Datasets:

robinhad

/

ubertext

like 0

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 листопада 2018 року Київ справа №810/5997/15 адміністративне провадження №К/9901/19665/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Автопрофіт" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2016 (судді Губська Л. В., Ісаєнко Ю. А., Федотов І. В. ) по справі №810/5997/15 за позовом Приватного підприємства "Автопрофіт" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2015 року Приватне підприємство "Автопрофіт" (далі - позивач, ПП "Автопрофіт ") звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області) про зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області внести зміни до інтегрованої картки особового рахунку ПП "Автопрофіт" по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) шляхом відображення сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість за платіжним дорученням від 04.09.2015 №1992 в сумі 2100 грн. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2016 адміністративний позов задоволено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2016 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2016 та відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2016 та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2016. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що направлення позивачем до банку платіжного доручення на оплату податкових зобов'язань є необхідними та достатніми діями платника податку зі сплати податкових зобов'язань. Невідображення відомостей в зведеному обліку з податку на додану вартість в інтегрованій картці платника податку тягне за собою негативні правові наслідки для позивача. Відповідач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2018 справу було передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Крім того, податковий орган не може внести зміни до інтегрованої картки платника, оскільки, дані про надходження, зокрема, податків відображаються в інтегрованій картці платника і реєстрі надходжень та повернень саме у день отримання від органів ДКС України відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів. В даній справі таких відомостей до податкового органу не надходило, кошти банком фактично не перераховані. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою сплати податку, позивачем подано 04.09.2015 до ПАТ "Банк "Національні інвестиції" платіжне доручення на суму 2100,00 грн. Банк прийняв вищевказане платіжне доручення на виконання 04.09.2015, що підтверджується відбитком штампу банка. Позивач направив лист відповідачу 07.09.2015 №03-14/2907, яким повідомив його про сплату до бюджету податку на додану вартість в сумі 2100,00 грн., згідно платіжного доручення №1992 від 04.09.2015. Відповідач отримав вказаного листа 07.09.2015, про що свідчить відбиток штампу на листі. Проте, відповідачем не були вжиті заходи для внесення змін до інтегрованої картки особового рахунку позивача, у зв'язку із сплатою ним податку. Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно із пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначається Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року №2346-III. Згідно із пунктом 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Пунктом 8.1 статті 8 наведеного Закону передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Згідно із пунктом 129.6 статті 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Відтак направлення позивачем до свого банку належним чином оформлених платіжних вимог на оплату податкових платежів (при наявності необхідної кількості коштів на рахунку) є належними та необхідними діями, які платник податку повинен вчинити для оплати податкового зобов'язання. У свою чергу, механізм ведення територіальними органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, визначений в Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України 05.12.2013 №765 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 за №217/24994 (далі - Порядок) (чинний на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 3 розділу 1 Порядку інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, передоплати та єдиного внеску, що включає комплекс облікових показників з інтегрованих підсистем, за повноту, достовірність і своєчасність відображення яких несуть відповідальність структурні підрозділи територіальних органів Міндоходів за функціональними напрямами роботи. Приписами пункту 4 розділу 1 Порядку передбачено, що облік податків, зборів та єдиного внеску ведеться підрозділами Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, спеціалізованих державних податкових інспекцій з обслуговування великих платників, державних податкових інспекцій в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, об'єднаних державних податкових інспекцій відповідно до функціональних повноважень. Зі змісту пункту 1 розділу 2 Порядку вбачається, що інтегровані картки платників відкриваються територіальними органами Міндоходів за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску. Пунктом 1 розділу 4 Порядку передбачено, що для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників територіальні органи Міндоходів проводять оперативний облік надходжень: за податками, зборами, митними платежами на підставі документів, визначених Порядком взаємодії органів Міністерства доходів і зборів України та органів Державної казначейської служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 4 грудня 2013 року №760/1031, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 грудня 2013 року за №2193/24725. Згідно пункту 5 розділу 4 Порядку дані про надходження податків, зборів, митних платежів, передоплати та єдиного внеску відображаються територіальним органом Міндоходів, на який покладено функції з ведення обліку відповідного платежу, в інтегрованій картці платника і в реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державної казначейської служби України відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів. Таким чином, з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету контролюючі органи відкривають платнику податків інтегровані картки, за якими відображається стан розрахунків платника з бюджетом. Відомості про сплату податкових зобов'язань платниками податків обліковуються у таких картках за даними електронних реєстрів розрахункових документів. А умовою, з якою законодавство пов'язує відображення в інтегрованій картці платника факту надходження грошових коштів в рахунок сплати податкового зобов'язання є отримання від Державної казначейської служби України підтвердження про зарахування грошових коштів на відповідний рахунок. Враховуючи відсутність відповідних даних від органів Державної казначейської служби України, відповідач правомірно не відобразив дані зі сплати позивачем податку на додану вартість, а тому протиправна бездіяльність з боку відповідача відсутня. Щодо доводів позивача, що такі дії податкового органу спричиняють для платника податків негативні наслідки у вигляді нарахування пені та штрафних санкцій, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідно до пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. При цьому, колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що дії контролюючого органу щодо внесення змін до інтегрованої картки платника, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників та оперативного обліку надходжень: за податками, зборами, митними платежами та з тим, що зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків. Картка облікового рахунку - це документ, який знаходиться в оперативному стані і відображає облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету. Зазначення в ньому суми податку, яка вже фактично сплачена, але в картці зазначена як наявна заборгованість, порушує права позивача, оскільки відображає суму неіснуючого податкового боргу. Таким чином, відображення відповідачем в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань, створює наслідки для фінансового стану позивача, а належним способом захисту порушеного права товариства є зобов'язання відповідача внести інформацію в інтегровану картку позивача про відсутність податкового боргу з податку на додану вартість. Однак, за встановленого порядку відображення в інтегрованій картці платника факту надходження грошових коштів в рахунок сплати податкового зобов'язання, судами не встановлено порушень податковим органом, які б свідчили про протиправність дій відповідача. Відтак, такий висновок суду апеляційної інстанції не призвів до неправильного вирішення спору по суті. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного підприємства "Автопрофіт" залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2016 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис) І. А. Васильєва судді: (підпис) С. С. Пасічник (підпис) В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 17 жовтня 2018 року Київ справа №622/1435/16-а адміністративне провадження №К/9901/38777/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Золочівського районного суду Харківської області від 27 грудня 2016 року (суддя: О. В. Чернова) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року (колегія у складі суддів: В. Б. Русанова, Н. С. Бартош, Л. В. Курило) у справі №622/1435/16-а за позовом ОСОБА_2 до Харківської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови у справі про порушення митних правил, ВСТАНОВИВ: ОСОБА _2 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову Харківської митниці Державної фіскальної служби у справі про порушення митних правил від 15 листопада 2016 року №663/80700/16, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України (далі - МК України) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова є незаконною з підстав порушення відповідачем процедури розгляду справи у зв'язку із незабезпеченням його особистої участі при розгляді справи про порушення митних правил, а також з підстав порушення строків накладення адміністративного стягнення. Крім того, позивач відзначив, що справу про порушення митних правил розглянуто неповноважним органом. Постановою Золочівського районного суду Харківської області від 27 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, у позові відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що в діях позивача наявний склад правопорушення, передбачений частиною 3 ст. 470 МК України. Процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення порушена не була, оскільки позивач був належним чином повідомлений. При цьому судами відзначено, що оскільки правопорушення було виявлено в зоні діяльності Харківської митниці ДФС, отже зазначена установа є повноваженим органом при здійсненні провадження у справі про порушення митних правил. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. При цьому в обґрунтування касаційної скарги позивач послався на порушення процедури притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, зокрема ч. 4 ст. 526 МК України в частині розгляду справи за його відсутності без належного повідомлення. У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 вересня 2016 року співробітниками управління Патрульної поліції м. Харкова повідомлено УБМП Харківської митниці ДФС про виявлення транспортного засобу марки "Audi А4", реєстраційний номер НОМЕР_1 (країна реєстрації Республіка Литва), кузов: НОМЕР_2, який було зупинено по вул. Клочківська міста Харкова під керуванням громадянином України ОСОБА_2 Відповідно до даних ЦБД ЄАІС Держмитслужби України та АСМО "Інспектор" транспортний засіб позивача був ввезений на митну територію України 16 серпня 2016 року в зоні діяльності Чернігівської митниці ДФС у митному режимі "транзит". За результатами проведеної перевірки 12 вересня 2016 року, головним державним інспектором відділу протидії митним порушенням управління боротьби з митними правопорушеннями Харківської митниці ДФС відносно позивача складено протокол про порушення митних правил №663/80700/16 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 470 МК України, через перевищення встановленого ст. 95 МК України строку транзитного перевезення автомобіля марки "Audi А4", реєстраційний номер НОМЕР_1 (країна реєстрації Республіка Литва), кузов: НОМЕР_2, більше ніж на 10 діб. З матеріалів справи вбачається, що під час складання протоколу про порушення митних правил ОСОБА_2 був присутній, у протоколі власноручно зазначив, що з правопорушенням погоджується, справу просив розглядати без його участі, копію постанови направити на його адресу та зобов'язувався сплатити штраф у встановлені строки та вивезти після цього автомобіль з України. Крім того, в протоколі було відзначено, що розгляд справи відбудеться 15 листопада 2016 року, копію якого позивач отримав, про що свідчить підпис позивача. 12 вересня 2016 року крім пояснень в протоколі, позивачем надані особисті пояснення на ім'я УБМП Харківської митниці ДФС з приводу порушення митних правил. Також, судами встановлено, що відповідачем на адресу позивача була направлена повістка з повідомленням про вручення про виклик його 07 жовтня 2016 року о 14:00 до відділу ПСПМП для опитування, яка отримана ним 24 вересня 2016 року, що підтверджується повідомленням про врученням. При цьому, справа про порушення митних правил була розглянута без участі позивача, а за результатами її розгляду відповідачем прийнято постанову від 15 листопада 2016 року №663/80700/16, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 470 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 8500 грн. Так, як встановлено ч. 3 ст. 470 МК України перевищення встановленого ст. 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст. 90 МК України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Пунктом 1 частини 1 статті 95 Митного кодексу України встановлені такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту: для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). Згідно частини 1 ст. 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Отже, перевищення десятиденного строку доставки автомобільного транспорту, який ввезений в митному режимі транзиту, до відповідного органу доходів і зборів України або ж його вивезення за межі митної території України, визнається порушенням митних правил, за яке передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу. У відповідності до положень ст. 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Статтею 488 МК України встановлено, що провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил. Відповідно до ст. 491 МК України підставами для порушення справи про порушення митних правил є: 1) безпосереднє виявлення посадовими особами органу доходів і зборів порушення митних правил; 2) офіційні письмові повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані від правоохоронних органів, а також органів, що здійснюють види контролю, зазначені у частині першій статті 319 цього Кодексу; 3) офіційні письмові повідомлення про вчинення порушення митних правил, отримані від митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також від міжнародних організацій. Згідно з частиною першою ст.493 МК України, - провадження у справі про порушення митних правил здійснюють,..., посадові особи митниці, в зоні діяльності якої було вчинено або виявлено таке порушення. Окремі процесуальні дії у справі про порушення митних правил можуть вчинятися посадовими особами, уповноваженими складати протоколи про порушення митних правил відповідно до статті 490 цього Кодексу, а у випадку, передбаченому статтею 518 цього Кодексу, - також посадовими особами іншого органу доходів і зборів. Суди попередніх інстанцій правильно зробили висновок, що оскільки правопорушення було виявлено в зоні діяльності Харківської митниці ДФС, тому посадова особа цього органу має повноваження при розгляді справи про порушення митних правил в даному випадку. За правилами ст. 498 МК України прийняття участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення є правом, а не обов'язком особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. І така особа зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами. Згідно із ст. 526 МК України справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника. Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил. Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи. Касаційний суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про дотримання відповідачем вимог ст. 526 МК України, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач завчасно та належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи про порушення митних правил. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до частини третьої ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Золочівського районного суду Харківської області від 27 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 лютого 2019 року Київ справа №810/829/17 адміністративне провадження №К/9901/37605/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року (головуючий суддя- Балаклицький А. І.) та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Карпушова О. В., судді - Епель О. В., Кобаль М. І.) у справі №810/829/17 за позовом Приватного підприємства "Бета - Консалтинг" до Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними дій, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2017 року Приватне підприємство "Бета - Консалтинг" (далі - Підприємство) звернулось в Київський окружний адміністративний суд з позовом до Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними дій. В обґрунтування позовних вимог зазначило про протиправність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року, у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, розірванням в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів від 18.01.2016 №180120161. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року, позов задоволено: - визнано протиправними дії Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо призупинення (розірвання) в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів від 18.01.2016 №180120161, укладеного з Приватним підприємством "Бета-Консалтинг"; - стягнуто на користь Приватного підприємства "Бета-Консалтинг" судові витрати у сумі 1 600 за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що у відповідача не було законних підстав для прийняття рішення про призупинення (розірвання) договору про визнання електронних документів. Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про правомірність своїх дій, посилаючись на те, що Підриємство, вказуючи у договорі та податковій звітності податкову адресу - Київська область, м. Біла церква, вул. Сквирське Шосе, 194, оф. 302 фактично вводило в оману контролюючий орган та порушувало вимоги ПК України щодо обов'язкових реквізитів податкової звітності, в зв'язку з чим, починаючи з 18.11.2016 дію договору було призупинено, а з 29.11.2016 договір розірвано на підставі відсутності платника за місцем реєстрації, тобто фактичної зміни ним податкової адреси, що мало наслідком неприйняття та невизнання відповідачем будь-якої звітності Підприємства. Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи. 14 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017). Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Приватне підприємство "Бета-Консалтинг" є юридичною особою, що зареєстрована за адресою: 09100, Київська область, місто Біла Церква, Сквирське шосе, будинок 194, офіс 302, та як платник податків перебуває на податковому обліку в Білоцерківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області (а. с. 9). 18 січня 2016 року між ПП "Бета-Консалтинш" та Білоцерківською ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області укладено договір про визнання електронних документів №180120161, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу. У разі припинення дії договору надісланий платником податків документ в електронному вигляді не приймається (17-19). Згідно з п. 6 зазначеного договору Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації В грудні 2016 року позивач направив до податкового органу в електронному вигляді податкову накладну від 25.11.2016 №6, проте відповідно до квитанції №1 від 06.12.2016 вищевказана податкова накладна не була прийнята. Як підставу для неприйняття вказаного документа, зазначено про порушення вимог Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, можливо розірвано договір про визнання електронної звітності (а. с. 49). Також, в грудні 2016 року позивач направив до податкового органу в електронному вигляді податкову декларацію з ПДВ за листопад 2016 року, проте відповідно до квитанції №1 від 15.12.2016 вищевказана податкова декларація не була прийнята. Підставою для неприйняття податкової декларації з ПДВ за листопад 2016 року стало порушення вимог Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, можливо розірвано договір про визнання електронної звітності (а. с. 48). У січні 2017 року позивачем було подано до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкову декларацію з ПДВ за грудень 2016 року (а. с. 23). Білоцерківська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області листом від 24.01.2017 №616/10/10-02-08-02 "Про відмову у прийнятті звітності" повідомила позивача про те, що при перевірці обов'язкових реквізитів в податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року встановлено їх недостовірність (а. с. 25). Надаючи правову оцінку вищевикладеному, колегія суддів виходить з наступного. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З матеріалів справи вбачається, що договір про визнання електронних документів №180120161 від 18.01.2016 розірвано (призупинено) та відмовлено позивачу у прийнятті звітності у зв'язку з неможливістю встановлення місця знаходження Підприємства. Водночас, така підстава, виходячи зі змісту статті 651 Цивільного кодексу України та положень Примірного договору про визнання електронних документів, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233, а також тексту самого Договору, укладеного між Підприємством і відповідачем, не передбачена, як така, що надає право на одностороннє розірвання Договору. Більше того, пунктом 5.1. Договору №180120161 від 18 січня 2016 року передбачено, що у разі виникнення спірних питань, пов'язаних з автентичністю податкових документів в електронному вигляді та часом їх відправлення, зацікавлена сторона направляє іншій стороні письмове повідомлення з обґрунтуванням причини своєї вимоги та зазначенням дати і номера електронного документа, що є предметом спору (далі - Вимога). З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не дотримано порядку врегулювання спорів, які виникають під час виконання Договору про визнання електронних документів. Поряд з цим, в матеріалах справи наявні докази того, що місцезнаходження самої юридичної особи з часу укладання Договору про визнання електронних документів не змінювалося. Верховний Суд зазначає, що чинними нормативно-правовими актами передбачено вичерпний перелік підстав для одностороннього розірвання Договору про визнання електронних документів: закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів і ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; зміна платником податків місця реєстрації. Вказані підстави повинні обґрунтовуватися наявними в матеріалах справи доказами, а не лише припущеннями податкового органу. Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №820/363/17. Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем. всупереч вимог чинного законодавства, не надано належних доказів правомірності своїх дій, що полягали в односторонньому розірванні Договору про визнання електронних документів №180120161 від 18 січня 2015 року. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 квітня 2018 року Київ справа №802/3956/15-а провадження №К/9901/9221/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Бевзенка В. М., Стрелець Т. Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Піщанської районної державної адміністрації Вінницької області, за участю третьої особи - Вінницького обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Піщанської районної державної адміністрації Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Крапівницької Н. Л., та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Курка О. П., суддів: Совгири Д. І., Білоуса О. В., ВСТАНОВИВ: У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Піщанської районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Піщанська РДА), за участю третьої особи -Вінницького обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, в якому просила: визнати незаконним та скасувати розпорядження Піщанської РДА №71-к від 22 жовтня 2015 року про звільнення позивача; зобов'язати поновити ОСОБА_1 на посаді директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 22 жовтня 2015 року; стягнути з Піщанської РДА моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. та витрати на правову допомогу. В мотивування позову зазначає, що з 15 жовтня 2013 року обіймала посаду директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Проте, розпорядженням Піщанської РДА №71-к від 22 жовтня 2015 року звільнено позивача із займаної посади на підставі положень пункту 1 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" (за порушення умов реалізації права на державну службу). Підставою для звільнення слугувало невірне формулювання в наказі про призначення підстав прийняття її на роботу, а саме вказано про призначення її як таку, що перебувала у кадровому резерві на дану посаду. Позивач стверджує, що розпорядження №91-к від 15 жовтня 2013 року, відповідно до якого її призначено на посаду прийнято на підставі її заяви від 07 жовтня 2013 року та листа-погодження директора Вінницького обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Слободяника О. Г. від 11 жовтня 2013 року №01-13/979. Позивач вказує про очевидність помилки кадрового працівника, що виготовлював розпорядження та відсутність вини у такому невірному зазначенні підстави для призначення на посаду, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про скасування розпорядження щодо її звільнення та, відповідно, поновити на посаді. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Піщанської РДА №71-к від 22 жовтня 2015 року "Про звільнення ОСОБА_1". Зобов'язано Піщанську РДА поновити ОСОБА_1 на посаді директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Зобов'язано Піщанську РДА виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 жовтня 2015 року по 14 січня 2016 року включно в сумі 9387,88 грн. з відрахуванням усіх обов'язкових платежів. В решті позову - відмовлено. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Свою касаційну скаргу Піщанська РДА мотивує тим, що ОСОБА_1 прийнято колишнім керівництвом адміністрації на державну службу з грубим порушенням, а саме без конкурсного відбору, в порушення пункту 1 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, а тому її правомірно звільнено у зв'язку з порушенням умов реалізації права на державну службу. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 жовтня 2011 року згідно з розпорядженням Піщанської РДА №100-к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника з кадрового резерву за погодженням з Вінницьким обласним центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Розпорядженням Піщанської РДА №41-к від 01 серпня 2012 року позивача звільнено із займаної посади у зв'язку із виходом основного працівника з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 15 жовтня 2013 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 07 жовтня 2013 року та листа-погодження заступника директора Вінницького обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Слободяника О. Г. від 11 жовтня 2013 року №01-13/979 ОСОБА_1 призначено на посаду директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на підставі розпорядження Піщанської РДА №91-к від 15 жовтня 2013 року. Згідно з наведеним розпорядженням ОСОБА_1 призначено з 15 жовтня 2013 року на посаду директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, як таку, що перебувала у кадровому резерві на дану посаду. За наслідками проведеної Прокуратурою Піщанського району Вінницької області перевірки повідомлено Піщанську РДА листом № (02-16)1490вих. -14 від 24 липня 2014 року, що ОСОБА_1 у кадровому резерві на посаду директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді не перебувала, чим порушено порядок прийняття ОСОБА_1 на державну службу, що передбачено статтею 15 Закону України "Про державну службу". При цьому вказано про відсутність вини директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді ОСОБА_1 у порушенні Закону України "Про державну службу" при призначенні її на вказану посаду. 22 жовтня 2015 року Піщансьою РДА видано розпорядження №71-к, відповідно до якого звільнено ОСОБА_1 із займаної посади з 22 жовтня 2015 року у зв'язку з порушенням умов реалізації права на державну службу за пунктом 1 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу". Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з порушенням порядку, передбаченого трудовим законодавством, зокрема, не вказано в чому саме полягає порушення умов реалізації права на державну службу. Разом з цим обрання звільнення як виду дисциплінарного стягнення відповідачем невмотивоване. Зазначена позиція була підтримана і Вінницьким апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін. Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок проходження державної служби, особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано Законом України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу" (далі - Закон №3723-ХІІ). Статтею 5 Закону №3723-ХІІ визначено, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Основні обов'язки державного службовця закріплені у статті 10 Закону №3723-ХІІ та передбачають: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі. Відповідно до статті 14 Закону №3723-ХІІ дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. За приписами статті 30 Закону №3723-ХІІ державна служба може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону України "Про державну службу"; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону України "Про державну службу"; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону України "Про державну службу". З матеріалів справи вбачається, що у період з 13 жовтня 2011 року по 01 серпня 2012 року на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_1 перебувала на посаді директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Відповідно до пункту "б " частини першої постанови Кабінету Міністрів України "Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України "Про державну службу" №423 від 17 червня 1994 року, без конкурсного відбору або стажування можуть також прийматися державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах Рад, у тому числі в тих, що ліквідуються, до новостворених органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування. Так, 15 жовтня 2013 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 07 жовтня 2013 року та листа-погодження заступника директора Вінницького обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Слободяника О. Г. від 11 жовтня 2013 року №01-13/979 ОСОБА_1 призначено на посаду директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на підставі розпорядження Піщанської РДА №91-к від 15 жовтня 2013 року. Верховний Суд звертає увагу, що підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження №71-к від 22 жовтня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади фактично слугували наслідки перевірки проведеної Прокуратурою Піщанського району Вінницької області, за результатами якої встановлено невірне зазначення у розпорядженні №91-к від 15 жовтня 2013 року підстави призначення позивача на посаду, а саме: призначення як такої, що перебувала у кадровому резерві на дану посаду. Прокуратурою Піщанського району Вінницької області встановлено, ОСОБА_1 у кадровому резерві на посаду директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді не перебувала, чим порушено порядок прийняття ОСОБА_1 на державну службу, що передбачено статтею 15 Закону України "Про державну службу". За змістом статті 15 Закону №3723-ХІІ прийняття на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України. Слід зауважити, що листом № (02-16)1490вих. -14 від 24 липня 2014 року Прокуратура Піщанського району Вінницької області повідомила Піщанську РДА про відсутність вини директора Піщанського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді ОСОБА_1 у порушенні Закону України "Про державну службу" при призначенні її на вказану посаду. За приписами частини шостої статті 43 Конституції України, якій кореспондує стаття 5-1 Кодексу законів про працю України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" обумовлено, що підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про невмотивованість обрання відносно позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення із займаної посади. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Піщанської районної державної адміністрації Вінницької області залишити без задоволення. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді В. М. Бевзенко Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 04 грудня 2018 року справа №344/5305/17 адміністративне провадження №К/9901/32042/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 червня 2017 року у складі судді Островського Л. Є. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року у складі суддів Сапіги В. П., Обрізка І. М., Яворського І. О. у справі №344/5305/17 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі - декларант, позивач у справі) звернувся з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці ДФС (далі - митний орган, відповідач у справі), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову в справі про порушення митних правил №18/20605/17 від 02 березня 2017 року, якою його притягнуто до відповідальності за статтею 485 Митного кодексу України і накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5065 грн, та закрити провадження у справі. В обґрунтування позову зазначив, що склад передбаченого статтею 485 Митного кодексу України правопорушення в його діях відсутній, оскільки відсутня пряма форма умислу та його об'єктивна сторона, а також, посилаючись на положення частини шостої статті 69 Митного кодексу України, зазначив, що оскільки випадок класифікації заявленого до декларування товару є складним в силу частини п'ятої статті 69 Митного кодексу України, то стягнення у вигляді штрафу до нього застосоване безпідставно, всупереч наведеним нормам. Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року, позов задоволено частково, скасовано постанову в справі про порушення митних правил №18/20605/17 від 02 березня 2017 року. Суди попередніх інстанцій виходили з відсутності в діях позивача складу (умислу) інкримінованого правопорушення, а також з відсутності підстав для притягнення позивача до відповідальності у зв'язку з тим, що випадок класифікації віднесено до складних. У жовтні 2017 року митним органом подана касаційна скарга на судові рішення судів попередніх інстанцій, 4 жовтня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Єрьомін А. В. ) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №344/5305/17 з суду першої інстанції. 02 березня 2018 року справу №344/5305/17 передано до Верховного Суду. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень статей 264, 293, 266 Митного кодексу України, оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. Позивач як декларант (митний брокер), що здійснює свої повноваження на підставі свідоцтва на право здійснення брокерської діяльності, 20 січня 2017 року подав до митного органу вантажну митну декларацію (ВМД) №206050001/2017/000352 з метою митного оформлення товару - вантажна платформа металічна, без бортів призначена для встановлення на шасі вантажного автомобіля і перевезення в ній вантажів, вживана 1991 року випуску, за кодом УКТЗЕД 8708999390 та ставкою мита 5%. В судовому процесі встановлено, що відповідачем ініційовано скерування запиту до спеціалізованого підрозділу для вирішення складного випадку щодо правильності визначення митної вартості та класифікації вказаної платформи. За наслідками розгляду запиту спеціалізованим підрозділом відділом адміністрування митних платежів відповідача винесено рішення про визначення коду товару від 26 січня 2017 року (змінено на 8707909000), згідно якого ставка мита змінилась на 10%, а опис товару звучав як вантажна платформа металічна, з переднім бортом призначена для встановлення на шассі вантажного автомобіля і перевезення в ній вантажів, вживана 1991 року випуску. 02 березня 2017 року, у зв'язку з відображенням неправдивих відомостей у митній декларації (найменування товару, що має значення для класифікації), посадовою особою відповідача винесено спірну постанову №18/20605/17, якою позивача визнано винним у порушенні митних правил та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на підставі статті 485 Митного кодексу України. Суди попередніх інстанцій, здійснивши правовий аналіз положень частини шостої статті 69 Митного кодексу України у її сукупності з положеннями статті 485 цього кодексу, дійшли висновку про відсутність в діях позивача складу відповідного адміністративного правопорушення. З такими висновками погоджується Суд. Позивачу інкриміновано заявлення в митній декларації, з метою неправомірного зменшення розміру сплати митних платежів, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості. Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 69 Митного кодексу України під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо. Штрафи та інші санкції за несплату митних платежів та за інші порушення, виявлені у зв'язку з неправильною класифікацією товарів, застосовуються органами доходів і зборів виключно у разі, якщо прийняте органом доходів і зборів рішення про класифікацію цих товарів у складному випадку було прийнято на підставі поданих заявником недостовірних документів, наданої ним недостовірної інформації та/або внаслідок ненадання заявником всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття зазначеного рішення, що суттєво вплинуло на характер цього РІШЕННЯ: Митний орган в судовому процесі у попередніх інстанціях зазначав про складність випадку класифікації спірного товару та наголошував на тому, що саме ним було ініційовано запит до спецпідрозділу у зв'язку з необхідністю перевірки правильності заявленого коду товару за УКТЗЕД. Таким чином, у справі виникла необхідність отримання додаткової інформації, застосування спеціальних знань для перевірки заявлених у митній декларації відомостей. Судами встановлено, що опис спірного товару у митній декларації наведено згідно товаросупровідних документів, відтак в діях позивача відсутній склад інкримінованого йому правопорушення. Оскільки судами не встановлено подання позивачем неправдивих відомостей та документів чи приховування важливих для правильної класифікації товару даних, а декларування товару здійснювалось на основі наявних товаросупровідних документів, то не було підстав визнавати дії позивача такими, що спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, що являє собою об'єктивну сторону передбаченого статтею 485 Митного кодексу України правопорушення. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС залишити без задоволення. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року у справі №344/5305/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 10 жовтня 2018 року м. Київ справа №800/306/17 (9991/114/11) адміністративне провадження № №А/9901/130/18, А/9901/3/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді: Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., за участю: секретаря судового засідання Вітковської К. М., представника відповідача Лаптієва А. М., представника третьої особи Русакової І. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви ОСОБА_3 та Верховної Ради України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2017 року (судді: Мороз В. Ф., Голяшкін О. В., Черпіцька Л. Т., Гончар Л. Я., Калашнікова О. В. ) у справі за позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вищої ради правосуддя, про визнання незаконною постанови, ПОСТАНОВИВ: відмовити у задоволенні заяв ОСОБА_3 та Верховної Ради України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вищої ради правосуддя, про визнання незаконною постанови. Постанова є остаточною і не може бути оскарженна. Головуюча суддя: І. Л. Желтобрюх судді: О. В. Білоус Т. Г. Стрелець Повний текст постанови буде виготовлено 16 жовтня 2018 року.

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23 червня 2018 року Київ справа №804/7482/16 адміністративне провадження №К/9901/42072/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року (суддя І. А. Гончарова) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року (колегія суддів: О. М. Лукманова, Л. А. Божко, О. О. Круговий) у справі №804/7482/16 за позовом Товариства з обмеженої відповідальністю "Перша Протеїнова Компанія" до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання видати довідку, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша Протеїнова Компанія" (далі - Товариство) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ДПІ), у якому просило: визнати протиправною бездіяльність ДПІ щодо ненадання довідки за формою 30-ОПП; зобов'язати ДПІ видати довідку за формою 30-ОПП та передати до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстратором ті інформаційними системами Центрального контролюючого органу відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів за формою №30-ОПП. В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність в частині ненадання у відповідь на запит голови ліквідаційної комісії від 26 серпня 2016 року про надання інформації про наявність заборгованості зі сплати податків і зборів відповідної довідки за формою 30-ОПП, а також на запит від 06 вересня 2016 року про видачу документа - довідки за формою 30-ОПП, що були направлені з метою проведення ліквідаційної процедури. Відповідач необґрунтовано посилається на необхідність проведення перевірки, оскільки за фактом отримання повідомлення про припинення юридичної особи контролюючим органом приймається рішення про проведення перевірки. З урахуванням отриманого повідомлення про припинення юридичної особи контролюючий орган мав право винести рішення про проведення перевірки у період з 10 червня 2016 року до 19 червня 2016 року. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року, яка ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року залишена без змін, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову ДПІ у наданні довідки про наявність заборгованості зі сплати податків і зборів за формою №30-ОПП, викладену у листі від 12 вересня 2016 року №13943/10/04-17-17-25, та зобов'язано ДПІ видати довідку за формою 30-ОПП та передати до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстратором ті інформаційними системами Центрального контролюючого органу відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів за формою №30-ОПП. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що у ДПІ існувало право для призначення податкової перевірки Товариства з 09 червня 2016 року і саме з цієї дати вираховується 10 робочих днів для призначення перевірки. Також ДПІ не виконано обов'язку щодо того, що за результатами проведення відповідних заходів у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією платника податків, але не пізніше дня закінчення строку заявлення кредиторами своїх вимог відповідальні працівники повинні внести до Єдиного банку даних юридичних осіб або підтвердити інформацію щодо наявності/відсутності заборгованості зі сплати податків і зборів. Вимога щодо надання державному реєстратору відомостей або самостійне внесення інформації до Єдиного банку даних юридичних осіб щодо наявності або відсутності у позивача заборгованості зі сплати податків і зборів згідно п. 11.8 Порядку обліку платників податків і зборів, відповідачем не виконана. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказується на те, що позивач умисно та протиправно ухиляється від проведення перевірки. А отже, видача довідки про наявність заборгованості зі сплати податків і зборів за формою №30-ОПП без проведення податкової перевірки не було можливим. Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суддійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного. Судами встановлено, що відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства №2В від 07 червня 2015 року вирішено припинити юридичну особу позивача шляхом його ліквідації у добровільному порядку. 09 червня 2016 року прийнято рішення про припинення юридичної особи в порядку, передбаченого Цивільним законодавством України. Наказом №1Л від 07 червня 2016 року призначено голову ліквідаційної комісії Михайленко О. В. Встановлено, що 26 серпня 2016 року голова ліквідаційної комісії Товариства звернувся до ДПІ із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати документально підтверджену інформацію про наявність заборгованості перед бюджетом позивача. Листом від 29 серпня 2016 року за №13114/10/04-17-07-61 ДПІ повідомила про відсутність заборгованості станом на 29 серпня 2016 року за самостійно визначеними та узгодженими податковими зобов'язаннями. 06 вересня 2016 року головою ліквідаційної комісії Товариства з метою проведення ліквідаційної процедури подано до ДПІ запит на інформацію, в якому просив надати інформацію: дату отримання відомостей про припинення позивача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; чи складався наказ про проведення документальної перевірки у встановлений Законом строк; чи направлявся відповідний наказ про проведення документальної перевірки на адресу позивача; чи є законодавчо визначені підстави для проведення документальної перевірки Товариства у разі недотримання строків призначення, проведення перевірки контролюючим органом встановлених Порядком обліку платників податків і зборів №1588. ДПІ листом від 12 вересня 2016 року за №13962/10/04-17-17-15 повідомлено, що відомості до Єдиного державного реєстру щодо припинення діяльності Товариства надійшли до ДПІ 09 червня 2016 року; видано наказ від 09 вересня 2016 року №366 про проведення документальної перевірки за період з 01 січня 2015 року по теперішній час, який буде вручено ліквідатору підприємства, документальну перевірку буде розпочато з 15 вересня 2016 року. Згідно ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 13 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" інформаційна взаємодія між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів у випадках, визначених цією статтею, здійснюється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Міністерством юстиції України спільно з відповідними державними органами. Технічний адміністратор Єдиного державного реєстру в день проведення реєстраційної дії забезпечує передачу до інформаційних систем, зокрема, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує єдину державну податкову політику та державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, - відомостей про проведення такої реєстраційної дії. Відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства. Згідно п. 11.1, п. 11.5, п. 11.6, п. 11.8, п. 11.9 Порядку обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588, у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 року №462, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 року за №1562/20300, платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов'язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації). Дані про прийняття рішення щодо припинення юридичних осіб, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, контролюючі органи отримують від державних реєстраторів у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами Центрального контролюючого органу. У зв'язку з ліквідацією або реорганізацією платника податків контролюючі органи розпочинають та проводять процедури, передбачені цим розділом, у разі одержання хоча б одного з таких документів (відомостей) : відомостей державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи. При проведенні заходів, пов'язаних з ліквідацією або реорганізацією платника податків, контролюючі органи організовують та планують їх таким чином, щоб вимоги щодо сплати платежів, контроль за справлянням яких здійснюють контролюючі органи, були сформовані і отримані особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, не пізніше строку, визначеного для заявлення кредиторами своїх вимог. а результатами проведення відповідних заходів у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією платника податків, але не пізніше дня закінчення строку заявлення кредиторами своїх вимог відповідальні працівники таких підрозділів (органів) вносять до Єдиного банку даних юридичних осіб або підтверджують інформацію щодо наявності / відсутності заборгованості зі сплати податків і зборів. У разі отримання документів згідно з пунктами 11.1-11.4 цього розділу та/або якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи, припинення (закриття) постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків, контролюючим органом приймається рішення про проведення (не проведення за підставами, встановленими пунктами 11.11 та 11.12 цього розділу) документальної позапланової перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі. Призначається перевірка у такі строки: не пізніше десяти робочих днів з дати отримання відомостей про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, у разі ліквідації юридичної особи за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; протягом десяти робочих днів після одержання того документа, що надійшов до контролюючого органу першим, в інших випадках. Згідно п. 11.14, п. 11.17, п. 11.19, п. 11.20 вищевказаного Порядку обліку платників податків і зборів, до завершення строку, визначеного для заявлення кредиторами своїх вимог, а також у день отримання запиту від суб'єкта державної реєстрації контролюючий орган передає до Єдиного державного реєстру у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами Центрального контролюючого органу відомості: про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів за формою №30-ОПП. У разі прийняття рішення про припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення до завершення строку, визначеного для заявлення кредиторами своїх вимог, а також у день отримання запиту від суб'єкта державної реєстрації контролюючий орган передає до Єдиного державного реєстру: у разі відсутності грошових зобов'язань та/або податкового боргу - відомості про відсутність заборгованості зі сплати податків і зборів за формою №30-ОПП. Відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів за формою №30-ОПП є єдиним документом, що підтверджує відсутність (наявність) заборгованості з податків, зборів у випадках припинення юридичних осіб, визначених Законом. Дані про видачу довідки за формою №12-ОПП або відомостей за формою №30-ОПП, відомостей про узгодження плану реорганізації фіксуються в журналі за формою №6-ОПП, а відмітки про їх видачу, дата видачі та номер запису у журналі заносяться до Єдиного банку даних юридичних осіб. Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанції, що після отримання інформації щодо ліквідації платника податків контролюючий орган мав повноваження щодо призначення податкової перевірки позивача протягом десяти робочих днів, та, як наслідок, ДПІ протиправно не було вжито до закінчення строку встановленого для заявлення вимог кредиторів заходів щодо підтвердження або спростування наявності у Товариства заборгованості зі сплати податків і зборів. Відтак, доводи касаційної скарги спростовуються наявними у справі доказами та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Суд касаційної інстанції визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 квітня 2018 року Київ справа №813/294/17 адміністративне провадження №К/9901/5185/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 (суддя - Святецький В. В. ) у справі №813/294/17 (876/8259/17) за позовом приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Фірма "Нафтогазбуд" (далі - ПрАТ "Фірма "Нафтогазбуд") звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило: - визнати дії Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Залізнична ОДПІ) щодо нарахування в картці особистого рахунку СМУ №25 ПрАТ "Фіма "Нафтогазбуд" пені в розмірі 81252,00 грн. протиправними; - зобов'язати Залізничну ОДПІ внести зміни до картки особового рахунку СМУ №25 ПрАТ "Фіма "Нафтогазбуд" шляхом виключення з картки особового рахунку пені у сумі 81252,00 грн. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2017 позовні вимоги задоволено. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Залізничної ОДПІ на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2017. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження відповідач оскаржив його у касаційному порядку. У касаційній скарзі Залізнична ОДПІ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що пропуск строку на апеляційне оскарження зумовлений відсутністю фінансування, що має об'єктивний та незалежний від скаржника характер, який позбавив можливості направити апеляційну скаргу у строк, встановлений частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже є поважною причиною для поновлення строку на звернення до суду апеляційної інстанції. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Фірма "Нафтогазбуд" зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Згідно з частиною четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на розгляд його справи судом. В той же час, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування зазначеної Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), наголошує, що заявник повинен діяти з належною сумлінністю, швидко та відповідно до ситуації (рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України"). Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, копію постанови суду першої інстанції від 15.06.2017 Залізничною ОДПІ отримано 23.06.2017, про що свідчить зворотне повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с.65). Апеляційну скаргу на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2017 відповідачем надіслано 07.07.2017, що підтверджується відтиском поштового штемпелю на конверті (а. с.71-73). Таким чином, апеляційна скарга Залізничної ОДПІ на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2017 подана з пропуском строку апеляційного оскарження, визначеного частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2017 апеляційну скаргу Залізничної ОДПІ залишено без руху та запропоновано протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї ухвали усунути недоліки шляхом надання мотивованої заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із наведенням поважних підстав його пропуску та оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 3520,00 грн. Копію ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2017 відповідачем отримано 11.08.2017, про що свідчить зворотне повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с.76). Проте, в межах наданого судом строку, заявником апеляційної скарги не надано заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із наведенням поважних підстав його пропуску та оригіналу документа про сплату судового збору. З огляду на викладене, враховуючи, що Залізничною ОДПІ не виконано вимоги ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2016, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження за їх апеляційною скаргою. За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 липня 2021 року м. Київ справа №540/2202/20 адміністративне провадження № К/9901/34522/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А. В., суддів: Данилевич Н. А., Мартинюк Н. М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Довіра та Гарантія" про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 (головуючий суддя - Бездрабко О. І.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 (головуючий суддя - Градовський Ю. М., судді - Крусян А. В., Яковлєв О. В. ) ВСТАНОВИВ: І. Історія справи Короткий зміст позовних вимог 1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", у якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову від 14.07.2020 №62121327 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яка винесена приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Романом Васильовичем. 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.08.2020 від роботодавця йому стало відомо про постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 14.07.2020 у виконавчому провадженні №62121327. Позивач вважав вказану постанову протиправною та такою, що суперечить приписам Закону України "Про виконавче провадження", оскільки він не отримував ні постанову про відкриття виконавчого провадження, ні будь-які інші документи в межах виконавчого провадження №62121327. Зазначав, що ніколи не проживав за адресою: АДРЕСА_1, яка вказана у спірній постанові як адреса боржника, а зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2, та не має майна, яке б знаходилось в межах території міста Києва. 3. У відзиві на позов відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у виконавчому написі нотаріуса та у заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження було вказано місце проживання боржника: АДРЕСА_1. Відповідач зазначав, що чинною редакцією Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження, а тому вважав, що постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена ним правомірно. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 4. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11.09.2020, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2020 №62121327. Визнано протиправною та скасовано постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 14.07.2020 №62121327.5. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ані заява про примусове виконання рішення, ані виконавчий напис нотаріуса, якими керувався відповідач при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження, не є документами, що підтверджують місце реєстрації, проживання чи перебування особи. Суд зауважив, що вказані документи не містять інформації, на підставі яких доказів до них внесені відомості, що місцем проживання боржника є місто Київ, а не місто Херсон, як вказано у паспорті громадянина України. Суд першої інстанції встановив, що місцем проживання на час відкриття виконавчого провадження є: АДРЕСА_2, а тому дійшов висновку про те, що інформація про місце проживання позивача у місті Києві, вказана приватним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження, не відповідає дійсності. 6. Крім того, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клименко Р. В. від 19.05.2020 про відкриття виконавчого провадження №62121327.7. Суд апеляційної інстанції підтримав вказані висновки та також зауважив, що зазначення відповідачем у всіх постановах виконавчого провадження адреси боржника, яка жодним документом не підтверджена, суперечить вимогам Закону України "Про виконавче провадження". Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї 8. У грудні 2020 року Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 9. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог 10. Касаційна скарга мотивована відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. 11. Відповідач вказує, що суди попередніх інстанцій ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання", та такий висновок виключає можливість проживання боржника за іншою адресою, окрім адреси реєстрації що, на думку скаржника, унеможливлює застосування в повному обсязі приписів ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження". Скаржник зазначає, що виконавчим документом, а саме виконавчим написом нотаріуса, встановлено, що фактичне місце проживання боржника - місто Київ, тобто знаходиться в межах виконавчого округу відповідача, а тому у нього не було підстав для повернення виконавчого документа у зв'язку з пред'явленням не за місцем виконання. При цьому відповідач посилається на те, що чинним законодавством не встановлено обов'язку для приватного виконавця перевіряти місце перебування боржника, яке вказано у виконавчому написі нотаріуса. 12. Крім того, відповідач вважає, що адреса, яка зазначена в паспорті боржника, не є підтвердженням того, що ОСОБА_1 проживав на день відкриття виконавчого провадження саме у місті Херсоні. 13. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів касаційної скарги з підстав того, що в місті Києві він не проживає, та посилається на те, що місце його роботи, так само як і місце проживання, розташоване у місті Херсоні. У зв'язку з цим просить суд закрити касаційне провадження у справі. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції 14. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2020 для розгляду справи №540/2202/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А. В., судді: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М. 15. Ухвалою Верховного Суду від 28.12.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 16.01 липня 2021 року від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, мотивоване наявністю підстав, визначених п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України. 17. Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2021 відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі. 18.Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2021 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 19. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 27.07.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи №540/2202/20, у зв'язку з наданням днів відпочинку судді Мельник-Томенко Ж. М. 20. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 27.07.2021 визначено новий склад суду: головуючий суддя - Жук А. В., судді - Мартинюк Н. М., Данилевич Н. А. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до виконавчого напису нотаріуса №9906 від 28.04.2020, звернуто стягнення на користь ТОВ "Фінансова компанія "Довіра і гарантія" заборгованості, що виникла за період з 16.12.2019 по 2.03.2020 за договором кредиту від 20.03.2019 №718682, боржником за яким є ОСОБА_1.22. За змістом вказаного виконавчого напису нотаріуса строк платежу по кредитному договору настав, боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 16.12.2019 по 2.03.2020. Загальна сума заборгованості становить 11 780 грн. 23.19 травня 2020 року представник ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" звернувся до приватного виконавця Клименка Р. В. із заявою про примусове виконання рішення, в якій просив, зокрема, у випадку встановлення доходу боржника - звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування). 24. У виконавчому написі від 28.04.2020 №9906 та у заяві представника ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" вказано додатково адресу проживання боржника: АДРЕСА_1.25.19 травня 2020 року приватним виконавцем Клименком Романом Васильовичем відкрито виконавче провадження №62121327 щодо примусового виконання виконавчого напису від 28.04.2020 №9906, виданого приватним нотаріусом Броварського нотаріального округу Київської області Колейчик В. В. про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1, на користь ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" заборгованості в розмірі 11 780 грн. 26.19 травня 2020 року приватним виконавцем Клименком Р. В. винесено постанови: - про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 1 178 грн. ; - про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 300 грн. 27.14 липня 2020 року приватним виконавцем Клименком Романом Васильовичем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №62121327.28. Відповідно до інформації, яка міститься на сторінці 11 паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1, з 10.01.1998 місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2. Також з кредитного договору, укладеного позивачем, вбачається, що його місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2. III. Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги 29. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 30. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 31. Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ані заява про примусове виконання рішення, ані виконавчий напис нотаріуса, якими керувався відповідач при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження, не є документами, що підтверджують місце реєстрації, проживання чи перебування особи. При цьому вказані документи не містять інформації, на підставі яких доказів до них внесені відомості, що місцем проживання боржника є місто Київ, а не місто Херсон, як вказано у паспорті громадянина України. 32. Підставою для відкриття касаційного оскарження відповідач зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. 33. За змістом частини 2 зазначеної статті приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. 34. У касаційній скарзі відповідач вважає, що адресою, яка має враховуватися виконавцем при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження, є адреса, зазначена у виконавчому документі, і чинне законодавство не зобов'язує виконавця піддавати перевірці відомості, що містяться у виконавчому документі (у цій справі - у виконавчому написі нотаріуса). 35. Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №380/7750/20, сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Хоча приватний виконавець не має обов'язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі, водночас приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність, повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності. Закріплені у статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов'язків. 36. У вказаній постанові суддійшов висновку про те, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України "Про виконавче провадження" пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця. 37. Колегія суддів зауважує, що вказаний висновок був сформований Верховним Судом після прийняття рішення судом апеляційної інстанції, а тому погоджується з доводами скаржника про необхідність відкриття касаційного провадження саме на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України. Разом з тим, Суд зазначає, що вказана правова позиція, викладена у подібних правовідносинах, має бути врахована під час вирішення цієї справи в порядку касаційного перегляду справи. 38. Також, вищезазначена правова позиція була підтримана Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20.39. За змістом вказаної постанови, Верховним Судом було сформовано низку правових висновків, які колегія суддів також враховує під час касаційного перегляду справи: - приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб'єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України; - факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов'язані з місцем її проживання; - частина друга статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 Закону України "Про виконавче провадження"; - незареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самою особою (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні") або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з'ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи у розумінні вказаного Закону; - виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись; - відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень; - нез'ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" на обов'язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб'єкта владних повноважень. 40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що приватним виконавцем не здійснювалася перевірка місця проживання боржника, матеріали справи не містять підтвердження того, що ОСОБА_1 на дату відкриття виконавчого провадження проживав за адресою: АДРЕСА_1, а тому Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2020 №62121327, при цьому скасування постанови про відкриття виконавчого провадження тягне за собою скасування і постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесеної в межах цього виконавчого провадження. Оскаржувані судові рішення прийняті у відповідності до висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 31.03.2021 у справі 380/7750/20 та від 15.07.2021 у справі №380/9335/20, отже підстави для їх скасування відсутні. 41. Стосовно доводів касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, касаційний суд зауважує, що у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження". 42. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання позивача про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю підстав, визначених у ст. 339 КАС України. 43. Згідно зі ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 44. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. 45. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення. 2. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі №540/2202/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. судді А. В. Жук Н. А. Данилевич Н. М. Мартинюк

ф ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 16 грудня 2021 року м. Київ справа №640/8132/20 адміністративне провадження № К/9901/25523/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мацедонської В. Е., суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В., розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2020 року (головуючий суддя Огурцов О. П. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року (головуючий суддя Горяйнов А. М., судді: Кобаль М. І., Костюк Л. О.) І. СУТЬ СПОРУ: У квітні 2020 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - позивач, АТ "Українська залізниця") звернулося до суду з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Печерський РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 лютого 2020 року про відкриття виконавчого провадження №61409085. На обґрунтування позовних вимог АТ "Українська залізниця" зазначило, що пунктом 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", який набрав чинності 20 жовтня 2019 року встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі й з виконання судових рішень, щодо стягнення грошових коштів з АТ "Українська залізниця". З цих підстав позивач вважає, що всі виконавчі провадження, відкриті станом на 20 жовтня 2019 року, у тому числі й ВП №61409085, в яких боржником є АТ "Українська залізниця", підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачам на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, позивач стверджує, що державним виконавцем не вчинялись дії, спрямовані на примусове виконання рішення Господарського суду м. Києва від 13 грудня 2019 року №910/7176/19, у зв'язку з виконанням якого з нього стягується виконавчий збір. При цьому, позивач зазначає, що таке судове рішення ним, як боржником виконано добровільно, що, на його переконання, також свідчить про відсутність підстав для стягнення з нього виконавчого збору. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У Печерському РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває на виконанні виконавче провадження №60953820 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 03 вересня 2019 року №910/7176/19 про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Металургтранс" збитків, завданих незабезпеченням збереженості вагону, в розмірі 142 972,45 грн. У рамках вказаного виконавчого провадження державний виконавець 11 січня 2020 року прийняв постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 14 489,35 грн. Постановою державного виконавця Печерського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 лютого 2020 року було відкрите виконавче провадження №61409085 з примусового виконання постанови від 11 січня 2020 року про стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору в розмірі 14 489,35 грн. Уважаючи таку постанову відповідача протиправною, АТ "Українська залізниця" звернулося до суду із адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів. ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у цій справі позивач оскаржує постанову державного виконавця від 28 лютого 2020 року про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови від 11 січня 2020 року про стягнення з нього виконавчого збору, що є самостійним виконавчим документом, який позивачем не оскаржувався, у порядку, визначеному законодавством протиправним не визнавався, а є чинним та підлягає виконанню. При цьому, з огляду на предмет спору в цій справі, судами було відхилено доводи позивача щодо протиправності винесення державним виконавцем безпосередньо постанови про стягнення з нього виконавчого збору. Крім того суди зазначили, що на спірні правовідносини не поширюються заборони, установлені Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". IV. Провадження в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1, 3 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). V. Касаційне оскарження У касаційній скарзі АТ "Українська залізниця" просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про задоволення позову. На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 травня 2020 року у справі №904/5697/18 та від 04 червня 2020 року у справі №904/1923/19 щодо застосування пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України від 02.10.2019 року №145-ІХ "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". У вищевказаних висновках Верховного Суду зазначається, що цим Законом встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження", в тому числі, і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів. Зазначено, що забороняється вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували пряму норму Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" про заборону вчинення виконавчих дій, а судом апеляційної інстанції неправильно витлумачено зазначену норму Закону №145-IX. Скаржник також вказує на відсутність правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати або Великої Палати Верховного суду щодо єдиної правозастосовчої практики відносно пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Також, скаржником зазначено, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа мас виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, на теперішній час відсутній висновок Об'єднаної або Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема п. З розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону №145-ІХ, а також посилається на наявність неоднакової судової практики щодо застосування вказаної норми Закону. Ураховуючи наведене, позивач заявив також клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подавав, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. За приписами ч. 1, 5 ст. 26 Закону №1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Пунктом 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII установлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Відповідно до абз 11 п 8 розд. III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. 20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України від 02 жовтня 2019 року №145-ІХ "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (далі - Закон №145-ІХ), пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень якого заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. VІІ. Висновки Верховного Суду Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (ч. 1 ст. 341 КАС України). Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню шляхом виокремлення в самостійне виконавче провадження у разі закінчення того виконавчого провадження, у межах якого з боржника було стягнуто виконавчий збір. При цьому, у разі, якщо виконавче провадження закінчено і винесена у ньому постанова щодо стягнення з боржника виконавчого збору є чинною (у порядку, визначеному законодавством, протиправною не визнана та не скасована) законодавством не передбачено іншої альтернативи поведінки виконавця, окрім як відкриття нового виконавчого провадження з виконання такої постанови. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору в цій справі є безпосередньо постанова державного виконавця від 28 лютого 2020 року про відкриття виконавчого провадження №61409085 щодо виконання постанови державного виконавця від 11 січня 2020 року ВП №60953820 в частині стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 14 489,35 грн. Тобто, вказана постанова державного виконавця від 11 січня 2020 року ВП №60953820 в частині стягнення з позивача виконавчого збору фактично є виконавчим документом, за яким відповідачем відкрито спірне виконавче провадження. Разом з тим, такий виконавчий документ, а саме постанова державного виконавця від 11 січня 2020 року ВП №60953820 в частині стягнення з позивача виконавчого збору, на час розгляду цієї справи в суді в порядку, визначеному чинним законодавством, протиправним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Водночас, перевіряючи доводи касаційної скарги, зокрема в частині щодо протиправності стягнення відповідачем з позивача виконавчого збору, Верховний Суд звертає увагу на те, що статтею 341 КАС України регламентовано межі перегляду судом касаційної інстанції. Частиною четвертою вказаної норми процесуального законодавства прямо передбачено, що в суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. З огляду на викладене, судова колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувана позивачем в цій справі постанова про відкриття виконавчого провадження винесена державним виконавцем у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. Доводи скаржника про те, що він добровільно виконав наказ Господарського суду м. Києва від 03 вересня 2019 року №910/7176/19, за яким було розпочато виконавче провадження №60953820, що, на його переконання, виключає підстави для стягнення з нього виконавчого збору, який є санкцією за невиконання судового рішення, колегія суддів відхиляє з огляду на вищевикладене. Також є безпідставним посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №2540/3203/18 (постанова від 11 березня 2020 року), оскільки у наведеній справі розглядалось питання застосування положень ст. 27 Закону №1404-VIII у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, що унеможливлює застосування таких позицій до спірних правовідносин у цій справі, які виникли після внесення змін Законом №2475- VIII до статті 27 Закону №1404-VIII. Верховний Суд нагадує, що касаційна скарга у справі, у тому числі, подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Скаржник вказує на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі №904/5697/18 та від 04 червня 2020 року у справі №904/1923/19. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 15 травня 2020 року у справі №904/5697/18 та від 04 червня 2020 року у справі №904/1923/19, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у вказаних справах розглядався інший предмет спору, ніж у цій справі, та мали місце інші ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували при вирішенні цієї справи Закон №145-ІХ, яким заборонено звертати стягнення на грошові кошти АТ "Українська залізниця" та вчинення виконавчих дій за Законом України "Про виконавче провадження", судова колегія відхиляє з огляду на наступне. Системний аналіз пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття такого Закону, свідчить про їх спрямування на збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Водночас, із зазначеного Закону, на який посилається скаржник, вбачається, що його положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбачені пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень, слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені. Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону №145-ІХ. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/12809/19, а також підтримана в постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №640/8799/20. Отже, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі узгоджуються з вищенаведеної правовою позицією Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду та практикою Верховного Суду. Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає таке. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена ч. 5 ст. 346 КАС України, та передбачає наявність у справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Разом з цим, наведене скаржником обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Крім того, правова позиція щодо застосування п. 3 розд. ІІІ Закону №145-ІХ висловлена Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/12809/19 (постанова від 20 листопада 2020 року), що також свідчить про необґрунтованість заявленого клопотання. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, а тому рішення суду першої та апеляційної інстанцій у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні. Крім того, відсутні підстави й для задоволення клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених ст. 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що оскаржувані судові рішення, переглянуті судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року залишити без змін. Судові витрати не розподіляються. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач В. Е. Мацедонська судді Н. А. Данилевич Н. В. Шевцова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 17 жовтня 2018 року Київ справа №804/8816/16 адміністративне провадження №К/9901/33243/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (суддя Степаненко В. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року (головуючий суддя: Гімон М. М., судді: Чумак С. Ю., Юрко І. В. ) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до суду із позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби №0000553902, №0000543902 та №0000583902 від 21 липня 2016 року. 22 грудня 2016 року від позивача надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи з переліком питань, які слід поставити на її вирішення, в обґрунтування якого зазначено, що в заявленому спорі встановлюються обставини, які стосуються галузі спеціальних знань, а тому з метою повного та об'єктивного розгляду справи, на його думку, слід призначити таку експертизу. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року, клопотання представника Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" задоволено; призначено у справі судову економічну експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз; на вирішення експертизи винесено наступні питання: 1) Чи підтверджуються документально висновки Акта перевірки від 11 липня 2016 року №14/28-01-51-03-00190977 про заниження Приватним акціонерним товариством "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" податку на прибуток за період з 01 січня 2013 року по 31 травня 2016 року всього на загальну суму 64 250 656 грн., в тому числі: за 2013 рік - 48 398 012 грн., за 2014 рік - 15 852 644 грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення №0000583902 від 21 липня 2016 року; 2) Чи підтверджуються документально висновки Акта перевірки від 11 липня 2016 року №14/28-01-51-03-00190977 про заниження Приватним акціонерним товариством "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 12 825 152,00 грн., в тому числі за квітень 2013 року - на суму 6 506 309 грн., травень 2013 року - на суму 4 067 118 грн., червень 2013 року - на суму 2 088 878 грн., вересень 2013 року - на суму 162 847 грн., про що було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000543902 від 21 липня 2016 року; 3) Чи підтверджуються документально висновки Акта перевірки від 11 липня 2016 року №14/28-01-51-03-00190977 про завищення Приватним акціонерним товариством "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" бюджетного відшкодування податку на додану вартість всього на суму 18 338 178 грн., у т. ч. за грудень 2013 року - на суму 4 873 773 грн., за лютий 2014 року - на суму 11 175 802 грн., березень 2014 року - на суму 2 288 603 грн., про що було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000553902 від 21 липня 2016 року. Крім того, провадження у справі зупинено до закінчення судової експертизи та надходження її висновку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з положень частини 1 статті 81, пункту 3 частини 2 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також пункту 1.1 глави 1 розділу ІІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5. Не погоджуючись із постановленими судами ухвалами, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив вказані ухвали судів скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому, в касаційній скарзі, контролюючий орган зазначав, що на вирішення експертизи судом були поставлені питання, які фактично є предметом дослідження при з'ясуванні обставин у справі по суті та не потребують спеціальних знань для їх вирішення, у зв'язку з цим, необґрунтоване призначення судової економічної експертизи призвело до прийняття судом помилкового рішення про зупинення провадження у справі; крім того, зазначені процесуальні дії є нерозривно пов'язані між собою і не можуть розцінюватись окремо як два самостійних акти. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою. В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України. Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С. С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П. Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а ухвали судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами при постановленні оскаржуваних ухвал норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного. На час прийняття судами попередніх інстанцій рішень та відкриття Вищим адміністративним судом України касаційного провадження у даній справі чинним були норми КАС України в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", відповідно до частини 2 статті 211 якого ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження. За змістом підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Разом з тим, КАС України в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року, також не передбачено можливості оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо призначення судової експертизи (частина 2 статті 328 КАС України). За наведеного, ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена та переглянута касаційним судом тільки в частині зупинення провадження у справі, а тому в контексті доводів касаційної скарги спірним є питання правомірності зупинення судом першої інстанції провадження у справі на час проведення експертизи. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 156 КАС України (в редакції, що діяла на час постановлення ухвали судом першої інстанції) суд має право зупинити провадження у справі в разі призначення судом експертизи - до одержання її результатів. Отже, призначення судової експертизи є підставою для зупинення провадження у справі, а суд, в провадженні якого перебуває така справа, на власний розсуд вирішує питання необхідності його зупинення. Відтак, оскільки судом першої інстанції призначено судову експертизу, останній мав право та підстави для зупинення провадження у справі до одержання її результатів. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зупинення провадження у справі та, як наслідок, - про законність постановлених ними ухвал. Доводи ж касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. При цьому, як вже зазначалось, Верховний Суд не досліджує питання, пов'язані з необхідністю та доцільністю призначення економічної експертизи, правильністю поставлених на її вирішення питань тощо. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 вересня 2018 року Київ справа №808/1896/18 адміністративне провадження №К/9901/56556/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Білоуса О. В., суддів - Бевзенка В. М., Желтобрюх І. Л., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2018 року (головуючий суддя Мельник В. В., судді - Сафронова С. В., Чепурнов Д. В. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, УСТАНОВИВ: У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Запорізького обласного військового комісаріату, в якому просив: визнати протиправним, таким що не відповідає вимогам положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" рішення відповідача про визначення позивачу з 1 січня 2018 року посадового окладу, за займаною ним на дату звільнення з військової служби посадою: "старший офіцер" у розмірі 5 360 грн; зобов'язати відповідача визначити позивачу з 1 січня 2018 року посадовий оклад, за відповідною посадою: "старшого офіцера", передбаченою додатком 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з 30 тарифним розрядом тарифної сітки, у розмірі 5 920,32 грн; стягнути з відповідача на користь позивача заподіяну його здоров'ю моральну шкоду в сумі 100000 грн. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків, поданої ним позовної заяви. Оскільки недоліки зазначені в ухвалі Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року позивачем усунуто не було, суд першої інстанції 18 червня 2018 року постановив ухвалу, якою позовну заяву повернув ОСОБА_2 Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року повернуто заявнику без розгляду на підставі підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що неправомірно був позбавлений права на судовий розгляд та вважає, що апеляційна скарга подана за правилами, які визначені статтею 297 КАС України. Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана з порушенням порядку її подання - безпосередньо до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, разом із тим, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги слід подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакції КАС України від 15 грудня 2017 року, тобто через суд першої інстанції. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на таке. Відповідно до статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду. Як вбачається з лексичного і семантичного аналізу наведеної норми, - структура першого речення допускає множинне її тлумачення. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження, тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах "Каньєте де Хоньї проти Іспанії", "Гору проти Греції", "Михолапа проти Латвії"). У справах "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine), заяви №23759/03 та №37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine), заява №39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. В контексті наведеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 297 КАС України, підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідні положення КАС України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд. Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідні положення КАС України, яке б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду відповідно до статті 297 КАС України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без мети захисту певного суспільного інтересу. Натомість, при поверненні апеляційної скарги без розгляду, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист. Частиною першою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. З огляду на викладене, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2018 року необхідно скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2018 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач О. В. Білоус судді В. М. Бевзенко І. Л. Желтобрюх

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 липня 2018 року Київ справа №591/85/16-а адміністративне провадження №К/9901/17342/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №591/85/16-а за позовом ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного міського військового комісаріату, Військового комісару Сумського військового комісаріату полковника Полоуса Ю. В. про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Сумського об'єднаного міського військового комісаріату на постанову Зарічного районного суду м. Суми, прийняту 04 серпня 2016 року у складі головуючого судді Клименко А. Я., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 11 травня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Мельнікової Л. В., суддів: Бенедик А. П., Донець Л. О., ВСТАНОВИВ: У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Сумського об'єднаного міського військового комісаріату, Військового комісара Сумського військового комісаріату полковника Полоуса Ю. В. в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову відповідача військового комісара Сумського міського військового комісаріату Полоуса Ю. В. №8 від 30 березня 2015 року (далі по тексту - Постанова) про накладення адміністративного стягнення. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 30 березня 2015 року відповідачем її було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 210? Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за те, що вона відмовилась від отримання зведеного наряду на поставку техніки під час мобілізації, чим порушила військово-транспортний обов'язок, передбачений статтею 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Вважає, що вказана постанова прийнята з порушенням вимог законодавства і не відповідає обставинам справи, оскільки вона не вчиняла адміністративного правопорушення, а тому просить суд скасувати вказану постанову як незаконну та закрити провадження у справі. Зарічний районний суд м. Суми постановою від 4 серпня 2016 року позов задовольнив. Скасував постанову №8 від 30 березня 2015 року військового комісара Сумського міського військового комісаріату полковника Полоус Ю. В. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та накладення на неї адміністративного стягнення. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 травня 2017 року постанову Зарічного районного суду м. Суми від 4 серпня 2016 року змінив шляхом доповнення про те, що вважати поважною причину пропуску позивачем ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати їх рішення та постановити нове яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. У запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2015 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення з якого слідує, що ОСОБА_1 працюючи на посаді виконавчого директора ПрАТ "Альфасистембуд" відмовилась від отримання зведеного наряду на поставку техніки під час мобілізації, чим порушила військово-транспортний обов'язок, передбачений статтею 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" 30 березня 2015 року відповідачем було прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 210? КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень за те, що позивачка відмовилась від отримання зведеного наряду на поставку техніки під час мобілізації, чим порушила військово-транспортний обов'язок, передбачений статтею 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Вважаючи протиправною постанову про накладення на неї адміністративного стягнення позивач звернулася до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова відносно позивача винесення з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки відсутні правові підстави для притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 210? КпАП України. В свою чергу, суд апеляційної інстанції, який переглядав постанову суду першої інстанції, з такими висновками суду погодився, однак, виявивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права змінив постанову суду першої інстанції доповнивши її в частині, а саме визнав поважною причину пропуску позивачем ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду. Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права. Зі змісту оскаржуваної постанови, вбачається, що підставою для притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 стало те, що позивач працюючи на посаді виконавчого директора ПрАТ "Альфасистембуд" відмовилась від отримання зведеного наряду на поставку техніки під час мобілізації, чим порушила військово-транспортний обов'язок, передбачений статтею 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Закон України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-ХІІ) визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Частиною першою статті 6 Закону №3543-ХІІ передбачено, що військово-транспортний обов'язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами і технікою і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів. Порядок виконання військово-транспортного обов'язку визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 цього Закону). Згідно з частиною другою статті 26 Закону №3543-ХІІ, посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП. Частина перша статті 210? КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію і тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суб'єктом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 210? КУпАП є громадяни або посадові особи. Статтею 14 КупАП визначено, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Таким чином, суб'єктом даного правопорушення є посадова особа підприємства відповідно до покладених неї службових обов'язків. Судами встановлено, що оскаржувана Постанова складена відносно виконавчого директора ПрАТ "Альфасистембуд" ОСОБА_1, яка є позивачем у справі, що розглядається. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу №20 від 20 березня 2015 року, виданого на підставі рішення наглядової Ради підприємства, протокол №10 від 20 березня 2015 року, позивач ОСОБА_1 відбула у щорічну відпустку з 23 березня 2015 року по 05 квітня 2015 року включно. Виконання обов'язків виконавчого директора ПрАТ "Альфасистембуд" доручено заступнику голови наглядової Ради Церетелі Гіоргі, з правом без довіреності діяти від імені Товариства, в тому числі представляти його інтереси, вчиняти правочини від імені Товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками Товариства. З урахуванням зазначеного Верховний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на момент винесення Постанови позивач ОСОБА_1 не була суб'єктом даного правопорушення, а тому з цих підстав оскаржувана Постанова підлягає скасуванню. Відповідно до статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи і вирішення її в точній відповідності з законом. Частиною першою статті 268 КУпАП визначено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи. Статтею 278 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує, чи сповіщено осіб, які беруть участь у справі, про час і місце її розгляду та чи правильно складено протокол про адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було винесено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (стаття 280 КУпАП). Суди встановили, що відповідач в порушення зазначених вище норм закону розглянув справу у відсутності позивача ОСОБА_1, не з'ясувавши обставини, встановлені статтею 278 КУпАП. Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, оскільки під час розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення по відношенню до позивача відповідач діяв не у спосіб, що передбачений КУпАП, а відтак, оскаржувана Постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Крім того, статтею 99 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій та на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до статті 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Частиною першою статті 100 КАС України (також в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій та на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється УХВАЛА: В матеріалах справи відсутні будь-які докази вручення позивачу оскаржуваної Постанови, відповідачем докази отримання позивачем оскаржуваної постанови також суду не надано, а тому суд апеляційної інстанції правомірно визнав поважною причину пропуску позивачем ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду, та змінив постанову суду першої інстанції в цій частині. Таким чином, колегія суддів вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог та скасування постанови №8 від 30 березня 2015 року військового комісара Сумського міського військового комісаріату полковника Полоус Ю. В. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та накладення на неї адміністративного стягнення. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Сумського об'єднаного міського військового комісаріату залишити без задоволення. Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 04 серпня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ф ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 квітня 2018 року Київ справа №826/2985/15 адміністративне провадження №К/9901/10060/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №826/2985/15 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Аерофлот - російські авіалінії" в особі представництва Відкритого акціонерного товариства "Аерофлот - російські авіалінії" до Державної авіаційної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Державної авіаційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2016 (прийняту в складі колегії суддів: головуючого - Аблова Є. В., суддів: Погрібніченка І. М., Шулежка В. П. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 (прийняту в складі колегії суддів: головуючого - Кобаля М. І. суддів: Епель О. В., Карпушової О. В. ), УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У лютому 2015 року Відкрите акціонерне товариство "Аерофлот - російські авіалінії" в особі представництва Відкритого акціонерного товариства "Аерофлот - російські авіалінії" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної авіаційної служби України, у якому просило визнати нечинною та скасувати постанову №2231 від 23.01.2015 про накладення штрафу за порушення в галузі цивільної авіації. В обґрунтування позову позивач послався на те, що відповідачем порушено, серед іншого, вимоги Порядку накладення та стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 26.12.2011 №637 під час оформлення протоколу №2231 про правопорушення в галузі цивільної авіації від 16.01.2015, що став підставою для винесення спірної постанови. Короткий зміст рішення суду І інстанції 2. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30.09.2016 позов задовольнив. Визнав протиправною та скасував постанову Державної авіаційної служби України від 23.01.2015 №2231 про накладення штрафу за правопорушення у галузі цивільної авіації. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Державною авіаційною службою України при прийняті оскаржуваної постанови не дотримано вимог, встановлених частиною третьою статті 128 Повітряного кодексу України та пункту 3.5 Порядку накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті щодо граничних строків накладення штрафу на позивача. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 3. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.12.2016 апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2016 - без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції відповідають обставинам справи. Судом першої інстанції не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечення 4. У грудні 2016 року голова Державної авіаційної служби України Більчук О. В. звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, яку в січні 2018 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. II. АРГУМЕНТИ СТОРІН А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (Державна авіаційна служба України) 5. Мотиви касаційної скарги зводяться до того, що факт правопорушення, яке полягало у здійснені польоту повітряним судом позивача з порушенням порядку використання повітряного простору України, виявлений не уповноваженою на те особою Державної авіаційної служби України. Вказаний факт свідчить про неправильний обрахунок строку притягнення позивача до відповідальності, який судами обраховано з 15.07.2014, тоді як відповідач вважає цей строк необхідно обраховувати з 16.01.2015, - день коли був складений протокол про правопорушення. IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 6.16.01.2015 Державною авіаційною службою України, за наслідками перевірки щодо порушення ВАТ "Аерофлот-російські авіалінії" (119002, Росія, м. Москва, вул. Арбат, б. 10) правил та порядку використання повітряного простору України при виконання рейсу AFL 1904, о 04 год. 06 хв. 15.07.2014 без відповідного дозволу та заявки на використання повітряного простору України, складено протокол №2231 про правопорушення у галузі цивільної авіації, - статті 30 Повітряного кодексу України, пунктів 94 та 118 постанови КМУ від 29.03.2002 №41.23.01.2015 Головою Державної авіаційної служби України Антонюком Д. Ю., на підставі протоколу №2231 від 16.01.2015, прийнято постанову №2231 про накладення на позивача штрафу в розмірі 136 000, 00 грн. за правопорушення у галузі цивільної авіації. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що вона була прийнята на підставі статей 127- 130 Повітряного кодексу України. 7. Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 8. Повітряний кодекс України від 19.05.2011 №3393-VI 8.1. Стаття 30. Заборони та обмеження використання повітряного простору України Використання повітряного простору України або його окремої частини може бути частково або повністю обмежено уповноваженим органом з питань цивільної авіації та органами об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху відповідно до порядку, визначеного Положенням про використання повітряного простору України. 8.2. Стаття 128. Орган, уповноважений розглядати справи про правопорушення у галузі цивільної авіації Справи про правопорушення у галузі цивільної авіації розглядаються уповноваженим органом з питань цивільної авіації, за результатами розгляду приймається ПОСТАНОВА: Від імені уповноваженого органу з питань цивільної авіації розглядати справи про правопорушення і накладати стягнення мають право керівник уповноваженого органу з питань цивільної авіації та його заступники, державні інспектори та уповноважені на проведення перевірок посадові особи уповноваженого органу з питань цивільної авіації. Державні інспектори та уповноважені на проведення перевірок посадові особи уповноваженого органу з питань цивільної авіації мають право накладати стягнення у розмірі до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Штраф може бути накладено на юридичну особу - суб'єкта авіаційної діяльності протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення. У разі вчинення юридичними особами - суб'єктами авіаційної діяльності двох або більше правопорушень штрафи накладаються за кожне вчинене правопорушення окремо. 8.3. Стаття 129. Порядок накладення, оплати та стягнення штрафів за правопорушення в галузі цивільної авіації Підставою для розгляду справи про правопорушення в галузі цивільної авіації, які зазначені в статті 127 цього Кодексу, є протокол. Протоколи про правопорушення в галузі цивільної авіації мають право складати керівник уповноваженого органу з питань цивільної авіації та його заступники, державні інспектори та уповноважені на проведення перевірок посадові особи уповноваженого органу з питань цивільної авіації, керівники аеропортів, начальники служб авіаційної безпеки аеропортів або їх заступники. Справа про правопорушення в галузі цивільної авіації розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання уповноваженим органом з питань цивільної авіації протоколу про правопорушення в галузі цивільної авіації. Штраф сплачується не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення або отримання суб'єктом авіаційної діяльності надісланої копії постанови уповноваженого органу з питань цивільної авіації про накладення штрафу. Копія завіреного банком платіжного документа, що засвідчує факт сплати штрафу у повному обсязі, надсилається до уповноваженого органу з питань цивільної авіації. У разі якщо штраф не сплачено у строки, встановлені частиною четвертою цієї статті, примусове виконання постанови про накладення штрафу здійснюється державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Суми штрафів зараховуються до Державного бюджету України. 9. Положення про Державну авіаційну службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №520 9.1. Пункт 1. Державна авіаційна служба (Державіаслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації. 10. Порядок накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 26.12.2011 №637.10.1. Пункт 3.1. Розглядає справи про правопорушення у галузі цивільної авіації Державіаслужба України, за результатами розгляду виноситься постанова про накладення штрафу за правопорушення у галузі цивільної авіації (додаток 2) або постанова про закриття провадження у справі про правопорушення у галузі цивільної авіації (додаток 3). 10.2. Пункт 3.5. Штраф може бути накладено на юридичну особу - суб'єкта авіаційної діяльності протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення. 11. Положення про використання повітряного простору України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 №401 11.1. Пункт 121. Інформація про факти порушення порядку використання повітряного простору невідкладно доводиться до відома Державіаслужби, Украероцентру, командного центру Повітряних Сил Збройних Сил, штабу Антитерористичного центру при СБУ та відповідних органів ОПР. 11.2. Пункт 122. Розслідування порушень порядку використання повітряного простору проводиться з метою встановлення причин виникнення та вжиття необхідних заходів для запобігання порушенням. Розслідування повинно починатися негайно після того, як стало відомо про факт порушення, та закінчуватися не пізніше ніж у семиденний термін. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції 12. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). Щодо доводів касаційної скарги 13. Посилання Державної авіаційної служби України в касаційній скарзі на те, що шестимісячний строк з дня виявлення правопорушення для винесення щодо позивача постанови про накладення штрафу не закінчився, колегія суддів вважає помилковими, виходячи з наступного. Відповідно до статті 128 Повітряного Кодексу України та пункт 3.5. Порядку від 26.12.2011 №637 штраф може бути накладено на юридичну особу - суб'єкта авіаційної діяльності протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення. Аналіз вказаних норм права свідчить, що законодавець передбачив два строкових обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після спливу трьох років з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, порушення правил та порядку використання повітряного простору України. Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення правил та порядку використання повітряного простору України. Таким чином другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за порушення норм щодо правил та порядку використання повітряного простору України полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення. Отже, при виявленні факту вчинення суб'єктом авіаційної діяльності порушення норм щодо порядку використання повітряного простору України, відповідач, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених ст. 128 Повітряного Кодексу України. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів, що закінчення будь-якого зі встановлених статтею 128 Повітряного Кодексу України строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій. Беручи до уваги встановленні судами обставини, зокрема те, що телеграма Украероцентру №150427 була отримана відповідачем 15.07.2014, тобто відповідач встановив факт вчинення правопорушення з боку позивача 15.07.2014, враховуючи пункт 121 Положення про використання повітряного простору України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року №401, колегія суддів погоджується з судами обох інстанцій, що постанова відповідача №2231 про накладення штрафу за правопорушення у галузі цивільної авіації була прийнята поза межами шестимісячного строку з дня виявлення порушення правил та порядку використання повітряного простору України, оскільки шестимісячний строк для накладення штрафу сплив 14.01.2015.14. Посилань скаржника щодо виявлення факту правопорушення не уповноваженою на те особою відповідача, тобто не державними інспекторами спростовується пунктом 1 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 року №520, відповідно до умов якого уповноваженим органом з питань цивільної авіації є Державна авіаційна служба України, яка була оповіщена телеграмою Украероцентру. Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 15. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходив з того, що всі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції в касаційній скарзі не зазначено. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Державної авіаційної служби України - залишити без задоволення. 2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. __________________ __________________ __________________ Т. Г. Стрелець О. В. Білоус І. Л. Желтобрюх, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 12 грудня 2018 року Київ справа №П/811/1470/16 провадження №К/9901/22094/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В., розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №811/1470/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Коршуна А. О., суддів: Панченко О. М., Чередниченка В. Є. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі - ГУНП в Кіровоградській області), в якому просив: 1.1. визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Кіровоградській області №662 від 28 вересня 2016 року "Про порушення транспортної дисципліни ОСОБА_1 та покарання винних" в частині притягнення оперуповноваженого кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області, лейтенанта поліції ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції; 1.2. визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Кіровоградській області №231 о/с від 30 вересня 2016 року "По особовому складу" в частині звільнення оперуповноваженого кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області, лейтенанта поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції, та поновити на посаду в органах поліції; 1.3. стягнути з ГУНП в Кіровоградській області на користь позивача грошове утримання за час вимушеного прогулу. 2. В обґрунтування позову зазначає, що, починаючи з 07 листопада 2015 року обіймав посаду оперуповноваженого кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області, маючи спеціальне звання лейтенанта поліції. 2.1. Однак, наказом ГУНП в Кіровоградській області від 30 вересня 2016 року №231 о/с позивача звільнено зі служби в Національній поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". 2.2 Підстава прийняття оскаржуваного наказу зумовлена скоєнням дисциплінарного проступку, внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), чим порушено вимоги пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги працівника поліції, статей 19, 68 Конституції України, статей 1, 2, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), у зв'язку з чим допущено свідоме ігнорування вимог Національної поліції України та ГУНП в Кіровоградській області щодо безумовного дотримання чинного законодавства і недопущення протиправних дій, що полягло у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. 2.3. Позивач наголошує, що застосоване до нього стягнення у виді звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу і не співмірне з тяжкістю вчиненого правопорушення. 2.4. Вважаючи, що ГУНП в Кіровоградській області не враховано попередньої поведінки позивача, ставлення до виконання службових обов'язків, а також факту визнання останнім своєї вини, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про поновлення його на посаді. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. Починаючи з 07 листопада 2015 року, ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області, маючи спеціальне звання лейтенанта поліції. 4. Доповідною запискою заступника начальника ГУНП в Кіровоградській області підполковника поліції Ткачонок Д. Г. від 01 вересня 2016 року повідомлено т. в. о. начальника ГУНП в Кіровоградській області полковника поліції Кондрашенка С. Г., про те, що 01 вересня 2016 року під час проведення співбесіди із оперуповноваженим кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області лейтенантом поліції ОСОБА_1 атестаційною комісією №13 встановлено, що 29 травня 2016 року працівниками УПП у місті Кіровограді ДПП НПУ задокументовано факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом "ЗАЗ VIDA", д. н. з. НОМЕР_1, у стані алкогольного сп'яніння. 5. Наказом ГУНП в Кіровоградській області №547 від 01 вересня 2016 року призначено проведення службового розслідування на підставі постанови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 13 червня 2016 року у справі №405/4440/16-п за фактом вчинення оперуповноваженим кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області лейтенантом поліції ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП. 6. Так, в ході проведеного службового розслідування встановлено, що 30 травня 2016 року о 4:35 год. на перехресті вулиць В. Чміленка та Пашутінської у місті Кіровограді увагу інспекторів роти №2 УПП у місті Кіровограді ДПП НПУ ОСОБА_6 та ОСОБА_7 привернув автомобіль ""ЗАЗ VIDA", д. н. з. НОМЕР_1, під керуванням як у подальшому було встановлено ОСОБА_1, який рухався у попутному напрямку. При цьому характер руху викликав підозру у спроможності водія керувати даним транспортним засобом, тому працівники УПП увімкнули проблискові маячки синього та червоного кольору, а також подали спеціальний звуковий сигнал, що є сигналом до зупинки транспортного засобу. Після того як водій зупинився ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підійшли до водія, відрекомендувалися та відповідно до статті 35 Закону України "Про Національну поліцію" повідомили причину зупинки та висловили вимогу пред'явити для перевірки документи передбачені пунктом 2.1 Правил дорожнього руху. Під час спілкування із водієм зупиненого транспортного засобу ОСОБА_7 відчув різкий запах алкоголю з ротової порожнини ОСОБА_1 та запідозрив у тому, що останній керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. ОСОБА_7 висловив водію вимогу щодо проходження в установленому порядку огляду для встановлення факту алкогольного сп'яніння на місці за допомогою спеціального технічного засобу "Drager Alcotest" або проходження такого огляду у медичному закладі. Проте ОСОБА_1 від проходження тесту на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки категорично відмовився, водночас погодившись пройти вказаний огляд у медичному закладі. Таким чином ОСОБА_1 було доставлено до КЗ "Кіровоградський обласний наркологічний диспансер" для проходження медичного огляду на стан сп'яніння і відповідно до висновку медичного огляду у позивача виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим ОСОБА_7 складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, а саме керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. 7. Під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 останнім надано працівникам УПП недостовірні відомості про місце роботи, що було зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення. Після ознайомлення зі складеним протоколом ОСОБА_1 погодився з ним та зазначив, що вжив пляшку пива об'ємом 0,5 літри. 8. Постановою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 13 червня 2016 року у справі №405/4440/16-п визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні правопорушення передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу 3400,00 грн., при цьому ОСОБА_1 під час судового розгляду вину у вчиненні правопорушення визнав повністю. 9. В ході службового розслідування також встановлено, що ОСОБА_1 не повідомив свого безпосереднього керівника - начальника відділу кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області підполковника поліції Завітневича Ю. О. про вказану подію, яка мала місце 30 травня 2016 року та про результати розгляду Ленінським районним судом міста Кіровограда справи №405/4440/16-п. 10. Відповідно до висновку про результати службового розслідування за фактом порушення транспортної дисципліни ОСОБА_1, який затверджено 28 вересня 2016 року т. в. о. начальника ГУНП в Кіровоградській області полковником поліції С. Г. Кондрашенко за порушення вимог транспортної дисципліни, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги працівника поліції, статей 19, 68 Конституції України, статей 1, 2, 7 Дисциплінарного статуту та допущення свідомого ігнорування вимог Національної поліції України та ГУНП в Кіровоградській області щодо безумовного дотримання чинного законодавства і недопущення протиправних дій, що полягло у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння запропоновано звільнити зі служби в поліції оперуповноваженого кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 11. За результатами проведеного службового розслідування у зв'язку з виявленими обставинами, ГУНП в Кіровоградській області видано наказ №662 від 28 вересня 2016 року "Про порушення транспортної дисципліни ОСОБА_1 та покарання винних", згідно з пунктом 1 оперуповноважений кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області лейтенант поліції ОСОБА_1 підлягає звільненню зі служби в поліції. 12. В подальшому 29 вересня 2016 року начальником управління (карного розшуку) кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області майором поліції Хвостовим В. О. внесено подання про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту. 13. Наказом ГУНП в Кіровоградській області №231 о/с від 30 вересня 2016 року лейтенанта поліції ОСОБА_1 оперуповноваженого кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 14. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено. 14.1. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу ГУНП в Кіровоградській області від 28 вересня 2016 року №662 "Про порушення транспортної дисципліни ОСОБА_1 та покарання винних" стосовно звільнення зі служби в поліції оперуповноваженого кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області лейтенанта поліції ОСОБА_1.14.2. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Кіровоградській області від 30 вересня 2016 року №231 о/с в частині звільнення зі служби в поліції з 30 вересня 2016 року лейтенанта поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області. 14.3. Поновлено лейтенанта поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді оперуповноваженого кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області з 01 жовтня 2016 року. 14.4. Стягнуто з ГУНП в Кіровоградській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8230,14 гривень. 15. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено. 16. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що застосований до позивача вид дисциплінарного стягнення не співмірний вчиненому проступку, застосований необґрунтовано та непропорційно. При цьому дії ОСОБА_1 не можуть розцінюватися як такі, що дискредитують звання поліцейського. 17. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, прийшов до висновку про правомірність оскаржуваних наказів щодо звільнення позивача зі служби в поліції, оскільки за результатами службової перевірки, яка проведена з дотриманням встановленого законом строку та порядку, встановлено факт порушення позивачем службової дисципліни (керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння), що є визначальним для вирішення питання про його звільнення зі служби в поліції, оскільки працівники поліції мають спеціальний правовий статус, відповідно до якого вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов'язків працівників поліції, які, приймаючи присягу, приймають й обов'язок своїми діями сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, а скоєний позивачем вчинок призвів до приниження професійної репутації та авторитету органів внутрішніх справ, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для визнання наказів відповідача протиправними. IV. Касаційне оскарження 18. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції. 19. В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судом апеляційної інстанції, що до позивача був застосований крайній (найсуворіший) захід дисциплінарного стягнення, але не безальтернативний з огляду на підставу, яка слугувала його застосуванню. Стверджує, що лише вчинення корупційного правопорушення однозначно унеможливлює подальше перебування на службі в органах поліції. Вчинення ж адміністративного правопорушення, як у випадку з позивачем, є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, однак при обранні виду стягнення відповідач мав би врахувати усі обставини, які впливають на тяжкість покарання, насамперед, особу правопорушника і його характеристику на службі, що не було зроблено. 20. Водночас, у запереченні на касаційну скаргу представник ГУНП в Кіровоградській області вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 21. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 22. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 23. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 24. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 25. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України "Про Національну поліцію", Дисциплінарним статутом та Положенням №114.26. Визначення службової дисципліни міститься у статті 1 Дисциплінарного статуту та означає дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги. 27. За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо. 28. Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Дисциплінарного статуту. 28.1. Зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу. 29. Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу. 30. Статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено основні обов'язки поліцейського, зокрема, поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва. 31. За правилами встановленими статтею 19 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону у разі вчинення протиправних діянь. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. 32. В силу частини першої статті 64 Закону України "Про Національну поліцію" особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові наступного змісту: "Я, (прізвище, ім" я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки. 33. Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. VI. Позиція Верховного Суду 34. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про те, чи є порушення дисципліни грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду. 35. З матеріалів справи вбачається, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугувало те, що 30 травня 2016 року він вчинив проступок, який полягав у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, за фактом якого складено протокол про адміністративне правопорушення. 36. За наслідками розгляду справи №405/4440/16-п Ленінським районним судом міста Кіровограда прийнято постанову від 13 червня 2016 року, якою визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні правопорушення передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу 3400,00 гривень. 37. З урахуванням положень частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, встановлені судом, зокрема, у постанові по справі про адміністративне правопорушення, факт вчинення проступку і вина позивача у його скоєнні є обов'язковими для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій особи, щодо якої ухвалено постанову суду. 38. Аналогічні положення містяться у частині шостій статті 78 КАС України. 39. В контексті спірних правовідносин Верховний Суд має на меті підкреслити, що факт вчинення позивачем проступку, а саме керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, є доведеним і позивач це також визнає. Тобто спору щодо того, чи вчинив позивач проступок немає, натомість у цій справі спірні наказ про звільнення з органів поліції суди оцінювали в аспекті співмірності тяжкості вчиненого проступку та обраного відповідачем виду дисциплінарного стягнення. 40. Так, обраний вид дисциплінарного стягнення є найсуворішим і обов'язком, у цьому випадку, ГУНП в Кіровоградській області необхідно було врахувати, зокрема, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередню поведінку особи, її ставлення до виконання посадових обов'язків, рівень кваліфікації. 41. Верховний Суд не має обґрунтованих підстав вважати, що за встановлених в цій справі обставин відповідач свого обов'язку не виконав. У цьому зв'язку потрібно зауважити, що позивача, працівника поліції, який на той час обіймав посаду оперуповноваженого кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області, визнано винним у тому, що він перебував за кермом транспортного засобу у стані алкогольного сп'яніння. Такий проступок, на думку Верховного Суду, є істотним порушенням не тільки службової дисципліни, але і безпеки дорожнього руху, адже транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки і нехтування водієм основоположними правилами, зокрема, щодо заборони керування в стані алкогольного сп'яніння, є категорично неприпустимо, особливо для працівника поліції. 42. За такого правового врегулювання на обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність оскаржуваних наказів в частині звільнення позивача зі служби в поліції, які видано відповідачем на підставі всебічного, об'єктивного дослідження обставин та за результатами проведення службового розслідування. 43. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи. 44. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. 45. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. VII. Судові витрати 46. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді В. М. Бевзенко О. В. Білоус

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 квітня 2018 року Київ справа №820/3717/17 адміністративне провадження №К/9901/44701/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бучик А. Ю., суддів: Гімона М. М., Мороз Л. Л., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА ПЕЙ ТЕРМІНАЛ" на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду в складі судді Заічко О. В. від 19.09.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Старосуда М. І., Лях О. П., Яковенка М. М. від 25.10.2017 у справі №820/3717/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА ПЕЙ ТЕРМІНАЛ" до Виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсними розпоряджень та встановлення відсутності компетенції, УСТАНОВИВ: В серпні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати недійсним розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.09.2012 року №2373 Про проведення інвестиційного конкурсу із залученням інвестора до реалізації інвестиційного проекту Електронний квиток у повному обсязі; - визнати недійсним розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.04.2013 року №660 Про затвердження переможця конкурсу із залученням інвестора до реалізації інвестиційного проекту Електронний квиток у повному обсязі; - встановити відсутність компетенції Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) щодо виконання розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.04.2013 року №660 Про затвердження переможця конкурсу із залученням інвестора до реалізації інвестиційного проекту Електронний квиток; - встановити відсутність компетенції Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) щодо виконання розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.04.2013 року №660 Про затвердження переможця конкурсу із залученням інвестора до реалізації інвестиційного проекту Електронний квиток. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, зазначений адміністративний позов залишено без розгляду. Постановляючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, визначений ст. 99 КАС України, оскільки про наявність оскаржуваних розпоряджень позивачу було відомо у 2013 році при укладенні Інвестиційного договору. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що 25.07.2017 року з рішення Господарського суду м. Києва у справі №910/21783/15 позивач дізнався, що виручка, з якої мав бути реалізований проект, не є бюджетними коштами, відтак вважає порушеним своє право на отримання прибутку від інвестиційної діяльності. Отже, вважає, що саме з вказаної дати позивач дізнався про порушення свого права, а тому позов подано у встановлені законом строки. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою. Справу передано до Верховного Суду. Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно ч.1 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється УХВАЛА: Частиною 2 вказаної статті передбачено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Судами встановлено, що предметом позову в даній справі є оскарження розпоряджень Виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.09.2012 року №2373 "Про проведення інвестиційного конкурсу із залученням інвестора до реалізації інвестиційного проекту "Електронний квіток" та від 29.04.2013 року №660 "Про затвердження переможця конкурсу із залученням інвестора до реалізації інвестиційного проекту "Електронний квиток" (а. с. 15-17; 19-20). Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване розпорядження №2373 прийняте 29 грудня 2012 року, а оскаржуване розпорядження №660 прийняте 29 квітня 2013 року. Обидва Розпорядження КМДА прийняті в межах функцій органу місцевого самоврядування, мають характер ненормативного правового акту, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремих суб'єктів - юридичних осіб та, як наслідок, застосовується одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Зокрема, Розпорядженням №2373 від 29.12.2012 року оголошено про проведення інвестиційного конкурсу із залученням інвестора до реалізації інвестиційного проекту "Електронний квіток". Протоколом №32/2013 засідання постійно діючої конкурсної комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 14.02.2013, утвореної Розпорядженням КМДА від 22.10.2007 року №1403, затверджено умови інвестиційного конкурсу із залучення інвестора до реалізації інвестиційного проекту "Електронний квиток" (надалі - "Умови конкурсу"). Судом встановлено, що зазначений конкурс проведено та позивач став переможцем конкурсу із залучення інвестора до реалізації інвестиційного проекту "Електронний квиток", про що Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 29.04.2013 р. видане відповідне розпорядження №660. Як вбачається з матеріалів справи, на реалізацію розпорядження №660 від 29.04.2013 року між позивачем та відповідачами - Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 09.08.2013 р. укладений Інвестиційний договір Щодо створення єдиної загальноміської автоматизованої системи для оплати проїзду та обліку пасажирів у наземному та підземному пасажирському транспорті (Електронний квиток) №050-13/і/131. В цьому договорі зазначено, що при укладені договору сторони керувались Законом України "Про інвестиційну діяльність", іншими Законами та оскаржуваними розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.09.2012 №2373 та від 29.04.2013 №660. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що про спірні розпорядження КМДА позивачу було відомо ще у 2013 році. В касаційній скарзі позивач вказує, що про порушення виконавчим органом Київської міської ради вимог Закону України "Про інвестиційну діяльність" при прийняті спірних розпоряджень він дізнався лише 25.07.2017 року з рішення Господарського суду м. Києва у справі №910/21783/15. Проте колегія суддів зазначає, що при укладенні Інвестиційного договору №050-13/і/131.09.08.2013 року позивач керувався Законом України "Про інвестиційну діяльність", іншими Законами та оскаржуваними розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.09.2012 №2373 та від 29.04.2013 №660. Отже, мав можливість надати правову оцінку вказаним розпорядженням та встановити, чи порушують оскаржувані розпорядження права позивача. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не був позбавлений можливості оскаржити розпорядження КМДА у встановлені строки. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які були об'єктивно непереборними, на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, а тому погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись ст. ст. 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Пей Термінал" залишити без задоволення, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від19 вересня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року - без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А. Ю. Бучик М. М. Гімон Л. Л. Мороз судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 грудня 2019 року Київ справа №120/4448/18-а адміністративне провадження №К/9901/25317/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Дашутіна І. В., суддів: Шишова О. О., Яковенка М. М., за участю секретаря судового засідання Головко О. В. представників учасників справи: позивача: Дунаєва І. Б. відповідача 1: Франчука О. М. відповідача 2: не з'явився розглянувши у відкритому cудовому засіданні в режимі відеоконференції справу за касаційною скаргою Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у складі головуючого судді Комара П. А. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів: Курка О. П. (головуючого), Гонтарука В. М., Білої Л. М. у справі №120/4448/18-а за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Державної установи "Вінницька установа виконання покарань ( №1)" про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, - ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: 1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Державної установи "Вінницька установа виконання покарань ( №1)" та просив: - визнати протиправним та скасувати рішення комісії Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (протокол №20 від 08 травня 2018 року), яким ОСОБА_1 визначено відбувати покарання у виправній колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання; - зобов'язати Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції повторно розглянути скаргу на рішення комісії про направлення на відбування покарання ОСОБА_1 від 08 серпня 2018 року з урахуванням висновків, викладених в судовому рішенні. 2. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року, позов задоволено. 2.1. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Державної установи "Вінницька установа виконання покарань ( №1)" (протокол №20 від 08 травня 2018 року), яким ОСОБА_1 визначено відбувати покарання у виправній колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання. 2.2. Зобов'язано комісію Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції розглянути питання про направлення на відбування покарання ОСОБА_1 з урахуванням висновків викладених у судовому рішенні. 2.3. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,8 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Вінницька установа виконання покарань ( №1)". 3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено: 3.1.27.03.2018 вироком Чечельницького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 286. ч. 1 ст. 135 КК України і засуджений до 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. 3.2. Після набрання вироком 27.04.2018 законної сили міжрегіональною комісією позивача було направлено для відбування покарання із СІЗО до державної установи "Божковська виправна колонія" ( №16) - виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання для чоловіків. 3.3. Згідно витягу з протоколу №20 від 08.05.2018, комісією ДУ "Вінницька установа виконання покарань ( №1)" з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії засудженому визначено відбувати покарання у виправній колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання. 3.4.08.08.2018 представником позивача було направлено скаргу на рішення комісії до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з проханням скасувати його та привести у відповідність до норм Закону, а саме визначити ОСОБА_1 відбувати покарання у виправній колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання для чоловіків. 3.5. Листом від 17.09.2018 №2.5/577-18/Д-452 начальником управління надано відповідь на скаргу в якій зазначено, що визначення засудженому виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання є правомірним, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 18 КВК України чоловіки, засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості, а засуджений ОСОБА_1 скоїв декілька кримінальних злочинів, в тому числі і передбачений ч. 1 ст. 135 КК України, який є умисним злочином невеликої тяжкості. 3.6. Представником позивача направлено скаргу до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України на рішення міжрегіональної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, щодо направлення засудженого ОСОБА_1 до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання для чоловіків, уперше засуджених до позбавлення волі. 3.7. Листом від 26.10.2018 №1/4-12647/Мл Адміністрацією ДКВС України розглянуто скаргу і в її задоволенні відмовлено. У відповіді зазначено, що ОСОБА_1 засуджений за статтями 286 ч. 3, 135 ч. 1 Кримінального кодексу України до 6 років позбавлення волі за сукупністю злочинів в порядку статті 70 Кримінального кодексу України, рішення прийняте міжрегіональною комісією з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції є правомірним, не суперечить вимогам кримінально-виконавчого законодавства та нормативно-правовим актам Міністерства юстиції України. 3.8. Визначаючи вид колонії засудженим за сукупністю злочинів передбачених статтями 286 ч. 3, 135 ч. 1 Кримінального кодексу України міжрегіональними комісіями з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції враховуються характер і ступінь суспільної небезпеки. Якщо хоча б один із злочинів є умисним, зазначеними комісіями приймається рішення про направлення таких засуджених до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання для чоловіків, уперше засуджених до позбавлення волі, з метою недопущення порушень вимог частини 4 статті 92 Кримінально-виконавчого кодексу України, згідно якої, чоловіки, вперше засудженні до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності тримаються окремо. 3.9. Враховуючи те, що ОСОБА_1 засуджений до позбавлення волі на певний строк за сукупністю злочинів, один з яких умисний, а саме - стаття 135 Кримінального кодексу України (залишення в небезпеці), відбування ним покарання в умовах виправної колонії мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання для чоловіків, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини вчинені з необережності, не можливо. 3.10. Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. 4. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказали, що позивач засуджений вперше до позбавлення волі за злочин, вчинений з необережності та злочин невеликої тяжкості. Відтак, чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі, за вчинення злочинів з необережності направляються для подальшого відбування покарання до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та відповідно до вимог частини 4 статті 92 Кримінально-виконавчого кодексу України мають утримуватись окремо. Крім цього, судами зазначено, що в нормативно-правових актах не має такого застереження, що якщо особа вчинила декілька злочинів, в тому числі один з яких є умисним злочином невеликої тяжкості, а інший злочин з необережності, то вона позбавляється права бути направленою до виправної колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: 5. Відповідач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове про відмову в позові. 6. Касаційна скарга аргументована тим, що злочин, передбачений частиною 1 статті 135 Кримінального кодексу України відноситься до умисних злочинів. Тому, оскільки позивач скоїв декілька кримінальних злочинів, в тому числі і умисний злочин невеликої тяжкості, тому направити ОСОБА_1 в виправну колонію, де перебувають особи, які вперше вчинили злочин з необережності - не можливо відповідно до частини 4 статті 92 КВК України. Крім цього, на переконання скаржника, законодавець чітко визначив порядок визначення рівня безпеки для засуджених та направлення для відбування покарання, тому втручання у дискрецію відповідача є не допустимим та не узгоджується з приписами КАС України. 7. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, як такі, що є законними та обгрунтованими. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: 9. Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод. 10. За змістом статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 11. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 №1129-IV (далі - КВК України), кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. 12. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними. 13. Приписами статті 4 КВК України передбачено, що підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування. 14. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до вироку Чечельницького районного суду Вінницької області 27.03.2018 ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 286. ч. 1 ст. 135 КК України і засуджений до 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. 15. Згідно рішення комісії Державної установи "Вінницької установи виконання покарань ( №1)", протокол №20 від 08.05.2018, з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення та позбавлення волі на певний строк, виду колонії - засудженому ОСОБА_1 визначено вид колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. 16. Частиною 5 ст. 11 КВК України визначено, що виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. 17. Відповідно до ч. 2 ст. 18 КВК України, засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях: мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання - засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом; мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання - чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості. 18. Водночас, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою приписи статті 86 Кримінально-виконавчого кодексу України відповідно до якої вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. 19. Відповідно до розділу 1 Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 року №680/5, комісії у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, а також Положенням про визначення виду колонії. 20. Міжрегіональна комісія - колегіальний орган, що утворюється в міжрегіональному управлінні, який здійснює направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, їх переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої та розглядає скарги на рішення комісії СІЗО. 21. Тобто, у справі, що розглядається, визначення виду колонії в якій позивач, як засуджений до позбавлення волі відбуває покарання, є дискреційними повноваженнями комісії Державної установи "Вінницької установи виконання покарань ( №1)". 22. Колегія суддів зазначає, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин. 23. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 24. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 25. При цьому, судова колегія наголошує, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України вищезазначеним критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. 26. Слід враховувати, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип поділу влади. 27. Тому, з урахуванням вказаних приписів правових норм, суди попередніх інстанцій були позбавлені можливості підміняти функції суб'єкта владних повноважень, в даному випадку - комісії Державної установи "Вінницької установи виконання покарань ( №1)" та визначати вид колонії, в якій засуджений до позбавлення волі ОСОБА_1 має відбувати покарання відповідно до вироку Чечельницького районного суду Вінницької області від 27.03.2018, а мали надати оцінку спірному рішенню відповідача в порядку частини 2 статті 2 КАС України. 28. За такого правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що аргументи відповідача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права знайшли своє підтвердження, тому правові підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. 29. Згідно зі статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 30. Частиною 3 зазначеної статті визначено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 31. З огляду на зазначене, враховуючи, що доводи відповідача про неправильне застосування судами норм матеріального права знайшли своє підтвердження, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.32. Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 356, 359 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: 33. Касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції - задовольнити. 34. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року -скасувати. 35. ухвалити нову постанову, якою у позові ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Державної установи "Вінницька установа виконання покарань ( №1)" про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - відмовити. 36. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Головуючий суддя І. В. Дашутін судді О. О. Шишов М. М. Яковенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 червня 2018 року Київ справа №826/13167/15 адміністративне провадження №К/9901/11770/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л. розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/13167/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Київгаз" до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2015 року (постановлену у складі: головуючого судді Нагорянського С. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Кучми А. Ю., суддів: Аліменка В. О., Безименної Н. В. ) ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Київгаз" звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати не включення Управлінням праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації наданих Публічним акціонерним товариством "Київгаз" листом від 15 квітня 2015 року №790/10-1 та у 7-ми (семи) Звітах відомостей про здійснені товариством компенсаційні виплати працівникам на час їх призову на військову службу по мобілізації за листопад 2014 року на загальну суму в розмірі 51782 (п'ятдесят одну тисячу сімсот вісімдесят дві) грн. 48 коп. до Зведеного звіту (додаток №2 по "Порядку виплати компенсації підприємствам, установам та організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період ") протиправною бездіяльністю; зобов'язати відповідача включити надані Публічним акціонерним товариством "Київгаз" 15 квітня 2015 року відомості у 7-ми (семи) Звітах відомостей про здійснені товариством компенсаційні виплати працівникам на час їх призову на військову службу по мобілізації за листопад 2014 року на загальну суму в 51782 (п'ятдесят одну тисячу сімсот вісімдесят дві) грн. 48 коп. до Зведеного звіту - наступного після набрання чинності рішенням суду - (додаток №2 по "Порядку виплати компенсації підприємствам, установам та організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період") до Департаменту соціальної політики КМДА. 2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно не внесено надані позивачем відомості про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за листопад 2014 року до Зведеного звіту Департаменту соціальної політики КМДА. Короткий зміст рішення суду І інстанції 3.10 вересня 2015 року Окружний адміністративний суд м. Києва ВИРІШИВ: 3.1. Адміністративний позов задовольнити. 3.2. Визнати не включення Управлінням праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації наданих Публічним акціонерним товариством "Київгаз" листом від 15 квітня 2015 року №790/10-1 та у 7-ми (семи) Звітах відомостей про здійснені товариством компенсаційні виплати працівникам на час їх призову на військову службу по мобілізації за листопад 2014 року на загальну суму в розмірі 51782 (п'ятдесят одну тисячу сімсот вісімдесят дві) грн 48 коп. до Зведеного звіту (додаток №2 по "Порядку виплати компенсації підприємствам, установам та організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період") протиправною бездіяльністю. 3.3. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації включити надані Публічним акціонерним товариством "Київгаз" 15 квітня 2015 року відомості у 7-ми (семи) Звітах відомостей про здійснені товариством компенсаційні виплати працівникам на час їх призову на військову службу по мобілізації за листопад 2014 року на загальну суму в 51782 (п'ятдесят одну тисячу сімсот вісімдесят дві) грн 48 коп. до Зведеного звіту - наступного після набрання чинності рішенням суду - (додаток №2 по "Порядку виплати компенсації підприємствам, установам та організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період") до Департаменту соціальної політики КМДА. 4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не виконано покладених на нього зобов'язань та протиправно не внесено надані позивачем відомості про Звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за листопад 2014 року до Зведеного звіту Управління праці та соціального захисту населення Печерської в місті Києві державної адміністрації до Департаменту соціальної політики КМДА. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. Ухвалою Київський апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2015 року залишено без змін. 6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7.25 лютого 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Печерської в місті Києві державної адміністрації. 8. У касаційній скарзі касатор просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року. ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. 9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Управління праці та соціального захисту населення Печерської в місті Києві державної адміністрації на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року. 10. Верховний Суд ухвалою від 7 травня 2018 року прийняв до провадження вказану касаційну скаргу. 11. Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. II. АРГУМЕНТИ СТОРІН 12. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідача у справі) : 12.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. 12.2. Відповідач посилається на те, що в Державному бюджеті на 2014 рік була відсутня програма 2501350 "Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період". У зв'язку з цим, включення відповідачем в 2015 році звітів ПАТ "Київгаз" до Зведеного звіту за рахунок програми, яка передбачена Законом України "Про Державний бюджет на 2015 рік" призвело до порушення чинного законодавства. 13. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (позивача у справі) : 13.1. ПАТ "Київгаз" посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а Управлінням праці та соціального захисту населення Печерської в місті Києві державної адміністрації у касаційній скарзі не наведено які саме норми матеріального чи процесуального права порушили суди при розгляді даної справи. IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 14. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що як вбачається зі Звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у листопаді 2014 року, працівникам ПАТ "Київгаз" - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, нарахована у листопаді 2014 року середня заробітна плата на загальну суму 51782,48 грн. 15.15 квітня 2015 року ПАТ "Київгаз" звернулось до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з листом №790/10-1, в якому просило відповідача перерахувати на банківський рахунок кошти в розмірі 51782,48 грн, як компенсацію роботодавцю, який забезпечив виконання гарантованих державою виплат щодо збереження заробітку мобілізованих на час призову, за листопад 2014 року, на підставі Звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації за вищевказаний період. 16. У зв'язку з неотримання відповіді, листом від 15 червня 2015 №1384/10-1 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити письмово, чи внесено відповідачем відомості відповідно до Звітів, наданих в додатку до листа від 15 квітня 2015 року №790/10-1 до Зведеного звіту Управління (додаток 2) до Департаменту соціальної політики КМДА. 17. Листом від 22 червня 2015 року відповідач повідомив, що відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 27 травня 2015 року, компенсація підприємствам середньої заробітної плати, яка виплачується працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, здійснюється відповідно до "Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року №105. Зазначена компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених у Законі України "Про державний бюджет України на 2015 рік" за програмою 2501350 "Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період". Кошти на виплату компенсації підприємствам, установам та організаціям спрямовуються за період починаючи з січня 2015 року, а тому у відповідача не має підстав щодо розгляду та прийняття Звітів за особливий період (в даному випадку - листопад 2014 року). 18. Вважаючи відмову Управління праці та соціального захисту населення Печерської в місті Києві державної адміністрації щодо не включення наданих ПАТ "Київгаз" у 7-ми (семи) Звітах відомостей про здійснені товариством компенсаційні виплати працівникам на час їх призову на військову службу по мобілізації за листопад 2014 року на загальну суму в розмірі 51782,48 грн до Зведеного звіту - протиправною бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним позовом. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 19. Конституція України. 19.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 20. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) 20.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 20.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 21. Кодекс Законів про працю України. 21.1. Частина перша статті 119. На час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. 21.2. Частина друга статті 119. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. 21.3. Частина третя статті 119. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 22. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20 травня 2014 року №1275-VII. 22.1. Пункт другий розділу ІІ Прикінцевих положень. Поширити дію частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України в редакції цього Закону на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію". 23. Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року №105.23.1. Постановляюча частина. Установити, що дія цієї постанови поширюється на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період". 23.2. Пункт 1. Цей Порядок визначає механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі - працівники), за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 "Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період" (далі - бюджетні кошти). 23.3. Пункт 2. Головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: Міністерство соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи соціального захисту населення) ; структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад (далі - органи соціального захисту населення). 23.4. Пункт 4. Для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 структурним підрозділам соціального захисту населення. 23.5. Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 24. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. 25. Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що виплати працівникам, призваним на військову службу під час мобілізації, мають бути відшкодовані відповідному підприємству, установі чи організації на підставі відповідних звітів, органом соціального захисту населення. 26. Посилання касатора на те, що зобов'язання з компенсації підприємствам витрат на виплату середнього заробітку у нього виникли в 2015 році, а тому компенсація за 2014 рік не підлягає виплаті, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставним, оскільки дію Порядку №105 поширено на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. 27. Тому у відповідача не було підстав не включати у 2015 році звітів ПАТ "Київгаз" про здійснення компенсаційних виплат працівникам на час їх призову на військову службу за липень 2014 року. 28. Крім того, звіт позивачем було подано в 2015 році, а тому і виплати мають бути проведені у 2015 році. У зв'язку з цим доводи Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації у касаційній скарзі про те, що в Державному бюджеті 2014 року була відсутня програма 2501350 "Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період" не впливають на обов'язок відповідача, виконання якого обумовлено Законом та Порядком №105, приймати відповідні відомості від позивача та спрямовувати їх структурним підрозділам соціального захисту населення. 29. Також, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) вказано, що суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. 30. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі. 31. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 32. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 33. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Печерської в місті Києві державної адміністрації - залишити без задоволення. 2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у справі №826/11770/18- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Г. Стрелець судді О. В. Білоус І. Л. Желтобрюх

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 жовтня 2019 року Київ справа №815/6472/16 адміністративне провадження №К/9901/21531/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Білак М. В., суддів: Губської О. А., Соколова В. М., розглянувши у письмовому провадженні за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року (головуючий суддя - Вовченко О. А.,) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року (у складі головуючого судді - Скрипченка В. О., суддів: Золотнікова О. С., Осіпова Ю. В) у справі №815/6472/16 за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди. I. ПРОЦЕДУРА 1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: визнати протиправним ненадання відповіді на його звернення від 13 вересня 2016 року; зобов'язати відповідача надати відповідь на звернення від 13 вересня 2016 року; стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 25000,00 гривень. 2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13 вересня 2016 року звернувся до голови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області зі скаргою на дії співробітниці приймальні, однак відповіді на це звернення позивач не отримав, що суперечить Закону України "Про звернення громадян". 3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено. 4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 5.13 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до голови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з заявою, у якій, з огляду на відмову співробітниці приймальні прийняти у нього 12 вересня 2016 року апеляційну скаргу за відсутності посвідчення про особу, просив вжити заходів для припинення діяльності, яка спрямована на спотворення КАС України 6. Листом Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 вересня 2016 року за вихідним №03.04/152/2016 на адресу позивача направлено відповідь на його звернення наступного змісту: "На Ваш лист від 13 вересня 2016 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області повідомляє, що відповідно до п.2.2. Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах області, апеляційних судах міста Києва та Севастополя, апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ приймання кореспонденції від осіб, які беруть участь у справі (їх представників або кур'єра), здійснюється за пред'явленням оригіналу документа, що посвідчує особу (документа, що підтверджує повноваження представника, або належність його до організації-відправника). У разі непред'явлення таких документів або пред'явлення таких, що не оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, кореспонденція не приймається). Таким чином, співробітником приймальні Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області було відмовлено вам в прийнятті документів без посвідчення особи, відповідно до вимог чинного законодавства". 7. Вищевказану відповідь направлено на адресу позивача, що підтверджується реєстром простої відправленої кореспонденції Ізмаїльського міськрайонного суду від 22 вересня 2016 року. IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 8. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки відповідачем, у встановленому законом порядку було надано відповідь на його звернення. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 9. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають суттєве значення для справи. Вважає, що відповідачем не доведено факту отримання ним відповіді на звернення, а посилання на реєстр простої відправленої кореспонденції не є належним доказом. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 10. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне. 11.Приписами частини другої статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 12. Правовий статус голів місцевих судів визначений статтею 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 2 червня 2016 року (далі - Закон №1402-VIII), згідно з яким голова місцевого суду: 1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами; 2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду; 3) контролює ефективність діяльності апарату суду, погоджує призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду, а також вносить подання про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства; 4) видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ; 5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України, а також через веб-портал судової влади про вакантні посади суддів у суді у триденний строк з дня їх утворення; 6) забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду; 7) організовує ведення в суді судової статистики та інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства; 8) сприяє виконанню вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду; 9) вносить на розгляд зборів суду пропозиції щодо кількості та персонального складу слідчих суддів; 10) здійснює інші повноваження, визначені законом. Голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження. У разі відсутності голови місцевого суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення - заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду - суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді СУДДІ: 13. Питання практичної реалізації громадянами України, наданого їм статтею 40 Конституцією України, права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюється Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі- Закон №393/96-ВР). 14. Відповідно до статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. 15. Згідно з абзацом 1 статті 14 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду. 16. Відповідно до частини першої статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). 17. Абзацом 1 статті 19 Закону України №393/96-ВР визначено, скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, їх керівники та інші посадові особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. 18. Відповідно до статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку. 19. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що не погоджуючись з діями працівника апарату Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, позивач скориставшись правом звернення до органів державної влади, подав до голови суду скаргу на дії співробітниці приймальні. 20.21 вересня 2016 року за вихідним номером 03.04/152/2016 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області, за підписом виконуючого обов'язки голови суду Присакар О. Я. надано відповідь позивачу на його звернення від 13 вересня 2019 року, тобто в межах місячного строку, передбаченого Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР. 21. Зазначену відповідь судом направлено на адресу ОСОБА_1 22 вересня 2019 року, що підтверджується реєстром простої відправленої кореспонденції Ізмаїльського міськрайонного суду. 22. Отже, виконуючим обов'язки голови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Присакар О. Я., у межах повноважень передбачених чинним законодавством надано скаржнику обґрунтовану відповідь на його звернення. 23. Щодо посилання ОСОБА_1 на відсутність доказів отримання зазначеної відповіді, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не передбачає обов'язок голови суду або виконуючого обов'язки голови відслідковувати факт отримання стороною кореспонденції, направленої на їх звернення. 24. В частині позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, яка йому спричинена протиправними діями відповідача, що проявились у ненаданні відповіді на його звернення, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що під час розгляду справи позивачем не надано письмових доказів та не обґрунтовано в чому проявились його моральні страждання та з яких міркувань виходив позивач, вказавши суму моральної шкоди 25 000,00 гривень. 25. Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. 26. Таким чином, позивачем не доведено протиправності дій відповідача, та отриманої в результаті моральної шкоди. Надаючи відповідь на запит, відповідач діяв в межах та у спосіб визначений законом. До того ж така вимога є похідною, а тому не підлягає задоволенню, як і основна вимога про визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача надати відповідь на звернення. 27. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи. 28. З огляду на наведене, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 29. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у справі №815/6472/16 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... М. В. Білак О. А. Губська В. М. Соколов, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2019 року м. Київ справа №0240/3698/18-а адміністративне провадження № К/9901/14508/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Яковенка М. М., суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О., розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №826/14580/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії і стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду (суддя Воробйова І. А.) від 24 січня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Кузьменко Л. В., Шидловський В. Б., Франовська К. С. ) від 07 травня 2019 року, ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив: - визнати незаконною бездіяльності посадових осіб відповідача у відсутності контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця при виконанні рішення суду та скасування, як незаконної постанови про закінчення виконавчого провадження від 17 квітня 2018 року №55027823; - зобов'язати вжити заходи по виконанню рішення ЄСПЛ від 17 квітня 2014 року в незакінченій частині рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 01 березня 2004 року та сплатити моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. і подати суду звіт протягом одного місяця з дня прийняття судового РІШЕННЯ: 2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що урядовий уповноважений, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №802/2272/16-а не здійснює координацію дій з виконання рішення Європейського Суду в частині виконання рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. При цьому, незважаючи на те, що рішення ЄСПЛ у повному обсязі не виконано, Департаментом при виконанні виконавчого листа у справі №802/2272/16-а 17 квітня 2018 р. винесено постанову у ВП №55027823 про його закінчення, що є неправомірним, а тому постанова підлягає скасуванню. 3. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року, залишено без розгляду позов в частині вимог про зобов'язання вжити заходи по виконанню рішення ЄСПЛ від 17 квітня 2014 року в незакінченій частині рішення Замостянського райсуду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. 4. Постановою Верховного Суду від 31 липня 2019 року, за наслідками касаційного перегляду, залишено без змін ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року про залишення без розгляду частини позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі. 5. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову. 6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 20 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року, а справу направити до суду першої інстанції для нового розгляду. 7. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та установлено десятиденний строк з моменту отримання копії зазначеної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу. 8. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження. 9. Станом на 31 липня 2019 року до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходив. IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 липня 2014 року Європейським судом з прав людини прийнято рішення у справі №25663/02 "Яворовенко та інші проти України", яким передбачено додаткові заходи індивідуального характеру та зобов'язано державу Україну упродовж трьох місяців виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. 11. Згідно з Додатком до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини за заявою ОСОБА_1 підлягають виконанню: - рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року; - рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 березня 2006 року; - рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2006 року; - рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 06 квітня 2007 року; - рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року. 12. Вказане рішення ЄСПЛ направлено для виконання до державної виконавчої служби. 13. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби від 13 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження №44360795 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" та зобов'язано боржника державу Україна добровільно виконати таке рішення у строк, встановлений Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". 14. Крім того, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №802/2272/16-а за позовом ОСОБА_1 до Урядового уповноваженого з прав людини, та на підставі виконавчого листа, відповідною постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження №55027823 з примусового виконання рішення у справі №802/2272/16-а про зобов'язання урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини здійснити координацію виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. 15.17 квітня 2018 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Мінюсту України закінчено ВП № №55027823 з примусового виконання виконавчого листа №802/2272/16-а. 16. Підставою для прийняття зазначеної постанови про закінчення виконавчого провадження став п. 9 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", а саме, фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Зокрема, у постанові вказано, що відповідно до службової записки Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 20 грудня 2017 року №7607/5/48-17 та від 11 квітня 2018 року №93-5.2.2-18 рішення суду виконано в повному обсязі. 17. Крім того, судами встановлено, що з матеріалів виконавчого провадження №55027823 слідує, що на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року у справі №802/2272/16-а, Урядовий уповноважений звернувся до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м Києві з листом №7161/5/32-17 від 16 листопада 2017 року, яким просив повідомити терміново у строк до 24 листопада 2017 року про стан виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці. 18. З аналогічним за змістом листом №7162/5/48-17 від 16 листопада 2017 року Урядовий уповноважений звернувся до Заступника Міністра юстиції з питань виконавчої служби. 19. За наслідком розгляду зазначеного звернення, Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва ГТУЮ у місті Києві надіслав відповідь від 21 листопада 2017 року, якою повідомив, що на примусовому виконанні відділу перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа-дублікату Вінницького міського суду Вінницької області №2-200/2004 виданого 05 серпня 2015 року щодо зобов'язання ДАК "Укрресурси" змінити дату наказу №25-а-к від 7 березня 2002 року про звільнення ОСОБА_1, виданого на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 січня 2001 року та провести з ним повний розрахунок. Рішення суду виконано фактично в порядок та спосіб встановлений виконавчим документом, а саме, згідно рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 1 квітня 2004 року ДАК "Укрресурси" змінено дату наказу про звільнення ОСОБА_1. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року залишено без змін постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року №802/82/16-а, якою визнано бездіяльність Департаменту щодо виконання рішення Суду в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 1 березня 2004 року №2-200/2004 щодо проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільнені з роботи в ДАК "Укрресурси" та зобов'язано Департамент вчинити дії на виплату ОСОБА_1 невиплаченої заборгованості в сумі 1.188.937,30 грн., а також протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили подати до суду звіт про виконання судового РІШЕННЯ: 20. Платіжним дорученням Міністерства юстиції України №2994 від 03 серпня 2016 року сплачена заборгованість на загальну суму 1.188.937,30 грн. та платіжним дорученням №3225 від 22 серпня 2016 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Суду у розмірі 20,37 грн. 21.13 вересня 2016 року відділом, при виконанні ВП №44360793 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини №25663/02 від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8, ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження". 22.06 жовтня 2017 року державним виконавцем відділу, керуючись п. 12 ч.1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №49014939.23.20 грудня 2017 року в. о. керівника Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ на адресу Департаменту направлено службову записку №7607/5/48-17, якою проінформовано, що на виконання рішення адміністративного суду у справі №802/2272/16-а уповноважений неодноразово, зокрема 10 липня 2017 року та 16 листопада 2017 року направляв запити до Департаменту, відділу, а також ліквідатору ДАК "Укрресурси". Зазначено, що після відновлення виконавчих проваджень №49014939 від 25 квітня 2017 року та №53654408 від 29 березня 2017 року за ініціативою Уповноваженого 28 квітня 2017 року відбулась спільна нарада за участі представників Секретаріату Уповноваженого, Департаменту, відділу щодо стану виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року, винесеного на користь ОСОБА_1 24.13 квітня 2018 року на адресу Департаменту від керівника Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини направлено Службову записку №93-5.2.2-18 від 11 квітня 2018 року, аналогічну за змістом службової записки №7607/5/48-17 від 20 грудня 2017 року. 25. Вважаючи протиправною бездіяльність та постанову відповідача про закінчення виконавчого провадження №55027823 від 17 квітня 2018 року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 26. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що на виконання рішення адміністративного суду у справі №802/2272/16-а, Урядовим уповноваженим вчинено дії, які можна вважати координаційними, зокрема, збиралась та з'ясовувавсь інформація щодо виконання рішення ЄСПЛ в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. У зв'язку з тим, що виконавчі провадження по виконанню рішення ЄСПЛ в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року закінчені, відпали обставини та підстави для подальшого здійснення координації виконання судового рішення національного суду. 27. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржувана постанова є законною та такою, що винесена на правових підставах, підстави для її скасування - відсутні. 28. Щодо неправомірної бездіяльності посадових осіб Департаменту, яка полягає у відсутності контролю за якістю, повнотою ті своєчасністю дій державного виконавця при виконанні рішення адміністративного суду у справі №802/2272/16-а, суди попередніх інстанцій зазначили, що в ході розгляду цієї справи, не встановлено порушень при виконанні рішення адміністративного суду у справі №802/2272/16-а, усунення яких мала б контролювати посадова особа органу державної виконавчої служби. 29. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1 не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які призвели до негативних змін у житті особи. Як і не доведені самі негативні зміни у житті. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 10000,00 грн. та не підтверджено її документально, IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 30. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі. 31. Зокрема, скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі встановлено та досліджено обставини, що мають значення у справі. Зокрема, суди не взяли до уваги, що ухвалою Господарського суд м. Києва у справі 46/436-б визнані кредиторські вимоги ОСОБА_1 до Компанії, проте така заборгованість не виплачена. Крім того, рішенням у справі №802/82/16-а встановлено, що визначений станом на жовтень 2015 року частковий і непогашений. 32. Також скаржник зазначив, що помилковими є висновки судів попередніх інстанцій в частині, що стосується фактичного виконання рішення ЄСПЛ відносно скаржника, оскільки ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2017 року, скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року у справі №127/2-200/2004, а ухвалою цього ж суду від 04 квітня 2018 року зобов'язано Печерський ВДВС м. Києва його виконати. 33. Крім того, скаржник зазначив, що суди хибно та упереджено не взяли до уваги, що на запити Уповноваженого від ДАК "Укрресурси" отримано відповідь з підтвердженням того, що фактично перед ОСОБА_1 існує непогашений борг, а координації по його погашенню не вжито, а відтак судами неправомірно не застосовано ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 34. Скаржник у касаційній скарзі наголошує, що встановлення судами попередніх інстанцій відсутності потреби в продовженні координації дій, оскільки виконавче провадження закінчено, не відповідає дійсності, оскільки наявний непогашений борг по зведеному виконавчому провадженню, а виконавчі листи направлені до Господарського суду м. Києва, вказаних обставин суди не дослідили. 35. Окрім того, ОСОБА_1 зазначає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/133/19-а, з яким погодилися апеляційна та касаційна інстанція, встановлено, що продовжується виконавчі дії і координація з виконання рішення ЄСПЛ у невиконаній його частині. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 36. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного. 37. Предметом спору у цій справі є перевірка протиправності бездіяльності відповідача та законності постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження з підстав їх невідповідності вимогам Закону України "Про виконавче провадження". 38. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 39. За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон №3477-IV) терміни, які вживаються у цьому Законі, мають таке значення: Рішення - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України; виконання Рішення - а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру. 40. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №3477-IV Рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. 41. Згідно ч. 1 ст. 11 Закону №3477-IV протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства; б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва. 42. Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону №3477-IV контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва. 43. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону №3477-IV Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру. 44. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону №3477-IV органи, відповідальні за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зобов'язані: а) невідкладно та у визначений Рішенням та/або чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру; б) надавати інформацію на запити Органу представництва про перебіг і наслідки виконання додаткових заходів індивідуального характеру; в) дієво та без зволікань реагувати на подання Органу представництва; г) про виконання додаткових заходів індивідуального характеру повідомити Орган представництва. 45. Відповідно до п. 1 Положення про Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року №784 (далі - Положення №784) Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою особою Міністерства юстиції, на яку покладено повноваження щодо забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини (далі - Суд) під час розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також інформування Комітету міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Суду. 46. Згідно з п. 4 Положення №784 основними завданнями Уповноваженої особи є: <...> 2) координація роботи, пов'язаної з підготовкою матеріалів для розгляду справ у Суді та виконанням його рішень, співпраця з цією метою з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями; <...> 4) інформування Комітету міністрів Ради Європи в установленому ним порядку про хід виконання Україною рішень Суду у справах, в яких Україна є стороною; <...>. 47. Відповідно до п. 5 Положення №784 Уповноважена особа відповідно до покладених на неї завдань: <...>3) надсилає до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій запити стосовно надання матеріалів та інформації у справах про порушення Конвенції, координує роботу з підготовки пропозицій з організаційно-правових, процедурних та інших питань, пов'язаних із забезпеченням представництва України в Суді та виконанням його рішень; <...> 7-2) вживає на будь-якій стадії розгляду справи Судом заходів для відновлення прав заявника, включаючи звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, якщо у справі вбачається порушення Конвенції; <...>. 48. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у справі №802/2272/16-а за позовом ОСОБА_1 до Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, видано виконавчий лист про зобов'язання Урядового уповноваженого здійснити координацію виконання рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. Зазначений виконавчий направлено для виконання. 49. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VII (далі - Закон №1404-VII) підлягають примусовому виконанню виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. 50. Статтею 19 Закону №1404-VII визначені права і обов'язки сторін та інших учасників виконавчого провадження, відповідно до яких сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. 51. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону за заявою стягувача про примусове виконання РІШЕННЯ: 52. Відповідно до п. 9 ст. 39 Закону №1404-VII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 53. Згідно ч. 1 ст. 74 Закону №1404-VII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 54. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає їх обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду, з огляду на таке. 55. Як зазначили суди попередніх інстанцій, "координація" - це діяльність, спрямована на узгодження, упорядкування дій у керованій системі, приведення їх у відповідність з поставленою метою. Координація являє собою функцію управління, яка здійснює інформаційний обмін і має на меті розподілити діяльність в часі, забезпечити взаємодію різних учасників загального процесу в інтересах виконання поставлених цілей. Координація забезпечує цілісність, стійкість соціально-економічної системи. Координація передбачає обмін інформацією всередині підрозділів і між ними. У сучасних організаціях такий обмін здійснюється за допомогою комп'ютерної мережі та відповідних інформаційних систем. Ці системи дозволяють вести оперативний обмін інформацією між співробітниками, а також складати і поширювати електронним способом звіти та інші документи. 56. Тобто, "координація" здійснюється в інтересах виконання поставлених цілей. У цій справі, в аспекті перевірки правомірності дій та рішень відповідача, ціллю та метою такої координації є виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. 57. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку, що виконавчі провадження по виконанню рішення ЄСПЛ закінчені, отже відпали підстави для подальшого здійснення координації, відтак оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження №55027823 є законною. 58. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що зазначені висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та ґрунтуються на не в повній мірі досліджених фактичних обставинах справи. 59. Так, знайшли своє підтвердження доводи ОСОБА_1, викладені у касаційній скарзі, що судами попередніх інстанцій не встановлювались та не надавалась відповідна оцінка обставинам, викладених у судових рішеннях у справах №802/2272/16-а (у тому числі, під час касаційного провадження) та №46/436-б, щодо повного виконання рішення ЄСПЛ в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. 60. Крім того, висновки судів попередніх інстанцій про закінчення виконавчих проваджень щодо виконання рішення ЄСПЛ не відображають реальності та повноти виконання зазначеного рішення, а лише свідчить про їх закінчення, а не про повне та фактичне виконання, координацію виконання якого зобов'язано здійснити Урядового уповноваженого. 61. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судом першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, ч. 4 ст. 9, п. 1 ч. 1 ст. 244 КАС України, згідно з якими суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. 62. Не зважаючи на те, що у межах цієї справи не можливо встановити наявність або відсутність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог без дослідження зазначених вище обставин, суди попередніх інстанцій, не запропонували особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких не вистачає та які впливають на вирішення справи по суті. Не вжили заходів для отримання відомостей, які мають значення для вирішення цієї справи, як то матеріали виконавчих проваджень щодо виконання рішення ЄСПЛ "Яворовенко та інші проти України" у відповідній частині та хід їх виконання. 63. Окремо колегія суддів зазначає, що виконавче провадження №55027823 про зобов'язання Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ здійснити координацію виконання рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року вирізняється своєю складністю та нетиповістю, а також потребує значно ширшого розуміння та застосування механізмів/процедури його виконання, ніж застосовано виконавчою службою та боржником. Формальний підхід до такого виконання, як то ведення переписки між державними органами та/або іншими юридичними та/або фізичними особами, яка не забезпечує реальне виконання рішення суду, не можуть вважатися достатніми та вичерпними заходами для його повного та фактичного виконання. 64. Отже, суди попередніх інстанцій не виконали обов'язку щодо вжиття всіх передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування обставин справи. 65. За змістом ч. 1, 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 66. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 67. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. 68. Під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності. 69. За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі №0240/3698/18-а скасувати. Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач М. М. Яковенко судді І. В. Дашутін О. О. Шишов

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 04 вересня 2018 року справа №805/3894/17-а адміністративне провадження №К/9901/53196/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року (суддя Зінченко О. В. ) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року (судді Сіваченко І. В., Шишов О. О., Блохін А. А.) у справі №805/3894/17-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Східенерго" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування наказу про проведення перевірки, УСТАНОВИВ: У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Східенерго" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому з урахуваннях уточнень просило суд визнати протиправним та скасувати Наказ №1866 від 30 серпня 2017 року "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки", з мотивів недотримання вимог законодавства в частині направлення контролюючим органом запиту в порядку підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а також вимог щодо завчасного повідомлення платника про призначення перевірки. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року адміністративний позов задоволено, скасовано наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 30 серпня 2017 року №1866 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Східенерго" з підстав не доведення відповідачем факту направлення Товариству запиту в порядку підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а також факту завчасного повідомлення Товариства про призначення перевірки із надісланням копії спірного наказу. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у цій справі шляхом викладу висновків суду щодо наявності мораторію на проведення податкових перевірок позивача з огляду на факт знаходження його виробничих потужностей на території, включеній до затвердженого Кабінетом Міністрів України Переліку населених пунктів, на яких здійснювалась АТО. В решті судове рішення суду першої інстанції залишене без змін. У червні 2018 року відповідач, не погодившись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а саме положення статті 75 Податкового кодексу України (щодо права податкових органів на проведення перевірок платників), посилаючись на статті 42, 79 Податкового кодексу України зазначає, що законодавство не покладає на нього обов'язку контролю за врученням повідомлень про призначення податкових перевірок, посилається на факт переміщення органів управління позивача з тимчасово окупованих територій на підконтрольну Україні територію як на підставу дотримання ним законодавства України. Окремо зазначає, що норми Законів України №1669-7 та №1726-8 не передбачали внесення змін до Податкового кодексу України щодо права контролюючого органу на проведення податкових перевірок, відтак в цій частині мотиви суду апеляційної інстанції є хибними. Просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. У відзиві Товариства на касаційну скаргу відтворено доводи позову та його апеляційної скарги щодо безпідставності призначеної спірним наказом перевірки, наголошено на тому, що її призначення суперечить положенням Законів України №1669-7 та №1726-8. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. Товариство (код ЄДРПОУ 31831942) зареєстроване як юридична особа та з 16 вересня 2016 року перебуває на податковому обліку в Дніпропетровському управлінні Офісу великих платників податків. 30 серпня 2017 року виконуючим обов'язки начальника Офісу прийнято наказ №1866 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині сплати військового збору за період з липня 2015 року по грудень 2016 року, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, тривалістю 15 робочих днів з 05 вересня 2017 року. Зазначений наказ разом із повідомленням про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №65 від 30 серпня 2017 року отриманий позивачем 07 вересня 2017 року. Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи та не є спірними між сторонами. Зазначене судами попередніх інстанцій покладене в основу протиправності спірного наказу в якості самостійної підстави. Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на положення підпункту 78.1.4. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України в його системному тлумаченні з абзацом другим пункту 78.4. статті 78 та положеннями статті 42 цього кодексу щодо обов'язкового підтвердження дати вручення повідомлення податкового органу платнику шляхом отримання відповідних зворотного поштового повідомлення про вручення чи квитанції про доставку у текстовому форматі. Суд також погоджується з висновками судів про недоведеність відповідачем своєчасного направлення на адресу Товариства запиту в порядку підпункту 78.1.4. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України, оскільки докази його направлення надані лише під час апеляційного розгляду без обґрунтування неможливості їх надання до суду першої інстанції, що відповідає вимогам частини четвертої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо застосування до спірних правовідносин норм Законів України №1669-VII та №1726-VIII Суд зазначає наступне. Відповідно до статті 3 Закону №1669-VII органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику. Аналіз викладеної норми доводить, що предметом заборони є перевірки щодо здійснення уповноваженими законами органами державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, до яких податкові правовідносини не належать, як з огляду на положення статей 1, 3, 4 Господарського кодексу України, так і з положень пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України. Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1726-VIII установлено, що на період проведення антитерористичної операції забороняється проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України суб'єктів господарювання, що провадять діяльність в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення. Зазначене положення пов'язує заборону проведення перевірки із провадженням суб'єктом господарювання своєї діяльності в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення. Суд зазначає, що положення Закону №1726-VIII не можуть бути підставами правового регулювання спірних правовідносин, з огляду на системний аналіз статей 1, 5, 7 Податкового кодексу України, за якими серед загальних засад встановлення податків і зборів пунктом 7.3 статті 7 передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Оскільки норми наведеного закону не відповідають встановленим Податковим кодексом України засадам, його положення не можуть застосовуватися у межах спірних правовідносин, з огляду на положення загально-правового принципу конкуренції загальної та спеціальної норми права. Відтак, за своїм правовим навантаженням норми Закону №1726-VIII не регулюють спірні правовідносини. В межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело до зміни мотивувальної частини судового рішення, яке відповідає закону, зазначене є підставою для зміни мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року у справі №805/3894/17-а змінити в мотивувальній частині, в іншій частині постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року залишити без змін, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30.01.2018 Київ К/9901/8234/18 807/104/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я. здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тік" на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 (суддя Гаврилка С. Є.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2015 (судді Макарик В. Я., Большакова О. О., Глушка І. В. ) у справі №807/104/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тік" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тік" (далі Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі ДПІ) від 16.12.2013. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що під час проведеної у листопаді 2013 року перевірки ДПІ безпідставно дійшла висновку про те, що внаслідок допущених порушень вимог Законів України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств" Товариством було занижено податки на прибуток та на додану вартість. На цій підставі ДПІ 16.12.2013 прийнято податкові повідомлення - рішення, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання по вказаним податкам. Вважаючи, що Товариством під час здійснення господарської діяльності не було порушено вимог чинного законодавства, позивач просив задовольнити позов. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.05.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7.05.2014, в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовими рішеннями Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та закрити провадження у справі у зв'язку з досягненням сторонами податкового компромісу. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі в частині суми основного платежу по податку на прибуток в розмірі 241423,75 грн. У своїх запереченнях на касаційну скаргу ДПІ зазначила, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки судові рішення прийнято на підставі доказів, які підтверджують правильність висновків контролюючого органу. В зв'язку з цим відповідач просив залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій. 24.01.2018 справу, в порядку, передбаченому пунктом 4 частини 1 Розділу VІІ VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017), передано до Верховного Суду. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної ДПІ виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012 складено акт від 26.11.2013. В акті контролюючим органом викладено висновки про виявлення в діяльності позивача наступних порушень: - п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.1., пп.4.1.6 п. 4.1. ст. 4, пп. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 14.1.27, п.14.1.36, пп.14.1.257, пп.14.1.267 ст. 14, п.135.1 ст.135, пп.135.5.5 ст.135, пп.135.5.4 ст.135, п. 137.10 ст.137, п.138.1 та п. 138.4 ст.138, пп.141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження підприємством податку на прибуток на загальну суму 564129 грн. ; - п. 1.4. ст. 1, пп.3.1.1. ст..3, п.4.1. ст..4, пп.7.4.1. ст.. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пп. 14.1.191 ст. 14, п. 85.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 192.1 ст. 192, пп. 192.1.1 ст. 192, п. 198.6 ст. 198, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість до сплати в бюджет на загальну суму 388 грн. На цій підставі ДПІ 16.12.2013 прийняті податкові повідомлення - РІШЕННЯ: - №0004452201/1113/07-01-22-01/32148387/5310, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 564 129 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 68526 грн. ; - №0004462201/1116/07-01-22-01/32148387/5309, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмірі 388грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 267 грн. Свої дії щодо прийняття податкових повідомлень - рішень відповідач мотивує тим, що у своїй податковій звітності Товариство відобразило господарські операції з продажу товарно-матеріальних цінностей фізичним особам-підприємцям ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. Проте, вказані господарські операції не мали реального характеру; товар фактично не передавався, а надані позивачем під час перевірки документи не підтверджують фактичне виконання вищевказаних угод щодо реалізації товару. З огляду на це ДПІ виключила зі складу валових витрат позивача витрати, пов'язані із придбанням товару для подальшої його реалізації, а кошти, що були зараховані на рахунки позивача, зазначені в якості оплати за нібито придбані контрагентами у нього товарно-матеріальні цінності, визнала безповоротною грошовою допомогою. Спірні правовідносини внормовано положеннями Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового Кодексу України та нормативними актами, прийнятими на їх виконання в редакціях що були чинними на момент їх виникнення. В підтвердження реальності виконання операцій з реалізації Товариством товарно-матеріальних цінностей, позивачем надано податкові накладні та банківські виписки про те, що на рахунок Товариства у банківській установі та безпосередньо до каси позивача вносились готівкові кошти. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у відповідній редакції. Статтею 1 цього Закону обумовлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Згідно зі статтею 1 Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Суди попередніх інстанцій, здійснивши системний аналіз матеріалів справи та наданих сторонами доказів, оцінивши зміст пояснень свідків та факти, встановлені під час розслідування кримінальної справи, дійшли вірного висновку про те, що податковим органом належними та достовірними доказами підтверджено обґрунтованість викладених в акті перевірки від 26.11.2013 висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, яке полягало в тому, що Товариство безпідставно відобразило у податковій звітності інформацію щодо господарських операцій з фізичним особам-підприємцям ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 За таких обставин судами зроблено правильний висновок, що документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Щодо клопотань сторін заявлених під час апеляційного перегляду справи про закриття провадження у справі у зв'язку з досягненням податкового компромісу, то колегія суддів Касаційного адміністративного суду виходить з наступного. Виключний перелік підстав, який обумовлює закриття провадження у справі, визначено приписами статті 157 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017). Зі змісту заяв, що надійшли до апеляційного суду, не вбачається, що сторони досягли примирення у справі щодо оскарження законності прийнятих ДПІ податкових повідомлень - рішень від 16.12.2013 р. Факт визнання позивачем вимог контролюючого органу щодо необхідності донарахування податку на прибуток за період 4 квартал 2010 - 4 квартал 2012 свідчить лише про визнання Товариством законності цих вимог, проте не дає підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 157 КАС України. Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують правильність доводів якими мотивовані судові рішення, не дають підстав вважати висновки судів попередніх інстанцій помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тік" залишити без задоволення, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 листопада 2019 року Київ справа №240/6005/18 провадження №К/9901/28956/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А., розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року, постановлену у складі колегії суддів: Кузьменко Л. В. (доповідач), Франовської К. С., Совгири Д. І. І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 1. ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернуся до суду з позовом до Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (надалі також відповідач, Бердичівський МРВ ДВС), у якому просив: 1.1. визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Бердичівського МРВ ДВС Луженецького П. В. від 10 вересня 2018 року ВП №23964745 про накладення на ОСОБА_1 штрафу на користь ОСОБА_2 у розмірі 25952,55 гривень, що становить 50% від суми боргу 51905,09 гривень; 1.2. визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Бердичівського МРВ ДВС Луженецького П. В. від 10 вересня 2018 року ВП №23964745 про стягнення з нього виконавчого збору у розмірі 10% від суми зобов'язання, що складає 5190,50 гривень. 2. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 липня 2019 року залишив указаний позов ОСОБА_1 без розгляду. 3. Вказану ухвалу постановлено у відкритому судовому засіданні без участі позивача (його представника). У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини ухвали, а повний її текст виготовлено 18 липня 2019 року. 4. Відповідно до відміток установи поштового зв'язку та рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення щодо надіслання на адресу позивача копії ухвали від 11 липня 2019 року, із штриховим кодовим ідентифікатором 1330800589383, вказане поштове відправлення здано на пошту 3 серпня 2019 року та вручено адресатові - ОСОБА_1 - 6 серпня 2019 року. 5. Як установив апеляційний суд, 6 серпня 2019 року позивач подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу від 11 липня 2019 року. 6. В апеляційній скарзі позивач порушив питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, зазначивши, що про існування оскарженого рішення він дізнався лише 2 серпня 2019 року з Єдиного державного реєстру судових рішень. 7. суддя-доповідач Сьомого апеляційного адміністративного суду ухвалою від 27 серпня 2019 року визнав неповажними наведені в клопотанні ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року, залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 та запропонував йому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою та вказати інші підстави для поновлення строку. 8. При цьому суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, посилаючись на норми частини шостої статті 287 КАС України, зазначив, що оскаржувану ухвалу проголошено 11 липня 2019 року та саме з цієї дати слід обраховувати початок перебігу строку на апеляційне оскарження. 9. На виконання ухвали від 27 серпня 2019 року позивач подав заяву, в якій повторно наголосив на тому, що дізнався про зміст оскаржуваної ним ухвали від 11 липня 2019 року лише 2 серпня 2019 року, а також зазначив, що в період з 15 по 25 липня 2019 року він перебував у відрядженні в м. Києві. 10. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 вересня 2019 року визнав неповажними наведені в заяві ОСОБА_1 підстави поновлення строку на апеляційне оскарження та залишив заяву про поновлення цього строку без задоволення, та відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року. ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції 11. Позивач, уважаючи ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження постановленою з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу. 12. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. ІІІ. Нормативне врегулювання 13. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 14. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. 15. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України. 16. Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 17. Статтею 295 КАС України визначено таке: 1. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового РІШЕННЯ: 2. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. 3. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу. 18. Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. 19. За правилом пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. 20. Частиною другою цієї ж статті обумовлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб'єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов'язки. 21. Стаття 287 КАС України визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Згідно з частиною шостою цієї статті апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. 22. При цьому за правилами, встановленими статтею 271 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове РІШЕННЯ: Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення. 23. Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. ІV. Оцінка Верховного Суду 24. Як уже зазначено, у цій справі позивач 6 серпня 2019 року подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 11 липня 2019 року, постановлену без його участі та копію якої надіслано на його адресу 3 серпня 2019 року, а вручено 6 серпня 2019 року. 25. Сьомий апеляційний адміністративний суд, залишаючи без руху апеляційну скаргу та в подальшому відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що апелянт пропустив установлений статтею 287 КАС України десятиденний строк на апеляційне оскарження, а зазначені ним причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є поважними. 26. Стаття 287 КАС України є спеціальною нормою процесуального закону, що визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, та яка встановлює спеціальні у відношенні до статті 295 КАС України строк на апеляційне оскарження (протягом десяти днів) і порядок обчислення цього строку (з дня проголошення судового РІШЕННЯ: 27. Водночас указаною статтею не обмежено повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку частини третьої статті 295 КАС України, та, на відміну від правил, установлених статтею 270 КАС України, передбачений статтею 287 цього Кодексу строк на апеляційне оскарження не є преклюзивним. 28. Верховний Суд зазначає, що у справах цієї категорії, які є терміновими в розумінні КАС України, надзвичайно важливим в аспекті реалізації учасником справи права на апеляційне оскарження є дотримання судом першої інстанції порядку проголошення та вручення (надсилання) копій судових рішень, визначеного частиною другою статті 271 КАС України. Недотримання судом першої інстанції цього порядку може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, з урахуванням інших фактичних обставин. 29. Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду. 30. У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 31. У справі "Іліан проти Туреччини" Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 32. Зважаючи на те, що у цій справі суд першої інстанції не дотримався вимог частини другої статті 271 КАС України щодо проголошення повного судового рішення та невідкладного надіслання копії судового рішення на адресу учасників справи, а позивач скористався правом на апеляційне оскарження раніше отримання копії ухвали суду першої інстанції, суд касаційної інстанції вважає, що в даному випадку апелянт вочевидь не допустив зволікання з поданням апеляційної скарги. При цьому пропуск строку на апеляційне оскарження є незначним і перегляд судового рішення суду першої інстанції не порушить принципу res judicata. 33. Отже, Верховний Суд указує на передчасність висновків апеляційного суду про неповажність причин пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження. V. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги 34. За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 35. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження. VІ. Судові витрати 36. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 2. Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року у справі №240/6005/18 скасувати, а справу направити до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. Головуючий М. І. Смокович судді В. М. Бевзенко Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 січня 2019 року Київ справа №826/13963/16 адміністративне провадження №К/9901/40298/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.03.2017 (головуючий суддя - Келеберда В. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017 (головуючий суддя - Шурко О. І., судді - Василенко Я. М., Степанюк А. Г. ) у справі №826/13963/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування наказу, ВСТАНОВИВ: У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" (далі - ТОВ "АФ "Бізнесінформаудит ") звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про скасування наказу від 28.04.2016 №2685 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "АФ "Бізнесінформаудит". В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ прийнято за відсутності законодавчо визначених підстав. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 07.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017, у задоволенні адміністративного позову ТОВ "АФ "Бізнесінформаудит" відмовив. Судові рішення мотивовані тим, що контролюючим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, тому оскаржуваний наказ не є таким, що порушує права та інтереси позивача шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків. Не погодившись із судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. При цьому в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що документальна планова виїзна перевірка проведена ГУ ДФС у м. Києві незаконно, з порушенням низки норм чинного законодавства, тому така перевірка не може мати правових наслідків. У зв'язку з цим, на думку позивача, є незаконними як податкові повідомлення-рішення, що складені за наслідками проведення такої перевірки, так і сам наказ від 28.04.2016 №2685. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "АФ "Бізнесінформаудит". Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи. 19.03.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017; далі - КАС України), передано до Верховного Суду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з наказом ГУ ДФС у м. Києві від 28.04.2016 №2685 на підставі плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на 2 квартал 2016 року призначено провести документальну планову виїзну перевірку ТОВ "АФ "Бізнесінформаудит" з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 тривалістю 10 робочих днів з 17.05.2016. Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Пунктом 75.1.2 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Відповідно до пункту 77.1 статті 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки. З матеріалів справи вбачається, що позивача включено до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на 2 квартал 2016 року. Відповідно до пункту 77.4 статті 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки. Згідно з пунктом 77.6 статті 77 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у м. Києві на підставі оскаржуваного наказу проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "АФ "Бізнесінформаудит" з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатом якої складено акт від 13.06.2016 №116/1-26-15-14-03-03/30222194. Наведене свідчить про те, що допуск до перевірки фактично відбувся, що не спростовано позивачем. Між тим, колегія суддів зазначає, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №804/1113/16 (К/9901/19326/18), від 30.11.2018 у справі №808/1641/15 (К/9901/6626/18). Таким чином, оскільки допуск до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АФ "Бізнесінформаудит" відбувся, а ГУ ДФС у м. Києві фактично реалізовано свою компетенцію на проведення такої перевірки та оформлення її результатів, то дії контролюючого органу щодо призначення та проведення розглядуваної перевірки не є таким, що порушують права позивача. При цьому позивач не позбавлений права оскаржити прийняті за результатами документальної виїзної перевірки податкові повідомлення-рішення з підстав їх невідповідності закону чи компетенції контролюючого органу. Щодо посилання позивача на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі №21-425а14 та від 09.02.2016 у справі №21-5864а15, в яких зазначено, що невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на те, що спірні правовідносини у вказаних справах виникли у зв'язку з проведенням контролюючим органом саме невиїзних перевірок, умови та порядок проведення яких не передбачають вирішення питання допуску до проведення таких перевірок. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим касаційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 серпня 2018 року Київ справа №826/4213/18 касаційне провадження №К/9901/53372/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "A.V. ІНЖИНІРИНГ" на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2018 (суддя - Кармазін О. А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018 (головуючий суддя - Шурко О. І., судді: Василенко Я. М., Степанюк А. Г. ) у справі №826/4213/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "A.V. ІНЖИНІРИНГ" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання дій протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "A.V. ІНЖИНІРИНГ" у березні 2018 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому заявило вимоги про скасування наказу "Про проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "A.V. ІНЖИНІРИНГ" від 05.05.2015 №646, а також про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки на підставі вказаного наказу. Окружний адміністративний суд м. Києва на підставі вимог частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України постановив ухвалу від 20.03.2018 про залишення позовної заяви без руху, у зв'язку з невиконанням вимог частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: до позову не долучено заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності пропуску такого пропуску. Цією ж ухвалою позивачу встановлено строк у десять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви. На виконання вимог вказаної ухвали позивач надіслав суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначив, що про порушення своїх прав та інтересів спірним наказом від 05.05.2015 №646 дізнався лише у грудні 2017 року, а саме: під час розгляду в Окружному адміністративному суді м. Києва справи №826/18632/16 про стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з несплатою грошових зобов'язань за податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими на підставі висновків акту перевірки, що здійснювалась за таким наказом. Крім того, позивач вказував, що Товариство протягом тривалого часу не мало можливості залучити кваліфікованого спеціаліста-адвоката для належного захисту своїх прав та інтересів. Наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду підстави пропуску такого строку Окружний адміністративний суд м. Києва визнав неповажними, у зв'язку з чим постановив ухвалу від 05.04.2018 про повернення позовної заяви на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Свої висновки суд мотивував тим, що тривалий пошук професійного спеціаліста з метою належного оформлення позову не є непереборною обставиною, яка підтверджує об'єктивну неможливість реалізації права на звернення до суду з позовом у встановлені процесуальним законом строки. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17.05.2018 залишив ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2018 без змін. Товариство з обмеженою відповідальністю "A.V. ІНЖИНІРИНГ" 15.06.2018 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України, частин першої та другої статті 90, частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017). Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Наведені положення процесуального закону кореспондуються з положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017). За загальним правилом для звернення до суду з адміністративним позовом встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів ( (частина друга статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017)). Враховуючи викладене, кожна особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, має право на їх оскарження в судовому порядку, яке має реалізовуватись протягом встановленого процесуального строку, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. В обґрунтування того, що про порушення своїх прав, свобод та інтересів спірним наказом від 05.05.2015 позивач дізнався у грудні 2017 року, Товариство вказує на те, що лише під час розгляду справи №826/18632/16 про стягнення боргу йому стало відомо про відсутність рішення щодо включення позивача до плану-графіку проведення планових документальних перевірок у травні 2015 року, що свідчить про протиправність наказу. Станом на момент прийняття спірного наказу стаття 77 "Порядок проведення документальних планових перевірок" Податкового кодексу України не містила положень про оприлюднення плану-графіку проведення перевірок, що позбавило Товариство дізнатися про такі обставини раніше. У підтвердження своєї позиції позивач суду першої інстанції надав копію ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2017 у справі №826/18632/16 про відмову в зупиненні провадження, постановлену у відкритому судовому засіданні за участю представника позивача (а. с. 13). При цьому, позивач не заперечує проти обізнаності з прийнятим наказом від 05.05.2015 на момент проведення перевірки на його підставі, складення акту, прийняття податкових повідомлень-рішень. Суд касаційної інстанції зазначає, що з'ясування особою порушень норм законодавства при прийнятті суб'єктом владних повноважень акту, що стосується прав, свобод та інтересів такої особи, після закінчення встановлених процесуальних строків оскарження вказаного акту не є підставою для обчислення початку перебігу такого строку з моменту, коли такі обставини стали йому відомі. Законодавством України, зокрема Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII, Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI, Податковим кодексом України, забезпечено право на отримання у суб'єкта владних повноважень інформації щодо прийнятих таким суб'єктом рішень, в тому числі з метою встановлення фактичних даних, які можуть слугувати доказами при оскарженні таких рішень в адміністративному чи судовому порядку. Таким чином, кожна особа, права, свободи та інтереси якої порушено рішенням (дією чи бездіяльністю) суб'єкта владних повноважень, наділена широким спектром прав для виявлення, збирання та перевірки даних, пов'язаних з таким рішенням (дією чи бездіяльністю). Разом з тим, вимоги процесуального закону зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається ( (частина четверта статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), частина четверта статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017)). В адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача ( (частина друга статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017)). Враховуючи усі вищенаведені обставини у сукупності, суд не вбачає підстав для визнання початком перебігу строку звернення до суду з позовом щодо оскарження наказу від 05.05.2015 дату встановлення позивачем обставин, які на його думку, підтверджують протиправність такого наказу та які могли бути ним отримані раніше. Процесуальним законом передбачено можливість поновлення судом процесуального строку у разі визнання поважними причин його пропуску (частина перша статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017, чинній на момент звернення до суду з позовом). Стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017, чинній на момент звернення до суду з позовом) висуває вимогою до позовної заяви у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду подання клопотання про поновлення такого строку та доказів поважності причин його пропуску (частина шоста). Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Враховуючи викладене, звернення до суду з позовом з пропуском процесуального строку на реалізацію такого права є підставою для залишення позовної заяви без руху з встановленням строку для надання клопотання про поновлення такого строку з наведенням підстав поважності його пропуску. Своєю чергою, наслідком визнання судом наведених на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху підстав пропуску строку неповажними, є постановлення ухвали про повернення позовної заяви. Як зазначено вище, в обґрунтування пропуску строку звернення до суду в клопотанні, надісланому на виконання вимог ухвали від 20.03.2018 про залишення позову без руху (у зв'язку з неподанням клопотання про поновлення строку звернення з позовом), позивач посилався на тривалий пошук спеціаліста, який зміг би оформити позовну заяву належним чином. Частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) покладає на осіб, які беруть участь у справі, обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Наведені положення процесуального закону кореспондуються з положеннями частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017). Відповідно до пункту 6 частини п'ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в судовому порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин. Некомпетентність представників позивача в правових питаннях, відсутність у штаті юридичної особи фахівців в галузі права, а також труднощі в організації пошуку кваліфікованого спеціаліста для оформлення позовної заяви належним чином не є об'єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають оскаржити рішення суб'єкта владних повноважень в судовому порядку в межах встановленого законодавством строку звернення до суду. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду з позовом поважними, у зв'язку з чим постановив ухвалу про повернення позовної заяви, що відповідає правильному застосуванню положень частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "A.V. ІНЖИНІРИНГ" без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "A.V. ІНЖИНІРИНГ" залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018 по справі №826/4213/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 01 листопада 2018 року Київ справа №164/1539/17 адміністративне провадження №К/9901/2484/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бучик А. Ю., суддів: Гімона М. М., Мороз Л. Л., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Волинській області на постанову Маневицького районного суду Волинської області в складі судді Невара О. В. від 21.08.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Большакової О. О., Коваля Р. Й., Макарика В. Я. від 09.11.2017 у справі №164/1539/17 за позовом ОСОБА_2 до Державної екологічної інспекції у Волинській області про визнання дій протиправними та скасування постанови, УСТАНОВИВ: В червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Маневицького районного суду Волинської області з позовом до головного спеціаліста-державного інспектора ОНПС Державної екологічної інспекції у Волинській області Ольховіка Володимира Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови №000270 від 07 квітня 2017 року про притягнення його до відповідальності за ст. 82 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 21 серпня 2017 року позов задоволено частково. Визнано дії головного спеціаліста-державного інспектора ОНПС Державної екологічної інспекції у Волинській області Ольховіка Володимира Володимировича щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 82 КУпАП ОСОБА_2, жителя АДРЕСА_1 та накладення на нього адміністративного стягнення у виді 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень штрафу протиправними. Постанову №000270 від 7 квітня 2017 року головного спеціаліста-державного інспектора ОНПС Державної екологічної інспекції у Волинській області Ольховіка Володимира Володимировича про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 82 КУпАП ОСОБА_2, жителя АДРЕСА_1 та накладення на нього адміністративного стягнення у виді 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень штрафу - скасовано. Справу про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 82 КУпАП ОСОБА_2, жителя АДРЕСА_1 та накладення на нього адміністративного стягнення у виді 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень штрафу, надіслано на новий розгляд головному спеціалісту-державному інспектору ОНПС Державної екологічної інспекції у Волинській області Ольховіку Володимиру Володимировичу. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року скасовано постанову Маневицького районного суду Волинської області від 21 серпня 2017 року у справі №164/1539/17 в частині направлення справи на новий розгляд. В решті постанову Маневицького районного суду Волинської області від 21 серпня 2017 року залишено без змін. В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем вчинено правопорушення, відповідальність, за яке передбачена ст. 82 КУпАП, а саме: розміщення власних побутових відходів в невідведеному місці. Особу порушника встановлено за допомогою Маневицького відділу Національної поліції та наявністю на місці викинутих відходів товарно-транспортної накладної, адресованої позивачу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судами встановлено, що 13.03.2017 року о 12:30 год. головним спеціалістом-державним інспектором ОНПС Державної екологічної інспекції у Волинській області Ольховіком В. В. на під'їзній дорозі до сміттєзвалища Колківського ВУЖКГ було виявлено побутове сміття. В ході проведеної перевірки було встановлено, що вказане сміття вивіз житель смт. Колки Маневицького району ОСОБА_2 28.03.2017 складено протокол про адміністративне правопорушення. 07.04.2017 року відносно ОСОБА_2 винесено постанову №000270 про притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення, вчинене ст. 82 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді 850 гривень штрафу. З вищезазначеної постанови вбачається, що ОСОБА_2 власні побутові відходи розмістив поблизу сміттєзвалища Колківського ВУЖКГ в невідведеному для цього місці, без укладення договору на вивезення твердих побутових відходів з організацією, яка має на те повноваження, чим порушив ст. ст. 15, 17, 35-1, 42 Закону України "Про відходи". Не погодившись з постановою, позивач оскаржив її до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередньої інстанції виходили з того, що відповідачем не доведено вини позивача у справі, оскільки обов'язок про доведення правомірності свого рішення покладається на суб'єкта владних повноважень. Колегія суддів дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне. Статтею 15 Закону України "Про відходи" передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства зобов'язані: а) дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері поводження з відходами; б) вносити в установленому порядку плату за користування послугами з вивезення побутових відходів; в) виконувати інші обов'язки, передбачені законами, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами. Згідно вимог статті 42 Закону України "Про відходи" особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за: а) порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків; б) самовільне розміщення чи видалення відходів; в) порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзиту через її територію відходів як вторинної сировини; г) невиконання розпоряджень і приписів органів, що здійснюють державний контроль та нагляд за операціями поводження з відходами та за місцями їх видалення; д) приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і громадян та їх об'єднань стосовно безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки; ж) порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами; з) порушення строків подання і порядку звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів; и) невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення та захоронення), що призвело до негативних екологічних, санітарно-епідемічних наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди; і) здійснення операцій у сфері поводження з відходами без відповідного дозволу на проведення таких операцій, а також за порушення встановленого порядку подання декларації про відходи або за неподання такої декларації; ї) порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо) ; й) виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженої в установленому порядку; к) недотримання умов ввезення відходів як вторинної сировини на територію України; л) несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів; м) порушення вимог безпечного перевезення небезпечних відходів; н) порушення встановлених квот на ввезення в Україну відходів як вторинної сировини та строків їх перевезення. Відповідно до ст. 82 КУпАП порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення - тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Частиною 1 ст. 9 КУпАП встановлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не надано достатніх належних доказів, що правопорушення, відповідальність за яке передбачене ст. 82 КУпАП вчинено саме ОСОБА_2 Також погоджується, що наявність серед вивезених відходів товарно-транспортної накладної №ТНХ00040789 від 31.01.2017 року про продаж хлібобулочних виробів замовнику ОСОБА_2 не свідчить про те, що відходи вивіз саме позивач, а не будь яка інша особа. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись ст. ст. 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Волинській області залишити без задоволення. Постанову Маневицького районного суду Волинської області від 21 серпня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А. Ю. Бучик М. М. Гімон Л. Л. Мороз, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 березня 2018 року Київ справа №1570/7847/2012 адміністративне провадження №К/9901/3335/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Пасічник С. С. (суддя-доповідач), суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Федусик А. Г. від 03 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі суддів: Шляхтицького О. І., Джабурія О. В., Крусяна А. В. від 11 грудня 2013 року у справі №1570/7847/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: У грудні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято безпідставно, оскільки наявними первинними документами підтверджується реальність придбання ним товарів/послуг та їх подальше використання у господарській діяльності. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 11 грудня 2012 року №0012802301, №0012792301. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень за відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, викладених в акті перевірки. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доказам відповідача, відповідно до яких встановлено нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також не досліджено питання щодо фактичного здійснення господарських операцій з підтвердженням факту сплати податку на додану вартість в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагентів позивача до вчинення дій, що становлять зміст господарських операцій. У відзиві на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується та вказує на те, що вони базуються лише на актах про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача. В свою чергу, зазначає, що судами попередніх інстанцій повністю та належним чином досліджено усі обставини справи, подані сторонами докази і пояснення та на підставі чого прийнято законні та обґрунтовані РІШЕННЯ: У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Селком ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та з податку на прибуток по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ "Алміс Лд", ТОВ "Укрхолод", ТОВ "Флорена-плюс", ПП "Юнітрейд-Консалт" та ТОВ "А-Вента" за період з 01 травня 2009 року по 31 січня 2012 року відповідачем складено акт від 29 листопада 2012 року №3062/22-3/36232879/249, яким встановлено порушення: - пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість за період лютий-грудень 2011 року, січень 2012 року всього в розмірі 140 302, 00 грн. ; - пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.4, 138.6 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 171 667, 00 грн., в тому числі за IV квартал 2009 року на суму 9 580, 00 грн., за I квартал 2011 року на суму 26 004, 00 грн., за II квартал 2011 року на суму 27 715, 00 грн., за III квартал 2011 року на суму 47 114, 00 грн., за IV квартал 2011 року на суму 47 184, 00 грн., за I квартал 2012 року на суму 14 070, 00 грн. Висновки податкового органу обґрунтовано тим, що спірні взаємовідносини мають безтоварний характер, а укладені договори є нікчемними з урахуванням неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів позивача. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення 11 грудня 2012 року: - №0012802301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 184 081, 00 грн., в тому числі 171 667, 00 грн. за основним платежем та 12 414, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0012792301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 164 153, 00 грн., в тому числі 140 302, 00 грн. за основним платежем та 23 851, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N334/94-ВР (далі - Закон N334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно із підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону N334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону N334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно із пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Таким чином, визначальною умовою правомірності формування валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку. Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) ; в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України). Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період, який перевірявся, ТОВ "Селком ЛТД" укладено договори з ТОВ "Флорена-плюс", ТОВ "Алміс-ЛД", ТОВ "Укрхолод", ТОВ "Юнітрейд-консалт" та ТОВ "А-Вента", відповідно до яких останні прийняли на себе обов'язок надати позивачу послуги, а він зобов'язався прийняти та оплатити ці послуги. Реальність господарських операцій з поставки товару підтверджується договорами, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками, якими, в свою чергу, спростовуються доводи скаржника про відсутність факту сплати податку на додану вартість в ціні придбаних товарів (послуг). Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням положень Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства. Посилання податкового органу на інформацію, що міститься в актах про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів, як на підставу визнання правочинів недійсними, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи. З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги не вбачається. Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі судді від 03 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року у справі №1570/7847/2012 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. С. Пасічник судді І. А. Васильєва В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 жовтня 2018 року Київ справа №320/4759/16-а (2-а/320/2/17) адміністративне провадження №К/9901/37244/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 березня 2017 року (головуючий суддя Бахаєв І. М. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (головуючий суддя Чабаненко С. В., судді: Прокопчук Т. С., Шлай А. В. ) у справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської митниці ДФС про визнання незаконною та скасування постанови в справі про порушення митних правил, ВСТАНОВИВ: В липні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Одеської митниці ДФС про визнання незаконною та скасування постанови в справі про порушення митних правил №0667/50009/16 від 22 червня 2016 року. Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувала на порушення відповідачем процедури притягнення її до відповідальності, оскільки про ані про складання відносно неї протоколу про порушення митних правил, ані про дату та час розгляду справи про таке порушення позивач не повідомлялась й жодних запрошень від митного органу не отримувала, чим, в свою чергу, порушено її право на участь та надання пояснень при розгляді справи про порушення митних правил. Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. Приймаючи таке рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач була належним чином повідомлена про місце і час розгляду справи про порушення митних правил, проте на її розгляд не з'явилась, відтак доводи про порушення відповідачем права на участь особи при розгляді справи про порушення митних правил є безпідставними та не свідчать про порушення процедури прийняття рішення. Разом з тим позивач перевищила встановлений статтею 95 Митного кодексу України строк доставки транспортного засобу та не подала доказів, які б спростовували факт вчинення порушення, а тому притягнення її до відповідальності у вигляді накладення штрафу є правомірним. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому в касаційній скарзі посилалась на ті ж доводи та обставини (неповідомлення її про порушення та розгляд митним органом справи про порушення митних правил), що вже наводились нею в позовній заяві. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційної скаргою, а в подальшому, відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах. Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С. С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П. Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний суддійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги. Так, суди встановили, що 18 березня 2016 року о 20 год. 31 хв. в зону митного контролю міжнародного пункту пропуску "Кучурган-Первомайськ" відділу митного оформлення №1 митного поста Роздільна Одеської митниці ДФС в напрямку з Молдови до України в режимі "транзит" громадянкою України ОСОБА_2 ввезений легковий автомобіль "Mercedes-Benz" А170, реєстраційний номер НОМЕР_1 з терміном доставки до митниці призначення до 28 березня 2016 року. Однак під час здійснення органом доходів та зборів перевірки встановлено відсутність в Автоматизованій системі митного оформлення (АСМО) Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України інформації щодо вивезення з митної території України вказаного транспортного засобу або його поміщення в інший митний режим. 17 травня 2016 року Одеською митницею ДФС щодо позивача складено протокол про порушення митних правил №0667/50009/16.22 червня 2016 року Одеською митницею ДФС винесено постанову в справі про порушення митних правил №0667/50009/16, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні порушень митних правил, передбачених частиною 3 статті 470 Митного кодексу України, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 грн. Статтею 90 Митного кодексу України передбачено, що транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. В пункті 57 частини 1 статті 4 Митного кодексу України закріплено визначення поняття "товари", якими є будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі. Громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом (частина 1 статті 381 Митного кодексу України). Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 95 Митного кодексу України строк транзитних перевезень для автомобільного транспорту становить 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). Відповідно до частини 3 статті 470 Митного кодексу України перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За змістом частини 1 статті 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Отже, перевищення десятиденного строку доставки автомобільного транспорту, який ввезений в митному режимі транзиту, до відповідного органу доходів і зборів України або ж його вивезення за межі митної території України, визнається порушенням митних правил, за яке передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу. Завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням (частина 1 статті 486 Митного кодексу України). У відповідності до положень статті 487 Митного кодексу України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Статтею 488 Митного кодексу України встановлено, що провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил. Згідно ж зі статтею 489 Митного кодексу України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як передбачено частинами 1 та 7 статті 494 Митного кодексу України, про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа органу доходів і зборів, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Протокол складається у двох примірниках, один з яких вручається під розписку особі, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил. Разом з тим, статтею 498 Митного кодексу України до прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, крім іншого, віднесено прийняття участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення. За змістом статті 526 Митного кодексу України справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника. Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил. Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи. Отже, в наведених нормах законодавцем чітко закріплено обов'язок органу доходів і зборів вручити (надіслати) особі, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, примірник протоколу про порушення митних правил, в якому, крім іншого, зазначаються час та місце розгляду справи про порушення митних правил, а у випадку неповідомлення зазначеної інформації під час вручення протоколу - проінформувати поштовим відправленням з повідомленням про вручення. При цьому, за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, справа про таке порушення може бути розглянута лише в разі, якщо є докази її своєчасного повідомлення про місце і час розгляду справи та від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи. Розглянувши справу, суди першої та апеляційної інстанцій в прийнятих ними рішеннях зазначили, що позивач, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи про порушення митних правил, оскільки протокол про таке порушення (що містив вказану інформацію) надсилався за її адресою, до митного органу не з'явилась, як і не прибула на здійснене за допомогою телеграми №1426/10/15-70-67 від 21 квітня 2016 року запрошення митниці з приводу надання пояснень, що передувало складанню протоколу. Разом з тим, докази повідомлення ОСОБА_2 про порушення відносно неї справи про порушення митних правил, час та місце її розгляду, як і сам протокол про таке порушення в матеріалах даної справи відсутні й, виходячи зі змісту журналів судових засідань, судами не витребовувалась та не досліджувались, незважаючи на те, що посилання на необізнаність про існування щодо неї справи про порушення митних правил як такої було основним доводом позовної заяви ОСОБА_2 та поданої нею ж апеляційної скарги. Крім того, згідно наявного у справі акту Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 вересня 2016 року, який, однак, залишився поза увагою судів, під час розкриття конверта, що надійшов від Одеської митниці ДФС, виявлено відсутність копії поштового повідомлення про вручення ОСОБА_2 телеграми, яке зазначено в переліку додатків до заперечень на позовну заяву. Відтак, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили обставин, пов'язаних з повідомленням позивача про час та місце розгляду справи про порушення митних правил, що, в свою чергу, відповідно до наведених вище положень Митного кодексу України є обов'язковою умовою правомірності прийнятої митним органом постанови. Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. За правилами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове РІШЕННЯ: Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 03 квітня 2018 року Київ справа №804/112/17 адміністративне провадження №К/9901/30912/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року (суддя Олійник В. М. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (судді: Чепурнова Д. В. (головуючий), Сафронової С. В., Мельника В. В. ) у справі №804/112/17 за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - УСТАНОВИВ: ОСОБА _2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до суду з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.2017 №80/2030-1303-17, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказала на безпідставність визначення контролюючим органом транспортного податку у розмірі 25 000,00 грн. за 2016 рік, оскільки вказаний податок може бут застосований не раніше 1 січня 2017 року. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Рішення судів передніх інстанцій обґрунтовано тим, що транспортний засіб марки Porsche, моделі Panamera, загальний легковий хетчбек-В, об'єм двигуна 4806 куб. см., рік випуску 2014, власником якого є позивач, відповідає критеріям ст. 267 Податкового кодексу України та є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де вказуючи на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. У доводах касаційної скарги позивач вказує на неможливість застосування контролюючим органом положень пп. 267.2.1 п. 267.2, пп. 267.6.7 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України (у редакції з 1 січня 2016 року), оскільки ними був змінений елемент транспортного податку, з огляду на що застосування наведених законодавчих приписів можливе лише після їх завчасного оприлюднення. Крім того, Постанова Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року за №66, якою затверджено "Методику визначення середньо ринкової вартості легкових автомобілів", набрала чинності 19 лютого 2016 року, тому, на думку позивача, станом на 01.01.2016 норми зазначеного підзаконного нормативного акту не були чинними. Дніпропетровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення транспортний податок у сел. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області був установлений у порядку, визначеному Податковим кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених п.4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VІІІ, відтак нарахування податкових зобов'язань здійснено обґрунтовано. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_2 є власником автомобіля марки Porsche, моделі Panamera, загальний легковий хетчбек-В, об'єм двигуна 4806 куб. см., рік випуску 2014, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Відповідачем 31.05.2017 було прийнято податкове повідомлення-рішення №80/2030-1303-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн. Також судами встановлено, що транспортний податок та території селища Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області було встановлено рішенням Кіровської селищної ради від 17.07.2015 року №716-35/VІ "Про транспортний податок". З метою приведення вказаного рішення у відповідність із вимогами пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України Кіровська селищна рада прийняла рішення від 26 січня 2016 року №63-4/VІІ, яким було скасовано рішення від 17.07.2015 року №716-35/VІ "Про транспортний податок" та прийнято нове рішення про справляння транспортного податку з 01.01.2016 року, враховуючи зміни, внесені до Податкового кодексу України. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких мотивів. Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абзац 1 п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ). Положеннями п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України визначено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів визначені у ст. 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. При цьому, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України передбачає, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Водночас, 24.12.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", який набрав чинності 01.01.2016, яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об'єкту оподаткування транспортним податком. Згідно пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті. Пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". З урахуванням викладеного, оскільки Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01.01.2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати. Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що законодавець на 2016 рік не передбачив залежності нарахування транспортного податку від факту прийняття рішення про встановлення місцевих податків. Крім того, суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що прийняття рішення Кіровською селищною радою від 26 січня 2016 року №63-4/VІІ, яким було скасовано рішення від 17.07.2015 року №716-35/VI "Про транспортний податок" та яке регламентує порядок сплати транспортного податку на 2016 рік відповідно до нових вимог, в залежності від середньоринкової вартості автомобіля, не є перешкодою в 2016 році (на відміну від 2015 року), для обрахування податкового зобов'язання. Станом на 1 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378,00 грн. (стаття 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік"). Отже, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 р. складали 1033500,00 грн. Таким чином, об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році були легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500,00 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно). Судом першої інстанції встановлено, що згідно інформації, розміщеної на веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, вартість легкового автомобіля, що перебуває у власності позивача, становить 2 900 792,34 грн., а отже такий автомобіль у 2016 році був об'єктом оподаткування транспортним податком. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на зазначене, враховуючи статті 12, 267 Податкового кодексу України колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року у справі №804/112/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 09 серпня 2019 року Київ справа №826/276/15 адміністративне провадження №К/9901/1498/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Жука А. В., суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М., розглянувши в попередньому засіданні адміністративну справу за позовом Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" до Міністра юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною за касаційною скаргою Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року (головуючий суддя Губська О. А., судді: Парінова А. Б., Беспалова О. О.) ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" звернулася до суду в порядку КАС України з позовом до Міністра юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Міністра юстиції України Петренка П. Д., що полягає у ненаданні відповіді та в незабезпеченні заходів по реєстрації листів Ініціативної групи вих. №001/4-14 від 03.12.2014 р., №002/4-14 від 08.12.2014 р. та №003/4-14 від 23.12.2014 р. ; - визнати протиправною бездіяльність Міністра юстиції України Петренка П. Д., що полягає у порушенні вимоги ч. 4 ст. 8 Типового положення - не оприлюдненні на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України документів, підготовлених та наданих йому Ініціативною групою з підготовки установчих зборів по формуванню нового складу Громадської ради при Міністерстві юстиції України, відповідно до чинного законодавства України; - зобов'язати Міністра юстиції України Петренка П. Д. здійснити заходи по негайному оприлюдненню документів, підготовлених та наданих йому Ініціативною групою з підготовки установчих зборів по формуванню нового складу Громадської ради при Міністерстві юстиції України з уточненою датою проведення Установчих зборів по формуванню нового складу Громадської ради при Міністерстві юстиції України, відповідно до ч. 4 ст. 8 Типового положення, на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України; - зобов'язати Міністра юстиції України Петренка П. Д. утриматися від формування та затвердження складу іншої (альтернативної) ініціативної групи з підготовки та проведення установчих зборів по формуванню нового складу громадської ради при Міністерстві юстиції України за ініціативою Міністерства юстиції України та вчиняти будь-які інші дії з підготовки та проведення установчих зборів по формуванню нового складу громадської ради при Міністерстві юстиції України без участі повноваженої Ініціативної групи законно створеної Громадською радою при Міністерстві юстиції України 14.11.2014 р. (протокол №9 засідання Громадської ради при Міністерстві юстиції України). Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не реєстрації та не розгляду листів Ініціативної групи по формуванню нового складу Громадської ради при Міністерстві юстиції України №001/4-14 від 03.12.2014, №002/4-14 від 08.12.2014 та №003/4-14 від 23.12.2014; зобов'язано Міністерство юстиції України зареєструвати та розглянути листи Ініціативної групи по формуванню нового складу Громадської ради при Міністерстві юстиції України №001/4-14 від 03.12.2014, №002/4-14 від 08.12.2014 та №003/4-14 від 23.12.2014. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 3. Не погодившись із рішенням першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу. 4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року провадження у справі 826/276/15 за апеляційною скаргою Міністра юстиції України та Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" до Міністра юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною - зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/20377/14. Зобов'язано сторони після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, повідомити про це суд. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї 5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, направивши справу для продовження розгляду справи Київським апеляційним адміністративним судом. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що прийняття постанови Кабінету Міністрів України №688 від 26 листопада 2014 року та набрання законної сили рішення у справі №826/20377/14 не впливає на повноваження та бездіяльність вищенаведеної Ініціативної групи, оскільки вона була сформована до прийняття та набрання чинності цієї постанови Кабінетом Міністрів України. 6. Відзиву на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2015 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України". Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги К/9901/1498/18 за правилами пункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2018 року для розгляду справи №826/276/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Білоус О. В., суддів: Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г. Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2018 року касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року прийнято до провадження. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року для розгляду справи №826/276/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А. В., суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ 8. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року, далі КАС України). 8.1. Пункт 3 частини 1 ст. 156 КАС України (в редакції чинній на момент вчинення процесуальних дій) суд має право зупинити провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. 8.2. Пункт 4 частини 2 статті 156 КАС України. Суд має право зупинити провадження у справі в разі наявності інших причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - до терміну, встановленого судом. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 9. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного. 10. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 156 КАС України, суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. 11. Як встановлено з матеріалів справи апеляційний суд прийняв рішення про зупинення провадження у адміністративній справі №826/276/15 до вирішення справи №826/20377/14 за адміністративним позовом Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" до Кабінету Міністрів України про визнання нечинною та скасування Постанови Кабінету Міністрів України №688 від 26 листопада 2014 року "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України №996 від 03 листопада 2010 року". 12. Апеляційний суд виходив з того, що предметом спору є визнання протиправною бездіяльності Міністра юстиції України та зобов'язання його вчинити дії щодо реєстрації листів ініціативної групи Громадської ради при Міністерстві юстиції України. 13. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.112014 №688 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. №996", яка набрала чинності з 06.12.2014 року, припинено повноваження громадських рад при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних, районних у м. Києві та Севастополі державних адміністраціях, утворених до 22 лютого 2014 року. 14. Позивачем до суду апеляційної інстанції 24 квітня 2015 року через канцелярію суду подано клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи №826/276/15, з яких вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року у справі №826/20377/14 частково задоволено позов Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України". Визнано незаконною та скасовано Постанову Кабінету Міністрів України №688 від 26.11.2014 року "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 р. №996". 15. При цьому на час подання клопотання Ухвалою судді Київського апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року у справі 826/20377/14.16. Оскільки позов подано ВГО "Комітет конституційно-правового контролю", що представляє інтереси Громадської ради при Міністерстві юстиції України, а питання законності або незаконності постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №688, якою фактично припинено повноваження громадських рад при міністерствах перебуває на розгляді в апеляційному порядку у справі №826/20377/14, апеляційний суддійшов до висновку про те, що вирішення справи №826/20377/14 безпосередньо стосується даної адміністративної справи, що зумовлює зупинення її розгляду до вирішення справи №826/20377/14.17. Зважаючи на те, що клопотання про долучення додаткових матеріалів для розгляду справи №826/276/15 подано до суду апеляційної інстанції саме позивачем, а такі матеріали містили судове рішення по справі №826/20377/14, яке на час подання клопотання не набрало законної сили, проте на думку позивача підлягало врахуванню при вирішенні справи судом, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для прийняття рішення про зупинення провадження до вирішення справи №826/20377/14.18. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що Ініціативна група позивача була створена до винесення постанови Кабінету Міністрів України від 26.112014 №688 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. №996", згідно якої припинено повноваження громадських рад при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних, районних у м. Києві та Севастополі державних адміністраціях, утворених до 22 лютого 2014 року, що свідчить про відсутність підстав для зупинення розгляду справи. 19. Колегія суддів Верховного Суду вважає зазначені доводи скаржника необґрунтованими, оскільки пов'язаність адміністративних справ №826/276/15 та №826/20377/14 обґрунтовано самим позивачем при поданні клопотання про долучення судового рішення у справі №826/20377/14 до матеріалів справи №826/276/15.20. З огляду на це, суд касаційної інстанції вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовано ухвалу суду апеляційної інстанції, не дають підстав вважати висновки суду апеляційної інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним. 21. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 22. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач А. В. Жук судді Н. М. Мартинюк Ж. М. Мельник-Томенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 04 березня 2019 року Київ справа №813/1055/17 адміністративне провадження №К/9901/20264/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стрелець Т. Г., суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №813/1055/17 за позовом Головного управління Держпраці у Львівській області до Дрогобицького управління Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року (головуючий суддя - Кухар Н. А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Сеника Р. П., суддів: Сапіги В. П., Попка Я. С. ) ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Головне управління Держпраці у Львівській області звернулось до суду з позовом до Дрогобицького управління Державної казначейської служби України, в якому просило: 1.1. Визнати протиправними дії щодо повернення без прийняття до виконання виконавчих документів: постанови від 22.04.2016 року №13031010423-0045 та постанови від 22.04.2016 року №13031010423-0044; 1.2. Зобов'язати відповідача здійснити безспірне списання коштів до державного бюджету за постановами від 22.04.2016 року №13031010423-0045 та №13031010423-0044 за реквізитами зазначеними у постановах. 2. Позовна заява мотивована тим, що боржником у даних постановах є Стебницька міська лікарня, яку було реорганізовано в Комунальне некомерційне підприємство "Стебницька міська лікарня" після прийняття постанов. Оскільки на даний час Комунальне некомерційне підприємство "Стебницька міська лікарня" є єдиним правонаступником Стебницької міської лікарні, а тому несе відповідальність за її зобов'язаннями. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. 4. Рішення судів мотивовані тим, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законодавством. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Головне управління Держпраці у Львівській області звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. 6. Касаційна скарга аргументована тим, що постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю виносилися Управлінням у квітні 2016 року, коли діяльність здійснювала Стебницька міська лікарня. Однак після винесення постанов про накладення штрафу, але до їхнього фактичного пред'явлення відповідачу для безспірного списання коштів, Стебницьку міську лікарню було реорганізовано у Комунальне некомерційне підприємство "Стебницька міська лікарня", яке обслуговується відповідачем та є правонаступником Стебницької міської лікарні з тим самим ідентифікаційним кодом. Відповідно до абзацу 3 п. 3.6 розділу 3 "Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України" №758, у разі реорганізації та/або зміни найменування без зміни коду за ЄДРПОУ рахунки не закриваються. А тому висновки судів про те, що зазначений у постановах про накладення штрафу боржник - Стебницька міська лікарня не обслуговується відповідачем не відповідають дійсності. Крім того, заміна сторони виконавчого провадження можлива лише за наявності відкритого виконавчого провадження, а не у випадку здійснення безспірного списання коштів із бюджетної установи. 7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року відкрито провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року. 8. Верховний Суд ухвалою від 1 березня 2019 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу. 9. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надавав. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 10.22.04.2016 року Головне управління Держпраці у Львівській області винесло дві постанови № №13031010423-0045 та №13031010423-0044 про накладення штрафу на Стебницьку міську лікарню в сумі 1378 грн. та 4134 грн. 11.03.10.2016 року згідно листів №6537/1/11-29 та №6536/1/11-29 дані постанови скеровані до Дрогобицького міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області для відкриття виконавчих проваджень. 12.29.12.2016 року Дрогобицький міськрайонний відділ ДВС повернув виконавчі документи стягувану згідно постанов ВП №52608104 та ВП №52608182, так як рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. 13.23.01.2017 року дані постанови скеровано для виконання до Дрогобицького управління Державної казначейської служби України. 14.30.01.2017 року відповідачем скеровано позивачу листи №03-08/100 та №03-08/99 "Про відкладення безспірного списання", у яких зазначено, що за результатами попереднього розгляду наданих документів встановлено, що у пред'явлених до виконання виконавчих документах назва боржника не відповідає повній назві розпорядника, оскільки в управлінні рахунки відкриті на Комунальне некомерційне підприємство "Стебницька міська лікарня". З метою здійснення безспірного списання коштів просимо у місячний строк вжити заходи щодо усунення розбіжностей та подати всі необхідні документи для виконання постанов. 15.13.02.2017 року позивачем скеровано листа №1430/2/7-09 щодо надання додаткових відомостей про боржника, у якому зазначено, що згідно рішення сесії Дрогобицької міської ради від 18.08.2016 року №329 Стебницьку міську лікарню було реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство "Стебницька міська лікарня" Дрогобицької міської ради. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців діяльність юридичної особи Стебницька міська лікарня припинена, правонаступником є Комунальне некомерційне підприємство "Стебницька міська лікарня". 16.2.03.2017 р. відповідачем повернуто без виконання виконавчий документ згідно листа №03-08/228, у якому зазначено, що відповідно до п.5 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції від 02.06.2016 р. ) виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання в строки, встановлені цим Законом. Відповіді на лист №03-08/99 від 30.01.2017 року, наданий у місячний термін, отримано не було. У зв'язку з цим, постанову про накладення штрафу на Стебницьку міську лікарню в сумі 4134 грн. від 22.04.2016 р. №13031010423-0044 повертають без виконання. 17.02.03.2017 р. відповідачем повернуто без виконання виконавчий документ згідно листа №03-08/226, у якому зазначено, що відповідно до п.5 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції від 02.06.2016 р. ) виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання в строки, встановлені цим Законом. Наданих позивачем документів щодо виконання постанови від 22.04.2016 р. №13031010423-0045 є недостатньою. У зв'язку з цим, постанову про накладення штрафу на Стебницьку міську лікарню в сумі 1378 грн. від 22.04.2016 р. №13031010423-0045 повертають без виконання. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 18. Конституція України. 18.1. Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 19. Кодекс адміністративного судочинства України. 19.1. Частина 2 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 19.2. Стаття 13. Особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.. 20. Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII у редакції від 02.06.2016 р. 20.1. Частина 1 статті 3. Підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. 20.2. Частина 1 статті 4. У виконавчому документі зазначаються:1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності) ; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків) ; 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню) ; 7) строк пред'явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти. 20.3. Частина 2 статті 6. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. 20.4. Стаття 15. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження. 20.5. Стаття 12. Виконавчі документи пред'являються до виконання у строки. Строки пред'явлення виконавчих документів перериваються в разі пред'явлення їх до виконання, відстрочки або розстрочки виконання рішень про стягнення коштів в установленому порядку. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. 22. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне. 23. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який затверджений постановою КМ України №845 від 03.08.2011 р. 24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у постановах про накладення штрафу боржником вказана Стебницька міська лікарня, а не Комунальне некомерційне підприємство "Стебницька міська лікарня". Для усунення вказаних неточностей відповідачем скеровано позивачу листи №03-08/100 та №03-08/99 "Про відкладення безспірного списання", у яких зазначено, що за результатами попереднього розгляду наданих документів встановлено, що у пред'явлених до виконання виконавчих документах назва боржника не відповідає повній назві розпорядника та надано місячний строк для вжиття заходів щодо усунення. 13.02.2017 року позивачем скеровано листа №1430/2/7-09 щодо надання додаткових відомостей про боржника, у якому зазначено, що згідно рішення сесії Дрогобицької міської ради від 18.08.2016 року №329 Стебницьку міську лікарню було реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство "Стебницька міська лікарня" Дрогобицької міської ради. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців діяльність юридичної особи Стебницька міська лікарня припинено, правонаступником є Комунальне некомерційне підприємство "Стебницька міська лікарня". У вказаному листі позивач просив вжити заходів до безспірного списання коштів з рахунку Комунального некомерційного підприємства "Стебницька міська лікарня". Разом з тим, позивач не просив замінити боржника на його правонаступника, що дало б змогу відповідачу стягнути кошти з рахунків правонаступника. 25. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у відповідача не було підстав для списання коштів з рахунків Комунального некомерційного підприємства "Стебницька міська лікарня". 26. Стосовно посилань касатора на абзац 3 пункту 3.6 розділу 3 "Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України" №758, відповідно до якого у разі реорганізації та/або зміни найменування без зміни коду за ЄДРПОУ рахунки не закриваються, колегія суддів зазначає наступне. 27. Як вбачається із встановлених по справі обставин, підставою для повернення виконавчого документу без виконання стало те, що позивач просив списати кошти з рахунків Стебницької міської лікарні, в той час як відповідачем обслуговувались рахунки іншої юридичної особи - Комунального некомерційного підприємства "Стебницька міська лікарня". Таким чином, позивач мав усунути неточності виконавчих документів шляхом заміни боржника - Стебницької міської лікарні на Комунальне некомерційне підприємство "Стебницька міська лікарня". 28. Доводи касатора про те, що заміна сторони виконавчого провадження можлива лише за наявності відкритого виконавчого провадження, а не у випадку здійснення безспірного списання коштів із бюджетної установи, на думку Суду, є необґрунтованими. Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу від 22.04.2016 року №13031010423-0045 та №13031010423-0044 скеровані на виконання до Дрогобицького управління Державної казначейської служби України в порядку статті 6 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність у відповідача було підстав для списання коштів з рахунків Комунального некомерційного підприємства "Стебницька міська лікарня", оскільки, звертаючись до Дрогобицького управління Державної казначейської служби, позивач просив вжити заходів до безспірного списання коштів з рахунку Комунального некомерційного підприємства "Стебницька міська лікарня". При цьому, не просив замінити боржника - Стебницьку міську лікарню на його правонаступника, що дало б змогу відповідачу стягнути кошти з рахунків Комунального некомерційного підприємства "Стебницька міська лікарня". 29. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 30. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 31. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. 32. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області - залишити без задоволення. 2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року - залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Г. Стрелець судді О. В. Білоус І. Л. Желтобрюх

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 05 червня 2018 року справа №805/1453/16-а адміністративне провадження №К/9901/2916/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у складі судді Бабіча С. І. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у складі колегії суддів Ляшенка Д. В., Ястребової Л. В., Компанієць І. Д. у справі 805/1453/16-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Красноармійьський динасовий завод" до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4270-23 від 11 січня 2016 року, УСТАНОВИВ: У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Красноармійський динасовий завод" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправною та скасування вимоги податкового органу від 11 січня 2016 року за № Ю-4270-23 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за штрафом в сумі 110 575 грн 26 коп. Позовна заява мотивована безпідставністю прийняття податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску з посиланням на положення пункту 9-3 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), оскільки позивач на час проведення антитерористичної операції звільнений від обов'язку своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а контролюючий орган не має законних підстав для формування та направлення вимоги про сплату боргу. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, внаслідок чого скасована вимога про сплату боргу (недоїмки) податкового органу від 11 січня 2016 року за № Ю-4270-23. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставою для звільнення платників єдиного внеску від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати, є факт перебування податкового органу, на обліку у якого знаходиться Товариство, на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція. 10 жовтня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що Законом України від 24.12.2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України від 02.09.2014 року №1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі по тексту - Закон України №1669-VIІ) та вилучено пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону України №1669, та відповідно, скасовано пункт 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту - Закон України №2464-VI), зокрема, щодо звільнення від виконання обов'язків платників єдиного внеску, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, які перебувають на обліку у контролюючих органах, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, а також щодо списання недоїмки, що виникла у таких платників єдиного внеску. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. 07 листопада 2016 року позивач надав до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу відповідача, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. 12 жовтня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №805/1453/16-а з суду першої інстанції. 02 листопада 2016 року справа №805/1453/16-а надійшла до Вищого адміністративного суду України. 10 січня 2018 року справа №805/1453/16-а передана до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. 11 січня 2016 року Красноармійською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області сформовано вимогу № Ю-4270-23 про сплату боргу (недоїмки), якою до позивача застосовано штраф у розмірі 110 575, 26 грн. за не виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску за листопад 2015 року. Правовою підставою нарахування боргу (недоїмки) визначені положення статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Публічне акціонерне товариство "Красноармійський динасовий завод", зареєстроване в якості юридичної особи, включене до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за №40075815), знаходиться на податковому обліку Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464-VI. Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, частиною восьмою зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Закон №1669-VII, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає серед іншого тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1669-VII внесено зміни до Закону №2464-VІ, а саме підпункт б) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13.03.2015 року) такого змісту: "9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу". Аналіз зазначеної норми свідчить, що позивач звільняється від виконання зобов'язань платника єдиного внеску встановлених частиною другою статті 6 Закону №2464-VІ, у тому числі передбачених підпунктом першим частини другої цієї статті, а саме, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, спірна вимога сформована 09 березня 2016 року відповідно до статті 25 Закону №2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення. За положеннями абзацу другого частини першої цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відсутність (відстрочення в силу закону) у позивача обов'язку своєчасної сплати внесків, починаючи з 15 жовтня 2014 року, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання, а саме станом на 11 січня 2016 року. Суд вважає, що саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованого на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу, якою є спірна вимога та стягнення і притягнення до відповідальності за порушення Закону №2464-VІ. Місто Красноармійськ (на теперішній час місто Покровськ) Донецької області, на території якого розташована Волноваська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області входить до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р (чинне). З огляду на дію пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VІ позивач звільняється від виконання зобов'язань платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону №2464-VІ, у тому числі передбачених підпунктом першим частини другої цієї статті, а саме, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції. Відтак, формування спірної Вимоги про сплату недоїмки та застосування наслідків такої несплати є протиправним. Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що пункт 9-4 розділу VIII Закону №2464-VІ є діючим на теперішній час, зміни безпосередньо до Закону №2464-VІ щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) п.9-4 розділу VIII цього Закону внесено не було, чим спростовуються доводи касаційної скарги щодо втрати чинності норм цього пункту. Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року у справі 805/1453/16-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 03 вересня 2018 року Київ справа №805/1617/17-а адміністративне провадження №К/9901/24213/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року (суддя Тарасенко І. М. ) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року (головуючий суддя Василенко Л. А., судді: Гайдар А. В., Ханова Р. Ф. ) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання недійсною вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, ВСТАНОВИВ: В квітні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання недійсною вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 15381,99 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначала, що з 1997 року отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а тому, оскільки вона як підприємець перебуває на спрощеній системі оподаткування, то відповідно до положень частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464) звільняється від сплати за себе єдиного внеску; крім того, Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон №1669) внесено зміни до Закону №2464 та передбачено звільнення суб'єктів господарювання на період проведення антитерористичної операції (далі - АТО) від обов'язку своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, в зв'язку з чим контролюючий орган не мав законних підстав для формування та направлення їй вимоги про сплату боргу. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року позов задоволено. Приймаючи таке рішення, суд першої уваги в повному обсязі погодився з наведеними ОСОБА_2 в позовній заяві доводами та, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що вона як підприємець-пенсіонер, що обрав спрощену систему оподаткування, звільнена від сплати єдиного внеску у відповідності до частини 4 статті 4 Закону №2464; разом з тим, враховуючи, що позивач знаходиться та перебуває на обліку в контролюючому органі, який розташований на території населеного пункту, де проводиться АТО, то згідно з пунктом 9-3 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 на період її проведення вона звільняється від передбачених статтею 6 Закону №2464 обов'язків платника єдиного внеску. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року змінено в частині обґрунтування мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положень закону, якими керувався; в іншій частині постанову суду залишено без змін. При цьому, апеляційний суд, погодившись з мотивами суду першої інстанції в частині звільнення позивача на підставі пункту 9-3 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 від сплати єдиного внеску на період проведення АТО з огляду на її перебування на обліку в контролюючому органі, який розташований на території населеного пункту, де проводиться така операція, разом з тим, враховуючи у відповідності до положень частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) практику Верховного Суду України (постанова від 18 листопада 2014 року у справі №21-379а14), прийшов до висновку про непоширення на позивача, як отримувача пенсії за вислугу років, положень частини 4 статті 4 Закону №2464, якими врегульовано питання звільнення від сплати єдиного внеску лише пенсіонерів за віком або осіб з інвалідністю, або тих, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказував на правомірність винесеної контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з огляду на неподання позивачем заяви про звільнення від сплати єдиного внеску та сертифікату Торгово-промислової палати на підтвердження обставин непереборної сили (форс-мажору), що сталися на території проведення АТО; крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII із Закону №1669 виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11, яким розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 і було доповнено пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4). Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів, які вона просила залишити без змін, - обґрунтованими та законними. В подальшому, справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для її розгляду у складі: головуючий суддя Пасічник С. С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 24 травня 2013 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебуває на обліку в Слов'янській ОДПІ й відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_1 від 31 травня 2013 року перебуває на спрощеній системі оподаткування. Крім того, позивач отримує пенсію за вислугу років, яка призначена згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". 15 лютого 2017 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області сформовано вимогу №Ф- 460-17, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку з єдиного внеску, розмір якої станом на 31 січня 2017 року склав 15381,99 грн. Спірним у справі питанням є правомірність винесення відповідачем вимоги від 15 лютого 2017 року №Ф-460-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 04 липня 2013 року №406-VII до Закону №2464 та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів. Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №2464). Частиною 2 статті 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом. Відповідно до частин 5 та 7 статті 9 Закону №2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування; єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Стаття 25 Закону №2464 регламентує заходи впливу та стягнення та, зокрема, в частині 1 передбачає, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина 4 статті 25 Закону №2464). Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 2 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14. квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Згідно зі статтею 1 Закону №1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014.30 жовтня 2014 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження №1053-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Розпорядженням же Кабінету Міністрів України №1079-р від 05 листопада 2014 року "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р" дію розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р зупинено. Разом з тим, 02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України". Відповідно до пунктів 1, 3 вказаного Розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (згідно з додатком), та визнано такими, що втратили чинність: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція"; Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р". Зазначеними Розпорядженнями місто Слов'янськ, де зареєстрована фізична особа-підприємець ОСОБА_2 й знаходиться контролюючий орган, на обліку у якому вона перебуває, - Слов'янська ОДПІ, включено до переліку територій, де проводиться АТО. Отже, виходячи зі змісту наведених положень законодавства, платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО (у тому числі й позивачу), надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати свої встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов'язки, зокрема, щодо саме своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску. Водночас Верховний Суд зазначає, що Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недійсною вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 15 лютого 2017 року №Ф-460-17. Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні. Зокрема, посилання відповідача на те, що підставою для звільнення позивача від виконання своїх обов'язків, передбачених статтею 6 Закону №2464, є сертифікат Торгово-промислової палати України та відповідна заява, які мають бути подані до контролюючого органу після завершення АТО, не відповідають змісту вищенаведених правових норм, за змістом яких підставою для такого звільнення є сам факт перебування платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО. Не впливає на такий зміст правового регулювання також і подальше виключення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII із Закону №1669 підпункту 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4), оскільки до Закону №2464 у зв'язку з цим відповідних змін внесено не було й вказана норма залишилась чинною. Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року в частині, не зміненій постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31.01.2018 Київ К/9901/1494/17 808/919/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача Шарапи В. М., суддів Бевзенка В. М., Данилевич Н. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу за позовом: ОСОБА_2 до господарського суду Запорізької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду в складі судді Стрельнікової Н. В. від 15 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Бишевської Н. А. (головуючий), суддів Семененка Я. В., Добродняк І. Ю. від 13 вересня 2017 року, ВСТАНОВИВ: 10 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом, у якому просила: визнати протиправними дії господарського суду Запорізької області щодо відмови у нарахуванні та виплаті їй вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою, без сплати податку, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Свої вимоги обґрунтувала тим, що відповідач відмовляючи їй у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги з посиланням на положення Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон №1166-VII), яким виключено статтю 136 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2453-VI) та Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" діяв протиправно, оскільки правовідносини між ними виникли до прийняття зазначених законів. Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 15 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року відмовив у задоволенні позову. При цьому суди виходили з того, що при вирішенні питання щодо наявності у судді, який пішов у відставку, права на отримання вихідної допомоги, слід керуватися нормами закону, який врегульовує спірні відносини, у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку. Станом на дату звільнення позивача з посади, були відсутні, передбачені Законом №2453-VI, підстави для виплати вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм статті 136 Закону №2453-VI, ОСОБА_2 просить скасувати зазначені рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позов. У відзиві на касаційну скаргу господарський суд Запорізької області, посилаючись на законність постановлених у справі рішень, просить залишити їх без змін, обґрунтовуючи відсутністю у позивача права на виплату вихідної допомоги у зв'язку із виключенням статті 136 Закону №245- VI, яка регламентувала виплату такої допомоги. Судами встановлено, що з 19 серпня 2002 року по 12 жовтня 2016 року ОСОБА_2 перебувала на посаді судді господарського суду Запорізької області. Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року №1600- VІІІ "Про звільнення суддів" позивача звільнено з займаної посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. На підставі наказу голови господарського суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року суддю ОСОБА_2. відраховано зі складу суддів цього суду у зв'язку з виходом на пенсію. 10 листопада 2016 року позивач звернулася до господарського суду Запорізької області з заявою щодо нарахування та виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. 14 березня 2017 року відповідач листом за №08-13-01/741/2017 повідомив про відсутність підстав для таких виплат. Не погоджуючись з відмовою у виплаті вихідної допомоги, вважаючи її протиправною ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення? без змін. Відповідно пункту 4 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією із підстав для звільнення судді є подання заяви про відставку. Згідно частини першої статті 100 Закону №2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції. Частиною 1 статті 136 Закону №2453-VI було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Законом №1166-VII внесено зміни до Закону №2453-VI та виключено статтю 136 Закону (пункт 28 розділу ІІ №1166-VII). Згідно з Прикінцевими положеннями Закону №1166-VII зміни, передбачені Розділом II, набирають чинності з 1 квітня 2014 року. У Рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що "< за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце >". Внесені Законом №1166-VII зміни до Закону №2453-VI в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались. Таким чином, у даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (22 вересня 2016 року). Посилання позивача на те, що як на момент призначення її на посаду судді так і на час набуття нею права на відставку (13 серпня 2012 року) були чинними норми частини третьої статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII "Про статус суддів" (на сьогодні нечинний) та частина перша статті 136 Закону №2453-VI, які передбачали право на отримання вихідної допомоги у разі виходу у відставку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки виплата судді вихідної допомоги законом пов'язувалася із певною подією? виходом у відставку. Щодо посилань позивача на звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді в частині позбавлення права на отримання вихідної допомоги при виході у відставку, колегія суддів зазначає, що у Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Конституційний Суд України зазначив, що "< за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю>". Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційного суду, що підстав для виплати такої допомоги позивачу немає. Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року - залишенню без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року по справі №808/919/17 за позовом ОСОБА_2 до господарського суду Запорізької області про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. суддя -доповідач В. М. Шарапа судді В. М. Бевзенко Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 18 грудня 2018 року Київ справа №806/4910/15 адміністративне провадження №К/9901/12637/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року (суддя - Романченко Є. Ю.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року (судді: Капустинський М. М. (головуючий), Мацький Є. М., Шидловський В. Б. ) у справі №806/4910/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" до Управління Пенсійного фонду України в м. Житомирі Житомирської області, Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. Публічне акціонерне товариство "Електровимірювач" (далі - позивач, ПАТ "Електровимірювач") звернулось до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Житомирі Житомирської області та Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправною бездіяльності Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області щодо незабезпечення неухильного виконання завдань, принципів, функцій і обов'язків державної політики, та недотримання контролю і організації своєчасної сплатити єдиного внеску, які призвели до порушення прав позивача; визнання протиправним і скасувати рішення від 24.09.2015 №0031681706.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняте контролюючим органом рішення про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску не відповідає вимогам чинного податкового законодавства України та підлягає скасуванню, оскільки несвоєчасна сплата єдиного внеску виникла не з вини підприємства, а спричинена незаконним арештом їх спеціальних рахунків органами ДВС і бездіяльністю Житомирської ОДПІ під час взаємодії з вказаними органами щодо контролю списання коштів з рахунків позивача в першу чергу на погашення боргу зі сплати єдиного внеску. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову. 4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що контролюючий орган приймаючи рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, за яким вирішено застосувати до позивача штраф, діяв у межах та у відповідності до вимог податкового законодавства України та положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", оскільки ПАТ "Електровимірювач" у спірний період неналежно виконувало свої обов'язки щодо сплати єдиного соціального внеску, в зв'язку з чим позивач постійно мав заборгованість по сплаті вказаного платежу. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Електровимірювач". СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженою особою контролюючого органу 24 вересня 2015 року на підставі ч.10 та п.2 ч.11ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" прийнято рішення №0031681706 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до ПАТ "Електровимірювач" застосовано штраф у розмірі 21 431,54 грн за період з 23.12.2014 до 24.03.2015 та у розмірі 224 730,22 грн за період з 21.01.2015 до 13.07.2015 та нараховано пеню в сумі 77 192,13 грн. Заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 30.09.2013 становила в загальному розмірі 575 683,41 грн (недоїмка, штрафні санкції та пеня), про що свідчать картки особового рахунку платника єдиного внеску - ПАТ "Електровимірювач" з 01.01.2011 до 30.09.2013, сформованих Управлінням Пенсійного фонду України в м. Житомирі. Як встановлено судами, в подальшому за спірний період нараховано єдиного внеску в сумі 1 337 966,61 грн на підставі звітів позивача за листопад 2014 року - травень 2015 року, а також штрафних санкцій та пені в розмірі 271 729,85 грн (внаслідок прийняття рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 24.12.2014 та від 23.03.2014). У спірний період на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області перебувало виконавче провадження про стягнення заборгованості з ПАТ "Електровимірювач" на користь юридичних осіб та держави, зокрема щодо стягнення заборгованості зі сплати недоїмки, фінансової санкції та пені по єдиному внеску. Долучені до матеріалів справи платіжні документи свідчать про часткову сплату позивачем нарахованих сум у добровільному порядку. Листи Житомирської ОДПІ та Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області підтверджують, що через Державну виконавчу службу в рахунок погашення заборгованості зі сплати ЄСВ за період з 01.10.2013 по 31.07.2015 надійшло 136 177,42 грн. Дані інтегрованої картки особового рахунку платника - ПАТ "Електровимірювач" по платежу єдиний внесок, нарахований роботодавцем на суми заробітної плати, винагороди за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності, свідчать, що суми, сплачені позивачем і перераховані органами ДВС, були спрямовані на погашення нарахувань в порядку календарної черговості виникнення недоїмки, фінансових санкцій та пені. Зокрема зарахування коштів на погашення недоїмки за листопад 2014 року розпочато лише в лютому 2015 року. При цьому повна сплата заборгованості з єдиного внеску (недоїмки, штрафу, пені) за спірний період відбулася 13.07.2015, про що свідчать картки особового рахунку наявні у матеріалах справи. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 7. В доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено контролюючим органом, та вказує на неврахування судами доводів позивача щодо того, що причиною заборгованості зі сплати єдиного внеску стало те, що відповідач реалізуючи державну політику, приймаючи оскаржуване рішення, не дотримався вимог ст. ст. 12, 13 ЗУ "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування", їх неухильного виконання не забезпечив, а відсутність контролю і організації сплати платежів, взаємодії з виконавчою службою, в результаті призвели до порушення прав і інтересів товариства. Крім того, з моменту арешту рахунків, позивач у своїх зверненнях до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУ юстиції у Житомирській області неодноразово запитував необхідну інформацію щодо невідкладних, першочергових списань грошових коштів з арештованих рахунків на сплату до Державного бюджету України податків, у тому числі єдиного внеску і інших обов'язкових платежів. Таким чином, позивач посилається на те, що бездіяльність контролюючого органу щодо здійснення контролю за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску призвела до ненадходження коштів в рахунок сплати єдиного соціального внеску вчасно, що в свою чергу спричинило виникнення штрафних санкцій за невчасну сплату та прийняття оскарженого незаконного рішення від 24.09.2015 р. №0031681706.8. Відповідачем надано відзив (заперечення) на касаційну скаргу позивача в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, з посиланням на необґрунтованість такої скарги. 9. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 10. Закон України від 08.07.2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) : 10.1. Пункт 2 частини першої статті 1. Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. 10.2. Пункт 1 частини перший статті 4. Платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. 10.3. Пункт 1 частини 2 статті 6 Платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. 10.4 Абзац 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. 10.5 Частина 5 статті 7 Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати. 10.6 Частини п'ята, сьома, восьма, десята, дванадцята статті 9. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу). 10.7. Частина десята статті 25. На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. 10.8. Пункт 2 частини одинадцятої статті 25 (до 1 січня 2015 року). Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. 10.5.1. Пункт 2 частини одинадцятої статті 25 (з 1 січня 2015 року). Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. 11. Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 №455: 11.1. Пункт 4.2.3. днем сплати єдиного внеску вважається, у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органів доходів і зборів - день списання банком або органами Державної казначейської служби України суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органів доходів і зборів. 11.2. Пункт 6.2. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підпунктом 6 пункту 4.3, абзацом другим підпункту 2, підпунктом 3 пункту 4.5 та підпунктом 2 пункту 4.6 розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. 11.3. Пункт 7.1. За порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону. 11.4. Пункт 7.2.2. Відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону до платників, визначених підпунктами 1-4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції у таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за формою згідно з додатком 9. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних карток особових рахунків платників. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення після сплати (погашення) у повному обсязі недоїмки окремо за кожний період, за який сплачується єдиний внесок, незалежно від кількості випадків сплати за вказаний період. 12. Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.12.1. Підпункт 1 пункту 2 Розділ IV. Сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь. 12.2. Пункти 1, 2 Розділу VII. За порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону. Відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону до платників, визначених підпунктами 1- 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції у таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції 13. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). 14. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час прийняття судами рішень). 15. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що рішення від 24.09.2015 №0031681706 прийнято Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Житомирській області на підставі Закону та у межах повноважень, зважаючи на те, що дані інтегрованої картки особового рахунку платника - ПАТ "Електровимірювач" по платежу єдиний внесок, нарахований роботодавцем на суми заробітної плати, винагороди за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності, свідчать, що суми, сплачені позивачем і перераховані органами ДВС, були спрямовані на погашення нарахувань в порядку календарної черговості виникнення недоїмки, фінансових санкцій та пені, що свідчить про те, що ПАТ "Електровимірювач" у спірний період неналежно виконувало свої обов'язки щодо сплати єдиного соціального внеску, в зв'язку з чим позивач постійно мав заборгованість по сплаті єдиного внеску. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили доводи позивача про те, що бездіяльність Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області, яка виразилася у відсутності взаємодії із виконавчою службою, в частині контролю дотримання порядку черговості списання державною виконавчою службою грошових коштів, і організації своєчасної сплати платежів призвели до порушення прав і інтересів позивача, зважаючи на те, що чинне законодавство не наділяє відповідача повноваженнями щодо здійснення контролю за органами Державної виконавчої служби під час вчинення дій з примусового виконання вимог про сплату боргу, в тому числі з метою перевірки правильності зарахування коштів, списаних з арештованих рахунків боржника, та в першу чергу на погашення заборгованості зі сплати єдиного внеску. Зважаючи та те, що взаємодія Житомирської ОДПІ із органами Державної виконавчої служби щодо виконання вимог про сплату недоїмки здійснювалась шляхом направлення запитів і відповідей стосовно розмірів погашеної та наявної заборгованості, а результати отриманої, зокрема від органів державної виконавчої служби, інформації про розмір примусово стягнутих коштів боржника в рахунок погашення заборгованості з ЄСВ неодноразово відображалися Житомирською ОДПІ у листах-відповідях на запити ПАТ "Електровимірювач", суди дійшли правильного висновку про те, що дії відповідача як органу, що здійснює адміністрування єдиного внеску, вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством та не призвели до порушення прав платника. Натомість матеріали справи свідчать про недотримання ПАТ "Електровимірювач" вимог статей 6 та 9 Закону №2464-VI в частині сплати єдиного внеску за спірний період. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 16. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року слід залишити без задоволення. 17. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 18. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року у справі №806/4910/15 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 15 червня 2021 року Київ справа №826/6548/18 адміністративне провадження №К/9901/5133/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Шевцової Н. В., суддів: Смоковича М. І., Радишевської О. Р. за участю секретаря судового засідання Савенкова Є. О. учасників справи: позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції заяву арбітражного керуючого ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат в справі №826/6548/18 за позовом арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, Керуючись статтями 139, 250, 252, 344, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Заяву арбітражного керуючого ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення в справі №826/6548/18 задовольнити частково. Стягнути на користь арбітражного керуючого ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у сумі 6 343,20 грн (шість тисяч триста сорок три гривні 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622). У задоволенні іншої частини заяви арбітражного керуючого ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення в справі №826/6548/18 відмовити. Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст додаткової постанови буде складено протягом п'яти днів. Головуючий суддя: Н. В. Шевцова судді: М. І. Смокович О. Р. Радишевська

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 грудня 2018 року Київ справа №804/444/16 адміністративне провадження №К/9901/10821/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2016 (суддя - Захарчук-Борисенко Н. В. ) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 (головуючий суддя - Прокопчук Т. С., судді: Шлай А. В., Чабаненко С. В. ) у справі №804/444/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, просила визнати протиправним та скасувати рішення Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Криворізька центральна ОДПІ) від 10.08.2015 №0011791706. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за період з жовтня 2013 року по 01.07.2015 нею помилково при сплаті до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який підлягав зарахуванню на рахунок для єдиного внеску фізичних осіб-підприємців №37197204000481 в УДКС у Дніпропетровській області, було перераховано належні до сплати суми на інший рахунок в УДКС у Дніпропетровській області, призначений для оплати єдиного внеску на заробітну плату найманих працівників. Після самостійного виявлення помилки в реквізитах позивач звернулась до відповідача із відповідною заявою про перерахування коштів за належними реквізитами, проте саме через затримку відповідача у перерахуванні коштів з рахунку на рахунок утворилась заборгованість по сплаті єдиного внеску на ІІ квартал 2015 року. При цьому, належні суми єдиного внеску були сплачені своєчасно. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2016 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Криворізької центральної ОДПІ про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 10.08.2015 №0011761706, яким ФОП ОСОБА_2 нараховано штрафні санкції на загальну суму 3559,14 грн. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 рішення суду першої інстанції змінено. Викладено абзац другий постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2016 в наступній редакції: "Визнати протиправним та скасувати прийняте Криворізькою центральною ОДПІ рішення від 10.08.2015 №0011791706 про застосування до ФОП ОСОБА_2 штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 3659,14 грн. В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2016 залишити без змін. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, Криворізька північна ОДПІ оскаржила їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2016, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що Криворізькою північною ОДПІ встановлено факт несвоєчасної сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування, на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у зв'язку з чим спірне рішення про нарахування штрафних санкцій прийнято правомірно. Також, відповідач просить замінити Криворізьку центральну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на її правонаступника Криворізьку північну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. В письмових запереченнях на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно до квитанцій та платіжних доручень позивачем здійснено в повному обсязі перерахування коштів в рахунок оплати єдиного внеску за періоди 2013,2014, та 2015 роки, проте оплату коштів позивачем здійснено за помилковими реквізитами, зокрема не вірно вказано розрахунковий рахунок в УДКС у Дніпропетровській області, куди належало зарахувати дані кошти. Криворізькою північною ОДПІ на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" прийнято рішення від 10.08.2015 №0011791706, згідно з яким до ФОП ФОП ОСОБА_2 застосовано штрафну санкцію за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 10% на суму 502,27 грн. за період з 21.01.2014 по 21.07.2015 та в розмірі 20% на суму 760,77 грн. за період з 21.01.2015 по 21.07.2015, а також нараховано пеню в розмірі 2396,10 грн. У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина 5 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"). Згідно з частиною 7 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку. При цьому, приписами частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до пункту 1 частини 10 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається: день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. Відповідно до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій. Разом з тим, нормами Бюджетного кодексу України, а саме, частиною першою статті 43 та частиною п'ятою 5 статті 45, передбачено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Судами попередніх інстанцій встановлено, що також не заперечувалось сторонами, що позивач зверталася до відповідача з заявою від 07.07.2015 №1 та заявою від 13.07.2015 №2 щодо зарахування сплачених сум єдиного внеску за період з жовтня 2013 року по червень 2015 року на відповідний рахунок в УДКС у Дніпропетровській області. На підставі поданих позивачем заяв контролюючим органом здійснено зарахування коштів позивача по сплаті єдиного внеску на відповідний рахунок в УДКС у Дніпропетровській області 21.07.2015, що підтверджено листом від 04.08.2015 №7595/10/04-81-20. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений законом, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у межах законодавчо встановленого строку для такої сплати платник не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання. Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16.06.2015 у справі 21-377а15. Таким чином, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо сплати платником податку податкового зобов'язання у встановлений законодавством строк, проте з помилковим зазначенням коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні, такий платник податку не вважається, що пропустив строк сплати податку, у зв'язку з чим нарахування грошового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення є протиправним. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Замінити Криворізьку центральну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на її процесуального правонаступника Криворізьку північну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. Касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2016 в незмінній частині та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 червня 2018 року Київ справа №812/1152/16 адміністративне провадження №К/9901/16591/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Станично-Луганської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Луганській області (далі - ОДПІ) на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.02.2017 (суддя С. В. Борзаниця) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 (колегія у складі суддів: Р. Ф. Ханова, Л. А. Василенко, А. В. Гайдар) у справі №812/1152/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" (далі - філія ПАТ "Укрзалізниця") до ОДПІ про скасування рішень про застосування штрафних санкцій, ВСТАНОВИВ: Філія ПАТ "Укрзалізниця" звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення ОДПІ: №0001061300 від 22.08.2016 в сумі 1425,31 грн. (пеня в сумі 14,48 грн. ) за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (далі - ЄВ) за період з 21.11.2013 до 21.05.2014; №0001081300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001091300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001101300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001111300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001121300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001131300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001141300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001151300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001361300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001201300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001211300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001221300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; Позов обґрунтовано тим, що відповідач всупереч приписів Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII (в редакції чинній на час виникнення вчасної несплати позивачем ЄВ, далі - Закон №1669-VII) протиправно визначив йому фінансові санкції (штраф та пеню) згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки не було враховано перебування позивача на обліку в органах доходів і зборів, які розташовані у населених пунктах на території яких здійснювалась антитерористична операція. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24.02.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017, позов задоволено частково. Визнано неправомірними та скасовані рішення ОДПІ: №0001081300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001091300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001101300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001111300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001121300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001131300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001141300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001151300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001201300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001211300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності; №0001221300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності. Визнано неправомірними та скасовано рішення ОДПІ №0001061300 від 22.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 1425,31 грн. та нарахування пені в сумі 14,48 грн. за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 21.11.2013 до 21.05.2014 в частині нарахування пені в розмірі 13,15 грн. за період 21.05.2014. Відмовлено позивачу у задоволенні позовної вимоги про визнання неправомірним та скасування рішення ОДПІ №0001361300 від 23.08.2016 про застосування штрафних санкцій в сумі 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності. Задовольняючи позовні вимоги частково, суди зазначили, що позивач звільнений від відповідальності приписів частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464 (в редакції чинній на час прийняття відповідачем спірного рішення, далі - Закон №2464), так як на нього розповсюджується вимоги розділу VІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень №0001061300 від 22.08.2016 в частині застосування штрафної санкції та №0001361300 від 23.08.2016 в повному обсязі, суд першої інстанції зауважив про те, що період допущення порушення позивачем у сфері сплати ЄВ не співпадає із періодом, в якому не підлягали застосуванню фінансові санкції, визначені положеннями Закону №2464, тобто з 14.04.2014. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки вважає, що судами не було враховано, що позивач всупереч Закону №2464-VI порушив терміни сплати ЄВ, наслідком чого є застосування до нього фінансових санкцій. Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Санаторій-профілакторій "Сосновий" який входить до складу філії ПАТ "Укрзалізниці" (далі - Санаторій) знаходиться за адресою, Україна, 93652, Луганська область, Станично-Луганський район, с. Макарове, вул. Річна, буд. 1, взято на податковий облік у ДПІ в Станично-Луганському районі 04.09.2006 №5371, є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Головним державним податковим інспектором 22.08.2016 та 23.08.2016 складено 11 актів за результатами камеральної перевірки своєчасності подання податкової звітності, якими встановлено порушення термінів подання податкової звітності "Про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування червень, травень, квітень, березень 2015 року, грудень, листопад, жовтень, вересень, серпень, липень, червень, травень 2014 року, у зв'язку із чим дванадцятьма рішеннями керівника податкового органу застосований штраф по 170 грн. кожним з них. Правовою підставою застосування штрафу наведенні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI. Крім того, актом перевірки про результати камеральної перевірки несвоєчасності сплати єдиного внеску від 22.08.2016 зазначено про порушення термінів сплати суми нарахованого ЄВ. З урахуванням висновків перевірки до Санаторію застосовано штраф у сумі 1425 грн. 31 коп., та нарахована пеня у розмірі 14.48 коп., при цьому зазначено за період з 21.11.2013 по 21.05.2014. Правовою підставою застосування фінансових санкцій визначені частина десята та пункт 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI. Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI). Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник ЄВ зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до частини одинадцятої статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464-VI та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" п. 9-3, який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. З аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що підставою для звільнення платників ЄВ від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати є факт перебування такого платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція. Розпорядженням від 30.10.2014 №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з додатком до вказаного Розпорядження до зазначених населених пунктів належить в тому числі і смт. Станиця Луганська (Станично-Луганська селищна рада). Згідно з додатком до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, смт. Станиця Луганська (Станично-Луганська селищна рада) віднесені до населених пунктів де здійснювалася антитерористична операція. Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція, тому згідно із положеннями Закону №1669-VII не несе фінансової відповідальності за порушення вимог Закону №2464-VI в частині несвоєчасної або не в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Вказаний висновок висловлений Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду під час розгляду зразкової справи, - рішення від 30.03.2018 (справа №812/292/180). Варто зазначити, що сам по собі факт відсутності затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку населених пунктів, де здійснювалася антитерористична операція у період з 05.11.2014 (зупинення дії Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р) по 18.12.2015 (дата набрання чинності Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р) не може слугувати на користь доводам відповідача, заявленим у касаційні скарзі щодо законності податкових повідомлень-рішень, оскільки Верховний Суд, враховуючи принцип приорітетності Закону над Розпорядженнями Кабінету Міністрів України, зазначає, що в даний період часу АТО не була припинена, що свідчить повторне віднесення населеного пункту смт. Станиця Луганська (Станично-Луганська селищна рада) вказаним Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р. до населених пунктів де здійснювалася антитерористична операція. Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для частково задоволення позову. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Станично-Луганської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Луганській області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.02.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 серпня 2018 року Київ справа №821/1113/16 адміністративне провадження № К/9901/33215/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017 (головуючий Скрипченко В. О., судді Золотніков О. С., Осіпов Ю. В. ) у справі №821/1113/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" (далі - ПАТ "Херсонська ТЕЦ") звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі - ГУ ДФС у Херсонській області), в якому просило, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.07.2016 №0001111422 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 4 750 775,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1 187 693,75 грн. ; визнати протиправними дії ГУ ДФС у Херсонській області; визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДФС у Херсонській області від 13.06.2016 №268. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 02.12.2016 адміністративний позов ПАТ "Херсонська ТЕЦ" задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.07.2016 №0001111422, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017 апеляційну скаргу ГУ ДФС у Херсонській області задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ПАТ "Херсонська ТЕЦ" відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду позивач оскаржив його у касаційному порядку. У касаційній скарзі ПАТ "Херсонська ТЕЦ" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята без достатньої правової оцінки дійсних обставин справи, судом апеляційної інстанції не застосовано належні норми матеріального права, правова позиція Верховного суду України та Вищого адміністративного суду України врахована вибірково та неповно, що призвело до прийняття помилкового рішення. Натомість, рішення суду першої інстанції прийнято за результатами ґрунтовного та повного дослідження всіх обставин справи, з урахуванням норм права, належної правової позиції судів вищих інстанцій. На думку позивача, в матеріалах справи містяться вичерпні докази правомірності дій ПАТ "Херсонська ТЕЦ", які апеляційним судом безпідставно не взято до уваги. В свою чергу, відповідачем подано заперечення на касаційну скаргу, згідно яких податковий орган вважає, що постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права, вимоги викладені в касаційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Окрім того, в матеріалах справи містяться докази, що підтверджують доводи ГУ ДФС у Херсонській області. Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне. У період з 14.06.2016 по 16.06.2016 податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Херсонська ТЕЦ" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Українська нафто-газова компанія" та ТОВ "Квадро-Фінанс" за період 2012 - 2016 років. Підставою для проведення перевірки слугувала ухвала слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області в рамках кримінального провадження №32016230000000027 від 07.04.2016 за ознаками злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною першою, другою статті 212 Кримінального кодексу України. За результатами перевірки складено акт від 01.07.2016 №73/21-22-14-04/00131771 з якого вбачаються порушення: - пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на суму 5 187 944,00 грн. та податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 8 188 444,00 грн., в тому числі по періодам: за 2012 рік - на суму 3 437 669,00 грн., за 2013 рік - на суму 4 750 775,00 грн. ; - пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 8 477 736,00 грн., в тому числі: за грудень 2012 року - на суму 483 324,00 грн., за січень 2013 року - на суму 3 653 949,00 грн. за лютий 2013 року - на суму 4340463,00 грн. Перевіркою встановлено неправомірне віднесення до складу податкового кредиту та витрат на придбання природного газу по податковим накладним та актам приймання-передачі природного газу, виписаними за реквізитами та від імені ТОВ "Українська нафто-газова компанія", які не можуть розглядатися в якості належного підтвердженого кредиту та витрат, оскільки ці податкові накладні та акти приймання-передачі природного газу не мають статусу юридично значимих. На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 25.07.2016 №0001111422, яким позивачу збільшену суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності в сумі 5 938 468,75 грн. Скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції виходив з того, що реальність проведення господарських операцій та право на відображення витрат та податкового кредиту по даному контрагенту-постачальнику підтверджено ПАТ "Херсонська ТЕЦ" наданими первинними документами, закріпленими підписом і печаткою ТОВ "Українська нафто-газова компанія", на які йдеться посилання в акті перевірки. При цьому неправомірно зменшувати витрати та податковий кредит лише на підставі свідчень про недійсність підпису на документах однієї зацікавленої особи - підписанта за відсутності чітких, об'єктивних та суттєвих доказів (почеркознавча експертиза підписів, допит інших свідків, результати розслідування). У зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії позивача щодо формування валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ "Українська нафто-газова компанія" є правомірними. Скасовуючи постанову Одеського адміністративного суду та відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту позивача, виписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту є безпідставним. Згідно зі статтею 1 ПК України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. За правилами статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Як унормовано пунктом 135.2. статті 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. Згідно з пунктом 137.1 статті 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. За правилами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. З аналізу наведених норм слід зробити висновок про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість. Відповідачем на підтвердження правомірності свого рішення надано до матеріалів справи ухвалу Червонозаводського районного суду міста Харкова Харківської області по кримінальній справі №646/8865/16-к, якою визнано, що ОСОБА_2 брала участь разом із невстановленими особами у створенні фіктивного підприємництва, тобто вона є такою особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтею 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України. Даною ухвалою ОСОБА_2 була звільнена від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами. Зазначеним судовим рішенням у кримінальній справі підтверджено факт вчинення фіктивного підприємництва при створенні та існуванні ТОВ "Українська нафто-газова компанія". Під час досудового слідства ОСОБА_2 визнала, що підпис, який значиться на документах, виданих ТОВ "Українська нафто-газова компанія" (установчі документи, податкові накладні, акти приймання-передачі, декларації з ПДВ та податку на прибуток підприємств, договори, додаткові угоди та ін. ) від імені директора ОСОБА_2 є недійсними, оскільки вона (ОСОБА_2.) не укладала та не підписувала з будь якими суб'єктами господарювання договорів, не реалізовувала товар, не надавала послуги, не складала та не підписувала податкову звітність, не отримувала грошові кошти та інше. Положеннями пункту 3 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду, що документи, підписані невідомими особами, не можуть бути підставою для декларування податкового кредиту та витрат за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність надання послуг та поставки товарів. Самі по собі податкові накладні та акти приймання-передачі природного газу не підтверджують право підприємства-позивача на формування податкового кредиту та витрат. Ухвалою Червонозаводського районного суду міста Харкова Харківської області визнано, що ОСОБА_2 є особою, яка вчинила кримінальне правопорушення та була звільнена від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами. Таким судовим рішенням у кримінальній справі підтверджено факт вчинення фіктивного підприємництва при створенні та існуванні ТОВ "Українська нафто-газова компанія". Судом апеляційної інстанції вірно використано положення, що передбачено частиною першою статті 72 КАС України згідно якої, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні встановлює обов'язок адміністративного суду враховувати такі обставини при вирішенні даної справи. Окрім того, доводи позивача щодо застосування апеляційним судом у якості підґрунтя прийняття оскаржуваного рішення використано не правовий висновок, а правову позицію Верховного суду України, суд касаційної інстанції відхиляє та зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 161 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, що узгоджується з положеннями частини п'ятої статті 242 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017) згідно якої, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом апеляційної інстанції правомірно застосовано висновок Верховного суду України у справі про перегляд судових рішень, де вказано, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, про протиправність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, який зроблений з посиланням на те, що сама лише наявність у ТОВ "Нафта" податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим, зокрема, в постанові від 01.12.2015 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пеппермінт" до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а тому господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Частиною першою-другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Як визначено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ---------- ---------- ---------- В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 жовтня 2021 року м. Київ справа №420/4279/19 адміністративне провадження № К/9901/601/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шевцової Н. В., суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В., розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №420/4279/19 за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М. П., суддів: Домусчі С. Д., Кравця О. О., І. СУТЬ СПОРУ: 1. У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області), у якому просила: 1.1. визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О. В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню №54071902 про стягнення з боржниці ОСОБА_1 на користь стягувача ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору у розмірі 10751,78 доларів та 2036,17 гривень; 1.2. визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О. В. від 06 грудня 2018 року по виконавчому провадженню №54071824 про стягнення з боржниці ОСОБА_1 на користь стягувача ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області виконавчого збору у розмірі 16033,20 доларів та 1877,07 гривень. 2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що загальна сума виконавчого збору, що підлягає стягненню за спірними постановами складає 693358,62 грн, що у вісім разів перевищує суму, яка б могла бути стягнута. При цьому, державний виконавець під час примусового виконання виконавчих проваджень не здійснив розподіл стягнутих з божника грошових сум, чим допустив порушення статі 45 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII). Також позивачка звертала увагу, що виконавчі документи не були виконані в повному обсязі та можуть бути подані повторно до виконання. На переконання позивачки, стягнення з боржника виконавчого збору у розрахунку 10% від суми що підлягає стягненню є неправомірним, оскільки допускає подвійне стягнення грошових коштів за примусове виконання рішення суду. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3.07 червня 2017 року Суворовським відділом державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Суворовський ВДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №54071824 з виконання виконавчого листа №2-4270/2011, виданого 23 квітня 2013 року Суворовським районним судом міста Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Марфін Банк" грошової суми 160332,02 доларів США та 18770,71 гривень. 4.07 червня 2017 року ВДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №54071902 з виконання виконавчого листа №1527/10603/12, виданого 28січня 2014 року Суворовським районним судом міста Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Марфін Банк" грошової суми 107517,82 доларів США та 20361,72 гривень. 5.09 лютого 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, а саме виконавчі провадження №54071824, №54071902 - у зведене виконавче провадження №56164082.6.26 липня 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. 7.28 листопада 2018 року до ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області надійшли заяви стягувача (ПАТ "МТБ БАНК") про повернення виконавчих документів без виконання. 8.06 грудня 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області винесено постанову №54071902 про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме виконавчого листа №1527/10603/12, виданого 28 січня 2014 року Суворовським районним судом міста Одеси. 9.06 грудня 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області винесено постанову №54071824 про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме виконавчого листа №2-4270/2011, виданого 23 квітня 2013 року Суворовським районним судом міста Одеси. 10.06 грудня 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області у межах виконавчого провадження №54071902 винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 10751,78 доларів США та 2036,17 гривень. 11.06 грудня 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області у межах виконавчого провадження №54071824 винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 16033,20 доларів США та 1877,07 грн. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 12. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. 13. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у межах спірних правовідносин відповідач діяв із дотриманням вимог законодавства щодо примусового виконання рішення суду, а застосовані заходи з примусового виконання рішення сприяли його виконанню. Оскільки виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є державним збором (платою) за виконання рішень у примусовому порядку, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивача в обґрунтування позовних вимог, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03 липня 2018 року №2475-VIII (далі - Закон №2475-VIII), яким в частину другу статті 27 Закону №1404-VІІІ внесені зміни, не пом'якшує цивільну відповідальність особи, тому він не має зворотної сили до відносин, що виникли до його прийняття. 14. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 15. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, не вдаючись до аналізу висновків суду першої інстанції щодо суті спору, зазначив, що позивачем подано позовну заяву до неналежного органу, що є підставою для відмови у задоволенні позову. 16. Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі №420/4279/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду. 17. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що суд першої інстанції не врахував, що у цій справі позивачка звернулася із позовними вимогами до неналежного відповідача, та, відповідно, не вжив заходів щодо заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача, а суд апеляційної інстанції вказані порушення не виправив. 18. Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року, занесеними до протоколу судового засідання, замінено відповідача у справі з ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області на відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач, ВПВР УЗПВР в Одеській області Південного МРУМЮ (м. Одеса), а також залучено до участі у справі у якості співвідповідача Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач 2, УЗПВР в Одеській області Південного МРУМЮ (м. Одеса). 19. За наслідками нового розгляду справи рішенням Одеського окружного адміністративного суду 28 вересня 2020 року позов задоволено. 19.1. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Коренюк О. В. про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2018 року №54071902.19.2. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Коренюк О. В. про стягнення виконавчого збору від 06 грудня 2018 року №54071824.20. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних постановах державним виконавцем розраховано виконавчий збір не з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчими листами, а із загальної суми, яка підлягала стягненню, а тому, за висновком суду першої інстанції, такі постанови не відповідають приписам Закону №1404-VІІІ. 21. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду 11 листопада 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. 22. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, покликаючись на правову позиції Верховного Суду, висловлену у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №480/1558/19, виходив з того, що фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору. 22.1. Покликаючись на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №640/21075/19 та від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до частини другої статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції Закону №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, тобто до винесення спірних постанов про стягнення виконавчого збору) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. При цьому, виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів. 22.2. Реагуючи на доводи позивачки щодо нерозповсюдження дії частини другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції Закону №2475-VIII з огляду на відкриття виконавчих проваджень до набрання чинності Законом №2475-VIII, суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1404-VІІІ врегульований порядок вчинення саме "виконавчих дій", а не "виконавчого провадження", і тому кожна окрема виконавча дія завершується відповідно до того закону, в період дії якого вона розпочата. При цьому, стягнення виконавчого збору не стосується притягнення особи до юридичної відповідальності, оскільки виконавчий збір не є санкцією, тож у межах спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 58 Конституції України у контексті зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. 22.3. Доводи позивачки щодо можливого повторного стягнення виконавчого збору, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки згідно частиною сьомою статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). Водночас, у разі подвійного стягнення виконавчого збору, чого у межах спірних правовідносин судом не встановлено, позивачка має право оскаржити відповідне подвійне стягнення в судовому порядку. IV. Касаційне оскарження 23. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 05 січня 2021 року. 24. У касаційній скарзі представником позивачки зазначено, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на те, що оскаржуване судове рішення не відповідає висновкам Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами. Одночасно представник зазначає, що оскаржуване судове рішення не відповідає висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, згідно з яким виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не від суми, що підлягала стягненню. 24.1. За твердженням представника позивачки, оскільки у Законі №2475-VIII законодавцем не зазначено про його зворотну дію та не наведено особливих вказівок щодо регулювання правовідносин, які виникли до набрання чинності цим Законом, тому відповідно до статті 58 Конституції України у межах спірних правовідносин застосуванню підлягає редакція частини другої статті 27 Закону №1404-VІІІ, якою передбачалося, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. 24.2. Також представник позивачки уважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 листопада 2019 року у справі №480/1558/19, від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №640/21075/19, оскільки такі позиції були висловлені під час перегляду інших спірних правовідносин, які не є подібними до тих, які виникли між сторонами спору у цій справі. 25. У касаційній скарзі представник позивачки просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інтенції. Здійснити розподіл судових витрат. 26. Касаційна скарга не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі позивачки або її представника. 27.09 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Шевцової Н. В., суддів Данилевич Н. А., Кашпур О. В. відкрито касаційне провадження та витребувано із Одеського окружного адміністративного суду матеріали справи №420/4279/19.28.25 лютого 2021 року справа №420/4279/19 надійшла до Верховного Суду. 29.01 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив УЗПВР в Одеській області Південного МРУМЮ (м. Одеса) на касаційну скаргу, в якому відповідач 2 спростовував доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. 30. Відзив на касаційну скаргу не містить клопотання про розгляд справи за участі представника відповідача 2. V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування 31. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 32. Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 33. Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії. 34. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон №1404-VIII. 35. Згідно із статтями 1, 5 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 36. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону №1403-VIII). 37. Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. 38. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 39. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання РІШЕННЯ: 40. Частиною п'ятою статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. 41. Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. 42. За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII у цій же редакції виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. 43. Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев'ята статті 27 Закону №1404-VIII у цій же редакції). 44. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. 45. За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. 46. Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору. 47. Так, частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. 48. Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. 49. Між тим Законом №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ. 50. Так, з урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. VІ. Позиція Верховного Суду 51. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 52. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого. 53. Однією з підстав для відкриття касаційного провадження стало твердження позивачки про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, який полягає у тому, що виконавчий збір стягується у розмірі 10% від фактично стягнутої суми, а не від суми, що підлягала стягненню. 54. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із винесенням державним виконавцем постанов від 06 грудня 2018 року у межах виконавчих проваджень №54071902 та №54071824 про стягнення виконавчого збору за примусове виконання виконавчого листа виконавчого листа Суворовського районного суду міста Одеси від 28 січня 2014 року у справі №1527/10603/12 та виконавчого листа Суворовського районного суду міста Одеси від 23 квітня 2013 у справі №2-4270/2011, відповідно. 55. Суди попередніх інстанцій встановили, що у межах цих виконавчих проваджень, які було об'єднано у зведене виконавче провадження №56164082, державний виконавець вживав заходи щодо виконання вказаних виконавчих документів, зокрема 26 липня 2018 року винесено постанову про передачу майна стягувачу (ПАТ "МТБ БАНК") в рахунок погашення боргу. Проте з боржниці (позивачки) не було стягнуто заборгованість у повному обсязі. Згодом (28 листопада 2018 року) стягувач подав заяви про повернення вищевказаних виконавчих документів, на підставі чого 06 грудня 2018 року ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області винесено відповідні постанови №54071824 та №54071902 про повернення виконавчого документу стягувачу. 56. За змістом спірних постанов, виконавчий збір (у розмірі 10 відсотків) державний виконавець розрахував від сум, що підлягали примусовому стягненню, але, як зазначено вище, у межах виконавчого провадження не відбулося фактичне стягнення цих сум у повному обсязі. 57. З огляду на наведені обставини справи колегія суддів уважає помилковими твердження представника позивачки про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції щодо застосування статті 27 Закону №1404-VIII, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, оскільки у наведеній справі розглядалося питання застосування положень статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, що, у свою чергу, унеможливлює застосування таких позицій до спірних правовідносин у цій справі, які виникли після внесення змін Законом №2475-VIII до статті 27 Закону №1404-VІІІ. 58. Разом з тим у світлі аргументів касаційної скарги про невідповідність оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, колегія суддів уважає за доцільне звернути увагу на практику Верховний Суду щодо дослідження питання наявності правових підстав для стягнення державним виконавцем з боржника у виконавчому провадженні виконавчого збору, розрахованого у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягала примусовому стягнення, за умови коли виконавче провадження було розпочато до внесення Законом №2475-VIII змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ, і з боржника фактично не було стягнуто кошти за виконавчим документом. 59. Відповідаючи на це питання, Верховний Суд, зокрема у постановах від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19, від 15 жовтня 2020 року у справі №280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року у справі №400/878/20, виходив з того, що з аналізу норм Закону №1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів було здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. 60. У цій справі Верховний Суд також ураховує, що відповідно до редакції Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивачки, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. 61. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. 62. Конституційний Суд України в рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. 63. Верховний Суд у справах №640/685/19, №280/5959/19 та №400/878/20, аналізуючи вищевказані законодавчі зміни, зазначив, що положення статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню. 64. Оскільки внесені Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржниці (позивачки), а виконавчою службою фактично не стягнуто з неї коштів за виконавчими листами у повному обсязі, тому відсутні правові підстави для стягнення з боржниці (позивачки) виконавчого збору у визначеному державним виконавцем розмірі. 65. Слід також урахувати, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання РІШЕННЯ: 66. Крім того, як слушно зауважує позивачка, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIIІ без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору, або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. 67. З огляду на наведене, колегія суддів уважає такими, що знайшли підтвердження доводи касаційної скарги, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірних постановах, а отже ці постанови не відповідають вимогам статті 27 Закону №1404-VIII. 68. За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції не правильно застосував положення статті 27 Закону №1404-VIII, не урахувавши висновки Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, та зробив помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1.69. Таким чином, рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, по своїй суті є правильним. У свою чергу, суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції. 70. Оскільки матеріалами справи підтверджено незаконність постанов старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області Коренюк О. В. від 06 грудня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, які судом першої інстанції визнано протиправними та скасовано, і Верховний Суд погодився з таким висновком суду, Верховний Суд уважає, що ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи в межах розглянутих судами попередніх інстанцій позовних вимог. Інші доводи та аргументи касаційної скарги, зважаючи на наведені мотиви, у контексті обставин цієї справи визначального значення не мають, а тому Верховним Судом не аналізуються. 71. Частиною першою статті 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 72. Отже постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року підлягає скасуванню, а рішення Одеського окружного адміністративного суду 28 вересня 2020 року підлягає залишенню в силі. VІІ. Судові витрати 73. На підставі частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. 74. За правилами частин першої та шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 75. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). 76. Матеріалами справи підтверджено, що позивачка сплатила за подання касаційної скарги 19210,00 грн, що підтверджується квитанціями від 26 листопада 2020 року №64911 та від 29 січня 2021 року №88627.77. Таким чином, враховуючи положення статей 132, 139 КАС України, сплачений позивачкою судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 19210,00 грн підлягає стягненню з рахунків УЗПВР в Одеській області Південного МРУМЮ (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань. Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни задовольнити. 2. Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року скасувати. 3. Рішення Одеського окружного адміністративного суду 28 вересня 2020 року у справі №420/4279/19 залишити в силі. 5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса місця проживання: АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 19210,00 грн (дев'ятнадцять тисяч двісті десять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529, адреса місцезнаходження: 65091, м. Одеса, вул. Розумовська, 37). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач: Н. В. Шевцова судді: Н. А. Данилевич О. В. Кашпур

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 18 вересня 2018 року справа №826/17541/14 адміністративне провадження № К/9901/9146/18, №К/9901/9147/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Гідротерм Інжинірінг" та Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року у складі судді Скочок Т. О. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 у складі суддів Петрика І. Й., Борисюк Л. П., Собківа Я. М. у справі №826/17541/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Гідротерм Інжинірінг" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: 11 листопада 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Гідротерм Інжинірінг" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 16 квітня 2014 року №549/26-55-22-10 та від 11 квітня 2014 року №52326552206, з мотивів безпідставності їх прийняття. 28 січня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, частково задоволений позов Товариства, визнане протиправним і скасоване податкове повідомлення-рішення податкового органу від 11 квітня 2014 року №52326552206, визнане протиправним і скасоване податкове повідомлення-рішення податкового органу від 16 квітня 2014 року №549/26-55-22-10 в частині нарахування основного платежу в сумі 50492,00 грн. і штрафних санкцій у розмірі 11 278,50 грн. В іншій частині позову відмовлено. 08 липня 2015 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду частково скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року, пункт третій та четвертий резолютивної частини постанови скасовано частково та в цій частині ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги Товариства частково задоволені, визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення податкового органу від 16 квітня 2014 року №549/26-55-22-10 в частині нарахованої основної суми платежу - податку на додану вартість у розмірі 1027 (одна тисяча двадцять сім) грн. 91 коп. Пункт другий резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року залишений без змін. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 08 липня 2015 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду задоволене клопотання податкового органу (відповідача у справі) про закриття провадження у справі №826/17541/14 в частині позовних вимог, внаслідок чого постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16 квітня 2014 року №549/26-55-22-10 щодо порушення податку на додану вартість в частині основного платежу у розмірі 112 269, 00 грн. визнати нечинною та закрити провадження в цій частині у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу. 10 серпня 2015 року Товариством подано касаційну скаргу, у якій позивач посилаючись на закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу, зазначає, що предметом апеляційного перегляду було рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 16 квітня 2014 року №549/26-55-22-10 в частині основного платежу у розмірі 94789 грн., та щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11 квітня 2014 року №52326552206. Досягнення податкового компромісу згідно умов пункту 8 підрозділу 9.2 Розділу 20 "Перехідних положень" Податкового кодексу України сплатою платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань платіжними дорученнями від 15 квітня 2015 року №459, що визначено податковим повідомленням - рішенням від 16 квітня 2014 року №549/26-55-22-10 є підставою для закриття провадження у справі в частині його оскарження, у зв'язку із примиренням сторін внаслідок досягнення податкового компромісу. Позивач доводить неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Зазначає про відсутність складу податкових правопорушень, які суди попередніх інстанцій визнали доведеними внаслідок недоліків первинної документації покладеної в основу збільшення грошових зобов'язань, без визначення цих недоліків, безпідставно визнали порушення позивачем положень пункту 198.3, абзаців першого та другого пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. Товариство посилається, на ненадання правової оцінки судами попередніх інстанцій застосуванню штрафних санкцій. 17 грудня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 11 серпня 2015 року. 27 липня 2015 року податковим органом подана касаційна скарга, в якій з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Обґрунтування касаційної скарги податковим органом стосовно податку на додану вартість є тотожнім тому, що наведено актом перевірки, без врахування рішення про укладення з позивачем податкового компромісу та правових наслідків його досягнення. Первісними доводами, без врахування досліджень та висновків судів є також доводи стосовно збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 2950 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 738 грн., податковим повідомленням - рішенням від 11 квітня 2014 року №52326552206.29 липня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №826/17541/14 з Окружного адміністративного суду міста Києва. 20 серпня 2015 року справа №826/17541/14 надійшла до Вищого адміністративного суду України. 25 січня 2018 року справа №826/17541/14 разом із касаційними провадженнями К/9901/9147/18 та К/9901/9146/18 передані до Верховного Суду. Заперечення або відзив на касаційні скарги один одного Товариство та податковий орган не надавали, що не перешкоджає їх розгляду по суті. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 35427416, перебуває на податковому обліку податкового органу з 12 вересня 2007 року, є платником податку на додану вартість з 11 жовтня 2007 року. Податковим органом у березні 2014 року проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за цей же період, результати якої викладені в акті перевірки від 04 квітня 2014 року №303/26-55-22-10/35427416 (далі - акт перевірки). Керівником податкового органу 11 квітня 2014 року, згідно з підпунктами 54.3.3, 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийняте податкове повідомлення-рішення №52326552206, яким за порушення Товариством пункту 160.5 статті 160 цього кодексу збільшено суму грошового зобов'язання податку на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем у сумі 2 950 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 738 грн, при цьому правова підстава застосування штрафу спірним податковим повідомленням - рішенням не визначена. Оцінюючи спірні правовідносини у цій частині спору, суди попередніх інстанцій установили, що податковим органом під час проведення перевірки встановлено заниження Товариством податку за другий квартал 2013 року в сумі 317,00 грн., за третій квартал 2013 року - 1410,00 грн., і за четвертий квартал 2013 року - 1 223,00 грн. Суд зазначає, що єдиною нормою покладеною в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є положення пункту 160.5 статті 160 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час спірних правовідносин. Впродовж розгляду справи податковий орган посилався на норми, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного РІШЕННЯ: Суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз норм на які посилався відповідач, а саме норми пункту 160.2 статті 160, пунктів 103.2, 103.5, 103.6 статті 103 Податкового кодексу України, з'ясували необхідність та можливість застосування до спірних правовідносин правил міжнародного договору. Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що відповідно до статті 8 Угоди між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, підписаної 27 листопада 1996 року та ратифікованої 16 січня 1998 року, встановлено, що прибутки, одержані резидентом Договірної Держави від експлуатації морських, річкових, повітряних суден або дорожніх транспортних засобів у міжнародних перевезеннях, оподатковуються лише в цій Державі. Для цілей цієї статті прибутки від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях включають прибутки від використання, утримання або здавання в оренду контейнерів (включаючи трейлери і супутнє устаткування для транспортування контейнерів), використовуваних для транспортування товарів чи виробів, де така оренда, таке використання або утримання, залежно від випадку, є побічними стосовно експлуатації морського або повітряного судна у міжнародних перевезеннях. Відповідно до пункту 1 цієї статті, якщо прибутки отримуються резидентом Договірної Держави від участі у пулі, спільному підприємстві чи міжнародному транспортному агентстві, прибутки, що відносяться до такого резидента, будуть оподатковуватись тільки в Договірній Державі, резидентом якої він є. Положеннями пункту 103.2 статті 103 Податкового кодексу України передбачено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті. Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт поширення в 2013 році на контрагентів позивача-нерезидентів (компанії "HERKUL ULUSLARARASI TASIMACILIK VE DIS TIC. LTD. STI." та "TIM TRANS LOJISTIK DIS TIC. LTD. STI." (Туреччина) статусу особи з постійним місцеперебуванням у Турецькій Республіці з метою застосування Угоди між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно підтверджується довідками Управління департаменту доходів Міністерства фінансів Турецької Республіки від 28 січня 2013 року та від 27 травня 2013 року, в яких вказано, що обидві іноземні компанії є "платниками податків установ Туреччини щодо свого світового доходу". Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій основаних на приписах міжнародного договору та наданих позивачем довідок, що доходи нерезидентами в межах спірних відносин повинні оподатковуватися в Турецькій Республіці. Відтак підстави для донарахування позивачу суми податку на прибуток іноземних юридичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням відсутні, доводи податкового органу є неприйнятними з огляду на правила пріоритету застосування правил міжнародного договору, як джерела права відповідно до частини п'ятої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (частини 6 статті 9 цього кодексу, що діяла до 15 грудня 2017 року). 16 квітня 2014 року податковим органом згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3, статі 54 Податкового кодексу України на підставі акту перевірки, прийняте податкове повідомлення-рішення №549/26-55-22-10, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 207058 грн. за порушення підпунктів 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, пункту 192.1, пункту 192.2 статті 192, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 13543 грн. на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 11-2 Розділу 8 "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань зокрема з податку на додану вартість відповідно до підрозділу 9-2 розділу 20 "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року). Звертаючись із заявою від 15 квітня 2015 року, про намір застосування податкового компромісу по податковому повідомленню рішенню від 16 квітня 2014 року №549/26-55-22-10 (частково), позивач просив про застосування процедури податкового компромісу в частині основного платежу - 112269 грн., зазначивши про те, що інша частина стосується періоду лютий-березень 2011 року, а тому не підпадає під процедуру, що визначена Законом України від 25 грудня 2014 року №63-8 "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу". 15 квітня 2015 року згідно заяви застосування податкового компромісу від 15 квітня 2015 року позивачем здійснена сплата податку на додану вартість у сумі 55551 грн. платіжним дорученням №459. Рішенням податкового органу "Про застосування та часткову відмову щодо застосування податкового компромісу", прийнятого 28 квітня 2015 року комісією по застосуванню податкового компромісу, щодо погодження застосування податкового компромісу в частині порушення податку на додану вартість в частині основного платежу у розмірі 112269 грн. та щодо відмови застосування податкового компромісу в частині податкових зобов'язань з податку на додану вартість за податкові періоди лютий та березень 2011 року відповідно в сумах 28991 грн. та 65798 грн. Виходячи із обсягу застосування податкового компромісу суд апеляційної інстанції прийняв процесуальне рішення визнав нечинною постанову суду першої інстанції та закрив провадження у відповідній частині у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу. Пунктом 7 Підрозділом 9-2 "Особливості уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість під час застосування податкового компромісу" Розділу 20 "Перехідних положень" Податкового кодексу України доповненого Законом України від 25 грудня 2014 року №63-8, передбачено, що процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим. Висновуючись на аналізі наведених норм Суд визнає, що днем узгодження платником податків податкових зобов'язань у межах спірних відносин є 15 квітня 2015 року - день подання заяви про намір досягнення податкового компромісу. З буквального тлумачення норми вбачається, що у таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. Відтак, узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні від 16 квітня 2014 року №549/26-55-22-10 відбулося внаслідок досягнення податкового компромісу, визначені ним зобов'язання є узгодженими повністю з 15 квітня 2015 року. Верховний Суд погоджує доводи позивача стосовно підстав закриття провадження у справі про скасування податкового повідомлення - рішення податкового органу від 16 квітня 2014 року №549/26-55-22-10, у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу. Суд визнає, що судами попередніх інстанцій спір в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2014 року №52326552206 вирішений з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права. Суд визнає, що суд апеляційної інстанцій допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при ухваленні судового рішення стосовно наслідків досягнення податкового компромісу щодо податкового повідомлення-рішення від 16 квітня 2014 року №549/26-55-22-10. Керуючись статтями 238, 341, 343, 349, 350, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Гідротерм Інжинірінг" та Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 11 квітня 2014 року №52326552206 - залишити без змін. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16 квітня 2014 року №549/26-55-22-10 - скасувати, закрити провадження у справі у цій частині. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 червня 2018 року Київ справа №372/3411/15-а адміністративне провадження №К/9901/13102/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №372/3411/15-а за позовом ОСОБА_3 до Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправними і скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Обухівського районного суду Київської області у складі судді Кравченка М. В. від 23 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Федотова І. В., Ісаєнко Ю. А., Оксененка А. О. від 01 грудня 2015 року, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_3 (далі за текстом - позивач або скаржник) звернувся до суду з позовом до Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області (далі за текстом - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №727.46.УІ від 03 червня 2015 року; зобов'язання повторно розглянути клопотання позивача від 21 листопада 2014 року щодо надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Обухівського районного суду Київської області від 23 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що під час судового розгляду не подано належних доказів неправомірності рішень суб'єкту владних повноважень, позов є недоведеним та не ґрунтується на матеріалах справи, з фактичних обставин справи не вбачається порушення законних прав та законних інтересів позивача, які б підлягали судовому захисту, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову Обухівського районного суду Київської області від 23 жовтня 2015 року - без змін. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки спірна земельна ділянка є напрямком та заплавою річки Тихань, то оскаржуване рішення відповідача прийнято із дотриманням вказаних приписів законодавства, відмова у виділенні позивачеві земельної ділянки у власність з одночасною рекомендацією отримати цю ж ділянку у користування на умовах оренди є законною та обґрунтованою. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Обухівського районного суду Київської області від 23 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №372/3411/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Гриціва М. І. та Коваленко Н. В. Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу №372/3411/15-а та призначив її до розгляду ухвалою від 18 червня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 21 червня 2018 року. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25 листопада 2013 року позивач звернувся до Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки площею 0,20 га в АДРЕСА_1 до якої було додано план та викопіювання. 19 грудня 2013 року рішенням Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області №490.31.УІ позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,20 га в АДРЕСА_1 оскільки земельна ділянка відноситься до земель держлісгоспу. 07 лютого 2014 року позивач звернувся до ДП "Київське лісове господарство" із запитом, на який 10 лютого 2014 року отримав відповідь про те, що зображена на поданому ним викопіюванні земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення. 28 лютого 2014 року позивач звернувся до Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки площею 0,20 га в АДРЕСА_1, до якої було додано лист та схему. 22 квітня 2014 року рішенням Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області №539.34.УІ позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в межах АДРЕСА_1 оскільки дана земельна ділянка є напрямком на заплаву річки Тихань. 19 травня 2014 року позивач звернувся до Обухівського міжрайонного управління водного господарства із запитом, на який 21 травня 2014 року отримав відповідь про те, що інформація щодо визначення та встановлення заплавних територій річок відсутня. 20 листопада 2014 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №372/2712/14-а визнано протиправним та скасовано рішення Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області від 19 грудня 2013 року №490.31.УІ та від 22 квітня 2014 року №539.34.УІ. 21 листопада 2014 року позивач звернувся до Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки площею 0,20 га в АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для особистого селянського господарства, до якої було додано кадастровий план та схему. 17 грудня 2014 року постійна комісія з питань законності та правопорядку, агропромислового комплексу, земельних ресурсів, екології, та збереження навколишнього середовища Великодмитровицької сільської ради вирішила внести пропозицію про відмову в наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,20 га в АДРЕСА_1.26 грудня 2014 року рішенням Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області №666.42.УІ позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в межах АДРЕСА_1 оскільки дана земельна ділянка є напрямком, заплавою та прибережною захисною смугою річки Тихань. 28 квітня 2015 року постановою Обухівського районного суду Київської області у справі №372/666/15-а визнано протиправним та скасовано рішення Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області №666.42.УІ від 26 грудня 2014 року, зобов'язано Великодмитровицьку сільську раду повторно розглянути клопотання позивача від 21 листопада 2014 року щодо надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 27 травня 2015 року на засіданні постійної комісії з питань законності та правопорядку, агропромислового комплексу, земельних ресурсів, екології, та збереження навколишнього середовища Великодмитровицької сільської ради було розглянуто питання щодо розробки генерального плану села, повторний розгляд звернення позивача та постанови суду, одноголосно вирішено внести пропозицію про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,20 га в АДРЕСА_1 03 червня 2015 року рішенням Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області №727.46.УІ позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в межах АДРЕСА_1 оскільки дана земельна ділянка є напрямком та заплавою річки Тихань, рекомендовано гр. ОСОБА_3 клопотати до сесії сільської ради щодо передачі земельної ділянки орієнтовною площею 0,2000 га на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, що розташована в межах АДРЕСА_1 Підставами для такого рішення визначено статтю 25, пункт 34 частини першої статті 26, статтю 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 12, 59, 60, 61, 83 Земельного кодексу України, статті 10, 80, 88, 89 Водного кодексу України, лист Обухівського міжрайонного управління водного господарства за вих. №60-78 від 23 березня 2015 року. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з позовом до суду. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, з якими погодився і суд апеляційної інстанції зробили передчасні висновки щодо правильності твердження представника відповідача щодо перебування наміченої позивачем земельної ділянки для приватизації в межах захисної смуги річки Тихань та того, що така земельна ділянка перекриє русло вказаної річки. Скаржник, посилається також на те, що такі висновки суди першої та апеляційної інстанції зробили без підтвердження допустимими доказами. Також, скаржник посилається на те, що судом залишено поза увагою наявність в матеріалах справи Листа Обухівського міжрайонного управління водного господарства від 21 травня 2014 року №06-103 в якому повідомляється, що окрім меж водоохоронних зон встановлених чинним законодавством України інших меж прибережних захисних смуг річки Тихань не існує, а також те, що проектна документація по розширенню меж прибережних захисних смуг для річки Тихань з визначенням зон підтоплення та затоплення прибережної території враховуючи періодичність проходження повені не розроблялось. Відповідачем заперечень чи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 не подано, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для касаційного перегляду. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Згідно зі статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить відповідно до закону вирішення питань регулювання земельних відносин. Пунктом 34 частини першої статті 26 цього Закону встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема такі, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельну ділянку із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Статтею 88 Водного Кодексу України передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів 25 метрів. Згідно частини четвертої статті 59 Земельного Кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та висновкам суду апеляційної інстанції, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Відповідно до положень частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Як встановлено судом попередньої інстанції листом Обухівського міжрайонного управління водного господарства за вих. №60-78 від 23 березня 2015 року, що запланована для відведення у власність позивачу земельна ділянка по АДРЕСА_1 входить до прибережної захисної смуги річки Тихань і може надаватись згідно чинного законодавства в оренду. З огляду на наведене, враховуючи, що спірна земельна ділянка є напрямком та заплавою річки Тихань, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що оскаржуване рішення відповідача прийнято із дотриманням вказаних приписів законодавства, відмова у виділенні позивачеві земельної ділянки у власність з одночасною рекомендацією отримати цю ж ділянку у користування на умовах оренди є законною та обґрунтованою. Крім того, суди попередніх інстанції вірно звернули увагу, що при постановленні оскаржуваного рішення відповідачем враховано викладені у чинних судових рішеннях висновки, усунуто окремі протиріччя у документах, встановлено достовірні дані про віднесення земельної ділянки до земель водного фонду, зокрема оскаржуване рішення винесено на підставі, окрім іншого, листа Обухівського міжрайонного управління водного господарства за вих. №60-78 від 23 березня 2015 року, який узгоджується із викопіюванням з проектного рішення генерального плану села, що не були взяті до уваги при винесені скасованих попередніх рішень сільради з цього питання. Доводи касаційної скарги не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" ( №3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Суд, також, звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine, аpplication no. 63566/00). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій у справі. Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суду попередніх інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Постанову Обухівського районного суду Київської області від 23 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я. О. Берназюк судді: М. І. Гриців Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 14 серпня 2018 року Київ справа №820/8206/15 адміністративне провадження №К/9901/26662/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2015 (суддя - Полях Н. А.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 (головуючий суддя - Курило Л. В., судді - Присяжнюк О. В., Русанова В. Б. ) у справі №820/8206/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НК Синтез" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, Київської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, скасування наказів та податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "НК Синтез" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило: - скасувати накази Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - Житомирська ОДПІ) про проведення документальних позапланових виїзних перевірок ТОВ "НК Синтез" від 24.09.2014 №2153, від 04.12.2014 №2730 та від 11.12.2014 №2794; - визнати протиправними дії Житомирської ОДПІ з проведення документальних позапланових виїзних перевірок та складання за їх результатами актів від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100, від 23.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100; - визнати протиправними дії Житомирської ОДПІ із встановлення в актах перевірок від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100, від 23.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100, складених за результатами перевірок ТОВ "НК Синтез", висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства; - скасувати податкові повідомлення-рішення Житомирської ОДПІ від 30.10.2014 №0000592202, від 16.01.2015 №0000062202, від 12.01.2015 №0000022202, як такі, що суперечить вимогам чинного законодавства України; - визнати протиправними дії Житомирської ОДПІ щодо внесення змін до електронної бази даних "Автоматизованої системи співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", інформаційної бази результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також до картки особового рахунку по платнику податків ТОВ "НК Синтез", внесених на підставі актів 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100, від 23.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100; - зобов'язати Житомирську ОДПІ відновити суми податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ "НК Синтез" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в картці особового рахунку, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100, від 23.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2015 позов задоволено частково: - скасовано накази Житомирської ОДПІ про проведення документальних позапланових виїзних перевірок ТОВ "НК Синтез" від 24.09.2014 №2153, від 04.12.2014 №2730 та від 11.12.2014 №2794; - визнано протиправними дії Житомирської ОДПІ з проведення документальних позапланових виїзних перевірок та складання актів перевірок щодо ТОВ "НК Синтез" від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100, від 23.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100; - скасовано податкові повідомлення-рішення Житомирської ОДПІ від 30.10.2014 №0000592202, від 16.01.2015 №0000062202, від 12.01.2015 №0000022202; - визнано протиправними дії Житомирської ОДПІ щодо внесення змін до електронної бази даних "Автоматизованої системи співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", інформаційної бази результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також до картки особового рахунку по платнику податків ТОВ "НК Синтез", внесених на підставі актів від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100, від 23.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100; - зобов'язано Житомирську ОДПІ відновити суми податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ "НК Синтез" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в картці особового рахунку, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100, від 23.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 рішення суду першої інстанції скасовано в частині: - скасування наказів Житомирської ОДПІ про проведення документальних позапланових виїзних перевірок ТОВ "НК Синтез" від 24.09.2014 №2153, від 04.12.2014 №2730 та від 11.12.2014 №2794, визнання протиправними дії Житомирської ОДПІ з проведення документальних позапланових виїзних перевірок та складання актів перевірок щодо ТОВ "НК Синтез" від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100, від 23.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100; - визнання протиправними дії Житомирської ОДПІ щодо внесення змін до електронної бази даних "Автоматизованої системи співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", інформаційної бази результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також до картки особового рахунку по платнику податків ТОВ "НК Синтез", внесених на підставі актів від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100, від 23.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100; - зобов'язання Житомирської ОДПІ відновити суми податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ "НК Синтез" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в картці особового рахунку, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100, від 23.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100. Прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено в задоволенні зазначених позовних вимог. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2015 залишено без змін. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог ТОВ "НК Синтез", Житомирська ОДПІ оскаржила їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у задоволенні позову відмовити повністю. В доводах касаційної скарги Житомирська ОДПІ посилається на те, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано всі обставини справи, не було досліджено та оцінено усі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, порушено норми матеріального та процесуального права. Відповідач, серед іншого, зазначає, що під час проведення перевірки ТОВ "НК Синтез" щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами-постачальниками ТОВ "Праус", ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Талис Плюс" за період, що перевірявся, а саме: квітень, червень 2014 року, не було надано первинних документів щодо підтвердження фінансових рахунків, натомість були надані договори поставки продуктів, додаткові угоди, акти прийому-передачі товарів та товарно-транспортні накладні. За період травень 2014 року підтверджуючі документи також надані не в повному обсязі, а саме: відсутні товарно-транспортні накладні, чим відповідно не підтверджено транспортування продукції, відсутні сертифікати, паспорти якості ПММ. На думку відповідача, господарські операції ТОВ "НК Синтез" не підтверджені належним чином оформленими первинними документами. Договори поставки не є первинними обліковими документами для цілей бухгалтерського обліку, оскільки договір лише свідчить про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу. Також стверджує, що розбіжності між позивачем та контрагентами встановлені автоматизованою системою співставлень податкових зобов'язань та податкового кредиту АІС "Податковий блок". Контрагенти позивача позбавлені можливості здійснювати господарську діяльність, оскільки у них відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, а саме: відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортні засоби та, відповідно, об'єкти оподаткування. Крім того, позивачем не доведено факт транспортування ППМ, оскільки до перевірки надано товарно-транспортні накладні, які оформлені неналежним чином; видаткові накладні або будь-які первинні документи, які б засвідчували факт відпуску товарів зі складу до перевірки надано не було; факт отримання товару позивачем документально не підтверджено. Позивач касаційну скаргу до суду не подав, а також не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу. Відповідно до вимог касаційної скарги предметом розгляду в суді касаційної інстанції є правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень Житомирською ОДПІ від 30.10.2014 №0000592202, від 16.01.2015 №0000062202, від 12.01.2015 №0000022202. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що позивач є платником ПДВ та має відповідне свідоцтво. На підставі наказу від 24.09.2014 №2153, у відповідності до вимог підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту. 78.1 статті 78, статті 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючим органом з 24.09.2014 по 30.09.2014 була проведена позапланова документальна виїзна перевірка. За результатами перевірки Житомирською ОДПІ було складено акт від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100 "Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "НК Синтез" з питання взаємовідносин з ТОВ "Праус", ТОВ "Київ Ліквід Петролеум" за квітень 2014 року, з ТОВ "Талис Плюс", з ТОВ "Київ Ліквід Петролеум" за червень 2014 року". Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, контролюючим були встановлені наступні порушення ТОВ "НК Синтез": - відсутність об'єкту оподаткування ПДВ, який підпадає під визначення статей 22, 185, 187, 198 ПК України по операціях з придбання товарів у ТОВ "Праус", ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Талис Плюс" на суму ПДВ 1557247,00 грн., в тому числі: за квітень 2014р. - 269220,00 грн. в частині взаємовідносин з: ТОВ "Праус" (на суму 129211,00 грн. ) ТОВ "Київ Ліквід Петролеум" (на суму 140009,00 грн.) ; за червень 2014р. - 1288027,00 грн. в частині взаємовідносин з: ТОВ "Талис Плюс" (на суму 1155576,00 грн. ) та ТОВ "Київ Ліквід Петролеум" (на суму 132451,00 грн.) ; та по операціях з продажу цих товарів за квітень, червень 2014р. на суму ПДВ 1313124,00 грн., в тому числі по періодах: квітень 2014р. - 131378,00 грн. ; червень 2014р. - 1181746,00 грн. ; - пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 ПК України, підприємством занижено ПДВ в сумі 244123,00 грн., в тому числі: за квітень 2014р. - 137842,00 грн. за травень 2014р. - 106281,00 грн. На підставі висновків, викладених в акті від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100, контролюючим органом було складено податкове повідомлення-рішення від 30.10.2014 №0000592202, яким позивачу було нараховано суму грошового зобов'язання у розмірі 366185,00 грн., з них за основним платежем - 244123,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - 122062,00 грн. На підставі наказів від 04.12.2014 №2730, від 08.12.2014 №2757, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 82 ПК України, контролюючим органом в період з 04.12.2014 по 10.12.2014 була проведена перевірка ТОВ "НК Синтез". За результатами перевірки Житомирською ОДПІ було складено акт від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100 "Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "НК Синтез" з питання правильності визначення ПДВ при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Праус" за травень 2014 року. Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки від 17.12.2014 № №8559/06-25-22-02/37151707/0100, контролюючим були встановлені наступні порушення ТОВ "НК Синтез": - пункту 44.1 статті 4 пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1 200.3, 200.4 статті 200 пунктів 200.1 201.7 статті 201 ПК України, підприємством занижено ПДВ в сумі 138055,00 грн., в тому числі за травень 2014 року - 138055,00 грн. в частині взаємовідносин з ТОВ "Праус". На підставі висновків, викладених в акті від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100, контролюючим органом було складено податкове повідомлення-рішення від 16.01.2015 №0000062202, яким позивачу було нараховано суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 207083,00 грн., з них за основним платежем - 138055,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 69028,00 грн. На підставі наказу від 11.12.2014 №2794, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5, пункту 78.1 статті 78, статті 82 ПК України, контролюючим органом в період з 11.12.2014 по 17.12.2014 була проведена перевірка. За результатами перевірки Житомирською ОДПІ було складено акт від 23.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100 "Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "НК Синтез" з питань, викладених у первинній скарзі ТОВ "НК Синтез" на податкове повідомлення-рішення від 30.10.2014 №0000592202. Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки від 23.12.2014 № №8779/06-25-22-02/37151707/0100 контролюючим були встановлені наступні порушення ТОВ "НК Синтез": - пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 ПК України, підприємством занижено ПДВ на загальну суму 1557247 грн., в тому числі: за квітень 2014 року - 269220,00 грн., за червень 2014 року - 1288027,00 грн. На підставі висновків акту перевірки від 23.12.2014 № №8779/06-25-22-02/37151707/0100 контролюючим органом було складено податкове повідомлення-рішення від 12.01.2015 №0000022202, яким позивачу було нараховано суму грошового зобов'язання у розмірі 2335871,00 грн. з ПДВ, з них за основним платежем - 1557247,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 778624,00 грн. Позивач в досудовому порядку оскаржував рішення контролюючого органу. Так, на адресу Житомирської ОДПІ позивачем були надіслані заперечення на акт позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "НК Синтез" від 23.12.2014 №8779/06-23-22-02/37151707/0100. Контролюючим органом було надано відповідь позивачу у вигляді рішення про результати розгляду скарги від 31.01.2015 №1890/6/99-99-10-01-01-25, яким податкове повідомлення-рішення Житомирської ОДПІ від 30.10.2014 №0000592202 - залишено без змін, а скаргу - без задоволення. Контролюючим органом 13.01.2015 на адресу позивача була надіслана відповідь №791/10/06-25-22-02 про розгляд заперечення від 31.12.2014 №130 до акту перевірки від 17.12.2014 №8779/06-25-22-02/37151707/0100. Позивач оскаржував рішення в ДФС України, так 13.01.2015 на адресу ДФС України була направлена скарга на податкове повідомлення-рішення від 30.10.2014 №0000592202 та на рішення про результати розгляду первинної скарги від 30.12.2014 №1103/П-С/06-30-10-06.06.11.2014 на адресу Головного управління Міндоходів у Житомирській області позивачем була надіслана скарга на податкове повідомлення-рішення від 30.10.2014 №0000592202, винесене на підставі акту №6200/06-25-22-02/37151707/0100 позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "НК Синтез" від 09.10.2014. ДФС України надала позивачу відповідь у вигляді рішення про результати розгляду первинної скарги від 30.12.2014 №1103/П-С/06-30-10-06. Позивачем на адресу Житомирської ОДПІ були надіслані заперечення на акт №6200/06-25-22-02/37151707/0100 позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "НК Синтез" від 09.10.2014. Контролюючим органом була надана відповідь від 27.10.2014 №36381/10/06-25-22-02 про розгляд заперечення від 20.10.2014 №116 до акту перевірки від 09.10.2014 №6200/06-25-22-02/37151707/0100. На адресу ТОВ "НК Синтез" було надіслано рішення про результати розгляду скарги від 04.03.2015 №4543/6/99-99-10-01-01-25. Позивачем було подано скаргу на податкове повідомлення-рішення від 16.01.2015 №0000062202, винесене на підставі акту №8559/06-25-22-02/37151707/0100 позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "НК Синтез" від 17.12.2014 та на рішення про результати розгляду первинної скарги від 10.02.2015 №163/6/06-30-10-07. Контролюючим органом на адресу позивача було надіслано рішення про результати розгляду первинної скарги від 10.02.2015 №163/6/06-30-10-07. ТОВ "НК Синтез" була надіслана скарга на податкове повідомлення-рішення від 16.01.2015 №0000062202, винесене на підставі акту №8559/06-25-22-02/37151707/0100 позапланової документальної перевірки ТОВ "НК Синтез" від 17.12.2014. На зазначену скаргу контролюючим органом була надана відповідь від 13.01.2015 №789/10/06-23-22-02 про розгляд заперечення від 31.12.2014 №129 до акту перевірки від 17.12.2014 №8559/06-25-22-02/37151707/0100. Також на адресу контролюючого органу надійшли заперечення на акт №8559/06-25-22-02/37151707/0100 позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "НК Синтез" від 17.12.2014. Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом. Надаючи оцінку правомірності дій контролюючого органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 30.10.2014 №0000592202, від 16.01.2015 №0000062202, від 12.01.2015 №0000022202, суд виходить з наступного. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми) ; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з ПДВ вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю. Як з'ясовано судами, між ТОВ "НК Синтез" (покупець) та ТОВ "Праус" (постачальник) були укладені наступні договори поставки нафтопродуктів: - договір поставки нафтопродуктів від 01.04.2014 №01/22; - договір поставки нафтопродуктів від 01.04.2014 №01/62; - договір поставки нафтопродуктів від 04.04.2014 №04/4; - договір поставки нафтопродуктів від 15.04.2014 №15/3; - договір поставки нафтопродуктів від 22.04.2015 №22/19. На виконання умов договору від 01.04.2014 №01/22, сторонами було укладено додаткову угоду від 01.04.2014 №14043000000046, в якій зазначено що постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а покупець прийняти до 30.04.2014 зазначені в додатковій угоді види товарів. Перехід права власності від постачальника до покупця підтверджується актом приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014 №14043000000046, відповідно до якого кількість ТМЦ становить 12.161 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 220114,06 грн. На виконання умов договору від 01.04.2014 №01/62, сторонами було укладено додаткову угоду від 01.04.2014 №14043000000174, в якій зазначено що постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а покупець прийняти до 30.04.2014 зазначені в додатковій угоді види товарів. Перехід права власності від постачальника до покупця підтверджується актом приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014 №14043000000174, відповідно до якого кількість ТМЦ становить 17.309 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 279609,66 грн. На виконання умов договору від 04.04.2014 №04/4, сторонами було укладено додаткову угоду від 04.04.2014 №14043000000245, в якій зазначено що постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а покупець прийняти до 30.04.2014 зазначені в додатковій угоді види товарів. Перехід права власності від постачальника до покупця підтверджується актом приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014 №1404300000245, відповідно до якого кількість ТМЦ становить 35.989 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 608213,95 грн. На виконання умов договору від 15.04.2014 №15/3, сторонами було укладено додаткову угоду від 15.04.2014 №14043000000049, в якій зазначено що постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а покупець прийняти до 30.04.2014 зазначені в додатковій угоді види товарів. Перехід права власності від постачальника до покупця підтверджується актом приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014 №14043000000049, відповідно до якого кількість ТМЦ становить 8.342 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 154327,03 грн. На виконання умов договору від 22.04.2014 №22/19, сторонами було укладено додаткову угоду від 22.04.2014 №14043000000051, в якій зазначено що постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а покупець прийняти до 30.04.2014 зазначені в додатковій угоді види товарів. Перехід права власності від постачальника до покупця підтверджується актом приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014 №14043000000051, відповідно до якого кількість ТМЦ становить 18.253 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 341331,02 грн. На виконання пункту 3 зазначених вище договорів позивач надав сертифікати та паспорта якості. Розрахунки між сторонами за нафтопродукти проводились, що в свою чергу підтверджується наступними платіжними дорученнями: від 20.06.2014 №941 у сумі 46535,19 грн., від 01.07.2014 №981 у сумі 57063,53 грн., від 11.07.2014 №1016 у сумі 9997,00 грн., від 11.07.2014 №1018 у сумі 106518,34 грн., від 11.07.2014 №1019 у сумі 279609,66 грн., від 11.07.2014 №1020 у сумі 608213,95 грн., від 11.07.2014 №1021 у сумі 154327,03 грн., від 11.07.2014 №1022 у сумі 341331,02 грн. На виконання умов договору листами від 01.04.2014 №271/02-П, від 01.04.2014 №272/20-П, від 04.04.2014 №273/02-П, від 15.04.2014 №274/02-П, від 22.04.2014 №275/02-П ТОВ "Праус" повідомило ТОВ "НК Синтез", що нафтопродукти, придбані ТОВ "НК Синтез" знаходяться на позабалансовому зберіганні в ПАТ "Дніпронафтпродукт", у якого можуть бути отримані в будь який час. Також, між ТОВ "НК Синтез" (покупець) та ТОВ "Талис Плюс" (постачальник) був укладений договір поставки нафтопродуктів від 01.06.2014 №01/06-23П. На виконання умов договору від 01.06.2014 №01/06-23П сторонами було укладено додаткову угоду від 01.06.2014 №14063000000079, відповідно до умов якої постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а покупець прийняти до 30.06.2014 зазначені в додатковій угоді види товарів. Відповідно до додаткової угоди від 01.10.2014 до договору поставки нафтопродуктів №01/06-23П сторони домовились пункт 5.1 договору викласти в наступній редакції: покупець здійснює оплату за товар шляхом переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до 30.06.2015. Перехід права власності від постачальника до покупця підтверджується актом приймання-передачі нафтопродуктів від 30.06.2014 №14063000000079, відповідно до якого кількість ТМЦ становить 367.231 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 6933455,74 грн. На виконання пункту 3 зазначених вище договорів позивач надає сертифікати та паспорта якості. Розрахунки між ТОВ "Талис Плюс" та ТОВ "НК Синтез" проводились відповідно до платіжних доручень, а саме: платіжне доручення від 04.03.2015 №1272 на суму 1822000,00 грн. та платіжне доручення від 10.03.2015 №1280 у сумі 5111455,74 грн. На виконання умов договору листом від 01.06.2014 №49/06-ТП ТОВ "Талис Плюс" повідомило ТОВ "НК Синтез", що нафтопродукти, придбані ТОВ "НК Синтез" знаходяться на позабалансовому зберіганні в ПАТ "Дніпронафтпродукт", у якого можуть бути отримані в будь який час. Щодо господарських відносин між ТОВ "НК Синтез" (покупець) та ТОВ "Київ Ліквід Петролеум" (постачальник), судами встановлено, що між сторонами за квітень 2014 року та за червень 2014 були укладені наступні договори поставки: - договір поставки від 27.03.2014 №22/14-П; - договір поставки від 11.04.2014 №53/14-П; - договір поставки від 15.04.2014 №80/14-П; - договір поставки від 21.04.2014 №98/14-П. На виконання умов договору поставки від 27.03.2014 №22/14-П, сторонами було укладено додаткову угоду від 27.03.2014 №140430000000104, відповідно до якої продавець зобов'язується поставити на умовах (АЗС покупця), а покупець прийняти визначені у додатковій угоді до договору поставки нафтопродукти на суму з ПДВ 234981,91 грн. Сторонами було укладено додаткову угоду від 27.03.2014 №140430000000104/1 до договору поставки від 27.03.2014 №22/14-П, відповідно до якої сторони дійшли згоди, що строк поставки товару за додатковою угодою №140430000000104 - до 30.04.2014. Відповідно до додаткової угоди від 25.08.2014 №1 до договору поставки від 27.03.2014 №22/14-П сторони дійшли згоди викласти пункт 4.1. у наступній редакції: покупець зобов'язаний провести оплату за фактично поставлений товар до 31.12.2014 включно шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, або іншим способом погодженим між сторонами, що не суперечить чинному законодавству України. Перехід товару від постачальника до покупця підтверджується актом приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014 №140430000000104 до договору від 27.03.2014 №22/14-П, відповідно до якого кількість ТМЦ становить 22.000 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 234981,31 грн. 01.06.2014 сторонами було укладено додаткову угоду №14063000000036 до договору від 27.03.2014 №22/14-П, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити на умовах (АЗС покупця), а покупець прийняти до 30.04.2014 зазначені в додатковій угоді види товару на суму разом з ПДВ - 794708,26 грн. Перехід товару від постачальника до покупця підтверджується актом №1404300000000036 приймання-передачі нафтопродуктів від 30.06.2014 до договору від 27.03.2014 №22/14-П, відповідно до якого кількість ТМЦ становить 65.140 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 794708,26 грн. На виконання умов договору від 11.04.2015 №53/14-П сторонами було укладено додаткову угоду від 11.04.2015 №140430000000105, відповідно до умов якої покупець зобов'язується поставити на умовах (АЗС покупця), а покупець прийняти види товарів зазначені в додатковій угоді на суму разом з ПДВ 74749,98 грн. В додатковій угоді від 11.04.2014 №140430000000105/1 до договору №53/14-П від 11.04.2014 сторони дійшли згоди, що строк поставки товару за додатковою угодою №140430000000105 - до 30.04.2014. Перехід товару від постачальника до покупця підтверджується актом №140430000000105 приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014 до договору від 11.04.2014 №53/14-П, відповідно до якого кількість ТМЦ становить 6.500 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 74749,98 грн. На виконання умов договору від 15.04.2015 №80/14-П сторонами було укладено додаткову угоду від 15.04.2015 №140430000000107, відповідно до умов якої покупець зобов'язується поставити на умовах (АЗС покупця), а покупець прийняти види товарів зазначені в додатковій угоді на суму разом з ПДВ 180880,07 грн. В додатковій угоді від 15.04.2014 №140430000000107/1 до договору від 15.04.2014 №80/14-П сторони дійшли згоди, що строк поставки товару за додатковою угодою №140430000000107 - до 30.04.2014. Перехід товару від постачальника до покупця підтверджується актом приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014 №140430000000107 до договору від 15.04.2014 №80/14-П, відповідно до якого кількість ТМЦ становить 15.200 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 180880,07 грн. На виконання умов договору від 21.04.2015 №98/14-П сторонами було укладено додаткову угоду від 21.04.2015 №140430000000108, відповідно до умов якої покупець зобов'язується поставити на умовах (АЗС покупця), а покупець прийняти види товарів зазначені в додатковій угоді на суму разом з ПДВ 349440,00 грн. В додатковій угоді від 21.04.2014 №140430000000108/1 до договору від 21.04.2014 №98/14-П сторони дійшли згоди, що строк поставки товару за додатковою угодою №140430000000108 - до 30.04.2014. Перехід товару від постачальника до покупця підтверджується актом приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014 №140430000000108 до договору від 21.04.2014 №98/14-П, відповідно до якого кількість ТМЦ становить 29.120 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 349440,00 грн. Якість товару підтверджують сертифікати відповідності. Розрахунки між сторонами здійснювалися відповідно до наступних платіжних доручень: від 26.05.2014 №762 у сумі 598131,98 грн. ; від 29.04.2015 №1314 у сумі 1311405,39 грн. ; від 26.05.2014 №763 у сумі 74749,98 грн. ; від 26.05.2014 №764 у сумі 180880,07 грн. ; від 26.05.2014 №765 у сумі 349440,00 грн. Як з'ясовано судами, на момент укладання договорів поставки та додаткових угод до них, у контрагентів були в наявності нафтопродукти, які вже перебували на зберіганні в ПАТ "Дніпронафтопродукт", в зв'язку з чим була відсутня необхідність у їх транспортування. Таким чином, право власності на нафтопродукти від контрагентів до ТОВ "НК Синтез" переходило на підставі договорів поставки, додаткових угод, актів приймання-передачі. Крім того, ПАТ "Дніпронафтопродукт" листами від контрагентів був повідомлений про перехід права власності на нафтопродукт. На підтвердження реальності здійснення господарської операції щодо зберігання придбаного товару ТОВ "НК Синтез" в резервуарах, останнім було надано протоколи узгодження ціни, акти приймання-передачі наданих послуг згідно договору від 26.07.2010 №2607/10-2. Розрахунки здійснювалися відповідно до платіжних доручень від 28.04.2014 №607, від 21.05.2014 №752, від 20.06.2014 №937, від 18.07.2014 №1060. Транспортування товару здійснювалось з місць зберігання до місць реалізації нафтопродуктів (АЗС). Відповідно до умов договорів від 30.04.2013 №3004-5/13, від 18.03.2013 №Е04/13, від 28.11.2012 №99 ТОВ "Капрайя", ТОВ "ЕКО-ВЕЙ", ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" (перевізник) беруть на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений їм ТОВ "НК Синтез" (замовник) вантаж з місця відправлення, яким є склади в тому числі власні та орендовані до пункту призначення, яким є АЗС ТОВ "НК Синтез", і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а відправник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу. На виконання умов договору сторонами було укладено додаткові угоди, акти здачі-прийомки виконаних робіт. Розрахунки підтверджуються платіжними дорученнями, реальність переміщення товару підтверджують надані позивачем ТТН. Кількість та вартість товару зазначається в податкових накладних від 30.06.2014 №30002, від 31.05.2014 №31016 та від 30.06.2014 №30003, укладених між позивачем та ТОВ "Прайм Бізнес ЛТД", ТОВ "Провід групп". Подальша реалізація товару здійснювалась позивачем в орендованих приміщеннях відповідно до договору оренди від 01.09.2010 №3/09-10. Реалізація товару проводилася на АЗС у відповідності із договорами про найм (оренду) автозаправної станції. Реальність проведення операції підтверджується актами прийому-передачі ОЗ та НМА відповідно до договорів оренди автозаправних станцій та актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг). До того ж реальність проведення господарських операцій з подальшої реалізації товару підтверджується змінними звітами АЗС. Всі зміни майнового стану позивача відображені в податкових деклараціях з ПДВ. Оцінивши подані платником докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що надані документи є реальними та підтверджуються долученими ТОВ "НК Синтез" до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій. Натомість, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника ПДВ вартість або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних ними суб'єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ "НК Синтез" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. На момент здійснення спірних поставок позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались. Оцінка господарських операціях повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. У касаційній скарзі Житомирська ОДПІ посилається на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Суд касаційної інстанції відхиляє такі доводи відповідача, оскільки відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди позивачем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Посилання Житомирської ОДПІ на невідповідність сум сформованого позивачем за оспорюваними поставками податкового кредиту сумам податкових зобов'язань його постачальників колегія суддів відхиляє, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати ними податку до бюджету, а тому якщо останні не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку або мінімізували свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ за наявності факту реального вчинення господарських операцій, як у даній ситуації, та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 01.06.2010 у справі №21-573во10, від 31.01.2011 у справі №21-47а10, від 31.01.2011 у справі №21-42а10, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки апеляційного суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для його перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2015 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. _________________________ _________________________ _________________________ В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 07 серпня 2018 року справа №810/1124/17 адміністративне провадження №К/9901/50780/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року (суддя - Собків Я. М., Петрик І. Й., Сорочко Є. О.) у справі №810/1124/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - УСТАНОВИВ: У березні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з адміністративним позовом до Ірпінського відділення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник у справі), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 грудня 2016 року № ф-0127103113, складену податковим органом на суму 77106 гривень 11 копійок. Київський окружний адміністративний суд постановою від 04 травня 2017 року адміністративний позов задовольнив, визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідача у справі від 23 грудня 2016 року №Ф-0127103113. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення скаржник отримав зазначену постанову 11 серпня 2017 року. 26 січня 2018 року на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга податкового органу на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року, в якій скаржник, зокрема, просить поновити строк на апеляційне оскарження. У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження скаржник зазначає, що відповідальний працівник, на якого покладалось супроводження зазначеної справи, звільнився 11 серпня 2017 року і тільки після проведення інвентаризації, під час якої виявлено зазначену справу, скаржником подана апеляційна скарга. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу податкового органу на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року залишено без руху на підставі статей 298-299 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржнику у справі запропоновано протягом десяти днів із моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати до суду документ про сплату судового збору та обґрунтоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. 26 лютого 2018 року на адресу Київського апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання, в якому податковий орган просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. В обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження відповідач навів ті самі обставини для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, які ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року визнано неповажними. Окрім іншого скаржник зазначив, що був позбавлений можливості сплатити судовий збір, через відсутність відповідних бюджетних асигнувань. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року відповідачу відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України. У поданій касаційній скарзі скаржник у справі, із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги по суті. Відзив на касаційну скаргу від позивача у справі не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. Пунктом 13 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскарженні в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності. Статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення постанови суду першої інстанції) передбачено порядок та строки апеляційного оскарження. Частиною 2 вказаної статті визначено, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Відповідно до частини 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Таким чином, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення строків, установлених статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, та якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється УХВАЛА: Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску даного строку (поважність причин повинен доводити скаржник). Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Як на підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження та його поновлення відповідач посилався, зокрема, на неможливість звернення з апеляційною скаргою у строки визначені процесуальним законодавством у зв'язку з неможливістю сплатити судовий збір. Суд вважає, що наведені скаржником доводи не можуть бути підтвердженням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов'язку своєчасної сплати судового збору. Окрім того, Пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22 травня 2015 року №484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору. Щодо посилання скаржника на те, що відповідальний працівник на якого покладалось супроводження зазначеної справи звільнився 11 серпня 2017 року і тільки після проведення інвентаризації під час якої виявлено зазначену справу скаржником подана апеляційна скарга Суд зазначає наступне. З огляду на приписи, зокрема, статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом для чого, як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Відтак, відповідач в особі свого керівника, який, в силу наданих йому повноважень, має можливість безпосереднього впливу на процес організації діяльності податкового органу, повинен забезпечити належний рівень здійснення претензійно - позовної роботи з урахуванням, окрім іншого, структурних особливостей установи, зокрема, процесу її реорганізації, обсягу навантаження на працівників та перерозподілу їх службових обов'язків, кадрових питань та пов'язаних із цим факторів, а тому зазначені відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження (звільнення працівника та внутрішній перерозподіл справ) не можна визнати поважними, оскільки вони не пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги і не надають права у будь-який необмежений після спливу цього строку час реалізовувати право на апеляційної оскарження судових рішень. З огляду на зазначене, Суд приходить до висновку, що у суду апеляційної інстанції були наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій без змін. Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року у справі №810/1124/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 грудня 2018 року Київ справа №805/3456/16-а адміністративне провадження №К/9901/21950/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.12.2016 (суддя - Крилова М. М. ) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 (головуючий суддя - Шишов О. О., судді: Сіваченко І. В., Чебанов О. О.) у справі №805/3456/16-а за адміністративним позовом Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, ВСТАНОВИВ: Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" звернулося до адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про скасування рішення від 08.09.2016 №0000174200/166/10/28-03-42 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.12.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, позовні вимоги задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що податковим органом неправомірно нараховано штрафні санкції та пеня за несвоєчасну сплату позивачем єдиного внеску, оскільки Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" звільнено від виконання обов'язків передбачених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на період проведення антитерористичної операції. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.12.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 у справі №805/3456/16-а, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, статті 25 Закону України від 08.07.2014 №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій). Доводи Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби зводяться до того, що включення того чи іншого населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платником єдиного внеску своїх обов'язків, передбачених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". А тому, відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийнято правомірно, підстави для його скасування відсутні. Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" не скористалося своїм правом та не надало заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" є юридичною особою, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємстві за №03337119, місцезнаходження: 84307, Донецька область, місто Краматорськ, пров. Земляний, буд. 2, про що свідчить електронний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 03.11.2016 №1628091400025 Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" взято на облік у контролюючих органах з 18.06.2001 за №С/Д 28, та перебуває на обліку у відповідача. Судами також встановлено, що між позивачем (Виконавець) та Державним підприємством інженерний центр "Техно-Ресурс" (Центр) 01.06.2001 було укладено договір про спільну діяльність №152 (далі - Науково-виробничий підрозділ ОКП "Донецьктеплокомуненерго"). Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 вказаного договору, Виконавець здійснює розрахунки з державою по податках і обов'язкових зборах, робить обов'язкові виплати і розрахунки з кредиторами, виплату іншій стороні її частку прибутку. Відповідно до Положення про науково-виробничий підрозділ, Науково-виробничий підрозділ ОКП "Донецьктеплокомуненерго" не є юридичною особою, є платником податків, веде окремий облік пов'язаний з виконанням договору та користується товарними знаками Підприємства та Центру. Договір про спільну діяльність №152 від 01.06.2001 взято на облік платника податків до контролюючого органу в Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі міста Донецька, що підтверджується довідкою за формою №4-ОПП. На теперішній час перебуває на обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків за формою №4-ОПП від 03.11.2016 №1628091400025. Таким чином, зазначений договір зареєстрований в органах доходів і зборів та повинен враховуватися в податковій інспекції. Відповідно до довідки про облік персоналу науково-виробничого підрозділу з антикорозійного захисту і теплогідроізоляції Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго", науково-виробничий підрозділ діє на підставі Положення від 12.06.2001, не є юридичною особою та входить до складу ОКП "Донецьктеплокомуненерго" згідно з Договором про спільну діяльність від 01.06.2001 №152. Розробка та затвердження штатного розпису, прийом, переведення та звільнення працівників Науково-виробничого підроздлу здійснюється у загальному обліку персоналу ОКП "Донецьктеплокомуненерго". Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем було проведено сплату до бюджету сум єдиного внеску за період з грудня 2013 року по листопад 2015 року, що підтверджується звітами, які подавалися до контролюючого органу за всіх працівників підприємства, реєстрами платіжних документів зі сплати єдиного соціального внеску за спірний період та платіжними дорученнями. Також, Сертифікатом Торгово-промислової палати України від 28.08.2014 №2644 про настання обставин непереборної сили засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ОКП "Донецьктеплокомуненерго" з 02.07.2014 щодо обов'язку платника податків (сплати податків і зборів в строки та у розмірах, встановлених нормативно-правовими актами). Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби 10.08.2016 було проведено камеральну перевірку Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" з питання своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за грудень 2013 року, квітень-грудень 2014 року, січень-квітень 2015 року та червень-листопад 2015 року, за результатами якої складено акт від 10.08.2016 №438/28-03-42/0333119. На підставі висновків викладених у вказаному акті перевірки відповідачем 08.09.2016 прийнято рішення №0000174200/166/10/28-03-42 яким, на підставі частини десятої, пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску застосовано до позивача штраф у розмірі 397102,74грн. за період з 21.01.2014 по 01.01.2015 та у розмірі 801596,17грн. за період з 01.01.2015 по 22.12.2015, а також нараховано пеню в розмірі 422822,32грн. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 04.07.2013 №406-VII до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI та Податкового кодексу України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно з пунктом 1 статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. У відповідності до частини другої статті 1134 Цивільного кодексу України ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Відповідно до абзацу 6 підпункту 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності. Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку. Отже, платником єдиного внеску під час виконання договорів про спільну діяльність без утворення юридичної особи є уповноважена особа - один з учасників такого договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи, на якого згідно з умовами договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи покладено обов'язок нарахування, утримання та внесення податків і зборів до бюджету. Відповідно до частини першої статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Згідно з частинами 1 та 3 статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Таким чином, відокремлений підрозділ юридичної особи може здійснювати всі або частину функцій юридичної особи. Згідно з пунктами 1 та 12 ч частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом. У відповідності до частин десятої та одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум (у редакції до 2015 року). Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (у редакції з 01.01.2015). Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02.09.2014 доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" пунктом 9-3 (у наступному 9-4). Відповідно до пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2464: "Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. У спірних правовідносинах, у розумінні вказаної норми та враховуючи положення статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI відповідальність, штрафні та фінансові санкції - це штраф та/або пеня. Таким чином, пункт 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI пов'язує звільнення платників єдиного внеску від штрафу та/або пені за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції з наявності перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція. За приписами абзаців першого та другого частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому, платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 вказаного Закону недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Таким чином, штрафні санкції та пеня не є складовою недоїмки з єдиного внеску. Для звільнення від штрафу та/або пені, на відміну від звільнення від сплати недоїмки зі сплати єдиного внеску, подання окремих заяв про звільнення від штрафу та/або пені, сертифікатів Торгово-промислової палати, тощо - не потребується, та пунктом 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI не передбачено. Разом із тим, в матеріалах справи міститься сертифікат Торгово-промислової палати України від 28.08.2014 №2644 про настання обставин непереборної сили, згідно з яким Торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ОКП "Донецьктеплокомуненерго" з 02.07.2014, зокрема щодо обов'язку платника податків (сплати податків і зборів в строки та у розмірах, встановлених нормативно-правовими актами). Відповідно до статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м. Донецьк та м. Краматорськ. Дію вказаного розпорядження зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014. Вказані розпорядження втратили чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України". Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р, до зазначених населених пунктів, зокрема, належить місто Донецьк та місто Краматорськ. Місто Донецьк, де Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" було розташовано раніше, а потім переміщено за адресою: 84307, Донецька область, місто Краматорськ, пров. Земляний, буд. 2 та знаходиться на обліку в контролюючому органі, розташовані на території населеного пункту, визначеного переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводиться антитерористична операція. З 14.04.2014 розпочата, відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, антитерористична операція. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем виконано всі вимоги законодавства, що є підставою для звільнення останнього у період з 14.04.2014 по грудень 2015 року від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань щодо сплати єдиного внеску. Таким чином, Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" є платником єдиного внеску, який визначений статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", та який перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014, яка на даний час триває. Таким чином, застосування до позивача штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з квітня 2014 року по грудень 2015 року оскарженим у цій справі рішенням є протиправним. Що стосується спірного рішення в частині застосування до позивача штрафу та нарахування пені за період з грудня 2013 року по квітень 2014 року, суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо його протиправності в цій частині з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби не взято до уваги платежі щодо сплати єдиного соціального внеску Науково-виробничим підрозділом ОКП "Донецьктеплокомуненерго", оскільки частиною дев'ятою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI забороняється передача платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам. Разом з тим, згідно Договору про спільну діяльність №152 від 01.06.2001 обов'язок із ведення обліку і сплати податків покладено на ОКП "Донецьктеплокомуненерго". При цьому, наймані працівники, що працюють в Науково-виробничий підрозділ ОКП "Донецьктеплокомуненерго" прийняті до складу працівників ОКП "Донецьктеплокомуненерго"; штатний розпис керівників, службовців і фахівців, робітників Науково-виробничий підрозділ ОКП "Донецьктеплокомуненерго" входить до складу загального штатного розпису ОКП "Донецьктеплокомуненерго", а тому сплата єдиного соціального внеску, подання звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування до органів доходів і зборів та податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого на користь платника податку, і сум утриманого з них податку) подається юридичною особою ОКП "Донецьктеплокомуненерго". Судами встановлено, що Науково-виробничий підрозділ ОКП "Донецьктеплокомуненерго" самостійно здійснював оплату єдиного соціального внеску з власного розрахункового рахунку одночасно з виплатою заробітної плати, при зазначенні в платіжному доручення в полі призначення платежу зазначено код ЄДРПОУ юридичної особи. Таким чином, на підставі договору, положення про Науково-виробничий підрозділ та у відповідності до норм чинного законодавства Науково-виробничий підрозділ ОКП "Донецьктеплокомуненерго" має право здійснювати всі або частину функцій ОКП "Донецьктеплокомуненерго". Судами встановлено, що факт своєчасності сплати суми єдиного внеску підтверджується належними доказами, а саме: Науково-виробничий підрозділ ОКП "Донецьктеплокомуненерго" сплачено єдиний соціальний внесок за грудень 2013 року в загальній сумі 113274,99грн., про що свідчить виписка з ПАТ "Банк Форум". (платіжним дорученням №1645 від 10.01.2014 сплачено суму єдиного внеску в сумі 4017,97грн., за платіжним дорученням №1644 від 14.01.2014 сплачено суму єдиного внеску в сумі 9936,40грн., за платіжним дорученням №1646 від 14.01.2014 сплачено суму єдиного внеску в сумі 99320,62грн. ) При цьому, сплата єдиного внеску Науково-виробничим підрозділом ОКП "Донецьктеплокомуненерго" не заперечується відповідачем, про що свідчить Висновок податкового органу від 06.09.2016 №137/10/28/-03-42. З огляду на вищевикладене, Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби неправомірно не було взято до уваги платежі щодо сплати єдиного соціального внеску Науково-виробничим підрозділом ОКП "Донецьктеплокомуненерго", а тому суд касаційної інстанцій погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірне рішення в частині застосування до ОКП "Донецьктеплокомуненерго" штрафу та нарахування пені за період з грудня 2013 року по квітень 2014 року є неправомірним. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.12.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 у справі №805/3456/16-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ---------- ---------- ---------- В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 28 листопада 2018 року Київ справа №826/11865/13-а адміністративне провадження №К/9901/4101/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2013 (суддя: Костенко Д. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 (колегія суддів у складі: Т. М. Грищенко, Лічевецький В. Г. Мацедонська) у справі №826/11865/13-а за позовом Приватного підприємства "Компанія ПКВ - Сеанс ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство "Компанія ПКВ - Сеанс ЛТД" вернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 13.05.2013 №0001522220, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 265113,75 грн. та №0001512220, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 278369,20 грн. Позов мотивований помилковістю висновків перевірки, результати якої і спірне грошове нарахування не відповідають вимогам податкового законодавства щодо порядку формування складу витрат і податкового кредиту з ПДВ та наданим до перевірки документам фінансово-господарської діяльності по взаємовідносинам з ТОВ "Діксі Буд" та ПП "Сворог". Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013, адміністративний позов задоволено повністю. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами. Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, що мають значення для вирішення справи, судами з'ясовані неповно. В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з платниками податків ТОВ "Діксі Буд" та ПП "Сворог", їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.10.2012 по 31.12.2012. За результатом проведеної перевірки відповідачем складено акт від 17.04.2013 за №1777/2220/33442799, в якому зафіксовано порушення позивачем норм ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до неправомірного включення до складу валових витрат 1060454,11 грн. та до податкового кредиту з податку на додану вартість 212091 грн. При проведенні перевірки позивача відповідачем були використані матеріали отримані від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про результати зустрічної перевірки ТОВ "Діксі Буд" та ПП "Сворог" (довідка №50/244/38113479 від 04.04.2013 та довідка №51/224/33248577 від 04.04.2013). Відповідно до зазначених матеріалів, у ТОВ "Діксі Буд" та ПП "Сворог" не підтверджено реальності здійснення господарських відносин, з урахуванням відсутності діяльності зазначених підприємств, об'єктів оподаткування, з підприємствами - постачальниками та підприємствами - покупцями, в тому числі з ПП "Компанія ПКВ - Сеанс ЛТД". На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.05.2013: - №0001522220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 265113,75 грн. (у т. ч. : основний платіж - 212091 грн., штраф - 53022,75 грн. ), - від 13.05.2013 №0001512220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 278369,20 грн. (у т. ч. : основний платіж - 222695,36 грн., штраф - 55673,84 грн. ). Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ "Діксі Буд" на підставі договорів підряду на ремонтно-будівельні роботи від 28.09.2012 №78, від 13.12.2012 №81 та від 18.12.2012 №82, та з ПП "Сворог" на підставі договору поставки від 10.11.2012 №79, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, локальними кошторисами, актами приймання виконаних робіт. При укладенні договорів сторонами досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству. Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат на підставі податкових накладних виданих контрагентами. Поруч з цим, судами правильно взято до уваги, що в обґрунтування донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на матеріалах перевірок контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08 серпня 2018 року Київ справа №805/3588/16-а адміністративне провадження №К/9901/34520/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року (суддя Кошкош О. О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року (головуючий суддя Василенко Л. А., судді: Гайдар А. В., Ханова Р. Ф. ) у справі за позовом Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" в інтересах Виробничої одиниці "Костянтинівкатепломережа" до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування РІШЕННЯ: ВСТАНОВИВ: В жовтні 2016 року Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" звернулось до суду з позовом в інтересах Виробничої одиниці "Костянтинівкатепломережа" до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування рішення від 22 вересня 2016 року №0039951302-12 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон №1669) внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464) та передбачено звільнення суб'єктів господарювання на період проведення антитерористичної операції (далі - АТО) від сплати штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в зоні проведення АТО, а тому, оскільки воно як суб'єкт підприємницької діяльності зареєстроване та здійснює свою діяльність саме на цій території, то на період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану до нього не можуть застосовуватись штрафні та фінансові санкції за невиконання обов'язків платника єдиного внеску; при цьому, настання форс-мажорних обставин підприємство підтвердило наданим до контролюючого органу сертифікатом Торгово-промислової палати України. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року, позов задоволено. Приймаючи такі рішення, суди виходили з того, що Виробнича одиниця Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Костянтинівкатепломережа" знаходиться та перебуває на обліку в контролюючому органі в зоні проведення АТО, а отже відповідно до пункту 9-3 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 на період її проведення до неї не застосовуються штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом №2464 за невиконання обов'язків платника єдиного внеску. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказував на правомірність прийнятого ним рішення про застосування до Виробничої одиниці Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Костянтинівкатепломережа" штрафу та пені з огляду на те, що поданим останньою сертифікатом (висновком) Торгово-промислової палати засвідчено настання з 02 червня 2014 року форс-мажорних обставин при здійсненні нею господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння і сплати податків та обов'язкових платежів, натомість єдиний внесок, в зв'язку з несвоєчасною сплатою якого підприємству оскаржуваним рішенням і було нараховано штраф та пеню, є консолідованим страховим внеском; крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII із Закону №1669 виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11, яким розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 і було доповнено пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4); до того ж, зазначав, що якщо платник єдиного внеску продовжує здійснювати господарську діяльність, нараховувати, обчислювати і сплачувати заробітну плату, то він зобов'язаний виконувати всі передбачені Законом №2464 обов'язки; водночас, в разі несплати страхувальником-роботодавцем єдиного внеску застрахована особа (працівник) втрачає за такий період страховий стаж та статус застрахованої особи. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався. В подальшому, справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду для її розгляду у складі: головуючий суддя Пасічник С. С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Виробнича одиниця Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Костянтинівкатепломережа" є філією Обласного комунального підприємства "Донецьктелокомуненерго" без права юридичної особи та перебуває на обліку в Костянтинівській ОДПІ як платник єдиного внеску. 22 вересня 2016 року Костянтинівською ОДПІ прийнято рішення №0039951302-12 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано штраф у розмірі 1031129,48 грн. (20% з 01 січня 2015 року) за період з 21 березня 2015 року до 24 грудня 2015 року та пеню у розмірі 68619,43 грн. (0,1% суми недоїмки). Водночас суди встановили, що Торгово-промисловою палатою України на підставі звернення Виробничої одиниці Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Костянтинівкатепломережа" 12 вересня 2014 року видано останньому сертифікат №3068/05-4 про настання обставин непереборної сили, яким засвідчено настання таких обставин з 02 червня 2014 року при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів, який в подальшому, як і заява від 10 листопада 2014 року №1695 про звільнення від виконання обов'язку по нарахуванню, сплаті та поданню звітності щодо єдиного соціального внеску на період проведення АТО, був поданий підприємством до контролюючого органу. Спірним у справі є правомірність прийняття відповідачем рішення №0039951302-12 від 22.09.2016 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Факт же несвоєчасної сплати сум єдиного внеску сторонами не заперечується та не є спірною обставиною у справі. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 04 липня 2013 року №406-VII до Закону №2464 та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів. Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №2464). Частиною 2 статті 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом. Відповідно до частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Стаття 25 Закону №2464 регламентує заходи впливу та стягнення та, зокрема, в частині 1 передбачає, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. За змістом частини 10 статті 25 Закону №2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Частиною 11 цієї ж статті передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (у редакції Закону до 01 січня 2015 року - 10 відсотків). Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14. квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Згідно зі статтею 1 Закону №1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014. Отже, виходячи зі змісту наведених положень законодавства, платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО, надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати свої встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов'язки, зокрема, щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску й, при цьому, в цей же період за таку його несвоєчасну сплату відповідальність, штрафні та фінансові санкції до них не застосовуються. Водночас Верховний Суд зазначає, що Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, включено м. Костянтинівка Донецької області. Дію вказаного розпорядження зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05 листопада 2014 року. В подальшому зазначені розпорядження втратили чинність на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №1275-р від 02 грудня 2015 року "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України", додатком до якого м. Костянтинівка Донецької області віднесено до населених пунктів, на території яких здійснюється АТО. Як вже вказувалось в цій постанові та встановлено судами попередніх інстанцій, місцезнаходженням Виробничої одиниці Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Костянтинівкатепломережа" є м. Костянтинівка Донецької області й вона перебуває на обліку в контролюючому органі, розташованому на території населеного пункту, визначеного переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", - Костянтинівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області. Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування рішення Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 22 вересня 2016 року №0039951302-12 про застосування до Виробничої одиниці Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Костянтинівкатепломережа" за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування штрафу в розмірі 1031129,48 грн. (20% з 01 січня 2015 року) за період з 21 березня 2015 року до 24 грудня 2015 року та нарахування пені в розмірі 68619,43 грн. (0,1% суми недоїмки). Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні. Зокрема, посилання відповідача на те, що поданим Виробничою одиницею Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Костянтинівкатепломережа" сертифікатом (висновком) Торгово-промислової палати засвідчено настання з 02 червня 2014 року форс-мажорних обставин при здійсненні нею господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння і сплати податків та обов'язкових платежів, хоча єдиний внесок, в зв'язку з несвоєчасною сплатою якого підприємству оскаржуваним рішенням і було нараховано штраф та пеню, є консолідованим страховим внеском, не приймаються касаційним судом до уваги й не впливають на правильність прийнятих судами попередніх інстанцій рішень, оскільки за змістом вищенаведених правових норм підставою для звільнення особи від виконання встановлених частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов'язків є сам факт її перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО. Не впливає на такий зміст правового регулювання також і подальше виключення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII із Закону №1669 підпункту 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4), оскільки до Закону №2464 у зв'язку з цим відповідних змін внесено не було й вказана норма залишилась чинною. Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 травня 2018 року Київ справа №815/5279/13-а адміністративне провадження №К/9901/977/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22.08.2017 (суддя - Харченко Ю. В. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 (головуючий суддя - Домусчі С. Д., судді: Коваль М. П., Кравець О. О.) у справі №815/5279/13-а за позовом управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси до приватного підприємства "Такт-Плюс" про стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, фінансових санкцій та пені, - ВСТАНОВИВ: Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси (далі - УПФ України в Приморському р-ні м. Одеси) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило стягнути з приватного підприємства "Такт-Плюс" заборгованість по сплаті внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у загальному розмірі 398,34 грн. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2013 позовні вимоги УПФ України в Приморському р-ні м. Одеси задоволено: присуджено до стягнення з приватного підприємства "Такт-Плюс" заборгованості по сплаті внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування у загальному розмірі 398,34 грн. На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2013 у справі №815/5279/13-а УПФ України в Приморському р-ні м. Одеси 27.09.2013 отримало виконавчий лист щодо стягнення з приватного підприємства "Такт-Плюс" заборгованості по сплаті внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування у загальному розмірі 398,34грн. 10.08.2017 до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява Центрального обєднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо заміни сторони виконавчого провадження у справі №815/5279/13-а з УПФ України в Приморському р-ні м. Одеси на Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, оскільки на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 р. №988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України", УПФ України в Приморському р-ні м. Одеси реорганізовано шляхом злиття з управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси в Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.08.2017 у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив із того, що, оскільки виданий виконавчий лист не перебуває на виконанні у державній виконавчій службі, виконавчі дії з реалізації судового рішення не вчиняються, а тому здійснення заміни сторони виконавчого провадження суперечитиме приписам статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, в розумінні якої заміна сторони виконавчого провадження може мати місце лише після відкриття відповідного виконавчого провадження. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій Центральне об'єднане УПФУ в м. Одесі оскаржило їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги пенсійного органу щодо заміни сторони у виконавчому провадженні задовольнити. В обґрунтування своїх вимог Центральне об'єднане УПФУ в м. Одесі посилаючись на статтю 55 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає, що у разі вибуття або заміни сторони у відносинах щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони її правонаступником. Вважає, що оскільки примусове виконання є однією із стадій адміністративного процесу, то відмова у заміні сторони виконавчого провадження є неправомірною. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, за результатами розгляду заяви УПФ України в Приморському р-ні м. Одеси щодо примусового виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2013 у справі №815/5279/13-а, старшим державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Біликом Р. В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 21.06.2017 ВП №53939315, якою виконавчий лист Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2013 у справі №815/5279/13-а щодо стягнення з приватного підприємства "Такт-Плюс" заборгованості по сплаті внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування у загальному розмірі 398,34 грн., повернуто стягувачу. При цьому ані в матеріалах адміністративної справи №815/5279/13-а, ані до заяви Центрального обєднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про заміну сторони виконавчого провадження у справі №815/5279/13-а, не додано жодних доказів на підтвердження відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі №815/5279/13-а, виданого Одеським окружним адміністративним судом на виконання постанови суду від 14.08.2013. Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно із частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. За приписами частини п'ятої статті 15 означеного Закону, у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Ця норма закону кореспондується з положеннями частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. За правилами наведених норм, суд вирішує питання щодо здійснення заміни саме сторони виконавчого провадження, якою, згідно з частини першої статті 15 Закону №1404-VIII, є стягувач та боржник. З аналізу викладеного слідує, що заміна сторони у виконавчому провадження може бути здійснена саме у виконавчому провадженні, тобто з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Вирішальними для з'ясування питання щодо заміни сторони виконавчого провадження обставинами є факт відкриття виконавчого провадження у встановленому законодавством порядку, набуття сторонами у справі, рішення в якій підлягає примусовому виконанню, статусу сторін виконавчого провадження (стягувача, боржника), а також факт вибуття сторони (смерть громадянина, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу) та перехід її прав і обов'язків до іншої фізичної або юридичної особи. Як встановлено судами виконавчий лист Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2013 у справі №815/5279/13-а повернуто стягувачу, жодних доказів на підтвердження відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі №815/5279/13-а суду не надано. Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що сторону виконавчого провадження замінити її правонаступником суд може лише у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження, у зв'язку з чим заміна сторони виконавчого провадження можлива після видання судом виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22.08.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. _________________________ _________________________ _________________________ В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 січня 2019 року Київ справа №820/1580/17 провадження №К/9901/20348/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №820/1580/17 за позовом ОСОБА_1 до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, за участю третьої особи - начальника Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України Осадчук О. С., про скасування наказу, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Бідонька А. В., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Мінаєвої О. М., суддів: Макаренко Я. М., Шевцової Н. В. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Харківський ПЗ Східного РУ ДПС України), за участю третьої особи - начальника Харківського ПЗ Східного РУ ДПС України Осадчук О. С., про визнання незаконним та скасування наказу від 10 березня 2017 року №358-АГ "Про підсумки проведення службового розслідування". 2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовому званні старшини на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії номер обслуги 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Золочів" ІІІ категорії (тип Б) Харківського прикордонного загону. 2.1. Однак, за результатами проведеного службового розслідування відповідно до наказу Харківського ПЗ Східного РУ ДПС України від 10 березня 2017 року №358-АГ на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді суворої догани за порушення вимог військової присяги, регламенту службового та робочого часу у відділі прикордонної служби "Золочів", затвердженого наказом начальника Харківського прикордонного загону від 19 грудня 2016 №1801-АГ, статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), статей 11, 12, 16, 49, 128, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ), пункту 20.1 Кодексу поведінки працівників до функціональних обов'язків, яких належить здійснення управління кордонами, затвердженого спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства фінансів України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Головного управління Державної служби України від 05 липня 2011 року №330/151/809/434/146 (далі - Кодекс поведінки працівників до функціональних обов'язків, яких належить здійснення управління кордонами). 2.2. Підстава прийняття оскаржуваного наказу зумовлена скоєнням дисциплінарного проступку, який полягає, на думку відповідача, у безпідставній відсутності на службі. 2.3. Позивач наголошує, що попередив командування про свою відсутність на службі, пояснивши таку відсутність хворобою дитини. 2.4. Вважаючи наказ Харківського ПЗ Східного РУ ДПС України від 10 березня 2017 року №358-АГ неправомірним, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про його скасування. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. Відповідно до наказу начальника Харківського ПЗ Східного РУ ДПС України Осадчук О. С. №88 о/с від 22 лютого 2017 року випливає, що ОСОБА_1, маючи спеціальне звання старшини, проходить військову службу в Харківському прикордонному загоні на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії номер обслуги 1 відділення інспекторів прикордонної служби "Золочів" ІІІ категорії (тип Б). 4. Зі змісту листка непрацездатності серія АГР №205996, а також медичних довідок від 23 лютого 2017 року та 24 лютого 2017 року, виданих Двурічанською Центральною районною лікарнею судами встановлено, що ОСОБА_1 23 лютого 2017 року та 24 лютого 2017 року знаходився на прийомі у лікаря хірурга у зв'язку з хворобою своєї дитини. 5. Згідно з наказом начальника Харківського ПЗ Східного РУ ДПС України Осадчук О. С. від 23 лютого 2017 року №280-АГ, проведено службове розслідування за фактом неприбуття на службу старшини ОСОБА_1 в період з 23 лютого 2017 року по 26 лютого 2017 року, за результатами якого складено висновок, який затверджений 09 березня 2017 року начальником Харківського ПЗ Східного РУ ДПС України Осадчук О. С. 6. Так, в ході проведення службового розслідування встановлено вчинення позивачем порушення вимог військової присяги, регламенту службового та робочого часу у відділі прикордонної служби "Золочів", затвердженого наказом начальника Харківського прикордонного загону від 19 грудня 2016 №1801-АГ, статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 12, 16, 49, 128, 216 Статут внутрішньої служби ЗСУ, пункту 20.1 Кодексу поведінки працівників до функціональних обов'язків, яких належить здійснення управління кордонами. 7. Вказані порушення з боку старшини ОСОБА_1 полягли в безпідставній відсутності на службі 23 лютого 2017 року та 24 лютого 2017 року. 8. Таким чином, за результатами проведеного службового розслідування відповідачем видано наказ від 10 березня 2017 року №358-АГ, яким накладено на позивача дисциплінарне стягнення у виді суворої догани. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 9. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, позов задоволено. 9.1. Скасовано наказ Харківського ПЗ Східного РУ ДПС України від 10 березня 2017 року №358-АГ "Про підсумки службового розслідування". 10. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам закону, а тому підлягає скасуванню. 11. Зазначена позиція була підтримана і Харківським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін. IV. Касаційне оскарження 12. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити. 13. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами попередніх інстанцій не було в повній мірі досліджені та взяті до уваги всі факти справи та не забезпечено всебічний повний розгляд справи. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 14. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 15. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 16. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 18. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 19. Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року №551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України, згідно з преамбулою якого цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту. Положення Статуту поширюються на громадян, звільнених з військової служби у відставку або у запас з правом носіння військової форми одягу, під час носіння ними військової форми одягу. Дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту. 20. Відповідно до пункту 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. 21. Визначення військової дисципліни міститься у пункті 1 Дисциплінарного статуту ЗСУ та означає бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. 22. За змістом пункту 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. 23. За правилами пунктів 83- 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. 23.1. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. 23.2. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині). 23.3. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. 24. Відповідно до пункту 27 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14 лютого 2005 року №111, якщо провину військовослужбовця повністю доведено, начальник (командир) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення, а також особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. VI. Позиція Верховного Суду 25. Отже, прийняттю рішення про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення передує проведення службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. 26. Аналіз наведених правових норм дає також підстави для висновку, що під час вирішення питання про застосування того чи іншого виду дисциплінарного стягнення, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду. 27. З матеріалів справи вбачається, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугувала відсутність старшини ОСОБА_1 на службі 23 лютого 2017 року та 24 лютого 2017 року, яка кваліфікована відповідачем як безпідставна. 28. Однак, позивач 23 лютого 2017 року та 24 лютого 2017 року знаходився в Дворічанській центральній лікарні на прийомі у лікаря-хірурга з приводу хвороби його неповнолітньої дитини, про що свідчить копія листа непрацездатності серія АГР №205996 та медичні довідки від 23 лютого 2017 року та 24 лютого 2017 року, видані Двурічанською центральною районною лікарнею. 29. Крім того слід зазначити, що в матеріалах справи міститься вхідна телеграма №57 від 23 лютого 2017 року, в якій вказано, що старшина ОСОБА_1 здійснив телефонний дзвінок начальнику відділу прикордонної служби "Золочів" майору ОСОБА_4 з метою довести його до відома про те, що його неповнолітня дитина захворіла у зв'язку з чим він звернувся за лікарняним листком до лікарні. Разом з цим повідомив, що документи, які підтверджують його відсутність надасть до відділу кадрів Харківського прикордонного загону. 30. За таких обставин Верховний Суд вважає, що наведені документи є належними доказами поважності причин відсутності позивача на службі у відділі прикордонної служби "Золочів" 23 лютого 2017 року та 24 лютого 2017 року. 31. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 32. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи. 33. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. VII. Судові витрати 34. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення. 2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 березня 2019 року Київ справа №855/58/19 адміністративне провадження №А/9901/49/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Шарапи В. М., суддів Бевзенка В. М., Данилевич Н. А., за участю: секретаря судового засідання Корецького І. О., позивача: представники ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача: представники ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача: представник ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача Генеральна прокуратура України: представник не з'явився, третя особа на стороні відповідача Служба безпеки України: представник Кривонос О. М. третя особа на стороні відповідача Державне бюро розслідувань: представник Пащенко О. В., третя особа на стороні відповідача Міністерство внутрішніх справ України: представник не з'явився, третя особа на стороні відповідача Національна поліція України: представник Тракало А. В., третя особа на стороні відповідача Національне агентство з питань запобігання корупції України: представник Добролюбов В. І., третя особа на стороні відповідача Державна фіскальна служба України: представник не з'явився, третя особа на стороні відповідача Державна служба України з питань праці: представник не з'явився, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центральної виборчої комісії на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2019 у складі колегії суддів: Кузьменка В. В. (головуючий), Василенка Я. М., Шурка О. І. у справі №855/58/19 за адміністративним позовом кандидата на пост Президента України ОСОБА_13 в особі ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача кандидат на пост Президента України ОСОБА_14 до Центральної виборчої комісії, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Державне бюро розслідувань, Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Національне агентство з питань запобігання корупції, Державна фіскальна служба України, Державна служба України з питань праці про визнання дій протиправними, визнання протиправною та нечинною постанови ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції: 1. Кандидат на пост Президента України ОСОБА_13 (надалі - кандидат ОСОБА_13.) звернувся до Шостого апеляційного адміністративного судуз позовом до Центральної виборчої комісії (надалі - ЦВК), в якому просив: 1.1. визнати протиправними дії ЦВК стосовно підготовки, порядку та процедури розгляду проекту постанови ЦВК "Про Роз'яснення щодо реалізації положень частини шостої статті 64 Закону України "Про вибори Президента України"; 1.2. визнати протиправною та нечинною постанову ЦВК від 22.02.2019 №376 "Про Роз'яснення щодо реалізації положень частини шостої статті 64 Закону України "Про вибори Президента України" з додатком. 2. На обґрунтування вимог позивач зазначає, що оскаржену постанову прийнято з виходом за межі повноважень відповідача та з порушенням вимог законодавства. 3. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - кандидата на пост Президента України ОСОБА_14, а також в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Генеральну прокуратуру України, Службу безпеки України, Державне бюро розслідувань, Міністерство внутрішніх справ України, Національну поліцію України, Національне агентство з питань запобігання корупції, Державну фіскальну службу України, Державну службу України з питань праці. 4. Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2019 позов задоволено частково. Визнано протиправною та нечинною постанову ЦВК від 22.02.2019 №376 "Про Роз'яснення щодо реалізації положень частини шостої статті 64 Закону України "Про вибори Президента України" з додатком. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. 5. Приймаючи вказане рішення суд першої інстанцій виходив з того, що оскаржена постанова ЦВК прийнята за наслідками розгляду звернень громадських об'єднань і суб'єктів виборчого процесу, з дотриманням процедури її прийняття та на виконання пунктів 2, 5 частини 2 статті 16 Закону України "Про вибори Президента України". Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність з боку відповідача вчинених протиправних дій та відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині. Що стосується безпосередньої оцінки судом правомірності оскарженої постанови, то суд першої інстанції вважав, що Закон України "Про вибори Президента України" наділяє ЦВК повноваженнями щодо надання роз'яснень лише з питань застосування законодавства про вибори і виключно з метою їх використання виборчими комісіями нижчого рівня. На думку суду, роз'яснення, викладені в оскарженій постанові, суперечать частині 6 статті 64 Закону України "Про вибори Президента України". Окрім того, ці роз'яснення розширюють статті витрат виборчого фонду, визначені формою Звіту про надходження коштів на поточний рахунок виборчого фонду кандидата на пост Президента України та їх використання, затвердженого у постанові ЦВК від 03.01.2019 №3, а також стосуються податкового права. З огляду на наведене, суд першої інстанції визнав оскаржену постанову протиправною та нечинною і задовольнив позовні вимоги в цій частині. Короткий зміст вимог апеляційної скарги, узагальнені доводи скаржника та виклад позиції інших учасників справи: 6. Відповідач - ЦВК, подав апеляційну скаргу на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2019, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. 6.1. Аргументи відповідача зводяться до того, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, на основі неповного з'ясування фактичних обставин справи. Зокрема, відповідач наголошує, що юрисдикційна діяльність ЦВК поширюється на необмежене коло суб'єктів під час організації підготовки і проведення виборів. На думку, відповідача, у роз'ясненні ЦВК відсутні суперечності з нормами частини 6 статті 64 Закону України "Про вибори Президента України", оскільки ним лише відмежовано непрямий підкуп виборців, як кримінально караний злочин, від заборон та/або обмежень, встановлених цим Законом щодо належного проведення передвиборної агітації. Відповідач посилається на норми статті 904 Цивільного кодексу України, якими передбачено право на відшкодування витрат за договором про безоплатне надання послуг. Зазначає, що роз'яснення ЦВК не містить тлумачень норм статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які б розширювали чи звужували її зміст та/або змінювали перелік платників цього внеску. 7. Позивач - кандидат ОСОБА_13, через свого уповноваженого представника, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2019 - без змін. 7.1. Вважає, що аргументи відповідача не повинні братися судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки оскаржена постанова прийнята ЦВК з порушенням вимог законодавства та з виходом за межі наданих їй повноважень і суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про визнання її протиправною і нечинною. 8. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача кандидат на пост Президента України ОСОБА_14, через свого уповноваженого представника, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2019 - без змін. 8.1. Вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать фактичним обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення на основі правильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. 9. Решта учасників справи відзивів на апеляційну скаргу не подали. 10. Ухвалами Верховного Суду від 03.03.2019 відкрито провадження за даною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду в судовому засіданні 04.03.2019 о 15:30 год. 11. Ухвалою Верховного Суду від 04.03.2019 заяву представника позивача про відвід складу колегії суддів задоволено. Відведено суддів Желтобрюх Ірину Леонтіївну, Білоуса Олега Валерійовича, Стрелець Тетяну Геннадіївну від участі у розгляді справи №855/58/19.12. У зв'язку з цим, за наслідками повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Шарапи Василя Миколайович (головуючий суддя), Бевзенка Володимира Михайловича, Данилевич Надії Андріївни. 13. Учасники справи під час судового розгляду підтримали свої доводи і заперечення, з підстав викладених в апеляційній скарзі та відзивах на неї та надали пояснення. 14. У судове засідання, призначене на 05.03.2019 о 12:00 год., не прибули представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної фіскальної служби України, Державної служби України з питань праці, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції: 15. На підставі постанови ЦВК "Про початок виборчого процесу чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року" від 27.12.2018 №253 з 31.12.2018 оголошено початок виборчого процесу чергових виборів Президента України31 березня 2019 року. 16. Постановою ЦВК №62 від 15.01.2019 ОСОБА_13 зареєстрований кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року. 17. До ЦВК надійшли звернення громадських об'єднань, суб'єктів виборчого процесу про роз'яснення окремих положень Закону України "Про вибори Президента України", а саме: 17.1. звернення Всеукраїнської громадської організації "Комітет виборців України" №5-ІІ від 18.02.2019 стосовно того "як саме кандидати можуть легально оплачувати витрати, пов'язані з роботою агітаторів та спостерігачів не порушуючи чинне законодавство"; 17.2. заява уповноваженого представника кандидата на пост Президента України ОСОБА_20. у ЦВК з правом дорадчого голосу ОСОБА_19 від 20.02.2019 з проханням "роз'яснити яким чином кандидат на пост Президента України може здійснювати відшкодування агітаторам їх витрат, пов'язаних з веденням передвиборчої агітації за відповідного кандидата на пост Президента України"; 17.3. звернення Громадської організації "Всеукраїнський департамент виявлення та протидії корупції в органах влади та місцевого самоврядування" від 20.02.2019 з проханням надати роз'яснення щодо того "чи може зазначена організація укласти договір із кандидатом на пост Президента України про надання послуг з організації роботи агітаторів, який буде оплачений з рахунку виборчого фонду та чи може вона залучати своїх членів та прихильників для здійснення агітації у відповідності до Закону України "Про волонтерську діяльність"; 17.4. звернення Всеукраїнської громадської організації "Центр підтримки громадських ініціатив", яке надійшло до Центральної виборчої комісії 21.02.2019, з проханням роз'яснити "можливість залучення громадян виборців відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність" у статусі волонтерів для проведення передвиборної агітації на реалізацію положень частини 3 статті 2, частини 1 статті 6 та частини 2 статті 58 Закону України "Про вибори Президента України" (т. 2 а. с. 29-46). 18. ЦВК прийнято постанову від 22.02.2019 №376 "Про Роз'яснення щодо реалізації положень частини шостої статті 64 Закону України "Про вибори Президента України", якою затверджено відповідне роз'яснення, що є додатком до даної постанови ЦВК (надалі - Постанова, Роз'яснення) (т. 1 а. с. 25-31, т. 2а. с. 15-21). Норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції: 19. Закон України "Про Центральну виборчу комісію" від 30.06.2004 №1932-IV (далі - Закон №1932-IV): Стаття 1. Статус Центральної виборчої комісії "1. Центральна виборча комісія (далі - Комісія) є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України. 2. Комісія очолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму. Комісія здійснює контроль за діяльністю та консультативно-методичне забезпечення виборчих комісій, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, та комісій з місцевих референдумів". Стаття 2. Основні принципи діяльності Комісії "1. Комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України". Стаття 12. Рішення Комісії "1. За результатами розгляду та обговорення на засіданні Комісії питання порядку денного Комісія ухвалює рішення у формі постанови". Стаття 13. Обов'язковість рішень Комісії "1. Рішення Комісії, прийняте в межах її повноважень, є обов'язковим для виконання всіма суб'єктами відповідного виборчого процесу чи процесу референдуму, в тому числі відповідними виборчими комісіями і комісіями з референдумів нижчого рівня, а також органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами України". Стаття 17. Загальні повноваження Комісії "Комісія: 1)забезпечує реалізацію і захист виборчих прав громадян України та права на участь у референдумах; 2)забезпечує дотримання передбачених Конституцією та законами України принципів і засад виборчого процесу та процесу референдуму; 3)здійснює контроль за додержанням вимог законодавства України про вибори і референдуми; 4)забезпечує однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України; 5)здійснює консультативно-методичне забезпечення діяльності виборчих комісій та комісій з референдумів, приймає обов'язкові для використання в роботі виборчих комісій та комісій з референдумів роз'яснення і рекомендації з питань застосування законодавства України про вибори і референдуми". 20. Закон України "Про вибори Президента України" від 05.03.1999 №474-XIV (надалі - Закон №474-XIV): Стаття 21. Система виборчих комісій "...2. Повноваження виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів Президента України поширюються: 1) Центральної виборчої комісії - на всю територію України". Стаття 22. Статус виборчих комісій "...2. Статус Центральної виборчої комісії визначається Конституцією України, Законом України "Про Центральну виборчу комісію", цим та іншими законами. Центральна виборча комісія очолює систему виборчих комісій, які організовують підготовку і проведення виборів Президента України, і є комісією вищого рівня щодо усіх окружних та дільничних виборчих комісій, передбачених цим Законом <...>". Стаття 25. Повноваження Центральної виборчої комісії "1. Повноваження Центральної виборчої комісії щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України визначаються Законом України "Про Центральну виборчу комісію", цим та іншими законами. 2. Центральна виборча комісія, крім повноважень, визначених Законом України "Про Центральну виборчу комісію": 1)приймає обов'язкові для застосування виборчими комісіями роз'яснення з питань виконання цього Закону, здійснює організаційно-методичне забезпечення їх діяльності; 2)здійснює контроль за додержанням і однаковим застосуванням законодавства про вибори Президента України виборцями, окружними і дільничними виборчими комісіями та їх членами, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами цих органів, підприємствами, закладами, установами, організаціями та їх посадовими особами, кандидатами на пост Президента України, їх представниками у Центральній виборчій комісії, довіреними особами, партіями - суб'єктами виборчого процесу, офіційними спостерігачами, громадськими організаціями". Стаття 42. Розпорядники рахунків виборчого фонду "...8. Форми фінансових звітів, передбачених частинами четвертою та п'ятою цієї статті, і порядок проведення їх аналізу встановлюються Центральною виборчою комісією за погодженням з Національним агентством з питань запобігання корупції". Стаття 58. Форми і засоби передвиборної агітації "1. Передвиборна агітація - це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата на пост Президента України. Передвиборна агітація може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України <...>. 2. Громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів на пост Президента України, політичні, ділові та особисті якості кандидатів, вести агітацію за або проти кандидатів. ... 4. Передвиборна агітація здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, для цілей, визначених цим Законом, та коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України". Стаття 64. Обмеження щодо ведення передвиборної агітації "...6. Забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей. Така передвиборна агітація або надання виборцям грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати чи не голосувати за певного кандидата або згадуванням його імені, вважається підкупом виборців, зазначеним у пункті 1 частини третьої статті 56 цього Закону. Забороняється укладення з виборцями за рахунок коштів виборчого фонду оплатних договорів на проведення передвиборної агітації". 21. Кримінальний кодекс України (надалі - КК України) : Стаття 160. Підкуп виборця, учасника референдуму "1.Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання виборцем, учасником референдуму для себе чи третьої особи неправомірної вигоди за вчинення чи не вчинення будь-яких дій, пов'язаних з безпосередньою реалізацією ним свого виборчого права або права голосу (відмова від участі в голосуванні, голосування на виборчій дільниці (дільниці референдуму) більше одного разу, голосування за окремого кандидата на виборах або відмова від такого голосування, передання виборчого бюлетеня (бюлетеня для голосування на референдумі) іншій особі, незалежно від фактичного волевиявлення особи та результатів голосування - караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк. 2.Пропозиція, обіцянка або надання виборцю чи учаснику референдуму неправомірної вигоди за вчинення або не вчинення будь-яких дій, пов'язаних з безпосередньою реалізацією ним свого виборчого права чи права на участь у референдумі (відмова від участі в голосуванні, голосування на виборчій дільниці (дільниці референдуму) більше одного разу, голосування за окремого кандидата на виборах, кандидатів від політичної партії, місцевої організації політичної партії або відмова від такого голосування, передача виборчого бюлетеня іншій особі, - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років. 3.Здійснення передвиборної агітації (агітації референдуму) шляхом надання підприємствам, установам, організаціям неправомірної вигоди або надання безоплатно товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення найменування, символіки, прапора політичної партії, вартість яких не перевищує розміру, встановленого законодавством), робіт, послуг - карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років. ...Примітка. У цій статті під неправомірною вигодою слід розуміти кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги або нематеріальні активи, вартість яких перевищує три відсотки розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав". 22. Цивільний кодекс України (надалі - ЦК України) : Стаття 904. Відшкодування виконавцеві фактичних витрат за договором про безоплатне надання послуг "1. За договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору". Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги: 23. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів Верховного Суду враховує, що за змістом частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 24. У зв'язку з цим, рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2019 переглядається на предмет його законності та обґрунтованості в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною та нечинною Постанови з додатком. 25. Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 4 КАС України, в цьому Кодексі термін "нормативно-правовий акт" вживається в значенні акту управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. 26. Отже, до визначальних ознак нормативно-правового акту в розумінні КАС України віднесено широке коло осіб, на яких він поширюється, обов'язковість, а також багаторазове використання. 27. Повноваження ЦВК щодо організації підготовки і проведення виборів, зокрема Президента України, передбачені Законом №1932-IV і Законом №474-XIV. 28. За нормами частини 1 статті 12, частини 1 статті 13, пункту 5 частини 1 статті 17 Закону №1932-IV, ЦВК приймає у формі постанов роз'яснення і рекомендації з питань застосування законодавства України про вибори, які є обов'язковими для використання в роботі виборчих комісій та обов'язковими для виконання всіма суб'єктами виборчого процесу та органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, а також громадянами України. Крім того, згідно пункту 1 частини 2 статті 21 Закону №474-XIV, повноваження ЦВК поширюються на всю територію України. 29. Тому, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскаржена Постанова за своїми ознаками є нормативно-правовим актом. 30. Виходячи з системного аналізу завдань і принципів діяльності ЦВК, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції в тій частині, що до повноважень ЦВК віднесено можливість надання роз'яснень і рекомендації виключно з питань застосування законодавства України про вибори і референдуми. 31. У той же час, з огляду на норми частини 1 статті 13, пунктів 4 та 5 частини 1 статті 17 Закону №1932-IV, роз'яснення і рекомендації ЦВК можуть стосуватися інших осіб, окрім виборчих комісій чи комісій з референдуму, адже, обов'язковість їх виконання, по своїй суті, означає необхідність їх врахування усіма без виключення особами при вирішенні питання щодо застосування законодавства про вибори і референдум, яке охоплюється відповідним роз'ясненням та/або рекомендацією. 32. Тому, є необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності у ЦВК повноважень надавати роз'яснення і рекомендації, направлені на використання лише виборчими комісіями та комісіями з референдуму нижчого рівня. 33. Що стосується безпосередньо Роз'яснення, яке є додатком до Постанови, то відповідно до частин 1, 2 статті 58 Закону №474-XIV, передвиборна агітація, проведення якої є одним з етапів виборчого процесу (пункт 3 частини 4 статті 11 Закону №474-XIV), може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. Громадянам України гарантується право на ведення передвиборної агітації. 34. Разом з тим, частиною 6 статті 64 Закону №474-XIV встановлені певні обмеження щодо проведення передвиборної агітації, а саме, заборона її проведення у разі, якщо це супроводжується наданням виборцям грошей чи безоплатно, на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей. Поєднання вказаних дій із закликами або пропозиціями голосувати чи не голосувати за певного кандидата або згадуванням його імені є підкупом виборців у розумінні пункту 1 частини 3 статті 56 Закону №474-XIV та має наслідком оголошення ЦВК попередження кандидату на пост Президента України. Окрім того, абзацом 2 частини 6 статті 64 Закону №474-XIV прямо заборонено укладення з виборцями за рахунок коштів виборчого фонду оплатних договорів на проведення передвиборної агітації. 35. Надаючи роз'яснення наведених норм Закону №474-XIV, ЦВК послалась на норми статті 160 КК України, якими визначено склад злочину, що полягає у підкупі виборців, учасників референдуму. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що таке посилання на норми законодавчого акту, який не відноситься до законодавства України про вибори та референдум, не повинно розцінюватися як його тлумачення ЦВК. Зі змісту Роз'яснення чітко вбачається, що норми статті 160 КК України наведені з метою розмежування ЦВК ознак кримінально караного злочину від заборон та обмежень проведення передвиборної агітації, закріплених у частині 6 статті 64 Закону №474-XIV. 36. Колегія суддів Верховного Суду також вважає, що шляхом прийняття Роз'яснення ЦВК не було порушено заборону щодо укладення з виборцями за рахунок коштів виборчого фонду оплатних договорів на проведення передвиборної агітації, передбачену абзацом 2 частини 6 статті 64 Закону №474-XIV. При вирішенні питання щодо допущення порушення такої заборони визначальною є обставина оплатності договорів на проведення передвиборної агітації. Проте, чинним законодавством, зокрема, частиною 1 статті 904ЦК України, встановлено можливість відшкодування виконавцю витрат за договором про безоплатне надання послуг, що по своїй суті не є тотожним отриманню плати за надані послуги. 37. При цьому, посилання суду першої інстанції на норми законодавства, що регулює питання оплати праці, в тому числі, службових відряджень, є безпідставними, оскільки в оскарженому Роз'ясненні мова велася не лише про трудові, але і про цивільно-правові договори. 38. Згідно частини 8 статті 42 Закону №474-XIV встановлення форм фінансових звітів про надходження та використання коштів виборчого фонду погоджується ЦВК з Національним агентством з питань запобігання корупції. 39. Постановою ЦВК від 03.01.2019 №3 "Про форми фінансових звітів про надходження та використання коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України, порядок їх складання і проведення аналізу" затверджено звіт про надходження коштів на поточний рахунок виборчого фонду кандидата на пост Президента України та їх використання (форма №1) (додаток 1). До цього звіту включено статтю витрат за кодом "1400" "Інші витрати на передвиборну агітацію", до яких входять витрати на: розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань; проведення мітингів, походів, демонстрацій, пікетів, концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки політичної партії - суб'єкта виборчого процесу чи кандидата на пост Президента України тощо. 40. Оскільки перелік витрат, що можуть включатися до вказаної статті не є вичерпним та обумовлюється в першу чергу законністю отриманого кандидатом фінансування, то ЦВК обґрунтовано зазначено у Роз'ясненні про можливість включення витрат на передвиборну агітацію, які не відповідають кодам інших статей звіту, до статті "1400". 41. Тому ЦВК не було допущено будь-якого розширеного тлумачення форми звіту, про яке стверджував суд першої інстанції, позаяк його форма залишилась незмінною, що, відповідно, не потребувало погодження з Національним агентством з питань запобігання корупції. 42. З огляду на це, зазначені норми матеріального права судом першої інстанції були застосовані неправильно. 43. Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. 44. Пунктом 6 частини 1 статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили. 45. Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019, яке змінене постановою Верховного Суду від 04.03.2019, у справі №855/57/19, що набрало законної сили, визнано протиправним та нечинним тридцять третій абзац Роз'яснення, затвердженого постановою ЦВК №376 від 22.02.2019, а саме: "Разом з тим, якщо залучення фізичних осіб не пов'язано з використанням їх праці на умовах трудового договору (контракту) чи за цивільно-правовими договорами, юридична особа, яка є надавачем послуг з проведення передвиборної агітації, відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". 46. Отже, існують підстави для скасування рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2019 та закриття провадження у справі у відповідній частині позовних вимог. 47. За приписами пункту 4 частини 1, частини 2 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 48. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалення в цій частині нового РІШЕННЯ: 49. Таким чином, апеляційна скарга підлягає до задоволення частково. 50. Керуючись статтями 272, 273, 277, 278, 315-317 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: 51. Апеляційну скаргу Центральної виборчої комісії задовольнити частково. 52. Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2019 у справі №855/58/19 в частині визнання протиправним та нечинним тридцять третього абзацу Роз'яснення, затвердженого постановою Центральної виборчої комісії №376 від 22.02.2019, а саме: "Разом з тим, якщо залучення фізичних осіб не пов'язано з використанням їх праці на умовах трудового договору (контракту) чи за цивільно-правовими договорами, юридична особа, яка є надавачем послуг з проведення передвиборної агітації, відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" скасувати і в цій частині провадження у справі закрити. 53. Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2019 у справі №855/58/19 в частині задоволених позовних вимог скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог кандидата на пост Президента України ОСОБА_13 до Центральної виборчої комісії про визнання протиправною та нечинною постанови Центральної виборчої комісії від 22.02.2019 №376 "Про Роз'яснення щодо реалізації положень частини шостої статті 64 Закону України "Про вибори Президента України" з додатком відмовити. 54. У решті рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2019 у справі №855/58/19 залишити без змін. 55. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий суддя В. М. Шарапа судді В. М. Бевзенко Н. А. Данилевич

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 09 лютого 2019 року Київ справа №855/21/19 адміністративне провадження №А/9901/13/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючої судді: Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., за участю: секретаря судового засідання - Вітковської К. М., представника позивача - Спектора Ю. І., представника відповідача - Рахнянського Б. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Файдюка В. В., Мєзєнцева Є. І., Чаку Є. В. ) у справі №855/21/19 за позовом Громадської організації "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" до Центральної виборчої комісії про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 5 лютого 2019 року Громадська організація "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" (далі - ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян") звернулась до Шостого апеляційного адміністративного суду як суду першої інстанції з позовом до Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК, Комісія), в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову ЦВК від 1 лютого 2019 року №178 "Про клопотання громадських організацій щодо надання дозволу мати офіційних спостерігачів під час чергових виборів Президента України 31 грудня 2019 року" в частині, що стосується ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян"; зобов'язати ЦВК надати дозвіл ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" мати офіційних спостерігачів під час чергових виборів Президента України 31 грудня 2019 року. Позивач вважав протиправною відмову ЦВК у наданні дозволу ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" мати офіційних спостерігачів під час виборів Президента України 31 березня 2019 року, оскільки до статутної діяльності цієї громадської організації належить правова, організаційна та інша допомога в реалізації виборчих прав та контролі за дотриманням виборчого законодавства суб'єктами виборчого процесу. На переконання позивача, підстави, за яких прийнята оскаржувана постанова ЦВК, є надуманими та не відповідають дійсності, а усі передбачені Законом України "Про вибори Президента України" умови для отримання дозволу мати офіційних спостерігачів, позивачем виконано. Крім того, позивач звертав увагу на суперечливість підходів ЦВК, яка раніше на підставі того ж Статуту вже надавала дозвіл позивачу мати офіційних спостерігачів під час місцевих виборів 23 грудня 2018 року, визнавши при цьому, що до статутної діяльності ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" належать питання виборчого процесу і спостереження за ним. Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року у задоволенні позову ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись із таким рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шостого апеляційного адміністративного суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно встановлено фактичні обставини справи, що є підставою для його скасування. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що Закон України "Про вибори Президента України" не містить визначення терміну "питання виборчого процесу", а суд першої інстанції не розкрив зміст цього поняття і не дослідив, які питання належать до виборчого процесу, а які ні. Апелянт зауважує, що суд першої інстанції не вказав у своєму рішенні, у чому полягає відмінність "контролю за дотриманням виборчого законодавства" від "спостереження за ним", тоді як позивач під час судового розгляду справи зауважував, що такі поняття є тотожними. Також позивач наголошує на тому, що статутна діяльність ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" має на меті сприяння відкритості і прозорості виборчих процедур, запобіганню порушень виборчого законодавства, своєчасне оскарження неправомірних дій суб'єктів виборчого процесу та надання всебічної правової допомоги виборцям в реалізації своїх виборчих прав. Тому, на переконання апелянта, обрана Комісією підстава до відмови у наданні позивачу дозволу мати офіційних спостерігачів під час виборів є формальною, і такою, що порушує принципи верховенства права та прозорості демократичних виборів. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалене із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зауважує, що обов'язковою підставою до надання дозволу громадській організації мати офіційних спостерігачів під час виборів є наявність у її статуті такого напряму діяльності, як спостереження за виборчим процесом. Також, стверджує, що попередня практика ЦВК не є і не може слугувати доказом неправомірності оскаржуваної у цій справі постанови. У судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги з мотивів, викладених у позовній заяві та в апеляційній скарзі, просив позов задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, рішення суду першої інстанції вважав законним і обґрунтованим. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до Статуту ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян", затвердженого Установчими зборами засновників ГО (Протокол №1 від 24 жовтня 2016 року), ГО є добровільним об'єднанням громадян для захисту громадянських прав і свобод, дотримання гуманітарних, економічних, політичних, соціальних, культурних та інших інтересів (пункт 1.1 Статуту). 28 жовтня 2016 року проведено державну реєстрацію ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян", що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Постановою Верховної Ради України від 26 листопада 2018 року №2631-VIII призначено чергові вибори Президента України на 31 березня 2019 року. Постановою ЦВК від 27 грудня 2018 року №253 оголошено з 31 грудня 2018 року початок виборчого процесу чергових виборів Президента України. 28 січня 2019 року до ЦВК надійшло клопотання ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" про надання цій організації дозволу мати офіційних спостерігачів під час чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року. До клопотання було долучено копію статуту ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян", затвердженого 26 жовтня 2016 року, а також копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як доказ реєстрації ГО в установленому законом порядку. За результатами розгляду вказаного клопотання та доданих до нього документів, постановою ЦВК від 1 лютого 2019 року №178 ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" відмовлено у наданні дозволу мати офіційних спостерігачів під час чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року. Підставою для відмови слугувало те, що на порушення частини другої статті 69 Закону України "Про вибори Президента України" до статутної діяльності ГО "ВО "Рух вільних селян" не належить питання спостереження за виборчим процесом. Не погоджуючись із таким рішенням ЦВК та вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції визнав обґрунтованою відмову ЦВК у наданні ГО "ВО "Рух вільних селян" дозволу мати офіційних спостерігачів на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року, оскільки її статутна діяльність не відповідає вимогам частини другої статті 69 Закону України "Про вибори Президента України". Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого. Спеціальним законом в Україні, який регламентує порядок проведення виборів Президента України є Закон України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 року №474-XIV (далі - Закон №474-XIV). За змістом статті 12 Закону №474-XIV офіційний спостерігач від громадської організації, який зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом, є суб'єктом виборчого процесу. Повноваженнями щодо надання дозволу громадським організаціям мати офіційних спостерігачів під час виборів Президента України наділена Центральна виборча комісія (пункт 15 частини другої статті 25 Закону №474-XIV). Основні засади організації діяльності Центральної виборчої комісії як постійно діючого колегіального державного органу, до компетенції якого належить забезпечення організації підготовки та проведення виборів і референдумів в Україні, забезпечення реалізації та захисту конституційних виборчих прав громадян України, визначені Законом України "Про Центральну виборчу комісію" від 30 червня 2004 року №1932-IV (далі - Закон №1932-IV). Відповідно до частини першої статті 68 Закону №474-XIV у виборчому процесі можуть брати участь офіційні спостерігачі, у тому числі, від громадських організацій, які зареєстровані у порядку, встановленому законом. Згідно з частиною другою статті 69 Закону №474-XIV громадська організація, до статутної діяльності якої належать питання виборчого процесу та спостереження за ним, зареєстрована у встановленому законом порядку, може звернутися до Центральної виборчої комісії не пізніш як за шістдесят днів до дня виборів з клопотанням про дозвіл мати офіційних спостерігачів під час виборів Президента України. Частиною третьою статті 69 Закону №474-XIV визначено, що центральна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня отримання клопотання приймає рішення про надання дозволу громадській організації мати офіційних спостерігачів або про відмову в наданні такого дозволу, про що повідомляє громадську організацію наступного дня після дня прийняття відповідного РІШЕННЯ: Підставою до відмови може бути лише порушення громадською організацією вимог, встановлених частинами першою і другою цієї статті. Отже, отримати дозвіл та зареєструвати своїх спостерігачів на виборах Президента України, в силу приписів статті 69 Закону №474-XIV, може зареєстрована у встановленому законом порядку громадська організація, до статутної діяльності якої належать питання виборчого процесу та спостереження за ним, при цьому така організація повинна звернутися до ЦВК не пізніше як за шістдесят днів до виборів. Судом установлено, що ГО "ВО "Рух вільних селян" зареєстрована у встановленому законом порядку 28 жовтня 2016 року, що підтверджується Витягом №1004636488 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно з пунктом 2.4 Статуту ГО "ВО "Рух вільних селян" одним із напрямків діяльності цієї організації є правова, організаційна та інша допомога в реалізації виборчих прав та контроль за дотриманням виборчого законодавства суб'єктами виборчого процесу (абз.3). Відмовляючи ГО "ВО "Рух вільних селян" у наданні дозволу мати офіційних спостерігачів на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року, ЦВК керувалася тим, що статут вказаної громадської організації не визначає належність до мети її діяльності питання спостереження за виборчим процесом. Як зазначалося вище, отримати дозвіл та зареєструвати своїх спостерігачів на виборах може громадська організація, до статутної діяльності якої належать "питання виборчого процесу та спостереження за ним" (частина друга статті 69 Закону №474-XIV). Для цілей нормотворення законодавець наділяє сполучники "і", "та" зв'язувальною, єднальною функцією (на відміну від сполучників "а", "але", "або" тощо). Тобто, використанням сполучника "та" у наведеному словосполученні законодавець вимагає одночасної наявності обох умов (складових) для настання бажаних наслідків - отримання відповідного дозволу. При цьому, семантичний аналіз речення дає підстави вважати, що щодо першої зі складових законодавець не визначив певного формального складу (змістовного наповнення, чіткого переліку) "питань виборчого процесу", право на здійснення яких має бути застережене у Статуті, то другою умовою чітко передбачено наявність у ГО правоможності саме "спостереження" як однієї з форм громадського контролю за виборчим процесом. Тобто, частина друга статті 69 Закону №474-XIV вимагає, щоб відповідно до статутної діяльності ГО, яка має намір отримати дозвіл на офіційне спостереження за виборчим процесом, належало не лише "певні питання виборчого процесу" (як послідовний перелік видів діяльності), але й пов'язана з ними одночасна діяльність ГО щодо спостереження за ходом протікання виборчого процесу. Натомість, статутна діяльність ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" стосується дій у певній сфері суспільних відносин, які за своїм змістом, призначенням, меті не тотожні такій діяльності як "питання виборчого процесу та спостереження за ним". Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність у Статуті ГО "ВО "Рух вільних селян" положення, згідно з яким одним із напрямів її діяльності є правова, організаційна та інша допомога в реалізації виборчих прав і контроль за дотриманням виборчого законодавства суб'єктами виборчого процесу, не означає автоматичного віднесення до діяльності ГО спостереження за виборчим процесом. Водночас, надаючи правову оцінку спірному рішенню ЦВК у питанні послідовності та одноманітності застосування законодавства, Суд виходить з наступного. Відповідно до статті 2 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" Комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України. Комісія будує свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості і публічності. Отже, однакове застосування законодавства про вибори, забезпечення сталої практики, єдність правових позицій при прийнятті рішень з аналогічних питань є правовою першоосновою діяльності ЦВК. Позивач при зверненні до суду посилався, серед іншого на те, що постановою ЦВК від 15 листопада 2018 року №215 надано ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" дозвіл мати офіційних спостерігачів під час перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 23 грудня 2018 року, додаткових виборів депутатів сільських, селищних рад 23 грудня 2018 року. Вирішуючи відповідність клопотання ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" та доданих до нього документів вимогам частини першої статті 66 Закону України "Про місцеві вибори" (яка визначає умови надання ГО дозволу мати офіційних спостерігачів), ЦВК визнала, що до статутної діяльності ГО, визначеної пунктом 2.4 Статуту, належить питання виборчого процесу та спостереження за ним. З часу надання ЦВК такого дозволу змін до Статуту ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" не вносилося. Колегія суддів зауважує, що частина перша статті 66 Закону України "Про місцеві вибори" і частина друга статті 69 Закону України "Про вибори Президента України" передбачають аналогічні вимоги до мети статутної діяльності ГО, яка має намір мати офіційних спостерігачів під час виборів. Тобто, аналізуючи зміст статутного документу однієї і тієї ж громадської організації, відповідач, до повноважень якого належить питання надання дозволу громадським організаціям мати офіційних спостерігачів під час виборів, визнав, що діяльність ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" стосується питання виборчого процесу та спостереження за ним, тобто є прийнятною, а у подальшому, за спливом незначного проміжку часу, дійшов протилежного висновку з цього ж питання, чим допустив неоднакове застосування закону. На переконання колегії суддів Верховного Суду, такі дії ЦВК як колегіального державного органу є неприпустимими. Так, Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 4 квітня 2011 року №512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають. Принцип правової визначеності передбачає, що органи державної влади повинні бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити з великою вірогідністю та точністю заходи, що будуть застосовані представниками влади в тій чи іншій ситуації. Отже, правова визначеність передбачає стабільність і цілісний характер законодавства, здійснення адміністративної практики органами державної влади на основі закону відповідно до принципу верховенства права, а також прозорість і демократизм при прийнятті владних рішень. Ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом суспільних відносин правових наслідків (правового результату) свої поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам, утворює основу принципу правової визначеності. Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського суду з прав людини однією із вимог, що випливає зі слів "встановлений законом", є вимога передбачуваності. Питання забезпечення єдності практики також є складовим елементом принципу верховенства права. Отже, суб'єкт владних повноважень, виконуючи надані йому законом повноваження щодо вчинення дій чи прийняття індивідуальних актів стосовно конкретної особи, повинен дотримуватися згаданого принципу, забезпечуючи при цьому сталість і єдність своєї адміністративної практики. Приймаючи спірну постанову відповідачем допущене неоднакове застосування законодавства України про вибори, що не узгоджується із принципом верховенства права. На вказану обставину суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого його висновок про законність спірної постанови не відповідає фактичним обставинам справи, у зв'язку із чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню. Таким чином, Верховний суддійшов висновку, що постанова ЦВК від 1 лютого 2019 року №178 в частині відмови у наданні дозволу позивачеві мати офіційних спостерігачів під час чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року прийнята відповідачем з порушенням принципу правової визначеності як складової основоположного принципу Верховенства права. Отже, відповідач діяв не на підставі, у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Означені обставини зумовлюють протиправність постанови ЦВК від 1 лютого 2019 року №178 в частині відмови у наданні дозволу ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" мати офіційних спостерігачів під час чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року. Відповідно до статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За змістом абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. З огляду на приписи вказаної статті, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання ЦВК повторно розглянути клопотання ГО "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" про надання дозволу мати офіційних спостерігачів під час чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з квитанції № ПН 262 від 6 лютого 2019 року позивачем було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн. Ураховуючи, що Суд за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про наявність підстав до задоволення апеляційної скарги, і, відповідно, позову, хоча й у спосіб, відмінний від обраного позивачем, - сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь платника в повному обсязі. З урахуванням наведеного та керуючись статтями 271, 272, 273, 278, 310, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" задовольнити частково. Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року скасувати. Адміністративний позов Громадської організації "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати постанову Центральної виборчої комісії від 1 лютого 2019 року №178 "Про клопотання громадських організацій щодо надання дозволу мати офіційних спостерігачів під час чергових виборів Президента України 31 грудня 2019 року" в частині відмови у наданні дозволу Громадській організації "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" мати офіційних спостерігачів під час чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року. Зобов'язати Центральну виборчу комісію повторно розглянути клопотання Громадської організації "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" про надання дозволу мати офіційних спостерігачів під час чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Центральної виборчої комісії (код за ЄДРПОУ 21661450) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Громадської організації "Всеукраїнське об'єднання "Рух вільних селян" (код 40922817) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) гривню 50 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя І. Л. Желтобрюх судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 травня 2021 року Київ справа №420/5465/18 адміністративне провадження №К/9901/9501/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Данилевич Н. А., суддів: Мацедонської В. Е., Смоковича М. І., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування постанови, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2018 року (головуючий суддя - Гусев О. Г. ) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року (головуючий суддя - Турецька І. О., судді - Стас Л. В., Градовський Ю. М. ) у справі №420/5465/18, УСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ВП №56970285 від 17.09.2018 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. На обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки прийнята без урахування усіх обставин у справі. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовної заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови ВП №56970285 від 17.09.2018. Ухвалюючи судове рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року, виходячи із розміру грошового забезпечення за нормами, чинними за січень 2016 року, за прирівняною посадою поліцейського, виплата якої здійснюється у порядку встановленому п.3 постанови Кабінету Міністрів України №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Однак, донарахована сума пенсії за період з січня 2016 року по грудень 2017 року у розмірі 502645,68 грн. позивачем не була виплачена, у зв'язку з чим суддійшов висновку, що управлінням ПФУ не було виконано рішення суду у повному обсязі. Суд врахував, що право на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань. Враховуючи викладене, суд вирішив, що постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області ВП №56970285 від 17.09.2018 про накладення штрафу у розмірі 5100, 00 грн. є правомірною, прийнятою у спосіб та порядок передбаченим законодавством України. Також, суд визнав за необхідне зазначити, що позивачем не було надано доказів відсутності коштів на виплату пенсії у розмірі 502645, 68 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) 05 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що ним 01.08.2018 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №815/695/18. Зазначає, що донарахована сума пенсії за період з січня 2016 року по грудень 2017 року у розмірі 502645,68грн виплачується в порядку, установленому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103. Посилається на те, що судами при прийнятті рішень не враховано, що кошти, які виплачуються пенсіонерам за результатом зробленого перерахунку, є складовою частиною Державного бюджету, а не бюджету Пенсійного фонду. Також скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень практики Верховного Суду, наведену у постанові від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а та від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а. Відповідачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якій вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені відповідно до закону. Просив залишити оскаржувані судові рішення без змін. Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2018 року у справі №815/695/18 за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення перерахунку ОСОБА_1 пенсії з 1 січня 2016 року відповідно дост. ст.51, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 №2262-ХІІ, Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей" №900-VІІІ від 23.12.2015 року та постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11 листопада 2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст. ст.51, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", а також відповідно до Постанови КМУ від 11.11.2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" та на підставі нової довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку пенсії №4422 від 31.01.2018 - у наступних розмірах: посадовий оклад 2500 грн., оклад за військовим (спеціальним) званням майор поліції -2000 грн., надбавка за вислугу років (30%) - 1350 грн., надбавка за специфічні умови проходження служби (100%) - 5850 грн., премія (240%) - 14040 грн., матеріальна допомога на оздоровлення при наданні основної відпустки в сумі 1173,50 грн. Всього: 26913,50 грн., без обмеження максимального розміру. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії починаючи з 01 січня 2016 з урахуванням збільшення основного розміру пенсії, надбавок, підвищень, цільової грошової допомоги, індексації та інших доплат до пенсії ОСОБА_1 як інваліду війни 2 групи без обмеження максимальним розміром. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 року апеляційну скаргу головного управління залишено без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2018 року залишено без змін. В подальшому, 15.08.2018 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшла постанова відділу примусового виконання рішень ВП №569570285 від 09.08.2018 року про відкриття виконавчого провадження, що підтверджується штампом вхідної документації на супровідному листі. У відповідь на даний лист позивачем 23.08.2018 року за №13693/03 до відділу примусового виконання рішень направлено листа про виконання РІШЕННЯ: У вказаному листі зазначено про те, що пенсія в перерахованому згідно з рішенням суду розмірі виплачується з 01.09.2018 року, а доплата за період з 01.01.2018 року по 30.04.2018 року в сумі 167548,56 грн включена в додаткову відомість у вересні 2018 року. Залишок боргу за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 в сумі 502645,68 грн буде виплачуватись після виділення коштів на фінансування з державного бюджету в такому порядку: з 01.01.2019 по 31.12.2019 - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого пункту 3 Постанови №103, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 р. ; з 01.01.2020 - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 та до забезпечення повної виплати розрахованої суми. Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову ВП №56970285 від 17.09.2018 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. Так, судами установлено, що в оскаржуваній постанові державного виконавця від 17.09.2018 зазначено, що боржником рішення суду не виконано у повному обсязі, а саме не виплачено заборгованість по пенсійним виплатам. Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, головним управлінням перерахунок пенсії ОСОБА_1 було проведено 01.08.2018, відповідно до ст. 51, 63 ЗУ від 09.04.1992 №2262 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" починаючи з 01.01.2016. Залишок боргу за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 в сумі 502645,68 грн буде виплачений після виділення коштів на фінансування з державного бюджету в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Так, ч.3,4 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" вирішено перерахувати з 1 січня 2016 р. пенсії, призначені згідно із Законом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (Офіційний вісник України, 2015 року, №96, ст. 3281). Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року. Виплату перерахованих відповідно до абзацу першого цього пункту пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) проводити з 1 січня 2018 року. Сума перерахованих пенсій для виплати за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 1 січня 2018 р. та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку:з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 року; з 1 січня 2020 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. та до забезпечення повної виплати розрахованої суми. Судом встановлено, що позивачем здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року, виходячи із розміру грошового забезпечення за нормами, чинними за січень 2016 року, за прирівняною посадою поліцейського, виплата якої здійснюється у порядку встановленому п.3 постанови Кабінету Міністрів України №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 2 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як, зокрема, постанови судів у адміністративних справах. Частиною 1 ст.28 Закону №1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Згідно з ч.1-3 ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Частина 1 статті 75 Закону №1404-VIII: у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі -КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України). Аналізуючи наведені положення Закону №1404 в контексті цієї справи, потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. У спірному випадку причиною невиконання судового рішення у справі №815/695/18 слугували обставини відсутності відповідного фінансового забезпечення з огляду на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", якою врегульовано порядок виплати коштів за період з 01 січня 2016 року і в подальшому. Пунктом 3 вказаної постанови Кабінету Міністрів України №103 ухвалено перерахувати з 1 січня 2016 року пенсії, призначені згідно із Законом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції". Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року. Виплату перерахованих відповідно до абзацу першого цього пункту пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) проводити з 1 січня 2018 року. Сума перерахованих пенсій для виплати за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 1 січня 2018 року та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року; з 1 січня 2020 року - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року та до забезпечення повної виплати розрахованої суми. Тобто, ця постанова Кабінету Міністрів України №103 визначає порядок виплати перерахований пенсій, який, зокрема, передбачає здійснення таких виплат після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету, не змінюючи при цьому регулювання правовідносин з приводу перерахунку пенсій колишнім працівникам міліції. Отже, вказана постанова Кабінету Міністрів України №103 від 21 лютого 2018 року фактично запровадила поетапний порядок виплати перерахованих за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року пенсій колишнім військовослужбовцям, при цьому обумовивши виплату перерахованих пенсій виділенням коштів на їх фінансування з державного бюджету. При цьому, цією постановою не змінюється регулювання правовідносин з приводу перерахунку пенсій, а лише визначено порядок виплати перерахованих виплат. В силу статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Тож саме від Уряду залежить можливість Пенсійного фонду України забезпечити реалізацію та виконання своїх повноважень. В свою чергу Кабінетом Міністрів України, виходячи із фінансово - економічних можливостей, прийнято постанову від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", якою врегульовано порядок виплати коштів за період з 01 січня 2016 року і в подальшому, запровадивши поетапний порядок виплати перерахованих пенсій вищевказаним особам. Ця постанова на момент винесення оспорюваного рішення була чинною, а тому мала бути врахованою органами Пенсійного фонду. В цьому випадку позивач не мав об'єктивної фінансової можливості виконати судове рішення, оскільки кошти з Державного бюджету, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №103, на виплату перерахованих сум пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року у 2018 році не виділялись. Тож у контексті обставин цієї справи не можна дійти висновку, що позивачем не були перераховані означені кошти без поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі №405/3663/13-а, від 21 лютого 2018 року у справі №814/2655/14, від 10 вересня 2019 року у справі №0840/3476/18, від 13 червня 2018 року у справі №757/29541/14-а, від 09 грудня 2020 року у справі №522/19758/18. Державним виконавцем в оскаржуваній постанові про накладення штрафу не надано вмотивованого обґрунтування про визнання або не визнання причин не виконання рішення суду неповажними. Отже, Верховний Суд уважає, що оскаржувана у цій справі постанова державного виконавця від ВП №56970285 від 17.09.2018 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн підлягає скасуванню. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Враховуючи, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме щодо належної оцінки застосування до спірних правовідносин наслідків частини другої статті 75 Закону №1404-VIII у контексті обставин цієї справи, зокрема поважності причин, що стали підставою для покладення на позивача оспорюваної відповідальності, що призвело до неправильного вирішення справи, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до положень ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню. Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 скасувати. Прийняти у справі нову постанову, якою позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування постанови задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ВП №56970285 від 17.09.2018 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя -доповідач Н. А. Данилевич судді В. Е. Мацедонська М. І. Смокович

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23 червня 2018 року Київ справа №820/2508/17 адміністративне провадження №К/9901/41937/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ДФС) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 (суддя В. В. Рубан) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 (колегія у складі суддів: О. М. Мінаєва, Я. М. Макаренко, Н. В. Шевцова) у справі №820/2508/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК "ЕНОЛЛ" (далі - ТОВ "ЕК "ЕНОЛЛ") до ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: ТОВ "ЕК "ЕНОЛЛ" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДФС від 13.04.2017 №0002791203. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що висновки акта перевірки щодо прострочення ним строку сплати податку на прибуток за 2016 рік є безпідставними, адже частина задекларованої суми податкового зобов'язання була зменшена, шляхом подачі уточнюючої податкової декларації в межах граничного строку для подачі річної декларації. При цьому, також вважає, що камеральна перевірка податкової декларації з податку на прибуток за 2016 рік проведена незаконно, так як порушено граничний строк її проведення. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 13.04.2017 р. №0002791203. Мотивами рішення суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, став факт самостійного виявлення платником податків помилки в поданій ним податковій звітності і подання до податкового органу уточнюючого розрахунку з виправленням помилок з урахуванням вимог статті 50 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що свідчить на відсутність правових підстав у податкового органу застосувати до нього штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України, оскільки, з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні. Не погоджуючись з даними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а у задоволені позову відмовити, оскільки вважає, що вони були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказується на те, що уточнюючою декларацією платник погасав суму податного боргу, в розумінні підпункту 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 ПК Україні, а тому фінансові санкції визначені спірним податковим повідомленням-рішенням відповідають накладені у відповідності до приписів ПК України. Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суддійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "ЕК "ЕНОЛЛ" на адресу контролюючого органу направлено податкову декларацію з податку на прибуток за 2016 рік від 09.02.2017 №9269915299 (термін сплати до 19.02.2017 року), де самостійно визначено грошове зобов'язання у розмірі 91081 грн. 00 коп. 17.02.2017 підприємством сплачено податок на прибуток за 2016 рік у розмірі 47853 грн. 00 коп. 21.02.2017 позивачем подана до контролюючого органу уточнююча податкова декларація з податку на прибуток за 2016 рік (реєстраційний номер 9270192406 від 21.02.2017), якою відкориговані показники податку на прибуток, які підлягають сплаті до бюджету у бік зменшення на 43228 грн. 00 коп. На підставі підпункту 19-1.1.1 та підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, статті 76 ПК України відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача з податку на прибуток за 2016 рік, за результатами якої складено акт №1666/20-40-12-03-21/38157139 від 27.03.2017, де встановлено порушення терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 ПК України, а саме відкоригованого податкового зобов'язання у сумі 43228 грн. 00 коп. Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 13.04.2017 №0002791203, яким підприємству нараховані штрафні санкції у розмірі 4322 грн. 05 коп. (10% від несвоєчасно сплаченої суми, з урахуванням сальдо на 01.01.2017 - 7 грн. 49 коп. ), що за результатами адміністративного оскарження залишено без змін. Згідно із пунктом 49.1. статті 49 ПК України, тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. У відповідності до підпункту 49.18.3. пункту 49.18. статті 49 ПК України Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року; Абзацом другим пункту 49.19. статті 49 ПК України передбачено, що Для цілей цього Кодексу під терміном "базовий звітний (податковий) період" слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом цього Кодексу. В свою чергу правилами статті 50 ПК України визначений порядок внесення змін до податкової звітності, а саме пунктом 50.1, передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Як було встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовується відповідачем у касаційній скарзі позивачем 09.02.2017 було подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на прибуток за 2016 рік, частина визначеного зобов'язання за якою (47853 грн. 00 коп. ) платником сплачено 17.02.2017. Згідно із пунктом 126.1. статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу. При цьому, за положенням статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Аналіз вказаних норм в сукупності в поєднанні із спірними правовідносинами дозволяє здійснити висновок про те, що об'єктом застосування штрафу до позивача могло бути несвоєчасно сплачена ним сума узгодженого грошового зобов'язання. Натомість, Верховний Суд враховує, що ТОВ "ЕК "ЕНОЛЛ" на виконання вимог статті 50 ПК України подано уточнюючу декларацію, якою зменшено суму податкового зобов'язання саме на ту суму, яка за позицією податкового органу несвоєчасно сплачена позивачем до бюджету (43228 грн. 00 коп. ). При цьому, є доцільними в даній справі висновки судів попередніх інстанцій про те що, відповідна уточнююча податкова декларація була подана позивачем до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, тоді як сума вказана у такій декларації не сплачувалась позивачем, як це хибно ствердив контролюючий орган в акті перевірки, що спростовує його доводи у касаційній скарзі про погашення платником податкового боргу. Отже, суд касаційної інстанції вважає, що застосований податковим органом штраф за несвоєчасну сплату позивачем податкового зобов'язання на суму, яка зменшена Товариством шляхом подання уточнюючої декларації безпідставно, оскільки об'єкт правопорушення відсутній. Підсумовуючи наведене, суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 - без змін. 2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ............................. В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 червня 2018 року Київ справа №813/2907/17 адміністративне провадження №К/9901/27836/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року (суддя Мартинюк В. Я.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року (судді: Коваль Р. Й. (головуючий), Гуляк В. В., Судома-Хомюк Н. М. ) у справі №813/2907/17 за позовом Приватного підприємства "Кейтерінг-Сервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними і скасування наказів, УСТАНОВИВ: Приватне підприємство "Кейтерінг-Сервіс" (далі - позивач, ПП "Кейтерінг-Сервіс ") звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Львівській області) про визнання протиправними та скасування наказів від 04.05.2017 №1678 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Кейтерінг-сервіс", від 12.05.2017 №1764 "Про перенесення термінів проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Кейтерінг-сервіс" та від 09.08.2017 №3478 "Про долучення до складу перевіряючих документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Кейтерінг-сервіс". В обґрунтування позовних вимог ПП "Кейтерінг-Сервіс" посилалось на те, що позивачем не було допущено порушень умов та вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки запит контролюючого органу про надання пояснень та їх документального підтвердження був неправомірний. Крім того, ПП "Кейтерінг-сервіс" надало на запит контролюючого органу пояснення та їх документальні підтвердження у встановлений законом строк, а тому були відсутні підстави для проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року, позов задоволено повністю. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтоване тим, що ПП "Кейтерінг-Сервіс" було надано всі необхідні пояснення та їх документальне підтвердження на запит контролюючого органу, а тому у контролюючого органу були відсутні підстави для проведення позапланової виїзної перевірки на підставі передбаченій у пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у Львівській області подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПП "Кейтерінг-Сервіс" відмовити повністю. У касаційній скарзі контролюючий орган посилається на необґрунтованість спірних судових рішень, необ'єктивний аналіз обставин справи, не врахування судами попередніх інстанцій положень Податкового кодексу України та податкового законодавства України в частині порядку призначення та проведення перевірок, а також на те, що судами невірно оцінено подані докази, що у своїй сукупності призвело до порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень. Приватне підприємство "Кейтерінг-Сервіс" надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Львівській області направлено до ПП "Кейтерінг-Сервіс" запит від 09.02.2017 №902/10/13-01-14-08-13, за яким позивачу необхідно було надати засвідчені підписом посадової особи підприємства та скріплені печаткою (за наявності) копії документів, що безпосередньо стосуються господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків (їх відображення в обліку і звітності) із ТОВ "Літати разом", ТОВ "Траф Альянс" за червень 2015 року, СПД ОСОБА_4 за березень, червень 2015 року та з ТОВ "Проект-Актив" за травень 2015 року. На вказаний запит, ПП "Кейтерінг-Сервіс" листом від 01.03.2017 №3 надало відповідь із необхідними поясненнями щодо здійснення господарських операцій з зазначеними контрагентами за відповідний період, а також надало відповідні первинні бухгалтерські документи, зокрема: договір оренди нежитлових приміщень, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення, договори оренди транспортних засобів, договори купівлі-продажу, видаткові накладні, договір про надання готельних послуг, інвентарні картки обліку основних засобів ОЗ-6. Крім того, зазначило, що за результатами здійснення позивачем господарських операцій видавалися податкові накладні, які при цьому були зареєстровані у відповідному реєстрі. За результатами наданої ПП "Кейтерінг-Сервіс" відповіді та у відповідності до пп. 16.1.5, 16.1.7 п. 16.1 ст. 16, пп. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20, п. 73.3 ст. 73, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, на підставі доповідної записки №30/13-01-14-14-15 від 28.04.2017 начальника управління аудиту Гереги І. О. наказом ГУ ДФС у Львівській області від 04.05.2017 №1678 призначено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Кейтерінг-сервіс" з питань проведення взаємовідносин із ТОВ "Літати разом", ТОВ "Траф Альянс" за червень 2015 року, СПД ОСОБА_4 за березень, червень 2015 року та з ТОВ "Проект-Актив" за травень 2015 року. Наказом ГУ ДФС у Львівській області від 12.05.2017 №1764 перенесено терміни проведення документальної позапланової виїзної перевірки на 90 днів. Наказом ГУ ДФС у Львівській області від 09.08.2017 №3478 долучено до проведення вказаної перевірки головного державного ревізора інспектора відділу перевірок інших галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС у Львівській області Литвин К. С. Згідно з положеннями пп. 20.1.2 та 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України (у редакції Закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право: для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом; проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до пп. 75.1.1, 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити, зокрема, документальні позапланові невиїзні перевірки. Документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Згідно з положеннями п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Відповідно до п. 73.3 ст. 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; у разі проведення зустрічної звірки. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). Як вбачається з матеріалів справи та встановлених обставин позивачем було надано відповідь на запит контролюючого органу із необхідними поясненнями щодо здійснення господарських операцій з контрагентами зазначеними у запиті, а також надано відповідні первинні бухгалтерські документи, що безпосередньо стосуються господарських відносин з такими контрагентами, проте контролюючим органом, всупереч вимог частини другої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) та частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції після 15.12.2017) не було доведено, що надані пояснення та відповідні документи аналізувались контролюючим органом і що такі, за результатом аналізу, є недостатніми для спростування інформації наявної у контролюючого органу про можливі порушення законодавства з боку позивача, що свідчить про відсутність у контролюючого органу обґрунтованих підстав передбачених пп. 78.1.1 п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України для призначення перевірки ПП "Кейтерінг - Сервіс". Враховуючи зазначене та встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що у Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області були відсутні підстави для призначення та проведення позапланової виїзної перевірки згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, тому накази контролюючого органу від 04.05.2017 №1678 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Кейтерінг-сервіс", від 12.05.2017 №1764 "Про перенесення термінів проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Кейтерінг-сервіс" та від 09.08.2017 №3478 "Про долучення до складу перевіряючих документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Кейтерінг-сервіс" не відповідають вимогам встановленим Податковим кодексом України та були прийняті з порушенням визначеної чинним законодавством процедури призначення документальної позапланової виїзної перевірки. Відповідно до пункту 1 частини першої статі 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статі 350 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року у справі №813/2907/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 березня 2018 року Київ справа №814/121/16 касаційне провадження №К/9901/7864/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської митниці ДФС на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 (суддя Марич Є. В. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 (головуючий суддя - Єщенко О. В., судді: Димерлій О. О., Домусчі С. Д. ) у справі №814/121/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг" до Миколаївської митниці ДФС, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноторг" звернулось до суду з адміністративним позовом до Миколаївської митниці ДФС про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нескладання висновку про наявність підстав для повернення надмірно сплаченого податку за результатами розгляду заяви від 10.12.2015 №641, а також зобов'язання скласти та надати висновок Головному управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївській області про повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість у сумі 45828,95 грн. за митною декларацією від 12.02.2015 №504070000/2015/000528 шляхом перерахування даних коштів на поточний рахунок позивача. Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 22.03.2016 позов задовольнив. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.06.2016 залишив постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Миколаївська митниця ДФС оскаржила їх в касаційному порядку. В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.03.2016, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог Миколаївська митниця ДФС посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 301 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях). Зокрема, зазначає, що в резолютивній частині постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.07.2015 у справі №814/800/15 не визначено суму надмірно сплачених митних та інших платежів, а також не зазначено, що відповідач зобов'язаний повернути з Державного бюджету України відповідну суму надмірно сплачених платежів. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем подано до митного оформлення вантажну митну декларацію №504070000/2015/000528, в якій визначено ціну імпортованого товару в розмірі 5000, Євро та з цієї суми сплачено митні платежі. В свою чергу, відповідачем прийнято рішення від 13.02.2015 №504070000/2015/000009/1 про коригування митної вартості товару до 13351,00 Євро, що обумовило необхідність доплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноторг" митних платежів у сумі 45828,95 грн. Зазначене рішення Миколаївської митниці ДФС Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 22.07.2015 у справі №814/800/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015, визнав протиправним та скасував. В зв'язку з цим, позивач 10.12.2015 звернуся до відповідача з листом про повернення надмірно сплаченого податку відповідно до статті 301 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та розділу ІІІ Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Миколаївською митницею ДФС листом від 06.01.2016 №77/10/14-70-10-27 відмовлено позивачу в поверненні надмірно сплаченого податку, оскільки рішенням суду у справі №814/800/15 не встановлено суму надмірно сплачених митних платежів та не зобов'язано митницю повернути з Державного бюджету України будь-які надмірно сплачені митні або інші платежі. Відповідно до частини першої статті 24 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність митних органів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси. Митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов'язаної з помилковою та/або надмірною сплатою митних платежів. Визначення того, що належить розуміти як помилково та/або надміру сплачені митні платежі, у Митному кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відсутнє, але міститься в податковому законодавстві. Так, згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), правила якого застосовуються до відносин, пов'язаних зі справлянням митних платежів, як надміру сплачені грошові зобов'язання розуміють суму коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату. Митне та податкове законодавство не містить переліку причин, через які може статись помилкова та/або надмірна сплата сум платежів. Оскільки визначення розміру (суми) митних платежів здійснюється шляхом дій над кількісними числовими показникам (одиницями) виміру, не виключено, що операції з ними з якихось причин можуть призвести до неправильного (хибного) розрахунку чи обчислення сум платежів. Важливо, що в основі таких дій не було умисних протиправних дій суб'єктів правовідносин, діяльність яких пов'язана із визначенням і справлянням митних платежів. Порядок, умови та процедура повернення помилково та/або надміру сплачених платежів законодавчо врегульовані. Зокрема, згідно із частинами першою - четвертою статті 301 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку. Відповідно до пунктів 43.1 - 43.5 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. За правилами пункту 2 Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Порядок на виконання вимог статті 43 Податкового кодексу України визначає процедуру повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів. Згідно з абзацами першим, другим, дванадцятим пункту 1, пунктами 2, 3, 4 розділу ІІІ зазначеного Порядку для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України. У заяві зазначаються причини повернення коштів, реквізити банку, найменування та код за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України платника податків-юридичної особи, або прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) та напрям перерахування коштів. Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відділ митних платежів митного органу перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати. Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20.07.2007 №611/147, керівництвом відділу митних платежів митного органу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України. Згідно з пунктом 1 Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20.07.2007 №611/147 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися правилами цього Порядку. За правилами пунктів 2, 3 вказаного Порядку повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Платник подає заяву про повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку, в якій зазначаються напрями зарахування коштів, які повертаються. Відповідно до пункту 7 Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20.07.2007 №611/147 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету. Згідно з частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів щодо визначення, призначення, заявлення, з'ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості, митного контролю і митного оформлення, декларант може піддати ці дії чи рішення судовому контролю. Якщо суд визнає рішення або дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов'яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства і коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті 301 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженим наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20.07.2007 №611/147 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 25.11.2014 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. У справі, що розглядається, судами встановлено, що відповідачем за результатами отриманої заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг" не вжито заходів та не вчинено дій, визначених наведеними нормативно-правовими актами, а тому їх висновок про наявність у спірному випадку підстав для зобов'язання митного органу їх вчинити ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Миколаївської митниці ДФС без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Миколаївської митниці ДФС залишити без задоволення. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 у справі №814/121/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 жовтня 2018 року Київ справа №304/1621/13-а адміністративне провадження №К/9901/14815/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року (суддя О. Б. Заверуха) у справі №304/1621/13-а ( №876/15695/13) за позовом ОСОБА_3 до Чопської митниці Міністерства доходів і зборів України про визнання незаконною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА _3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову заступника начальника Чопської митниці Міндоходів України Федорчука Ю. В. про порушення митних правил №2064/30502/13 від 15 жовтня 2013 року. Постановою Печерського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2013 року у позові відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, оскільки рішення суду першої інстанції є остаточним і оскарженню не підлягає відповідно до частини другої статті 1712 КАС (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної ухвали, далі - КАС України). Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги відзначає, що судом апеляційної інстанції неправомірно відмовлено у відкритті апеляційного провадження на рішення суду першої інстанції у даній справі, з огляду на те, що рішенням Конституційного Суду України №3-рп/2015 від 08 квітня 2005 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частини другої статті 1712 КАС України. Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного. Як вбачається з постанови Печерського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2013 року спір виник з приводу оскарження постанови про порушення митних правил №2064/30502/13 від 15 жовтня 2013 року, згідно якої позивача було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частини третьої статті 470 Митного кодексу України (далі - МК України) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. Відповідно до статті 458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. За вимогами пункту 2 частини першої статті 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності регулюється статтею 1712 КАС України. Частиною першою статті 1712 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення Львівським апеляційним адміністративним судом ухвали від 25 грудня 2013 року) визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом п'яти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш як на п'ять днів. Частиною другою статті 1712 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення Львівським апеляційним адміністративним судом ухвали від 25 грудня 2013 року) передбачено, що рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає. Положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року N 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 1712 КАС України. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. У цьому Рішенні зазначено також, що у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів. Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання. Згідно з частиною другою статті 5 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення права на апеляційне оскарження) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Водночас, згідно з статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У своєму рішенні від 06 вересня 2005 року у справі "Гуренко проти України" Європейський суд з прав людини, зазначає, що стаття 13 Конвенції як така не гарантує право на оскарження або право на перегляд другою інстанцією. Тим не менше, якщо оспорюване провадження характеризується як "кримінальне" в цілях Конвенції, скарга заявника може бути розглянута за статтею 2 Протоколу №7 до Конвенції, яка передбачає наступне: "Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом. Із цього права можуть поширюватися винятки для передбачених законом незначних правопорушень або коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку.". Відповідно до статті 53 Кримінального кодексу України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. Отже, мінімальний розміром штрафу (кримінального) є 510 гривень. Оскаржуваною постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, в силу суворості санкції, дана справа відносно позивача за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носило кримінальний характер з усіма гарантіями статті 6 Конвенції, та, відповідно й статті 2 Протоколу №7 по Конвенції. З огляду на викладене, Верховний Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину 2 статті 1712 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15 грудня 2017 року) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі; справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За таких обставин, ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи для продовження судового розгляду. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 01 листопада 2018 року справа №815/337/18 адміністративне провадження №К/9901/62559/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., при секретарі судового засідання Гутніченко А. М. за участю представників позивача - Чорного О. В. за Ордером Серії ОД №306684 від 29 вересня 2018 року відповідача - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Агро" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року у складі судді Харченко Ю. В. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року у складі суддів Єщенка О. В., Димерлія О. О., Шеметенко Л. П. у справі №815/337/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Агро" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: 26 січня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Перлина Агро" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 16 січня 2018 року №0002641409, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковими зобов'язаннями 99000 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 24750 грн. та №0002661409, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями 416869 грн. 40 коп. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 104217 грн. 40 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття. 18 травня 2018 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року, позов Товариства задоволено частково, визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення податкового органу від 16 січня 2016 року №0002661409. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Впродовж судових розглядів суди попередніх інстанцій надаючи фактично оцінку спірним податковим повідомленням - рішенням від 16 січня 2018 року, як зазначено у позові, додатках до позову, податкових повідомленнях-рішеннях, як актах індивідуальної дії, у судових рішеннях зазначили дату спірних повідомлень - рішень 16 січня 2016 року, тим самим помилившись у правильності визначення року їх прийняття (том 1 арк. справи 93-94). Суд з огляду на те, що при розгляді справи оцінка надавалась саме актам індивідуальної дії від 16 січня 2018 року, спір по суті вирішений стосовно саме цих рішень суб'єкта владних повноважень, вважає за можливе здійснити касаційний перегляд у справі, предметом якого є правомірність відмови судами у позові Товариству в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу від 16 січня 2018 року №0002641409. Вбачається, що способом виправлення помилки в рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції є самостійне усунення судами допущених описок. 28 вересня 2018 року Товариством подано касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, пункту 152.9 статті 152 Податкового кодексу України, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення від 16 січня 2018 року №0002641409 та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства задовольнити у повному обсязі. 01 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано справу №815/337/18 з Одеського окружного адміністративного суду. 17 жовтня 2018 року справа №815/337/18 надійшла до Верховного Суду. 22 жовтня 2018 року податковим органом наданий відзив на касаційну скаргу Товариства до Верховного Суду, у якому відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог Товариства та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні касаційної скарги в повному обсязі, та у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 38477119, перебуває на податковому обліку з 19 грудня 2013 року, є платником податку на додану вартість. Податковим органом у листопаді-грудні 2017 року проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства, зокрема з питань податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року, результати якої викладені в акті перевірки від 22 грудня 2017 року №000837/15-32-14-09/38477119 (далі - акт перевірки), на підставі якого керівником податкового органу 16 січня 2018 року прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України. Податковим повідомленням - рішенням №0002641409, яке є предметом касаційного перегляду, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 99000 грн., за порушення пунктів 44.1,44.2 статті 44, підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 24750 грн. на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем, як позичальником 25 грудня 2014 року укладено договір з ФГ "Любас", як позикодавцем про надання поворотної фінансової допомоги, на виконання умов якого ФГ "Любас" перераховано на користь Товариства грошові кошти в сумі 550 000 грн., з призначенням платежу - "Поворотна фінансова допомога згідно договору №2251214 від 25 грудня 2014 року", повернення якої до 31 грудня 2014 року не відбулося. Аналізуючи положення підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що поворотна фінансова допомога є різновидом фінансової допомоги, сумою коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення. До складу інших доходів відповідно до підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відноситься суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу. Позивач звітував до податкового органу Податковою декларацією з податку на прибуток підприємства 28 серпня 2015 року в розділі дев'ятому "Особливі відмітки" якої зазначено про те, що це є податкова декларація платника податку на прибуток, основною діяльністю якого є виробництво сільськогосподарської продукції, яка надана за формою декларації затвердженою на виконання пункту 46.5 статті 46 Податкового кодексу України наказом Міністерства доходів і зборів України від 30 грудня 2013 року №872 (Зареєстровано Міністерством юстиції України 20 січня 2014 року за номером 103/24880), податковий орган здійснив перевірку саме даних цієї декларації та встановив порушення у формуванні доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (том 1 а. с.173-177). Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, а саме податкову декларацію з податку на прибуток, яка подана позивачем з урахуванням особливостей, встановлених підпунктом 152.9.1 пункту 152.9 статті 152 Податкового кодексу України для виробників сільськогосподарської продукції, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року. Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено факт повернення поворотної фінансової допомоги станом на 30 червня 2015 року (кінець звітного податкового періоду). Натомість суди попередніх інстанцій помилково висновувалися на тому, що річний звітний податковий період узгоджується з приписами підпункту 152.9.1 пункту 152.9 статті 152 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановленими для подання декларації на загальних підставах. З огляду на належність доказів судами помилково покладена інформація наведена довідкою Миколаївської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області №560/2.03.15, згідно якої Товариство у 2015 році є платником єдиного податку з сільськогосподарських товаровиробників, замість оцінки податкової декларації та наслідків обліку її даних у податковій звітності податкового органу, зокрема інтегровану картку платника податку. Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів стосовно збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковим повідомленням-рішенням №0002641409 від 16 січня 2018 року, внаслідок чого касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення скасуванню в частині із направленням справи на новий розгляд у відповідній частині. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Агро" задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року у справі №815/337/18 скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002641409 від 16 січня 2018 року, та направити справу у цій частині на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року у справі №815/337/18 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 грудня 2019 року Київ справа №826/10223/18 адміністративне провадження №К/9901/16526/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Шевцової Н. В., суддів: Радишевської О. Р., Уханенка С. А., розглянув в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №826/10223/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Квазар" до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи: Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Квазар" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Земляної Г. В., суддів Ісаєнко Ю. А., Лічевецького І. О. УСТАНОВИВ: І. Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Квазар" (далі - позивач, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства "Сбербанк", в якому просив: 1.1. Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 19 червня 2018 року №55344700 з підстав, визначених пунктом 15 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження"; 1.2. Визнати протиправною та скасувати постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 19 червня 2018 року №55344700; 1.3. Визнати протиправною та скасувати постанову про зняття арешту з майна від 19 червня 2018 року №55344700; 1.4. Визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка Олексія Степановича (далі - головний державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС МЮУ) щодо передачі шляхом винесення акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 19 червня 2018 року ВП №55344700 у власність Акціонерному товариству "Сбербанк". 2. На обґрунтування наведених вимог позивач посилається на положення статті 19 Конституції України та статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", зазначає, що спірні постанови суперечать пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", а вчинені державним виконавцем дії щодо передачі стягувачу майна позивача є протиправними. 3. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи. ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 4.29 квітня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНК РОСІЇ", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (на цей час - Акціонерне товариство "Сбербанк", далі - Банк), та Публічним акціонерним товариством "Квазар" (на цей час - Приватне акціонерне товариство "Квазар") був укладений договір про відкриття кредитної лінії №05-В/10/47/КЛ, до якого в подальшому сторонами вносилися зміни та доповнення. 5.27 січня 2012 року в рахунок забезпечення виконання Публічним акціонерним товариством "Квазар" зобов'язань за цим кредитним договором між Банком та Товариством було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., зареєстрований в реєстрі під №861. Відповідно до умов цього Договору в забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця, які випливають із договору про відкриття кредитної лінії №05 - В/10/47/КЛ, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем 29 квітня 2010 року, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом строку його дії, які (зобов'язання) перелічені у статті 2 цього договору та можуть виникнути в майбутньому за чинним основним договором, іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку майно, зазначене в пункті 3.1. Договору (предмет іпотеки), а саме: нежилу будівлю (літ. Л), загальною площею 16 578,7 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 48879580000, і належить Публічному акціонерному товариству "Квазар" на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 травня 2011 року. 6.29 липня 2016 року на адресу Товариства було направлено повідомлення-вимогу іпотекодавцю/заставодавцю №392/5/50 про сплату простроченої заборгованості за кредитним договором №05 - В/10/47/КЛ від 29 квітня 2010 року із доданим розрахунком заборгованості. 7.05 серпня 2016 року ця вимога була отримана уповноваженою особою позивача. Цим повідомленням-вимогою Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" повідомило Публічне акціонерне товариство "Квазар" про наявну прострочену заборгованість за кредитним договором та попередило про те, що у випадку незадоволення вимоги банку, останній буде змушений задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного/заставного майна, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису. 8.30 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською Оленою Володимирівною вчинено виконавчий напис №5704, яким запропоновано Публічному акціонерному товариству "Сбербанк" звернути стягнення на нежилу будівлю (літ. Л), загальною площею 16 578,7 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 48879580000, належить Публічному акціонерному товариству "Квазар" на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18.05.2011 у справі №2-3411/10 та є предметом забезпечення виконання Товариством основного зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії №05-В/10/47/КЛ від 29 квітня 2010 року (зі змінами і доповненнями). 9. У виконавчому написі запропоновано за рахунок реалізації предмета іпотеки задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" за кредитним договором у сумі 7 077 308 євро 41 євроцентів, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6 340 000,00 євро, заборгованість за процентами за користування кредитною лінією 737 308,41 євро. Строк, за який проводиться стягнення - з 02 квітня 2016 року до 11 жовтня 2016 року включно. 10.08 грудня 2017 року Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №55344700.11.26 грудня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, якою описано нежилу будівлю (літ. Л), загальною площею 16578,7 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 48879580000, і належить Публічному акціонерному товариству "Квазар" (код ЄДРПОУ 14314038) на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18.05.2011 у справі №2-3411/10.12. Оскільки призначені на 12 лютого 2018 року, 26 березня 2018 року і 07 травня 2018 року електронні торги не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів, відповідно до вимог частини шостої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець повідомив про це стягувачу і запропонував йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна конфіскованого за рішенням суду. 13. Крім того, державний виконавець надіслав стягувачу листа стосовно вирішення питання про залишення за собою непроданого майна. 14. Листом від 17 травня 2018 року №9029/5/28-3 Акціонерне товариство "Сбербанк" повідомило Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про прийняте рішення залишити за собою нереалізоване майно боржника, а саме: нежилу будівлю (літ. Л), загальною площею 16 578,7 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 48879580000, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3 і належить Публічному акціонерному товариству "Квазар" (код ЄДРПОУ 14314038) на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 травня 2011 року в справі №2-3411/10, за ціною третіх електронних торгів - 53 534 467, 70 грн. без ПДВ. 15.19 червня 2018 року державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП №55344700 складено акт про передачу у власність акціонерному товариству "Сбербанк" нереалізованого майна Приватного акціонерного товариства "Квазар" та винесено постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, про зняття арешту з майна та про закінчення виконавчого провадження, з якими не погоджується позивач і вважає їх протиправними. 16.19 червня 2018 року Київським апеляційним господарським судом в справі №910/289/18 ухвалено постанову, якою скасовано рішення суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Квазар" і визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріуса №5704, про звернення стягнення на нежилу будівлю, яка належить Товариству. 17. Судом апеляційної інстанції установлено, що під час розгляду справи №910/289/18 Київським апеляційним господарським судом державний виконавець не був обізнаний з фактом ухвалення цієї постанови та був відсутній під час проголошення тексту прийнятого РІШЕННЯ: 18. Як вбачається з сайту Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reyestr. court. gov. ua/) постанова Київського апеляційного господарського суду від 19 червня 2018 року була оприлюднена 27 червня 2018 року. 19. Клопотання позивача від 19 червня 2018 року №245/А про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з визнанням судом рішення таким, що не підлягає виконанню, отримано та зареєстровано у Міністерстві юстиції України лише 22 червня 2018 року за вхідним №20048-33-18, про що свідчить копія реєстраційної-контрольної картки. 20. Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 червня 2018 року в справі №910/289/18 скасовано, рішення Господарського суду міста Києва від 21 лютого 2018 року в справі №910/289/18 залишено в силі. ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 21.18 січня 2019 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Квазар" задоволені в повному обсязі. 21.1. Визнано протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка Олексія Степановича щодо передачі шляхом прийняття акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 19 червня 2018 ВП №55344700 у власність Акціонерному товариству "Сбербанк" майна Приватного акціонерного товариства "Квазар". 21.2. Визнано протиправними та скасовано винесені 19 червня 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком Олексієм Степановичем у виконавчому провадженні ВП №55344700 постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та про зняття арешту з майна та про закінчення виконавчого провадження. 21.3. Зобов'язано головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка Олексія Степановича винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №55344700 на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (у зв'язку з визнанням судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню) та відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" зазначити про зняття арешту з майна Приватного акціонерного товариства "Квазар", накладеного в цьому виконавчому провадженні. 22. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності чинного рішення Київського апеляційного господарського суду від 19 червня 2018 року в справі №910/289/18 про визнання виконавчого документу (виконавчого напису №5704 від 30 грудня 2016 року) таким, що не підлягає виконанню, відповідачем у той же день (19 червня 2018 року) було прийнято постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, про зняття арешту з майна та про закінчення виконавчого провадження ВП №55344700, які є протиправними і підлягають скасуванню. 23.21 травня 2019 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. 24. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент складання державним виконавцем у виконавчому провадженні №55344700 акту про передачу у власність стягувачу нереалізованого майна боржника та винесення постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, про зняття арешту майна та про закінчення виконавчого провадження відповідач не знав та не міг знати про ухвалення Київським апеляційним господарським судом постанови від 19 червня 2018 року. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував ту обставину, що на момент апеляційного розгляду справи, рішення Київського апеляційного господарського суду від 19 червня 2018 року в справі №910/289/18, на яке посилається позивач, є скасованим постановою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року. І V. Касаційне оскарження 25. На постанову суду апеляційної інстанції головою Правління Приватного акціонерного товариства "Квазар" подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 11 червня 2019 року. 26. У касаційній скарзі представник Товариства зазначає, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, а також неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції. 27. Обґрунтовуючи порушення норм процесуального права, представник Товариства вказує, що судом апеляційної інстанції не було з'ясовано всіх правових підстав прийняття спірних рішень саме 19 червня 2018 року. 28. Порушення норм матеріального права доводиться представником Товариства на підставі того, що частина дев'ята статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" не містить жодних обмежень для виконавця стосовно вчинення дій та прийняття рішень. Натомість частиною сьомою статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку". 29. За змістом статей 47 та 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний був скласти акт про реалізацію іпотеки протягом п'яти робочих днів з дня отримання від іпотекодержателя повідомлення про намір залишити за собою предмет іпотеки. 30. Отже, Законом України "Про іпотеку", який є спеціальним законом для цих правовідносин, встановлено порядок та строки передачі майна стягувачу, зокрема у випадку, коли прилюдні торги визнані такими, що не відбулися. 31. Разом із касаційною скаргою на адресу Верховного Суду надійшло клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 32. Клопотання Приватного акціонерного товариства "Квазар" обґрунтовано тим, що правовідносини в цій справі виникли з питань набуття права власності на майно, що є предметом іпотеки, яке було передано стягувачу за результатами прилюдних торгів, що не відбулись. 33. Під час вирішення питання про передачу стягувачу нерухомого майна за результатами прилюдних торгів визнаних такими, що не відбулись, відповідачем не застосовано положень Закону України "Про іпотеку". 34. Судова практика не містить правових висновків стосовно правомірності набуття права власності на майно за юридичним фактом на підставі постанови державного виконавця та акта про передачу майна стягувачу, оскільки глава 24 Цивільного кодексу України не визначає таких підстав. 35. На думку позивача, правового визначення потребує питання щодо застосування положень статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", статей 47, 49 Закону України "Про іпотеку" у спорах, які виникли з питань набуття права власності на майно, що є предметом іпотеки, яке було передано стягувачу за результатами прилюдних торгів, що не відбулись. 36. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою і витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу №826/10223/18.37.15 серпня 2019 року справа №826/10223/18 надійшла до Верховного Суду. V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування 38. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 39. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 40. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 41. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 42. Закон України від 02 лютого 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1404-VIII). 42.1. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, у тому числі на підставі виконавчих написів нотаріусів. 42.2. Пунктом 1 частини першої статті 26 установлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, у тому числі за заявою стягувача про примусове виконання РІШЕННЯ: 42.3. Статтею 39 передбачено перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, зокрема, у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнанням судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню (пункт 5 частини першої цієї статті) ; якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки (пункт 15 частини першої). 42.4. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39). 42.5. Правилами частини другої статті 40 передбачено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. 42.6. Частиною першою статті 61 визначено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. 42.7. Згідно з частиною дев'ятою статті 61 майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно. 43. Закон України від 05 червня 2003 року №898-IV "Про іпотеку" 43.1. Відповідно до частини першої статті 41 реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону. 43.2. За частиною першою статті 49 протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися. 43.3. Абзацом 1 частини другої установлено, що протягом п'яти робочих днів з дня надходження коштів від реалізації предмета іпотеки державний виконавець, приватний виконавець складає акт про реалізацію предмета іпотеки, визначеного законом змісту. 43.4. Відповідно до частини третьої статті 47 акт про реалізацію предмета іпотеки підписується державним виконавцем, затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, скріплюється печаткою цього органу або підписується приватним виконавцем, скріплюється його печаткою та не пізніше наступного дня надсилається до організатора прилюдних торгів, який проводив прилюдні торги. VІ. Позиція Верховного Суду 44. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 45. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 46. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого. 47. Предметом позовних вимог у цій справі є протиправність та скасування постанов головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ від 19 червня 2018 року №55344700 про закінчення виконавчого провадження, про передачу майна стягувачу та про зняття арешту з майна, а також протиправність дій державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ щодо передачі шляхом винесення акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 19 червня 2018 року ВП №55344700.48. У цій справі, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії суб'єкта владних повноважень щодо передачі кредиторові майна боржника є протиправними, оскільки за наявності постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 червня 2018 року, яка набрала законної сили з моменту її проголошення, у справі №910/289/18 про визнання виконавчого документу (виконавчого напису №5704 від 30 грудня 2016 року) таким, що не підлягає виконанню, та з огляду на небезспірність заборгованості позивача, як позичальника за кредитним договором, відповідач не мав права передавати майно стягувачу та повинен був винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (у зв'язку з визнанням судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню), а не на підставі пункту 15 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (у разі, якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки), та одночасно зазначити про зняття арешту з майна боржника відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження". 49. У свою чергу суд апеляційної інстанції скасовуючи вказане рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову зазначив, що на момент складання державним виконавцем у виконавчому провадженні №55344700 акту про передачу у власність стягувачу нереалізованого майна боржника та винесення постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, про зняття арешту майна та про закінчення виконавчого провадження відповідач не знав та не міг знати про ухвалення Київським апеляційним господарським судом постанови від 19 червня 2018 року. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував ту обставину, що на момент апеляційного розгляду справи, рішення Київського апеляційного господарського суду від 19 червня 2018 року в справі №910/289/18, на яке посилається позивач, є скасованим постановою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року. 50. Верховний Суд не погоджується обґрунтованістю таких висновків судів попередніх інстанцій, виходячи з такого. 51. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 52. У цій справі, вирішуючи питання щодо правомірності дій головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ в частині прийняття постанов від 19 червня 2018 року №55344700 про закінчення виконавчого провадження, про передачу майна стягувачу та про зняття арешту з майна і як наслідок складання акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 19 червня 2018 року ВП №55344700, суди не зазначили які саме дії державного виконавця при здійсненні вказаних дій вчинено з порушенням процедури, визначеної Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про іпотеку". 53. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не встановлено та не досліджено послідовність подій які відбулися 19 червня 2018 року, а саме: ухвалення Київським апеляційним господарським судом постанови від 19 червня 2018 року у справі про визнання виконавчого документу (виконавчого напису №5704 від 30 грудня 2016 року) таким, що не підлягає виконанню та прийняття головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ постанов від 19 червня 2018 року №55344700 і акта від 19 червня 2018 року №55344700 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу. 54. Враховуючи, що ухвалення Київським апеляційним господарським судом постанови від 19 червня 2018 року у справі №910/289/18 та прийняття головним державним виконавцем постанов і складання акта від 19 червня 2018 року №55344700 відбулося протягом одного дня Верховний Суд наголошує, що з'ясування того, яка з подій відбулася раніше має значення для правильного вирішення справи щодо підтвердження чи спростування законності дій державного виконавця під час вчинення виконавчих дій. 55. Крім того судами попередніх інстанції не з'ясовано належний склад учасників справи виходячи з підстав позову, його предмету і заявлених позовних вимог. 56. Як зазначалось вище предметом позову у цій справі є протиправність дій головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ, разом з тим відповідачем у справи визначено Міністерство юстиції України. 57. Згідно із статтею 6 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. 58. Кожен з органів наділений певними повноваженнями під час реалізації своїх функцій у сфері виконання судових рішень і рішень інших органів. 59. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 60. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не досліджено зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень. 61. Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно встановити послідовність подій які відбулися 19 червня 2018 року, а саме: ухвалення Київським апеляційним господарським судом постанови від 19 червня 2018 року у справі про визнання виконавчого документу (виконавчого напису №5704 від 30 грудня 2016 року) таким, що не підлягає виконанню та прийняття головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ постанов від 19 червня 2018 року №55344700 про закінчення виконавчого провадження, про передачу майна стягувачу та про зняття арешту з майна і як наслідок складання акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 19 червня 2018 року ВП №55344700.62. Також суду необхідно з'ясувати належний склад учасників виходячи з підстав позову, його предмету і заявлених позовних вимог. 63. Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 353 КАС України. VIІ. Судові витрати 64. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Квазар" задовольнити частково. 2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року в справі №826/10223/18 скасувати. 3. Адміністративну справу №826/10223/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Квазар" до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. 3. Судові витрати не розподіляються. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Н. В. Шевцова суддів: О. Р. Радишевська С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08 листопада 2018 року Київ справа №2а/0470/7378/12 адміністративне провадження №К/9901/3983/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 (суддя - Дєєв М. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 (судді - Чепурнов Д. В., Поплавський В. Ю., Сафронова С. В. ) у справі №2а/0470/7378/12 за позовом Іноземного підприємства "АГБОР ІНЖИНІРІНГ ЛТД" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: У липні 2012 року Іноземне підприємство "АГБОР ІНЖИНІРІНГ ЛТД" (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2012. Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ОДПІ дійшла помилкового висновку про порушення Підприємством вимог чинного законодавства при формуванні податкових зобов'язань, відтак відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 19.06.2012 №0104062301 та №0104052301. Не погодившись із судовими рішеннями, ОДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову, невірно оцінивши докази, що містяться у матеріалах справи. Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому вважає судові рішення законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу просить залишити без задоволення. 15.01.2018 справу, в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017), передано до Верховного Суду. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що за наслідками документальної планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства складено акт від 06.06.2012. В акті перевірки викладено висновки контролюючого органу про наявність в діяльності позивача порушень: - п. п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7, пп. 11.2.1 п. 11.2, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 135.5.1 п. 135.5, п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 15 009,00 грн. ; - п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 222217,00 грн. На цій підставі відповідачем 19.06.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0104062301, яким донараховано суму грошового зобов'язання з платежу податок на додану вартість, яка включає основний платіж - 222 217,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 43 667,75 грн. ; - №0104052301, яким донараховано суму грошового зобов'язання з платежу податок на прибуток приватних підприємств, яка включає основний платіж - 15 009,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 357,25 грн. Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ДПІ мотивує тим, що під час перевірки позивачем не надано належних доказів пов'язаності врахованих ним витрат на мобільний зв'язок із господарською діяльністю Підприємства. З огляду на приписи статей 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статей 14, 44, 135, 198 Податкового Кодексу України господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує. Здійснивши системний аналіз залучених до справи доказів та правильно застосувавши під час розгляду справи норми матеріального та процесуального права, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості заявленого адміністративного позову, оскільки висновки ОДПІ щодо порушення Підприємством вимог податкового законодавства та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" спростовано під час розгляду справи. Так, залученими до матеріалів справи доказами, зокрема, договором про надання телекомунікаційних послуг, укладеним між Підприємством та ПрАТ "МТС Україна", наказами позивача від 03.03.2008 щодо використання мобільного зв'язку та від 03.01.2012 щодо впровадження мобільного зв'язку, Правилами використання мобільного зв'язку, впроваджених на підприємстві, належним чином підтверджено, що понесені Підприємством витрати на оплату телекомунікаційних послуг, використаних працівниками позивача під час виконання ними своїх функціональних обов'язків, безпосередньо пов'язані із веденням господарської діяльності Підприємства. Натомість у порушення приписів частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами протилежне. З огляду на це, судами обґрунтовано зроблено висновок про правомірність формування позивачем своїх податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість з урахуванням результатів здійснення вищезгаданих господарських операцій. Касаційна скарга ОДПІ не спростовує правильності доводів, якими мотивовані судові рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 09 грудня 2019 року Київ справа №802/45/16-а адміністративне провадження №К/9901/11382/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Радишевської О. Р., суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А. розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №802/45/16 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України - про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2016 року, ухвалену в складі головуючого судді Богоноса М. Б., та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Кузьмишина В. М., суддів Боровицького О. А., Сушка О. О., УСТАНОВИВ: І. СУТЬ СПОРУ: 1. У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просила: 1.1. визнати протиправною бездіяльність посадових осіб відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо розгляду заяви від 08.12.2015 про прийняття виконавчого листа №802/1442/15-а від 07.11.2015 до виконання; 1.2. зобов'язати посадових осіб відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглянути заяву від 08.12.2015, прийняти виконавчий лист №802/1442/15-а від 07.11.2015 до виконання, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та вчинити інші дії, спрямовані на виконання вказаного виконавчого листа, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження"; 1.3. стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн. 2. На обґрунтування позову позивач зазначила, що 08.12.2015 вона звернулася із заявою до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо прийняття виконавчого листа №802/1442/15-а від 07.11.2015 до виконання. 2.1. Позивач указала, що зазначена заява отримана відповідачем 10.12.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. 2.2. Посилаючись на положення Закону України від 21.04.1999 №606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-XIV, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) ОСОБА_1 зазначила, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий лист і протягом трьох робочих днів із дня надходження до нього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження, яка не пізніше наступного робочого дня надсилаються стягувачу та боржникові. 2.3. Водночас у встановлений строк відповідачем не вчинено передбачених Законом №606-XIV дій, що свідчить про допущення органами державної виконавчої служби протиправної бездіяльності. ІІ. Установлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 04.04.2015 та повторної скарги від 29.05.2015. Зобов'язано повторно розглянути указані скарги та надати відповіді відповідно до вимог чинного законодавства. 4.07 грудня 2015 року на виконання вказаної постанови Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №802/1442/15-а. 5.08 грудня 2015 року позивачем на адресу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України направлено заяву, виконавчий лист №802/1442/15-а, копії скарг ОСОБА_1 від 04.04.2015 та від 29.05.2015.6. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення документи отримано відповідачем 10.12.2015.7. Позивач, зазначаючи, що відповідачем жодних дій щодо виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 не вчинено, звернулася до суду з адміністративним позовом. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення 8. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. 9. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у діях відповідача відсутні ознаки протиправної бездіяльності. 10. Суди попередніх інстанцій зазначили, що державним виконавцем було дотримано встановлений законом триденний строк розгляду питання про відкриття виконавчого провадження, який розпочинається з дня надходження до нього виконавчого документа. 11. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про безпідставність позовних вимог щодо зобов'язання відповідача прийняти виконавчий лист №802/1442/15-а від 07.11.2015 до виконання та винести постанову про відкриття виконавчого провадження. 12. Суди попередніх інстанцій вказали, що подана позивачем заява від 08.12.2015 розглянута 25.12.2015, і за результатами її розгляду відповідачем прийнято одне із передбачених законом рішень, а саме: винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. 13. Також суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про необґрунтованість позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 2000,00 грн, оскільки відповідачем не допущено протиправної бездіяльності, а тому не завдано моральної шкоди позивачу. 14. Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції положень статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017), суд апеляційної інстанції зазначив про їх безпідставність, оскільки встановив, що порушень вимог процесуального закону судом першої інстанції не допущено. IV. Провадження в суді касаційної інстанції 15. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою. 16.15 грудня 2017 року, у зв'язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України. 16.1.30 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду. 16.2. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Білоусу О. В., суддям Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г. 16.3. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 31 травня 2019 року №560/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги. 16.4. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А. 17. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 17.1. Також скаржник просить суд касаційної інстанції постановити окрему ухвалу стосовно судді Вінницького окружного адміністративного суду Богоноса М. Б. у зв'язку із порушенням ним норм КАС України під час розгляду цієї справи. 18. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. 19. Позивач указала, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, виходили з того, що відповідачем дотриманий триденний строк, протягом якого державний виконавець повинен вирішити питання про відкриття виконавчого провадження, який необхідно відраховувати з моменту отримання виконавчого документа державним виконавцем. 20. Проте позивач уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме положення частини другої статті 26 Закону №606-XIV. 21. На переконання позивача, строк протягом якого державний виконавець зобов'язаний винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження необхідно рахувати з дня надходження документа до органу державної виконавчої служби, а не безпосередньо до державного виконавця. 22. Також скаржник зазначила, що судами попередніх інстанцій не надана оцінка бездіяльності відповідача щодо своєчасності направлення їй копії постанови від 25.12.2015 про відмову у відкритті виконавчого провадження, яка відповідно до вимог частини другої статті 26 Закон №606-XIV не пізніше наступного дня надсилається заявникові разом із виконавчим документом. 23. Додатково ОСОБА_1 зазначила, що судом першої інстанції грубо порушено вимоги КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), а саме безпідставно відмовлено в прийнятті заяви про зміну підстав, предмету та збільшення і уточнення позовних вимог. 24. Так, позивач зазначила, що 01.02.2016 нею подано до суду першої інстанції зазначену заяву. 25. Однак протокольною ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.02.2016 у прийнятті заяви відмовлено, з посиланням на положення статті 137 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою позивач не може одночасно змінити підставу та предмет адміністративного позову. 26. Проте позивач з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки вважає, що не змінювала підстави та предмет позову в такий спосіб (повністю), який би вимагав звернення до суду з окремим адміністративним позовом, а лише доповнила первинний позов фактичними обставинами та обґрунтуваннями, про які дізналася з надісланих відповідачем документів. 27. Водночас скаржник звертає увагу, що судом першої інстанції при розгляді її заяви про зміну предмету та підстав адміністративного позову допущено ряд порушень процесуальних норм, а саме: відмовлено у прийнятті заяви протокольною ухвалою в судовому засіданні 08.02.2016, а не негайно після отримання та з'ясування відсутності підстав для її задоволення, про що повідомлено позивача листом від 09.02.2016.28. Указані обставини, на переконання позивача, свідчать про порушення судом першої інстанції її права на справедливий суд та ефективний юридичний захист. V. Джерела права та акти їхнього застосування 29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. 30. Згідно зі статтею 1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - РІШЕННЯ: 31. Статтею 2 Закону №606-XIV установлено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. 31.1. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці). 32. Відповідно до статті 17 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. 30. За змістом пункту 1 частини першої статті 19 Закону №606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання РІШЕННЯ: 31. Частинами першою-другою статті 25 Закону №606-XIV установлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. 31.1. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. 32. Відповідно до частини другої статті 26 Закону №606-XIV про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом із виконавчим документом. 33. Частиною першою статті 31 Закону №606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. 34. Згідно з пунктом 3.4 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5), заява про відкриття виконавчого провадження подається до органу ДВС у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа, в якій у разі наявності можуть зазначатися номер мобільного телефону, факсу (телефаксу), адреса електронної пошти. VI. Позиція Верховного Суду 35. Суд наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), здійснюється виключно в частині застосування норм матеріального та процесуального права. 36. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). 37. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Суд керується таким. 38. З аналізу положень частини другої статті 25 та частини другої статті 26 Закону №606-XIV убачається, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження або про відмову у відкритті виконавчого провадження. 39. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 08.12.2015 ОСОБА_1 звернулася до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою щодо прийняття до виконання виконавчого листа №802/1442/15-а. 40. До Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчий лист №802/1442/15-а передано 22.12.2015, що підтверджується реєстраційно-контрольною карткою Міністерства юстиції України №35565-0-33-15.41. Згідно з довідкою про автоматичний розподіл виконавчих проваджень між державними виконавцями вказаний виконавчий документ передано державному виконавцю 23.12.2015.42.25 грудня 2015 року державним виконавцем Борейком М. В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом №802/1442/15-а на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону №606-XIV. 43. За таких обставин Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про дотримання державним виконавцем Борейком М. В. строку розгляду заяви про примусове виконання рішення на підставі виконавчого листа №802/1442/15-а. 44. Також Суд уважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача винести постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки державним виконавцем розглянуто заяву позивача від 08.12.2015 та прийнято одне з передбачених законом рішень - постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. 45. Питання правомірності винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом №802/1442/15-а від 25.12.2015 не було предметом розгляду в цій справі, судами попередніх інстанцій не досліджувалося, а тому підстави для розгляду зазначеного питання судом касаційної інстанції відсутні. 46. Водночас Суд звертає увагу, що з аналізу положень статей 26, 31 Закону №606-XIV убачається, що до обов'язку державного виконавця, який вирішує питання про відкриття виконавчого провадження чи відмову в його відкритті, також належить повідомлення особи, яка звернулася із заявою про примусове виконання рішення, про результати розгляду такої заяви у встановлений законом строк. 47. Положення статті 31 Закону №606-XIV зобов'язують державного виконавця надіслати копію постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення. 48. Як убачається з матеріалів справи, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо розгляду поданої нею заяви від 08.12.2015 про примусове виконання РІШЕННЯ: 49. Водночас у касаційній скарзі позивач стверджує, що на момент звернення до суду першої інстанції про результат розгляду поданої нею заяви їй відомо не було, жодних листів від відповідача про результати розгляду заяви вона не отримувала. 50. Проте суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи не перевірили дотримання державним виконавцем обов'язку щодо своєчасного та належного повідомлення позивача про розгляд її заяви від 08.12.2015 та прийняте за його (розгляду) результатом РІШЕННЯ: 51. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що подана 08.12.2015 ОСОБА_1 заява отримана відповідачем 10.12.2015, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, водночас передана на автоматичний розподіл виконавчих проваджень між державними виконавцями 22.12.2015.52. Однак судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору в цій справі не дано оцінку діям відповідача щодо передачі, отриманої 10.12.2015 заяви, на автоматичний розподіл лише 22.12.2015.53. З огляду на норми статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами. 54. Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд уважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд урахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду. 55. Ураховуючи викладене, Суд уважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано усіх обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України. 56. При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття необґрунтованих судових рішень і такі порушення не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції. 57. Що стосується доводів касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: безпідставного не прийняття заяви про зміну підстав, предмету та збільшення і уточнення позовних вимог, Суд зазначає таке. 58. Згідно з частинами другою-третьою статті 11 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. 59.1. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. 60. За змістом статті 51 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. 61. Статтею 137 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується. 62. Ураховуючи те, що чинним на момент розгляду справи в суді першої інстанції законодавством, установлено можливість зміни позивачем лише предмета або підстави позову, Суд не вбачає порушень процесуального закону під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції. 63. Доводи касаційної скарги стосовно того, що подана заява про зміну підстав, предмету та збільшення і уточнення позовних вимог фактично не містила одночасну зміну предмета та підстав позову, а лише доповнювала первинний позов фактичними обставинами та обґрунтуваннями Суд відхиляє з огляду на їхню необґрунтованість. 64. Що стосується вимоги касаційної скарги про постановлення окремої ухвали стосовно головуючого судді в суді першої інстанції, Суд зазначає таке. 64.1. Відповідно до статті 358 КАС України суд касаційної інстанції у випадках і порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. 64.2. Частиною восьмою статті 249 КАС України встановлено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати. 64.3. Таким чином, постановлення судом окремої ухвали є правом суду реагувати на виявлені ним порушення норм процесуального права допущені судом нижчої інстанції, а не обов'язком. 64.4. Водночас Суд за результатами касаційного розгляду цієї справи підстав для постановлення окремої ухвали не вбачає. 65. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. 66. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 67. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права. VII. Судові витрати 68. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються. 69. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 70. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 71. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду. 72. Судові витрати не розподіляються. 73. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач: О. Р. Радишевська судді: О. В. Кашпур С. А. Уханенко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 листопада 2018 року Київ справа №820/3815/17 адміністративне провадження №К/9901/46389/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., за участю секретаря судового засідання Калініна О. С., представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 (суддя -Старосєльцева О. В. ) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2018 (судді Мінаєва О. М., Макаренко Я. М., Бартош Н. С. ) у справі №820/3815/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Профхім" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними дії та скасування податкових повідомлень-рішень, Керуючись статтями 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2018 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 вересня 2018 року м. Київ справа №826/11460/17 адміністративне провадження №К/9901/36237/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючий - Стародуб О. П., судді - Анцупова Т. О., Кравчук В. М. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної служби геології та надр України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2017 р. (судді - Літвінова А. В., Аблов Є. В., Мазур А. С. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2018 р. (судді - Троян Н. М., Бужак Н. П., Твердохліб В. А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРІ" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У вересні 2017р. ТОВ "ПАРІ" звернулось до суду з позовом в якому просило: - визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо ненадання спеціального дозволу на видобування нафти, газу, розчиненого у нафті Чемигівської площі в Івано-Франківській області; - зобов'язати Державну службу геології та надр України надати спеціальний дозвіл на видобування нафти, газу, розчиненого у нафті Чемигівської площі в Івано-Франківській області. В обґрунтування позову ТОВ "ПАРІ" зазначало, що володіло спеціальним дозволом на користування надрами від 23.12.2010 р. №3912 та за результатами геологічного вивчення товариство здійснило апробацію запасів Чемигівської площі в Івано-Франківській області по запасам корисних копалин, а тому відповідно до підпункту 1 пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 р. №615 (далі - Порядок №615) має право отримати новий дозвіл без проведення аукціону. Однак, після звернення до Державної служби геології та надр України із заявою на отримання спеціального дозволу на видобування нафти, газу, розчиненого у нафті Чемигівської площі в Івано-Франківській області, Державна служба геології та надр України в порушення строків, визначених Порядком №615, всупереч наявності відповідних наказів Міністерства, не видала ТОВ "ПАРІ" спеціальний дозвіл на видобування нафти, газу, розчиненого у нафті Чемигівської площі в Івано-Франківській області, а тому така бездіяльність є протиправною. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2017 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2018 р., позов задоволено. Відповідач не погодився з ухваленими у справі судовими рішеннями, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, перебрав на себе повноваження дозвільного органу, що суперечить завданням адміністративного судочинства, Конституції України та судовій практиці. На думку відповідача суди втрутились в дискреційні повноваження Державної служби геології та надр України. Крім того, посилається на те, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та не взято до уваги норми Закону України "Про оцінку впливу на довкілля". Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що відповідач безпідставно не видає йому дозвіл на користування надрами всупереч наявності чинного наказу Державної служби геології та надр України від 01.04.2016 р. №117 про надання ТОВ "ПАРІ" спеціального дозволу на видобування нафти та газу. Також позивач зазначає, що товариством здійснено оплату за надання зазначеного дозволу. Крім того, посилається на те, що обраний судами спосіб захисту порушеного прав позивача не є підміною повноважень дозвільного органу, а навпаки сприяє відновленню справедливості та законності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Так, статтею 14 Кодексу України Про надра (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що надра надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.) ; виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; задоволення інших потреб. У відповідності до частини 2 статті 16 Кодексу України Про надра спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Питання надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, визначення процедури продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін регулює Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 р. №615 (Порядок №615), відповідно до підпункту 1 пункту 8 якого (в редакції, що діяв на момент звернення позивача з заявою про надання спеціального дозволу) без проведення аукціону дозвіл надається у разі видобування корисних копалин, якщо заявник за результатами геологічного вивчення ділянки надр за власні кошти здійснив підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено ДКЗ, а також видобування корисних копалин, якщо заявник за власні кошти здійснив апробацію в ДКЗ за умови затвердження підрахунку запасів корисних копалин у ДКЗ протягом п'яти років, а в межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України десяти років з моменту надання дозволу. Абзацом двадцятим пункту 8 Порядку №615 визначено, що для отримання дозволу без проведення аукціону заявник подає органові з питань надання дозволу заяву разом з документами, зазначеними у додатку 1. У заяві зазначаються назва і місцезнаходження ділянки надр, вид корисних копалин, відомості про заявника (найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця чи серія та номер паспорта такої особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган ДФС і мають відмітку у паспорті), інформація для здійснення зв'язку із заявником (номер телефону, адреса електронної пошти), а також підстава для надання дозволу згідно з пунктом 8 цього Порядку. Рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається протягом 60 днів (для вугільних шахт, які відповідно до законодавства вважаються малими, - протягом 30 днів) після надходження заяви разом із зазначеними документами у повному обсязі. За приписами пункту 9 Порядку №615 надання надр у користування, за винятком надання надр на умовах угод про розподіл продукції, погоджується з: Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, Київською і Севастопольською міськими радами - на користування ділянками надр з метою геологічного вивчення, розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, а також для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; відповідними районними, міськими, селищними, сільськими радами - на користування ділянками надр, що містять корисні копалини місцевого значення; Мінприроди - на всі види користування надрами. Видача дозволу здійснюється на підставі заяви і документів, зазначених у додатку 1, та погоджується органами, визначеними абзацами другим - четвертим цього пункту. Дії щодо погодження видачі дозволу вчиняються без залучення особи, що звернулася за одержанням дозволу, в межах строку, встановленого для видачі дозволу. Для здійснення погодження орган, який видає дозвіл, не пізніше дня, що настає за днем одержання документів від заявника, надсилає їх копії у паперовому або електронному (шляхом сканування) вигляді органам, зазначеним в абзацах другому - п'ятому цього пункту, та встановлює строк розгляду зазначених документів. За результатами розгляду документів, надісланих на погодження, органи, зазначені в абзацах другому - п'ятому цього пункту, надають погодження, які у паперовому або електронному вигляді надсилають органу, який видає дозвіл. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що Державна служба геології та надр України надсилаючи документи відповідному органу для погодження, встановлює строк протягом якого необхідно розглянути документи та надати відповідь. За правилами частини шостої статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" у разі якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Відмітка в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про дату прийняття заяви є підтвердженням подання заяви та документів державному адміністратору або дозвільному органу. Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви дозвільним органом, передбаченого законом. Згідно частини першої статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено. Судами встановлено, що в січні 2016 року позивач звернувся з заявою на отримання спеціального дозволу на користування надрами видобування нафти, газу розчинного у нафті Чемигівської площі Івано-Франківської області. На виконання Порядку №615, Державна служба геології та надр України листом від 21.01.2016 р. №759/13/12-16 звернулась до Івано-Франківської обласної ради щодо розгляду питання надання погодження отримання ТОВ "ПАРІ" спеціального дозволу. Даним листом Державною службою геології та надр України встановлено строк розгляду питання погодження, а саме до 19.02.2016. Не отримавши відповідь у строк до 19.02.2016 р. щодо розгляду зазначеного питання, Державною службою геології та надр України прийнято наказ від 01.04.2016 р. №117 "Про надання спеціальних дозволів на користування надрами", яким наказано надати спеціальні дозволи на користування надрами, у тому числі й ТОВ "ПАРІ". Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 05.04.2016 р. №143 про погодження надання надр у користування введено в дію протокол №1 засідання Комісії з питань погодження надання надр у користування Міністерства екології та природних ресурсів України від 24.03.2016 р. - 30.03.2016 р., відповідно до якого погоджено надання спеціального дозволу на видобування нафти, газу, розчиненого у нафті Чемигівської площі в Івано-Франківській області ТОВ "ПАРІ". Також судами встановлено, що позивачем, на виконання листа Державної служби геології та надр України від 07.06.2016 р. №10001/13/12-16, платіжним дорученням від 07.06.2016 р. №57 здійснено оплату за надання спеціального дозволу на користування надрами Чемигівської площі. Однак, на момент звернення до суду з даним позовом, Державна служба геології та надр України не видала ТОВ "ПАРІ" спеціальний дозвіл на видобування нафти, газу, розчиненого у нафті Чемигівської площі в Івано-Франківській області. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невидачі дозволу незаконною, ТОВ "ПАРІ" звернулось до суду з вказаним позовом. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що чинні накази Державної служби геології та надр України від 01.04.2016 р. №117 та Міністерства екології та природних ресурсів України від 05.04.2016 р. №143, з урахуванням вимог п. 8 та п. 9 Порядку №615, чинного на час звернення позивача з заявою про надання спецдозволу та видання вищевказаного Наказу відповідачем, є підставою для видачі спеціального дозволу на видобування нафти, газу розчиненого у нафті Чемигівської площі в Івано-Франківській області ТОВ "ПАРІ". Крім того, суди попередніх інстанції виходили з того, що під час розгляду справи відповідачем не надано доказів, що накази Державної служби геології та надр України від 01.04.2016 р. №117 та Міністерства екології і природних ресурсів України від 05.04.2016 р. №143 оскаржувались чи є скасованими. Крім того, кошти, сплачені позивачем за надання спеціального дозволу, відповідачем також не повернуто. Також суди вказали на безпідставність тверджень відповідача щодо відсутності підстав для видачі спеціального дозволу на користування надрами у зв'язку з не погодженням Івано-Франківською обласною радою надання надр у користування позивачу, оскільки згідно Порядку №615, який діяв на час подання заяви позивачем про видачу спеціального дозволу на користування надрами без аукціону (січень 2016 року), рішення про надання такого дозволу Державною службою геології та надр України приймається протягом 60 днів після надходження вказаної заяви позивача та у разі ненадання погодження органами, зазначеними в абзацах другому-п'ятому п. 9 Порядку №615 протягом строку встановленого відповідачем вважається, що видача дозволу Івано-Франківською обласною радою погоджено. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи. Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів попередніх інстанцій не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що позивач, у передбаченому законом порядку звернувся до відповідача з заявою на отримання спеціального дозволу на користування надрами та надав необхідний пакет документів; відповідачем розглянуто заяву позивача та прийнято наказ від 01.04.2016 р. №117 "Про надання спеціальних дозволів на користування надрами", а Міністерством екології та природних ресурсів України наказом від 05.04.2016 р. №143 "Про погодження надання надр у користування" введено в дію протокол №1 засідання Комісії з питань погодження надання надр у користування Міністерства екології та природних ресурсів України від 24.03.2016 р. -30.03.2016 р., відповідно до якого погоджено надання спеціального дозволу на видобування нафти, газу, розчиненого у нафті Чемигівської площі в Івано-Франківській області ТОВ "ПАРІ" за умови дотримання вимог природоохоронного та земельного законодавства. Разом з тим, в порушення строків, визначених Порядком №615, всупереч наявності відповідних наказів відповідача та Міністерства екології та природних ресурсів України, а також незважаючи на оплату позивачем надання спеціального дозволу на користування надрами, такий йому не видано, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позову. Посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги щодо того, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не враховано норми Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" є безпідставними, оскільки на час виникнення спірних правовідносин зазначений нормативно-правовий акт ще не набрав чинності. Також безпідставним є посилання відповідача про те, що суди перебрали на себе повноваження дозвільного органу і втрутились у дискреційні повноваження відповідача, оскільки як було зазначено, відповідачем в порушення Порядку №615, тривалий час позивачу не надавався спеціальний дозвіл на користування надрами, за умови наявності чинних наказів Державної служби геології та надр України від 01.04.2016 р. №117 і Міністерства екології та надр України від 05.04.2016 р. №143. А тому враховуючи тривалий період не реалізації наказу відповідача від 01.04.2016 "Про надання спеціальних дозволів на користування надрами", суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Після прийняття наказу від 01.04.2016 р. №117, яким фактично було надано такий дозвіл, у відповідача відсутній інший варіант поведінки ніж видати відповідний дозвіл позивачу. Обраний судами попередніх інстанцій спосіб захисту порушеного права позивача відповідає положенням пункту 2 частини другої статті 162 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р. ). Подібна позиція щодо застосування норм права викладена Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 р. у справі №806/1000/17. Згідно з частиною 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2017 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2018 р. - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. СУДДІ: О. П. Стародуб Т. О. Анцупова В. М. Кравчук

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 17 жовтня 2018 року Київ справа №607/175/17 адміністративне провадження №К/9901/37259/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 травня 2017 року (суддя: В. М. Позняк) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року (колегія у складі суддів: І. І. Запотічний, О. І. Довга, З. М. Матковська) у справі №607/175/17 ( №876/7108/17) за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил, ВСТАНОВИВ: ОСОБА _2 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Тернопільської митниці Державної фіскальної служби у справі про порушення митних правил від 22 грудня 2016 року №0138/40300/16 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що передбачене частиною 3 ст. 470 Митного кодексу України (далі - МК України) правопорушення не віднесено до триваючих, у зв'язку з чим накладення на нього адміністративного стягнення після спливу шестимісячного строку з для його вчинення є протиправним. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року, у позові відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в діях позивача наявний склад правопорушення, передбаченого частиною 3 ст. 470 МК України, яке є триваючим, а тому відповідачем не пропущено строк накладення адміністративного стягнення, який у даному випадку складає шість місяців з дня виявлення цього правопорушення. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням адміністративного позову та апеляційної скарги. У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суддійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 грудня 2016 року щодо позивача складено протокол про порушення митних правил №0138/40300/16 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 ст. 470 МК України, а саме: перевищення встановленого ст. 95 МК України строку транзитного перевезення автомобіля марки "Mercedes -Benz Vito", реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузов НОМЕР_2, більше ніж на 10 діб. Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що 13 жовтня 2015 року громадянином-резидентом ОСОБА_2 через пункт пропуску "Шегині-Медика" Львівської митниці ДФС на митну територію України в митному режимі "Транзит" шляхом вибору смуги руху "зелений коридор" був ввезений автомобіль марки "Mercedes -Benz Vito", реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузов НОМЕР_2 та було встановлено, що зазначений транспортний засіб станом на 22 грудня 2016 року не вивезений за межі митної території України у встановлений ст. 95 МК України десятиденний строк, що підтверджується витягом з бази даних диспетчера ЗМК та пасажирського пункту пропуску АСМО "Інспектор" Зазначене стало підставою для прийняття 22 грудня 2016 року заступником начальника Тернопільської митниці Державної фіскальної служби постанови про порушення митних правил №0138/40300/16, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 ст. 470 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Так, як встановлено частиною 3 ст. 470 МК України перевищення встановленого ст. 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Пунктом першим частини першої статті 95 МК України визначено, що для автомобільного транспорту строк транзитних перевезень становить 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). Відповідно до ст. 90 МК України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. За змістом частини 1 ст. 467 МК України, якщо справи про порушення митних правил відповідно до ст. 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477 - 481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. Аналіз наведеної правової норми свідчить про те, що перелік триваючих правопорушень, визначений у ст. 467 МК України, не є вичерпним. Верховний Суд відзначає, що триваючими визначаються правопорушення, які, почались з якоїсь протиправної дії або бездіяльності та здійснюються в подальшому безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний, або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином. Отже, використання транспортного засобу, що перебуває в режимі транзиту та щодо якого існує обов'язок вивезення за межі митної території протягом 10-денного строку є триваючим правопорушенням, оскільки в даному випадку особа перебуває в безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання свого обов'язку, а відтак, виявивши вказане порушення 22 грудня 2016 року (коли було отримано пояснення позивача з приводу не вивезення транспортного засобу) та приймаючи 22 грудня 2016 року постанову, адміністративне стягнення за порушення митних правил накладене відповідачем в межах строку, передбаченого ст. 467 МК України, а саме не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. При цьому, станом на момент виявлення правопорушення, обов'язок позивача щодо вивезення транспортного засобу за межі території України протягом 10 діб, встановлений пунктом 1 частини 1 ст. 95 Митного кодексу України, виконаний не був, що також не спростовано самим позивачем. Діяння (бездіяльність) позивача щодо невивезення транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, за межі території України, характеризуються тривалим невиконанням встановленого Митним Кодексом України обов'язку. Вчиняючи такі діяння, позивач перебував у стані безперервного порушення закону, тому відповідне порушення не може вважатись таким, що носить разовий характер. Разом з тим, суд вважає необґрунтованими доводи позивача з приводу того, що обов'язок щодо зворотного вивезення транспортного засобу впродовж 10 діб є темпорально обмеженим (завершується зі спливом строків, визначених ст. 95 МК України), оскільки такий обов'язок вважається виконаним саме з моменту його реалізації зобов'язаною особою, а не із закінченням законодавчо встановленого строку його виконання. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 05 червня 2018 року справа №2а-914/12/0970 адміністративне провадження №К/9901/3852/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач) суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Рембудсервіс-Газ" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року у складі колегії суддів Онишкевича Т. В., Дяковича В. П., Іщук Л. П. у справі №2а-914/12/0970 за адміністративним позовом Приватного підприємства "Рембудсервіс-Газ" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: У березні 2012 року Приватне підприємство "Рембудсервіс-Газ" (далі - Підприємство, платник податків, відповідач у справі) звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (далі - податковий орган, позивач у справі) про скасування податкових повідомлень-рішень від 23 лютого 2012 року №0000562302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 176 807 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 44 202 грн., та №0000482302, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 232 801 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 58 339 грн. 23 квітня 2012 року постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23 лютого 2012 року за №0000562302 в частині нарахування Підприємству грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 174 838 грн. та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 43 709 грн. 50 коп., а також №0000482302 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 218 548 грн. та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 54 637 грн. Задовольняючи позовні вимоги в частині суд першої інстанції виходив з часткової протиправності спірних податкових повідомлень-рішень та підтвердження реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мертенс" рішенням суду, яке набрало законної сили. 02 квітня 2014 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, внаслідок не підтвердження реальності господарських операцій належними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. 22 квітня 2014 року позивачем до Вищого адміністративного суду України подано касаційну скаргу, в якій він посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме положень пункту 5.1, пункту 5.2.1, підпункту 5.3.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2, пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", частину 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржник доводить помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо нереальності господарських операцій, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 24 квітня 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги до 26 травня 2014 року (суддя - Пилипчук Н. Г. ). 23 травня 2014 року позивачем усунуто недоліки касаційної скарги в установлений судом строк. 27 травня 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Івано-Франківського окружного адміністративного суду справу №2а-914/12/0970.28 жовтня 2015 року та 05 вересня 2016 року надійшли клопотання позивача про прискорення розгляду справи. 15 листопада 2016 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями (суддя - Усенко Є. А.). 12 січня 2018 року матеріали касаційної скарги №К/9901/3852/18 передано до Верховного Суду. 15 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду матеріали касаційної скарги прийнято до свого провадження та повторно витребувано з Івано-Франківського окружного адміністративного суду справу №2а-914/12/0970. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає подальшому розгляду справи. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у лютому 2012 року податковим органом проведено планову виїзну перевірку Підприємства, серед іншого, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 10 лютого 2012 року №915/23-2/34077652 (далі - акт перевірки). 23 лютого 2012 року на підставі акта перевірки та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято спірні податкові повідомлення-рішення. Податковим повідомленням-рішенням №0000482302 за порушення підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1, підпункту 5.3.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року №238/97-ВР, пункту 135.1, пункту 135.2, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.1, пункту 138.4, пункту 138.5, пункту 138.8 статті 138, підпункту 138.8.1, підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та ін. збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 232 801 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 58 339 грн. Податковим повідомленням-рішенням № №0000562302 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 176 807 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 44 202 грн. Склад податкових правопорушень, покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, доводиться податковим органом на підставі висновків про нереальність господарських операції платника податків з його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Мертенс". За результатом здійснення нереальних, на думку податкового органу, господарських операцій Підприємства з його контрагентом позивачу донараховано основного платежу з податку на прибуток у розмірі 218 548 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 54 637 грн., а також податок на додану вартість на суму 174 838 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 43 709,5 грн. Позиція відповідача щодо нереальності спірних господарських операцій доводиться інформацією з системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України, за якою встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість Підприємством за жовтень - грудень 2010 року по взаєморозрахунках із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мертенс" на суму 174 838 грн., а також тим, що договір, за яким понесено витрати, є за висновком податкового органу нікчемним, оскільки правочин суперечить моральним засадам суспільства та порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету. Судами попередніх інстанцій, серед іншого, встановлено, що господарські відносини між позивачем та контрагентом, за результатом яких понесено витрати, що враховуються при визначенні податку на прибуток та сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту, виникли на підставі договорів підрядних робіт від 5 жовтня 2010 року №4-10/10, №12-10/10, від 11 жовтня 2010 року №6-10/10, від 02 листопада 2010 року №5-11/10, від 11 жовтня 2010 року №4-11/10, від 16 листопада 2010 року №5-11/10, від 02 грудня 2010 року №2-12/10, від 6 грудня 2010 року №6-12/10, від 7 грудня 2010 року №7-12/10, від 8 грудня 2010 року №8-12/10, від 09 грудня 2010 року №9-12/10, від 13 грудня 2010 року №13-12/10, та виконання поставки товару згідно накладної від 30 листопада 2010 року №М-00000019.24 січня 2012 року рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі №5010/14/2012-18/1 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Мертенс" до Підприємства про визнання недійсними цих же договорів відмовлено. Вказане судове рішення набрало законної сили 06 лютого 2012 року. Касаційна скарга податкового органу підлягає перегляду в межах доводів та вимог відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Відмовляючи у задоволенні позовним вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про не підтвердження реальності господарських операцій належними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. Верховний Суд вказує, що витрати для цілей формування податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами податкового і бухгалтерського обліку, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків. Верховний Суд вважає, що визнання під час перевірки податковим органом нікчемними правочинів знаходиться за межами здійснення ним контролю дотримання податкового законодавства. За наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов'язання. Зазначена позиція є усталеною, наведена постановою Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9. Реальність господарських операцій підтверджена рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі №5010/14/2012-18/1, яке набрало законної сили. Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент розгляду судами попередніх інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо помилкового застосування судом першої інстанції статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такий підхід суперечить принципу обов'язковості судових рішень. Виходячи із зазначеного, Суд приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції надано помилкову оцінку обставинам, що мають значення для адміністративної справи і в наслідок цього скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Відповідно до частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного підприємства "Рембудсервіс-Газ" задовольнити. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року у справі №2а-914/12/0970 скасувати, залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді: І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 березня 2018 року Київ справа №461/4269/17 адміністративне провадження №К/9901/17036/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л. І., суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В., розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Львівської митниці ДФС на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017 (суддя Іщук Л. П. ) у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці ДФС про скасування постанови про порушення митних правил, УСТАНОВИВ: У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати постанову у справі про порушення митних правил від 10.03.2017 №0580/209000008/17, якою митний орган притягнув його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 470 Митного кодексу України, у вигляді штрафу на суму 8500,00 грн. Галицький районний суд м. Львова постановою від 14.07.2017 позов задовольнив. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.08.2017, посилаючись на статті 108, 187, 189 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на рішення суду першої інстанції залишив без руху, оскільки до неї не додано документ, що підтверджує сплату судового збору, а доводи щодо право на звільнення від сплати судового збору відповідно до закону є безпідставними. Цією ж ухвалою суд встановив строк 15-денний строк на усунення недоліків, зазначених в цій ухвалі, з дня отримання її копії. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.09.2017 апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на постанову суду першої інстанції повернув на підставі пункту 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України через невиконання вимог суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху у зв'язку з несплатою судового збору (ухвала від 18.08.2017). Львівська митниця ДФС подала до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги, у яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права обґрунтовані посиланням на положення статей 458, 486, 487, 529 Митного кодексу України, статей 87, 172 2 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 4 Закону України "Про судовий збір", статей 287, 288 КУпАП, та висновком, що апеляційний суд не мав підстав зобов'язувати скаржника сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом України "Про судовий збір". Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017. Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Шипуліна Т. М. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалами від 15.02.2018 касаційні скарги Львівської митниці ДФС прийняв до провадження та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження, а ухвалою від 15.03.2018 об'єднав касаційні скарги в одне провадження. Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційних скаргах доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (у редакції Закону, чинній на час подання апеляційної скарги) визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону). За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом. Частина друга статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб. Отже, сплата судового збору за подання скарг до суду є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. Згідно з частиною першою статті 458 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Відповідно до статті 487 Митного кодексу України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Порядок оскарження постанов у справах про порушення митних правил визначається статтею 529 Митного кодексу України. Постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або органом доходів і зборів, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України (частина п'ята стаття 529 Митного кодексу України). Згідно із пунктом 3 частини першої статті 288 КпАП (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) постанову по справі про адміністративне правопорушення (постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі) може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. У частині четвертій статті 288 КпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Отже, відповідно до положень статті 529 Митного кодексу України у поєднанні із частиною четвертою статті 288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення митних правил, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися, зокрема за подання позовної заяви, скарги до суду. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом №3674-VI. Відповідно до положень статей 3, 4, 5 цього Закону серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку із статтею 288 КпАП Закон №3674-VI не визначав і не визначає об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, суд вважає, що у справах про оскарження постанов у справах про порушення митних правил у розумінні положень статей 487, 529 Митного кодексу України, статей 287, 288 КпАП, статей 2, 3, 4 Закону №3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. Митний кодекс України дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про порушення митних правил і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції. У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового РІШЕННЯ: Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про порушення митних правил провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону №3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про порушення митних правил, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги. У зв'язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення суду у справі про оскарження постанови про порушення митних правил судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом №3674-VI, сплаті не підлягає. Оскільки судові рішення апеляційної інстанції не ґрунтується на вимогах процесуального закону, який встановлює порядок прийняття апеляційної скарги на рішення суду попередньої інстанції, відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду апеляційної інстанції від 18.08.2017 та від 21.09.2017 підлягають скасуванню з направленням справи до суду тієї самої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 349, 353, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Львівської митниці ДФС задовольнити, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017 скасувати і справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді Л. І. Бившева В. В. Хохуляк Т. М. Шипуліна

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 24 квітня 2018 року Київ справа №804/14699/15 касаційне провадження №К/9901/26563/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2016 (суддя Чепурнов Д. В. ) у справі №804/14699/15 за позовом Приватного акціонерного товариства "ЄВРАЗ Южкокс" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртрансстандарт", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмашпоставка", про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "ЄВРАЗ БАГЛІЙКОКС" звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртрансстандарт", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмашпоставка", про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 16.11.2015 позов задовольнив у повному обсязі. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.09.2016 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2015. Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2016 скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, статтей 185, 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції). Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке. Дніпропетровський окружний адміністративний суд за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні постановою від 16.11.2015 (повний текст складено 18.11.2015) позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 24.09.2015 №0000414201 та №0000404201. Зі змісту абзацу 1 частини першої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції, повний текст якої складений в порядку, встановленому частиною третьою статті 160 цього Кодексу (протягом п'яти днів з моменту ухвалення, подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. У матеріалах справи міститься розписка про отримання 26.11.2015 представником податкового органу копії повного тексту постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2015 (т. 1 а. с. 232). Таким чином, останнім днем для звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2015 в межах встановленого процесуальним законом строку апеляційного оскарження, з урахуванням вихідних та святкових днів, був день із датою 07.12.2015. Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС неодноразово зверталася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вказане судове рішення суду першої інстанції. Так, вперше податковий орган звернувся з апеляційною скаргою 07.12.2015, тобто в межах строку апеляційного оскарження, утім ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 апеляційна скарга повернута скаржнику, у зв'язку з неусуненням недоліків, встановлених ухвалою від 18.12.2015 про залишення апеляційної скарги без руху, щодо надання документу про сплату судового збору в сумі 1780,39грн. Вдруге подана апеляційна скарга 10.02.2016, тобто з пропуском встановленого строку апеляційного оскарження, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2016 також повернута скаржнику, у зв'язку з неусуненням недоліків, встановлених ухвалою від 29.02.2016 про залишення апеляційної скарги без руху, щодо надання документу про сплату судового збору в сумі 1780,39грн. При цьому в межах вищезазначених апеляційних проваджень скаржник неодноразово заявляв клопотання про звільнення від сплати судового збору, у задоволенні яких йому було відмовлено. За наслідками розгляду втретє поданої відповідачем апеляційної скарги Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 06.05.2016 про відмову у поновленні строку апеляційного оскарження, а також про відмову у відстроченні сплати судового збору. Цією ж ухвалою суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу без руху та запропонував скаржнику у тридцятиденний строк з моменту отримання копії ухвали усунути недоліки апеляційної скарги шляхом: надання документу про сплату судового збору в сумі 1780,39грн. ; звернення до суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням у ній обґрунтування інших підстав пропуску цього строку. Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на виконання вимог ухвали від 06.05.2016 звернулася до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору, утім жодних документів на усунення недоліків апеляційної скарги в частині надання суду апеляційної інстанції заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням у ній обґрунтування інших підстав пропуску цього строку суду не надіслала. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30.06.2016 відмовив у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та на підставі абзацу другого частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі, у зв'язку з неусуненням недоліків, встановлених ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху, в частині надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням у ній обґрунтування інших підстав пропуску цього строку. Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС 15.09.2016 вчетверте подала апеляційну скаргу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2015 з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження, в обґрунтування якого наведено обставини про те, що обмежене фінансування з державного бюджету для сплати судового збору позбавило можливості відповідача виконати такий процесуальний обов'язок. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.09.2016 відмовив податковому органу у відкритті апеляційного провадження за поданою апеляційною скаргою на підставі пункту 3 частини п'ятої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції) - є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою. В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою вчетверте ним було виконано всі вимоги процесуального закону, необхідні для реалізації права на апеляційне оскарження. Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованою оскаржену ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки вона була постановлена за наявності законних підстав. При цьому суд керується таким. Правила вирішення питання прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції у разі подання такої скарги після закінчення строків апеляційного оскарження передбачені частиною четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції). Згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків. Наслідки ж невиконання таких вимог суду передбачені в абзаці другому частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції) : якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Як зазначено вище, суд апеляційної інстанції двічі повертав податковому органу апеляційні скарги на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2015, що за змістом положень частини третьої статті 187, з урахуванням частини шостої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), не позбавляє права повторного звернення з апеляційною скаргою. Наведені відповідачем підстави пропуску строку апеляційного оскарження при зверненні до суду апеляційної інстанції втретє визнавались судом апеляційної інстанції неповажними. При цьому суд надавав відповідачу достатній строк (30 днів з моменту отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху) для вчинення процесуальної дії зі звернення до суду з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження з наведенням інших підстав такого пропуску, а також для надання документу про сплату судового збору. Утім, своїм правом на усунення визначених ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху недоліків в частині наведення інших підстав для поновлення строку апеляційного оскарження податковий орган не скористався, що свідчить про нівелювання встановлених процесуальним законом послідовних способів реалізації права на судовий захист, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції ухвалою від 30.06.2016 на підставі абзацу другого частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції) відмовив у відкритті апеляційного провадження. Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016 набрала законної сили з моменту постановлення відповідно до положень частини п'ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції) та в касаційному порядку не оскаржувалась. При зверненні до суду апеляційної інстанції вчетверте відповідач в обґрунтування підстав поважності пропуску строку апеляційного оскарження наводив лише обставини, що унеможливили виконання вимог ухвал про залишення раніше поданих апеляційних скарг без руху в частині здійснення сплати судового збору. При цьому, податковим органом не наведено обґрунтувань, які б свідчили про наявність об'єктивних та непереборних перешкод для виконання вимог ухвали про залишення втретє поданої апеляційної скарги без руху в частині наведення інших підстав пропуску строку апеляційного оскарження. Системний аналіз положень частини шостої статті 187, частини третьої статті 189, частини першої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) дає підстави зробити висновок про те, що одним із процесуальних обов'язків для реалізації права на апеляційне оскарження є надання документу про сплату судового збору у встановленому Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI порядку та розмірі. Невиконання такого обов'язку є підставою для ухвалення судового рішення про залишення апеляційної скарги без руху зі встановленням способу і строку для усунення таких недоліків. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що у контексті положень Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28.11.2013 №12-рп/2013 вказав, що "гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14 травня 1981 року N R (81)7: "У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D). Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України". Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справ "Креуз проти Польщі" сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоді самій суті цього права, та має передбачати законну мету. При цьому у контексті справедливого балансу публічних і приватних інтересів, забезпечення пропорційності обмежень доступу до суду при вирішенні питання щодо відкриття апеляційного провадження необхідно з'ясувати рівень доходів скаржника, порівняти його з розміром установленого законом судового збору й визначити, чи можливе вирішення цього питання без покладення на скаржника надмірного процесуального тягаря. Як зазначено вище, суд апеляційної інстанції при кожному наступному зверненні податкового органу з апеляційною скаргою (тричі) визначав в ухвалах про залишення апеляційної скарги без руху суму судового збору, яка підлягає сплаті - 1780,39грн. Правильність обчислення судом апеляційної інстанції суми судового збору відповідачем не оскаржувалась та не заперечувалась. Суд вважає, що зазначена сума судового збору не є надмірним процесуальним тягарем, який позбавляє можливості реалізувати право на апеляційне оскарження для особи, яка утримується за рахунок державного бюджету, та має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів у відповідності до потреб. Натомість невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень, а також неодноразове невиконання вимог ухвал про залишення апеляційних скарг без руху, не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду. Частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) покладає на осіб, які беруть участь у справі, обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Враховуючи викладені обставини у сукупності, зокрема щодо нездійснення послідовного використання податковим органом усіх засобів для реалізації права на апеляційне оскарження, а також набрання законної сили ухвалою від 30.06.2016 про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд вважає оскаржену ухвалу від 28.09.2016 про відмову у відкритті апеляційного провадження такою, що відповідає правильному застосуванню положень пункту 3 частини п'ятої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції) - суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у випадку, якщо є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС без задоволення, а оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2016 у справі №804/14699/15 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08 серпня 2018 року Київ справа №805/2211/16-а адміністративне провадження №К/9901/24811/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.09.2016 року (суддя Кониченко О. М., Смагар С. В., Кірієнко В. О.), та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 року (судді Гайдар А. В., Василенко В. А., Ханова Р. Ф.,) у справі №805/2211/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАР АЛЬЯНС" до Державної фіскальної служби України про скасування податкової консультації від 08.06.2016 року №12627/6/99-99-1-02-03-15, та зобов'язати надати нову письмову податкову консультацію, - ВСТАНОВИВ: 14.07.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАР АЛЬЯНС" (далі - позивач, ТОВ "ТАР АЛЬЯНС ") звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач, ДФС України) про скасування податкової консультації Державної фіскальної служби України, наданої ТОВ "ТАР АЛЬЯНС" від 08.06.2016 року №12627/6/99-99-1-02-03-15 та зобов'язати Державну фіскальну службу України надати ТОВ "ТАР АЛЬЯНС" нову письмову податкову консультацію на його звернення від 05.05.2016 року з урахуванням висновків суду (арк. справи 5-10). Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.09.2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 року позов ТОВ "ТАР АЛЬЯНС" до Державної фіскальної служби України про скасування податкової консультації №12627/6/99-99-1-02-03-15 від 08.06.2016 року та зобов'язання надання нової письмової податкової консультації з урахуванням висновків суду, - задоволений. Скасована податкова консультація, надана Державною фіскальною службою України Товариству з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" №12627/6/99-99-1-02-03-15 від 08.06.2016 року. Зобов'язано Державну фіскальну службу України надати Товариству з обмеженою відповідальністю "ТАР АЛЬЯНС" нову письмову податкову консультацію на його звернення від 05.05.2016 року з урахуванням висновків суду (арк. справи 58-61, 117, 118-120). Не погоджуючись із прийнятими судами першої та апеляційної інстанції рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема в обґрунтування касаційної скарги зазначив, що Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", внесено зміни до Закону України від 2 вересня 2014 року №1669-VI "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", зокрема виключено пп.8 п.4 ст.1 Закону України №1669 та відповідно, скасовано п. 94 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2464 щодо звільнення від виконання обов'язків, передбачених частиною 2 статті 6 Закону №2464 платників єдиного внеску, які перебувають на території населених пунктів, де проводилась АТО. Отже законодавством не передбачено особливих умов щодо виконання зобов'язань платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку у контролюючих органах, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО. У зв'язку з викладеним позивач не має права на звільнення від сплати єдиного соціального внеску. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П. Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Відповідно до статті 343 КАС України справа розглядається в попередньому судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАР АЛЬЯНС" 05 травня 2016 року звернулось до Державної фіскальної служби України про надання податкової консультації щодо практичного застосування п.9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в якому зазначило, що ТОВ "ТАР АЛЬЯНС" є платником єдиного внеску, який зареєстрований у м. Горлівка - населеному пункті, визначеному переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014. Просив відповідача надати податкову консультацію з питання, чи вважається підприємство, яке має місцезнаходження у населеному пункті, який належить до Переліку, затвердженого розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р, звільненим від виконання своїх обов'язків визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану у разі подання підприємством заяви у довільній формі про таке звільнення (арк. справи 11-12). При цьому, при зверненні про надання податкової консультації позивач не вказав конкретний період несвоєчасної сплати боргу в розрізі спірного питання. Державна фіскальна служба України розглянула лист позивача та надала податкову консультацію від 08 червня 2016 року №12627/6/99-99-13-02-03-15, в якій зазначалось, що Законом України №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" прямо передбачений обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, та подавати звітність до фіскального органу за основним місцем обліку платника. Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України від 02 вересня 2014 року №16б9-УІІ "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції (далі - Закон №1669), зокрема вилучено п. п. 8 п. 4 ст. 11 Закону №1669 та, відповідно, скасовано п. 9 розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 щодо звільнення від виконання обов'язків, передбачених частиною другою от. 6 Закону №2464, платників єдиного внеску, які перебувають на обліку у контролюючих органах, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція. Отже, законодавством не передбачено особливих умов щодо виконання зобов'язань платниками єдиного внеску, які перебувають на обліку у контролюючих органах, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція (арк. справи 43-44). Не погодившись з наданою консультацією та вважаючи, що товариство в силу вимог Закону України №1669, який є спеціальним по відношенню до даних правовідносин, звільняється від своєчасної сплати єдиного внеску на час проведення АТО, позивач звернувся до суду з цим позовом. Спірним в даній справі є правильність надання контролюючим органом товариству консультації щодо не розповсюдження на останнього вимог Закону України №1669 в частині звільнення від несвоєчасної сплати єдиного внеску на період проведення АТО. З приводу викладеного суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669-VII. Цим Законом, поміж іншого, внесені зміни до Закону 2464-VI, зокрема: доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13.03.2015 пункт 9-4), згідно з абзацом другим, третім, четвертим та п'ятим якого визначено, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", розпорядженням КМУ №1053-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція визнано такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" (від 30 жовтня 2014 року №1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція", від 05 листопада 2014 року №1079 "Про зупинення дії розпорядження КМУ від 30 жовтня 2014 року №1053"). За змістом вказаних правових норм, факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, за умови поданням ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції, - є підставою для звільнення платників єдиного внеску від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його вчасної сплати з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції. Посилання відповідача в податковій консультації на втрату чинності п.9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у зв'язку з набранням 01.01.2016 року чинності Закону України від 24 грудня 2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", пунктом 28 розділу І якого виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", - є безпідставним, оскільки положення пп.8 п.4 ст.11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а змін безпосередньо до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) п.9-4 розділу VIII цього Закону внесено не було. На теперішній час жодних рішень про виключення з чинної редакції закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" пункту 9-4 розділу VIII прийнято не було. Відповідно до п. 53.3 ст. 53 ПК України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права при вирішенні спірного питання. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.09.2016 року, та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 року у справі №805/2211/16-а, - залишити без задоволення. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.09.2016 року, та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 року у справі №805/2211/16-а, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08 серпня 2019 року Київ справа №185/2445/17 адміністративне провадження №К/9901/24413/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шевцової Н. В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року (головуючий суддя - Бондаренко В. М. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Головко О. В., судді - Іванов С. М., Панченко О. М. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа - Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1.23 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа: Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просила суд скасувати постанову Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 19 жовтня 2016 року про закінчення виконавчого провадження. 2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що в порушення вимог закону постанова про закінчення виконавчого провадження не була доведена до відома стягувача, а про її існування вона дізналася лише 20 березня 2017 року. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки рішення суду, яке підлягало примусовому виконанню, фактично не виконано. Державним виконавцем не було перевірено факт виконання рішення боржником, натомість стягувач отримує пенсію у мінімальному розмірі без доплат та надбавок, встановлених законом для державних службовців. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа: Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження відмовлено в повному обсязі. 4. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції зазначив, що згідно розпорядження №153910 від 31.05.2016 року позивачу була призначена пенсія державного службовця, з нарахуванням 85% від середнього заробітку у розмірі 1059,44 грн. Судом в ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про необхідність з боку державного виконавця перевірки виконання рішення суду. Суд визнав, що боржником були надані державному виконавцю докази на підтвердження фактичного виконання в повному обсязі постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року, тобто при винесення оскаржуваної постанови державним виконавцем не були порушені вимоги п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження". Також суд зазначив, що у разі наявності спору щодо складових заробітної плати не врахованих при призначенні пенсії державного службовця органом ПФУ, позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з відповідним позовом до органу, який здійснює розрахунок пенсії. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року в адміністративній справі №185/2445/17 - без змін. 6. Підтримуючи висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області листом №7675/16/18 від 25.10.2016 повідомило відповідача про виконання постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №185/9943/14-а від 14.12.2015, на підтвердження чого було надано розпорядження №153190 від 31.05.2016, згідно з яким ОСОБА_1 призначено пенсію держслужбовця. Також Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області у тому ж листі від 25.10.2016 повідомило державного виконавця, що нарахована сума недоплаченої пенсії на виконання постанови суду склала 2843,09 грн. та була виплачена основним способом у плановий період, в липні 2016 року. Вказані обставини не заперечуються позивачем. Суд апеляційної інстанції вказав на те що постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №185/9943/14-а від 14.12.2015, боржника зобов'язано лише нарахувати та виплачувати стягувачу пенсію державного службовця, судове рішення не містить вимог щодо включення до пенсії певних надбавок чи виплат. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) 7.10 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, в якій позивач просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, або направити справу на новий розгляд. 8. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення у справі не маючи жодного доказу правомірності дій відповідача, адже представник відповідача не був присутнім під час судового розгляду справи і не заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що на даний час їй взагалі не нараховано і не виплачено пенсію у повному обсязі з усіма складовими елементами, визначеними пенсійним законодавством для державних службовців. Також посилається на обставини проведення судом апеляційної інстанції розгляду справи в порядку письмового провадження без її участі, що, на думку скаржника, є грубим порушенням вимог процесуального законодавства. 9. Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року: 11.1. визнано дії Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії державного службовця протиправними; 11.2. зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області нарахувати та сплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця з дня подання заяви про призначення пенсії державного службовця з 29 червня 1999 року, безстроково; 11.3. зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області провести перерахунок та сплатити ОСОБА_1 різницю між належною їй пенсією державного службовця та сплаченими сумами пенсійних виплат. 11. Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2016 року замінено боржника - Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровській області на його правонаступника - Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області. 12. На виконання постанови суду від 14 грудня 2015 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області 12.05.2016 року було видано виконавчий лист №185/9943/14-а, який перебував на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, виконавче провадження №51183831.13. Відповідно до листа №7675/16/18 від 05.10.2016 р. Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області повідомило державного виконавця про те, що постанова Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 року по справі №185/9943/14-а була виконана управлінням 31.05.2016 року згідно розпорядження №153910, а також виплачена сума в розмірі 2843,09грн. Відповідно до розпорядження №153910 від 31.05.2016 року позивачу була призначена пенсія державного службовця, з нарахуванням 85% від середнього заробітку у розмірі 1059,44 грн. 14.19 жовтня 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Русецькою О. О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з тим, що на адресу виконавчої служби надійшло документальне підтвердження про фактичне виконання у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 15. Стаття 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 16. Стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ): виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 17. Частина 1, пункт 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VІІІ: виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; <...> здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом <...>. 18. Пункти 1, 3 частини 3 статті 18 Закону №1404-VІІІ: виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. 19. Пункт 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VІІІ: виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 20. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України). 22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України). 23. ОСОБА_1 в касаційній скарзі вказує на незаконність ухвалених судами попередніх інстанцій рішень у цій справі, оскільки вважає, що відповідачем не перевірено та не встановлено фактичного нарахування їй пенсії з усіма складовими з урахуванням приписів Закону України "Про державну службу", тобто з набавками та доплатами для державних службовців, а тому передчасно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. 24. Колегія суддів такі посилання вважає необґрунтованими, оскільки постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №185/9943/14-а від 14.12.2015, боржника зобов'язано лише нарахувати та виплачувати стягувачу пенсію державного службовця, при цьому вказане судове рішення не містить вимог щодо включення до пенсії певних надбавок чи виплат. 25. Суд погоджує висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що в разі наявності спору щодо складових заробітної плати, неврахованих, на думку позивача, органом ПФУ при призначенні їй пенсії державного службовця, остання не позбавлена права на звернення до відповідного органу пенсійного фонду або до суду за захистом її порушених прав та законних інтересів. 26. Таким чином, враховуючи отримання державним виконавцем підтвердження виконання Павлоградським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №185/9943/14-а від 14.12.2015, зважаючи на те, що позивач не заперечує обставин нарахування їй пенсії державного службовця, а посилається виключно на невключення до її розміру певних надбавок та виплат, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при винесення оскаржуваної постанови державним виконавцем не були порушені вимоги п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VІІІ. 27. Також Суд вважає безпідставними твердження скаржника про грубе порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального законодавства внаслідок проведення розгляду справи в порядку письмового провадження без її участі. 28. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю. 29. З матеріалів справи вбачається, що в апеляційній скарзі позивачем не заявлялось клопотання про здійснення розгляду справи за її участю. 30.13.09.2017 року апеляційним судом на адресу позивача надіслано судову повістку-повідомлення про проведення розгляду її апеляційної скарги в порядку письмового провадження 11.10.2017 року, яка відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримана ОСОБА_1 21.09.2017 року. 31. Будь-яких клопотань щодо бажання позивача взяти участь у розгляді цієї справи перед судовим засіданням, призначеним на 11.10.2017 року, від позивача до суду апеляційної інстанції не надходило, у зв'язку з чим Суд не вбачає порушень цим судом норм процесуального права при здійсненні розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 в порядку письмового провадження. 32. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено. 33. Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 34. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. 35. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні. 36. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 37. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. 38. Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року - залишити без змін. 39. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя -доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко Н. В. Шевцова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 01 серпня 2018 року Київ справа №2а-932/10/0870 адміністративне провадження №К/9901/4079/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П., при секретарі: Горбатюку В. С., за участі: представника позивача: Волошина В. Ю., Черненка М. О., представника відповідача: Лазарук В. В., представника Генеральної прокуратури України: Атаманюк І. О., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (правонаступник Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області) на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.02.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 у справі №2а-932/10/0870 за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький автомобільний завод" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя за участю прокурора Запорізької області про скасування податкового повідомлення-рішення, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області залишити без задоволення. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.02.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню. Головуючий суддя: І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ф ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (вступна та резолютивна частини) 13 червня 2018 року Київ справа №812/1257/16 адміністративне провадження №К/9901/35392/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєва І. А., Пасічник С. С., при секретарі судового засідання - Титенко М. П., за участі: представник позивача - Жукова А. А., представник відповідача - Норець В. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.01.2017 (Головуючий суддя - Т. В. Смішлива) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 (колегія у складі суддів: О. О. Шишов, І. В. Сіваченко, О. О. Чебанов) у справі №812/1257/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" (далі - ПАТ "Луганськтепловоз"), до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, третя особа Головне Управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в особі Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково. 2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.01.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 27 лютого 2018 року справа №822/1877/16 адміністративне провадження №К/9901/3530/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (судді - Курка О. П., Драчук Т. О., Совгира Д. І.) у справі №822/1877/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Славутський комбінат "Будфарфор" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - УСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Славутський комбінат "Будфарфор" (далі - позивач у справі, Товариство) звернулося до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення, а саме зобов'язати Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач у справі, податковий орган) внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані, щодо узгодженої суми 90 994,00 гривень бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2015 року на користь позивача у справі. Заява обґрунтована тим, що на час спірних правовідносин нормами Податкового кодексу України закріплений обов'язок контролюючого органу вчинити відповідні дії, направлені на відшкодування платнику податків суми узгодженого податку на додану вартість, а саме обов'язок подання висновку до органу Казначейства. З 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні", який не передбачає надання контролюючим органом висновку про відшкодування та його направлення до органу державного казначейства, оскільки таке відшкодування здійснюється в автоматичному порядку на підставі інформації, відображеної в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Реєстр). Внесення зазначених змін до Податкового кодексу України унеможливили виконання судового рішення у справі №822/1877/16. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року в задоволенні заяви відмовлено. Відмовляючи в задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості у спосіб, що не передбачений законом. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою задоволено заяву Товариства про зміну способу і порядку виконання судового рішення та зобов'язано податковий орган внести до Реєстру дані, щодо узгодженої суми 90 994,00 гривень бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2015 року на користь позивача у справі. Задовольняючи заяву Товариства суд апеляційної інстанції виходив з того, що належним способом виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №822/1877/16 є внесення податковим органом до Реєстру даних щодо узгодженої суми 90 994,00 гривень бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2015 року на користь позивача у справі. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції податковий орган подав касаційну скаргу. Скарга обґрунтована тим, що відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості у спосіб, що не передбачений законом. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тими ж аргументами, якими обґрунтовано заяву про зміну способу і порядку виконання судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судом фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування в ньому норм матеріального і процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у справі №822/1877/16 за позовом Товариства до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області, яка полягає у неподанні до Славутського управління ДКС України Хмельницької області висновку про відшкодування з Державного бюджету України за вересень 2015 року бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 90 994, 00 грн. Зобов'язано Славутську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Хмельницькій області подати до Славутського управління ДКС України Хмельницької області висновок про відшкодування з Державного бюджету України в сумі 90 994, 00 грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2015 року на користь позивача у справі. Зазначена постанова набрала законної сили 15 листопада 2016 року. 21 квітня 2017 року Хмельницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у цій справі. 07 червня 2017 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Секретою О. М. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року по справі №822/1877/16. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року здійснено заміну сторони виконавчого провадження по справі №822/1877/16 з Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби. Позивач у справі вказує, що виконати зазначене рішення суду є неможливим з таких підстав. Станом на ухвалення постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у справі №822/1877/16 нормами Податкового кодексу України був закріплений обов'язок контролюючого органу вчинити відповідні дії, направлені на відшкодування платнику податків суми узгодженого податку на додану вартість, а саме обов'язок подання висновку до органу казначейства. Однак, 21 грудня 2016 року Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покрашення інвестиційного клімату в Україні", який набрав чинності 01 січня 2017 року. Вказаним законом було змінено порядок здійснення бюджетного відшкодування, який не передбачає надання контролюючим органом висновку про відшкодування та його направлення до органу державного казначейства, оскільки таке відшкодування здійснюється в автоматичному порядку на підставі інформації, відображеної в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Зважаючи на це, передумовою для отримання платником податків належної йому суми бюджетного відшкодування є відображення органом Державної фіскальної служби у вказаному Реєстрі інформації про її узгодження. Тому позивач у справі звернувся до суду першої інстанції із заявою про зміну порядку та способу виконання рішення суду у даній справі. Відповідно до пункту 200.12. статті 200 Податкового кодексу України (в редакції чинній до 01 січня 2017 року) контролюючий орган зобов'язаний протягом п'яти робочих днів після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 01 січня 2017 року податковим органом не виконано постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у справі 822/1877/16, яка набрала законної сили 15 листопада 2016 року. З 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні", яким внесення зміни, зокрема до статті 200 Податкового кодексу України. Вказаним законом змінений порядок здійснення бюджетного відшкодування, який вже не передбачає надання контролюючим органом висновку про відшкодування та його направлення до органу державного казначейства, оскільки таке відшкодування здійснюється в автоматичному порядку на підставі інформації, відображеної в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Так, згідно з підпунктом 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України, формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до підпункту 200.7.2 пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України, заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Порядок узгодження зазначеної у заяві суми бюджетного відшкодування закріплений в пункті 200.12 статті 200 Податкового кодексу України. Так, відповідно до підпункту "а" пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України, зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення перевірки, в разі, якщо контролюючим органом внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про відсутність порушень під час такої перевірки У випадках, передбачених підпунктами "а", "г " і "ґ" цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку. Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України. На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів (п.200.13 ст.200 Податкового кодексу України). При цьому, пунктами 52 та 56 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, якими цей підрозділ був доповнений Законом №1797, визначено, що до 10 січня 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, зобов'язаний на підставі реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування платникам податку, які відповідають та які не відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 статті 200 цього Кодексу, в редакції, що діяла до 1 січня 2017 року, сформувати єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування у хронологічному порядку їх надходження. Формування, ведення, бюджетне відшкодування та офіційне публікування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. До 1 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26 затверджений Порядок ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - Порядок), який набрав чинності 01 квітня 2017 року. Вказаною Постановою передбачено, що до набрання чинності Порядком, бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість за заявами, включеними до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, сформованого згідно з пунктом 52 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, здійснюється у порядку, що діяв до 01 січня 2017 року. Відповідно до пункту 4 Порядку податковий орган вносить до Реєстру, зокрема, такі дані: - дату закінчення оскарження податкового повідомлення-рішення та суму бюджетного відшкодування, узгоджену за результатами оскарження; - суму узгодженого податковим органом бюджетного відшкодування за кожною заявою та дату її узгодження. Згідно з пунктом 6 Порядку, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі податкового органу на наступний робочий день після виникнення такого випадку. Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду податковий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку (абзац 2 пункту 7 Порядку). Пунктом 12 Порядку передбачено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу Казначейства для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі та перераховується органом Казначейства у строки, передбачені пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету. При цьому, органу Казначейства стають доступними для виконання узгоджені суми бюджетного відшкодування, зазначені в Реєстрі, які підлягають поверненню. Суд звертає увагу на те, що у зв'язку з набранням чинності Порядком, з 01 квітня 2017 року втратив чинність Порядок ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2016 року №68, який передбачав, що реєстри формуються ДФС за даними: прийнятих територіальними податковими органами податкових декларацій з податку на додану вартість або уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість, передбачених абзацом четвертим пункту 50.1 статті 50 Кодексу, та заяв, поданих у складі податкових декларацій або уточнюючих розрахунків; податкової інформації, зібраної та отриманої органами доходів і зборів, відповідно до глави 7 Кодексу. Таким чином, Реєстри заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, які діяли як до 01 квітня 2017 року, так і після цієї дати, передбачають його інформаційне наповнення, зокрема, внесення інформації про узгоджену суму бюджетного відшкодування, яка підлягає перерахуванню платнику податків, саме контролюючими органами. При цьому, у разі внесення заяви про бюджетне відшкодування до Реєстру відповідно до Порядку №68, який діяв до 01 квітня 2017 року, відповідна інформація мала бути включена у сформований до 10 січня 2017 року єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та у Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Бюджетне відшкодування за такими заявами до 01 квітня 2017 року мало здійснюватися у раніше визначеному порядку, тобто зі складанням контролюючим органом відповідного висновку та його наданням територіальному органу Державної казначейської служби України. Водночас, з 01 квітня 2017 передумовою для отримання платником податків належної йому суми бюджетного відшкодування є відображення податковим органом в Реєстрі інформації про її узгодження. Таким чином, після набрання чинності Порядком, тобто з 01 квітня 2017, контролюючий орган зобов'язаний внести до Реєстру дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку, задля забезпечення доступу органу Казначейства до таких сум податкового органу для перерахування на рахунки платника податку. Разом з цим, судом встановлено, що судове рішення у справі №822/1877/16 виконано не було. Відповідачем не складено ані висновок про суму бюджетного відшкодування для його надання органу Держказначейства (до 01 квітня 2017 року), ані внесені дані до Реєстру щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку (з 01квітня 2017 року). Відповідно до частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового РІШЕННЯ: Беручи до уваги, що за період тривалої бездіяльності відповідача виконати рішення суду у справі №822/1877/16 у вказаний у ньому спосіб стало неможливим у зв'язку зі змінами у порядку бюджетного відшкодування податку на додану вартість, суд апеляційної дійшов правильного висновку про наявність визначених у статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для зміни способу і порядку виконання рішення суду у справі №822/1877/16. Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у справі №822/1877/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. судді Р. Ф. Ханова І. А. Васильєва С. С. Пасічник

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 05 листопада 2018 року Київ справа №805/5044/16-а адміністративне провадження №К/9901/18354/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року (суддя Аляб'єв І. Г. ) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року (судді - Ястребова Л. В., суддів Васильєва І. А., Компанієць І. Д. ) у справі №805/5044/16-а за позовом Школи вищої спортивної майстерності до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування РІШЕННЯ: ВСТАНОВИВ: У січні 2017 року Школа вищої спортивної майстерності звернулась до суду з позовом про скасування рішення Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - ДПІ) від 03.10.2016 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачем безпідставно прийнято оскаржуване рішення, оскільки Школа вищої спортивної майстерності знаходиться на території проведення антитерористичної операції, а тому відповідно до приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач є звільненим від виконання обов'язків щодо сплати єдиного внеску до закінчення антитерористичної операції. Крім того, відповідно до вказаного Закону відповідальність, штрафні та фінансові санкції за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції до платників єдиного внеску, розташованих на території проведення антитерористичної операції, не застосовуються. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, позов задоволено: - скасовано рішення ДПІ від 03 жовтня 2016 року №0021911301 щодо застосування штрафу у розмірі 13 833,32 гривень за період з 22 липня 2014 року по 24 грудня 2014 року, у розмірі 458,11 гривень за період з 21 січня 2015 року по 30 січня 2015 року та пені у розмірі 1 058,23 гривень. Не погодившись з судовими рішеннями, ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права. Позивач не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи. 08.02.2018 справу в порядку, передбаченому Розділом VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017) (далі - КАС України), передано до Верховного Суду. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що 03 жовтня 2016 року ДПІ прийняла рішення №0021911301 щодо застосування до позивача штрафу у розмірі 13 833,32 гривень за період з 22 липня 2014 року по 24 грудня 2014 року, у розмірі 458,11 гривень за період з 21 січня 2015 року по 30 січня 2015 року та пені у розмірі 1 058,23 гривень. Своє рішення ДПІ мотивує тим, що за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 №1053" зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України №1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція". Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон №2464-VI). Обов 'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок встановлено частиною другою статті 6 Закону №2464-VI. Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ. Частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VІ визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Водночас частиною першою статті 25 Закону №2464-VІ обумовлено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон №1669-VII) встановлено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. При цьому, підпунктом 8 пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1669-VII внесено зміни до Закону №2464-VІ, а саме підпункт б) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону від 13.03.2015) такого змісту: "9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються". Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що рішення ДПІ від 03 жовтня 2016 року підлягає скасуванню, оскільки його прийнято всупереч приписів Закону №2464-VІ, який звільняє позивача від обов'язку сплати єдиного внеску на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Доводи касаційної скарги ДПІ не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судові рішення, ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства, що регламентує спірні правовідносини, не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 20 березня 2018 року справа №805/2195/17-а адміністративне провадження №К/9901/3362/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Добропільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Компанієць І. Д., Васильєвої І. А., Гаврищук Т. Г. у справі №805/2195/17-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Добропільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: 07 червня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач у справі) звернувся до суду з позовною заявою до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неповернення помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року, зобов'язання повернути помилково сплачений єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 13 січня 2009 року є пенсіонером за віком та звільнений від обов'язку сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI, а тому сплачені ним у період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року суми єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування підлягають поверненню відповідно до Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 16 січня 2016 року №6, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2016 року №193/28323 (далі - Порядок №6). Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення позивачу помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне страхування за період з вересня 2011 року по січень 2017 року у сумі 26417,92 грн. та зобов'язано податковий орган повернути помилково сплачений єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне страхування за період з вересня 2011 року по січень 2017 року у сумі 26417,92 грн. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність податкового органу щодо неповернення позивачу помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне страхування за період з 24 квітня 2014 року по січень 2017 року у сумі 18330,58 грн. та зобов'язано відповідача повернути надміру сплачений єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне страхування за період з 25 квітня 2014 року по січень 2017 року у сумі 18330 гривень 58 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині того, що позивач з певного періоду часу звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464, оскільки є пенсіонером за віком. Суди попередніх інстанцій також дійшли однакової позиції щодо обрання способу захисту порушеного права позивача, зобов'язавши податковий орган повернути помилково сплачену суму єдиного внеску позивачу. Між тим, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в частині позовних вимог, застосувавши положення пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України, дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту в межах строку 1095 днів (з 25 квітня 2014 року), який обраховується від дня подання позивачем заяви про повернення сум грошового зобов'язання, тобто з 25 квітня 2017 року. У листопаді 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не звільняється від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, оскільки на час звернення до податкового органу позивач не досяг 60-річного віку, а отже не був пенсіонером за віком в розумінні частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). 16 листопада 2017 року (відбиток поштового штампу на конверті) податковим органом до Вищого адміністративного суду України надіслані доповнення до касаційної скарги, які разом із касаційною скаргою передані до Верховного Суду за правилами підпункту 4 пункту першого Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діє з 15.12.2017 року, та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до частин першої та другої статті 337 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни. За положеннями частини другої статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги), касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі. Як вбачається з матеріалів справи, постанова Донецького апеляційного адміністративного суду прийнята у відкритому судовому засіданні 10 жовтня 2017 року за участю представника відповідача, повний текст постанови складений цього ж дня. Отже, останнім днем подання касаційної скарги було 30 жовтня 2017 року. Відтак, відповідачем доповнення до касаційної скарги подані поза межами строку на касаційне оскарження (16 листопада 2017 року), а тому не підлягають врахуванню судом при розгляді касаційної скарги. Крім того, докази надсилання копій доповнень до касаційної скарги іншим учасникам справи податковим органом не надано, що також є підставою для не врахування судом таких доповнень. Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду судових рішень. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. ОСОБА _1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом 26 лютого 2009 року, є платником єдиного податку. Згідно пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 виданого 13 травня 2009 року, позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". 25 квітня 2017 року позивач звернувся до податкового органу із заявою №3 про повернення коштів, що були ним сплачені як єдиний соціальний внесок за підприємця платника єдиного податку в період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року у сумі 29063,11 грн. 10 травня 2017 року відповідач листом №3672/05-07-13-13-9 відмовив в поверненні коштів. Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного. Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон №2464), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058), Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон №1788) тощо. Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 та підпунктом 2.1.3 пункту 2.1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. №21-5, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. За положеннями статті 1 Закону №1058 пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464 (в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07 липня 2011 року №3609, який набув чинності з 06 серпня 2011 року), особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Статтею 2 Закону №1788 визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років). Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 цього Закону та частиною першою статті 26 Закону №1058. Таке право виникає у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу. При цьому, статтею 13 Закону №1788, на підставі якої позивач отримує пенсію, передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах за наявності відповідного трудового стажу та за умови праці у відповідних умовах праці. З огляду на вищенаведені положення Законів, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до статті 13 Закону №1788 (у тому числі позивач у справі) мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону №2464, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття фізичною особою-підприємцем статусу пенсіонера за віком. Доводи відповідача у касаційній скарзі щодо незастосування до позивача положень частини четвертої статті 4 Закону №2464 у зв'язку з недосягненням ним 60-річного віку є неприйнятними, оскільки вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком. Факт надмірної/помилкової сплати позивачем єдиного внеску обумовлює повернення цих коштів податковим органом у передбаченому законодавством порядку. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача, є зобов'язання податкового органу повернути помилково сплачену суму єдиного внеску позивачу за його заявою від 25 квітня 2017 року відповідно до положень Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 року №6, який розроблено відповідно до статей 9 та 11 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та який визначає процедуру, зокрема, повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску. Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Добропільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у справі №805/2195/17-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Р. Ф. Ханова судді С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08 травня 2018 року Київ справа №813/3733/13-а адміністративне провадження №К/9901/38396/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В. В., суддів - Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2017 (суддя - Кухар Н. А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 (головуючий суддя - Щавель Р. М., судді: Бруновська Н. В., Костів М. В. ) у справі №813/3733/13-а за позовом Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діком ЛТД" про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова (надалі - УПФ України у Залізничному районі м. Львова) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діком ЛТД" (надалі - ТОВ "Діком ЛТД"), в якому просило стягнути з відповідача суму боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 5948,26 грн. на користь УПФУ у Залізничному районі м. Львова. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2013 позовні вимоги задоволено. На виконання зазначеної постанови суду, 04.06.2013 Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №813/3733/13-а про стягнення на користь УПФ України у Залізничному районі м. Львова 5948,26 грн. заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, боржником у якому вказано ТОВ "Діком ЛТД". Сихівським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції 15.01.2016 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №49813020 про примусове виконання судового рішення на підставі вищевказаного виконавчого листа. В подальшому, Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова звернулося до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, в якому просить замінити стягувача у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа №813/3733/13-а, виданого Львівським окружним адміністративним судом 04.06.2013, з УПФ України у Залізничному районі м. Львова на Залізничну об'єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Львівській області. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017, у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №813/3733/13-а, виданого 04.06.2013 Львівським окружним адміністративним судом, з Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова на Залізничну об'єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Львівській області відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що в силу приписів Закону України №406-VII від 04.07.2013 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова завершує процедури стягнення з відповідача ТОВ "Діком ЛТД" суми заборгованості з єдиного внеску, що свідчить про відсутність правових підстав для заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова оскаржило їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 та постановити у справі нову ухвалу, якою заяву задовольнити. В обґрунтування своїх вимог Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова зазначає, що з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" врегульовано питання щодо передачі функцій з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування від Пенсійного фонду України до Органів доходів і зборів. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Відповідно до частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору) примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Як передбачено частиною першою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору), у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. Аналогічні положення закріплені у частині п'ятій статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 04.07.2013 №406-VII врегульовано питання щодо передачі функцій з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від Пенсійного фонду до Міністерства доходів і зборів України. За змістом пунктів 3 та 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" органи Пенсійного фонду України продовжують адмініструвати єдиний внесок у частині завершення процедур такого адміністрування; суми єдиного внеску, які надійшли на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду України, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах для зарахування таких сум, підлягають перерахуванню на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах, а тому підстави для заміни сторони виконавчого провадження відсутні. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова про заміну сторони виконавчого провадження у справі №813/3733/13-а, оскільки у останнього зберігаються повноваження із адміністрування єдиного внеску в частині завершення розпочатих процедур згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи". З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова залишити без задоволення. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В. В. Хохуляк Л. І. Бившева Т. М. Шипуліна, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 11 вересня 2018 року Київ справа №805/2940/16-а адміністративне провадження №К/9901/21964/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Ханової Р. Ф., Олендера І. Я. за участю секретаря - Калініна О. С., учасники справи: представник відповідача - Биков В. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року (судді - Васильєва І. А., Гайдар А. В., Казначеєв Е. Г. ) у справі №805/2940/16-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" структурного підрозділу "Оздоровчий комплекс "Урзуф" регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця"/794 до Мангуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) і рішення про застосування штрафних санкцій, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2016 Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про скасування вимоги Мангуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі ДПІ) від 05.08.2016 про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачем безпідставно прийнято оскаржувану вимогу та рішення, оскільки Товариство звільнено від сплати єдиного внеску у період проведення антитерористичної операції. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 (суддя -Тарасенко І. М. ) позов задоволено: - визнано протиправними та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.08.2016 року № Ю-0002731300 в сумі 408, 73 грн. та рішення №0002741300 про застосування штрафних санкцій в сумі 204, 43 грн. ; - стягнуто на користь позивача судові витрати у розмірі 1 378 грн. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року задоволено адміністративну скаргу ДПІ, скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило її скасувати та відмовити в задоволенні апеляційної скарги ДПІ. При цьому скаржник зазначив, що суддійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази. ДПІ відзиву на касаційну скаргу не надала, що не перешкоджає розгляду справи. 14.02.2018 справу, в порядку передбаченому Розділом VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017 р. ), передано до Верховного Суду. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає в зв'язку з наступним. З матеріалів справи вбачається, що 05.08.2016 ДПІ прийнято рішення про застосування до Товариства штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальну суму 204, 43 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 408, 73 грн. Свої дії щодо цього ДПІ мотивує тим, що станом на серпень 2016 у Товариства існувала заборгованість зі сплати єдиного внеску, який відповідно до чинного законодавства, сплачується незалежно від фінансового стану платника, а підстави для звільнення позивача від обв'язку сплатити єдиний внесок та штрафні санкції за його несвоєчасну сплату відсутні. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон №2464-VI). Обов 'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок встановлено частиною другою статті 6 Закону №2464-VI. Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ. Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VІ визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. В той же час, частиною 1 статті 25 Закону №2464-VІ обумовлено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Законом "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі Закон №1669-VII) встановлено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. При цьому, статтею 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1669-VII внесено зміни до Закону №2464-VІ, відповідно до яких підпункт б) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" було доповнено пунктом 94: 94 Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відтак, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що вимога ДПІ про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та рішення про застосування до позивача штрафних санкцій підлягають скасуванню, оскільки їх прийнято всупереч приписів Закону №2464-VІ, який звільняє Товариство від обов'язку сплати єдиного внеску на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Натомість, суд апеляційної інстанції, пославшись на безпідставність адміністративного позову дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених чинним законодавством підстав для звільнення позивача від обов'язку сплати єдиного внеску на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції та скасував судове рішення, яке відповідає закону. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. Статтею 352 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 344, 349,352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" -задовольнити. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року скасувати, залишивши в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23 травня 2018 року Київ справа №820/7112/15 провадження №К/9901/10912/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №820/7112/15 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи - Міністерства аграрної політики та продовольства України, про скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду постановлену 21 грудня 2015 року в складі колегії суддів: головуючого - Бенедик А. П., суддів: Калиновського В. А., Бершова Г. Є., ВСТАНОВИВ: У липні 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківської обласної державної адміністрації, третя особа - Міністерство аграрної політики та продовольства України, в якому просив: визнати протиправним та скасувати розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 25 травня 2015 року №324-к про його звільнення; поновити його на посаді директора Департаменту агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації з 26 травня 2015 року; стягнути з Харківської обласної державної адміністрації на його користь середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу з 26 травня 2015 року. Позов мотивований протиправністю звільнення позивача з роботи з огляду на необґрунтованість підстави такого звільнення. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 02 листопада 2015 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 25 травня 2015 року №324-к "Про звільнення ОСОБА_1" Поновив ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації з 26 травня 2015 року. Зобов'язав Харківську обласну державну адміністрацію відшкодувати позивачу середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 26 травня 2015 року по 02 листопада 2015 року. Постанову звернуто до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді та відшкодування місячного окладу. Ухвалою від 21 грудня 2015 року Харківський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року та залишив без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківської обласної державної адміністрації, третя особа - Міністерство аграрної політики та продовольства України, про скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів. У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Харківська обласна державна адміністрація подала заперечення на касаційну скаргу, в якому, з посиланням на необґрунтованість останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Як встановлено судами, позивач обіймав посаду директора Департаменту агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації з 27 травня 2014 року. Оскаржуваним розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 25 травня 2015 року №324-к "Про звільнення ОСОБА_1" позивача звільнено із займаної посади та припинено державну службу 26 травня 2015 року за порушення присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу". Підставою для прийняття вказаного розпорядження слугували обставини встановлені в Акті вивчення діяльності Харківської обласної державної адміністрації, районних державних адміністрацій Харківської області щодо організації виконання завдань, визначених актами і дорученнями Президента України, а також щодо взаємодії зазначених адміністрацій з територіальними органами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади стосовно виконання завдань, визначених актами і дорученнями Президента України від 19 квітня 2015 року. Крім того, в оскаржуваному розпорядженні, крім іншого, як підставу звільнення зазначено службову записку заступника голови Харківської обласної державної адміністрації від 30 квітня 2015 року "Щодо незадовільного рівня роботи директора Департаменту агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_1" Також судами встановлено, що 27 травня 2015 року позивача ознайомлено з оскаржуваним розпорядженням та ним отримано трудову книжку. Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушення присяги позивачем не було допущено, оскільки жоден документ не містить підтвердження порушення позивачем принципів державної служби та правил етики поведінки державного службовця. Також суд зазначив, що всупереч вимогам Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950, відповідачем не було проведено службового розслідування. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач пропустив встановлений законом місячний строк звернення до суду із даним позовом. Суд зазначив, що з оскаржуваним розпорядженням позивач був ознайомлений 27 травня 2015 року, в цей же день він отримав трудову книжку, проте до суду із вказаним позовом він звернувся лише 13 липня 2015 року. При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що надана позивачем довідка в довільній формі (не за місцем його реєстрації) про лікування на денному стаціонарі в період з 23 червня 2015 року по 10 липня 2015 року не може бути визнана належним та допустимим доказом перебування позивача на лікуванні, а також свідчити про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду. Оскільки інших доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом позивачем не надано, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення адміністративного позову без розгляду. Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та зазначає наступне. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на час звернення позивача до суду й ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у цій справі, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). За змістом частин першої, другої статті 99 вказаного Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 цього ж Кодексу, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється УХВАЛА: Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Крім того, згідно з пунктом 9 частини першої статті 155 згаданого Кодексу суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. Частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Тобто, нормами Кодексу адміністративного судочинства України та Кодексу законів про працю України встановлено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Як встановлено судами та вже зазначалось вище, копію оскаржуваного розпорядження та трудову книжку позивач отримав 27 травня 2015 року, однак до суду із даним позовом звернувся лише 13 липня 2015 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду. Суд апеляційної інстанції не визнав переконливими і такими, що ґрунтуються на доказах, твердження позивача про перебування на стаціонарному лікуванні в період з 23 червня 2015 року по 10 липня 2015 року. Надана позивачем довідка не свідчить про існування перепон, що об'єктивно обмежували його в часі та можливостях звернутися до адміністративного суду з моменту вручення йому копії розпорядження та трудової книжки, тобто з 27 травня 2015 року по 23 червня 2015 року. Отже, з огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, описані вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого законом строку, а названі ним причини пропуску цього строку не містять підстав для визнання їх поважними. У справі, що розглядається, позивач як під час звернення до суду, розгляду справи судом апеляційної інстанції, так і в касаційній скарзі не наводить будь-яких обставин і не надає відповідних доказів, які би свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цим позовом. Верховний Суд констатує, що апеляційний суд, дійшовши висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду й відсутності підстав для його поновлення, вірно застосував положення статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Водночас суд звертає увагу на те. що частиною другою цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти їх. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2018 року Київ справа №815/5997/15 адміністративне провадження №К/9901/11459/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року (головуючий суддя - Катаєва Е. В., судді - Завальнюк І. В., Танцюра К. О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року (головуючий суддя - Бітов А. І., судді - Милосердний М. М., Ступакова І. Г. ) у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Національного банку України в Одеській області, Національного банку України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У жовтні 2015 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Національного банку України в Одеській області (далі - Управління НБУ в Одеській області), Національного банку України (далі - НБУ), з урахуванням уточнених позовних вимог, про: - визнання протиправним та скасування наказу Управління НБУ в Одеській області від 14 вересня 2015 року №227-к "Про звільнення ОСОБА_2"; - поновлення її на посаді економіста 1 категорії відділу економічної роботи та грошово-кредитних відносин Управління НБУ в Одеській області за строковим договором на період перебування ОСОБА_3 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу; - стягнення на її користь моральної шкоди у сумі 10 000 грн. 2. Обґрунтовуючи позов ОСОБА_2 посилалась на те, що відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Тобто, у будь-якому випадку, коли жінка має дитину до трьох (шести) років, скорочення посади на якій жінка працювала, - заборонено, крім випадків повної ліквідації підприємства. На думку позивача, така посада не підлягає скороченню, та відповідно, особа, яка працює за строковим трудовим договором на посаді особи, яка знаходиться у соціальній відпустці, не підлягає звільненню за скороченням штату (чисельності). Крім того, позивач зазначає про порушення ч.2 ст.40 КЗпП України, якою передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, а також ст.43 Кодексу, якою передбачено, що розірвання трудовою договору з підстав, передбачених п.1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Вона була звільнена з роботи за наявності відмови профспілкової організації у наданні згоди на її звільнення, крім того, незважаючи на наявність згідно сайту вакантних місць в Національному банку України, її звільнили з посади, не запропонувавши жодної посади в банку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року відмовлено у задоволені позову. 4. Відмовляючи у задоволені адміністративного позову суд першої інстанції зазначив, що у відповідності до Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 01.02.2010 р. №36, НБУ делегувало частину повноважень у різних областях своєї діяльності, які визначені цим Положенням, своїм територіальним управлінням, у тому числі щодо звільнення працівників територіального управління незалежно від підстав цього звільнення. На думку суду позивач помилково трактує положення ч.3 ст.184 КЗпП України, дія якої розповсюджується не на конкретні посади, а на конкретних працівників, а саме на вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, до яких позивач не відноситься. Трудові відносини у позивача виникли з Управлінням НБУ в Одеській області, якому делеговані відповідні повноваження Національним банком України, та в якому були відсутні вакантні посади, що не спростоване позивачем. Суд вважає, що з урахуванням делегованих та наданих Управлінню повноважень щодо трудових відносин з працівниками, у тому числі їх звільнення з посад, у керівництва Управління НБУ в Одеській області відсутні повноваження надавати пропозиції посад у центральному апараті НБУ або інших територіальних управліннях НБУ працівнику, який підлягає звільненню за скороченням штату. Оскільки відповідно до ст.43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим, а у разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Суд вважає, що профком не зазначив передбачених законодавством підстав щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача. Також суд вважає, що відсутність оцінки рішенню профкому в наказі про звільнення позивача, не є підставою для його скасування, при наявності законних підстав для його видання. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю. 6. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишено без змін. 7. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновками суду першої інстанції. Також зазначив, що відмова профкому в наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 є необґрунтованою. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) 8. ОСОБА_2 (далі - скаржник) у березні 2016 року звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року. 9. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року і прийняти нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 10. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначила, що скорочення посади, на якій працювала жінка, що має дитину до трьох (шести) років, - заборонено, крім випадків повної ліквідації підприємства, відповідно особа, яка працює за строковим трудовим договором на посаді особи, яка знаходиться на соціальній відпустці, - не підлягає звільненню за скороченням штату (чисельності). Вважає, що суди не надали належної оцінки тієї обставині, що у наступному Відділ економічної роботи та грошово-кредитних відносин фактично не ліквідовано, а посада, яку обіймала ОСОБА_2 - не скорочена. Посилається на те, що інші працівники вказаного Відділу звільнились у грудні 2015 року за згодою сторін. Вказує на те, що відповідачі не надали доказів погодження наказу про звільнення з Департаментом персоналу НБУ. Вважає помилковим висновок про відсутність у відповідача повноважень надавати пропозиції працівнику, який підлягає звільненню, посади у центральному апараті або інших центральних органах. Крім того, вважає помилковим висновок про необґрунтованість відмови профспілки у задоволенні подання в надані згоди на звільнення ОСОБА_2 11. Касаційна скарга не містить клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи за її участі. 12. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 13.01 лютого 2010 року Постановою Правління НБУ №36 затверджено Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України (далі - Положення №36), п.1.1 якого визначений перелік територіальних управлінь, серед яких зазначено Управління НБУ в Одеській області, які входять в систему НБУ, діють в межах повноважень, визначених Законом України "Про Національний банк України", виконують завдання і функції НБУ у відповідному регіоні України, є підрозділами НБУ без статусу юридичної особи. 14. Згідно з п.1.2, 1.6 Положення №36, територіальні управління НБУ у своєї діяльності керуються Конституцією України, нормативно-правовими актами НБУ та цим Положенням. Структура та численність територіальних управлінь затверджується постановою Правління НБУ. 15. Положення №36 визначені права та обов'язки начальника Управління. До його повноважень віднесено, зокрема: видання наказів та розпоряджень, що належать до компетенції територіального управління; затвердження посадових інструкцій працівників територіального управління; підписання наказів про призначення працівників територіального управління за попереднім погодженням із Департаментом персоналу; наказів про звільнення, переведення, переміщення, накладання (зняття) дисциплінарних стягнень, встановлення посадових окладів, надбавок, доплат працівників територіального управління; затвердження графіків відпусток працівників територіального управління. 16. Згідно наказу №1634-к від 09.09.2014 року, з метою оптимізації чисельності працівників НБУ, вирішено скоротити відповідно до законодавства всі вакантні посади, які є у штаті структурних підрозділів центрального апарату, структурних підрозділів та одиниць, територіальних управлінь і навчальних закладів НБУ. 17. Відповідно до Постанови Правління НБУ від 10 червня 2015 року "Про внесення змін до структури та затвердження граничної чисельності працівників територіальних управлінь Національного банку України" та виданого на його підставі Наказу Управління НБУ №187-к від 23 червня 2015 року, в НБУ та його територіальних управліннях відбулись зміни в розподілі повноважень центрального апарату НБУ та його територіальних органів. 18. ОСОБА_2 згідно з Наказом Управління НБУ в Одеській області від 01 квітня 2014 року №69-к "Про призначення ОСОБА_2" було призначено на посаду економіста 1 категорії відділу економічної роботи та грошово-кредитних відносин тимчасово на період перебування ОСОБА_3 у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, як таку, що пройшла за конкурсом, з 01 квітня 2014 року з випробувальним терміном 2 місяці. 19. Наказом Управління НБУ в Одеській області 07 квітня 2014 року №75-к "Про переведення ОСОБА_2" позивача переведено на посаду економіста 1 категорії відділу економічної роботи та грошово-кредитних відносин за строковим трудовим договором на період перебування ОСОБА_3 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 07 квітня 2014 року. 20.10 червня 2015 року Правління НБУ прийняло Постанову №364 "Про внесення змін до структури та затвердження граничної чисельності працівників територіальних управлінь Національного банку України", якою вирішено: 20.1. Припинити виконання територіальними управліннями НБУ функцій, зазначених у пп. б, в, г, ґ, е п.3.5 глави 3 Положення про філії (територіальні управління) НБУ, затвердженого Постановою Правління НБУ від 01 лютого 2010 року №36, із скороченням працівників підрозділів організації бухгалтерського обліку, які забезпечували їх виконання (п.1). 20.2. Виключити зі структури управлінь НБУ, у тому числі у Одеській області, затвердженою Постановою Правління НБУ від 15 липня 2011 року №237, відділи (сектори) економічної роботи та грошово-кредитних відносин і юридичну службу зі скороченням штату працівників (п.2). 20.3. Установлено, що працівники територіальних управлінь НБУ, які підлягають скороченню згідно з Постановою, забезпечують виконання повноважень та посадових обов'язків до завершення процедури скорочення штату або переведення на інші посади, оплата праці за цей період здійснюється відповідно до встановлених розмірів. 20.4. Керівникам територіальних управлінь НБУ видати наказ про скорочення штату та чисельності працівників, які забезпечують виконання функцій, зазначених в п.1 та 2 цієї постанови, та вжити організаційних заходів відповідно до вимог законодавства України про працю. 20.5. Гранична чисельність працівників Управління НБУ в Одеській області встановлена - 194 працівника. 21.23 червня 2015 року Управління НБУ в Одеській області на виконання Постанови Правління НБУ від 10 червня 2015 року №364 "Про внесення змін до структури та затвердження граничної численності працівників територіальних управлінь НБУ" видало Наказ №187-к "Про скорочення штату та чисельності працівників відділу економічної роботи та грошово-кредитних відносин, відділу організації бухгалтерського обліку, юридичного відділу Управління Національного банку України в Одеській області", згідно з яким наказано скоротити 7 посад відділу економічної роботи та грошово-кредитних відносин, в тому числі 3 посади економіста 1 категорії відділу економічної роботи та грошово-кредитних відносин, та попередити персонально працівників про їх наступне звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників. 22.23 червня 2015 року позивач ознайомлена з вказаним Наказом. 23. Профспілковий комітет Управління НБУ в Одеській області відмовив у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 за п.1 ст.40 КЗпПУ, повідомивши про це директора виконавчого Управління НБУ, яким було надано в профком відповідне подання. 24. В протоколі засідання профспілкового комітету №48 від 18.08.2015 року зазначено, що за відомостями офіційного сайту Національного банку України, плани щодо трансформації Національного банку України у січні 2015 року суттєво відрізняються від того, що планується на цей час, а саме: - у січні 2015 року трансформація НБУ містила в собі, у тому числі, створення чотирьох макрорегіонів та збереження територіальних управлінь із скороченням штатної чисельності працівників; - на цей час планується ліквідація територіальних управлінь та повна централізація функцій НБУ. Викладене свідчить про те, що після зміни планів щодо трансформації НБУ профспілковим комітетом управління не отримана інформація про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнень та не проведені консультації про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму. Усі запрошені (ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6) зазначили, що їм не було запропоновано іншу роботу у Національному банку України, не зважаючи на наявність вакантних посад, відомості про яких є на офіційному сайті НБУ. Також в протоколі зазначено, що звільнення ОСОБА_2 у зв'язку зі скороченням штату є порушенням ст.184 КЗпП України, оскільки вона працювала на посаді працівника, якій знаходиться у відпустці для догляду за дитиною віком до 3 років, та ця посада не могла бути скорочена. 25. Наказом Управління НБУ в Одеській області від 14 вересня 2015 року №227-к ОСОБА_2 звільнена з роботи з 14 вересня 2015 року у зв'язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України та отримала трудову книжку. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 26. Частина шоста статті 43 Конституції України: громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. 27. Пункт перший частини першої ст.40 Кодексу законів про працю України: трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. 28. Частина друга ст.40 Кодексу законів про працю України: звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. 29. Частина перша статті 42 Кодексу законів про працю України: при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. 30. Частини 1 та 7 статті 43 Кодексу законів про працю України: розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). 31. Частина 6 статті 39 Закону України від 15 вересня 1999 року №1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності": рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки. 32. Частини 1-3 ст.49-2 Кодексу законів про працю України: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. 33. Частина 3 статті 184 Кодексу законів про працю України: звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. 34. Частина перша ст.235 Кодексу законів про працю України: у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. 35. Частина 2 статті 22 Закону України від 20 травня 1999 року №679-XIV "Про Національний банк України": до структури Національного банку входять центральний апарат, відокремлені підрозділи та юридичні особи, створені Національним банком для забезпечення його діяльності, які здійснюють діяльність виключно в межах завдань та функцій Національного банку, встановлених законом. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 36. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 37. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України). 38. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). 39. Суд зазначає, що приписи ч.3 ст.184 Кодексу законів про працю України щодо заборони звільнення розповсюджуються безпосередньо на вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, а не на осіб, які тимчасово працюють за строковим трудовим договором на період перебування працівника у відпустці для догляду за дитиною. 40. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості. 41. Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. 42. Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей. 43. Враховуючи те, що ОСОБА_2 не належить до категорії осіб, на яких розповсюджуються приписи ч.3 ст.184 Кодексу законів про працю України, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про необґрунтованість відмови профспілкового комітету у надані згоди на її звільнення. 44. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. 45. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися в установі протягом цього періоду і які існували на день звільнення. 46. З огляду на те, що Управління Національного банку України в Одеській області є відокремленим підрозділом НБУ без статусу юридичної особи, ОСОБА_2 мали бути запропоновані всі наявні вакансії та роботи в НБУ, у тому числі в інших відокремлених підрозділах, які вона може виконувати, тобто ті посади, які відповідають її кваліфікації, які існували з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. 47. Суди попередніх інстанції не дослідили наявні у матеріалах справи докази щодо проведення в НБУ конкурсів на заміщення вакантних посад до дня звільнення ОСОБА_2 та не встановили можливість пропонування таких посад скаржнику з огляду на її кваліфікацію. 48. Пунктом 3 ч.2 ст.353 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. 49. Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове РІШЕННЯ: 50. Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 51. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. 52. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 53. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.. суддя-доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 08 травня 2019 року Київ справа №537/2446/17 провадження №К/9901/626/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Полтавської області про визнання дій протиправними, зобов'язання щодо вчинення певних дій, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Старостіна В. В., суддів: Яковенка М. М., Бегунца А. О. І. СУТЬ СПОРУ: 1. У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Полтавської області, в якому просив: 1.1. визнати дії відповідача щодо неправильного визначення надбавки за вислугу років неправомірними; 1.2. зобов'язати в довідці про розмір грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді визначити надбавку за вислугу років в розмірі 80% у відповідності до вимог частини п'ятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI; 1.3. зобов'язати видати довідки про розмір грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді з визначеною надбавкою за вислугу років в розмірі 80% у відповідності до вимог частини п'ятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 01 січня 2011 року, з 01 січня 2012 року, з 01 січня 2013 року, з 01 грудня 2013 року, з 01 вересня 2015 року, 01 травня 2016 року, з 01 грудня 2016 року. 2. В обґрунтування позову зазначає, що у період з 09 квітня 2002 року по 04 листопада 2010 року позивач працював на посаді судді Апеляційного суду Полтавської області, а з 5 листопада 2010 року, відповідно до постанови Верховної Ради України від 07 жовтня 2010 року його звільнено з посади у відставку і з цього часу отримує щомісячне довічне грошове утримання. 2.1. Вказує, що нарахування щомісячного довічного грошового утримання провадиться на підставі довідки Апеляційного суду Полтавської області про розмір посадового окладу (грошового утримання) працюючого судді на відповідній посаді з урахуванням доплати за вислугу років, яка вираховується в розмірі від наявного стажу роботи. Відповідно до довідки Апеляційного суду Полтавської області від 03.05.2017 року №07-59/25 йому зараховано 32 роки 3 місяці 2 дні стажу, який дає право на надбавку за вислугу років працюючому судді, що складає 70% надбавки. 2.2. Вважаючи, що відповідачем не враховано стаж його роботи судовим виконавцем Олександрійського районного народного суду Кіровоградської області у період з 21 березня 1973 року по 05 серпня 1975 року (2 роки і 4 місяці і 18 днів) та начальником відділу правової роботи в народному господарстві Управління юстиції Кіровоградської облдержадміністрації у період з 16 вересня 1993 року до 22 березня 1994 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту своїх прав та інтересів. ІІ. Встановлені судами фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 3. У період з 09 квітня 2002 року по 04 листопада 2010 року ОСОБА_1 працював на посаді судді Апеляційного суду Полтавської області. 4. Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 07 жовтня 2010 року №2596-VI звільнений із займаної посади судді в зв'язку із виходом у відставку. 5. Згідно з довідкою від 03 травня 2017 року №07-59/25 про стаж судді, який має право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та враховується при визначенні надбавки за вислугу років працюючому судді ОСОБА_1. зараховано стаж 32 роки 03 місяці 02 дні, який складається з таких періодів: стажист, слідчий прокуратури Кіровоградської області з 22 листопада 1976 року по 27 лютого 1981 рік, що дорівнює 04 рокам 03 місяцям 06 дням; слідчий прокуратури, прокурор Кіровоградської області з 01 березня 1982 року по 13 липня 1993 рік, що дорівнює 11 рокам 04 місяцям 13 дням; суддя, голова Долинського районного суду, Світловодського районного суду Кіровоградської області з 22 березня 1994 року по 08 квітня 2002 року, що дорівнює 08 рокам 17 дням; суддя Апеляційного суду Полтавської області з 09 квітня 2002 року по 04 листопада 2010 року, що дорівнює 08 рокам 06 місяцям 26 дням. 6. При цьому, зараховано до стажу, який враховується при визначенні надбавки за вислугу років, стаж на посаді судового виконавця Олександрійського районного народного суду Кіровоградської області з 21 березня 1973 року по 05 серпня 1975 року, що складає 02 роки 04 місяці 18 днів, та стаж на посаді начальника відділу правової роботи в народному господарстві Управління юстиції Кіровоградської облдержадміністрації з 16 вересня 1993 року до 22 березня 1994 року, що складає 06 місяців 06 днів. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення 7. Постановою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено. 7.1. Визнано дії Апеляційного суду Полтавської області щодо неправильного визначення надбавки за вислугу років неправомірними. 7.2. Зобов'язано Апеляційний суд Полтавської області в довідці про розмір грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді визначити надбавку за вислугу років в розмірі 80% у відповідності до вимог частини п'ятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI. 7.3. Зобов'язано Апеляційний суд Полтавської області видати ОСОБА_1 довідки про розмір грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді з визначеною надбавкою за вислугу років в розмірі 80% у відповідності до вимог частини п'ятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 01 січня 2011 року, з 01 січня 2012 року, з 01 січня 2013 року, з 01 грудня 2013 року, з 01 вересня 2015 року, 01 травня 2016 року, з 01 грудня 2016 року. 8. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року постанову Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 вересня 2017 року скасовано в частині визнання дій Апеляційного суду Полтавської області щодо неправильного визначення надбавки за вислугу років неправомірними та прийнято нову, якою в цій частині позовних вимог відмовлено. 8.1. В іншій частині постанову Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 вересня 2017 року залишено без змін. 9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач був призначений на посаду судді у 1994 році, отже обчислення стажу роботи на посаді судді слід здійснювати відповідно до Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ. Враховуючи, що ОСОБА_1 працював судовим виконавцем Олександрійського районного народного суду Кіровоградської області та начальником відділу правової роботи в народному господарстві Управління юстиції Кіровоградської облдержадміністрації, а отже стаж роботи на наведених посадах згідно з вимогами законодавства зараховувався як державна служба та зараховується до стажу судді, який дає право на надбавку за вислугу років. При цьому суддійшов висновку, що незарахування цього стажу свідчить про протиправність дій відповідача. 10. Зазначена позиція була підтримана і судом апеляційної інстанції. Водночас, Харківський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині визнання дій Апеляційного суду Полтавської області щодо неправильного визначення надбавки за вислугу років неправомірними та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги, виходив з довідки від 10 жовтня 2017 року №07-59/53, виданої Апеляційним судом Полтавської області та з якої вбачається, що ця довідка складена за заявою ОСОБА_1 від 12 вересня 2017 року, а розрахунок проведено відповідно до долучених до заяви документів, що підтверджують роботу ОСОБА_1, що зараховується до спеціального стажу. IV. Касаційне оскарження 11. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 12. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що довідка від 10 жовтня 2017 року №07-59/53, яка видана Апеляційним судом Полтавської області не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги щодо визнання дій відповідача, які полягають у неправильному визначенні надбавки за вислугу років неправомірними, оскільки протягом триваючого часу відповідачем не зараховувався стаж ОСОБА_1 на посадах судового виконавця Олександрійського районного народного суду Кіровоградської області та начальника відділу правової роботи в народному господарстві Управління юстиції Кіровоградської облдержадміністрації. 13. Водночас, відповідач у своєму відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування 14. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 15. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 16. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 18. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 19. В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. 20. Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI). 21. Так, у відповідності до частини п'ятої статті 133 Закону №2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. 22. Згідно зі статтею 131 Закону №2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посадах: суддів судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра, колишнього державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражі України, члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посади суддів у судах та арбітрів колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби. 23. Пунктом 11 Перехідних положень Закону №2453-VI обумовлено, що суддям, призначеним чи обраним на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігається визначення стажу роботи на посаді судді, відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. 24. Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 47 Закону №2453-VI незалежність суддів забезпечується незалежним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів. VI. Позиція Верховного Суду 25. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що однією з конституційних гарантій незалежності судів і діяльності суддів є особливий порядок їх фінансування, який спрямований, насамперед, на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя. 26. Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою (пенсією), але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних (законних) очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при видаленні його з посади (відставки), яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді. 27. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 працював судовим виконавцем Олександрійського районного народного суду Кіровоградської області та начальником відділу правової роботи в народному господарстві Управління юстиції Кіровоградської облдержадміністрації, стаж роботи яких, відповідно до вищевказаних норм законодавства зараховувався як державна служба та зараховується до стажу судді, який дає право на надбавку за вислугу років. 28. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин і розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 29. Відповідно до частини першої статті 6 вказаного Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 30. Враховуючи приписи частини першої статті 341 КАС України, слід констатувати, що позивач у своїй касаційній скарзі ставить питання щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги, яка полягає у визнанні неправомірними дії відповідача щодо неправильного визначення надбавки за вислугу років. 31. Верховний Суд погоджується з доводами позивача щодо безпідставного врахування поданої до суду апеляційної інстанції при розгляді цієї справи довідки від 10 жовтня 2017 року №07-59/53, виданої Апеляційним судом Полтавської області, яка фактично й слугувала підставою для висновку суду апеляційної інстанції про правомірність дій відповідача до моменту отримання останнім підтвердження відповідного стажу ОСОБА_1 у період з 21 березня 1973 року по 05 серпня 1975 року. 32. З урахуванням наведених норм законодавства стаж судді ОСОБА_1., який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та враховується при визначенні надбавки за вислугу років працюючому судді складає 32 роки 03 місяці 02 дні + 02 роки 04 місяці 18 днів + 06 місяців 06 днів та дорівнює 35 років 01 місяць 26 днів, що відповідно до частини п'ятої статті 133 Закону №2453-VI складає 80% надбавки за вислугу років. 33. Отже, дії Апеляційного суду Полтавської області щодо незарахування до стажу судді, який дає право на надбавку за вислугу років: стажу на посаді судового виконавця Олександрійського районного народного суду Кіровоградської області - 02 роки 04 місяці 18 днів; стажу на посаді начальника відділу правової роботи в народному господарстві Управління юстиції Кіровоградської облдержадміністрації - 06 місяців 06 днів, свідчать про їх протиправність. 34. За таких обставин, суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі. 35. Харківський апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції. 36. З огляду на викладене та, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року підлягає скасуванню, а постанова Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 вересня 2017 року - залишенню в силі. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року скасувати. 3. Постанову Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 вересня 2017 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 16 квітня 2018 року Київ справа №805/771/16-а адміністративне провадження №К/9901/22686/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів - Бевзенка В. М., Шарапи В. М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року (головуючий суддя - Арабей Т. Г., судді - Геращенко І. В., Міронова Г. М. ) у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (відповідач 2) за участю третьої особи - Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу від 06 листопада 2015 року №402 та зобов'язання вчинити певні дії щодо працевлаштування, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1.10 березня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ВС у м. Маріуполі Донецької області; Міністерства внутрішніх справ України; третя особа - Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправними та скасування наказу від 06 листопада 2015 року №402 та зобов'язання вчинити певні дії щодо працевлаштування. 2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 06 листопада 2015 року її було звільнено з Костянтинівського міського відділу МВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району) з посади слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи. На час звільнення ОСОБА_3 знаходилась в декретній відпустці по догляду за дитиною з 19 червня 2015 року до 18 червня 2016 року, з приводу чого вважає наказ про своє звільнення протиправним та таким, що порушує її права. 3.08 листопада 2016 року позивачем до Донецького окружного адміністративного суду подано доповнення до адміністративного позову, в яких остання просила зобов'язати відповідачів працевлаштувати її відповідно до трудового стажу, кваліфікації, покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та в тій же місцевості за її професією. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 4. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ВС у м. Маріуполі Донецької області; Міністерства внутрішніх справ України; третя особа - Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправними та скасування наказу від 06 листопада 2015 року №402 та зобов'язання вчинити певні дії щодо працевлаштування задоволено. 4.1 Визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №402 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ з посади слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району). 4.2 Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати ОСОБА_3 у відповідному відділенні або управління чи іншій установі Міністерства внутрішніх справ на рівнозначній займаній раніше посаді. 4.3 Зобов'язано Головне управління ВС у м. Маріуполі Донецької області та Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати ОСОБА_3 відповідно до її трудового стажу, кваліфікації, покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та в тій же місцевості за її професією. 5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в силу положень п. 17 Положення №114 ОСОБА_3 користувалася всіма правами і пільгами, встановленими законодавством для матерів, тобто могла бути звільнена лише у випадку повної ліквідації підприємства (установи, організації) за умови її обов'язкового працевлаштування. Як встановлено судом, позивач має двох неповнолітніх дітей, має довідку одинокої матері на підставі ст. 135 Сімейного Кодексу України, з огляду на що має певні гарантії щодо обмежень на звільнення. Суд зауважив, що звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності. суддійшов висновку, що оскільки позивач проходила службу на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Костянтинівського міського відділу (з обслуговування міста Костянтинівка та Костянтинівського району) ГУМВС України в Донецькій області, вона підлягає поновленню на цій посаді. Таким чином, суд визначив обов'язок відповідачів працевлаштувати ОСОБА_3 відповідно до її професійних здібностей. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області задоволено частково. 6.1 Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі №805/771/16-а скасовано. 6.2 Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. 6.3 Зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області вжити заходи щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_3.6.4 В решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. 7. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що оскільки доказів того, що позивач зверталась до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою на проходження подальшої служби в поліції у встановленому порядку, чи проходження конкурсу на посади в порядку, визначеному п. 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", матеріали справи не містять, то підстави для визнання протиправними та скасування наказу Головного управління МВС в Донецькій області від 06 листопада 2015 року №402 о/с в частині звільнення позивача в запас за п. 64 "г " (через скорочення штатів) відсутні. Також апеляційний суд вказав на те, що Міністерство внутрішніх справ України та його територіальні органи не наділені повноваженнями щодо призначення осіб на посади в структурі Національної поліції, а також щодо допуску осіб до участі у конкурсі на заміщення посад поліцейських, таким чином питання щодо подальшого проходження позивачем служби в органах Національної поліції не було вирішено в порядку, закріпленому у Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону України "Про національну поліцію". Суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню в частині зобов'язання Головне управління МВС України в Донецькій області, саме того органу, який призначав та звільняв позивача на посаді, вжити заходи щодо обов'язкового її працевлаштування. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) 8.14 березня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року. 9. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року. 10. В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_3 вказує на те, що судом помилково не взято до уваги те, що починаючи з 10 листопада 2015 року ГУМВС України в Донецькій області знаходиться в стані припинення, тобто, на думку скаржника, не має можливості виконати рішення суду, а його фактичним правонаступником є МВС України. Таким чином, позивач вважає, що апеляційний суд помилково визначив невірний орган, який повинен її працевлаштувати. Також скаржник, посилаючись на приписи статті 184 Кодексу законів про працю України, практику Європейського суду з прав людини, зауважила, що апеляційний суд відмовивши в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним наказу про звільнення не врахував наявність у неї двох дітей, яким потрібен догляд та виховання. 11. Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року зазначену касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 12. ОСОБА_3 проходила службу в органах внутрішніх справ з 23 січня 2006 року. 13. Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 31 жовтня 2014 року №388 о/с капітана міліції ОСОБА_3 призначено слідчим відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району) з 30 жовтня 2014 року та надано відпустку для догляду за дитиною з 31 жовтня 2014 року до 18 червня 2015 року. 14. Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 17 липня 2015 року №223 о/с ОСОБА_3 надано відпустку для догляду за дитиною з 19 червня 2015 року по 18 червня 2016 року. 15.06 листопада 2015 року Головним управлінням МВС України в Донецькій області прийнято наказ №402 о/с, яким згідно з п. 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил за п. 64 "г" (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_3, слідчого відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя здоров'я особи слідчого відділу Костянтинівського МВ (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району). 16.09 листопада 2015 року Костянтинівський міський відділ повідомив ОСОБА_3 (лист №13/28) про її звільнення з 06 листопада 2015 року та необхідність прибути до відділу для остаточного розрахунку. 17. Листом від 23 листопада 2015 року за №10/С-2кц ОСОБА_3 направлено витяг з наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року №402о/с та повідомлено про можливість отримання дублікату трудової книжки в Костянтинівському відділенні поліції Артемівського відділу поліції ГУНП в Донецькій області. 18.04 січня 2016 року наказом Головного управління МВС України в Донецькій області №3о/с л/к внесено зміни до наказів Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року №354 о/с та №402 о/с в частині звільнення працівників ОВС через скорочення штатів, та зазначено, що підставою для звільнення є п. 10, 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію", а не п. 9 розділу ХІ цього Закону. 19.20 квітня 2016 року Костянтинівським міським відділом Головного управління МВС в Донецькій області складено довідку №6186/204/06-16 про те, що ОСОБА_3 до часу складання довідки за трудовою книжкою не з'явилась. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ 20. Стаття 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 21. Пункт 1 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII (далі - Закон №580): цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування. 22. Пункт 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580: з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. 23. Пункт 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580: працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. 24. Пункт 10 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580: працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. 25. Пункти 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ": утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1. Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2.26. Пункт 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114): особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. 27. Пункт 17 Положення №114: вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством. 28. Пункт 62 Положення №114: звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку). 29. Підпункт "г" пункту 64 Положення №114: особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. 30. Стаття 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) : законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами 31. Стаття 184 КЗпП України: звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. І V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 32. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. 33. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. 34. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 341 КАС України) 35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). 36. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 3 ст. 341 КАС України). 37. Надаючи оцінку висновкам, викладеним в постанові суду апеляційної інстанції, та доводам, викладеним в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про порушення Донецьким апеляційним адміністративним судом норм матеріального права при ухваленні судового рішення з огляду на наступне. 38. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що положеннями Закону закріплено право працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції та відповідають вимогам до поліцейських упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону №580, бути прийнятими на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. 39. Відповідно до пп. 10-11 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580 працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. 40. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. 41. Разом з тим, Суд зазначає, що приписами Положення №114 КЗпП України передбачено певні права та гарантії для вагітних жінок і матерів з числа осіб рядового і начальницького складу. 42. Частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. 43. Так, за приписами ч. 3 статті 184 КЗпП України, звільнення працівника, який відноситься до категорії осіб, наведених у вказаній нормі права, у разі ліквідації підприємства, установи, організації, допускається лише з обов'язковим працевлаштуванням. 44. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. 45. Таким чином, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. 46. Разом з тим, Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа №21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. 47. Таким чином, оскільки відповідачем 1 не дотримано положення діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства в частині обов'язкового працевлаштування позивача, Суд приходить до висновку щодо протиправності оскарженого наказу ГУ МВС України в Донецькій області в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ. 48. Посилання суду апеляційної інстанції на відсутність доказів звернення позивача до Головного управління Національної поліції в Донецькій області із заявою стосовно проходження подальшої служби в поліції у встановленому порядку, а також обставини непроходження позивачем конкурсу на посади в порядку, визначеному п. 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", як на підстави для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання протиправним та скасування наказу про її звільнення з органів внутрішніх справ колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені обставини не стосуються предмету позовних вимог, адже протиправність звільнення позивача з органів внутрішніх справ обумовлена нівелюванням відповідачем 1 державних гарантій трудових прав останньої, які, зокрема, визначені ч.3 ст.184 КЗпП України. 49. Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованими і безпідставними доводи скаржника стосовно того, що перебування починаючи з 10 листопада 2015 року ГУМВС України в Донецькій області в стані припинення унеможливлює виконання рішення суду. 50. Як встановлено судами попередніх інстанцій, записи про державу реєстрацію припинення ГУМВС України в Донецькій області та Костянтинівського МВ ГУМВС України в Донецькій області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесені. 51. Таким чином, беручи до уваги те, що ОСОБА_3 проходила службу на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Костянтинівського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району), Суд вважає, що саме Головне управління МВС України в Донецькій області, тобто той орган, який здійснював працевлаштування позивача до органів внутрішніх справ та, відповідно, вивільнення, зобов'язаний вжити заходи щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_3.52. Колегія суддів звертає увагу на те, що при задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в цій частині апеляційний суд не врахував, що вирішенню питання щодо працевлаштування позивача передує необхідність приведення правовідносин, що виникли між сторонами, у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення позивача, тобто скасування даного наказу як незаконного. 53. Разом з тим, Суд вважає, що в даному випадку належним та повним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача 1 вжити заходів щодо обов'язкового її працевлаштування. 54. Частинами 1, 3 статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 55. З огляду на викладене, враховуючи те, що висновки суду ґрунтуються на невірному застосуванні норм матеріального права, оскаржувана постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року підлягає скасуванню, а касаційна скарга ОСОБА_3 - частковому задоволенню. 56. Керуючись статтями 341, 343-345, 349-356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: 57. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 58. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року скасувати. 59. ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково. 60. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року №402 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ з посади слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району). 61. Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області вжити заходи щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_3.62. В задоволенні решти вимог відмовити. 63. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя -доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 21 листопада 2019 року Київ справа №821/481/18 адміністративне провадження №К/9901/68284/18, К/9901/68659/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А. В., суддів - Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №821/481/18 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Херсонської області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито за касаційними скаргами Апеляційного суду Херсонської області, Державної судової адміністрації України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду, яке прийнято 08 червня 2018 року (прийняту у складі головуючого судді - Кисильової О. Й.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Коваля М. П., суддів: Димерлія О. О., Єщенка О. В. ), - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Апеляційного суду Херсонської області (далі-відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі-відповідач 2), в якому просила: Визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу доплати за вислугу років за періоди з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Зобов'язати відповідача 1 нарахувати ОСОБА_1 доплату за вислугу років за періоди з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Стягнути з відповідача 1 на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду та щомісячне грошове утримання працюючого судді за періоди з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012, а саме: доплату за вислугу років за періоди з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з проведенням індексації заробітної плати, з утриманням податків і зборів, з урахуванням виплачених сум, з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" у порядку встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" від 03.08.2011 №845. Зобов'язати відповідача 2 виділити Апеляційному суду Херсонської області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_2 заробітної плати та щомісячного грошового утримання з розрахунку надбавки за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас за періоди з 01.01.2007 до 31.12.2007, з 22.05.2008 до 01.01.2012.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у порушення вимог закону на день звільнення позивачу не виплачена заробітна плата в повному обсязі відповідно до вимог Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ. Вважає бездіяльність відповідача 1 щодо виплати заробітної плати у період з 01.01.2007 до 31.12.2007 та з 22.05.2008 до 01.01.2012 в неповному обсязі протиправною та такою, що порушує її конституційні права. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнано протиправними дії Апеляційного суду Херсонської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 доплати за вислугу років за періоди з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Зобов'язано Апеляційний суд Херсонської області (код ЄДРПОУ 02894160, місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. 295 Херсонської стрілкової дивізії, 1-а) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 (ідент. код НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) за період з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 та грошового утримання за період з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012, розрахувавши надбавку за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку (посадовий оклад + надбавка за виконання особливо важливої роботи + премія), з урахування доплати за кваліфікаційний клас та виплатити недоплачену різницю перерахованої суми. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 4. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновків щодо протиправності дій Апеляційного суду Херсонської області в частині неправильного нарахування та виплати позивачу надбавки за вислугу років за спірний період 2007 та 2008-2011 років, а тому позовні вимоги задовольнив частково. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року апеляційні скарги Апеляційного суду Херсонської області, Державної судової адміністрації України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду, яке прийнято 08 червня 2018 року - залишено без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Херсонської області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без змін. 6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів на них 7.17 грудня 2018 року Державна судова адміністрація України (касатор 1) подала касаційну скаргу. У касаційній скарзі відповідач 2 просить: Скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду, яке прийнято 08 червня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі №821/481/18, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. У касаційній скарзі не заявлено жодних клопотань. 8.20 грудня 2018 року Апеляційний суд Херсонської області (касатор 2) подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі відповідач 1 просить: Скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду, яке прийнято 08 червня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі №821/481/18, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. У касаційній скарзі заявлено клопотання щодо розгляду справи без участі представника Апеляційного суду Херсонської області. 9.10 січня 2019 року відповідач 2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить задовольнити касаційну скаргу відповідача 1, скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду, яке прийнято 08 червня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі №821/481/18, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Рух адміністративної справи у суді касаційної інстанції 10. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Апеляційного суду Херсонської області та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2018 та від 20.12.2018 для розгляду справи №821/481/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Білоус О. В., суддів: Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г. Відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2019 для розгляду справи №821/481/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А. В., суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М. II. АРГУМЕНТИ СТОРІН Аргументи сторін, які подали касаційні скарги 11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Доводи касаційної скарги відповідача 1 ґрунтуються на тому, що після 22.05.2008, тобто з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України №10-рп/2008 Закон №2862-ХІІ і постанова №865 по різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років. Проте, звертає увагу на те, що чинне на момент виникнення спірних відносин законодавство не містило визначення "загальна сума щомісячного заробітку". Таким чином, на думку цього відповідача, у спірний період діяли норми чинного законодавства, що передбачали нарахування та виплату надбавки з посадового окладу, а тому Державна судова адміністрація України, як державний орган не може порушувати чинне законодавство України. Крім того, ДСА України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності судів у межах повноважень, передбачених законом. Фінансування судів здійснюється за рахунок Державного бюджету України. У свою чергу, ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету, спрямованих на фінансування судів та провадить видатки, зокрема, на виплату заробітної плати суддям, в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. ДСА України не наділена правами роботодавця, визначеними КЗпП України стосовно суддів та не є роботодавцем для суддів в розумінні КЗпП України. Отже, ДСА України є державним органом, який фінансується з державного бюджету і у своїй діяльності керується Конституцією та законами України та не може порушувати чинне законодавство України. Доводи касаційної скарги відповідача 2 ґрунтуються на тому, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного суду України, Верховного Суду України, а також за кожним видом та спеціалізацією щодо місцевих та апеляційних судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Відповідно до частини 4 статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862- XII, чинного на час виникнення спірних правовідносин (період з 01.01. по 31.12.2007), суддям виплачувалась щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Таким чином, у 2007 році щомісячна надбавка за вислугу років нараховувалась та виплачувалась позивачу відповідно до Закону України "Про статус суддів" №2862-ХІІ від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, тобто у розмірах, які ОСОБА_1, просить їй перерахувати у позовній заяві, а тому предмет спору відсутній. Відповідач також наголошує, що рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 (справа №1-7/99) визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Відтак, у період у період з 22.05.2008 до 01.01.2012 діяли норми чинного на той момент законодавства, що передбачали нарахування та виплату надбавки за вислугу років, виходячи із розміру посадового окладу. IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 обіймала посаду судді з 21.06.1982 по 15.09.2016.13. Постановою Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08.09.2016 №1515-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Херсонської області відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку. 14. Наказом Апеляційного суду Херсонської області від 15.09.2016 №96-ос ОСОБА_1 звільнена з займаної посаду у зв'язку з поданням заяви про відставку, відповідно до постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 №1515-VIII. 15. Як вбачається з матеріалів справи, 14.11.2001 позивачу присвоєно перший кваліфікаційний клас. Доплата за кваліфікаційний клас у розмірі 375 грн. проводилася до грудня 2011 року включно, що підтверджується даними розрахункових листів нарахованої заробітної плати за 2007 - 2011 роки судді ОСОБА_1 Посадовий оклад у зазначений період становив 2988,00 гривень. 16. Судом першої інстанції встановлено, що у зазначений період надбавка за вислугу років нараховувалася позивачу, виходячи із посадового окладу, надбавки за виконання особливо важливої роботи, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Щомісячне грошове утримання виплачувалось позивачу з 2002 по 2011 рік, що підтверджується розрахунковими листами нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за 2007-2011 роки встановлено. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) 17. Конституція України від 28 червня 1996 року 17.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 18. Закон "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-XII (далі - Закон №2862-ХІІ) 18.1. Згідно частини четвертої статті 44 Закону №2862-XII суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. 19. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) 19.1. Згідно частини першої статті 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 20. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з таких міркувань. 21. Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з розрахунків нарахованої заробітної плати судді у відставці ОСОБА_1 у період з 01.01.2007 по 31.12.2007 заробітна плата позивача за вказаний період нарахована, виходячи із наступних складових: посадовий оклад - 2988,00 грн. ; кваліфікаційний клас - 375,00 грн. ; надбавка за виконання особливо важливої роботи за січень-лютий 24% - 807,12 грн., за березень - грудень 30% - 1008,90 грн. ; надбавка за вислугу років відповідно до Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року №2862-ХІІ (оклад + клас + надбавка за виконання особливо важливої роботи) 40% - січень-лютий - 1668,05 грн. березень - грудень-1748,76 грн. ; премії відповідно до Постанови №865 січень-15%, лютий-25%, березень-20%, квітень-10%, травень-20%, жовтень-грудень-10%. 22. Отже, надбавка за вислугу років за період роботи позивача січень-грудень 2007 року нараховувалася у відсотках (40%) лише від посадового окладу (2988 грн. ) з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас (375 грн. ) та надбавки, передбаченої Постановою №865, - за особливий характер роботи (24% та 30%), без урахування премії. 23. Як вбачається з розрахунків нарахованої заробітної плати судді у відставці ОСОБА_1 у період з 22.05.2008 по 01.01.2012 заробітна плата позивача за вказаний період нарахована, виходячи із наступних складових: посадовий оклад - 2988,00 грн. ; кваліфікаційний клас - 375,00 грн. ; надбавка за виконання особливо важливої роботи за травень 2008 - січень 2010 - 25% - 840,75 грн., за лютий 2010 - грудень 2011 - 50% - 1681,50 грн. ; надбавка за вислугу років відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р року (оклад + клас + надбавка за виконання особливо важливої роботи) 40% - травень 2008 - січень 2010 - 1681,50 грн. лютий 2010 - грудень 2011- 2017,80 грн. ; премії відповідно до Постанови №865 за вказаний період нараховані не кожного місяця та у розмірі від 10 до 65%. 24. Отже, надбавка за вислугу років за період роботи позивача з 22.05.2008 по 01.01.2012 нараховувалася у відсотках (40%) лише від посадового окладу (2988 грн. ) з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас (375 грн. ) та надбавки, передбаченої Постановою №865, - за особливий характер роботи (25% та 50%), без урахування премії. 25. Згідно частини четвертої статті 44 Закону №2862-XII від 15 грудня 1992 року "Про статус суддів" (далі Закон №2862-ХІІ, який втратив чинність з 01 січня 2012 року) суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. 26. Статтею 113 Закону України від 20 грудня 2005 року №3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (далі - Закон №3235-IV) установлено, що у 2006 році суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах, передбачених частиною четвертою статті 44 Закону №2862-ХІІ, від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Проте, Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" не встановлювалися обмеження щодо нарахування надбавки за вислугу років суддям. Таким чином, з 01 січня 2007 року вищезгадана надбавка мала нараховуватися відповідно до частини четвертої статті 44 Закону №2862-ХІІ. 27. Згідно підпункту "б " підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №107-VI) були внесені відповідні зміни до Закону №2862-ХІІ. Зокрема, в абзаці другому частини четвертої статті 44 Закону №2862 слова "загальної суми щомісячного заробітку" замінено словами "посадового окладу". 28. Рішенням від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (далі - Рішення №10-рп/2008) Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень Закону №107-VI, у тому числі й пункту 61 розділу ІІ Закону №107-VI щодо внесення зазначених вище змін. 29. Таким чином, з 1 січня до 22 травня 2008 року (дати винесення Рішення №10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. 30. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року №19 "Про внесення змін до постанови Кабінету міністрів України від 03вересня 2005 року №865 (яка набрала чинності з 1 березня 2008 року) останню доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. 31. Отже, після 22 травня 2008 року, тобто з часу ухвалення Конституційним Судом України Рішення №10-рп/2008 - Закон №2862-XII та Постанова №865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років. 32. Разом з тим, виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення №10-рп/2008 - слід застосовувати положення Закону №2862-XII, який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - Постанову №865.33. Окрім того, з 01 січня 2012 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453- VI (далі Закон №2453-VI) пунктом 1 Прикінцевих положень Закону №2453- VI було визначено, що Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім, зокрема, статей 129 та 130 цього Закону щодо суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, які вводяться в дію з 01 січня 2011 року. 34. Однак, підпунктом 3 пункту 52 Закону України від 23 грудня 2010 року №2856- VI "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" (далі Закон №2856-VI) було внесено зміни до пункту 1 Прикінцевих положень Закону №2453- VI щодо набрання чинності статтями 129 та 130 Закону вони набирають чинності з 01 січня 2012 року. 35. Відповідно до частини п'ятої статті 129 Закону №2453- VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу (тобто з 01 січня 2012 року). 36. Законами про Державний бюджет України на 2007, 2009, 2010, 2011 роки не встановлювалися обмеження щодо нарахування надбавки за вислугу років суддям, як це було зроблено підпунктом "б " підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №107-VI). 37. Згідно частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України). 38. Тому, виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України (частина четверта статті 9 КАС України на час виникнення спірних правовідносин) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами вимоги позивача про нарахування і виплату надбавки за вислугу років з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 та грошового утримання за період з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012, розрахувавши надбавку за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку (посадовий оклад + надбавка за виконання особливо важливої роботи + премія), з урахування доплати за кваліфікаційний клас та виплатити недоплачену різницю перерахованої суми, є обґрунтованими. 39. Таким чином, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що оскільки позивачу не було включено до суддівської винагороди, з якої нараховувалася надбавка за вислугу років: надбавку за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку (посадовий оклад + надбавка за виконання особливо важливої роботи + премія), з урахування доплати за кваліфікаційний клас, чим суттєво зменшено розмір його заробітної плати і грошового утримання, то позовні вимоги в частині зобов'язання нарахувати позивачу доплату за вислугу років за періоди з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, є обґрунтованими та підлягають до задоволення. 40. Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів, а Апеляційний суд Херсонської області - розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. 41. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що Апеляційний суд Херсонської області не провів нарахування і виплати заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_1 відповідно до вимог закону та не звернувся до Державної Судової Адміністрації України щодо внесення змін до затвердженого кошторису доходів і видатків, доведення до суду збільшених граничних видатків на утримання суду, в тому числі на оплату праці за періоди з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012, то суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали неправомірними дії цього відповідача та задовольнили позов до цього відповідача. 42. Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав про задоволення позовних вимог про стягнення з Апеляційного суду Херсонської області на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди та щомісячного грошового утримання працюючого судді за періоди з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 року, а саме: доплату за вислугу років за періоди з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з проведенням індексації заробітної плати, з утриманням податків і зборів, з урахуванням виплачених сум, з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" у порядку встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" від 03.08.2011 №845, виходячи з наступного. 43. Як вірно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, що на виконання ухвали від 14.03.2018 позивач не надала суду розрахунок розміру суми, що, на її думку, підлягає стягненню, тобто самостійно не визначила суму стягнення. 44. Нарахування та виплата суддівської винагороди належить до функцій відділу бухгалтерського обліку, звітності та господарського забезпечення Апеляційного суду Херсонської області, відтак суд позбавлений можливості здійснити розрахунок недоплаченої позивачу суддівської винагороди та грошового утримання за оспорюваний період, оскільки вказане належить до повноважень відповідача 1, а позивач самостійно розрахунки не здійснив та не заявив вимогу про стягнення певної суми. 45. Щодо позовних вимог про зобов'язання Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Херсонської області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_1 заробітної плати та щомісячного грошового утримання з розрахунку надбавки за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас за періоди з 01.01.2007 до 31.12.2007, з 22.05.2008 до 01.01.2012, суди першої та апеляційної інстанцій, з чим погоджується Верховний Суд, виходили з наступного. 46. Статтею 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено засади фінансування судів. Зокрема, відповідно до частини першої вказаної статті фінансування всіх судів України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. 47. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Державна судова адміністрація України, зокрема, щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів. 48. Отже, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів, а Апеляційний суд Херсонської області - розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. 49. Таким чином, правовідносини щодо розподілу коштів, в тому числі для виплати суддівської винагороди, існують між відповідачами, як розпорядниками бюджетних коштів, а тому вимога позивача про зобов'язання Державної судової адміністрації України вчинити дії, які належать до повноважень ДСА України на підставі закону, є некоректними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відбудеться втручання у правовідносини, що виникнуть між двома суб'єктами владних повноважень у майбутньому та у яких позивач ще не бере участь. Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №0840/3371/18.50. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі. 51. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 52. Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 53. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 54. З урахуванням викладеного, Верховний суддійшов висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 55. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційні скарги Апеляційного суду Херсонської області, Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення. 2. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. суддя-доповідач Жук А. В. судді Мартинюк Н. М. Мельник-Томенко Ж. М.

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 20 лютого 2018 року Київ справа №826/12244/14 адміністративне провадження №К/9901/4473/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача - Олендера І. Я., суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф., розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року (суддя Кобилянський К. М. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року (судді: Аліменко В. О. (головуючий), Карпушова О. В., Кучма А. Ю.) у справі №826/12244/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП" (далі - позивач, ТОВ "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП ") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними дій відповідача щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з ПП "Бекфаєр" за березень 2014 року та визнання протиправним та скасування наказу від 14.08.2014 №1232 щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що контролюючим органом безпідставно було прийнято оскаржуваний наказ про проведення перевірки, оскільки ТОВ "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП" надало відповідь на письмовий запит відповідача, де було вказано про невідповідність письмового запиту вимогам законодавства України. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, у задоволенні позову ТОВ "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП" відмовлено повністю, з тих підстав, що контролюючим органом доведено правомірність дій щодо прийняття оскаржуваного наказу. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року та направити справу на новий розгляд. Касаційна скарга ТОВ "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП" обґрунтована неповним з'ясуванням судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, зокрема суди залишили поза увагою відсутність у контролюючого органу законодавчо встановлених підстав для надсилання позивачу запиту про надання інформації, а в подальшому і прийняття оскаржуваного наказу. Контролюючий орган відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надав. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 частини першої ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року). Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючий орган направив на адресу позивача запит від 01.07.2014 №6046/10/26-55-15-01-30 про надання інформації та її документального підтвердження правильності декларування податкового кредиту за березень 2014 року по взаємовідносинам з ТОВ "Бекфаєр" (код ЄДРПРОУ 38851463) та просив зазначити інформацію стосовно постачальників товарів (робіт, послуг), які були реалізовані на ТОВ "Бекфаєр", в т. ч. у березні 2014 року, незалежно від дати придбання. Також судами у рішеннях вказано, що підставою для направлення вказаного запиту стало отримання контролюючим органом податкової інформації щодо ПП "Бекфаєр" (код ЄДРПРОУ 38851463), а саме, акту ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 27.06.2014 №299/22-03/38851463 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Бекфаєр" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.03.2014 по 31.03.2014. Зі змісту вказаного акту вбачається, що ТОВ "Еф Ер Ті - Груп" є контрагентом-покупцем ПП "Бекфаєр" та у березні 2014 року останній задекларував податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем у розмірі 135 151,84 грн. У відповідь на запит контролюючого органу ТОВ "Еф Ер Ті - Груп" надіслало лист від 31.07.2014 №Ф-18/14-07.2, де зазначило, що зі змісту запиту незрозуміло, у зв'язку з чим і на якій підставі відповідач витребує документальні підтвердження господарських взаємовідносин між ТОВ "Еф Ер Ті - Груп" і ТОВ "Бекфаєр". Також позивач зазначив, що ТОВ "Бекфаєр" не є його контрагентом. У зв'язку з ненаданням Товариством інформації, що визначена у запиті, та її документального підтвердження, відповідачем на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України прийнято наказ від 14.08.2014 №1232 про проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "Еф Ер Ті - Груп ") по взаємовідносинам з ПП "Бекфаєр" (код ЄДРПОУ 38851463) за березень 2014 року. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у письмовому запиті від 01.07.2014 №6046/10/26-55-15-01-30 відповідач допустив описку у написанні організаційно-правової форми ПП "Бекфаєр", помилково зазначивши ТОВ "Бекфаєр". Однак, у вказаному письмовому запиті відповідач зазначив код ЄДРПОУ контрагента позивача, щодо якого витребовувалась ІНФОРМАЦІЯ: Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Відповідно до пп. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 та пп. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, документальні позапланові виїзні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення документальних позапланових виїзних перевірок регламентовано ст. 78 Податкового кодексу України. Згідно із пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. З наведеної норми вбачається, що обов'язковою передумовою здійснення документальної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження. Відповідно до п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує, перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати, а також печатку контролюючого органу. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; у разі проведення зустрічної звірки; в інших випадках, визначених цим Кодексом. Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит. Пунктом 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку про правомірність дій контролюючого органу щодо прийняття оскаржуваного наказу, з огляду на те, що допущена відповідачем описка у написанні організаційно-правової форми контрагента позивача у запиті про надання інформації не є підставою для відмови у наданні витребуваної інформації та її документального підтвердження, оскільки код ЄДРПОУ контрагента було вказано правильно, а отже у контролюючого органу були обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного наказу. Проте колегія суддів не погоджується з вказаним висновком судів з огляду на наступне. Так, із запиту від 01.07.2014 №6046/10/26-55-15-01-30 про надання інформації та її документального підтвердження вбачається, що відповідач, на підставі пп. 16.1.5, пп. 16.1.7 п. 16.1 ст. 16, пп. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20, ст. 42, пп. 62.1.2, пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 Податкового кодексу України, п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245 "Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом" та у зв'язку з проведенням аналізу податкової інформації та виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення податкового законодавства просить позивача надати пояснення та документальне підтвердження господарських відносин з ТОВ "Бекфаєр". В той же час, у вказаному запиті контролюючого органу конкретно не визначено жодної з шести, визначених у п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України, підстав для направлення такого запиту. Посилання контролюючого органу, які фактично були взяті до уваги судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, про те, що запит направлено позивачу у зв'язку з надходженням на адресу відповідача акту ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 27.06.2014 №299/22-03/38851463 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Бекфаєр" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.03.2014 по 31.03.2014, що, на думку контролюючого органу, свідчить про можливі порушення вимог податкового законодавства про що зазначено у запиті, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у вказаному запиті контролюючого органу відсутні будь - які посилання на вказаний акт про неможливість проведення зустрічної звірки та не зазначено жодних відомостей про виявлені факти під час аналізу податкової інформації, включаючи і вказаний акт, які б свідчили про можливі порушення позивачем або його контрагентами вимог податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. З огляду на зазначене запит контролюючого органу про надання інформації від 01.07.2014 №6046/10/26-55-15-01-30 був оформлений з порушенням законодавчо встановленого порядку, а тому позивач звільнений від обов'язку надавати відповідь на вказаний запит, що прямо передбачено п. 73.3. ст. 73 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим контролюючий орган був позбавлений права приймати наказ про призначення позапланової виїзної перевірки платника податків з підстав визначених пп. 78.1.1, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (не надання пояснень та їх документального підтвердження), що свідчить про протиправність оскаржуваного наказу. Таким чином, у разі, якщо запит контролюючого органу про надання інформації оформлений з порушенням законодавчо встановленого порядку, зокрема в якому чітко не зазначено підстави для його направлення (надсилання), платник податку звільняється від обов'язку надання відповіді на такий запит, що в свою чергу виключає право контролюючого органу призначати проведення перевірки з підстав ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит, а у разі прийняття рішення, оформленого наказом, про призначення перевірки за вказаних обставин такий наказ може бути визнано протиправним та скасовано.. Отже, доводи касаційної скарги про те, що у контролюючого органу були відсутні законодавчо встановлені підстави для надсилання позивачу запиту про надання інформації, а в подальшому і прийняття оскаржуваного наказу, є обґрунтованими. Відповідно до п. 3 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на зазначене, враховуючи статті 73, 78 Податкового кодексу України колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суд першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до безпідставної відмови ТОВ "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП" у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки та скасування наказу, а тому касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року підлягає частковому задоволенню. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП" задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі №826/12244/14 скасувати та прийняти нове РІШЕННЯ: Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП" задовольнити. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФ ЕР ТІ-ГРУП" по взаємовідносинам з ПП "Бекфаєр" за березень 2014 року, визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 14.08.2014 №1232 щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... І. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 26 квітня 2018 року Київ справа №813/3455/16 адміністративне провадження №К/9901/42147/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С. С., суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року (суддя Сапіга В. П. ) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго" звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС (яку в подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2017 року замінено її правонаступником - Офісом великих платників податків ДФС, далі відповідно - Інспекція та Офіс) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 квітня 2016 року №0000242202/5431, №0000232202/5433, №0000222202/5430. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року позов задоволено. При цьому, зазначена постанова ухвалена судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін, а повний її текст виготовлено 19 грудня 2016 року. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Інспекція 21 грудня 2016 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просила його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. . Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини 6 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали; далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору, а ухвалою цього ж суду від 25 січня 2017 року на підставі відповідного клопотання податкового органу продовжено строк для усунення її недоліків. Ухвалою від 24 квітня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору, а подану ним апеляційну скаргу повернув на підставі пункту 1 частини 3 статті 108 КАС України у зв'язку із неусуненням у встановлений судом строк її недоліку. 16 травня 2017 року Інспекція повторно подала апеляційну скаргу на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, одночасно заявивши й клопотання про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження, обґрунтоване неможливістю сплати судового збору (при первісному поданні апеляційної скарги) в зв'язку з відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для цієї мети. Втім ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, з врахуванням приписів частини 4 статті 189 КАС України, апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з її поданням поза межами строку апеляційного оскарження й визнанням судом підстав, вказаних у клопотанні про його поновлення, неповажними; запропоновано Інспекції в тридцятиденний з моменту отримання копії ухвали строк навести інші (поважні) причини тривалого пропуску строку апеляційного оскарження, а також надати пояснення з приводу тієї обставини, що згідно платіжного доручення №13935 від 27 квітня 2017 року оплату судового збору проведено банком 28 квітня 2017 року, тоді як апеляційну скаргу подано лише 16 травня 2017 року. В межах наданого для усунення недоліків апеляційної скарги строку Інспекцією надіслано до суду клопотання, у якому остання навела ті ж обставини (недостатність бюджетного фінансування), що вже вказувались в повторній апеляційній скарзі при її поданні та визнані судом неповажними, а також додатково зазначила, що надіслане 13 травня 2017 року Офісом великих платників податків ДФС платіжне доручення представником Інспекції отримано 15 травня 2017 року й одразу ж 16 травня 2017 року підготовлено та подано до суду повторну апеляційну скаргу, на підтвердження чого додала експрес-накладну ТОВ "Нова пошта" №5900025719522. Ухвалою від 07 серпня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд на підставі абзацу 2 частини 4 статті 189 КАС України відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою, оскільки прийшов до висновку про неповажність наведених відповідачем причин пропуску строку апеляційного оскарження. При цьому, як зазначив апеляційний суд, відсутність коштів для сплати судового збору може свідчити про незадовільний майновий стан особи, яка подає апеляційну скаргу, що, в свою чергу, може бути підставою для її звільнення від сплати судового збору (його відстрочення або розстрочення) при першому поданні апеляційної скарги, проте не є безумовною підставою для поновлення строку апеляційного оскарження при повторному зверненні; що ж до поданої відповідачем експрес-накладної ТОВ "Нова пошта" №5900025719522 від 13 травня 2017 року, то з її змісту неможливо ідентифікувати документи, які були предметом поштового відправлення, а отже вона не може слугувати доказом відправлення Офісом великих платників податків Інспекції платіжного доручення №13935 від 27 квітня 2017 року. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції від 07 серпня 2017 року, Офіс звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права й залишення поза увагою наведених в клопотанні про поновлення пропущеного строку обставин його пропуску (відсутність коштів, передбачених для сплати судового збору та пізнє отримання платіжного доручення), просив вказане рішення суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Позивач письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу суду не надав. Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С. С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П. Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного. За змістом частини 2 статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Частиною 4 статті 189 КАС України було визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Отже, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними. З огляду на викладені вимоги закону та зважаючи, що, як вже зазначалось, повторна апеляційна скарга на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року була подана поза межами законодавчо встановленого десятиденного строку її апеляційного оскарження, а вказані Інспекцією в клопотанні причини пропуску цього строку визнані судом апеляційної інстанції недостатніми для висновку про його пропуск з поважних причин, касаційний суд вважає, що Інспекції обґрунтовано відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі абзацу 2 частини 4 статті 189 КАС України ухвалою судді Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року. Доводи ж касаційної скарги про те, що неможливість вчасної подачі апеляційної скарги була зумовлена відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для сплати судового збору, не свідчать про наявність поважних підстав, що перешкоджали відповідачу своєчасно звернутися до суду апеляційної інстанції. Стаття 49 КАС України передбачала обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору. З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії. Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ. Отже, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку. Не спростовують висновків суду апеляційної інстанції й обставини звернення Інспекції з первинною апеляційною скаргою (яку було залишено без руху та повернуто з підстав несплати судового збору) у строк, встановлений статтею 186 КАС України, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень. Водночас, як правильно зазначив апеляційний суд, зі змісту доданої відповідачем до клопотання про поновлення пропущеного строку експрес-накладної ТОВ "Нова пошта" №5900025719522 від 13 травня 2017 року неможливо встановити, які саме документи, надіслані Офісом до Інспекції, були предметом цього поштового відправлення. При цьому, Верховний Суд враховує, що вдруге апеляційну скаргу Інспекцією було подано 16 травня 2017 року, тобто майже через місяць після її первісного повернення судом апеляційної інстанції; при цьому, доказів наявності непереборних обставин, які б перешкоджали апеляційному оскарженню судового рішення у цей період, матеріали справи не містять. У касаційній скарзі відсутні й відомості про наявність інших обставин, які б давали підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, а також свідчили б про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 серпня 2018 року Київ справа №342/355/17 адміністративне провадження №К/9901/374/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді-доповідача: Васильєвої І. А., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04.08.2017 (головуючий суддя: Федів Л. М) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 (головуючий суддя: Сеник Р. П., судді:Попко Я. С., Хобор Р. Б. ) у справі №342/355/17 за позовом ОСОБА_2 до заступника начальника Волинської митниці ДФС Негріча Леоніда Миколайовича, Волинської митниці ДФС України про скасування постанови про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА _2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до заступника начальника Волинської митниці ДФС Негріча Леоніда Миколайовича (далі - відповідач 1), Волинської митниці ДФС України (далі - відповідач 2, Митниця), в якому просив: скасувати постанову Митниці у справі про порушення митних правил від 12.02.2017 №0392/205050700/17, яким позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених частиною 3 ст. 470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Постановою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04.08.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм частини 2 ст. 95, 495, 497, 498, частини 4 ст. 526 Митного кодексу України (далі - МК), ст. ст. 33, 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), ст. ст. 70, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), наказу Мінфіну "Про виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму" від 31.05.2012 №657 (далі - Порядок №657), наказу Мінфіну "Порядку виконання митних формальностей при здійсненні транзитних переміщень" від 09.10.2012 №1066 (далі - Порядок №1066), та прийняти нову постанову про задоволення позову. За доводами касаційної скарги, судами, при вирішенні спору щодо правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не було враховані обставини непереборної сили - перебування автомобіля на ремонті, які завадили позивачу вчасно вивезти автомобіль, попередньо ввезений у митному режимі "транзит"; неврахування ступеню вини позивача при притягненні його до відповідальності; неврахування обставин розгляду справи про порушення митних правил за відсутності позивача та наявності клопотання про перенесення розгляду справи. Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено у судовому процесі, постановою Митниці у справі про порушення митних правил від 15.03.2017 №0392/205050700/17 позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених частиною 3 ст. 470 МК та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. Фактичною підставою для прийняття вказаної постанови стали обставини порушення позивачем присічного строку перебування автомобілю "CITROEN XANTIA", на митній території України, попередньо ввезеного у митному режимі "транзит". Так, цей автомобіль був ввезений позивачем на митну територію України 04.11.2016, тоді як на митний пост для виїзду до Республіки Польща прибув 12.02.2017. Перевищення строку ввезення автомобілю у митному режимі "транзит" позивач пояснював обставинами непереборної сили: погіршенням погодних умов, які унеможливили рух транспортних засобів 13-14 листопада 2016 року на території Ясеневопільнівської сільської ради, а також перебуванням автомобіля на ремонті на станції технічного обслуговування у зв'язку із поломкою гідравлічної системи та системи щеплення. Про вказані обставини позивачем, у відповідності до ст.. 95 МК, було повідомлено Митницю. Вказані обставини у судовому процесі сторонами не оспорюються, тоді як спірним є віднесення до обставин непереборної сили поломки автомобіля. Частиною 3 ст. 470 МК встановлено, що перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частиною 1 ст. 95 МК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) для автомобільного транспорту встановлені строки транзитних перевезень у 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). До строків, зазначених у частині першій цієї статті, не включається: 1) час дії обставин, зазначених у статті 192 цього Кодексу; 2) час зберігання товарів під митним контролем (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює їх переміщення) ; 3) час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, у випадках, передбачених цим розділом (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює переміщення цих товарів) (частина 2 цієї статті). Згідно з ч.1 ст.192 Митного кодексу України, у випадку якщо під час перевезення товарів транспортний засіб внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили не зміг прибути до органу доходів і зборів призначення, допускається вивантаження товарів в іншому місці. При цьому перевізник зобов'язаний: 1) вжити всіх необхідних заходів для забезпечення збереження товарів та недопущення будь-якого їх використання; 2) терміново повідомити найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу. Відповідно до пункту 2.2 Розділу ІІ Порядку №1066, якщо під час транзитного перевезення товарів транспортний засіб комерційного призначення не зміг прибути до митниці призначення в установлений строк внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, до строку транзитного перевезення не включається час дії та/або ліквідації наслідків цих обставин за умови документального підтвердження факту аварії або дії обставин непереборної сили та вчасного (до закінчення встановленого строку транзитного перевезення) письмового інформування перевізником найближчого митного органу про обставини події, місцезнаходження товарів, транспортного засобу комерційного призначення та номер ДКПТ. Митний орган, до якого звернувся перевізник, протягом цієї самої доби вносить до ЄАІС відомості (дату та номер реєстрації звернення митним органом) про факт наявності звернення та каналами електронного зв'язку інформує митницю відправлення і митницю призначення про обставини події, місцезнаходження товарів та транспортного засобу. Пунктом 2 Розділу VIII Порядку №657 (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) дано визначення наступним поняттям: обставини непереборної сили - надзвичайні та невідворотні події, що виникли незалежно від волі особи, зокрема стихійне лихо (землетрус, пожежа, повінь, зсув тощо), сезонне природне явище (замерзання моря, проток, портів, ожеледиця тощо), введення воєнного чи надзвичайного стану, страйк, громадянські безпорядки, злочинні дії третіх осіб, прийняття рішень законодавчого або нормативно-правового характеру, обов'язкових для особи, закриття шляхів, проток, каналів, перевалів та інші надзвичайні та невідворотні за таких умов події; факт аварії чи дії обставин непереборної сили - часткове чи повне пошкодження (зіпсуття, знищення, втрата тощо) товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, або позбавлення можливості виконання відповідною особою передбачених законодавством України з питань державної митної справи або встановлених відповідним митним органом України вимог щодо вчинення відповідних дій з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем. Застосовуючи вказані правові норми, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок, що такі факти як: вихід із ладу транспортного засобу та його подальший ремонт не можуть бути прирівняні до аварії або обставин непереборної сили. Доказів того, що такий ремонт був здійснений у зв'язку із обставинами аварії або дії обставин непереборної сили позивачем у судовому процесі надано не було. Крім того, відповідно до частини 1 ст. 460 МК, вчинення порушень митних правил, передбачених частиною третьою статті 469, статтею 470, частиною третьою статті 478, статтею 481 цього Кодексу, внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або протиправних дій третіх осіб, що підтверджується відповідними документами, а також допущення у митній декларації помилок, які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, якщо такі помилки не допускаються систематично (стаття 268 цього Кодексу), не тягне за собою адміністративної відповідальності, передбаченої цим Кодексом. Позивачем у судовому процесі не було доведено наявності обставин, наведених вказаній нормі ст. 460 МК. З приводу посилань позивача у своїй касаційній скарзі на розгляд справи про порушення митних правил у порушення норм частини 4 ст. 526 МК - за його відсутності при наявності клопотання про перенесення розгляду справи, то такі доводи не знайшли свого підтвердження у судовому процесі. Як свідчить копія протоколу про порушення митних правил від 12.02.2017 №0392/205050700/17 (а. с. 35-38), позивач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про порушення митних правил. При цьому, доказів клопотання позивача про відкладення розгляду справи матеріали справи не містять. Не було додано таких доказів і до касаційної скарги. Частиною 1 ст. 526 МК встановлено, що справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника. Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил (частина 2 цієї статті). Частиною 4 цієї статті визначено, що справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи. Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень. Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись ст. ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню. Головуючий суддя: І. А. Васильєва судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23.01.2018 Київ К/9901/3231/18 804/1395/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року (суддя: Горбалінський В. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року (судді: Поплавський В. Ю., Сафронова С. В., Чепурнов Д. В. ) у справі №804/1395/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Руднекс" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, УСТАНОВИВ: У січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Руднекс" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.01.2013 р. №0000012203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 460 639,00 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 115 159,75 грн., з мотивів протиправності його прийняття. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 21.02.2013 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 р., позовні вимоги задовольнив в повному обсязі, визнав незаконним та скасував податкове повідомлення-рішення №0000012203 від 14.01.2013 р. Суди попередніх інстанцій встановили, що податковим органом у грудні 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при здійсненні операцій з цінними паперами та відображенням зазначених операцій в додатку (КЗ, ЦП) за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р., висновки якої викладені в акті перевірки Товариства від 28.12.2012 №1988/223/34499705. На підставі висновків акту перевірки прийняте податкове повідомлення - рішення, яким за порушення підпункту 135.5.11 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 460639 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 115159 грн. 75 коп., на підставі 123.1 статті 123 цього Кодексу. Судами встановлено, що складом податкового правопорушення є два різновиди господарських операцій покладені в основу визначення грошового зобов'язання. Заниження суми доходу в розмірі 65454 грн. в порушення підпункту 4.1.3 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за висновком податкового органу має враховуватись при визначенні об'єкту оподаткування та призвело до заниження суми податку на прибуток за 9 місяців 2010 року в розмірі 15114 грн. Цей висновок обґрунтований податковим органом тим, що позивачем завищено суму витрат окремого податкового обліку операцій з цінними паперами - корпоративними правами, в порушення підпунктів 7.6.1, 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Висновок про заниження суми податку на прибуток за 9 місяців 2012 року у сумі 445 525,00 грн., здійснений податковим органом відповідно до підпункту 135.5.11 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України за заниження суми доходу, що враховується при визначенні об'єкту оподаткування за 9 місяців 2012 року в сумі 2121547 грн. Склад податкового правопорушення полягає у завищені збитків окремого податкового обліку фінансових результатів операцій з торгівлі цінними паперами - акціями на суму 6 716 334,00 грн., в порушення пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу України. Ухвалюючи рішення у справі суди виходили з того, що при оподаткуванні операцій із цінними паперами слід вести окремий податковий облік фінансових результатів цих операцій, які визначаються за кожною закінченою фінансовою операцією (купівлею та продажем цінних паперів), позивачем відображений у податковому обліку кінцевий фінансовий результат від здійснення зазначених операцій, а не окремо доходи й витрати, понесені ним у зв'язку з придбанням та продажем акцій. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, доводить, що Товариство допустило порушення вимог законодавства в частині ведення обліку доходів і витрат по операціям з цінними паперами. У якості підстав касаційної скарги наводить порушення судами норм матеріального права, а саме, підпункту 7.6.1 п.7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. №334/94 та пункту 153.8 статті 153 Податкового Кодексу України. Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, просить залишити її без задоволення, судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. Порядок оподаткування операцій з цінним паперами, на час придбання акцій, регулювався нормами п.7.6 ст.7 Закону №334/94, підпунктом 7.6.1 якого передбачено, що платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових і товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду. Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом. Згідно з підпунктом 7.6.2 пункту 7.6 статті 7 Закону №334/94 норми цього пункту поширюються на платників податку - торгівців цінними паперами та деривативами, а також на будь-яких інших платників податку, які здійснюють операції з торгівлі цінними паперами чи деривативами. Те саме стосується обліку операцій таких платників податку з придбання або продажу корпоративних прав, відмінних від акцій. Виходячи зі змісту підпункту 7.6.2 пункту 7.6 статті 7 Закону №334/94 термін "торгівля цінними паперами та деривативами" охоплює будь-які операції з придбання або продажу корпоративних прав. Відповідно до підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону №334/94 термін "витрати" позначає суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що здійснення платником податку грошового внеску до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю, як прямої інвестиції в обмін на корпоративні права є операцією купівлі-продажу корпоративних прав у емітента і цей платник податку є покупцем корпоративних прав. Таким чином, суди, застосувавши вищенаведені правові норми, зробили юридично правильний висновок, що грошові кошти, які внесені до статутних фондів товариств з обмеженою відповідальністю, як пряма фінансова інвестиція, відповідно до вимог підпунктів 7.6.1 та 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону №334/94, відносяться до складу витрат по операціям з придбання корпоративних прав, відмінних від акцій, та відображаються в окремому податковому обліку в порядку, встановленому нормами цього пункту. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 02.04.2013 р. Аналогічні за правовим регулюванням норми закріплені у підпункті 135.5.11 пункту 135.5 статті 135 ПК України (в редакцій на час спірних правовідносин), що підтверджують висновки судів під час винесення рішень у справі. Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року у справі №804/1395/13-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова судді І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: (Вступна та резолютивна частини) 20 лютого 2018 року м. Київ справа №2а/0470/8813/12 касаційне провадження №К/9901/478/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. за участю секретаря Шевчук П. О. представників: позивача - Сидорова Ю. В. відповідача - Демченка С. В. розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2012 (суддя Юрков Е. О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 (головуючий суддя - Бишевська Н. А.; судді: Добродняк І. Ю., Семененко Я. В. ) у справі №2а/0470/8813/12 за позовом Приватного акціонерного товариства "Трансмаш" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування рішення і вимоги, Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Замінити позивача у справі - Приватне акціонерне товариство "Трансмаш" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Трансмаш". Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби задовольнити частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 у справі №2а/0470/8813/12 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 липня 2018 року Київ справа №806/617/14 касаційне провадження №К/9901/4260/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Гончарової І. А. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.04.2014 (головуючий суддя Липа В. А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 (головуючий суддя Малахова Н. М., судді: Зарудяна Л. О., Котік Т. С. ) у справі №806/617/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Межирічинський гірничо-збагачувальний комбінат" до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Межирічинський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до суду з позовом до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, в якому просило суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.01.2014 №0000102200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5032886,00грн. (за основним платежем - 3355257,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1677629,00грн. ). Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.04.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014, позов задоволено. Володарсько-Волинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області подала касаційну скаргу, в якій просила постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.04.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пунктів 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Межирічинський гірничо-збагачувальний комбінат" з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток, податку на додану вартість та плати за користування надрами за період з 01.04.2013 по 30.09.2013. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.4, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139, пункту 146.5 статті 146 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 4053961,00грн. За результатами перевірки відповідачем складено акт від 27.12.2013 №51/5/22-07/30597936 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.01.2014 №0000102200 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5073344,00грн. (за основним платежем - 3382229,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1691115,00грн. ). Товариством з обмеженою відповідальністю "Межирічинський гірничо-збагачувальний комбінат" оскаржено спірне податкове повідомлення-рішення в частині 5032886,00грн. (у тому числі збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 3355257,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 1677629,00 грн. ). Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено порушення товариством вимог податкового законодавства. Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке. Щодо висновків податкового органу про завищення позивачем витрат внаслідок проведення реалізації готової продукції за цінами, нижчими за облікову собівартість, суд звертає увагу на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за висновками акту перевірки товариством завищено собівартість реалізованої продукції у червні 2013 року на загальну суму 928861,00грн. внаслідок реалізації продукції власного виробництва (ільменітового концентрату) на користь ПрАТ "Кримський Титан" згідно договору від 27.12.2012 №1459-1 за цінами, нижчими від облікової собівартості. Згідно умов договору ціна на ільменітовий концентрат в обсязі 3709,658 товарних тон (42% ТіО2) складала 1281,00грн. за одну тону. Різниця між собівартістю однієї тони концентрату за червень 2013 року та договірною ціною його реалізації покупцю склала 250,39грн. Підпунктом 134.1.1 пункту 34.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Відповідно до підпункту 135.4.1 пункту 135.4. статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо). Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, положення Податкового кодексу України не містять обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг. У свою чергу, податковим органом не наведено доводів щодо про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України при віднесені ним будь-яких витрат (амортизації, матеріальних витрат, послуг, заробітної плати, соціальних внесків, ін. ) до складу собівартості готової продукції. Посилання відповідача на неправомірність реалізації партії продукції за ціною, нижчою за собівартість, та відповідно не призвела до зростання власного капіталу обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій як безпідставні з огляду на наступне. Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Отже, збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. До того ж, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору від 27.12.2012 №1459-1 передбачалось здійснення поставок позивачем ільменітового концентрату на користь покупця протягом 2013 року. Тобто, реалізація ільменітового концентрату не носила разового характеру, а здійснювалась на постійній основі і при незмінній ціні протягом 2013 року. При цьому, у перевіреному періоді сума перевищення доходу від реалізації позивачем готової продукції над її собівартістю (прибуток) складала 6281545,00грн. Згідно податкової декларації з податку на прибуток, позивачем за три квартали 2013 року отримано прибуток в розмірі 3190317,00грн., у тому числі від реалізації ільменітового концентрату, що вказує на прибутковість господарської діяльності позивача. За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо недоведеності податковим органом порушення позивачем вимог податкового законодавства. Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем показників відображених у рядку 06.5 Декларацій з податку на прибуток "від'ємне значення рядка 07 Податкової декларації за попередній звітний (податковий) рік" за період з 01.04.2013 по 30.09.2013 суд звертає увагу на наступне. Проведеною перевіркою встановлено відображення у рядку 06.5 Декларацій з податку на прибуток "від'ємне значення рядка 07 Податкової декларації за попередній звітний (податковий) рік" за період з 01.04.2013 по 30.09.2013 у загальній сумі 16730386,00грн., яке виникло за результатами господарської діяльності за 2009-2011 роки. Так, за висновками податкового органу у позивача відсутнє право на формування фінансових витрат за користування кредитними коштами згідно договору від 27.04.2012 №КД 21/2012-К, які були використані на придбання обладнання (основних засобів, транспортних засобів, технічного устаткування), загальна сума яких становить 21253444,00грн., у зв'язку з тим, що позивачем отримано від'ємний фінансовий результат в сумі - 659096,00грн. від операцій з продажу такого устаткування, придбаного за отримані від ПАТ "Банк Кліринговий Дім" кредитні кошти згідно договору від 27.04.2012 №КД 21/2012-К. Судами попередніх інстанцій встановлено, що визначення від'ємного результату в сумі 659096,00 грн. здійснено ревізорами наступним чином: дохід від реалізації на ПрАТ "Кримський Титан" товарів 162072999,00грн. (дебет рахунку 702 / кредит рах.791) зменшений на вартість придбаних товарів 141478651,00грн. (дебет рахунку 791 / кредит рах.902) та зменшений на суму понесених фінансових витрат за користування кредитними коштами згідно договору від 27.04.2012 №КД 21/2012-К, які були використані на придбання товарів 21253444,0грн. (162072999,00 грн. - 141478651,00 грн. - 21253444,00 грн. = (-) 659096,00 грн. ). Судами також встановлено, що позивачем віднесено до фінансових витрат відсотки по кредитному договору від 27.04.2012 №КД 21/2012-К у сумі 16727005,09грн., а не в розмірі 21253444,00грн.. Сума фінансових витрат в розмірі 16727005,09грн. підтверджена відповідними первинними документами, а саме: карткою бухгалтерського рахунку 684.1 та довідкою ПАТ "Банк Кліринговий Дім". Таким чином, з врахуванням документально підтвердженої суми фінансових витрат в розмірі 16727005,09грн., господарська операція з реалізації обладнання є прибутковою. Отже, висновок акту перевірки щодо отримання від'ємного фінансового результату в сумі - 659096,00грн. від операцій з продажу товарів, придбаних за отримані від ПАТ "Банк Кліринговий Дім" кредитні кошти згідно договору від 27.04.2012 №КД 21/2012-К, не відповідає дійсності. Крім того, відповідачем зроблено висновок, що позивачем завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування за результатами діяльності за 2012 рік (додаток 12 до акту), а відповідно і показників, що декларувалися в рядку 06.5 Декларацій з податку на прибуток "від'ємне значення рядка 07 Податкової декларації за попередній звітний (податковий) рік" протягом відповідних звітних періодів 2013 року. Пунктом 150.1 статті 150 Податкового кодексу України встановлено, що якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. Судами попередніх інстанцій встановлено, що до складу показників в сумі 16730386,00грн. відповідно до пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України, віднесено 25 відсотків від'ємного значення об'єкта оподаткування станом на 1 січня 2012 року (значення рядка 06.5 декларації з податку на прибуток 1 кварталу 2012 року) в сумі 10743541,00грн. (42974162,00грн. х 25% = 10743541,00грн. ) та від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток отримане за підсумками 2012 року (рядок 07 Декларації за 2012 рік) в сумі 5986845,00грн., яке було включено товариством до витрат першого календарного кварталу наступного 2013 податкового року по рядку 06.5 Декларації. Таким чином, загальна сума від'ємного значення об'єкта оподаткування, що підлягала відображенню по рядку 06.5 Декларацій за перший квартал, півріччя та три квартали 2013 року становить 16730386,00грн. (10743541,00грн. + 5986845,00грн. ). За доводами податкового органу, результатами попередньої позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток за період з 01.04.2011 по 31.03.2013 (акт від 14.06.2013 №20/5/22-07/30597936) встановлено неправомірність віднесення позивачем до фінансових витрат відсотків по кредитному договору від 27.04.2012 №21/2012-К в період з 2-го кварталу 2012 року по 1-й квартал 2013 року, що вплинуло на зазначені вище показники. Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено зазначені доводи податкового органу з огляду на те, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.10.2013 по справі №806/6349/13-a, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013, встановлено правомірність включення позивачем відсотків за кредитами до складу витрат суб'єкта господарювання без необхідності збільшення вартості придбаного обладнання на суму таких відсотків. Таким чином, зважаючи на результати попередньої перевірки та судові рішення, товариством правомірно задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) року по рядку 06.5 декларації з податку на прибуток за перший квартал 2013 року (так само як і в деклараціях за півріччя та три квартали 2013 року) в розмірі 16730386,00грн. та не підтверджується необхідність формування фінансового результату від реалізації обладнання з врахуванням відсотків, сплачених позивачем за користування кредитом, отриманим для придбання такого обладнання. Враховуючи викладене, податковим органом не доведено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а тому висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильними. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.04.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 у справі №806/617/14 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ............................ ........................... ........................... Т. М. Шипуліна, Л. І. Бившева, І. А. Гончарова, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 25 жовтня 2018 року Київ справа №826/5630/15 адміністративне провадження №К/9901/5301/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича (далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2015 року (суддя Іщук І. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року (судді Літвіна Н. М., Ганечко О. М., Хрімлі О. Г. ) у справі за позовом ОСОБА_4 до Фонду, Уповноваженої особи Фонду про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася через представника до суду з позовом, у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) від 10 липня 2014 року №46290 (далі - Договір банківського вкладу), укладеного між ОСОБА_4 та Банком, оформлене наказом №6 від 18 листопада 2014 року (згідно переліком) ; - зобов'язати Уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_4, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду; - зобов'язати Фонд включити ОСОБА_4 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду. Вимоги обґрунтувала тим, що рішення Уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу, оформлене наказом від 18 листопада 2014 року №6, є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, відсутні законні підстави для відмови їй у виплаті гарантованої суми коштів за договором депозиту та не включення її до реєстру вкладників. Судами встановлено, що між ОСОБА_4, як вкладником, та Банком 10 липня 2014 року був укладений Договір банківського вкладу (депозиту) "Вигідний альянс" №46290, відповідно до умов якого Банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 198 000 грн у тимчасове строкове користування на строк до 10 жовтня 2014 року, процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 20%. Відповідно до підпунктів 2.1.2, 2.1.3 пункту 2.1 Договору банківського вкладу банк зобов'язується при настанні дати повернення вкладу, при зверненні вкладника до банку за отриманням вкладу або в день розірвання цього договору, повернути вкладнику суму вкладу та нараховані проценти; у разі якщо вкладник не звертається до банку за отриманням вкладу при настанні дати повернення вкладу цей договір вважається продовженим (пролонгованим) на той самий строк. На підтвердження внесення коштів на рахунок, згідно з Договором банківського вкладу, позивач надав до суду квитанцію з відміткою банку від 11 липня 2014 року на загальну суму 198 000 грн. Правління Національного банку України (далі - НБУ) постановою від 14 серпня 2014 року №491 "Про віднесення ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" до категорії неплатоспроможних" віднесено Банк до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 14 серпня 2014 року №69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", згідно з яким з 15 серпня 2014 року запровадила тимчасову адміністрацію та призначила уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова С. І. Правління НБУ постановою від 10 листопада 2014 року №717 постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Банк. Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 листопада 2014 року №119 розпочато процедуру ліквідації Банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13 листопада 2014 року та призначено Гончарова С. І. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію третьої особи строком на 1 рік з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року. На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 21 листопада 2014 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам Банку. Для отримання коштів вкладники з 21 листопада по 31 грудня 2014 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк". Виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. ОСОБА_4, дізнавшись про відсутність її в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, звернулася до Уповноваженої особи Фонду із заявою, у якій просила включити її до переліку (реєстру) вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та виплатити гарантовану суму відшкодування за вкладом. За результатами розгляду звернення позивача Уповноважена особа Фонду у листі від 23 грудня 2014 року №001/3822 повідомила, що договір банківського вкладу від 10 липня 2014 року №46290, укладений між позивачем та Банком, та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон №4452-VІ) та статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Вважаючи, що в Уповноваженої особи Фонду були відсутні правові підстави для визнання Договору банківського вкладу нікчемним, і відповідачі протиправно не включили її до переліку і надалі до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, ОСОБА_4 звернулася до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 20 травня 2015 року позов задовольнив частково. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 09 липня 2015 року це рішення залишив без змін. Суди попередніх інстанцій, коли ухвалювали такі рішення, виходили з того, що відповідачі не надали і у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що внаслідок укладання Договору банківського вкладу Банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. Крім того, відсутні підстави наведені у пункті 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VІ, за якими правочин є нікчемним, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, оскільки не встановлено, що умовами Договору банківського вкладу передбачено платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Вкладом, розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайний, може вважатися лише вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто такі умови не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку (відсутності доказів) такі умови договору не можна вважати індивідуальними. Отже, як зазначили суди, обставини щодо наявності визначених частиною третьою статті 38 Закону №4452-VІ підстав нікчемності правочину, не знайшли свого підтвердження, а відповідачі належних та допустимих доказів щодо цього не надали. Уповноважена особа Фонду не погодилася із рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій і подала касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову. Вважає, що суди не дослідили повно, всебічно та об'єктивно докази у справі і хибно оцінили фактичні обставини справи. Наголошує, що всі обставини вказують на те, що кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок "дроблення" депозитного рахунку іншого клієнта, на якому була розміщена значна сума коштів, внаслідок чого власник значного вкладу отримав переваги перед іншими кредиторами Банку, що є підставою для визначення правочину нікчемним. У відзиві на касаційну скаргу Фонд просить її задовольнити, скасувати судові рішення у цій справі та відмовити у задоволенні позову. Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке. Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа №826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону №4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону №4452-VI. У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття "подрібнення вкладів", "розбивка вкладів", вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під "подрібненням" чи "розбивкою" розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої. Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивачки будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею. Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів. При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку. До того ж у постанові від 04 липня 2018 року (справа №819/353/16) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу уповноваженої особи Фонду у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, нікчемним, не можуть бути розглянуті в судовому порядку (у тому числі в господарських судах). За таких обставин, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС, у редакції чинній до 15 грудня 2017 року). На сьогодні аналогічна норма міститься у пункті 1 частини першої статті 238 КАС. Ці висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, ухвалені за результатами розгляду справ, фактичні обставини яких є певним чином подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, - спір у справі, що розглядається, також стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду, Фонду щодо відмови включити позивачку до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та правомірності наказу уповноваженої особи Фонду про визнання правочину нікчемним, тому колегія суддів у вимірі фактичних обставин цієї справи вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність відмови Уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, проте суди помилково розглянути справу в частині визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним Договору банківського вкладу. У справі, що розглядається, суди, дослідивши всі докази, надали їм належну оцінку і дійшли висновку, що обставини щодо наявності визначених частиною третьою статті 38 Закону №4452-VІ підстав нікчемності правочину, не знайшли свого підтвердження, а відповідачі належних та допустимих доказів щодо цього не надали. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС (в редакції після 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. За наведених обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним Договору банківського вкладу, оформлене наказом, а справа в цій частині - закриттю. Керуючись статтями 238, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року скасувати у частині визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 10 липня 2014 року №46290, укладеного між ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1) та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український Фінансовий Світ", оформлене наказом від 18 листопада 2014 року №6 (згідно з переліком), а справу в цій частині - закрити. У решті судові рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Гриців судді: Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31 січня 2019 року Київ справа №363/406/15-а адміністративне провадження №К/9901/1159/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А., суддів: Бевзенка В. М., Шарапи В. М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лебедівської сільської ради, голови Лебедівської сільської ради Тишковець Олександра В'ячеславовича на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2015 року (головуючий суддя - Войнаренко Л. Ф. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року (головуючий суддя - Оксененко О. М., судді: Губська Л. В., Федотов І. В. ) у справі №363/6/15-а за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Лебедівської сільської ради, голови Лебедівської сільської ради Тишковець Олександра В'ячеславовича, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_12 про визнання нечинними рішення, визнання протиправними дій, - ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ. 1. Короткий зміст позовних вимог. Позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом до Лебедівської сільської ради (далі - відповідач 1), голови Лебедівської сільської ради Тишковець Олександра В'ячеславовича (далі - відповідач 2), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_12, в якому, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просили: - визнати нечинними рішення 35 сесії шостого скликання Лебедівської сільської ради Вишгородського району за №264-35-У1, №265-35-У1, №267-35-У1, №268-35-У1, прийняті 6 листопада 2014 року; - визнати протиправними дії голови Лебедівської сільської ради Тишковця Олександра В'ячеславовича щодо проведення 35 сесії Лебедівської сільської ради; - зобов'язати Тишковця Олександра В'ячеславовича повернути до бюджету с. Лебедівка отримані на підставі рішення №268-35-У1 від 6 листопада 2014 року кошти в сумі 17785 (сімнадцять тисяч сімсот вісімдесят п'ять) грн. 92 коп., визнати неповноважною 35 сесію Лебедівської сільської ради та визнати нечинними будь-які рішення нормативно правового характеру, а також визнати протиправними рішення індивідуально-правового характеру прийняті на даній сесії 06.11.2014 року. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2015 року позов задоволено частково. Визнано нечинними рішення 35 сесії шостого скликання Лебедівської сільської ради Вишгородського району за №264-35-У1, №265-35-У1, №267-35-У1, №268-35-У1, прийняті 6 листопада 2014 року. Визнано протиправними дії голови Лебедівської сільської ради Тишковця Олександра В'ячеславовича щодо проведення 35 сесії Лебедівської сільської ради. Зобов'язано Тишковця Олександра В'ячеславовича повернути до бюджету с. Лебедівка отримані на підставі рішення №268-35-У1 від 6 листопада 2014 року кошти в сумі 17785 (сімнадцять тисяч сімсот вісімдесят п'ять) грн. 92 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року Апеляційну скаргу Лебедівської сільської ради, голови Лебедівської сільської ради Тишковець Олександра В'ячеславовича задовольнити частково: - постанову Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2015 року - скасовано в частині зобов'язання Тишковця Олександра В'ячеславовича повернути до бюджету с. Лебедівка отримані на підставі рішення №268-35-У1 від 6 листопада 2014 року кошти в сумі 17785 (сімнадцять тисяч сімсот вісімдесят п'ять) грн. 92 коп. та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено; - постанову Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2015 року в частині визнання нечинними рішення 35 сесії шостого скликання Лебедівської сільської ради Вишгородського району за №264-35-У1, №268-35-У1, прийняті 6 листопада 2014 року змінено та визнано протиправними рішення 35 сесії шостого скликання Лебедівської сільської ради Вишгородського району за №264-35-У1, №268-35-У1, прийняті 6 листопада 2014 року; - в іншій частині постанову Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2015 року -залишено без змін. Суд апеляційної інстанції мотивує свої рішення тим, що 35 сесія Лебедівської сільської ради є не повноважною, оскільки в її пленарному засіданні брали участь менше половини депутатів від загального складу ради. 3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень). У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконними та необґрунтованими, а тому просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Зокрема, скаржник вказує про те, що, з урахуванням голови ради, на сесії були присутні 9 депутатів, так як участь голови ради також враховується до необхідної кількості депутатів ради, а тому сесія ради була повноважною. Клопотання про розгляд справи за участі скаржника не заявлено. ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, 06 листопада 2014 року головою Лебедівської сільської ради Тишковцем О. В. була проведена 35-а сесія Лебедівської сільської ради. При проведенні 35-ї сесії, Голова Лебедівської сільської ради - Тишковець О. В. забезпечив прийняття рішення №268-35-УІ від 06.11.2014, згідно з яким установив собі премію в розмірі 1000% від посадового окладу та перерозподілив спеціальний фонд місцевого бюджету в розмірі 570 000 грн. В свою чергу, загальний склад Лебедівської сільської ради становить 16 депутатів. Однак, відповідно до наданого Лебедівською сільською радою списку присутніх депутатів на сесії 6 скликання, яка відбулась 06.11.2014 року, на ній були присутні лише 8 депутатів. Не погоджуючись з вищенаведеними обставинами, позивачі звернулися з даним позовом до суду. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Конституція України За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України "Про місцеве самоврядування" Згідно з п. 3 ст. 7 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", депутат місцевої ради не може мати іншого представницького мандата. Відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України "Про місцеве самоврядування", сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах, займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, Інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю. Згідно ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. За приписами ч.12 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Положеннями ст.59 вказаного Закону визначено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №7-рп/99 Глаава N 1-25/99, громадянину України надано право вільно бути обраним до будь-якого органу державної влади, зокрема до Верховної Ради України, до органу місцевого самоврядування - сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, а також бути обраним сільським, селищним, міським головою, але реалізувати набутий представницький мандат громадянин може тільки в одному і них органів чи на посаді сільського, селищного, міського голови. Зі змісту ч.2 ст. 144 Конституції України та ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Регламентом Лебедівської сільської ради визначено, що пленарне засідання може бути оголошене відкритим і проводиться у разі, якщо на ньому присутні половина складу депутатів плюс один (кворум). Як вже вище було зазначено, на сесії Лебедівської сільської ради 6 скликання, що відбулась 06.11.2014 року з загального складу ради, яка становить 16 депутатів, були присутні лише 8 депутатів. Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанції, що 35 сесія Лебедівської сільської ради є не повноважною. Посилання скаржника на ч. 2 ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування", яка говорить про те, що при встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос, колегія суддів не приймає до уваги, адже вказана норма регулює саме процедуру прийняття актів органами місцевого самоврядування, а не питання, що стосуються процедури скликання та діяльності сесії ради. Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки судів першої (в нескасованій частині) та апеляційної інстанцій - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч. 1.ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Лебедівської сільської ради, голови Лебедівської сільської ради Тишковець Олександра В'ячеславовича - залишити без задоволення. Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2015 року в нескасованій частині, а також постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується. суддя -доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 03 жовтня 2018 року Київ справа №826/26679/15 адміністративне провадження №К/9901/13781/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Мороз Л. Л., суддів: Бучик А. Ю., Гімона М. М., розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №826/26679/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Український фінансовий світ" Оберемка Романа Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2016 року, постановлену у складі головуючого судді Мазур А. С., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого судді Сорочка Є. О., суддів Земляної Г. В., Межевича М. В., ВСТАНОВИВ: У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить: - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Український фінансовий світ" про визнання нікчемним договору банківського вкладу від 10.07.2014 №45540; - зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подати до Фонду додаткову інформацію про неї, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду; - зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити її до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, позовну заяву залишено без розгляду на підставі статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017). Залишаючи позов без розгляду, суди мотивували свої рішення тим, що про порушення своїх прав позивач достеменно дізналась у грудні 2014 року, а з даним позовом звернулась до суду у грудні 2015 року. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями позивач оскаржила їх в касаційному порядку. У касаційній скарзі просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду. Зазначає, що вона не мала можливості самостійно звернутись до Уповноваженої особи Фонду у зв'язку з тим, що проживає у місті Донецьку, а про порушення своїх прав дізналась 30 червня 2015 року з телефонної розмови. Заперечення на касаційну скаргу не надходили. Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, з урахуванням такого. Встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року №491 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 серпня 2014 року №69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Український фінансовий світ", згідно з яким з 15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Український фінансовий світ". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" призначено Гончарова С. 2 листопада 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №198 "Про заміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" призначено провідного спеціаліста з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Оберемка Романа Анатолійовича, якому делеговані повноваження ліквідатора. Постановою Правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року №717 відкликано банківську ліцензію ПАТ "КБ "Український фінансовий світ". Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 листопада 2014 року №119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання. 20 листопада 2014 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб опубліковано оголошення про те, що з 21 листопада 2014 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ "КБ "Український фінансовий світ". Для отримання коштів вкладники з 21 листопада по 31 грудня 2014 року включно можуть звертатись до установ банка-агента Фонду - Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк". Листом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний Банк "Український фінансовий світ" від 12.12.2014 №001/891 "Про визнання правочинів нікчемними" позивача повідомлено про те, що правочини, у тому числі договір банківського вкладу, який укладений між позивачем та ПАТ "КБ УФС" від 10.07.2014 №45540, операції з внесення та перерахування грошових коштів на рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до розписки на вказаному листі, копія якого наявна в матеріалах справи (а. с. 32 зв. ), вказаний лист від 12.12.2014 №001/891 отриманий позивачем 24.12.2014. За приписами ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, що діяла на дату віднесення ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" до категорії неплатоспроможних, не пізніше наступного дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України". Вважаючи, що Уповноважена особа протиправно визнала нікчемним договір банківського вкладу від 10.07.2014 №45540, а Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не включив ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, позивач звернулась до суду з даним позовом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на час подання позову) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Статтею 100 КАС України (в указаній вище редакції) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення особою відповідних дій. Судами попередніх інстанцій зазначено, що предметом спору наразі є визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду, оформлене наказом №6 від 18.11.2014, а також зобов'язання Уповноваженої особи Фонду вчинити у зв'язку із цим певні дії. Проте, з позовною заявою до Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 звернулася 07.12.2015, тобто зі значним порушенням встановленого чинним законодавством строку звернення до суду, оскільки їй про оскаржуване рішення було відомо ще у грудні 2014 року. При цьому, апеляційний суд визнав необґрунтованими посилання позивача на неспроможність звернення до суду у строки, встановлені статтею 99 КАС України, оскільки позивачем у позовній заяві зазначено що про порушення, на її думку, прав, вона дізналася інформацію про банк-ангент, який має здійснювати виплату коштів вкладникам та до якого зверталася за виплатою коштів, однак отримала відмову. Враховуючи наведене, Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з даним позовом з грудня 2014 року, а тому, звернувшись до суду у грудні 2015 року, позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до адміністративного суду, оскільки інформація про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" перебувала в загальному доступі і позивач була повідомлена Уповноваженою особою про визнання нікчемним договору банківського вкладу, укладеного між нею та ПАТ "КБ "Український фінансовий світ". Отже, встановлені судами обставини свідчать про те, що позивач знала і мала можливість знати про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, в т. ч. вжити своєчасних заходів щодо їх захисту в межах встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку звернення до адміністративного суду, але не скористалася такими за відсутності поважних причин. Оцінюючи наведені скаржником доводи у касаційній скарзі, Суд зазначає, що встановлених обставин справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій вони не спростовують. Жодних нових доводів, які б доводили порушення судами норм процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, Суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року у справі №826/26679/15 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л. Л. Мороз А. Ю. Бучик М. М. Гімон, судді Верховного Суду

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 02 жовтня 2018 року справа №805/1307/17-а адміністративне провадження №К/9901/54177/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року у складі судді Кониченка О. М. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року у складі колегії суддів Сухарька М. Г., Блохіна А. А., Гайдара А. В. у справі №805/1307/17-а за позовом Приватного акціонерного товариства "Донрибкомбінат" до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У березні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Донрибкомбінат" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило зобов'язати відповідача внести зміни до реєстру платників єдиного податку відповідні записи про платника єдиного податку четвертої групи з 01 січня 2017 року Публічного акціонерного товариства "Донрибкомбінат". Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, зобов'язано податковий орган вчинити дії щодо підтвердження Публічному акціонерному товариству "Донрибкомбінат" статусу платника єдиного податку IV групи у 2017 році та внести відповідні записи до реєстру платників єдиного податку про платника єдиного податку четвертої групи Публічного акціонерного товариства "Донрибкомбінат" з 01 січня 2017 року. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з встановлення факту відсутності податкового боргу що рахується за Товариством станом на 01 січня 2017 року, а також аналізу положень пунктів 299.1, 299.6, 299.10, 299.11 статті 299 Податкового кодексу України, висновуючись на яких зазначили про те, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках, при цьому прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку четвертої групи). Суди вказали на відсутність письмової відмови позивачу у реєстрації у 2017 році позивача платником єдиного податку четвертої групи, як це передбачено приписами пункту 299.5 статті 299 Податкового кодексу України з підстав наявності у поданих в порядку підпункту 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України документах недоліків або порушення строків подачі документів, а також на відсутність доказів того, що відповідачем проведена перевірка позивача, а також прийнято рішення про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку четвертої групи. У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга податкового органу, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, цитує положення пункту 291.4 статті 291, підпунктів 14.1.39, 14.1.175, 14.1.234, 14.1.235 Податкового кодексу України, статті 90, 242 Кодексу адміністративного судочинства України, вказує на те, що станом на 01 січня 2017 року згідно даних АІС "Податковий блок" в інтегрованій картці платника податків обліковувалась заборгованість в сумі 21.75 грн, що обумовлює неможливість застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, та не визнання з цих підстав податковою звітністю податкових декларацій платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік, які надані Товариством 16 лютого 2017 року, просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Мотивів того, у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права заявник касаційної скарги не зазначає. 21 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу, справу №805/1307/17-а витребувано з суду першої інстанції. 05 вересня 2018 року справа №805/1307/17-а надійшла на адресу Верховного Суду. Товариством наданий відзив на касаційну скаргу податкового органу, в якому позивач вказує на законність оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Суди першої та апеляційної інстанцій установили. Публічне акціонерне товариство "Донрибкомбінат" зареєстроване в якості юридичної особи за включений до ЄДРПОУ за №00476625, адреса розташування: 84173, Донецька обл., Слов'янський район, селище Мирне та є сільськогосподарським товаровиробником, зареєстрованим платником єдиного податку. Податковий орган листом від 22 лютого 2017 року №2692/10/03-99-12-02-13-3 зазначив про те, що станом на 01 січня 2017 року у позивача обліковується податковий борг у сумі 21,75 грн, тому останній не може застосовувати у 2017 році спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, а саме четверту групу-сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік постійно дорівнює або перевищує 75 відсотків, а надані 16 лютого 2017 року податкові декларації не визнані як податкова звітність. Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлені Розділом XIV цього кодексу (статті 291-300). Підпунктом 295.9.1 пункту 295.9 статті 295 Податкового кодексу України передбачено, що платники єдиного податку четвертої групи самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Підпунктом 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України передбачений обов'язок сільськогосподарського товаровиробника надавати до 20 лютого поточного року до контролюючого органу певну звітність з метою щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку, перелік якої конкретизований у цьому підпункті. Судами попередніх інстанцій здійснений аналіз цієї норми та констатовано відсутність між сторонами спору щодо подання позивачем усіх необхідних документів для такого підтвердження статусу платника єдиного податку. Відповідно до підпункту 291.5-1.3 пункту 291.5 1 статті 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку четвертої групи: суб'єкт господарювання, який станом на 1 січня базового (звітного) року має податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Згідно з пунктом 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України регламентовані випадки коли платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів. Суди попередніх інстанції, висновуючись на аналізі наведених норм, обґрунтовано вважали спірними дві позиції, які досліджені ними при вирішені справи, а саме наявність у позивача станом на 01 січня 2017 року податкового боргу і застосування норм Податкового кодексу України, відносно тих платників єдиного податку, які вже застосували спеціальний режим оподаткування. Суди попередніх інстанцій дослідили зворотній бік інтегрованої картки платника податків з податку на додану вартість с/г підприємств за операціями з с/г товарами/послугами станом на 01 січня 2017 року, та встановили, що за позивачем обліковувалась заборгованість у сумі 21,75 грн. Саме це слугувало підставою для направлення контролюючим органом на адресу Товариства листа про невизнання наданих позивачем до податкового органу податкових декларацій платника єдиного податку 4 групи податковою звітністю. Проте, ця сума була спірною та за наслідками судового оскарження позивачем дій податкового органу щодо внесення змін до інтегрованої картки платника податку в межах розгляду справи №805/1571/17-а Донецьким окружним адміністративним судом 22 серпня 2017 року прийнята постанова, якою серед іншого "зобов'язано Слов'янську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області внести зміни до Інтегрованої картки платника податку Публічного акціонерного товариства "Донрибкомбінат" шляхом виключення з неї пені у розмірі 21 грн. 75 коп. та штрафної санкції 1460 грн. 10 коп., нарахованої за платежем податок на додану вартість, код 14010901". Ця постанова набрала законної сили 28 листопада 2017 року у зв'язку з залишенням її без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року. Суд погоджується з тим, що в межах цієї справи наявні підстави для звільнення від доказування, якими відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України є обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, які не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак, суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 01 січня 2017 року у позивача відсутній податковий борг. Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій позивач вже мав статус платника єдиного податку четвертої групи, тому він повинен був тільки підтвердити статус платника єдиного податку. Відповідно до пункту 299.1 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку. Пунктом 299.10 та абзацом 2 пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: 1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву; 2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення; 3) у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу; 4) якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків. У разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності вимогам підпункту 4 пункту 291.4 та пункту 291.5-1 статті 291 цього Кодексу у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розділу II цього Кодексу. Такий платник податку зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення. Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. При цьому прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку четвертої групи). Відсутність письмової відмови позивачу у реєстрації у 2017 році Товариства платником єдиного податку четвертої групи, як це передбачено пунктом 299.5 статті 299 Податкового кодексу України з підстав наявності у поданих в порядку підпункту 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України документах недоліків або порушення строків подачі документів, не проведення податковим органом перевірки позивача, відсутність рішення про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку четвертої групи свідчить про не доведення податковим органом дотримання ним як суб'єктом владних повноважень способу реалізації владних управлінських функцій, а також доводить безпідставність та протиправність дій податкового органу щодо не підтвердження позивачу статусу платника єдиного податку четвертої групи у 2017 році. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року у справі №805/1307/17-а залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Р. Ф. Ханова судді І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 09 жовтня 2018 року Київ справа №804/67/17 адміністративне провадження №К/9901/49442/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф., за участю секретаря судового засідання Калініна О. С., представника позивача - Єлізарової К. Д., представників відповідача - Кирилова О. В., Павловича Д. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2017 (суддя - Кононенко О. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 (головуючий суддя - Ясенова Т. І., судді - Головко О. В., Суховаров А. В. ) у справі №804/67/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання бездіяльності протиправною, ВСТАНОВИВ: У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" звернулось в Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо неподання висновку про відшкодування надміру сплачених грошових коштів у розмірі 2 357 978 грн. за заявою від 25.10.2016 №72135/1001 до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та зобов'язання відповідача подати до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновків про відшкодування платнику податків надміру сплачених коштів у сумі 2 357 978,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним було подано заяву про повернення надміру сплачених коштів, однак податковим органом у строки, встановлені законом, висновок про повернення коштів не складено з огляду на те, що по особовому рахунку 11021000 в автоматичному режимі зменшено податкові зобов'язання відповідно до листа Міндоходів від 07.02.2014 №3194/99-99-19-03-01-17 "Про подання податкової звітності з податку на прибуток за 2013 рік". Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, позов задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Відповідна заява подана своєчасно, а листом відповідача від 31.08.2016 платнику податків протиправно відмовлено у відображенні в інтегрованій картці платника податків збільшення переплати з податку на прибуток в сумі 2 357 978,00 грн. із посиланням на її зменшення в автоматичному режимі на підставі листа Міндоходів від 07.02.2014 року №3197/7/99-99-19-03-01-17. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, контролюючий орган звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами матеріальних та процесуальних норм права, просив скасувати судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Скаржник зазначив, що судами не враховано його доводів, не надано оцінку всім доказам у справі, чим порушено принцип законності, зокрема, зазначена платником податку переплата в розмірі 2 357 978,00 грн. з податку на прибуток станом на 11.11.2016 не відповідає сумі переплати, відображеній в інтегрованій картці, яка складає 1,08 грн., а сплачені авансові внески можуть бути направлені лише на зменшення податкових зобов'язань наступного звітного періоду. З посиланням на лист ДФС України від 14.05.2015 №10269/6/99-99-19-02-01-15 та підпункт 153.3.3 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України (далі - ПК України) скаржник зазначив, що платник податків емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку із нарахуванням дивідендів. Водночас, якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов'язань підприємства-емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов'язань наступного звітного періоду, а при отриманні від'ємного значення об'єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов'язань майбутніх податкових періодів відповідно до підпункту 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 ПК України у редакції, яка діяла на момент подання декларації з податку на прибуток за 2013 рік. З метою дотримання вимог вказаної норми листом Міндоходів від 07.02.2014 №3194/99-99-19-03-01-17 повідомлено, що зменшення податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму авансового внеску при виплаті дивідендів здійснено в автоматичному режимі. Сума авансових внесків при виплаті дивідендів, що не врахована у зменшення податкових зобов'язань у поточному звітному (податковому) періоді та не відображена у рядку 13.5.1 додатка ЗП до цих декларацій, відноситься на зменшення нарахованої суми податку в наступних звітних періодах та відображається у рядку 13.5.2 додатка ЗП. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обгрунтованість судових рішень, просив залишити касаційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 21.03.2014 подав уточнюючу декларацію з податку на прибуток підприємств за 2013 рік, в якій задекларовано податок на прибуток в сумі 12 314 543,00 грн. (рядок 11), зменшення нарахованої суми податку на 84 010 839,00 грн. (рядок 13 ЗП), суму податку на прибуток на звітний (податковий) період в розмірі "- 71 696 296,00". Нараховано авансового внеску у зв'язку із виплатою дивідендів в розмірі 2 357 978,00 грн. Листом від 31.08.2016 відповідачем відмовлено у задоволенні заяви від 19.06.2016 про відображення в інтегрованій картці збільшення переплати з податку на прибуток в сумі 2 357 978,00 грн. з огляду на те, що таке зменшення відбулось в автоматичному режимі на підставі листа Міндоходів від 07.02.2014 №3197/7/99-99-19-03-01-17 "Про подання податкової звітності з податку на прибуток за 2013 рік". 25.10.2016 позивач звернувся із заявою №72135/1001 про повернення надміру сплачених коштів в сумі 2 357 978,00 грн., однак відповідь на таку заяву відповідачем не надана, висновок про повернення надміру сплачених коштів не підготовлений. При цьому податковий борг у платника податків у відповідний період був відсутній. Станом на 30.04.2014 звіркою встановлено наявність переплати з авансових внесків податку на прибуток в сумі 69 952 823,00 грн., в інтегрованій картці позивача станом на 30.04.2013 року автоматично відображено зменшення переплати на суму 2 357 978,00 грн., та відображена наявна переплата у розмірі 67 594 845,00 грн. Доказів проведення перевірок податкової звітності позивача за 2013 рік, за результатами яких податкові зобов'язання позивача за вказаний період збільшувались, відповідачем не надано, будь-яких рішень про збільшення податкових зобов'язань позивача за 2013 рік, уточнюючі розрахунки від позивача щодо збільшення податкових зобов'язань за 2013 рік на суму 2 357 978,00 грн. не подавались. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.10.2016 платником податків подано контролюючому органу заяву про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, в якій позивач просив повернути на поточний рахунок грошові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 357 978,00 грн., надміру сплачені 29.11.2013 згідно з платіжним дорученням №210640. Так, відповідно до вказаного платіжного доручення платник податків сплатив авансовий внесок з податку на прибуток (11024000) за грудень 2013 року на суму 6 749 835,00 грн. Судами попередніх інстанцій правильно надано оцінку відображенню платником податків показників податкової декларації з податку на прибуток за звітний 2013 рік та додатку ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток, оскільки у вказаному додатку платник податків, обраховуючи суму зменшення нарахованої суми податку в розмірі 84 010 839,00 грн. (рядок 13), у рядках 13.5 та 13.5.1 додатку до декларації задекларував суму, що відноситься на зменшення нарахованої суми податку юридичної особи в поточному звітному (податковому) періоді в розмірі 2 357 978,00 грн. Включаючи показники додатку ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток, платник податку відобразив наступні показники: в рядку 11 декларації, податок на прибуток від діяльності, що не підлягає патентуванню, відображений в розмірі 12 314 543,00 грн. ; в рядку 20АВ сума нарахованого авансового внеску у зв'язку із виплатою дивідендів відображена у розмірі 2 357 978,00 грн. ; податок на прибуток за звітний (податковий період) поточного року нарахований платником у розмірі "- 71 696 296,00" грн., із декларуванням в декларації показника рядка 13 в розмірі 84 010 839,00 грн. Таким чином, доводи скаржника про необхідність відображення платником податків суми сплаченого авансового внеску у зв'язку із виплатою дивідендів у рядку 13.5.2 додатку ЗП до рядка 13 декларації та, як наслідок, невизнання таких сум віднесеними на зменшення нарахованої суми податку в поточному звітному (податковому) періоді, є помилковими, оскільки платник податків вже використав суми авансових внесків сплачених при виплаті дивідендів, направивши їх на погашення грошового зобов'язання поточного періоду. Механізм ведення територіальними органами Міністерства доходів і зборів України (далі - Міндоходів) оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів врегульований "Порядком ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів", затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 №765, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 за N217/24994. Згідно з пунктом 1 Порядку №765 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску територіальними органами Міндоходів відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками, а для обліку сум передоплати - за кожним платником Пунктом 4 Порядку №765 визначено, що нарахування податків, зборів та сум єдиного внеску в інтегрованій картці платника здійснюються відповідно до звітності, що подається платником до територіального органу Міндоходів. Нарахування узгоджених сум грошових зобов'язань за податками, зборами, митними платежами та сум єдиного внеску, нарахованих до сплати, в інтегрованій картці платника здійснюється датою граничного строку сплати таких нарахувань. При поданні уточнюючого розрахунку, що збільшує або зменшує грошові зобов'язання минулих податкових періодів платника та ліквідаційної звітності, нарахування в інтегрованій картці платника проводиться датою його подання. Відповідно до пунктів 11, 13 Порядку №765 форми інтегрованих карток платника мають лицьовий та зворотний боки. Зворотний бік інтегрованої картки відображає стан розрахунків платника (суми нарахованого та сплаченого платежів, пені, штрафних (фінансових) санкцій, процентів за користування розстроченням (відстроченням) грошових зобов'язань (податкового боргу), суми податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, надміру та/або помилково сплачені, заявлені до відшкодування тощо) за податками, зборами, єдиним внеском, митними платежами, операції, що проводяться з коштами передоплати. На лицьовому боці інтегрованої картки відображається додаткова інформація щодо стану розрахунків платника за податками, зборами, єдиним внеском, митними платежами та передоплатою. Контроль за достовірністю та повнотою відображення інформації в інформаційній системі забезпечується структурними підрозділами, на які покладено функції з введення відповідної інформації. З 10.06.2016 організація діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування врегульована Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 (далі - Порядок №422). Згідно з пунктом 1 Порядку №422 інтегрована картка платника містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність зменшення на 2 357 978,00 грн. в інтегрованій картці платника показника податку на прибуток, оскільки інтегрована картка має послідовно відображати достовірні показники стану платежів та розрахунків з бюджетами. Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом. Надміру сплачені грошові зобов'язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату. Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань врегульовані статтею 43 ПК України, згідно якої помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми згідно пункт 43.3 статті 43 ПК України. Авансові внески є сумою узгоджених податкових зобов'язань. Податкова декларація - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання. Відповідно до пункту 48.1 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Відповідність нормам та змісту податку на прибуток є визначальним для форми декларації по вказаному податку. Надаючи оцінку доводам Скаржника про порушення судами попередніх інстанцій підпункту 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 ПК України, що виявилось у підтвердженні судами права платника податків на повернення на поточний рахунок сум переплати з авансового внеску, сплаченого при виплаті дивідендів, суд вважає їх помилковими, оскільки платник податків направив суми таких авансових внесків у розмірі 2 357 978 грн., сплачених платіжними дорученнями від 21.06.2013 №177834 та №177835, на погашення позитивного значення грошового зобов'язання с податку на прибуток за 2013 рік, що відобразив в додатку 13 ЗП до декларації. Таким чином, податковий орган є суб'єктом владних повноважень, безпосереднім обов'язком якого є контроль за правомірністю нарахування та сплати податків і зборів платниками податків. Безумовне виконання вимог ПК України як платником податків, так і податковим органом та відповідне відображення в оперативному обліку платежів об'єктивних та достовірних відомостей щодо стану розрахунку із бюджетом, які мали б бути відображені у 2014 році, є вирішальними, на думку Суду, оскільки незабезпечення такого безумовного виконання норм Кодексу призвело до незабезпечення балансу прав та обов'язків учасників податкових правовідносин, допущені й невиправлені помилки обліку податку призвели до неправильного подальшого відображення стану розрахунків із бюджетом та виникнення цього судового спору. При цьому колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Як наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто "справедливого співвідношення" між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки (див., серед багатьох інших органів влади, "Колишній король Греції та інші проти Греції" [GC], заяви №25701/94, §§79 і 82, ЄСПЛ 2000-XII). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову та ухвалу першої та апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 у справі №804/67/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 11 жовтня 2018 року. суддя -доповідач І. А. Гончарова судді І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 травня 2018 року Київ справа №826/1917/17 адміністративне провадження №К/9901/24174/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) : головуючого - Бевзенка В. М., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г. за участі: секретаря судового засідання Ігнатенко О. В. позивача ОСОБА_1 представника відповідача Кухаревська Н. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/1917/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на посаді, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Епель О. В., суддів: Карпушової О. В., Кобаля М. І.) від 29 вересня 2017 року, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві - задовольнити частково. 2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в м. Києві від 13 січня 2017 року №10 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми" щодо накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із займаної посади та щодо зобов'язання Головне управління Національної поліції в м. Києві поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами у сфері моралі управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції в м. Києві з 13 січня 2017 року - залишити без змін, а в іншій частині - скасувати. 5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. Головуючий В. М. Бевзенко судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 07 листопада 2018 року м. Київ справа №686/20299/16-а адміністративне провадження №К/9901/22986/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Желтобрюх І. Л., суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну ОСОБА_1 на постанову Хмельницького міськрайонного суду від 14.12.2016 (суддя Карплюк О. І.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (колегія суддів у складі: Боровицького О. А., Сапальової Т. В., Матохнюка Д. Б. ) у справі №686/20299/16-а за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Хмельницької міської ради (далі - відповідач, Хмельницька міськрада) про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді. Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 14.12.2016, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, в задоволенні позову відмовлено. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.02.2016 ДПІ у м. Хмельницькому ГУ ДФС у Хмельницькій області відносно позивача складено висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України від 16.09.2014 №1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон №1682-VII), згідно з яким у Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік (далі - Декларація) ОСОБА_1 вказала достовірні відомості щодо наявності майна, набутого нею за час перебування на посадах, зазначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII, які відповідають наявній податковій інформації про майно ОСОБА_1 Поряд з цим, податковим органом встановлено, що вартість майна, вказаного ОСОБА_1 у Декларації, набутого нею за час перебування на посадах, визначених пунктом 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII, не відповідає наявній податковій інформації про доходи, отримані нею із законних джерел. На підставі даного висновку розпорядженням Хмельницького міського голови від 06.10.2016 №510-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу грошових виплат та компенсацій управління праці та соціального захисту населення відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (з підстав, передбачених Законом №1682-VII). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що вартість придбаних позивачем в 2014 році об'єктів нерухомості не відповідає наявній податковій інформації про доходи, отримані ним та членами його сім'ї із законних джерел, а тому відповідачем правомірно звільнено позивача з підстав, передбачених Законом №1682-VII. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення попередніх інстанцій та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що вказане у декларації нерухоме майно було придбане членами її родини, а не нею одноособово, а відтак, - висновки суду про її фінансову неспроможність є помилковими. Крім того, зазначає, що в даному випадку не було підстав застосовувати до неї положення Закону №1682-VII в частині звільнення з займаної посади. Сам обов'язок декларування доходів за 2014 рік та наслідок його невиконання передбачений Законом України "Про запобігання і протидії корупції". Вважає, що були порушені строки застосування дисциплінарного стягнення. Також, позивач заявив клопотання про приєднання до матеріалів справи та врахування при її розгляді постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.04.2017 у справі №822/996/17, якою визнано протиправним та скасовано висновок від 29.02.2016 про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону №1682-VII відносно ОСОБА_1 Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило. Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2018 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. 01.11.2018 від позивача на адресу Верховного Суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. 07.11.2018 у судове засідання не прибула жодна зі сторін у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату час та місце судового засідання. З урахуванням неприбуття у судове засідання жодного з учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце його проведення, касаційний суддійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено припинення трудового договору з підстав, визначених Законом №1682-VII. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Відповідно до частини другої статті 1 цього Закону очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. За приписами частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел (частина восьма статті 3 Закону №1682-VII). Відповідно до пункту 10 частини першої статті 2 вказаного Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади. Відповідно до вимог частини п'ятої статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають: 1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; 2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел. Процедуру проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки достовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону №1682-VII, зазначених особами, перелік яких наведено у пунктах 1-11 частини першої статті 2 цього Закону, у деклараціях, за формою, встановленою Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", визначено Порядком проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону №1682-VII, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.11.2014 №1100 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.11.2014 за №1385/26162 (далі - Порядок). В силу підпункту 3 пункту 3 цього Порядку проведення перевірки фактично полягає в: аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з'ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації; порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з'ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності; порівняльному аналізі наявної інформації з метою з'ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел. За правилами частини десятої статті 5 Закону №1682-VII, у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, повідомляє про них особу, стосовно якої проводиться перевірка. Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п'ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтверджуючі документи, які є обов'язковими для розгляду та врахування відповідним органом при підготовці висновку про перевірку. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що органи ДФС здійснюють перевірку осіб, зазначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII за двома критеріями: 1) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру; 2) відповідність вартості майна (майнових прав), набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел. Отже, за другим критерієм достатньою підставою для звільнення з посади є невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел. Таким чином, для вжиття заборони за другим критерієм необхідно встановити невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного в деклараціях, набутого на час перебування на відповідних посадах, доходам, отриманим із законних джерел. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у Декларації ОСОБА_1 зазначено загальну суму її сукупного доходу - 40 376 грн., а членів її сім'ї - 18 100 грн. При цьому, встановлено, що 25.07.2014 позивач придбав житловий будинок АДРЕСА_1, вартістю 293 965 грн., та дві земельні ділянки площею, відповідно, 0,1182 га і 0,1000 га, які знаходяться за цією ж адресою, вартістю, відповідно, 140 261 грн. та 178 784 грн. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до суду надані розписки, з яких вбачається отримання її чоловіком, ОСОБА_6 23.07.2014 позик у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в сумі, відповідно, 160 000 грн. та 60 000 грн., а також отримання позивачем 20.07.2014 позики в сумі 50 000 грн. у ОСОБА_9, проте в розділі VI Декларації позивача відсутні відомості про фінансові зобов'язання останнього та членів його сім "ї, такі доходи не задекларовані у встановленому законом порядку. Отже, вартість придбаних позивачем в 2014 році об'єктів нерухомості, зазначених ним у Декларації, не відповідає наявній податковій інформації про доходи, отриманих позивачем та членами його сім'ї із законних джерел. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо правомірності звільнення позивача з підстав, передбачених Законом №1682-VII, та наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог. Щодо посилання позивача на те, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.04.2017 у справі №822/996/17 визнано протиправним та скасовано висновок ДПІ у м. Хмельницькому ГУ ДФС у Хмельницькій області від 29.02.2016, слід зазначити наступне. Верховний Суд України у своїй постанові від 01.06.2010 у справі №21-300во10 зазначив, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах, а також тих фактичних обставинах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися, проте, ймовірно, могли мати місце у майбутньому. При цьому, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, рішення не підлягало сумніву. На момент розгляду даної справи у суді першої та апеляційної інстанцій висновок ДПІ у м. Хмельницькому ГУ ДФС у Хмельницькій області від 29.02.2016 був не скасований та позивачем не оскаржувався. Крім того, наявність вищезазначеного судового рішення не є підставою для скасування судових рішень за наслідками їх перегляду в касаційному порядку, а може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Стосовно доводів позивача щодо порушення відповідачем порядку звільнення із займаної посади та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, з посиланням на пункт 22 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", Суд зазначає, що Закон №1682-VII є спеціальним законом, прийняття якого слугувало підставою для внесення змін до КЗпП України в частині доповнення підстав припинення трудового договору, а саме, відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом №1682-VII. Зміст поняття "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" розкрито законодавцем у пункті 4 статті 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 цього Кодексу. З наведеного вбачається, що норми КЗпП України не розповсюджується на дане звільнення, оскільки підстава припинення державної служби визначена виключно спеціальною нормою Закону №1682-VII. Стосовно доводів позивача щодо відсутності підстав застосовувати до нього положення Закону №1682-VII в частині звільнення його з займаної посади, Суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, обіймаючи посаду головного спеціаліста відділу грошових виплат та компенсацій управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міськради, є особою, щодо якої проведено перевірку достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою реалізації зазначеного Закону, а не з метою перевірки обов'язку декларування доходів за 2014 рік та наслідків його невиконання, передбачених Законом України "Про запобігання і протидії корупції". Посилання позивача на те, що на розгляді колегії суддів Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII, Суд відхиляє, оскільки на даний час відсутнє Рішення Конституційного Суду України, яким би встановлювалася невідповідність Конституції України наведених положень Закону №1682. Водночас, Суд зазначає, що положення Законів України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Отже, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Постанову Хмельницького міськрайонного суду від 14.12.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №686/20299/16-а залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. Головуюча суддя: І. Л. Желтобрюх судді: В. М. Бевзенко О. В. Білоус

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31.01.2018 Київ К/9901/1360/18 826/7318/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Смоковича М. І., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №826/7318/15 за позовом ОСОБА_1 до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про скасування наказів та поновлення на роботі, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва прийняту 7 вересня 2015 року у складі судді Арсірія Р. О., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду постановлену 21 жовтня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Чаку Є. В., суддів: Файдюка В. В., Старової Н. Е., ВСТАНОВИВ: У квітні 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі також - відповідач) в якому просив: - визнати незаконним та скасувати наказ відповідача №57-к від 26 лютого 2015 року, яким йому - ОСОБА_1 було оголошено догану у зв'язку з порушенням етики поведінки державного службовця, неналежне виконання посадових обов'язків; - визнати незаконним та скасувати наказ відповідача №77-к від 24 березня 2015 року, яким позивача було звільнено з посади, відповідно до пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України за систематичне невиконання без поважних причин покладених на нього обов'язків; - визнати незаконним та скасувати рішення відповідача №339 від 12 березня 2015 року "Про звільнення представника Національної ради у Луганській області" за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків покладених на нього, відповідно до пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України; - поновити ОСОБА_1 на посаді представника Національної ради у Луганській області управління представників національної ради; - стягнути з відповідача 32000,00 гривень за час вимушеного прогулу, 7800,00 гривень в якості заробітної плати за період з 17 по 24 березня 2015 року та 50000, 00 гривень в якості компенсації за завдану йому моральну шкоду. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звільнення його з займаної посади є незаконним та безпідставним, отже він підлягає поновленню на відповідній посаді з відшкодуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацією моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного звільнення. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 7 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовив повністю. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, а тому просив скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Аргументуючи вимоги касаційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи йому у задоволенні позовних вимог про скасування оскаржуваних ним наказів, помилково дійшов до висновку, що їх прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. Так, судами не було перевірено правомірність прийняття відповідачем рішення Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення №67 від 21 січня 2015 року щодо визнання його діяльності за 2014 рік незадовільною та наказу №57-к від 26 лютого 2015 року, яким йому було оголошено догану в зв'язку з порушенням етики поведінки державного службовця, неналежне виконання посадових обов'язків. Оскільки, саме ці накази стали підставою для його звільнення за систематичне невиконання без поважних причин службових обов'язків, суд повинен був з'ясувати систематичне невиконання яких саме трудових обов'язків позивачем передувало його звільненню. Отже, позивач вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної уваги викладеним фактам, та прийняли необгрунтоване помилкове рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; безсторонньо (неупереджено) ; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно положень статті 3 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу" (тут і надалі в його редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №3723-ХІІ) державна служба ґрунтується на таких основних принципах, крім іншого, професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян. Статтею 5 Закону №3723-ХІІ закріплено, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. За приписами статті 14 Закону №3723-ХІІ дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Згідно зі статтею 139 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Відповідно до статті 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. За правилами статті 149 КЗпП, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Відповідно до статті 150 КЗпП дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу). Крім того, пунктом 1.5. Загальних правила поведінки державних службовців, затверджених Наказом Головного управління державної служби України від 04 серпня 2010 року №214 (надалі - Правила), визначено, що поведінка державних службовців має відповідати очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до державної служби, сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина, визначених Конституцією України і законами України. Державний службовець має дбати про позитивний авторитет органів державної влади і державної служби в цілому, дорожити своїм ім'ям та статусом (пункт 1.6. Правил). За приписами пунктів 2.4., 2.5. розділу II. Загальні обов'язки державних службовців Правил, державний службовець повинен сумлінно виконувати свої посадові обов'язки, дотримуватися високої культури спілкування, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, інших осіб, з якими у нього виникають відносини під час виконання своїх посадових обов'язків. Державний службовець зобов'язаний не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам суспільства та держави чи негативно вплинути на його репутацію. Державний службовець має з належною повагою ставитись до прав, обов'язків та законних інтересів громадян, їх об'єднань, а також юридичних осіб, не повинен проявляти свавілля або байдужість до їхніх правомірних дій та вимог, допускати прояви бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманість у висловлюваннях та не вчиняти дій, що дискредитують орган державної влади або ганьблять репутацію державного службовця. Судами встановлено, що 01 вересня 2011 року позивач був призначений на посаду представника у Луганській області управління координації роботи представників та секретарів представників, строком на чотири роки. Рішенням відповідача №67 (протокол №2) від 22 січня 2015 року "Про звіти представників Національної ради за 2014 рік" діяльність позивача за 2014 рік визнана незадовільною і це рішення позивачем не оскаржувалося. Під час засідання Нацради від 22 січня 2015 року позивач порушив етику державного службовця, яка проявилася в тому, що на запитання представників громадських організацій він виступив із звинуваченнями на їх адресу та назвав "сумасшедшими лжецами". На думку відповідача, такий вчинок позивача на засіданні, у присутності членів Нацради та представників громадськості, порочить звання державного службовця та дискредитує Нацраду. Наказом відповідача №42-к від 11 лютого 2015 року, у зв'язку з перевищенням своїх повноважень та недодержанням позивачем законодавства про державну службу, посадових обов'язків та порушення етики поведінки, відносно позивача було призначене службове розслідування. Наказом відповідача №57-к від 26 лютого 2015 року "Про оголошення догани", у зв'язку з порушенням етики поведінки державного службовця (акт комісії з службового розслідування), неналежне виконання посадових обов'язків, позивачу було оголошено догану. Рішенням Нацради №339 від 12 березня 2015 року "Про звільнення представника Національної ради у Луганській області" вирішено звільнити позивача з посади за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього, відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України. Наказом відповідача №77-к від 24 березня 2015 року "Про звільнення ОСОБА_1", позивача було звільнено з займаної посади відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього. З зазначеним наказом позивач ознайомився під підпис, зробивши зауваження про неотримання на час ознайомлення з наказом розрахунку. Позивач вважає накази відповідача №57-к від 26 лютого 2015 року, №77-к від 24 березня 2015 року, а також рішення №339 від 12 березня 2015 року протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а він підлягає поновленню на посаді. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для звільнення позивача з займаної посади та відсутності підстав для скасування спірних рішень відповідача №339 від 12 березня 2015 року та наказу №77-к від 24 березня 2015 року. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного. Судами встановлено, і зазначенні обставини підтверджуються матеріалами справи, що відносно позивача були складені акти про відсутність його на робочому місці в місті Києві за адресою вул. Прорізна, 2, каб. 202 з нез'ясованих причин більш ніж три години 17 лютого 2015 року, 18 лютого 2015 року, 19 лютого 2015 року, 20 лютого 2015 року, 23 лютого 2015 року, 24 лютого 2015 року, 25 травня 2015 року та 27 лютого 2015 року (копії яких містяться в матеріалах справи). Зазначені обставини підтверджуються також, протоколом засідання комісії зі службового розслідування щодо перевищення повноважень та недодержання законодавства про державну службу, посадових обов'язків та порушення етики поведінки відносно державного службовця ОСОБА_1 від 24 лютого 2015 року. На засіданні також було взято до уваги обставини, що мали місце під час засідання Нацради від 22 січня 2015 року, про які наведено вище, а також факт оголошення позивачу догани за неналежне виконання службових обов'язків 16 квітня 2014 року, в результаті чого, члени комісії більшістю запропонували на розгляд голові Нацради міру покарання - догану. Крім того, в матеріалах справи містяться копії актів про відсутність позивача на робочому місці з нез'ясованих причин більш ніж три години 02 березня 2015 року, 03 березня 2015 року, 04 березня 2015 року, 05 березня 2015 року, 06 березня 2015 року, 10 березня 2015 року, 11 березня 2015 року, 12 березня 2015 року, 13 березня 2015 року, 16 березня 2015 року, 17 березня 2015 року, 18 березня 2015 року, 19 березня 2015 року, 20 березня 2015 року, що додатково свідчить про порушення позивачем законодавства про працю та законодавства про державну службу. Враховуючи, що під час службового розслідування відносно позивача встановлено допущення ним нестриманих висловлювань відносно представників громадськості, а також враховуючи наявність раніше застосованого до нього заходу дисциплінарного стягнення та порушення вимог трудового законодавства в частині робочого часу, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення у вигляді догани, затвердженої наказом №57-к від 26 лютого 2015 року, а тому підстави для визнання даного наказу протиправним та його скасування відсутні. Також, суд не приймає до уваги посилання позивача, щодо відмови йому в ознайомлені з актом комісії з службового розслідування, оскільки актом комісії зі службового розслідування від 26 лютого 2015 року зафіксовано факт відмови позивача від підписання акту службового розслідування та надання ним будь-яких пояснень та зауважень. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Аналізуючи встановлені судами обставини справ, з огляду на те, що відповідачем було прийняте рішення №67 від 22 січня 2015 року про визнання незадовільною діяльності позивача за 2014 рік, та застосовано до нього протягом року правомірні дисциплінарні стягнення у вигляді догани, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для звільнення позивача з займаної посади та відсутності підстав для скасування спірних рішень відповідача №339 від 12 березня 2015 року та наказу №77-к від 24 березня 2015 року. Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують. Керуючись статтями 242, 341, 343, 349, 350, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович судді О. В. Білоус Т. Г. Стрелець

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 23.01.2018 Київ К/9901/1367/18 804/12558/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 (суддя Конєва С. О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 (головуючий суддя - Бишевська Н. А., судді: Добродняк І. Ю, Семененко Я. В. ) у справі №804/12558/14 за позовом Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування РІШЕННЯ: ВСТАНОВИВ: Державне підприємство "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання дій щодо проведення перевірки протиправними, визнання протиправним та скасування рішення від 30.07.2014 №0000534001 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 805191,15 грн. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17.09.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовив. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.02.2015 залишив постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 без змін. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державне підприємство "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" оскаржило їх в касаційному порядку. В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2014, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов. В обґрунтування своїх вимог Державне підприємство "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статей 79, 85, 86, пунктів 83.1.1 - 83.1.6 пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI, Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 №455. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний суддійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 04.07.2014 по 08.07.2014 проведено документальну невиїзну перевірку Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" з питання своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень 2014 року, за результатами якої складено акт від 14.07.2014 №400/21-01-10-01-14308368. За наслідками здійсненого контрольного заходу Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів дійшла висновку про порушення позивачем пунктів 8, 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI з огляду на несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень 2014 року в сумі 6863360,47 грн. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято рішення від 30.07.2014 №0000534001 про застосування до Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 805191,15 грн. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт порушення позивачем вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI в частині перерахування єдиного внеску за квітень 2014 року в період з 21.05.2014 по 24.06.2014, тобто з порушенням строку його сплати, підтверджується зібраними у справі доказами та не спростовано платником. При цьому судові інстанції відхилили доводи Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" про протиправність проведеної перевірки з підстави вручення платнику наказу на її здійснення та повідомлення про проведення такої перевірки лише 08.07.2014 (тобто коли контрольний захід вже був завершений), оскільки це, на переконання судів попередніх інстанцій, не свідчить про порушення відповідачем порядку проведення документальної невиїзної перевірки. Однак, судами не враховано, що нормами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок проведення перевірок, в тому числі документальних невиїзних. Лише їх дотримання може бути підставою для висновку про законність такої перевірки. Зокрема, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. Пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Зазначений висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Таким чином, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання, в свою чергу, вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії. Наведене правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27.01.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будгарантінвест-55" до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та визнання протиправними дій, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. У справі, що розглядається, суди, встановили, що наказ про перевірку від 03.07.2014 №366 та повідомлення від 03.07.2014 №70/28-01-40-01 про дату її початку та місце проведення направлено контролюючим органом на адресу позивача засобами поштового зв'язку 03.07.2014 та отримано Державним підприємством "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" 08.07.2014, що підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальним чеком підприємства поштового зв'язку та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 103, 105). Тобто, в даному випадку позивач був об'єктивно позбавлений можливості ознайомитись у встановлений законом спосіб із зазначеними документами до початку здійснення контрольного заходу, що обумовлює протиправність дій відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова". У випадку ж незаконності перевірки, як у спірному випадку, прийнятий за результатами такої перевірки акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норму матеріального права - пункт 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення адміністративного позову. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" задовольнити. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 у справі №804/12558/14 скасувати. ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправними дії Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів щодо проведення документальної невиїзної перевірки Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" з питання своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень 2014 року, результати якої оформлено актом від 14.07.2014 №400/21-01-10-01-14308368. Визнати протиправним та скасувати рішення від 30.07.2014 №0000534001 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Стягнути на користь Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" витрати зі сплати судового збору в розмірі 6576,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. М. Шипуліна судді Л. І. Бившева В. В. Хохуляк

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 31.01.2018 Київ К/9901/1775/17 819/1145/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Данилевич Н. А., суддів Бевзенка В. М., Шарапи В. М., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року (головуючий суддя - Мартиць О. І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного від 21 листопада 2017 року (головуючий суддя - Святецький В. В., судді - Гудима Л. Я., Довгополий О. М. ) у справі №876/9033/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА _2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області (далі - відповідач) в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень, що полягала у невидачі відповідного наказу про звільнення позивача зі служби в поліції з посади слідчого СВ Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 38 КЗпП України, ч. 1 ст. 48, п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", починаючи з 28.02.2017 року; - зобов'язати відповідача видати відповідний наказ про звільнення ОСОБА_3 зі служби в поліції з посади слідчого СВ Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 38 КЗпП України, ч. 1 ст. 48, п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням), починаючи з 28.02.2017 року, з яким його ознайомити в установленому порядку. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року в задоволені позову було відмовлено. Вказані рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що, оскільки Управління внутрішньої безпеки в Тернопільській області проект наказу про звільнення позивача за власним бажанням не погодило та 01.03.2017 року надіслало обґрунтовану відповідь до Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області, щодо недоцільності звільнення позивача зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію", то дії відповідача під час розгляду рапорту ОСОБА_2 про звільнення за власним бажанням були правомірними. Окрім того, ОСОБА_2 звільнений з органів Національної поліції наказом Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 27.04.2017 року №94 о/с "По особовому складу" за п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", вказаний наказ є чинним та позивачем не оскаржувався. Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій. В своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що відповідач допустив бездіяльність, зволікаючи із розглядом його рапорту від 14.02.2017 року про звільнення з поліції за власним бажанням відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України, п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", та в подальшому наказом ГУНП в Тернопільській області від 27.04.2017 року за №94 о/с незаконно звільнив позивача зі служби в поліції за п.10 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" з підстав набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення. Бездіяльністю, яка полягала у необґрунтованому зволіканні із прийняттям у відповідний строк наказу про звільнення, відповідач грубо порушив право позивача на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду відзив на касаційну скаргу в якому зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний суддійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. 14.02.2017 року ОСОБА_2 на ім'я начальника ГУНП в Тернопільській області було подано рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 20.02.2017 року. На підставі поданого рапорту було підготовлено наказ по особовому складу щодо звільнення ОСОБА_2 із служби в Національній поліції України та направлено для погодження в управління внутрішньої безпеки в Тернопільській області. Однак, керівництво УВБ в Тернопільській області вищевказаний наказ не погодило та 01.03.2017 року №199/42-19/02-2017 надало обґрунтовану відповідь щодо недоцільності звільнення позивача зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію". Вищенаведені дії відповідача узгоджуються з нормами чинного законодавства України, з огляду на таке. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року №887 "Про утворення територіального органу Національної поліції" в структурі Національної поліції України утворено Департамент внутрішньої безпеки. Відповідно до п.4 розділу ІІІ "Положення про Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України", затвердженого наказом Національної поліції України від 09.11.2015 року №83, до функцій Департаменту внутрішньої безпеки віднесено проведення в межах компетенції перевірок кандидатів на посади номенклатури НПУ, інші керівні посади, повторний прийом на службу в НПУ, переміщення із структурних підрозділів територіальних органів НПУ, у т. ч. міжрегіональних до апаратів територіальних органів НПУ, а також переміщення по службі за межі області. На виконання вказаного Положення, відповідно до роз'яснення Голови Національної поліції України від 12.05.2016 року №5120/01/42-2016, обов'язковим є своєчасне погодження з відповідними підрозділами ДВБ проектів наказів по особовому складу, зокрема про звільнення з Національної поліції України. З огляду на викладене, твердження позивача в касаційні скарзі, що він незаконно був позбавлений права звільнитись без обов'язкового двотижневого відпрацювання, як це передбачено ч. 1 ст. 38 КЗпП України колегія суддів відхиляє, оскільки позивач проходив службу в поліції, в свою чергу порядок, умови проходження та звільнення регулюються спеціальним законодавством України, зокрема, Законом України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію", Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 лютого 2006 року №3460-IV. Відповідно до пунктів 7 та 10 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 7) за власним бажанням; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення. Пунктом 8 р. IV Положення про Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України за №83 від 09.11.2015, передбачено, що органи ДВБ інформують начальників органів та підрозділів Національної поліції України про необхідність проведення службового розслідування та вжиття заходів реагування до осіб, які вчинили дисциплінарні проступки, корупційні правопорушення чи не виконують вимог антикорупційного законодавства. Згідно з п.14 р. III вказаного Положення органи ДВБ проводять здійснення у межах компетенції взаємодії та обміну інформацією з органами та підрозділами Національної поліції України, іншими правоохоронними органами, міністерствами, органами влади з питань попередження та виявлення кримінальних та корупційних правопорушень серед працівників Національної поліції України. Згідно приписів Положення про Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України та листа Голови Національної поліції України від 12.05.2016 №5120/01/42-2016 всі проекти наказів по особовому складу погоджуються в підрозділах внутрішньої безпеки. Оскільки керівництво Управління внутрішньої безпеки в Тернопільській області проект наказу про звільнення позивача за власним бажанням не погодило та 01.03.2017 року надіслало негативну відповідь №199/42-19/02-2017 до Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області, щодо недоцільності звільнення позивача зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію", колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність протиправності в діях відповідача під час розгляду рапорту ОСОБА_2 про звільнення за власним бажанням. З огляду на викладене та враховуючи, окрім іншого, що позивача було звільнено наказом Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 27.04.2017 року №94 о/с "По особовому складу" за п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", який був прийнятий на підставі Вироку від 17.03.2017 року у справі №601/158/17 Кременецького районного суду Тернопільської області, яким ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України та вказаний наказ позивачем не оскаржувався, будь-які правові підстави для зобов'язання відповідача видати наказ про звільнення ОСОБА_2 за власним бажанням у суду відсутні. Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скарги ОСОБА_2 - залишити без задоволення, постанову постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного від 21 листопада 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя -доповідач Н. А. Данилевич судді В. М. Бевзенко В. М. Шарапа

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: Київ 18 грудня 2018 року справа №813/2906/15 адміністративне провадження №К/9901/13827/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Межирічанська" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2015 року (суддя - Сидор Н. Т. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року (судді - Попко Я. С., Іщук Л. П., Левицька Н. Г. ) у справі №813/2906/15 за позовом Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Межирічанська" до Управління Пенсійного фонду України в м. Червонограді Львівської області про визнання протиправним і скасування РІШЕННЯ: УСТАНОВИВ: У червні 2015 року Державне підприємство "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Межирічанська" (далі - Підприємство, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Червонограді Львівської області (далі - пенсійний орган, відповідач у справі), в якій просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача у справі №10 від 19 травня 2015 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду відносно позивача у справі. 13 липня 2015 року постановою Львівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що борг позивача виник у період до 1 січня 2011 року, тобто в час дії норм частини 9 статті 106 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. 28 березня 2016 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга позивача у справі, в якій заявник посилаючись на необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. 28 березня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано справу №813/2906/15 з суду першої інстанції. 22 червня 2016 року справа №813/2906/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України. 01 лютого 2018 року справу №813/2906/15 разом з матеріалами касаційного провадження № К/9901/13827/18 передано до Верховного Суду. Відповідач скористався своїм правом на подання заперечень на касаційну скаргу, в яких заперечуючи проти неї з огляду законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані рішення залишити без змін. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 травня 2015 року відповідачем у справі винесено рішення №10 "Про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду", згідно з яким до позивача застосовано штраф в розмірі 8937,69 гривень та нараховано пеню в розмірі 101360,14 гривень, які нараховані за період з 28 січня 2011 року по 26 червня 2014 року на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Судами також встановлено, що згідно КОР недоїмка позивача за період листопад-грудень 2010 року станом на 28 січня 2011 року склала 890 376,00 гривень. Здійснюючи касаційний перегляд в межах доводів та вимог касаційної скарги, Суд виходить з наступного. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межа повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Із набранням чинності з 01 січня 2011 року підпунктом "й " пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зі статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключено частину 9. Згідно з абзацом 5 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється. Проаналізувавши зазначену норму Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Суд приходить до висновку, що стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Таким чином, законодавець створив альтернативну можливість застосування законодавства - або те, що діяло на момент виникнення заборгованості, або те, що діяло на момент застосування штрафних санкцій. Суди попередніх інстанцій, використовуючи практику Верховного Суду України прийшли до висновку про необхідність застосування законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, тобто положень пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка діяла до 1 січня 2011 року. Однак зазначений висновок судів попередніх інстанцій є передчасним з огляду на наступне. Пунктом 14 Перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що гірничі підприємства зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніш як через 28 календарних днів з дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом відповідно до пункту 6 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є календарний місяць. Відповідно до пункту 10 зазначеної статті, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Судами попередніх інстанцій встановлено, що недоїмка позивача за період листопад-грудень 2010 року станом на 28 січня 2011 року склала 890 376,00 гривень. В той же час базовий звітний період за грудень закінчився 31 грудня 2010 року. У позивача у справі, відповідно до законодавства України є період тривалістю 28 днів з дня закінчення базового звітного періоду для сплати страхових внесків. Таким чином, позивач мав можливість сплатити страхові внески включно до 28 січня 2011 року. Стаття 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначає про застосування санкцій за несвоєчасну сплату страхових внесків, однак сплата до 28 січня 2011 року вважалась би своєчасною. Відповідно заборгованість за несплату страхових внесків за грудень 2010 року виникає у позивача після 28 січня 2011 року. Таким чином, суд помилково застосував положення пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка діяла до 1 січня 2011 року, враховуючи, що заборгованість у позивача виникла у 2011 році, тобто після виключення зазначеної норми з Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що унеможливлює її застосування щодо заборгованості, яка виникла за несплату страхового внеску за грудень 2010 року. Враховуючи, що оскаржуваним рішенням податкового органу від 19 травня 2015 року застосовані до позивача санкції відповідно до пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період листопад-грудень 2010 року, Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про правомірність рішення відповідача у справі від 19 травня 2015 року №10. При цьому, суди попередніх інстанцій помилково застосували практику Верховного Суду України, враховуючи, що заборгованість у справі, яка розглядається та у справах на які посилаються суди попередніх інстанцій виникла в період різного нормативно-правового регулювання. Верховний Суд визнає, що неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме неправильне тлумачення закону та незастосування закону, який підлягав застосуванню, призвело до ухвалення незаконного рішення, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції і прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог, відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України. Окрім того, Пенсійним органом подано клопотання про заміну сторони відповідача у справі правонаступником. Статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №1055 від 16 грудня 2015 року та №821 від 08 листопада 2017 року "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" Управління Пенсійного фонду України в м. Червонограді Львівської області реорганізовано Сокальське об'єднане управління Пенсійного фонду України, яке в подальшому реорганізовано в Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Враховуючи викладене, клопотання відповідача про заміну сторони у справі підлягає задоволенню. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Межирічанська" задовольнити. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року у справі №813/2906/15 скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Межирічанська" задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Червонограді Львівської області №10 від 19 травня 2015 року. Стягнути на користь Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Межирічанська" (ЄДРПОУ 32323256, 80000, Львівська обл., Сокальський район, місто Сокаль, вулиця Б. Хмельницького, будинок 26) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, 79016, Львівська обл., місто Львів, вулиця Митрополита Андрея, будинок 10) - сплачений судовий збір у судах трьох інстанцій у сумі 3161,42 грн. (три тисячі сто шістдесят одна гривня 42 копійки). Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя -доповідач Р. Ф. Ханова судді І. А. Гончарова І. Я. Олендер

ф ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 квітня 2021 року м. Київ справа №620/2525/19 адміністративне провадження № К/9901/16642/20, №К/9901/16679/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М., розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Міністерства юстиції України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року (суддя Соломко І. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року (судді: Василенко Я. М., Кузьменко В. В., Шурко О. І.) у справі №620/2525/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (правонаступник Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області), дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - громадська організація "Всеукраїнська Асоціація Арбітражних керуючих" про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішення, наказу, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Міністерство, відповідач-1), Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області (далі - Управління, відповідач -2), Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (далі - Комісія, відповідач -3), в якому просить: - визнати протиправними дії Управління щодо складання висновків про наявність порушень під час виконання повноважень ліквідатора у справі №16/1586/606 про банкрутство Приватного підприємства багатогалузева фірма "Енергокомплект" у справі №5019/2076/12 про банкрутство ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів", що викладені в акті, складеному за результатами планової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 від 24 червня 2019 року №9; - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 23 липня 2019 року в частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) ; - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства від 06 серпня 2019 року №2423/5 про анулювання свідоцтва арбітражного керуючого ОСОБА_1 від 15 березня 2013 року за №531. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перевірку проведено упереджено та формально, з порушенням процедури її проведення. Надані позивачем документи перевірені не в повному обсязі, а висновки, викладені у довідці та акті перевірки, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та нормах чинного законодавства. Водночас строки ліквідаційної процедури продовжені господарськими судами, про що свідчать відповідні ухвали суду, отже, вказані дії можуть бути виконані протягом строку ліквідаційної процедури, який на час перевірки не сплив. Вказує, що відповідачами не доведено, що позивачем під час виконання повноважень ліквідатора допущено порушення вимог Закону України №2343-ХІІ, у зв'язку з чим притягнення його до відповідальності у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) є неправомірним. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), викладене у протоколі №84/07/19 від 23 липня 2019 року, в частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 06 серпня 2019 року №2423/5 про анулювання свідоцтва арбітражного керуючого ОСОБА_1 від 15 березня 2013 року за №531. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1536,80 грн (одна тисяча п'ятсот тридцять шість грн) 80 коп., сплачених відповідно до квитанцій від 19 серпня 2019 року №32126 та від 19 серпня 2019 року №32193. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за відсутності правових підстав, оскільки під час проведення позапланової перевірки діяльності арбітражного керуючого контролюючим органом не надано оцінки усім документам, наданим позивачем, а в акті не зазначено конкретні підстави їх неврахування, у зв'язку із чим позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), викладене у протоколі №84/07/19 від 23 липня 2019 року щодо застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 06 серпня 2019 року №2423/5 про анулювання свідоцтва арбітражного керуючого ОСОБА_1 від 15 березня 2013 року за №53, є обґрунтованими та підлягають скасуванню. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області щодо складання висновків про наявність порушень під час виконання повноважень ліквідатора у справі №16/1586/606 про банкрутство приватного підприємства багатогалузева фірма "Енергокомплект" та у справі №5019/2076/12 про банкрутство ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів", що викладені в акті, складеному за результатами планової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 від 24 червня 2019 року №9, суди зазначили, що скасування рішення охоплює в собі й визнання протиправними дій при його прийнятті, а тому питання протиправності дій, у цьому випадку, окремого окреслення судовим рішенням не потребує. Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування. Скаржники у своїх касаційних скаргах не погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій, вважають їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі. Скаржники просять суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю. Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставами касаційного оскарження судових рішень пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Обґрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, Міністерство юстиції України зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки Верховного суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного суду від 21 грудня 2018 року у справі №814/483/16 та від 04 квітня 2018 року у справі №808/1500/16, не враховані висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 20 травня 2020 року у справі №806/2421/16. Пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Положеннями пункту 4 частини другої статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач вказує на те що, порушення норм процесуального права полягає у неправильному встановленні обставин, що мають істотне значення для справи та неврахуванні усіх аргументів учасників справи. Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставами касаційного оскарження судових рішень пункти 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію у подібних правовідносинах, яка викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року по справі №826/1437/17, від 04 квітня 2018 року по справі №808/1500/16, від 21 грудня 2018 року по справі №814/483/16. На переконання відповідачів, Міністерством юстиції України, відповідно до вимог чинного законодавства України, приймається рішення у формі наказу про притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності шляхом анулювання відповідного свідоцтва, а повноваженнями щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності арбітражного керуючого за наявності факту вчинення останнім правопорушення наділена саме Дисциплінарна комісія. Тобто, Дисциплінарна комісія в своєму рішенні встановлює наявність/відсутність складу правопорушення у діях/рішеннях арбітражного керуючого, за результатом чого складає висновок про наявність /відсутність підстав для застосування до арбітражного керуючого певного виду дисциплінарного стягнення, однак саме безпосередньо Міністерством юстиції України реалізується таке рішення Дисциплі нарної комісії та вирішується питання про накладення на арбітражного керуючого (чи відсутність таких підстав) для накладення на арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) дисциплінарного стягнення шляхом прийняття наказу, але з обов'язковим врахуванням висновків Дисциплінарної комісії. Позиція інших учасників справи. Від позивача та громадської організації "Всеукраїнська Асоціація Арбітражних керуючих" до суду надійшли відзиви на касаційну скаргу Міністерства юстиції України, в якому вони просять залишити без задоволення касаційну скаргу Міністерства юстиції України, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Рух касаційної скарги. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі суддя - доповідач Шишов О. О., судді: Дашутін І. В., Яковенко М. М. Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року. Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року №1846/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шишова О. О. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколов В. М. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 квітня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду. Установлені судами попередніх інстанцій ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 05 березня 2013 року Міністерством юстиції України позивачу видано свідоцтво №531 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, без обмеження строку дії (а. с.32 т.1). На підставі повідомлення від 26 квітня 2019 року №01.1-48/619/19-24/5, проведено планову невиїзну перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 на предмет відповідності арбітражного керуючого вимогам, визначеним у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також додержання арбітражним керуючим вимог Конституції України, Господарського процесуального України, іншого законодавства з питань банкрутства та законодавства про оплату праці під час здійснення повноважень розпорядника майна, керуючого санацією та ліквідатора у справах про банкрутство за період, що підлягає плановій перевірці (а. с. 34-45 т.1). За результатами планової перевірки складено довідку від 12 червня 2019 року №9 (далі-довідка). У довідці зазначені порушення, які можливо та неможливо усунути позивачем. Зокрема порушення, які підлягають усуненню: 1. Арбітражним керуючим ОСОБА_1 не надано комісії з проведення планового заходу будь-яких доказів сплати страхового платежу або його частини на розрахунковий рахунок страховика які б передували набрання чинності договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами №27013 від 26 березня 2018 року в період виконання обов'язків арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), що є порушенням пункту 1 частини другої статті 98, частини третьої статті 98, частин першої та другої статті 110 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 2. Арбітражним керуючим ОСОБА_1, при виконанні повноважень ліквідатор ПП багатогалузевої фірми "Енергокомплект" не вживаються заходи, спрямовані на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, що є порушенням абзацу 13 частини другої етапі 42, пункту 1частини другої статті 98, частини третьої статті 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 3.Арбітражним керуючим ОСОБА_1 при виконанні повноважень ліквідатора ВАТ "Остерський завод "Радіодеталь" не вживаються заходи щодо списання техніки з обліку та не вживаються заходи, спрямовані на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, що свідчить про затягування ліквідаційної процедури та є порушенням абзацу 13 частини 2 статті 42, пункту 1 частини другої статті 98, частини третьої статті 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання ного банкрутом". 4. Згідно отриманої довідки Регіонального сервісного центру МВС в Рівненській обл., станом на 22 січня 2019 року за ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів" зареєстровано 17 транспортних засобів. Дані транспорті засоби внесені до інвентаризаційного опису №6. Дані транспорті засоби не передавались і на території комбінату відсутні. Однак, ліквідатором ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів" ОСОБА_1, як того вимагає абзац 13 частини другої статті 41 Закону не вживаються заходи щодо їх пошуку, виявлення та повернення майна банкрута (транспортних засобів), що знаходиться у третіх осіб, що є порушенням абзацу 13 частини другої статті 41, пункту 1 частини другої статті 98, частини третьої статті 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 5. Арбітражним керуючим ОСОБА_1 при виконанні повноважень ліквідатора ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів" не вжито заходів щодо визначення подальшого порядку використання державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів" у процесі приватизації та перебуває на балансі банкрута, а саме, протирадіаційного укриття та авто вагової, які розташовані за адресою: м. Сарни, вул. Заводська 2 та житлового будинку по вул. Привокзальній 1 а, що є порушенням частини тринадцятої статті 41, частини першої статті 42, частини п'ятої етапі 42, пункту 1 частини другої статті 98, частини третьої статті 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Порушення, усунення яких є неможливим: 1. Під час перевірки комісією встановлено, що арбітражним керуючим ОСОБА_1 відповідно до вимог пункту 1.3 підрозділу 1 розділу IV Правил організації діловодства та архіву арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), номенклатури справ: на 2018 затверджена арбітражним керуючим 27 грудня 2017 року та на 2019 затверджена арбітражним керуючим 27 грудня 2018 року, що є порушенням пункту 1.3 підрозділу 1 розділу IV Правил організації діловодства та архіву арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), затверджених наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2013 року №447/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 березня 2013 року за №431 /22963.2. Арбітражним керуючим ОСОБА_1 форми звітності №2, 3, 4 по ПП БГФ "Енергокомплект" та форми звітності №2.3, 4 по ВАТ "Остерський завод "Радіодеталь" були подані з порушенням строків, а саме 11 серпня 2017 року, форми звітності 2, 3, 4 по ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів" були подані з порушенням строків, а саме 14 грудня 2017 року, що є порушенням пункту 3.1. Порядку, затвердженого Наказом №130/5 від 18 січня 2013 року, абзацу 7 частини другої статті 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 3. Арбітражним керуючим ОСОБА_1 форми звітності №1.1, 5, 5.1, 5.2 по ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів" були подані з порушенням строків, а саме 14 грудня 2017 року, що є порушенням пункту 3.1. Порядку, затвердженого наказом №130/5 від 18 січня 2013 року, абзацу 7 частини другої статті 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". На підставі пункту 6.1 розділу VI Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Мінюсту від 27 червня 2013 року №1284/5, у встановлений у довідці строк арбітражний керуючий ОСОБА_1 надав Управлінню пояснення на довідку та додаткові документи на 90 аркушах (а. с. 77-100 т.1). На виконання вказаних вимог, позивачем надані письмові пояснення та відповідні документи. Перевіряючи зазначені пояснення та надані позивачем документи, комісія дійшла висновку, що зазначені заявником обставини та надані ним документи не спростовують висновків перевірки, про що 12 червня 2019 року складено акт №9. Так, в акті перевірки від 12 червня 2019 року №9 зроблено висновок, що комісією виявлено порушення вимог абзацу 13 частини другої статті 41, пункту 1 частини другої статті 98, частини третьої статті 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що полягає у невжитті заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута (17 транспортних засобів), що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів конкурсних кредиторів боржника, а саме незадоволення їх вимог на загальну суму 14393280,47 грн при строку ліквідаційної процедури, що триває понад 6 років, тобто понад строків, встановлених статтею 37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (а. с. 46-52 т.1). Це висновок слугував підставою для внесення державним органом з питань банкрутства до Дисциплінарної комісії подання щодо застосування до позивача дисциплінарного стягнення. 23 липня 2019 року на засіданні Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих прийнято рішення про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оформлене протоколом №84/07/19 (а. с. 120-122 т.1). На виконання вищевказаного рішення та на підставі подання від 23 липня 2019 року №976, 06 серпня 2019 року Міністерством юстиції України видано наказ №2423/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 (а. с. 125 т.1). Вважаючи дії та вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав. Релевантні джерела права та акти їхнього застосування. За частиною другою статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вимоги до арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) його права та обов'язки, процедура підтвердження права на здійснення такої діяльності, отримання такого права, контроль за діяльністю арбітражних керуючих, види відповідальності та інші питання, пов'язані з діяльністю арбітражних керуючих визначені розділом VIIІ Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ (далі - Закон №2344- ХІІ). За визначенням наведеним у статті 105 Закону №2343-ХІІ дисциплінарними проступками арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) є винне невиконання або неналежне виконання обов'язків арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Контроль за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) здійснюється у відповідності до положень статті 106 Закону №2343-ХІІ, згідно з частиною другою якої позапланові виїзні та невиїзні перевірки здійснюються за зверненнями громадян чи юридичних осіб, якщо з таких звернень вбачається необхідність проведення додаткового контролю з боку державного органу з питань банкрутства. Для проведення невиїзної перевірки державний орган з питань банкрутства надсилає арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору) письмовий запит у межах предмета звернення. У зазначений в запиті строк арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) надсилає державному органу з питань банкрутства вмотивовану відповідь та копії відповідних документів. У разі виявлення під час перевірки порушень норм законодавства в роботі арбітражного керуючого, державний орган з питань банкрутства може зупинити діяльність арбітражного керуючого та передати матеріали на розгляд дисциплінарній комісії для накладення на порушника дисциплінарних стягнень (частина четверта статті 106 Закону №2343-ХІІ). Арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому цим Законом (частина друга статті 107 Закону №2343-ХІІ). Державний орган з питань банкрутства за поданням Дисциплінарної комісії накладає на арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) дисциплінарні стягнення (частина третя статті 107 Закону №2343-ХІІ), а рішення щодо накладення дисциплінарного стягнення приймається протягом двох місяців з дня виявлення проступку, але не пізніше одного року з дня його вчинення (частина четверта статті 107 Закону №2343-ХІІ). Види дисциплінарних стягнень, що накладаються на арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) наведені у частині першій статті 109 Закону №2343-ХІІ, а саме: 1) попередження; 2) позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Відповідно до частини другої статті 109 Закону №2343-ХІІ під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховується ступінь вини арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), тяжкість вчиненого ним проступку, а також чи застосовувалися раніше до арбітражного керуючого дисциплінарні стягнення. Відповідно до пункту 7.1 Порядку підставами для накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення є: встановлення факту подання арбітражним керуючим у документах, які подаються для отримання свідоцтва на право здійснення діяльності арбітражного керуючого, неправдивих відомостей; вчинення арбітражним керуючим протягом року після винесення припису або розпорядження повторного порушення, аналогічного раніше вчиненому; невиконання арбітражним керуючим розпорядження про усунення порушень законодавства з питань банкрутства в строки, визначені органом контролю; відмова арбітражного керуючого в проведенні перевірки; грубе порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень, що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника (банкрута) ; встановлення за результатами перевірки неможливості арбітражного керуючого виконувати повноваження, а саме: втрата громадянства України, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо арбітражного керуючого за вчинення корисливого злочину або яким арбітражному керуючому заборонено здійснювати цей вид господарської діяльності чи займати керівні посади; винесення Дисциплінарною комісією двох або більше попереджень. Протягом п'яти робочих днів з дати отримання структурним підрозділом Мін'юсту від органу контролю пропозиції структурний підрозділ Мін'юсту готує та вносить подання на Дисциплінарну комісію про накладання на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення (далі - подання), копія якого надсилається арбітражному керуючому до відома. Подання повинно містити висновок структурного підрозділу Мін'юсту щодо відповідності висновків акта перевірки законодавству з питань банкрутства. До подання додається пропозиція органу контролю з усіма додатками (пункт 7.2. Положення). Під час визначення виду дисциплінарного стягнення Дисциплінарною комісією враховуються ступінь вини арбітражного керуючого, обставини вчинення порушення, тяжкість вчиненого ним проступку, а також факти притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності в минулому (пункт 7.6. Положення). Позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) є найсуворішим заходом дисциплінарного впливу (пункт 7.4. Порядку). ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу визнання протиправними дій Управління щодо складання висновків про наявність порушень під час виконання повноважень ліквідатора у справі №16/1586/606 про банкрутство Приватного підприємства багатогалузева фірма "Енергокомплект" та у справі №5019/2076/12 про банкрутство ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів", що викладені в акті, складеному за результатами планової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 від 24 червня 2019 року №9, законності рішення Дисциплінарної комісії від 23 липня 2019 року в частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та наказу Міністерства від 06 серпня 2019 року №2423/5 про анулювання свідоцтва арбітражного керуючого ОСОБА_1 від 15 березня 2013 року за №531. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при вирішенні спору стосовно правомірності дій Управління щодо складання висновків про наявність порушень під час виконання повноважень ліквідатора у справі №16/1586/606 про банкрутство Приватного підприємства багатогалузева фірма "Енергокомплект" у справі №5019/2076/12 про банкрутство ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів", що викладені в акті, складеному за результатами планової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 від 24 червня 2019 року №9, Верховний Суд зазначає таке. У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 19 КАС. Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді. Відповідно до пункту 3.3 розділу III Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2013 року №1284/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 липня 2013 року за №1113/23645 (далі - Порядок контролю) (чинний на час прийняття акту) арбітражний керуючий під час здійснення перевірки, зокрема має право: вимагати від комісії додержання вимог законодавства; у випадках, передбачених цим Порядком, перевіряти наявність у членів комісії службового посвідчення і одержувати копії посвідчення на проведення перевірки; не допускати комісію до проведення перевірки у разі неповідомлення про проведення перевірки належним чином, а також у випадках, якщо планова перевірка проводиться з порушенням вимог щодо періодичності проведення перевірок, передбачених цим Порядком, або якщо голова або член комісії не надали копію посвідчення на проведення перевірки у випадках, передбачених цим Порядком; бути присутнім під час здійснення перевірки або забезпечити присутність свого уповноваженого представника на будь-якій стадії перевірки; вимагати нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею арбітражного керуючого; одержувати Довідку та акт перевірки в день їх складання; підписувати Довідку та акт перевірки із зауваженнями або відмовитися від їх підписання; надавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до Довідки; усунути до дня складання акта перевірки порушення, виявлені під час перевірки та зафіксовані в Довідці; одержувати копію подання до Дисциплінарної комісії щодо притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності; вимагати від комісії залучити до участі в проведенні перевірки у порядку, встановленому підпунктом 4.6.5 пункту 4.6 розділу ІV цього Порядку, найбільш досвідчених і висококваліфікованих арбітражних керуючих; оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії комісії та її членів. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є. Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта. Враховуючи викладене, Верховний суддійшов висновку, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення діяльності арбітражного керуючого, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. З огляду на правове регулювання висновок ГТУЮ у Чернігівській області не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС і сам по собі не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для учасників цих правовідносин та інших осіб, тому оскарження акта ГТУЮ у Чернігівській області не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду. За таких обставин Верховний суддійшов висновку, що провадження в частині оскарження дій ГТУЮ у Чернігівській області щодо складання висновків про наявність порушень арбітражного керуючого ОСОБА_1 під час виконання повноважень ліквідатора у справі №16/1586/606 про банкрутство Приватного підприємства багатогалузева фірма "Енергокомплект" та у справі №5019/2076/12 про банкрутство ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів", що викладені в акті, складеному за результатами планової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 від 24 червня 2019 року №9, підлягає закриттю. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №806/2421/16. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, підставою внесення подання №1302 про накладення на арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення є пропозиція ГТУЮ у Чернігівській області від 08 липня 2019 року №01.1-48/619/19-1/5 на підставі акта від 24 червня 2019 року №9, складеного за результатами проведеної планової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого, в якому зафіксовані грубі порушення вимог законодавства, що призвели до грубого порушення прав та законних інтересів боржника та кредиторів. Так, за результатами перевірки комісія дійшла висновку, що виявленні порушення є підставою для внесення державним органом з питань банкрутства до Дисциплінарної комісії подання щодо накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення, передбаченого абзацом 6 пункту 7.1. розділу VII Порядку №1284/5, а саме: грубе порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень, що призвело до порушення прав та законних інтересів банкрута та кредиторів банкрута. Відповідно до абзацу 6 пункту 7.1. розділу VII Порядку №1284/5 підставою для накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення є грубе порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень, що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника (банкрута). Положеннями статті 109 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що дисциплінарними стягненнями, що накладаються на арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), є: 1) попередження; 2) позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховується ступінь вини арбітражного керуючого, тяжкість вчиненого ним проступку, а також чи застосовувалися раніше до арбітражного керуючого дисциплінарні стягнення. Накладаючи на арбітражного керуючого дисциплінарне стягнення з підстави, передбаченої абзацом 6 пункту 7.1. розділу VII Порядку №1284/5, необхідним є встановлення як факту грубого порушення позивачем законодавства під час виконання своїх повноважень, так і наслідків його дій - грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника (банкрута), що свідчить про безпідставність відповідних аргументів відповідача, що зазначення обґрунтувань, з яких дисциплінарний орган виходив при вирішенні питання щодо застосування до арбітражного керуючого певного виду дисциплінарного стягнення, не передбачено нормами законодавства. При цьому грубим порушенням арбітражним керуючим вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в контексті пункту 7.1 Порядку №284/5 є таке порушення вимог, що призвело до настання незворотних істотно-негативних наслідків для боржника (банкрута) чи його кредиторів, які можуть полягати, зокрема, у реальному заподіянні матеріальної шкоди боржнику (банкруту) чи його кредиторам, за умови наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями (бездіяльністю) арбітражного керуючого і наслідками, що настали. Водночас позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого є крайнім заходом дисциплінарного впливу і може застосовуватися, коли дисциплінарний проступок містить ознаки саме такого порушення і заходи дисциплінарного стягнення, на переконання уповноваженої особи вирішувати питання про відповідальність посадової особи, є недостатніми чи попереднє їх вжиття не дало бажаного результату. Таке розуміння грубого порушення арбітражним керуючим вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та необхідність установлення цього факту в контексті пункту 7.1 Порядку №284/5 викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року в справі №820/2875/17, 30 вересня 2020 року в справі №813/3692/17. Водночас, ні акт перевірки від 24 червня 2019 року №9, ні спірні рішення Дисциплінарної комісії від 23 липня 2019 року, яке оформлено протоколом №84/07/19, та наказ Міністерства юстиції України №2423/5 від 06 серпня 2019 року не містять обґрунтування кваліфікації дій позивача саме як грубого порушення законодавства під час виконання повноважень ліквідатора ПП багатогалузевої фірми "Енергокомплект" та під час виконання повноважень ліквідатора ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів". Відсутнє в цих документах і обґрунтування наслідків таких дій (бездіяльності) позивачки - грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника (банкрута). Також варто врахувати й те, що перевіркою встановлено низку порушень, однак не зазначено, який саме з виявлених комісією недоліків в роботі позивача, по своїй суті є грубим порушенням законодавства під час виконання повноважень, що призвело до грубого порушення нею прав та законних інтересів боржника та кредиторів. За таких обставин, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено наявності правових підстав для застосування до позивача найсуворішого виду стягнення - позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки не обґрунтовано вчинення позивачем саме грубого порушення законодавства під час виконання повноважень, що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника (банкрута). Наведене є достатньою правовою підставою для визнання незаконним та скасування рішення Дисциплінарної комісії від 23 липня 2019 року, яке оформлено протоколом №84/07/19, в частині застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Щодо правомірності видання наказу Міністерством юстиції України №2423/5 від 06 серпня 2019 року про анулювання свідоцтва на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1, необхідно зазначити таке. Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, на підставі подання Дисциплінарної комісії від 08 липня 2019 року №1302 про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та з урахуванням протоколу засідання Дисциплінарної комісії від 23 липня 2019 року №84/07/19, Мін'юстом видано спірний наказ від 06 серпня 2019 року №2423/5 "Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1". Положеннями статті 112 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності здійснюється у разі припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), а однією з підстав для припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), є накладення дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Відповідно до частин першої та четвертої цього Закону Дисциплінарна комісія утворюється у встановленому державним органом з питань банкрутства порядку для здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), перевірки організації їх роботи, дотримання ними вимог законодавства з питань банкрутства та правил професійної етики. Дисциплінарна комісія розглядає заяви, скарги та подання на арбітражних керуючих; організовує перевірку оприлюднених фактів, що принижують честь і гідність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) ; надає консультації і рекомендації, а також готує методичні розробки з питань професійної етики арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) та застосування прогресивних практик; приймає рішення про застосування до арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) дисциплінарних стягнень. Згідно з частиною першою статті 113 вказаного Закону в разі наявності підстав для позбавлення права арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) дисциплінарна комісія вносить державному органу з питань банкрутства відповідне подання. Отже, повноваження приймати рішення про застосування дисциплінарних стягнень до арбітражних керуючих за наявності підстав належить Дисциплінарній комісії. При цьому Дисциплінарна комісія вносить державному органу з питань банкрутства відповідне подання. Однак, на підставі частини третьої статті 107 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" органом, уповноваженим накладати дисциплінарні стягнення на арбітражних керуючих, є виключно державний орган з питань банкрутства, яким, згідно з чинним законодавством України, є Міністерство юстиції України. За такого правового регулювання рішення Дисциплінарної комісії про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарних стягнень реалізується шляхом видання наказу про накладення дисциплінарного стягнення за відповідним поданням цієї комісії єдиним уповноваженим на це державним органом з питань банкрутства - Міністерством юстиції України. Дисциплінарна комісія встановлює наявність в діях арбітражного керуючого дисциплінарного проступку та приймає рішення про можливість та доцільність застосування певного виду дисциплінарного стягнення. Тоді як, в силу приписів статті 107 зазначеного Закону безпосереднього дисциплінарні стягнення накладаються Державним органом з питань банкрутства - Міністерством юстиції України за поданням Дисциплінарної комісії. Натомість у справі, що розглядається, на підставі подання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та з урахуванням протоколу засідання цієї комісії Міністерство юстиції України видало спірний наказ від 28 березня 2019 року №994/5, яким анульовано Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 25 липня 2013 року №1521, видане позивачці. Верховний Суд зауважує, що анулювання свідоцтва не є видом дисциплінарного стягнення, яке може бути накладене на арбітражного керуючого, згідно зі статтею 109 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Свідоцтво може бути анульовано лише у разі припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), зокрема, внаслідок накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). За цих обставин необхідно вказати, що анулювання свідоцтва без накладення стягнення, яке може бути підставою для такого анулювання, суперечить приписам частини другої статті 112 зазначеного Закону та свідчить про протиправність такого наказу. За таких обставин та наведеного правового регулювання Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування спірного наказу про анулювання виданого позивачці свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Такі висновки Верховного Суду узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, висловленими, зокрема, в постановах від 11 березня 2020 року в справі №818/696/17, 7 квітня 2020 року в справі №826/6746/18, 23 квітня 2020 року в справі №2040/6204/18, 23 липня 2020 року в справі №806/928/17, 25 лютого 2021 року в справі "823/2106/18 і підстави для відступу від цієї правової позиції відсутні. Тому безпідставними є твердження відповідача про те, що питання щодо визначення дисциплінарного стягнення та його накладення належить саме Дисциплінарній комісії. Щодо посилання Міністерства юстиції України на рішення Верховного Суду, в яких на його думку по-іншому застосовано нормативні положення, що регулюють спірні правовідносини, та зроблено протилежні висновки, то таке, зазвичай, зумовлено різними фактичними обставинами справи або ж зміною правових позицій, їх розвитком. У справі, що розглядається, Верховний Суд застосував актуальні правові позиції цього ж суду, яким відповідають висновки судів попередніх інстанцій. Разом із тим Верховний Суд вважає, помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги в частині оскарження дій ГТУЮ у Чернігівській області щодо складання висновків про наявність порушень арбітражного керуючого ОСОБА_1 під час виконання повноважень ліквідатора у справі №16/1586/606 про банкрутство Приватного підприємства багатогалузева фірма "Енергокомплект" та у справі №5019/2076/12 про банкрутство ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів", що викладені в акті, складеному за результатами планової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 від 24 червня 2019 року №9, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтею 238 КАС, а саме якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та (або) апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Висновки щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційні скарги Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Міністерства юстиції України задовольнити частково. 2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Управління щодо складання висновків про наявність порушень під час виконання повноважень ліквідатора у справі №16/1586/606 про банкрутство Приватного підприємства багатогалузева фірма "Енергокомплект" у справі №5019/2076/12 про банкрутство ВАТ "Сарненський комбінат хлібопродуктів", що викладені в акті, складеному за результатами планової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 від 24 червня 2019 року №9 скасувати, а провадження в цій частині закрити. 3. В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. суддя-доповідач А. Г. Загороднюк судді Л. О. Єресько В. М. Соколов

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 липня 2019 року Київ справа №804/9030/16 адміністративне провадження №К/9901/34586/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом арбітражного керуючого ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування пункту наказу, за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 (колегія суддів у складі: Білак С. В., Олефіренко Н. А., Шальєвої В. А.) ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування У грудні 2016 року арбітражний керуючий ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін'юст), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Мін'юсту від 27.04.2015 №132/7 "Про накладення на арбітражних керуючих дисциплінарного стягнення у вигляді попередження" в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді попередження. Позов мотивовано тим, що з інформації, яка викладена на публічному сайті Єдиного реєстру арбітражних керуючих їй стало відомо про існування наказу відповідача від 27.04.2015 №132/7про накладення на неї дисциплінарного стягнення. З текстом такого наказу вона не була ознайомлена, його копію не отримувала, підстави та мотивувальна частина рішення їй також не відомі. В порушення вимог чинного законодавства перевірка її діяльності проводилась без видання наказу, без створення комісії, без повідомлення, без складення довідки та акта перевірки. У період з 20.08.2013 року по 02.07.215 року вона не здійснювала свою діяльність арбітражного керуючого і не виконувала обов'язки розпорядника майна чи керуючого санацією, чи ліквідатора, про що свідчить довідка арбітражного керуючого від 19.05.2017 №08, а також податкові декларації про майновий стан за 2013-2014 роки, проте її було притягнуто до відповідальності за те, що вона не підвищувала свою кваліфікацію у 2014 році. З огляду на вищевикладене, позивач не погоджується із наказом в частині накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді попередження. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 02.06.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовив. Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що до Мін'юсту надійшли протокол Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 26.03.2015 №28/03/15 та подання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 26.03.2015 №288 про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді попередження до арбітражних керуючих. Листом від 17.03.2015 №13.02-33/1289 Мін'юст повідомив позивача щодо дати, часу та місця розгляду подання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Листом від 03.04.2015 №13.02-33/1676 відповідачем проінформовано позивача про те, що 26.03.2015 о 10-й годині у приміщенні Мін'юсту відбулось чергове засідання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), до порядку денного якого було включено питання щодо розгляду подання Департаменту з питань банкрутства Міністерства юстиції України про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. За результатами розгляду Комісією прийнято рішення застосувати до арбітражного керуючого ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді попередження на підставі подання від 13.03.2015 №391 та рекомендовано пройти підвищення кваліфікації протягом 2 кварталу 2015 року, тому 27.04.2015 Мін'юстом було прийнято спірний наказ, яким накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження на арбітражних керуючих, в тому числі і на ОСОБА_2. Підставою для прийняття спірного наказу було вчинення позивачем проступку, а саме не проходження підвищення кваліфікації у 2014 році, як про це зазначено та вимагається у пунктах 2.1 та 2.2 Положення про систему підготовки і перепідготовки осіб, які мають намір здійснювати діяльність арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), та підвищення кваліфікації і перепідготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), їх підготовки у справах про банкрутство страхових організацій, затвердженого наказом Мін'юсту від 27.12.2012 №1973/5 та зареєстрованого в Мін'юсті 02.01.2013 за №6/22538 (далі - Положення). При цьому, суд не знайшов підстав для визнання належними та обґрунтованими доводи позивача, якими вона пояснює поважність причин невиконання нею свого обов'язку щодо проходження підвищення кваліфікації, в тому числі і невиконання нею у 2014 році діяльності арбітражного керуючого, бо вона отримала свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) без зазначення строку його дії. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, а тому відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування спірного пункту наказу в частині, що стосується позивача. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.09.2017 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги повністю. Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи не міститься доказів того, що відповідачем було встановлено факт подання арбітражним керуючим у документах, які подаються для отримання свідоцтва на право здійснення діяльності арбітражного керуючого, неправдивих відомостей або встановлення відповідачем факту відмови арбітражного керуючого в проведенні перевірки, а тому до позивача не могло бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження, яке накладається лише у двох випадках, визначених підпунктом 7.6.1 пункту 7.6 Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Мін'юсту від 27.06.2013 №1284/5 та зареєстрованого в Мін'юсті 03.07.2013 за №1113/23645 (далі - Порядок). Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Звертає увагу на те, що пунктом 4.20 Положення визначено, що Департамент здійснює моніторинг осіб, які пройшли підвищення кваліфікації. У разі виявлення осіб, які не пройшли підвищення кваліфікації, Департамент вносить подання до Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) щодо застосування до таких осіб дисциплінарних стягнень, передбачених законодавством. Зазначає, що відсутність арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на засіданні Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), на якому буде розглянуто подання про застосування дисциплінарного стягнення до арбітражного керуючого, не є підставою для не розгляду питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Крім того, листом від 17.03.2015 №13.02-33/1289 Мін'юстом було повідомлено позивача про внесення Департаментом з питань банкрутства Мін'юсту подання від 13.03.2015 про накладення дисциплінарного стягнення на арбітражних керуючих, які не пройшли підвищення кваліфікацію у 2014 році, для розгляду на засіданні Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів). Також листом від 03.04.2015 №13.02-33/1676 позивача було повідомлено про те, що 26.03.2015 відбулось чергове засідання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), під час якого розглядалось питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, та за результатами розгляду було вирішено застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді попередження та рекомендовано пройти підвищення кваліфікації протягом 2 кварталу 2015 року. При цьому, серед іншого, відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) Позиція інших учасників справи Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017. Рух касаційної скарги Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.10.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Мін'юсту на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 у справі №804/9030/16.06.03.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 08.07.2019 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження. Встановлені судами попередніх інстанцій ОБСТАВИНИ СПРАВИ: ОСОБА _2. є арбітражним керуючим згідно зі Свідоцтвом про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) без обмеження строку дії №1471, виданого 16.07.2013, наказ від 10.07.2013 №1368/5. Наказом Мін'юсту від 27.04.2015 №132/7 "Про накладення на арбітражних керуючих дисциплінарного стягнення у вигляді попередження", відповідно до частини третьої статті 107 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", на підставі подання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 26.03.2015 №288 про застосування до арбітражних керуючих дисциплінарного стягнення у вигляді попередження та з урахуванням протоколу Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 26.03.2015 №28/03/15, зокрема, на ОСОБА_2 накладене дисциплінарне стягнення у вигляді попередження. Підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді попередження стало те, що вона не пройшла підвищення кваліфікації у 2014 році. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Статтею 100 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Згідно з частиною першою статті 103 (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Відповідно до пункту 9 частини першої статті 155 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) Суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 100 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється УХВАЛА: При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду. Як вбачається з матеріалів справи позивачем оскаржується наказ Мін'юсту від 27.04.2015 №132/7 "Про накладення на арбітражних керуючих дисциплінарного стягнення у вигляді попередження" в частині накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді попередження. Проте з даним адміністративним позовом ОСОБА_2 звернулась до суду лише 15.12.2016, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом). Перевіряючи законність накладення на позивача дисциплінарного стягнення, суди не врахували, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки спірний наказ був прийнятий у квітні 2015 року, а позов подано у грудні 2016 року. При цьому, позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду не заявлялось та, відповідно, судами це питання не вирішувалося. Суди не досліджували, чи дійсно у позивача були об'єктивно непереборні, істотні перешкоди звернутися за захистом своїх порушених прав більш, ніж через рік після накладення дисциплінарного стягнення. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач у своїх запереченнях на адміністративний позов (а. с. 43-48) зазначав про пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України (в чинній редакції) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, судом першої інстанції під час перевірки позовної заяви на відповідність її вимогам КАС України не було дотримано пункту 5 частини першої статті 107 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом). Ухвала суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду в матеріалах справи відсутня, відповідно, поважність причин пропуску строку звернення з позовом судом не проаналізовано і не досліджено. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Оскільки при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанції були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, а саме: поважність причин пропущення строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом, що має значення для правильного вирішення справи, зазначені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновки щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України (в чинній редакції), якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. суддя-доповідач: Ж. М. Мельник-Томенко судді А. В. Жук Н. М. Мартинюк

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 13 червня 2018 року Київ справа №826/11284/15 адміністративне провадження №К/9901/8586/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року (колегія суддів: Т. Г. Стрелець, В. С. Заяць, Е. Ю. Швед) у справі №826/11284/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання недійсним та скасування рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" (далі - Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 03 березня 2015 року №0000771706, №0000781706, №0000791706. Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок несвоєчасної сплати Товариством самостійно нарахованих сум єдиного внеску ДПІ винесено рішення від 03 березня 2015 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0000771706, №0000781706 №0000791706. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено повністю. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 червня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України Товариство, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України ст. ст. 9, 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI). у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередньої інстанції та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги. Прикладом неоднакового застосування зазначених вище норм матеріального права Товариство вважає рішення Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2016 року у справі №816/1237/15, від 03 квітня 2014 року у справі №К/9991/12646/12-С, в яких, на переконання заявника, суд касаційної інстанції ці норми права застосував по-іншому і дійшов протилежних, але правильних за змістом правових висновків. Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, застосувавши при цьому норми ст. ст. 9, 25 Закону №2464-VI, дійшов висновку про необґрунтованість твердження скаржника в частині того, що з накладенням арешту на рахунки Товариства у останнього виникли об'єктивні причини по затримці термінів сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Жодних обставин, які можуть слугувати підставами для відстрочення сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або звільнення платника від нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску чинним законодавством України не передбачено. У рішенні від 03 квітня 2016 року, яке надано заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України у подібних правовідносинах, застосувавши норми ст. ст. 9, 25 Закону №2464-VI, дійшов протилежного висновку, а саме: санкції за порушення термінів сплати єдиного внеску можуть бути застосовані лише у разі наявності вини. Винність є однією з ознак фінансового правопорушення і за відсутності вини фінансово-правові санкції застосовуватись не можуть. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду проаналізувавши наведені рішення вважає, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI. За визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 зазначеного Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. За правилами частини п'ятої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування. Частиною 7 зазначеної статті встановлено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (ч.8 ст.9 Закону №2464-VI). За змістом пункту 1 частини десятої статті 9 вищезазначеного Закону днем сплати єдиного внеску, у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів, вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. У силу вимог частини одинадцятої статті 9 Закону №2464-VI, - у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Юридична відповідальність за вчинення вказаного порушення вимог законодавства встановлена пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI і полягає у застосуванні відповідним органом до платника єдиного внеску за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску штрафу у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Разом з тим, відповідно до частини 10 статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч.13 ст.25 Закону №2464-VI). Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції у справі, яка розглядається, про те, що жодних обставин, які можуть слугувати підставами для відстрочення сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або звільнення платника від нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску чинним законодавством України не передбачено, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви Товариства про перегляд судового рішення слід відмовити. Керуючись пунктом першим частини першої розділу 7 "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства, суд - ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник судді Верховного Суду