада 2017 року, які також були заявлені в адміністративному позові та апеляційній скарзі, залишені поза увагою судів попередніх інстанцій, ці факти під час розгляду справи судами не встановлювалися та не оцінені з точки зору правових наслідків таких дій податкового органу, чи є вони самостійною підставою для визнання дій відповідача щодо проведення перевірки протиправними. Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відтак, наявні підстави для скасування судового рішення в частині з направленням справи на новий розгляд. Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи щодо позовних вимог про протиправність дій податкового органу про проведення перевірки, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази. Відповідно до частини четвертої цієї статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, пунктом 1 частини 2, частини 4 статті 353, статтями 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного підприємства "Поділля Дар" задовольнити частково. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у справі №802/2054/17-а скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області щодо проведення перевірки, скерувавши справу в цій частині на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду. В іншій частині постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі №802/2054/17-а в частині залишеній без змін постановою суду апеляційної інстанції - залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 серпня 2018 року Київ справа №367/1378/16-а адміністративне провадження №К/9901/44874/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Шевченка Станіслава Сергійовича в інтересах ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року у складі колегії суддів Кобаля М. І., Епель О. В., Карпушової О. В. у справі №367/1378/16-а за позовом ОСОБА_2 до Житомирської митниці Державної фіскальної служби, третя особа Відділ державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції у Київській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: У лютому 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Житомирської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову №0335/101110300/2015 від 17 грудня 2015 року, якою його визнано винним у порушенні митних правил, передбачених частиною третьою статті 470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на суму 8500 грн, а також зобов'язати митний орган закрити адміністративні справи №0335/1011103000/2015 та №0336/1011103000/2015, у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Позов мотивований тим, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснено з порушенням процедури, зокрема без його повідомлення та участі, відтак спірна постанова є протиправною. Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 6 червня 2017 року позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано постанову в справах про порушення митних правил №0335/101110300/2015,0336/101110300/2015 від 17 грудня 2015 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн. В решті позову відмовлено. Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що митним органом порушена процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема її розгляд здійснено без належного повідомлення позивача. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року постанову Ірпінського міського суду Київської області від 06 червня 2017 року скасовано, в позові відмовлено. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення порушена не була, оскільки позивач був належним чином повідомлений. У березні 2018 року позивачем подана касаційна скарга на судове рішення суду апеляційної інстанції, 28 листопада 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Швед Е. Ю.) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №367/1378/16-а з суду першої інстанції. 22 березня 2018 року справу №367/1378/16-а передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року). У касаційній скарзі позивач доводить, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що відповідач порушив процедуру притягнення його до адміністративної відповідальності і розглянув справу про адміністративне правопорушення у його відсутність та без належного повідомлення, їх порушенням встановленого статтею 525 Митного кодексу України строку. Доводить, що поза увагою суду залишились обставини щодо фактичного ввезення ним лише одного, а не двох, як це твердить відповідач, транспортних засобів. З посиланням на пункт "б" частини десятої статті 374 Митного кодексу України, доводить неможливість повторного ввезення транспортного засобу в режимі транзиту без попереднього вивезення раніше ввезеного в цьому ж режимі іншого транспортного засобу. Доводить, що інкриміноване йому правопорушення не є триваючим, відтак в будь-якому разі строк притягнення його до відповідальності сплинув на момент винесення спірної постанови. Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне. 18 вересня 2015 року о 01 год. 29 хв. в пункті пропуску "Виступовичі" митного поста "Північний" Житомирської митниці Державної фіскальної служби при проведенні прикордонно-митного контролю легкового автомобіля марки "VW Passat" встановлено, що пасажиром, який слідував у зазначеному автомобілі - позивачем на митну територію України через пункт пропуску "Нові Яриловичі" Чернігівської митниці і пункт пропуску "Ягодин" Волинської митниці в митному режимі "транзит" ввезено 22 жовтня 2012 року автомобіль марки "КІА СARNIVAL", номер кузова НОМЕР_1, та 19 вересня 2014 року - автомобіль марки "SKODA OCTAVIA", номер кузова НОМЕР_2. В ході митного розслідування встановлено, що позивач порушив вимоги статті 95 Митного кодексу України, а саме перевищив строк доставки транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, до митного органу призначення більш ніж на десять діб. 18 вересня 2015 року митним органом складено протоколи про порушення митних правил №0335/101110300/2015 (щодо "SKODA OCTAVIA", номер кузова НОМЕР_2) та №0336/101110300/2015 (щодо "КІА СARNIVAL", номер кузова НОМЕР_1) у присутності позивача, який відмовився від їх отримання. Вказані протоколи із зазначенням дати розгляду справи про порушення митних правил - 16 жовтня 2015 року - скеровані на адресу позивача рекомендованими листами із повідомленням про вручення. В матеріалах справи містяться зворотні повідомлення, з яких вбачається, що відповідні листи, скеровані митним органом на адресу позивача, повернулись у зв'язку з закінченням терміну зберігання. Крім того, листом відповідача №778/щ/06-70-26 від 17 жовтня 2015 року позивача повідомлено про перенесення розгляду справи 0335-0336/101110300/2015 про порушення митних правил на 17 грудня 2015 року о 10 год, про що позивача також повідомлено рекомендованим листом із повідомленням про вручення (в матеріалах справи наявне зворотне повідомлення із зазначенням повернення листа у зв'язку зі спливом терміну зберігання). В касаційній скарзі представник позивача вказує, що вказані докази направлення позивачу відповідних повідомлень надані відповідачем лише під час апеляційного розгляду, через що вони не можуть бути взяті до уваги. Наведені доводи представника позивача Суд відхиляє з огляду на положення частин другої та третьої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо дослідження доказів і встановлення обставин справи. Постановою посадової особи митного органу в справах про порушення митних правил №0335/101110300/2015 та №0336/101110300/2015 від 17 грудня 2015 року позивача визнано винним у вчиненні порушень митних правил, передбачених частиною третьою статті 470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 8 500 грн. За змістом частини четвертої статті 526 Митного кодексу України справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи. Зазначена норма кореспондується з частиною другою статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суд не вбачає підстав не враховувати наявні в матеріалах справи докази належного сповіщення позивача про призначення справи про порушення митних правил до розгляду. Таким чином, Суд вважає, що в цій частині процедуру розгляду справи про порушення митних правил порушено не було, оскільки матеріали справи свідчать про факт належного повідомлення позивача про заплановані дати розгляду справи про адміністративне правопорушення, інкриміноване йому. Разом з тим, спірним між сторонами є факт вчинення правопорушення, його склад (об'єктивна та суб'єктивна сторона), а також процедура в частині винесення однієї постанови за результатом розгляду двох справ про порушення митних правил. Так, позивач стверджує, що ним було ввезено лише один автомобіль 2014 року, а не обидва (2012 та 2014 роки), які зазначені в протоколах про порушення митних правил від 18 вересня 2015 року. Крім того, митний орган безпідставно та необґрунтовано виніс одну постанову за результатами розгляду двох справ про порушення митних правил. Відповідно до статті 488 Митного кодексу України провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил. В матеріалах справи наявні два протоколи про порушення митних правил позивачем, а також матеріали двох адміністративних справ відповідно: №0335/101110300/2015 та №0336/101110300/2015. За змістом статей 524, 527 Митного кодексу України справа про порушення митних правил розглядається за місцезнаходженням органу доходів і зборів, посадові особи якого здійснювали провадження у цій справі; у справі про порушення митних правил орган доходів і зборів або суд (суддя), що розглядає справу, виносить одну з таких постанов: 1) про проведення додаткової перевірки; 2) про накладення адміністративного стягнення; 3) про закриття провадження у справі. Сукупний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що розгляд кожної окремої справи про порушення митних правил повинен завершуватись прийняттям митним органом однієї з визначених законом постанов. Судами попередніх інстанцій не встановлено та не надано правової оцінки тій обставині, що в результаті розгляду двох справ про порушення митних правил відповідачем було винесено одну постанову, не оцінено, яким чином ця обставина впливає на дотримання відповідачем вимог законодавства при прийнятті спірного рішення, не встановлено наявність складу інкримінованого позивачу правопорушення (зокрема об'єктивну сторону). Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає. Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу адвоката Шевченка Станіслава Сергійовича в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 6 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року у справі №367/1378/16-а скасувати. Адміністративну справу №367/1378/16-а направити на новий розгляд до Ірпінського міського суду Київської області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 вересня 2019 року Київ справа №819/198/17 адміністративне провадження №К/9901/15728/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Шарапи В. М., суддів: Бевзенка В. М., Жука А. В., за участю: секретаря судового засідання Корецького І. О., позивача: представника Ступак Д. В., відповідача: представник не з'явився, скаржника: не з'явився, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.04.2017 від 14.04.2017 у складі колегії суддів: Подлісної І. М. (головуючий), Дерех Н. В., Ходачкевич Н. І. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 у складі колегії суддів: Попка Я. С. (головуючий), Хобор Р. Б., Сеника Р. П. у справі №819/198/17 за позовом Прокуратури Тернопільської області до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: 1. Прокуратура Тернопільської області (надалі - Прокуратура) звернулася до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - Департамент) про скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання Департаменту Рагімової А. Н. від 02.02.2017 у виконавчому провадженні №52876084.2. У судовому засіданні 11.04.2017 Тернопільським окружним адміністративним судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови суду, якою позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання Департаменту Рагімової А. Н. від 02.02.2017 про накладення штрафу у виконавчому провадженні №52876084.3. Повний текст постанови Тернопільського окружного адміністративного суду датовано 14.04.2017.4. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.04.2017 залишено без змін. 5. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено: 5.1. Наказом прокурора Тернопільської області від 03.12.2015 №1119-к ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1) звільнено з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Прокуратури. 5.2. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 у справі №826/1837/16 вказаний наказ скасовано та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації Прокуратури з 04.12.2015.5.3.12.07.2016 Львівським апеляційним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №819/3567/15/876/1837/16.5.4. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 у справі №826/1837/16 виправлено описку, допущену в постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016, постановлено, що п'ятий абзац резолютивної частини даної постанови суду слід читати в наступній редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури з 04.12.2015". 5.5. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 у справі №826/1837/16 задоволено заяву Прокуратури та роз'яснено, що ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури з 04.12.2015.5.6. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 у справі №826/1837/16 у задоволенні заяви Прокуратури про роз'яснення постанови від 12.07.2016 та ухвали від 27.09.2016 Львівського апеляційного адміністративного суду відмовлено. 5.7. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Рагімової А. Н. від 14.11.2016 відкрито виконавче провадження ВП №52876084 з виконання виконавчого листа №819/3567/15/876/1837/16, виданого Львівським апеляційним адміністративним судом 12.07.2016.5.8. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Рагімовою А. Н. від 27.12.2016 у виконавчому провадженні №52876084 за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк судового рішення на боржника - Прокуратуру, накладено штраф у розмірі 5100,00 грн. 5.9. Наказом в. о. прокурора Тернопільської області від 13.01.2017 №23к старшого радника юстиції ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Прокуратури з 04.12.2015, про що державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Рагімову А. Н. повідомлено листом Прокуратури від 13.01.2017 листом №11/55 вих.17.5.10. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Рагімовою А. Н. від 02.02.2017 у виконавчому провадженні №52876084 за повторне невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк судового рішення на боржника - Прокуратуру, накладено штраф у розмірі 10200,00 грн. 6. Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що позивач, фактично, виконав судове рішення у справі №826/1837/16, а незгода стягувача з наказом про поновлення його на певній посаді, не є свідченням невиконання боржником відповідного судового рішення. Крім того, суди зазначили, що станом на час винесення оспорюваної постанови, попередню постанову про накладення штрафу від 27.12.2016 у виконавчому провадженні №52876084 Прокуратурою оскаржено у судовому порядку і тому у державного виконавця не було підстав стверджувати про повторне невиконання боржником судового РІШЕННЯ: Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: 7. ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.04.2017 і від 14.04.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017, в якій просить їх скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. 7.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень неправильно застосовані норми матеріального права і допущені порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин норми статей 8, 124 та 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) і 1 Протоколу до Конвенції та практику Європейського Суду з прав людини. Також, скаржник посилається на протиправність видачі Прокуратурою наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді, що не передбачена штатним розписом і кошторисом бюджетної установи, у зв'язку з чим, на його думку, належного виконання судового рішення у справі №826/1837/16 не відбулось. 7.2. Окрім того, скаржник наголошує на підписанні позовної заяви від імені Прокуратури неуповноваженою особою, а саме, заступником прокурора Тернопільської області Галицьким О. В., який не може вважатись керівником Прокуратури у розумінні приписів статті 11 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (надалі - Закон №1697-VII). 8. Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 8.1. На обґрунтування відзиву позивач зазначає, що оскаржувані судові рішення постановлені на основі правильного застосування норм матеріального права, а також з дотриманням норм процесуального права, тому підстави для їх скасування відсутні. 8.2. Що стосується доводів касаційної скарги з приводу відсутності у заступника прокурора Тернопільської області Галицького О. В. повноважень на підписання позовної заяви від імені Прокуратури, то позивач зазначив, що відповідні повноваження передбачені частиною 1 статті 24 Закону №1697-VII і пунктом 1.13 Регламенту Прокуратури, що затверджений наказом прокурора Тернопільської області від 12.02.2014 №61 (надалі - Регламент). МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції: 9.15.07.2015 набрав чинності Закон №1697-VII, окрім норм, визначених у пункті 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" цього Закону. 10. Відповідно до частин 1-2 статті 10 Закону №1697-VII (в редакції чинній на момент подання позовної заяви, надалі - відповідна редакція), у системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Регіональну прокуратуру очолює керівник регіональної прокуратури - прокурор області, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, який має першого заступника та не більше трьох заступників. 11. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону №1697-VII у відповідній редакції, керівник регіональної прокуратури представляє регіональну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями. 12. Частиною 3 цієї статті у відповідній редакції передбачено, що у разі відсутності керівника регіональної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника регіональної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника регіональної прокуратури. 13. Таким чином, за загальним правилом, повноваження щодо здійснення представництва регіональної прокуратури у відносинах з органами державної влади надані її керівнику і лише в разі відсутності останнього такі повноваження може виконувати перший заступник, а у разі відсутності першого заступника - один із заступників, відповідно. 14. Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, позовну заяву Прокуратури було подано до Тернопільського окружного адміністративного суду 09.02.2017 та підписано від імені позивача заступником прокурора Галицьким О. 15. За приписами частин 1, 7 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час подання позову до суду і прийняття оскаржуваних судових рішень, надалі - КАС України), сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника. Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом. 16. Системний аналіз наведених норм Закону №1697-VII у відповідній редакції та КАС України, дає підстави для висновку, що заступник прокурора Тернопільської області був уповноважений підписувати позовну заяву Прокуратури лише у разі відсутності на дату її підписання і подання прокурора Тернопільської області та його першого заступника. Проте, доказів відсутності 09.02.2017 прокурора Тернопільської області та його першого заступника позивачем не надано. 17. Доводи позивача з приводу наявності у заступника прокурора Тернопільської області Галицького О. В. повноважень підписувати позовну заяву від імені Прокуратури з підстав, передбачених частиною 1 статті 24 Закону №1697-VII і пунктом 1.13 Регламенту, слід відхилити. 18. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 2 Закону №1697-VII у відповідній редакції, на прокуратуру покладається функція щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом. 19. Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій закріплені у розділі IV Закону №1697-VII у відповідній редакції, до якого включено статтю 24, на яку позивач посилається в обґрунтування наявності у заступника прокурора Тернопільської області Галицького О. В. повноважень на підписання позовної заяви від імені Прокуратури. 20. Згідно з частинами 1, 4 статті 23 Закону №1697-VII у відповідній редакції, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. 21. Частиною 1 статті 24 Закону №1697-VII у відповідній редакції, що регулює особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді, визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам. 22. Частиною 7 цієї статті у відповідній редакції встановлено, що повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством. 23. За приписами частини 2 статті 60 КАС України, з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в адміністративному суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання адміністративному суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 108 цього Кодексу. 24. Відтак, закріплені частиною 1 статті 24 Закону №1697-VII повноваження щодо підписання заступником керівника регіональної прокуратури, у тому числі, позовної заяви повинні реалізуватись у чітко визначених законодавством випадках, а саме, у разі здійснення таким органом прокуратури представництва інтересів громадянина або держави в суді. 25. Натомість, позовна заява в межах даної справи була подана на захист прав, свобод та інтересів Прокуратури, як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання Прокуратурою функції щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді у порядку, передбаченому статтею 60 КАС України. Тому, частина 1 статті 24 Закону №1697-VII у відповідній редакції не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. 26. Що стосується посилання позивача на Регламент, то за змістом пунктів 11-11.2 наказу Генерального прокурора України від 19.01.2017 №15 "Про основні засади організації роботи", вирішено важливі процедурні питання організації та порядку роботи регіональних прокуратур визначати регламентами. Регламенти розробляти підрозділам організаційного забезпечення з урахуванням пропозицій інших самостійних структурних підрозділів та затверджувати наказами керівників регіональних прокуратур. У регламентах встановлювати основні засади, порядок і методи управлінської діяльності, зокрема з питань розподілу повноважень між керівниками різного рівня, роботи структурних підрозділів та їх взаємодії, підготовки і розгляду документів, прийняття організаційно-розпорядчих актів, планування роботи, виїздів до прокуратур, виклику керівників та працівників прокуратур до прокуратур вищого рівня, підготовки та проведення нарад, контролю виконання, аналітичної та методичної роботи. 27. Відповідно до пункту 1.13 Регламенту, перший заступник або заступник прокурора області згідно з розподілом обов'язків є повноважними особами для підписання довіреностей, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами у справах, де прокуратура області та її службові особи виступають як сторони, треті особи або суб'єкти оскарження. 28. Разом з тим, згідно зі статтею 4 Закону №1697-VII у відповідній редакції, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 29. Слід наголосити, що Законом №1697-VII у відповідній редакції та/або іншими законами України не передбачено можливості керівника регіональної органу прокуратури делегувати повноваження щодо представництва регіональної прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, окрім випадків, передбачених частиною 3 статті 11 цього Закону. 30. Тому, сама лише наявність відповідних повноважень заступника керівника у Регламенті, не є самостійною підставою для підписання ним позовної заяви від імені регіональної прокуратури, оскільки суперечить нормам статті 11 Закону №1697-VII. 31. Крім того, положення пункту 1.13 Регламенту також стосуються виконання Прокуратурою функцій з представництва інтересів громадянина або держави в суді в порядку, передбаченому статтею 24 Закону №1697-VI у відповідній редакції, а не здійснення її представництва у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями. 32. З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що позовну заяву від імені Прокуратури підписано особою, яка не мала на це відповідних повноважень. 33. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що набрала чинності з 15.12.2017), касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 34. Згідно з частиною 1 статті 354 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. 35. Пунктом 2 частини 1 статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду у разі, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано. 36. Таким чином, касаційна скарга підлягає до задоволення частково, а оскаржувані судові рішення слід скасувати і залишити позовну заяву без розгляду. 37. Враховуючи ту обставину, що вступна та резолютивна частини та повний текст судового рішення суду першої інстанції містять різні дати їх прийняття, що не було усунуто шляхом виправлення описки у відповідності до норм КАС України і зважаючи на вимоги касаційної скарги, скасуванню за наслідками касаційного перегляду підлягають як вступна та резолютивна частини постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.04.2017, так і постанова цього суду від 14.04.2017. Керуючись ст. ст. 344, 349, 355-356, 359 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Вступну та резолютивну частину постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.04.2017, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.04.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 у справі №819/198/17 за позовом Прокуратури Тернопільської області до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови - скасувати і залишити дану позовну заяву без розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Головуючий суддя В. М. Шарапа судді В. М. Бевзенко А. В. Жук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 березня 2018 року Київ справа №820/2466/13-а касаційне провадження №К/9901/616/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської митниці Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 (суддя Панов М. М. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 (головуючий суддя - Водолажська Н. С., судді: Бартош Н. С, Бенедик А. П. ) у справі №820/2466/13-а за позовом Комунального підприємства "Харківводоканал" до Харківської митниці Міндоходів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Комунальне підприємство "Харківводоканал" звернулось до суду з адміністративним позовом до Харківської митниці Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.03.2013 №38 та від 15.03.2013 №39. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 19.06.2013 позовні вимоги задовольнив. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.10.2013 залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Харківська митниця Міндоходів оскаржила їх в касаційному порядку. В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2013, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог Харківська митниця Міндоходів посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 336, 345, 351 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України), Закону України від 05.04.2001 №2371-III "Про митний тариф України" (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України), статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях). При цьому зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки поясненням представників відповідача та доказам, долученим до матеріалів справи. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку фактів митного оформлення Комунальним підприємством "Харківводоканал" товару "обладнання електричне для автоматичного керування рівня та фільтрування стоків в прийомному відділенні каналізаційної насосної станції міського комунального господарства міста...", ввезеного на митну територію України за вантажною митною декларацією від 12.07.2012 №807100000/2012/428720 у період з 07.02.2013 по 11.02.2013, результати якої оформлено актом від 25.02.2013 №0010/13/807000000/3361715. За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог Закону України "Про митний тариф України" від 05.04.2001 №2371-ІІІ (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України), пункту 187.8 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України) внаслідок невірного визначення коду товару з комерційною назвою "обладнання електричне для автоматичного керування рівня та фільтрування стоків в прийомному відділенні каналізаційної насосної станції міського комунального господарства міста..." згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, а саме - 9032890000, замість 8537109990, що, в свою чергу, призвело до заниження суми податків і зборів, що справляються під час митного оформлення товару. На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 №38, згідно з яким визначено суму податкового зобов'язання з мита на товари, що ввозяться на митну територію України суб'єктами підприємницької діяльності, в розмірі 226383,28 грн. за основним платежем та 56595,82 грн. за штрафними санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 №39, згідно з яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, в сумі 45276,66 грн. за основним платежем та 11319,17 грн. за штрафними санкціями. Відповідно до пункту 49 частини першої статті 4 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України) пропуск товарів через митний кордон України - це надання митним органом відповідній особі дозволу на переміщення товарів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення. Згідно з частиною першою статті 248 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України) митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. За правилами частини четвертої статті 255 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України) митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується митним органом шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії. Таким чином, прийнявши вантажну митну декларацію та пропустивши товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), митний орган погодився з відомостями, зазначеними імпортером, у тому числі з кодом товарної номенклатури, до якого віднесено імпортований товар, про що виніс відповідне рішення від 12.07.2012 № КТ-807-0583-2012 про визначенням коду товару - 9032890000 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 345 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент здійснення контрольного заходу) митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, зокрема, щодо правильності класифікації згідно з УКТЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення. Згідно зі статтею 351 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент здійснення контрольного заходу) документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності-резидентів України. Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України. Таке правозастосування відповідає й висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 04.11.2014 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДЛЕНС ОПТИКС" до Харківської обласної митниці Державної митної служби України про скасування податкових повідомлень-рішень, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. У справі, що розглядається, судами встановлено, що доказів на підтвердження подання позивачем неповної, недостовірної, неправдивої інформації митному органу при декларуванні імпортованого товару відповідачем не надано. Зокрема, рішенням митного органу від 12.07.2012 № КТ-807-0583-2012 встановлено, що ввезений Комунальним підприємством "Харківводоканал" товар повинен класифікуватись за кодом 9032890000 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності. За правилами частини сьомої статті 69 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент пропуску товару через митний кордон України) рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими. Рішення від 12.07.2012 № КТ-807-0583-2012 було чинним на момент здійснення контрольного заходу, а його відкликання відповідно до резолюції першого заступника начальника Харківської митниці Міндоходів на службовій записці від 07.03.2013 №08/08-08/557-вн, тобто після складання акта перевірки, суперечить вимогам пункту 23 розділу ІІІ Порядку роботи відділу митних платежів, підрозділу митного оформлення митного органу і митного поста при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року №650. Більш того, судами попередніх інстанцій з'ясовано, що правомірність віднесення позивачем розглядуваного товару до товарної підкатегорії 9032890000 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності підтверджується долученою Комунальним підприємством "Харківводоканал" до матеріалів справи технічною документацією (технічними паспортами) на дану продукцію, а також висновком експертного товарознавчого дослідження від 18.04.2013 №2206, проведеного Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Харківської митниці Міндоходів без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Харківської митниці Міндоходів залишити без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 у справі №820/2466/13-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 лютого 2018 року Київ справа №815/2689/15 касаційне провадження №К/9901/8377/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астораль" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 (судді Крусян А. В., Джабурія О. В., Шляхтицький О. І.) у справі №815/2689/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астораль" до Любашівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Астораль" звернулось до суду з позовом, в якому просило: визнати протиправними дії Любашівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фінансової служби в Одеській області щодо порушення терміну проведення зустрічної звірки, оформленої Довідкою №9/2200/39260249 від 19.01.2015 "Про результати проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "Астораль" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП "Біамід" та ПРАТ "Атом", їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2014 по 30.09.2014"; визнати протиправними дії Любашівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фінансової служби в Одеській області щодо коригування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту ТОВ "Астораль" (код ЄДРПОУ 39260249) в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України на підставі Довідки №9/2200/39260249 від 19.01.2015 року "Про результати проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "Астораль" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП "Біамід" та ПРАТ "Атом", їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2014 по 30.09.2014"; зобов'язати Любашівську об'єднану Державну податкову інспекцію Головного управління Державної фінансової служби в Одеській області відновити показники податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ "Астораль" (код ЄДРПОУ 39260249) в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, що були змінені на підставі Довідки №9/2200/39260249 від 19.01.2015 року "Про результати проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "Астораль" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП "Біамід" та ПРАТ "Атом", їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року". Одеський окружний адміністративний суд постановою від 15.06.2015 адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправними дії Любашівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фінансової служби в Одеській області щодо порушення терміну проведення зустрічної звірки, оформленої Довідкою №9/2200/39260249 від 19.01.2015 року "Про результати проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "Астораль" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП "Біамід" та ПРАТ "Атом", їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року". Визнав протиправними дії Любашівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фінансової служби в Одеській області щодо коригування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту ТОВ "Астораль" (код ЄДРПОУ 39260249) в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України на підставі Довідки №9/2200/39260249 від 19.01.2015 року "Про результати проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "Астораль" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП "Біамід" та ПРАТ "Атом", їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року". Зобов'язав Любашівську об'єднану Державну податкову інспекцію Головного управління Державної фінансової служби в Одеській області відновити показники податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ "Астораль" (код ЄДРПОУ 39260249) в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, що були змінені на підставі Довідки №9/2200/39260249 від 19.01.2015 року "Про результати проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "Астораль" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП "Біамід" та ПРАТ "Атом", їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року". Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 04.11.2015 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2015 скасував. Прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог. Товариство з обмеженою відповідальністю "Астораль" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 скасувати, залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2015. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 49, 54, 71, 74 Податкового кодексу України. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке. Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковим контролем є система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ). Згідно із статтею 71 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій. За правилами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків. Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби та особисто вручається суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку або надсилається суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом із повідомленням про вручення. З метою впровадження єдиного порядку направлення запитів на проведення зустрічних звірок, а також оформлення, передачі та накопичення матеріалів зустрічних звірок органами державної податкової служби наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 №236 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок. Згідно з пунктом 7.1 розділу 7 зазначених Методичних рекомендацій результати проведеної зустрічної звірки суб'єкта господарювання підлягають врахуванню в результатах перевірки платника податків органом ДПС - ініціатором та долучаються до матеріалів такої перевірки. Відповідно до пункту 7.2 цих рекомендацій при отриманні матеріалів зустрічної звірки після закінчення перевірки платника податків орган ДПС - ініціатор: у разі підтвердження реальності здійснення господарських відносин із суб'єктом господарювання (їх виду, обсягу, якості, розрахунків тощо) - долучає матеріали зустрічної звірки до матеріалів перевірки; у разі не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із суб'єктом господарювання (їх виду, обсягу, якості, розрахунків тощо) - здійснює заходи щодо проведення документальної позапланової перевірки такого платника податків з урахуванням вимог Податкового кодексу України. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що складена за результатами проведеної зустрічної звірки довідка є відображенням дій працівників контролюючих органів та не породжує правових наслідків для платника податків і, відповідно, не порушує його прав. Внесена до інформаційних систем на підставі такої перевірки інформація використовується органами доходів і зборів для інформаційно-аналітичного забезпечення їх діяльності та не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту. Системне тлумачення статей 71, 72, 74 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не оскаржував дії контролюючого органу з проведення зустрічної звірки, за результатами якої складена довідка №9/2200/39260249 від 19.01.2015. Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 17.11.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандзембуд" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, а також у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Латустрейд" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, від 09.12.2014 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Инфинити" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Миколаївській області про визнання протиправними бездіяльності і дій та зобов'язання вчинити дії, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Астораль без задоволення, а оскарженого рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астораль" залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 у справі №815/2689/15 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 червня 2019 року Київ справа №286/97/17 адміністративне провадження №К/9901/18037/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В. М., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - Управління ДВС) на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року (судді Капустинський М. М., Мацький Є. М., Шидловський В. Б. ) у справі №286/97/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління ДВС, третя особа - Овруцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - Овруцьке об'єднане УПФ), про визнання незаконною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Овруцького районного суду Житомирської області з позовом до Управління ДВС, третя особа - Овруцьке об'єднане УПФ, в якому просив: - визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Слідзевського І. Р. від 22 листопада 2016 року ВП №47894588 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №286/8648/14-а, виданого 09 червня 2015 року Овруцьким районним судом Житомирської області, про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі, правонаступником якого є Овруцьке об'єднане УПФ, провести ОСОБА_1 донарахування та виплату з 01 червня 2014 року: додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у відповідності до статті 50 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII) за період з 01 червня по 02 серпня 2014 року, виходячи з розміру 50% мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України від 16 січня 2014 року №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (далі - Закон №719-VII), щомісячно; пенсії як інваліду ІІІ групи щодо якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, виходячи з розміру, встановленого статтею 54 Закону №796-XII, за період з 01 червня по 02 серпня 2014 року, виходячи з розміру шести мінімальних пенсій за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом №719-VII, щомісячно; - зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління ДВС відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №286/8648/14-а, виданого 09 червня 2015 року Овруцьким районним судом Житомирської області. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наявності правонаступника Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі (боржника у виконавчому провадженні) - Овруцького об'єднаного УПФ державний виконавець безпідставно закінчив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №286/8648/14-а на підставі пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII). Отже, спірна постанова є незаконною та підлягає скасуванню, а виконавче провадження - відновленню. Овруцький районний суд Житомирської області постановою від 27 січня 2017 року в задоволенні позову відмовив. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 березня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Не погодившись з указаним рішенням апеляційного суду, Управління ДВС звернулося до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року, залишивши без змін постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 27 січня 2017 року. суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 06 червня 2017 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року касаційну скаргу Управління ДВС передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В. М. (суддя-доповідач), Бевзенко В. М., Данилевич Н. А. 31 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року №549/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л. О., Загороднюк А. Г. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Судами попередніх інстанцій установлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління ДВС перебував виконавчий лист №286/8648/14-а виданий 09 червня 2015 року Овруцьким районним судом Житомирської області про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі провести ОСОБА_1 донарахування та виплату пенсії у відповідності до Закону №796-XII. 22 листопада 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Слідзевським І. Р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №286/8648/14-а, виданого 09 червня 2015 року Овруцьким районним судом Житомирської області. Зі змісту цієї постанови вбачається, що вона прийнята на підставі пункту 3 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII з огляду на припинення юридичної особи Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі як сторони виконавчого провадження та відсутністю заяви стягувача - ОСОБА_1 щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником. Роз'яснено про необхідність звернення стягувача до суду, який видав виконавчий лист, із заявою про заміну Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі його правонаступником - Овруцьким об'єднаним УПФ. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, то постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є правомірною. Натомість, суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, керувався тим, що встановлення державним виконавцем у спірній постанові наявність правонаступника сторони виконавчого провадження виключало можливість його закінчення. суддійшов висновку, що в такому разі закінчення виконавчого провадження є фактичною відмовою у виконанні судового РІШЕННЯ: Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Положеннями статті 1 Закону №1404-VIII (у редакції, чинній на час прийняття спірної постанови) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами, та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За правилами частини 1 статті 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання РІШЕННЯ: Так, у виконавчому провадженні №47894588, відкритому з примусового виконання виконавчого листа №286/8648/14-а, стягувачем є ОСОБА_1, боржником - Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. За змістом спірної постанови державного виконавця, 30 березня 2016 року така юридична особа як Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі припинена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1055 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України". Зокрема, згідно з переліком територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом злиття, Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі реорганізовано шляхом утворення Овруцького об'єднаного УПФ. Отже, державний виконавець установив наявність правонаступника боржника у виконавчому провадженні №47894588, проте всупереч пункту 3 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. На підставі абзацу 2 частини 1 статті 40 Закону №1404-VIII виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Частиною 1 статті 41 вказаного Закону визначено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного РІШЕННЯ: Ураховуючи незаконність постанови державного виконавця, а також те, що виконавче провадження може бути відновлене лише на підставі судового рішення, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1. Згідно з статтею 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. На підставі пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області залишити без задоволення. 2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. М. Соколов Л. О. Єресько А. Г. Загороднюк, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 04 грудня 2018 року Київ справа №308/6634/16-а адміністративне провадження №К/9901/19022/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року (судді: Судова-Хомюк Н. М., (головуючий), Гуляк В. В., Коваль Р. Й.) у справі №308/6634/16-а за позовом ОСОБА_2 до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування постанови, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач, контролюючий орган, митний орган) про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил від 22.06.2016 №0752/30506/16, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил передбаченого частиною третьою статті 470 Митного кодексу України (далі Кодекс) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 8500 грн. 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно накладено адміністративне стягнення за перевищення встановлених статтею 95 Кодексу строків доставки транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, до митного органу призначення, оскільки позивач не зміг своєчасно вивезти з території України транспортний засіб, який перебував на ремонті. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.09.2017 адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову від 22.06.2016 у справі про порушення митних правил №0752/30506/16 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, а провадження у справі про порушення митних правил закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. 4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вчинене позивачем правопорушення - перевищення встановленого статтею 95 Митного кодексу України строку транзитного перевезення більше ніж на десять діб - є закінченим на одинадцятий день та не може розглядатися як триваюче, а отже оскаржувана постанова контролюючого органу є протиправною і підлягає скасуванню, а провадження в справі про порушення митних правил закриттю у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. 5. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано. В задоволенні позову відмовлено. 6. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що вчинене позивачем правопорушення є триваючим, а тому до відповідальності ОСОБА_2 притягнуто в межах встановленого статтею 467 Митного кодексу України шестимісячного строку з дня виявлення цього правопорушення; обставин, які б свідчили про можливість його звільнення від відповідальності на підставі статей 192, 460 Митного кодексу України та розділу 8 Порядку виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 травня 2012 року №657 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 жовтня 2012 року за №1669/21981 (далі - Порядок №657), не встановлено, а відтак відповідачем правомірно прийнято оскаржувану постанову від 22.06.2016 в справі про порушення митних правил №0752/30506/16. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення ним норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 вересня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року і справу направити на новий судовий розгляд. 8. Касаційний розгляд справи проведено в судовому засіданні відповідно до ст. 344 Кодексу адміністративного судочинства України. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 9. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 6 травня 2016 року, в зону митного контролю пункту пропуску "Ужгород" Закарпатської митниці ДФС, на смугу руху "зелений коридор" у напрямку "виїзд з України" заїхав автомобіль марки "VOLKSWAGEN PASSAT", реєстраційний номер Словацької республіки НОМЕР_1, VIN-код: НОМЕР_2, під керуванням громадянина України ОСОБА_2 Як підставу для переміщення через митний кордон України вказаного транспортного засобу ОСОБА_2 було подано контрольний талон для переміщення по смузі "зелений коридор", документ, що посвідчує особу (паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3, реєстраційний документ на транспортний засіб (технічний паспорт НОМЕР_4), довідку вих. №0605-16 від 06.05.2016, квитанцію №0605 від 06.05.2016 року, Акт прийому - передачі виконаних робіт від 06.05.2016, копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, копію листа від 28.05.2015. Згідно баз даних, а саме ПІК "Інспектор" та Єдиної Автоматизованої Інформаційної Системи ДФС, транспортний засіб марки "VOLKSWAGEN PASSAT", реєстраційний номер Словацької республіки НОМЕР_1 VIN-код: НОМЕР_2, був ввезений гр. України ОСОБА_2 на митну територію України 19.09.2015 через митний пост "Ужгород" Закарпатської митниці ДФС в митному режимі "Транзит". Враховуючи інформаційні дані центральної бази даних Єдиної Автоматизованої Інформаційної Системи ДФС, гр. України ОСОБА_2 мав вивезти вказаний транспортний засіб в зоні діяльності Закарпатської митниці ДФС до 24.09.2015 (включно). В поясненні ОСОБА_2 вказав, що не вивіз вчасно транспортний засіб у зв'язку з тим, що транспортний засіб перебував на ремонті. На вимоги Закарпатської митниці ДФС від 16 05.2016 та 10.06.2016, які були направлені на адресу ТОВ "KЛM Енерго-інвест", 13.06.2016 отримано відповідь відповідно до якої, транспортний засіб марки "VW PASSAT" реєстраційний номерний знак Словацької республіки - НОМЕР_1, VIN-код: НОМЕР_2 з 23.09.2015 по 06.05.2016 був прийнятий на ремонт та знаходився на технічному обслуговуванні. На транспортному засобі марки "VW PASSAT" державний номер НОМЕР_1 було проведено ремонт двигуна з запчастин замовника. З огляду на зазначене, контролюючи органом складено протокол про порушення митного режиму, у якому зазначено, що ОСОБА_2 перевищив встановлений ст.95 Митного кодексу України транзитний строк доставки транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, більше ніж на десять діб, а від так такі дії мають ознаки порушення митних правил передбаченого ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України. 22.06.2016 прийнято оскаржувану постанову про порушення митних правил №0752/30506/16, якою позивача визнано винним за ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 8500 грн. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 10. У доводах касаційної скарги позивач зазначає, що до переліку триваючих правопорушень визначених частиною першої статті 467 Митного кодексу України не включено порушення митних правил передбачене статтею 470 вказаного Кодексу, тому зазначене правопорушення не може бути триваючим, оскільки вважається закінченим із настанням конкретної календарної дати. Крім того, позивач зазначає, що транспортний засіб ним вивезено не було, оскільки автомобіль знаходився на ремонті, відповідно обчислення строку для застосування адміністративного стягнення за порушення митних правил були розраховані неправильно. 11. Відповідач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу позивача. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 12. Митний кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин). 12.1. Стаття 90. Транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. 12.2 Частина перша статті 92. Митний режим транзиту може бути застосований як до товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що безпосередньо ввозяться на митну територію України, так і до таких, що перебувають на митній території України. 12.3. Частина друга статті 92. У митний режим транзиту можуть бути поміщені товари, транспортні засоби комерційного призначення незалежно від їх митного статусу. 12.4. Пункт 1 частини першої статті 95. Встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту: для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). 12.5. Частина перша статті 192. Якщо під час перевезення товарів транспортний засіб внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили не зміг прибути до органу доходів і зборів призначення, допускається вивантаження товарів в іншому місці. При цьому перевізник зобов'язаний: 1) вжити всіх необхідних заходів для забезпечення збереження товарів та недопущення будь-якого їх використання; 2) терміново повідомити найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу. 12.6. Частина перша статті 381. Громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом. 12.7. Частина перша статті 458. Порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. 12.8. Частина перша статті 467. Якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477-481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. 12.9. Частина третя статті 470. Перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 13. Порядок виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 31.05.2012 №657.13.1 Пункт 2 розділу VIII. Аварія - небезпечна подія техногенного характеру, у зв'язку з якою товари, транспортні засоби, що перебувають під митним контролем, були пошкоджені (зіпсовані, знищені, втрачені тощо) або потребували певного часу для відновлення можливості їх переміщення з метою забезпечення виконання вимог законодавства України з питань державної митної справи. Обставини непереборної сили - надзвичайні та невідворотні події, що виникли незалежно від волі особи, зокрема стихійне лихо (землетрус, пожежа, повінь, зсув тощо), сезонне природне явище (замерзання моря, проток, портів, ожеледиця тощо), введення воєнного чи надзвичайного стану, страйк, громадянські безпорядки, злочинні дії третіх осіб, прийняття рішень законодавчого або нормативно-правового характеру, обов'язкових для особи, закриття шляхів, проток, каналів, перевалів та інші надзвичайні та невідворотні за таких умов події. Факт аварії чи дії обставин непереборної сили - часткове чи повне пошкодження (зіпсуття, знищення, втрата тощо) товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, або позбавлення можливості виконання відповідною особою передбачених законодавством України з питань державної митної справи або встановлених відповідним митним органом України вимог щодо вчинення відповідних дій з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем. 13.2 Пункт 3 розділу VIII. Залежно від характеру аварії чи обставин непереборної сили документи, що підтверджують їх наявність і тривалість дії, можуть видаватися державними органами, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, іншими спеціально вповноваженими на це державними органами, а також уповноваженими на це підприємствами, установами та організаціями відповідно до їх компетенції. 13.3 Пункт 5 розділу VIII. Якщо факт аварії чи дії обставин непереборної сили має місце на митній території України, особа, відповідальна за виконання вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем (власник товару або уповноважена ним особа, перевізник чи особа, відповідальна за дотримання митного режиму), повинна звернутись до митного органу, в зоні діяльності якого перебувають ці товари, транспортні засоби, із письмовою заявою, яка повинна містити відомості, що надають можливість ідентифікувати товари, транспортні засоби як такі, що перебувають під митним контролем, а також інформацію про час, місце, обставини та наслідки аварії чи дії обставин непереборної сили. Керівник митного органу, в зоні діяльності якого перебувають товари, транспортні засоби, що потрапили в аварію або під дію обставин непереборної сили, або особа, що виконує його обов'язки, після отримання заяви невідкладно організовує проведення огляду території чи іншого місця, де знаходяться, знаходились або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що перебувають під митним контролем, за винятком випадків, коли такий огляд проводити недоцільно з урахуванням характеру аварії чи обставин непереборної сили та їх наслідків. Огляд території чи іншого місця, де знаходяться, знаходились або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що перебувають під митним контролем, також не проводиться у разі відсутності протягом тривалого часу внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили можливості дістатися до місця пригоди. За результатами огляду складається акт встановленої форми у трьох примірниках. Один примірник акта вручається особі, відповідальній за виконання вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, другий - невідкладно надсилається митному органу, під контролем якого перебувають товари, транспортні засоби, що потрапили в аварію або під дію обставин непереборної сили, а третій - залишається у справах митного органу, посадовими особами якого він був складений. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 14. Перевищення десятиденного строку доставки автомобільного транспорту, який ввезений в митному режимі "транзит", до відповідного органу доходів і зборів України або ж його вивезення за межі митної території України, визнається порушенням митних правил, за яке передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу. 15. З аналізу частини першої ст. 467 Митного кодексу України, вбачається, що перелік триваючих правопорушень не є вичерпним. 16. Верховний Суд відзначає, що триваючими визначаються правопорушення, які почались з певної протиправної дії або бездіяльності та проявляється в подальшому безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином. 17. Діяння (бездіяльність) позивача щодо не вивезення транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, за межі території України, характеризуються тривалим невиконанням встановленого Митним Кодексом України обов'язку. Вчиняючи такі діяння, позивач перебував у стані безперервного порушення закону, тому відповідне порушення не може вважатись таким, що носить разовий характер. 18. Використання транспортного засобу, що перебуває в режимі транзиту, та щодо якого існує обов'язок вивезення за межі митної території, протягом 10-денного строку, є триваючим правопорушенням, оскільки в даному випадку особа перебуває в безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання свого обов'язку, а відтак, приймаючи 22 червня 2016 року оскаржувану постанову, адміністративне стягнення за порушення митних правил накладене відповідачем в межах строку, передбаченого ст. 467 Митного кодексу України, а саме не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. 19. Підставою для звільнення від адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачене частиною 3 статті 470 Митного кодексу України, є часткове чи повне пошкодження (зіпсуття, знищення, втрата тощо) товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, або позбавлення можливості виконання відповідною особою передбачених законодавством України з питань державної митної справи або встановлених відповідним митним органом України вимог щодо вчинення відповідних дій з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем, внаслідок саме аварії чи дії обставин непереборної сили, настання яких має бути належним чином підтверджено (доведено) та про них вчасно (до закінчення встановленого строку транзитного перевезення) має бути повідомлено митний орган шляхом подання письмової заяви із зазначенням обставин події, місцезнаходження транспортного засобу, а також надання інформації, яка надає можливість ідентифікувати такий транспортний засіб. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 20. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України). 21. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вчинене позивачем правопорушення є триваючим та з огляду на законодавчо встановлені вимоги щодо встановлення факту аварії чи непереборної сили, які є підставами для звільнення від адміністративної відповідальності за порушення митних правил, позивачем не надано суду належні та допустимі докази, які б підтвердили неможливість вивезення транспортного засобу в строки передбачені Митним кодексом України, а тому накладення митним органом адміністративного стягнення на позивача у вигляді штрафу розміром 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян є правомірним. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 22. Судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 23. Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року слід залишити без задоволення. 24. Відповідно до п. 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 25. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року у справі №308/6634/16-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 червня 2018 року Київ справа №461/5350/16-а адміністративне провадження №К/9901/43327/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 (головуючий суддя - Бруновська Н. В., судді - Костів М. В., Шавель Р. М. ) у справі №461/5350/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці ДФС про скасування постанови в справі про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС, в якому просив скасувати постанову у справі про порушення митних правил №2790/20917/16 від 03.08.2016, а провадження у справі закрити. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад правопорушення, передбачений частиною третьою статті 470 Митного кодексу України (далі - МК України). Крім того, позивач зазначив, що відповідач при прийнятті постанови у справі про порушення митних правил не врахував вимоги частини першої статті 467 МК України щодо строку накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, адже автомобіль позивачем було ввезено на митну територію України 04.09.2015, а стягнення накладено 03.08.2016, тобто поза межами встановленого у вказаній нормі шестимісячного строку з дня вчинення правопорушення. Галицький районний суд м. Львова постановою від 16.09.2016 позов ОСОБА_2 задовольнив: скасував постанову Львівської митниці ДФС від 03.08.2016 у справі про порушення митних правил №2790/20917/16 щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 470 МК України, а провадження у справі закрив. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 01.03.2017 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким відмовив ОСОБА_2 у задоволенні позову. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що в діях позивача наявний склад правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 470 МК України, яке є триваючим, а тому відповідачем не пропущено строку накладення адміністративного стягнення, який у даному випадку складає шість місяців з дня виявлення цього правопорушення. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що адміністративне стягнення за порушення митних правил, передбачене частиною третьою статті 470 МК України, може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, яке у даному випадку не є триваючим, оскільки вважається закінченим від дня перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки автомобіля більше ніж на десять діб. Також вказав, що висновок суду про те, що постанова прийнята відповідачем у межах шестимісячного строку з дня виявлення триваючого правопорушення, не відповідає дійсності, оскільки правопорушення було виявлено ще до 05.07.2016, про що свідчить виклик Львівської митниці ДФС від 06.06.2016 №10679/13-70-26/К/29. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій. 21.03.2018 справу в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції, що діє з 15.12.2017) передано до Верховного Суду. Відповідно до пункту 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суди попередніх інстанцій встановили, що 05.07.2016 старшим державним інспектором ВМО №3 м/п "Грушів" Львівської митниці ДФС Городюк В. О. проведено перевірку інформації у системі ПІК "Інспектор 2006" та ЦБД ЄАІС ДМСУ та виявлено, що громадянин ОСОБА_2 04.09.2015 ввіз на територію України автомобіль "AUDI A4", реєстраційний номер НОМЕР_1, VIN НОМЕР_2, зареєстрований в Польщі через митний пост "Грушів" Львівської митниці ДФС смугою руху спрощеного митного контролю "зелений коридор" в митному режимі "транзит" без письмового декларування та сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті транспортних засобів, на строк, передбачений нормами статті 95 МК України. Станом на 05.07.2016 інформація в ПІК "Інспектор 2006" та ЦБД ЄАІС ДМСУ України щодо вивезення за межі митної території України чи поміщення в інший митний режим автомобіля "AUDI A4", реєстраційний номер НОМЕР_1, громадянином ОСОБА_2 - відсутня. У зв'язку з порушенням строків транзитних перевезень, визначених частиною першою статті 95 МК України, 03.08.2016 заступник начальника Львівської митниці ДФС прийняв постанову у справі про порушення митних правил №2790/20917/16, згідно з якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 470 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Відповідно до частини третьої статті 470 МК України перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Пунктом 1 частини першої статті 95 МК України визначено, що для автомобільного транспорту строк транзитних перевезень становить 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). При цьому, згідно з частиною другою цієї статті, до цього строку не включаються: 1) час дії обставин, зазначених у статті 192 цього Кодексу; 2) час зберігання товарів під митним контролем (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює їх переміщення) ; 3) час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, у випадках, передбачених цим розділом (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює переміщення цих товарів). Відповідно до частини першої статті 192 МК України, якщо під час перевезення товарів транспортний засіб внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили не зміг прибути до органу доходів і зборів призначення, допускається вивантаження товарів в іншому місці. При цьому перевізник зобов'язаний: 1) вжити всіх необхідних заходів для забезпечення збереження товарів та недопущення будь-якого їх використання; 2) терміново повідомити найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу. Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлена наявність обставин, передбачених частиною другою статті 95 МК України, в той час як факт перевищення ОСОБА_2 визначеного пунктом 1 частини першої статті 95 МК України 10-денного строку доставки автомобіля більш, ніж на 10 днів, знайшов своє підтвердження, що не заперечується самим позивачем. За змістом частини першої статті 467 МК України якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477 - 481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. Аналіз наведеної правової норми свідчить про те, що перелік триваючих правопорушень, визначений у статті 467 МК України, не є вичерпним. МК України не містить визначення поняття триваючого правопорушення. Проте в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його неповністю чи неналежним чином. Перевищення позивачем строку транзитного перевезення транспортного засобу особистого користування, що перебуває під митним контролем, виявлене відповідачем 06.06.2016, про що свідчить наявний у матеріалах справи лист про виклик ОСОБА_2 до Львівської митниці ДФС для надання пояснень з приводу невивезення автомобіля марки "AUDI A4", реєстраційний номер НОМЕР_1. При цьому, станом на момент виявлення правопорушення, обов'язок позивача щодо вивезення транспортного засобу за межі території України протягом 10 діб, встановлений пунктом 1 частини першої статті 95 МК України, виконаний не був, що також не спростовано самим позивачем. Діяння (бездіяльність) позивача щодо невивезення транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, за межі території України, характеризуються тривалим - впродовж майже дев'яти місяців (до дати первинного виклику позивача для надання пояснень) - невиконанням встановленого приписами МК України обов'язку. Вчиняючи такі діяння, позивач перебував у стані безперервного порушення закону, тому відповідне порушення не може вважатись таким, що носить разовий характер. Судом відхиляються доводи позивача з приводу того, що обов'язок щодо зворотного вивезення транспортного засобу впродовж 10 діб є темпорально обмеженим (завершується зі спливом строків, визначених статтею 95 МК України), оскільки такий обов'язок вважається виконаним саме з моменту його реалізації зобов'язаною особою, а не із закінченням законодавчо встановленого строку його виконання. За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про правомірність постанови у справі про порушення митних правил №2790/20917/16 від 03.08.2016 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, вказана постанова прийнята у межах встановленого частиною першою статті 467 МК України шестимісячного строку накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правових наслідків є правильними, натомість доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23.01.2018 м. їв К/9901/508/18 2а-617/12/0170/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2012 (суддя Кисельова О. М. ) та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012 (головуючий - Єланська О. Е., судді: Ілюхіна Г. П., Кукта М. В. ) у справі №2а-617/12/0170/20 за позовом Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення. ВСТАНОВИВ: Орендне підприємство "Кримтеплокомуненерго" звернулось до суду з позовом про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим від 25.11.2011 №0000884102. Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим постановою від 28.02.2012 позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим від 25.11.2011 №0000884102. Севастопольський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.09.2012 постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2012 залишив без змін. Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби у жовтні 2012 року подала касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.12.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012 у справі №2а-617/12/0170/20, в якій просила скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю. В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначив про неправильне застосування положень пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України. Приписами абзацу п'ятого частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 року №1207-VII передбачено змінити територіальну підсудність адміністративних справ, підсудних Окружному адміністративному суду Автономної Республіки Крим, та забезпечити їх розгляд Київським окружним адміністративним судом, відповідно адміністративних справ Окружного адміністративного суду міста Севастополя - Окружним адміністративним судом міста Києва, Севастопольського апеляційного адміністративного суду - Київським апеляційним адміністративним судом. Ухвалою суду від 20.08.2015 справу №2а-617/12/1070/20 витребувано з Київського окружного адміністративного суду та ініційовано питання про відновлення втраченого судового провадження у разі відсутності справи. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 29.09.2015 відновив втрачене судове провадження в адміністративній справі №2а-617/12/0170/20 в частині. суддійшов висновку щодо можливості здійснення касаційного перегляду на підставі відновлених матеріалів справи, оскільки у даній справі спірним є правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спірних правовідносин. В той же час встановлені судами обставини сторонами не оспорюються. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим за результатами камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток позивача за 2 квартал 2011 року, складено акт від 11.11.2011 №437/41-2/03358593. За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог пункту 150.1 статті 150, пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України внаслідок відображення у податкові декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року у рядку 06.6 "від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду" суми 155746209грн, до якої перенесено збитки з урахуванням збитків 2010 року. На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.11.2011 №0000884102, яким визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 58912889грн за 2 квартал 2011 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим обмежено позивачу витрати, що мають бути враховані у складі валових витрат другого кварталу 2011 року, без дотримання вимог пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, який не містить заборони на врахування у 1 та 2 кварталах 2011 року збитків, які виникли до 1 січня 2011 року. Абзац другий пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає право платника податку на прибуток відобразити у складі витрат другого кварталу 2011 року суму від'ємного значення, що є результатом розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року. Водночас розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснювався на підставі чинних до 1 квітня 2011 року норм Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон). Пунктом 6.1 статті 6 Закону було визначено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. У 2010 році зазначена норма застосовувалася з урахуванням пункту 22.4 статті 22 Закону. Особливості, встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону, полягали в обмеженні врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 Закону сум від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. До складу валових витрат платника податку на прибуток за перший квартал 2010 року підлягало включенню лише 20 відсотків від'ємного значення, що утворилося станом на 1 січня 2010 року. Водночас, як передбачено абзацом другим пункту 22.4 статті 22 Закону, у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом. Отже, у 2011 році встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону обмеження щодо можливості врахування всієї суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувалися. При цьому прямо передбачалося право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що виникло у 2010 році. Включення від'ємного значення об'єкту оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року до витрат другого, а не першого кварталу звітного податкового року, становить особливість застосування у 2011 році норми пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України. За загальним правилом, установленим нормою пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України, у разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. При цьому тлумачення абзацу третього пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України в системному взаємозв'язку з абзацом другим цього ж пункту дозволяє дійти висновку про те, що наведене в цій нормі поняття "від'ємне значення, отримане в першому кварталі 2011 року" - це від'ємне значення, отримане як розрахунок значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року на підставі норм чинного на час проведення розрахунку законодавства. Відповідний розрахунок передбачав урахування у складі валових витрат першого кварталу 2011 року також і сум від'ємного значення об'єкта оподаткування за попередні податкові періоди. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин про відсутність між сторонами спору щодо правомірності формування від'ємного значення об'єкта оподаткування за попередні податкові періоди, правильними є висновки судів, що чинним законодавством не передбачено можливості обмежити формування витрат другого кварталу 2011 року лише тими сумами від'ємного значення, які виникли як результат діяльності саме першого кварталу 2011 року, без урахування непогашених наростаючим підсумком сум від'ємного значення попередніх податкових періодів. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012 у справі №2а-617/12/0170/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. М. Шипуліна судді Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 березня 2018 року Київ справа №815/149/16 адміністративне провадження №К/9901/35560/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Іллічівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року (суддя - Шевчук О. А.) у справі №815/149/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроеталон" до Іллічівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Держаної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень, - ВСТАНОВИВ: У січні 2016 року позивач звернувся в Одеський окружний адміністративний суд з позовом до Іллічівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Держаної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року позов задоволено: скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0001252201 та №0001262201 від 17.08.2015. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року апеляційну скаргу залишено без руху, через її невідповідність вимогам статті 187 КАС України (в редакції, що була чинною до 15.12.2017), а ухвалою від 30 травня 2016 року апеляційну скаргу повернуто апелянту. Відповідач вдруге звернувся з апеляційною скаргою на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року апеляційну скаргу залишено без руху, через її невідповідність вимогам статей 186, 187 КАС України (в редакції, що була чинною до 15.12.2017), а ухвалою від 25 січня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Іллічівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Держаної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року. Зазначені ухвали суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржувались. 08 лютого 2017 року позивач втретє звернувся з апеляційною скаргою на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 5 ст. 189 КАС України (в редакції, що була чинною до 15.12.2017), оскільки є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження. При прийнятті апеляційної скарги до розгляду судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Іллічівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Держаної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України (у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15.12.2017). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 189 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2017), яка кореспондується з пунктом 3 частини першої статті 299 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2017), суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою. Як вбачається з оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції, підставою для відмови у відкритті апеляційного слугувала ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, якою вже було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року. З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції в ухвалі від 20 лютого 2017 цілком законно та обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, керуючись при цьому вимогами пункту 3 частини п'ятої статті 189 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2017). Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених у касаційній скарзі, немає. Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Іллічівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 27 березня 2018 року справа №805/171/17-а адміністративне провадження №К/9901/4853/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківського управління Офісу великих платників Державної фіскальної служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у складі судді Карієнка В. О. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Василенко Л. А., Гайдар А. В., Ястребова Л. В. у справі №805/171/17-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатекс" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління Офісу великих платників Державної фіскальної служби про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, УСТАНОВИВ: У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегатекс" (далі по тексту - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби (далі по тексту - податковий орган, перший відповідач), Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі по тексту - податковий орган, другий відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 лютого 2017 року №0000044000, яким за несвоєчасну сплату податку на прибуток іноземних юридичних осіб, позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 128 825 грн., визнання протиправними дій податкового органу щодо нарахування пені в розмірі 131 278,67 грн., визнання протиправними дій податкового органу щодо зміни призначення платежу в платіжному дорученні №2470 від 06 травня 2015 року на суму 131 278,67 грн. та розподілу коштів у розмірі 131 278,67 грн. в рахунок погашення пені у розмірі 131 278,67 грн., зобов'язання податкового органу внести зміни до інтегрованої картки платника податків шляхом спрямування розподіленої в погашення пені суми у розмірі 131278,67 грн. за призначенням платежу, вказаному в платіжному дорученні №2470 від 06 травня 2015 року. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю винесення спірного податкового повідомлення-рішення та протиправністю подальших дій податкового органу щодо нарахування пені та перерозподілу коштів у рахунок погашення такої пені. 18 квітня 2017 року постановою Донецького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення від 13 лютого 2017 року №0000044000 визнано протиправним та скасовано, визнано протиправними дії податкового органу в частині нарахування пені в розмірі 131 278, 67 грн. та розподілу коштів, сплачених за платіжним дорученням №2470 від 06 травня 2015 року у розмірі 131 278, 67 грн. в рахунок погашення пені. Зобов'язано податковий орган внести зміни до інтегрованої картки платника податків, шляхом спрямування розподіленої в погашення пені суми у розмірі 131 278,67 грн. за призначенням платежу, вказаному в платіжному дорученні №2470 від 06 травня 2015 року. Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходити з протиправності застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток за 2014 рік, безпідставності нарахування пені в розмірі 131 278, 67 грн. за несвоєчасну сплату цього грошового зобов'язання, а відтак, наявності підстав для внесення змін до інтегрованої картки платника податків в частині нарахування штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати суми узгодженого грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за лютий 2014 року та пені. 28 грудня 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга податкового органу, в якій він, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, серед іншого, пункту 87.9 статті 87, пункту 126.1 статті 126, підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, фактично не погоджується з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою обставин справи. Просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 25 січня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якому він погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають Суди першої та апеляційної інстанцій установили. Товариство зареєстроване як платник податку на прибуток, на момент проведення перевірки перебувало на податковому обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби. У подальшому взяте на облік - у Харківському управлінні Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій знаходиться на обліку в Офісі великих платників податків Державної фіскальної служби. 28 липня 2016 року податковим органом на підставі підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 розділу ІІ Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку Товариства з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток за період з 11 березня 2015 року до 06 травня 2015 року, за результатами якої складений акт перевірки від 29 липня 2016 року за №431/28-03-46-20338741. Висновками акта перевірки встановлено порушення підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, пункту 57.1 статті 57, пункту 5 підрозділу 92 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати суми узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств по таким деклараціям: річній декларації з податку на прибуток підприємств за 2014 рік №9081215837 від 27 лютого 2015 року, уточненій податковій декларації з податку на прибуток підприємств платника податків за 2014 рік №9081720203 від 31 березня 2015 року, а також згідно уточнюючого розрахунку з податку на прибуток підприємств за 2013 рік, відповідно до заяви про податковий компроміс Товариства для застосування процедури досягнення податкового компромісу від 15 квітня 2015 року №1500000050. На підставі акта перевірки та за результатами процедури апеляційного адміністративного оскарження винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 13 лютого 2017 року №0000044000, яким за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, визначеного пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 128 825 грн. Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій визначено статті 122, 126 Податкового кодексу України. Щодо порушення строку сплати суми грошового зобов'язання. Судами попередніх інстанцій установлено, що 10 березня 2015 року позивачем частково сплачено суму грошового зобов'язання за податковою декларацією 27 лютого 2015 року №9081215837 (граничний строк сплати 11 березня 2015 року) за платіжним дорученням №1040 в розмірі 3765100 грн. У вказаному платіжному дорученні Товариство помилково визначило код бюджетної класифікації 11021000 замість 11020300. Станом на 01 січня 2015 року на особовому рахунку Товариства обліковувалась переплата авансових платежів з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 288 250 грн. 03 березня 2015 року податкового органу надіслано лист №000279, в якому платник податків просив провести погашення зобов'язань з податку на прибуток за 2014 рік у сумі 1 288 250,00грн. з суми сплати авансових платежів з податку на прибуток за 2014 рік. У подальшому податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за 2014 рік у сумі 5 101 339 грн., а також уточнене зобов'язання з податку на прибуток підприємств за 2014 рік у сумі 393 006 грн. (згідно уточненої податкової декларації з податку на прибуток підприємств платника податків за 2014 рік від 31 березня 2015 року від №9081720203) та податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за 2013 рік у сумі 374 грн. (згідно уточнюючого розрахунку з податку на прибуток підприємств за 2013 рік до заяви про податковий компроміс Товариства для застосування процедури досягнення податкового компромісу від 15 квітня 2015 року №1500000050) погашено Товариством на підставі низки платіжних дорученнь, шляхом перерахування коштів з одного бюджетного рахунку на інший. Щодо нарахування податковим органом пені в розмірі 131 278, 67 грн. Судами попередніх інстанцій установлено на підставі відомостей, що містяться в інтегрованій картці платника податків, пеня в розмірі 131 278,67 грн. нарахована податковим органом за період з 12 березня 2015 року по 05 травня 2015 року за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання по податковій декларації з податку на прибуток за 2014 рік від 27 лютого 2015 року за №9081215837.6 травня 2015 року Товариство здійснило платіж з податку на прибуток за 2015 рік, код 11020300 на підставі платіжного доручення №2470 у сумі 135 000 грн., але податковий орган перерозподілив кошти, сплачені за платіжним дорученням №2470 від 06.05.2015 року у розмірі 131 278, 67 грн., в рахунок погашення пені. Щодо доводів касаційної скарги. Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Верховним Судом України у постанові від 16 червня 2015 року у справі №21-377а15 надано оцінку застосування пункту 57.1 статті 57, пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, частин четвертої та п'ятої статті 45 Бюджетного кодексу України. Згідно з висловленою правовою позицією Верховного Суду України у зазначеній справі, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак i для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій. Зазначена правова позиція Верховного Суду України цілком правомірно врахована судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору на підставі положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сама по собі наявність платіжних доручень №11 від 31 березня 2015 року на суму 3 765 100,00 грн. та №17 від 29 квітня 2015 року на суму 883 054,12 грн. свідчить про перерахування коштів з одного бюджетного рахунку на іншій, а саме, з рахунку "авансові внески з податку на прибуток підприємств" код бюджетної класифікації 11023301 на рахунок "податок на прибуток підприємств" код бюджетної класифікації 11020300 і підтверджує факт виконання обов'язку платника податків його сплати таких платежів. Діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством передбачено відмінні за своїм змістом поняття: "сплата податку" та "зарахування податку". Сплата податку платником відбувається шляхом подання до установи банку платіжного доручення. Відносини щодо зарахування платежів на єдиний казначейський рахунок є бюджетними правовідносинами і здійснюються вони без безпосередньої участі платника податків і зборів (обов'язкових платежів). Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що податкове правопорушення в розумінні пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у межах спірних правовідносин відсутнє, відтак, застосування податковим органом на цій підставі штрафних (фінансових) санкцій до позивача є безпідставним. Щодо нарахування податковим органом пені в розмірі 131 278, 67 грн. Згідно з положеннями підпунктів 129.1.1 та 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України при нарахуванні суми податкового зобов'язання після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, нараховується пеня у розмірах, визначених відповідно до пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України. Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що недоведеність податковим органом наявності у діях позивача складу податкового правопорушення, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, виключає можливість нарахування пені на цій підставі, а відтак і здійснення першим відповідачем перерозподілу коштів з рахунків платника податків з метою погашення пені. Колегія суддів визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Харківського управління Офісу великих платників Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у справі №805/171/17-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Васильєва С. С. Пасічник

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 жовтня 2018 року Київ справа №464/7796/16-а адміністративне провадження №К/9901/37188/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року (колегія у складі суддів: І. О. Яворський, Р. В. Кухтей, С. П. Нос) у справі №464/7796/16-а ( №876/9923/16) за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови про порушення митних правил, ВСТАНОВИВ: ОСОБА _2 звернулася до суду із адміністративним позовом, в якому просила скасувати постанову заступника начальника Львівської митниці ДФС Мірошніченко М. І. про порушення митних правил №2753/20918/16 від 17 серпня 2016 року, якою визнано ОСОБА_2 винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України (далі - МК України), та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 8500 грн. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 не вивозила та не могла ввезти на територію України транспортний засіб марки "AUDI 100" реєстраційний номер НОМЕР_2, оскільки не мала ні посвідчення водія, ні техпаспорту на авто та й взагалі не перетинала кордон з Республікою Польща, так як не мала візи, про що зазначила в своїх поясненнях, які надала відповідачу. Додатково відзначено, що передбачене ч. 3 ст. 470 МК України правопорушення не віднесено до триваючих, у зв'язку з чим накладення на неї адміністративного стягнення після спливу шестимісячного строку з для його вчинення є протиправним. Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника Львівської митниці ДФС України Мірошниченка М. І. у справі про порушення митних правил №2753/20918/16 від 17 серпня 2016 року відносно ОСОБА_6 з закриттям провадження по цій справі про адміністративне правопорушення. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що оскаржувана постанова про порушення митних правил винесена на підставі ч. 3 ст. 470 МК України, стягнення за якою може бути накладене на позивача не пізніше 6 місяців з дня вчинення ним відповідного правопорушення. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року скасовано постанову Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2016 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки в діях позивача наявний склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 470 МК України, яке є триваючим, а тому відповідачем не пропущено строку накладення адміністративного стягнення, який у даному випадку складає шість місяців з дня виявлення цього правопорушення. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. Касаційна скарга обґрунтована тим, що дане правопорушення не є триваючим, а тому початок строку для притягнення позивача до адміністративної відповідальності слід обраховувати з дня його вчинення, тобто з 18 жовтня 2015 року. У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 липня 2016 року головним інспектором відділу митного оформлення №2 митного поста "Угринів" Львівської митниці ДФС складено протокол про порушення митних правил №2753/20918/16. Зі змісту даного протоколу вбачається, що 07 жовтня 2015 року о 00 годин 45 хвилин позивач ввіз на територію Україна транспортний засіб марки "AUDI 100" VIN НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 в митному режимі "Транзит" та станом на 16 годину 00 хвилин 04 липня 2016 року зазначений транспортний засіб не був вивезений з території України та не поміщений у інший митний режим, чим порушено вимоги ст. 95 МК України. На підставі порушення строків транзитних перевезень передбачених ч. 1 ст. 95 МК України митним органом прийнято постанову у справі про порушення митних правил №2753/20918/16 від 17 серпня 2016 року, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 470 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Так, як встановлено ч. 3 ст. 470 МК України перевищення встановленого ст. 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Пунктом 1 частини 1 ст. 95 МК України визначено, що для автомобільного транспорту строк транзитних перевезень становить 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). Відповідно до ст. 90 МК України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. За змістом ч. 1 ст. 467 МК України, якщо справи про порушення митних правил відповідно до ст. 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477 - 481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. Аналіз наведеної правової норми свідчить про те, що перелік триваючих правопорушень, визначений у ст. 467 МК України, не є вичерпним. Верховний Суд відзначає, що триваючими визначаються правопорушення, які почались з якоїсь протиправної дії або бездіяльності та здійснюються в подальшому безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином. Отже, використання транспортного засобу, що перебуває в режимі транзиту та щодо якого існує обов'язок вивезення за межі митної території протягом 10-денного строку є триваючим правопорушенням, оскільки в даному випадку особа перебуває в безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання свого обов'язку, а відтак, виявивши вказане порушення 04 липня 2016 року (під час перевірки баз даних) та приймаючи 17 серпня 2016 року спірну постанову, адміністративне стягнення за порушення митних правил накладене відповідачем в межах строку, передбаченого ст. 467 МК України, а саме не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. При цьому, станом на момент виявлення правопорушення, обов'язок позивача щодо вивезення транспортного засобу за межі території України протягом 10 діб, встановлений п. 1 ч. 1 ст. 95 Митного кодексу України, виконаний не був, що також не спростовано самим позивачем. Діяння (бездіяльність) позивача щодо невивезення транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, за межі території України, характеризуються тривалим невиконанням встановленого Митним Кодексом України обов'язку. Вчиняючи такі діяння, позивач перебував у стані безперервного порушення закону, тому відповідне порушення не може вважатись таким, що носить разовий характер. Разом з тим, судом відхиляються доводи позивача з приводу того, що обов'язок щодо зворотного вивезення транспортного засобу впродовж 10 діб є темпорально обмеженим (завершується зі спливом строків, визначених ст. 95 МК України), оскільки такий обов'язок вважається виконаним саме з моменту його реалізації зобов'язаною особою, а не із закінченням законодавчо встановленого строку його виконання. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про правомірність винесення постанови у справі про порушення митних правил №2753/20918/16 від 17 серпня 2016 року, яка ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до частини третьої ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 березня 2021 року м. Київ справа №0940/1258/18 адміністративне провадження №К/9901/543/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кашпур О. В., суддів - Радишевської О. Р., Уханенка С. А., розглянув у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами в касаційній інстанції адміністративну справу №0940/1258/18 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року, прийняте в складі головуючого суддів Шумея М. В., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Глушка І. В., суддів Большакової О. О., Макарика В. Я. УСТАНОВИВ: І. Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії службової особи - старшого виконавця Сіренко Сергія Володимировича, вчинені в межах виконавчого провадження №55583162, та зобов'язати утриматись від вчинення певних дій. 2. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що державним виконавцем вчиняються необґрунтовані та упереджені виконавчі дії, спрямовані на спонукання до вчинення позивачкою дій (з'являтись на виклик, надавати інформацію тощо), які не входять до її компетенції як члена наглядової ради ПрАТ "Компанія "Райз". Вимагаючи відомості про рішення Наглядової ради, які мали місце до відкриття виконавчого провадження №55583162, на думку позивачки, державний виконавець виходить за межі своїх повноважень. Вказує, що такі дії містять ознаки незаконного втручання органів державної влади, їх посадових осіб у господарські відносини, що суперечить нормам ч.1 ст. 6 Господарського кодексу України. ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення 3. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року позов задоволено повністю: визнано протиправними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження №55583162 у відношенні до ОСОБА_1, які виявляються у перевищенні та зловживанні правами державного виконавця наданих Законом України "Про виконавче провадження". 4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця щодо ОСОБА_1, яка не наділена ані Статутом, ані Законом України "Про акціонерні товариства" повноваженнями представляти інтереси ПрАТ "Компанія "Райз" в органах ДВС, свідчать про протиправність, а обов'язок з'явитись до державного виконавця суперечить нормам законодавства. 5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року, а провадження у справі закрито. 6. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вирішення цього спору має здійснюватися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України. ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. Не погоджуючись із рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що в розумінні п.15 ч.1 ст.2 Закону України "Про акціонерні товариства" і п.9 Положення про наглядову раду ПрАТ "Компанія "Райз" позивачка є посадовою особою ПрАТ "Компанія "Райз". У зв'язку із задоволенням позову у цій справі, ОСОБА_1 фактично звільнено від обов'язку виконувати законну вимогу відповідача, що унеможливлює отримання відповідачем пояснень та інформації, необхідних для подальшого здійснення виконавчого провадження. Відтак на позивачку як посадову особу боржника - голову наглядової ради поширюється дія п.3 ч.3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження". 9. Також представник відповідача посилається на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного закриття провадження у справі, оскільки позивачка не є стороною виконавчого провадження, тому спір у цій справі належить до компетенції адміністративного суду. IV. Позиція інших учасників справи 10. Позивачка правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу не скористалася. V. Рух справи у суді касаційної інстанції 11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А., Шарапи В. М. ухвалою від 14 січня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 12. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О. В. (головуючому судді), Радишевській О. Р., Уханенку С. А. на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н. Богданюк від 07 травня 2020 року №757/0/78-20.13. Ухвалою Верховного Суду в складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами в касаційній інстанції на 18 березня 2021 року. VІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ 14. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, далі - КАС України) Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства. Юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції відповідного суду. За правилом, встановленим частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. В розумінні пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 15. За правилами, визначеними частиною 1 статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону №1404-VIII). VІІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 16. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється у частині застосування норм матеріального та процесуального права. 17. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень. 18. Зі змісту законодавчих приписів частини першої статті 19 КАС України та частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" слідує, що якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. 19. Таке право на звернення до суду сторін виконавчого провадження, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, порушено їхні права чи свободи, визначено статтею 447 цього кодексу. 20. Натомість рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби підлягає оскарженню до суду, що видав виконавчий лист, за яким вчинялись дії з примусового виконання рішення суду. 21. Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок вчинення дій державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження №55583162 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Святошинським районним судом м. Києва 28.12.2017 №759/16206/14-ц, боржником у якому є ПрАТ "Компанія "Райз". 22. З огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, характер правовідносин та суб'єктний склад, заявлені позовні вимоги, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вирішення цього спору має вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України. 23. Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. 24. Доводи касатора не впливають на правильне рішення суду апеляційної інстанції. 25. Щодо вимоги касатора про прийняття у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції про задоволенні позову норм матеріального права, колегія суддів Верховного Суду, зважаючи на положення частини першої статті 328 КАС України, вважає за необхідне вказати на неможливість касаційного перегляду в цьому провадженні рішення суду першої інстанції, апеляційного перегляду якого не відбулося у зв'язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав. 26. З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. 27. У зв'язку з цим, відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. ІХ. Судові витрати 28. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. 2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року в справі №0940/1258/18 залишити без змін. 3. Судові витрати не розподіляються. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: О. В. Кашпур судді: О. Р. Радишевська С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 06 червня 2018 року Київ справа №754/6280/17 адміністративне провадження №К/9901/6930/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 17.10.2017 (суддя Лісовська О. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 (судді Епель О. В., Карпушова О. В., Кобаль М. І.) у справі №754/6280/17 за позовом ОСОБА_2 до Житомирської митниці Державної фіскальної служби про визнання незаконною та скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: У травні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Житомирської митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач, Житомирська митниця ДФС), в якому просила суд скасувати постанову Житомирської митниці ДФС від 18.04.2017 №1024/101000014/2016 в справі про порушення митних правил та закрити провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною 3 статті 470 Митного кодексу України в зв'язку з відсутністю в її діях складу правопорушення. Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 17.10.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Деснянського районного суду м. Києва від 17.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідачем порушено процедуру притягнення позивача до відповідальності за порушення митних правил, зокрема, частину четверту статті 526 Митного кодексу України щодо розгляду справи за відсутності позивача за наявності клопотання про перенесення розгляду справи. Крім того, позивачем надавалися документи, а саме: копія акта виконаних робіт, копія заявки на роботи та копія довідки станції технічного обслуговування, з яких вбачається, що транспортний засіб мав пошкодження, які не дозволяли йому пересуватися. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.10.2016 позивачем через пункт пропуску "Виступовичі-Нова Рудня" митного поста "Північний" Житомирської митниці ДФС в митному режимі "транзит" на митну територію України був ввезений автомобіль марки "Mercedes-Benz E320 CDI" реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_1. Термін вивезення (транзиту) зазначеного автомобіля з митної території України закінчився 30.10.2016. Позивач тричі, а саме на 02.02.2017, на 14.03.2017 та на 18.04.2017, запрошувалася митним органом для участі в розгляді справи №1024/101000014/2016 про порушення нею митних правил. Так, протоколом про порушення митних правил, який було направлено на адресу позивача було повідомлено, що розгляд справи відбудеться 02.02.2017 о 10 год. 00 хв. за адресою АДРЕСА_1 25.01.2017 позивач повідомила відповідача про те, що у зв'язку з її перебуванням на лікуванні 02.02.2017 о 10:00 год. вона не зможе особисто бути присутньою при розгляді її справи та просить про перенесення розгляду справи. Листом від 08.02.2017 Житомирською митницею задоволено клопотання ОСОБА_2 та повідомлено, що у будь-який зручний день та час в період з 08.02.2017 по 14.03.2017 позивачка може з'явитися за АДРЕСА_1 07.03.2017 позивач надіслала на адресу Житомирської митниці ДФС лист, в якому просила перенести розгляд справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю прибути в строк, вказаний у листі митниці. Листом від 17.03.2017 Житомирською митницею задоволено клопотання ОСОБА_2 та повідомлено, що у будь-який зручний день та час до 18.04.2017 позивачка може з'явитися за АДРЕСА_1 11.04.2017 позивач направила лист на електронну та поштову адреси Житомирської митниці та повідомила про те, що бажає прийняти участь у розгляді справи про порушення митних правил №1024/101000014/2016 та скористатись правами, визначеними статтею 498 Митного кодексу України. А також повідомила відповідача, що у зв'язку з її перебуванням на лікуванні (у зв'язку з хворобою) вона не зможе особисто бути присутньою при розгляді її справи 18.04.2017.18.04.2017 заступником начальника Житомирської митниці ДФС Мірошніченко М. І. було винесено постанову №1024/101000014/2016, якою позивача визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбачених ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходили з таких мотивів. У відповідності до статті 90 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI (далі - МК України), транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Згідно пункту 57 статті 4 МК України товари - будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі. Відповідно пункту 60 статті 4 МК України транспортні засоби особистого користування - наземні транспортні засоби товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепи до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, плавучі засоби та повітряні судна, що зареєстровані на території відповідної країни, перебувають у власності або тимчасовому користуванні відповідного громадянина та ввозяться або вивозяться цим громадянином у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно. Статтею 95 МК України встановлено строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту; зокрема, для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). За правилами частини 2 статті 95 МК України до строків, зазначених у частині першій цієї статті, не включається: 1) час дії обставин, зазначених у статті 192 цього Кодексу; 2) час зберігання товарів під митним контролем (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює їх переміщення) ; 3) час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, у випадках, передбачених цим розділом (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює переміщення цих товарів). Таким чином, у вищезазначених нормах МК України законодавцем чітко передбачені строки на в'їзд і виїзд транзитних транспортних засобів, а також відповідальність особи за їх порушення. Відповідно до статті 524 МК України справа про порушення митних правил розглядається за місцезнаходженням органу доходів і зборів, посадові особи якого здійснювали провадження у цій справі. Статтями 486, 488, 497, 498 МК України закріплено, що завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням. Провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв'язку з оскарженням. Провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил. У провадженні у справах про порушення митних правил беруть участь: 1) особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил; 2) власники товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу (заінтересовані особи) ; 3) представники осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, та заінтересованих осіб (законні представники, представники, які діють на підставі довіреності, доручення) ; 4) захисники; 5) представники органів доходів і зборів; 6) свідки; 7) експерти; 8) перекладачі; 9) поняті. Особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, та власники товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу (заінтересовані особи), під час розгляду справи про порушення митних правил у органі доходів і зборів або суді мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутніми під час розгляду справи у органі доходів і зборів та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися юридичною допомогою захисника, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови органу доходів і зборів, суду (судді), а також користуватися іншими правами, наданими їм законом. Зазначені в цій статті особи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Відповідно статті 526 МК України передбачено, що справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника. Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил. Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що митним законодавством регламентовано чіткий та послідовний порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення митних правил. При цьому, наведені правові норми, закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі на участь у розгляді її справи, також містять й певні застереження, націлені на попередження зловживання особою такими правами та на забезпечення належної реалізації митними органами наданих їм повноважень. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач неодноразово повідомлялася про призначення розгляду її справи. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача стосовно того, що відповідачем прийнято постанову про порушення митних правил з порушенням вимог статті 526 Митного кодексу України за відсутності ОСОБА_2 за наявності клопотання про відкладення розгляду справи, з огляду на наступне. Митним кодексом України закріплено процесуальні права та гарантії особи, що притягується до адміністративної відповідальності. Законодавчо закріплений алгоритм дій притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення митних правил є однією з гарантій особи на повне та об'єктивне з'ясування всіх обставин у кожній конкретній справі з метою запобігання прийняттю протиправних рішень митними органами. При цьому, надане особам право на заявлення клопотання, зокрема, про відкладення розгляду справи, за відсутності обґрунтованих доводів для такого відкладення, не є абсолютним та не може перешкоджати розгляду справи у розумні строки, якщо з дій особи вбачається зловживання наданим їй процесуальним правом. Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в довідках, на які посилається позивач, зазначено, що вона перебувала на амбулаторному лікуванні, а не на стаціонарному. Водночас, листок непрацездатності, який у відповідності до чинного законодавства, зокрема Інструкції, затвердженій наказом від 03.11.2004 р. N 532/274/136-ос/1406, за жодний з періодів хвороби ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження надано не було. Крім того, порядок визначення особливості виконання митних формальностей при поміщенні товарів у митні режими, передбачені Митним кодексом України, та під час перебування товарів у відповідному митному режимі, передбачено Порядком виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму, затвердженого наказом Мінфіну 31.05.2012 №657 та зареєстрованого в Мінюсті 02.10.2012. за №1669/21981 (далі Порядок). Пункт 5 розділу VIII даного Порядку передбачає, що при наявності факту аварії чи дії обставин непереборної сили, що має місце на митній території України, особа, відповідальна за виконання вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем (власник товару або уповноважена ним особа, перевізник чи особа, відповідальна за дотримання митного режиму), повинна звернутись до митного органу, в зоні діяльності якого перебувають ці товари, транспортні засоби, із письмовою заявою, яка повинна містити відомості, що надають можливість ідентифікувати товари, транспортні засоби як такі, що перебувають під митним контролем, а також інформацію про час, місце, обставини та наслідки аварії чи дії обставин непереборної сили. Довідки та документація з СТО, на яку посилається позивач не містять відомостей про те, що автомобіль був не на ходу, і, крім того, у матеріалах справи відсутні докази надання вказаних документів митному органу чи звернення до митного органу з відповідною заявою. Позивач, в порушення вимог статті 95 МК України, більше ніж на десять діб перевищив строк доставки транспортного засобу, який згідно статтею 321 МК України, перебуває під митним контролем та митне оформленням якого не закінчене. Про будь-які обставини, які цьому перешкодили, митницю не повідомив, чим скоїв правопорушення, передбачене частиною 3 статті 470 МК України, внаслідок чого, останнього було законно притягнуто до адміністративної відповідальності оскаржуваною постановою. Крім того, позивачем ніяким чином не спростовано факту вчинення порушення митних правил. Інших обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливі порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального прав, які б могли призвести до зміни чи скасування судових рішень касаційна скарга не містить. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи викладене, суддійшов висновку, що судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 17.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі №754/6280/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко З оригіналом згідно

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2019 року Київ справа №760/19786/16-а адміністративне провадження №К/9901/20232/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Калашнікової О. В., суддів - Білак М. В., Соколова В. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №760/19786/16-а за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень про визнання дій протиправними та скасування постанови за касаційною скаргою військової частини А 0515 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року (прийняту одноособово суддею Оксютою Т. Г. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Губської О. А. суддів: Ключковича В. Ю., Беспалова О. О.) ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулася до Департаменту державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень про визнання дій протиправними та скасування постанови. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, позов задоволено, скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження №48597365 від 29 листопада 2016 року з примусового виконання виконавчого листа №760/7631/15-а від 25 серпня 2015 року, виданого Солом'янським районним судом м. Києва на виконання постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року у справі №760/7631/15-а. 3. Рішення судів мотивовані тим, що на час прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження у відповідача були відсутні передбачені пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" правові підстави для його закінчення, оскільки судове рішення було виконане боржником не у повному обсязі. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4.10 жовтня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга військової частини А 0515.5. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних відмовити. 6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою військової частини А 0515 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року. 7.12 лютого 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах. II. АРГУМЕНТИ СТОРІН 8. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу: 8.1. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права просить скасувати оскаржувані судові РІШЕННЯ: 8.2. Скаржник вказує, що довідка про розмір грошового забезпечення, яку було використано для обґрунтування позовних вимог, має інформаційний характер, та не встановлює розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 оскільки він на вказану дату військову службу не проходив та відповідно грошове забезпечення не встановлювалось і не виплачувалось. 9. Позивач та відповідач відзиву на касаційну скаргу не надавали. IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 10. Судовими рішеннями у справі №760/7631/15-а встановлено, що смерть чоловіка позивача настала ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії. 11. Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до довідки військової частини А0515, розмір грошового забезпечення за посадою начальника групи військової частин А0515, яку на день звільнення з військової служби (17 квітня 1995 року) займав ОСОБА_2, станом на 05 листопада 2013 року (день смерті) складає 6618,00 грн. 12. Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року у справі №760/7631/15-а, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2015 року, позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини А0515 задоволено частково. 13. Визнані неправомірними дії військової частини А0515 щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у разі смерті її чоловіка відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499; зобов'язано військову частину А0515 здійснити призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті її чоловіка у розмірі десятирічного грошового забезпечення на день його смерті за останньою посадою, яку він займав перед звільненням, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії), визначеного частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з врахуванням вимог постанов Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій"; в інший частині позову відмолено. 14. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 01 вересня 2015 року відкрито виконавче провадження №48597365 з примусового виконання зазначеного судового РІШЕННЯ: 15. Військовою частиною А0515 надано докази перерахування стягувачу грошових коштів в розмірі 15202 грн. 80 коп., у зв'язку з чим, 29 листопада 2016 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №48597365 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 16. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 17. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 18. Відповідно до підпункту четвертого пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 19. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 20. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 21. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції на час прийняття спірного рішення) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 22. Згідно з частиною 1 статті 18 цього ж Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 23. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"). 24. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 25. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 26. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України). 27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). 28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення за посадою начальника групи військової частин А0515, яку на день звільнення з військової служби займав ОСОБА_2, станом на 05 листопада 2013 року (день смерті) складає 6618,00 грн., а платіжним дорученням військової частини А0515 від 11 липня 2016 року №1630 стягувачу було перераховано 15202 грн. 80 коп. 29. Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів передніх інстанцій, що зроблений боржником розрахунок одноразової грошової допомоги не узгоджується з резолютивною частиною судового рішення у справі №760/7631/15-а та виконавчим листом, оскільки розрахунок належить здійснювати виходячи з десятирічного грошового забезпечення на день смерті за останньою посадою, яку ОСОБА_2 займав перед звільненням. 30. Враховуючи викладене, постанова про закінчення виконавчого провадження від 29 листопада 2016 року №48597365 винесена державним виконавцем передчасно, оскільки боржник не виконав судове рішення у повному обсязі. 31. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень норм процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 32. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VI. Судові витрати 33. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу військової частини А 0515 - залишити без задоволення. 2. Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі №760/19786/16-а - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... О. В. Калашнікова М. В. Білак В. М. Соколов судді Верховного Суду

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14.02.2018 Київ К/9901/4091/18 справа №820/9929/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С. С., суддів Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Горшкової О. О. від 03 грудня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Любчич Л. В., Сіренко О. І., Спаскіна О. А. від 21 січня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбел" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Харбел" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Інспекція), в якому, з урахуванням наданих уточнень позовних вимог, просило суд скасувати повністю податкове повідомлення -рішення від 07 жовтня 2013 року №0003052201 та податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2013 року №0003042201 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 22470 грн. Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначав, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із контрагентами та відсутності підстав для формування сум податкового кредиту не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року, позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2013 року №0003052201, а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач послався на те, що операції між позивачем та його контрагентами ТОВ "Взлет-Ера" та ТОВ "Інтерколірметгруп" безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки за результатами зустрічних звірок ТОВ "Взлет-Ера" та ТОВ "Інтерколірметгруп" не встановлено реальності господарських взаємовідносин підприємств з платниками податків, а по взаємовідносинам з ТОВ "Інтерколірметгруп" відсутні товаротранспортні накладні, подорожні листи та документи, що підтверджують вантажні операції. Окрім того, відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою встановлені в ході проведення перевірки обставини наявності у позивача розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по таким контрагентам як ПАТ "Харківміскгаз", ПП "Окко-Бізнес", ТОВ "ТРЕК", ПАТ "ІТН", а також повторне віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної №139 від 01 грудня 2012 року, отриманої від ТОВ "Взлет-Ера", які призвели до заниження позивачем податку на додану вартість. В частині позовних вимог Товариства, у задоволенні яких відмовлено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не оскаржуються. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили. Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С. С. (суддя-доповідач), Васильєвої І. А., Юрченко В. П. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року складено акт №564/20-31-22-01-07/21258932 від 23 вересня 2013 року, за висновками якого позивачем порушено вимоги, зокрема, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Харбел" занижено податок на додану вартість всього на 292375 грн., у тому числі по періодам: у вересні 2012 року в сумі 84 грн., у листопаді 2012 року в сумі 192716 грн., у грудні 2012 року в сумі 99575 грн. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято, крім інших, податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2013 року №0003052201, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 438563 грн., в тому числі: за основним платежем 292375 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 146188 грн. Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентами ТОВ "Взлет-Ера" і ТОВ "Інтерколірметгруп" щодо поставки товарів є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами таких операцій, а тому податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2013 року №0003052201 є протиправним та підлягає скасуванню. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними, виходячи з наступного. Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до частин 2 та 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. За змістом частини 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались. Зокрема, роблячи висновок про неправомірне визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та скасовуючи у повному розмірі податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2013 року №0003052201, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки встановленим в ході проведеної перевірки обставинам наявності у позивача розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по таким контрагентам як ПАТ "Харківміскгаз", ПП "Окко-Бізнес", ТОВ "ТРЕК", ПАТ "ІТН", а також повторного віднесення ним до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної №139 від 01 грудня 2012 року, отриманої від ТОВ "Взлет-Ера", чим, за висновками податкового органу, порушено Товариством підпункт 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, та, яким чином наведені порушення вплинули на загальну суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених Інспекцією у вказаному податковому повідомленні-рішенні. Отже, не надавши оцінки всім доводам податкового органу, які наведені у акті перевірки та покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди передчасно дійшли висновку про скасування податкового повідомлення-рішення від 07 жовтня 2013 року №0003052201 у повному обсязі. За правилами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове РІШЕННЯ: Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 360 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року скасувати в частині задоволення позовних вимог, а справу у цій частині направити до суду першої інстанції на новий розгляд. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. суддя - доповідач С. С. Пасічник судді: І. А. Васильєва В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 серпня 2021 року м. Київ справа №520/5740/2020 адміністративне провадження № К/9901/20245/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Калашнікової О. В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року (суддя: Зоркіна Ю. В. ) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року (судді: Катунов В. В., Бершов Г. Є., Ральченко І. М. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування ОСОБА _1 звернулась до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит", в якому просила: - визнати протиправними та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 10 квітня 2020 року №61793948 на підставі виконавчого напису №6335 від 04 квітня 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки позивач зареєстрована та фактично проживає в м. Лозова, Харківської області, майно на території м. Києва відсутнє, тому у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва були відсутні правові підстави для прийняття спірної постанови. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 10 квітня 2020 року №61793948. Рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження не з'ясовано обставини, визначені частиною 2 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та частинами 2, 5 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" щодо встановлення місця фактичного проживання боржника чи місця його перебування та протиправно прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №61792948 від 10 квітня 2020 року. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги. Відповідач у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, а тому просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Скаржник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на підтвердження чого надає судові рішення у різних справах, як приклади прийняття судами протилежних рішень у подібних правовідносинах. Зокрема у справах № №160/4982/20, 560/2520/20, 520/5603/20 рішення ухвалені на користь боржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника відмінним від місця його реєстрації, натомість у справах № №200/4020/20-а, 200/5040/20-а та 520/5605/20-а рішення прийняті на користь приватних виконавців та зроблено висновок щодо відсутності у приватного виконавця обов'язку перевіряти відомості щодо місця перебування боржника за адресою вказаною у виконавчому документі та відсутність підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем його виконання. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про наявність правової проблеми щодо правомірності відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження, що підтверджує існування протилежної практики за судовими рішеннями у подібних правовідносинах. Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваних рішень не враховано висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений в ухвалі №511/1342/17 від 25 січня 2019 року, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а саме статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідач констатує, що за висновком Верховного Суду у постанові №511/1342/17 виконавець не має обов'язку перевіряти місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі. Тому відсутні підстави вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання та повертати його стягувачу. Установивши, що дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження були вчинені відповідно до вимог частини 1 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкрив виконавче провадження за місцем проживанням боржника, яке зазначив стягувач у заяві про відкриття провадження. Скаржник наполягає, що приватний виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження здійснює перевірку відповідності виконавчого документам вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" щодо його оформлення, проте не здійснює перевірку змісту виконавчого документа. Позиція інших учасників справи. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Рух касаційної скарги Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л. О., Калашнікова О. В. ), відкрито касаційне провадження за скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року (суддя: Зоркіна Ю. В. ) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року. Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року призначено справу до розгляду. Установлені судами попередніх інстанцій ОБСТАВИНИ СПРАВИ: ОСОБА _1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1.06 грудня 2018 між позивачем та ТОВ "Алекскредит" укладено договір про надання кредиту №1704853. Договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації позивача на сайті ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" (www. alexcredit. ua). Підписання договору відбулось з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до пункту 5.2 Правил надання кредиту ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ". У кредитному договорі адреса позичальника вказана АДРЕСА_1.04 квітня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В. В. видано виконавчий напис №6335 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" заборгованості за кредитним договором №1704853 у розмірі 16472 грн. У виконавчому написі вказана адреса позивача за місцем її реєстрації, а також зазначено місце проживання за адресою АДРЕСА_2.09 квітня 2020 року уповноваженою особою ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" подано приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В. Л. заяву про примусове виконання зазначеного виконавчого напису. У заяві стягувач просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису за місцем проживання позивача. 10 квітня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. відкрито виконавче провадження №61793948. Не погоджуючись з постановою про відкриття виконавчого провадження, позивач звернулась до суду з позовом. Релевантні джерела права й акти їх застосування За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб). У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти. Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Частинами першою, другою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною. Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною п'ятою статті 18 Закону №1404-VІІІ під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Відповідно до частини першої статті 19 Закону №1404-VІІІ сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VІІІ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Частиною першою статті 28 Закону №1404-VІІІ встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" 02 червня 2016 року №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII,у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Відповідно до частини першої статті 3 Закону завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. За змістом частини першої статті 4 Закону діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Згідно з частиною другою статті 4 Закону державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. Статтею 16 Закону визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 23 Закону №1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. За змістом частин першої та другої статті 25 Закону №1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. За приписами частини першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" 11 грудня 2003 року №1382-IV (далі - Закон №1382-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Частиною другою статті 2 цього Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. За змістом статті 6 Закону №1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5942-VI (далі - Закон №5942-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Також відповідач стверджує, що касаційна скарга у цій справі стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо вирішення питання про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача, та її судовий розгляд сприятиме однаковому тлумаченню приписів Закону України "Про виконавче провадження". За твердженнями відповідача, нею було проаналізовано судову практику в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічним предметом спору та виявлено судові рішення судів апеляційної інстанції з різним трактуванням судами положень законодавства. У цій справі спірним є тлумачення положень статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов'язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника. У зв'язку з цим, необхідно зауважити, що після подання цієї касаційної скарги Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20 виклав висновок щодо застосування положень статті 24 Закону №1404-VІІІ. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20 надав оцінку правильності тлумачення положень статті 24 Закону №1404-VIII в контексті визначення місця проживання боржника та дійшов висновку, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VIII, положення статті 27 Закону №1403-VIII, а також положення Закону №5942-VI, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №380/9335/20 дійшов висновку, що відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. В іншому випадку, нез'ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" на обов'язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб'єкта владних повноважень. Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №380/9335/20 констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця. Зважаючи на наведене, при розгляді цієї справи колегія суддів враховує правову позицію, яку Верховний Суд раніше висловив у справі №380/9335/20, щодо застосування норм матеріального права й через призму цих правозастосовних висновків і їхніх мотивів даватиме у межах, визначених статтею 341 КАС України правову оцінку тому, як суди попередніх інстанцій вирішили спір. Як свідчать матеріали справи приватний виконавець Дорошкевич В. Л. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва. У виконавчому написі приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В. В. №6335 від 04.04.2020 зазначено місце проживання позивача за адресою АДРЕСА_2. Одночасно позивач зареєстрована АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України. Відомостей про зміну місця реєстрації позивача та наявності у неї будь-якого майна на території м. Києва матеріали справи не містять. Отже, місце реєстрації позивача (боржника) не належить до виконавчого округу приватного виконавця Дорошкевич В. Л. Враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20, колегія суддів Верховного Суду у цій справі вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі. За встановлених в цій справі обставин і з урахуванням наведеного правового регулювання колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята відповідачем з порушенням приписів частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, або ж місцем знаходження майна такої особи. З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення рішення судами першої та апеляційної інстанцій. Посилання скаржниці на правову позицію, викладену в ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2019 року №511/1342/17 не є преюдиційною для вирішення цієї справи по суті заявлених позовних вимог, адже пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає наявність висновку, викладеного саме в постанові Верховного Суду, тоді як 25 січня 2019 року у справі №511/1342/17 Верховний Суд постановив ухвалу в цивільній справі, якою відмовив у відкриті касаційного провадження, не здійснюючи касаційний розгляд, і з цієї ухвали Верховного Суду не вбачається, яким чином було визначено місце перебування боржника судом апеляційної інстанції та якими доказами воно підтверджувалося. Крім того, в ухвалі Верховного Суду йшлося саме про місце перебування боржника, а не про його місце проживання. А відтак, відсутні підстави вважати, що обставини у даній справі та справі №511/1342/17 є подібними. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які належним чином перевірені судами попередніх інстанцій. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового РІШЕННЯ: Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач А. Г. Загороднюк судді Л. О. Єресько О. В. Калашнікова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 серпня 2018 року Київ справа №804/5686/16 касаційне провадження №К/9901/5251/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 (суддя Шальєва В. А.) у справі №804/5686/16 за позовом Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Комунальне виробниче підприємство Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" звернулося до суду з адміністративним позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2015 №0003252205 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 167203,25грн. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20.12.2016 позов задовольнив у повному обсязі. Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області оскаржила вказане судове рішення в апеляційному порядку. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.06.2017 залишив вказану апеляційну скаргу без руху з огляду на невиконання вимог частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою), а саме - ненадання документу про сплату судового збору в сумі 2758,85грн., та встановив п'ятнадцятиденний строк з дня отримання такої ухвали для усунення недоліків. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копію вказаної ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 було отримано відповідачем 26.06.2017. На виконання вимог ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 від відповідача на адресу суду жодних документів не надходило. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.07.2017 повернув Дніпродзержинській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області апеляційну скаргу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 на підставі частини третьої статті 189 (з урахуванням вимог пункту 1 частини третьої статті 108) Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали) : позивач не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху. Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області звернулася 03.08.2017 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просила ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 скасувати, прийняти нове рішення, яким направити справу для продовження розгляду в Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, частини третьої статті 86, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017). Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій, чинній на момент звернення до суду з апеляційною скаргою) встановлено вимоги до апеляційної скарги. Відповідно до частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій, чинній на момент звернення до суду з апеляційною скаргою) до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору. Згідно з частиною третьою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 Кодексу, застосовуються правила статті 108 Кодексу, частиною першою якої передбачено залишення позовної заяви без руху із зазначенням її недоліків, способу та строку для їх усунення. Враховуючи викладене, вимогами для реалізації права на звернення до суду з апеляційною скаргою є надання документу про сплату судового збору в установленому порядку та розмірі. Невиконання таких вимог є підставою для ухвалення судового рішення про залишення апеляційної скарги без руху зі встановленням способу і достатнього строку для вчинення відповідних процесуальних дій з усунення таких недоліків. Як зазначено вище, підставою для залишення ухвалою від 21.06.2017 апеляційної скарги без руху було невиконання вимог частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій, чинній на момент звернення до суду з апеляційною скаргою) щодо надання документу про сплату судового збору. Цією ж ухвалою судом здійснено розрахунок суми судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги у відповідності до вимог Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (у редакції, чинній на час звернення із апеляційною скаргою), а саме: 167203,25грн. (ціна позову) х 1,5% (ставка станом на дату звернення з позовом - вересень 2016 року) х 110% (ставка за подання апеляційної скарги) = 2508,85грн. Крім того, ухвалою від 21.06.2017 відповідачу встановлено достатній строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання документу про сплату судового збору - п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали. Оскільки згідно з рекомендованим повідомленням про вручення відповідачем отримано копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху 26.06.2017, то останнім днем для усунення недоліків апеляційної скарги в установлений строк був день із датою 11.07.2017. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій, чинній на момент постановлення оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції) позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Таким чином, невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху є безумовною підставою для повернення такої позовної заяви. Враховуючи те, що відповідач не усунув встановлені ухвалою від 21.06.2016 недоліки апеляційної скарги у визначений такою ухвалою строк, суд касаційної інстанції вважає висновки суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права. Підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Крім того, повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина шоста статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій, чинній на момент постановлення оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції). З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області без задоволення, а оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 у справі №804/5686/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хоуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2019 року Київ справа №826/7925/17 адміністративне провадження №К/9901/5158/17, №К/9901/2993/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: cудді-доповідача - Радишевської О. Р., суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/7925/17 за позовом Національного банку України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито за касаційними скаргами Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Калушти Дмитра Євгеновича та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року, ухвалену в складі головуючого судді Клименчука Н. М., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, постановлену в складі головуючого судді Вівдиченко Т. Р., суддів Бєлової Л. В., Губської Л. В., УСТАНОВИВ: І. СУТЬ СПОРУ: 1. Національний банк України звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив: 1.1. визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 червня 2017 року про відкриття виконавчого провадження №54073516.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що виконавчий документ, на підставі якого відкрите спірне виконавче провадження, не передбачає заходів примусового виконання рішень, що виключає можливість прийняття його до примусового виконання. 3. Відповідач позов не визнав. У запереченні на позовну заяву зазначив, що виконавчий документ, поданий стягувачем, містив усі обов'язкові реквізити, у зв'язку з чим у нього не було підстав не приймати вказаний виконавчий документ до примусового виконання. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року в справі №826/18784/15 за позовом ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашути Д. Є. до Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Прокуратури міста Києва - про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року та ухвалено нову, якою адміністративний позов задоволено частково: 4.1. визнано незаконною та скасовано постанову Правління Національного банку України №407/БТ від 23 червня 2015 року. 4.2. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 5.03 березня 2016 року Київським апеляційним адміністративним судом виданий виконавчий лист у справі №826/18784/15.6. Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 червня 2017 року відкрито виконавче провадження №54073516 з виконання виконавчого листа в справі №826/18784/15.7. Не погоджуючись з указаною постановою, позивач звернувся до суду. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення 8. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, адміністративний позов задоволено: 8.1. визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 червня 2017 року про відкриття виконавчого провадження №54073516.9. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок про те, що примусовому виконанню підлягають лише ті виконавчі документи, які містять зобов'язання, виконання яких передбачає вжиття заходів примусового виконання рішень. 10. Суди попередніх інстанцій зазначили, що виконавчий лист у справі №826/18784/15 відтворює резолютивну частину судового рішення, яким визнано протиправним і скасований індивідуальний акт. 11. За висновками судів попередніх інстанцій, відповідний індивідуальний акт є скасованим з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили, що виключає можливість виконання такого судового рішення у примусовому порядку. IV. Провадження в суді касаційної інстанції 12. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, особа, яка не брала участі в справі, - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Калушта Д. Є. та Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернулися до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами. 13. У касаційній скарзі особа, яка не брала участі в справі, стверджуючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове - про закриття провадження у справі. 14. Другий скаржник з тих самих підстав просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову. 15. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржники зазначають, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про те, що виконавчий лист у справі №826/18784/15 не містить обов'язкових реквізитів. 16. Скаржники наполягають на тому, що виконавчий лист у справі №826/18784/15 був виданий у період чинності попередньої редакції Закону України "Про виконавче провадження", якою вимог щодо наявності в ньому резолютивної частини, що передбачає заходи примусового виконання рішень, установлено не було. Водночас нова редакція Закону України "Про виконавче провадження" застережень щодо неможливості прийняття таких виконавчих документів не містить. 17. Скаржники також зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року в справі №826/18784/15 було відмовлено в задоволенні заяви боржника про визнання виконавчого листа в цій справі таким, що не підлягає виконанню. 18. Таким чином, скаржники вважають, що підстав для відмови в прийнятті до виконання виконавчого листа в справі №826/18784/15 не було. 19. У касаційній скарзі особа, яка не брала участі в справі, також зазначає про порушення судами правил підсудності, оскільки справу було розглянуто Окружним адміністративним судом м. Києва, тоді як виконавчий лист був виданий Київським апеляційним адміністративним судом, якому, з огляду на положення статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", і була підсудна справа. 20. З цих підстав особа, яка не брала участі в справі, уважає, що провадження у справі має бути закритим. 21. Позивач з доводами касаційних скарг не погодився. У відзиві на касаційну скаргу зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права та прийняли судові рішення з дотриманням норм процесуального права. 22. Позивач уважає, що суди дійшли обґрунтованих висновків про неможливість прийняття до виконання виконавчого листа №826/18784/15 до примусового виконання, оскільки відтворена у ньому резолютивна частина рішення суду не містить зобов'язання, виконання якого вимагало б вчинення заходів примусового виконання РІШЕННЯ: 23. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями, касаційні скарги передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Желтобрюх І. Л., суддям Білоусу О. В., Стрелець Т. Г. 24. Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Калушти Д. Є. на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року. 25. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2018 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року. 26. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 24 червня 2019 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаних касаційних скарг. 27. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційні скарги передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А. V. Джерела права й акти їхнього застосування 28. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 29. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 30. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 31. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 32. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 33. Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. 34. Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності) ; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків) ; 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню) ; 7) строк пред'явлення рішення до виконання. 35. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання РІШЕННЯ: 36. Абзацом першим частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження <...>. 37. Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень. 38. Згідно з частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню). 39. Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. VI. Позиція Верховного Суду 40. Аналіз положень частини першої статті 4 Закону №1404-VIII, якою визначені обов'язкові реквізити виконавчого документа, у взаємозв'язку з частиною четвертою цієї статті, якою визначені підстави для повернення без виконання виконавчого документа, свідчить, що органи державної виконавчої служби та в окремих випадках приватні виконавці здійснюють примусове виконання виключно тих судових рішень, резолютивна частина яких містить зобов'язання, що може бути виконане унаслідок застосування одного із заходів примусового виконання РІШЕННЯ: 41. До таких заходів примусового виконання рішення стаття 10 Закону №1404-VIII відносить: (1) звернення стягнення на майно; (2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; (3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборону боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем. 42. Наведений перелік не є вичерпним. У залежності від змісту зобов'язання до боржника можуть застосовуватися й інші заходи примусового виконання рішення, що забезпечують досягнення мети виконавчого провадження. 43. Як установлено судами попередніх інстанцій, виконавчий лист від 03 березня 2016 року в справі №826/18784/15 виданий на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року, якою визнано незаконною та скасовано постанову Правління Національного банку України №407/БТ від 23 червня 2015 року. 44. Суд зазначає, що з моменту набрання судовим рішенням про скасування індивідуального акта законної сили такий індивідуальний акт утрачає юридичне значення і не породжує будь-яких юридичних наслідків, за виключенням тих, що пов'язані з його скасуванням. Чинність індивідуального акта, скасованого рішенням суду, яке набрало законної сили, не залежить від волі суб'єкта владних повноважень, який його прийняв, чи волі інших осіб. 45. З урахуванням викладеного, Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням і не вимагає здійснення від суб'єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій. 46. Отже, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виконавчий лист у справі №826/18784/15 не відповідав вимогам частини першої статті 4 Закону №1404-VIII, оскільки не містив резолютивної частини рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень. 47. Суд відхиляє посилання скаржників на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року в справі №826/18784/15, яким боржнику у виконавчому провадженні (позивачу) було відмовлено в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. 48. У вказаній ухвалі суд оцінював виконавчий лист у справі №826/18784/15 в аспекті вимог до виконавчого листа, що висуваються Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV, який був чинний на момент його видачі. 49. Суд зазначає, що з набранням чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII вимоги щодо змісту і форми до виконавчих документів зазнали певних змін у порівнянні з попередньою редакцією вказаного закону. 50. Зокрема новелою Закону №1404-VIII є вимога щодо зазначення у виконавчому документі резолютивної частини рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, відсутність якої має наслідком повернення виконавчого документа стягувачеві без виконання. 51. Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII визначено, що після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. 52. Отже, після набрання чинності Законом №1404-VIII вирішення питання про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчих документів, виданих відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV, здійснюється з урахуванням положень Закону №1404-VIII. 53. Таким чином, наявність у виконавчому листі всіх обов'язкових реквізитів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV, не є перешкодою для повернення такого виконавчого листа без виконання з підстав, визначених у пункті 7 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII. 54. Оцінюючи аргументи особи, яка не брала участі у справі, стосовно того, що суди прийняли рішення, які безпосередньо стосуються її прав та інтересів і не залучили її до участі в справі, Суд зазначає таке. 55. Предметом позову є постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09 червня 2017 року ВП №54073516, якою відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 03 березня 2016 року, стягувачем за яким є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашута Д. Є. 56. Частиною другою статті 53 КАС України, в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. 57. Суд першої інстанції під час розгляду справи, предметом якої є постанова про відкриття виконавчого провадження №54073516, стягувача в такому виконавчому провадженні до участі у справі як третю особу не залучив. 58. Отже, Суд погоджується з доводами скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. 59. Проте Суд зазначає, що таке порушення норм процесуального права судом першої інстанції не призвело до неправильного вирішення справи. 60. Частиною першою статті 202 КАС України, в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу. 61. Отже, чинний на момент прийняття судами рішень у цій справі процесуальний закон виключав можливість скасування судового рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело до неправильного вирішення справи. 62. Беручи до уваги, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин і враховуючи, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашута Д. Є. реалізував своє право на апеляційне оскарження, Суд не знаходить підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з указаних підстав. 63. Відповідно до часини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 64. Згідно з частиною третьою статті 351 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 65. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 66. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні. 67. Доводи касаційних скарг висновків судів і фактичних обставин справи не спростовують. VII. Судові витрати 68. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. 69. Керуючись статтями 341, 343, 349, 352, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 70. Касаційні скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Калушти Дмитра Євгеновича та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. 71. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року в справі №826/7925/17 залишити без змін. 72. Судові витрати розподілу не підлягають. 73. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. суддя-доповідач: О. Р. Радишевська судді: О. В. Кашпур С. А. Уханенко