id
stringlengths 40
40
| text
stringlengths 29
1.96M
|
|---|---|
c1b222af9d7e8730d9000e04f282ea5956ce045d | Tegotherium
Tegotherium — це вимерла форма ссавцеподібних пізньої юри Східної Азії. Типовий вид T. gubini відомий із пластів Шар-Тіг у Монголії, і невизначений вид також відомий із пізньої юрської формації Кігу в Китаї. Належить до клади Docodonta.
Примітки |
955121215a82f7abc17c599fb8eea73f14b2f5c9 | Krusatodon
Krusatodon — рід вимерлих докодонтових ссавців із середньої юри Сполученого Королівства. Він відомий з формації Форест Мармур, Кіртлінгтон, в Англії, а також з одного корінного зуба в формації Кілмалуаг на острові Скай, Шотландія.
Krusatodon відомий лише з кількох окремих корінних зубів, але, як і всі докодонтанові, ці зуби мають складніші горбки, ніж інші групи ранніх ссавців. Назва Krusatodon на честь палеонтолога доктора Георга Крусата, який провів важливі дослідження докодонтів.
Примітки |
0cd51af6310bec657f14341205fbd5ea92a6a400 | Атериноїдні
Атериноїдні (Atherinomorpha) — група променеперих риб з надряду акантоперих (Acanthopterygii), що складається з трьох рядів: атериноподібних, сарганоподібних і коропозубоподібних.
Класифікація
Група включає 1552 існуючих видів, 193 роди, 21 родину у трьох рядах:
* Атериноподібні (Atheriniformes)
* Сарганоподібні (Beloniformes)
* Коропозубоподібні (Cyprinodontiformes)
Примітки
Посилання |
5f3a47e3cbca2a2b62d4535e3990026f5864949f | Техноцид
Техноцид– здійснення політики геноциду шляхом знищення технічних, інженерних споруд і мереж, а також інших інфраструктурних об'єктів середовища проживання людини.
міні |
26372e011645dfb1eff9c510e803ccc55239e282 | Міжнародна Асоціація Перекладачів Конференцій
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Міжнародна асоціація перекладачів конференцій |
9d9975f36f1abca96bf29a6670885c5c6270fd27 | Тактичне повітряне командування Повітряних сил США
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Тактичне командування Повітряних сил США |
582c429b3c2d1354b4796c8af852f15aaf9ac843 | Palaeovaranidae
Palaeovaranidae, раніше відомі як Necrosauridae є вимерлою кладою вараноїдних ящерів, відомих з палеогену Європи. Він містить три роди.
Роди
* Eosaniwa Haubold, 1977 Німеччина, еоцен
* Palaeovaranus Zittel, 1887 (раніше Necrosaurus) Німеччина, Франція, еоцен
* Paranecrosaurus Smith & Habersetzer, 2021 (раніше "Saniwa" feisti) Німеччина, еоцен
Примітки |
25e941dad89602a2c0ed29ee7c90dd7298e314d0 | Черешньовий потік
* Черешньовий потік (притока Житави)
* Черешньовий потік (притока Кленовської Рімави) |
427b459eef0b4ebf9bb92ec1e4ffd35772097b86 | Міжнародний аеропорт Сільвіо Петтіроссі
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Міжнародний аеропорт імені Сільвіо Петтіросі |
0ca4abda227b3e9dd7287ff2ac3017c9b175ba2e | Меморіал та музей пам’яті загиблих під час терористичних атак 11 вересня 2001 року
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Національний музей і меморіал 11 вересня |
06d3f1df9deefa37d652e67e383a5df5d3a5cb6b | Голова бика (теорія графів)
Голова́ бика́ — планарний неорієнтований граф із 5 вершинами і 5 ребрами у формі трикутника з двома висячими ребрами, що не перетинаються.
Хроматичне число графа дорівнює 3, хроматичний індекс дорівнює 3, радіус 2, діаметр 3 і обхват 3. Граф є блоковим, розщеплюваним, інтервальним графом без клешень, 1-вершинно-зв'язним і 1-реберно-зв'язним.
Графи, вільні від голів бика
Граф вільний від голів бика, якщо голова не міститься як породжений подграф. Графи без трикутників вільні від голів бика, оскільки кожна голова містить трикутник. Сильну гіпотезу про досконалі графи доведено для графів без голів бика задовго до доведення для графів загального вигляду і відомо алгоритм розпізнавання досконалих графів без голів бика з поліноміальним часом роботи.
Марія Чудновська й Самуель Сафра вивчали графи без голів бика в загальнішому вигляді й показали, що кожен такий граф повинен мати або велику кліку, або велику незалежну множину (тобто для графів-голів бика виконується гіпотеза Ердеша — Хайналя) і розвинули загальну теорію структури таких графів.
Хроматичний та характеристичний многочлени
хроматичним многочленом
Хроматичний многочлен голови бика дорівнює . Два інші графи хроматично еквівалентні голові бика.
Характеристичний многочлен графа дорівнює .
Многочлен Татта графа дорівнює .
Примітки
Література
*
*
* |
08b20a691850c568c909bbc5acfcfb330b0959e0 | Arcanosaurus
Arcanosaurus — вимерлий рід вараноїдних ящерів з ранньої крейди в Іспанії. Істота відома по 29 хребцях, які були знайдені розчленованими, але близько один до одного в скам’янілому місці під назвою Viajete в провінції Бургос. Кістки були знайдені в шарі формації Кастрільо-де-ла-Рейна, яка датується пізнім барремським і раннім аптським етапами ранньої крейди. Хребці арканозавра мають кілька спільних рис з хребцями інших вараноїдних ящерів, але в них відсутні кісткові виступи, які називаються задніми гіпофізами, які є майже у всіх інших вараноїдів.
Примітки |
04a31504c63c9f71657b6a7f291b030d916fda9f | Монгольське вторгненння до Сербії й Болгарії
Монгольське вторгненння до Сербії й Болгарії — низка послідовних військових кампаній монголів у 1242 році, внаслідок чого Сербське королівство і Друге Болгарське царство зазнали поразки і плюндрувань. Вони також відомі як Перше монгольське вторгннення до Сербії та Перше монгольське вторгненння до Болгарії.
Передумови
Напередодні монгольської навали відносини між Угорщиною та Сербією були поганими. 1234 року сербський король Стефан Владислав I одружився з Белославою, донькою болгарського царя Івана Асеня II, намагаючись створити антиугорський союз. Близько 1240 року велися перемовини щодо створення союзу між Угорщиною і Болгарією, до якого олучився половецький хан Котян. 1241 року болгарський трон зайняв Коломан I Асен, що був небожем угорського короля Бели IV.
В січні 1241 року почалося монгольське вторгненння до Угорщини. Невдовзі хан Котян загинув внаслідок змови угорських баронів, що спричинило повстання половців. 17 березня 1241 року велика кількість половців відступила до Болгарії, де їм знову надали притулок. Приблизно в той самий час окрема група куманів увійшла до Болгарії з Чорної Куманії, домовившись про їх поселення з Коломаном I Асеном. Майбутній султан Єгипту, Бейбарс був серед тих, хто втік до Болгарії від монголів. На думку Ібн Тагрібірді, болгари згодом накинулися на цих половців. Бейбарс серед інших був захоплений та проданий в рабство до Румського султанату. Можливоце була частиною інтриг половців, підвладних раніше Котяну, оскільки вони були давніми ворогами половців з Чорної Куманії.
У березні 1242 році монгольські війська, що перебували у рівнинній Угорщині та Хорватії почали відступ до Волзьких Степів. Рухатися вони вирішили через балканські держави.
Перебіг подій
Вторгнення до Боснії і Сербії
Када'ан наприкінці березня або на початку квітня 1242 року з Далмації рушив на Боснію, де на той час відновився на троні бан Матей Нінослав, якийне чинив спротиву, а монголи переважно діяли проти угорців. Тому Боснії не було завдано значної шкоди. Бату йшов уздов Дунаю.
Невдовзі монголи увійшли до сербського регіону Зета (сучасні Чорногорія та північна Албанія). За словами архідиякона Фоми Сплітського, вони завдали мінімальної шкоди республіки Дубровник, але захопили Котор, Свач, Дрішт і Сапе. Можливо Джордже Неманич, великий жупан Зети, намагався скористатися ситуація, щоб здобути незалежність.
Згодом Када'ан пійшов на північ, де біля Белграду з'єднався з військом Бату. Невдовзі усе Сербське королівсько було сплюндровано, основні міста захоплено. Ймовірно на той час Бату діяв переважно в північних жупаніях королівства.
Вторгнення до Болгарії
Бату і Када'ан продовжили паралельний рух північними й південними болгарськими землями.Існує кілька оповідальних джерел про вторгнення монголів у Болгарію, але жодне з них не є детальним. Про руйнування Болгарії згадує брабантський теолог Томас з Кантімпри. Пишучи трохи пізніше, італійський місіонер Ріколдо ді Монтекроче писав, що монголи підкорили влахів. На думку перського історика Рашид-аль-Дін Хамадані, болгарська столиця Тирново і порт Анхіал були захопленні монголами. Археологічні розвідки також свідчать про падіннян міст Ісакча, Ловеч, Нуферу, Великий Преслав, Сілістра, Шумен, Свиштов, Туркоая і Варна, фортеці Червен.
Поблизу Іскирської ущелина (проходу через Стара Планіна) болгари зуміли завдати поразки окремому монгольському загону. Проте це не зупинило рух основних сил Бату і Када'ана. Навіть частина монголів на чолі із Субедеєм здійснило декілько вторгнень до Латинської імперії.
Вже при виході у Причорноморський Степ Бату захопив кілька міст, одне з яких П. Параска ідентифікував як Кілію. Виходячи з цього, вчений пропонує відносити захоплення Білгород-Дністровського монголами до цього часу.
Наслідки
Деякі історики вважають, що Болгарія уникнула серйозних руйнувань, прийнявши монгольський сюзеренітет, тоді як інші стверджують, що докази монгольських набігів досить вагомі. У будь-якому випадку Друге Болгарське царство опинилосяв васальній залежності від Золотої Орди. Вторгнення й подальша залежність завдала суттєвого політичного, військового і економічного удару, внаслідок чого почався занепад болгарської державності, від якого вона не оклигала. З 1271 року вона суттєво посилилася й зберігалася до 1364 року.
Сербське королівство, зазнавши руйнувань, пережило 1243 року політичну кризу, внаслідок чого король Стефан Владислав I втратив трон. Водночас загроза з боку монголів не зникла, оскільки вони перебували у волоських землях та встановили зверхність над Болгарією.
Примітки
Джерела
* Decei, Aurel (1973). L'invasion des Tatars de 1241/1242 dans nos régions selon la Djāmiʿ ot-Tevārīkẖ de Fäzl ol-lāh Räšīd od-dīn. Revue Roumaine d'Histoire. 12: 101–21.
* Schreiner, Peter (1985). Die Tataren und Bulgarien: Bemerkungen zu einer Notiz im Vaticanus Reginensis gr. 18. Études balkaniques. 4: 25–29.
* Pavlov, P.; Atanasov, D. (1994). Preminavaneto na tatarskata armija prez Bulgarija (1241—1242). Voennoistori česki Sbornik. 63: 6–20 |
0bc6ae266d42b0627a9174a10cbee0798ca349a6 | Помазанов
Помазанов — російське прізвище.
Відомі носії:
* Помазанов Андрій Віталійович (*1983) — український політик, юрист та правозахисник.
* Помазанов Олександр Сергійович (*1980) — український футболіст, нападник. |
3411ebae8d23e902f1f71cffc1d092b9a55ed291 | Конвенція про забезпечення прав осіб, що належать до національних меншин СНД
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Конвенція СНД про забезпечення прав осіб, що належать до національних меншин |
2c8510d69aca986c6757d909bc479b3006ec77e6 | Ботліхці
більшість проживає в селах Ботліх, Міарсо, і Ашино Ботліхського району та у селищі Батлахатлі Цумадінського району . Багато ботліхців-переселенців живуть у Хасавюртівському, Бабаюртівському та Кізілюртівському районах. Ботліхці-городяни живуть у містах Махачкала, Хасавюрт, Кізілюрт та Буйнакськ. Належать до андійських народів.
Імовірно, з першого тисячоліття нашої ери ботліхці входили до складу політичного об'єднання Дідо в Західному Дагестані (розпалося в 14—15 століттях), куди входили етноси андо-цезької (дідойської) мовної групи. Ісламізовані у 16 столітті. До 14-15 століть відносять утворення союзу сільських громад Технуцал на території нинішнього району Ботліхського. З 16 століття ботліхці підпадають під вплив Аварського ханства. У 1820—1850 роках ботліхці брали активну участь у національно-визвольній боротьбі горян Дагестану та Чечні. 1921 року увійшли до складу Дагестанської АРСР, з 1991 року - Республіка Дагестан. |
041a9c2ce91281e186bbed562fa14097500f9505 | Karoon (музичний гурт)
Karoon — електронний дует із Києва. За допомогою творчості вони досліджують власні стосунки. Гурт виник як експеримент: чи може музика зберегти їхню пару.
Опис
Дискографія
Мініальбоми
* 2020 — «Silska mistyka»
Альбоми
* 2022 — «Тихіше»
Сингли
* 2020 — «8 нот», «Не смотри на море», «Fastfood»
* 2021 — «Чернобыль»
* 2022 — «Українська завзята», «Лиса гора», «Дощем», «Брудна вода»
Спільні роботи
* 2022 — «Лелеки» (спільно з Марний)
* 2022 — «Замету» (спільно зі Схожа)
* 2022 — «Степ» (спільно з Туча)
Музичні відео
Рік
Назва
Режисер
2020
«Ніяк»
Тарас Карун
«Step»
Тарас Карун
«Leleky»
Дмитро Шатило
2021
«Чернобыль»
Тарас Карун
«Сніг»
Дмитро Шатило
«Тихіше»
Анастасія Явтушенко
2022
«Не ходи за мною»
Рустам Мулік
«Палиш»
Ольга Мазурок
«Українська завзята»
Посилання
* Канал Karoon на платформі Youtube
Примітки |
04c5ddde50e7b3cdcc60336db19680718bf34b06 | Нагороди Австрії (список)
Нагороди Австрійської Республіки (список) — перелік орденів, медалей та відзнак Австрійської Республіки у порядку старшинства нагороди.
Зображення
Стрічка
Назва
Дата започаткування
220x220пкс
102x102пкс
Велика почесна зірка «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Великий хрест I ступеня — з золотою зіркою «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Великий хрест II ступеня — зі срібною зіркою «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Великий офіцерський хрест I ступеня — з золотою зіркою «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Великий офіцерський хрест II ступеня — зі срібною зіркою «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Командорський хрест I ступеня — золотий знак «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Командорський хрест II ступеня — срібний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Офіцерський хрест «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Лицарський хрест I ступеня — золотий хрест «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Лицарський хрест II ступеня — срібний хрест «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Знак I ступеня — золотий знак «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Знак II ступеня — срібний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Золота медаль «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Срібна медаль «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Бронзова медаль «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Медаль «За врятоване життя» Почесного знаку «За заслуги перед Австрійською Республікою»
1952 р.
102x102пкс
Почесний знак «За досягнення в науці і мистецтві»
1955 р.
102x102пкс
Офіцерський хрест «За досягнення в науці і мистецтві»
1955 р.
102x102пкс
Лицарський хрест «За досягнення в науці і мистецтві»
1955 р.
102x102пкс
Почесний знак «За заслуги у звільненні Австрії»
155x155пкс
102x102пкс
Почесний знак гірничого рятувальника
181x181пкс
102x102пкс
Олімпійська медаль Австрії (1964)
1964 р.
102x102пкс
Олімпійська медаль Австрії (1976)
1976 р.
102x102пкс
Медаль «Військове визнання»
2006 р.
102x102пкс
Медаль «За поранення» І ступеня
1918 р.
102x102пкс
Медаль «За поранення» ІІ ступеня
1918 р.
102x102пкс
Медаль «За службу в Збройних силах Австрії» (за оборону країни)
2001 р.
102x102пкс
Медаль «За службу в Збройних силах Австрії» (за іноземні військові операції)
2001 р.
102x102пкс
Медаль «За службу в Збройних силах Австрії» (за операції всередині країни)
2001 р.
102x102пкс
Медаль «За службу в Збройних силах Австрії» (допомога за кордоном: миротворча, гуманітарна допомога, ліквідація наслідків стихійних лих та пошуково-рятувальні роботи)
2001 р.
173x173пкс
102x102пкс
Медаль «За заслуги в правоохоронних органах»
1985 р.
102x102пкс
Відзнака військової служби І ступеня
102x102пкс
Відзнака військової служби ІІ ступеня
102x102пкс
Відзнака військової служби ІІІ ступеня
174x174пкс
102x102пкс
Золота медаль «За військові заслуги»
1963 р.
102x102пкс
Срібна медаль «За військові заслуги»
1963 р.
191x191пкс
102x102пкс
Бронзова медаль «За військові заслуги»
1963 р.
102x102пкс
Медаль міліції
2006 р.
Див. також
* Нагороди Австро-Угорщини (список);
Джерела
*
* |
02780668d71a9732c122d218ed47fd142084cef3 | Міжштатна автомагістраль 65
Міжштатна автомагістраль 65 (Interstate 65, I-65) — головна міжштатна автомагістраль із півночі на південь у центральній частині США. Як і більшість міжштатних автомагістралей із двозначними номерами, що закінчуються на 5, це головний маршрут із півночі на південь, який сполучає Великі озера та Мексиканську затоку. Його південна транспортна розв'язка розташована на розв’язці з автомагістраллю розв'язка з I-90 у Мобілі, штат Алабама, а північна кінцева станція — на розв’язці з I-10, U.S. Route 12 (US 12) і U.S. Route 20 (US 20) (шосе Дюни) у Гері, Індіана, на південний схід від Чикаго. I-65 з'єднує кілька великих столичних районів на Середньому Заході та півдні США. Він з'єднує шість найбільших міст Алабами: Мобіл, Мантгомері, Бірмінгем, і Гантсвілл. Він також служить одним із головних маршрутів з півночі на південь через Нешвілл Теннессі, Луїсвілл штат Кентуккі та Індіанаполіс Індіана, кожен з яких є великою агломерацією у своєму відповідному штаті.
Бірмінгема.
Опис маршруту
Історія
Основні перетини
Примітки |
db1c38679263e08b5619aafc02f154d933e642b6 | Агентство НАТО з консультацій, командування й управління
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Організація НАТО з консультацій, командування й управління |
9f888d9e650b851d532c66d5488ee6a1782793ae | Бій біля Яришмарди
Бій біля села Яришмарди — епізод Першої чеченської війни, під час якого колона гвардійського мотострілецького полку (245 мсп) гвардійської танкової дивізії федеральних військ була майже повністю знищена загоном чеченських повстанців та арабських моджахедів під командуванням Хаттаба . Бій відбувся в Грозненському районі Чечні, на відстані від мосту через річку Аргун на північ від села Яришмарди і біля нього.
Примітки |
0a8b18d08550e7ebeeb2bcb980c934fc5b6df572 | Російський ісламський університет (Грозний)
Російський ісламський університет імені Кунта-Хаджі — вищий і головний релігійний навчальний заклад Чечні. Розташований у центрі Грозного поряд з мечеттю «Серце Чечні». Заснований у серпні 2009 року, у 2016 році отримав державну ліцензію.
В університеті навчається близько 300 студентів. Викладають в університеті випускники ісламських вишів Йорданії, Малайзії, ОАЕ, Саудівської Аравії, Сирії, Єгипту. Важливою частиною навчальної програми є вивчення спадщини Кунта Хаджі, ім'ям якого названий університет.
Посилання
*
*
* |
1c191d015566fc1ed598577ce2595e37ccaebcc1 | Алерс
* Курт Алерс (нім. Kurt Ahlers; 31 липня 1922, Люнебург — 24 листопада 2007, Ганновер) — німецький офіцер-підводник, оберлейтенант-цур-зее крігсмаріне.
* Бруно Алерс (нім. Bruno Ahlers; 3 листопада 1915, Ульцбург — ???) — німецький морський офіцер, лейтенант-цур-зее. |
20c1485a19ee166b55f08023886b59f5ab494c42 | Shuotherium
Shuotherium — викопний ссавець, відомий із середньої та пізньої юри формації Форест Мармур в Англії та формації Шаксімяо в Сичуані, Китай.
Оригінальний голотип складається з часткового зубного ряду та семи зубів (два з яких є неповними). Голотипи для інших видів цього роду представлені виключно ізольованими молярами. Shuotherium разом із Pseudotribos був поміщений до родини Shuotheriidae як сестринський таксон Australosphenida (див. Yinotheria), що робить його родичем сучасних однопрохідних. Однак деякі дослідження вважають його та інших представників родини ближчими до терійських ссавців.
Примітки |
121444f3357da93c2e329f8f659cb5261aa16dd9 | Ambondro mahabo
Ambondro mahabo — ссавець із середньоюрської формації Ісало III (приблизно 167 мільйонів років тому) Мадагаскару. Єдиний описаний вид роду Ambondro, відомий за фрагментом нижньої щелепи з трьома зубами, інтерпретованими як останній премоляр і перші два моляри. Премоляр складається з центрального бугра з одним або двома меншими буграми та cingulum (поличка) на внутрішній або язиковій стороні зуба. Корінні зуби також мають такий язиковий зубець. Вони складаються з двох груп куспидів: тригоніда з трьох куспидів спереду та талоніда з головним куспидом, меншим куспидом і гребенем ззаду. Це найдавніший відомий ссавець із імовірно трибосфенними зубами; на момент свого відкриття він передував другому найдавнішому зразку приблизно на 25 мільйонів років.
Після його опису в 1999 році Амбондро був інтерпретований як примітивний родич Tribosphenida (сумчастих, плацентарних та їхніх вимерлих трибосфенозубих родичів). Однак у 2001 році було опубліковано альтернативне припущення, яке об’єднало його з крейдяним австралійським Ausktribosphenos і однопрохідними (єхиднами, качкодзьобами та їхніми вимерлими родичами) у кладу Australosphenida, яка мала трибосфенові корінні зуби незалежно від сумчастих і плацентарних. Аргентинські асфальтомілоси та хеносфери юрського періоду та австралійські бішопи крейдяного періоду були пізніше додані до австралосфенід, і нова робота щодо зносу зубів австралосфенідів поставила під сумнів, чи мали ці тварини, включаючи Амбондро, трибосфенічні зуби. Інші палеонтологи поставили під сумнів цю концепцію австралосфенід.
Джерела
* Flynn, J.J., Parrish, J.M., Rakotosamimanana, B., Simpson, W.F. and Wyss, A.R. 1999. A Middle Jurassic mammal from Madagascar (subscription required). Nature 401:57–60.
* Luo, Z.-X., Cifelli, R.L. and Kielan-Jaworowska, Z. 2001. Dual origin of tribosphenic mammals (subscription required). Nature 409:53–57.
* Luo, Z.-X., Kielan-Jaworowska, Z. and Cifelli, R.L. 2002. In quest for a phylogeny of Mesozoic mammals. Acta Palaeontologica Polonica 47(1):1–78.
* Martin, T. and Rauhut, O.W.M. 2005. Mandible and dentition of Asfaltomylos patagonicus (Australosphenida, Mammalia) and the evolution of tribosphenic teeth (subscription required). Journal of Vertebrate Paleontology 25(2):414–425.
* Rauhut, O.W.M., Martin, T., Ortiz-Jaureguizar, E. and Puerta, P. 2002. A Jurassic mammal from South America (subscription required). Nature 416:165–168.
* Rougier, G.W., Martinelli, A.G., Forasiepi, A.M. and Novacek, M.J. 2007. New Jurassic mammals from Patagonia, Argentina: A reappraisal of australosphenidan morphology and interrelationships. American Museum Novitates 3566:1–54.
* Sigogneau-Russell, D., Hooker, J.J. and Ensom, P.C. 2001. The oldest tribosphenic mammal from Laurasia (Purbeck Limestone Group, Berriasian, Cretaceous, UK) and its bearing on the 'dual origin' of Tribosphenida (subscription required). ''Comptes Rendus de l'Académie des Sciences, Series IIA (Earth and Planetary Science) 333(2):141–147.
* Woodburne, M.O. 2003. Monotremes as pretribosphenic mammals (subscription required). Journal of Mammalian Evolution 10(3):195–248.
* Woodburne, M.O., Rich, T.H. and Springer, M.S. 2003. The evolution of tribospheny and the antiquity of mammalian clades (subscription required). Molecular Phylogeny and Evolution'' 28(2):360–385. |
2c1a437c32573429d092787e56d97d8d5b3d571e | Henosferus
Henosferus — вимерлий рід австралосфенідних ссавців з нижньої юри Аргентини. Єдиний зареєстрований вид, Henosferus molus, був знайдений у формації Cañadón Asfalto басейну Cañadón Asfalto в провінції Чубут, Патагонія. Вид відомий лише з 3 нижніх щелеп і, можливо, верхнього моляра.
Примітки |
ffee3fe1eaf004bc0bb84446cecc39aa961c62ae | Кривополяння
Кривополяння — назва населених пунктів у Росії.
Села:
* Кривополяння — село в Липецькій області.
* Кривополяння — село в Тамбовській області. |
2786af9a0b782bf91553e1b4b6f47728af01708e | Amphilestidae
Amphilestidae — родина мезозойських ссавців, які зазвичай вважаються евтриконодонтами. Вони можуть утворювати парафілетичну або поліфілетичну групу, хоча вони мають спільні з Gobiconodontidae подібні моделі оклюзії зубів і можуть бути особливо тісно пов'язані з ними. Вони зустрічаються від середньої юри до сеноману і поширені по Лавразії.
Примітки |
071f3c3f60be4d98b9ba8b22377a3748e50225ee | Мова асемблера x86
Мова асемблера x86 — загальна назва групи асемблерних мов, що беруть свій початок від перших мов асемблера мікропроцесорів Intel 8086 та Intel 8088 і забезпечують деякий рівень сумісності на рівні початкових текстів програм. У порівнянні з мовами асемблера інших процесорів, відмінною рисою асемблерів для архітектури x86 є наявність двох цілком відмінних синтаксисів, зумовлених історичними особливостями розвитку двох важливих для цієї комп'ютерної платформи операційних систем (MS-DOS і Unix). Також слід відзначити наявність кількох реалізацій програм-асемблерів, кожна з яких може мати несумісні з іншими особливості (такі як макроси, препроцесор, адресування змінних та інше).
Мнемоніки та коди операцій
Синтаксис
Елементи синтаксису
Набір команд
Типовими командами мови асемблера є:
* Команди пересилки даних (mov та ін.);
* Арифметичні команди (add, sub, та ін.);
* Логічні та побітові операції (or, and, xor, shr, ror та ін.);
* Команди управління ходом виконання програми (jmp, loop, ret та ін.);
* Команди виклику переривань (іноді відносять до команд управління): int;
* Команди вводу-виводу в порти (in, out);
* Для мікроконтролерів і мікрокомп'ютерів характерні також команди, що виконують перевірку і перехід по умові, наприклад деякі з них:
** cjne — перейти, якщо не дорівнює;
** djnz — декрементувати, і якщо результат ненульовий, то перейти;
** cfsneq — порівняти, і якщо не дорівнює, пропустити наступну команду.
Синтаксис мови асемблера визначається системою команд конкретного процесора чи мікроконтролера.
Intel-синтаксис
Intel-синтаксис є одним з найпоширеніших, використовується для IBM-сумісних комп'ютерів.
AT&T-синтаксис
Відрізняється від Intel-синтаксису наявність суфіксів до мнемонік та префіксів до операндів.
Асемблерні фрагменти у мові C
main ()
{
int a = 1; // оголошуємо змінну a і кладемо туди значення 1
int b = 2; // оголошуємо змінну b і кладемо туди значення 2
int c; // оголошуємо змінну c, але не ініціалізуємо її
// Початок асемблерної вставки
__asm{
mov eax, a // завантажуємо значення змінної a в регістр EAX
mov ebx, b // завантажуємо значення змінної b в регістр EBX
add eax, ebx // додаємо EAX з EBX, записуючи результат в EAX
mov c, eax // завантажуємо значення EAX у змінну c
}
// Кінець асемблерної вставки
// Виводимо вміст c на екран
// За допомогою звичної функції printf
printf ("a + b =% x +% x =% x \ n", a, b, c);
}
Джерела |
08edbdfb05c6ad4048b7575bfd3e9275e25938a3 | Ԇ
Ԇԇ (різновид літери "з"). Використовується у мові "комі". Займає дванадцяту позицію у алфавіті цієї мови. |
00377d65e25aad62e0f7758d19e6e04d5ba66690 | Вулиця Леся Танюка (Київ)
{
"type": "FeatureCollection",
"features":
{
"type": "Feature",
"properties": {},
"geometry": {
"type": "Point",
"coordinates":
30.673302,
50.479649
}
}
}
Ву́лиця Леся Танюка — вулиця в Деснянському районі міста Києва, селище Биківня. Пролягає від вулиці Григорія Косинки до вулиці Євгена Плужника.
Історія
Вулиця виникла в 2010-ті роки під проектною назвою Проектна 13073. Назва на честь українського режисера театру і кіно, засновника і голови Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса Леся Танюка - з 2017 року.
Примітки
Джерела |
14dbf1a06e9e1d7b6be8ec5faa447a65106f087f | Традиційна дружина
Реклама в журналі Ladies Home Journal за 1948 рік із зображенням домогосподарки у фартусі й рясно наповненим холодильником
Традиційна дружина або траддружина, традружина (від англ. tradwife, що є скороченням від traditional wife — традиційна дружина, або traditional housewife — традиційна домогосподарка) — в англомовній літературі позначення жінки, яка вважає за краще виконувати традиційну або ультратрадиційну роль у шлюбі, включаючи віру в те, що місце жінки вдома й що дружини повинні бути під «крилом»/захистом чоловіка. Деякі такі жінки, можливо, вирішили залишити кар’єру в бізнесі чи громадському житті, щоб зосередитися на сім’ї та вихованні дітей. Термін є неологізмом.
Використання цього терміну частково поширилося через акаунти в соціальних мережах, таких як YouTube та Instagram, автори яких — жінки, що вихваляють переваги залишатися вдома, готувати їжу, мати багато дітей і виховувати їх, підкорятися чоловічому лідерству та поводитися як «традиційні дружини» (традружини). Повідомлення в журналі America, ліберальному католицькому виданні, припускало, що деякі прихильники концепції «традиційної жінки» прийняли практику носити покривала в церкві, щоб привабити чоловіків.
Концепція викликає суперечки частково через асоціації в Сполучених Штатах і Британії з альтернативними правими, білим націоналізмом і Республіканською партією. Він відкидає багато заповідей фемінізму та приймає уявлення про те, що чоловік є домінуючою фігурою в домогосподарстві. Колумністка The New York Times Енні Келлі припустила існування зв'язку між ідеєю «традиційних жінок» і білим супремасизмом, аргументуючи це тим, що рух закликав більше білих жінок народжувати дітей, щоб компенсувати зниження народжуваності. Гефзіба Андерсон, пишучи для Prospect, описала рух традиційних дружин як маргінальний.
Для деяких жінок, які вважають себе «традиційними дружинами», що підкоряються чоловікові, також означає покладання на чоловіка відповідальність за фінанси сім’ї, коли дружина отримує певні гроші на витрати. Наприклад, Еліна Петтітт почувалася «відчуженою», коли виростала в 1990-х, і їй не подобалися настрої «давайте боротися з хлопцями, виходити, ставати незалежними та розбивати скляні стелі», натомість вона асоціювала себе з телевізійними шоу 1950-х і 1960-х років. Вона пояснювала:
Є приклад відмої та високопоставленої жінки, яка залишила свою кар’єру, щоб стати традиційною дружиною: канадка Синтія Лоуен, колишня Міс Канада, відмовилася від свого шляху становлення лікаркою, щоб цілодобово бути домогосподаркою для свого чоловіка. Вона наполягає, що «відтак є щасливішою» з чоловіком у ролі годувальника й із собою в ролі відповідальної за дім; вона каже, що отримує задоволення від такої домовленості.
Примітки
Посилання
* |
278ddf92a929db9e1895e35eeeb5dd54529f1d2e | Int-Ball
Int-Ball
Пеґґі Вітсон взаємодіє з роботом у модулі «Кібо».
Int-Ball (скорочення від JEM Internal Ball Camera, «Внутрішня камера-куля Японського експериментального модуля») — японський безпілотний літальний апарат (дрон, робот), що «мешкає» на Міжнародній космічній станції (МКС), в японському модулі «Кібо».
«Внутрішня куля» розроблена та керується командою JAXA. Доставлений пристрій на МКС 4 червня 2017 місією SpaceX CRS-11 .
Int-Ball має форму кулі, що здатна самостійно обертатися та пересуватися у невагомості у будь-якому напрямку за допомогою електричних пропелерів та знімати фото та відео під будь-яким кутом. Згідно з інформацією JAXA, матеріал, що знімається, може в режимі реального часу транслюватись у , там оброблятися фахівцями, що контролюють виконання робіт та експериментів, і відправлятись назад на МКС. Int-Ball може рухатися як під контролем операторів із Землі, так і повністю автономно. JAXA сподівається, що в майбутньому дрон допоможе контролювати доставку вантажів на МКС та вирішувати проблеми, що виникають на борту станції.
Робот створений методом 3D-друку та має вигляд стилізованого людського обличчя з двома очима, проте камера на ньому лише одна (між очима).
Згідно з JAXA, дрон не вимагає від астронавтів абсолютно ніякої уваги та звільняє їх від ручного фотографування результатів експериментів, що займає близько 10 % цінного робочого часу. Дрон-робот дозволяє фахівцям земного ЦУПа дивитися на обстановку всередині МКС так само, як її видно астронавтам, підвищуючи ефективність взаємодії наземної та орбітальної команд.
Параметри
* Діаметр — 15 см.
* Маса — 1 кг.
* Кількість пропелерів — 12.
Примітки |
07d8a0fefd017ee96cf9b1ca78837977d8b6dc80 | Річка Пічківська
Річка Пічківська — річка в південно-західній частині села Вільхівка. Права притока річки Роганка. Вперше згадується на плані генерального межування Харківського повіту 1785 року.
Характеристика річки
Річка починається від джерела в яру, що заріс лісовим масивом. Далі протікає під мостом, що розташований на перетині вулиць Набережної та Роганької в селі Вільхівка, а потім впадає у Вільхівське водосховище.
Джерела
* Экономические примечания на Харьковский уезд. 1785 год. Річка там зазначена помилково, як "проток Митюков" |
149504f6480bd05e70eb38170fade4f8a6b15629 | Метакогнітивний тренінг
Метакогнітивний тренінг (MCT) — це підхід у лікування симптомів психозу при шизофренії, особливо марення , який протягом багатьох років був адаптований для інших розладів, таких як депресія, обсесивно-компульсивний розлад і прикордонний розлад (див. нижче та зовнішні посилання для безкоштовного завантаження). Його розробили Штеффен Моріц і Тодд Вудворд. Втручання базується на теоретичних принципах когнітивно-поведінкової терапії, але зосереджується, зокрема, на проблематичних стилях мислення ( когнітивних упередженнях ), які пов’язані з розвитком і підтримкою позитивних симптомів; приклад, надмірна впевненість у помилках і поспішні висновки . Метакогнітивне навчання існує як групове навчання (MCT) та як індивідуальне втручання (MCT+).
Метакогніцію можна визначити як «мислення про мислення». Під час навчання виявити та скоригувати когнітивні упередження, що супроводжуються позитивними симптомами. Сучасні емпіричні дані припускають зв’язок між певними когнітивними упередженнями, такими як поспішні висновки, та розвитком і підтримкою психозу. Відповідно, виправлення цих проблемних/некорисних стилів мислення має призвести до зменшення симптомів.
У восьми навчальних блоках (модулях) і двох додаткових модулях пацієнтам в ігровій формі представлені приклади «когнітивних пасток», які можуть сприяти розвитку та підтримці позитивних симптомів шизофренії. Пацієнтів навчають критично обдумувати свої моделі мислення, які можуть сприяти проблемній поведінці, і пацієнт навчається застосовувати зміст тренінгу в повсякденному житті. MCT має справу з такими проблемними стилями мислення: монокаузальні атрибуції, поспішні висновки, негнучкість, проблеми соціального пізнання, надмірна впевненість у помилках пам’яті та депресивні моделі мислення. Додаткові модулі стосуються стигми та низької самооцінки . Індивідуалізований метакогнітивний тренінг (MCT+) спрямований на ті самі симптоми та когнітивні упередження, що й груповий тренінг, але є більш гнучким, оскільки дозволяє обговорювати індивідуальні теми. На веб-сайті можна безкоштовно отримати навчальні матеріали для групових занять понад 30 мовами.
Недавній мета-аналіз виявив значні покращення позитивних симптомів і марення, а також прийняття тренінгу. Ці висновки були повторені в 2018 і 2019 роках Старіший мета-аналіз, заснований на меншій кількості досліджень, виявив невеликий ефект , який досяг значення, коли розглядалися новіші дослідження. Індивідуальні дослідження надають докази довгострокової ефективності підходу після безпосереднього періоду лікування. Королівський коледж психіатрів Австралії та Нової Зеландії , а також Німецька асоціація психіатрії, психотерапії та психосоматики рекомендують MCT як метод лікування, що базується на доказах.
Адаптація до інших розладів
З моменту появи MCT адаптували до інших психічних розладів. Були проведені емпіричні дослідження прикордонного розладу особистості, обсесивно-компульсивного розладу (підхід самодопомоги), депресії, біполярних розладів і проблеми з азартними іграми.
Список літератури
* Метакогнітивний тренінг для психозу Посилання на навчальний матеріал і посібник (безкоштовно).
* Метакогнітивний тренінг для психозу, індивідуальний (MCT+) Посилання на навчальний матеріал і посібник (безкоштовно).
* Метакогнітивний тренінг для обсесивно-компульсивного розладу (myMCT) Посилання на навчальний матеріал і посібник із самодопомоги (безкоштовно).
* Метакогнітивний тренінг для депресії Посилання на навчальний матеріал і посібник (безкоштовно).
* Метакогнітивний тренінг для прикордонного розладу індивідуальності Посилання на навчальний матеріал і посібник (безкоштовно). |
05d9dd4a037b59189a764abe48b2843785c30197 | Покажчик
Попередній покажчик напрямку.
Покажчик напрямку або просто покажчик — дорожний знак який інформує про напрямок руху до зазначених на ньому пунктів. Знак, встановлений поза населеним пунктом, має зелений або синій фон, якщо він встановлений відповідно на автомагістралі чи іншій дорозі. Вставка на синьому чи зеленому фоні означає, що рух до зазначеного населеного пункту або об'єкта здійснюється відповідно по дорозі іншій, ніж автомагістраль, чи по автомагістралі. Знак, що встановлений в населеному пункті, має білий фон. Вставка на синьому чи зеленому фоні означає, що рух до зазначеного населеного пункту або об'єкта здійснюється відповідно по дорозі іншій, ніж автомагістраль, чи по автомагістралі. Знак 5.59 "Покажчик напрямку" (на коричневому фоні) інформує про напрямок руху до визначних місць. На вставках знаку можуть зазначатися номери доріг (маршрутів).
Примітки |
00d4f9a019ee5dc609695445eee5a49b2cc353b0 | Вандерблум (аеропорт)
Аеропорт Вандерблум — аеропорт, що обслуговує столицю ПАР — місто Преторія. Він знаходиться в Вандерблумі (ПАР).
Вандерблум — це малий аеропорт і весь авіатрафік країни проходить через міжнародний аеропорт імені О. Р. Тамбо, що знаходиться в її найбільшому місті — Йоханесбург.
==Див. також==
* Міжнародний аеропорт імені О. Р. Тамбо |
26ed83b5c956c2896cc82c90aab4189b8618a06a | Альянс жінок та чоловіків за медичну марихуану
Альянс жінок та чоловіків за медичну марихуану () — це некомерційна організація, яка розповсюджує медичну марихуану та знаходиться в Санта-Крус, Каліфорнія. Організацію заснувала Валері Левероні Коррал та її тодішній чоловік Майкл Коррал в 1993 році. Члени Альянсу отримують медичний каннабіс за собівартістю, а для тих, хто не в змозі оплатити повну вартість каннабісу існує окрема програма підтримки. Альянс жінок та чоловіків за медичну марихуану став першою організацією, яка отримала статус неприбуткової від уряду Сполучених Штатів Америки.
Створення
В 1973 році, в результаті аварії, Валері Коррал отримала травми, які призвели до таких постійних проблем, як епілепсія та сильний головний біль. Постійний прийом ліків не допомагав, тоді чоловік Коррал запропонував спробувати їй марихуану. Валері Коррал виявила, що регулярне вживання марихуани допомогло полегшити її біль.
У 1992 році подружжя заарештували за вирощування п'яти рослин марихуани. Валері Коррал стала першою пацієнткою в Каліфорнії, яка наважилася оскаржити існуючий закон, використовуючи докази необхідності використання марихуани в медичних цілях. Прокурори закрили справу, але вже через рік пару знов заарештували. Тоді окружний прокурор заявив, що не має наміру притягувати їх до відповідальності і попросив правоохоронні органи залишити подружжя Корралів у спокої.
У 1993 році Валері та Майкл Коррал створили Альянс жінок і чоловіків за медичну марихуану.
Валері Коррал була ключовим гравцем у розробці та ухваленні Закону 1996 року — який дозволяв пацієнтам за рекомендацією лікаря використовувати марихуану в лікувальних цілях. Альянс називають законною організацією по продажу медичної марихуани в країні.
Члени Альянсу
У багатьох членів Альянсу невиліковна або серйозна хвороба. У період з 1993 по 2010 рік померло 223 члена. У 2009 в організації перебувало 24 неповнолітніх.
Госпісна допомога
Валері Коррал заснувала госпісний центр для пацієнтів, які вживають медичну марихуану для полегшення симптомів, пов'язаних із різними невиліковними захворюваннями.
Рейд
5 вересня 2002 року Управління боротьби з наркотиками здійснило рейд в Альянсі, в результаті якого подружжя Коррали були заарештовані, а рослини марихуани знищені. Дії працівників Управління боротьби з наркотиками піддалися осуду, як високопосадовцями, так і членами Альянсу.
Підтримка
Керівники та жителі міста Санта-Крус відкрито підтримували діяльність Альянсу. Після рейду 2002 року, Корралам було дозволено роздавати марихуану на сходах мерїї. В 2003 році місто Санта-Крус спільно з Альянсом подали скаргу на Управління боротьби з наркотиками. У 2004 році суддя відхилив скаргу, а в 2008 році було винесено рішення на користь Альянсу.
Примітки |
3ce82e3b5dde0662a1d306d678a8ea21975e582f | Ꚙ
Ꚙꚙ (подвійне "о"(різновид літери "о")). Досить рідкісний гліф, що використовувався у церковнослов'янській мові (црькъвьнословѣньскъ ѩꙁꙑкъ). Позначає звук "о" або подовженого "о" |
420220a2a267d29e12df61934b107ff1f8207222 | Військове зіткнення
Військове зіткнення — це бій між двома силами, не більшими за дивізіон і не меншими за роту, у яких кожне має свою передбачувану місію . Зіткнення починається, коли атакуючі сили починають бій для виконання своєї місії, і закінчуються, коли атакуючий виконав місію, або припиняє спроби виконати місію, або коли одна або обидві сторони отримують достатнє підкріплення, таким чином починаючи нове зіткнення.
Як тактична місія, бій часто є частиною бою. Заручини зазвичай тривають один-два дні; він може тривати лише кілька годин і рідко довше п’яти днів. Саме в такому масштабі бою тактичні дальності ураження озброєнь і систем підтримки стають важливими для військ і їх командування.
Див. також
* Військова кампанія
Список літератури
Джерела
* Дюпюї, Теннесі (полковник у відставці ), Розуміння війни: історія та теорія бою, Лео Купер, Лондон, 1992
* Сімпкін, Річард, Race to the Swift: Thoughts on Twenty-first Century Warfare . Передмова Донна А. Старрі . Лондон: Brassey's Defence, 1985. . |
09fae5bd8750862d7070f3465444aa97d73a9fe8 | Запобіжна система виховання
Свята Меса у Салезiянськiй школi Всесвiт" (м. Житомир)
Запобіжна система виховання - (превентивна система, попереджувальна система або виховна система св. Йоана Боско (Іван Боско) - виховний метод, який ґрунтується не на застосуванні примусу, а на розвитку потенціалу добра і розуму, який є у кожного учня. Вихователь з повною повагою до вільної волі молодої людини стає близьким їй, щоб супроводжувати її на шляху правдивого зростання. Запобіжна система полягає в тому, щоб передбачити дії вихованців так, щоб спонукати їх до добра і запобігати неправильним вчинкам .
Творець запобіжної системи св. Йоан Боско (Іван Боско) не займався теорією педагогіки, а розвивав свій виховний метод, працюючи з молоддю у своєму ораторії в передмісті Турина . Запобіжна система тепер є основною формою апостольства салезіян (які вважають себе духовними наступниками Дона Боско) та інших груп Салезіанської Родини. Вона успішно використовується у салезіанських школах і ораторіях.
Основні принципи запобіжної системи виховання
Розум, релігія, любов
Дон Боско базував свою освітню систему на трьох фундаментальних стовпах: розумінні, релігії та любові. Вихователь має виконувати своє завдання переважно на особистому прикладі: мудро й раціонально приймати рішення, жити згідно з принципами християнства та доброзичливо ставитися до інших людей .
"Краще передбачити, ніж потім лікувати"
Характерною рисою підходу туринського просвітителя до молоді була «превентивна ментальність». Ідея профілактики є ключем і основою всього його виховного методу. Святий зрозумів, що «краще діяти превентивно, ніж карати». Він був переконаний, що «молода людина за своєю природою добра», а тому набагато легше захистити і зміцнити це природнє добро, ніж лікувати рани від неправильного виховання, злих вчинків, зіпсуття. А найкращий спосіб запобігти злу та виправити суспільство – це добре виховання.
"Веселі канікули" в Молодіжному Центрі "Дон Боско" (м. Одеса)
Інтегральне виховання
Педагогічний метод Дона Боско, що випливає з християнського бачення людини, ставить релігійний вимір у центр виховного процесу. Виховати святого означало привести молоду людину до зустрічі з Богом у Христі Спасителі.
Центральне місце в системі Дона Боско займають християнські практики – життя за Євангелією (дотримання заповідей), часті сповідь і участь у Євхаристії. Однак вихованця не слід примушувати приймати таїнства, а варто рішуче заохочувати та дозволяти ними користуватися .
Виховання має враховувати дари і допомагати читати Божі задуми щодо даної людини, братися за них і реалізовувати їх. Виховний процес полягає, серед іншого, у допомозі молодій людині, щоб її вільна воля зустрічалася з люблячою пропозицією Бога.
Справа серця
Святий просвітитель був переконаний, що виховувати – значить досягати серця вихованця. Він говорив: «виховання – справа серця». Він усвідомлював, що «завоювання серця молодої людини», тобто встановлення з ним глибоких стосунків, визначає плідність виховного впливу
Футбольний майстер-клас на базі ФК "Покрова" Молодіжний центр св. Івана Боско (м. Львів)
Запобіжна система вимагає від наставника (вихователя) відданості. Він повинен приділяти вихованцям багато часу і уваги. Вихователь, який використовує превентивну систему хоче стати другом своїх вихованців. Тому цей метод вимагає від нього довіри до підопічних, а також надання їм достатньої свободи «стрибати, бігати та дуріти за бажанням» . Особливістю цієї системи є також вимога, щоб наставник взаємодіяв з кожним з вихованців окремо, оскільки кожен учень має бути «в центрі навчального процесу» . У цьому процесі обидві сторони (вихователь і учень) збагачуються і освячуються.
Святкування, спільнота, радість
Святий педагог усвідомлював, що природна потреба підліткового віку – це радість, ентузіазм, рух, змагання, розвиток талантів і працездатності, прагнення до досконалості і святості. Тому він заохочував своїх колег: «любіть те, що любить молодь», а своїм хлопцям повторював: «Любі сини, ми створені для радості».
Дон Боско керувався дуже простим правилом, що джерелом гріха часто є нудьга та неробство, тому особливо наголошував на необхідності конструктивного залучення молоді у вільний час. Він вважав, що «гімнастика, музика, декламації, театр, прогулянки є найефективнішим засобом досягнення дисципліни, вони сприяють моральності та здоров’ю» . Такі традиційні та інші заняття і донині проводяться в салезіанських ораторіях та школах.
Див. також
* Іван Боско
* Салезіани
Джерела |
0ff134cdc88f1ec277463eb88a1925546e98e464 | Botrychium acuminatum
Botrychium acuminatum — вид псилотоподібних рослин родини вужачкові (Ophioglossaceae).
Поширення
Вид поширений навколо Великих озер на півдні Канади та півночі США. Росте на піщаних дюнах у тіні дерев, на старих полях, вкритих травою залізничних коліях і придорожніх канавах. Трапляється в асоціації з іншими видами гронянок.
Опис
Невелика трав'яниста рослина, заввишки до 15 см. Листя з’являється в середині весни, відмирає восени.
Примітки |
296a8e71f592635687d4a3cb795bf38dd6a58fcd | MACS1149-JD1
MACS1149-JD1. Враження художника.
MACS1149-JD1 — галактика, найвіддаленіший від Землі зареєстрований астрономічний об'єкт станом на травень 2018 року. Відстань до якої дорівнює 13,28 млрд св.р..
Японські вчені виявили обертання цієї галактики. Швидкість її обертання набагато менша, ніж у Чумацького Шляху. Галактика MACS1149-JD1 відкрита у 2018 році. Вона утворилася вже через 500 млн років після Великого вибуху.
Примітки |
2f87faa9198b1fe2ddd588d3e18f9ebed412fc79 | Александра Ндоло
Александра Ндоло — німецька фехтувальниця на шпагах, призерка чемпіонатів світу та Європи.
Примітки
Посилання
* Профайл на сайті FIE |
04d4f6091798492a90690bbe55545fd0fcbf65ad | Power & Revolution: Geopolitical Simulator 4
Power and Revolution 4 — четверта частина серії відеоігор у жанрі стратегії Geo-Political Simulator, у якому гравець виступає у ролі глави держави чи лідера опозиційної партії. До обов'язків гравця входить як розв'язання економічних проблем, так і соціальних і військових. Гра була випущена 9 квітня і доступна в Steam з 26 травня 2016 року.
Нововведення та покращення
* Новини та новий інтерфейс (новий перероблений та оптимізований інтерфейс)
* Більш зручна бойова система — управління кожним юнітом у режимі бою (у тому числі управління снарядами та ракетами)
* Карти міст та стратегічні карти (участь у військових операціях безпосередньо в містах, деталізовані карти з показом прав населення, ВВП та членами Ради безпеки ООН)
* Створення легальної опозиції (проведення передвиборчої кампанії, провокування заворушень)
* Революції та захоплення влади (можливість захопити владу в країні)
* Громадянські війни на глобальній карті (можливість грати за будь-який бік у конфлікті)
* Реальні сучасні конфлікти, у яких можна взяти участь (станом на 2016 рік)
* Нові закони та документи (оцінка, розвиток та регулювання родовищ нафти та газу, управління неосвоєними територіями, управління військовими витратами та мирними договорами, будівництво ліній високошвидкісних поїздів за домовленістю між країнами, регулювання фінансування партій, запуск референдумів про самовизначення регіонів)
* Можливість демонтувати військові бази
* З'являться нові регіони у Франції, Австрії, Україні, Сирії, Лівії та ін.
* Можливість одружитися і розлучитися
* Можливість впливати на членів Ради безпеки ООН перед голосуванням
* Нові персонажі: спецрадник, дипломати, мільярдери, прес-секретар, приватний детектив, а також оновлені глави держав, міністри та партійні лідери по всьому світу
* Додано Організацію Договору про колективну безпеку
* Понад 20 нових сценаріїв: «Війна в Іраку та Сирії», «Революції!», «Сепаратизм», «Українська бійня», «Лівійський хаос», «Терор у Нігерії», «Єменський пазл», «Сомалійська загроза», «Американські зобов'язання щодо клімату», «Вибори в США (2016)», «Президентський шлюб» та інші
* Можливість грати за повстанців та терористів (управління військами терористів) |
1f960f409ff4c2b8b8302ebcc9a1619b7978d794 | Холм (присілок, муніципальне утворення «Пінезььке»)
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Холм (присілок, муніципальне утворення «Пінезьке») |
0457ad5eb52c35c6e255ce32daa1c93b23f53161 | Rhinolophus perditus
Rhinolophus perditus — вид рукокрилих ссавців з родини підковикових.
Таксономічна примітка
Таксон відділено від R. cornutus; може включати imaizumi.
Середовище проживання
Країни проживання: Японія.
Спосіб життя
Цей вид ночує в природних печерах, покинутих шахтах, підземних водопропускних трубах і бомбосховищах. У травні самки утворюють родильні колонії від сотень до понад 1000 особин і народжують поодиноких дитинчат. Цей вид харчується в основному лускокрилими, твердокрилими, перетинчастокрилими та двокрилими.
Примітки
Джерела
* Andersen, K. (1918). Diagnoses of new bats of the families Rhinolophidae and Megadermatidae. Annals and Magazine of Natural History; Zoology, Botany, and Geology, Ser. 9, 2, 377
* Wu, Y., Motokawa, M., Harada, M., Thong, V. D., Lin, L. K., & Li, Y. C. (2012). Morphometric variation in the pusillus group of the genus Rhinolophus (Mammalia: Chiroptera: Rhinolophidae) in East Asia. Zoological science, 29(6), 396–402
perditus |
0a558ae2dd96e322d1f8ec53306bd71a9ffa26a7 | Transair Georgia
Transair Georgia — колишня грузинська авіакомпанія.
В результаті всі літаки з флоту авіакомпанії були знищені.
==Див. також==
* Катастрофа Ту-134 під Сухумі |
016ad71752bb59636d73f2a389e5fc5f6a3e3032 | Пелетмінський
Пелетмінський; Пелетминський
* Пелетминський Олександр Сергійович — кандидат фізико-математичних наук, лавреат Державої премії України в галузі науки і техніки 2020 року.
* Пелетмінський Сергій Володимирович (1931—2022) — вчений у галузі теоретичної фізики. Академік Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України.
Примітки |
4d158b5b20e061aefcdaafdbef8d116ac8bfa140 | ChillyRoom
ChillyRoom () — китайська компанія з розробки відеоігор. Розроблені ним ігри — Soul Knight; Otherworld Legends; We Happy Restaurant; Dungeon of Weirdos; Super Sticky Bros; My Darkest Moment.
Посилання
* Сайт компанії
* Офіційний твіттер компанії |
0a1f50a2ba305a15862e5122a6b4da5bc2669d48 | Selachochthonius naledi
Selachochthonius naledi — вид псевдоскорпіонів родини Pseudotyrannochthoniidae. Відкритий у 2022 році.
Поширення
Ендемік ПАР. Печерний вид. Виявлений у двох печерах: Віла Луїза та Йом Тов, що розташовані на одному пагорбі неподалік міста Крюгерсдорп в провінції Гаутенг.
Назва
Видовий епітет naledi відноситься до Homo naledi, вимерлого виду людей, виявленого в камері Dinaledi. Ця камера розташована в печері Висхідна зоря, об'єкті Всесвітньої спадщини. Печери, де були знайдені псевдоскорпіони, розташовані на тому ж пагорбі, що й печера Висхідна зоря. Відстань між входом у печеру Висхідна зоря та входом у печери Віла Луїза та Йом Тов становить приблизно 425 та 220 метрів відповідно. Враховуючи систему тріщин, пов'язану з карбонатною породою в цьому районі, цілком імовірно, що псевдоскорпіони здатні поширюватися через невеликі тріщини до інших макропечер на пагорбі, включаючи печеру Висхідної зорі.
Опис
Selachochthonius naledi відрізняється від інших представників роду наступним поєднанням ознак: відсутність очей або очних плям (S. heterodentatus з чотирма добре розвиненими очима та S. serratidentatus з чотирма маленькими очима); епістом трикутний і сильно зубчастий (S. cavernicola має сплощену верхівку і злегка зубчастий епістом); пальпальна стегнова кістка довжиною 0,65–0,66 мм або в 6,2 рази довша за ширину (в 4,0 рази у S. serratidentatus і S. heterodentatus з довжиною стегнової кістки 1,0 мм); хела в 6,1–6,2 рази довші за ширину (в 3,8 разів у S. serratidentatus і в 5,0 разів у S. heterodentatus).
Примітки |
66b5f4958d45368d1cffb603a1269fd9c381b25a | Московський інститут нафти і газу ім. І.М. Губкіна
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Московський інститут нафти і газу імені І. М. Губкіна |
4559970cb96bc702e039ceffa646a11df477beda | Медаль «За військову доблесть» (Міноборони РФ)
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Медаль «За військову доблесть» (Російська Федерація) |
38abcd8cefda053354f69121d9d777ccad48f053 | Бюро з європейських справ Державного департаменту США
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Бюро європейських та євразійських справ |
506fd33586da23be435a32e0c417f85abc188573 | Європейська академія наук і мистецтв
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Європейська академія наук та образотворчих мистецтв |
6c449f9ef9fcd2dc91cbaa37c361d44e9d61cc30 | Регіональне комплексне економічне партнерство
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Всебічне регіональне економічне партнерство |
3abe527537b3fdc484bc6555657d9630961f02b8 | Проект Постанови про визнання державного суверенітету Чеченської Республіки Ічкерія
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Проєкт Постанови про визнання державного суверенітету Чеченської Республіки Ічкерія |
091456a1fac2c4c8ef9ee93352a58cf739f595a2 | Уарочірі
Уарочірі (, ) — одна з 9 провінцій перуанського регіону Ліма. Площа становить 5657,93 км². Населення за даними на 2007 рік — 72 845 осіб. Щільність населення — 12,87 чол / км ². Столиця — місто Матукана..
Географія
Розташована у центральній частині регіону. Межує з регіоном Хунін (на сході) і провінціями: Канта (на півночі), Яуйос і Каньєте (на півдні) і Ліма (на заході).
Адміністративний поділ
В адміністративному відношенні поділяється на 32 райони:
* Матукана
* Антіокіа
* Кальяуанка
* Карампома
* Чикла
* Куєнка
* Уачупампа
* Уанс
* Уарочірі
* Лауайтамбо
* Ланга
* Лараос
* Маріатана
* Рікардо-Палма
* Сан-Андрес-де-Тупікоча
* Сан-Антоніо-де-Чаклья
* Сан-Бартоломе
* Сан-Даміан
* Сан-Хуан-де-Іріс
* Сан-Хуан-де-Тантаранче
* Сан-Лоренсо-де-Кінті
* Сан-Матео
* Сан-Матео-де-Отао
* Сан-Педро-де-Каста
* Сан-Педро-де-Уанкайре
* Сангальяйа
* Санта-Крус-де-Кокачакра
* Санта-Еулаліа
* Сантьяго-де-Анчукайа
* Сантьяго-де-Туна
* Санто-Домінго-де-лос-Ольєрос
* Сан-Херонімо-де-Сурко
Примітки |
1dd65e0051894fbe23222c51518b19ac2dd3dabc | Megaloprepus caerulatus
Megaloprepus caerulatus — вид бабок родини Pseudostigmatidae.
Поширення
Музейний зразок
Вид поширений в Центральній Америці та на північному заході Південної Америки від Мексики до Венесуели та Перу. Живе на болотах, у джунглях, лісах та на берегах річок.
Опис
Найбільший представник ряду. Розмах крил становить 19-22 см, черевце завдовжки до 10 см. Крила прозорі з коричневими жилками, із широкою синьою з металевим блиском вертикальною смугою біля верхівки крила. На цій смужці знаходяться блідо-блакитні округлі плями, що іноді зливаються в єдину смужку. Забарвлення широкої смуги на нижній стороні крил — чорне. Перша та друга пари крил практично однакові за розмірами та будовою.
Спосіб життя
Імаго харчуються павуками, яких хапають прямо з їхніх ловчих сіток. Яйця (до 250 штук) самиця відкладає в різні малі природні водні резервуари серед підліску — затоплені нори і дупла, ділянки з водою, що накопичується і застоюється. Личинки харчуються пуголовками та водними комахами, у тому числі личинками комарів, також відзначається канібалізм, через який до дорослого віку з кількох десятків личинок у замкнутому резервуарі, як правило, доживає лише одна. Тривалість життя дорослих особин досягає 7 місяців.
Примітки |
897e30fbc64da7dd0a840104415e0476218ff92b | Українська культурна спадщина під час російського вторгнення 2022 року
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Українська культурна спадщина під час російського вторгнення (2022) |
07f62b11937ed0f4fcb7b5515832f825c505acf7 | Південний Лондон
Розмежування Лондона (2011)
Південний Лондон — неофіційно визначена південна частина Лондона, Англія.
Для визначення того, чи є район частиною Південного Лондона, використовуються два критерії. Це або на південь від Темзи, або поштовий індекс, який знаходиться в діапазоні номерів Південного Лондона (SE = південний схід або SW = південний захід). Райони, які відповідають обидвом критеріям, зазвичай є частиною Південного Лондона.
Для округів, які відповідають лише одному критерію, рішення приймається в кожному окремому випадку.
Райони Лондона
Поштові індекси
2008 субрегіон
Лондонська асамблея
Історичні графства
Внутрішній Лондон/Зовнішній Лондон
Бекслі
DA, SE
південний схід
Бекслі та Бромлі
Кент
Зовнішній Лондон
Бромлі
BR, DA, SE, TN, CR
південний схід
Бекслі та Бромлі
Кент
Зовнішній Лондон
Кройдон
CR, SE, SW, BR
південний захід
Кройдон і Саттон
Суррей
Зовнішній Лондон
Гринвіч
SE, DA, BR
південний схід
Гринвіч і Луїсгем
Кент
Внутрішній Лондон
(Зовнішній Лондон для статистики)
Кінгстон
KT, SW, TW
південний захід
південний захід
Суррей
Внутрішній Лондон
Ламбет
SE, SW
південний схід
Ламбет і Саутерк
Суррей
Внутрішній Лондон
Луїсгем
SE, BR
південний схід
Гринвіч і Луїсгем
Кент
Внутрішній Лондон
Мертон
CR, KT, SM, SW
південний захід
Мертон і Вондзверт
Суррей
Зовнішній Лондон
Ричмонд (частково)
SW, TW
південний захід
південний захід
Суррей
Зовнішній Лондон
Саутерк
SE
південний схід
Ламбет і Саутерк
Суррей
Внутрішній Лондон
Саттон
CR, KT, SM
південний захід
Кройдон і Саттон
Суррей
Зовнішній Лондон
Вондзверт
SW
південний захід
Мертон і Вондзверт
Суррей
Внутрішній Лондон
Примітки |
57a7b144e71d63d7bddcd221c2a25de38f4a9faf | Космаріум
Космаріум (Cosmarium) — рід прісноводних організмів, що належать до Charophyta, відділу зелених водоростей, з яких виникли наземні рослини (Embryophyta).
Опис
У цьому роді клітини дуже різноманітні. Усі вони звужені посередині, що призводить до дволопатевого вигляду.
Примітки |
09ce7a3f8ba005a5fb8d15f1133a54c95fa5dbd6 | Plecotus homochrous
Plecotus homochrous — вид рукокрилих ссавців з родини лиликових.
Таксономічна примітка
Таксон відокремлено від P. auritus.
Морфологічна характеристика
Це невеликий кажан з довжиною голови і тіла від 40 до 45 мм, довжиною передпліччя від 36.5 до 40.3 мм, довжиною хвоста від 48 до 50 мм, довжиною лапи від 7 до 8 мм і довжина вух між 39 і 41 мм. Хутро довге, щільне і шерстисте. Спинні частини темно-коричневі з темнішою основою волосків, тоді як черевні частини схожі на спину з білуватим кінчиком волосся, що надає сірого вигляду. Морда конічна. Вуха великі, овальні, темно-коричневі, з'єднані на лобі тонкою шкірною перетинкою. Козелок становить приблизно половину довжини вушної раковини, звужений і з тупим кінцем. Перетинки крил темно-коричневі. Пальці вкриті коричневим волоссям і мають короткі коричневі і сильно загнуті кігті. Хвіст довгий і повністю входить у великий уропатій.
Поширення
Країни проживання: Пакистан, Індія, Непал, Китай, В'єтнам.
Спосіб життя
Мешкає в гірських лісах і степових лісах Гімалаїв між нижніми і середніми хребтами в Пакистані, Індії та Непалі. Цей вид зустрічається в дубово-хвойних змішаних лісах, субтропічних вічнозелених листяних лісах і тибетському степу. Інших відомостей про його екологію немає.
Примітки
Джерела
* Hodgson, B. H. (1847). On a new species of Plecotus. The Journal of the Asiatic Society of Bengal, 16, 895
* Spitzenberger, F., Strelkov, P. P., Winkler, H., & Haring, E. (2006). A preliminary revision of the genus Plecotus (Chiroptera, Vespertilionidae) based on genetic and morphological results. Zoologica Scripta, 35(3), 187–230
homochrous |
0df95e585f50299c9cf78a0584da8b353ae1a28a | Технічний поверх
Технічний поверх – це повноцінний нежитловий поверх, який призначений для прокладання комунікацій та розміщення інженерного обладнання. Він може бути або в підвалі, в середній частині будинку і на горищі. У сучасних будинках на таких поверхах є вільні приміщення, які не належать до житлового фонду. Їх використовують в різних цілях, які не пов'язані з проживанням людей. |
169a7fa7a205872462ca93bad03c4f459c8236bd | Амфора (водорость)
Амфора (Amphora) — один із основних родів морських і прісноводних діатомових водоростей. Маючи понад 1000 видів, це один із найбільших родів діатомових водоростей.
Галерея
Примітки |
2ff8b362de21c8de40962e031e790b23c820cd68 | Брікстон (значення)
* Брікстон — район у південній частині Лондона.
* Брікстон — населений пункт в Англії, у графстві Девон.
* — кінцева станція Лондонського метрополітену лінії Вікторія
* — станція на Chatham Main Line франшизи Southeastern, розташована за 5.1 км від Лондон-Вікторія |
22599852307d7a9cbb4aa5dcf79f5f9343357581 | Німецько-польський кордон
Німецько-польський кордон — державний кордон між Республікою Польща та Федеративною Республікою Німеччина, (включаючи водний кордон) протяжністю 467 кілометрів.
Це кордон Західної Польщі та Східної Німеччини. Німеччина є однією з семи держав, що межують із Польщею, а Польща є однією з дев'яти держав, що межують із Німеччиною. З огляду на розташування її часто називають кордоном по Одеру — Нейсе.
Поточний кордон був створений після об'єднання Німеччини 3 жовтня 1990 року, до цього Польща межувала з Німецькою Демократичною Республікою і кордон був ідентичний. Вона була сформована після Другої світової війни рішенням союзників на Ялтинській та Потсдамській конференціях.
Простягається від Балтійського моря на півночі до Чеської Республіки на півдні.
Розташування кордону
Примітки |
0895fc78c3ce2d11a87ec57258a3028f82466362 | Індустрія (значення)
* Індустрія — синонім слова промисловість
* Індустрія — місто
* Індустрія — селище, Кувандицький міський округ, Оренбурзька область
* Індустрія — селище, Прокоп'євський округ, Кемеровська область
* Індустрія — селище, Луганська область, Антрацитівський район |
01af0df9b76455da47ce3fbc155b11d3b012490d | Окулярек
Окуля́рек (Rhegmatorhina) — рід горобцеподібних птахів родини сорокушових (Thamnophilidae). Представники цього роду мешкають в Амазонії.
Опис
Окуляреки — невеликі птахи, середня довжина яких становить 13,5-15 см, а вага 27-34 г. Вони мають переважно буре забарвлення, голова у них чорна. Навколо очей у них є характерні світлі кільця голої шкіри, а на голові є чуб, який може ставати дибки. Окуляреки живуть в підліску вологих рівнинних тропічних лісів Амазонії. Вони слідкують за кочовими мурахами і ловлять дрібних безхребетних, які тікають зі шляху пересування мурах.
Види
Виділяють п'ять видів:
* Окулярек чорноголовий (Rhegmatorhina gymnops)
* Окулярек масковий (Rhegmatorhina berlepschi)
* Окулярек білощокий (Rhegmatorhina hoffmannsi)
* Окулярек рудочубий (Rhegmatorhina cristata)
* Окулярек волосочубий (Rhegmatorhina melanosticta)
Етимологія
Наукова назва роду Rhegmatorhina походить від сполучення слів — подряпина, тріщина і — ніздря.
Примітки |
64377d6928db155d7f137ffd5795e06b71d2209e | Aploconodon
Aploconodon — вимерлий рід пізньоюрських ссавців родини Amphidontidae. Він містить один вид, A. comoensis. Він присутній у стратиграфічній зоні 5 формації Моррісон.
Примітки |
97761fd8f4ad63015314d460cf51c7afcb4c76ac | Автобан A20 (Німеччина)
Федеральний автобан A20 (A20, ) — німецький автобан довжиною 345,2 км, це найдовша безперервна нова споруда автобану з 1939 року, яка замінила федеральний автобан 61 як найдовший автобан із двома цифрами в Німеччині. Починається (зі сходу на захід) у Бранденбурзі в Кройц Укермарк і проходить через землі Мекленбург-Передня Померанія та Шлезвіг-Гольштейн. Зараз A20 закінчується перед Бад-Зегебергом у Шлезвіг-Гольштейні. У довгостроковій перспективі планується подальше будівництво ще 200,4 км через Шлезвіг-Гольштейн і Нижню Саксонію, включаючи перехід через Ельбу, потім A20 має закінчитися на A28 біля Вестерштеде.
Маршрут
Історія
Примітки |
12a8650d1bc64c3d66062c05fa0ae96f6728cdc0 | Південний руський збірник
Южный русский сборник () — український літературний альманах, укладений і виданий у Харкові 1848 року Амвросієм Метлинським, на той час ад'юнкт-професором Харківського Імператорського університету.
Альманах складається з п'яти розділів-книжок по 50-100 сторінок, загальний обсяг видання — 380 сторінок. Кожна книжка має власну нумерацію сторінок.
Крім літературних творів «Южный русский сборник» містить написані Метлинським передмову з поясненням мети видання, довідку з використаного правопису з його обґрунтуванням («Правопис південно-руської мови, або наріччя») та короткі довідки про авторів на початку кожного розділу.
Окремі книжки мають такий вміст:
; Книжка I :
* Передмова;
* Пояснення використаного в альманасі правопису української мови з аналізом правописів, використаних в інших виданнях 30-40-х років XIX століття;
* Збірка віршів Амвросія Метлинського «Думки і пісні»;
* Збірка віршів Михайла Петренка «Думи та співи» («Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…», «Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче» та інші.)
; Книжка II :
* Гумористична поема Стефана Александрова «Вовкулака, українське повір'я».
; Книжка III :
* Поема Михайла Макаровського «Наталя, або дві долі разом».
; Книжка IV :
* Повість Михайла Макаровського «Гарасько, або Талант і в неволі».
; Книжка V :
* Драма Григорія Квітки-Основ'яненка «Щира Любов, або милий дорожче щастя»;
* Стаття Амвросія Метлинського «Відомості про життя автора драми „Щира Любов“», присвячена Г. Квітці-Основ'яненку.
Примітки
Див. також
* Украинскій Альманахъ
* Русалка Дністровая
* Ластівка
* Сніп
* Молодик
Література
*
* Южный русскій зборникъ / Амвросій Метлинскій. — Харьковъ, 1848.
* Історія української літератури : Література першої половини XIX століття : підручник / П. К. Волинський, Ю. С. Кобилецький, І. І. Пільгук, П. П. Хропко — Київ : «Радянська школа», 1964. — 576 с.
* Українські поети-романтики 20—40-их років XIX ст. / Упорядкування Б. А. Деркача, — Київ : Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1968. — 636 с.
Посилання
* |
04f42dc765d97b4df55775df146b6acdf3f42545 | Мадг'я-Прадеш
'''Мадг'я-Прадеш''' (, ) — штат у центрі Індії. Столиця — місто Бхопал.
Географія
Площа штату — 308,1 тис. км² (2-й за площею в країні) — до виділення з його складу в 2000 р. штату Чхаттісгарх, Мадг'я-Прадеш був найбільшим за площею в країні. Межує зі штатами Гуджарат, Раджастхан, Уттар-Прадеш, Чхаттісгарх, Махараштра.
Штат знаходиться на вододілі Бенгальської затоки і Аравійського моря. До басейну першого відносяться притоки Ґанґи, Маханаді і Годаварі, другого — Нармада і Тапті. Лісистість становить 31 %.
Адміністративно-територіальний поділ
Штат поділений на 10 дивізіонів
і включає в себе 50 округів: Детальніше дивитись Список округів штату Мадх'я-Прадеш
* Аліраджпур
* Ануппур
* Ашокнагар
* Балагхат
* Барвані
* Бетул
* Бурханпур
* Бхінд
* Бхопал
* Відіша
* Гваліор
* Гуна
* Дамох
* Датія
* Девас
* Джабалпур
* Джхабуа
* Діндорі
* Дхар
* Індор
* Катні
* Кхандва
* Кхаргон
* Мандла
* Мандсаур
* Морена
* Нарсінгхпур
* Німач
* Панна
* Раджгарх
* Райсен
* Ратлам
* Рева
* Сагар
* Сатна
* Сеоні
* Сехор
* Сідхі
* Сінграулі
* Тікамгарх
* Удджайн
* Умарія
* Харда
* Хошангабад
* Чхатарпур
* Чхіндвара
* Шаджапур
* Шахдол
* Шеопур
* Шівпурі
Історія
Гваліярська фортеця.
З 321 по 185 р. до н. е. територія штату входила до складу імперії Маур'їв, створеної царем Чандраґуптою. Місто Удджайн, розташоване на північному заході штату, було одним з найважливіших міст імперії.
У IV—V століттях північна Індія була знов об'єднана під владою Гуптів. Надалі настав період феодальної роздрібленості, хоча північна частина штату знаходилася під владою могутнього Делійського султанату в XIII—XIV століттях.
На початку XVI століття велика частина штату знаходилася під владою гваліорського махараджі і гуджаратського султана. В середині XVI століття ці території увійшли до складу імперії Великих Моголів (при імператорові Акбарі). Після смерті в 1707 р. імператора Аурангзеба вплив Моголів почав слабшати, і контроль над штатом встановили племена маратхі (основне населення сучасного штату Махараштра). Проте в результаті трьох англо-маратхських війн в 1775—1818 р. їх змінили британці — основна частина штату увійшла до Британської Індії на правах князівства.
У 1861 р. південна частина штату увійшла до складу Центральних провінцій британської колонії. У 1950 р. штат отримав сучасну назву, проте, його кордони потім двічі перекраювалися — спочатку в 1956 р., коли околиці Нагпура увійшли до складу Махараштри, а потім в 2000 р., коли був виділений штат Чхаттісгарх.
Економіка
Виробляється: бавовна, олійні культури, цукор, текстиль, папір, алюміній, розвинене машинобудування.
Культура
Орчха в Бунделкханді.
На території штату знаходиться ряд об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — це храми Кхаджурахо, буддійські пам'ятки — ступа Санчі та скелясті печери Бхімбеткі. Індаур (Індор), Гваліор, Бхопал, Удджайн також є крупними туристичними центрами.
Примітки
Джерела
* MP Portal
* Govt. of MP
* MP Tourism
* MP Police
* MP Forests
* Map of Madhya Pradesh
*
* Madhya Pradesh The Heart of India |
096b1216b2545dd5c4809ebfcf8dc22001818304 | Галицьке повстання (1219—1221)
Галицьке повстання 1219—1221 років — народне повстання у Волинсько-Галицькій державі проти угорських загарбників.
Після смерті Романа Мстиславича 1205 року галицькі бояри, скориставшись із малолітства його синів Данила і Василька, повели боротьбу проти зміцнення великокнязівської влади. В усобиці почали втручатися чернігово-сіверські князі, а також Угорщина й Польща, які намагалися підкорити волинсько-галицькі землі. 1214 року в Спиші краківський князь Лешко Білий та угорський король Андраш ІІ вирішили захопити і поділити між собою землі Волинсько-Галицького князівства. Через деякий час Галичину окупувало угорське військо, а Польща загарбала Перемишль, Берестейщину і північно-західну частину Волині. Галицький престол захопив Коломан Галицький, син Андрія ІІ.
1219 року галичани підняли повстання проти загарбників, закликавши на допомогу новгородського князя Мстислава Удатного. 25 березня 1221 об'єднані сили волинського князя Данила Романовича Галицького, Мстислава Удатного і повсталих містян розбили під Галичем угорські війська, очолені королевичем Коломаном, який потрапив у полон і був висланий у Торчевськ.
Джерела
* Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000
* Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста. — К.: Генеза, 1993
Див. також
* Галицько-Волинське князівство
* Війна за об'єднання Галицько-Волинського князівства
* Галицьке повстання (1189) |
09a9b6a9841421a6f23745c549beb9cedfb0f99d | Система управління якістю
Систе́ма управління я́кістю () — сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів організаційної структури, визначених механізмів відповідальності, повноважень та процедур організації, а також процесів та ресурсів, які забезпечують здійснення загального керівництва якістю та її відповідність встановленим вимогам.
Система управління якістю охоплює дії, за допомогою яких організація ідентифікує свої цілі та визначає процеси й ресурси, потрібні для досягнення бажаних результатів; керує взаємодійними процесами та ресурсами, потрібними, щоб створити цінності та здобути результати для відповідних зацікавлених сторін; дає змогу найвищому керівництву оптимізувати використання ресурсів, ураховуючи короткострокові та довгострокові наслідки його рішень, а також забезпечує засоби ідентифікування дій щодо вирішування передбачених і непередбачених наслідків у постачанні продукції та наданні послуг.
Примітки
Джерела
* Система управління якістю — інструмент удосконалення загальної системи управління організацією (підприємством) / А. Астахов, Л. Хриплива // Стандартизація. Сертифікація. Якість. - 2011. - № 4. - С. 60-64
* Система управління якістю // Фармацевтична енциклопедія
* Що таке система управління якістю |
10e3c019a7163259fb6927ace7d161a308fb3b07 | Ангорська битва (1402)
Анго́рська би́тва 1402 — битва біля Ангори (сучасна Анкара), що проходила 20 липня 1402 року між османським військом султана Баязида І та монгольським військом самаркандського еміра Тимура. Ударивши по флангах і ввівши в бій резерви, Тимур оточив і розгромив турецьке військо, після чого захопив і пограбував Малу Азію.
Література
* |
00360503b9205cdd36c3cc70ac6cdfafe0a5f313 | Рівень (інструмент)
Рівень або ватерпа́с (, від water — «вода» + passen — «приміряти», «припасовувати»), васервага — простий прилад для перевірки горизонтального положення лінії на площині, для вирівнювання будівельних конструкцій, а також для вимірювання невеликих кутів нахилу; одна із складових частин багатьох маркшейдерських та геодезичних інструментів. Рідинний ватерпас винайшов французький механік Мельхіседек Тевено у 1662 р.
Конструкція
Рівень являє собою укладену в металеву оправу та запаяну скляну ампулу-трубку (циліндричної або круглої форми), наповнену сірчаним ефіром, у якій є повітряна бульбашка. Внутрішня частина ампули має сферичну форму, зовні нанесена шкала. Дотична, проведена до сферичної поверхні ампули в центрі шкали, називається геометричною віссю рівня, а центр шкали — нуль-пунктом. Якщо бульбашка знаходиться в нуль-пункті (середньому положенні ампули) — геометрична вісь рівня займає горизонтальне положення. Розташування бульбашки рівня в нульовому (середньому) положенні підтверджує горизонтальність (вертикальність) поверхні.
Розташування бульбашки рівня в нульовому (середньому) положенні
Ватерпас також іноді виготовляють з основного бруска довжиною 1-3 м, до середини якого перпендикулярно жорстко приєднують коротший брусок. На короткому бруску перпендикулярно до нижньої площини основного бруска нанесена лінія або риска, а на ній у верхній частині закріплено висок. Нижня поверхня основного бруска буде горизонтальною, якщо нитка вільно підвішеного виска збігається з лінією. Таким ватерпасом перевіряють горизонтальність поверхні. Якщо треба контролювати похилу поверхню (в межах 00-80), то на одному з кінців робиться дерев'яне потовщення («подушка»). Його товщину розраховують згідно з ухилом (нахилом), який треба задавати або контролювати.
Контактний ватерпас
У нівелірах широко застосовуються оптичні призмові системи для передавання в поле зору нівеліра кінцевих положень бульбашки рівня. Це зображення в полі зору нівеліра має вигляд рухомого контакту двох половинок бульбашки. Таку конструкцію іноді називають контактним ватерпасом.
Застосування
Перед використанням інструмента необхідно оглянути його щодо наявності пошкоджень. Класти інструменти на верстак слід вістрями від себе. Не допускається використання розмічальних та вимірювальних інструментів не за призначенням, оскільки це може призвести до їх пошкодження та унеможливлення виконання точних вимірювань.
Застосовується також для задавання й контролю похилу гірничої виробки, рейкової колії, будівельної конструкції тощо.
Примітки
Література
*
Див. також
* Лекало
* Рівнева поверхня |
2f0638ed6820475924ea64bbf99f348e92e9771e | Ріббон (водоспад)
Водоспа́д Рі́ббон ( — «стрічковий водоспад») — водоспад, розташовантй в Національному парку Йосеміті в Каліфорнії, спадає з західного боку скелі Ель Капітан, і є найбільшим однокаскадним водоспадом в Північній Америці. Водоспад живиться талим зимовим снігом, тому він пересихає протягом більшої частини року, але це дуже ефектне видовище навесні. Інколи, у найхолодніші роки, в основі водоспаду створюється крижаний конус, подібний до конуса верхніх водоспадів Йосеміті, що може досягти 70 м у висоту. |
58ee35ab6113d05c8c7de8d2c52d1e867fddbc15 | Футурама (відеогра)
«Футурама» — відеогра за мотивами мультсеріалу «Футурама». Це пригодницький «бойовик», який складається з 22 захоплюючих рівнів. Гра вийшла у серпні 2003 року на платформах PlayStation 2 і Xbox, версія для PC не виходила.
Гра в ролі Фрая
Команда «Planet Express» повинна завадити планам Мами заволодіти всесвітом. Гра починається з того, що контроль над «Planet Express» отримує власник «Momcorp»: «Чудова новина! Я продав Міжпланетний Експрес Мамі!». Після придбання цієї компанії, Мама стає власником 50 % планети Земля, стає верховною володаркою, а всіх інших людей робить своїми рабами. |
10fc9c49edbad83b5c9290160442b5c656f43eb7 | Рудникова аерологія
Рудникова аероло́гія, аерологія гірничих підприємств (, ) — галузь гірничої науки, що вивчає властивості атмосфери копалень (шахт і кар'єрів), закони руху повітря, переносів газу, пилу, теплоти в гірничих виробках і в масиві гірських порід. Базується на законах загальної аеродинаміки і термодинаміки.
Основні розділи шахтної аерології — шахтна атмосфера, шахтна аеродинаміка, шахтна газодинаміка, динаміка шахтних аерозолів, шахтна термодинаміка.
Головні проблеми наукової дисципліни — зниження аеродинамічного опору виробок, вдосконалення методів розрахунку шахтних вентиляційних мереж, підвищення ефективності дегазації шахт, розробка ефективних методів і засобів теплового кондиціонування шахтного повітря, розробка науково обґрунтованих методів розрахунку кількості повітря, необхідного для вентиляції шахт, створення наукових основ автоматизованого управління вентиляцією шахт, підвищення надійності шахтних вентиляційних систем.
''Аерологія кар'єрів'' розробляє наукові основи прогнозу атмосферних умов і провітрювання відкритих гірничих розробок. Основні розділи аерології кар'єрів: атмосфера і мікроклімат кар'єрів, аеродинаміка, термодинаміка, газопилова динаміка атмосфери кар'єрів.
Основний метод дослідження рудникової аерології — теоретичний аналіз в поєднанні з експериментальними дослідженнями і натурними спостереженнями, а також комп'ютерним моделюванням.
Див. також
* Аерологія
Література
*
*
* |
4a83725b2f6ec08aa30f1671ce7f2c64ddec8e89 | Любовнянська височина
Любовня́нська височина () — гірський масив на території Спиша в східній Словаччині, частина Східних Бескид.
Найвища точка — гора Еліашовка, 1023 м біля міста Стара Любовня. |
520035cbee1b6eb39a643a8690ffaf8e78b15f44 | Тим-Поронайський діл
Тим-Порона́йський дол — меридіональне тектонічне пониження між Західно-Сахалінськими і Східно--Сахалінськими горами на острові Сахалін. Довжина 250 км, ширина 5—60 км.
Утворений двома долинами, що розходяться, по яких на півночі тече річка Тим, на півдні — річка Поронай, верхів'я головних річок розділені малопомітним вододілом. Долина річки Тим вужча, зайнята модриновою тайгою, на терасах — оброблені поля. Південна частина поділу розширюється до затоки Терпіння, зайнята заболоченою Поронайською низовиною. |
0ff3e12246bda2d7eefdade9a9c09fb1e55b9d1d | Концерт для фортепіано з оркестром № 1 (Прокоф'єв)
Концерт № 1 для фортепіано з оркестром ре-бемоль мажор (Op. 10) Сергія Прокоф'єва завершений у 1912 році. З цим концертом Прокоф'єв закінчував Петербурзьку консерваторію і виграв приз Антона Рубінштейна.
Цей концерт - найкоротший із концертів Прокоф'єва, триває близько 15 хвилин. Концерт складається з трьох частин, що слідують безперервно:
# Allegro brioso (7-8 хв)
# Andante assai (4-5 хв)
# Allegro scherzando (4-5 хв)
Посилання
* концерт №1 у виконанні Ашкеназі
* концерт №1 у виконанні Гаврілова |
01d25ded3a88a21955cebe65225f2471db04a6ab | Олександропіль (Дніпровський район)
Олександро́піль — село в Україні, у Новопокровській селищній громаді Дніпровського району Дніпропетровської області. Населення складає близько 800 осіб.
Географія
Село Олександропіль розташоване за 82 км від обласного центру, за 5 км від лівого берега річки Комишувата Сура, за 1 км від села Петриківка, за 16 км від адміністративного центру громади і за 12 км від залізничної станції Незабудине на лінії Апостолове — Нижньодніпровськ-Вузол. У селі бере початок Балка Широка з загатою.
Історія
Село виникло на колишньому запорозькому зимівнику наприкінці XVIII століття, після ліквідації царським урядом Запорозької Січі. Тут поселилася група козаків. До 1812 року також мав назву Лугові (Луковські) хутори.
На території Олександрополя за часів УРСР знаходилася центральна садиба колгоспу імені Богдана Хмельницького, за яким закріплено 8024 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 7419 га орних земель. Розвинені рільництво і м'ясо-молочне тваринництво.
У 1918 році в Олександрополі був організований повстансько-партизанський загін у кількості 100 осіб, що боровся проти австро-німецьких військ. Очолили його брати Тимофій і Михайло Ільченко. Загін нападав на ворожі гарнізони і обози.
У 1929 році в Олександрополі організований колгосп «Нова сім'я». У 1938 році він був перейменований у «Комуніст». У 1939—1940 роках колгосп й Олександропольске МТС створене у 1932 році, були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
У роки Другої світової війни в селі діяла підпільна патріотична група на чолі з головою колгоспу О. К. Холодним. Група мала радіоприймач, поширювала зведення Радінформбюро, проводила агітаційно-масову роботу серед населення. У вересні 1941 року гітлерівці вистежили підпільників, заарештували і розстріляли їх разом з сім'ями.
1989 року за переписом тут мешкало приблизно 940 осіб. Відповідно з переписом населення 2001 року — 910 осіб.
До 2020 року адміністративний центр Олександропільської сільської ради, до якої були підпорядковані населені пункти: Бутовичівка, Віленка, Гаркушине, Долинське, Кринички, Михайлівка, Новоандріївка, Петриківка й Тихе.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 709-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Дніпропетровської області», Олександропільська сільська рада об'єднана з Новопокровською селищною громадою.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Солонянського району, село увійшло до складу Дніпровського району.
Історія освіти в селі
Олександропільська школа була заснована у 1893 році. Спочатку це була трьохкласна церковно-приходська школа, збудована земством і розташовувалась у трьох корпусах. За тривалий час існування вона зазнавала декілька реорганізацій та реформ.
У 1930-х роках реорганізована у семирічку, а по закінченню німецько-радянської війни — у середню (перший випуск десятикласників був у 1954 році). У 1974 році були добудовані корпуси та плац біля школи. У 1980 році збудована їдальня. У 1992 році побудована нова двоповерхова будівля школи. В старому приміщенні навчаються учні молодших класів та розміщений дитячий дошкільний навчальний заклад.
Школа завжди була осередком освіти, культури та духовності в селі. Вчителі у різні часи проводили велику просвітницьку роботу серед населення, несли свої знання і культуру селянам, виховували високу моральність, утверджували в дітях гуманні початки міжлюдських стосунків.
Історія не зберегла імен тих перших вчителів, які працювали в земській школі, згодом — у Луговській (Олександропільській) трудовій школі (1923), у ШКМ (школі колгоспної молоді (ШМК, 1936). До революції в селі було два вчителя із середньою освітою, а 1937 року — 12 вчителів із середньою освітою, 3 — з вищою освітою. Директором школи семирічки був Квасоля Архип Данилович.
З початку німецько-радянської війни, жителі села — випускники школи та вчителі пішли на фронт захищати свою Батьківщину.
У селі Олександропіль Солонянський райком партії залишив підривну групу на чолі з головою колгоспу Холодним Анатолієм Кіндратовичем. До її складу входили молодий директор школи Желудько Михайло Андрійович, хімік за фахом, його дружина Желудько Ганна Корніївна, завуч школи, Усатий Андрій Устимович, інші вчителі школи.
У вересні 1941 року цю групу було викрито. Керівника групи Холодного А. К., директора школи Желудька М. А, завуча Усатого А. У. разом із сім'ями розстріляли за селом. А вчителів Канівця М. Ф. та Сідягу П. С. нацисти довго катували і вивезли в невідомому напрямку.
У післявоєнний період школа прийняла голих і холодних дітей, і вчителі зігріли їх своїм теплом, віддали їм не тільки свої знання, а й частину свого серця. Односельці згадують плеяду директорів Олександропільської середньої школи:
* Дудко Наталія Євдокимівна;
* Сиволоб Василь Микитович;
* Онуфрієнко Ілля Іларіонович;
* Кувалдін Іван Семенович;
* Гаркуша Віктор Іванович;
* Плохий Іван Якович;
* Макрович Григорій Васильович;
* Скаленко Григорій Несторович;
* Гончаров Гаврило Леонтійович;
* Захарченко Володимир Іванович.
У 1970-ті роки розширений основний корпус, добудовано дві класні кімнати, заасфальтовано шкільне подвір'я.
У 1993 році завершено будівництво нового двоповерхового корпусу школи. Школа газифікована. У старому приміщенні навчаються учні початкових класів, містяться шкільні майстерні, бібліотека та дитячий дошкільний навчальний заклад. У школі навчаються діти з села Олександрополя та навколишніх сіл: Петриківка, Тихе, Пропашне, Войкове. Підвіз учнів до школи здійснюється шкільним автобусом.
У школі є 14 навчальних кабінетів, функціонує комп'ютерний клас, у якому налічується 10 комп'ютерів, один вчительський, сервер, два комп'ютера адміністративного користування, які об'єднані у локальну мережу.
В школі працюють 7 гуртків, у яких зайнято 105 учнів.
1893 рік залишається пам'ятним для Олександрополя — саме цей рік став початком освіти селянських дітей в селі. До цього діти здобували освіту в селі Томаківка. Тоді на околиці села Олександропіль стояла дяківська хата (збудована, як і церква, 1856 року), яка і відкрила двері для навчання в церковно-приходській школі. Згодом, у 1898 році земство (місцева влада) вирішило збудувати в селі школу.
Земська управа (1909), передана під школу (1923), з 1993 року — зерносховище
Земська управа (вгорі) 1909 р. Фото внизу — добудовано три класи, з'єднано два корпуси, побудовані у 1898 та 1936 роках
Школу будувала земська
управа, а допомагали жителі села. Багато з цих підсобників під час будівництва школи оволоділи професіями будівельників, столярів, мулярів, які потім стали передаватися в сім'ях з покоління в покоління. Це невеличке приміщення стало осередком культури, духовності. Вчителі в різний час проводили велику просвітительську роботу серед населення, несли свої знання і культуру селянам. Головне кредо в їхній роботі-давати міцні, ґрунтовні знання з різних предметів, виховувати високу моральність, утверджувати в дітях гуманні міжлюдські стосунки. Минуло зовсім мало часу, і стіни цієї школи стали тісним для такої кількості учнів, та ще й реформа в освіті. Тому приміщення місцевої влади (земська управа), збудоване у 1909 році, було передане під школу у 1923 році. Так почала діяти Луговська (Олександропільська) трудова школа 1-го ступеня. У 1923 році Олександропільська і Петриківська трудові школи першого ступеня налічували 10 груп, де навчалося 161 учнів, з них 65 дівчаток. У цьому закладі навчалися діти не лише з села Олександропіль, а й з інших навколишніх сіл. З чотирирічної школи випускалися цілком підготовлені, освічені учні, які протягом навчання в закладі оволодівали глибокими знаннями основ наук. Учням в школі видавали підручники на початку навчального року, а наприкінці — їх повертали. Книги для школярів були святинею, їх свято берегли. У 1923 році створена група культармійців по ліквідації неписьменності (лікнеп). Ініціаторами створення були Федоренко А. М. та Квач К. І. Багато роботи виконали вчителі місцевої школи та члени правління ССТ (сільського споживчого товариства), створеного в 1921 році, по збору пожертвувань серед населення на побудову пам'ятника Кобзареві (Дудка Т. І., Демченко І. К., Сідяга П. С., Годько К. В. тощо). Весною 1926 року пам'ятник Тарасові Шевченку встановлено на території школи. У 1936 році, коли головою місцевого колгоспу імені газети «Комуніст» був Дегтярьов Костянтин Дорофійович, поряд з першим найстарішим корпусом було побудовано ще один корпус. Так почала працювати ШКМ (школа колгоспної молоді), школа — семирічка. Суттєву допомогу в обладнанні приміщень та благоустрою території закладу надали батьки, учні та педагогічний колектив. Адміністрація школи, вчителі та технічний персонал доклали чимало зусиль, щоб створити умови для здійснення навчально-виховного процесу. До революції в селі було два вчителі із середньою освітою. У 1937 році із середньою освітою — 12, з вищою — 3 вчителя. З початку німецько-радянської війни, жителі села — вчителі та випускники школи пішли на фронт захищати свою Батьківщину. У селі Олександропіль Солонянський райком партії залишив підривну групу на чолі з головою колгоспу Холодним Андрієм Кіндратовичем для боротьби з нацистськими окупантами. Ця група, у яку входили і вчителі, організувала саботаж, вела пропагандистську роботу, поширювала зведення Радінформбюро про становище на фронтах, вселяла у людей віру в неминучу поразку нацистської Німеччини. У вересні 1941 року цю групу було викрито, найактивніших її членів розстріляно. Завуча школи, вчителя української мови та літератури Усатого Андрія Устимовича нацисти заставили викопати собі яму і потім над нею його розстріляли. Частина учасників підривної групи разом з багатьма іншими жителями була вивезена до Німеччини на роботу, а вчителів Канівця М. Ф. та Сідагу П. С. нацисти тривалий час катували і вивезли у невідомому напрямку. У приміщенні школи під час війни було розташовано німецький госпіталь. Під час війни, на пустирищі, (згарище церкви), посаджено парк, куди від школи перенесено пам'ятник Тарасові Шевченку. Цей парк був призначений для поховання померлих німецьких солдат. З 1943 року в приміщенні школи розташовувався радянський госпіталь. Після війни школа прийняла до себе знедолених, голих і голодних дітей, вчителі зігрівали їх своїм теплом, ласкою, віддавали їм не тільки свої знання, а й частину свого серця. З 1952 року — це школа -десятирічка. Перший післявоєнний, вже десятирічний випуск (2 класи) відбувся у 1954 році. Хорошими людьми стали ці випускники, вони часто збираються на зустріч з школою, однокласниками, вчителями. По всіх куточках колишнього Союзу розкидані випускники школи. На різних ділянках вони трудяться і в районі. Розпочався приріст населення, тому виникла необхідність у добудові приміщення. Під час добудови було використано кошти бюджету колгоспу імені Богдана Хмельницького, головою якого був Скрипник Микола Сергійович. Шефи, адміністрація, батьки, педагогічний та учнівський колективи школи доклали всіх зусиль, щоб з 1 вересня 1975 року ввести в експлуатацію добудову трьох класів — з'єднання першого, побудованого в 1898 р. та третього, побудованого в 1936 р. корпусів. За рішенням зборів від 6 лютого 1991 року, весною 1991 року розпочалося будівництво двоповерхової школи.
Перший дзвоник
Красуня школа в Олександрополі з січня 1992 року
Комп'ютерний клас
10 січня 1993 року в селі Олександропіль відбулося грандіозне свято-відкриття двоповерхової школи, яка потопає в зелені, квітах та дитячих посмішках. Це свято збігається з 100-річчям освіти в селі. З 1999/2000 навчального року у будівлі Олександропільської середньої школи діє школа-сад.
Археологія
У 1856 році, поблизу села, розкопано великий курган Довга могила з кам'яною гробницею епохи пізньої бронзи (кінець II — початок I тисячоліття до Р. Х.).
У 1852—1856 роках досліджувався курган Лугова могила (поширеніша назва серед археологів та офіційної літератури — Олександропільський курган) із похованням скіфського царя (III століття до Р. Х.). Тут виявлені золоті і срібні високохудожні прикраси, парадна зброя, рідкісне зображення шанованої скіфами змієногою богині, дочки Борисфену (Дніпра). У кургані знайдено останки поховання рабів, а також коней у дорогоцінної збруї з срібними і бронзовими прикрасами. Цим було покладено початок вивченню скіфських старожитностей краю.
Інфраструктура
У середній школі села 13 учителів навчають 253 учні. Є будинок культури з залом на 360 місць, дві бібліотеки, книжковий фонд яких становить 12 тис. примірників. Є дільнична лікарня на 50 ліжок, аптека. Медичну допомогу населенню надають 18 осіб, у тому числі три лікарі. Відкрито дитячий комбінат на 50 місць. Працюють шість магазинів, комбінат побутового обслуговування, поштове відділення, АТС.
Пам'ятки
На території Олександрополя споруджені пам'ятники воїнам-визволителям та воїнам-односельцям, полеглим смертю хоробрих у роки Другої світової війни. У центрі села споруджено обеліск на честь Героя Радянського Союзу В. Ф. Тюріна, який загинув при звільненні населеного пункту від гітлерівських загарбників. Іменем героя названа одна з вулиць села.
В Олександрополі закладено парк, у центрі якого височіє пам'ятник Т. Г. Шевченка.
Особистість
* Головко Анатолій Олександрович (1975—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни
Примітки
Література
* Олександро́піль // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.799-800
Посилання
* Погода в селі Олександропіль
* Офіційний сайт КЗО Олександропільська ЗСШ І—ІІІ ступенів — ДНЗ |
0fa3fa53c8ecfa1b8bb389302fa7dc79abcf1659 | Андрушівка (Вінницький район)
Андру́шівка (також Андруші́вка) — село в Україні, у Погребищенському районі Вінницької області. Центр сільської ради. Розташована за 23 км від районного центру, за 6 км від залізничної станції Андрусове. Населення становить 1104 особи.
Географія
Село займає площу 0,311 км². Біля села бере початок річка Роська, права притока Росі (басейн Дніпра).
Історія
За даними «Географічного словника Королівства Польського й інших країв» (1880), село було засноване у 15 столітті за 1 км від його теперішнього положення й було зруйновано під час загарбницьких війн поляків.
За даними Л. Похилевича, у середині 19 століття в селі побутували перекази, за якими село спочатку, до руйнування, знаходилося на іншому місці, за урочищем Кучегори, де й у середині 19 століття можна було побачити залишки колишнього поселення — якийсь великий льох, битий глиняний посуд. У середині 19 століття на тому місці було церковне поле. В той час мешканці Андрушівки показували місце, де був двір й будинок хазяїна, якого, буцімто, звали Кучогорським чи Кучогором. Один з синів Кучогорського на ім'я Андрій, або Андрусь, за переказами мешканців, переніс село на теперішне місце й назвав його за своїм іменем.
У 1719 році в селі було побудовано дерев'яну церкву, руїни якої збереглися до початку 21 століття й були розібрані у 2005 році. У першій половині 18 століття Андрушівка належала до маєтностей князя Януша-Олександра Любартовича Санґушки. Пізніше селом володів Шембек — родич Санґушків. В кінці 18 століття село купив Фортунат Якубовський, а у 1830 році воно дісталося у спадок його дочці Дороті Колисковій, а нею віддано як придане її дочці Олені Бенедиктовні, яка вийшла заміж за Станіслава Тишкевича. Село стало їхньою резиденцією. Поміщикам Тишкевичам належали й інші села. Поміщики були католиками.
У 1845 році біля села було влаштовано невеличку цукроварню, де виготовляли цукор-пісок. У 1878 році на цукроварні було вироблено 35800 пудів цукру.
У 1864 році в селі проживало 1417 мешканців обох статей, з них 26 осіб були католиками. Село мало 2520 десятин землі. В селі була дерев'яна церква, побудована 1719 року, їй належало 40 десятин землі, на якій був в тому числі й ліс. У 1864 році через село проходила поштова дорога з Липовця до Сквири, але поштова станція знаходилася не в селі, а біля сусіднього села Васильківці, за 5 верств від Андрушівки. Біля села було кілька стародавніх могил. Село було відоме своїми садами.
У 19 столітті село було центром Андрушівської волості Липовецького повіту Київської губернії, тут знаходилося волосне правління.
У 1900 році в селі було 430 дворів, тут проживало мешканців обох статей 2192 особи, з них чоловіків — 1108, жінок — 1084. Головним зайняттям селян було хліборобство. Помітне місце в господарстві селян займало вирощування овочів (фруктів). Село було за 1 верству від залізничної станції Погребище (тепер Погребище I), поштово-телеграфна станція була у місті Липовець, поштова (земська) — в Андрушівці. В селі лічилося землі 1995 десятин, з них належало поміщикам 825 десятин, церкві — 50 десятин, селянам — 1120 десятин. Село відносилося до категорії власницьких сіл і належало М. С. Ташкевичу. Господарство в маєтку вів сам поміщик за трипільною системою, як й селяни. В селі була 1 православна церква, 1 однокласна мінистерська школа, 5 кузень, 6 вітряків, 1 винна крамниця. Пожежний обоз складався з 6 діжок, 6 гаків, 2 драбин і 4 відер.
Село постраждало від насильницької колективізації та розкуркулення. У 1930 році з села було депортовано 2 двори. Під час Голодомору 1932—1933 років, вчиненого радянською владою, у селі загинула велика кількість людей. В книзі «Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні» згадано імена 33 осіб (данні 2008 року).
Під час Другої світової війни у липні 1941 року село як й інші села Погребищенського району було окуповане німецько-фашистськими військами. Тут діяв партизанський загін ім. Кірова. За радянськими даними, у жовтні 1941 року в селі Андрушівці та в селах Плискові і Спичинцях гестапівці заарештували близько 700 чоловіків, жінок і дітей, яких групами виводили в ліс в урочище Хрузинівка і розстрілювали. Червоною армією село було зайняте 4 січня 1944 року.
На початку 1970-х років в селі була розміщена центральна садиба колгоспу ім. Калініна. В користуванні колгоспу було 4062 га землі, у тому числі 2846 га орної. Виробничий напрям був рільничо-тваринницький. В Андрушівці була 8-річна школа, будинок культури, бібліотека.
Населення
За даними перепису 2001 року кількість наявного населення села становила 1112 осіб, із них 98,46 % зазначили рідною мову українську, 1,27 % — російську, 0,09 % — білоруську, 0,18 % — молдовську.
+Населення Андрушівки в різні роки
Рік
~1864
1897
~1900
~1972
1989
2001
Кількість осіб
1417
2192
2056
1305
1112
Транспорт
Зупинний пункт Андрусове отримав назву від села у зміненому вигляді, бо на момент побудови залізниці Козятин — Умань одна станція Андрушівка вже була.
Пам'ятки
Пам'ятник жертвам Голодомору на Андрушівському цвинтарі
В селі зберігся — в зруйнованому вигляді — палац Тишкевичів, що був побудований наприкінці 18 — початку 19 століть і є пам'яткою архітектури національного значення.
У північній частині кладовища — могила Баринова Г. В., командира військ НКВС. Ще з часів радянщини вона є пам'яткою історії місцевого значення. Тут також розташована Братська могила 263 воїнів Радянської Армії, загиблих при обороні та звільненні села. Облаштовані у 1975 році. В селі також є Пам'ятник 213 воїнам-односельчанам, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни, який встановлено у 1985 році біля клубу.
На південь від села при археологічних розкопках виявлено поселення трипільської культури IV—III тис. до н. е. Неподалік також виявлено поселення черняхівської культури II—IV ст. н. е.
Замок Кучогорських, пізніше перебудований Михайлом Тишкевичем.
В селі була дерев'яна церква побудована 1719 року, розібрана 2005 року.
На кладовищі встановлено пам'ятник в пам'ять про односельчан-жертв голодомору 1932—1933 років.
Відомі люди
У селі народилися:
* Єрофеїв Іван Федорович (1882—1953) — письменник, історик, літературознавець, етнограф і фольклорист.
* Заянчковський Іван Пилипович (1917—2010) — біолог-зоолог, письменник-натураліст і професор.
* Мовчанюк Володимир Сергійович (1983—2020) — молодший сержант ЗСУ, загинув на Донбасі при захисті Вітчизни.
* Речмедін Валентин Остапович (1916—1986) — письменник і журналіст.
* Речмедін Іван Остапович (1922—1987) — фізико-географ і доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
* Речмедін Леонід Остапович (1912—1981) — радянський журналіст, помічник 1-го секретаря ЦК КПУ. Кандидат у члени ЦК КПУ.
* Тишкевич Михайло Станіславович (1867—1930) — граф, український дипломат, публіцист, митець і меценат.
Посилання
*
*
* Про історію с. Андрушівка
*
* Олександр Горобець Записки хорунжого Української Галицької армії про Андрушівку
* Погода в селі Андрушівка
Виноски |
07a810762bf76d7cfc71473cde30df5fc310acc4 | Доказ (значення)
До́каз — інформація, що слугує підтвердженням певних обставин. У різних галузях науки та людської діяльності цей термін має різні значення.
Визначення
* Математичний доказ
* Докази (філософія)
* Процесуальні докази
* Докази (логіка) — це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов'язаних з ним суджень.
Фільми
* Доказ (Dokaz) — югославський фільм 1972 року.
* Доказ () — австралійський фільм, знятий режисером Джоселин Мурхауз. У фільмі знялися актори Хьюго Вівінг, Женев'єва Піко та Рассел Кроу.
* Доказ () — фільм-драма 2005 року, режисер Джон Медденом.
Див. також
* Доказування
* Доведення |
20b9b85bf4e2e93c2686fce2b609239583863161 | Висоцьк (Сарненський район)
Висо́цьк — село в Україні, у Сарненському районі Рівненської області, центр Висоцької сільської громади. Населення становить 1999 осіб (2011). З 1940 по 1959 роки було центром Висоцького району.
Назва
Висоцьк, відомий під назвою Вишгород (Височко), — містечко над річкою Горинь. Своєю назвою воно завдячує високій горі, насипаній людськими руками, на якій колись височів .
Польською мовою згадується як Wysock, російською — як Высоцкъ,.
Географія
Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «сприятлива».
Тваринний світ налічує 304 види хребетних, у тому числі круглороті і риби — 34, земноводні −11, плазуни — 7, гніздові та зимуючі птахи — 186, ссавці — 66 видів.
Рідкісні рослини: верба лапландська, верба чернична, береза пухнаста, вільха сіра, андромеда, молодильник озерний, звіробій сланкий, осока дводомна, папороть болотна, образки болотні, розривтрава, росичка круглолиста, росичка середня, ситник бульбистий, сфагнум побережний.
Рідкісні тварини: лелека чорний, журавель сірий, чапля біла, кіт лісовий, бобер, видра, горностай.
У Висоцькому лісовому заказнику на березі річки Горинь зростає шестисотрічний дуб.
Клімат
Клімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена). Опадів 611 мм на рік. Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 29 мм. Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 89 мм. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 60 мм. Пересічна температура січня — -5,6 °C, липня — 18,6 °C. Річна амплітуда температур становить 24,2 °C.
Пам'ятки природи
* Почаївський заказник — ладшафний заказник національного значення площею 905 га, розташований поблизу села.
* Висоцький заказник — лісовий заказник національного значення площею 110 га, розташований поблизу села.
* Дендропарк — комплексна державна па'ятка природи місцевого значення площею 1,5 га, розташована в селі.
Історія
Перша письмова згадка про Висоцьк датується 1005 р., хоча археологічні розкопки свідчать, що ще задовго до цього тут протікало життя.
У Києво-Печерському Патерику редакції Києво-Печерського архімандрита Йосипа Тризни пишеться: «…третіе богомоліе епископию постави(хъ) и придахъ к ней городиъ съ погостиъ в послушаніе и священне и благословенне держати себъ въ туровской епископіи: Пинскъ,.. Дубровица, Виъсочко… и поставихъ перваго епископа Фъому…». Також багато пам'яток із кам'яної доби розкидані по околицях Висоцька, що свідчить про споконвічне заселення цієї території. З археологічних пам'яток тут часто можна знайти намиста з червоного сланцю. Поблизу Висоцька стояли поселення скотарських племен доби неоліту та бронзи.
У давнину побережжям Горині володіли слов'янські племена. Околиці Висоцька, заселені, однак, населенням мішаним, були ніби граничною межею, перехідним пасом від роду древлянського до роду дреговичанського. Назва села Грані, поблизу Дубровиці, є саме пам'яткою цих двох слов'янських племен.
Відомо з історії, що вже в ХІ ст. серед тубільних племен почали ширитися розбоєм удільні варязько-руські князі, згадки про яких розкидані в літописі вже за 1116 р. Русь управлялась роздільно, і тому вже тоді на цих захоплених землях князі з династії Рюриків віддавали перевагу своїй території, названій «Погоринські городи», що лежали між Горинню. До них належить Городна або Городен, який був центром удільного князівства на західному березі озера Городенського (тепер болото), а нині село Городна (колись Городно; городище Залічисько за 2 км на північний схід від села) Столінського району Брестської області Білорусі, де засів на престолі рід Всеволодка Володимировича, який князював тут від 1116 по 1192 р. (Іпатіївський літопис), Серед них були також над Горинню Дубровиця, Висоцьк (у складі Дубровицького князівства), Степань, Пересопниця, Дорогобуж.
Острівне важкопрохідне положення Висоцька та заплавна діброва давали повну безпеку від несподіваного нападу, і, ніби укріплене природою, містечко могло бути бажаним сховищем для тих, що хотіли в ньому осісти. Тому цілою дубровицькою околицею володіли під кінець ХІІ ст. дубровицькі руські князі. Серед них відомі в історії князь Гліб Юрійович, правнук Михайла Святополка, який брав участь у славній переможній Єрельській битві Святослава Всеволодовича в Київському князівстві з половецьким ханом Кобяком. Другий дубровицький князь, Олександр, став не менш відомий своєю смертю в 1224 р. над р. Калкою, де руси понесли від монголів кривавий розгром.
Після загарбання Русі монголами відомостей про надгоринські городи і Висоцьк не має аж до Литовської доби.
Новий час
Постійні міжусобиці між татарськими старшинами дуже ослабили їх владу на українських землях, і завдяки цьому литовські князі змогли легко оточувати значну частину цих територій.
Війну з татарами розпочав великий князь Ольгерд, син Гедиміна, в 1363 році. Ще завзятішу війну з ними вів Великий князь Витовт. Близько 1400 року орда зреклася своїх прав над Україною на користь Великого Литовського князівства.
У XV ст. Дубровиця вже була коронною волостю, якою від імені господаря управляли намісники. Таким намісником в 1476 р. був князь Мосальський. Невдовзі Висоцьк дістався в дарунок князям Ольгімунтовичам Гольшанським. Висоцьк займав давню територію князя Дубровицького. В нього входить так званий «Дзвін Дубровицький», що означає «парафія, ключ», зі Століна, Сехова (Томашгород), Стрільська, Кураша і Висоцька. Немає відомостей про те, якому з князів Гольшанських був подарований Висоцьк і в якому році. Треба припускати, що ці добра міг отримати хіба князь Іван, син Юрія, онук Семена Івановича, званого «Лютий», який був тестем Владислава Ягелли (Нарбут. Хроніка Биховця), а правнук Івана Ольгімунтовича за дорученням князя литовського Вітольда був київським намісником (1379—1401 рр.). Таким чином рід князів Гольшанських був знатний і до того ж чисто литовський.
У часи входження до складу Великого князівства Литовського Висоцьк був містечком Волинського воєводства з приватновласницьким статусом.
Місцевості навколо Висоцька з огляду на своє положення були замкнуті й відокремлені, однак, завдяки Горині, яка була для торгівлі вигідним шляхом, тут на той час протікало жваве життя й розквітала торгівля. Доказом того є знайдені у Висоцьку та його околицях стародавні римські монети. Але й пізніше Горинь мала для цієї місцевості чимале торговельне значення, будучи єдиним водним шляхом, який полегшував зв'язок між Литвою та Волинню. Також і для мандрівників, за відсутністю доріг, річка була єдиним шляхом. Саме сюдою в 1486 р. вирушили в дорогу посли від воєводи волоського до московського царя Івана Васильовича (Грозного), про що довідуємося з охоронної грамоти, виданої їм великим литовським князем Олександром Ягеллончиком. Цей шлях був вигідним і безпечним ще й тим, що Полісся вбереглося від татарського нападу хана Мендигирея (1483 р.).
Саме князь Іван Гольшанський, володар великого дубровицького двору, за участь у змові проти короля був страчений в Києві 30 серпня 1481 р. (Данилович. Скарбець дипломатичний). У нього було двоє синів — Георгій та Юрій. Старший мав у володінні Глуськ, а молодший — Дубровицю. І саме Юрій першим почав писатися Гольшанським — Дубровицьким. Під час правління цього князя Висоцьк й околиці розвиваються. Села стали осілими, а селяни видирали в лісу землі під поля. Непродуктивний досі Висоцьк розрісся і став досить великим поселенням. Юрій, якому сподобалась ця місцевість, побудував тут замок і оселився в ньому. Назвав цей замок Вишгородом. Князь був хоробрим лицарем й успішно відбивав напади татар на свої замки під керівництвом князя Костянтина Івановича Острозького, великого литовського гетьмана, одного з найталановитіших полководців того часу, потомка давньої династії українських князів. Костянтин Острозький провів 60 битв із татарами. Найславніший бій із татарами відбувся у 1527 році під Ольшаницею на Київщині. Ще один героїчний епізод стався взимку. Татари рушили на Полісся і дійшли аж до Пінська. Коли поверталися з ясиром, князь Острозький несподівано вдосвіта вдарив по ворогу, так що загарбники не мали часу осідлати коні. Бій ішов у глибоких снігах. Тоді 24 тис. татар поклали свої голови. З полону було визволено 40 тис. бранців.
І все-таки, коли князь був відсутній, татари напали на Дубровицю і вщент її розорили.
Князь Юрій був два рази одружений. Перша дружина — Юліана-Іванна Ярославівна, княжна Острозька, друга — Марія, донька князя Андрія Сангушка, маршалка землі Волинської, Володимирського старости. Від двох дружин залишилось велике потомство. В пізніших, спокійних від життєвих завірюх роках, відсунувся князь у тінь висоцького замку. Вмираючи, своєю передсмертною волею залишив він дружині до кінця життя (поки не вийде вдруге заміж) замок у Висоцьку з містом і усіма землями, з усіма бенефіціями, які до нього належать, а також двір Велюнь, дворик Струга, село Лютинськ. Заповіт був складений при свідках у висоцькому замку в 1537 р. Князь Юрій Гольшанський-Дубровицький похований у Києві в Пустинському монастирі.
Однак вдові князя Юрія нелегко було вступити у володіння добром, яке залишив їй чоловік. Перешкоджали цьому її пасерби Іван та Володимир (князь Дубровицький). Після тривалої боротьби за спадок княгиня Марія осіла у Висоцьку й тут виховувала дітей.
У цей небезпечний (перед татарськими набігами) час польський король віддає наказ про озброєння замків погоринських городів. Така увага вплинула на розвиток цих поселень. Вишгород, або Висоцьк, у зв'язку з тим, що лежав над «портовою» річкою, почав розвивати торгівлю збіжжям і деревом.
Княгиня Марія Гольшанська — Дубровицька померла в 1553 р. Після її смерті Висоцьк з прилеглими околицями перейшов у володіння до її синів Семена та Андрія. Обоє синів не мали дітей, і після їх смерті рід цей закінчився. За життя (за Бонецьким) Семен був у 1551 р. литовським стольником, але невдовзі, видно, помер, бо вже у 1558 р. його сестри поділили між собою добра брата (розподіл цей є у Висоцькому архіві).
Ключ Висоцький, розкинутий високо над Горинню, Случем, Серетом належав одній із сестер князя Семена — Федорі, яка була заміжня за Богданом Соломарецьким. Князі Соломарецькі, згідно з Синдиком, який ще й досі зберігається в соборній церкві м. Любеч (Е.Руліковський), походили від чернігівських князів Рюриковичів. Богдан Соломарецький, одружившись із дубровицькою княжною, не осів у спадкових маєтках в околицях Мінська, а в маєтку дружини — Висоцьку.
У той час, про який іде мова, Козаччина стала такою потужною силою, що загрожувала не тільки Україні, де виникла, але й Волині та Литві. І хоча Висоцьк своїм положенням був безпечний від ворогів, однак із часом і він не вцілів.
1593 р., продираючись із Петрикова через Турів на Волинь, Северин Наливайко разом із козаками, увірвались у Висоцьк, спустошили як саме містечко, так і його околиці (із архіву Висоцька). У Северина Наливайка була заклята ненависть до польських панів, викликана тим, що пан Калиновський у Гусятині відібрав поземельне володіння у його батька і забив старого до смерті. Через це він підняв селянсько-козацьке повстання проти шляхетського ладу Польщі.
Восени 1595 року Наливайко відкрито виступив проти Польської корони. Його повстання мало й релігійний відтінок. Бо саме в цей час владики Іпатій Потій і Кирило Терлецький за підтримки короля Сигізмунда без собору поїхали в Рим із проханням підпорядкувати православну церкву в Україні Папі та зі згодою на унію (об'єднання). З допомогою Костянтина Острозького підтримувалося православне благочестя у бідних людей і цим живило повстання Наливайка.
Сином Богдана Соломарецького був князь Іван. Мав дві дружини. Перша — Беата Дольська, друга — Могожата Лисаковська. Єдиним спадкоємцем Івана був князь Лев Миколай, підкоморій Пінська, а потім смоленський каштелян. За його правління Висоцьк вдруге був спустошений козаками.
У 1613 р., коли Лев Миколай збирався на Сейм до Варшави, п'ять тисяч козаків під проводом Топчина і Шульжина вдерлись у Дубровицю і Висоцьк. Князь Лев Миколай (за Бонецьким) помер у 1637 р. Мав він сина і п'ять доньок. Княгиня після смерті чоловіка проживала у висоцькому замку. Висоцьк був розташований на найближчій дорозі з Литви на Волинь. 1636 р. відвідав його князь Альбрехт Радзівіл — литовський канцлер. Княгиня Соломарецька разом із сином Яном-Владиславом у 1639 р. звели церкву у Висоцьку.
Ян-Владислав у молодості поїхав за кордон, де з відомим Мелентієм Смотрицьким слухав лекції в німецьких університетах. Відомо, що якийсь час Мелентій Смотрицький мешкав у Соломарецьких у Висоцьку. Він у 1610 р. під іменем Ортолога в книзі «Плач східної церкви» скаржиться на втрату найвпливовіших родин, що перейшли в католицизм: «Де дім Острозьких, — запитує автор, — славний перед іншими сяйвом древньої віри? Де родини … Сангушків, Чарторийських, Соломарецьких, Масольських і інших, яких порахувати важко? Де славні, сильні, у всьому світі відомі мужністю і хоробрістю Ходкевичі, Сапеги, Воловичі, Паци, Тризни, Горностаї, Гойські, Семашки, Кидреї, Сосновські? Злодії відняли у мене цю дорогоцінну одежу. І тепер наругу чинять над моїм бідним тілом, із якого всі вийшли!». Розповідалося у цьому творі від імені церкви.
У межі широкого Висоцького ключа під час князювання Яна-Владислава входили: Висоцьк (замок і містечко), Вороні, Бродець, Річиця Васильова, Лука, Удрицьк, Струга, Вікаровичі, Теребежов, Столін, Городище, Річиця Волоська, Деревня, Глінка. Біля с. Річиця Васильової (нинішня Вербівка) знаходиться два великих озера, з'єднаних каналом. У глибині їх можна натрапити на палі дерев, що, правдоподібно, були слідом старих прибережних поселень. За місцевими легендами, тут існувала в давнину оселя «Почаїв», яка за гріхи і злочинство жителів запала в землю разом із церквою, а безодню покрили води озера (з однойменною назвою Почаївське). Кожного року на Великдень, як голосить легенда, з глибини озера долинають церковні дзвони і жалібні стогони (Едвард Руліковський).
Князь Ян-Владислав був одружений з Анною Воловичовою. Помер у 1640 р. Був він останнім потомком князів Соломарецьких. Через рік після його смерті пожежа знищила висоцький замок, а з ними згорів домашній архів князів Дубровицьких і Соломарецьких. Спадок після смерті бездітного князя перейшов до його сестер.
1 лютого 1646 р. у висоцькому замку, який вже на той час видно був відбудований, відбувся розподіл спадкових добр між чотирма сестрами. Так Анні Євграції з князів Соломарецьких, яка була за Генриком Кашовським, дістались: місто і замок Висоцьк, село цієї ж назви, фільварок Бродець, с. Удрицьк, Річиця, село і фільварок Миляч, с. Жадінь, село і фільварок Тумень із млином і ставком, села Озера, Єльно, Клесово. Генрик Кашовський спочатку був волинським мечником, а потім (1649 р.) став віленським каштеляном.
У 1654 р. татарський загін вдерся у Висоцьк, зруйнував містечко, а людей вирізав. Документи свідчать, що під час нападу каштелян Кашовський потрапив у полон, але за величезний викуп в тому ж році повернувся додому. Та вдома, у Висоцьку, був недовго, бо незабаром вирушив у московську експедицію, з якої повернувся поранений. Висоцький замок він не відбудував, а згодом (1655 р.) продав його князю Арнольдові Гедройцу, який у свою чергу продав його в 1664 р. гетьману Запорізького війська Павлові Тетері. Опустілий від часу нападу татар Висоцьк Павло Тетеря заселив людьми і зробив із нього волость, на фундаменті старого замку відбудував новий.
Коли польський король Ян II Казимир наказав схопити Юрка Хмельницького, швагра Тетері, за зраду Речі Посполитої, гетьман Тетеря в Інструкції, яка була дана послові козацькому Іскрицькому, що їхав на Сейм до Варшави, наказував, щоб той просив Сейм про інтернування Юрка до Висоцька, тобто в місце, віддалене від України, обіцяючи, що він і ногою не поворухне ніде, а буде приватно сидіти, молячись до «Пана Бога, як на монаха пристало» (Юрко тоді був ченцем). Про це і дружина Олена, як писалося далі в Інструкції, «плачучи просить, бо тільки в єдиному братові має надію»(Листи Тетері в збірці Свіджинського). Серед козаків Тетеря не довго тішився славою. Перед загрозою бунту сам зрікся українського гетьманства. З Чигирина втік у свої поліські маєтки (Висоцьк, Колки, Рафалівку), де перебував деякий час.
У 1668 р. маєтки Висоцька Тетеря записав на заснування колегії єзуїтів у Варшаві. Уклавши з ними угоду, що, поки він житиме, вони платитимуть йому щорічно 8000 злотих. У 1669 р. єзуїти були введені у володіння Висоцьком. Але несподівано Тетеря у тому ж таки році ліквідовує свою домовленість із єзуїтами і продає Висоцьк за 60000 злотих Стефанові Пісочинському. Та Пісочинський у визначений строк не сплатив суму, що потягнуло за собою судовий процес. Уже після смерті Павла Тетері між Пісочинським і єзуїтами почався запеклий спір за Висоцьк. Ще в 1669 р. Пісочинський вигнав єзуїтів з містечка. Тетеря пізніше підтвердив свій продаж маєтків Пясочинському, але в той же час, будучи в Адріанополі, переказав послові Речі Посполитої Висоцькому письмову заяву, у якій говориться, що він і надалі підтримує свій запис на користь єзуїтів (Архів Висоцька). Декрет трибуналу в 1671 р. признав право спадкоємства за єзуїтами.
Тим часом виникли нові клопоти. Після смерті Тетері його спадкоємці Шурля та Іскрицький почали висувати свої претензії на Висоцьк. Шурля був двоюрідним братом Тетері, а Іскрицький — його племінником. Почався новий процес. Та Пісочинський хотів дійти згоди з єзуїтами, але вони відкинули цю пропозицію. Справа дійшла до Сейму. Але і там її постійно відкладали. Пясочинський, поки тягнулася справа, помирає. І продовжує її його син Єжи. Єзуїти домагаються його вигнання і декрету введення їх у Висоцьк при допомозі військового ескорту, якщо зустрілися б з опором. Таким чином єзуїти з допомогою військового ескорту були введені у володіння цими маєтками. Попри це, ще довго тягнулася суперечка між сторонами, поки в 1700 році Єжи Пясочинський остаточно зрікся своїх претензій на Висоцьк на користь єзуїтів. Справа спадкоємців Тетері тяглася аж до 1742 року, коли декрет Литовського трибуналу назавжди відкинув їх претензії щодо Висоцька, і він остаточно залишився у володінні єзуїтів.
За володіння єзуїтів, а відзначалося воно великим порядком, Висоцьк добре розвивався. При допомозі корчування зробили управні поля і луки, засновували рільничі фільварки, насипали греблі, побудували мости, осушили болота. Сліди їхньої господарської роботи ще й досі помітні. Поруч замку звели католицький костел.
Висоцьк був розташований на шляху з Литви на Волинь. У 1695 році Кшиштоф Завіша, воєвода мінський, автор відомих спогадів, виданих І.Бартошевичем, будучи проїздом з Бердичева до Мінська затримався у Висоцьку. Литовський шлях проходив через Бережницю, Дубровицю, Висоцьк і Давидгородок.
10 березня 1710 року на свято Іоахіма приїхав до Висоцька пінський єпископ Кульчицький, який відправляв службу у церкві Удрицькій. До цієї церкви масово прибували віруючі, щоб поклонитися чудотворній Іконі Божої Матері.
У 1773 році орден єзуїтів буллою Клементія XIV був ліквідований, а всі земельні добра, які йому належали, перейшли у володіння Речі Посполитої, і невдовзі на Сеймі в 1775 році їх призначено для громадського виховання і доручено догляд за ним комісії освіти.
Гродненський Сейм у 1793 році призначив більші права цій же комісії. В результаті пропозиції комісії Сейм встановив дві комісії (одна — для Корони, інша — для Литви), так звані роздавальні, для розпорядження і орендування добр. Ці комісії прийняли за основу віддати маєтки тільки осілим громадянам не шляхом аукціону, а більшістю голосів членів комісії відносно ціни, яка була вказана ревізорами. Той, хто купував, мав обов'язок дати запоруку, що не буде мати заборгованості, а також платити процент «чверть і пів від ста» від встановленої суми в двох частинах наперед.
У 1774 році роздавальна комісія віддала Висоцьк у володіння Ігнацієві Вигоновському, підкоморію Брест-Литовського воєводства (Архів Висоцька).
У 1778 році Висоцьк отримав у оренду від Вигоновського Матеуш Бутримович, поміщик із Кристинова під Пінськом. Саме він допомагав князю Огінському у копанні каналу для поєднання річок Польщі і моря, а цим самим і Прип'яті з Німаном і Балтикою. Ще й сьогодні цей канал називається Огінським. Це він проклав так званий Волинський тракт, насипаючи вал через котловину Прип'яті, а далі суходолом аж до Висоцька і Дубровиці.
Після скасування єзуїтів, 20 січня 1774 року був проведений перепис маєтків Висоцька його адміністратором Андрієм Терлецьким. З цього перепису довідуємося, що замок стояв на невеликій горі над рукавом Горині. Від в'їзду у місто до замку вів міст над ровом, який оточував увесь замок. Замок складався з кількох будинків, тобто з головної резиденції і флігеля. В головній резиденції вікна були обрамовані оловом, печі викладені зеленими кахлями. Далі — кухня, холодильня, приміщення для сушіння риб, стайня і пивний бровар. Неподалік замку, над призамковим каналом, стояв католицький костел з тесаного дерева, покритий гонтою з двома вежами, а в середині з трьома вівтарями.
Тут же, навпроти костелу, церква з тесаного дерева, покрита гонтою, з чотирма роговими куполами, а п'ятим, великим, посередині. В церкві було п'ять вівтарів, а поруч церкви — дзвіниця. З іншого боку укріпленого валу — овочеві городи і фруктові сади. Озброєння замку становило п'ять гвинтових мушкетів, шість коротких мушкетів, два карабіни, три залізних гармати. З опису бібліотеки, залишеної єзуїтами, бачимо, що вона забезпечена була переважно теологічними книгами. Серед рукописів була книга, яка розповідала про чуда Божої Матері в Удрицькій церкві. У самому містечку Висоцьку було 83 будинки, у яких проживало 83 господарі, 134 сини, 41 родич. Було 122 воли, 42 коні. У містечку проживало 7 жидів, які платили дворові так званий чинш у сумі 16 злотих. Городяни і ті, що мешкали на дворі, платили по 6 злотих з постійної луки і мусили відробляти панщину по два дні на тиждень у фільварку Бродець і 12 днів під час жнив, а допомагали їм при цьому піддані з інших міст, які належали до цього фільварку. На облаву під час полювання повинні були виходити всі.
Під час перепису у маєтках Висоцька записано, що в селі Підвисоччя — 40 будинків, Тумені — 25, Жадені — 20, Річиці — 15. Очевидно у той перепис не входили боярські двори. В селі Удрицьк було 43 доми, Міляч — 25, Озерах — 45, Єльні (давнє Гнойне) — 16. Висоцькі села розкинулись на 11 миль. Навколо Висоцька були надзвичайно зручні умови для полювання на дикого кабана, лося, рись і ведмедя. Було багато бобрів. У переписах замкових господарських знарядь є аж 31 бобровий капкан. Ще й сьогодні можна зустріти хатки бобрів. У ті часи тутешні річки і озера були повні риб.
Висоцьк споконвіку належав до Литви у складі Брест-Литовського воєводства Пінського повіту. Після поділу Польщі його приєднано до новоствореної Мінської губернії, а в 1805 році разом із Дубровицею приєднано до Ровенського повіту Волинської губернії.
Після смерті Ігнація Вигоновського, брест-литовського підкоморія, його сини Ян, Казимір, Віцентій, Еліаш, Павел і Юзеф отримали у спадок Висоцьк. У зв'язку з тим, що ці маєтки відповідно до закону не можна було ділити, Павел, заплативши своїм братам відповідну суму, став єдиним власником цих земель. Але він же 20 січня 1805 року в Києві переписав маєток у вічне володіння Вацлаву Борейку, тодішньому маршалкові шляхти Ровенського повіту, який був в історії провінції відомою особою. Був він опікуном крайової освіти, як член освітньої комісії, і почесним наглядачем світських шкіл протягом 40 років, а також взірцевим урядовцем. Прикрашає Висоцьк парк, закладений Борейком під час проживання у містечку. Він приєднав до Висоцька Підвисоччя, що стало приміською вулицею. Розселяв людей у своєму маєтку. Заснував голландську колонію, яку розмістив на землях свого маєтку і назвав Софіївкою за іменем своєї доньки з Борейків Руліковських. Виділив колоністам значну кількість луків. Голландські колоністи займалися розведенням великої рогатої худоби, коней, виробництвом сирів.
Від Вацлава Борейка перейшов Висоцьк у власність Руліковських. Володіли вони 51 тисячею десятин орної землі, у тому числі лісів і сінокосів 30.449 десятин і 443 сажні.
Місцеві жиди займалися торгівлею ягодами, грибами, які росли в лісах у великій кількості. Щороку відправляли по воді цілі каравани з продуктами до золотоверхого Києва та Одеси.
Висоцьк віддалений на 130 верст від Рівного і на 3 версти від станції Висоцьк Поліської залізниці (Віленсько-Ровенської). Містечко має свою церкву Пресвятої Богородиці, народну школу, жидівську божницю і Головне правління (волость). Тут відбувається 5 ярмарків на рік, в основному сільськогосподарських знарядь і плодів. Гміна (волость) охоплює 16 місцевостей, які мають 518 будинків і 5184 мешканці. Селянам надано право земельної власності на 13560 десятин орної землі. Також у межах гміни є 53142 десятини великої земельної власності і 385 десятин церковної. Вся територія гміни охоплює 67087 десятин земель (7776 орної) і має 7768 мешканців.
З архівних документів дізнаємося, що на середину XIX ст. Висоцьк складався із власне містечка Висоцьк (37 дворів, 130 чоловіків та 104 жінки), вул. Задвурської (15 дворів, 53 чоловіків та 56 жінок) та вул. Підвисоччя (38 дворів, 89 чоловіків та 85 жінок).
Станом на 1859 рік, Висоцьк був , тут діяли дерев'яна православна церква, синагога, єврейський молитовний дім і цегляний завод.
На той час у Висоцьку проживало багато євреїв, і кількість їх невпинно зростала, тому влада була вимушена вдаватись до радикальних дій. Зокрема волинський губернатор циркуляром від 8 листопада 1882 року за № 3191 розпорядився про виселення тільки що поселених євреїв із сіл та хуторів у тижневий термін. Була на той час ще й проблема сектантів-штундистів. З'їзд Волинської єпархії у 1880 р. спроектував підготовчі заходи для боротьби зі штундистами. Крім національної, релігійної, існувала ще й господарча проблема. В «Урядовому віснику» були опубліковані звіти про чуму рогатої худоби в 10 повітах Волинської губернії, зокрема й у Ровенському, до якого належав і Висоцьк.
Динаміка росту Висоцька прослідковується з роками. Якщо в 1845 р. було 90 селянських дворів, то вже у 1891 р. їх налічувалося 155 (620 чоловіків та 596 жінок) та 32 двори військових (129 чоловіків та 137 жінок). А в 1912 р. стало 344 двори та 2776 жителів (разом із с. Річиця).
За соціальним станом Висоцьк був селянським містечком. Дворів на 1907 р. налічувалося 217. У них проживало 951 чоловік та 940 жінок. Військових же дворів було 12 (48 чоловіків і 49 жінок), а міщан всього 5 дворів (21 чоловік та 29 жінок).
Адміністративно Висоцьк поділявся на містечкову управу та волосне управління. До містечкової управи належав центр Висоцька, до волості — вулиці Підвисоцька, Задвур'є, Містечкова. Основне населення становили українці та євреї. Євреї заселяли центр містечка, займалися кустарним виробництвом, зокрема, виробленням шкур, чоботарством, столярством, торгівлею.
У Висоцьку був цегельний завод, лісопильня, обидва закрились на початку XX століття. У центрі височіла єврейська синагога, православна церква, монополька, корчма, дільничний поліцейський пост, церковно-приходська школа. Населення становило близько 5 тис. чоловік, з них письменних — всього 3 %.
Населення жило в тяжких умовах, землю обробляли вручну, плуги та борони у більшості хліборобів були дерев'яні. Найбідніші селяни змушені йти на заробітки, на сплав лісу. Височани жили в курних дерев'яних непобілених хатах, які освітлювалися лучиною. Гасові лампи мали тільки поміщик та піп. Активні виступи селяни Висоцька припадають на 1909 р., коли в сутичці з поліцією і черкесами з особистої охорони місцевого поміщика Ісакова був поранений селянин Олімпій Щур. Зафіксовано також у документах бунт в с. Річиці, що поблизу Висоцька, все проти того ж поміщика Ісакова, події якого описав Гофман у статті «Аграрні безпорядки з кривавим результатом».
Початок XX століття
До 1917 року село входило до складу Російської імперії. У 1906 році містечко входило до складу Висоцької волості Рівненського повіту Волинської губернії Російської імперії. У 1918—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.
У січні 1918 року розпочалась перша радянська окупація. Після укладення Берестейського мирного договору, коли до влади прийшла Центральна Рада, у Висоцьк із загоном німецьких військ прибув керуючий маєтком Котович й заарештував декількох більшовицьких посіпак. За Ризьким мирним договором у 1921 р. Висоцьк у складі інших західноукраїнських земель потрапив до складу Польщі. На той він належав до Лунінецького повіту Поліського воєводства (сучасна Брестська обл.).
Між двома війнами
У 1921—1939 роки входило до складу Польщі. У 1921 році містечко входило до складу Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки. 1 січня 1923 року розпорядженням Ради Міністрів Польщі Висоцька гміна вилучена із Сарненського повіту і включена до Столінського повіту. У 1935 році міське селище Висоцьк разом із селом Висоцьк, хуторами Бродець, Чорновирка, Борек, Осов'я, Пасіка та фільвароком Висоцьк належало до громади Висоцьк гміни Висоцьк Поліського воєводства.
На поневолених землях постійно тривав національно-визвольний рух. Громада Висоцька виступала проти полонізації дітей у школах, проти польських вчителів. 11 листопада 1935 р. молодь с. Річиця відмовилася співати державний гімн.
Боротьба висоцьких підпільників стала яскравою сторінкою національно-визвольної боротьби українського народу. Ось що згадують учасники тих буремних подій: Самійло Малько
«У жовтні 1920 р., після відступу Червоної Армії з-під Варшави, наш район був знову окупований польськими військами Пілсудського. Уряд Польщі на окупованих територіях проводив тотальну полонізацію. Імперіалістичну політику польської держави висловив міністр освіти Червінський: „Польська історична місія на просторах від Балтики до Чорного моря“».
Тільки в одному Висоцькому районі було засуджено до ув'язнення в Картуз-Березі й виселенню з прикордонної зони 7 чоловік, убито — 1, повішено — 3, померло у тюрмі й після виходу з неї — 4 чол., десятки активістів (у тому числі і я) пройшли через катівні Столінської дефензиви та тюрми". Федір Пирішко
«У серпні 1921 р. партизанський загін під керівництвом М.Вишневського здійснив наліт на містечко Висоцьк. Партизанський загін, озброєний рушницями, двома кулеметами та гранатами, обстріляв споруду поліцейського постерунку і направився в містечко Теребежов.
У 1928 р. посилився терор, пацифікація.
Селяни Висоцької гміни і далі чинили жорстокий опір комасації та ліквідації сервітутів. Вони проганяли з полів землевпорядників. У Висоцьку селяни обрали делегацію і відрядили її у староство та міністерство. Очолив цю делегацію Микита Малько і його син Самійло. По всій Висоцькій волості комасацію вдалося провести в трьох селах.
У Висоцьк приїхав посол К.Пелехатий. Поліція не дозволила проводити мітинг просто неба. Комуністична організація знайшла велику селянську хату. На збори прийшло понад 200 чоловік. Поліція хотіла розігнати народ, але Пелехатий вніс протест проти сваволі поліції. Збори відбулися. Після виступу Пелехатого було прийнято резолюцію, яка відображала протест і невдоволення народу проти утисків національних меншин урядом Пілсудського.
На одних зборах у Висоцьку заможні селяни Пархомовичі, Дундичі, Рожки та інші виступили за комасацію, у той час як біднота виступила проти комасації, вимагаючи землю без викупу.
Височани користувалися так званими сервітутними правами. Польським поміщикам така справа була невигідною. Уряд Пілсудського приступив до ліквідації сервітутів взагалі та зокрема у самому Висоцьку. Боротьба за сервітути тяглася більше двох років (1927—1929 рр.). Земельний комісар виділив для височан земельний наділ біля с. Рудня, самий пісок та болото за 9 км від Висоцька. Одночасно хороші випаси, розташовані поблизу Висоцька, були продані заможному селянству.
Висойцька громада вирішила відправити до Пілсудського делегацію. Делегатами було вибрано Йосипа Мосійчука, Андрія Садовника та Микиту Малька. У 1928 р. делегація виїхала до Варшави. Але у міністерстві її навіть близько не допустили до кабінету Пілсудського. Зустрів делегатів керуючий Висоцьким маєтком і сказав, що з їхньої скарги нічого не вийде. Так ні з чим і повернулися додому. А в 1929 р. сервітути були ліквідовані.
У Висоцьку в 1933—1934 рр. через договір із поліцією конфідент (агент) Антон Щур підпалює хлів свого рідного дядька Сидора Щура. Громада Висоцька вимагала від повітового старости притягнення Антона Щура до відповідальності за підпал, після чого А.Щур був суворо покараний шістьма тижнями арешту умовно».
1930 року тут створено підпільний райком комсомолу, секретарем якого обрали І. Д. Щура. В 1932 році польська охранка вчинила масові арешти комуністів і комсомольців-підпільників. Багато з них, у тому числі й І. Д. Щур, загинули від катувань у в'язницях.
Друга світова війна
1 вересня 1939 року згідно з договором з СРСР гітлерівська Німеччина напала на Польщу. 17 вересня передові та штурмові загони Червоної Армії перетнули кордон та розгромили польську прикордонну охорону. Як наслідок, добре організованого нападу й одержавши повідомлення про перехід Червоною армією польського кордону, німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Білосток. Внаслідок спільної німецько-радянської акції польська держава перестала існувати, а уряд Польщі змушений був втекти до Румунії.
У Західній Білорусі Народні Збори в Білостоці 28 листопада одноголосно проголосували за радянську владу, за конфіскацію поміщицьких земель (з декларацією виступив височанин Самійло Малько), націоналізацію підприємств і приєднання до БРСР.
Були вивезені з Висоцька окремі єврейські сім'ї та сім'ї польських урядовців.
Німецька окупація
17 липня 1941 року Висоцьк зайняли німецькі війська. Село зазнало грабунку і нищення. У час німецької окупації було спалено хутори Праседовка, Хилін, Гончариха, а в центрі села — лікарню, школу та інші громадські приміщення, низку житлових будинків. У населення окупанти відібрали багато худоби та майна. Близько 480 юнаків та дівчат німці вивезли на роботи в Німеччину, а понад дві тисячі мирного населення було страчено.
Під час Другої світової війни німецький гарнізон у містечку налічував 70 осіб, з них 50 поліцаїв.
=Знищення німцями єврейського населення=
З особливою жорстокістю гітлерівці ставилися до єврейського населення. Так, у Висоцьку було збудовано гетто в межах єврейського містечка. Зганяли єврейські сім'ї із сусідніх сіл до вересня 1942 року і тримали їх як в'язнів.
Напередодні 9 вересня 1942 року німецькі поліцаї посилили охорону, а з самого ранку цього страшного дня почали виганяти всіх євреїв, обшукуючи кожен будинок. Вигнали всіх на площу містечка (поблизу теперішньої школи). Було зібрано близько 2 тис. чоловік. Всіх поставили на коліна і провели ретельний обшук. Потім розділили людей на три колони. Під посиленою поліцейською охороною першу колону погнали вулицею Підвисоцькою до місця розстрілу. На південній околиці містечка над Горинню заздалегідь була викопана глибока яма для страти і захоронення приречених. Місце розстрілу теж охоронялося німцями. Зі страшною педантичністю роздягали жертв, заводили до ями, змушували лягати і вбивали. Робили це неквапливо, професійно. Другу групу вели цим же маршрутом. Проте люди вже знали, що їх ведуть на страту, і почали розбігатися. Багатьох розстріляли. Їх тіла позвозили до місця поховання. Третю колону повели по вулиці Містечковій через Борок, щоб не можна було втікати. Усього було знищено тоді 1864 чоловік.
Національно-визвольна війна УПА
У роки Другої світової війни деякі мешканці села долучилися до національно-визвольної боротьби у лавах ОУН і УПА. Висоцьк входив до військової округи «Заграва» регіональної групи УПА-Північ. 22 лютого 1943 року загін УПА під проводом Коробки здійснив напад на німецький гарнізон у Висоцьку, що нараховував близько 200 вояків. Після отримання німцями підмоги в кількості ще 350 вояків, бійці УПА були змушені відступити до лісу. У цьому бою геройськи загинув сотник УПА Григорій Перегіняк (Довбенко-Коробка). Загалом встановлено 137 жителів Висоцька, які брали участь у визвольних змаганнях, з них 71 загинув, 52 було репресовано.
Післявоєнний період та Перебудова
У 1947 році село Висоцьк разом з хутором Чорновирка підпорядковувалося Висоцькій сільській раді Висоцького району Ровенської області УРСР.
Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога. Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення. На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 3,05 Кі/км² (137Cs + ), молока — 4,9 мКі/л (137Cs + 134Cs), картоплі — 0,57 мКі/кг (137Cs + 134Cs), сумарна доза опромінення — 166 мбер, з якої: зовнішнього — 40 мбер, загальна від радіонуклідів — 126 мбер (з них Cs — 115 мбер).
Населення
Станом на 1859 рік, у Висоцьку налічувалося 98 дворів та 565 жителів (272 чоловіків і 293 жінок), з них 262 православних, 277 євреїв, 26 римо-католиків. За переписом населення Російської імперії 1897 року в містечку мешкало 912 осіб, з них: 455 чоловіків та 457 жінок; 880 юдеїв. Станом на 1906 рік у містечку нараховувалося 180 дворів та мешкало 2668 осіб.
За переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в містечку налічувалося 471 будинок та 2978 мешканців, з них: 1446 чоловіків та 1532 жінки; 2034 православні, 893 юдеї, 50 римо-католиків та 1 євангельський християнин; 1858 українців (русинів), 893 євреї, 188 поляків, 38 росіян та 1 білорус.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2537 осіб, з яких 1168 чоловіків та 1369 жінок. На кінець 1993 року в селі мешкало 2430 жителів, з них 658 — дітей.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2209 осіб. Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 1999 осіб.
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Мова
Відсоток
українська
99,15 %
російська
0,63 %
білоруська
0,09 %
гагаузька
0,04 %
Вікова і статева структура
Структура жителів села за віком і статтю (станом на 2011 рік):
+ Статевий склад серед основних вікових груп
Вік
Чоловіків
Жінок
Разом
0-17
181
181
362
18-39
290
226
516
40-59
269
270
539
60+
297
285
582
Разом
1037
962
1999
Соціально-економічні показники
+ Працездатність (станом на 2011 рік)
Працездатне населення
Непрацездатне населення
Все населення
Чоловіки
Жінки
Разом
Чоловіки
Жінки
Разом
1999
ос.
%
ос.
%
ос.
%
ос.
%
ос.
%
ос.
%
661
33
538
26
1199
59
303
15
521
25
824
40
+ Зайнятість (станом на 2011 рік)
Зайняті
Безробітні
Все населення
Чоловіки
Жінки
Разом
Чоловіки
Жінки
Разом
1999
ос.
%
ос.
%
ос.
%
ос.
%
ос.
%
ос.
%
12
8
18
15
30
11
0
0
1
1
1
0
+ Контингент органів соціального захисту (станом на 2011 рік)
Дорослі
Діти
Пенсіонери
Інваліди Німецько-радянської війни
Учасники бойових дій
Інваліди всіх груп і категорій
Люди, які обслуговуються служб. соц. допом. на дому
Неповні сім'ї
Діти з неповних сімей
Багатодітні сім'ї
Діти з багатодітних сімей
Діти-інваліди
Діти-сироти
Одинокі багатодітні матері
1610
427
583
3
9
145
22
37
39
28
90
13
24
2
Політика
Органи влади
Місцеві органи влади представлені Висоцькою сільською радою.
Висоцька сільська рада була утворена 1940 року. Сільській раді підпорядковуються села Хилін, Вербівка (з 1981 року) та Висоцьк. Водойми: річки — Горинь, Случ, Сирень, озеро Велике Почаївське. Територія — 117547 тис. м². Населення — 2.790 осіб, щільність — 23.740 осіб/кв.км.
Вибори
Село входить до виборчого округу № 155. У селі розташована виборча дільниця № 560261. Станом на 2011 рік кількість виборців становила 1604 особи.
Культура
Садиба, XIX століття
У селі працює Висоцький сільський будинок культури на 250 місць. Діє публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 34 252 книги та яка має 20 місць для читання, 3 особи персоналу, кількість читачів — 1268 осіб. Крім того, працює музей історії села Висоцьк.
Для Висоцька, як і для багатьох інших сіл Правобережного Полісся, характерні особливі народні уявлення про лелеку (буська), які досліджувалися науковцями.
Висоцьк з його унікальним історичним минулим, з його неповторним ландшафтом є ідеальним простором, де людина в гармонії з навколишнім середовищем творила і творить власну, притаманну лише цій місцевості, культуру. Недарма й досі збереглися стародавні традиції, легенди, обряди, які в урбанізованому суспільстві вже давно зникли. Носіями їх є поети, музиканти, співаки, танцюристи, інші митці Висоцька, які отримали цей дар від предків і Бога, їх творчість передається з покоління в покоління.
Музична школа нині в селі
Урок сольфеджіо
Особливою шаною у нас користується гуртовий спів. У минулому він виконувався під час обрядових дійств та відпочинку. Регулярні заняття художньою творчістю розпочато з 1947 р. з відкриттям хати-читальні. Першим завідувачем був Сокол Микола Якович та Юдко Ярофій Сидорович. Достовірні відомості про сільський хор у Висоцьку із 25 чоловік є за 1957 р. Керівник- Михайлова (тепер Вигорська) Людмила Олександрівна, яка працювала тоді завідувачкою клубу. Учасниками його були Калапа Петро Герасимович, Сокол Петро Якович та інші.
Клуб був розміщений на вул. Підвисоцькій, хата-читальня — у помешканні Казимірчика Дем'яна. У Висоцьку також діяв районний Будинок культури. Сучасне приміщення його було зведено у 1956 р.
Прославили Висоцьк своєю натхненною творчою працею завідувач відділу культури та директор Будинку культури Степанюк Петро Наумович (1956 р. з його ініціативи було запроваджено щорічні фестивалі народної творчості у Висоцькому районі), народний артист України, художній керівник Черкаського народного хору, заслужений діяч мистецтв України Кухарець Євген Іванович (працював у Висоцьку у 1963 p.).
1952 р. відчинила свої двері масова бібліотека, а в 1961 р. — дитяча. Першими завідувачами були Рожко Галина Феодосіївна та Гром Параска Давидівна. Понад 20 років присвятила бібліотечній справі Степанюк Євгенія Гаврилівна.
3 1975 р. працює музична школа. Очолив її Кульчицький-Гут Микола Федорович, відомий у нас самодіяльний композитор і багаторічний керівник місцевих самодіяльних колективів. Все своє життя присвятили розвитку культури і мистецтва у Висоцьку Макаревич Володимир Володимирович, який спочатку працював художнім керівником Будинку культури, а потім викладачем та директором музичної школи, та Онуферко Степан Антонович — вчитель по класу скрипки. Завдяки їхній музично-педагогічній діяльності багато височан і мешканців навколишніх сіл отримали ґрунтовну музичну освіту. У 80-ті роки викладацький колектив налічував 19 чоловік, які мали понад 50 учнів.
Понад 40 років творчої праці у Будинку культури присвятила Малько Марія Гаврилівна. Завдяки її організаторським здібностям, вмінню працювати з молоддю, обдарованими височанами, спільній роботі всіх закладів культури художня народна творчість набула великої популярності, за що була нагороджена орденом «Знак Пошани». У 1966 р. почав діяти естрадний квартет у складі Чайковського Олександра (кларнет), Сокола Олексія (труба), Рибачука Костянтина (баян), Мишковця Леоніда (ударні інструменти). У 1967 р. хоровий колектив с. Висоцьк був відзначений грамотою Дубровицького райвиконкому за розвиток творчості.
1970 р. висоцькі митці були учасниками фестивалю самодіяльного мистецтва УРСР і нагороджені Грамотою оргкомітету. 1972 р. самодіяльний хоровий колектив Висоцька став переможцем І Всесоюзного фестивалю художньої творчості трудящих і нагороджений дипломом II ст. та медаллю «50 років СРСР». А тріо бандуристок у складі Марії Рожко, Зої Луцьке та Марії Довгомелі стали лауреатами і були нагороджені дипломом II ст. фестивалю.
У 1975 р. хоровий колектив під керуванням Миколи Кульчицького, вокальний ансамбль на чолі з М. С. Довго-мелею, вокально-інструментальний гурт «Полісяни» у складі Парчука Василя, Макоїда Валерія, Бережного Ігоря та Макаревича Володимира і театральний колектив стали переможцями фестивалю сільської художньої творчості з нагоди 30-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
У 1983 р. за перемогу в обласному конкурсі ансамблів, що супроводжують свята та обряди, ансамбль «Височани» було нагороджено дипломом.
У середині 80-х років з ініціативи працівників бібліотеки Висоцька був створений ветеранський хоровий колектив під керуванням невтомного Миколи Кульчицького. Цей колектив користувався широкою популярністю серед височан та сусідів-білорусів. 25-27 листопада 1993 р. спільно з аматорами народної творчості селища Річиця Столінського району Брестської області Республіки Білорусь було відтворено народний обряд «Сватання», який записали і показували на Брестському телебаченні. Активні учасники ветеранського колективу -Камінська Марія Артемівна, Малько Олена Микитівна, Федорчук Іван Герасимович, Малько Петро Васильович, Сидорчук Гаврило Никифорович та інші.
Значний вплив на культурний розвиток Висоцька мають наші літератори. І насамперед, відомий в Україні поет-байкар Петро Краскж, який видав 17 поетичних збірок і є уважним учителем молодих літераторів. Висоцьк на таких теж багатий. Альманах «На крилах слова», написаний за творами височан — майстрів художнього слова, є тому доказом.
Не можна обминути й такий компонент культурного життя Висоцька, як існування оркестру духової музики. Започаткував його ще у 1956 р. Майба Іван Степанович, багаторічний директор школи, активний учасник оркестру. Через цей колектив пройшло за ці роки понад 100 височан.
Найактивнішими були Щур Микола Трохимович, Клюйко Антон, Савончук Василь, Козубовський Юрій та інші. Сьогодні духовий оркестр працює на базі місцевої школи і складається в основному з учнів. Керує ним Макаревич Володимир Володимирович.
Звичайно ж, не можна залишити поза увагою хоровий колектив Будинку культури. Він був створений у травні 1998 р. з ініціативи виконавчого комітету Висоцької сільської ради (голова Яцута Г. В.) як колектив Висоцького держлісгоспу. Керівництво хором запропонували Полховській Любові Степанівні, тоді завідувачці дитячої бібліотеки, як спеціалісту з хорового співу та найактивнішому пропагандисту української пісні у Висоцьку. Любов до пісні об'єднала 38 мешканців Висоцька віком від 25 до 65 років у сільському хорі.
За цей час було підготовлено понад 45 пісенних творів українських композиторів, народних пісень. Перший концерт відбувся у 1998 р. до Дня Перемоги.
Найбільшим досягненням хору є його участь у Всеукраїнському огляді народної творчості як переможця районного огляду у жовтні 2000 р. на обласній сцені.
Щорічно хоровий колектив готує концерти до народних, державних і галузевих свят. Традиційним стало відзначення Дня Перемоги, Міжнародного жіночого дня, річниці Незалежності України, Свята села Висоцька з його участю. Хор запровадив вітальні концерти до Днів медичного працівника, вчителя, працівників лісу та сільського господарства.
Колектив є постійним учасником районних оглядів художньої творчості, зокрема фестивалю «Пісні над Горинню».
Завдяки хору у Висоцьку відроджена традиція колядування. Хоровий колектив щорічно вітає жителів Висоцька, Дубровиці, навколишніх сіл, а також сусідів-білорусів із новорічними та різдвяними святами. Постійно веде пошук пісенної спадщини Висоцька, опрацьовує пісні Висоцька та популяризує їх своєю творчістю.
Помітну роль у культурному житті Висоцька протягом останніх 60-ти р. відігравало кінообслуговування. Початки його сягають 1946 р. Тоді директором Висоцької районної кінофікації був Катюха Йосип Семенович, кіномеханіком Дворецький Рафаїл Степанович. На цій царині все своє життя пропрацювали: Злобина Ганна Тимофіївна, Мусієвич Олександр Степанович, Сокол Пилип Якович, Юдко Костянтин Петрович. З розвитком телебачення ця галузь культури у Висоцьку втратила свою популярність.
Музей
У Висоцьку також діє народний музей історії села, створений у 1986 р. Організатор музею — Яцута Григорій Васильович. Активну участь у його створенні брав генерал Війська Польського у відставці Самуїл Микитович Малько (1905—1988 pp.), уродженець с. Висоцьк. Народний музей розміщений в окремому приміщенні площею 172 кв.м. Включає в себе три експозиційні підрозділи і налічує 2500 музейних предметів, з яких 1768 експонується у трьох залах площею 108кв.м.
Цікавими є матеріали, які розповідають про життя людини в IV ст. до н. е. на території Висоцька (за археологічними дослідженнями академіка Свєшнікова, здійсненими у 1963 p.). Це кремнієві наконечники для стріл і списів, шкребачки, ножоподібні пластинки, фрагменти кам'яного молотка, гончарного посуду, шиферне прясло, світлини жіночих прикрас та монетних гривень, знайдених на давньоруському городищі ІХ-XIII ст., розташованому у східній частині Висоцька.
Матеріали музею розповідають про визначних діячів освіти, культури, релігії, імена яких пов'язані з Висоцьком (Мелетій Смотрицький, Іван та Федора Соломарецькі, Едвард Руліковський, Вацлав Борейко). Окремою важливою групою експонатів у музеї є матеріали доби гетьманів України Богдана Хмельницького, Юрія Хмельницького, Павла Тетері.
Музей має письмові джерела, що датуються 1709 р. (Книги реєстрації шлюбів, Сповідні книги, окремі листи та документи церковні й світські). Велика колекція предметів матеріальної культури зберігається в музеї, а саме з рільництва, рибальства, гончарства, бджолярства, ткацтва. Найбільш цікавими і рідкісними є човни-довбанки, підняті з дна р. Горинь, яким вже понад 200 років, та кросна, що використовувалися для виготовлення полотна. Серед експонатів є матеріали, що розповідають про селянські заворушення доби Северина Наливайка, Річицького бунту 1910 р. та ін. Велика частина музейних експонатів свідчить про боротьбу місцевих жителів з іноземними поневолювачами за часів Російської імперії та панської Польщі, особливо на початку XX ст. та в роки Другої світової війни, за незалежність України.
Є матеріали, які розкривають трагічну долю євреїв-височан, яких за один день було повністю знищено у Висоцьку 9 вересня 1942 р. (1864 чол.). Музей має у своїх фондах матеріали, що розповідають про життя височан у повоєнні роки та у роки незалежності України.
На багатих історичних матеріалах народного музею Висоцька виховується молоде покоління протягом останніх 15 років. Завдяки музею жителі села чудово знають свою історію і пишаються його тисячолітнім віком. Перша писемна згадка про це датується 1005 роком за часів древнього православ'я, бо саме в документах про створення Турівської православної єпархії (тепер м. Турів Республіки Білорусь) Висоцьк вже був відомим під назвою Височко. За період діяльності народний музей став одним із важливих осередків культури та освіти не тільки для височан, а й для жителів навколишніх сіл Дубровицького району, і є пропагандистом ідей незалежної України.
Музей систематично поповнюється новими експонатами, у зібранні та вивченні яких беруть активну участь школярі, молодь і всі жителі Висоцька. Щорічно у музеї буває понад 1500 відвідувачів — височан та гостей Висоцька.
Бібліотека
В 1947 році було відкрито хату-читальню. Першим завідувачем був Сокол Микола Якович та Юдко Ярофій Сидорович. Хата-читальня була розміщена на вулиці Підв Казимірчика Дем'яна.
У 1952 році відкрила двері Масова бібліотека, а в 1961 — дитяча. Першими завідувачами були Самко Галина Федорівна та Гром Параска Давидівна.
В 50-х роках працювала Вигорська Людмила Олександрівна та Малько Олена Микитівна. В 60-х роках працювала Черкас Леоніла Федорівна.
З 01.01.1968 року зав. дитячим відділенням призначено Степанюк Євгенію Гаврилівну. З 27.12.1971 року Степанюк Євгенію Гаврилівну переведено на посаду зав. сільською бібліотекою, а зав. дитячим відділом призначено Полховську Любов Степанівну, яка працює на даний час.
В 1985 році бібліотеку перенесено з приміщення по вулиці Наливайка в приміщення про вулиці С. Малька де і зараз знаходиться.
Бібліотека неодноразово нагороджувалась почесними грамотами. При бібліотеці працював у 80-х роках клуб Ветеранів. Вже понад 10 рів в дитячому відділі функціонує ляльковий театр.
З 01.04.2000 року завідувачкою бібліотеки працює Степанюк Марія Василівна.
У 2002 році відбулася реорганізація бібліотечної мережі, внаслідок якої публічні і шкільні бібліотеки об'єдналися в єдину централізовану систему публічно шкільних бібліотек. Зав. шкільним відділом працює Дворак Галина Йосипівна.
З 01.01.2011 року завідувачкою дитячого відділу працює Таборовець Катерина Михайлівна.
Пам'ятний знак «Єврейське кладовище»
Здавна у селі Висоцьк проживала значна кількість єврейського населення. Перша писемна згадка про них датується 1774 роком. Євреї відігравали значну роль в економічному житті містечка (Висоцьк до 1959 року мав статус містечка), посідали важливе місце в галузі культури і освіти. У всі часи вони жили в мирі і злагоді з місцевим населенням. За період існування поселення тут не було ніяких міжнаціональних протиріч. З плином часу кількість єврейського населення значно зростала. Згідно з даними перепису населення в 1939 році у Висоцьку проживало 893 євреї.
Початок Другої світової війни став чорною датою в історії євреїв: в життя почали втілювати заходи з «остаточного вирішення єврейського питання». Ця трагедія не оминула і єврейське населення Висоцька. В липні 1942 року було збудовано гетто в межах єврейського містечка. Сюди ж було зігнано і єврейські сім'ї із сусідніх сіл. Розпочалася підготовка до знищення мешканців табору. За свідченням колишнього коменданта Висоцького району Сидорчука Івана, приблизно 25 серпня 1942 року працівник СД Еттель дав наказ взяти з табору (гетто) 15 чоловік для підготовки ями, яка розташовувалась на південній околиці містечка на березі річки Горинь. Еттель сам визначив її розміри: 30 метрів завдовжки, 5 метрів завширшки і 3 метри глибиною. Біля входу в яму були вириті сходинки. Від місцевого населення надходили чутки, що за містечком вже копають яму для страти. Єврейська рада неодноразово намагалася дізнатися правду. Та поліція запевняла, що там готують військові траншеї і нічого більше. У кожного єврея був приготовлений вузлик із продуктами і одягом, необхідними для втечі. Всі усвідомлювали, що смерть близько, але все ж сподівалися на диво… У вівторок 8 вересня 1942 року, за день до страти, у Висоцьк була доставлена німецька техніка, гармати. Командували цим всім лише шість німців. Всі інші — українська поліція з навколишніх сіл, кількість якої була набагато збільшена. Загальна напруга зростала. Увечері 8 вересня юденрат не отримала, як завжди, заявок на роботу. У гетто запанував страх. Багато єврейських сімей пропонували втікати. Та кожного, хто намагався залишити його межі в ту ніч, чатувала нагла смерть. Табір був оточений посиленою озброєною охороною, яка напоготові чекала нову мішень. Тоді зустріла свою смерть на порозі власного будинку Хана Лопата та багато її побратимів. «Вранці ми прокинулися від пострілів», — так згадує вересневий ранок один із мешканців гетто, — «Територія табору була під прицілом озброєних поліцаїв, які стояли на відстані близько двадцяти метрів один від одного і пильнували, щоб ніхто крадькома не вибрався крізь колючий дріт». 9 вересня 1942 року (тобто в день страти) німецькі поліцаї посилили охорону табору, з самого ранку почали виганяти всіх мешканців гетто, обшукуючи кожен будинок, на площу містечка. Було зібрано близько 2 тис. чоловік. Всіх присутніх поставили на коліна і провели ретельний обшук. Тих, що пройшли обшук, квапливо переганяли в інший стрій. Хто не встигав швидко зібратися, німці вбивали на місці ударами прикладів чи пострілами з автомата. Так було страчено 25 — 30 чоловік. Наприклад, у такий спосіб загинула сім'я Винника Йоселя, що складалася з трьох чоловік. Після завершення обшуку всіх, хто знаходився на площі, незалежно від статі і віку вишикували в колону по 4 чоловіки. Потім розділили людей на три колони. Під посиленою поліцейською охороною першу колону в'язнів, близько 500 осіб, погнали вулицею Підвисоцькою (сучасна назва) на розстріл. На південній околиці містечка над Горинню заздалегідь була викопана глибока яма для страти і захоронення приречених. Місце розстрілу теж охоронялося німцями. Не доходячи до ями метрів 30-40, варта з незворушною педантичністю примушувала всіх жертв роздягатися перед смертю. Весь одяг сортували по купках — чоловічий, жіночий, дитячий. Німці добре знали, що оголена людина зразу втрачає силу супротиву, перестає боротися проти долі, разом з одягом позбавляється сили життєвого інстинкту. Людина стає пасивною і безпорадною. І ось тут почалися страшні сцени. Велике передчуття людям підказувало, що вони востаннє бачать одне одного, що вже ступили на поріг смерті. Поцілунки, благословення, сльози, у котрі вони вкладали весь свій біль і відчай. Зчинився галас. Присутні почали розбігатися в напрямку річки Горинь. Автомати повели свою криваву розмову. Втікачі були зупинені: хто гарячою кулею, а основна маса волею страху. Розстріли проходили наступним чином. По 5 чоловік заводили в яму, клали на землю, а потім пострілом з автомата в потиличну частину черепа розстрілювали. Наступні 5 осіб стояли на сходинках в яму, а інші 5 — чекали зверху біля неї. Вбивства проводили два німці, що стояли в ямі. Вони були п'яні, у білій формі із закачаними рукавами. Деякі сім'ї хотіли, щоб їх розстріляли разом. Вони бралися за руки й так підходили до ями. Коли ж їх було більше 5-ти чоловік у партії, німці силою примушували їх роз'єднуватися. Якщо хтось із тих, кого розстрілювали, не хотів лишатися в іншу партію, німці забивали їх до смерті прикладами, наносячи удари в лобову частину голови. Чимало людей від цих ударів просто втрачали свідомість. Тоді німці їх розстрілювали біля ями і примушували родичів кинути тіла вниз. Підлітків і немовлят вбивали на краю ями, а матерів примушували кидати їх у могилу. Наприклад, Шустер Геня, у якої на руках була дитина, від удару прикладом втратила свідомість і випустила немовля. Один із поліцаїв швидко розквитався з ним прикладом автомата і примусив матір вкинути його у яму. Другу групу вели цим же маршрутом. Проте люди вже знали, що йдуть на страту, і почали розбігатися. Багатьох розстріляли. Їхні тіла позвозили до місця поховання. Третю колону повели по вул. Містечковій через Борок, щоб не можна було врятуватись нещасним мученикам від смерті.
Щодо кількості страчених в урочищі «Борок», то зустрічаються неоднозначні цифри. А.Круглов називає — 700 осіб; «Российская еврейская энциклопедия» — вказує, що «1400 євреїв були розстріляні». Хоча, ми вважаємо, що вірнішим слід вважати число 1864 особи, яке зустрічається в більшій кількості джерел, зокрема: працях «Висоцьк: із глибини віків до сьогодення», «Голокост на Рівненщині»; таку ж цифру наведено і в заключенні «Надзвичайної державної комісії зі встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх спільників» По закінченні кривавої розправи яму засипали землею, щоб прикрити тіла. Старожили Висоцька розповідають, що ще протягом декількох днів бігла струмками кров та де-не-де ворушилася земля на місці розстрілу.
Пам'ятний знак землякам, які загинули у роки Другої світової війни
Пам'ятний знак загиблим у Другій світовій війні. С. Висоцьк Дубровицький р-н
Височани, як і мільйони українців, брали участь у визвольній боротьбі проти німецької окупаційної влади уже з перших місяців Другої світової війни. Військовим комісаріатом Висоцького р-ну відразу ж була розпочата суцільна мобілізація чоловіків 1896—1927 років народження. До часу німецької окупації Висоцька, 07 липня 1941 року, всього було призвано більш як 40 воїнів. Серед них: Корчук Михайло Самуїлович 1907 р. н., Малько Сава Артемович, Пирка Костянтин Федорович 1918 р. н., Черкас Степан Денисович 1919 р. н. та інші. Їх було направлено до м. Коростень Житомирської області. При посадці у військові ешелони німецька авіація накрила їх шаленим бомбардуванням. Більшість вагонів все ж вціліли і від'їхали у сторону Києва. По приїзду у місця формування бойових частин діючої Червоної Армії височани відразу пішли у бій з ворогом. Чергова мобілізація вже проходила відразу з 10 січня 1944 року, коли Висоцьк був звільнений від загарбників, через польовий призивний пункт Рокитнівського райвіськомату у селі Залужжя. Мобілізовані групами пішки йшли до селища Рокитне Рокитнівського району і там зараховувалися у діючу армію та направлялися в учбові табори для навчання та персональних перевірок до фронтових частин Червоної Армії, або направлялися на військові промислові підприємства Уралу і Сибіру для роботи. Мобілізація була неодноразовою, а проводилася щоденно, аж до завершення війни у 1945 році, вже Висоцьким райвіськоматом. Крім того, боролися з ворогом жителі Висоцька і в партизанських загонах, які діяли в тилу у ворога в наших краях у складі двох Рівненських партизанських з'єднань: у з'єднанні Сабурова, а також у партизанській бригаді Каплуна, що діяла у Хочинських лісах поблизу Висоцька. Всього воювало 214 чоловіків. У боях з ворогом загинуло смертю хоробрих та пропало безвісти 86 височан. На знак щирої подяки та вічної пам'яті сільська громада у 1965 році вирішила спорудити пам'ятний знак у селі Висоцьк землякам, які загинули у роки Великої Вітчизняної війні. Доручено було це зробити ветерану війни Елькону Л. А та майстру-будівельнику Полюховичу Сисою. Елькон Л. А. спроектував, а Полюхович С. О. збудував цей знак. Розмістили його у скверику поряд з будинком сільради, на розі вулиці Богдана Хмельницького та вулиці Наливайка. Знак являє собою зрізану чотирикутну піраміду. Вінчає її об'ємна п'ятикутна зірка з металу. На фасадній стороні знаку викарбувані слова посвяти такого змісту «Височанам — бійцям Радянської Армії і партизанам, що полягли в боротьбі з фашистськими загарбниками. Від земляків». На інших трьох сторонах викарбувані в штукатурці прізвища та ініціали загиблих. Пам'ятний знак обсаджений по периметру живоплотом з самшиту. Додаткові фото знаку Висоцька сільська рада
Релігія
Церква, 1910-ті роки
Синагога у Висоцьку, 1935 рік
У першій половині XIX століття в містечку Висоцьк, яке тоді входило до складу Ровенського повіту, діяла греко-католицька церква Успіння Богородиці, до парафії якої належало село Річиця, з 1840-х років ця церква діяла вже як православна та називалася церквою Успіння Пресвятої Богородиці. Також у XIX столітті в містечку діяла синагога та єрейський молитовний дім.
Список конфесійних громад станом на 2011 рік:
Назва громади
Релігійна організація
Дата реєстрації
Орієнтовна кількість парафіян
Тип ритуальної будівлі
Джерела
Релігійна громада Свято-Успенської парафії Сарненської єпархії УПЦ
УПЦ (МП)
25 вересня 1991
1300
Церква
Релігійна громада ХВЄ
ХВЄ
23 листопада 1999
40
Молитовний будинок
Релігійна громада ЄХБ
ЄХБ
23 листопада 1999
40
Молитовний будинок
— православні, — протестантські.
Більшість населення Висоцька є православними християнами. Також є і п'ятидесятницькі протестанти, євангелісти, свідки Єгови та католики. В селі існує одна церква та п'ятидесятницький «Дім молитви».
Достеменно відомо, що першу православну церкву у селі спорудили ще в 1639 році висоцькі князі Реґіна та Ян-Владислав Соломарецькі на власні кошти. У Висоцьку й досі святкують Вознесіння Господнє як храмове свято.
Відомий дослідник історії Висоцька Едвард Руліковський у своїй праці про Висоцьк у 1895 році складає опис. Там зазначено: «…над призамковим канал ом… стояла церква з тесаного дерева, покрита гонтою, з чотирма роговими куполами, а п'ятий, великий, всередині. У церкві було п'ять вівтарів, а поруч церкви — дзвіниця…»
То був період оборони православ'я від унії, насильно запроваджуваної Польською державою. Учасниками цих подій був і будівничий церкви, князь Ян-Владислав Соломарецький та Мелетій Смотрицький, полум'яний захисник православної віри. Перебуваючи у дружніх стосунках із висоцьким князем, він деякий час проживав у Висоцьку. У книзі «Плач східної церкви», під іменем Ортолога, Смотрицький скаржиться на втрату найвпливовіших родин, що перейшли в католицизм. «Де дім Острозьких..,-запиту є він, -що славний перед іншими сяйвом древньої віри?.. Де славні, сильні у всьому світі, відомі мужністю і хоробрістю Ходкевичі?.. Злодії відняли у мене цю дорогоцінну одежу (розповідалось у цьому творі від імені церкви) і тепер наругу чинять над моїм бідним тілом, із якого всі вийшли».
Наведені факти підтверджують міцність і незгасимість православного світоча у Висоцьку. Бо поряд із церквою діяв і католицький костел, і володів Висоцьком більше сотні літ католицький орден єзуїтів (до 1773 року).
Характерною ознакою православної церкви того часу була соборноправність. Ніхто з її ієрархів не правив самовладне, ніхто з духовенства не приходив до громадян непрошений. Всі церковні посади були виборні. Висоцьку церковну владу обирала парафіяльна громада, вона обирала кандидата, а єпископ її благословляв чи освячував. Усі Богослужіння відправлялися з урахуванням місцевих звичаїв, у тому числі таких, як освячення квіток на Маковея, плодів на Спаса та інше. Церква мала власний Місяцеслов. Зокрема і нині Навський Великдень святкується у четвер, а не на Провідну неділю.
Висоцька церква мала свої улюблені свята. Свята Богородиці надзвичайно шануються, особливо Благовіщення, коли, за народним повір'ям, навіть птах гнізда собі не кладе. Завжди у храмі звучить церковна проповідь, жива, народна. Церковним співом Висоцька церква особливо славиться. Богослужбова мова від початку і донині старослов'янська, пристосована до місцевих умов. У всіх церковних службах бере участь церковне братство (братчики, братчиці). Вони опікувалися дотриманням церковних правил і порядком у святому храмі. Обираються туди особливо стійкі у вірі височани з найпорядніших родин.
З письмових джерел від 9 травня 1841 року, що збереглися донині, відомо, що Висоцька Богородично-Успенська православна церква була підпорядкована Волинській духовній консисторії (архієпископ Никонор) у складі Дубровицького благочиння (Благочинний протоієрей Йосип Теодорович). До цього вона знаходилася у складі Литовської єпархії Рівненського духовного правління.
У 1842 році Указом № 2246 від 10 грудня запроваджується звітність про організацію селищних училищ, у тому числі у Висоцьку при церкві, для навчання поселян, у тому числі православних, римокатоликів, розкольників, лютеран, євреїв.
Православних віруючих у приході в 1912 році було 2847 чоловік. Усіх православних родин — 352. У 1870 році церковним старостою у Висоцькій церкві був Прокопій Рожко.
Почесні прихожани: Лаврентій Пригон, Давид Дунчич, Федір Гром, Ярофій Рожко, Роман Рожко. Цього року причтом церкви разом із церковним старостою Прокопом Рожком та шістьма почесними прихожанами за підписом і прикладанням печатки церковної був складений опис Успенської церкви з майном і угіддями, до неї належними, у якому зазначено: "Церква в м. Висоцьк дерев'яна, хрестова, з одним куполом і папертю, побудована на схід вівтарем, кутів прямих має 5, косих — 16. Довжина від паперті на схід 8 сажнів і 1 аршин. Шириною 8 сажнів, у хрестовій частині ширина і довжина 3 сажні і 1 аршин. Стоїть на дубових палях, ззовні «ошальована» дерев'яними дошками. Фундамент не потребує ремонту, але стіни неміцні. З підруб видно, що вони підкладені не дуже давно. З розповідей місцевих жителів, років близько 40. По кутах потребують укріплення. Дах із соснової ґонти досить міцний. Дощу не пропускає. В одному тільки куті з південної сторони трохи протікає. Верхня частина купола покрита жерстю.
Двері із заходу подвійні. У вівтарній частині з півдня і з півночі, тобто в ризницю і паламарню, по одних дверях простих. У паперті із заходу двері великі, подвійні, а з півночі — малі, прості. Підлога у всій церкві дерев'яна. Стеля в хрестовій частині овальна, підтримується 8 колонами. Від підлоги до нижніх віконець чотири з половиною аршина. Віконець у першому ярусі великих вісім, у другому ярусі теж вісім, але меншого розміру. У найвищому куполі вісім малих віконець. Сама церква висотою до хреста над куполом 10 сажнів і 2 аршина. Дзвіниця дерев'яна, на дубових палях, побудована ЗО років тому в двох ярусах. Вкрита гонтою. Довжина і ширина її — шість з половиною аршинів, з одними дверима. Розташована на відстані 6 сажнів і 1 аршин від церкви, у західному куті церковного цвинтаря. Дзвонів є п'ять. Один із них вагою близько двадцяти пудів, вилитий у 1866 році прихожанами разом з причтом. Другий вагою близько восьми пудів, перелитий тоді ж із розбитого дзвона. Інші дзвони невеликі. Один вилитий 1600 року, другий — 1775 року, третій, найменший дзвін, вилитий у першій половині нинішнього століття. Всі вони забрані німецько-нацистськими загарбниками уроки II світової війни.
Цвинтар церковний обгороджений дерев'яним парканом. Для зменшення витрат не обведений увесь парканом стороною від сходу до копаного рову. Довжина становить 53 аршина, а ширина 44 аршина. Тут, на цвинтарі, раніше хоронили померлих. Залишилося навіть декілька надмогильних каменів. Місце цвинтаря, де розміщена і церква, — східна сторона містечка, що прилягає до лугу з південного сходу.
Коли і ким побудована ця церква, достеменно невідомо. Стверджувати лише можна, що вона споруджена князями Соломарецькими за часів древнього православ'я наприкінці XV чи на початку XVI ст. До цієї думки наштовхує те, що за таким планом і такий вигляд мають церкви в сусідніх приходах у с. Удрицьк Рівненського повіту і в селах Теребежов та Смородськ Пінського повіту. Названі села складали володіння Соломарецьких. Тут збереглися народні перекази про будівництво цих церков Соломарецькими. Вищезгадані церкви дуже ветхі.
Стверджувати, що наша церква побудована ієзуїтами, у володіння яких потрапив Висоцьк на початку XVII ст., не можна через те, що єзуїтська каплиця розташовувалася від церковного цвинтаря на відстані близько 15 сажнів на захід. Під нею був кам'яний погріб для поховань мертвих тіл.
Погріб цей розібраний поміщицею Богомилою Глембоцькою в минулому 1869 році, а сама каплиця розібрана на початку нинішнього століття. Є старожили, які пам'ятають цю єзуїтську каплицю.
Престол у церкві один, в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці з царськими дверима висотою 3 % аршина, шириною 1 3/4 аршина. Святий Антимінс на атласі жовтого кольору, виданий єпископом Литовським Йосипом 1840 року серпня 6 дня.
Ікони:
# на південних воротах — ікона Архістратига Гавриїла;
# на північних — ікона Архістратига Михаїла;
# на північ від престола — прос'комідійний жертовник;
# нагорнім місці-розп'яття Спасителя, вбране рушниками.
Вище над ним — ікона «Пресвятой Троици, возлагающая венец на Пресвятую Деву».
Перед жертовником — «Икона Спасителя, благослов-ляющего хлебы и вино», а з протилежного боку — плащаниця, що висить на стіні.
У вівтарі також є ікони Святителя Митрофана і Богоматері.
Далі в церкві є дві намісні ікони Спасителя і Богородиці на полотнищах. Перед правим крилосом — ікона Василія Великого, перед лівим — Святителя Миколи. Далі за правим крилосом — ікона Спасителя і Богоматері на дереві, а за лівим
# Святителя Миколи. «Подвижная» ікона із зображенням з одного боку Преображенія Господня, а з іншого — Богородиці. Над царськими воротами.- ікона Успіння Богородиці. Над південними — образ Воскресіння, над північними;
# Різдва Спасителя.
Хоругов із різними зображеннями — шість. Начиння церковне:
# З срібні чаші, позолочені; 1 дискос мідний, позолочений із звіздицею такою ж;
# дискосів малого розміру без п'ядесталів — 2 мідних;
# дарохранительниця жерстяна посріблена із ящиком всередині у вигляді труни, срібним, позолоченим — 1;
# лжиця срібна, позолочена — 1, а друга — жерстяна, теж позолочена;
# копій сталевих — 2;
# хрести: один напрестольний, срібний, позолочений з мідним п'ядесталом посрібленим;
# ручних хрестів жерстяних, посріблених — 2;
# купель жерстяна — 1;
# антидарна таріль жерстяня, посріблена — 1;
# судець мідний, малого розміру, для зберігання святої води — 1;
# кропило — 1;
# панікадило на 14 свічок у вигляді яруса — 1;
# підсвічники великі перед намісними іконами — 2, на престол — 2, на жертовник великі — 2 і перед іншими іконами цинкових — 4;
# на жертовнику хрест із зображенням Спасителя жерстяний, посріблений — 1;
# дарохранительниця похідна з маленькою іжицею — 1;
# килим перед престолом — 1;
# сундуків простих — 2.
Освіта
У селі діє Висоцька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. У 2011 році в ній навчалося 244 учні (із 420 розрахованих) та викладало 34 учителі.
Дошкільна освіта представлена дитячим садком «Висоцький дошкільний навчальний заклад „Льонок“», у якому станом на 2011 рік навчалося 36 дітей і працювало 4 учителі та вихователі.
Школа
Початки освіти у Висоцьку слід шукати в письмових джерелах православної церкви, починаючи з 1842 р. Так, благочинний Дубровицького благочиння православної церкви о. Теодорович у листі до настоятеля Висоцької парафії рекомендує розпочати навчати хлопчиків грамоти при місцевій церкві. У 1842 році Указом № 2246 від 10 грудня запроваджується звітність про організацію селищних училищ, у тому числі у Висоцьку при церкві, для навчання поселян, у тому числі православних, римокатоликів, розкольників, лютеран, євреїв.
У грудні 1864 р. була відкрита церковнопарафіяльна школа у Висоцьку. Навчав дітей у ній дяк місцевої церкви Давид Давидович Вечорко з 1873 р. Утримувалася школа на кошти прихожан, жителів Висоцька та Річиці.
З письмових джерел Музею історії Висоцька відомо, що навчав дітей народний учитель Олександр Іванович Львович. У 1884 р. йому було 28 років. Був одружений і проживав із сім'єю у Висоцьку. У1893 р. церковнопарафіяльна школа була реорганізована в однокласне міністерське училище. 1893 р. вже працював народний учитель Ігнатій Іванович Мельников, 28 років, одружений.
У 1907 р. у Висоцьку було відкрите двокласне училище, де працювало 5 вчителів. Тоді у ньому навчалося 200 дітей. Навчання маленьких височан продовжувалося за рахунок держави з такою ж кількістю школярів до 1920 р.
За часів панування Польщі у Висоцьку шкільна освіта була повністю полонізована. Навчання велося польською мовою. Школярів часто карали навіть за те, що на перервах вони розмовляли українською мовою.
Значним поштовхом для розвитку освіти стало приєднання Висоцька до України в 1939 р. Освіту мали змогу здобути безкоштовно не тільки діти, а й дорослі. Дещо сповільнила цей розвиток тимчасова німецька окупація з липня 1941 по січень 1944 рр.
Та вже 1944 р. до початку навчального року у Висоцьку було відкрито дві школи. У 1945 р, одна з них, за сприяння Висоцького районного відділу освіти (завідувачка Валентина Амелькович), була реорганізована в семирічну. Навчалося у цій школі близько 200 учнів. Директором стала педагог Сисцова (1945—1947 pp.). У той час вчителями працювали Поліна Белобаб, Марія Артемівна Савицька.
З 1947 по 1955 pp. директором Висоцької школи був Олексій Михайлович Мілов. Зі Східної України приїхали молоді вчителі, бо місцевих педагогічних кадрів не було. Серед тих, хто приїхав у Висоцьк, були Красюк Петро Харитонович, Лой М. Г., Костенко М. І., Дворецька Галина Яківна, Рожко В. Й., Камінська М. А. Школа розміщувалася у пристосованих приміщеннях, однак колектив на високому методичному рівні забезпечував навчальний процес.
З травня 1949 р. у Висоцьку діє школа сільської молоді.
У серпні 1950 р. Висоцька семирічна школа стала середньою. У ній здобували освіту 354 дітей. Ті, що закінчили 9 клас у 1952 p., через скорочення кількості учнів закінчували навчання у Дубровиці в 1953 р.
Перший випуск Висоцької середньої школи відбувся у 1954 р. у кількості 23 випускники. Усі вони пізніше здобули середню спеціальну та вищу освіту.
У 1955—1956 pp. директором школи був Терещенко Петро Васильович. У липні 1956 р. директором була призначена Петровська Ганна Григорівна, яка працювала на цій посаді до серпня 1968 р. У той час педагогічний колектив був одним із найсильніших і користувався незаперечним авторитетом у районі та області. За плідну працю вчителям Красюку П. Х., Старику О. Т., Петровській Г. Г., Савончук O.L, Салаті К. Ю. було присвоєно звання «Відмінник народної освіти».
1956 р. вчителю початкових класів Камінській Марії Артемівні присвоєно високе звання «Заслужений вчитель України».
1958 р. школа сільської молоді реорганізована у вечірню школу, де працювали 8 вчителів.
Висоцька школа налагодила дружні зв'язки з вчителями Речицької середньої школи Столінського району Білорусі.
У 1964 р. у Висоцькій школі навчалося 826 учнів.
1967 р. розпочалося, а у вересні того ж року було завершено будівництво нового приміщення для початкових класів. Будівництво виконувалося місцевим колгоспом (голова правління Петровський М. Й.).
У серпні 1968 р. директором школи став Майба Іван Степанович. За роки його директорства було збудовано нову триповерхову школу. Дякуючи його титанічним зусиллям та допомозі колгоспу, лісгоспу, всій сільській громаді, 1 вересня 1977 р. відбулося її урочисте відкриття. Це дало змогу налагодити навчальний процес згідно з сучасними вимогами.
За роки роботи Висоцької середньої школи тут здобули середню освіту 2320 учнів. Із золотими та срібними медалями закінчили навчання понад 60 учнів, а 250 нагороджені Похвальними грамотами за особливі успіхи у вивченні окремих предметів.
Дошкільна освіта
Суспільним дошкільним вихованням дітей у Висоцьку розпочали займатися в 1940—1941 pp. Тоді в колгоспі ім. Леніна на колонії Софіївка неподалік Висоцька діяв садок-ясла. Розташовувався він на хуторі «Йорїха». Одним з вихованців його був Щур Сергій Миколайович.
Після закінчення війни у Висоцьку діяли ясла та садок за рахунок держави. Відомо, що завідувачкою одного з них була педагог Федорук Надія Гнатівна. Розташований він був у помешканні лікаря Калінського з 24 вересня 1955 року.
З вересня 1959 по вересень 1963 року очолювала дитячий садок та ясла Дворецька Ніла Феодосіївна. Разом з нею працювали Юдко Анастасія Борисівна (молодша група), Седлачек Ангеліна Юхимівна (старша група), Сидорчук Денис — завгосп. З 1963 р. по 1973 р. завідувачкою працювала Синицька Олена П. Педагогічний та обслуговчий персонал налічував 12 чоловік. Паралельно з державним працював дитсадок-ясла у висоцькому колективному господарстві. Завдяки голові правління Петровському було збудоване нове приміщення для дітей на вул. Поліській. Завідувачами цього садка працювали: Федорчук Марія Павлівна, Калапа Людмила Андріївна, Володько Катерина Савівна, Юдко Лідія Петрівна. Сумлінно ставились до своїх обов'язків: няня Редзель Любов Матвіївна, кухарі: Рожко Любов Улянівна, Калапа Устина Порфирівна. Виховувалося в садочку понад 100 маленьких височан. З ініціативи голови управління Бережного Петра Олександровича на початку 70-х pp. було збудовано типове приміщення дитячого садка на вул. Богдана Хмельницького (тепер кафе «Молодіжне» та магазин «Фортуна»). Тут діти виховувалися до середини 80-х pp. Через економічну недоцільність колгоспний садок було закрито, а діти стали відвідувати державний садок «Льонок».
У 1973 р. садок очолила фахівець дошкільник Мосійчук Надія Трохимівна. В 1975 р. її замінила на посаді Бруцька Галина Олександрівна. У виховному процесі використовувалися вистави Рівненського театру ляльок та кінофільми, що демонструвалися в сільському будинку культури. За сумлінну працю відзначалися Ромашок Надія Трохимівна, Кулик Ніна Максимівна, Юдко Анастасія Борисівна.
Завдяки відповідальній роботі колективу, вихователів та обслуговчого персоналу сільський дошкільний заклад завжди був у пошані серед височан. Кількість дітей у садку щороку зростала, а отже, і збільшувалась кількість груп, які змушені мешкати в орендованих приміщеннях.
В 1985 р. було розпочато будівництво типового приміщення дитячого садка на вул. Малька, у цей час завідувачкою була Шкудор Ніна Максимівна.
В 1987 р. новий двоповерховий палац-велетень відчинив свої двері для більш як 80 маленьких височан. Відтоді «Льонок» зручно розташувався у типовому приміщенні на шість груп. До послуг малят світлі кімнати для ігор та занять, просторі спальні, великий музичний зал. На подвір'ї обладнані ігрові майданчики для кожної групи та спортивний майданчик. Зона службово-побутових та виробничих приміщень також достатньо розвинута. Забезпечено оптимальні умови для приготування їжі та зберігання продуктів, прання білизни, відпочинку обслуговчого персоналу. Усе це дає змогу створювати належні мікрокліматичні умови в організації процесу виховання та підтримання здоров'я малюків.
Головним багатством дитячого садка «Льонок» є люди, які добросовісно працювали і працюють у ньому. Серед завідувачів слід відзначити Турук Лідію, Берестень Євгенію Олексіївну, Макаревич Ірину Володимирівну, Мисько Зіну Олександрівну; вихователів: Ляшенко Раїсу Гаврилівну, Опанасик Тетяну Сергіївну; помічників вихователів: Юдко Валентину Григорівну, Нагорну Віру Василівну, Протосавицьку Ніну Петрівну, Янковську Любов Миколаївну; медсестру Щур Анастасію Петрівну; кухаря Турович Світлану Аркадіївну; завгоспа Костюка Бориса Кириловича.
За час свого існування дошкільний навчальний заклад «Льонок» зібрав чималий педагогічний досвід. Під його лагідним крилом виросло кілька десятків поколінь дошкільнят та педагогів дошкільників.
Сьогодні педколектив садка поглиблено працює над всебічним розвитком особистостей дітей, вихованням їх на народних традиціях. Творчі будні вихованців дитсадка наповнені змістовними заняттями, розвиваючими та рухливими іграми, музикою, малюванням, іншими видами дитячої діяльності, спрямованими на забезпечення знань та умінь дітей, на розвиток їхньої фантазії.
Звичайно, не тільки позитивним позначене життя дитячого садка. Проблеми є як педагогічного, так і господарського характеру. Та з часом кожне питання знаходить своє вирішення. «Льонок» розвивається, якісно оновлюється, бо на ції вдячній ниві трудяться відповідальні, закохані у свою справу люди, чиї серця, мудрість, уміння та досвід віддані найдорожчому — дітям, майбутньому Висоцька.
Символіка
Прапор та герб
Прапор Висоцька
Герб Висоцька
Повернення символів місцевого самоврядування є не тільки відродженням давньої традиції, а й важливим явищем у формуванні історичної свідомості та культури нашого народу. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальні громади можуть приймати свої герби і прапори. Проведені пошуки не дали змоги встановити, яким гербом користувалося містечко. Тому Українське Геральдичне Товариство взялося за розробку нових символів.
Оскільки давній знак містечка виявити не вдалося, рішенням сільської ради від 31 липня 1997 року № 53 затверджено нові символи. Автори проектів — А.Гречило та Ю. Терлецький.
Герб Висоцька: у синьому полі два срібні горностаї, один над одним.
Прапор Висоцька: квадратне жовте полотнище; на відстані в 1/6 ширини прапора від верхнього та нижнього країв йдуть дві сині смуги (шириною в 1/4 ширини прапора кожна), на яких зображено по білому горностаю, повернутому до древка.
Нові знаки відображають місцеву природу, історичний рід заняття мешканців містечка (полювання та хутрові промисли), його розташування (синій колір у гербі та смуги на прапорі вказують, що містечко омивалося з усіх боків водою, а жовті смуги означають мости та греблі).
Герб вписано у декоративний картуш, увінчаний срібною міською короною, що свідчить про колишній міський статус поселення. Прапор повністю відповідає вексилологічним вимогам та історичній традиції і може застосовуватися з додатковим горизонтальним кріпленням як хоругва.
Гімн
Рішенням Висоцької сільської ради від 27 лютого 2004 року № 104 відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було затверджено Гімн Висоцька. Текст написав місцевий автор Петро Паливода, а музику — Микола Буткевич.
:: ГІМН ВИСОЦЬКА
Віками вмиваєшся в славній Горині
У щедрім, веселім, поліськім краю.
Ти крапле барвиста в святій Україні,
Шаную тебе я, як волю свою.
: Приспів:
: Ти, Висоцьку мій зореносний,
: І радість, і щастя моє.
: Тут батьків поріг непорослий: І перше кохання моє.
Ти — острів маленький у повені пишній,
Де в хвилях гойдаються завжди човни,
Ростуть у садах твоїх яблуні й вишні,
В молочному цвіті красують вони.
: Приспів.
Твій обрій втопає у луках зелених,
Де в лозах співають пісні солов'ї,
А в небі курличчя журавок веселих,
Закоханих в наші озерні краї.
: Приспів.
Віками вмиваєшся в славній Горині
У щедрім, веселім, поліськім краю.
Із давніх-давен і до світлого нині
Тебе ми шануєм, як волю свою.
: Приспів.
Інфраструктура
У селі діє дільнича лікарня та аптека. У селі наявний сквер площею 700 м². Наявне відділення поштового зв'язку.
В селі діє Висоцький держлісгосп. Вид діяльності — лісове господарство.
Відомі люди
Народились
* Верес Василь Аполлінарович — сучасний український поет, журналіст, нарисовець.
* Костюк Володимир Кіндратович — доктор ветеринарних наук, професор, академік Академії Наук Вищої Освіти України.
* Нагорний Лаврентій Федорович — український поет, гуморист, прозаїк, журналіст, член Спілки письменників України.
* — бригадний генерал Польської народної армії.
Пов'язані із селом
* Красюк Петро Харитонович — український поет, байкар, гуморист, сатирик. Вчителював і похований у селі.
Примітки
Коментарі
Джерела
Книги
*
*
*
Офіційні дані та нормативно-правові акти
*
Мапи
*
Література
*
*
* , s. 117—119.
* «Висоцьк. Із глибини віків до сьогодення»
* «Дубровиці — 1000 років», Збірник матеріалів
*
Посилання
*
* Офіційний сайт Висоцької сільської ради
* Висоцька сільська рада на сайті Панорама бізнесу
* Дубровицька централізована система публічно-шкільних бібліотек — про перелік визначних осіб Дубровицького району
* |
007efadcf94fc43a9c84cd71d42c02ae06209abe | Садки (Острозька міська громада)
Садки́ — село в Україні, в Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 262 осіб.
Географія
Селом протікає річка Безіменна.
Історія
Село розляглося на схилах долини, на дні якої
пропливає річка, яка випливає з лісового урочища Кураж.
Вперше згадується в 1478
році разом із селом Квасовим, якими володів пан Ванько
зі своїми братами і паном Олехном Джусою. У 1570 році одна частина села належала Григорієві Джусу, а інша — Яхимові Лащу. Пізніше село належало Фірлеям.
В кінці XIX століття в селі було 58 будинків та мешкало 405
осіб, водяний млин, школа. За переписом 1911 року в Сіянцях до великої земельної власності належало 125 десятин.
У 1906 році село Сіянецької волості Острозького повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 20 верст, від волості 2. Дворів 76, мешканців 503.
Примітки
Література
*
Посилання
* Прогноз погоди в с. Садки |
0baf293c0196c0c89bedc258fa4c7bc29f9623a2 | Гайки (Дубенський район)
Гайки́ — село в Україні, у Крупецькій сільській громаді Дубенського району Рівненської області. Населення становить 22 осіб. Село розташоване на Бродівсько-Кременецько-Дубнівській рівнині, на волинській частині природної зони Малого Полісся. Хутір-супутник містечка Крупець (до 1939 р. центру волості, гміни), з 2016 року центру громади. Статус окремого села наданий в 1958 році. До міжнародної траси з автобусним сполученням Київ — Брюссель (Е40), яка проходить через Крупець — 1,5 км, до зупинки електропоїзда «58 км.» сполученням Рівне — Львів — 4 км. До великих міст Львів, Рівне, Луцьк, Тернопіль відстані близько 100 км до кожного.
Походження назви
Неподалік Крупця в мокристій низовині, пронизаній озерцями, потоками, струмками, ще донедавна простягався густий ліс Морозівщина. Його власником був поміщик Мороз. Ліс охороняв гайовий. І щоб краще здійснювати свою службу, переселився на край лісу, де спорудив гаївку й розвів присадибне господарство. Згодом на закуплені вільні місця (ваканці) сюди почали переселятися люди, формуючи невеликий хутірець. Першими були поселенці на шістьох ґрунтах (наділах). Це були сім'ї Юзвяків, Возних, Зваричів, Сінчуків, Довгалюків, Мельників. Люди вирубали частину лісу, де в основному росла вільха, на болотяних острівцях проросли нові деревця, створюючи ніби оазиси, які стали називати Гаї, Гайки — слово Гай означає невеликий, переважно листяний ліс. Згодом ця назва закріпилась за поселенням. Офіційно село називається Гайками, але жителі сусідніх сіл називають його Гаї, або насмішкувато «ті Гаї», «Гаї-ті». В середовищі радивилівських мисливців і рибалок Гайки називають Піцівінцями.
Перспектива села
Радянська влада прагнула знищити село. За короткий відрізок часу з 1945 по 1990 рік для цього було зроблено таке: заборонили будуватися, від Баранного село відгородили меліоративними ровами, дороги на Радивилів (через Балки) і Крупець заорали. Запланований в проекті меліорації міст на місці броду до Баранного з волі місцевих функціонерів КПСС перенесли в болото і зробили вузьким, придатним тільки для пішоходів (хоча досі на топографічних мапах вказана діюча дорога Баранне-Гайки). З навколишнім світом Гайки з'єднувала вузенька смужка землі між полем і меліоративним ровом, яку важко було назвати дорогою, оскільки її не могла здолати навіть «швидка допомога» — всюдихід УАЗ. Внаслідок такої дискримінації населення зменшилося до 25 осіб. Але після проголошення Україною незалежності село здобуло право на життя. Після неодноразових письмових звернень селян до органів влади різного рівня і особисто до голови Рівненської ОДА Берташа В. М. в 2013 році до початку села була облаштована дорога з щебеневим покриттям. Громада християн-баптистів з м. Рівне облаштувала на території садиби одного з членів громади літній табір відпочинку для дітей. Розробляється генплан забудови села. В Гайках знову народжуються діти. Жителі ремонтують будинки, облаштовують їх водопостачанням і ванними. Після створення в 2016 р. Крупецької об'єднаної громади є надія на оновлення сіл, бо до того розвивався тільки Радивилів. Поряд з Гайками гарний ліс Острівки, багатий на чорниці, малину, ожину та гриби. Поряд річка, за лісом ставок — місце відпочинку жителів навколишніх сіл. Для шанувальників природи, чистого повітря і тишини Гайки є ідеальним місцем.
Iсторiя
Гаї мале село і тому не залишило про себе в історії письмових свідчень. Перша згадка про нього датується 1565 роком, який і вважається датою заснування. Але цілком очевидно, що люди тут жили ще в кам'яну добу. Про це свідчать залишки «майстерень» по обробці кременю на близьких піщаних пагорбах (зараз засаджених лісом або вивезених на будівельні потреби) і крем'яні інструменти, які досі зрідка трапляються на городах. Про давню діяльність людей свідчили залишки дубової гідротехнічної споруди, виявлені на двохметровій глибині під час меліоративних робіт в 1970-х роках біля озера Кринички (тією меліорацією і знищеного) і знайдений залізний наконечник до стародавньої дерев'яної лопати. Самі тутешні жителі були тісно пов'язані з Крупцем, де жили пани, яким вони підкорялися. Пани жили в замку м. Крупець. Замок був розташований за 400 метрів на південний схід від крайньої хати Гаїв і оточений глибоким ровом, заповненим водою. Від цього рову відгалужувався широкий канал, який закінчувався біля першої хати Гаїв, тут була споруджена гребля і стояв млин. В канал з південного боку впадала річка Біла Криниця, завдяки цьому були заповнені замкові рови (після меліорації залишилась неушкодженою тільки прилегла до Крупця частина каналу). Щоб вода не заливала лугів, на південь від греблі до поля була зроблена так звана «гребелька» — ця назва збереглася, «гребельку» ще можна виявити і зараз. Гребелька також використовувалась як дорога від вулиці Травневої (стара назва Піцівінці) до млина. Луг за «гребелькою» зветься «двориська» — очевидно, там були двори-загороди для утримання панської худоби. На греблі був водяний млин, розібраний після 2-ї світової війни, основа його була знищена під час меліорації. Річка, яка текла із Михайлівки, з'єднувалась із основною течією за млином. В ній вода була влітку тепла і пани обладнали там місце для купання, вистелевши дно дошками. Вони полюбляли плавати в човнах від замку до млина, співати пісні, а потім купатися. Після відміни кріпосного права в Російській імперії селянам стали виділяти вільні землі і кількість населення в Гайках збільшилася. Дослідник історії Волині О. Цинкаловський пише: «Гаї Крупецькі, хутір, Дубенський повіт, Крупецька волость, 64 км від Дубна. В 1887 р. було там 35 домів і 212 жителів». В часи «дореволюційних» столипінських реформ одна сім'я (можливо, і більше) виїхала на Далекий Схід Російської імперії. В ті часи всі молоді здорові хлопці проходили слухбу в царській армії, багатьом довелося брати участь у військових протистояннях 1914—1921 років. Цивільне населення села під час бойових дій було вивезене в Катеринослав (Дніпропетровськ). Околиці села були оточені окопами, які подекуди збереглися, зарослі травою і деревами. Австрійці облаштували біля Гаїв окопи в повний зріст для стрільби зі сходинки, обнесені дротяними загородженнями і забезпечені сховищами від 152-мм бомб. Воронки від снарядів на лугах були до 70-х років, їх заорали під час меліорації, але ще й досі трапляються снаряди, які не розірвалися. Колючим дротом з австрійських окопів селяни потім городили городи протягом десятиліть. Кілька років влада мінялася: була і царська, і австрійська, і УНР, і кайзерівська, робили спробу встановити свою владу більшовики, але поляки, які здобули незалежність, їх розгромили і на 20 років Гаї опинилися в польській державі. При Польщі селяни жили, як і раніше, з натурального господарства. Утримували корів, свиней, курей, гусей і качок. Землю обробляли кіньми. Достаток сім'ї визначався працьовитістю її членів і здоровим глуздом голови сім'ї. Купували в крупецьких торгашів саме необхідне — сіль, сірники, гас, мило. Одяг був домотканий, вироблений з конопель. Земля продавалася і купувалася, тому хазяйновиті люди старалися придбати її побільше — цим визначалася заможність родини. Сім'ї були багатодітні і всі журилися, як поділити землю між дітьми і як вони будуть жити з малих наділів. Діти до школи і дорослі до церкви ходили в м. Крупець. Були серед жителів такі, що вміли столярувати, шити одяг або взуття (чоботи), пасічникувати, рибалити. Для розпилювання колод на дошки була облаштована «трачка» — двоє чоловіків, один в глибокій ямі, інший зверху довгою дворучною пилою розпилювали колоди навздовж. Крім в основному православних на той час були в Гайках кілька родин баптистів. На 30-ті роки припадає найбільша чисельність населення в Гайках — не менше 300 люду. В 1939 році влада знову помінялася — Радянський Союз і Німеччина розділили Польщу і Гаї відійшли до СРСР. Цьому найбільше раділи бідняки, тому що «совєти» притісняли заможних селян. Разом з тим були і позитивні зміни — українська мова набула повноправності. Заїжджі лектори пояснювали селянам основи конституції, основою якої було те, що «ліси, води, заводи — це народне добро». Але цей період скоро завершився, в 1941 році вночі 22 червня Німеччина напала на СРСР. Очевидці розповідали, що радянські вояки втікали від кордону в трусах. На полі біля Гайків довго стояв згорілий радянський танк. Але «Новий порядок», який запровадили німці, не подобався селянам. Німці вимагали здачі продовольства, наказували здати жорна і робили спроби вивозу молоді на роботи в Німеччину, примушували людей працювати на автотрасі разом з військовополоненими, зґвалтували в Гаях двох дівчат. Такі їх дії викликали спротив. Молоді хлопці почали вступати в сотню УПА Докса, яка створювалася в лісі за сусіднім селом Баранне. В Гаях був організований її підрозділ — боївка. В багатьох хатах були обладнані підземні схованки (криївки), де могли перебувати до 20-постанців. Упівці здійснювали акції проти окупантів, тому вони в основному на Гайки не потикалися. Але після того, як упівці в Крупці із засідки за церковним муром розбили німецьку автоколону (при цьому, за переказами, був вбитий німецький генерал) німці жорстоко помстилися. 7 вересня 1943 року тентованою вантажівкою в село прибув каральний загін. Кілька присутніх хлопців з боївки відійшли в Баранне. Тоді фашисти почали палити хати, виводити і розстрілювати на свій розсуд людей. Люди почали розбігатися і ховатися. Тим часом упівці зорганізувалися і з-за річки почали поливати німців вогнем з кулемета. Німці ретирувались. Але було спалено три хати (одну вдалося погасити) і вбито семеро жителів. На місці розстрілу зараз стоїть кам'яний хрест. В березні 1944 року в Гаї із сторони х. Пісок вступила Червона Армія. Німці втікали панічно, на переправі через річку їх кінний обоз застряг, далі вони втікали пішки, кількох вбили на Гаях і вони ще довгенько голими лежали непоховані (знаходились такі, що здирали одяг і чоботи з вбитих — а хто, чи рускі солдати, чи селяни, на даний час невідомо). Та був і позитив в німецькій окупації — старожили казали, що саме німці навчили населення влаштовувати дворові вбиральні, а до того селяни справляли нужду біля купи гною з хліва. Росіяни після приходу за стодолою Сінчука Якуба на деякий час облаштували позицію для «катюші», з якої обстрілювали позиції німців і дивізії СС «Галичина» в районі Бродів, у відповідь німці огризалися з «ванюші» — шестиствольного міномета. Росіяни не проявили себе з хорошої сторони — були хамовиті і завжди голодні, відбирали в селян коней. Жителі тоді були евакуйовані в Теслугів, але навідувалися на свої господарства.
Розмова російського солдата і жительки Гаїв Медвідь Кулини, 1897 р.н.: -Бабка, ти какая - русская ілі бандеровка? - Та руска я, руска...(злякано). - Бабка, а кагда ето ти русской стала? - А хіба я знаю, хіба я знаю...(злякано). - Ладно, бабка, а у тя хлєб єсть? - Та нема хліба, тільки пироги... - Бабка, а что лучшє, хлєб ілі пірог? - Та пироги луччі... - Ну ладно, бабка, давай тагда пірог!
З приходом Червоної армії почалась примусова мобілізація здорових чоловіків. Після короткої голодної муштри в Новочеркаську Ростовської області їх відправили на фронт в Прибалтику під командування маршала Рокоссовського. Не всі звідти повернулись живими. А баптистів, які з релігійних мотивів відмовились взяти зброю, відправили на 10 років в концтабір Сухобезводна Горьковської області. Це Сінчук Якуб, Сінчук Онуфрій, Табачук Федір. Після закінчення війни багато членів УПА, розуміючи безперспективність війни з сталінським режимом, вийшли з «повинною». Але, хоч вони і не воювали проти СРСР, їм піля допитів, а часом і катувань дали по 10 років концтаборів. Для решти населення почалось мирне життя і будівництво комунізму. На господарстві Юзвяка Григорія Було створене відділення колгоспу, де утримували ВРХ, організована польова ланка, яка в основному займалась вирощуванням цукрових буряків і іншими господарськими роботами. Землю в селян відібрали і наділили по 50 соток городу на сім'ю колгоспників на найгірших піщаних ділянках, дозволили тримати тільки корову з телям, свиню і кури. Після смерті Сталіна в 1953 р. почали повертатися з заслання вояки УПА. 1957 рік відзначився чималими трудностями, пов'язаними з наступом войовничого атеїзму. Почалося всебічне притиснення церкви ЄХБ. Влада грубо втручалася у внутрішні справи церкви, засилала шпигунів на зібрання. Внаслідок цього Крупецька громада ЄХБ богослужіння проводила в Гаях, у будинках віруючих людей: спочатку у Табачука Федора Івановича до 1966 року, а згодом у Ковальчука Петра Даниловича. У 1958 році пастора Гулійчука Василя Івановича, під тиском владних структур було усунено від служіння і пастором став житель Гаїв Олійник Іван Корнійович, який ніс служіння до 1969 року. На зібрання вдиралися голова сільради з «дільничим». або інші представники влади і вимагали розійтися, бо зібрання незаконне, і зареєструватися по радянських законах, чого не всі хотіли. В 1969 році пастором Крупецької церкви було поставлено жителя Гаїв Богуту Михайла Сергійовича, який ніс служіння в Крупці після реєстрації церкви до 1999 року. Ті прихожани, які не захотіли реєструватися, стали відвідувати зібрання в Баранному. В цей період гонінь багато молодих братів і сестер переїхали на постійне місце проживання до міст, де сьогодні активно несуть служіння в різних куточках України, а також за її межами. В 1958 р. Гаї отримали статус села і назву Гайки. На початку 60-х років в Гайки провели проводове радіо, в 1967 р. село електрифікували. Кінець 60-х і початок 70-х років ознаменувався тим, що рішеннями КПРС села були поділені на перспективні і неперспективні. Влада хотіла стерти в народу пам'ять про визвольну боротьбу ОУН-УПА, а тому вважала за потрібне знищити малі села і хутори, які були осередками визвольного руху, оголосивши їх неперспективними. На цей час виросло нове покоління, яке потребувало покращення житлових умов, але будуватися в Гайках заборонили. Возний Володимир знехтував забороною і почав будуватися — вимурував стіни нової хати з цегли. Та поки він орав трактором колгоспне поле під Михайлівкою, влада привезла «шпаківців» (учнів ПТУ, де директором був Шпаков) які розібрали будівлю, натомість колгосп побудував йому хату на території колишнього замку на вулиці Огрод в Крупці. Сім'ї Юзвяків, які почали «піднімати» і ремонтувати хату, її розібрали і перенесли в с. Баранне. Сім'я Зайця Семена зробила інакше — обмурували дерев'яну хату цеглою. Та влада її конфіскувала і вони аж до проголошення незалежності України жили у власній хаті як квартиранти. Вдові фронтовика Возній Василині колгосп збудував хату на вул. Травневій, одинокій жінці Медвідь Ганні перенесли дерев'яну хату на вул. Шевченка в Крупець. Після цього жителі Гайків підкорилися владі і почали бувати в інших населених пунктах. 21 вихідців з Гайків побудувалися в Крупці, 3 в Радивилові, баптисти виїжджали в Дубно, Рівне, Львів. Старше покоління залишилось жити на Гайках, а молодь перейшла в новобудови. Село обезлюднювалось. Внаслідок цього вихідці з Гайків або їх нащадки живуть в Крупці, Радивилові, Дубні, Рівному, Львові, Одесі, Харкові, Дніпрі і інших містах, а також в Росії, Португалії, Німеччині, Канаді, США.
В 70-х роках на вологих лугах між Гайками і Баранним була проведена меліорація. Колись звивисте русло р. Баранської було спрямлене і перетворене на глибокий канал, прилеглі луги і болота переорані і засівалися протягом двох років сільськогосподарськими культурами. Екосистемі були нанесені непоправні втрати, зникли багато видів рослин, зокрема аїр, чемериця, журавлина і зозулинець. В річці зникли миньок і карась золотистий. Втім, екологією в СРСР ніхто не переймався. В пізніші десятиліття, коли в людей пропала вода в колодязях, ентузіасти опустили заслінки на гідроспорудах, у такому положенні вони вже і заіржавіли.
Сусідні з Гайками Острівки, які являли собою зарості вільхи на незаболочених місцях, після осушення стали перетворюватись на ліс, тим більше що в 60-х роках на піщаних пагорбах колгоспом, якому вони належали, була посаджена сосна. В 70-х роках Острівки були передані в державне лісництво.
Такими Гайки ввійшли в XXI століття.
Відомі люди
* Петро Юзвяк — поет.
Література
* Цинкаловський Олександр Миколайович. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 р. — Т.2. — Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1986.
* Ящук В. І. Радивилів. Краєзнавчі матеріали. — Рівне. — 2004.
* Симчук М. М. Нічний бій повстанців / Радивилів.info
* Сайт церкви ЄХБ с. Крупець
Посилання
* погода http://weather.in.ua/ua/rov |
03a992de82e12d2d584428246b32a458ae836b6d | Великий Ліс (Бучанський район)
Вели́кий Ліс — село в Україні, у Бучанському районі Київської області. Населення становить 14 осіб.
Географія
Біля села протікає річка Коблиця, права притока Талі. |
a258fcb6c483ceee8449789209fae7aa95b198ad | Дзюбівка (Бориспільський район)
Історія
хутір Дзюбівка був приписаний до Троїцької церкві у Яготині.
Примітки |
000a5ac3214f3910d5b888e7400779c9dc3e9e5d | Переможне (Роздольська сільська громада)
Перемо́жне — село в Україні, у Токмацькому районі Запорізької області. Населення становить 228 осіб. Орган місцевого самоврядування - Таврійська сільська рада.
Географія
Село Переможне розташоване за 2 км від сіл Кохане та Вишневе, за 2,5 км від сіл Таврія та Зелений Гай.
Історія
До 1943 года село мало назву Ней-Монталь, Новоменталь, Новомунталь або Наймунталь. Назву дали німці, які проживають у цих краях до 1941 року. (до 1943 року це Михайлівський р-н)
Примітки
Посилання
* Погода в селі Переможне |
34d76c39760f5ac252cb993e5e8baaea325ca5d4 | Першотравневе (Балаклійська міська громада)
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Першотравневе (Савинська селищна громада) |
00fefb0ffc4c405b8e0dbf4ea2e166a2e2e44dd9 | Лиман (Чугуївський район)
Лима́н — село в Україні, у Чугуївському районі Харківської області. Населення становить 4184 осіб. Орган місцевого самоврядування — Лиманська сільська рада.
Географія
Село розташоване біля озера Лиман, за 7 км від річки Сіверський Донець (лівий берег), прилягає до смт Слобожанське, на території села кілька озер, зокрема озеро Світличне, озеро Чайка.
Навколо села багато осушених боліт, у тому числі урочище Сухий Лиман, урочище Комишувате, урочище Озеро Очеревате, урочище Горіла долина.
На відстані 4 км знаходиться залізнична станція Занки.
Походження назви
Найменування села виникло завдяки його розташуванню на лимані. На сьогодні Лиман — це озеро на місці стариці річки Сіверський Дінець.
В Україні є декілька поселень, що мають таку саму назву.
Історія
* 1660 — дата заснування.
* 1679 року село стало частиною Ізюмської оборонної лінії.
* 1682 — Лиман (з іншими поселеннями), був переданий з Харківського козацького слобідського полку, до Ізюмського. Був сотенним містечком, Лиманської сотні.
* 1699 — Згідно з переліком старшин Ізюмського козацького полку, лиманський сотник — Григораш Пашковський.
* Згідно з переписом 1732 року, у Лимані при храмах вказано три школи, з 8 дячками — викладачами.
* 1736 — Лиманським сотником був Андрій Богуславський.
* 1750 — побудовано храм Воздвиження Хреста Господнього .
* 1762 — Лиманський сотник Василь Богуславський мав покарання відлучення від церкви, за побиття священика Михайла, з села Бишкин.
* 1798 — за кошт прихожан побудована дерев'яна Архангело — Михайлівська (Архангельська) церква, у стилі українського бароко, місцевої лиманської архітектурної школи . Зруйнована на початку XX ст.
* У Лимані проводилися чотири ярмарки: на Фомин тиждень, другого липня, першого жовтня, першого листопада;
* За переписом у 1785 році було:
** військових мешканців 1481 душ;
** підпоміжників 906 душ;
** робітників 112 душ;
** піддані колишнього судді Лисовського 20 душ.
* Парафіян у Лимані було:
** 1730 рік — 1480 чоловіків, 1421 жінка;
** 1750 рік — 1735 чоловіків, 1608 жінок;
** 1770 рік — 1907 чоловіків, 1821 жінка;
** 1790 рік — 2273 чоловіки, 2340 жінок;
** 1810 рік — 1914 чоловіків, 1866 жінок;
** 1830 рік — 2184 чоловіки, 1945 жінок;
** 1850 рік — 1951 чоловік, 2117 жінок.
* У серпні 1945 р. сюди були переселені українці з села Святкова Велика і замість обіцяного радянськими агітаторами колгоспного раю побачили спухлих від голоду селян, які приречено помирали. Тож переселенці нишком ночами втікали на Західну Україну.
Економіка
* Молочно-товарна і птахо-товарна ферми, машинно-тракторні майстерні.
* Асоціація землеробства «Лиман».
* Теплиці.
* Турбаза «Лиман».
Об'єкти соціальної сфери
* Дитячий садок.
* Школа Лиманська ЗОШ.
* Клуб.
* Спортивний майданчик.
* Полігон.
Екологія
* Відстійники.
* Шламові відвали.
Пам'ятки
* Урочище Горіла долина — єдине ізольоване розташування солончаків у Харківській області та найпівнічніша точка солончаків у Європі
* Хрестовоздвиженський храм.
* Храм Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ.
* Братська могила радянських воїнів. Поховано 156 воїнів.
* Братська могила жертв нацизму. Поховано 4 мешканці села.
* Могила Шаляпіна І. Н., старшого лейтенанта.
* Пам'ятник Леніну В. І. (демонтовано під час декомунізації)
* Поселення двошарове: доби бронзи та салтівське.
Відомі люди
Народилися
* Семеног Олена Миколаївна — доктор педагогічних наук, професор, авторка наукових досліджень із теорії і методики вищої професійної (філологічної) освіти, культури наукової мови, методики викладання української мови, етнолінгводидактики, української лінгвоперсонології.
Поховані
* Лустов Володимир Миколайович — радянський військовик, учасник афганської війни. Посмертно нагороджений орденом Червоної зірки.
Див. також
* Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Харківська область)
Галерея
Примітки
Джерела
* Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. — Київ, Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967
* Погода в селі Лиман
* Сайт Верховної рады України
*
* |
00db51ce2daeff2af1d413ce2b2b4b1488524011 | Західне (Луганський район)
За́хідне — село в Україні, у Лутугинській міській громаді Луганського району Луганської області.
Населення становить 134 особи. Кількість дворів — 73.
Пам'ятки
Поблизу села розташований загальнозоологічний заказник місцевого значення «Іллірійський».
Примітки
Посилання
* Міста і села України. Луганщина. Лутугинський район
* Погода в селі Західне |
8bf7832165af8520fd550fe2d1422cd7ac983d45 | Новоєгорівка (Коломийчиська сільська громада, колишня Свердловка)
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Новоєгорівка (Луганська область) |
2b8559a7c32aa8ceab6029bde54aefd607fd6c7b | Битва біля Флоддена (1513)
Би́тва бі́ля Фло́ддена () (9 вересня 1513 рік) — битва на річці Тілл неподалік села Бранкстон в графстві Нортумберленд між військами Англії і Шотландії в період Італійських воєн (інколи її ще називають Бра́нкстонська би́тва — ). Одна з найкровопролитніших битв в історії Шотландії. В ній загинуло від п'яти до десяти тисяч шотландців, включаючи 12 графів, 15 лордів, багато вождів кланів, декілька абатів, архієпископів і сам король Шотландії Яків IV.
Передумови
У 1509 році на англійський трон зійшов Генріх VIII. У листопаді 1511 року він приєднався до Священної ліги, союзу з Іспанією, Венецією і Римською імперією проти Франції. Генріх послав на допомогу іспанському королю, своєму тестю Фердинанду II, війська, але вони були розбиті. У відповідь Генріх розпочав власну кампанію проти Франції і вторгся в країну.
Але армія Шотландії — давнього союзника французів — користуючись відсутністю Генріха, влітку 1513 року перейшла кордон і в свою чергу вторглася у Англію. Не зважаючи на те, що країни ще в 1502 році уклали мирний договір і сестра англійського короля Марґарет одружилася з королем Шотландії Яковом IV.
Яків IV, король Шотландії
Яків IV спочатку зібрав близько 60 000 шотландців, горців і жителів рівнин, а також 5 000 французів. Проте, доки вони йшли за Бранкстон, до 22 серпня їх чисельність скоротилася до 20-30 тисяч — через дезертирство та хвороби.
Шотландці, перетнувши англійський кордон, захопили кілька замків — Норгем, Уарк, Форд, Італ, проте просування далі вглиб Англії зупинили. Можливо, припускають історики, Яків IV не бажав широкомасштабних військових дій із Англією, а лише прагнув продемонструвати виконання Шотландією своїх союзницьких зобов'язань перед Францією.
Генріх VIII, вирушаючи в похід на Францію, оборону північних графств доручив воєначальнику Томасу Говарду, графу Суррею (пізніше — другий герцог Норфолку). Йому вдалося зібрати чисельне ополчення і, не зважаючи на дощову погоду, швидко вирушити назустріч шотландцям. Одночасно англійський флот адмірала Говарда, сина графа Суррея, підвіз англійським військам легку артилерію.
Розташування сторін
До ранку 9 вересня 1513 року шотландські війська розташувалися в добре укріпленому таборі на західному березі річки Тіл в Нортумберленді. Англійська армія, просуваючись по східному берегу річки, несподівано для шотландців форсувала Тіл і почала наступ. Шотландська армія була вимушена залишити свій табір і зайняти висоти біля Флодденських пагорбів. Чисельність армій супротивників була приблизно рівною — по 20-25 тисяч воїнів, проте якщо артилерія шотландців була важкою для маневрування, то англійці мали в своєму розпорядженні легкі корабельні гармати, що за кількістю значно перевищували шотландські.
Хід битви
Флодденські пагорби. Сучасний вигляд західної сторони поля бою. Шотландці і англійці зіштовхнулися на лузі.
Битва почалася опівдні — артилерійською перестрілкою. Шотландці зайняли вигідну позицію на Флодденському пагорбі, але англійці мали кращу зброю і артилерію. Легкі і точні англійські гармати швидко розбомбили громіздку артилерію шотландців, що змусило останніх залишити висоти і почати атаку.
Яків IV не захотів просто командувати військами: він одним з перших кинувся в бій, чим змусив інші загони на власний розсуд визначати стратегію і тактику своєї участі в битві. Але в умовах дощу і слизоти лучники та кіннота були даремні і битва швидко перетворилася на рукопашну. Шотландські лицарі були озброєні довгими списами, які в умовах пересіченої місцевості виявилися неефективною зброєю.
Лівий фланг шотландців під командуванням графа Гантлі відкинув англійський загін. Гірські загони графа Арґайла і Леннокса на правому фланзі були розбиті. Ліве крило англійців під командуванням Стенлі обійшло шотландців з заходу і відкрило артилерійський вогонь. Король Яків IV, що очолював центр шотландської армії, був убитий англійськими списоносцями.
Лише пізно вночі битва завершилася. Шотландська армія була повністю розбита: було убито до 10 тисяч шотландців, що принаймні втричі перевищувало чисельність загиблих англійців. Крім короля Якова IV, поліг його син Олександр Стюарт, графи Арґайл, Леннокс, Ботвелл та інші — провідні постаті шотландського лицарства.
Катерина Арагонська, дружина Генріха VIII, яку той на час своєї відсутності залишив регенткою Англії, дуже пишалася перемогою під Флодденом. Вона навіть відіслала королю подарунок — закривавлену сорочку Якова IV.
Значення битви
Для шотландців Флодден став повною катастрофою, в якій загинули багато визначних представників країни, включаючи 12 графів, 15 лордів, безліч вождів кланів, декілька абатів, архієпископів і сам король Шотландії Яків IV. Для англійців це була велика перемога, яка звела шотландську загрозу майже нанівець, хоча прикордонне протистояння продовжувалося ще три роки.
Після битви шотландський трон успадкував Яків V. Він зайняв щодо Англії ворожу позицію, хоча і доводився племінником її королю. Народ і церква Шотландії були готові підтримати свого юного короля у відновленні війни, але поразка біля Солуей-Моссе в 1542 році звела Якова V в могилу.
У військовій історії Флодден називають прикладом «ще одного протистояння великого англійського лука і шотландського списа». Це була остання значна битва, в якій широко використовувався відомий англійський довгий лук, і одна з перших, в якій артилерія зіграла вирішальну роль.
Примітки
Посилання
* Битва біля Флоддена. Історія Шотландіїї. Знамениті битви на сайті brude.narod.ru
* Грин Дж. История английского народа. В 2 т. Т.1. — Минск, 2007. — 720 с.
* Ивонин Ю. Е. Ивонина Л. И. Властители судеб Европы: императоры, короли, министры XVI—XVIII вв. — Смоленск: Русич, 2004 |
08580698fe63c3a8542fbb6787cf8c59112dd705 | BMW 5 Серії (F07) Gran Turismo
BMW 5 серії Gran Turismo (скорочено: BMW 5 GT, внутрішній код F07) — модель спортивного 4(5)-дверного автомобіля преміум-класу з формулою кузова ліфтбек.
Опис
BMW 5 GT (2009-2013)
BMW 5 GT
BMW 5 GT (2013-2017)
BMW F07 збудована на технічній базі моделей BMW 5-ї і 7-ї серій. Поєднує в собі динамічні якості спортивного седана та внутрішній простір салону та посадку водія і пасажирів SUV.
Прем'єра відбулася на Франкфуртському автосалоні-2009, на авторинок модель надійшла в кінці жовтня того ж року. Є поки що єдиною моделлю в цьому новому класі серед інших фірм-конкурентів. Близька до неї по класу та формулою кузову — теж п'ятидверний спортивний ліфтбек Audi A7 — має трохи інші розміри та пропорції.
По-перше, випускалась тільки заднєприводна версія, а з четвертого кварталу 2010 також і повнопривідна модифікація, що має назву BMW 5 GT xDrive. Розподіл ваги та крутного моменту по осях 40:60 (передня/задня).
Автомобіль BMW 5 Series Gran Turismo - це п’ятимісний хетчбек, доступний у двох комплектаціях з відповідними двигунами: 535i та 550i. Версія 535i постачається з 18-дюймовими дисками, пневматичною підвіскою з саморегуляцією, автоматичними адаптивними ксеноновими фарами, автоматичними склоочисниками, передніми та задніми сенсорами паркування, протитуманними та ходовими LED вогнями, бічними дзеркалами з автозатемненням та електроприводом, функцією дистанційного відкривання багажного відділення, панорамним люком, круїз-контролем, двозонним автоматичним клімат-контролем, автоматичним телескопічним кермом, передніми сидіннями з десятьма режимами автоналаштування та пам’яттю на декілька останніх позицій, складними у співвідношенні 40/20/40 задніми сидіннями та шкіряною обшивкою. Стандартним технологічним оснащенням є: система iDrive з 10.2-дюймовим екраном, контролером, кнопками швидкого доступу, навігацією, функцією сполучення телефону та аудіо пристроїв через Bluetooth, системою підтримки Remote Services від BMW, аудіосистемою на 12 динаміків з CD-програвачем, HD радіо, додатковим аудіовходом, USB-портом, функцією підтримання інтерфейсу плеєру та цифровим накопичувачем аудіофайлів на 20GB. Версія 550i отримала: систему приводу на всі колеса xDrive, камеру заднього виду, кнопкове запалення, функцію відкривання дверей без ключа, поліконтурні передні сидіння з 14 режимами налаштування, супутникове радіо та аудіосистему Harman/Kardon на 16 динаміків.Стандартним оснащенням безпеки є: антиблокувальні дискові гальма, контроль стабільності, протибуксувальна система, бічні подушки безпеки передніх сидінь, подушки завіси та активні підголівники. Гальма доповнені функціями супротиву втрати первинних властивостей, утримання на схилі та сушіння.
Двигуни
Модель
Об'єм
Потужність
Крутний момент
535i
2979 см3
306 к.с. (225 кВт)
400 Нм
550i
4395 см3
450 к.с. (330 кВт)
650 Нм
550i
4395 см3
408 к.с. (300 кВт)
600 Нм
520d
1995 см3
184 к.с. (135 кВт)
380 Нм
530d
2993 см3
245 к.с. (180 кВт)
540 Нм
530d
2993 см3
258 к.с. (190 кВт)
560 Нм
535d
2993 см3
300 к.с. (220 кВт)
600 Нм
535d
2993 см3
313 к.с. (230 кВт)
630 Нм
Див. також
*BMW 3 Gran Turismo
*BMW 6 Gran Turismo
Виноски
Посилання |
00a898847bf3c0aaab840ad6ac9eee10feab8323 | Ататюрк (аеропорт)
Міжнародний аеропорт Ататюрк (, ) — міжнародний аеропорт Туреччини в Стамбулі. Розташований у європейській частині міста за 24 км на захід від площі Султанахмет.
Не працює з 6 квітня 2019 року. Тоді ж була проведена заміна коду IATA, новому Аеропорту Стамбул був присвоєний код IST (який раніше належав Міжнародному аеропорту Ататюрк), а Міжнародному аеропорту Ататюрк в свою чергу присвоїли код ISL.
З 5 лютого 2022 року аеропорт не приймає, як пасажирські, так і вантажні сполучення і використовується тільки бізнес-джетами.
Термінали
Має чотири термінали:
* Terminal 1 — внутрішній
* Terminal 2 — міжнародний
* Terminal 3 — вантажний
* General Aviation Terminal
Міжнародний термінал побудований в 2001, внутрішній термінал — у 1970-х рр. Міжнародний і внутрішній термінали з'єднані між собою підземним переходом, обладнаний траволатором.
Туреччини у Стамбулі та туристична віза, 2012
Поблизу аеропорту розташовані декілька готелів.
Відкритий в 2001 році, міжнародний термінал — це комфортний, ефективний і сучасний термінал. Будинками аеропорту управляє компанія TAV (Tepe-Akfen-Ventures) з січня 2000, яка інвестувала 600 млн US $ з 1998, в розвиток аеропорту. У 2005 році TAV виграла тендер на управління аеропортом протягом 15.5 років.
Безкоштовний мобільний зв'язок Wireless LAN доступний в залі міжнародного прибуття (після перетину митного контролю), і в залі міжнародного відбуття (після зони паспортного контролю). В аеропорту є готель, який пов'язаний з терміналом. Крім того, в 5-мильному радіусі від аеропорту представлені готелі світових готельних мереж — SAS Radisson, Ренесанс Марріотт, Холлідей Інтт Аеропорт, Чотири Сезону і Шератон.
Громадський транспорт
Є кілька способів дістатися до Міжнародного Аеропорту Ататюрка з центру міста:
* По лінії легкого метро (М1): ця лінія діє між центральним районом Стамбула Аксарай і міжнародним аеропортом Ататюрк. Лінія проходить через деякі головні райони європейської частини міста; включаючи міжміський автобусний автовокзал.
Тривалість поїздки з Єнікапи — 30-35 хвилин. Орієнтовна вартість — 0,75 євро в один кінець.
* Прямий автобусний маршрут прямує з Taksim (щопівгодини з 4:00 до 01:00) та Yenikapi (6 автобусів на день) . Це — найшвидший спосіб дістатися до аеропорту громадським транспортом. Орієнтовна вартість — 3 євро (12 турецькі ліри)
Авіакомпанії та напрямки
З квітня 2019 року всі пасажирські перевезення перенесено до нового аеропорту Стамбула. Станом на лютий 2022 року всі вантажні операції також були перенесені в новий аеропорт. Наразі аеропорт обслуговує лише приватні та бізнес-лайнери, а також здійснює операції від імені уряду Туреччини.
Статистика
+ Пасажирська статистика
Роки
Пасажиропотік внутрішньодержавний
Зміна% пасажиропотоку
Пасажиропотік міжнародний
зміна% пасажиропотоку
Загальний пасажиропотік
Зміна% пасажиропотоку
Місце в світі міжнародний
Місце в світі загалом
2017
19,450,347
2
44,277,101
7
63,727,448
2016
19,099,874
1
41,019,341
2
60,119,215
2
2015
19,375,402
4
41,947,327
10
61,322,729
8
10th
11th
2014
18,754,002
9
38,200,788
12
56,954,790
11
9th
13th
2013
17,224,105
13
34,096,770
14
51,320,875
14
10th
18th
2012
13th
21st
2011
17th
28th
2010
19th
37th
2009
2008
2007
2006
2005
2004
2003
2002
Див. також
* Аеропорт Стамбул-Сабіха Гекчен
Посилання
* Офіційний сайт (прощальна заставка)
* Офіційний сайт (архівна копія)
* Аеропорт на WikiMAPIA
Примітки |
013e6a6eba04ee886eb2ffa81bb2812d5689585e | Колібрі-смарагд золоточеревий
Колі́брі-смара́гд золоточеревий (Chlorostilbon lucidus) — вид серпокрильцеподібних птахів родини колібрієвих (Trochilidae). Мешкає в Південній Америці.
Опис
Самець золоточеревого колібрі-смарагда
Самець золоточеревого колібрі-смарагда
Самиця золоточеревого колібрі-смарагда годує пташенят
Довжина самців становить 9,5-10,5 см, вага 3-3,8 г, довжина самиць становить 7,5-8,5 см, вага 3-4,5 г. У самців номінативного підвиду лоб і тім'я тьмяно-бронзово-зелені, верхня частина тіла золотисто-зелені, надхвістя трав'янисто-зелені, крила чорнувато-фіолетові, хвіст дещо роздвоєний, сталево-синій. Горло і верхня частина грудей синьо-зелені, живіт бронзовий або бронзово-зелений, більш блискучий, ніж верхня частина тіла. Дзьоб короткий, прямий, довжиною 19,3 мм, червоний з чорним кінчиком.
У самиць лоб, тім'я і верхня частина тіла золотисто-зелені, надхвістя трав'янисто-зелене. Центральні стернові пера мають зелені внутрішні і сині зовнішні опахала. Решта стернових пер сталево-сині з вузькими сірими кінчиками. Через очі ідуть чорнувато-сірі смуги, за очима сірувато-білі смуги. Горло білувате, груди і живіт блідо-сірувато-коричневі. Дзьоб зверху чорний, знизу червоний. Забарвлення молодих птахів є подібне до забарвлення самиць, однак дзьоб у них чорний.
У представників підвиду C. l. berlepschi верхня частина тіла зелена, а не золотисто-зелена. Представники підвиду C. l. pucherani є деше меншими, ніж представники номінативного підвиду, однак мають подібне забарвлення. У представників номінативного підвиду живіт легко поцяткований блискучими оранжево-золотими плямками.
Підвиди
Виділяють три підвиди:
* C. l. pucherani (Bourcier & Mulsant, 1848) — схід Бразилії (від Мараньяна і Сеари до Парани);
* C. l. lucidus (Shaw, 1812) — Болівія, Парагвай, захід Бразилії (Мату-Гросу) і північний захід Аргентини (від Жужуя і Чако до Мендоси і Сан-Луїса);
* C. l. berlepschi Pinto, 1938 — південь Бразилії (Ріу-Гранді-ду-Сул), Уругвай і північний схід Аргентини (на південь до Буенос-Айреса).
Поширення і екологія
Золоточереві колібрі-смарагди мешкають в Бразилії, Болівії, Аргентині, Парагваї і Уругваї. Вони живуть у відкритих і напіввідкритих місцевостях, зокрема в саванах серрадо, сухих чагарникових заростях і рідколіссях каатинга і чако, на узліссях вологих тропічних лісів, у вторинних заростях, на луках і в садах, на висоті до 3500 м над рівнем моря, переважно на висоті від 500 до 2800 м над рівнем моря.
Поведінка
Золоточереві колібрі-смарагди живляться нектаром квітучих рослин, зокрема Tabebuia, Eucalyptus і Jacaranda acutifolia, переміщуючись за певним маршрутом. Іноді вони протикають дзьобом квітку біля основи, "викрадаючи" нектар. Птахи шукають їжу на висоті від 4 до 12 м над землею. Іноді вони ловлять комах і павуків в польоті та споживають падь комах.
Сезон розмноження у золоточеревих колібрі-смарагдів триває з серпня по лютий. Гніздо має чашоподібну форму, робиться з рослинних волокон і кори, скріплюється павутинням, встелюється м'яким матеріалом і покривається зовні лишайником та іншим маскуючим матеріалом. Воно розміщується на тонкій гілочці невисокого дерева, іноді прикріплюється до коріння дерев, на висоті 1 м над землею. В кладці 2 яйця розміром 14×9 мм і вагою 0,42 г. Інкубаційний період триває 14 днів, пташенята покидають гніздо через 20-22 дні після вилуплення.
Примітки |