Split (1)

train · ~201k rows (showing the first 88.1k)

url stringlengths 34 127	title stringlengths 3 254	download_url stringlengths 71 74	filepath stringlengths 42 43	content stringlengths 0 2.75M ⌀
https://doc4web.ru/astronomiya-/enciklopediya-dlya-detey-vsemirnaya-istoriya-g-4.html	Энциклопедия для детей. Всемирная история 1996г. 8	https://doc4web.ru/uploads/files/233/2ef237ea66587088923bd21fc30627d1.docx	files/2ef237ea66587088923bd21fc30627d1.docx	СРЕДНЕВЕКОВОЕ КОРОЛЕВСТВО Средневековые государства прошли немалый путь за тысячелетие, отделившее первые варварские королевства от развитых и сложно организованных монархий XV—XVI вв. Французский историк Жак Ле Гофф изображает франкских королей VII в. окружёнными сборищем пьяных солдат и неотёсанных служащих; вся эта толпа именовалась «славными, или именитыми, людьми» и была наделена пышными римскими титулами. Короли этой эпохи не имели постоянного места жительства и всю жизнь переезжали от одного поселения к другому, кормясь за счёт своих подданных. Налоги не собирались, а все свои богатства 232 король возил с собой в сундуках и ларях — изделия из золота и стекла, драгоценные ткани и оружие... Совсем других королей мы видим в Европе на рубеже XV—XVI вв. и даже раньше. По рассказам современников, многие французские короли из династии Валуа (возьмём эту династию просто для примера) отличались широкими, разносторонними интересами, далеко выходящими за пределы войн, охот и придворных праздников. Карл V (1364— 1380 гг.; здесь и далее указываются годы правления) часто беседовал с учёными докторами Парижского университета, имел большую личную библиотеку, пристроенную прямо к королевскому кабинету. Людовик XI (1461—1483 гг.) уделял исключительное внимание развитию торговли и промышленности во Франции. Он созывал специальные собрания купцов, чтобы «столковаться, какие принять меры для обеспечения безопасности торговли, чтобы наши подданные с Божьей помощью получали больше выгоды». Франциск I (1515—1547 гг.) был восторженным поклонником итальянских архитекторов, скульпторов и живописцев; его с полным основанием можно назвать одним из «отцов» французского Возрождения. Таких примеров можно подобрать немало. К концу средневековья королевская власть начинает играть в жизни людей всё более важную роль. Короли покровительствуют наукам и искусствам, снаряжают торговые экспедиции и основывают мануфактуры; каждый человек чувствует на себе пристальное внимание королевских судей и сборщиков налогов, королевских министров и полицейских... История средневековых королевств — это зеркало европейской истории средних веков. Заглянем же и мы в это зеркало и пройдём шаг за шагом тот путь, который европейцы одолели за тысячелетие. Много это или мало — тысяча лет? Ответ на этот вопрос зависит от длины пути. Предводители готов, франков, лангобардов и других варварских народов, разгромивших Западную Римскую империю, были типичными дружинными вождями. Они имели власть не столько над своим племенем в целом (племя жило и продолжало жить по древним неписаным законам, в которых королю отводилось довольно мало места), сколько над ватагой молодых дружинников, охочих до дальних походов и грабежей. В королевской дружине царили древние обычаи воинского равенства и братства — военную добычу по-прежнему делили поровну, складывая в кучу, после чего каждый воин брал из этой кучи свою долю. Короля франков провозглашали, поднимая его на щит (явно дружинный обычай); он не носил ни скипетра, ни короны — единственным отличием короля от прочих воинов было особое королевское копьё (что-то вроде капитанской повязки в футбольной команде). Вождь оставался во главе дружины до тех пор, пока он был в состоянии демонстрировать военную сноровку и особую магическую силу — «удачу». Старый или утративший «удачу» предводитель быстро отстранялся от власти; нередко его убивали его же вчерашние соратники. Франкский военный (слева) и воин. Все эти представления хорошо заметны в облике франкских королей из династии Меровингов. Магическая сила Меровингов, по преданию, заключалась в длинных волосах, поэтому мужчины королевской крови никогда не стриглись. Средневековые историки так и называют их — «косматые короли». История дома Меровингов переполнена заговорами, междоусобицами и кровавыми расправами одних претендентов на трон над другими. Последние Меровинги получили прозвище «ленивых королей» — они превратились во что-то вроде священных талисманов или кукол, изображающих короля; играла же этими «куклами» энергичная знать из королевской дружины. Нас не должно вводить в заблуждение то, что короли-варвары издавали довольно много законов; историки называют собрания этих законов «варварскими правдами». Законы издавались во многом для того, чтобы отрегулировать отношения «своих» (франков, бургундов, баваров) с «чужими» — потомками римлян, попавшими под власть варваров. По мере того как германцы смешивались с римским населением, необходимость в изобретении «специальных» законов становилась всё меньшей. Законы раннесредневековых королевств — это в первую очередь ещё племенные, а не государственные законы. Очень долго средневековые королевства не имели устойчивых и определённых границ. Земли, которыми правил король, рассматривались как его военная добыча; он мог свободно делить эту добычу на части точно так же, как он рассекал топором золотую чашу или гривну, чтобы разделить её между дружинниками. Франкский король вполне мог 233 Женские платья, накидки, украшения причёски. Середина XII в. преподнести жене в качестве «утреннего дара» (традиционный у германских народов подарок мужа молодой жене на следующий день после свадьбы) десяток городов, без которых само существование франкского королевства становилось весьма затруднительным. Они оставались в рамках государства, пока король был жив, но после его смерти вдова приносила эти земли в приданое своему второму супругу... Сыновья-наследники также неустанно занимались перекройкой владений умершего отца. При этом их не интересовали ни удобство и покой их подданных, ни языковое и культурное единство населения разделяемых земель. Главное — чтобы раздел был равным. Никто не должен быть обижен: каждый должен получить и морские порты, и солеварни, и железные рудники. Власть дружинных вождей была необходимой и достаточно сильной только в период завоеваний. Охранять мир и порядок такая власть умела плохо, к этому она вовсе не была приспособлена. Варварские короли переняли у римлян красивые названия чиновничьих должностей и награждали этими звучными титулами своих приспешников, но создать что-то, хоть отдалённо похожее на стройную систему римского управления, они так и не смогли. Навести хоть какой-то порядок король-вождь мог, опираясь не на чиновников, а на народные представления о своей особой, магической силе. В Англии и во Франции ещё в позднее средневековье верили, что короли одним прикосновением могут излечивать различные заболевания. Так вот, король-вождь раннего средневековья накладывал своё особое покровительство, «мунт», на человека или область, которые он хотел защитить. Посягнуть на человека или общину, находящиеся под королевским «мунтом», означало посягнуть на саму священную персону короля, вступить в противоборство с таинственными и загадочными силами, которыми владеет король. Личность короля сливается с его владениями точно так же, как она сливается с принадлежащими королю драгоценностями, которые он всю жизнь возит за собой в сундуках; часть этих драгоценностей после смерти положат в его могилу. Ясно, что раннесредневековое королевство вряд ли стоит называть «государством» в современном смысле слова. Оно больше похоже на осевшую в одном месте бродячую военную дружину, распространившую своё влияние и на мирные слои общества и вынужденную заниматься «не своим делом» — сохранением мира и порядка. Первым из королей раннего средневековья об изменении основ королевской власти задумался Карл Великий (768—814 гг.). К этому его побуждало значительное расширение пределов Франкского королевства, в 800 г. объявленного восстановленной империей. Все завоевания Карла оказались бы бессмысленными, если бы они не были подкреплены созданием действенного управления державой. Карл пошёл двумя путями одновременно, выстраивая своё королевство на новых основаниях, и оба этих пути в конце концов оказались удачными. Во-первых, Карл стал посылать в наиболее важные области государства своих представителей — графов (в пограничных областях — «марках» — они назывались маркграфами). Графы следили за исполнением королевских приказов и наблюдали за деятельностью местных судов. Преемники Карла, германские императоры Саксонской династии (X в.), посчитали, что ещё удобнее будет опереться на местах не на графов, а на епископов, и полностью поставили их под свой контроль. Второй путь укрепления королевской власти Карл видел в том, чтобы привязать к королю крупных землевладельцев-сеньоров, сделать их представителями короля на местах. Карл закрепил за сеньорами большие права, превратив их по существу в полновластных господ обширных областей, но 234 Просмотр книг при дворе короля. связал их присягой королю и обязательством соблюдать государственные интересы. Преимущества замысла Карла выявились далеко не сразу. Первый путь развития средневекового королевства в конце концов привёл его к острейшему конфликту с церковью, второй — к быстрому росту феодальных отношений и феодальной раздробленности. Но другого пути возникновения средневековой государственности попросту не было. Средневековое общество было очень дробным, оно состояло из мельчайших «атомов» и «молекул»; королевская власть никак не могла охватить его «сверху», связать все эти атомы и молекулы воедино. Длительную и кропотливую работу «связывания» разумнее было предоставить тем, кто находился как можно ближе к общинам, объединениям ремесленников и крестьянским дворам, — графам и баронам, рыцарям и епископам. С IX в. королевская власть в Европе входит в период своего длительного становления. До конца XI в. феодальная вольница имела явный перевес над королями в большинстве европейских стран. Достаточно сказать, что домен (личные владения) французского короля был в это время значительно меньше доменов многих его вассалов. Это означало, что король в своих отношениях с графами и герцогами мог рассчитывать только на их верность вассальной присяге; силой принудить их к повиновению он чаще всего не был способен. Именно в это время и складываются представления о короле как о «первом среди равных», которыми ещё долго будет тешить себя европейское дворянство позднего средневековья. XII же век станет веком подлинного возникновения средневекового королевства как грозной силы, способной сломить любого непокорного подданного короля. Даже люди церкви не могут чувствовать себя в безопасности; вся Европа была потрясена, когда из Англии дошли вести о том, что в угоду королю Генриху II (1154—1189 гг.) несколько рыцарей убили архиепископа Кентерберийского Томаса Бекета. Тот же Генрих II в своём послании императору Священной Римской империи Фридриху I Барбароссе горделиво писал: «Каждый король — император в своём королевстве», отвергая тем самым претензии Фридриха на особое положение среди европейских монархов. Что же стало причиной быстрого усиления королевской власти в Англии и несколько позже — во Франции? Первой причиной, несомненно, был бурный рост городов. В городах королевская власть нашла надёжных союзников в борьбе с непокорными сеньорами. Немаловажно, что это были богатые союзники. Городские деньги позволяли значительно пополнить королевскую казну. Англия и Франция постепенно установили упорядоченный сбор королевских налогов; деньги казны позволили держать на местах платных королевских чиновников, отстаивающих интересы короны. В Англии это были шерифы, во Франции — прево, бальи и сенешали. Английские короли стали взимать налог и с рыцарей («щитовые деньги»), освобождая их взамен от военной службы. На вырученные деньги король нанимал нужное количество воинов, тем самым становясь независимым от непокорных вассалов. Важной причиной укрепления королевской власти в XII в. было и окончательное утверждение вассальных отношений, пронизывавших все слои феодального общества. Не случайно королевская власть была сильнее всего именно там, где вассальные связи были наиболее развиты и отрегулированы законодательством, — в Англии, Сицилии, Иерусалимском королевстве. Чем запутаннее и сложнее становились сплетения сеньориальных прав и вассальных обязательств, тем больше возникала потребность в едином центре этих отношений, «сеньоре номер один», объединявшем вокруг себя весь феодальный класс. 235 Мы видим, что к XII в. средневековое общество стало гораздо более сложным, чем раньше. «Атомы» его и «молекулы» вошли в зависимость друг от друга, начали образовывать устойчивые «цепочки». Возникли и новые формы власти, закреплявшие выгодные для общества сочетания устремлений и интересов. Пути их возникновения были очень разными даже в соседних странах. В Англии, к примеру, королевская власть была традиционно сильна с момента нормандского завоевания (1066 г.); в первых английских королях нормандской династии и династии Плантагенетов ещё вполне различимы черты облика удачливых дружинных вождей-завоевателей. На этом «запасе» авторитета Генрих I (1100—1135 гг.) и Генрих II успевают осуществить реформы, придающие королевской власти государственное обличье. Но быстрый и неконтролируемый прирост власти английских королей вызвал недовольство баронов; этот процесс был вовремя и достаточно аккуратно «приторможен». В 1215 г. король Иоанн Безземельный был вынужден подписать представленную ему баронами «Великую хартию вольностей». Этот документ положил начало ограничению власти короля парламентом; в XIII—XIV вв. в Англии отрабатывается сложная форма правления, согласующая права короля с правами «общин». Во Франции всё происходит медленнее, но более надёжно. Короли постепенно увеличивают свой домен, превращаясь в крупнейших феодальных сеньоров страны. Так же понемногу властители Франции прибирают к рукам и судопроизводство — важнейшую отрасль средневекового управления. При Людовике IX Святом (1226—1270 гг.) были запрещены судебные поединки, любой желающий мог перенести своё дело из сеньориального в королевский суд. Был создан высший судебный орган — королевский парламент, который имел право пересматривать решения прочих судов. Французское королевство окончательно складывается при Филиппе IV Красивом (1285—1314 гг.). Именно Филипп вводит во Франции подобие английского парламента — Генеральные штаты. Штаты были разделены на три палаты по сословиям — духовенство, дворянство, горожане; все палаты заседали раздельно и имели скорее совещательный, а не решающий голос (в отличие от английского парламента). Английское и французское королевства подвергли себя тяжелейшему испытанию на прочность, вступив в Столетнюю войну (1337—1453 гг.). В ходе этой войны Франция не раз была на волосок от гибели, разрушительный кризис пережила во второй половине XV в. и Англия, проигравшая войну. И всё же оба государства в конечном счёте доказали свою жизнеспособность; в XIV—XV вв. степень их внутреннего единства была уже такова, что наиболее мощные королевства средневековой Европы оказались в состоянии вынести любые потрясения. Престиж королевской власти неизмеримо вырос. Возникающие европейские нации видели в монархе своё выражение, свой символ. Королевствам Европы предстояло ещё пережить и многочисленные войны, и борьбу католиков с протестантами, и восстания непокорной знати, и выступления крестьян против своих господ... Представление о национальном единстве оказалось сильнее всех этих бедствий, а выражалось это представление чаще всего в верности королю. Фигура короля начиная с 1500 г. освещается особым светом: он — человек, как все, он — часть нации, и одновременно он — воплощение всего могущества нации, существующей отдельно от неё божественной власти. ЗАМОК …В середине XI в. в Англии развернулось грандиозное строительство замков. Пока родственники покойного короля Генриха I выясняли, кому из них править страной, почувствовали свободу и силу английские бароны. Не дожидаясь появления твёрдой королевской руки, они спешно принялись укреплять свои владения. С поразительной скоростью — в несколько лет — баронские земли ощетинились башнями почти 300 замков. Вступивший на трон король Генрих II Плантагенет был возмущён подобным самоуправством своих подданных и приказал сровнять постройки с землёй. Но было поздно... Сеньоры, властные и независимые, не слишком-то слушались царственного сюзерена и превращали свои земли в настоящие маленькие королевства. Чем свободнее они себя чувствовали, тем неприступнее были «столицы» их владений — замки. Вся округа словно находилась в тени такого замка. В нем сеньор сосредоточивал свою власть и военную мощь: здесь стояли его воины и собирались вассалы, чтобы выступить на защиту владений своего сюзерена. Здесь укрывались в дни нападения врага окрестные жители, которые за право считать хозяина замка защитником платили разные поборы и несли службы (например, чинили укрепления). В своём замке, как в настоящей столице государства, сеньор вершил суд над вассалами и крестьянами. И не было для них другого судьи, как и другого правителя. Случалось, что неподалёку селились ремесленники: ткачи; мастера, ковавшие оружие, делавшие конскую сбрую — те, чьи изделия больше всего нужны сеньору и его слугам. И для них замок становился надёжным убежищем, а его хозяин — господином. К замку привозили свой товар купцы — сеньор щедро платил за заморские шелка и пряности. Правда, для проезда по его владениям торговец сам должен был не единожды раскошелиться: проехал по мосту — плати, перевёз тебя паромщик 236 Дворянин выезжает на охоту. — плати, но не паромщику, а его господину, правителю всей округи, хозяину неприступной цитадели. Сердце владений сеньора, замок представлял собой грозное зрелище. Всего 100 лет назад сеньор с воинами и домочадцами в случае опасности укрывался в деревянной башне, обнесённой частоколом. Теперь вместо этого на высоком холме в излучине реки спешно, но надёжно возводились могучие стены высотой 50 футов (15 м) и толщиной 16 футов (5 м) и башни. В одной из башен были тяжёлые ворота из крепкого дуба, сверху окованные железом. Замок окружал ров, через него к воротам вёл бревенчатый мост, который при нападении врага можно было легко и быстро разобрать. Сзади ворот оскалились острыми зубьями две подъёмные решётки. Стоило опустить их, и тот, кому удалось прорваться за ворота, оказывался в ловушке, не успев попасть во двор. Двор замка делила на две части высокая (выше внешних) стена. Широкое пространство перед ней занимали разные службы: здесь должны были жить воины и слуги, располагаться конюшни. Во внутреннем дворе, по ту сторону стены, высилась башня, гораздо выше и надёжнее всех остальных, с редкими узкими окошками-бойницами — донжон (дом хозяина замка). Внутри донжона было сумрачно, холодно, да и не так просторно, как можно было подумать, стоя снаружи: три зала один над другим, разделённые деревянными перекрытиями, две комнаты, кухня и оружейная. Не слишком богато для властительного сеньора, но и у самого короля Генриха II в доме кроме залов была всего одна спальня. Главным были не роскошные покои, а надёжные стены. Не успевали строители уложить последние камни, как замок начинали обживать те, для кого он и строился: сеньор со своими родными, воинами и слугами. Под мрачноватыми сводами часто звенели детские голоса: кроме детей хозяина в замке росли и воспитывались сыновья его вассалов. Жизнь за крепкими стенами текла уединённо и размеренно. Если не было войны, сеньор охотился, упражнялся в фехтовании или развлекался игрой в кости и шахматы. Госпожа проводила дни за бесконечным рукоделием. Только в начале лета замок по-настоящему оживал: играли свадьбы, принимали многочисленных гостей, устраивали турниры и давали пиры, которые вспоминали потом до следующего года, если не случалось ещё чего-нибудь — нападения врага, пожара, приезда нежданного знатного гостя. В остальное время даже новости в замок доходили редко, и потому его обитатели несказанно радовались, если долгим зимним вечером просил приюта путник — бродячий монах или менестрель. Они-то и рассказывали хозяевам, что творится в местах отдалённых, куда за день верхом не доберёшься. Если же повествование было полно событий невероятных и удивительных, то ещё лучше — было что вспомнить после ухода гостя. Нередко к замку подступали враги. На высокие стены взобраться они пытались не часто — всё больше томили осадой, но и это не всегда удавалось: в подвалах замка хранилось много запасов, воду для питья брали здесь же, в колодце, выручали и тайные подземные ходы. Так в войнах и скучноватой мирной жизни прошло 200 лет. За это время упрочил свою власть король, с которым не боялся прежде соперничать сеньор — основатель твердыни. Его потомок не был 237 больше безраздельным хозяином округи — выше него стоял королевский чиновник. Но войны по-прежнему были частыми, и потому нынешний сеньор следил за тем, чтобы его родовое гнездо оставалось грозным и неприступным, но уже не как центр владений, а как крепость. Бревенчатый мост сменился подъёмным, на толстых железных цепях. Залы в донжоне теперь разделяли не деревянные перекрытия, а каменные своды, которые мастера расписывали орнаментом. Только сама башня стала тесновата для жилья, и рядом с ней вырос прочный каменный дом. За прошедшее время гораздо больше, чем сам замок, изменилась его округа. По соседству зашумел довольно большой город. Он вырос на месте посёлка ремесленников, некогда поселившихся под стенами соседнего замка, оставшегося теперь без хозяина. Его выгнали горожане, которых этот сеньор терзал поборами. Жители города — потомки тех первых ремесленников — больше не нуждались в его защите и сами могли за себя постоять. Прошло еще 100 лет. Утихли усобицы, стёрлись чёткие границы земель некогда властительных сеньоров. Их наследники несли верную службу королю, а замок уходил в прошлое вместе с независимостью своего хозяина. Он мог по-прежнему возвышаться на холме, но стены его уже сильно обветшали. Зато за ними выросла острая крыша маленькой часовни, появились новые постройки — просторный дом с большими залами и множеством комнат. Времена изменились: роскошные покои стали важнее надёжных стен. Пролетели годы, и на полях сражений загрохотали первые пушки, против которых не могли устоять окончательно одряхлевшие стены и башни старого замка. Нынешний хозяин, да и его отец мало интересовались судьбой замка — они жили при королевском дворе в столице. В бывшем господском доме ютились только старые слуги. Но пришло время, когда в полу опустевшие руины вернулся исполняющий в соседнем городе (бывшем посёлке ремесленников) королевскую службу владелец некогда горделивой твердыни. Знатный придворный пожелал заново отстроить родовой замок. Мастера-каменщики принялись за работу. Воспользовавшись камнями, взятыми из полу развалившегося донжона и башен, они перестроили, расширили, надстроили старый дом, превратив его в совершенно новое нарядное здание с маленькими башенками. Кусок рухнувшей в ров стены переделали в изящный мост. Щербатые остатки стен разобрали и возвели из них нужные в хозяйстве постройки. Так среди быстро разрастающихся деревьев вырос новый замок, совершенно не похожий на своего грозного предка, пятью тяжёлыми башнями нависавшего над округой. Он во всём отвечал вкусам своего владельца, не собирающегося ни с кем воевать, но любящего роскошь и удобство. Его оборонительные качества полностью соответствовали независимости хозяина — дворянина, состоящего на королевской службе. В силу традиций нарядный большой дом, стоящий среди парка, ещё довольно долго называли замком. Но это был уже настоящий дворец. Вокруг рыцарей, которых одни называют неустрашимыми воинами, преданными вассалами, защитниками слабых, благородными слугами прекрасных дам, галантными кавалерами, а другие — неустойчивыми в бою, нарушающими своё слово, алчными грабителями, жестокими угнетателями, дикими насильниками, кичливыми невеждами, вертелась в сущности история европейского средневековья, потому что они в те времена были единственной реальной силой. Силой, которая нужна была всем: королям против соседей и непокорных вассалов, крестьян, церкви; церкви — против иноверцев, королей, крестьян, горожан; владыкам помельче — против соседей, короля, крестьян; крестьянам — против рыцарей соседних владык. РЫЦАРИ Горожанам, правда, рыцари были не нужны, но они всегда использовали их военный опыт. Ведь рыцарь — это прежде всего профессиональный воин. Но не просто воин. Рыцарь, рейтер, шевалье и т.д. на всех языках значит всадник. Но не просто всадник, а всадник в шлеме, панцире, со щитом, копьём и мечом. Всё это снаряжение было весьма дорогим: ещё в конце X в., когда расчёт вёлся не на деньги, а на скот, комплект вооружения, тогда ещё не столь обильного и сложного, вместе с конём стоил 45 коров или 15 кобылиц. А это величина стада или табуна целой деревни. Но мало взять в руки оружие — им надо уметь отлично пользоваться. Для этого необходимы беспрестанные утомительные тренировки с самого 238 юного возраста. Недаром мальчиков из рыцарских семей с детства приучали носить доспехи — известны полные комплекты для 6—8-летних детей. Следовательно, тяжеловооружённый всадник должен быть богатым человеком, располагающим временем. Крупные владетели могли содержать при дворе лишь очень небольшое число таких воинов. А где взять остальных? Ведь крепкий крестьянин, если и имеет 45 коров, то не отдаст их за груду железа и красивого, но не годного для хозяйства коня. Выход нашёлся: король обязывал мелких землевладельцев работать определённое время на крупного, снабжать его нужным количеством продуктов и ремесленных изделий, а тот должен был быть готов определённое количество дней в году служить королю в качестве тяжеловооружённого всадника. На подобных отношениях в Европе выстроилась сложная феодальная система. И к XI—XII вв. тяжеловооружённые всадники превратились в касту рыцарей. Доступ в это привилегированное сословие становился всё более трудным, основанным уже на родовитости, которая подтверждалась грамотами и гербами. Ещё бы: кому хочется тесниться и допускать к жирному куску посторонних. А кусок был жирным, и чем дальше, тем больше. За клятву верности сеньору рыцарь получал землю с работающими на него крестьянами, право суда над ними, право сбора и присвоения налогов, право охоты, право первой ночи и т.д. Он мог ездить ко дворам владык, развлекаться целыми днями, пропивать, проигрывать в городах деньги, собранные с мужиков. Обязанности его сводились к тому, чтобы во время военных действий служить на своих харчах сеньору около месяца в году, а обычно и того меньше. За «сверхурочную» службу шло большое жалованье. Военная добыча — трофеи, выкуп за пленных, сами пленные — тоже доставалась рыцарю. Можно было во внеслужебное время и поработать «налево» — наняться к постороннему сеньору или к городскому магистрату. Постепенно рыцари стали всё больше и больше манкировать своими обязанностями. Иногда по условиям ленного договора рыцарь должен был служить то количество времени, на которое у него хватит продовольствия. И вот такой храбрый муж являлся с окороком, прилагал все усилия, чтобы съесть его за три дня, и уезжал в свой замок. Ну а как рыцари воевали? По-разному. Сравнивать их с кем-то очень трудно, так как они в Европе были в военном отношении предоставлены самим себе. Разумеется, в сражениях участвовала и пехота — каждый рыцарь приводил с собой слуг, вооружённых копьями и топорами, да и крупные владетели нанимали большие отряды лучников и арбалетчиков. Но до XIV в. исход сражения всегда определяли немногие господа-рыцари, многочисленные же слуги-пехотинцы были для господ хоть и необходимым, но лишь подспорьем. Рыцари их в расчёт вообще не принимали. Да и что могла сделать толпа необученных крестьян против закованного в доспехи профессионального бойца на могучем коне? Рыцари презирали собственную же пехоту. Горя нетерпением сразиться с достойным противником, то есть рыцарем же, они топтали конями мешающих им своих же пеших воинов. С таким же равнодушием рыцари относились и к всадникам без доспехов, лишь с мечами и лёгкими копьями. В одной из битв, когда на группу рыцарей налетел отряд лёгких всадников, они даже не сдвинулись с места, а просто перекололи своими длинными копьями лошадей противника и только тогда поскакали на достойного врага — рыцарей. Вот тут-то и происходил настоящий бой: два закованных в железо всадника, закрытых щитами, выставив вперёд длинные копья, сшибались с налёта, и от страшного таранного удара, усиленного тяжестью доспехов и весом лошади в сочетании со скоростью движения, враг с треснувшим щитом и распоротой кольчугой или просто оглушённый вылетал из седла. Если же доспехи выдерживали, а копья ломались, начиналась рубка на мечах. Это было отнюдь не изящное фехтование: удары были редкими, но страшными. Об их силе говорят останки воинов, погибших в сражениях средневековья, — разрубленные черепа, перерубленные берцовые кости. Вот ради такого боя и жили рыцари. В такой бой они кидались очертя голову, забыв об осторожности, об элементарном строе, нарушая приказы командующих. Хотя какие там приказы — рыцарям лишь предлагали держать строй, их просили. При малейшем признаке победы рыцарь кидался грабить лагерь врага, забывая обо всём, — и ради этого тоже жили рыцари. Недаром некоторые короли, запрещая бойцам ломать боевой порядок при наступлении и ход битвы из-за грабежа, строили перед боем виселицы для несдержанных вассалов. Бой мог быть довольно долгим. Ведь он распадался Посвящение в рыцари. 239 обычно на нескончаемое количество поединков, когда противники гонялись друг за другом. Рыцарская честь понималась весьма своеобразно. Устав тамплиеров разрешал рыцарю нападать на противника спереди и сзади, справа и слева, везде, где можно нанести ему урон. Но если противнику удавалось заставить отступить хоть нескольких рыцарей, их соратники, заметив это, как правило, ударялись в паническое бегство, которое не в силах был остановить ни один полководец (как, впрочем, и управлять боем после начала атаки). Сколько королей лишились победы только потому, что преждевременно теряли голову от страха! Никакой воинской дисциплины у рыцарей не было и быть не могло. Ибо рыцарь — индивидуальный боец, привилегированный воин с болезненно острым чувством собственного достоинства. Он профессионал от рождения и в военном деле равен любому из своего сословия вплоть до короля. В бою он зависит только сам от себя и выделиться, быть первым может, только показав свою храбрость, добротность своих доспехов и резвость коня. И он показывал это всеми силами. Да кто же тут мог что-то ему указать, приказать? Рыцарь сам знает всё, и любой приказ для него — урон чести. Такое самосознание рыцаря было хорошо известно полководцам, государственным деятелям — светским и церковным. Видя, что несокрушимые всадники терпят поражения из-за своей горячности и своеволия, вылетая в атаку разрозненными группами, и зная, что тяжёлая конница непобедима, когда наваливается всей массой, государственная и церковная администрации принимали меры, чтобы навести хоть какой-то порядок. Ведь к тому же рыцарей было мало. Например, во всей Англии в 70-х гг. XIII в. насчитывалось 2750 рыцарей. В боях участвовало обычно несколько десятков рыцарей, и лишь в больших сражениях они исчислялись сотнями, редко переваливая за тысячу. Понятно, что это мизерное количество полноценных бойцов нельзя было растрачивать, распылять по мелочам. И тогда с конца XI в., во время крестовых походов, стали возникать духовно-рыцарские ордена (см. ст. «Рыцарские oрдена») со строгими уставами, регламентирующими боевые действия. Но самый крепкий порядок был, разумеется, в бандах-отрядах рыцарей-наёмников, расплодившихся в XII—XIV вв., предлагавших свои услуги кому угодно и грабивших всех подряд в мирное время. Именно для борьбы с этими бандами и были созданы в XIV в. французскими королями впервые в средневековой Европе регулярные армии — маленькие, состоявшие из разных родов войск, где воины служили за плату постоянно. Надо сказать, что вся строгость рыцарских воинских распорядков иссякала в тех разделах, которые трактовали боевые действия. То есть строгость была, но требования были самыми общими: не покидать и не ломать строй, обороняться при неудаче, а не сразу бежать. Не начинать до победы грабить лагерь противника. Итак, как же воевала рыцарская конница? Чтобы сохранить строй к решающему моменту схватки, она подходила к противнику шагом, была «покойна и невозмутима, подъезжала не торопясь, как если бы кто-нибудь ехал верхом, посадивши впереди себя на седло невесту», как писал один средневековый автор. И только подъехав к врагу совсем близко, рыцари бросали коней в более быстрый аллюр. Медленное сближение имело ещё и тот смысл, что экономило силы лошади для решающего броска и схватки. Пожалуй, самым удобным построением 240 был издавна придуманный для тяжёлой конницы «клин», «кабанья голова», или «свинья», как называли его русские дружинники, любившие, кстати, это построение ничуть не меньше своих западных «коллег». «Кабанья голова» имела вид колонны, слегка суженной спереди. Давно известно, что конницу водить в колоннах очень выгодно, так как в этом случае лучше всего сохраняется сила её массированного, таранного удара. Это не столько боевое, сколько походное построение — когда «клин» врезается в ряды противника, воины, едущие в задних рядах, немедленно «разливаются» в стороны, чтобы каждый всадник не топтал передних, но в полную меру проявил свои боевые качества, равно как и качества коня и оружия. У «клина» было и ещё одно преимущество: фронт построения был узок. Дело в том, что рыцари очень любили сражаться, но совсем не хотели умирать — ни за сеньора, ни за святую церковь. Они должны были и хотели только побеждать. Этому, собственно, и служили их доспехи. Этому служил и «клин». Ведь когда отряд рыцарей медленно, шаг за шагом, приближался к врагу, он становился великолепной мишенью для лучников противника. Хорошо, если у того нет метких лучников. А если есть? Если у них вдобавок отличные дальнобойные, мощные луки? Монголы при Лигнице и англичане при Кресси и Пуатье именно из луков буквально расстреляли прекрасно защищенных доспехами рыцарей. А при построении «клином» перед вражескими стрелками оказывалось только несколько всадников в самом надёжном защитном снаряжении. Да, рыцари умирали весьма неохотно. Они предпочитали бежать или сдаваться в плен в случае не- удачи. В европейских войнах гибло их очень мало — единицы, и лишь в крупнейших битвах, решавших судьбы стран, — несколько сотен. И дело тут не только в доспехах. Рыцари к XIII в. ощутили себя неким всемирным орденом, кастой, для которой не важны никакие территориальные границы, никакое подданство. Ведь границы всё время менялись, области переходили от одного короля к другому, а рыцари сидели в тех же замках, изъяснялись на французском языке и все, как один, считались слугами святой католической церкви. И убивать собрата, кто бы и откуда бы он ни был, становилось неприличным. Вот одолеть его — сбить с коня, взять в плен и, главное, получить выкуп — это победа. А что пользы от трупа? Войны превращались в массовые турниры. Но не превратились. Не позволили «грубые мужики» — крестьяне и горожане, воевавшие в пехоте. Им-то рыцари пощады не давали. Но уж и они в долгу не оставались — пленных не брали. А когда в XIV в.. сформировалась боеспособная пехота, сражающаяся в плотном строю, не боящаяся конных атак и с длинными алебардами сама бросающаяся в бой, рыцари обращались в бегство при одном виде швейцарских «баталий» и гуситских повозок, с ужасом и возмущением рассказывая о непривычных кровавых побоищах: ведь у швейцарцев, например, под страхом смерти запрещалось брать пленных. И когда рыцари тоже стали всё чаще применять глубокие плотные построения, так что отряд превращался в железного дикобраза, их снова смела — теперь уже навсегда — пехота, вооружённая огнестрельным оружием. Вооружение рыцарей с XI по XVI в. 241 РЫЦАРСКИЕ ОРДЕНА С 1100 по 1300 г. в Европе образовалось 12 рыцарских духовных орденов. Наиболее мощными и жизнеспособными оказались три: орден тамплиеров, орден госпитальеров и Тевтонский орден. ТАМПЛИЕРЫ. Официально этот орден назывался «Тайное рыцарство Христово и Храма Соломона», но в Европе был более известен как Орден рыцарей Храма. (Его резиденция находилась в Иерусалиме, на месте, где, по преданиям, был расположен храм царя Соломона (tample — храм (франц.)). Самих же рыцарей называли храмовниками. Создание ордена было провозглашено в 1118—1119 гг. девятью французскими рыцарями во главе с Хуго де Пейнсом из Шампани. Девять лет эти девять рыцарей хранили молчание, о них не упоминает ни один хронист того времени. Но в 1127 г. они возвратились во Францию и заявили о себе. А в 1128 г. церковный Собор в Труа (Шампань) официально признал орден. На печати тамплиеров были изображены два рыцаря, скачущих на одной лошади, что должно было говорить о бедности и о братстве. Символом ордена стал белый плащ с красным восьмиконечным крестом. Целью его членов было «по возможности заботиться о дорогах и путях, а особенно об охране паломников». Устав запрещал любые светские развлечения, смех, пение и т.д. Рыцари должны были дать три обета: целомудрия, бедности и послушания. Дисциплина была жёсткой: «Каждый совершенно не следует собственной воле, но более заботится о том, чтобы повиноваться приказывающему». Орден становится самостоятельной боевой единицей, подчиняющейся только Великому магистру (им сразу был провозглашён де Пейнс) и Папе римскому. С самого начала своей деятельности тамплиеры приобретают большую популярность в Европе. Вопреки и одновременно благодаря обету бедности орден начинает накапливать большие богатства. Каждый вступающий безвозмездно приносил в дар ордену своё состояние. Крупные владения орден получил в подарок от французского короля, английского короля, знатных сеньоров. В 1130 г. тамплиеры уже располагают владениями во Франции, Англии, Шотландии, Фландрии, Испании, Португалии, а к 1140 г. — и в Италии, Австрии, Германии, Венгрии и в Святой земле. К тому же храмовники не только охраняли паломников, но и считали своим прямым долгом нападать на торговые караваны и грабить их. Тамплиеры к XII в. стали обладателями неслыханных богатств и владели не только землями, но и верфями, портами, имели мощный флот. Они ссужали деньги обедневшим монархам и тем самым могли влиять на государственные дела. Кстати, именно тамплиеры первыми ввели бухгалтерские документы и банковские чеки. Рыцари Храма поощряли развитие науки, и не мудрено, что многие технические достижения (например, компас) оказывались в первую очередь у них в руках. Искусные рыцари-хирурги врачевали раненых — это была одна из обязанностей ордена. В XI в. тамплиерам как «храбрейшим и опытнейшим в ратном деле людям» была дарована крепость Газа в Святой земле. Но заносчивость принесла немало вреда «воинам Христовым» и явилась одной из причин поражения христиан в Палестине. В 1191 г. рухнувшие стены последней обороняемой тамплиерами крепости Сен-Жан-д'Акр погребли не только храмовников и их Великого магистра, но и славу ордена как непобедимого воинства. Тамплиеры перебрались из Палестины сначала на Кипр, а затем окончательно в Европу. Огромные земельные владения, мощные финансовые средства и наличие рыцарей ордена среди высоких сановников заставляло правительства Европы считаться с тамплиерами и часто прибегать к их помощи в качестве третейских судей. В XIII в., когда Папа объявил крестовый поход против еретиков — катаров и альбигойцев, тамплиеры, опора католической церкви, чуть ли не открыто выступили на их стороне. В своей гордыне тамплиеры возомнили себя всемогущими. В 1252 г. английский король Генрих III, возмущённый их поведением, пригрозил храмовникам конфискацией земельных владений. На что Ве- Тамплиер. 242 ликий магистр ответил: «Пока Вы творите справедливость, Вы будете править. Если же Вы нарушите наши права, то вряд ли останетесь королём». И это была не простая угроза. Орден мог это сделать! Рыцарями-храмовниками были многие влиятельные люди в королевстве, а воля сюзерена оказалась менее священна, чем клятва верности ордену. В XIV в. король Франции Филипп IV Красивый решил избавиться от строптивого ордена, который за неимением дел на Востоке начал вмешиваться, и очень активно, в государственные дела Европы. Филиппу совсем не хотелось оказаться на месте Генриха Английского. К тому же королю было необходимо решить свои финансовые проблемы: он задолжал тамплиерам огромные деньги, а отдавать их совсем не хотелось. Филипп пошёл на хитрость. Он попросил принять его в орден. Но Великий магистр Жан де Мале вежливо, но твёрдо отказал ему, поняв, что король хочет в будущем занять его место. Тогда Папа римский (которого посадил на престол Филипп) предложил ордену тамплиеров объединиться с вечными соперниками — госпитальерами. В таком случае независимость ордена была бы утрачена. Но магистр опять отказался. Тогда в 1307 г. Филипп Красивый приказал тайно арестовать всех тамплиеров на территории королевства. Их обвинили в ереси, в служении дьяволу и в колдовстве. (Этому дали повод таинственные обряды посвящения в члены ордена и последующее сохранение тайны его деяний.) Семь лет длилось следствие. Под пытками храмовники признались во всём, но во время публичного суда отреклись от своих показаний. 18 марта 1314 г. Великого магистра де Мале и приора Нормандии сожгли на медленном огне. Перед смертью великий магистр проклял короля и Папу римского: «Папа Климент! Король Филипп! Не пройдёт и года, как я призову вас на суд Божий!» Проклятие сбылось: Папа умер через две недели, а король — осенью. Скорее всего их отравили храмовники, искусные в изготовлении ядов. Хотя Филиппу Красивому не удалось организовать преследование тамплиеров во всей Европе, былое могущество храмовников было подорвано. Остатки этого ордена так и не смогли объединиться, хотя его символику продолжали использовать. Христофор Колумб открыл Америку под флагом тамплиеров: белым полотнищем с красным восьмиконечным крестом. ГОСПИТАЛЬЕРЫ. Официальное название — «Орден всадников госпиталя святого Иоанна Иерусалимского» (gospitalis — гость (лат.); первоначально слово «госпиталь» означало «странноприимный дом»). В 1070 г. в Палестине купцом Мауро из Амальфи был основан госпиталь для паломников к святым местам. Постепенно там образовалось братство для ухода за больными и ранеными. Оно крепло, увеличивалось, начало оказывать достаточно сильное влияние и в 1113 г. было официально признано Папой в качестве духовно-рыцарского ордена. Рыцари принимали три обета: бедности, целомудрия и послушания. Символом ордена стал восьмиконечный белый крест. Первоначально он находился на левом плече чёрной мантии. У мантии были очень узкие рукава, что символизировало отсутствие свободы у инока. Позднее рыцари стали носить красное одеяние с нашитым на груди крестом. В ордене были три категории: рыцари, капелланы и служащая братия. С 1155 г. во главе ордена становится Великий магистр, которым был провозглашён Раймонд де Пюи. Для принятия важнейших решений собирался генеральный капитул. Члены капитула отдавали Великому магистру кошель с восемью динариями, что должно было символизировать отказ рыцарей от богатства. Первоначально главной задачей ордена был уход за больными и ранеными. В главном госпитале в Палестине размещалось около 2 тыс. коек. Рыцари раздавали безвозмездную помощь беднякам, устраивали для них три раза в неделю бесплатные обеды. Госпитальеры располагали приютом для подкидышей и грудных младенцев. Для всех больных и раненых были одинаковые условия: одежда и пища одного качества вне зависимости от происхождения. С середины XII в. главной обязанностью рыцарей становится война с неверными и охрана паломников. Орден уже располагает владениями в Палестине и Южной Франции. Иоанниты начинают так же, как и тамплиеры, приобретать большое влияние в Европе. В конце XII в., когда христиан выбили из Палестины, иоанниты обосновались на Кипре. Но это положение мало устраивало рыцарей. И в 1307 г. Великий магистр Фалькон де Вилларет повёл иоаннитов на штурм острова Родос. Местное население, боясь потерять свою независимость, яростно сопротивлялось. Однако через два года рыцари окончательно укрепились на острове и создали там силь- Госпитальер. 243 ные оборонительные сооружения. Теперь госпитальеры, или, как их стали называть, «родосские рыцари», стали форпостом христиан на Востоке. В 1453 г. пал Константинополь — Малая Азия и Греция полностью оказались в руках турок. Рыцари ожидали нападения на осжров. Оно не замедлило последовать. В 1480 г. турки атаковали остров Родос. Рыцари выстояли и отбили нападение. Иоанниты просто «мозолили султану глаза» своим присутствием у самых его берегов, мешая хозяйничать на Средиземном море. Наконец терпение турок истощилось. В 1522 г. султан Сулейман Великолепный поклялся изгнать христиан из своих владений. Остров Родос осадила 200-тысячная армия на 700 кораблях. Иоанниты держались три месяца, прежде чем Великий магистр Вилье де Лилль Адан сдал свою шпагу султану. Султан, уважая мужество противников, отпустил рыцарей и даже помог им с эвакуацией. У иоаннитов почти не было земель в Европе. И вот защитники христианства прибыли к берегам Европы, которую они столь долго обороняли. Император Священной Римской империи Карл V предложил госпитальерам для проживания Мальтийский архипелаг. Отныне рыцари-госпитальеры стали называться Орденом мальтийских рыцарей. Мальтийцы продолжили свою борьбу с турками и морскими пиратами, благо орден располагал своим флотом. В 60-х гг. XVI в. Великий магистр Жан де ла Валлетт, имея в своём распоряжении 600 рыцарей и 7 тыс. солдат, отразил нападение 35-тысячной армии отборных янычар. Осада длилась четыре месяца: рыцари потеряли 240 кавалеров и 5 тыс. солдат, однако отбились (см. ст. «Турецкие завоевания»). В 1798 г. Бонапарт, отправляясь с армией в Египет, взял штурмом остров Мальта и изгнал оттуда мальтийских рыцарей. В очередной раз иоанниты оказались бездомными. На этот раз они нашли приют в России, императора которой, Павла I, они провозгласили в знак благодарности Великим магистром. В 1800 г. остров Мальта был захвачен англичанами, которые не собирались возвращать его мальтийским рыцарям. После убийства Павла I заговорщиками у иоаннитов не было Великого магистра и постоянной штаб-квартиры. Наконец, в 1871 г. Великим магистром был провозглашён Жан-Батист Чесчиа-Санта-Кроче. Уже с 1262 г., чтобы вступить в орден госпитальеров, необходимо было иметь благородное происхождение. Впоследствии существовали две категории вступающих в орден — рыцари по праву рождения (cavalieri di giustizzia) и по призванию (cavalieri di grazzia). В последнюю категорию попадают люди, которые не должны представлять доказательств благородного происхождения. Им достаточно было доказать, что их отец и дед не были рабами и ремесленниками. Также в орден принимались монархи, доказавшие свою верность христианству. В Мальтийском ордене могли состоять и женщины. Великие магистры выбирались только из рыцарей благородного происхождения. Великий магистр был почти что суверенным государем о. Мальта. Символами его власти являлись корона, «кинжал веры» — меч и печать. От Папы римского Великий магистр получил звание «стража иерусалимского двора» и «блюстителя рати Христовой». Сам же орден назывался «Державным орденом св. Иоанна Иерусалимского». Рыцари имели определённые обязанности перед орденом — они не могли покинуть казармы без разрешения Великого магистра, проводили в общей сложности 5 лет в конвенте (общежитии, точнее — казарме рыцарей) на о. Мальта. Рыцари должны были проплавать на кораблях ордена не менее 2,5 лет — эта обязанность называлась «караван». К середине XIX в. Мальтийский орден превращается из военной в духовно-благотворительную корпорацию, коей остаётся и поныне. Резиденция мальтийских рыцарей сейчас находится в Риме. Крест Мальтийского ордена служил с XVIII в. одной из высших наград в Италии, Австрии, Пруссии, Испании и в России. При Павле I он назывался крестом Св. Иоанна Иерусалимского. ТЕВТОНЦЫ (ТЕВТОНСКИЙ, ИЛИ НЕМЕЦКИЙ ОРДЕН. «ОРДЕН ДОМА СВЯТОЙ МАРИИ ТЕВТОНСКОЙ»). В XII в. в Иерусалиме существовал госпиталь (странноприимный дом) немецкоязычных паломников. Он и стал предшественником Тевтонского ордена. Первоначально тевтонцы занимали подчинённое положение по отношению к ордену госпитальеров. Но затем в 1199 г. Папа римский утвердил устав ордена, а Генрих Вальпот был провозглашён Великим магистром. Однако лишь в 1221 г. на тевтонцев распространились все привилегии, которые имели и другие, старшие ордена тамплиеров и иоаннитов. Тевтонец. 244 Рыцари ордена давали обеты целомудрия, послушания и бедности. В отличие от других орденов, рыцари которых были разных «языков» (национальностей), Тевтонский орден в основном состоял из немецких рыцарей. Символами ордена были белый плащ и простой чёрный крест. Тевтонцы очень быстро оставили свои обязанности по охране паломников и лечению раненых в Палестине. Любые попытки вмешательства тевтонцев в дела мощной Священной Римской империи были пресечены. Раздробленная же Германия не давала возможности развернуться, как это сделали тамплиеры во Франции и Англии. Поэтому Орден стал заниматься «благой деятельностью» — огнём и мечом нести слово Христово в восточные земли, предоставив сражаться за гроб Господень другим. Земли, которые завоёвывали рыцари, становились их владением при верховной власти ордена. В 1198 г. рыцари стали основной ударной силой крестового похода против ливов и покорили Прибалтику, в начале ХШ в. основав г. Ригу. Так образовалось государство Тевтонского ордена. Далее, в 1243 г. рыцари покорили пруссов и отобрали у Польского государства северные земли. Существовал ещё один немецкий орден — Ливонский. В 1237 г. Тевтонский орден объединился с ним и решил двинуться на завоевание северных русских земель, расширяя свои границы и укрепляя влияние. В 1240 г. союзники ордена — шведы потерпели сокрушительное поражение от князя Александра Ярославича на Неве. А в 1242 г. та же участь постигла и тевтонцев — погибло около 500 рыцарей, а 50 было взято в плен. План присоединения русской территории к землям Тевтонского ордена потерпел полный крах. Тевтонские Великие магистры постоянно опасались объединения Руси и любыми способами пытались этому помешать. Однако на их пути стал мощный и опасный враг — Польско-Литовское государство. В 1409 г. между ним и Тевтонским орденом вспыхнула война. Объединённые силы в 1410 г. в битве при Грюнвальде разбили тевтонских рыцарей. Но на этом несчастья Ордена не закончились. Великий магистр ордена, как и у мальтийцев, являлся суверенным государем. В 1511 г. им стал Альберт Гогенцоллерн, который, будучи «добрым католиком», не поддержал Реформацию, борющуюся против католической церкви. А в 1525 г. он провозгласил себя светским государем Пруссии и Бранденбурга и лишил орден как владений, так и привилегий. После такого удара тевтонцы уже не оправились, и орден продолжал влачить жалкое существование. В XX в. германские фашисты превозносили прежние заслуги ордена и его идеологию. Они использовали и символику тевтонцев. Вспомните, железный крест (чёрный крест на белом фоне) — важная награда «третьего рейха». Однако самих членов ордена преследовали, видимо, как не оправдавших доверия. Тевтонский орден существует в Германии и по сей день. ГЕРАЛЬДИКА У Аякса, помните, Был на щите представлен змей свернувшийся, И семеро у Фив таким же образом Щиты снабдили знаками особыми. Там можно было видеть звёзды с месяцем Или мечи, и факелы, и лестницы, Угрозу городов во время приступа, В резьбе или в изображенье выпуклом. Так говорит о гербах древности и средневековья Мефистофель в трагедии Гёте «Фауст»... Одной из вспомогательных исторических дисциплин является геральдика — наука о гербах и эмблемах. Кому-то может показаться, что для истории геральдика не представляет интереса. Однако щитки, кресты, розетки, девизы могут, как своеобразная визитная карточка, рассказать многое о странах, городах, людях. Хотя слова «герб», «герольд» (составитель гербов) и законы геральдической символики появились только в Средние века, корнями они уходят в первобытные времена. Предшественниками гербов и эмблем можно считать изображения тотемов — животного, растения или предмета, которым поклонялось то или иное племя. Например, в могильниках племён, живших на берегах морей, находят фигурки черепахи, нырка или дельфина, у племён степей — фигурки змеи, лесных племён — медведя, оленя или волка, считавшихся «предками» или божествами. Такой же характер носят изображения растений — ели на Европейском Севере, оливы в Средиземноморье, лотоса в Северной Африке и Южной Азии. В редких случаях символами служили предметы неживой природы, которым поклонялись: метеоритный камень, упавший с неба, раковина. Особую роль играли знаки Солнца, Луны, волны (воды). Подобные символы существовали и в древнейших государствах, образовавшихся в районе расселения того или иного племени. Их можно увидеть на табличках с печатями и первых монетах (с VII в. до н. э..). Так, на печатях Древнего Египта появились изображения богов и священных животных; корова — на известной печати из индийского города 245 Мохенджо-Даро. На монетах Афин изображали сову — птицу богини Афины; Эгины — черепаху, Пантикапея — мифического грифона, ставшего гербом и современной Керчи. Наряду с этим у греков появляются изображения богов: на афинских монетах — Афина, дельфийских — Аполлон (см. ст. «Нумизматика»). Знаки царской власти становятся символами больших монархий. Например, двойная секира была изображена на стенах дворцов критских царей («Лабиринт» — в буквальном переводе «дворец двойной секиры»). Восьмиконечная звезда встречается на личных вещах царей Македонии. В более поздние времена в символах городов и государств появляются изображения знаменитых достопримечательностей: у Родоса — Колосса, Александрии — Фаросского маяка и плывущего корабля; на монетах Сердики (современная София) в III в. н. э.. — храм Аполлона, который вошёл как один из символов в современный герб столицы Болгарии. Были в древности прообразы личных гербов знатных людей, о чём оставил свидетельство Эсхил в трагедии «Семеро против Фив»: вожди, осаждающие город Фивы, стоят против городских ворот, подняв щиты с изображениями звёзд и месяца, героя с факелом, огнедышащего чудовища Тифона. Символом Римской империи со времён Юлия Цезаря стал императорский жезл с фигурой орла (священной птицы Юпитера). После перенесения столицы в Константинополь в 330 г. император Константин ввёл новую эмблему: чёрного двуглавого орла на золотом фоне — символ власти императора над Западом и Востоком империи. Двуглавый орёл сохранился и как герб Византийской империи. В начале её существования императоры пытались восстановить Римскую империю, а затем две головы орла, обращённые в разные стороны, стали восприниматься как символ географического расположения Византии на стыке Европы и Азии. Впоследствии от римского и византийского орлов произошли гербы многих империй: Священной Римской (одноглавый чёрный), Арабского халифата, России (двуглавый чёрный). От орла Священной Римской империи впоследствии «отпочковались» австрийский, германский и испанский (с 1521 г., когда императором стал испанский король Карл V, а его потомки — ветвь Габсбургов — оставили на гербе Испании имперскую птицу). От византийского орла помимо российского произошёл албанский, без имперских Французские лилии в сочетании с английскими леопардами напоминают о том, что Англия борется за владения во Франции. Купеческий корабль г. Бостона с городским гербом. 246 Гербы итальянских городов. знаков власти, когтей и раскрытого клюва — символ борьбы против турецкого ига. Жёлтый орёл халифов возродился в Новейшее время в беркутах, халзанах и соколах гербов ряда арабских стран. Если в раннем средневековье в Западной Европе гербовые символы имелись лишь у высшей феодальной знати, то в XII—XIII вв. гербы оформились у крупных и мелких феодалов, а к XIV—XV вв. — у городов, гильдий, цехов и университетов. В это время уже имелись люди, специально составлявшие гербы, — герольды. Они разрабатывали принципы составления прежде всего государственных и личных феодальных гербов. Само слово «герб» означает по-немецки «наследство» (Erbe). Изначально гербы помещались на боевом щите, имевшем различную форму: итальянский — овальную, норманнский — треугольную, французский — прямоугольную с закруглением или выступом вниз, немецкий — вырезную. Чёткую символику стали иметь цвета: красный подчёркивал страсть (цвет огня), голубой или синий — честь, возвышенность (цвет воздуха), пурпурный — власть, зелёный означал свободу (вода), чёрный — постоянство (земля), золотой (жёлтый) подчёркивал знатность, серебряный (белый) — благородство. Таким образом, первоначальное толкование цветовой символики было узкофеодальным, но впоследствии значительно расширилось, и красный цвет воспринимался как цвет борьбы (крови), жизни (солнца). В этих значениях он ранее уже использовался народными движениями на Востоке (восстание «краснобровых» в Китае в I в. н. э.., восстание «краснознамённых» в Иране в 772 г.). Зелёный цвет стал цветом живой природы, обновления, надежды, молодости, синий — цветом мира, чёрный — скорби, траура (лишь с позднего средневековья), белый — вечности, жёлтый — славы. Как правило, именно в этих значениях цвета используются в гербах и флагах в наши дни. Лишь в редких случаях допускаются нетрадиционные цвета (например, оранжевый цвет князей Оранских в Голландии XVI—XVIII вв.). В средние века целые гербовые щиты или части их начали заполнять сплошной или полосной окраской с изображениями и без. К геральдическим элементам отнесли линии и кресты, к негеральдическим — естественные (люди, животные, растения, светила и стихии (например, туча)), искусственные (оружие, богиня, корабль и т.д.), легендарные (дракон, кентавр и др.) изображения. Все фигуры имели чёткое значение: лев — отвага, гнев, великодушие; роза — чистота, святость (однако под гербами Алой и Белой розы в Англии произошла кровопролитная война), лилия — расцвет (королевский и государственный французский герб), гриф — свирепость, единорог — непобедимость, ключ — открытость. Важно и то, как изображены фигуры: открытые ворота символизируют гостеприимство. Эти же фигуры на гербах Пуатье, Праги, Буды, Риги говорят о занятии торговлей. Поднятый меч означает оборону, опущенный — мир. На гербе девиз стали помещать обычно на ленте, а девизы на ободке щита были известны ещё с древности. Девиз феодала красноречиво говорил о его жизненных принципах: «Я не король и не принц, а сеньор де Куси!», «Герцог Савойи, иду своей дорогой». Девиз английских королей: «Бог и моё право!» Чем дальше, тем чаще практиковались гербы, разделённые на части, с различной символикой: ведь число людей с дворянским званием росло и надо было разнообразить их символику. К XV в. сложилось большинство современных европейских государственных гербов. Львы с атрибутами власти и силы стали символами Англии, Швеции, Дании. На гербе Польши в XIII в. в период борьбы с агрессией немецких феодалов в отличие от чёрного германского появился белый орёл в красном поле, смотрящий в противоположную сторону. На гербах Болгарии и Чехии — белые львы без когтей и оружия — символ мира. В период бурного роста самоуправляющихся городов в Европе появилось много городских гербов. Ряд гербов являются «говорящими» — объясняют название города (на гербе Гранады — гранат, Берлина — медведь (от западнославянского «берл» — медведь)). В ряде случаев отображена легенда о возникновении города (ладья в гербе Парижа). Башни на городских гербах говорят об их укреплённости. Просты для понимания гербы ремесленных цехов, отразившие рост самосознания горожан. Булочники изображали на гербе крендель, кузнецы — молот, цирюльники — ножницы. В Азии и частично Восточной Европе оказался распространённым восточный тип герба — круглый. Их символика значительно отличается от европейской. Так, роза в мусульманских странах означала любовь, змея — мудрость (а в Европе — коварство). Место христианского креста в Азии занимают полумесяц и звезда, древневосточный знак Инь и Ян (единство противоположностей — две рыбы, соединённые в круге; встречается в Китае, Монголии, Корее). В Японии роль гербов играют круглые моны — знаки личной собственности. Интересно, что в XII в. моны могли иметь лишь крупные феодалы; в XIV в. такое право получили и самураи, в XVI в. — все дворяне, в XVII в. — купечество, в XVIII в. — частично ремесленники и крестьяне, а после буржуазной революции 1868 г. — все японцы. Государственным гербом стал императорский мон — жёлтая хризантема. А индийцы употребляли многие века лишь один гербовый символ — знак Солнца, занявший место и в современной эмблематике страны. За последние 200 лет начиная с образования США и особенно с Французской революции мировая геральдика претерпела значительные изменения. В обиход ряда стран широко вошли такие эмблемы, как равноконечные звёзды (звезда — символ стремления к высокой цели), факел (символ революции), оливковая и пальмовая ветви (символы славы и мира), фригийский колпак народных масс — признанный революционный символ Франции; секира, венки — дубовый, оливковый, лавровый, пальмовый и т.д., заменившие в республиканских 248 государствах короны. В латиноамериканских странах, завоевавших независимость, были восстановлены древние индейские символы — орёл, побеждающий змею (Мексика), радуга. Большое влияние на мировую геральдику оказало появление советской символики — серпа и молота, венка из колосьев, изображения страны на фоне земного шара, символов труда — шестерёнки, плуга — при округлой форме герба. Интересно, что аналогично преобразовали свои гербы не только страны, входившие в социалистический лагерь, но и Италия (оливковый венок и шестерёнка), Новая Зеландия, Сенегал, Шри-Ланка, а австрийский орёл вместо меча и державы изображён с серпом и молотом в лапах. Новая символика оказалась удачной и оригинальной. За последние десятилетия с образованием новых независимых государств появились и другие совершенно новые геральдические формы и символы. Так, у гербов ряда африканских стран — форма ромба с округлёнными левым и правым углами. В Африке получили распространение символы чёрной звезды — стремления Чёрного континента к независимости; антилопы, страуса. В странах Карибского бассейна популярен корабль, означающий путь к новым горизонтам... Так знание основ геральдики и в наше время поможет лучше ориентироваться в государственной символике различных стран мира. КРЕСТОНОСЦЫ И КРЕСТОВЫЕ ПОХОДЫ В конце мая 1212 г. в немецкий город Кёльн на берегу Рейна нагрянули вдруг необычные странники. Целая толпа ребятишек заполнила городские улицы. Они стучали в двери домов и просили подаяния. Но это были не обычные побирушки. На одежду детей были нашиты матерчатые чёрные и красные кресты, а на расспросы горожан они отвечали, что идут в Святую землю, чтобы освободить от неверных город Иерусалим. Предводительствовал маленькими крестоносцами мальчик лет десяти, который нёс в руках железный крест. Мальчугана звали Никлас, и он рассказывал, как во сне к нему явился Ангел и поведал, что Иерусалим освободят не могучие короли и рыцари, а безоружные дети, которых поведёт Господня воля. По милости Божьей море расступится, и они посуху придут в Святую землю, а сарацины, устрашась, отступят перед этим воинством. Многие пожелали стать последователями маленького проповедника. Не слушая увещеваний отцов и матерей, они отправлялись в путь — освобождать Иерусалим. Толпами и небольшими группами дети шли на юг, к морю. Сам Папа римский восславил их поход. Он говорил: «Эти дети служат укором нам, взрослым. Пока мы спим, они с радостью выступают за Святую землю». Но на самом деле радости во всём этом было мало. В дороге дети гибли от голода и жажды, и ещё долго крестьяне находили у дорог и хоронили трупы маленьких крестоносцев. Конец похода был ещё печальнее: разумеется, море перед с трудом добравшимися до него детьми не расступилось, а предприимчивые купцы, как будто взявшиеся перевезти паломников в Святую землю, попросту продали ребятишек в рабство. Но об освобождении Святой земли и гроба Господня, находящегося, по легенде, в Иерусалиме, помышляли не только дети. Нашив кресты на рубахи, плащи и знамёна, устремились на Восток крестьяне, рыцари, короли. Это произошло в XI в., когда турки-сельджуки, захватив почти всю Малую Азию, в 1071 г. стали хозяевами Иерусалима — священного города христиан. Для христианской Европы это было страшное известие. Турок-мусульман европейцы считали не только «недочеловеками» — хуже! — приспешниками дьявола. Святая земля, где родился, жил и принял мученическую смерть Христос, оказалась теперь недосягаемой для паломников, а ведь благочестивое путешествие к святыням было не только похвальным делом, но могло стать и искуплением грехов как для бедного крестьянина, так и для знатного сеньора. Вскоре стали доходить слухи о злодействах, творимых «проклятыми нехристями», о зверских муках, которым они якобы подвергали несчастных христиан. Христианин-европеец с ненавистью обращал взор на Восток. Но беды пришли и на земли самой Европы. Конец XI в. стал тяжелейшим временем для европейцев. Начиная с 1089 г. множество несчастий обрушивалось на них. Лотарингию посетила чума, в Северной Германии произошло землетрясение. Суровые зимы сменялись летней засухой, после которой случались наводнения, неурожай порождал голод. Вымирали целые деревни, люди занимались людоедством. Но не меньше, чем от стихийных бедствий и болезней, крестьяне страдали от непосильных поборов и вымогательств сеньоров. Доведённые до отчаяния, люди целыми деревнями бежали куда 249 глаза глядят, а иные уходили в монастыри или искали спасения в отшельнической жизни. Феодалы также не чувствовали себя уверенно. Будучи не в состоянии довольствоваться тем, что давали им крестьяне (многих из которых унесли голод и болезни), сеньоры начали захватывать новые земли. Свободных земель уже не осталось, поэтому крупные сеньоры принялись отбирать поместья у мелких и средних феодалов. По самому ничтожному поводу вспыхивали междуусобицы, и изгнанный из своего поместья владелец пополнял ряды безземельных рыцарей. Без земли оставались и младшие сыновья знатных господ. Замок и земля доставались в наследство только старшему сыну — остальные же были вынуждены делить между собой коней, оружие да доспехи. Безземельные рыцари предавались разбою, нападая на слабые замки, а чаще безжалостно грабя и без того нищих крестьян. Особенно желанной добычей были не готовые к обороне монастыри. Объединившись в банды, благородные господа, как простые разбойники, рыскали по дорогам. Злое и неспокойное время настало в Европе. Крестьянин, у которого солнце спалило посевы, а рыцарь-разбойник — дом; сеньор, не знающий, где раздобыть средства для достойной его положения жизни; монах, с тоской взирающий на разорённое «благородными» грабителями монастырское хозяйство, не успевающий отпевать умерших от голода и болезней, — все они в смятении и горе обратили взоры к Богу. За что он карает их? Какие смертные грехи ими совершены? Как их искупить? И уж не потому ли гнев Господень настиг мир, что Святую землю — место искупления грехов — топчут «слуги дьявола», проклятые сарацины? Снова взоры христиан обратились на Восток — не только с ненавистью, но и с надеждой. В ноябре 1095 г. недалеко от французского города Клермон перед огромной толпой собравшегося народа — крестьян, ремесленников, рыцарей и монахов — выступил Папа Урбан II. В пламенной речи он призвал всех взяться за оружие и отправиться на Восток, чтобы отвоевать у неверных гроб Господень и очистить от них Святую землю. Всем участникам похода Папа обещал прощение грехов. Люди встретили его призыв криками одобрения. Возгласы «Так хочет Бог!» не раз прерывали речь Урбана II. Многим было уже известно, что византийский император Алексей I Комнин обратился к Папе и европейским королям с просьбой помочь ему отразить натиск мусульман. Помочь христианам-византийцам победить «нехристей» будет, конечно, богоугодным делом. Освобождение же христианских святынь станет самым настоящим подвигом, несущим не только спасение, но и милость Всевышнего, который вознаградит своё воинство. Многие из слушавших речь Урбана II тут же давали обет идти в поход и в знак этого прикрепляли на свою одежду крест. Весть о предстоящем походе в Святую землю быстро разлетелась по Западной Европе. Принять участие в нем призывали священники в церквях и юродивые на улицах. Под влиянием этих проповедей, равно как и по призыву своего сердца, поднялись в святой поход тысячи бедняков. Весной 1096 г. из Франции и прирейнской Германии они двинулись нестройными толпами по дорогам, издавна известным паломникам: по Рейну, Дунаю и дальше — к Константинополю. Крестьяне шли с семьями и всем своим скудным скарбом, который умещался в маленькой тележке. Они были плохо вооружены, страдали от нехватки продовольствия. Это было довольно дикое шествие, так как по дороге крестоносцы нещадно грабили болгар и венгров, через земли которых проходили: отбирали скот, лошадей, продукты, убивали тех, кто пытался защитить своё добро. Будучи едва знакомы с конечным пунктом своего странствия, бедняки, подходя к какому-нибудь большому городу, спрашивали, «уж не есть ли это тот Иерусалим, куда они направляются?». С горем пополам, положив многих в стычках с местными жителями, летом 1096 г. крестьяне добрались до Константинополя. Появление этой неорганизованной, голодной толпы совсем не обрадовало императора Алексея Комнина. Правитель Византии поспешил отделаться от бедняков-крестоносцев, переправив их через Босфор в Малую Азию. Конец похода крестьян был печален: осенью того же года турки-сельджуки встретили их войско неподалёку от города Никеи и почти полностью перебили или, захватив в плен, продали в рабство. Из 25 тыс. «воинства Христова» уцелело только около 3 тыс. Оставшиеся в живых горемычные крестоносцы-бедняки вернулись в Константинополь, откуда некоторые из них стали возвращаться домой, а некоторые остались ждать прихода крестоносцев-рыцарей, надеясь до конца исполнить данный обет — освободить святыни или по крайней мере обрести на новом месте спокойную жизнь. Крестоносцы-рыцари выступили в свой первый поход тогда, когда крестьяне начали свой печальный путь по землям Малой Азии, — летом 1096 г. В отличие от последних сеньоры были хорошо подготовлены к предстоящим сражениям и трудностям пути — они были профессиональными воинами, и им привычно было готовиться к битве. История сохранила имена предводителей этого воинства: выступивших первыми лотарингцев возглавлял герцог Готфрид Бульонский, норманнов Южной Италии вёл князь Боэмунд Тарентский, а рыцарями Южной Франции предводительствовал Раймонд, граф Тулузский. Их войска не были единой сплочённой армией. Каждый отправившийся в поход феодал вёл свою дружину, а следом за своим сеньором снова тащились с пожитками сорвавшиеся с насиженного места крестьяне. Рыцари в пути, подобно прошедшим перед ними беднякам, занялись было грабежом. Наученный горьким опытом правитель Венгрии потребовал от крестоносцев заложников, что гарантировало довольно «благопристой- 250 Крестоносцы. 1. 1-й крестовый поход (1096—1099 гг.). 2. 4-й крестовый поход (1202-1204 гг.). ное» поведение рыцарей по отношению к венграм. Однако это был единичный случай. Балканский полуостров был разграблен прошествовавшими по нему «христовыми воинами». В декабре 1096 — январе 1097 гг. крестоносцы прибыли к Константинополю. Они вели себя с теми, кого вообще-то собирались защищать, мягко говоря, недружелюбно: произошло даже несколько военных стычек с византийцами. Император Алексей пустил в ход всё непревзойдённое дипломатическое искусство, так прославившее греков, — лишь бы защитить себя и своих подданных от необузданных «паломников». Но уже тогда чётко проявилась та взаимная неприязнь между западноевропейскими сеньорами и византийцами, которая позднее принесёт гибель великому Константинополю. Для пришедших крестоносцев православные жители империи были хоть и христианами, но (после церковного раскола в 1054 г.) не братьями по вере, а еретиками, что не намного лучше неверных. Кроме того, европейским феодалам — недальним потомкам варварских племён — казались непонятными и достойными презрения древняя величественная культура, традиции и обычаи византийцев. Рыцарей бесил высокопарный слог их речей, а богатство вызывало просто дикую зависть. Понимая опасность подобных «гостей», стремясь использовать их военное рвение в своих целях, Алексей Комнин хитростью, подкупами и лестью добился от большинства рыцарей вассальной присяги и обязательства вернуть империи те её земли, которые будут отвоёваны у турок. После этого он переправил «христово воинство» в Малую Азию. Разрозненные силы мусульман не смогли противостоять напору крестоносцев. Захватывая крепости, они прошли Сирию и двинулись в Палестину, где летом 1099 г. штурмом взяли Иерусалим. В захваченном городе крестоносцы учинили жесточайшую резню. Убийства мирных жителей прерывались на время молитвы, а затем начинались снова. Улицы «святого города» были завалены мёртвыми телами и залиты кровью, а защитники «гроба Господня» рыскали, растаскивая всё, что можно было унести. Вскоре после взятия Иерусалима крестоносцы овладели большей частью восточного побережья Средиземного моря. На захваченной территории в начале XII в. рыцарями было создано четыре государства: королевство Иерусалимское, графство Триполи, княжество Антиохийское и графство Эдесское, — сеньоры начали обустраивать свою жизнь в новых местах. Власть в этих государствах строилась на феодальной иерархии. Возглавлял её король Иерусалимский, остальные три правителя считались его вассалами, но на деле были самостоятельны. Огромное влияние в государствах крестоносцев имела церковь. Ей принадлежали и большие земельные владения. Церковные иерархи были одними из самых влиятельных сеньоров в новых государствах. На землях крестоносцев в XI в. возникли прославившиеся в дальнейшем духовно-рыцарские ордена: тамплиеров, госпитальеров и тевтонцев (см. ст. «Рыцарские ордена»). В XII в. под давлением начавших сплачиваться мусульман крестоносцы начали терять свои владения. Стремясь противостоять натиску неверных, европейские рыцари в 1147 г. предприняли 2-й крестовый поход, который закончился неудачей. Последовавший за ним 3-й крестовый поход (1189— 1192 гг.) завершился столь же бесславно, хотя и 252 Битва крестоносцев с мусульманским войском под Антиохией. С миниатюры XIII в. возглавляли его три короля-воина: германский император Фридрих I Барбаросса, французский король Филипп II Август и английский король Ричард I Львиное Сердце. Поводом к выступлению европейских сеньоров послужил захват в 1187 г. Иерусалима султаном Салах-ад-Дином (см. ст. «Ричард I Львиное Сердце»). Поход сопровождали сплошные беды: в самом его начале, переправляясь через горную речушку, утонул Барбаросса; французские и английские рыцари неустанно враждовали между собой; и в итоге освободить Иерусалим так и не удалось. Правда, Ричард Львиное Сердце добился от султана кое-каких уступок — крестоносцам оставили кусочек Средиземноморского побережья, а христианам-паломникам разрешено было в течение трёх лет посещать Иерусалим. Победой это, разумеется, назвать было трудно. Рядом с этими неудачными предприятиями европейских рыцарей совершенно отдельно стоит 4-й крестовый поход (1202—1204 гг.), сравнявший с неверными православных христиан-византийцев и приведший к гибели «благородный и прекрасный Константинополь». Инициатором его стал Папа Иннокентий III. В 1198 г. он развернул грандиозную агитацию за очередной поход во имя освобождения Иерусалима. Папские послания были разосланы во все европейские государства, но, кроме того, Иннокентий III не обошёл своим вниманием ещё одного христианского правителя — византийского императора Алексея III. Он тоже, по мнению Папы, должен был двинуть войска в Святую землю. Кроме укоров императору за равнодушие к делу освобождения христианских святынь, римский первосвященник в своём послании поднял важный и давний вопрос — об унии (объединении разделившейся в 1054 г. церкви). На самом деле Иннокентий III мечтал не столько о восстановлении единства христианской церкви, сколько о подчинении Византийской греческой церкви Римско-католической. Император Алексей это прекрасно понял — в результате ни договора, ни даже переговоров не вышло. Папа был в гневе. Он дипломатично, но недвусмысленно намекнул императору, что в случае несговорчивости византийцев на Западе найдутся силы, готовые выступить против них. Иннокентий III не пугал — действительно, на Византию с жадным интересом поглядывали европейские монархи. 4-й крестовый поход начался в 1202 г., и первоначально его конечным пунктом намечался Египет. Путь туда лежал через Средиземное море, а крестоносцы, несмотря на всю тщательность подготовки «святого паломничества», флотом не располагали и потому вынуждены были обратиться за помощью к Венецианской республике. С этого момента маршрут крестового похода резко изменился. Дож Венеции Энрико Дандоло затребовал за услуги огромную сумму, а крестоносцы оказались неплатёжеспособны. Дандоло это не смутило: он предложил «святому воинству» компенсировать недоимки захватом далматинского города Задара, купцы которого конкурировали с венецианскими. В 1202 г. Задар был взят, воинство крестоносцев погрузилось на корабли, но... отправилось совсем не в Египет, а оказалось под стенами Константинополя. Поводом для такого поворота событий послужила борьба за престол в самой Византии. Дож Дандоло, которому понравилось сводить счёты с конкурентами (Византия соперничала с Венецией в торговле с восточными странами) руками крестоносцев, сговорился с предводителем «воинства Христова» Бонифацием Мон- 253 ферратским. Папа Иннокентий III поддержал предприятие — и маршрут крестового похода был во второй раз изменён. Осадив в 1203 г. Константинополь, крестоносцы добились восстановления на троне императора Исаака II, который за поддержку обещал щедро заплатить, однако оказался не так богат, чтобы сдержать слово. Разгневанные таким поворотом дела, «освободители Святой земли» в апреле 1204 г. штурмом взяли Константинополь и подвергли его погрому и разграблению. Столица Великой империи и православного христианства была разорена и предана огню. После падения Константинополя была захвачена часть Византийской империи. На её развалинах возникло новое государство — Латинская империя, созданная крестоносцами. Она просуществовала недолго, до 1261 г., пока не рухнула под ударами завоевателей. После падения Константинополя призывы идти освобождать Святую землю на время затихли, пока дети Германии и Франции в 1212 г. не отправились на этот подвиг, обернувшийся для них гибелью. Последовавшие следом четыре крестовых похода рыцарей на Восток успеха не принесли. Правда, во время 6-го похода императору Фридриху II удалось освободить Иерусалим, но «неверные» через 15 лет вернули себе утраченное. После провала 8-го крестового похода французских рыцарей в Северную Африку и гибели там французского короля Людовика IX Святого призывы римских первосвященников к новым «подвигам во имя веры Христовой отзыва не находили. Владения крестоносцев на Востоке постепенно захватывались мусульманами, пока в самом конце XIII в. не перестало существовать Иерусалимское королевство. Правда, в самой Европе крестоносцы существовали ещё долго. Крестоносцами были, кстати, и те немецкие псы-рыцари, которых разбил на Чудском озере князь Александр Невский. Римские Папы вплоть до XV в. организовывали в Европе крестовые походы во имя истребления ересей. Но это были лишь отголоски былого. Гроб Господень остался за «неверными», эта утрата сопровождалась огромными жертвами — сколько паладинов осталось навеки в Святой земле? Но вместе с вернувшимися крестоносцами в Европу пришли новые знания и мастерство, ветряные мельницы, тростниковый сахар и даже такой привычный для нас обычай мыть перед едой руки. Так, многим поделившись и забрав в уплату тысячи жизней, Восток не уступил ни шагу Западу. Великая битва, длившаяся 200 лет, завершилась вничью. МОНАШЕСТВО Монашество не было изобретением западноевропейского средневековья. Уже в первые века нашей эры в Египте, Сирии, Палестине и Малой Азии появились люди, желавшие «послужить Богу» своим, особенным образом. Они поселялись в пещерах, пустынях, других труднодоступных местах, питались дикими плодами, корешками трав, съедобными насекомыми. Этих отшельников почитали как святых праведников — ведь они отказались от жизни в грешном мире рядом с грешными людьми и выбрали самый прямой путь к спасению. Первые монахи помнили о словах Иисуса, обращённых к ученикам; Христос советовал им не заботиться о еде и крыше над головой. Если человек по-настоящему верит в Бога, то Бог даст ему всё необходимое, как даёт птицам небесным. Поэтому уединённая и скудная жизнь монахов-отшельников была знаком истинной, непоколебимой веры. Многие из восточных монахов придумывали для себя дополнительные испытания на стойкость: они годами не выходили из специально вырытых ям или же не сходили с особых возвышений, называвшихся «столбами». Некоторые брали на себя обязательство молчать всю жизнь, не менять одежду и не мыться... Таких монахов называли «подвижниками» (по «подвигу» веры, который они совершали); они-то чаще всего и селились в горах и пустынях. Подвижники стремились избежать людского соседства и жили каждый поодиночке. На западе Европы такое монашество прививалось с трудом — климат здесь был более суровым, да и привычка к общественной жизни была сильна ещё с римских времён. Поэтому в западной части Римской империи (в первую очередь — в Италии) распространилась другая разновидность восточного монашества: монашеские общежития, монастыри. Первоначально они были очень невелики. Несколько «братьев» (так называли себя монахи) объединялись для праведной жизни под руководством настоятеля (его называли «отцом»), которого выбирали все члены монашеской общины. Нельзя сказать, что братья, вступившие в монастырь, порывали с миром полностью, как это делали египетские столпники и молчальники. Просто монашеская община заменяла им большой мир, полный несправедливостей и насилия. Всё имущество братьев было общим, общим было и их небольшое хозяйство. Братья совместно молились Богу, вознося молитвы как за себя, так и за всех христиан, живущих мирской жизнью. Считалось, что молитвы монахов, людей «святой жизни», легче всего достигают Господа. Количество таких маленьких общежитий, обителей (каждую из них населяли, как правило, 5— 10 человек) стало быстро увеличиваться примерно с 500 г., когда Западная Европа подверглась разру- 254 Кармелит. Бенедиктинец. Средневековый хронист. Миниатюра. шительным варварским вторжениям. Теперь в обителях нередко спасали не только душу, но и жизнь, подчас — и богатство. Варвары не всегда щадили монастыри, попадавшиеся на их пути, но безоружные монахи не вызывали у них серьёзных опасений, да и располагались монастыри на отшибе от больших дорог, крупных городов и укреплённых сельских поместий знати. Монашеские обители превращаются в убежища множества случайных людей, нередко далёких не только от высоких помыслов о Боге, но и от веры вообще. Церковь ощущает, что монастырская жизнь начинает выходить из-под её контроля: нравы монахов портились, дисциплина падала, а произвол настоятелей возрастал. Напомним, что количество монастырей при этом постоянно увеличивалось. Простой перенос восточных «общежитий» на западную почву приносил самые опасные плоды. К началу VI в. всем было ясно, что обители Запада нуждаются в самой серьёзной реформе. Кто-то должен был подать пример монастырской жизни, в которой братское обращение монахов друг с другом сочеталось бы со строжайшей дисциплиной. Молитву следовало сочетать с физическим трудом — ведь разрастающиеся монастыри вынуждены были содержать себя сами. Наконец, новичок, вступающий в братство, должен был проходить испытательный срок и заслужить одобрение братьев своим поведением. Все эти новшества были введены итальянским монахом святым Бенедиктом, происходившим из города Нурсия. В деятельности Бенедикта Нурсийского заметен последний отблеск римского административного гения — гения организации и порядка. Главным творением святого Бенедикта стал устав монашеской жизни — правила, которыми монахи должны были руководствоваться во время труда и отдыха. По имени создателя устав этот стал называться бенедиктинским, а исполнявшие устав монахи — бенедиктинцами. До конца XI в. бенедиктинский «орден» (так называлось объединение всех монастырей, признающих устав святого Бенедикта) был наиболее многочисленным и почитаемым из всех монашеских орденов Западной Европы. В обитель вступали для того, чтобы служить Богу, поэтому устав организовывал всю жизнь монастыря вокруг церковных служб, в которых несколько раз в день участвовали все братья. Размеренный ритм монастырской жизни обозначался ударами колокола, сзывавшего братию то к совместной молитве, то к общей трапезе. Даже сон бенедиктинцев был подчинён церковному ритму и разделялся на две части всенощной службой, проходившей глубокой ночью: «первый сон» — до всенощной, и «второй» — после неё. Правда, разрешён был и короткий дневной отдых. От участия в совместных молитвах разрешение настоятеля освобождало лишь больных и занятых работой в дальних монастырских владениях. 255 Часть дня, свободную от божественных служб, монахи посвящали труду — как физическому, так и умственному. Все они так или иначе занимались хозяйством — заготовкой дров, помолом зерна, уходом за скотом, пахотой; умственный же труд сводился к чтению, размышлениям над прочитанными богословскими книгами и переписыванию книг. Последнее из занятий считалось особенно угодным Богу; даже совсем маленькие бенедиктинские монастыри непременно обзаводились «скрипториями» (так назывались мастерские по переписыванию и украшению книг) и библиотеками. Именно бенедиктинцам мы обязаны тем, что хотя бы некоторые произведения греческих и римских авторов дошли до наших дней. В основном же монахи, конечно, переписывали Библию и сочинения отцов церкви. Книга рассматривалась в бенедиктинских монастырях как сокровище, она могла изготавливаться несколько лет, украшалась богатыми иллюстрациями, фигурными заглавными буквами... Наконец, устав святого Бенедикта учил братьев доброте и терпимости друг к другу. Бенедикт не был сторонником сурового отношения к себе и к ближним людям. Он считал, что от человека не нужно требовать полного самоотречения и самоуничижения — любовь к Господу может быть доказана и более простыми и скромными средствами. Монаха украшают не столько «подвиги», сколько смирение и послушание... Но не для всех христиан Западной Европы вера была делом кротости и милосердия. В то же время, когда святой Бенедикт основывает свою образцовую монашескую общину в Монтекассино (к югу от Рима), примерно в 529 г. в Европе расцветает и другое направление в монашеском движении — монашество «подвига». Зародилось оно в стране, населённой людьми с горячей кровью и неуёмной фантазией, любителями приключений и опасных схваток — в Ирландии. Ирландские монахи отчасти были похожи на своих египетских и сирийских предшественников — они творили чудеса, жили на скалах, едва выступающих над поверхностью океана, совершали морские путешествия в никому не ведомые страны. Обаяние ирландского монашества было настолько велико, что в VI—VII вв. основанные выходцами из Ирландии монастыри появляются во многих странах Европы. Ирландские монахи вместе с бенедиктинцами сыграли исключительную роль в распространении христианства на окраинах Европы. Таким образом, в монастырях находилось дело и любителю приключений, и скромному труженику, и почитателю мудрости Аристотеля и Платона. Обитель была не только местом бегства от мира; она быстро превратилась в одну из важнейших частей мира средневековья. Долгое время монастыри оставались главными центрами науки, культуры и искусства: они задавали моду в архитектуре и книжной иллюстрации, содержали монастырские школы, в которых обучались дети знатных сеньоров. Именно монастырские мыслители напряжённо обдумывали ответы на главные вопросы, волновавшие средневекового человека: когда и как Бог будет вершить Страшный суд? Что ждёт людей после смерти? Свободен ли человек в своих действиях в этой жизни или все его поступки раз и навсегда предопределены волей Господней? Оторванные от семейных связей и общественных обязанностей монахи остро ощущали каждый свою индивидуальность, неповторимость. Их внутренняя, эмоциональная жизнь была намного богаче переживаний, доступных мирянам. Лишь постепенно, к XIII—XIV вв. мысли и чувства углублённых в себя монахов будут переняты и усвоены средневековыми горожанами, а позднее — развиты философами Возрождения. Средневековая личность, подобно слабому ростку, пробивается наружу и укрепляется в тени монастырской стены, после чего укореняется в тени другой стены — городской. И там, и здесь она была надёжно защищена от слишком жарких лучей прямого солнечного света — отношений власти, силы и принуждения. Немалую роль сыграло монашество и в хозяйственной жизни средневековья. Владения монастырей не дробились при наследовании, как это было с землями светских феодалов, а постоянно увеличивались за счёт пожертвований и дарений. Монахи, не отвлекавшиеся военными походами и развлечениями, вели своё хозяйство более умело, чем рыцари. Новые типы упряжи лошадей, садовые и огородные культуры, более производительные мельницы, плуги — всё это появлялось в первую очередь в монастырских владениях и лишь потом распространялось в хозяйствах светских сеньоров и крестьян. Крупные монастыри располагали достаточными средствами, чтобы проводить расчистку лесов под пашни и осушать болота. В VIII—X вв. многие аббатства («аббатом» на Западе называли настоятеля монастыря; слово образовано от «авва» — отче, отец) превращаются в обширные феодальные сеньории, в которых крестьянам жилось, пожалуй, потяжелее, чем под властью светских сеньоров. В монастырских хозяйствах лучше был поставлен учёт и контроль за исполнением крестьянских повинностей; вдобавок к этому грамотные монахи оформляли все свои отношения с крестьянами Францисканец. 256 на бумаге и в спорных случаях умели доказать суду свою правоту. От крестьян требовали такого же беспрекословного послушания, как и от братии: один английский аббат предписал своим крестьянам пользоваться только монастырскими мельницами (разумеется, за плату); крестьяне отказались повиноваться. Тогда аббат добился своего силой, отняв у крестьян все мельничные жернова. В назидание непокорным он велел вымостить этими жерновами пол своей приёмной комнаты. Удавалось ли обитателям монастырей сочетать возрастающее богатство и могущество с исполнением устава святого Бенедикта? Внешне — да. Колокола всё так же отбивали всенощные и заутрени, монахи постились, молились, пели гимны в церкви и переписывали книги. Но физическим трудом разбогатевшие бенедиктинцы занимались всё реже и всё неохотнее. Посты аббатов в крупных монастырях были захвачены представителями видных феодальных родов и по существу передавались по наследству. С середины X в. часть бенедиктинцев выдвигает идею реформы монастырской жизни; реформаторы, объединившиеся вокруг французского монастыря Клюни, считали необходимым избавить монастыри от контроля со стороны местной знати и вернуться к простым и строгим требованиям устава. С конца XI в. в Западной Европе начинают оформляться новые монашеские ордена, отчасти противопоставлявшие себя бенедиктинцам. Отличие подчёркивалось тем, что «новые» ордена предпочли другой цвет одежд и носили рясы из простого белёного полотна (бенедиктинцы традиционно одевались в чёрный цвет). Самым популярным из новых орденов стал цистерцианский; название его было образовано от латинского написания французского города Сито, где располагалась главная обитель ордена. Уставы новых орденов требовали возврата монахов к ручному труду и удаления от мира; по мнению их основателей, бенедиктинцы слишком сильно погрязли в мирских делах. Церковные службы отходят в жизни «белых» монахов на второй план, главным же делом монаха становятся спасение своей собственной души, попытки «увидеть» Бога мистическими средствами. Монастыри «новых» орденов делаются прибежищем восторженных фанатиков веры и тонких богословов, вдохновенных проповедников крестовых походов и почитаемых народом пустынножителей. Основание новых монашеских орденов в XII в. превращается в моду: достаточно было слегка изменить один из уже существующих уставов, ввести новые элементы одежды и добиться разрешения папы на устройство монашеской общины — и новый орден появлялся на свет. Опасаясь, как бы монашеское движение не вышло из-под римского контроля, Папы запретили основание новых орденов. И всё же в начале XIII в. этот запрет был нарушен, причём новые ордена — нищенствующих монахов-проповедников — были созданы по почину самих Пап. В Риме поняли, что для борьбы с ересями и свободомыслием необходимо новое оружие, и увидели такое оружие в монашеском движении святого Франциска из итальянского города Ассизи. Франциск начал свою проповедь в 1206 г.; через 20 лет он скончался, изнурённый нищетой и болезнями. Первое время Франциск сам изрядно походил на еретика и выглядел в глазах римской церкви очень сомнительно: он отказался от владения имуществом (а Франциск был сыном богатого купца), не брал в руки денег и вместе со своими учениками вёл бродячую жизнь. Франциск явно подражал Христу, чего он и не пытался скрывать. Уже это сближало Франциска в глазах Рима с еретиками-вальденсами; мало того, и ученики Франциска, уничижительно называвшие себя «меньшими братьями», миноритами, бродили по дорогам в рясах из грубой мешковины, перепоясанные верёвками, группами из двух человек, точно так же, как и вальденсы. Папа Иннокентий III пожелал встретиться с подозрительным проповедником в Риме. Он смог оценить и чистоту помыслов Франциска, и искренность его веры, и его огромное личное обаяние. Франциск не был опасен для церкви, но он мог стать ей полезен. Папа согласился утвердить сообщество миноритов при условии, что они станут настоящими монахами, примут свой устав и подчинятся церкви. В противном случае над Франциском и его друзьями постоянно нависала бы угроза обвинений в ереси. Франциск согласился на предложение Папы, но руководство орденом миноритов (его ещё называли францисканским) передоверил своим более предприимчивым товарищам. Второе поколение францисканцев во многом отказывается от легендарной простоты основателя ордена. Францисканцы пользовались огромной популярностью; орден принимает множество дарений, которые он расходует на угодные Цистерцианец (братство св. Бернара). Доминиканец 257 Богу дела: устройство больниц, школ и приютов. Монастыри францисканцев основываются в самой гуще тогдашней жизни — в центре крупных городов; минориты видят смысл своей деятельности не в бегстве от мира, а в проповеди слова Христова среди мирян. Схожие изменения на протяжении XIII в. происходят и со вторым орденом нищенствующих монахов, основанным примерно в то же время, что и францисканский, — доминиканским. Он был назван по имени испанского монаха святого Доминика, учёного богослова, специалиста по борьбе с ересями. Оба ордена пользовались особым покровительством пап и нередко соперничали в учёных диспутах, благотворительных делах и распространении христианской веры. Постепенно между орденами сложилось распределение обязанностей: минориты в основном «работали с народом», проповедовали среди самых широких слоёв населения, а доминиканцы больше занимались церковной наукой, богословием — ведь именно в богословских спорах католики в прежние времена подчас уступали еретикам. Позднее средневековье окончательно превращает монашество в одно из главных орудий «воинствующей церкви». Орден иезуитов (правильное название «Общество Иисуса») создаётся его основателем Игнатием Лойолой и Папами как мощное средство влияния на души и умы верующих. Монастырские стены, в прежние времена отделявшие братию от мира, становятся тонкими и прозрачными, как стекло. Иезуиты живут «в миру», как обычные люди, носят ту же одежду, что и все, занимаются преподаванием в школах и университетах, литературным творчеством, ведут политические интриги, ухаживают за дамами. В то же время они остаются преданными слугами церкви, тайно и явно отстаивающими интересы Рима. Средневековый монах мог укрываться от мира за толстыми монастырскими стенами, как это делали бенедиктинцы, или же проводить между собой и миром незримую грань подобно иезуитам — в любом случае он оставался частью общества, которое покидал. Монах не был свободен от печалей и забот большого христианского мира; этому миру он дарил свои чувства и идеи, рождённые уединением и покоем. Средневековый монах вовсе не презирал оставленное им общество, просто он хотел жить в обществе, которое выбрал он сам. ПАПСТВО Я говорю тебе: ты — Пётр (имя апостола «Петра переводилось как «камень»), и на этом камне создам я мою церковь .. .и дам тебе ключи Царства Небесного: и что свяжешь на земле, то будет связано на небесах, и что разрешишь на земле, то будет разрешено на небесах». Эти слова Иисус Христос, согласно Евангелию, сказал своему ученику апостолу Петру; принято считать, что с них началась история христианской церкви. История же римских первосвященников, которых позднее стали называть папами, началась почти в то же самое время. После казни Христа его ученики проповедуют учение Иисуса в разных частях мира. Святой Пётр совершает путешествие в Рим и основывает там одну из христианских общин. По преданию, Пётр становится первым главой римской общины, её епископом, и гибнет смертью мученика за веру во время преследований христиан при императоре Нероне. Христианская церковь всегда утверждала, что она «не от мира сего» и установлена свыше, самим Богом. На гербе современного государства Ватикан, возглавляемого Папой, изображены два скрещённых золотых ключа и особый головной убор — папская тиара. Герб читается так: Папа, наследник и преемник Святого Петра, держит в своих руках ключи от Царства Небесного. Тиара же представ- Веласкес. "Портрет Папы Иннокентия Х". 258 ляет собой высокую белую епископскую шапку («митру»), на которую поочерёдно надеты три короны. Поэтому тиара начиная с XIV в. называлась «трижды царственной»; она показывала, что Папа, оставаясь духовным лицом, епископом, одновременно превосходит своей властью всех светских государей. Необходима ли церкви светская власть, чтобы творить добро и способствовать спасению христианских душ? «Власть» и «благо» были неразрывно связаны ещё в сознании древних римлян; может быть, поэтому и римские Папы ответили на поставленный вопрос твёрдым «да». По-видимому, история западноевропейского средневековья и не давала возможности ответить на этот вопрос иначе. Не случайно Папы переняли у верховных жрецов древнего языческого Рима титул «понтифика» (в переводе: «строителя мостов»). Папство стало одним из главных «мостов» между античностью и средневековьем, а также между отдельными странами раздробленной феодальной Европы. Власть Пап в конце концов оказалась благом для средневековья, но была ли она таким благом для самих Пап? Ответить на этот вопрос трудно... Но поздняя античность и раннее средневековье ещё не знали Папы-государя. До 313 г., когда император Константин отменил преследования христиан и допустил открытое исповедание христианской религии, римские епископы возглавляли гонимую общину, время от времени уходившую в подполье. Греческое слово «паппас» (отче, отец) широко применялось тогда христианами для обращения к любому священнику, наставнику в вере и не означало верховенства римского епископа над другими служителями церкви. Да и необходимости в объединении разрозненных общин под единой церковной властью в это время у христиан ещё не было. После знаменитого эдикта Константина должность римского епископа становится очень заметной — ведь Рим был древней и почитаемой столицей империи, её религиозным центром (официальной столицей в это время уже был Константинополь). В 343 г. епископы западных областей империи признали в Папе своего главу; он получил право выносить окончательное решение в случае внутрицерковных споров. Выборы Пап (а нового Папу взамен умершего по-прежнему выбирала вся христианская община Рима) уже в IV в. нередко превращались в кровавые побоища между сторонниками различных партий. Римский историк Аммиан Марцелин сообщает о десятках убитых во время избрания Папы Дамасия в 366 г. Далее он пишет: «...немало соперников в погоне за властью стремились всеми силами истребить друг друга. Они были уверены, что впоследствии смогут обогатиться...». На руку Папам оказались и богословские споры между различными течениями христианской церкви. Им было проще занять в этих спорах позицию беспристрастного и справедливого судьи, чем, скажем, константинопольским патриархам, находившимся под постоянным присмотром императорской власти. Римская церковь была более независима от империи, а значит, заслуживала и большего доверия в глазах верующих. На Халкедонском церковном соборе в 451 г., когда зачитывалось послание собору Папы Льва I, епископы кричали из зала: «Это сам Пётр говорит голосом Льва!». В VI в. всеобщее уважение к римской церкви было уже настолько велико, что завоевавший Италию византийский император Юстиниан не стал производить никаких изменений в церковном устройстве Рима — а ведь константинопольской церковью он привык распоряжаться по-хозяйски. Наверное, наиболее яркой фигурой на престоле Святого Петра был в это время Святой Григорий I, прозванный Великим (кроме него, за двухтысячелетнюю историю папства такое прозвище получили ещё лишь двое Пап). Понтификат его (так называется время правления Папы) пришёлся на годы с 590 по 604. Для Италии это был тяжёлый период лангобардского завоевания, сопровождавшегося эпидемиями и неисчислимыми бедствиями. Тяжело больной и уже весьма пожилой (по средневековым представлениям — Григорий стал Папой в 50-летнем возрасте) понтифик стал настоящим правителем Рима. Он снабжал римлян продовольствием, выменивал и выкупал пленных у лангобардов, заботился об обороноспособности города. Григорий I написал множество сочинений, адресованных не учёным богословам, а простым верующим. Папа наставлял их в основах веры, советуя каяться и готовиться к концу света, который, как полагал Григорий, уже не за горами. «Зачем снимать жатву, если жнецу не суждено жить? Пусть каждый окинет взором течение своей жизни, и он поймёт, сколь мало ему было нужно». Эти строки, написанные рукой Григория Великого, кажутся странными — ведь сам он с удивительной энергией заботился о благе христиан, «собирал жатву». Но противоречия на самом деле здесь нет: Григорий учил не забывать о вечном за мирскими заботами. Византийские императоры уже не были способны защитить западную церковь от угрожающих ей опасностей — еретиков-варваров и вторгавшихся в Европу арабов. Более того, из Константинополя усиливали нажим на римских первосвященников, стараясь подчинить империи хотя бы Пап; планы византийского господства над всей Италией рухнули ещё в VI в. К 700 г. стало ясно, что папство нуждается в независимости от светской власти и одновременно в сильной военной и политической поддержке. В Риме делают ставку на франков — наиболее могущественный и воинственный народ молодой варварской Европы. Одновременно начинается разграничение восточной и западной церквей, православия и католицизма. Их окончательный раскол произошёл намного позже, в 1054 г. Расчёты римских политиков оказались точными. В середине VIII в. правитель франков Пипин Короткий, совершив два похода против лангобардов в Италию, признал Папу римского правителем «Наследия Святого Петра» — так называлось соз- 259 данное в Центральной Италии папское государство. Одна из целей, поставленных в Риме, была достигнута — Папы обрели независимость и встали вровень со светскими государями средневековой Европы. Между 756 и 760 гг. в папской канцелярии был составлен фальшивый документ — так называемый «Константинов дар». Согласно этому «дару», римский император ещё в IV в. уступил Папам светскую власть над Римом и окружающими его землями. На Пасху 800 г. Папа Лев III короновал короля франков Карла императорской короной; империя на западе была восстановлена. Таким образом, независимым Папам была обеспечена сильная имперская поддержка. В Риме потратили немало усилий, чтобы обосновать необходимость и даже неизбежность союза папства и империи. Говорили, например, о «двух мечах», светском и духовном, которые должны неустанно разить врагов христианского мира. Светский меч извлекается из ножен только во имя церкви, по знаку священника. Хранителем обоих мечей признавался Папа; поскольку именно он вручал «меч» (т. е. власть в мирских делах) императору, то его власть была наивысшей. Те же представления лежали и в основе речей о «двух светилах» — Солнце и Луне. Как Луна отражает солнечный свет, не имея своего собственного, так и император получает свет (т. е. опять же власть) от Папы, а через его посредничество — от Бога. Все эти красивые слова, однако, мало соответствовали реальности. Западная церковь, сбросившая с себя ветхие византийские путы, угодила взамен в крепкие сети нарождающегося европейского феодализма. В IX—X вв. власть Пап могла быть только феодальной властью, если Папы желали стать настоящими государями. Церковь втягивается в мирскую организацию власти: епископы приносят вассальные клятвы светским государям, получают от них лены во владение, несут военную службу и в свою очередь раздают церковные земли в держание рыцарям-мирянам. Престол Святого Петра становится игрушкой в руках нескольких знатных римских семейств. Церковь оказывается перед угрозой «обмирщения», растворения в мире насилия и греха... Кажется, что папство не выдерживает испытания властью. Восстановление западной империи в середине X в. не вносит существенных изменений в плачевное состояние римской церкви. Императоры Саксонской династии так же свободно меняют Пап на престоле, как несколько лет назад это делала итальянская феодальная вольница. Луна затмевает Солнце, второй меч отказывается покорствовать первому. Лучшие умы католической церкви напряжённо ищут выход из сложившегося положения. Да, Рим не выдержал испытания властью — но, может быть, в этом виновата сама власть, она была попросту не та, какой ей следует быть? Папство, до сих пор послушно поспешавшее за развитием европейского феодализма, ставит перед собой грандиозную задачу — создать совершенно новый механизм власти, противостоящий феодальному порядку. Историки называют эту программу «универсальной теократией»; более простыми словами можно сказать, что в Риме вознамерились сделать власть Папы наивысшей и по существу единственной во всём христианском мире. Переустройство церкви началось как бы исподволь, оно было не всегда заметным и на первых порах не казалось опасным для торжествующей империи. В Риме сменяли друг друга Папы-реформаторы, заявлявшие о необходимости очищения церкви, обновления веры и о возврате к простоте нравов ранних христиан. Германские императоры относились к подобным идеям весьма благосклонно, поскольку под «простотой нравов» они понимали повиновение своей власти. Однако подлинные намерения реформаторов были иными. Наиболее известный из них, монах Гильдебранд, ставший позднее Папой под именем Григория VII (1073—1085 гг.), заявил: «Господь не сказал: Моё имя Обычай». Григорий имел при этом в виду, что время «обычая», феодального произвола, власти, основанной на грубой силе, подошло к концу. Папское государство намеревалось опираться теперь на другую силу — силу праведника, изгоняющего беса из одержимого, а этого, по словам того же Григория, не мог сделать ни один король и император. «Обычай», феодальное право, и был тем бесом, которого Папа намеревался изгнать из христианского мира. «Заклинание дьявола» началось в 1059 г., когда церковный собор в Риме установил новый порядок избрания Пап. Теперь Папу выбирало собрание кардиналов — высших священнослужителей католической церкви; император не мог воздействовать на их решение. Кардиналов же, в свою очередь, мог назначать только Папа, занимающий Святой Престол. Собор высказался и против того, чтобы светские государи утверждали поставленных Папой епископов. Церковь превращалась в независимое ни от кого самоуправляющееся государство, «христианскую республику», охватывавшую почти всю Европу. Императорам нечего было возразить на это по существу — им напомнили, что ранняя, Христова церковь тоже была независима от светских властей. Тем не менее императоры заупрямились. Тогда в Риме объявили, что любая светская власть происходит от Дьявола, и потребовали беспрекословного послушания. И случилось небывалое: потрясённая Европа узнала о том, что император Генрих IV на коленях униженно молил Папу Григория VII о прощении. Фантастические мечтания римских реформаторов начинали обретать плоть. Почему же это случилось? Во-первых, к концу XI в. значительно изменилось само европейское общество. Оно стало гораздо более пёстрым и сложным, управлять им по-старому было всё труднее. Поэтому мысль о первенстве римского понтифика над светскими государями нашла неожиданно много сторонников среди мирян. Во-вторых, Папам удалось превратить Святой 260 "Папа Пий VII в Сикстинской капелле" Энгр. 1814 г. Вашингтон. Престол в наилучшим образом организованное государство тогдашней Европы. Государственная машина Рима была отлажена безукоризненно; многие королевские канцелярии средневековья были позднее созданы по образцу папской, нотариусы и законоведы Святого Престола высоко ценились во всех европейских странах. В-третьих, Папам удалось привлечь на свою сторону значительную часть мелкого рыцарства. Этим людям тоже не нравился «обычай», ставивший их в жёсткую зависимость от могущественных сеньоров. К тому же папство на протяжении десятилетий усиленно внедряло в сознание рыцарства идею «воинства Христова», в котором рыцарская отвага была бы поставлена на службу целям и идеалам всего христианского общества. Старания церкви завершились успехом: в 1095 г. «воинство Христово» с восторгом откликнулось на призыв Папы Урбана II (1088—1099 гг.) выступить в поход на Иерусалим (см. ст. «Крестоносцы и крестовые походы»). Наконец, Григорий VII позаботился и о «научном» обосновании папских притязаний. На свет извлекались всевозможные недостоверные легенды о жизни Святого Петра и его учеников, из которых делались далеко идущие выводы. К примеру, путешествие Святого Петра в Испанию (а многие историки церкви сомневаются в том, что апостол действительно побывал там) становилось основанием для утверждений о принадлежности Испании Святому Престолу. Точно такой же обработке подвергались и библейские тексты. Ссылки на Библию и церковную историю были очень авторитетны, а поймать римских книжников на слове в XI в. было почти некому. Великие преемники Григория VII — Александр III (1159—1181 гг.) и Иннокентий III (1198— 261 1216 гг.) завершили создание величественного механизма власти римских первосвященников. Средневековье ещё не видело ничего подобного — в этом механизме слаженно вращались тысячи шестерёнок самых различных размеров: кардиналы и епископы, юристы и богословы, профессора и студенты, бродячие монахи-проповедники и короли, принимавшие свои короны из папских рук... В середине XIII в. этой грозной боевой машине удалось, наконец, сломить мощь империи. Но торжество Пап оказалось преждевременным; в 1300 г. Рим вновь оказался на грани катастрофы. Конструкция, возведённая Гильдебрандом и его единомышленниками, лишь внешне казалась неуязвимой. На самом же деле она сильно зависела от постоянного притока денег и хорошо работала лишь тогда, когда в Рим безостановочно текли золотые ручейки. Отринув «обычай» и феодальные обязательства вассалов и сеньоров, Папы поставили себя в полную зависимость от труда чиновников-бюрократов, получавших жалованье. Европа же с начала XIV в. входит в длительную полосу хозяйственных затруднений, и Папам становится всё труднее удовлетворять денежные запросы своих служащих. Быстро развивающиеся европейские государства — Французское, Английское королевства — тоже научились хорошо считать деньги и вовсе не намерены были следовать в своей политике римским предписаниям. Они готовились сразиться с Римом его же оружием: оружием богословских трактатов и законов, воспитанием грамотных чиновников и аккуратным счётом денег в казне. Пощёчина, которую посланец французского короля Филиппа Красивого дал Папе Бонифацию VIII в 1303 г. в папском дворце в Аланье неподалёку от Рима (см. ст. «Филипп IV Красивый»), стала достойным ответом на унижение, испытанное императором Генрихом IV в 1077 г. в Каноссе. Под нажимом Филиппа преемники Бонифация переносят своё местопребывание во Францию, в Авиньон. Начинается длительный период «Авиньонского пленения Пап» (1305—1376 гг.). Окончательное возвращение Пап в мятежный и неуправляемый Рим произошло только в начале XV в. Но в Рим вернулись уже другие Папы. Они легко шли на значительные уступки светским государям, и не помышляя о верховной власти над ними. Папы стерпели даже попытки ограничить их церковную власть: в 1414—1418 гг. Констанцский церковный собор выдвинул идею верховенства собора над Папой. Интересы Пап сводились к пополнению собственной казны и поиску тёплых местечек для родственников. К 1500 г. Папская область превращается в заурядное итальянское государство, вовлечённое во все местные дрязги и лишившееся своего прежнего авторитета. Рим вернул себе часть былого величия лишь после взрыва Реформации (см. ст. «Реформация»). В XVI—XVII вв. история папства была переосмыслена; политическими амбициями всё же пришлось пожертвовать ради сохранения духовного авторитета. Но всякий раз, как Папа римский обращается к миру с увещеванием с телеэкранов или с огромной площади перед собором Святого Петра в Риме, он говорит с человечеством не просто как священнослужитель, а как владыка, наделённый свыше единственным правом «связывать и разрешать». Тени Каноссы и Аланьи по сей день витают над Святым Престолом: в Папу стреляет террорист, а коммунисты наносят ему дружественные визиты... ФРИДРИХ II ГОГЕНШТАУФЕН Фридрих II Гогенштауфен — одна из ярчайших фигур европейского средневековья. Он родился на исходе XII в., в 1194 г. Когда Фридриху было три года, умер его отец, Генрих VI, император Священной Римской империи и германский король, завещав престол сыну. Но, несмотря на то что в жилах ребёнка текла кровь великого деда — Фридриха I Барбароссы, германского императора, прославившегося своей воинственностью и жестокостью, мало кто видел в малыше будущего главу могущественного государства. Фридриха прозвали «апулийским мальчиком», благо заботливая мать Констанция Сицилийская укрыла и воспитывала ребёнка на юге Италии, в Апулии. По завещанию мужа Констанция должна была стать регентшей государства и опекуншей малолетнего короля. Но, презрев завещание императора, большинство немецких князей, поддерживающих династию Гогенштауфенов, избрали королём дядю Фридриха — Филиппа Швабского, а антиштауфеновски настроенная часть князей поддержала притязания на престол Оттона Вельфа. На германском престоле оказались уже три короля. К подрастающему в Неаполе Фридриху никто всерьёз не относился, а между Филиппом и Оттоном началась ожесточённая борьба за первенство. Фридриха пока не волновали династические споры. На мальчика свалилось новое горе — смерть матери. Согласно её воле, его новым опекуном и регентом в Сицилийском королевстве (важной части Священной Римской империи, состоящей из острова Сицилия и Южной Италии) стал римский Папа Иннокентий III. Иннокентий III стремился к установлению пап- 262 ского господства над всем христианским миром. Он с удовлетворением наблюдал за династической смутой в Германии и стремился разжечь её ещё больше. Когда короли-противники обращались к Папе как к арбитру в их споре за престол, он поддерживал то одного, то другого. Ослабление монархической власти в Священной Римской империи освобождало папство от давних и опасных соперников, какими долгое время были германские императоры. Юный Фридрих ни в коей мере пока не представлял такой угрозы Риму. Иннокентий III внимательно оберегал наследственные сицилийские владения Фридриха от внешних посягательств. С помощью Папы рано проявивший способности к учению юноша получил прекрасное образование. Фридрих мужал, общение с энергичным и волевым Иннокентием помогало ему обрести уверенность в своих силах. Возможно, именно от этого мудрого наставника унаследовал молодой Гогенштауфен искусство тонкой дипломатической интриги и политического лавирования, которым прославился позднее. Тем временем с переменным успехом продолжалась борьба за престол между старыми противниками: Филиппом Швабским и Оттоном Вельфом. Увлечённые этой борьбой, они и не замечали, как под крылом могущественного римского первосвященника набирается сил законный наследник германского престола. После гибели Филиппа Оттон в 1209 г. успел даже короноваться в Риме, пообещав Папе не оспаривать его влияния в Италии. Нарушив эти обещания, новоявленный император подписал себе приговор. Иннокентий III отлучил коронованного им Оттона от церкви и провозгласил германским королём своего юного подопечного — Фридриха Гогенштауфена. «Апулийский мальчик» вышел на политическую арену. Началось триумфальное движение Фридриха к вершинам власти. Помимо Папы у юноши появились новые помощники. Главным из них был французский король Филипп II Август. Он побудил генуэзских банкиров ссудить будущего императора деньгами. Так у Фридриха появились средства для борьбы с узурпировавшим императорскую корону Оттоном. Деньги французского короля и влияние могущественного римского Папы сделали своё дело. Когда Фридрих Гогенштауфен с небольшим войском появился в Южной Германии, на его сторону один за другим стали переходить церковные и светские феодалы. В декабре 1212 г. собрание князей во Франкфурте в присутствии представителей Папы и французского короля торжественно избрало 18-летнего юношу римским королём. Он был коронован в Майнце архиепископом Зигфридом. Однако в европейской политике всё было взаимосвязано. Окончательный исход борьбы за германский престол и судьба Фридриха зависели от того, кто одержит победу в давно начавшейся войне — Англия или Франция. Французский король Филипп II Август боролся с английским монархом Иоанном I Безземельным, стремясь включить в состав Франции английские владения на её территории. Политическое будущее Оттона Вельфа было тесно связано с возможными успехами английского короля. Франция, естественно, поддерживала противника Оттона (не случайно Филипп II помогал Фридриху деньгами). Всё решилось в 1214 г. в битве при Бувине. Оттон сражался на стороне англичан и разделил с ними полное поражение. Неудачник бежал с поля боя, потеряв боевой штандарт императора с позолоченным орлом. Другая потеря была намного горше: политическое влияние Оттона в Германии сошло на нет. Молодой Гогенштауфен в 1215 г. был ещё раз торжественно коронован, теперь уже в Ахене. Когда в 1216 г. Иннокентий III скончался, Фридрих уже особенно не нуждался в чьём-либо покровительстве. Почувствовавший вкус к власти, полный честолюбивых замыслов, он был готов к самостоятельным действиям. В 1220 г. преемник Иннокентия III Папа Гонорий III короновал Фридриха в Риме. Фридрих II Гогенштауфен стал полноправным императором Священной Римской империи. История этого государства началась в 962 г., когда германский король Оттон I короновался в Риме, надеясь возродить величие древнеримской державы. Стремление к этому величию, к господству над всей Европой сохранили и последующие германские короли — государи воссозданной империи. Оно заставляло их раз за разом снаряжать военные походы в Италию, толкало на борьбу с папством, с итальянскими городами, с независимыми феодалами — со всеми, кто стоял на их пути. Империя потерпела крах в середине XIII в., хотя формально просуществовала до начала XIX столетия. К моменту вступления на престол Фридриха II лучшие времена Священной Римской империи были уже позади. Кризис, разразившийся в связи с династической смутой, показал рыхлость и искусственность этого государственного образования, неспособность его решать насущные политические задачи. Особенно плачевным было положение в самой Германии, где зарвавшиеся князья готовы были подняться против любого монарха, посягнувшего на их права и свободы. Но в глазах Фридриха Германия уже не была центром империи. В качестве главной её части он рассматривал Италию и Сицилийское королевство, завоёванное отцом Фридриха незадолго до смерти. Именно сюда перенёс молодой император центр тяжести своей политики. Ещё при жизни Иннокентия III он обещал Папе после укрепления на германском престоле передать Сицилию своему сыну Генриху (Иннокентий III явно опасался чрезмерного усиления Священной Римской империи и пытался предотвратить его). Теперь Фридрих будто забыл о своём обещании. Впрочем, сам Иннокентий учил своего подопечного гибкости в политике. Владея с рождения титулом Сицилийского короля и получив свободу действия, Фридрих II занялся прежде всего преобразованиями в Сицилийском государстве. Именно здесь ему удалось добиться того, что невозможно было сделать в рамках всей Священной империи. Двор Фридриха в Палермо на- 263 поминал своей роскошью и стилем жизни дворы восточных арабских султанов. Император явно был очарован восточной культурой. Восточная музыка и танцы, литература и поэзия, архитектура — всё привлекало его внимание и поощрялось. Фридрих II основал университет в Неаполе и несколько школ. Сам он знал арабский и греческий языки, писал трактаты по-латыни и стихи по-итальянски, особенно любил естественные науки и прославился трактатом «Об искусстве охотиться с птицами». В Палермо жили арабские, византийские, еврейские учёные, приглашённые императором, веротерпимость которого поражала его сподвижников и приводила в бешенство папский Рим. Талант государственного деятеля позволил Фридриху создать в Сицилийском королевстве образцовую по тем временам систему управления. Похоже, Фридриху не давала покоя безграничная власть восточных деспотов. В Сицилии Фридрих формировал наёмные отряды из мусульман и с их помощью подавил ряд восстаний сицилийских феодалов. Император проявил немалые способности в законотворчестве. В 1231 г. он издал так называемые «Мельфийские конституции». В соответствии с ними сильно урезывались права местных феодалов и вольности городов. Приказывалось срыть до фундамента феодальные замки, выстроенные за последние 40 лет. Вся полнота власти сосредоточивалась в руках короля. Королевство было разделено на административные округа, управляемые королевскими губернаторами. С населения взимался поземельный налог; кроме того, существовали многие косвенные налоги. Высшим чиновником Сицилийского королевства стал юстициарий, который по своим громадным полномочиям напоминал визирей арабских халифов. Постоянная наёмная армия и флот дополняли картину централизованного Сицилийского государства, по сути построенного Фридрихом II Гогенштауфеном. Пожалуй, любой европейский государь мог бы гордиться такими достижениями. Для Фридриха же сицилийская политика была пусть важным, но всё же одним из многих направлений его деятельности. Сильное Сицилийское королевство служило для императора базой, источником средств для укрепления своей власти и влияния в Италии. Завоевание Северной и Центральной Италии, необходимое, по его мнению, для процветания Священной империи, стало целью всей его жизни. Борьба с римским папством, которое само стремилось к мировому господству, и североитальянскими городами, которые пытались сохранить свою независимость, стала неотъемлемой частью этой жизни. В начале своего царствования Фридрих II старался сохранять добрые отношения с римскими Папами. «Возлюбленный духовный отец» — Иннокентий III — благословил Гогенштауфена на германский престол. За это Фридрих клятвенно обещал ему сохранить папский сюзеренитет (верховенство) над Сицилийским королевством и рядом областей в Центральной Италии, расширить права духовенства и искоренить ереси на подвластной территории. Из всех этих обещаний выполнено было, пожалуй, лишь последнее. Это не помешало Фридриху повторить все эти обещания в 1220 г. Папе Гонорию III, чтобы тот короновал его императорской короной. Он окончательно умилостивил Папу, торжественно поклявшись не позже чем через год отправиться в крестовый поход. На самом деле император был совершенно равнодушен к движению крестоносцев, не ведущему к усилению императорского господства. К тому же Фридриху был чужд религиозный фанатизм (гонения на еретиков были лишь данью Риму). Учитывая неотложные дела в Сицилийском королевстве и Италии, Фридрих старался избежать похода во что бы то ни стало. Папа же стремился отправить Гогенштауфена в далёкую Палестину, чтобы ослабить его влияние в Италии. В 1225 г., после долгих просьб, угроз и увещеваний Гонория III, Фридрих был вынужден заключить с ним соглашение, по которому не позже августа 1227 г. был обязан выставить тысячный отряд рыцарей и снарядить флотилию для переброски крестоносцев в Святую землю. В случае нарушения обещания Фридриха ожидало отлучение от церкви. В том же году Гогенштауфен женился на дочери иерусалимского короля Изабелле, обеспечив в случае удачи крестового похода пополнение своей коллекции ещё одним венцом. Династические браки вообще были одним из излюбленных политических приёмов Фридриха II. Позднее он женился на сестре английского короля Генриха III, с политическим расчётом устраивал браки своих сыновей. Первые разногласия с папством совпали с ухудшением отношений Фридриха с североитальянскими городами. Как и во времена Фридриха I Барбароссы, папство и Ломбардская лига (союз городов) стали сближаться перед лицом общего потенциального врага, стремящегося усилить свои позиции в Италии, — Фридриха II. В 1226 г. ломбардские города возобновили свой прежний союз и свою военную организацию. В ответ на это Фридрих II объявил о лишении городов привилегий, полученных ими по Констанцскому мирному договору (1183 г.). Дело шло к войне, а император не располагал достаточными военными силами. В этот затруднительный для Фридриха момент умер Гонорий III, и на его место был выбран Папа Григорий IX, потребовавший немедленного начала крестового похода и обещавший за это употребить всё своё влияние для успокоения ломбардских городов. Война с Ломбардской лигой была отсрочена, а Фридрих в 1227 г. отплыл из Бриндизи в поход на Иерусалим. Но через несколько дней император неожиданно вернулся из-за болезни, и начатый поход расстроился. Папа не стал выслушивать объяснений посланцев Фридриха и отлучил его от церкви. В ответ император обнародовал резкий памфлет против Григория, а его приверженцы принудили Папу временно бежать из Рима. Желая снять с себя папское проклятие, Фридрих II в 1228 г. вновь отправился в Святую землю. Со сравнительно небольшими силами ему удалось добиться того, чего не могли достигнуть огромные 264 армии крестоносцев со времени 1-го крестового похода. Фридрих показал себя разумным военачальником и блестящим дипломатом, способным на нетрадиционные решения. Казалось, за что бы ни брался Фридрих, всегда ему сопутствовал успех. Иерусалим был освобождён, император надел на себя ещё и иерусалимскую корону, заключил мир с египетским султаном и уехал из Святой земли, оставив там своего наместника. Однако в Европе победителя ждала отнюдь не триумфальная встреча. Раздражённый успехами своего противника, Григорий IX объявил крестовый поход пиратским предприятием, а освобождение Иерусалима — нечестивой сделкой. Одновременно вероломный Папа подстрекал подданных Сицилийского королевства к выступлениям против Фридриха и отправил папские войска в Южную Италию. Защитив с оружием в руках Сицилийское королевство от папских притязаний, Фридрих II заключил в 1230 г. договор с Григорием IX, означавший временное затишье в их вражде. На фоне активных действий императора в Италии его германская политика выглядела слишком бледно. С тех пор как Фридрих покинул страну в 1220 г., отправившись за императорской короной в Рим, он ещё только два раза (в течение 30 лет!) удосужился побывать в Германии. В глазах его — полунемца-полуитальянца — Германия была лишь периферией империи. Желая развязать себе руки для бурной итальянской политики, Фридрих II стремился умиротворить германских князей, чтобы они и прочие феодалы не предпочли ему какого-либо другого кандидата в императоры. Если его дед Фридрих I Барбаросса шёл на уступки отдельным немецким князьям, сталкивая их между собой, то Фридрих II шёл навстречу всем князьям как особому сословию. Он наделял их верховными государственными правами, становился на сторону германских князей в их споре с городами. Вероятно, реально оценивающий свои силы Фридрих понимал невозможность быть самодержцем одновременно и в Италии, и в Германии. Он сознательно жертвовал размерами своей власти в Германии, чтобы сконцентрироваться на укреплении позиций в Сицилийском королевстве и борьбе в Северной и Центральной Италии. Подобное отношение к немецким делам позволяло сохранять в Германии относительно спокойную обстановку. Но оно способствовало усилению территориальной раздробленности страны, уничтожало надежды на централизацию. Гибкой и осторожной политикой в Германии Фридрих смог предотвратить возможные политические потрясения, но скорый крах Священной Римской империи сделался ещё более неизбежным. В 1235 г. Фридрих пережил личную драму. Открытый мятеж против императора поднял его сын Генрих, правивший от имени отца в Германии. Нити заговора тянулись в Рим. Сыновний мятеж был легко подавлен. Генрих хотел лишь вырваться из-под опеки отца и не мог прельстить немецких князей чем-нибудь таким, что заставило бы их перейти на его сторону и отвернуться от Фридриха. В 1236 г. Фридрих вновь решил покончить с вольностями ломбардских городов и, получив военную поддержку немецких князей, направился в Северную Италию. Первое время императору сопутствовал успех. В 1237 г. в битве при Кортеново он нанёс сильное поражение союзным войскам. Но города не хотели сдаваться, и лига отвергла требование о безусловном подчинении. Военное счастье изменило Фридриху. После неудачной трёхмесячной осады города Брешия императорское войско было вынуждено отступить. В борьбу на стороне ломбардских городов открыто вступил Григорий IX. После того как Фридрих назначил своего побочного сына Энцио, женатого на наследнице Сардинии, королём Сардинии и тем самым нарушил сюзеренитет Рима, Папа в 1239 г. вновь отлучил императора от церкви и призвал к сопротивлению его власти. Фридрих I обратился к светским государям христианского мира, указывая, что Папа — естественный враг их, ибо имеет притязание всех их подчинить своей власти. Борьба между императором и Папой кипела во всех концах Европы, оба вербовали себе сторонников и союзников, оба устами своих приверженцев возводили друг на друга самые тяжёлые обвинения. Папа называл Фридриха медведем, леопардом, богохульником, сыном Вельзевула. Император не оставался в долгу. В 1241 г. Папа созвал в Риме собор для осуждения Фридриха, но Энцио, талантливейший и любимый сын Фридриха, перехватил на море корабли с епископами, ехавшими в Рим, и собор не состоялся. Войска императора подступили к Риму, опустошая его окрестности; агенты Фридриха готовили почву для вступления в город. Но Григорий IX внезапно умер. Полтора года папский престол пустовал, и снять отлучение от церкви, к чему стремился Гогенштауфен, было невозможно. Несмотря на готовность Фридриха пойти на серьёзные уступки папству, новый Папа Иннокентий IV занял по отношению к императору ещё более жёсткую позицию, чем его предшественник. Созванный Иннокентием IV в 1245 г. Вселенский собор в Лионе почти единодушно поддержал Папу и вынес постановление об отлучении многократно уже отлучённого Фридриха II от церкви и лишении его всех званий и почестей. Император обвинялся не только в посягательстве на права папства и церкви, но и в еретичестве и склонности к магометанству. Но проклятый император и не думал смиряться, обычное спокойное расположение духа не изменяло ему. Антиштауфеновская папская агитация давала свои плоды. Священная Римская империя, сохранению и усилению которой посвятил свою жизнь Фридрих II, трещала по швам. Гогенштауфен едва успевал латать дыры. Заволновалась знать в Германии. Часть князей избрала антикороля — Генриха Распе. Вновь разгорелась война с Ломбард- 265 ской лигой, и опять не в пользу Фридриха — его войско проиграло сражение под Пармой. Однако 56-летний император не унывал. Неудачи лишь подстёгивали его неутомимую деятельную натуру. Фридрих II жаждал реванша, готовил поход на Лион, чтобы отомстить Папе, собирал силы для новой большой войны с Ломбардской лигой, грозил немецким князьям-отступникам. Но в 1250 г. император внезапно умер. Весть о смерти Фридриха привела его противников в безумный восторг. Кипучая деятельность императора поддерживала Священную Римскую империю. С кончиной Фридриха крушение её стало неотвратимым. Папство торжествовало. Германия вступила в полосу смут. В европейской истории Фридрих II Гогенштауфен несомненно остаётся среди тех её действующих лиц, за рутиной государственных дел которых, кружевом дипломатических ходов, напряжением военных походов и помпезностью придворной жизни явственно видны сильный характер, ясный ум и живая душа. ЕПИСКОП Епископ — высший священнический сан, третья ступень в иерархии христианской церкви. Первые епископы появились, когда вера в Христа только завоёвывала человеческие души. Считается, что сами апостолы, желая сохранить и упрочить церковь, избрали себе преемников — «епископов» (в переводе с греческого — «блюстители», «начальники»). Уже в «Послании к филиппийцам» апостол Павел приветствует и благословляет епископа в Филиппах. Христиан, однако, становилось всё больше, и одновременно увеличивалось число епископов. Уже с середины II в. все крупные христианские общины возглавлялись епископами. Этот чин был выборным. Его выбирали священники и верующие общины. Однако в те времена быть епископом было не только очень почётно, но и небезопасно. Христиане подвергались преследованиям, и человек, занимавший такое видное место среди своих единоверцев, мог раньше других оказаться, подобно своему Спасителю, распятым на кресте или брошенным в клетку с дикими зверями. Поэтому епископом становился не только достойный, уважаемый, но и мужественный священник. Впрочем, ещё апостол Павел разъяснял, какими качествами должен обладать епископ. Кандидат на эту должность должен был пользоваться хорошей репутацией, уметь проповедовать и наставлять в христианском учении, содержать в послушании свой дом и детей, «ибо кто не умеет управлять собственным домом, тот будет ли заботиться о церкви Божьей?». Епископом не мог сделаться глухой, слепой, пьяница, буян и забияка. Кроме того, епископу следовало быть «одной жены мужем». Вскоре, однако, установился вначале обычай, а потом и закон — епископам запрещалось вступать в брак. До IV в. епископ управлял отдельной церковной общиной, к которой относились город и окружающие его сёла. В управлении принимали участие клир (священники) и миряне. Подвластная епископу территория называлась епархией. Здесь он как Сюблейра П. "Император Василий перед Епископом Василием". 266 преемник апостолов имел всю полноту духовной власти и никому не подчинялся. Епископ избирал и посвящал клириков, распределял церковные должности. Епископы соседних епархий устраивали совещания наподобие первых апостольских соборов. Но уже тогда между епископами существовало определённое неравенство. Владыки церквей, основанных самими апостолами (Римской, Антиохийской, Александрийской), или те из них, к чьей епархии принадлежал большой город, получали «преимущество чести» (находились в большем почёте) перед теми, кто руководил церквами маленьких городов. «Преимущество чести» со временем развилось в «преимущество власти». Константин Великий (306—337 гг.) покровительствовал христианам и, подметив, какое влияние эта религия оказывает на людей, решил использовать её на благо государства. Он провёл реформу государственного устройства, поделив империю на четыре префектуры, префектуры — на диоцезы, диоцезы — на провинции. При таком делении начальники меньших территорий подчинялись начальникам больших. Церковь также быстро перестроила своё управление по образцу светской власти. Этому способствовало то, что главными городами диоцезов чаще всего были те, епископы которых пользовались «преимуществом чести». Оставалось только предоставить им «преимущество власти» (право главенствовать над епископами маленьких городов), что и было сделано в IV и V вв. Таким образом устанавливалась церковная иерархия. Епископы провинций стали подчиняться епископам диоцезов, которые теперь именовались архиепископами. Выше них стояли патриархи. Так стали называть иерархов церквей, по преданию основанных самими апостолами (патриархи Римский, Александрийский, Антиохийский, позднее — Константинопольский). Правда, патриархи Рима и Александрии предпочитали называть себя «Папами» («papa» — отец), как было принято издавна (см. ст. «Папство»). Изменилась и сама система избрания епископов. Теперь это делали все епископы провинции. Рукополагал же новоизбранного патриарх. Император с удовлетворением наблюдал за тем, как переплеталась жизнь церкви и государства. Себя он называл «епископом внешних дел церкви», утвердил за церковью право приобретать земли, одновременно согласившись с тем, чтобы епископы осуществляли нравственный контроль за правителями областей и высшими государственными чиновниками. Император возвысил суд церкви, повелев, чтобы решение суда епископов почиталось выше приговора всех других судей. Так церковные иерархи — епископы — оказались в выгодном союзе с государством. Такое положение сохранялось и тогда, когда Римская империя пала под ударами варваров и на её территории возникли одно за другим новые королевства. Правители их со временем стали христианами, а короли и епископы как высшие церковные властители старались с выгодой использовать друг друга. Епископы, всемогущие в своих епархиях, стремились пользоваться такой же властью и в делах государства. Часто прекрасно образованные, особенно по сравнению с малограмотными или вовсе неграмотными правителями, умеющие вести спор, епископы становились близкими советниками королей, наставниками их наследников. Достигнув желаемых высот, они неустанно заботились о выгоде церкви, не забывая, естественно, и себя. Короли не оставались в долгу. Они и знатные сеньоры жаловали церкви земли, имения, иногда целые области — на содержание епархии или из милости. Епископы, становившиеся обладателями таких земель, превращались в вассалов дарителя. Вассальная зависимость епископов привела к тому, что власть светских сеньоров стала простираться и на церковные дела. В X в. распространился обычай, названный инвеститурой: епископов назначал король или знатный феодал, на землях которого находилась епархия будущего «князя церкви». Светский властитель вручал новоизбранному иерарху символы его власти: пастырский жезл и кольцо. Одновременно короли и сеньоры присвоили себе право судить епископов и даже лишать их по своему усмотрению сана, что раньше было совершенно недопустимо. Вместо смещённого прелата мог быть назначен тот, кого на этом месте было выгодно видеть в данный момент, — от покорного вассала до (и такое бывало!) неразумного ребёнка. Инвеститура привела к тому, что власть над церковью попала в руки светских властей. Но даже это не могло принизить роль и могущество епископов. Они не раз противостояли власти королей, соперничая с ними в силе и влиянии. Так, безраздельно господствуя в своих владениях, получив по милости короля Оттона I духовную и светскую власть, германские епископы в XI в. встали в оппозицию императорской власти. И ещё долго в Германии существовали на правах самостоятельных государств архиепископства Кёльн, Майнц, Бремен, Трир. Архиепископ Кентерберийский (глава английской церкви) Томас Бекет, в 1170 г. не позволивший королю Англии прибрать к рукам церковные суды, был убит. Но самому Генриху II пришлось жестоко (в буквальном смысле этого слова) каяться в содеянном — лёжа долгие часы на холодной могильной плите убиенного им священника. Папа римский пригрозил королю интердиктом (отлучением от церкви). Интердикт могли налагать на зарвавшихся светских властителей и сами епископы. И это было грозным оружием. Впрочем, многие епископы тех времён имели возможность разить противника не только отлучением и анафемой (проклятием), но и мечом, т. к. владели им не хуже графов и баронов. По полю битвы носится архиепископ Турпин; Не бывало священника, чтоб пел обедню и выказывал такую удаль и телесную ловкость... ...Говорят французы: «Лихо разит наш архиепископ». 267 Так в «Песни о Роланде» говорится о священнике и воине Турпине — архиепископе Реймсском. Надо заметить, что многие епископы, хорошо владеющие мечом, просто не умели петь обедню, поскольку до назначения были людьми светскими. Приняв сан от светского же сеньора, они и не думали исполнять обязанностей церковного иерарха. Зато пользоваться доходами с епископских земель были всегда готовы. Некоторые же прелаты не скрывали того, что служба их утомляет. Один реймсский архиепископ откровенно признавался, что его епархия была бы ему куда милее, если бы для получения доходов с неё не надо было служить обедню. Потребовалось много сил и лет, чтобы искоренить беспорядки, вызванные инвеститурой. Ещё больше сил ушло на разграничение сфер влияния светских и духовных властителей. И всё-таки они так и остались связанными невидимыми нитями, так как государство всегда заинтересовано в церкви, а церковь в большей или меньшей степени зависит от государства. Епископы утратили своё прежнее могущество. Но их роль велика и поныне. И сегодня епископ — высшее духовное лицо в католической, православной и протестантской церкви (правда, в последнем случае епископ — не священник, а скорее чиновник, выполняющий чисто административные функции). Из высших церковных иерархов епископ ближе всех к прихожанам. По большим церковным праздникам он обращается к ним с проповедью. Он рукополагает священников, совершает миропомазание, как бы наделяя при этом человека божественной благодатью. ИНКВИЗИЦИЯ Инквизиция — трибунал католической церкви, осуществлявший сыскные, судебные и карательные функции; имеет многовековую историю. Возникновение её связано с борьбой против еретиков — тех, кто проповедовал религиозные взгляды, не отвечающие установленным церковью догмам. Первым известным еретиком, сожжённым на костре за свои убеждения в 1124 г., был Пётр из Брюи, требовавший упразднения церковной иерархии. Под этот акт ещё не было подведено никакой «правовой» основы. Она стала складываться в конце XII — первой трети XIII вв. В 1184 г. Папа Луций III собрал в Вероне собор, решения которого обязывали священнослужителей собирать сведения об еретиках и проводить их розыск. Согласно папской булле, кости ранее умерших еретиков, как оскверняющие христианские кладбища, подлежали эксгумации и сожжению, а имущество, унаследованное кем-либо из близких, — конфискации. Это была своего рода прелюдия появления института инквизиции. Общепризнанной датой его создания является 1229 г., когда церковные иерархи на своём консилиуме в Тулузе объявили о создании трибунала инквизиции, предназначенного для сыска, суда и наказания еретиков. В 1231 и 1233 гг. последовали три буллы Папы Григория IX, обязывавшие всех католиков претворять в жизнь решение тулузского консилиума. Церковные карательные органы появились в Италии (за исключением Неаполитанского королевства), Испании, Португалии, Франции, Нидерландах, Германии, в португальской колонии Гоа, а после открытия Нового Света — в Мексике, Бразилии и Перу. После изобретения книгопечатания Иоганном Гутенбергом в середине XV в. трибуналы инквизиции фактически взяли на себя функции цензоров. Год от года пополнялся список запрещённых книг и к 1785 г. составил свыше 5 тыс. наименований. Среди них — книги французских и английских просветителей, «Энциклопедия» Дени Дидро и др. Наиболее влиятельной и жестокой инквизиция оказалась в Испании. По существу представления об инквизиции и инквизиторах сложились под влиянием сведений о преследованиях и расправах с еретиками, связанных с именем Томаса де Торкемады, с его жизнью и деятельностью. Это самые мрачные страницы истории инквизиции. Личность Торкемады, описанная историками, теологами, врачами-психиатрами, и по сей день вызывает интерес. Томас де Торкемада родился в 1420 г. Его детство и отрочество не оставили свидетельств серьёзных душевных потрясений и отклонений в психике. В школьные годы он служил примером добропорядочности не только для однокашников, но даже и для учителей. Став затем монахом ордена доминиканцев, он отличался безупречным отношением к традициям ордена и монашескому образу жизни, досконально выполнял религиозные обряды. Орден, основанный в 1215 г. испанским монахом Доминго де Гусманом (латинизированное имя Доминик) и утверждённый папской буллой 22 декабря 1216 г., был главной опорой папства в борьбе с ересью. Глубокая набожность Торкемады не осталась незамеченной. Молва о ней дошла до королевы Изабеллы, и та не раз предлагала ему возглавить крупные приходы. Он неизменно отвечал вежливым отказом. Однако, когда Изабелла пожелала иметь его своим духовником, Торкемада посчитал это за великую честь. По всей вероятности, ему удалось заразить королеву своим религиозным фанатизмом. Его влияние на жизнь королевского двора было значительным. В 1483 г., получив титул Великого инк- 268 Наказания инквизиции. Аутодафе (сожжение еретиков и еретических книг). Пытка водой. Пытка огнём. Пытка колесом. Замуровывание. ВЕЛИКИЙ ИНКВИЗИТОР В середине XVII в. германский поэт Фридрих фон Логан, рассуждая о природе греха, заметил: «Человеческое — впасть в грех, дьявольское — упорствовать в нём, христианское — ненавидеть его, божественное — простить». Если исходить из здравого смысла, Томасу де Торкемаде (около 1420—1498) было присуще только «дьявольское». Ведь всё, что он делал во имя защиты религии, было огромным, нескончаемым грехом перед человеком эпохи Возрождения, перед его стремлением к познанию. Страшен арсенал пыток, придуманных инквизицией за несколько веков её существования: сожжение на костре, пытка колесом, пытка водой, замуровывание в стены. Торкемада прибегал к ним намного чаще других инквизиторов. Воспалённое воображение Торкемады сначала изобретало противников, дрожавших при одном упоминании его имени, а затем в течение всей жизни инквизитор сам испытывал страх перед неминуемой местью своих жертв. Куда бы он ни выходил из своей монастырской кельи, его сопровождал преданный телохранитель. Постоянная неуверенность в собственной безопасности иногда заставляла Торкемаду покидать не столь уж надёжное убежище и укрываться во дворце. На какое-то время он находил приют в покоях самого охраняемого в Испании здания, однако страх не оставлял инквизитора ни на мгновение. Тогда он пускался в многодневные поездки по стране. Но разве можно скрыться от вездесущих призраков? Они поджидали его и в маслиновой рощице, и за каждым апельсиновым деревом, и даже пробирались в храмы. И днём, и ночью они караулили его, всегда готовые свести с ним счёты. Кажется, психиатры называют такое состояние меланхолической эпилепсией. Всепоглощающее беспокойство вызывает в больном ненависть, отчаяние, гнев, может внезапно толкнуть его на убийство, самоубийство, воровство, поджог жилища. Его жертвами могут стать ближайшие родственники, друзья, первый встречный. Вот таким был Торкемада. Внешне всегда сумрачный, чрезмерно экзальтированный, подолгу воздерживавшийся от пищи и усердствовавший в покаянии в бессонные ночи, Великий инквизитор был беспощаден не только к еретикам, но и к самому себе. Современников поражали его импульсивность, непредсказуемость его поступков. Однажды в разгар борьбы за освобождение Гранады от арабов (80-е гг. XV в.) группа состоятельных евреев решила вручить на эти цели 300 тыс. дукатов Изабелле и Фердинанду. В зал, где проходила аудиенция, неожиданно ворвался Торкемада. Не обращая внимания на монархов, не извиняясь, не соблюдая никаких норм дворцового этикета, он вытащил из-под сутаны распятие и закричал: «Иуда Искариот предал своего Учителя за 30 сребреников, а Ваши Величества собираются продать Христа за 300 тысяч. Вот он, берите и продавайте!» С этими словами Торкемада бросил распятие на стол и стремительно покинул зал... Короли были потрясены. История церкви знала немало случаев крайнего фанатизма. Сколько садизма исходило, например, от инквизиции при сожжении Мигеля Сервета (латинизированное имя Серветус), испанского медика и автора нескольких работ, ставивших под сомнение рассуждения богословов о Святой Троице. В 1553 г. он был арестован по приказу верховного инквизитора Лиона. Ему удалось бежать, но в Женеве еретика вновь схватили агенты инквизиции и приговорили по приказу Жана Кальвина к сожжению на костре. В течение двух часов его поджаривали на медленном огне, и, несмотря на отчаянные просьбы несчастного подбросить ради Христа побольше дров, палачи продолжали растягивать собственное удовольствие, наслаждаясь конвульсиями визитора, он практически возглавил испанский католический трибунал. Приговором тайного суда инквизиции могло быть публичное отречение, штраф, тюремное заключение и, наконец, сожжение на костре — церковь применяла его в течение 7 веков. Последняя казнь состоялась в Валенсии в 1826 г. Сожжение ассоциируется обычно с аутодафе — торжественным оглашением приговора инквизиции, а также исполнением его. Такая аналогия вполне правомерна, т. к. все другие формы наказания обставлялись инквизицией более буднично. В Испании Торкемада намного чаще, чем инквизиторы других стран, прибегал к крайней мере: за 15 лет по его приказу сожжено 10 200 человек. Жертвами Торкемады можно считать и 6800 человек, приговорённых к смерти заочно. Кроме того, подверглись различным наказаниям 97 321 человек. Преследовались в первую очередь крещёные евреи — марраны, обвиняемые в приверженности к иудаизму, а также мусульмане, принявшие христианство, — мориски, подозревавшиеся в тайном исповедании ислама. В 1492 г. Торкемада склонил испанских королей Изабеллу и Фердинанда к высылке из страны всех евреев. Этот «гений зла» умер естественной смертью, хотя, будучи Великим инквизитором, постоянно трясся за свою жизнь. На его столе всегда находился рог носорога, с помощью которого, согласно поверью той эпохи, можно было обнаружить и нейтрализовать яд. Когда он передвигался по стране, его сопровождали 50 всадников и 200 пехотинцев. К сожалению, Торкемада не унёс с собой в могилу варварские методы борьбы с инакомыслящими. XVI столетие стало веком рождения современной науки. Наиболее пытливые умы посвящали свои жизни осмыслению фактов, постижению законов мироздания, ставили под сомнение веками устоявшиеся схоластические догмы. Обновлялись житейские и нравственные представления человека. Критическое отношение к так называемым незыблемым истинам приводило к открытиям, в корне меняющим старое мировоззрение. Польский астроном Николай Коперник (1473—1543) заявил, что Земля наряду с другими планетами вращается вокруг Солнца. В предисловии к книге «Об обращениях небесных сфер» учёный писал, что 36 лет он не решался обнародовать этот труд. Сочинение было издано в 1543 г., за несколько дней до смерти автора. Великий астроном посягал на один из главных постулатов церковного учения, доказывая, что Земля не является центром Вселенной. Книга оказалась под запретом инквизиции до 1828 г. Если Коперник избежал преследований лишь потому, что выход книги совпал с его кончиной, то судьба Джордано Бруно (1548—1600 гг.) оказалась трагической. В молодости он стал монахом доминиканского ордена. Бруно не скрывал своих убеждений и вызвал недовольство святых отцов. Вынужденный покинуть монастырь, вёл бродячий образ 270 жизни. Преследуемый, бежал из родной Италии в Швейцарию, затем жил во Франции и Англии, где занимался наукой. Свои идеи изложил в сочинении «О бесконечности, вселенной и мирах» (1584 г.). Бруно утверждал, что пространство бесконечно; оно наполнено самосветящимися непрозрачными телами, многие из которых обитаемы. Каждое из этих положений противоречило принципиальным установкам католической церкви. Читая лекции по космологии в Оксфордском университете, Бруно вёл ожесточённые дискуссии с местными теологами и схоластами. В аудиториях Сорбонны силу его аргументов испытали французские схоласты. В Германии он прожил целых 5 лет. Там был издан ряд его трудов, вызвавших новый взрыв ярости итальянской инквизиции, готовой на всё ради того, чтобы заполучить самого опасного, по её мнению, еретика. По наущению церкви венецианский патриций Мочениго пригласил Джордано Бруно в качестве домашнего преподавателя философии и... выдал инквизиции. Учёный был заточён в застенки. В течение 8 лет католический трибунал безуспешно добивался публичного отречения Джордано Бруно от его научных трудов. Наконец последовал вердикт: наказать «насколько возможно милосердно, без пролития крови». Эта лицемерная формулировка означала сожжение на костре. Запылал костёр. Выслушав судей, Джордано Бруно сказал: «Быть может, вы с большим страхом произносите этот приговор, чем я его выслушиваю». 16 февраля 1600 г. в Риме на Площади Цветов он стоически принял смерть. Такая же участь едва не постигла и другого итальянского учёного — астронома, физика, механика Галилео Галилея (1564 —1642). Созданный им в 1609 г. телескоп позволил получить объективные доказательства справедливости выводов Коперника и Бруно. Первые же наблюдения за звёздным небом показали полную абсурдность утверждений церкви. Только в созвездии Плеяд Галилей насчитал не менее 40 звёзд, невидимых до тех пор. Какими наивными выглядели теперь сочинения богословов, объяснявших появление звёзд на вечернем небе лишь необходимостью светить людям!.. Результаты новых наблюдений всё больше ожесточали инквизицию. Открыты горы на Луне, пятна на Солнце, четыре спутника Юпитера, непохожесть Сатурна на другие планеты. В ответ церковь обвиняет Галилея в богохульстве и мошенничестве, представив выводы учёного как следствие оптического обмана. Расправа над Джордано Бруно стала серьёзным предостережением. Когда в 1616 г. конгрегация из 11 доминиканцев и иезуитов объявила учение Коперника еретическим, Галилею частным образом было указано на необходимость отмежеваться от этих взглядов. Формально учёный подчинился требованию инквизиции. В 1623 г. папский престол занял друг Галилея кардинал Барберини, прослывший покровителем наук и искусств. Он принял имя Урбана VIII. Не без его поддержки в 1632 г. Галилей опубликовал жертвы. Однако даже этот варварский акт не идёт ни в какое сравнение с жестокостью Торкемады. Феномен Торкемады одномерен: жестокость, жестокость и ещё раз жестокость. Инквизитор не оставил после себя ни трактатов, ни проповедей, ни каких-либо заметок, позволяющих оценить его литературные способности и теологические воззрения. Имеется несколько свидетельств современников, отмечавших несомненный литературный дар Торкемады, как-то проявлявшийся в молодости. Но, видимо, ему не суждено было развиться, т. к. мозг инквизитора, попав во власть одной идеи, работал только в одном направлении. Инквизитору были просто чужды интеллектуальные запросы. Более того, Торкемада стал непримиримым противником печатного слова, видя в книгах прежде всего ересь. Вслед за людьми он часто посылал на костёр книги, превзойдя и в этом отношении всех инквизиторов. Воистину прав был Диоген: «Злодеи подчиняются своим страстям, как рабы хозяевам». * «Диалог о двух главнейших системах мира — птоломеевой и коперниковой» — своего рода энциклопедию астрономических воззрений. Но даже близость к Папе не защитила Галилея. В феврале 1633 г. римским католическим судом «Диалог» был запрещён, его автор объявлен «узником инквизиции» и оставался им в течение 9 лет вплоть до смерти. Кстати сказать, только в 1992 г. Ватикан оправдал Галилео Галилея. Общество с трудом очищалось от заразы инквизиции. В зависимости от исторических, экономических, национальных и многих других причин страны Европы в разные сроки освобождались от трибуналов церкви. Уже в XVI в. под воздействием Реформации они прекратили своё существование в Германии и во Франции. В Португалии инквизиция действовала до 1826 г., в Испании — до 1834 г. В Италии её деятельность была запрещена лишь в 1870 г. Формально инквизиция под названием Конгрегации святой канцелярии просуществовала до 1965 г., когда её службы были преобразованы в Конгрегацию вероучения, продолжающую бороться за чистоту веры, но уже другими, отнюдь не средневековыми средствами. 271
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/v-pomosch-vipuskniku-kak-podgotovitsya-k-gia-po-angliyskomu-yazi.html	«В помощь выпускнику: как подготовиться к ГИА по английскому языку?» 9 класс	https://doc4web.ru/uploads/files/91/6108b0a4a668a477be31d7c2fbc72d07.doc	files/6108b0a4a668a477be31d7c2fbc72d07.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/materiki-svitu.html	Материки світу	https://doc4web.ru/uploads/files/226/d7b424cd83de361e4eab9b55b049e4bf.docx	files/d7b424cd83de361e4eab9b55b049e4bf.docx	РЕФЕРАТ на тему: “МАТЕРИКИ СВІТУ” Назви частин світу і материків мають різне походження. Древні греки називали всі землі на захід від Босфору Європою, а на схід від нього - Азією. Римляни розділяли свої східні (азіатські) провінції на Азію і Малу Азію (Анатолію). Назва "Африка", яка також має античне походження, відносилася лише до північно-західної частини материка і не включала Єгипет, Лівію та Ефіопію. Стародавні географи припускали, що на півдні повинен бути великий материк (Terra Australis - південна земля), який врівноважував би великі площі суходолу на півночі, але відкрито його було тільки в ХVІІ столітті. Його первісна назва "Нова Голландія" пізніше була замінена на "Австралію". ХVІІІ століттям датуються перші згадки про існування Антарктиди (що означає "антипод Арктики"), але відкриття і дослідження цього материка відбулися лише в ХІХ-ХХ століттях. На противагу Австралії, існування Америки ніким не передвіщалося, і після відкриття її вважали частиною Китаю або Індії. Термін "Америка" вперше з'явився на карті Мартіна Вальдземюлера (1507), який назвав так Новий Світ на честь географа і дослідника Амеріго Веспучі. Веспучі, ймовірно, першим зрозумів, що відкрив новий материк. Сам термін "материк" у його сучасному значенні виник в Англії в ХVІІ столітті. Материки займають 94% площі суші і 29% площі поверхні планети. Проте не вся площа материків є сушею, оскільки існують великі внутрішні моря (наприклад, Каспійське), озера і території, вкриті льодом (особливо в Антарктиді і Гренландії). МАТЕРИКИ ТА ЇХ РОЗМІРИ Материк Площа суші, млн. км2 Площа шельфу, тис. км2 Довжина берегової лінії (без островів), тис. км Євразія 53,4 9380 100,0 Африка 30,3 1280 30,5 Північна Америка 24,2 6780 60,0 Південна Америка 18,3 2430 26,0 Австралія 7,6 2700 19,7 Антарктида 14,0 2380 30,0 Кордони материків нерідко ставали предметом суперечок. Жителі Великобританії, наприклад, традиційно відокремлювали свою острівну державу від материка Європа, який, на їхню думку, починався від Кале. Кордони частин світу і материків завжди завдавали "головного болю" географам. Європа та Азія розмежовуються по вододілу Уральських гір, але все далі на південь межа стає менш чіткою і знову визначається тільки на Великому Кавказі. Далі вона проходить по Босфору, розділяючи Туреччину на європейську частину (Фракію) та азіатську (Анталію, або Малу Азію). Подібна проблема виникає в Єгипті: Синайський півострів часто відносять до Азії. З географічних позицій, до Північної Америки зазвичай приєднують всю Центральну Америку, включаючи Панаму, але в політичних відносинах часто практикується віднесення всіх територій, розташованих на південь від США, до Латинської Америки. СТРУКТУРНА ГЕОЛОГІЯ Слово "континент" походить від латинського continens (continere - триматися разом), що означає структурну єдність, хоча й не обов'язково це стосується суші. З розвитком теорії тектоніки літосферних плит у геології виникло геофізичне визначення континентальних плит з відмінностями від океанічних. Ці структурні одиниці мають зовсім різну будову та історію розвитку. Континентальна кора, що складається з порід, до складу яких входять переважно кремній (Si) і алюміній (Al), легша і набагато старіша (деякі ділянки мають вік більше ніж 4 млрд. років) від океанічної кори, що складається в основному з кремнію (Si) і магнію (Mg) і має вік не більше 200 млн. років. Межа між континентальною та океанічною корою проходить біля підніжжя материкового схилу або по зовнішній межі мілководного шельфу, що облямовує кожен материк. Шельф додає 18% до площі материків. Це геофізичне визначення підкреслює загальновідомі відмінності таких "материкових островів", як Британські, Ньюфаундленд і Мадагаскар, від океанічних - Бермудських, Гавайських і острова Гуам. Історія материків. У процесі тривалої еволюції земної кори материки поступово розросталися за рахунок акумуляції лави і попелу під час вулканічних вивержень, виходу розплавленої магми таких порід, як граніт, і нагромадження відкладень, які спочатку осідали в океані. Постійна фрагментація стародавніх масивів суші - "праматериків" - визначила дрейф континентів, у результаті чого періодично відбувалося їх зіткнення. Стародавні материкові плити міцно з'єднувалися по цих контактних лініях, або "швах", утворивши складну мозаїку ("клаптева ковдра") структурних одиниць, з яких складаються сучасні материки. На сході Північної Америки така шовна зона простежується від Ньюфаундленду до Алабами. Копалини, виявлені в породах на схід від неї, мають африканське походження, що є доказом відриву цієї ділянки від Африканського материка. Друга шовна зона, що свідчить про зіткнення Європи з Африкою приблизно 100 млн. років тому, простежується в Альпах. Ще один шов проходить по південному кордону Тібету, де Індійський субконтинент зіткнувся з Азіатським і в геологічно недавній час (приблизно 50 млн. років тому) сформувалася гірська система Гімалаїв. Породи і копалини "африканського типу" виявлені в багатьох місцях на сході Америки. Шовні зони чітко простежуються на космічних знімках. Вимірювати швидкості висхідних рухів можна там, де гори, які виникли в результаті зіткнення материків, все ще продовжують підніматися. Ці швидкості не перевищують 1 мм за рік в Альпах, а в окремих частинах Гімалаїв становлять більше ніж 10 мм за рік. Льодовикові періоди повторювалися приблизно кожні 250 млн. років і супроводжувалися нагромадженням значних мас льодовикової криги біля полюсів. Таке скупчення льоду викликало збільшення швидкості обертання Землі, що приводило до сплощення її форми. При цьому екваторіальний пояс розширювався в діаметрі, і сфероїд ніби стискувався біля полюсів (тобто Земля ставала все менше схожою на кулю). Швидкість обертання Землі змінювалася десятки разів протягом одного льодовикового періоду. На ранніх етапах історії Землі відбувалося інтенсивне бомбардування планети астероїдами і дещо дрібнішими об'єктами - метеоритами. Це відбувалося нерівномірною і, очевидно, приводило до відхилення осі обертання і зміни його швидкості. Шрами від цих ударів і кратери, залишені "небесними гістьми", помітні на нижніх планетах (Меркурії і Венері), хоча на земній поверхні вони частково замасковані опадами, водою і кригою. Ці бомбардування теж робили свій вклад у хімічний склад материкової кори. Оскільки об'єкти, що падали, мали тенденцію концентруватися біля екватора, вони збільшували масу зовнішнього краю земної кулі, помітно сповільнюючи швидкість її обертання. До того ж упродовж всієї геологічної історії будь-які могутні виливи вулканічних лав в одній з півкуль або будь-які переміщення мас сприяли зміні нахилу осі обертання і швидкості обертання Землі. Вулкани. Місця розташування вулканів тісно пов'язані з рухом літосферних плит, при цьому розрізняють три типи вулканічних зон. Вулкани субдукційних зон утворюють тихоокеанське "вогненне кільце", Індонезійську дугу та Антильську дугу у Вест-Індії. Відомі такі вулкани субдукційних зон, як Фудзіяма в Японії, Сент-Хеленс та інші в Каскадних горах США, Монтань-Пеле у Вест-Індії. Внутрішньоматерикові вулкани часто відносяться до зон розломів або рифтів. Вони виявлені в Скелястих горах від Йєлоустонського національного парку і р.Снейк до р.Ріо-Гранде, а також у Східній Африці (наприклад, гора Кенія і вулкан Кіліманджаро). Вулкани серединноокеанічних розломних зон зустрічаються на океанічних островах Гаваї, Таїті, Ісландія та ін. Ці три типи вулканів розрізняються за характером вулканічної діяльності, хімічним складом лави та історією розвитку. Поверхня материків. Вивченням особливостей рельєфу материків займається наука геоморфологія (гео - похідна від імені грецької богині Землі Геї, морфологія - наука про форми). Форми рельєфу можуть бути будь-якого розміру: від великих, що включають гірські системи (як, наприклад, Гімалаї), гігантські річкові басейни (Амазонка), пустелі (Сахара); до дрібних - морських пляжів, кліфів, пагорбів, струмків та ін. Кожну форму рельєфу можна аналізувати за особливостями побудови, речовинного складу і розвитку. Можна також розглядати їх за динамічними процесами, маються на увазі фізичні механізми, що обумовили зміну форм рельєфу в часі, тобто визначили сучасний вигляд їх рельєфу. До найбільших форм рельєфу належать гірські системи, плато, западини і рівнини. Гірські системи зазнали процесу зминання і стискування в процесі руху плит. Поверхня суші поступово руйнується під впливом морозу, льоду, рік, зсувів і вітру, а продукти руйнування акумулюються в западинах і на рівнинах. У структурному відношенні для гір і плато характерне постійне підняття, тоді як западини і рівнини характеризуються слабким зануренням (за рахунок охолодження глибинних шарів). Сучасний рельєф перебуває у тісній залежності від геологічної історії. Вигляд Альп або Гімалаїв свідчить про молоде підняття: ці гори - типові колізійні структури. Великі внутрішні рівнини Північної Америки і північної Євразії перекриті переважно субгоризонтально осадовими формаціями, що залягають і утворилися упродовж геологічної історії глобальних морських трансгресій. У свою чергу вони перекриті тонким мореним покривом (опадами льодовикових епох) і лісами (продуктами діяльності особливо сильних вітрів, що звичайно дмуть у напрямку від великих льодовикових покривів до їхньої периферії). Цікаво відзначити, що рівнини Північної і Південної півкуль виглядають зовсім по-різному. У Бразилії, Південній Африці та Австралії незмінно вражають екзотичні форми рельєфу. Всі північні материки були розсунуті на значні відстані і протягом останніх майже 200 млн. років повільно рухалися на північ. У результаті цього дрейфу вони перемістилися з тропічних і субтропічних широт у помірні та арктичні. Від тих далеких часів успадковані червоноколірні ґрунти, типові для умов жаркого сухого клімату, та й багато існуючих форм рельєфу не могли б утворитися в сучасних кліматичних умовах. У недавньому геологічному минулому великі площі цих материків були вкриті льодовиками. Історія розвитку південних материків була зовсім іншою. Вони зазнали останнього заледеніння 250 млн. років тому, будучи частиною раніше існуючого праматерика Гондвана. З тих пір вони поступово зміщувалися на північ (тобто в напрямку сучасного екватора), тому багато сучасних форм рельєфу в цих регіонах успадковані від холодніших кліматичних умов. У Північній півкулі площа суші на 48% більша, ніж у Південній. Такий розподіл впливає на клімат, обумовлюючи більшу континентальність на півночі і більшу океанічність на півдні.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vozrastnie-osobennosti-podrostkovogo-perioda-i-ih-uchyot-pri-obu.html	Возрастные особенности подросткового периода и их учёт при обучении английскому языку	https://doc4web.ru/uploads/files/80/de48b36dcb2902ad5749d0ef67348ef6.doc	files/de48b36dcb2902ad5749d0ef67348ef6.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vremena-angliyskogo-glagola.html	Времена английского глагола	https://doc4web.ru/uploads/files/6/6d28ebf17f8b0a7cfe6ed9bcc759649e.doc	files/6d28ebf17f8b0a7cfe6ed9bcc759649e.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/enciklopediya-dlya-detey-vsemirnaya-istoriya-g-3.html	Энциклопедия для детей. Всемирная история 1996г. 11	https://doc4web.ru/uploads/files/232/173b3b1ebcec8d8f3845a9e5958fcb35.docx	files/173b3b1ebcec8d8f3845a9e5958fcb35.docx	ХРИСТОФОР КОЛУМБ Христофор Колумб. Жизнь его полна легенд, неразрешимых загадок, казалось бы, непреодолимых преград и, конечно же, звёздных мгновений. Со страниц многочисленных биографий и научных исследований, написанных в разные века, он предстаёт перед нами то человеком, обласканным божественным озарением, то масштабно мыслящим учёным, то отчаянным авантюристом, то, наконец, простым смертным, отправившимся с тремя кораблями на поиски фортуны. Каким же был этот всемирно известный мореплаватель? Мы до сих пор почти ничего не знаем о его реальном облике; завесой тайны окутано детство Колумба. Долгое время биографы спорили о месте и времени его рождения; назывались несколько городов Италии и Испании и даты в диапазоне от 1436 до 1455 г. Только XX век, кажется, развеял сомнения на этот счёт. Христофор Колумб родился в Генуе в конце октября 1451 г. в семье небогатого шерстобита. Неясным остаётся вопрос об его образовании. Одни исследователи полагают, что он обучался в г. Павия, другие — считают его гениальным самоучкой. Утверждения о Колумбе-корсаре, бороздившем Средиземное море, лишены документальных свидетельств. Зато достоверно известно, что его представления о вероятности западного пути в Индию складывались в 70—80-е гг. XV в., когда он увлечённо занимался географией, изучал навигационные карты и, несмотря на тяжёлое материальное положение, возлагал надежды на осуществление путешествия. Настоящим подарком судьбы для молодого Колумба стала его встреча в Португалии, где он жил в конце 70-х — начале 80-х гг., с Фелипой Монис (встречается и другое написание — Филиппа Мунис), дочерью португальского морского капитана. Они полюбили друг друга и вскоре поженились. Атмосфера дома избранницы Христофора вполне соответствовала его устремлениям. Дневники, мореходные карты и впечатления тестя укрепляли Колумба в желании найти неведомый дотоле путь в Индию. Чего стоили только рассказы друзей тестя о необычных находках в Атлантике, в районе Азорских островов! По свидетельствам этих старых морских волков, было найдено несколько кусков художественно обработанного дерева с рисунком, совершенно не похожим на европейские, азиатские и африканские орнаменты. Больше того, на одном из Азорских островов были обнаружены тела двух людей, лица которых разительно отличались от лиц представителей известных европейцам народов. Большое влияние на Колумба оказали и опубликованные в XV в. труды, затрагивавшие вопросы географии и морских путешествий. Среди них — книги итальянского гуманиста и поэта Энеа Сильвио Пикколомини (бывшего с 1458 по 1464 г. римским Папой Пием II), «Образ мира» Пьерра де Айльи и, конечно же, путевые заметки Марко Поло. Множество замечаний на полях книг и сделанных выписок говорит о стремлении Колумба переосмыслить устоявшиеся представления, исходя из личных наблюдений и приобретённых знаний. Идея проложить западный путь в Индию возникла ещё у античных мыслителей. Её разделяли Аристотель, Эратосфен, Протагор. В упомянутой книге де Айльи особенно поразили Колумба приведённые автором слова Аристотеля: «Протяжённость моря между крайней точкой Испании и территорией Индии невелика и может быть преодолена в течение нескольких дней». Ещё более поразительную догадку высказывал древнегреческий географ Эратосфен, автор многотомной «Географии»: если держаться одной и той же широты, то можно с Пиренейского полуострова попасть в Индию, и по пути могут встретиться два или более обитаемых материка. Взгляды эти разделял и современник Колумба флорентиец Паоло Тосканелли, врач по профессии, увлекавшийся географией и морскими путешествиями и на этой ниве снискавший всеобщее признание. Колумб становился рабом своей идеи. К осуществлению такого плавания подталкивала и объективная экономическая потребность. В XV в. традиционные торговые пути в Азию через Средиземное море блокировала могучая Османская империя. Европа оказалась отрезанной от 336 пряностей, красильных веществ и благовоний Востока. Особенно ощутим был разрыв связей с Индией, откуда поставлялись пользовавшиеся большим спросом перец, имбирь, гвоздика, мускатный орех, корица, кардамон. Перец же тогда являлся едва ли не самым главным товаром . В качестве средства платежа его использовали при покупке земель, при погашении долгов, нередко он фигурировал как приданое и мог служить ценным подарком для сановных особ самого высокого ранга. Это был своеобразный эквивалент денег, каким, например, долгое время были: в Монголии — чай, в Абиссинии — соль, в Судане — рыба, в Сиаме — раковины, в Мексике — какао. Восток для Европы — это и шёлковые и хлопчатобумажные ткани, и ковры, и предметы роскоши. Одним словом, поиск новых путей в Индию стал необходимостью для европейцев. Вызревавший много лет проект нуждался в средствах для его осуществления. Вряд ли Колумб предполагал в начале 80-х гг., что его одиссея по королевским дворам Европы окажется столь продолжительной и малоэффективной. Король Португалии Жуан усомнился в доводах мореплавателя, просившего корабли для открытия пути к острову Сипанго (Япония) и предполагавшего плыть туда по «морю мрака» (Атлантический океан) в западном направлении. Тем не менее Жуан поручил «экспертам», епископу и двум космографам, проверить доводы Колумба. Вывод комиссии был удручающим: в основе проекта лежит чистая фантазия... Не увенчалась успехом и поездка брата Колумба, Бартоломе, с той же целью в Англию. Испания также долгое время оставалась глуха к предложениям Христофора Колумба. Впрочем, и здесь не обошлось без придирчивого анализа. Вердикт мудрецов соответствовал духу времени. Они отвергли доводы Колумба, ссылаясь на Евангелие, а также на послания и сочинения Святого Августина, Святого Григория, Святого Амбросия и др. Географические доводы, по их мнению, также противоречили разуму: ведь «шарообразная форма Земли образовала бы перед ним (кораблём) как бы громадную гору, через которую он не смог бы переплыть даже при самом попутном ветре». Легко представить состояние Колумба: под угрозой оказались не только многолетние надежды, Христофор Колумб. Неизвестный художник. ПЕРВОЕ ВПЕЧАТЛЕНИЕ ОТ ВСТРЕЧИ С АБОРИГЕНАМИ (Из дневника первого путешествия Колумба) 12 октября 1492 г. после встречи с индейцами острова Гуанахани Колумб записал: «Поскольку они держали себя дружественно по отношению к нам и поскольку я сознавал, что лучше обратить их в нашу святую веру любовью, а не силой, я дал им красные колпаки и стеклянные чётки, что вешают на шею, и много других малоценных предметов, которые доставили им большое удовольствие. И они так хорошо отнеслись к нам, что это казалось чудом. Они вплавь переправлялись к лодкам, где мы находились, и приносили нам попугаев и хлопковую пряжу в мотках, и дротики, и много других вещей, и обменивали всё это на другие предметы, которые мы им давали, как, например, на маленькие стеклянные чётки и погремушки. С большой охотой отдавали они всё, чем владели. Но мне казалось, что эти люди бедны и нуждаются во всём. Все они ходят нагие, в чём мать родила, и женщины тоже, хотя я видел только одну из них, да и та была ещё девочкой. И все люди, которых я видел, были ещё молоды, никому из них не было более 30 лет, и сложены они были хорошо, и тела у них были очень красивые, а волосы грубые, совсем как конские, и короткие... Некоторые разрисовывают себя чёрной краской (а кожа у них такого цвета, как у жителей Канарских островов, которые не черны и не белы), другие красной краской; иные тем, что попадётся под руку, и одни из них разрисовывают лицо, другие же всё тело, а есть такие, у которых разрисованы только глаза или нос. Они не носят и не знают железного оружия: когда я показывал им шпаги, они хватались за лезвия и по неведенью обрезали себе пальцы. Никакого железа у них нет. Их дротики — это палицы без железа. Некоторые дротики имеют на конце рыбьи зубы, у других же наконечники из иного материала... Они должны быть хорошими, и толковыми, и сметливыми слугами — я заметил, что они очень быстро научились повторять то, что им говорилось, и я полагаю, что они легко станут христианами, так как мне показалось, что нет у них никаких верований. И, с божьей помощью, я привезу отсюда для ваших высочеств шесть человек, которых возьму при отправлении в обратный путь, чтобы научились они говорить по-испански. Тварей никаких, кроме попугаев, я на острове не видел». * 337 ПОЧЕМУ НОВЫЙ СВЕТ НАЗВАЛИ АМЕРИКОЙ Человек, в честь которого ныне называется Америка, — Америго Веспуччи — родился в 1454 г, во Флоренции. Америко, Эмериго — это то же он; такие написания его имени встречаются в архивных материалах. Он принадлежал к одной из знатных семей города, глава которой был нотариусом. Америго получил хорошее образование. В 1492 г. он поселился в Севилье, став служащим Хуаното Берарди, финансировавшего наряду с другими первые два путешествия Колумба. В 1505 г. Веспуччи принял испанское подданство. В атмосфере тех лет всеобщий порыв к путешествиям в Индию не мог не захватить флорентийца, изучавшего в юности астрономию, географию, интересовавшегося мореплаванием. Он посетил Новый Свет. Славу ему принесли два его письма, написанные в 1503 и 1504 гг. Первое было адресовано Пьеро де Медичи, другое — Пьетро Содерини. Их оригиналы утеряны, но сохранились копии. Первое письмо, о путешествии 1501 г., под названием «Mundus Novus» (Новый Свет) было опубликовано в 1504 г., второе — о всех четырёх экспедициях Колумба — увидело свет в 1505 г. во Флоренции. Так просвещённая Европа впервые узнала о существовании Нового Света и о том, кто является первооткрывателем Южной Америки. Широкая известность Веспуччи была причиной того, что его имя начало ассоциироваться с Новым Светом, и этот континент стал называться Америкой. Справедливости ради следует сказать, что Веспуччи не принимал участия в увековечивании своего имени и умер, ничего не подозревая. Некоторые исследователи считают, что упомянутые письма подготовлены противниками Колумба. Однако в любом случае они остаются первыми откликами европейца на неожиданное прозрение: мир увеличился на целое полушарие. Кроме того, эти литературно-исторические памятники по изяществу стиля превосходят образцы эпистолярного наследия Колумба. Веспуччи жаловался в первом письме на непостоянство фортуны: «Как она меняет свои бренные и преходящие милости, как может иногда вознести человека на вершину своего колеса, а в другое время сбросить его». По отношению к нему судьба оказалась весьма благосклонной. Как заметил Виктор Гюго: «Есть несчастные люди: Христофор Колумб не может написать своего имени на своём открытии; Гильотен не может смыть своего имени со своего изобретения». * но и жизнь: при недремлющей инквизиции прослыть еретиком со всеми вытекающими отсюда трагическими последствиями... И всё-таки он продолжал верить в свою звезду. Глубокая набожность, видимо, стала причиной того, что однажды он услышал во сне слова: «Бог желает, чтобы имя твоё прославилось на всей Земле, и хочет дать тебе ключи от ворот океана, которые теперь заперты тяжёлыми цепями». Наступил счастливый для Испании 1492 год: кончилось восьмивековое господство мавров. В начале года Колумб получил аудиенцию у королевы Изабеллы. Она рассуждала просто: если затея с плаванием окажется безрезультатной, то корона потеряет лишь затраченное на экспедицию, но если Колумб окажется прав... 17 апреля 1492 г. одобренный королевой Изабеллой и королём Фердинандом договор был подписан Колумбом и секретарём королевского дворца Хуаном де Коломой. Документ гласил, что в случае неудачи мореплаватель не получал никаких вознаграждений, успех же превозносил бы его. Колумб назначался бы вице-королём «всех островов и материков, которые он лично и благодаря своему искусству откроет или приобретёт в этих морях-океанах». Он получал бы звание адмирала и десятую часть со всех товаров, «которые будут куплены, обменены, найдены или приобретены». Принимая на себя восьмую часть расходов по снаряжению кораблей, он обладал бы затем восьмой частью вырученной прибыли. В довершение Колумб и его наследники возводились бы в дворянское достоинство. Одобрение королевской четой проекта Колумба вовсе не убирало все препятствия с его пути к неведомым землям. Когда были урегулированы финансовые вопросы, найдены три небольших судна, вдруг оказалось, что простые моряки также не верят Колумбу и считают его человеком не от мира сего. Тогда ему удаётся получить от властей разрешение использовать для комплектования экипажей заключённых на оговоренных условиях. Однако такой выход из положения пришёлся не по душе трём братьям Пинсонам, решившим принять участие в плавании Колумба. Старший из них, Мартин Алонсо, считался лучшим морским капитаном Испании. Моряки и корабелы, Пинсоны сумели сколотить экипажи из бывалых, опытных матросов, и на рассвете 3 августа 1492 г. корабли взяли курс на Канарские острова. По разным оценкам, экспедиция насчитывала от 90 до 120 человек. Традиционно все три судна первой экспедиции называют каравеллами. Однако если придерживаться принципов классификации морских судов того времени, то каравеллами были только «Нинья» и «Пинта», водоизмещение которых не превышало ста тонн. Более крупная «Санта-Мария» именовалась «нао» — и самим мореплавателем, и многими хронистами. Предусмотрительный Колумб, считая, что длительная оторванность от родины может надломить людей, вёл в плавании два бортовых журнала. В выставлявшемся для всеобщего обозрения он записывал несколько «приукрашенные» данные, а в секретный вносил точные сведения. Предчувствие его не обмануло: экспедиции пришлось пережить несколько критических моментов. Так, 16 сентября, когда суда находились в Саргассовом море, наступил длительный штиль. Наименее стойкие пали духом, решив, что здесь вообще не дует ветер и теперь им никогда не добраться до Испании. У Колумба хватило выдержки переубедить соотечественников. Он использовал только два аргумента, но зато какие — Божью помощь и будущие несметные богатства. Сам Колумб отнюдь не был бессребреником, жажда обогащения переполняла и его. «Золото восхитительно, оно создаёт сокровища и распространяет свою власть даже на чистилище, освобождая из него души», — это его слова. Впрочем, вряд ли стоит упрекать его за них, если вспомнить, что нищета была постоянным спутником мореплавателя, особенно в течение 20 лет, предшествующих экспедиций. 338 12 октября 1492 г. с каравеллы «Пинта» послышался выстрел: матрос Родриго де Триан увидел долгожданную землю. Христофор Колумб вступил на берег небольшого острова, который местные жители называли Гуанахани. Он упал на колени, заплакал, поцеловал землю, развернул королевский штандарт и, подняв глаза к небу, трижды произнёс имена католических королей Изабеллы и Фердинанда. Писарь Родриго де Эскобедо составил акт. Отныне и море с удивительными кораллами, и песок, и скалы, и пальмы, и попугаи, и эти бронзовые люди, ещё не знающие ни одежды, ни денег и с удивлением наблюдающие за ритуалом «открытия» Западного полушария, — отныне всё вокруг будет принадлежать испанской короне. Во время первого путешествия Колумб открыл также Гаити и Кубу. Он был уверен, что эти острова — настоящая Индия, из числа тех легендарных 7777 островов, которые Марко Поло отнёс к восточной части азиатского континента. А потому жителей их, вторя Колумбу, с тех пор стали называть индейцами. Возвращение экспедиции было триумфальным. 15 марта 1493 г. её встречал порт Палос. Затем Колумб направился в Барселону, где в это время находились Изабелла и Фердинанд. Воистину прав Вольтер: «Мгновения счастья дороже тысячи лет известности». Празднества, посвящённые открытию Нового Света, затмили всё. В местном соборе монархи велели поставить трон под балдахином из парчи, вытканной золотом. При приближении Колумба Изабелла и Фердинанд встали и не позволили ему опуститься на колени для традиционного целования рук, больше того, посадили с собой рядом. Их вопросам не было конца, и стало очевидно, что это путешествие к берегам Нового Света было не последним. Расходы на экспедиции составляли, по оценкам современников, от 1 млн. 140 тыс. до 2 млн. мара-веди. Доходы же превзошли эту сумму примерно в 170 раз. Упоминание о том, что королева будто бы заложила свои драгоценности ради снаряжения кораблей, — не более чем красивая легенда... Состоялись ещё три экспедиции (сентябрь 1493 г. — июнь 1496 г., май 1498 г. — октябрь 1500 г., май 1502 г. — ноябрь 1504 г.). Были открыты Центральная Америка и северное побережье Южной Америки. Все эти годы Колумбу пришлось проявить себя в разных ипостасях: он был и учёным, и мореплавателем, и завоевателем, а в Корабль Колумба. 339 отдельные периоды и правителем Эспаньолы (Гаити). Самой драматичной для адмирала стала третья экспедиция, из которой он возвратился в Испанию закованным в цепи. У Колумба оказалось слишком много врагов среди завистливой испанской знати, не прощавшей талантливому и упорному вчерашнему бедняку вознесение на Олимп славы. К счастью, королева вновь оказалась выше предрассудков и дворцовых интриг. Она приказала заменить кандалы дорогими одеждами и направила часть своей личной охраны в почётный караул Колумба. Однако боль от нанесённого оскорбления не притупилась до последнего вздоха адмирала. По словам его сына Фердинанда, эти цепи постоянно лежали на письменном столе отца, пожелавшего быть погребённым вместе с ними. 20 мая 1506 г. Колумб произнёс свои последние слова: «В твои руки, Господь, я вручаю мой дух». Беспокойная судьба ожидала и его останки. Похоронили Колумба в Севилье, но затем во исполнение его воли останки были перезахоронены на Эспаньоле. В 1795 г. остров стал французской колонией, и прах Колумба оказался на Кубе, а в 1877 г. — опять в Севилье, где и покоится до сих пор. Он ушёл, а человечество начало бесконечный спор о том, было ли открытие Америки открытием, а если да, то в чём его значение. Не исключено, что другие мореплаватели и до Колумба достигали берегов Америки. Одному из них время воздало должное. Благодаря исландским сагам стало известно имя викинга Лейфа Эриксона, который около 1000 г. подплыл к берегам Ньюфаундленда. Однако ни плавание Эриксона, ни другие высадки на берегах Нового Света не были «замечены» историей, ни одно из них не стало событием всемирного значения, не расширило интеллектуальные горизонты человека, не способствовало активному познанию многочисленных тайн Земли. К установлению между Восточным и Западным полушариями постоянных экономических, политических и культурных связей привели четыре путешествия Колумба. Это было, можно сказать, взаимным открытием Европы и Америки. КОНКИСТАДОРЫ Открытие Нового Света повлекло за собой конкисту (по-испански conquista — завоевание), названную перуанским исследователем Марьятеги «последним крестовым походом». Крест и меч стали символами конкисты, а жестокость, жадность, ханжество и лицемерие — неотъемлемыми чертами большинства завоевателей. Конкиста положила начало разрушению уникальных культур американских индейцев, неповторимых цивилизаций инков, майя, ацтеков, чибча-муисков. В конце XV в. миражи заокеанских богатств пленили воображение тысяч испанцев, устремившихся по проторённой Колумбом дороге. Кто они? После изгнания мавров с Пиренейского полуострова остались не у дел те, для кого военные доспехи служили основным источником существования. Но открылась вдруг сказочная перспектива: за океаном оказался «беспризорным» неведомый в Европе мир. И потянулись в Новый Свет вчерашние солдаты, монахи, разорившиеся идальго. От инквизиции бежали за Атлантику те, кто не мог смириться с религиозным гнётом; нищета гнала туда тех, кто только там надеялся на благосклонность фортуны. Надежды и слухи порождали всё новые и новые легенды: и о стране амазонок, и о неповторимых городах, где дома из чистого серебра, и об источнике вечной молодости, и, конечно же, об Эльдорадо — крае несметных сокровищ и «позолоченных» людей. «Золото» — вот магическое слово, которое заставило испанских королей в сравнительно короткий исторический срок покорить отдалённый на тысячи километров огромный континент с населением, значительно превышающим население Испа- ОТКРЫТИЕ ТИХОГО ОКЕАНА 25 сентября 1513 г. отряд испанцев из 67 человек подошёл к тому месту, откуда, поднявшись на гору, можно было, по словам индейцев, увидеть «необъятное море». Подъём начали все вместе, однако недалеко от вершины предводитель конкистадоров Васко Нуньес де Бальбоа дал команду остановиться. От вершины и всемирной славы первооткрывателя Тихого океана его отделяли несколько десятков метров. Достигнув пика, он увидел фантастическую панораму. Казалось, за этой горой лежит последняя полоска земли, а далее — беспредельная водная стихия, уходящие в бесконечность волны. Сердце рвалось из груди конкистадора. Потрясённый увиденным, он упал на колени и, воздев руки к небу, горячо благодарил его за подаренную радость открытия. Затем поднялись остальные. Восхищённые возгласы испанцев стали своеобразной прелюдией к пению христианского гимна «Те Deum Laudamus» — кульминации торжественного акта. Завоеватели водрузили массивный деревянный крест, и священник Андрес де Вера отслужил мессу. В довершение всего был составлен документ об открытии Южного моря, как назвал его Нуньес де Бальбоа, с упоминанием имён всех 67 участников события. Через четыре дня они подошли к заливу, получившему название Сан-Мигель, где Нуньес де Бальбоа, зайдя по колени в воду, обнажил шпагу и произнёс: «Да здравствуют великие и могущественные короли — дон Фернандо и донья Иохана, от имени которых и для королевской короны Кастилии я вступаю во владение этими морями, и землями, и берегами, и портами, и островами...» Вместе с ним вошли в воду ещё 27 человек и попробовали, действительно ли здесь солона вода. Великий океан, наречённый через шесть лет Фернаном Магелланом Тихим, перестал быть тайной для европейцев. * 340 нии. Характеризуя новых «крестоносцев», современник событий, испанский гуманист Бартоломе де Лас Касас писал: «Они шли с крестом в руке и с ненасытной жаждой золота в сердце». Эту беспрецедентную кампанию характеризовали три главные составляющие: территориальная экспансия, дух наживы и миссионерско-просветительские мотивы, связанные с обращением аборигенов в христианство. Специфическую, важную роль играли в конкисте так называемые «аделантадо». Этот титул король давал тем, кто, организовав за свой счёт или с чьей-нибудь помощью вооружённую экспедицию, во главе её отправлялся в Новый Свет для завоевания территорий, которыми и должен был в дальнейшем управлять от имени короля. Государственная же казна использовалась только для субсидирования путешествий Колумба, кругосветного плавания Магеллана и экспедиций Педрариаса Давилы в Центральную Америку. Королевскими седулами (указами) определялся минимальный состав завоевательной экспедиции — 320 человек: 100 пехотинцев, 40 рыцарей, 50 земледельцев, 30 моряков, 20 мойщиков золота, 20 офицеров, 30 женщин и т. д. Наибольшие трудности были с вербовкой женщин: их обычно не удавалось набрать в нужном количестве. Оценки конкистадоров историками весьма различны, но неизменно они выводятся из их алчности, тщеславия, неукротимой ярости и отчаянной смелости. Это, как правило, плохие политики и неудавшиеся администраторы, люди, которые, по выражению французского поэта Жозе Мариа де Эредиа, «устав дырявые донашивать кафтаны... плыли покорить тот сказочный металл». Первыми удар европейцев испытали на себе аборигены островов Карибского моря. Колумб фактически завоевал Эспаньолу и Ямайку (см. ст. «Христофор Колумб»). Затем наступила очередь Пуэрто-Рико и Кубы. В дальнейшем острова стали постоянной базой испанской конкисты; с них направлялись завоевательные экспедиции в различные регионы Западного полушария. Земли Карибского бассейна оказались небогаты драгоценными металлами, а «золотая лихорадка» будоражила воображение конкистадоров и гнала их на поиски сокровищ в неведомых ранее широтах. Покорение Мексики с её огромными богатствами стало решающим импульсом для дальнейшего развития завоевательной кампании. Появился и своеобразный эталон конкистадора — Эрнан Кортес (1485—1547). Состоятельные родители определили 14-летнего Эрнана в самый знаменитый испанский университет в городе Саламанке. Однако юриспруденция наскучила ему через два года. Вся Испания бредила таинственными Индиями, найденными Колумбом, и страсть к приключениям взяла верх. В 1504 г. он прибыл на остров Эспаньола, где и началась его головокружительная карьера. Биографы Кортеса не скупились на дифирамбы, утверждая, что он, подобно античным героям, был ЧЕТВЕРТОВАННЫЙ КОНКИСТАДОР В 1540 г. Пвдро де Вальдивия начал покорение Чили, проявив беспримерную жестокость по отношению к аборигенам. По его приказу 400 индейцев лишили носов и рук. Их соплеменники при виде этих несчастных преисполнились ненависти к испанцам. В конце 1553 г. индейцам удалось захватить в плен Педро де Вальдивию и испанского священника Пасо. ...Напрасно раздетый донага Вальдивия умолял арауканов пощадить его. Он обещал уничтожить основанные им города и крепости и, одарив аборигенов, покинуть Чили. Но зло порождает зло: победители не проявили великодушия. Старейший касик Аремчеу поведал о том, что произошло 1 января 1554 г.: «Были различные мнения, одни предлагали убить, другие — оставить в живых, возобладало мнение Лаутаро, желавшего испить чичу из черепа пленника и сделать флейты из костей его ног. Говорят, что они очень подходили для этого. Итак, решили убить его, применив тяжелейшие пытки, наполнив его рот золотым порошком... И ему говорили, что коль ты такой друг золота, так утоли же свой аппетит и наполни брюхо тем, чего так тебе хотелось. Вместо золота, как об этом думают некоторые, ему, однако, наполнили рот землёй...» На этом страдания Вальдивии не кончились. В ход были пущены ножи из раковин... Священник Пасо успел только поднятием руки благословить его и простить все грехи. Таким был трагический конец первого губернатора Чили, который своими действиями, по словам того же касика Аремчеу, «ожесточил чувства даже самых кротких и трусливых аборигенов». Уже девять месяцев череп Вальдивии с хмельной влагой переходил от одного касика к другому, когда испанский король Карл V 29 сентября 1554 г. подписал седулу (указ), отмечавшую заслуги конкистадора и заканчивавшуюся словами: «Наше пожалование и воля состоят в том, чтобы отныне и впредь в течение всей Вашей жизни Вы были бы аделантадо (в данном случае — губернатором) провинции Чили». «Отныне и впредь...» В этих словах парадокс беспрецедентной по масштабам кампании завоевания и колонизации огромного континента на краю света. * Эрнан Кортес. Медаль, отчеканенная в 1529 г. 341 выкован из стали, называли его Цезарем с душою Вергилия. За каждым эпитетом скрывалась какая-то доля истины. Конечно, это была незаурядная личность: его не пугали ни безмерность океана, ни стрелы индейцев, ни многократное численное превосходство противника. Тонкий психолог и умелый дипломат, Кортес обладал даром красноречия и имел изящный стиль письма. Всё это проявилось при покорении им империи ацтеков, о чём он поведал в своих знаменитых посланиях испанскому королю Карлу V. Пять писем конкистадора, скорее напоминающих многостраничные трактаты, стали ценным источником для исследователей завоевания Мексики. 10 февраля 1519 г. флотилия из 11 судов с 508 солдатами на борту, покинув Кубу, взяла курс на Юкатан. Вооружение экспедиции, состоявшее из ружей, аркебуз, арбалетов и бронзовых пушек, дополняли 16 лошадей, неожиданно сыгравших в покорении Америки весьма заметную роль. Никогда не видевшие их индейцы были в ужасе от быстроты и мощи фантастических существ. Воевали индейцы с помощью луков, стрел, очень длинных копий с бронзовым или медным наконечником, деревянных палиц. Высадившись 4 марта в районе Табаско, испанцы уверенно продвигались в глубь мексиканской территории. Однако неожиданно угроза стала исходить не от ацтеков, а от части взбунтовавшихся соотечественников. Восставшие попытались захватить одно из судов и возвратиться на Кубу. И тут обнаружился жёсткий нрав Кортеса: два фрондёра-предводителя были повешены, одному отрубили ногу, а все остальные получили по 200 розог. Следующий шаг Кортеса даже его друзьям показался граничащим с безумием. Послав одно из судов в Испанию, чтобы заручиться поддержкой Карла V, он приказал потопить все остальные. Теперь и храбрецы, и трусы оказались отрезанными от Кубы и обречёнными на верность Кортесу. Приходится только удивляться чувству реальности, проявленному Кортесом в эти годы. Он отчётливо представлял себе, сколь смехотворны будут его усилия силой оружия и «мощью» войска из пятисот с небольшим человек покорить огромную страну. Правда, он не имел ещё о ней полного представления, но по сведениям, полученным от индеанки Марины, ставшей его женой, и некоторых касиков (вождей) местных племён, уже знал, что масштабы и богатства её впечатляющи. Кортес избирает тактику привлечения на свою Период захвата новых земель в Новом Свете европейцами. 342 сторону вождей племён. Она оказалась весьма эффективной. Ещё не вполне сложившаяся империя ацтеков держалась на силе, внутренние противоречия в ней были обострены, а император Монтесума у многих племён был непопулярен. Вскоре семпоальтеки и тотонаки выразили готовность сотрудничать с завоевателями. Испанцы назвали Мексику Новой Испанией. Продвигаясь в направлении её столицы — города Теночтитлана, Кортес, дипломат и стратег, прибегал к нетипичному для других известных конкистадоров приёму. Он направлял своих послов к касикам, чтобы получить разрешение на марш его отряда по принадлежащим им территориям. Не все вожди позволяли это и, когда испанцы пренебрегали их отказом, мужественно защищали свою землю. Однако раздробленность индейцев, эффект огнестрельного оружия и настоящий фурор, произведённый лошадьми, склоняли чашу весов на сторону захватчиков. Успешному продвижению армии Кортеса — а после пополнения аборигенами это уже была действительно армия — в решающей степени способствовала ещё и легенда о великом Кетцалькоатле. Эта легенда гласит, что он прибыл на берега реки Пану- ко во главе белых людей в X веке. В течение нескольких лет Кетцалькоатль обучал индейцев новым ремёслам, обработке земли и, будучи белым человеком, внушил любовь к себе подобным. Сложно пока отделить в этой легенде правду от вымысла, однако фольклор многих племён Южной Америки хранил предания о пришествии белых людей, обожествлял их. Неудивительно, что испанцев сначала никто не принял за поработителей. Более того, им оказывали радушный приём. Конечно, не ко всем конкистадорам надо подходить с единой меркой. Индейцы нескольких поколений Коста-Рики лестно отзывались об Эрнане Санчесе де Бадахосе и Хуане Васкесе Коронадо, в основном доброжелательных по отношению к коренному населению. Правда, и за ними водились «неискупимые грехи»: первый приказал заживо сжечь женщину, а второй — четвертовать индейца. Но, видимо, эти случаи воспринимались индейцами как досадная случайность. Прозрение наступило слишком поздно. За три года Кортес покорил Новую Испанию. Франсиско Писарро в течение примерно такого же срока в начале 30-х гг. XVI в. завоевал огромную империю Во время 1-го кругосветного плавания Магеллана в 1520 г. был открыт первый морской путь в Тихий океан. 343 ПЛЕНЕНИЕ МОНТЕСУМЫ Эрнану Кортесу предстояло покорить огромную империю, в которой доминировали племена ацтеков во главе с Монтесумой. Много других племён, населявших в то время территорию современной Мексики, были побеждены ацтеками, платили им дань, однако не смирились со своим униженным положением и постоянно стремились к избавлению от власти Монтесумы. Поэтому некоторые племена встали на сторону испанцев. На пути к столице ацтеков Теночтитлану Кортес дважды получал подарки от императора Монтесумы с неизменной вежливой просьбой: покинуть пределы его владений. Но конкистадоры неумолимо приближались к цели вместе с поддерживавшими их индейцами. Причём количество последних постоянно росло. Большинство вождей племён видело в Кортесе избавителя от владычества ацтеков и Монтесумы. В городе Айотсинко Кортеса встретил один из знатнейших людей империи Какаматсин, племянник Монтесумы. Его мольбы сводились к тому, чтобы испанцы хотя бы не вступали в столицу. Но тщетно. Утром 8 ноября 1519 г. конкистадоры оказались у ворот Теночтитлана. Кортеса приветствовал сам Монтесума, которого несли на носилках, украшенных золотом и драгоценными камнями. Монарха окружала многочисленная свита. Одежда Монтесумы поразила европейцев своей роскошью. После того как Кортес спрыгнул с коня, Монтесума спустился на землю и пожал протянутую конкистадором руку. Кортеса и его приближённых проводили в один из дворцов, ставший резиденцией нежданного, но тем не менее почётного гостя. Во второй половине дня он вновь встретился с Монтесумой, убеждённым в том, что белые пришельцы связаны родственными узами с Солнцем и спустились на землю, чтобы стать её повелителями. И опять император осыпал их сказочными подарками, не помышляя о сопротивлении. Кортеса устраивало столь Эрнан Кортес въезжает в столицу ацтеков. инков, занимавшую территории современных Перу, Эквадора и Боливии. Ещё скоротечнее были осуществлявшиеся в 1523—1525 гг. кампании Педро де Альварадо, Педрариаса Давилы и Гонсало де Сандоваля в Центральной Америке, а также Гонсало Хименеса де Кесады на территории нынешней Колумбии в 1538 г. Только племена арауканов, обитавшие на территории Чили, более трёх веков боролись против чужеземного нашествия и покорены были лишь в середине XIX в. В чём же причина? В Араукании потери испанцев в XVI в. оказались значительнее, чем во всех остальных регионах Нового Света вместе взятых. На взгляд автора, объясняется это, как ни парадоксально, социально-экономической отсталостью арауканов по сравнению с развитыми цивилизациями майя, ацтеков, инков, чибча-муисков. Арауканы не имели чётко выраженного имущественного расслоения, отсутствовала у них и частная собственность на землю. Материальные блага принадлежали общине и распределялись в соответствии с вкладом каждого в её жизнь. Вследствие этого отсутствовали и междоусобные войны, которыми столь успешно пользовались испанцы. И каждый индеец Араукании действительно защищал свой очаг, свою землю, свою свободу, пока ничем ещё не ущемлённую. За пять веков написано много книг, затрагивающих проблемы конкисты. Известный испанский писатель XIX в. Мануэль Кинтана, говоря о конкистадорах, справедливо отмечал, что «их чрезмерная зависть, их безжалостная ярость, все эти преступления были на совести Времени, а не Испании». Знаменитый аргентинский мыслитель и политический деятель 344 прошлого века Доминго Фаустино Сармьенто считал, что, когда конкистадор «направился в Америку, он ещё не покинул средневековье». Конкиста превратила Испанию в крупнейшую империю того времени, в пределах которой никогда не заходило Солнце. Для покорённых же народов последствия конкисты имели двоякое значение: с одной стороны, был нанесён огромный ущерб их уникальной культуре, с другой — положено начало процессу взаимообогащения цивилизаций Европы и Америки. ВЕЛИКИЙ ИНКА — ПЛЕННИК БЫВШЕГО СВИНОПАСА Историю конкисты отличала зачастую алогичность, парадоксальность, опровергались устоявшиеся принципы военного искусства. Франсиско Писарро, покоряя в начале 30-х гг. XVI в. империю инков, вспоминал свои беседы с Эрнаном Кортесом: а не попытаться ли захватить Великого Инку Атауальпу так же, как его родственник пленил Монтесуму? Разбив лагерь в г. Кахамарка, Писарро начал готовиться к появлению императора, пожелавшего посмотреть на белых пришельцев. Ожидая высокого гостя, он прежде всего позаботился об оптимальном расположении своих сил. В центре главной городской площади, где предстояла церемония встречи, были установлены пушки, группа с аркебузами расположилась на высокой башне, три кавалерийских эскадрона возглавили самые способные и верные люди. Атауальпа посчитал, что 5—6 тыс. войска достаточно для надёжного обеспечения его безопасности. Можно ли усомниться в этом, превосходя испанцев численностью в 40 раз! Инка направлялся в Кахамарку для демонстрации своего величия. Его бесконечный обоз ослеплял своей роскошью и богатством; изумляли своей красотой и пышными нарядами молодые женщины, не умолкали многочисленные певцы, не жалели ног танцоры; среди них выделялись степенностью знатные особы. На специальном помосте восемь индейцев несли трон Атауальпы. Обладание одним только этим троном превратило бы в реальность самые неосуществимые мечты конкистадоров: так много в нём было золота, серебра, драгоценных камней. Украшавшие трон золотое Солнце и серебряная Луна подчёркивали, сколь высок и недосягаем для простых смертных его обладатель. Атауальпе вышел навстречу священник Винсенте Вальверде с крестом и Библией в руках. Через индейца-переводчика он поведал императору, что Иисус Христос, сын Бога, передал власть над землёй Святому апостолу Павлу и его последователям Папам, а те, в свою очередь, поручили королю Испании Карлу V обратить народы Нового Света в христианскую веру. Спокойно внимавший словам священника Атауальпа попросил Библию и сказал: «Мне эта книга ни о чём не говорит. Я не знаю Бога, создавшего землю и небо, и в то же время убеждён, что мир создал Пачакамак (древний бог индейцев кечуа, «творец» мира и света) и что Солнце и Луна, которым мы поклоняемся, — бессмертны, а Иисус Христос, о котором ты говорил, умер. Я никогда ничего не слышал о вашем Папе, дарящем страны, не принадлежащие ему. Никто не имеет права обладать моим царством без моего ведома». После этих слов Инка с пренебрежением бросил Библию на землю. Не на такую ли реакцию и была рассчитана операция? «Отомстим, христиане! Атакуйте еретиков, осквернивших Библию!» — закричал священник. Загрохотали пушки и аркебузы. В разношёрстном и многолюдном окружении Инки воинам-индейцам, ошарашенным внезапным нападением, трудно было организовать сопротивление. Орущей, мечущейся в панике толпе кавалерия не оставляла никаких надежд. Писарро с группой солдат пробрался к трону Инки и захватил его в плен. Индейцы прекратили борь- благоприятнов начало «визита». Но, будучи «человеком с тысячью лиц», он был полон подозрений и в любой момент ожидал проявления коварства. На следующее утро во время предложенной Монтесумой прогулки по городу Кортес не столько любовался столицей ацтеков, сколько оценивал её основные стратегические пункты. Не тогда ли его осенило: захватить Монтесуму, сделать его пленником и потребовать всё, что душе угодно. И если он, Кортес, вдруг окажется побеждённым, жизнь царственного заложника станет гарантией собственного спасения. Убедив себя в необходимости этого шага, предводитель конкистадоров лихорадочно искал предлога осуществить замысел. Случай представился спустя пять дней. Два верных ему тласкальтека прибыли из Веракруса с письмом. Прочитав его, Кортес пришёл в ярость: семпоальтеки отказались платить дань испанцам, а на попытку заставить их силой ответили сопротивлением. В стычке погиб капитан Хуан де Эскаланте. Взятого же в плен испанца индейцы обезглавили и послали голову Монтесуме в знак того, что и белые люди смертны. Разгневанный Кортес в сопровождении пяти наиболее бравых приближённых прибыл во дворец и обвинил императора в лицемерии, предательстве и организации покушений на солдат испанского короля. Монтесума пытался разубедить Кортеса и даже приказал схватить несколько касиков (вождей), виновных в гибели испанцев, но тщетно. Кортес был неумолим и приказал взять императора под стражу. Монтесума согласился с требованием Кортеса стать вассалом короля Испании и выплачивать дань. Началась эксплуатация, казалось, неисчерпаемой золотой жилы — богатств Мексики. Однако это не спасло жизни Монтесумы. По одной версии, он был убит солдатами Кортеса, по другой — соотечественниками, возмущёнными предательством императора. * 345 бу. Всего полчаса длился погром. На площади и вокруг неё, по словам Франсиско Хереса, личного секретаря Писарро, осталось 2 тыс. трупов. Конкистадоры не понесли потерь вообще. Атауальпа, внешне оставаясь спокойным, изрёк: «Это обычное дело на войне: или побеждать, или быть побеждённым». Мог ли бывший свинопас, так и не освоивший премудрости грамоты, предположить, что в его жизни будет такой триумф? Победители захватили богатейшие трофеи, но наиболее ценным оказался сам Инка. Писарро сузил границы владений императора до одной комнаты размером 22 фута в длину и 16 футов в ширину. Атауальпа обещал наполнить это помещение драгоценностями до высоты поднятой руки за своё освобождение. Испанец, естественно, ответил согласием. Началась золотая лихорадка. По стенам в комнате Инки на условленном месте была проведена красная черта и сотни гонцов направились во все концы империи. И богатства, создававшиеся многими поколениями людей, непрерывным потоком потекли в Кахамарку. Золото и серебро храмов Солнца и дворцов крупнейших городов — Куско, Уамачуко, Уайласа, Пуиту и Сиклапамы — приносились в жертву недальновидности Атауальпы. Он не сомневался в скором освобождении и думал о будущем. А это будущее способен был перечеркнуть брат и законный наследник Уаскар, которого могли использовать в своих интересах испанцы. Через верных людей, бывших среди тех, кто приносил золото, Атауальпа приказал уничтожить Уаскара. И его утопили в реке Андамана, утопили, потому что, согласно поверью инков, только утопленник никогда не воскреснет. Легковерный Атауальпа обретал спокойствие: основной соперник в борьбе за трон стал призраком, а у него впереди свобода — ведь он, могущественный Инка, насыпал алчным испанцам драгоценностей до красной черты... Что же представляли собой сокровища, полученные от Атауальпы, и каким образом конкистадоры поделили их между собой? Было собрано золота на сумму 15,5 млн. золотых песо и 25 805 фунтов серебра. После того как пятая часть всех сокровищ была выделена королевской короне, остальное распределилось следующим образом: Писарро получил 57 222 золотых песо и 1175 фунтов серебра, а также золотой трон Инки, оценённый в 25 тыс. золотых песо. Его брату Эрнандо досталось 31 800 золотых песо и 1175 фунтов серебра, каждому кавалеристу — соответственно 8880 и 181, а каждому пехотинцу — по 4440 и 90 с половиной фунтов серебра. Став обладателем сказочных богатств, Писарро тем не менее не спешил предоставлять царственному пленнику обещанную свободу. Он понимал, что Атауальпа не остановится ни перед чем, желая отомстить за оскорбление, и тогда вряд ли удастся не только сохранить добытые трофеи, но и спасти жизнь. Чтобы не допустить этого, Писарро решил устроить суд над Инкой. Атауальпу обвинили в убийстве Уаскара, незаконном захвате престола, идолопоклонстве, многожёнстве, разворовывании казны и даже в подготовке антииспанского переворота. Приговор — сожжение заживо на костре — леденил Атауальпе душу. Страшна была не мучительная смерть — воин не боялся её. Инки верили в бессмертие по окончании земной жизни, но лишь в том случае, если тело усопшего будет забальзамировано. Вот почему Атауальпу ужасала мысль о смерти. Незадолго до начала казни Вальверде ещё раз предложил императору принять христианскую веру. Инка наотрез отказался. И тогда священник предложил ему поменять костёр на петлю, но с условием обязательного крещения. Атауальпа согласился, получив в ходе церемонии имя Хуан. Затем под звуки религиозных псалмов, исполненных несколькими испанцами, оборвалась жизнь тридцатилетнего Инки. Продолжением судебного лицемерия самозваных служителей Фемиды стало изощрённое глумление над памятью усопшего: на следующий день Писарро устроил торжественные похороны, в которых принимали участие он сам и другие конкистадоры, облачённые в траурные одежды. Палачи «оплакивали» жертву. Справедливости ради надо сказать, что некоторые испанцы протестовали против этого суда и особенно — смертного приговора, считая, что судьбу Атауальпы должен решать Карл V. Смерть Атауальпы повергла в хаос империю инков, чем сполна воспользовался Писарро, покоривший её «малой кровью», почти не понеся потерь. Франсиско Писарро. Неизвестный художник (около 1530 г.). ИНДЕЙЦЫ АМЕРИКИ Согласно одной из ацтекских легенд, мир четырежды полностью разрушался тиграми, ураганами, огнём и водой. После каждой такой катастрофы человечество возникало заново, не унаследовав абсолютно ничего от предыдущих поколений. Любопытно, что после третьего катаклизма часть оставшихся людей, по версии ацтеков, превратилась в обезьян, а после четвёртого — возникла необходимость создавать новое Солнце. И тогда, как гласит легенда, собрались боги в Теотиуакане и спросили друг друга, кто из них решится «позаботиться о том, чтобы был день, чтобы был свет». (Теотиуакан — центр одной из важнейших доколумбовых цивилизаций Центральной Мексики, цивилизации тольтеков (I—XII вв. н. э.). В настоящее время от этого древнего города, расположенного в 50 км от мексиканской столицы, остались пирамиды Луны и Солнца, развалины дворцов и храмов, памятники скульптуры и красочные росписи. Центр города пересекает главная улица — Дорога мёртвых длиной 4 км.) И вызвались сделать это два бога — могущественный и надменный «властитель раковин» бог Текуксистекатль и бедный, необычайно отважный бог Нанауацин. В Теотиуакане запылал костёр, горевший четыре года. Эти два бога, вызвавшиеся принести себя в жертву ради создания нового светила, должны были броситься в него. Языки пламени не испугали только Нанауацина, а трусливый Текуксистекатль предпочёл истлеть в образовавшемся пепле костра. И не удивительно, что с тех пор сияние и блеск исходят от Нанауацина, ставшего богом Солнца, а мертвенная бледность — от Текуксистекатля, превратившегося в бога Луны. Однако, чтобы не померк блеск Солнца, бог войны Уитцилопочтли должен был ежедневно вести ожесточённую борьбу со звёздами и Луной. В этом трудном противоборстве ему могли помочь только Ацтекская культура до прихода Кортеса в Мексику. 347 души тех, кто погиб на поле боя или был принесён в жертву. Так возникла идея человеческого жертвоприношения. Она является центральной в религии ацтеков, которые обосновывали её следующим образом. Люди не могут жить без повседневного участия богов, а те в свою очередь нуждаются в том, чтобы человек поддерживал их, принося ради этого в жертву собственную жизнь. Из неё боги получают живительную для себя магическую субстанцию, содержащуюся в крови и в сердце человека... Удивительный и неповторимый мир древних индейских цивилизаций донёс до нас в упомянутой выше ацтекской легенде свой взгляд на одну из великих загадок бытия и мироздания. А сколько загадочного и непознанного до сих пор таит в себе сама история майя, ацтеков, инков, чибча-муисков и т. д., получивших с лёгкой руки Христофора Колумба наименование индейцев. Существует множество гипотез о том, когда в Западном полушарии впервые появился человек и откуда люди пришли на американский континент. Начиная с XVI в. и до наших дней не утихают споры учёных мужей по этому вопросу. Среди первых жителей Америки называют выходцев с Канарских островов, финикийцев, карфагенян, древних греков и римлян, евреев, испанцев, египтян, вавилонян, китайцев и даже татар и скифов. Не обошлось и без красивой легенды, связанной с Атлантидой, которая якобы соединяла в далёком прошлом Средиземное море и американский континент. По мере развития науки шёл естественный отбор различного рода гипотез и предположений. В настоящее время нет сомнений в том, что в Западном полушарии первые люди были выходцами с других континентов. Но откуда? Этот вопрос до сих пор окончательно не решён. Большинство исследователей считают, что они прибыли из Азии, другие (например, норвежский этнограф и путешественник Тур Хейердал) защищают меланезийско-полинезийский вариант заселения Америки. Французский учёный Поль Риве склоняется к существованию и того, и другого вариантов. Со второй половины XVIII в. время от времени напоминает о себе и диаметрально противоположная точка зрения, согласно которой Америка была одним из центров появления человека. Наиболее «аргументированно» её обосновал в конце XIX в. аргентинский археолог и философ Флорентино Амехино. Он утверждал, что «homo pampeanus», обитавший на территории Аргентины 1—2 млн. лет назад, вообще является первым человеком на Земле, а следовательно, Америка была колыбелью всего человечества. Доводы оппонентов аргентинского учёного были немногочисленны, но подтверждены археологическими раскопками: в Западном полушарии не было человекообразных обезьян. В настоящее время большинство исследователей считают, что заселение американского континента шло из Азии через Берингов пролив. Но каким же образом люди сумели пересечь его в глубокой древности? Учёные полагают, что в этом им помогли четыре великих оледенения, а вероятнее всего, два последних (между 40 и 20 тыс. лет и 13—12 тыс. лет до н. э.). В эпоху великих оледенений Берингов пролив замерзал и превращался в своеобразный огромный мост, что и позволяло племенам, ведшим кочевой образ жизни, беспрепятственно оказаться на соседнем материке. Временной диапазон появления человека на американском континенте — от 10 до 30 тыс. лет назад. Отправляясь в 1492 г. в своё первое плавание на поиски западного пути в Индию, Колумб взял с собой переводчика Луиса де Торреса, знавшего арабский язык и несколько китайских и японских слов. О, святая наивность великого мореплавателя! Оказалось, что в открытых им Индиях в то время имелось 1700 различных языков и диалектов. Среди множества племён, обитавших на континенте, по своей численности и, отчасти, по уровню развития можно выделить следующие: эскимосы, ирокезы, пуэбло, навахи (Северная Америка), ацтеки (Мексика), майя (Мексика, Центральная Америка), карибы и араваки (Антильские острова, бассейн реки Ориноко), тупи-гуарани (Бразилия, Парагвай), чибча (Колумбия), кечуа и аймара (Перу, Боливия), чарруас (Уругвай, Аргентина), арауканы (Чили). К моменту прихода европейцев в Новый Свет в его различных регионах племена существенно отличались друг от друга по хозяйственному укладу. Наиболее высокий уровень общественно-экономического развития имели индейцы Мексики, Центральной Америки и Перу. В основе развития всех известных цивилизаций всемирной истории лежал процесс возделывания какого-либо определённого злака: в Европе — пшеницы, в Азии — риса, в Америке им стала кукуруза. На приоритет в её окультуривании имеют почти равные шансы Мексика, Перу и Боливия. Это произошло около 7 тыс. лет назад. Индейцы оказались весьма искусными земледельцами. В общей сложности они употребляли в пищу почти 20 тыс. растений — больше, чем все народы других континентов вместе взятые. Правда, эта цифра включает в себя десятки, а иногда и сотни видов одной и той же культуры. Не иначе как чудом, верхом сметливости и мудрости воспринимается сегодня система чинампас, применявшаяся ацтеками до испанского завоевания. Суть её состояла в создании садов и огородов на акватории озёр. Плоты из тростника и дерева привязывались к сваям, покрывались илом и... водная гладь радовала глаз чёткой геометрией множества благоухающих участков. Этот способ земледелия в условиях жаркого лета создавал максимум удобств: вода под рукой, прохлада от водоёма, в любое время можно наловить рыбы. Система чи- 348 Жак Картье вручает мушкеты вождям индейцев, привлекая их на свою сторону. нампас выдержала проверку временем и до сих пор применяется в отдельных районах Мексики. Американский континент «подарил» миру помимо кукурузы картофель, томаты, какао, подсолнечник, табак, лекарственные средства хинин и бальзам и такую сложную операцию, как трепанация черепа. В то же время аборигены Нового Света не знали колеса, лошадей, не плавили железо, которое они научились обрабатывать значительно позже золота, серебра, платины, меди и бронзы. До европейского завоевания самые развитые цивилизации Западного полушария сложились в Мезоамерике и в Андах. Понятием «Мезоамерика», впервые введённым в 1943 г. германским учёным Паулем Кирхгофом, археологи обозначают географический регион, включающий в себя Мексику и большую часть Центральной Америки (до полуострова Никойя в Коста-Рике). На этой обширной территории, сменяя друг друга, оставили след пять древних цивилизаций. Наиболее известными среди них являются цивилизации майя и ацтеков. Учёные относят нижнюю хронологическую границу цивилизации майя к II тыс., а иногда и к III тыс. до н. э., верхнюю — к X в. н .э. Наибольший расцвет её приходится на VII—VIII вв. н. э. Индейцы майя распространили своё влияние на полуостров Юкатан, Гватемалу, Белиз, часть Гондураса и Сальвадора и территорию нескольких штатов современной Мексики. Столь обширные географические границы этой цивилизации (325 тыс. кв. км) охватывали ареал обитания нескольких десятков, а может, и сотен племён, унаследовавших одну культуру, хотя и имевшую, естественно, региональные особенности. Цивилизация майя выделялась прежде всего своими достижениями в строительстве и познаниями в астрономии и математике. Изысканностью и совершенством отличались живопись и скульптура майя, обработка камня и керамика. В повседневной жизни майя пользовались двумя календарями: солнечным, включавшим 365 дней, и ритуальным (260 дней). Они делили год на 18 месяцев по 20 дней и дополнительный месяц из 5 дней. И месяцы, и дни имели свои названия, которые применялись и во втором календаре, где счёт вёлся не на месяцы, а на промежутки времени по 13 дней. Религиозная символика широко использовалась и в том, и в другом календаре. В области математики, пожалуй, самым великим достижением культуры майя является введение понятия ноля. Это было сделано на сотни лет раньше других высокоразвитых цивилизаций. История ацтеков до их появления во второй половине XII в. н. э. в Центральной Мексике таит множество загадок. Они называли свою родину островом Астлан (место, где живут цапли). От слова «астлан» и произошло название «ацтек». До сих пор наукой не установлено точное местонахождение этого острова. Кочевые охотничьи племена ацтеков оказались весьма воинственными. В течение почти двух веков они вели завоевательные кампании и в начале XIV в., покорив многие другие племена, обитавшие в Центральной Мексике, создали могущественную империю. Примерно в 1325 г. её столицей стал основанный ими город Теночтитлан (современный Мехико). Культура ацтеков ассимилировала богатые традиции и замечательные достижения всех предшествовавших им мексиканских цивилизаций. От майя ацтеки унаследовали иероглифическое письмо и широко пользовались им. Весьма оригинальной была изготовлявшаяся ими полихромная керамика. Всемирной славой пользуются их скульптуры, сохранившиеся до наших дней: «Грустный индеец», «Голова мёртвого», статуя бога Шочипилли и др. Многого ацтеки добились и в сельском хозяйстве, применяя дренажные работы. Как и майя, ацтеки широко использовали труд рабов, которыми становились должники, сироты, разведённые жёны. Империя ацтеков достигла наивысшего уровня развития в начале XVI в. В то же время на территории Перу, Эквадора, Боливии, части Колумбии, Аргентины и Чили существовала другая великая империя — государство инков. Она занимала территорию более 1 млн. кв. км и называлась Тауантинсуйу, что на языке кечуа означает «четыре объединённые стороны света». Её размеры подчёркивают справедливость столь глобальных притязаний. Для всех упомянутых цивилизаций характерно обожествление Солнца. Инки же превзошли в этом всех, назвав себя «сынами Солнца». В какой-то степени они имели на это право, ведь центральное ядро этой цивилизации находилось в Андах, самой высокой горной системе Америки. Как и представители других вышеупомянутых цивилизаций, инки были отличными астрономами. В городе Куско они построили четыре башни для наблюдений за положением Солнца, имели понятие о солнечном и лунном годе. До наших дней дошли великолепные изделия инков из золота, серебра и меди. Во главе государства находился Великий Инка, считавшийся живым воплощением Солнца. Изображение этого светила в виде золотого диска с человеческим лицом служило предметом официального культа. Сестрой и супругой Солнца считалась Луна. В качестве божества почиталась и Куичи-Радуга. Существовали также культ духов — покровителей земледелия, культ стихий природы и т. д. Как и у индейцев майя, в государстве инков важная роль принадлежала жрецам. Существовали специальные «поля Солнца», урожай с которых шёл только на нужды священнослужителей. Верховный жрец вёл свою родословную от рода Великого Инки и разделял с ним власть. У инков также существовала традиция человеческого жертвоприношения, но оно имело иную 350 Воины-индейцы. 1 Воин VIII—X вв.. Оклахома. 2. Воин культуры мочика. V—VII вв. 3. Воин майа. VII-VIII вв. 4. Ацтекский воин «ордена ягуара». XIV—XVI вв. целенаправленность, нежели у ацтеков. Его главное предназначение состояло в обожествлении самого Великого Инки. Жертвоприношения, как правило, имели место во время пышных празднеств по случаю его вступления на престол. Приносились в жертву девушки и дети, которых должны были поставлять покорённые инками племена. Весьма оригинальным было «узелковое письмо» инков — «кипу». Оно состояло из шнура и нитей-подвесок разных цветов и оттенков. Сочетания цветов и комбинации узелков на нитях позволяли использовать кипу для подсчёта налогов, фиксации различного рода исторических событий, для передачи имён собственных и названий и даже отдельных фонетических элементов. Уникальное кипу было найдено в одном из перуанских храмов. Оно весило 6 кг. По подсчётам одного из самых авторитетных российских исследователей культуры инков В.А. Кузьмищева, такой моток пряжи мог бы соединить Москву с Санкт-Петербургом, а по объёму заложенной в него информации способен заменить многотомный статистический справочник. Центром развития и становления культуры чибча-муисков является Боготинское плоскогорье (современная Колумбия). Сложившаяся в этом регионе цивилизация (V—XV вв.) отличалась высоким уровнем развития гончарного дела, ткачества, добычи каменного угля и изумрудов. Так же, как и в других упомянутых выше цивилизациях, здесь имело место существенное имущественное расслоение, что нашло своё отражение даже в сфере религиозной мифологии. Бог Чибча-кум («опора людей чибча») являлся покровителем простого люда, а бог Бочика — покровителем знати. Отдельные исследователи считают, что чибча-муиски были единственным народом древней Америки, имевшим деньги, роль которых выполняли небольшие золотые диски. Более осторожные в своих выводах авторы называют эти изделия пользовавшимися спросом украшениями, обменивавшимися на другой товар. С местами обитания чибча-муисков связана легенда о сказочно богатой стране Эльдорадо. Первым испанским конкистадорам аборигены рассказали о своеобразном ритуале посвящения в вожди в одном из племён. В день торжеств претендент натирает тело смолой, а затем покрывает его золотым порошком. Соплеменники сопровождают этого позолоченного человека, возлежащего на драгоценных носилках, до горного озера. Он ныряет, смывает позолоту, и тем самым свершается обряд посвящения. Участники процессии бросают в озеро золото и драгоценные камни. А сколько за сотни лет было таких церемоний? Так и возник миф о неведомой стране и её несметных богатствах, названной Эльдорадо, что по-испански означает «позолоченный». В течение почти целого столетия, начиная с 30-х гг. XVI в., в первую очередь в районах Колумбии и Гвианы велись безуспешные поиски и «позолоченного человека», и озера с несметными богатствами. Манящие миражи Эльдорадо влекли к себе не только испанцев, но и германцев, и англичан. В конце концов было обнаружено озеро, где якобы свершался описанный выше ритуал, однако его глубина (120 м) оказалась непреодолимым препятствием для искателей фортуны того времени. Британский вариант Эльдорадо связан прежде всего с именем легендарного Уолтера Рэли, мореплавателя, одного из руководителей разгрома испанской «Непобедимой армады», поэта, драматурга, историка. «Великий искатель приключений», «знаменитый вдохновитель походов» — эти словосочетания, неизменно стоящие в исследованиях рядом с его именем, безусловно, справедливы. С Эльдорадо он связан не только тем, что в 1595 г. прибыл в Гвиану на поиски этого волшебного края, но и книгой «Открытие обширной, богатой и прекрасной империи Гвиана», увидевшей свет в следующем году. Как человек с хорошо развитым творческим началом, Рэли многое домыслил, развил и трансформировал в легенде об Эльдорадо. В его трактовке позолоченным человеком становится король Гвианы, устраивающий оргии со своими придворными. Слуги должны были раздевать всех участников оргий, «смазывать их сверху донизу белым бальзамом» и покрывать золотым порошком до тех пор, «пока гости не начинают сверкать с ног до головы, и в таком виде они сидят и пьют группами по двадцать и по сто человек и продолжают это занятие иногда шесть-семь дней подряд». Рэли попытался докопаться и до «подлинного» названия территории, которую испанцы окрестили Эльдорадо. Взятый им в плен губернатор Беррео сообщил англичанину, что аборигены именуют Эльдорадо не иначе как Маноа. В картографии у Маноа оказалась более счастливая судьба. Если Эльдорадо так и не появилось ни на одной из карт, то Маноа (Беррео назвал его городом) впервые фигурировал на карте Южной Америки, составленной в 1598 г. голландским картографом Иодоком Хондием, работавшим с материалами неопубликованной рукописи Рэли, которая хранится в Британском музее. Не было забыто и таинственное озеро. В 1599 г. фламандский гравёр Теодор де Брай на подготовленной им карте Гвианы поместил озеро Парима, на юго-западном берегу которого, по его словам, находился город «Маноа, или Дорадо... самый большой город в мире». Американский историк и географ Рамсей, всесторонне исследовавший эту проблему, отмечает, что Маноа уже к 30-м гг. XVII в. исчез с географических карт, а Париму можно было найти и на некоторых картах XVIII в. Последнюю точку в этом заблуждении поставил Александр Гумбольдт, доказавший, что в бассейне реки Ориноко нет озёр. В то же время немецкий учёный посчитал, что слухи об озере Парима могут иметь реальную почву, так как в момент разлива река затопляет огромную территорию и возможны какие-то временные озёрные образования. И наконец, несколько слов о реально существующем озере Гуатавита. Испанцы предпринимали 352 несколько попыток осушить его, но этого удалось добиться только английской экспедиции в 1913 г. «Старателей» ожидало полное разочарование. Найденные ими несколько золотых предметов не окупили даже затрат на организацию мелиоративных работ. «Было бы преждевременным считать, — делает вывод Рамсей, — что то, что найдено при этих раскопках, исчерпывает все содержащиеся в озере богатства. Но на основании имеющихся данных было бы не менее опрометчиво предполагать, что индейское племя муисков практиковало церемонию с «позолоченным человеком» долгое время или что их золотые приношения были когда-либо очень многочисленными». Кроме мифов и легенд индейцев на возможность существования Эльдорадо в районе северного побережья Южной Америки указывали и учёные мужи того времени, считавшие, что месторождения драгоценных металлов тяготеют к экватору. Эту легендарную страну так и не удалось открыть европейцам, зато подлинным Эльдорадо стал для них Новый Свет с его неповторимыми индейскими цивилизациями. СВЯЩЕННАЯ РИМСКАЯ ИМПЕРИЯ Священная Римская империя — средневековое европейское государственное образование, основанное в 962 г. германским королём Оттоном I и просуществовавшее до 1806 г. При первых представителях Саксонской династии Генрихе I (919—936 гг.) (здесь и далее указаны годы правления) и Оттоне I (936—973 гг.) сложилось и окрепло единое немецкое государство, усилилась королевская власть. Генриху I удалось отвоевать у Франции Лотарингию и в значительной степени подчинить стремящихся к полной самостоятельности германских герцогов. В 936 г. Оттон I без затруднений получил отцовский престол и был признан королём во всех пяти германских герцогствах — Франконии, Саксонии, Швабии, Баварии, Лотарингии. С самого начала Оттон I стремился к такой же державной власти, какой обладал Карл Великий. Именно поэтому его коронация происходила в Ахене — столице империи Карла Великого, где покоился прах императора. Продолжая борьбу с герцогами, Оттон I пытался превратить их в должностных лиц. Сепаратизму (стремлению к обособлению) герцогов Оттон I противопоставил свою епископальную систему. Король раздавал церкви земельные пожалования с предоставлением ей широких политических прав. Церковь получала право суда над зависимым населением. Под управление епископов и аббатов передавались территории, изымаемые из герцогств. Церковные учреждения превращались в государственные органы, причём полностью подчинённые королю, т. к. все епископские и аббатские должности находились в его распоряжении. Укрепив своё положение в стране, Оттон I усилил оборону Германии от венгров, давно уже досаждавших своими набегами, и нанёс им решающее поражение на реке Лех близ Аугсбурга. Победа резко повысила авторитет германского короля. Менее удачными оказались попытки Оттона I завоевать славянские земли. Многим славянским племенам удалось отстоять свою независимость. Неудачи на востоке заставили короля сменить направление внешней политики и обернуться к югу. Этот поворот во многом предопределил судьбу Священной Римской империи. На юг Оттона I влекло стремление подчинить своей власти папство и тем самым установить полное господство над римско-католической церковью, желание завоевать политически раздробленную Италию и создать подобие империи Карла Великого и даже древней Римской империи. Носителем идеи «Мировой Римской державы» не случайно стал германский король. По сравнению с другими европейскими монархами — своими современниками — Оттон I обладал самой сильной властью в своей стране. Стремящаяся к захватам и приобретениям германская знать поддержала намерения своего короля. В 951 г. Оттон I совершил первый поход в Италию, захватил Ломбардию и принял титул короля лангобардов. Через 10 лет он совершил новый поход в Италию. Занятый борьбой с итальянскими феодалами, Папа Иоанн XII не мог не удовлетворить честолюбивые притязания Оттона I. В 962 г. Папа короновал Оттона I в Риме императорской короной. Так была восстановлена начавшая было угасать традиция «Мировой Римской державы» и возникла Священная Римская империя. Новоявленное государство было достаточно искусственным образованием. Империя не имела ни общей социально-экономической базы, ни национального единства. Но в представлениях современников её существование было вполне оправданным. «Вечный город» вновь выходил на авансцену мировой истории, и сцена эта была овеяна святостью католической церкви. Показательно выражение того времени: «Пока Колизей (самый большой амфи- 353 театр Рима) будет цел, Рим будет жить, когда падёт Колизей — падёт и Рим, а когда падёт Рим — падёт и весь мир». В территориальном отношении оттоновская империя не уступала даже каролингской. В X—XI вв. в её состав входили две трети территории Италии, Германия, Бургундия (вошла в конце указанного срока), Богемия, Моравия, Польша, Венгрия, Дания. Важную роль в положении Священной Римской империи играли взаимоотношения императоров с Папами. Уже Оттон I ввёл обязательную присягу Папы императору, что и явилось выражением подчинения папства империи. Вместе с тем получение короны из рук Папы ставило императора в зависимость от папского престола и таило в себе опасность для будущего империи. Первые трения с папством возникли уже у императора Оттона I. Он вынужден был сместить вначале послушного, но вскоре возмутившегося оттоновской опекой Папу Иоанна XII и поставить на папский престол верного Льва VIII. Оттону I и его преемникам удалось временно (X в. — первая половина XI в.) установить фактическое господство императоров над Папами, что усиливало власть первых. Усилению этой власти способствовало и создание в присоединённых и завоёванных областях империи специальных органов: была создана Особая канцелярия для Италии, введены должности канцлера, пфальцграфов и императорских посланцев, в Бургундию назначались наместники. Позже Фридрих I пытался поставить над ломбардскими городами своих чиновников, именовавшихся «подеста». Оттону I пришлось конфликтовать с Византией, не желавшей признавать новоявленного «римского императора». Однако в конечном итоге был найден компромисс, увенчанный браком сына Оттона I и византийской принцессы Феофано. После смерти Оттона I престол перешёл к его 17-летнему сыну Оттону II (973—983 гг.), который был коронован императорской короной ещё в 12-летнем возрасте. Продолжая политику отца, Оттон II успешно преодолел сопротивление недовольной части немецкой знати, воевал с Францией из-за Лотарингии, совершил традиционный поход в Италию. Император участвовал в войне за Южную Италию с сицилийскими арабами, которых поддерживала Византия. В ходе этой войны Оттон II чудом спасся от арабского плена, когда немецкое войско неожиданно подверглось нападению лёгкой арабской конницы и было почти целиком уничтожено. Оттон II бежал на греческий корабль, но чуть не попал в плен к византийцам. Ему с трудом удалось вплавь добраться до берега. Но и это не охладило воинственного пыла императора. Военные планы Оттона II в Южной Италии разрушила лишь смерть. Когда Оттон II умер, его сыну Оттону III исполнилось лишь 3 года. В Германии развернулась борьба за опекунство над уже коронованным в Ахене младенцем-императором. Опекунство давало право Корона Отгона II или III. Вена. Музей истории искусства. на власть. Победительницей вышла Феофано, которая правила как королева-мать. Феофано проявила незаурядный политический и дипломатический талант, проводя довольно энергичную внутреннюю и внешнюю политику. Она твёрдо вела корабль империи по курсу, намеченному свёкром и мужем. На документах Феофано подписывалась: «Феофано, Божьей милостью императрица» или даже «Феофаниус, Божьей милостью император». После её смерти на престол вступила 60-летняя бабушка Оттона III — Адельгейда, которая опекала внука до 994 г., когда он в возрасте 14 лет стал самостоятельно править империей. Оттон III был довольно образованным для своих лет юношей. Он владел немецким, итальянским, латинским и греческим языками, был склонен к мечтательности и религиозному аскетизму (отказ от благ и подвижничество). Молодой император мечтал о воссоздании древней Римской империи во всём её величии как мирового христианского государства. Себя Оттон III представлял подвижником, предназначенным небом для этой великой цели; Германия казалась ему глухой провинцией, а Рим — местом, откуда он должен управлять всем миром. В 996 г. Оттон III предпринял коронационный поход в Италию, отличавшийся особой пышностью. На освободившийся в это время папский престол император посадил своего двоюродного брата, который и короновал Оттона. Его императорский титул — «августейший император римлян» — сравнялся по важности с титулом Византийского импе- 354 ратора. На документы Оттона III вместо восковой печати подвешивался свинцовый медальон, на одной стороне которого был изображён профиль Карла Великого, а на другой — щит со знаменем и надписью «Возрождение Римской империи». Позже была сделана печать с изображением профиля самого Оттона III и надписью «Золотой Рим». Чтобы осуществить свои притязания на роль преемника древнеримских императоров, Оттон III должен был постоянно пребывать в столице — в императорском дворце, который по его велению был выстроен на Авентинском холме в Риме. На его фасаде красовалась надпись «Священный дворец». Был расширен императорский двор, введены некоторые новые должности и титулы для Италии и «провинций». Управлением Рима и Римской области ведал римский патриций. Береговой обороной от сарацин и византийцев занимался префект. Буйная фантазия молодого императора рисовала возрождённую Римскую империю как некое административное целое, включавшее Италию, южноитальянские византийские области и Германию. Другие западно- и центрально-европейские страны должны были окружать эту империю как её «друзья» и «союзники». Во главе этих союзных и зависимых государств должны были стоять соправители и императорские патриции. Папе отводилась (по древнеримской и византийской традиции) роль помощника императора по управлению церковью. В отличие от своих предшественников, которые совершали военные походы в Италию и Рим, чтобы короноваться и возобновить своё господство над страной, Оттон III, находясь в Риме, устраивал выезды и походы в провинции своей во многом выдуманной империи. Во время одного из таких походов в Германию император посетил гробницу Карла Великого в Ахене. Оттон III приказал взломать каменный пол храма в том месте, где, по слухам, был похоронен Карл Великий, и рыть, пока не будет найдена гробница. Когда она была раскопана и вскрыта, Оттон III снял золотой крест, висевший на шее трупа, и взял нетленные царские одежды, с помощью которых император рассчитывал возвысить своё достоинство. Жизнь показала оторванность имперских идей Оттона III от реальности. Стоило ему на полтора года покинуть «вечный город», как по возвращении его встретило не народное ликование, а восстание, заставившее императора бежать из Рима в Равенну. А вскоре 22-летний император заболел и умер. После смерти Оттона III победителем из династической борьбы вышел Генрих II (1002—1024 гг.). В отличие от восторженного Оттона III, которого смерть спасла от восстания недовольной немецкой знати, Генрих II был прагматичным (ценящим лишь практически полезные результаты) политиком. Идею Священной Римской империи Генрих II понимал и воплощал в реальной политике иначе. Генрих II провозгласил «возрождение Франкского (Германского) государства», восстановил и укрепил епископальную систему Оттона I, поладил с немецкими феодалами, проводил активную, хотя и не очень успешную восточную политику, сделал несколько шагов к будущему присоединению Бургундии. В 1013 г. Генрих II предпринял свой «коронационный» поход в Италию, которая после смерти Оттона III, казалось, была потеряна для немцев. Принадлежность Италии к Священной Римской империи была вновь подтверждена. Умерший в 1024 г. Генрих II был последним представителем Саксонской династии, на смену которой пришла Франконская династия (1024—1125 гг.). Императоры новой династии решали старые задачи. Конрад II (1024—1039 гг.) проявил способности крупного государственного деятеля и твёрдого политика. Несмотря на свою неграмотность, он был наделён природным умом и умел ценить советы образованных людей. Небезуспешно Конрад II стремился к государственному объединению Германии и ликвидации феодальной раздробленности. Ему удалось включить в состав империи Бургундское королевство. С помощью нескольких походов он смог удержать в узде постоянно отпадающую от империи Италию. Удачным было правление и сына Конрада II — Генриха III (1039—1056 гг.). Это было благополучное время для Священной Римской империи. Однако над ней уже начинали сгущаться тучи. Поднимали голову недовольные немецкие князья, ухудшалась международная обстановка. После смерти отца 6-летний король Германии Генрих IV (1056—1106 гг.) находился под опекой своей матери Агнессы, которая пыталась продолжать политический курс Генриха III. В 1062 г. он попал под опеку князей, и лишь в 1066 г. 16-летний монарх начал самостоятельно управлять государством. Судьба готовила ему тяжёлые испытания. Ко второй половине XI в. обстановка в Европе изменилась. В Германии вновь окрепли крупные феодалы, которые отказывались подчиняться императорской власти. Разительные перемены произошли в Риме. Ещё недавно находившиеся под пятой императора, римские Папы выступили с претензиями на верховную власть в мире. Воодушевлённые клюнийской церковной реформой, они не намерены были больше играть второстепенные роли в империи. Главным выразителем этих идей стал Папа Григорий VII. Энергичный Генрих IV не бездействовал. Он стремился укрепить свой домен (личные земли) в Саксонии, чтобы накопить силы для борьбы со своевольными князьями. Но тщетно. Активная королевская политика в Саксонии вызвала мятеж верхушки саксонской феодальной знати и массовые выступления крестьян. Беспощадно расправившись с крестьянами, со знатью Генрих IV заключил мир. Но впереди ещё была драматическая схватка с Папой Григорием VII. Рушилось привычное соотношение императорской (светской) и папской (духовной) властей в рамках Священной Римской империи. Борьба шла за инвеституру (право вводить в должность епископов). И Папа, и император не желали расставаться с этим правом, ведь это давало власть над епископами (именно на этом строилась знаменитая оттоновская епископальная система). 355 В 1076 г. на собрании высшего немецкого духовенства в Вормсе Генрих IV объявил о низложении Григория VII. В ответ на это Папа отлучил императора от церкви и лишил его королевского сана, а подданных короля освободил от присяги своему государю. Это послужило сигналом для непокорных немецких князей, которые тут же восстали против Генриха IV. Оказавшись в чрезвычайно тяжёлом положении, император был вынужден временно покориться. Совершив трудный переход через Альпы и добившись встречи с Папой в замке Каносса, он на коленях вымолил прощение у Григория VII. Несмотря на это, немецкие князья на своём собрании избрали нового короля — одного из главарей княжеской оппозиции Рудольфа Швабского. Так впервые в истории Священной Римской империи законный монарх был свергнут и заменён выборным, угодным знати. Всё же благодаря поддержке немецких епископов Генрих IV сумел вернуть власть. Прибыв с войском в Рим, он изгнал оттуда ненавистного Папу и добился провозглашения новым Папой своего ставленника Климента III. Из его рук Генрих IV и получил традиционную корону императора Священной Римской империи. Однако на папском престоле вскоре вновь утвердился сподвижник Григория VII — Урбан П. В Германии на время установилось спокойствие. После смерти в 1106 г. Генриха IV престол перешёл к его сыну Генриху V, который столкнулся в своей политике с теми же трудностями, что и его отец. Давняя борьба между императорами и Папами завершилась в 1122 г. подписанием Вормского конкордата (договора) между Генрихом V и Папой Каликстом II. В соответствии с этим договором в Германии император совершал светскую инвеституру — передачу скипетра, символизировавшего власть над землями епископства. После светской инвеституры следовала духовная, осуществлявшаяся Папой или его легатом (представителем). В Италии и Бургундии император практически лишался инвеституры. Всё это было серьёзным ударом по императорской власти как в Германии, так и во всей Священной Римской империи. В XII в., когда полным ходом шло развитие национальных государств в Англии и Франции, в Германии установилась феодальная раздробленность и ослабла центральная власть. Вновь усилилось римское папство. И всё же идея «Мировой Римской державы» сохраняла свою притягательность и в некоторой степени могла быть осуществлена на практике. Ей требовалось лишь новое воплощение. Блестящими представителями идеи императорской власти стали монархи из новой династии Гогенштауфенов (Штауфенов). Именно с ними связан последний значительный взлёт в многовековой истории Священной Римской империи. Однако, оценивая итоги правления первого Гогенштауфена — Конрада III (1138—1152 гг.), трудно было предсказать в дальнейшем такой поворот событий. Конрад III был первым германским королём со времени основания империи, не совершившим ни одного завоевательного похода в Италию и не получившим императорской короны. Он участвовал в бесславно завершившемся 2-м крестовом походе и угодничал перед церковью, за что получил прозвище «поповский король». Главной его заслугой было то, что он завещал трон не своему 7-летнему сыну Фридриху, а 32-летнему герцогу Фридриху — будущему императору Фридриху I Барбароссе («Рыжебородому») (1152—1190 гг.), с именем которого связаны важнейшие события в истории Германии и в судьбах Священной Римской империи. Фридрих I возобновил итальянские походы германских императоров. В 1154 г. в ходе первого такого похода он сумел поладить с Папой и короновался в Риме императорской короной. К этому времени у императорской власти возник новый противник — набравшие силу итальянские города, которые часто объединялись с Папой против императора. Во время нового похода в Италию в 1158 г. Фридриху I удалось полностью подчинить империи северо-итальянские города. Он лишил их прав самоуправления, назначил своих наместников — подеста, присвоил себе право высшей судебной власти в городах и обложил их налогами. Миланцы, решившие не подчиняться произволу императора, были жестоко наказаны: город был взят немецкими войсками и разрушен, а рыночная площадь вспахана и посыпана солью в знак того, что на месте города всегда будет пустошь. Однако вскоре фортуна изменила императору. Объединив свои силы, города нанесли поражение его войску в битве при Леньяно в 1176 г. Допекаемый Ломбардской лигой (союзом городов) и римским Папой, Барбаросса заключил с ними мир в Констанце (1183 г.), означающий восстановление самоуправления итальянских городов. Не менее активной была внутригерманская политика Фридриха I. Император укреплял свой домен, пытался опереться на города, напоминал непокорным вассалам о славных порядках прошлого, умело лавировал между крупнейшими князьями, делая уступки то одному, то другому. На этом этапе такая политика обеспечила императору устойчивое влияние в Германии и позволила ему заниматься делами Священной Римской империи. Именно при Фридрихе I в названии средневековой Римской империи окончательно закрепилось наименование «Священная». Императорская пропаганда активно утверждала священный характер империи. Сам Фридрих I выступал против папских притязаний на мировое господство с теоретическими доводами. А совпавшее с периодом правления Барбароссы временное ослабление папской власти (часто на престол избиралось несколько Пап одновременно) делало такие доводы достаточно убедительными. Фридрих I утверждал верховенство священной власти императора над папством. В этот период в состав Священной Римской империи входили Северная Италия, Германия, королевство Бургундия, Западная Швейцария, Лотарингия, Эльзас, часть Фландрии; зависели от империи Богемия, славянские земли в Мекленбурге и Померании. 356 Фридрих I погиб во время 3-го крестового похода в 1189 г., утонув в небольшой горной речке в Малой Азии. Но «запаса прочности» у империи, укреплённой Барбароссой, хватило ещё на некоторое время. Новый германский король и император Священной Римской империи продолжал политику Фридриха I. И хотя отношения его с немецкими князьями сильно осложнились, Генрих VI (1190—1197 гг.) сумел сохранить свою власть. Главным его достижением было присоединение к Священной Римской империи Южной Италии и Сицилии и пополнение своей коллекции короной сицилийского королевства. Сын Генриха VI Фридрих II (1220—1250 гг.) — последний значительный монарх из династии Гогенштауфенов — был выдающимся военным и политическим деятелем Средневековья. Превратив Сицилию в центр своей империи и рассматривая Германию как провинцию, он решительно боролся за утверждение в Северной Италии и Риме. Яростно, назло всем обстоятельствам, препятствующим воплощению его замыслов (позиция Папы и ломбардских городов, сепаратизм немецких князей), Фридрих II сражался за уже недосягаемый идеал империи (см. ст. «Фридрих II Гогенштауфен»). Вместе с Гогенштауфенами сошла в могилу Священная Римская империя как серьёзное политическое образование. Оно больше не вписывалось в новые политические реальности. Но представления о «Мировой Римской державе» продолжали жить, периодически поступая на вооружение тщеславных правителей. Формальное существование империи продолжалось. Она уже не имела твёрдых границ, которые регулярно менялись в результате войн, династических браков, перемен в вассальных связях. В самой Германии, распавшейся окончательно на территориальные княжества, императорский титул стал игрушкой в руках князей, которые избирали на престол угодного им кандидата. Порядок выборов определялся «Золотой буллой» Карла IV (1356 г.). От некогда пышного титула мало что осталось: князья расхитили все земли и разделили между собой атрибуты императорской власти. Многие императоры, разглагольствовавшие о своём главенстве над христианским миром, влачили жалкое существование. Сигизмунд (1410— 1437 гг.) и Фридрих III (1440—1493 гг.) кормились по имперским городам и монастырям. После Фридриха III ни один император не был коронован в Риме. Потеряв все присоединённые области, империя превратилась в немецкую, несколько изменив название — «Священная Римская империя Германской нации». С XV в. императорская корона закрепилась за домом испанских Габсбургов, которые стремились использовать её былое величие в интересах собственного государства. От них исходили попытки реформировать и укрепить империю путём введения имперского налога и административного деления, что, впрочем, ничего не дало. После Тридцатилетней войны (1618—1648 гг.) и Вестфальского мира (1648 г.) имперские органы окончательно потеряли значение. Благополучно преодолев границу между Средневековьем и Новым временем, агонизирующая империя просуществовала до XIX в. Её бледные контуры стали едва различимы на новой политической карте Европы. В 1806 г. под шум наполеоновских побед последний император Франц II отказался от короны Священной Римской империи. Желающих подобрать упавший венец не нашлось. Так печально закончилась многовековая история империи, которая даже в свои лучшие годы была лишь жалкой тенью величия Древнего Рима. КАРЛ V И ФИЛИПП II ГАБСБУРГИ XVI век — век великой Испании и её королей. Большую часть столетия . правили Карл V и его сын Филипп II. На них сильно повлияла мать Карла V и бабушка Филиппа II Хуана Безумная (1479— 1555 ). Она, как писал один из испанских авторов, «в течение 50 лет была мертва при жизни». Будучи вторым ребёнком в семье королевской четы — Изабеллы и Фердинанда, Хуана в 11 лет стала невестой принца Филиппа Бургундского, сына императора Священной Римской империи Максимилиана I. 21 октября 1496 г. отпраздновали их свадьбу. Страстная влюблённость Хуаны встречала полное безразличие мужа, отнюдь не стремившегося соблюдать верность этому брачному союзу. Через 10 лет ей пришлось хоронить своего 34-летнего мужа. Однако Хуана ни за что не хотела расставаться с ним. Труп провезли по всей Кастилии, и она, словно надеясь на чудо, всё время была с ним рядом, пытаясь вдохнуть в него угасшую жизнь. Несчастная молодая вдова уединилась во дворце Санта-Клара, в городе Тордесильяс, где и провела все оставшиеся годы. Ей постоянно мерещился кот, раздирающий на куски тела её отца и мужа. Оставаясь физически крепкой, она неделями и месяцами не покидала кровать, которая служила ей к тому же и столовой, и туалетом. От брака Хуаны и Филиппа родилось 6 детей. 357 Самым знаменитым из них оказался сын Карлос (1500—1558), коронованный в 1516 г. на испанский престол под именем Карла I. В 1519 г. он унаследовал от своего деда Максимилиана корону Священной Римской империи и был провозглашён императором Карлом V. Красивый, атлетически сложённый человек, он получил блестящее воспитание и разностороннее образование, владел немецким, испанским, итальянским, французским и фламандским языками. И здоровье, и знания были крайне необходимы ему — королю Испании и императору Священной Римской империи, чтобы решать сложнейшие задачи того времени. "Карл V в битве при Мюльбурге". Фрагмент. 1543 г. Мадрид. Прадо. В целом 20—40-е гг. были очень напряжёнными и весьма успешными для Карла V. Защищая интересы Испании и Священной Римской империи, он провёл ряд триумфальных военных операций в Италии, нанёс поражение войскам Османской империи, пытавшейся закрепиться в Центральной Европе. Всю первую половину XVI в. Испания вела бесконечные войны с Францией, главным образом из-за желания каждой из них присоединить итальянские земли. Карл V замышляет создать мировую христианскую державу. В мечтах он уже вершил судьбы всей Европы, распоряжался землями турецкого султана и владел всей Африкой, не говоря об Америке, хозяином большей части которой он действительно был. Идея единой мировой христианской державы могла быть порождена только замутнённым подступавшей болезнью рассудком, а отнюдь не конкретной реальностью того времени. В 1494 г. Тордесильясский договор на основании булл Папы Александра VI разделил Новый Свет между Испанией и Португалией. Наибольшие преимущества получила Испания, но с этим не были согласны государи других крупных европейских стран. «Я не помню того места в завещании Адама, которое лишало бы меня моей доли мирового господства», — остроумно заметил король Франции Франциск I. По существу такую же позицию занимала и Англия, готовая в любой момент поспорить за «свою долю» вновь открытых земель. Новый Свет требовал всё большего внимания не только в военной области. Карл V развернул широкую кампанию по колонизации и экономическому освоению заокеанских владений. С самого начала императорского правления в Германии он столкнулся с серьёзной проблемой — набирало силу широкое общественное движение против католической церкви. В Европе шла ожесточённая борьба между католицизмом и протестантизмом. Если на поле брани Карл V чаще всего выходил победителем, то в войнах католиков и протестантов, развернувшихся на территории Священной Римской империи, ему пришлось испытать горечь поражения. Подписанный в 1555 г. Аугсбургский религиозный мир между германскими протестантскими князьями и Карлом V признал лютеранство официальным вероисповеданием наряду с католицизмом и способствовал усилению власти князей. Это был тяжёлый удар для Карла V. Болезнь прогрессирует. Слабеет память. Карл V оставляет политическую деятельность и весь отдаётся религии. Он ежедневно посвящает много времени молитвам, в течение дня слушает несколько месс, вновь и вновь перечитывает Ветхий и Новый завет. В 1554 и 1555 гг. Карл V пытается отречься от королевской и императорской власти, что удаётся осуществить только с третьей попытки. 16 января 1556 г. он уступает испанский трон сыну Филиппу II, а германский —- брату Фердинанду. Ещё недавно могущественный монарх уединяется через год в одном из монастырей Эстремадуры, где остаётся до своей кончины, последовавшей 21 сентября 1558 г. Филипп II (1527—-1598) в отличие от отца был хилым, низкорослым, с узкой, впалой грудью, с робким, как бы извиняющимся взглядом вечно больного человека. Один из испанских авторов, восторженно относившихся к этому королю, сравнил тело Филиппа II с клеткой, короткой и узкой, в то время как для его духа была мала вся небесная сфера. Филипп II не достиг высот своего отца-полиглота — кроме испанского, он практически не знал 358 Филипп II. Л. Санчес Коэльо. Частное собрание. других языков, но был знаком с историей и географией, имел склонности к изящным искусствам. И всё-таки, чтобы в течение 30 лет управлять королевством, в состав которого входили Испания, Италия и территории, которые мы сегодня называем странами Бенилюкса, а также Новый Свет, требовались незаурядные достоинства, которыми Филипп II, несомненно, обладал. Он продолжил политику своего отца, направленную прежде всего на защиту католицизма и сохранение гегемонии Испании в Европе и Америке. Так же как и отцу, ему казалось, что на его долю выпала особая миссия, о которой знают только он сам и Всевышний. Она заключалась в борьбе против любой ереси и в поддержании всеобщего порядка, при котором все другие монархи стали бы вассалами Испании, хотя бы в духовной сфере. Для этой цели в окрестностях Мадрида был построен великолепный архитектурный ансамбль Эскориал, включающий в себя дворец, храм и монастырь. Он создавался с 1563 по 1582 г. архитектором Хуаном Баутистой де Толедо. Эскориал стал резиденцией Филиппа II, где он проводил большую часть времени. Там он основал библиотеку, ставшую одной из лучших в стране. Оттуда руководил всеми правительственными службами, причём исключительно посредством переписки. Известный французский историк Жюль Мишле сравнил испанского короля с привидением, растворившимся в мрачных покоях Эскориала, ставшего для монарха одновременно и дворцом, и монастырём, и могильным склепом, в котором тот был погребён заживо. Однако такое восприятие личности Филиппа II не соответствовало действительности. Он оставался вполне земным человеком — например, четырежды вступал в брак. Среди избранниц его сердца оказались португальская принцесса Мария, королева Англии Мария Тюдор, принцесса Франции Изабелла, принцесса Священной Римской империи Анна-Мария. Первая и последняя жёны приходились ему племянницами. Мария Тюдор была на 11 лет старше Филиппа II, но страстно любила его. Среди внешнеполитических акций короля были как несомненные удачи, так и весьма чувствительные провалы. К числу первых прежде всего следует отнести присоединение Португалии к Испании. Когда понадобился претендент на португальский престол, происпанские силы в Лиссабоне вспомнили о том, что Филипп II являлся внуком недавно правившего короля Португалии Мануэла. В 1581 г. португальские кортесы провозгласили испанского монарха королём Португалии под именем Филиппа I. Союз Испании и Португалии просуществовал с 1580 по 1640 г. В нём Португалия в целом сохраняла свою независимость, однако во всех конфликтах с другими странами была обязана поддер- Доспехи Карла V. Первая половина XVI в. Испания. 359 живать и защищать интересы Испании. На основании этих обязательств Португалия оказалась даже втянутой в войну с Англией, своим традиционным союзником на протяжении многих веков. Её последствия были трагическими для обоих пиренейских государств, но особенно для Испании. Английские корабли и шторм в проливе Ла-Манш уничтожили половину её военно-морского флота, «Непобедимой армады», окончательно подорвав надежды на морское могущество. Сложности ожидали Филиппа II и в Нидерландах. В эпоху Карла V эта страна становится коммерческим центром Европы, а антверпенский порт — фактически центром мировой торговли; интенсивно развиваются металлургия, добыча угля, текстильное производство; складываются капиталистические отношения. Достижения Нидерландов несопоставимы с состоянием экономики в других частях Испанской империи, где в основном преобладали изжившие себя феодальные производственные отношения. Нидерланды имели политическую автономию и при Карле V не испытывали слишком уж бесцеремонного вмешательства испанского правительства в их внутренние дела. К тому же Карл V, часто бывавший в этой части своей империи, сумел установить хорошие отношения с нидерландской знатью и воспринимался ею не иначе как законный король. В отличие от отца Филипп II оказался затворником: с 1559 г. он ни разу не появлялся в Нидерландах. Конечно, это была существенная, но не основная причина обострения отношений между Испанией и Нидерландами. Главным были значительные различия в традициях, обычаях, интересах и культуре людей, населявших эти страны. Вступившие на путь экономического процветания Нидерланды покрывали большую часть расходов на непрерывные войны, которые вели Карл V и Филипп II. Возможно, ещё более нестерпимыми, чем налоговый гнёт, были традиционное для метрополии высокомерие по отношению к зависимым от неё территориям, а также проводившаяся обоими королями религиозная политика. Их католический фанатизм встречал активное противодействие в протестантских Нидерландах. Особенно усердствовал Филипп II: он разрешил обосноваться в Нидерландах ордену иезуитов, хотя его и предупреждали, что это будет враждебно встречено местным населением. Король усилил борьбу не только с протестантами, но и с чиновниками, недостаточно решительно пресекавшими распространение «ереси». Было приказано конфисковывать имущество всех, кто эмигрировал по религиозным причинам, строго следить за странствующими певцами и актёрами, призывавшими к неповиновению, и, наконец, тайно казнить осуждённых. Если в Испании инквизиция делала ставку на публичное сожжение еретиков, то в Нидерландах было всё наоборот. Как было сказано в королевском указе, местные еретики «считают делом чести подвергаться публичной казни, так как благодаря своему упорству им ещё лучше удаётся привлечь людей к своим проклятым сектам и лжеучениям». Вскоре нидерландская действительность выдвинула и лидеров, способных возглавить борьбу за независимость. Среди них первым был Вильгельм Оранский (1533—1584), очень богатый и влиятель- 1. Граница империи Карла V. 2. Граница Священной Римской империи. 360 ный человек. Занимая высокое положение в обществе, он был прост и любезен, обладал обширными познаниями, владел семью европейскими языками и, имея прозвище «Молчаливый», был наделён природным красноречием. В 1566 г. восстание охватило 12 из 17 провинций Нидерландов. На первом этапе революции основные требования восставших были направлены против засилья католической церкви. Власти всех мятежных провинций запретили деятельность инквизиции. Вскоре Филипп II прислал в Нидерланды отборное испанское войско под командованием герцога Альбы, заметного персонажа европейской истории той эпохи. В годы нидерландской кампании ему было уже 59 лет. В прошлом остались десятки сражений против французов за величие Испании и короля Карла V. Этот человек, гордый своим знатным происхождением и считавший пороками откровенность и сердечность, признавал действенным только один способ управления — силу. Ответом нидерландцев на террор и грубый произвол Альбы стало повсеместное усиление борьбы. В апреле 1572 г. началось всеобщее восстание северных провинций. Через 7 лет они подписали Утрехтскую унию, ставившую главной целью войну против Испании до полной победы, которую одержали в 1581 г. Они образовали независимое государство — республику Соединённых Провинций Нидерландов, или Голландию (по названию наиболее сильной провинции). Это государство было признано Испанией в 1609 г. Южные провинции (территория современной Бельгии) добились независимости лишь в 1830 г. ДИНАСТИЧЕСКИЕ ВОЙНЫ. ВОЙНА АЛОЙ И БЕЛОЙ РОЗЫ Власть всегда порождает соперничество. Средние века прошли под знаком нескончаемых поединков между баронами, герцогами, королями и императорами. И нередко бывало, что отправной точкой такого противоборства становились не земли — они приложатся, — а сама власть, право главенства в сложной иерархической системе общества. За это на протяжении веков резали друг другу глотки самые близкие родственники и дальние свойственники, имевшие хотя бы относительное право оказаться у власти. Борьба разных королевских родов за трон с помощью оружия, коварства, подкупа и предательства — династические войны. Трудно назвать страну, которую не посетило бы это несчастье. Нередко династические распри были лишь поводом, а истинной причиной являлись глубокие противоречия между различными социальными слоями, интересы которых выражала та или иная благородная фамилия. Так случилось в Византии в конце XII в., когда на престоле оказался малолетний Алексей II, а регентшей стала враждебная интересам страны Мария Антиохийская. В связи с непопулярностью регентши возникли смуты, воспользовавшись которыми, к власти пришёл представитель боковой ветви правящего дома Комнинов — Андроник. Обиженные вельможи призвали норманнов, которые свергли Андроника и посадили на престол Исаака II Ангела. Его в свою очередь лишил престола собственный брат (византийцы вообще славились своим коварством). Но эта распря не вылилась в противоборство армий враждующих сторон, как в других государствах. Например, на Руси в 1420—1450 гг. оспаривали в битвах право на великокняжеский престол у Василия II его дядя, Юрий Дмитриевич, а потом его сыновья Василий Косой и Дмитрий Шемяка. За династическим поводом иногда скрывалось давнее соперничество не социальных слоёв, а целых государств. Такой была Столетняя война. Причины её крылись в противоречиях между двумя странами, а повод был сугубо династический — претензии английского короля, внука французского короля Филиппа IV Красивого, на французский трон. Но самой известной из династических распрей стала, может быть, благодаря своему романтическому названию, война Алой и Белой розы, разразившаяся в XV в. в Англии. Смуты и усобицы, предшествовавшие ей, начались ещё раньше, в конце XIV в. Разоряющиеся лорды старались поддержать уходящее могущество с помощью оружия. Они собирали вооружённые отряды (в сущности настоящие банды) из родственников, вассалов и наёмников и принимались терроризировать своих слабых соседей, грабить на дорогах. Найти управу на могущественных сеньоров было практически невозможно. Им ничего не стоило не только затеять драку во время судебного разбирательства над кем-нибудь из «соратников», но и привести вооружённую дубинами свиту в парламент. Так поступали и бароны, и имеющие виды на трон принцы крови, 361 которых охотно поддерживали знатные разбойники, рассчитывающие извлечь выгоду из смены правителя. Силой утвердилась в 1399 г. на английском троне династия Ланкастеров: сын герцога Джона Ланкастерского отнял престол у своего двоюродного брата Ричарда II Плантагенета и стал королём Генрихом IV Ланкастером. Впрочем, править спокойно ему не удалось: не в силах справиться с баронскими смутами, не прекращавшимися всё его царствование, измученный тяжёлой болезнью — проказой, Генрих IV в 1413 г. передал корону своему сыну. Генрих V — молодой, талантливый, удачливый — за своё не слишком долгое правление успел принять участие в Столетней войне, разбить французов в битве при Азенкуре и заключить мир, по которому король Англии фактически становился наследником французского престола. Но вот вырастить своего наследника Генрих V так и не успел. Когда он умер от случайно подхваченной лихорадки, его сыну было всего десять месяцев. Генрих VI рос среди непрерывных ссор боровшихся за власть и влияние родственников и опекунов. Правление короля-ребёнка, равно как и короля, не успевшего обзавестись прямым наследником, — благодатное время для тех, кто желал бы сам сделаться наследником. При Генрихе VI стал претендовать на престол герцог Ричард Йоркский (внук Эдмунда Йорка, родного дяди Генриха IV), хозяин огромных владений, решительный и властный магнат, имеющий огромное число сторонников. Ричарда Йорка не без основания побаивались и старались держать подальше от королевского двора. Однако сделать это было непросто. Генрих VI вырос безвольным и болезненным, делами заправлял фаворит его жены, энергичной Маргариты Анжуйской. В 1450 г.. воспользовавшись волнениями в стране, Ричард Йорк самовольно оставил пост вице-короля Ирландии, вернулся в Англию и начал демонстрацию силы, умудряясь, однако, при этом выказывать верноподданнические чувства Генриху VI. Главный удар герцог и его сторонники направили против герцога Сомерсета, пользовавшегося неограниченной властью при королевской чете. На его изгнании настаивала поддерживающая Йорка палата общин, но Генрих VI проявил завидную твёрдость. Тогда в 1451 г. один из депутатов парламента прямо внёс предложение о провозглашении Ричарда Йорка наследником престола (детей у короля долго не было). В ответ Генрих VI распустил парламент и заключил дерзкого депутата в Тауэр. С этого момента началось открытое противостояние Йорков, в гербе которых была изображена белая роза, и Ланкастеров, в гербе которых была алая роза: война Алой и Белой розы. Соперничество это вылилось в кровопролитную тридцатилетнюю бойню. В августе 1453 г. Генрих VI в результате сильного испуга повредился в рассудке. Воспользовавшись этим, Ричард Йорк добился для себя важнейшей должности — протектора государства. Но к Генриху VI вернулся рассудок, и позиция герцога пошатнулась. Не желая расставаться с властью, Ричард Йорк собрал вооружённые отряды своих приверженцев. Он решил, что гибель на поле боя лучше смерти на эшафоте. В 1455 г. в городке Сент-Олбанс на узеньких улочках произошло сражение между войсками герцога и короля. Исход схватки решил молодой сторонник Йорка граф Уорик, который, прорвавшись со своими людьми через заборы и огороды, ударил с тыла по королевским войскам. В полчаса всё было кончено. Многие Ланкастеры — сторонники короля, в том числе и герцог Сомерсет, погибли. Сам король оказался в руках Ричарда Йорка. Родственники погибших сеньоров горели местью. Так началась война Алой и Белой розы. После сражения у каждой стороны чётко обозначились сторонники: Йорков поддерживали более развитые юго-восточные районы Англии, лондонские купцы, горожане — те, кто был заинтересован в установлении сильной королевской власти. За Ланкастеров стояли независимые феодалы Северной Англии. Впрочем, соображения сиюминутной личной выгоды, страх мести и жажда наживы породили в ходе этой войны огромное число предателей и перебежчиков. После поражения в Сент-Олбансе Генриха VI снова охватило безумие, и борьбу с Ричардом Йорком возглавила королева Маргарита. В конце 1460 г. ей удалось взять реванш — в жестокой битве перед воротами своего замка Уэйкфильд Ричард Йорк погиб. Вместе с ним погибли его 17-летний сын и многие преданные ему бароны. С оставшимися в живых королева расправлялась с неженской жестокостью. Голова погибшего Йорка, увенчанная короной из позолоченной бумаги, была выставлена над воротами города Йорк в назидание новым претендентам на престол. О трагедии при Уэйкфильде вскоре узнали старший сын погибшего герцога Йоркского граф Эдуард Марч и Уорик, некогда отличившийся в уличной схватке, а теперь вождь йоркистов, талантливый полководец, оратор и дипломат. Они поспешили в Лондон, жители которого были в панике от известия о приближении армии королевы Маргариты, её солдаты нещадно грабили попадающиеся на пути города. Армия йоркцев была встречена с радостью. Здесь Уорик удачно поднял вопрос о правах Эдуарда Марча на престол. Лондонцы согласились объявить его королём Эдуардом IV. 3 марта 1461 г. депутация лордов и знатных горожан просила графа Марча принять корону. Но торжественная коронация 19-летнего короля состоялась только после того, как он, разгромив в очередной битве войска ланкастерцев, занял Йорк, жестоко отомстил за отца, выгнал королеву Маргариту и находящегося с ней Генриха VI в Шотландию и подчинил себе север страны. Царствование Эдуарда IV длилось 22 года (1461 —1483 гг.). Первые годы молодой король, взвалив всю тяжесть власти на верного Уорика (прозванного «делателем королей»), проводил время в пирах и турнирах. Но вскоре царственный повеса превратился в умного деятельного правителя. Тут у него начались разногласия с Уориком по по- 362 воду отношений с Францией: Уорик стоял за союз с королём Людовиком XI, а Эдуард — за союз с его соперником Карлом Бургундским. Разногласия закончились полным разрывом между королём и «делателем королей». Уорик возглавил мятеж против Эдуарда. Войско короля было разбито, сам он стал пленником Уорика. Эдуард не скупился на обещания, чтобы вернуть себе свободу, и Уорик вскоре отпустил своего пленника. Но король вовсе не собирался выполнять свои обещания, и борьба между ним и его бывшим сподвижником разгорелась с новой силой. Постепенно Уорик всё больше сближался с ланкастерцами, даже заключил договор с королевой Маргаритой. В 1470 г. он решил создать, а вернее, воссоздать своего очередного короля. Генрих VI, безумный, немощный, незадолго до этого в беспамятстве бродивший по дорогам Англии с нищенствующими монахами, заключённый затем в Тауэр, был освобождён Уориком и провозглашён королём. Полгода Уорик снова мог править самовластно. Но весной 1471 г. Эдуард IV в сражении у города Барнета разгромил войска мятежного графа. Уорик был убит. Несчастный Генрих VI тоже вскоре умер (или был убит, т. к. смерть его случилась как нельзя вовремя). У Ланкастеров не осталось ни одного возможного претендента на престол. Уцелел только дальний родственник ланкастерского дома Генрих Тюдор, граф Ричмонд, укрывшийся во Франции. Однако кровавые усобицы на этом не прекратились. Эдуард IV правил ещё 12 лет. К концу правления он сделался болезненным, вялым, обрюзгшим человеком, хотя вовсе не был стар. По мере того как ослабевала воля короля, возрастала роль, которую играл при нём его младший брат Ричард, герцог Глостер. Во всех мятежах и смутах он оставался верен Эдуарду. Ричард был талантливым администратором, способным полководцем. Природа обделила его красивой внешностью, но этот недостаток компенсировался волей и живым умом. От рождения он был кособокий. Ричард изнурительными физическими упражнениями добился того, что этот изъян стал почти незаметен. Эдуард IV умер неожиданно в 1483 г. Наследовать ему должен был 12-летний сын. Королю-мальчику требовался регент. Родственников королевы Елизаветы, вдовы Эдуарда IV, многочисленных и жадных, не любили в равной степени и лорды, и горожане. Арестовав родственников королевы, герцог Ричард Глостер объявил насмерть перепуганному маленькому королю Эдуарду V, что теперь он будет его опекуном. Это был настоящий государственный переворот. Эдуард V и его младший брат Ричард оказались в Тауэре. Вскоре после этого Ричард Глостер инсценировал своё «призвание на трон» и был коронован 6 июля 1483 г. под именем короля Ричарда III. Ричард III ассоциируется с созданным Шекспиром образом злобного горбатого карлика, всеми ненавидимого и сопровождаемого толпой призраков убитых им людей. Действительно, малолетние сыновья Эдуарда IV были убиты в Тауэре по его приказу. Вероятно, Ричард приложил руку и к убийству в 1471 г. короля Генриха VI. Но на самом деле он был не более кровожаден, чем любой из правителей того времени. Ричард Глостер, выросший среди кровавых смут, принимал в них непосредственное участие наравне с другими героями Войны роз. Он был воин, ему не раз приходилось убивать в сражении собственноручно — и поэтому на кровь он мог смотреть вполне равнодушно. Ричард III был человеком своего времени и королём своего времени. И не самым плохим королём. Его реформы — запрещение насильственных поборов, упорядочение судопроизводства, охрана интересов английского купечества — были популярны в народе. Недаром именно «кровожадный злодей» Ричард III считался у англичан чуть ли не единственным королём, который ставил интересы государства выше собственных. Тем не менее правление Ричарда III продлилось недолго. Уже в 1483 г. началась новая волна мятежей, затеянных уцелевшими сторонниками Ланкастеров. Укрывавшийся во Франции Генрих Тюдор предпринял попытку вторжения в Англию, но вынужден был бежать. Предчувствуя, что этим дело не кончится, Ричард начал готовиться к новым выступлениям. Он собирал войска, копил средства. Генрих Тюдор действительно не заставил себя ждать: 7 августа 1485 г. он высадился в Уэльсе. Армия Ричарда оказалась гораздо меньше, чем он рассчитывал: многие бароны предали его. Противники встретились у Босворта. Здесь Ричарда покинули даже его воины, деморализованные изменой одного из полководцев короля. Ричард III сделал всё, что зависело от его личного мужества. Он отказался бежать, когда ему предложили коня, заявив, что умрёт королём, дрался, пока достало сил, и был зарублен секирой. Здесь же, на поле битвы, Генрих Тюдор был провозглашён королём Англии. Война Алой и Белой розы завершилась. За 30 лет она унесла почти четверть населения Англии, 80 представителей королевской крови, огромное количество феодальных родов. Знать, ведущая свою родословную от некогда покоривших Англию норманнов, была истреблена полностью. На смену ей пришли новые дворяне. Генрих Тюдор, короновавшийся под именем Генриха VI, основал новую династию. Алая и Белая розы — Ланкастеры и Йорки — обессилели и заглохли. Но два враждовавших цветка были соединены Генрихом VII на одном гербе — гербе Англии Тюдоров. ЕЛИЗАВЕТА I ТЮДОР Все замерли на борту пиратского галеона «Золотая лань», когда сама королева Англии Елизавета, сверкая драгоценностями, сопровождаемая пышной свитой, поднялась на палубу. Лицо королевы было непроницаемо и надменно, в руке она держала обнажённую шпагу. Капитан галеона Фрэнсис Дрейк приветствовал государыню низким поклоном. Он был в растерянности. Визит королевы — великая честь, но чем это может обернуться? Дрейк знал, что король Испании Филипп II требовал от английского правительства его казни за лихой налёт на испанские колонии. Значительная часть добычи от этого рейда досталась самой Елизавете. Но много ли значит для великой королевы жизнь одного пирата? Елизавета приблизилась к капитану. Над палубой нависла напряжённая тишина, только ветер перебирал снасти. Под взглядом королевы отважный пират опустился на колени. — Фрэнсис Дрейк, я пришла взять твою голову! — голос Елизаветы прозвучал сурово, и Дрейк прикрыл глаза, видя, как сверкнула, взлетая, шпага. Но клинок остановился, так и не коснувшись шеи пирата. Кончик шпаги легко тронул его плечо, и в следующий миг оробевший Дрейк был посвящён в рыцари. Елизавета I Тюдор родилась 8 сентября 1533 г. Она была дочерью короля Генриха VIII и его второй жены Анны Болейн. Через три года королеву Анну казнили, обвинив в измене царственному супругу, а Генрих VIII в гневе отрёкся от Елизаветы. Король так никогда и не признал её наследницей престола. Это сделал английский парламент в 1543 г. Отвергнутая отцом, маленькая принцесса Елизавета всё-таки не была изгнана из дворца и росла среди придворных. В отличие от своей старшей сестры Марии она не могла похвастаться богатыми нарядами, зато похвалы учителей, которые занимались с королевскими детьми, чаще всего доставались именно ей. Елизавета оказалась способной, сообразительной и очень старательной ученицей. Принцесса писала и говорила по-латыни, читала по-гречески, знала французский, испанский и итальянский языки, играла на лютне и прекрасно танцевала. При этом она держалась скромно, стараясь лишний раз не напоминать о себе Генриху VIII, который словно бы мстил дочери за грех её матери: даже на смертном одре он ещё раз отрёкся от Елизаветы. После смерти неласкового отца-короля жизнь принцессы не стала лучше. Елизавете было только 15 лет, а вокруг неё уже плели опасные интриги. Честолюбивые придворные мечтали воспользовать- Генрих. Гольбейн Младший. Портрет Генриха VIII". 1539-1540 гг. ся неопытностью и молодостью наследницы престола в своих интересах (парламент подтвердил, несмотря на решение Генриха VIII, право Елизаветы наследовать корону Англии вслед за её братом Эдуардом и сестрой Марией). Принцессе с трудом удалось избежать опасных подозрений. Не желая больше подвергаться смертельной угрозе, Елизавета удалилась в своё поместье Хатфильд, где и пережила страшные годы царствования своей сестры Марии, прозванной Кровавой. После смерти Марии в 1558 г. Елизавета вступила на престол. Страна досталась ей далеко не в блестящем состоянии, но 25-летняя королева обладала твёрдым и решительным характером, а скромная жизнь в прежние годы сделала её бережливой и расчётливой. Как и подобает правительнице великой страны, Елизавета имела пышный двор, богатые наряды, однако тратила на это лишь треть того, что расходовала её предшественница Мария. Большую часть расходов на дворцовое великолепие новая королева старалась возложить на придвор- 364 Маркус Герардс Младший. "Елизавета в костюме для маски". 1600 г. ных, разными способами добивавшихся её милости. Кроме того, частенько в целях экономии средств Елизавета со всем своим двором снималась с места и отправлялась в гости к какому-нибудь знатному вельможе, где и жила неделями на хлебах радушного хозяина, который буквально разорялся после таких визитов. Однако Елизавета умела использовать не только деньги, но и таланты своих подданных. Среди её приближённых были умные политики Сесиль и Уолсингем, раскрывший позднее заговор Марии Стюарт; философ Фрэнсис Бэкон; «король купцов», финансовый советник королевы Томас Грешем; моряк, поэт, историк Уолтер Рэли. Благосклонность королевы нередко определялась женской симпатией, поэтому при дворе не переводились щёголи, пытавшиеся добиться внимания властительницы изящными манерами или красивой внешностью. Фаворитов она осыпала милостями. И в то же время деспотичной и скорой на расправу королеве ничего не стоило принародно дать пощёчину провинившемуся любимцу. К Елизавете Английской сватались русский царь Иван Грозный, испанский король Филипп II и французский принц Франсуа Анжуйский. Всем троим она отказала, не желая ни с кем делить судьбу своей страны, и вошла в историю как «королева-девица». Но так же, как Елизавета отвергала одного за ПРИБЛИЖЁННЫЕ ЕЛИЗАВЕТЫ I АНГЛИЙСКОЙ Королева Англии умела выделить из своего окружения наиболее умных и способных людей — опору в нелёгком деле управления государством, проводников политики Её Величества на суше и на море, в Англии и за её пределами. Первым другом и советником, служившим Елизавете ещё в те дни, когда она принцессой уединённо жила в поместье Хатфильд, стал выдающийся политик Уильям Сесиль. Это был умный, осторожный и преданный Англии человек. Взойдя на престол, Елизавета сразу назначила Сесиля членом Королевского Совете. С этого момента и до самой смерти он играл главную роль в английской политике. Королева говорила, что Сесиля «нельзя подкупить никакими дарами, и он всегда останется верен государству», и обращалась к нему как «к своей совести». Способный на компромиссы, сэр Уильям в то же время умел проявить настойчивость даже в том случае, если его совет или предложение были не по нраву Елизавете, но могли послужить на пользу Англии. В знак признания заслуг своего помощника и друга королева даровала ему титул лорда Берли. Ещё одним верным соратником Елизаветы I был Фрэнсис Уолсингем, член Тайного Совета, начальник разведки и контрразведки Англии. Ему принадлежит главная заслуга в раскрытии заговора Марии Стюарт и организации суда над мятежной королевой. Уолсингем для своего времени был гением шпионажа. Он организовал сложнейшую разветвлённую сеть агентов в Англии и Европе, получая таким образом богатейшую информацию о всех текущих событиях. Яростный противник католицизма, сэр Фрэнсис Уолсингем считался злейшим врагом Испании, и его смерть в 1590 г. немало порадовала Филиппа II. Но, может быть, самой яркой фигурой среди приближённых королевы был Уолтер Рэли. Блестящий придворный, он пользовался особым расположением Елизаветы, но прославился не как фаворит великой королевы. Рэли соединил в себе талант учёного и поэта с отвагой мореплавателя. Он ненавидел Испанию и большую часть жизни провёл в борьбе с этим злейшим врагом своей родины. Рэли выдвигал планы создания английских колоний в Америке в противовес испанским владениям. Именно ему принадлежит честь основания в Северной Америке первой английской колонии Вирджинии, названной так в честь Елизаветы — «королевы-девственницы» (virgin — дева). Неутомимый искатель приключений, Рэли совершил экспедицию в Гвиану в поисках легендарной «Золотой страны Эльдорадо». Жизнь сэра Уолтера Рэли завершилась трагически. Испанское правительство «по достоинству» оценило подвиги своего врага: в качестве одного из условий мире с Англией испанцы потребовали казни Уолтера Рэли. Наследник Елизаветы I Тюдор — Яков I Стюарт решил пожертвовать отважным мореплавателем. Рэли окончил свою жизнь на эшафоте в 1618 г. * другим своих женихов, и её отказались признать законной правительницей подряд три римских Папы (т. к. Рим не признал законным брак Генриха VIII и Анны Болейн). Они несколько раз объявляли её еретичкой и отлучали от церкви. Отвергнутая главой католической церкви, Елизавета прекрасно понимала, что быть полновластной государыней в своей стране она сможет только в том слу- 365 чае, если будет протестанткой, как большинство англичан, и если станет править в интересах протестантов. Первое, что сделала королева, вступив на престол, — провозгласила государственной англиканскую церковь (английская протестантская церковь — независимая от Рима; глава церкви — король Англии). Католицизм — религия большинства европейских государств — в Англии превратился в гонимую старую веру и в то же время стал удобным прикрытием для агрессивных планов внешних врагов. Главным из них был испанский король Филипп II. В своё время он был женат на Марии Кровавой — ярой католичке, сестре и предшественнице Елизаветы — и являлся принцем-консортом Англии (муж королевы, но не король). После смерти Марии и отказа Елизаветы выйти за него замуж Филипп лишился всякого права на британский трон, но не потерял надежду покорить Англию. Стремясь к осуществлению своих планов, король Испании вместе с Папой римским попытался организовать всеобщую войну католических государей Европы с королевой-еретичкой. Желая посеять беспорядки внутри самой Англии, они поддержали претендовавшую на английский престол шотландскую королеву Марию Стюарт — послушную католичку. Появление Марии Стюарт в Англии было очень опасно для Елизаветы — шотландская королева предъявляла свои претензии уже давно, и у неё нашлись сторонники в стране. Понятно, что королева приложила все старания к тому, чтобы обезвредить соперницу. Мария вскоре стала пленницей Елизаветы, но и в плену оставалась центром заговоров, чинимых врагами королевы Англии. Правда, не дремали и верные слуги короны. Всё раскрылось. Марию, «обычно называемую королевой шотландской» (так писали в судебных документах), отдали в руки английского правосудия. За участие в заговоре с целью убийства Елизаветы I её приговорили к смертной казни и обезглавили 8 февраля 1587 г. в замке Фатерингей. Вся Англия ликовала, узнав об этом. Сама же Елизавета не участвовала в общем торжестве и облачилась в траур по Марии Стюарт. Даже для такой твёрдой и решительной властительницы, как Елизавета, казнь королевы Шотландии была слишком смелым шагом. Впервые особу королевской крови судили, приговорили к смерти и казнили за государственное преступление. Так поступали с простолюдинами, дворянами, герцогами, в конце концов, но не с королями! Кровь королей считалась священной. Елизавета и сама была в этом твёрдо уверена, но, выбирая между кровью шотландской королевы и спокойствием и могуществом Англии, она выбрала Англию. Казнь Марии Стюарт показала, что короли отвечают за свои деяния, и избавила протестантскую страну от 30-летней угрозы насильственного возвращения католицизма. Казнь Марии Стюарт стала вызовом всей католической Европе. Филипп II в бешенстве провозгласил себя претендентом на английский престол и начал готовить вторжение в Англию. На самом же деле эта война шла давно. Английские пираты нещадно грабили гружённые золотом корабли, идущие из Нового Света в Испанию. Елизавета сама покровительствовала морским разбойникам и потому почти не реагировала на бесконечные протесты испанского посла. Королева имела в деле морских грабежей свой интерес: вместе с приближёнными она вкладывала деньги в пиратские экспедиции за золотом короля Филиппа II и получала от этого просто сказочные прибыли. Естественно, что пополнявших королевскую казну корсаров Елизавета не преследовала, а, наоборот, осыпала всяческими милостями: Хоукинса и Дрейка сделала дворянами, а последнего, кроме того, назначила вице-адмиралом флота. Чтобы положить конец пиратским нападениям, в 1588 г. Филипп II снарядил для захвата Англии огромный флот — «Непобедимую армаду». Елизавета знала, что к серьёзной войне Англия не готова. Королевский флот состоял всего из 34 кораблей, а сильной сухопутной армии в стране вообще не было. Но речь шла о независимости Англии. Видя угрозу, всё население Англии сплотилось вокруг своей королевы. Купцы и дворяне снарядили и прислали корабли. Самые прославленные пираты приняли Елизавета I. Камея. XVI в. Неизвестный художник. "Мария Стюарт в белом траурном уборе". 1570-е гг. Мария Стюарт. Камея. 1570-е гг. Италия. 366 Елизавета Тюдор. "Елизавета и Слава". Книжная миниатюра XVI в. Жёлтый (золото) символизирует небесную благодать, ниспосланную английской короне. Неизвестный художник. Королева Елизавета Время и Смерть". 1600 г. командование на флоте. Горожане шли в ополчение, создавали отряды добровольцев, готовых отразить высадку испанского десанта. Но, конечно, они едва ли могли противостоять закалённым в боях солдатам Филиппа II. Стремясь ободрить свои войска, Елизавета верхом (а ей было 55 лет) объезжала их ряды, говоря: «Я прихожу к вам, решившись в разгар битвы жить или умереть с вами». Но высадка испанцев не состоялась. 28 июля 1588 г. «Непобедимая армада» была «разбита и развеяна по всем румбам» (Ф. Дрейк) английскими моряками и корсарами. С этого времени Англия поднялась до положения великой морской державы — «владычицы морей». Победа в борьбе с внешним врагом принесла Елизавете огромную славу. О ней говорили как о спасительнице страны, «доброй королеве Лиззи» (так её называли лондонцы), королеве корсаров и купцов. Елизавета покровительствовала торговле, и английские купцы теперь, после победы над испанцами, уже без опаски отправлялись во все концы света: в Турцию, Африку, Россию, к берегам Америки, не говоря уже о соседних европейских странах. Королева и её придворные нередко вкладывали деньги в торговые предприятия и, как и от пиратских экспедиций, имели от этого свой доход. При Елизавете с её поощрения возникли самые мощные торговые компании, например Ост-Индская, купцы которой положили начало созданию огромной Британской колониальной империи. Однако гораздо реже принято вспоминать о том, что «добрая королева» умела быть скупой и неблагодарной. Она любила только удачливых: одно провалившееся предприятие — и даже такие видные и прославленные деятели, как Дрейк или Рэли, попадали в немилость. Ещё хуже приходилось тем, кто не был приближён к трону, богат или знатен. Моряков, победителей «Непобедимой армады», уволили с кораблей, ничего им не заплатив или заплатив только часть жалования. Те, кто был изранен и покалечен, вообще не получили ни пенни и были вынуждены умирать от голода или нищенствовать. Нищих же закон, изданный Елизаветой, предписывал бить плетьми и клеймить. Пополняя казну, королева думала о своих подданных так же мало, как и остальные монархи того времени, хотя и утверждала, что «тратит все силы, чтобы обеспечить доброжелательность англичан». Конец царствования Елизаветы был трудным. Королева говорила о себе: «У меня тело слабой и больной женщины, но у меня сердце короля, и к тому же — короля Англии». В последнее десятилетие своего правления «королева с сердцем короля» превратилась в усталую старую женщину. Она пережила многих близких ей людей. Из тех, кого она любила, двое умерли, а один — граф Эссекс — был отправлен на эшафот по обвинению в государственной измене. Казна, как ни старалась Елизавета, была почти пуста. Парламент стал проявлять недовольство тем, что королева покровительствует отдельным купцам или компаниям в ущерб другим. И лондонцы — а некоторые из них были выброшены на улицу по «Закону о жильцах» (домохозяевам 368 запрещалось сдавать внаём помещения и принимать жильцов), не встречали больше свою королеву ликованием. Елизавета стала замкнутой и подозрительной. Она панически боялась заговоров и убийц и ходила теперь только с обнажённой шпагой. Поговаривали, что королева сошла с ума. Елизавета I Тюдор умерла 23 марта 1603 г., прожив 70 лет. С ней прекратилась династия Тюдоров. С неё началась Великобритания — одна из могущественнейших держав, Англия Нового времени, владычица морей, хозяйка почти половины мира.
https://doc4web.ru/astronomiya-/matrici-dii-nad-nimi-obernena-matricya-matrichniy-zapis-sistemi-.html	Матриці дії над ними Обернена матриця Матричний запис системи лінійних алгебраїчних рівнянь т	https://doc4web.ru/uploads/files/226/ea6e99ce4bddb8faf082a8d2b90f7993.docx	files/ea6e99ce4bddb8faf082a8d2b90f7993.docx	Пошукова робота на тему: Матриці, дії над ними. Обернена матриця. Матричний запис системи лінійних алгебраїчних рівнянь та її розв’язок. План Матриці, дії над ними. Обернена матриця. Ранг матриці. ЕЛЕМЕНТИ ЛІНІЙНОЇ АЛГЕБРИ Матриці 1. Матриці, дії над ними Числа (функції) називаються елементами матриці , причому перший індекс - номер рядка, а другий - номер стовпчика. Якщо матриця має лише один рядок (стовпчик), то вона називається вектором-рядком (вектором-стовпчиком). Матриця, що містить лише один елемент, ототожнюється з цим елементом. Якщо в матриці всі елементи є нулями, вона називається нульовою. Матриця , рядками якої є стовпчики матриці , називається транспонованою по відношенню до матриці . Транспонована матриця позначається символом , тобто . Матриця, в якої кількість рядків дорівнює кількості стовпчиків , називається квадратною. Квадратна матриця , в якої всі діагональні елементи є одиниці, а решта елементів – нулі, називається одиничною . Дві матриці називаються однотипними, якщо в них кількість рядків та стовпчиків відповідно однакові. Дві однотипні матриці називаються рівними, якщо в них відповідні елементи рівні. Сумою (різницею) двох однотипних матриць і називається матриця, однотипна з даними, а кожний її елемент з сумою (різницею) відповідних елементів даних матриць. Відносно до дій над однотипними матрицями, як і для чисел, залишаються вірними переставний закон додавання двох матриць, сполучний закон додавання для трьох матриць. Якщо і - числа, і - однотипні матриці, то вірні такі дії: де - нульова матриця. Множення матриці на матрицю можливе лише тоді, коли кількість стовпчиків матриці дорівнює кількості рядків матриці . Якщо перша матриця має рядків і стовпчиків, а друга - рядків і стовпчиків, то множення можливе, якщо . Помножимо кожний рядок матриці на кожний стовпчик матриці Одержані добутків запишемо у вигляді матриці розміром А саме, кожний стовпчик матриці складемо із добутків всіх рядків матриці на відповідний стовпчик матриці Довільний рядок складається із добутків рядка матриці яка має той же номер, на всі стовпчики Таким чином, елементи матриці обчислюються за формулами Приклади. 1) 2) 3) 4) Множення матриць не є комутативним. Це означає, що від перестановки множників може змінитись добуток, тобто . Приклади. 1) Якщо , і - матриці і -число, то вірні такі властивості: (доводиться безпосереднім множенням). . . Оскільки множення матриць некомутативне, то вводяться поняття “множення даної матриці на матрицю зліва”, тобто ; ”множення матриці на матрицю справа”, тобто . З правил множення матриць випливає, що квадратні матриці можна перемножувати у довільному порядку. Але це ще не означає, що результат множення буде одним і тим же. Дві матриці і, для яких , називаються комутативними. Для однотипних квадратних матриць і вірні такі твердження: , тобто визначник добутку двох однотипних квадратних матриць дорівнює добутку їх визначників. Матриця, у якої відмінні від нуля лише елементи, що знаходяться на діагоналі, називається діагональною. При цьому не обов’язково, щоб всі діагональні елементи були відмінними від нуля, деякі з них можуть бути і нулями. Для одиничної матриці і однотипної їй матриці вірне таке твердження: . Порядком квадратної матриці називається кількість її рядків (або стовпчиків, або діагональних елементів). Введемо такі нові поняття, що відносяться до теорії матриць. Матрицяназивається неособливою (несингулярною, невиродженою), якщо . Якщо , матриця називається особливою (сингулярною, виродженою). 2. Обернена матриця Для даної квадратної матриці вводяться поняття оберненої матриці. Її позначають символом . Матриця (якщо вона існує) називається оберненою по відношенню до даної матриці , якщо , де - одинична матриця того ж порядку, що й . Теорема. Для даної матриці обернена матриця є єдиною, якщо вона існує. Д о в е д е н н я. Справді, якщо для матриці існує ще одна матриця , обернена по відношенню до , то . Звідси випливає, що . Цю останню рівність помножимо справа на . Тоді матимемо , тобто матриця збіглася з . Теорему доведено. Теорема. Всяка неособлива квадратна матриця має обернену матрицю. Д о в е д е н н я. Нехай неособлива матриця і - так звана приєднана (союзна) матриця по відношенню до матриці , тобто , де - алгебраїчні доповнення до елементів матриці . Розглянемо ; Отже, , тобто матриця обернена. Теорема доведена. Звертаємо увагу читача на закон складання оберненої матриці. Щоб одержати матрицю , потрібно: 1) транспонувати матрицю ; 2) кожний елемент матриці замінити відповідним алгебраїчним доповненням; 3) обчислити визначник матриці ; 4) кожний елемент добутої в п.2 матриці поділити на . Приклад 1. Довести, що . Д о в е д е н н я. Очевидно, що . Помножимо ліву і праву частини останньої рівності на зліва, тобто Знову останню рівність помножимо на зліва, тобто , що і треба було довести. Приклад 2. Знайти матрицю, обернену до матриці Р о з в ’ я з о к. Транспонуємо матрицю : Обчислимо алгебраїчні доповнення до елементів матриці : Обчислимо визначник матриці (або ): Тепер, об’єднавши пп..2 і 4, запишемо Перевірка: Отже , обернена матриця знайдена вірно. Дійсна квадратична матриця називається ортогональною, якщо виконується умова . Приклад 3. Довести, що , якщо - ортогональна матриця. Д о в е д е н н я. Із умови ортогональної матриці одержуємо Із правила множення матриць випливає, що це множення виконується точно так само, як і множення визначників. Тому . Звідси , що і треба було довести. 3. Ранг матриці Визначення мінору го порядку матриці дано в п.1.1. Розглянемо матрицю Означення. Базисним мінором матриці називається мінор порядку якщо він відмінний від нуля, а всі мінори го порядку дорівнюють нулю або мінорів го взагалі немає, тобто співпадає з меншим із чисел або Очевидно, що в матриці може бути декілька різних базисних мінорів. Всі базисні мінори мають один і той же порядок. Дійсно, якщо всі мінори го порядку дорівнюють нулю, то і всі мінори го, а, значить, і всіх вищих порядків дорівнюють нулю. Це стає ясним, якщо застосувати означення детермінанта до якого-небудь мінору го порядку (всі доповнюючі мінори елементів його першого рядка є мінорами го порядку матриці а тому рівні нулю). Рядки і стовпчики, на перетині яких розташований базисний мінор, назвемо базисними рядками і стовпчиками. Означення. Рангом матриці називається порядок базисного мінору, або, інакше, найбільший порядок, для якого існують відмінні від нуля мінори. Нульова матриця має ранг, що дорівнює нулю. Ранг матриці позначатимемо Перебирати всі мінори в пошуках базисного, якщо розміри матриці немалі, - задача, що пов’язана з великими обчисленнями. Але ми можемо користуватися таким правилом: якщо ми знайшли деякий мінор го порядку, що відмінний від нуля, то не потрібно шукати серед всіх мінорів го порядку той, який відмінний від нуля, а тільки ті мінори го порядку, що обрамляють мінор го порядку, тобто ті, які містять даний мінор го порядку. Ми приведемо без доведення деякі теореми, що будуть використовуватися надалі. Теорема 1. В довільній матриці кожний рядок є лінійною комбінацією базисних рядків, а кожний стовпчик – лінійною комбінацією базисних стовпчиків. Теорема 2. Ранг матриці дорівнює максимальному числу лінійно незалежних рядків (стовпчиків) в цій матриці.
https://doc4web.ru/astronomiya-/istoriya-sela-liski.html	Історія села Ліски	https://doc4web.ru/uploads/files/242/e3e18c67ab36174ae45fcfe223e2a3af.docx	files/e3e18c67ab36174ae45fcfe223e2a3af.docx	Історія села Ліски Назва села Ліски походить від лісів, які його оточували з усіх сторін. Ще до цього часу на сході села простягається так званий Гулецький ліс, який через видолинки сіножатей тягнеться аж до Гільча, Хохлова та Жнятина. На заходів від урочища Зарудки ліс тягнеться аж до Переводова і Липина, з назвами Чепич, Середній горб та Задовга. Село поділялося на кутки з назвами: Дворк, Гнилий кут, Бабинка і наймолодша частина – Суховоля. Із Суховолі в село (Гнилий кут і Бабинку) вело глибоке провалля і господарів по ліву сторону звали Провальни. Землі села ділились на сільські та панські. Східну, західні і північну частини полів займали селяни, а всю південно-східну, південну і південно-західну – пан. Урочища. На сході – Пилипів горб, Придатки, північному сході і півночі – за Костем, Заосівцем, Попова долина, Поплави, Зарудки, Виватець, Біля Водяного моста. Панські землі називались: Корчунок, Межигої, Біля Могили (за якими були сільські – Закруглик, Білостік, Задовга, Куропалка), Середній горб. Дороги в село були грунтові, а тому заглибилися на 3-5 м, утворивши провалля. Село Ліски розташоване в 21 км на захід від Сокаля між селами Переводів – на півдні, Жнятин – на південному сході, Гільче – на сході, Костяшин – на північному сході та Хомськими селами Сушів – на півночі, Новосілки – на північному заході та польською колонією Марисіна – на заході. За політико-адміністративним поділом 1939 р. його адреса така: с.Ліски, гміна Варяж, повіт Сокаль, воєводство Львів. Згідно переказів старожилів та матеріальних залишків, село виникло в часи появи міста Белз, до якого односельці більш тягнулися, ніж до Сокаля. У давні часи територія села входить до Волинського, а відтак Галицько-Волинського князівств. Після розпаду Галицько-Волинської держави, дана місцевість входить до Польщі. Землі наших сіл, як по всій Галичині, королі дарують своїм вірнопідданим. Встановлюється панщина. Прізвища перших панів невідомі, але вже в 1750-1895 роках села Ліски, Переводів і Костяшин належали пану Крижанівському. Село лежало серед лісів, а тому всі житла та господарські споруди були дерев’яними. Повз село проходив ординський шлях – Кучманський, свідком якого є так звана Велика могила в 1 км від села, на півдні. Горіли села, а з ними і Ліски разом із панськими будовами. Для захисту і оборони пани побудували своє житло з цегли, обвівши його грубою та високою цегляною огорожою. Воно стояло на Сухволі. Від панського житла аж до потічка (на захід від церкви) довжиною до 1 км проходив тунель шириною до 2-2,5 м і висотою до 2 м глибоко в землі. Тунель мав запасні тайні виходи, які збереглися до 1940 року. В один із нападів татаро-турецької орди на панське подвір’я збіглося майже все село і заховалося в тунелі. Ординці панський замок спалили. Людей, які були в льохах під замком і в тунелі засипало і від нестачі повітря та диму вони, а їх було до 300 чоловік, всі загинули. Ніхто їх вже не відкопував, лише поставлено хреста. Хрест обсаджений липами стояв до 1942-43 років (Розповідь Кв’ятковського Казіка – теперішнього жителя с.Ліски). Цеглу для будівництва покоїв і тунелю та огорожі пан випалював на власній цегельні в урочищі Середній горб під лісом – Коритині. Це місце ще до 1920-22 років називали цегельнею. Зруйнованих покоїв пани не відбудовували, а поставили нові в 50 м на південь. Після розбору Польщі Австро-Угорщиною і Росією, село відходить до Австро-Угорщини. В трьох км на півночі та двох з половиною на захід від села проходить кордон між Австрією та Росією. Австрія, як цивілізована країна, почала трохи дбати і про українців. Десь в 1850-60 роках в селі побудовано велику, як на той час, школу з великим подвір’ям, посаджено сад (Вона стояла до 1934 р.). Десь біля 1805-1810 рр. пани Крижанівські будують ґуральню (спиртзавод) по другу сторону дороги става і саджавка. Правда спочатку будують цегельню (біля потоку нижче теперішньої церкви). Глину на цеглу беруть із урочища Присілки. Це в якійсь мірі покращило матеріальне становище селян, бо відходами спиртзаводу – брагою, відгодовували худобу і свиней. Крім того за роботу пан давав і спирт, а його в москалів вимінювали на цукор у москалів (розповідь бабусі Синиці Марії). За спиртзаводом стояли панські корівники і конюшня. Воду на завод брали із джерела саджавки водогінними берестовими трубами (під час чистки саджавки в 1935 р. викопали до 30 м таких труб). В першу світову війну всі панські будівлі згоріли. Більше їх ніхто не відбудовував, бо пан Крижанівський видав свою дочку за Потворовського, який жив в с.Гільче, а вже в 20 роках, ставши сенатором, переїхав у Варшаву з сім’єю. В селі Гільче жив лише літом. Для всієї Галичини, а отже для селян села пам’ятним остався 1848 рік із проголошенням скасування панщини. З цієї нагоди встановлено чавунний хрест і посаджено 4 липи. Цей хрест і зараз стоїть по ліву сторону сходів, які ведуть до церкви. До знесення панщини 1846 р. пан Крижанівський при в’їзді в село між дорогами від Гільча і Костяшина будує капличку із дерев’явною фігурою св.Фльоріана, а перед в’їздом в село із Переводова – чавунний хрест із розп’яттям Ісуса Христа, яке в селі звали фігурка. Вони стоять і тепер. На цей час в селі була старенька парафіяльна церква, а кругом неї цвинтар. Перед парафіянами виникло гостре питання будівництва нового храму. Під керівництвом трьох жителів села (Прізвища їхні із задньої стіни в церкві стерто) піднято парафіян с.Ліски, Переводів і Костяшин на спорудженням парафіяльного собору. Його розпочато будувати в 1872 році і закінчено в 1875 р. Над вхідними дверима задньої сторони ще в 1991 року стояв надпис: “На хвалу Господа Бога цей Дом Божий сосдан будівничими (вказувало три прізвища) як парафіяльний собор для прихожан Лісоцьких, Переводівських та Костяшинських основался Р.Б. 1872 Укончился и благословен же 1875 р. для 20 января. на честь св. Іоанна Хрестителя. Цього дня, тобто 20 січня від запам’ятних часів в селі було храмове свято (празник, як його у нас називали). Зараз старий напис частково стерто і написано: “На хвалу Господа Бога цей Дом Божий сосдан коштом Іоанна Крижановского Н.Г. Прихожан Лісоцьких, Перевадівських і Костяшинських. Основался Р.Б. 1872 Укончился и Благословен же 1875 р. дня 20 юния на сострадании П.Б.Д. Марии Г. Zabrecki І вже цього дня у них храмове свято. Між написом создан... і Прихожан відстань вказує, що там було напису три лінійки. Від теперішніх жителів почув плітку, що поляки села в 1870 р. (а їх же тоді у нас не було!) просили пана побудувати для них костел, але він сказав, що його вони мають у Снятині, а для українців потрібна церква, бо стара вже валиться. Ось як поляки перетворюють наші святині у свої, як законну власність. З початком будівництва нової церкви, старий цвинтар закривають (осталась кілька могил похованих попів) і переносять за село, де він і тепер. Перші священики остались невідомі, бо час зрівняв і їхні могили. До нас дійшов спогад про священика Ґіссовського, жінка і дочка якого поховані на новому кладовищі, а він біля церкви, але саме де, ніхто не знає. На цвинтарі є сімейна могила о. Ґіссовського – хрест з розп’яттям. Написи: Сімейна могила о. Ґіссовського Зафія з Ґіссовських Миколаєвич жінка пароха з Тяглова + 27.5.1910 Станіслава з Козловських Ґіссовська жінка пароха в Лісках 4.7.1857 + 28.4.1893 Єлена Ґіссовська дочъ пароха в Лісках 7.9.1879 + 4.4.1905 о. Ґіссовський прийшов в село парохом десь зразу після зведення храму. при ньому церкву розмальовували. Але крім душпастирської роботи і господарки участі в жодних заходах не брав. Скоро він почав старіти, особливо після смерті молодої 36-річної дружини, 26-річної доньки та 34 річної сестри. Після його смерті, десь у 1917 році в селі священиком стає о.Геньо, який через хворобу до року помер. Після смерті о.Гєня в село парохом приходить о.Матюк, якого через два роки переводять на парафію в с.Будинин, а парохом села стає о.Мирослав Ріпецький родом із Самбора – капелан УСС та УГА, одружений з Євгенією з роду Смулка. І о.М.Ріпецький, і його дружина п.Євгенія з відомих і свідомих українських родин, а тому з їх приходом починається національне відродження села. Дітей у сім’ї о.Ріпецького не було і вони повністю віддають себе духовному і національному вихованню парафіян, яке вимагало значного покращення. З часу побудови храму минуло майже 50 років і за цей час ніхто не реставрував. Таке ж становище було в Переводові і Костяшині. Отець Ріпецький з перших днів своєї пастирської роботи в парафії подбав про те, щоб церкви стали справжніми духовними храмами, щоб віруючі гордилися ними. Вже в 1922 році реставрують церкву в Лісках, а в наступні два роки в Переводові та Костяшині. Церква в Лісках стоїть на високому горбі, на який важко було добиратися, особливо в негоду та зимою. Літом 1923 року до церкви встановлюють бетонні сходи, по боках яких кладуть перила. Все це було зроблено настільки добротно і красиво, що і у 2000 р. внутрішнє оздоблення храму та ікони захоплюють кожного, хто переступає його поріг. Відреставровано церкви в Переводові та Костяшині. До приходу на парафію о.Ріпецького, в церквах хорових колективів не було, а відправу вели дяки-самоучки. Отець Ріпецький направляє одного з них (Шаварського Леся з Костяшина) у школу дяків при духовній семінарії. Уже 1923 р. на храмових святах співають церковні хори. В Лісках є урочище Білостік, в якому з під-горба витікає потужне джерело чистої води, яка, хоча і холодна, але ніколи, ніхто нею не простудився. Згідно переказів десь у 20 роках 1800 року, над джерелом з’являлась кільком особам Божа Матір. Люди почали цією водою лікувати рани, болі в шлунку та інше. Віруючі вище джерела поставили скульптуру Божої Матері, а джерело взяли в дерев’яні цямбрини; а десь у 90 роки 19 ст. – над криничкою поставили капличку, яка до року згоріла. А вже через кілька років після цього в 15 м вище на горбочку побудували церковицю і освятили її на Десяту п’ятницю в переддень сострад. Пресвятої Богородиці. З того часу кожного року там, на Білостоці в храмі Пресвятої Богородиці Страждальниці відбувалось богослужіння. День Десяту п’ятницю оголошено відпустом. Спочатку на цю відправу приходили віруючі із парафії (Лісок, Переводова і Костяшина), а село приймало гостей, як на храмове свято. Вода із даного джерела, сповідь і прийняття св. причастя допомагало багатьом людям позбуватися різних хвороб. З кожним роком на відпуст приходило все більше прочан. У 20 роки церковиця вже не вміщала прихожан і вони змушені були стояти надворі. Десь із 1926-1927 років на Десяту п’ятницю приїжджає до 6-7 священиків. Постає питання про будову приміщення, де б могли переодягтися священики, пообідати. За гроші від збору віруючих о.Ріпецький будує в південно-східному кутку площі Білостоку дерев’яний будинок, криє цинковою бляхою. Особливістю погоди Десятої п’ятниці є те, що вона дуже рідко буває без раптового зливового дощу, і то саме в цій улоговині. Із сходу, півдня, заходу і півночі горби. Долина починається на північному сходів від урочища Середній горб і тягнеться на південний захід, на Задовгу. Кінець червня – початок липня завжди у наших теренах суха жарка погода. Достигає озимина. І цей день дуже рідко починається дощем. А от біля 12-13 год. дня в сильну спеку починають появлятися хмарки на заходів над лісом, тоді і на півдні над Переводовом, а відтак і на північному сході над Лісками. Починає блискати, з сильними громами, а з хмар, немов із відра ллється вода 10-20 хвилин. Люди чим мають накривають, ховають під вози і дерева. Не змокають ті, хто в церковці, але їх порівняно мало. Вже через півгодини-годину після дощу все висихає від сонця. Отож, щоб прочани були захищені в час богослужіння, спочатку від сонця, а потім від дощу о.Ріпецький вирішив на Білостоці, вище церковиці побудувати велику церкву-шопу. На пожертви прочан 1930 р. така церква (вівтар закривався після богослужіння) 12х35 м була освячена. На освячення приїхав митрополит Андрей Шептицький та єпископ Коціловський із Перемишля. В цей день, крім літургії відправляли Хресну дорогу. Образи Хресної дороги чіпали на зовнішніх стінах церковиці, щоб взяли участь більше віруючих. Щоб задовольнити потреби прочан, о.Ріпецький вирішує хресну дорогу побудувати у вигляді каплиць із 14 станцій. На пропозиції отця відгукнулося багато парафій. Але площа не вміщала такої кількості каплиць. Закуплено додатково 2 га землі в південній частині. За 1933-34 роки 14 парафій збудувало по одній дерев’яній каплиці, а запрошені зі Львова малярі написали ікони (при чому на полотні олійними фарбами, та помалювали каплички, використовуючи орнаменти церков 14 парафій). Урочисто, як ніколи до того часу, відсвяткували Десяту п’ятницю 1935 року. Крім богослужіння в цей день працював ярмарок кондитерських виробів, солодких напоїв, морозива, біжутерії, ікон і образочків, хрестиків з ланцюжками, різноманітних дитячих іграшок, іншого промислового товару. Працювала карусель (іноді дві), цирк, лотереї, виграші яких витягали попугаї, морські свинки та інші дресировані звірки. Для дітей саме ярмарковий майдан був захоплюючим і оставався в пам’яті на все життя. Десята п’ятниця не проходила без лірників. Крім душпастирської праці, сім’я о.Ріпецького проводила велику громадсько-політичну роботу. Так о.Ріпецький невтомно працював у “Просвіті”, “Кооперативі”, залучаючи селян продавати свою продукцію в райсоюз, маслосоюз, вчив селян раціональному веденню сільського господарства. Сім’я отця створює велику українську бібліотеку і охоплює всіх дітей і молодь. Дружина отця, імость Євгенія, організувала товариство “Союз українок”, де крім політичного виховання вела куховарські курси, курси молодої матері, рукоділля. В управу читальні входили: о.Ріпецький Мирослав – голова та члени Красько Михайло (Їськів), Шолемей Іван (дяк), Щудло Андрій, Сенюта Григорій. В управу кооперативу входили Красько Степан (Їськів) – голова та члени о.Ріпецький Мирослав, Синиця Григорій, Сенюта Григорій, Щудло Андрій, Фога Гнат, а книговодом довго був Тарасюк Василь. Продавцем спочатку був Красько Микола (Якимів), а потім Сорока Василь. В 30-40 роках читальна “Просвіти”, поряд з церквою, була основним вогнищем культури села, хоча і працювала на громадських засадах. Вже 1932 село урочисто відзначає мазепинський рух і на святі Мазепи в Сокалі бере участь більше 80 односільчан (див. фото). Приміщення читальні збудували в 1926-1929 роках, де крім актового залу на 200-220 чол.; були гардероб і 2 кімнати для роботи гуртків з одної сторони, а з другого боку розмістилася крамниця кооперації. Працювали хоровий і драматичний гуртки. На показ вистав потрібно було мати дозвіл старости повітового. Цей дозвіл завжди виходжував Щудло Андрій (Синюків). В село два рази заїжджав пересувний український театр під керівництвом Когутяка, артисти цирку. Процес над Данилишиним і Біласом та пацифікація Равщини був належно осуджений селом, особливо молоддю, а пісня “А в равськім повіті є свідомі села за те і тужила вістка невесела” довго була в репертуарі хлопців і співали її по кожнім кутку. З особливим успіхом пройшла вистава драмгуртка із равського села Василева Великого “Над Львом чорна хмара”. За рік хор виступав 2-3 рази з концертами. Майже кожного року в селі проводили фестини, на яких дівчата і хлопці окремо демонстрували вправи, потім були епізоди бою козаків із турками чи татарами (при чому обов’язкова на конях). Дальше одні розігрували лотереї, інші дивились як найспритніші хлопці вилазили на високого ковзкого стовпа, щоб звідтам взяти одну річ (годинник, черевики, штани, чи щось інше). На майдані були продавці з солодкою водою, солодощами, морозивом. Свято закінчувалось загальними танцями. Згідно переказів пожилих та і власних спостережень: не було в році неділі чи свята, щоб в читальні не було якогось заходу. Весілля теж не відбувались без читальні. Після шлюбу і гостин у хаті, молодь разом з молодими, йшла до читальні, де 3-4 години міг потанцювати кожний бажаючий. В час постів жодних забав не було. Серед молоді тоді в моді були флірти. Хлопці і дівчата ставили лавки у квадрат і фліртували. Були дні, що було по 3-4 груп фліртувальників. В будні дні хлопці кожного з кутків виходили на вулиці і заводили пісні. Спочатку в колі, а потім бралися під руки і одним рядом йшли в напрямі читальні і співали. Зійшовшись разом, заспівали кілька пісень і розходились до своїх дівчат. До 1936-37 року різниці між молодими українцям і поляками не було. Разом ходили до церкви, читальні, на весілля, на кавалерку. 1936 року в село вчителем приходить Адам Ковальський, вихований в шовіністичному польському дусі. З першого вересня вже починали уроки не з української, а польської молитви. Від нас, учнів, вимагає навіть на перервах говорити по-польськи. В селі відкриває “свєтліцу” і ми вже не йдемо виступати у читальню, а у свєтліцу. В репертуарі тільки польські пісні і танці “краков’як”, “мазурка”, “полька”. Всю молодь польської національності збирає у свєтліці, забороняє їй йти в церкву, хлопців втягує у “щелецку” військову організацію. Починається насильне сполячування. Його дії викликають незадоволення серед батьків молоді. Селом керував солтис, якого обирали радні. Їх було 16, 14 українців і 2 поляки. Солтисами в різні часи були: в 1917-19 рр. Шелемей Іван (Медовий), якого поляки в 1919 посадили в тюрму на 1 рік. Потім довго Красько Максим (Якимів), а в 1936-38 рр. – Козак Степан (Тарасів). Готуючись до виборів радних села в 1938 р., Ковальський вимагає, щоб радними було 8 поляків та 8 українців. І хоч село вибрало 14 радних українців, а 2 поляків, Ковальський у старостві в Сокалі подає списки 8 поляків та 8 українців. Це обурили село і другого дня понад 25 селян їде з протестом на фальсифікацію виборів. Протест прийнято, видано нові бюлетені, проведено нові вибори, які пройшли так само, як і перші. Солтисом обирають українця Синицю Григорія, секретарем, теж українця Дулябу Гната. У перемозі цих виборів українцями, величезну роль зіграли о.М.Ріпецький та Щудло Андрій (Синюків). Весною 1939 р. Ковальський покидає село: його, як офіцера, призивають в армію. Організація ОУН. в селі була створена в 30-31 роках. Згідно даних її створив Харташко Клим, який в 1935 році через часті арешти, разом із Харташком Максимом (Борушків) емігрували в Америку. Що сталося з ними ніхто не знає, бо від них не було жодної чутки. Членами ОУН. в різні роки були Красько Михайло (Їськів), Хорташко Іван (Чанків), Сорока Василь, Хорташко Михайло (Медовий), Хорташко Микита (Мальчинський), Козак Михайло. З молодших членів – Венглеж Андрій, Козань Василь (Яцьків), Сенюк Михайло (Тарасенько), Сорока Михайло, Хорташко Михайло (Чапків), Заєць Грицько (Шельвестрів), Шелемей Іван (Шаламко), Красько Василь (Сушаків), Козань Петро син Клима. Кілька хлопців молодшої генерації в 1942 р. пішли в підстаршинську школу поліції у Луцьк, а звідтам, вже членами Бандерівської гілки ОУН., в УПА. Весною 1944 р. в селі створено юнацьке звено ОУН., станичним якого призначено Фогу Степана, а зве новим Синицю Павла. Юнаками були Барила Іван, Щудло Іван, Кандрацький Володимир, Демчик Єрген, Фога Іван (Гудзіків) та інші. Десь в 1920 чи 1921 році з нагоди річниці польської перемоги, біля школи хтось із поляків посадив дуба і старанно його доглядали навіть тоді, коли школа перейшла в інше приміщення (дане стало аварійним). Правда, довгий час українці не знали з якої нагоди росте цей дуб. З приходом в село вчителя Ковальського, тайну відкрили і 1937 року дуже урочисто біля нього провели “Свєто нєподлєглосці”. Цього дубка десь у жовтні 1938 року зрубали. Другого дня приїхала поліція, яка арештувала біля 20 хлопців. Їх допитували у свєтліці і дуже били, хоча не знайшли особу, яка цей дуб зрубала, але все таки кількох посадили до тюрми. (Венгляж Андрій сидів у Бригідках аж до початку війни, а Сенюк Михайло (Тарасенько) і Сорока Михайло в Кортузькій Березі). Кілька разів арештують Краська Михайла, але не маючи достовірних доказів, випускають. Коли серед членів ОУН. появився сексот, Красько Михайло (Їськів) негайно виїжджає в Америку, де і помер. З нагоди 950-ліття від дня Хрещення Руси-України у Варяжі готуються встановити місійний хрест. До цієї події підготовляються всі церкви округи. Готуються і комуністи Холмщини цього дня провести у Варяжі антихристиянську маніфестацію і не дати можливості встановити хреста. З Лісок під проводом Кондрацького Петра з церковними хоругвами пішло до Варяжа 42 жителів. Десь через півгодини після їх відходу із Новосілок через село прийшло біля 300 чол. колона демонстрантів із комуністичними прапорами та лозунгами, які викрикували свої гасла, заставляли людей, які дивилися на це, знімати шапки. У Варяжі було зіткнення двох таборів, були тяжко поранені з обох боків, але хрест таки встановили, комуністів розігнали і побили вікна жидівських магазинів. У цьому зіткненні були поранені і наші односельці. Польсько-німецька війна та німецька окупація. Тривожним був 1939 рік. Десь за кілька місяців до війни поляки мобілізують із запасу офіцерський та підофіцерський склад. Із села пішло біля 7 чол. А перед самою війною із села беруть 15 коней та 8 возів. Більшість призваних селян в армію попадають в німецький полон. Через два тижні в лісоцькім лісі отаборилась частина армії Сікорського, але довго не перебували в ньому. Частину зброї та амуніції магазинують на колонії Марисіна. Решта амуніції скидають в лісі прямо на дорозі, а рухомий склад від’їжджає в напрямі угорської границі. В цей час наш односелець Красько Микита (Мальчинський) залишивши армію, остається дома. Розбираючи амуніцію, багато хлопців від розриву були поранені. В кінці вересня, вночі, у сльотливу погоду прийшли радянські війська (Совєти, як їх називали). Їх майже ніхто не зустрічав. За кілька днів перебування, вони розграбували фільварок, дещо із тварин та інвентаря роздали бідним селянам. Стали їм наділяти землю. Забране із шпихліра зерно (воно було трохи зросле) змололи і розвозили по хатах для випікання хліба солдатам. Хліб був гливкий, але голоді солдати його не лишали. Зустрівшись на Холмщині з німцями, вони поволі почали відступати, беручи із собою табуни ВРХ. Окремі частини через село вели полонених польських офіцерів. Пригадую епізод: групу полонених офіцерів загнали до нас у стодолу. Вони були змучені і голодні. Моя бабуня заварила кип’ятку із гіллячок малини, посолодила медом (у нас була велика пасіка) і ми разом у двох відрах понесли у стодолу. Офіцер охоронної частини звернувся до бабусі і сказав: “Бабушка їм уже нічого не надо. Їх всех” і в повітрі зробив хрест. Це нас дуже вразило, бо серед офіцерів були і українці. Так в одній із груп був ранений наш сусід Лисейко Степан і тільки те, що маленький його синок Богдан вчепився до нього і кричав тато, москалі його відпустили. До кінця жовтня совєтські солдати покинули село. Більше тижня в село ніхто не заїжджав. Біля 10 листопада німці заїхали в сусіднє село – Переводів. В селі в цей час був племінник священика Ріпецький Нестор (він закінчив гімназію). Він організував хлопців на конях і поїхали зустрічати німців у Переводів, щоб привезти їх в Ліски. За цей час до 200 мешканців села із синьо-жовтим прапором зібралося на ксьондзовій долинці. З хлопцями приїхало три німці. Їх зустріли з хлібом-сіллю. Перше, на що звернув увагу німець, це на прапор і звелів його забрати геть. Привітання від селян німецькою мовою виголосив священик. Тоді виступив німецький офіцер не з привітанням, а з вимогою додержуватися порядку і дисципліни. Зразу звелів всім, хто за совєтів узяв щось із фільварку негайно під карою смерті – розстрілом, повернути другого дня на фільварк. Священик не все переклав, що німець вимагав, не хотів зразу лякати людей. Мій батько, прийшовши додому, зібрав усю сім’ю і майже точно розповів про вимоги німця (він 3,5 роки до І світової війни був в австрійській армії і знав по-німецьки). Другого дня цей же офіцер приїхав вже без запрошення (випав перший сніг), зібрав людей і поставив вимогу негайно за два дні всьому працездатному населенню вийти на поле і зібрати картоплю (біля 20 га). Хто не вийде, того розстріляють. Ось так почався німецький рай на Україні. Панське господарство перетворили на державне – лігіншафт. Привезли і господаря – фолькедейчера Ендерса. До місяця зроблено перепис тварин і покульчиковано їх. На господарства накладено контингент. В селі відновили роботу спиртзаводу, роботу лігішафту. Людей зобов’язали систематично здавати молоко і м’ясо (живими тваринами), яйця та інше. В селі призначили солтиса, секретаря та агронома (Козака Степана (Тарасового), Дулібу Гната, Хорташка Михайла (Борушкового). Вже у грудні оголосили добровільний набір молоді до роботи в Німеччині. З настанням весни почали брати хлопців 1923, 24 і 25 років в робочі батальйони (баудінст). Багато хлопців, щоб не йти у баудінст, зголошуються поїхати на роботу в Німеччину. В містах починають відкривати торговельні, кравецькі та інші ремісничі школи, гімназії, а на базах лігіншафтів сільськогосподарські школи. З Лісок 1 вересня 1940 р. в гімназію до Белза йде Синиця Павло та Демчик Євген, а торговельну Шелемей Ярослав, Щудло Іван, Фога Степан, а в сільськогосподарську – Щудло Степан. Вже зимою 1940 року в прикордонні села ввозять війська для підготовки плацдарму для наступу на СРСР. Весною 1941 р. навчальний рік скорочують на 2 місяці, розміщуючи в школах військові частини. Німці посилено готують до війни з СРСР і про це відкрито говорять німецькі солдати та офіцери. В селі розмістили гарнізон для конвоювання совєтських полонених, а в Раткові побудували великий лагер під відкритим небом. Вже в переддень війни із села пішли в похідну групу утворювати свою владу на Україні Сорока Василь та Хорташко Іван (про це село узнали вже аж в 1943 році). Зимою вони вертаються. В дивізію “СС-Галичина” із села йде Шелемей Михайло (Порозів). До Луцька в школу поліції йдуть Сорока Василь, Хорташко Михайло (Чапків), Козань Михайло, Заяць Григорій (Шельвестер). На приказ німців із дзвіниці знімають всі дзвони. Мало здають на переплавку, а два великих ховають (одного закопують на городі, а другого опускають у криницю біля церкви). Лігеншафти з кожним місяцем німці укріплюють племінними тваринами, а в посіви вводять нові для цього району культури (цукровий буряк, білу кормову моркву, постерневий посів ріпи), починають створювати 50 гектарні господарства. Людям не стає муки для випікання хліба і майже кожну хату рятують жорна. Посилюється дисципліна. За невиконання розпоряджень Дуляба Гнат відправляє для відбування кари у с.Вербковичі (біля Грубишева був дисциплінарний лагер) селян Козаня Деонізія, Козаня Клима та Вітверу Володимира). Літом 1942 року вночі у керівника лігеншафту Ендерса забрали чоботи та пістолет. Вже другого для загін гестапівців із Любліна всіма дорогами прямував до села, по дорозі виловлюючи всіх молодих чоловіків (саме були жнива і люди були на полях). Спіймано 10 поляків-колоністів, та 14 односільчан. Їх завели на подвір’я лігеншафту і поставили під стіну стайні для розстрілу. Ендерс, який був там, 6 чоловік забрав від них “своїх” робітників і впросив в селі їх не розстрілювати, а взяти в концтабір. Гестапо все-таки в лісі Чепич поляків розстріляли, а 8 сільських українців забрали в концтабір Майдан як, де вони, крім одного, загинули. Це Хорташко Андрій Бучак Лука Козань Михайло Кондрацький Іван Красько Григорій Шелемей Василь Богдан із Стрия Шелемей Василь, який один вернувся додому. Колоніальна політика гітлеризму провокує міжнаціональні загострення, незгоди та вбивства. Виникають рухи опору і міжусобиць. На Волині поляки, а їм допомагають совєтські партизани, почали тероризувати українське населення, яке в свою чергу “відплачує” полякам тим же. Біля нас на Холмщині зникають свідомі українці, поляки по черзі палять українські села, вбивають мирне населення. До весни 1944 року маже вся Холмщина була спалена. Керівництво польської АК вирішило по ріку Буг знищити всіх українців. 24 березня 1944 року озброєні загони АК під керівництвом Басая вночі спалюють село Костяшин, а ранком оточують Ліски з трьох сторін і починають його палити та вбивати мирне населення. Акцією керує син перевертня Шелемея Якуба – Гжесько. В той час в селі було багато біженців із холмських сіл (Новосілок, Сушива, Телятина та інших). Люди двома видолинками тікають в напрямі Переводова, а поляки стараються замкнути село в кільце. На щастя селян озброєні брати Козак Яким та Михайло залягли за окопами недалеко Могили і прицільним вогнем не допустили до того. Крім того старше населення з дітьми напередодні виїхали в сусідні села (Жнятин, Хохлів, Хлоп’ятин, Осердів). Але вже біля 10 год ранку село було оточене з усіх сторін. Польські загони в’їжджають в нього і йдуть в кожну хату грабувати, а після цього підпалюють їх (в селі майже всі будинки були криті соломою), вбивають всіх. На дорозі до плебанії біля Гілечків поляки оточують біля 50 осіб, яким не вдалося втекти і починають свою криваву розправу. Ось як про це розказує Лисейко Богдан, життя якому і його мами врятував брат мами Квятковській Адам. Оточених стріляли, кололи і різали ножами. Зчинився страшенний крик, який я чую і тепер. А це місце і тепер через 56 років мене ще проймає страх. Ось розповідь Козаня Степана. Жінка Козака Якима не змогла вирватися з оточення, не стало сил. Її з двома дітьми наздогнав поляк, який спочатку вбив 9-річну дочку Олю, тоді тримісячного Гриця, а наостанок вистрілив у неї. Чоловік уже перед вечером знайшов свою сім’ю. Жінка була тяжко поранена в голову. Після видужання вона кожного дня ходила на могилки дітей ( їх не поховали в братській могилі). Переїхавши в 1946 році в Калуський район, вона втратила свідомість. Який побачила горбочок, клякала, молилася і страшно плакала, говорячи, що тут поховані діти. Так і мучачись, померла небога. А що зробили нелюди із старим немічним Заяцем Сильвестром. Він носив довге волосся і бороду, білі як молоко. По старості був глухий. В час пожару не міг нічого полякам сказати. Щоб розв’язати йому язика, прив’язали до паркана, зі стріхи рвали сніпки і палили під ним. У тому вогні так і помер небога, не сказавши їм нічого. Цілий день “гуляли” басаївці по селу, впиваючись кров’ю вбитих і грабуючи. Була це середа. В четвер і п’ятницю ватага вбивць і грабіжників довершує свою чорну роботу. Згарищем чорніє село, по якому лежать трупи вбитих і обвуглених людей. В суботу ранком село оточує своя самооборона, селяни звозять загиблих, копають яму і кладуть в неї, як снопи на запіллі, мерців. Мені довелося складати списки. Але прізвищ виявилось не так вже і багато, бо впізнати було годі. Писав номер по черзі і “чоловік”, “жінка”, “дитина”. Першого дня їх назбиралось біля сотні. Яму не закривали 3 дні, бо на згарищах і по сховищах ще знаходили тіла замордованих. Всього вбито до 120 осіб. В ту нещасну середу із 170 господарств осталось 10 будинків, серед них церква, читальня, плебанія, і чворак. На могилі поставили березовий хрест. Вже після вивезення українців з села, стараннями двічі вдовиці Лисейко-Козак Марії було споруджено пам’ятник, який почав руйнуватись і в 1999 році знову вона, Марія, свої заощадження дає на пам’ятник, який закінчать тиждень перед її смертю. Дані про Марію. Квятковська Марія по національності українка ( її мати вийшла заміж за поляка) виходить заміж за Лисейка Степана, якого 1939 на війні ранили в голову, і як полоненого німці передали його москалям. Його вели через село Ліски, і як я згадував, син Бог над Лисейко виплакав тата. Від ран до півроку він помер. Марія виходить вдруге заміж за Козака Григорія (Дарчиного). У них народжується дочка. Батька і дочку басаївці вбивають, а матір з сином, від першого чоловіка, брат Адамко врятував. Акція “Вісла” вивозить її з сином на німецькі землі, але все життя її тягне в своє село, де спочиває мама, чоловік, дочка. В 90-ті роки переїжджають в село. Первий брат Богдана – Казік Квятковський виділяє йому кусок свого города на будову хати. Зараз Лисейко Богдан живе в Лісках. Полякам вдалося спалити два галицьких села – Костяшин і Ліски, а більше наша самооборона та сотні УПА, які прийшли з Волині, не дали їм здійснити чорні задуми. До кінця весни 1944 всі жителі села вернулися на свої пожарища і починають зводити житла, веснувати. Мирно працю охороняють сотні УПА, які готують відплату аківцям. Перша відплата була на польський Великдень на колонії Марисіня, Посадові, Жарки. Другий великий наступ відбувся на український Великдень на Лащів. Після цього поляки боялися наступати на наші села. До осені 1944 р. знищують опорні польські пункти Острів і Кристинополь (Червоноград). На особливу увагу заслуговує намагання партизан спіймати живим керівника польських аківців, що діяв на Холмщині та палив Костяшин і Ліски, Басая. Операція була проведена вдало. Як розповіли Венгляж Андрій та Козань Василь, його і ще кількох командирів привезли в Ліски, нагадали їхню криваву роботу і знищили. Село поволі відбудовувалося, готувалось до жнив. Замість солтиса владу взяв станичний Шелемей Іван (дяк). Німці більше в село не заходили, а битими шляхами тікали на захід. Як такого, фронту у нас не було. Оставивши один підбитий танк між Лісками і Переводовом, без боїв німці відступили на Холмщину. Москалі, прочесавши піхотою посіви та ліси, теж подалися на захід. Хлопці-пастухи почали розбирати гарматні снаряди. Одна боєголовка розірвалася і від неї три хлопці зразу загинули (Мазурок Володимир, Синюта Володимир, Фога Мирослав (Мальчинський), Синиця Степан від рани помер, а чотири хлопці остались на все життя каліками. На початку серпня юнаків наших сіл мобілізують і утворюють сотню Гайворона. З нашого села пішло 8 хлопців, але комісія оставляє лише трьох: Фогу Степана (“Омелько”), Синицю Павла (“Соловей”) та Кондрацького Володимира (“Високий). Більше тижня ми перебували в Безуєві, а потім нічними походами, під охороною сотні “Лиса”, добралися аж до бродівських лісів. В ніч на 19 серпня ми отаборилися недалеко села Спас. Після обіду нас почали обстрілювати з гармати танкетки. Але снаряди перелітали. Вночі ми покинули свій табір і почали вертатись у свої сторони. Додому в Ліски вернулися біля Покрови. З осені 1944 р. по літо 1945 р. майже в кожному селі нашого терену стояли сотні. В один із місяців УПА здійснило маже повну мобілізацію у свої ряди. Але після зради курінного Юрченка, багатьох відпущено додому. В ряди УПА вливається зрадник “Самостійний”, який після вистежених криївок та складів із зброєю і продуктами, переходить в КДБ і всі ці об’єкти і людей видає. Із своїм загоном він робить облаву в селі і особисто вбиває станичного Шелемея Івана (дяка). З кожним днем важче жити в селі через часті облави. В грудні 1945 року від зрадника гине заступник районового СБ Шелемей Ярослав, житель села. Тільки закінчився похорон, як група червонопагонників окружає село – роблять облаву. Це був вже вечір і практично облавники нікого не знаходять. Спокійно люди відсвяткували Різдво. Без жертв минув січень і майже лютий 1945 року. Боївки, які квартирували у нас та й в сусідніх селах, роблять рейди на Холмщину і Володавщину. Під кінець лютого вертаються і заквартировують ближче ліса. Згідно розповідей, в село вертається із своєю групою командир “Крапка”. Двоє хлопців відпросилося і пішли додому в Переводів. Ранком другого дня село обступили загони КДБ та польські війська. Загін “Крапки” ледве пробрався до лісу Чепич, де їх окружили з усіх сторін. Бій тривав більше 6 годин. Але сили були нерівні і 39 воїнів, хто не впав від ворожої кулі, у трьох кільцях покінчили життя. Поховали їх другого дня на Білостоці. Про цей бій написано багато. (Окремо подаю прізвища і псевдо героїв, а також статті у газетах і фото могили). Сумні були Великодні свята 1946 р. Почастішали облави, все більше нахабніють польські каральні загони. За найменший опір чи непокору, поляки палять будинки, вбивають людей. Молодь, яка ховалася у сховищах (схронах, бункерах), все більше від одушливих газів і диму знаходить там свою смерть. Селяни все таки провели весняні роботи (позасівали поля, посадили городи, картоплю). Виселена в 1945 році Холмщина, маже до Замосця і Томашева осталась безлюдною, бо поляки і мазури боялися повертати на свої маєтки: там ще проводили рейди загони УПА. В час виселення поляки разом з загонами НКВД використовували транспорт сусідніх сіл і тих, які вже були на вокзалі. Щоб уникнути виселення жителі часто ховалися по селах Холмщини і в селах, які вже виселили. Село наше, до сходу сонця, в середу зеленого тижня, окружили військові загони НКВД та військо польське. Окремі виконавці акції по два-три заходили на подвір’я і силою грузили мізерне майно на підводи. Біля обіду зігнали всі підводи на Суховолю і в супроводі війська відвезли нас до Белза. Вже у п’ятницю подали вагони і приказали грузитись. Тварин (коні, ВРХ та вівці) грузили в окремі вагони. В суботу перед вечером ми покинули Белз, а в неділю, на Зелені свята, вигрузили нас в Калуші. На Україну виселено 71 родину і розселено по селах. с.Бережниця – 2 родини с.Підмихайле – 6 родин м.Калуш – 6 родин с.Копанки – 3 родини с.Негівці (колонії Пняки) – 12 родин с.Довге Войнилівська – 26 родин Томашівці а) Циглі – 5 родин б) Дубина – 6 родин. Шевченкове біля Галича – 5 родин Житла, крім тих, які осталися в Калуші, не дали, а підселили до родин названих сіл. Перший рік односельці, одержавши компенсацію за залишені посіви та житло, прожили нормально, а в наступні дуже бідували. Шукати кращого життя і до 1960 р. більшість покинули Калущину. Родини, які осталися, ще рік жили в селі. В 1947 р. акцію “Вісла-47” їх виселили в Північні та Західні терени Польщі, розселивши їх по дві-три родини в селі. Майже всі вихідці із с.Ліски, особливо їхні діти, змішавшись з поляками, асимілювались. Мені доводилось тричі бути в селі після виселення. Воно настільки змінилося, що пізнати його можна лише по церкві, цвинтарю та урочищі Білостік. Правда, через Суховолю із Потуржина до Переводова пролягає асфальтова дорога і житла по обі сторони виглядають пристойно. Селом його тпере не назвеш, а хіба хутором, бо всього біля 14 господарств. Решта території заросло 2-3 метровими кущами бузини та кропивою. До останків плебанії довелось добиратися із сокирою в руках. На схід від урочища Білостік, за Кругликом, було засновано ПГР, а біля нього держава збудувала біля 20 домів і названо Бялисток. Отже, на терені бувшого українського села Ліски, зараз існує два Ліски Варенжскі та Б’ялисток. Слід відмітити, що посіви зернових та інших культур знаходяться в належному стані і поляки збирають високі врожаї. Акцію “Вісла” оцінюю, як акцію, що забрала не лише українські землі, а головніше – забрала в народу його націю і все минуле, хоч дала непогане життя нащадкам. По іншому склалася доля тих, які переїхали в Україну і їх нащадків. Злиденне життя колгоспників заставило їх подумати про своїх дітей, внуків. Вони одержують середню і вищу освіту. Маже немає жодної сім’ї, вихідців із Лісок, щоб хтось із них не мав вищої освіти. Серед нащадків є лікарі, вчителі, інженери, агрономи, інші фахівці. Головне – всі вони українці, патріоти вільної незалежної України. Синиця Павло Ліски – Воскресінці, 2000 р. 1
https://doc4web.ru/astronomiya-/materialnaya-otvetstvennost1.html	Материальная ответственность	https://doc4web.ru/uploads/files/228/0bb7073149a61be8dc743c94e51977de.docx	files/0bb7073149a61be8dc743c94e51977de.docx	Материальная ответственность Содержание 1. Понятие, виды и условия наступления материальной ответственности 2. Виды материальной ответственности работника 3. Порядок применения материальной ответственности 4. Материальная ответственность работодателя 1. Понятие, виды и условия наступления материальной ответственности Материальная ответственность – это обязанность стороны трудового договора, причинившей ущерб другой стороне, возместить его в размере и порядке, установленном законом. Материальная ответственность является самостоятельным видом ответственности и специфической мерой материального воздействия. Основания наступления материальной ответственности: противоправное поведение работника; наличие действительного ущерба; причинная связь между противоправным поведением работника и наступлением прямого действительного ущерба; наличие вины работника. Каждая из сторон трудового договора обязана доказать размер причиненного ей ущерба. Расторжение трудового договора после причинения ущерба не влечет за собой освобождения стороны этого договора от материальной ответственности, предусмотренной настоящим Кодексом или иными федеральными законами. Виды материальной ответственности: работника перед работодателем работодателя перед работником 2. Виды материальной ответственности работника Виды материальной ответственности работников: ограниченная полная коллективная Ограниченная материальная ответственность характеризуется следующими чертами: предусматривается возмещение работником ущерба в заранее установленном пределе (не более среднемесячного заработка); среднемесячный заработок определяется из расчета последних 3-х календарных месяцев; законодательством не предусмотрен перечень случаев причинения ущерба, за которые предусмотрена ограниченная материальная ответственность. При полной материальной ответственности ущерб возмещается в полном объеме и не ограничивается заранее установленным пределом. Случаи, при которых работник несет полную материальную ответственность: Если на работника в соответствии с действующим законодательством возложена полная материальная ответственность за ущерб, причиненный предприятию при исполнении трудовых обязанностей. Если между работником и работодателем заключен договор о полной материальной ответственности или если имущество получено по разовому документу возраст работника более 18 лет характер работы (переданы материальные ценности) Если ущерб причинен умышленным уничтожением или порчей имущества. Если ущерб причинен работником, находившимся в нетрезвом состоянии, в состоянии токсического или наркотического опьянения. Если ущерб причинен действиями работника, содержащими признаки деяний, преследуемых в уголовном порядке. Если ущерб причинен в результате административного проступка. Разглашение сведений, составляющих охраняемую законом тайну (служебную, коммерческую или иную), в случаях, предусмотренных федеральными законами. Если ущерб причинен не при исполнении служебных обязанностей. Работники в возрасте до 18 лет несут полную материальную ответственность лишь за умышленное причинение ущерба, ущерб, причиненный в состоянии алкогольного, наркотического или токсического опьянения, а также за ущерб, причиненный в результате совершения преступления или административного проступка. Коллективная материальная ответственность: ценности вверяются заранее установленной группе работников, которая принимает на себя ответственность за их сохранность; перечень работ, при которых она устанавливается, утвержден законодательством; устанавливается по соглашению всех членов коллектива; при добровольном возмещении ущерба степень вины каждого члена коллектива (бригады) определяется по соглашению между всеми членами коллектива (бригады) и работодателем; при взыскании ущерба в судебном порядке степень вины каждого члена коллектива (бригады) определяется судом. 3. Порядок применения материальной ответственности Размер ущерба, причиненного работодателю при утрате или порче имущества, определяется по фактическим потерям, исчисляемым исходя из рыночных цен, действующих в данной местности на день причинения ущерба, но не ниже стоимости имущества по данным бухгалтерского учета с учетом степени износа этого имущества. До принятия решения о возмещении ущерба конкретными работниками работодатель обязан провести проверку для установления размера причиненного ущерба и причин его возникновения. Для установления причины возникновения ущерба от работника должно быть истребовано заявление. Взыскание с виновного работника суммы причиненного ущерба, не превышающей среднего месячного заработка, производится по распоряжению работодателя. Распоряжение может быть сделано не позднее одного месяца со дня окончательного установления работодателем размера причиненного работником ущерба. Если месячный срок истек или работник не согласен добровольно возместить причиненный работодателю ущерб, а сумма причиненного ущерба, подлежащая взысканию с работника, превышает его средний месячный заработок, то взыскание осуществляется в судебном порядке. Работник, виновный в причинении вреда работодателю, может добровольно возместить его полностью или частично. По соглашению сторон трудового договора допускается возмещение ущерба с рассрочкой платежа. С согласия работодателя работник может передать ему для возмещения причиненного ущерба равноценное имущество или исправить поврежденное имущество. Возмещение ущерба производится независимо от привлечения работника к дисциплинарной, административной или уголовной ответственности за действия или бездействие, которыми причинен ущерб работодателю. 4. Материальная ответственность работодателя Работодатель обязан возместить работнику материальный ущерб (неполученный заработок) в случаях незаконного лишения его возможности трудиться: незаконного отстранения работника от работы, его увольнения или перевода на другую работу; отказа работодателя от исполнения или несвоевременного исполнения решения органа по рассмотрению трудовых споров или государственного правого инспектора труда о восстановлении работника на прежней работе; задержки работодателем выдачи работнику трудовой книжки, внесения в трудовую книжку неправильной или не соответствующей законодательству формулировки причины увольнения работника; других случаев, предусмотренных федеральными законами и коллективным договором. Работодатель несет материальную ответственность за задержку заработной платы: при нарушении работодателем установленного срока выплаты заработной платы, оплаты отпуска, выплат при увольнении и других выплат, причитающихся работнику, работодатель обязан выплатить их с уплатой процентов (денежной компенсации) в размере не ниже одной трехсотой действующей в это время ставки рефинансирования Центрального банка Российской Федерации от невыплаченных в срок сумм за каждый день задержки. Работодатель несет материальную ответственность за ущерб, причиненный имуществу работника: возмещает в полном объеме; размер ущерба исчисляется по рыночным ценам, действующим в данной местности на момент возмещения ущерба; при согласии работника ущерб может быть возмещен в натуре; заявление работника о возмещении ущерба направляется им работодателю. Работодатель обязан рассмотреть поступившее заявление и принять соответствующее решение в десятидневный срок со дня его поступления; при несогласии работника с решением работодателя или неполучении ответа в установленный срок работник имеет право обратиться в суд. Работник возмещает моральный вред, причиненный работнику: вред возмещается в денежной форме; размер определяется соглашением сторон; в случае спора размер определяется судом.
https://doc4web.ru/astronomiya-/komentar-do-eneidi-ivana-kotlyarevskogo-ta-yogo-istoriya.html	Коментар до Енеїди Івана Котляревського та його історія	https://doc4web.ru/uploads/files/248/78d0615f551459de2bcf169a12377614.docx	files/78d0615f551459de2bcf169a12377614.docx	170 І вмиг, вхопивши за чуприну, Шкереберть Турна повернув, Насів коліном злу личину І басом громовим гукнув: «Так ти троянцям нам для сміха Глумиш з Паллантова доспіха І думку маєш буть живим? Паллант тебе тут убиває, Тебе він в пеклі дожидає, Іди к чортам дядькам своїм». 171 3 сим словом меч свій устромляє В роззявлений рутульця рот І тричі в рані повертає, Щоб більше не було хлопот. Душа рутульська полетіла До пекла, хоть і не хотіла, К пану Плутону на бенькет. Живе хто в світі необачно, Тому нігде не буде смачно, А більш, коли і совість жметь. ЇЕІ КОМЕНТАР ДО «ЕНЕЇДИ» ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО ТА ЙОГО ІСТОРІЯ Настійну потребу в розгорнутому коментарі до першого твору нової української літератури розуміє кожний, хто читав «Енеїду». Ще в столітній ювілей першого видання «Енеїди» (1898) ставилося питання про створення коментаря, без якого уже тоді, коли принаймні в домашньому побуті народу було чимало спільного з добою Івана Котляревського, багато що в «Енеїді» залишалося неясним. Але ні в дні столітнього ювілею великого твору, ні в дні урочистого відкриття пам'ятника на могилі Котляревського в Полтаві (1903), ні пізніше далі добрих намірів справа не пішла. У науковій літературі інколи навіть висловлювалася, а коли не висловлювалася, то мовчки сприймалася думка, що з'ясування побутово-етнографічних реалій в «Енеїді» — діло другорядне. Уже позаду 200-річний ювілей з дня народження Котляревського, не за горами 200-річчя першого видання «Енеїди», а у великій бібліографії праць про поему маємо лише одну статтю, присвячену даній темі,— «Побутова старовина в «Енеїді» І. П. Котляревського» Миколи Сумцова, опубліковану ще 1905 р. Судячи із змісту, тут іменитий український етнограф по пам'яті, не звертаючись до друкованих джерел, пояснив кілька десятків старожитностей і, ясна річ, далеко не вичерпав визначеної у заголовку теми. Стаття показує, який прекрасний коментар до дивовижного творіння Котляревського міг би укласти Сумцов і якої значної шкоди зазнала культура нашого народу, що ні він, ні хтось інший з учених, ближчих до доби письменника, не взявся до такої праці. Відгукуючись на появу статті Миколи Сумцова, літературознавець Михайло Мочульський писав: «...Наша наукова критика ще не зробила досі нічого, щоб пояснити та зробити приступною для загалу ту цікаву поему. Наша критика обертається лише в хибнім колі утертих фаз, доторкається «Енеїди» зверха,й нікому досі не забаглося пірнути на її дно, щоб як слід з'ясувати її... Сумцов обібрав собі цікаву й живу тему: він мав подати в своїй статті висліди над побутовим боком «Енеїди»; на жаль, одначе шановний професор не дав нам того, чого слід було сподіватися по нім. Він лише торкнувся своєї теми, але не поглибив її, поставив багато питань, але не дав на них відповіді. Тим-то стаття, хоч не без певних цікавих вказівок — мусить розчарувати» '. Присуд М. М. Мочульського, якщо сприймати його в історичній перспективі, видається надто суворим. І нині значення праці М. Ф. Сумцова не зменшилося, а навпаки, зросло. Крім того, вже на той час у працях П. Г. Житець-кого, І. М. Стешенка, І. Я. Франка, інших авторів можна було знайти значний матеріал для коментаря. Коли його додати до словничка чи приміток у кінці книги, без яких не обходилося, за поодинокими винятками, жодне видання «Енеїди», починаючи від першого, то це вже було солідним фундаментом для коментаря. Значний внесок у справу створення коментаря зробили такі радянські літературознавці, як І. Я. Айзеншток, А. П. Шамрай, П. К. Волинський, Є. П. Кирилюк. Одначе коментаря до «Енеїди» в сучасному значенні цього слова ще не маємо. А час не стоїть, стрімко змінюється життя всього народу та окремих 1 Записки наукового товариства ім. Шевченка.— Львів, 1905.— Т. 71.— С. 211. його верств. Що ж до села, то в його побуті тільки за період після Великої Вітчизняної війни сталося більше змін, ніж за кілька століть перед тим. Покоління, дитинство і юність якого пройшли в українському селі ЗО—40-х років XX ст., знало і патріархальну хату та дворище з відповідними предметами домашнього й господарського вжитку, і домоткане полотно, і вітряки, і водяні млини. Про коней та волів, які були основною тягловою силою в господарстві, й говорити не доводиться. А для повоєнних поколінь все це — давнина, екзотика. «Енеїда» Івана Котляревського — виняткове художнє явище. Хоч на великій травестії відбився, та й не міг не відбитися, поступ суспільно-літературної думки та поглядів самого автора вподовж трьох десятків років праці над нею, «Енеїда» становить собою напрочуд викінчену, струнку цілість, гармонійну єдність змісту та форми. Травестія не може зовсім відірватися від сюжетної канви першотвору, одначе і в рамках даного жанру блискуче виявилися оригінальність, гнучкість і багатство композиційних засобів Івана Котляревського. По старій канві він сміливо вимальовує нові узори, по-своєму компонує матеріал, коли це зумовлено художньою доцільністю, самим духом відтворюваного життя, світоглядом українського народу тієї доби. Візьмемо хрестоматійне місце — картини пекла у третій частині поеми, в яких Котляревський далеко відступає від Вергілія. Грішники розміщені в пеклі за певною системою, за величиною гріхів. Разом з тим пекло відбиває лад та ієрархію тогочасного суспільства. Перелік гріхів, за які карають людей у пеклі, їх градація залежно від суворості кари — то власне кодекс моралі українського народу в дану історичну епоху. Цей кодекс виражений у поемі так глибоко й точно, поданий у такому сконденсованому й систематизованому вигляді, що у всій нашій літературній спадщині минулого важко знайти подібний твір. Мав рацію сучасник зачинателя нової української літератури етнограф І. Кулжинський, коли писав: «Борг справедливості вимагає, щоб ми склали подяку панові Котляревському за його «Енеїду». Ми певні, що ся прекрасна пародія [тільки не пародія, а травестія — О. С] дійде до наступних поколінь і нею будуть займатися так, як тепер займаються рунічними написами або стародавніми медалями, які зберіг безпощадний час» '. «Енеїда» — енциклопедія народного життя. Мало не кожна строфа поеми для тих, хто уміє ту енциклопедію читати, може розгорнутися в цілу наукову розвідку про той чи інший аспект сучасної І. Котляревському дійсності. Письменник завжди дотримувався живої правди життя, яка повнокровно струмує в кожному рядку поеми. Зрозуміти предмет, явище, подію, ім'я, назване в поемі,— тільки половина справи. Друга, не менш важлива,— з'ясувати, в якому контексті твору, а разом з тим і реальної дійсності, історичної доби постає все, що складає зміст поеми. У ній не те що строфи,— рядка, жодного слова немає, вжитого просто так, для зв'язку між епізодами. Все працює, все несе смислове навантаження, кожне слово — там, де йому належить бути. І в усьому — виняткове знання буття українського народу, його психології, його характеру. При цьому будь-який коментар не може дати єдиного ключа, який допомагав би відкривати всі художні секрети «Енеїди». В картинах пекла —«дна художня ідея, в інших, порівняно простих епізодах,— інакша, теж підказана відтворюваним життям. Скажімо, наїдки на численних обідах троянців завжди називаються в такому порядку, в якому їх подавали на стіл. Інший порядок у переліку наїдків праведників у раю. Це переважно дитячі ласощі. Спочатку залежно від їх популярності названі покупні ласощі, базарні («Сластьони, кор- жики, стовпці»; III, 118) потім — доступніші дітям, натуральні ., городів, садів, поля, лісу. Останні названі в такому порядку, в якому протягом весни — літа — осені ними ласують діти («Часник, рогіз, паслін, кислиці, Козельці, терн, глід, полуниці»; III, 118). Складніший випадок: на бенкеті у Дідони починають грати музики. Першим — інструмент нижчої тональності — бандура, за нею послідовно вступають все голосніші — сопілка, дудка, скрипка. Кожному інструментові, його мелодії відведений рядок, звукова інструментовка якого відбиває дану мелодію. Наступний накладається на попередній, коли той уже подав голос. Подібне спостерігається в народній музиці. Або ще такий приклад. Біля входу в пекло різні людські хвороби вишику-вані під командою смерті залежно від їхньої небезпеки, причинюваних людям втрат: від чуми, яка, скажімо, у XVIII ст. більше скосила людей, ніж усі війни за цей час, до порівняно з нею невинної бешихи (III, 45). Зображені на щиті Енея персонажі українських народних казок розміщені й відповідно названі залежно від їх популярності — від Івасика-телесика до нині зовсім забутого, взятого з перекладних лицарських романів Марципана (V, 45). Втім не будемо попереджати коментар і далі множити приклади. Додамо тільки, що навіть відсутність у тому чи іншому життєвому ряду реалії, персонажа, з сучасного погляду належного сюди, не випадковість і має своє історичне пояснення. Так, серед вишикуваних понад дорогою в пекло грішників зустрічаємо і «сімейну групу» (III, 46). Тут дружини, свекрухи, мачухи, вітчими, тесті, зяті, свояки, шурини, брати, зовиці, невістки, ятровки — всі, хто міг отруювати життя своїм рідним. У довгій шерензі відсутня тільки та, якій сучасний читач відвів би перше місце з правого флангу,— теща. Це тому, що в патріархальній сім'ї (іншої сім'ї Котляревський знати не міг) мати невістки, дружини не мала ніякого впливу, ніяких прав. Вона могла грати роль тільки ангела-хранителя, жалібниці й порадниці своєї дочки та її дітей і саме такою виступає у народних піснях минулого. Значення тещі в сімейному укладі стало зростати пізніше, з посиленням емансипації жінки та занепадом патріархальних засад. Звичайно, Котляревський не перший вдався до побудови підказаних життєвою логікою словесних рядів. Вони притаманні народній мові, яку письменник зробив мовою літератури. Хоча б елементарне «хліб-сіль», «борщ та каша» — в першому випадку ці поняття стоять в порядку їх важливості для людини, в другому — за черговістю споживання. Або візьмемо портрети і характеристики персонажів у поемі. Тринадцять слів і словосполучень використовує І. Котляревський для змалювання портрета «бабищі старої» Сівілли, шістнадцять — опису зовнішності Харона (з них тільки на сорочку — п'ять), вісімнадцять — для зображення дівочої краси і доброї вдачі Лависі тощо. Вся поема тримається на словесних блоках, кожний з яких має свою особливу мікроструктуру, свою внутрішню єдність. Ці блоки — вишикувані в ряд реалії, люди, події. Ряди й ознаки, за якими вони будуються (послідовність: просторова, вікова, історико-хронологічна; ієрархія: суспільна, сімейна, церковна, військова, цехова і т. д.), такі ж численні й різноманітні, як і в тогочасному реальному житті. В цьому надзвичайно Цінна прикмета реалізму Котляревського і неминуще пізнавальне значення його поеми. Укладач прагнув відбити це в коментарі. «Енеїда» — також енциклопедія культури сміху українського народу. Сміх за своєю природою протилежний однозначності, сталості, заданості. Найбільші труднощі для укладача коментаря становить не так великий обсяг матеріалу, що потребує пояснення, як його бурлескно-іронічна природа, невичерпно-винахідливе, підступно-тонке комічне обігрування, несподіване змішування дійсності й вигадки, високого й низького, серйозного й нісенітниці, нарешті, зумовлений жанром травестії двоїстий характер зображуваного. Як у подвійних, накладених одна на одну кольорових картинках, від непомітної на Кулжинский И. Некоторьіе замечания касательно истории и хата малооусской поззии//Укр. журн.— 1825.— № 3.— С. 186—187. ' У посиланнях на «Енеїду» тут і далі римською цифрою позначаємо частину поеми, арабською — строфу. око зміни ракурсу антична богиня перетворюється в старосвітську українську молодицю, воїни Вергілія — в запорізьких козаків. У ряді випадків нелегко встановити реальну основу зображуваного. Так, стара нянька Амати — жінки царя Латина, за аренду хутора, в якому «ставок був, гребля і садок», давала «чиншу до двора», тобто платила цареві податок. Повідомляється, з чого складається той чинш: Ковбас десятків з три Латину, Лавинії к Петру мандрик, Аматі в тиждень по алтину, Три хунти воску на ставник; Льняної пряжі три півмітки, Серпанків вісім на намітки І двісті валяних ґнотів. (IV, 76) Розміри чиншу тут комічно обіграні, зменшені. Ковбаси й коржі на Петра — власне, не чинш, а подарунок, ралець, з яким прийнято було ходити в гості. Алтин — дрібна монета, вартість якої дорівнювала трьом копійкам. «Три хунти воску» — теж надзвичайно мала данина (1 фунт — 409,5 грама). Тільки вісім серпанків та двісті ґнотів — це вже щось схоже на чинш. Розміри чиншу підсилюють комізм заключних рядків строфи: Латин од няньки наживався, Зате ж за няньку і вступався, За няньку хоть на ніж готів. (IV, 76) Певно можна судити лише про те, що чинш мав переважно натуральний характер. Подібні випадки в поемі непоодинокі. Іван Котляревський спирався на давні традиції українського письменства. Візьмемо твір, близький за жанром до його поеми,— «Казання руське». Це пародія на проповідь православного попа, вперше опублікована й розглянута в контексті української літератури в книзі Леоніда Махновця «Сатира і гумор української прози XVI—XVIII ст.» (1964). «Казання руське» написане в другій половині XVII ст., принаймні за сто років до першого видання «Енеїди» (найпізніше 1697) тогочасною українською розмовною мовою північно-захід-ного Полісся якимось дяком-бакаляром. Мова частково ритмізована в дусі народних приповідок та віршів і, що в даному разі важливо, рясніє структурами, близькими до словесних рядів «Енеїди». Взята біблійна тема — сотворіння світу Всевишнім, до неї прилучена апокрифічна історія «побратання, покуман-ня» Люципера та архангела Михайла. Наведемо уривок: «Перед початком, мої дітоньки, світа не било нічого. Хоць запали — то би не тресло. Нічого нікому не далося ані видати, ані відати... Чи скажете ж ви мнє, мої дітоньки, где на той час господь бог пробивав, що єв і пив і що теж робив, коли неба і землі не било? А правда мовчите, бо не знаєте, з чого господь бог сотворив? Наперед сотворив небо і землю. На небі сотворив ангели сребряниї, золотиї, мальованиї, з очима соколовими. Под небеси сотворив птакі — ворони, сороки, круки, кавки, вороб'ї і тетери. На землі сотворив свині, корови, воли, медведі і вовчиська. Так же сотворив лисиці, горностаї, коти, миші і інше преутішниє звєрата. І побудував їм господь рай, плотом моцним огородил і полатью єго подперл. Там же насєяв дубини, грабини, лєшини, ольшини. В огородах насєяв свокли, репи, редьки, морхви, пастернаку і іншого хвасту і дерева. І ходит собе господь, глядит, щоб якоє порося не вилєзло. Коли о[д]ним оком глянет на небо, аж ся небо засолопило, слонце уха спустило і звісило...» ' Недарма Леонід Махновець відзначив, що «Казання руське» — «просто XVIII ст. 1 Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI 1964.— С. 391. нова сторінка в історії давньої української літератури, її ідей і образів, що примушує переглянути деякі усталені погляди» '. Зокрема, це стосується думки про те, що пародійно-травестійна література у нас досягає значного розвитку тільки у XVIII ст., оскільки «Казання руське», написане в XVII ст.,— досконалий зразок такої літератури. У ньому тонко спародійована проповідь простодушного, неосвіченого православного попа. Одначе він сам дуже високої думки про свою освіченість і звертається до прихожан поблажливо-звисока («Чи скажете ж ви мнє, мої дітоньки, где на той час господь бог пробивав?.. А правда мовчите, бо не знаєте...»). Далі піп плете (з ортодоксального церковного погляду) єресь, за яку його щонайменше треба було б позбавити духовного сану. Але як живо і правдиво відображено у проповіді світ, у якому живуть люди! В ній створені богом ангели — «сребряниї, золотиї, мальованиї», взяті, звичайно ж, з ікон та малювань на релігійні теми, які були перед очима попа і мирян тут же, в церкві. Спускаючись від ангелів нижче й нижче, бог творить птиць, свійських і диких тварин, ліс, городину — все, що оточувало поліщука, з чого він жив. У кожному з наведених рядків вгадується система, реалія стоїть у ряду подібних відповідно до її місця у природі, в житті людини. У подальшій апокрифічній легенді про Люципера і архангела Михайла, як вони разом «робляли, пивали», а потім побилися,— уже не статичні ряди, а епізод з динамічним сюжетом. Цю динаміку несе в собі граматична побудова. Дієслова «побратав, посватав, покумав» за формою — однорідні, за змістом — ні. В цьому криється гумористична сіль. Побратими, так само як і брати по крові, у відносини сватівства і кумівства уже вступати не можуть. Очевидний для людей того часу алогізм, який демонструє всю неприродність союзу між нечистою силою і ангелом. Разом з тим і словесна гра, переведення оповіді в невідповідний змістові епічний план. Звичайна бійка з п'яних очей — тимчасом у її змалюванні поряд з побутовою грубо-зниженою лексикою прориваються елементи стилю пісень та казок про подвиг героїв (подібне бачимо в жартівливій народній пісні «Ой що ж то за шум учинився»). Михайло «ско-чит з великим галасом до Люципера», той «Михайла хопит в щоку, аж ся поточив», і тут же Михайло «кинеться до оружя — до ножа, до чечуги, до ма-чуги, до меча, до бича, до самопалу, щоб бити Люципера непомалу», «то по руках, то по ногах, то по плечах. Посєк, порубав, покалєчив і к чорту на землю струтив». Звернімо увагу, що властива народним казанням про героїв ритмізована мова з'являється саме в описі бійки-битви. Зазначимо також, що тут названо мало не всю ручну зброю тих часів. Яскраво виявлений у «Казанні руському» ще один елемент бурлескно-травестійного стилю. Пародійно знижений не тільки найстарший ангел, а й сам бог. Могутній вседержитель, що творить світ і все суще в ньому,— в ролі свинопаса. Названа професія була малоповажаною в народі, «свинарем», «свинопасом» завжди глумливо-зневажливо називали нетямущу, ні до чого не здатну людину. Мало того, що бог фігурує в ролі свинопаса («І ходит собє господь, глядит, щоб якоє порося не вилєзло»), навіть навколишній світ переломлюється в його свідомості по-свинарському («Коли о[д]ним оком глянет на небо, аж ся небо засолопило, слонце уха спустило і звісило»). Сонце в подобі каплоухої свині! Сонце свинопаса! Гумористично-знижене зображення бога, інших біблійно-євангельських персонажів справедливо пов'язують з вивільненням європейських народів з-під гніту релігійних догм, з ідеями Відродження, вільнодумством і критицизмом передодня нових часів. Все це так, але для з'ясування суттєвої прикмети гумору «Енеїди» Котляревського, гумору українського народу взагалі, дуже важливо наголосити ще и на інший момент. У фольклорі висміювання високого, святого — не завжди заперечення, повалення авторитету. Все суще неоднозначне, має різні, в тому числі високі й комічні сторони. Дану самоочевидну діалектичну єдність про- Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI—XVIII ст.- С 392. тилежностей в теорії визнавали і визнають нібито всі, а на практиці її люто заперечували і заперечують ортодокси та фанатики всіх часів. Висміювання найвищих авторитетів у «Енеїді», «Казанні руському» чи якомусь іншому літературному творі зумовлене і певним історичним етапом розвитку суспільної свідомості, але воно також — у самій природі народного гумору, народного характеру, сформованого не за одне і не за два століття. Леся Українка, критикуючи основоположну засаду фанатиків: «Нема правди й розуму, як тільки в мені», протиставляла їй народну мудрість, втілену в «гумористичній, сливе іронічній приповідці запорізькій: «Нема в світі правди, як тільки в богові та в мені трошки...» '. При тому слово правда в даному контексті розуміється широко, як моральний категоричний імператив, воно включає в себе поняття авторитет, віра («віра правдива»). У Запорізькій Січі найважливіший ритуал — обрання кошового отамана, судді, писаря, інших ватажків військового товариства — включав у себе, крім обов'язкових, не менше трьох разів, відмов кандидатів від пропонованої посади, вручення клейнодів, присяги на вірність запорізьким звичаям та інших урочистостей, заключну церемонію — новообрані схиляли голову в знак покори перед волею громади, і всі присутні, до останнього козака-нетяги, всіляко висміювали обраних, обкидали гряззю та сміттям: щоб не задирали носа, пам'ятали, що козацька громада вище кошового, вище всієї старшини, разом узятої. В «Енеїді» теж живе дух даного звичаю, закладеної в ньому ідеї. А тепер звернемося до творів Івана Вишенського, які з'явилися на два століття раніше від «Енеїди». Вони пересипані словами-синонімами, словами-но-вотворами за народними та літературними зразками, довгим переліком у риторично-піднесеному ключі «тяжких і бремоносних багатств, напоїв, наїдків, убранств, гріховних розваг відступників від божої лравди, «утікших від православної віри єпископів». Нестримне нагромадження близьких за змістом і однотипних морфем — вельми характерна риса стилю Івана Вишенського: «...Еще еси кровоед, мясоед, вьлоед, скотоед, звЬроед, свиноед, куроед, гуско-ед, птахоед, сьітоед, сластноед, маслоед, пирогоед; еще еси периноспал, мякко-спал, подушкоспал; еще еси тЬлоугодник; еще еси тЬлолюбител; еще еси кро-вопрагнител; еще еси перцолюбец, шафранолюбец, имберолюбец, кгвозди-колюбец, кминолюбец, цукролюбец и других бреден горко- и -сладколюбец; еще еси конфакттолюбец; еще еси чревобЬсник; еще еси грьтановстек; еще еси грьтаноигрател; еще еси грьтаномудрец; еще еси детина; еще еси младе-нец; еще еси млекопий,— яко же тьі хочеш бЬду военника, бьючогося и бору-чогося, у цицки матернєє дома сидячи, розсудити?» 2. Леонід Махновець першим відзначив глибоку життєву основу «каталогів» великого сатирика: «Надзвичайно цікавим у цьому, здавалося б, довільному нагромадженні сатиричних неологізмів є те, що... неологізми йдуть у строгому порядку. Дистанція від кровоїдства-м'ясоїдства, що розпочинається воловин ою-волоїдством і закінчується «сластноїдством» — пирогами,— це ж не що інше, як чергування страв... на бенкеті... порядок їх поїдання. Після того, як пан виступив у ролі пирогоїда, Вишенський висміює його в іншому «амплуа»: «еще еси периноспал, мяккоспал, подушкоспал». Набитих «гноєм снЬднмх» панів, природно, одразу вганяло в сон» 3. Ясна річ, порядок у мовних конструкціях Івана Вишенського, Івана Котляревського чи будь-якого іншого письменника — не закріплений формулою порядок математичного ряду. В літературі, як і в інших галузях мистецтва, немає і ніколи не буде несхитного детермінізму, раз назавжди знайденого ключа хай до одного письменника, чи навіть одного твору. Але вірно схоплена загальна тенденція служить ефективним знаряддям філологічного аналізу. Сягнемо ще глибше, аж за чорний провал золотоординського лихоліття. «Слово о полку Ігоревім». В яких тільки аспектах воно не досліджувалося! І все ж академік Д. С. Лихачов слушно зазначив, що «різні форми перерахунку в «Слові» потребують спеціального вивчення» ' і тут же подав цікаві спостереження над звертанням київського князя Святослава до всіх руських князів поіменно. Повне комплексне вивчення «Слова» в цьому аспекті — справа майбутнього. Ведучи мову про попередників Котляревського, ми весь час оглядаємося на «Енеїду», пояснюємо метод аналізу літературного тексту, який у поєднанні з іншими видається плодотворним і застосовується в коментарі. Незадовго до того, як лягли на папір перші рядки твору Котляревського, німецький просвітитель Лессінг писав у трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії» (1766): «...Поезія користується не просто окремими словами, а словами в певній послідовності. Тому, якщо самі ті слова ще й не є природними знаками, то ціла низка їх може набути сили природного знака,— власне, тоді, коли ті слова мають таку саму послідовність, як і речі, що їх вони означають. Це ще один поетичний засіб, якому ніколи не віддавали належне» 2. Котляревський слідом за народною творчістю, своїми літературними попередниками віддав належне тому поетичному засобові, розвинув його, збагатив, виявивши при цьому просто-таки безмежну винахідливість, в чому читач коментаря до «Енеїди» не раз матиме нагоду переконатися. Увага до предметного світу і його соковите живописання — прикметна риса перших зразків так званого раннього реалізму, літератури народною мовою. В цьому плані з ближчих до «Енеїди» вершин в європейських літературах вкажемо на «Дон-Кіхота» Мігеля Серван-теса та «Гаргантюа і Пантагрюеля» Франсуа Рабле. За складнішими проблемами коментування «Енеїди» постають відносно простіші. «Енеїда» містить сотні й сотні реалій, виразів, натяків, маловідомих або й зовсім не зрозумілих сучасному читачеві. їх треба пояснити, а для цього не обійтися без відшукування в літературі всіх отих «піярських граматик», «октоїхів», «ісправників ваканцьових», «дульєтів», «охвотів», «гарлемпських капель», інших атрибутів давноминулого і забутого в деталях життя. Думку ж про те, що художня література, захована в ній духовність, поезія і гумор живе доти, поки залишається зрозумілим наочне значення слова, нема потреби доводити. . А приказки і прислів'я, засновані на грі слів нісенітниці, фейєрверки фразеологізмів, щедрою рукою розсипані по всій поемі? Іван Франко в передмові до «Галицько-руських народних приповідок» зазначав: «Приповідка як монета: поки в обігу, кожний знає її ціну, а вийде з обігу, то й робиться не раз просто загадкою, особливо, коли вона оперта на якійсь грі слів, або являється ремінісценцією якоїсь мандрівної анекдоти, або якогось місцевого, давно забутого факту» 3. «Енеїда» настільки органічно пов'язана з життям і культурою українського народу певного історичного періоду, настільки багатий зміст стоїть за «сміховиною», що в коментарі без звертання до народної творчості, етнографії, інших літературних творів до і після Котляревського не можна обійтися. Фольклорні твори беремо з джерел, якомога ближчих до часів Котляревського, а тому авторитетніших з наукового погляду. Пояснюємо в коментарі також побутові реалії, які хоч і відомі зараз багатьом, особливо людям старшого віку, але на наших очах зникають або зникли з ужитку: піл, жердка, мичка, днище, витушка, жлукто, бровар, кушнір, шапо-вал і т. ін. 'Українка Леся. Замітки з приводу статті «Політика і етика»// Зібр. творів: У 12 т.—К., 1977,—Т. 8.—С. 255. 2Вишенский И. Сочинения.— М: Л., 1955.— С. 38. 3 Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI—XVIII ст.— 1 Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени. Л., 1978,—С. 62. 2 Лессінг Г.-Е. П'єси: Лаокоон.—К., 1976.—С. 305. 3 Франко І. Галицько-руські народні приповідки.— Львів, 1901. Т. 1.—С. XIX. Читачеві мусимо нагадати, що освоєння коментаря вимагає певного рівня підготовки, відчуття художнього слова і любові до нього. У 1798 р. «Знеида на малороссийский язьік перелицованная И. Котлярев-ским» вийшла у Петербурзі коштом Максима Парпури без відома і згоди автора. Були опубліковані перші три частини поеми, в кінці — доданий адресований російському читачеві словник під заголовком «Собрание малороссийских слов, содержащихся в «Знеиде», и сверх того еще многих иньїх, издревле во-шедших в малороссийское наречие с других язьїков или и коренньїх россий-ских, но неупотребительньїх». Словник є початком коментаря до «Енеїди» і разом з тим помітним явищем української лексикографії кінця XVIII ст. Обсяг чималий — 972 слова. Він став доброю основою для аналогічних словників у всіх подальших виданнях «Енеїди». У другому виданні «Енеїди» (1808), ініціаторами якого напевне були вже інші люди (слова «Иждивением М. Парпурьі» на титульній сторінці відсутні), і заголовок словника, і сам словник передруковано без жодних змін. Скопійовані навіть явні помилки (божовильньїй замість божевільний, манія замість манія, чіпчиковать замість чимчикувать та ін.). Так само як і перше, це видання поеми було для Івана Котляревського несподіванкою. Воно ще раз нагадало авторові, яким нечуваним успіхом користується його твір, яку роль він відіграв і ще може відіграти в літературі і його житті. Адже 1808 р. був переломним для письменника. З 1796 р. Іван Котляревський перебував на військовій службі. В січні 1807 р. він був переведений у Псковський драгунський полк, дислокований у білоруському місті Ліда, а 23 січня 1808 р. подав у відставку. З дуже обмеженими засобами для існування, без зв'язків, капітан у відставці опиняється на роздоріжжі. Треба було знайти якесь місце на цивільній службі. Його в рідній Полтаві довелося шукати в приймальнях столичних вельмож. Серед меценатів, які могли допомогти капітанові у відставці, був добре йому знайомий, багатий та впливовий Семен Михайлович Кочубей. Може, завдяки Кочубею, може, кому іншому Котляревський тільки через два з половиною роки після залишення військової служби (за формулярним списком — 3 червня 1810 р.) нарешті був призначений наглядачем (завідуючим) Полтавського дому виховання бідних дворян. У цей неспокійний та невлаштований період свого життя Котляревський заходився коло видання свого твору, додавши уже готову на той час четверту частину. Певне, фінансував видання той же Семен Кочубей, бо на окремій сторінці посвята: «С. М. К-ю усерднейше посвящает сочинитель». На титульній сторінці книжки читаємо: «Вергилиева Знеида на малороссийский язьік пере-ложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу преж-них изданий. Санктпетербург, в медицинской типографии. 1809 года». На окремій сторінці «Уведомление» автора: «Знеида, на малороссийский язьік пере-ложенная», в 1798 и 1808 годах бьіла напечатана без моего ведома и согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками и упущеннями, случившимися от переписки, и сверх того и издавшие многое в ней по-своєму переделали и почти испорченную вьшустили под моим именем. Я решился исправить и дополнить прежде напечатанньїе три части и, при-соединив четвертую, издать все вместе. Благословенное принятие Знеидьі от публики будет наградою трудов мо-их; и ежели она принесет удовольствие читателям, то я поспешу предложить и пятую часть». У кінці книжки доданий «Словарь малороссийских слов, содержащихся в Знеиде и сверх того еще многих иньїх в Малороссии употребительньїх, ис-правленньїй, умноженими и дополненннй словами для четвертой части». Після такого заголовка іде набраний без ніяких змін і поправок текст «Словаря», публікованого в попередніх двох виданнях. Слідом за ним вміщено під окремим заголовком «Дополнение к малороссийскому словарю», укладене вже уважно прочитав словник перших видавців. Крім слів з четвертої частини, він вмістив у додатку ряд питомих українських слів з першої — третьої частин поеми, не включених укладачем чи може укладачами у словник попередніх видань. Не зрозуміло тільки, чому Котляревський не виправив очевидних помилок у словнику. Це він зробить пізніше, готуючи десь через півтора десятка років повне видання «Енеїди». Після виходу у світ власноручно підготовленого третього видання «Енеїди» та тривалих клопотів з улаштуванням на цивільній службі, Котляревський назавжди осідає в рідній Полтаві і неспішно завершує головну справу свого життя. П'ята частина «Енеїди» на кінець 1821 р. уже була завершена. В листі від 21 грудня 1821 р. він писав М. І. Гнєдичу: «...Я как кончил ее, то перекрестился. Что же касается до 6-й, то будет чем полюбоваться» '. Невдовзі була завершена й остання, шоста частина. Російський літератор М. О. Мельгу-нов після відвідання у серпні 1827 р. Котляревського писав М. П. Погодіну, що поема доведена автором до кінця. Завершивши поему, письменник укладає «Словарь малороссийских слов, содержащихся в «Енеиде», с русским переводом». Сюди увійшло 1547 слів, більше, ніж до словника першого видання та «Дополнения» Котляревського до третього видання разом узятих. Адже додалися ще п'ята й шоста частини поеми, крім того, введено нові слова з попередніх частин. Укладаючи «Словарь», Котляревський взяв за основу словник до перших двох видань «Енеїди». Не раз він виправляв помилки своїх попередників, уточнював смислове значення слів. Бур'ян — замість на пустирях репейник и другие большие травьі — негодная трава. Буханець — замість сьітник пшеничний — булка. Проте більшість слів перенесена Котляревським з першого словника без змін. Але це не применшує ролі письменника як укладача і коментатора власного твору. Тимчасом лексикографи, належно оцінюючи словник до першого видання «Енеїди» (1798), невиправдано обминають його остаточний варіант, власноручно переписаний і доповнений Котляревським. Про нього не згадується жодним словом ні в «Історії української лексикографії» П. Й. Горецького (1963), ні в оглядовій праці — передмові В. В. Німчука до «Словника української мови» П. Білецького-Носенка, виданого 1966 р. А безпідставність такої недооцінки переконливо довів Агапій Шамрай на початку 50-х років. «Скептицизм,— писав він,— власне нічим не обгрунтований: до уваги брався один лише факт, а саме те, що повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського. Ніяких інших фактів біографічного характеру, крім цього, немає для виправдання такого скептицизму. З біографічних нарисів про Котляревського ми дізнаємося, що він до кінця своїх днів працював над «Енеїдою» і незадовго до смерті продав рукопис харків'янинові О. А. Волохінову, який і видав його у 1842 році... Немає, отже, рації сумніватися в авторській редакції тексту [і словника — О. С] видання 1842 р.» 2. Укладений Котляревським словник до повного видання «Енеїди» 1842 р. не раз передруковувався без змін у наступних виданнях або служив основою для власних приміток того чи іншого укладача. Окремі дані для коментаря знаходимо в спадщині земляка і сучасника автора «Енеїди» М. Гоголя. Поряд з українським фольклором, помітний вплив на раннього Гоголя справив Котляревський. Ще навчаючись у Ніжинському ліцеї, він завів записну книжку під заголовком «Книга всякой всячиньї, или Подручная знциклопедия» (почата 1826 р., поповнювалась до 1831—1832 років). Серед ранніх записів значне місце займають українські лексикографічні та фольклорно-побутові матеріали. Зокрема, «Лексикон малороссийский», Для якого Гоголь брав матеріали з словника до «Енеїди», також словників, доданих до «Малороссийских песен» М. Максимовича (1827), до «Опьіта собра- 1 Котляревський І. П. Повне зібр. творів.— К., 1969.— С. 329. 1,— 2 Котляревський І. П. Повне зібр. творів: У 2 т.— К., 1952.— Т. С. 359—360. ния старинньїх малороссийских песен» М. Цертелєва (1819), «Грамматики ма-лороссийского наречия» О. Павловського (1818). Деякі слова Гоголь, мабуть, брав безпосередньо з уст народу або з творів сучасних йому українських авторів. Зустрічаємо тут також ряд виписок з першої — четвертої частин «Енеї-ди», деякі з них взяті епіграфами до кількох розділів «Сорочинського ярмарку». В «Книгу всякой всячиньї», керуючись власними творчими планами, Гоголь з листів чи розповідей близьких людей вніс опис кількох українських ігор, страв, одягу, обрядів. Ті з них, що згадуються в «Енеїді», повністю або частково введені в наш коментар, у кількох випадках з ними звірені дані, взяті з інших джерел. Словниками до «Енеїди», іншими нечисленними матеріалами зі спадщини Котляревського, записами Гоголя і вичерпуються безпосередні матеріали до коментаря. Не так і мало з огляду на їх загальну кількість, однак зовсім недостатньо у порівнянні з масою місць, які треба пояснювати сучасному читачеві. Після першого повного видання 1842 р. «Енеїда» не видавалася двадцять років. Ішла глуха доба миколаївської реакції. З розгромом Кирило-Мефодіїв-ського товариства у березні 1847 р. українське літературно-культурне життя завмирає майже зовсім, аж до періоду революційного піднесення другої половини 50-х — початку 60-х років. З кінця 80-х років минулого століття кількість видань «Енеїди» починає швидко рости. Помітним явищем стало видання «Твори Івана Котляревського» (Київ, «Вік», 1909). Сюди увійшли: «Енеїда, на українську мову перелицьована», «Ода до князя Куракіна», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник». В «Енеїді» пронумеровано строфи кожної частини окремо і в додатку «Од редакції. Бібліографічні та біографічні розвідки» подано пояснення до тексту відповідно до нумерації строф. У додатку «Од редакції» є посилання на «Українські приказки, прислів'я і таке інше» Матвія Номиса, «Трудн зтнографическо-статисти-ческой зкспедиции в Западно-Русский край» Павла Чубинського, «Нові українські пісні про громадські справи» Михайла Драгоманова, на твори Григорія Сковороди, Івана Нечуя-Левицького, Анатолія Свидницького. Зі ста дев'яноста приміток до тексту поеми близько півтора десятка розгорнуто у коментар, указано на фольклорні джерела та паралелі, на перегуки з давньою і новою українською літературою, на життєву основу призабутих побутових реалій. У примітці до «тарабарщини» Сівілли, якою відкривається четверта частина («Борщів як три не поденькуєш») вказано на зразки такого жаргону в бурсацькому середовищі старих часів та серед простолюду, наведені відповідні приклади зі статті Івана Нечуя-Левицького «Українські гумористи та штукарі». В коментарі до макаронічного бурсацького жаргону, на якому звертаються посли Енея до царя Латина («Енеус ностер магнус пан ус»; IV, 46—47), наводиться аналогічне місце з «Люборацьких» Анатолія Свидницького. Також ширше пояснено рядки: «Гай, гай! ой, дей же його кату!» (І, 7); «...Загримотіла, Кобиляча мов голова» (II, 71); «І що то значить наш Статут» (III, 97) та ін. Як недоліки цього видання рецензенти справедливо відзначали малу кількість пояснених місць та довільний їх вибір і надто вже скупий характер коментаря. Однак мав значення сам підхід до пояснення тексту. Тут зроблено виходи за межі твору, які напрошувалися, почате коментування поеми на тлі епохи та українського літературного процесу. Але намічена у виданні дорога довгий час лишалася непротореною. Незабаром почалася перша світова війна, за нею — великі революційні потрясіння та економічні розрухи, які не сприяли розвиткові літературознавчої науки. У виданнях «Енеїди» уже радянської доби певний час не зустрічаємо такого, яке б просунуло вперед справу з коментуванням, хоч потреба в ньому ставала все більш відчутною. Проте кількість видань «Енеїди» зростала, в примітках та передмовах до них, окремих статтях та монографіях літературознавців хоч і в малій кількості, але спорадично нагромаджується матеріал для ко- Серед дослідників, внесок яких у цю справу особливо помітний, треба згадати Ієремію Айзенштока (1900—1980). Він почав вивчати спадщину І. Котляревського ще у 20-х роках. У 1928 р. видав «Енеїду» із змістовною передмовою та примітками. Протягом усього життя літературознавець вивчав творчість І. Котляревського та його добу. Останнім словом І. Айзенштока про «Енеїду», певним підсумком його доробку на цій ниві стала передмова та примітки до видання творів Івана Котляревського російською мовою у великій серії «Библиотеки позта» 1969 р. «Енеїда» тут публікувалася в перекладі Віри Пота-пової. Як і все, що вийшло з-під пера І. Айзенштока-літературознавця, передмова й примітки позначені високою фаховою культурою і нешаблонністю наукового мислення. Не втрачають свого значення висловлені ще у 20-х роках і розвинуті в його подальших працях спостереження над художніми особливостями поеми, характером відображення в ній людей і побуту, еволюцією стилю від яскраво вираженого бурлескно-травестійного до переплетення цього стилю з усе відчутнішими лірично-сентиментальними та героїчними елементами в останніх трьох частинах. У 1952—1953 роках вийшло «Повне зібрання творів Івана Котляревського» у двох томах, підготовлене Агапієм Шамраєм (1896—1952). Це видання стало подією, етапним явищем у всій науці про Котляревського. Перший том відкриває змістовна стаття А. Шамрая «Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського», текст поеми заново підготовлений на належному науковому рівні того часу, подані різночитання та варіанти всіх прижиттєвих видань поеми та списків 1796 й 1799 років (підготовлені Михайлом Михайловичем Новицьким (1892—1964). Примітки А. Шамрая до «Енеїди» уже своїм обсягом значно перевищували примітки до всіх попередніх та й наступних видань. Кілька його приміток у заново відредагованому і доповненому вигляді увійшло в наш коментар. Поряд з «Словарем» самого Івана Котляревського, коментар Агапія Шамрая став основою приміток до всіх наступних видань «Енеїди», в тому числі до «Повного зібрання творів І. П. Котляревського» 1969 р., виданого з нагоди 200-ліття з дня народження письменника (підготовка тексту і примітки Бориса Деркача). У пропонованому коментарі укладач, спираючись на здобутки попередників, прагнув зробити дальший крок на цьому шляху, допомогти сучасному читачеві проникнути в глибини геніальної травестії. Зовсім не розхожою риторичною фігурою, лише визнанням реального буде застереження, що наш коментар не вичерпує всього багатства «Енеїди» і може не в усьому задовольнити допитливого читача. Але маємо певність, що коментар наблизить до нього далеку від нас епоху, а то й спонукає до самостійних роздумів у правильному і перспективному напрямі. СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ Вергілій — Вергілій П.Марон. Енеїда: В 12кн.— К.: Дніпро, 1972. Даль —Даль В. Пословицьі русского народа.— М., 1957. К. — взято з «Словаря малороссийских слов, содержащихся в «Зне- иде», с русским переводом», доданого І. Котляревським до ви дань «Енеїди» 1809 і 1842 років. К. с. — «Киевская старина». Маркевич — Маркевич Н. Обнчаи, поверья, кухня и напитки малорос- сиян.— К., 1860. Нар. — 3 народних уст. Номис — Українські приказки, прислів'я і таке інше / Спорудив М. Но- мис—СПб, 1864. Франко. Приповідки — Галицько-руські народні приповідки: У 3 т.— Львів, 1901—1910. Чубинський — Трудьі зтнографическо-статистической зкспедиции в Западно- русский край: В 7 т./Под ред. П. П. Чубинского.— Спб., 1872—1879.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/tehnologicheskaya-karta-uroka-angliyskogo-yazika-v-m-klasse-razl.html	Технологическая карта урока английского языка в 4-м классе «Различные предметы одежды»	https://doc4web.ru/uploads/files/13/e4a12b6ac5278ae9e2c2450c78af0642.doc	files/e4a12b6ac5278ae9e2c2450c78af0642.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-po-angliyskomu-yaziku-dlya-klassa-valen.html	Внеклассное мероприятие по английскому языку для 5 класса "Валентинов день"	https://doc4web.ru/uploads/files/90/2e1d066de09e948dabd32ad3bd1b86a9.doc	files/2e1d066de09e948dabd32ad3bd1b86a9.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-po-angliyskomu-yaziku-dlya-klassa-te-ki.html	Внеклассное мероприятие по английскому языку для 4 класса «The Kingdom of Colours»	https://doc4web.ru/uploads/files/32/44765c8c919359208b7435357be52867.doc	files/44765c8c919359208b7435357be52867.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/scenariy-skazki-repka-na-angliyskom-yazike-dlya-nachalnoy-shkoli.html	Сценарий сказки "Репка" на английском языке для начальной школы	https://doc4web.ru/uploads/files/19/a3bf1a1b88a7a7c23d803004e4105c49.docx	files/a3bf1a1b88a7a7c23d803004e4105c49.docx	«РЕПКА» Сценка на английском языке для обучающихся начальных классов средней школы. Составила учитель английского языка МБОУ Краснинская СОШ п. Красный Смоленской области В.А.Прудникова Одна из главных задач в обучении английскому языку в начальной школе – прививать и поддерживать интерес обучающихся к его изучению. Вся внеклассная работа, несомненно, должна вестись в этом направлении. В решении этой задачи поможет постановка сценок на английском языке. В театральной деятельности словарный запас обучающихся значительно обогащается многими интересными и часто употребляющимися в речи выражениями. Дети с гордостью демонстрируют свои новые языковые приобретения одноклассникам на уроке, что также повышает мотивацию. Важным аспектом в данном роде деятельности является развитие творческих и художественных способностей каждого ребёнка. Дети вместе с учителем и родителями участвуют в изготовлении декораций и костюмов, танцуют и поют, разучивают свою роль в пьеске. Занятия в непринуждённой обстановке помогают преодолеть языковой психологический барьер. Песка создаёт коммуникативную ситуацию, в которой ребёнок употребляет речевые образцы с соответствующей интонацией, языковой материал прекрасно запоминается, совершенствуется произношение. Конечно же на представление приглашаются родители. Русскую народную сказку «Репка» на английском языке наверное не раз ставил каждый из моих коллег в разных вариантах. Возможно, мой вариант вам также понравится. Сцена№1. Занавес закрыт. Действие происходит перед занавесом.На сцену выходит учитель и во вступительном слове , обращаясь к родителям, говорит о том , что на свете много дружных семей, которые вместе отдыхают и трудятся , и об одной из этих семей мы узнаем из сказки «Репка», сюжет которой всем известен с детства. Но у нас репка не простая, а английская – Turnip. И семья не простая, а английская. Встречайте! На сцену под минусовку «The more we get together» выходят все участники сценки: дедка, бабка, внучка, Жучка, кошка и мышка.(Если детей в кружке больше, можно придумать и роли для них). Дети поют песенку «The more we get together» и жестами показывают, что они сажают репку. The more we get together, Together, together, The more we get together, The happier we are! For my friend is your friend And your friend is my friend. The more we get together, The happier we are! The more we work together, Together, together, The more we work together, The happier we are! For my friend is your friend And your friend is my friend. The more we work together, The happier we are! Дети уходят со сцены. Сцена№ 2. Открывается занавес. Декорация на сцене – большая репка, выпиленная из фанеры или вырезанная из плотного картона, красиво раскрашенная. На ней большими цветными буквами написано Turnip. За репкой спрятался ребёнок, сидящий на стуле и поддерживающий репку, стоящую на полу. Выходит учитель и обращаясь к родителям поясняет: все, конечно, поняли, что репку дружная семья уже посадила и выросла она большая-пребольшая и пора её из земли тянуть. Под фонограмму той же песенки на тон ниже на сцену выходит дед, важно оглядывая огород и собравшуюся публику. Вдруг он видит огромную репку. Grandad: Oh! My God! What a big turnip! It`s great! I want to pull it out! ONE! TWO! THREE! (утирает пот со лба) Oh! I can`t! Hey, Granny, come here! Help me, please! Под фонограмму той же песенки на тон выше на сцену выходит бабка. Granma: Oh! Jesus Christ! What a big turnip! It looks tasty! Let`s pull it out! (берётся за дедку и тянут вместе) ONE! TWO! THREE! (Вместе) Oh! We can`t! Jane, come here! Help us, please! Под ту же фонограмму, но на два тона ниже, выходит модно одетая внучка. Granddaughter: WOW! What a big turnip! It`s super! Let`s put it out! (вместе) ONE! TWO! THREE! Oh! We can`t! Doggy, come here! Help us, please! На сцену выбегает Жучка. Dog: Bow – Wow! Bow – Wow! Bow – Wow! What a big turnip! It`s super! Let`s pull it out! (вместе) ONE! TWO! THREE! Oh! We can`t! Pussy, come here! Help us please! На сцену выбегает кот в сапогах. Cat: Mew – Mew – Mew! Oh! What a big turnip! It`s marvelous! I`m very strong! I`m Pussy-in-the Boots! Let`s pull it out! (вместе) ONE! TWO! THREE! Oh! We can`t! Mouse! Come here! Help us, please! На сцену выбегает Микки Маус. Mickey Mouse: Squeak – squeak - squeak! Oh! What a big turnip! It`s lovely! I`m very strong! I`m Mickey – Mouse! Let`s pull in out! (вместе) ONE! TWO! THREE! Oh! We can`t! ONE! TWO! THREE! Oh! We can`t! (утирают пот) ONE! TWO! THREE! (репка встаёт со стула и все радуются) Oh, yes! Well – done! Turnip: Thank you very much! (вместе) You are welcome! Все по очереди хвалят репку. Granddad: It`s great! Granma: It`s very tasty! Jane: In`s super! Dog: It`s fantastic! Cat: It`s marvelous! Mouse: It`s lovely! (вместе) Hurrah! Hurrah! Hurrah! Вместе поют песенку The more we get together И уходят со сцены. Впереди идёт репка. Машут на прощание.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/scenariy-skazki-dlya-klassa-te-turnip.html	Сценарий сказки для 3 класса "The Turnip"	https://doc4web.ru/uploads/files/59/3062ff69b2b4f088a2858d139d265208.doc	files/3062ff69b2b4f088a2858d139d265208.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/depozitniy-sertifikat.html	Депозитный сертификат	https://doc4web.ru/uploads/files/229/b64a4e144a6e68afa8b7afd796c9abe2.docx	files/b64a4e144a6e68afa8b7afd796c9abe2.docx	ДЕПОЗИТНЫЙ СЕРТИФИКАТ CERTIFICATE OF DEPOSIT Механизм Свидетельство о депонировании средств в банке. Это наиболее известный и доступный финансовый инструмент. В сущности, размещая средства на депозитном счете или приобретая депозитарные сертификаты (Certificate of Deposit, CD) у своего брокера, инвестор отдает свои средства в управление выбранному им банку. По окончании срока действия депозитного договора банк возвращает инвестору его средства, а так же выплачивает определенную договором сумму за право использования денег, размер которой выражается в процентах от вклада. Банковский депозит относится к категории финансовых инструментов с фиксированной доходностью, т.е. заранее известен точный размер дохода, независимо от того, насколько успешно будут использованы средства инвестора. Риск Любой финансовый инструмент с фиксированной доходностью основан на независимости размера вознаграждения кредитора от результатов использования кредита заемщиком. Риск недополучения вознаграждения и невозвращения кредита возникает только в случае банкротства заемщика. Однако если инвестор имеет дело с депозитом в банке США, в случае финансовой несостоятельности выбранного банка, его обязательства принимает на себя государство в лице Федеральной Корпорации по Страхованию Депозитов (Federal Deposit Insurance Corporation). Размер ответственности FDIC - до $100’000. Доходность Нужно отметить, что по сравнению с остальными финансовыми инструментами, банковский депозит обладает наименьшей доходностью. Причина заключается в том, что фактически банк выступает в роли посредника между инвестором, как кредитором и тем, кто в конечном счете использует авансированные средства. Поэтому доход от предоставления кредита приходится делить между инвестором и банком. Положительной стороной банковских депозитов является их высокая надежность, которая достигается за счет того, что вложенными средствами управляют профессионалы, а так же за счет страхования вкладов на федеральном уровне (касательно США). Слабая сторона депозитов - это низкая доходность, а так же невозможность их использования в качестве залога для получения кредита в брокерской фирме. Виды депозитных сертификатов. Существует несколько типов депозитных сертификатов. 1. Депозитные сертификаты до востребования. По ним не платят процент, и они подлежат оплате по предъявлении; используются в основном как гарантия платежа, напр. как лотерейные выигрыши. 2. Депозитные сертификаты срочные. Приносят процентный доход и имеют сроки от 30 дней до нескольких лет; номинал этих сертификатов может быть разным: от менее чем 1000 дол. (индивидуальные депозитные сертификаты) до более чем 100 тыс. дол. (институциональные депозитные сертификаты); сертификаты на очень крупные суммы могут обращаться и, индоссированные надлежащим образом, могут служить обеспечением по ссудам. Депозитные сертификаты с нулевой ставкой иногда используются для компенсационных остатков по счетам, т. к. по ним резервные требования меньше. 3. Депозитные сертификаты с плавающей ставкой. Введены в 1973 г.; их процентная ставка привязана к ставке 90-дневного депозитных сертификатов и корректируется каждые 90 дней. 4. Депозитные сертификаты с плавающим процентом. Были отменены в 1981 г.; их процентная ставка была привязана к еженедельной аукционной продаже шестимесячных казначейских векселей, и они могли использоваться в качестве обеспечения по краткосрочным ссудам. Резервные требования распространяются на депозитные сертификаты до востребования и срочные Депозитные сертификаты в тех же размерах, как по депозитам до востребования и срочным депозитам соответственно. По срочным депозитным сертификатам существовал, в соответствии с Правилом Q, `потолок` процентной ставки, однако в 1970 г., чтобы сдержать отток депозитов, когда рыночные процентные ставки превысили этот лимит по депозитным сертификатам достоинством 100 тыс. дол. или выше и сроком менее 90 дней, был отменен; в 1973 г. были отменены лимитированные ставки по всем таким депозитным сертификатам крупного достоинства; а в 1986 г. в соответствии с программой, определенной ЗАКОНОМ О ДЕРЕГУЛИРОВАНИИ ДЕПОЗИТНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ И ДЕНЕЖНО-КРЕДИТНОМ КОНТРОЛЕ 1980 г., истек срок лимитирования процентных ставок по всем срочным и сберегательным депозитам. 5. Депозитные сертификаты без штрафа. По таким сертификатам инвесторы могут производить изъятие средств в любое время или через установленные промежутки времени. Федеральный закон больше не требует, чтобы финансовые институты взимали плату за досрочные изъятия основной суммы, но позволяет им удерживать от одной до трех месячных сумм процента по депозитным сертификатам сроком один год и менее и от трех до шести месячных сумм процента по депозитным сертификатам, имеющим длительные сроки. 6. Депозитные сертификаты с повышающейся ставкой. Ставка по ним повышается каждый раз, когда они пролонгируются в течение оговоренного периода времени, например каждые шесть месяцев за трехлетний период. 7. Депозитные сертификаты, индексированные по курсу акций. Доход по сертификатам привязан к фондовому рынку. Вариант `бык` позволяет инвестору делать ставку на повышение рыночных курсов, а вариант `медведь` - на снижение рыночных курсов. 8. Депозитные сертификаты брокерские. Эти Депозитные сертификаты выдает биржевой брокер, а не банк или ссудосберегательная ассоциация. Брокерские депозитные сертификаты продаются и покупаются на вторичных рынках, что дает инвестору право на их продажу до истечения срока депозитных сертификатов без уплаты штрафа. 9. Депозитные сертификаты, связанные со спортивными мероприятиями или выборами. Спортивные депозитные сертификаты продавались на рынке ассоциаций Skokie (Illinois) Federal Savings (`Скоки (Иллинойс) Федерал Сэйвингс`), которая однажды выпустила депозитный сертификат Суперкубка, привязанный к достижениям команды `Чикагские медведи` (`Chicago Bears`). Спортивные депозитные сертификаты также увязывались с индексом баскетбольных, футбольных, хоккейных и бейсбольных команд, а также профессиональных команд и команд колледжей и средних школ. Практика использования депозитных сертификатов в Республике Беларусь. Pазмещение cвoбoдныx денежныx cpедcтв на депoзитные cчета cвязанo c непpиятнo дoлгoй пpoцедуpoй oфopмления cooтветcтвующиx дoкументoв. Операция занимает 3--4 дня, что не дает возможности работать оперативно. Куда пpoще вocпoльзoватьcя таким банкoвcким инcтpументoм, как депoзитный cеpтификат. Гораздо удобнее приобрести по договору купли-продажи депозитные сертификаты банка, по которым также начисляются проценты. Еcли в своё время для oткpытия депoзитнoгo cчета пpедпpиятию тpебoвалocь пpедcтавить в банк вcегo тpи дoкумента, тo тепеpь, руководствуясь пpавилами oткpытия cчетoв Нацбанка, необходим пoлный пакет дoкументoв, как и для oткpытия pаcчетнoгo cчета (кoпию уcтава, УНН и т. д.). Cтoль длительнoе oткpытие депoзитнoгo cчета в банке, еcтеcтвеннo, не уcтpаивает мнoгиx клиентoв. Пoэтoму пpедпpиятия зачаcтую начинают pабoтать c банкoм не чеpез депoзитный cчет, а чеpез векcеля и депoзитные cеpтификаты, oфopмление кoтopыx занимает гopаздo меньше вpемени. В тo же вpемя, еcли банкoвcкие векcеля для белopуccкиx cубъектoв xoзяйcтвoвания - инcтpументы oтнocительнo пpивычные, тo депoзитные cеpтификаты - явление пoчти незнакoмoе. До вступления в силу нового ГК депозитный сертификат, несмотря на наличие всех признаков ценной бумаги, таковым с точки зрения права не являлся. Это было обусловлено тем, что ни один нормативный акт, в том числе “Положение о порядке выпуска и обращения банковских сертификатов на территории Республики Беларусь” от 2.07.98г. N 68, не содержал такого указания. Вступившее же в силу 1 июля 1999 года “Положение о выпуске и обращении банковских сертификатов на территории Беларуси”, утвержденное постановлением правления Нацбанка от 30.04.99г. N 6.5, определило, что депозитный сертификат -- это ценная бумага банка, удостоверяющая право вкладчика или его правопреемника (юридическое лицо, индивидуальный предприниматель) на получение по истечении установленного срока суммы вклада и начисленных по нему процентов в валюте вклада. Сейчас на территории Беларуси выпуcкаютcя депoзитные и cбеpегательные cеpтификаты в иностранной валюте и белорусских рублях. Банкoвcкие cеpтификаты являютcя ценными бумагами, мoгут быть тoлькo именными и не мoгут cлужить pаcчетным или платежным cpедcтвoм за пpoданные тoваpы или oказанные уcлуги. Владелец депoзитнoгo cеpтификата впpаве уcтупить егo дpугoму юpидичеcкoму лицу, чаcтнoму пpедпpинимателю, банку. Уcтупка пpава тpебoвания физичеcким лицам не дoпуcкаетcя. Владелец cбеpегательнoгo cеpтификата впpаве уcтупить cеpтификат тoлькo дpугoму физичеcкoму лицу. Банкoвcкие cеpтификаты дoлжны быть cpoчными. Cpoк oбpащения депoзитныx cеpтификатoв (c даты выдачи cеpтификата дo даты, кoгда владелец cеpтификата пoлучает пpавo вocтpебoвания депoзита или вклада пo cеpтификату) oгpаничен oдним гoдoм. Cpoк oбpащения cбеpегательныx cеpтификатoв oгpаничиваетcя тpемя гoдами. Cделки c банкoвcкими cеpтификатами ocущеcтвляютcя в валюте вклада. Банк-эмитент впpаве пpедуcмoтpеть уcлoвия дocpoчнoгo пpедъявления к пoгашению выпуcкаемыx им банкoвcкиx cеpтификатoв. В тo же вpемя не cтoит забывать и o недocтаткаx депoзитнoгo cеpтификата. Главнoе неудoбcтвo в тoм, чтo в нем неoбxoдимo указывать жеcткие cpoки, на кoтopые pазмещаютcя клиентcкие деньги. Еcли пoлучаетcя так, чтo cвеpx указаннoгo пocледнегo cpoка клиент гoтoв ocтавить деньги в банке на неcкoлькo дней, тo банк пpи вcем cвoем желании не мoжет cделать этo: пo нopмативным дoкументам Нацбанка, oн непpеменнo oбязан пocле иcтечения указаннoгo в cеpтификате cpoка oтпpавить pеcуpcы клиенту на pаcчетный cчет в егo банке.
https://doc4web.ru/astronomiya-/cukroviy-buryak-.html	Цукровий буряк 2	https://doc4web.ru/uploads/files/233/6ae96aff60eb2dbd2df9ffb003c249f4.docx	files/6ae96aff60eb2dbd2df9ffb003c249f4.docx	Цукровий буряк Буряк (Beta) - одно- та дворічна, перехрестнозапильна трав'яниста рослина сімейства Марієвих, овочева, а також кормова і сахороностна культура. Дикоростучий буряк використовували в їжу з незапам'ятних часів. В 2-1 тис. до н.е. введено в культуру (приблизно на островах Середземного моря) буряк листовий. До початку н.е. з'явилися культурні коренеплідні форми буряка звичайної (у 10-11 вв. вони були відомі в Київській Русі), у 16-17 вв. - столові і кормові форми, у 18 столітті з гібридних форм кормового буряка був відібрано цукровий буряк (у 1747 році німецький вчений-хімік Андреас Зиґмунд Маргграф у своїй лабораторії виділив з білої силезського кормового буряка кристалики цукру, аналогічного очеретяному, про що і доповів на засіданні Прусскої академії наук). З кінця 19 століття й у 20 столітті культура поширилося на всі континенти. За формою коренеплід буває округлий, плоский і циліндричний. Містить білка до 2%, цукрів 14,5%, солі калію, кальцію, магнію, фосфору. На відміну від моркви в буряку немає каротину, але більше аскорбінової кислоти. У їжу вживають коренеплоди і листя молодих рослин, готують салати, буряківники, борщі, оладки, ікру, маринують і т.д. При ранньому споживанні (пучкового буряка) використовують молоді листя і черешки у свіжому, вареному і тушкованому виді. Рослина волого- і світлолюбна, досить холодо- і засухостійка. Культуру вирощують на всіх континентах, в Україні - у всіх землеробських районах, окрім Криму. Буряк більш вимогливий до тепла, чим морква. Оптимальна температура для росту коренеплодів +16..+22°С. Пристосована до підвищенної засоленості ґрунтів, але вони повинні бути нейтральними і добре заправлені добривами. Вегетаційний період у залежності від сорту 60-120 днів. Кожна насінина більшості сортів дає початок декільком проросткам, тому культура вимагає своєчасного проріджування. Існує і сорт одноростковою буряка (Однопаростковий). За існуючою класифікацією всі форми буряків (дикі й культурні, однорічні, дворічні та багаторічні) об'єднують в один ботанічний рід — буряки Beta L., який належить до родини лободових Chenopodiaceae, і налічує 14 диких і один культурний вид. У процесі еволюції видів роду Beta L. утворилися 3 природні групи — секції: канарські (3 види), гірські (6 видів), звичайні (6 видів). До останньої належить відібраний і сформований людиною збірний вид Beta vulgaris L., який об'єднує такі підвиди: 1. Beta cicia — листкові буряки з трьома групами різновидностей (листові салатні — convar vulgarly, черешкові салатні — convar petiolata; гібридні черешкові декоративні — convar varioecila) 1. Beta crassa — коренеплідні буряки з трьома групами різновидностей (столові — convar cruenfa; кормові — convar crassa; цукрові — convar sacchariferae з однонасінною формою — convar monospermd). І.Я.Балков (1978) запропонував таку класифікацію різновидностей цукрових буряків: Var. digamocarpa m. — цукрові, диплоїдні (2n-18), зрослогогідні, фертильні за пилком; Var. dichoricarpa m— цукрові диплоїдні (2n-18), роздільноплідні, фертильні за пилком; Var. tetragamocarpa m. — цукрові, тетра-плоїдні (2n-36), зрослоплідні, фертильні за пилком; Var. tetracharicarpa — цукрові, тетраплоїдні (2n-36), роздільноплідні, фертильні за пилком. Коренева система буряків стрижнева, проникає у грунт на глибину 1,5—2 м. Вона складається з головного кореня — коренеплоду і великої кількості бічних корінців, які виходять з двох протилежних боків кожного кореня. Коренеплід умовно поділяють на три частини: головку, шийку і власне корінь, або кореневе тіло. Ці частини мають неоднакове походження і господарську цінність. Головка (верхня частина) коренеплоду являє собою вкорочене стебло й утворюється з надсім'ядоль-ного коліна (епікотилю). На ній розміщуються бруньки і листки. Бічні корені не утворюються. Вона повністю розміщується над поверхнею грунту. На головку припадає 10—15% довжини кореня. Це найбільш здерев' яніла частина коренеплоду, в якій міститься менша кількість цукру, ніж у інших частинах. У центрі головки міститься конус наростання, де утворюються молоді листки. Шийка розміщена між головкою і власне коренеплодом. На ній не ростуть ні листки, ні бічні корінці. Шийка — це коротка частина коренеплоду цукрових буряків (1—3 см), у кормових вона досягає 5—10 см. Шийка утворюється завдяки розростанню підсім'ядольного коліна (гшокотилю) зародка. Більша частина її розміщується над поверхнею грунту. За вмістом поживних речовин шийка — повноцінна частина як для технічних, так і кормових цілей. Кореневе тіло (власне корінь) утворюється внаслідок розростання зародкового корінця. Це нижня, конічної форми частина коренеплоду, яка становить 65—70% довжини всього коренеплоду. Ця частина коренеплоду розвивається повністю в грунті і для неї характерна наявність бічних корінців. Бічні корінці у буряків розміщуються на двох протилежних боках кореня. Більш короткі ряди бічних корінців у кормових буряків з коротким кореневим тілом. Ряди бічних корінців знаходяться в одній площині з сім'ядольними листочками. У фазі двох пар справжніх листків вони досягають 8—10 см. У дорослих рослин ці корені розростаються в боки на відстань 100-120 см. Форма коренеплодів різноманітна: конічна, циліндрична, овальна та куляста. Забарвлення коренеплоду в цукрових буряків зовні та всередині біле, у кормових надземна і підземна частини залежно від сорту бувають жовтою, оранжевою, червоною, фіолетовою. М'якоть біла, іноді з жовтими або рожевими кільцями. Коренеплоди різних сортів відрізняються також і за смаком та щільністю м'якоті. У цукрових буряків м'якоть порівняно з кормовими щільніша й солодша. Анатомічна будова коренеплоду цукрових буряків протягом вегетаційного періоду змінюється. Спочатку він має первинну, потім вторинну, а ще пізніше — третинну, характерну для двосім'ядольних рослин. Первинну будову коренеплід має з часу проростання до появи першої пари справжніх листків, тобто у фазі вилочки або сім'ядольних листків. На поперечному розрізі молодого кореня за допомогою мікроскопа можна бачити первинну кору з екзодермою (зовнішній шар первинної кори) і ендодермою (внутрішній шар), центральний циліндр, до складу якого входять первинна деревина, паренхіма і луб. Центральна частина оточена одношаровим перициклом — шаром клітин, в якому закладаються бічні корінці, які, розростаючись, розривають кору і виходять назовні. При розгляді поперечного розрізу молодого кореня можна помітити, що по діаметру центрального циліндра розміщуються судини (більші — у центрі, менші — ближче до перициклу), які утворюють два радіальних серцевинних промені. З появою перших справжніх листків у корені відбуваються вторинні зміни. Спочатку в паренхімних клітинах центрального циліндра під первинним лубом формуються камбіальні клітини у вигляді двох дуг, які потім перетворюються в камбіальне кільце. Клітини його в напрямі до центра утворюють вторинну деревину, а до периферії кореня — вторинний луб. У деревині й лубі радіально розміщуються вторинні промені. Вторинний луб утворює вторинну кору з тонким шаром пробкової тканини. Остання розростається, розриває первинну кору, що призводить до змін, відомих під назвою "линяння". Для третинної будови коренеплоду цукрових буряків характерне утворення в паренхімі вторинної кори клітин другого камбіального кільця. Після закінчення діяльності камбіальних кілець утворюється третє кільце, потім четверте, п'яте і т.д. У коренеплоду з третинною будовою є 6—12 концентрованих шарів, паренхіма яких містить значну кількість цукру. При розгляданні поздовжнього розрізу коренеплоду в центрі первинної деревини видно судини, які у верхній частині розходяться до сім'ядоль з двох боків. Зовні центральної судини розміщуються судини інших концентричних кілець, які в свою чергу розгалужуються у верхній частині. У верхній частині шийки коренеплоду спостерігається перегрупування судин від кореня до листків та анастомози (зчленування) між пучками судин. У кормових буряків менше пучків і більша відстань між ними. У цукрових буряків утворюється 6— 12, у кормових — 5—6 камбіальних кілець. Листки буряків. Під час проростання насіння спочатку починають рости корінець і під-сім'ядольне коліно. Корінець при цьому піднімає кришечку плоду, виходить назовні й заглиблюється в грунт, утворюючи стрижневу кореневу систему. Сім'ядолі деякий час залишаються в гнізді плоду, засвоюють поживні речовини з перисперму насінини. Згодом внаслідок розростання підсім'ядольного коліна вони вивільнюються з гнізда плоду і виносяться на поверхню грунту. Тут вони розправляються, зеленіють і починають асимілювати вуглекислоту. Сім'ядолі перетворюються в сім'ядольні листки видовженої форми. Через 8—10 днів після з'явлення сходів з бруньки, яка міститься між сім'ядолями, виростає перша пара справжніх листків, через 2—3 дні — друга, потім третя, четверта і т.д. Всього за вегетаційний період виростає близько 50—60 (іноді до 90) листків, спіральне розміщених на головці коренеплоду. Листки, що утворилися раніше, відтісняються до периферії розетки. Перші дві пари справжніх листків асимілюють протягом 20—25 днів, після чого відмирають. Пізніше утворені листки живуть довше. Листок буряків складається з черешка і пластинки. Листкова пластинка суцільна, у перших пар листків овальна, гладенька. У старіших листків черешок видовжений, пластинка серцеподібна, близька до трикутної, з гладенькою, брижуватою або гофрованою поверхнею і хвилястими краями. Поверхня листків однієї рослини досягає 3—4 тис. см.кв. Колір їх від ясно- до темно-зеленого, форма розетки залежно від сорту може бути розлогою або піднятою. Біля основи листкових черешків на головці коренеплоду розміщуються репродуктивні бруньки, з яких на другий рік життя виростають квітконосні пагони. Будова буряків другого року життя Коренеплоди буряків, висаджені навесні у грунт, утворюють розетку прикореневих листків, а через 20—30 днів починають рости стебла. Внутрішня будова коренеплоду-насінника не змінюється. Він лише потовщується за рахунок утворення нових камбіальних кілець. Бічні корені виростають у тих же місцях, що і в буряків першого року життя. Вони проникають у грунт на глибину 1,5—2,5 м і розростаються в боки на 50—60 см. Стеблові пагони заввишки 80—150 см, у нижній частині циліндричні, у середній і верхній — ребристі, виповнені паренхімою. На кожному коренеплоді утворюється 1—12 пагонів, з яких формується кущ. Від розвитку стебел залежать типи кущів: одностеблий кущ має один головний пагін, який сильно гілкується, утворює пагони другого і третього порядків; нерівномірний кущ має 1 або 2—3 добре розвинених пагони, які помітно відрізняються від інших; рівномірний кущ складається з двох і більше стебел, майже однакових за розмірами. На стеблових пагонах утворюються листки — нижні великі черешкові з великими пластинками, вище — дрібніші, які в зоні утворення квіток переходять у приквітки. У піхвах листків поодиноко або групами по 2—6 розміщуються квітки. Стебловий пагін та бічні його розгалуження закінчуються суцвіттям — нещільним несправжнім поникаючим колосом. Квітки буряків двостатеві, п'ятірного типу. Оцвітина проста, у вигляді п'ятикутної чашечки зеленого кольору. В центрі квітки формується зав'язь, навколо неї — залозисте кільце, 5 тичинок, розміщених у заглибинах чашолистиків. Зав'язь напівнижня, одногнізда, стовпчик відсутній, приймочка трилопатева. Насінний зачаток напівобернений. Буряки — перехреснозапильна рослина. Плід — коробочка (несправжній горішок). У багатонасінних буряків плоди зростаються, утворюючи супліддя клубочки. Під час достигання плодів чашолистики не відпадають, а зростаються з оболонкою плоду. Тому клубочок має округло-кутасту форму з горбкуватою поверхнею. Маса 1000 клубочків — 20— 40 г, колір — жовто-бурий. Розмір клубочка (2—6 мм) залежить від кількості плодиків, з яких він утворюється. Насінина плоду оточена оплоднем, знаходиться в коробочці, прикрита кришечкою. Насінина невеликого розміру, з блискучою оболонкою. Зародок зігнутий майже кільцем навколо перисперму (поживної речовини насінини) і складається з двох сім'ядолей, між якими розміщується брунечка, підсім'ядольне коліно та зародковий корінець. Під час проростання багатонасінні буряки утворюють кілька ростків, а однонасінні — лише один. Під час проростання сім'ядолі виносяться на поверхню грунту, з брунечки (епікотилю) утворюється головка коренеплоду, з підсім'ядольного коліна (гіпокотилю) — шийка, а із зародкового корінця — кореневе тіло, або власне коренеплід Визначення груп сортів буряків за забарвленням проростків Сортову групу буряків (цукрові, кормові, столові) визначають за кольором проростків. Насіння пророщують таким чином. Дві проби по 100 клубочків у кожній висівають у кристалізатори, заповнені зволоженим грунтом або кварцовим піском. Глибина загортання насіння — 0,5 см, відстань між ним — 2 см. Пророщують його у темряві при температурі 20—30°С протягом п'яти діб. На шосту добу кристалізатори виносять на денне розсіяне світло на 3—4 год. На сьому добу визначають забарвлення проростків. Для цього їх виймають з грунту, старанно очищають, розкладають на чорній пластинці групами залежно від забарвлення. На підставі підрахунку встановлюють відсоток сортової чистоти. Сортові групи буряків мають такі ознаки: Цукрові буряки, як правило, мають 80% рожевих проростків, з інтенсивнішим забарвленням під сім'ядолями. Решта проростків зеленувато-білі. Підземна частина їх не забарвлена. Кормові білі мають тільки білі або зеленувато-білі проростки. Напівцукрові рожеві утворюють проростки з рівномірним інтенсивним забарвленням, яке не поширюється на підземну частину. Кормові жовті або оранжеві сорти мають проростки тільки з жовтими стеблами, біля основи яких забарвлення стає інтенсивнішим. Підземна частина забарвлена слабо. У кормових червоних сортів проростки карміново-червоні, забарвлення стебел біля основи інтенсивніше. Підземна частина ясно-червона. Столові сорти утворюють проростки, в яких підземна і надземна частини стебел і корінець забарвлені в інтенсивно-червоний або малиновий колір. У нашій країні створені високоцінні сорти і гібриди цукрових буряків. Усі вони належать до однієї різновидності — з білим кольором поверхні та м'якоті коренеплоду. В Україні найпоширеніші сорти цукрових буряків врожайно—цукристого напряму. Серед них такі: Білоцерківський однонасінний 45, Білоцерківський ЧС 90 (чоловічо-стерильний), Верхняцький ЧС 63, Іванівський ЧС 33, Український ЧС 70, Уладівський однонасінний 35, Ювілейний, Ялтушківський однонасінний 64, Ялтушківський ЧС 72 тощо. Біологічні особливості. Цукрові буряки історично пристосовані до районів з достатньо високою відносною вологістю повітря. Рослини погано розвиваються при відсутності опадів у березні і квітні. Період появи сходів повинен бути теплим з помірним дощем, перша половина літа - прохолодною і дощовою, а потім має переважати помірно-суха і тепла погода. За весь вегетаційний період з поверхні грунту, зайнятої цукровими випаровується не більше 25-30% кількості води, випаровуваної рослинами. В основних районах бурякосіяння опадів не вистачає навіть для формування середнього врожаю, тому волога, нагромаджена грунті, протягом осінньо-зимового періоду, стає надійним запасом для максимальної витрати її під час інтенсивного наростання листя і коренеплодів. Коефіцієнт транспірації коливається в межах 240-400. Для утворення 1 г сирої маси коренеплоду використовується 70-80см.куб, а на 1г цукру - 450-500 г води. При врожайності 400-500 ц/га витрачається з одного гектара біля 5000 м.куб. води. Найвищий врожай одержують при 60-80% НВ. Критичний період цукрових буряків щодо вологи є кінець липня - початок серпня. Надмірна кількість води наприкінці вегетації призводить до зниження цукристості коренеплодів. Максимальний збір цукру з 1 га спостерігається при вологості грунту 60% НВ. Енергетичною основною рослинництва є сонячна радіація, яка визначається сумою фотосинтетично активної радіації (ФАР) за вегетаційний період. ФАР - частина сонячної радіації в інтервалі довжина хвиль 0,38-0,71 мкм, яка використовується в процесі фотосинтезу. При нагромадженні цукру листки рослин цукрових буряків найбільш інтенсивно використовують синьо-фіолетові (0,40-0,48 мкм), а для росту вегетативної маси - оранжево-червоні (0,65-0,69 мкм) промені. За значенням для нагромадження цукру в коренеплодах у другій половині вегетації в районах достатнього зволоження на перше місце слід поставити освітлення, на друге - температуру повітря. У районах нестійкого і особливо недостатнього зволоження перше місце займає волога. Ефективність світла і тепла залежить від забезпеченості рослин вологою та елементами живлення. Від теплового режиму залежать схожість насіння, ріст рослин і продуктивність цукрових буряків. Потреба цукрових буряків у теплі за період від сівби до технічної стиглості визначається сумою активних температур 2300-3000 °C. Найбільш сприятливою для проростання насіння є температура близько 20 °C. Від температури грунту залежить тривалість періоду проростання насіння. Так, при температурі грунту 1-2 °C насіння проростає протягом 45-60 днів, 3-4 °C - 25-30, 6-7°C -10-15, 9-10°C - 8-10 і 11-12°C - 3-4 днів. Сходи цукрових буряків переносять тимчасові заморозки на поверхні грунту -3-5 °C. Життєдіяльність рослин найбільш продуктивно відбувається при температурі коренемісного шару грунту вдень близько 30 °C і вночі - 10°C. Фотосинтез і ріст рослин буряків краще проходить при температурі 20-22°C. Восени перед збиранням рослини буряків переносять тимчасові заморозки до -5°C, а зібрані та невкриті коренеплоди пошкоджуються при температурі -2°C. Активний ріст та накопичення цукру триває до переходу осінніх температур через + 6 °C. Для формування врожаю цукрові буряки споживають велику кількість поживних речовин. На утворення 1т коренеплодів і відповідної кількості гички з грунту виноситься: N -50-60кг, Р2О5 - 15-20 кг і К2О - 55-75 кг. Цукрові буряки багато виносять з грунту також кальцію, магнію, сірки, марганцю, бору та інших елементів. Оптимальна для цукрових буряків кількість обмінного кальцію в грунті становить 60-70% ємкості поглинання, обмінного магнію і калію - відповідно 10-15 і 3,5%. Кращими грунтами для цукрових буряків є чорноземи типові малогумусні середньосуглинкові, чорноземи опідзолені середньосуглинкові, чорноземи лучні, лучно-чорноземні, темно-сірі опідзолені середньосуглинкові. Гіршими є світло-та сірі опідзолені середньосуглинкові грунти. Оптимальна кислотність грунтів для буряків знаходиться в межах рН 6,0-7,0, об'ємна маса грунту - 1,0-1,2 г/см/кв. Для цукрових буряків найкращими співвідношенням води та повітря в грунті є 1:1, а оптимальна повітроємкість (некапілярна пористість) - 12-20%. Місце в сівозміні. У зоні достатнього зволоження цукрові буряки розміщують після озимої пшениці в ланках сівозміни з багаторічними травами одного року використання, зайнятих удобрених гноєм парів, гороху. Ланка сівозміни з кукурудзою на силос дещо знижує продуктивність буряків. У зоні нестійкого зволоження перше поле цукрових буряків розміщують в ланці із зайнятим паром, а друге - в ланці з багаторічними бобовими травами однорічного використання. У зоні недостатнього зволоження розміщують цукрові буряки в ланках сівозміни з чорним удобреним паром, багаторічними травами на один укіс та однорічними культурами на один укіс. Добрива. Система удобрення цукрових буряків орієнтує виробництво на різноглибинне внесення добрив у три строки: восени - основне удобрення, під час сівби - рядкове та в період вегетації - підживлення. Добрива основного удобрення загортають на глибину 15-30 см, рядкового на 4-6 см під час підживлення - на 12-14 см. Підживлення застосовують у зоні достатнього зволоження, а в зоні нестійкого зволоження, - коли недостатньо внесено добрив під оранку. В умовах недостатнього зволоження підживлювати рослини не рекомендується. З органічних добрив під цукрові буряки найчастіше вносять гній. В зоні достатнього зволоження 30-40 т/га вносять безпосередньо під буряки. В районах нестійкого зволоження гній в нормі 30-40 т/га вносять під озиму пшеницю, а в ланці з багаторічними травами під буряки по 30 т/га. У зоні недостатнього зволоження гній з розрахунку 20-30 т/га вносять під озиму пшеницю, або під парозаймаючу культуру. До 90% мінеральних добрив вносять восени під глибоку зяблеву оранку. Середня норма мінеральних добрив на фоні гною N140-170 Р140-170 К160-190. Кількість азоту в ланці сівозміни з багаторічними травами зменшують приблизно на 30 кг/га. При сівбі в рядки вносять N10Р15-20К10 і в підживлення N90Р30К30. Дози добрив потрібно коректувати щодо кожного окремого поля. Мікродобрива вносять за мірою необхідності на окремих полях. Кислі грунти один раз за ротацію сівозміни вапнують вносячи вапняні матеріали під озиму пшеницю. Дозу СаСО3 розраховують, перемножуючи величину гідролітичної кислотності на коефіцієнт 1,5. Солонці та солонцюваті грунти необхідно 1-2 рази за ротацію гіпсувати. На солонцюватих грунтах вносять 2-4 т/га, на плямах солонців - 6-10 т/га гіпсу. Сорти і гібриди. Сорти - Білоцерківський однонасінний 45, Веселоподолянський однонасінний 29, Уладівський однонасінний 35, Ялтушківський однонасінний 30, Ялтушківський однонасінний 64 та ін. Гібриди - Іванівський ЧС 33, Іванівсько-Веселоподільський ЧС 84, Білоцерківський ЧС 51, Білоцерківський ЧС 57, Білоцерківський ЧС 90, Верхняцький ЧС 63, Київський ЧС 62, Слов'янський ЧС 94,Український ЧС 70, Ялтушківський ЧС 72 та ін. Підготовка насіння до сівби. Насіння цукрових буряків готують до сівби на насіннєвих заводах. Насіння, крім сушіння, очищення і сортування калібрують, шліфують, дражують обробляють захисними стимулюючими речовинами. Для сівби пунктирним способом насіння калібрують на дві посівні фракції діаметром 3,5-4,5 і 4,5-5,5 мм. Проти комплексу грунтових і наземних шкідників насіння обробляють фураданом з розрахунку 30-35 л на 1 т насіння. Рослини зберігають токсичність до 30 днів. Відпускається насіння за посівними одиницями. Одна посівна одиниця це 100 тисяч насінин. Обробіток грунту, внесення гербіцидів, сівба. Розроблено два способи основного обробітку грунту - поліпшений та напівпаровий. Поліпшений спосіб включає дворазове лущення стерні дисковими і лемішними лущильниками та глибоку зяблеву оранку в кінці вересня на початку жовтня двоярусними плугами. У зоні достатнього зволоження рекомендується застосовувати напівпаровий обробіток грунту, який включає лущення стерні дисковими лущильниками в два сліди на глибину 5-6 см, внесення органічних і мінеральних добрив і оранку на глибину 28-32 см плугами з передплужниками в агрегаті з боронами або з кільчасто-шпоровими котками в кінці липня - першій половині серпня. По мірі з'явлення бур'янів поле обробляють 1-2 рази важкими зубовими боронами або культиваторами загального призначення. В кінці осені проводять безполицеве розпушування на глибину 16-20 см плугами або лемішними лущильниками без палиць. Весняний обробіток грунту включає ранньовесняне розпушування та вирівнювання грунту на глибину 2,5-3,0 см. Передпосівний обробіток грунту є складовою частиною єдиного технологічного процесу сівби цукрових буряків. Його проводять з метою, щоб розпушити верхній шар грунту на глибину загортання насіння, вирівняти поверхню грунту, знищити бур'яни, заробити в грунт гербіциди. Одним із основних завдань в технології вирощування цукрових буряків є своєчасна боротьба з бур'янами та поєднання агротехнічних і хімічних заходів їх знищення. В посівах цукрових і кормових буряків, де переважають злакові бур'яни, до сівби або до сходів буряків застосовують алізор (2,37-3,6 кг/га), нортрон SС 50 (2,0-4,0 кг/га), ерадикан 6,7 Е (2,16-3,60 кг/га), ептам (3,78-5,31 кг/га), роніт 6Е (3,81-5,61 кг/га), олірокс (2,4-4,0) кг/га), дуал (1,53-2,5 кг/га). Проти двосім'янодольних бур'янів вносять бетанал (2,58-3,44 кг/га), вензар (0,8-1,6 кг/га), гексилур (0,81-1,21 кг/га), пірамін (2,4-4,8 кг/га). У фазі 2-4 справжніх листків у буряків вносять бетанал (2,97 кг/га), бетанал-тандем (1,14-1,52 кг/га), бетанал прогрес АМ (0,27-0,45 кг/га), стамп (1,0 кг/га), шогун (0,06-0,12 кг/га), зелек-супер (0,12 кг/га), ілоксан (0,85-0,99 кг/га), поаст (0,2-0,6 кг/га), тарга - супер (0,05-0,15 кг/га), фуроре-супер (0,06-0,15 кг/га), фюзілад-супер (0,12-0,18 кг/га) та інші. Передпосівний обробіток грунту, а отже і сівбу буряків, краще проводити вслід за ранньовесняним обробітком, не допускаючи розриву між цими операціями. Сівбу починають, коли температура грунту на глибині 10 см досягає 5-6 °C, а грунт при обробітку кришиться і не липне до знарядь. Сіють цукрові буряки пунктирним способом з шириною міжрядь 45 см, а в умовах зрошення - 60 см. Глибина загортання насіння - 2,5-3,0 см, а при підсиханні грунту - 3,5 - 4,0 см. При сівбі на кінцеву густоту висівають 8-10 схожих насінин на 1 погонний метр рядка, щоб одержати 6-7 сходів. При застосуванні заходів механічного формування густоти висівають до 15 насінин на 1 п. м. рядка. Сівбу на одному полі потрібно закінчувати за 1-2 дні, відхилення середньої глибини загортання насіння не повинно перевищувати ±0,5 см, а ширина стикових міжрядь повинна становити 50 ±5 см. Догляд за посівами. Система заходів догляду за посівами включає: до - і післясходове суцільне розпушування грунту, формування (в разі необхідності) густоти насадження рослин, розпушування грунту в міжряддях і рядках, підживлення рослин, захист від бур'янів, шкідників і хвороб. Коли цукрові буряки вирощуються за інтенсивною технологією, то після сходів проводиться лише 1-2 розпушування міжрядь. Оптимальна густота насадження рослин на період збирання повинна становити для зони оптимального зволоження - 115-120 тис/га, нестійкого зволоження - 110-115 і недостатнього - 100-105 тис.га. Хвороби. Найбільш поширеними хворобами цукрових буряків є коренеїд сходів, церкоспороз, борошниста роса, пероноспороз, іржа, вірусна мозаїка і жовтуха, гнилі коренеплодів. Заходи боротьби: дотримання чергування культур в сівозміні, протруєння насіння, обробка посівів фунгіцидами: акробат МЦ (2 кг/га), альто 400 (0,2 кг/га), фундазол (0,6 кг/га), байлетон (0,6 кг/га), бенлат (0,6-0,8 кг/га), дерозал (0,3-0,4 кг кг/га) та ін. Шкідники - довгоносики, дротяники, блохи, совки, лучний метелик, крихітка бурякова, нематода. Заходи боротьби включають - обробку насіння фураданом, прометом, дурсбаном (1,5-2,5 кг/га), золоном (3,0-3,5 кг/га), нурелом Д (1,0 кг/га), піринексом (2,5 кг/га), сумітіоном (0,6 кг/га), фастаком (0,1 кг/га). Збирання цукрових буряків найбільш доцільно проводити при настанні технічної стиглості - це кінець вересня - перша декада жовтня. В технічній стиглості маса коренеплоду і вміст в ньому цукру стають максимальними, чистота соку висока, вміст мелясоутворюючих речовин мінімальний. Строки збирання цукрових буряків визначаються також технічними можливостями господарств, яка б гарантувала закінчення збирання до 25 жовтня. Цукрові заводи повинні мати у вересні тридобовий запас коренеплодів. За 10-15 днів до збирання проводять розпушування грунту на глибину 10-12 см. Залежно від конкретних погодних, агротехнічних і організаційних умов при збиранні цукрових буряків застосовують потоковий, потоково-перевалочний і перевалочний способи. Основним є потоковий спосіб збирання, для якого використовують бурякові комплекси як вітчизняного так і зарубіжного виробництва.
https://doc4web.ru/astronomiya-/daniya5.html	Данія	https://doc4web.ru/uploads/files/224/f209163f71bb1127fc3dfdc5f59a0e5b.docx	files/f209163f71bb1127fc3dfdc5f59a0e5b.docx	Реферат на тему: “Д А Н І Я” (економіко-географічна характеристика країни) Офіційна назва - Королівство Данія. Королівство Данія розташоване у північно-західній частині Європи (між 54°34' і 57°45' північної широти та 8°5' і 15°12' східної довготи) на півострові Ютландія та 406-ти островах (з них населені 97), найбільшими з яких є Зеландія, де знаходиться столиця країни Копенгаген, Фюн, острови-близнюки Лолланн і Фальстер, а також віддалений майже на 200 км на схід у Балтійському морі острів Борнхольм. До складу Королівства Данія входять також на правах автономії Фарерські острови і найбільший у світі острів Гренландія. Площа території країни - 43 тис. кв. км. Крім цього, площа автономії Фарерських островів - 1,4 тис. кв. км, Гренландії - 2,176 млн. кв. км. Країна має сухопутний кордон лише з Німеччиною. Він проходить на півдні півострова Ютландія і має довжину 68 км. Загальна довжина берегової лінії Данії (півострова Ютландія та 406-ти островів) - 7,3 тис. км, що становить шосту частину довжини екватора. Територіальні води Данії - 4 морських милі (7,2 км). Найвища точка - 173 м над рівнем моря. Найближчі сусіди Данії - Швеція і Норвегія - віддалені від неї протоками Ересунн та Скагеррак, причому відстань до Швеції - 20 км, а до Норвегії - близько 200 км. Відстань до Великобританії по Північному морю - близько 500 км. Столиця - Копенгаген (з передмістями - більш як 1,3 млн. жителів) - історичний центр країни. Перші згадки про місто датовані 1043 роком. Місто розташоване на островах Зеландія і Амагер. Населення - 5,3 млн. осіб. Офіційна мова - датська. Також вживається англійська, немецька, французька. Релігія. На початку VIII ст. в Данії утвердилося християнство. Після Реформації офіційним віросповіданням стало лютеранство. До державної Євангелічно-лютеранської народної церкви Данії входить 94% населення. Економіка країни Данія - високорозвинута індустріально-аграрна країна з широкими зовнішньоекономічними зв'язками, рівень життя її населення - один з найвищих у світі. Економіка Данії базується на високотехнологічному сільському господарстві, діяльності сучасних малих підприємств і корпорацій, в країні високий рівень соціального захисту населення і зовнішньої торгівлі. В економіці переважає приватний сектор, але держава за допомогою грошово-кредитної, фінансової і податкової політики, а також надання субсидій значно впливає на сільське господарство. Промисловість Данії багатопрофільна. Профілюючі галузі: виробництво електронного обладнання, харчова промисловість, суднобудування, будівництво мостів і виробництво меблів, хоча більшу частину сировини доводиться імпортувати. Займаючи високі позиції в рибальстві і сільському господарстві, Данія змогла відновити свою економіку після Другої світової війни швидше, ніж сусідні країни, але відтоді частка сільського господарства в національному доході скоротилася з 20% в 1953 році до близько 3,9% у 1995-му. Нарівні із зменшенням значення сільського господарства в економіці Данії набула значної ролі сфера обслуговування, де сконцентровано майже 74,7 відсотка зайнятих. Важливе місце відводиться і зовнішній торгівлі, на частку якої припадає 54,9 відсотка валового внутрішнього продукту. Валовий внутрішній продукт (ВВП) ВВП Данії у 1995 році становив 173,3 млрд. дол., або 33 144 дол. з розрахунку на душу населення, поступаючись тільки Швейцарії і Японії. Однак через високу вартість життя Данія посідала лише 12-е місце у світі за купівельною спроможністю населення. Витрати держави в 1996 році становили 46 відсотків ВВП, причому близько половини припадає на пенсії і допомоги. У 1996 році державне споживання (як частка ВВП) становило 25%, приватне споживання - 57%, інвестиції - 17%, а сума експорту й імпорту - 54,9%. Середнє річне зростання економіки скоротилося з 4,5% на кінець 1960 років - початок 1970-х до 1,7% у 1986-1995 рр. Сільське господарство У сільському господарстві в 1995 році використовувалося 55 відсотків площі Данії. З кінця 19 ст. сільське господарство Данії спеціалізується на тваринництві, переважно розводиться велика рогата худоба (що забезпечує великі поставки молочної продукції на експорт) і свині (що забезпечує великий експорт бекону і свинини). Значна частина продукції рослинництва використовується на корм тваринам. Загалом роль сільського господарства в Данії зменшується. Кризи поточної заборгованості і політика делібералізації обумовили скорочення кількості ферм більше ніж наполовину порівняно з 1975 роком, виникла тенденція до зменшення розмірів земельних наділів та збільшення площі ферм. Рибальство У 1978-1987 рр. риболовецький флот Данії постачав у середньому 1,83 млн. т продукції на рік, у 1995 році - 1,53 млн. т. Експорт риби приніс країні доход в 2,1 млрд. дол. у 1993 році, що було одним із світових рекордів, але в 1995 р. він скоротився до 520 млн. дол. Більше 1/3 загального улову - тріска. Серед інших морепродуктів камбала, креветки й оселедець. Лише 1/3 улову має харчову цінність. Основні райони рибальства - банки Північного моря і Скагеррака, а головні порти знаходяться на західному узбережжі Ютландії. Риболовецький флот Данії модернізований та ефективний. Експорту риби сприяє наявність прямого залізничного і автомобільного сполучення з Німеччиною. З початку 1980-х років через надмірну експлуатацію ресурсів і забруднення Північного моря улови риби датськими суднами скоротилися. Промисловість Подібно до сусідніх скандинавських країн Данія зазнала значного впливу промислової революції лише наприкінці 19 ст., переважно через відсутність вугільних родовищ. Можливості для розвитку промисловості в Данії були набагато менші, ніж у будь-якій іншій країні Північної Європи. На відміну від Швеції і Норвегії, в Данії немає великих річок і значних запасів гідроенергії. Запасів нафти і газу в датському секторі Північного моря менше, ніж у норвезькому і британському. Структура промисловості Данії базується на її сільськогосподарській продукції, на ресурсах вапняків і глин та широкому спектрі імпортної сировини. Важливим чинником є наявність кваліфікованої робочої сили. У 1990-их роках Данія мала різнобічну промисловість, причому жодна з галузей не займала панівного становища в економіці. У 1996 році чисельність зайнятих у промисловості становила 485 тис. осіб. Приблизно чверть із них сконцентровані в металургії і машинобудуванні. У 1996 році промислові підприємства виробляли приблизно 27% ВВП Данії і постачали близько 75% експорту. У країні діють як великі заводи з виробництва чавуну і сталі, так і численні дрібні підприємства з виробництва доїльних апаратів та електронного обладнання. Найбільші і найвідоміші промислові центри - Копенгаген, Орхус і Оденсе. Суднобудування було найважливішою галуззю промисловості Данії, але через іноземну конкуренцію була призупинена або повністю припинена діяльність багатьох великих судноверфей у Копенгагені, Хельсінгері і Ольборзі. Однак функціонують судноверфі в Оденсі і Фредеріксхавні. Легка промисловість. У Данії розвинута легка промисловість, зокрема, текстильне виробництво, розміри якого визначаються обмеженим внутрішнім ринком і доступністю відносно дешевих імпортних виробів. Місто Вайле в східній Ютландії - головний центр бавовнопрядильного виробництва. Ткацькі фабрики знаходяться у Копенгагені і Хельсінгері, на о.Зеландія, в Грено, Ольборзі, Фредерісії і Хернінзі в Ютландії. Промислові центри. Копенгаген - найбільший промисловий центр Данії з різноманітною спеціалізацією підприємств. У місті представлені такі провідні галузі країни, як електромашинобудування, текстильна і броварна промисловість. Розвинута поліграфічна і меблева промисловість, виробництво високохудожніх фарфорових виробів. Інші важливі промислові центри - Ольборг, Орхус, Есбьерг, Оденсе і Раннерс. Енергетика Маючи обмежені запаси гідроенергії і бурого вугілля, Данія до 1980 року була змушена імпортувати майже всі енергоносії. У 1966 році в датському секторі Північного моря були виявлені запаси нафти і природного газу. Експлуатація почалася в 1972-му, а в 1993-му Данія видобула близько 8,3 млн. т нафти і 4 млрд. куб. м газу. Данія все ще імпортує значну кількість вугілля для виробництва електроенергії, але завдяки зростанню експорту нафти і газу, виробництву альтернативних видів енергії і політиці енергозбереження країна майже повністю забезпечує себе електроенергією. Запаси нафти і газу в датському секторі Північного моря за світовими масштабами дуже скромні, і їх навряд чи вистачить більше ніж на 60 років. Нафтопереробна промисловість представлена в Есб'єрзі на західному узбережжі Ютландії. Транспорт Оскільки основна територія Данії займає півострівне положення, а майже третина її розташована на островах, у тому числі і дуже віддалених, судноплавство має життєво важливе значення для пасажирського і вантажного сполучення в самій країні і за її межами. Щодня підтримується зв'язок по морю між Копенгагеном і великими островами і великими портами східної Ютландії. Щодня в Данію прибуває багато покупців із Швеції і Норвегії. Враховуючи роздрібленість території, добре налагоджену систему громадського транспорту і високі податки на машини і бензин, кількість приватних автомобілів у Данії набагато менша, ніж в інших країнах Північної Європи, - приблизно 10 на кожних 27 осіб (відповідний показник у Швеції - 10:22, в Німеччині - 10:21). Міжміські автобуси здійснюють регулярні рейси розгалуженою системою автомобільних доріг. За останні десятиріччя багато залізничних шляхів було розібрано і загальна довжина залізничної мережі зменшилася. Незважаючи на це, пасажироперевезення залишилося на попередньому рівні, а вантажні перевезення навіть зросли. Якість обслуговування пасажирів поліпшилася завдяки електрифікації залізниць і появі комфортабельних поїздів зі швидкістю 200 км/год. У 1997 році відкрився рух на залізничній лінії довжиною 18 км через протоку Великий Бельт, що з'єднує острови Зеландію і Фюн. Після тривалих дискусій розпочалося будівництво мосту і тунелю між Копенгагеном і шведським містом Мальме через протоку Ересунн шириною 16 км. Міжнародний аеропорт Копенгагена Каструп розширюється і є вузловим для компанії "Скандінавіан Ерлайнз Систем". Експорт, імпорт Данія експортує: машини і обладнання, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти, паливо, рибу. Найбільше продукції (близько 50%) експортується до країн ЄС, у тому числі до Німеччини - 22,5%, до Швеції - 11,2%, до Норвегії 6,5%, до Великобританії - 9,2%. Крім того, до числа експортерів датської продукції входять США - 5,5%, Франція - 5,3%, Японія - 4,1%, Нідерланди - 4,5%, колишні республіки СРСР - 1,7%. Склад імпорту: машини і комплектуючі, нафта, продукція хімічної промисловості, зерно і продовольство, текстиль, папір. 54% продукції Данія імпортує з країн ЄС, з них 22,5% - з Німеччини, 12,9% - зі Швеції, 5,4% - з Норвегії, 7,8% - з Нідерландів, 7,9% - з Великобританії, 5,7% - зі США, 5,2% - з Франції 5,2%, 3,5 - Японії, 1,7 - з колишніх республік СРСР.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vstrechayut-po-odezhkeili-chto-predpochitayut-nosit-podrostki-v-.html	Встречают по одежке...или что предпочитают носить подростки в Великобритании и в России, 9 класс	https://doc4web.ru/uploads/files/80/0b08a89ea1c426f747a2d7c5c3b24bd3.doc	files/0b08a89ea1c426f747a2d7c5c3b24bd3.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/derzhava-yak-osnovniy-institut-politichnoi-sistemi.html	Держава як основний інститут політичної системи	https://doc4web.ru/uploads/files/220/ef6b9b4d4cac1aed6e7f997c76e4f212.docx	files/ef6b9b4d4cac1aed6e7f997c76e4f212.docx	ПЛАН Вступ. Походження та сутність держави. а). Сутність, структура та атрибути держави. б). Концепції походження держави. Функції держави та державна влада. Типологія держав. V. Висновки. I. Вступ. Держава є найбільш важливим інститутом політичної системи суспільства. Її важливість визначається максимальною концентрацією в її руках ресурсів, що дозволяють державі впливати на соціальні зміни. За нинішніх умов державі не знайдено адекватного замінника, і, напевне не буде знайдено у найближчому майбутньому. Серед найважливіших завдань політології актуальним залишається висвітлення її сутності, соціальної ролі здійснюваних нею функцій, форм державного правління й державного устрою, політичних режимів і принципів міждержавної політики. Все вищесказане, дає можливість зробити висновок, що висвітлення даної теми важливе не лише з точки зору академічної політології, але і практичної політики. ІІ. Походження та сутність держави. а). Сутність, структура та атрибути держави. Протягом віків держава завжди трактувалася по-різному. Зазвичай всі трактовки держави мали за основу одне з двох наступних тверджень: держава служить інтересам суспільства або ж є засобом пригнічення нижчих класів вищими. Перша теорія, скоріш за все, бере початок з поглядів Аристотеля, котрий вважав, що держава є втіленням мудрості, справедливості, краси та загального блага. Друга теорія порівнює державу з потворою (Т.Гоббс). З XVI ст. формується ще одна інтерпретація держави: держава визначається через такі терміни як “суверенітет” та “абсолютна влада” (Ж.Боден). Державу втілює правитель і саме він керує сукупністю людей, тобто така теорія частково підтримує теорію Гоббса. Згодом держава розглядалася як норми, відносини, ролі, процедури, інститути ітд. Тобто не як група особистостей, а як суспільство в цілому. Так марксисти визнавали присутність держави лише в класово-розподіленому суспільстві і розглядали державу як механізм для пригнічення одного класу іншим. Державу можна визначити як особливу форму організації політичної влади в суспільстві, що має суверенітет і здійснює керування суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму (апарату). Тепер спробуємо назвати основні атрибути держави: територія; населення; громадська влада; суверенітет – незалежне від будь яких сил, обставин та осіб верховенство держави, її незалежність у внутрішніх та зовнішніх справах; монополія на легальне використання сили; виключне право на видання законів; загальність; право на збирання податків та зборів з населення; З вищесказаного можна більш точніше визначити державу: Держава – територіальна спільність класового суспільства, яка за допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування індивіда й суспільства, а також суверенітет народу. Виникнення держави як соціального інституту відобразило процеси ускладнення суспільного життя. Її поява відтворила необхідність у задоволенні потреб та інтересів, котрих не могли задовольнити попередні інститути. Перевагами держави є висока спеціалізація в розподілі праці між правлячими, володіння сучасною армією та поліцією, володіння великими матеріальними та іншими ресурсами для здійснення своїх рішень. Основними якісними відмінностями держави від інших, недержавних, політичних організацій є: Єдина територіальна організація політичної влади у масштабах всієї країни. Державна влада поширюється на все населення в межах певної території. Здійснення влади на певній території потребує встановлення її просторової межі – державного кордону, котрий відмежовує одну державу від іншої. В межах даної території держава має верховенство та повноту законодавчої, виконавчої та судової влади. Держава є організацією політичної влади, що має спеціальні механізми для керування суспільством законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. В особливих випадках держава вдається до таких дій як примус – органи насильства (армія, органи безпеки). Держава регулює своє суспільне життя на основі права. Тільки держава може регулювати життя суспільства за допомогою законів, що мають загальнообов’язковий характер. Суверенітет державної влади. Він втілюється у верховенстві та незалежності держави від будь-яких інших влад всередині країни. Тобто у загальнообов'язковості рішень для населення, у можливості відміни рішень недержавних інститутів влади, у володінні рядом виключних прав, у наявності спеціальних засобів впливу на населенні. Примусове збирання податків та інших обов'язкових платежів з населення, котрі гарантують економічну самостійність держави. б). Концепції походження держави. У політичних вченнях немає єдиної теорії походження держави. Спільна лише думка, що держава виникла в результаті історичного розвитку, і на те були певні підстави, оскільки держава не могла виникнути одномоментно. Найбільш поширеними є наступні концепції: Патріархальна теорія була вперше запропонована ще Арістотелем. На його думку держава розрослася із сім'ї, і опікує своїх підданих, як батько своїх дітей. Теократична теорія пов'язує походження держави з утіленням божественної волі. Теорія насильства стверджує, що головною передумовою виникнення держави став факт насильницького підкорення підлеглих володарюючими. Теорія суспільного договору. Автором цієї теорії став Ж. Русо. На його думку державі надаються лише ті повноваження, котрі їй надали "громадяни, що домовилися". Держава має знайти таку форму співжиття людей, яка спільними зусиллями захищає особистість та її власність, створює асоціацію, в якій кожний (будучи з усіма і водночас підкоряючись тільки собі) вільний так само, як і в недержавному об'єднанні. Соціально-економічна теорія передбачає, що держава стала результатом прагнення людини до покращення соціально-економічних умов. Психологічна концепція передбачає, що виникнення держави пов'язане з особливостями людської особистості, а саме, що людська психологія передбачає утворення угрупування суспільного типу, що згодом призводить до утворення продержавного устрою. ІІІ. Функції держави та державна влада. Специфіка самої держави розкривається в змісті її функцій. Діяльність кожної держави переслідує дві групи завдань: завдання, що виконуються для підтримки існування суспільства та специфічні завдання, що мають на меті вирішення тимчасових проблем суспільства. Функції держави, їхні зміст і пріоритет змінюються залежно від історичної епохи, типу і форм держави. У політології загальновизнаним є поділ функцій держави на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх функцій належать: Економічна функція - організація та регулювання економічних процесів у країні за допомогою податкової та кредитної політики та за допомогою спеціалізованих державних монетарних установ. Правова функція - Гарантування безпеки окремих громадян і суспільства в цілому, розвиток законодавства, утвердження законності та правопорядку. Соціальна функція - задоволення потреб людей у житлі, соціальні гарантії, страхування життя, підтримка на належному рівні охорони здоров'я. Культурно-виховна функція - контроль за освітою й вихованням, сферою культури; регулювання відносин етнічних груп і національна консолідація. Політична функція - забезпечення політичної стабільності, визначення політичного курсу, що відповідає потребам більшості населення чи підтримка повноважень володарюючого класу. Екологічна функція - гарантування екологічної безпеки, розумного використання природних ресурсів. До зовнішніх функцій належать: Функція взаємовигідного співробітництва - з'ясування та реалізація міждержавних і міжнародних інтересів через дипломатичні відносини і дипломатичні служби та участь у роботі міжнародних організацій, союзів, об'єднань. Функція оборони країни - захист країни від зовнішної силової агрессії. Будь які територіальні претензії іншої країни також розглядаються як агресія. Вирішення глобальних проблем людства. Для реалізації державних функцій необхідно мати державний апарат, певну структуру державних органів. Ця структура може бути різною, в залежності від типу держави і політичного режиму, але завжди ця структура вкладається у поняття державна влада. Державна влада — здатність системи державних органів підкоряти собі, розпоряджатись і управляти всіма підлеглими її юрисдикції громадянами, організаціями та установами, здатність видавати обов'язкові для всіх закони та інші нормативні акти й забезпечувати їх виконання. Завдання кожної держави — створити таку систему публічноі влади, яка здатна забезпечити: одержання, аналіз і систематизацію необхідної інформації; узгодження інтересів різних груп у межах суспільного устрою; оптимальну систему підтримання громадського порядку. У структурі державної влади вирішальним є питання про організацію влади, а саме: про суб'єктів влади та їх концентрацію в одній особі (монарх, диктатор) або ж в одній інстанції влади; про поділ влади та її розмежування. У розвинених країнах сучасного світу міцно утвердився демократичний принцип влади, який передбачає систему функціонування незалежних відповідних органів, що обмежують і врівноважують один одного. У складній системі інститутів державної влади суверенітет народу за демократичних режимів становлять органи законодавчої влади — обрані народом парламенти, національні збори, установчі збори, конгреси, верховні ради тощо. Глава держави та уряду в межах конституційних норм також може володіти певними законодавчими правами. За диктаторських, тоталітарних режимів і військової диктатури законодавчі органи або зберігають свої формальні права, або ж вони взагалі ліквідуються, і тоді законодавство, як і в абсолютній монархії, узурпує глава держави або уряду. Головні стадії процесу законодавства: законодавча ініціатива, суб'єктами якої можуть бути різні організації громадянського суспільства, депутати, голова уряду, уряд і судові інстанції; підготовка законопроекту в різних законодавчих органах, урядових і судових інститутах; обговорення законопроекту в органах законодавця та його підрозділах, а також загальнонародне обговорення; схвалення законодавчого акта та його публікація. Після прийняття закону в парламенті його найчастіше санкціонує глава держави, який може мати право відкладного чи абсолютного вето. Особливо це характерно для президентських республік. У парламентських державах парламент як вища влада здійснює контроль над урядом, що затверджується парламентом і відповідальний перед ним. У президентських республіках, поряд із парламентом, ці та подібні функції здійснює і президент. Для обраних громадянами законодавчих органів характерна наявність організаційної структури у формі палат, комісій, комітетів та інших органів управління. Головне завдання законодавців — досягнення компромісу інтересів класів і соціальних груп, забезпечення правових основ збереження й розвитку особистості та громадянського суспільства, гарантій їхньої життєдіяльності в усіх сферах. Виконавча влада — це система органів управління державою. Термін запропонував англійський філософ Дж. Локк, а політичну концепцію розробив Монтеск'є. З початком виокремлення виконавчої влади її суб'єктом був монарх і підлеглий йому апарат чиновників. У сучасних парламентських державах виконавча влада належить голові уряду (президентові, канцлеру, тощо) та урядові на чолі з прем'єр-міністром. Судова влада — система органів суду й конституційного нагляду. До судової системи належать місцеві й вищі органи судової влади, які діють від імені держави, захищаючи інтереси громадян і суспільства, передбачені Конституцією права і свободи, недоторканність особистості та її власності. Конституційний контроль здійснюють, приміром, суди всіх інстанцій (США, Мексика, Японія); Верховний суд (Індія, Колумбія); спеціальні конституційні суди (Австрія, Італія, ФРН, Росія, Україна); Конституційна рада (Франція). Особливу систему в функціонуванні держави утворює місцеве самоврядування, яке є дуже різним у різних державах, але має однакове завдання: реалізувати співробітництво індивіда, громадянського суспільства й держави. Сукупний світовий досвід демократичного розуміння місцевого самоврядування було втілено в середині 80-х рр. XX ст. у двох міжнародно-правових актах — «Європейській хартії про місцеве самоврядування» і «Всесвітній декларації місцевого самоврядування». Місцеве самоврядування — політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно-територіальних одиницях (громадах) через самоорганізацію місцевих жителів за згодою й допомогою держави. Система органів демократичної влади створювалась у тривалій боротьбі громадян і держави, в перебігові революцій і контрреволюцій. Як наслідок тривалої політичної боротьби, з часом виникли концепції про соціальну відповідальність держави, прогресивне соціальне законодавство й податкову політику, більш справедливий розподіл національного багатства і соціальний захист громадян. Цей процес триває і досі, хоча хвиля неоконсерватизму і розкриває вади ідеології держави загального достатку (зростання бюрократичного апарату, прояви соціального паразитизму, зменшення ініціативи, ризику, індивідуальної відповідальності). Навіть у найдемократичніших країнах не вдається повністю усунути джерела конфліктів і уникнути протиріч між суспільством, індивідом і державою. Ці протиріччя є джерелом соціальної напруги. Рівночасно вони стимулюють розвиток політичної системи, пошуки оптимальних варіантів у найважливішому ланцюзі політичної системи — державі. Тому слід звернути увагу на такий складник державної структури, як організація роботи державної адміністрації. Раціональну модель державного механізму розробив німецький соціолог М.Вебер. Головні її положення: парламентське законодавство, сувора правова регламентація, ієрархія функцій і компетенції державних інститутів; необхідність професіональних чиновників, для яких характерні висока компетентність, моральний і матеріальний престиж посади; ієрархія відповідальності та обов'язків чиновників, яка охороняє їх від некомпетентного і необгрунтованого втручання як зверху, так і знизу; непов'язаність державних службовців з інтересами класів, партій і груп; виконання ними функції амортизаторів соціальних конфліктів; зорієнтованість чиновників не на винесення політичних рішень, а лише на Їх виконання. М. Вебер підкреслював, що з узяттям політичної влади одразу ж постає питання про управлінський апарат, який тільки й може реалізувати волю політичних діячів. Практичне здійснення політики перебуває в руках чиновників. Перемога в боротьбі за владу не дає нічого, якщо немає ефективного механізму контролю за державними службовцями. За всієї теоретичної досконалості навіть система М. Вебера не здатна врахувати всіх складнощів і перипетій, що виникають у процесі функціонування держави і структурування державної влади Отож, вирішувати ці проблеми належить із врахуванням умов, що виникають чи історично склались у кожному конкретному суспільстві. IV. Типологія держав. Особливості держави конкретного історичного періоду визначаються станом та рівнем розвитку суспільства. При незмінних формальних признаках (територія, публічна влада, суверенітет) держава зазнає серйозниз змін під час суспільного розвитку. Особливості історичних періодів у розвитку державно-організаційного суспільства у різних народів у різні часи все ж таки дають змогу виявити важливі спільні риси, що характерні для всіх держав даного періоду. Перші спроби такого узагальнення, незважаючи на відсутність історичного досвіду державотворення, робили ще Арістотель та Полібій. Арістотель вважав, що основними критеріями класифікаціїї держав були кількість правлячих та здійснювана державою мета. На думку Полібія, зміна типів держави - процес природній. Держава розвивається по нескінченому кругу, котрий містить фази зародження, становлення, упадку та зникнення держави. За основу зміни цих циклів Полібій брав зміни у співвідношенні державної влади та людини. Велика кількість наукових підходів в оцінкі цього надзвичайно складного та неоднозначного суспільного явища стало об'єктивною основою концептуального плюралізму типології держав. а). Спочатку розглянемо таке поняття як форма держави. Воно тісно пов'язане з типологією держав. Форма держави - це спосіб організації та здійснення державної влади на території даної країни. Вона містить три взаємопов'язаних компоненти: Форма державного правліня. Форма державного устрою. Політичний режим. Розглянемо окремо кожний елемент окремо: Форма державного правління - це організація верховної суверенної влади в державі. Форма державного правління дозволяє з'ясувати: Як створюються вищі органи влади та яка їх будова. Який принцип лежить в основі взаємовідносин між вищими та іншими державними органами. Як будуються взаємовідносини між верховною державною владою та населенням країни. В якій степіні організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати права та свободи громадянина. Інсує дві основні форми державного правління: Монархія. Монархії, як формі правління, притаманні чіткі юридичні признаки. Монарх персоніфікує державу, виступає як глава держави у внутрішній та зовнішній політиці. Монарху доводиться вирішувати найважливіші, принципові питання. Він має всю повноту влади. Влада монарха верховна та суверенна. Він - вища влада у державі. Його влада оголошувалась священою та наділялась релігійним ореолом. Вона поширювалася на всі сфери життя, включаючи судочинство. Таким чином, влада монарха не знає обмежень та може поширюватися на різні сфери державної діяльності. Монарх - вільний від відповідальності, він не несе конкретної політичної та юридичної відповідальності за результати свого правління, а за помилки та зловживання у державному управлінні відповідають його радники. Але історично всі ці признаки зустрічаються у одній державі дуже рідко. Історія держвності по суті була історією монархій. Саме тому першою основою класифікації монархій було їх розподілення по тим історичним епохам, в яких вони існували чи існують. У історичному розрізі монархії поділяють на східно-деспотичні, античні (рабовласницькі), феодальні (що історично проходять три періоди ранньо-феодальні, класово-представницькі (де влада монарха обмежена класово-територіальним представництвом) та абсолютні); буржуазні. Буржуазні (конституційні) монархії ще і зараз формально не втратили свого значення. Буржуазна монархія є такою формою правління, коли влада монарха значно обмежена представницьким органом. Вони поділяються на парламентну та дуалістичну монархію: Парламентна монархія. Ця форма правління залишається дійсною у ряді країн (Англія, Данія, Іспанія тощо). Їй характерні наступні риси: Уряд формується з представників певної партії, що отримала більшість голосів на виборах. Лідер партії, що має більшість місць у парламенті, стає головою держави. У законодавчій, виконавчій та судовій сферах влада монарха практично відсутня, вона є символічною. Законодавчі акти приймаються парламентом та формально затверджуються монархом. Уряд, згідно закону, несе відповідальність перед парламентом. Дуалістична монархія. Така форма правління існувала у кайзеровській Німеччині. Державна влада має подвійний характер. Юридично та фактично влада поділена між урядом, що сформований монархом, та обраним парламентом. Республіка - це така форма державного правління, при якій верховна державна влада здійснюється виборчими органами, що обираються населенням на певний термін. Всі вищі органи державної влади мають складну структуру, їм надають певні, притаманні тільки їм повноваження, і вони несуть відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання згідно закону. Незважаючи на розподіл влади, всі республіканські органи мають на меті здійснювати узгоджено, системно, організовано єдину державну владу та не можуть функціонувати окремо. Наприклад: виконавча влада зазвичай готовить та передає парламенту законопроекти, а судова влада функціонує як система, що попереджує порушення законів. Значна різниця між республікою та монархією і в сфері утворення органів влади. Республіка - це така форма влади, за якої всі вищі органи державної влади обираються народом, або формуються загальнонаціональною представницькою установою. Республіки бувають: Парламентська республіка (Італія, ФРН) - це такий різновид сучасної форми державного правління, за якої верховна влада в організації державного життя належить парламенту. Голова держави обирається парламентом. Голова держави має широкі повноваження. Він обнародує закони, видає декрети, має право розпуску парламенту, призначає голову уряду, є головнокомандуючим збройних сил. Голова уряду (прем'єр-міністр) призначається президентом. Він формує очолюваний ним уряд, котре здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Головною функцією парламенту є законодавча діяльність та контроль за виконавчою владою. Парламент має важливі фінансові повноваження. Президентська республіка (США, Россія, Бразилія) - поєднує у руках президента повноваження голови держави та голови уряду. Голова держави безпосередньо, або з подальшим затвердженням у верхній палаті парламенту, формує уряд, котрим згодом сам керує. Для президентської республіки характерний жорсткий розподіл законодавчої та виконавчої влади. Президент не несе відповідальності перед парламентом, оскільки він обирається на загальних виборах. В основному у президентських республіках присутній двохпалатний парламент. Уряд несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Останнім часом ця форма республіканського правління довела свою дієздатність у ряді країн, що розвиваються. Адже сильна виконавча влада - запорука успіху для таких країн. Парламентсько-президентська республіка (Франція, Австрія, Ірландія, Україна). Парламент та президент у тій чи іншій пропорції ділять свій контроль та свою відповідальність по відношенню до уряду. Ця форма правління поєднує у собі сильну президентську владу з ефективним контролем за урядом з боку парламенту. Форма правління тоталітарної держави. (КНДР, Куба) Особливості устрою верховної влади тоталітарної держави не охоплюються ні поняттям монархії, ні поняттям республіки. Ці признаки дают змогу виділити третій вид форми правління - форми правління тоталітарної держави. Зазвичай така форма правління є сильно видозміненою формою республіки і має наступні риси: Наявність правлячої партії, що складає ядро політичної системи і грає провідну роль у управлінні всіма державними та суспільними справами країни. Вождь провідної партіїї водночас є головою держави, зазвичай він перебуває на своєму посту до кінця свого життя. Іноді у деяких країнах намічалися тенденції спадкової передачі влади. Партійні та державні вибори мають формальний характер. Партійна та державна бюрократія вирішує всі конкретні справи суспільного та державного життя. Голова держави та партія не несе юридичної відповідальності за наслідки свого правління. Тоталітарна форма правління передбачає функціонування відповідного політичного режиму. Форма державного устрою - це територіально-організаційна структура держави. Форма державного устрою дозволяє з'ясувати: З яких частин складається внутрішня структура держави. Яке правове положення цих частин та яке взаємовідношення їх органів. Як будуються відносини між центральними та місцевими державними органами. У якій формі вирізняються інтереси кожної нації, що живе на території даної держави. За формою державного устрою усі держави поділяються на три основні групи: Унітарна держава (Україна, Фінляндія, Франція, Польща)- це єдине, цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, котрі підкоряються центральним органам влади та не мають признаків державного суверенітету. Унітарна держава характеризується наступними рисами: Унітарна держава має єдині, загальні для всієї країни вищі представницькі, виконавчі та судові органи, котрі здійснюють верховне керівництво відповідними місцевими органами. На території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство. В ній функціонує єдина грошова система, проводиться обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна налогова та кредитна політика. Складові частини унітарної держави (області, департаменти, провінції округи, тощо) не мають державного суверенітету. Вони не мають своїх законодавчих органів, самостійних військових формацій та інших атрибутів державності. В той же час місцеві органи самоуправління в унітарній державі іноді мають значну незалежність. В залежності від степені залежності місцевих органів від центральних унітарні держави поділяють на централізовані та децентралізовані. Унітарні держави, на території яких малочисленні національності, допускають широку національну та законодавчу автономії для таких національностей. Так в Монголії автономним державним утворенням є Баян-Улегейский аймак, на території якого, в основному, живуть казахи. Такий же статус має Кримська автономія на території України. В унітарній державі усі зовнішні міждержавні зносини здійснюють державні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені. Унітарна держава має єдині збройні сили, керування котрими здійснюється центральними органами державної влади. Федерація (Росія, США, Бразилія) - добровільне об'єднання декількох, раніше незалежних державних формацій в одну союзну державу. У федераціях існує два рівні державного апарату: федеральний та республіканський. На вищому рівні федерації характер державності уособлюється в утворенні двопалатного союзного парламенту, одна з палат якого представляє інтереси суб'єктів федерації. При її формуванні використовується принцип рівного представництва, не залежно від кількості населення. Друга палата формується для вираження інтересів всього населення держави, всіх її регіонів. В федерації також може існувати державний апарат і на місцевому рівні. Одним з формальних признаків федерації є наявність подвійного громадянства - кожен громадянин вважається громадянином федерації та громадянином відповідної державної формації. І це закріплюється конституціями країн. З цього випливає, що незалежно від того, на території якого суб'єкту федерації знаходиться громадянин, він має однаковий об'єм прав та свобод. У федеративній державі функціонує правова система, що побудована на принципі централізації та єдності. Але суб'єкти федерації мають право створювати і власну правову систему. Виділяють також особливий тип федерації - національну федерацію. Вони характеризується більш складним державним устроєм. Національна федерація має ряд характерних рис: Суб'єктами такої федерації є національні держави та національно-державні утворення, котрі відрізняються один від одного національним складом населення, його особливою культурою, побутом, традиціями тощо. Національна федерація будується на принципі добровільного об'єднання складаючих її суб'єктів. Національна федерація забезпечує державний суверенітет великих та малих націй, їх вільний та самостійний розвиток. Вищі державні органи національної федерації формуються з представників суб'єктів федерації. Суб'єкти національної федерації можуть встановлювати дипломатичні відносини з будь-якою державою світового співтовариства, укладати політичні, економічні та інші угоди. Специфіка територіально-національної федерації у тому, що така держава має не лише інтегрувати, а і диференціювати інтереси усіх суб'єктів, як національних, так і територіальних. Конфедерація - тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення спільних інтересів. Конфедерація не має своюх загальних законодавчих, виконавчих та судових органів. Конфедерація не має єдиних збройних сил, единої налогової системи. Конфедерація зберігає грмадянство тих держав, що у неї входять. Конфедеративні державні органи можуть домовитися про єдину грошову одиницю, єдині митні правила, єдину кредитну політику на час існування даного державного утворення. Зазвичай конфедеративні держави не існують довго. Вони розпадаються після досягнення спільних цілей або перетворюються на федерації ( Германський союз 1815-1867 рр., Австро-Венгрія 1867-1918 рр.) Політичний режим - це сукіпність засобів та способів здійснення політичної влади. У сучасній теорії держави вирізняють два основних типи політичного режиму: тоталітарний та демократичний. Цей поділ бере початок ще з вчень Платона. На його думку існувало чотири типи політичного режиму: демократія, тиранія (тоталітаризм), тімократія (влада благородних воїнів) та олігархію. Згодом тімократія та олігархія були подолані історією (перша повністю, друга частково), а демократичний та тоталітарний режими перетворилися у нині панівні форми. Демократичний політичний режим. Він характеризується тим, що державна влада здійснюється з дотриманням основних прав та свобод людини, об'єми влади кожного органу обмежені законом, владні органи мають мандат, котрим забезпечуються легальні можливості для вільного виявлення та врахування інтересів різних соціальних груп, затверджується верховенство права у суспільстві, незалежне судочинство. Політичний режим демократичного типу має своєю соціально-економічною передумовою існування суверенних індивідуальних суб'єктів, що є власниками економічних умов власного життя і що будують взаємовідносини між собою на основі обміну та договору. Політичними перудумовами цього режиму є: Відсутність єдиної загальнообов'язкової державної ідеології, котра визначає мету суспільно-історичного розвитку, а іноді і політичні засоби її досягнення. Присутність позадержавних політичних партій, що вільно формуються. Обмеження політичної ролі партій участю у виборах, на котрих вони виступають з розробленою виборчою програмою. Функціонування політичної системи, що забезпечує боротьбу, конкуренцію політичних партій, домовленості між ними, утворення коаліцій політичних сил задля отримання вирішальної ролі у державному управлінні. Вважається, що виникаюча таким чином політична боротьба є відображенням соціально-економічної конкуренції всередині громадянського суспільства. Існування не визначаючої державну політику, а відповідно і не несучої за неї відповідальність меншості, до функцій якої входить опозиційна політична діяльність, розробка альтернативних програм суспільного розвитку, позитивна критика державного керівництва, ідеологічне та кадрове приготування до його заміни. Наявність політичних свобод (гласність, свобода слова, друку, демонстрацій, мітінгів, протестів ітд), за допомогою яких суверенні об'єкти громадянського суспільства здійснюють свої можливості у сфері політичного життя. Головне у політичному режимі - порядок та умови формування державної влади. Умови демократії забезпечують у цьому процесі вирішальну роль народу. Такий порядок вважається головною перевагою демократичного політичного режиму, оскільки він забезпечує систематичну зміну правителів мирним, ненасильницьким шляхом. Політичний режим тоталітарного типу такої переваги не має. Для нього характерне насильницьке нав'язування населенню суспільних порядків, чиї моделі розроблені на основі єдиної ідеології. Домінування цих порядків досягається шляхом монопольного тоталітарного контролю над політикою, економікою, культурою та побутом. Ідеологічна та організаційна єдність забезпечується політичним володарюванням партії, очолюваної вождем. Вона підкорює собі державу. В її руках знаходяться ЗМС. Серед методів керування домінують політичне та фізичне насильство, поліцейський терор. Політичний режим авторитарного типу - третій вид політичного режиму, зафіксований сучасною теорією держави. Він є проміжним між тоталітарним та демократичним режимом, перехідним від одного до іншого.При цьому перехід може відбуватися як в одну так і в іншу сторону Перехідний, проміжний характер авторитарного режиму визначає нечіткість його рис. Головною його особливістю є те, що державна влада не має тоталітарного характеру, і не досягає контролю над всіма сферами життя. V. Висновки. Розглянувши суть, функції держави, з'ясувавши її основні типи, та визначивши основні теорії походження держави ми приходимо до висновку, що держава є феноменальним явищем, котре посідає провідне місце у політичній системі суспільства. VI. Список використаних джерел: 1). "Політологія", посібник за ред. О.В.Бабкіної, К-98. 2). "Політолоігя: курс лекцій", за ред. М.Н.Марченко, М-97. 3). Хропанюк В.Н. "Теорія держави та права", М-97. 4). Мережа Internet.
https://doc4web.ru/astronomiya-/maybutne-internet.html	Майбутнє Інтернет	https://doc4web.ru/uploads/files/243/a0661797067cde45d895dae64e95685a.docx	files/a0661797067cde45d895dae64e95685a.docx	Реферат на тему: “Майбутнє Інтернет” Вступ Інтернет - світова комп'ютерна мережа. Вона складена з різноманітних комп'ютерних мереж, об'єднаних стандартними угодами про способи обміну інформацією і єдиною системою адресації. Інтернет використовує протоколи сімейства TCP/IP. Вони вигідні тим, що забезпечують відносно дешеву можливість надійно і швидко передавати інформацію навіть по не занадто надійних лініях зв'язку, а також будувати програмне забезпечення, придатне для роботи на будь-якій апаратурі. Система адресації (URL-адреси) забезпечує унікальними координатами кожен комп'ютер (точніше, практично кожен ресурс комп'ютера) і кожного користувача Інтернету, створюючи можливість узяти саме те, що потрібно, і передати саме туди, куди потрібно. Історична довідка Близько 20 років тому Міністерство Оборони США створило мережу, що з'явилася предтечею Internet, – вона називалася ARPAnet. ARPAnet була експериментальною мережею, – вона створювалася для підтримки наукових досліджень у військово-промисловій сфері, – зокрема, для дослідження методів побудови мереж, стійких до часткових ушкоджень, одержуваним, наприклад, при бомбардуванні авіацією і здатних у таких умовах продовжувати нормальне функціонування. Ця вимога дає ключ до розуміння принципів побудови і структури Internet. У моделі ARPAnet завжди був зв'язок між комп'ютером-джерелом і комп'ютером-приймачем (станцією призначення). Мережа передбачалася ненадійною: будь-яка частина мережі може зникнути в будь-який момент. На комп'ютери, що зв'язуються - не тільки на саму мережу - також покладена відповідальність забезпечувати налагодження і підтримку зв'язку. Основний принцип полягав у тому, що будь-який комп'ютер міг зв'язатися як рівний з рівним з будь-яким іншим комп'ютером. Приблизно 10 років пізніше після появи ARPAnet з'явилися Локальні Обчислювальні Мережі (LAN), наприклад, такі як Ethernet і ін. Одночасно з'явилися комп'ютери, які стали називати робочими станціями. На більшості робочих станцій була встановлена операційна система UNIX. Ця ОС мала можливість роботи в мережі з протоколом Internet (IP). У зв'язку з виникненням принципово нових задач і методів їхнього рішення з'явилася нова потреба: організації бажали підключитися до ARPAnet своєю локальною мережею. Приблизно в той же час з'явилися інші організації, що почали створювати свої власні мережі, що використовують близькі до IP комунікаційні протоколи. Стало ясно, що всі тільки виграли б, якби ці мережі могли спілкуватися всі разом, адже тоді користувачі з однієї мережі змогли б зв'язуватися з користувачами іншої мережі. Однієї з найважливіших серед цих нових мереж була NSFNET, розроблена з ініціативи Національного Наукового Фонду (National Science Foundation – NSF). Наприкінці 80-х NSF створив п'ять суперкомп'ютерних центрів, зробивши їх доступними для використання в будь-яких наукових установах. Було створено усього лише п'ять центрів тому, що вони дуже дороги навіть для багатої Америки. Саме тому їх і випливало використовувати кооперативно. Виникла проблема зв'язку: був потрібний спосіб з'єднати ці центри і надати доступ до них різним користувачам. Спочатку була зроблена спроба використовувати комунікації ARPAnet, але це рішення потерпіло крах, зштовхнувши з бюрократією оборонної галузі і проблемою забезпечення персоналом. Тоді NSF вирішив побудувати свою власну мережу, засновану на IP технології ARPAnet. Центри були з'єднані спеціальними телефонними лініями з пропускною здатністю 56 KBPS (7 KB/s). Однак, було очевидно, що не коштує навіть і намагатися з'єднати всі університети і дослідницькі організації безпосередньо з центрами, тому що прокласти така кількість кабелю – не тільки дуже дорого, але практично неможливо. Тому вирішено було створювати мережі по регіональному принципі. У кожній частині країни зацікавлені установи повинні були з'єднатися зі своїми найближчими сусідами. Ланцюжки, що вийшли, приєднувалися до суперкомп'ютера в одній зі своїх крапок, у такий спосіб суперкомп'ютерні центри були з'єднані разом. У такій топології будь-який комп'ютер міг зв'язатися з будь-яким іншої, передаючи повідомлення через сусідів. Це рішення було успішним, але настала пора, коли мережа вже більш не справлялася зі зростаючами потребами. Спільне використання суперкомп'ютерів дозволяло підключеним громадам використовувати і безліч інших речей, що не відносяться до суперкомп'ютерів. Зненацька університети, школи й інші організації усвідомили, що отримали під рукою море даних і світ користувачів. Потік повідомлень у мережі (трафик) наростав усе швидше і швидше поки, зрештою, не перевантажив керуючі мережею комп'ютери і єднальні їхні телефонні лінії. У 1987 р. контракт на керування і развитие мережі був переданий компанії Merit Network Inc., що займалася освітньою мережею Мічигану разом з IBM і MCI. Стара фізично мережа була замінена більш швидкими (приблизно в 20 разів) телефонними лініями. Були замінені на більш швидкі і мережні керуючі машини. Процес удосконалювання мережі йде безупинно. Однак, більшість цих перебудов відбувається непомітно для користувачів. Уключивши комп'ютер, ви не побачите оголошення про те, що найближчі півроку Internet не буде доступна через модернізацію. Можливо, навіть більш важливо те, що перевантаження мережі і її удосконалення створили зрілу і практичну технологію. Проблеми були вирішені, а ідеї розвитку перевірені в справі. Способи доступу до Internet Способи доступу до Internet Використання тільки електронної пошти. Цей спосіб дозволяє одержувати і відправляти повідомлення іншим користувачам і тільки. Через спеціальні шлюзи Ви можете також використовувати й інші сервисы, надані Internet. Ці шлюзи, однак, не дозволяють працювати в інтерактивному режимі, і можуть бути досить складними у використанні. Режим вилученого термінала. Ви підключаєтеся до іншого комп'ютеру, з'єднаному з Internet, як вилучений користувач. На вилученому комп'ютері запускаються програми-клієнти, що використовують Internet-сервисы, а результати їхньої роботи відображаються на екрані Вашого термінала. Оскільки для підключення використовуються, в основному, програми эмуляции термінала, Ви можете працювати тільки в текстовому режимі. Таким чином, наприклад, для перегляду WEB-вузлів Ви зможете використовувати тільки текстовий броузер і графічних зображень не побачите. Безпосереднє з'єднання. Це основна і найкраща форма з'єднання, коли Ваш комп'ютер стає одним з вузлів Internet. За допомогою протоколу TCP/IP він прямо спілкується з іншими комп'ютерами в Internet. Доступ до сервисам Internet здійснюється за допомогою програм, що працюють на Вашому комп'ютері. Традиційно, комп'ютери підключалися прямо в Internet через локальні чи мережі по виділених з'єднаннях. Крім власне комп'ютера, для встановлення таких з'єднань необхідно додаткове мережне устаткування (маршрутизатори, шлюзи і т.п.). Оскільки це устаткування і канали з'єднання досить дорогі, прямі з'єднання використовуються тільки організаціями з великим обсягом переданої і прийнятої інформації. Альтернативою прямого з'єднання для індивідуальних користувачів і невеликих організацій є використання телефонних ліній для встановлення тимчасових з'єднань (dial up) до вилученого комп'ютера, з'єднаному з Internet. Сервіси Internet Серверами називаються вузли мережі, призначені для обслуговування запитів клієнтів – програмних агентів, що витягають чи інформацію віддають її в мережу і працюючих під безпосереднім керуванням користувачів. Клієнти надають інформацію в зрозумілому і зручному для користувачів виді, у те час як сервери виконують службові функції по збереженню, поширенню, керуванню інформацією і видачу її по запиті клієнтів. Кожен вид сервісу в Internet надається відповідними серверами і може використовуватися за допомогою відповідних клієнтів. WWW Сервіс WWW – всесвітня павутина, забезпечує представлення і взаємозв'язки величезної кількості гіпертекстових документів, що включають текст, графіку, звук і відео, розташованих на різних серверах по усьому світі і зв'язаних між собою за допомогою посилань у документах. Поява цього сервісу значно спростило доступ до інформації і стало однієї з основних причин взрывообразного росту Internet з 1990 року. Сервіс WWW функціонує з використанням протоколу HTTP. Для використання цього сервісу застосовуються программы-броузеры, найбільш популярними з який у даний момент є Netscape Navigator і Internet Explorer. “Web browsers” – не що інше, як засобу перегляду; вони виконані за аналогією з безкоштовною комунікаційною програмою за назвою Mosaic, створеної в 1993 р. у лабораторії Національного центра суперкомп'ютерів (National Center for Supercomputing Applications) при Університеті шт. Іллінойс для полегшення доступу до WWW. Що ж можна одержати за допомогою WWW? Майже усе, що асоціюється з поняттям “робота в системі Internet”, – від самих останніх фінансових новин до інформації про медицину й охорону здоров'я, музиці і літературі, домашніх тваринних і кімнатних рослинах, кулінарії й автомобільній справі. Можна замовляти авіаквитки в будь-яку частину світу (реальні, а не віртуальні), туристичні проспекти, знаходити необхідне програмне і технічне забезпечення для свого ПК, грати в ігри з далекими (і невідомими) партнерами і стежити за спортивними і політичними подіями у світі. Нарешті, за допомогою більшості програм із засобами доступу до WWW можна одержати доступ і до телеконференцій (усього їх близько 10 000), куди містяться повідомлення на будь-які теми – від астрології до мовознавства, а також обмінюватися повідомленнями по електронній пошті. Завдяки засобам перегляду WWW хаотичні джунглі інформації в Internet здобувають форму звичних акуратно оформлених сторінок з текстом і фотографіями, а в деяких випадках навіть з відеосюжетами і звуком. Привабливі титульні сторінки (home pages) відразу ж допомагають зрозуміти, яка інформація піде далі. Тут є всі необхідні заголовки і підзаголовки, вибирати які можна за допомогою лінійок прокручування як на звичайному екрані Windows чи Macintosh. Кожне ключове слово з'єднується з відповідними інформаційними файлами за допомогою гіпертекстових зв'язків. І нехай термін “гіпертекст” вас не лякає: гіпертекстові зв'язки – це приблизно та ж саме, що виноска в статті енциклопедії, що починається зі слів “дивися також...” Замість того, щоб перегортати сторінки книги, Вам досить клацнути мишею на потрібному ключовому слові (для зручності воно виділяється на екрані чи кольором шрифтом), і перед вами з'явиться необхідний матеріал. Дуже зручно, що програма дозволяє повертатися до раніше переглянутих чи матеріалів, клацнувши мишею, рухатися далі. E-MAIL E-mail – електронна пошта. За допомогою E-mail можна обмінюватися особистими чи діловими повідомленнями між адресатами, що мають E-mail адреса. Ваша електронна адреса вказується в контракті на підключення ([email protected]). Наш сервер електронної пошти, на якому для Вас заводиться поштова скринька, працює на зразок звичайної поштової відділення, на которое приходить Ваша пошта. Ваша електронна поштова адреса – це аналог орендованої абонентської шухляди в поштовій відділення. Послані Вами повідомлення відразу направляються адресату, зазначеному в листі, а повідомлення, що прийшли Вам, очікують у Вашій абонентській шухляді, поки Ви їх не заберете. Ви можете посилати і приймати електронну пошту від будь-якого обличчя, що має електронну адресу. Для передачі повідомлень в основному використовується протокол SMTP, а для прийому – POP3. Ви можете використовувати різноманітні програми для роботи з E-mail – спеціалізовані, наприклад Eudora, чи ж убудовані в Web броузер, наприклад Netscape Navigator. NEWS/USENET Usenet – це всесвітній дискусійний клуб. Він складається з набору конференцій (“newsgroups”), імена яких організовані ієрархічно відповідно до обговорюваних тем. Повідомлення (“articles” чи “messages”) посилаються в ці конференції користувачами за допомогою спеціального програмного забезпечення. Після посилки повідомлення розсилаються на сервери новин і стають доступними для прочитання іншими користувачами. Можна послати повідомлення і переглянути відгуки на нього, що з'являться надалі. Тому що той самий матеріал читає безліч людей, то відкликання починають накопичуватися. Усі повідомлення по одній тематиці утворять потік (“thread”) [у російській мові в цьому ж значенні використовується і слово “тема”]; таким чином, хоча відгуки могли бути написані в різний час і перемішатися з іншими повідомленнями, вони все рівно формують цілісне обговорення. Ви можете підписатися на будь-яку конференцію, переглядати заголовки повідомлень у ній за допомогою програми читання новин, сортувати повідомлення по темах, щоб було зручніше стежити за обговоренням, додавати свої повідомлення з коментарями і задавати питання. Для прочитання і відправлення повідомлень використовуються програми читання новин, наприклад убудована в броузер Netscape Navigator – Netscape News чи Internet News від Microsoft, що поставляється разом з останніми версіями Internet Explorer. FTP FTP – це метод пересилання файлів між комп'ютерами. Триваючі розробка програмного забезпечення і публікація унікальних текстових джерел інформації гарантують: світові архіви FTP залишаться що зачаровує і постійно мінливою скарбницею. Ви навряд чи знайдете в FTP-архівах комерційні програми, тому що ліцензійні угоди забороняють їхнє відкрите поширення. Зате знайдете умовно-безкоштовне і загальнодоступне програмне забезпечення. Це різні категорії: загальнодоступні програми (public domain) дійсно безкоштовні, а за умовно-безкоштовне програмне забезпечення (shareware) потрібно заплатити автору, якщо після іспитового терміну Ви вирішите залишити собі програму і користатися нею. Зустрінуться Вам і так називані безкоштовні програми (freeware); їхні творці зберігають за собою авторські права, але дозволяють користатися своїми утворами без якої-небудь оплати. Для перегляду FTP-архівів і одержання файлів, що зберігаються на них, Ви можете скористатися спеціалізованими програмами - WS_FTP, CuteFTP, чи ж використовувати броузеры WWW Netscape Navigator і Internet Explorer - у них містяться убудовані засоби роботи з FTP-серверами. Telnet Remote Login – вилучений доступ – робота на вилученому комп'ютері в режимі, коли ваш комп'ютер эмулирует термінал вилученого комп'ютера, тобто Ви можете робити всі те ж (чи майже усі), що можна робити зі звичайного термінала машини, з яким Ви установили сеанс вилученого доступу. Програма, що обслуговує вилучені сеанси, називається telnet. telnet має набір команд, що керують сеансом зв'язку і його параметрів. Сеанс забезпечується спільною роботою програмного забезпечення вилученого комп'ютера і Вашого. Вони встановлюють TCP-зв'язок і спілкуються через TCP і UDP пакети. Програма telnet входить у постачання Windows і встановлюється разом з підтримкою протоколу TCP/IP. Proxy-сервер Proxy (“ближній”) сервер призначений для нагромадження інформації, до якої часто звертаються користувачі, на локальній системі. При підключенні до Internet з використанням proxy-сервера Ваші запити спочатку направляються на цю локальну систему. Сервер витягає необхідні ресурси і надає їх Вам, одночасно зберігаючи копію. При повторному звертанні до того ж ресурсу надається збережена копія. Таким чином, зменшується кількість вилучених з'єднань. Використання proxy-сервера може трохи збільшити швидкість доступу якщо канал зв'язку Вашого провайдера Internet недостатньо продуктивний. Якщо ж канал зв'язку досить могутній, швидкість доступу може навіть трохи знизитися, оскільки при витягу ресурсу замість одного з'єднання від користувача до вилученого комп'ютера виробляється два: від користувача до proxy-сервера і від proxy-сервера до вилученого комп'ютера. Висновок Можливості Internet настільки широкі, наскільки в людини тільки може вистачити фантазії. Мережна технологія вже серйозно зарекомендувала себе як найкраще джерело інформації на заході і стрімко розвивається в станах колишнього Радянського Союзу. Наприклад у Росії в минулому році Internet одержала розвиток у 400% , на Україні — тільки 300%. На сьогоднішній день у нашій країні зареєстровано більш 10000 користувачів і це число постійне росте. На думку і глибоке переконання генерального директора компанії Microsoft Била Гейтса світове співтовариство на підходячи до кінця 20 сторіччя, стрімко рухається до неминучого переродження в мережне вже через 5-10 років. Тому особливо важливо саме сьогодні звернути своя увага до даної технологічної перспективи, і постаратися зробити все можливе для інтеграції Internet у сферу освіту. ЛІТЕРАТУРА Інформація отримана з глобальної мережі по адресах: http://www.ukrpack.net/ support/internet.htm http://intro.museums.ru/museums/internet/index.htm http://www.info-art.com/tech/inter/index.htm
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/urok-po-teme-eater.html	Урок по теме: "Weather"	https://doc4web.ru/uploads/files/13/719bd96029ea7c28c1c77fb3efc7e218.doc	files/719bd96029ea7c28c1c77fb3efc7e218.doc	null
https://doc4web.ru/arhitektura-/stroitelnie-normi-i-pravila-snip-.html	Строительные Нормы и Правила (СНиП 2.08.02-89*)	https://doc4web.ru/uploads/files/228/c90b2c110315f51f69c1e7fc16ed5235.docx	files/c90b2c110315f51f69c1e7fc16ed5235.docx	СТРОИТЕЛЬНЫЕ НОРМЫ И ПРАВИЛА ОБЩЕСТВЕННЫЕ ЗДАНИЯ И СООРУЖЕНИЯ СНиП 2.08.02-89* Издание официальное РАЗРАБОТАНЫ Научно-архитектурным центром общественных и производственных зданий и сооружений Госкомархитектуры (Ю.А. Шаронов, В.И. Подольский), ЦНИИЭП учебных зданий Госкомархитектуры (канд. архит. А.М. Гарнец, канд. техн. наук 3. И. Эстров — руководители темы; д-р архит. В.И. Степанов; кандидаты архит. Г.Н. Цытович, Е.Б. Дворкина, С.Ф. Наумов, Н.Н. Щетинина; канд. техн. наук П.Е. Герке; B.C. Вольман), ЦНИИЭП реконструкции городов Госкомархитектуры (канд. экон. наук Е.Д. Аграновский; канд. архит. Г.З. Поташникова; А.Б. Варшавер, Н.А. Карпова, Н.Г. Константинова, Т.С. Максимова), ЦНИИЭП курортно-туристских зданий и комплексов Госкомархитектуры (кандидаты архит. В.В. Гусев, Е.М. Либерман, М.И. Магидина; Т.Б. Исаченко, Н.С. Колбаева), ЦНИИЭП им. Б.С. Мезенцева Госкомархитектуры (д-р техн. наук В.И. Травуш; кандидаты архит. Г.А. Мурадов, В.В. Лазарев, Э.И. Окунева; Д.А. Гальперн, А.П. Гопубинский, И.С. Швейцер), ЦНИИЭПграждансельстроем Госкомархитектуры (д-р архит. С.Б. Моисеева; канд. архит. М.Ю. Лимонад), ЦНИИЭП инженерного оборудования Госкомархитектуры (кандидаты техн. наук Л.М. Зусманович, Г.В. Каменская, М.Д. Тернопольский; B.C. Григорьев, Л.И. Вайсман, Т.Е. Горовая, Н.Г. Григорьев, О.Г. Лоодеус, Ю.М. Соснер), ГипроНИИ АН СССР (канд. архит. Д.A. Метаньев, Ю.И. Лямин, М.А. Фельдман), ГипроНИИздравом Минздрава СССР (канд. архит. А.П. Моисеенко; канд. мед. наук А.И. Арбаков; В.А. Мостовой, В.А. Турулов, М.С. Добровольская) с участием Гипровуза Гособразования СССР, Гипротеатра Министерства культуры СССР, НПО "Лифтмаш, МИСИ им. В.В. Куйбышева, ВНИИПО МВД СССР, ВНИИ гигиены детей и подростков и ВНИИ общей и коммунальной гигиены им. Сысина Минздрава СССР, НИИ гигиены им. Ф.Ф. Эрисмана Минздрава РСФСР, Аэропроекта МГА СССР. ВНЕСЕНЫ Госкомархитектурой. ПОДГОТОВЛЕНЫ К УТВЕРЖДЕНИЮ Госкомархитектурой (кандидаты тех. наук В.И. Ванюхин, И.М. Архаров). Изменением N 3 добавлен раздел 4. Раздел 4. Требования доступности для маломобильных посетителей. Разработан ГУП «Научно-проектный институт учебно-воспитательных, торгово-бытовых и досуговых зданий (Институтом общественных зданий)», бывш. ЦНИИЭП учебных зданий (рук. разработки канд. архит. А.М. Гарнец). Внесен Управлением стандартизации, технического нормирования и сертификации Госстроя России. Подготовлен к утверждению Управлением архитектуры (В.А. Цветков, Н.Н. Якимова) и Управлением стандартизации, технического нормирования и сертификации (Л.А. Викторова) Госстроя России, Управлением социальной защиты и реабилитации инвалидов (Ю.В. Колосов) Министерства труда и социального развития РФ. СНиП 2.08.02-89* является переизданием СНиП 2.08.02-89 с изменениями № 1, 2, утвержденными постановлениями Госстроя СССР от 28 июня 1991 г. № 26 от 30 апреля 1993 г. N 18-12 и изменением N 3, утвержденным постановлением Госстроя России от 26 января 1999 г. № 4. Пункты и таблицы, в которые внесены изменения, отмечены в настоящих строительных нормах и правилах звездочкой. При пользовании нормативным документом следует учитывать утвержденные изменения строительных норм и правил и государственных стандартов, публикуемые в журнале Бюллетень строительной техники и информационном указателе Государственные стандарты. Государственный строительный Строительные нормы и правила СНиП 2.08.02-89* комитет СССР (Госстрой СССР) Общественные здания и сооружения Взамен СНиП 2.08.02-85 Настоящие нормы и правила распространяются на проектирование общественных зданий (высотой до 16 этажей включ.) и сооружений, а также помещений общественного назначения, встроенных в жилые здания. При проектировании помещений общественного назначения, встроенных в жилые здания и встроенно-пристроенных к ним, следует дополнительно руководствоваться СНиП 2.08.01-89. Размещение в здании и сооружении помещений производственного и складского назначения, не входящих в его состав, не допускается. Перечень групп общественных зданий, комплексов и сооружений приведен в рекомендуемом приложении 1. Определение терминов приведено в обязательном приложении 2. 1.ОБЩИЕ ТРЕБОВАНИЯ 1.1. Правила подсчета общей, полезной и расчетной площади, строительного объема, площади застройки и этажности зданий приведены в обязательном приложении 3. 1.2. Уменьшение от норм площадей, установленных для отдельных помещений или групп помещений, не должно превышать 5 %; для помещений, встроенных в жилые дома, — 15 %. 1.3. При проектировании зданий, групп помещений или отдельных помещений общественного назначения, предназначенных для непосредственного обслуживания населения и доступных, в соответствии с заданием на проектирование, для инвалидов и других маломобильных групп посетителей (зрителей, покупателей, учащихся и т.д.), следует руководствоваться требованиями раздела 4 настоящих норм и РДС 35-201-98 «Порядок реализации требований доступности для инвалидов к объектам социальной инфраструктуры». (Измененная редакция, изм. № 3) 1.4. Высоту помещений от пола до потолка общественных зданий и жилых помещений санаториев следует принимать не менее 3 м, а жилых помещений в других общественных зданиях — в соответствии со СНиП 2.08.01-89. Высоту основных помещений бань и банно-оздоровительных комплексов на 100 и более мест следует принимать не менее 3,3 м, а производственных помещений прачечной-химчистки — не менее 3,6 м. Примечания: 1. В отдельных помещениях вспомогательного назначения и коридорах в зависимости от объемно-планировочного решения зданий и технологических требований допускается соответствующее уменьшение высоты. При этом высота должна быть не менее 1,9 м. 2. Высоту помещений в общественных зданиях общей вместимостью до 40 чел., а предприятий розничной торговли торговой площадью до 250 м2 допускается принимать по высоте помещений жилых зданий. 3. В помещении с наклонным потолком или разными по высоте частями помещения требованиям к наименьшей высоте должна отвечать средняя (приведенная) высота помещения. При этом высота помещения в любой его части должна быть не менее 2,5 м. 1.5. Высота технических этажей определяется в каждом отдельном случае в зависимости от вида размещаемых в них инженерного оборудования и инженерных сетей, условий их эксплуатации. Высота в местах прохода обслуживающего персонала до низа выступающих конструкций должна быть не менее 1,8 м. При проектировании технического этажа (технического подполья), предназначенного для размещения только инженерных сетей с трубопроводами и изоляцией трубопроводов из негорючих материалов, высота от пола до потолка может быть не менее 1,6 м. 1.6. Сквозные проезды в зданиях следует принимать шириной (в свету) не менее 3,5 м, высотой не менее 4,25 м. Это требование не распространяется на сквозные проемы в зданиях и сооружениях на уровне земли или первого этажа (пешеходные проходы и другие, не предназначенные для проезда пожарных машин). 1.7. Отметка пола помещений у входа в здание должна быть выше отметки тротуара перед входом не менее чем на 0,15 м. Допускается принимать отметку пола у входа в здание менее 0,15 м (в том числе и заглубление ниже отметки тротуара) при условии предохранения помещений от попадания осадков. 1.8. Перечень помещений общественных зданий, которые допускается располагать в цокольных и подвальных этажах, приведен в обязательном приложении 4. Проектирование общественных сооружений, размещаемых полностью или преимущественно в подземном пространстве, производится по специальным заданиям на проектирование. 1.9. В отдельных общественных зданиях, определяемых по схеме размещения сооружений гражданской обороны, следует проектировать помещения двойного назначения в соответствии со СНиП II-11-77. 1.10. Размещение мастерских, кладовых и других помещений, предназначенных по заданию на Внесены Госкомархитектурой Утверждены постановлением Государственного строительного комитета СССР от 16 мая 1989 г. № 78 Срок введения в действие 1 января 1990 г. проектирование для хранения или переработки горючих материалов, под зрительными и актовыми залами, а также в подвальных и цокольных этажах зданий детских дошкольных учреждений, школ, спальных корпусов школ-интернатов и интернатов для школ, стационаров лечебных учреждений и спальных корпусов санаториев не допускается. Размещение лыжехранилищ непосредственно под спальными помещениями не допускается. 1.11. Техническое подполье, в котором проложены инженерные сети, должно иметь выходы наружу (через люки размером не менее 0,6х0,6 м или двери). 1.12. В каждом отсеке подвальных или цокольных этажей (заглубленных более чем на 0,5 м) должно быть не менее двух люков или окон шириной 0,9 м и высотой 1,2 м, кроме случаев, оговоренных в СНиП II-11-77. Площадь такого отсека должна быть не более 700 м2. 1.13. Вентиляционные камеры, насосные, машинные отделения холодильных установок, тепловые пункты и другие помещения с оборудованием, являющимся источником шума и вибраций, не следует располагать смежно, над и под зрительными и репетиционными залами, сценами, звукоаппаратными, читальными залами, палатами, комнатами врачей, операционными, помещениями с пребыванием детей в детских учреждениях, учебными помещениями, рабочими помещениями и кабинетами с постоянным пребыванием людей, жилыми помещениями, размещенными в общественных зданиях. ЭТАЖНОСТЬ ОБЩЕСТВЕННЫХ ЗДАНИЙ, СТЕПЕНЬ ОГНЕСТОЙКОСТИ ЗДАНИЙ И ИХ ЭЛЕМЕНТОВ 1.14. Площадь этажа между противопожарными стенами 1-го-типа в зависимости от степени огнестойкости и этажности зданий должна Таблица 1 Степень Наиболь- Площадь, м2, этажа между противопожарными стенами в здании огнес-тойкости здания шее число этажей одноэтажном 2-этажном 3-5-этажном 6-9-этажном 10-16-этажном I II III IIIа и IIIб IV IVа V 16 16 5 1* 2 1 2 6000 6000 3000 2500 2000 800 1200 5000 4000 2000 1400 800 5000 4000 2000 5000 4000 2500 2200 * Для кинотеатров и клубов — см. табл. 7; крытых спортивных сооружений — п. 1.42; школ — табл. 6. Примечания: 1. В зданиях I и II степеней огнестойкости при наличии автоматического пожаротушения площадь этажа между противопожарными стенами может быть увеличена не более чем вдвое. 2. Деревянные стены с внутренней стороны, перегородки и потолки зданий V степени огнестойкости детских дошкольных учреждений, школ, школ-интернатов, лечебных и амбулаторно-поликлинических учреждений, пионерских лагерей и клубов (кроме одноэтажных зданий клубов с рублеными и брусчатыми стенами) должны быть отштукатурены или покрыты огнезащитными красками или лаками. 3. Площадь этажа между противопожарными стенами одноэтажных зданий с двухэтажной частью, занимающей менее 15 % площади застройки здания, следует принимать как для одноэтажных зданий. 4. В зданиях вокзалов вместо противопожарных стен допускается устройство водяных дренчерных завес в две нити, расположенных на расстоянии 0,5 м и обеспечивающих интенсивность орошения не менее 1 л/с на 1 м длины завес. Время работы завес не менее 1 ч. 5. В зданиях аэровокзалов I степени огнестойкости площадь этажа между противопожарными стенами может быть увеличена до 10 000 м2, если в подвальных (цокольных) этажах не располагаются склады, кладовые и другие помещения с наличием горючих материалов (кроме камер хранения багажа и гардеробных персонала). При этом сообщение уборных, расположенных в подвальном и цокольном этажах, с первым этажом может осуществляться по открытым лестницам, а камер хранения и гардеробных — по отдельным лестницам в закрытых лестничных клетках. Камеры хранения (кроме оборудованных автоматическими ячейками) и гардеробные необходимо отделять от остальных помещений подвала противопожарными перегородками 1-го типа и оборудовать установками автоматического пожаротушения, а командно-диспетчерские пункты — противопожарными перегородками. 6. В зданиях аэровокзалов площадь этажа между противопожарными стенами не ограничивают при условии оборудования установками автоматического пожаротушения. 7. Степень огнестойкости пристроенных к зданию навесов, террас, галерей, а также отделенных противопожарными стенами служебных и других зданий и сооружений допускается принимать на одну степень огнестойкости ниже, чем степень огнестойкости здания. 8. В спортивных залах, залах крытых катков и залах ванн бассейнов (с местами для зрителей и без них), а также в залах для подготовительных занятий бассейнов и огневых зонах крытых тиров (в том числе размещаемых под трибунами или встроенных в другие общественные здания) при превышении их площади по отношению к установленной в табл. 1 противопожарные стены следует предусматривать между зальными (в тирах — огневой зоной со стрелковой галереей) и другими помещениями. В помещениях вестибюлей и фойе при превышении их площади по отношению к установленной в табл. 1 вместо противопожарных стен можно предусматривать светопрозрачные противопожарные перегородки 2-го типа. быть не более указанной в табл. 1, зданий предприятий бытового обслуживания — в табл. 2, магазинов — в табл. 3. 1.15. Ограждающие конструкции переходов между зданиями (корпусами) должны иметь пределы огнестойкости, соответствующие основному зданию (корпусу). Пешеходные и коммуникационные тоннели следует проектировать из негорючих материалов. Стены зданий в местах примыкания к ним переходов и тоннелей следует предусматривать из негорючих материалов с пределом огнестойкости 2 ч. Двери в проемах этих стен. ведущие в переходы и тоннели, должны быть противопожарными 2-го типа. Таблица 2* Степень огнестойкости здания Наибольшее число этажей Площадь, м2, этажа между противопожарными стенами в здании I, II III IlIa, IIIб IV, IVa и V 6 2 1 1 2500 1000 1000 500 Примечание. В зданиях I и II степеней огнестойкости при наличии автоматического пожаротушения площадь этажа между противопожарными стенами может быть увеличена не более чем вдвое. Таблица 3 Степень огнестойкости Наибольшее Площадь, м2, этажа между противопожарными стенами в здании здания число этажей одноэтажные 2-этажные 3—5-этажные I, II III IlIa, IIIб IV, IVa и V 5 2 1 1 3500 2000 1000 500 3000 1000 2500 Примечания: 1. В одноэтажных зданиях продовольственных магазинов и магазинов типа «Универсам» IlIa и IIIб степеней огнестойкости площадь этажа между противопожарными стенами 1-го типа может быть увеличена вдвое при условии отделения торгового зала от других помещений магазина противопожарной стеной 2-го типа. 2. В зданиях I и II степеней огнестойкости при наличии автоматического пожаротушения площадь этажа между противопожарными стенами может быть увеличена не более чем вдвое. 3. При размещении кладовых, служебных, бытовых и технических помещений на верхних этажах зданий магазинов I и II степеней огнестойкости высота зданий может быть увеличена на один этаж. 1.16. Аудитории, актовые и конференц-залы, залы собраний и зальные помещения спортивных сооружений необходимо размещать по этажам в соответствии с табл. 4. Таблица 4 Степень огнестойкости здания Число мест в аудитории или зале Предельный этаж размещения I,II III IIIa, IV, V IIIб IVa До 300 Св. 300 до 600 600 До 300 Св. 300 до 600 До 300 500 100 16 5 3 3 2 1 1 1 Примечания: 1. При определении предельного этажа размещения аудиторий или залов, имеющих уклон пола, отметку пола следует принимать у первого ряда мест. 2. Актовые залы — лекционные аудитории в зданиях школ и школ-интернатов III степени огнестойкости следует размещать не выше второго этажа. Перекрытие под актовым залом — лекционной аудиторией должно быть противопожарным 2-го типа. 1.17. Наибольшее число мест и наибольшую этажность в зависимости от степени огнестойкости зданий детских дошкольных учреждений общего типа следует принимать по табл. 5. Таблица 5 Число мест в здании Степень огнестойкости здания Этажность До 50 100 150 350 IV, V, IIIа IIIб III I, II 1 1 2 2,3 (см. п. 1.18) 1.18. Трехэтажные здания детских дошкольных учреждений должны быть не ниже II степени огнестойкости независимо от числа мест в здании. Их допускается проектировать в городах и других поселениях (кроме сейсмических районов), обслуживаемых военизированной пожарной охраной МВД России при соблюдении следующих требований: на третьем этаже можно располагать только помещения старших групп (в IА, IБ и IГ подрайонах и IV климатическом районе по согласованию с местными органами Государственного санитарного надзора), залы для музыкальных и физкультурных занятий, а также служебно-бытовые помещения и прогулочные веранды; из каждой групповой ячейки на втором и третьем этажах должны быть запроектированы рассредоточенные выходы на. две лестничные клетки. Коридоры, соединяющие лестничные клетки, необходимо разделять противопожарными дверями 3-го типа из условия обеспечения выходов из каждой групповой ячейки в разные отсеки коридора. Входные двери групповых ячеек должны быть выполнены с уплотнением в притворах. 1.19. Здания специализированных дошкольных учреждений независимо от числа мест следует проектировать не ниже II степени огнестойкости и высотой не более двух этажей. 1.20. При расположении в одном здании дошкольного учреждения и начальной или малокомплектной школы (или жилых помещений для персонала) помещения дошкольного учреждения должны иметь обособленные выходы наружу, а пути эвакуации из помещений другого назначения не должны проходить через помещения дошкольного учреждения. В зданиях общей вместимостью более 50 чел. (а также до 50 чел., но с детским дошкольным учреждением более 25 мест) помещения дошкольного учреждения следует отделять от помещений школ и жилых помещений противопожарной перегородкой 1-го типа и перекрытием 3-го типа. Перегородки и перекрытия, отделяющие жилые помещения персонала от детского дошкольного учреждения или школы, должны иметь предел огнестойкости не менее 0,75 ч, при пределе распространения огня для зданий V степени огнестойкости — до 40 см. Степень огнестойкости здания следует принимать по общему числу мест в здании, а при устройстве противопожарной стены междудетским дошкольным учреждением и школой — по числу мест в каждой части здания. 1.21. Пристроенные прогулочные веранды детских дошкольных учреждений более 50 мест следует проектировать той же степени огнестойкости, что и основные здания. 1.22. В качестве утеплителя стен зданий детских дошкольных учреждений следует применять неорганические материалы. При применении железобетонных стеновых панелей с полимерным (органическим) утеплителем он должен быть полностью замоноличен в конструкции панели при толщине защитного слоя бетона со всех сторон не менее 50 мм. 1.23. Наибольшее число мест и наибольшую этажность в зависимости от степени огнестойкости зданий школ и школ-интернатов следует принимать по табл. 6. Таблица 6* Число учащихся или мест в здании Степень огнестойкости здания Этажность Здания школ и учебные корпуса школ-интернатов До 270 350 1600 Не нормируется IlIa, V IV IIIб III I, II 1 2 2 3 4 Спальные корпуса школ-интернатов и интернатов при школах До 80 140 200 280 Не нормируется IV, V IIIa, IIIб III III I, II 1 1 3 1 4 Строительство четырехэтажных зданий школ и учебных корпусов школ-интернатов допускается в крупных и крупнейших городах, кроме расположенных в сейсмических районах. 1.24. На четвертом этаже зданий школ и учебных корпусов школ-интернатов не следует размещать помещения для первых классов, а остальных учебных помещений — более 25 %. 1.25. Здания специализированных школ и школ-интернатов (для детей с нарушением физического и умственного развития) должны быть не выше трех этажей. 1.26. 8 школах-интернатах спальные помещения должны быть размещены в блоках или частях здания, отделенных от других помещений противопожарными стенами или перегородками. 1.27. К зданиям школ и учебным корпусам школ-интернатов III, IlIa, IIIб, IV и V степеней огнестойкости спальные корпуса размещать вплотную не допускается. 1.28. Перекрытия над подвальными помещениями зданий школ и школ-интернатов IIIб, IV и V степеней огнестойкости должны быть противопожарными 3-го типа. 1.29. Здания профессионально-технических училищ следует проектировать, как правило, не более четырех этажей. 1.30. Учебные корпуса средних специальных и высших учебных заведений следует проектировать, как правило, не выше девяти этажей. При градостроительном обосновании этажность учебных корпусов высших учебных заведений может быть более девяти этажей. В институтах повышения квалификации допустимое число этажей в здании принимать по табл. 1. 1.31. Здания лечебных и амбулаторно-поликлинических учреждений следует проектировать не выше девяти этажей. Палатные отделения детских больниц и корпусов (в том числе палаты для детей до трех лет с матерями) следует размещать не выше пятого этажа здания, палаты для детей в возрасте до семи лет и детские психиатрические отделения (палаты) — не выше второго этажа. Допускается размещать палаты для детей в возрасте до семи лет не выше пятого этажа при условии устройства противодымной защиты путей эвакуации (коридоров) и устройства в здании (корпусе) автоматического пожаротушения. Лечебные корпуса психиатрических больниц и диспансеров должны быть не ниже III степени огнестойкости. Здания лечебных учреждений на 60 и менее коек и амбулаторно-поликлинических учреждений на 90 посещений в смену можно проектировать IV, V степеней огнестойкости с рублеными или брусчатыми стенами. 1.32. Помещения лечебных, амбулаторно-поликлинических учреждений и аптек (кроме помещений медицинского персонала общественных зданий и сооружений и аптечных киосков) при размещении их в зданиях иного назначения должны быть отделены от остальных помещений противопожарными стенами 1-го типа и иметь самостоятельные выходы наружу. 1.33. Здания санаториев следует проектировать высотой не более девяти этажей. При градостроительном обосновании этажность зданий может быть более девяти этажей по согласованию с территориальными органами Государственного пожарного надзора. 1.34. Здания летних пионерских лагерей, оздоровительных лагерей старшеклассников и туристские хижины следует проектировать высотой не более двух этажей, здания пионерских лагерей круглогодичного использования I и II степеней огнестойкости — не более трех этажей. 1.35. Здания учреждений отдыха летнего функционирования V степени огнестойкости, а также здания пионерских лагерей и санаториев IV и V степеней огнестойкости следует проектировать только одноэтажными. 1.36. Число мест в жилых корпусах санаториев и учреждений отдыха и туризма I и II степеней огнестойкости не должно превышать 1000; III степени огнестойкости — 150; IlIa, IIIб, IVa, IV и V степеней огнестойкости — 50. 1.37. Спальные помещения в зданиях санаториев, учреждений отдыха и туризма должны быть отделены противопожарными стенами от помещений столовой с пищеблоком и помещений культурно-массового назначения (с эстрадой и киноаппаратной). 1.38. Спальные комнаты, предназначенные для отдыха семей с детьми, следует размещать в отдельных зданиях или отдельных частях зданий высотой не более шести этажей, имеющих отдельную лестничную клетку (вторая лестничная клетка — общая для корпусов). При этом спальные комнаты должны иметь лоджии или балконы. 1.39. В пионерских лагерях спальные помещения следует объединять в отдельные группы по 40 мест, имеющие самостоятельные эвакуационные выходы. Один из выходов может быть объединен с лестничной клеткой. Спальные помещения пионерских лагерей в отдельных зданиях или отдельных частях зданий должны быть не более чем на 160 мест. 1.40. Степень огнестойкости спортивных корпусов с местами для зрителей следует принимать в соответствии с суммарной вместимостью стационарных и временных мест для зрителей, предусмотренной проектом трансформации зала: IIIa и V при числе мест не более 300, IV — не более 400, III и IIIб — не более 600, I и II — не нормируется. В зданиях IIIб степени огнестойкости с элементами покрытия из деревянных конструкций при стенах, колоннах, лестницах и междуэтажных перекрытиях, имеющих пределы огнестойкости и распространения огня, требуемые для зданий II степени огнестойкости, вместимость одноэтажного зального помещения может быть не более 4 тыс. зрителей. 1.41. Степень огнестойкости трибун любой вместимости открытых спортивных сооружений с использованием подтрибунного пространства при размещении в нем вспомогательных помещений на двух и более этажах следует принимать не ниже II, при одноэтажном размещении вспомогательных помещений в подтрибунном пространстве степень огнестойкости не нормируется. Несущие конструкции трибун открытых спортивных сооружений без использования подтрибунного пространства с числом рядов более 20 должны быть выполнены из негорючих материалов с пределом огнестойкости не менее 0,75 ч, а с числом рядов до 20 предел огнестойкости не нормируется. 1.42. Здания крытых спортивных сооружений IIIб степени огнестойкости при размещении на верхнем этаже только вспомогательных помещений могут быть двухэтажными, а при стенах, колоннах, лестницах и междуэтажных перекрытиях, имеющих пределы огнестойкости и распространения огня, требуемые для зданий II степени огнестойкости, высотой до пяти этажей. Во всех случаях вспомогательные помещения должны быть отделены от зального помещения противопожарными стенами 1-го типа. 1.43. В крытых спортивных сооружениях несущие конструкции стационарных трибун вместимостью более 600 зрителей следует выполнять из негорючих материалов, а более 300 до 600 зрителей — из негорючих и трудногорючих материалов. Предел огнестойкости несущих конструкций из горючих и трудногорючих материалов должен быть не менее 0,75 ч. Для несущих конструкций стационарных трибун вместимостью менее 300 зрителей допускается применять горючие материалы. Предел огнестойкости несущих конструкций трансформируемых трибун (выдвижных и т.п.) независимо от вместимости должен быть не менее 0,25 ч. Приведенные требования не распространяются на временные зрительские места, устанавливаемые на полу арены при ее трансформации. Установка временных мест для сидения зрителей в крытых спортивных сооружениях должна исключать возможность их опрокидывания или сдвижки. 1.44. Материалы для сидений на трибунах любой вместимости открытых и крытых спортивных сооружений могут быть горючими. Синтетические материалы при горении не должны выделять токсичные вещества. Деревянное покрытие пола эстрады в зрелищных и спортивно-зрелищных залах должно быть подвергнуто глубокой пропитке антипиренами. 1.45. Помещения, располагаемые под трибунами крытых и открытых спортивных сооружений, следует отделять от трибуны противопожарными преградами (перекрытия 3-го типа, перегородки 1-го типа). Двери в перегородках 1-го типа должны быть самозакрывающимися с плотным притвором и могут быть из горючих материалов. Расположение помещений, предназначенных для хранения горючих материалов, под трибунами открытых спортивных сооружений IIIa, IIIб, IV и V степеней огнестойкости не допускается. При размещении тиров для пулевой стрельбы в подтрибунном пространстве открытых и крытых спортивных сооружений склады боеприпасов должны быть вынесены за пределы подтрибунного пространства. Склады оружия, боеприпасов и оружейную мастерскую следует отделять от остальных помещений противопожарными стенами 2-го типа и перекрытиями 3-го типа. 1.46. Наибольшее число этажей зданий или сооружений и наибольшую вместимость зрительных залов культурно-зрелищных учреждений следует принимать в зависимости от степени огнестойкости зданий и сооружений по табл. 7. Таблица 7* Здания или сооружения Степень огнестойкости Наибольшее число этажей Наибольшая вместимость зала, мест Кинотеатры: круглогодичного действия сезонного действия (летние): закрытые открытые Клубы V IIIa, IV III, IIIб II, I IIIa, IV, V III, IIIб Любая III, IIIб V IIIa, IV III, IIIб II, I 1 2* 2; 2* Не нормируется 1 1 1 1 1*** 2* 3; 3* Не нормируется До 300 400 600 Св. 600 До 600 Св. 600 До 600 Св. 600 До 300 400 600 Св. 600 Театры II, I Не нормируется * Зрительные залы в зданиях IIIa; IIIб и IV степеней огнестойкости следует размещать на первом этаже, а в зданиях клубов III и IIIб степеней огнестойкости — не выше второго этажа. В зданиях IIIб степени огнестойкости с элементами покрытия из деревянных конструкций, со стенами, колоннами, лестницами и междуэтажными перекрытиями, имеющими пределы огнестойкости и распространения огня, требуемые для зданий II степени огнестойкости, вместимость зрительного зала можно принимать до 800 мест. * Здания клубов V степени огнестойкости со зрительным залом до 300 мест на первом этаже с несущими стенами из деревянных бревен или брусьев, защищенных изнутри штукатуркой или обшивкой, обеспечивающими предел распространения огня не более 40 см, а также со стенами из панелей на деревянном каркасе с утеплителем из неорганических материалов и обшивкой, обеспечивающих предел распространения огня не более 40 см, могут быть двухэтажными. Примечание При блокировании кинотеатра круглогодичного действия с кинотеатром сезонного действия разной степени огнестойкости между ними должна быть предусмотрена противопожарная стена 2-го типа. 1.47. В зданиях III и IIIб степеней огнестойкости при размещении зрительного зала и фойе на втором этаже перекрытия под ними должны быть противопожарными 2-го типа. Перекрытия над подвальными и цокольными этажами в зданиях III, IIIa, IIIб, IV и V степеней огнестойкости должны быть противопожарными 3-го типа. 1.48. Чердачное пространство над зрительным залом в зданиях III, IIIa и IIIб степеней огнестойкости следует ограждать от смежных пространств противопожарными стенами 2-го типа или перегородками 1-го типа. 1.49. Несущие конструкции покрытий над сценой и зрительным залом (фермы, балки, настилы и др.) в зданиях театров, а также клубов со сценами (размерами в плане 15х7,5 м; 18х9 м; 21х12 м и более) следует выполнять из негорючих материалов. 1.50. Помещения технологического обслуживания демонстрационного комплекса должны быть выделены противопожарными перегородками 1-го типа и перекрытиями 3-го типа (кроме помещений для освещения сцены, расположенных в пределах габаритов перекрытия сцены). В зданиях IV и V степеней огнестойкости помещения проекционных, рассчитанных на оборудование кинопроекторами с лампами накаливания, допускается располагать в пристройках со стенами, перегородками, перекрытиями и покрытиями из негорючих и трудногорючих материалов с пределом огнестойкости не менее 0,75 ч. 1.51. Между зрительным залом и глубинной колосниковой сценой следует предусматривать противопожарную стену 1-го типа. 1.52. Проем строительного портала сцен клубов и театров с залами вместимостью 800 мест и более должен быть защищен противопожарным занавесом. Предел огнестойкости противопожарного занавеса должен быть не менее 1 ч. Теплоизоляция занавеса должна быть из негорючих и не выделяющих токсичных продуктов разложения материалов. Требования к устройству противопожарного занавеса приведены в обязательном приложении 5. 1.53. Дверные проемы в противопожарной стене на уровне трюма и планшета сцены, а также выходы из колосниковых лестниц в трюм и на сцену (при наличии противопожарного занавеса) следует защищать тамбурами-шлюзами. 1.54. В проемах складов декораций со стороны сцены и карманов необходимо предусматривать противопожарные двери 1-го типа, в колосниковых лестницах — 2-го типа. 1.55. Складские помещения, кладовые, мастерские, помещения для монтажа станковых и объемных декораций, камера пылеудаления, вентиляционные камеры, помещения лебедок противопожарного занавеса и дымовых люков, аккумуляторные, трансформаторные подстанции должны иметь противопожарные перегородки 1-го типа, перекрытия 3-го типа и двери 2-го типа. Размещение указанных помещений под зрительным залом и планшетом сцены не допускается, за исключением сейфа скатанных декораций, лебедок противопожарного занавеса и дымовых люков, подъемно-спускных устройств без маслонаполненного оборудования. Проем сейфа следует защищать щитами с пределом огнестойкости не менее 0,6 ч. 1.56. Каркас надстроек над негорючими несущими конструкциями балконов, амфитеатра и партера зрительного зала, необходимых для образования уклона или ступенчатого пола, должен быть негорючим. Пустоты под надстройками необходимо разделять диафрагмами на отсеки площадью не более 100 м2. При высоте пустот более 1,2 м следует предусматривать входы для осмотра пустот. 1.57. Несущие элементы планшета сцены должны быть негорючими. При применении древесины для настила по этим элементам, а также колосникового настила и настила рабочих галерей она должна быть подвергнута глубокой пропитке антипиренами. 1.58. Каркасы и заполнение каркасов подвесных потолков над зрительными залами и обрешетка потолков и стен зрительных залов клубов со сценами, а также театров и залов крытых спортивных сооружений вместимостью более 800 мест следует выполнять из негорючих материалов, а вместимостью до 800 мест (кроме зданий V степени огнестойкости) могут быть из трудногорючих материалов. Отверстия в сплошных подвесных потолках для установки громкоговорителей, светильников освещения и другого оборудования должны быть защищены сверху негорючими крышками с пределом огнестойкости 0,5 ч. 1.59. При размещении над зрительными залами помещений несущие конструкции перекрытия (фермы, балки и т.п.) должны быть защищены сверху и снизу настилами из негорючих материалов с пределом огнестойкости не менее 0,75 ч. Помещения для освещения сцены, расположенные в пределах габарита перекрытия зрительного зала, должны иметь противопожарные перегородки 1-го типа. 1.60. Применение ковровых покрытий легковоспламеняемых и с высокой дымообразующей способностью, чрезвычайно и высокоопасных по токсичности в общественных зданиях не допускается. В коридорах и холлах общественных зданий, за исключением зрелищных, клубных, крытых спортивных сооружений с местами для зрителей, дошкольных учреждений, спальных корпусов школ-интернатов, детских оздоровительных лагерей и стационаров лечебных учреждений, допускается использовать ковры из горючих материалов с умеренной дымообразующей способностью, умеренно опасных по токсичности, а в зданиях высотой 10 этажей и более — трудногорючих с малой дымообразующей способностью и малоопасных по токсичности. Ковровые покрытия должны быть наклеены на негорючее основание (кроме зданий V степени огнестойкости). 1.61. Ограждающие конструкции оркестровой ямы должны быть противопожарными (перегородки — 2-го типа, перекрытие — 3-го типа). Древесина, применяемая для отделки и настила пола оркестровой ямы, должна быть подвергнута глубокой пропитке антипиренами. 1.62. В покрытии над сценой должны устраиваться дымовые люки с учетом требований, изложенных в обязательном приложении 5. 1.63. Помещение пожарного поста-диспетчерской следует проектировать с естественным освещением и располагать или на уровне планшета сцены (эстрады), или этажом ниже, вблизи наружного выхода или лестницы. Помещение насосной пожарного и хозяйственного водопровода должно размещаться смежно или под помещением пожарного поста-диспетчерской с удобным между ними сообщением. 1.64. При проектировании театров и клубов с размещением производственных помещений, а также резервных складов в основном здании их следует отделять от остальных помещений противопожарными перегородками 1-го типа. 1.65. Окна и отверстия из помещений рирпроекционных на сцену или арьерсцену, кинопроекционных, из помещений аппаратных и светопроекционных в зрительный зал, если в них устанавливаются кинопроекторы, должны быть защищены шторами или заслонками с пределом огнестойкости не менее 0,25 ч. Окна и отверстия светопроекционной, оборудованной для динамической проекции, могут быть защищены закаленным стеклом. 1.66. Кресла, стулья, скамьи или звенья из них в зрительных залах (кроме балконов и лож вместимостью до 12 мест) следует предусматривать с устройствами для крепления к полу. При проектировании залов с трансформируемыми местами для зрителей следует предусматривать установку кресел, стульев и скамей (или звеньев из них) с обеспечением устройств, предотвращающих их опрокидывание или сдвижку. 1.67. Здания библиотек и архивов следует проектировать высотой не более девяти этажей. 1.68. Хранилища и книгохранилища должны быть разбиты на отсеки противопожарными перегородками площадью не более 600 м2. Каждый отсек хранилища должен иметь не менее двух эвакуационных выходов. Двери отсеков хранилищ должны быть противопожарными 2-го типа. Хранилища и книгохранилища уникальных и редких изданий следует отделять от других помещений противопожарными стенами (перегородками) 1-го типа и перекрытиями 1-го типа. 1.69. В хранилищах библиотек и архивов, складах и кладовых площадью более 36 м2 при отсутствии окон следует предусматривать вытяжные каналы площадью сечения не менее 0,2 % площади помещения и снабженные на каждом этаже клапанами с автоматическим и дистанционным приводом. Расстояние от клапана дымоудаления до наиболее удаленной точки помещения не должно превышать 20 м. 1.70. Помещения макетных мастерских, в которых происходят процессы, относимые к производствам категории А, должны иметь ограждающие конструкции из негорючих материалов с пределом огнестойкости не менее 1 ч. Помещения окрасочных должны иметь окна площадью не менее 0,03 м2 на каждый 1 м3 объема помещения. 1.71. Предприятия розничной торговли торговой площадью более 100 м2, расположенные в зданиях иного назначения, следует отделять от других предприятий и помещений противопожарными стенами 2-го типа и перекрытиями 2-го типа. При размещении предприятий розничной торговли в зданиях иного назначения (кооперированные здания, торговые центры и другие многофункциональные здания) допускается предусматривать входы с самозакрывающимися дверями в торговый зал из общего вестибюля при условии устройства самостоятельных эвакуационных выходов из торгового зала без учета выходов через общий вестибюль. 1.72. Торговые залы без естественного освещения должны быть обеспечены устройствами для дымоудаления. 1.73. Магазины по продаже легковоспламеняющихся материалов, а также горючих жидкостей (масел, красок, растворителей и т.п.) следует размещать в отдельно стоящих зданиях. В этих зданиях допускается размещать другие магазины и предприятия бытового обслуживания при условии отделения их противопожарной стеной 1-го типа. 1.74. Кладовые горючих товаров и товаров в горючей упаковке следует, как правило, размещать у наружных стен, отделяя их противопожарными перегородками 1-го типа от торгового зала площадью 250 м2 и более. Кладовые следует разделять на отсеки площадью не более 700 м2, допуская в пределах каждого отсека установку сетчатых или не доходящих до потолка перегородок. Дымоудаление в этом случае предусматривается на отсек в целом. Из кладовых площадью более 50 м2 следует предусматривать дымоудаление через оконные проемы или специальные шахты, а при размещении таких кладовых в подвале — в соответствии с п. 1.12. Из кладовых площадью до 50 м2, имеющих выходы в коридоры, дымоудаление допускается предусматривать через окна, расположенные в конце коридоров. Из кладовых, примыкающих к разгрузочным помещениям и платформам, связанным с ними дверными и оконными проемами, дымоудаления не требуется. 1.75. Положение противопожарной перегородки, отделяющей кладовые от торгового зала, определяется с учетом возможного расширения торгового зала. Для кладовых негорючих товаров без упаковки, размещаемых на площади, предназначенной для последующего расширения торгового зала, допускается не предусматривать противопожарную перегородку, отделяющую кладовые от торгового зала. 1.76. Предприятия бытового обслуживания, в которых применяются легковоспламеняющиеся вещества (за исключением парикмахерских, мастерских по ремонту часов площадью до 300 м2), не допускается размещать в общественных зданиях иного назначения. 1.77. Приемные пункты вторичного сырья от населения, как правило, следует проектировать в отдельных зданиях (павильоны-магазины) или в пристройках к зданиям предприятий бытового обслуживания. 1.78. Предприятия бытового обслуживания населения площадью более 200 м2, размещаемые в составе торговых и общественных центров или общественных зданиях другого назначения, следует отделять от других предприятий и помещений противопожарными стенами 2-го типа и перекрытиями 2-го типа. При кооперировании предприятий бытового обслуживания с другими учреждениями допускается объединять помещения для посетителей различных учреждений, предусматривая при этом самозакрывающиеся двери из основных помещений. 1.79. Для хранения взрывоопасных материалов, а также рентгеновских пленок и других легковоспламеняющихся материалов (жидкостей) следует предусматривать отдельные здания не ниже II степени огнестойкости. Кладовые легковоспламеняющихся материалов (товаров) и горючих жидкостей в общественных зданиях и сооружениях следует располагать у наружных стен с оконными проемами и отделять их противопожарными перегородками 1-го типа и перекрытиями 3-го типа, предусматривая вход через тамбур-шлюз. 1.80. Степень огнестойкости зданий бань и банно-оздоровительных комплексов вместимостью более 20 мест должна быть не ниже III. 1.81. Помещения встроенных бань сухого жара (саун) могут размещаться в общественных зданиях и сооружениях, перечень которых устанавливается республиканскими и местными органами архитектуры и строительства совместно с заинтересованными республиканскими органами государственного надзора. Не допускается размещение встроенных саун в подвалах, под трибунами, в спальных корпусах детских оздоровительных лагерей, школ-интернатов, дошкольных учреждений, стационарах больниц, а также под помещениями и смежно с ними, в которых находится более 100 чел. При устройстве встроенных саун необходимо соблюдение следующих требований: вместимость парильной — не более 10 мест; выделение парильной и комплекса помещений сауны в зданиях I, II, III степеней огнестойкости противопожарными перегородками 1-го типа и перекрытиями 3-го типа; в зданиях IIIa, IIIб, IV, IVa степеней огнестойкости — противопожарными перегородками и перекрытиями с пределом огнестойкости не менее 1 ч; устройство из помещений комплекса сауны обособленного эвакуационного выхода; не допускается устройство выходов непосредственно в вестибюли, холлы, лестничные клетки, предназначенные для эвакуации людей из зданий; оборудование печью заводского изготовления с автоматической защитой и отключением до полного остывания через 8 ч непрерывной работы; устройство в парильной перфорированных сухотрубов, присоединенных к внутреннему водопроводу; применение для отделки парильной лиственных пород древесины; устройство в парильной естественной приточно-вытяжной вентиляции кратностью 1. 1.82. Двери кладовых для хранения горючих материалов, мастерских для переработки горючих материалов, электрощитовых, вентиляционных камер и других пожароопасных технических помещений, а также кладовых для хранения белья и гладильных в детских дошкольных учреждениях должны иметь предел огнестойкости не менее 0,6 ч. 1.83. В зданиях высотой 4 этажа и более в качестве светопрозрачного заполнения дверей, фрамуг (в дверях, перегородках и стенах, включая внутренние стены лестничных клеток) и перегородок следует применять закаленное или армированное стекло и стеклоблоки. В зданиях высотой менее 4 этажей виды светопрозрачного заполнения не ограничиваются. 1.84. Раздвижные перегородки должны быть защищены с обеих сторон негорючими материалами, обеспечивающими предел огнестойкости 0,6 ч. 1.85. Отделку стен и потолков зрительных залов и залов крытых спортивных сооружений с числом мест до 1500, аудиторий (более 50 мест), конференц-залов, актовых залов (кроме залов, расположенных в зданиях V степени огнестойкости), а также помещений предприятий розничной торговли в зданиях I и II степеней огнестойкости следует предусматривать из трудногорючих или негорючих материалов. В указанных залах с числом мест более 1500, в помещениях хранилищ библиотек и архивов, а также служебных каталогов и описей в архивах — только из негорючих материалов. В оперных и музыкальных театрах отделка стен и потолков может быть из трудногорючих материалов независимо от вместимости зала. 1.86. В зданиях I — III степеней огнестойкости в залах с числом мест до 1500 отделку стен и потолков допускается предусматривать из деревянной рейки, столярных древесно-стружечных и древесно-волокнистых плит, обработанных со всех сторон огнезащитными красками или лаками, не меняющими фактуру отделочного материала, по трудносгораемой обрешетке и несгораемому каркасу. В зданиях I и II степеней огнестойкости в залах с числом мест более 1500 такая отделка допускается только для стен. 1.87. Материалы для обшивки стен и потолков стрелковых галерей и огневых зон тиров, размещенных в подвальном и цокольном этажах, а также в подтрибунном пространстве, следует принимать по п. 1.58, установленные для залов вместимостью более 800 мест. 1.88. Отделка стен и потолков залов музыкальных и физкультурных занятий и путей эвакуации детских дошкольных учреждений должна быть из негорючих материалов, а отделка всех остальных помещений в указанных зданиях I — IV степеней огнестойкости — из негорючих и трудногорючих материалов. 1.89. В отделке зданий следует применять полимерные материалы, разрешенные органами Государственного санитарного надзора. ПУТИ ЭВАКУАЦИИ 1.90. Число подъемов в одном марше между площадками (за исключением криволинейных лестниц) должно быть не менее 3 и не более 16. В одномаршевых лестницах, а также в одном марше двух- и трехмаршевых лестниц в пределах первого этажа допускается не более 18 подъемов. 1.91. Лестничные марши и площадки должны иметь ограждения с поручнями. 1.92. Поручни и ограждения в зданиях дошкольных учреждений и на этажах школ и учебных корпусов школ-интернатов, где расположены помещения для первых классов, должны отвечать следующим требованиям: высота ограждений лестниц, используемых детьми, должна быть не менее 1,2 м, а в дошкольных учреждениях для детей с нарушением умственного развития — 1,8 или 1,5 м при сплошном ограждении сеткой; в ограждении лестниц вертикальные элементы должны иметь просвет не более 0,1 м (горизонтальные членения в ограждениях не допускаются); высота ограждения крылец при подъеме на три и более ступеньки должна быть 0,8 м. При расчетной ширине лестниц, проходов или люков на трибунах открытых и крытых спортивных сооружений более 2,5 м следует предусматривать разделительные поручни на высоте не менее 0,9 м. При расчетной ширине люка или лестницы до 2,5 м для люков или лестниц шириной более 2,5 м устройство разделительных поручней не требуется. 1.93. Наружные лестницы (или их части) и площадки высотой от уровня тротуара более 0,45 м при входах в здания в зависимости от назначения и местных условий должны иметь ограждения. 1.94. Уклон маршей лестниц в надземных этажах следует принимать не более 1:2 (кроме лестниц трибун спортивных сооружений). Уклон маршей лестниц, ведущих в подвальные и цокольные этажи, на чердак, а также лестниц в надземных этажах, не предназначенных для эвакуации людей, допускается принимать 1:1,5. Уклон пандусов на путях передвижения людей следует принимать не более: внутри здания, сооружения .................................1:6 в стационарах лечебных учреждений............... 1:20 снаружи...................................................................... 1:8 на путях передвижения инвалидов на колясках внутри и снаружи здания ...............1:12 Примечание. Требования настоящего пункта и п. 1.90 не распространяются на проектирование проходов со ступенями между рядами мест в зрительных залах, спортивных сооружениях и аудиториях. 1.95. Уклон лестниц трибун открытых или крутых спортивных сооружений не должен превышать 1:1,6, а при условии установки вдоль путей эвакуации по лестницам трибун поручней (или иных устройств, их заменяющих) на высоте не менее 0,9 м — 1:1,4. Устройство лестниц или ступеней на путях эвакуации в люках не допускается. 1.96. Ширина лестничного марша в общественных зданиях должна быть не менее ширины выхода на лестничную клетку с наиболее населенного этажа, но не менее, м: 1,35 — для зданий с числом пребывающих в наиболее населенном этаже более 200 чел., а также для зданий клубов, кинотеатров и лечебных учреждений независимо от числа мест; 1,2 — для остальных зданий, а также в зданиях кинотеатров, клубов, ведущих в помещения, не связанные с пребыванием в них зрителей и посетителей, и в зданиях лечебных учреждений, ведущих в помещения, не предназначенные для пребывания или посещения больных; 0,9 — во всех зданиях, ведущих в помещение с числом одновременно пребывающих в нем до 5 чел. Промежуточная площадка в прямом марше лестницы должна иметь ширину не менее 1 м. Ширина лестничных площадок должна быть не менее ширины марша. 1.97. В лестничных клетках, предназначенных для эвакуации людей как из надземных этажей, так и из подвального или цокольного этажей, следует предусматривать обособленные выходы наружу из подвального или цокольного этажей, отделенные на высоту одного этажа глухой противопожарной перегородкой 1-го типа. Отдельные лестницы для сообщения между подвалом или цокольным этажом и первым этажом, ведущие в коридор, холл или вестибюль первого этажа, в расчете эвакуации людей из подвала или цокольного этажа не учитываются. Если лестница из подвала или цокольного этажа выходит в вестибюль первого этажа, то все лестницы надземной части здания, кроме выхода в этот вестибюль, должны иметь выход непосредственно наружу. 1.98. Предусматривать на путях эвакуации винтовые лестницы и забежные ступени, а также разрезные лестничные площадки, как правило, не следует. При устройстве криволинейных лестниц (кроме лечебных зданий и амбулаторно-поликлинических учреждений), ведущих из служебных помещений с числом постоянно пребывающих в них людей не более 5 чел., а также криволинейных парадных лестниц ширина ступеней в узкой части этих лестниц должна быть не менее 0,22 м, а служебных лестниц — не менее 0,12 м. 1.99. В IV климатическом районе и в IIIБ климатическом подрайоне допускается устройство эвакуационных наружных открытых лестниц (кроме стационарных лечебных учреждений). 1.100. Наружные открытые лестницы с уклоном не более 45 в зданиях детских дошкольных учреждений и не более 60 в остальных общественных зданиях, используемые во всех климатических районах в качестве второго эвакуационного выхода со второго этажа зданий (кроме зданий школ и школ-интернатов, детских дошкольных учреждений для детей с нарушениями физического и умственного развития и стационаров лечебных учреждений всех степеней огнестойкости, а также детских дошкольных учреждений общего типа III—V степеней огнестойкости), должны быть рассчитаны на число эвакуируемых не более, чел.: 70 — для зданий I и II степеней огнестойкости 50 — « « III степени « 30 — « « IV и V степеней « Ширина таких лестниц должна быть не менее 0,8 м, а ширина сплошных проступей их ступеней — не менее 0,2 м. При устройстве прохода к наружным открытым лестницам через плоские кровли (в том числе и неэксплуатируемые) или наружные открытые галереи несущие конструкции покрытий и галерей следует проектировать с пределом огнестойкости не менее 0,5 ч и нулевым пределом распространения огня. 1.101. Лестничные клетки следует проектировать с естественным освещением через проемы в наружных стенах (кроме лестниц подвалов, а также колосниковых лестниц в зданиях зрелищных предприятий). В не более чем 50 % лестничных клеток 2-этажных зданий I и II степеней огнестойкости, а также 3-этажных зданий при устройстве просвета между маршами лестниц, равном не менее 1,5 м, может быть предусмотрено только верхнее освещение. При этом в зданиях стационаров лечебных учреждений должно быть предусмотрено автоматическое открывание фонарей лестничных клеток при пожаре. В зданиях вокзалов естественное освещение через окна в наружных стенах должны иметь не менее 50 % лестничных клеток, предназначенных для эвакуации. Лестницы без естественного освещения должны быть незадымляемыми, 2-го или 3-го типа. 1.102. Одна из внутренних лестниц в зданиях I и II степеней огнестойкости высотой до девяти этажей может быть открытой на всю высоту здания при условии, если помещение, где она расположена, отделено от примыкающих к нему коридоров и других помещений противопожарными перегородками. При устройстве автоматического пожаротушения во всем здании отделять помещения с открытой лестницей от коридоров и других помещений не обязательно. В стационарах лечебных учреждений открытые лестницы в расчет эвакуации людей при пожаре не включаются. В зданиях I — III степеней огнестойкости внутренняя лестница из вестибюля до второго этажа может быть открытой, если вестибюль отделен от коридоров и других помещений противопожарными перегородками с обычными дверями и противопожарными перекрытиями. В зданиях предприятий розничной торговли и общественного питания I и II степеней огнестойкости лестница с первого до второго или с цокольного до первого этажа может быть открытой и при отсутствии вестибюля. При этом эти лестницы или пандусы для предприятий розничной торговли можно учитывать в расчете путей эвакуации только для половины количества покупателей, находящихся в соответствующем торговом зале, а для эвакуации остальных покупателей следует предусматривать не менее двух закрытых лестничных клеток. Длину открытой лестницы (или пандуса) следует включать в расстояние от наиболее удаленной точки пола до эвакуационного выхода наружу, но ее площадь не включается в площадь основных эвакуационных проходов. В комплексе зрительских помещений театров открытыми могут быть не более двух лестниц, при этом остальные лестницы (не менее двух) должны быть в закрытых лестничных клетках. Открытые лестницы как эвакуационные учитываются от уровня пола вестибюля до уровня пола следующего этажа. На последующих этажах из помещений зрительского комплекса следует устраивать изолированные эвакуационные проходы, ведущие к закрытым лестничным клеткам. Из помещений общественных зданий независимо от их назначения (зрительных залов, аудиторий, учебных и торговых помещений, читальных залов и др., кроме кладовых горючих материалов и мастерских) один из выходов может быть непосредственно в вестибюль, гардеробную, поэтажный холл и фойе, примыкающие к открытым лестницам. При размещении в цокольном или подвальном этаже фойе, гардеробных, курительных и уборных можно предусматривать отдельные открытые лестницы из подвального или цокольного этажа до первого этажа. В зданиях театров в комплексе помещений обслуживания сцены следует предусматривать не менее двух лестниц в закрытых лестничных клетках с естественным освещением, имеющих выходы на чердак и кровлю. 1.103. Сценическая коробка должна иметь две пожарные лестницы 2-го типа, доведенные до кровли сцены и сообщающиеся с рабочими галереями и колосниками. Для эвакуации с рабочих галерей и колосникового настила допускается предусматривать наружные пожарные лестницы при отсутствии колосниковых лестничных клеток. 1.104. Наружные пожарные лестницы следует располагать на расстоянии между ними не более 150 м по периметру зданий (за исключением главного фасада). Необходимость устройства наружных пожарных лестниц определяется СНиП 2.01.02-85 и п. 1.103 настоящих строительных норм и правил. 1.105. Ширину эвакуационного выхода из коридора на лестничную клетку, а также ширину маршей лестниц следует устанавливать в зависимости от числа эвакуирующихся через этот выход из расчета на 1 м ширины выхода (двери) и степени огнестойкости зданий (кроме зданий кинотеатров, клубов. театров и спортивных сооружений): I, II........................................ не более 165 чел. III, IV, IIIб ............................ « « 115 « V, IIIa, IVa .......................... « « 80 « 1.106. Наибольшее число людей, одновременно пребывающих на этаже в зданиях школ, школ-интернатов и интернатов при школах, при расчете ширины путей эвакуации необходимо определять исходя из вместимости учебных помещений, помещений для трудового обучения и спальных помещений, а также спортивного и актового зала — лекционной аудитории, находящихся на данном этаже. 1.107. Ширина дверей выходов из учебных помещений с расчетным числом учащихся более 15 чел. должна быть не менее 0,9 м. 1.108. Наибольшее расстояние от любой точки залов различного объема без мест для зрителей до ближайшего эвакуационного выхода следует принимать по табл. 8. При объединении основных эвакуационных проходов в общий проход его ширина должна быть не менее суммарной ширины объединяемых проходов. 1.109. Расстояние по путям эвакуации от дверей наиболее удаленных помещений общественных зданий (кроме уборных, умывальных, зрительных, душевых и других обслуживающих помещений), а в детских дошкольных учреждениях — от выхода из групповой ячейки до выхода наружу или на лестничную клетку должно быть не более указанного в табл. 9. Вместимость помещений, выходящих в тупиковый коридор или холл, должна быть не более 80 чел. Вместимость помещений, выходящих в тупиковый коридор или холл зданий школ, профессионально-технических и специальных учебных Таблица 8 Назначение залов Степень огнестойкости Расстояние, м, в залах объемом, тыс. м3 здания до 5 св. 5 до 10 св. 10 1. Залы ожиданий для посетителей, кассовые, выставочные, танцевальные, отдыха и т.п. 2. Обеденные, читальные при площади каждого основного прохода из расчета не менее 0,2 м3 на каждого эвакуирующегося по нему человека 3. Торговые при площади основных эвакуационных проходов, % площади зала: не менее 25 менее 25 I, II III, IIIб, IV IIIa, IVa, V I, II III, IIIб, IV IIIa, IVa, V I, II III, IIIб, IV IIIa, IVa, V I, II III, IIIб, IV IIIa, IVa, V 30 20 15 65 45 30 50 35 25 25 15 10 45 30 65 45 30 20 55 80 35 Таблица 9 Степень огнестойкости Расстояние, м, при плотности людского потока при эвакуации , чел/м2 здания до 2 св. 2 до 3 св. 3 до 4 св. 4 до 5 св. 5 1 2 3 4 5 6 А. Из помещений, расположенных между лестничными клетками или наружными выходами IIII IIIб, IV IIIa, IVa, V 60 40 30 50 35 25 40 30 20 35 25 15 20 15 10 Б. Из помещений с выходами в тупиковый коридор или холл IIII IIIб, IV IIIa, IVa, V 30 20 15 25 15 10 20 15 10 15 10 5 10 7 5 Отношение числа эвакуирующихся из помещений к площади пути эвакуации. заведений I—III степеней огнестойкости высотой не более 4 этажей должна быть не более 125 чел. При этом расстояние от дверей наиболее удаленных помещений до выхода в дальнюю лестничную клетку должно быть не более 100 м. Приведенные в табл. 9 расстояния следует принимать для зданий: детских дошкольных учреждений — по гр. 6; школ, профессионально-технических, средних специальных и высших учебных заведений — по гр. 3; стационаров лечебных учреждений — по гр. 5; гостиниц — по гр. 4. Для остальных общественных зданий плотность людского потока в коридоре определяется по проекту. 1.110. Ширину эвакуационного выхода (двери) из залов без мест для зрителей следует определять по числу эвакуирующихся через выход людей согласно табл. 10, но не менее 1,2 м в залах вместимостью более 50 чел. Таблица 10 Назначение залов Степень огнестойкости здания Число человек на 1 м ширины эвакуационного выхода (двери) в залах объемом, тыс. м3 до 5 св. 5 до 10 св. 10 1. Торговые — при площади основных эвакуационных проходов — 25 % и более площади зала; обеденные и читальные — при плотности потока в каждом основном проходе не более 5 чел/м2 2. Торговые — при площади основных эвакуационных проходов менее 25% площади зала, прочие залы I, II III, IIIб, IV IIIa, IVa, V I, II III, IIIб, IV IIIa, IVa, V 165 115 80 75 50 40 220 155 100 70 275 125 1.111. Ширина основных эвакуационных проходов в торговом зале должна быть не менее, м: 1,4 — при торговой площади до 100 м2 1,6 — « « « св. 100 « 150 « 2 — « « « « 150 « 400 « 2,5 — « « « св. 400 « Площадь проходов между турникетами, кабинами контролеров-кассиров и проходов с наружной стороны торгового зала вдоль расчетного узла в площадь основных эвакуационных проходов не включается. 1.112. Для расчета путей эвакуации число покупателей или посетителей предприятий бытового обслуживания, одновременно находящихся в торговом зале или помещении для посетителей, следует принимать из расчета на одного человека: для магазинов в городах и поселках городского типа, а также для предприятий бытового обслуживания — 1,35 м2 площади торгового зала или помещения для посетителей, включая площадь, занятую оборудованием; для магазинов в сельских населенных пунктах — 2 м2 площади торгового зала; для рынков — 1,6 м2 торгового зала рыночной торговли. Число людей, одновременно находящихся в демонстрационном зале и зале проведения семейных мероприятий, следует принимать по числу мест в зале. При расчете эвакуации из торговых залов магазинов следует учитывать будущее расширение торгового зала. 1.113. При расчете эвакуационных выходов в зданиях предприятий розничной торговли и общественного питания допускается учитывать служебные лестничные клетки и выходы из здания, связанные с залом непосредственно или прямым проходом (коридором) при условии, что расстояние от наиболее удаленной точки торгового зала до ближайшей служебной лестницы или выхода из здания не более указанного в табл. 8. Устройство эвакуационных выходов через разгрузочные помещения не допускается. 1.114. Число человек на 1 м ширины путей эвакуации с трибун открытых спортивных сооружений следует принимать по табл. 11. Таблица 11* Степень Число человек на 1 м ширины пути эвакуации огнестойкости сооружений по лестницам проходов трибуны, ведущих через люк из проходов трибуны, ведущих вниз вверх вниз вверх I, II III, IIIa, IIIб и IV V 600 420 300 825 580 415 620 435 310 1230 860 615 Общее число эвакуирующихся, приходящихся на один эвакуационный люк, как правило, не должно превышать 1500 чел. при трибунах I, II степеней огнестойкости; при трибунах III степени огнестойкости число эвакуирующихся должно быть уменьшено на 30%, а при трибунах других степеней огнестойкости — на 50%. 1.115. Пути эвакуации из спортивных залов с трибунами для зрителей и других зрительных залов в зданиях I и II степеней огнестойкости должны обеспечивать эвакуацию за необходимое время, приведенное в табл. 12. Для зданий III, IIIa, IIIб и IV степеней огнестойкости приведенные в табл. 12 данные должны быть уменьшены на 30%, а для V степени огнестойкости — на 50%. При расположении эвакуационных выходов из зальных помещений (объемом 60 тыс. м3 и менее) выше отметки пола зала на половину и более высоты помещения необходимое время эвакуации следует уменьшать вдвое (указанного в табл. 12). При объеме зального помещения W более 60 тыс. м3 необходимое время эвакуации из него следует определять по формуле но не более 6 мин. Необходимое время эвакуации, рассчитанное по формуле, должно уменьшаться на 35 % при расположении эвакуационных выходов на половине высоты помещения и на 65% при их расположении на высоте, составляющей 0,8 высоты зального помещения. При промежуточных или меньших значениях необходимое время следует принимать по интерполяции. а при больших — по экстраполяции. Необходимое время эвакуации из здания tнбзд с залом объемом более 60 тыс. м3 не должно превышать 10 мин. Необходимое время эвакуации людей со сцены (эстрады) следует принимать не более 1,5 мин, а число эвакуируемых людей определять из расчета 1 чел. на 2 м2 площади планшета сцены (эстрады). Время эвакуации по незадымляемым лестничным клеткам в расчет времени эвакуации из здания tнбзд не следует принимать. 1.116. В крытых спортивных сооружениях число зрителей, эвакуирующихся через каждый выход (люк, дверь) из зального помещения объемом более 60 тыс. м3, должно быть не более 600 чел. При устройстве партера на спортивной арене при наличии только двух выходов расстояние между ними должно быть не менее половины длины зала. 1.117. Ширина путей эвакуации должна быть не менее, м: 1,0 — горизонтальных проходов, пандусов и лестниц на трибунах крытых и открытых спортивных сооружений; 1,35 — эвакуационных люков трибун крытых спортивных сооружений; 1,5 эвакуационных люков трибун открытых спортивных сооружений. 1.118. Ширина дверных проемов в зрительном зале должна быть 1,2—2,4 м, ширина кулуаров — не менее 2,4 м. Ширина дверного проема для входа в ложи допускается 0,8 м. Двери выходов из зрительного зала и на путях эвакуации спортивных сооружений (в том числе и в люках) должны быть самозакрывающимися с уплотненными притворами. 1.119. Глубина кресел, стульев и скамей в зрительном зале должна обеспечивать ширину проходов между рядами не менее 0,45 м. Число непрерывно установленных мест в ряду следует принимать при одностороннем выходе из ряда не более 26, при двустороннем — не более 50. 1.120. Расчет суммарной ширины эвакуационных выходов из раздевальных при гардеробных, расположенных отдельно от вестибюля в подвальном или цокольном этаже, следует выполнять исходя из числа людей перед барьером, равного 30 % количества крючков в гардеробной. Таблица 12 Необходимое время эвакуации, tнбз , мин Виды залов из зального помещения при его объеме , тыс. м3 из здания в до 5 10 20 25 40 60 целом Залы с колосниковой сценой Залы без колосниковой сцены 1,5 2 2 3 2,5 3,5 2,5 3,7 4 4,5 6 6 * Объем зала определяется по внутренним ограждающим конструкциям (в залах с трибунами — без учета объема трибуны). При промежуточных значениях объема необходимое время эвакуации из зального помещения следует определять по интерполяции. 1.121. В помещениях, рассчитанных на единовременное пребывание в нем не более 50 чел. (в том числе амфитеатр или балкон зрительного зала), с расстоянием вдоль прохода от наиболее удаленного рабочего места до эвакуационного выхода (двери) не более 25 м не требуется проектировать второй эвакуационный выход (дверь). 1.122. В зданиях школ и школ-интернатов из мастерских по обработке древесины и комбинированной мастерской по обработке металла и древесины необходимо предусматривать дополнительный выход непосредственно наружу (через утепленный тамбур) или через коридор, примыкающий к мастерским, в котором отсутствует выход из классов, учебных кабинетов и лабораторий. 1.123. Число эвакуационных выходов со сцены (эстрады), рабочих галерей и колосникового настила, из трюма, оркестровой ямы и сейфа скатанных декораций следует проектировать не менее двух. 1.124. В кинотеатрах круглогодичного действия, а также клубах, в залах которых предусматривается кинопоказ, пути эвакуации не допускается проектировать через помещения, которые по заданию на проектирование рассчитаны на одновременное пребывание более 50 чел. При проектировании кинотеатров сезонного действия без фойе вторым эвакуационным выходом из зала допускается считать вход в зрительный зал. 1.125. В зрительных залах вместимостью не более 500 мест с эстрадой (в кинотеатрах — независимо от вместимости) в качестве второго эвакуационного выхода с эстрады можно принимать проход через зал. 1.126. При проектировании помещений с разделением на части трансформирующими перегородками следует предусматривать эвакуационные выходы из каждой части. 1.127. Эвакуация зрителей, находящихся на балконе, не должна осуществляться через спортивный, актовый или зрительный залы. 1.128. Выходы из аппаратных и светопроекционных в помещения зрительского комплекса допускается осуществлять через негорючие тамбуры с самозакрывающимися дверями из негорючих материалов или коридор. 1.129. В одноэтажных зданиях предприятий розничной торговли торговой площадью до 150 м2, размещаемых в сельских населенных пунктах, допускается использовать в качестве второго выхода из торгового зала выход через группу неторговых помещений, исключая кладовые. 1.130. Входы и лестницы для обслуживающего персонала должны быть отдельными от входов и лестниц для покупателей, а также для посетителей предприятий бытового обслуживания расчетной площадью более 200 м2. Входы в кладовые и другие неторговые помещения следует располагать со стороны производственных групп помещений. В предприятиях торговой площадью до 250 м2 допускается предусматривать дополнительные выходы в торговый зал для подачи товаров из кладовых, смежных с торговым залом 1.131. Гостиницы, размещаемые в зданиях вокзалов, должны иметь самостоятельные пути эвакуации. Выходы из 50 % лестничных клеток, а также коридоров зданий вокзалов в объединенный пассажирский зал, имеющий выходы непосредственно наружу, на .наружную открытую эстакаду или на платформу, считаются эвакуационными. 1.132. Коридоры при длине более 60 м следует разделять перегородками с самозакрывающимися дверями, располагаемыми на расстоянии не более чем 60 м одни от других и от торцов коридора. В палатных корпусах лечебных учреждений коридоры следует разделять противопожарными перегородками 2-го типа с расстоянием между ними не более 42 м. 1.133. При перепаде полов более 1 м в одном или в смежных помещениях (не отделенных перегородкой) по периметру верхнего уровня необходимо предусматривать ограждение высотой не менее 0,8 м или иное устройство, исключающее возможность падения людей. Это требование не распространяется на сторону планшета сцены, обращенную к зрительному залу. 1.134. На трибунах спортивных сооружений при разнице отметок пола смежных рядов более 0,55 м вдоль прохода каждого зрительного ряда должно устанавливаться ограждение высотой не менее 0,8 м, не мешающее видимости. 1.135. На балконах и ярусах спортивных и зрительных залов перед первым рядом высота барьера должна быть не менее 0,8 м. На барьерах следует предусматривать устройства, предохраняющие от падения предметов вниз. 1.136. На остекленных дверях в детских дошкольных учреждениях, школах, в домах отдыха и санаториях для родителей с детьми должны предусматриваться защитные решетки до высоты не менее 1,2 м. ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЕ ТРЕБОВАНИЯ К ЗДАНИЯМ ВЫСОТОЙ 10 ЭТАЖЕЙ И БОЛЕЕ 1.137. В зданиях высотой 10 надземных этажей и более лестничные клетки следует предусматривать незадымляемыми. Одна из двух лестничных клеток (или 50 % лестничных клеток при большем их числе) должна быть незадымляемой 1-го типа. Расстояние в осях между дверями поэтажных выходов и входов в эти лестничные клетки должно быть не менее 2,5 м. Входы в незадымляемые лестничные клетки не допускается проектировать через поэтажные лифтовые холлы. Не следует размещать незадымляемые лестничные клетки во внутренних углах наружных стен здания. Остальные лестничные клетки следует проектировать незадымляемыми 2-го или 3-го типа. Лестничные клетки 2-го типа необходимо разделять на отсеки путем устройства на высоту этажа сплошной стенки из негорючих материалов, имеющей предел огнестойкости не менее 0,75 ч. Противодымную защиту таких лестничных клеток следует обеспечивать подачей наружного воздуха в верхнюю часть отсеков. Избыточное давление должно быть не менее 20 Па в нижней части отсека лестничной клетки и не более 150 Па в верхней части отсека лестничной клетки при одной открытой двери. Производительность вентиляторов, сечение шахт и клапанов определяют расчетом. Примечание. В 9-этажных и зданиях с меньшим числом этажей, имеющих высоту от средней планировочной отметки земли до отметки пола верхнего этажа (не считая верхнего технического этажа) более 30 м, лестничные клетки следует проектировать в соответствии с требованиями для 10 — 16-этажных зданий. 1.138. Выход из незадымляемой лестничной клетки 2-го типа в вестибюль следует устраивать через тамбур-шлюз с подпором воздуха во время пожара. 1.139. Стены лестничных клеток с подпором воздуха не должны иметь иных проемов, кроме оконных в наружных стенах и дверных, ведущих в поэтажные коридоры, вестибюли или наружу, а также отверстий для подачи воздуха с целью создания избыточного давления. 1.140. Внутренние стены и перегородки (в том числе из светопрозрачных материалов), отделяющие пути эвакуации, следует предусматривать из негорючих материалов с пределом огнестойкости не менее 0,75 ч. ЛИФТЫ 1.141. Число пассажирских лифтов следует устанавливать расчетом, но, как правило, не менее двух. Допускается второй лифт заменять грузовым, в котором разрешено транспортировать людей, если по расчету вертикального транспорта в здании достаточно установки одного пассажирского лифта. Один из лифтов в здании (пассажирский или грузовой) должен иметь глубину кабины не менее 2100 мм для возможности транспортирования человека на носилках. Грузовые лифты следует предусматривать в соответствии с технологическими требованиями. 1.142. Пассажирские лифты следует предусматривать в зданиях: НИИ, высших учебных заведений и институтов повышения квалификации при разнице отметок пола входного вестибюля и пола верхнего этажа (кроме технического верхнего) 13,2 м и более; учреждений управления, проектных, конструкторских и кредитно-финансовых учреждений высотой более 3 этажей. В зданиях исполкомов Советов народных депутатов и других учреждений, часто посещаемых населением, начиная с 3-го этажа; больниц и родильных домов: лифты для зданий лечебно-профилактических учреждений (далее именуемые больничным лифтом) при расположении палатных отделении на 2-м и выше этажах; пассажирские лифты — в зданиях высотой 3 этажа и более; амбулаторно-поликлинических учреждений: больничные лифты в зданиях высотой 2 этажа и более; пассажирский лифт с кабиной глубиной не менее 2100 мм в зданиях высотой 2 и 3 этажа; санаториев и санаториев-профилакториев: пассажирские лифты — в зданиях высотой 3 этажа и более; больничный лифт — при расположении лечебных помещений выше первого этажа в зданиях высотой 2 этажа и более; гостиниц и мотелей высших разрядов «А» и «Б» высотой 2 этажа и более; гостиниц, турбаз (и мотелей I разряда высотой 3 этажа и более; то же, II разряда и ниже, а также все другие учреждения отдыха и туризма высотой 4 этажа и более; предприятий общественного питания при размещении залов выше третьего этажа; предприятий бытового обслуживания высотой 4 этажа и более. Примечания: 1. В жилых корпусах санаториев для больных с нарушением опорно-двигательного аппарата одни из лифтов должен быть больничным. 2. Необходимость устройства лифтов и других средств вертикального транспорта в общественных зданиях меньшей этажности и высоты, а также не указанных в настоящем пункте, устанавливается заданием на проектирование. 3. Исключено, изм. № 3 1.143. В общественных зданиях высотой 10 этажей и более один из пассажирских лифтов должен быть рассчитан на перевозку пожарных подразделений. 1.144. Расстояние от дверей наиболее удаленного помещения до двери ближайшего пассажирского лифта должно быть не более 60 м. 1.145. Выходы из пассажирских лифтов следует проектировать через лифтовый холл. В зданиях высотой до 10 этажей выходы из не более двух лифтов допускается располагать непосредственно на лестничной площадке. Ширина лифтового холла пассажирских лифтов должна быть не менее: при однорядном расположении лифтов — 1,3 наименьшей глубины кабины лифтов; при двухрядном расположении — удвоенной наименьшей глубины кабины, но не более 5 м. Перед лифтами с глубиной кабины 2100 мм и более ширина лифтового холла должна быть не менее 2,5 м. Из кладовых и других помещений для хранения и переработки горючих материалов выход непосредственно в лифтовый холл не допускается. 1.146. Шахты и машинные помещения лифтов не должны примыкать непосредственно к помещениям для пребывания детей в детских дошкольных учреждениях; к учебным помещениям в учебных заведениях, к жилым помещениям, размещенным в общественных зданиях, к зрительным залам и читальням, клубным помещениям, рабочим помещениям и кабинетам с постоянным пребыванием людей. В лечебных и амбулаторно-поликлинических учреждениях, санаториях шахты и машинные помещения лифтов и подъемников следует размещать на расстоянии не менее 6 м от палат и лечебно-диагностических кабинетов. Расстояние может быть уменьшено при осуществлении соответствующих шумозащитных мероприятий. 1.147. Двери шахт лифтов в подвальных и цокольных этажах должны выходить в холлы или тамбур-шлюзы, огражденные противопожарными перегородками. Двери лифтовых холлов и тамбур-шлюзов должны быть противопожарными, самозакрывающимися, с уплотненными притворами, а со стороны шахт лифтов могут быть из горючих материалов (без остекления). МУСОРОУДАЛЕНИЕ И ПЫЛЕУБОРКА 1.148. В общественных зданиях следует предусматривать систему очистки от мусора и пылеуборку, временного (в пределах санитарных норм) хранения мусора и возможность его вывоза. В крупных общественных зданиях и комплексах устройство пневматических систем мусороудаления следует определять заданием на проектирование исходя из технико-экономической целесообразности их эксплуатации. 1.149. Мусоропроводы (при отсутствии пневматической системы мусороудаления) следует предусматривать: в 3-этажных и более зданиях высших учебных заведений, гостиниц и мотелей на 100 мест и более; в 2-этажных и более зданиях больниц на 250 коек и более и родильных домах на 130 коек и более; в 5-этажных и более зданиях другого назначения. Необходимость устройства мусоропроводов в других общественных зданиях устанавливают заданием на проектирование при наличии обоснования. Для зданий, не оборудованных мусоропроводами, следует предусматривать мусоросборную камеру или хозяйственную площадку (в городах обязательно с твердым покрытием). 1.150. Систему удаления мусора из здания следует рассчитывать исходя из региональных нормативов суточного накопления мусора (с учетом степени благоустройства здания). Средства удаления мусора из здания должны быть увязаны с системой очистки населенного пункта. 1.151. Ствол мусоропровода должен быть воздухонепроницаемым и звукоизолированным от строительных конструкций и не должен примыкать к жилым, а также служебным помещениям с постоянным пребыванием людей. 1.152. Мусоросборную камеру следует размещать непосредственно под стволом мусоропровода. Мусоросборную камеру не допускается располагать под жилыми комнатами или смежно с ними, а также под помещениями с постоянным пребыванием людей. Высота камеры в свету должна быть не менее 1,95 м. Мусоросборная камера должна иметь самостоятельный открывающийся наружу вход, изолированный от входа в здание глухой стеной (экраном), и выделяться противопожарными перегородками и перекрытием с пределом огнестойкости не менее 1 ч и нулевыми пределами распространения огня. Отметка пола мусоросборной камеры должна возвышаться над уровнем тротуара или прилегающей проезжей части дороги в пределах 0,05 — 0,1 м. Допускается размещение камер на другом уровне при обеспечении механизации мусороудаления. 1.153. Централизованную или комбинированную систему вакуумной пылеуборки следует предусматривать в следующих зданиях: театрах, концертных залах, музеях; читальных и лекционных залах и книгохранилищах библиотек на 200 тыс. единиц хранения и более; магазинах торговой площадью 6500 м2 и более; корпусах гостиниц, санаториев, учреждений отдыха и туризма, стационаров лечебных учреждений на 500 мест и более; учреждениях управления, научно-исследовательских институтах, проектных и конструкторских организациях с числом сотрудников 800 чел. и более; специализированных зданиях с повышенными санитарно-гигиеническими требованиями. Необходимость проектирования центральной или комбинированной системы вакуумной пылеуборки в других зданиях следует устанавливать заданием на проектирование при технико-экономическом обосновании. В остальных случаях необходимо предусматривать пылеуборку помещений бытовыми пылесосами или ручную (влажную). 1.154. При проектировании комбинированной системы вакуумной пылеуборки радиус обслуживания одним приемным клапаном должен быть не более 50 м. 1.155. При отсутствии централизованной или комбинированной пылеуборки устройство камеры чистки фильтров пылесосов определяют по заданию на проектирование. ЕСТЕСТВЕННОЕ ОСВЕЩЕНИЕ И ИНСОЛЯЦИЯ ПОМЕЩЕНИЙ 1.156. В дополнение к СНиП II-4-79 допускается проектировать без естественного освещения: помещения, размещение которых допускается в подвальных этажах; актовые залы; конференц-залы, лекционные аудитории и кулуары; торговые залы магазинов; салоны для посетителей предприятий бытового обслуживания; демонстрационные, спортивно-демонстрационные и спортивно-зрелищные залы и катки; комнаты инструкторского и тренерского составов; помещения массажных, парильные, а также помещения бань сухого жара; помещения для стоянки машин, буфетные, приемные изолятора и комнаты персонала детских дошкольных учреждений; наркозные, предоперационные, аппаратные, весовые, термостатные, микробиологические боксы, санитарные пропускники, а также в соответствии с заданием на проектирование операционные, процедурные рентгенодиагностических кабинетов и другие подобные кабинеты и помещения. Освещение только вторым светом можно предусматривать: в помещениях, которые допускается проектировать без естественного освещения (кроме кладовых, торговых залов магазинов и книгохранилищ); в туалетных и моечных кухонной посуды детских дошкольных учреждений: в приемных и раздевальных детских дошкольных учреждений, проектируемых для строительства в IА, IБ, IГ климатических подрайонах, а также раздевальных и ожидальных в банях и банно-оздоровительных комплексах. 1.157. В зданиях, проектируемых для строительства в районах со среднемесячной температурой июля 21 С и выше, световые проемы помещений с постоянным пребыванием людей в помещении и помещений, где по технологическим и гигиеническим требованиям не допускается проникновение солнечных лучей или перегрев помещения, при ориентации проемов в пределах 130—315 проемы должны быть оборудованы солнцезащитой. Защита от солнца и перегрева может быть обеспечена объемно-планировочным решением здания. В зданиях I и II степеней огнестойкости высотой 5 этажей и более наружную солнцезащиту следует выполнять из негорючих материалов. В одно-, двухэтажных зданиях солнцезащиту допускается обеспечивать средствами озеленения. 1.158. В зданиях высотой менее 10 этажей в коридорах без естественного освещения, предназначенных для эвакуации 50 и более человек, должно быть предусмотрено дымоудаление. Коридоры, используемые в качестве рекреации в учебных зданиях, должны иметь естественное освещение. 1.159. Помещения, имеющие естественное освещение, следует проветривать через фрамуги, форточки или другие устройства, за исключением помещений, где по технологическим требованиям не допускается проникание воздуха, или необходимо предусматривать кондиционирование воздуха. 1.160. В зданиях, проектируемых для III и IV климатических районов, должно быть предусмотрено сквозное или угловое проветривание помещений с постоянным пребыванием людей (в том числе через коридор или смежное помещение). _____________ * За исключением помещений, где по технологическим требованиям не допускается проникание наружного воздуха. 1.161. Размещение групповых в детских дошкольных учреждениях, классных помещений 1 — 4 классов в общеобразовательных школах и школах-интернатах и спален в школах-интернатах должно обеспечивать инсоляцию согласно СНиП 2.07.01 -89. 1.162. Независимо от освещения (бокового, верхнего или комбинированного) в учебных помещениях школ и школ-интернатов следует предусматривать левостороннее светораспределение. При недостаточности нормативного естественного освещения необходимо дополнительное искусственное. 1.163. Ориентацию окон помещений по странам света в лечебных учреждениях следует принимать в соответствии с табл. 13. Таблица 13 Географическая широта Помещения южнее 45 с.ш. в пределах 4555 с.ш. севернее 55 с.ш. Операционные, реанимационные залы, секционные, родовые Лаборатории для бактериологических исследований, для приема инфекционного материала и его разбора, вскрывочные Палаты туберкулезных и инфекционных больных С, СВ, СЗ С, СВ, СЗ, ЮВ, В Ю, ЮВ, В, СВ, СЗ С, СВ, СЗ С, СВ, СЗ, ЮВ, В Ю, ЮВ, В, СВ, СЗ С, СВ, СЗ, В С, СВ, СЗ, Ю, ЮВ, В Ю, ЮВ, ЮЗ, СВ, СЗ Палаты интенсивной терапии, детских отделений до 3 лет, комнаты игр в детских отделениях Не допускается на запад, для палат интенсивной терапии на запад и юго-запад _____________ * Допускается не более 10 % общего числа коек в отделении. Примечание. В палатах, ориентированных на запад в районах 55 с.ш. и южнее, для детей от 3 лет и старше и для взрослых следует предусматривать защиту помещений от перегрева солнечными лучами (жалюзи или другими устройствами). 2. ТРЕБОВАНИЯ К ОСНОВНЫМ ПОМЕЩЕНИЯМ ОБЩЕСТВЕННЫХ ЗДАНИЙ 2.1. Площади помещений в групповой ячейке детских дошкольных учреждений следует принимать по табл. 14. Таблица 14 Площади помещений, м2, на 1 ребенка (не менее) Помещения дошкольные учреждения общего типа специализирован-ные дошкольные учреждения ясли сад Раздевальная Групповая с зоной отдыха Туалетная Буфетная Комната для специальных занятий 0,9 4,3 0,8 0,15 0,72 4,0 0,65 0,15 1,2 5,7 1,0 0,2 1,6 2.2. Групповые ячейки разновозрастных групп следует размещать обособленно друг от друга и других помещений детских дошкольных учреждений. Раздевальные групп дошкольного возраста, размещенных на втором или третьем этажах, могут быть расположены на первом этаже. 2.3. В зданиях детских дошкольных учреждений, проектируемых для строительства в IА, IБ и IГ климатических подрайонах, следует предусматривать отапливаемые прогулочные веранды из расчета на одно место не менее, м2: 1,8 — для детей ясельного возраста 2 — « « дошкольного « Прогулочные веранды для детей ясельного и дошкольного возрастов должны быть раздельными. 2.4. Из каждой групповой ячейки и прогулочной веранды должно быть не менее двух рассредоточенных эвакуационных выходов. 2.5. Площадь помещений для групп кратковременного пребывания дошкольников при жилых домах следует принимать из расчета не менее 4 м2 на одного ребенка. В состав помещений должны входить: гардеробная, игровая комната с зоной отдыха, туалет, а также буфетная и уборная для персонала. 2.6. Площадь зала для музыкальных занятий следует принимать из расчета на одно место в дошкольной группе не менее 2 м2, для физкультурных занятий — не менее 4 м2. Число залов следует определять по заданию на проектирование, но не менее: одного зала в детском дошкольном учреждении с двумя дошкольными группами; двух залов в детском дошкольном учреждении с восемью дошкольными группами. 2.7. Размеры ванн бассейнов в детских дошкольных учреждениях следует принимать не менее, м: ширина — 6, длина — 10 — для группы учреждений или состава комплекса дошкольных учреждений « — 3, » — 6 — для детского дошкольного учреждения. 2.8. Площади основных учебных помещений следует принимать по табл. 15. Таблица 15 Помещения Площадь, м2, на 1 учащегося (не менее) Классные, учебные кабинеты общеобразовательного профиля: в школах, профессионально-технических и средних специальных учебных заведениях, учебных комбинатах в высших учебных заведениях и институтах повышения квалификации Лаборатории по естественным наукам, кабинеты черчения и рисования в школах Лаборатории общетеоретического (общеобразовательного) профиля: в средних специальных учебных заведениях в высших учебных заведениях Лаборатории и кабинеты профессионально-технического и специального профиля: в профессионально-технических и средних специальных учебных заведениях в высших учебных заведениях Кабинет информатики и вычислительной техники Лингафонные кабинеты: во всех учебных заведениях, кроме высших учебных заведений в высших учебных заведениях фонозалы Кабинеты черчения, курсового и дипломного проектирования в профессионально-технических и средних специальных учебных заведениях Кабинеты черчения, курсового и дипломного проектирования в высших учебных заведениях Аудитории, число мест: на 12—15 « 25 « 30 « 50—150 — в профессионально-технических и средних специальных учебных заведениях на 50—75 — в высших учебных заведениях и учебных комбинатах св. 75 до 100 — в высших учебных заведениях и учебных комбинатах св. 100 до 150 — в высших учебных заведениях и учебных комбинатах св. 150 до 350 « 350 на 50—100 — с обратной связью Мастерские трудового обучения и общественно-полезного труда (кроме учебно-производственных мастерских) 2,0* 2,2 2,4* 2,2 4,0 2,4 6,0 6 (на 1 рабочее место у дисплея) 2,4 3,0 1,8 2,4 3,6 2,5 2,2 1,8 1,2 1,5 1,3 1,2 1,1 1,0 1,8 6,0 _____________ * Из расчета 30 учащихся в помещении. При большем числе учащихся площадь классных помещений и учебных кабинетов определяется из расчета 30 учащихся. В проектах школ с вместимостью класса менее 30 учащихся площадь классных и других учебных помещений устанавливается заданием на проектирование. Примечание. Площадь учебных помещений, не приведенных в табл. 15, устанавливается заданием на проектирование. 2.9. Площадь комнаты для отдыха (сна) учащихся первых классов школ следует принимать не менее 2 м2 на одного учащегося. Площадь игровых для первых классов школ и учебных корпусов школ-интернатов следует принимать не менее 2 м2 на одного учащегося. 2.10. Спальные комнаты в школах-интернатах и интернатах при школах следует проектировать площадью не менее 4 м2 на одного учащегося. 2.11. В зданиях школ и школ-интернатов следует предусматривать медицинские помещения в составе и площадью по согласованию с органами народного образования (просвещения) и Государственного санитарного надзора. 2.12. Учебные секции для 1; 2—4 классов следует проектировать обособленными и непроходными для учащихся других возрастных групп. 2.13. Лабораторные и производственные здания и помещения научно-исследовательских институтов естественных и технических наук следует проектировать в соответствии со СНиП 2.09.02-85. Двери лабораторных помещений категории В допускается предусматривать из горючих материалов. неостекленными. 2.14. Площадь в палатах лечебных учреждений от двух коек и более следует принимать по табл. 16. Таблица 16 Отделения Площадь, м2, на 1 койку (не менее) Инфекционные и туберкулезные для взрослых Инфекционные и туберкулезные для детей: без мест для матерей с дневным пребыванием матерей с круглосуточным пребыванием матерей Ортопедотравматологические, нейрохирургические (в том числе восстановительного лечения), ожоговые, радиологические: для взрослых и в палатах для детей с дневным пребыванием матерей для детей с круглосуточным пребыванием матерей Интенсивной терапии, послеоперационные Детские неинфекционные: без мест для матерей с дневным пребыванием матерей с круглосуточным пребыванием матерей Психоневрологические и наркологические: общего типа инсулиновые и надзорные Психиатрические для детей: общего типа надзорные Для новорожденных Прочие 7,5 6,5 8,0 10 10 13 13 6,0 7,5 9,5 6,0 7,0 5,0 6,0 6,0 7,0 2.15. Процедурные рентгеновских кабинетов, кабинетов и помещений отделений лучевой терапии, в которых находятся источники ионизирующих излучений, помещения лабораторий радиоизотопной диагностики, где ведутся работы I и II классов, не допускается размещать смежно (по горизонтали и вертикали) с палатами для беременных и детей. 2.16. Площадь жилых комнат в санаториях, санаториях-профилакториях и учреждениях отдыха на одно место следует принимать по табл. 17. Площадь жилой комнаты должна быть не менее 9 м2. Таблица 17 Учреждения Площадь, м2, на 1 место (не менее) Санатории, санатории-профилактории, а также учреждения отдыха для взрослых (или семей с детьми): круглогодичного функционирования сезонного (летнего) функционирования Пионерские и оздоровительные лагеря старшеклассников Санаторные пионерские лагеря 6,0 4,5 4,0 4,5 2.17. Под и над жилыми помещениями и помещениями культурно-массового назначения кладовые, камеры хранения и другие пожароопасные помещения располагать не допускается. 2.18. Площадь зрительных залов следует принимать на одно место не менее, м2, для: кинотеатров круглогодичного действия ................. 1,0 « сезонного « ..................0,9 клубов ..............................................................................0,65 театров, концертных и универсальных залов................................................................................ 0,7 Примечание. Площадь зрительного зала с балконами, ложами и ярусами следует определять в пределах ограждающих конструкций: для кинотеатров — включая эстраду; клубов, театров, концертных и универсальных залов — до передней границы эстрады, сцены, авансцены, арены или барьера оркестровой ямы. 2.19. Площадь конференц-залов следует принимать на одно место не менее, м2: в залах до 150 мест: с пюпитрами у кресел............................. 1,25 без пюпитров............................................. 1,1 в залах св. 150 мест: с пюпитрами у кресел............................. 1,1 без пюпитров............................................ 1,0 2.20. Площадь актового зала и актового зала лекционной аудитории (без эстрады) на одно место в зале следует принимать не менее, м2: в общеобразовательных школах, школах-интернатах, профессионально-технических и средних специальных учебных заведениях — 0,65; в высших учебных заведениях — 0,8. 2.21. Общую площадь актового зала в здании следует принимать по табл. 18. 2.22. Общую площадь спортивных залов (без учета вспомогательных помещений при них, а также бассейнов и легкоатлетических манежей) следует принимать на одного учащегося (студента, слушателя) не менее, м2: в неполных средних и средних общеобразовательных школах..................................... 0,9 в профессионально-технических и средних специальных учебных заведениях, а также в высших учебных заведениях .......................1,0 в институтах повышения квалификации..................... 0,2 Необходимость устройства бассейна и легкоатлетического манежа устанавливается заданием на проектирование. Таблица 18 Учебные заведения Площадь зала, м2, на 1 учащегося (студента) не менее Школы Школы-интернаты Профессионально-технические и средние специальные учебные заведения: городские в сельской местности Высшие учебные заведения (кроме вузов искусств и культуры) при числе студентов: до 2000 св. 2000 до 6000 « 6000 0,22 0,32 0,22 0,32 0,3 0,22 0,15 Примечание. Площадь клубных помещений при актовых залах принимается по заданию на проектирование. 2.23. Размещение актовых и спортивных залов, общую их площадь, а также помещений для клубной работы следует уточнять в зависимости от местных условий исходя из использования соответствующих культурно-просветительных учреждений и спортивно-оздоровительных зданий и сооружений или обслуживания населения указанными помещениями учебных зданий. 2.24. Параметры киноэкрана и зрительного зала в культурно-зрелищных учреждениях при оборудовании киноустановками приведены в рекомендуемом приложении 6. 2.25. Объем зрительных залов и аудиторий следует, как правило, принимать на одно зрительское место, м3: драматических театров.............................................. 4—5 кинотеатров ................................................................. 4—6 клубов............................................................................. 4—7 музыкально-драматических театров и театров музыкальной комедии.............................. 5—7 театров оперы и балета........................................... 6—8 аудиторий..................................................................... 4—5 Примечание. В зависимости от объемно-планировочного решения зала допускается увеличение или уменьшение указанных величин на 20%, а при применении соответствующих инженерных решений в большей мере. 2.26. Площадь общего читального зала в массовых библиотеках централизованной библиотечной системы следует принимать не менее 2,4 м2 на одно читательское место (при оборудовании читального зала одно- или двухместными столами). 2.27. Площадь помещений закрытого хранения библиотечных фондов и архивных документов следует принимать не менее 2,5 м2 на 1 тыс. единиц хранения. Площадь хранения библиотечных фондов открытого хранения должна быть не менее 4,5 м2 на 1 тыс. единиц хранения. 2.28. Общую площадь библиотеки учебных заведений следует принимать на одного учащегося (студента) не менее, м2: в школах и в школах-интернатах................................ 0,3 в профессионально-технических учебных заведениях...................................................... 0,6 в средних специальных учебных заведениях...................................................................... 0,8 в высших учебных заведениях: технического профиля........................................ 1,1 гуманитарного и медицинского профиля................................................................. 1,3 культуры................................................................. 2,3 2.29. Площадь обеденного зала (без раздаточной) следует принимать на одно место в зале не менее, м2: в ресторанах............................................................................ 1,8 в столовых общедоступных и при высших учебных заведениях ...............................................1,6 в кафе, закусочных и пивных барах.................................. 1,4 в кафе-автоматах, предприятиях быстрого обслуживания и безалкогольных барах, в туристских хижинах и приютах ....................................... 1,2 в пионерских лагерях (летних) и оздоровительных лагерях старшеклассников.............. 1,0 в санаторных пионерских лагерях.................................... 1,4 в школах и школах-интернатах: до 80 мест в зале ........................................................0,75 св. 80 « « « ........................................................0,65 в профессионально-технических училищах.................................................................................. 0,8 в средних специальных учебных заведениях.............................................................................. 1,3 в санаториях, санаториях-профилакториях, домах (пансионатах) отдыха, базах отдыха, молодежных лагерях, туристских базах: при самообслуживании...................................................... 1,8 (включая раздаточную линию) при обслуживании официантами.................................... 1,4 Примечание. Площадь залов в специализированных предприятиях общественного питания следует принимать по заданиям на проектирование. 2.30. Помещения уборных в общественных зданиях и сооружениях (кроме открытых спортивных сооружений) следует размещать на расстоянии, не превышающем 75 м от наиболее удаленного места постоянного пребывания людей. На открытых плоскостных сооружениях, лыжных и гребных базах расстояние от мест занятий или трибун для зрителей до уборных не должно превышать 200 м. 2.31. Помещения или кабины личной гигиены женщин следует предусматривать при числе женщин более 14 из расчета: один гигиенический душ на каждые 100 женщин, работающих в общественном здании (в наиболее многочисленной смене); в интернатах при школах, спальных корпусах или спальных блоках школ-интернатов на каждые 70 девочек. Пункт 2.32 исключить. 3. ИНЖЕНЕРНОЕ ОБОРУДОВАНИЕ ОТОПЛЕНИЕ, ВЕНТИЛЯЦИЯ И КОНДИЦИОНИРОВАНИЕ ВОЗДУХА 3.1. Отопление, вентиляцию, кондиционирование воздуха и аварийную противодымную вентиляцию общественных зданий следует проектировать в соответствии со СНнП 2.04.05-86 и требованиями настоящего раздела. 3.2. Автоматизированные индивидуальные тепловые пункты (ИТП) следует проектировать для зданий с расчетным расходом теплоты за отопительный период 1000 ГДж и более с возможностью регулирования в них отпуска теплоты на отопление по отдельным технологическим зонам и фасадам, характеризующимся однотипным влиянием внешних (солнца, ветра) и внутренних (тепловыделения) факторов. 3.3. ИТП, встроенные в обслуживаемые ими здания, следует размещать в отдельных помещениях с самостоятельным входом или совмещать с помещениями установок вентиляции и кондиционирования воздуха. Высота помещений до низа выступающих конструкций должна быть не менее 2,2 м. 3.4. Отдельные ветви систем водяного отопления следует предусматривать для следующих помещений: конференц-зала или обеденного зала в столовых с производственными помещениями при них (для конференц-залов с числом мест до 400 и обеденных залов — до 160, при их размещении в общем объеме здания отдельные ветви допускается не предусматривать); зрительного зала (включая эстраду); сцены (универсальной эстрады); вестибюля, фойе, кулуаров; танцевального зала; малых залов в зданиях театров, клубов, включая сцену; библиотек с фондом 200 тыс. единиц хранения и более (для читальных, лекционных залов и хранилищ); предприятий розничной торговли (для разгрузочных помещений и торговых залов площадью 400 м2 и более); жилых помещений. Пункт 3.5 исключить. З.6. Схему распределения воздуха в помещениях общественных зданий надлежит принимать на основании расчета различных способов воздухораспределения. Таблица 19 Расчетная температура воздуха Кратность обмена воздуха в 1 ч Помещения в IА, IБ, IГ климатических подрайонах в II, III климатических районах и IВ, IД климати- в IV климатическом районе в IA, IБ, IГ климатических подрайонах во всех климатических районах за исключением IA, IБ, IГ подрайонов ческих подрайонах приток вытяж-ка приток вытяж-ка Групповая, раздевальная 2-й группы раннего возраста и 1-й младшей группы Групповые, раздевальные: 2-й младшей группы средней и старшей групп Спальня: ясельных групп дошкольных групп Туалетные: ясельных групп дошкольных групп Буфетные Залы для музыкальных и гимнастических занятий 23 22 21 22 20 23 21 16 20 22 21 20 21 19 22 20 16 19 21 20 19 20 18 21 19 16 18 2,5 2,5 2,5 2,5 2,5 2,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 1,5 Прогулочные веранды 12 По расчету, но не менее 20 м3/ч на 1 ребенка Помещение бассейна для обучения детей плаванию 30 30 30 По расчету, но не менее 50 м3/ч на 1 ребенка 3.7. В помещениях общественных зданий следует применять воздухораспределители, изменяющие аэродинамические и тепловые характеристики приточных струй, а также радиус обслуживаемой зоны при изменении количества и температуры приточного воздуха. Максимальную скорость притока воздуха определяют акустическим расчетом и расчетом воздухораспределения. 3.8. В помещениях с постоянным пребыванием детей дошкольного возраста нагревательные приборы. имеющие острые кромки, должны быть защищены съемными деревянными решетками, позволяющими проводить регулярную очистку прибора. При установке радиаторов в подоконном пространстве групповых помещений дошкольных учреждений расстояние от низа прибора до уровня пола допускается принимать 50 мм. 3.9. Обогреваемые полы следует предусматривать на первом этаже групповых всех типов детских дошкольных учреждений, а также в спальных и раздевальных в учреждениях для детей с нарушением опорно-двигательного аппарата. Средняя температура на поверхности пола должна поддерживаться в пределах 23 С. 3.10. Удаление воздуха из помещений спален детских дошкольных учреждений, имеющих сквозное или угловое проветривание, допускается предусматривать через групповые помещения. Вытяжные воздуховоды, идущие из пищеблоков, не должны проходить через групповые или спальные помещения. 3.11. Расчетную температуру воздуха и кратность воздухообмена в детских дошкольных учреждениях следует принимать по табл. 19. 3.12. В общеобразовательных школах, школах-интернатах и интернатах при школах температура воздуха, поддерживаемая в рабочее время в системе воздушного отопления, не должна превышать 40 С. 3.13. Удаление воздуха из учебных помещений общеобразовательных школ следует предусматривать через рекреационные помещения и санитарные узлы, а также за счет эксфильтрации через наружное остекление с учетом требований СНиП 2.04.05-86. При проектировании приточной вентиляции с механическим побуждением или децентрализованным притоком в учебных помещениях следует предусматривать естественную вытяжную вентиляцию из расчета однократного обмена в час. Таблица 20 Расчетная температура воздуха, С Кратность обмена воздуха в 1 ч Помещения IА, IБ, IГ климатические подрайоны II и III климатические районы и IВ, IД климатические подрайоны IV климатический район приток вытяжка Классные помещения, учебные кабинеты, лаборатории Учебные мастерские Актовый зал — лекционная аудитория, класс пения и музыки — клубная комната 21 17 20 18 15 18 17 15 18 16 м3/ч на 1 чел. 20 м3/ч на 1 чел. 20 м3/ч на 1 чел. Кружковые помещения Спальные комнаты школ-интернатов и интернатов при школах 21 18 18 16 17 16 — 1,5 1,5 При воздушном отоплении вытяжные каналы из учебных помещений проектировать не следует. 3.14. При проектировании в школьных зданиях воздушного отопления, совмещенного с вентиляцией, следует предусматривать автоматическое управление системами, в том числе поддержание в рабочее время в помещениях расчетной температуры и относительной влажности в пределах 30—60 %, а также обеспечение в неучебное время температуры воздуха не ниже 15 С. 3.15. Рециркуляция воздуха в системах воздушного отопления учебных помещений допускается только в нерабочее время. 3.16. Воздухообмен в школьных столовых надлежит рассчитывать на поглощение теплоизбытков, выделяемых технологическим оборудованием кухни. Подачу приточного воздуха в производственные помещения пищеблока следует предусматривать через обеденный зал. Объем подаваемого воздуха должен быть не менее 20 м3/ч на одно место в обеденном зале. 3.17. В школах с числом учащихся до 200 допускается устройство вентиляции без организованного механического притока. 3.18. Расчетную температуру воздуха и кратность воздухообмена в зданиях школ и школ-интернатов следует принимать по табл. 20. 3.19. В актовых залах и аудиториях на 150 мест и более зданий высших учебных заведений, размещаемых в III и IV климатических районах, при наличии технико-экономических обоснований следует принимать оптимальные параметры воздушной среды, а в остальных климатических районах — допустимые параметры, предусмотренные СНиП 2.04.05-86. 3.20. Расчетную температуру воздуха и воздухообмен в профессионально-технических учебных заведениях следует принимать по табл. 20, средних специальных и высших учебных заведений следует принимать по табл. 21. Таблица 21 Помещения Расчетная температура Кратность обмена воздуха в 1 ч воздуха, •С приток вытяжка Аудитории, учебные кабинеты, лаборатории без выделения вредных веществ (неприятных запахов), залы 18 Через фрамуги с механическим открыванием курсового и дипломного проектирования, читальные залы — до 30 мест включ., служебные помещения Аудитории, лаборатории без выделения 20 м3 на 1 место вредных веществ (неприятных запахов), читальные залы, залы курсового и дипломного проектирования — более 30 мест, конференц-залы, актовые залы Лаборатории и другие помещения с выделением вредных и радиоактивных веществ, моечные при лабораториях с вытяжными шкафами Лаборатории с приборами повышенной точности 18 20 По расчету, в соответствии с технологическими заданиями То же Моечные лабораторной посуды без вытяжных шкафов 18 4 6 3.21. В культурно-зрелищных учреждениях допускается не предусматривать установку нагревательных приборов в зрительных залах кинотеатров, клубов общей вместимостью св. 375 чел. и театров, если расчетная температура воздуха в них за время перерывов между мероприятиями не снижается более чем на 8 С при расчетной наружной температуре воздуха, соответствующей средней температуре наиболее холодной пятидневки (параметры Б). В этом случае подогрев воздуха следует осуществлять системой приточной вентиляции или кондиционирования воздуха перед началом мероприятий в зале. 3.22. В качестве нагревательных приборов для отопления сцены в театрах и клубах следует, как правило, применять радиаторы. При этом нагревательные приборы следует размещать не выше 0,5 м над уровнем планшета сцены на задней стене сцены или арьерсцены. 3.23. Системы приточно-вытяжной вентиляции следует предусматривать раздельными для помещений зрительного и клубного комплексов, помещений обслуживания сцены (эстрады), а также административно-хозяйственных помещений. В кинотеатрах с непрерывным кинопоказом, в общедосуговых клубах и клубах общей вместимостью до 375 чел. указанное разделение систем допускается не предусматривать. 3.24. В зрительном зале клуба или театра с глубинной колосниковой сценой количество удаляемого воздуха должно составлять 90 % приточного (включая рециркуляцию) для обеспечения 10 % подпора в зале: через сцену следует удалять не более 17% общего объема удаляемого из зала воздуха. 3.25. В зрительных залах кинотеатров, клубов и театров в зонах размещения зрителей должны быть обеспечены параметры воздуха системой вентиляции или кондиционирования воздуха в соответствии с требованиями табл. 22. Таблица 22 Помещения Расчетная температура Кратность обмена воздуха в 1 ч Дополнительные указания воздуха, С приток вытяжка Зрительный зал вместимостью 800 мест и более с эстрадой, вместимостью до 600 мест и более со сценой: в кинотеатрах * в клубах и театрах Зрительный зал вместимостью до 800 мест с эстрадой, вместимостью до 600 мест со сценой: в кинотеатрах * в клубах и театрах Сцена, арьерсцена, карман 16 20 16 20 22 По расчету, но не менее 20 м3/ч наружного воздуха на 1 зрителя То же В холодный период года: для проектирования отопления кинотеатров * — 14 С, клубов и театров — 16 С; для проектирования вентиляции расчетная температура воздуха — 16 С (для клубов и театров — 20 С); относительная влажность — 40—45 % при расчетной температуре наружного воздуха по параметрам Б. В теплый период года: не выше 25 С (для кинотеатров * — не выше 26 С), относительная влажность — 50—55 % при расчетной температуре наружного воздуха по параметрам Б В холодный период года: для проектирования отопления кинотеатров —14 С, клубов и театров — 16 С; для проектирования вентиляции расчетная температура воздуха — 16 С (для клубов и театров — 20 С). В теплый период года: не более чем на 3 С выше температуры наружного воздуха по параметрам А (для IV климатического района для залов вместимостью 200 мест и более по аналогии со зрительным залом на 600 мест и более) _____________ * В случаях когда в кинотеатрах не предусматривается гардероб для зрителей. Пункт 3.26 исключить. 3.27. В хранилищах редких книг и рукописей, а также в хранилищах библиотек с объемом фонда 1 млн. единиц хранения и более и в хранилищах архивов I группы следует предусматривать кондиционирование воздуха. 3.28. В читальных, лекционных залах и помещениях хранилищ научных библиотек с фондом 200 тыс. единиц хранения и более допускается применять воздушное отопление, совмещенное с приточной вентиляцией или с системой кондиционирования воздуха. 3.29. В помещениях хранилищ, архивов вместимостью более 0,3 млн. единиц хранения следует применять, как правило, воздушное отопление, совмещенное с приточной вентиляцией или с системой кондиционирования воздуха. В остальных помещениях зданий архивов следует предусматривать водяное отопление. 3.30. Для помещений хранилищ, читальных и лекционных залов в зданиях библиотек с фондом 200 тыс. единиц хранения и более следует предусматривать раздельные приточные системы вентиляции. 3.31. В массовых библиотеках с фондом до 50 тыс. единиц хранения при размещении зоны читательских мест совместно с зоной книжных фондов и обслуживания читателей в одном помещении и в архивах вместимостью до 0,3 млн. единиц хранений допускается устройство естественной вентиляции из расчета однократного обмена. 3.32. В хранилищах, лекционных и читальных залах библиотек с фондом 200 тыс. единиц хранения и более, а также в хранилищах архивов следует предусматривать рециркуляцию воздуха. Объем наружного воздуха надлежит определять расчетом. В помещениях хранилищ он не должен превышать 10 % общего объема подаваемого воздуха. В читальных и лекционных залах объем наружного воздуха должен быть не менее 20 м3/чел. 3.33. Для лекционных залов, читальных залов и хранилищ библиотек допускается устройство вытяжной вентиляции с естественным побуждением. 3.34. Для хранилищ библиотек должна быть предусмотрена очистка от пыли наружного и рециркуляционного воздуха до предельно допустимой концентрации ее в помещении, определенной технологическим заданием. Объем удаляемого воздуха следует определять из расчета шестикратного обмена в час по большому хранилищу. Расчетную температуру воздуха и кратность воздухообмена в библиотеках и архивах следует принимать по табл. 23. Относительная влажность воздуха в зданиях библиотек и архивов должна быть 55%. 3.35. В магазинах торговой площадью до 250 м2 допускается проектировать вентиляцию с естественным побуждением. 3.36. В помещениях магазинов торговой площадью св. 250 м2 объем вытяжки должен быть полностью компенсирован. Расчетную температуру воздуха и кратность воздухообмена в магазинах следует принимать по табл. 24. Таблица 23 Помещения Расчетная температура Кратность обмена воздуха в 1 ч воздуха, С приток вытяжка Зоны читательского обслуживания 18 По расчету, но не менее 20 м3/ч наружного воздуха на 1 чел. Помещение хранения учетных документов, помещение хранения служебных каталогов Лаборатория репродукционно-множительная 18 18 1 2 1 3 Хранилища библиотек и архивов фотодокументов и микрофильмов 18 По расчету Помещения ответственных хранителей фондов 18 2 1,5 Примечания: 1. В хранилищах библиотек с объемом фонда 1 млн. единиц хранения и более и в архивах I группы температуру воздуха 18 С следует поддерживать круглогодично. 2. В хранилищах библиотек с объемом фонда менее 1 млн. единиц хранения и в архивах II и III групп в теплый период года внутренняя температура должна быть выше расчетной (параметры А) не более чем на 3 С. Таблица 24 Помещения Расчетная температура Кратность обмена воздуха в 1 ч воздуха, С приток вытяжка Торговые залы магазинов площадью: 250 м2 и менее: продовольственных универсальных и непродовольственных 12 15 — 1 1 250 м2 и более: продовольственных универсальных и непродовольственных 12 15 По расчету То же 3.37. В спортивных и физкультурно-оздоровительных сооружениях подвижность воздуха в зонах нахождения занимающихся не должна превышать, м/с: 0,2 — в залах ванн бассейнов (в том числе для оздоровительного плавания и обучения неумеющих плавать); 0,3 — в спортивных залах для борьбы, настольного тенниса, в крытых катках и залах гребных бассейнов; 0,5 — в остальных спортивных залах, залах для подготовительных занятий в бассейнах и помещениях для физкультурно-оздоровительных занятий. 3.38. Относительную влажность воздуха следует принимать, %: 30—60 — в спортивных залах без мест для зрителей, помещениях для физкультурно-оздоровительных занятий и залах для подготовительных занятий в бассейнах; 50—60 — в залах ванн бассейнов (в том числе гребных). Нижние пределы относительной влажности приведены для холодного периода года при температурах, указанных в табл. 25. При теплотехническом расчете ограждающих конструкций залов ванн бассейнов относительную влажность следует принимать 67 %, а температуру 27 С. При применении клеедеревянных конструкций в зоне их расположения должна круглосуточно и круглогодично обеспечиваться относительная влажность не менее 45 %, а температура не должна превышать 35 С. 3.39. Расчет воздухообмена в универсальных залах крытых катков с искусственным льдом с местами для зрителей следует выполнять для следующих эксплуатационных режимов при функционировании: льда и мест для зрителей; мест для зрителей без использования льда; льда без использования мест для зрителей. В спортивных залах без искусственного льда и в залах ванн бассейнов с местами для зрителей расчет воздухообмена следует выполнять для двух режимов — со зрителями и без них. Для крытых катков с целью защиты перекрытий от образования конденсата допускается предусматривать систему воздушного отопления, обслуживающую перекрытие. 3.40. В помещениях с влажным и мокрым режимами устройство, ниш в наружных стенах для размещения нагревательных приборов не допускается. Систему вытяжной вентиляции из санитарных узлов и курительных допускается объединять с системой вытяжной вентиляции из душевых. Удаление воздуха из зальных помещений, за исключением залов ванн бассейнов, следует, как правило, предусматривать вытяжными системами с естественным побуждением. 3.41. В малых населенных пунктах, жилых районах и в сельской местности спортивные залы без мест для зрителей или при их числе не более 100 допускается проектировать с естественной приточно-вытяжной вентиляцией с обеспечением однократного воздухообмена в час. Таблица 25 Помещения Расчетная температура воздуха, С Кратность обмена воздуха в 1 ч приток вытяжка Спортивные залы для более 800 зрителей, крытые катки для зрителей Спортивные залы для 800 и менее зрителей (с местами) Залы ванн бассейнов (в том числе для оздоровительного плавания и обучения неумеющих плавать) с местами для зрителей или без них Спортивные залы для зрителей (без мест) Залы для подготовительных занятий в бассейнах, хореографические классы, помещения для физкультурно-оздоровительных занятий 18 — в холодный период года при относительной влажности 30-45 % и расчетной температуре наружного воздуха по параметрам Б; не выше 26 (на катках не выше 25) — в теплый период года при относительной влажности не более 60 % (на катках не более 55 %) и расчетной температуре наружного воздуха по параметрам Б 18 — в холодный период года. Не более чем на 3 С выше расчетной температуры наружного воздуха по параметрам А. В теплый период года (для IV климатического района — по п. 1 настоящей таблицы) На 1—2 выше температуры воды в ванне 15 18 По расчету, но не менее 80 м3/ч наружного воздуха на 1 занимающегося и не менее 20 м3/ч на 1 зрителя То же « По расчету, но не менее 80 м3/ч на 1 занимающегося То же Таблица 26 Помещения Расчет-ная тем-пература воздуха, С Кратность обмена воздуха в 1 ч Категория по чистоте помещения Кратность вытяжки при естественном приток вытяжка воздухообмене Палаты для взрослых больных, помещения для матерей детских отделений, помещения гипотерапии Палаты для туберкулезных больных (взрослых, детей) Палаты для больных гипотиреозом Палаты для больных тиреотоксикозом Послеоперационные палаты, реанимационные залы, палаты 20 20 24 15 22 80 м3/ч на 1 койку 100% 80 м3/ч на 1 койку 80% 100% 80 м3/ч на 1 койку 100% То же По расчету, но не менее десятикратного обмена Ч Г Ч Ч ОЧ 2 2 2 2 Не допускается интенсивной терапии, родовые, боксы, операционные, операционные-диализационные, наркозные, палаты на 1—2 койки для ожоговых больных, барокамеры Послеродовые палаты Палаты на 2 — 4 койки для ожоговых больных, палаты для детей 22 22 100% 80% 100%1 100% 80% —асептические (20 % через наркозную, стерилизаци-онную и пр.) 100% — септические 100% 100% Ч Ч То же Палаты для недоношенных, грудных, новорожденных и 25 По расчету, но не менее ОЧ Не допус-кается травмированных детей Боксы, полубоксы, фильтр-боксы, предбоксы Палатные секции инфекционного отделения Предродовые, фильтры, приемно-смотровые боксы, смотровые, перевязочные, манипуляционные, предоперационные, процедурные, помещения сцеживания грудного молока, комнаты для кормления детей в возрасте до одного года, помещения для прививок Стерилизационные при операционных 22 20 22 18 100 %1 100 %1 2,5 (подача из коридора) 100 % 80 м3/ч 2 80 % — асептические 100%— септические 2,5 80 м3/ч 2 3 — септические отделения 3 — асептические отделения Г Г Ч Г Ч 2,5 2 2 2 _____________ * Предусмотреть подачу стерильного воздуха. 3.42. В системах воздушного отопления спортивных залов, совмещенных с вентиляцией и кондиционированием воздуха, допускается применение рециркуляции воздуха. Расчетную температуру воздуха и кратность воздухообмена следует принимать по табл. 25. 3.43. Системы отопления следует предусматривать для зданий и сооружений отдыха и туризма круглогодичного функционирования, а также следующих помещений зданий летнего функционирования: изоляторов и медицинских пунктов во всех климатических районах, за исключением IV; помещений пионерских лагерей. В жилых комнатах и обеденных залах летних домов отдыха, турбаз и пансионатов, проектируемых для I и II климатических районов, допускается предусматривать отопление в соответствии с заданием на проектирование. 3.44. Вытяжную вентиляцию из спальных комнат санаториев и учреждений отдыха следует предусматривать, как правило, с естественным побуждением. Примечание. В жилых комнатах учреждений отдыха, проектируемых для IV климатического района, допускается предусматривать вытяжную вентиляцию с механическим побуждением. 3.45. Удаление воздуха из жилых комнат и номеров, имеющих санитарные узлы, следует предусматривать через санитарные узлы. 3.46. В гостиницах высших («А», «Б») разрядов, размещаемых в любом климатическом районе, должны быть предусмотрены кондиционирование воздуха в обеденных запах и в производственных помещениях предприятий общественного питания при значительных тепловыделениях, а также приточно-вытяжная вентиляция в остальных служебных помещениях. 3.47. Расчетные температуры воздуха в помещениях лечебных учреждений следует принимать в соответствии с табл. 26, а расчетные параметры внутреннего воздуха кондиционируемых помещений для IV климатического района по табл. 27. 3.48. Вентиляция в зданиях больниц должна исключать перетоки воздушных масс из грязных «Г» зон (помещений) в чистые «Ч». Категория отделений (помещений) по соответствующим зонам указана в табл. 26. 3.49. Кондиционирование воздуха является обязательным в операционных, наркозных, предродовых, родовых, послеоперационных палатах, реанимационных залах, палатах интенсивной терапии, в однокоечных и двухкоечных палатах для больных с ожогами, в палатах для грудных, новорожденных, недоношенных, травмированных детей, в залах барокамер, а также в стерильной зоне вивариев для животных, свободных от патогенной флоры (СПФ). В малых операционных стационаров и поликлиник, а также в палатах, которые полностью оборудуются кюветами, кондиционирование воздуха предусматривать не следует. 3.50. В палатах отделений больниц, проектируемых для строительства в сельских населенных пунктах, увлажнение воздуха в приточных вентиляционных установках допускается не предусматривать. Таблица 27 Помещения Расчетная температура воздуха, С Относительная влажность, % Максимальная подвижность, м/с Кратность обмена воздуха в 1 ч Операционная Наркозная, родовые, послеоперационные палаты, палаты интенсивной терапии, палаты на 1—2 койки для ожоговых больных, палаты для недоношенных, грудных, новорожденных и травмированных детей Палаты соматического и хирургического профиля (для взрослых и детей) 23 25 26 5560 5560 3555 0,15 0,15 0,2 По расчету, но не менее 10 обменов По расчету, но не менее 80 м3 на 1 койку То же ВОДОСНАБЖЕНИЕ И КАНАЛИЗАЦИЯ 3.51. В общественных зданиях следует предусматривать хозяйственно-питьевое, противопожарное и горячее водоснабжение, канализацию и водостоки, которые необходимо проектировать в соответствии со СНиП 2.04.01-85 и обязательным приложением 8. В неканализованных районах допускается оборудовать люфт-клозетами или выгребами следующие здания и сооружения: детские дошкольные учреждения вместимостью до 50 мест включ. с организацией выноса стоков; школы, школы-интернаты при школах. В IV строительно-климатическом районе, а также в сельской местности допускается использование отдельно стоящих уборных выгребного типа; летние пионерские лагеря вместимостью до 240 мест включ.; кинотеатры и клубы вместимостью до 500 мест, сооружаемые в I и II строительно-климатических районах. В III и IV строительно-климатических районах можно также использовать отдельно стоящие уборные выгребного типа; предприятия общественного питания на 25 и менее посадочных мест; стрелковые галереи тиров, входящих в состав стрельбищ; отдельно стоящие открытые тиры: открытые плоскостные сооружения, в том числе имеющие до 300 мест для зрителей; старты спортивных горно-лыжных трасс и стартовые площадки трамплинов. Для гребных баз сезонного действия могут предусматриваться резервуары-накопители канализационных стоков, периодически опорожняемые ассенизационными машинами. Установку жироуловителей на выпусках производственных стоков следует предусматривать для следующих предприятий общественного питания: работающих на полуфабрикатах — при количестве мест в залах 500 и более; работающих на сырье — при количестве мест в залах 200 и более; пищеблоков, обслуживающих общеобразовательные школы на 5 и более параллелей классов, не оборудованных централизованным горячим водоснабжением. Пищеблоки детских дошкольных учреждений жироуловителями не оборудуются. ЭЛЕКТРОТЕХНИЧЕСКИЕ УСТРОЙСТВА 3.52. В общественных зданиях следует предусматривать электрооборудование, электроосвещение, устройства городской телефонной связи, проводного вещания и телевидения. При технико-экономическом обосновании, а также в соответствии со специальными требованиями ведомственных строительных норм или задания на проектирование комплексы зданий, отдельные здания или помещения оборудуются устройствами местной (внутренней) телефонной связи, местными установками проводного вещания и телевидения, звукофикации, усиления и синхронного перевода речи, установками сигнализации времени, пожарной и охранной сигнализации, системами оповещения о пожаре, устройствами сигнализации загазованности, задымления и затопления, системами автоматизации и диспетчеризации инженерного оборудования зданий и другими видами устройств, а также комплексной электрослаботочной сетью. Перечень помещений общественных зданий, для которых должна быть предусмотрена автоматическая пожарная сигнализация, приведен в обязательном приложении 9, требования к автоматическому пожаротушению — в обязательном приложении 10. 3.53. Электротехнические устройства общественных зданий следует проектировать в соответствии со СНиП II-4-79, ВСН 59-88, Правилами устройства электроустановок (ПУЭ), ВСН 60-89, а также другими действующими нормами и правилами, утвержденными (согласованными) Госстроем СССР и Госкомархитектурой. 3.54. Молниезащита общественных зданий должна быть выполнена с учетом наличия телевизионных антенн и трубостоек телефонной сети или сети проводного вещания в соответствии с инструкцией РД 34.21.122-87. ГАЗОСНАБЖЕНИЕ 3.55. Системы газоснабжения общественных зданий следует проектировать в соответствии со СНиП 2.04.08-87 и Правилами безопасности в газовом хозяйстве. Установка газового оборудования в кухнях детских яслей-садов, буфетах и кафе театров и кинотеатров не допускается. В лечебных и амбулаторно-поликлинических учреждениях допускается предусматривать централизованное газоснабжение только в помещениях службы приготовления пищи, центральных заготовочных, лабораториях и стоматологических поликлиниках, размещаемых в отдельно стоящих зданиях. 4. ТРЕБОВАНИЯ ДОСТУПНОСТИ ДЛЯ МАЛОМОБИЛЬНЫХ ПОСЕТИТЕЛЕЙ ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ 4.1. При проектировании общественных зданий и сооружений, как правило, следует создавать равные возможности получения услуг всеми категориями населения, в том числе и маломобильными.1 Перечень объектов (зданий, сооружений, помещений, мест обслуживания), доступных маломобильным посетителям, устанавливается заданием на проектирование, утвержденным в установленном порядке по согласованию с территориальным органом социальной защиты населения и с учетом мнения общественных объединений инвалидов. Примечание. Здания специализированных учреждений для инвалидов и престарелых проектируются по специальным нормам. 4.2. Требования настоящего раздела распространяются только на функционально-планировочные элементы зданий, сооружений и помещений ( в дальнейшем - здания), доступных для маломобильных посетителей: входные узлы, внутренние коммуникации, помещения (зоны) обслуживания посетителей, а также их информационное и инженерное обустройство. При этом необходимость и степень (формы) адаптации зданий, имеющих историческую, художественную или архитектурную ценность, согласуются с органом охраны памятников соответствующего уровня. 4.3. Качество проектных решений общественных зданий, доступных для маломобильных посетителей, должно достигаться при соблюдении следующих обязательных требований: досягаемости места обслуживания, обеспечения беспрепятственного перемещения посетителей; безопасности путей движения, мест обслуживания и отдыха посетителей; обеспечения своевременного получения полноценной и качественной информации посетителями; комфортности среды пребывания и обслуживания посетителей. ______________________ 1 К категории маломобильных посетителей следует относить инвалидов с поражением опорно-двигательного аппарата, недостатками зрения и дефектами слуха, а также лиц преклонного возраста и временно нетрудоспособных. Проектные решения, проектируемые устройства и мероприятия, предназначенные для маломобильных посетителей, не должны снижать эффективность эксплуатации зданий, а также удобство получения услуг другими категориями посетителей. ДОСТУПНОСТЬ 4.4. В проектах должен быть предусмотрен, в соответствии с градостроительными требованиями, беспрепятственный и удобный доступ маломобильных посетителей по участку учреждения или предприятия. 4.5. В здании должно быть не менее одного входа с поверхности земли, приспособленного для маломобильных посетителей, а также из каждого подземного или надземного перехода, соединенного с этим зданием и доступного для маломобильных посетителей. При наличии контроля на входе следует, в необходимом количестве, предусматривать контрольные устройства, приспособленные для пропуска различных категорий инвалидов. 4.6. Дверные и открытые проемы в стене должны иметь ширину в чистоте не менее 0,9 м. При глубине ниши открытого проема более 1,0 м ее ширину следует принимать по ширине коммуникационного прохода, но не менее 1,2 м. Дверные проемы, как правило, не должны иметь порогов и перепадов высот. При необходимости устройства порогов, их высота или перепад высот не должны превышать 0,025 м. 4.7. Ширина полосы движения коммуникационного прохода в чистоте, как в здании, так и на участке, должна быть, при движении кресла-коляски в одном направлении не менее 1,5 м, а при встречном движении - не менее 1,8 м. Ширина галереи, а также балконов и лоджий (в санаториях, гостиницах и т.п.) должна быть не менее 1,5 м в свету. Подходы к различному оборудованию и мебели, используемой маломобильными посетителями, должны иметь ширину не менее 0,9 м. 4.8. Размеры пространства для маневрирования кресел-колясок при повороте на 90° следует принимать не менее 1,4х1,4 м, а при развороте на 180° не менее 1,4х1,5 м. В тупиковых коридорах необходимо обеспечить возможность полного разворота кресла-коляски при радиусе разворота не менее 0,75 м. Глубина пространства для маневрирования кресла-коляски перед дверью при открывании «от себя» должна быть не менее 1,2 м, а при открывании «к себе» - не менее 1,5 м. 4.9. Помещения, зоны и места оказания услуг, посещаемые маломобильными посетителями, следует, как правило, размещать на уровне, ближайшем к поверхности земли. В иных случаях следует предусматривать - лестницы, пандусы, лифты и иные приспособления для перемещения маломобильных посетителей. 4.10. Для внутренних лестниц ширина проступей должна быть не менее 0,3 м, а высота подъема ступеней - не более 0,15 м. Для наружных открытых лестниц рекомендуется принимать ширину проступей не менее 0,4 м, высоту подъемов ступеней - не более 0,12 м. При расчетной ширине лестниц более 2,5 м следует предусматривать дополнительные разделительные поручни. 4.11. Ширина пандуса при одностороннем движении должна быть не менее 1 м, а при двустороннем движении - не менее 1,8 м. Все продольные уклоны на путях движения не должны превышать соответствующие параметры, разрешенные для пандусов. Максимальная высота одного пандуса не должна превышать 0,8 м при уклоне не более 8%. При перепаде высот пола на путях движения 0,2 м и менее, допускается увеличивать уклон пандуса до 10%. 4.12. Площадка для поворота должна быть одинаковой ширины с маршем лестницы или пандуса и иметь глубину на горизонтальном участке не менее 1,5м. Поперечный уклон ступеней, пандусов и входных площадок не должен превышать 2%. 4.13. Габариты кабины лифта, предназначенного для пользования посетителями на креслах-колясках, должны иметь размеры в чистоте не менее, м: ширину - 1,1; глубину - 1,5; ширину дверного проема - 0,9. Пространство перед входом в лифт с автоматической дверью, используемой посетителями на креслахколясках, должно иметь глубину не менее 1,4 м, а ширину - на 0,25 м шире двери лифта с каждой стороны. 4.14. При отсутствии в здании лифтов и невозможности устройства пандуса следует предусматривать установку специального подъемника или лифта, приспособленного для индивидуального пользования посетителями на креслах-колясках. Выходы из него следует располагать в уровне этажей, имеющих помещения, посещаемые инвалидами. БЕЗОПАСНОСТЬ 4.15. Размещаемые у внешней стороны зданий входные площадки, лестницы и подъемные устройства для маломобильных посетителей должны быть защищены от атмосферных осадков (как минимум иметь навесы). Поверхности покрытий на путях движения указанных элементов должны быть прочными, не допускать скольжения при намокании и не затруднять движение маломобильных посетителей. 4.16. Пути движения маломобильных посетителей внутри здания: габариты, уклоны, выступы, проемы следует проектировать в соответствии с требованиями нормативных документов к путям эвакуации людей из здания с учетом расчетных условий для аварийных ситуаций. Не допускается в расчете путей эвакуации маломобильных посетителей учитывать лестницы 3-го типа. Пандус, служащий путем эвакуации со второго и более высоких этажей, должен быть непосредственно связан с выходом наружу из здания. 4.17. Конструктивные элементы зданий, а также устройства, размещенные в габаритах путей движения на стенах и других вертикальных поверхностях не должны выступать более чем на 0,1 м на высоте от 0,7 до 2 м от уровня пола внутри здания, от 0,7 до 2,1 м от уровня пешеходного пути вне здания. При размещении устройств, указателей на отдельно стоящей опоре, они не должны выступать более, чем на 0,3 м. Под маршем открытой лестницы и другими выступающими элементами здания, имеющими высоту менее 1,9 м, следует устанавливать предупредительные барьеры, ограждения и т.п. 4.18. На путях движения маломобильных посетителей не допускается применять двери и калитки на качающихся петлях и двери-вертушки. Для полотна двери рекомендуется применять фиксаторы в положениях «открыто» и «закрыто». Время закрывания автоматических дверей и дверей с силовым приводом для закрывания должно быть не менее 5 секунд. Автоматические и полуавтоматические двери на путях эвакуации следует дублировать проемами с распашными полотнами. 4.19. Прозрачные ограждения и двери следует выполнять из ударопрочного материала. Нижнюю часть двери на высоту 0,3 м следует защищать противоударной полосой. На поверхностях прозрачных ограждений и дверей следует наносить контрастную маркировку, низ которой должен быть на уровне 1,5 м от плоскости пола. 4.20. Вдоль обеих сторон всех лестниц и пандусов, а также у всех перепадов высот более 0,45 м должны устанавливаться ограждения с поручнями. Поручни перил у пандусов следует, как правило, располагать на высоте 0,7 и 0,9 м, а у лестниц на высоте 0,9 м. Поручень перил с внутренней стороны лестницы должен быть непрерывным по всей ее высоте. Завершающие части поручня должны быть длиннее марша или наклонной части пандуса на 0,3м. 4.21. Все ступени в пределах марша и лестничной клетки, а также наружных лестниц должны быть одинаковой геометрии и размеров по ширине проступи и высоте подъема. По продольным краям маршей, пандусов, вдоль кромки перепада высот горизонтальной поверхности более 0,45 м должны быть предусмотрены бортики высотой не менее 0,05 м для предотвращения соскальзывания ноги, трости, костыля или коляски. 4.22. Расчетное число людей - сотрудников и посетителей, в том числе маломобильных, в помещениях, выходящих в тупиковый коридор, не должно превышать 30 человек. 4.23. В аудиториях с амфитеатром, зрительных и лекционных залах у мест или зон для зрителей на креслах-колясках следует предусматривать устройства для их безопасности (ограду, буферную полосу, поребрик и т.п.) 4.24. Замкнутые пространства, где маломобильный посетитель может оказаться один (кабина лифта, кабина туалета и т.п.), должны быть оборудованы (при наличии таких устройств в здании) экстренной двусторонней связью с диспетчером или дежурным, в том числе для лиц с дефектами слуха. В таких помещениях должно предусматриваться аварийное освещение. ИНФОРМАТИВНОСТЬ 4.25. Информация должна быть доступна для всех категорий маломобильных посетителей. Она должна быть непрерывной, обеспечивающей своевременное ориентирование посетителя, а также однозначное опознание им объектов и мест посещения. Системы информативных средств общественного здания должны быть едиными в пределах здания или комплекса зданий жилого района. 4.26. Входные узлы, коммуникации, помещения и зоны обслуживания, доступные для маломобильных посетителей, а также места, предназначенные для стоянки автомашин инвалидов, должны обозначаться знаками установленного международного образца. Там следует предусматривать визуальную, звуковую и осязательную системы информации о виде и месте предоставляемых услуг и о возможной опасности. 4.27. В помещениях и зонах, посещаемых маломобильными посетителями, следует предусматривать дублированную (звуковую и визуальную) сигнализацию, подключенную к системе оповещения людей о пожаре. Световые сигналы в виде светящихся знаков должны включаться одновременно со звуковыми сигналами. Частота мерцания световых сигналов должна быть не выше 5 Гц. Световая и звуковая информирующая сигнализация должна быть предусмотрена у каждой двери лифта, предназначенного для маломобильных посетителей. 4.28. Для безошибочного ориентирования визуальная информация должна располагаться на контрастном фоне с размерами знаков, соответствующими расстоянию рассмотрения. Допускается ограничивать использование визуальной информации в помещениях с особыми требованиями к художественному решению интерьеров, в экспозиционных залах художественных объектов (художественные музеи, выставки и т.п.), применяя другие информационные средства. 4.29. Участки пола на расстоянии 0,6 м до входа на лестницы и пандусы, до поворота коммуникационных путей, а также перед дверными проемами на путях эвакуации должны иметь рифленую или контрастно окрашенную поверхность, допускается предусматривать световые маячки. 4.30. Кнопки управления лифтом, другими механизмами и приборами должны иметь рельефные обозначения. На поручнях перил должны предусматриваться рельефные обозначения этажей. КОМФОРТНОСТЬ 4.31. На каждом этаже, доступном для маломобильных посетителей, следует предусматривать зоны отдыха на 2-3 места, в том числе и для инвалидов на креслах-колясках. 4.32. При наличии нескольких идентичных мест (приборов, устройств и т.п.) обслуживания посетителей 5% их общего числа, но не менее одного, должны быть запроектированы так, чтобы инвалид мог воспользоваться ими. 4.33. Около столов, прилавков и других мест обслуживания, у настенных приборов, аппаратов и устройств, которыми пользуются маломобильные посетители, следует предусматривать свободное пространство размерами в плане не менее 0,9х1,5 м. 4.34. При проектировании интерьеров, подборе и расстановке технологического и другого оборудования, приборов и устройств следует исходить из того, что зона досягаемости для посетителя в кресле-коляске должна находиться в пределах: - при расположении сбоку от посетителя - не выше 1,4 м и не ниже 0,3 м от пола; - при фронтальном подходе - не выше 1,2 м и не ниже 0,4 м от пола. Поверхность столов индивидуального пользования и других мест обслуживания, используемых посетителями на креслах-колясках, должна находиться на высоте не более 0,8 м над уровнем пола. 4.35. Приборы для открывания и закрывания дверей, горизонтальные поручни, а также ручки, рычаги, краны, кнопки и прочие устройства, которыми могут воспользоваться маломобильные посетители внутри и вне здания, следует устанавливать на высоте не более 1,1 м и не менее 0,85 м от пола. Для дверей, расположенных в углу коридора или помещения, расстояние от ручки двери до боковой стены должно быть не менее 0,6 м. 4.36. В уборных для посетителей, кроме учреждений, указанных в п. 3.51 данного СНиП, необходимо предусматривать не менее одной специализированной туалетной кабины для маломобильных посетителей. Если уборные для посетителей не требуются, то специализированные туалетные кабины следует предусматривать при расчетной численности посетителей более 50 человек и более или при нахождении посетителя в здании более 1 часа. Уборные и комнаты с умывальниками для посетителей должны располагаться в местах, удобных для маломобильных категорий посетителей. Размеры специализированной туалетной кабины не менее, м: ширина 1,65, глубина - 1,8. Двери должны открываться наружу. 4.37. В раковинах рекомендуется применение водопроводных кранов рычажного или нажимного действия, а при возможности - управляемых электронными системами. Управление спуском воды в унитазе рекомендуется располагать на боковой стене кабины. 4.38. В аудиториях, зрительных и лекционных залах вместимостью более 50 человек, оборудованных фиксированными сидячими местами, необходимо предусматривать не менее 4% кресел с вмонтированными системами индивидуального прослушивания. Допускается применять в залах индукционный контур или другие инженерные системы для индивидуальных беспроводных устройств. Эти места следует располагать в зоне хорошей видимости сцены и сурдопереводчика. 4.39. Норму освещенности мест, помещений и коммуникаций, доступных маломобильным посетителями, следует повышать на одну ступень. Перепад освещенности между соседними помещениями и зонами должен быть не более 1:4. Раздел 4. (Введен дополнительно, Изм. № 3) ПРИЛОЖЕНИЕ 1* Рекомендуемое ПЕРЕЧЕНЬ ГРУПП ОБЩЕСТВЕННЫХ ЗДАНИЙ, КОМПЛЕКСОВ И СООРУЖЕНИЙ 1. Здания для образования, воспитания и подготовки кадров 1.1. Детские дошкольные учреждения общего типа, специализированные, оздоровительные и объединенные с начальной школой. 1.2. Общеобразовательные и специализированные школы и школы-интернаты, межшкольные учебно-производственные комбинаты. 1.3. Профессионально-технические училища и учебные заведения для подготовки и переподготовки рабочих кадров. 1.4. Средние специальные учебные заведения. 1.5. Высшие учебные заведения. 1.6. Учебные заведения для подготовки и повышения квалификации специалистов. 1.7. Внешкольные учреждения. 2. Здания для научно-исследовательских учреждений, проектных и общественных организаций и управления 2.1. Здания для научно-исследовательских институтов (за исключением крупных специальных сооружений). 2.2. Здания проектных и конструкторских организаций. 2.3. Здания информационных центров. 2.4. Здания для органов управления. 2.5. Здания для общественных организаций. 2.6. Здания для кредитования, страхования и коммерческого назначения. 2.7. Здания для архивов. 3. Здания и сооружения для здравоохранения и отдыха 3.1. Лечебные со стационаром, родильные дома, амбулаторно-поликлинические, аптеки, молочные кухни, бальнео- и грязелечебницы. 3.2. Санатории, санатории-профилактории. 3.3. Учреждения отдыха и туризма. 4. Здания и сооружения физкультурно-оздоровительные и спортивные 4.1. Открытые спортивно-физкультурные сооружения. 4.2. Здания и крытые сооружения. 4.3. Физкультурно-спортивные и оздоровительные комплексы. 5. Здания культурно-просветительных и зрелищных учреждений 5.1. Библиотеки. 5.2. Музеи и выставки. 5.3. Клубные здания (клубы, дома и дворцы культуры, центры досуга и др.). 5.4. Зрелищные здания (театры, концертные залы, кинотеатры, цирки и др.). 6. Здания для предприятий торговли, общественного питания и бытового обслуживания 6.1. Здания для предприятий розничной торговли. 6.2. Здания для предприятий общественного питания (за исключением зданий и помещений общественного питания, относящихся к вспомогательным зданиям и помещениям промышленных предприятий). 6.3. Здания для предприятий бытового обслуживания, предназначенных для непосредственного обслуживания населения (непроизводственного характера). 7. Здания для транспорта, предназначенные для непосредственного обслуживания населения 7.1. Вокзалы всех видов транспорта. 7.2. Конторы обслуживания пассажиров и транспортные агентства, кассовые павильоны. 8. Здания для коммунального хозяйства (кроме производственных, складских и транспортных зданий и сооружений) 8.1. Здание для гражданских обрядов, похоронные бюро. 8.2. Жилищно-эксплуатационные. 8.3. Здания гостиничных предприятий, мотелей и кемпингов. 8.4. Общественные уборные. 8.5. Бани и банно-оздоровительные комплексы. 9. Многофункциональные здания и комплексы, включающие помещения различного назначения ПРИЛОЖЕНИЕ 2 Обязательное ОПРЕДЕЛЕНИЕ ТЕРМИНОВ Лаборатория (аудитория) для изучения спецпредметов со специальным оборудованием — помещение, где требуется постоянный влажностный и тепловой режим и постоянный состав воздуха (наличие в нем ЭВМ, лаборатории со станками, требующими особо точной работы и др.). Лифтовый холл — помещение перед входами в лифты. Лоджия * — перекрытое и огражденное в плане с трех сторон помещение, открытое во внешнее пространство. Отсек подвального или цокольного этажа — пространство, ограниченное противопожарными преградами (стенами, перегородками, перекрытием). В пределах отсека помещения могут быть выделены перегородками с пределом огнестойкости по табл. 1 СНиП 2.01.02-85. Тамбур — проходное пространство между дверями, служащее для защиты от проникания холодного воздуха, дыма и запахов при входе в здание, лестничную клетку или другие помещения. Трибуна — сооружение с повышающимися рядами мест для зрителей. Условная единица хранения архивных документов — соответствует условному делу с размерами: 210х297х17 мм в архивохранилищах с горизонтальной системой архивного хранения при установке на 1 м стеллажей полки двух по высоте рядов первичных средств хранения с размерами 245х350х180 мм (в каждом 10 дел). Условная единица хранения библиотечных фондов — соответствует условной книге с размерами 203х260х18 мм в книгохранилищах массовых библиотек с систематической расстановкой фондов на стационарных стеллажах при установке на 1 м стеллажей полки 45 единиц хранения. Чердак — пространство между конструкциями кровли (наружных стен) и перекрытием верхнего этажа. Этаж мансардный — этаж, размещаемый внутри чердачного пространства. Этаж надземный — этаж при отметке пола помещений не ниже планировочной отметки земли. Этаж подвальный — этаж при отметке пола помещений ниже планировочной отметки земли более чем на половину высоты помещений. Этаж технический — этаж для размещения инженерного оборудования и прокладки коммуникаций. Может быть расположен в нижней (техническое подполье), верхней (технический чердак) или в средней части здания. Этаж цокольный — этаж при отметке пола помещений ниже планировочной отметки земли на высоту не более половины высоты помещений. ПРИЛОЖЕНИЕ 3* Обязательное ПРАВИЛА ПОДСЧЕТА ОБЩЕЙ, ПОЛЕЗНОЙ И РАСЧЕТНОЙ ПЛОЩАДЕЙ, СТРОИТЕЛЬНОГО ОБЪЕМА, ПЛОЩАДИ ЗАСТРОЙКИ И ЭТАЖНОСТИ ЗДАНИЙ 1. Общая площадь общественного здания определяется как сумма площадей всех этажей (включая технические, мансардный, цокольный и подвальные). Площадь этажей зданий следует измерять в пределах внутренних поверхностей наружных стен. Площадь антресолей, переходов в другие здания, остекленных веранд, галерей и балконов зрительных и других залов следует включать в общую площадь здания. Площадь многосветных помещений следует включать в общую площадь здания в пределах только одного этажа. При наклонных наружных стенах площадь этажа измеряется на уровне пола. 2. Полезная площадь общественного здания определяется как сумма площадей всех размещаемых в нем помещений, а также балконов и антресолей в залах, фойе и т.п., за исключением лестничных клеток, лифтовых шахт, внутренних открытых лестниц и пандусов. 3. Расчетная площадь общественных зданий определяется как сумма площадей всех размещаемых в нем помещений, за исключением коридоров, тамбуров, переходов, лестничных клеток, лифтовых шахт, внутренних открытых лестниц, а также помещений, предназначенных для размещения инженерного оборудования и инженерных сетей. Площадь коридоров, используемых в качестве рекреационных помещений в зданиях учебных заведений, а в зданиях больниц, санаториев, домов отдыха, кинотеатров, клубов и других учреждений, предназначенных для отдыха или ожидания обслуживаемых, включается в нормируемую площадь. Площади радиоузлов, коммутационных, подсобных помещений при эстрадах и сценах, киноаппаратных, ниш шириной не менее 1 и высотой 1,8 м и более (за исключением ниш инженерного назначения), а также встроенных шкафов (за исключением встроенных шкафов инженерного назначения) включаются в нормируемую площадь здания. 4. Площадь подполья для проветривания здания, проектируемого для строительства на вечномерзлых грунтах, чердака, технического подполья (технического чердака) при высоте от пола до низа выступающих конструкций менее 1,8 м, а также лоджий, тамбуров, наружных балконов, портиков, крылец, наружных открытых лестниц в общую, полезную и расчетную площади зданий не включается. 5. Площадь помещений зданий следует определять по их размерам, измеряемым между отделанными поверхностями стен и перегородок на уровне пола (без учета плинтусов). При определении площади мансардного помещения учитывается площадь этого помещения с высотой наклонного потолка не менее 1,6 м. 6. Строительный объем здания определяется как сумма строительного, объема выше отметки ±0.00 (надземная часть) и ниже этой отметки (подземная часть). Строительный объем надземной и подземной частей здания определяется в пределах ограничивающих поверхностей с включением ограждающих конструкций, световых фонарей, куполов и др., начиная с отметки чистого пола каждой из частей здания, без учета выступающих архитектурных деталей и конструктивных элементов, подпольных каналов, портиков, террас, балконов, объема проездов и пространства под зданием на опорах (в чистоте), а также проветриваемых подполий под зданиями, проектируемыми для строительства на вечномерзлых грунтах. 7. Площадь застройки здания определяется как площадь горизонтального сечения по внешнему обводу здания на уровне цоколя, включая выступающие части. Площадь под зданием, расположенным на столбах, а также проезды под зданием включаются в площадь застройки. 8. При определении этажности здания в число этажей включаются все надземные этажи, в том числе технический этаж, мансардный, а также цокольных этаж, если верх его перекрытия находится выше средней планировочной отметки земли не менее чем на 2 м. Подполье для проветривания под зданиями, проектируемыми для строительства на вечномерзлых грунтах, независимо от его высоты, в число надземных этажей не включается. При различном числе этажей в разных частях здания, а также при размещении здания на участке с уклоном, когда за счет уклона увеличивается число этажей, этажность определяется отдельно для каждой части здания. Технический этаж, расположенный над верхним этажом, при определении этажности здания не учитывается. 9. Торговая площадь магазина определяется как сумма площадей торговых залов, помещений приема и выдачи заказов, зала кафетерия, площадей для дополнительных услуг покупателям. ПРИЛОЖЕНИЕ 4* Обязательное ПЕРЕЧЕНЬ ПОМЕЩЕНИЙ ОБЩЕСТВЕННЫХ ЗДАНИЙ, РАЗМЕЩЕНИЕ КОТОРЫХ ДОПУСКАЕТСЯ В ПОДВАЛЬНЫХ И ЦОКОЛЬНЫХ ЭТАЖАХ Подвальные этажи 1. Бойлерные; насосные водопровода и канализации; камеры вентиляционные и кондиционирования воздуха; узлы управления и другие помещения для установки и управления инженерным и технологическим оборудованием зданий; машинное отделение лифтов. 2. Вестибюль при устройстве выхода из него наружу через первый этаж; гардеробные, уборные, умывальные, душевые; курительные; раздевальные; кабины личной гигиены женщин. 3. Кладовые и складские помещения (кроме помещений для хранения легковоспламеняющихся и горючих жидкостей). 4. Помещения магазинов продовольственных товаров; магазинов непродовольственных товаров торговой площадью до 400 м2 (за исключением магазинов и отделов по продаже легковоспламеняющихся материалов горючих жидкостей); помещения приема стеклопосуды, хранения контейнеров, уборочного инвентаря. 5. Предприятия общественного питания. 6. Санитарные пропускники; дезинфекционные; кабинеты труда и техники безопасности; бельевые; помещения хранения вещей больных; помещения временного хранения трупов; разгрузочные; распаковочные; помещения хранения и мытья мармитных тележек, гипса; хранилища радиоактивных веществ; помещения хранения радиоактивных отходов и белья, загрязненного радиоактивными веществами; стерилизационные суден и клеенок; помещения дезинфекции кроватей и стерилизации аппаратуры; помещения хранения, регенерации и нагрева лечебной грязи; помещения мойки и сушки простынь, холстов и брезентов; компрессорные. 7. Комнаты глажения и чистки одежды; помещения для сушки одежды и обуви; постирочные. 8. Лаборатории и аудитории для изучения спецпредметов со специальным оборудованием. 9. Мастерские (кроме учебных и мастерских лечебно-профилактических учреждений). 10. Комплексные приемные пункты бытового обслуживания; помещения для посетителей, демонстрационные залы, съемочные, залы фотоателье с лабораториями; помещения пунктов проката; залы семейных торжеств. 11. Радиоузлы, кинофотолаборатории: помещения для замкнутых систем телевидения. 12. Тиры для пулевой стрельбы; спортивные залы и помещения тренировочных и физкультурно-оздоровительных занятий (без трибун для зрителей); помещения для хранения лыж; бильярдные; комнаты для игры в настольный теннис, кегельбаны. 13. Книгохранилища; архивохранилища; медицинские архивы. 14. Кинотеатры или их залы с числом мест до 300; выставочные залы; помещения для кружковых занятий взрослых, фойе. 15. Залы игровых автоматов, помещения для настольных игр, репетиционные залы (при числе единовременных посетителей в каждом отсеке не более 100 чел.). При этом следует предусматривать отделку стен и потолков из негорючих материалов. 16. Трюм сцены, эстрады и арены, оркестровая яма, комнаты директора оркестра и оркестрантов. 17. Дискотеки на 50 пар танцующих. 18. Помещения для сбора и упаковки макулатуры. 19. Камеры хранения багажа; помещения для разгрузки и сортировки багажа. Цокольный этаж 1. Все помещения, размещения которых допускается в подвалах. 2. Бюро пропусков, справочные, регистратуры, сберегательные и другие кассы; транспортные агентства; помещения выписки больных; центральные бельевые. 3. Служебные и конторские помещения. 4. Бассейны, крытые катки с искусственным льдом без трибуны для зрителей. 5. Помещения копировально-множительных служб. 6. Регистрационные залы. 7. Бани сухого жара. 8. Лаборатории по приготовлению радоновых и сероводородных вод в водолечебницах. Примечания: 1. В цокольном этаже, пол которого расположен ниже планировочной отметки тротуара или отмостки не более чем на 0,5 м, допускается размещать все помещения, кроме помещений для пребывания детей в детских дошкольных учреждениях, учебных помещений школ, школ-интернатов и профессионально-технических училищ, палатных отделений, кабинетов электросветолечения, родовых, операционных, рентгеновских кабинетов, процедурных и кабинетов врачей, жилых помещений. 2. При размещении в подвальном или цокольном этажах общественных зданий (кроме детских дошкольных учреждений, школ и школ-интернатов и лечебных учреждений со стационаром) гаражей легковых автомобилей следует руководствоваться СНиП 2.07.01-89 и ВСН 01-89 «Предприятия по обслуживанию автомобилей». ПРИЛОЖЕНИЕ 5 Обязательное ТРЕБОВАНИЯ К УСТРОЙСТВУ ПРОТИВОПОЖАРНОГО ЗАНАВЕСА И ДЫМОВЫХ ЛЮКОВ В ПОКРЫТИИ НАД СЦЕНОЙ 1. Полотно противопожарного занавеса должно перекрывать проем строительного портала с боковых сторон на 0,4 м и сверху на 0,2 м и быть газонепроницаемым. При расчете каркаса противопожарного занавеса и противопожарных дверей (штор) складов декораций учитывается горизонтальное давление со стороны зрительного зала, принимаемое 10 Па на каждый метр высоты сцены от планшета до конька кровли с коэффициентом перегрузки 1,2. Прогиб металлических элементов каркаса не должен превышать 1/200 расчетного пролета. Движение противопожарного занавеса должно происходить от действия собственной силы тяжести со скоростью не менее 0,2 м/с. Дистанционное управление движением занавеса должно осуществляться из трех мест: из помещения пожарного поста, с планшета сцены и из помещения для лебедки противопожарного занавеса. Занавес должен иметь звуковую и световую сигнализацию, оповещающую о его подъеме и спуске. 2. Площадь открытого сечения люков определяется расчетом или принимается равной 2,5 % площади колосниковой сцены на каждые 10 м высоты от пола трюма до покрытия сцены. Открывание клапанов люков должно происходить под действием собственного веса при освобождении их от удерживающих приспособлений, при этом следует учитывать силы смерзания кромок по периметру клапана, принимаемые 0,3 кН/м. Лебедка, обслуживающая клапаны люков, должна иметь дистанционное управление с планшета сцены, из помещения пожарного поста-диспетчерской и помещения для этой лебедки. Надстройку над дымовыми люками следует выполнять из негорючих материалов, а клапаны из трудногорючих. При устройстве дымовых люков в противоположных сценах сценической коробки должна быть обеспечена их незадуваемость. ПРИЛОЖЕНИЕ 6 Рекомендуемое ТРЕБОВАНИЯ К ПАРАМЕТРАМ ЗРИТЕЛЬНОГО ЗАЛА И КИНОЭКРАНА ПРИ КИНОДЕМОНСТРАЦИИ Места для зрителей в зрительных залах при кинодемонстрации рекомендуется проектировать в пределах зоны, изображенной на чертеже, где: Д — длина зрительного зала по его оси от экрана до спинки последнего ряда; Г — расстояние по оси зрительного зала от киноэкрана до спинки первого ряда; Г = 0,36Д. Размеры киноэкрана показаны на чертеже, где: Ш — ширина рабочего поля киноэкрана (криволинейного по хорде); В — высота рабочего поля экрана. Соотношения В и Ш принимаются: Вф1* : Шф = 1 : 2,2 Вш : Шш = 1 : 2,35 Вк : Шк = 1 : 1,66 Во : Шо = 1 : 1,37 Ширину экрана (Ш) в зависимости от длины зрительного зала (Д) рекомендуется принимать: Шф = 0,6Д (0,54Д)2* Шш = 0,43Д (0,39Д) Шк = 0,34Д (0,3Д) Шо = 0,25Д (0,22Д) Расстояние от экрана до спинки первого ряда (Г) в зависимости от ширины экрана (Ш) рекомендуется принимать: Гф не менее 0,6 Шф Гш « « 0,84 Шш Го « « 1,44 Шо Радиус кривизны кинотеатра принимается не менее Д. Параметры зрительного зала при установке кинопроекционного оборудования показаны на чертеже, где: П — проекционное расстояние3* — не менее 0,85Д; — угол отклонения оптической оси кинопроектора от нормали в центре киноэкрана: г — не более 74* в — « « 8 н — « « 3; К — расстояние от верхнего проекционного луча до ближайших поверхностей потолка — не менее 0,6 м; Л — расстояние от нижнего проекционного луча до пола в зоне зрительских мест — не менее 1,9 м; _____________ 1* Индексы при параметрах Ш, В и Г обозначают экраны: ф — широкоформатный, ш — широкий, к — кашетированный, о — обычный. 2* Данные в скобках — для кинотеатров сезонного действия, клубов и театров. 3* При использовании отечественного кинопроекционного оборудования — не более 34,5 м. 4* В клубах и театрах допускается принимать не более 9. Т — глубина заэкранного пространства5* : при широком экране — 0,9 м; при широкоформатном экране — 1,5 м; Р — расстояние от края экрана до стены: при плоском экране — не менее 0,985 м; при закругленном экране — не менее 0,1 Ш. При построении видимости на расчетную точку наблюдения6* превышение луча зрения, направленного на эту точку, над уровнем глаза впереди сидящего зрителя рекомендуется принимать 0,14 м (при реконструкции возможно 0,12 м). Высота уровня глаза сидящего зрителя над уровнем пола принимается 1,2 м. Параметры зрительного зала и киноэкрана при кинодемонстрации _____________ 5* При одноканальном воспроизводстве звука или при расположении громкоговорителя по сторонам экрана допускается 0,1 — 0,3 м. 6* В кинотеатрах — нижняя кромка киноэкрана. ПРИЛОЖЕНИЕ 7 исключить. ПРИЛОЖЕНИЕ 8 Обязательное ТРЕБОВАНИЯ К ВНУТРЕННЕМУ ПРОТИВОПОЖАРНОМУ ВОДОПРОВОДУ ЗДАНИЙ КУЛЬТУРНО-ЗРЕЛИЩНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ, БИБЛИОТЕК, АРХИВОВ И СПОРТИВНЫХ СООРУЖЕНИЙ 1. В зданиях культурно-зрелищных учреждений следует предусматривать: в кинотеатрах и клубах с эстрадами при вместимости зрительного зала до 700 мест — пожарные краны; более 700 мест при наличии колосников — пожарные краны и дренчерные установки согласно п. 9 настоящего приложения; в клубах со сценами размерами, м: 12,5х7,5; 15х7,5; 18х9 и 21х12 при вместимости зрительного зала до 700 мест — пожарные краны и дренчерные установки; в клубах со сценами размером 18х9, 21х12 м при вместимости зрительного зала более 700 мест, со сценами 18х12 и 21х15 м независимо от вместимости, а также в театрах — пожарные краны, дренчерные и спринклерные установки; в демонстрационных комплексах театров вместимостью 600 мест и более со сценами панорамного, трехстороннего и центрального типов — установки пожаротушения. 2. В производственных смещениях и резервных складах, размещаемых в отдельном корпусе на участке здания театра, или при размещении подсобно-производственных помещений в здании театра следует предусматривать внутренние пожарные краны и спринклерные установки в соответствии с требованиями пп. 4 и 11 настоящего приложения. При размещении производственных помещений и резервных складов в отдельном корпусе вне участка здания театра спринклерные устройства предусматриваются в соответствии с требованиями п. 11 настоящего приложения, а расходы воды пожарными кранами принимаются в соответствии с требованиями СНиП 2.04.01-85. 3. Расходы воды внутреннего пожаротушения из пожарных кранов следует принимать в зданиях: кинотеатров и клубов с эстрадами при вместимости зрительного зала до 300 мест включ. — 2 струи не менее 2,5 л/с, более 300 мест — 2 струи с расходом не менее 5 л/с каждая; клубов со сценами и театров независимо от вместимости — 2 струи не менее 2,5 л/с и 2 струи с расходом не менее 5 л/с каждая. 4. Пожарные краны устанавливают у входов в зрительный зал и на сцену или эстраду, у входов на лестничные площадки. В зданиях клубов со сценами размерами, м: 18х12, 21х12, 21х15, а также в зданиях театров дополнительные пожарные краны диаметром 65 мм со спрыском 19 мм и длиной рукава 10 м устанавливают на планшете сцены. Пожарные краны диаметром 50 мм со спрыском 16 мм и длиной рукава 10 м устанавливают на колосниках и рабочих галереях; то же во всех остальных помещениях театров по длине рукава — 20 м. 5. На планшете сцены при его площади до 500 м2 устанавливают 3, а при большей площади — 4 пожарных крана. На каждой рабочей галерее и колосниках размещают не менее двух пожарных кранов, по одному с правой и левой сторон сцены. Установка кранов допускается открыто без шкафов. 6. Пожарные краны следует располагать так. чтобы любая точка помещений орошалась двумя струями. 7. Внутренняя сеть пожарных кранов должна быть кольцевой и присоединяться двумя вводами как к наружной сети, так и к распределительной гребенке спринклерной и дренчерной систем. Разделительные задвижки на сети устанавливают из расчета отключения участков, имеющих не более двух ответвлений. У основания стояков, имеющих более двух пожарных кранов, устанавливают вентили или задвижки. 8. Свободный напор у пожарных кранов следует предусматривать таким, чтобы получаемая компактная струя орошала наиболее высокую часть расчетного помещения. Напор у пожарных кранов на планшете сцены должен обеспечивать получение компактных струй высотой, превышающей на 2 м расстояние от планшета до колосникового настила. 9. Дренчеры устанавливают под колосниками сцены и арьерсцены, под нижним ярусом рабочих галерей и соединяющими их нижними переходными мостиками, в сейфе скатанных декораций и во всех проемах сцены, включая проемы портала, карманов и арьерсцены, а также части трюма, занятой конструкциями встроенного оборудования сцены и подъемно-опускных устройств. Орошение противопожарного занавеса следует предусматривать со стороны сцены. 10. Спринклерными установками оборудуются: покрытия сцены и арьерсцены, все рабочие галереи и переходные мостики, кроме нижних, трюм (кроме встроенного оборудования сцены), карманы сцены, арьерсцена, а также складские помещения, кладовые, мастерские, помещения станковых и объемных декораций, камера пылеудаления. 11. Расстановку дренчерных и спринклерных оросителей производят исходя из следующих условий: площадь пола, защищаемая одним оросителем, принимается не более 9 м2 при средней интенсивности орошения не менее 0,1 л/с на 1 м2 площади пола; расход воды на орошение проемов сцены принимается 0,5 л/с на 1 м проема, на орошение портала сцены — не менее 0,5 л/с на 1 м ширины портала при его высоте до 7,5 м и 0,7 л/с на 1 м при высоте более 7,5 м. Свободный напор в наиболее удаленном и высокорасположенном оросителе должен быть не менее 500 гПа (5 м вод. ст.). В одном здании диаметр выходных отверстий у всех оросителей должен быть одинаковым. 12. Управление дренчерными установками следует предусматривать: электрическое или гидравлическое из двух мест на планшете сцены и из помещения пожарного поста для секций защиты сцены, арьерсцены и сценических проемов; дистанционное электрическое или гидравлическое из вышеупомянутых мест и автоматическое от датчиков на узле управления спринклерами сцены для дренчерной завесы сценического портала; дистанционное из помещения установки распределительной гребенки — для секции защиты сейфа скатанных декораций. 13. Дренчеры колосников сцены и арьерсцены, нижнего яруса рабочих галерей и соединяющих их переходных мостиков объединяют в одну или несколько секций. Дренчеры над дверными проемами сцены и проемом арьерсцены объединяют в одну секцию. Дренчеры портала сцены и сейфа скатанных декораций выделяют в две отдельные секции. 14. Спринклеры, устанавливаемые на сцене, арьерсцене, в боковых карманах, трюме сцены, следует объединять в одну секцию с отдельным управлением. Допускается присоединение пожарных кранов на сценических рабочих галереях к стоякам спринклерной системы сцены. 15. Суммарный расчетный расход воды принимается большим из двух случаев работы средств внутреннего пожаротушения: спринклеров сцены (покрытие сцены, все рабочие галереи и переходные мостики), одновременного действия двух пожарных кранов на планшете сцены с общим расходом не менее 10 л/с и двух кранов на верхних рабочих галереях с общим расходом 5 л/с, а также работы секции дренчеров портала сцены; всех дренчеров под колосниками сцены и арьерсцены, нижним ярусом рабочих галерей и соединяющими их рабочими мостиками, одновременного действия двух пожарных кранов на планшете сцены с общим расходом не менее 10 л/с и двух кранов на верхних рабочих галереях с расходом 5 л/с, а также работы секции дренчеров портала сцены. 16. В тех случаях, когда напор в наружной сети недостаточен для обеспечения расчетной работы противопожарных устройств, следует предусматривать установку насосов, пуск которых следует проектировать: дистанционным от кнопок у пожарных кранов — при отсутствии спринклерных и дренчерных устройств; автоматическим — при наличии спринклерных и дренчерных устройств, с дистанционным дублированием (для пуска и остановки) из помещений пожарного поста и насосной. 17. Пожарные насосные агрегаты должны иметь 100%-ный резерв и устанавливаться в отдельных отапливаемых помещениях, имеющих выходы непосредственно наружу или в лестничную клетку. В зданиях кинотеатров и клубов, оборудованных только пожарными кранами, допускается установка насосов в котельной. 18. Для присоединения рукавов передвижных пожарных насосов от напорной линии между насосами и распределительной гребенкой спринклерной и дренчерной установок должны быть выведены наружу два патрубка диаметром 80 мм с обратными клапанами и стандартными соединительными пожарными головками. 19. Насосы хозяйственно-питьевого водоснабжения следует устанавливать на виброизолирующих основаниях и отделять от вводов и внутренней сети эластичными вставками. 20. В случае если мощность наружных водопроводных сетей недостаточна для подачи расчетного расхода воды на пожаротушение или при присоединении вводов к тупиковым сетям, необходимо предусматривать устройство подземных резервуаров, емкость которых должна обеспечивать: работу расчетного количества внутренних пожарных кранов с расчетным расходом в течение трех часов; работу спринклерных или дренчерных установок с расчетным расходом воды в течение одного часа; расход воды на наружное пожаротушение в течение трех часов. 21. Противопожарное водоснабжение в зданиях библиотек и архивов следует предусматривать при объеме здания 7500 м3 и более. Нормы расхода воды и количество струй на внутреннее пожаротушение надлежит принимать по СНиП 2.04.01-85. 22. В зданиях спортивного назначения интенсивность орошения при использовании спринклерных установок следует принимать 0,08 л/с на 1 м2 исходя из расчета одновременного орошения площади до 120 м2 с продолжительностью работы системы 30 мин. ПРИЛОЖЕНИЕ 9* Обязательное ПЕРЕЧЕНЬ ПОМЕЩЕНИЙ ОБЩЕСТВЕННЫХ ЗДАНИЙ, ДЛЯ КОТОРЫХ ДОЛЖНА БЫТЬ ПРЕДУСМОТРЕНА АВТОМАТИЧЕСКАЯ ПОЖАРНАЯ СИГНАЛИЗАЦИЯ Здания Помещения 1. Детские дошкольные учреждения 2. Школы вместимостью более 360 учащихся, школы-интернаты и интернаты при школах 3. Профессионально-технические, средние специальные и высшие учебные заведения 4. Научно-исследовательские институты 5. Лечебно-профилактические учреждения 6. Санатории, учреждения отдыха и туризма 7. Гостиницы и мотели 8. Управления проектных и конструкторских организаций 9. Архивы вместимостью 150 тыс. единиц хранения и более 10. Библиотеки с фондом 500 тыс. единиц хранения и более 11. Крытые спортивные и физкультурно-оздоровительные сооружения площадью св. 500 м2 Все помещения, кроме кладовых овощей и помещений, приведенных в примеч. 1 Все помещения, кроме классов, учебных кабинетов общеобразовательных предметов, рекреационных, учебно-спортивных залов, заготовочных и доготовочных цехов, кабинетов директора и его заместителей, учительских и помещений, приведенных в примеч. 1 Согласно Перечню зданий и помещений высших и средних специальных учебных заведений СССР, подлежащих обязательному оборудованию системами автоматической пожарной сигнализации, утвержденному в установленном порядке Согласно «Правилам пожарной безопасности для учреждений, организаций и предприятий АН СССР» (ССБО 105-87), согласованным с ГУПО МВД СССР от 10.09.87 № 7/1/2/93 Согласно Перечню зданий и помещений учреждений и предприятий Минздрава СССР, подлежащих оборудованию средствами автоматической пожарной сигнализации, утвержденному Минздравом СССР по согласованию с Госстроем СССР и ГУПО МВД СССР Приемно-вестибюльная группа, спальные корпуса на 40 мест и более, столовая, помещения культурно-массового, туристского, спортивно-оздоровительного и служебно-бытового назначения, кроме помещений, приведенных в примеч. 1 Номера, гостиные, гардеробные, камеры хранения, коридоры, помещения дежурного персонала, бытового обслуживания, культурно-массового назначения, пунктов проката туристского снаряжения и инвентаря, служебные и бытовые, а также помещения предприятий общественного питания согласно п. 15 настоящего Перечня Все помещения, кроме вестибюлей и помещений, приведенных в примеч.1 То же « « 12. Театры, клубы и кинотеатры 13. Вокзалы 14. Магазины 15. Предприятия общественного питания 16. Бани сухого пара (сауны) 17. Предприятия бытового обслуживания, предназначенные для непосредственного обслуживания населения Все помещения, кроме вестибюлей и помещений, приведенных в примеч.1 Операционные и кассовые залы, объединенные пассажирские залы, кабины билетных и багажных касс, комнаты матери и ребенка, помещения приема и выдачи багажа и ручной клади, комнаты длительного пребывания пассажиров, комнаты депутатов, комнаты для иностранных туристов, помещения отделений связи и сберегательных касс, парикмахерские, помещения предприятий бытового обслуживания пассажиров, медицинские пункты, служебные помещения, гардеробные персонала, помещения (камеры) хранения багажа и ручной клади в малых вокзалах, помещения для ЭВМ в соответствии с инструкцией для электронных вычислительных машин, помещения предприятий общественного питания согласно п. 15 настоящего Перечня Все помещения, кроме помещений хранения и подготовки к продаже мяса, рыбы, фруктов и овощей (в негорючей упаковке), металлической посуды, негорючих строительных материалов, а также помещений, приведенных в примеч.1 Залы, кладовые сухих продуктов, служебные помещения, помещения для персонала и гардеробные персонала Все помещения, кроме приведенных в примеч. 1 Производственные и складские помещения предприятий изготовления и ремонта одежды, головных уборов, трикотажных изделий с числом рабочих мест более 10, ремонта бытовых электроприборов, радио, теле- и фотоаппаратуры, часов — с числом рабочих мест более 20, химической чистки Примечания: 1. Не следует предусматривать автоматическую пожарную сигнализацию в уборных (туалетных), умывальных, комнатах личной гигиены женщин, охлаждаемых камерах, моечных, парильных, мыльных, душевых, бассейнах и других помещениях с мокрым процессом, венткамерах, насосных, бойлерных и других помещениях для инженерного оборудования зданий, в которых отсутствуют сгораемые материалы, а также помещениях, оборудованных автоматическим пожаротушением. 2. Для зданий и сооружений, не приведенных в настоящем Перечне, необходимость устройства автоматической пожарной сигнализации устанавливается заданием на проектирование. ПРИЛОЖЕНИЕ 10 Обязательное ТРЕБОВАНИЯ К УСТРОЙСТВУ АВТОМАТИЧЕСКОГО ПОЖАРОТУШЕНИЯ Автоматическое пожаротушение следует предусматривать: 1. В случаях, оговоренных в данных СНиП, в Перечне зданий и помещений объектов народного хозяйства СССР, подлежащих оборудованию автоматическими средствами пожаротушения и автоматической пожарной сигнализацией, а также в других действующих нормативных документах. 2. В помещениях хранилищ служебных каталогов и описей в зданиях библиотек и государственных архивов. Указанные помещения в библиотеках с фондом хранения менее 500 тыс. единиц и помещения площадью 400 м2 (каждое) в архивах областного и районного значения допускается оборудовать установками газового пожаротушения или переносными углекислыми огнетушителями. 3. В двухэтажных зданиях магазинов торговой площадью более 3500 м2 и в одноэтажных зданиях при размещении торгового зала в цокольном или подвальном этажах. 4. В зданиях магазинов высотой 3 этажа и более, а также высотой 2 этажа при размещении торгового зала в цокольном или подвальном этажах, независимо от величины торговой площади. 5. В помещениях (камеры) хранения багажа и ручной клади (кроме оборудованных автоматическими ячейками) и складах горючих материалов в зданиях вокзалов с расчетной вместимостью пассажиров более: 700 — железнодорожных и морских вокзалов 400 — речных вокзалов 300 — автовокзалов 1000 — аэровокзалов в аэропортах 600 — городских аэровокзалов 6. В складах ЛВЖ, ГЖ и горючих химикатов площадью 500 м2 и более специальные помещения (камеры) хранения оперативного запаса ЛВЖ и ГЖ. Помещения (кабины, боксы) испытания с применением ЛВЖ и ГЖ. Помещения с уникальным оборудованием и материалами; помещения хранения и выдачи уникальных изданий, отчетов, рукописей и другой документации особой ценности. 7. В эллингах, а также в складах и других помещениях площадью 100 м2 и более, предназначенных для хранения горючих материалов или негорючих материалов в горючей упаковке при расположении: под трибунами вместимостью 3000 и более зрителей при открытых спортивных сооружениях; под трибунами любой вместимости в крытых спортивных сооружениях; в зданиях крытых спортивных сооружений вместимостью 800 и более зрителей. 8. В помещениях хранилищ библиотек и архивов, кладовых, ремонтных мастерских, переплетно-брошюровочных. сбора, обработки и упаковки макулатуры в зданиях управления, конструкторских и проектных организаций высотой 10 этажей и более, а также в зданиях Государственного управления независимо от этажности. 9. Под колосниками сцены и арьерсцены, под нижним ярусом рабочих галерей и соединяющими их нижними переходными мостиками, в сейфе скатанных декораций и во всех проемах сцены, включая проемы портала, карманов арьерсцены, а также части трюма, занятой конструкциями встроенного оборудования сцены и подъемно-опускных устройств, должны быть оборудованы дренчерами. Покрытия сцены и арьерсцены, все рабочие галереи и переходные мостики, кроме нижних, трюм (кроме встроенного оборудования сцены), карманы сцены, а также помещения в зданиях со сценой, имеющей колосники и трюм, — складские помещения, кладовые и мастерские помещения для монтажа станковых и объемных декораций, камера пылеудаления должны быть оборудованы спринклерными установками. Примечание. Устройство автоматического пожаротушения не обязательно в помещениях, перечисленных в примеч. 1 обязательного приложения 9*.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-moters-day.html	Внеклассное мероприятие "MOTHER’S DAY"	https://doc4web.ru/uploads/files/23/04696e06b49d7e5a12c539bb162dbee4.doc	files/04696e06b49d7e5a12c539bb162dbee4.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/maybutne-odniei-ilyuzii-zigmunda-freyda.html	Майбутнє однієї ілюзії Зігмунда Фрейда	https://doc4web.ru/uploads/files/230/ae12228851b1bdca607e8f9fda27cabe.docx	files/ae12228851b1bdca607e8f9fda27cabe.docx	“МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ” ЗІГМУНДА ФРОЙДА. Зігмунд Фройд народився 6 травня 1856 року у Фрейберзі, Моравія. Майже все життя провів у Відні, де закінчив спершу гімназію, а потім медичний факультет Віденського університету. Починав наукову діяльність як спеціаліст у галузі фізіології та неврології. Згодом через скрутне матеріальне становище був змушений стати лікарем-психіатром, тоді зясувалося, що знання анатомії та фізіології не є корисним у лікуванні неврозів, і Фройд почав застосовувати гіпноз. Поступово ним був вироблений власний метод – “вільних асоціацій”. У 1895 році у спільному з віденським лікарем Бреєром творі “Дослідження істерії” ним були вперше викладені засади психоаналізу. В кінці 1899 року вийшла фундаментальна праця Фройда “Тлумачення снів”, за нею йшли інші, і навколо нього почали гуртуватися прогресивні медики, що в 1908 році утворили “Віденське психоланалітичне товариство”. Того ж року був проведений І Психоаналітичний конгрес, що позначав вихід психоаналізу з підпілля. Після “гастролів” по США разом із своїм учнем Юнгом Фройд у 1910 році організував Міжнародну психоаналітичну асоціацію, якою керував до самої смерті. Після аншлюсу Австрії з гітлерівською Німеччиною у 1938 році Фройд емігрував до Англії, де і вмер 23 вересня 1939 року. Серед найважливіших Фройдових робіт: “Тотем і табу” (1913), “По той бік принципу задоволення” (1919), “Я і Воно” (1923), “Психологія мас і аналіз людського “Я””(1921), “Незадоволення культурою”(1929), “Нові ввідні лекції у психоаналіз” (1933), “Чому війна?”(1932), “Мойсей та монотеїзм” (1939). На базі медичного лікування психічних захворювань Фройдом було створене філософське вчення. Питання про виникнення та сутність релігії цікавив Фройда завжди. Вперше це питання було зачеплене у “Тотемі та табу”, а остання книга – “Мойсей та монотеїзм” – була повністю присвячена йому. Книга “Die Zukunft einer Illusion” (“Майбутнє однієї ілюзії”) була написана у 1927 році. Книга посідає цілісну концепцію, складається з 10 частин, які поступово підводять читача до життєстверджуючого та оптимістичного авторського висновку. РОЗДІЛ 1. Необхідність проаналізувати звичну для автора культуру та прогнозувати її майбутнє на основі дослідження минулого та теперішнього. Люди найменше аналізують саме сучасність, і для того, щоб вона могла бути підставою для суджень про майбутнє, їй необхідно перетворитися на минуле. До того ж важко судити про всі галузі людської діяльності, надто це широка сфера. Отже, автор обгрунтовує звуження сфери свого дослідження. Людська культура постає перед людиною у двох вимірах: по-перше, це накопичені людством знання та вміння, що дозволяють людям оволодіти силами природи та взяти в неї блага, необхідні для задоволення людських потреб, по-друге – всі інститути, необхідні для впорядкування людських стосунків, зокрема для розподілу наявних благ. Обидва ці виміри повязані: на стосунки між людьми справляє великий вплив кількість благ, блага можуть бути обєктом стосунків. Крім того, кожна людина віртуально є ворогом культури, хоча вона є спільною справою всього людства. Отже, всі зусилля культури спрямовані не тільки на розподіл благ, а й захисту їх від ворожих спрямувань індивідів. Усе, створене людиною, може бути використане проти неї ж. Отже, складається враження, що культура – то щось, навязане меншістю, що зуміла зосередити у своїх руках владу. Джерела незадоволеності людей культурою невичерпні, і, якби вони були знищені, настав би золотий вік – але на практиці кожна культура мусить бути побудована на примусі та забороні. Невідомо, чи після скасування заборон та обмежень більша частина індивідів буде підтримувати той рівень фізичних зусиль, що необхідний для матеріального забезпечення суспільства – отже, Фройд заперечує основну ідею комунізму. Шкода, що комуністи не вміли читати. Основний фактор оцінки людської культури – саме це прагнення людини до реалізації деструктивних начал у своїй психіці. Неможливо обійтися без переважання меншості над масами, бо маси є недалекоглядні та немобільні, вони не люблять відмовлятися від своїх потягів. Люди не мають спонтанної любові до праці, і аргументи розуму безсилі проти їхніх пристрастей. Комуністичні ідеї, чиї контраргументи передбачає Фройд у даній проблемі, спираються на “новий вид людей”, але авторові дуже сумнівним видається можливість досягти на практиці такої реорганізації культури. Цей експеримент (в даному випадку мається на увазі саме СРСР) в основі своїй – просто чудовий, але “через свою незавершеність не підлягає розгляду, для якого надає матеріал наша давно усталена культура”. Підсумок: Фройд пропонує розглядати суспільство, в якому культура створена для уяремлення індивіда, який у свою чергу є її ворогом та противником – те суспільство, що мало місце у сучасній йому Західній Європі. РОЗДІЛ 2. Поряд з благами, які є обєктом перерозподілу для культури, є засоби другого роду, “психологічний арсенал” культури”, які покликані для замирення людей із культурою та винагородження їх за це. Фройд виводить поняття заборони – установлення, що зумовлює неможливість задоволення певного потягу, а також позбавлення – стан, який є введений посередництвом заборони. Позбавлення поділяються на ті, що стосуються всіх – найдавніші, від тисячоліть – та ті, що торкаються тільки окремих вікових, соціальних груп. Зазначено, що імпульсні бажання порушити найдавніші заборони не є тими заборонами до кінця потамовані. Під впливом заборон відбувається психічний прогрес: поступово фактор зовнішнього примусу зменшується, і особлива психічна інстанція – “над-Я” – включає його до складу своїх внутрішніх заборон. Особистість, у якій відбулося це перетворення, стають з ворогів культури її носіями. Але в більшості випадків в тій чи іншій мірі індивід підкорюється вимогам культури лише під тиском зовнішнього примусу, тамуючи свої природні потяги та бажання. Заборони, звернені на окремі класи, спричиняють їхнє незадоволення та заздрість більш влаштованій еліті, що врешті-решт виливається у відкриту або приховану ворожість до культури. Культура, зазначає автор, яка спричиняє таке до себе ставлення, не може проіснувати довго. Моральний рівень учасників культури, або міра її інтеріоризації – не єдине благо, яке треба враховувати, оцінюючи культуру: до благ також відносяться ідеали та твори мистецтва. Але, досягаючи високих ідеалів, кожна культура водночас отримує підставу зневажати інші, тому ідеали – засіб розмежування та ворожнечі між різними культурами. Захоплення та прихилення перед ідеалами власної культури є часто тим, що тримає ту культуру в цілості: наприклад, бачення ідеалу в панівному класі є стримуючим фактором для гнобленого. Але найважливіша частина психічного інвентаря культури – це її ілюзії, себто релігійні уявлення. РОЗДІЛ 3. Отже, людина є ворогом культури. Але у випадку зникнення або скасування культури людина опиняється сам-на-сам з природним станом, який пережити істоті соціальній набагато важче. Єдина людина, яка отримає певну користь від скасування заборон – це тиран, диктатор, але й він не застрахований від порушення іншими заповіді “не вбий”. Врешті-решт, головна задача культури – захист людей від природи. Щоправда, наївно було б вважати, що стихія переможена: вона чимраз показує свою силу, яка не поступається культурі. Як для цілого людства, так і для окремої людини життя переноситься важко. Страждання людина отримує як від культури, так і від природи. Поза тим, культура ані на мить не припиняє турбуватися про захист людини від природи. На найдавнішому рівні розвитку людської свідомості сталося олюднення стихії – силам природи надано в уявленні людини людських якостей. Прототип батька – грізного і водночас надійного сховища від проблем – виливається у образ богів. Боги мають три функції: нейтралізація перестраху перед природою, замирення з грізною долею – насамперед у вигляді смерті, та винагородження за страждання, що припадають на долю людини у культурній спільноті. Щоправда, поступово в уяві людей природні явища, безперечно, богами створені, виходять з-під їхньою юрисдикції, і лише інколи вони показують свою силу з допомогою так званих чудес. Доля також виходить з-під їхньої влади, або ж, як люди почали здогадуватися іще в давнину, боги самі мають свою долю. Чим менше значення мають ці сфери, тим більшим стає вага третьої і моральна роль божеств. Отже, тепер задача Бога – компенсувати недоліки культури та шкоду, якої вона завдає, вести облік страждань, які люди заподіюють одне одному, стежити за виконанням законів культури. Самим законам культури привласнюється божественне походження. Потреба у всьому цьому виникає з метою обмежити вразливість людини з залученням згадок про дитинство – своє та людського роду. Це, з одного боку, охороняє людину від жорстокої долі, з іншого, від травм, яких завдає саме людство. Загальний сенс цього такий: життя у нашому світі служить якійсь вищій меті, яка, щоправда, важко розкривається, але, безперечно, передбачає вдосконалення людської істоти. Все, що відбувається, завжди курує вища свідомість. Ці релігійні уявлення мали довгу історію розвитку, зафіксовану різними культурами у різних фазах. Взявши ту фазу, що характерна для сформованої європейської християнської культури 20 століття, Зігмунд Фройд ставить питання: чим є ці уявлення у ракурсі психології і яка їхня дійсна цінність? РОЗДІЛ IV. Друге завдання релігійних уявлень – виправити вади та недоліки культури. Сама культура навязує людині релігію з покоління в покоління, тому люди звикли сприймати її як аксіому. Фройд полемізує з уявним опонентом, який стверджує, що положення про створення культурою релігійних уявлень є хибним. Простежується звязок між одноманітністю мислення первісної людини та монотипними уявленнями релігійних людей. Безпорадність дитини проявляється і має своє продовження у безпорадності дорослого. Першим обєктом любові для дитини стає матір, що дає прихисток та їжу. Затим функцію захисника переймає батько, що триває ціле дитинство. Він сам являє собою загрозу, можливо, через свої стосунки з матірю. Батька стільки ж бояться, скільки ним захоплюються. Коли людина, що дорослішає, помічає, що її страхи дорослішають разом з нею, і захисник їй необхідний і надалі, вона створює собі богів, наділяючи їх рисами батька, і вручає себе їм – своїм новим захисникам. Отже, формування релігії – реакція на людську слабкість. РОЗДІЛ V. Релігійні уявлення – це тези, висловлювання про факти та обставини зовнішньої або внутрішньої реальності, що повідомляє про те, чого ми самі на власні очі не бачимо і що потребує віри. Оскільки вони інформують нас про найважливіше і найцікавіше в нашому житті, то привертають багато уваги. Та й взагалі, всі тези – навіть такий, що Будапешт знаходиться на річці Дунай, і тому подібні – які ми не можемо перевірити самостійно, потребують віри. Вони пропонуються нам як вже готовий “напівфабрикат”, результат спостережень та роздумів, над яким нам самостійно багато думати не треба, але тому, хто все-таки збирається провести цей процес наново для себе, пропонується готовий образ дії. Якщо піднімати питання “Чому необхідно вірити в релігійні постулати”, то знаходимо три відповіді, які на диво важко між собою узгоджуються: 1)Вони заслуговують віри, бо вже наші предки вірили їм; 2)Ми маємо свідчення, що дійшли до нас із давнини; 3)Підіймати питання про доводжуваність догматів віри взагалі заборонено. Подібні спроби раніше суворо каралися, та й тепер суспільство негативно реагує на їх відновлення. Останнє повинне наочно показати: суспільство боїться подібних доведень, бо саме не має грунтовних доказів про правдивість релігії. Інакше воно б залюбки демонструвало ті докази людям. Два інші резони: 1)Чому ми маємо вірити тому, у що вірили наші предки, коли вони були набагато темніші та примітивніші за нас і вірили в таке, у що тепер вже точно ніхто не повірить. 2)Свідоцтва, що дійшли до нас, почасти дуже підозрілі й сумнівні, і, як відомо, фальсифікувалися. Пояснення ж неперевірених відомостей таким джерелом, як божественне одкровення, взагалі не може викликати довіру, бо воно відноситься вже до релігійних уявлень, а жодне тведження не може довести само себе. Наведені вище сумніви – не відкриття, вони в тій чи іншій формі були присутні в усі епохи, але, звичайно, через набагато важчий суспільний гніт не були висловлені, що покалічило багато душ і зіпсувало багато світлих голів. Якщо всі докази релігійних догматів ідуть з минулого, то чом би не пошукати їх і в сучасності, якій ми віримо набагато більше, ніж минулому? Якби хоча б один фрагмент релігійної системи був доведений, можна було б повірити і в інші. Щоправда, спіритуалізм “доводить” існування у потойбічному світі душ людей, але спіритуалістам не вдається спростувати гіпотезу, що ті “духи” – продукт їхньої власної психічної діяльності. Ще одне твердження – “вірую, бо абсурдно” отців церкви. То позначає, що релігійні твердження не підлягають розуму, потребують особливої інтуїції і ті, хто її не мають, мусять просто вірити. То що ж, питає Фройд, вірити в кожен абсурд? Розум не має над собою вищої інстанції. Якщо вірність релігійних уявлень полягає в особливому внутрішньому переживанні, то що робити з купою людей, у яких того переживання немає? Якщо хтось один через особливе почуття екстазу отримав глибоку переконаність у існуванні обєктів релігійних вірувань, то яке це значення має для інших? Ще одна сфера – “фікції”. Це твердження з серії “як якби”, в які ми мусимо вірити і відповідно поводитися. Так нам слід поводитися відносно релігійних тверджень через їхню виняткову важливість для суспільства. Людина, яка не є філософом, не йнятиме фальшивої віри у невірне припущення, бо в ній діє розум зовсім іншої конфігурації. Така людина не схильна до того, щоб якраз у питаннях, що торкаються найважливіших сфер її життя, відмовитися від достовірності. То в чому ж така сила релігійних тверджень, що вони мали такий сильний психологічний вплив на людей впродовж тисячоліть всупереч тверезому розуму? РОЗДІЛ VI. Релігійні уявлення – це ілюзії; вони є реалізаціями найдавніших та найсильніших людських бажань, і саме в силі цих бажань є таємниця їхньої сили. Релігійна система дає відповіді на всі питання, які цікавлять людину, які без тієї системи відповідей не мають, а в її рамках навіть не потребують розумової роботи від самої людини. Ілюзія не є оманою, вона не обовязково збігається з оманою, бо ілюзію більшою мірою творить сама людина на основі своїх внутрішніх бажань. Є багато прикладів ілюзій, замішаних на сильному особистому бажанні, як, наприклад, ілюзія алхіміків, що з будь-якого металу можна зробити золото. Сама ілюзія відмовляється від свого підтвердження. Релігійні уявлення є ілюзією, і деякі з них є фантастично неправдоподібними, такими, що цілком не відповідають нашому знанню про світ. Але про відповідність більшості з них дійсному становищу речей судити ми не можемо. Їх однаково неможливо довести і спростувати, бо ми знаємо замало для ближчого критичного їх розгляду. Однак єдиний шлях пізнання світу, що не є ілюзійним – наука. Самозанурення та інтуїція не призводять до пізнання чогось поза нами самими. Скептики заперечуватимуть: якщо ж релігійні твердження неможливо спростувати, чому я маю їм не вірити, якщо на їхньому боці і традиція, і схвалення суспільства і їхній власний приємний зміст? Але з незнання не витікає ніякого права вірити у щось чи не вірити. Жодна людина в інших сферах своєї діяльності не вчинятиме так легковажно і не задовільниться настільки жалюгідними доказами своїх суджень та позиції – люди дозволяють то собі лише у найсвятішому для них! Насправді люди просто намагаються обманути себе і інших, що вони ще міцно тримаються за релігію, хоча давно вже від неї відірвалися. У питаннях релігії люди беруть на себе гріх гнучкою невідвертості та інтелектуальної некоректності. Філософи називають “богом” якусь розмиту абстракцію, і, хоча їхній Бог є лише пустою тінню, а не тією силою, про яку вчать релігії, хваляться, що пізнали більш чисте поняття Бога. “Глибока релігійність” в розумінні критиків – то усвідомлення жалюгідності та нікчемності людини перед світовим цілим, хоча насправді релігійність – то вже наступний крок, відшукування з того усвідомлення виходу. Отакі от ми: кажемо самим собі, що як добре було б, щоб існував добрий татко-бог, який би вирішив за нас усі невирішені питання, і як добре, що все так і є, і що наші предки за нас це зрозуміли. . . Отже, релігія – то ілюзія, а розмова про вірність/невірність ілюзії є недоречною. РОЗДІЛ VII. Коли релігія є ілюзією, то чи не є ілюзіями так само інші культурні передумови, на яких побудовані всі наші соціальні та політичні інститути? Фройд знову виводить особу уявного опонента, який моделює жахливу картину безрелігійного – тож безкультурного – суспільства, в якому почнеться огидний хаос, отже, щоб суспільство жило, потрібна навіть фальшива віра в Бога. Після викладення цього Фройд дуже довго апелює до своїх попередників, думки яких він не міняв, а лише дещо доповнив, і розмірковує про те, якої шкоди може завдати йому чи комусь іншому дана праця. Себто пояснює, чому, прочитавши цю роботу, народ не вдариться у всезагальний хаос. Виправдовує психоаналіз і посилається на свою ж надмірну віру в силу інтелекту, який, очевидно, і має стримати безрелігійне людство. Релігія, безперечно, дуже сприяла культурі, зробивши для придушення асоціальних потягів багато. . . але недостатньо. Протягом багатьох століть вона правила суспільством, і результати цієї діяльності зараз наявні перед нами. Результати такі: неймовірно багато людей незадоволені культурою, відчуваючи її ярмом, яке треба скинути, і в своєму незадоволенні або намагаються її змінити, або впадають в екзистенціалізм та нігілізм. Можливо, люди в епоху абсолютного панування релігійних вчень були щасливіші, але не високоморальніші – їм завше вдавалося певним чином екстеріоризувати релігійні правила і таким чином зірвати їхню дію. Священники – слуги релігії – в тому плані йшли людям назустріч. Дія божественного суду завжди припинялася з божої доброї волі: люди грішили, потім каялися, приносили жертви і знову грішили. Покору релігії людям вдалося навязати лише ціною величезних поступок їхній природі та грішним потягам. Вирішили так: лише Бог всеблагий і всесильний, людина ж слабка і грішна. Якщо релігія сама вступала у консенсус з порушниками її ж законів, то чи не переоцінюємо ми її позитивний вплив? В наш час релігія має менший вплив на людей не тому, що її обіцянки стали менш солодкими, а тому, що вони в очах людей вже менш вірогідні. Звичайно, великою мірою то сталося через зміцнення позицій науки в людській свідомості. Критика підточила силу документальних релігійних доказів, природознавство знайшло в них помилки та омани, порівняльні дослідження виявили фатальну аналогічність наших релігійних уявлень та духовної продукції примітивних народів та епох. Перед явищем релігії науковий дух зупиняється, вагається і, нарешті, переступає через поріг. Цей процес неможливо спинити: щодалі люди приспільняються до скарбниці знанб, то ширше розповсюджується відхід від релігії, спершу від її найзастаріліших та найшокуючіших форм, а згодом і від фундаментальних передумов. Культурі мало що загрожує від інтелектуалів. Заміна релігійних мотивів іншими, світськими пройшла б у них гладко і спокійно, крім того вони здебільшого і є носіями культури. Інакша справа з величезними масами темного пригніченого народу – основними ворогами культури. Наразі вони ще не знають, що в бога тепер не вірять. Але, навіть якби ця робота не була опублікована, вони обовязково дізналися б. І вони готові приймати науку так само беззаперечно, як раніше приймали релігію. І чи є гарантія, що, звільнені від обмежень, що раніше трималися лише на вірі в Бога та страсі перед ним, вони не кинуться порушувати закон? Отже, або найсуворіше запобігання духовному розвитку неосвічених мас, або найретельніша ревізія відносин між релігією та культурою. РОЗДІЛ VIII. В разі виконання останньої рекомендації, звісно, доведеться від чогось відмовитися, але набутку буде більше, до того ж ми уникнемо великої небезпеки. Люди можуть не наважитися на то, боячись якогось надзвичайного дива. Але таке диво вже не сталося, коли люди відмовлялися заради досконалішої релігії від первісної. Вимога культури не вбивати сусіда, якого ти ненавидиш, була викликана неможливістю в інакшому випадку людського співіснування. Вбивство може викликати кровну помсту і спричинити ланцюгову реакцію, в рамках якої проти сильнішого обєднувалися б слабші. Суспільство твориться однаковою для всіх небезпекою для життя, бо воно забороняє вбивство всякого, хто переступає через заборону. Так з часом виникають юстиція та система покарань. Ті, хто стверджують, що заборона виходить від бога, беруться вгадати його наміри і знати, що він також проти людського взаємовинищення. Таким чином, ставилять цю заборону в залежність від віри в бога (якщо не віриш – можеш вбивати). Забравши таке своє твердження назад, люди можуть задовільнитися соціальним обгрунтуванням юстиції і вивести цю заборону з-під загрози. Крім того, багато заборон вочевидь створені людьми для забезпечення своєї користі. Оскільки дуже важко зрозуміти, де заборона продиктована нібито Богом, а де – людьми, ліпше вивести з гри Бога, аніж навпаки. Тоді люди ставилися б до законів прихильніше, розуміючи, що створені вони не тільки для їхнього закріпачення, а скорше для захисту їхніх інтересів. Це був би вагомий крок на шляху до замирення з культурою. Первісна заборона вбивства батька переходить на заборону порушувати волю бога. Події, які відбувалися у доісторичні часи, відбиваються на необгрунтованих релігійних обмеженнях – отже, можна вважати релігію набутим загальнолюдським нав*язливим неврозом. Розуміння історичних цінностей змісту релігійних вчень не виправдовує їхнє існування. Навпаки, ці цінності вказують на рудиментарність релігії. Істинність релігії настільки викривлена багаторазовими переробками, що можна на неї вже не вважати. Отже, скасування релігії цілком виправдане. РОЗДІЛ ІХ. Фройд розпочинає розділ з переліку імовірних контраргументів, які на данім етапі розвитку концепції можуть виникнути в уявних опонентів: 1)Що він (Фройд) припускає суперечність щодо безпечності/небезпечності даної роботи, якщо вона буде опублікована; 2)Що він визнає верховенство афективного (пристрасті, потяги) над поведінкою людини, але пропонує запросто замінити то раціональним; 3)Що всі спроби замінити релігію на розум призводили до кривавих і тяжких наслідків; 4)Що, якщо релігію, як простий “невроз суспільства”, усунути, може бути забагато втрачено. На все це Фройд знаходить раціональну відповідь: 1)Справжньому віруючому не страшна ця робота, бо його віра не похитнеться через неї. А ось великі маси людей, які підлягають культурі через страх перед нею, могли б піддатися впливу цієї роботи, але дізнаються про занепад релігії і без неї. 2)Фройд перелічує ті деформації психіки, які спричиняє релігія, що насильницьки впроваджується серед дітей від раннього віку. Одна з найвразливіших для релігії сфер – сексуальна, яка, за Фройдом, є найголовнішою і пов'язана безпосередньо з підсвідомістю. 3)Фройд згоден, що ідея перевернути і знищити релігію одним ударом – це утопія, яка може призвести до найгірших наслідків. Але, порівнюючи релігію з інфантилізмом, а релігійну людину – з дитиною, автор стверджує, що інфантилізм підлягає подоланню, і людство повинне вийти на якісно новий рівень свідомості – дорослий. Автор вірить у те, що людина виявиться сильнішою за всі культурні обмеження, і втрата віри в потойбічне життя зробить її життя ліпшою, а культура нікого більше не пригнічуватиме. РОЗДІЛ Х. Чергові контраргументи, наведені Фройдом – насамперед те, що релігію неможливо усунути, не замінивши її на іншу, рівноцінну систему вчень та обмежень. А мета цієї роботи, мовляв, лише в тому, щоб замінити одну ілюзію, афективно цінну та випробувану, такою, що випробування ще не пройшла і є сумнівною. Так, погоджується автор, можливо, його сподівання на зміни - ілюзорні, але ці ілюзії, на відміну від релігії, не мають маніакального характеру, тож вони не такі вже невиправні. Примат інтелекту, стверджує він, майорить вдалині, але та далина не така вже недосяжна. І на шляху до цієї мети релігійні ідеї мусять зникнути. Навіть очищені, кристалізовані, вони загинуть, якщо матимуть на меті зберегти щось втішне від релігії. Також автор вказує на різницю у ставленні до ілюзій (уявного опонента – до релігії, автора – до власних теорій). Якщо релігійним людям важко було б пережити, якби їхні уявлення виявилися невиправданими, то тим, хто вірує у “бога Логоса”, падіння їхньої ілюзії мало чим загрожує. Вони вірять, що наука у своїх пошуках здатна врешті-решт пояснити якщо не всі, то більшість феноменів, які зараз пояснює релігія. Прибічники релігії не можуть вибачити науці те, що вона похитнула позицію релігії в суспільстві. Але зміна наукових уявлень – не руйнація, а прогрес. Закон, який вчора вважали фундаментальним, тепер виявляється окремим випадком якоїсь ширшої закономірності, або модифікується іншим законом: грубе наближення до істини витісняється більш досконалим, яке, в свою чергу, чекає на подальше вдосконалення. Спроба довести, що наука, прив'язана до нашого фізичного існування, здатна дати нам тільки суб'єктивні результати, виявилися марними. Питання про те, як влаштований наш світ, без урахування нашого сприйняттєвого психічного апарату, є пустою абстракцією, позбавлена всілякого практичного інтересу. Наука – не ілюзія; ілюзією, стверджує Фройд, є надія отримати звідкись те, чого наука не може нам дати.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/urok-po-teme-englis-is-a-global-language.html	Урок по теме "English is а global language"	https://doc4web.ru/uploads/files/26/bb51f0cf8f66b474b6647b4427c671ac.docx	files/bb51f0cf8f66b474b6647b4427c671ac.docx	Данный урок был создан Фатхутдиновой Эльвирой Фанисовной, учителем второй категории Сугушлинской школы Лениногорского муниципального района Республики Татарстан. Он проводился в 8 классе. Тип урока - обобщение. В его основу легла проектная технология. Сегодня основная задача ученых-методистов и учителей состоит в том, чтобы помочь проектам занять надлежащее место в школьной практике обучения иностранным языкам. Именно осмысление и применение этого метода в новой социально-культурной ситуации в свете требований к образованию на современной ступени общественного развития позволяет говорить о школьном проекте как о новой педагогической технологии, которая позволяет эффективно решать задачи личностно-ориентированного подхода в обучении подрастающего поколения. Цель, которую ставит учитель иностранного языка – не просто научить детей излагать заученный материал, а выработать у него потребность говорить на изучаемом языке. Технология организации проектной деятельности включает в себя совокупность исследовательских, поисковых и проблемных методов, творческих по своей сути, направленных на самостоятельную реализацию школьником задуманного результата. Проект- это цель, принятая, осознанная детьми, актуальная для них. Проект – это детская самодеятельность, конкретное практическое творческое дело, поэтапное движение к цели. 1. Подготовка к проекту.(постановка задачи) 2. Организация участников проекта.(составление плана) 3. Выполнение проекта. 4. Презентация проекта. 5. Подведение итогов проектной работы. Над данной работой учащиеся работали в течение месяца. Их труд был тяжелым и плодотворным, все достигли желаемого результата. Данную разработку можно применить и в других классах, так как тема очень обширная. Разработка урока Тема: English is а global language. Цель урока: Формирование у учащихся коммуникативной иноязычной компетенции. Задачи урока: Развивать навыки аудирования и умения извлекать из услышанного текста необходимую информацию. Рассказать о проекте исследования словарей перед аудиторией в доступной форме; Воспитывать интерес к культуре, традициям англоязычной страны. Вид урока: обобщение Оборудование урока: Мультимедиа: а) виды словарей, б) слайды с новыми словами. Аудиокассета с текстом. Учитель английского языка Сугушлинской основной школы Фатхутдинова Э.Ф. Ход урока Сообщение цели урока и введение учащихся в тему Teacher: Dear boys and girls! Nowadays a lot of people want to know foreign languages. Some of them have become global languages, i.e. languages of the planet. They help people all over the world to exchange information and to develop understanding. Sometimes people call English the global language, because nearly in all countries of the world people speak it. (слайд №1) Do you agree with me? What are your opinions about this statement? Some people say English is the global language. What do you think about it? Примерный разговор «Учитель-Ученик» - I agree with this statement, because if you go to any European country and if you can speak English you may find everything you want: a hotel, a bus stop, an airport, a shop, a cafe. - Many books by British or American authors translated from other languages. Whatever you`re interested in, you can read about it in English! - You can buy English - language magazines and newspapers in every part of the world. - You can use most pages on the Web. That`s over a billion pages of information! I suppose learning one language gives you a chance to get almost all knowledge of the Internet! Teacher: O` key. I understand your points of view. Now look at the blackboard. Here is the map of the world. Find countries and governments where the English language is used as an official or second language. You may use magnets and put them to these places. (на доске демонстрируется карта мира, учащиеся выходят показывают и называют страну и на нее прикрепляют магнит.) Речевая зарядка. Teacher: Now look at the blackboard , we can see different countries, say me please what languages they speak. (слайд № 2, после того как учащиеся называют ответ появляется вторая колонка) Развитие навыков аудирования а) Представление незнакомых слов (слайд № 3.) б) работа с вопросами, на которые предстоит ответить, после прослушивания текста.(слайд № 4) с) аудирование рассказа в аудиозаписи English is probably the most widespread language on earth. People all over the world speak English. They do not all use it as their first language. In some countries, such as, Nigeria and India, there are often many different languages and so these countries use English as an “official” or “second” language for government, business and education. Certain “international” professions, such as airline pilots and air-traffic controllers require a working knowledge of English. English is also the working language of computers. If you know English, you can now communicate with people from all over the world by computer. Ответить на вопросы What is the most widespread language on earth? All people use English language as their first language, don`t they? Why do we learn English? Where did the bulk of English words come from? 4. Защита проектов Teacher: If we want to know languages, we must know many words. Are you ready to present your projects? Here are four groups with their works. One pupil has prepared questions for you. Well, let`s begin. Interviewer: Good day ladies and gentleman! Let`s begin our show. There are so many words, so many languages on our planet. But now more people speak English than any other language, don`t they? Pupil1: Yes, they do. Interviewer: What English speaking countries do you know? Pupil 2: The USA, Australia, United Kingdom, … Interviewer: If we want to know the word, what do we do? Pupil 3: We use dictionaries. Teacher: Sorry, for interrupting you, as you`ve said if we want to know languages, the words, the pronunciation, the meanings of the words, we use dictionaries. At this moment we come to the theme of our project works «The world famous dictionaries». (слайд № 5) Teacher: So continue, please. Interviewer: One of the most famous Russian dictionary is Dal`s dictionary. So what can you say about author and the dictionary? 1 группа: Dal`s dictionary. (слайд № 6, ученик рассказывает о Дале - слайд № 7, работы Даля - слайд № 8 , факты биографии - слайд № 9). Interviewer: Well, thank you very much, now let`s listen to the second group about Ozhegov`s dictionary. 2 группа Ozhegov`s dictionary( слайд № 10, биография Ожегова - слайд № 11, основные работы – слайд № 12, о словаре – слайд № 13,14) Interviewer: O` key, well done. It was very interesting. Now let`s listen to about English Longman`s dictionary. 3 группа: Longman Dictionary of Contemporary English ( слайд № 15, о словаре – слайд № 16, № 17,№ 18) Interviewer: Very good! There is one more English dictionary. It is called Oxford English dictionary. The explanation of the word meanings are also given in English language. But there are other kinds of dictionaries, English- Russian dictionaries. One of them is Muller`s dictionary, and now we will speak about it. 4 группа: Muller`s dictionary. ( о словаре слайд № 19) Teacher: Very good, girls and boys. You have done very good and hard work, thank you very much. Now let`s check up how do you understand, what these dictionaries consist of. Each group has the dictionary, I `ll say the word and you try to find this word in your dictionary. The first word is мама- mother. (Ученики 4-х групп находят слово в словарях, и дают его значение) (можно дать еще несколько слов, чтобы убедиться что учащиеся усвоили материал словарей, например:to run) Teacher: Now let`s read the text and do the test. ( учащиеся читают по предложению, после этого выполняют тест- слайд № 20) Подведение итогов. Дача домашнего задания
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-po-angliyskomu-yaziku-puteshestvie-po-l.html	Внеклассное мероприятие по английскому языку "Путешествие по Лондону" 2 класс	https://doc4web.ru/uploads/files/19/bc56313fe213927fe54c240ea7b2bf00.docx	files/bc56313fe213927fe54c240ea7b2bf00.docx	Внеклассное мероприятие по английскому языку Тема: Путешествие по Лондону Класс: 2 «а» Цель: знакомство с достопримечательностями Лондона. Задачи: Закрепить в речи ЛЕ по теме «Животные» в речевых образцах «It’s a…», «I like…»; Способствовать развитию монологической речи, наглядно-образного мышления, зрительной памяти, языковой догадки; Воспитывать интерес и уважение к английской культуре и традициям; Способствовать повышению мотивации к изучению английского языка. Оборудование: мультимедийное сопровождение, карты для детей, колокольчик, презентация. Содержание мероприятия Орг. Момент Цель: организация рабочего места и нацеливание на работу. Занятие начинается с музыкального прослушивания произведения из к\ф «Шерлок Холмс». Н.Н. – Hello! Н.А. – Hello! 2. Актуализация знаний. Цель: выявление знаний обучающихся о своей стране. Н.А – Вы любите играть? Давайте поиграем в путешественников. А что бы стать путешественниками, нужно много знать о разных странах, много уметь, быть сильными, выносливыми, внимательными. Сейчас мы вас проверим, можно ли с вами отправляться в путь. Н.Н. – Ребята, в какой стране вы живете? (в России). А знаете ли вы столицу России? (Москва). На каком языке вы говорите? (На русском) Н.А. – Молодцы! Теперь можно отправляться в путь. Мы приглашаем вас в путешествие по Лондону. Мы полетим в Лондон на волшебном самолете. (слайд с самолетом) Звучит запись взлетающего самолета. На доске появляется карта Великобритании. Основной этап. Цель: знакомство с достопримечательностями Лондона Н.Н. – Добро пожаловать в Лондон, в столицу Великобритании, где все люди говорят на английском языке. Лондон – древний и немного сказочный город, в нем много старинных замков, соборов, башен и мостов. (Слайды с достопримечательностями Лондона). Н.А.- Есть даже королевский дворец, в котором живет настоящая английская королева – Елизавета II. (слайд с портретом королевы) Н.Н. – Но как же нам не заблудится? У путешественников должна быть карта. (слайд карта Лондона) Н.А. – Любимое место английских мальчиков и девочек – парк Регента, в котором расположен зоопарк. (слайд зоопарка) Н.Н. – Каких животных здесь только не увидишь! Ребята возьмите свои бинокли (дети подносят кулочки к глазам), расскажите какие животные живут в зоопарке. (слайд с животными) Дети называют по-английски названия животных. Н.А. – Молодцы, ребята! А какое животное вам нравится больше всех? What animal do you like? (слайд на месте с картинками животных) Дети отвечают– I like a … Н.Н. – Совсем недавно в зоопарке появилось новое животное. Я загадаю вам загадку на английском, а вы постарайтесь догадаться о ком она? It is big. It is strong. And his trunk is very long. What is it? (An elephant) Н.Н. – Правильно, ребята! Вы догадались - It’s an elephant. (слайд с изобр слона) Слышится бой часов. Н.А – Недалеко от парка Регента находится башня с часами. (Слайд с башней) У этой башни забавное имя – Биг Бен. Давайте скажемте вместе – Биг Бен. Но я открою вам маленький секрет, так еще зовут большой колокол этой башни. Чтобы бой часов был слышен далеко вокруг, на всех часовых башнях вешали колокола. Эти колокола звонили, а звон разносился по всей округе, и люди по звону могли определить время. Так вот, на этой башне было целых 5 колоколов. Самый громкий и большой называют «Биг Бен». Н.Н. – А назвали его непросто так. Много лет назад, когда начали строить эту башню, ее строительством руководил англичанин, Бенджамин Хол. Он был такого высокого роста, что строители и друзья называли его Биг Бен – Большой Бен. А вскоре так начали называть самый громкий и большой колокол башни – Биг Бен. Люди так привыкли говорить Биг Бен при бое часов, что вскоре и саму башню стали называть только так: Биг Бен. Н.А. – Посмотрите на башню, какая она величественная, ажурная. Теперь вы знаете секрет этой башни. Ребята, а хотите поиграть в игру, которая так и называется Биг Бен? Дети отвечают. Объясняются правила игры. Сначала ведущие (Н.Н.), затем выбирается самый артистичный и он становится ведущим игры. Слова игры на слайде. Ведущий звонит в колокольчик и говорит: «утро», «день», «вечер», «ночь». Дети имитируют действия, совершаемые в это время суток. Биг Бен – это башня, Поиграть мы с ней не прочь! Утро! Вечер! День! И ночь! (3-4 раза) Н.А. – Молодцы! Но нам нужно продолжать путь. И следующая наша остановка – центр Лондона, где протекает река Темза. (слайд с рекой) Посмотрите, сколько рыбок плавает в реке, все разноцветные. Давайте назовем цвета рыбок. (на экране выплывают рыбки) Н.Н. – Первый мост через Темзу был построен из дерева. (слайд с мостом) Затем англичане сделали его более прочным и натянули веревки к лондонскому мосту, но мост внезапно обвалился. С тех пор сохранилась английская детская песенка, под которую мы с вами сейча поиграем. Объясняются правила игры. Четверо детей берутся за руки поднимают вверх, тем самым образуя мост. Остальные дети становятся друг за другом и проходят по мосту через арку под музыку. С последними словами мост падает на того, кто в это время подходит под ним. Пойманный ребенок выходит из игры. В конце игры считают сколько детей было поймано по-английски. (Звучит музыка ) Дети садятся на места. 4. Рефлексия Цель: выявление знаний, полученных в ходе занятия. Н.Н. – Вот и закончилось наше путешествие по Лондону, столице Великобритании. Красивый город, правда, ребята? Н.А. – Давайте вспомним те места, где сегодня побывали? (слайд с достопримечательностями) Дети называют достопримечательности Лондона. Н.Н. – Что запомнилось вам больше всего? Н.А. – Понравилось ли вам наше путешествие? Хотели бы вы еще побывать в других странах? Н.Н. – А чтобы побывать в других странах, что нужно знать и уметь? Н.А. – А чтобы вы не забыли о знаменитых местах этого города, мы дарим вам вот такую карту, на которой изображены и парк Регента с его знаменитым зоопарком, и башня с часами Биг Бен, река Темза, Лондонский мост. Раздаем каждому ребенку по листочку с картой Лондона. Итог занятия. Цель: подведение итога занятия Н,А. и Н.Н. – Как бы хорошо не было в гостях, но настоящие путешественники всегда тоскуют по своей Родине. Как говорят англичане: «Home, home, sweet home» - «Дом, дом, милый дом». Пристегните ремни мы отправляемся домой на нашем волшебном самолете, пора лететь домой, в Россию, в родной Турочак. (слайд самолет со звуком) - Нам тоже понравилось и мы надеемся, что мы с вами совершим ещё не одно увлекательное путешествие. Всем спасибо! Good bye!
https://doc4web.ru/astronomiya-/konkurentozdatnist-ukraini-u-galuzi-postachannya-elektroenergii.html	Конкурентоздатність України у галузі постачання електроенергії	https://doc4web.ru/uploads/files/233/93d930f346e304704cddc5715b7c4b54.docx	files/93d930f346e304704cddc5715b7c4b54.docx	Реферат КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ПОСТАЧАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ 1.Мета роботи Загальну мету написання цієї роботи вбачаю у наступних підпунктах: [1] провівши аналіз стану сучасного ринку електроенергії України, з’ясувати наскільки конкурентною є і може бути діяльність з постачання електроенергії в межах Україна. [2] оцінити сучасний потенціал України в постачанні електроенергії на зовнішні ринки, адже відомо що до розпаду СРСР, УРСР експортувала близько 14% електроенергії від загального виробітку. [3] розглянути шляхи підвищення конкурентоспроможності України у секторі постачання електроенергії 2. Постановка проблем [постановка проблеми регіональної конкурентоспроможності] Електроенергетика – це галузь класичний приклад натуральної монополії. Натуральні монополії виникають там, де альтернативна форма організації ринку (наприклад конкурентний ринок) в силу наявності фізичних (не штучних) бар’єрів виникнути не може. З огляду на це, можемо припустити, що в електроенергетиці запровадження інституту конкуренції наштовхуватиметься на низку перешкод. Однак, розпочаті в багатьох країнах процеси розмежування функцій з виробництва, транспортування та постачання електроенергії (енергетична реформа), доводять що елементи нав’язування конкурентного середовища є прийнятними і можуть стимулювати галузь до саморозвитку плюс сприяти нарощуванню економічних вигод. При цьому одразу зауважу, що реальна конкуренція на ринку електроенергії України можлива далеко не для всіх його учасників. Наприклад, виробники електроенергії, незалежно від виду генерованої енергії (атомна-, гідро-, теплова-) не мають права змагатися за “свої” частки ринку. Головний аргумент: дії конкурентів можуть нашкодити безпеці енергосистеми (Цікаво, що в Великобританії, модель енергоринку якої є базовою для (енергоринку) України, конкуренція генеруючих компаній має місце і всіляко стимулюється. Проблеми належного функціонування вирішуються координатором енергоринку Великобританії). Формально в Україні як і в Великобританії, кожен виробник продає визначений обсяг електроенергії (в кожну годину доби) на основі заздалегідь поданих заявок про свої потужності та відпускні ціни. Але проблема в тому, що (в Україні цінові заявки не мають ринкового характеру, оскільки позавідомчий орган НКРЕ уважно стежить за тим, щоб ціноутворення відбувалося відповідно до розроблених ним методик, що фактично означає адміністративне встановлення цін на електроенергію у нашій країні. Орган який встановлює “квоту” для кожного виробника електроенергії називається Централізованим диспетчерським центром, Його основне завдання полягає у забезпеченні надійного і безперебійного постачання електричної енергії споживачам, з додержанням вимог енергетичної безпеки. Зважаючи на це, основні зусилля в імплантації елементів конкуренції припадають не на виробництво електроенергії, а на діяльність з постачання. Визначимося спочатку з термінологією. Постачання електричної енергії - процес надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору учасників енергоринку. Енергопостачальники - учасники оптового ринку електроенергії України, які купують електричну енергію на цьому ринку з метою продажу її споживачам. Згідно з ЗУ “Про Електроенергетику”, допускається присутність двох категорій постачальників електроенергії на енергоринку: [1]Місцевий постачальник електричної енергії – постачальник електричної енергії, який одержав ліцензію з постачання електричної енергії за регульованим тарифом (“ОБЛЕНЕРГО”) [2]Незалежний постачальник електричної енергії – постачальник електричної енергії, що має ліцензію на постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом Наявність незалежних постачальників значно обмежує можливості обленерго зловживати монопольною владою, або точніше позбавляти обласних споживачів вибору постачальника. Обленерго, попри наявність конкурентної боротьби з незалежними постачальниками за сегменти ринку, все ж таки перебувають в апріорі більш вигідній позиції, оскільки саме ним належить виняткове право власності на обласні електричні мережі. За незалежними постачальниками законодавчо закріплене право використовувати комунікації локальних монополій з метою реалізації аналогічних послуг споживачам. Будучи підприємствами, які постачають енергію електричними мережами, які не є їх власністю, незалежні постачальники змушені вносити плату за користування цими місцевими (локальними) електромережами відповідній обласній обленерго. Проблема полягає в тому, що незалежних постачальників сьогодні вже майже не існує і медалі в “конкурентній” боротьбі отримали обленерго. [постановка проблеми глобальної конкурентоспроможності] Історично склалося так, що електроенергетика України створювалася і розвивалася не за власним сценарієм, а згідно з планами колишнього СРСР. Завдяки ним енергосистема УРСР була однією з найбільших. Україна займала провідні позиції у світі по обсягах виробленої електроенергії, поступаючись лише таким високорозвиненим державам, як США, Канада, Японія, ФРН, Франція і Великобританія. Енергетичний потенціал України в даний час є чималим. В електроенергетиці він представлений 44 тепловими електростанціями (ТЕС), 8 гідроелектростанціями (ГЕС) і 5 атомними електростанціями (АЕС). Встановлена потужність єдиної об'єднаної енергетичної системи України в 2000 р. оцінюється в 53 МВт. В експлуатації знаходиться 18000 км. – високовольтних ліній електропередач, 50000 км низьковольтних ліній електропередач. ЛЕП, що зв'язують енергетичну систему України з країнами ближнього зарубіжжя і Центральної Європи, дають можливість виходу на закордонні ринки цих країн. До найбільш важливих можна віднести: ЛЕП (750 кВ) Західноукраїнська - Альбертирша (Угорщина); ЛЕП постійного струму (800 кВ) Донбас - Волгоградська ГЕС; ЛЕП (750 кВ) Південоукраїнська АЕС - Румунія - Болгарія; ЛЕП (750 кВ) Хмельницька АЕС - Жешув (Польща) і ін. Про те, що Україна може займатися експортом електроенергії свідчать такі дані: встановлені потужності українських станцій спроможні виробити близько 250 млрд кВт.г. (без врахування потужностей введеного 2-го енергоблока Хмельницької АЕС і 2-го енергоблоку Рівненської АЕС) електроенергії на рік. Для зіставлення - споживання торік становило лише 170,69 млрд. кВт.г. енергії. Здавалось би, що маючи такі конкурентні переваги як: великий потенціал нереалізованих енергетичних потужностей; сприятливе географічне розташування – Україна є фактично "мостом" між споживачами енергоносіїв у країнах Євросоюзу та їх виробниками в Росії, Каспійському регіоні; розгалужену мережу ліній електропередач, які зв’язані як з виробниками, так і з споживачами паливно-енергетичних ресурсів - Україна приречена займатися експортом електроенергії. Проте реальний стан справ доводить, що Україна з об’єктивних та суб’єктивних причин не може скористатися своїми конкурентними перевагами для масового експортування електроенергії. Починаючи з 1991 р. обсяг українського експорту, що складав на той час біля 28 млрд. кВт.год., стрімко спадав, і вже у1996 р. 10,0% від рівня 1990 р. . Рівень виробництва та експорту електроенергії (млрд.кВт.год) Показник 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 Експорт 43,8 28,1 20,5 17,3 13,4 4,1 4,4 В % від вир_ва 14,6 10,0 8,1 7,5 6,6 2,1 2,4 Джерело: Укрінформелектросервіс” 3. Аналіз проблеми [аналіз проблеми локальної конкурентоспроможності] Для того, щоб зрозуміти на якому етапі стає можливою конкурентна боротьба за споживачів між незалежними постачальниками та обленерго, необхідно розглянути процес нарахування роздрібного тарифу (Ця схема також допоможе пояснити чому кількість незалежних постачальників зменшилася в 2000 році). Розглянемо для цього формулу встановлення роздрібної ціни для споживачів і постачальників: Црозд = Цопт + Цн.втр + Ттранс +Тпост Црозд – роздрібна ціна для енергопостачальної компанії; (1)Цопт – ціна оптова яку визначає ДП “Енергоринок”; (2)Цн.втр – норматив втрат у мережах відповідно до класу напруги (розраховується НКРЕ) (3)Ттранс – тариф на транспортування електроенергії локальними електромережами (встановлюється за НКРЕ) (4)Тпост – тариф на постачання. В цей тариф, згідно з постановами НКРЕ, входять витрати, пов’язані з збутом електроенергії: обслуговування лічильників, фіксація показників, виписка рахунків тощо. Аналіз формули за її компонентами, дозволяє стверджувати, що підстав для конкурентної цінової боротьби між зазначеними категоріями постачальників не може бути, оскільки кожна компонента роздрібної ціни (окрім Цопт) затверджується НКРЕ і не змінюється будь то незалежний постачальник чи обленерго. Що ж в такому разі для незалежного постачальника означає “постачати електроенергію за нерегульованим тарифом”? Це означає, що він не зобов’язується (але може, якщо вважатиме за доцільне) купувати електроенергію на оптовому ринку електроенергії (ОРЕ), оскільки має альтернативу купувати електроенергію безпосередньо у виробника, додатково закладаючи у роздрібну ціну тариф за використання магістральних мереж (магістральна електрична мережа - електрична мережа, призначена для передачі електричної енергії від виробника до пунктів підключення місцевих (локальних) мереж). Обленерго – зобов’язані купляти електроенергію лише на ОРЕ. Отже, незалежні постачальники, за якими законодавчо закріплене право використовувати природні комунікації локальних монополій (обленерго), створюють конкурентне середовище й примушують природні монополії, збільшувати ефективність виробництва, а отже і знижувати тарифи. Це в ідеалі, проте: запровадження інституту незалежних постачальників електроенергії в Україні має ряд унікальних особливостей. Почнемо з того, що можливість вибору постачальника для споживача закріплена законодавчо. НКРЕ діючи у відповідності з цим положенням активно видавала ліцензії на постачання електроенергії за нерегульованим тарифом (видано їх було близько 800). Засилля бартерних відносин (поч. 1990-х років, на той момент ще не існувало ДП”Енергоринок”) дозволило незалежним постачальникам отримати певний зиск від своїх юридично закріплених прав. В чому це виявлялося? Досить швидко в умовах нестачі оборотних коштів, виник ринок боргових зобов’язань генкомпаній, а разом з ним (завдяки практиці адресних та давальницьких схем співпраці незалежних постачальників з генеруючими компаніями) виникла можливість для незалежних постачальників дисконтувати електроенергію на 20-30% (подекуди на 50%). Зрозуміло, що платоспроможні споживачі не збиралися нехтувати такими знижками і надавали перевагу співпраці саме з незалежними постачальниками, бо зрештою це було дешевше ніж купляти електроенергію у обленерго. Обленерго, в цей час втрачало можливість отримати “готівку” від платоспроможних споживачів і єдине, що їм залишалося це постачати електроенергії бюджетникам та населенню – безнадійним боржникам. До цього зобов’язував обленерго закон, згідно з яким обленерго не може відмовляти в постачанні електроенергії жодному з споживачів, що входять у обласну розподільчу енергомережу. Такий стан справ вбивав галузь, оскільки зменшувалися щорічно поставки палива (через втрату генеруючими компаніями частини доходів в результаті згадуваних дисконтах, і несвоєчасний рівень оплати енергії від обленерго; накопичувалися борги бюджетників), а випуск і подальший рівень оплати за відпущену електроенергію не покривав межу беззбитковості. Реформування продовжилося. І у травні 2000 року вийшла офіційна заборона на здійснення розрахунків у будь-якій негрошовій формі. В результаті, поширилася заборона на адресні і давальницькі схеми розрахунків, і незалежні постачальники були позбавлені своєї основної конкурентної переваги перед обленерго. Будучи примушеними купувати електроенергію за оптовими цінами енергоринку і розплачуватися за оренду регіональних електромереж за встановленими НКРЕ правилами (див. у схему нарахування роздрібного тарифу) роздрібний тариф не дозволяв, вже їм на цей раз покривати межу беззбитковості. Кількість незалежних постачальників почала стрімко зменшуватися, не маючи жодних можливостей для ведення конкурентної боротьби. Отже зрозуміло, що наявність локальної конкурентноздатності у постачанні електроенергії цілком залежить від змісту норм, які регулюють діяльність постачальників електроенергії. [аналіз проблеми глобальної конкурентоспроможності] Україна значно звузила діяльність з експорту електроенергії через наступні чинники: [1]Країни Східної та Центральної Європи розпочали активні програми по енергозбереженню. До того ж структура ВВП цих країн деформувалася в сторону менш енерговитратних видів економічної діяльності. [2]Електоенергія вироблена Україною не відповідала загальноприйнятим стандартам: електроенергія з амплітудою коливання 1,2 Гц явно не користується попитом у європейських споживачів. Колишні основні партнери - Польща, Чехія, Словаччина й Угорщина - ввійшли в єдину європейську енергосистему, що має високі вимоги як до якості енергії, так і до систем регулювання її. Зважаючи на це можливості експорту електроенергії безпосередньо залежать від можливостей доведення його якості до європейського стандарту, що не припускає відхилення від стабільної частоти 50 Гц більше ніж в 0,2 Гц (в Україні періодичне падіння частоти до критичного рівня 49,2 - 49,3 Гц). [3]Наявність неприпустимо великих втрат обсягів електроенергії в електромережах України(лише в мережах енергопостачальних компаній, які мають значно меншу напругу ніж магістральні електромережі, втрати становлять 19% від “прийнятої” електроенергії). великих витрат Водночас в Україну надходять пропозиції від західних партнерів по закупівлі вітчизняної електроенергії. 4. Пропозиції до розв’язання проблеми [пропозиції щодо збільшення конкуренції в постачанні електроенергії на внутрішньому ринку] Існує на мій погляд лише три варіанти подолання проблеми, пов’язаної з збереженням засад конкурентного розвитку в сфері постачання електроенергії: 1. Встановити нормативи технологічних втрат електроенергії в мережах обленерго, таким чином знизивши ризик фальсифікації обленерго даних з метою ведення нечесної конкуренції (цим може наприклад зайнятись НКРЕ). Обленерго мають позбутися жодного шансу в махінаціях пов’язаних з встановленням тарифу на транспортування тощо. 2. Альтернативним заходом щодо збереження конкуренції є зміна формули розрахунку роздрібної ціни для обленерго. Потрібно лише перенести витрат від комерційних втрат (крадіжок) у третю складову тарифу (витрати на транспортування) якщо йтиметься про визначення роздрібної ціни для обленерго. Як наслідок, у обленерго з’явиться стимул для зниження комерційних втрат з метою успішної конкуренції з незалежними постачальниками. Для того, щоб розрізняти втрати електроенергії пов’язані з крадіжками НКРЕ слід мати чітко зафіксовані нормативи втрат локальної електромережі (про це йшлося в попередньому пункті) 3.Незалежним постачальникам можна спробувати побудувати паралельні електромережі . [пропозиції щодо збільшення конкурентоспроможності України в постачанні електроенергії на зовнішніх ринках] Пропозиції щодо збільшення обсягів експорту електроенергії: Підвищити якість електроенергії Здійснити технічне переоснащення електромереж для транспортування експортної енергії (Зменшити відсоток втрат електроенергії в мережі ) Деверсифікувати структуру торгівельних партнерів (спробувати знайти власну нішу на зовнішньому ринку електроенергії). Укласти угоди з іноземними постачальниками енергоносіїв про отримання взаємних вигод від здійснення Україною операцій з експорту електроенергії на давальницьких умовах. Наприклад, згідно з умовами угоди українська сторона буде займатися фактичним виробітком і транспортом електроенергії, в той час як партнер буде брати на себе функції по забезпеченню виробництва енергоносіями. Для цього потрібно реально оцінити рентабельність такого партнерства, можливий, варіант, коли Україні буде набагато вигідніше займатися безпосереднім транспортом електроенергії. На сьогоднішній день вже укладено міжурядову угоду про об’єднання енергосистем України та Росії. Згідно з оцінкам експертів ця угода ініціює початок нової віхи в експорті електроенергії (як власної так і своєї)на зовнішні ринки. Прискорити процес створення власного незамкненого ядерного циклу (налагодження виробництва українського ядерного палива) з метою завантаження надлишкових потужностей АЕС. Крім того, електроенергія АЕС має найнижчу собівартість, а тому зростання її частки в загальній структурі виробленої електроенергії дозволить встановлювати більш низьку ціну на експортовану електроенергію. Аналізуючи можливості України збільшити обсяг електроенергії з метою її подальшого експорту, не можна залишати поза розглядом проблему залежності галузі від імпортованих енергоносіїв (наприклад у 1995 р. більше ніж 50% (5,988 млрд. USD) від загального обсягу імпорту були витрачені на оплату первинних енергоносіїв). Суть зазначеної проблеми полягає в тому, що Україна не може закуповувати енергоносіїв більше ніж вона це робить зараз. Зростання експорту в цьому контексті, означатиме визнання готовності України розплачуватися за додатково імпортовані енергоресурси, а це в свою чергу може бути лише наслідком підвищення рівня рентабельності галузі електроенергетики. В умовах всеосяжного дефіциту коштів така інвестиція є малореальною. 5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив [обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив на внутрішньому ринку] Читачу цієї частини розділу, раджу ще раз проглянути схему визначення роздрібних цін на електроенергію. Проаналізуємо пропозиції і оберемо найприйнятнішу. 1. Встановити нормативи технологічних втрат електроенергії в мережах обленерго, таким чином знизивши ризик фальсифікації обленерго даних з метою ведення нечесної конкуренції (цим може наприклад зайнятись НКРЕ). Це означає, що варто більш уважно поставитися до другої (норматив втрат) та третьої (тариф на постачання) складових роздрібної ціни на електроенергію. Річ у тім, що втрати в мережах мають різну природу. Є технологічні втрати, обумовлені фізикою процесу передачі електроенергії, - запобігти цим втратам неможливо, хоча і можна звести до деякого оптимуму. Комерційні, або іншими словами, втрати від несанкціонованого привласнення – крадіжок, це принципово інші за своєю природою втрати. Абсолютно неправильно включати комерційні втрати в норматив втрат у мережах. Зрозуміло, що 100% їх зниження, напевно, неможливе, але боротьба за це – це задача власника мереж, обленерго. Таким чином несправедливо переносити частину комерційних втрат на незалежних постачальників, які об’єктивно не мають можливості впливати на їхнє зниження. Достатньо лише розробити нормативи технологічних втрат у залежності від протяжності мереж, площини поперечного перерізу кабелю, рівнів напруги встановлених потужностей трансформаторів. Ці нормативи можуть відрізнятися по сезонах, але в цілому повинні бути довгостроковими і достатньо стабільними. Необхідність їх перегляду має виникати лише у випадку істотної зміни конфігурації мережі. 2 Альтернативним заходом щодо збереження конкуренції, буде перенесення витрат від комерційних втрат (крадіжок) в третю складову тарифу (витрати на транспортування) якщо йтиметься про визначення роздрібної ціни для обленерго. Як наслідок, у обленерго з’явиться стимул для зниження комерційних втрат з метою успішної конкуренції з незалежними постачальниками. 3.Незалежним постачальникам можна спробувати побудувати паралельні електромережі до тих, що перебувають у власності обленерго. Порівнюючи вартості реалізації 1, 2,3 –ої пропозицій можемо дійти висновку, що перша і друга є менш витратними, а це важливо в нинішніх умовах. Крім того, ще не було жодної заявки від незалежного постачальника з приводу готовності побудувати аналог локальної електромережі. [обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив для діяльності на зовнішньому ринку] Обгрунтуємо пропозиції щодо можливостей збільшення експорту електроенергії, перелік яких було подано в попередньому розділі. 1. Підвищити якість електроенергії є реальною справою, навіть за умов поточного рівня інвестицій в демонтаж спрацьованого обладнання електромереж. Нагадаю, що Україна вже уклала договір з Росією про з’єднання енергосистем. Цей крок, згідно з оцінками експертів дозволяє полегшувати навантаження на енергосистему в пікові періоду і цим самим сприяє підтримці частоти мережі у відповідності з прийнятними стандартами. Більше того, вважається що паралельна робота енергосистем – це спосіб полегшити процедуру торгівлі електроенергією, і що найголовніше отримати додаткові конкурентні переваги в ціні. 2. Здійснення технічного переоснащення електромереж для транспортування експортної енергії поки що є проблематичним в умовах обмеженості інвестиційних фондів власників магістральних і міждержавних електромереж (державна власність). Проте зусилля спрямовані на зменшення несанкціонованого доступу до електроенергії є цілком логічним кроком за цих умов. Зниження нормативів технологічних втрат означатиме здешевлення ціни експортованої електроенергії і дозволятиме підвищити рентабельність зазначених операцій у майбутньому. 3. Деверсифікація структури торгівельних партнерів (спробувати знайти власні незаповнені ніші на зовнішньому ринку електроенергії). В цьому контексті зазначу, що Туреччина і країни Південно-Східної Європи готові імпортувати електроенергію з України не зважаючи на частоту, що не відповідає ГОСТу – 50Гц. Проте для цього на українських електростанціях потрібно встановити спеціальні вставки - перетворювачі, що підвищують стабільність частоти. Подібними установками Західна Європа захистила свій ринок електроенергії при об'єднанні в єдину енергосистему зі східно-європейськими країнами. До Україи з пропозиціями про закупівлю електроенергії (ще до об’єднання з російською енергосистемою) зверталися такі західні фірми, як “АВВ” (США) і “Siemens” (Німеччина). Таке співробітництво могло б сприяти збільшенню інвестицій у електроенергетику і забезпечити проведення структурних перетворень у галузі в повному обсязі й у заплановані терміни. 4. Укласти угоди з іноземними постачальниками енергоносіїв про отримання взаємних вигод від здійснення Україною операцій з експорту електроенергії на давальницьких умовах. Про можливість реалізації цієї пропозиції судити поки що важко. Вона потребує більш детального вивчення і пошуку партнерів зацікавлених в її реалізації. 5. Прискорити процес створення власного незамкненого ядерного циклу (налагодження виробництва українського ядерного палива). Згідно з оцінками українське ядерне паливо буде дешевше, ніж російське, а тому в перспективі це дозволить мати більший рівень рентабельності від експорту електроеннергії, не говорячи вже про вигоди внутрішнього споживання відносно дешевої електроенергії АЕС(порівняно з ТЕС і ГЕС). Підсумовуючи можна сказати, що кардинального збільшення експорту електроенергії з України можливе лише за умови об’єднання з європейською енергосистемою (UPTE/CENTREL), оскільки саме в Європу буде спрямований основний потік експорту електроенергії як для України та і Росії. Це потребує як модернізації української енергосистеми (створення технічних можливостей для експорту та резервних потужностей, стабілізації роботи енергосистеми тощо), так і певної зовнішньоекономічної роботи в умовах жорсткої конкуренції та безперечного дотримання усіх вимог до учасників євроенергосистеми. Ці пропозиції здебільшого вже були розглянутими урядовими організаціями. Події нещодавнього минулого, дають зрозуміти, що пріоритет надався пропозиції згідно з якою приріст експорту стане можливим за рахунок підвищення якості електроенергії шляхом об’єднання з енергосистемою Росії. Останнє твердження зовсім не означає, що заходи по реалізації інших представлених пропозицій не виконуються, але про це в наступному розділі. 6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями Почну цей розділ з того, що зазначу: роль неурядових організацій у прийнятті рішень в електроенергетичній галузі є нульовою. Про те, яких заходів було вжито на урядовому рівні для реалізації зазначених пропозицій йтиметься нижче. 1. В рамках програм модернізації і технічного переоснащення підприємств електроенергетики України передбачається: завершення будівництва енергоблоків високого ступеня готовності на Рівненській і Хмельницькій АЕС, Дністровській ГАЕС, Київській ТЕЦ, Добротвірській та Миронівській ТЕС; підвищення ефективності експлуатації АЕС, модернізація та реконструкція ядерних блоків і підвищення їх безпеки; реконструкція і модернізація ТЕС шляхом упровадження нових технологій спалювання вугілля; демонтаж фізично спрацьованого та морально застарілого обладнання; будівництво нових ліній електропередач, реконструкція і заміна електрообладнання; розвиток оптиковолоконної телекомунікації тощо. У рамках цих проектів Україна співпрацює зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР), з компаніями та банками з Німеччини, Швеції, Данії, Франції, США, Канади, Росії та інших країн. 2.Нещодавно, прем'єр-міністр України Анатолій Кінах підтримав ініціативу Електроенергетичної ради СНД (членом якої є Україна) щодо створення паралельної роботи енергосистеми країн Центральної Європи й об'єднаної енергосистеми Співдружності. "Україна за те, щоб спільними зусиллями в скоординованому режимі вибудувати синхронну роботу не тільки усередині СНД, але і зовні (країни Центральної Європи)". 3. В недалекому майбутньому планується сполучення з енергосистемами Європи. В зв’язку з цим відомо, що PAO "ЄЕС Росії" вже домовилися з організацією "Євроелектрік" , яка об'єднує енергосистеми Європи", про проведення спільної конференції в березні 2002 року у Варшаві. На ній будуть спеціально розглядатися питання, про можливість створення паралельної роботи енергосистем СНД і країн Центральної Європи. У цій конференції візьмуть участь представники енергетичних відомств усіх країн Співдружності, в т.ч. і Україна. 4. Починаючи з 1998 року ведуться спроби організувати власний незамкнений ядерний цикл (їх ініціатором був Держкоматом). Переможцем тендера по створенню в Україні спільного підприємства по виробництву вітчизняного ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000 стало російське акціонерне товариство “Концерн ТВЕЛ”. Вартість контракту складає порядку 2 млрд. USD. Концерн “ТВЕЛ” інвестує біля 100 млн. USD у будівництво заводу по виробництву тепловидільних елементів. На даному етапі реалізації проекту вже розроблено й узгоджено методику оцінки основних фондів, що будуть передані сторонами в СП. Є також перша редакція договору між урядами України, Казахстану і Росії по створенню СП з виробництву ядерного палива ВВЭР-1000. Українську сторону в СП будуть представляти: Придніпровський хімзавод, Східний гірничозбагачувальний комбінат (Жовті Води), Державний трубний інститут (Дніпропетровськ). 7. Необхідні ресурси та умови Для здійснення запропонованих заходів не вистачає, як правило, одного - грошей, а в випадку реляції “незалежний постачальник-обленерго” політичної волі. Залишаючи дискусію про політичні та корпоративні інтереси в політиці, для політологів, зазначу, що Український уряд не має ресурсів для капітальних інвестицій в електроенергетику. Єдино можливими варіантами залучення коштів є нарощування зовнішнього боргу чи ініціація процесів приватизації в електроенергетиці. І перше і друге активно практикувалося і практикується, адже інші шляхи не передбачені. Повертаючись до потреб України в інвестиціях для забезпечення конкурентних позицій у постачанні електроенергії, доводиться визнати, що яку б проблему у сучасній електроенергетиці не починав долати уряд, успішність цього процесу залежатиме від комплексності підходів. Під комплексністю підходів слід розуміти те, що лікувати електроенергетику потрібно в так званому “паралельному режимі”. З огляду на це – необхідний для забезпечення конкурентоспроможності (глобальної і локальної) обсяг капіталу дорівнює обсягам загальних потреб електроенергетики в капіталі. Згідно з підрахунками, які час від часу проводяться експертами, обсяг необхідних капіталовкадень постійно зростає. Для забезпечення потреб електроенергетики необхідно щорічно вливати в неї 2 млрд. доларів (http://www.business.kiev.ua/Article.html?id=17) . Інші підрахунки, здійснені в 1996 році (Фінансова Україна 12.09.96) демонструють, що нашій електроенергетиці за період 1993-2005 вистачить 11.5 млрд. дол. Загальна вартість проектів, які реалізуються в традиційній енергетиці – це реконструкція ТЕС, ГЕС і ГАЕС – складає близько одного млрд. доларів. З огляду на те, що зовнішній борг вже зараз становить трохи менше від 11 млрд.дол, основний акцент по залученню інвестицій має зсунутися у бік проведення ефективної приватизації. Ефективна приватизація, відбір стратегічних інвесторів, може відбуватися лише за умов, коли інвесторам буде забезпечено гарантії повернення вкладених грошей, створено відповідно юридичну базу для їх захисту від зловживань представників державної влади тощо 8. Висновки Оцінка конкурентоспроможності України у постачанні електроенргії проводилася у двох вимірах. Перший вимір - це внутрішнє постачання електроенергії національним споживачам. Другий вимір – це експортне постачання електроенергії. Відносно першого виміру, маємо усі підстави вважати, що за поточних умов (норм, правил) конкуренція в постачанні на локальному рівні відсутня. Суть локального монополізму сьогоднішніх українських обленерго полягає у наявності прав власності на місцеві лінії електропередач, а також в зобов’язанні забезпечувати електроенергією всіх розташованих в області споживачів. Цей монополізм має водночас функціонально-технічний, а не конкурентно-ринковий характер, оскільки постачання електроенергії дуже жорстко регламентується НКРЕ. Обмежити регіональний монополізм обленерго можна будівництвом альтернативних ліній електропередач або розширенням кількості продавців електроенергії за рахунок незалежних постачальників. З економічної точки зору інститут незалежних постачальників є більш обгрунтованим. Проте в умовах, що склалися, нажаль, не існує економічних мотивів для незалежних постачальників продовжувати свій бізнес, а постачання електроенергії в цьому контексті залишається монополізованою сферою. Відносно другого виміру, Україна має усі фактори які дозволяють їй бути конкурентноспроможним постачальником електроенергії на зовнішніх ринках. Сподіватимемося, що серії розпочатих переговорів увінчаються успіхом для України і вона реалізує свій експортний потенціал (в парі з Росією). При цьому зменшення надлишкових потужностей буде об’єктивним. Дослідження Всесвітньої Ради Енергетики показали, що в 2020 році очікується подвоєння попиту на електроенергію в порівнянні з 1990 роком, а це звісно не може не вплинути на енергобаланс України. І третій висновок. Вирішення проблемних питань функціонування та розвитку сектору постачання електроенергії стримує надмірна політизація енергетичної сфери, а також боротьба впливових політичних сил, фінансово-промислових структур і кримінальних угруповань за контроль над цією стратегічно важливою сферою та багатомільярдними грошовими потоками. Перелік використаної літератури 1. Л. Фрицкая. НДС и налогообложение в энергетике.// Энергетическая политика Украины №2, 2001. 2. В. Полунин. Энергорынок и конкурентная среда.// Энергетическая политика Украины №1, 2001. 3. О. Кильницкий, Б.Коса. Проблемы выбора.// Энергетическая политика Украины №2, 2001. 4. A Background on competitive power pools (by the IAE Secretariat) 5. С.Вовк. Пол-ТЭКа за идею. //Украинская Инвестиционная Газета, 6.02.2001г. 6. Є.А.Гудзь, М.І.Михайлів. Про тарифи на електроенергію залежно від потужності навантаження споживачів.// Энергетика и электрификация№2,1999. 7. В.Ф.Находов, А.И.Замулко, Л.Н Федоренко. Тарифы на электрическую энергию как средство управления энергоснабжением-энергопотреблением в рыночных условиях.// Энергетика и электрификация№2-3,1998. 8. В.А.Удовенко. Переход на одноставочные тарифы, дифференцированные по зонам времени// Энергетика и электрификация №4,1998. 9. С.В. Кирик, Ю.Д. Костин. Анализ причин потерь электроэнергии в Украине и пути их снижения. Энергетика и электрификация№7,2000. 10. П.Опитц. Требования к электроэнергетическому сектору Украины, организованому на принципах конкуренции.//Новини енергетики, №3, 2000 11. Л.Анастасьева. Электрошок’2000.//Газета БИЗНЕС.№1-3(416-418), 15.01.2001. 12. С. Мурга. Еволюція розрахунків в електроенергетиці України.//Економіст№10,2000. 13. Папков Б.В. Проблеми формування і функціонування ринку електроенергії. 14. Збірка нормативних актів для НКРЕ. 2000 рік 15. Закон України «Про електроенергетику» з поправками від 2000 року.
https://doc4web.ru/astronomiya-/finansova-sanaciya-ta-bankrutstvo-pidpriemstv-.html	Фінансова санація та банкрутство підприємств 5	https://doc4web.ru/uploads/files/248/058302e3b6b42a5a5dc22a9de88f29ce.docx	files/058302e3b6b42a5a5dc22a9de88f29ce.docx	ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ 11.1. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА, ЇЇ ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ 11.1.1. Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її спричиняють 11.1.2. Економічна сутність санації підприємств 11.1.3. Менеджмент фінансової санації підприємства 11.1.4. Випадки, коли приймається рішення про фінансову санацію підприємств 11.1.5. Класична модель фінансової санації 11.1.1. ФІНАНСОВА КРИЗА НА ПІДПРИЄМСТВІ: СИМПТОМИ ТА ФАКТОРИ, ЩО ЇЇ СПРИЧИНЯЮТЬ Нині в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансове неспроможних підприємств. Так, 1993 року збитковим було кожне дванадцяте підприємство, 1994-го - кожне дев'яте, 1995-го - кожне п'яте, 1996-го - кожне третє, а в 1997- 98 pp. - кожен другий суб'єкт підприємницької діяльності працював збиткове. У 1999 році, без огляду на певні позитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення кількості збиткових підприємств збереглася: понад половина підприємств працювали збиткове. Наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств стало катастрофічне збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості. На початку 2000 р. кредиторська заборгованість майже у два рази перевищувала обсяги ВВП країни; дебіторська заборгованість перевищила обсяг ВВП у півтора раза. Близько 55% дебіторської та близько 60% кредиторської заборгованості виявилися простроченими. Таким є наслідок неплатоспроможності більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Відтак найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. Так, протягом 1996 р. арбітражні суди порушили 6552 справи про банкрутство, з них 1691 справа закінчилась прийняттям постанови про визнання боржника банкрутом; у 1997 році ці показники становили відповідно 9645 та 4107; в 1998 році - 12281 та 4525, а в 1999 р. - 12618 та 6244. Така сама тенденція зберігається і досі. Водночас банкрутство підприємства та його ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати одним із факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим є те, що з-поміж підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судом, значний відсоток таких, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації такі підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте, через недосконале законодавство, брак належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого в цих питаннях фінансового менеджменту та інші суб'єктивні та об'єктивні причини, багато із потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарств України, стають потенційними банкрутами. У зв'язку з цим вивчення теми "Фінансова санація та банкрутство підприємств" стає надзвичайно актуальним. У ринковій економіці банкрутство підприємств - нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до ЗО. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 p., становила близько 30000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств нині є не менш актуальною, ніж для України. Так, у ФРН, починаючи з 1990р., спостерігається стабільне збільшення кількості підприємств, оголошених банкрутами: 1990 р. - 8730; 1991 р. - 8837; 1992 р. - 10920; 1993р. - 15148; 1994р. - 18837; 1995р. - 22344; 1996р. - 25530. Важливо, що зростання кількості фінансове неспроможних підприємств відбувається не тільки в абсолютному, а й у відносному вимірах. Так, на кожну тисячу підприємств у 1991 р. припадало 3,4 банкрутства; у 1992 р. - 4,1; у 1993 р. - 5,8; у 1994 р. - 6,8; у 1995 р. - 8,0; у 1996 р. - 9,2. Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути: * спад кон'юнктури в економіці в цілому; * зменшення купівельної спроможності населення; * значний рівень інфляції; * нестабільність господарського та податкового законодавства; * нестабільність фінансового та валютного ринків; * посилення конкуренції в галузі; * криза окремої галузі; * сезонні коливання; * посилення монополізму на ринку; * дискримінація підприємства органами влади та управління; * політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції); * конфлікти між засновниками (власниками). Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало. Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки: 1. Низька якість менеджменту. 2. Дефіцити в організаційній структурі. 3. Низький рівень кваліфікації персоналу. 4. Недоліки у виробничій сфері. 5. Прорахунки в галузі постачання. 6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції. 7. Прорахунки в інвестиційній політиці. 8. Брак інновацій та раціоналізаторства. 9. Дефіцити у фінансуванні. 10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб. У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище. Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є: * утрата клієнтів та покупців готової продукції; * зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції; * неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; * зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці; * збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів; * виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів; * зростання тиску на ціни; * суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Виділяють такі види криз: * стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху); * криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу); * криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності). Між різними видами кризи, як уже було сказано, існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства. Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи: а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління); б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації; в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї. 11.1.2. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства. Проте, на нашу думку, таке трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленим, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації. Деякі із вітчизняних авторів (наприклад І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів. Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Тітов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника. Згідно із Законом України "Про банкрутство" 1992 p., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися. Новий Закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація - це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності. Досудова санація - система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство. Власне тлумачення поняття "санація" має і Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації - це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень. У Законі України "Про страхування" є ще одне, досить оригінальне трактування терміна "санація". Згідно з ним, примусова санація страхової компанії передбачає: - проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки; - установлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю; - установлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками; - прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика. Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна сформулювати одне універсальне визначення. На нашу думку, найближче до цього підійшли кілька зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг). Вони вважають, що санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру. 11.1.3. МЕНЕДЖМЕНТ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки: 1. Розробка плану санації. 2. Санаційний аудит. 3. Менеджмент санації. Як правило, розробкою санаційної концепції та плану санації, з доручення власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації. Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної та з функціональної. З інституціональної позиції до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, яких уповноважено власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично керувати підприємством на період його оздоровлення. Досить часто до банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Зрозуміло, що керівництво підприємства, яке призвело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тисяч порушених справ про банкрутство близько 90% закінчується зміною керівництва. Загалом, до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду НБУ, страхнагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчені менеджери, а також і колишнє керівництво підприємства. Розв'язання питання щодо призначення менеджменту санації є одним із першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення. З функціональної позиції менеджмент санації - це система ан-тикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентне повторюються при досягненні певних стратегічних чи тактичних цілей. До функціональних сфер менеджменту санації (рис. 11.1) слід віднести такі: а) постановка цілей; б) формування та аналіз проблеми (головна проблема - фінансова криза); в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів); г) прийняття рішення; д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів); е)контроль; є) аналіз відхилень. Важливою складовою організації дійового менеджменту санації є запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб. Треба зауважити, що не існує стандартних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання. 11.1.4. ВИПАДКИ, КОЛИ ПРИЙМАЄТЬСЯ РІШЕННЯ ПРО ФІНАНСОВУ САНАЦІЮ ПІДПРИЄМСТВ Рішення про проведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях: 1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, - коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація). 2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації. 3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій, арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи. 4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність", установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції. 5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не відновилася платоспроможність підприємства, то заставо держатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці. 6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти пропозиції щодо його фінансової санації. 7. З ініціативи Національного Банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "При банки та банківську діяльність". 11.1.5. КЛАСИЧНА МОДЕЛЬ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств відповідно до особливостей економічного й соціального розвитку, принципів побудови національних фінансових систем та їхніх складових - фінансів підприємств. Цілісною системою проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації конкретних суб'єктів господарювання в країнах із розвинутою ринковою економікою. Згідно з класичною моделлю санації, функціональну схему якої зображено на рис. 11.2, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації е проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми. Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, а відтак - про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо підприємство перебуває в глибокій кризі, не сумісній із дальшим його існуванням, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Інакше санація означатиме лише відстрочку часу ліквідації підприємства і нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку. У разі, коли підприємство має справді реальні надії на виправлення становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Що раніше на санаційне спроможному підприємстві розпочнеться санація, то більші шанси на її успіх. У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. З цією метою доцільно реалізувати так звану шокову (Crach) програму. Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. За визначення цілей санації слід ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та мусить провадити свою діяльність у рамках правового поля відповідної держави. Цілі мають бути реальними та придатними для кількісного (чи якісного) вимірювання. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме: * сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів; * основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо). Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної мети санації. Стратегія - це, власне, узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень. Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система запрогнозованих, взаємозв'язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації. Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту. Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод під час здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є контроль за ходом реалізації плану санації, ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод. 11.2. САНАЦІЙНИЙ АУДИТ 11.2.1. План санації 11.2.2. Сутність санаційного аудиту та етапи його проведення 11.2.3. Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства, що перебуває в кризі 11.2.4. Аудит фінансової сфери підприємства 11.2.5. Ситуація підприємства на ринках факторів виробництва та збуту готової продукції 11.2.6. Аналіз причин кризи та сильних і слабких місць на підприємстві 11.2.7. Акт аудиторської перевірки 11.2.1. ПЛАН САНАЦІЇ Розробка плану фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санато-ра, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами. Об'єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності тощо. На підставі зарубіжного досвіду та синтезу його з вітчизняною практикою нами розроблено методичні рекомендації щодо складання плану санації. У загальному вигляді структурно-логічну схему плану показано на рис. 11.3. Згідно із запропонованою методикою, план фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів. У вступі відображається загальна характеристика об'єкта планування, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрім цього, формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються в процесі його розробки. У першому розділі відображається вихідна ситуація на підприємстві. Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи: * Оцінка зовнішніх умов. * Аналіз фінансово-господарського стану. * Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць. * Наявний потенціал. Оцінка зовнішніх умов, що в них функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає вивчення загальних по-літико-економічних тенденцій, які впливають на діяльність підприємства, аналіз галузі та ринкового сегменту. Під час вивчення загальної політико-економічної ситуації розглядається розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища. Головною метою оцінки навколишнього середовища є оцінка можливості адаптації стратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни. Аналіз фінансово-господарського стану проводиться за двома напрямками: * аналіз виробничо-господарської діяльності; * аналіз фінансового стану. У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо). Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їхнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їхньої локалізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах: - залучення капіталу (наприклад утрата довіри кредиторів); - ринок (бар'єри на шляху входження чи виходу з ринку); - персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психологічні фактори); - законодавство (податки, заборона звільнення працівників). У разі тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечують потенціал підприємства, поступово вичерпуються. Як наслідок, позиції підприємства слабшають. Наявний потенціал. Тут вивчаються сильні сторони підприємства, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами: * фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу; * наявність кваліфікованого персоналу; * наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів; * наявність ринків збуту продукції; * виробничий потенціал; * ефективна організаційна структура; * висока якість менеджменту. Ефективність проведення санації можна забезпечити планомірним розвитком та використанням наявного в підприємства потенціалу, а також через послаблення чинників, що обмежують проведення санації. На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації. У другому розділі плану змальовуються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства. Окрім цього, розділ має запропонувати оперативну (Crash-) програму із відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати план санації, тобто здійснити заходи для відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг. У каталозі санаційних заходів у рамках Crash-програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи: * рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до арбітражного суду); * мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позицій активів; * зменшення та збільшення статутного капіталу; * реструктуризація кредиторської заборгованості; * заморожування інвестиційних вкладень; * зворотний лізинг; * розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низьким попитом. Розділ 3 є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Складовими частинами цього розділу є: * Плай маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду ан-тимонопольного законодавства. * План виробництва та капіталовкладень: містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його "вузькі" місця, комерційні зв'язки з постачальниками факторів виробництва, зазначаються конкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг. Слід указати, яке саме обладнання, технічну документацію, технологію, "ноу-хау", у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. Виходячи з цих даних, оцінюють потреби в інвестиціях. План виробництва та капіталовкладень складається у формі бюджету. * Організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення ррганізації менеджменту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства. * Фінансовий план включає: а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції; б) баланс грошових надходжень та витрат; в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації та після її проведення); г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів; д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі). У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності). На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборотні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окремих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації. Одержана величина коригується на позитивний чи негативний Cash-Flow, який очікується в період проведення санації. Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації. У цьому розділі деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки. Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі: - ліквідність та платоспроможність; - прибутковість; - додаткова вартість, створена в результаті санації; - конкурентні переваги. Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації (Е) можна визначити за такою формулою: Е = Прогнозований обсяг додаткового прибутку / Розмір вкладень на проведення санаціїї, Результати санації (крім подолання неплатоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення). Для більш об'єктивної оцінки ефективності прогнозований обсяг прибутку приводиться до теперішньої вартості. Вкладення в проведення санації розглядаються як інвестиції санатора в підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержання прибутку (в абсолютній чи відносній формі). Додаткова вартість, створена в результаті санації показує абсолютний приріст вартості активів підприємства, що очікується від реалізації плану санації. Додаткову вартість розраховують як різницю між потенційною вартістю підприємства (після проведення санації) та його вартістю до санації. Потенційна вартість визначається на підставі приведених до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків. Цей метод оцінки ефективності санації базується на дисконтуванні майбутнього Cash-Flow. Проблема тут полягає в точності прогнозування майбутнього грошового потоку. Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації (за виключенням суми знову залученого капіталу) та ліквідаційною вартістю підприємства, зіставлення даних величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування плану санації чи ліквідації підприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги також інвесторами, які можуть фінансувати санацію на умовах часткової участі тощо. Як уже зазначалося, у процесі реалізації плану санації важливу роль відіграє оперативний санаційний контролінг, який з допомогою свого методичного та функціонального інструментарію координує діяльність різних підрозділів, здійснює контроль за якістю реалізації запланованих заходів, проводить аналіз відхилень, ідентифікує та нейтралізує ризики, а також виявляє додаткові шанси та можливості. Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді. 11.2.2. СУТНІСТЬ САНАЦІЙНОГО АУДИТУ ТА ЕТАПИ ЙОГО ПРОВЕДЕННЯ У вітчизняній науково-практичній літературі поняттю "санаційний аудит" дотепер приділялося дуже мало уваги. Такий стан речей пояснюється тим, що багато економістів не бачать істотної різниці між звичайним аудитом та аудитом, який проводиться на підприємствах, що перебувають у фінансовій кризі. З ухваленням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким передбачено можливість до-судової санації, а також укладання мирової угоди в ході провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності. Адже рішення санаторів, кредиторів, арбітражного суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди значною мірою залежить від висновків санаційного аудиту підприємства, що перебуває у фінансовій кризі. Які ж інституціональні й функціональні особливості санаційного аудиту? Загалом, аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних та фізичних осіб. Звичайний аудит проводиться зовнішніми, незалежними від підприємства органами, як правило, спеціалізованими аудиторськими фірмами або аудиторами. Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявного плану фінансового оздоровлення. Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена потребою користувачів у об'єктивній інформації про фінансовий стан суб'єкта господарювання та реальність санаційної концепції. Необхідність у висновку спеціаліста спричинено також і тим, що користувачі не мають доступу до джерел інформації та спеціальних знань для оцінки цієї інформації. Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які бажають узяти участь у фінансовій санації неспроможного підприємства. Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі можуть бути: * нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства, якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу; * андеррайтери, якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії; * позикодавець (наприклад, банківський консорціум) - якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту; * саме підприємство - якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації в ході провадження справи про банкрутство; * потенційний санатор - якщо вирішується питання про санацію підприємства через його реорганізацію (злиття, приєднання); * державні органи - якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки. Зовнішнім замовникам аудиту необхідна обґрунтована інформація, яка свідчитиме, що: 1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними й вичерпними; 2) план санації є реальним; 3) вибрано найліпшу з наявних альтернатив розвитку підприємства. Ці замовники дають доручення аудитору провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновок про доцільність вкладання коштів у об'єкт санації. Санаційний аудит проводиться зовнішніми аудиторами в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, що проводять санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та в економічному плані аудитор повинен бути повністю незалежним як від підприємства, аудит якого проводиться, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів). Розробка плану санації не є безпосереднім завданням санаційного аудиту. Як уже було зазначено, підготовкою санаційної концепції займаються або внутрішні аналітичні служби підприємства, або сторонні особи: консалтингові фірми, професійні керуючі санацією тощо, хоч у деяких випадках аудитори беруть активну участь у розробці плану санації. Зауважимо, що санаційний аудит не слід ідентифікувати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Без огляду на те, що в обох випадках використовуються ті самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку - це складова частина процесу розробки плану санації, у другому - це перевірка достовірності та реальності відображених в плані санації даних. Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Водночас, кінцевою метою фінансової санації суб'єкта господарювання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому періоді. Отже, санаційна спроможність визначається здатністю підприємства до виживання. Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають здатність до успішного проведення його фінансової санації. До загальних умов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме: а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації; б) конкурентних переваг; в) виробничого та кадрового потенціалу. Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг. Указані кількісні та якісні величини є тісно взаємозв'язаними між собою. Так, досягнення конкурентних переваг можливе лише за наявності стійкої ліквідності та платоспроможності, водночас, орієнтація лише на забезпечення ліквідності дає можливість забезпечити життєздатність підприємства тільки в короткостроковому періоді. Санаційне спроможним підприємство буде в тому разі, коли продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації. З правового погляду, санаційно спроможним підприємство буде в тому разі, якщо воно здатне підтримувати фінансову рівновагу в довгостроковому періоді, тобто коли є достатні передумови для відновлення та збереження стабільної платоспроможності з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатися із заявою до арбітражного суду для порушення справи про банкрутство. З метою визначення санаційної спроможності підприємства в процесі санаційного аудиту розв'язуються такі завдання: * проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства; * визначаються причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання; * робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства; * здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства санаційної концепції; * оцінюються ризики, пов'язані з реалізацією санаційної концепції; * робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання. У процесі проведення санаційного аудиту використовуються різноманітні методи та інструменти. До головних слід віднести такі: опитування (анкетування) співробітників; факторний аналіз відхилень; аналіз сильних та слабких місць (СОФТ-аналіз); розробка сценаріїв; портфельний аналіз; метод ланцюгових підстановок; нуль-базис бюджетування; вартісний аналіз; трендовий аналіз. Етапи та порядок проведення санаційного аудиту характеризуються відповідною структурно-логічною схемою (рис. 11.4). На першому етапі санаційного аудиту проводиться загальне ознайомлення із наявною в підприємства санаційною концепцією та планом фінансового оздоровлення. Окрім цього, збирається та систематизується інформація, що використовується в процесі санаційного аудиту. Аудитор для виконання своїх завдань, пов'язаних з оцінкою санаційної спроможності суб'єкта господарювання, одержує доступ до всієї необхідної комерційної інформації про підприємство. Перед початком проведення санаційного аудиту аудитор повинен взяти в керівника підприємства пояснювальну записку до плану санації, яка підтверджує повноту та достовірність плану санації, експертиза котрого проводиться, фактологічного матеріалу, на якому базується план, а також визначає повноваження аудитора. Як показано на рис. 11.5., дані про підприємство збирають у розрізі його оперативного становища та стратегічних можливостей. Поряд зі звітними бухгалтерськими даними та іншою внутрішньою інформацією для оцінки санаційної спроможності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої галузі та народного господарства в цілому, описовий матеріал засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи. Зрозуміло, що процес збирання та систематизації даних щодо стратегічних можливостей підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуального стану. Оцінка відображених у санаційній концепції вихідних даних про оперативне (фактичне) становище та стратегічні можливості підприємства здійснюється в процесі поглибленого аналізу його фінансово-господарського стану. При цьому послідовно розв'язуються такі завдання: 1. Проведення аналізу виробничо-господарської діяльності. 2. Проведення аналізу фінансового стану підприємства. 3. Дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції. 11.2.3. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА, ЩО ПЕРЕБУВАЄ В КРИЗІ Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства на предмет відповідності фактичного стану даним, відображеним у санаційній концепції. У процесі аналізу виявляються також сильні та слабкі сторони виробничої сфери підприємства з тим, щоб виробити рекомендації щодо їхньої мобілізації чи усунення. У ході аналізу виробничо-господарської діяльності аудитор проводить таку роботу: 1) вивчає загальну виробничу структуру підприємства; 2) оцінює рівень існуючої технології виробництва; 3) проводить аналіз виробничих витрат; 4) аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань; 5) оцінює показники праці. 6) Загальна виробнича структура підприємства. Під час вивчення загальної виробничої структури підприємства розв'язуються такі завдання: - досліджуються головні техніко-економічні показники структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність працівників, основні фонди, ФОП тощо); - визначається кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їхнього розташування; - проводиться експертиза доцільності виділення (відокремлення) певних підрозділів у ході майбутньої реструктуризації (якщо така передбачається). 2) Оцінка рівня існуючої технології виробництва. Це завдання розв'язується за такими позиціями: а) наявність сучасних передових технологій; б) використання ноу-хау та власних інноваційних розробок; в) використання автоматизованих систем управління. У процесі аудиту звертається також увага на циклічність технологічних процесів та їхню безперервність; можливість повторного використання продуктів переробки (відходів); величину втрат сировини, матеріалів, готової продукції під час виробничого циклу, наявність науково-обґрунтованих норм виготовлення продукції, енер-гозатратність технологій, серійність виробництва. 3) Аналіз витрат на виробництво. У ході аналізу вивчається ефективність планування собівартості та проводиться факторний аналіз відхилень факту від плану. На підставі первинних бухгалтерських документів визначається сума витрат у собівартості продукції, не пов'язаних з виробничо-господарською діяльністю. При цьому аналізується фактична (у натуральному та вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не мають відношення до виробництва продукції. На цій підставі розробляються рекомендації щодо їх дальшого використання, у тім числі продажу. Велика увага приділяється питанню правильності віднесення витрат на собівартість продукції та на валові витрати для цілей оподаткування. У разі порушення вимог Закону "Про оподаткування прибутку" в частині формування валових витрат, підприємство наражається на фінансові санкції. 4) Аналіз руху основних фондів та амортизаційних відрахувань. Досліджуючи це питання, слід виходити з того, що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні. Аудитор звертає увагу на основні фонди, що їх придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріаломісткості та енергоємності, прогресивності технологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, найліпших у своїй галузі. Слід перевірити правильність проведення та відображення у звітності таких, пов'язаних з рухом основних фондів операцій: індексація основних фондів; надходження та реалізація; ліквідація та інші види вибуття; ремонт та амортизація; інвентаризація. Оцінка майнового стану підприємства проводиться на підставі дослідження таких показників: коефіцієнт зносу основних фондів; коефіцієнт оновлення; коефіцієнт вибуття; частка активної частини основних фондів у структурі основних фондів. 5) Аналіз показників праці. Виконуючи це завдання, аудитор досліджує динаміку чисельності працівників та рівня заробітної плати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів. З'ясовуються також причини, які призвели до втрат робочого часу (брак замовлень, сировини, утрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна робота обладнання, брак маркетингових досліджень тощо), робиться висновок про відповідність (невідповідність) кількості працівників потребам виробництва. Аналізуючи господарську діяльність підприємства, можна скористатися "Методикою проведення аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств", яку розроблено Агентством з питань запобігання банкрутству. Хоча на сьогоднішній день вказана методика є дещо застарілою. 11.2.4. АУДИТ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ ПІДПРИЄМСТВА Головним джерелом інформації в процесі аналізу фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема: * баланс підприємства - ф. № 1; * звіт про фінансові результати - ф. № 2; * звіт про фінансово-майновий стан - ф. № 3. Особам, відповідальним за проведення фінансового аналізу, слід ураховувати, що у зв'язку з переходом вітчизняних підприємств на національні стандарти бухгалтерського обліку та звітності, наказом Міністерства фінансів України затверджено низку нових стандартів бухгалтерського обліку. Головна інформація, яка використовується в ході аналізу, міститься в ПБО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"; ПБО 2 "Баланс"; ПБО 3 "Звіт про фінансові результати"; ПБО 4 "Звіт про рух грошових коштів"; ПБО 5 "Звіт про власний капітал". Запровадження стандартів бухгалтерського обліку дає можливість не лише уніфікувати звітність вітчизняних та зарубіжних підприємств, а й полегшує проведення фінансового аналізу. Оскільки розрахунок окремих показників фінансового стану базується на окремих статтях тієї чи іншої форми бухгалтерської звітності, стандартизація форм звітності є необхідною передумовою стандартизації фінансового аналізу. Необхідність такої стандартизації виникає за оцінювання кредитоспроможності чи санаційної спроможності вітчизняних суб'єктів господарювання зарубіжними інвесторами. Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває в кризі, можна використати "Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій". Аудит фінансової сфери включає: * оцінку динаміки та структури валюти балансу; * аудит власного капіталу; * аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості; * оцінку ліквідності активів підприємства та його платоспроможності; * аудит реальних та фінансових інвестицій; * аналіз дебіторської заборгованості; * аналіз Cash-Flow; * оцінку ділової активності підприємства. 1) Оцінка динаміки і структури валюти балансу. За дослідження динаміки валюти балансу та його структури використовується трендовий метод аналізу (кожна позиція балансу порівнюється з даними попередніх років) та бенчмаркінг (окремі статті порівнюються з аналогічними середньогалузевими показниками та з показниками підприємств, найліпших у галузі). На підставі цього робиться висновок про основні тенденції динаміки показників. Тенденція до зменшення валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обсягів своєї господарської діяльності. Це, у свою чергу, може бути головною причиною його неплатоспроможності. Аналізуючи окремі статті балансу, слід зважати на те, що реальна ринкова вартість деяких активів, відображених у балансі, може бути значно нижчою за їхню балансову вартість або взагалі дорівнювати нулю. 2) Аудит власного капіталу. Ураховуючи функції власного капіталу, його роль як джерела фінансових ресурсів на підприємстві, аудит власного капіталу займає ключове місце в процесі аудиту фінансової сфери. У процесі аудиту увага звертається на такі основні питання: * склад та структура джерел власних фінансових ресурсів; * структура сукупного капіталу підприємства; * правильність формування статутного фонду та порядок оцінки вкладів; * можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації балансу; * можливості реструктуризації статутного фонду; * структура та джерела формування додаткового капіталу; * наявність резервних (страхових фондів); * наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків). На цьому етапі аудиту розраховується низка показників, які характеризують рівень фінансової незалежності підприємства та структуру його сукупного капіталу. Методику розрахунку цих показників наведено в розділі 9 підручника. Проблематика аналізу власного капіталу вітчизняних підприємств полягала в тому, що тривалий час структура балансу базувалася на принципах, які були сформовані до переходу на ринкові методи господарювання. Вона не враховувала наявних у міжнародній практиці підходів до визначення капіталу підприємства та його складових - власного та позичкового капіталу. Показники структури капіталу, розраховані на підставі окремих статей чинного до 2000 р. балансу, дають спотворену інформацію про реальний фінансовий стан підприємства. Так, на більшості вітчизняних підприємств показники фінансової незалежності, фінансового левериджу та інші є значно ліпшими за аналогічні показники провідних зарубіжних підприємств. Оптимізація структури капіталу є надзвичайно важливим і водночас чи не найскладнішим завдання фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення найбільш оптимального співвідношення між власним та позичковим капіталом. Це визначається особливостями фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, галузі, до якої воно належить, обсягів діяльності та низкою інших факторів. Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає також розрахунок показників ринкової активності підприємства, а саме: - коефіцієнта цінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до суми дивідендів на одну акцію); - рентабельності акцій (показник, обернено пропорційний коефіцієнту цінності акцій); - суми дивідендів на одну акцію. 3) Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості. У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської заборгованості розв'язуються такі завдання: * визначення складу та структури позичкових засобів; * розшифровування поточної кредиторської заборгованості; * визначення величини простроченої заборгованості, оцінка можливості пролонгації та реструктуризації заборгованості; * вивчення можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик. Аудитор повинен перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід погасити найближчим часом. Особлива увага звертається на те, чи враховані всі платежі в бюджет (з нарахованими штрафами включно), чи правильно визначено частку довгострокових позик, яку треба погасити в короткостроковому періоді, заборгованість із заробітної плати тощо. Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на цільове використання довгострокових кредитів банків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій, відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів). Робиться висновок щодо характеру відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і його найбільшими кредиторами - виробничими партнерами. Оцінюються можливості одержання платіжних поступок, розробляються пропозиції та заходи щодо стимулювання участі кредиторів у санації підприємства-боржника. У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування кредиторської заборгованості. Досліджуючи питання кредиторської заборгованості, слід ураховувати, що штрафи, пені, неустойки, визнані боржником або щодо яких є рішення арбітражного суду про стягнення, відносять на результати фінансово-господарської діяльності і до їх одержання чи сплати відображають у звітності одержувача та платника в статтях дебіторів і кредиторів відповідно. Суми кредиторської заборгованості (перед державними підприємствами), щодо яких строк позовної давності минув, підлягають перерахуванню дебітором у відповідний бюджет не пізніше 10 числа наступного після закінчення строку позовної давності місяця. За несвоєчасне перерахування заборгованості в бюджет стягується пеня в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожний день прострочки. Аудитор повинен також оцінити можливості емісії та розміщення облігацій, якщо це передбачено санаційною концепцією підприємства. При цьому аналізується попередня діяльність підприємства щодо випуску облігацій (якщо це мало місце), а також визначається ефективність використання коштів, залучених завдяки емісії. Слід перевірити, чи враховані підприємством податкові аспекти емісії облігацій. 4) Оцінка ліквідності активів підприємства та його платоспроможності Оцінка ліквідності активів значно полегшиться з уведенням у дію ПБО 2, оскільки в балансі, складеному за новою формою, статті активів розміщено за принципом зростання ліквідності згори донизу. На цьому етапі аудиту розв'язують такі основні завдання: - аналізують оборотні активи; - визначають рівень ліквідності активів; - оцінюють платоспроможність підприємства; - визначають рівень виконання умов забезпечення фінансової рівноваги. Активи підприємства та їх структуру вивчають як з погляду їхньої участі у виробництві, так і з погляду оцінки їхньої ліквідності. Нагадаємо, що ліквідність активів - це здатність окремих елементів активів швидко трансформуватися в грошові засоби. Платоспроможністю (ліквідністю підприємства) називається його спроможність здійснювати платежі наявними засобами, або такими, котрі безперервно поповнюються за рахунок його діяльності. Управління ліквідністю дає змогу уникнути неплатоспроможності і полягає в оперативному плануванні та координації виплат за борговими зобов'язаннями з грошовими надходженнями на рахунок підприємства. Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк вимог, пред'явлених підприємству з боку кредиторів і виконання зобов 'язань перед бюджетом, то такого суб'єкта підприємницької діяльності вважають неплатоспроможним. За неспроможності підприємства виконати грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання строку їхнього погашення, кредитори можуть звернутися в арбітражний суд із заявою щодо оголошення боржника банкрутом. Для дослідження фінансової рівноваги розраховується група показників ліквідності та платоспроможності (див. розд. 9). 5) Аналіз дебіторської заборгованості. У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум в розрізі окремих контрагентів. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності дано в ПБО 10 "Дебіторська заборгованість". Виділяють поточну дебіторську заборгованість (яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашеною протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу) та довгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через дванадцять місяців від дати складання балансу). На відміну від поточної дебіторської заборгованості довгострокова заборгованість відображається в першому розділі активу балансу, складеному за національними стандартами бухгалтерського обліку, що зумовлено меншим рівнем її ліквідності. Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома способами: 1) виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо існує значний ризик невиконання платежів); 2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості. За другим способом здійснюється групування заборгованості за строками її непогашений із розрахунком коефіцієнта сумнівності для кожної групи згідно із сумою безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Величина резерву сумнівних платежів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи. Слід ураховувати, що резерв сумнівних платежів відображається у звіті про фінансові результати в складі інших операційних витрат, а виключення безнадійної дебіторської заборгованості зі складу активів супроводжується одночасним зменшенням величини резерву сумнівних платежів. У ході аналізу аудитор повинен оцінити реальні можливості рефінансування дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості. 6) Аудит реальних та фінансових інвестицій (вкладень). Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку до інвестиційної діяльності підприємства відносять операції з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу майна, що амортизується, - основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних активів, а також довгострокових та короткострокових фінансових інвестицій. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, проводиться в розрізі таких основних питань: - склад, структура та доцільність реальних інвестицій; - склад, структура та прибутковість фінансових вкладень; - джерела фінансування інвестицій та правильність їхнього відображення в обліку. Під час аудиту операцій, пов'язаних з капітальними вкладеннями, аудитор досліджує перелік об'єктів інвестування, наявність кошторисів, актів уведення в експлуатацію та обгрунтованість витрат. Наявність довгострокових фінансових вкладень свідчить про інвестиційну спрямованість підприємства. Коли підприємство перебуває у фінансовій кризі і йому загрожує неплатоспроможність, необхідно зробити розшифровку інвестиційних вкладень, дати оцінку їхньої ліквідності та визначити доцільність вкладення коштів у дані активи. 7) Аналіз Cash-Flow. Попередній аналіз грунтувався в основному на оцінці певних статей активу та пасиву балансу підприємства. Фактологічною базою аналізу Cash-Flow є дані звіту про прибутки та збитки (звіту про фінансові результати та їх використання). Показник Cash-Flow характеризує величину чистих грошових потоків, які утворюються в результаті операційної та інвестиційної діяльності й залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді. Даний показник можна розглядати з трьох позицій: 1. Як фінансово-економічний показник (індикатор можливості фінансування за рахунок внутрішніх фінансових джерел). 2. Як показник результативності фінансово-господарської діяльності (індикатор теперішньої та майбутньої дохідності підприємства). 3. Як загальний індикатор фінансового стану підприємства. Залежно від цілей фінансового аналізу використовують різні підходи до розрахунку Cash-Flow. Найбільш поширений спосіб полягає в тому, що до прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, у визначеному періоді додаються амортизаційні відрахування, нараховані у тому самому періоді. Cash-Flow показує, яку суму грошових коштів із загального обсягу виручки від реалізації можна спрямувати на погашення кредитів та сплати відсотків, на інвестиції чи на виплату дивідендів. У рамках аналізу Cash-Flow обчислюється коефіцієнт співвідношення Cash-Flow і заборгованості (нетто): де КФВ - короткострокові фінансові вкладення. Цей коефіцієнт показує здатність підприємства розрахуватись зі своїми боргами за рахунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності. У цьому аналітичному блоці аналізується також процес формування й використання прибутку. У ході аналізу визначається, як змінюються протягом певного періоду суми прибутку від основної діяльності, інших операційних доходів та чистого прибутку, розглядаються фактори, що спричиняють такі зміни. Проводячи аудит Cash-Flow, слід ураховувати, що досить часто прибуток (збиток), відображений в балансі підприємства та у звіті про фінансові результати, не відбиває реальних фінансових результатів діяльності підприємства. Це пояснюється тим, що, з одного боку, через податкові та інші фактори, суб'єктам господарювання не вигідно показувати реальний економічний прибуток (виявляється тенденція до його заниження), а з іншого - держава через інструмент амортизації, уведення податків та платежів, що відносяться на собівартість продукції, відповідну грошово-кредитну політику може реально впливати на рівень прибутковості підприємств. Інша складова Cash-Flow - амортизація - також перестала відігравати функцію реального фінансового джерела відновлення основних фондів, оскільки обсяги амортизаційних відрахувань є значно меншими, ніж вартість оновлення та модернізації обладнання. 11.2.5. СИТУАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА НА РИНКАХ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА ТА ЗБУТУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ Значна залежність підприємства від монопольних постачальників сировини, матеріалів та кооперованих поставок може призвести до перебоїв у його функціонуванні. Тому в процесі санаційного аудиту доцільно перевірити географію поставок у цілому та в розрізі окремих постачальників. Слід дослідити також, чи немає фактів закупівлі сировини, матеріалів за завищеними цінами. За наявності таких фактів необхідно визначити причини (корисливий інтерес певних осіб, відповідальних за закупівлі, мотиви ухилення від оподаткування, диктат постачальників тощо). Виходячи з наявної аналітичної бази суб'єкта господарювання та зовнішніх джерел інформації, у процесі санаційного аудиту вивчають основні параметри маркетингової політики, які відображено в санаційній концепції. Особлива увага при цьому звертається на: 1) визначення попиту на продукцію та його прогнозування; 2) вивчення конкурентоспроможності товарів; 3) забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку; 4) розроблення концепції життєвого циклу товарів (на стадіях запровадження, зростання, зрілості та спаду); 5) управління товарним асортиментом (розроблення нових видів, модифікація існуючих, зняття з виробництва застарілих моделей); 6) розрахунок прогнозних обсягів виробництва та визначення номенклатури продукції; 7) розширення інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових продуктів з урахуванням ринкових вимог та стратегії підприємства. У процесі аудиту необхідно перевірити наявність контрактів, договір про наміри та інших документів, які свідчать про позиції підприємства на ринку збуту продукції. Одержану інформацію слід зіставити з даними, відображеними в плані санації. За вивчення діяльності підприємства у сфері збуту слід перевірити, чи немає фактів реалізації продукції за цінами, нижчими від ринкових (або за собівартістю чи нижче за неї). Коли помічено такі факти, необхідно виявити причини такого явища, з'ясувати, чи справді це було об'єктивно необхідним для завоювання певних позицій на ринку, чи робилося з корисливих інтересів керівництва підприємства. У разі здійснення бартерних розрахунків, треба провести аналіз продукції, що надходить за бартером, на предмет її ліквідності, необхідності для підприємства та цін. У даному контексті зауважимо, що на практиці досить часто трапляються випадки, коли підприємства з державною часткою власності відвантажують ліквідну продукцію за заниженими цінами суб'єктам господарювання, які контролюються керівництвом державного підприємства. З іншого боку, у рахунок поставленої продукції постачальнику надходять за бартером неліквідні товари, ще й за завищеними цінами, у результаті цього державне підприємства зазнає значних збитків, з нього "вимиваються" ліквідні активи, а керівництво підприємство через підконтрольні приватні структури отримує надприбутки. Типовим прикладом зловживань у експортно-імпортних операціях є документальне оформлення експорту за заниженими цінами, а імпорту - за завищеними. Різниця, між реальними ринковими цінами і тими, які відображені в експортно-імпортних контрактах, надходить, як правило, на приватні рахунки керівництва підприємства в зарубіжних банках. Усі ці факти можуть стати причинами збитковості та фінансової кризи на підприємстві. У процесі санаційного аудиту їх слід дослідити і на цій підставі розробити рекомендації щодо усунення таких явищ. 11.2.6. АНАЛІЗ ПРИЧИН КРИЗИ ТА СИЛЬНИХ І СЛАБКИХ МІСЦЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ На цьому етапі аудиту визначається повнота врахування у санаційній концепції всіх причин та факторів, які призвели до кризової ситуації. Перевіряється, чи правильно були використані методи ідентифікації причин кризи. З'ясовується, чи причини кризи ще діють, чи їх уже подолано (чи вони зникли самі собою). Визначається вид та фаза фінансової кризи; систематизуються причини кризи; виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства; систематизуються "сильні" та "слабкі місця" у діяльності підприємства. З метою отримання об'єктивної картини фактичного стану підприємства та перспектив його розвитку, у практиці санаційного аудиту досить часто використовується так званий СОФТ-аналіз (SOFT-analysis): аналіз сильних (Strength) та слабких (Failure) місць, а також наявних шансів (Opportunity) та ризиків (Threat). В економічній літературі СОФТ-аналіз має ще й іншу назву - СВОТ-аналіз (SWOT-analysis). Цей вид аналізу може проводитися стосовно всього підприємства, його структурних підрозділів, а також у розрізі окремих видів продукції. На підставі результатів аналізу ендогенного середовища розробляються рекомендації щодо: 1) усунення наявних слабких місць, 2) ефективного використання існуючого потенціалу (сильних сторін). У результаті СОФТ-аналізу екзогенного середовища виявляється позитивний та негативний вплив на підприємство іззовні. Відтак опрацьовуються пропозиції щодо: 1) нейтралізації можливих ризиків; 2) використання додаткових шансів. На рис. 11.6. у вигляді матриці наведено приклад типових сильних та слабких сторін вітчизняних підприємств, а також шансів та ризиків, які можуть виникнути під дією зовнішніх обставин. У процесі санаційного аудиту сильні та слабкі місця підприємства слід оцінити з врахуванням основних тенденцій змін у зовнішньому відносно підприємства середовищі. Так, конкретна виробнича програма сьогодні може бути сильною стороною підприємства, однак через певний період унаслідок дії зовнішніх факторів вона може стати цілком непридатною і перетворитися на слабке місце. Оскільки сильні та слабкі місця, як правило, є відносними величинами, в процесі аналізу їх належить порівнювати з аналогіями на підприємствах-конкурентах. Під час аналізу сильних та слабких місць визначаються критичні сфери, які під дією специфічних факторів впливають на економічні результати підприємства, а також ключові параметри чинників, котрі впливають на ефективність господарської діяльності. На практиці досить часто в ході СОФТ-аналізу використовуються такі методи контролінгу, як анкетування та ABC-аналіз. Результати аналізу унаочнюються у вигляді діаграм, матриць, схем, графіків. 11.2.7. АКТ АУДИТОРСЬКОЇ ПЕРЕВІРКИ Завершується санаційний аудит загальною оцінкою санаційної спроможності підприємства з наступним прийняттям рішення про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання та складанням акта аудиторської перевірки. На підставі даних, одержаних в результаті санаційного аудиту, розробляються загальні висновки та пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйнованр, структура балансу незадовільна, ринки збуту продукції втрачено, стратегії розвитку підприємства бракує, концепція санації недосконала, то робиться висновок про те, що підприємство є санаційно неспроможним і його доцільно ліквідувати. Якщо санаційний аудит показав, що підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, має достатньо підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції, а також перспективи залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то робиться висновок про можливість проведення санації суб'єкта господарювання. В акті про результати санаційного аудиту треба відобразити реальну картину поточного становища підприємства та його санаційних шансів з урахуванням прогнозів розвитку самого підприємства та навколишнього бізнесового середовища. Акт може складатися з таких розділів: 1. Основні відомості про аудитора та аудиторську фірму. 2. Підстави для проведення аудиту, мета, методи та обсяг. 3. Оцінка достовірності інформації та наданих доказів. 4. Висновки про санаційну спроможність чи неспроможність. Можливі три варіанти висновку: 1) концепція (план) санації відображає реальний стан справ і підприємство є санаційно спроможним; 2) план санації можна реалізувати за умови виконання певних рекомендацій, зроблених у процесі санаційного аудиту; 3) план санації та достовірність відображених у ньому даних беруть під сумнів та роблять висновок про недоцільність проведення санації. Якщо аудитор визнає, що санація підприємства є можливою лише за виконання певних рекомендацій, зроблених у ході аудиту, то він повинен послатися на ці конкретні рекомендації. Якщо план санації визнано недосконалим, аудитор повинен обґрунтувати це відповідними доказами, описати основні позиції плану, які є недостовірними або сумнівними. Якщо на підставі проведених аудитором процедур та вивчення необхідної інформації він набуває переконання в тому, що компанія не може продовжувати своє функціонування в майбутньому, аудитор визнає запропоновану концепцію санації помилковою. 11.3. ФІНАНСОВІ ДЖЕРЕЛА САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ 11.3.1. Форми фінансової санації 11.3.2. Внутрішні джерела фінансової санації 11.3.3. Санація балансу. Зменшення статутного фонду підприємства 11.3.4. Санація із залученням коштів власників підприємства 11.3.5. Альтернативна санація 11.3.6. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника 11.3.7. Фінансова участь персоналу в санації підприємства 11.3.8. Державна фінансова підтримка санації підприємств 11.3.1. ФОРМИ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для: 1. Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності. 2. Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру. Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, за рахунок державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними ознаками розрізняють два види санації: а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство: б) санація із залученням нового фінансового капіталу. У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах: * зменшення номінального капіталу підприємства; * конверсія власності в борг; * конверсія боргу у власність; * пролонгація строків сплати заборгованості; * добровільне зменшення заборгованості; * самофінансування. Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких форм: * альтернативна санація; * зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням (двоступінчаста санація); * безповоротна фінансова допомога власників; * безповоротна фінансова допомога персоналу; * емісія облігацій конверсійного займу; * залучення додаткових позик. За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид санації підприємств - з допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т.д. Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба приймати рішення про джерела покриття цих збитків. Щодо цього у науковій літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття "чистої санації". Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків. 11.3.2. ВНУТРІШНІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції підприємств на фінансову кризу: 1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегменту, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції. 2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління. Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас, на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація. Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами: 1. Реструктуризація активів. 2. Зменшення (заморожування) витрат. 3. Збільшення виручки від реалізації. Першу групу санаційних заходів пов'язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів: а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви - це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів у активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їхньою реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихованих резервів здійснюється: * через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, наднормативні запаси сировини й матеріалів тощо); * у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (такий метод реструктуризації активів не пов'язаний із реальним поліпшенням платоспроможності, .однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується стаття "Статутний капітал" чи "Додатковий капітал"); б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг даного об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини своєї збитковості може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об'єкта основних фондів; в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів; г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі; д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо); е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності; є) використання давальницької сировини, тобто - спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства, за якого сировина та матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готова продукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. Переробка давальницької сировини розглядається як послуга, що за неї підприємство отримує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні грошові кошти; і) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Станом на початок 2000 року дебіторська заборгованість суб'єктів господарювання перевищувала обсяг ВВП країни у півтора рази. Це є суттєвим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому фінансовий менеджмент мусить використати всі наявні можливості для погашення заборгованості. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать: * Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати в підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства поступаються правом на одержання грошей згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості операції, чинної відсоткової ставки та строків настання платежу). * Облік або дисконт векселів. Зміст цієї операції полягає в тім, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред'явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічною суттю операції дисконтування є дострокова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає на цей вексель у строк платежу, також називається дисконтом. * Форфейтинг - кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і є також однією із форм трансформації комерційного кредиту в банківський. Крім того, у межах заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стягнення заборгованості, у тім числі зверненням із позовом до арбітражного суду. Порядок доарбітражного врегулювання спорів та позовного звернення до арбітражного суду детально описано далі. Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумовлюють зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів пов'язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх використання (звіт про прибутки та збитки). Зменшення (заморожування) витрат Даний блок санаційних заходів здійснюється за двома напрямками: 1. Заморожування інвестиційних вкладень. 2. Зниження валових витрат. Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних підприємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога меншим. Окупність капіталовкладень може відбуватися або в результаті збільшення грошових доходів, або завдяки зменшенню витрат. У рамках фінансової санації може бути прийнято рішення про заморожування ризикових інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком окупності. Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, доцільно здійснювати на засаді нуль-базис-бюджетування (ZBB - Zero-Base-Budgeting). Головною метою ZBB є визначення оптимального рівня валових витрат підприємства та пріоритетних напрямків використання обмежених фінансових ресурсів. Основна відмінність ZBB від звичайного оперативного планування полягає в тім, що останнє значною мірою зорієнтоване на показники рівня витрат попередніх періодів (які можуть бути невиправдано завищеними). Базою для ZBB є так звана точка-нуль, тобто планові показники розраховуються на підставі нового обрахунку всіх норм та нормативів витрат, їхнього складу та структури. ZBB є складовою частиною контролінгу витрат підприємства. Порядок проведення ZBB показано на рис. 11.7. У рамках ZBB аналізуються всі статті витрат і за кожною з них визначаються можливості економії. Розробляючи плани ощадливого використання сировини та матеріалів, особливу увагу слід звернути на необхідність боротьби з крадіжками на виробництві. За деградації економіки та суспільної моралі вони набирають масового та системного характеру. У 1996 р. в Україні офіційно враховані втрати та збитки від крадіжок становили 19,5% ВВП, в 1997р. - 9%. Практично всі транспортні партії приходять недоукомплектованими. Для боротьби з цим явищем на багатьох підприємствах доцільно створювати власну службу безпеки. Як свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, проведення фінансової санації підприємств обов'язково супроводжується радикальним зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти зменшенням заробітної плати або зменшенням величини необхідного робочого часу. Найбільш поширеними заходами для скорочення робочого часу є: * запровадження неповного робочого тижня; * достроковий вихід на пенсію; * неоплачувані відпустки; * звільнення персоналу. Зауважимо, що масові звільнення персоналу треба поєднувати із санаційними заходами соціального характеру. У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним стратегії маркетингу. 11.3.3. САНАЦІЯ БАЛАНСУ. ЗМЕНШЕННЯ СТАТУТНОГО ФОНДУ ПІДПРИЄМСТВА Розглянемо тепер комплекс санаційних заходів, спрямованих на реструктуризацію пасивів підприємства. Ці заходи пов'язані зі зміною розмірів та структури фінансових джерел формування активів. Маючи збитки, підприємства, як правило, не заінтересовані показувати їх у своїй звітності, зокрема в балансі. Особливо це стосується акціонерних товариств, оскільки їхні баланси публікуються в пресі. За наявності балансових збитків суб'єктам господарювання дуже важко розраховувати на залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, оскільки як для кредиторів, так і для потенційних інвесторів збиткове підприємство є непривабливим об'єктом фінансування. Відтак збиткові підприємства можуть вдатися до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття відображених в балансі збитків за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Згідно із законодавством України, збитки підприємств можуть списуватися за рахунок резервних (страхових) фондів , засобів цільового призначення (спеціальні фонди і цільове фінансування) або за рахунок санаційного прибутку, який може утворитися за зменшення статутного фонду підприємства. Ліквідність та платоспроможність підприємства в результаті чистої санації не поліпшуються, оскільки підприємство не залучає додаткових фінансових ресурсів. Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише тоді, коли вичерпано інші можливості покриття балансових збитків. Даний (розрахунковий) прибуток утворюється в результаті зменшення статутного фонду підприємства. Санаційний прибуток - це прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, паїв) за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав, або в результаті їх безкоштовної передачі для анулювання, зниження номінальної вартості або за одержання безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших заінтересованих у санації підприємства осіб. Перша складова санаційного прибутку дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права та ціною його викупу емітентом і витратами, пов'язаними з процедурою викупу прав та зменшення статутного фонду. Якщо корпоративні права надаються для анулювання безкоштовно, то санаційний прибуток дорівнюватиме номінальній вартості наданих для анулювання прав за мінусом витрат, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу. Порядок зменшення статутного фонду підприємств. Основні цілі та завдання зменшення статутного фонду підприємств: * одержання санаційного прибутку, який спрямовується на покриття балансових збитків; * урівноваження (або перевищення) номінальної вартості акцій (паїв) з їхньою ринковою ціною, оскільки в період фінансової кризи може скластися ситуація, коли біржова ціна буде суттєво меншою за номінальну вартість акцій. Залучення засобів через додаткову емісію корпоративних прав у даному разі неможливе; * приведення у відповідність величини основних та оборотних засобів підприємства з розміром його власного капіталу, оскільки з метою підвищення платоспроможності підприємство може прийняти рішення про продаж частини свого майна, що й спричинятиметься до такої невідповідності; * концентрування статутного капіталу в руках найбільш активних власників. У зв'язку з тим, що найпоширенішими формами організації бізнесу в Україні є акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, ми будемо досліджувати механізм зменшення статутного капіталу підприємства на прикладі саме цих видів господарських товариств. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджене "Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного фонду акціонерних товариств". Цим положенням та Законом України "Про господарські товариства" передбачено два методи зменшення статутного фонду акціонерного товариства: 1. Зменшення номінальної вартості акцій (деномінація). 2. Зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості. Зменшення номінальної вартості може здійснюватися об'єднанням кількох акцій в одну (конверсія). Обсяги зменшення статутного капіталу визначаються рішенням зборів акціонерів, пайовиків. Рішення загальних зборів товариства про зміни статутного фонду приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах (загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства понад 60 % голосів)1. Приклад 1. Статутний фонд підприємства становить 100 000 грн., збитки - 12 000 грн. Загальними зборами товариства прийнято рішення щодо зменшення статутного фонду шляхом передачі до анулювання корпоративних прав номінальною вартістю 11 000 грн. Окрім цього, один з кредиторів частково списав короткострокову заборгованість підприємства зі сплати процентів за користування кредитом на суму 2 000 грн. Якщо не враховувати податкові нюанси, то баланс підприємства в ході проведення вказаних операцій буде змінюватися таким чином: Санаційний прибуток в сумі 13 тис. грн.. який утворився внаслідок зменшення статутного фонду та списання заборгованості, спрямовується на покриття балансових збитків та на формування резервних фондів. Законодавством України встановлено чіткий порядок зменшення статутного фонду підприємств. Нормативне регулювання в цій сфері здійснюється з метою захисту майнових інтересів кредиторів. Надзвичайно важливим є те, що рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності лише з дня внесення цих змін до державного реєстру. Реєстрація випуску акцій та інформації про емісію акцій у зв'язку зі зменшенням статутного фонду здійснюється відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про емісію. Зменшення статутного фонду за наявності заперечень кредиторів не допускається, оскільки в даному разі зменшується капітал, у межах якого власники підприємства відповідають перед його кредиторами. Зауважимо, що виконавчі органи підприємства несуть персональну відповідальність за факт зменшення статутного фонду та повернення внесків власникам у разі заперечень кредиторів. Рішення зборів засновників не звільняє дирекцію (правління) від відшкодування збитків кредиторам, оскільки воно набуває правової сили лише після внесення змін до державного реєстру. У повідомленні про загальні збори акціонерів з приводу зміни розмірів статутного фонду обов'язково зазначаються: а) мотиви, спосіб та мінімальний розмір збільшення або зменшення статутного фонду; б) проект змін до статуту, пов'язаних зі змінами розміру статутного фонду; в) дані про кількість акцій, що випускаються додатково або вилучаються, та їхню загальну вартість; г) відомості про нову номінальну вартість акцій; д) права акціонерів за додаткового випуску акцій або за їхнього вилучення; є) дата початку і закінчення передплати на акції, що додатково випускаються або вилучаються. Рішенням акціонерного товариства про зменшення розмірів статутного фонду об'єднанням акцій, акції, не подані для анулювання, визнаються недійсними, але не раніше, ніж через шість місяців після повідомлення про це всіх акціонерів. Законодавством установлено, що підприємство повинно покрити збитки акціонерів, пов'язані зі зменшенням статутного фонду. У разі, коли акціонер відмовився від обміну акцій у зв'язку зі зменшенням статутного фонду через зменшення номінальної вартості акцій, емітент зобов'язаний запропонувати акціонеру викупити його акції за вартістю, не нижчою від номінальної. Проте досить часто великі акціонери, власники контрольних пакетів акцій надають свої акції для анулювання безкоштовно, роблячи таким чином посильний внесок у фінансування санації. За економічним змістом зменшення статутного фонду з метою покриття балансових збитків підприємства означає приведення у відповідність розміру номінального капіталу до його реальної вартості, яка випливає зі стану балансу. Збитки для власників виникають не в момент зменшення номіналу (чи анулювання акцій), а тоді, коли підприємство отримало збитки від фінансово-господарської діяльності. Санація викупом акцій (придбанням паїв) у власників. Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції для наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Указані акції мають бути реалізовані або анульовані у строк, не більший за один рік. Те саме стосується і товариства з обмеженою відповідальністю щодо придбання ним паїв учасників товариства . За санації через викуп емітентом корпоративних прав у їхніх держателів підприємство повинно, без огляду на складний фінансовий стан, мати в своєму розпорядженні достатньо ліквідних засобів, необхідних для виплати відшкодування власникам акцій (паїв). Іншою важливою умовою такого методу санації є те, що для акціонерного товариства, наприклад, викуп акцій є доцільним лише за курсом, нижчим від номінальної вартості. В іншому разі санаційний прибуток, який може бути спрямований на покриття балансових збитків, не створюється, а отже, зменшувати статутний фонд немає сенсу. Приклад 2. Споруду, яка входить до складу основних фондів невиробничого призначення акціонерного товариства балансовою вартістю 20 000 грн., реалізовано за ЗО 000 грн. Виручку від реалізації цього об'єкта товариство використало для придбання власних акцій номінальною вартістю 37 000 грн. (курс 40,62 грн. за одну акцію номінальною вартістю 50 грн.). Власні акції підприємства відображаються в активі балансу за ціною їх придбання (податкові аспекти у розрахунках не враховуються). В результаті такої операції здійснюється перенесення суми з однієї активної статті балансу на іншу. Безпосередньо після цього придбані акції анулюються (вартість активів зменшується на 20 000 грн.) з одночасним зменшенням статутного капіталу на номінальну вартість анульованих акцій (37 000 грн.). Виникає санаційний прибуток у розмірі різниці між номінальною вартістю анульованих акцій і курсом їх придбання. Окрім цього, підприємство отримає прибуток від реалізації основних фондів у сумі 10 000 грн. Цей прибуток спрямовується безпосередньо на покриття балансових збитків. Баланс підприємства в процесі проведення санації буде змінюватися так: За використання такого методу санації підприємство може покрити показані в балансі збитки, однак його платоспроможність та ліквідність дещо погіршуються, оскільки для придбання власних корпоративних прав витрачаються ліквідні засоби. 11.3.4. САНАЦІЯ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯМ КОШТІВ ВЛАСНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА Найбільш заінтересованими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися: а) збільшенням (зменшенням) статутного фонду; б) наданням позик; в) наданням цільових внесків на безповоротній основі. У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткових коштів, однак створює необхідні передумови (урівноважування номінальної вартості акцій (паїв) з їхньою ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці в санаційних цілях досить часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву "двоступінчастої санації". Санація збільшенням статутного фонду. Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства: * мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва; * збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості; * поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів; * акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей. Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в статутний фонд підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду. Структурно-логічну схему збільшення статутного капіталу підприємства зображено на рис. 11.8. Слід мати на увазі, що акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачено за вартістю, не нижчою від номінальної. Рішення про збільшення статутного капіталу приймається більшістю в 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у правоможних зборах. Збільшення статутного фонду товариства не більш як на 1/3 може бути здійснене з рішення правління за умови, що таке передбачено статутом. Збільшення статутного фонду здійснюється трьома методами: 1) збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості; 2) збільшенням номінальної вартості акцій. 3) обміном облігацій на акції. За збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел: * додаткових внесків учасників та засновників; * дивідендів (реінвестиції прибутку); * індексації основних фондів. У санаційних цілях статутний фонд, як правило, збільшується з метою мобілізації додаткових внесків інвесторів. Випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю підприємства, забороняється. За збільшення статутного фонду підприємство, яке перебуває в кризі, може натрапити на проблему пошуку потенційних інвесторів, оскільки капіталовкладення в такого роду підприємства пов'язані з підвищеним рівнем ризику. У такому разі з метою компенсації ризиковості слід пропонувати різного роду пільгові умови вкладення капіталу. Ідеться передовсім про надання преференцій (пільг) щодо розподілу майбутніх прибутків (авансована виплата дивідендів, підвищений розмір дивідендів), прийняття управлінських рішень, розподілу ліквідаційної маси тощо. Надання заохочувальних преференцій слід узгоджувати з чинними нормами законодавства. Окрім зазначених пільг, для залучення нових власників необхідно створити низку інших передумов, зокрема: наявність чіткої, реалістичної санаційної концепції; можливість порівняно швидкої окупності коштів, укладених у проведення санації; готовність до (часткової) відмови від компетенції прийняття рішень. Якщо ж готовність надати інвестиційний капітал продемонструють колишні акціонери, тобто розміщення акцій нової емісії буде здійснюватися між існуючими акціонерами, то це свідчитиме про високий рівень довіри до підприємства його власників і може відіграти вирішальну позитивну роль під час обговорення фінансових проблем з кредиторами. Законодавством передбачено, що у разі збільшення статутного фонду акціонери (AT) та учасники (ТОВ) користуються переважним правом на купівлю додатково випущених акцій (паїв). Оголошення про розмір додаткової емісії та строки використання переважних прав розміщується в друкованих засобах масової інформації. Переважне право на придбання акцій (паїв) дає можливість колишнім власникам: 1. Зберегти свою частку (у відсотковому співвідношенні) в статутному капіталі, а отже, у всьому майні підприємства. 2. Запобігти "розмиванню" вартості своєї частки у статутному капіталі внаслідок емісії акцій за низьким курсом. 3. Зберегти свою частку голосів на загальних зборах власників. 4. Компенсувати збитки від "розмивання" частки в статутному фонді тим власникам, які не скористались переважним правом на покупку додаткових корпоративних прав, а продали його. Кількість прав на купівлю залежить від кількості наявних "старих" акцій. Право на придбання нових акцій підкріплюється дивідендним купоном. Права продають та купують на біржі протягом двох тижнів після початку передплати на акції нової емісії, але перед проведенням самої емісії. Старі акції та переважні права на купівлю нових продаються окремо. Одночасно з початком торгівлі переважними правами ціна старих акцій автоматично зменшується на вартість переважного права. Приклад 3. Статутний капітал акціонерного товариства становить І 000 000 у.о. (20 000 акцій номінальною вартістю 50 у.о.). На загальних зборах акціонерів прийнято рішення про збільшення статутного капіталу на 50%, тобто співвідношення старих акцій до нових становить 2:1. Біржовий курс акцій (Кб) до збільшення статутного фонду становить 100 у.о. Курс емісії (Ке) нових акцій - 70 у.о. за акцію: Після збільшення капіталу загальний біржовий курс акцій становив 2700000 у.о. Йому відповідає статутний капітал у розмірі 1500000 у.о. (30000 акцій номінальною вартістю 50 у.о.). Завдяки збільшенню статутного капіталу формується новий біржовий курс акцій. Кб(новий) = (Кб + Ке) / загальна кількість акцій = (2000000 + 700000)/(20000 + 10000) = 90 у.о. за одну акцію Курсовий прибуток на кожну нову акцію становить 20 у.о., курсовий збиток на кожну стару акцію - 10 у.о. З допомогою купівлі-продажу переважних прав компенсуються курсові збитки старих акціонерів за рахунок курсового прибутку держателів нових акцій: У разі, якщо нові інвестори бажають придбати акції нової емісії (або колишні власники купити акцій більше, ніж становить їхня квота в статутному капіталі), їм слід придбати переважні права в тих акціонерів, які не мають бажання ними скористатися. Якщо акціонер поступається своїми правами на придбання нових акцій, то виручені ним від продажу цих прав кошти повинні компенсувати зміни курсу акцій. Грошова оцінка переважного права на купівлю нових акцій відповідає різниці між біржовим курсом старих акцій і середнім курсом, який сформувався після збільшення капіталу. За збільшення капіталу у співвідношенні 2 до 1 покупець нових акцій повинен придбати два переважні права для купівлі однієї акції за курсом емісії. У нашому прикладі для придбання однієї нової акції інвестор має сплатити 90 у.о. (70 + 2x10), що відповідає середньому курсу після емісії. Фінансово-майновий стан давніх акціонерів в результаті операції збільшення статутного капіталу залишається незмінним. Надходження у вигляді виручки від реалізації переважних прав є для акціонерів "виручкою від реалізації частини основного капіталу", яка їм належала, а не (як думають деякі акціонери) "подарунком" товариства. Таке (фальшиве) враження виникає досить часто, оскільки на практиці середній курс може наближатися до старого курсу, або навіть перевищувати його. Вартість переважного права визначається співвідношенням, з яким робиться емісія, курсом емісії та біржовим курсом старих акцій. Розрахункова ціна переважного права (П) визначається за такою формулою: П = (Кб-Ке)/(С+1); де Kб - біржовий курс акцій; Kе - курс емісії нових акцій; С - співвідношення, з яким робиться емісія. С = Ф1 / (Ф2-Ф1), де Ф1, Ф2 - розмір статутного фонду підприємства до і після його збільшення. Підставивши цифрові дані з нашого прикладу, отримаємо: П = (100-70)/((2/1)+1) = 10. Фактична біржова ціна переважних прав визначається попитом та пропозицією на них і тому може відрізнятися від розрахункової. Головним фактором, який визначає попит на переважні права, є прогноз майбутнього ринкового курсу акцій та розмір очікуваних дивідендів. З юридичного погляду нижньою межею курсу емісії нових акцій є їхня номінальна вартість. З економічного - номінальна вартість плюс витрати на проведення емісії. З метою стимулювання попиту на акції нової емісії їхня максимальна вартість має бути меншою за ринковий курс старих акцій. Отже, верхня межа курсу емісії проходить на рівні біржового курсу старих акцій. Правильний вибір курсу емісії є вирішальним фактором успіху її розміщення. Що вищий курс додаткової емісії, тобто що більше він наближається до біржового курсу старих акцій, то більший обсяг ліквідних засобів залучається на підприємство за заданого обсягу збільшення статутного капіталу, то більшим буде емісійний дохід' Емісійний дохід - сума перевищення доходів, отриманих від емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Інакше кажучи, емісійний дохід - це різниця між курсом емісії і номінальним курсом акцій. Емісійний дохід є одним із джерел формування додаткового капіталу підприємства. Високий курс емісії може спричинити проблеми з розповсюдженням додаткової емісії. Може скластися ситуація, коли біржовий курс старих акцій упаде нижче за рівень емісії нових. У такому разі ліквідність акцій та підтримка курсу можуть бути забезпечені через масову їх скупку великими акціонерами (держателями контрольного пакета) або самим підприємством-емітентом. Однак що менший курс емісії (що більше він наближається до номінальної вартості) за заданого обсягу потреби в капіталі, то більший потрібний номінальний капітал, а отже, то більшим буде рівень "розмивання основного капіталу" і знецінення старих акцій, яке потрібно буде покривати за рахунок переважних прав. Для малих акціонерів низький курс емісії (а отже, висока ціна переважного права) є вигіднішим. Якщо придбання нових акцій їх не інтересує, то в результаті продажу переважних прав вони можуть отримати додаткові дивіденди. У разі, коли вони вирішать придбати нові акції, за заданого обсягу капіталовкладень можна отримати більшу їхню кількість. Великі акціонери, які мають фінансові можливості для збільшення свого пакета акцій та розширення впливу на діяльність підприємства, схилятимуться до високого курсу емісії. Високий курс ускладнює використання малими акціонерами своїх переважних прав і стимулює їх продати ці права. Це дає змогу великим акціонерам придбати більшість акцій нової емісії. Водночас, як уже згадувалось, надто високий курс емісії може ускладнити розміщення всієї емісії. Коли рішенням загальних зборів акціонерів не передбачено переважних прав на купівлю нових акцій, то старі акціонери можуть уникнути збитків лише в тому разі, коли курс емісії нових акцій буде встановлено на рівні біржового курсу старих. У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел: * додаткові внески власників корпоративних прав підприємства"; * індексація основних фондів. За збільшення статутного фонду таким способом кожен з акціонерів мусить доплатити до нової номінальної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився від доплати, емітент зобов'язаний запропонувати акціонеру викупити його акції. У разі, коли акціонер не доплатив за акції і не прийняв пропозиції емітента щодо викупу належних йому акцій, він отримує акції нової номінальної вартості у кількості, яка визначається діленням загальної номінальної вартості акцій, що належать акціонеру, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій має бути визначена так, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та здійснення обміну акцій, які належать акціонерові, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості. За збільшення статутного фонду обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції цього емітента статутний фонд збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. У даному разі номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається обмін на акції, має дорівнювати номінальній вартості акцій. Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов'язаний, передовсім, з облігаціями конверсійного займу. У зарубіжній науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації характеризуються як особливо придатний санаційний інструмент. Це є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства. Такий метод залучення капіталу пов'язаний із випуском підприємством іменних облігацій, які згодом можна обміняти на звичайні акції підприємства. Конверсійні облігації дають можливість заінтересувати інвестора в наданні фінансових ресурсів, якщо він не ризикує придбати звичайні акції. Вкладаючи засоби в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку - відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами), з іншого - можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції. У даному разі інвестори дають згоду на одержання нижчого відсотка за конверсійними облігаціями, заради можливості обміняти їх на звичайні акції в майбутньому. Конверсійні облігації, як правило, випускаються великими підприємствами на строк від 5 до 10-ти років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їхньою інвестиційною вартістю та ціною звичайних акцій, вибраних для конверсії. У повідомленні про емісію конверсійних облігацій слід указати: * переважні права на придбання облігацій; * пропорції обміну (коефіцієнт конверсії); * строки конверсії; * необхідність, порядок та розмір доплат. Коефіцієнт конверсії - співвідношення, покладене в основу планової конверсії. Він показує, скільки облігацій треба обміняти на одну акцію. Коефіцієнт визначається діленням номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обігу на обсяг збільшення статутного фонду. Якщо, наприклад, коефіцієнт конверсії становить 4 до 1 і номінальна вартість облігацій відповідає номіналу акцій, то це означає, що чотири облігації можна обміняти тільки на одну звичайну акцію. Доплати відображають рівень підвищення ринкової ціни акцій та стимулюють проведення більш ранньої конверсії. Конверсія економічно виправдана тоді, коли курс конверсії (вартість облігацій плюс доплати) нижча за біржовий курс акцій. Емісія конверсійних облігацій не повинна перевищувати 25% розміру оплаченого статутного фонду підприємства. 11.3.5. АЛЬТЕРНАТИВНА САНАЦІЯ Форма фінансової санації з допомогою власників підприємства, коли акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією - з одного боку, та здійсненням безповоротної фінансової допомоги - з іншого, називається альтернативною санацією. Альтернативна санація поєднує елементи чистої санації (зменшення статутного фонду) та санації із залученням додаткових внесків власників. За такої форми санації перед акціонерами (власниками) стоїть проблема вибору: або вони здійснюють цільові внески для погашення балансових збитків підприємства1 і зберігають належну їм частку (в абсолютному і відносному розмірах) номінальної вартості статутного фонду, або погоджуються на зниження номінальної вартості, не здійснюючи жодних доплат, фінансові наслідки обох видів санації для власників корпоративних прав підприємства однакові, проте для суб'єкта господарювання найліпшим буде здійснення додаткових внесків, оскільки в такому разі залучаються додаткові ліквідні засоби, а отже, поліпшується платоспроможність підприємства. Приклад 4. Визначимо, яким має бути розмір альтернативних цільових внесків для покриття балансових збитків за заданої номінальної вартості акцій (НВ) в 50 у.о. (кількість акцій становить 40 шт.) та запланованому розмірі валового санаційного прибутку в 1500 у.о. Баланс підприємства до проведення санації має такий вигляд: Балансовий (розрахунковий) курс акцій (БК) становить: БК = (Власний капітал / Статутний капітал)100 = (2000-1080)/2000100=46%, або 23 у.о. (50 * 46%) У разі чистої санації для одержання запланованого санаційного прибутку статутний капітал слід зменшити на 1500 у.о. (до 500 у.о.). Співвідношення, за яким зменшуватиметься статутний фонд, становитиме 4 : 1 (2000/500). Це означає, що кожен акціонер із кожних чотирьох належних йому акцій три віддає для анулювання. Ураховуючи існуючий балансовий курс акцій, збиток акціонера за повернення ним трьох акцій становитиме 69 у.о. (23 х 3). Акціонер, який робить додаткові внески, буде в такій самій ситуації: для одержання однієї повноцінної акції після санації він має зробити доплату в розмірі 69 у.о. Розрахункова вартість однієї акції після санації дорівнює сумі номінальної вартості акції та чистого санаційного прибутку (ЧСП), який припадає на 1 акцію. ЧСП(1 акція) = (Валовий санаційний прибуток - покритий збиток) / кількість акцій після санації Валовий санаційний прибуток - це різниця між розміром статутного фонду до і після санації. Балансовий курс акції після санації (БКС) становитиме: БКС = НВ + ЧСП = 50 + ((2000-500-1080)/10) = 92 у.о. Баланс підприємства після проведення санації матиме такий вигляд: Балансовий курс однієї акції після санацій становитиме 184 % (((500+420)/500)100). Це означає, що держатель однієї акції після санації одержав приріст вартості в розмірі 69 у.о. Отже, збиток, який мав акціонер на кожні чотири старі акції, компенсується приростом вартості однієї акції. Фінансовий стан акціонера, який віддав свої акції для анулювання до і після санації, не змінився. Такий самий результат і для акціонера, який робить доплати. Цільові внески акціонерів на покриття збитків можуть здійснюватися тільки на добровільній основі. Навіть рішення зборів акціонерів не може зобов'язати окремого співвласника надати безповоротну фінансову допомогу підприємству. Рішення акціонера на користь доплати чи анулювання акцій залежить від того, як він оцінює перспективи розвитку даного підприємства, зокрема майбутню динаміку біржового курсу його акцій. Крім названих форм фінансової участі власників у санації підприємства, слід згадати також надання фінансових ресурсів на умовах позики. Ідеться як про безпосереднє кредитування власниками свого підприємства, так і про надання ними гарантій та поручительств (інших видів кредитного забезпечення). Надання позик власниками, коли існує загроза можливого банкрутства підприємства, пов'язане з надзвичайним ризиком. 11.3.6. УЧАСТЬ КРЕДИТОРІВ У ФІНАНСОВОМУ ОЗДОРОВЛЕННІ БОРЖНИКА Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійснюватися: а) пролонгацією та реструктуризацією наявної заборгованості; б) повною або частковою відмовою від своїх вимог; в) наданням додаткових кредитних ресурсів; г) наданням кредитного забезпечення (поручительства, гарантії); д) трансформацією боргу у власність. Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства-боржника вони отримають повніше задоволення своїх вимог, ніж за його ліквідації. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках даного підприємства, в обмін на великий пакет акцій боржника або з надією отримати надійний ринок збуту своєї продукції (джерело постачання сировини для свого виробництва) тощо. У даному контексті в науковій літературі з питань санації обґрунтовується така форма реструктуризації пасивів підприємства, як "конверсія боргу у власність". Суть її полягає в тім. що підприємст-ва-боржники стимулюють великих кредиторів, зокрема обслуговуючий банк, придбати корпоративні права в обмін на боргові вимоги. У результаті даної операції боржник досягає подвійної мети: 1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля; 2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних та позикових коштів змінюється в позитивному для підприємства напрямку. Конверсія боргу у власність може здійснюватися через емісію нових корпоративних прав, в результаті викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою дальшого обміну на боргові вимоги або з допомогою емісії (обміну) конверсійних облігацій. Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, великими кредиторами, які переконалися в санаційній спроможності боржника й очікують отримання прибутків у майбутньому. Цю операцію можна розглядати як внесок кредитора в статутний фонд боржника. Однією із форм участі кредиторів у санації боржника є пролонгація чи списання заборгованості. Списання заборгованості - це відмова кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржнику. Проте в Україні законодавство не дозволяє кредиторам списувати борги своїх боржників. Нестягнення цих сум призводить, як правило, до збільшення різного роду об'єктів оподаткування. Так, згідно зі статтею 12 Закону України "Про податок на прибуток підприємств" платники податків мають право зменшувати суму оподатковуваного доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів у разі, коли покупець таких товарів затримує без погодження з платником податку оплату їхньої вартості. Проте це зменшення здійснюється тільки тоді, коли кредитор звернувся із заявою до арбітражного суду про стягнення заборгованості з боржника або про визнання його банкрутом, а також коли на подання кредитора нотаріус учинив виконавчий запис про стягнення боргу з дебітора чи стягнення заставленого майна. Інакше кажучи, кредитори, у разі виникнення простроченої заборгованості мусять негайно звертатися з позовом до арбітражного суду, і тільки тоді вони можуть зменшити об'єкт оподаткування на суму заборгованості. В іншому разі кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після оподаткування. А проте, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення оподатковуваного прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації), законодавчі органи могли б активізувати їхню участь у фінансовому оздоровленні боржника. Отже, податкову політику держави треба скоординувати з політикою у сфері банкрутства та санації підприємств. Надаючи фінансову підтримку способом відмови від своїх вимог, кредитори повинні враховувати ту обставину, що відмова від претензій за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що за банкрутства боржника кредитор, який відмовився від претензій, не буде членом сформованого згідно із законодавством комітету кредиторів. Погашення боргів цьому кредиторові буде здійснюватися за рахунок активів, які залишаться після задоволення вимог усіх інших кредиторів та членів трудового колективу. Крім того, сума заборгованості, яка залишилася непогашеною після закінчення строку позовної давності, розглядатиметься як безповоротна фінансова допомога, яка здійснюється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Одним із методів санації з допомогою кредиторів є погашення боргу та мобілізація необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство. Оскільки надання такого кредиту пов'язане з високим рівнем ризику, ставка відсотка на нього досягає максимального рівня. При цьому якщо банк надає кредит підприємству, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту укладення кредитної угоди, а інформацію про порушення такої справи було оприлюднено (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його корпоративних прав), безнадійна заборгованість за кредит погашається за рахунок власних коштів кредитора. У деяких випадках, з метою акумуляції кредитних ресурсів, як в національній так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування санаційних програм зі значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника комерційні банки можуть об'єднуватися в консорціуми (санаційні консорціуми). Банківські консорціуми - це тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій для проведення різного роду банківський операцій (або для кредитування однієї, але великої та ризикованої угоди) і засновуються банками на паритетних засадах. Банківські консорціуми для надання санаційних кредитів можуть створюватися з метою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансів окремих банків. Консорціумні кредити базуються на тих самих принципах, що й інші види банківських кредитів, змінюється лише механізм акумуляції кредитних ресурсів та процедура надання кредитів. Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для проведення операцій на валютних ринках, або для крупномасштабних та ри-зикових лізингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіталів. Кількість учасників консорціуму не обмежується. Координує дії учасників консорціуму головний банк, який репрезентує інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати. Як правило, банком-координатором стає банк, що обслуговує клієнта, котрому необхідні кошти для реалізації проекту санації. Кожен член консорціуму самостійно оцінює ефективність проекту і визначає умови своєї участі в ньому або пропонує власний варіант проведення тієї чи іншої операції, для якої створюється консорціум. Правові взаємовідносини членів консорціуму грунтуються на зобов'язаннях, що випливають з укладеного консорціумного договору. У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, консорціумна участь кожного банку (квоти, співвідношення власності), мета, представництво та керівництво консорціуму, обов'язки, права та відповідальність учасників, форми майнової та іншої відповідальності, фінансові умови консорціумної угоди, зобов'язання членів консорціуму щодо головного банку (сума внесків або відсотків та комісійних за організацію консорціуму). У консорціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька позичальників, причетних до заходу, що кредитується. Банк (чи група банків) здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, виконанням плану фінансового оздоровлення. При цьому банк протягом усього періоду санації та терміну дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником: перевіряє стан збереження майна, виявляє фактори, що можуть позитивно чи негативно вплинути на хід фінансового оздоровлення боржника. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням: недотримання плану санації, виникнення нових обставин, що перешкоджають успішній реалізації запланованих заходів, банк має право достроково розірвати кредитний договір. Це є підставою для стягнення всіх засобів у межах зобов'язань позичальника за кредитною угодою в установленому чинним законодавством порядку. Як уже зазначалося, кредитування санаційних проектів пов'язане зі значними ризиками. Найбільш надійним засобом зменшення ризиків кредиторів, поряд із консорціумним кредитуванням, є призначення кредиторами на період санації на керівні посади підприємства-боржника своїх довірених осіб або встановлення цілковитого контролю над підприємством. Розглянуті заходи щодо участі кредиторів у санації підприємства-боржника можуть здійснюватися в досудовому порядку, тобто до початку провадження справи про банкрутство неспроможного підприємства. У ході провадження справи, на будь-якому її етапі між боржником і кредиторами може бути укладена мирова угода, в рамках якої кредитори також можуть брати участь у санації боржника. 11.3.7. ФІНАНСОВА УЧАСТЬ ПЕРСОНАЛУ В САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА Загроза банкрутства й зумовлені цим негативні економічні та соціальні наслідки змушують персонал, що працює на підприємстві, робити свій внесок у фінансування санації. Основною причиною фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця. Особливо частою така ситуація є в період загального економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць зумовлює значну залежність працівників від даного підприємства. Фінансування санації персоналом може здійснюватися в таких формах: а) відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати; б) надання працівниками позик; в) купівля працівниками акцій даного підприємства. У зарубіжній практиці досить поширеним є так званий Management-Buyout (МВО), який полягає в купівлі всього підприємства або значного пакета його корпоративних прав менеджментом фірми. Одним із різновидів МВО є АВО - коли значну частку корпоративних прав викуповує персонал. При цьому трапляються випадки конверсії заборгованості підприємства із заробітної плати у власність. Тобто замість заробітної плати працівники можуть одержати корпоративні права підприємства, на якому вони працюють. У результаті МВО підвищується відповідальність керівників та всього персоналу за результати своєї діяльності, а також посилюється мотивація до раціоналізаторства та реалізації програм ощадливого використання наявних ресурсів. Відтак варто нагадати, що в Україні діє порядок, згідно з яким керівництво підприємств, що приватизуються, має право додатково викупити за грошові кошти за номінальною вартістю пакет акцій акціонерних товариств, створених у процесі акціонування державних підприємств. Розмір пакета акцій, який може бути запропонований Фондом державного майна керівництву підприємства, обмежується 5 відсотками статутного фонду. Законодавство України детально регламентує правила узгодження умов реорганізації унітарних державних підприємств. Передбачена, зокрема, специфічна форма санації у разі, коли трудовий колектив державного підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, бере підприємство в оренду або викуповує у власність за умови взяття на себе боргів та згоди на це кредиторів. Трудовий колектив у такому разі може реалізувати своє право на участь у санації згідно з вимогами Закону України "Про оренду державного майна". Законом передбачено, що трудовий колектив має заснувати певний вид господарського товариства і вже в цій якості пропонувати послуги санатора державного підприємства, яке зазнало фінансового краху. За наявності кількох претендентів на участь у санації державного підприємства господарське товариство, засноване членами трудового колективу, не має жодних переваг перед іншими претендентами і мусить пройти процес конкурсного відбору. Реорганізація державного підприємства-боржника в іншу юридичну особу, засновану на колективній власності, здійснюється на підставі угоди між вибраною трудовим колективом організаційно-правовою формою організації підприємства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо) та вповноваженим державним органом. 11.3.8. ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА ПІДТРИМКА САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації чи реструктуризації, то в певних випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки. Згідно із Законом України "Про підприємства" у разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільне необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги. Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробництва. Опрацьовано критерії відбору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки. З них треба назвати такі: - використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій; - експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції; - заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними; - вирішення проблеми енергозабезпечення; - вирішення проблеми енергозбереження (ресурсозбереження); - збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для країни); - наявність ринків збуту продукції в країні та за кордоном; - високий рівень менеджменту на підприємстві. Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету. Форми та методи державної фінансової підтримки санації підприємств показано на рис. 11.9, 11.10. Централізована санаційна підтримка може здійснюватися: а) прямим бюджетним фінансуванням; б) непрямими формами державного впливу. Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбувається на поворотних (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства). Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках: якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування; * для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства; * для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами. Однак переважна більшість західних дослідників джерел фінансування санації дотримується думки, що державне фінансування санації підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівнях. Після краху концепції санації автогіганта "Бритіш Лейланд" (Великобританія), яка базувалась на прямому державному дотуванні (розмір дотацій становив близько трьох млрд фунтів стерлінгів), у країнах з розвинутою ринковою економікою майже повністю відмовилися від використання такого методу фінансової підтримки підприємств. Стосовно банківської сфери слід зазначити, що комерційному банкові, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано державну фінансову підтримку у вигляді стабілізаційної позики. Таку позику надають тільки під заставу високоліквідних активів банку або під гарантію чи поручительство інших, фінансове стабільних, банків. Кошти позики можуть використовуватися лише для фінансування санаційних заходів. Зауважимо, що режим фінансового оздоровлення є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність". Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств. Значну частину державного сектору в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинились на межі банкрутства. Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінансове неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору). Розглянута форма фінансової підтримки підприємств в Україні дуже широко використовувалася протягом 1993-1999 років. Однак за браком ефективних механізмів відбору кандидатів для надання гарантій, невикористання інституту санаційного аудиту, в переважній більшості підприємств-боржників не виявилося коштів для погашення кредитів, гарантованих урядом, в результаті чого кредити доводиться погашати за рахунок коштів державного бюджету. У країнах Заходу надання державних гарантій та поручительств передано спеціалізованим товариствам, створеним за участю державного капіталу. Прикладом цього може бути заснований спеціально для таких цілей напівдержавний "Ексімбанк" (США) або Товариство гарантування кредитів (ФРН). Ці організації відбирають підприємства для надання їм санаційної підтримки під державні гарантії, а також несуть відповідальність за цільове використання позик, виданих під ці гарантії, і своєчасне їх повернення. Зазначимо, що надання державних гарантій та поручительств стало одним із методів проведення санації таких відомих компаній, як Телефункен (Німеччина) та Крайслер (США). Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" з метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санаційної реорганізації підприємств, як злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ін., здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ. Нагадаємо, що в Україні монополістом є підприємство, питома вага якого на ринку певного товару перевищує 35%. У США, наприклад, дозвіл на злиття конкуруючих між собою компаній може бути отриманий тоді, коли одна з них перебуває на межі банкрутства, але має значне народногосподарське значення. Загалом, у світовій практиці проведення санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення спричиняє негативні мікро- та макроекономічні наслідки, зокрема анти-ринкові ефекти стратегічного характеру. Отже, удаватися до нього можна лише тоді, коли підприємства доведуть, що в результаті їхнього злиття буде найбільш повно використано ефект масштабності, значно знизиться собівартість продукції та суттєво зростуть її якісні параметри. Злиття можливе лише тоді, коли буде доведено позитивне сальдо між народногосподарською вигодою та негативними антикон-курентними наслідками. Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливе використання того чи того виду санаційної підтримки підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації, а також фіскальними поступками головним кредиторам таких підприємств з метою активізації їхньої участі в санаційних процесах. Використання певного методу державної підтримки санації та реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства, його народногосподарського та регіонального значення. У цілому найбільш економічно раціональними вважають надання державних гарантій та різні форми підтримки фіскального характеру, зокрема, для стимулювання лізингу та активізації участі в санації найбільших кредиторів підприємств, що перебувають у кризі, а також державну допомогу у вигляді сприятливої амортизаційної політики. 11.4. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ САНАЦІЇ ТА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ 11.4.1. Доарбітражне врегулювання господарських спорів 11.4.2. Арбітражне врегулювання господарських спорів 11.4.3. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств 11.4.4. Порядок оголошення підприємства банкрутом 11.4.5. Задоволення претензій кредиторів 11.4.6. Фінансова санація на ухвалу арбітражного суду 11.4.7. Мирова угода 11.4.8. Санація шляхом реорганізації (реструктуризації) 11.4.9. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство 11.4.1. ДОАРБІТРАЖНЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ Коли підприємство має високий рівень дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, не оплачені в строк, то в рамках рефінансування заборгованості проводиться комплекс процедур щодо її примусового стягнення, у тім числі звернення з позовом до арбітражного суду. Позов до арбітражного суду може бути направлений тільки за умови дотримання встановленого порядку доарбітражного врегулювання спорів, який полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості. У претензії зазначаються: а) реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких направляється претензія; дата та номер претензії; б) обставини, на підставі яких пред'являється претензія; докази, які підтверджують ці обставини; в) вимоги заявника; г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; д) перелік документів, які додаються до претензії. Претензію підписує керівник підприємства або його заступник, її надсилають адресату рекомендованим або цінним листом чи вручають під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний строк від дня одержання. Про результати розгляду претензії заявника інформують письмово. Можливі чотири варіанти дій контрагента після одержання претензії: 1. Одержувач претензії не дав жодної відповіді на претензію. 2. Заявник одержав лист-відповідь, в якому претензію відхилено повістю або частково. 3. Претензію визнано повністю або частково, однак не повідомлено про перерахування визнаної суми. 4. Претензію визнано і заборгованість погашено (отже, спір урегульовано). У перших двох випадках заявник змушений буде звернутися до арбітражного суду з позовною заявою про стягнення заборгованості. Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти на розрахунковий рахунок кредитора не поступили (випадок 3), заявник претензії після закінчення 20 днів від дня одержання відповіді має право пред'явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розміру визнаної суми, то до розпорядження додається також копія претензії. За браком грошей у боржника кредитор після закінчення місячного строку з дня отримання позитивної відповіді на претензію (однак, не раніше строку настання платежу за договором) має право звернутися до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможного боржника. У разі порушення строків розгляду претензії чи залишення її без відповіді арбітражний суд у процесі вирішення господарського спору має право стягнути в дохід державного бюджету з підприємства, яке допустило таке порушення, штраф у розмірі 2 відсотків від суми претензії, але не менше ніж 5 розмірів мінімальних заробітних плат (без індексації) і не більше ніж 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 11.4.2. АРБІТРАЖНЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ У разі, коли претензію залишено без відповіді чи відхилено повністю або частково, заявник звертається з позовом щодо арбітражного врегулювання спору. Загальний строк позовної давності щодо захисту прав за позовом про відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, - три роки. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Щодо відшкодування неустойки (штрафу, пені), то встановлено скорочений строк давності - 6 місяців. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Позовна заява повинна містити: - найменування арбітражного суду, в який направляється заява; - найменування сторін, їхні адреси; - зміст позовних вимог; - зазначення ціни позову; - формулювання обставин, що з них випливає позовна заява; - докази, які підтверджують позов; - обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; - відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів; - перелік документів та доказів, які додаються до заяви. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують: * статус суб'єкта підприємницької діяльності; * відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору (копія претензії та квитанція або повідомлення про вручення); * відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (квитанція або повідомлення про вручення); * сплату державного мита в установленому порядку та розмірі; * документи, що засвідчують повноваження представника позивача в арбітражному суді. Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, пред'явлених до відповідача. У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається відповідною сумою. У ціну позову включаються також указані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені). Арбітражні витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної арбітражним судом, а також інших витрат, пов'язаних із розглядом справи. Сплата державного мита покладається: * на сторону, що безпідставно ухиляється від прийняття пропозиції іншої сторони (спір щодо укладання, зміни та розірвання договору); * на обидві сторони, якщо суд відхилив частину пропозицій кожної зі сторін; * на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; * на сторону, через неправильні дії якої виник спір, незалежно від результатів вирішення спору. Ставки державного мита щодо заяв, які подаються до арбітражного суду, встановлюються в таких розмірах: 1) щодо позовних заяв майнового характеру - 5% ціни позову, проте не менше 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 2) щодо позовних заяв немайнового характеру і позовних заяв стосовно спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання господарських договорів і розглядаються в обласних, Київському і Севастопольському міських арбітражних судах, - 5 Н.М.Д.Р.; 3) щодо позовних заяв і спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання господарських договорів, котрі підлягають розгляду у Вищому арбітражному суді України, - 6 н.м.д.г. Спір має бути вирішено арбітражним судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому має бути висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково. Якщо ухвалено позитивне рішення про стягнення дебіторської заборгованості, однак боржник не в змозі погасити заборгованість (є неплатоспроможним), то протягом одного місяця з дня винесення ухвали арбітражним судом (однак не раніше трьох місяців із дня настання строку платежу за договором) кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможного боржника. 11.4.3. НЕОБХІДНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ЗАВДАННЯ ІНСТИТУТУ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ Законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції: 1. Бути механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств. 2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. 3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів. Головне завдання провадження справи про банкрутство підприємства полягає в якомога повнішому задоволенні вимог кредиторів, пред'явлених до боржника. Як показано на рис. 11.11., цього можна досягти: а) продажем майна боржника та розподілом виручених коштів між кредиторами, що здійснюється в процесі ліквідаційної процедури; б) успішною реалізацією плану санації боржника; в) через реалізацію плану реорганізації. Отже, арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур: а) ліквідаційні; б) реорганізаційні; в) санаційні. До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвали арбітражного суду або добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном та реорганізація підприємства. Санація передбачає фінансове оздоровлення боржника. До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод задоволення претензій кредиторів. Проте в багатьох економічно розвинутих країнах пріоритет віддається санації, а не ліквідації підприємства-боржника. У ФРН, наприклад, головна увага оновленого закону про банкрутство, що набрав чинності 01.01.1999 p., звертається на можливість задоволення претензій кредиторів на підставі реалізації плану санації (реорганізації). На таких самих засадах побудоване законодавство США, Франції та інших економічно розвинених країн. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, яке діяло до 2000 року, також передбачалася можливість санації підприємства в процесі провадження справи про банкрутство, однак це питання було недостатньо врегульованим. У червні 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визначивши його чинність з 1.01.2000 р. Цей Закон зробив свого роду революцію в. галузі санації та запобігання банкрутству підприємств. Він, зокрема, дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання визнано арбітражним судом. За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність даної інституції. Нагадаємо, що в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство (табл. 11.1). 11.4.4. ПОРЯДОК ОГОЛОШЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА БАНКРУТОМ Провадження у справах про банкрутство складається, як правило, з таких головних складових: 1. Процедури встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо саме він ініціював порушення справи. 2. Виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів. 3. Санації (якщо така можлива) чи укладання мирової угоди. 4. Визнання боржника банкрутом. 5. Процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника. Порядок провадження справи про банкрутство, передбачений новим законодавством, суттєво відрізняється від того, який діяв до 2000 року. На рис. 11.12. показано етапи провадження справи відповідно до нового закону про банкрутство. 1. Підстави та порядок подання заяви щодо порушення справи про банкрутство боржника Справа про банкрутство підприємства порушується на письмову заяву будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби, контрольно-ревізійної служби чи працівників підприємства до арбітражного суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду зі спільною заявою. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Згідно зі статтею 15 АПК та статтею 6 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами за місцем перебування боржника. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для погашення строку. Принагідне зауважимо, що за колишнім законом, строк задоволення претензійних вимог кредитора, визнаних боржником, становив один місяць. Отже, до головних нововведень нового закону в частині порядку порушення справи належать: - положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником; - збільшення строку, після закінчення якого в кредитора виникає право на звернення до арбітражного суду; - змінено характер події, з якої починається відлік строку, після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (три місяці з дня, встановленого для виконання зобов'язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог). Порушення справи про банкрутство здійснюється за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки: 1) Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів. 2) Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає неможливість виконати платіжні зобов'язання своєчасно. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника. Законодавства про банкрутство переважної більшості країн виділяють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності - перевищення заборгованості підприємства над вартістю його активів (майна). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов'язань. У першому випадку ми маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому та третьому - йдеться про реальне припущення (прогноз неплатоспроможності). Зрозуміло, що кредитор може звернутися із заявою про порушення справи лише в разі неплатоспроможності боржника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути фізичні або юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім тих кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпечено заставою. Кредитор, вимогу якого забезпечено заставою, може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство в частині вимог не забезпечених заставою, або коли вартості предмета застави недостатньо для повного задоволення його вимог. В останньому випадку, кредитор повинен подати переконливі докази цієї обставини. Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство у таких випадках: * якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами; * якщо за ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не матиме можливості задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі; * за наявності ефективної концепції санації та браком часу для її реалізації (тоді необхідного відстрочення платежів можна домогтися в результаті укладання мирової угоди вже в процесі провадження справи про банкрутство). 2. Ухвала щодо порушення справи про банкрутство Суддя, прийнявши заяву щодо порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день із дня її надходження виносить і направляє сторонам ухвалу щодо порушення справи про банкрутство. В ухвалі зазначаються: - факт прийняття заяви до судового розгляду; - процедура розпоряджання майном боржника й арбітражний керуючий (розпорядник майна); - заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів; - факт уведення мораторію на задоволення вимог кредиторів; - дата проведення підготовчого засідання суду. Розпорядник майна призначається арбітражним судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України. Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту (зокрема, в галузі фінансового менеджменту), не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого. Кредитор у справі про банкрутство за жодних умов не може бути призначений розпорядником майна боржника. Однак на практиці досить часто трапляються випадки, коли справа про банкрутство порушується за заявою податкового органу, який до того ж є єдиним кредитором боржника. У такому разі арбітражні суди призначають розпорядниками майна податкові органи, які є одночасно й кредиторами. Розпорядник майна призначається на строк не більший за шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом на клопотання комітету кредиторів, самого розпорядника майна або вла-сника-боржника. Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди, призначення керуючого санацією чи ліквідатора. У процесі виконання своїх функцій розпорядник майна має право: а) скликати збори кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу; б) проводити комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності боржника з метою вироблення рекомендацій щодо його фінансового оздоровлення; в) залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їхньої діяльності з коштів боржника. Треба, однак, знати, що розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, а його призначення не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Повноваження керівництва боржника можуть бути припинені у разі, якщо воно (керівництво) не вживає заходів для забезпечення збереження майна боржника, перешкоджає діям розпорядника майна чи допускає інші порушення законодавства. У такому разі на клопотання комітету кредиторів виконання обов'язків керівника боржника ухвалою арбітражного суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення нового керівництва. До головних обов'язків розпорядника майна належить: а) розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника; б) ведення реєстру вимог кредиторів; в) повідомлення кредиторів про результати розгляду їхніх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів; г) ужиття заходів для захисту майна боржника; д) виявлення ознак фіктивного банкрутства чи навмисного доведення до банкрутства; е) надання арбітражному суду та комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище боржника, пропозицій щодо можливості відновлення його платоспроможності. 3. Підготовче засідання До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати в арбітражний суд та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Відзив боржника повинен містити таку інформацію: - наявні у боржника заперечення щодо вимог заявника; - загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати працівникам боржника, а також заборгованості з податків і зборів; - відомості про наявне в боржника майно та грошові кошти. Зрозуміло, що в разі, коли заявником є сам боржник, то така процедура відпадає, бо всі ці відомості уже внесено в заяву боржника до суду. На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви щодо порушення справи про банкрутство, суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обгрунтованість заперечень боржника та обгрунтованість заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника на підготовчому засіданні розглядаються ознаки його реальної або потенційної неплатоспроможності. За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника на підготовчому засіданні приймається ухвала, що визначає: * розмір вимог кредиторів, котрі подали заяву щодо порушення справи про банкрутство; * дату подання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (реєстр має бути поданий до арбітражного суду на затвердження не пізніше ніж через два місяці й десять днів після дня проведення підготовчого засідання суду); * дату попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж через три місяці після дня проведення підготовчого засідання суду; * дату скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше ніж через три місяці й десять днів після дня проведення підготовчого засідання суду; * дату засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Виявлення всіх кредиторів та санаторів. З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які бажають узяти участь у санації боржника, суддя на підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати за свій рахунок в офіційний друкований орган Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України (газети "Голос України" чи "Урядовий кур'єр") оголошення щодо порушення справи про банкрутство. Кредитори в місячний строк від дня публікації в офіційному друкованому органі такого оголошення подають до арбітражного суду письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Заяви з майновими вимогами до боржника можуть подавати всі кредитори незалежно від настання термінів виконання зобов'язань. Наприклад, фінансово-кредитні установи можуть подавати заяви про повернення кредитів, навіть якщо термін їх погашення за кредитним договором не настав. Визнані боржником грошові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Заяви кредиторів про грошові вимоги, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються арбітражним судом у процесі провадження справи. Боржник має право при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів. Це дозволяється лише за умови пропорційного задоволення вимог усіх кредиторів, включених до реєстру, за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна. Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, повинні подати розпоряднику майна заяву про участь у санації у той самий строк, що і кредитори. Ставку державного мита для заяв кредиторів, які порушують справу про банкрутство, а також заяв кредиторів, що звертаються із майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення щодо порушення справи, установлено в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Заяви боржників та санаторів державним митом не оподатковуються. 4. Попереднє засідання арбітражного суду Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніше ніж через три місяці після проведення підготовчого засідання суду. На попередньому засіданні арбітражний суд проводить таку роботу: - розглядає реєстр вимог кредиторів, - вивчає вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру; - виносить ухвалу, що в ній зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру, а також призначає дату проведення зборів кредиторів. Ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів є підставою для визначення кількості голосів, які належатимуть кожному кредитору на зборах (у комітеті) кредиторів. Реєстр вимог кредиторів має включати: а) усі визнані судом вимоги кредиторів; б) відомості про кожного кредитора, в) розмір грошових зобов'язань боржника стосовно кожного кредитора, а також його зобов'язань щодо сплати податків і зборів; г) черговість задоволення кожної вимоги. 5. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів Протягом десяти днів після винесення відповідної ухвали на попередньому засіданні арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує таке проведення. Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про скликання. Вони проводяться за місцезнаходженням боржника. Збори вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце проведення зборів. Кредитори мають на зборах кількість голосів, пропорційну сумі їхніх вимог, записаних до реєстру, кратній тисячі гривень. Рішення вважається ухваленим, якщо за нього було подано більшість голосів кредиторів, присутніх на зборах. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про вибори членів комітету кредиторів (у складі не більше семи осіб); визначення кількісного складу комітету, його повноважень та низки інших питань. Створення комітету є обов'язковим, якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб. У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника, за необхідності - представник органу, уповноваженого управляти майном боржника, та представник органу місцевого самоврядування. До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про: - вибори голови комітету та скликання зборів кредиторів; -підготовку та укладення мирової угоди; - внесення пропозицій арбітражному суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника; - звернення до арбітражного суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого. 6. Визнання боржника банкрутом За браком пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами, а також у разі недосягнення домовленості про укладення мирової угоди арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. У деяких випадках Арбітражний суд може продовжити цей термін іще до шести місяців. Цією ж постановою арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію). З моменту визнання боржника банкрутом: * припиняється підприємницька діяльність боржника; * до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки; * вважаються такими, що настали, строки всіх боргових зобов'язань банкрута; * припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута; * відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю. Після визнання боржника банкрутом, з рішення арбітражного суду, власників або в інших передбачених законодавством випадках відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура - це задоволення вимог кредиторів через продаж майна та ліквідацію юридичної особи боржника. Здійснення ліквідаційних процедур проводиться ліквідаційною комісією. При цьому слід зазначити, що характер ліквідаційних заходів, які застосовуються в ході провадження справи про банкрутство, майже ідентичний тим, які здійснюються в разі ліквідації підприємств з інших ніж банкрутство причин, наприклад у разі ліквідації підприємства з рішення його власників. 11.4.5. ЗАДОВОЛЕННЯ ПРЕТЕНЗІЙ КРЕДИТОРІВ Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Проте грошових засобів, виручених від продажу ліквідаційної маси, може не вистачити для задоволення претензій усіх заінтересованих осіб. Саме тому, у даній сфері потрібне докладне законодавче регулювання черговості задоволення претензій. Згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом" у процесі розподілу виручки від продажу ліквідаційної маси, у першу чергу покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою. До витрат, пов'язаних із провадженням справи про банкрутство, належать, зокрема, такі: - витрати кредитора на сплату державного мита й публікацію оголошення щодо порушення справи про банкрутство; - витрати на публікацію в засобах масової інформації оголошення про порядок продажу майна банкрута; - витрати розпорядника майна та ліквідаційної комісії, пов'язані зі збереженням майнових активів банкрута, а також сплатою державного мита за позовами про стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта банкрутства; - витрати ліквідаційної комісії та розпорядника майна в разі залучення ними експертів, консультантів та інших подібних осіб; - витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився з рішення арбітражного суду їхнім коштом; - витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Названі витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси. Майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується тільки для позачергового задоволення вимог за-ставодержателя. Якщо в результаті реалізації предмета застави виявиться, що виручена сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог, то різниця використовується для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості. Якщо ж коштів, виручених від реалізації застави, не вистачило для задоволення відповідних вимог, то різниця відшкодовується заставодержателю із загальної ліквідаційної маси в черзі з іншими кредиторами. У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу). У третю чергу, задовольняються вимоги щодо сплати державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення. У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою. У п'яту чергу задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та ін. У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги, зокрема, вимоги власників корпоративних прав. Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна банкрута тільки після повного задоволення вимог попередньої черги. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подали відповідних позовів до арбітражного суду. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі його вважають вільним від боргів і він може продовжити свою підприємницьку діяльність. 11.4.6. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ НА УХВАЛУ АРБІТРАЖНОГО СУДУ Про те, що закінчувати всі справи про банкрутство ліквідацією боржників з продажем їхнього майна не завжди доцільно, яскраво свідчать такі дані: за 1998 р. в Україні кошти, отримані внаслідок ліквідації підприємств, не перевищували 1,5 відсотка від вимог кредиторів (у міжнародній практиці підприємництва нормальним вважається показник у ЗО відсотків). У цьому контексті слід зазначити, що одна із функцій закону про банкрутство полягає в тому, що він повинен сприяти реабілітації підприємств, які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. У ньому повинні бути закладені механізми фінансової санації чи реорганізації юридичної особи. Саме такі механізми містяться в законодавствах про фінансову неспроможність підприємств у більшості країн світу. Вітчизняне законодавство про банкрутство також не становить винятку. Підставою для ухвалення арбітражним судом проведення санації боржника може бути: 1. Санаційна спроможність боржника, тобто наявність реалістичної санаційної концепції. 2. Наявність реальних можливостей виконання плану санації, відновлення платоспроможності підприємства-боржника та його успішної виробничо-господарської діяльності. 3. Наявність санатора, який має достатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника. Ініціатива санації може походити від самого підприємства-боржника. Як правило, у такому разі справа про банкрутство також ініціюється боржником. Нагадуємо, що це робиться в тому разі, коли підприємство є санаційно спроможним, однак йому бракує часу для реалізації плану санації. Заява про банкрутство подається з надією отримати відстрочення платежів кредиторам, наприклад у разі укладання мирової угоди. Відтак разом із заявою про банкрутство боржник подає до арбітражного суду план санації та проект мирової угоди. Як уже зазначалося, кредитори можуть вийти з клопотанням про проведення санації, якщо після опублікування в засобах масової інформації відповідного оголошення надійшли пропозиції від осіб, котрі бажають узяти участь у санації боржника. Фізичні та юридичні особи, які виявили бажання стати санаторами, мають подати заяву до арбітражного суду з письмовою гарантією погашення боргів особи, проти якої розпочато провадження справи про банкрутство. До заяви треба додати: а) план фінансової санації (реорганізації) боржника; б) відомості про фінансовий стан та платоспроможність санатора; в) дані про характер майнових відносин між боржником та потенційним санатором. Для санатора мотивуючими стимулами можуть бути такі: - здобуття контролю над підприємством-боржником; - ефект синергізму, пов'язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту товарів; - збереження надійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача продукції тощо; - приватизація підприємства, якщо воно має державну форму власності. Особа, яка бажає взяти участь у санації боржника, має право ознайомитися з його майновим і фінансовим становищем безпосередньо на підприємстві. Потенційний санатор може також дати доручення аудиторській чи консалтинговій фірмі провести санаційний аудит боржника з метою визначення його санаційної спроможності. Санація вводиться на строк не більше ніж дванадцять місяців. На клопотання комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще на кілька місяців (до шести) або скорочено. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (санатора), схвалення плану санації боржника. Одночасно з винесенням ухвали про санацію арбітражний суд призначає керуючого санацією. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна (або й керівника підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів чи інвесторів). З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження керівника боржника (зрозуміло, якщо його не призначено керуючим санацією). Керуючий санацією має право: * самостійно розпоряджатися майном боржника; * укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди; * у разі наявності відповідних підстав, відмовлятися від виконання договорів боржника. Суттєвим є те, що керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до початку провадження справи про банкрутство, якщо: - виконання договору ставить боржника в явно невигідні умови; - договір є довгостроковим (понад один рік) або таким, що передбачає настання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; - виконання договору може з певних причин завадити відновленню платоспроможності боржника. Угоди боржника (на подання керуючого санацією) можуть бути визнані арбітражним судом недійсними за умови, коли: - угоду укладено боржником із заінтересованими особами на шкоду іншим заінтересованим особам; - угоду укладено боржником з окремим кредитором чи іншою заінтересованою особою за шість і менше місяців до прийняття рішення про санацію, коли вона надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з виходом зі складу учасників чи замовників боржника. До основних обов'язків керуючого санацією належать такі: * приймання в господарське відання майна боржника та його інвентаризація; * відкриття спеціального рахунку для проведення санації та розрахунків з кредиторами; * розробка плану санації боржника; * забезпечення ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності; * здійснення заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості боржника; * періодичний звіт перед комітетом кредиторів про хід реалізації плану санації. План санації (реорганізації) боржника. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для розгляду план санації (реорганізації). В іншому разі, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. За наявності санаторів план санації розробляється та погоджується з їхньою участю. План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк від дня винесення арбітражним судом ухвали про санацію. План вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів було подано понад половину голосів кредиторів - членів комітету кредиторів. Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією до арбітражного суду на затвердження не пізніше ніж через п'ять днів від дня проведення засідання комітету кредиторів. Арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, які можуть бути у формі: а) плану реорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника); б) плану фінансової санації (зі збереженням юридичної особи боржника). План реорганізації розробляється в тому разі, коли фінансування санації здійснюється зовнішнім інвестором. Це означає, що головна мета провадження справи про банкрутство - задоволення претензій кредиторів - досягається (головним чином) за рахунок коштів са-натора. Саме тому обов'язковими складовими частинами плану реорганізації повинні бути: 1) умови участі санатора в задоволенні вимог кредиторів; 2) умови та порядок реорганізації юридичної особи-боржника; 3) механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, послідовність, форми тощо). Перший пункт повинен містити угоду між боржником і санатором про надання фінансових ресурсів або про переведення боргу на санатора (що є можливим лише за згодою кредиторів). Участь санатора у фінансуванні боржника здебільшого відбувається способом залучення його до складу учасників (власників) підприємства. Це може здійснюватися зі збереженням юридичного статусу та правової форми організації бізнесу боржника або в процесі реорганізації останнього. Саме тому другим елементом плану реорганізації є узгодження умов реструктуризації статутного капіталу юридичної особи боржника. Суть такої реструктуризації полягає в частковій або повній зміні власника статутного фонду юридичної особи боржника на користь санатора. Якщо суб'єкт банкрутства - господарське товариство, умови реструктуризації статутного фонду узгоджуються між його учасниками та санаторами. Включення санатора до складу учасників (власників) підприємства може відбуватися такими, головне, способами: а) в ході збільшення статутного фонду боржника, коли всі або більша частина корпоративних прав нової емісії викуповуються санатором; б) у результаті переуступлення частини корпоративних прав са-натору власниками підприємства, що підлягає санації; в) унаслідок злиття, поглинання чи приєднання. Третім елементом санаційної реорганізації є погодження між санатором та кредиторами умов виплати боргу. Ці умови включають строки виплати, її послідовність, форми оплати тощо. Поряд із названими обов'язковими умовами плану реорганізації, до нього треба включити стандартні позиції, характерні для звичайного плану санації (див.: п. 11.2.1.). План фінансової санації. У разі визнання боржника санаційно спроможним може бути прийняте рішення про реалізацію плану фінансової санації, який розроблено боржником (на замовлення боржника) або керуючим санацією. Головна ідея плану санації - створення умов для задоволення претензій кредиторів за рахунок фінансово-господарської діяльності боржника. План санації зі збереженням статусу юридичної особи має певні особливості. Він значною мірою базується на мобілізації внутрішніх фінансових резервів боржника та на участі в санації власників підприємства і його кредиторів. Для реалізації плану підприємство треба на певний час звільнити від обов'язків виконання його платіжних зобов'язань. Цього можна досягти укладанням мирової угоди. План санації, який акцептується в ході провадження справи про банкрутство, дещо відрізняється від того, котрий реалізується в до-судовому порядку. Він повинен містити таку інформацію: 1. Аналіз причин фінансової кризи. 2. Оцінку фінансового стану боржника до початку санації. 3. Заходи щодо нормалізації фінансового стану боржника (спрямовані на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості). 4. Узгоджений з кредиторами порядок відстрочення виконання платіжних зобов'язань. 5. Докладні відомості про те, наскільки реалізація плану санації поліпшить шанси задоволення претензій кредиторів. 6. Порівняльні розрахунки задоволення претензій кредиторів у разі реалізації плану санації та в разі задоволення вимог проведенням ліквідаційних процедур. 7. Прогнозні показники фінансово-майнового стану боржника в процесі та після реалізації плану санації із вказівкою строків відновлення платоспроможності та погашення претензій кредиторів. 8. Механізми контролю за ходом реалізації плану. На клопотання будь-кого з кредиторів або самого боржника, арбітражний суд може відхилити план санації у разі подання обгрунтованих доказів того, що в результаті ухвалення рішення про санацію, становище однієї із заінтересованих сторін буде гіршим, ніж за здійснення ліквідаційних процедур. Функції контролю та нагляду за повнотою виконання плану санації покладаються на арбітражного керуючого. Якщо в процесі нагляду буде встановлено, що вимоги кредиторів не виконуються або не можуть бути виконані, згідно з передбаченими в плані санації умовами, арбітражний керуючий повідомляє про це арбітражний суд та комітет кредиторів. Останні приймають щодо цього відповідне рішення аж до здійснення ліквідаційних процедур у примусовому порядку. За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового її припинення, керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт, до якого додається реєстр вимог кредиторів. Одночасно зі звітом керуючий санацією вносить на збори кредиторів одну з таких пропозицій: 1) припинити процедуру санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника; 2) звернутися до арбітражного суду з клопотанням про продовження процедури санації; 3) звернутися до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Звіт керуючого санацією, розглянутий зборами кредиторів, і протокол зборів кредиторів направляються в арбітражний суд не пізніше ніж через п'ять днів після дати проведення зборів. Затвердження арбітражним судом звіту є підставою для винесення ним ухвали про припинення провадження справи про банкрутство. На жаль, процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується досить рідко. Так, за 1999р. усіма арбітражними судами України було винесено лише 21 постанову про затвердження процедури санації. Нове законодавство про банкрутство має суттєво стимулювати процеси фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання. 11.4.7. МИРОВА УГОДА Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи про банкрутство, у законодавствах багатьох країн передбачено можливу участь кредиторів у фінансовому оздоровленні неспроможного підприємства в процесі провадження справи укладенням мирової угоди. Укладання мирової угоди передбачене статтею 35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів. Угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної ініціативи звертається із заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про своє банкрутство. У даному разі, як уже було сказано, боржник розраховує укласти мирову угоду з метою виграти час, необхідний для проведення санації підприємства. Разом із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможний боржник подає до арбітражного суду проект мирової угоди, список усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про фінансове та майнове становище боржника. У проекті мирової угоди викладаються пропозиції боржника за такими позиціями: * форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація); * бажаний період пролонгації заборгованості; * бажана сума списання боргу; * обсяг (квота) початкового погашення заборгованості. Згідно з вітчизняним законодавством мирова угода між боржником і кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона може стосуватися лише вимог, забезпечених заставою та другої та наступних черг кредиторів. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Воно вважається ухваленим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Дуже важливо, що для осіб, які не дали згоди на укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для тих. хто угоду підтримав. Рішення про укладення мирової угоди підписують: від імені боржника - керівник чи арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор), від імені кредиторів - голова комітету кредиторів. Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню арбітражним судом. З цією метою арбітражний керуючий протягом п'яти днів від дня укладення мирової угоди повинен подати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової угоди. До заяви додаються такі документи: 1. Текст мирової угоди. 2. Протокол засідання комітету кредиторів, на якому було ухвалене рішення про укладення мирової угоди. 3. Список кредиторів. 4. Зобов'язання боржника щодо відшкодування всіх першочергових витрат. 5. Письмові заперечення кредиторів, які не голосували на підтримку мирової угоди. Виділяють дві основні форми поступок кредиторів, які можна передбачити в мировій угоді: * мораторій; * списання частини заборгованості. Як правило, у мирових угодах комбінуються як мораторій, так і списання заборгованості. У законодавствах деяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, яку боржник повинен погасити, що є обов'язковою умовою для затвердження мирової угоди арбітражним судом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації заборгованості. Наприклад, у Німеччині мінімальна частка становить 35% загальної суми заборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% - якщо виплата заборгованості відкладається на довший період. Вітчизняне законодавство таких обмежень не встановлює. Це є компетенцією комітету кредиторів. З формального боку, з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), однак комітет кредиторів може покласти на арбітражного керуючого функції нагляду за виконанням мирової угоди. Під час дії мирової угоди, арбітражний керуючий не має права розпоряджатися майном боржника. Він лише контролює ефективність його використання. З цією метою керуючий може, наприклад, вимагати, щоб усі грошові розрахунки підприємства проводились через спеціальний рахунок, рух коштів на якому він міг би перевіряти. У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання, вимоги кредиторів у незадоволеній до цього часу їхній частині відновлюються в повному обсязі. Крім того, затвердження мирової угоди є підставою для припинення справи про банкрутство, а визнання мирової угоди недійсною-для відновлення провадження справи. Мирова угода щодо відстрочення сплати платежів у бюджет та цільові позабюджетні фонди укладається відповідно до вимог податкового законодавства. Державні органи можуть погодитися на відстрочення частини вимог, якщо внаслідок такої поступки підприємство відновить свою господарську діяльність і матиме змогу сплачувати наступні обов'язкові платежі на користь держави. 11.4.8. САНАЦІЯ ШЛЯХОМ РЕОРГАНІЗАЦІЇ (РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ) Одним із інструментів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація. Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", іншими нормативно-правовими документами передбачено використання реструктуризації як ефективного засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації. Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Керуючись даним визначенням, можна "розмежувати" поняття "реструктуризація підприємства" та "реорганізація". Поняття "реструктуризація" є ширшим, оскільки включає (поряд з іншими) і заходи, спрямовані на реорганізацію підприємства. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу. У літературних джерелах, присвячених дослідженню реструктуризації підприємств, залежно від характеру заходів, які застосовуються, виділяють такі форми реструктуризації: 1. Реструктуризація виробництва. 2. Реструктуризація активів. 3. Фінансова реструктуризація. 4. Корпоративна реструктуризація (реорганізація). Реструктуризація виробництва передбачає зміни в організаційній та виробничо-господарській сфері підприємства з метою підвищення його конкурентоспроможності. У рамках цього виду реструктуризації можуть здійснюватися такі заходи: * зміна керівництва підприємства; * запровадження нових, прогресивних форм та методів управління; * диверсифікація асортименту продукції; * поліпшення якості продукції; * підвищення ефективності маркетингу; * зменшення витрат на виробництво; * скорочення чисельності зайнятих на підприємстві. Реструктуризація активів включає заходи, результатом яких є зміни в структурі та складі активної сторони балансу. Порядок та форми реструктуризації активів було детально проаналізовано в підрозділі 11.3.2. До основних заходів щодо реструктуризації активів слід віднести такі: * продаж частини основних фондів; * продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів тощо; * продаж окремих підрозділів підприємства; * зворотний лізинг; * реалізація окремих видів фінансових вкладень; * рефінансування дебіторської заборгованості. Фінансова реструктуризація пов'язана зі зміною структури та розмірів власного й позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. До основних заходів у рамках фінансової реструктуризації можна віднести такі: * реструктуризація кредиторської заборгованості; * одержання додаткових кредитів; * збільшення статутного фонду; * заморожування інвестиційних вкладень. Зазначимо, що фінансова реструктуризація має обов'язково супроводжуватися реструктуризацією виробництва, в іншому разі заходи з поліпшення ситуації з фінансуванням можуть лише відстрочити ліквідацію підприємства. Найбільш складним видом реструктуризації є корпоративна реструктуризація. Корпоративна реструктуризація пов'язана з реорганізацією підприємства, її наслідком є повна або часткова зміна власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб та (або) організаційно-правової форми організації бізнесу. До заходів, які вживаються в рамках корпоративної реструктуризації, можна віднести такі: * часткова або повна приватизація; * поділ великих підприємств на частини; * виокремлення із великих підприємств окремих підрозділів; * виокремлення об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів; * приєднання до інших, більш потужних підприємств чи злиття з ними. За формальними ознаками розрізняють такі три види реорганізації (рис. 11.13): 1. Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання). 2. Реорганізація, спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виокремлення). 3. Реорганізація без зміни розмірів підприємства (перетворення). У разі реорганізації підприємства слід ураховувати низку законодавчих передумов та вимог, а саме: * порядок державної реєстрації (перереєстрації) та ліквідації суб'єктів господарювання; * вимоги антимонопольного законодавства; * вимоги щодо захисту інтересів кредиторів підприємства, його власників, персоналу тощо; * порядок емісії акцій (у разі реорганізації AT); * можливі екологічні, демографічні та інші наслідки. Реорганізація підприємств, які мають кредиторську заборгованість, повинна здійснюватися з дотриманням вимог щодо переведення боргу, зокрема: а) переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора; б) новий боржник є правомочним висувати проти вимог кредитора всі заперечення, що випливають з відносин між кредитором і первісним боржником; в) порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу, якщо поручитель або заставодавець не дав згоди відповідати за нового боржника; г) уступка вимоги і переведення боргу ґрунтуються на угоді, укладеній у простій письмовій формі. Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі, з урахуванням усіх головних характеристик діяльності даної юридичної особи. На основі результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства та про доцільність його реорганізації. Ефективність реструктуризації забезпечується тими заходами, які покладені в основу плану реструктуризації. В плані слід відобразити переваги вибраних організаційних форм та методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які переваги одержить підприємство в результаті зміни організаційно-правової форми, відокремлення окремих структурних підрозділів чи приєднання інших підприємств. 11.4.9. ПРИХОВАНЕ, ФІКТИВНЕ ТА ЗУМИСНЕ БАНКРУТСТВО У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з підприємствами, які фактично є фінансово-неспроможними, однак, з певних мотивів приховують цю обставину. В даному випадку можна говорити про наявність прихованого банкрутства. З іншого боку, ряд суб'єктів господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть зумисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. При цьому має місце фіктивне банкрутство. Для багатьох державних підприємств характерною є ситуація, коли службові особи зловмисно або за своєї халатності доводять суб'єкт господарювання до фінансової кризи та до банкрутства. Для запобігання вказаних негативних проявів Кримінальним кодексом України встановлено покарання, якщо підприємці чи відповідальні службові особи вдаються до них. Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до 2 років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права займатися певною діяльністю протягом 5 років. Об'єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками: - надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника; - причинний зв'язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор. Мотиви та цілі приховання банкрутства: - надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи, - спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства, - прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д. Суб'єктами прихованого банкрутства можуть бути засновники підприємства, власники, посадові особи. Мінімальне стягнення у разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується: * якщо прихована фінансова неспроможність є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або настала внаслідок порушення законодавства контрагентами (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами); * якщо вона є наслідком дії форс-мажорних обставин. Максимальні санкції застосовуються, якщо фінансова неспроможність є наслідком невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, недостатньої кваліфікації керівництва, недбалості, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків щодо оцінки ринків збуту і т.д. У цьому контексті можна згадати дуже цікаві принципи врегулювання суперечок між кредитором і боржником з "Руської Правди" Ярослава (перша систематизована кодифікація права Київської Русі). Там, зокрема, зазначено, "коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а не через його недбальство, тобто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу негайно - не можуть взяти його в неволю чи продати: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він позбавиться свого майна внаслідок пияцтва, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він віддається на волю кредиторів - вони можуть йому дати "прольонгату" або негайно його продати разом з усім майном". Фіктивним банкрутством можна назвати ситуацію, коли підприємство фактично не є банкрутом, однак запевняє про свою фінансову неспроможність. У зв'язку з цим Кримінальним кодексом передбачено, що явно неправдива заява громадянина - засновника або власника підприємства, а також посадової особи даного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права займатися даною діяльністю до 5 років. Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до З років з конфіскацією майна. Великий матеріальний збиток - це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків. Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними: * порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провалення справи про банкрутство, * ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів, * надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства. Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство запроваджене положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство - це умисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов'язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів. Умисне доведення до банкрутства, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом, - карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5-ти років. Ті самі дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, - караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна. На ці та інші фактори й обставини слід звертати увагу власникам та фінансовим службам вітчизняних підприємств під час провадження фінансово-господарської діяльності.
https://doc4web.ru/astronomiya-/beresteyska-uniya-prichini-hid-naslidki-.html	Берестейська Унія причини хід наслідки 2	https://doc4web.ru/uploads/files/243/9a793621fe58727181ea710299e81be3.docx	files/9a793621fe58727181ea710299e81be3.docx	Берестейська Унія: причини, хід, наслідки Ідея унії — злуки Православної і Католицької Церкви ніколи не зникала. Уже в XI ст. було кілька спроб поєднати Церкви, що розділилися в 1054 році. В XII ст. Петро Клюнійський та Ансельм Кентерберійський шукали шляхів для їх поєднання.18* Але обопільна ворожнеча, фанатичні ексцеси збільшували відчуженість. Взаємну неприязнь розпалювала літературна полеміка поміж греками та католиками, яка «копала прірву між обома Церквами», — пише митрополит Іларіон. Тяжкий стан Візантійської імперії, якій загрожували вороги з усіх боків, викликав спробу цісаря Михаїла VIII шукати допомоги у папи Григорія X, якому він обіцяв за це прийняти унію. В 1274 р. був скликаний у Ліоні собор, на якому ухвалено, що Грецька Церква, зберігаючи свої догмати та обряди, має лише визнати примат папи, але унію не прийняло ні духовенство Греції, ні народ. Не торкаючись давніх часів історії України, нагадаємо деякі події останніх двох з половиною століть. У 1396 році говорили про можливість сполучення Православної та Католицької Церкви на нараді Яґайла з митрополитом Кипріяном Цамблаком; поділяючи бажання об'єднати Церкви, митрополит вважав за конечне скликати для цього собор, про що сповістив патріарха. На тому справа й закінчилася. Року 1418 питання унії було порушене на Констанцькому Соборі, але знову в площині скликання собору з участю з обох сторін знавців канонічного права. Найактуальніше постало питання унії на Флорентійському Соборі в 1439 році, коли митрополит Ісидор, грецький патріот, приєднався до унії, розуміючи її, як творення Єдиної Церкви. В Україні, крім невеликого числа магнатів, широкі маси залишилися при своїй вірі, хоч не виявляли ворожості до унії. Проте, латинське польське духовенство виявляло до неї ворожість. З середини XVI ст. появляються палкі полемісти, які ведуть боротьбу проти Православної Церкви. Серед них визначалися Бенедикт Герберст, галичанин з Перемищини, та Петро Скарга (Павензський), єзуїт. У своїй книзі «Про єдність костьолу Божого» (1577) p.) Скарга гостро засуджував православну віру і доводив конечну потребу злуки з Римом, посилаючись при тому на перспективи розвитку освіти та культури і на матеріальні вигоди для української шляхти, які дала б їй унія, а ще більше для православного духовенства, яке вийшло б із приниженого стану. Він вважав, що справу злуки повинен вирішити Собор із православних та католиків. Цю блискуче написану книжку присвячено князеві Костянтинові Острозькому. Справу унії підтримували — папський леґат Антоній Поссевінс. який їздив у цій справі до Москви, та другий леґат Нунцій Бальонетто, який мав у тій справі конференції з кн. К. Острозьким та його синами. Костянтин Острозький (1527-1608), «некоронований король України», був одним із наймогутніших маґнатів, власником значної частини Волині і великих поселень в Галичині. Він був патроном понад 1000 церков у своїх маєтках, бачив занепад Православної Церкви і прагнув її об'єднання з Католицькою Церквою, але не в формі підкорення одної другій. Острозький мав однодумців і великий авторитет в колах української шляхти, міщан, вищого духовенства. Наприкінці XVI ст. поновилися заходи в справі унії, при чому її ініціаторами, несподівано, були православні владики. Значною мірою спричинилася до цього політика двох патріархів — Йоакима і, особливо, Єремії — під час подорожування їх по Україні: вони стали на бік братств, дозволивши собі зневажливо поставитися до владик. Незадоволення владик викликали позбавлення сану митрополита Онисифора за двоєженство (був двічі одружений), висвята на митрополита Михаїла Рогози, обраного лише світськими особами, і призначення єпископа Луцького, Кирила Терлецького, екзархом патріарха, нібито контролером над митрополитом, — сан, якого не було раніше. Наслідком всіх цих умов поволі в різних колах православних стала ширитися думка про унію, в надії, що вона оздоровить церковну атмосферу. Наприкінці 1589-го або на початку 1590-го року єпископ Львівський Гедеон Балабан перший порушив питання про унію. До нього приєдналися — Кирило Терлецький, Леонтій Пельчицький, єпископ Пинський і Туровський, Діонісій Збируйський, єпископ Холмський та Белзький. Наслідком таємної конференції в Белзі у 1590 році був лист до короля, в якому єпископи заявляли про свою згоду визнати владу папи. Справу тримали у великій таємниці, і навіть не всі єпископи знали про переговори з королем. Число спільників серед єпископів зростало. Року 1591 на Перемиську кафедру по смерті єпископа король номінував шляхтича Михайла Копистенського, що мав жінку. Патріарх заборонив висвячувати його, але грамота спізнилася. Року 1593 на звільнену Володимирську кафедру висвячено сенатора та каштеляна Адама (Іпатія) Потія, який приєднався до прихильників унії. Православні, знеохочені непорядками в Церкві, приймали чутки про унію в значній мірі індиферентне. Пішов за унією Тишкевич, один із стовпів Православної Церкви. Інакше поставився до тієї справи князь Костянтин Острозький. На -Собор, що відбувся 1593 року, він надіслав «артикула-умови, на яких Українська Церква може об'єднатися з Католицькою: 1) збереження обряду; 2) заборона католикам забирати православні церкви; 3) заборона переходити на латинський обряд; 4) зрівняння православного духовенства в правах з католицьким; 5) повідомлення в справі унії патріархів; 6) повідомлення про те Москви і Молдавії; 7) поліпшення внутрішніх справ Православної Церкви та 8) відкриття шкіл для православного духовенства. Ці «артикули» князя К. Острозького не проголошено на Соборі. Князеві Костянтинові Острозькому довго не розкривали конспірації переговорів, а коли нарешті він про них довідався, то був дуже обурений, що таку велику, всенародну справу робилося потайки. Володимирський єпископ Іпатій Потій, що був його приятелем з давніх часів, з сльозами, на колінах благав князя приєднатися до унії, але князь залишився непохитним і попередив, що буде боротися проти унії, проведеної в такий спосіб. Вимогу князя Острозького скликати собор, щоб обговорити справу унії. Потій та Терлецький передали королеві, але він, не рахуючись з соборноправністю Православної Церкви, рішуче відмовив, мотивуючи тим, що лише владики без мирян можуть рішати справу злуки. Король боявся, що на соборі виявиться сильна опозиція, і наказав делегатам їхати негайно до Риму. Не діставши згоди на скликання собору, кн. Острозький видав «Окружник» проти унії, особливо проти тактики владик. «Окружник» справив велике враження. В той же час кн. Острозький вирядив посланців на з'їзд протестантів, який зібрався в Торуні, запрошуючи їх взяти участь в протиунійному соборі. Наприкінці 1595 року делегати владик — єпископи Іпатій Потій та Кирило Терлецький — прибули до Риму і на аудієнції у папи Климента VIII склали визнання віри й визнали його примат. Папа урочисто прийняв Українську Православну Церкву із збереженням її обрядів. Вістки про те, що єпископи пристали на унію, викликали в Україні хвилювання. На сеймиках воєводств Волинського, Київського, Брацлавського, Руського шляхта доручила депутатам заявити протест проти самовільного вчинку владик, які не мали уповноважень та згоди на прийняття унії. Внаслідок прохань православних, виїхав до Литви протосінкел Царгородського патріарха Никифор, видатна особа в патріархаті: він був ректором еллінських наук в Падуанському університеті і деякий час був намісником кількох патріархів. По дорозі до Литви протосінкел був заарештований, але втік із в'язниці, треба гадати, завдяки допомозі кн. К. Острозького. На 6 жовтня 1596 року був призначений Собор у Бересті. Никифор запросив на нього Кирила Люкаріса, протосінкела Александрійського патріарха, кількох грецьких єпископів, митрополита Білгородського. З українськими владиками, з яких не прибуло лише двоє, з'явились католицькі єпископи: Львівський — Осніковський, Луцький — Мацейовський та Холмський — Гомолицький, четверо видніших єзуїтських проповідників: крім того воєводи: Троцький — Микола Радзівілл-Сирітка. канцлер Сапіга, Берестейський староста Халецький. На боці православних були: два єпископи — Гедеон Львівський та Михаїл Перемиський, які розірвали з унією, протосінкели Царгородський та Александрійський, Сербський митрополит Лука, архимандрити, ігумени, понад 200 осіб білого духовенства; воєводи: Київський — князь Костянтин Острозький, Волинський — князь Олександр Острозький, каштелян Новгородський — Полубенський, депутати шляхти воєводств: Київського — 3, Руського — 3, Перемиської землі — 2. воєводства Волинського — 10, Брацлавського -- 2, Пинського повіту — 1, трибуналу Литовського —2, багато без мандатів шляхти, міщан. Князь Острозький привіз з собою військо. що охороняло будинок Райського, де засідав Православний Собор. Прихильники унії зібралися в церкві св. Миколая. Православні засідали за грецьким звичаєм: миряни та духовні окремо. Три прохання Православного Собору до владик — насамперед до митрополита Михаїла Рогози прибути на Собор — залишилися без відповіді. Справа була тяжка: об'єднати ці дві частини Собору було неможливо — насамперед через участь протосінкела Никифора та інших греків, яких король наказав арештувати і яких охороняв князь К. Острозький. Не погодилися приєднатися й православні до католицької частини Собору, не зважаючи на намовляння королівських послів. Так постало два Собори. 9-го жовтня 1596 року Никифор з хрестом і Євангелією в руках проголосив, як екзарх патріарха, декрет, яким позбавляв митрополита Михаїла Рогозу та п'ять єпископів — Володимирського, Луцького, Полоцького, Холмського та Пинського — їх сану за самовільне піддання папі. Цей декрет підписали духовні члени Собору і надіслали митрополитові Рогозі. Світська частина Собору звернулася до короля з проханням позбавити владик-уніатів церковних дібр, якими володіти могли тільки православні. Уніатський Собор проголосив публічно унію, а на владик Гедеона Балабана та Михаїла Копистенського і все духовенство, що брало участь у Православному Соборі, кинув клятьбу. На проголошення унії Православний Собор відповів протестом, бо, мовляв, вчинили її без відома православних кілька владик. Але міські суди, крім Володимирського, відмовилися вписувати протестацію. Акти переслано до патріархату, і патріарх Мелетій Пігас затвердив усі постанови Собору. Управління Церквою, до обрання нових єпископів, він доручив екзархам: Гедеонові Балабанові, протосінкелові Кирилові Люкарісові та князеві К. Острозькому. Король затвердив ухвали Уніатського Собору, а ухвали Православного визнав неправильними. Так Україна розділилася на дві частини. По одному боці став увесь православний загал і два владики, по другому — уніати: митрополит, п'ять владик і купка прихожан. Який же Собор право-сильний? Почалася полеміка. Уряд вважав правосильним Уніатський Собор, не рахуючись з тим, що владики, над якими була влада патріарха, самовільно вирішили приєднатись до іншої Церкви і змінити канони. В практиці православних участь мирян у Соборі була цілком правильна. З погляду православних Уніатський Собор був неканонічний. Закиди Уніатського Собору: 1. Никифор був «шпигун»; 2. у Православному Соборі брали участь іновірні. Хоч вини Никифора не можна було довести, його замкнено до в'язниці, де він і помер. Ідеї і практиці патронату протиставлено владу короля, в справі номінації. Православна Церква наче не існувала. Прохання не давати дібр уніатам уряд відкинув, бо, мовляв, уніати — грецького обряду. Україна після Берестейської унії Берестейська унія не внесла спокою і не поєднала Церкви. Навпаки, крім двох — православної і католицької — з'явилася третя, уніатська. На боці уніатської були: митрополит, п'ять єпископів, визнання польським урядом, а головне — могутня рука папи. На боці православних: два єпископи, багато чорного та білого духовенства і — народ, їх зверхник, Царгородський патріарх, не був у стані боронити їх. Спроби православних звернутися до короля за посередництвом сеймиків та сеймів нічого не дали. Уніатська Церква залишалася в очах уряду єдиною правною Українською Церквою. Тяжкий стан Православної Церкви погіршував внутрішній двоподіл: владики, частина шляхти та міщан пішли за унією, але більшість духовенства, шляхти з кн. К. Острозьким, більшість міщан та братств, селяни, а головне та нова сила, що організувалася за Дніпровими порогами — козацтво — залишилися при вірі батьків. Менші чисельно прихильники унії розгортали колосальну енергію, зміцнюючи свої позиції та приєднуючи нових прихильників. Слабого митрополита Михаїла Рогозу замінив у 1600 році єпископ Володимирський, талановитий Іпатій Потій, що був до того Володимирським старостою, людина з великими зв'язками, добрий промовець і дипломат. Роки 1595-1613 — це «Потієва доба», характеризує його роль О.Б. Курилас. Твердою рукою взяв він керівництво митрополією і провадив справу до своєї смерті в 1613 році. «Не з Рогозою, а зо мною маєте діло», — писав Потій у 1600 році до слуцького кліру, який не слухав його. На той час православне духовенство не мало рівного митрополитові Потієві, але мало князя Костянтина Острозького, який останні роки свого життя присвятив боротьбі з унією та обороні Православної Церкви. Шукаючи підтримки, князь К. Острозький зблизився з кальвіністами. В 1599 році у Вільні відбулася Генеральна Конференція, на якій він заступав православну шляхту, а князь М. Радзівілл — кальвіністичну. Але співпраця двох конфесій не наладналась, бо духовні кола вороже поставилися до кальвіністів і вимагали благословення патріарха. Благословення патріарх не дав, і Віденська Генеральна Конференція фактично на тому й скінчилася. Найбільше значення п справі оборони Православної Церкви мала релігійна полеміка, участь в якій взяло чимало видатних, талановитих авторів. Ця полеміка велася з завзяттям, твори поширювалося переважно в рукописах, і вони викликали захоплення читачів."1 Тим часом православні втрачали свої храми, церковні маєтки, які переходили до уніатських владик. Справу православних та уніатів розглядалося майже щороку на сеймі, в сенаті." Важливим було те, що нарешті король примушений був визнати, що український народ поділився на дві частини, і що уніати не можуть репрезентувати всього народу. Року 1603-1605 польський уряд пішов на поступки: з митрополії уніатського митрополита вилучено Києво-Печерський монастир і дозволено обрати там православного архимандрита — Єлісея Плетенецького; визнано права братств і вилучено їх з-під юрисдикції митрополита-уніата. Безоглядна політика Сігізмунда III викликала незадоволення протестантів та православних, до яких приєдналося чимало дисидентів католиків, і 1606 p. проти короля вибухло повстання («рокош») на чолі з Краківським воєводою Зебжидовським. Хоч це повстання було придушене польським військом, але в ньому чітко висловили свої вимоги православні, зокрема — деградувати уніатських владик, роздавати церковні добра тільки православним припинити всі судові процеси проти духовенства. Після смерті Кирила Терлецького король поспішив надати луцьку кафедру уніатові Остафієві Єловичу-Малинському. На тлі цих подій поглиблювалася денаціоналізація української шляхти: нащадки знатних родів переходили на католицтво або унію. Року 1608 помер князь К. Острозький, і серед української шляхти вже не було нікого, хто міг би заступити його. бо й діти князя перейшли на католицтво. У перший час після Берестейської унії уніати відчули глибоке розчарування: вони сподівалися на допомогу і співпрацю латинського духовенства Польщі, на що нібито вказувало його ставлення до Собору в Бересті, насправді ж зустріли відкриту ворожість. Вже в королівському універсалі 15 грудня 1596 року немає згадки про право уніатських єпископів засідати в Сенаті, не зважаючи на те, що в цьому питанні папа звертався до короля. Релігійна боротьба підкопувала силу народу; полемічна література роз'ятрювала пристрасті. Після Берестейської унії виявився трагізм Української Уніатської Церкви, — пише Вінтер: православні ненавиділи уніатів за зраду, а Римо-Католицька (Польська) Церква не вважала їх за повноцінних громадян, бо вирішальним для неї було питання національності. Поляки прагнули такого об'єднання Церков, щоб православні цілковито відмовилися від своїх догматів, історичної традиції, обрядів. Уніатська Церква стала тільки «терпимою» в Польщі, як терпимою була Православна. Польський історик, єпископ Ліковський, пише, що польське духовенство, замість притягати до себе уніатів, їх тільки принижувало. Але внаслідок цього Українська Католицька Церква не зв'язалася з польським урядом «стала головним заборолом української народности проти польонізації», — писав Д. Дорошенко. Література Історія України. Посібник. За ред. В.А.Смолія. – К: Просвіта, 1997 Історія України. Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998 Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – 2-е изд. – К.: Лыбидь, 1993 2 1
https://doc4web.ru/astronomiya-/finansovi-investicii-.html	Фінансові інвестиції 2	https://doc4web.ru/uploads/files/243/4964e815c16c6bcd4b770c6b7fe01914.docx	files/4964e815c16c6bcd4b770c6b7fe01914.docx	Міністерство освіти та науки України Луцький державний технічний університет Кафедра фінансів РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: „ФІНАНСОВІ ІНВЕСТИЦІЇ” виконав: студент гр. МО-32 Сидун Олексій ПеревіриЛА: Черчик Л.М. Луцьк - 2003 ПЛАН: Поняття про фондовий ринок. Первинний та вторинний ринок РЦП. Інструменти фондового ринку. Учасники фондового ринку (РЦП). Поняття про інвестиційний портфель та оцінка інвестиційних якостей ЦП. Теорія портфеля, принципи формування та класифікація портфелей. 1 Під РЦП у широкому розумінні вбачають сегмент фінансового ринку, на якому на незначний час створюються необхідні умови та відбувається швидка мобілізація, ефективний перерозподіл та раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з врахування інтересів та потреб суспільства шляхом здійснення емісій ЦП різними інститутами емітентами. У вузькому розумінні РЦП, як правило, означає взаємодію, що відбувається на ринку між його суб’єктами з приводу випущених ЦП. Створення РЦП України: вимагає врахування відомих загальносвітових принципів та стандартів функціонування фондового ринку: Соціальна справедливість – забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринку фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб’єктів РЦП; Надійність захисту інвесторів – створення необхідних умов для реалізації інтересів суб’єктів фондового ринку та забезпечення їх майнових прав; Регульованість – створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку; Контрольованість – створення надійного діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на РЦП; Ефективність – максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки; Правова упорядкованість; Прозорість та відкритість; Конкурентність. Первинний РЦП – це ринок, що обслуговує випуск (емісію) та первинне розміщення РЦП. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Первинні ринки є тимчасовими ринками і в більшості випадків, не біржовими ринками. Доходи від продажу належать емітенту. Вторинний ринок – ринок, де відбувається купівля-продаж раніше випущених ЦП. Дохід від продажу ЦП належить власникам (інвесторам та дилерам), які виступають тут у ролі продавців. До вторинного ринку належать: Біржовий ринок – це торгівля ЦП, що здійснюється на фондовій біржі; Позабіржовий ринок – сфера обігу ЦП, недопущених до котирування на фондовій біржі. На цьому ринку розміщуються нові випуски ЦП. Він організований дилерами, які можуть бути чи не бути членами фондової біржі. 2 Обіг фінансових ресурсів на РЦП повинен забезпечуватись різними видами ЦП, які ще називаються інструментами такого ринку. Вони в свою чергу поділяються на такі групи: Пайові ЦП, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують його участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента; Боргові ЦП, за якими емітент несе зобов’язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента; Похідні ЦП, механізм обігу яких пов’язаний з пайовими, борговими ЦП, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них. ЦП можуть бути іменними чи на пред’явника, з вільним чи обмеженим колом обігу, у паперовій та іншій матеріалізованій або нематеріальній формі (у формі записів на рахунках у системі електронного обігу ЦП). Переважна кількість ЦП повинна випускатися у нематеріальній формі. Види ЦП, які є в Україні: Акції; Облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик; Облігації підприємств; Казначейські зобов’язання держави; Депозитні сертифікати; Приватизовані папери. 3 На РЦП присутні різні учасники, функції яких визначаються завданням їх діяльності. Виходячи з форм укладання угод на ринку, його учасники діляться на 3 групи: Індивідуальні учасники – це фізичні особи, які мають здатність у процесі ринкової взаємодії користуватися правами і виконувати обов’язки (громадяни даної країни, іноземні громадяни, особи без громадянства). Інституційні учасники – юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання. Їх основними рисами є наявність організаційної єдності, відокремлене майно, наявність р/р у банку, спроможність виступати від свого імені у відносини з приводу ЦП. Це підприємства, організації, установи, товариства, компанії, фонди корпорації тощо. Органи державно-правового регулювання – це органи законодавчої, виконавчої, судової влади, а також державні органи, що підпорядковані законодавчій владі (НБУ). Учасники РЦП поділяються на: Основні: Інвестори; Емітенти; Фінансові посередники: Брокери; Дилери; Адеррайтери. Інфраструктурні: Реєстратори; Зберігачі; Депозитарії; Клірингово-розрахункові установи. Інвесторами на РЦП вважають фізичних і юридичних осіб, вкладають кошти, майно, майнові і немайнові права, у тому числі інтелектуальну власність у ЦП. Вони можуть придбати ЦП від свого імені і за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості ЦП або набуття певних прав, що надаються власнику ЦП згідно з чинним законодавством. Інвесторами в Україні не можуть бути органи державної влади та управління і місцевих органів самоврядування, крім Пенсійного фонду, одним із напрямів діяльності якого є вкладання коштів у ЦП державних органів та АТ. Емітентами ЦП є юридичні та фізичні особи, які від свого імені випускають ЦП і зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають з умов їхнього випуску. Фінансовими посередниками на РЦП є юридичні особи, діяльність яких тісно пов’язана з наданням професіональних послуг щодо опосередкування діяльності на фондовому ринку емітентів та інвесторів. Посередники повинні мати ліцензію на здійснення посередницької діяльності. Брокер (біржовий маклер, комісіонер, куртьє, стокброкер) – посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи за посередництво комісійні (куртаж). Дилер – це посередник, який здійснює операції з купівлі-продажу ЦП від свого імені і за власний рахунок. Інфраструктурними учасниками фондового ринку виступають юридичні особи, які виконують такі основні види професійної діяльності з інструментами фондового ринку: організація торгівлі на РЦП, депозитарна діяльність, розрахунково-клірингова діяльність, діяльність з управління ЦП, ведення реєстрів власників іменних ЦП, консультаційна та аудиторська діяльність тощо. Реєстратор – юридична особа, суб’єкт підприємницької діяльності, який займається одним видом діяльності – веденням реєстрів власних іменних ЦП на основі ліцензії ДКЦПФР. Діяльність реєстраторів регулюється Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних ЦП. Зберігач – комерційний банк або торговець ЦП, що має ліцензію зберігача ДКЦПФР і здійснює зберігання та обслуговування рахунків у ЦП. Депозитарій – це інструмент, що дає можливість здійснювати розрахунки в ЦП через комп’ютеризовану систему депозитарного обміну та спрощує їх обіг на вторинному ринку за рахунок використання електронного документообігу, що значно збільшує ефективність та і інвестиційну привабливість РЦП України. Діяльність депозитаріїв в Україні регулюється ЗУ „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу ЦП в Україні”. Відповідно до цього закону депозитарії здійснюють діяльність щодо: Надання послуг із зберігання ЦП незалежно від форми їх випуску; Відкриття та ведення рахунків у ЦП; Обслуговування операцій за цими рахунками, включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо ЦП; Обслуговування операцій емітента щодо випущених ними ЦП. Клірингово-розрахункові установи – це інфраструктурні інструменти, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку, за угодами купівлі-продажу ЦП; проведення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів та ЦП; видача виписок з грошових рахунків клієнтів установи; надання інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних ЦП тощо. Саморегулюючі організації (СРО) виступають як інститути, які об’єднують суб’єктів фондового ринку і встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури. Основними функціями СРО є: Встановлення для своїх членів „правил гри” на ринку; Захист інтересів членів організації; Виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі. 4 Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовану формовану сукупність об’єктів фінансового та реального інвестування, що призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії відповідно до інвестиційних цілей, визначених у цій стратегії. Інвестиційний портфель представляє собою сукупність різноманітних активів суб’єкта інвестування, які формуються згідно його інвестиційною політикою. При веденні інвестиційної політики інвестори притримуються таких принципів: Дохідність; Безпека; Ріст вкладень; Ліквідність. Безпека – це вміння емітента взяти на себе відповідальність перед інвестором за залучені засоби і забезпечити захист їх від втрат. Ріст вкладень – це процес зростання курсової вартості ЦП. 5 Існують різні теорії портфелів. Деякі дослідники називали інвестиційним портфелем лише сукупність заходів, вкладених у ЦП. Інші відокремлюють портфелі реальних (прямих) інвестицій та портфелі ЦП. При цьому портфель ЦП формується, як правило, після визначення інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестицій. Теорія портфеля була розроблена американським вченим Г.Марковичем: інвестор вкладає свій капітал у різні види активів. Однак їх оцінка для інвестора представляє певну складність. Саме тому в сучасній теорії портфеля найчастіше усі активи портфеля розглядаються як очікування майбутніх доходів. Будь-який інвестиційний портфель формується згідно таких принципів: Принцип відповідності складу портфеля інвестиційної стратегії компанії – передбачає залучення до портфеля таких проектів, які повинні забезпечити інвестору реалізацію його стратегічних цілей. Принцип обов’язкової оцінки можливих альтернатив – диктує необхідність розрахунку економічної ефективності інвестицій за всіма можливими варіантами реалізації проекту: нове будівництво, реконструкція та розширення, технічне переозброєння діючого підприємства або незакінченого об’єкта тощо. Забезпечення прийнятих для компанії співвідношень між основними цілями зумовлюються взаємозв’язком цих цілей, з одного боку, та різним характером і спрямуванням компаньйонів з іншого. Колегіальність у прийнятті рішень про склад проекту визначає необхідність єдності думок (консенсусу), оскільки кожний компаньйон відповідає своїм капіталом (часткою) за реалізацію проекту і сподівається на одержання певного прибутку на вкладений капітал. Відповідальність за техніко-економічне обґрунтування, відбір проектів та формування портфеля несуть інвестиційні менеджери (розпорядники проектів). Портфелі класифікують залежно від строку існування портфеля в незмінному стані: Фіксований являє собою сукупність ЦП, що залишаються на весь період існування портфеля в незмінному стані. Як правило, це державні ЦП. Остання дата їх погашення визначає строк існування всього портфеля. Він гарантує інвестору мінімізацію ризику, але не дає великих доходів. Тому інвестори формують, як правило, змінний портфель ЦП, яким вони можуть керувати відповідно до своїх цілей. Відповідно до цілі інвестування, досягнута вона чи ні, портфелі класифікують як збалансовані та незбалансовані. Портфель, який відповідає досягнутим цілям інвестора, вважається збалансованим. Незбалансований портфель характеризується невідповідністю складу фінансових інструментів інвестування визначеним цілям формування портфеля.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-my-friends.html	Внеклассное мероприятие "My friends"	https://doc4web.ru/uploads/files/52/6fe1cc7f9d2ef95a668c8ff5bd393808.doc	files/6fe1cc7f9d2ef95a668c8ff5bd393808.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-po-angliyskomu-yaziku-dlya-klassov-praz.html	Внеклассное мероприятие по английскому языку для 6 классов «Праздники страны изучаемого языка. Рождество»	https://doc4web.ru/uploads/files/30/1cf0f1ed35d26cf742d940e4c8bb0dff.doc	files/1cf0f1ed35d26cf742d940e4c8bb0dff.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/klasifikaciya-dzherel-nebezpeki-nebezpechnih-ta-shkidlivih-fakto.html	Класифікація джерел небезпеки небезпечних та шкідливих факторів	https://doc4web.ru/uploads/files/251/aaec2fa619148c8f48cddef494029cfb.docx	files/aaec2fa619148c8f48cddef494029cfb.docx	Реферат на тему: Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів Небезпека – це негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне джерело шкоди. Якщо мова йде про небезпеку для людини, то це явища, процеси, об’єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров’ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей. Кожна людина відчуває небезпеку інтуїтивно і розуміє значення її по-своєму. Згідно з висновками експертів ООН, більшість людей пов’язують відчуття небезпеки з буденними проблемами і повсякчасними клопотами, а не ґрунтують його на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров'я, довкілля – основні проблеми безпечного самопочуття людини. Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від: а) рівня соціального і духовного розвитку особистості; б) ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впливають на світосприйняття громадянина. При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу “все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе і неживе, а підлягати небезпеці також може все живе і неживе. Джерелами (носіями) небезпек є: природні процеси та явища; елементи техногенного середовища; людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки. Небезпеки існують у просторі і часі і реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, а виникнувши, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об’єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об’єктів. Перелік можливих небезпек налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативних наслідків існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та тих чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину. Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації – за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву, структурою, характером впливу на людину тощо. Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження, на нашу думку, є така, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм походження належать до трьох елементів життєвого середовища, яке оточує людину – природного, техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища. Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.1998 р. №1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на: НС техногенного; НС природного; НС соціально-політичного; НС воєнного характеру. Крім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003-74. Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тварин та рослин). Техногенні джерела небезпеки – це передусім небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти пов’язані з впливом на людину об’єктів матеріально-культурного середовища. До соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем: бродяжництво, проституція, п’янство, алкоголізм, злочинність тощо. Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному грунті. Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, між партійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни. І все ж більшість джерел небезпек мають комбінований характер. Ось лише невелика їх частка: природно-техногенні небезпеки – смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості грунтів, виникнення пустель та інші явища, породжені людською діяльністю; природно-соціальні небезпеки – химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші; соціально-техногенні небезпеки – професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія. Коли говорять про такі джерела небезпеки, як професійна захворюваність, професійний травматизм тощо, то мають на увазі не захворювання однієї особи, конкретний вид хвороби, травму чи нещасний випадок, а явище в певній галузі, регіоні, країні, яке призводить до зменшення продуктивного потенціалу суспільства, соціальної напруженості, підвищення загальної захворюваності населення, а інколи і до соціальних конфліктів, які вже у свою чергу є носіями різного роду небезпечних та шкідливих факторів. Слід чітко усвідомлювати, що наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов’язково повинна бути причинена якась шкода чи пошкодження. Існування джерела небезпеки свідчить передусім про існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації. при якій буде причинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров’ю, смерті або іншої шкоди приводить конкретний вражаючий фактор. Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути фізичні, в тому числі енергетичні, хімічні, біологічні, соціальні та психофізіологічні. Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках поділяються на шкідливі та небезпечні. Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання. Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті. Хоча поділ вражаючих факторів на небезпечні та шкідливі досить умовний, бо інколи неможливо віднести який-небудь фактор до тієї чи іншої групи, він ефективно використовується в охороні праці для організації розслідування та обліку нещасних випадків та професійних захворювань, налагоджування роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників, профілактику травматизму та захворюваності на виробництві. За характером та природною впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофілогічні. Їх основна характеристика: фізичні: підвищена швидкість руху повітря; підвищена або понижена вологість; підвищений або понижений атмосферний тиск; недостатня освітленість; конструкції, що руйнуються; підвищений рівень статичної електрики та ін. хімічні: хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебуваються у різному агрегатному стані (твердому, газоподібному, рідкому); які різними шляхами проникають в організм людини (через органи дихання, через шлунково-кишковий тракт, через шкірні покрови та слизові оболонки); які за характером дії виділяють такі речовини (токсичні, наркотичні, подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, такі, що впливають на репродуктивну функцію). біологічні: макроорганізми (рослини та тварини); мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, грибки, найпростіші). психофізіологічні фізичні перевантаження (статичні, динамічні); нервово-психічні перевантаження (розумові перевантаження, перевантаження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження). Небезпечні та шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими, неявними або ж такими, які важко виявити чи розпізнати. Це стосується будь-яких небезпечних та шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які породжують їх. Сонячне випромінювання, яке необхідне для існування майже всіх живих організмів на Землі, в тому числі людини, може бути причиною захворювання шкіри. Приваблива дитяча іграшка може виділяти шкідливі речовини, а пасажир, який мирно куняє в кріслі салону літака, може виявитися терористом. У кожному з цих випадків, як і в усіх інших, коли джерело небезпеки є більш очевидним, наприклад, вибухівка, зброя, автомобіль, діючий вулкан, будинок, що руйнується, ми говоримо про наявність джерела небезпеки, але це ще не завжди означає наявність небезпечної ситуації, тобто події. при якій створюється реальна можливість прояву небезпеки або небезпека проявляється. Слід також знати, що одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вражаючі фактори. У свою чергу, вражаючі фактори можуть спричиняти утворення нових небезпечних ситуацій чи навіть джерел небезпеки. Сучасне життєве середовище, навіть побутове, не кажучи вже про виробниче, містить багато джерел небезпек. Це і електрична мережа та електроапаратура, система водопостачання, медикаменти, отруйні та пожежонебезпечні речовини тощо. Для того, щоб виникла реальна небезпечна ситуація, необхідна причина або умова. своєрідний “пусковий механізм”, при йому потенційна небезпека переходить у реальну. Логічним процесом розвитку небезпеки, реалізації потенційної загрози є тріада “джерело небезпеки – причина (умова) – небезпечна ситуація”.
https://doc4web.ru/astronomiya-/hronichna-nespecifichna-infekciya.html	Хронічна неспецифічна інфекція	https://doc4web.ru/uploads/files/220/18d255b78d222bc0d25c57450b0c1309.docx	files/18d255b78d222bc0d25c57450b0c1309.docx	ХРОНІЧНА НЕСПЕЦИФІЧНА ІНФЕКЦІЯ Хронічна неспецифічна інфекція, як і гостра, є сутністю не нозологічною, а клінічною. Між гострою (гнійною та гнильною) і хронічною неспецифічною інфекцією нема чіткої різниці. Головними критеріями, які кладуться в основу цього розмежування, є менші прояви запального процесу та триваліший перебіг хронічного інфекційного захворювання чи інфекційного ускладнення травми (рани, перелому та ін.) порівняно з гострими формами хірургічної неспецифічної інфекції. До хронічних форм інфекції звичайно зараховують такі, що тривають понад 2—3 міс від початку до одужання. Більшість форм хронічної неспецифічної інфекції є наслідком хронізації гострої інфекції з повільним і тривалим перебігом. Лише невелика кількість випадків її розпочинається з повільного хронічного перебігу. Ці останні форми називають первинно-хронічними, тоді як перші є ускладненням гострої інфекції (вторинні види хронічної інфекції). Збудниками хронічної неспецифічної інфекції є ті самі патогенні мікроорганізми, що й гострої. Це переважно стафілококи, головним чином золотистий, стрептококи, пневмококи, кишкова, синьогнійна палички, гриби та бактероїди. Найчастіше хронічна інфекція розвивається в опікових та гнійних ранах, особливо після розкриття гнійних утворень (флегмонозно-некротичні форми бешихи, карбункул). До вторинних форм належать остеомієліт гематогенного та травматичного, рідко контактного, походження, та первинно-хронічні форми його (абсцес Броді, склерозуючий остеомієліт Гарре, альбумінозний остеомієліт), хронічні гнійні захворювання прямої кишки та біляпрямокишкової клітковини (хронічний парапроктит — фістульна форма парапроктиту), сухожилково-кістковий, хронічний тромбофлебіт, артрит та пе-рихондрит, хронічний абсцес легень чи плеврит, хронічний сальпінгіт та саль-пінгоофорит, хронічний гідраденіт, хронічний періодонтит тощо. Причини переходу гострої інфекції у хронічну численні, їх можна розділити на місцеві та загальні, а також на об'єктивні та ятрогенні. Серед місцевих чинників треба насамперед назвати слабку васкуляризацію тканин у ділянці осередку інфекції. Вона може бути зумовлена попередніми патологічними змінами тканин у ділянці інфекції, наприклад, склерозом їх після травми чи опіку, або анатомо-фізіологічними особливостями ділянки (дистальні відділи нижніх кінцівок). Важливу роль у хронічному перебігу інфекції відіграють і інші місцеві чинники: наявність у осередку великої кількості змертвілих чи некробіотичних клітин, наявність у глибині гнійного осередку секвестрів (кісткових чи м'якотканинних, наприклад, шматків некротизованої підшлункової залози при гнійному панкреатиті) або сторонніх тіл (металевих, дерев'яних, кам'яних, тканинних, у тому числі полімерних — лігатури, ксенопротези тощо), недостатнє дренування місцевих осередків інфекції та неефективні шляхи відтоку ексудату й некротичних клітин. Хронічному перебіїу інфекції сприяють також надходження у осередок інфекції нових порцій мікрофлори з ендогенних джерел, наприклад, з порожнини прямої кишки в параректальну клітковину при хронічному парапроктиті чи з бронхів при їх фістулах у легені чи плевру, або з екзогенних джерел (з повітря чи нестерильного перев'язного матеріалу). Причиною хронічного перебігу остеомієліту як наслідку гострого гематогенного, рідше травматичного, є поширення інфекції по кістках з утворенням численних секвестрів та виснаженням сил хворого внаслідок інтоксикації. У таких хворих на шкірі в проекції ураженої кістки завжди можна виявити фістули, через які постійно чи періодично виділяються гній і невеликі шматочки змертвілої кістки (секвестри). Коли ці фістули закриваються на кілька діб, інфекція загострюється, що проявляється підвищенням температури тіла та гострим запаленням м'яких тканин у ділянці закритої фістули. Це зумовлює рецидивування, відкриття останньої з виділенням гною або гною з секвестром. Локалізуються такі форми остеомієліту найчастіше у довгих або губчастих кістках нижніх кінцівок. Серед загальних чинників найважливішими є похилий вік з притаманними йому дистрофічно-склеротичними змінами тканин та зниженням опору до патогенних мікроорганізмів — збудників інфекції, а також анемія, гіпопротеїнемія, гіповітаміноз та деякі загальні захворювання, зокрема такі, як цукровий діабет, гіпо- та гіперкор-тицизм, злоякісні пухлини, хвороби серця та органів дихання, променева хвороба, травма ЦНС, особливо спинного мозку, СНІД та інші імунодефі-цитні стани тощо. Не останню роль серед чинників, що спричинюють первинну чи вторинну хронічну інфекцію, відіграють властивості самих збудників, їх вірулентність та резистентність до антимікробних засобів, зокрема антибіотиків. Багато випадків переходу гострої інфекції в хронічну зумовлюються неправильним, нерадикальним або несвоєчасним лікуванням, — тобто ятрогенними причинами. Недоліки хірургічного та консервативного лікування гострої інфекції частіше полягають у запізнілому початку оперативного втручання та недостатньому розкритті осередку інфекції (недостатній розріз шкіри та інших тканин над осередком), неповне роз'єднання у ньому перегородок, залишення недре-нованими кишень, неповне видалення змертвілих тканин та секвестрів у ньому, а також сторонніх тіл (лігатур з ниток, що не розсмоктуються). До помилкових дій хірургів, що сприяють переходу інфекції у хронічну, належать також нехтування допоміжними консервативними засобами лікування (фізіотерапевтичні, загальнозміцню-вальні тощо), а також дії, які сприяють розвитку резистентності мікрофлори до антисептиків, особливо застосування антибіотиків без визначення ан-тибіотикограми та з порушенням схеми їх уведення або використання для місцевого лікування тих антибіотиків, які застосовують лише для системного (наприклад, з групи пеніциліну, цефа-лоспорини тощо). До ятрогенних чинників належать також недостатня увага до загального стану хворого (анемія, гіповітамінози, гіпопротеїнемія, порушення вуглеводного обміну, зниження імунологічної резистентності організму). Клінічні прояви хронічної інфекції характеризуються насамперед значно нижчою, порівняно з гострою інфекцією, вираженістю запального процесу, особливо ексудативного та проліферативного його компонентів, та інтоксикації (субфебрильна чи навіть нормальна температура тіла, невиражений больовий синдром тощо), незначна (за винятком хронічного сепсису) анемія та виразні зміни функцій головних систем організму та внутрішніх органів. Сказане про клініку хронічної інфекції не відображає всі варіанти перебігу хронічної інфекції, а лише дає уявлення про головне спрямування її. Морфологічні особливості хронічної інфекції полягають у пригніченні (аж до зупинки) репаративно-регенератор-ного процесу, що виражається у загальмованому розвитку грануляцій та патологічному стані їх (вони переважно нерясні, блідо-сірого або ціанотичного кольору, іноді надмірні, але крихкі, пронизані гноєм, тьмяні, кровоточиві). Нерідко навколо осередків інфекції спостерігається склероз тканин. Ексудативна реакція також частіше слабко виражена. Некротично-дистрофічні зміни іноді превалюють у осередках хронічної інфекції. Спостерігаються різного ступеня, переважно помірна, анемія (за винятком хронічного сепсису, за якого анемія різко виражена), збільшення ШОЕ, іноді незначне підвищення рівня лейкоцитів із незначним зміщенням лейкоцитарної формули крові вліво. У сечі нерідко виявляють білок (протеїнурія), лейкоцити та гіалінові циліндри, що свідчить про дистрофічно-запальні зміни у нирках. Інколи спостерігається амілоїдоз нирок та інших органів. Навколо осередка інфекції розвиваються тромбофлебіт та лімфангіт. У кістках (якщо у них є осередки інфекції) — явища некрозу кісток з утворенням секвестрів у добре сформованій капсулі та з остеосклерозом навколо, а у кістках біля осередків інфекції в м'яких тканинах — остеопороз. Для діагностики хронічної неспецифічної хірургічної інфекції застосовують ті самі методи, що й для діагностики гострої. Особливого значення набуває з'ясування причин, які сприяють хронічному перебігу інфекції. Найважливішими серед діагностичних засобів хронічної інфекції є загаль-ноклінічне обстеження хворого, мікробіологічні, біохімічні, рентгенологічне та ультразвукове дослідження. Лікування хворих на хронічну гнійну інфекцію теж повинно бути комплексним і поєднувати в собі місцеві заходи із загальними. Як місцеві, так і загальні чинники, що підтримують хронічний перебіг інфекції, повинні бути усуненими. Хірургічне втручання є переважною формою лікування хронічної інфекції. Терміни його виконання, характер та обсяг залежать від загального стану хворого, особливостей локалізації осередку інфекції та виду її, а також від наслідків консервативної терапії. Воно включає розтин гнійного чи гнильно го осередку з вирізуванням змертвілих тканин, видаленням сторонніх тіл. Іноді навіть доводиться видаляти частину чи увесь орган (сегмент, частку чи всю легеню). Обов'язково треба ізолювати осередок шфекції від надходження в нього патогенної мікрофлори з кишки чи іншого порожнистого органа. При поверхневих осередках інфекції повинна бути проведена ревізія їх: чи достатньою мірою вони розкриті, чи ефективне дренування, чи повністю очищені від гнійних затьоків, некротичних тканин, секвестрів та сторонніх тіл. Обов'язковими є дослідження мікрофлори осередку та визначення чутливості її до антисептиків і антибіотиків. При внутршшіх осередках шфекціїї проводять динамічне дослідження стану цих органів з метою виявлення локалізації їх та встановлення їх характеру (чи є у них гній, секвестри, чи не зв'язані з сусідніми структурами). Осередки ці повинні бути дреновані або повністю видалені хірургічним шляхом. Повністю видалити гнійні поверхневі осередки (обмежені гнояки)' можливо не завжди, бо не у всіх випадках добре розвинута їх оболонка. Частіїие ж ці гнояки розкриваються і дренуються. Гнояки, що містяться в органах, видаляють шляхом їх резекції чи разом із ураженим органом, якщо це фізіологічне можливо (наприклад, видалення хронічного абсцесу легень щляхом лобектомії, абсцесу селезінки — шляхом спленектомії, карбункулу нирки — шляхом нефректомії). Поверхневі осередки хронічної інфекції, які не можуть самостійно закритися через великий дефект шкіри, повинні бути якомога швидше закриті пластичним шляхом після очищення їх поверхні. Цьому повинно передувати усунення чи значне зменшення розладів обміну: анемії, гіпопротеінемії, дегідратації, порушень вуглеводного обміну тощо. Для лікування хворих з інфекцією треба застосовувати активні щодо ії збудників антисептики (для місцевого лікування), а у багатьох випадках — і антибіотики. Перед призначенням антибіотиків (антисептиків) обов'язково треба визначити вид мікроорганізмів — збудників інфекції — та їх чутливість до антибіотиків. Поряд із антисептиками (аплікація їх на гнійну рану, промивання порожнин, ванночки тощо) для місцевого лікування хронічної гнійної інфекції застосовують протеолітичні ферменти, сорбенти, вологі та мазеві на гідрофільній основі пов'язки, опромінення ультрафіолетовими та лазерними променями, лікування в аеротера-певтичних камерах та установках тощо. При хронічному сепсисі використо вують УФО крові, переливання натив-ної крові та еритроцитної маси. Застосовують також інгібітори простагландинів та антигістамінні препарати, гемо- та лімфосорбцію тощо. Для загальної терапії (окрім часто застосовуваної системної антимікробної терапії) хворим на хронічну інфекцію призначають інфузію детоксикуючих речовин (реополіглюкін), білкових та вуглеводних препаратів, рідше — жирових емульсій і імуностимуляторів та імунокоректорів.
https://doc4web.ru/astronomiya-/formuvannya-ta-rozvitok-marksistskoi-politichnoi-dumki.html	Формування та розвиток марксистської політичної думки	https://doc4web.ru/uploads/files/226/d33ce01618e81ba5670325f4db0e1245.docx	files/d33ce01618e81ba5670325f4db0e1245.docx	2 ЗМІСТ 1. ВИХІДНІ ЗАСАДИ ПОЛІТИЧНОЇ ДОКТРИНИ К. МАРКСА ТА Ф. ЕНГЕЛЬСА 3 2. В.І. ЛЕНІН І ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА МАРКСИЗМУ 6 3. РОЗВИТОК І ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ІДЕЙ МАРКСИЗМУ В ХХ СТОЛІТТІ 9 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 11 1. ВИХІДНІ ЗАСАДИ ПОЛІТИЧНОЇ ДОКТРИНИ К. МАРКСА ТА Ф. ЕНГЕЛЬСА Відкидаючи революційний шлях суспільних перетворень і прагнучи виступати від імені всього людства, яке нібито в їх особах уперше усвідомило свої великі завдання, соціалісти-утопісти заперечували класовий характер своїх учень. Спираючись на ці вчення, видатні німецькі мислителі Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895), навпаки, відкрито заявили про свою позицію захисту інтересів робітничого класу і послідовно дотримувалися її протягом усього свого життя. Вони поставили за мету з'ясувати умови і вказати шляхи звільнення трудящих від будь-яких форм експлуатації та соціального гноблення. Маркс і Енгельс уперше створили цілісну теорію політичних відносин, що включають наступні положення: політичні відносини, тобто відносини, що випливають із боротьби за владу і здійснення влади. Політична надбудова - результат формуючих її соціально-економічних сил, а саме: загального рівня продуктивних сил, що визначають спосіб життя суспільства; виробничі відносини, в які вступають люди в процесі виробництва і обміну і центральним елементом яких виступають відносини власності; політика виступає не тільки як відображення позаполітичних відносин, але й як важливий інструмент їх формування; держава - це продукт класових суперечностей і служить інтересам економічно пануючого класу; економічно пануючий клас є також і політично і ідеологічно пануючим класом. Висновок про те, що економічне, політичне, ідеологічне панування - це взаємодоповнюючі і підсилюючі аспекти панування класового, покладений в основу марксистської політичної теорії; на основі такого розуміння проблеми держави і класового панування Маркс і Енгельс створили теорію політичної свідомості. Вихідний її пункт - твердження про те, що суспільне буття людей визначає їх свідомість, отже, політичні погляди людей формуються під впливом їх становища. Суть матеріалістичного розуміння історії полягає у визнанні первинності суспільного буття і вторинності суспільної свідомості. Суспільне буття - це сукупність матеріальних суспільних процесів, які існують незалежно від волі і свідомості людей, а суспільна свідомість є відображенням суспільного буття. У процесі виробництва матеріальних благ люди вступають у певні, незалежні від їхньої волі виробничі відносини, які складають матеріальну основу, реальний базис суспільства, на якому вивищується ідеологічна і політична надбудова. Політику, право, державу марксизм, таким чином, вважає вторинними явищами суспільного життя, похідними від його економічного базису. Надбудова є відносно самостійною стосовно економічного базису і справляє на нього активний зворотний вплив. За логікою матеріалістичного розуміння історії корені, першопричини політичних та ідеологічних процесів лежать у матеріальному виробництві, передусім у виробничих відносинах, на основі яких воно здійснюється. Суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами є головним рушієм суспільного розвитку, причиною соціальних революцій і переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої. Аналізуючи капіталістичний спосіб виробництва як єдність продуктивних сил і виробничих відносин, К. Маркс і Ф. Енгельс створили теорію додаткової вартості, згідно з якою додаткова вартість утворюється шляхом привласнення капіталістами продукту неоплачуваної частини праці найманих робітників. Звідси вони зробили висновок про необхідність непримиренної боротьби робітничого класу проти буржуазії і неминучість соціалістичної революції як єдиної умови звільнення робітників і всіх трудящих від експлуатації, ліквідації гноблення людини людиною. Так була обґрунтована ідея всесвітньо-історичної ролі робітничого класу (пролетаріату) як могильника капіталізму і творця соціалістичного суспільства. Ідею класової боротьби, всесвітньо-історичної ролі робітничого класу К. Маркс і Ф. Енгельс всебічно обгрунтували у спільній праці "Маніфест Комуністичної партії" (1848). Автори наголошували, що розвиток боротьби робітничого класу проти буржуазії неминуче приводить до соціалістичної революції. В результаті перемоги цієї революції встановлюється політичне панування робітничого класу. Вчення про державу взагалі і державу диктатури пролетаріату, зокрема, посідає центральне місце в марксизмі. К. Маркс і Ф. Енгельс виходили з того, що за своєю сутністю держава - це знаряддя класового панування, "організація для систематичного насильства одного класу над іншим". Виникла вона в результаті появи приватної власності на засоби виробництва і поділу суспільства на класи й існує як знаряддя політичного панування над усім суспільством того класу, який панує економічно, тобто володіє основними засобами виробництва. З подоланням класових відмінностей, зникненням класів у майбутньому комуністичному суспільстві поступово відімре й держава, поступившись місцем громадському самоврядуванню. Значну увагу К. Маркс і Ф. Енгельс приділяли розробленню принципів організації майбутнього соціалістичного суспільства. Вони виходили з того, що новий суспільний лад грунтуватиметься на суспільній власності на засоби виробництва, колективній праці, плановому розвитку виробництва, поступовому подоланні класових відмінностей з досягненням у перспективі соціальної рівності людей, тобто рівності за їх становищем у суспільстві. 2. В.І. ЛЕНІН І ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА МАРКСИЗМУ Послідовним і впливовим марксистом у Росії наприкінці XIX - у першій чверті XX ст. був Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) (1870-1924). Він беззастережно сприйняв усі ідеї марксистського вчення, передусім ідеї класової боротьби, соціалістичної революції та диктатури пролетаріату, і розвивав їх стосовно нових історичних умов. Через органічну єдність учень К. Маркса, Ф. Енгельса і В. І. Леніна вони дістали спільну назву - "марксизм-ленінізм". На основі марксистської теорії, революційно-демократичної думки народів Росії В.І. Ленін (1870-1924) поряд з марксистською філософією, економічним ученням про капіталізм виділив і третю складову частину - марксистську теорію політики, яку він розумів насамперед як теорію класової боротьби, опертої на диктатуру пролетаріату. Він далі розвинув політичні погляди марксизму, сформулював фактично політичну доктрину марксизму, по-перше, наголосив, слідом за Марксом, що в центрі політичної доктрини марксизму лежить питання про класову боротьбу, яка є одним з найбільш основних питань марксизму; по-друге, тісно пов'язав марксизм, його політичну доктрину з ідеологією; по-третє, сформулював концепцію соціалістичної революції. Якщо К. Маркс і Ф. Енгельс визначили матеріальні передумови революції, то Ленін, проаналізувавши тогочасний імперіалізм, зробив висновок про можливість перемоги соціалістичної революції в одній країні і розробив положення про суб'єктивні передумови революції. У зв'язку з цим Ленін розробив й втілив в життя концепцію авангардної політичної партії - партії професійних революціонерів; по-четверте, далі розробив марксистську концепцію держави диктатури пролетаріату. Розробляючи цю концепцію він продовжив думки Маркса і Енгельса щодо характеристики демократії; по-п'яте, розробив політичну концепцію з національного питання, визначив умови його вирішення в багатонаціональній країні, виділив головні аспекти національно-державного будівництва після перемоги соціалістичної революції; по-шосте, висунув ряд ідей щодо ставлення до інших політичних партій, об'єднань як до революції, так і після її перемоги, визначив політичну тактику щодо профспілок, їх ролі і місця в пролетарській державі, розробив політичну стратегію й тактику НЕПу та ін. Звичайно, що вже лише перелік основних елементів політичної доктрини, сформульованої Леніним, доводить її значення й роль в загальній марксистській системі. Ми виділили найважливіші елементи цієї доктрини. Можна, зрозуміло, по-різному ставитись до марксистської політичної доктрини, її творця В.І. Леніна, одного лише, на нашу думку, не варто припускати - принижувати й фальсифікувати. Якщо прагнути її зрозуміти, то тоді потрібно розглядати доктрину об'єктивно, конкретно до тих умов, за яких вона створювалась - тобто до російських. Сьогодні точаться дискусії щодо вчення марксизму, зокрема чи має право політична доктрина комунізму на життя. Одні кажуть, що має, інші ж закликають навіть до суду над нею. Звичайно, комунізм як політична теорія не є якоюсь випадковістю історії. Водночас практика світового розвитку показала, що багато чого в марксистській теорії виявилось невірним. Маркс, як відомо, був перший, хто науково проаналізував історію і капіталістичну дійсність з позицій трудящих пригнічених мас. Соціальним рушієм революційного перелому, на його думку, покликаний стати новий, до цього часу небачений персонаж - об'єднаний міжнародною солідарністю пролетаріат. Водночас істинне і геніальне в цій концепції змішалось з утопічним і історично обмеженим. Можна зробити висновок й про те, що найбільшою помилкою Маркса і Леніна був метод перебудови суспільства шляхом насильства, революції. Революційний шлях перебудови суспільства - закономірна пропозиція Маркса в умовах XIX ст. На жаль, коли умови змінилися (кінець XIX - початок XX ст.) розробники соціально-політичної теорії комунізму втратили всякі орієнтири, не звернувши увагу на доречну критику марксизму з боку європейської соціал-демократії. Леніна та інших послідовників марксизму звинувачували в прагненні зруйнування старої економіки, культури, моралі, моральності. На жаль, післяжовтнева практика, до якої Маркс уже не мав безпосереднього відношення, давала привід для цього. Будь-яке руйнування капіталістичного ладу вважалось необхідним і навіть корисним для революції. Ігнорувалася свобода особи, думки, зібрань, слова і друку, оскільки мовляв, це пережитки, а не завоювання буржуазної республіки. Ще при житті Леніна ідея Маркса про керівну роль робітничого класу була перетворена в догму. Цілі революції довгий час практикувались як "боротьба проти багатих", що народжувало хибні ідеали аскетизму, бідності, зрівнялівки як морально більш високі норми. Після Жовтневої революції отримала точка зору на необхідність якнайскорішого усуспільнення власності, в тому числі і шляхом експропріації. В своє щасливе майбутнє люди заганялись шляхом насильства. 3. РОЗВИТОК І ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ІДЕЙ МАРКСИЗМУ В ХХ СТОЛІТТІ Друга половина ХХ століття це етап посилення пошуків нових тлумачень і бачень марксизму нерідко неадекватного толку у вигляді “західного марксизму” (на відміну від “східного” - сталінського), часткового звернення до окремих положень марксизму в перебігу “нового марксизму”, “неомарксизму”, що зазвичай йдуть убік від марксизму, беруть лише яку-небудь його одну сторону і що істотно ревізують марксизм, нестандартних теоретичних трактувань соціалізму і комунізму у вигляді “єврокомунізму”. В цілому - етап своєрідного нового ренесансу марксизму, його творчого розвитку вшир і углиб - як загальної марксистської концепції, так і його регіонально-особливих, національно-особливих втілень - і в той же час посилення боротьби із спробами зсередини переглянути і ревізувати марксизм. Нелегким, важким був відхід від деформованого в сталінські і післясталінські часи марксизму, зведеного до мертвих формул, позбавлених живого змісту, грубо пристосованих до потреб авторитарного, диктаторського режиму. Одним словом - від марксизму урізаного, догматичного, схоластичного, примітивного, недоторканного, такого, що не терпить пошуків, суперечок, дискусій, новацій, змін, перекладу на нові якісні ступені теоретичного аналізу і побудови. Нелегко і не відразу нарощувалося творче, нормально-критичне відношення до сформульованим марксизмом положенням з метою приведення їх у відповідність з новою історичною і реальною загальною і регіональною практикою. До цього часу головним став розрив між сформульованою раніше, в минулі часи марксистською теорією і новою конкретною історичною практикою, зокрема в нових країнах соціалізму. Теорія перестала ефективно допомагати соціалістичній практиці, завчасно освітлювати їй конкретний шлях майбутнє. Творчі, нестандартні, оновлені марксистські постановки, погляди, висновки, що пояснюють процеси, що відбуваються, і висловлюючи конкретні лінії дій по керівництву реальними процесами з перспективою на майбутнє, стали частішими і настійнішими розробляти і пропонувати учені в СРСР, інших соціалістичних країнах. На жаль, мало до них прислухалися, а то і зовсім ігнорували партійні лідери вгорі, теоретично слабкі, нерідко малоосвічені, такі, що бояться всього нового, всякого своєчасного втручання реформіста і революційного в реальне життя, навіть коли в ній загострювалися багато суперечностей і нарощувалися кризові явища. Значний творчий внесок у розвиток, пожвавлення, оновлення марксизму внесли в другій половині XX сторіччя багато видних лідерів тих, що входять в світовий комуністичний рух зарубіжних комуністичних, робочих, а також національно-визвольних партій і рухів. Посилення тяги до творчого пожвавлення, оновлення, осучасненню марксизму виявило, особливо в 60-80-і рр., певну відмінність, диференціацію напрямів даних пошуків, здійснюваних на “Сході”, перш за все в СРСР, і на Заході” - в країнах Центральною, Східною і особливо Західною Європи. У СРСР і окремих інших соціалістичних країнах дані пошуки не носили рішучого, радикального характеру, позиції догматизму і цитатнічества були ще сильні загалом і регіональному марксизмі (наприклад, маоїзм), звична схоластична течія в марксизмі набагато переважувала творче. У країнах і Східної Європи, і Західної Європи, навпаки, шукаючі марксисти, багато видних комуністів, особливо після відходу І.В.Сталіна і сталінщини, гостро відчули необхідність рішучого виходу із закостенілого стану марксизму, внесення до нього нових, відповідних новим суспільним реаліям теоретичних положень. У східноєвропейських країнах набули поширення і обгрунтування концепції “демократичного соціалізму”, “гуманного соціалізму”, “соціалізму з людською особою”, в які, правда, деякими вносилися і прямо ревізіоністські трактування. У цих же країнах, а також країнах Західної Європи значно посилилося те, що почалося ще в першій половині XX століття в особі, наприклад, Д.Лукача і К.Корша, перебіг “західного марксизму”, видними представниками якого стали французи Люсьен Сев, Луї Альтуссер та інші. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. К., 2002. – С. 71-89. 2. Політологія. Підручник // За заг. ред. проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків, 2001. – 640 с. 3. Швидак О.М. Політологія. Практикум. Навч. посібник. К.: НМЦВО, 2001. – 227 с. 4. Основи політології: Курс лекцій / Відп. ред. Б.Л. Кухта. - 2-ге вид. - К., 1992. - С. 157-186; 5. Політологія / За ред. О.І. Семківа - 2-ге вид., Львів, 1994. - С. 74-78
https://doc4web.ru/astronomiya-/issledovanie-dvizheniya-centra-mass-mezhplanetnih-kosmicheskih-a.html	Исследование движения центра масс межпланетных космических аппаратов	https://doc4web.ru/uploads/files/224/d8f2d124f862f40b6b4ee1ab1720c54d.docx	files/d8f2d124f862f40b6b4ee1ab1720c54d.docx	1. Оглавление 1 2. Исследовательская часть 3 2.1. Введение 3 2.2. Краткие сведения об орбите 4 2.2.1. Характеристика орбиты 4 2.2.2. Связь МКА с наземными пунктами управления 5 2.2.3. Выведение на рабочую орбиту 6 2.3. Исходные данные и цели работы 10 2.3.1. Исходные данные 10 2.3.2. Цели работы 12 2.4. Моделирование движения центра масс МКА 13 2.4.1. Уравнения движения МКА 13 2.4.2. Возмущающие ускорения, действующие на МКА 15 2.4.3. Расчет параметров текущей орбиты МКА 22 2.5. Коррекция траектории МКА 24 2.5.1. Коррекция приведения 24 2.5.2. Расчет потребного топлива 26 2.5.3. Коррекция поддержания 27 2.6. Движение МКА относительно центра масс 28 2.6.1. Уравнения движения относительно центра масс МКА 28 2.6.2. Стабилизация углового положения при коррекции 28 3. ОРГАНИЗАЦИОННО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ 31 3.1. Организация и планирование выполнения темы 31 3.2. Определение затрат труда 31 3.3. Расчет сметы затрат на разработку программного продукта 35 4. ПроМЫШЛЕННАЯ ЭКОЛОГИЯ И БЕЗОПАСНОСТЬ 39 4.1. Введение 39 4.2. Анализ вредных факторов 39 4.3. Требования к видеотерминальным устройствам 44 4.4. Расчет вредных излучений 46 4.5. Рациональная организация рабочего места 46 4.6. Рекомендации по снижению утомляемости 47 4.7. Защита от напряжения прикосновения. Зануление 48 4.8. Пожарная безопасность 49 5. Список литературы 53 6. Приложение. ТекстЫ Программ для Borland C++ и Matlab 4.0 for windows 54 6.1. Основной программный модуль main.cpp 54 6.2. Подпрограмма расчета возмущающих ускорений, параметров орбиты и коррекции sfun.cpp 57 6.3. Файл начальной инициализации init.h 77 6.4. Файл описания переменных def.h 79 6.5. Файл sfun.h 81 6.6. Файл rk5.h 81 6.7. Программа построения временных диаграмм 82 2. ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКАЯ ЧАСТЬ 2.1. ВВЕДЕНИЕ В данной работе проводится исследование движения центра масс МКА под действием различных возмущающих ускорений (от нецентральности гравитационного поля Земли, сопротивления атмосферы, притяжения Солнца и Луны, из-за давления солнечных лучей) и создание математической модели движения ЦМ МКА, позволяющей учесть при интегрировании уравнений движения ЦМ МКА эволюцию орбиты МКА. В работе разрабатывается алгоритм коррекции, ликвидирующий ошибки выведения МКА и рассчитывается масса топлива, необходимая для проведения коррекции, необходимой из-за эволюции параметров орбиты и из-за ошибок выведения МКА на рабочую орбиту. Точность проведения коррекции зависит от точности направления корректирующего импульса, заданной в ТЗ. Было проведено моделирование системы коррекции в режиме стабилизации углового положения при работе корректирующей двигательной установки. В работе приводятся программы, реализующие интегрирование уравнений движения ЦМ МКА, процесс осуществления коррекции и расчет топлива для коррекции. 2.2. КРАТКИЕ СВЕДЕНИЯ ОБ ОРБИТЕ Основными показателями эффективности космической группировки, являются: - предельная производительность МКА в сутки на освещенной стороне Земли не менее 400-500 объектов. - периодичность наблюдения районов съемки не реже одного раза в сутки. Расположение плоскости орбиты по отношению к Солнцу выбрано таким образом, чтобы угол между линией узлов и следом терминатора на плоскости экватора Земли составлял т = 30. При этом северный полувиток орбиты должен проходить над освещенной частью земной поверхности. Для определенности углу т приписывается знак «+» в том случае, если восходящий узел орбиты находится над освещенной частью Земли, и знак «-», если ВУ находится над неосвещенной частью. При выборе баллистического построения оперируют углом , однозначно определяющимся прямым восхождением Солнца 0 и долготой восходящего узла орбиты в абсолютном пространстве : = 0 - . Соотношение между углом т и углом : т - 90. 2.2.1. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРБИТЫ Для решения задач наблюдения Земли из космоса с хорошим разрешением при жестких ограничениях на массу КА и минимизации затрат на выведение целесообразно использовать низкие круговые орбиты. В этом классе орбит выделяют солнечно-синхронные орбиты со следующими свойствами: - скорость прецессии плоскости орбиты в пространстве составляет примерно 1 в сутки, что практически обеспечивает постоянство ориентации ее относительно терминатора Земли в течении всего срока активного существования КА. - близость наклонения плоскости орбиты к полярному, что обеспечивает глобальность накрытия полюсами обзора поверхности Земли. - возможность наблюдения районов на поверхности Земли примерно в одно и то же местное время при незначительном изменении углов места Солнца в точке наблюдения. Всем этим условиям удовлетворяют солнечно-синхронные орбиты с высотами от нескольких сот до полутора тысяч километров. На больших высотах наклонение солнечно-синхронной орбиты отличается от полярного, и глобальность накрытия поверхности Земли не обеспечивается. Для повышения эффективности наблюдения целесообразно выбрать орбиты с изомаршрутной трассой, у которых следы орбит ежесуточно проходят на одними и теми же районами Земли, что позволяет обеспечивать периодичность наблюдения одного и того же объекта, как минимум, раз в сутки с одного КА. Предварительные расчеты показали, что целесообразно использовать орбиту с высотой Н = 574 км и наклонением плоскости орбиты к плоскости экватора Земли i = 97,6. Масса МКА может составить от 500 до 800 кг (что зависит от вида целевой аппаратуры, устанавливаемой на борту МКА). Для выведения МКА на орбиту используется РН СС-19 («Рокот») с разгонным блоком «Бриз». 2.2.3. СВЯЗЬ МКА С НАЗЕМНЫМИ ПУНКТАМИ УПРАВЛЕНИЯ Управление МКА осуществляется с наземных пунктов управления на территории России. Их количество и место расположения выбирается таким образом, чтобы на любом витке можно было организовать сеанс связи с МКА хотя бы с одного пункта управления. Угол возывшения МКА над горизонтом наземного пункта управления должен быть не менее 7, а дальность до МКА не должна превышать 2200 км. В расчете зон связи были использованы следующие исходные данные: - высота орбиты - 574 км. - наклонение орбиты - 97,6. - географическая долгота восходящего узла первого витка - 4 в.д. - минимальный угол возвышения МКА над местным горизонтом - 7. Из рассматривавшихся возможных наземных пунктов управления (Москва, Новосибирск, Хабаровск, Мурманск, Калининград, Диксон, Комсомольск-на-Амуре, Петропавловск-Камчатский), было выбрано три (Москва, Диксон, Петропавловск-Камчатский), обеспечивающие возможности связи с МКА на любом витке орбиты. При этом зоны связи с МКА составляют от 3 до 9 минут на витке. Интергральные характеристики возможности связи с МКА: - высота орбиты - 574 км. - число витков, видимых из Москвы, вит/сутки - 6. - суммарное время видимости из Москвы, мин - 41. - суммарное время видимости с трех пунктов, мин - 153. - максимальное время видимости одного витка, мин - 9,1. 2.2.4. ВЫВЕДЕНИЕ МКА НА РАБОЧУЮ ОРБИТУ Выведение МКА на орбиту с наклонением i = 97,6 и высотой Н = 574 км осуществляется ракетой-носителем «Рокот» с разгонным блоком «Бриз». При выведении для каждой отделяющейся части РН (отработанная первая ступень, обтекатель, отработанная вторая ступень) существует свой район падения. Возможные варианты старта: 1. Полигон Байконур. Из-за отсутствия зон падения отделяющихся частей возможно сформировать опорную орбиту с наклонением i порядка 65. Для формирования опорной орбиты с наклонением близким полярному при использовании трассы с азимутом стрельбы более 180 (направление стрельбы на юг) - первая ступень падает в районе Ашхабада, обтекатель сбрасывается на высоте Н порядка 100 км, вторая ступень падает за Аравийским полуостровом. С точки зрения энергетики, выведение осуществляется не по оптимальной схеме, в результате чего на круговую орбиту высотой Н порядка 700 км выводится МКА массой менее 600 кг. 2. Полигон Ледяная (Свободный). Из-за отсутствия зон падения отделяющихся частей возможно сформировать опорную орбиту с наклонением i порядка 54 и 65. При северном запуске РН первая ступень падает в районе заповедника в устье реки Олейма (приток Лены). 3. Космодром Плесецк. Азимуты пуска с космодрома Плесецк обеспечивают наклонения орбит i от 72 до 93. Формирование требуемового наклонения i = 97,6 осуществляется с помощью разгонного блока «Бриз». В результате работы двух ступеней РН формируется баллистическая траектория с наклонением i = 93. Высота в момент окончания работы двигателя второй ступени составляет Н = 190 км, наклонная дальность L = 300 км. Приблизительно через 1,2 секунды после прохождения команды на выключение двигателя второй ступени проходит команда на запуск ДУ РБ. После выключения двигателя второй ступени РН происходит отделение от ракеты связки РБ с КА. Время расцепки t = 318 секунд. Абсолютная скорость в момент отделения V = 5550 м/с. Отделяемая масса 6700 кг. Двигательная установка РБ «Бриз» выполняет задачу доразгона КА при формировании опорной орбиты. Характеристики двигателя РБ «Бриз»: - тяга R, кг - 2000. - удельный импульс Rуд, сек - 324. - количество включений, р - 7. - интервал между включениями, сек - 20. - время функционирования, час - 7. В результате работы двигателя РБ «Бриз» при первом включении происходит увеличение высоты баллистической траектории с Н = 190 км до Н = 270 км и к моменту окончания работы двигателя (t = 905,5 сек) в точке с аргументом широты u = 104,1 формируется опорная эллиптическая орбита с параметрами: - высота в перигее Нп, км - 190. - высота в апогее На, км - 574. - большая полуось орбиты а, км - 6747. - эксцентриситет - 0,02548 - наклонение i, - 93,4. - период обращения Т, час - 1,53. - аргумент перигея w, - 128,38. - долгота восходящего узла в гринвичской СК, фиксированной на момент старта г, - 48,37. Величина импульса характеристической скорости, отрабатываемого при первом включении ДУ РБ dV1 = 2,36 км/с, время работы порядка 600 сек. Работа двигателя при первом включении происходит вне зоны видимости НПУ на территории России. Географические координаты, соответствующие этому моменту: - широта 76. - долгота 238. В момент прохождения МКА перигея опорной эллиптической орбиты (t = 1231 сек) географические координаты составляют: - широта 53. - долгота 227. На опорной эллиптической орбите МКА совершает пассивный полет до апогея. В районе апогея (t = 1,12 час) осуществляется второе включение ДУ РБ. В результате приложения второго компланарного импульса характеристической скорости dV2 = 0,12 км/с, при втором включении (время работы 20 сек) формируется круговая орбита с параметрами: - высота Н, км - 574. - наклонение i, - 93,4. - период обращения Т, час - 1,6. Работа двигателя при втором включении происходит вне зоны видимости НПУ на территории России. Географические координаты, соответствующие этому моменту: - широта 1,5. - долгота 35,8. Для создания круговой, солнечно-синхронной орбиты необходимо изменить наклонение до i = 97,6. С этой целью осуществляется третье включение ДУ РБ при первом прохождении восходящего узла орбиты (t = 1,3 час). В результате приложения ортогонального импульса характеристической скорости dV3 = 0,62 км/с, при третьем включении (время работы 90 сек) формируется солнечно-синхронная круговая орбита с параметрами: - высота Н, км - 574. - наклонение i, - 97,6. - период обращения Т, час - 1,6. - число оборотов в сутки N - 15. Работа двигателя при третьем включении происходит вне зоны видимости НПУ на территории России. Географические координаты, соответствующие этому моменту: - широта 0. - долгота 28,1. После выключения двигателя при третьем запуске происходит отделение МКА от РБ «Бриз». Кинематические параметры в гринвичской СК, фиксированной на момент старта РН и оскулирующие элементы орбиты на момент отделения от РБ: Параметр Значение t, сек 4946,5 X, м 4638800 Y, м 5120280 Z, м 689680 Vx, м/с 241,23 Vy, м/с -1233 Vz, м/с 7473,5 , 28,1 T, c 5761,67 e 0,0009 i, 97,595 Ra, м 6940000 Rп, м 6952000 2.3. ИСХОДНЫЕ ДАННЫЕ И ЦЕЛИ РАБОТЫ 2.3.1. ИСХОДНЫЕ ДАННЫЕ Номинальная орбита, необходимая для выполнения задач МКА, имеет следующие параметры: - круговая, e = 0. - солнечно-синхронная, скорость прецессии линии узлов орбиты равна скорости обращения Солнца относительно Земли = 2 / 365,2422 = 0,0172 рад/сут = 0,98 /сут. - изомаршрутная, за сутки МКА совершает целое количество оборотов (n = 15). Это обеспечивает прохождение МКА над одними и теми же районами в одно и тоже местное время. - период Т = 5765 с. - высота орбиты Н = 574 км. - наклонение орбиты i = 97,6. - географическая долгота восходящего узла орбиты э = 28,1. Долгота восходящего узла в геоцентрической экваториальной (абсолютной) системе координат OXYZ определяется как разность э - s0, где s0 - часовой угол, отсчитывающийся от гринвичского меридиана до оси X, направленной в точку весеннего равноденствия. Часовой угол зависит от даты старта и выбирается из астрономического ежегодника. В данной задаче для моделирования выбран часовой угол = 0. Следовательно долгота восходящего узла орбиты = э = 28,1. Исходя из ТЗ, начальная точка выведения имеет следующие координаты в гринвичской системе координат, фиксированной на момент старта РН: Параметр Значение t, сек 4946.5 X, м 4638800 Y, м 5120280 Z, м 689506,95 Vx, м/с 241,23 Vy, м/с -1233 Vz, м/с 7472,65 Элементы орбиты: , 28,1 T, c 5761,67 e 0,0009 i, 97,595 Ra, м 6940000 Rп, м 6952000 Кинематические параметры в геоцентрической экваториальной системе координат: t, сек 4946.5 X, м 6137262,9 Y, м 3171846,1 Z, м 689506,95 Vx, м/с -201,3 Vy, м/с -1247,03 Vz, м/с 7472,65 , 28,1 Точность выведения: - предельная ошибка по координате (3) - 7 км. - предельная ошибка по скорости (3) - 5 м/с. Пересчитав ошибку по координате на ошибку по периоду выведения орбиты получим предельную ошибку по периоду T - 10 сек. Корреляционная матрица ошибок выведения на момент выведения составляет: Члены, стоящие на главной диагонали представляют собой квадраты предельных ошибок - (3)2. K11 = K22 = K33 = (3)2 = 72 = 49 км. K44 = K55 = K66 = (3)2 = 52 = 25 м/с. Остальные члены представляют собой вторые смешанные моменты Kij = Kji = rijij или Kij = Kji = rjj(3i)(3j), где rjj - коэффициенты связи величин i и j. В данном случае вторые смешанные моменты Kij = Kji = 0. Кинематические параметры в геоцентрической экваториальной системе координат на момент выведения с учетом ошибок выведения: t, сек 4946.5 X, м 6144262,9 Y, м 3178846,1 Z, м 696506,95 Vx, м/с -206,3 Vy, м/с -1252,03 Vz, м/с 7477,65 , 28,1 Параметры орбиты с учетом ошибок выведения: , 28,13 T, c 5795,7 , 28,13 p, км 6973,5 а, км 6973,6 e 0,00314 i, 97,637 2.3.2. ЦЕЛИ РАБОТЫ 1) Исследование и моделирование движения ЦМ МКА при воздействии на КА возмущающих ускорений. 2) Разработка алгоритмов проведения коррекции траектории МКА, моделирования процесса, и расчет потребного топлива для проведения коррекции траектории. 3) Исследование динамики системы коррекции траектории при стабилизации углового положения в процессе проведения коррекции траектории МКА. 2.4. МОДЕЛИРОВАНИЕ ДВИЖЕНИЯ ЦЕНТРА МАСС МКА 2.4.1.УРАВНЕНИЕ ДВИЖЕНИЯ КА Рассмотрим невозмущенное движение материальных точек М и m в некоторой инерциальной системе координат. Движение совершается под действием силы притяжения Fz. Сила Fz для материальной точки m определяется формулой: , где - постоянная притяжения, ro - единичный вектор, направленный от М к m, , где - радиус-вектор, проведенный из т.М до т.m. r - относительное расстояние от М до m. На точку М действует сила Fz, равная по величине и направленная в противоположную сторону. На основе второго закона Ньютона уравнения движения материальных точек М и m имеют вид: (1), (2) или (3), (4) где p1 - радиус-вектор, проведенный из начала инерциальной системы координат в точку m. p2 - радиус-вектор, проведенный из начала инерциальной системы координат в точку М. . Вычитая из уравнения (3) уравнение (4), получим уравнение движения материальной точки m относительно притягивающего центра М: Так как m<<М, следовательно, можно пренебречь ускорением, которое КА с массой m сообщает притягивающему центру М. Тогда можно совместить начало инерциальной системы координат с притягивающим центром М. Следовательно, . Таким образом, уравнение невозмущенного движения КА относительно притягивающего центра М в инерциальной системе координат, центр которой находится в М, имеет вид , где = fM - гравитационная постоянная Земли. Рассмотрим возмущенное движение КА в геоцентрической экваториальной (абсолютной) системе координат OXYZ: - начало О - в центре масс Земли. - ось X направлена в точку весеннего равноденствия . - ось Z совпадает с осью вращения Земли и направлена на Северный полюс Земли. - ось Y дополняет систему до правой. Движение КА в абсолютной системе координат OXYZ происходит под действием центральной силы притяжения Земли Fz, а также под действием возмущающих сил Fв. Уравнение движения имеет вид или где m = 597 кг - масса КА. В проекциях на оси абсолютной системы координат OXYZ получим или или или где axв, ayв, azв - возмущающиеся ускорения. Основные возмущающиеся ускорения вызываются следующими причинами: - нецентральностью поля притяжения Земли. - сопротивлением атмосферы Земли. - влиянием Солнца. - влиянием Луны. - давлением солнечного света. 2.4.2. ВОЗМУЩАЮЩИЕ УСКОРЕНИЯ, ДЕЙСТВУЮЩИЕ НА МКА 1) Возмущающееся ускорение, вызванное нецентральностью гравитационного поля Земли. Рассмотрим потенциал поля притяжения Земли. При точном расчете параметров орбиты спутников, в качестве хорошего приближения к действительной поверхности Земли принимают геоид. Геоид - это гипотетическая уровенная поверхность, совпадающая с поверхностью спокойного океана и продолженная под материком. Иногда в баллистике под геоидом понимают не поверхность, а тело, которое ограничено поверхностью мирового океана при некотором среднем уровне воды, свободной от возмущений. Во всех точках геоида потенциал притяжения имеет одно и то же значение. Потенциал притяжения Земли можно представить в виде разложения по сферическим функциям. где z = fMz - гравитационная постоянная Земли. r0 - средний экваториальный радиус Земли. сnm, dnm - коэффициенты, определяемые из гравиметрических данных, а также по наблюдениям за движением ИСЗ. L - долгота притягивающей точки. - широта притягивающей точки. Pnm(sin) - присоединенные функции Лежандра степени m и порядка n (при m 0). Pnm(sin) - многочлен Лежандра порядка n (при m = 0). Составляющие типа (z/r)(r0/r)ncn0Pn0(sin) - называют зональными гармониками n-порядка. Т.к. полином Лежандра n-го порядка имеет n действительных корней, функция Pn0(sin) будет менять знак на n широтах, сфера делится на n+1 широтную зону, где эти составляющие имеют попеременно «+» или «-» значения. Поэтому их называют зональными гармониками. Составляющие типа (z/r)(r0/r)ncnmcos(mL)Pnm(sin) и (z/r)(r0/r)ndnmsin(mL)Pnm(sin) - называют тессеральными гармониками n-порядка и степени m. Они обращаются в 0 на 2m меридианах, где cos(mL) = 0 и sin(mL) = 0 и на n-m параллелях, где Pnm(sin) = 0 или dmPnm(sin)/d(sin)m = 0, сфера делится на n+m+1 трапецию, где эти составляющие сохраняют знак. Составляющие типа и (z/r)(r0/r)ncnncos(nL)Pnn(sin) и (z/r)(r0/r)ndnnsin(nL)Pnn(sin) - называют секториальными гармониками n-порядка и степени m. Эти составляющие меняю знак только на меридианах, cos(nL) = 0 и sin(nL) = 0, на сфере выделяют 2n меридиональных секторов, где эти составляющие сохраняют знак. Многочлен Лежандра степени n находится по следующей формуле: Pn0(z) = 1/(2nn!)(dn(z2 - 1)n/dzn) Присоединенная функция Лежандра порядка n и степени m находится по следующей формуле: Pnm(z) = (1-z2)m/2dmPn0(z)/dzm Возмущающая часть гравитационного потенциала Земли равна Uв = U’ + U’ = (U - z/r) + U’ где U’ - потенциал аномалий силы тяготения Земли. U’ - часть потенциала Земли, которая учитывает несферичность Земли. Следовательно, Первая зональная гармоника в разложении потенциала учитывает полярное сжатие Земли. Зональные гармоники нечетного порядка и тессеральные гармоники, где n-m нечетное число - учитывают ассиметрию Земли относительно плоскости экватора. Секториальные и тессеральные гармоники - учитывают ассиметрию Земли относительно оси вращения. Первая зональная гармоника имеет порядок 10-3, а все остальные - порядок 10-6 и выше. Поэтому будем учитывать в разложении потенциала притяжения только зональную гармонику (n=2, m=0) и секторальную гармонику (n=2, m=2). Также не будем учитывать потенциал аномалий силы тяготения Земли U’. Таким образом, Uв = (z/r)(r0/r)2[c20P20(sin) + (c22cos(2L) + d22sin(2L))P22(sin)], где c20 = - 0,00109808, c22 = 0,00000574, d22 = - 0,00000158. P20(x) = 1/222!d2(x2 - 1)2/dx2. Следовательно P20(x) = (3x2 - 1)/2. Так как sin = z/r, следовательно P20(sin) = (3(z/r)2 - 1)/2. P22(x) = (1 - x2)2/2d2P20(x)/dx2 = 1/2(1 - x2)d2(3x2 - 1)/dx2 Следовательно P22(x) = 3(1 - x2). Так как sin = z/r, следовательно P22(sin) = 3(1 - (z/r)2). Значит Чтобы найти возмущающее ускорение от нецентральности поля тяготения Земли в проекциях на оси абсолютной системы координат OXYZ, надо взять производные от возмущающего потенциала Uв по координатам X, Y, Z, причем r = (x2 + y2 + z2). Следовательно, 2) Возмущающее ускорение, вызванное сопротивлением атмосферы. При движении в атмосфере на КА действует сила аэродинамического ускорения Rx, направленная против вектора скорости КА относительно атмосферы: где Cx = 2 - коэффициент аэродинамического сопротивления. Sм = 2,5 м2 - площадь миделевого сечения - проекция КА на плоскость, перпендикулярную направлению скорости полета. V - скорость КА. - плотность атмосферы в рассматриваемой точке орбиты. Так как исследуемая орбита - круговая с высотой Н = 574 км, будем считать, что плотность атмосферы одинакова во всех точках орбиты и равна плотности атмосферы на высоте 574 км. Из таблицы стандартной атмосферы находим плотность наиболее близкую к высоте Н = 574 км. Для высоты Н = 580 км = 5,09810-13 кг/м3. Сила аэродинамического ускорения создает возмущающее касательное ускорение aa: Найдем проекции аэродинамического ускорения на оси абсолютной системы координат axa, aya, aza: aa направлено против скорости КА, следовательно единичный вектор направления имеет вид ea = [Vx/\|V\|, Vy\|V\|, Vz/\|V\|], \|V\| = (Vx2+Vy2 +Vz2) Таким образом, Значит , , 3) Возмущающее ускорение, вызванное давлением солнечного света. Давление солнечного света учитывается как добавок к постоянной тяготения Солнца - c. Эта величина вычисляется следующим образом: c = pSмA2/m где p = 4,6410-6 Н/м2 - давление солнечного света на расстоянии в одну астрономическую единицу А. A = 1,4961011 м - 1 астрономическая единица. m - масса КА. Sм = 8 м2 - площадь миделевого сечения - проекция КА на плоскость, перпендикулярную направления солнечных лучей. Таким образом, c = 1,391541015 м3/c2. 4) Возмущающее ускорение, возникающее из-за влияния Солнца. Уравнение движения КА в абсолютной системе координат OXYZ относительно Земли при воздействии Солнца: где z - постоянная тяготения Земли. c - постоянная тяготения Солнца. r - радиус-вектор от Земли до КА. rc - радиус-вектор от Земли до Солнца. Таким образом, возмущающее ускорение, возникающее из-за влияния Солнца: . Здесь первое слагаемое есть ускорение, которое получил бы КА, если он был непритягивающим, а Земля отсутствовала. Второе слагаемое есть ускорение, которое сообщает Солнце Земле, как непритягивающему телу. Следовательно, возмущающее ускорение, которое получает КА при движении относительно Земли - это разность двух слагаемых. Так как rc>>r, то в первом слагаемом можно пренебречь r. Следовательно \| rc - r\| = ((xc-x)2+(yc-y)2+(zc-z)2) где xc, yc, zc - проекции радиуса-вектора Солнца на оси абсолютной системы координат. Моделирование движения Солнца проводилось следующим образом: за некоторый промежуток времени t Солнце относительно Земли сместится на угол = н + ct, где н = + (90 - ) - начальное положение Солнца в эклиптической системе координат. = 28,1 - долгота восходящего узла первого витка КА. = 30 - угол между восходящим узлом орбиты КА и терминатором. c - угловая скорость Солнца относительно Земли. c = 2/T = 2/365,2422243600 = 1,99110-7 рад/c = 1,1410-5 /c Таким образом, в эклиптической системе координат проекции составляют: xce = rccos yce = rcsin zce = 0 rc = 1,4961011 м (1 астрономическая единица) - расстояние от Земли до Солнца Плоскость эклиптики наклонена к плоскости экватора на угол = 23,45, проекции rc на оси абсолютной системы координат можно найти как xc = xce = rccos yce = ycecos = rccoscos zce = rcsinsin Таким образом, проекции возмущающего ускорения на оси абсолютной системы координат: axc = - cx/(((xc-x)2+(yc-y)2+(zc-z)2))3 ayc = - cy/(((xc-x)2+(yc-y)2+(zc-z)2))3 azc = - cz/(((xc-x)2+(yc-y)2+(zc-z)2))3 С учетом солнечного давления axc = - (c-c)x/(((xc-x)2+(yc-y)2+(zc-z)2))3 ayc = - (c-c)y/(((xc-x)2+(yc-y)2+(zc-z)2))3 azc = - (c-c)z/(((xc-x)2+(yc-y)2+(zc-z)2))3 5) Возмущающее ускорение, возникающее из-за влияния Луны. Уравнение движения КА в абсолютной системе координат OXYZ относительно Земли при воздействии Луны: где л = 4,902106 м3/c2- постоянная тяготения Луны. rл - радиус-вектор от Земли до Луны. Таким образом, возмущающее ускорение, возникающее из-за влияния Луны: Так как rл>>r, то в первом слагаемом можно пренебречь r. Следовательно \|rл - r\| = ((xл-x)2+(yл-y)2+(zл-z)2) где xл, yл, zл - проекции радиуса-вектора Луны на оси абсолютной системы координат. Движение Луны учитывается следующим образом: положение Луны в каждый момент времени рассчитывается в соответствии с данными астрономического ежегодника. Все данные заносятся в массив, и далее этот массив считается программой моделирования движения КА. В первом приближении принимается: - орбита Луны - круговая. - угол наклона плоскости орбиты Луны к плоскости эклиптики i = 5,15. - период обращения линии пересечения плоскостей лунной орбиты и эклиптики (по ходу часовой стрелки, если смотреть с северного полюса) = 18,6 года. Угол между плоскостями экватора Земли и орбиты Луны можно найти по формуле cos(л) = cos()cos(i) - sin()sin(i)cos(л) где л - долгота восходящего узла лунной орбиты, отсчитывается от направления на точку весеннего равноденствия. - угол между плоскостями эклиптики и экватора Земли. Величина л колеблется с периодом 18,6 лет между минимумом при л = - i = 1818’ и максимумом при л = + i = 2836’ при = 0. Долгота восходящего узла лунной орбиты л изменяется с течением времени t на величину л = t360/18,6365,2422243600. Положение Луны на орбите во время t определяется углом л = t360/27,32243600. По формулам перехода найдем проекции вектора положения Луны на оси абсолютной системы координат: xл = rл(cosлcosл - cosлsinлsinл) yл = rл(cosлsinл + cosлsinлcosл) zл = rлsinлsinл rл = 3,844108 м - среднее расстояние от Земли до Луны Таким образом, проекции возмущающего ускорения на оси абсолютной системы координат: axл = - лx/(((xл!-x)2+(yл-y)2+(zл-z)2))3 ayл = - лy/(((xл!-x)2+(yл-y)2+(zл-z)2))3 azл = - лz/(((xл!-x)2+(yл-y)2+(zл-z)2))3 Уравнения возмущенного движения при действии корректирующего ускорения имеют вид: или d2x/dt2 = - (z/r2)x + axu + axa + axc + axл + axк d2y/dt2 = - (z/r2)y + ayu + aya + ayc + ayл + ayк d2z/dt2 = - (z/r2)z + azu + aza + azc + azл + azк 2.4.3. РАСЧЕТ ПАРАМЕТРОВ ТЕКУЩЕЙ ОРБИТЫ КА Полученная система уравнений движения ЦМ КА интегрируется методом Рунге-Кутта 5-го порядка с переменным шагом. Начальные условия x0, y0, z0, Vx0, Vy0, Vz0 - в абсолютной системе координат, соответствуют начальной точке вывода при учете ошибок выведения. После интегрирования мы получаем вектор состояния КА (x, y, z, Vx, Vy, Vz) в любой момент времени. По вектору состояния можно рассчитать параметры орбиты. соответствующие этому вектору состояния. а) Фокальный параметр - р. р = C2/z, где С - интеграл площадей. C = r V, \|C\| = C = (Cx2+Cy2+Cz2) Cx = yVz - zVy Cy = zVx - xVz - проекции на оси абсолютной СК Cz = xVy - yVx б) Эксцентриситет - е. e = f/z, где f - вектор Лапласа f = V C - zr/r, \|f\| = f = (fx2+fy2+fz2) fx = VyCz - VzCy - zx/r fy = VzCx - VxCz - zy/r - проекции на оси абсолютной СК fz = VxCy - VyCx - zz/r в) Большая полуось орбиты. a = p/(1 - e2) г) Наклонение орбиты - i. Cx = Csin(i)sin Cy = - Csin(i)cos Cz = Ccos(i) можно найти наклонение i = arccos(Cz/C) д) Долгота восходящего узла - . Из предыдущей системы можно найти sin = Cx/Csin(i) cos = - Cy/Csin(i) Так как наклонение орбиты изменяется несильно в районе i = 97,6, мы имеем право делить на sin(i). Если sin => 0, = arccos (-Cy/Csin(i)) Если sin < 0, = 360 - arccos (-Cy/Csin(i)) е) Аргумент перицентра - . fx = f(coscos - sinsincos(i)) fy = f(cossin + sincoscos(i)) fz = fsinsin(i) Отсюда найдем cos = fxcos/f + fysin/f sin = fz/fsin(i) Если sin > 0, = arccos (fxcos/f + fysin/f) Если sin < 0, = 360 - arccos (fxcos/f + fysin/f) ж) Период обращения - Т. T = 2(a3/z) Графики изменения элементов орбиты при действии всех, рассмотренных выше, возмущающих ускорений в течение 2-х периодов (Т = 5765 с) приведены на рис. 1-12. Графики изменения во времени возмущающих ускорений приведены на рис. 13-18. 2.5. ПРОВЕДЕНИЕ КОРРЕКЦИИ ТРАЕКТОРИИ МКА Существующие ограничения на точки старта РН и зоны падения отработавших ступеней РН, а также ошибки выведения не позволяют сразу же после пуска реализовать рабочую орбиту. Кроме того, эволюция параметров орбит под действием возмущающих ускорений в процессе полета МКА приводит к отклонению параметров орбиты КА от требуемых значений. Для компенсации воздействия указанных факторов осуществляется коррекция орбиты с помощью корректирующей двигательной установки (КДУ), которая располагается на борту МКА. В данной работе проведена разработка алгоритма коррекции, моделирование процесса коррекции и расчет топлива, необходимого для проведения коррекции. Из-за различных причин возникновения отклонений элементов орбиты проводится: - коррекция приведения - ликвидация ошибок выведения и приведение фактической орбиты к номинальной с заданной точностью. - коррекция поддержания - ликвидация отклонений параметров орбиты от номинальных, возникающих из-за действия возмущающих ускорений в процессе полета. Для того, чтобы орбита отвечала заданным требованиям, отклонения параметров задаются следующим образом: - максимальное отклонение наклонения орбиты i = 0,1 - предельное суточное смещение КА по долготе = 0,1 Следовательно, максимальное отклонение периода орбиты T = 1,6 сек. Алгоритм коррекции следующий: 1) Коррекция приведения. 2) Коррекция поддержания. 2.5.1. КОРРЕКЦИЯ ПРИВЕДЕНИЯ После окончания процесса выведения МКА, проводятся внешне-траекторные измерения (ВТИ). Эти измерения обеспечивают, по баллистическим расчетам, знание вектора состояния с требуемой точностью через 2 суток. После этого начинается коррекция приведения. Предложена следующая схема проведения коррекции: а) Коррекция периода. б) Коррекция наклонения. Корректирующий импульс прикладывается в апсидальных точках, либо на линии узлов в течение 20 сек и происходит исправление одного параметра орбиты. Таким образом используется однопараметрическая, непрерывная коррекция. а) Коррекция периода. Осуществляется в два этапа: - коррекция перицентра - коррекция апоцентра Сначала осуществляется коррекция перицентра - приведение текущего расстояния до перицентра r к номинальному радиусу rн = 6952137 м. После измерения вектора состояния рассчитываются параметры орбиты. Далее определяется нужный корректирующий импульс Vк. Направление импульса (тормозящий или разгоняющий) зависит от взаимного расположения перицентра орбиты и радиуса номинальной орбиты. Для этого вычисляется r = r - rн. Возможны ситуации: 1) r < 0 - прикладывается разгоняющий импульс 2) r > 0 - прикладывается тормозящий импульс КА долетает до апоцентра и в апоцентре прикладывается корректирующий импульс. Время работы КДУ - 20 сек. Так как время работы КДУ ограничено, а Vк может быть большим, следовательно, далее рассчитывается максимальный импульс скорости Vmax за 20 сек работы двигателя: Vmax = Pt/m = 2520/597 = 0,8375 м/с Если Vк > Vmax в апоцентре прикладывается импульс Vк = Vmax. В результате этого r немного корректируется. На следующем витке опять рассчитывается Vк, и если на этот раз Vк < Vmax, в апоцентре прикладывается импульс Vк. КДУ включается не на полную мощность P = (Vк/Vmax)Pmax. Время включения = 20 сек. Это происходит до тех пор, пока не приблизится к r с заданной точностью. После того, как скорректирован перицентр, начинается коррекция апоцентра. Рассчитываются параметры орбиты и нужный корректирующий импульс, такой, чтобы r = rн = 6952137 м. Направление корректирующего импульса также зависит от величин r и rн. Вычисляется r = r - rн. Возможна ситуация: r > 0 - в перицентре прикладывается тормозящий импульс. КА долетает до перицентра и в перицентре прикладывается корректирующий импульс. Время работы КДУ - 20 сек. Так как время работы КДУ ограничено, а Vк может быть большим, следовательно, далее рассчитывается максимальный импульс скорости Vmax за 20 сек работы двигателя: Vmax = Pt/m = 2520/597 = 0,8375 м/с Если Vк > Vmax, в перицентре прикладывается импульс Vк = Vmax. В результате этого немного корректируется r. На следующем витке опять рассчитывается Vк, и если на этот раз Vк < Vmax, в перицентре прикладывается импульс Vк. КДУ включается не на полную мощность P = (Vк/Vmax)Pmax. Время включения = 20 сек. Это происходит до тех пор, пока r не приблизится к rн с заданной точностью. Таким образом осуществляется коррекция перехода. б) Коррекция наклонения. После коррекции периода проводятся внешне-траекторные измерения и получают вектор состояния КА. Если снова необходима коррекция периода ее проводят еще раз и снова измеряют вектор состояния КА. Далее проводится коррекция наклонения по такой же схеме. Коррекция производится в точке пересечения орбиты КА с линией узлов. После того, как рассчитаны корректирующие импульсы скорости, по формулам перехода проекции вектора на оси абсолютной системы координат. Далее рассчитывается корректирующее ускорение и подставляется в уравнения движения центра масс КА. После этого уравнения интегрируются методом Рунге-Кутта 5-го порядка с переменным шагом. Графики изменения элементов орбиты в процессе коррекции приведения приведены на рис.19-30. 2.5.2. РАСЧЕТ ПОТРЕБНОГО ТОПЛИВА Масса топлива, необходимого для проведения коррекции траектории рассчитывается по формуле Циолковского: m = m0(1 - e-Vк/W) m0 = 597 кг - начальная масса МКА (кг) W = 2200 м/с - скорость истечения газов из сопла двигателя. Результаты проведения коррекции приведения: tн, с tк, с t, с Vк, м/c Имп. m, кг Коррекция периода 176242 262592 300 12,1 15 3,26 Коррекция наклонения 273984 432298 580 24,11 29 6,48 2.5.3.КОРРЕКЦИЯ ПОДДЕРЖАНИЯ Основная задача МКА - проведение съемки определенных районов Земли по крайней мере один раз в сутки, т.е. трасса КА должна проходить над заданным районом каждые сутки. Требования для проведения коррекции: - предельное суточное смещение орбиты по долготе i = 0,1 - предельное отклонение наклонения = 0,1. В пересчете отклонения на отклонение по периоду получим: T = 1,597 сек. - максимальное отклонение по периоду. При помощи программы моделирования было просчитано 3 месяца и получено, что средний период изменился на 3,2 сек, а наклонение - на 0,001. Таким образом, коррекцию периода надо делать примерно 1 раз в 1,5 мес. Нужный импульс скорости - 1 м/с за время активного существования - 5 лет - коррекцию периода надо провести 40 раз, V = 40 м/с, масса топлива = 10,8 кг. За 5 лет i = 0,02 - коррекцию наклонения проводить не надо. Графики изменения элементов орбиты за 3 месяца приведены на рис.31-42. 2.6. ДВИЖЕНИЕ МКА ОТНОСИТЕЛЬНО ЦЕНТРА МАСС 2.6.1. УРАВНЕНИЯ ДВИЖЕНИЯ ОТНОСИТЕЛЬНО ЦМ КА При рассмотрении движения относительно ЦМ КА используют уравнения Эйлера: Jxx + (Jz-Jy)yz = Mxy + Mxв Jyy + (Jx-Jz)xz = Myy + Myв Jzz + (Jy-Jx)yx = Mzy + Mzв где Jx, Jy, Jz - главные моменты инерции, My - управляющий момент, Mв - возмущающий момент. Так как угловые скорости КА малы, следовательно, можно пренебречь произведением угловых скоростей, значит, уравнения Эйлера имеют вид: Jxx = Mxy + Mxв Jyy = Myy + Myв Jzz = Mzy + Mzв Главные моменты инерции: Jx = 532 кгм2, Jy = 563 кгм2, Jz = 697 кгм2. Центробежные моменты инерции принимаются равными 0. Возмущающий момент Mв возникает из-за того, что двигатель коррекции расположен не в центре масс КА, и реактивная тяга, линия действия которой находится на удалении (плече) l от центра масс КА, создает паразитный крутящий момент Mв. Mв = Pl, где P = 25 H - тяга корректирующего двигателя, l = 4 мм - плечо. Таким образом, Mв = 250,0004 = 0,1 Нм. 2.6.2. СТАБИЛИЗАЦИЯ УГЛОВОГО ПОЛОЖЕНИЯ ПРИ КОРРЕКЦИИ Основное требование, предъявляемое в этом режиме: - точность поддержания направления импульса коррекции - не хуже 1 угл.мин. Целью данной главы является исследование динамики системы при стабилизации углового положения при коррекции. Функциональная схема МКА состоит из следующих эелементов: 1) МКА - малый космический аппарат. МКА описывается как абсолютно твердое тело. 2) ДУС - датчик угловой скорости. В качестве ДУС используется командный гироскопический прибор. Он описывается колебательным звеном с параметрами T = 1/30 c-1 и e = 0,7, а также нелинейным звеном с насыщением 2/сек. 3) АЦП - аналогово-цифровой преобразователь. Преобразует аналоговый сигнал с ДУС в цифровой сигнал. 4) ЦАП - цифро-аналоговый преобразователь. Преобразует цифровой сигнал с ЦВМ в аналоговый. 5) ШИМ - широтно-импульсный модулятор. Предназначен для формирования скважности импульсов управления двигателем стабилизации, пропорциональной управляющему напряжению. В этом случае мы имеем среднее значение управляющего момента, пропорциональное управляющему сигналу. Так как динамика ЦАП, АЦП, ШИМ как электронных аналоговых приборов оказывает на систему незначительное влияние по сравнению с динамикой механических (ДУС, двигатели) динамические звенья, описывающие эти элементы, можно заменить соответствующими коэффициентами усиления. В первом приближении значения коэффициентов не принципиально. 6) Двигатель стабилизации. Двигатель описывается нелинейностью с насыщением 0,127 Нм и звеном запаздывания с Тд = 0,05 сек. Тяга двигателя 0,1 Н 7) ЦВМ. В ЦВМ формируется управление по углу и угловой скорости. Закон управления имеет вид: = K(K1 +K2), К = 1, К1 = 550, К2 = 430. Эти коэффициенты подбирались на модели, исходя из требований точности поддержания направления корректирующего импульса, а также длительности переходного процесса. Система была промоделирована по каналу х. Для других каналов схемы моделирования будут аналогичными. Для разомкнутой системы были построены ЛАЧХ и ФЧХ. Эти графики представлены на рис.43. Результаты моделирования замкнутой системы представлены на рис.44-46. Таким образом, в результате моделирования получено, что процесс стабилизации углового положения происходит примерно за 15 сек., статическая точность поддержания углового положения - 0,62 угл.мин., что полностью удовлетворяет требованиям технического задания. 3. ОРГАНИЗАЦИОННО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ 3.1. ОРГАНИЗАЦИЯ И ПЛАНИРОВАНИЕ ВЫПОЛНЕНИЯ ТЕМЫ Сроки выполнения и затраты на исследования в большой мере зависят от организационных условий выполнения исследовательских работ Поэтому необходимо в первую очередь определить, хотя бы в общем виде, порядок и организацию проведения дипломной работы по заданной теме. Организация дипломной работы по любой теме складывается из определённых этапов и подэтапов, каждый из которых хотя и может иметь разное содержание, однако структурно занимает равное положение для всех дипломных работ, выполняемых в данной отрасли. Таким образом, структура дипломной работы может быть сформирована по типовой схеме, упорядоченной в соответствии с конкретным видом исследования. Состав дипломной работы по заданной теме, а также потребные категории исследований по этапам и подэтапам представлены в табл.1. Этапы Содержание Исполнители 1. Техническое задание Постановка задачи. Определение состава программного продукта. Руководитель Разработчик 2. Эскизный проект Разработка общего описания программного продукта. Руководитель Разработчик 3. Технический проект Разработка структуры программного продукта. Разработчик 4. Рабочий проект Программирования и отладка программы. Проверка результатов и внесение корректив в программу. РуководительРазработчик 5. Внедрение Оформление необходимой документации. Разработчик 3.2. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ЗАТРАТ ТРУДА Первым шагом при определении себестоимости программного комплекса является расчет трудоемкости создания и внедрения. Расчет производится по методике, приведенной в документе «Типовые нормы времени на программирование задач для ЭВМ». Типовые нормы времени предназначены для определения затрат времени на разработку программных средств вычислительной техники (ПСВТ). Исходными данными для расчета трудоемкости, при разработке программы являются: Количество разновидностей форм входной информации - 2, в том числе: информации, получаемой от решения смежных задач - 1, справочной, условно постоянной информации (файл инициализации) - 1; Количество разновидностей форм выходной информации - 2, в том числе: печатных документов (временные диаграммы) - 1, информации, наносимой на магнитные носители (файл инициализации) - 1; Степень новизны комплекса задач - Г (разработка программной продукции, основанной на привязке типовых проектных решений). Сложность алгоритма - 3 (реализуются стандартные методы решения, не предусмотрено применение сложных численных и логических методов). Вид используемой информации: количество разновидностей форм переменной информации (ПИ) - 1, в том числе: информации, получаемой от решения смежных задач - 1; количество разновидностей форм нормативно-справочной информации (НСИ) (файл инициализации) - 1; Язык программирования - Borland С++. Вид представления исходной информации - группа 11 (требуется учитывать взаимовлияние различных показателей). Вид представления выходной информации - группа 22 (вывод информационных массивов на машинные носители). Трудоемкость разработки программного продукта пп может быть определена как сумма величин трудоемкостей выполнения отдельных стадий разработки программного продукта. пп = тз + эп + тп + рп + в, где тз - трудоемкость разработки технического задания на создание программного продукта, эп - трудоемкость разработки эскизного проекта программного продукта, тп - трудоемкость разработки технического проекта программного продукта, рп - трудоемкость разработки рабочего проекта программного продукта, в - трудоемкость внедрения программного продукта. Трудоемкость разработки технического задания рассчитывается по формуле тз = Тзрз + Тзрп, где Тзрз - затраты времени разработчика постановки задач на разработку ТЗ, чел.-дни, Тзрп - затраты времени разработчика программного обеспечения на разработку ТЗ, чел.-дни. Значения Тзрз и Тзрп рассчитываются по формуле Тзрз = tзКзрз, Тзрп = tзКзрп, где tз - норма времени на разработку ТЗ для программного продукта в зависимости от функционального назначения и степени новизны разрабатываемового программного продукта, чел.-дни (tз = 29), Кзрз - коэффициент, учитывающий удельный вес трудоемкости работ, выполняемых разработчиком постановки задач на стадии ТЗ (Кзрз = 0,65), Кзрп - коэффициент, учитывающий удельный вес трудоемкости работ, выполняемых разработчиком программного обеспечения на стадии ТЗ (Кзрп = 0,35). Тзрз = 290,65 = 18,85 чел.-дней. Тзрз = 290,35 = 10,15 чел.-дней. тз = Тзрз + Тзрп =18,85 + 10,15 = 29 чел.-дней. Трудоемкость разработки эскизного проекта рассчитывается по формуле эп = Тэрз + Тэрп, где Тэрз - затраты времени разработчика постановки задач на разработку ЭП, чел.-дни, Тэрп - затраты времени разработчика программного обеспечения на разработку ЭП, чел.-дни. Значения Тзрз и Тзрп рассчитываются по формуле Тэрз = tэКэрз, Тэрп = tэКэрп, где tэ - норма времени на разработку ЭП для программного продукта в зависимости от функционального назначения и степени новизны разрабатываемового программного продукта, чел.-дни (tэ = 41), Кэрз - коэффициент, учитывающий удельный вес трудоемкости работ, выполняемых разработчиком постановки задач на стадии ЭП (Кэрз = 0,7), Кэрп - коэффициент, учитывающий удельный вес трудоемкости работ, выполняемых разработчиком программного обеспечения на стадии ЭП (Кэрп = 0,3). Тзрз = 410,7 = 28,7 чел.-дней. Тзрз = 410,3 = 12,3 чел.-дней. эп = Тзрз + Тзрп = 28,7 + 12,3 = 41 чел.-дней. Трудоемкость разработки технического проекта зависит от функционального назначения программного продукта, количества разновидностей входной и выходной информации и определяется как сумма времени, затраченного разработчиком постановки задач и разработчиком программного обеспечения: тп = (tтрз + tтрп)КвКр, где tпрз, tпрп - норма времени на разработку ТП разработчиком постановки задач и разработчиком программного обеспечения соответственно, чел.-дни (tтрз = 9, tтрп = 8), Кв - коэффициент учета вида используемой информации, Кр - коэффициент учета режима обработки информации (Кр = 1,1). Значение коэффициента Кв определяется по формуле Кв = (Кпnп + Кнсnнс + Кбnб)/(nп + nнс + nб), где Кп, Кнс, Кб - значения коэффициентов учета вида используемой информации для переменной, нормативно-справочной информации и баз данных соответственно (Кп = 0,5, Кнс = 0,43, Кб = 1,25), nп, nнс, nб - количество наборов данных переменной, нормативно-справочной информации и баз данных соответственно (nп = 1, nнс = 1, nб = 0). Кв = (0,5 + 0,43)/2 = 0,465 тп = (8 + 9)0,4651,1 = 8,6955 чел.-дней. Трудоемкость разработки рабочего проекта зависит от функционального назначения программного продукта, количества разновидностей входной и выходной информации, сложности алгоритма функционирования, сложности контроля информации, степени использования готовых программных модулей и рассчитывается по формуле рп = (tррз + tррп)КкКрКяКзКиа, где tррз, tррп - норма времени на разработку РП разработчиком постановки задач и разработчиком программного обеспечения соответственно, чел.-дни (tррз = 5, tррп = 27), Кк - коэффициент учета сложности контроля информации (Кк = 1,07), Кя - коэффициент учета уровня используемового языка программирования (Кя = 1,0), Кз - коэффициент учета степени использования готовых программных модулей (Кз = 0,8), Киа - коэффициент учета вида используемой информации, и сложности алгоритма программного продукта. Значение коэффициента Киа определяется по формуле Киа = (К’пnп + К’нсnнс + К’бnб)/(nп + nнс + nб), где К’п, К’нс, К’б - значения коэффициентов учета сложности алгоритма программного продукта и вида используемой информации для переменной, нормативно-справочной информации и баз данных соответственно (К’п = 0,48, К’нс = 0,29, К’б = 0,24), nп, nнс, nб - количество наборов данных переменной, нормативно-справочной информации и баз данных соответственно (nп = 1, nнс = 1, nб = 0). Киа = (0,48 + 0,29)/2 = 0,385 рп = (5 + 27)1,071,10,80,385 = 11,6 чел.-дней. Трудоемкость внедрения может быть рассчитана по формуле: в = (tврз + tврп) КкКрКз, где tврз, tврп - норма времени на внедрение программного продукта разработчиком постановки задач и разработчиком программного обеспечения соответственно, чел.-дни (tврз = 8, tврп = 24). тп = (8 + 24)0,81,07 = 27,392 чел.-дней. пп = 29 + 41 + 8,6955 + 11,6 + 27,392 = 117,6875 чел.-дней. Продолжительность выполнения всех работ по этапам разработки программного продукта рассчитывается по формуле Ti = (i + Q)/ni, где i - трудоемкость i-й работы, чел.-дни, Q - трудоемкость дополнительных работ, выполняемых исполнителем, чел.-дни, ni - количество исполнителей, выполняющих i-ю работу, чел. Tтз = тз/2 = 29/2 = 14,5 (15) дней Tэп = эп/2 = 41/2 = 20,5 (21) дней Tтп = тп = 8,6955 (9) дней Tрп = рп/2 = 11,6/2 = 5,8 (6) дней Tв = в = 27,392 (28) дней Tпп = Тi = 15 + 21 + 9 + 6 + 28 = 79 дней. 3.3. РАСЧЕТ СМЕТЫ ЗАТРАТ НА РАЗРАБОТКУ ПРОГРАММНОГО ПРОДУКТА Смета затрат на выполнение работ составляется по калькуляционным статьям. В общем случае статьи, учитывающие расходы, следующие: 1. Материалы (суммарные затраты на материалы, приобретаемые для разработки программного продукта). 2. Специальные оборудование (суммарные расходы на аренду приборов, требуемых для разработки программного продукта). 3. Основная заработная плата производственного персонала. 4. Дополнительная заработная плата. 5. Отчисление на социальное страхование. 6. Накладные расходы. 7. Производственные командировки. 8. Контрагентские расходы. Однако затраты, связанные с разработкой программного обеспечения, носят специфический характер. Расходы по статьям 7, 8 обычно крайне незначительны. Статьи 1, 2 связаны с расходами на использование ЭВМ. Эти расходы определяются, исходя из затрат машинного времени и стоимости часа работ ЭВМ, а также стоимости необходимых материалов и покупных изделий, необходимых при работе на ЭВМ. В результате можно определить следующие статьи расходов на разработку программного продукта: 1. Стоимость машинного времени, затраченного на разработку. 2. Стоимость материалов и покупных изделий. 3. Основная заработная плата исполнителей. 4. Дополнительная заработная плата. 5. Отчисление на социальное страхование. 6. Накладные расходы. Расчет стоимости затраченного машинного времени. Сэвм = tэвмКэвмиЦэвмКэвмбдКэвмэ, где tэвм - время использования ЭВМ для создания данного программного продукта, час (tэвм = 10). Кэвми - поправочный коэффициент учета времени использования ЭВМ (Кэвми= 0,6). Цэвм - цена одного часа работы ЭВМ, руб (на январь 1997 года 8000 рублей). Кэвмбд - коэффициент учета степени использования СУБД (Кэвмбд = 1,0). Кэвмэ - коэффициент учета быстодействия ЭВМ (Кэвми= 1,2). Сэвм = 100,61,28000 = 57600 рублей. Расчет затрат на материалы. В процессе разработки программного изделия используются следующие материалы: бумага формата А4 в количестве 500 листов общей стоимости 60000 рублей. дискеты 3,5 дюйма в количестве 2 штук по цене 5000 рублей за штуку. См = 60000 + 50002 = 70000 рублей. Таблица 4.2. Расходные материалы. Материал Цена, руб Количество, шт. Стоимость, руб. дискета 1,44 Мб 5000 2 10000 бумага формата А4 500 60000 Итого: 70000 Расчет основной заработной платы исполнителя. Сзо = зii/d, где зi - средняя заработная плата i-го исполнителя (300000 рублей в месяц), i - трудоемкость работ, выполняемых i-м исполнителем (чел.-дни), d - среднее количество рабочих дней в месяце (d = 22). Сзо = 79300000/22 = 1077300 рублей. Расчет дополнительной заработной платы. В статье “дополнительная заработная плата” учитываются выплаты, предусмотренные законодательством о труде и коллективными договорами за непроработанное на производстве время. Дополнительная заработная плата определяется по установленному нормативу от основной заработной платы по формуле Сзд = Сзо, где - коэффициент дополнительной заработной платы, = 0,2. Сзд = 10773000,2 = 215500 рублей. Расчет отчислений на социальное страхование. В статью “отчисления на социальное страхование” включено отчисление по единому установленному нормативу от суммы основной и дополнительной заработной платы. Размер отчислений вычисляется по формуле Ссс = (Сзд + Сзо)сс, где сс - коэффициент, устанавливающий отчисление на социальное страхование и в фонд стабилизации, сс = 0,4. Ссс = (1077300 + 215500)0,4 = 517120 рублей. Расчет накладных расходов. В статье “накладные расходы” учитываются командировочные расходы, оплата подъемных при перемещениях, арендная плата, оплата услуг сторонних организаций. Сн = Сзон, где н - коэффициент накладных расходов, н = 1,8. Сн = 1,81077300 = 1939140 рублей Расчет суммарных расходов. С = Сэвм + См + Сзо + Сзд + Ссс + Сн = = 57,6 +70 + 1077,3 + 215,5 + 517,12 + 1939,14 = 3876,66 тыс.рублей. Смета затрат на разработку программного продукта приведена в таблице 4.3. Таблица 4.3. п/п Наименование статей расходов Затраты (тыс.руб.) Удельный вес, % 1 Стоимость машинного времени 57,6 1,4 2 Материалы 70 1,9 3 Основная заработная плата 1077,3 27,7 4 Дополнительная заработная плата 215,5 5,5 5 Отчисления на социальное страхование 517,12 13,4 6 Накладные расходы 1939,14 50,1 Итого: 3876,66 4. ПРОМЫШЛЕННАЯ ЭКОЛОГИЯ И БЕЗОПАСНОСТЬ 4.1. ВВЕДЕНИЕ В результате развития производственных сил общества возникла проблема взаимодействия человека и машины. Охрана труда и эргономика позволяют с научной точки зрения подойти к этой проблеме, способствуют изучению влияния окружающей среды на человека, который непосредственно контактирует с ЭВМ, определению вредных и опасных производственных факторов, разрабатывают организационно-технические мероприятия, направленные на профилактику профессиональных заболеваний, создавая здоровые и безопасные условия труда для работающего. Предметом исследования эргономики в этой области стало согласование психо-физических возможностей человека со свойствами современных технических систем. Только в этом случае можно рассчитывать на высокое качество и эффективность его труда. Особую актуальность эта проблема приобретает в связи с возросшим культурным уровнем современного персонала, предъявляюшего повышенные требования к содержанию и условиям труда на рабочем месте (РМ). Под рабочим местом в эргатических системах (ЭС) согласно ГОСТ 26387-84 понимается «часть пространства в системе человек-машина (СЧМ), оснащенная средствами отображения информации, органами управления, вспомогательным оборудованием и предназначенная для осуществления деятельности оператора СЧМ». Соответственно среда на РМ определяется этим же ГОСТом как «совокупность физических, химических и психологических факторов, воздействующих на оператора СЧМ, на его РМ в ходе его деятельности». 4.2. АНАЛИЗ ВРЕДНЫХ ФАКТОРОВ Нормальная и безопасная работа инженера-программиста за экраном дисплея во многом зависит от того, в какой мере условия его работы соответствуют оптимальным. При этом под условиями работы подразумевают комплекс физических, химических, биологических и психофизических факторов, установленных стандартами по безопасности труда (ССТБ). К физическим факторам относятся: - вибрация и шум из-за движущихся машин, механизмов и их элементов, запыленность и загазованность воздуха, температура поверхностей оборудования, материалов и воздуха; - плотность воздуха, ее резкое изменение, подвижность и ионизация воздуха; - ионизирующие и электромагнитные излучения, статические заряды и повышение напряжения в цепи, электрические и магнитные поля; - отсутствие или недостаток естественного света, повышенная или пониженная освещенность, яркость и контрастность, блесткость поверхности, пульсация светового потока; - ультрафиолетовое или инфракрасное излучение. К химическим факторам относятся: - общетоксические, раздражающие, сенсибилизирующие, канцерогенные, мутагенные; - действующие через дыхательные пути, пищеварительную систему, кожный покров. К биологическим факторам относятся: - микроорганизмы (бактерии, вирусы, грибы и т.д.); - макроорганизмы (растения и животные). К психофизическим факторам относятся перегрузки: - физические (статические, динамические, гиподинамия); - нервно-психические (умственное перенапряжение, монотонность труда, эмоциональные перегрузки). При проектировании рабочего места инженера-программиста необходимо учитывать и нормировать все указанные группы факторов, поскольку при определенных условиях они могут вызвать нежелательные функциональные сдвиги в организме оператора, снизить качество и эффективность его работы, оказать отрицательное влияние на его здоровье. Наиболее значительным фактором является микроклимат, особенно температура и влажность воздуха. Исследования показывают, что высокая температура в сочетании с высокой влажностью воздуха оказывают большое влияние на работоспособность человека. Резко увеличивается время сенсорных и моторных реакций, нарушается координация движений, увеличивается количество ошибок. Высокая температура отрицательно сказывается и на ряде психологических функций человека. Уменьшается объем оперативной памяти, резко суживается способность к ассоциациям. При +110С начинается окоченение конечностей, такая температура минимально допустима. Наиболее благоприятный диапазон температур в летнее время от +180С до +240С, в зимнее время от +170 до +220С. Движение воздуха позволяет увеличить рабочий диапазон температур. Так при скорости движения воздуха 0.1, 0.5, 0.9 м/с верхняя допустимая граница рабочего диапазона сдвигается соответственно до +220, +240, +260С при интенсивном расходе энергии человеком порядка 1000 Дж/ч. Атмосферное давление в пределах 80-106 кПа легко переносимо человеком. При давлениях, выходящих за эти пределы, человеку требуется предварительная акклиматизация. Результаты работы инженера-программмиста в большой степени зависят и от освещенности рабочего места. Чтобы правильно спланировать рациональную систему освещения, необходимо учитывать яркость источников света, их расположение в помещении, яркостной контраст между устройствами ЭВМ и фоном, блесткость поверхностей, качество и цвет светильников и поверхностей. Для малой и средней контрастности поверхностей ЭВМ при темном фоне наименьший уровень освещенности должен быть 150 лк. Для большой контрастности при светлом или темном фоне наименьший уровень освещенности 100 лк. В помещениях, где эксплуатируют ЭВМ, необходимо предусматривать систему искусственного освещения из люминисцентных ламп дневного света или ламп накаливания. Существуют прямая, отраженная и диффузная системы искусственного освещения. При прямом освещении свет попадает на объект непосредственно от источников света. При этом 90-100% мощности светильника направлено на рабочую поверхность, что вызывает яркостные контрасты, резкие тени и блесткость (свойство ярко освещенной поверхности вызывать ослепление или дезадаптацию наблюдателя). При освещении отраженным светом 90-100% света направляется на потолок и верхнюю часть стен, от которых свет более или менее равномерно отражается по всему помещению. При этом достигается равная освещенность без теней и блесткости. Диффузное освещение обеспечивает рассеянный свет, одинаково распределенный по всем направлениям. Такая система освещения требует меньшей мощности, чем две предыдущие, но вызывает частичное образоование теней и блесткости. Кроме освещенности, большое влияние на деятельность человека оказывает цвет окраски помещения и спектральные характеристики используемого цвета. Рекомендуется, чтобы потолок отражал 80-90%, стены - 50-60%, панели - 15-20%, а пол - 15-30% падающего на них света. Кроме того, цвет обладает некоторым психологическим и физиологическим действием. Так, например, применение тонов теплой гаммы (красный, оранжевый, желтый) создает впечатление бодрости, возбуждения и замедленного течения времени. Эти же цвета вызывают у человека ощущение тепла. Большое влияние на деятельность инженера-программиста оказывает и уровень акустического шума. Шум резко снижает производительность труда и увеличивает травматизм. Физиологически шум воздействует на органы зрения и слуха, повышает кровяное давление, при этом притупляется внимание. Шум оказывает также и эмоциональное воздействие: он является причиной возникновения таких отрицательных эмоций, как досада, раздражение. Особенно неприятны высокочастотные и прерывистые шумы. Основным из механических факторов производственной среды являются вибрации. Они не только вредно воздействуют на организм, но и мешают человеку выполнять как мыслительные так и двигательные операции. Под действием вибраций ухудшается зрительное восприятие, в осообенности на частотах между 25 и 40 Гц и между 60 и 90 Гц. Наиболее опасна вибрация с частотой 6-8 Гц, так как в этом диапазоне лежит собственная резонансная частота тела, головы и брюшной полости человека. К числу неблагоприятных факторов относятся злектромагнитные поля (ЭМП) высоких частот. Их воздействие на человека может вызвать функциональные сдвиги в организме: быструю утомляемость, головные боли, нарушение сна, раздражительность, утомление зрения и т.п. Предельно допустимые уровни ЭМП следующие: - в СВЧ-диапазоне - мкВт/см; - в диапазоне до 300 МГц по электрической составляющей - 5 В/м, по магнитной составляющей - 5 А/м. С учетом этого стандарта было исследовано свыше 150 мониторов различных типов. На жизнедеятельность человека большое влияние оказывает газовый состав воздуха. Здесь обычно исследуется две группы факторов: изменение обычного состава воздуха (кислорода и углекислого газа) и посторонние добавки к нему в результате работы техники. Благоприятными условиями газового состава воздуха считается содержание кислорода 19-20%, углекислого газа около 1%; допустимые значения, при которых не происходит выраженного снижения работоспособности составляют: кислорода - 18-29%, углекислого газа - 1-2%. Снижение содержания кислорода ниже 16% и повышение содержания углекислого газа выше 3% являются недопустимыми и могут привести к нежелательным последствиям. Важнейшим способом борьбы с неблагоприятным воздействием на человека химических факторов является соблюдение их предельно допустимых концентраций в производственных помещениях. Предельно допустимыми считаются такие максимальные концентрации вредных веществ, которые при ежедневной работе не могут вызывать у работающих заболевания или отклонения в состоянии здоровья. Такими концентрациями считаются, например, для аммиака - 20 мг/м, анилина - 3 мг/м, ацетона - 200 мг/м, бензола - 5 мг/м, бензина - 100 мг/м, серной кислоты - 1 мг/м. При выполнении данной дипломной работы используются следующие элементы вычислительной техники: персональный компьютер IBM PC 486DX; струйный принтер Canon Bubble Jet. Персональный компьютер питается напряжением 220В/50Гц, которое превышает безопасный предел 42 В. Следовательно возникает опасность поражения электрическим током. Воздействие на человека электрического тока приводит к общим травмам (электроудары) и местным (ожоги, металлизация кожи, электрические знаки, электроофтальмия, механические повреждения). Возникновение рентгеновского излучения обусловлено наличием на аноде электронно-лучевой трубки дисплея напряжения до 30 кВ (а при напряжении 3-500 кВ присутствует рентгеновское излучение различной жесткости). Пользователь попадает в зону мягкого рентгеновского излучения. При воздействии рентгеновского излучения на организм человека происходит: образование чужеродных соединений молекул белка, обладающих даже токсическими свойствами; изменение внутренней структуры веществ в организме, приводящее к развитию малокровия, образованию злокачественных опухолей, катаракты глаз. При работе за экраном электронно-лучевой трубки дисплея пользователь попадает под воздействие ультрафиолетового излучения с длинами волн < 320 нм. Также при образовании строчной и кадровой разверток дисплея возникает излучение электромагнитных полей частотой до 100 кГц. Это может являться причиной возникновения следующих заболеваний: обострение некоторых заболеваний кожи (угревая сыпь, себорроидная экзема, розовый лишай, рак кожи и др.); нарушение в протекании беременности; увеличение в 2 раза вероятности выкидышей у беременных женщин; нарушение репродуктивной функции и возникновение рака; нарушение режима терморегуляции организма; изменения в нервной системе (потеря порога чувствительности); понижение/повышение артериального давления. При работе на персональном компьютере человек попадает под воздействие статического электричества. Под действием статических электрических полей дисплея пыль помещения электризуется и переносится на лицо пользователя, что приводит к заболеваниям (раздражению) кожи (дерматит, угри). При работе за персональным компьютером для вывода информации на бумажный носитель применяется принтер. Принтер Canon Bubble Jet имеет уровень звука на расстоянии 1 метр от корпуса 49 дБ (используется 1 час в течении смены), что соответствует норме. Следовательно, вредного воздействия по звуку на пользователя не оказывается. Таким образом пользователь, работающий с персональным компьютером подвергается воздействию следующих опасных и вредных факторов: поражение электрическим током; воздействие рентгеновского излучения; ультрафиолетовое излучение и излучение электромагнитных полей радиочастот; воздействие статического электричества. 4.3. ТРЕБОВАНИЯ К ВИДЕОТЕРМИНАЛЬНЫМ УСТРОЙСТВАМ Основными поражающими факторами, при работе с компьютером, являются вредные излучения видеотерминального устройства. Видеотерминальное устройство должно соответствовать следующим требованиям: яркость свечения экрана не менее 100 кд/м2; минимальный размер светящейся точки не более 0,4 мм для монохромного дисплея и не более 0,6 мм для цветного; контрастность изображения знака не менее 0,8; частота регенерации изображения при работе с позитивным контрастом в режиме обработки текста не менее 72 Гц; количество точек на экране не менее 640; экран должен иметь антибликовое покрытие; размер экрана должен быть не менее 31 см по диагонали, а высота символов не менее 3,8 мм, при этом расстояние от экрана до глаз оператора должно быть 40–80 см. При работе с текстовой информацией наиболее предпочтительным является предъявление чёрных знаков на светлом (белом) фоне. Максимальные значения напряженности магнитного поля, измеренные на расстоянии 50 см от экранов наиболее распространённых мониторов. Полоса частот Магнитное поле, А/м Нормы BGA 5 - 1000 Гц 0,2 160 - 0,8 10 - 150 кГц 0,17 0,8 - 0,6 150 - 300 кГц - 0,6 - 0,42 0,3 - 30 Мгц 0,00000066 0,42 - 0,73 30 - 300 Мгц 0,00000066 0,73 Максимальная напряженность электрического поля, допускаемая нормами BGA, равна 2,5 кВ/м. Это значение установлено из расчёта того, чтобы при прикосновении к заряженной проводящей поверхности электрический разряд не стал причиной шока. Максимальные значения напряженности электрического поля, измеренные на расстоянии 50 см от экранов наиболее распространённых мониторов. Полоса частот Электрическое поле, В/м Нормы BGA 5 - 1000 Гц 4,8 2500 - 177 10 - 150 кГц 4,8 87 150 - 300 кГц 0,48 87 0,3 - 30 Мгц 0,0024 87 - 27,5 30 - 300 Мгц 0,0024 27,5 Измерения BGA показывают, что напряженность электростатического поля около монитора может превысить 7 кВ/м. Согласно полученным SSI и SEMKO (Швеция) данным, эти значения для некоторых устройств достигают 50 кВ/м. В России нормирование электромагнитных полей осуществляется в соответствии с ГОСТ 12.1.006-84 и санитарными нормами СНиП2963-84. В зоне индукции нормируется напряженность электрического и магнитного поля в зависимости от частоты. В зоне излучения нормируется плотность потока энергии в зависимости от времени пребывания. Нормир. Частота f, МГц велич. 0.06-1.5 1.5-3.0 3.0-30 30-50 50-300 300-3105 Е, В/м 50 50 20 10 5 нет Н, В/м 5.0 – – 0.3 – нет I, Вб/м2 – – – – – I0 = /T Электромагнитные поля нормируются следующим образом: электрические: E = 6/T; 1 T 9, где Т- время воздействия; магнитные: Hn 8 кА/м в течение рабочего дня; = 2 (Вт r/м2) – энергетическая нагрузка на организм. 4.4. РАСЧЕТ ВРЕДНЫХ ИЗЛУЧЕНИЙ ВИДЕОДИСПЛЕЯ Время работы на персональном компьютере по санитарным нормам не должно превышать 4 часа.Большинство используемых в России мониторов не соответствуют шведскому стандарту защита пользователя от излучений и имеют на расстоянии 5 см от экрана дисплея имеют мощность дозы рентгеновского излучения 100 мкР/час. Рассчитаем, какую дозу рентгеновского излучения получит пользователь на различном расстоянии от экрана дисплея. Pr = P0e-r, где Pr - мощность дозы рентгеновского излучения на расстоянии r, мкР/час; P0 - уровень мощности дозы рентгеновского излучения на расстоянии 5 см от экрана дисплея, мкР/ч. - линейный коэффициент ослабления рентгеновского излучения воздухом, см-1; r - расстояние от экрана дисплея, см; Возьмем = 3.1410-2 см-1. r, см 5 10 20 30 40 50 60 70 80 90 100 P, мкР/ч 100 73 53 39 28 21 15 11 8 6 4 Среднестатистический пользователь располагается на расстоянии 50 см от экрана дисплея. Рассчитаем дозу облучения, которую получит пользователь за смену, за неделю, за год. За смену 4 часа 421 84 мкР/ч За неделю 5 дней 584 420 мкР/ч За год 44 рабочие недели 44420 18480 мкР/ч 4.5. РАЦИОНАЛЬНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ РАБОЧЕГО МЕСТА Для повышения производительности труда при работе за компьютером необходимо создать на рабочем месте наиболее благоприятные условия с точки зрения эргономики и эстетики. Разработка мероприятий по рациональной организации рабочего места инженера-программиста и инженера-разработчика может идти в следующих направлениях: устранение неблагоприятных факторов: снижение шума в помещении; правильный выбор источников освещения; устранение запылённости и загазованности. оптимизация условий труда на рабочем месте: эргономические требования; психологические требования. создание комфортных условий отдыха в течение рабочего дня. Производственные помещения вычислительного центра должны проектироваться в соответствии с требованиями СНиП 2.03.04-87 – “Административные и бытовые здания и помещения производственных предприятий”. Площадь помещения следует принимать из расчёта 6 м2 на одного работника. При оснащении рабочих мест терминалами ЭВМ, печатающими устройствами и пр. площади помещения допускается увеличивать в соответствии с техническими условиями на эксплуатацию оборудования. Кубатура должна быть не менее 19,5 м3 с учётом максимального числа одновременно работающих. Минимальная ширина проходов с передней стороны пультов и панелей управления ЭВМ при однорядном расположении должна быть не менее 1 м, при 2-х рядном расположении не менее 1,2 м. Видеотерминалы должны располагаться при однорядном размещении на расстоянии не менее 1 м от стен. Рабочие места с дисплеями должны располагаться между собой на расстоянии не менее 1,5 м. На постоянных рабочих местах и в кабинах операторов должны быть обеспечены микроклиматические параметры, уровни освещённости, шума и состояния воздушной среды, определённые действующими санитарными правилами и нормами. 4.6. РЕКОМЕНДАЦИИ ПО СНИЖЕНИЮ УТОМЛЯЕМОСТИ Необходимо расположить экран дисплея немного выше уровня глаз. Это создаст разгрузку тех групп окологлазных мышц, которые наиболее напряжены при обычном направлении взгляда - вниз или вперёд. Помещение, где находятся компьютеры и видеомониторы, должно быть достаточно просторным с постоянным обновлением микроатмосферы. Минимальная площадь на один видеомонитор - 9-10 м2. Крайне нежелателен визуальный контакт работника с другими мониторами или телевизионными экранами. Необходимо исключить наличие всевозможных бликов на экране монитора, часто возникающих на стеклянных экранах. Следует также избегать большой контрастности между яркостью экрана и окружающего пространства - оптимальным считается выравнивание яркости экрана и компьютера. Запрещается работа с компьютером в тёмном или полутёмном помещении. Вечернее освещение рабочего помещения желательно голубоватого цвета с яркостью, примерно равной яркости экрана. В условиях дневного освещения также рекомендуется обеспечить вокруг монитора голубой фон - за счёт окраски стен или хотя бы наличия плакатов. Для большего эргономического комфорта целесообразно расположить в кресле опору - в районе поясничного изгиба позвоночника (в виде продолговатой подушечки или валика). Если работник имеет те или иные рефракционные отклонения (близорукость, дальнозоркость и др.), то последние должны быть полностью коррегированы очками. При более серьёзных отклонениях вопрос о возможности работы с видеотерминалами должен решаться с участием врача-офтальмолога. Через каждые 40-45 минут необходимо проводить физкультурную микропаузу: вращение глаз по часовой стрелке и обратно, лёгкие гимнастические упражнения для всего тела, например поднимание и опускание рук. Каждый час необходимо делать перерыв и выполнять несколько упражнений на расслабление, которые могут уменьшить напряжение, накапливающиеся в мышцах при длительной работе за компьютером. 4.7. ЗАЩИТА ОТ НАПРЯЖЕНИЯ ПРИКОСНОВЕНИЯ. ЗАНУЛЕНИЕ Занулением называется преднамеренное соединение нетоковедущих частей с нулевым защитным проводником (НЗП). Оно применяется в трехфазных сетях с глухозаземленной нейтралью в установках до 1000 вольт и является основным средством обеспечения электробезопасности. При попадании напряжения сети на корпус ПЭВМ возникает режим короткого замыкания. Для защиты электрической сети от короткого замыкания и перегрузок применяются автоматические выключатели или предохранители. При проектировании защитного устройства необходимо рассчитать его номинальный ток срабатывания - Iном: Ialarm KIном, где Iном = Ialarm/K Iном - номинальный ток срабатывания защитного устройства, A; K - коэффициент, учитывающий тип защитного устройства: K = 3 - для автомата с электромагнитным расцепителем, K = 1.4 - для теплового автомата, Ialarm - ток короткого замыкания, A. Рассчитаем величину тока короткого замыкания: Ialarm = Uf/(Rn + Rm/3) Rn = Rf + R1 + jx1 Uf = 220 В Rm = 0,312 Rf = 0,412 jx1 = 0,6 R1 = /S - удельное сопротивление НЗП, [mm2/m]; l - длина НЗП, m; cu = 0,0175 mm2 /m, l = 50 m, S = 1,5 mm2 R1 = 0,0175(50/15) = 0,58 Rn = (0,412 + 0,58 + 0,6) = 1,59 Ialarm = 130 A Iном = 43 A Для того, чтобы в случае короткого замыкания или других причин ПЭВМ отключалась от электрической сети необходимо в цепь питания поставить автомат с электромагнитным расцепителем с Iном = 43 A. 4.8. ПОЖАРНАЯ БЕЗОПАСНОСТЬ В помещениях ВЦ существуют все три основные фактора, необходимые для возникновения пожара. Горючими материалами на ВЦ являются: строительные материалы для акустической и эстетической отделки помещений, перегородки, двери, полы, изоляция силовых и сигнальных кабелей, шкафы, жидкости для очистки элементов и узлов ЭВМ и т.д. Для отвода тепла от ЭВМ в производственных помещениях ВЦ постоянно действует система кондиционирования. Поэтому кислород, как окислитель процессов горения, имеется в любой точке помещений ВЦ. Источниками зажигания на ВЦ могут оказаться электронные схемы ЭВМ, приборы, приборы, применяемые для технического обслуживания, устройства электропитания, кондиционеры воздуха. По пожарной опасности ВЦ относятся к категории “В” (в производстве обращаются твердые сгораемые вещества и материалы). Исходя из этого ВЦ проектируется с II степенью огнеустойчивости. Минимальные пределы огнеустойчивости в часах: Cтепень огнестойкости зданий и сооружений II Основные строительные конструкции: Несущие стены, стены лестничных клеток, колонны 2 Лестничные площадки 1 Наружние стены из навесных панелей 0,25 Внутренние несущие стены, перегородки 0,25 Несущие конструкции междуэтажных перекрытий 0,75 Плиты, настилы и др. 0,25 Для обнаружения начальной стадии загорания используют систему автоматической пожарной сигнализации (АПС). АПС состоит из пожарных извещателей, линий связи и приемных пультов (станций). В помещениях ВЦ применят дымовые пожарные извещатели типа РИД-1. Принцип действия РИД-1 основан на изменении величины электрического тока, протекающего через ионизационную камеру, при попадании в нее дыма. Технические показатели для РИД-1: чувствительный элемент ионизационная камера параметр срабатывания тлеющий фитиль инерционность, сек 10 диапазон температур, С -30 ...+50 относительная влажность, % 80 Норма расстановки пожарных извещателей в помещениях с гладким полом: Тип Защищаемая площадь, i2 Расстояние между извещателями, м максимальное в узких коридорах РИД-1 100 12 15 Линии связи систем АПС с приемными станциями строятся по лучевому принципу. Приемные станции АПС устанавливаются в помещении дежурного по ВЦ, где организуется круглосуточное дежурство. Приемные станции обеспечивают следующие функции: прием сигналов от пожарных извещателей с индикацией номера луча; непрерывный контроль состояния лучей по всей длине с автоматическим выявлением характера повреждения; световая и звуковая сигнализация тревоги; автоматическое переключение на резервный источник питания при сбоях сети с включением соответствующей сигнализации. На ВЦ используется приемная станция РОУП-1. Технические характеристики устройства РОУП-1: извещателей РИД-1, шт до 300 шлейфов блокировки, компл. до 30 напряжение питания, В 22010 потребляемая мощность, Вт не более 180 диапазон температур, С +5 ... +50 относительная влажность, % до 80 срок службы, лет 8 дополнительные функции может управлять устройствами пожаротушения На ВЦ применяются установки газового тушения пожара, действие которых основано на быстром заполнении помещения газом с низким содержанием кислорода. Используется автоматическая установка газового пожаротушения (АУГП) с электрическим пуском. Технические характеристики АУГП с электрическим пуском: число пусковых баллонов, шт 2 число рабочих баллонов, шт 4 заряд пускового баллона сжатый воздух заряд рабочего баллона фреон 114 Вч вместимость пускового баллона, л 27 вместимость рабочего баллона, л 40 давление в пусковом баллоне, МПа 125 давление в рабочем баллоне, МПа 12,5 продолжительность пуска, с 65 масса батареи без заряда, кг 480 При использовании АУГП для предотвращения отравления персонала предусмотрена предупредительная звуковая и световая сигнализация, срабатывающая при ручном, дистанционном и автоматическом включении за 30 секунд до начала выпуска газа. Расчет необходимого количества баллонов с сжатым воздухом и огнегасительным средством: Количество огнегасительного вещества (фреона) Gт = GвWпKу, где Gт - количество огнегасительного вещества, Wп - расчетный объем защищаемого помещения, м3, Gв - огнегасительная концентрация газового состава, кг/м3, Kу - коэффициент, учитывающий особенности процессов газообмена в защищаемом помещении. Для ВЦ Gв= 0,25 кг/м3, Kу = 1,2. Wп = SH, где S - площадь помещения, м2. H - высота помещения, м. S = 100 м2. H = 3 м. Wп = 300 м3. Gт = 0,253001,2 = 90 кг. Необходимое количество баллонов Nб = Gт/Vб, где Vб - объем баллона, м3, - плотность, кг/л, - коэффициент наполнения баллона. Vб = 40 л, = 2,17 кг/л, = 0,9. Nб = 90/(402,170,9) = 2. Объем воздушных баллонов Wб = (Рсмин+1)(Wс+Wт)/(Рмакс-Рбмин), где Рсмин и Рбмин - конечное давление в воздушных баллонах и баллонах с огнегасительным средством, МПа, Рмакс - начальное давление воздуха в баллоне, МПа, Wс иWт - объем баллонов с огнегасительным составом и трубопроводов, л. Рсмин = Рбмин = 5 Мпа, Wс = 240 = 80 л, Wт = 20л, Рмакс = 125 МПа. Wб = (5+1)(80+20)/(125-5) = 4,8 л. 5. СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ. «Основы теории полета космических аппаратов» / Под ред. Г.С.Нариманова, М.К.Тихонравова. М., Машиностроение, 1972. А.П.Разыграев «Основы управления полетом космических аппаратов». М., Машиностроение, 1990. Г.Г.Бебенин, Б.С.Скребишевский, Г.А.Соколов «Системы управления полетом космических аппаратов». М., Машиностроение, 1978. К.Б.Алексеев, Г.Г.Бебенин «Управление космическими летательными аппаратами». М., Машиностроение, 1974. В.В.Солодовников, В.Н.Плотников, К.В.Яковлев «Теория автоматического управления технических систем». М., изд.МГТУ им.Баумана, 1993. Б.Страуструп «Язык программирования С++». М., «Радио и связь», 1991. А.В.Бошкин, П.Н.Дубнер «Работа с С++». М., «Юкис», 1991. В.В.Арсеньев, Б.Ю.Сажин «Методические указания к выполнению организационно-экономической части дипломных проектов по созданию программной продукции», М., изд. МГТУ им.Баумана, 1994. ГОСТ 2.103-68 НИР. М.: Изд-во стандартов, 1968. В.К.Зелинский «НОТ в проектно-конструкторской организации». М.: «Экономика», 1969. «Управление трудовым коллективом» / Г.П.Зайцев, Э.В.Минько, Н.В.Артамонова и др. Свердловск, Изд-во УГУ, 1989. «Типовые нормы времени на программирование задач для ЭВМ», утвержденные постановлением Государственного комитета СССР по труду и социальным вопросам и Секретариата ВЦСПС от 27 июля 1987 г. №454/22-70 Ю.Г.Сибиров «Охрана труда в ВЦ». М., «Машиностроение», 1985. Сибиров Ю.Г., «Основы инженерной психологии» / под ред. Б.Ф.Ломова. М., «Машиностроение», 1986. СНиП 2.09.04-87 «Административные и бытовые здания и помещения производственных предприятий». «Зрение» / под ред. Н.И.Кудряшовой, М., «Машиностроение», 1995. «Временные рекомендации труда операторов за дисплеями». ГОСТ 12.1.006-84. СНиП2963-84 «Нормирование электромагнитных полей». «Современные нормы электростатического и электромагнитного излучения», «Computer World» №7, 1995.3 6. ПРИЛОЖЕНИЕ. ТЕКСТЫ ПРОГРАММ ДЛЯ BORLAND C++ И MATHLAB 4.0 FOR WINDOWS 6.1. ОСНОВНОЙ ПРОГРАММНЫЙ МОДУЛЬ MAIN.CPP #include <fstream.h> #include <iostream.h> #include <conio.h> #include <stdlib.h> #include "rk5.h" #include "sfun.h" #include "init.h" #include <math.h> typedef long double real; const float g_r = M_PI/180.; const float r_g = 180./M_PI; real t_beg; real t_end; real dt; real toler; int Np; int Curp; real dTp; real mu_z; real mu_s; real mu_l; real m; real m_t; real W; real w_s; real w_z; real w_l; real ww_l; real xs,ys,zs; real xl,yl,zl; real Fz,Fs,Fl,Fa,U20; real J1,J2,J3; int nomin; real par[8]; real parn[8]; real a_p,e_p,p_p,Om_p,i_p,om_p,Rp_p,Ra_p; real y_main[6]; real prmt[5]; int Fl_u; real u_last; int Fl_ka; int Fl_kp; int Fl_ki; int Fl_i; int Fl_p; int Fl_a; int Fl_lu; int Fl_pkT; real dl; real T_vd; real dRa; real dRp; int Sig; int Sig_a; real Tkor; real Tkore; real Vkor[3]; real akor[3]; int Fl_l0; int Fl_l1; int Fl_pki; real dV_ps; real dV_as; real dV_is; real dV_ss; ofstream m_y ("m_y.dat"); ofstream m_f ("m_f.dat"); ofstream m_s ("m_s.dat"); ofstream m_l ("m_l.dat"); ofstream m_par ("m_par.dat"); ofstream u_f ("u_f.dat"); ofstream u_par ("u_par.dat"); ofstream k_par ("k_par.dat"); void out_p(real,real ,real,int,int,real); void main() { clrscr(); init_m(); real dery[]={ .167, .167, .167, .167, .166, .166}; int ihlf; int ndim = 6; Drkgs(prmt,y_main,dery,ndim,ihlf,fct,out_p); clrscr(); if (ihlf<11) { cout << '\n' << "Успешное завершение моделирования" << '\n'; cout << " t0 = " << t_beg << " tk = " << t_end << " dt = " << dt; cout << '\n' << "Число делений шага=" << ihlf; } else { cout << '\n' << "Ненормальное завершение моделирования" << '\n'; cout << " t0 = " << t_beg << " tk = " << t_end << " dt = " << dt; cout << '\n' << "Число делений шага=" << ihlf; } getch(); m_y.close(); m_f.close(); m_s.close(); m_l.close(); m_par.close(); u_f.close(); u_par.close(); k_par.close(); } void out_p(real x,real y,real,int,int,real) { if (x >= (dTpCurp)) { Curp++; gotoxy(1,20); cout << "Процесс выполнения:" << float(Curp)100./Np << " % " << '\n'; cout.precision(7); m_y << x << '\t' << y[0] << '\t' << y[1] << '\t' << y[2] << '\t' << y[3] << '\t' << y[4] << '\t' << y[5] << '\n'; m_f << x << '\t' << Fz << '\t' << Fs << '\t' << Fl << '\t' << Fa << '\t' << U20 << '\n'; m_s << x << '\t' << xs << '\t' << ys << '\t' << zs << '\n'; m_l << x << '\t' << xl << '\t' << yl << '\t' << zl << '\n'; m_par << x << '\t' << par[0] << '\t' << par[1] << '\t' << par[2] << '\t' << par[3] << '\t' << par[4] << '\t' << par[5] << '\t' << par[6] << '\t' << par[7] << '\n'; } if (Fl_u && (par[7] > parn[7])) { Fl_u = 0; dl = -(w_z-w_s)(par[6]-parn[6]); u_par << x << '\t' << par[0] << '\t' << par[1] << '\t' << par[2] << '\t' << par[3] << '\t' << par[4] << '\t' << par[5] << '\t' << par[6] << '\t' << par[7] << '\n'; u_f << x << '\t' << Fz << '\t' << Fs << '\t' << Fl << '\t' << Fa << '\t' << U20 << '\n'; } if ((x > 79000) && (x < 81000)) { k_par << x << '\t' << par[5] << '\t' << par[7] << '\n'; } } 6.2. ПОДПРОГРАММА РАСЧЕТА ВОЗМУЩАЮЩИХ УСКОРЕНИЙ, ПАРАМЕТРОВ ОРБИТЫ И КОРРЕКЦИИ SFUN.CPP #include "sfun.h" const real p = 4.64e-6; const real sm_s = 8.; const real A = 1.496e11; const real Cx = 2.; const real sm_a = 2.5; const real ro = 5.098e-13; void korr (real& t, real f, real dery); void fct(real& t, real f, real dery) { real x = f[0]; real y = f[1]; real z = f[2]; real Vx = f[3]; real Vy = f[4]; real Vz = f[5]; real Tet_s = (28.1+60g_r)+w_st; real e_0 = 23.45g_r; xs = Acos(Tet_s); ys = Asin(Tet_s)cos(e_0); zs = Asin(Tet_s)sin(e_0); real Tet_l = 0+w_lt; real Om_l = 0-ww_lt; real i_l = acos(cos(e_0)cos(5.15g_r)-sin(e_0)sin(5.15g_r)cos(Om_l)); real rsr_l = 3.8448e8; xl = rsr_l(cos(Tet_l)cos(Om_l)-cos(i_l)sin(Tet_l)sin(Om_l)); yl = rsr_l(cos(Tet_l)sin(Om_l)+cos(i_l)sin(Tet_l)cos(Om_l)); zl = rsr_lsin(i_l)sin(Tet_l); real R_ka = sqrt(xx+yy+zz); real Fz_x = -mu_zx/pow(R_ka,3.); real Fz_y = -mu_zy/pow(R_ka,3.); real Fz_z = -mu_zz/pow(R_ka,3.); real mu_sd = psm_sAA/m; real R_s = sqrt((x-xs)(x-xs)+(y-ys)(y-ys)+(z-zs)(z-zs)); real Fs_x = -(mu_s-mu_sd)x/pow(R_s,3.); real Fs_y = -(mu_s-mu_sd)y/pow(R_s,3.); real Fs_z = -(mu_s-mu_sd)z/pow(R_s,3.); real R_l = sqrt((x-xl)(x-xl)+(y-yl)(y-yl)+(z-zl)(z-zl)); real Fl_x = -mu_lx/pow(R_l,3.); real Fl_y = -mu_ly/pow(R_l,3.); real Fl_z = -mu_lz/pow(R_l,3.); real V_ka = sqrt(VxVx+VyVy+VzVz); real Fa_x = (-Cxsm_a/(2m))roV_kaVx; real Fa_y = (-Cxsm_a/(2m))roV_kaVy; real Fa_z = (-Cxsm_a/(2m))roV_kaVz; const real c20 = -1.09808e-3; const real c22 = 5.74e-6; const real d22 = -1.58e-6; const real r_e = 6378137.; real cr = mu_zr_er_e/pow(R_ka,5); real lr = 2atan(y/x); real mr = 3(c22cos(lr)+d22sin(lr)); real U20_x = crx(c20(1.5-7.5zz/pow(R_ka,2))+mr(5zz/pow(R_ka,2)-3)); real U20_y = cry(c20(1.5-7.5zz/pow(R_ka,2))+mr(5zz/pow(R_ka,2)-3)); real U20_z = crz(c20(4.5-7.5zz/pow(R_ka,2))+5mr(zz/pow(R_ka,2)-1)); dery[0] = Vx; dery[1] = Vy; dery[2] = Vz; dery[3] = (Fz_x+U20_x+Fs_x+Fl_x+Fa_x+akor[0]); dery[4] = (Fz_y+U20_y+Fs_y+Fl_y+Fa_y+akor[1]); dery[5] = (Fz_z+U20_z+Fs_z+Fl_z+Fa_z+akor[2]); Fz = sqrt(Fz_xFz_x+Fz_yFz_y+Fz_zFz_z); Fs = sqrt(Fs_xFs_x+Fs_yFs_y+Fs_zFs_z); Fl = sqrt(Fl_xFl_x+Fl_yFl_y+Fl_zFl_z); Fa = sqrt(Fa_xFa_x+Fa_yFa_y+Fa_zFa_z); U20 = sqrt(U20_xU20_x+U20_yU20_y+U20_zU20_z); parn[3] = parn[3]+w_st; par_or(f,par); korr(t,f,dery); if ((u_last-par[7]) > 300g_r) Fl_u = 1; u_last = par[7]; } void korr(real& t, real f, real ) { if (t > (Tkor+172800.)) { if ((fabs(dl) > 0.1g_r) && (!Fl_ka) && (!Fl_kp) && (!Fl_ki)) { Fl_kp = 1; Fl_ka = 0; Fl_ki = 0; cout << "Результат измерений накоплен" << '\n'; cout << "Необходима коррекция периода. dl=" << dlr_g << "град." << '\n'; cout << "Период ном.=" << parn [6] << "Период тек.=" << par[6] << '\n'; cout << "Параметры орбиты" << '\n'; cout << " Rp = " << par[2](1-par[1]) << '\n'; cout << " Ra = " << par[2](1+par[1]) << '\n'; cout << " p = " << par[0] << '\n'; cout << " a = " << par[2] << " e = " << par[1] << "\n T = " << par[6] << " w = " << par[5]r_g << " u = " << par[7]r_g << '\n'; clrscr(); } } Fl_a = 0; Fl_p = 0; Fl_lu = 0; real da; if (par[5] > par[7]) da = fabs(par[5]-par[7]-M_PI); else da = fabs(par[5]-par[7]+M_PI); if (da < .1g_r) { Fl_a = 1; } if (fabs(par[5] - par[7]) < .1g_r) { Fl_p = 1; } if (par[7] < .1g_r ) { Fl_lu = 1; } real Vk; if (T_vd) if (t >= (T_vd +20)) { T_vd = 0; akor[0] = 0; akor[1] = 0; akor[2] = 0; cout << "Выкл.дв. \n t = " << t; } if (((Fl_kp && Fl_a) \|\| (Fl_ka && Fl_p) \|\| (Fl_ki && Fl_lu)) && (!T_vd)) { cout << " \n Коррекция \n"; cout << "\n Начало t=" << t << "сек \n"; int sim; if ((t-Tkor) < 2500) { cout << "Не корректировать!"; return; } Tkor = t; real R_t = sqrt(f[0]f[0]+f[1]f[1]+f[2]f[2]); real V_t = sqrt(f[3]f[3]+f[4]f[4]+f[5]f[5]); real R_n = parn[0]; if (Fl_a) { dRa = R_t-R_n; dRp = par[2](1-par[1])-R_n; cout << "Апоцентр dRp:" << dRp << "м \n"; cout << "dRa:" << dRa << "м \n"; cout << "w=" << par[5]r_g << "u=" << par[7]r_g << '\n'; real l,ln; l = -(w_z-w_s)par[6]; ln = -(w_z-w_s)parn[6]; dl = -(w_z-w_s)(par[6]-parn[6]); cout << "T=" << par[6] << "Тном=" << parn[6] << " T-Tном=" << par[6]-parn[6] << '\n' << "l=" << lr_g << "lном=" << lnr_g << "l-lном=" << (l-ln)r_g << "dl=" << dl << '\n'; if (dRp > 0) Sig_a = -1; else Sig_a = 1; cout << "Знак ускорения:" << Sig_a << '\n'; clrscr(); real Rp = par[2](1-par[1]); real Ra_p = par[2](1+par[1]); real Rp_p2 = Rp; real Ra_p2 = R_t; cout << "Rp=" << Rp_p2 << "Ra=" << Ra_p2 << '\n'; cout << "Ra_p=" << Ra_p << "\n Rt=" << R_t << '\n'; if (fabs(Rp - R_n) < 500) { Fl_kp = 0; Fl_ka = 1; cout << "Закончить коррекцию в апоцентре \n" << "dRp=" << Rp-R_n << "dRa=" << dRa << "t=" << t << '\n'; cout << "Параметры орбиты: \n" << "Rp=" << par[2](1-par[1]) << "Ra=" << par[2](1+par[1]) << "\n p=" << par[0] << "a=" << par[2] << "e=" << par[1] << "\n T=" << par[6] << "w=" << par[5]r_g << "u=" << par[7]r_g << '\n'; cout << "Суммарный импульс для коррекции перицентра=" << dV_ps << '\n'; clrscr(); } else { if (R_t > R_n) { Rp_p = R_n; Ra_p = R_t; a_p = (Ra_p+Rp_p)/2.; e_p = 1-Rp_p/a_p; p_p = a_p(1-e_pe_p); Vk = sqrt(mu_z/p_p)(1-e_p); } else { Rp_p = R_t; Ra_p = R_n; a_p = (Ra_p+Rp_p)/2.; e_p = 1-Rp_p/a_p; p_p = a_p(1-e_pe_p); Vk = sqrt(mu_z/p_p)(1+e_p); } real dV = Vk-V_t; real dVmax = 2025./m; cout << "\n dVтреб=" << dV << "dVmax за 20 сек=" << dVmax; if (fabs(dV) > dVmax) { akor[0] = Sig_a(25./m)f[3]/V_t; akor[1] = Sig_a(25./m)f[4]/V_t; akor[2] = Sig_a(25./m)f[5]/V_t; cout << "\n dV=" << dV << "dVmax=" << dVmax; cout << "\n Корректирующее ускорение:" << akor[0] << '\t' << akor[1] << '\t' << akor[2] << '\t' << sqrt(akor[0]akor[0]+akor[1]akor[1]+akor[2]akor[2]) << '\n'; dV_ps = dV_ps+dVmax; cout << "Суммарный импульс=" << dV_ps << '\n'; } else { akor[0] = Sig_a(fabs(dV)/dVmax)(25./m)f[3]/V_t; akor[1] = Sig_a(fabs(dV)/dVmax)(25./m)f[4]/V_t; akor[2] = Sig_a(fabs(dV)/dVmax)(25./m)f[5]/V_t; cout << "\n dV=" << dV << "dVmax=" << dVmax; cout << "\n Корректирующее ускорение:" << akor[0] << '\t' << akor[1] << '\t' << akor[2] << '\t' << sqrt(akor[0]akor[0]+akor[1]akor[1]+akor[2]akor[2]) << '\n'; dV_ps = dV_ps+fabs(dV); cout << "Суммарный импульс=" << dV_ps << '\n'; } if (dVmax > fabs(dV)) { dVmax = fabs(dV); real Vk_r = Sig_adVmax+V_t; real Ra_r = R_t; real e_r = -(Vk_rVk_rRa_r/mu_z)+1; real a_r = Ra_r/(1+e_r); real p_r = a_r(1-e_re_r); real Rp_r = a_r(1-e_r); cout << "Параметры орбиты: \n" << " Rp_r = " << Rp_r << " Ra_r = " << Ra_r << "\n p_r = " << p_r << " a_r = " << a_r << " e_r = " << e_r << '\n'; } else { real Vk_r = Sig_adVmax+V_t; real Ra_r = R_t; real e_r = -(Vk_rVk_rRa_r/mu_z)+1; real a_r = Ra_r/(1+e_r); real p_r = a_r(1-e_re_r); real Rp_r = a_r(1-e_r); cout << "Параметры орбиты: \n" << " Rp_r = " << Rp_r << " Ra_r = " << Ra_r << "\n p_r = " << p_r << " a_r = " << a_r << " e_r = " << e_r << '\n'; } T_vd = t; cout << "Вкл.дв. t=" << T_vd << '\n'; } } if (Fl_p) { dRp = R_t-R_n; dRa = par[2](1+par[1])-R_n; cout << " Перицентра - dRp:" << dRp << "м \n"; cout << "dRa:" << dRa << "м. \n"; cout << "w=" << par[5]r_g << "u=" << par[7]r_g << '\n'; real l,ln; l = -(w_z-w_s)par[6]; ln = -(w_z-w_s)parn[6]; dl = -(w_z-w_s)(par[6]-parn[6]); cout << "T=" << par[6] << "Tном=" << parn[6] << "T-Tном=" << par[6]-parn[6] << '\n' << "l=" << lr_g << "lном=" << lnr_g << "l-lном=" << (l-ln)r_g << "dl=" << dl << '\n'; if (dRa > 0) Sig_a = -1; else Sig_a = 1; cout << "Знак ускорения:" << Sig_a << '\n'; clrscr(); real Ra = par[2](1+par[1]); real Rp_p1 = R_t; real Ra_p1 = Ra; cout << "Rp=" << Rp_p1 << "Ra=" << Ra_p1 << '\n'; if ((fabs(Ra-R_n) < 500) \|\| (fabs(dlr_g) < .0001)) { cout << "Закончить коррекцию в перицентре \n" << "dRa=" << Ra-R_n << "dRp=" << dRp << "t=" << t << '\n'; cout << "Параметры орбиты: \n " << "Rp=" << par[2](1-par[1]) << "Ra=" << par[2](1+par[1]) << " \n p=" << par[0] << "a=" << par[2] << "e=" << par[1] << " \n T=" << par[6] << "w=" << par[5]r_g << "u=" << par[7]r_g << '\n'; cout << "Суммарный импульс для коррекции перицентра=" << dV_as << '\n'; clrscr(); Fl_ka = 0; Fl_ki = 1; } else { if (R_t > R_n) { Rp_p = R_n; Ra_p = R_t; a_p = (Ra_p+Rp_p)/2.; e_p = 1-Rp_p/a_p; p_p = a_p(1-e_pe_p); Vk = sqrt(mu_z/p_p)(1-e_p); } else { Rp_p = R_t; Ra_p = R_n; a_p = (Ra_p+Rp_p)/2.; e_p = 1-Rp_p/a_p; p_p = a_p(1-e_pe_p); Vk = sqrt(mu_z/p_p)(1+e_p); } real dV = Vk-V_t; real dVmax = 2025./m; cout << "\n dVнадо=" << dV << " dVmax за 20 сек=" << dVmax; if (fabs(dV) > dVmax) { akor[0] = Sig_a(25./m)f[3]/V_t; akor[1] = Sig_a(25./m)f[4]/V_t; akor[2] = Sig_a(25./m)f[5]/V_t; cout << "\n dV=" << dV << "dVmax=" << dVmax; cout << "\n Корректирующее ускорение:" << akor[0] << '\t' << akor[1] << '\t' << akor[2] << '\t' << sqrt(akor[0]akor[0]+akor[1]akor[1]+akor[2]akor[2]) << '\n'; dV_as = dV_as+dVmax; cout << "Суммарный импульс=" << dV_as << '\n'; } else { akor[0] = Sig_a(fabs(dV)/dVmax)(25./m)f[3]/V_t; akor[1] = Sig_a(fabs(dV)/dVmax)(25./m)f[4]/V_t; akor[2] = Sig_a(fabs(dV)/dVmax)(25./m)f[5]/V_t; cout << "\n dV=" << dV << " dVmax=" << dVmax; cout << "\n Корректирующее ускорение:" << akor[0] << '\t' << akor[1] << '\t' << akor[2] << '\t' << sqrt(akor[0]akor[0]+akor[1]akor[1]+akor[2]akor[2]) << '\n'; dV_as = dV_as+fabs(dV); cout << "Суммарный импульс=" << dV_as << '\n'; } if (dVmax > fabs(dV)) { dVmax = fabs(dV); real Vk_r = Sig_adVmax+V_t; real Ra_r = R_t; real e_r = -(Vk_rVk_rRa_r/mu_z)+1; real a_r = Ra_r/(1+e_r); real p_r = a_r(1-e_re_r); real Rp_r = a_r(1-e_r); cout << "Параметры орбиты: \n" << "Rp_r=" << Rp_r << "Ra_r=" << Ra_r << "\n p_r=" << p_r << "a_r=" << a_r << "e_r=" << e_r << '\n'; } else { real Vk_r = Sig_adVmax+V_t; real Ra_r = R_t; real e_r = -(Vk_rVk_rRa_r/mu_z)+1; real a_r = Ra_r/(1+e_r); real p_r = a_r(1-e_re_r); real Rp_r = a_r(1-e_r); cout << "Параметры орбиты: \n" << "Rp_r=" << Rp_r << "Ra_r=" << Ra_r << "\n p_r=" << p_r << "a_r=" << a_r << "e_r=" << e_r << '\n'; } T_vd = t; cout << "Вкл.дв. t=" << T_vd << '\n'; } } if (Fl_lu) { real di = par[4]-parn[4]; cout << "Линия узлов - di: " << dir_g << "град \n"; cout << "w=" << par[5]r_g << "u=" << par[7]r_g << '\n'; real l,ln; l = -(w_z-w_s)par[6]; ln = -(w_z-w_s)parn[6]; dl = -(w_z-w_s)(par[6]-parn[6]); cout << "T=" << par[6] << "Tном=" << parn[6] << "T-Tном=" << par[6]-parn[6] << '\n' << "l=" << lr_g << "lном=" << lnr_g << "l-lном=" << (l-ln)r_g << "dl=" << dl << "\n i=" << par[4]r_g << "iном=" << parn[4]r_g << '\n'; cout << "Параметры орбиты: \n " << "Rp=" << par[2](1-par[1]) << "Ra=" << par[2](1+par[1]) << " \n p=" << par[0] << "a=" << par[2] << "e=" << par[1] << " \n T=" << par[6] << "w=" << par[5]r_g << "u=" << par[7]r_g << " \n i=" << par[4]r_g << '\n'; clrscr(); real Vk_x,Vk_y,Vk_z; if (fabs(di) < .0001g_r) { Fl_ki = 0; cout << "Закончить коррекцию наклонения \n " << "di=" << (par[4]-parn[4])r_g << "t=" << t << '\n'; cout << "Параметры орбиты: \n " << "Rp=" << par[2](1-par[1]) << "Ra=" << par[2](1+par[1]) << " \n p=" << par[0] << "a=" << par[2] << "e=" << par[1] << " \n T=" << par[6] << "w=" << par[5]r_g << "u=" << par[7]r_g << " \n i=" << par[4]r_g << '\n'; cout << "Суммарный импульс=" << dV_is << '\n'; clrscr(); } else { real teta; if (par[7] > par[5]) teta = 2M_PI+par[7]-par[5]; else teta = par[7]-par[5]; real Vr_i = sqrt(mu_z/par[0])par[1]sin(teta); real Vn_i = sqrt(mu_z/par[0])(1+par[1]cos(teta)); V_t = sqrt(f[3]f[3]+f[4]f[4]+f[5]f[5]); Vk_x = -Vn_icos(parn[4])sin(par[3])+Vr_icos(par[3]); Vk_y = Vn_icos(parn[4])cos(par[3])+Vr_isin(par[3]); Vk_z = Vn_isin(parn[4]); Vk = sqrt(Vk_xVk_x+Vk_yVk_y+Vk_zVk_z); real dV_x = Vk_x-f[3]; real dV_y = Vk_y-f[4]; real dV_z = Vk_z-f[5]; real dV = sqrt(dV_xdV_x+dV_ydV_y+dV_zdV_z); real dVmax = 2025./m; cout << "Vнач=" << V_t << "Vк=" << Vk << "teta=" << tetar_g << '\n'; cout << "dV=" << dV << "dVmax за 20 сек=" << dVmax; if (dV > dVmax) { akor[0] = (25./m)dV_x/dV; akor[1] = (25./m)dV_y/dV; akor[2] = (25./m)dV_z/dV; cout << "\n Корректирующее ускорение:" << akor[0] << '\t' << akor[1] << '\t' << akor[2] << '\t' << sqrt(akor[0]akor[0]+akor[1]akor[1]+akor[2]akor[2]) << '\n'; dV_is = dV_is+dVmax; cout << "Суммарный импульс=" << dV_is << '\n'; } else { akor[0] = (fabs(dV)/dVmax)(25./m)dV_x/dV; akor[1] = (fabs(dV)/dVmax)(25./m)dV_y/dV; akor[2] = (fabs(dV)/dVmax)(25./m)dV_z/dV; cout << "\n Корректирующее ускорение:" << akor[0] << '\t' << akor[1] << '\t' << akor[2] << '\t'<< sqrt(akor[0]akor[0]+akor[1]akor[1]+akor[2]akor[2]) << '\n'; dV_is = dV_is+fabs(dV); cout << "Суммарный импульс=" << dV_is << '\n'; } T_vd = t; cout << "Вкл.дв. t=" << T_vd << '\n'; } } if ((!Fl_ka) && (!Fl_kp) && (!Fl_ki)) { cout << "Коррекция окончена!" << '\n'; real m_t; dV_ss = dV_ps+dV_as+dV_is; m_t = m(1-exp(-dV_ss/W)); cout << "Потребный импульс: \n - перицентра dV_ps=" << dV_ps << "\n апоцентра dV_as=" << dV_as << "\n Суммарный импульс=" << dV_ss << "Масса топлива=" << m_t << '\n'; dV_ps = 0; dV_as = 0; dV_is = 0; dV_ss = 0; m_t = 0; } } } void par_or(real f, real par) { real x = f[0]; real y = f[1]; real z = f[2]; real Vx = f[3]; real Vy = f[4]; real Vz = f[5]; real c1 = (yVz-zVy); real c2 = (zVx-xVz); real c3 = (xVy-yVx); real C = sqrt(c1c1+c2c2+c3c3); par[0] = (C/mu_z)C; real R_ka = sqrt(xx+yy+zz); real V_ka = sqrt(VxVx+VyVy+VzVz); real f1 = (Vyc3-Vzc2)-(mu_zx/R_ka); real f2 = (Vzc1-Vxc3)-(mu_zy/R_ka); real f3 = (Vxc2-Vyc1)-(mu_zz/R_ka); real F = sqrt(f1f1+f2f2+f3f3); real h = V_kaV_ka-(2mu_z/R_ka); if ((1+hCC/(mu_zmu_z)) < 0) { cout << " Ошибка! \n"; getch(); } par[1] = F/mu_z; if ((1-par[1]par[1]) < 0) { cout << " (1-ee) < 0 Ошибка! \n"; getch(); } par[2] = par[0]/(1-par[1]par[1]); par[4] = acos(c3/C); real s_Om = c1/(Csin(par[4])); real c_Om = -c2/(Csin(par[4])); if (s_Om >= 0) par[3] = acos(c_Om); else par[3] = 2M_PI-acos(c_Om); real c_om = (f1cos(par[3])+f2sin(par[3]))/F; real s_om = f3/(Fsin(par[4])); if (s_om > 0) par[5] = acos(c_om); else par[5] = 2M_PI - acos(c_om); if (par[2] < 0) { cout << " Ошибка! \n"; getch(); } par[6] = 2M_PIsqrt((par[2]/mu_z)par[2]par[2]); real c_u = (xcos(par[3])+ysin(par[3]))/R_ka; real s_u = z/(R_kasin(par[4])); if (s_u > 0) par[7] = acos(c_u); else par[7] = 2M_PI - acos(c_u); } #include "rk5.h" #include <iostream.h> void Drkgs(real prmt,real y,real dery,int ndim,int& ihlf, void (fct)(real &,real,real), void (out_p)(real,real,real,int,int,real)) { static real a[] = { 0.5, 0.292893218811345248, 1.70710678118665475, 0.16666666666666667 }; static real b[] = { 2.0, 1.0, 1.0, 2.0 }; static real c[] = { 0.5, 0.292893218811345248, 1.70710678118665475, 0.5 }; real aux[8]; int i,j,imod,itest,irec,istep,iend; real delt,aj,bj,cj,r,r1,r2,x,xend,h; for (i=0; i<8; i++) aux[i] = new real[ndim]; for (i=0; i<ndim; i++) aux[7][i] = (1./15.)dery[i]; x = prmt[0]; xend = prmt[1]; h = prmt[2]; prmt[4] = 0.0; fct(x,y,dery); r = h(xend-x); if (r <= 0.0) { ihlf = 13; if (r == 0.0) ihlf = 12; goto l39; } for(i=0; i<ndim; i++) { aux[0][i] = y[i]; aux[1][i] = dery[i]; aux[2][i] = 0.0; aux[5][i] = 0.0; } irec = 0; h = h+h; ihlf = -1; istep = 0; iend = 0; l4: r = (x+h-xend)h; if (r >= 0.0) { iend = 1; if (r > 0.0) h = xend-x; } out_p(x,y,dery,irec,ndim,prmt); if (prmt[4] != 0.0) goto l40; itest = 0; l9: istep++; j = 0; l10: aj = a[j]; bj =b[j]; cj = c[j]; for (i=0; i<ndim; i++) { r1 = hdery[i]; r2 = aj(r1-bjaux[5][i]); y[i] = y[i]+r2; r2 = r2+r2+r2; aux[5][i] += r2-cjr1; } if (j-3 < 0) { j++; if (j-2 != 0) x = x+0.5h; fct(x,y,dery); goto l10; } if (itest <= 0) { for (i=0; i<ndim; i++) aux[3][i] = y[i]; itest = 1; istep = istep+istep-2; l18: ihlf++; x = x-h; h = 0.5h; for (i=0; i<ndim; i++) { y[i] = aux[0][i]; dery[i] = aux[1][i]; aux[5][i] = aux[2][i]; } goto l9; } imod = istep/2; if (istep-imod-imod != 0) { fct(x,y,dery); for (i=0; i<ndim; i++) { aux[4][i] = y[i]; aux[6][i] = dery[i]; } goto l9; } delt = 0.0; for (i=0; i<ndim; i++) delt += aux[7][i]fabs(aux[3][i]-y[i]); if (delt-prmt[3] > 0.0) { if (ihlf-10 >= 0) { ihlf = 11; fct(x,y,dery); goto l39; } for (i=0; i<ndim; i++) aux[3][i] = aux[4][i]; istep = istep+istep-4; x = x-h; iend = 0; goto l18; } fct(x,y,dery); for (i=0; i<ndim; i++) { aux[0][i] = y[i]; aux[1][i] = dery[i]; aux[2][i] = aux[5][i]; y[i] = aux[4][i]; dery[i] = aux[6][i]; } out_p(x-h,y,dery,ihlf,ndim,prmt); if (prmt[4] != 0) goto l40; for (i=0; i<ndim; i++) { y[i] = aux[0][i]; dery[i] = aux[1][i]; } irec = ihlf; if (iend > 0) goto l39; ihlf--; istep = istep/2; h = h+h; if (ihlf < 0) goto l4; imod = istep/2; if ((istep-2imod != 0) \|\| (delt-0.02prmt[3] > 0.0)) goto l4; ihlf--; istep = istep/2; h = h+h; goto l4; l39: out_p(x,y,dery,ihlf,ndim,prmt); l40: for (i=0; i<ndim; i++) delete aux[i]; return; } 6.3. ФАЙЛ НАЧАЛЬНОЙ ИНИЦИАЛИЗАЦИИ INIT.H ifndef _INIT #define _INIT #include "def.h" #include <stdlib.h> #include <fstream.h> ifstream if_init; void nex_ln (void); void init_m() { Np = 150; t_beg = 0; t_end = 8000000; dt = 2; toler = .05; dTp = (t_end-t_beg)/float(Np); Curp = 0; J1 = 532; J2 = 563; J3 = 697; m = 597.; W = 2200; mu_z = 3.9858e14; mu_s = 1.3249e20; mu_l = 4.9027e12; w_s = 2M_PI/(365.2422243600); w_z = 2M_PI/(243600); w_l = 2M_PI/(27.32243600); ww_l = 2M_PI/(18.6365.2422243600); parn[0] = 6952137.; parn[1] = 0; parn[2] = 6952137; parn[3] = 28.1g_r; parn[4] = 97.6g_r; parn[5] = 63.1968g_r; parn[6] = 5769.; parn[7] = 5.751g_r; Fl_u = 1; u_last = parn[7]; Fl_ka = 0; Fl_kp = 0; Fl_ki = 0; Fl_p = 0; Fl_a = 0; Fl_i = 0; Fl_pkT = 0; Tkor = 0; T_vd = 0; akor[0] = 0; akor[1] = 0; akor[2] = 0; dV_ps = 0; dV_as = 0; dV_is = 0; dV_ss = 0; Fl_l0 = 0; Fl_l1 = 0; Fl_pki = 0; real x0 = 6137262.9+7000; real y0 = 3171846.1+7000; real z0 = 689506.95+7000; real Vx0 = -201.288+5; real Vy0 = -1247.027+5; real Vz0 = 7472.65+5; prmt[0] = t_beg; prmt[1] = t_end; prmt[2] = dt; prmt[3] = toler; prmt[4] = 0.0; y_main[0] = x0; y_main[1] = y0; y_main[2] = z0; y_main[3] = Vx0; y_main[4] = Vy0; y_main[5] = Vz0; } void nex_ln (void) { char ch; if_init.get(ch); while (ch != '\n') if_init.get(ch); } #endif 6.4 ФАЙЛ ОПИСАНИЯ ПЕРЕМЕННЫХ DEF.H #ifndef _DEFH #define _DEFH #include <math.h> typedef long double real; extern const float g_r; extern const float r_g; extern int Np; extern int Curp; extern real dTp; extern real t_beg; extern real t_end; extern real dt; extern real toler; extern real J1,J2,J3; extern real mu_z; extern real mu_s; extern real mu_l; extern real m; extern real m_t; extern real W; extern real w_s; extern real w_z; extern real w_l; extern real ww_l; extern real xs,ys,zs; extern real xl,yl,zl; extern real Fz,Fs,Fl,Fa,U20; extern int nomin; extern real par[8]; extern real parn[8]; extern real a_p,e_p,p_p,Om_p,i_p,om_p,Rp_p,Ra_p; extern real y_main[6]; extern real prmt[5]; extern int Fl_u; extern real u_last; extern int Fl_ka; extern int Fl_kp; extern int Fl_ki; extern int Fl_i; extern int Fl_p; extern int Fl_a; extern int Fl_lu; extern int Fl_pkT; extern real dl; extern real T_vd; extern real dRa; extern real dRp; extern int Sig; extern int Sig_a; extern real Vkor[3]; extern real akor[3]; extern real Tkor; extern real Tkore; extern real dV_ps; extern real dV_as; extern real dV_is; extern real dV_ss; extern int Fl_l0; extern int Fl_l1; extern int Fl_pki; #endif 6.5 ФАЙЛ SFUN.H #ifndef _SFUN #define _SFUN #include "def.h" #include <iostream.h> #include <conio.h> #include <math.h> void out_p(real x,real y,real,int,int,real ); real interpl(real,real,int,real); void fct(real& ,real y,real dery); void par_or(real ,real ); #endif 6.5 ФАЙЛ RK5.H #ifndef _RK5 #define _RK5 #include "def.h" #include <iostream.h> #include <conio.h> #include "sfun.h" void Drkgs(real prmt,real y,real dery,int ndim,int& ihlf, void (fct)(real&,real,real), void (out_p)(real,real,real,int,int,real)); #endif 6.6 ПРОГРАММА ПОСТРОЕНИЯ ВРЕМЕННЫХ ДИАГРАММ clc g_r = pi/180; r_g = 180/pi; load m_y.dat t = m_y(:,1); x = m_y(:,2); y = m_y(:,3); z = m_y(:,4); Vx = m_y(:,5); Vy = m_y(:,6); Vz = m_y(:,7); clear m_y; s_tmp = size(t); s_m = s_tmp(1); clear s_tmp; load m_f.dat Fz = m_f(:,2); Fs = m_f(:,3); Fl = m_f(:,4); Fa = m_f(:,5); U20 = m_f(:,6); clear m_f; load m_s.dat xs = m_s(:,2); ys = m_s(:,3); zs = m_s(:,4); clear m_s; load m_par.dat p = m_par(:,2); e = m_par(:,3); a = m_par(:,4); Om = m_par(:,5); i = m_par(:,6); omg = m_par(:,7); T = m_par(:,8); u = m_par(:,9); clear m_par; p_n = 6952137.; e_n = 0; a_n = 6952137.; Om_n0 = 28.1g_r; i_n = 97.6g_r; omg_n = 346.725g_r; T_n = 5765; ws = 2pi/(365.2422243600); for j = 1:s_m, tmp(j) = Om_n0+wst(j); end Om_n = tmp'; clear tmp; map = [1,1,1]; colormap(map); plot(t,p,'y-',[min(t) max(t)],[p_n p_n],'r-'), title (' Фокальный параметр '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,p-p_n,'y-'), title (' dp '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,e,'y-',[min(t) max(t)],[e_n e_n],'r-'), title (' Эксцентриситет '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,e-e_n,'y-'), title (' de '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,a,'y-',[min(t) max(t)],[a_n a_n],'r-'), title (' Большая полуось орбиты '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,a-a_n,'y-'), title (' da '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,Omr_g,'y-',t,Om_nr_g,'r-'), title (' Долгота восходящего узла '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,Omr_g-Om_nr_g,'y-'), title (' dOm '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,ir_g,'y-',[min(t) max(t)],[i_nr_g i_nr_g],'r-'), title (' Наклонение '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,ir_g-i_nr_g,'y-'), title (' di '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,T,'y-',[min(t) max(t)],[T_n T_n], 'r-'), title (' Период '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,T-T_n,'y-'), title (' dT '), grid on; print -dwin; pause; plot3(x,y,z,'b') axis([min(x) max(x) min(y) max(y) min(z) max(z)]) set(gca,'box','on') title (' Положение МКА ') hold on plt = plot3(0,0,0,'.','erasemode','xor','markersize',24); dk = ceil(length(y)/2500); for k = 1:dk:length(y) set(plt,'xdata',x(k),'ydata',y(k),'zdata',z(k)) drawnow end hold off pause; plot(t,Fz,'y-'), title (' Гравитация Земли ' ), grid on; print -dwin; pause; plot(t,Fs,'y-'), title (' Гравитация Солнца и солнечное давление '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,Fl,'y-'), title (' Гравитация Луны '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,Fa,'y-'), title (' Сопротивление атмосферы '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,U20,'y-'), title (' Нецентральность гравитационного поля Земли '), grid on; print -dwin; pause; plot(t,Fz+Fs+Fl+Fa+U20,'y-'), title (' Суммарное возмущающее ускорение '), grid on; print -dwin; pause; clear all clc g_r = pi/180; r_g = 180/pi; p_n = 6952137.; e_n = 0; a_n = 6952137.; Om_n0 = 28.1g_r; i_n = 97.6g_r; omg_n = 346.725g_r; T_n = 5765; load u_par.dat t_u = u_par(:,1); p_u = u_par(:,2); e_u = u_par(:,3); a_u = u_par(:,4); Om_u = u_par(:,5); i_u = u_par(:,6); omg_u = u_par(:,7); T_u = u_par(:,8); u_u = u_par(:,9); clear u_par; load u_f.dat; Fz_u = u_f(:,2); Fs_u = u_f(:,3); Fl_u = u_f(:,4); Fa_u = u_f(:,5); U20_u = u_f(:,6); clear u_f; s_tmp = size(t_u); s_m_u = s_tmp(1); clear s_tmp; ws = 2pi/(365.2422243600); for j = 1:s_m_u, tmp(j) = Om_n0+wst_u(j); end Om_n_u = tmp'; clear tmp; plot(t_u,p_u,'y-',[min(t_u) max(t_u)],[p_n p_n],'r-'), title (' Фокальный параметр '), grid on; print -dwin; pause; plot(t_u,p_u-p_n,'y-'), title (' dp '), grid on; print -dwin; pause; plot(t_u,e_u,'y-',[min(t_u) max(t_u)],[e_n e_n],'r-'), title (' Эксцентриситет '), grid on; print -dwin; pause; plot(t_u,e_u-e_n,'y-'), title (' de '), grid on; print -dwin; pause; plot(t_u,a_u,'y-',[min(t_u) max(t_u)],[a_n a_n],'r-'), title (' Большая полуось орбиты '), grid on; print -dwin; pause; plot(t_u,a_u-a_n,'y-'), title (' da '), grid on; print -dwin; pause; plot(t_u,Om_ur_g,'y-',t_u,Om_n_ur_g,'r-'), title (' Долгота восходящего узла '), grid on; print -dwin; pause; plot(t_u,Om_ur_g-Om_n_ur_g,'y-'), title (' dOm '), grid on; print -dwin; pause; plot(t_u,i_ur_g,'y-',[min(t_u) max(t_u)],[i_nr_g i_nr_g],'r-'), title (' Наклонение '), grid on; print -dwin; pause; plot(t_u,i_ur_g-i_nr_g,'y-'), title (' di '), grid on; print -dwin; pause; plot(t_u,T_u,'y-',[min(t_u) max(t_u)],[T_n T_n], 'r-'), title (' Период '), grid on; print -dwin; pause; plot(t_u,T_u-T_n,'y-'), title (' dT '), grid on; print -dwin; pause; clear all 1
https://doc4web.ru/astronomiya-/issledovanie-solnca-blizhayshey-zvezdi.html	Исследование Солнца - ближайшей звезды	https://doc4web.ru/uploads/files/239/834be9b0210743efe23f17bce5430cee.docx	files/834be9b0210743efe23f17bce5430cee.docx	От молодого солнца к современному. При конструировании модели для звёзд главной последовательности можно определить, какое количество энергии выделяется в каждой точке центральной области звезды за счёт сгорания водорода. Известно также, сколько атомов гелия возникает там в каждую секунду. В центре «молодого» Солнца на каждый килограмм вещества образуется за каждый год одна десятимиллионная для грамма гелия. Если вычислить для каждой точки в объёме звезды, сколько гелия образуется там за миллионы лет, то мы получим химический состав модели Солнца, который формируется через миллион лет после начала горения водорода. Заложив в вычислительную машину новый состав центральных областей звезды, можно получить новое решение для модели. Но при увеличении концентрации гелия меняются и свойства звёздного вещества. Иной становится его прозрачность для излучения, а ядерные реакции превращения водорода в гелий идут не так полно как в «молодом» Солнце. Такая модель звезды описывает свойства Солнца через миллионы лет после начала ядерных реакций; она отличается от модели «молодого» Солнца чрезвычайно слабо, поскольку миллион лет – это очень малый промежуток времени по сравнению с миллиардами лет, в течение которых Солнце светит за счёт ядерных реакций. Поэтому температура поверхности в новой модели почти такая же, как у «молодого» Солнца, а светимость лишь не на много выше. Поскольку в центре звезды становится меньше водорода, температура центральных областей Солнца в новой модели слегка повышается. Это означает, что теперь там образуется чуть больше энергии, чем прежде. Новая модель Солнца тоже показывает нам, где освобождается энергия ядерных реакций и сколько водорода превращается в гелий за каждую секунду. И снова мы можем определить химический состав звезды ещё через один миллион лет. Для этого нового химического состава вновь можно построить модель внутренней структуры Солнца. Так мы можем последовательно переходить от одной модели Солнца к целому ряду других. Поскольку в результате каждого расчёта мы можем определить температуру поверхности и светимость, то каждую из этих моделей можно изобразить точкой на диаграмме Г – Р (Герцшпрунга и Рессепа). На этой диаграмме появляется цепочка точек, начало которой совпадает с «молодым» Солнцем. Эта последовательность точек описывает, как перемещается Солнце по диаграмме Г – Р в ходе своего развития. 2 Мы определили, таким образом, путь развития Солнца. Он показан на рис.1. на некоторых участках этой траектории отмечено время, прошедшее с момента зажигания водорода в недрах Солнца Рис.1. Путь развития Солнца на диаграмме Г – Р. он начинается от «молодого» Солнца, проходит через точку, которая соответствует современному Солнцу, а затем уходит в сторону от «молодой» главной последовательности в область красных гигантов. На рисунке обозначено время, прошедшее с момента начала ядерной реакции превращения водорода в гелий в недрах «молодого» Солнца. Путь развития нашего модельного Солнца проходит через точку на диаграмме, которая соответствует нынешнему времени. Теперь мы хорошо видим, что различия в свойствах между молодым Солнцем и современным Солнцем связано с постепенной временной эволюцией нашей звезды. Расчёты позволили нам определить и возраст нашего Солнца. Между «молодым» Солнцем на диаграмме и Солнцем в настоящем времени прошло 4,5 млрд. лет. Таков возраст нашего Солнца. Структуры «молодого» Солнца и современного Солнца не слишком отличаются друг от друга. Здесь и там мы наблюдаем конвективный внешний слой, в то время как в более глубокой области энергия переносится от внутренних слоёв к внешним с помощью излучения. Превращения водорода в гелий происходит в реакциях протон – протонной цепочки. Современное Солнце отличается от молодого только тем, что в его центральной области содержится некоторое количество гелия, возникшего в результате ядерных реакций. В то время как во внешних слоях на килограмм вещества приходится 270 граммов гелия, в центральных областях содержание достигает 590 граммов. Примерно 300 граммов на килограмм массы образовалось 3 в результате сгорания водорода. Во внешнем слое солнечное вещество постоянно перемешивается. Каждый грамм вещества, достигший внешней поверхности, за некоторое время до этого находится в нижней части конвективного слоя, где температура вещества составляет около одного миллиона градусов. Это примерно в 170 раз выше температуры поверхности Солнца. 4 Почему на Солнце нет дейтерия? Ядро атома дейтерия одного из изотопов водорода, состоит из протона и нейтрона. Дейтерий не может существовать при высокой температуре, которые наблюдаются в недрах звёзды. Уже при температуре в 500 000 градусов ядра дейтерия могут взаимодействовать с ядрами водорода. В результате такой реакции образуется изотоп гелия. Дейтерий встречается в природе в небольших количествах: его можно найти, например, в межзвёздном веществе, из которого образовались все звёзды. При рождении Солнца дейтерий тоже должен был войти в его состав, поскольку след этого изотопа водорода наблюдается и на Земле. Так, на пример, в океанской воде на каждые 5000 атомов обычного водорода встречается 1 атом дейтерия. Однако этот изотоп отсутствует в солнечной атмосфере. Это не удивительно, поскольку из нашей компьютерной модели следует, что во внешних слоях солнца дейтерия просто не может быть. Причиной этого является конвекция. Каждый атом дейтерия на внешней поверхности Солнца рано или поздно окажется в результате конвективного перемешивания у дна конвективной зоны. В этой области температура приближается к одному миллиону градусов. Как только атом дейтерия попадает в эту область, он при столкновении с ядром водорода превращается в изотоп гелия. За время, прошедшее с момента возникновения Солнца, весь дейтерий должен был разрушиться. Даже если сегодня дейтерий попадает на Солнце откуда-нибудь из космического пространства, то через два или три года атомы дейтерия окажутся во внутренних, горячих слоях Солнца и превратятся в атомы гелия. 5 Почему на Солнце мало лития? Наша компьютерная модель не может объяснить всех фактов. Когда астрономы изучали химический состав солнечной поверхности, то оказалось, что на Солнце чрезвычайно редко встречается (по сравнению с концентрацией на Земле) ещё один элемент литий. Этот элемент относится к числу наиболее лёгких в периодической системе: ядро атома лития состоит из 4 нейтронов и 3 протонов. Такие атомы встречаются на Солнце крайне редко. По сравнению с его концентрацией на Земле, а также по сравнению с концентрацией в метеоритном веществе, которое попадает на Землю из космического пространства, один килограмм солнечного газа содержит в 100 раз меньше лития. Может быть, этот элемент тоже разрушается при высоких температурах в нижней части конвективной зоны? Действительно литий может поглощать протон, и распадаться на два атома гелия. Но температура в один миллион градусов, которая наблюдается в нижней части конвективной зоны, недостаточна для этой реакции. Разрушение лития происходит значительно глубже, примерно при температуре 3 миллиона градусов. Во всех компьютерных моделях, существующих к нашему времени, конвективная зона не проникает ниже слоя с температурой 1 миллион градусов. Поэтому наша модель не может объяснить малое содержание лития на Солнце. Может быть литий отсутствовал с самого начала? Это чрезвычайно мало вероятно. В настоящее время считается, что Солнце, планеты и метеориты возникли из одного и того же вещества, которое первоначально имело один и тот же химический состав. Куда же девался литий на Солнце? Как объяснить это парадокс? Выход из положения есть: в промежуток времени между образованием звёзд и начала ядерных реакций превращения водорода в гелий, не конвективная зона на Солнце проникала существенно глубже, чем теперь. Она достигала областей с температурой, по меньшей мере, в 3 миллиона градусов. В это время большая часть лития, из внешних слоёв Солнца могла проникнуть в глубину и разрушиться. 6 Что произойдёт в будущем с нашим Солнцем? Что же будет дальше? Что произойдёт, когда всё больше водорода будет выгорать, и в центре Солнца будет накапливаться гелий? Модельные расчёты показывают, прежде всего, что в ближайшие 5 миллиардов лет практически ничего не изменится. Солнце будет медленно (как показано на рис.1.) перемещаться вверх по своему пути развития. Светимость Солнца при этом будет постепенно повышаться, а температура на его поверхности станет в начале чуть выше, а затем начнёт медленно снижаться, но все эти изменения будут невелики. Через 10 миллиардов лет после начала горения водорода светимость Солнца будет всего в два раза выше нынешней. К этому времени человечество (если оно ещё будет существовать на Земле) уже давно начнёт испытывать климатические трудности. Однако потом станет ещё хуже. А пока диаметр Солнца всего в 2 раза превышает нынешний. Между тем, в недрах Солнца к этому времени в недрах Солнца уже произойдут существенные изменения. В центре весь водород уже будет исчерпан. Центральная область уже целиком заполнена гелием. В центре не происходит ядерных реакций, поскольку весь водород уже выгорел, а для превращения гелия в углерод температура слишком мала. Только на поверхности этого гелиевого шара, там, где гелий граничит со слоем, богатым водородом, ещё происходит сгорание водорода. Постепенно выгорает и этот водород, а радиус гелиевой сферы в центре Солнца увеличивается. Если в начале у нашего Солнца было ядро, где происходили ядерные реакции превращения водорода в гелий, то теперь горение водорода происходит в тонкой сферической оболочке, которая постепенно расширяется и перемещается во внешние области, всё ещё богатые водородом. С течением времени диаметр гелиевого шара в центре Солнца становится всё больше. На диаграмме Г – Р Солнце перемещается на право вверх в область красных гигантов (рис.1.). Солнечный шар становится всё больше и одновременно холоднее. Через 13 миллиардов лет размеры Солнца станут примерно в 100раз больше, чем сегодня, а светимость увеличится в 2000 раз. В тоже время температура поверхности снизится. Она будет составлять всего 4000 градусов, т. е. на 1800 градусов меньше, чем теперь. Но нас это уже не спасёт. К тому времени океаны на Земле давно уже испарятся, а под палящими лучами Солнца будет плавиться 7 даже свинец. Земля превратится в горячую печь, на которой уже не сможет существовать жизнь. Над безжизненной поверхностью Земли будет светить гигантский солнечный шар с размером в полнеба. Было бы, конечно, интересно узнать, на сколько верны эти предсказания компьютерной модели. Наши наблюдения не плохо описывают основные свойства нынешнего Солнца. Но можно ли сделать из этого вывод, что модель так же хорошо предсказывает и печальные для людей последствия его развития? У нас есть для этого прямое подтверждение. Если нанести на диаграмму Г – Р звезды из шарового скопления, то на главной последовательности не окажется звезд, светимость которых в 3 раза и более превышает солнечную. Это соответствует примерно 1.3 массы Солнца. Дело в том, что наиболее яркие звёзды из главной последовательности уже «сожгли» свой водород. Звёзды, массы которых превышают солнечную в 1.3 раза и более, расположены на ветви, которая отходит от главной последовательности на право вверх, в область красных гигантов. Эти звёзды развивались примерно так же, как предсказывает наша модель Солнца. Масса этих звёзд совсем не на много превышает солнечную. На рис.2. изображена диаграмма Г – Р для звёзд главной последовательности шарового скопления М3. На этой диаграмме чёрной стрелкой изображён путь развития звёзд, подобных Солнцу. Из рис.2. хорошо видно, что звёзд шарового скопления развиваются так же, как будет Рис.2. Диаграмма звёзд из шарового скопления М3. На этом рисунке нанесён путь развития звёзд главной последовательности (чёрная стрелка), который показывает, как звёзды главной последовательности перемещаются в область красных гигантов. 8 развиваться наше Солнце в будущем. На диаграмме показаны звёзды, которые уже перемещаются по диаграмме на право вверх. Такая судьба постигнет и Солнце через 8 миллиардов лет. Более тяжёлые звёзды опережают Солнце, они уже сегодня показывают нам, что ожидает в будущем наше Солнце. И если на некоторых планетах, образующихся вокруг этих звёзд, когда-то была, жизнь то теперь эта жизнь там уже не существует, и все её следы сгорели в потоке тепла, который испускают эти звёзды. Таким образом, астрономические наблюдения подтверждают, что наши предсказания дальнейшей судьбы Солнца, к сожалению правильны. 9 Общие сведения о Солнце. Солнце – рядовая звезда нашей Галактики. Это единственная звезда столь близкая к Земле, что на ней видны отдельные детали её поверхности. Изучая их, мы можем глубже понять природу других звёзд, находящихся на значительно больших расстояниях. Среднее расстояние от Земли до Солнца составляет 149.6 миллионов км. Так как Земля обращается вокруг Солнца по эллиптической орбите, то в январе она ближе к нему на 2.5 миллиона км, а в июле – настолько же дальше. Радиус Солнца R = 696 000 км, масса m = 1.99 10 г, средняя плотность p = 1,41 г/см. Полное количество энергии излучаемой, Солнцем, составляет L = 3.86 10 эрг/сек или L = 3.86 10 Вт. Но Земля получает лишь 5 10 долю всей излучаемой Солнцем энергии. Эффективная температура Солнца Тэф = 5806 К, его спектральный класс G2. Солнце вращается не как твёрдое тело, его угловая скорость по мере удаления от экватора уменьшается (рис.3.). Такое вращение получило название дифференциального или зонального вращения. По наблюдениям многих тысяч пятен установлено, что w = 14.4 – 2.7 sin b,где - угловое расстояние от экватора, гелиографическая широта период вращения Солнца изменяется от 25 суток на экваторе до 30 суток вблизи полюсов. Линейная скорость вращения на экваторе близка к 2 км/с. Рис.3. Схема вращения Солнца. Слева – пятна, расположенные вдоль центрального меридиана, с права их положение после одного оборота Солнц. Наблюдаемое излучение Солнца возникает в его тонком внешнем слое, который называется фотосферой. Толщина этого слоя не превышает 0.001 радиуса Солнца, т. е. около 700 км. Плотность вещества на нижней границе фотосферы составляет 5 10 г/см, тогда как на верхней границе она в тысячу раз меньше. Уровень с 10 плотностью p = 10 г/см и температурой Т=4600 К условно называют «поверхностью» Солнца. Плотность в фотосфере Солнца с высотой уменьшается непрерывно. И всё же наблюдателю бросается в глаза резкая граница Солнца, чёткий край солнечного диска. Дело в том, что при изучении края диска Солнца наблюдатель принимает излучение, образующиеся в столбике газа, ориентированном вдоль луча зрения. В каждый элементарный объём столбика, излучение поступает из более глубоких слоёв. Здесь оно поглощается и переизлучается во всех направлениях и частично в направлении наблюдателя. Очевидно, что чем дальше от центра Солнца, тем меньше число квантов будет «переадресовано» по направлению к наблюдателю. Расчёты показывают, что изменение интенсивности от I = 0 до максимального значения происходит в слое толщиной около 300 км. С Земли этот слой виден всего под углом 0'',4. Он и воспринимается наблюдателем как резкий край солнечного диска. В моменты солнечных затмений вокруг Солнца хорошо видно небольшое кольцо ярко–красного цвета–хромосфера, окружённая серебристо-белой короной. Обычно спектры хромосферы и получают во время полных солнечных затмений. Отдельные детали её внутренней структуры изучают при помощи хромосферных телескопов с интерференционно - поляризационными фильтрами. Протяжённость хромосферы составляет около 10 000 км. Было найдено, что плотность в ней изменяется с высотой медленнее, чем в фотосфере. Подтверждение сказоному является присутствие в спектре хромосферы линий ионизированного гелия В то же время в спектре хромосферы видны также линии бальмеровской серии водорода, которые могут образовываться лишь в случаях низкой температуры излучающего газа. Эти противоречивые данные можно согласовать, если в хромосфере одновременно присутствуют и холодные, и горячие элементы газа. Поэтому модель хромосферы выглядит следующим образом. В нижней её части температура равна 4500 – 4800 К. на высоте около 2000 км появляются горячие струи – спикулы, температура которых достигает 50 000 К и которые окружены более холодным газом с температурой 20 000 К (рис.4.). Высота отдельной спикулы достигает нескольких тысяч километров, толщина - около одной тысячи километров. Со скоростями порядка 20 км/сек спикулы движутся вверх и растворяются в короне. У основания короны плотность равна 10 г/см (соответствующая концентрация частиц N = 10 см), а температура очень резко возрастает до 100 000 К. на высоте h = 70 000 км Т = 2 млн. градусов. 11 Общие сведения о физических процессах на Солнце. Солнце является одним из жёлтых карликов – наиболее типичных звёзд нашей Галактики. Газообразное солнечное вещество в глубоких слоях Солнца и во внешних областях его атмосферы практически полностью ионизовано, т. е. фактически является плазмой (в которой все электроны оторваны от атомов); только в сравнительно тонком поверхностном слое солнечное вещество находится в состоянии не полной ионизации. Согласно современным представлениям в глубинах Солнца уже миллиарды лет действует естественный термоядерный реактор, к созданию которого в земных условиях человеческая наука ещё только приближается. Энергия, выделяющаяся в солнечных недрах в ходе термоядерных реакций в виде жёсткого гамма-излучения, очень медленно (за миллионы лет) просачивается наружу, к поверхности Солнца. При многократных процессах поглощения и переизлучения квантов в толще солнечного вещества происходит постоянное уменьшение частоты первоначального излучения, и на видимой нам поверхности Солнца оно появляется уже в оптическом диапазоне спектра. В основной массе Солнца, которая находится в области, ограниченной 0.8 радиуса Солнца, энергия переносится излучением, однако на глубине порядка 140 тыс. км от поверхности характер этого процесса радикально изменяется. Вследствие просачивания энергии излучения наружу, температура солнечной плазмы постепенно падает при переходе к более высоким слоям, и, если какой – либо объём газа случайно окажется несколько горячее окружающей среды, он начинает расширяться и, становясь легче, всплывает вверх. В этом и заключается явление конвективного переноса энергии. По мере продвижения выделенного газа вверх, в более разряжённые слои, внешне давление, претерпеваемое им, падает, и поэтому этот газ будет продолжать расширяться и охлаждаться. Хотя в окружающем газе температура также падает с высотой, его температура остаётся выше и, таким образом, данный объём будет продолжать двигаться вверх, перенося энергию. В процессе движения этого объёма должно происходить его дробление (фрагментация) на объёмы газов меньших размеров. Как показывают расчёты, всплывающее горячие солнечное вещество, не распадаясь, проходит расстояние, сравнимое с некоторой 12 характерной высотой распределения газа в данной области Солнца. Эта высота определяется температурой плазмы и ускорением силы тяжести и, естественно, может сильно меняться в солнечных условиях. В случае отсутствия конвекции характер изменения температуры с высотой устанавливается переносом тепла излучением и зависит, следовательно, от степени непрозрачности вещества, для данного излучения. Чем эта величина больше, тем сильнее изменяется температура с глубиной. Правда, температура с высотой может падать и из-за уменьшения плотности газа. Вообще говоря, конвекция возможна лишь тогда когда изменения температуры, вызываемое различной степенью непрозрачности вещества, больше изменения температуры, обусловленного падением его плотности. Это условие определяет толщину под поверхности зоны, охваченной конвективными «движениями», которая на Солнце составляет около 140 тыс. км. Основная часть оптического излучения Солнца в непрерывном спектре приходит к нам из фотосферы – сравнительно плотного нижнего слоя солнечной атмосферы. Результатом конвективных движений газа в глубоких слоях Солнца является ячеистая структура фотосферы (грануляция). Характерные размеры ячеек (гранул) около 0.5 – 0.8 тыс. км, среднее время «жизни» 5 – 8 мин, в них наблюдается скорость подъёма вещества порядка 400 м/с. помимо гранул, в фотосфере видны и значительно более крупномасштабные структуры, как бы сеть с размером ячеек около 30 тыс. км, - супергрануляция. Эта «сетка» представляет собой «след» конвекции с более глубокого яруса, чем гранулы (приблизительно 5 тыс. км). Время «жизни» «сетки» супергрануляции около суток. Наконец, на поверхности Солнца замечены и так называемые «гигантские структуры» (так же ячеистые тела) с размерами близким к 400 тыс. км, и временем «жизни» около 10 суток. Это отражение «деятельности» самого глубокого уровня конвекции. Около 0.001 всей энергии конвективных движений переносится различными типами волн: звуковыми, а также магнитозвуковыми и альвеновскими. Последние типы волн связаны с наличием у Солнца магнитного поля, которое оказывает сильное влияние на волновые движения, происхождение на Солнце магнитных полей большой напряжённости остаётся пока не вполне ясным, хотя слабые поля (в малых масштабах) вполне могут генерироваться движениями солнечной электропроводящей плазмы (в частности в конвективной зоне). На не больших высотах над фотосферой потери энергии волн не 13 велики, так как плотность газа здесь ещё значительна и он легко «высвечивает» запасённую энергию, т. е. Преобразует её в энергию теплового излучения. Поэтому в сравнительно узком (до 1 тыс. км) переходном слое от фотосферы к более высоким слоям температура даже падает (от 6000 до 5000 К). На больших высотах роль нагрева волнами начинает быстро возрастать, поскольку из-за падения плотности эффективность излучения плазмой резко уменьшается. По этой же причине на высотах выше 1 тыс. км над фотосферой температура начинает медленно, а затем всё быстрее расти (рис.4.). Этот слой хромосферы Солнца называют хромосферой. Рис.3. Схема строения хромосферы. Указаны значения температуры и электронной концентрации в зависимости от высоты. Выше хромосферы наступает полная ионизация водорода и гелия, температура плазмы поднимается до 1-2 млн. градусов. Здесь начинается солнечная корона. Её можно увидеть во время полных солнечных затмений, когда Луна полностью закрывает Солнце, тогда на очень короткое время вокруг затмившегося солнечного диска на фоне тёмного неба вспыхивает серебристое сияние. Корону можно наблюдать и не только во время солнечных затмений – с помощью специальных инструментов. Начиная с некоторой высоты короны, возникает истечение солнечной плазмы в межпространство – солнечный ветер. Разряжённая плазма солнечного ветра с большой скоростью расходится во всех направлениях, обтекая магнитосферы Земли и других планет солнечной системы, комет и т. д. Причина истечения солнечного ветра заключается в том, что размеры короны имеющей температуру несколько миллионов градусов, 2 раза превышает размеры Солнца, и гравитационное притяжение не способно её удержать. 14 Солнечная активность. Все проявления солнечной активности теснейшим образом с наличием у Солнца магнитного поля. Появление магнитных областей на Солнце и их эволюция сильно воздействуют на все рассмотренные нами выше физические процессы в верхних слоях солнечной атмосферы. Рождение магнитной области, как правило, начинается с появлением сильного, магнитного поля в атмосфере, и эта область фотосферы становится ярче – появляется факел. Возрастание яркости свечения имеет и в хромосфере, где наблюдается флоккул, а в короне в этом месте образуется плотное и горячие облако плазмы – нормальная конденсация. Нарастание магнитного поля (на уровне фотосферы) в области свечения факела сначала наблюдается как появление тёмных пор, которые затем, сливаясь и разрастаясь, образуют резко очертаное тёмное пятно, окружённое более светлой каймой – полутенью. Размеры пятен обычно лежат в пределах 10 – 15 тыс. км, а напряжённость магнитного поля составляет 80 – 120 А/м (в факелах напряжённость поля достигает нескольких тысяч ампер на метр). Обычно пятна возникают не в одиночку, а целыми группами. Иногда группа состоит из пятен с магнитным полем одной полярности (униполярная группа), чаще всего в активной области наблюдаются группы пятен с полем обеих полярностей – биполярные группы. Пятна увлекаются вращением Солнца, но имеют не большие и собственные движения. Температура плазмы в пятне ниже фотосферной на 1500 – 2000 К, поэтому они и выглядят тёмными на фоне фотосферы. Резкое понижение температуры в области пятна связано с тем, что конвективные движения здесь подавляются сильными магнитными полями. Из-за высокой проводимости плазмы магнитные силовые линии как бы «вморожены» в вещество и следуют за ним при всех его движениях. Так происходит пока магнитное поле слабое. Однако магнитные поля с напряжённостью свыше 10 тыс. А/м уже оказывают сопротивление и способны ограничить движение солнечной плазмы. Поэтому – то перенос тепловой энергии конвекцией в этом случае резко уменьшается и газ охлаждается над остановленными ячейками супергрануляции. В магнитном поле пятен возможен лишь один вид конвективных движений – «скольжение» газа вдоль силовых линий (вверх, вниз). Это объясняет, почему перенос энергии в пятнах всё же больше, чем, если бы существовал лишь один перенос энергии излучением. 15 Очень интересными структурными образованьями в атмосфере Солнца являются протуберанцы. Они представляют собой массы сравнительно холодного газа, часто весьма причудливых форм, поднимающиеся над хромосферой и окружённые горячей корональной плазмой. На краю Солнца их можно наблюдать в спектральной линии водорода Н как светлые облака, а в проекции на солнечный диск – как тёмные волокна (поскольку протуберанец излучает меньше энергии, чем поглощает). Образование протуберанцев тесно связано со структурой магнитных полей биполярных активных областях, так, как обычно протуберанцы «предпочитают» располагаться вдоль границы раздела полярности поля в таких областях. Масса газа, сосредоточенная в одном протуберанце, очень велика – она лишь в 10 раз меньше массы всей солнечной короны, а его температура в 100 – 500 раз ниже корональной. Согласно современным представлениям образующийся «зародыш» будущего протуберанца «высасывает» вещество из хромосферы (рис.5.). Физика процесса здесь следующая. В магнитной структуре типа «примятой арки» (т.е. с впадиной на вершине), которая может образоваться на границе раздела полярности поля в активной области, нагрев плазмы происходит снизу (альвеновскими волнами). Интенсивность нагрева газа на боковых сторонах «арки» выше, чем на её вершине. Это уменьшение нагрева на вершине приводит к охлаждению газа, и под действием силы тяжести он опускается в «яму» магнитного поля и уплотняется. На его место поднимается нагретый газ с боковых поверхностей «арки» и так же накапливается в «яме», причём при увеличении его плотности растут потери энергии на излучение, т.е. газ быстро охлаждается. Рис.5. Протуберанец «висящий» на силовых линиях магнитного поля. 16 Естественно, что по мере наполнения холодного газа в «яме» магнитного поля её глубина растёт, т.к. магнитные силовые линии прогибаются под тяжестью протуберанца. Поскольку теплопроводность поперёк силовых линий поля не велика, магнитное поле, окружающее родившийся протуберанец, защищает его от нагрева горячей коронольной плазмой. Так действует этот «сифон», примерно за сутки накапливающий массу протуберанца. 17 Солнечные вспышки. Наиболее мощным проявлением солнечной активности являются вспышки, во время которых за очень короткий промежуток времени (до 1000 с) выделяется очень большое количество энергии эквивалентное выделяемому при взрыве нескольких десятков миллионов (а в редких случаях и сотни миллионов) водородных бомб. В годы максимальной активности может быть около 10 вспышек в сутки, в минимуме на протяжении многих месяцев их может не быть ни одной. Чаще всего вспышки возникают в так называемых нейтральных областях между пятнами, имеющими противоположную полярность. Размеры области, охваченной вспышкой, меньше 1000км. Процесс развития не большой вспышки продолжается 5-10 мин. Самых мощных – несколько часов. Обычно вспышки начинаются с внезапного выделения энергии в верхней хромосфере или нижней короне, причём за 1–2мин, а для очень больших вспышек за 10 – 60 мин. количество освобождённой энергии достигает 10 – 10 Дж. Основные эффекты, проявляющиеся при вспышке, - это нагрев большого объёма солнечной плазмы до очень высокой температуры (до 100 млн. К) и ускорение значительного числа частиц до релятивистских энергий (генерация солнечных космических лучей). Проявление вторичных эффектов при вспышке связанно с распространением нагретого газа и ускоренных частиц вдоль силовых линий магнитного поля в хромосферу, что вызывает интенсивное излучение в оптическом и ультрафиолетовом диапазонах. Кроме того, горячий газ испускает тепловое рентгеновское излучение, а энергичные электроны, тормозясь в плотной плазме хромосферы, дают рентгеновское излучение с нетепловым спектром (в котором интенсивность излучения изменяется с частотой по степенному закону). Наконец, в солнечной атмосфере от области энерговыделения вспышки распространяются ударные волны, скорости которых лежат в пределах 0.5 – 1 млн. м/с. Ударные волны могут воздействовать на протуберанцы, активизируя их и иногда приводя к полному разрушению и выбрасывания вещества протуберанца высоко в корону. За последние годы удалось установить, что вспышки почти неизбежно возникают в активной области, когда из–под фотосферы начинает «всплывать» область с магнитным полем, имеющим противоположную полярность по отношению к существующему в 18 «старой» области. Иногда это связано с появлением нескольких небольших пятен (сателлитов), имеющих поле другого направления, в непосредственной окрестности больших пятен (даже в области их полутени) развитой активной области. Очевидно, что нарастающее магнитное поле определённого направления, вторгаясь в область, «занятою» полем другого направления, будет приводить к быстрому росту градиентов поля в этой области. Исследования ультрафиолетового и рентгеновского (нетеплового) излучения вспышек, проведённые в последние годы с помощью ракет и спутников, позволили установить, что это излучение отчётливо разделяется на две компоненты – медленно изменяющуюся и импульсивную. ''Медленная'' компонента обычно с начала слабо, а затем всё быстрее возрастает и после достижения максимума постепенно спадает. Импульсивная компонента появляется в момент быстрого роста медленно меняющейся и состоит обычно из одного или нескольких отдельных всплесков. Таким образом, излучение вспышки практически во всех диапазонах спектра состоит из множества различных всплесков различной продолжительности, а, следовательно, характер изменения теплового рентгеновского излучения и эмиссии в линии Н не может быть объяснён медленным нагревом и постепенным охлаждением всей области, занимаемой вспышкой. Это заставляет предположить тонкую структуру области вспышки, где процессы ускорения и нагрева частиц происходят в отдельных, сравнительно не больших объёмах плазмы с магнитным полем. Появление же всплесков рентгеновского излучения может быть связано с лучами быстрых частиц, имеющих степенное распределение по энергиям. Коротко об основных характеристиках быстрых частиц, генерируемых вспышками можно, сказать следующее. Обычные вспышки дают электроны с энергиями 3 – 10 кэВ с тепловым спектром, с их помощью можно объяснить тепловое рентгеновское излучение высокотемпературной плазмы вспышки. Более мощные вспышки порождают не ''тепловые'' электроны с энергиями 20 –100 кэВ, иногда до 500 кэВ. При вспышках с ещё большей энергетикой появляются протоны с энергиями 10 – 100 мэВ и релятивистские электроны. Наконец, наиболее мощные вспышки способны приводить к появлению солнечных космических лучей с максимальной энергией частиц, достигающей 1 – 10 ГэВ. И так, наблюдается картина изучения вспышки в линии Н , в оптическом, а так же в ультрафиолетовом, гамма и рентгеновском диапазонах создаётся или непосредственно самими быстрыми частицами, или же в результате нагрева хромосферы частицами высоких энергий. Эта совокупность наблюдательных данных должна являться моделью для построения моделей вспышек. 19 Радио- и рентгеновское Солнце. В видимом свете Солнце абсолютно доминирует над всеми другими небесными светилами, его блеск в 10 раз больше блеска Сириуса. В радио- и рентгеновских диапазонах оно выглядит значительно скромнее. Если говорить точнее, то в радиодиапазоне на небе наблюдается не одно, а несколько примерно одинаковых ''солнц''. Ведь по мощности радиоизлучения наше Солнце одинаково с радиоисточником Кассеопея А, тогда как яркость источника Лебедь А всего в 1.6 раза, а источник Стрелец А – в 5 раз меньше. Кроме того, на небе имеются ещё 10 радиоисточников, которые слабее Солнца всего в 10 раз. Аналогичная картина наблюдается и в рентгеновском диапазоне. Первые попытки обнаружить солнечное радиоизлучение были предприняты ещё в 1900 г., однако оно было отмечено (к тому же случайно) военными радиолокационными станциями только в 1940 и 1942 гг. Если бы Солнце излучало как тепловой источник, имеющий температуру 6000 К, то в радиодиапазоне распределение энергии в зависимости от длинны волны подчинялось бы формуле Рэлея – Джинса. На самом деле это будет так лишь для волн чья длинна меньше 1 см. Интенсивность излучения спокойного Солнца на длине волны равной 1 м. Соответствует температура порядка 200 000 К, а при длине волны равной 10 м. – температура около одного миллиона градусов. В период высокой солнечной активности для этих длин волн интенсивность излучения достигает температуры соответственно 10 К и 10 К. На фоне усиленного радиоизлучения на метровых волнах (шумовые бури наблюдающиеся в течении нескольких часов и даже дней) время от времени выделяются всплески длительностью около секунды. Это всплески 1 типа. Всплески 2 типа начинаются примерно через 10 мин. после сильной вспышки и продолжается 5 – 30 мин. Здесь в каждый данный момент времени излучение сосредоточенно в двух частотных интервалах (на первой и второй гормон илах)причём в процессе развития явления происходит дрейф по частоте – уменьшение её в 2 –8 раз за время 10 – 15 мин. Всплески 3 типа – самое обычное проявление радиоизлучения активного Солнца. Возникают они непосредственно в момент вспышки на частотах около 600 Мгц (длина волны около 50 см). На протяжении около 10 сек. происходит быстрый дрейф в частоте и затухание явления. Всплесками 4 типа широкодиапазонное и непрерывное 20 (продолжающееся несколько часов) радиоизлучение, следующее обычно за всплесками 2 типа. Всплесками 5 типа названо широкодиапазонное непрерывное излучение, следующее за всплесками 3 типа и продолжающееся несколько минут. Примерно через две мин. после начала оптической вспышки начинается рентгеновская вспышка. В это время поток рентгеновского излучения от активной области Солнца увеличивается на 3 – 4 порядка. Установлено, что поток излучения в отдельных рентгеновских диапазонах начинает несколько увеличиваться уже за несколько часов до начала вспышки. Это даёт возможность с большей степенью вероятности предсказать момент её появления. Сопоставление снимков вспышки, полученных в рентгеновских лучах и в лини Н приводит к выводу, что размеры области, охваченной рентгеновской вспышкой, меньше, чем оптической. Температура газа, излучающегося в рентгеновском диапазоне 20-40 миллионов градусов. 21 ''Корональные дыры'' Уже давно известно, что в короне Солнца существуют области с низкой плотностью. Они отчётливо заметны на некоторых фотографиях короны, полученных во время солнечных затмений. Эти области называются ''коронольными дырами''. Области где практически отсутствует излучения короны. Особенно хорошо ''корональные дыры'' проявляются на гелиограммах, полученных в мягком рентгеновском диапазоне: в эти случаях на диске Солнца ''дыры'' наблюдаются как проекции на диск почти чёрных областей. ''Корональные дыры'', по – видимому, характеризуются не только понижением плотности, но и резким изменением других параметров в областях короны. Площадь занимаемая типичной ''дырой'', составляет 1 – 5 % площади солнечного диска. Изменение площади занятой ''дырой'', происходит со средней скоростью 20 000 км /с (около 0.1% площади солнечного диска за 1 день). ''Корональные дыры'' как и другие солнечные детали, вращаются вместе с Солнцем, делая на экваторе видимый оборот за 27 суток. Однако вращение ''дыр'' имеет некоторую особенность, которая отличает их от других деталей – характерное для Солнца дифференциальное вращение (увеличение периода обращения с приближением к гелиографическим полюсам) для ''дыр'' практически отсутствует, а при переходе от экватора к полюсам период меняется всего на 3% (изменение для обычных образований на Солнце около 20%). Изменение температуры с высотой в области ''дыр'' происходит в 5 раз быстрее, а изменение газового давления – в 2-3 раза медленнее, чем в окружающих её ''обычных'' областях солнечной атмосферы. Вследствие этого поток тепла из короны в нижележащие слои в ''корональных дырах'' примерно в 10 раз меньше. Следует отметить, что вместе с усилением солнечного ветра последние обстоятельство приводит к существенной ''утечки'' энергии из области ''дыр''. Особое внимание привлекает устойчивость ''корональных дыр'' (до 0.5 года) и их почти ''твёрдотельное'' вращение. Возможно, эти факты отражают особенности происхождения крупномасштабных солнечных магнитных полей, которые не смотря на дифференциальный характер вращения поверхностных слоёв Солнца, вращаются с постоянной скоростью вместе с более глубокими слоями , где образуются эти пол 22 Список используемой литературы: 1. Никольский Г.М. Не видимое Солнце. М., ''Знание'', 1980. 2. Томозов В.Н. и Цитович В.Н. Взрывные процессы на Солнце. М., ''Знание'', 1979. 3. Кипенхан Р. 100 миллионов солнц: рождение, жизнь и смерть звёзд. М., Мир, 1990. 4. Климишин М.А. Астрономия наших дней. М., ''Наука'', 1976. 5. Астрономия: учеб. пособие для студентов физ. – мат. А 91 фак. пед. ин-тов. М., Просвещение, 1983. 6. Мухин И.М. Мир астрономии: Рассказы о Вселенной, звёздах и галактиках. М., Мол. Гвардия, 1987. 23 План: От молодого Солнца к современному……………..2 Почему на Солнце нет дейтерия?………………….5 Почему на Солнце мало лития?…………………....6 Что произойдёт в будущем с нашим Солнцем?…..7 Общие сведения о Солнце………………………...10 Общие сведения о физических процессах на Солнце…………………………………………...…12 Солнечная активность……………………………..15 Солнечные вспышки………………………………18 Радио- и рентгеновское Солнце…………………..20 ''Корональные дыры''……………………………22 Список используемой литературы…....……….23 МИНЕСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ МУНИУИПАЛЬНОЕ ОБЩЕОБРАЗОВАТЕЛЬНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ ШКОЛА №48. ''Исследование Солнца – ближайшей звезды'' Подготовила : Ученица 11 класса А Зизе Наталья Вячеславовна. Проверил: учитель астрономии Масюкова Ольга Владимировна. г. Волгоград 2000 – 2001 уч.г.
https://doc4web.ru/astronomiya-/igrove-navchannya-na-urokah-z-shestirichnimi-ditmi.html	Ігрове навчання на уроках з шестирічними дітьми	https://doc4web.ru/uploads/files/221/afa137e20b2445ce72a52695e6f8d09c.docx	files/afa137e20b2445ce72a52695e6f8d09c.docx	Пошукова робота з педагогіки Ігрове навчання на уроках з шестирічними дітьми В учнів шестирічного віку, як і в дошкільнят, переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образний характер мислення, практичне ставлення до розв’язування завдань (спрямованість уваги на результат, а не спосіб дії). Зважаючи на ці риси дітей, доцільно в роботі з ними на уроках з кожного предмета систематично застосовувати елементи гри у поєднанні з бесідою, елементами самостійної роботи, спостереженнями. Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особистостей дітей та рівня (його) їхнього розвитку, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або всім класом. Сюжетно-рольові ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати школярам, як правильно застосовувати знання. У процесі проведення ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчального процесу. Ці ігри повніше реалізували підготовку учнів до практичної діяльності, виробляють у них життєву позицію, привчають до колективних форм роботу. Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну потребу в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в рівних ситуаціях, поглиблює набуті раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію. У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра - праця. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання й виховання дітей. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особливості І. Ігрова діяльність на уроках математики Під час використання на уроках математики ігрового методу навчання необхідно дотримуватись таких основних вимог: – ігрове завдання повинно за змістом збігатися з навчальним, тобто ігровою має бути лише форма його поставки. – математичний зміст гри має бути посильним для кожної дитини, оскільки гра буде цікавою тоді, коли в ній братимуть участь усі діти. – підсумок гри має бути чітким і справедливим. Таким чином, гра у процесі навчання шестирічних дітей математики стає важливим засобом розвитку їхнього інтересу до вивчення цієї дисципліни. Готуючись до проведення ігор та ігрових ситуацій, учитель має продумати: які математичні вміння і навички вони повинні формувати у дітей; які виховні завдання вони мають реалізовувати (виховання вольових якостей, почуття довіри, взаємодопомоги, дружби, уміння підкорювати свої власні інтереси учнів класу); який матеріал краще використовувати для гри; як за мінімально короткий час ознайомити дітей з правилами гри; чітко визначити час проведення гри та організацію її проведення (змагання між окремими дітьми, командами-групами, класу, активна участь усіх дітей); можливу зміну правил гри у разі необхідності активізації всіх дітей; підбиття підсумків гри. У процесі навчання шестирічних дітей наочність має бути нерозривно пов’язана з практичною діяльністю самих дітей. Тобто все, що показує вчитель за допомогою демонстраційного матеріалу, кожна дитина зможе виконати на своєму робочому місці. При цьому, звичайно, кількість дидактичного матеріалу, який повинен мати кожен учень значно зростає. Економічні ігри Останнім часом ми часто чуємо: “Реклама – двигун торгівлі”. Але поняття “Реклама” можна використати і в ширшому значенні, якщо застосовувати. Наприклад, у навчанні дітей. Отож ми з дітьми створили рекламне агентство під назвою “Клас!”, яке працює під девізом: “Все, що знаєш – у пригоді”. Наше агентство має різні відділи: інформаційний – займається пошуками інформації або обробляє часткову (виводить формули, правила тощо); художній – працює по дизайну; виготовляє малюнки, вироби; літературний – складає тексти та вірші; розрахунково-фінансовий – робить необхідні обчислення, виконує оцінювальні функції, підраховує “зарплатню”; редакційний – стежить за правильністю роботи відділів, виконує консультативні функції; дистриб’юторський – знаходить замовників реклами (замовниками можуть бути вчителі, батьки, учні інших класів, бібліотекарі), а також пропонує виготовлену рекламу. Завдяки цьому кожна дитина може знайти собі заняття до душі, розвинути природні здібності. Агентство працює як в урочний, та і позаурочний час. А мета його роботи – розвиток творчих здібносте1 учнів, розкриття індивідуальності кожного, розвиток умінь узагальнювати отримані знання, виховання самоврядування. Взаємодопомоги, прагнення до колективної творчості. Створюючи рекламу, кожний співробітник агентства дотримується таких правил: Визнач, що рекламуєш. 2. Для чого це потрібно. 3. Знайди головні властивості. 4. Виведи правило користування. 5. Додай поради, побажання, гумор. 6. Зроби яскраве оформлення. 7. Не забудь вказати виробника. Всі відділи працюють над рекламою, дотримуючись цих правил, але кожен знає, за виконання якого правила він несе відповідальність, які знання та вміння йому для цього потрібні. Отже, намагаючись покращити роботу агентства та поповнити його грошовий фонд, кожен учень добросовісно готується до уроку сам і допомагає товаришу. Всі діти із задоволенням доводять значущість арифметичних дій, чисел, величин, геометричних фігур, частин мови, частин слів, мовознавчих наук, словників, книжок. Робота в агентстві є і профорієнтаційний заходом, а також зацікавлює дітей у “грошових” відносинах. Рекламний “товар” можна виставити на “аукціон”, а також отримати “заробітну платню” із “Бюджету” агентства. Дидактичні ігри з використання економічної термінології У період переходу від ігрової діяльності в дитсадку до навчальної в школі словник дітей поповнюється активною лексикою, збагачуючись не тільки кількісно, а й якісно. Та припинити ігрову діяльність у початкових класах неможливо, бо в ній не лише розвивається пізнавальний інтерес до навчання. а й ефективне усне мовлення, яке є основою розвитку особистості молодшого школяра в цілому. Від найпростіших ігор, які проводяться, як правило, в 1-3 класах на уроках мови, доречно поступово переходити до більш серйозних у 4 класі. Ігри повинні бути спрямовані на розширення обсягу словникового запасу учнів тією лексикою, яка входить у наше життя повсякденно, яку чують діти постійно в колі сім’ї, по радіо, телебаченню, читають у пресі. Зокрема, діти постійно оточує сучасна економічна термінологія, без знання якої вони не зможуть стати повноцінними учасниками суспільно-політичного життя в Україні і світі. На кожному уроці української мови завжди можна відвести по декілька хвилин для роботи над значенням цих лексем. Доречно навчити учнів використовувати таку лексику прикладами до правил, вживати її в усному мовленні, а також для написання творів на відповідну тематику. У цьому разі цікавими й корисними для розширення активного словника молодших школярів будуть вправи словотворчі, з багатозначними словами, синонімами, антонімами, етимологічним аналізом, тлумаченням лексичного значення за словником. Пропонуємо ігри на матеріалі економічної термінології, спрямовані на збагачення активного словника та вдосконалення культури мовлення. Методична порада. Для проведення ігор діти класу діляться на гомогенні або гетерогенні групи. Обирається в кожній групі лідер. Завдання ігрової вправи. Гра “Ерудит” Учитель ділить клас на групи і роздає картки з таким записом: 1 експорт 1 суперництво 2 імпорт 2 заклад, функцією якого є посередництво в розрахунках і кредитах 3 бізнес 3 вивіз товару чи капіталу за кордон 4 банк 4 справа, діло, пов’язані з власним збагаченням 5 конкуренція 5 ввезення в країну іноземних товарів Завдання: Під якими номерами лексичне значення відповідає поданим словам? Як правильно писати: конкуренці? Поясніть, які теоретичні знання потрібно мати, щоб написати це слово правильно. Гра “Доберіть родича” Учитель пропонує групам дітей картки зі словами на позначення економічної лексики. Потрібно до кожного слова дібрати “родича”, визначити частину, яка їх об’єднує в одну сім’ю. Після цього дітям можна запропонувати побудувати діалоги на тему: “Експортні замовлення” або “Комерційна таємниця”. Банкір (банк, банкова система, банківська гарантія). Експорт (експортні замовлення, експортувати). Комерція (комерційна таємниця). Акція (акціонерне товариство). Валюта (валютна виручка). Гра “Реклама” Дітям дається пояснення слова “реклама”: яскрава розповідь про властивості товарів та послуг з метою їх збуту. Групам виноситься завдання: розповісти про новий товар так, щоб домогтися прихильності до нього у великої кількості людей. Для реклами можна запропонувати слова на позначення таких предметів: пилосос, праска, мікрохвильова піч, електроніж, холодильник. Ігри-подорожі Величезний виховний потенціал містить у собі така синтетична форма виховної роботи, як гра-подорож. Вона дозволяє цілісно організувати дитячу діяльність на тривалому проміжку часу. Організація і проведення ігор-подорожей у початковій школі має відповідати певним вимогам, серед яких, на нашу думку, важливими є такі: чітке формулювання виховної мети гри-подорожі та підпорядкування їй змісту діяльності на всіх етапах проведення гри; розробка маршруту і складання карти гри-подорожі; попередній підбір і виготовлення необхідних атрибутів (ігрового реквізиту, маршрутних листків, художньо-ілюстративного матеріалу та ін.); варіативне використання під час гри-подорожі різноманітних форм виховної роботи (бесід, конкурсів, творчих годин, театралізованих дійств, свят тощо)задля оптимізації виховного впливу в цілому; обов’язкове узгодження складності завдань та часового регламенту з віковими можливостями учнів; залучення до підготовки і проведення абсолютно всіх учнів класу, з метою активізації творчого потенціалу кожної дитини. Пропонуємо ряд ігор-подорожей, які спрямовані на формування у дітей моральних уявлень та навичок гарної поведінки. Гра-подорож у світ добрих вчинків (1-2 клас) Мета: Конкретизувати уявлення школярів про найвищі людські доброчесності (шляхетність. Чуйність, відданість, вдячність, милосердя тощо); сформулювати правильну морально-естетичну оцінку людських вчинків; підготувати до реальної поведінки за законами добра і краси. Маршрут. Станція і – Відео зал кота Леопольда (конкурси, вікторина). Станція 2 – Наш садок (трудова справа). Станція 3 – Театр гарних справ (драматизація). Обладнання: відеозапис мультиплікаційних фільмів, костюми казкових персонажів; пагони дерев, садівничий інвентар, стенд. Станція 1. Відео зал кота Леопольда (конкурсні завдання). Діти вирушають у гості до кота Леопольда. Кіт Леопольд. Здрастуйте, малятка, любі хлопчики й дівчатка! Хочу вас запитати: чи любите ви мультики? Чи знаєте мультиплікаційних героїв? Тоді, напевно, ви мені допоможете навести лад у нашій Мультляндії. А то мультиплікаційні бешкетники (здогадайтеся, хто б це міг бути) переплутали геть усі мультфільми. Але чи не злякають вас перешкоди, хитрі пастки, складні завдання? Ні? Тоді у путь! Мультиплікаційний ранг Раунд 1. Сузір’я шляхетних вчинків. Обладнання: карта сузір’я з зірками Чуйності, Вдячності, Відданості, Добра, Милосердя та з безіменними зорями. ІГРИ ДОБУКВАРНОГО ПЕРІОДУ Гра є провідною діяльністю для дітей шестирічного віку. Майже все життя дитини проходить в ігровій діяльності. Весь урок у дітей цього віку пронизаний грою, але грою не заради розваги, а грою навчальною, що вимагає складних розумових операцій, аналізу і синтезу. Кількість ігор на уроці повинна бути розумна. Доречно подумати і поетапний їх розподіл: на початку уроку гра повинна допомогти зацікавити, організувати дитину; в середині уроку гра повинна націлити на засвоєння теми; в кінці уроку – може носити пошуковий характер. Але на кожному етапі уроку вона повинна бути цікавою, доступною, включати різні види діяльності учнів. При організації гри на уроці важливо продумати і те, в якому темпі вона буде поводитися. Гра дасть змогу дитині опанувати також основи грамоти. Враховуючи складність звукових спостережень, навчання у добукварний період слід організовувати так, щоб шестилітки сприймали його в ігровій формі, не перевтомлювалися, щоб воно не викликало негативних емоцій. Уся навчально-виховна робота з рідної мови з дітьми-шестилітками повинна ґрунтуватися на принципі гра-навчання, гра-виховання, оскільки в цьому віці гра для дітей – серйозна діяльність. Заняття, на яких діти оволодівають звуковою системою рідної мови, як і інші, перетворюю в цікаві вправи ігрового характеру. “Скільки речень?” Учитель читає речення. Учні на пальцях показують, скільки речень у цьому тексті. Виграє той, хто менше за всіх помилиться. “Скільки слів у реченні?” Учитель читає речення. Учасники гри на пальцях або картками з цифрами показують, скільки в ньому слів. Виграє той, хто менше за всіх помилиться. “Злови п’ять слів” Учитель називає п’ять слів. Наприклад: олівець, зошит, ручка, вчитель, навчання, з тим, щоб учні зловили ці слова (плеснули у долоні) у реченнях, які він буде проказувати. Речення можуть бути такі: Проведи усе в порядок, щоб були готові зрання: олівець, ручка і зошит – все, що треба для навчання. Бути чемним і привітним – пам’ятай це всюди й завше. Як до класу входить вчитель, привітай, із місця вставши. Сяє зірка на копрі. Ми з Олегом – шахтарі... Засиніли проліски у ліску, у ліску. Гра розвиває увагу, привчає прислухатися до слів у реченні. “Живі слова” До дошки викликаю трьох учнів (це діти, які будуть виконувати роль слів), а іншим даю завдання скласти речення, в якому стільки слів, скільки дітей стоїть біля дошки. За малюнком діти складають речення, наприклад: “Їжак несе яблуко”. У викликаного учня запитую, в ролі якого слова він буде виступати або діти самі собі вибирають слова із складеного речення). Класу даю завдання поставити слова в такому порядку, щоб вийшло складене речення. Потім діти, які виконують роль слів, називають кожен своє слово по порядку, і всі чують речення, яке склали колективно. У другому варіанті гри я сама пропоную дітям, які виступають в ролі слів, слова, наприклад: білка, гриби, сушить. Інші діти складають з них речення, правильно шикуючи “живі слова” біля дошки. “Діти-слова” вимовляють свої слова, і у них виходить речення: “Білка сушить гриби”. ІГРИ БУКВАРНОГО ПЕРІОДУ Гра “Смачні слова” До вас в гості дуже поспішав Буратіно. Він ніс смачні слова, по дорозі розсипав букви і все переплутав. Ось ці букви і склади: Я С Б И Лу Ру Ко Ша Г Ли Ва Мо (Яблуко, слива, груша, лимон). Гра “Буква заблукала” На магнітну дошку розставляю букви, які переплутав Незнайко. Букви, що позначають голосні звуки: О С Е М У. Букви, що позначають приголосні звуки: Н К І Ф Т. Діти виправляють помилки, вставляють букви на місце. Гра “Хто більше?” В гості приходить Мальвіна і приносить в корзині слова, що містять в собі інші слова. Складіть інші слова, використовуючи букви даного слова. (Соловейко – соло, коло, воло, колеса, косо). Білосніжка, сторона, ромашка, ластівка, листоноша. Гра “Склади нове слово” Перед учнями картки з написаними словами. З перших складів першого слова, других – другого, третіх – третього складіть нове слово, придумайте з ним речення. Вухо, калина, спідниця. Сокіл, дорога, виделка. Мистецтво, вилити, вивчати. Гра “Коли це буває?” Перед кожною дитиною клас у 4 картки із написом весна, зима, літо, осінь. Показую картини природи і різні пори року, а діти піднімають відповідну картку із написом. Гра “Знайти імена дітей” (Діти указкою показують імена) ло ва то ма гла мі же ша а па ля на дя ко во ся ня ла ал зі са ри ві ін Гра “Станьте, букви, в хоровод” Виготовляю два круги з однією кишенькою в меншому з них. Вставляю туди букву, що означає приголосний звук. Навколо стоять інші, що позначають голосні. Я показую букву, що позначає голосний звук, а діти називають склад. Гра “Цікаві слова” Пишу на дошці слова: дід, мир, кіт, сир та інші. Написавши слова, говорю: “В нашій мові дуже багато слів, серед них є багато цікавих. Ось подивімось на ці слова. Чим вони цікаві? А спробуйте їх прочитати навпаки справа наліво. Які слова одержали? Дід, Рим, тік, рис. Потім пропоную ряд слів. Додайте по одній літера на початку чи в кінці слова і ви побачите, як на очах утворюватимуться слова з новим значенням: линок, буря, міх, буква, їжа, база. Ігри післябукварного періоду Якою стане в майбутньому сьогоднішня юна людина – важлива моральна, політична, економічна задача нашого суспільства. Роль книги в цьому процесі і важко переоцінити. Всім давно відомо, що знання. Фантазія, логіка думки і міркувань, любов до рідної мови, уміння зв’язно, логічно і образно розповідати виховуються читанням. Дитяча художня книга – це особливий світ, який юний читач осягає і розумом, і серцем. Дуже важливо, щоб книга увійшла в його життя якомога раніше, тому що вона незамінима у виробленні уваги, зосередженості, у вихованні душевності, моральності тощо. Від учителя початкових класів в значній мірі залежить, чи полюблять діти читання або залишаться байдужими до літератури, чи стануть вони друзями книги і постійними її читачами, такими чином здобуваючи широту кругозору, міцні знання, чи знайдуть самих себе. При навчанні читати недостатньо сьогодні лише кілька разів повторювати один і той же текст. Ця робота швидко втомлює дітей одноманітністю. Саме таким дієвим інструментом, за допомогою якого можна зацікавити учнів, викликати інтерес до виучуваного матеріалу є гра. Значну увагу приділяю її добору та вдосконаленню. Відповідно до навчально-виховних завдань виготовляю наочні посібники, придумую цікаві ігрові ситуації, намічаю прийоми і способи, які б пов’язували програмний матеріал з грою, необхідний ступінь власної участі в ній, щоб розширювалося поле ігрової самостійності дітей. Навчаю їх правильного спілкування, дотримання правил. Особливо це необхідно для успішного проведення змагань, конкурсів, коли учням доводиться співвідносити свої дії з діяльністю інших, досягти спільних результатів, в яких зацікавлена вся команда. Щоб одна й та ж сама гра не набридла, через певний час вношу в неї деякі зміни, ускладнюючи завдання, враховуючи засвоєний матеріал, індивідуальні особливості дітей. Поступово цікава гра, мовленнєва творчість переростають у навчальну працю. Прагну сформувати у дітей чіткі мовні уявлення й поняття, виробити міцні навички та вміння, прищепити прийоми і способи опанування знаннями. Ігри, які проводжу на уроках навчання грамоти, умовно поділила на такі види: Ігри добукварного періоду. Ігри букварного періоду. Ігри після букварного періоду. Гра знімає нервове перевантаження. Саме завдяки ігровим формам занять вдається залучити пасивних учнів до систематичної розумової праці, дати змогу дитині відчути успіх, повірити в свої сили. Будь-яка гра повинна бути підпорядкована темі уроку, тоді вона дає хороший результат. Основне завдання після букварного періоду – вдосконалювати навички читання першокласників, відпрацьовувати темп, правильність і виразність читання. Які безпосередньо залежать від усвідомленості змісту тексту. Одне із завдань після букварного періоду – підготувати учнів до роботи з читанкою. Отже, залежно від теми уроку – навчання грамоти, його структури, рівня підготовленості дітей, запропоновані ігри на окремих етапах стануть активним засобом зацікавленості. Фантазія, казка, гра – це частка духовного життя дітей. Гра “Розсипані загадки” Із слів, написаних на окремих картках, скласти загадку і розгадати її. Гра починається з читання вірша-зачину. Зі сторінки книжки в гості до вас я йшла, Щоб розгадали ви мене, дітвора... Дуже я спішила, й трапилось ось так: На шматки робилась, не зібрать ніяк. Врятуйте мене! Із шматків мене складіть!!! Зразок набору карток до загадок. “Мене частенько просять, ждуть, А тільки з’явлюся, ховатися почнуть” (Дощ) просять а тільки почнуть частенько з’явлюсь мене ждуть ховатися Скатертина біла увесь світ накрила. (Сніг) світ увесь скатертина накрила білий Влітку наїдається, взимку відсипається. (Ведмідь) наїдається взимку влітку відсипається Що росте догори коренем? (Бурулька) догори що росте коренем Надворі горою, а в хаті водою. (Сніг) а в хаті горою водою надворі Гра “Лото загадок” Гра основана на ігровому принципі лото: тексти загадок пишу на окремих картках, а малюки, які є відповідями на ці загадки або самі слова-відгадки розміщуються в клітинках таблиці. Таку таблицю вивішую на дошці, можна зробити одну на кожну парту. півень гриби капуста жаба сонце заєць Хто голівку свою влітку накриває. І по двадцять хустин на голівці має? (Капуста) 2. Всі ми в шапочках-брилях Заховались під кущі, Бо як вийдемо на шлях – Враз опинимо в борщі. (Гриби) 3. Хто однаково всіх любить, Всіх однаково голубить? Кожний скоса тільки гляне, А обняти не дістане. (Сонце) Влітку сіренький, А взимку біленький. Тема: Вправи на засвоєння таблиці ділення на 7. Розширена задача на спосіб зведення до одиниці. Мета: Вправляти учнів у засвоєнні напам’ять таблиці множення на 7; ознайомити з розширеною задачею на знаходження четвертого пропорційного. Обладнання: роздатковий матеріал, таблиця. Перевірка домашнього завдання повторення правил. Усний рахунок. Гра “Хто швидше?” 61+8 96-40 74-50 47+3 100-22 Гра “Знайди помилку” 4 х 4 + 2 = 20 30 : 6 х 2 = 11 12 : 6 х 3 = 6 36 : 6 х 3 + 18 Каліграфічна хвилинка. 2 6 Математичний диктант сума чисел 26 і 5 добуток чисел 4 і 8 частка чисел 10 і 2 18 збільшити на 2 12 зменшити на 8 Розв’язування прикладів 42 : 7 х 6 : 6 = 14 : 7 х 8 :2 = 28 : 4 х 5 = Розв’язування рівнянь х . 7 = 63 х . 8 = 56 х . 7 = 14 Гра “Встав число” 30 - = 15 90 - = 20 35 : = 7 20 + = 15 90 - = 20 35 : = 7 20 + = 40 7 . = 14 63 : = 9 Засвоєння таблиці множення і ділення числа 7. коментоване письмове виконання № 283. На дошці підготовлено таблицю. Після ґрунтовного вивчення змісту задачі сильніші учні називають величини, які треба виписати у таблицю, і їх значення. Фізкультхвилинка Ціна Кількість Вартість Загальна вартість До обіду після обіду однакова 7 5 42 гр. ? Аналізуючи таблицю, діти вказують на ту її частину, яка ілюструє знайомий тип задач. Далі, учні читають план розв’язування задачі у підручнику і з’ясовують, що перші дві дії приводять до розв’язання знайомої дітям задачі на знаходження вартості у другому рядку таблиці. ? 42 гр. ? 5 ? 7 42 гр.Вчитель пояснює, що третя дія розширює вже відому дітям задачу і веде до знаходження загальної вартості. Далі задачу ще раз аналізують “ з кінця за схемою” - вартість усіх книжок - вартість 5 книжок Ціна книжки – Після розв’язування задачі вчитель запитує, як можна було б виконати перевірку. Складають до задача вираз 42 + 42 : 7 . 5 + 72 (гр), або 42 : 7 . 5 + 42 = 72 (гр) Гра “Мовчанка” 14 28 21 49 63 56 42 35 : 7 Самостійна робота на д задачею 286 Повторення геометричного матеріалу. 3 4 2 6 7 5 8Гра “Світлофор” 1 Діти називаю всі геометричні фігури за номерами. Проводиться бесіда про правила дорожнього руху. Підсумок уроку.
https://doc4web.ru/astronomiya-/koshoviy-otaman-ivan-sirko.html	Кошовий отаман Іван Сірко	https://doc4web.ru/uploads/files/227/5bc9d04e2ad66a444751e159dbb063b4.docx	files/5bc9d04e2ad66a444751e159dbb063b4.docx	І ван Сірко – особлива постать в історії України. За свій незвично довгий вік – як на козака, що ціле життя те й робив, що воював – він зазнав усього: злетів занепадів, зрад, захоплень, розчарувань, почуттів щирої приязні і лютої ворожнечі, скидав і садовив на трон гетьманів, і сам прагнув стати гетьманом. Ще за життя він став легендою козацтва, його подвиги описано у багатьох піснях і думах. І козаки, і вороги Сірка мали його собі за характерника – чоловіка надзвичайної сили волі, що може підпорядкувати собі оточення і навіть вміє замовляти рани. Бо Сірко й справді виходив живим та неушкодженим з таких ситуацій, в яких інші могли б тільки загинути. Недарма татари прозвали його “урус-шайтаном”, тобто “руським чортом”, боялися і разом з тим дуже поважали. Турецький султан, що постійно потерпав від нападів Сірка, навіть видав ферман молитися в мечетях про його смерть. І хоча цей легендарний кошовий був нещадним до ворогів, але разом з тим він відзначався великодушністю до переможених або слабких противників, не прагнув власної здобичі – трофеїв. Для козаків він завжди був прикладом самовідданості, відваги, хоробрості і винахідливості. Всі: і вороги, і друзі поважали його високу військову майстерність. А одна з народних пісень ось що про нього каже: Гей, як крикнув та козак Сірко та на своїх хлопців: “Ой, сідлайте коней, хлопці, та поїдем до Криму в гості”. Та туман поле покриває, Сірко з Січі виїзжає. Ми думали, що то орли злітаються, Аж то військо, славне запорізьке, на кримську дорогу з’їзджається. Ми думали, що то сокіл летить, Аж то козак Сірко на кримську дорогу конем біжить. Ми ж думали, що то місяць зійшов, Аж то козак Сірко по кримській дорозі з козаками пішов. Ми ж думали, що то місяць сяє, Аж то Сірко з козаками та на кониках грає. Як дійшов Сірко та до кримської засади, Як крикнув козак Сірко до козацької громади: “Гей ви, хлопці! Та добрі молодці! Наступайте ж ви сміло! Беріть шаблі в руки та рубайте превражую силу!” Як пішли ж хлопці поміж ордою шататься, Стала орда та скрізь поза ними валяться. Ми ж думали, що то дуб та у лісі в’ється Аж то козак Сірко із ордою б’ється”. Дослідники одностайні в тому, що Іван Дмитрович Сірко народився в селищі Мерефи (місто поблизу Харкова). Походив з давнього козацького роду. Дата народження Сірка й досі залишається загадкою, але з легенди відомо, що він з’явився на світ з зубами, і тільки-но його повивальниця піднесла його до столу, він схопив пиріг з начинкою, що там лежав, і з’їв його. Це було знаком того, що все життя він гризтиме ворогів. Про ранній період життя Івана Сірка відомо дуже мало. Козакувати Сірко почав ще з юності. Служив у реєстрі, не раз був у походах. В ті тяжкі часи Сіркові не довелося навчатися в школі, і тому він залишився неписьменним на все життя. У Мерефі він мав хату з обійстям, а неподалік містечка – невеликий хутір. Сам господарством майже не займався і все життя козакував, служив Україні, захищав від численних ворогів, ходив походами на Крим, Туреччину, Річ Посполиту. Під час одного з татарських наскоків на Слобожанщину, хутір Сірка зазнав руйнувань, і його дружина з дітьми залишилися без притулку. Ось що про Сіркову родину оповідає пісня: В городі Марефі жила вдова, Старенька жона, Сірчиха-Іваниха. Вона сім літ пробувала, Сірка Івана в очі не видала, Тільки двох синів мала: Першого сина – Сірченка Петра, Другого сина – Сірченка Романа, Вона їх до зросту держала, Іще од них слави-пам’яті по смерті сподівала. Як став Сірченко Петро виростати, Став свою мати стареньку питати: “Мати ж моя, старая жоно, Скільки я в тебе перебуваю, Отця свого, Сірка Івана, в очі не видаю. Нехай би я міг знати, Де свого отця, Сірка Івана, шукати”. Вдова стара промовляла: “Пішов твій отець до стародавнього Тору пробувати...” Про Сірка також відомо, що він мав двох зятів: першого звали Іван Сербін – він був козаком з Лівобережжя, а другого – Іван Артемов – козак Харківського полку. Щоб краще зрозуміти вдачу кошового отамана Івана Дмитровича Сірка, спочатку слід згадати деякий випадок вже з пізнього періоду його життя. А трапилося ось що: ...У липні 1675 року І. Сірко зібрав близько 20 тис. козаків і рушив на Крим з “відповіддю чемності” на підступний ханів напад на Запорозьку Січ. Погулявши з шаблями по татарських улусах, він розбив на друзки кілька організованих татарських загонів, захопив чимало ординців у полон, а головне, звільнив близько 7 тис полонених українців, що перебували у татарському полоні. Але дорогою назад кошовий помітив, що багато визволенців повертаються на Вітчизну нібито й не дуже охоче. Сірка це вразило: “Не може такого бути! – вигукнув він подумки і сам себе запитав: Невже не раді бачити рідної землі?!” Щоб з’ясувати що тут до чого, він наказав всім визволеним поділитися на тих, хто хоче йти в Україну і тих, хто волів би вернути до Криму, пообіцявши, що тих, хто висловить бажання повернутися до татарів, силою не триматимуть. Яким же був подив Сірка, який все своє життя поклав на вівтар боротьби з бусурманами, коли майже 3 тис. чоловіків та жінок висловили своє бажання повернутися до таких-таки татарів! Кошовий поцікавився, що саме на чужині привабило їх так, що навіть батьківщина їм не мила. Їх відповідь була простою: там вони собі вже хазяйства позаводили, сім’ї закладати збираються... а на Україні в них немає нічого – все треба починати з нуля. Ошелешений таким відкриттям, Сірко відпустив цих відступців на волю, а сам, сподіваючись, що в комусь з них прокинуться патріотчні почуття, що змусять їх передумати і повернутися назад, піднявся на високий пагорб і ще довго-довго дивився за тим, як вони радісно чимчикують на чужину, до своїх господарств. За віщо ж тоді стільки крові пролито?! За віщо стільки голів козацьких покладено навіть у вчорашньому бою?! За їхню волю!!! А вона їм, бач, ні до чого – їм аби сите корито... Коли вони були вже далеко, Сірко впевнився в тому, що вертати ніхто й гадки не має... Скипів кошовий, скликав молодих козаків, яким ще треба було набувати виправи у шабельних січах, і послав навздогін, наказавши вирубати всіх до ноги. Попередив, що особисто перевірить, чи виконано його наказ. І загін поскакав. Наздогнав. Вирубав. А Сірко прибув на місце страти, подякував молодим козакам за службу, і, схиливши голову, звернувся до полеглих: “Простіть нас, браття, і спіть собі до Страшного Суду. Тільки Господь тепер скаже, чия тут була правда. Але множити нових ординців на наші християнські голови вам не доведеться. Не зростуть ваші діти між бусурманами на свою вічну – без хрещення - погибель”. Боротьба з татарами набула тоді особливо жорстоких форм. І цей жорстокий вчинок Сірка став суворою наукою і попередженням козакам і тим, хто ладен віддати Вітчизну за господарство у татарському полоні. На політичну арену Іван Сірко виходить навесні 1645 року під час Тридцятилітньої війни у Франції, у місті Фонтенбло, під Парижем. У Францію він потрапив разом з Хмельницьким і набраним ним загоном добровольців. Спочатку вони брали участь у переговорах з представниками французького уряду про військову допомогу, а потім допомогали Франції у війні. Участь Богдана Хмельницького у боях сумнівна, проте Сірко згадується у французьких літописах дуже чітко. Спочатку козаків з Гданська привезли кораблями у Кале, а потім вони брали участь у Тридцятилітній війні. Проте, існує цікава версія, що, дорогою до Кале, козаки під командуванням Івана Сірка, минаючи захоплений іспанцями Дюнкерк, не тільки відбили напад іспанських сторожовиків, а й підпорядкували кількох з них собі, а відтак і вдерлися з новою силою до порта. Іспанців це так налякало, що вони поховалися до фортеці. Але й фортецю козаки здобули – нічним штурмом з моря. Іван Сірко також брав активну участь у Визвольній війні (1648-1654 рр.). У період 1658-1660 рр. його обрали Вінницьким (Кальницьким) полковником. Рішуче відкинувши ідею єднання України з Росією, Сірко приєднався до числа тих, хто відмовився давати присягу російському цареві, і таким чином, став на бік опозиції. На знак протесту проти Переяславської угоди він склав свої повноваження і повернувся на Січ. Просидів він там довго, ніби відгородившись від усього світу, і, навіть, козацтва. Принаймні, відомо, що, коли помер Богдан Хмельницький і на гетьманство обрали Івана Виговського, кошовим отаманом Запорізької Січі був не він, а Павло Гомін. Та невдовзі настала і його пора. Серед запорізького козацтва дедалі ширилося незадоволення пропольською політикою Виговського, а оскільки Сірко виступав не лише проти російської, а й проти польської орієнтації, то невдовзі рушив на Виговського зі зброєю в руках. І першою його дією був розгром великого загону кримських татар, що йшов на допомогу гетьманові. У 1659 р. Виговський здобув перемогу над російською армією під Конотопом. Можливо, гетьман, скориставшись цією перемогою, міг би зміцнити становище країни, зменшити її залежність від Московії. Але зробити цього він не спромігся, бо проти нього виступив Сірко. Він не обмежився розгромом татар поблизу Умані, а й розпорошив кілька загонів “виговців”. За це дістав винагороду від російського царя: двісті золотих та на триста рублів соболів. Сірко був надзвичайно талановитим полководцем, але у нього була одна вада. Він був дуже імпульсивним і непрогнозованим політиком, або, точніше, політиком зовсім не був. Ось як характеризує Сірка з цього приводу Яворницький: “...То він був на боці московського царя, то на боці польського короля, то підтримував Дорошенка, то ставав на бік його ворогів, Суховія і Ханенка, то виступав проти останніх і знову захищав Дорошенка, то допомагав російському цареві проти турецького султана і кримського хана, то йшов проти царя разом із султаном і ханом”. І справді, Сірко несподівано й страшно руйнував плани українських гетьманів, проливав багато крові через невизначеність своїх позицій. Інколи здається, що Україна мала б більшу користь з того, якби він деякий час не займався державними справами, а просто, відпочив би кілька місяців на своїй пасіці і зрештою, добре обміркував, якою він хоче бачити Україну, за що і проти кого він має боротися, хто має йому бути за союзника, а хто за ворога. Особисто мені здається, що Сірко боровся за інтереси простих, низових козаків, і завжди займав ту позицію, яка була вигідною саме їм. Отже, зрештою, Сірко зі своїми козаками змусив Виговського зректися булави і зробив все можливе, щоб вона перейшла до Юрія Хмельницького. Під час обрання гетьманом України Юрія Хмельницького у 1659 р. полковник Сірко теж брав участь у Переяславській раді: у присяжному списку за нього, неписьменного, розписався сам гетьман. У 1660 р., за гетьманування Брюховецького, Сірко стає кошовим отаманом. Протягом певного часу він дуже активно втручався у справи зовнішньої політики, віддавшись боротьбі з татарами. Зокрема, восени 1663 року він повів козаків на Перекоп. Нескінченні татарські напади не давали спокою козакам, тож Сірко вирішив поставити на місце як не кримського хана, то хоч перекопського мурзу. На допомогу татарам прийшов загін турків. Але й це не зарадило бусурманам. Козаки разом із загоном стряпчого Косагова розгромили їх і захопили великий полон (щоправда, під час бенкету з нагоди перемоги випили трохи зайвого і всіх полонених перебили). Але, крім проблем з татарами, Україна мала ще одну проблему – не на жарт розпалилася боротьба за булаву між Тетерею та Брюховецьким. Тетеря орієнтувався на незалежність, але за союзника мав польського короля, і Сіркові це не подобалось. І коли Тетеря прислав до нього гінців з листом, кошовий посадив їх у холодну, а листа передав Брюховецькому, що тримався російського царя. Боротьба за гетьманську булаву була дуже трагічним явищем, тому що один претендент підтримував польського короля, а другий – російського царя. Через це весь час точилася кривава громадянська війна, що забирала сотні тисяч українських вояків, а Україна все більше і більше занепадала. За приклад такого лиха можна взяти битву під Глуховом у 1664 р. Тут билися війська Яна Казимира, що підтримував військо Тетері проти військ Брюховецького і російського князя Ромодановського. Перемогли Ромодановський з Брюховецьким, але Україні від того легше не стало. Сірко ж, тим часом, перебував у тилу поляків, громив польські обози, та гарнізони, вірні П. Тетері. Згодом про все, що він вчинив, доповів листом цареві. А вчинив він немало: він розбив військо польського генерала Чарнецького, розгромив загін татар, що йшли йому на допомогу. Згодом, разом з чималим загоном калмиків, що несподівано приєднались до козаків, здобув ще одну перемогу над татарами. Ось тільки жодного зі своїх супротивників Сірко остаточно здолати не зміг. Отаманство Сірка на Січі було непостійним. Поки в Україні тривала страшна громадянська руїна, його кілька разів обирали кошовим і відбирали булаву. Але, навіть, коли він кошовим на Січі не був, то це не позбавляло його пошани запорожців. У 1667 р. кошовим був не Сірко, а Іван Ріг, але це не завадило Сіркові зібрати великий загін козаків і повести його на Крим. Козаки дійшли до Кафи, захопили велику кількість полонених, визволили 2000 татарських бранців. Цьому сприяв вищезгаданий розгром хана під Перекопом. Після цієї битви Крим вже не був здатним ні на який опір. Дослідники й досі не можуть пояснити те, що ще після кількох битв Сірко кидає Січ і стає полковником (адміністратором) м. Змієва (нині Харківська область). Може, не поділив чогось з тодішнім кошовим отаманом та його прибічниками? Чи, може, вирішив для себе: час уже покласти край козакуванню та перейти на осіле врядування. В ролі адміністратора Сірко дуже скоро впевнився, що росіяни дивилися на Слобідську Україну (та й, власне, на всю Україну!), як на свою колонію. Сірка дуже обурило свавілля бояр та російських воєвод, і він очолює ряд повстань селян та козаків, і, таким чином, розпочинає бойові дії проти своїх недавніх союзників, росіян. І хоч він і здобув ряд перемог: під Охтиркою, Харковом, Полтавою, він розумів, що своїх сил замало, а ні гетьмана, ні кошового втягнути у війну не вдастся. Отже, Сірко знов опиняється на Січі. Там, за підказкою кримського хана, що хотів мати на Січі союзника, кошовим отаманом був Петро Суховій, що цілком орієнтувався на Крим. При цьому він вважав, що лише він є справжнім та законним гетьманом, і що всі інші мають скласти свої обов’язки і передати їх йому. Проте, ні Дорошенка, ні Многогрішного це, певна річ, не влаштовувало. Але їм потрібна була сильна підримка, яку вони знайшли в особі Івана Сірка. І першою справою, зробленою ним, був розгром військ “гетьмана його ханської величності”, як іменував себе Суховій та військ хана Батирчі. Та минуло зовсім небагато часу, і ми бачимо Івана Сірка в складі оновленого війська Петра Суховія!!! Тепер Сірко визнає його за законного гетьмана і бере в бологу Чигирин, щоб відібрати булаву від Дорошенка. Одне слово, пояснити політичні перевтілення Сірка просто неможливо. Вони не піддаються ні розумінню ні логіці. Єдине, що відривало його від міжусобної боротьби за булаву, то це боротьба з татарами і турками. От і в 1670 році полковник Іван Сірко зібрав загін козаків і вирушив в похід на Очаків. Йому вже набридло дивитися на те, як в Криму й досі хазяйнують татари й турки. Фортеці, тобто, самої цитаделі Очакова Сірко не штурмував, але місто захопив, спалив, сплюндрував, а всіх, хто намагався йому перешкодити – знищив. Але тоді Сірко не знав, що на нього чекає. Росія чітко дала зрозуміти всім українцям, що не хотіли коритися їй, що саме для таких, як вони, в неї є Сибір. А місця там навіть для кількох Україн не забракне. Та почалося виконання її погрози не з рядових козаків, а з гетьмана Лівобережної України – Многогрішного. І не самого – зусією родиною та прибічниками. Сіркові, як кошовому отаманові, личило б обуритися з цього приводу, незалежно від особистого ставлення до гетьмана. Але ні! Сірко вирішив, що й сам може підняти булаву, що випала з рук Многогрішного... Трагедія українського лицарства полягає в тому, що замість згуртуватися і раз і назавжди показати російському цареві, що гетьманів як призначали і скидали козаки, так і призначатимуть далі, а в Сибіру цар нехай прохолоджує власних боярів,- найвизначніші представники лицарства, у тім числі й Сірко, зраділи вакансії і кинулися: хто здобувати булаву, а хто – підтримувати любого серцю претендента. Про свої претензії на гетьманування Сірко, не здатний до інтриг, заявив чесно. Це насторожило всіх претендентів на булаву і навколишніх правителів. Всі розуміли, що якщо влада в Україні перейде до такого талановитого полководця, як Сірко (за свдченнями істориків, він переміг у 50 великих битвах, не рахуючи численних дрібних сутичок, а програв тільки 1), то навіщо тоді Україні буде “ висока рука” чи то царя-батюшки, чи то польського короля, чи турецького султана, чи то ще когось. Особливо вперто виступали проти Сірка гетьман Правобережної України Петро Дорошенко, призначений російським урядом гетьман Лівобережної України Іван Самойлович, полтавський полковник Федір Жученко. Саме останній відіграв лиху роль у житті Сірка. Скориставшись з того, що Сірко з невеликим загоном охорони виїхав до Курська, щоб особисто передати росіянам захопленого в полон татарського мурзу Тенмамбета, Жученко навмисно заарештував Сірка і звинуватив його у спеціальному прибутті на лівобережжя з метою зчинення бунту проти царя. У Москві цьому охоче повірили. По-перше, зовсім недавно він організовував бунти проти московських воєвод на Слобожанщині, по-друге, цареві було вигідно позбутися такого сильного і небезпечного претендента на гетьманську булаву. Так у Сибіру Сірко, напевно, і загинув би. Але навесні 1672 року 300-тисячна армія турецького султана вдерлася на терени України. Така армія богла б захопити Київ, а вже звідти – Москву чи Варшаву. Небезпека зросла, коли до султана приєдналася ще й кримська орда. Отут і Польща, і Москва, і претенденти на гетьманську булаву зрозуміли, що протистояти такій численній орді, виявляється, нема кому. Шабель не бракувало, але не було талановитого полководця. Ось тоді і згадали про Сірка. Першим почав прохати про його звільнення польський король, що мав би дуже ненавидіти його – дуже багато польської крові виточив він на просторах України. Клопоталися за Сірка й запорожці, і гетьмани Самойлович з Ханенком. Всі розуміли, що треба дати відсіч навалі, призвідці якої остаточно втратили страх перед українцями, поляками і росіянами. І в червні 1673 року Сірко знов на Січі. Перше, що зробив – зібрав запорожців, що вже пожурилися над колишньою славою, взяв штурмом Аслам, потім – Очаків, перебив загони, що перекривали підступи до них. А щоб хан краще затямив, з ким має справу, перестрів на Муравському шляху ще й великий загін ординців, які йшли проти росіян, і теж розгромив його. Після ряду таких блискучих перемог, запорожці знову, вже вкотре, обирають його кошовим отаманом. Мухаммед IV не міг пробачити Сіркові та його запорожцям поразок, що раз у раз зазнавав від них. І восени до Криму прибуло велике турецьке військо. Його командир привіз наказ для хана: приєднати до війська свою орду, а взимку, коли замерзне Дніпро, напасти на Січ, і, перебивши козаків до одного, зруйнувати її... Сіркові й на думку не спадало, що татари можуть з’явитися коло Січі, та ще й на Різдво. Та й, слід віддати належне ординцям, операція готувалась у повній таємниці, навіть солдатам-яничарам начальство нічого не повідомляло до останнього моменту. Один-єдиний сторожовий загін, що рейдував у степу, татари захопили в полон. Хтось з козаків зголосився на провідника. Підійшли вночі, непомітно. Вершники татар оточили острів, щоб добивати тих, хто тікатиме, а турки-піхотинці ступили на територію Січі. Далі сталося те, що потім дало змогу Сіркові посилатися на “заступництво боже”. І справді, інше пояснення тому, що сталося далі, знайти дуже важко. Безшелесно, нічим не стукнувши й не гупнувши, яничари оточили всі курені. І так тісно, що стояли впритул один до одного. Та найдивовижніше те, що жоден з 15 тис. яничарів, що запосіли всю Січ, стояв мовчки й непорушно, чекаючи команди. Козак Шевчик, піднявшись по нужді, виглянувши у вікно, чи не світає ще, побачив, що Січ повністю зайнята яничарами. Поки він будив інших, і ті приходили до тями після різдвяної учти,- тисячі готових до бою воїнів ані зворухнулися. Жоден навіть не спробував самохіть заскочити до якогось з куренів, жоден навіть не апчхикнув. Всі немов заціпініли. Попідступавши до віконниць, козаки дружно вдарили з рушниць. Заряди були дробовими – від кожного пострілу гинули або діставали поранення кілька яничар. Здавалося б, в такій ситуації, турки мали б кинутися на штурм куренів. Та, на диво, вони й тепер стояли в тісняві, і тільки пробували стріляти у відповідь, часто просто в небо, бо в такому натовпі спрямувати рушницю навіть на вікно було дуже важко. І геть не бралися до ножів, на які очевидно, й важили. Такого ще в історії не було, щоб 15 тис. озброєних воїнів вночі, потай, заскочили до табору сплячого ворога, і майже всі пішли на той світ... Вистрілявши всі заряди, козаки взялися до шабель і списів, і до ранку весь острівець вкрився трупами. Потім, козаки кинулися навздогін тим, що стояли навколо Січі і чекали, поки піхота зробить своє. Хроністи свідчать, що у цьому бою полягло 13,5 тис. татар. Втрати запорожців були порівняно невеликими – 50 чол. вбитими і 80 пораненими. Вбитих побратимів запорожці поховали зі всіма почестями, а поранених – поклали у шпиталі. Турецький султан проклинав кримського хана, але повернути загиблих ніхто не міг. Спочатку султан наказав стратити хана, але потім задовольнився конфіскацією його майна і засланням. Після битви у козаків в полоні залишилося 150 яничарів і 4 аги. Спочатку за викуп козаки відпустили яничарів, а за чотирьох агів вони призначили викуп по 2000 левів за кожного. Коли прийшов викуп, козаки чесно відпустили і їх. Трофеїв з мертвих яничар майже не було - всі вони геть задубіли, і вся їх одежа була просякнута кров’ю. Козаки почали радитися – що робити з такою купою трупів? Закопати? Та кому ж хотілося у такий лютий мороз копати задубілу землю? Спалити? Багато дров доведеться витратити. І вирішили козаки кинути їх у Дніпро. Мабуть, пояснення такій поразці слід шукати ось в чому. Бусурмани дійсно чітко розрахували, що на Різдво козакові не гріх й випити,а горілка, як відомо, затьмарює розум. Одного не передбачив хан: саме на Різдво на Січ сходилось багато запорожців з усіх низових дніпровських лугів (у зв’язку з черговими виборами військової старшини, що відбувалися кожного року 1 січня), і майже всі прибульці були тверезі. Літом того ж 1676 року Сірко подумав, що слід віддати “візит чемності” хану. Добре підготувавши 20-тисячне військо (згадане вище), Сірко пробрався на півострів, обминувши Перекоп. А хан тим часом і не знав, що Сірко в Криму. Загін кошового дійшов аж до Бахчисарая, і примусив хана тікати в гори і збирати своє військо там. Але загін цей був без Сірка. Друга частина Сіркового війська під його ж командуванням залишилась поблизу Кримського перешийка. Він все добре розважив. Сірко знав, що хан збере у горах армію і чимдуж кинеться до перешийка, щоб там підстерегти стомлене, поріділе в боях та обтяжене здобиччю військо, що вигнало його з Бахчисараю. І яким же був подив мудрого повелителя татар, коли він побачив, що козаки під командуванням Сірка вже чекають там на нього самого. Хан так і не збагнув, що сталося. Невже козаки повернулися з південної частини Криму раніше за нього? Невже підвела розвідка, і всі її донесення з місць, де гарцювали козацькі загони, були неправдивими? Та ось хан побачив, що з Криму йому на допомогу іде великий загін татар під ординськими прапорами та бунчуками. Та коли “підмога” підійшла ближче, хан побачив що то ніщо інше, як загін козаків, що поверталися з Південного Криму. Таким чином, татари опинилися між двома загонами. Їх поразка була цілковитою. Ці дві перемоги – на Січі і на Перекопі – серйозно підірвали міць Кримського ханства. Якби Сірко мав більшу армію, то зміг би раз і назавжди звільнити Крим від татар. Але вся українська армія тоді витрачалася на міжусобну гризню між гетьманами. Тим часом, турецький султан не зрікся наміру зруйнувати Січ. Спорядивши велике військо він був настільки певен власної перемоги, що навіть попередив про це Сірка, запропонувавши йому і всім козакам здатися на його милість. Відповідь козаків відома в історїї як “Лист запорозьких козаків турецькому султану”, Мухаммедові IV. У цьому листі козаки відкрито глузують з зарозумілості і чванькуватості султана: Султан Мухаммед IV – запорозьким козакам Я, султан, син Мухаммеда, брат сонця й місяця, онук і намісник Божий, володар царств: македонського, вавилонського, єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, винятковий лицар, ніким не переможний воїн, невідступний хранитель гробу Ісуса Христа, попечитель самого Бога, надія і втіха мусульман, великий захисник християн, наказую вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без будь-якого опору, і мене вашими нападами не примушувати непокоїтися. Султан турецький Мухаммед IV Запорозькі козаки – турецькому султану Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам’янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с...а, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Негоден єси матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як і у вас, поцілуй за те ось куди нас!.. Кошовий отаман Сірко зо всім кошем запорозьким. Останній виступ Сірка на оборону відбувся у 1679 році, коли з пониззя Дніпра раптом вигулькнуло військо турецького султана під командуванням Кара-Мухаммеда-паші. Сірко вивів військо з Січі і підготувався відбивати наступ разом з царським загоном. Але до цієі, останньої битви Сірка так і не дійшлося: паші стало здорового глузду повернутися назад в Крим. А помер полковник Іван Сірко мирно, на власній пасіці, поблизу містечка Грушівки. Так, так, він, кошовий отаман, що все своє життя провів у війнах та походах, віддав Богу душу тихої серпневої днини... За свідченням писаря Биховця, Сірко ще за життя наказав зробити йому домовину, і час від часу лягав у неї, ніби пробуючи, чи зручно буде лежати. А ось що про його смерть оповідає легенда: “...Як помирав кошовий Сірко, то казав запорожцям: “Хто з вас, хлопці, могилу мою поливатиме до схід сонця, той буде знати стільки, скільки й я... А як буде велика потуга на ворога, то нехай хоч мою руку одкопають та несуть поперед війська, і неприятель сам себе порубає! А як пройде сім год, то ви одкопайте мене, і покладіть мою руку мені в мою труну...” Могила Сірка, що знаходилася на правому березі Дніпра поблизу с. Капулвки (Нікопольський район на Дніпропетровщині), опинилася під загрозою затоплення водами Каховського водосховища, тому 1967 року прах перезаховали на Бабиній могилі біля Капулівки. Там всановлено старий камінь з написом, а вище поставлено погруддя. На гранітній плиті викарбувано новий сучасний напис: “Тут похований кошовий отаман Війська Запорізького Іван Сірко 1680 року”. Використана література: Яворницький, Дмитро Іванович. “Іван Дмитрович Сірко” /пер. З рос. В. Чуйка. Дніпропетр., Промінь; 1990 р. Сушинський, Богдан Іванович. “Козацькі вожді України” О:, Альфа-Омега, 1998 р. “Історія України в особах IX-XVIII ст”. Видавництво “Україна”, 1993 р. Яворницький Дмитро Іванович. “Історія запорозьких козаків”, том 2. Київ, “Наукова думка”, 1990 р. Григор’єв-Наш. “Історія України в народних думах та піснях”. Київ, “Веселка” 1993 р. “Іван Сірко” Збірник для сер. та ст. шкільного віку./упорядн. В. Л. Чуйка. Веселка, 1992. Новиченко, М. “Кошові отамани. Нариси і портрети”. К 1991. Кривошея, Володимир Володимирович. “Національна еліта гетьманщини” (Персональний склад і генеалогія козацької старшини 1648-1782 рр.) 1998 р. 1
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vhodnoy-test-po-angliyskomu-yaziku-dlya-klassa.html	Входной тест по английскому языку для 6 класса	https://doc4web.ru/uploads/files/80/9e547ec8f1d130f9f95d1aa2bd0339cb.doc	files/9e547ec8f1d130f9f95d1aa2bd0339cb.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/hibi-rolovoi-socializacii-ta-psihologichna-dopomoga.html	Хиби рольової соціалізації та психологічна допомога	https://doc4web.ru/uploads/files/237/cbae91fbd3f1a4c747243f05a8cf1bcf.docx	files/cbae91fbd3f1a4c747243f05a8cf1bcf.docx	Реферат на тему: ХИБИ РОЛЬОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ПЛАН Особистісні дисгармонії як деформації рольової поведінки Особистісні дисгармонії як деформації рольової поведінки Стратегії рольової психотерапії "Терапія роллю" (психодрама) "Терапія ролі" (трансакційний аналіз) Використана література Рольові конфлікти набагато частіше трапляються в міжособистісній взаємодії людей, ніж це здається на перший погляд. Вони являють собою досить серйозну соціально-психологічну проблему, яку слід розв'язувати засобами практичної психології. Нерозв'язані або неадекватно розв'язані рольові конфлікти можуть мати серйозні наслідки: ускладнення стосунків, труднощі самоактуалізації, розвиток особистісних дисгармоній тощо. Тому вивчення особливостей виникнення, розвитку, структури рольових конфліктів, а також їх типів і різновидів є одним із важливих завдань психологічної теорії та практики. Крім того, як уже не раз зазначалося, рольовий конфлікт є суттєвою складовою життєвої кризи. Криза може супроводжуватися рольовим конфліктом будь-якого типу (одним із чотирьох типів за класифікацією теорії психодрами чи виділеним нами видом). Криза може супроводжуватися як внутрішнім, так і зовнішнім рольовим конфліктом, наприклад, підліткова криза переростає у відкритий конфлікт, якщо нові ролі підлітка суперечать рольовим очікуванням оточуючих його дорослих. Одним з небажаних наслідків негармонійного переживання життєвої кризи та неадекватного розв'язання рольового конфлікту, що її супроводжує, є особистісні дисгармонії. З точки зору рольової концепції можна розглядати такі особистісні дисгармонії: а) особистісний інфантилізм (нерозвинутість чи запізнення в розвитку життєвих ролей); б) девіантна поведінка як засвоєння таких моделей поведінки (ролей), які не сприяють адаптованості особистості і ведуть до соціальної дезадаптації або до сурогатних форм адаптації; в) дисгармонійність життєвого сценарію людини, тобто схильність до поведінки, що є причиною всіляких життєвих невдач; окремим видом дисгармонійного життєвого сценарію є такий, що призводить до випадків віктимної поведінки (в широкому розумінні цього слова), тобто не лише до поведінки, що провокує агресивну поведінку з боку потенційного агресора, а й до провокування ставлення до себе, як до уособлення ролі "жертви" всіляких обставин та інших людей. До особистісних дисгармоній призводять психологічні проблеми, які неадекватно вирішуються людиною, або інші патогенні події чи фактори: рольові конфлікти, несприятливі поведінкові комплекси, негативний досвід рольової поведінки, неадекватні уявлення про рольові очікування, неприйняття ролей та інші. Безперечно, всі ці випадки потребують психологічної допомоги. Одним з варіантів такої допомоги може бути проблемно-орієнтоване психологічне консультування, що орієнтоване на визначення психологічної проблеми людини, пошук причин, що призвели до цієї проблеми, та систему психотерапевтичних дій, спрямованих на допомогу особистості в розв'язанні її проблем. Детальніше про цей метод психологічної допомоги та конкретні випадки проблемно-орієнтованого консультування можна прочитати в літературі (Горностай П.П., Васьковская С.В., 1995; Васьковская С.В., Горностай П.П., 1996). Всі випадки порушення рольової поведінки ми об'єднуємо під узагальнюючою назвою "рольова дезадаптація". Ми розглянемо причини рольової дезадаптації: 1. Рольовий дефіцит чи незасвоєння особистісних ролей. Пояснюється особливостями соціалізації, у зв'язку з якими особистості не вдається сформувати деякі важливі життєві ролі. Наприклад, складності прийняття ролі чоловіка юнаком, який виріс у неповній сім'ї. Інколи в таких випадках складаються негармонійні міжособистісніі стосунки в шлюбі, що може стати причиною особистісної дезадаптації і привести до різноманітних особистісних дисгармоній. Поняття рольового дефіциту описане Дж..Морено, який вважав, що він може викликатися як психологічними, так і клінічними причинами. До подібних наслідків може приводити і явище, яке Дж.Морено назвав "атрофія ролі", чи вторинний рольовий дефіцит. 2. Рольовий інфантилізм, чи фіксація на інфантильних ролях і таких, що віджили, труднощі звільнення від них. Багато які ролі хронологічно передують іншим, таким, що приходять їм на зміну. Наприклад, роль сина в зрілому віці повинна доповнитися роллю батька. Якщо цього не станеться, доросла людина не зможе виправдати звернені до неї рольові очікування як до покровителя, захисника, а сама буде шукати покровительства і захисту в інших членів своєї сім'ї (у дружини, а інколи навіть у дітей), грати роль дитини. Про особистісний інфантилізм у перехідному підлітковому періоді, про причини його формування та методи корекції можна прочитати у главі 9. 3. Рольова дисгармонія, чи формування неконструктивних і неадаптивних ролей. Такі ролі можуть бути пов'язані з формуванням негармонійних життєвих сценаріїв, віктимною поведінкою чи з різноманітними поведінковими девіаціями людини, наприклад, алкоголізмом асоціальною поведінкою, сексуальними девіаціиями та ін. Проблемам девіантної поведінки, зокрема девіаціям статево-рольової сфери присвячено кілька наступних глав . Стратегії рольової психотерапії Рольові конфлікти є однім із загальних механізмів рольової дезадаптації людини. У тому випадку, коли рольові конфлікти не розв'язуються адекватно і призводять до негативних емоційних переживань, людина, прагнучи до редукції емоційних наслідків рольової дезадаптації, вдається до більш-менш адекватних форм адаптивної активності. Далеко не найлегшим способом розв'язання рольового конфлікту є спроба вирішити його "в лоб": змінити (переломити) рольові очікування групи, нав'язати їй свою нову рольову поведінку. Зробити це дуже непросто, особливо якщо особистість залишається в старому офіційному статусі, бо рольові очікування мають інерцію, і група буде намагатися "заштовхнути" людину у стару роль. Найбільш ефективний засіб корекції рольового конфлікту - "зруйнувати ситуацію": піти з групи, змінити соціальне оточення і т.д. Саме тому тим хто хоче розпочати нове життя", належало б не лише прийняти на себе нові ролі, але й по можливості змінити групу спілкування, де сформувати нові очікування відносно себе (зарекомендувати себе). Однім із варіантів такого "руйнування ситуації" є ізоляція від соціуму, що нав'язує особистості небажані ролі, пошук "екологічної ніші" для своєї діяльності. Можлива й повна ізоляція, фактично "втеча з ролі": самітництво, видхід у монастир і т.п. Ще один спосіб такої втечі - занурення в себе, у свій внутрішній світ за допомогою творчості, захоплення (від хобі до езотеричної філософії і віри в Бога) і навіть шляхом алкоголізму, наркоманії. Фактично тут діє механізм захисної функції ролі, про який вже говорилося. Ізоляція від соціуму здійснюється за допомогою нових "захисних" ролей "футбольного фаната", "віруючого в Бога", "алкоголіка" тощо. Інколи рольові очікування є спотвореним відображенням істинних експектацій соціуму, тобто ті вимоги, що група ніби висовує щодо рольової поведінки людини, виявляються "вигаданими" нею самою. При такій гіперсоціалізації (якщо це, зрозуміло, не клінічний випадок параної) потрібна психокорекція уявлень суб'єкта про рольові очікування. Якщо уявлення все ж адекватні, і людина не може ні поміняти групу, ні вплинути на її рольові очікування, а постійне придушення своїх поведінкових проявів веде до невротизації особистості, можна спробувати скоригувати рольові переживання, тобто поступово прийняти власну роль, що до цього активно відкидалася. Для подолання рольових конфліктів часто потрібна взаємна корекція рольових очікувань індивіда і групи чи партнерів зі спілкування. Така допомога актуальна, наприклад, у сімейних стосунках, коли виникає рольова несумісність подружжя чи батьків і дітей. Це веде до взаємного прийняття ролей іншої людини, тобто прийняттю людини такою, якою вона є. Остання умова особливо важлива, бо неприйняття людини і її ролей - це одна із основних причин виникнення всіх рольових конфліктів. Взаємну корекцію рольових очікувань можна здійснити використовуючи психодраматичну техніку "обмін ролями". Партнери у спілкуванні по черзі грають роль себе і свого партнера, маючи можливість "подивитись" на себе зоку і побути "у шкірі іншої людини. Механізми гармонізації особистісного розвитку полягають у реконструкції ролей і моделей рольової поведінки та взаємодії (як реконструкція трикомпонентної структури рольової взаємодії). Для цього необхідно здійснити корекцію неконструктивних і неадаптивних компонентів рольової взаємодії. В усіх видах рольової психотерапії велике значення має рольове переживання як засіб гармонізації внутрішнього світу людини (змін і добудови життєвого світу особистості, катарсичного очищення від кризових і кризоподібних станів тощо). Будь-якака людина, що перебуває у критичній життєвій ситуації, справляється з психологічними труднощами шляхом особливої внутрішньої діяльності, яку Ф.Ю.Василюк назвав переживанням, і яка, на його думку, є формою реалізації життя, наведеного в одному із типів життєвого світу. Згідно з нашими дослідженнями, творчість, яка є однією з форм адаптації людини до несприятливих життєвих обставин, завжди супроводжується особливими процесами у внутрішньому світі людини. Внутрішній світ - це частина життєвого світу людини, що утворюється завдяки взаємоперетинанню світу зовнішнього та внутрішнього (Титаренко Т.М.,1991). Внутрішній світ - це не лише відображення зовнішнього, а й створення уявних компонентів, таких, яких в реальному зовнішньому світі ніколи не було. Творчість людини - це не лише створення творчого результату, а й побудова суб'єктивного творчого світу зі своїм простором і часом, розвиток уявної внутрішньої картини світу, яка являє собою штучний світ зі своїми уявними подіями, з цілим колом уявних людей, включених у цей світ. Людина, що вибудовує цей світ, і себе також, включає в нього та в уявні події, що в ньому відбуваються. Таким чином, творчість є одним із способів збагачення людиною свого життєвого світу, яке здійснюється доповненням психологічного простору-часу людини шляхом створення уявних просторово-часових світів. Розширюючи межі свого буття, людина здобуває можливість додаткової самореалізації, проживаючи не одне, а немовби декілька життів, умовно стаючи тим, ким у реальному житті вона стати не може. Побудова уявного внутрішнього світу людини як наслідок різних актів творчості людини є дійовим засобом психологічної реабілітації в тому випадку, коли життєвий світ людини зруйнований чи зазнав серйозних деформацій, що характерно для людей, що переживають кризу. Цей терапевтичний ефект полягає в тому, що реальні чи уявні життєві ролі мають загальні емоційно-мотиваційні механізми. Тому неможливість (чи неповна можливість) реалізувати себе в реальному світі подій (а це один з наслідків життєвої кризи) може компенсуватися самореалізацією в творчості, у творчому уявному внутрішньому світові. Подібне є можливим завдяки рольовій децентрації, тобто своєрідному перевтіленню в об'єкт своєї творчості. Творець ідентифікує себе з тим образом, який формує його творча уява. Це супроводжується рольовим переживанням, тобто особливим видом переживання, яке виникає в результаті не поведінкового, а чуттєвого програвання психологічних ролей, - як таких, що задаються життям, так і таких, що створюються штучно. Сила цього переживання може бути різною, доходячи до потрясіння, переживання катарсису. Отже, можна стверджувати, що творчість допомагає реконструювати деформований чи зруйнований кризою життєвий світ людини. Це робить надзвичайно актуальними різноманітні методи психотерапії творчістю і творчим самовираженням (Бурно М.Е., 1989). Ми виділяємо два основних засоби побудови уявного внутрішнього світу, що визначаються переважанням активної або пасивної уяви. Перший пов'язаний з творчістю в повному розумінні цього слова, з вигадуванням для себе "іншого життя" і переживанням його подій. Другий засіб пов'язаний передусім зі сприйманням результатів творчої діяльності інших людей, при якому відбувається "рольова децентрація", тобто перенесення себе у створений пасивною уявою світ і ототожнення себе з кимось (найчастіше, з яким-небудь персонажем, діючою особою творчого сюжету). Це ототожнення не обов'язково буває повним, найчастіше воно є частковим, тобто зводиться до переживання подій, подібно до переживань улюбленого персонажу і бачення світу "очима" героя. Більшою мірою рольова децентрація властива дітям. У зрілому віці ця здатність знижується, але спеціальними психотерапевтичними прийомами може бути актуалізованою, що має значний терапевтичний ефект. Потребу в рольовому переживанні (поняття, аналогічне терміну "акціональний голод" у концепції Дж.Морено) можна розглядати як один з компонентів творчих потреб людини і потреби самоактуалізації особистості. Люди, що тяжіють до творчої діяльності, в цілому більш схильні до травматизації, ніж інші, внаслідок своєї більшої дефензивності в реагуванні на навколишню дійсність. З іншого боку, саме вони, завдяки своїй більщій сприйнятливості до творчості, в ряді випадків краще справляються з життєвою кризою. Це дозволяє розглядати творчість як потужний захисний процес, у якому відбувається не лише компенсація тих чи інших проблем, але і певні процеси самотворення, які протистоять особистісному саморуйнуванню. Можна навести приклади терапевтичної дії творчості навіть за межами спеціально організованого терапевтичного простору. Багато людей, що переживають "екзистенціальну фрустрацію минулого" (див. попередню главу), намагаються подолати її за допомогою політичної чи публіцистичної творчості, як активної (в політичній боротьбі), так і пасивної (в читанні газет і журналів). Ефективним методом реставрації ретроспективних цінностей людини є написання мемуарної літератури. У випадку "фрустрацій теперішнього" засобом терапії також може виступити творча діяльність. Найбільш яскраво це видно на прикладах "терапії" трагічного чи нерозділеного кохання. Неможливість реалізувати своє кохання у власному житті змушує шукати цю реалізацію в уявному творчому світі (найчастіше в поетичному чи музичному). Про це свідчать не лише найхарактерніший у цьому плані приклад Ф.Петрарки, але і майже вся історія світової поезії, починаючи із легендарного Орфея. Можна було б порадити всім, хто переживає "кризу кохання", описати своє нерозділене почуття якщо не в поезії, то принаймні в прозі, і ця сповідь може стати суттєвим засобом терапії. Дуже цікаві приклади творчості людей, позбавлених волі, наприклад, малюнки і щоденники в'язнів концтаборів. Яскравим взірцем є написаний у в'язниці роман "Місто Сонця" Т.Кампанелли (в якому автор реалізував нудьгу за волею і щастям). При "фрустраціях майбутнього" терапевтичне значення для людини може мати відкриття нових життєвих перспектив у світі, створеному шляхом творчості, реалізація, продовження себе у цьому світі. Так, літературна творчість стала засобом подолання життєвої трагедії паралізованого і осліплого М.Островського і В.Титова, який втратив обидві руки. За твердженням оглухлого Л.ван Бетховена (важко вигадати страшнішу долю для композитора і музиканта), тільки музика утримувала його на цьому світі і не дозволяла звести рахунки з життям. Цікавим є досвід застосування психодрами для лікування раку, описаний А.А.Шутценбергер (1990), коли пацієнти програвали в ролях свої життєві перспективи. Випадки видужування хворих, що вважалися невиліковними, можна пояснити тим, що ці хворі за допомогою психодрами розв'язали життєву кризу, викликану звісткою про тяжке захворювання. Які ж існують форми адаптації людини, спрямовані на подолання рольових дисгармоній? Це адаптація, пов'язана із зростанням особистісних потенцій - самоактуалізацією та адаптація, пов'язана з розвитком компенсуючої функції психологічних ролей, своєрідна рольова гіперкомпенсація. Існують дві основні стратегії рольової реабілітації 1. Стратегія "терапія ролі", тобто система заходів, спрямованих на зміну психологічних ролей особистості (тут роль виступає як об'єкт впливу). Вона включає такі методи: корекцію життєвих ролей і сценаріїв (трансакційний аналіз); формування і реконструкцію ролей (рольовий тренінг, психодрама); трансформацію ролі шляхом емоційного відреагування (психодрама, рольова психотерапія); розвиток ролей та їхних особистісних складових (тренінг особистісного зростання); психокорекція рольових конфліктів. 2. Стратегія "терапія роллю", тобто система методів психотерапії за допомогою рольової поведінки (тут роль виступає як засіб впливу на інші психологічні сторони особистості): ролі, що заміщають, уявні ролі, рольове переживання як засіб гармонізації життя чи як засіб компенсації (психодрама, терапія творчим самовираженням). Якщо перша форма адаптації пов'язана з розкриттям сутнісних сил людини і автономізацією від соціуму і соціальних ролей, то друга форма може призвести до формування особистості, рольова поведінка якої буде придушувати прояви спонтанності. По суті це особлива форма рольової дисгармонії, що не належить до дезадаптивних, але у той же час є неконструктивною формою рольової гіперкомпенсації (подолання рольової дезадаптації). "Терапія роллю" (психодрама) Психодрама належить до таких методів рольової психотерапії, в яких роль виступає основним інструментом терапевтичного процесу, завдяки якому вдається здійснити позитивні зміни в особистості людини. Засновник методу психодрами Дж.Морено надавав настільки великого значення психологічним ролям, що вважав їх первинними по відношенню до "Я" людини, а не навпаки. Хоча це твердження є дискусійним, не можна не погодитись з тим, що між особистістю, "Я" і психологічними ролями людини існує найтісніший звязок. Психодрама є одним з методів психотерапії, який найкращим чином підходить до розв'язання людиною рольових конфліктів і до психологічної допомоги в переживанні людиною життєвої кризи. Психодрама дає можливість моделювати життя людини, переживати події минулого, теперішнього та майбутнього, - як такі, що існували, так і такі, яких не було і не могло бути, відтворювати будь-які, навіть найфантастичніші, ролі. Моделюючи життєву кризу, можна допомогти людині віднайти такі емоційні ресурси, які дадуть змогу подолати її несприятливі психологічні наслідки. У психодрамі створюється певний життєвий світ людини, який можна творити і змінювати за власним розсудом, орієнтуючись на нагальні потреби людини, які в реальному житті не можуть реалізуватись з якихось причин. Отже, якщо у людини власний життєвий світ зруйнований чи деформований внаслідок життєвої кризи, психодрама допомагає не тільки відновити його, а й знайти перспективи для розвитку, варіанти можливих способів розв'язання складних життєвих колізій. Існує багато варіантів і підходів у методі психодрами, залежно від характеру психологічних проблем, складу психотерапевтичної групи та інших психологічних та клінічних чинників. Можна застосовувати психодраму для підлітків, що переживають підліткову кризу, для жертв сексуального насильства, для дітей, що опинилися у кризі внаслідок розлучення батьків чи створення нової сім'ї (див. Психодрама..., 1997). Цікавим застосуванням цього методу є робота, в основу якої покладено аналіз сновидінь, тобто значущої інформації, що знаходиться у несвідомому і впливає на нашу поведінку. Бібліодрама як метод психодрамотерапії використовує біблійні сюжети (переважно такі, в яких закладено життєві конфлікти) для аналізу їх у терапевтичній групі. Юнгіанська психодрама передбачає психодраматичну роботу з так званими архетиповими фігурами - Персона, Тінь, Аніма, Анімус та іншими (Барц Э., 1997). "Терапія ролі" (трансакційний аналіз) Метод трансакційного аналізу, засновником якого є відомий американський психотерапевт Е.Берн, належить до таких методів, які розглядають роль як об'єкт аналізу. Суть цього методу психотерапії базується на ідеї его-станів, тобто особливих станів особистості, в яких вона виступає у процесі спілкування (трансакції) з іншими людьми: стан "Дитини" (переважання емотивної сфери, безпосередність і спонтанність), стан "Дорослого" (переважання раціональної сфери, розсудливість та паритетність в стосунках) та стан "Батька" (переважання моральної сфери, покровительство та контроль за виконанням соціальних норм). Функціонування цих его-станів створює складну картину життя людини та її стосунків з іншими і дає змогу проаналізувати багато явних і прихованих тенденцій. Важливою складовою частиною цієї теоретичної системи є аналіз ігор, в яких беруть участь люди. Е.Берн наводить класифікацію цих ігор, робить їх докладний аналіз, а також показує їх зв'язок з життєвими сценаріями людей та їхними видами. Одним із застосувань трансакційного аналізу є сценарний аналіз та ідея корекції дисгармонійних життєвих сценаріїв людини. Ця ідея має надзвичайне значення для нас, оскільки життєві кризи, як і інші важливі тенденції в житті людини, можуть бути "запрограмованими", тобто в неявному вигляді закладеними в життєвому сценарії людини, а отже подолання життєвої кризи та її наслідків може бути здійснене методами трансакційного аналізу. Говорячи про терапевтичні аспекти рольового підходу до вивчення життєвих криз, не можна не зазначити, що практична психологічна допомога людині, що переживає кризу, можлива лише за умови наявності в людини потреби до особистісних змін, невдоволеності існуючою ситуацією. Далеко не при всіх рольових дисгармоніях людини можна говорити про таку потребу. Досить часто деформації рольової поведінки є бажаними для людини і використовуються для різних психологічних цілей. Проблема "рольової людини", тобто проблема гармонії і дисгармонії особистості і її ролей) пов'язана з цілим рядом проблем соціальної психології особистості, таких як соціальний конформізм (добровільне прийняття на себе ролей чужих для людини, але таких, що схвалюються соціальною чи політичною системою); проблема психології влади, як рольової компенсації особистісних проблем людини; проблема волі і добровільної "несвободи" особистості, що бере на себе роль "в'язня" чи "жертви", щоб уникнути відповідальності за прийняття життєво важливих рішень чи позбавитися зусиль, необхідних для особистісного самовираження. Ці проблеми уже виходять за межі практики психологічної допомоги, хоч і визначають досконалість і гармонійність життєвого світу людини. Використана література Барц Э. Игра в глубокое: Введение в юнгианскую психодраму: Пер. с нем.- М., 1997. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. - М., 1988. Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. - М., 1989. Васьковская С. В., Горностай П. П. Психологическое консультирование: Ситуационные задачи. - К., 1996. Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. - К., 1995. Гройсман А. Л. Проблемы ролевой психотерапии // Психологические механизмы регуляции социального поведения. - М., 1979. Иоффе А. Ф. Встречи с физиками. - М., 1962. Киппер Д. Клинические ролевые игры и психодрама: Пер. с англ. - М., 1993. Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я.Л. Морено: Пер. с нем. - М., 1994. Максимов М. Как преодолевать кризисы // Физкультура и спорт. - 1986. - N 10-12. Морено Дж. Театр спонтанности: Пер с англ. - Красноярск, 1993. Психодрама: вдохновение и техника / Под ред. П.Холмса, М.Карп.: Пер. с англ. - М., 1997. Титаренко Т. М. Жизненный мир личности: этапы становления // Философ. и социол. мысль. - 1991. -N 1. Тойч Дж. М, Тойч Ч. К. Второе рождение, или Искусство познать и изменить себя: Пер. с англ. - М.; Лос-Анжелес, 1995. Толстых А. В. Возрасты жизни. - М., 1988. Франкл В. Человек в поисках смысла: Пер. с англ., нем. - М., 1990. Шибутани Т. Социальная психология: Пер. с англ. - М., 1969.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-po-angliyskomu-yaziku-dlya-klassa-zdoro.html	Внеклассное мероприятие по английскому языку для 9 класса "Здоровый образ жизни"	https://doc4web.ru/uploads/files/80/523198cee519c5ea5a31b1b1f44bf9a9.docx	files/523198cee519c5ea5a31b1b1f44bf9a9.docx	Муниципальное общеобразовательное учреждение «Гимназия №75» Города Казани республики Татарстан Внеклассное мероприятие по английскому языку в 9 классе «Здоровый образ жизни» подготовила учитель английского языка Букашева Лилия Хамитовна Казань 2012 Внеклассное мероприятие по английскому языку : конкурс-соревнование «Здоровый образ жизни» для учащихся 9 класса Цели: активизация изученного материала по теме « Здоровый образ жизни», « Спорт»; закрепление лексических и орфографических навыков; тренировка грамматических навыков; развитие логического мышления и произвольного внимания; развитие интереса к изучению иностранного языка. Оборудование: плакаты с вопросами, карточки с заданиями, музыкальное сопровождение, фишки - «баллы». Ход мероприятия. Good-afternoon! Dear boys and girls! I am glad to see you today. I think it is very important to be fit and healthy and it is necessary to take care of your health. That's why we go in for sports, have useful meals, try to sleep 8 or 9 hours and get up early. We will have a competition today. We have two teams. Let us see which team will be the first. After each contest, count your points. ( очки можно заменить изображением в виде фруктов или овощей или предметами для занятий спортом- мяч, лента, кегля и т.д.) Let’s begin! For each task you have about five minutes. Our first contest- say as many proverbs and sayings about health as you know .One proverb- one point. (To have a healthy mind you must have a healthy body. An apple a day keeps a doctor away. Early to bed, early to rise, keeps a man healthy, wealthy and wise. By doing nothing we learn to do ill. The early bird catches the worm.) That’s right. You are very clever. But do you know table manners? Let’s finish the sentences from the poem « English table manners». For the first team. Don’t put your elbows on the…( table) Don’t stretch your feet out…( under) the table Don t play with knives and forks, they are not toys Try to make little… ( noise ) Don’t shovel food into your… ( mouth ) Don’t sip soup from a bowl. For the second team. Don t use a spoon for what Can be eaten with a … (fork) Cut the meat into small pieces Which can be chewed very easy Don t blow on the … ( food ) Don t talk with your mouth full Don t forget to thank the … (hostess) and say « good-bye» To the people sitting … (nearby). Thank you for your work. For each right answer, you will get one point. I want you to count your points. It’s high time to play. I need for one member of each team. Your task will be the following: one person from the team stands in front of another team and without any word tries to show any kind of sport. Try to guess. Great! Now let’s find the best painter. I’ll close your eyes with a scarf. You’ll come to the blackboard and draw a healthy man. The next person tries to describe the person. The contest is « Change the words» Each team must put the words in the logical order. Wealth, is, good, above, health.( Good health is above wealth.) Healthy, fit, good, to, eat, food, keep.( Eat healthy food to kip fit) Be, take, a, shower, cool, to, healthy.( Take a cool shower to be healthy) Your, eat, wash, hands, before, you.( Wash your hands before you eat) Sweets, are, too, bad, many, teeth, for, your.( Too many sweets are bad for your teeth) Complete the sentences using the pictures. Healthy Living Guide The greatest is . Some care about their , others don’t. can have good and bad habits. , eating wholemeal , , eating low fat food is good for your . Physical inactivity, eating , , , are bad habits. It’s very important to care about your . Of course, too much or too little, snacking and skipping , make you unhealthy too. 7 or 8 hours, getting up early, eating , a healthy is really good for your . Many in GB and Russia think more about their . They attend fitness clubs, eat more and . Some of them count they eat every day. Some bad habits are really deadly. causes a . It makes your yellow, and clothes smell. causes a , disease and slow reactions. It also makes your speech unclear. As for , it causes , cancer and loss of memory. A lot of measures are taken against bad habits. You can be put into for , and sacked from for and . is banned in , on the underground and in and ads. Bad habits affect the whole family, around you, your knowledge and your social controls. If you want to be healthy some English proverbs саn help you: «Early to and early to rise, keeps a man healthy, wealthy and wise», «An a day keeps a away », «Good friends are good for your », «A merry is a good medicine». The time is up. You have gone through different tasks. You have won the prize. Two teams are the best. Friendship is power. Good-bye, dear children. Список использованной литературы: www.zavuch.info.ru New Millenium English 9 класс
https://doc4web.ru/astronomiya-/astronomiya-klass-voroncovvelyaminov.html	Астрономия 10 класс Воронцов-Вельяминов	https://doc4web.ru/uploads/files/221/9c281dbd913d6956ab86a5432bff9be7.docx	files/9c281dbd913d6956ab86a5432bff9be7.docx	Астрономия 10 класс Воронцов-Вельяминов Полярные шапки Марса. Марс (вид в телескоп). Сатурн (цвета искусственно усилены). Б.А ВОРОНЦОВ-ВЕЛЬЯМИНОВ АСТРОНОМИЯ УЧЕБНИК ДЛЯ \| О КЛАССА СРЕДНЕЙ ШКОЛЫ издание пятнадцатое, переработанное Утвержден Министерством просвещения СССР МОСКВА «ПРОСВЕЩЕНИЕ» 1983 ББК 22.6я72 В75 и 4306021200—171 В инф. письмо 103(03)—83 © Издательство «Просвещение», 1983 г. \| в ВВЕДЕНИЕ 1. ПРЕДМЕТ АСТРОНОМИИ Астрономия1 — наука, изучающая движение, строение, про- исхождение и развитие небесных тел и их систем. Накопленные ею знания применяются для практических нужд человечества. Астрономия является одной из древнейших наук, она возникла на основе практических потребностей человека и развивалась вместе с ними. Элементарные астрономические сведения были из- вестны уже тысячи лет назад в Вавилоне, Египте, Китае и при- менялись народами этих стран для измерения времени и ориенти- ровки по сторонам горизонта. И в наше время астрономия используется для определения точ- ного времени и географических координат (в навигации, авиации, космонавтике, геодезии, картографии). Астрономия помогает иссле- дованию и освоению космического пространства, развитию космо- навтики и изучению нашей планеты из космоса. Но этим далеко не исчерпываются решаемые ею задачи. Наша Земля является частью Вселенной. Луна и Солнце вызы- вают на ней приливы и отливы. Солнечное излучение и его изме- нения влияют на процессы в земной атмосфере и на жизнедея- тельность организмов. Механизмы влияния различных космических тел на Землю также изучает астрономия. Современная астрономия тесно связана с математикой и физи- кой, с биологией и химией, с географией, геологией и с космо- навтикой. Используя достижения других наук, она в свою очередь обогащает их, стимулирует их развитие, выдвигая перед ними все новые задачи. Астрономия изучает в космосе вещество в таких состояниях и масштабах, какие неосуществимы в лабораториях, и этим расширяет физическую картину мира, наши представления о материи. Все это важно для развития диалектико-материалистиче- ского представления о природе Научившись предвычислять наступ- ление затмений Солнца и Луны, появление комет, астрономия поло- 1 Это слово происходит от двух греческих слов: астрон — светило, звезда и н о м о с — закон. 3 жила начало борьбе с религиозными предрассудками. Показывая возможность естественнонаучного объяснения возникновения и изменения Земли и других небесных тел, астрономия способ- ствует развитию марксистской философии. Курс астрономии завершает физико-математическое и естествен- нонаучное образование, получаемое вами в школе. Изучая астрономию, необходимо обращать внимание на то, ка- кие сведения являются достоверными фактами, а какие — научными предположениями, которые со временем могут измениться. Важно, что предела человеческому познанию нет. Вот один из примеров того, как это показывает жизнь. В прошлом веке один философ-идеалист решился утверждать, что возможности человеческого познания ограничены. Он говорил, что, хотя люди и измерили расстояния до некоторых светил, хими- ческий состав звезд они никогда не смогут определить. Однако вскоре был открыт спектральный анализ, и астрономы не только установили химический состав атмосфер звезд, но и определили их температуру. Несостоятельными оказались и многие другие по- пытки указать границы человеческого познания. Так, ученые сна- чала теоретически оценили температуру на Луне, затем измерили ее с Земли при помощи термоэлемента и радиометодов, потом эти данные получили подтверждение от приборов автоматических стан- ций, изготовленных и посланных людьми на Луну. 2.АСТРОНОМИЧЕСКИЕ НАБЛЮДЕНИЯ И ТЕЛЕСКОПЫ 1. Особенности астрономических наблюдений. В основе астро- номии лежат наблюдения, производимые с Земли и лишь с 60-х го- дов нашего века выполняемые из космоса — с автоматических и других космических станций и даже с Луны Аппараты сделали воз- можным получение проб лунного грунта, доставку разных приборов и даже высадку людей на Луну. Но так пока можно исследовать только ближайшие к Земле небесные светила Играя такую же роль, как опыты в физике и химии, наблюдения в астрономии имеют ряд особенностей. Первая особенность состоит в том, что астрономические наблюдения в большинстве случаев пассивны по отношению к изучае- мым объектам. Мы не можем активно влиять на небесные тела, ста- вить опыты (за исключением редких случаев), как это делают в физике, биологии, химии. Лишь использование космических ап- паратов дало в этом отношении некоторые возможности. Кроме того, многие небесные явления протекают столь медлен- но, что наблюдения их требуют громадных сроков; так, напри- мер, изменение наклона земной оси к плоскости ее орбиты стано- вится заметным лишь по истечении сотен лет. Поэтому для нас не потеряли своего значения некоторые наблюдения, производившиеся в Вавилоне и в Китае тысячи лет назад, хотя они и были, по совре- менным понятиям, очень неточными 4 Вторая особенность астрономических наблюдений со- стоит в следующем. Мы наблюдаем положение небесных тел и их движение с Земли, которая сама находится в движении. Поэтому вид неба для земного наблюдателя зависит не только от того, в каком месте Земли он находится, но и от того, в какое время суток и года он наблюдает. Например, когда у нас зимний день, в Южной Америке летняя ночь, и наоборот. Есть звезды, видимые лишь летом или зимой. Третья особенность астрономических наблюдений свя- зана с тем, что все светила находятся от нас очень далеко, так далеко, что ни на глаз, ни в телескоп нельзя решить, какое из них бли- же, какое дальше. Все они кажутся нам одинаково далекими. Поэтому при наблюдениях обычно выполняют угловые йвмерения и уже по ним часто делают выводы о линейных расстояниях и размерах тел. Расстояние между объектами на небе (например, звездами) изме- ряют углом, образованным лучами, идущими к объектам из точки на- блюдения. Такое расстояние называется угловым и выражается в градусах и его долях. При этом считается, что две звезды находятся недалеко друг от друга на небе, если близки друг другу направле- ния, по которым мы их видим (рис. 1, звезды А и В). Возможно, что третья звезда С, на небе более далекая от Л,в пространстве к А ближе, чем звезда В. Угловое расстояние светила от горизонта называется высотой h (рис. 1) светила над горизонтом. Она выражается только в угловых единицах. Измерения высоты, углового расстояния объекта от горизонта, выполняют специальными угломерными оптическими инструмен- тами, например теодолитом. Теодолит — это инструмент, основной частью которого служит зрительная труба, вращающаяся около вертикальной и горизонтальной осей (рис. 2). С осями 5 Рис. 1. Угловые измерения на небе и высота Рис. 2. Теодолит, светила над горизонтом. Рис. 3. При суточном вращении неба звезды в восточной стороне неба пере- мещаются вправо и вверх. скреплены круги, разделенные на градусы и минуты дуги. По этим кругам отсчитывают направление зрительной трубы. На кораб- лях и на самолетах угловые измерения выполняют прибором, назы- ваемым секстантом (секстаном). Видимые размеры небесных объектов также можно выразить в уг- ловых единицах. Диаметры Солнца и Луны в угловой мере примерно одинаковы — около 0,5°, а в линейных единицах Солнце боль- ше Луны по диаметру примерно в 400 раз, но оно во столько же раз от Земли дальше. Поэтому их угловые диаметры для нас почти равны. Как определяют линейные расстояния до небесных тел и их линейные размеры, будет рассказано в § 12 и 22. 2. Ваши наблюдения. Для лучшего усвоения астрономии вы должны как можно раньше приступить к наблюдениям небесных явлений и светил. Указания к наблюдениям невооруженным глазом даны в при- ложении VI. Нахождение созвездий, ориентировку на местности по Полярной звезде, знакомую вам из курса физической географии, и наблюдение суточного вращения неба (рис. 3 и 4) удобно выпол- нять с помощью подвижной карты звездного неба, приложенной к учебнику. Для приближенной оценки угловых расстояний на небе полезно знать, что угловое расстояние между двумя звездами «ков- ша» (а и B, рис. 4) Большой Медведицы равно примерно 5°. Прежде всего надо ознакомиться с видом звездного неба, най- ти на нем планеты и убедиться в их перемещении относительно звезд или Солнца в течение 1—2 месяцев. (Об условиях видимости планет и некоторых небесных явлениях говорится в школьном астро- номическом календаре на данный год.) Наряду с этим надо ознако- миться в телескоп с рельефом Луны, с солнечными пятнами, а затем уже и с другими светилами и явлениями, о которых сказано в приложении VI. Для этого ниже дается представление о теле- скопе. 6 Рис. 4. Изменение положения созвездий Большой и Малой Медведицы отно- сительно горизонта при суточном вращении неба. 3. Телескопы. Основным астрономическим прибором является телескоп. Телескоп с объективом из вогнутого зеркала называет- ся рефлектором (рис. 5), а телескоп с объективом из линз — рефрактором (рис. 6 ). Назначение телескопа — собрать больше света от небесных источников и увеличить угол зрения, под которым виден небес- ный объект. Количество света, которое попадает в телескоп от наблюда- Рис. 5. Крупнейший в мире советский телескоп-рефлектор с диаметром зеркала 6 м. емого объекта, пропорционально площади объектива Чем больше размер объектива телескопа, тем более слабые светящиеся объекты в него можно увидеть. Масштаб изображения, даваемого объективом телескопа, про- порционален фокусному расстоянию объектива, т. е. расстоянию от объектива, собирающего свет, до той плоскости, где получает- ся изображение светила. Изображение небесного объекта можно фотографировать или рассматривать через окуляр (рис. 7). Телескоп увеличивает видимые угловые размеры Солнца, Луны, планет и деталей на них, а также — угловые расстояния между звездами, но звезды даже в очень сильный телескоп из-за огромной удаленности видны лишь как светящиеся точки. В рефракторе лучи, пройдя через объектив, преломляются, образуя изображение объекта в фокальной плоскости (рис. 7, а). В рефлекторе лучи от вогнутого зеркала отражаются и потом также собираются в фокальной плоскости (рис. 7, б). При изготовлении объектива телескопа стремятся свести к минимуму все искажения, которыми неизбежно обладает изображение объектов. Простая лин- за сильно искажает и окрашивает края изображения. Для уменьше- ния этих недостатков объектив изготовляют из нескольких линз с разной кривизной поверхностей и из разных сортов стекла. Поверхности вогнутого стеклянного зеркала, которая серебрится или алюминируется, придают для уменьшения искажений не сфе- рическую форму, а несколько иную (параболическую). Советский оптик Д. Д. Максутов разработал систему телескопа, называемую менисковой. Она соединяет в себе достоинства рефрактора и рефлектора. По этой системе устроена одна из мо- делей школьного телескопа. Тонкое выпукло-вогнутое стекло — Рис. 6. Двойной рефрактор-астрограф Рис. 7. Схемы хода лучей в телескопах: Московского университета для а — рефрактор; б — рефлектор; рассматривания и фотографи- в — менисковый телескоп, рования небесных светил. мениск — исправляет искажения, даваемые большим сферическим зеркалом. Лучи, отразившиеся от зеркала, отражаются затем от посеребренной площадки на внутренней поверхности мениска и идут в окуляр (рис. 7, в), являющийся усовершенствованной лупой. Существуют и другие телескопические системы В телескопе получается перевернутое изображение, но это не имеет никакого значения при наблюдении космических объектов. При наблюдениях в телескоп редко используются увеличения свыше 500 раз. Причина этого — воздушные течения, вызывающие искажения изображения, которые тем заметнее, чем больше уве- личение телескопа. Самый большой рефрактор имеет объектив диаметром около 1 м. Наибольший в мире рефлектор с диаметром вогнутого зеркала 6 м изготовлен в СССР и установлен в горах Кавказа. Он позволяет фотографировать звезды в 107 раз более слабые, чем видимые невооруженным глазом. 2.СОЗВЕЗДИЯ. ВИДИМОЕ ДВИЖЕНИЕ ЗВЕЗД 1 Созвездия. Знакомиться со звездным небом надо в безоблач- ную ночь, когда свет Луны не мешает наблюдать слабые звезды. Прекрасна картина ночного неба с рассыпанными по нему мерцаю- щими звездами. Число их кажется бесконечным. Но так только ка- жется, пока вы не приглядитесь и не научитесь находить на небе знакомые группы звезд, неизменных по своему взаимному располо- жению. Эти группы, названные созвездиями, люди выделили тысячи лет назад. Под созвездием понимают всю область неба в пре- делах некоторых установленных границ. Вей небо разделено на 88 созвездий, которые можно находить по характерному для них рас- положению звезд. Многие созвездия сохраняют свое название с глубокой древ- ности. Некоторые названия связаны с греческой мифологией, напри- мер Андромеда, Персей, Пегас, некоторые — с предметами, которые напоминают фигуры, образуемые яркими звездами созвездий (Стрела, Треугольник, Весы и др.). Есть созвездия, названные именами животных (например, Лев, Рак, Скорпион). Созвездия на небосводе находят, мысленно соединяя их яр- чайшие звезды прямыми линиями в некоторую фигуру, как показано на звездных картах (см. рис. 4, 8, 10, а также звездную карту в приложении). В каждом созвездии яркие звезды издавна обознача- ли греческими буквами, чаще всего самую яркую звезду созвездия — буквой а, затем буквами р, у и т. д. в порядке алфавита по мере убывания яркости; например, Полярная звезда есть а созвездия Малой Медведицы На рисунках 4 и 8 показаны расположение главных звезд Боль- шой Медведицы и фигура этого созвездия, как его изображали на старинных звездных картах (способ нахождения Полярной звезды знаком вам из курса географии). 9 Невооруженным глазом в без- лунную ночь можно видеть над го- ризонтом около 3000 звезд. В насто- ящее время астрономы опреде- лили точное местоположение не- скольких миллионов звезд, измерили приходящие от них потоки энергии и составили списки-каталоги этих звезд. 2. Яркость и цвет звезд. Днем небо кажется голубым оттого, что неоднородности воздушной среды сильнее всего рассеивают голубые лучи солнечного света. Вне пределов земной атмосферы небо всегда черное, и на нем можно наблюдать звезды и Солнце одно- временно. Звезды имеют разную яркость и цвет: белый, желтый, красноватый. Чем краснее звезда, тем она холод- нее. Наше Солнце относится к желтым звездам. Ярким звездам древние арабы дали собственные имена. Белые звезды: Вега в созвездии Лиры, Альтаир в соз- вездии Орла (видны летом и осенью). Сириус — ярчайшая звезда неба (видна зимой); красные звезды: Бетельгейзе в созвездии Ориона и Альдебаран в созвездии Тельца (видны зимой), Антарес в созвездии Скорпиона (виден летом); желтая Капелла в созвез- дии Возничего (видна зимой). Самые яркие звезды еще в древности назвали звездами 1-й величины, а самые слабые, видимые на пределе зрения для нево- оруженного глаза,— звездами 6-й величины. Эта старинная терми- нология сохранилась и в настоящее время. К истинным размерам звезд термин «звездная величина» отношения не имеет, она харак- теризует световой поток, приходящий на Землю от звезды. Принято, что при разности в одну звездную величину яркость звезд отли- чается примерно в 2,5 раза. Разность в 5 звездных величин соот- ветствует различию в яркости ровно в 100 раз. Так, звезды 1-й величины в 100 раз ярче звезд 6-й величины. Современные методы наблюдений дают возможность обнаружить звезды примерно до 25-й звездной величины. Измерения показали, что звезды могут иметь дробные или отрицательные звездные вели- чины, например: для Альдебарана звездная величина m = 1,06, для Беги m = 0,14, для Сириуса m = — 1,58, для Солнца m = — 26,80. 3. Видимое суточное движение звезд. Небесная сфера. Из-за осе- вого вращения Земли звезды нам кажутся перемещающимися по небу. При внимательном наблюдении можно заметить, что По- лярная звезда почти не меняет положения относительно горизонта. Рис. 8. Фигура созвездия Боль- шой Медведицы (со ста- ринной звездной карты), его современные границы ука- заны пунктиром. 10 Рис. 9. Фотография околополярной обла- сти неба, снятая неподвижной ка- мерой с экспозицией около часа. Рис. 10. Созвездия в окрестности Полярной звезды. Все же другие звезды описывают в течение суток полные круги с центром вблизи Полярной. В этом можно легко убедиться, про- делав следующий опыт. Фотоаппарат, установленный на «беско- нечность», направим на Полярную звезду и надежно укрепим в этом положении. Откроем затвор при полностью открытом объективе на полчаса или час. Проявив сфотографированный таким образом снимок, увидим на нем концентрические дуги — следы путей звезд (рис. 9). Общий центр этих дуг — точка, которая остается не- подвижной при суточном движении звезд, условно называется северным полюсом мира. Полярная звезда к нему очень близка (рис. 10). Диаметрально противоположная ему точка назы- вается южным полюсом мира. В северном полушарии он находится под горизонтом. Явления суточного движения звезд удобно изучать, воспользо- вавшись математическим построением — небесной сферой, т. е. воображаемой сферой произвольного радиуса, центр которой находится в точке наблюдения. На поверхность этой сферы прое- цируют видимые положения всех светил, а для удобства измерений строят ряд точек и линий (рис. 11). Так, отвесная линия ZCZ', прохо- дящая через наблюдателя, пересекает небо над головой-в точке зенита Z. Диаметрально противоположная точка Z' называется надиром. Плоскость (NES W), перпендикулярная отвесной линии ZZ', является плоскостью горизонта — эта плоскость касается поверхности земного шара в точке, где расположен наблю- датель (точка С на рис. 12). Она делит поверхность небесной сферы на две полусферы: видимую, все точки которой находятся над го- ризонтом, и невидимую, точки которой лежат под горизонтом. Ось видимого вращения небесной сферы, соединяющую оба полю- са мира (Р и Р') и проходящую через наблюдателя (С), называют и Рис. 11. Основные точки и линии небес- ной сферы. Рис. 12. Соотношение между лини- ями и плоскостями на не- бесной сфере и на зем- ном шаре. осью мира (рис. 11). Ось мира для любого наблюдателя всегда будет параллельна оси вращения Земли (рис. 12). На горизонте под северным полюсом мира лежит точка севера N (рис. 11 и 12), диаметрально противоположная ей точка S — точка юга. Линия NS называется полуденной линией (рис. 11), так как по ней на горизонтальной плоскости в полдень падает тень от вертикально поставленного стержня. (Как на местности про- вести полуденную линию и как по ней и по Полярной звезде ориен- тироваться по сторонам горизонта, вы изучали в V классе в курсе физической географии.) Точки востока Ј и запада W ле- жат на линии горизонта. Они отстоят от точек севера N и юга 5 на Рис. 13. Суточные пути светил относительно горизонта для наблюдателя, нахо- дящегося: а — на полюсе Земли; б — в средних географических широтах; в — на экваторе. на 90°. Через точку N, полюсы мира, зенит Z и точку S прохо- дит плоскость небесного меридиана (рис. 11), совпадаю- щая для наблюдателя С с плоскостью его географического ме- ридиана (рис. 12). Наконец, плоскость (AWQE), проходящая через наблюдателя (точку С) перпендикулярно оси мира, обра- зует плоскость небесного экватора, параллельную плос- кости земного экватора (рис. 11). Небесный экватор делит по- верхность небесной сферы на два полушария: северное с вер- шиной в северном полюсе мира и южное с вершиной в южном полюсе мира. Определение географической широты. Обратимся к рисунку 12. Угол(высота полюса мира над горизонтом) равен углу (географическая широта места), как углысо взаимно перпендикулярными сторонами [ОС][CN],. Ра- венство этих углов дает простейший способ определения геогра- фической широты местности <р: угловое расстояние полюса мира от горизонта равно географической широте местности. Чтобы опре- делить географическую широту местности, достаточно измерить высоту полюса мира над горизонтом. Суточное движение светил на различных широтах. Теперь мы знаем, что с изменением географической широты места наблюде- ния меняется ориентация оси вращения небесной сферы относитель- но горизонта. Рассмотрим, какими будут видимые движения небес- ных светил в районе Северного полюса, на экваторе и на средних широтах Земли. На полюсе Земли полюс мира находится в зените, и звезды движутся по кругам, параллельным горизонту (рис. 13, а). Здесь звезды не заходят и не восходят, их высота над горизонтом не- изменная. На средних широтах существуют как восходящие и за- ходящие звезды, так и те, которые никогда не опускаются под гори- зонт (рис. 13, б). Например, околополярные созвездия (рис. 10) на географических широтах СССР никогда не заходят. Созвездия, расположенные дальше от северного полюса мира, по- казываются ненадолго над горизонтом. А созвездия, ле- жащие еще дальше к югу, являются невосходящими (рис. 14). Но чем дальше продви- гается наблюдатель к югу, тем больше южных созвез- дий он может видеть. На зем- ном экваторе за сутки можно было бы увидеть со- звездия всего звездного неба, если бы не мешало Солнце Рис. 14. Видимые суточные пути светил от- носительно горизонта в северной стороне неба. Запад Север Восток днем (рис. 13, в). Для наблюда- теля на экваторе все звезды вос- ходят и заходят перпендикулярно плоскости горизонта Каждая зве- зда здесь проводит над горизон- том ровно половину своего пути. Для наблюдателя на экваторе Земли северный полюс мира сов- падает с точкой севера, а южный полюс мира — с точкой юга (рис. 13, в) Ось мира для него расположена в плоскости гори- зонта. 6. Кульминации. Полюс мира при кажущемся вращении неба, отра- жающем вращение Земли вокруг оси, занимает неизменное положе- ние над горизонтом на данной широте (рис. 12). Звезды за сутки описывают над горизонтом вокруг оси мира круги, параллельные экватору. При этом каждое светило за сутки дважды пересекает небесный меридиан (рис. 15). Явления прохождения светил через небесный меридиан называют- ся кульминациями. В верхней кульминации высота светила макси- мальна, в нижней кульминации — минимальна. Промежуток времени между кульминациями равен полсуткам. У не заходящего на данной широтесветила М (рис. 15) видны (над горизонтом) обе кульминации, у звезд, которые восхо- дят и заходят, М, и М2 нижняя кульминация происходит под горизонтом, ниже точки севера. У светила М3, находящегося далеко к югу от небесного экватора, обе кульминации могут быть невидимы. Момент верхней кульминации центра Солнца называется истин- ным полднем, а момент нижней кульминации — истинной полночью. В истинный полдень тень от вертикального стержня падает вдоль полуденной линии. 1 1. Как по виду звездного неба и его вращению установить, что вы прибыли на Северный полюс Земли? Как суточные пути звезд расположены относительно горизонта для наблю- дателя, находящегося на экваторе Земли? Чем они отличаются от суточных путей звезд, видимых в СССР, т. е. в средних географических широтах? Измерьте географическую широту вашей местности по высоте Полярной звезды с помощью эклиметра и сравните ее с отсчетом широты по геогра- фической карте. . ЭКЛИПТИКА И «БЛУЖДАЮЩИЕ» СВЕТИЛА — ПЛАНЕТЫ В данной местности каждая звезда кульминирует всегда на од- ной и той же высоте над горизонтом, потому что ее угловое рас- стояние от полюса мира и от небесного экватора не меняется. Солнце же и Луна меняют высоту, на которой они кульминируют. Рис. 15. Верхние и нижние кульми- нации светил. 14 Если по точным часам замечать промежутки времени между верхними кульминациями звезд и Солнца, то можно убедиться, что промежутки между кульминациями звезд на четыре минуты короче, чем промежутки между кульминациями Солнца. Значит, за время одного оборота небесной сферы Солнце успевает сдвинуться относительно звезд к востоку — в сторону, противоположную суточному вращению неба. Этот сдвиг составляет около 1°, так как небесная сфера делает полный оборот — 360° за 24 ч. За 1 ч, равный 60 мин, она поворачивается на 15°, а за 4 мин — на 1°. За год Солнце описывает большой круг на фоне звездного неба. Кульминации Луны запаздывают ежесуточно уже не на 4 мин, а на 50 мин, так как Луна делает один оборот Навстречу враще- нию неба за месяц. Планеты перемещаются медленнее и более сложным образом. Они движутся на фоне звездного неба то в одну, то в другую сторону, иногда медленно выписывая петли (рис. 16). Это обусловлено сочетанием их истинного движения с движениями Земли. На звезд- ном небе планеты (в переводе с древнегреческого «блужда- ющие») не занимают постоянного места, так же как Луна и Солнце. Если составить карту звездного неба, то указать на ней положение Солнца, Луны и планет можно лишь для определенного момента. Видимое годовое движение Солнца происходит по большому кру- гу небесной сферы, называемому эклиптикой. Перемещаясь по эклиптике, Солнце дважды пересекает небесный экватор (рис. 17) в так называемых равноденственных точках. Это бывает около 21 марта и около 23 сентября, в дни равноден- ствий. В эти дни Солнце находится на небесном экваторе, а он всегда делится плоскостью горизонта пополам. Поэтому пути Рис. 16. Пример видимого пути Сатурна по небу за год. Солнца над и под горизон- том равны, следовательно, равны продолжительности дня и ночи. 22 июня Солнце дальше всего от небесного экватора в сторону северного полюса мира. В полдень для север- ного полушария Земли оно выше всего над горизонтом, день самый длинный -— это день летнего солнцестояния. 22 декабря, в день зимнего солнцестояния, Солнце от- ходит дальше всего к югу от экватора, в полдень оно стоит низко, и деш> самый Рис. 17. Эклиптика и небесный экватор. КОРОТКИЙ. (Из Курса физи- ческой географии вы знаете, как все эти явления связаны с климатическими поясами и сменой времен года на Земле.) Обожествление Солнца в древности породило мифы, в иносказа- тельной форме описывающие периодически повторяющиеся события «рождения», «воскресения» «бога-Солнца» в течение года: уми- рание природы зимой, ее возрождение весной и т. п. Христиан- ские праздники носят в себе следы культа Солнца. Движение Солнца по эклиптике является отображением обра- щения Земли вокруг Солнца. Эклиптика пролегает через 12 созвез- дий, называемых зодиакальными (от греческого слова зоон — животное), а их совокупность называется поя с,ом зодиака. В него входят следующие созвездия: Рыбы, Овен, Телец, Близнецы, Рак, Лев, Дева, Весы, Скорпион, Стрелец, Козерог, Водолей. Каждое зодиакальное созвездие Солнце проходит около месяца. Точка ве- сеннего равноденствия Т (одно и двух пересечений эклиптики с не- бесным экватором) находится в созвездии Рыб. В созвездиях Дева, Лев, Близнецы, Телец, Скорпион, Стрелец много ярких звезд. Большой круг эклиптики пересекает большой круг небесного экватора под углом 23°27' В день летнего солнцестояния, 22 ию- ня, Солнце поднимается в полдень над горизонтом выше точки, в которой небесный экватор пересекает меридиан на эту величину (рис. 17). На столько же Солнце бывает ниже экватора в день зимнего солнцестояния, 22 декабря. Таким образом, высота Солн- ца в верхней кульминации меняется в течение года на 46°54'. Понятно, что в полночь в верхней кульминации бывает зодиака- льное созвездие, противоположное тому, в котором находится Солн- це. Например, в марте Солнце проходит по созвездию Рыбы, а в полночь кульминирует созвездие Девы. На рисунке 18 показаны суточные пути Солнца над горизонтом в дни равноденствий и солн- цестояний для средних широт (вверху) и экватора Земли (внизу) 16 Рис. 18. Суточные пути Солнца над горизонтом в разные вре- мена года при наблюде- ниях: а — в средних гео- графических широтах; б — на экваторе Земли. Рис. 19. Экваториальные коорди- наты. 2 1. Найдите 12 зодиакальных созвездий на звездной карте и по возможности отыщите некоторые из них на небе. 2. С помощью эклиметра или гномона (известного вам из физической геогра- фии), хотя бы раз в месяц измеряйте высоту Солнца над горизонтом около полудня в течение нескольких месяцев. Построив график изменения высоты Солнца со временем, вы получите кри- вую, по которой можно, например, нанести часть эклиптики на звездную карту, учитывая, что Солнце за месяц смещается на звездном небе к восто- ку примерно на 30°. f .ЗВЕЗДНЫЕ КАРТЫ, НЕБЕСНЫЕ КООРДИНАТЫ И ВРЕМЯ 1. Карты и координаты. Чтобы сде- лать звездную карту, изображаю- щую созвездия на плоскости, надо знать координаты звезд. Коор- динаты звезд относительно гори- зонта, например высота, хотя и наглядны, но непригодны для со- ставления карт, так как все вре- мя меняются. Надо использовать такую систему координат, которая вращалась бы вместе со звезд- ным небом. Она называется эква- ториальной системой. В ней одной координатой является угловое расстояние светила от небесного экватора, называемое склонением б (рис. 19). Оно ме- няется в пределах ±90° и считает- ся положительным к северу от эк- ватора и отрицательным — к югу. Склонение аналогично гео- графической широте Вторая координата аналогична географической долготе и называ- ется прямым восхожде- нием а. 17 Точна весеннего равноденствия Прямое восхождение светила М измеряется углом между плоскостя- ми большого круга, проведенного че- рез полюсы мира и данное свети- ло М, и большого круга, проходя- щего через полюсы мира и точку весеннего равноденствия (рис. 19). Этот угол отсчитывают от точки ве- сеннего равноденствия Т против хода часовой стрелки, если смотреть с се- верного полюса. Он изменяется от О до 360° и называется прямым вос- хождением потому, что звезды, рас- положенные на небесном экваторе, восходят в порядке возрастания их прямого восхождения. В этом же по- рядке они кульминируют друг за дру- гом. Поэтому а выражают обычно не в угловой мере, а во временной, и исходят из того, что небо за 1 ч поворачивается на 15°, а за 4 мин — на Г. Поэтому прямое восхождение 90° иначе будет 6 ч, а 7 ч 18 мин = 109°30/. В единицах времени по краям звездной карты надписывают прямые восхождения. Существуют также и звездные глобусы, где звезды изображены на сферической поверхности глобуса. На одной карте можно изобразить без искажений только часть звездного неба Начинающим пользоваться такой картой трудно, потому что они не знают, какие созвездия видны в данное время и как они расположены относительно горизонта. Удобнее подвиж- ная карта звездного неба. Идея ее устройства проста. На карту наложен круг с вырезом, изображающим линию горизонта. Вырез горизонта эксцентричен, и при вращении накладного круга в вы- резе будут видны созвездия, находящиеся над горизонтом в разное время. Как пользоваться такой картой, сказано в приложении VII. 3 1. Выразите 9 ч 15 мин 11 с в градусной мере. По таблице координат ярких звезд, данной в приложении IV, найдите на звездной карте некоторые из указанных звезд. По карте отсчитайте координаты нескольких ярких звезд и проверьте себя, используя таблицу из приложения IV. По «Школьному астрономическому календарю» найдите координаты планет в данное время и определите по карте, в каком созвездии они находятся. Найди.е их вечером на небе. Пользуясь подвижной картой звездного неба, определите, какие зодиакальные созвездия будут видны над горизонтом в вечер наблюдения. 2. Высота светил в кульминации. Найдем зависимость между вы- сотой h светила М в верхней кульминации, его склонением 6 и широтой местности ф. 18 Рис. 20. Высота светила в верхней кульминации. На рисунке 20 изображены отвесная линия ZZ', ось мира РР' и проекции небесного экватора EQ и линии горизонта NS (полуденная линия) на плоскость небесного меридиана (PZSP'N) Угол между полуденной линией NS и осью мира РР' равен, как мы знаем, широте местностиОчевидно, наклонплоскости небесного экватора к горизонту, измеряемый угломравен 90°—(рис. 20). Звезда М со склонением 6, кульминирующая к югу от зенита, имеет в верхней кульминации высоту h = 90° —+ Из этой формулы видно, что географическую широту можно опреде- лить, измеряя высоту любой звезды с известным склонением 6 в верхней кульминации. При этом следует учитывать, что если звезда в момент кульминации находится к югу от экватора, то ее склонение отрицательно. 4 1. Сириус (а Б. Пса, см. приложение IV) был в верхней кульминации на высоте 10°. Чему равна широта места наблюдения? Для нижеследующих упражнений географические координаты городов можно отсчитать по географической карте. На какой высоте в Ленинграде бывает верхняя кульминация Антареса (а Скорпиона, см. приложение IV)? Каково склонение звезд, которые в вашем городе кульминируют в зените? в точке юга? Определите полуденную высоту Солнца в Архангельске и в Ашхабаде в дни летнего и зимнего солнцестояния. 3. Точное время. Для измерения коротких промежутков времени в астрономии основной единицей является средняя длитель- ность солнечных суток, т. е. средний промежуток времени между двумя верхними (или нижними) кульминациями центра Солнца. Среднее значение- приходится использовать, потому что в течение года длительность солнечных суток слегка колеблется. Это связано с тем, что Земля обращается вокруг Солнца не по кругу, а по эллипсу и скорость ее движения при этом немного меняется. Это и вызывает небольшие неравномерности в видимом движении Солнца по эклиптике в течение года. Момент верхней кульминации центра Солнца, как мы уже гово- рили, называется истинным полднем. Но для проверки часов, для определения точного времени нет надобности отмечать по ним именно момент кульминации Солнца. Удобнее и точнее отмечать мо- менты кульминации звезд, так как разность моментов кульминации любой звезды и Солнца точно известна для любого времени. Поэтому для определения точного времени с помощью специальных оптических приборов отмечают моменты кульминаций звезд и прове- ряют по ним правильность хода часов, «хранящих» время. Определя- емое таким образом время было бы абсолютно точным, если бы наблюдаемое вращение небосвода происходило со строго постоянной угловой скоростью. Однако оказалось, что скорость вращения Земли вокруг оси, а следовательно и видимое вращение небесной 19 сферы, испытывает со временем очень небольшие изменения. Поэ- тому для «хранения» точного времени сейчас используются специ- альные атомные часы, ход которых контролируется колебательными процессами в атомах, происходящими на неизменной частоте. Часы отдельных обсерваторий сверяются по сигналам атомного времени. Сравнение времени, определяемого по атомным часам и по видимому движению звезд, позволяет исследовать неравномер- ности вращения Земли. Определение точного времени, его хранение и передача по ра- дио всему населению составляют задачу службы точного времени, которая существует во многих странах. Сигналы точного времени по радио принимают штурманы морско- го и воздушного флота, многие научные и производственные орга- низации, нуждающиеся в знании точного времени. Знать точное время нужно, в частности, и для определения географических дол- гот разных пунктов земной поверхности. 4. Счет времени. Определение географической долготы. Календарь. Из курса физической географии СССР вам известны понятия местно- го, поясного и декретного счета времени, а также что разность географических долгот двух пунктов определяют по разности мест- ного времени этих пунктов. Эта задача решается астрономическими методами, использующими наблюдения звезд. На основании опреде- ления точных координат отдельных пунктов производится карто- графирование земной поверхности. Для счета больших промежутков времени люди с древних пор использовали продолжительность либо лунного месяца, либо сол- нечного года, т. е. продолжительность оборота Солнца по эклип- тике. Год определяет периодичность сезонных изменений. Солнечный год длится 365 солнечных суток 5 часов 48 минут 46 секунд. Он прак- тически несоизмерим с сутками и с длиной лунного месяца — перио- дом смены лунных фаз (около 29,5 сут). Это и составляет трудность создания простого и удобного календаря. За многовековую историю человечества создавалось и использовалось много различных сис- тем календарей. Но все их можно разделить на три типа: солнеч- ные, лунные и лунно-солнечные. Южные скотоводческие народы поль- зовались обычно лунными месяцами. Год, состоящий из 12 лунных месяцев, содержал 355 солнечных суток. Для согласования счета времени по Луне и по Солнцу приходилось устанавливать в году то 12, то 13 месяцев и вставлять в год добавочные дни. Проще и удобнее был солнечный календарь, применявшийся еще в Древнем Египте. В настоящее время в большинстве стран мира принят тоже солнечный календарь, но более совершенноко устройства, называе- мый григорианским, о котором говорится дальше. При составлении календаря необходимо учитывать, что продол- жительность календарного года должна быть как можно ближе к продолжительности оборота Солнца по эклиптике и что календар- ный год должен содержать целое число солнечных суток, так как неудобно начинать год в разное время суток. Этим условиям удовлетворял календарь, разработанный алек- 20 сандрийским астрономом Сознгеном и введенный в 46 г. до н. э. в Риме Юлием Цезарем. Впоследствии, как вам известно из курса физической географии, он получил название юлианского или старого стиля. В этом календаре годы считаются трижды подряд по 365 сут и называются простыми, следующий за ними год — в 366 сут. Он называется високосным. Високосными годами в юли- анском календаре являются те годы, номера которых без остатка делятся на 4. Средняя продолжительность года по этому календарю состав- ляет 365 сут 6 ч, т. е. она примерно на 11 мин длиннее истинной. В силу этого старый стиль отставал от действительного течения вре- мени примерно на 3 сут за каждые 400 лет. В григорианском календаре (новом стиле), введен- ном в СССР в 1918 г. и еще ранее принятом в большинстве стран, годы, оканчивающиеся на два нуля, за исключением 1600, 2000, 2400 и т. п. (т. е. тех, у которых число сотен делится на 4 без остат- ка), не считаются високосными. Этим и исправляют ошибку в 3 сут, накапливающуюся за 400 лет. Таким образом, средняя продолжи- тельность года в новом стиле оказывается очень близкой к пе- риоду обращения Земли вокруг Солнца. К XX в. разница между новым стилем и старым (юлианским) достигла 13 сут. Поскольку в нашей стране новый стиль был введен только в 1918 г., то Октябрьская революция, совершенная в 1917 г. 25 октября (по старому стилю), отмечается 7 ноября (по новому стилю). Разница между старым и новым стилями в 13 сут сохранится и в XXI в., а в XXII в. возрастет до 14 сут. Новый стиль, конечно, не является совершенно точным, но ошибка в 1 сут накопится по нему только через 3300 лет. I I . СТРОЕНИЕ СОЛНЕЧНОЙ СИСТЕМЫ 6.СОСТАВ СОЛНЕЧНОЙ СИСТЕМЫ Из курса природоведения вы знаете, что Солнечную систему составляют Солнце и планеты с их спутниками, что звезды рас- положены от нас несравнимо дальше, чем планеты. Самая далекая из известных планет — Плутон отстоит от Земли почти в 40 раз дальше, чем Солнце. Но даже ближайшая к Солнцу звезда отстоит от нас еще в 7000 раз дальше. Это огромное различие расстояний до планет и звезд надо отчетливо осознать. Девять больших планет обращаются вокруг Солнца по эллип- сам (мало отличающимся от окружностей) почти в одной плоскости. В порядке удаления от Солнца — это Меркурий', Венера, Земля (с Луной), Марс, Юпитер, Сатурн, Уран, Нептун и Плутон (рис. 21). Между Марсом и Юпитером обращается множество астероидов (малых планет, названных так за их звездообразный вид в телескоп^. Число уже известных астероидов более 2000. Вокруг Солнца обра- щаются также кометы1 — большие образования из разреженного газа с очень малым твердым ядром. Большинство из них имеет эллиптические орбиты, выходящие за орбиту Плутона, так что диа- метр последней лишь условно принимается за диаметр Солнечной системы. Кроме этого, вокруг Солнца обращаются по эллипсам бесчисленные метеорные тела размером от песчинки до мелкого астероида. Вместе с астероидами и кометами они относятся к малым телам Солнечной системы. Пространство между планетами заполнено крайне разреженным газом и космической пылью. Его пронизывают электромагнитные излучения; оно носитель магнитных и гравитационных полей. Солнце в 109 раз больше Земли по диаметру и примерно в 333 000 раз массивнее Земли (рис. 22). Масса всех планет состав- ляет всего лишь около 0,1% от массы Солнца, поэтому оно силой своего притяжения управляет движением всех членов Солнечной системы. Соотношение размеров всех планет дано на рисунке 23. 1 В переводе с древнегреческого комета означает «косматое светило». 22 Рис. 21. План Солнечной системы (орби- ты планет, более близких к Солн- цу, чем Земля, не показаны). Рис. 22. Сравнение масс Солнца и некоторых планет: 1 — Земля; 2 — Юпитер- Рис. 23. Сравнение размеров планет и Солнца. Точные значения расстояний планет от Солнца, периоды их обращения, вращения вокруг оси и другие характеристики планет даны в таблице V приложения, а в тексте и в задачах часто приводятся округленные значения, из которых достаточно запомнить лишь те, которые даны в приложении I. - ЗАКОНЫ ДВИЖЕНИЯ ПЛАНЕТ И ИСКУССТВЕННЫХ НЕБЕСНЫХ ТЕЛ 1. Форма орбиты и скорость движения. Чем ближе планета к Солн- цу, тем, больше ее линейная и угловая скорости и короче период обращения вокруг Солнца. Мы наблюдаем планеты с Земли, которая сама обращается вокруг Солнца. Это движение Земли необходимо учитывать, чтобы узнать периоды обращения планет в невращающей- ся инерциальной системе отсчета, или, как часто говорят, по отношению к звездам. Период обращения планет вокруг Солнца по отношению к звездам называется звездным или сидерическим периодом. Наименьший звездный период обращения у планеты Меркурий — 88 сут. У Марса он составляет почти 2 года, а у Юпитера — 12 лет и, все возрастая с удалением от Солнца, у Плутона доходит почти до 250 лет. Заслуга открытия законов движения планет принадлежит вы- дающемуся немецкому ученому Иоганну Кеплеру. В начале XVII в. Кеплер установил три закона движения планет. Они названы законами Кеплера. Первый закон Кеплера: каждая планета обращается по эллипсу, в одном из фокусов которого находится Солнце (рис. 24). Эллипсом (рис. 24) называ- ется плоская замкнутая кривая, имеющая такое свойство, что сум- ма расстояний каждой ее точки от двух точек, называемых фоку- сами, остается постоянной. Эта сумма расстояний равна длине боль- шой оси DA эллипса (рис. 24). Точка О — центр эллипса, К и 5 — фокусы. Солнце находится в данном случае в фокусе S. DO = OA = а — большая по- луось эллипса. Большая полуось а является средним расстоянием пла- неты от Солнца: Ближайшая к Солнцу точка орбиты А называется перигели- ем, а самая далекая от него точка D называется афелием. Степень вытянутости эллипса характеризуется его эксцентри Иоганн Кеплер (1571—1630). Вы- дающийся немецкий астроном и математик, открывший законы дви- жения планет вокруг Солнца. Кеп- лер был активным сторонником учения Коперника и своими рабо- тами способствовал его утвержде- нию и развитию. 24 ситетом е. Эксцентриситет равен отношению расстояния фо- куса от центра (О К = OS) к длине большой полуоси а, т. е. При совпадении фокусов с центром (е = 0) эллипс пре- вращается в окружность. Орбиты планет — эллипсы, мало отличающиеся от окружностей, их эксцентриситеты малы. Например, эксцентриситет орбиты Земли = 0,017. Эксцентриситеты орбит у большинства комет близки к единице. При е = 1 второй фокус эллипса удаляется в бесконечность, так что орбита становится разомкнутой кривой (рис. 25), называемой параболой. При е > 1 орбита является гиперболой (рис. 25). Двигаясь по параболе или .гиперболе, тело только однажды огибает Солнце и навсегда удаляется от него. Кеплер открыл свои законы, изучая периодическое обращение Марса вокруг Солнца. Ньютон, исходя из наблюдений движения Луны и законов Кеплера, открыл закон всемирного тяготения. При этом он доказал, что под действием взаимного тяготения тела могут двигаться друг относительно друга по эллипсу (в частности, по кругу), по параболе и по гиперболе. Ньютон установил, что вид орбиты, которую описывает тело, зависит от его скорости в данном месте орбиты. При некоторой скорости тело описывает окружность около притягивающего центра. Такую скорость называют первой космической или круговой скоростью, ее сообщают телам, запускаемым в качестве искусственных спутников Земли по круговым орбитам. Вывод формулы для вычисления первой космической ско- рости известен из курса физики. Первая космическая скорость вблизи поверхности Земли составляет около 8км/с (7,9 км/с). Если телу сообщить скорость, враза большую круговой (11,2 км/с), называемую в т о р о й космической или пара- болической скоростью, то тело навсегда удалится от Земли и может стать спутником Солнца. В этом случае движение тела будет происходить по параболе относительно Земли. При еще большей скорости относительно Земли тело полетит по гиперболе. Средняя скорость движения Земли по орбите 30 км/с. Орбита Земли близка к окружности, а скорость движения Земли по орбите близка к круговой на расстоянии Земли от Солнца. Паоаболиче- ская скорость на расстоянии Земли от Солнца равнакм/с = = 42 км/с. При такой скорости относительно Солнца тело с орбиты Земли покинет Солнечную систему. 2. Второй и третий законы Кеплера. Второй закон Кеплера (закон площадей): радиус-вектор планеты за одинаковые промежутки времени описывает равные площади, т. е. площади SAH и SCD равны (рис. 24), если дугиописаны планетой за одина- ковые промежутки времени. Но длины этих дуг, ограничивающих равные площади, различны:. Следовательно, линейная скорость движения планеты неодинакова в разных точках ее ор- 25 Рис. 24. Закон площадей (второй закон Кеплера). Рис. 25. Формы орбит космических ракет (посланные по стрел- ке, они не вернутся, если пой- дут по параболе или гипер- боле, и по прерывистым частям кривых движения не будет). биты. Скорость планеты при дви- жении ее по орбите тем больше, чем ближе она к Солнцу. В перигелии скорость планеты наибольшая, в афелии наименьшая. Таким образом, второй закон Кеплера количественно определяет изменение скорости дви- жения планеты по эллипсу. Третий закон Кеплера. квадраты звездных периодов обращения пла- нет относятся как кубы больших полуосей их орбит. Если боль- шую полуось орбиты и звездный период обращения одной планеты обозначить через аь Ти а другой планеты — через а2, Т2> то формула третьего закона будет такова: Этот закон Кеплерасвязывает сред- ние расстояния планет от Солн- ца с периодами их звездных об- ращений и позволяет большие по- луоси всех планетных орбит вы- разить в единицах большой полу- оси земной орбиты. Большая по- луось земной орбиты принята за астрономическую единицу расстоя- ний. В астрономических едини- цах средние расстояния планет от Солнца были определены раньше, чем узнали длину астрономической единицы в километрах. 5 1. Марс дальше от Солнца, чем Земля, в 1,5 раза. Какова продолжительность года на Марсе? Орбиты планет считать круговыми. Определите период обращения искус- ственного спутника Земли, если наи- высшая точка его орбиты над Землей 5000 км, а наинизшая 300 км. Землю считать шаром радиусом 6370 км. Срав- ните движение спутника с обращением Луны. Определите периоды обращения ис- кусственных спутников, двигающихся по эллиптическим орбитам, изображенным на рисунке 25, измерив их большие оси линейкой и приняв радиус Земли рав- ным 6370 км. 26 8.КОНФИГУРАЦИИ и СИНОДИЧЕСКИЕ ПЕРИОДЫ ОБРАЩЕНИЯ ПЛАНЕТ 1. Конфигурации планет. Конфигурациями планет называют неко- торые характерные взаимные расположения планет Земли и Солнца. Прежде всего заметим, что условия видимости планет с Земли резко различаются для планет внутренних (Венера и Мерку- рий), орбиты которых лежат внутри земной орбиты, и для планет внешних (все остальные). Внутренняя планета может оказаться между Землей и Солнцем или за Солнцем. В таких положениях планета невидима, так как теряется в лучах Солнца. Эти положения называются соедине- ниями планеты с Солнцем. В нижнем соединении планета ближе всего к Земле, а в верхнем соединении она от нас дальше всего (рис. 26). Легко видеть, что угол между направлениями с Земли на Солн- це и на внутреннюю планету никогда не превышает определенной величины, оставаясь острым. Этот предельный угол называется наибольшим удалением планеты от Солнца. Наибольшее удаление Меркурия доходит до 28°, Венеры — до 48°. Поэтому внутренние планеты всегда видны вблизи Солнца либо утром в восточной сто- роне неба, либо вечером в западной стороне неба Из-за близос- ти Меркурия к Солнцу увидеть Меркурий невооруженным глазом удается редко (рис. 26 и 27). Венера отходит от Солнца на небе на больший угол, и она бывает ярче всех звезд и планет. После захода Солнца она доль- ше остается на небе в лучах зари и даже на ее фоне видна отчет- ливо Также хорошо она бывает видна и в лучах утренней зари. Легко понять, что в южной стороне неба и среди ночи ни Мерку- рия, ни Венеру увидеть нельзя. Если, проходя между Землей и Солнцем, Меркурий или Венера проецируются на солнечный диск, то они тогда видны на нем как маленькие черные кружочки. Подобные прохождения по диску Солнца во время нижнего соединения Меркурия и особенно Венеры бывают сравнительно редко, не чаще чем через 7—8 лет. Освещенное Солнцем полушарие внутренней планеты при разных положениях ее относительно Земли нам видно по-разному. Поэтому для земных наблюдателей внутренние планеты меняют свои фазы, как Луна. В нижнем соединении с Солнцем планеты повернуты к нам своей неосвещенной стороной и невидимы Немного в стороне от этого положения они имеют вид серпа. С увеличением углового рас- стояния планеты от Солнца угловой диаметр планеты убывает, а ширина серпа делается все большей. Когда угол при планете между направлениями на Солнце и на Землю составляет 90°, мы видим ровно половину освещенного полушария планеты. Полностью такая планета обращена к нам Своим дневным полушарием в эпоху верхнего соединения. Но тогда она теряется в солнечных лучах и невидима. Внешние планеты могут находиться по отношению к Земле за Солнцем (в соединении с ним), как Меркурий и Венера, и тогда они 27 тоже теряются в солнечных лучах Но они могут находиться и на про- должении прямой линии Солнце — Земля, так что Земля при этом оказывается между планетой и Солнцем. Такая конфигурация назы- вается противостоянием. Она наиболее удобна для наблю- дений планеты, так как в это вре- мя планета, во-первых, ближе всего к Земле, во-вторых, повернута к ней своим освещенным полушарием и, в-третьих, находясь на небе в противоположном Солнцу месте, планета бывает в верхней куль- минации около полуночи и, следова- тельно, долго видна и до и после полуночи. Моменты конфигураций планет, условия их видимости в данном году приводятся в «Школьном астрономическом календаре». 2. Синодические периоды. Синодическим периодом обращения пла- неты называется промежуток времени, протекающий между повто- рениями ее одинаковых конфигураций, например между двумя противостояниями. Скорость движения планет тем больше, чем они ближе к Солн- цу. Поэтому после противостояния Марса Земля станет его обго- нять. С каждым днем она будет отходить от него все дальше. Когда она обгонит его на полный оборот, то снова произойдет противостояние. Синодический период внешней планеты — это про- межуток времени, по истечении которого Земля обгоняет планету на 360° при их движении вокруг Солнца. Угловая скорость Земли (угол, описываемый ею за сутки) составляет 360° , угловая ско- те рость Марса где Те — число суток в году* Т — звезд- ный период обращения планеты, выраженный в сутках. Если 5 — синодический период планеты в сутках, то через S суток Земля обгонит планету на 360°, т. е. / _36(Г 3601\ Ј = збо°, или —= —! L. \ те т ) s т® т Если в эту формулу подставить соответствующие числа (см. табли- цу V в приложении), то можно найти, например, что синодический период Марса 780 сут и т. д. Для внутренних планет, обращающихся быстрее, чем Земля (Гф> Г), надо писать: / _3601 —3601 \ 5 = 360°, или -L = -i- L V Т Те ) S Т Те Для Венеры синодический период составляет 584 сут. 28 Рис. 27. Расположение орбит Меркурия и Венеры относительно горизонта для наблюдателя, когда Солнце заходит (указаны фазы и видимый диаметр планет в разных положениях относительно Солнца при одном и том же положении наблюдателя). Астрономам вначале не были известны звездные периоды планет, в то время как синодические периоды планет S определяли из прямых наблюдений. Например, отмечали, сколько времени проходит между последовательными противостояниями планеты, т. е. между днями, когда она кульминирует точно в полночь. Определив из на- блюдений синодические периоды 5, находили вычислением звезд- ные периоды обращения планет Т. Когда позднее Кеплер открыл законы движения планет, то при помощи третьего закона он смог установить относительные расстояния планет от Солнца, посколь- ку звездные периоды планет уже были вычислены, исходя из сино- дических периодов. 6 1. Звездный период обращения Юпитера равен 12 годам. Через какой промежу- ток времени повторяются его противостояния? Замечено, что противостояния некоторой планеты повторяются через 2 года. Чему равна большая полуось ее орбиты? Синодический период планеты 500 сут. Определите большую полуось ее орбиты. (Перечитайте внимательно это задание.) 9. ВОЗМУЩЕНИЯ В ДВИЖЕНИИ ПЛАНЕТ. ПОНЯТИЕ О ПРИЛИВАХ. ОПРЕДЕЛЕНИЕ МАСС НЕБЕСНЫХ ТЕЛ 1. Возмущения в движении планет. Ньютон, анализируя законы движения планет, открытые Кеплером, установил закон всемирного тяготения. По этому закону, как вы уже знаете из курса физики, все тела во Вселенной притягиваются друг к другу с силой, пря- мо пропорциональной произведению их масс и обратно пропорцио- нальной квадрату расстояния между ними: п _ п гщгщ 29 здесь m, и m2 — массы двух тел, г — расстояние между ними, a G — коэффициент пропорциональности, называемый гравитацион- ной постоянной. Его численное значение зависит от единиц, в ко- торых выражены сила, масса и расстояние. Закон всемирного тяго- тения объясняет движение планет и комет вокруг Солнца, движение спутников вокруг планет, двойных и кратных звезд вокруг их об- щего центра масс. Законы Кеплера точно соблюдаются только тогда, когда рас- сматривают движение двух изолированных тел под влиянием их взаимного притяжения. В Солнечной системе планет много, все они не только притягиваются Солнцем, но и притягивают друг друга, поэтому их движения не в точности подчиняются законам Кеплера. Отклонения от движения, которое происходило бы строго по законам Кеплера, называются возмущениями. В Солнечной системе возмущения невелики, потому что притяжение каждой планеты Солнцем гораздо сильнее притяжения других планет. Наибольшие возмущения в Солнечной системе вызывает планета Юпитер, которая примерно в 300 раз массивнее Земли. Юпитер ока- зывает особенно сильное влияние на движение астероидов и комет, когда они близко к нему подходят. В частности, если направления ускорений кометы, вызванных притяжением Юпитера и Солнца, совпадают, то комета может развить столь большую скорость, что, двигаясь по гиперболе, навсегда уйдет из Солнечной системы. Были случаи, когда притяжение Юпитера сдерживало комету, эксцентри- ситет ее орбиты становился меньше и резко уменьшался период обращения. При вычислениях видимого положения планет приходится учи- тывать возмущения. Теперь делать такие расчеты помогают быстро- действующие электронно-счетные машины. При запуске искусствен- ных небесных тел и при расчете их траекторий пользуются теорией движения небесных тел, в частности теорией возмущений. Возможность отправлять автоматические межпланетные станции по желаемым, заранее рассчитанным траекториям, доводить их до цели с учетом возмущений в движении — все это яркие примеры познаваемости законов природы. Небо, которое по представлению верующих является обителью богов, стало ареной человеческой деятельности так же, как и Земля. Религия всегда противопостав- ляла Землю и небо и объявляла небо недосягаемым. Но человек не только поднялся выше птиц, но и поборол земное тяготение. Теперь среди планет перемещаются искусственные небесные тела, созданные человеком, которыми он может управлять непосредствен- но или по радио с больших расстояний. 2- Открытие Нептуна. Одним из ярких примеров достижений науки, одним из свидетельств неограниченной познаваемости природы было открытие планеты Нептун путем вычислений — «на кончике пера». Уран — планета, следующая за Сатурном, много веков считав- шимся самой далекой из планет, была открыта В. Гершелем в конце 30 в. Уран с трудом виден невооруженным глазом. К 40-м годам в. точные наблюдения показали, что Уран едва заметно укло- няется от того пути, по которому он должен следовать с учетом возмущений со стороны всех известных планет. Таким образом, теория движения небесных тел, столь строгая и точная, подверглась испытанию. Леверье (во Франции) и Адаме (в Англии) высказали предпо- ложение, что, если возмущения со стороны известных планет не объясняют отклонение в движении Урана, значит, на него действу- ет притяжение еще неизвестного тела. Они почти одновременно рассчитали, где за Ураном должно быть неизвестное тело, произ- водящее своим притяжением эти отклонения Они вычислили орбиту неизвестной планеты, ее массу и указали место на небе, где в данное время должна была находиться неведомая планета. Эта пла- нета и была найдена в телескоп на указанном ими месте в 1846 г. Ее назвали Нептуном. Нептун не виден невооруженным глазом. Та- ким образом, указанное разногласие между теорией и практикой, казалось, подрывавшее авторитет материалистической науки, при- вело к ее триумфу. 3- Понятие о теории приливов. Под действием взаимного притяже- ния частиц тело стремится принять форму шара. Форма Солнца, планет, их спутников и звезд поэтому и близка к шарообразной. Вращение тел (как вы знаете из физических опытов) ведет к их сплющиванию, к сжатию вдоль оси вращения. Поэтому немного сжат у полюсов земной шар, а более всего сжаты быстро вращающиеся Юпитер и Сатурн. Но форма планет может изменяться и от действия сил взаим- ного притяжения. Шарообразное тело (планета) движется в целом под действием гравитационного притяжения другого тела так, как если бы вся сила притяжения была приложена к ее центру. Однако отдельные части планеты находятся на разном расстоянии от при- тягивающего тела, поэтому гравитационное ускорение в них также различно, что и приводит к возникновению сил, стремящихся де- формировать планету. Разность ускорений, вызываемых притяжени- ем другого тела, в данной точке и в центре планеты называется приливным ускорением. Рассмотрим для примера систему Земля — Луна. Один и тот же элемент массы в центре Земли будет притягиваться Луной слабее, чем на стороне, обращенной к Луне, и сильнее, чем на противопо- ложной стороне. В результате Земля, и в первую очередь водная оболочка Земли, слегка вытягивается в обе стороны вдоль линии, соединяющей ее с Луной. На рисунке 28 океан для наглядности изображен покрывающим всю Землю. В точках, лежащих на линии Земля — Луна, уровень воды выше всего — там приливы. Вдоль кру- га, плоскость которого перпендикулярна направлению линии Зем- ля — Луна и проходит через центр Земли, уровень воды ниже все- го — там отлив. При суточном вращении Земли в полосу приливов и отливов поочередно вступают разные места Земли. Легко понять, что за сутки могут быть два прилива и два отлива. 31 Солнце также вызывает на Земле приливы и отливы, но из-за большой удаленности Солнца они меньше, чем лунные, и менее заметны. С приливами перемещается огромная масса воды. В настоящее время приступают к использованию громадной энергии воды, участ- вующей в приливах, на берегах океанов и открытых морей. Ось приливных выступов должна быть всегда направлена к Лу- не При вращении Земля стремится повернуть водяной приливный выступ. Поскольку Земля вращается вокруг оси гораздо быстрее, чем Луна обращается вокруг Земли, то Луна оттягивает его к се- бе. Происходит трение между водой и твердым дном океана. В результате возникает так называемое приливное трение. Оно тормозит вращение Земли, и сутки с течением времени стано- вятся длиннее (когда-то они составляли только 5—6 ч). Сильные приливы, вызываемые на Меркурии и Венере Солнцем, по-видимому, и явились причиной их крайне медленного вращения вокруг оси. Сильные приливы, вызывавшиеся Землей, настолько затормозили вращение Луны, что она всегда обращена к Земле одной стороной. Земля также постепенно тормозит свое вращение под действием лунных приливов. По законам механики (закон сохранения момента импульса) замедление вращения Земли вызывает удаление Луны от Земли. Через много миллионов лет Земля тоже станет обращена к Луне одной стороной. Земные сутки станут тогда равны месяцу, который будет значительно длиннее, чем продолжительность сов- ременного оборота Луны вокруг Земли. Таким образом, приливы являются важным фактором эволюции небесных тел. 4. Определение масс небесных тел. Масса — одна из важнейших характеристик небесных тел. Но как можно определить массу не- бесного тела? Ньютон доказал, что более точная формула третьего закона Кеплера такова: Т\ Мх + тх _ а\ Т\ М2 + пг2 а\ ' где М\ и М2 — массы каких-либо небесных тел, а т, и т2 — соответственно массы их спутников. В частности, планеты явля- ются спутниками Солнца. Мы видим, что уточненная формула это- го закона отличается от приближенной наличием множителя, содер- жащего массы. Если под Мх = М2 = М понимать массу Солнца, а под т, и т2 — массы двух разных планет, то отношение М + т* будет мало отличаться от единицы, так как т, и т2 очень М н- т2 малы по сравнению с массой Солнца. При этом точная формула не будет заметно отличаться от приближенной. Уточненный третий закон Кеплера позволяет определить массы планет, имеющих спутников, и массу Солнца. Чтобы определить массу Солнца, перепишем формулу этого закона в следующем виде, сравнивая движение Луны вокруг Земли с движением Земли вокруг Солнца: Т'е М© + М® ^ а © Т\ M@ + пщ а\ 32 Рис. 28. Схема лунных приливов. где Те и а@ — период обращения Земли (год) и большая полуось ее орбиты, Т( и а^ — период обращения Луны вокруг Земли и большая полуось ее орбиты, Af0— масса Солнца, М@ — масса Земли, m<j — масса Луны. Масса Земли ничтожна сравнитель- но с массой Солнца, а масса Луны мала (1:81) сравнительно с мас- сой Земли. Поэтому вторые слагаемые в суммах можно отбросить, не делая большой ошибки. Решив уравнение относительно Ме —-, имеем: Ме — = (— \ 3 • (Т® \ 2 Эта формула позволяет определить массу Солнца, выраженную в массах Земли. Она составляет около 333 000 масс Земли Для сравнения масс Земли и другой планеты, например Юпите- ра, надо в исходной формуле индекс 1 отнести к движению Луны вокруг Земли массой Mh а 2 — к движению любого спутника вокруг Юпитера массой Af2. Массы планет, не имеющих спутников, определяют по тем воз- мущениям, которые они своим притяжением производят в движении соседних с ними планет или в движении комет и астероидов. 7 1. Определите массу Юпитера сравнением системы Юпитера со спутником с системой Земля — Луна, если первый спутник Юпитера отстоит от него на 422 000 км и имеет период обращения 1,77 сут. Данные для Луны должны быть вам известны. 2. Вычислите, на каком расстоянии от Земли на линии Земля — Луна находятся те точки, в которых притяжения Землей и Луной одинаковы, зная, что расстояние между Луной и Землей равно 60 радиусам Земли, а массы Земли и Луны отно- сятся как 81 : 1. 33 . БОРЬБА ЗА НАУЧНОЕ МИРОВОЗЗРЕНИЕ Правильное понимание наблюдаемых небесных явлений склады- валось веками. Вы знаете о зарождении астрономии в Древнем Египте и Китае, о более поздних достижениях дневнегреческих ученых, о наблюдениях жрецов и об их ложных представлениях о природе, об использовании ими своих знаний для собственной выго- ды. Жрецы же создали и астрологию — ложное учение о влиянии планет на характер и судьбы людей и народов и о мнимой воз- можности предсказывать судьбу по расположению светил. Известна вам и геоцентрическая система мира, разработанная во II в. н. э. древнегреческим ученым Клавдием Птолемеем. Он в центр мира «поставил» хотя и шарообразную, но неподвижную Зем- лю, вокруг которой обращались все остальные светила (рис. 29). Видимое петлеобразное движение планет Птолемей объяснил со- четанием двух равномерных круговых движений: движением самой планеты по малой окружности и обращением центра этой окруж- ности вокруг Земли. Однако по мере накопления данных наблюдений о движении планет теория Птолемея требовала все больших усложнений, которые делали ее громоздкой и неправдоподобной. Очевидная искусственность все усложняющейся системы и отсут- ствие достаточного согласия между теорией и наблюдениями требовали ее замены. Это избыло сделано в XVI в. великим поль- ским ученым Николаем Коперником. Коперник отбросил догматическое положение о неподвижности Земли, веками владевшее умами людей. Поставив Землю в число ря- довых планет, он указал, что Земля, занимая третье место от Солнца, наравне со всеми планетами движется в пространстве вокруг Солнца и, кроме того, вра- щается вокруг своей оси! Копер- ник смело доказывал, что именно вращением Земли и ее обращением вокруг Солнца можно правильно объяснить известные тогда небес- ные явления и видимое петлеоб- разное движение планет (рис. 16 и 30). Эта революция в астрономии и в мировоззрении, сделанная ге- лиоцентрической теорией Коперни- ка, как отметил Ф Энгельс, ос- вободила исследование природы от религии. Галилео Галилей, впервые на- правивший телескоп на небо, пра- вильно истолковал свои открытия как подтверждения теории Копер- ника. Так, Галилей открыл фазы у Венеры. Он нашел, что такая их смена возможна лишь в том случае, Николай Коперник (1473—1543). Польский астроном, обосновавший гелиоцентрическую систему мира, согласно которой Земля вместе с другими планетами обращается вокруг Солнца. 34 если Венера обращается вокруг Солнца, а не вокруг Земли. На Луне Галилей обнаружил горы и из- мерил их высоту. Оказалось, что между Землей и небесными телами нет принципиального различия, на- пример горы, подобные горам на Земле, существовали и на небесном теле. И становилось легче пове- рить, что Земля — это лишь одно из таких тел. У планеты Юпитер Галилей от- крыл четыре спутника. Их обраще- ние вокруг Юпитера опровергло представление о том, что лишь Земля находится в центре вращения На Солнце Галилей обнаружил пятна и по их перемещению за- ключил, что Солнце вращается вокруг своей оси. Существование пятен на Солнце, считавшемся эм- блемой «небесной чистоты», тоже опровергало идею о будто бы прин- ципиальном различии между земным и небесным. Млечный Путь в поле зрения телескопа распался на множество слабых звезд. Вселенная предстала перед человеком как нечто не- сравненно более грандиозное, чем маленький мирок, кружащийся якобы вокруг Земли, по представлениям Аристотеля, Птолемея и средневековых церковников. Церковь, как вы уже знаете из курсов истории и физики, расправилась с Джордано Бруно, делавшим сме Рис. 29. Система лемею. мира по Пто- Рис. 30. При наблюдении с Земли проекция планеты на небо выписывает петлю (чертеж сделан в проекции «сбоку»). • •• А » • . лые философские выводы из открытия Коперника. Смелую борьбу против церковников за право распространять подлинные знания об устройстве Вселенной вел М. В. Ломоносов (1711 —1765) Ломоносов в остроумной и привлекательной стихотворно-сатирической форме высмеивал мракобесов. Раскрепощение человеческой мысли, отказ от слепого следова- ния за ограниченными догматами церкви, призыв к смелому матери- алистическому изучению природы — вот главный, общечеловеческий итог борьбы Коперника, Бруно и Галилея за научное мировоззре- ние. ЗЕМЛЯ, ЕЕ РАЗМЕР, ФОРМА, МАССА, ДВИЖЕНИЕ 1. Размер и форма Земли. На фотоснимках, сделанных из космоса, Земля выглядит как шар, освещенный Солнцем, и показывает такие же фазы, как Луна (рис. 31 и 32), что служит одним из дока- зательств шарообразности Земли. Точный ответ о форме и размере Земли дают градусные измерения, т. е. измерения в километрах длины дуги в 1° в разных местах на поверхности Земли. Этот способ еще в III в. до н. э. применял живший в Египте греческий ученый Эратосфен. Теперь этот способ с большой точностью используется в геодезии — науке о форме Земли и об измерениях на Земле с учетом ее кривизны. На ровной местности выбирают два пункта Л и С, лежащие на одном меридиане. Их географические широты определяют астроно- мически. Ясно, что длина дуги меридиана между точками Л и С в Рис. 31. Земля над горизонтом Луны. градусах равна разности географических широт этих точек: ц>А — фс. Расстояние от Л до С измеряют по поверхности Земли, оно обычно составляет несколько сот километров, а потом вычисляют длину дуги в 1° в километрах. Из-за неровностей земной поверхности и отсутствия прямой видимости точки А из точки С (и наоборот) для определения рассто- яний применяют метод триангуляции (от латинского слова триангулум — треугольник, рис. 33). Метод триангуляции состоит в том, что пространство между точками А и С покрывается сетью «воздушных» треугольников, вершинами которых служат геодезические сигналы (рис. 34). Вы, вероятно, встречали такие сигналы в виде ажурных пирамид в по- ле и на горах. С вершины такой пирамиды обязательно видно еще не менее двух других далеких геодезических сигналов. Измеряют углы треугольников, а длину сторон вычисляют, предварительно определив с наибольшей точностью длину одной опорной стороны, прилежащей, например, к точке А. Опорная сторона сети геоде- зических треугольников называется базисом. (Этот метод вычис- ления расстояний (длин) путем измерения углов в треугольнике, прилежащих к базису, применяют и для определения расстояний до небесных тел.) Длину дуги меридиана АС определяют как сумму проекций на это направление соответствующих сторон построенных треуголь- ников. Углы, образуемые сторонами треугольников с плоскостью меридиана, должны быть при ЭТОМ известны. Рис. 32. Фотография Земли, сде- Если длина измеряемой ланная из космоса, дуги в километрах будет /, а в градусах Дф, то при ша- рообразности Земли одному градусу (Г) дуги будет соответствовать длина в ки- лометрах: п = —. Тогда длина Дф окружности земного меридиа- на L = 360°п. Разделив ее на 2 я, получим радиус Земли. Одна из наибольших дуг меридиана от Ледовитого оке- ана до Черного моря была измерена в России и в Сканди- навии в середине XIX в. под руководством В. Я. Струве, директора Пулковской обсер- ватории Большие геодезичес- кие измерения в нашей стране выполнены после Великой Ок- тябрьской социалистической революции. Рис. 33. Схема триангуляции. Рис. 34. Геодезический сигнал. Градусные измерения показа- ли, что длина Г дуги меридиана в километрах в полярной области наибольшая (111,7 км), а на эк- ваторе наименьшая (110,6 км). Следовательно, на экваторе кри- визна поверхности Земли больше, чем у полюсов, а это говорит о том, что Земля не является шаром. Быстрое вращение вызывает сжатие планет. Величина сжатия 8 определяется отношением: е = а где а — экваториальный, a b — полярный радиус планеты У Земли сжатие г ='— ж 0,003 298 (у быстро вращающихся Юпитера и Сатурна оно больше, у Сатур- на 8 = 0,1). Таким образом, ме- ридиональное сечение Земли яв- ляется не окружностью, а эллип- сом. Землю можно считать эллип- соидом вращения, т. е. фигурой, полученной от вращения эллипса вокруг его малой оси. Экватори- альный радиус Земли больше полярного на 21,4 км. Изучение движения искусственных спутни- ков Земли позволило уточнить ее сжатие по возмущениям, ко- торые вносит в их движение не- сферичность Земли. Если Землю для простоты при- нять за шар, равновеликий Зем- ле, то ее радиус можно взять за 6370 км. Экваториальный радиус Земли, по данным советских уче- ных, равен 6378,2 км. В последнее время для оп- ределения координат различных пунктов на земной поверхности, составления точных карт и изуче- ния формы Земли используются космические методы исследова- ния: искусственные спутники Зем- ли, снабженные специальной ап- паратурой. 38 8 1- Если астрономы могут определять географическую широту с точностью до 0,1", то какой максимальной ошибке в километрах вдоль меридиана это соответствует? 2. Вычислите в километрах длину морской мили, которая равна длине Г дуги экватора. - — 2. Масса и плотность Земли. Массу Земли можно определить мно- гими способами. Воспользуемся тем, что из физики вам известен опыт Кавендиша с крутильными весами, при помощи которых он вы- числил силу притяжения между свинцовыми шарами. Это позволило определить коэффициент G = 6,67 • 10-11Н • м /кг2 в формуле за- кона всемирного тяготения. А исходя из этого закона ускорение свободного падения д = П — g Я2' где М — масса Земли, a R — ее радиус. Под действием притяжения к центру Земли на уровне моря и на широте 45° ускорение g = 9,81 м/с2. Подставив в формулу известные нам значения g, G и /?, находим, что масса Земли М = 6 • 1024 кг. Зная массу и объем Земли, молено вычислить eev среднюю плот- ность. Она равна 5,5 • 103 кг/м3. 1-1о плотность Земли с глубиной возрастает, и, по расчетам, ^близи центра, в ядре Земли, она равна 1,1 • 104 кг/м3. Рост плотности с глубиной происходит за счет увеличения содержания тяжелых элементов, а также за счет увеличения давления. (С внутренним строением Земли, изучаемым астрономическими и геофизическими методами, вы зна- комились в курсе физической геогра- фии.) 9 1. Чему равна плотность Луны, если ее масса в 81 раз, а радиус в 4 раза меньше, чем у Земли? 2. Чему равна масса Земли, если уг- ловая скорость Луны 13,2° в сутки, а среднее расстояние до нее 380 ООО км^ 3. Доказательство суточного враще- ния Земли опытом Фуко. Клас- сическим доказательством вращения Земли вокруг оси является опыт с маятником по методу французского физика Фуко. Такой маятник дли- ной 98 м имеется, например, а здании Исаакиевского собора в Ленинграде (рис 35). Опыт основан на свойстве маятника сохранять без изменений плоскость своих колебаний, когда точка подвеса поворачивается. Это свойство можно продемонстриро- 39 В. Я. Струве (1793—1864). Русский астроном. Руководитель работ по высокоточным определениям ко- ординат звезд, проводившихся в Пулковской обсерватории. Впервые в мире определил расстояние до звезды (Веги). вать, подвесив на нитке шарик над центром школьной центро- бежной машины. Когда она вращает подвес, маятник продолжает качаться в той же плоскости Следовательно, если бы мы под- весили маятник над полюсом Земли, Земля поворачивалась бы под ним на 15° в час. Теория и опыт показывают, что на широте Ф плоскость колебания маятника кажется поворачивающейся за час на 15° • sin ф. Следствием вращения Земли вокруг оси является подмывание рекой, текущей на север или на юг, одного берега (скажите, ка- кого?), отклонения воздушных вихрей и ветров в северном полу- шарии Земли вправо, в южном полушарии влево. 4. Доказательство обращения Земли вокруг Солнца. Земля дви- жется вокруг Солнца по орбите, которая по форме мало отличается от окружности. Определение скоростей звезд, находящихся вблизи эклиптики, по их спектрам (см. § 13) показывает, что в любой момент мы приближаемся к одним звездам и удаляемся от противо- положных им на небе звезд со скоростью 30 км/с. Указанная скорость является скоростью движения Земли по ее орбите. Направление движения Земли непрерывно меняется с периодом в 1 год. Это есть прямое доказательство годичного обращения Земли вокруг Солнца. С другим доказательством годичного обращения Земли вы ознако- митесь позднее, в § 22, 2. Смена времен года является следствием то- го, что при обращении Земли вокруг Солнца ось ее суточного вра- щения сохраняет неизменное положение в пространстве и наклонена к плоскости орбиты. Этот наклон составляет 66,5°. Вследствие небольшой эллиптичности орбиты Земля в январе немного ближе к Солнцу, чем в июле. Различие в расстояниях Зем- ли от Солнца в афелии и в перигелии мало и поэтому оказывает малозаметное влияние на получаемую от Солнца энергию. Ю 1- Зная угловое расстояние Солнца от небесного экватора в дни летнего и зимнего солнцестояния, определите угол падения солнечных лучей на по- верхность Земли в эти дни в полдень в местностях с широтами 53,5° и 23,5°. 2. В физике доказывается, что если а есть угол падения лучей на плоскость, то освещенность поверхности Е = Е0cos а, где Е0 — освещенность поверхно- сти при отвесном падении лучей (а = 0). Используя условия задачи 1, найдите отношения освещенностей местности летом и зимой в обоих пунктах и сравните их. 3. Как качественно изменилась бы смена времен года, если бы земная ось была перпендикулярна к плоскости ее орбиты, как у Юпитера? ОПРЕДЕЛЕНИЕ РАССТОЯНИЙ И РАЗМЕРОВ ТЕЛ В СОЛНЕЧНОЙ СИСТЕМЕ 1. Определение расстояний. Используя третий закон Кеплера, среднее расстояние всех планет от Солнца можно выразить через среднее расстояние Земли от Солнца. Определив его в километ- рах, можно найти в этих единицах все расстояния в Солнечной системе. 40 С 40-х годов нашего века радио- техника позволила определять рас- стояния до небесных тел посредст- вом радиолокации, о которой вы знаете из курса физики. Советские и американские ученые уточнили радиолокацией расстояния до Мер- курия, Венеры, Марса и Юпитера. Классическим способом определе- ния расстояний был и остается угло- мерный геометрический способ. Им определяют расстояния и до дале- ких звезд, к которым метод радио- локации неприменим. Геометрический способ основан на явлении парал- лактического смещения. Параллактическим смещением на- зывается изменение направления на предмет при перемещении наблюда- теля (рис. 36). Посмотрите на вертикально по- ставленный карандаш сначала од- ним глазом, затем другим. Вы уви- дите, как он при этом переменил положение на фоне далеких пред- метов, направление на него изме- нилось. Чем дальше вы отодвине- те карандаш, тем меньше будет параллактическое смещение. Но чем дальше отстоят друг от друга точ- ки наблюдения, т. е. чем больше базис, тем больше параллактическое смешение при той же удаленности предмета. В нашем примере бази- сом было расстояние между глаза- ми. Принцип параллактического сме- щения широко используется в воен- ном деле при определении расстоя- ния до цели посредством дальномера. В дальномере базисом является рас- стояние между объективами. Для измерения расстояний до тел Солнечной системы за базис берут радиус Земли. Наблюдают положе- ние светила, например Луны, на фо- не далеких звезд одновременно из Рис. 35. Маятник Фуко в Исаакиевском соборе в Ленинграде. 41 Рис. 36. Измерение расстояния до Рис. 37. Горизонтальный параллакс све- недоступного предмета по тила. параллактическому сме- щению. двух обсерваторий. Расстояние между обсерваториями должно быть как можно больше, а соединяющий их отрезок должен составлять угол, по возможности близкий к прямому с направлением на све- тило, чтобы параллактическое смещение было максимальным. Опре- делив из двух точек А и В (рис. 37) направления на наблюдаемый объект, несложно вычислить угол р, под которым с этого объекта был бы виден отрезок, равный радиусу Земли. Угол, под которым со светила виден радиус Земли, перпен- дикулярный к лучу зрения, называется горизонтальным параллаксом. Чем больше расстояние до светила, тем меньше угол р. Этот угол равен параллактическому смещению светила для наблюдателей, находящихся в точках А и В, точно так же как СЛВ для наблюда- телей в^очках С и В (рис. 36). CAB удобно определять по равному ему D€Ay а равны они, как углы при параллельных прямых (DCWAB по построению). Расстояние SC = D = -2-, sin р где R — радиус Земли. Приняв R за единицу, можно выразить расстояние до светила в земных радиусах. Параллакс Луны составляет 57'. Все планеты и Солнце гораздо дальше, и их параллаксы составляют секунды. Параллакс Солнца, например, ре = 8,8". Параллаксу Солнца соответствует среднее расстояние Земли от Солнца, примерно равное 150 000 000 км. Это расстояние принимается за одну астрономическую единицу (1 а. е.). В астрономических единицах часто измеряют расстояния между те- лами Солнечной системы. При малых углах sin р »р, если угол р выражен в радианах. Если р выражен в секундах дуги, то вводится множитель Светило 42 Рис. 38. Определение линейных размеров небесных светил по их угловым размерам. sinl" = оп - , где 206265 — число секунд в одном радиане. Тогда sin р = р" sin 1" = —Ј 206265" ' Знание этих соотношений упрощает вычисление расстояния по известному параллаксу: D _ 206265" д 11 1. Чему равен горизонтальный параллакс Юпитера, наблюдаемого с Земли в противостоянии, если Юпитер в 5 раз дальше от Солнца, чем Земля? Расстояние Луны от Земли в ближайшей к Земле точке орбиты (перигее) 363 ООО км, а в наиболее удаленной точке (апогее) 405 ООО км. Определите величину горизонтального параллакса Луны в этих положениях. А /\ Измерьте транспортиром угол DCA (рис. 36) и угол ASC (рис. 37), линей- кой — длину базисов. Вычислите по ним соответственно расстояния СА и SC и проверьте результат прямым измерением по рисункам. Измерьте на рисунке 38 транспортиром углы р и q и определите по полу- ченным данным отношение диаметров изображенных тел. 2. Определение размеров светил. На рисунке 38 Т — центр Земли, М — центр светила линейного радиуса г. По определению гори- зонтального параллакса радиус Земли R виден со светила под углом р. Радиус же светила г виден с Земли под углом q Поскольку D = и D = , ^ Sin Р Sin Q то ясно, что Г = sin Я sin р 43 Если углыq и р малы, то синусы пропорциональны углам и можно написать: Р Этот способ определения размеров светил применим только тогда, когда виден диск светила. Зная расстояние D до светила и измерив его угловой радиусq, можно вычислить его линейный радиус г = D sin q, или r = DQl если угол q выражен в радианах. Расстояния до очень далеких светил узнают не по параллак- су, а иными способами. 12 1- Во сколько раз Солнце больше, чем Луна, если их угловые диаметры одинаковы, а горизонтальные параллаксы соответственно равны 8,8" и 57'? Чему равен угловой диаметр Солнца, видимого с Плутона? Чему равен линейный диаметр Луны, если она видна с расстояния 400 ООО км под углом примерно 0,5°? Во сколько раз больше получает энергии от Солнца каждый квадратный метр поверхности Меркурия, чем Марса? Нужные данные возьмите из приложений. В каких точках небосвода земной наблюдатель видит светило, находясь в точках В и А (рис. 37)? В каком отношении численно меняется видимый с Земли и с Марса угловой диаметр Солнца от перигелия к афелию, если эксцентриситеты их орбит соответственно равны 0,017 и 0,093. III. ФИЗИЧЕСКАЯ ПРИРОДА ТЕЛ СОЛНЕЧНОЙ СИСТЕМЫ . МЕТОДЫ ИЗУЧЕНИЯ ФИЗИЧЕСКОЙ ПРИРОДЫ НЕБЕСНЫХ ТЕЛ 1. Применение спектрального анализа. Методом, дающим ценные и наиболее разнообразные сведения о небесных светилах, является спектральный анализ. Он позволяет установить из анализа излучения качественный и количественный химический состав све- тила, его температуру, наличие магнитного поля, скорость движения по лучу зрения и многое другое. Спектральный анализ основан на разложении белого света на составные части. Если узкий пучок света пустить на боковую грань трехгранной призмы, то, преломляясь в стекле по-разному, составляющие белый свет лучи дадут на экране радужную полоску, называемую спектром. В спектре все цвета расположены всегда в определенном порядке Как известно, свет распространяется в виде электромагнитных волн. Каждому цвету соответствует определенная длина электро- магнитной волны. Длина волны в спектре уменьшается от красных лучей к фиолетовым примерно от 0,7 до 0,4 мкм. За фиолетовыми лучами спектра лежат ультрафиолетовые лучи, не видимые глазом, но действующие на фотопластинку. Еще меньшую длину вол- ны имеют рентгеновские лучи. Рентгеновское излучение небесных светил, важное для понимания их природы, атмосфера Земли задер- живает. За красными лучами спектра находится область инфра- красных лучей. Они невидимы, но созданы специальные прием- ники инфракрасного излучения, например особым способом приго- товленные фотопластинки. Под спектральными наблюдениями пони- мают обычно наблюдения в интервале от инфракрасных до ультра- фиолетовых лучей. Для изучения спектров применяют приборы, называемые спектроскопом и спектрографом. В спектроскоп спектр рассматривают, а спектрографом его фотографируют. Фото- графия спектра называется спектрограммой. На рисунке 39 показано устройство спектрографа. Свет попа- дает через узкую щель на объектив, который посылает его парал- лельным пучком на одну или несколько призм. В призме свет раз- 45 Рис. 39. Схема устройства призменного спектрографа. Рис. 40. Сравнение спектра Солнца (вверху) с лабораторным спектром паров железа. лагается на составные части и дает спектр. Его изображение строят линзой на фотопластинке и получают спектрограмму. В спек- троскопе это изображение рассматривают через окуляр. В астро- номических спектрографах, кроме призмы, используют также и ди- фракционную решетку, которая отражает свет и одновременно раз- лагает его в спектр. Существуют следующие виды спектров. Сплошной, или непрерывный, спектр в виде ра- дужной полоски дают твердые и жидкие раскаленные тела (уголь, нить электролампы) и достаточно плотные массы газа. Линейчатый спектр излучения дают разреженные газы и пары при сильном нагревании или под действием электри- ческого разряда. Каждый газ излучает свет строго определенных длин волн и дает характерный для данного химического элемента линейчатый спектр. Сильные изменения состояния газа или условий его свечения, например нагрев или ионизация, вызывают определен- ные изменения в спектре данного газа. Составлены таблицы с перечнем линий каждого газа и с указа- нием яркости каждой линии. Например, в спектре натрия особенно ярки две желтые линии. Линейчатый спектр поглощения дают газы и пары, когда за ними находится яркий источник, дающий непрерывный спектр. Спектр поглощения представляет собой непрерывный спектр, перерезанный темными линиями, которые находятся в тех самых местах, где должны быть расположены яркие линии, прису- щие данному газу (рис. 40). Например, две темные линии погло- щения натрия расположены в желтой части спектра (Вы можете сравнением легко отождествить линии водорода в спектрах Солнца и Сириуса, используя рисунок заднего форзаца.) Изучение спектров позволяет производить анализ химического состава газов, излучающих или поглощающих свет Количество ато- 46 мов или молекул, излучающих или поглощающих энергию, определя- ется по интенсивности линий. Чем больше атомов, тем ярче линия в спектре излучения или тем она темнее в спектре поглощения. Солнце и звезды окружены газовыми атмосферами. Непрерывный спектр их видимой поверхности перерезан темными линиями погло- щения, возникающими при прохождении излучения через атмосферу звезд. Поэтому спектры Солнца и звезд — это спектры поглощения. (Рассмотрите изображения разных спектров на форзаце.) Надо помнить, что спектральный анализ позволяет определять химический состав только самосветящихся или поглощающих излуче- ние газов. Химический состав твердого тела при помощи спектраль- ного анализа определить нельзя. Скорости движения небесных светил относительно Земли по лу- чу зрения (лучевые скорости) определяются при помощи спектрального анализа на основании принципа Доплера — Ф и з о: если источник света и наблюдатель сближаются, то длины волн, определяющие положения спектральных линий, укорачиваются, а при их взаимном удалении длины волн увеличиваются. Это явление выражается формулой: где v — лучевая скорость относительного движения с ее зна- ком (минус при сближении), К0— нормальная длина волны све- та при неподвижном источнике, X — длина волны при движении источника и с — скорость света. Иначе говоря, при сближении наблюдателя и источника света линии спектра смещаются к его фиолетовому, а при удалении — к красному концу. Скорости движения тел на Земле могли бы вызвать лишь ни- чтожные смещения линий в спектрах тел, но и скорости небесных тел (обычно десятки и сотни км/с) вызывают смещения столь ма- лые, что их можно измерить на спектрограмме только под микро- tkonom. Получив спектрограмму светила, над ней и под ней впечатывают спектры сравнения от земного источника излучения, например от ртутной или неоновой лампы (рис. 41). Спектр сравнения для нас неподвижен, и относительно него можно определять сдвиг ли- ний спектра звезды. Он обычно составляет сотые или десятые до- ли миллиметра на фотографии. Чтобы выяснить, какому изменению соответствует полученный на спектрограмме сдвиг, надо знать масштаб спектра — на сколько меняется длина волны, если мы продвигаемся вдоль спектра на 1 мм. Подстановка в формулу величин Я, и с = 300000 км/с позволяет определить v — луче- вую скорость движения светила. Когда тело раскалено докрасна, в его сплошном спектре ярче всего красная часть. При дальнейшем нагревании наибольшая яр- кость в спектре переходит в желтую, потом в зеленую часть и т. д. Теория излучения света, проверенная на опыте, показывает, что распределение яркости вдоль сплошного спектра зависит от тем- 47 Рис. 41 Смещение линии Нт в спектре одной из звезд при ее движении по лучу зрения. Сверху и снизу — лабораторные спектры сравнения ванадия. Над ними написаны длины волн в ангстремах (1А =0,0001 мкм). пературы тела. Зная эту зависимость, можно установить темпера- туру Солнца и звезд. Температуру планет и температуру звезд определяют еще при помощи термоэлемента, помещенного в фокусе телескопа или специально созданных приемников инфра- красного излучения. Итак, мы видим, что многие астрономические данные, напри- мер температура светил, определяются способами, проверяющими друг друга. Получаемые данные вполне достоверны. Они проверены многими учеными в разных странах. 13 1- Длина волны, соответствующая линии водорода, в спектре звезды больше, чем в спектре, полученном в лаборатории. К нам или от нас движется звезда? Будет ли наблюдаться сдвиг линий спектра, если звезда движется поперек луча зрения? На фотографии спектра звезды ее линия смещена относительно своего нормального положения на 0,02 мм. На сколько изменилась длина волны, если в спектре расстояние в 1 мм соответствует изменению длины волны на 0,004 мкм (эта величина называется дисперсией спектрограммы)? С какой скоростью движется звезда? Нормальная длина волны 0,5 мкм = 5000 А (ангстрем) 1 А = Ю-10 м. По рисунку 41 определите с помощью масштабной линейки диспёрсию в ангстремах на 1 мм длины спектра в интервале длин волн 4261—4277 А. Измерьте, используя лупу, сдвиг центра линии HY в спектре звезды (самая широкая) относительно той же линии спектра сравнения. Вычислите по этому сдвигу линий лучевую скорость звезды. 2. Оптические и радионаблюдения. Мы выяснили, что разнообраз- ные и ценные сведения о светилах дает астрономам спектральный анализ. Однако для изучения небесных объектов применяют и другие методы, например фотографирование светил при помощи астрографов. Астрограф — это телескоп, предназначенный спе- циально для фотографирования участков ночного неба. Положения звезд на снятых негативах измеряют при помощи специальных при- 48 боров в лаборатории. Негативы сохраняют в шкафах, где их ряды образуют «стеклянную фототеку». С помощью астрономических фо- тографий можно измерить медленные перемещения сравнительно близких звезд на фоне более далеких, увидеть изображения -очень слабых объектов на негативе, измерить величину потоков излуче- ния, приходящего от звезд, планет и других космических объек- тов Для высокоточных измерений энергии световых потоков ис- пользуют фотоэлектрические фотометры. В них свет от звезды, собираемый объективом телескопа, направляется на светочувст- вительный слой электронного вакуумного прибора — фотоумножи- теля, в котором возникает слабый ток, усиливаемый и регистри- руемый специальными электронными приборами. Пропуская свет че- рез специально подобранные цветные ^светофильтры, астрономы ко- личественно и с большой точностью оценивают цвет объекта. Наши представления о небесных телах и их системах чрезвы- чайно обогатились после того, как стало возможным изучать их радиоизлучение. Для этого созданы радиотелескопы раз- личных систем. Антенны некоторых радиотелескопов похожи на обычные рефлекторы. Они собирают радиоволны в фокусе метал- лического вогнутого зеркала. Это зеркало можно сделать решет- чатым (рис. 42) и громадных размеров — диаметром в десятки и сотни метров. Другие радиотелескопы представляют собой огромные подвижные рамы, на которых параллельно друг другу укреплены металлические стержни или спирали (рис. 43). Приходящие радиоволны возбужда- ют в них электромагнитные коле- бания, которые после усиления поступают в очень чувствительную приемную радиоаппаратуру для ре- гистрации радиоизлучения объекта. Есть радиотелескопы, состоящие из отдельных антенн, удаленных друг от друга (иногда более чем на 1000 км), с помощью которых производятся одновременные на- блюдения космического радиоис- точник^. Такой способ позволяет узнать структуру радиоисточника и измерить его угловой размер, да- же если он во много раз меньше угловой секунды. 3- Обсерватории. Астрономические исследования проводятся в на- учных институтах, университетах и обсерваториях. Пулковская обсерватория под Ленинградом (рис. 44) существует с 1839 г. и знаменита составлением точнейших звездных каталогов. Ее в прошлом Рис. 42. Радиотелескоп с чатым зеркалом. решет- веке называли астрономической столицей мира. В ходе бурного развития науки в нашей стране было построено много дру- гих обсерваторий, в том числе в союзных республиках. К круп- нейшим следует отнести Специальную астрофизическую обсерва- торию на Северном Кавказе, обсерватории Крымскую (вблизи Симферополя), Бюраканскую (вблизи Еревана), Абастуманскую (вблизи Боржоми), Голосеевскую (в Киеве), Шемахинскую (вблизи Баку). Из институтов крупнейшие — Астрономический институт имени П. К. Штернберга при МГУ и Институт теоретической астрономии Академии наук СССР в Ленинграде. Не каждая обсерватория ведет все виды астрономических ра- бот, но на многих есть специальные инструменты, предназначенные для решения определенного класса астрономических задач, напри- мер для определения точного положения звезд на небе, а также быстродействующие счетные машины. 4. Исследования с помощью космической техники занимают осо- бое место в методах изучения небесных тел и космической среды. На- чало этих исследований было положено запуском в СССР в 1957 г. первого в мире искусственного спутника Земли, а затем полетом первого в мире космонавта, советского гражданина — Ю. А. Гага- рина. К настоящему времени космонавтика сделала возможным: создание внеатмосферных искусственных спутников Земли; создание искусственных спутников Луны и планет; 3) достав- ку приборов, управляемых с Земли, на Луну и планеты; 4) созда- ние автоматов, доставляющих с Луны пробы грунта; 5) полеты в космос лабораторий с людьми и высадку космонавтов на Луну. Рис. 43. Радиотелескоп с антенной в форме спиралей, установленных на общей раме. Рис. 44. Главное здание Пулковской обсерватории. Внеатмосферные наблюдения позволяют принимать излучения, которые сильно поглощаются земной атмосферой: далекие ультра- фиолетовые, рентгеновские и инфракрасные лучи, радиоизлучение некоторых длин волн, а также корпускулярные излучения Солнца и других тел. Внеатмосферные наблюдения Луны и планет, звезд и туманностей, межпланетной и межзвездной среды очень обогатили наши знания о природе и физических свойствах этих объектов1 .ОБЩИЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЛАНЕТ ЗЕМНОЙ ГРУППЫ И ЗЕМЛИ 1. Изучение физической природы планет. Уже давно были установ- лены размеры и массы планет, период их вращения вокруг оси и наклон этой оси к плоскости орбиты для каждой планеты. Размеры и масса планет определяют еще одну важную характеристику — силу тяжести на поверхности, которая прежде всего указывает, может ли данная планета удерживать вокруг себя атмосферу. Молекулы, имеющие скорость большую, чем параболическая, покидают планету. В результате малые планеты и большинство спутников планет не имеют никакой атмосферы. У не очень массивной планеты атмосфера малоплотная; например, у Марса с меньшей силой тяжести на поверхности, чем у Земли, атмосфера более разреженная. У пла- нет-гигантов, примером которых является Юпитер с большой силой тяжести у поверхности, атмосферы плотные* и содержат молеку- лярный водород, который практически отсутствует в атмосферах четырех планет, ближайших к Солнцу. Плотность атмосферы и ее 1 В настоящее время новые открытия происходят так часто, что книги, в част- ности учебники, не могут за ними успевать, поэтому новости астрономии следует черпать из журналов, лекций и газет. 51 химический состав определяют степень поглощения в ней светового, теплового и корпускулярного излучения, идущего от Солнца. Темпе- ратура поверхности планеты зависит от ее расстояния до Солнца и наличия атмосферы. Вращение планеты способствует выравни- ванию температур на ночном и дневном полушарии. Изучение планет проводится как с помощью наземных астроно- мических инструментов, установленных в обсерваториях, так и с помощью космических аппаратов. Об основных результатах исследований речь пойдет в следую- щих параграфах. 2. Характеристика планет земной группы. Четыре ближайшие к Солнцу планеты называются планетами типа Земли в отличие от пла- нет-гигантов — Юпитера, Сатурна, Урана и Нептуна. Планеты в этих группах сходны между собой по физическим условиям. Это яв- ление не случайное. Оно связано с историей образования и разви- тия планет. Плутон, еще мало изученный, близок по размеру и массе к планетам земной группы. Меркурий, Венера, Земля и Марс отличаются от планет-гиган- тов меньшими размерами, меньшей массой, большей плотностью, бо- лее медленным вращением, гораздо более разреженными атмосфе- рами, малым числом спутников или отсутствием их. Изучение этих планет способствует более глубокому знанию физической природы Земли. I 3. Земля. Атмосфера. Газовая оболочка — атмосфера, окру- жающая Землю, содержит 18% азота, 21% кислорода и ничтожное количество других газов. Нижний слой атмосферы называется тропосферой, которая простирается до высоты 10—12 км (в средних широтах). В ней температура падает с высотой; выше лежит стратосфе- ра — слой постоянной температуры порядка —40° С. С высоты око- ло 25 км температура земной атмосферы медленно растет вследст- вие поглощения ультрафиолетового излучения. Плотность атмосферы падает с высотой. На высоте около 6 км она в 2 раза меньше, чем у поверхности Земли. На высоте в сотни километров плотность атмосферы измеряется по торможению дви- жения искусственных спутников Земли. Там она в миллионы раз меньше, чем у поверхности. Выше, до нескольких радиусов Земли, имеется только разреженный водород. Плотность там поряд- ка сотен атомов в кубическом сантиметре. В верхних слоях земной атмосферы солнечное излучение про- изводит сильную ионизацию. Ионизованные слои атмосферы назы- ваются ионосферой. Атмосфера отражает или поглощает большую часть излучения, приходящего к Земле из космического пространства. Например, она не пропускает вредное рентгеновское излучение Солнца. Ат- мосфера предохраняет нас и от непрерывной бомбардировки микро- метеоритами и от разрушающего действия космических лучей — по- токов быстро летящих элементарных частиц (в основном прото- нов и ядер атомов гелия). 52 Рис. 45. Схема радиационного пояса (магнитосферы) Земли. Атмосфера играет важнейшую роль в тепловом балансе Земли. Видимые глазом солнечные лучи могут проходить через нее почти без ослабления. Они поглощаются земной поверхностью, которая при этом нагревается и излучает инфракрасные лучи. Только бла- годаря существованию атмосферы на Земле смогла появиться жизнь. Вид Земли из космоса представлен на рисунках 31 и 32. Около половины поверхности земного шара всегда окутано облаками. Если бы Земля постоянно была окутана облаками, то люди никогда бы не увидели звездного неба и, возможно, очень долго не узнали бы о существовании безграничной Вселенной с множеством миров. 4. Земля. Магнитное поле. Магнитное поле Земли достаточно вели- ко (около 5 • 10 5 Гл) и позволяет пользоваться компасом, что возможно не на всякой планете. С удалением от Земли индукция магнитного поля ослабевает. Исследование околоземного пространства космическими аппара- * тами показало, что наша планета окружена мощным радиаци- онным поясом (рис. 45), состоящим из быстро движущихся заряженных элементарных частиц — протонов и электронов. Его называют также поясом частиц высоких энергий (на рисунке 45 густота цвета показывает степень концентрации частиц). Внутренняя часть пояса простирается примерно на 500—5000 км от поверхности Земли. Внешняя часть радиационного пояса находится между высотами в 1—5 радиусов Земли и состоит в основном из электронов с энер- гией в десятки тысяч электронвольт — в 10 раз меньшей, чем энергия частиц внутреннего пояса. Частицы, образующие радиационный пояс, вероятно, захватыва- ются земным магнитным полем из числа частиц, непрерывно выбра- ВНЕШНЯЯ ЧАСТЬ ПОЯСА ВНУТРЕННЯЯ ЧАСТЬ ПОЯСА 53 Рис. 46. Полярное сияние. сываемых Солнцем. Особенно мощные потоки частиц рождаются при взрывных явлениях на Солнце — так называемых солнечных вспыш- ках. Поток солнечных частиц движется со скоростью 400—1000 км/с и достигает Земли примерно через 1—2 дня после того, как на Солн- це произошла породившая его вспышка горячих газов. Такой усилен- ный корпускулярный поток возмущает магнитное поле Земли. Быстро и сильно меняются характеристики магнитного поля, что называет- ся магнитной бурей. Стрелка компаса колеблется. Возникает возмущение ионосферы, нарушающее радиосвязь, происходят п о- лярные сияния (рис. 46).- Полярные сияния разной формы и окраски возникают на высотах от 80 до 1000 км. Их образование связано с тем, что в полярных областях частицы, двигаясь вдоль линий индукций магнитного поля, проникают в атмосферу. Частицы бомбардируют молекулы воздуха, ионизируют их и возбуждают свечение, как поток электронов в вакуумной трубке. М. В. Ломоносов первым высказал догадку о том, что полярные сияния имеют электри- ческую природу. Цветовые оттенки полярного сияния обусловлены свечением различных газов атмосферы. Итак, мы выяснили, что на Земле и в ее атмосфере происходят разнообразные процессы, многие из которых связаны с Солнцем, отстоящим от нас на 150 млн. км, т. е. Земля не изолирована от космоса. 54 - ФИЗИЧЕСКИЕ УСЛОВИЯ НА ЛУНЕ И ЕЕ РЕЛЬЕФ Физические условия на Луне. Луна — самое близкое к Земле небесное тело и потому изучена лучше всего Ближайшие к нам планеты примерно в 100 раз дальше, чем Луна. Луна меньше Земли по диаметру вчетверо, а по массе в 81 раз. Средняя ее плотность 3,3 • 103 кг/м3, т. е. меньше, чем у Земли. Вероятно, у Луны нет такого плотного ядра, какое есть у Земли. Мы видим всегда только одно полушарие Луны, на котором никогда не заметно ни облаков, ни малейшей дымки, что служило одним из доказательств отсутствия на Луне водяных паров и атмо- сферы. Позднее это было подтверждено прямыми измерениями на поверхности Луны. Небо на Луне даже днем было бы черное, как в безвоздушном пространстве, но окружающая Луну разреженная пылевая оболочка немного рассеивает солнечный свет. На Луне нет атмосферы, смягчающей палящие солнечные лучи, не пропускающей к поверхности опасные для живых организмов рентгеновское и корпускулярное излучения Солнца, уменьшающей отдачу энергии ночью в мировое пространство и защищающей от космических лучей и потоков микрометеоров. Нет там ни обла- ков, ни воды, ни туманов, ни радуги, ни зари с рассветом. Тени резкие и черные. С помощью автоматических станций установлено, что непрерыв- ные удары мелких метеоритов, дробя поверхность Луны, как бы об- тачивают ее и сглаживают рельеф. Мелкие осколки не превращаются в пыль, а в условиях вакуума быстро спекаются в пористый шлако- подобный слой. Происходит молекулярное сцепление пыли в подобие пемзы. Такая структура лунной коры придает ей малую теплопровод- ность. В результате при сильных колебаниях температуры снаружи в недрах Луны даже на небольшой глубине температура сохраняется постоянной. Огромные перепады температуры лунной поверхности от дня к ночи объясняются не только отсутствием атмосферы, но и продолжительностью лунного дня и лунной ночи, которая соответ- ствует двум нашим неделям. Температура в подсолнечной точке Лу- ны равна 4-120° С, а в противоположной точке ночного полушария — 170°С. Вот как изменяется температура в течение одного лунного дня! Рельеф Луны. Уже со времен Галилея начали составлять карты видимого полушария Луны. Темные пятна на поверхности Луны были названы «морями» (рис. 47). Это низменности, в которых нет ни капли воды. Дно их темное и сравнительно ровное. Большую часть поверхности Луны занимают гористые, более светлые прост- ранства. Есть несколько горных хребтов, названных, подобно земным, Альпами, Кавказом и т. д. Высота гор достигает 9 км. Но основной формой рельефа являются к р а т е р ы. Их кольцевые валы высотой до нескольких километров окружают большие круглые впа- дины диаметром до 200 км, например Клавий и Шиккард. Всем крупным кратерам даны названия в честь ученых. Так, на Луне есть кратеры Тихо, Коперник и др. 55 Рис. 47. Схематическая карта крупнейших деталей на обращенном к Земле полу- шарии Луны. В полнолуние в южном полушарии хорошо видны в сильный би- нокль кратер Тихо диаметром 60 км в виде яркого кольца и рас- ходящиеся от него радиально светлые лучи. Их длина сравнима с радиусом Луны, и они тянутся, пересекая много других кратеров и темных впадин. Выяснилось, что лучи образованы скоплением мно- жества мелких кратеров со светлыми стенами. Лунный рельеф лучше изучать тогда, когда соответствующая местность лежит вблизи терминатора, т. е. границы дня и ночи на Луне. Тогда освещенные Солнцем сбоку малейшие неровности отбрасывают длинные тени и легко заметны. Очень интересно в течение часа проследить в телескоп за тем, как вблизи термина- тора на ночной стороне загораются светлые точки — это вершины валов лунных кратеров. Постепенно из тьмы выплывает светлая подкова — часть кратерного вала, но дно кратера еще погружено в 56 Рис. 48. Схематическая карта обратной стороны Луны, невидимой с Земли. полный мрак. Лучн Солнца, скользя все ниже, постепенно обрисо- вывают и весь кратер. При этом хорошо видно, что, чем меньше кратеры, тем их больше. Они часто расположены цепочками и даже «сидят» друг на друге. Позднейшие кратеры образовались на ва- лах более старых. В центре кратера часто видна горка (рис. 49), в действительности это группа гор. Кратерные стены обрываются террасами круто внутрь. Дно кратеров лежит ниже окружающей ме- стности. Рассмотрите внимательно вид внутренности вала и цент- ральной горки кратера Коперник, сфотографированных искусствен- ным спутником Луны сбоку (рис. 50). С Земли этот кратер виден прямо сверху и без таких подробностей Вообще с Земли в наи- лучших условиях едва видны кратеры до 1 км в диаметре. Вся по- верхность Луны изрыта мелкими кратерами — пологими углубле- ниями — это результат ударов мелких метеоритов. 57 С Земли видно только одно полушарие Луны. В 1959 г. со- ветская космическая станция, пролетая мимо Луны, впервые сфо- тографировала невидимое с Земли полушарие Луны. Принципиально оно не отличается от видимого, но на нем меньше «морских» впадин (рис. 48). Теперь составлены подробные карты этого полуша- рия на основании многочисленных фотографий Луны, выполненных с близкого расстояния автоматическими станциями, посылавшимися к Луне Искусственно созданные аппараты неоднократно опускались на ее поверхность. В 1969 г. на поверхность Луны впервые опус- тился космический аппарат с двумя американскими космонавтами. К настоящему времени на Луне побывало несколько экспедиций кос- монавтов США, благополучно вернувшихся на Землю. Они ходили и даже ездили на специальном вездеходе по поверхности Луны, уста- навливали и оставляли на ней разные аппараты, в частности сей- смографы для регистрации «лунотрясений», и привезли образцы лунного грунта. Образцы оказались очень сходными с земными гор- ными породами, но у них обнаружили и ряд особенностей, свойствен- ных лишь лунным минералам. Советские ученые получили пробы лунных пород из разных мест при помощи автоматов, которые по команде с Земли брали пробу грунта и возвращались с ней на Землю. Более того, на Луну посылались советские луноходы (авто- матические самоходные лаборатории, рис. 51), выполнившие много научных измерений и анализов грунта и прошедшие по Луне зна- чительные расстояния — несколько десятков километров. Даже в тех местах лунной поверхности, которые с Земли выглядят ровными, грунт изобилует воронками и адсыпан камнями всевозможной величины. Луноход «шаг за шагом», управляемый с Земли по радио, передвигался с учетом характера местности, вид которой передавался Рис. 49. Цирк Альфонс, в котором наблю- далось выделе- ние вулканиче- ских газов (сни- мок сделан авто- матической стан- цией вблизи Лу- ны). Рис. 50. «Центральная горка», скорее, горная цепь в центре кратера Коперник и террасы его вала, обрывающиеся внутрь (кратер снят с искусственного спутника 'Луны. С Земли он выглядит сходно с цирком Альфонс). Рис. 51. Советский луноход. на Землю по телевидению. Это величайшее достижение советской науки и человечества важно не только как доказательство неогра- ниченных возможностей человеческого разума и техники, но и как прямое исследование физических условий на другом небесном теле. Оно важно и тем, что подтверждает большинство выводов, которые астрономы делали лишь из анализа света Луны, приходящего к нам с расстояния 380 000 км. Изучение лунного рельефа и его происхождения интересно и для геологии — Луна как бы музей древней истории ее коры, так как вода и ветер ее не разрушают. Но Луна — это не совсем мертвый мир. В 1958 г. советский астроном Н. А. Козырев заметил в кратере Альфонс выделение газов из лунных недр. В формировании рельефа Луны, по-видимому, принимали участие и внутренние, и внешние силы. Роль тектонических и вулканических явлений несомненна, так как на Луне есть линии сброса, цепочки кратеров, огромная столовая гора со склонами такими же, как и у кратеров. Имеется сходство лунных кратеров с лавовыми озерами Гавайских островов. Менее крупные кратеры образовались от уда- ров больших метеоритов. На Земле есть также ряд кратеров, обра- зованных при падении метеоритов. Что касается лунных «морей», то они, по-видимому, образованы проплавлениями лунной коры и излияниями лавы вулканов. Конечно, на Луне, как и на Земле, ос- новные этапы горообразования происходили в далеком прошлом. Многочисленные кратеры, обнаруженные на некоторых других телах планетной системы, например на Марсе и Меркурии, должны иметь такое же происхождение, как и лунные. Интенсивное кратеро- образование, по-видимому, связано с малой силой тяжести на по- верхности планет и с разреженностью их атмосферы, мало смягчаю- щей бомбардировку метеоритами. Советские космические станции установили отсутствие у Луны магнитного поля и поясов радиации и наличие на ней радиоактив- ных элементов. 14 1- Видны ли с Луны те же созвездия (видны ли они так же), что и с Земли? На краю Луны видна гора в виде зубца высотой 1". Рассчитайте ее высоту в километрах. Используя формулы (§ 12.2), определите диаметр лунного цирка Альфонс (в км), измерив его на рисунке 47 и зная, что угловой диаметр Луны, видимый с Земли, составляет около 30', а расстояние до нее около 380 000 км. >. ПЛАНЕТЫ МЕРКУРИЙ, ВЕНЕРА И МАРС 1. Околосолнечные планеты. Близость Венеры и особенно Меркурия к ослепительному Солнцу, а также отсутствие возможности наблю- дать их диски на небе целиком, когда планеты ближе всего к Зем- ле, очень затрудняют изучение поверхности и атмосферы этих планет. Лишь в последние годы радиолокационные наблюдения Венеры и Меркурия, фотографирование их с близкого расстояния 60 автоматическими станциями и другие методы впервые дали надежные сведения о вращении этих планет вокруг оси и о строении их по- верхности. Меркурий, ближайшая к Солнцу планета, немногим больше Луны, но средняя плотность ее почти такая же, как и у Земли. Радиона- блюдения обнаружили крайне медленное вращение Меркурия. Звезд- ные сутки его, т. е. период вращения вокруг оси относительно звезд, равны 58,65 наших суток. Солнечные сутки на этой планете (т. е. промежуток времени между последовательными полуднями) со- ставляют около 176 земных суток. Они равны двум меркурианским годам, так как один оборот вокруг Солнца Меркурий делает за 88 земных суток. (Более точные числовые данные о планетах см. в при- ложении V.) Атмосфера на Меркурии практически отсутствует. Поэтому днев- ное полушарие его сильно накаляется. В подсолнечной точке на Меркурии была измерена температура более +300° С. При такой температуре плавится свинец. Поверхность Меркурия усеяна кратерами настолько густо, что на фотографиях ее трудно отличить от поверхности Луны (рис. 52). Венера лишь немногим меньше Земли по объему и массе. Еще Ломоносов и его современники обнаружили существование у Венеры Рис. 52. Сравнение Луны и Меркурия в одинаковой фазе: Луна — слева, Меркурий — справа (масштаб этих фотографий неоди- наков). атмосферы. Ломоносов правильно полагал, что она плотнее, чем земная. Позднее на основе спектральных наблюдений было установ- лено, а затем и подтверждено исследованиями, выполненными со- ветскими автоматическими станциями, что атмосфера Венеры в основном состоит из углекислого газа. Венера окутана сплошным покровом белых облаков, прозрачным только для радиоволн. Радионаблюдения выявили, что Венера вращается вокруг оси в сторону, противоположную той, в которую вращаются все планеты (кроме Урана) и в которую она сама обращается вокруг Солнца. Солнечные сутки на ней составляют 117 земных суток. (Звездные периоды вращения всех планет приведены в таблице V приложения.) Наклон оси Венеры к плоскости ее. орбиты близок к прямому углу, так что на ней нет смены времен года С 1961 г. начались запуски к Венере советских автоматиче- ских станций. Некоторые станции имели аппараты, спускавшиеся на Венеру на парашюте, автоматические приборы которых измеряли характеристики ее атмосферы на различной высоте и у поверхности и передавали эти сведения по радио на Землю. Магнитного поля Ве- неры эти приборы не обнаружили. У поверхности они зарегистри- ровали температуру 470—480° С и давление 95—97 атмосфер («107 Па). Выяснилось, что на 97% по массе атмосфера Венеры состоит из углекислого газа. Азот и инертные газы составляют лишь несколько процентов, кислород — около 0,1%, а водяной пар еще меньше. Крайне высокая температура в нижних слоях атмосферы Венеры и на ее поверхности в большой мере обусловлена так называемым «парниковым эффектом». Солнечные световые лучи поглощаются в нижних слоях и, излучаясь обратно в виде инфракрасных лучей, за- держиваются ее облачным слоем, как тепло в парниках. С вы- сотой над поверхностью температура понижается, и в стратосфере Венеры царит мороз. В видимых лучах облака Венеры совершенно однородны и белы, но в ультрафиолетовых отчетливо видна структура облачного слоя (рис. 53), говорящая о происходящих движениях газа в верхних слоях атмосферы. Скорость ветров, составляющая всего несколько метров в секунду в нижних слоях атмосферы, на высотах около 50 км достигает 60 м/с. Через облака Венеры (состоящие, по- видимому, из капелек серной кислоты с небольшой примесью других химических соединений) поверхность планеты не видна. Радиолокационные исследования, проводимые как с Земли, так и с борта автоматических межпланетных станций, позволили составить карты рельефа поверхности Венеры. Оказалось, что поверхность планеты в основном гладкая, хотя на ней найдены горные хребты и кратеры. Телевизионные камеры советских автоматических станций, опу- щенные на поверхность планеты, впервые в мире передали на Землю панорамы окружающей их безжизненной каменистой местности (в 1975 г. — в черно-белом изображении («Венера-9 и -10»), а в 1982 г. — в цветном («Венера-13 и -14»)). 62 2. Марс. По размеру планета за- нимает промежуточное положение между Землей и Луной. Марс вдвое меньше Земли по диаметру. Его орбита имеет значительный эксцент- риситет, поэтому, когда Марс нахо- дится в противостоянии вблизи пери- гелия, он сияет на небе, уступая по яркости только Венере. Такие про- тивостояния называются велики- ми и повторяются через 15 и 17 лет. В небольшой телескоп легче всего заметить белые полярные шапки на полюсах планеты, состоящие из льда и замерзшего углекислого газа. Из- редка на Марсе происходят мощные пылевые бури иногда длящиеся месяцами, поднимающие в воздух колоссальнейшие количества мельчайших пылинок. Таким образом, подтверждается существование там песчаных пустынь, определив- ших собой оранжевый цвет Марса в целом. Судя по пылевым бурям, на Марсе могут быть сильные ветры, дующие со скоростями в десятки метров в секунду. Марс, подобно Луне и Меркурию, усеян кратерами (рис. 54). Как и на Луне, они в основном образуются от ударов метеоритов. Форма марсианских кратеров свидетельствует о явлениях выветри- вания и выравнивания его поверхности. Существование на Марсе атмосферы было установлено уже дав- но. Однако эта атмосфера очень разрежена, и ее давление пример- но в 100 раз меньше земного. В основном она состоит из углекис- лоты. Кислорода и водяного пара в ней крайне мало, но иногда можно наблюдать редкие белые облака и туман, чаще над поляр- ными шапками. Вода на Марсе из-за низкого атмосферного давления в основ- ном может существовать только в виде льда. Рис. 54. Сравнение кратеров (слева направо) на Марсе, Луне и Меркурии. Рис. 53. Фотография Венеры, оку- танной облаками, полу- ченная космической стан- цией. Год Марса почти вдвое длиннее земного, есть там и смена вре- мен года, так как ось суточного вращения Марса наклонена к плоскости его орбиты, почти как земная. На поверхности Марса заметны темные пятна на общем оранже- вом фоне (см. форзац). Темные пятна на Марсе назвали «морями», а оранжевые пространства — «пустынями». По видимому пе- ремещению пятен на диске установлена продолжительность сол- нечных суток на Марсе 24 ч 37,4 мин, почти как на Земле. Суточные температурные изменения на Марсе достигают 80—100 °С. На экваторе температура редко поднимается даже летом до 0°С, а к ночи она падает до жестокого мороза (—70; —100 °С), особенно холодно на полюсах (до —130 °С). Суровые условия на Марсе являются следствием того, что Марс в 1,5 раза дальше от Солнца, чем Земля, и получает энергии от него в два с лишним раза меньше, а ночью грунт из-за разреженности атмосферы остывает очень быстро. " Объем наших сведений о Марсе резко возрос благодаря исполь- зованию автоматических станций-лабораторий, выведенных на орби- ту вокруг Марса в качестве его искусственных спутников. По ко- манде с Земли они производили фотографирование поверхности пла- неты. Несколько космических аппаратов опускалось на поверхность Марса. Получены тысячи фотографий планеты с разного расстоя- ния, на основе которых составлены подробные карты планеты. На Марсе обнаружено несколько гигантских, по-видимому, давно потухших вулканов. Высота самого большого из них составляет 27 км. Между отдельными участками поверхности планеты, как и на Земле, имеются большие перепады высот. Обнаружены на Марсе и каньоны, которые по своим масштабам напоминают земные русла высохших рек. Несмотря на крайне суровые физические условия, Марс явля- ется единственной планетой нашей Солнечной системы, на которой можно было ожидать существование примитивных форм жизни. Биологические эксперименты по обнаружению следов органической жизни (хотя бы в форме бактерий), проведенные автоматическими космическими аппаратами «Викинг-1 и -2», не привели к положи- тельному результату. 15 1- С Земли на Луне в телескоп видны объекты размером 1 км. Каков наи- меньший размер деталей, видимых с Земли на Марсе в такой же телескоп во время противостояния (на расстоянии 55 млн. км)? 2. Пользуясь таблицей V приложения, определите по цветным рисункам Марса (см. форзац) примерное значение диаметра его полярной шапки (в км), сравнивая ее размеры с диаметром изображения Марса на рисунке (его можно измерить с помощью циркуля и линейки). 64 .ПЛАНЕТЫ-ГИГАНТЫ Из четырех гигантских планет лучше всего изучен Юпитер — самая большая планета этой груп- пы и ближайшая из планет-ги- гантов к нам и Солнцу. Период его обращения вокруг Солнца около 12 лет. Ось вращения Юпи- тера почти перпендикулярна к пло- скости его орбиты, поэтому смены времен года на нем нет. У всех планет-гигантов враще- ние вокруг оси довольно быст- рое, а плотность мала. Вследствие этого они значительно сжаты. Все планеты-гиганты окружены мощными протяженными атмо- сферами, и мы видим лишь плавающие в них облака, вытянутые полосами, параллельными экватору. Полосы облаков видны на Юпи- тере даже в слабый телескоп (см. форзац). Юпитер вращается зонами — чем ближе к полюсам, тем медленнее. На экваторе пе- риод вращения 9 ч 50 мин, а на средних широтах на несколько минут больше. Аналогичным образом вращаются и другие планеты- гиганты. Поскольку планеты-гиганты находятся далеко от Солнца, их температура (по крайней мере над их облаками) очень низка: на Юпитере —145 °С, на Сатурне —180 °С, на Уране и Нептуне еще ниже. Атмосферы планет-гигантов содержат в основном молекулярный водород, есть там метан СН4 и, по-видимому, много гелия, а в атмосфере Юпитера и Сатурна обнаружен еще и аммиак NH3. От- сутствие полос NH3 в спектрах более далеких планет объясняется тем, что он там вымерз. При низкой температуре аммиак конден- сируется, и из него, вероятно, состоят видимые облака Юпитера. Теоретически построены модели массивных планет, состоящих из водорода и гелия. В центре планеты температура может дости- гать нескольких тысяч градусов. Плотность газовой атмосферы у основания около 100 кг/м3. Малая средняя плотность планет-ги- гантов может объясняться тем, что она получается делением мас- сы на видимый объем, а объем мы оцениваем по непрозрачному слою обширной атмосферы. Малая плотность и обилие водорода от- личают планеты-гиганты от остальных планет. Исключительным образованием в Солнечной системе казалось яр- кое кольцо толщиной не более чем в несколько километров, окру- жающее Сатурн (см. форзац). Оно расположено в плос- кости экватора Сатурна, которая наклонена к плоскости его орби- ты на 27°. Поэтому в течение 30-летнего оборота Сатурна вокруг Солнца кольцо видно нам то довольно раскрытым, то точно с реб Рис. 55. Изменения Сатурна. вида кольца 65 pa, когда его можно разглядеть в виде тонкой линии лишь в боль- шие телескопы (рис. 55). Ширина этого кольца такова, что по не- му, будь оно сплошное, мог бы катиться земной шар. Русский ученый А. А. Белопольский, изучив спектр кольца, подтвердил теоретический вывод о том, что кольцо у Сатурна дол- жно быть не сплошным, а состоять из множества мелких частиц. По спектру, используя принцип Доплера — Физо, он установил, что внутренние части кольца вращаются быстрее, чем наружные, в соот- ветствии с III законом Кеплера. Фотографии, переданные автоматическими станциями, запущен- ными к (Сатурну, показали, что его кольцо состоит из многих сотен отдельных узких «колечек», разделенных темными промежутками. Предполагается, что такая структура колец связана с гравитаци- онным влиянием многочисленных спутников планеты на движение частиц вещества, образующего кольца. Система колец Сатурна либо возникла при разрушении некогда существовавшего спутника планеты (например, при его столкнове- нии с другим спутником или астероидом), либо же представляет остаток того вещества, из которого в далеком прошлом образова- лись спутники Сатурна и которое из-за приливного воздействия планеты не смогло «собраться» в отдельные спутники. Недавно были обнаружены очень слабые и тонкие кольца вокруг Урана и Юпитера. Эти кольца значительно уступают по яр- кости кольцам Сатурна. Существование колец вокруг больших пла- нет было предсказано ранее советским ученым С. К. Всехсвятским. Из остальных данных о плане- тах заслуживает упоминания факт осевого вращения Урана в направ- лении, противоположном тому, в ко- тором вращаются почти все пла- неты. Ось его образует с плоскостью орбиты угол всего лишь 8°, так что он вращается как бы лежа на боку. Вследствие этого на планете про- исходит крайне резкая смена времен года. Год на Уране продолжается 84 земных года. Только Уран и Венера вращаются вокруг своей оси не в ту сторону, в которую вращаются все остальные планеты. 16 Кольцо Сатурна кажется нам эллипсом. Измерив отношение осей любого эл- липса (рис. 55), найдите (с помощью таблиц тригонометрических функций) угол, который плоскость кольца составляет с лу- чом зрения. ▲. Белопольский (1854—1934). Советский астроном, один из осно- вателей современных методов спектральных исследований астро- номических объектов. Эксперимен- тально подтвердил принцип Доп- лера — Физо и оценил лучевые ско- рости большого количества звезд. Исследовал вращение колец Сатур- на и доказал, что они состоят- из мелких космических тел. 66 18.ДВИЖЕНИЕ ЛУНЫ И СПУТНИКОВ ПЛАНЕТ. ЗАТМЕНИЯ 1. Спутники планет и Луна. У Меркурия и Венеры спутников нет. У остальных планет, за исключением Земли и Плутона, спутники неизмеримо меньше своих планет. У Земли имеется лишь один ес- тественный спутник — Луна. Она меньше Земли по диаметру всего лишь в 4 раза. У Плутона обнаружен единственный спутник — X а- р о н, который по размерам всего лишь вдвое меньше, чем са- ма планета. Самые крупные спутники: Титан (спутник Сатур- на) иГанимед (третий спутник Юпитера). Они в 1,5 раза больше Луны по диаметру и немного больше Меркурия. Титан — единствен- ный спутник, обладающий мощной атмосферой. По температуре и содержанию различных газов атмосфера Титана значительно отлича- ется от земной, хотя она также в основном состоит из азота. С помощью автоматических межпланетных станций удалось полу- чить с близкого расстояния четкие фотографии спутников Марса и многих спутников Юпитера и Сатурна. На них хорошо видны многочисленные детали поверхности: кратеры, трещины, отдельные неровности. Спутники Юпитера и более далеких планет покрыты слоем льда с пылью в десятки километров толщиной. На спут- нике Юпитера — И о было сфотографировано несколько действую- щих вулканов. Кратерами, главным образом ударного (метеоритно- го) происхождения, оказались покрыты все спутники, даже столь малые, как спутники Марса размером около 20 км (рис. 56). Все спутники, для которых удалось установить вращение вокруг оси, в том числе и Луна, повернуты к своей планете всегда одной и той же стороной. Поэтому их звездные периоды вращения равны периодам их обращения вокруг своих планет, вследствие чего ни с одной планеты нельзя видеть обратную сторону этих спутников. Четыре наибольших спутника Юпитера иногда можно разглядеть даже в призменный бинокль. В телескоп за несколько часов можно проследить, как спутники заметно перемещаются (рис. 57), иногда проходят между Юпитером и Землей, а иногда уходят за диск Юпи- тера или в его тень. Наблюдая периодичность этих затмений спутни- ков, Ремер в XVII в. открыл, что скорость распространения света конечна, и установил ее числовое значение. Многие из спутников планет интересны своим движением; на- пример, Фобос обращается вокруг Марса втрое быстрее, чем сама планета вращается вокруг оси. Поэтому для наблюдателя на Мар- се он дважды в сутки восходит на западе и дважды полностью ме- няет все фазы, проносясь по небосклону навстречу суточному вра- щению звезд. Спутники Марса близки к его поверхности. Фобос находится от поверхности Марса на расстоянии меньшем, чем диаметр планеты. Далекие спутники Юпитера и Сатурна очень малы, и некоторые из них обращаются в сторону, противоположную вращению самой планеты. У всех спутников Урана плоскости орбит почти перпен- дикулярные плоскости орбиты Урана и близки к плоскости эквато- ра планеты. Ъ7 2. Движение Луны. Луна движет- ся вокруг Земли в ту же сторону, в какую Земля вращается вокруг своей оси. Звездный, или сидерический, ме- сяц — это период обращения Луны вокруг Земли относительно звезд; синодический месяц — это период об- ращения Луны вокруг Земли относи- тельно Солнца. Синодический ме- сяц — это промежуток времени меж- ду одинаковыми фазами Луны. Звездный месяц равен 27,3 сут, а синодический месяц—29,5 сут. Луна L (рис. 58) проходит за сутки по своей орбите 360°: 27,3«13°. За 27,3 сут Земля Т вместе с Луной пройдет по своей орбите относи- тельно Солнца дугу ТТЬ почти 27°. Луне, следовательно, понадобится еще около 27°: 13° «2 сут, чтобы прийти в прежнее положение относительно Земли и Солнца. Так и получается, что синодический месяц, иначе солнечные сутки Луны, составляет около 29,5 земных суток. Следовательно, на Луне продолжительность дня равна двум земным неделям и две наши недели составляют там ночь. Ближайшая к Земле точка эллиптической лунной орбиты назы- вается перигеем, а наиболее удаленная — апогеем. Схема, поясняющая смену фаз Луны, показана на рисунке 59. Когда Луна видна нам как узкий серп, остальная часть ее диска тоже слегка светится. Это явление называется пепельным светом и объясняется тем, что Земля освещает ночную сторону Луны отраженным солнечным светом. Рис. 57. Примеры изменения расположения четырех главных спутников Юпитера за три последующих дня. Рис. 56. Фотография Фобоса — спутника Марса, сделанная с одного из искусствен- ных спутников. 3. Лунные и солнечные затмения. Земля и Луна, освещенные Солн- цем, отбрасывают конусы тени (сходящиеся) и конусы полутени (расходящиеся). Они изображены на рисунке 60. Когда Луна попа- дает в тень Земли полностью или частично, происходит полное или частное затмение Луны С Земли оно видно одновременно отовсюду, где Луна над горизонтом. Фаза полного затмения Луны продолжается, пока Луна не начнет выходить из земной тени, и мо- жет длиться до 1 ч 40 мин. Сол- нечные лучи, преломляясь в атмо- сфере Земли, попадают в конус зем- ной тени. При этом атмосфера сильно поглощает голубые и соседние с ними лучи (вспомните спектр), а пропу- скает внутрь конуса преимуществен- но красные лучи, которые она погло- щает слабее. Вот почему Луна при большой фазе затмения окрашива- ется в красноватый цвет, а не пропа- дает совсем. В старину затмения Луны боялись как страшного пред- знаменования, считали, что «месяц обливается кровью». Лунные затме- ния бывают до трех раз в году, раз- деленные почти полугодовыми про- межутками, и, конечно, лишь в п о л- н о л у н и е. Солнечное затмение как полное видно только там, где на Землю падает пятно лунной тени. Диаметр пятна не превышает 250 км, и по- этому одновременно полное затмение Легко понять, что фазы Земли и Луны взаимно противоположны. Когда Луна почти полная, Земля с Луны видна как узкий серп. На рисунке 31 представлена фотография неба и лунного горизонта с Землей, у которой видна лишь ее освещенная часть — меньше полукруга. 17 1. Серп Луны вечером обращен вы- пуклостью вправо и близок к горизонту. В какую сторону горизонта вы смотрите? Сегодня верхняя кульминация Луны произошла в полночь. Когда верхняя кульминация Луны повторится завтра? Через какие промежутки времени звез- ды кульминируют на Луне? Рис. 58. Различие между звездным месяцем и синодическим месяцем. Рис. 59. Смена лунных фаз (сол- нечные лучи падают снизу, вверху изображены лун- ные фазы, видимые с Земли). I 1 ч 69 Рис. 60. Схема затмений Луны и Солнца (масштаб рисунка не соблюдается). Солнца видно лишь на малом участке Земли. Когда Луна пере- мещается по своей орбите, ее тень движется по Земле с запада на восток, вычерчивая последовательно узкую полосу полного затмения (рис. 61). Там, где на Землю падает полутень Луны, наблюдается част- ное затмение Солнца (рис. 62). Вследствие небольшого изменения расстояний Земли от Луны и Солнца видимый угловой диаметр Луны бывает то больше, то меньше солнечного, то равен ему. В первом случае полное затмение Солнца длится до 7 мин 40 с, в третьем — только одно мгновение, а во втором случае Луна вообще не закрывает Солнца целиком, наблю- дается кольцеобразное затмение. Тогда вокруг темного диска Луны виден сияющий ободок солнечного диска. На основе точного знания законов движения Земли и Луны вы- числены на сотни лет вперед моменты затмений и то, где и как они будут видны. Составлены карты, на которых показаны полоса полного затмения, линии, где затмение будет видно в одинаковой фазе (изофазы), и линии, относительно которых для каждой мест- ности можно отсчитать моменты начала, конца и середины затме- ния. Солнечных затмений в году для Земли может быть от двух до пяти, в последнем случае непременно частных. В среднем в одном и том же месте полное солнечное затмение бывает видно чрез- вычайно редко — лишь однажды в течение 200—300 лет. Особый интерес для науки представляют полные затмения Солнца, наводившие ранее суеверный ужас на невежественных лю- дей. Их считали предзнаменованием войны, конца света. Астрономы предпринимают экспедиции в полосу полного затме- ния, чтобы в течение секунд, редко минут полной фазы изучать внешние разреженные оболочки Солнца, невидимые непосредственно вне затмения. Во время полного солнечного затмения небо темне- ет, по горизонту горит заревое кольцо — свечение атмосферы, ос- 70 Рис. 61. Перемещение пятна лун- Рис. 62. Последовательность фаз частного ной тени по Земле. затмения Солнца (снизу вверх из ряда в ряд). вещенной лучами Солнца в местностях, где затмение неполное, вокруг черного солнечного диска простираются жемчужные лучи так называемой солнечной короны (см. рис. 76). Если бы плоскость лунной орбиты совпадала с плоскостью эклиптики, каждое новолуние происходило бы солнечное, а каждое полнолуние — лунное затмение. Но плоскость лунной орбиты пе- ресекает плоскость эклиптики под углом 5°9/. Поэтому Луна обыч- но проходит севернее или южнее плоскости эклиптики, и затмений не происходит. Лишь в течение двух периодов в году, разделен- ных почти полугодом, когда в полнолунии и новолунии Луна находится вблизи эклиптики, возможно наступление затмения. Дело осложняется тем, что плоскость лунной орбиты вращает- ся в пространстве (это один из видов возмущений в движении Луны относительно Земли, производимых притяжением Солнца). За 18 лет плоскость лунной орбиты делает полный поворот и периоды возможных затмений смещаются по датам года. Ученые древности подметили периодичность в затмениях, связанную с этим 18-лет- ним периодом, и могли поэтому приближенно предсказывать наступ- ление затмений. Сейчас ошибки предвычисления моментов затмений составляют менее 1 с. Сведения о предстоящих затмениях и об условиях их видимбс- ти даются в «Школьном астрономическом календаре». 181. Вчера было полнолуние. Может ли быть затмение Солнца завтра? через неделю? Послезавтра будет солнечное затмение. Будет ли сегодня лунная ночь? Можно ли с Северного полюса Земли наблюдать солнечное затмение 15 ноября? 15 апреля? Можно ли с Северного полюса Земли видеть лунные затмения, происхо- дящие в июне и ноябре? Как отличить фазу затмения Луны от одной из ее обычных фаз? Какова продолжительность солнечных затмений на Луне по сравнению с продолжительностью их на Земле? 71 . АСТЕРОИДЫ И МЕТЕОРИТЫ Астероиды. Малые планеты, или астероиды, обращаются между орбитами Марса и Юпитера и невооруженным глазом неви- димы. Первая малая планета была открыта в 1801 г., и по традиции ее назвали одним из имен греко-римской мифологии — Церерой. Вскоре были найдены и другие малые планеты, названные П а л л а- да, Веста и Юнона. С применением фотографии стали откры- вать все более слабые астероиды. В настоящее время из- вестно более 2000 астероидов. Возможно астероиды возникли по- тому, что веществу по какой-то причине не удалось собраться в одно большое тело — планету. На протяжении миллиардов лет астеро- иды сталкиваются друг с другом. На эту мысль наводит то, что ряд астероидов имеет не шарообразную, а неправильную форму. Суммарная масса астероидов оценивается всего лишь в 0,1 массы Земли. Самый яркий астероид — Веста не бывает ярче 6-й звездной величины. Самый крупный астероид — Церера. Его диаметр около 800 км, и за орбитой Марса даже в сильнейшие телескопы на столь малом диске ничего нельзя рассмотреть. Самые мелкие из известных астероидов имеют диаметры лишь около километра (рис. 63). Ко- нечно, у астероидов нет атмосферы. На небе малые планеты выглядят как звезды, отчего их и назвали астероидами, что в переводе с древнегреческого означает «з в е з д о п о д о б н ы е». Они отлича- ются от звезд лишь характерным для планет петлеобразным пере- мещением на фоне звездного неба. Орбиты некоторых астероидов имеют необычайно большие эксцентриситеты, вследствие чего в пери- гелии они подходят к Солнцу ближе, чем Марс и даже Земля (рис. 64) .Икар подходит к Солнцу ближе, чем Меркурий. В 1968 г. Икар подошел к Земле почти в 10 раз ближе, чем Марс, но его ничтожное притяжение никакого влияния на Землю не имело. По временам близко подходят к Земле Гермес, Эрот и другие малые планеты. Болиды и метеориты. Болидом называется довольно р'едкое явление — летящий по небу огненный шар (рис. 65). Это явление вызывается вторжением в плотные слои атмосферы крупных метеор- ных тел, окруженных обширной оболочкой раскаленных газов и частиц, образующихся при нагревании вследствие торможения в атмосфере. Болиды часто имеют заметный угловой диаметр в !/ю — 1/2 видимого диаметра Луны и бывают видны даже днем. Суеверные люди принимали такие огненные шары за летящих драконов с огнедышащей пастью. От сильного сопротивления воздуха метеорное тело нередко раскалывается и с грохотом выпадает на Землю в виде осколков. Упавшее на Землю тело называется метеоритом. Метеорит, имеющий небольшие размеры, иногда целиком испаря- ется в атмосфере Земли. В большинстве случаев масса метеорита за время полета сильно уменьшается. До Земли долетают лишь остатки метеорита, обычно успевающие остыть, когда космическая скорость его уже погашена сопротивлением воздуха. Иногда выпа- 72 Рис. 63. Размер одного из наименьших Рис. 64. Орбиты некоторых астеро- известных астероидов в сравне- идов с большим эксцентриси- нии со зданием МГУ. тетом орбит. дает целый метеоритный дождь. При полете метеориты оплавляются и покрываются черной корочкой (рис. 66). Один такой «черный ка- мень» в Мекке вделан в стену храма и служит предметом религиоз- ного поклонения Бывает три вида метеоритов: каменные, железные и желез о-к аменные. Иногда метеориты находят через много лет после их падения. Особенно много находят железных метеоритов. В СССР метеорит — собственность государства и подлежит сдаче в музеи для изучения. По содержанию радиоактивных элементов и свинца определяют возраст метеоритов. Он различен, но самые ста- рые метеориты имеют возраст 4,5 млрд. лет. Некоторые наиболее крупные метеориты при большой скорости падения взрываются и образуют метеоритные кратеры, напоминаю- щие лунные. Самый большой кратер из хорошо изученных находится в Аризоне (США) (рис. 67). Его диаметр 1200 м и глубина 200 м. Рис. 65. Полет болида Рис. 66. Железный метеорит. Этот кратер возник, по-видимо- му, около 5000 лет назад. Найдены следы еще больших и более древ- них метеоритных кратеров. Все метеориты — это члены Солнечной системы. Судя по тому, что число асте- роидов растет с уменьшением их размеров, и по тому, что откры- то уже много мелких астероидов, пересекающих орбиту Марса, мож- но думать, что метеориты — это очень мелкие астероиды с орбита- ми, пересекающими орбиту Земли. Структура некоторых метеоритов свидетельствует о том, что они подвергались высоким температу- рам и давлениям и, следовательно, могли существовать в недрах разрушившейся планеты или круп- ного астероида. Метеориты содержат только известные на Земле химические элементы, что снова показывает материальное единство Вселенной. Соединения, входящие в состав метеоритов, отличаются от земных пород и дают сведения о начальном этапе формирования планет Солнечной системы. 20.КОМЕТЫ И МЕТЕОРЫ 1. Открытие и движение комет. Находясь в пространстве вдали от Солнца, кометы имеют вид очень слабых, размытых, светлых пятен с ядром в центре. Большинство, комет остаются такими и вблизи Солнца Очень яркими и «хвостатыми» становятся лишь не- которые кометы, которые проходят сравнительно близко от Солнца. Вид кометы с Земли зависит и от Рис. 68. Орбиты комет Галлея и УСЛОВИЙ ее ВИДИМОСТИ — раССТОЯ- Энке ния до нее, углового расстояния от Солнца, света Луны и т. п. Большие кометы — туманные об- разования с длинным бледным хвостом — считались вестниками разных несчастий, войн и т. п. Еще в 1910 г. в царской России слу- жили молебны, чтобы отвести «бо- жий гнев в образе кометы». Впервые И. Ньютон вычислил орбиту кометы из наблюдений ее перемещения на фоне звезд и убе- дился, что она, подобно плане- там, двигалась в Солнечной си- Рис. 67. Аризонский кратер. метеоритный стеме под действием тяготения Солнца. Позднее английский уче- ный Галлей вычислил орбиты уже многих наблюдавшихся комет и установил, что кометы, наблюдавшиеся в 1531, 1607 и 1682 гг.,— это одно и то же светило, периодически возвращающееся к Солнцу. В афелии комета уходит за орбиту Нептуна (рис. 68) и через 75,5 лет возвращается вновь к Земле и Солнцу. Галлей впервые предсказал появление кометы в 1758 г. Через много лет после его смерти она действительно появилась. Ей присвоили название кометы Г а л л е я и видели ее еще в 1835 и в 1910 гг. В следующий раз она приблизится к Солнцу в 1985—1986 гг. Комета Галлея относится к числу периодических комет. Теперь известно много периодических комет с периодами обращения от трех (комета Э н к е) до десяти лет. Их афелии лежат около орбиты Юпитера Приближение комет к Земле и их будущий види- мый путь по небу вычисляют заранее с большой точностью. Наряду с этим есть кометы, двигающиеся по очень вытянутым орбитам с большими периодами обращения. Мы принимаем их орбиты за пара- болы, хотя в действительности они, по-видимому, являются очень вытянутыми эллипсами, но различить эти кривые, зная лишь малый отрезок пути комет вблизи Земли и Солнца, нелегко. Большинство таких неожиданно появляющихся комет, как и большинство перио- дических, не имеют хвоста и видны лишь в телескоп. Каждый год появляются сведения об открытии нескольких не- известных ранее комет. В каталоги занесено около тысячи наблю- давшихся комет. При открытии комета получает название по фами- лии обнаружившего ее ученого. Периодические кометы имеют орбиты, мало наклоненные к плос- кости эклиптики и с небольшими эксцентриситетами. Например, ко- мета Швассмана — Вахмана движется даже по почти круго- вой орбите, мало отличающейся от орбит астероидов. С другой сто- роны, у таких астероидов, как Икар и Гермес, орбиты скорее комет- ногб, чем планетного, типа (вытянутые). У кометы Швассмана — Вахмана и у некоторых других комет туманная оболочка (кома) на время исчезала, и они становились совершенно неотличимы от астероидов. 2. Физическая природа комет. Маленькое ядро диаметром в несколько километров является единственной твердой частью кометы, и в нем практически сосредоточена вся ее масса. Масса комет крайне мала и нисколько не влияет на движение планет. Планеты же про- изводят большие возмущения в движении комет. Ядро кометы, по-видимому, состоит из смеси пылинок, твер- дых кусочков вещества и замерзших газов, таких, как углекислый газ, аммиак, метан. При приближении кометы к Солнцу ядро про- гревается и из него выделяются газы и пыль. Они образуют вокруг ядра газовую оболочку, которая вместе с ядром составляет голову кометы. Газы и пыль, выбрасываемые из ядра в голову кометы, отталкиваются действием давления солнечного излучения и корпускулярных потоков прочь от Солнца и создают хвост коме- ты, всегда направленный в сторону, противоположную Солнцу 7 5 (рис. 69). Чаще всего он прямой, тонкий, струйчатый. У больших и ярких комет иногда наблюдается широкий, изогнутый веером хвост (рис. 70). Чем ближе к Солнцу подходит комета, тем она ярче и тем длин- нее ее хвост (рис. 69), вследствие большего ее облучения и интен- сивного выделения газов. Хвост ко- меты иногда достигает в длину рас- стояния от Земли до Солнца, а го- лова кометы — размеров Солнца. С удалением от Солнца вид и яр- кость кометы меняются в обратном порядке и комета исчезает из вида, достигнув орбиты Юпитера. Спектр головы и хвоста кометы имеет обычно яркие полосы. Анализ спектра показывает, что голова ко- меты состоит в основном из паров углерода и циана, а в составе ее хвоста имеются ионизованные молекулы оксида углерода (II) (угарного газа). Спектр ядра кометы является копией солнечно- го спектра, т. е. ядро светится отраженным солнечным светом. Кома, голова и хвост светятся холодным светом, поглощая и за- тем переизлучая солнечную энергию (это разновидность флуорес- ценции). На расстоянии Земли от Солнца комета не горячее, чем Земля. Выдающийся русский ученый Ф. А. Бредихин разработал способ определения по кривизне хвоста си- лы, действующие на его частицы. Он установил классификацию ко- метных хвостов и объяснил ряд наблюдаемых в них явлений зако- нами механики и физики. В послед- ние годы стало ясно, что движе- ние газов в прямых хвостах и из- ломы в них вызваны взаимодей- ствием ионизованных молекул газов такого хвоста с налетающим на них потоком частиц (корпускул), летящих от Солнца, который назы- вают солнечным ветром. Эти потоки несут с собой магнитное поле. Ионы не могут двигаться поперек магнитных линий, и магнитное поле отбрасывает ионы газа в хвост ко- меты. В таких случаях воздействие солнечного ветра превосходит тяго- Рис. 69. Хвост кометы растет с при- ближением ее к Солнцу и всегда направлен от Солнца. Ф. А. Бредихин (1831—1904). Рус- ский астроном. Главное направле- ние исследований — изучение ко- мет. Создал теорию, объясняю- щую движение вещества в хвостах комет. 76 тение к Солнцу в тысячи раз. Вспышки горячих газов на Солнце сопровождаются усилением коротковолновой радиации и корпуску- лярных потоков. Это вызывает внезапные вспышки яркости комет. И в наше время иногда среди населения высказываются опасения, что Земля столкнется с кометой. В 1910 г. Земля прошла сквозь хвост кометы Галлея. Хотя .в хвосте кометы есть угарный газ, он так разрежен, что никакими анализами не удалось обнаружить его при- месь в приземном воздухе. Газы даже в голове кометы чрезвычайно разрежены. Столкновение Земли с ядром кометы крайне маловеро- ятное событие. Возможно такое столкновение наблюдалось в 1908 г. как падение Тунгусского метеорита. При этом на высоте нескольких километров произошел мощный взрыв, воздушная волна которого по- валила лес на огромной площади. 3. Происхождение комет и их распад на метеорные потоки. Кометы входят в состав Солнечной системы. Следовательно, они родились вместе с ней или в ней, хотя пока еще неизвестно, как именно. По гипотезе голландского ученого Оорта, кометы образуют огром- ное облако, простирающееся далеко за пределы орбиты Плутона. Большая часть комет находится на периферии Солнечной системы. Притяжение Юпитера может превратить некоторые кометы, перво- начально двигавшиеся на очень большом расстоянии от Солнца и имевшие очень большой период, в короткопериодические, которые будут двигаться внутри планетной системы и постепенно раз- рушаться. Рис. 70. Фотография кометы Мркоса 1957 г. с изогнутым хвостом II типа и пря- мым хвостом I типа вверху. Давно замечено, что ядра периодических комет истощаются, с каждым оборотом они светятся все слабее. Не раз наблюдалось де- ление кометных ядер на две части и более. Это разрушение произ- водили либо солнечные приливы, либо столкновения с метеорным потоком. Комета, открытая чешским ученым Билым (Биэлой) еще в 1772 г., наблюдалась при повторных возвращениях с семилетним периодом. В 1846 г. ее ядро распалось, и она превратилась в две слабые кометы, которые после 1852 г. не наблюдались. Ког- да в 1872 г., по расчетам, исчезнувшие кометы должны были пройти вблизи Земли, наблюдался дождь «падающих звезд». С тех пор 27 ноября это явление повторяется ежегодно, хотя и менее эффектно. Мелкие твердые частички распавшегося ядра бывшей ко- меты Б и л о г о растянулись вдоль ее орбиты (рис. 71), и, когда Зем- ля пересекает их поток, они влетают в ее атмосферу. Эти частички вызывают в атмосфере явление метеоров и полностью раз- рушаются, не долетая до Земли. Известен ряд других метеорных потоков, ширина которых, как правило, неизмеримо больше, чем размер породивших их ядер комет. Фотографируя путь одного и того же метеора на звездном небе, как он проецируется для наблюдателей, отстоящих друг от друга на 20—30 км, определяют высоту, на которой появился метеор. Чаще всего метеорные тела начинают светиться на высоте 100— 120 км и полностью испаряются уже на высоте 80 км. В их спект- рах видны яркие линии железа, кальция, кремния и др. Фотогра- Рис. 71. Схема превращения распадающегося ядра кометы в поток метеорных частиц. фируя полет метеора камерой, объектив которой перекрывается вращающимся затвором, получают прерывистый след, по которому можно оценить торможение метеора воздухом. Отсюда определяют плотность метеорных тел. Она составляет лишь около 100 кг/м3. Вероятно, метеорные тела — это пористые частицы, поры которых заполнены кометным льдом, который испаряется первым. По расче- там, масса метеорных тел — порядка миллиграммов, а размер — доли миллиметров. Раскаленные газы, оставляемые метеорным телом, образуют светящийся след. Метеорная частица при своем движении ионизу- ет воздух. След из ионизованного воздуха отражает радиоволны. Это позволило применить для изучения метеоров радиолокатор. Удается определить и скорость метеоров. Метеорные тела, дого- няющие Землю, имеют скорости, с которыми они влетают в атмосфе- ру, не более 11 км/с, а летящие навстречу Земле — до 60—70 км/с. Метеоры иногда кажутся вылетающими из некоторой области на небе, называемой радиантом метеорного потока (рис. 72). Это эффект перспективы (рис. 73). Пути метеоров, летящих по параллель- ным направлениям, будучи про^лжены, кажутся сходящимися вда- ли, как рельсы железной дороги. Радиант находится на небе в том направлении, откуда летят данные метеорные тела. Всякий радиант занимает определенное положение среди созвездий и участвует в суточном вращении неба. Положение ра'дианта определяет назва- ние метеорного потока. Например, метеоры, наблюдающиеся 10—12 Рис. 72. Дождь метеоров из радианта. Рис. 73. Перспективное схождение параллельных линий. августа, радиант которых находится в созвездии Персея, называются персеидами. Наблюдение метеорных потоков — важная научная задача, вполне посильная для школьников. Она способствует изучению на- шей атмосферы и вещества распавшихся комет Знание тех дней, когда метеорные потоки встречаются с Землей, уменьшает опасность встречи космонавтов с ними и позволяет учи- тывать их при назначении дат космических полетов. 19 1. После захода Солнца на западе находится комета. Как относительно го- ризонта направлен ее хвост? 2. Какова большая ось орбиты кометы Галлея, если период ее обращения 76 лет? 3. Как можно доказать, что действительно звезды с неба не падают? 4. Предположим, что рисунок 70 есть десятикратное увеличение фотографии, полученной камерой с фокусным расстоянием объектива 10 см. Оцените длину прямого луча в хвосте кометы в градусах, зная, что изображения Луны и Солнца (0,5°) на фотопленке равны Vim Д°ле фокусного расстояния объектива. -СОЛНЦЕ — БЛИЖАЙШАЯ ЗВЕЗДА1 1- Энергия Солнца. Солнце — центральное и самое массивное тело Солнечной системы. Его масса в 333 000 раз больше массы Земли и в 750 раз превышает массу всех других планет, вместе взятых. Солнце — мощный источник энергий, постбянно излучаемой им во всех участках спектра электромагнитных волн — от рентге- новских и ультрафиолетовых лучей до радиоволн. Это излучение оказывает сильное воздействие на все тела Солнечной системы: нагревает их, влияет на атмосферы планет, дает свет и тепло, необходимые для жизни на Земле. Вместе с тем Солнце — ближайшая к нам звезда, у которой в отличие от всех других звезд мы можем наблюдать диск и при помощи телескопа изучать на нем мелкие детали, размером даже до нескольких сотен километров. Солнце — типичная звезда, а по- тому его изучение помогает понять природу звезд вообще. Види- мый угловой диаметр Солнца незначительно меняется из-за эллип- тичности орбиты Земли. В среднем он составляет около 32' или 1/107 радиана, т. е. диаметр Солнца равен 1/107 а. е., или при- близительно 1 400 000 км, что в 109 раз превышает диаметр Земли. На площадку в 1 м2, поставленную перпендикулярно сол- нечным лучам за пределами земной атмосферы (например, на ИСЗ), приходится 1,36 кВт лучистой энергии Солнца. Умножив это чис- ло на площадь поверхности шара радиусом, равным расстоянию от Земли до Солнца, получим мощность полного излучения Солнца (его светимость), которая составляет около 4 • 1023 кВт. Так излучает тело солнечных размеров, нагретое до температуры около 6000 К (эффективная температура Солнца). Поток энергии, получаемой Землей от Солнца, равен примерно 1/2 000 000 000 от его полной энергии. ■ СОЛНЦЕ И ЗВЕЗДЫ 201- Какая энергия поступает за 1 мин от Солнца в озеро площадью 1 км2 в ясную погоду, если высота Солнца над горизонтом 30°, а атмосфера пропускает 80% излучения? 2. Какая мощность излучения в среднем приходится на 1 кг солнечного ве- щества? 1 Материал этого параграфа написан при участии Э. В. Кононовича. 81 2. Строение Солнца. Как и все звезды, Солнце — раскаленный газовый шар. В основном оно состоит из водорода с примесью 10% (по числу атомов) гелия. Количество атомов всех остальных элемен- тов вместе взятых, примерно в 1000 раз меньше, Однако по массе на эти более тяжелые элементы приходится 1—2% массы Солнца. На Солнце вещество сильно ионизовано, т. е. атомы лишены внешних своих электронов, которые становятся свободными части-., цами ионизованного газа — плазмы. Для определения средней плотности солнечного вещества надо массу Солнца поделить на егообъем: это значение соизмеримо с плотностью воды и в тысячу раз боль- ше плотности воздуха у поверхности Земли. Однако в наружных слоях Солнца плотность в миллионы раз меньше, а в центре — в 100 раз больше, чемq. Под действием сил гравитационного притяжения, направлен- ных к центру Солнца, в его недрах создается огромное давление. Если бы вещество внутри Солнца было распределено равномерно и плотность всюду равнялась средней, то рассчитать внутреннее давление было бы легко. Сделаем приближенно такой расчет для глубины, равной половине радиуса. Сила тяжести на этой глубине будет определяться только притяжением масс, находящихся внутри сферы радиусом УгЯ©- Объем этой сферы составляет 1/8 от объема всего Солнца, и при постоянстве плотности в нем заключена l/sMe. Следовательно, по закону всемирного тяготения гравитационное ускорение на рас- стоянии /2Rq от центра «однородного» Солнца составит: Сила давления на данной глубине складывается из силы тяжести всех вышележащих слоев. Само же давление будет (численно) рав- но силе тяжести радиального столбика вещества высотой l/2RQ> расположенного над площадью S = 1 м2 в рассматриваемой точке. В этом столбике заключена масса Поэтому давление Отсюда получаем, что Согласно газовым законам давление пропорционально темпе- ратуре и плотности. Это дает возможность определить темпера- туру в недрах Солнца. Для средней плотности солнечного веще- ства давление в 1015 Па получится при температуре порядка 5 000 000 К Точные расчеты показывают, чтохв центре Солнца плотность газа составляет около 1,5 • 105 кг/м3 (в 13 раз больше, чем у свинца!), давление — около 2 • 1018 Па, а температура — около 15 000 000 К. При такой температуре ядра атомов водорода (протоны) име- ют очень высокие скорости (сотни километров в секунду) и могут сталкиваться друг с другом, несмотря на действие электростатичес- кой силы отталкивания между ними. Некоторые из таких столкнове- ний завершаются ядерными реакциями, при которых из водорода образуется гелий и выделяется большое количество теплоты. Эти реакции являются источником энергии Солнца на современном эта- пе его эволюции. В результате количество гелия в центральной области Солнца постепенно увеличивается, а водорода — уменьша- ется. В самом центре Солнца за 4—5 млрд. лет, которые прошли с момента его образования, примерно половина водорода уже прев- ратилась в гелий. Поток энергии, возникающей в недрах Солнца, передается во внешние слои и распределяется на все большую и большую площадь. Вследствие этого температура1^солнечных газов убывает по мере удаления от центра Сначала температура уменьшается медленно, а в наружных слоях очень быстро. В зависимости от значения тем- пературы и характера определяемых ею процессов все Солнце условно можно разделить на 4 области (рис. 74): Рис. 74. Схема строения Солнца. Рис. 75. Фотосфера с грануляцией и пятнами. внутренняя, центральная область (ядро), где давление и температура обеспечивают протекание ядерных реакций, она про- стирается от центра до расстояния примерно ; «лучистая» зона (расстояние от — до —/?е), в которой 3 3 энергия передается наружу от слоя к слою в результате последо- вательного поглощения и излучения квантов электромагнитной энергии; конвективная зона — от верхней части «лучистой» зоны почти до самой видимой границы Солнца. Здесь температура быстро уменьшается по мере приближения к видимой границе Солнца, в результате чего происходит перемешивание вещества (конвек- ция), подобное кипению жидкости в сосуде, подогреваемом снизу; атмосфера, начинающаяся сразу за конвективной зоной и простирающаяся далеко за пределы видимого диска Солнца. Нижний слой атмосферы включает тонкий слой газов, который воспринима- ется нами как поверхность Солнца. Верхние слои атмосферы непосредственно не видны и могут наблюдаться либо во время полных солнечных затмений, либо при помощи специальных приборов. 21 Какова средняя молекулярная масса смеси полностью ионизованного газа, состоящего на 90% из водорода и 10% гелия (по числу атомов)? 3. Солнечная атмосфера и солнечная активность. Солнечную атмо- сферу также можно условно разделить на несколько слоев (рис. 74). Самый глубокий слой атмосферы, толщиной 200—300 км, назы- вается фотосферой (сфера света). Из него исходит почти вся та энергия Солнца, которая наблюдается в видимой части спектра. В фотосфере, как и в более глубоких слоях Солнца, темпе- ратура убывает по мере удаления от центра, изменяясь примерно 84 от 8000 до 4000 К: сильное охлаждение наружных слоев фотосферы происходит из-за ухода излучения в межпланетное пространство. На фотографиях фотосферы (рис. 75) хорошо заметна ее тонкая структура в виде ярких «зернышек» — гранул размером в среднем около 1000 км, разделенных узкими темными промежутками. Эта структура называется грануляцией. Она оказывается следст- вием движения газов, которое происходит в расположенной под фотосферой конвективной зоне. Убывание температуры в наружных слоях фотосферы приводит к тому, что в спектре видимого излучения Солнца, почти целиком возникающего в фотосфере, наблюдаются темные линии поглощения. Они называются фраунгоферовыми, в честь немецкого оптика Фраунгофера, впервые в 1814 г. зарисовавшего несколько сотен таких линий. По той же причине (падение температуры от центра Солнца) солнечный диск к краю кажется более темным. В самых верхних слоях фотосферы температура достигает зна- чения, близкого к 4000 К. При такой температуре и плотности Ю-3 — 10~4 кг/м3 водород оказывается практически нейтральным. Ионизовано только около 0,01% атомов, принадлежащих главным образом металлам. Однако выше в атмосфере температура, а вместе с ней и ионизация снова начинают ра- сти, сначала медленно, а затем очень быстро. Область солнечной атмосфе- ры, в которой температура растет вверх и происходит последователь- ная ионизация водорода, гелия и дру- гих элементов, называется хромо- с ф е р о й. Ее температура составля- ет десятки и сотни тысяч градусов. Она в виде блестящей розовой ка- емки видна вокруг темного диска Луны в редкие моменты полных сол- нечных затмений. Выше хромосферы температура солнечных газов дости- гает 106 — 2 • Ю6 К и далее на про- тяжении многих радиусов Солнца почти не меняется. Эта разреженная и горячая оболочка называется сол- нечной короной (рис. 76). В виде лучистого жемчужного сия- ния ее можно увидеть при полной фазе затмения Солнца, тогда она представляет собой поразительно красивое зрелище. «Испаряясь» в межпланетное пространство, газ ко- роны образует постоянно текущий от Солнца поток горячей разреженной плазмы, называемый солнечным Рис. 76. Вид солнечной короны: 1 — в годы, когда пятен на Сол- нце много; 2— в промежуточную эпоху; 3 — в годы, когда пятен мало. Причиной нагрева верхних слоев солнечной атмосферы явля- ются волновые движения вещества, возникающие в конвективной зоне Эти волны проходят через фотосферу и переносят в хромо- сферу и корону небольшую долю той механической энергии, которой обладают газы в конвективной зоне. Лучше всего хромосферу и корону наблюдать со спутников и орбитальных космических станций в ультрафиолетовых и рентге- новских лучах. Временами в отдельных областях фотосферы темные промежут- ки между гранулами увеличиваются, образуются небольшие округ- лые поры, некоторые из них развиваются в большие темные пятна, окруженные полутенью, состоящей из продолговатых, радиально вытянутых фотосферных гранул. Впервые солнечные пятна наблюдал в телескоп Галилей. Он за- метил, что они перемещаются по видимому диску Солнца. На этом основании он сделал вывод, что Солнце вращается вокруг своей оси. Угловая скорость вращения Солн- Рис. 77. Изменения видимого поло- ца убывает от экватора к полюсам, жения пятен на Солнце ТОЧКИ На ЭКВаторе СОВершаЮТ ПОЛ- при его вращении. НЫЙ оборот За 25 Сут, а вблИЗИ полюсов звездный период враще- ния Солнца увеличивается до 30 сут. За 25 сут Земля проходит дугу своей орбиты около 25° в том же направ- лении, в котором происходит вра- щение Солнца. Поэтому относитель- но земного наблюдателя период вра- щения Солнца почти на двое суток больше и пятно, находившееся в центре солнечного диска, снова прой- дет через центральный меридиан Солнца через 27 сут. Пятна — непостоянные образова- ния. Число и форма пятен на Солнце непрерывно меняются (рис. 77). Обычно солнечные пятна появляют- ся группами. Около края солнечного диска вокруг пятен видны светлые обра- зования, почти незаметные, когда пятна близки к центру солнечного диска. Эти образования называются факелами Они гораздо конт- растнее и видны по всему диску, если Солнце фотографировать не в белом свете, а в лучах, соответ- ствующих спектральным линиям во- дорода, ионизованного кальция и некоторых других элементов. Такие фотографии называются спектрогелиограммами. По ним изу- чается структура более высоких слоев солнечной атмосферы и чаще всего хромосферы. Количество активных областей и групп пятен на Солнце пе- риодически меняется со временем в среднем в течение примерно 11 лет. Это явление называется циклом солнечной активности В начале цикла пятен почти нет, затем их количество увеличивает- ся сначала вдали от экватора, а затем все ближе к нему. Через несколько лет наступает максимум количества пятен, или, как говорят, максимум солнечной активности, а после него происходит ее спад. Главной особенностью пятен, а также факелов является при- сутствие магнитных полей. В пятаах индукция магнитного поля велика и достигает иногда 0,4—0,5 Тл, в факелах магнитное поле слабее. Как правило, в группе пятен присутствуют два особенно крупных пятна — одно на западной, а другое на восточной сторо- не группы, которые имеют противоположную магнитную полярность, подобно двум полюсам подковообразного магнита. Магнитные поля играют очень важную роль в солнечной ат- мосфере, оказывая сильное влияние на движение плазмы, ее плот- ность и температуру. В частности, увеличение яркости фотосфе- ры в факелах и значительное ее уменьшение (до 10 раз) в об- ласти пятен вызвано соответственно усилением конвективных дви- жений в слабом магнитном поле и сильным их ослаблением при большой индукции магнитного поля. Черными пятна кажутся лишь по контрасту с более горячей и оттого более яркой фотосферой. Температура пятен составляет около 3700 К, поэтому в спектре пятна есть полосы поглощения простейших двухатомных молекул: СО, TiO, СН, CN и др., ко- торые в более горячей фотосфере распадаются на атомы. Хромосфера над факелами ярче благодаря большей температуре и плотности. Во время значительных изменений, происходящих в группах пятен, в небольшой области иногда возникают хромо- сферные вспышки: внезапно, за каких-нибудь 10—15 мин, яр- кость хромосферы сильно увеличивается, происходят выбросы мощ- ных сгустков газа, ускоряются потоки горячей плазмы. В некоторых случаях отдельные заряженные частицы ускоряются до очень высо- ких значений энергии. Мощность солнечного радиоизлучения при этом обычно увеличивается в миллионы раз (всплески радиоиз- лучения) . В короне наблюдаются еще более грандиозные по размерам активные образования — протуберанцы. Они представляют собой исключительно разнообразные по форме и характеру своего движения облака более плотных газов по сравнению с веществом короны (рис. 78). Форма протуберанцев и их движение связаны с магнитными полями, проникающими из фотосферы в корону. Солнце оказывает огромное влияние на явления, происходя- щие на Земле Коротковолновое его излучение определяет важней- 87 шие физикохимические процессы в верхних слоях земной атмосферы. Видимые и инфракрасные лучи явля- ются основными «поставщиками» тепла для Земли. В различных стра- нах мира, в том числе и в нашей стране, проводятся работы по более широкому использованию солнечной энергии для хозяйственных и про- мышленных целей (выработка электро- энергии, отопление зданий и др.). В будущем употребление энергии пря- мого солнечного излучения неизбеж- но возрастет. Солнце не только освещает и со- гревает Землю. Проявлениям сол- нечной активности сопутствует воз- никновение целого ряда геофизиче- ских явлений. Важнейшие из них тес- но связаны с хромосферными вспыш- ками. Потоки заряженных частиц, ускоренные во вспышках, влияют на магнитное поле Земли и вызывают магнитные бури, которые приводят к проникновению заряженных частиц в более низкие слои атмосферы, отчего и возникают полярные сияния. Коротковолновое излу- чение Солнца усиливает ионизацию заряженных верхних слоев земной атмосферы (ионосферы), что сильно влияет на условия распространения радиоволн, иногда нарушая радио- связь Оказалось, что активные процессы на Солнце, влияя на атмосферу и магнитное поле Земли, косвенным образом воздей- ствуют и на сложные процессы органического мира — как живот- ного, так и растительного. Эти воздействия и их механизм в настоящее время исследуются учеными. Рис. 78. Изменения протуберанца (1 ч 41 мин — нижнйй ри- сунок, 2 ч 57 мин — сред- ний, 5 ч 33 мин — вер- хний). 22 1. Можно ли заметить невооруженным глазом (через темный фильтр) на Солнце пятно размером с Землю, если глаз различает предметы, видимые под углом не менее 2—3'? Определите площадь солнечного пятна (рис. 75. Темный круг слева внизу от пятна соответствует размеру Земли в масштабе фотографии.) Определите скорость подъема протуберанца (выразите ее в км/с), измеряя его положение на трех фотографиях (рис. 78. Для определения мас- штаба фотографии оцените радиус Солнца по его сегменту, видимому на рисунке ). Является ли движение этого протуберанца равномерным? 88 4. Считая, что яркость пропорциональна четвертой степени температуры и что температура фотосферы 6000 К, определите температуру солнечного пятна, если его яркость в 10 раз меньше, чем яркость фотосферы. • СПЕКТРЫ, ТЕМПЕРАТУРЫ, СВЕТИМОСТИ ЗВЕЗД И РАССТОЯНИЯ ДО НИХ Изучая звезды, наука выяснила их громадное разнообразие, хотя все они сходны с Солнцем в том отношении, что являются самосветящимися, раскаленными газовыми шарами, черпающими из своих недр колоссальные запасы энергии. С одной стороны, это по- казывает, что наше Солнце во Вселенной не уникально, а од- но из бесчисленных солнц и ничем особым из них не выделяется. С другой стороны, установлено, что в многообразии звезд сущест- вуют определенные - закономерности, обусловленные физическими причинами. В звездных каталогах содержатся координаты и оценка звезд- ной величины не только всех 6000 звезд, видимых невооруженным глазом, но и множества более слабых — до 11-й звездной величины. Их число составляет около миллиона. На широко используемом астрономами фотографическом атласе неба видны звезды до 21-й звездной величины. Их на всем небе около 2 млрд. 1. Спектры, цвет и температура звезд. Спектры звезд крайне разнообразны. Почти все они спектры поглощения. Это результат поглощения света во внешних оболочках звезд. Изучение спект- ров позволяет определить химический состав атмосфер звезд. В атмосферах всех звезд преобладающими являются водород и гелий. Характер* спектров звезд зависит от температур и дав- лений в их атмосферах. При высокой температуре происходит раз- рушение молекул на атомы. При еще более высокой температуре разрушаются менее прочные атомы, они превращаются в ионы, те- ряя электроны. Ионизованные атомы многих химических элементов, как и нейтральные атомы, излучают и поглощают энергию определен- ных длин волн. Путем сравнения интенсивности линий поглощения атомов и ионов одного и того же химического элемента теорети- чески определяют их относительное количество. Оно является функцией температуры. Так по темным линиям спектров звезд можно определить температуру их атмосфер. Это дополняет воз- можность определения температур звезд по распределению энергии в их непрерывном спектре и по измерению получаемой от них энергии на Земле. Спектры звезд разделены на классы, обозначаемые латински- ми буквами и цифрами (см. рис. 88 и табл. IV в приложении). Цвет и спектр звезд связаны с их температурой. В сравнитель- но холодных звездах преобладает излучение в красной области спектра, отчего они и имеют красный цвет. Температура красных звезд низкая. Она растет последовательно при переходе от красных звезд к оранжевым, затем к желтым, желтоватым, белым и голубо- 89 ватым. В такой последовательности меняется цвет накаляемого тела. В спектрах холодных красных звезд класса М с температурой около 3000 К видны полосы поглощения простейших двухатомных молекул, чаще всего оксиды титана. В спект- рах других красных звезд преобла- дают оксиды углерода или циркония. Красные звезды первой величины класса М — Антарес, Бетельгейзе. В спектрах желтых звезд класса G, к которым относится и Солнце (с температурой 6000 К на поверх- ности), преобладают тонкие линии металлов: железа, кальция, натрия и др. Звездой типа Солнца по спект- ру, цвету и температуре является яркая Капелла в созвездии Возничего. В спектрах белых звезд класса А, как Сириус, Вега и Денеб, наиболее сильны линии водорода. Есть много слабых линий иони- зованных металлов. Температура таких звезд около 10 000 К. В спектрах наиболее горячих, голубоватых звезд с темпера- турой около 30 000 К видны линии нейтрального и ионизованного гелия. Температуры большинства звезд заключены в пределах от 3000 до 30 000 К. У немногих звезд встречается температура око- ло 100 000 К- Источником энергии, получаемой большинством звезд и Солн- цем, служат ядерные реакции превращения водорода в гелий, происходящие в их недрах при температуре свыше 10 000 000 К. (Подробнее об этом см. в § 30.) 2. Годичный параллакс и расстояния до звезд. Радиус Земли ока- зывается слишком малым, чтобы служить базисом для измерения параллактического смещения звезд и для определения расстояний до них. Еще во времена Коперника было ясно, что если Земля действительно перемещается в пространстве, обращаясь вокруг Солнца, то видимые положения звезд на небе должны меняться. Земля за полгода перемещается на величину диаметра своей ор- биты. Направления на звезду с двух концов диаметра этой орби- ты должны различаться на величину параллактического смещения. Иначе говоря, у звезд должен быть заметен годичный параллакс. Годичным параллаксом звезды р называют угол, под которым со звезды можно было бы видеть большую полуось земной орбиты (равную 1 а. е.), если она перпендикулярна лучу зрения (рис. 79). Чем больше расстояние D до звезды, тем меньше ее парал- лакс (рис. 79). Параллактическое смещение положения звезды на небе в течение года происходит по маленькому эллипсу или кругу, если звезда находится в полюсе эклиптики (см. рис. 79). Рис. 79. Годичные параллаксы звезд. 90 Для определения годичного параллакса измеряют направле- ние на звезду в различные моменты времени, когда Земля нахо- дится в разных точках своей орбиты. Параллакс легче всего из- мерить, если моменты наблюдений разделены примерно полугодом. За это время Земля переносит наблюдателя на расстояние, равное диаметру ее орбиты. Параллакс звезд долго не могли обнаружить, и Коперник пра- вильно утверждал, что звезды слишком далеки от Земли, чтобы существовавшими тогда приборами можно было обнаружить парал- лактическое смещение звезд при базисе, равном диаметру земной орбиты. (Подсчитайте, во сколько раз он больше, чем диаметр Земли.) В настоящее время способ определения годичного парал- лакса является основным при определении расстояний до звезд, и уже измерены параллаксы для нескольких тысяч звезд. Впервые годичный параллакс звезды был надежно измерен вы- дающимся русским ученым В. Я- Струве в 1837 г. Он измерил го- дичный параллакс звезды Веги. Почти одновременно в других странах измерили параллаксы еще у двух звезд. Одной из них бы- ла а Центавра. Эта звезда южного полушария неба и в СССР не видна. Она оказалась ближайшей к нам звездой с годич- ным параллаксом р = 0,75". Под таким углом невооруженному глазу видна проволочка толщиной 1 мм с расстояния 280 м. Не- удивительно, что так долго не могли заметить у звезд подобные столь малые угловые смещения Расстояние до звезды D = ——, где а — большая полуось sin р земной орбиты. Если принять а за единицу и учесть, что при малых углах sin р = 206^5„, то получим: Расстояние до ближайшей звезды а Центавра D= 206 265": 0,75" = 270 000 а. е. Свет проходит расстояние до а Центавра за 4 года, тогда как от Солнца до Земли он идет только 8 мин, а от Луны около 1 с. Расстояния до звезд удобно выражать в парсеках (пк). Парсек — расстояние, с которого большая полуось земной орби- ты, перпендикулярная лучу зрения, видна под углом в 1". Расстоя- ние в парсеках равно обратной величине годичного параллакса, выраженного в секундах дуги. Например, расстояние до звезды а Центавра равно 0,75" (3/4") или 4/3 пк. 1 парсек = 3,26 светового года = 3 • 1013 км. Измерением годичного параллакса можно надежно установить расстояние до звезд, находящихся не далее 100 пк, или 300 све- товых лет. Расстояния до более далеких звезд в настоящее вре- мя определяют другими методами (см. § 24.1). 3. Видимая и абсолютная звездная величина. Светимость звезд. Вспомним, что разность в 5 видимых звездных величин со- 91 ответствует различию яркости ровно в 100 раз (см. § 3.2). Следо- вательно, разность видимых звездных величин двух источников равна единице, когда один из них ярче другого ровно в ^100 раз (эта величина примерно равна 2,512). Чем ярче источник, тем его видимая звездная величина считается меньшей. В общем случае отношение видимой яркости двух любых звезд 1{:12 свя- зано с разностью их видимых звездных величин тх и т2 прос- тым соотношением: Абсолютной звездной величиной М называется та видимая звездная величина, которую имела бы звезда, если бы находилась от нас на стандартном расстоянии D0 = 10 пк. Светимостью звезды L называется мощность излучения све- товой энергии по* сравнению с мощностью излучения света Солн- цем. Величины L и М легко вычислить, если известно расстоя- ние до звезды D или ее параллакс р (так как D обратно про- порционально р) Пусть т — видимая звездная величина звезды, находящейся на расстоянии D. Если бы она наблюдалась с расстояния D0 = 10 пк, ее видимая звездная величина т0 по опреде- лению была бы равна абсолютной звездной величине М. Тогда ее кажущаяся яркость изменилась бы в (о Кажущаяся яркость звезды меняется обратно пропорционально квадрату расстояния до нее. Поэтому (2) Следовательно, (3) Логарифмируя, находим: (5) Эти формулы дают абсолютную звездную величину М по извест- ной видимой звездной величине т при реальном расстоянии до звезды D. Наше Солнце с расстояния 10 пк выглядело бы примерно как звезда 5-й видимой звездной величины, т. е. для Солнца М =М@«5. Зная абсолютную звездную величину М какой-нибудь звезды, можно вычислить ее светимость L. По определению Величины М и L в разных единицах выражают мощность излуче- ния звезды независимо от расстояния до нее. 92 I Абсолютные величины очень ярких звезд отрицательны и до- ходят до М = — 9. Такие звезды называются гигантами и сверх- гигантами Звезда S Золотой Рыбы ярче нашего Солнца в 500 000 раз, ее светимость L= 500 000, но видно ее в южном полуша- рии неба лишь в сильный бинокль. А наше Солнце считается звез- дой-карликом! Наименьшую мощность излучения имеют красные карлики сМ = + 17 и L = 0,000013. Существуют звезды одинаковой температуры и цвета, но с разной светимостью. У таких звезд спектры в общем одинаковы, однако можно заметить различия в относительных интенсивностях некоторых линий. Это происходит от того, что при одинаковой температуре давление в их атмосферах несколько различно. В атмосферах звезд-гигантов давление меньше, они разреженнее. Ес- ли для подобных звезд построить график, показывающий, как ме- няется отношение интенсивности определенных пар спектральных линий в зависимости от абсолютной величины звезд, то мы сможем по интенсивности линий из графика найти абсолютную величину М звезды. Подстановка найденного значения М в выведенную нами формулу (4) дает возможность определить расстояние до звезды. Во сколько раз Сириус ярче, чем Альдебаран? Солнце ярче, чем Сириус? Одна звезда ярче другой в 16 раз. Чему равна разность их звездных величин? ^ Параллакс Веги 0,11". Сколько времени свет от нее идет до Земли? Сколько лет надо было бы лететь по направлению к созвездию Лиры со скоростью 30 км/с, чтобы Вега стала вдвое ближе? Во сколько раз звезда 3,4 звездной величины слабее, чем Сириус, имеющий видимую звездную величину —1,6? Чему равны абсолютные величины этих звезд, если расстояние до обеих составляет 3 пк? Какова светимость звезды Скорпиона, если ее видимая звездная величина 3, а расстояние до нее 7500 св. лет? Назовите цвет каждой из звезд таблицы IV приложения по приведенному их спектральному классу. 23.ДВОЙНЫЕ ЗВЕЗДЫ, МАССЫ ЗВЕЗД 1. Визуально-двойные звезды. Массу — одну из важнейших физи- ческих характеристик звезд — можно определить по ее воздействию на движение других тел. Такими другими телами являются спутники некоторых звезд (тоже звезды), обращающиеся с ними вокруг общего центра масс. Если вы посмотрите на Ј Большой Медведицы, вторую звезду с конца «ручки» ее «ковша», то при нормальном зрении вы увидите совсем близко от нее вторую слабую звездочку Ее заметили еще древние арабы и назвали А л ь к о р (Всадник). Яркой звезде они да- ли название М и ц а р. Их можно назвать двойной звездой. Мицар и Алькор отстоят друг от друга на 1Г. В бинокль таких звездных пар можно найти немало. Так, е Лиры состоит из двух одинако- вых звезд 4-й звездной величины с расстоянием между ними 5' и Двойные звезды называются ви- зуально-двойнымн, если их двойст- венность может быть замечена при непосредственных наблюдениях в телескоп. В телескоп е Лиры — визуаль- но-четверная звезда. Системы с чис- лом звезд п>3 называются крат- ными. Многие из визуально-двойных звезд оказываются оптически-двойными, т. е. близость таких двух звезд является результатом случайной проекции их на небо. На самом деле в простран- стве они далеки друг от друга. И в течение многолетних наблюдений можно убедиться, что одна из них проходит мимо другой, не меняя направления с постоянной скоро- стью. Но иногда при наблюдении звезд выясняется, что более сла- бая звезда-спутник обращается во- круг более яркой звезды. Система- тически меняются расстояния между ними и направление соединяющей их линии. Такие звезды называются физическими двойными, они об- разуют единую систему и обращаются под действием сил взаимного притяжения вокруг общего центра масс. Множество двойных звезд открыл и изучил известный русский ученый В. Я. Струве. Самый короткий из известных периодов обраще- ния визуально-двойных звезд — 5 лет. Изучены пары с периодами обращения в десятки лет, а пары с периодами в сотни лет изучат в будущем. Ближайшая к нам звезда а Центавра является двой- ной. Период обращения ее составляющих (компонентов) 70 лет. Обе звезды в этой паре по массе и температуре сходны с Солнцем. Главная звезда обычно не находится в фокусе видимого эллипса, описываемого спутником, потому что мы видим его орбиту в проекции искаженной (рис. 80). Но знание геометрии позволяет восстановить истинную форму орбиты и измерить ее большую полуось а в секун- дах дуги. Если известно расстояние D до двойной звезды в пар- секах и большая полуось орбиты звезды-спутника в секундах дуги, равная ато в астрономических единицах (поскольку 1 :р" = D пк) она будет равна: Важнейшей характеристикой звезды наряду со светимостью яв- ляется ее масса. Прямое определение массы возможно лишь для двойных звезд. По аналогии с § 9.4, сравнивая движение спутника 94 Рис. 80. Орбита спутника двойной звезды (v Девы) относи- тельно главной звезды, расстояние которой от нас составляет 10 пк. (Точки отмечают измеренные положения спутника в ука- занные годы. Их отклоне- ния от эллипса вызваны погрешностями наблюде- ний.) звезды с движением Земли вокруг Солнца (для которой период обращения 1 год, а большая полуось орбиты 1 а. е.), мы по треть- ему закону Кеплера можем написать: где ш, и /п2 — массы компонентов в паре звезд, Ме и М @ — массы Солнца и Земли, а Т — период обращения пары в годах Пренеб- регая массой Земли в сравнении с массой Солнца, мы получаем сумму масс звезд, составляющих пару, в массах Солнца: Чтобы определить массу каждой звезды отдельно, надо изучить движение каждой из них относительно окружающих звезд и вычис- лить их расстояния Л, и Л2 от общего центра масс. Тогда имеем второе уравнение: и из системы двух уравнений находим обе массы отдельно. Двойные звезды в телескоп нередко представляют собой кра- сивое зрелище: главная звезда желтая или оранжевая, а спутник белый или голубой. Вообразите себе богатство красок на планете, обращающейся вокруг одной из пары звезд, где на небе сияет то красное Солнце, то голубое, то оба вместе. Определенные описанными методами массы звезд различаются гораздо меньше, чем их светимости, примерно от 0,1 до 100 масс Солнца. Большие массы встречаются крайне редко. Обычно звезды обладают массой меньше пяти масс Солнца. Мы видим, что с точки зрения светимости и температуры наше Солнце является рядовой, средней звездой, ничем особым не выделяющейся. 24 1- У двойной звезды период обращения 100 лет. Большая полуось видимой орбиты а = 2,0", а параллакс р = 0,05". Определите сумму масс и массы звезд в отдельности, если звезды отстоят от центра масс на расстояниях, отно- сящихся как 1 : 4. Если бы по орбите Земли двигалась звезда с такой же массой, как у Солнца, каков был бы период ее обращения? По рисунку 80 оцените период обращения спутника, большую полуось орбиты и вычислите сумму масс компонентов. Считать, что большая полуось орбиты лежит в плоскости рисунка. 2. Спектрально-двойные звезды. Если звезды при взаимном обра- щении подходят близко друг к другу, то даже в самый сильный телескоп их нельзя видеть раздельно, в этом случае двойствен- ность может быть определена по спектру. Если плоскость орбиты такой пары почти совпадает с лучом зрения, а скорость обраще- ния велика, то скорость каждой звезды в проекции на луч зрения будет быстро меняться. Спектры двойных звезд при этом накла- дываются друг на друга, а так как разница в скоростях этих 95 Рис. 81. Объяснение раздвоения, или колебания, линий в спектрах спектрально- двойных звезд. звезд велика, то линии в спектре каждой из них будут смещаться в противоположные стороны Величина смещения меняется с перио- дом, равным периоду обращения пары Если яркости и спектры звезд, составляющих пару, сходны, то в спектре двойной звезды наблюдается периодически повторяющееся раздвоение спектральных линий (рис. 81). Пусть компоненты занимают положения Ах и Вх или А3 и В3, тогда один из них движется к наблюдателю, а дру- гой— от него (рис. 81, I, III). В этом случае наблюдается раз- двоение спектральных линий. У приближающейся звезды спектраль- ные линии сместятся к синему концу спектра, а у удаляющейся — к красному. Когда же компоненты двойной звезды занимают поло- жения А2 и В2 или А4 и В4 (рис 81, II, IV), то оба они движутся под прямым углом к лучу зрения и раздвоения спектральных линий не получится. Если одна из звезд светится слабо, то будут видны линии только другой звезды, смещающиеся периодически. Один из компонентов Мицара сам является спектрально-двой- ной звездой. 3. Затменно-двойные звезды — алголи. Если луч зрения лежит почти в плоскости орбиты спектрально-двойной звезды, то звезды такой пары будут поочередно загораживать друг друга. Во время затмений общая яркость пары, компонентов которой мы по отдельности не видим, будет ослабевать (положения В и D на рис. 82). В остальное же время в промежутках между затме- ниями она почти постоянна (положения А и С) и тем дольше, чем короче длительность затмений и чем больше радиус орбиты. Если спутник большой, но сам дает мало света, то, когда яркая 96 звезда затмевает его, суммарная яркость системы будет умень шаться лишь ненамного. Минимумы яркости затменно-двойных звезд происходят при дви жении их компонентов поперек луча зрения. Анализ кривой изме- нения видимой звездной величины в функции времени позволяет установить размеры и яркость звезд, размеры орбиты, ее форму и наклон к лучу зрения, а также массы звезд Таким образом, затменно- двойные звёзды, наблюдаемые также и в качестве спектрально- двойных, являются наиболее хорошо изученными системами. К со жалению, таких систем известно пока сравнительно мало Затменно-двойные звезды называются еще алголями, по наз- ванию своего типичного представителя р Персея. Древние арабы назвали р Персея Алголем (испорченное эль гуль), что значит «дьявол». Возможно, что они заметили ее странное поведение: в течение 2 дней 11 ч яркость Алголя постоянна, затем за 5 ч она ослабевает от 2,3 до 3,5 звездной величины, а затем за 5 ч яркость ее возвращается к прежнему значению. Периоды известных спектрально-двойных звезд и алголей в основном короткие — около нескольких суток. В общей сложности двойственность звезд очень распространенное явление. Статистика показывает, что до 30% всех звезд, вероятно, являются двойными Получение разнообразных данных об отдельных звездах и их системах из анализа спектрально-двойных и затменно-двойных звезд — примеры неограниченной возможности человеческого по- знания Рис. 82. Изменения видимои яркости (5 Лиры и схема движения ее спутника (Форма звезд, близко расположенных друг к другу, вследствие их при ливного воздействия может сильно отличаться от сферической ) 1. Переменные звезды. Для на- блюдателей на Земле изменения яркости в системах алголей вызва- ны периодическими затмениями звезд. Из точек пространства, откуда пло- скость орбиты данной пары видна под большим углом, никаких затме- ний и изменений яркости не будет. Но существует множество физиче- ских переменных звезд, у которых яркость меняется физически, реаль- но меняется светимость. Светимость одних меняется строго периодически, других — неправильным образом или с периодичностью, часто нарушае- мой. Для всех физических перемен- ных звезд типично, что вместе с из- менением яркости происходят те или иные изменения в спектре, т. е. в состоянии их атмосферы. Из периодических переменных звезд замечательны цефеиды. Цефеиды характеризуются амплитудами изменения яркости не более 1,5 звездной величины при периодах от десятков минут до не- скольких десятков суток. Этот период у них долгие годы постоя- нен с точностью до долей секунды. Цефеиды — белые или желтоватые звезды. Их яркость плавно поднимается до максимума и затем более медленно спадает, тоже плавно или с одной волной на спуске кривой изменения яркости. Название цефеиды получили по своей типичной представитель- нице — звезде б Цефея. Период ее переменности 5,37 сут и амплитуда изменения яркости от 4,6 до 3,7 звездной величины. На рисунке 83 представлены изменения яркости и сопутствую- щие им изменения температуры и лучевой скорости цефеид. С изменением температуры несколько меняется и спектральный класс цефеиды. Причина этого состоит в том, что цефеиды — пульсирующие звезды. Период их пульсации обратно про- порционален корню квадратному из их плотности. Они периодически расширяются и сжимаются. Расширения фотосферы, дающей свет, и хромосферы, вызывающей соответствующий сдвиг линий в спектре, происходят неодновременно. Сжатие наружных слоев вызывает их нагрев, а наивысшая температура соответствует наибольшей ско- рости приближения обращенной к нам части хромосферы. Колебания лучевой скорости в спектрах цефеид впервые изучил А. А. Бело- польский. Цефеиды делятся на две группы: короткопериодические цефе- иды, иначе звезды типа RR Лиры, с периодами меньше 1 сут и 24. ПЕРЕМЕННЫЕ И НОВЫЕ ЗВЕЗДЫ Рис. 83. Примерные кривые яркости, лучевой скорости и темпе- ратуры цефеиды. 98 классические с периодами больше 2 сут. Первые из них горячее и имеют одинаковую абсолютную величину М = 0,5. Классические цефеиды желтее, холоднее и обладают следую- щей замечательной особенностью: классические цефеиды — сверх- гиганты, и их светимость плавно возрастает с увеличением периода. Наиболее медленно меняющиеся цефеиды — самые яркие. При периоде около 50 сут их светимость в 10 000 раз больше, чем у Солнца. Установив светимость цефеиды по периоду изменения ее яркости, который легко определяется прямыми наблюде- ниями даже у предельно слабых цефеид, можно из сравнения ее абсолютной звездной величины М с видимой звездной величиной т определить расстояние до нее по формуле lg D = 0,2 (т — М) + 1, что следует из формулы (4). Поэтому зависимость светимости от периода цефеид необычайно важна для установления расстояний и размеров нашей звездной системы. Яркие цефеиды-гиганты видны нам, как маяки Вселенной, издалека. По ним мы намечаем контуры нашей звездной системы, т. е. как далеко она простирается по разным направлениям. Периодической или неправильной пульсацией объясняют колеба- ния яркости и других переменных звезд. 2. Новые звезды. Название «новые звезды» сохранилось с древних времен за звездами, которые считались действительно новыми. Накопленные коллекции фотографий показали, что на самом деле так называемая новая звезда в действительности существовала и раньше, но внезапно вспыхнула, вследствие чего ее яркость за корот- кое время увеличилась в десятки тысяч раз. После вспышки звезда постепенно возвращается к прежнему состоянию. Амплитуда из- менения яркости новых звезд от 7 до 14 звездных величин, т. е. их светимость может изменяться до 400 000 раз. В максимуме они бы- вают от —6 до —9 абсолютной звездной величины. Возможно, что у новых звезд вспышки повторяются с промежутками в тысячи лет. Яркие новые звезды, которые в максимуме достигали первой звездной величины, наблюдались редко, например в 1901, 1918, 1925 гг. Ввиду неожиданности такого рода вспышек открытие но- вых звезд происходит случайно. Их открывают по большей части любители астрономии, иногда школьники. Для этого надо чаще ос- матривать созвездия вблизи Млечного Пути. Но не примите плане- ту за новую звезду! Вспышка новой звезды происходит обычно за несколько дней — катастрофически, а возврат к прежней светимости длится годами и сопровождается колебаниями яркости (рис. 84). Катастрофическая вспышка звезды, при которой освобождает- ся энергия, равная энергии, излучаемой Солнцем за миллион лет, происходит вследствие внутренних процессов. Такое состояние не- устойчивости накапливается годами или веками, а затем происхо- дит взрыв. Изменения в спектре новой звезды показали следующее: яркость звезды увеличивается потому, что вздувается фотосфера — 99 Рис. 84. Кривые изменения видимой яркости трех новых звезд растет ее поверхность. В момент максимума светимости диаметр новой звезды больше диаметра земной орбиты. В момент наи- большей яркости со звезды срывается внешний слой и со скоростью около 1000 км/с, расширяясь, устремляется в пространство. Вспы- хивают как новые только некоторые очень горячие звезды умерен- ных светимостей, так что нашему Солнцу вспышка не угрожает. 3. Сверхновые звезды. Некоторые особые звезды, невидимые ранее, неожиданно вспыхивают и угасают подобно новым звездам. Однако в максимуме светимости они бывают в тысячи раз ярче, чем новые звезды. Их называют сверхновыми звездами. Ско- рость выброса газов из них тоже во много раз больше, чем у обыч- ных новых звезд. Сверхновые звезды мало изучены, поскольку после изобретения телескопа «поблизости» от нас не вспыхивала ни одна сверхновая звезда. Наблюдались только очень далекие сверх- новые звезды, для которых, кроме изменения яркости и спектра вблизи максимума, ничего установить обычно нельзя. Вследствие колоссальной светимости, в максимуме превосхо- дящей в десятки тысяч раз светимость ярчайших из обычных звезд, мы видим сверхновые звезды на громадных расстояниях от нас, в других звездных системах (рис. 85). Измерение яркости сверхно- вых звезд используют для оценки этих расстояний. Вспышки сверх- новых звезд крайне редки — в среднем одна вспышка за несколько столетий в системе, содержащей миллиарды звезд. Еще до изобретения телескопа в нашей звездной системе на- блюдалось несколько звезд, несомненно бывших сверхновыми На месте, где одна из них вспыхнула в 1054 г. в созвездии Тель- ца, находится особенная, слабо светящаяся туманность, назван- ная Крабовидной (рис. 86). Она содержит ионизованный газ в виде прожилок, пронизывающих ее основную аморфную массу. Из сравнения фотографий, сделанных в разные годы, выяснилось, что туманность расширяется со скоростью 1000 км/с. Ее расширение 100 началось с момента вспышки сверхновой звезды. Газ, образующий туманность, был выброшен ею при вспышке. Позднее оказалось, что Крабовидная туманность является одним из мощнейших источ- ников радиоизлучения. Оно вызывается тем, что имеющееся в туманности магнитное поле тормозит электроны, рожденные при взрыве звезды и движущиеся со скоростью, близкой к скорости света. Такое радиоизлучение электронов в магнитном поле назы- вается нетепловым или синхротронным. Крабовидная туман- ность оказалась также и одним из наиболее мощных космиче- ских источников рентгеновских лучей. На месте вспышек других «близких» сверхновых звезд также найдены радиоизлучающие и расширяющиеся туманности. Вспышки сверхновых звезд — гранди- ознейшие и редчайшие из катастроф, происходящих с небесными телами (о них мы узнаем еще из § 30). Изучение всех переменных и новых звезд крайне важно для понимания природы и эволюции звезд вообще, так как переменные и особенно новые звезды находятся в неустойчивых состояниях на поворотных этапах своего развития. Кроме того, происходя- щие у этих звезд изменения легко наблюдаемы, а у обычных звезд нет, так как их изменения слишком медленны. 25 1. у новых звезд яркость обычно возрастает при постоянной температуре вследствие вздутия фотосферы. Если изменение яркости новой звезды соста- вляет 10 звездных величин, то во сколько раз изменился радиус звезды? 2. На каком расстоянии от центра галактики в проекции на небо находится сверхновая звезда (рис. 85), если видимый диаметр галактики 2', а расстояние от нее 107 пк? Рис. 85. Фотография (негатив) да- лекой звездной системы — галактики со сверхновой звездой, отмеченной стрелкой (указан угловой масштаб фотографии). Рис. 86 Крабовидная туманность — остаток вспышки сверхновой звезды. 25.РАЗНООБРАЗИЕ ЗВЕЗДНЫХ ХАРАКТЕРИСТИК И ИХ ЗАКОНОМЕРНОСТИ 1. Диаметры и плотности звезд. Покажем на простом примере, как можно сравнить размеры звезд одинаковой температуры, например Солнца и Капеллы (а Возничего). Эти звезды имеют одинаковые спектры, цвет и температуру, но светимость Капеллы равна 120 (в единицах светимости Солнца). Так как при одинако- вой температуре яркость единицы поверхности звезд тоже одина- кова, то, значит, поверхность Капеллы больше, чем поверхность Солнца в 120 раз, а диаметр и радиус ее больше солнечных в VT20 ~ И раз. В физике установлено, что полная энергия, излучаемая в еди- ницу времени с 1 м2 поверхности нагретого тела, равна: i = б Г4, где б — коэффициент пропорциональности, а Т — абсолютная темпе- ратура. Относительный линейный диаметр звезд, имеющих известную температуру 7\ находят из формулы: 102 Отсюда в радиусах Солнца Результаты таких вычислений размеров светил полностью под- твердились, когда стало возможным измерять угловые диаметры звезд при помощи особого оптического прибора (звездного интер- ферометра). Звезды очень большой светимости называются сверхгиган- тами. Красные сверхгиганты оказываются такими и по размерам (рис. 87). Бетельгейзе и Антарес в сотни раз больше Солнца по диаметру. Более далекая от нас W Цефея настолько велика, что внутри нее поместилась бы Солнечная система с орбитами планет до орбиты Юпитера включительно! Между тем массы сверх- гигантов больше солнечной всего лишь в 30—40 раз. В результате даже средняя плотность красных сверхгигантов в тысячи раз меньше, чем плотность комнатного воздуха. При одинаковой светимости размеры звезд тем меньше, чем эти звезды горячее- Самыми малыми среди обычных звезд являются красные карлики. Массы их и радиусы — десятые доли солнечных, а средние плотности в 10—100 раз вы- ше, чем плотность воды. Еще меньше красных белые карли- ки — это уже необычные звезды. У близкого к нам и яркого Сириуса (имеющего радиус, пример- но вдвое больше солнечного) есть спутник, обращающийся вокруг него с периодом 50 лет. Для этой двойной звезды расстояние, орбита и массы хорошо известны. Обе звезды белые, почти одина- ково горячие. Следовательно, поверхности одинаковой площади Рис. 87. Сравнительные размеры Солнца и звезд разных типов (масштабы в трех излучают у этих звезд одинаковое количество энергии, но по све- тимости спутник в 10 000 раз слабее, чем Сириус. Зна- чит, его радиус меньше в -\/Ю000 = 100 раз, т. е. он почти та- кой же, как Земля. Между тем масса у него, почти как у Солнца! Следовательно, белый карлик имеет громадную плотность — около 109 кг/м3. Существование газа такой плотности было объяснено сле- дующим образом: обычно предел плотности ставит размер атомов, являющихся системами, состоящими из ядра и электронной оболоч- ки. При очень высокой температуре в недрах звезд и при полной ионизации ядра и электроны становятся независимыми друг от друга. При колоссальном давлении вышележащих слоев это «кроше- во» из атомов может быть сжато гораздо сильнее, чем нейтраль- ный газ. Теоретически допускается возможность существования при некоторых условиях звезд с плотностью, равной плотности атомных ядер. (О них и об эволюции звезд подробнее мы узнаем из § 30.) Мы еще раз видим на примере белых карликов, как астро- физические исследования* расширяют представления о строении ве- щества; пока создать в лаборатории такие условия, какие есть внутри звезд, еще нельзя. Поэтому астрономические наблюдения помогают развитию важнейших физических представлений. Напри- мер, для физики громадное значение имеет теория относительнос- ти Эйнштейна. Из нее вытекает несколько следствий, которые можно проверить по астрономическим данным. Одно из следствий теории состоит в том, что в очень сильном поле тяготения све- товые колебания должны замедляться и линии спектра смещаться к красному концу, причем это смещение тем больше, чем сильнее поле тяготения звезды. Красное смещение было обнаружено в спектре спутника Сириуса. Оно вызвано действием сильного поля тяготения на его поверхности. Наблюдения подтвердили предска- частях рисунка различны). 103 зания теории относительности и тем самым подтвердили саму те- орию. Астрономы нашли и несколько других подтверждений этой теории. Это пример взаимодействия физики и астрономии и удиви- тельного многообразия природы. 26 1. Во сколько раз Арктур больше Солнца, если светимость Арктура 100, а температура 4500 К? 2. Какова средняя плотность красного сверхгиганта, если его диаметр в 300 раз больше солнечного а масса в 30 раз больше, чем масса Солнца? 2. Важнейшие закономерности в мире звезд. Мы видели, что су- ществуют и одиночные, и двойные, и кратные звезды, переменные звезды различных типов, новые и сверхновые, сверхгиганты и карлики, звезды разнообразнейших размеров, светимостей, темпе- ратур и плотностей. Но образуют ли они хаос физических харак- теристик? Оказывается, что гет. Обобщая полученные данные о звездах, установили ряд закономерностей между ними. Сопоставляя известные массы и светимости звезд, можно убе- диться, что с увеличением массы быстро растет светимость звезд: L «т3,9. По этой так называемой зависимости «масса — свети- мость» можно определить массу одиночной звезды, зная ее све- тимость (белые карлики этой зависимости не подчиняются). Для наиболее распространенных типов звезд справедлива формула L « /?5,2, где R — радиус звезды. Во всех случаях берется полная светимость. Эти формулы показывают, что входящие в них физи- ческие характеристики звезд взаимосвязаны. Исключительно большой интерес представляет сопоставление светимости звезд с их температурой и цветом. Эта зависимость представлена на диаграмме «цвет — светимость» (Ц—С) (д и- аграмма Герцшпрунга — Рессела, рис. 88). На этой диаграмме по оси ординат откладывают логарифмы светимостей или абсолютные звездные величины Af, а по оси абсцисс — спек- тральные классы, или соответствующие им логарифмы температур, или величину, характеризующую цвет. Точки, соответствующие звездам с известными характеристиками, располагаются на диа- грамме не хаотично, а вдоль некоторых линий — последова- тельностей. Большинство звезд располагаются вдоль наклонной линии, идущей слева сверху вправо вниз. В этом направлении уменьшаются одновременно светимости, радиусы и температуры звезд. Это главная последовательность. На ней* крестиком отмечено положение Солнца как звезды — желтого карлика. Параллельно главной последовательности располагается последовательность субкарликов, которые на одну звездную величину слабее звезд главной последовательности с такой же температурой. Вверху параллельно оси абсцисс расположены самые яркие Рис. 88. Диаграмма «цвет — светимость» (Ц — С) для звезд. 105 звезды — последовательность сверхгигантов. У них цвет и темпе- ратура различны, а светимость почти одинакова. От середины главной последовательности вправо вверх отходит последовательность красных гигантов. Наконец, внизу располага- ются белые карлики с различными температурами. Бело-голубую последовательность составляют звезды, вспыхивающие как новые, и другие типы горячих звезд, смыкающихся на диаграмме «цвет — светимость» с белыми карликами. Эта диаграмма показывает нам связь основных физических характеристик звезд. Заметим, что принадлежность звезды к той или иной последовательности можно распознать по некоторым де- талям в ее спектре (§ 23). 3. Мы видим, что в природе не существует произвольных комби- наций массы, светимости, температуры и радиуса. Теория показы- вает, что место звезды на диаграмме Ц—С определяется прежде всего ее массой и возрастом, следовательно, диаграмма отражает эволюцию звезд. Важным завоеванием науки является выяснение связи между принадлежностью звезд к той или иной последователь- ности и их расположением в пространстве. Плоская часть больших звездных систем (галактик) состоит из звезд главной последова- тельности, спиральные ветви в них включают горячие сверхгиганты и цефеиды, а субкарлики и гиганты образуют в галактиках сфери- ческую систему. Это отражает различия условий и времени образо- вания звезд. Сверхгигантов и белых карликов везде очень мало. Звезд же главной последовательности тем больше, чем меньше их светимость. 27 1. По данным таблицы IV приложения вычислите абсолютные величины и светимости некоторых звезд. Нанесите звезды по этим данным на диаграмму Ц—С (рис. 88). 2. Оцените массы тех же звезд по их светимости. V Ш СТРОЕНИЕ И ЭВОЛЮЦИЯ ВСЕЛЕННОЙ . НАША ГАЛАКТИКА 1. Млечный Путь и Галактика. Долгий путь прошла наука, прежде чем была установлена структура окружающей нас Вселенной Английский ученый Вильям Гершель первым указал правиль- ный путь для решения задачи о строении мира звезд, состоящий в подсчете звезд в одинаково малых участках, выбранных в раз- личных областях неба Гершель предполагал, что все звезды подобны Солнцу не толь- ко по своей природе, но и по светимости. Если бы все звезды были одинаковой светимости и их плотность в пространстве была бы везде одинакова, то, переходя к звездам на одну видимую звездную величину, т. е. в 2,512 раза более слабым, мы переходи- ли бы к объему сферы радиусом, в д/2,512 = 1,6 раза большем. А ее объем и, следовательно, число звезд в ней должны быть тогда примерно в 4 раза больше предыдущего. Но фактический подсчет показывает, что в разных направлениях этот прирост разный и с ослаблением яркости звезд он уменьшается. Но у звезд разная светимость, число звезд разной светимости неодинаково, да еще существует ослабление света звезд меж- звездной космической пылью. Оно тем больше, чем звезда дальше от нас, и по разным направлениям различно. В. Я. Струве впервые обнаружил это поглощение света и доказал, что с приближением к светлой полосе Млечного Пути плотность звезд в пространстве растет. Полоса Млечного Пути опоясывает все небо по большому кругу. Значит, мы находимся вблизи его плоскости, которую на- зывают галактической. В Млечном Пути наблюдаются отдель- ные облакообразные сгущения (рис. 89). Отчасти это обуслов- лено реальным облакообразным расположением слабых (т. е. дале- ких) звезд, из которых он состоит, отчасти тем, что местами Млечный Путь закрывают облака космической пыли. Такое темное облако можно заметить около звезды Денеб в созвездии Лебедя. Как раз в этом созвездии начинается разделение Млечного Пути на две ветви, соединяющиеся снова в южном полушарии неба. Это раздвоение кажущееся. Оно вызвано скоплением космической пыли, 107 заслоняющей часть самых ярких мест Млечного Пути, в том числе находящихся в созвездиях Скорпиона и Стрельца (рис. 90). Постепенно выяснилось, что звезды Млечного Пути составляют основную часть нашей сильно сплющенной звездной системы — Га- лактики Дальше всего Галактика простирается вдоль плоскости Млечного Пути. В перпендикулярном к ней направлении плот- ность звезд быстро падает, следовательно, Галактика в этом на- правлении простирается не так далеко. Иногда неудачно говорят, что Млечный Путь — это и есть наша Галактика. Млечный Путь — это видимое нами на небе светлое коль- цо, а наша Галактика — это гигантский звездный остров. Большин- ство ее звезд в полосе Млечного Пути, но ими она не исчерпыва- ется. В Галактику входят звезды всех созвездий. Подсчитано, что число звезд 21-й величины и всех более яр- ких на всем небе составляет около 2 • 109. Конечно, это далеко не исчерпывает звездное «население» нашей звездной системы — Га- лактики. Масса Галактики оценивается по ее вращению (см. § 29) и составляет около 2 • 1011 масс Солнца. Размеры Галактики были намечены по расположению в прост- ранстве звезд, которые можно видеть на больших расстояниях. Это — цефеиды и горячие сверхгиганты. В центре Галактики находится ядро диаметром 1000—2000 пк— огромное уплотненное скопление звезд. Оно расположено от нас на расстоянии почти 10 000 пк (30 000 световых лет) в направлении созвездия Стрельца, но почти целиком скрыто от нас завесой облаков космической пыли (рис. 90). В состав ядра Галактики входит много красных гигантов и короткопериодических цефеид. Звез- ды верхней части главной последо- вательности, а особенно сверхгиган- ты и классические цефеиды, состав- ляют более молодое население. Оно располагается дальше от центра и образует сравнительно тонкий слой, или диск. Среди звезд этого диска расположена пылевая материя и об- лака газа. Звезды, принадлежащие к после- довательности субкарликов на диаг- рамме «цвет — светимость», обра- зуют разреженную корону вокруг ядра и диска Галактики 2. Звездные скопления и ассоциа- ции. Различают два вида звездных скоплений: рассеянные и ша- ровые. Сопоставим их свойства. Рассеянные скопления (рис 91) со- стоят обычно из десятков или сотен звезд главной последовательности v> Вильям Гершель (1738—1822) Английский астроном и оптик. Построил несколько крупнейших для своего времени телескопов. Открыл планету Уран. Обнаружил движение Солнца в пространстве. Исследовал закономерности строе- ния окружающего звездного мира. 108 Рис. 91. Рассеянное звездное скоп- Рис. 92. Шаровое звездное скопление ление Плеяды (его главные в созвездии Геркулеса, звезды освещают окружа- ющую их космическую пыль). сверхгигантов со слабой концентрацией к центру. Шаровые скопления (рис. 92) состоят из десятков или сотен тысяч звезд главной последовательности и красных гигантов. Иногда они содержат короткопериодические цефеиды. Размер рассеянных скоплений — несколько парсеков. Пример их — скопления Гиады и Плеяды в созвездии Тельца. Если на скопление Плеяды навести телескоп, то вместо группы из 6 звезд, ви- димых невооруженным глазом, в поле зрения телескопа мы увидим бриллиантовую россыпь звезд. Размер шаровых скоплений с силь- ной концентрацией звезд к центру — десятки парсеков. Они все да- леки от нас и в слабый телескоп выглядят как туманные пятна. Диаграммы «цвет — светимость» для звезд шаровых и рассеян- ных скоплений различны. Это и помогает различать тип звездного скопления. Расстояния до ближайших шаровых скоплений определяют по находящимся в их составе короткопериодическим цефеидам, сравни- вая их видимую звездную величину с известной для них абсолют- ной звездной величиной. Расстояния до рассеянных скоплений определяют, строя для их звезд диаграмму «цвет — видимая звездная величина» и сопос- тавляя ее с диаграммой «цвет — абсолютная звездная величина». Это позволяет найти разность между видимой и абсолютной величи- нами для звезд одного и того же цвета, отсюда — и расстояние до звезд скопления (см. формулу (4)). Известно более 100 шаровых и сотни рассеянных скоплений, но в Галактике последних должно быть десятки тысяч. Мы видим лишь ближайшие из них. 110 Рис. 93. Схематическое изображение Га- лактики с системой шаровых звездных скоплений (вид с ребра, положение Солнечной системы отмечено крестиком). Рис. 94. Спиральные ветви Галак- тики (схематическое изо- бражение Галактики в пло- скости, вид плашмя). Рассеянные скопления лежат вблизи галактической плоскости, вблизи полосы Млечного Пути. Звезды рассеянных скоплений назы- вают населением I типа. Они располагаются в диске Галактики. Шаровые скопления имеют сферическое распределение, концентриру- ясь к центру Галактики (рис. 93). Самые далекие из них находятся на границах Галактики. По ним-то вместе с наиболее далекими цефеидами и определяют размер Галактики. За диаметр Галактики можно принять округленно 30 000 пк, или 100 000 световых лет, но четкой границы у нее нет. Звезд- ная плотность в Галактике постепенно сходит на нет. По аналогии с другими звездными системами, о которых будет рассказано в § 29, можно считать, что в диске нашей Галактики должны существовать спиральные ветви, выходящие из ядра и схо- дящие на концах на нет (рис. 94). Для населения таких" вет- вей характерны горячие сверхгиганты, рассеянные скопления, осо- бенно содержащие горячие звезды, и классические цефеиды. Однако на таком расстоянии, на каком от центра Галактики находится Солнечная система, спиральная структура в плоскости Галактики должна теряться. Расположение населения I типа извест- но только до расстояния в 2—3 тыс. парсеков от Солнечной системы, и поэтому положение спиральных ветвей в нашей Галактике с надежностью еще не установлено. На небе наблюдаются рассеянные группы горячих сверхгиган- тов, которые советский ученый академик В. А. Амбарцумян назвал О-ассоциациями. Звезды их далеки друг от друга и не удержива- ются взаимным тяготением, как в звездных скоплениях. О-ассоци- ации также характерное население спиральных ветвей. in 281- Каково расстояние до шарового звездного скопления, если в нем видно несколько короткопериодических цефеид? Их видимая звездная величина 15,5, а абсолютная 0,5. Каков линейный диаметр скопления, если его угловой диаметр Г? Какую видимую звездную величину имело бы Солнце если бы оно находилось от нас на том же расстоянии, что и указанное скопление? 2. На фотографии звездного скопления Плеяды (рис. 91) угловой масштаб 1,2' в 1 мм. Параллакс скопления р = 0,15". Определите линейное расстояние между двумя ярчайшими звездами этого скопления в проекции на небо. 27. ДИФФУЗНАЯ МАТЕРИЯ 1. Межзвездная пыль и темные туманности. Мы упоминали, что В. Я. Струве более ста лет назад указал на существование межзвезд- ного поглощения света. Окончательно его существование было дока- зано только в 1930 г Межзвездное поглощение света ослабляет яркость звезд тем больше, чем они дальше от нас, и тем сильнее, чем короче длина волны. Поэтому далекие звезды выглядят крас- нее, чем они есть. Такой эффект должна вызывать мелкая пыль, размеры частичек которой сравнимы с длиной световой волны. Исследования показали, что межзвездная пыль сосредоточена в узком слое толщиной около 200—300 пк вдоль галактической плоскости. Этот слой состоит из сплошной разреженной среды и из плавающих в ней облаков газа и пыли. В среднем на расстоянии в 1000 пк свет в плоскости Галактики ослабляется на 1,5 звездной величины. Некоторые облака из-за присутствия пыли непрозрачны для света и наблюдаются как темные туманности. Примером темной туманности может служить туманность «Конская голова» в созвездии Ориона (рис. 95). Рис. 95. Темная пылевая туманность «Конская голова», окаймленная светлой пы- левой туманностью. Уменьшение видимой яркости далеких звезд затрудняет точ- но определить расстояние до них путем сравнения их абсолютной звездной величины с видимой звездной величиной. Приходится изучать неравномерное распределение космической пыли, темных туманностей и учитывать их влияние. Светлые пылевые диффузные туманности. Если вблизи от боль- шого пылевого облака находится яркая звезда-гигант, то она ос- вещает это облако. Оно, отражая излучение звезды, выглядит светлой туманностью. Спектр такой туманности совпадает со спект- ром освещающей его звезды. Достаточно ярко освещена звездами всего лишь малая доля всех темных, пылевых туманностей. Существуют туманности, в которых освещаемая звездой пыль перемешана со светящимся разреженным газом. Такие туман- ности называют газопылевыми. Диффузные газовые туманности. В созвездии Ориона находится в типичная газопылевая туманность (рис. 96). Ее видно (зимой) в сильный бинокль, но только фотография выявляет ее структуру. Га- зопылевых и чисто газовых разреженных диффузных туманностей из- вестно много. Все они клочковаты, неправильной формы, без чет- ких очертаний. Спектр газовых туманностей состоит из ярких ли- ний водорода, кислорода и других легких газов. Некоторые газы находятся в таком состоянии, что дают спектр, никогда не наблюдавшийся в земных условиях. Две самые яркие зеленые линии спектра туманностей долго приписывали предполагаемому химичес- кому элементу «небулию» (что значит «туманный»), имеющемуся только в туманностях. Но потом выяснилось, что эти линии принад- лежат атому кислорода, потерявшему два электрона и светящемуся в условиях такой разреженности, какая в лаборатории неосущест- Рис. 96. Диффузная газопылевая туманность в созвездии Ориона. вима. Действительно, плотность газовых туманностей около 10 18 — Ю-20 кг/м3. Водород в туманностях почти полностью ионизован. Все газы туманности светятся только в том случае, если в ней или побли- зости от нее есть очень горячая голубая звезда с температурой не ниже 25000 К. Излучение звезды ионизует водород и другие газы туманностей и заставляет их светиться. Газ поглощает ультра- фиолетовые лучи, а излучает в красных, зеленых и других линиях спектра. Если бы горячая звезда вдруг угасла, туманность бы тоже вскоре перестала светиться. Газовые диффузные туманности образуют в галактической плос- кости слой толщиной всего лишь около 200 пк. Они тоже принадле- жат к населению I типа, характерному для спиральных ветвей Га- лактики. Размеры туманностей — несколько парсеков или несколько десятков парсеков, так что в них обычно бывает погружено несколько звезд. Внутри них происходят медленные хаотические движения газа Много сведений о межзвездном газе приносит изучение его радиоизлучения. 4. Нейтральный водород. Водород в светлых туманностях ионизу- ется и светится, только если поблизости есть горячие звезды. Но основная масса водорода в Галактике нейтральна. Нейтральный водород в космосе не светится и невидим. Однако он излучает радиоволну длиной 0,21 м. По интенсивности излучения на этой длине волны определяют массу и плотность водорода, а по отличию фактической длины волны от 0,21 м по принципу Доплера — Физо определяют скорость водородного облака. В настоящее время вы- яснена общая картина распределения водорода в Галактике (рис. 97). Он расположен преимущественно в тонком слое вблизи галактической плоскости Облака водорода можно наблюдать на расстояниях, гораздо больших, чем те, на которых возможно наблю- дать в телескоп отдельные звезды. Температура облаков нейтраль- ного водорода в среднем менее 100 К, а температура ионизованных све- тящихся облаков (туманностей) око- ло 10000 К. В плотных газовых об- лаках атомы водорода объединяют- ся в молекулы Н2. Полная масса межзвездного водорода составляет несколько процентов от общей массы Галактики, а масса космической пы- ли еще в 100 раз меньше. Плот- ность нейтрального водорода в пло- скости Галактики составляет в сред- нем около 10~21 кг/м3. В межзвездном пространстве по- мимо водорода находятся гелий, а также атомы и некоторые простей- шие молекулы других химических элементов в количестве, малом срав- Рис. 97. Распределение плотности нейтрального водорода в плоскости Галактики на различных расстояниях от ее центра. 114 нительно с водородом и гелием. Многие молекулы обнаружены радиометодами (по излучению и поглощению радиоволн) Среди них ОН, Н20, СО, С02, NH3 и некоторые более сложные мо- лекулы. 5. Магнитное поле, космические лучи и радиоизлучение. В Галак- тике существует общее магнитное поле. Линии индукции этого поля в основном параллельны галактической плоскости. Изгибаясь, они идут вдоль спиральных ветвей Галактики. Индукция магнитного поля Галактики около 10~10 Тл, но в облаках газа она выше. При вспышках сверхновых звезд, кроме быстрых атомных ядер (в основном, протонов), составляющих космические лучи, выбрасы- вается много электронов со скоростями, близкими к скорости света. Магнитное поле Галактики тормозит быстрые электроны, и это вызы- вает нетепловое (синхротронное) радиоизлучение на метровых и бо- лее длинных волнах. Оно приходит к нам со всех сторон, но наиболее сильное радиоизлучение принимается из области Млечного Пути. Это радиоизлучение рождается в межзвездном пространстве вблизи плоскости нашей Галактики, где плотность космических лучей и индукция межзвездного магнитного поля достигают наиболее высоких значений. . ДВИЖЕНИЯ ЗВЕЗД В ГАЛАКТИКЕ Собственные движения звезд. Звезды в древности считались неподвижными друг относительно друга. Однако в XVIII в. было об- наружено очень медленное перемещение Сириуса по небу. Оно заметно лишь при сравнении точных измерений его положения, сде- ланных с промежутком времени в десятилетия. Собственным движением звезды ц называется ее видимое угло- вое смещение по небу за один год. Оно выражается долями секун- ды дуги в год. Только звезда Барнарда проходит за год дугу в 10", что за 200 лет составит 0,5°, или видимый поперечник Луны. За это звезду Барнарда назвали «летящей». Но если расстояние до звезды неизвестно, то ее собственное движение мало что говорит об ее истинной скорости. Например, пути, пройденные звездами за год (рис. 98), могут быть разные: SXA, S2C, а соответствующие им собственные дви- жения (р,) одинаковые. Компоненты пространственной скорости звезд. Скорость звез- ды в пространстве можно представить как векторную сумму двух компонент, один из которых направлен вдоль луча зрения, другой перпендикулярен ему. Первый компонент представляет собой луче- вую, второй — тангенциальную скорость. Собственное дви- жение звезды определяется лишь ее тангенциальной скоростью и не зависит от лучевой. Чтобы вычислить тангенциальную скорость Vx в километрах в секунду, надо р, выраженное в радианах в год, умножить на расстояние до звезды Ј), выраженное в километрах, 115 Рис. 98. Собственное движение ja, лу- чевая Vr, тангенциальная VT и полная пространственная ско- рость звезды V0. Рис. 99. Изменение видимого распо- ложения ярких звезд со- звездия Большой Медведицы вследствие их собственных движений: сверху—50 тыс. лет назад; в середине — в на- стоящее время; внизу — че- рез 50 тыс. лет. и разделить на число секунд в году. Но так как на практике \|л всегда определяется в секундах дуги, a D в парсеках, то для вы- числения Vx в километрах в се- кунду получается формула: Vx = 4,74 \iD. Если определена по спектру и лучевая скорость звезды Vr, то пространственная скорость ее V будет равна: к = VWTTT. Скорости звезд относительно Солнца (или Земли) обычно со- ставляют десятки километров в секунду. Собственные движения звезд определяют, сравнивая фотогра- фии выбранного участка неба, сде- ланные на одном и том же телеско- пе через промежуток времени, из- меряемый годами или даже десяти- летиями. Из-за того, что звезда движется, ее положение на фоне более далеких звезд за это вре- мя немного изменяется. Смещение звезды на фотографиях измеря- ют с помощью специальных микро- скопов Такое смещение удается оценить лишь для сравнительно близких звезд. В отличие от тангенциальной скорости лучевую скорость можно измерить, даже если звезда очень далека, но яркость ее достаточна для получения спектрограммы. Звезды, близкие друг к другу на небе, в пространстве могут быть расположены далеко друг от друга и двигаться с различ- ными скоростями. Поэтому по ис- течении тысячелетий вид созвез- дий должен сильно меняться вслед- ствие собственных движений звезд (рис. 99). 3. Движение Солнечной системы. В начале XIX в. В. Гершель 116 установил по собственным движениям немногих близких звезд, что по отношению к ним Солнечная система движется в направлении соз- вездий Лиры и Геркулеса. Направление, в котором движется Сол- нечная система, называется апексом движения. Впоследствии, когда стали определять по спектрам лучевые скорости звезд, вывод Гершеля подтвердился. В направлении апекса звезды в среднем приближаются к нам со скоростью 20 км/с, а в противоположном направлении с такой же скоростью в среднем удаляются от нас. Итак, Солнечная система движется в направлении созвездий Лиры и Геркулеса со скоростью 20 км/с по отношению к соседним звездам Задавать вопрос о том, когда мы долетим до созвездия Лиры, бессмысленно, так как созвездие не является пространственно ограниченным образованием. Одни звезды, которые сейчас мы отно- сим к созвездию Лиры, мы минуем раньше (на огромном от них расстоянии), другие будут всегда оставаться практически так же далеки от нас, как и сейчас. 29 1. Собственное движение звезды составляет 0,1" в год. Расстояние до нее 10 пк. Какова ее тангенциальная скорость? У звезды (см. предыдущую задачу) лучевая скорость 10 км/с. Какова ее пространственная скорость? Сравнивая на рисунке относительное положение первой и третьей слева звезд ручки ковша Большой Медведицы (рис. 99), примерно оцените (в долях мм) их относительный сдвиг за 50 лет, если масштаб фотографии больше, чем на этом рисунке, в 10 раз. Если звезда (см. задачу 1) приближается к нам со скоростью 100 км/с, то как изменится ее яркость за 100 лет? 4. Вращение Галактики. Все звезды Галактики обращаются вокруг ее центра. Угловая скорость обращения звезд во внутренней области Галактики (почти до Солнца) примерно одинакова, а внешние ее части вращаются медленнее. Этим обращение звезд в Галактике отличается от обращения планет в Солнечной сис- теме, где и угловая, и линейная скорости быстро уменьшаются с увеличением радиуса орбиты. Это различие связано с тем, что ядро Галактики не преобладает в ней по массе, как Солн- це в Солнечной системе. Солнечная система совершает полный оборот вокруг центра Галактики примерно за 200 млн. лет со скоростью 250 км/с. . ЗВЕЗДНЫЕ СИСТЕМЫ — ГАЛАКТИКИ. МЕТАГАЛАКТИКА 1. Нормальные галактики. Гершель в XVIII в. открыл и занес в каталоги тысячи наблюдаемых на небе туманных пятен (туман- ностей). У многих из них впоследствии была обнаружена спираль- ная структура. Американский астроном Хаббл в XX в получил фотографии ту- манности в созвездии Андромеды, на которых было видно, что 117 Рис. 100. Спиральная галактика М31 в созвездии Андромеды и ее спутник — малая эллиптическая галактика (справа). это туманное пятно состоит из множества звезд (рис. 100). Он обна- ружил в туманности вспышки новых звезд, рассеянные и шаровые скопления и цефеиды. Определив периоды переменности и видимую звездную величину этих цефеид, Хаббл установил, что все они находятся очень далеко за пределами нашей Галактики. Таким обра- 118 Рис. 101. Спиральная галактика МЗЗ в созвездии Треугольника, видимая почти плашмя. Ее ярчайшие звезды в спиральных ветвях расположены менее тесно, чем в М31, и поэтому заметнее. зом, вся спиральная туманность в созвездии Андромеды находится вне пределов нашей Галактики и уже этим отличается от газовых и пылевых туманностей нашей звездной системы. Зная расстояние до этой туманности и ее угловой диаметр, легко вычислить его в линейных единицах (см. § 12, рис. 38). Оказалось, что спиральная туманность в созвездии Андромеды — огромная звездная система, примерно такая же, как и наша Галакти- ка. Мы знаем теперь, что расстояние до нее 2 млн. световых лет. В ней есть газовые и пылевые туманности, как и в нашей Галактике. Вследствие того что галактику в созвездии Андромеды мы видим под некоторым углом к ее оси, она имеет продолговатую форму. Галак- тика в созвездии Треугольника тоже спиральная, менее наклонена к лучу зрения и имеет поэтому иной вид (рис. 101). Астрономы нашли великое множество гигантских звездных систем за пределами нашей Галактики, им дали нарицательное название галактик в отличие от нашей Галактики. Хаббл выяснил, что в спектрах галактик, расстояния до ко- торых были оценены по видимой яркости их ярчайших звезд, линии смещены к красному концу спектра. Это красное смещение возрас- тает пропорционально расстоянию до галактики (рис. 102). В соот- ветствии с эффектом Доплера — Физо (см. § 13), красное смещение означает удаление источника от наблюдателя. Скорость удаления пропорциональна величине смещения, поэтому красное смещение 119 можно выразить в единицах скорости (км/с). Наблюдаемая пропор- циональность между расстоянием D до галактик и скоростью v носит название закона Хаббла: v = HD. Коэффициент пропорциональности Н называют постоянной Хаббла. Установлено, что величина постоянной Хаббла1 Н со- ставляет примерно 100——— , т. е. на каждый миллион парсеков с • Мпк скорость удаления возрастает на 100 км/с. Поэтому расстояние до далекой галактики можно определить по величине красного смещения линий в ее спектре: где v — скорость, определенная по красному смещению. Если, например, сдвиг линии спектра соответствует 10 000 км/с, то до галактики 100 Мпк, т. е. 100 млн. пк. Этот способ используется в тех случаях, когда в далеких галактиках цефеиды или даже яр- чайшие сверхгиганты не видны. По своему внешнему виду галактики делятся на спираль- ные, неправильные и эллиптические Большинство наблюдаемых галактик — спиральные. Наша Галактика и галактика в созвездии Андромеды относятся к числу спиральных галактик очень большого размера. Все спиральные галактики вращаются с периодами в несколько сот миллионов лет. Массы их составляют 10 — 10й масс Солнца. Ветви спиральных галактик, как и у нашей Галактики, состоят из горячих звезд, цефеид, сверхгигантов, рассеянных звездных скоп- лений и газовых туманностей. Радиотелескопы обнаруживают в спи- ральных галактиках нейтральный водород в количестве до 10% от массы галактики. Есть в галактиках и пыль. Ее присутствие осо- бенно хорошо заметно в тех из них, которые повернуты к нам ребром, поэтому похожи на веретено или чечевицу (рис. 103). Вдоль них проходит темная полоса — скопление пылевых туманнос- тей — в экваториальной плоскости. Во время экспедиции Магеллана в XVI в. наблюдаемые в южном полушарии неба два больших звездных облака назвали Боль- шим и Малым Магеллановыми Облаками (рис. 104). Эти галактики по их бесформенному виду относят к типу неправильных. Они являются спутниками нашей Галактики. Расстояние до них около 150 000 световых лет. Их звездный состав такой же, как и у ветвей спиральных галактик, а ядра нет. Неправильные галактики (рис. 105, а) значительно меньше спиральных и встречаются редко. Эллиптические галактики наблюдаются часто. По виду они похожи на шаровые звездные скопления (рис. 105, б), но гораздо 1 Значение этой величины все уточняется. 120 Рис. 102. Красное смещение в спектрах галактик возрастает с расстоянием до них (на фотографии спектра заметнее всего две главные линии погло- щения ионизованного кальция). Ширина спектра зависит от видимого размера и яркости галактики. Яркие линии — спектр земного источника света. Рис. 103. Спиральная галактика, видимая с ребра, с темными пылевыми туман- ностями, скрывающими от нас ее ядро. Рис. 104. Большое Магелланово Облако — ближайшая к нам галактика. Относится к типу неправильных галактик. больше их по размерам. Они вращаются крайне медленно и потому почти не сплюснуты в отличие от быстро вращающихся спиральных галактик (рис. 105, в). Эллиптические галактики не содержат ни звезд-сверхгигантов, ни темных, или светлых диффузных туман- ностей. Разнообразны светимости галактик. У гигантских галактик абсолютная звездная величина около —21. Существуют галактики-карлики, в тысячи раз более слабые, с абсолютной звездной величиной около —13. Академик В. А. Амбарцумян первым показал, что в центральных областях многих спиральных и эллиптических галактик — их яд- рах — происходят взрывоподобные явления, сопровождающиеся вы- делением очень большого количества энергии. Мир галактик так же разнообразен, как и мир звезд. 30 1. Линии спектра далекой галактики оказались сдвинуты на величи у, соответ- ствующую скорости удаления от нас в 15 000 км/с Каково расстояние до нее? Каков ее размер, если она видна как пятнышко 20" в диаметре? В галактике, у которой красное смещение линий в спектре соответствует 2000 км/с, вспыхнула сверхновая звезда. Ее яркость в максимуме соответ- ствовала 18-й видимой звездной величине. Каковы ее абсолютная звездная величина и светимость? По фотографии (рис. 100) оцените угол наклона спиральной галактики к лучу зрения. На каком расстоянии (в парсеках) от центра галактики (рис. 85) находится в проекции на небо сверхновая звезда, если красное смещение в их спектрах 10 000 км/с, а видимый диаметр галактики 2'? 2. Радиогалактики и квазары. Галактики излучают радиоволны. Радиоизлучение исходит от нейтрального водорода на длине вол- ны 21 см, а также от ионизованного горячего водорода в свет- 122 лых туманностях. Кроме того, га- лактики служат источниками не- теплового (синхротронного) радио- излучения, происходящего от тормо- жения очень быстрых электронов магнитным полем галактик. Радио- галактики отличаются очень мощ- ным синхротронным излучением. За- мечательно, что чаще всего радио- галактика имеет два очага радио- излучения, расположенные по обе стороны от оптически видимой га- лактики. На месте некоторых радиоисточ- ников нашли объекты, неотличимые на фотографиях от очень слабых звезд. В их спектре имеются яркие линии со значительным красным сме- щением. В некоторых случаях это линии, обычно наблюдаемые в ультра- фиолетовой области спектра, сме- щенные в его видимую часть. Красное смещение их так велико, что ему соответствуют расстояния в миллиарды световых лет. Эти объ- екты, названные квазизвездны- м и (звездоподобными) источниками радиоизлучения или квазарами, являются самыми далекими небесны- ми телами, расстояние до которых удалось определить. Ярчайший из квазаров выглядит как звезда 13-й звездной величины, но по светимо- сти квазары оказываются в сотни раз ярче, чем гигантские галактики. Остается неясным происхождение колоссальных потоков энергии, из- лучаемой ими в виде света и в виде радиоволн. Наблюдения свидетельст- вуют, что квазары сходны по своей природе с активными ядрами галак- тик и, вероятно, являются ядрами очень далеких звездных систем. Рис. 105. Основные типы галактик (масштабы фотографий различны): а — неправильная; 6 — эллипти- ческая; в — спиральная. 123 3. Метагалактика и космология. Галактики, подобно звездам, быва- ют двойными, кратными, образуют группы и скопления. Большинство галактик сосредоточено в скоплениях (рис. 106). Скопления галак- тик, как и скопления звезд, бывают рассеянными и шарообразными и содержат десятки, иногда тысячи членов. Ближайшее к нам скопле- ние галактик находится в созвездии Девы на расстоянии около 20 млн. пк (20 Мпк). Наблюдениям доступно гигантское количество галактик. Самый большой каталог (составленный в СССР) содержит 30000 галактик ярче 15-й звездной величины. При помощи сильного телескопа можно сфотографировать много миллионов галактик до 22—23-й звездной величины, из которых са- мые далекие с трудом отличимы от слабых звезд и отстоят от нас на несколько миллиардов световых лет. Распределение скоплений галактик в пространстве, по-видимому, равномерно, и нет приз- наков уменьшения плотности распределения скоплений на больших расстояниях. Вся наблюдаемая система галактик и их скоплений называется Метагалактикой. Чтобы яснее представить себе масштабы Вселенной, рассмотрите внимательно рисунок 107. В Метагалактике действует закон красного смещения Хаббла, и признано, что это смещение действительно отражает движение Рис. 106. Часть скопления галактик в созвездии Девы. галактик. А это означает, что галактики удаляются от нас (и друг от друга) во все стороны, и тем быстрее, чем они от нас дальше. Этот процесс захватывает всю наблюдаемую часть Вселен- ной, а возможно, и всю Вселенную, и потому его назвали расши- рением Вселенной. На возможность расширения Вселенной впервые указал в своих теоретических работах советский ученый А. А. Фридман на основании общей теории относительности А. Эйнштейна. Сделано это было за несколько лет до открытия закона Хаббла. Наука, которая изучает Вселенную, рассматривая ее как еди- ное целое, а Метагалактику — как часть безграничной Вселенной, называется космологией. Большинство существующих космологичес- ких теорий базируется на общей теории относительности. Один из выводов этой теории заключается в том, что массивные небес- ные тела меняют свойства окружающего пространства, «искривля- ют» его, делая не совсем точными для него аксиомы и теоремы евклидовой геометрии. Совокупное действие всех тел Вселенной приводит к появлению кривизны пространства, которую можно из- мерить, наблюдая очень далекие объекты. Она очень мала и из- вестна еще недостаточно точно. В космологии широко используется метод моделирования, ученые ищут теоретические модели Вселенной, которые бы наглядно представляли наблюдаемые явления. Реальная Вселенная, как ока- залось, хорошо описывается моделями расширяющейся Вселенной, в которой средняя кривизна пространства медленно уменьшается со временем. Расширение Вселенной говорит о том, что раньше галактики были в среднем ближе друг к другу, чем сейчас, а около 10—15 млрд. лет назад средняя плотность материи во Вселенной, по- видимому, была такой высокой, что вещество в ней не могло су- ществовать в форме звезд и галактик. Оно представляло собой плотный и быстро расширяющийся газ, состоящий в основном из водорода и гелия. Из этого газа потом и возникли галактики и звезды. Что представляла собой Вселенная до начала расширения, на самых ранних его этапах, и сменится ли в будущем расширение сжатием? Это очень сложные вопросы, над решением которых уче- ные работают сейчас. Идеалисты и богословы спешат воспользоваться тем, что природа указанного явления пока еще не изучена. Они торопятся сделать угодный религии вывод о том, что начало расширения Вселенной порождено было сверхъестественным, «божественным актом». Такое заявление является ничем не обоснованной вы- думкой. Она нужна противникам материализма для якобы научного подтверждения библейской легенды о сотворении мира. Однако все огромное многообразие качественных изменений материи, наблюдаемых в процессе расширения Метагалактики, происходит без нарушения законов сохранения и не требует никаких сверхъесте- ственных сил. Открытие эволюции нашей Метагалактики представля- 126 ет грандиозную победу человеческого разума. Это достижение означает проникновение человека в глубь мироздания, в его далекое прошлое и разбивает миф об ограниченности челове- ческого познания. Раздел астрономии, занимающийся вопросами происхождения и развития небесных тел, называется космогонией. Материалистическая космогония считает бессмысленным воп- рос о начале мира и о происхождении Вселенной. Весь опыт чело- вечества показывает, что материя несозидаема и неуничтожаема. Она лишь меняет форму своего существования. Закон сохранения вещества и закон сохранения и превращения энергии лежат в ос- нове научной космогонии. Космогония опирается не только на всю совокупность наук о природе, но и на философию. Основная трудность решения вопросов космогонии состоит в том, что небесные тела развиваются и меняются чрезвычайно мед- ленно. В сравнении с возрастом науки возраст небесных тел не- обычайно велик. Земля существует около 5 • 109 лет, а есть све- тила еще более старые, хотя известны и совсем молодые. ВОЗРАСТ НЕБЕСНЫХ ТЕЛ. ВОЗНИКНОВЕНИЕ И РАЗВИТИЕ ГАЛАКТИК И ЗВЕЗД 1. Возраст небесных тел. Возраст Земли определяют разными ме- тодами. Самый точный из них состоит в определении возраста гор- ных пород. Он заключается в подсчете отношения количества ра- диоактивного урана к количеству свинца, находящихся в данной породе. Дело в том, что свинец является конечным продуктом са- мопроизвольного распада урана. Скорость этого процесса извест- на точно, и изменить ее нельзя никакими способами. Чем меньше урана осталось и чем больше свинца накопилось в породе, тем больше ее возраст. Самые древние горные породы в земной коре имеют возраст несколько миллиардов лет. Земля в целом возник- ла, очевидно, несколько раньше, чем земная кора. Изучение ока- менелых Ъстатков животных и растений показывает, что за послед- ние сотни миллионов лет излучение Солнца существенно не изме- нилось. По современным оценкам возраст Солнца составляет около 5 млрд. лет. Солнце старше Земли Есть звезды, которые много моложе, чем Земля, например — горячие сверхгиганты. По темпу расходования энергии горячими сверхгигантами можно судить о том, что возможные запасы их энергии позволяют им расходовать ее так щедро лишь короткое время. Значит, горячие сверхгиганты молоды — им 106—107 лет. Молодые звезды находятся в спиральных ветвях галактики, как и газовые туманности, из вещества которых возникают звез- ды. Звезды, не успевшие рассеяться из ветви, молоды. Выходя из ветви, они стареют. Звезды шаровых скоплений, по современной теории внутрен- него строения и эволюции звезд, самые старые. Им может быть 127 более 1010 лет. Ясно, что звездные системы — галактики должны быть старше, чем звезды, из которых они состоят. Возраст боль- шинства из них должен быть не меньше чем Ю10 лет В звездной Вселенной происходят не только медленные из- менения, но и быстрые, даже катастрофические. Например, за время порядка года обычная на вид звезда вспыхивает, как «сверх- новая» (§ 24.3), и примерно за то же время ее яркость спадает. В результате она, вероятно, превращается в крохотную звез- ду, состоящую из нейтронов и вращающуюся с периодом по- рядка секунды и быстрее, (нейтронную звезду). Ее плотность воз- растает до плотности атомных ядер (1016 кг/м ), и она становится мощнейшим излучателем радио- и рентгеновских лучей, которые, как и ее свет, пульсируют с периодом вращения звезды. Примером та- кого пульсара, как их называют, служит слабая звездочка в центре расширяющейся Крабовидной радиотуманности (§ 24.3). Остатков вспышек сверхновых звезд в виде пульсаров и радиотуман- ностей, подобных Крабовидной, известно уже много. Вопрос о происхождении Солнечной системы должен решаться вместе с проблемой происхождения и развития звезд. Пожалуй, ее трудно решить правильно без знания того, как формируются и развиваются галактики. 2. Возникновение галактик и звезд. Академик В. А. Амбарцумян высказал предположение, что галактики образовались из какого-то сверхплотного «дозвездного вещества». По его мысли, оно обладает способностью самопроизвольно дробиться и образует галактики. Ядра их путем дальнейшего дробления порождают ассоциации «дозвездных» тел, а те, дробясь, порождают и звезды, и диф- фузную материю. Галактики с активными ядрами, с которыми свя- зано мощное радиоизлучение и из которых происходит выброс боль- ших масс газа, в рамках этого предположения считаются моло- дыми. Большинство ученых придерживаются более подробно разрабо- танной гипотезы о том, что звезды и галактики возникали из во дородно-гелиевой среды Метагалактики путем ее распада на отдельные облака. За этим следовало сжатие этих облаков за счет тяготения. Они распадались на множество сгустков, имеющих почти сферическое распределение. Так возникли шаровые скопления, эллиптические галактики и ядра спиральных галактик. В эллиптических системах повышенная плотность газа бла- гоприятствовала конденсации его в звезды. Процесс образования звезд в шаровых и эллиптических системах давно закончился. Их звезды являются самыми старыми звездами. В 1931 г. автором этого учебника было доказано и теперь признано всеми, что звезды в процессе эволюции выбрасывают столь- ко газа, что его достаточно для формирования новых поколений звезд. В недрах звезд, особенно сверхновых, в процессе ядерных реакций вырабатываются тяжелые элементы. Поэтому выбрасы- ваемый звездами газ уже обогащен ими. Так возникали и возника- 128 Рис. 108. Глобулы — маленькие, черные, очень плотные газопылевые туманности. ют путем конденсации вторично накопившегося газа звезды ново- го поколения, более молодого. Они отличаются от прежних своим химическим составом: содержат больше химических элементов тя- желее гелия, чем старые звезды шаровых скоплений. Во Вселенной идет непрерывное развитие и изменение не только органического, но и неорганического вещества — вечный круговорот его, а не простое повторение уже пройденных эта- пов. 3- Развитие звезд. В пользу возникновения звезд путем грави- тационной конденсации (т. е. взаимного тяготения частиц) из облаков газовой или газопылевой среды говорят многие факты. Молодые звезды почти всегда наблюдаются в таких областях, где плотность холодного межзвездного газа особенно высока. На фоне светлых туманностей были открыты очень маленькие, но плотные пылевые туманности, названные глобулами (рис. 108). Возмож- но, что они являются зародышами звезд. Наряду с этим Аро (Мексика) и Хербиг (США) в пылевых туманностях созвездия Ориона обнаружили крохотные, крайне слабые сгустки (рис. 109). В одном из них позднее появилась туманная звездочка, которой раньше здесь не видели. Может быть, это зародилась звезда. За- рождающиеся звезды называются протозвездами 129 Рис. 109. Звезды Аро-Хербига. Объекты, появившиеся на правом снимке (1954 г.) и отсутствовавшие на левом снимке (1947 г.), может быть, являются возникающими звездами. Протозвезды на диаграмме Ц—С (рис. 88) находятся правее главной последовательности, так как их температура еще ниже, чем у звезд, которые из них возникнут. Сжимаясь, звезда «движется» горизонтально влево по диаграм- ме Ц—С, пока в недрах звезды температура не поднимется до нескольких миллионов градусов. Тогда начнутся ядерные реакции с участием легких элементов и выделением энергии. Пе- ременность яркости молодых звезд — знак того, что они еще не стали устойчивыми. Нагрев вводит в действие реакцию превращения во- дорода в гелий и останавливает сжатие. Давление газа изнутри уравновешивает тяготение к центру. Звезда становится устойчи- вой и попадает на главную последовательность. Звезда с массой такой, как у Солнца, сжалась и появилась на главной последова- тельности за 108 лет. Место прихода звезды на главную последо- вательность тем выше, чем больше ее масса. Чем массивнее звез- да, тем температура в ее недрах выше и быстрее «выгорает» во- дород, превращаясь в гелий. Голубые звезды «сжигают» водород, находясь на главной последовательности, за 106 — 107 лет, а та- кие, как Солнце,— лишь за Ю10 лет. Внутренней энергии Солнца хватит еще на миллиарды лет. С выгоранием водорода в ядре звезды начинается третья стадия эволюции. Звезда движется по диаграмме Ц—С вправо и вверх, превращаясь в красный гигант. В конце этой стадии в красных гигантах идет реакция выгорания гелия и превращения его в углерод. С уменьшением запасов гелия эта реакция прекраща- ется. Звезда сжимается, приходит в состояние белого, крайне плот- ного карлика. При малой поверхности (и поэтому малом расходе энергии) белый карлик может светить очень долгое время. 130 ВОЗНИКНОВЕНИЕ ПЛАНЕТНЫХ СИСТЕМ И ЗЕМЛИ Решение вопроса о происхождении Солнечной системы встре- чает основную трудность в том, что иные подобные системы в других стадиях развития мы не наблюдаем. Нашу Солнечную систе- му не с чем пока еще сравнивать, хотя системы, подобные нашей Солнечной системе, должны быть достаточно распространены и их возникновение должно быть не делом случая, а закономерным явлением. Для развития материалистического мировоззрения огромную роль играли первые научные предположения о происхождении Сол- нечной системы. Первой была гипотеза немецкого философа Канта. В середине XVIII в. он изложил идею о возникновении Солнечной системы из облака холодных пылинок, находящихся в хаотическом движении. В 1796 г. французский ученый Лаплас подробно описал гипотезу образования Солнца и планет из уже вращающейся газо- вой туманности. Лаплас учел основные характерные черты Солнеч- ной системы, которые должна объяснить любая гипотеза о ее происхождении: основная масса системы сосредоточена в Солнце; орбиты планет и спутников почти круговые и лежат почти в од- ной плоскости; расстояния между ними возрастают по определен- ному закону; почти все планеты не только обращаются вокруг Солнца, но и вращаются вокруг своих осей в одном направлении. В настоящее время ученые пришли к выводу о том, что Зем- ля никогда не была ни газовой, ни огненно-жидкой. В данный период наиболее разработанной является гипотеза, основы которой были заложены работами советского академика О. Ю. Шмидта. По гипотезе Шмидта, планеты возникли из вещества огром- ного холодного газопылевого облака, вращавшегося вокруг Солн- ца. Со временем облако неизбежно должно было сплющиваться. Это вызывалось столкновением частиц и обменом энергий между ними. Постепенно вещество распределилось в виде диска, имею- щего толщину, в тысячу раз меньшую его диаметра. Орбиты час- тиц стали круговыми с движениями в одном направлении. Крупные частицы присоединяли к себе мелкие. Возникали сгустки вещества. Быстрее всего росла масса крупнейших сгустков. Затем из большого числа первоначально образовавшихся «рыхлых» комков вещества всевозможных размеров возникло несколько крупных тел — планет (рис. 110). Расчеты показывают, что Земля выросла до ее совре- менной массы за несколько сот миллионов лет. Земля, холодная на поверхности, стала разогреваться за счет распада радиоактивных элементов. Это привело к расплавлению земных недр. Тяжелые элементы продиффундировали вниз, образовав ядро, а легкие обра- зовали кору. В рое частиц, окружавшем зародыши планет, повто- рялся процесс слипания частиц, и возникли спутники планет. В частях газопылевого диска, удаленных от Солнца, царила низкая температура, и водород при формировании больших планет не уле- тучился. Сильный нагрев облака вблизи Солнца ускорял рассеяние 131 В противоположность религии, которая приписывает все происхо- дящее воле бога и утверждает, что мир непознаваем, наука шаг за ша- гом познает Вселенную, опираясь на добытые знания, а не на догму или слепую веру. Наука строго разгра- ничивает известное и предполагае- мое, предполагаемое и неизвестное. Сила науки в* ее движении вперед. Она постепенно заменяет предпо- лагаемое твердо установленным, а неизвестное заменяет предполагае- мым. Этим наука постоянно доказы- вает возможность неограниченного познания природы. Вселенная в свете научных данных оказывается бесконечной во времени, т. е. вечной и вечно меняющейся. Она никогда не имела начала и никогда не будет иметь конца, она всегда сущест- вовала и будет существовать. Все это касается Вселенной в це- лом, точнее, материи, из которой она состоит. Отдельные же ее части, например Земля, Солнечная система, звезды и даже звездные системы — галактики, возникают, совершают долгий путь разви водорода, и в планетах земной груп- пы его почти не сохранилось Шмид- ту удалось также впервые теорети- чески вывести наблюдаемый закон планетных расстояний от Солнца Большую трудность представляет объяснение того, как первоначаль- ное газопылевое облако, окружавшее молодое Солнце, сохранило свои большие размеры и получило быстрое вращение. Теоретические расчеты, учиты- вающие наличие магнитного поля и ряд других факторов, позволяют объяснить происхождение планетной системы, но отдельные моменты этой теории все еще нуждаются в про- верке и уточнении. 32. МАТЕРИАЛИСТИЧЕСКАЯ КАРТИНА МИРОЗДАНИЯ. ПРОБЛЕМА ВНЕЗЕМНЫХ ЦИВИЛИЗАЦИЙ Рис. 110. Этапы возникновения Земли и планет из газо- пылевого облака по ги- потезе О. Ю. Шмидта. 132 тия и, наконец, прекращают свое существование, с тем чтобы образующая их материя приняла новую форму. Медленно меня- ется и вся окружающая нас Вселенная. Об этом говорит, напри- мер, происходящее увеличение расстояний между галактиками. На смену отжившим мирам возникают новые. На них с течением вре- мени при благоприятных условиях может возникнуть жизнь, путем постепенного усложнения воспроизводящая свое высшее выраже- ние — разумные мыслящие существа. В настоящее время мы не можем еще даже приблизительно оценить, у какого количества звезд есть планеты, на скольких из них могла зародиться жизнь, где жизнь успела воспроизвести разумные существа и технику, допускающую возможность обмена по радио информацией с другими цивилизациями. Мы знаем, что центральное тело нашей планетной системы — Солнце является обычной звездой. И Солнце, и Земля, и другие члены Солнечной системы состоят из тех же химических элементов и подчиняются тем же законам физики, что и другие тела, наблюдаемые на самых различных расстояниях. Поэтому условия, которые когда-то привели к зарождению жизни на Земле, должны реализовываться и в других областях Вселенной, даже если эти условия связаны с редким стечением обстоятельств. Очаги жизни, а тем более ра- зумной жизни, могут быть отделены друг от друга очень большим расстоянием, что сильно затрудняет их поиск. Развитие науки и техники позволит в будущем ответить на вопрос о распростра- ненности жизни во Вселенной, а может быть, и установить кон- такт с иными цивилизациями. ПРИЛОЖЕНИЯ I. ПРИБЛИЖЕННЫЕ ЧИСЛОВЫЕ ЗНАЧЕНИЯ (ЖЕЛАТЕЛЬНЫЕ ДЛЯ ЗАПОМИНА- НИЯ) НАИБОЛЕЕ ВАЖНЫХ ВЕЛИЧИН, ВСТРЕЧАЮЩИХСЯ В АСТРОНОМИИ Видимый угловой диаметр Солнца и Луны 1/2° Наклон эклиптики к экватору 23 1/2° Средний радиус Земли 46370 км Разность экваториального и полярного радиусов Земли 21 км Продолжительность года 365 сут 5 ч 49 мин Продолжительность синодического месяца (промежу- ток между двумя одинаковыми лунными фазами). 29 1/2 сут Продолжительность звездного (сидерического) меся- ца (период обращения Луны вокруг Земли) . . . 271/3 сут Масса Солнца по сравнению с массой Земли .... 330 ООО Самый короткий период обращения планеты (Мер- курия) 3 месяца (88 сут) Самый большой период обращения планеты (Плу- тона) . . . 250 лет Диаметр самой большой планеты (Юпитера) .... 11 диаметров Земли Среднее расстояние Луны от Земли 384 ООО км Среднее расстояние Земли от Солнца, или 1 астро- номическая единица ;150 ООО ООО км 1 парсек 206 265 а. е., или 3 1/4 св. год Расстояние от Солнца до ближайшей планеты (Мер- курия) по сравнению с расстоянием Земли от Солнца 0,4 а. е. Среднее расстояние от Солнца до самой далекой планеты (Плутона) 40 а. е. Расстояние от Солнечной системы до ближайшей звезды (а Центавра) 4 св. год, или 11/3 пк, или 270 000 а. е. Поперечник нашей звездной системы — Галактики. , . 100 000 св. лет Расстояние до ближайшей спиральной звездной си- стемы — галактики в созвездии Андромеды ... 2 000 000 св. лет Число звезд, видимых невооруженным глазом около 6000 Диаметр Луны по сравнению с диаметром Земли . . _1/4_ Диаметр Солнца по сравнению с диаметром Земли 109 Температура поверхности Солнца 6000 К Средний период изменения числа солнечных пятен 11 лет Температура звезд ... от 3000 (красные звез- ды) до 30 000 К (го- лубоватые звезды) Возраст земной коры около 5 млрд. лет Весеннее равноденствие . . . . , " 21 марта Летнее солнцестояние " 22 июня Осеннее равноденствие " 23 сентября Зимнее солнцестояние " 22 декабря 134 II. ГРЕЧЕСКИЙ АЛФАВИТ а — альфа р — бета у — гамма б — дельта е — эпсилон Ј — дзета т) — эта ■О— тэта i — йота х— каппа X— ламбда JUL МИ (мю) V— ни (ню) Ј — кси о — омикрон л— пи Q— ро о — сигма т — тау v — ипсилон ф — фи Х — хи г\|)— пси о)— омега III. НАИБОЛЕЕ УПОТРЕБИТЕЛЬНЫЕ НАЗВАНИЯ ЯРКИХ ЗВЕЗД Алголь — р Персея Альдебаран — а Тельца Альтаир — а Орла Антарес — а Скорпиона Арктур — а Волопаса Беллятрикс —у Ориона Бетельгейзе — а Ориона Вега — а Лиры Денеб — а Лебедя Капелла — а Возничего Основные данные об этих звездах см Кастор Мицар Поллукс Полярная Процион Регул Ригель Сириус Спика Фомальгаут • приложении IV. а Близнецов Ј Б. Медведицы -р Близнецов а М. Медведицы а М. Пса а Льва р Ориона а Б. Пса • а Девы а Южной Рыбы IV. СПИСОК НЕКОТОРЫХ ЯРКИХ ЗВЕЗД, ВИДИМЫХ В СССР В таблице обозначение спектра в то же время служит указанием цвета: О, В — голубые звезды, А — белые, F — желтоватые, G — желтые, К — оран- жевые, М — красные, а, 8 медленно меняются вследствие перемещения земной оси. Звезда Звездная величина Прямое восхождение а Склонение 6 Спектр, класс** Расстоя- ние в парсеках га ч мин о а Тельца 1,06 4 33,0 +16 25 к 20,8 и Ориона 0,34 5 12,1 - 8 15 В 330 а Возничего 0,21 5 13,0 +45 57 G 13,7 а Ориона 0,92* 5 52,5 + 7 24 М 200 а Б. Пса —1,58 6 42,9 -16 39 А 2,7 а Близнецов 1,99 7 31,4 +32 00 А 13 а М. Пса 0,48 7 36,7 + 5 21 F 3,5 р Близнецов 1,21 7 42,3 + 28 09 к 10,7 а Льва 1,34 10 05,7 + 12 13 А 25,6 а Девы 1,21 13 22,6 -10 54 В 47,7 а Волопаса 0,24 14 13,4 + 19 27 к 11,1 а Скорпиона 1,22* 16 26,3 -26 19 М 52,5 а Лиры 0,14 18 35,2 +38 41 А 8,1 а Орла 0,89 19 48,3 + 8 44 F 5,0 а Лебедя 1,33 20 39,7 +45 06 А 290 а Южной Рыбы 1,28 22 54,9 -29 53 А 7,0 V Слегка меняют свою яркость. ** Грубая классификаци я. 135 V. ТАБЛИЦА СОЛНЕЧНОЙ СИСТЕМЫ Звезд- ный пе- риод об- ращения, годы Синоди- ческий период обраще- ния, сутки Среднее рас- стояние от Солнца Накло- нение орби- ты к эклип- тике Масса (масса Земли = = 1) а. е. млн. км Меркурий 0,2411 116 0,387 58 7° 00' 0,06 Венера 0,6152 584 0,723 108 3 24 0,82 Земля 1,000 — 1,000 150 — 1,00 Марс 1,881 780 1,524 228 1 51 0,11 Юпитер 11,86 399 5,203 778 1 18 318 Сатурн 29,46 378 9,539 1426 2 29 95,1 Уран 84,01 370 19,18 2869 0 46 14,5 Нептун 164,8 368 30,06 4496 1 46 17,3 Плутон 247,7 367 39,44 5900 17 08 0,02: Солнце — — — — — 333 000 Или 88 сут. Или 225 сут. VI. УКАЗАНИЯ К НАБЛЮДЕНИЯМ Наблюдения основных небесных явлений каждым учащимся крайне необхо- димы. Однако наблюдать небесные светила можно только в ясную, безоблачную погоду. Все светила, кроме Солнца и иногда Луны, не бывают видны днем. Некоторые явления происходят под утро или только в определенные редкие 1 моменты, например затмения, и мы не можем увидеть их в другое, удобное для нас время. Поэтому наблюдения ни в коем случае нельзя откладывать. Их надо выполнять при первой же возможности, используя ясные вечера и не пытаясь приурочить наблюдения к изучению соответствующих вопросов про- граммы на уроке. Достигнуть такого согласования невозможно по условиям по- годы. Надо стремиться выполнить как можно больше наблюдений в течение сентября и октября, пока еще часто бывают ясные вечера и не так холодно. В ноябре и зимой ясная погода бывает довольно редко, а холода затрудняют наблюдения. С марта погода чаще бывает ясной, но темнота наступает все позже и позже. Наблюдать следует в защищенном от света фонарей и окон домов месте. Звезды надо наблюдать, когда не мешает свет Луны. Желательно иметь при себе фонарик, не дающий яркого света и позволяющий в нужное время по- смотреть на звездную карту, сделать запись или зарисовку. В течение сентября и октября рекомендуется провести такие наблю- дения. 1. Приблизительно через каждые 2 недели (в зависимости от погоды) заме- чать время и зарисовывать (по отношению к окружающим предметам) на види- 136 Средняя плот- ность, 103 кг/м3 Экваториальный диаметр Сжатие Звездный период вращения вокруг оси Наклон экватора к плос- кости орбиты Число известных спутников планет Земли = = 1 км 5,4 0,38 4 900 0 58,65 сут 7° 5,2 0,95* 12 100* 0 243,0 сут 177° — 5,5 1,00 12 756 1/298 23 ч 56 м 4 с 23°27' 1 4,0 0,53 6 800 1/150: 24 ч 37 м 23 с 25° 2 1,3 11,2 142 000 1/16 9 ч 50 м* 3°,1 не менее 14 0,6 9,5 120 000 1/10 10 ч 14 м* 26°,4 не менее 15 1.3 3,9 50 000 1/40: 10,8 ч: 98° 6 1,6 3,9 50 000 1/60 15,8 ч: 29° 2? 1-1,5 0,2 2800: ? 6,4 сут ? ? 1,4 109,1 1 392 000 0 25,4 сут 7° 15' 1 * Диаметр твердой поверхности. * На экваторе. Вращение обратное. Двоеточие (:) означает неточность числа. мом горизонте место захода или восхода Солнца. Зарисовку делать всякий раз с одного и того же места. Убедиться в изменении со временем точки восхода или захода Солнца. Желательно выполнить то же в отношении Луны. Такие наблюдения Луны надо вести уже ежедневно, отметив 3—4 ее восхода (или захода). Проследить (изо дня в день) полный цикл изменения фаз (вида) Луны. При этом сделать не менее двух зарисовок в смежные дни вида и положения Луны среди звезд на копии, снятой со звездной карты. Эти зарисовки надо делать, когда Луна светит не слишком сильно и поэтому видны неяркие звезды. Если же замечать положение Луны относительно лишь самых ярких звезд, то (поскольку их мало на небе) движение Луны на 13° в сутки мы можем и не заметить. Эти наблюдения покажут нам, как Луна перемещается к востоку на фоне звезд. Осенью с помощью подвижной звездной карты найти и запомнить созвездия Большой и Малой Медведицы, Полярную звезду и некоторые другие созвездия и яркие звезды. Чтобы не забыть созвездия, каждый ученик должен сам время от времени находить их на небе. При этом в тетради необходимо записывать, какие созвездия были видны вечером в южной стороне неба. Весной (а лучше еще и зимой) посмотреть, какие созвездия видны в южной части неба, и узнать на небе знакомые околополярные созвездия. При отыскании созвездий нужно звездную карту держать так, чтобы пометки севера, востока и т. д. на ней соответствовали расположению этих точек горизонта на местности. Надо обращать внимание на различие яркости звезд, изображенных на карте, и мысленно соединять их прямыми линиями. Найдя одно созвездие, переходить от него к другому. 137 При наблюдении созвездий надо обратить внимание на цвет ярких звезд, соответствующий температуре этих звезд. В самом начале и в конце вечера наблюдения созвездий заметить место каких-либо ярких звезд относительно горизонта и их перемещение вследствие суточного вращения неба и в зависимости от расстояния звезд от полюса мира. Желательно сфотографировать вращение неба около полюса так, как это описано в учебнике. Заметить во время изучения созвездий, как летят по небу метеоры. Пользуясь астрономическим календарем и звездной картой, самостоятельно или с помощью учителя найти на небе планеты, которые в данном месяце видны. Это наблюдение надо сделать в сентябре и точно зарисовать положение планеты среди звезд того созвездия, в котором планета видна. Через 1—2 ме- сяца повторить эту зарисовку и выяснить, как планета переместилась. Каждый ученик должен уметь находить Полярную звезду, а по ней основные точки горизонта. Показать несколько созвездий и планеты, видимые в данный вечер. По фазе и по положению Луны относительно горизонта указать приблизи- тельное положение основных точек горизонта. Наблюдения в телескоп или бинокль. Бинокль лучше брать призменный, дающий шестикратное увеличение. В него можно увидеть: 1) крупные солнечные пятна, если они будут на Солнце (через темное стекло); 2) неровности границы дня и ночи на Луне и крупнейшие горы на ней; 3) много звезд в Млечном Пути и в звездном скоплении Плеяды, в котором невооруженный глаз видит при нормальном зрении 6 звезд; 4) газовую туманность Ориона (зимой) и ту- манное пятно — галактику в Андромеде (осенью), едва видимые глазом; 5) двой- ные звезды в Большой Медведице, в Лире; 6) иногда спутники Юпитера (они очень близки к нему). В телескоп или в подзорную трубу можно видеть гораздо больше. Вместо телескопа можно использовать трубу теодолита или дальномера. Экскурсии в планетарий или обсерваторию очень полезны, но они не должны заменять собой самостоятельные наблюдения явлений природы. ПРЕДМЕТНО-ИМЕННОЙ УКАЗАТЕЛЬ Алголь 97 Амбарцумян В. А. 111, 112, 128 Апекс 117 Апогей 68 Ассоциации звездные 111 Астероиды 22, 72 Астрограф 48 Астрономическая единица 26, 42 Астрономия 3 Афелий 24 Базис 37 Белолольский А. А. 66, 98 Болид 72 Бредихин Ф. А. 76 Бруно «Джордано 35 Венера 60—62 Возмущения 30 Высота 5 Галактика 107 Галактики 117, 120 Галактическая плоскость 107 Галилей Г. 34, 35 Гершель В. 30, 107, 108 Глобулы 129 Год солнечный 20 Гранулы 85 Диаграмма Герцшпрунга-Рессела («цвет — светимость») 105 Доплера-Физо принцип 47 Зависимость «масса — светимость» 105 Затмения 69 Звездная величина 10, 92 Звездные скопления 108 Звезды 10, 89 белые карлики 102, 106, 130 визуально-двойные 93 затменно-двойные 96 красные гиганты 106, 130 красные карлики 93, 102 нейтронные 128 новые 99 переменные 98 сверхновые 100 сверхгиганты 102 спектрально-двойные 95 цефеиды 98 Земля 36 Зенит 11 Ионосфера 52 Календарь 20 григорианский 21 юлианский 21 Квазары 123 Кеплер И. 24 Кеплера законы 24—26 Кометы 22, 74, 55 Конфигурации планет 27 Коперник Н. 34 Космогония 127 Космология 126 Красное смещение 119 Кульминация 14 Ломоносов М. В. 36, 54, 62 Луна 55 движение 68 Луноход 58 Магнитная буря 54 Марс 60, 63, 64 Межзвездная пыль 112 Межзвездное поглощение 112 Месяц сидерический 68 синодический 68 Меркурий 60, 61 Метагалактика 124 Метеорит 72 Мётеор 78 Млечный Путь 107, 108 Надир 11 Небесная сфера 11 Небесный меридиан 13 экватор 13 Нейтральный водород 114 Нептун 65, 66 Обсерватория 49 Орбиты планет 25 Ось мира 12 Параллакс 42 годичный 90 горизонтальный 42 Луны 42 Солнца 42 Параллактическое смещение 41 Парсек 91 Пепельный свет 68 Перигей 68 Перигелий 24 Период обращения планет звездный (сидерический) 24 синодический 28 Планеты 14, 15, 22 внутренние 27 гиганты 65 земной группы 52 околосолнечные 60 Плутон 65, 66 Полдень истинный 12, 19 Полуденная линия 12 Полюс мира 11 Полярное сияние 54, 88 Последовательности звездные 105 Пояс зодиака 16 Приливное ускорение 31 Приливы 31 Противостояние 28 Протозвезды 129 Протуберанцы 87 Прямое восхождение 17 Птолемей К. 34 Пульсары 128 Равноденствие (весеннее и осеннее) 15 Радиант 79 Радиационный пояс 53 Радиогалактика 122 Радиотелескоп 49 Расширение Вселенной 126 Сатурн 65, 66 Синхронное излучение 10f, 115, 123 Система мира гелиоцентрическая (Коперника) 34 геоцентрическая (Птолемея) 34 Склонение 17 Скорости космические 25 Скорость лучевая 47, 115 пространственная 115 тангенциальная 115 Собственное движение звезд 115 Соединение 27 Созвездия 9 зодиакальные 16 Солнечная корона 85 Солнечная система 22 Солнечные пятна 86 Солнечный ветер 76, 85 Солнце 22, 21 Солнцестояние (летнее, зимнее) Спектр 46 звезд 89 Спектральный анализ 45 Спутники планет 67 Стратосфера 52 Струве В. Я. 37—39, 91, 112 Сутки солнечные 19 Суточное движение 13 Телескоп 7 менисковый 8 рефлектор 7 рефрактор 7 Терминатор 56 Триангуляции метод 37 Тропосфера 52 Туманности 112 диффузные газопылевые 113 светлые пылевые 113 темные пылевые 112 Туманность Андромеды 117 Крабовидная 100 Угловое расстояние 5 Уран 65, 66 Факелы 86 Фотометр 49 Фотосфера 84 Хаббла закон 120 т- постоянная 120 Хромосфера 85 Шмидт О. Ю. 131 Эклиптика 14, 15 Эксцентриситет 24 Юпитер 65, 66 ОГЛАВЛЕНИЕ I- ВВЕДЕНИЕ Предмет астрономии 3 Астрономические наблюдения и телескопы 4 Особенности астрономических наблюдений — Ваши наблюдения 6 Телескопы 7 Созвездия. Видимое движение звезд 9 Созвездия — Яркость и цвет звезд 10 Видимое суточное движение звезд. Небесная сфера — Определение географической широты 13 Суточное движение светил на различных широтах — Кульминации 14 Эклиптика и «блуждающие» светила — планеты — Звездные карты, небесные координаты и время 17 Карты и координаты — Высота светил в кульминации 18 Точное время 19 Счет времени. Определение географической долготы. Календарь . . 20 II- СТРОЕНИЕ СОЛНЕЧНОЙ СИСТЕМЫ Состав Солнечной системы 22 Законы движения планет и искусственных небесных тел .24 Форма орбиты и скорость движения — Второй и третий законы Кеплера 25 Конфигурации и синодические периоды обращения планет 27 Конфигурации планет — Синодические периоды 28 Возмущения в движении планет. Понятие о приливах. Определение масс небесных тел 29 Возмущения в движении планет — Открытие Нептуна -»0 Понятие о теории приливов . . 31 Определение масс небесных тел 32 141 > Борьба за научное мировоззрение . . 34 Земля, ее размер, форма, масса, движение . . 36 Размер и форма Земли — Масса и плотность Земли 39 Доказательство суточного вращения Земли опытом Фуко ,. . — Доказательство обращения Земли вокруг Солнца 40 Определение расстояний и размеров тел в Солнечной системе ... — Определение расстояний ... — Определение размеров светил 43 III- ФИЗИЧЕСКАЯ ПРИРОДА ТЕЛ СОЛНЕЧНОЙ СИСТЕМЫ Методы изучения физической природы небесных тел 45 1. Применение спектрального анализа — 2; Оптические и радионаблюдения 48 Обсерватории 49 Исследования с помощью космической техники ... .... 50 Общие характеристики планет земной группы и Земли ... 51 Изучение физической природы планет — Характеристика планет земной группы 52 Земля. Атмосфера — Земля. Магнитное поле 53 Физические условия на Луне и ее рельеф 55 Физические условия на Луне — Рельеф Луны — Планеты Меркурий, Венера и Марс 60 Околосолнечные планеты — Марс 63 Планеты-гиганты 65 Движение Луны и спутников планет. Затмения 67 Спутники планет и Луна — Движение Луны 68 Лунные и солнечные затмения 69 Астероиды и метеориты 72 Астероиды — Болиды и метеориты — Кометы и метеоры 74 Открытие и движение комет — Физическая природа комет 75 Происхождение комет и их распад на метеорные потоки ... 77 IV. СОЛНЦЕ И ЗВЕЗДЫ Солнце — ближайшая звезда 81 Энергия Солнца — Строение Солнца 82 Солнечная атмосфера и солнечная активность 84 Спектры, температуры, светимости звезд и расстояния до них ... 89 Спектры, цвет и температура звезд ....... . . — Годичный параллакс и расстояния до звезд 90 Видимая и абсолютная звездная величина. Светимость звезд ... 91 Двойные зрезды. Массы звезд 93 Визуально-двойные звезды — Спектрально-двойные звезды ... .... 95 Затменно-двойные звезды — алгоэти 96 Переменные и новые звезды 98 Переменные iBe3flbi — Новые звезды 99 Сверхновые звезды 100 Разнообразие звездных характеристик и их закономерности ... 102 Диаметры и плотности звезд — Важнейшие закономерности в мире звезд 105 V. СТРОЕНИЕ И ЭВОЛЮЦИЯ ВСЕЛЕННОЙ Наша Галактика 107 Млечный Путь и Галактика — Звездные скопления и ассоциации 108 Диффузная материя 112 Межзвездная пыль и темные туманности — Светлые пылевые диффузные туманности .... 113 Диффузные газовые туманности — Нейтральный водород 114 Магнитное поле, космические лучи и радиоизлучение 115 Движения звезд в Галактике — Собственные движения звезд — Компоненты пространственной скорости звезд ... — Движение Солнечной системы 116 Вращение Галактики 117 Звездные системы — галактики. Метагалактика . . — Нормальные галактики — Радиогалактики и квазары 122 Метагалактика и космология 124 Возраст небесных тел. Возникновение и развитие галактик и звезд 127 Возраст небесных тел — Возникновение галактик и звезд ... 128 Развитие звезд 129 Возникновение планетных систем и Земли 131 Материалистическая картина мироздания. Проблема внеземных циви- лизаций 132 Приложения 134 Предметный указатель 139 143 СВЕДЕНИЯ О ПОЛЬЗОВАНИИ УЧЕБНИКОМ Состояние учебника № Фамилия и имя ученика Учебный год в начале года в конце года Борис Александрович Воронцов-Вельяминов АСТРОНОМИЯ Учебник для 10 класса Спец. редактор А. В. Засов. Редактор Л. С. Мордовцева. Редактор карт В. И. Коблер. Художник-картограф ▲. В. Макарова. Художественный редактор В. М. Прокофьев. Художники М. Л. Фрам, П. И. Ефименков, В. Ф. Громов. Технические редакторы Н. Н. Махова, В. В. Новоселова. Корректоры О. С. Захарова, К. ▲. Иванова. ИБ 6940 Сдано в набор 20.04.82. Подписано к печати 29.09.82. А 13207. Формат 60X 907i6- Бум. офсетная № 2. Гарнит. Литературная. Печать офсетная. Усл. печ. л. 9 -f вкл. 0,22 + форз. 0,31. Усл. кр. отт. 19,5. Уч.-изд. л. 11,14 +вкл. 0,19 + форз. 0,35. Тираж 3 193 000 (1—2 193 000) экз. Заказ 1245. Цена 30 коп. Ордена Трудового Красного Знамени издательство «Просвещение» Государственного комитета РСФСР по делам издательств, полиграфии и книжной торговли. Москва, 3-й проезд Марьиной рощи, 41. Отпечатано с диапозитивов Саратовского ордена Трудового Красного Знамени полиграфического комбината Росглавполиграфпрома Государственного комитета РСФСР по делам издательств, полиграфии и книжной торговли, Саратов ул. Чер- нышевского, 59, на ордена Трудового Красного Знамени Калининском полиграфи- ческом комбинате Союзполиграфпрома при Государственйом комитете СССР по делам издательств, полиграфии и книжной торговли, г. Калинин, пр. Ленина, 5.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-po-angliyskomu-yaziku-prazdnik-alfavita.html	Внеклассное мероприятие по английскому языку "ПРАЗДНИК АЛФАВИТА" 2 класс	https://doc4web.ru/uploads/files/20/27a3d4cc121768f05eb10ba4ce9db11b.doc	files/27a3d4cc121768f05eb10ba4ce9db11b.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/idei-mechnikova-ta-rozvitok-suchasnoi-medicini-ta-biologii.html	Ідеї Мєчникова та розвиток сучасної медицини та біології	https://doc4web.ru/uploads/files/224/dae66c2c9c7770302c8ece89b981ac4a.docx	files/dae66c2c9c7770302c8ece89b981ac4a.docx	Реферат на тему: ІДЕЇ МЕЧНИКОВА ТА РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ МЕДИЦИНИ ТА БІОЛОГІЇ Якщо ми повернемось подумки на сторіччя або дещо більше назад, туди, де закладались підвалини сучасної біології та медицини, то ми зустрінемо там групу постатей, які добре знайомі кожній культурній людині: Чарльз Дарвін, Луї Пастер, Роберт Кох, Пауль Ерліх, Ілля Мечников. Це саме завдяки ним, їх працям, роздумам, ідеям склався світогляд сучасної людини, так би мовити, біологічна картина світу. Вони стояли на водорозділі епох, в самому початку наукової біології та медицини, і ті напрями наукової та практичної діяльності, які вони започаткували, згодом перетворились на могутні потоки окремих наукових дисциплін. Не дарма їх відносять до когорти енциклопедистів. Їх пам'.,lkoi98ять шанують широко у світі. Наприклад, в одному з найстаріших в Європі університеті Нотр Дам де ля Пе в місті Намюр (Бельгія) мені довелося бачити аудиторію імені Мечникова. Зокрема, що стосується Іллі Ілліча Мечникова, півтора сторіччя з дня народження якого відзначалося цього року, то він зробив вагомий внесок у розвиток таких наук, як порівняльна ембріологія, мікробіологія, імунологія, інфекційні хвороби, геронтологія, антропологія. До цього слід додати численні роботи, присвячені більше естетичним та філософським проблемам життя і смерті, мети людського існування. Мечников створив нову наукову дисципліну — порівняльну патологію, якою довів, що патологічний процес має таку ж саму довгу еволюційну історію, як і саме життя. Користуючись порівняльнопатологічним методом, він глибоко проаналізував розвиток одного з самих поширених патологічних процесів — запалення і довів вирішальну роль в ньому фагоцитарної реакції. Мечников є одним із засновників сучасної імунології, а його визначення імунітету зберігається ще й досі. Цікавим є шлях Мечникова до патології, до заснування фагоцитарної теорії запалення та вивчення імунітету. Почавши як чистий біолог з порівняльної ембріології безхребетних та внутрішньоклітинного травлення в одноклітинних та простих багатоклітинних організмів, він згодом прийшов до одного з найбільш дивовижних узагальнень про роль фагоцитів у внутрішньому "господарстві" організму, в розпізнаванні всього чужорідного й збереженні особистості кожного окремого організму. Тобто, їм сформульована, хоча й в дещо інших дефініціях, та точка зору, що кожен організм протягом свого індивідуального життя має зберігати свою особистість, свою генетичну неповторність, і для цієї мети в еволюції створилася спеціалізована система нагляду, яка розпізнає все "не-своє" і елімінує його. Крім цього, Мечниковим була продемонстрована участь макрофагів у підтриманні внутрішнього порядку в організмі, у вилученні мертвих та пошкоджених власних клітин, у процесах морфогенезу, починаючи з ембріонального періоду, наприклад відторгнення хвоста у пуголовка під час метаморфозу, й закінчуючи процесами старіння організму. Таким чином, найбільш вражаючі сучасні погляди імунології про імунне розпізнавання "свого" й "не-свого", погляди, на яких грунтується вчення про імунологічну реактивність та імунологічну толерантність, імунопатологічні процеси та протипухлинний імунітет, а також досягнення трансплантології мають своїм джерелом спостереження Мечникова про фагоцитуючі клітини. До речі, в школі Мечникова вперше було доведено можливість імунного ушкодження клітин за допомогою цитотоксинів, антитіл, спрямованих проти антигенів цих клітин, чим, по суті, вперше було вказано на можливість аутоімунних захворювань. Цей напрям досліджень в подальшому плідно розвився О.О.Богомольцем та його школою, а також численними дослідниками за кордоном, що дозволило розшифрувати патогенез багатьох аутоімунних захворювань. Слід взяти до уваги, що на час становлення Мечникова як дослідника весь тодішній науковий світ був під величезним впливом революційного вчення Дарвіна про походження видів. Мечников переніс дарвінівський принцип боротьби за виживання всередину організму. При цьому треба зупинитись ще на одному погляді Іллі Ілліча про дисгармонію організму. З його точки зору здоров'я, гармонія не є щось таке, що належить організму з самого початку, ми би сказали, не є іманентне живій природі. Навпаки,в будь-якому організмі, і особливо в організмі вищих тварин і людини, існує безліч проявів дисгармонії як у взаємовідношеннях між різноманітними клітинами та системами всередині тіла, так і у взаємодії з навколишнім середовищем. Й гармонія, здоров'я досягається активним шляхом, це є скоріше певна абстракція, ідеальний стан, до якого організм постійно намагається наблизитись і, скоріш за все, ніколи не підходить остаточно. Хотілося б тут звернутись до численних публікацій та дискусій, що безперервно точаться навколо проблеми так званої фізіологічної норми та поняття здоров'я. За поглядом Мечникова, це є безплідна праця, оскільки такого стану в реальній дійсності просто не існує: здоров'я та захворювання — це динамічний єдиний процес життєдіяльності, дисгармонійної за своєю суттю. Ци погляди Мечникова кардинально відрізнялись від поглядів сучасних йому патологів — Р.Вірхова та його школи, які проводили чітку грань між цими поняттями. Кажучи про принцип перенесення законів природного відбору Дарвіна всередину організму, не можна не звернути уваги ще і на той факт, що одна з сучасних теорій імунітету про походження імунологічної специфічночті та імунологічну толерантність — клонально-селекційна теорія Ф.М.Бернета — виходить саме з дарвінівського принципу селекції лімфоцитів, які реагують з відповідними антигенами. Ті лімфоцити, які здатні сильно реагувати з власними антигенами, підлягають негативній селекції, знищенню шляхом включення механізмів активного самогубства клітин — апоптозу. І навпаки, ті, що спрямовані проти чужерідних антигенів, зберігаються, отримуютть стимул до проліферації, тобто підлягають позитивній селекції на певному етапі розвитку організму (F.M.Burnet, 1959). Логічним продовженням поглядів на боротьбу за існування всередині організму між різними його складовими частинами та клітинами, зокрема між "благородними" елементами організму та "простими, первинними", є погляди Мечникова на природу старіння, коли елементи, спрямовані на захист організму — макрофоги, клітини сполучної тканини, — починають відігравати роль чинників старіння, які руйнують "благородні" елементи. "Справа йде про справжню бійку в самій глибині нашого організму" (І.І.Мечников, 1915). З цього приводу варто пригадати деякі сучасні погляди про аутоагресивну, аутоімунну природу старіння (P.R.Burch, 1975; F.M.Burnet; R.L.Walford, 1969). Щоправда, ще й досі залишається нез'ясованим той пусковий сигнал, той тригер, який запускає цю самогубну "громадянську війну" всередині організму, що неминуче веде до втрати життєздатності, старіння та смерті. Цілком зрозуміло, що ці короткі нотатки не можуть дати повного уявлення про всю різноманітну наукову, практичну та громадську діяльність Іллі Мечникова, про його ставлення до наукової роботи, його погляди на науку як засіб для створення раціонального світогляду. Започатковані ним наукові напрями перетворились в окремі науки: імунологію, порівняльну патологію, геронтологію. Сьогодні ми маємо нагоду простежити ті зміни, які відбулися в них з того часу, коли над ними працював Мечников. Стосовно імунології, то стало ясно, що гуморальний імунітет, який протиставлявся на той час фагоцитарній парадигмі захисту організму, виявився лише частиною, як і клітинний імунітет, більш загального механізму імунного нагляду за констатністю антигенного складу організму. Стало зрозумілим, що хоча макрофагам і належить одна з центральних ролей в імунному розпізнаванні, регуляції імунітету і гемопоезу та в запальних реакціях, проте імунна реакція в цілому набагато складніша. Сьогодні її уявляють як великий і складний оркестр, в якому беруть участь кілька форм лімфоцитів, антигенпрезентуючих клітин, гранулоцитів, органів ендокринної та нервової системи, а також безліч гуморальних факторів (антитіла, моно- та лімфокіни, простагландини, лейкотрієни, нейромедіатори, гормони та ін.). Значно поглибились та змінились уявлення про механізми імунного розпізнавання, розшифровані його генетична природа, структура антитіл, виникло вчення про антигени тканинної сумісності тощо. Стали більше зрозумілими явище імунної толерантності, шляхи виникнення аутоімунної патології. Значних успіхів досягнуто в боротьбі не тільки з інфекційними хворобами, але й з імунопатологічними процесами, пухлинами. Вражають досягнення в трансплантації органів і тканин. Суттєво ми просунулись до розуміння процесів старіння, які виявились набагато складнішими та різноманітнішими, ніж це уявлялось Мечникову. Поряд з руйнівними явищами в старінні виявлено значну кількість пристосувальних, адаптивних рис, розкрито його складну регуляторну структуру (В.В.Фролькіс, 1975). Виникли і поширились у світі нові біологічні та медичні спеціальності: геронтологія та геріатрія, які вивчають старіння в його різних проявах — біологічному, медичному, соціальному та етично-психологічному. В цілому значно змінився і світ, в якому проблема старих людей посідає чільне місце, привертаючи увагу не тільки вузьких фахівців, але й політичних та громадських діячів. За цих обставин досить дивним здається той факт, що відносно науки зміни в суспільстві з часів Мечникова не є такими разючими. І надто сучасно звучать його слова про те, що наука на його Батьківщині переживає тривалу і важку кризу, що на науку не тільки немає спросу, але вона перебуває в цілковитому занедбанні, що чиновникам від науки віддається перевага перед видатними вченими, а з боку молоді виявляється зневага до науки. Спостерігається заперечення науки, витання в сфері космічного відсуття, блукання в богошуканні. Піднеслось все, що в туманних ілюзіях сподівалось знайти більш міцну опору для поведінки. З цього — пошук нових релігійних та філософських вчень, спроби за допомогою неперевірених інтуїцій осягти істину (І.І.Мечников, 1913). Історія, як бачимо, має властивість повторюватися. Тому було б не зайвим час від часу нагадувати про неї.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-po-angliyskomu-yaziku-rozhdestvo-dlya-k.html	Внеклассное мероприятие по английскому языку «Рождество» для 4 классов	https://doc4web.ru/uploads/files/49/617193ae13597a466533b657dc10f0e7.doc	files/617193ae13597a466533b657dc10f0e7.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vhodnoy-test-po-angliyskomu-yaziku-dlya-uchaschihsya-klassa.html	Входной тест по английскому языку для учащихся 3 класса	https://doc4web.ru/uploads/files/20/572840ab306d7d3897e602f517fe1c7b.doc	files/572840ab306d7d3897e602f517fe1c7b.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vhodnaya-kontrolnaya-rabota-po-angliyskomu-yaziku-dlya-klassa.html	Входная контрольная работа по английскому языку для 4 класса	https://doc4web.ru/uploads/files/20/537c4fa5996f49bc7f704832d35cfe57.docx	files/537c4fa5996f49bc7f704832d35cfe57.docx	Входная контрольная работа по английскому языку для 4 класса. A)Составьте рассказ об Олеге. 1.name, Oleg, is, my. 2. am, ten, I. 3. Minsk, city, is, my. 4. is, old, it. 5. Maxim, dad’s, is, name, my. 6.40, is, he. 7. Vera, is, mum’s , my, name. 8. is, pet, my, Barsik, name. 9. a, cat, is, it. 10. it, is, fanny. B)Вставьте am, is или are. 1 I….ten. 2 He…my dad. 3.His name….Veselov. 4.You…..my mate. 5. It……happy. 6. She….a student. 7. They…..old. C)Найди лишнее слово. 1.Yanuary, February, March, December. 2. May, June, July, August. 3.September, April, October, November. 4.winter, April, March, May. 5.November, winter, summer, autumn. 6. rain , snow, wind, nice 7. grey, hot, warm, fine.
https://doc4web.ru/astronomiya-/funkcii-groshey-.html	Функції грошей 2	https://doc4web.ru/uploads/files/218/3b1d942c84a56cb74e558b44f6d7c70e.docx	files/3b1d942c84a56cb74e558b44f6d7c70e.docx	Функції грошей Вивчення сутності грошей та еволюції їхнього розвитку становить базу монетарної теорії. Сутність грошей як економічної категорії проявляється в їх функціях. (див. малюнок 1). Міра вартості Служить еквівалентом вартості всіх товарів. Засіб обігу Служить посередником при обміні, стимулюють обмін товарів. Засіб утворення скарбів (нагромадження) Виступають як резерв багатства, регулюють грошовий обіг. Засіб платежу Забезпечують погашення боргових зобовязань. Світові гроші Виступають як: міжнародний засіб платежу; загальний купівельний засіб; сприяють матеріалізації багатства. Мал1. Функції грошей та їх призначення. Єдність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їх роль у суспільному відтворенні . Важливою умовою теоретичного пізнання функцій грошей є послідовне забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу. В процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються дії функцій грошей, а й зявляються нові і відмирають старі форми та ознаки грошей. У цьому і проявляється діалектика розвитку грошей як процесу, що динамічно розвивається, вдосконалюється. Міра вартості це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Якщо виходити з того, що гроші за своїм функціональним призначенням виступають у товарному обігу як засіб реалізації вартості. І це природньо, оскільки саме ця функція забезпечує товарну масу необхідним носієм (матеріалом) для вираження їхньої вартості. Зміси цієї функції полягає в тому, що гроші висткупають в якості самостійної форми мінової вартості, призначеної вимірювати вартість товарів. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару: поза зазначеною функцієї вартість існує абстрактно. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно повязано з категорією “ціна”, що є грошовим вираженням вартості товару. Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквіваленту. Виходячи з цього, гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару, що продається до уявно представленої кількості грошей. Однак для визначення ціни товарів цього недостатньо. Потрібний масштаб (стандарт вартості) для їх порівняння, одиниця виміру матеріальної субстанції загального еквівалента. Практично, виміряти величину вартості товарів в грошах тобто кількісна оцінка можлива з допомогою масштабу цін, який забезпечує якісну єдність обєкту (товари) і засобу виміру (гроші). Це зумовлює ще одну принципову особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін. Масштаб цін як величина грошової одиниці, є складовою частиною функції міри вартості, доповнює її призначення оцінювати вартість товарів. Якщо міра вартості економічна функція грошей, що не залежить від волі держави, то масштаб цін суто технічна функція грошей. Він носить юридичний (декретний) характер, залежить від волі держави і слугує для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявлено представлена ціна товару, як показник величини вартості перетворюється у прейскурантну або ринкову ціну, виражену в національних грошових одиницях. Грошова одиниця встановлений в законодавчому порядку грошовий знак, який служить для вимірювання та відбиття цін всіх товарів. Уряд кожної країни встановлює свою власну міру вартості. Наприклад, в США мірою вартості є грошова одиниця долар, в Німеччині марка, в Мексиці песо, в Україні гривна. Гроші як міра вартості, однорідні і використовуються в якості масштабу для виміру відносних вартостей товарів. Подібно до того, як ми вимірюємо відстань у милях або кілометрах, аналогічно ми вимірюємо вартість товарів у грошовому виразі, надаючи їм форму ціни. Виражаючи ціни в грошових одиницях (доларах, марках, гривнах) можна визначати та порівнювати вартості різноманітних товарів. Отже, гроші виступають в якості масштабу вартості та рахункової одиниці, що дає можливість здійснювати економічний облік та аналіз. В процесі розвитку товарно-грошових відносин механізм міри вартості періодично змінюється. В умовах золотого стандарту всі товари прирівнювались до золотого еквівалента і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу, тобто ціни визначались за ваговим масштабом і були відносно стійкими. В епоху карбування монет виник масштаб цін, який спочатку збігався з ваговим. Так, в Англії грошова одиниця фунт стерлінгів дорівнював фунту срібла, а монета карбувалась вагою 1/240 фунта срібла. Масштаб цін визначався державою, як вагова кількість монетарного товару (золота чи срібла), яка законодавчо визнавалась за грошову одиницю. При золотомонетному стандарті грошова одиниця прирівнювалась до визначеної вагової кількості дорогоцінного металу; гроші виступали у формі золотих або срібних монет. Наприклад, в США за долар в 1900р. було прийнято 1,50463 грами чистого золота. Відповідно до цього визначався і валютний паритет окремих національних грошових одиниць. Якщо у 1913р. один долар США представляв у обігу 1,5 г., а англійський фунт стерлінгів 7,3 г. Золота, то валютне співвідношення становило 1 і 4,87. При грошовій системі, яка базувалася на золоті, внутрішня вартість грошей безпосередньо залежала від вартості золота, звідси і зявився вислів “грошовий товар”. Центральні банки були зобовязані купувати і продавати золото за фіксованою ціною, що виражалась у національній валюті. Наприклад, до 1933р. унція золота (31,1г.) коштувала 20,67 доларів. Ціни товарів при золотому стандарті і вільному ринковому ціноутворенні змінювались прямо пропорційно вартості товару і обернено пропорційно вартості золота. Золотий вміст грошової одиниці мав реальне значення в умовах обігу золотих грошей та розмінних на золото грошових знаків, поскільки на його основі визначалась ціна золота та курс національної валюти. В сучасних умовах, коли в обігу знаходяться нерозмінні на золото паперові гроші, золотий вміст грошової одиниці втратив своє значення і держави перестали його законодавчо встановлювати. Офіційний масштаб цін замінений фактичним, який формується стихійно в процесі ринкового обміну. Ямайська валютна система, введена в 1976-1978 роках, офіційно відмінила розмін грошових знаків на золото і масштаб цін складається фактично під впливом попиту та пропозиції, служить для співставлення вартості товарів за допомогою ціни. Відміна офіційного (золотого) масштабу цін не означає, що функція грошей, як міри вартості, повністю вичерпана. В сучасних монетарних теоріях ця функція трактується як “одиниця розрахунків” за нею оцінюють мінову вартість товарів. Однак власна вартість грошей формується на іншій основі. Паперові гроші, переставши бути представником монетарного товару, уосодлюють в собі представницьку вартість загальної маси товарів, що обслуговуються відповідною масою грошей. Вартість грошей вже не грунтується на чітко визначеній кількості дорогоцінного металу (як це було при золотому стандарті), а визначається кількістю товарів і послуг, які можна придбати на ринку за гроші. Йдеться про визнання купівельної спроможності грошової одиниці, її відносної вартості за принципами кількісної теорії грошей. Купівельна спроможність або реальна вартість грошей це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю. В умовах обігу нерозмінних на золото грошей (кредитних грошей) механізм функції міри вартості істотно змінився. Ціна знаходить підтвердження (вираз) безпосередньо в товарах і виступає як форма прояву мінового відношення даного товару до інших товарів, а не специфічно до одного “жовтого” металу (золота). Ціни на товари фіксують тільки відповідні пропорції між ними. А гроші виступають як показники мінових пропорцій, або як форма мінової вартості, оскільки вони не мають власної вартості. Еквівалентна товару вартість зараз виражається в кількості грошових одиниць, а не у ваговій кількості золота. Рівень цін на товари, що склався на ринку, зумовлює і масштаб цін (стандарт вартості), а не навпаки, як це було в умовах золотого стандарта. Отже, сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, оскільки через обмін їх на звичайні товари можна виміряти вартість. Економічний зміст вираження вартості за допомогою сучасних грошей зводиться: всі звичайні товари, надходячи на ринок, “шукають” собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю субєктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін бажання продати і готовність купити визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється та яка задовільняє обох субєктів операції. При цьому вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару. У масштабі країни вартість грошей визначається (як вже зазначалось) у відповідності із загальним рівнем цін на товари та послуги. Існує обернено пропорційна залежність між загальним рівнем товарних цін і вартістю грошей. Коли індекс товарних цін (індекс “вартості життя”) зростає, купівельна спроможність грошей обовязково падає, і навпаки, зниження цін свідчить про підвищення вартості грошей. Але вартість виражена в грошах, може змінюватись тому, що вартість самих грошей схильна мінятися. Тому для сучасних грошей важливе значення набуває стабільність стандарту вартості. Його нерідко ототожнюють з досягненням і підтримкою стабільності рівня цін в економіці країни. Відомо, що ця концепція включає в себе необхідні засоби для підримання вартості грошей. Мається на увазі збалансованість таких макроекономічних показників: економічного зростання, стабільності цін, повної зайнятості, платіжного балансу, державного бюджету та раціонального розподілу доходів. Стабільність вартості грошей у будь-якій економіці залежить, крім усього іншого, і від наявної кількості (маси) грошей в обігу, тобто змінної величини, на яку справляє важливий вплив центральний банк. Чим більше держава випускає грошей, тим вартість грошової одиниці стає меншою. В умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну спроможність грошей. Різке знецінення грошей може призвести до того, що гроші перестають виконувати функцію міри вартості. Отже, сучасні грошові знаки є грошима для “рахунку”, які представляють вартість сукупної товарної маси, що обертається в даний момент на ринку. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію. На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства. Засіб обігу це функція, в якій гроші виступають як посередник в обміні товарів і заабезпечеють їх обіг. Функція грошей як засіб обігу завжди поєднується із попередньою функцією як міра вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність категорії грошей. Це обумовлено тим, що мінова вартість товару отримує загальне визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще до обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері обміну. Суть грошей у функціії засобу обігу полягає у тому, що гроші виступають посередником при обміні товарів. Процес товарного обміну виражається формулою: Т Г Т. Товаровиробник обмінює свій товар спочатку на гроші, а потім гроші на інший необхідний йому товар. Отже, у кругообігу (ТГТ) функціонування грошей як засіб обіігу представляє ланцюг безперервних актів: ТГ і ГТ тобто продажа здійснюється заради купівлі. Тут відбувається одночасне переміщення грошей іі товарів у протележних напрямках: гроші передаються продавцю, товари покупцю. Товарний і грошовий обіг виступають тут як похідні від товарного обміну. Участь грошей в товарному обміні надає йому нову якість порівняно з бартером. Завдяки функції грошей як засіб обігу товарообмін став набагато зручнішим і більш ефективним. Гроші є ідеальним засобом товарного обміну. Це означає, що за гроші можна будь-коли придбати любий із усього набору товарів, що поступають на ринок. Наприклад, якщо ви працюєте, ви обмінюєте результати вашої праці на гроші. Якщо ви купуєте товари, ви обмінюєте ваші гроші на товари. Безпосереднє споживання грошей немає сенсу. Особливість споживної вартості грошей це їх здатність обмінюватись на будь-який товар. Якщо ми бажаємо мати гроші, то тільки для того, щоб задовільнити свої потреби тобто придбати певні товари або послуги. Для того, щоб бути засобом обігу, гроші повинні користуватися загальним визнанням з боку субєктів ринку. Йдеться про суспільне визнання здатності грошей виконувати функцію посередника обміну товарів. Слід урахувати, що суспільне визнання можливе лише за умови, коли гроші здатні представляти вартість, а точніше виступати у функції збереження вартості. Гроші успішно виконують цю функцію до тих пір, поки їх вартість (купівельна спроможність) залишається відносно стабільною. Субєкти ринку приймають гроші в обмін на товари чи послуги оскільки переконані, що вони в будь-який момент зиожуть обміняти гроші на еквівалентні матеріальні блага. Навпаки, знецінення грошей викликає у субєктів ринку недовіру до їх купівельної спроможності та бажання швидше їх обміняти на товари, що стимулює ажіотажний попит. Водночас учасники бізнесу вважають доцільним перехід до бартерного обміну, ніж продати свої товари за гроші, які мають тенденцію до різкого знецінення. У функції засобу обігу гроші виступають реально як втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. У цій функції гроші у кінцевому підсумку реалізують ціну товарів; їх внутрішня субстанція вже не має реального значення, важливо лише їх кількість. При цьому зовсім не иає значення в якій формі вони виступають (металеві чи паперові). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого, товари покидають сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного субєкта до іншого. Ця особливість визначає характер звязку обігу грошей і товарів. Так в обігу завжди знаходиться відповідна маса грошей, яка протистоїть товарній масі, що підлягає реалізації. У цій функції гроші протистоять товарній масі як реальний образ їх вартості. Вони завжди знаходяться у безпосередньому звязку з товарами, а тому гроші не втрачають своєї якості. Маса грошей, що функціонує в сфері обігу: Кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно сумі цін товарів то послуг, що реалізуються, і обернено пропорційно швидкості обороту грошей. Це загальний закон грошового обігу. Попит на гроші як засіб обігу залежить не тільки від обєму покупок товарів та послуг, але і від вартості грошей, періодичності виплати заробітної плати, від доступності позичок, тобто від ступеня розвитку грошово-кредитної системи. Важливою ознакою функції грошей засобу обігу є те, що завдяки грошам товарний обмін розпадається на два самостійних акти продаж (Т-Г) і купівля (Г-Т), які можуть відокремлюватися у просторі і в часі. А це вносить суттєві зміни у ринкові відносини: по-перше, як засіб обігу гроші дають можливість суспільству уникнути незручностей бартерного обміну. Вони значно спрощують товарний обмін, економлять ресурси і час обміну товару на товар, а значить сприяють економії витрат обігу; по-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник грошей за проданий товар може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок, або взагалі використати їх за іншим призначенням. Все це стимулює розвиток підприємницької діяльності та спеціалізації виробництва; по-третє, на відміну від бартерного обміну, де єдиною можливою метою є обмін споживних вартостей, товарний обіг відкриває можливість для нагромадження грошей як вартості в її абстрактній формі, що сприяє процесу розширеного відтворення. Разом з тим у схемі (Т-Г-Т) акт продажі (Т-Г) не означає досягнення мети обміну жодним з власників товарів, що обмінюються. Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару і тоді повний товарний обмін не відбудеться. У даному випадку гроші на певний період часу випадають із обігу, а це може призвести до порушення безперервного процесу товарного обігу, в чому приховується абстрактна можливість кризи збуту і неплатежів. У нашій країні у звязку з інфляційними процесами, що набрали широкого розмаху в період переходу до ринкової системи господарювання, спричинили звуження сфери функціонування грошей як засобу обігу, стихійного запровадження натурального товарообміну (бартеру), нелегального проникнення у сферу обігу іноземної валюти, переважно, американського долара. Внаслідок чого порушилась система товарно-грошових відносин. Альтернативою товарного обміну або бартеру може бути раціонування це коли держава застосовує у торгівлі розподільчі талони. Ці талони дають їх власникам право на придбання певної кількості споживчих товарів із виділеного набору. Мета раціонування обмежити попит на товари в умовах контрольованих цін і швидкого зростання номінальних доходів окремих верств населення. Інакше кажучи це державна програма “замороження” цін на окремі види товарів в умовах зростання інфляції. З допомогою політики раціонування держава має можливість у даній ситуації контролювати попит та обсяги постачання товарів. Але, далеко не завжди система раціонування, випробована в Україні, була ефективною. На практиці, як засвідчує досвід, дуже трудно розподілити талони на всі види продуктів, що виробляються в суспільстві; надзвичайно трудно домогтись того, щоб кількість талонів точно відповідала реальному набору товарів. Крім того, раціонування обмежує споживчий вибір. Внаслідок чого, система раціонування послабляється, а талони втрачають свій специфічний характер і стають просто ще одним видом грошей. Засіб платежу це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобовязань між субєктами економічних відносин. Функція грошей як засіб платежу за змістом є продовженням функції грошей засобу обігу і появилась вона пізніше на вищій стадії розвитку товарного виробництва і кредитних відносин. Ця функція грошей формально не є обовязковою. Якщо гроші не можна уявити без двох попередніх функцій, то логічно вони можуть існувати без функцій засобу платежу. Остання виникає там, де має місце регулярна купівля-продаж товарів у кредит, тобто з відстрочкою платежу. Це значить, що товари безпосередньо продаються не за гроші, а під боргові зобовязання покупця. Товар поступає у розпорядження покупця раніше, ніж гроші до продавця. Продавець стає кредитором, а покупець боржником. Гроші у функції засобу платежу мають свою специфічну форму руху за системою: Т-З ... З-Г. Боржник отримуючи товар, дає взамін кредитору письмове боргове зобовязання (вексель) про наступну сплату грошей у визначений строк (Т-З). При погашенні боргових зобовязань гроші виконують функцію засобу платежу (З-Г). Як бачимо, гроші тільки завершують акт купівлі-продажу внаслідок чого проходить відносно самостійний рух грошей по відношенню до товарів. Основний зміст функції засобу платежу полягає в тому, що гроші погашають вартість товарів, які були продані в кредит. Гроші тут функціонують: по-перше, як міра вартості при визначенні контрактної ціни реалізованих товарів, тобто гроші визначають суму боргу, яку покупець зобовязаний погасити у визначений строк. Гроші виступають тут як “образ” товарних вартостей; по-друге, гроші функціонують як ідеальний засіб платежу. Внаслідок чого звужується сфера використання грошей як засіб обігу і виникає потреба в грошах для погашення боргів, тобто функціонування грошей як засіб платежу, сфера використання яких в умовах ринку невпинно розширюється. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого звязку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в процесі розширеного відтворення; по-третє, на основі обігу боргових зобовязань виникла принципово нова форма грошей кредитні. У товарному обігу зявилися боргові зобовязання (вексель, чек) як втілення мінової вартості реалізованих товарів у кредит, що надало їм властивостей здійснювати функції грошей, зокрема купівельну і платіжну. Таким чином, не дивлячись на особливість функції грошей засобу платежу вона нероздільно повязана з іншими функціями. В якості платежу гроші можуть бути використанні при умові їх функціонування як міра вартості і засіб обігу. Розвиток функції грошей як засіб платежу виникає необхідність у резервному фонді, тобто в функціонуванні грошей як засіб нагромадження вартостей. Функція грошей як засобу платежу забезпечує широкі можливості для підприємницької діяльності оскільки кредитні відносини дають можливість здійснити платежі з відстрочкою або шляхом заліку зустрічних зобовязань, при цьому гроші не виступають посередником в обігу; що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу товарних фондів. Разом з тим, у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, яка при широких масштабах може призвести до грошово-кредитної кризи і банкрутства багатьох підприємців. Причиною такого явища може бути фінансова нестабільність та недисциплінованість субєктів ринку. У функції засобу платежу ринок предявляє вимоги щодо сталості грошей, оскільки тут діє фактор часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форми грошей. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої вартості і понесе збитки, оскільки він не зможе купити за повернуту суму грошей попередню кількість товарів у звязку з їх подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьому виграш. Щоб уникнути цього доводиться коригувати процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впливає на стан кредитних відносин в економіці, крім того, саме по собі підвищення позичкового процента є інфляційним фактором і призводить до подальшого знецінення грошей та зростання цін. Засіб нагромадження це функція, що повязана із здатністю грошей бити засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Можливість і необхідність цієї функції витікає із функції грошей як засіб обігу, завдяки розподілу товарного обміну (Т-Г-Т) на два самостійно відокремлених акти: (Т-Г і Г-Т) продаж і купівлю. У даному випадку продаж (Т-Г) здійснюється не заради купівлі, а заради самих грошей. У цій функції гроші не є посередником в обміні, а стають метою продажі. У даній якості гроші виходять з обігу, отримують самостійне існування (буття). Це і визначає особливості функціональної ролі грошей порівняно з функцією засобу обігу, де гроші виконують миттєву роль, що обумовлює можливість заміни повноцінних грошей паперовими грошима. Інша справа в функції грошей як засіб нагромадження. Тут гроші виступають як представник абстрактної форми багатства, як засіб нагромадження і збереження вартості. Тому функцію нагромадження у формі скарбу ідеально виконують повноцінні гроші (золото і срібло), які мають власну вартість. Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вартості; створення резерву платіжних засобів; розширення виробництва і одержання додаткового прибутку. Спочатку нагромадження грошей має лише одну визначену ціль збереження вартості. Для цього достатньо було уречевити вартість в звичайних кусках, чи зливках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соціально-економічних потрясінь. У такій формі нагромаджувалося абстрактне, загальне багатство, що називалося скарбом. Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення прибутку. Така ціль визначалась ускладнення самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів. Без такого резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та забезпечити розширення свого виробництва. Виникнення нової цілі нагромадження скарбу докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго лишатися без руху і став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення, перетворившись у резерв для привідних і відвідних каналів регулювання грошового обігу. В умовах золотого монетного стандарту скарб виконував роль стихійного регулятора грошового обігу. Якщо масштаби виробництва і товарного обігу розширялись, монети із скарбу поступали на ринок для купівлі товарів, тобто виконували функцію засобу обігу. Якщо виробництво і обіг товарів скорочувалось, то частка грошей залишала канали обігу і перетворювалась у скарб. Тому при золотомонетному стандарті в обігу завжди знаходилась маса грошей, необхідна для реалізації товарів. Крім того, товаровиробники нагромаджували скарб безпосередньо заради розширення виробництва й одержання додаткового прибутку. Вони передавали свої скарби в борг, розміщували в банках на депозитах, вкладали в цінні папери, що приносило їм прибуток у вигляді позичкового процента і дивідендів. Тим самим, скарб поступово перетворився в цілеспрямоване нагромадження грошей як збереження вартості для розширеного відтворення. Це означало більш високий рівень розвитку даної функції грошей. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією нагромадження вартості. З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми грошей. Спочатку послабла, а потім зовсім зникла залежність функціонального призначення нагромадження грошей від їх субстанціональної вартості. Оскільки нагромадження втратило свою абстрактність багатства взагалі, зникла й потреба тримати їх у вигляді запасу золота чи срібла. Їх нову роль, яка передбачає конкретизацію цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно виконувати знаки грошей паперові, депозитні, електронні. Сучасні кредитні гроші не виконують функцію засобу утворення скарбів тому, що не мають власної вартості. Вони можуть виконувати лише функцію нагромадження, яка виникла на базі функції утворення скарбів. Нагромадження розглядається як необхідна умова розвитку товарного виробництва. Для того, щоб придбати засоби і предмети праці, капіталізувати прибуток для розширеного виробництва підприємець повинен нагромаджувати частину прибутку у вигляді грошей. Нагромаджують гроші і населення для покупки необхідних товарів та послуг. Йдеться про трансакційний залишок грошей. Необхідною умовою для цього є відповідність кількості грошей вимогам закону грошового обігу. Функцію нагромадження виконують реальні гроші, які тимчасово знаходяться поза процесом обігу. Однак, виходячи за межі сфери обігу, гроші не втрачають звязку з товарним світом. Кредитні гроші можуть виконувати цю функцію коли вони знаходяться у постійній готовності до реального обігу, а тому поза цим звязком недоцільне ніяке нагромадження грошей. Логічно, якщо гроші функціонують як засіб обміну, то вони повинні функціонувати як засіб збереження вартості. Адже, коли гроші не можуть бути використані для здійснення покупок у майбутньому, то і сьогодні ніхто не захоче продавати свої товари за гроші. Тому отримані після продажу товарів і послуг, гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спроможності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих товарів, а й виступати у ролі представника абстрактної форми багатства, яку можна в будь-який час отримати за гроші. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження сучасні гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними. В умовах чутливої інфляції гроші як засіб нагромадження втрачають свою привабливість не дивлячись на їх високу ліквідність. У тих країнах, де має місце гіперінфляція, національна валюта може частково не використовуватись як засіб нагромадження і як міра вартості. Аналогічно, кредитні гроші слугують також мірою відкладених платежів при умові, коли настане термін погашення боргу, платежі будуть здійснені в грошовій формі в розмірі, еквівалентній вартості. Йдеться про те, що кредитні гроші можуть бути використані як засіб платежу лише тоді, коли вони зберігають притаманну їм високу ліквідність можливість використання певного активу в ролі засобу платежу і водночас як здатність цього активу зберігати свою номінальну вартість незмінною. Отже, поєднання функцій нагромадження і засобу обігу та платежу визначає одну з принципово важливих ознак грошей їхню абсолютну ліквідність. Кредитні гроші справили позитивний вплив на розвиток самої функції засобу нагромадження і грошових відносин взагалі. По-перше, виникла можливість вивести обсяги нагромадження за межі, що визначалися фізичними обсягами видобутку благородних металів. По-друге, можливість знецінення грошових знаків підштовхнула власників нагромадження швидше їх капіталізувати , що сприяло розвитку організованих нагромаджень, банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей перетворилося по суті в нагромадження позичкового капіталу. По-третє, капіталізація грошових нагромаджень, у свою чергу, сприяла розвязанню суперечності між збереженням вартості “в спокої” у межах індивідуального капіталу і необхідністю прискорення обігу її у масштабах суспільного відтворення. Розглядаючи сутність грошей ми можемо прийти до висновку, що гроші, як економічна категорія, обслуговують всі сфери ринкових відносин, що базуються на еквівалентному товарному обміні, виконуючи при цьому чотири функції. Сучасні гроші є засобом обміну й мірилом вартості, а також засобом збереження вартості і законним платіжним засобом. Цю останню властивість грошам надає держава, яка через своє законодавство та спеціальні інститути взагалі керує грошовим обігом країни. Гроші можуть мати свою власну цінність (товарні або металеві) і цінність похідну від функцій, що їх вони виконують кредитні гроші. Функцію нагромадження гроші можуть успішно виконувати тільки при збереженні їх вартості тобто при незмінному загальному рівні цін. Гроші мають свою специфічну форму прояву. Тому в господарській практиці назву грошей можуть носити: національні грошові знаки; іноземна валюта; запаси на банківських рахунках (депозитні та електронні гроші); кошти витраченні на придбання цінних паперів; боргові зобовязання, які використовуються для платежів тощо. Аналіз функцій грошей вимагає розгляду не тільки кожної функції зокрема, але і їх разом як єдиного цілого. У сукупності вони забезпечують реальний рух грошей тобто функціонування грошової маси. Світові гроші це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Функція світових грошей зумовлена інтернаціоналізацією економічних звязків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку. Світові гроші є синтезом попередніх функцій і мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу; міжнародного купівельного засобу і формою матеріалізації суспільного багатства. Це значить, що світові гроші комплексна функція, що повторює по суті всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку. Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, повязаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи послуг і замість певної суми грошей, що вивозиться (переказується), в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу. Вона спостерігається у випадках надзвичайних подій, коли порушується звичайна рівновага обміну між країнами (неврожай, стихійне лихо, соціальні потрясіння) чи виникає недовіра до платоспроможності іноземного контрагента. Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують переміщення багатства. Це може мати місце при оплаті контрибуції, репарацій, грошових позичок чи допомоги, вивезені грошей емігрантами тощо. В умовах золотого стандарту роль світових грошей закріпилась за золотом у формі зливків (995 проби) а пізніше і за деякими національними валютами, що вільно розмінювались на золото, перш за все англійським фунтом стерлінгів та доларом США. Після краху золотого стандарту відбулась трансформація форм світових грошей: від металевих (золота) до національних валют кредитного характеру, а від них до колективних валют, що не мають матеріальної форми (запаси на банківських рахунках). В сучасних умовах золото перестало використовуватись як міжнародний платіжний засіб і замінене в цій ролі вільно конвертованими національними валютами. Золото продовжує виконувати цю функцію через операції на ринку золота і виступає в якості резервного засобу. До резервних (ключових ) валют відносяться: долар США, марка ФРН, фунт стерлінгів Англії, франк Франції, ієна Японії та інші. Як міжнародні платіжні засоби використовуються також міжнародні колективні валюти СДР, ЕКЮ та інші. СДР спеціальні права запозичення в Міжнародному валютному фонді (МВФ). Таким правом наділяється кожна країна член МВФ, для якої відкривається у фонді спеціальний ліміт в СДР. У межах виділеного ліміту кожна країна може купувати потрібну їй іноземну валюту в інших країн членів МВФ, розраховуючись за неї в СДР через фонд. Кошти СДР введені в міжнародний оборот в 1970 р. Поступово СДР перетворились в міжнародні резервні і платіжні засоби і широко використовуються країнами-членами МВФ для поповнення своїх валютних резервів, для розрахунків з МВФ та між собою, для регулювання сальдо платіжних балансів, для порівняння вартості різних валют тощо. Європейська валютна одиниця (ЕКЮ) умовна міжнародна рахункова одиниця країн-членів ЄЕС; створена в 1979 р. з метою протиставити свою колективну валюту американському долару і стримати його проникнення на європейський ринок. Величина ЕКЮ розрахована на базі “кошика” національних валют країн-членів ЄЕС. Служить грошовою одиницею європейської валютної системи. Випускається у вигляді записів на рахунках центральних банків ЄЕС в Європейському фонді валютного співробітництва. Використовується як міра вартості, база для визначення валютних паритетів, засіб міжнародних розрахунків тощо. У перспективі СДР і ЕКЮ, по замислу їх фундаторів, повинні стати формою світових грошей, деякі функції котрих в обмежених масштабах вони вже виконують. Країни Азії, Африки та Латинської Америки володіють низкою колективних валют, більшість з яких знаходяться на стадії зародження в якості міжнародних рахункових одиниць (моде). Однак такі із них, як арабський розрахунковий динар Арабського валютного фонду, антське песо Антського пакту за багатьма параметрами аналогічні СДР і ЕКЮ, а франк КФА обслуговує одночасно внутрішній і зовнішній оборот країн-учасниць. Застосування національних валют у міжнародному обороті породило одне із основних протиріч сучасної міжнародної валютної системи. З цього приводу американський економіст Р.Тріффін відзначив, що використання національних валют в якості світових грошей насправді є “внутрішнім дестабілізатором” міжнародної валютної системи. Органічна неспроможність ключових валют виконувати функції світових грошей витікає із національного характеру кредитних грошей. Адже валютний курс, обсяги емісії та інші економічні параметри резервної валюти переважно залежить не від потреб розвитку міжнародних економічних відносин, а зумовлені причинами що випливають із політичного та економічного стану країн-емітентів. Використання національної валюти як міжнародного платіжного засобу дає країні-емітенту значні переваги, оскільки вона може форсувати імпорт, перевершуючи обсяги власного експорту, покриваючи дефіцит платіжного балансу емісією національної валюти. Такий вид емісійних доходів країни емітента наносить іншим країнам значні втрати від прихованого “експорту” інфляції. Разом з тим, слід постійно мати на увазі, що надмірне використання національної валюти для покриття дефіциту платіжного балансу тобто нерівноваженість платежів може підірвати довіру до неї на світовому ринку, викликати її знецінення. Таке суперечливе становище ключових валют не тільки загострює проблему міжнародної валютної ліквідності, але, і підриває стабільність курсового механізму світової валютної системи. Щоб підтримувати курс резервної валюти у визначених параметрах країні-емітенту приходиться витрачати значні суми для проведення валютних інтервенцій на валютних ринках, що в кінцевому підсумку значно зменшує отримані вимоги від провідного становища національної грошової одиниці в міжнародному платіжному обороті. Таким чином, міжнародні валютні системи, засновані на ключових валютах національного характеру, потрапляють у тупикове становище. А країна-емітент такої валюти рано чи пізно може перетворитись із загального кредитора в нетто-боржника, як це сталося в 1925 р. з Великобританією і в 1985 р. з США. Таке мислення напевно слугує однією із причин того, що ФРН і особливо Японія, не поспішають протиставити свої національні валюти в конкуренти долара. Таке становище заставляє субєктів світового господарства вишукувати нові механізми формування міжнародних валютних систем, зокрема, шляхом використання і розширення ролі валют колективного характеру. За своєю природою колективні валюти також не мають внутрішньої вартості і виступають як умовні рахункові грошові одиниці. Вони не існують у матеріальній формі тобто у вигляді банкнот або монет, а значаться у формі записів на банківських рахунках, в тому числі, і в памяті ЕОМ. Колективні валюти, які емітуються міжнародними фінансово-валютними організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних показників і для використання як офіційного грошового еталону в різних валютних вимірюваннях (спільним знаменником для співставлення курсів національних валют). Поступово беруть на себе деякі функції грошей, зокрема функцію платіжного засобу і міжнародних безготівкових розрахунках, функцію засобу нагромадження вартості в формі резервної валюти. Використовується під контролем міжнародних валютних організацій, що забезпечує їм більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних платіжних засобів порівняно з національними валютами. З простих рахункових одиниць вартості вони поступово стають валютою. У теоретичному плані колективні валюти знаходяться у більш вигідному положенні ніж ключові валюти національного характеру. Обсяги емісії колективних валют зручніше повязати із потребами міжнародного платіжного обороту в ліквідних активах, курс таких валют технічно простіше стабілізувати, наприклад шляхом його обгрунтування зразу на декількох курсах національних валют, що сприятиме значному обмеженню амплітуди його коливання порівняно із національними валютами, що лежать в його основі. Тому ряд провідних економістів світу вважають колективні валюти більш ефективним міжнародним ліквідним активом, ніж ключові валюти. Одночасно більшість з них, розуміють, що запровадження в міжнародний оборот колективних (наднаціональних) валют у кращому випадку зможе лише послабити суперечність світової валютної системи, а не ліквідувати. Однак внаслідок подальшого поглиблення процесу інтернаціоналізації світового ринку, розвитку системи міждержавного економічного регулювання валютна система обєктивно потребує запровадження в структуру міжнародних валютно-фінансових відносин універсального, єдиного для всіх наднаціонального платіжного і резервного засобу, тобто своєрідних світових грошей. Поява наднаціональної резервної валюти глобального характеру більш ширше і більш повноцінно враховуватиме інтереси субєктів міжнародного обміну, оскільки емісія такої валюти, визначення валютного курсу та інших основних параметрів будуть проводитись колективно, дотримуючись демократичних принципів.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/ust-say-no-prosto-skazhi-net-klass.html	Разработка внеклассного мероприятия “Just say NO” для 9 классов (по УМК «Английский язык» для 9 класса автор В.П. Кузовлев, Н.М. Лапа)	https://doc4web.ru/uploads/files/81/4e1320ada14554356f9af6a5818359e5.doc	files/4e1320ada14554356f9af6a5818359e5.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vhodnaya-poshagovaya-diagnostika-po-angliyskomu-yaziku-klassi.html	Входная пошаговая диагностика по английскому языку 2-9 классы	https://doc4web.ru/uploads/files/38/b909ac263551a29dedf084480cd45daf.docx	files/b909ac263551a29dedf084480cd45daf.docx	ENTRANCE TEST (Steps from F2 to F8) Grammar Дай полный ответ на вопросы: 1.What’s your name and surname? ______________________________________________ 2. What are you? _______________________________________________________________ 3. How old are you? _______________________________________________ 4. What nationality are you? _________________________________________________________________________________ 5. What are you interested in? What can you do well? __________________________________________________________________________________ 6. Where do you come from? Do you live in your hometown or are you living somewhere else now? ________________________________________________________________________________ (F-2) Выберите подходящее слово: 1. Ann has got ___ cat and I have got ___ (an, a, the) elephant. 2. I ___ (has, have) a new computer. 3. Bob ___ ( have, has) brown eyes. 4. She ___ ( am, is, are) a teacher. 5. We ___ (am, is are) Russian. 6. We have got two ___ (bear, bears). 7. He ___ (like, likes) playing. 8. I hate ___ ( Kate, Kate‘s, Kates) dress. 9. We ___ (live, lives) in Moscow. To be To have a/an/the Noun/Plural Pr.S. v/v-s Noun/ Possesive C. (F-3) Выбери подходящее слово: 1. A lot of fish ____ (live, lives) in this lake. 2. I see many ____ (child, children) playing in the street. 3.”____ (may, must, mustn’t) I come in?” 4.” You ____ (must, mustn’t, may) drink cold milk.” –doctor says. 5. Напиши порядковые числительные: One ________________, two ___________________, tree ____________________, Eight ________________, six ____________________, twelve __________________. 6. Напишите какие это цифры и поставьте их по порядку: ___ninety four __fourteen, __ twenty, ___thirteen, 7. My brother likes _______(play, playing, played) chess. 8._____ (what, where, when, who) sleeps in this room? 9. _____(how many, how much) pets have you got? 10. _____ (how many, how much) milk does your sister drink? 11. _____( when, where, who, why) do you live? 12. Tom _____(don’t, doesn’t) live in a big city. 13. _____ (do/ does) you eat sweets every day? 14. They always wash ____ (their, they) hands before meals. 15. ____ (we, our) walk ____ ( we, our) pets in the park every day. 16.Напиши сколько время: It’s (12.00) _______________ It’s (12.15)________________________. It’s (12.30)_______________________________________. 17. My sister hates _________(to read, reading, read) books. N/Plural Irregular Pr.Simple Must/may/ Mustn’t Figures 1 - 100 Ordinal numbers Making Specia Questions Personal/possessive pronouns Ing-form after some verbs Telling the time (F-4) 1. There ____ (is, are) a table and two chairs in the kitchen. 2. There ____(is, are) two posters in my room. 4. Ann is _____ (good, better, the best) pupil in our school. 5. The weather is _____ (good, better, the best) today than it was yesterday. 7. There is a nice carpet ___ ( in, on, under, at) the floor. 8. There’s no balcony ___( on, in, at) their new flat. 9. He ____ (was, were) to Spain last year. 10. They ____ (don’t, weren’t, didn’t) travel by train to Italy last year. 11. We ___ (was, were) at home yesterday. 12. We ___ (don’t, didn’t, weren’t) celebrate New Year last year. 13. We ___ (go, will go, went) to London next summer. 14. Tomorrow Kate and Sue ____ (have, will have, had) a party. 15.Is there ____ (some, any, no) bread ? 16. There is ___(some, any, no) milk in the fridge. There is/are Some/any Adj.-Degrees of Compassion Was/were Past.S/Pr.S. Future Simple (F-5) 1. Напиши II форму глаголов: Understand - become - eat – Run - swim- think - say – 2. Используй отрицательные приставки и сформируй новые слова: ____friendly, ___polite, ___usual, ___pleasant Вставь нужное слово: 3.What ____ (is, are, am)you doing? 4. My father ____ ( is, are, am) repairing his car. 5. Barbara ____ ( doesn’t, isn’t, didn’t) singing now. She ____(singing, sings, sing) on Saturdays. 6. Do you like apples_____(but, or) oranges? 7. They sing Spanish songs well, _____(can, can’t, do, don’t) they? 8. It’s a good idea to visit London next year, ___(don’t, doesn’t, isn’t) it. 9.We ____ (spend, spend, are spending) three hours studying English yesterday. 10. She ____(takes, took, is taking) her brother to the doctor’s yesterday. 11. What ___ you ____ (do go, are going) to do next summer? 12.My friends __________ ( go, is gong, are going) to spend their summer holidays at the seaside. Irregular Verbs Pr.C. Pr.C/Pr.S. Disjunctive Q. Alternative Q. Pst.S. /Pr.S. Going to Negative Prefixes Ответь на вопросы: 1.When did you last swim in the Black sea? _____________________________________________________________________________ 2. What are you going to do next summer? _____________________________________________________________________________ 3. What are you going to be when you grow up? (…finish school?) _____________________________________________________________________________ 4. What is your mother (father, teacher) doing now? _____________________________________________________________________________ Составь всевозможные вопросы к данному предложению: We ate pineapples and grapes at Kate‘s birthday party yesterday. What__________________________________________________________________? Where_________________________________________________________________? When__________________________________________________________________? ___________________________________________or_______________________? _____________________________________________ , ______________________? Переведи: Мы приняли участие в фестивале. ______________________________________________________________________ Посмотри на этого читающего мальчика, я его знаю. ______________________________________________________________________ Он врач, но сейчас он учит детей. ______________________________________________________________________ Посмотри, девочка танцует. Она всегда очень красиво танцует. ______________________________________________________________________ Pst.S/Irr.v. Wh-? Going to/ Future plans Pr.Cont./ Pr.S. Participle I/II Take (phrasal) (F– 6) 1. The film is worth ___ (watch, to watch, watching). 2. He ______ (did, has done, have done) his homework already. 3. She _____ ( did, didn’t, has, haven’t, hasn’t) cooked breakfast yet. 4. We have _____ ( yet, already, just) been to London. 5. ______ ( a/an/the/-) Emily lives in ____ (a/an/the/-)London. 6. Winters are not cold in _____ ( a/an/the/-_ Europe. 7. “you _____(must/should) visit us when you are in Moscow.”- says Kate. 8. I have done it ______ (my, me, myself). 9. You have to wash your jeans _____(you, your, yourself) Переведи: 10.Какой красивый день!_____________________________________________________________ 11. Какие плохие мальчики!___________________________________________________________ 12. Закрой дверь!____________________________________________________________________ 13.Не трогай мою собаку! _____________________________________________________________ Adj + -ing\ V+adj. a/an/the/-with geographical names Pr.Prf./Pst. S. Yet/already.. Must/should Myself… What a\What! Imperative Mood (F-7) 1. She expects us _____ (come, to come, will come). 2.” I want you _____ ( be, to be, will be) the best pupil in class.”- father said. 3. You ______( look, feel, smell)sad! What’s the matter? 4. Go ______ ( towards, across, through) the forest and you’ll find the lake. 5. Go ______( across, toward, through) the street and there is a bus stop. 6. It is ______(hard/hardly)to understand why she says does. 7. We have seen this film _____(late, lately). 8. You _____ ( have to , must, should) study hard if you want to get a good job. 9. Pupils ______(should, have to ) wear a uniform at school. 10. If the weather ______ ( will be/ is/ was) fine, we will go hiking. 11. What will you tell Tom, when you _____ ( will meet/ meet/ met) him. Comx.Obj. V+adj. Across/towards… Hard/hardly, Late\lately Have to/should/ must Cond. I (F-8) 1. When mother came Tom ____ (did, is doing, was doing, does, will do) his homework. 2. What ____ you _____ (do…do, did…do, will…do, were …doing) this time yesterday? 3. While Tom _____ (repaired, was repairing, will repair, is repairing) his car, his little son_______ (played, is playing, will play, was playing) with a kitten in the yard. 4. - What _______________ ?( happened, has happened, had happened) - I _________________(cut, has cut, had cut, have cut) my finger! 5. _____you ever _________( did…see, have…seen, had…seen) her new house? 6. She didn’t understand what she _______ (did, has done, had done). 7. It was late when she realized whom she _______ ( met, has met, had met). 8. If I were you, I ___________ ( ask, will ask, would ask) first. 9. We would buy this beautiful house if our father __________(is, were, would be) alive. 10. __________ (what, where, wherever, whatever) I would go, __________________( what, where, wherever, whatever)I would do, I’d never forget my family. 11. She said she _________ (will go, would go, went) to the sea the next summer. 12. She asked if we ________ (know, knew, will know) how to act in different situations. 13. He was the one _______ (who, that, which) knew her very well. 14. ______ (who, that, what) are you talking about? I don’t believe it! 15. When she was a student she ________ ( sold, was selling, used to sell) her drawings in the streets of Moscow. 16. They are rich now, but they___________ (were/ used to be, would be) ______________(enough/ rather) poor when they lived in London. 17. The women walked into the room. I ______never______(saw, have …seen, had …seen) her before. 18. When Sarah arrived at the party, Paul wasn’t here. He ________ (went, has gone, had gone) home. 19.Tom _____ ______ (will invite, invited, was invited) to come to the party. 20. I will _____ my car ______________ at the garage next week. (have … repair, repair…..soon, have … repaired). 21. What _____ your dress ____________ of? ( will… make, had …. been made, is … made) Used to Pr.Prf.\Pst.S. Pst.S.\ Past.C Cond.II Indirect Speech What\ whatever, wherever Passive Voice Causative Who\ that Pst.Prf. TOTAL: _____________ (out of 112 grammar tasks) it makes _____________%. Items to be studied: 1. 2. 3. 4. 5.
https://doc4web.ru/astronomiya-/enciklopediya-dlya-detey-vsemirnaya-istoriya-g-izdatelstvo.html	Энциклопедия для детей. Всемирная история 1996г. Издательство	https://doc4web.ru/uploads/files/242/c6c99bd59c258fbb5dbd67e5b26bda01.docx	files/c6c99bd59c258fbb5dbd67e5b26bda01.docx	УДК 087.5 ББК 63.3(0)я2 Э68 Составитель С. Т. Исмаилова Энциклопедия для детей. Т. 1. Всемирная история/Сост. С. Т. Исмаилова. — 3-е изд. перераб. и доп. — М.: Аванта+, 1996. — 704 с: ил. ISBN 5-86529-014-2 (т. 1) ISBN 5-86529-002-9 Статьи данного тома являются эксклюзивным материалом, авторы их — профессионалы-историки. Написанные живым, образным языком, доступным для восприятия детей 10—14 лет, статьи посвящены наиболее важным этапам мировой истории — от появления человека на Земле до событий конца XX в. Основной концептуальный принцип издания — строго научная, неидеологизированная и беспристрастная оценка исторических фактов и событий. Через историю отдельных стран и народов в книге показана история единой человеческой цивилизации. Несомненным преимуществом издания является большой блок статей, посвящённых истории древнего и средневекового Востока. Представляют интерес богато иллюстрированные статьи по военному делу всех периодов истории. Книга рассчитана на детей среднего и старшего школьного возраста, их родителей и учителей. Том «Всемирная история» рекомендован Управлением развития общего среднего образования Министерства образования Росийской Федерации как дополнительное пособие для учащихся. УДК 087.5 ББК 63.3(0)я2 Э68 ISBN 5-86529-014-2 (т. 1) ISBN 5-86529-002-9 «Аванта+», М. Аксёнова, С. Исмаилова, 1994 Телефоны для оптовых покупателей: (095) 259-76-27, 259-58-25 Телефоны для розничных покупателей: (095) 259-23-05, 259-54-12 Книга издаётся в суперобложке Изд. лиц. № 062284 от 22.02.93. Подписано в печать 15.12.95. Формат 84 х 108/16. Бумага мелованная матовая. Гарнитура Школьная. Печать офсетная. Усл. п. л. 73,92. Тираж 25 000 экз. доп. Заказ № 2174. «Аванта + » 123022, г. Москва, ул. 1905 года, 10. Отпечатано с готовых диапозитивов в Государственном ордена Октябрьской Революции, ордена Трудового Красного Знамени Московском предприятии «Первая Образцовая типография» Комитета Российской Федерации по печати. 113054, Москва, Валовая, 28. Совет директоров: М. Аксёнова Г. Храмов Исполнительный директор: И. Кошелев Консультант: И. Кудрявцева Научные редакторы: И. Алёшина Э. Виноградская А. Майсурян Т. Сергеева Редакторы: A. Горбачёва Ю. Евдокимова Т. Кистанова Л. Покрасина B. Радакова Н. Семёнова В. Старостин Н. Чистова В. Шестопалова Е. Шурхно Корректоры: В. Любимцева О. Шаповалова Н. Мистрюкова Художники: A. Афанасьев B. Андрианов Н. Бугославская М. Брызгалов М. Горелик Е. Дукельская C. Емельяненко А. Ибрагимов Т. Карманенко A. Крысов Н. Кузнецов B. Пингачёв Е. Плотников А. Пущина И. Сакуров М. Сухоруков А. Сушкова А. Юдина И. Бушуева Ю. Бушуев и другие. Художественный редактор: Е. Дукельская Компьютерная графика: Ю. Титов Макет и техническое редактирование: C. Кошель Фотоматериалы предоставлены Российским государственным архивом кинофотодокументов.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-dlya-klassa-puteshestvie-v-stranu-znan1.html	Внеклассное мероприятие для 2 класса «Путешествие в страну знаний»	https://doc4web.ru/uploads/files/32/3f1d82776d42b46200bcce84e7f80ef2.doc	files/3f1d82776d42b46200bcce84e7f80ef2.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/viktorina.html	Внеклассное мероприятие по английскому языку для учащихся 7-10-х классов. Викторина "Как ты знаешь Англию?"	https://doc4web.ru/uploads/files/46/3de10b6eac04fcb2fc70cc008216d72e.doc	files/3de10b6eac04fcb2fc70cc008216d72e.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/viktorina-london-uiz.html	Викторина London Quiz!	https://doc4web.ru/uploads/files/16/f4216a9c18bbd582e528ba74f7feab27.doc	files/f4216a9c18bbd582e528ba74f7feab27.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/urok-po-angliyskomu-yaziku-chto-vi-znaete-o-velikobritanii-i-ssh.html	урок по английскому языку "Что вы знаете о Великобритании и США?"	https://doc4web.ru/uploads/files/91/8530083b5257472fe155a0227d1dc836.docx	files/8530083b5257472fe155a0227d1dc836.docx	Открытый урок по английскому языку "Что вы знаете о Великобритании и США?" Шарипова Нодира Туйиновна; учитель английского языка Разделы: Преподавание иностранных языков Тип урока: интегрированный урок-конкурс. Цели урока: Познавательный аспект – обогащение страноведческих знаний учащихся. Развивающий аспект – развитие интеллектуальных способностей и личностной активности. Воспитательный аспект – воспитание уважительного и терпимого отношения к культуре англоязычных стран. Оборудование: компьютер, интерактивная доска, слайды, британские и американские флажки. Участники: учащиеся 10-11классов. Р.S. Если в школе нет компьютера или интерактивной доски, можно использовать проектор или просто портреты и виды. Основные этапы урока: Целеполагание Общая информация о Великобритании и США. Знаменательные места. Литература. Политическая система. Известные личности. Праздники. Угадай мелодию. Подведение итогов. На доске записаны слова: Вопросы по темам задаёт учитель, а каждый ученик, отвечая, набирает баллы. После каждого этапа вручается флажок тому, кто больше ответил на вопросы. General Information about Great Britain. What is the official name of Britain? What is the official part of London? What is the symbol of England, Scotland, Wales, and Northern Ireland? What is the traditional Christmas meal in Britain? What is the longest river in Great Britain? What is the highest mountain? What is the most famous forest in England? Who came to Britain from Denmark and Norway in the 9/th country Why is it never too hot or too cold in Britain? What is national costume of Scotland? General Information about the USA. The continental US is divided into how many zones? Which American state was the last to acquire “state” status? What is the name of the first US national park and in which? Which city in the state of Florida has the same name as a Russian city? In which city and state is Disney World located? What are the pet names for the Mississippi River? Name the highest mountain range in the eastern US? In which western US state, originally on part of the Nez Perce Indian Reservation, is the city of Moscow located? Which country presented the U.S. with the statue of Liberty? What was the occasion? Which American president was the first to live in the White House PLACES OF INTEREST На доске проявляются слайды разных достопримечательностей. Задание рекомендуется делать письменно на определённое время. Name these places of interest: Buckingham Palace Downing street Westminster Abbey Tower St. Paul’s Cathedral Hyde Park Trafalgar square Piccadilly Circus Cambridge University Big Ben Statue of liberty Yellowstone White House Lincoln Memorial The Guggenheim Museum Literature of the USA Слайды с портретами Марка Твена, Эрнеста Хемингуэй, Джека Лондона, Рея Брэдбэри, Эдгара По и О’Генри. Which 19th-century American writer is said to be the founder of the detective genre? (Edgar Po.) What pen-name did an American writer use to sing the humorous stories which he wrote in prison? (O. Henry.) His real name was Samuel Clemens? (Mark Twain) Name the 1954 Nobel Laureate in Literature who wrote “The Sun Also Rises” (Ernest Hemingway.) Who is a prominent American science fiction writer? (Ray Bradbury) Who founded ideas for his stories in Alaska? (Jack London) Literature of Great Britain. На доске проявляются портреты Чарльза Диккенса, Вильяма Шекспира, Даниэля Дефо, Артура Кона Дойла, Роберта Бёрнса, Джонатана Свифта, Герберта Уэльса, Вальтера Скотта. Дети пишут соответствие цифры под портретом и номера вопроса. Who wrote the book called “Gulliver’s Travels”? (Jonathan Swift.) Which famous English writer’s name is Charles? (Charles Dickens.) Who is known as the author of “A Midsummer Night’s Dream”? (William Shakespeare.) Who is known as the author of “Robinson Crusoe”? (Daniel Defoe)? Who wrote “The Invisible Man”? (Herbert Wells.) Who is the creator of the characters of Doctor Watson and Sherlock Holmes? (A. Conan Doyle) Who was the father of the historical novel in the world literature? (Walter Scott.) Who is a famous Scottish poet? (Robert Burns.) POLITICAL SYSTEM IN THE USA When did American women receive the right to vote? (in 1920.) Who was the first President elected as a member of the Republican Party? (Abraham Lincoln.) Who was the first President to be served only one term? (John Adams.) Name the longest serving US President. (Franklin Roosevelt.) Who was the youngest elected President in the history of the US? (John Kennedy.) What is impeachment? Name one President it threatened. (Bill Clinton.) After the Vice-President, which political figure is next in line to succeed the President? (The Speaker.) Name the two political parties in the US and the animals that symbolize each party. (Democrats-donkey, Republicans-elephant.) POLITICAL SYSTEM IN GREAT BRITAIN. What kind of state is Great Britain? (A parliamentary monarchy.) What is the head of the state of Great Britain? (The Queen.) What are the Houses of British Parliament? (The House of Lords and the House of Commons.) Which House of the British Parliament is elected by the people? (The House of Commons.) Who is the chairperson of the House of Lords? (The Lord Chancellor.) Who is the chairperson of the House of Commons? (The Speaker.) Who heads the government of Great Britain? (The Prime Minister.) Who is the Prime Minster of Great Britain at present? (Tony Blair.) Famous people in the USA. An American engineer, invented the telephone? (A. Bell.) In 1981 he created Microsoft DOS. (Bill Gates.) He began developing family entertainment parks, He is known as a king of jazz. (Lois Armstrong.) This American president attended school for a total Of about one year. (Abraham Lincoln.) He got Nobel Prize in 1945 for medicine that had been discovered in 1928.(A. Fleming.) Where was Charlie Chaplin born? (London.) Who played the role of Scarlet in the screen version of “Gone with the wind?”(Vivien Leigh.) Who defeated the French at the Battle of Trafalgar? (Admiral Nelson,) Who was the architect of St.Paul’Cathedral? (Christopher Wren.) HOLIDAYS IN BRITAIN AND USA. На доске проявляются слайды открыток-поздравлений с праздниками. Нужно назвать праздники и сказать пожелание (Christmas, St.Valentine’Day, Easter, Mother’s Day, Halloween, Father’s Day.) GUESS THE TUNE Звучат записи песен, учащиеся угадывают песню и исполнителя. ”Yesterday” – Beatles. “Satisfaction” – Rolling Stones. ”I will always love you” – Whitney Houston/ “How much is the fish?” – Scooter. “Lucky” – Britney Spears. В конце, если останется время, можно спеть песни под караоке. Подведение итогов и награждение победителей.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-dlya-klassa-te-star-our.html	Внеклассное мероприятие для 5 класса "The star hour"	https://doc4web.ru/uploads/files/92/7d9382d3e698141721e3e7e2fbf44372.docx	files/7d9382d3e698141721e3e7e2fbf44372.docx	The star hour. (Внеклассное мероприятие в 5 «А» классе.) T: Hello children. Today we will have unusual lesson. Today we will play .And you can show us your knowledge. So, let’s begin our game. The first round. Look at the blackboard. Here you can see the names of the countries. The USA Russia Australia Canada Great Britain 1. All this countries are English speaking. Name the country which is not English speaking.(Russia) 2. The capital of this country is Washington. (The USA) 3. This country consists of four parts. ( Great Britain) 4. The president of this country is Barack Obama.(The USA) 5. Find the country where kangaroos live. (Australia) 6. Name our native country. (Russia) 7. I’ll name the sights of this country: Big Ben, Trafalgar square, and Hyde Park. (Great Britain) ( итоги первого раунда, по итогам выбывают 2 участника.) The second round. T; You can see 12 letters in the blackboard. Your task is to make as many words as you can. A O E M C F H K T L B D (Подведение итогов. По итогам выбывает 1 ученик.) Big Ben Trafalgar square Hyde park Tower Bridge The white house The Kremlin THE third round. T; 1.You can see the names of sights. Which of them is not situated I London.(The Kremlin) 2. This sight is a symbol of London and Britain. (Big Ben) Big Ben Tower Bridge Red square London eye T: You can see the pictures of sights. Find the picture of1. Big Ben. 2.London eye. England Wales Scotland Northern Ireland London Great Britain consists of four parts .Which of this countries is not part of Great Britain.(London) Moscow London Kazan Scotland Here you can see the names of cities. Find the city which is not the capital.( Scotland) Find the capital of Russia.(Moscow) He lives in London. He is reading a book now. He met new friends yesterday. I will go to the cinema tomorrow. Find the sentence in pr. Simple tense. Pr. Cont. Past simple Future simple. Флаг Бразилии Флаг Великобритании Флаг США Флаг России T: 1.Find the flag of Gr. Britain. 2. Fnd the flag of Russia. 3. Find the flag of Brazil. 4. Find the flag of the USA. Final round. We have got one long word. Your task is to make as many short words as you can. Advertisement
https://doc4web.ru/astronomiya-/energiya-soncya-navkolo-nas.html	Енергія сонця навколо нас	https://doc4web.ru/uploads/files/224/e4b0984aae2495263da68e6dfd390447.docx	files/e4b0984aae2495263da68e6dfd390447.docx	Реферат на тему: Енергія сонця навколо нас Сонячна радіація - енергія випромінювання Сонця - є основним джерелом енергії атмосферних процесів; вона вимірюється кількістю тепла і виражається в мегаджоулях на 1 кв.м. Промениста енергія Сонця досягає земної поверхні, проникаючи через шари атмосфери, що частково поглинає, відбиває і розсіює сонячну радіацію. Пряма радіація - сонячна радіація, що доходить до земної поверхні у виді пучка паралельних променів, що виходять безпосередньо від сонячного диска. Розсіяна радіація - сонячна радіація, що перетерпіла розсіювання в атмосфері, надходить на земну поверхню з усього небесного зводу. У похмурі дні вона є єдиним джерелом енергії в приземних шарах атмосфери. Сумарна сонячна радіація - сукупність прямої і розсіяної сонячної радіації, що надходить у природних умовах на земну поверхню. Вона залежить від географічної широти, висоти над рівнем моря, прозорості атмосфери і хмарності. У гірських районах розподіл сонячної радіації дуже складний, тому що її величина визначається також ще експозицією і крутістю схилів. Розподіл сумарної радіації представлено для рівнин і передгір'їв з абсолютними висотами до 600 м. На всій території, крім деяких районів Середньої Азії, півдня Східного Сибіру і Далекого Сходу, узимку переважає розсіяна радіація, улітку - пряма сонячна радіація. Карта розподілу сумарної сонячної радіації в січні місяці на території СНД дає інформацію про кількість енергії, що досягає поверхні грунту в найхолодніший період року. Карта розподілу сумарної сонячної радіації в липні місяці на території СНД дає інформацію про кількість енергії, що досягає поверхні грунту в найтепліший період року. Карта розподілу сумарної сонячної радіації в січні місяці на території України. Червоними лініями з цифрами позначені ізолінії сумарної сонячної радіації в МДж/кв.м. Карта розподілу сумарної сонячної радіації в липні місяці на території України. Червоними лініями з цифрами позначені ізолінії сумарної сонячної радіації в МДж/кв.м. Розрахунок сонячного енергетичного потенціалу України Площа території України - 603,7 тис.кв.км Таблиця 1 Період Сонячна радіація, яка досягає поверхні грунту в Україні МДж/кв.м кВт•год/кв.м Січень 75 21 Липень 600 167 Рік 4 050 1 125 Таблиця 2 Вид палива Питома теплота спалювання МДж/кг кВт•год/кг Газ природний 45 12,5 Кам'яне вугілля 27 7,5 Нафта 45 12,5 Дані наведені згідно зі Справочником по физике и технике. Москва, Просвещение, 1989 Таблиця 3 Період Сумарна сонячна радіація, яка досягає поверні грунту в Україні Еквівалентна кількість палива, млн.т МДж кВт•год Газ природний Кам'яне вугілля Нафта Січень 4,53E+10 1,26E+10 1 006 1 677 1 006 Липень 3,62E+11 1,01E+11 8 049 13 416 8 049 Рік 2,44E+12 6,79E+11 54 333 90 555 54 333 Висновок На територію України за рік падає така кількість енергії сонця, яка переважає нинішній рівень її споживання більше чим в пятсот разів. Тобто, достатньо використовувати лише 0,5% енергії сонця, яка досягає поверхні України, щоб задовольнити енергетичні потреби українців
https://doc4web.ru/astronomiya-/fosfati-fosfatni-dobriva.html	Фосфати Фосфатні добрива	https://doc4web.ru/uploads/files/232/db27456a716a0ebddf70bc8e5ab11b07.docx	files/db27456a716a0ebddf70bc8e5ab11b07.docx	21. Фосфати. Фосфатні добрива Солі фосфатної кислоти називають фосфатами. Фосфорна кислота Н3РО4 як триосновна утворює три ряди солей: Nа3РО4, Са3(РО4)2 - третинні фосфати, середні солі; Nа2НРО4, СаРО4 - вторинні фосфати, кислі солі-гідрофосфати; NаН2РО4, Са(Н2РО4)2 - первинні фосфати, кислі солі-дигідрофосфати. * Розгляньте наведені вище приклади і зробіть висновок, які фосфати називають первинними, вторинними, третинними. Як ви можете пояснити назви "гідрофосфат" і "дигідрофосфат"? Фосфати, як правило, у воді нерозчинні, за винятком фосфатів лужних металів і амонію. Але кислі фосфати розчиняються у воді. Цю властивіть фосфатів використовують у сільськогосподарській практиці. Через те що рослини можуть вбирати з грунту солі з корисними елементами лише у вигляді розчинів, фосфат, необхідний для їх живлення, може засвоюватися тільки у вигляді розчинних сполук. Ось чому при виробництві фосфорних добрив добувають кислі фосфати із середніх, які зустрічаються в природі у вигляді мінералів фосфоритів і апатитів. Лабораторний дослід. Ознайомлення із зразками фосфорних добрив. Розгляньте видані вам фосфорні добрива і занотуйте у зошит їхню назву, хімічну формулу, опишіть їх зовнішній вигляд. Важливими фосфорними добривами є: подвійний суперфосфат - Са(Н2РО4)2 простий суперфосфат - Са(Н2РО4)2 + СаSО4 преципітат - СаНРО4 2Н2О фосфоритне борошно - Са3(РО4)2 Останнім часом широкого розповсюдження набули комбіновані добрива, що містять кілька необхідних рослинам елементів. Наприклад, азот у комбінації з фосфором входить до складу добрив, які називаються амофосами, - (NН4)3РО4, NН4Н2РО4, (NН4)2НРО4. * Хімічні формули амофосів запишіть у зошит і для кожного з них зазначте хімічну назву. Якщо амофоси змішати з калійною селітрою, то утворюється амофоска - комбіноване добриво, що містить азот, фосфор і калій. Завдання для самопідготовки 74. Напишіть рівняння таких реакцій у молекулярній, повній і скороченій іонних формах а) фосфат калію + нітрат барію; б) фосфат кальцію + сірчана кислота; в) фосфат кальцію + фосфорна кислота; 75. Унаслідок нейтралізації гідроксиду натрію масою 20 г фосфорною кислотою масою 49 г утворюється сіль: (1) фосфат натрію; (2) гідрофосфат натрію; (3) дигідрофосфат натрію. Маса утвореної солі становить: (4) 30 г; (5) 60 г; (6) 90 г; (7) 120 г. 76. Якщо відомо, що масова частка дигідрофосфату кальцію в суперфосфаті становить 35 %, то масова частка оксиду фосфору (V) в цьому добриві становитиме: (1) 21,2 %; (2) 42,4 %; (3) 68,6 %; (4) 50 %.
https://doc4web.ru/astronomiya-/enciklopediya-dlya-detey-vsemirnaya-istoriya-g-.html	Энциклопедия для детей. Всемирная история 1996г. 1	https://doc4web.ru/uploads/files/219/b4962198544c903ce562683e808a73de.docx	files/b4962198544c903ce562683e808a73de.docx	ЧТО ТАКОЕ ИСТОРИЯ Перед Вами том I «Энциклопедии для детей». Слово «энциклопедия» Вам, вероятно, уже встречалось в заглавиях других изданий. Оно восходит к древнегреческому выражению «enky'klios paide'ia», которое можно перевести как «сумма», «круг общих знаний» или «знаний обо всём». В середине XVIII в. во Франции группа учёных во главе с Дени Дидро и Жаном Д'Аламбером начала издавать «Энциклопедию или Толковый словарь наук, искусств и ремёсел». За время с 1751 по 1780 г. было выпущено 35 томов, из которых 17 основных включали около 600 статей, а остальные — иллюстрации и примечания. Среди авторов издания были учёные и писатели, объединившиеся в стремлении познакомить читателей с теми знаниями, которые содействовали бы общественному прогрессу. Ныне во многих странах мира издаются энциклопедии, разнообразные по своей тематике, объёму, периодичности выхода в свет. Например, «Британская энциклопедия», или «Британика», тома которой выходят в свет уже более ста лет. В нашей стране с 1926 г. издавалась Большая советская энциклопедия, выдержавшая несколько изданий. Необходимость издания новых, переиздания ранее выпущенных энциклопедий обусловлена стремительным ростом научных знаний, их расширением и углублением. Том I «Энциклопедии для детей», а она будет состоять из 15 томов, посвящён истории зарубежных стран. Истории России отводится отдельный том. Заканчивается XX столетие. Оно было необычайно насыщено событиями, многие из которых по своему значению не имеют аналогов в прошлом человечества и в значительной мере определяют его будущее. Небывалыми темпами развивается научно-техническая революция. Произошёл прорыв в совершенно новые сферы науки, открывшей перед человеком колоссальные возможности и поставившей перед ним неизведанные проблемы. Можно назвать две из них. Первая — сохранение жизни на Земле. Проникновение в тайны ядерной энергии предполагает реальную возможность получения практически беспредельных ресурсов энергии, а это — путь к изобилию, но одновременно возникла угроза самоуничтожения с помощью гигантских арсеналов ядерного оружия. Другая проблема, отчасти связанная с первой, заключается в том, что надо, наконец, разобраться в своём прошлом, оценить былое, которое, казалось бы, ушло навсегда, а на деле оставило свой глубокий след в настоящем и во многом определяет и день завтрашний. Основным помощником в решении этой проблемы и должна стать наука, именуемая историей. Термин «история» появился в русском языке сравнительно недавно, во времена петровские, будучи заимствованным из языков европейских. Первоначально даже сохранялось звучание исчезнувшей впоследствии первой буквы исконно греческого слова «historia». В России и писали «гиштория». В греческом языке слово «historia» означало «рассказ о прошлом», «об узнанном». Однако со временем 5 ИСТОРИЯ — ПУТЬ, ПРОЙДЕННЫЙ ЧЕЛОВЕЧЕСТВОМ ИСТОРИЯ И ВРЕМЯ КОГДА ВСЁ НАЧАЛОСЬ? слово это получило множество смысловых оттенков. Ныне словом «история» мы обозначаем не только рассказ о прошлом, науку, изучающую прошлое, но и вообще само последовательное развитие, изменение действительности. Однако, несмотря на свою «завершённость», былое никогда не являлось безразличным ни для отдельного человека, ни для народа, ни для человечества в целом. Поэтому мы всегда стремимся «проникнуть мыслию» в прошлое, познать его. Недаром таким почётом и уважением пользовались в народе сказители былин, различные хранители старины и мудрости, носители и передатчики сведений и знаний — те, кого современным языком можно было бы назвать единственными в прошлом «ретрансляторами информации». Итак, история — это сам путь, проделанный человечеством, и сведения, знания об этом пути. Путь этот был очень долог, сложен, мучителен. Для познания прошлого служит целый комплекс исторических наук. Среди них всеобщая история и истории отдельных стран и народов, история науки, техники, культуры, искусства, языка, археология, этнография, политология, хронология. Они в свою очередь опираются на данные других наук, даже если на первый взгляд эти науки непосредственного отношения к истории человечества не имеют. Путь, пройденный человечеством, пролегал в определённом пространстве и занял определённое время. До наступления исторических эпох, оставивших письменные источники — летописи, дневники, письма, — важнейшими свидетельствами «мест действия» являются археологические материалы, полученные при раскопках поселений и городов, сохранившиеся орудия труда и утварь, костные останки, рисунки на скалах, монеты и т. д. Однако определить время их возникновения бывает очень трудно. Даже в том случае, если по слоям береговых отложений, сохранивших следы смены времён года, или по годовым кольцам деревьев можно узнать продолжительность существования интересующего нас объекта, его абсолютный возраст установить бывает затруднительно. Столь же неопределённой до недавнего времени была и длительность существования самого человечества. Убедительно ответить на этот вопрос наука получила возможность лишь в результате проникновения в тайны микромира, т. е. лишь в XX столетии. Изучение свойств микромира позволило установить, что около 4,5 млрд. лет назад из громадного газопылевого космического облака образовалась наша планета, вобравшая в себя все химические элементы этого облака, в том числе первичный свинец, уран" и торий. Сравнительно скоро, менее чем через 1 млрд. лет, на остывшей Земле начинает зарождаться жизнь, но прошло много времени, прежде чем появился человек. Говоря об этом событии, нельзя обойти вниманием ещё одно открытие середины XX столетия. К нему упорно шли учёные разных стран, стремясь проникнуть в тайны самой жизни, в удивительный мир носителя её — клетки, в механизм наследственности, без понимания которого нельзя постичь и саму жизнь. В 1953 г. американским биохимиком Уотсоном и английским биофизиком и генетиком Криком была предложена экспериментально обоснованная структура того механизма клетки, который является носителем, «копировальщиком» и передатчиком — репликатором — черт наследственности. Сейчас это всемирно известная структура, носящая название «двойной спирали ДНК» (ДНК — сокращение слов «дезоксирибонуклеиновая кислота»). Этот важный шаг генетики дал возможность убедительно реконструировать и научно обосновать события, отстоящие от нас на миллионы лет и положившие начало 6 КАК, ГДЕ И КОГДА ПОЯВИЛИСЬ НА ЗЕМЛЕ НАШИ ПРЕДКИ? КАК УЗНАТЬ О СВОЁМ ПРОШЛОМ? истории человечества, а также, используя новейшие данные других наук, нарисовать гипотетическую картину обстоятельств — времени, места, основных причин — возникновения человека. Местом действия была северо-восточная Африка, территория теперешних Эфиопии, Кении, Танзании, где с севера на юг проходит грандиозный разлом земной коры — Великий Африканский рифт, образовавшийся в промежутке времени между 15 и 5 млн. лет назад. Возникшая здесь высокая вулканическая и тектоническая активность привела тогда к широкому обнажению урановых руд и к значительному повышению естественной радиоактивности. У предков нынешних обезьян, обильно населявших тогда эту территорию, стали появляться потомки с врождёнными дефектами: с меньшей физической силой, с увеличенным черепом, лишённым мощных клыков. И этот наш предок не смог бы выжить, если бы не нашёл замену тому, что у него отобрала радиация. Замена была найдена: систематическое изготовление и использование каменных орудий освободившимися в результате прямохождения руками и активная взаимопомощь — зародыши общественных связей. Переход к первичным формам труда занял около 2 млн. лет, но он спас предка человека от гибели. Хочется отдать должное супругам Лики, Луису и Мери-Николь, и их сыну Ричарду, сделавшим сенсационные находки стоянок древнейшего человека северо-восточной Африки. Именно они в 50— 60-е гг. нашего столетия, а вслед за ними свыше 150 археологических экспедиций в этом районе, подтвердившие правильность их выводов, сделали принципиально новый важный шаг в изучении прошлого человечества, открыв его прародину. Человечество возникло благодаря исключительному стечению обстоятельств в одном очаге и уже позже, пройдя колоссально длинный путь под воздействием новых природных условий в местах расселения, приобрело расовые отличия, как бы разделившись на отдельные самостоятельные ветви. Очень советуем познакомиться с книгой нашего видного археолога Г.Н. Матюшина «3 миллиона лет до н. э.» (Москва, «Просвещение», 1986 г.). Основные данные нашего рассказа о первых шагах человека взяты из неё. Однако надо помнить, что никогда путь человечества не был лёгким, радостным и безоблачным. Многочисленные легенды и мифы о «золотом веке» были лишь своеобразным выражением всегда свойственной людям мечты о счастливой, свободной от всевозможных опасностей, лишений и страданий жизни. История, настойчиво стирающая одно за другим «белые пятна» нашего прошлого, убедительно показывает, что путь человечества — непрерывный поступательный процесс, неодолимое, настойчивое движение вперёд, путь совершенствования орудий труда, средств борьбы с низкими температурами и стихийными бедствиями. Это была постоянная напряжённая борьба, и лишь только она ослабевала в одном из звеньев, это звено обрекалось на гибель. Но в общем историческом процессе человек всегда побеждал. Каким же образом можно «воскресить» прошлое, сделать его доступным нашему восприятию, нашему пониманию? Историк должен установить для этого, когда и где произошло достойное нашего внимания событие, в чём его сущность, какие причины привели к его появлению и какие последствия оно имело. Вопрос «когда?» очень существен. Если для огромного «доисторического» периода достаточно было оперировать миллионами, сотнями и десятками тысяч лет, то для собственно истории, для эпох (а слово «эпоха» буквально значит «остановка» в развитии природы или общества, имеющая какие-либо отличительные особенности) развитых цивилизаций нужны уже другие масштабы. Переход к земледе- 7 ВРЕМЯ лию и скотоводству заставил человека искать такие ориентиры, которые указывали бы ему на необходимость подготовки к севу, к перегону скота на зимние пастбища, заготовки топлива и кормов и т.д. Сама природа дала человеку три постоянно повторяющихся временных цикла, в пределах которых протекает, особенно в умеренном климате, весь круг хозяйственной деятельности. Естественно, причины, вызывающие эту цикличность, очень долго были человеку неведомы, он довольствовался мифическими их объяснениями, но сама цикличность была отмечена и использована для исчисления времени уже в глубокой древности. Это цикличность, вызванная вращением Земли вокруг своей оси (смена дня и ночи, сутки), движением луны вокруг Земли (месяц) и годовым движением Земли вокруг Солнца. На этой основе разные народы создали системы исчисления времени (календари). Каждый календарь должен иметь «точку отсчёта», «начальную дату», которую стали называть словом «эра». Одной из древнейших эр, счёт лет которой вёлся с исторического события, была введённая греческим учёным Клавдием Птоломеем (около 87—165 гг. н. э.) эра Набонассара — древневавилонского царя, занявшего престол в 747 г. до н. э. С 1032 г. эры Набонассара начиналась эра Диоклетиана — римского императора, приступившего к правлению в 284 г. н. э. Это летоисчисление сохранилось до сих пор в церковных календарях египетских христиан — коптов — и у эфиопов. В 46 г. до н. э. римским императором Юлием Цезарем был введён календарь, составленный по его поручению александрийскими астрономами во главе с Созигеном. Счёт времени по этому календарю, вошедшему в историю под названием юлианского, ведётся с 1 января 45 г. до н. э. После некоторых усовершенствований юлианский календарь оставался единственным и неизменным по всей Европе до конца XVI в., а в отдельных странах, в том числе и в России, до начала XX в. Римский монах Дионисий Малый предложил начать считать годы по юлианскому календарю, но первым годом отсчёта лет полагал год рождения Иисуса Христа. Сопоставляя сведения о жизни Христа, приводимые в Евангелиях и других книгах Нового Завета, он предложил считать, что это событие произошло 525 лет назад, то есть в 284 г. до эры Диоклетиана или в 753 г. «от основания Рима». Предложенный Дионисием новый отсчёт лет получил распространение не сразу. В X в. лишь в отдельных документах, исходивших от главы католической церкви, стали указывать год с пометкой «от Р.Х.», но с обязательным указанием и года «от сотворения мира» (которое якобы произошло за 5508 лет до начала н. э.). Последнее требование сохранилось и после середины XV в., когда на всех папских документах стали обязательно ставить дату «от Р.Х.». В России, согласно указу Петра I, изданному в 1699 г., «лучшего ради согласия с народами европейскими в контрактах и трактатах» год 7209 «от сотворения мира» было приказано считать 1700 годом «от Рождества Христова». Так появилось понятие «христианская эра». Период оборота Земли вокруг своей оси для удобства исчисления времени суток произвольно делился на 24 часа, каждый час — на 60 минут, минута — на 60 секунд. Но, условившись считать, что год состоит из 365 суток, мы «забываем», что продолжительность его в действительности не равна 365 суткам, а составляет 365 суток 5 часов 48 минут и 45,9747 секунд. Конечно, тысячные доли секунды могут интересовать лишь скрупулёзных учёных, но даже если округлить длину года до пятого десятичного знака, то ошибка в одни сутки «набежит» только за 100 тысяч лет. Однако в юлианском календаре продолжительность года была установлена в 365 дней и 6 часов, а это больше истинной продолжительности года на 11 минут и 14 секунд. Такая ошибка уже весьма заметна: она даёт «сбой» на одни 8 ПРОСТРАНСТВО сутки за каждые 128 лет. Постоянная точка зимнего «солнцеворота» (24 декабря) всё больше смещалась, отставая в календаре от истинного времени. Поэтому в эпоху Возрождения учёные снова взялись за уточнение календаря. Подготовительная работа велась более двух столетий, и, наконец, в 1582 г. Папа Григорий XIII специальным указом («папской буллой») ввёл уточнённый календарь, получивший название григорианского, или «нового стиля», значительно более точного: ошибка в одни сутки набирается по нему только за 3280 лет! Страны, где господствовал католицизм (Франция, Италия, Испания, Польша и др.), ввели новый стиль, сразу сдвинув счёт дней на 10 суток вперёд. В других странах новый стиль вводился значительно позже или не вводился совсем. В России переход на новый стиль был совершён в 1918 г., но Русская Православная церковь продолжает придерживаться «старого стиля», т.е. юлианского календаря, «отставая» теперь от астрономического времени на 13 суток. Историки, называя дату какого-либо события, вынуждены теперь нередко к словам «нашей эры» (н. э.) или «от Р.Х.» добавлять уточнение: «по старому» или «по новому» стилю. Отметим ещё одно важнейшее свойство времени — его необратимость, т.е. односторонность движения всего существующего: только из прошлого в будущее. Все рассуждения о возможности создания «машины времени», способной перенести нас назад в прошлое или вперёд в будущее, являются мечтами писателей-фантастов. Прошедшее в той форме, в которой оно состоялось, никогда уже снова вернуться не может. Однако это вовсе не означает, что нет смысла знать это прошедшее, планировать своё настоящее и будущее. Наряду со временем для истории важно и то место, где именно совершаются исторические события. Приходится прибегать к уменьшенному в сотни, тысячи и миллионы раз изображению земной поверхности — картам. Степень уменьшения изображения на карте называется её масштабом (от немецкого «мерная палка»). Карты оказывают огромную помощь в восприятии исторических сведений, давая нашему воображению возможность как бы наглядно воссоздать в уменьшенном виде, например, поход Александра Македонского на Восток, морское сражение, произошедшее в 1805 г. у мыса Трафальгар. По мере развития цивилизаций все народы создавали свои системы мер, отталкиваясь, как правило, от естественных величин (длина человеческого шага, размах рук, ладонь, пядь). Поэтому существует огромное количество систем измерений. В 1960 г. была создана Международная система единиц (СИ), в основу которой положена метрическая система мер (другое название — «десятичная система мер»). Её исходные единицы — метр, секунда и килограмм. Если для исчисления времени необходимо иметь исходные даты, то и для определения места в пространстве необходимы начальные точки отсчёта. Ими являются условно нанесённые на земную поверхность линии — меридианы и параллели. Их пересечения определяют местоположение данного объекта на поверхности земного шара (его координаты), так же как в уменьшенном виде — на карте. Оперировать координатами особенно важно в условиях открытых морей и океанов, когда «привязать» себя к каким-либо фиксированным местам поверхности Земли нет возможности. Итак, мы знаем место и время свершения исторического события. Какими же источниками располагает учёный для суждения о самом событии, о его характере, породивших его причинах, его значении и последствиях? Источники эти чрезвычайно разнообразны. Чем ближе к нашему времени происходило событие, тем больше свидетельств о нём попадает в руки исследователей. Это уже и остатки жилищ, и орудия труда, и наскальные изображения сцен охоты и рыбной ловли, и, наконец, письменные источники. Наиболее ранние 9 из них носят название идеографических, когда письменный знак — условное изображение или рисунок — соответствовал целому слову. Таковы были древнеегипетская, древнешумерская, отчасти китайская письменности. Умение прочесть такое письмо давало огромные возможности обогащения исторической науки сведениями об оставившем подобную письменность народе. Так, в 1799 г. близ Розетта (Египет) была обнаружена базальтовая плита с начертанными на ней текстами на трёх языках (один из них был греческий). Работа над этим «розеттским камнем» помогла французскому египтологу Шампольону (1790—1832) разработать основы дешифровки древнеегипетского иероглифического письма. Наконец, наступает время, когда история начинает уже находить систематическое и всестороннее отражение в письменных источниках самого разнообразного характера. Постоянно складываются традиции хранения всевозможных документов, образуются их архивы, являющиеся в настоящее время важнейшим источником исторических сведений. Постепенно создаются библиотеки, играющие огромную роль в прогрессе исторической науки и являющиеся гордостью владеющих ими стран. И вот из земных пластов, из архивных папок, с библиотечных полок трудом историков извлекаются и строятся в свою временную последовательность трудовые свершения и войны, переселения народов, возникают из небытия их участники, составляя содержание исторического процесса. В чём же его смысл? Обнаружить его, понять, почему история идёт именно таким путём, — на эти вопросы по-разному пытались ответить мыслители прошлого. Например, в средневековье господствовало понимание хода истории как проявления воли Бога, как осуществления заранее предусмотренного божественного плана спасения человека. Понимание истории как пути человека в Царство Божие было подробно развито в V в. н. э. монахом Августином Блаженным. Люди, по Августину, — лишь актёры драмы, автором которой является Бог. Августин противопоставил «град земной», т.е. государственность, которая основана на «любви к себе, доведённой до презрения к Богу», — «граду Божию», т.е. духовной общности, основанной «на любви к Богу, доведённой до презрения к себе». Учение Августина оказало влияние на некоторые более поздние воззрения на историю. В борьбе с подобными представлениями в эпоху Возрождения складываются учения, стремящиеся вскрыть цели, движущие силы и смысл исторического процесса. Часто они продолжали считать силу, управляющую историей, внеисторической, стоящей над её событиями. В XIX в. Гегель заявил, что история — единственный закономерный процесс, в котором каждая эпоха — ступень в общем развитии человечества. Этот процесс — лишь бесконечное саморазвёртывание Высшего разума, Абсолютного духа. Учёные XX в. считают, что люди сами творят свою историю, будучи одновременно и актёрами исторической драмы, и её авторами. Но они подчиняются объективным условиям, строя свою деятельность на основе достижений предшествующих поколений, с использованием их опыта. И чем глубже осознаётся опыт прошедшего, тем плодотворнее движение вперёд. ПЕРВОБЫТНЫЙ МИР В истории человечества есть два периода — первобытный и период существования сложно организованных, классовых обществ. Первый из них длился много сотен тысяч лет, второй — совсем недолго. В первобытное время человек стал человеком в полном смысле слова, возникла его культура. Коллективы людей были относительно небольшими и просто организованными, с примитивным бытом, поэтому они и называются первичными — первобытными. Сначала люди для того, чтобы добыть себе пищу, занимались собирательством и охотой, пользуясь каменными орудиями. Потом они начали сами выращивать нужные для себя растения, разводить домашних животных, строить жилища, создавать поселения. Люди в первобытных общинах были равными по своему положению, с одинаковыми правами и обязанностями, среди них не было богатых и бедных. Отношения между семьями и отдельными людьми определялись родственными связями, и нормой в этом обществе были помощь и взаимная поддержка. По материалам, из которых люди изготавливали орудия, археологи делят историю на три «века»: каменный, бронзовый и железный. Самым долгим был каменный век — он начался около 2,5 млн. лет назад, а закончился за 3 тысячи лет до н. э. Бронзовый век длился более 2,5 тысяч лет, а приблизительно в середине II тыс. до н. э. наступил железный век, в котором живём и мы. Эти века, особенно бронзовый и железный, наступили в разных районах Земли не одновременно, где-то раньше, где-то позже. Самый долгий период — каменный век — делится на несколько эпох: древний каменный век, или палеолит (2,5 млн. — 12 000 лет назад), средний каменный век, или мезолит (12 000—8000 гг. до н. э.), новый каменный век, или неолит (8000—3000 гг. до н. э.). Итак, большая часть истории человечества приходится именно на период первобытности. Цифры мало что говорят нашему воображению. Если этот колоссальный период спрессовать до суток, то окажется, что в начале суток (в 0 ч) люди, ещё сохранявшие признаки своих предков-животных, стали делать первые орудия. «Человек выпрямленный», питекантроп, жил между 14 и 19 ч, а древняя разновидность «человека разумного», неандерталец, — между 19 ч и 23 ч 30 мин. Поздний период каменного века — неолит — начался совсем близко к концу суток, в 23 ч 55 мин. В 23 ч 56 мин начался бронзовый век, а государства с их городами, письменностью, постоянно развивающейся техникой и сложно организованным обществом появились, да и то лишь на крохотных пятачках Земли, всего 3 мин назад. Сейчас трудно поверить в это, но чуть более ста лет назад люди считали, что их облик оставался неизменным с момента появления человека. Конечно, было хорошо известно, что по культуре, образу жизни, обычаям разные народы отличаются друг от друга. Но всех их считали потомками первого мужчины и первой женщины, которых создали боги, независимо от того, были ли это боги христиан, мусульман или последователей учения Будды. Когда при раскопках находили человеческие кости, отличающиеся от современных, их считали останками особенно сильных людей или, наоборот, больных. В 40-е гг. прошлого века в Германии были найдены кости одного из предков современного человека — неандертальца, которые приняли за останки русского казака, участника наполеоновских войн, а один почтенный учёный сказал, что это кости больного старика, которого к тому же несколько раз ударили по голове. В 1859 г. была издана книга Чарлза Дарвина «Происхождение видов», в которой не говорилось о происхождении человека, но высказывалось предположение, что человек, подобно другим живым существам, тоже мог изменяться, развиваться от более простых к более сложным формам. С этого момента началась борьба между теми, кто считал возможным происхождение человека от обезьяны, и их противниками. Конечно, речь шла не об известных нам гориллах, шимпанзе или орангутанах, а о каких-то вымерших видах, предках, общих для человека и обезьян. ПЕРВОБЫТНЫЙ ЧЕЛОВЕК В XIX в. остатков скелетов древнейших людей было известно очень мало. Сейчас их обнаружено множество. Самые древние найдены в Африке, поэтому считают, что именно на этом континенте эволюция человекообразных обезьян, продолжавшаяся много миллионов лет, привела к появлению человека. 3,5—1,8 млн. лет назад по степям Африки уже бродили существа, которых назвали австралопитеками — южными обезьянами. У них были небольшой мозг и массивные челюсти, но они уже могли передвигаться в выпрямленном положении и держать в руках палку или камень. Учёные считают, что первые каменные орудия появились около 2,5 млн. лет назад. Это были камни с острыми краями и отщепы от них. Такими орудиями можно было срезать ветку, снять шкуру с убитого животного, расколоть кость или выкопать из земли корень. Тот, кто изготовил их, получил наименование «человек умелый» (homo habilis). Сейчас его считают первым представителем человеческого рода. «Человек умелый» передвигался на ногах, а кисти его рук были приспособлены для того, чтобы не только держать палку или камень, но и изготавливать орудия. Говорить эти древнейшие люди ещё не умели; подобно обезьянам, они подавали друг другу сигналы криками, жестами, гримасами. Кроме растительной пищи они ели мясо животных, на которых, вероятно, охотились. Их группы были небольшими и состояли из нескольких самцов, самок с детёнышами и подростков. Около 1 млн. лет назад появился новый вид — «человек выпрямленный» (homo erectus), питекантроп, т.е. обезьяночеловек. Это существо всё ещё напоминало своих предков — животных. Оно было покрыто шерстью, имело низкий лоб и сильно выдающиеся вперёд надбровные дуги. Но размер его мозга был уже довольно большим, приближаясь к размеру мозга современного человека. «Человек Орудия раннего палеолита. выпрямленный» научился делать различные орудия из камня — крупные рубила правильной формы, скребки, резцы. Такими орудиями можно было рубить, резать, строгать, копать, убивать животных, снимать с них шкуры, разделывать туши. Развитие трудовых навыков, способность мыслить, планировать свою деятельность позволили этим людям приспособиться к жизни в разных климатических условиях. Они жили в холодных областях Северного Китая и Европы, в тропиках острова Ява, степях Африки. Во время существования «человека выпрямленного» начался ледниковый период. Из-за образования ледников понизился уровень Мирового океана, между разделёнными прежде водой участками суши возникли сухопутные «мосты», по которым люди смогли проникнуть, например, на остров Ява, где были найдены первые кости питекантропа. Стоянки располагались по берегам рек и озёр, в местах, где обитали большие стада животных. Питекантропы иногда жили и в пещерах, но не в глубине, где было опасно, а у выхода. Смелые охотники, добычей которых были крупные и сильные животные, загоняли стада оленей, быков, слонов на обрывы, в овраги или ущелья, где и убивали их копьями и камнями. Добычу делили между всеми. Первобытные люди начали пользоваться огнём, который согревал их, защищал от зверей и помогал охотиться. На огне начали готовить пищу, которую прежде ели сырой. Охота на крупных животных, защита от опасностей, переселение на новые территории — всё это требовало объединённых усилий многих людей. Их коллективы должны были быть достаточно многочисленными и сплочёнными. Усложнение образа жизни привело к тому, что старшие стали обучать младших, и подростки дольше, чем прежде, оставались с родителями и сородичами. Эти люди уже умели говорить. И всё же и их физическое развитие, и развитие культуры шло очень медленно: питекантропы, как и создававшиеся ими орудия, почти не изменяясь, просуществовали около 1 млн. лет. 13 НЕАНДЕРТАЛЬЦЫ Ледник то наступал с севера, то отступал; климат стал холоднее, а в южных районах — более влажным. Природа ставила перед людьми новые задачи, которые они могли решить, только развивая свою ещё очень простую культуру, накапливая и анализируя опыт. Воздействие природного окружения и усложнение деятельности людей привели к появлению около 250 тысяч лет назад древней разновидности «человека разумного» — неандертальца (по названию германской долины Неандерталь, где впервые были обнаружены его останки). Он уже мало отличался от современного человека, хотя был грубо сложен, имел низкий лоб и скошенный подбородок. По словам одного учёного, с таким существом ему не захотелось бы встретиться ночью в городском парке. Но эти люди обладали более живым умом и лучше приспосабливались к тяжёлым условиям ледниковой эпохи, чем их предшественники — питекантропы, которые в конце концов вымерли. Неандертальцы стали заселять прежде безлюдные области юга Европы, Азии, Африки. Предприимчивые и смелые, они отваживались забираться в пещеры, куда уходили на зимнюю спячку огромные пещерные медведи. Высота этих зверей достигала 2,5 м, длина — 3 м, и таких крупных животных убивали люди, вооружённые копьями, камнями, дубинами. Огромные скопления костей медведей найдены в пещерах Германии, Швейцарии, Австрии и других стран. Неандертальцы усовершенствовали орудия, изобретённые питекантропами. Их форма стала более правильной и разнообразной. Неандертальцы носили одежду из шкур и умели строить простые жилища, а около 60 тысяч лет назад научились добывать огонь. Ускоряются темпы развития: техника обработки камня совершенствуется теперь гораздо быстрее, чем прежде. Вспомним, сколько времени существовали орудия питекантропов, а орудия, изготовленные неандертальцами, были в обиходе 70 тысяч лет, после чего их сменили более совершенные. О довольно высоком уровне развития неандертальцев и их культуры можно судить по тому, что Орудия среднего палеолита: 1, 6, 8, 9 — острия 2 — резец; 3 — скребок; 4 — проколка; 5 — костяное орудие для обработки камня; 7 — метательный камень. орудия в разных областях Земли, населённых ими, уже не были такими одинаковыми, как прежде. В это время начинает складываться одна из особенностей культуры человечества — её разнообразие. В это же время появляются некоторые признаки физических отличий обитателей разных областей, формируются расы. Отношения между людьми в группах, которыми жили неандертальцы, становятся всё прочнее. Понимая, что принадлежат к цепочке сменяющихся поколений, люди стали хоронить своих умерших. Некоторые животные тоже не бросают своих умерших сородичей: например, слоны забрасывают их ветками. Может быть, прятали своих покойников и предки неандертальцев. Люди специально рыли ямы, куда клали умерших. Часто погребения, причём многочисленные, делали в пещерах. Хоронили всех — женщин, детей, старых охотников. Нередко такие погребения окружали камнями, в них оставляли оружие, череп какого-нибудь небольшого животного, даже цветы. Останки посыпали красной охрой или клали кусочки этого минерала рядом с умершим. Вероятно, красный цвет уже тогда воспринимали как цвет жизни. Люди не только осознали необходимость заботиться о слабых и больных, они получили возможность это делать. Для того чтобы тяжело раненный человек выздоровел, о нём необходимо было заботиться, делиться с ним пищей. В погребениях находят скелеты явно тяжело больных людей, а в одном из них обнаружили останки мужчины без руки. Значит, люди уже могли добывать столько пищи, чтобы прокормить не только подрастающих детей, но и слабых, больных, стариков. Наверное, в таких условиях начали складываться представления о хорошем и плохом в отношениях людей, т.е. моральные нормы. Неандертальцы были первыми людьми, о которых можно сказать, что они совершали какие-то обряды. В пещерах находят специально собранные и даже расставленные в определённом порядке черепа медведей. Около них, видимо, происходили какие-то обряды. Примечательно, что особым образом относились и к черепам людей: обнаружены отдельные захоронения черепов в специальных 14 ямах. Конечно, нам трудно представить, что происходило в пещерах вокруг этих черепов. Нет возможности судить об этом и по обычаям даже самых отсталых современных племён, ведь неандертальцы были нашими вымершими предками и особенности их восприятия мира, конечно, отличались от мироощущения более развитых людей. Можно предполагать, что охотники-неандертальцы считали себя родственниками медведей, как люди более поздних эпох, верившие в своё родство с разными видами животных. Такие представления называют тотемизмом. Скорее всего, неандертальцы верили в магические силы — возможность воздействовать на людей или другие существа с целью добиться от них желаемых поступков. Магические действия требуют присутствия не того, к кому ты хочешь обратиться, а его символической замены: изображения или чего-либо принадлежащего ему — волос, кусочка одежды. Можно поговорить с изображением, и это существо сделает то, что ты хочешь. Волосы врага можно сжечь, и он заболеет и умрёт. Такие простейшие представления могли уже быть у неандертальцев. «ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ» Сейчас ещё не совсем ясно, как происходила смена неандертальца человеком современного типа. Известно, что он появился как бы внезапно в Европе, Юго-Восточной Азии и Африке. В Палестине найдены скелеты неандертальцев, более развитых по сравнению с другими своими сородичами, уже обладавших признаками человека, которого прежде называли кроманьонцем, а сейчас предпочитают более общее название — «человек современного типа». (Его называют по-латыни homo sapiens sapiens — как бы «человек дважды разумный» по сравнению с неандертальцем, который лишь homo sapiens neandertalensis — «человек разумный неандертальский».) Люди, вытеснившие неандертальцев 40—30 тысяч лет назад, уже не имели черт, придававших их предшественникам несколько звероподобный облик: их руки стали менее мощными, лоб — более высоким, у них появился подбородочный выступ. Появление человека современного типа совпадает с началом последнего периода древнего каменного века — около 35 тысяч лет назад. В эту эпоху, продолжавшуюся недолго по сравнению с предыдущими — всего 23—25 тысяч лет, люди заселили все континенты, кроме, разумеется, Антарктиды. По возникшим благодаря оледенению «мостам» они проникли в Австралию. Это случилось, как полагают, около 20 тысяч лет назад. Вероятно, 40—10 тысяч лет назад была заселена Америка: один из путей проникновения туда людей — дно Берингова пролива, которое было сушей. Таким образом, настоящими открывателями новых континентов стали отнюдь не европейские мореплаватели, а люди каменного века. В ту пору очень высокого уровня развития достигла техника изготовления каменных орудий. Многие из них теперь делались из пластин правильной формы, которые отделяли, «отжимали» от ядрищ призматической формы. Пластины разных размеров подвергали дополнительной обработке, притупляя края или снимая с помощью костяного либо деревянного инструмента тонкие чешуйки с поверхности. Самым пригодным камнем для изготовления орудий был кремень, который часто встречается в природе. Использовали и другие минералы, которые легко раскалывались, были достаточно твёрдыми и мелкозернистыми. Некоторые ножевидные пластины были такими острыми, что ими можно было бриться. Техника изготовления орудий и оружия стала виртуозной. Именно в это время сложились формы многих вещей, которые потом стали делать из металла: наконечников копий, кинжалов, ножей. Стали широко применять костяные орудия — шилья, иглы. Из кости и рога делали приспособление, позволявшее увеличивать дальность полёта копья, — копьеметалку. Костяные изделия украшали резьбой — орнаментом или изображениями животных, что, как полагали, придавало им особую силу. В эту эпоху в некоторых местах появился лук. Всего сейчас известно около 150 типов каменных и 20 типов костяных орудий позднего древнекаменного века. Это была пора последнего оледенения. Стада мамонтов, шерстистых носорогов, бизонов паслись там, где сейчас находятся города Франции, Испании, юга России. Вслед за стадами животных перемещались общины, состоявшие из малых семей — отца, матери, детей. Охота на животных давала не только мясо, но и материал для изготовления орудий и украшений. Особенно любили наши предки ожерелья из зубов животных. Занимались они и ловлей рыбы, которой много водилось в реках и озёрах. Люди жили теперь не только в пещерах или гротах, но и на стоянках, в прочных жилищах. Ма- 15 териалом для построек, вероятно, часто служили дерево и шкуры, но до нас дошли развалины полуземлянок из костей мамонтов. Из громадных костей и бивней строили каркас жилища, который покрывали затем шкурами, ветвями, частично засыпали землёй. Развалины таких больших жилищ, принадлежавших нескольким семьям, найдены при раскопках под Воронежем и на Украине. Образ жизни людей каменного века, уровень их развития отчасти напоминают некоторые стороны жизни народов, которые в недавнем прошлом, до прихода европейцев, обитали в Австралии, отдельных областях Южной Азии, Южной Америки и Африки. Прямо сравнивать их, конечно, нельзя: за прошедшие тысячи лет даже столь отрезанные от цивилизации люди, как аборигены Австралии, накопили большой опыт наблюдений, развились их мыслительные способности, расширилось восприятие мира. И всё же быт этих племён и народов позволяет в какой-то степени понять, как жили люди 30—20 тысяч лет назад. Орудия позднего древнекаменного века: 1, 7 — наконечники стрел; 2,4, 6 — наконечники дротиков; 3 — игла; 5 — проколка; 8 — скребок. Изделия позднего древнекаменного и среднекаменного века: 1 — навершие жезла; 2 — орудие из каменной пластинки 3. 4 — жатвенный нож и основа для жатвенного ножа; 5 — гарпун; 6 — копьеметалка. 16 Охота на бизона. Жилище из костей мамонта. Поздний период древнего каменного века. ЗАРОЖДЕНИЕ ИСКУССТВА Поздний период древнего каменного века был временем зарождения искусства. Собственно, здесь можно говорить не об искусстве вообще, а об изобразительном искусстве. Видимо, какие-то простые формы танца, пения, музыки были известны и питекантропам, и неандертальцам. Их зачатки в инстинктивных формах можно найти даже у обезьян: и они могут ритмично раскачиваться и издавать как бы в такт звуки («ухать»). Но только в конце древнего каменного века у людей появились потребность и возможность изображать, рисовать, вырезать. Когда были найдены первые пещерные изображения животных, почти никто не верил, что так могли рисовать люди, которые жили в пещерах и пользовались орудиями из камня. И тем не менее это так. Поразительные по совершенству, меткости наблюдений изображения животных — бизонов, лошадей, мамонтов — наносили на стены и низкие потолки пещер в Испании, на юге Франции, на Урале. Участки пещер с росписями часто находятся в глубине, в полной темноте. Для того чтобы разноцветными минеральными красками нарисовать здесь эти фигуры, приходилось освещать стены факелами и каменными «лампами» в виде ковшиков, заполненных жиром. До сих пор учёные пытаются понять, зачем рисовали этих зверей, с какими обрядами и мифами они связаны. Можно с уверенностью сказать: в это время люди стали создателями «второй природы», мира, который похож на видимый, но отличается от него потому, что человек видит не только глазами, но и головой, т.е. осмысливает то, что видит. Создание «второй природы» началось, конечно, ещё раньше, с того момента, когда человек не просто взял в руку палку или камень, а обработал их для своих потребностей. Однако появление изобразительного искусства — важнейший признак прогресса человечества. Полагают, что через образы животных люди выражали какие-то важные для них представления о мире. На стенах пещер изображения людей — большая редкость. Это и понятно: ведь и нам в детстве бывает легче осмыслить отношения между живыми существами, пользуясь образами животных. Вспомним басни Крылова: там часто действуют животные, но ведут они себя как люди. По-видимому, так поступали и древнейшие художники: они не просто изображали бизонов или лошадей, за этими изображениями стояли какие-то известные им, но, к сожалению, не известные нам представления, быть может, предания, мифы. Чтобы изображать людей, человек должен научиться их понимать, а они представлялись ему одинаковыми, мало отличавшимися друг от друга. Община охотников была как бы единым телом, в котором люди разного пола Зубр. Ласко (Франция). Верхний палеолит. 18 Тайный обряд в пещере. СКУЛЬПТУРЫ В ПЕЩЕРЕ Летом 1922 г. молодой исследователь Кестере вошёл в пещеру на юге Франции. По дну пещеры струился поток, а потолок по мере продвижения вперёд снижался. И вот потолок и вода сомкнулись, но Кастере не остановился. Набрав в лёгкие воздуха, он нырнул и стал продвигаться, ощупывая потолок. Когда он уже стал задыхаться, потолок вдруг поднялся, и Кастере вынырнул. Он оказался в тёмной пещере. Вернувшись туда в другой раз со свечами, он пробрался ещё дальше и на расстоянии 1,5 км от входа вошёл в зал, на полу которого в глине лежали кремнёвые орудия. Обследовав пещеру, Кастере с удивлением обнаружил в ней грубо вылепленную фигуру лежащего медведя без головы, между передними лапами которого находились остатки настоящего черепа пещерного медведя. Неподалёку на стене Кастере увидел три рельефных изображения зверей, тоже безголовых, похожих на львов, которые были вырезаны в глинистых напластованиях. На стене были нацарапаны и изображения лошадей. Никто не входил в эту пещеру после охотников древнего каменного века. Всё оставалось в неприкосновенности, и даже на полу в глине сохранились следы босых ног. Все глиняные фигуры были покрыты насечками, углублениями, как будто сделанными острым оружием. Казалось, этих животных хотели убить. Учёные полагают, что люди каменного века перед предстоящей охотой, чтобы сделать её удачной, приходили в эту пещеру для совершения тайных обрядов. Они уходили далеко от входа, в темноту, освещая пещеру факелами и жировыми «лампами». Здесь они совершали магические действия, «убивая» копьями изображения своих будущих жертв. Может быть, при этом танцевали — их следы сохранились до сих пор. Люди считали, что изображения зверей живые, поэтому делали их безголовыми и только на время обряда прикрепляли головы, а уходя, снимали их. О том, как выглядели такие обряды, исследователи узнали из жизни и быта коренных жителей Австралии и обитателей юга Африки. Перед охотой, разрисовав себя ритуальными узорами, люди собирались вокруг изображения животного — объекта будущей охоты, изображённого на скале, земле или песке. Размахивая копьями, охотники танцевали вокруг изображения и пели, а потом бросали в него копья. Эти действия были своеобразной тренировкой, но очень велико и их психологическое воздействие на состояние людей. Совершив обряд, они приобретали уверенность в том, что охота будет удачной. и возраста — это клетки организма, не способные действовать обособленно и сильные именно благодаря тому, что все они принадлежат этому телу. Исключение составляли колдуны, которых, кстати, иногда рисовали. Но была ещё одна группа человеческих существ, которых считали необходимым изображать, — женщины. Эти таинственные существа рожали и выкармливали детей. Одни — легко, другие, недостаточно сильные, не могли справиться с этими трудными обязанностями. Их болезни, слабости создавали угрозу самому существованию коллектива. Жён брали не в своей общине, где все были родственниками, а в другой, соседней, с которой налаживали хорошие отношения. Нередко жён похищали. Жёны воспринимались как принадлежащие не своему, а чужому миру, откуда они приходили. Женщины — первые представители человеческого рода, которых стали изображать. В пещерах сохранилось несколько таких рисунков. Чаще их предпочитали изображать в виде скульптур. Это были маленькие, помещавшиеся на ладони фигурки из бивня мамонта, кости, камня, специально приготовленной глиняной массы. Обычно женщин изображали полными и обнажёнными, матерями, имевшими много детей. Но встречаются и фигурки стройных, изящных женщин, как будто ещё не испытавших тягот и радостей материнства. Это — молодые охотницы, такие же ловкие, как и мужчины, хотя и не такие сильные. По всей вероятности, фигурки женщин использовали в обрядах и носили как амулеты. Они должны были оказывать магическое действие, приносить благополучие не только женщинам и детям, но и всей общине. Ведь только при изобилии пищи и спокойной жизни женщины могли рожать будущих сильных охотников. НАЧАЛО МЕЗОЛИТА Сменилось много поколений людей, пока ледник наконец не отступил на север. Граница вечных льдов стала такой, как теперь, а это означало, что наступило потепление. Животные, приспособленные к холодному климату, вымерли, как это случилось с мамонтом или шерстистым носорогом. Наверное, какую-то роль в исчезновении этих животных сыграли и люди, которые всё более успешно охотились на них. С отступлением ледника (это произошло в конце X — IX тыс. до н. э.) началась, как говорят геологи, современная эпоха. Движение ледника на север происходило постепенно, и южные области Европы и Азии раньше, чем другие, стали благоприятными для нового скачка в развитии человеческой культуры. Люди поняли, что совсем не обязательно искать большой кусок хорошего камня, чтобы сделать кинжал или наконечник копья. Гораздо экономнее откалывать от небольших ядрищ мелкие пластинки или разделять большие ножевидные пластины на мелкие. Полученные маленькие кусочки можно вставить в костяную или деревянную основу, проделав в ней желобок. Так из небольших пластинок, укреплённых смолой в кости или деревянной палочке, можно получить большое орудие — наконечник копья, нож, пилу; эти пластинки легко закреплялись в древке стрелы. Этот способ изготовления орудий позволял экономить время и пользоваться небольшими кусочками таких минералов, как, например, полудрагоценный халцедон или агат. Период распространения мелких каменных орудий (микролитов) получил название среднего каменного века, или мезолита (по-гречески «мезос» — средний, «литос» — камень). В разных районах Земли такие орудия появились не одновременно, а кое-где их не делали 20 На стоянке охотников. вовсе: так, в Юго-Восточной Азии и в эту эпоху продолжали пользоваться крупными орудиями. Зато в других местах они дожили до эпохи металла, до II тыс. до н. э., как в Индии. В эту эпоху широко распространяются лук и стрелы. Простое устройство из ветки дерева и жилы животного позволяло убивать птицу или зверя с далёкого расстояния. Убийственная сила стрелы увеличивалась, если её наконечник смачивали ядом. К сожалению, лук и стрелы были и оружием против человека. В могильниках этой эпохи находят скелеты людей с торчащими из них наконечниками стрел. Люди добывали пищу не только на охоте. Исчезновение крупных зверей или сокращение их количества заставляло всё чаще употреблять в пищу рыбу и моллюсков. Морские побережья стали привлекать людей. Здесь можно было на мелководье убить костяным гарпуном большую рыбу, поймать много крабов, собрать моллюсков. В некоторых районах обитатели морских побережий поедали моллюсков в таком количестве, что их раковины на протяжении многих лет образовывали огромные кучи, которые теперь изучают археологи. Охота с луком и копьём, сбор плодов — всё это позволяло людям не так часто, как прежде, переселяться с места на место. Окрестности своих селений они знали очень хорошо. Использовали всё съедобное, внимательно присматривались к тому, как ведут себя звери, каков их нрав, когда у них появляются детёныши. Люди заметили, что из упавших на землю зёрен вырастают новые растения, причём из одного зёрнышка — целый колос. Все эти наблюдения, накапливаясь, сыграли важнейшую роль в дальнейшем прогрессе человечества. НАСКАЛЬНЫЕ РИСУНКИ Мы уже говорили, что в позднем периоде древнего каменного века появилось изобразительное искусство. Люди в то время рисовали почти одних зверей. Теперь, в среднем каменном веке, наступила новая пора. На скалах и в пещерах изображают совсем другие сцены. Это не ряды зверей или стада бизонов в разных позах. Главным предметом изображения становится группа людей, именно группа, а не отдельный человек. На наскальных рисунках этого времени в Испании, Индии или на юге Африки можно видеть толпы охотников на оленей или диких быков, группы танцующих людей. Они изображены условно и не отличаются один от другого, у них нет лиц. Их движения переданы очень живо, и почти всегда можно понять, что они делают. Иногда считали нужным изобразить пышный головной убор (наверное, из перьев) или широкую юбку, как будто сделанную из пальмовых листьев. Такое внимание к одежде не случайно: это ритуальные костюмы, и люди в них не просто танцуют, а совершают важный обряд. Глядя на такие изображения, люди видели не только себя, но и своих умерших предков, действиям которых они старались подражать, потому что считали их образцовыми. Именно эти предки много поколений назад научились охотиться и собирать мёд. С них начиналась история рода. Может быть, они были не только людьми, но отчасти и животными — это только прибавляло им силы и могущества. Как представляли себе мир охотники, рыболовы и собиратели? Что они думали о его начале и о том, как появились люди? Начнём с того, что их и наши представления о мире очень сильно различаются. Мы знаем, что Земля — это шар, несущийся в бесконечном пространстве, что она населена множеством людей, не похожих на нас ни внешне, ни своими привычками. Мы знаем, что обладаем разумом, что мы живые, а камень или Солнце — это нечто совсем иное. Мы можем любить свою собаку или попугайчика, но понимаем, что они не такие, как мы, не только внешне, — они чувствуют иначе и не умеют думать. Мы не можем себе представить, что нашим пра-прапрадедом был медведь или какое-то древнее дерево в ближайшем лесу. Знания и представления о мире людей той эпохи, да и более позднего времени, были иными, чем наши. Восстановить их помогает изучение легенд и мифов народов Австралии, Африки или Америки, которые ещё в недавнем прошлом жили охотничьими общинами. Их мир — это территория, по которой они кочуют и которую окружают другие, тоже населённые людьми территории. С соседями полезно поддерживать хорошие отношения, беря в жёны женщин из их общины, а также обмениваясь ценными вещами или сырьём — раковинами, шкурами, хорошим камнем. Но при всём том эти люди чужие, они могут быть враждебными, могут превращаться в хищных зверей и насылать болезни. В общем с ними надо вести себя осторожно. Соседи — не единственные живые существа, с которыми приходится иметь дело древней общине. Люди считали: всё, что нас окружает — от камня, скалы, озера или кузнечика до ветра и небесного светила, — это живые существа. Они имеют иной облик, но ведут себя совсем как люди: переселяются, охотятся, женятся, враждуют и помогают друг другу. Они умеют говорить, но язык этот понимают не все, а лишь некоторые люди — таким снятся особые сны, их посещают необычные видения, и они слышат голоса там, где другие не слышат ничего, кроме шума ветра или щебетания птиц. Если люди считали всё вокруг себя живым, то могли думать, что они находятся в родстве с камнем, радугой, не говоря уже о таких похожих на людей существах, как четвероногие животные. Несколько родственных общин охотников, обитавших на одной территории, имели общих предков. Эти общины не могли жить вместе, потому что каждая из них Нуждалась в довольно большом пространст- 22 ве, чтобы обеспечить себя пищей — дикими животными, рыбой, ящерицами и лягушками, съедобными растениями. Но время от времени такие группы собирались в одном месте, чтобы проводить общие обряды. Так поступали в недавнем прошлом австралийские аборигены. Во время таких обрядов в песнопениях, танцах и рисунках на скалах или на земле они воспроизводили историю своих общих предков, с которыми связывали самое важное в своей жизни: именно предки были изобретателями орудий и оружия, они первыми поселились на этой земле, научили людей охотиться и совершать обряды. Все обычаи возводились к временам существования предков, которые жили очень давно, неизвестно когда. Однако эти таинственные существа, имевшие разный облик, продолжали оказывать влияние на жизнь своих потомков, были их помощниками. Наскальные изображения охоты и разных обрядов показывают, что люди среднего каменного века уже не так сильно, как их предшественники, зависели от природы. Они стали осознавать эту пока ещё относительно слабую независимость, рисуя толпы охотников, способных убить крупное и сильное животное. Усилия одного человека были бы недостаточными для того, чтобы справиться с трудностями жизни, и сородичи помогали друг другу во всём. НАЧАЛО ЗЕМЛЕДЕЛИЯ И СКОТОВОДСТВА Люди среднего каменного века всё больше внимания уделяли сбору съедобных растений, причём не всех подряд, а тех, которые давали больше плодов и которые было легче собирать. Среди них были прародители современных злаков — пшеницы, ячменя, риса, которые в некоторых районах Азии образовывали целые поля. В Америке внимание людей особенно привлекали кукуруза, бобовые, картофель, томаты, а обитателей островов Тихого океана — различные съедобные клубни вроде ямса или таро. Очень полезными оказались злаки. Их зёрна содержали питательные вещества и хорошо насыщали. Такие зёрна можно было дробить, при добавлении воды они размягчались и становились похожими на кашу. Их также растирали между двумя камнями и получали муку, которую смешивали с водой, а из полученной массы на раскалённом камне выпекали самую простую лепёшку. Зёрна можно было запасать впрок, что очень важно — ведь не всегда охота оказывалась удачной, а дикие плоды растений можно собирать только в определённое время года. И мясо, и такие плоды сохранить гораздо труднее, чем хорошо просушенное зерно. Накопив его запас, можно спасти себя от голода. Зная, где расположены поля диких злаков и когда они созревают, общины охотников с жёнами и Женщина растирающая зерно. детьми стали приходить туда. Зёрна прямо из колосьев стряхивали в мешки или корзины. Стали срезать и стебли, для этого пользовались прямым жатвенным ножом — предшественником серпа, его основа была костяной или деревянной, лезвием служили несколько закреплённых в ней острых каменных пластинок. Одни из самых древних признаков регулярного сбора диких злаков обнаружены на территории Палестины. Они относятся к X—IX тыс. до н. э. Здесь жили охотники и рыболовы, которые уже не кочевали, а проводили значительные промежутки времени на одном месте. Жили они в пещерах или в поселениях, состоящих из небольших круглых домов. Эти жилища немного углубляли в землю, стены обмазывали глиной, смешанной с песком и мелкими камешками; полы выстилали каменными плитками. Скорее всего верхняя часть этих жилищ напоминала шалаш. Постепенно люди поняли, что можно не ходить далеко к полям дикой пшеницы или ячменя. Их зёрна прорастали и в земле около селения. Слегка разрыхлив её, можно и самим их выращивать, защищать посевы от диких зверей и птиц. Эта работа не была особенно тяжёлой, её могли делать женщины, старики и даже дети. Для разрыхления почвы использовали орудия, которыми выкапывали съедобные корни, рыли ямы. Так люди постепенно становились земледельцами. Жилище селения рыболовов. Бассейн Дуная. VII-VI тыс. до н. э. 23 Жилище. Китай. IV тыс. до н. э. Кирпич. Новый каменный век. Палестина. Жилище (реконструкция). Долина Дуная. IV тыс. до н. э. Одновременно люди стали приручать диких животных. Первой из них была собака — помощник на охоте и защитник от хищников и врагов. Дикие предки овец, коз, свиней, крупного скота обитали в Азии. В Америке единственным животным, которое удалось приручить, была лама. Наверное, первые попытки приручения довольно безобидных травоядных животных делались и раньше, когда в руки охотников попадали симпатичные козлята и ягнята. Сначала с ними играли дети. Но потом, когда эти животные подрастали и прокормить их становилось всё труднее, они убегали или их съедали. Теперь, когда люди значительную часть года могли жить на одном месте, для детёнышей животных можно было строить загоны. Вырастая, самки давали потомство. Постепенно козы и овцы становились всё более ручными и не только не боялись людей, но даже шли за ними, потому что получали от них корм. Теперь мясо и шкуры не только добывали на охоте, но и получали благодаря скотоводству. Появились пастухи, отгонявшие стада на пастбища. Люди научились прясть из шерсти животных нити, ткать, шить одежду. Позже стали получать молоко и делать из него сыр, творог. Переход к земледелию и скотоводству сыграл огромную роль в жизни человечества. Это событие было настолько значительным, что его называют «неолитической революцией». Новые формы жизни начали складываться ещё в среднем каменном веке, но на более обширные территории они распространились позднее, в новом каменном веке — неолите (по-гречески «неолит» — «новый камень»), «Неолитическая революция» заняла не десятки и даже не сотни лет, а тысячелетия. Для тех времён такие темпы не были медленными. Первым обширным регионом, где люди начали выращивать растения, разводить домашних животных и переходить к оседлому образу жизни, стал Ближний Восток. На территориях Западного Ирана, Северного Ирака, части Сирии, юго-востока Турции, Палестины это произошло в VIII—VII тыс. до н. э., а в некоторых местах — несколько раньше. В VII—VI тыс. до н.э, земледелием стали заниматься в северо-западной части Индостана. В Юго-Восточной Азии первые признаки знакомства с земледелием относят к X тыс. до н. э., но шире оно распространяется к VI тыс. до н. э. Приблизительно в это время или немного позже оно становится известным в Китае и Японии. Новые способы ведения хозяйства быстро распространялись. Так, в Средней Азии земледелие стало известно в конце VII — VI тыс. до н. э. и пришло сюда из Ирана. В Египте собирательством диких растений занимались ещё в среднем каменном веке, но настоящее земледелие появилось позже, в 24 ХОЗЯЙСТВЕННАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ЛЮДЕЙ в ВОСТОЧНОМ ПОЛУШАРИИ 10-4 тысячи лет назад 1. 10—7 тысяч лет назад. 2. 7—5 тысяч лет назад. 3. 5—4 тысячи лет назад. 4. Районы расселения людей, занимавшихся охотой и собирательством. 5. Пути распространения земледелия и скотоводства в древности. Глиняный сосуд. Иран. IV тыс. до н. э. Сосуды. Ирак. Иран. VI—V тыс. до н. э. Погребальный сосуд Китай. IV тыс. до н. э. Сосуд Сицилия IV тыс. до н. э. V тыс. до н. э. Предполагают, что семена растений и домашние животные попали сюда из соседних районов Юго-Западной Азии. В Европу земледелие и скотоводство стали проникать в VI—V тыс. до н. э. Постепенно они распространились на север, что было связано с немалыми трудностями, так как теплолюбивые растения трудно приживались в новых условиях. В Америке первые признаки земледелия появляются в начале VI тыс. до н. э. В это время в Центральной Америке стали выращивать кукурузу, а может быть, и бобовые культуры. Не везде с наступлением нового каменного века и даже позже люди смогли стать земледельцами. В некоторых регионах этому препятствовал климат, например в Австралии или в северных районах Азии, Европы и Америки. В то же время достаточное количество дичи, рыбы, дикорастущих растений позволяло людям жить, совершенствуя свою материальную культуру и всё больше расширяя свои познания о мире. В благоприятных условиях даже с каменными и костяными орудиями можно было вести полуоседлый образ жизни. ЗАРОЖДЕНИЕ РЕМЁСЕЛ В новом каменном веке совершенствуются охотничье оружие, луки, ловушки. Люди научились плести из ветвей корзины и сооружать на реках запруды, препятствующие ходу рыбы, делать лодки, выдалбливая их из стволов деревьев, и, наверное, строить плоты. В северных областях появляется такое удобное приспособление, как лыжи. Утварь людей, их орудия благодаря новым приёмам обработки материала становятся более совершенными. Вещи приобретают красивый вид, их формы соответствуют своему назначению. Например, обитатели океанских побережий Азии и Северной Америки при помощи самых простых орудий могли делать обтянутые кожей лодки, не пропускавшие воду. Сидя в такой лодке, охотник на моржа так привязывался к ней, закрепляя верхнюю кожаную крышку вокруг пояса, что, перевернувшись, лодка не зачерпывала воду и могла принять первоначальное положение. Быт неоседлых людей скромен. Кочующие охотники не могли иметь тяжёлую утварь, их жилища должны были быть лёгкими, вроде юрт и шалашей. До появления вьючных и упряжных животных всё приходилось нести на себе. Оседлые же земледельцы и скотоводы, если земля вокруг была плодородной, долго жили на одном месте — целые столетия. Конечно, они продолжали охотиться, ловили рыбу, собирали ягоды, как это делали крестьяне всех стран много веков спустя и как это делают деревенские жители теперь. В условиях оседлой жизни можно строить прочные дома из глиняных кирпичей, высушенных на солнце, из дерева или камня. 26 Глиняная печь. Дом с убранством для проведения обрядов Турция. VI тыс. до н. э. Именно переход к оседлому состоянию вызвал к жизни такой вид искусства, как архитектура. Сначала жилища были круглыми, как шалаши охотников. Но из кирпичей и прямых стволов деревьев удобнее было строить дома прямоугольного плана. Если семья увеличивалась, делали пристройку. В домах появились печи для обогрева и приготовления пищи, с помощью специальных дымоходов научились отводить наружу дым. Появилась и мебель — столы, скамьи, простые стулья. На Востоке, где было мало деревьев, лежанки вдоль стен делали из глины. В новом каменном веке появился первый искусственный материал, изобретённый человеком, — огнеупорная глина. Прежде люди использовали для своих нужд то, что давала природа, — камень, дерево, кость. Посуду тоже изготавливали из дерева, раковин, скорлупы больших орехов. Из гибких ветвей плели корзины, а из шкур зверей делали мешки. В такой посуде трудно приготовить горячую еду (один из способов — бросить раскалённый камень в наполненный пищей кожаный мешок). Теперь посуду стали лепить из глины, смешивая её с водой, песком, толчёным камнем или рубленой соломой. Эти добавки были необходимы для того, чтобы при обжиге посуда не потрескалась. Вылепленные из полученной массы сосуды подсушивали, собирали в кучу, перекладывая и засыпая их горючим материалом (например, лепёшками овечьего навоза), и поджигали. Несильный, но длительный жар позволял довольно хорошо обжигать сосуды. Изобретение глиняной огнеупорной посуды позволило готовить такие известные нам блюда, как каши, супы, похлёбки, жарить еду с применением масла. Мясо и овощи стали не только печь и жарить на открытом огне, но и варить. Посуду лепили женщины. Они делали не только удобные, но и красивые вещи. Грубую поверхность заготовленного сосуда покрывали жидкой цветной глиной и расписывали минеральными красками. Некоторые предпочитали не рисовать, а процарапывать узоры или наносить их специальными штампиками. Все, кто когда-нибудь бывал в исторических музеях, помнят эти миски, блюда, горшки, громадные сосуды для хранения зерна и других припасов. Орнаменты на сосудах и других вещах были очень разнообразными, особенно в областях древнейшего земледелия, на Востоке. Это и геометрические фигуры, и цветочные розетки, и фигурки животных, и танцующие люди. Орнаменты столь совершенны, что их можно принять за создания специально обученных художников. Однако их сделали женщины, которые перенимали умение у своих предков. Своим искусством они были обязаны долгой традиции, поискам и ошибкам многих поколений. Расписывали не только сосуды, но и стены жилищ. Это были простые орнаменты, различавшиеся у разных общин, а также изображения животных и людей. Простые узоры делали обычные женщины, а сложные, многофигурные, предназначавшиеся для обрядов, — женщины и мужчины, обладающие особыми знаниями обычаев и преданий. В домах с такими изображениями, как известно из раскопок удивительного по богатству находок поселения в Турции Чатал Хююк, периодически совершались обряды, и каждый раз для них обновляли стенопись. 27 Кинжалы. Турция VI тыс. до н. э. БЫЧЬИ ГОЛОВЫ, ОХОТНИКИ И ЖЕНЩИНЫ Ещё совсем недавно учёные считали людей нового каменного века бродячими охотниками. Возможность возникновения земледелия и скотоводства допускали только в некоторых районах, но и там культура их обитателей представлялась довольно бедной, а искусство по сравнению с более ранним периодом и вовсе убогим. Каково же было всеобщее удивление, когда в 60-е гг. XX в. а Турции стали раскапывать необычайно богатое по своей культуре поселение Чатал Хююк, относящееся к VII—VI тыс. до н. э. Дома, примыкавшие стенами друг к другу, были хорошо спланированы, имели кладовые и очаги. Входили в них через отверстие под крышей по приставной лестнице. Столбы стен, центральные опоры и балки были деревянными, всё остальное — из необожжённого кирпича. Стены и пол обмазывали глиной, тщательно заглаживали и окрашивали красной краской. Стены разрисовывали орнаментом, нередко на них наносили сложные многофигурные композиции. Одни из них представляют собой сцены охоты нескольких групп людей на оленей, кабанов, быков. Другие изображают обрядовые сцены, быть может, оплакивание умерших. Найдены изображения явно умерших людей, представленных безголовыми, на которых нападают громадные хищные птицы с распростёртыми крыльями. В глине стен процарапывали и раскрашивали фигуры коров и быков, лепили рельефные изображения пятнистых леопардов. Изображения на стенах Из глины лепили ещё одно важное приспособление — печи и очаги. В зависимости от назначения они имели разную форму. Появились печи для выпечки хлеба. В южных районах они были низкими, круглыми, с широким отверстием наверху. Сначала в них разводили огонь, а потом, когда он угасал, а стенки достаточно раскалялись, на них изнутри налепляли лепёшки из теста. В это время люди стали носить много украшений, которые одновременно служили для них и амулетами — защитниками от злых духов. Эти произведения искусства при всей их скромности очень красивы. В это время ещё не было специалистов-художников, работающих для удовлетворения потребностей состоятельных людей, не было не только дворцов, но даже богатых домов. Всё, что мы привыкли считать искусством, было самой жизнью. Пением и танцами сопровождались не только празднества, но и хозяйственные работы. НОВАЯ ОБЩИНА С переходом к оседлому существованию резко изменилось количество совместно проживающих людей. Общины охотников были небольшими, около 20 человек или немного больше, и могли разрастаться только при достаточных запасах пищи. В общинах же земледельцев и скотоводов посевы хлебных злаков, наличие домашних животных служили гарантией существования уже для нескольких сотен людей. Конечно, случались и засухи, и падёж скота, но всё же продуктами питания люди были обеспечены гораздо лучше. Теперь появилась возможность заботиться о стариках, кормить их, а люди старшего поколения могли обучать детей ремёслам гончара, пастуха, ткача. И всё же размеры таких общин, которые называют родовыми (они состояли из родственников, хотя в них жили и пришлые люди, вступавшие в брак с членами общины), не могли быть очень большими. Сильно разрастаться им не позволяли ни количество получаемых продуктов питания, ни простота общественной организации. Ведь они ещё не имели особых органов управления. Роль руководителей играли старейшие, наиболее опытные люди. В случае столкновений с соседями во главе отрядов становились молодые мужчины. Этих предводителей слушались до тех пор, пока они действовали для общей пользы и по заведённому обычаю, но им не подчинялись, если они нарушали эти требования. В таких общинах в материальном отношении люди были равны. Те, кого больше уважали, носили особое оружие, украшения. Такие люди владели особыми знаниями и умениями. Трудились в этих общинах все, но по-разному. Как у охотников и собирателей, люди разного пола и возраста делали разную работу, поэтому учёные называют это половозрастным разделением труда. Дети рано приобщались к домашней работе. Девочки учились ткать, готовить пищу, шить. Мальчики сначала были около матерей, но потом переходили в мужскую часть общины, где их учили охотиться, делать орудия, узнавать повадки домашних животных и защищать своё селение от врагов. Наверное, люди всех возрастов, кроме самых маленьких детей и дряхлых стариков, участвовали в земледельческих работах и собирали полезные дикие растения, ловили рыбу. Люди по-прежнему не мыслили своего постоянного существования вне семьи и сородичей, рассчитывая на их поддержку. Вся жизнь человека проходила на глазах большого коллектива, без которого он был никем, одиночкой, не способным выжить. Встретив чужака, человек называл имя своей родственной группы, имя предка. Такими предками были фантастические существа, животные, явления природы. Но даже если это были реально существовавшие люди, к ним относились как к особым, даже волшебным, существам. Когда люди перешли к оседлому образу жизни, они стали хоронить умерших поблизости от своих жилищ. Их ощущение связи имен- 28 но с человеческими существами, жившими в прошлом, усилилось. В жизни такой общины начинают играть большую роль представления о предках, которые первыми пришли на место поселения, стали его основателями, начали обрабатывать землю. Земля теперь приобрела особую ценность. Именно земля, пригодная для обработки, а не охотничьи угодья, как раньше. Её, как и свои жилища, надо было охранять. В палестинском селении на месте гораздо более позднего города Иерихона уже в VIII тыс. до н. э. были сооружены оборонительная стена и башня диаметром 7 м, которая сохранилась до высоты 8 м. В самом деле, когда охотники кочевали небольшими группами по знакомой им территории, они ощущали близкую связь со всем, что на ней находилось, — с растениями, животными, камнями. Селение же земледельцев было особым, отделённым от природы пространством, созданным от начала и до конца людьми. Звери, растения окружали селения, но гораздо теснее стала связь между людьми в общинах, иногда насчитывавших сотни человек. Члены общины уже сознавали, что они отличаются от существ, которые их окружают. Эти первопоселенцы пришли не на пустую землю: здесь обитали разные существа, правда, не имевшие человеческого облика, но с ними всеми надо было наладить хорошие отношения, чтобы они не мешали, а помогали здесь жить. Вспомним, что для людей того времени всё окружающее было живым, а значит, могло по-разному относиться к ним. При хороших отношениях, например, со змеёй она становилась покровительницей дома и не приносила вреда его обитателям. В это время население, особенно в районах, где занимались земледелием и скотоводством, стало быстро расти. Когда людей в одной деревне становилось слишком много, часть уходила, но, наверное, не очень далеко. Так родственные коллективы заселяли большие территории. Сородичи не враждовали друг с другом и с соседями тоже стремились наладить хорошие отношения — земли хватало, а силы воевать и настоящего мощного оружия ещё не было. Благодаря таким отношениям стремились не только обеспечить невмешательство в свои дела, но и получить выгоду. Дело в том, что на разных территориях запасы необходимого сырья были неодинаковыми. Например, в горах Восточной Турции был ценный камень обсидиан — вулканическое стекло, из которого делали первоклассные вкладыши для серпов, стрелы, ножи, а в соседних областях его не было. Те, кто добывал этот камень, обменивали его на необходимые вещи или продукты питания, может быть, на ткани или сушёные фрукты, шкуры животных. Так, переходя из рук в руки, ценный минерал распространялся на сотни и тысячи километров от мест, где его добывали. Обмен в то время стал особой формой общения (денег тогда ещё не было). Те, кто участвовал в нём, получали не просто материальную выгоду: обмениваясь нужными вещами или сырьём, люди заключали дружеские союзы между целыми селениями, договаривались о совместных действиях против общих врагов, заключали браки. Такие сделки сопровождались пиршествами, которые как бы закрепляли договоры. Совместная трапеза ещё в первобытные времена стала знаком общности интересов людей, их хороших намерений, обрядом, который гарантировал мир и благополучие. Представления людей нового каменного века о природе стали более содержательными и разнообразными. Очень много узнали они о свойствах растений и повадках животных, что позволило не только приручить их, но и выводить более продуктивные разновидности. Расширялись познания о свойствах минералов. В эту эпоху впервые начали обрабатывать самородную медь. Однако выплавлять металл ещё не научились. Наблюдения за движением небесных светил, сменой фаз луны и изменениями в жизни животных, людей, растений давно позволили уловить связь между этими явлениями. Теперь на эту связь стали обращать ещё большее внимание, были разноцветными — красными, жёлтыми, коричневыми; одна корова была даже голубой. Обитатели селения явно хорошо знали свойства минералов, из которых делали краски. На стенах, краях глиняных лежанок и столбиках укрепляли обмазанные глиной и раскрашенные черепа диких быков с огромными рогами, баранов, коз. Вероятно, их добывали на коллективной охоте, подобной той, сцены которой изображали на стенах. В верхней части стен иногда укрепляли огромные рельефные фигуры женщин в позе рожениц, наверное, изображения прародительниц. Всё это убранство, конечно, предназначалось для обрядов. Для них же из камня делали фигурки женщин разного возраста, мужчин, мальчиков, животных. Особенно интересна глиняная фигурка сидящей женщины, по бокам которой стоят леопарды. В домах найдено много погребений людей. Их делали под лежанками и полами домов. В погребения клали деревянные сосуды, которые сохранились, оружие, рядом с женщинами — косметические наборы с красками. Мужчин погребали в шкурах леопардов, которые застёгивали костяными застёжками. Такими их рисовали и в сценах охоты. Найдено много украшений из цветных камней, раковин, кости. У нескольких скелетов не было черепов, которые, наверное, вынимали для совершения обрядов. На некоторых останках видны следы зелёной краски. Обитатели Чатал Хююка, как ни странно, не лепили сосудов из глины. Они появились лишь в конце существования поселения, но деревянная посуде была очень разнообразна по форме и хорошо сделана. Из кости обитатели Чатал Хююка вырезали ложечки для еды. Орудия и предметы вооружения делали в основном из вулканического стекла — обсидиана, залежи которого находится неподалёку. Учёные предполагают, что помимо земледелия и скотоводства, а также сбора разнообразных плодов и ягод в окрестных лесах, жители занимались добычей и обменом этого ценного минерала. Чатал Хююк окружали несколько поселений меньшего размера. Может быть, он был их центром, «материнским» поселением, от которого пошли все другие. Тогда понятно, почему в нём проводилось так много обрядов, которые были посвящены скорее всего мифическим предкам и служили магическим средством защиты людей. 29 поскольку сроки сева злаков и их созревания, изменение в поведении домашних животных стали предметом постоянной заботы. Конечно, все связи между явлениями природы осмысливались, с нашей точки зрения, фантастически. Так, люди полагали, что злаки каждый год рождаются от брака земли и неба в результате попадания в землю дождя. Это было фантастическое понимание реальных событий: ведь, действительно, без весенних дождей не оживут растения, не появятся всходы. Люди считали себя такой важной частью природы, что признавали необходимость совершения обрядов, которые как бы подталкивали её, природу, к желаемым действиям. Они считали, что если зимой зажечь в определённый, самый короткий день много огней, то солнце станет дольше освещать землю. Такие же магические действия совершались и для блага своей общины, семьи. Например, люди думали, что, если перед севом сытно поесть каши или другой пищи из зёрен, урожай будет богатым. Природа оставалась для них живой. Однако в богов — всемогущих существ, управляющих ею, — они ещё не верили и полагали, что окрестности селений, особенно горы, леса, населены духами, имеющими облик реальных животных, рыб, водных потоков. Эти духи вели себя как люди, только имели другой облик, и немногим удавалось подсмотреть, как они живут по-настоящему. Образы таких существ известны по сохранившимся до наших дней сказкам и легендам. Чтобы заручиться поддержкой сил природы, духов, к ним обращались во время обрядов, им предлагали вкусную пищу. Охотники заклинали зверей, чтобы те согласились быть убитыми, обещая им за это угощение, а потом новое рождение. Здесь не было обмана: люди верили, что жизнь после смерти продолжается в другом месте. Очень важную роль в верованиях и обрядах играли образы умерших. Считалось, что они — дети и старики, женщины и мужчины — сохраняют связь с живыми. Эту связь оседлые земледельцы ощущали настолько прочной, что хоронили умерших в земле своих поселений, иногда под полом дома или неподалёку. Так, вероятно, хотели сохранить с людьми близость, которая была при жизни. Теперь же, после смерти, люди приобретали новые свойства. Они становились близкими миру духов, тех таинственных существ, которые населяли землю, а могли подняться и на небо. Естественно, что от умерших ожидали той помощи, которую сородичи всегда оказывали друг другу. К ним, к их останкам, особенно к черепам, иногда обращались в обрядах. Изображения предков делали из глины, дерева и других материалов. Земледельцы особенно часто лепили фигурки женщин. Их иногда неправильно называют изображениями «богини-матери». Это действительно матери, мифические предки, но не богини. Это — покровительницы всей общины, но особенно женщин и детей. В обрядах они становились участницами целых представлений, их сажали рядом с живыми, угощали, с ними и от их имени Глиняная фигурка прародительницы. Турция. Начало VI тыс. до н. э. Мать и ребёнок. Обожжённая глина. IV тыс. до н. э. 30 вели разговоры. Их призывали на помощь при тяжёлых родах, а также для того, чтобы вылечить больного ребёнка, попросить о благополучии для всех. Есть сведения, что образы женщин-предков в некоторых общинах окружались особым почтением. В уже упоминавшемся турецком поселении Чатал Хююк в обрядовых постройках найдены огромные, больше человеческого роста, фигуры женщин, вылепленные из глины. Подобных фигур мужчин не найдено, но мелкие скульптуры, обнаруженные в этом поселении, изображали и женщин, и мужчин, и детей. Раньше учёные думали, что в эпоху неолита, особенно у земледельческих племён, женщины играли главенствующую роль, что это было время женовластия — матриархата. Теперь стало известно, что такого не могло быть, т.к. это было время равенства женщины и мужчины. Женщины были хозяйками, занимались земледелием. Мужчины тоже были земледельцами, но ещё и пастухами, охотниками, воинами. Их жизнь меньше была связана с домом, поэтому и мало следов мужских обрядов находят в жилищах. Наверное, мужчины продолжали рисовать зверей на скалах и совершали около них обряды, а возможно, у них были и особые воинские ритуалы перед походами. У многих народов в более позднее время именно мужчины, а не женщины, занимались наблюдениями за небесными светилами и определяли время проведения сельскохозяйственных работ. НОВОЕ ПОНИМАНИЕ МИРА. ОСОБЕННОСТИ ИСКУССТВА Переход человека к новому образу жизни и иным, чем прежде, отношениям с окружающей природой происходил одновременно с формированием другого восприятия мира. Конечно, и в пору нового каменного века, как и прежде, не было науки, учёных, философов, которые посвящают себя исследованию природы и человеческого общества. Осознание мира происходило стихийно, и в нём участвовали все члены общества. В это время восприятие окружающего оставалось конкретным, образным. Отвлечённые, абстрактные понятия ещё не отделились от их реальных проявлений. Следы этого сохранились в древних языках, когда говорившие на них люди уже обладали письменностью. Например, в языке шумеров понятие «открыть» буквально означало «дверь толкнуть», а «убить» — «голову палкой ударить». За каждым понятием скрывался образ, живое действие. В этом отношении древние земледельцы и скотоводы мало отличались от своих предков. Однако в их восприятии мира появилось и нечто новое. Судить об этом можно по изобразительному искусству, в котором и воплощается образное понимание мира. В древности роль искусства была даже более важной, чем теперь: при отсутствии науки оно вмещало практически весь опыт познания мира. Мы помним, какими живыми, яркими были изображения зверей в пещерах позднего периода древнего каменного века. Их создатели хорошо знали поведение животных, их повадки. Они замечали в их движениях такие чёрточки, которые ускользают от современного наблюдателя. Примечательно, что, изображая зверей, древние мастера использовали для моделировки их тел неровности скалы, впадины, выступы, имеющие сходство с очертаниями фигур. Изображение как бы ещё не отделилось от окружающего его пространства, не стало самостоятельным. Люди древнего каменного века не знали орнамента. На изображениях животных и людей из кости иногда видны ритмично повторяющиеся штрихи или зигзаги, как будто похожие на орнамент. Но, присмотревшись, видишь, что это — условное обозначение шерсти, птичьих перьев или волос. Как изображение животного «продолжает» скальный фон, так и эти похожие на орнамент мотивы ещё не стали самостоятельными, отделёнными от вещи условными фигурками, которые можно наносить на любую поверхность. Та же связь с природными формами обнаруживается у орудий и других изделий. Древнейшие из них представляли собой просто оббитые камни. Постепенно орудия стали приобретать формы, которые лишь отдалённо напоминали то, что можно видеть в природе. Нередко люди сохраняли созданное природой неизменным. Так, они делали украшения из зубов зверей, никак их не обрабатывая. У рога оленя отпиливали все отростки, кроме одного, и использовали это приспособление как копьеметалку. Сосуды делали из коры деревьев, широких листьев, шкур или кожи животных. Таким образом, преобладающим в восприятии природы было следование за ней, внимание к изменчивым формам, конкретным явлениям, а не к общим чертам между ними, не к постоянно повторяющимся признакам, которые мы сейчас называем закономерностями. Это и понятно: мир охотника, живущего среди природы, постоянно изменяется, его окружает множество существ, растений. Своё жильё он вынужден приспосабливать к тому месту, где случилось остановиться; это может быть пещера, шалаш или более основательная постройка, но внешне она почти не отличается от холма или кучи ветвей. Мир оседлых земледельцев стал другим. Характерно, что в их изобразительном искусстве ведущую роль начинает играть орнамент. Ритмично повторяющиеся фигуры покрывают гладкие стенки сосудов, стены жилищ. Вероятно, орнаментом украшали и не сохранившиеся до нашего времени ковры и ткани. Орнамент появился, когда люди обнаружили устойчивые черты в строении создавав- 31 Глиняные печати-штампы. Турция. Чатал Хююк. VII—VI тыс. до н. э. СЕЛЕНИЯ НА СВАЯХ В III тыс. до н. э. на озёрах Приальпийской зоны — в Швейцарии, Германии, Северной Италии — начали строить свайные поселения. Таких селений сейчас найдено уже несколько сотен. Они особенно интересны потому, что влажная почва, в которой их обнаруживают, а также торф и ил законсервировали органические материалы, дерево, ткани, кожу. Сохранились не только зёрна злаков, но и овощи, плоды, даже печёный хлеб. Такие поселения строили на заболоченных прибрежных лугах или в воде у берега. Сначала в землю вбивали сваи, оставляя над водой их верхушки, на которые клали балки, а затем настилали пол. На пол клали тростник, мох и глину и утрамбовывали. Площадку обмазывали глиной и строили на ней дома из брёвен и прутьев; стены домов тоже обмазывали глиной. Внутри на каменных плитах сооружали очаги. С сушей такие деревни соединяли мостками. Домов в них было много, иногда более 20. Здесь найдена деревянная мебель — скамьи, стулья, сундуки. Полностью сохранились каменные топоры, серпы, мотыги с рукоятками из дерева, деревянные сосуды. Археологи обнаружили остатки шерстяных и льняных тканей, сетей, вязаные вещи, из орудий текстильного производства — деревянные чесалки для льна, веретёна, части ткацких станков. В таких деревнях жили земледельцы и скотоводы. Сначала они разводили мелких животных особой торфяниковой породы — малорослых коз, овец, коров, свиней; были у них и собаки. Потом, в результате занятий селекцией, удалось вывести более рослый скот. Кроме хлебных злаков — пшеницы, ячменя, проса — выращивали коноплю и лён, а в огородах — горох, чечевицу, капусту. Жители деревень занимались и садоводством. У них были яблони и виноград. Живя на озёрах, люди ловили рыбу, которая водилась тогда в изобилии. Для этого использовали удочки, сети, плетённые из прутьев верши, а также особые приспособления, которые знают рыболовы России и называют их «морды». По озёрам плавали на долблённых из дубовых стволов лодках, при изготовлении которых древесину выжигали раскалёнными в кострах камнями. В окрестных лесах люди охотились на оленей, лосей, вымерших сейчас туров, птиц. Орудиями охоты были дротики и копья с каменными наконечниками, луки и стрелы, топоры. Камень умели пилить, сверлить, шлифовать. Металлические изделия поначалу не применяли. Посуду делали не только из дерева, но и из камня. В гористых областях Западной и Северной Европы, где было мало пахотной земли, такие селения продолжали строить и в бронзовом, и в железном веках. А в Ирландии поселения на искусственных островах из торфа, камней, брёвен и кустарника, окружённые частоколом, дожили до недавнего времени. В них жили ещё в XVII в. шихся ими вещей. Орнаментальные узоры подчёркивали части, из которых состоят вещи. У сосудов они выделяли верх и низ, горловину и дно. Если сосуд был плоским вроде тарелки, узоры центральной части отличались от узоров по краю. Мотивы орнамента часто в условной форме передавали изображения людей, животных, птиц. Но многие из них были геометрическими, причём со временем таких орнаментов становится всё больше. Геометрические очертания придавали и украшениям, и печатям-штампам, которые использовали для нанесения изображений на пластичные материалы (глину, тесто). Фигурки людей, которые лепили из глины, по своим очертаниям приближались к геометрическим формам. Всё это показывает, что на мир стали смотреть иначе, чем прежде: ведь в природе не так много предметов и существ, похожих на строгие геометрические фигуры. Орнаменты показывают, что у людей нового каменного века сильнее проявляется способность отвлекаться от конкретной реальности, улавливая в разнообразии мира общие черты. Орнамент — искусство, связанное с измерением и числом. Его мотивы и композиционное построение показывают, что у древнейших земледельцев, обитавших в Передней и Средней Азии, самыми излюбленными были числа «три» и «четыре». Очень распространены фигуры в виде квадрата или композиции такой формы, составленные из четырёх треугольников, фигур птиц или зверей. Такое внимание к форме четырёхугольника не было случайным. Так изображали пространство земли, поля, водоёмы. Вспомним, что и дома имели такой же план. Земля — плоскость с четырьмя ориентирами, сторонами, находящимися справа и слева, спереди и сзади от человека. Точкой отсчёта становится центр, которым люди каждого селения считают себя. Четыре ориентира связываются и с четырьмя главными направлениями — севером, югом, востоком и западом, определять которые научились по движению небесных светил. По вертикали мир делится на три зоны: верх — небо, где обитают светила, облака, из которых изливается небесная вода; средний мир — земля со всем, что населяет её, а в середине, опять-таки, находится «наше селение», «мы»; под землёй лежит подземный мир — место жизни умерших, которые, впрочем, могут попадать и на небо. Образ мира с семью главными ориентирами и зонами — четырьмя по горизонтали, тремя по вертикали — воплощался в строении вещей, планировке домов. Ему соответствовали и ритуальные действия. Конечно, люди понимали мир не как геометрическую фигуру наподобие кристалла. Все зоны мира были населены существами, которые обладали разными свойствами и по-разному относились к людям. Самым важным считали своё селение или группу селений, обитатели которых находились в родстве. Вокруг жили другие люди, близкие и дальние соседи. Чем дальше от «своей» земли, тем опаснее становились люди. Они могли быть враждеб- 32 ными, как духи и дикие животные, населяющие их землю. Подобно духам и зверям, они могли обладать особыми, опасными свойствами и считаться не совсем людьми. В связи с этим можно вспомнить, что ещё относительно недавно, в Средние века, жители Европы всерьёз считали, что отдалённые от них области Земли населяют люди с пёсьими головами. Центр, своя земля, своё селение, конечно, самые лучшие. Но они не были изолированы от остального мира: сверху светило солнце и падал дождь, из-под земли росли растения. В отдалённых местах земли были богаты тем, чего «нам» не хватало: красивыми и прочными камнями, деревом, невиданными животными. Весь мир был населён, он буквально кишел жизнью, и отношения со всеми существами — от небесных духов до духов умерших предков — очень занимали людей. Вспомним, что путешествия в чужие земли, в горы, лес, за море, а то и на небо или в подземное царство — постоянная тема народных сказок. Это — наследие древних эпох, когда такие фантастические путешествия, связи с обитателями других миров считали жизненной необходимостью. Полагали, что на небо можно попасть, поднимаясь в горы или забравшись на высокое дерево. Помощниками в таких опасных предприятиях были звери и птицы, обитающие как в чужих землях, так и неподалёку от «нас», а также духи. Считали, что некоторые люди способны оказаться в ином мире, совершая обряды, опираясь на поддержку своих волшебных помощников. Подобно сибирским шаманам, они впадали при этом в особое состояние — транс. Такие люди совершали обряды для излечения больных или для того, чтобы узнать намерения духов других миров. Были и другие способы общения с обитателями иных миров: совершив специальные обряды, можно привлечь их внимание, пригласить на особое угощение. Можно послать им гонца с просьбой — для этого приносили в жертву животное или человека. Но можно сделать и рисунок на стене дома, скале или сосуде, в условном виде воплотив то, чего хотели люди. Составляющие орнамент фигуры были упрощёнными, схематизированными изображениями реальных животных, растений, явлений окружающего мира. Волнистая линия обозначала воду, треугольник — гору. Люди научились передавать сведения о мире в виде условных знаков, чтобы магическим путём вызвать желаемое событие. Например, нарисовав на сосуде козла около растения и струи льющегося сверху дождя, надеялись ускорить приход весны. Такие изображения уже похожи на послания сверхчеловеческим силам, напоминающие о том, что они не должны быть безразличными к животным, растениям и, естественно, к людям. В орнаментах стали появляться пока ещё отдалённые признаки письменных знаков: ведь известно, что знаки древнейших письменностей были изобразительными. Их значение тесно связано с тем, что они изображали. Рисунок ноги обозначал понятие «ходить», а также соответствующее слово языка, рисунок солнца — «светить» и т.д. Но это было позже, а пока знаки, образующие орнамент, имели разный смысл: они могли отогнать злое и привлечь доброе, вызвать плодородие, защитить от болезней. Были среди них и знаки-символы различных групп людей, членов одного рода, обитателей одного селения. УПОРЯДОЧЕНИЕ ЖИЗНИ ОБЩИНЫ Хозяйство земледельцев и скотоводов требовало более пристальных, чем прежде, наблюдений за течением времени. Теперь люди не просто приспосабливались к природным изменениям, они научились планировать сельскохозяйственные работы на год вперёд, предвидеть, хватит ли запасов до нового урожая. Для этого наблюдали за небесными светилами, в первую очередь за Солнцем и Луной. В их движении открыли признаки упорядоченности. Год стали делить на несколько частей, сезонов. Знание лунных месяцев перешло от предков — охотников. Вся жизнь людей стала более упорядоченной. В определённое время сеяли, жали, засыпали зерно в хранилища, строили дома, лепили сосуды, обменивались своими изделиями с соседями. Многие обряды тоже стали регулярными, их проводили из года в год в одни и те же дни. Особое значение стали приобретать границы между сезонами, а также начало года, которое приходилось на весну или осень. Начало года во временном цикле занимало такое же центральное место, как и средняя, центральная точка в пространстве мира. Уже позже сложатся представления о том, что мир сотворён когда-то, в начале времён, которое отождествляли с началом года, и произошло это в священном центре, на первоначальной горе или в «пупе Земли», где действовали боги-творцы. Особенности нового восприятия людьми мира особенно хорошо известны по культуре древних земледельцев и скотоводов Востока. Восстановить, реконструировать их представления помогают не только археологические находки, но и довольно хорошо известная культура их потомков. Эти потомки уже создали первые государства, они имели письменность и оставили тексты своих легенд, сказаний, религиозных сочинений. Культура Древнего Египта, Шумера, Элама, Ирана, Индии, Китая возникла на основе всего, что было создано первобытными предшественниками. С утверждением земледелия и скотоводства, оседлого образа жизни развитие человеческой культуры во многих областях Земли пошло невиданными прежде темпами. Роль лидеров сначала принадлежала обитателям тех областей, где появились новые формы хозяйствования и быта. Но их близкие и дальние соседи не просто переносили на свою поч- 33 Глиняная форма для отливки топора. Сосуды эпохи бронзы. Казахстан. Предметы II тыс. до н. э. Казахстан. 1 — кинжал; 2 — наконечник копья; 3—5 — топоры; 6—7 — украшения. ву утвердившиеся в нескольких областях Азии новшества. Природа, а значит, и условия жизни, традиции, привычки везде были разными. В Южную, а тем более в Центральную Европу нельзя было перенести формы существования, которые подходили обитателям Малой Азии или Палестины. Значит, знакомясь с чужой жизнью, с тем, что они хотели бы заимствовать из неё, люди должны были приспосабливать это к условиям своей жизни и быта. Как же в то время распространялись достижения, новшества? Тогда не было других способов передачи информации, кроме человеческого языка и рук. Переселяясь на новые, свободные земли, люди приносили на них свою культуру, и новые соседи могли заимствовать у них то, что казалось привлекательным. Другим и, наверное, более обычным способом распространения всяких нововведений был обмен. Мы уже говорили, что он играл очень важную роль в жизни людей первобытного времени. На огромные расстояния от источников распространялся, например, прибалтийский янтарь — он доходил до Средиземноморья. В новом каменном веке появились шахты, в которых добывали камень не только для себя, но и для обмена с соседями. Выстраиваются длинные цепочки связей. Ценные предметы, сырьё переходили из рук в руки, и, общаясь, люди узнавали о том, что где-то далеко уже не охотятся на зверей, а разводят их, выращивают растения, из зёрен пекут лепёшки, живут в постоянных деревнях. Освоение нового требовало времени. Одно открытие порождало другие. Так, совсем не обязательно было видеть, как кто-то выплавляет металл. Простейшие приёмы изобретались самостоятельно в разных районах. НАЧАЛО ВЕКА МЕТАЛЛА Большую роль в возникновении металлургии сыграло изобретение глиняной посуды. Дело в том, что, обжигая её, научились постепенно получать всё более высокую температуру. Мы помним, что сначала посуду обжигали в куче, переложенной горючим материалом. Но уже в VI тыс. до н. э. появились специальные печи с двумя ярусами: в нижнем находилась топка, а в верхнем на горизонтальной полке с отверстиями стояла посуда. Это был настоящий горн. Примечательно, что первые опыты по выплавке металлов из руды и по обработке самородных металлов начались почти одновременно с изготовлением обожжённой глиняной посуды. Первым металлом, который привлёк внимание людей, была медь, наверное, самородная. Она уступала в твёрдости камню, но при нагревании её можно было размягчать и затем выковывать орудия для работы с мягкими материалами — тканями, кожей. Так появились металлические иглы, шилья, а потом и рыболовные крючки. Из меди делали украшения — бусы, подвески, кольца, браслеты. Светлый 34 и блестящий металл нравился древним людям, как нравится нам новая медная монета. Редкость таких вещей делала их ещё более ценными, им, наверное, приписывали особые свойства. Первые небольшие изделия из меди и свинца найдены в поселениях VII—VI тыс. до н. э. в Турции. В VI тыс. до н. э. эти же металлы становятся известны обитателям Месопотамии — современного Ирака. В V—IV тыс. до н. э. медь широко распространяется в Передней и Средней Азии, Средиземноморье, Египте, Иране и Индии. Начало систематического использования меди открывает новую эпоху — медно-каменный век, или энеолит. Камень продолжают ещё применять очень широко, поскольку медь, как мы уже говорили, была слишком мягким металлом. Из неё невыгодно было делать, например, лезвия серпов — они быстро изнашивались. Сплавов же в это время ещё не делали. В III тыс. до н. э. кроме меди стали использовать её сплав с другими металлами (свинцом, оловом), придающими ей твёрдость, — бронзу. В это время медь и бронза становятся известны в первобытных зонах континентальной Европы, а во II тыс. до н. э. бронза распространяется почти по всему Старому Свету, но остаётся неизвестной в Америке. И в Африке, южнее Сахары, не было периода, который называют бронзовым веком: металлом, широко распространившимся здесь, было железо. Оно известно в этих районах с середины I тыс. до н. э. НА ПУТИ К ПЕРВЫМ ГОСУДАРСТВАМ Освоение металлов, среди которых не только медь, бронза, но и золото, серебро, было одним из признаков наступления новой эпохи. В конце IV тыс. до н. э. или даже немного раньше в Месопотамии, на юго-западе Ирана, а затем в Египте возникают первые государства. Здесь первобытный образ жизни кончается. Но он продолжает существовать на большей части заселённой людьми Земли. Государство возникает в разных регионах в разное время. На некоторых территориях его не знали до относительно недавнего времени. До прихода европейцев его не было в Австралии, на большей части Америки, во многих районах Африки. Первобытный, сравнительно простой уклад жизни сохранялся там, куда не проникало влияние государств и где особые природные условия не позволяли развиться сложным формам общественной организации. Общества же тех областей, которые испытывали воздействие государств, уже в древности приобрели новые черты. Что же происходило в обществах на позднем этапе первобытности? Систематические занятия земледелием и скотоводством, особенно в благоприятных природных условиях (тёплый климат, достаточное количество воды), позволяли людям иметь столько продуктов Наскальные изображения бронзового века. II тыс. до н. э. Погребальное сооружение. Германия. II тыс. до н. э. Погребальная урна. Верхний Египет. V—III тыс. до н. э. Керамический сосуд. Германия. VIII-V тыс. до н. э. Бронзовая бритва (1) и каменный топор (2). Европа. Бронзовый век. 35 Наскальные изображения бронзового века. Швеция. II тыс. до н. э. Мегалитическая гробница. Португалия. Ill тыс. до н. э. Стоунхендж. Англия. II тыс. до н. э. питания, чтобы скапливать их излишки. Эти излишки позволяли некоторым людям значительную часть своего времени посвящать ремеслу — изготовлению каменных и металлических вещей, посуды, тканей. Часть изготовленного они отдавали своим соседям-родственникам, а те взамен давали продукты или что-либо другое, необходимое им. Были в селениях и люди, которые играли роль руководителей, — старшие по возрасту, опытные в земледельческих работах, знатоки обрядов. К их авторитету прибегали, когда возникали конфликты внутри деревни или с соседями. Эти люди имели собственное хозяйство и ничего, кроме авторитета, не получали за свою деятельность на общую пользу. Но постепенно руководство жизнью общества становилось всё более обременительным. Возникала необходимость трудоёмких для небольших коллективов общественных работ. В долинах великих рек первые ирригационные сооружения стали строить уже в VI тыс. до н. э., как это было в Месопотамии. В других районах землю необходимо было очищать от леса. Такие работы не давали мгновенной выгоды, их надо было планировать, а людей убеждать в необходимости работать больше, чем обычно. Благодаря таким дополнительным работам увеличивались излишки зерна, которое составляло достояние всей общины, своего рода запасной фонд. Его могли использовать в случае внезапного голода, для помощи сиротам или немощным. Этот фонд использовали и для обмена с соседними общинами, получая от них то, что было необходимо. Поскольку община представляла собой единый коллектив, из этого же фонда можно было снабжать продуктами питания ремесленников, работавших на общину. Чтобы распоряжаться всем этим, нужны были специальные люди, доверенные, честные и опытные, пользовавшиеся авторитетом. У прежних руководителей появились новые заботы, которые не позволяли им так усердно, как прежде, заниматься своим хозяйством. И они стали получать часть произведённых всеми продуктов. Это было справедливо, ведь они трудились на общую пользу. Люди той поры не были такими рационалистами, как мы. Соображения прибыли и пользы не могли заставить их работать больше, чем это необходимо для поддержания своего существования. Некая сила — воля предков или духов, с которыми связывала свою жизнь община, — должна была заставить их поступать так, как призывали предводители. Мы помним, что люди не считали себя независимыми от природы, которая рисовалась им как сообщество особых живых существ, духов. Не от своего имени, а от имени этих предков и духов действовали предводители. Они должны были угадывать волю этих сверхъестественных покровителей, уметь отправлять обряды, т.е. обладать знаниями жрецов. Итак, руководство общиной осуществлялось от имени предков и духов-покровителей человеком или несколькими людьми, среди которых были люди, наделённые особыми способностями общаться с миром сверхъестественного. Они были выборными, и их власть держалась на авторитете. Отдельные поселения связывали с соседями родственные узы, необходимость оказывать друг другу помощь в случае стихийных бедствий или военной опасности. Так, несколько селений могли образовывать более или менее прочное объединение, общие вопросы решались представителями от каждого из них. Ни одно из селений не играло преобладающей роли, даже если оно выделялось количеством жителей и более удобным положением на путях обмена или имело более плодородные земли. Но уже во второй половине IV тыс. до н. э. на юге Месопотамии складываются более постоянные сообщества, во главе которых, как сейчас думают учёные, стояли представители общин. Среди них выделяется 36 вождь-жрец. Все эти общественные лидеры находятся при общем святилище, где располагается и общественное хранилище. Святилище находится в одном из поселений, которое является центральным по отношению к целой группе других. Сюда обитатели соседних селений приносят продукты своего труда и отсюда же получают то, что им нужно. На территории этого поселения происходят празднества в честь духов предков и духов природы, обитающих в этих местах. Жители селений в основном связаны узами родства, но среди них могут быть и пришельцы, принятые в общину. Такие небольшие селения могли располагаться по течению одного или нескольких взаимосвязанных каналов. Пока это ещё не государства, но скоро несколько таких образований, объединяющих уже не сородичей, а соседей, т.е. основанные на территориальном, а не родовом принципе, превратятся в древнейшие города-государства. В тех областях, где занятие земледелием и скотоводством не давало столь значительных излишков продуктов, как в Месопотамии или Египте, общество развивалось иными путями. Некоторые общины были обладателями шахт и рудников, в которых добывали руду. Её обменивали как сырьё или выплавляли металл и тогда в обмен пускали слитки. Потребность в металле была очень велика. Достаточно сказать, что обитатели Средиземноморья во II— I тыс. до н. э. отправлялись за оловом на земли нынешней Великобритании. В Месопотамии, где возникли первые государства, не было не только металлов, но и камня и даже хорошего леса. За всем этим снаряжали экспедиции в горы Ирана и на запад. За камень и металлы давали ткани, зерно и другие продукты сельского хозяйства. Но эти вещи и продукты членам тех общин, которые разрабатывали месторождения полезных ископаемых, доставались в разных количествах. Здесь тоже были свои лидеры, которые вели переговоры и заключали сделки. Они могли присваивать часть обмененных вещей. Кроме того, они получали подарки от купцов. Знать первых государств не имела образцов для создания особых форм своей жизни, особого стандарта, отличного от жизни рядовых людей. Особые формы быта, особые жилища, предметы роскоши появлялись постепенно. Те же предводители, с которыми торговали купцы из уже сложившихся государств, могли иметь перед глазами образцы для подражания. В сочинениях древнегреческого историка Геродота сохранился рассказ о том, какой интерес к жизни греков проявляли скифские вожди. Греки основали много колоний по побережью Чёрного моря, особенно в Крыму. Их привлекало зерно, которое выращивали скифы. Скифские вожди, которых Геродот называет царями, приезжали в греческие города побережья (некоторые добирались и до самой Греции), где не только наблюдали за жизнью греков, но и стремились участвовать в ней. Это вызывало протесты соплеменников: один из вождей, переодевшийся в греческую одежду и посещавший их пиршества, был убит своими сородичами за отступление от обычаев предков. Вожди и знать племён, вступавших в контакты с государствами, стали значительно отличаться от соплеменников. Для скифских вождей греческие ювелиры делали великолепные золотые сосуды, украшения для оружия, уборы для их жён. Эти предметы теперь можно видеть в музеях. Особенно богатое собрание находится в Золотой кладовой Эрмитажа. На этих вещах изображены не только сцены из греческих мифов, но и персонажи скифских легенд, Земледельцы, создавшие первые государства, были довольно мирными людьми. В то время ещё не существовало ни металлических мечей, ни шлемов, ни доспехов. Иным был быт народов Европы во II—I тыс. до н. э. Занятия земледелием и скотоводством не везде обеспечивали людей достаточным количеством пищи. Поэтому собирательство в лесах и охота сохраняли немалое значение. Меха, металлы, камень, а потом и рабы находили спрос в государствах Средиземноморья. Всё это становилось желанной добычей. Грабёж близких и дальних соседей считался вполне достойным занятием для уп- Вещи железного века: 1 — глиняный грузик; 2 — каменный топор; 3 — костяной наконечник; 4 — железные удила; 5 — костяная фигурка животного; 6 — железный рыболовный крючок; 7 — бронзовое украшение; 8 — глиняный горшок; Подмосковье. Середина I тыс. до н. э. — середина I тыс. н. э. 37 рочения своего существования, повышения престижа и обогащения. Быть воином, равно как и обрести смерть в бою, считалось у этих народов, например у германцев, почётным. Быт воинственных вождей описывается и в греческой «Илиаде», и в эпических сказаниях более позднего времени — германской «Песни о Нибелунгах», ирландских и исландских сагах. Один из признаков наличия достаточно прочных объединений во главе с вождями — существование больших сооружений, монументальных построек. Они могли быть созданы только благодаря усилиям многих людей. Все знают египетские пирамиды и огромные храмы. Но гораздо меньше известны сооружения в приморских областях Южной и Западной Европы, которые создавались в III—II тыс. до н. э. Эти так называемые мегалиты (по-гречески «мегас» — большой, «литос» — камень) поражали воображение людей, которые считали их созданиями великанов. Из огромных плит и столбов были сделаны аллеи, погребальные сооружения, что-то вроде храмов. Среди таких конструкций выделяется знаменитый Стоунхендж в Англии, который, как считают, был построен для наблюдения за светилами. Вероятно, в таких сооружениях могли хоронить умерших, но происходили в них и другие обряды, связанные, наверное, с почитанием сил природы и светил. Учёные считают, что объединения во главе с вождями появились в Европе в III тыс. до н. э. и просуществовали очень долго, до формирования государств в раннем средневековье. Сообщества, в основе которых лежали родственные связи, не были совершенно разрушены ни завоеваниями римлян, ни нашествиями эпохи Великого переселения народов. Конечно, культура, хозяйство и отчасти общественные отношения изменились. В I тыс. до н. э. появляется и распространяется железо. Полагают, что впервые его начали выплавлять на территории Турции в середине II тыс. до н. э. Железо превосходит медь не только по твёрдости. Железные руды встречаются очень широко; в Европе, например, часто использовали болотную руду. Появление железных орудий резко повысило их эффективность. Теперь стало возможным пахать землю сохой с железным наконечником, что облегчило обработку тяжёлых участков почвы. Очень расширяется ассортимент орудий и оружия из металла, качество которого, однако, не везде было достаточно высоким. Юлий Цезарь писал, что мечи кельтов были из такого плохого железа, что после нескольких ударов они сгибались и воин выпрямлял их ногой. КЕЛЬТЫ В заключение остановимся более подробно на племенах кельтов, во многом остающихся таинственными, хотя известно о них довольно много из кельтского героического эпоса, из сочинений античных историков и из археологических находок. Они широко расселились по Западной Европе, жили и в Британии, и в Малой Азии. Никакой прочной организации они не создали, хотя периодически и возникали союзы нескольких племён. В то же время аристократические семьи обладали значительной властью. В Ирландии строение общества было таким: вождь, именовавшийся королём, аристократы и свободные люди. Короля выбирали из числа родственников предшественника, но он не обязательно должен был быть его сыном. Большую роль в племенах кельтов играло жреческое сословие друидов, руководившее религиозной жизнью и имевшее политическое влияние. Сви- 38 детельства роли друидов сохранились в преданиях, которые были объединены в цикле о короле Артуре и рыцарях Круглого стола. У кельтов не было постоянного войска, но военная аристократия занимала в обществе важное место. Воины сражались пешими, предводители — верхом или на колесницах, рядом с мужчинами шли женщины. Кельты сражались почти обнажёнными, со щитом и в шлеме, но в войнах с римлянами стали применять защитные доспехи. Шлемы в основном носили знатные воины, поэтому их украшали орнаментами и даже облицовывали золотом. Во время боя воины впадали в неистовство, их лица искажались, они совершали удивительные прыжки, что должно было устрашить врагов. И действительно, в войнах с цивилизованными народами сначала это оказывало действие. Однако против хорошо организованного войска римлян такая архаичная система не устояла. Оружием служили меч, длинное копьё и дротик, некоторые воины были вооружены луками. Каждый военный отряд имел свой знак — деревянный стержень, обычно увенчанный бронзовой фигурой кабана. Древние авторы описывают кельтов как воинственных и ловких людей, соблюдавших обычаи гостеприимства, любивших пиршества. Удивляло, что они носили штаны — не известную в античном мире одежду. Кроме штанов они надевали рубахи и плащи, которые застёгивали разнообразными застёжками — фибулами. Знатных людей украшали пояса. Женщины и мужчины носили на руках и ногах браслеты из золота, бронзы, железа, янтаря или стекла. Отличительным признаком воинов были богато украшенные шейные обручи из металла, в том числе из золота. Кельты ели хлеб и много мяса. Любимым блюдом была свинина, которую жарили на углях или на вертеле, варили в котле; ели они также говядину и баранину. Ели сидя на земле, на разостланных шкурах, иногда пользовались низкими столиками. Во время пиров устраивали борьбу, а кельтские певцы — барды — пели песни, прославлявшие воинов, аккомпанируя себе на музыкальных инструментах, похожих на лиру. Кельты верили во множество богов и богинь, в текстах кельтского героического эпоса их насчитывается около 400. Известны изображения и символы некоторых из них: бог с оленьими рогами олицетворял плодородие, бог со змеёй властвовал над подземным миром. В Ирландии боги мужского пола занимали подчинённое положение по отношению к богиням. Почитали духов природы, обитавших в горах, реках, среди деревьев. Богинь и богов изображали в окружении фигурок людей и животных. Богам приносили жертвы на алтарях, а также человеческие жертвы: людей топили, сжигали в корзинах или вешали на деревьях. Предполагают, что во время ритуалов кельты могли есть человеческое мясо. Головы своих убитых врагов кельты сохраняли в храмах и жилищах. В некоторых случаях для этого делали специальные ниши. Мотив отрублен- 39 ной человеческой головы — один из излюбленных в изобразительном искусстве кельтов. Хотя кельты испытывали сильное влияние со стороны соседних народов, которые проводили религиозные обряды в храмах, сами они храмов почти не строили. Как и многие народы на этом этапе развития, они имели священные места, окружённые оградами или валами. Священными они почитали и некоторые деревья, леса, горы. В священные места приносили дары, которых накапливалось множество. Археологи находят здесь оружие, части повозок, цепи. На протяжении своей долгой истории в разных областях, где они жили, кельты по-разному хоронили умерших — зарывали в могилы или сжигали. Рядом с умершими клали разные вещи. По учению друидов, душа умершего после смерти могла переселиться в другое тело. Кельты были умелыми земледельцами и скотоводами. Есть сведения, что они не только обрабатывали землю сохой, но и применяли железный плуг. Они были прекрасными ремесленниками и особенно преуспели в ювелирном искусстве. Ремесленники работали для всех соплеменников, но для знати делали изысканные вещи из ценных материалов. Образцы кельтских скульптур, не лишённых выразительности, показывают, что их создатели испытывали влияние со стороны своих южных соседей — греков, этрусков, римлян. Воинский быт наложил отпечаток на образ жизни всех кельтов независимо от того, к какому общественному слою они принадлежали. Опасности заставляли их обносить поселения валами, рвами и стенами, которые благодаря знакомству с римской архитектурой кельты стали строить очень прочными. Наследие кельтов — племён, ещё не создавших своего государства, — сохранялось и в Средние века. Черты их искусства прослеживаются даже в римской архитектуре и в готике. Искусство кельтов в более поздние века стало основой искусства Франции, Бельгии, Швейцарии, отчасти Англии. Эпос и поэзия бардов внесли ощутимый вклад в развитие литературы Европы. ЗАКЛЮЧЕНИЕ Итак, мы вкратце познакомились с первобытной историей, которая длилась многие сотни тысяч лет. Что же произошло за это время? Какая пройдена дистанция? Вначале — полулюди-полуживотные, умеющие делать простые орудия из камня. В конце — такие же, как мы, люди, научившиеся охотиться, обрабатывать землю, разводить скот, строить дома, делать разнообразную утварь, орудия из бронзы, железа. В начале — существа, ещё не умевшие говорить; в конце — творцы эпических сказаний, понимавшие, что они живут в сложном, противоречивом мире, стремящиеся осознать своё место в нём. В начале — полуобезьяны, прыгающие от радости, что они сыты; в конце — участники сложных обрядов, обращающиеся к своим сверхъестественным покровителям. В начале — существа, живущие небольшими семейными группами во главе с самцом; в конце — члены сообщества родов и племён, во главе которых стояли уважаемые всеми прародители. Перечень достижений человечества можно продолжать долго. Человечество прошло путь от полуживотного состояния до того момента, когда стали создаваться первые государства, появились города и признаки цивилизации.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/urok-na-temu-at-te-post-office.html	Урок на тему «At the post office»	https://doc4web.ru/uploads/files/30/903d6336194767753773b15c508c0a0d.docx	files/903d6336194767753773b15c508c0a0d.docx	Урок на тему «At the post office» Предисловие. Пособие поможет увеличить словарный запас по темам «На почте», «Части тела», «Время». Чуть лучше разобраться в грамматике: Present (настоящее), Past (прошедшее) and Simple (простое) tenses. Не забудьте СНАЧАЛА внимательно просмотреть новые слова, правильно их прочитать (в этом поможет транскрипция), а ЗАТЕМ уже выполнять все тренировочные задания, данные к каждому разделу. Содержание\| Contents. 1. “At the post office”- «На почте» 1.1 Vocabulary- словарик ………………………………………………………………. 1.2 Reading –чтение ………………………………………………………………. 1.3 Exercises - упражнения ………………………………………………………….. 2. “Body parts” – «Части тела» 2.1 Vocabulary- словарик ………………………………………………………………. 2.2 Reading –чтение ………………………………………………………………. 2.3 Exercises – упражнения …………………………………………………………… 3. “Time” – «Время» 3.1 Vocabulary- словарик ………………………………………………………………. 3.2 Reading –чтение ………………………………………………………………. 3.3 Exercises – упражнения ………………………………………………………….. 4. Keys\ответы (приложение) 1. “At the post office” «На почте» 1.1 Vocabulary- словарик слово транскрипция перевод Postcard ['pqVstkRd] открытка Paper ['peIpq] бумага postman ['pqVstmqn] почтальон poster ['pqVstq] плакат, постер address [q'dres] адрес envelope ['envqlqVp] конверт stamp [stxmp] марка postal packet [pqVstel pxket] почтовый пакет telegram [telegrxm] телеграмма trunk call [trAnk kLl] междугородний звонок post office [pqVst PfIs] почта 1.2 Reading –чтение The poem Every morning at 8 o’clock You can hear the postman knock. Up jumps Mary to open the door One letter, two letters, three letters, four. The dialogue. Mary: Give me three post-cards and five stamps, please. Clerk: Here you are. Mary: Thank you. Where is the mail? Clerk: It’s in the street near the post-office. Frenchman at the post-Office The Frenchman who cannot speak English well visits England. One day he comes into the post-office with a letter. A Frenchman goes up (подошёл) to the postman and says to him « I want to send this letter. I have no stamps». «Here is the stamp for you» says the postman. The Frenchman pays for the stamp and gives it back to the postman together (вместе) with his letter. «Oh, no, » the postman says. «You must put the stamp on yourself. » The Frenchman does not understand him .He looks at him and says, « Why must I put the stamp on myself? » How the postman looks at him. Then he says, «Oh, sir, you do not understand me. I say that you must put the stamp on the envelope and you must do it yourself. » « Oh, thank you very much. » says the man, « Now I understand you. » Соедини вопрос и ответ. What? (Что происходит?) Why? (Почему это происходит?) 1. He comes into the post-office 1. The postman describes how to put stamps 2. He does not know what to do. 2. He wants to buy stamp 3. The Frenchman understands 3. He cannot speak English well. 1.3 Exercises – упражнения Task 1. Составь словосочетания, используя слова из строк a, b a) Postcard, pencil, postman, paper, envelope, poster, stamp, letter-box, address, telegram b) Beautiful, long, short, nice, kind, thin, big, clean, blue, red, small _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ Task 2. Переведи на английский язык 1. Получать телеграмму ____________________________________________ 2. Где ближайший переговорный пункт? _____________________________________ 3. Бросать письмо в почтовый ящик _____________________________________ 4. Писать адрес _____________________________________ 5. Наклевать марку _____________________________________ Task 3. Выбери правильный ответ Where can we buy stamps, envelopes and postcard? at the shop at the post-office at school How many stamps must we put on the envelope to another country? more stamps less stamps as many as usual What must we do with the letter? post in a letter-box give to a mother take to school write, address, paper, post office, envelope, stamp, post, letterbox.Task 4. Вставь слова в текст по смыслу. Take clean ……………………………... and a pen. Sit down and ……………………………... a letter. Put the letter into an …………………………….. . Put a ……………………………... on the envelope. Write an …………………………. on the envelope. Take your letter and go to the ………………… . Find a ……………..... and ………..…… the letter. Task 5. Составь предложения. Postcard, stamps and envelopes buy, we, post-office, the, at. The, address, must, we, the, on, envelope, write. Into, put, an envelope, letter or postcard. Go, we, the post-office, to, and, put, post-box, in, a letter. 5. Like, to, get, and, send, we, letters. 1. ________________________________________________________________ 2.________________________________________________________________ 3 ._________________________________________________________________ 4. ________________________________________________________________ 5. ________________________________________________________________ 2. “Body parts” «Части тела» 2.1 Vocabulary- словарик слово транскрипция перевод arm [ ɑ:m ] рука body [ 'bɔdi ] тело bones [ bəunz ] кости brain [ brein ] мозг ear [ iə ] ухо eyes [ aiz ] глаза face [ feis ] лицо fingers [ 'fiŋgəziz ] пальцы рук foot [ fut ] ступня hair [ hɛə ] волосы hand [ hænd ] кисть head [ hed ] голова leg [ leg ] нога lips [ lips ] губы mouth [ mauθ ] рот nails [ neilz ] ногти nose [ nəuz ] нос skin [ skin ] кожа smile [ smail ] улыбка toes [ tu:z ] пальцы ног 2.2 Reading –чтение Poems A small gnome Lives at home He has got small toes And a pink nose. A big brown horse Lives in the north. It likes popcorn And listening to the horn Text. “Who are you?” Vinney’s mother asked. “I’m your son, Vinney.” “No, my boy has got ears. He has got a nose too. He has got eight purple fingers and six purple toes. You are not my boy.” Then Vinney took out (вынул) his nose and put it where his ears were. Then he took out his ears and put them where his nose was. Then he took out his toes and put them where his fingers were. Then he took out his fingers and put them where his toes were. “It’s me! It’s me!” cried Vinney. “That is my boy” his mother said. And she kissed him. Нарисуй Винни в том виде, в котором он пришел домой. 2.3 Exercises – упражнения Task 1. Найти слова, впиши их под нужной картинкой. Task 2. Разгадай кроссворд. Task 3. Опиши мальчика. Не забудь про: цвет глаз и волос, длину волос и рост мальчика, размер глаз, ушей и т.д. He has got _________________________________ _________________________________________ _________________________________________ _________________________________________ He hasn’t got _______________________________ ________________________________________ _________________________________________ __________________________________________ Task 4. Закончи предложения. 1. We can see with our ____________________________________________ . 2. We can hear with our ___________________________________________ . 3. We can eat with our ____________________________________________ . 4. We can walk with our ___________________________________________ . 5. We can clap with our ___________________________________________ . 6. We can click with our __________________________________________ _ . 3. “Time” «Время» 3.1 Vocabulary- словарик слово транскрипция перевод time [taIm] время watch [wPC] часы наручные clock [klPk] часы настенные hour ['aVq] час minute [mInIt] минута second [sekqnd] секунда second hand [sekqndhxnd] секундная стрелка hour hand ['aVqhxnd] часовая стрелка minute hand [mInIthxnd] минутная стрелка quarter [kwLtq] четверть (15 минут) half [hRlf] половина What’s the time? Сколько времени? What time is it? 3.2 Reading –чтение Poem. Tick- tock, Tick- tock, This is Big Ben. Big Ben is a clock. Day and night With all its might Big Ben, the clock, Says: Tick- tock Text. 1) Early people did not have clocks. But they had many ideas of how to tell the time. First, they told the time by the sun and later, they began to use sun clocks. 2) But sun clocks were good only on sunny days and people made water clocks. Water clocks were better than sun clocks because they told the time during the day and at night. They were more accurate (точный, правильный) than sun clocks. 3) People also used the hourglass or sandglass to tell the time. 4) Then the first mechanical clocks appeared. They were very big and heavy. Some of them were with bells and people put them in large towers. Later clocks became smaller. 3.3 Exercises – упражнения Task 1. Вставьте at/on/in. 1. on 6 June 2. ___ 8 o'clock 3. ___Wednesday 4. ___ 12.30 a.m. 5. ____ 1977 6. ____September 7. ____ 24 September 8. ____Friday 1. Where were you ____ 28 February? 2. I got up ____ 8 o'clock this morning. 3. I like getting up early ______ the morning. 4. My sister got married ______ May. 5. Diana and I first met ______ 1978. 6. Did you go out ___ Friday? 7. Did you go out ____ Friday evening? 8. Do often out _________ the evening? Task 2. Соедини действия, время. Запиши предложения. I go to bed I eat my lunch I watch TV I go to school It’s 9 o’clock It’s 8 o’clock It’s 12 o’clock It’s 6 o’clock noon at night in the morning in the evening ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ Task 3.Прочитай предложения и нарисуй стрелки на часах.
https://doc4web.ru/astronomiya-/korrelyacionniy-analiz-solnechnoy-i-geomagnitnoy-aktivnostey.html	Корреляционный анализ солнечной и геомагнитной активностей	https://doc4web.ru/uploads/files/248/426171792256eb3db33c730589da96c0.docx	files/426171792256eb3db33c730589da96c0.docx	ГЛАВНОЕ УПРАВЛЕНИЕ ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ ХАРЬКОВСКОЙ ОБЛАСТНОЙ ГОСУДАРСТВЕННОЙ АДМИНИСТРАЦИИ ХАРЬКОВСКОЕ ТЕРРИТОРИАЛЬНОЕ ОТДЕЛЕНИЕ МАЛОЙ АКАДЕМИИ НАУК ФИЗИКО-МАТЕМАТИЧЕСКОЕ ОТДЕЛЕНИЕ СЕКЦИЯ АСТРОНОМИИ КОРРЕЛЯЦИОННЫЙ АНАЛИЗ СОЛНЕЧНОЙ И ГЕОМАГНИТНОЙ АКТИВНОСТИ Выполнила: Пирогова Ульяна Владимировна, ученица 11 класса ХНУ лицея Дзержинського района г. Харкова Научный руководитель: Грецкий Андрей Михайлович, кандидат физико-математичских наук, доцент Харьковского Национального Университета им. В.Н. Каразина г. Харьков – 2009 Содержание Введение 1. Солнечная активность. 1.1 Количественное измерение солнечной активности. 1.2 Классификация групп пятен. 1.3 Астрометрическое наблюдение Солнца относительно Земли. 2. Межпланетная секторная структура 3. Магнитное поле Земли. 3.1 Магнитосферные бури и суббури. 3.2 Единицы напряжённости магнитного поля 3.3 Составляющие магнитного поля 4. Индексы, характеризующие геомагнитные вариации. 5. Постановка задачи. 6. Реализация задачи. Выводы Литература Приложения Введение Германский любитель астрономии Генрих Швабе, наблюдавший за солнечным диском с 1826г. по1843г. в поисках новой планеты, заметил 11-летний цикл изменения количества пятен на Солнце. Однако ранее, Питер Горребов (Дания г.Копенгаген), интервал наблюдений которого 1761-1769г., утверждал о периодичности солнечных пятен, связывая их появления с мощными полярными сияниями. В середине 19 в. Иоганн фон Ламон обнаружил увеличение числа магнитных бурь с таким же периодом, а в конце этого же века В.О. Биркелан предположил, что кроме электромагнитного излучения Солнце испускает частицы. Эти и последующие открытия положили начало изучению солнечно-земных связей- разделу науки на стыке геофизики и физики Солнца.[1] Проявлением солнечно-земных связей является следующая последовательность событий: с возникновения солнечной вспышки в солнечном ветре (СВ) генерируется ударная волна, несколько опережающая плазменное облако; по достижению Земли ударная волна порождает магнитную бурю, а облако плазмы — суббури. Развитие и затухание центра активности также вызывают магнитосферные возмущения. Это обусловлено тем, что подобные процессы приводят к перераспределению магнитных полей и потоков солнечной плазмы, исходящих в межпланетное пространство. Поскольку в различных частях солнечного диска развивается и затухает несколько центров активности , магнитосфера погружена в непрерывно изменяющуюся межпланетную секторную структуру (МСС).В каждой секторной структуре происходит систематическое изменение плотности СВ, его скорости и напряжённости магнитного поля. Неоднородность перечисленных характеристик связана с нестабильной солнечной активностью. Для более глубокого исследования солнечно-земных связей вводятся численные оценки меры солнечных воздействий и земных откликов на них, т.е. специальные индексы. Солнечная активность Причиной нестабильности активности Солнца является его дифференциальное вращение, которое «вытягивает» погружённые силовые линии магнитного поля Солнца и усиливает его до 2000-4000Гс. Это усиление делает погружённые силовые трубки неустойчивыми, обуславливая их появление над поверхностью фотосферы на гелиографических широтах ±40° и постепенное снижение к экватору. В точках пересечения образуются пятна(первым- ведущее пятно), в областях над ними разогревается хромосфера и корона- образование факелов (флоккул)и протуберанцев (волокон). Рис.1 Эволюция солнечного магнитного поля. Из-за турбулентности, происходящей под фотосферой, магнитное поле центра активности становится сложным и неустойчивым- образуются новые пятна. На широте 15° центр активности достигает максимума, характеризующегося наибольшим числом пятен и солнечными вспышками. Приближаясь к широте 3° центр активности окончательно затухает.[2] Большую часть времени жизни пятна его магнитное поле остаётся постоянным, в то время как площадь пятна по достижения максимума только убывает. Открыл Коулинг в 1946 году, сравнивая данные о магнитных полях и площади пятен, полученные в Маунт Вилсон, (рис. 2) Рис.2. Выведенные кривые являются усреднёнными, в них сглажены флуктуации поля ото дня ко дню, не носящие систематического характера. Следовательно, магнитное поле не создаётся вместе с пятном, а лишь «выходит» на поверхность, а затем опять опускается вниз под фотосферу.[4] Ранее отмечалось, что при наибольшей концентрации пятен в центре активности возникают солнечные вспышки (эрупции). К их возникновению приводит взаимное движение пятен, при котором происходит изменение потока магнитной индукции, возбуждающие электрическое поле. Это поле ускоряет частицы солнечной плазмы — повышение температуры плазмы. Вспышка характеризуется резким увеличением яркости хромосферы над максимумами центров активости. Ее длительность от 5 до 40 минут, в годы максимума может достигать 3 и более часов. Количество выделяемой энергии может достигать 1033 Дж (≈ 1 млн. водородных бомб). Т.е. эрупции – это сильные взрывы, порождаемые сжатием солнечной плазмы под действием давления магнитных полей. 1.1 Количественное измерение солнечной активности Для количественной оценки Солнечной активности наиболее часто применяют показатель относительных чисел солнечных пятен, называемых числами Вольфа, вычисляемых по формуле Rw = k (10g + f), гдек – коэффициент, зависящий от условий наблюдателя и вида инструмента; g – количество групп пятен на Солнце; f – число пятен во всех группах. Важность этого индекса (Rw) определяется: его простотой; тем, что значения его известны начиная с 1700г. (годичные данные) или с 1749г. (месячные данные); его выдающимся гелиофизическим значением, которое выражается в значении ряда значительных корреляций с индексом W у многих важных геофизических характеристик; он в общем довольно хорошо характеризует общую напряжённость геоактивной ультрафиолетовой радиации Солнца … Данное определение изъясняет выбор названного индекса и для настоящей работы. К тому же в настоящее время имеются методы прогноза чисел Вольфа, и установлена численная связь, хотя и не очень тесная (коэффициент корреляции между ними порядка 0,85).[3] Основным рядом Rw считается ряд Цюрихской обсерватории, начатый в 1749г. 1.2 Классификация групп пятен Хейлом на обсерватории Маунт-Вилсон установлено, что группы пятен могут быть разделены на три класса: Униполярные группы – одиночное пятно или группа пятен, обладающих магнитными полями одной и той же полярности. Биполярные группы, в наиболее простом случае состоят из бинарных пятен (бинарные группы) с противоположной полярностью. Ось группы (линия, соединяющая пятна) составляет небольшой угол с солнечной параллелью. Часто вместо двух пятен мы встречаемся с двумя группами мелких пятен, образующих ведущие и последующие компоненты группы, которые так же, как и отдельные пятна, обладают различной полярностью. Сложные группы пятен состоят из пятен различной полярности, расположенных весьма неправильно. Униполярные группы представляют собой неразвитые или, наоборот, очень старые группы биполярного типа, в которых одно из пятен заменяется областью противоположной магнитной полярности. Хейл называл такие области «невидимыми пятнами» и установил их присутствие по наличию магнитного поля. Сложные группы, не представляют собой одного целого и возникают как следствие переналожение нескольких биполярных групп. Биполярная группа является основным и наиболее характерным образованием среди групп пятен. Также Хейл открыл закон смены магнитной полярности биполярных групп, следовательно- и Солнца. В течении 11-летнего цикла солнечной активности все ведущие пятна имеют одинаковую полярность, т.е. все биполярные группы имеют одинаковую ориентировку в долготном направлении. При наступлении нового цикла эта ориентировка меняется на обратную. Данному закону следует ≈ 98% всех биполярных групп — и многие астрономы считают основным 22-летний цикл.[5] 1.3 Астрометрическое наблюдение Солнца относительно Земли В связи с неравномерным движением вещества на Солнце различные его зоны вращаются вокруг оси с различными периодами. Для точек экватора сидерический период составляет 25 суток, а в близи полюсов он достигает 30 суток. Вследствие движения Земли вокруг Солнца его вращение представляется земному наблюдателю несколько замедленным: период вращения на экваторе составляет 27 суток, а у полюсов – 32 суток (синодический период вращения). Поскольку Солнце вращается не как твёрдое тело, систему гелиографических координат нельзя жёстко связать со всеми точками поверхности. Условно гелиографические меридианы жёстко связываются с точками, имеющими географические широты В= ±16°. Для них сидерический период обращения составляет 25,38 суток, а синодический равен 27,28 суток. За начальный гелиографический меридиан принят тот, который 1 января 1954 года в 0h по всемирному времени проходил через точку пересечения солнечного экватора с эклиптикой.[6] 2. Межпланетная секторная структура Конфигурация межпланетных магнитных полей (ММП) подобна спирали Архимеда. Вектор магнитного поля В имеет радиальную компоненту Вr, направленную либо внутрь, либо наружу (к Солнцу или от Солнца), и азимутальную компоненту Вφ. Межпланетное пространство разделено на чередующиеся спиральные сектора, в каждом из которых радиальная компонента направлена либо наружу, либо внутрь (рис.3). Эта секторная структура вращается вместе с Солнцем. По данным наблюдений межпланетных полей (с помощью ракет) период вращения Солнца может быть подразделён на несколько субпериодов, каждый продолжительностью в несколько суток, в течение которых радиальная компонента направлена преимущественно наружу или внутрь. Такая последовательность субпериодов может наблюдаться в продолжении нескольких оборотов Солнца, свидетельствуя о высокой степени стабильности секторной структуры. СВ движется наружу так, как если бы магнитного поля не было. В системе отсчёта, жёстко связанной с Солнцем, магнитные силовые линии параллельны или антипараллельны направлению СВ. Рис.3 Межпланетная секторная структура. Знаки «плюс» показывают поле направленное от Солнца, а знаки «минус» - поле, направленное к Солнцу (по наблюдениям на расстояниям Земли в течении е двух с половиной периодов вращения Солнца. Архимедова спираль указывает воображаемые границы секторов (декабрь 1964г.). В пределах каждого сектора скорость СВ и плотность частиц систематически изменяется (рис.4). Рис.4 Распределение (вдоль орбиты Земля) скорости и плотности солнечного ветра внутри сектора. Абсцисса отсчитывается с момента пересечения границы сектора. Ракетные наблюдения показывают, резкое увеличение данных параметров на границе сектора. Однако плотность очень быстро уменьшается в конце второго дня после прохождения границ, а затем дня через 2 или 3 начинает медленно расти. Скорость СВ уменьшается медленно на 2 или 3 день после достижения пика. Секторная структура и отмеченные вариации скорости и плотности тесно связаны с умеренной магнитосферными возмущениями Солнца. Вилкокс и Несс, сравнив наблюдаемую межпланетную секторную структуру (МСС) с конфигурацией фотосферных магнитных полей, заключили, что фотосферные магнитные поля, находящиеся в поясе гелиографической широты 15°, вытягиваются наружу СВ, образовывая устойчивые и долго живущие крупномасштабные поля малой напряжённости, существующее с другими магнитными полями. Бартельс назвал этот тип гидромагнитной активности М-возмущениями; СВ, ответственный за него, называется М-потоком, а его источник на поверхности Солнца – М-областью. Граница между двумя полярностями М-области проходит приблизительно с севера на юг и полярность не изменяется при пересечении экватора (рис.5).[9] Рис.5 Схематическое среднее расположение границы солнечного фотосферного сектора в течении 1965г. К развитию нового сектора приводит рост центра активности: на уровне фотосферы вызывает перераспределение магнитного поля и картины потоков СВ. М-области часто не содержат солнечных пятен, т.к. стремятся избегать области повышенного коронарного излучения. МСС существует даже во время самого спокойного периода 11-летнего цикла солнечной активности. Внутри каждой секторной структуры ее характеристики (скорость, концентрация и напряженность ММП) систематически изменяются, и достигают своих максимальных значений вблизи ведущей границы сектора. Следовательно, ведущий фронт (кривая Т на рис.7) создает радиальную силу на тыловой стороне секторной структуры (впереди неё). Такое взаимодействие может сформировать в секторной структуре ударную волну (кривая S на рис.7). Вследствие чего ведущие границы МСС имеют характеристики тангенциального разрыва. Рис.7 Схема, иллюстрирующая взаимодействие потока (Н), имеющего высокую скорость, и медленно движущегося окружающего солнечного ветра (А). Два потока соприкасающегося вдоль фронта Т, образую ударную волну вдоль линии S. Секторная структура довольно устойчива, поэтому вся структура потока вращается с Солнцем по крайне мере в течении нескольких солнечных оборотов, проходя над Землей приблизительно через каждые 27 дней, что объясняло тенденцию геомагнитных возмущений к повторению. Таким образом, структуры внутри каждого сектора вызывают возмущения в магнитосфере. Однако, Хейл обнаружил, что особенно сильные магнитные бури, не показывающие 27-дневной повторяемости. Отсутствие повторяемости объясняется тем, что вспышки – явление кратковременное и сравнительно редкое. Через несколько минут после начала вспышки магнитное поле Земли «вздрагивает», наблюдается внезапное, очень резкое и сравнительно небольшое его изменение. Эти «магнитные крючки» вызваны непостедственным действием излучения вспышки на магнитное поле Земли. Исследования распределения международных спокойных дней (Q) и международных возмущённых дней (D) в зависимости от прохождения через центральный меридиан. (СМР) показали заметный максимум Q – дней примерно через 3 дня после СМР активных областей. Что обнаружило существования «конуса избегания» над центром активности, который достигает Земли через 2,5 – 3 дня после СМР. Таким образом, периодическая магнитная активность обусловлена М-потоками, собирающихся в пучки отклоняющим действием активных областей. Геомагнитная активность имеет годовые пики вблизи точек равноденствий, вызванные прохождением Земли на минимально возможной гелиографической широте (7° от солнечного экватора), т.е. вектор потока солнечной плазмы по отношению Земле является важной характеристикой степени геомагнитной активности. Исходя из этого, можно ожидать зависимость геомагнитной активности от всемирного времени, учитывая, что воздействие Солнца на Землю переносится СВ с запаздыванием на 4-5 суток.[7] 3. Магнитное поле Земли Из-за идеальной проводимости плазмы солнечного ветра магнитные силовые линии земного диполя не могут проникнуть в натекающий солнечный ветер и образует в первом приближении пустую магнитную полость около Земли – магнитосферу. В этом же приближении формы магнитосферы определяются балансом динамичного давления солнечного ветра и давлением магнитного поля Земли. Рис.8 Пространственное распределение плазмы, магнитных полей и электрических токов земной магнитосферы. Светлыми широкими стрелками показаны токи на магнитопаузе и в плазменном слое, кольцевой и продольные токи. Темными стрелками показано направление вращения плазмосферы совместно с Землей. Указано также направление конвекции в хвосте магнитосферы. Область, отмеченная точками, плазма, создающая кольцевой ток.Магнитосфера представляет собой «тупое» препятствие для сверхзвукового СВ, и перед ней на расстоянии 13-17Rз от центра Земли образуется отошедшая бесстолкновительная ударная волна (на рис. 1 показана ближайшей к Солнцу поверхностью), отклоняющая поток солнечной плазмы — обтекает магнитосферу. Передача энергии и импульса СВ в магнитосфере происходит лишь благодаря диссипативным процессам, а в отсутствие последних плазма и поля внутри магнитосферы находятся в статич. равновесии. Несмотря на то, что плотность энергии межпланетного магн. поля (магнитное поле, вмороженное в плазму СВ) составляет всего 1% от плотности кинетической энергии СВ на орбите Земли, процессы пересоединения межпланетных и земных магнитных силовых линий существенно определяют структуру и динамику магнитосферы. Пересоединение происходит в небольшой области магнитосферы, где благодаря развитию плазменных неустойчивостей возрастает сопротивление плазмы, что нарушает вмороженность магнитных силовых линий в плазму. Это позволяет межпланетным и земным силовым линиям «разорваться» и «пересоединиться» между собой (см. рис.9). Наиболее благоприятной для протекания этих процессов является ситуация, когда межпланетное магнитное поле (ММП) антипараллельно земному магнитному полю в подсолнечной точке магнитопаузы. СВ увлекает пересоединённые силовые линии магнитного поля Земли, которые за тем образуют протяжённый магнитный шлейф – хвост магнитосферы. Рис.9 Конфигурация магнитного поля и конвекция плазмы в вертикальном сечении (перпендикулярно плоскости эклиптики) магнитосферы Земли. Направления сечении солнечного ветра вне магнитосферы и конвекции внутримагнитосфериной плазмы вместе с вмороженными магнитными силовыми линиями показаны стрелками. 3.1 Магнитосферные бури и суббури Ударная волна и облако плазмы движутся со скоростью 1500 км/с и достигают Земли за 1,5-2 суток. Длительность возникающей бури пропорциональна ширине корпускулярного потока у Земли и скорости орбитального движения Земли. Для бури продолжительностью 24 часа она составит около 13°, а для двухчасовой - 1° (угловая широта, равная линейной, деленной на расстояние Земля –Солнце). Средний угол раствора корпускулярных потоков около 8—9°. Типичная магнитная буря состоит из трёх фаз. Она начинается, когда межпланетная ударная волна достигает магнитосферы и сжимает её. Т.к. переходный ударный фронт имеет небольшую толщину (несколько тысяч километров), сжатие происходит весьма быстро( минуты), и отчётливо проявляется в вариациях геомагнитного поля как резкое увеличение его напряжённости. После сжатия магнитосферы ударной волной и до начала главной фазы бури наблюдается несколько относительно спокойных часов – начальная фаза. В этот спокойный период магнитосфера окружена СВ, поток которого ослаблен в результате форшбуш-эффекта. Продолжительность периода варьирует от 10 мин. до 6 и более часов. Главная фаза магнитосферной бури начинается, когда магнитосферы достигает плазменное облако, породившее ударную волну. Она характеризуется последовательностью взрывоподобных процессов – магнитными суббурями. Плазменное облако турбулентно, в частности, северо-южная компонента ММП В в потоке плазмы крайне и иррегулярна. В период, когда Земля окружена потоком, в котором поле ММП В антипаралельно земному, происходит пересоединение межпланетных и геомагнитных линий, что приводит к появлению электрического поля Е, направленного поперёк магнитного хвоста с утренней стороны на вечернюю. Таким образом, при прохождении турбулентного потока плазмы наблюдается появления многих суббурь. Турбулентный М-поток также может быть причиной магнитосферных суббурь. Электрическое поле Е обуславливает внезапное начало интенсивного направления к Земле движения плазмы в магнитном хвосте и плазмосфере. В хвосте это движение обладает компонентой, направленной к нейтральному слою, т.е. происходит сложное перераспределение плазмы. В начальной стадии развития суббури плазменный слой становится очень тонким. Вследствие этого резко меняется направление части тока, текущего в хвосте магнитосферы. Ток из хвоста магнитосферы вытекает вдоль магнитных силовых линий в утренний сектор овала полярных сияний, течёт вдоль полуночного сектора овала и вдоль силовых линий вытекает из вечерней части овала в хвост магнитосферы. Конвекция магнитосферной плазмы к Земле и токи вдоль силовых линий приводят к ускорению частиц плазмы. Возникает горячая плазма с температурой 107 К или более; часть этой плазмы вторгается в верхнюю атмосферу высоких широт, а другая часть заполняет плазменный слой. Горячая плазма частично инжектируется в область захвата и образует во время бури протонный пояс (так называемый кольцевой ток) и внешний радиационный пояс (электронный). Последовательное проявление магнитосферных суббурь может привести к генерации очень интенсивного протонного пояса. Его магнитный эффект на поверхности Земли проявляется в виде уменьшения горизонтальной составляющей геомагнитного поля в низких и средних широтах. Горячая плазма, инжектируемая в высокоширотные районы, заметно возмущает полярную ионосферу, приводя к появлению полярных суббурь. Полярная электроструя, интенсивный концентрированный электрический ток вдоль овала полярных сияний, может быть идентифицирована с ионосферной частью тока, текущего из хвоста магнитосферы. Полярная электроструя вызывает полярные магнитные суббури. Для оценки активности магнитосферных суббурь используют интенсивность полярных магнитных суббурь. Для этой цели применяются индексы АЕ, AU, AL, выводимые из вариаций горизонтальной компоненты магнитного поля на станциях, расположенных в зонах полярных сияний. В период главной фазы бури нейтральный состав верхней атмосферы в полярной области и ионосфера в средних широтах оказываются сильно возмущёнными. Причина этого явления до сих пор окончательно не установлена. Часть протонов не протонного пояса проникает в плазмосферу и возбуждает ионно-циклотронную неустойчивость. Предполагается, что в результате образуются горячие электроды. Опускаясь на высоты ионосферы в средних широтах, они приводят к образованию среднеширотных красных дуг.[8] 3.2 Единицы напряжённости магнитного поля Их наиболее просто можно получить в рамках представлений о магнитных полюсах. Полюса одного знака испытывают отталкивание, противоположного – притяжение. И хотя магнитные полюса являются только теоретической абстракцией, они бывают полезны для описаний взаимодействия магнитных полей и магнитов. Полюсу приписывается единичная «магнитная масса», если со стороны равного ему по величине другого полюса, расположенного на единичном расстоянии, на него действует единичная сила. В системе СГС единицами силы служат дина и сантиметр. Магнитная масса полюса равна m, если на расстоянии 1 см сила, действующая на единичную массу, будет равна m дин. На расстоянии r на единичную массу действует в этом случае сила m/ r2 дин, в на массу m1 — m1· m / r2 дин (закон Кулона). В некотором магнитном поле в точке Р на магнитную массу m1 действует пропорционаольная ей сила, если присутствие этой массы не вызывает изменений магнитных свойств тела, создающего это поле. Такое условие выполняется, если m1 мала. Если механическую силу, действующую на магнитную массу в точке Р, разделить на m1, то получится величина, называемая напряженностью магнитного поля в этой точке. В системе СГС единица напряженности называется гаусс (Гс). Физическая размерность напряженности г1/2 /см1/2·с = дин1/2 /см. В земном магнетизме часто употребляется меньшая единица напряженности поля, гамма : 1 = 10-5 Гс. [] 3.3 Составляющие магнитного поля В любой точке О вектор напряженности магнитного поля F (В), может быть разложен на составляющие различными способами В одном случае этими составляющими будут F, или В, - абсолютная величина (модуль) вектора – и два угла D и I. Угол D образован направлением на север и горизонтальной составляющей Н вектора В, I есть угол между В и Н. D считается положительным, если Н отклоняется к востоку, I положительно при отклонении В вниз от горизонтальной плоскости. Величина D называется магнитным склонением и – наклонением. Вертикальная плоскость, проходящая через Н, называется (местной) плоскостью меридиана. В другом случае для разложения F (В) используются величины X, Y, Z - северная (Х) и восточная (Y) компоненты Н и вертикальная составляющая Z, которая считается положительной, если В направлена вниз. Напряженность F (В), называемая «полной силой», Н, Z (горизонтальная и вертикальная составляющая) и X, Y измеряются в гауссах или гаммах; D и I измеряются в дуговых градусах и минутах. Все 7 величин В, Н, D, I, X, Y, Z называются магнитными элементами. Между собой они связаны следующими соотношениями: Н = В cos I,Z = B sin I = H tg I, X = H cos D,Y = H sin D,(1) X2 + Y2 = H2 ,X2 + Y2 + Z2 = H2 + Z2 = B2. Для полного описания В достаточно трех независимых элементов. Если эти элементы заданы, то любые другие могут быть получены из соотношения (1). Обычная стрелка компаса уравновешивается, вращаясь горизонтально на вертикальной оси. Компасная стрелка, уравновешенная до намагничиванию и способная вращаться в плоскости магнитного меридиана вокруг горизонтальной оси, называется буссолью наклонения, или инклинатором. В северной полусфере Земли почти везде северный полюс магнитной стрелки направлен вниз (I положительно), в южном полушарии вниз направлен южный полюс стрелки (I отрицательно). Области положительного и отрицательного I разделены линией (называемой магнитным экватором, или экватором наклонения), вдоль которой I= 0. Магнитная стрелка (уравновешенная до намагничивания) в любой точке на этой кривой располагается горизонтально. В точках, где горизонтальная компонента В исчезает, магнитная стрелка устанавливается вертикально. Эти точки называются полюсами магнитного наклонения, или полюсами наклонения. Две основные точки такого типа обычно называются магнитными полюсами Земли. Одна из них находится в Арктике, вторая – в Антарктиде. На эпоху 1965г. их координаты были соответственно 75°,6 с.ш., 101° з.д. и 66°,3 ю.ш., 141° в.д. В любой точке Р на сферической поверхности имеется естественное направление, характеризующее эту точку, — радиальное направление. Поскольку Н, Z и I определяются относительно этого направления, а В вообще не требует для своего определения какого-либо направления, эти четыре составляющие можно назвать собственными магнитными элементами. Но В не может быть определено полностью только этими элементами. Чтобы определить азимут Н, нужно выбрать некоторое нулевое направление, от которого можно отсчитать магнитное склонение D. В качестве такого направления выбрано направление на северный географический полюс. Так как ось вращения Земли не связана непосредственно с конфигурацией геомагнитного поля, D (как и X, Y) определяется относительно условного направления, принятого на основе простого соглашения. Поэтому D, X и Y можно назвать относительными магнитными элементами. 4. Индексы, характеризующие геомагнитные вариации Локальный К-индекс – квазилогарифмический индекс (увеличивается на 1 при увеличении возмущённости ≈ в 2 раза), вычисляемый по данным конкретной обсерватории за 3-х часовой интервал времени. Таким образом, мы имеем 8 К-индексов для каждых гринвичских суток. Для одного интервала используются магнитограммы для трёх компонентов (, D —магнитное склонение, т.е. угол между плоскостями гринвичского и магнитного меридианов; Н —магнитный меридиан, азимут которого определяется по D; Z —показатель напряженности магнитного поля по вертикали, см. рис.10) на каждой станции. Для каждой компоненты оценивается амплитуда r в течении интервала учитывается поправка на вариации солнечно-суточные (Sq), лунно-суточные (L), а когда необходимо, вариации радиационного излучения (Sqа). (Sqа исключаются, т.к. они обусловлены рентгеновским и ультрафиолетовыми излучениями из областей солнечных вспышек, а не потоком солнечной плазмы.) Наибольшая из трёх амплитуд в каждом временном интервале. используется для К-индекса. Для каждой обсерватории имеется таблица, дающая пределы r, определяемое полулогафмической шкалой, для каждой из 10 величин К. Например, таблица.1 для обсерваторий на широте 50°. Таблица 1. r() 0 5 10 20 40 70 120 200 300 500 K 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Трёхчасовой планетарный Кр- индекс, введенный Бартельсом в 1939г., усреднённые К–индексы для 12 выбранных обсерваторий, расположенных в северном и южном полушариях, от умеренных широт вплоть до 63°(изменяется от 0 до9). Таблица 2. Обсерватория Широта Обсерватория Широта Минук (Канада) 61,8°N Руде Сков (Дания) 55,9°N Ситка (Аляска) 60,0 Вингст (Ирландия) 51,6 Лервик (Шотландия) 62,5 Виттевин (Голландия) 54,1 Эксдалемьюр (Шотландия) 58,5 Хартланд (Англия) 54,6 Лёво (Швеция) 58,1 Ажинкоурт (Канада) 55,1 Фредериксбург (США) 49,6 Амберлей (Новая Зеландия) 47,7°S Кр – индекс отражает флуктуации электрического тока, не учитывая структуру поля возмущения. Интерпретация связи между Кр – индексом и другими геомагнитными данными не всегда прямая. Одна из причин заключается в том, что 12 станций, участвующих в определении Кр – индекса, расположены в субавроральной зоне. Это указывает на то, что большие значения Кр, как 6, 7, 8, 9, обусловленные главным образом полярными магнитными возмущениями. С другой стороны, низкие значения Кр могут быть следствиями других типов геомагнитных возмущений. Количественно состояние магнитного поля в зависимости от Кр можно приблизительно охарактеризовать данным образом Таблица 3. Кр и менее спокойное Кр = 2 …3 слабо возмущенное Кр = 4 возмущенное Кр = 5 …6 магнитная буря Кр = 7 и более большая магнитная буря Кр - индекс обладает полулогарифмической связью с амплитудой r. Для того, чтобы Кр перевести в линейную шкалу Бартельс ввел следующую таблицу для получения трехчасового ар – индекса, измеряющего изменчивость индукции (индуктивность) геомагнитного поля в нанотесла (нТл), Таблица 4. Кр = 00 0+ 1- 10 1+ 2- 20 2+ 3- 30 3 4- 40 4+ ар = 0 2 3 4 5 6 7 9 12 15 18 22 27 32 Кр = 5- 50 5+ 6- 60 6+ 7- 70 7+ 8- 80 8+ 9- 90 ар = 39 48 56 67 80 94 111 132 154 179 207 236 300 400 Эта таблица составлена таким образом, что ар – индекс станций на геомагнитной широте 50° может рассматриваться как амплитуда наиболее возмущенной из трех компонентов поля, выражаемая в единицах 2. Ежедневный Ар –индекс получается в результате суммирования восьми величин ар для каждого дня. Именно он использован в данной работе. Постановка задачи Цель работы: Статистический анализ Ар и Rw- индексов, описывающих солнечную и геомагнитную активности, c помощью их автокорреляционных и взаимокорреляционной функций. Вычитая из функции Х(t) ее среднее значение по 365 точкам, приводим исходную реализацию к виду Y(t), близкой к стационарному в смысле математического ожидания. Очевидно, что это ожидание центрирует реализацию, т.е. my(t) = 0. Систематика оценок: оценки характеристик случайных функций обознацим символом «тильда», K() – оценка приближенного значения корреляционной функции, полученного по реализации конечной длины. Оценка параметра несмещённая, если при увеличении объема выработки и ее реализации математическое ожидание оценки стремится к истинному значению параметра, т.е. оценка не имеет систематической ошибки, оценка параметра состоятельна, если при увеличении длины реализации дисперсия оценки стремится к нулю. Несмещенная оценка является эффективной, если она обладает свойством минимума дисперсии по сравнению с другими оценками. В предположении эргодичности изучаемого процесса в качестве оценки корреляционной функции можно принять следующее выражение: где (1) Из-за конечности реализации, что предполагает y(t) = 0 при t 0 и t T, при вычислении Kх() при конкретном верхний предел интеграла и нормированный множитель превращаются T-, т.е. (2) При равномерном дискретном задании реализации интервал между отдельными t равен T/n, n—общее число измеренных значений. Тогда = m·∆t = m·T /n, T- =( n – m) T /n, а выражение (2) превращается в (3) Эта оценка корреляционной функции является несмещенной, но, к сожалению, несостоятельной. Последнее утверждение чего понять, если учесть, что при m → n в формировании оценки принимает участие всего несколько сомножителей, из-за чего дисперсия оценки (3) не будет стремиться при больших m к нулю каким бы большим не было число n. По этой причине подобная оценка обычно используется при m n /5/ Чтобы получить состоятельную оценку корреляционной функции, приходится вводить весовую функцию, которую часто называют окном данных. Смысл подобного преобразования заключается в уменьшении веса значений корреляционной функции при больших m пропорционально числу точек, принимающих участие в формировании этих значений. Простейший вид весовой функции – это «треугольник» Λ(m) =, которая обеспечивает линейное уменьшение веса. В этом случае оценка корреляционной функции запишется как (4) Оценка вида (4), часто называемая усеченной оценкой, будет состоятельной, но смещенной, со смещением (n-m)/n . При получении оценок взаимных корреляционных функций двух случайных процессов, X(t) и Y(t), к стационарному в указанном выше смысле виду, следует учесть, что функция Kxy() не является четной функцией, поэтому она должна быть получена в интервале – T … + T. На практике используют соотношение Kxy() = Kxy(-), т.е. учитывают зеркальную симметрию взаимной корреляционной функции. Несмещенные оценки находят на интервале 0…-Т с помощью выражений (5) (6) Если ввести весовую функцию в треугольник, то выражение (5) и (6) перепишутся в виде (7) (8) Чтобы из этих выражений сформировать, например взаимную корреляцию функции Kxy() на интервале – T … + T, необходимо отразить выражение (8), полученное на интервале 0 … -Т относительно оси координат в положение 0…-Т, а выражение (7) оставить без изменений. 6. Реализация задачи Для прослеживания внутригодовых вариаций изменчивости чисел Вольфа и Ар-индекса был взят год максимума солнечной активности 2002 год за прошедший цикл (1997г.-2008г). В приложении (таблица 5) находятся исходные данные к построенным диаграммам №1- №3. Автокорреляционная функция Ар показывает полугодовые пики, связанные с достижением Землей в ее годичном движении наибольших гелиоцентричный широт в , которые сопровождаются постепенно затухающими всплесками. Как и ожидалось, проявляется 25-27 дневная цикличность. Как видно из диаграммы №3, четкая цикличность Ар индекса не полностью совпадает с внутригодовыми циклами показателя солнечной активности, т.к. изменчивость индексов Ар больше чем чисел Вольфа. Между тремя наибольшими положительными пиками в точках 19, 104, 195 имеется периодичность около 90 дней (диаграмма №2). Подобное наблюдается с тремя наибольшими отрицательными пиками в точках 47, 133, 236 (период между ними так же около 90 дней). Исходя из данных фактов следует предположение, что данная периодичность является внутригодовым циклом чисел Вольфа. Из взаимной корреляционной функции Ар и Rw видна наибольшая взаимосвязь с 27 дневной цикличностью. Исходя из подобного разброса, можно сделать вывод, что некая взаимосвязь между числами Вольфа и Ар-индексом существует, но довольно слабая. Выводы Основной задачей настоящей работы являются статистические оценки автокорреляционных функций Ар и Rw и связи между изменениями солнечной активности и предполагаемыми результатами их воздействий – проявлениями природных процессов на Земле. Для того, чтобы более детально отобразить характер солнечно-земных связей был рассмотрен год максимума прошедшего цикла, т.е. 2002 год. Как и ожидалось, автокорреляционная функция Ар-индекса выявила 25-27 дневную цикличностью со смещением в 2-5 дня, а также полугодовые пики , связанные с достижением Землей наибольших гелиографичных широт. Автокорреляционная функция чисел Вольфа за данный год показала, что между положительными и отрицательными пиками имеется цикличность примерно равная 90 дням. Изменчивость процессов, происходящих в биосфере, бесспорно, связана с солнечной активностью. В наше время существуют предположение, что солнечная активность (её минимумы) влияет на физиологию, психологию людей, а как следствие, на все факторы, связанные с человеческой деятельностью. Литература http/www/krugosvet.ru/articles/125/1012579/10125/a4.htm Гелиофизические связи С.-И. Акасофу, C. Чепмен. Развитие центра активности. Солнечно-земная физика. 2-я часть. М.: «Мир» — 1974. —с. 194-197. И.П. Дружинин, Н.В. Хомянова. Выбор характеристик солнечной активности.// Солнечная активность и переломы хода природных процессов на Земле. М.: «Наука» - 1969г. – с.13. В.П Вязыцин. Природа пятен //Курс астрофизики и звездной астрономии том №3 М.: «Мир» — 1964. — с. 61-62. В.П Вязыцин. Магнитное поле пятен. Общее магнитное поле Солнца..//Курс астрофизики и звездной астрономии том №3 М.: «Мир» — 1964. — с. 57. Бакулин П.И., Канонович Э.В., Мороз В.И. Общие сведения о Солнце.// Курс общей астрономии. 5-е изд. М.: «Наука» 1983 — с.265. С.-И. Акасофу, C. Чепмен. М-потоки; межпланетная секторная структура и разрывы. Солнечно-земная физика. 2-я часть. М.: «Мир» — 1974. —с.280-293. С.-И. Акасофу, C. Чепмен. Магнитосферные бури.// Солнечно-земная физика. 2-я часть. М.: «Мир» — 1974. —с.319-322. С.-И. Акасофу, C. Чепмен. Солнце и межпланетные магнитные поля. Солнце как источник межпланетной секторной структуры. // Солнечно-земная физика. 2-я часть. М.: «Мир» — 1974. —с.13. С.-И. Акасофу, C. Чепмен. Магнитное поле Земли. Составляющие магнитного поля. // Солнечно-земная физика. 2-я часть. М.: «Мир» — 1974. —с. 96-99. С.-И. Акасофу, C. Чепмен. Геомагнитные индексы. // Солнечно-земная физика. 2-я часть. М.: «Мир» — 1974. —с. 293-301. А.М. Грецкий,Н.Н. Евсюков. Корреляционный анализ солнечно-земных связей.//Астрофизические приложения методов теории случайных функций. Харьков ХГУ 1988 —с.10-14. И.П. Дружинин, Н.В. Хомянова.. Солнечная активность и переломы хода природных процессов на Земле. М.: «Наука» - 1969г. – с.323. ПРИЛОЖЕНИЯ Таблица 5 Автокорреляционная функция Взаимнокорреляционная функция Ар Rw m Ар Rw Ap и Rw 8 136 0 1 1 -0,043418337 8 135 1 0,479214 0,891484405 -0,032346353 2 136 2 0,2362601 0,75712881 -0,006358507 3 142 3 0,2212125 0,603324564 0,037205603 2 118 4 0,0964894 0,457647913 0,082522988 2 98 5 0,0393132 0,32324094 0,10987131 7 90 6 0,0656402 0,207290476 0,117568707 11 100 7 0,0039018 0,109998494 0,092385046 2 121 8 -0,0375195 0,048297058 0,059495084 19 115 9 -0,0351303 0,004253873 0,02682969 27 129 10 -0,0524914 -0,010780692 0,001864774 17 129 11 -0,0636552 -0,024308911 0,000603082 13 124 12 -0,0180339 -0,023297191 0,006025588 8 122 13 -0,0913351 -0,015678333 0,022763809 7 104 14 -0,1147042 0,011263122 0,036970394 4 87 15 -0,0900614 0,045129909 0,055126233 8 74 16 -0,0203419 0,089272458 0,071638867 5 86 17 0,0410715 0,128538273 0,07249978 14 99 18 0,0474759 0,15623411 0,076967666 10 109 19 0,0540686 0,162322499 0,05540944 11 118 20 0,0754446 0,159601194 0,045723299 6 120 21 0,0996992 0,150926147 0,029195898 8 140 22 0,0857559 0,138651926 0,014629419 4 115 23 0,1812762 0,109614039 0,008907192 10 94 24 0,2494436 0,076498445 -0,005239299 8 106 25 0,1530436 0,047347525 -0,045942437 8 118 26 0,1761347 0,035047614 -0,029064068 7 121 27 0,217776 0,031960456 -0,021164192 4 116 28 0,0884773 0,030478354 -0,022349424 3 119 29 0,0744265 0,020734717 -0,038802115 6 112 30 0,12363 0,003535305 -0,087335761 14 113 31 0,0044973 -0,012855953 -0,11738497 19 135 32 -0,0335014 -0,028683285 -0,109299685 4 159 33 0,0684985 -0,047862021 -0,117414507 6 153 34 0,0085433 -0,068890926 -0,123895245 23 151 35 -0,0375829 -0,084925279 -0,114150682 22 125 36 -0,0100632 -0,100522647 -0,119140025 15 104 37 -0,063348 -0,096154562 -0,112206678 11 104 38 -0,0781112 -0,093039943 -0,092163737 11 110 39 -0,0682877 -0,087322278 -0,071548518 9 105 40 -0,0587905 -0,099526075 -0,081282005 14 109 41 -0,0576537 -0,118081799 -0,041537316 9 110 42 -0,0270442 -0,135020862 0,012954569 12 104 43 0,0084534 -0,166505443 0,066783526 3 92 44 0,0557459 -0,193146244 0,106890041 3 103 45 0,0447363 -0,220788931 0,132614053 5 79 46 0,0548359 -0,239884132 0,146020753 12 91 47 0,0805798 -0,251149379 0,152486723 11 80 48 0,0847666 -0,234010116 0,120250916 6 78 49 0,0630902 -0,201826605 0,07819627 8 95 50 0,1209761 -0,166331819 0,080623072 8 81 51 0,0990873 -0,129527758 0,04863746 8 84 52 0,0145549 -0,092981477 -0,028102599 4 94 53 0,0113397 -0,060652334 -0,044156542 5 99 54 0,0024735 -0,031708788 -0,071434715 6 121 55 -0,0608464 -0,003848406 -0,085279907 8 123 56 -0,0541288 0,021702056 -0,114540308 6 107 57 -0,0414586 0,024324856 -0,149752173 25 97 58 -0,0696189 0,020426976 -0,186051037 10 109 59 -0,0389993 0,022246583 -0,167098137 6 78 60 0,0656977 0,008545165 -0,142760838 11 112 61 -0,0219932 -0,00733864 -0,096748902 10 114 62 -0,0935731 -0,041139369 -0,063192189 21 106 63 -0,0614018 -0,067154588 -0,042466642 17 112 64 -0,0125294 -0,090177788 -0,009331003 9 93 65 -0,0375005 -0,100496957 0,023005533 4 79 66 -0,0014797 -0,105168 0,085112459 5 74 67 -0,0187064 -0,111633758 0,103032872 9 78 68 -0,0718499 -0,119338808 0,116183732 10 103 69 -0,0677408 -0,132155164 0,132387748 11 90 70 -0,0290101 -0,139219751 0,127473985 5 92 71 0,0217804 -0,134610717 0,13211084 3 87 72 0,0257696 -0,130858292 0,135095584 5 100 73 0,0192042 -0,128915641 0,137508921 3 94 74 0,0172377 -0,125149043 0,096499576 2 88 75 0,0019482 -0,113245989 0,043337328 14 92 76 -0,0085841 -0,099870667 0,025763105 19 76 77 0,0111599 -0,078285542 0,024869614 9 85 78 0,0218238 -0,047810908 0,039937981 7 95 79 0,0147391 -0,008286029 0,018103042 6 93 80 0,0176358 0,030317929 0,002735658 13 106 81 -0,011677 0,066952439 -0,040115854 45 111 82 -0,0526823 0,091704093 -0,087744933 7 109 83 0,0336655 0,107460558 -0,080271018 11 101 84 0,0627905 0,115806072 -0,097679314 4 115 85 -0,0497856 0,109428012 -0,096211809 2 107 86 -0,0651392 0,086566567 -0,080303161 5 114 87 -0,0385303 0,070373028 -0,044545734 20 111 88 -0,0388218 0,045501785 -0,030106111 20 125 89 -0,0523814 0,016975028 -0,015378244 18 116 90 -0,0177286 -0,003703376 -0,019953549 14 130 91 -0,0324916 -0,01375774 -0,052840166 14 126 92 -0,0275614 -0,019941712 -0,060901995 5 127 93 0,0011895 -0,017907731 -0,058831374 3 127 94 0,0241376 -0,007747783 -0,04355538 4 136 95 0,0241313 0,01184636 0,001208944 7 138 96 0,0043356 0,013464792 0,017315645 2 134 97 -0,0193706 0,015457404 0,034599191 3 148 98 -0,0214708 0,029523417 0,051956449 5 142 99 -0,0018771 0,051929806 0,076098935 15 152 100 -0,0142455 0,088650598 0,038783871 16 162 101 -0,0376194 0,122096433 -0,002087532 17 144 102 -0,0738232 0,142632013 -0,037045322 13 150 103 -0,0545084 0,162310984 -0,041888284 6 138 104 0,0248139 0,161644831 -0,036964747 7 113 105 -0,0424543 0,150911974 -0,019140264 62 94 106 -0,0218078 0,12259339 -0,005778694 63 106 107 0,056215 0,088849912 0,001749819 62 104 108 -0,0318495 0,057137403 -0,019424383 70 102 109 -0,0935358 0,039717948 -0,058198503 5 95 110 0,0010615 0,02451044 -0,08873203 11 93 111 0,0221797 0,018165422 -0,101385106 27 114 112 -0,0430894 0,013809296 -0,122796299 7 150 113 -0,0428667 0,003870924 -0,136255993 3 147 114 -0,0544136 -0,013758803 -0,132356256 3 101 115 -0,0437658 -0,026875371 -0,111233047 10 88 116 -0,0191289 -0,03483448 -0,072086263 20 71 117 -0,0276266 -0,033693959 -0,040042881 9 87 118 -0,0380482 -0,015874901 -0,024506919 7 85 119 0,0141197 0,009950393 -0,001317955 4 102 120 0,02684 0,041080372 0,019788642 5 114 121 0,0233023 0,077495903 0,000974991 5 149 122 0,0363263 0,09614216 0,031285849 4 166 123 0,0626462 0,101572369 0,021754125 3 172 124 0,021443 0,094654832 0,003125609 8 149 125 -0,0452167 0,066488613 0,001710189 8 157 126 -0,0687121 0,034504062 0,022846773 8 142 127 -0,0653697 0,005782552 0,041557949 6 126 128 -0,0558907 -0,024367996 0,053492583 15 133 129 -0,0753275 -0,050213665 0,045497212 49 138 130 -0,023204 -0,074709488 0,048391826 15 130 131 0,0331099 -0,093543986 0,025367832 8 104 132 -0,0013426 -0,103240409 0,001995983 29 76 133 -0,0224513 -0,103261669 -0,030834108 12 74 134 0,0022782 -0,094203053 -0,053132277 7 84 135 -0,0586191 -0,080248301 -0,086838195 5 86 136 -0,0699612 -0,05816303 -0,101005253 14 93 137 0,0237704 -0,029783146 -0,10494343 11 93 138 0,0083415 0,000938142 -0,100070932 10 107 139 -0,0045553 0,037386147 -0,085886499 10 121 140 0,0550228 0,075229123 -0,099606812 8 137 141 0,0307604 0,093319869 -0,095464048 78 136 142 0,058634 0,099736019 -0,069626015 2 128 143 0,1269622 0,101964797 -0,065461968 4 127 144 0,1086436 0,093043486 -0,024429602 7 121 145 0,0390211 0,066468681 0,016906625 22 123 146 0,036576 0,035110597 0,051793562 9 119 147 0,0114217 0,000240565 0,074391877 7 114 148 -0,0043813 -0,039380442 0,110156689 6 103 149 0,0161049 -0,073966267 0,151432517 3 120 150 -0,0086075 -0,090682718 0,168137357 4 124 151 -0,0600387 -0,085409657 0,152793168 16 129 152 -0,0800478 -0,082960128 0,117816078 10 133 153 -0,0738563 -0,075546963 0,07775756 13 150 154 0,0026852 -0,06274478 0,052886209 6 126 155 -0,0227987 -0,048118738 0,029014333 4 135 156 -0,0469697 -0,027205613 0,020459672 5 135 157 -0,0502587 -0,014904019 0,008729927 14 127 158 -0,0811191 -0,003669209 -0,00532463 8 113 159 -0,079125 0,001567337 -0,015782247 14 88 160 -0,0522484 0,00900334 -0,025817835 8 68 161 -0,0214382 0,028625174 -0,043393361 6 75 162 -0,0498675 0,043401897 -0,053873088 7 55 163 -0,001672 0,046172013 -0,05878772 4 73 164 0,101091 0,049738145 -0,04496468 4 70 165 0,1033242 0,042944449 -0,020232412 7 80 166 0,1681775 0,042837528 0,000735494 4 60 167 0,2343454 0,042432875 0,01056888 10 87 168 0,1634896 0,038017309 0,008727169 11 79 169 0,0826404 0,033938009 -0,001300209 5 74 170 0,1038285 0,028229203 0,029040829 7 57 171 0,0847623 0,020166538 0,042583703 6 57 172 0,0779898 0,017296323 0,076355645 9 65 173 0,0716859 0,01084341 0,102689723 5 74 174 -0,0043393 -0,002754294 0,103662051 8 76 175 -0,0488913 -0,016183883 0,09920611 5 74 176 -0,0462658 -0,031437367 0,098992402 2 66 177 -0,0615796 -0,036613428 0,089144894 2 60 178 -0,0552991 -0,037438678 0,085297065 5 66 179 -0,0305243 -0,03437216 0,068477987 12 72 180 -0,0391724 -0,026999212 0,057631655 14 58 181 -0,0486296 -0,016321011 0,050783661 5 61 182 -0,0128944 -0,005450397 0,064450981 4 80 183 -0,0338942 0,00576589 0,07299626 5 82 184 -0,0237459 0,01302134 0,065610738 12 88 185 -0,0154427 0,019054718 0,042569152 22 75 186 -0,0339494 0,023917457 0,014862521 8 66 187 0,0195921 0,026091844 0,014032426 8 63 188 0,0710448 0,033316945 -0,003929664 12 64 189 0,0540186 0,039562129 -0,029883282 7 58 190 0,0941402 0,047839698 -0,019606816 5 61 191 0,1089652 0,05855156 -0,005164023 19 52 192 0,0372673 0,058794635 0,010335995 6 72 193 0,0166457 0,07060813 0,029944527 2 78 194 0,066014 0,078758582 0,035101752 4 96 195 0,0172031 0,094702667 0,024290605 12 99 196 0,010791 0,101946194 0,015604852 20 91 197 0,0393637 0,08897393 0,013824365 5 92 198 0,0232185 0,065556619 0,024070816 10 83 199 0,0096718 0,051877807 0,037300295 18 77 200 -0,0107769 0,03463118 0,042297022 20 77 201 -0,0594354 0,014832443 0,039769665 16 91 202 -0,0645327 -0,011868151 0,038648566 17 121 203 -0,074246 -0,019179711 0,032887138 7 129 204 -0,0812464 -0,03268224 0,029905869 12 133 205 -0,0689304 -0,031674329 0,013446684 12 164 206 -0,0410754 -0,0264794 -0,011532282 17 182 207 -0,0417905 -0,020513522 -0,017994146 11 192 208 -0,0594247 -0,016199119 -0,012634485 10 181 209 -0,0713307 -0,013415717 0,010292732 6 174 210 -0,0335097 -0,01041856 0,052055701 7 148 211 -0,0389379 -0,009201237 0,060856821 25 137 212 -0,0295624 -0,013191333 0,037631716 42 132 213 -0,040322 -0,028320267 0,012471533 14 121 214 0,0549605 -0,042550338 0,010915526 13 95 215 0,073122 -0,047543207 0,011774853 4 84 216 0,0467915 -0,046522452 0,015273648 4 87 217 0,0655843 -0,039335707 0,039927122 4 88 218 0,0839476 -0,033681735 0,024342294 6 76 219 0,0005831 -0,023849602 -0,000195763 14 73 220 -0,0332249 -0,016176973 0,005174209 15 73 221 -0,0153628 0,000604875 -0,012111009 13 99 222 -0,0245943 0,019404892 -0,02913639 12 117 223 -0,0098293 0,047011613 -0,015182583 8 134 224 -0,0181159 0,065857185 -0,022145272 12 177 225 -0,0441091 0,075725371 -0,036262378 22 185 226 -0,039035 0,067651811 -0,022315543 11 174 227 -0,0427505 0,049904418 -0,009951147 8 186 228 -0,0511994 0,022971733 -0,020305863 21 179 229 -0,0757508 -0,013448138 -0,015005058 30 164 230 -0,0707062 -0,056012295 -0,01565109 30 140 231 -0,0579844 -0,098190226 -0,013355597 32 127 232 -0,046613 -0,128177735 -0,009455166 8 114 233 -0,0357756 -0,144306253 -0,012786252 7 123 234 -0,0482159 -0,157073002 -0,002058197 4 99 235 -0,0508083 -0,162743274 -0,008873898 5 98 236 -0,042032 -0,164856006 -0,014651506 16 79 237 -0,0442165 -0,159058173 0,003921845 13 80 238 -0,02232 -0,144543659 0,024604 7 81 239 -0,0145757 -0,12315147 0,043496306 8 82 240 -0,00985 -0,104439838 0,053592053 8 97 241 -0,0238497 -0,083434762 0,059578483 7 106 242 -0,024697 -0,065208749 0,040176665 11 120 243 -0,0233243 -0,05329976 0,02852502 8 136 244 -0,0192933 -0,046015307 0,020039271 7 147 245 -0,0185415 -0,031121387 0,011336817 42 144 246 -0,037692 -0,019225154 0,028410347 7 132 247 -0,0265572 0,000531198 0,01445552 7 118 248 -0,0052209 0,008478284 -0,009311131 57 120 249 -0,0292401 0,019068183 -0,007836763 36 124 250 -0,027161 0,019650801 -0,011364421 9 116 251 -0,0084985 0,031802422 0,010016454 24 118 252 -0,0201959 0,039541134 0,014162389 26 109 253 -0,0195217 0,029752939 0,020143171 14 109 254 -0,0119997 0,021349757 0,010546337 11 109 255 -0,0342476 0,009834082 -0,010662942 8 87 256 -0,0513297 0,000542148 -0,024941502 6 97 257 -0,0534701 -0,01207597 -0,029268871 6 99 258 -0,0474275 -0,026896188 -0,028573017 11 116 259 -0,0394863 -0,04096167 -0,017831346 14 121 260 -0,0210223 -0,058832461 0,002497364 15 112 261 -0,0135992 -0,065361822 0,02661077 4 114 262 -0,0165691 -0,065661325 0,039310757 6 106 263 -0,0041214 -0,072781454 0,050559745 6 108 264 0,0121846 -0,068972335 0,047097416 2 112 265 0,009205 -0,062982451 0,05044377 2 103 266 0,0062812 -0,057382781 0,042241857 2 111 267 -0,0219313 -0,046882812 0,038862709 5 90 268 -0,0409263 -0,036995314 0,044591994 6 90 269 -0,0390833 -0,02936246 0,050495025 5 80 270 -0,0204422 -0,027628248 0,050670509 4 76 271 -0,0399021 -0,028585488 0,063642626 28 64 272 -0,0408476 -0,029036116 0,0586674 67 58 273 -0,0643431 -0,024413706 0,066881475 53 70 274 -0,0523951 -0,015918131 0,063790962 45 67 275 -0,0433397 -0,00884217 0,047463369 64 60 276 -0,028799 0,004467724 0,0440688 28 76 277 -0,0205533 0,017237769 0,030582393 15 81 278 -0,0069036 0,033973265 0,022620902 48 79 279 -0,0269719 0,043664461 0,012912088 33 101 280 -0,0348378 0,049745941 -0,011964215 20 106 281 -0,0339474 0,045702782 -0,022957102 16 129 282 -0,032648 0,04330977 -0,022888906 6 121 283 -0,0197308 0,041306705 -0,002554332 6 122 284 -0,020512 0,038933712 0,004756284 5 119 285 -0,0219801 0,032396644 0,01140725 23 114 286 -0,00772 0,030811785 0,014592476 18 116 287 0,0037648 0,027143161 0,012186415 18 128 288 -0,0029743 0,026634245 0,016973865 13 110 289 0,009056 0,021574229 0,011027071 14 118 290 -0,0076661 0,021023679 0,007419142 14 120 291 -0,0182709 0,022833099 0,013827232 10 122 292 -0,0169825 0,014226793 0,012626319 8 93 293 -0,0164551 -0,003048314 0,023672068 10 88 294 -0,0221362 -0,013903284 0,031592945 11 77 295 -0,0158594 -0,022064897 0,050751518 63 73 296 -0,0055941 -0,021801979 0,05573478 39 77 297 -0,0025389 -0,024630648 0,046881536 27 81 298 0,000308 -0,026686244 0,035571736 25 84 299 -0,0051976 -0,032597819 0,018046075 19 87 300 -0,0191277 -0,035844694 0,003662442 14 114 301 -0,0263008 -0,035616501 0,01200624 16 120 302 -0,0153011 -0,037374454 0,021260425 20 110 303 -0,0212088 -0,03751734 0,01915095 7 124 304 -0,0130932 -0,03122317 0,020463885 28 115 305 -0,0111547 -0,029137899 0,019500006 35 123 306 -0,0121729 -0,019599245 0,002971801 23 107 307 -0,0221724 -0,011125285 -0,013122017 24 122 308 -0,0178035 0,001862969 -0,029405262 21 137 309 -0,0146722 0,011963291 -0,033855557 13 145 310 -0,0150848 0,016383286 -0,025095702 5 122 311 -0,0112956 0,01480321 -0,014892275 6 129 312 -0,0026837 0,020059174 -0,006121105 17 126 313 0,0035081 0,020844384 -0,000472798 12 114 314 0,0082665 0,021373852 -0,004820331 17 100 315 0,0056806 0,02316963 -0,007087417 13 94 316 -4,31E-05 0,016378945 -0,014728693 8 104 317 0,0065953 0,00929673 -0,013629465 12 102 318 5,848E-05 0,002103351 -0,006069741 7 89 319 -0,0062003 -0,00579111 0,00204441 7 91 320 -0,0028173 -0,006988617 0,013303669 10 93 321 0,0001706 -0,019078548 0,021970657 14 74 322 -0,0050465 -0,033619372 0,020663498 25 94 323 -0,0043359 -0,047484741 0,018048616 50 82 324 0,0013451 -0,059982549 0,018376997 26 79 325 0,0044386 -0,068062664 0,016896765 17 77 326 -0,0054047 -0,071427179 0,01776124 15 67 327 -0,0070953 -0,069659394 0,019243448 15 56 328 -0,0010882 -0,06722767 0,00835116 13 49 329 -0,000471 -0,061741476 0,002811715 24 68 330 -0,0012286 -0,053917546 0,006890193 12 70 331 -0,0051929 -0,051431874 0,004559342 14 61 332 -0,0088191 -0,046989202 0,004799438 16 61 333 -0,0061379 -0,044251862 0,004516166 18 72 334 -0,000827 -0,044485725 0,00483106 13 66 335 -0,0019963 -0,045380425 -0,003368181 11 64 336 0,0002286 -0,041214755 -0,010549898 12 80 337 -0,0027406 -0,031884274 -0,007147859 9 82 338 -0,0005492 -0,020555511 -0,002946564 9 82 339 -0,0047573 -0,008299556 -0,00259425 18 79 340 -0,0003674 -0,004311134 -0,004443432 12 98 341 0,0036426 -0,006444179 -0,008601095 6 107 342 0,0109473 -0,005696511 -0,009552312 5 94 343 0,0090491 -0,001359829 -0,008407519 4 74 344 0,0043624 0,001227582 -0,006689168 5 65 345 0,0018635 0,003235164 -0,005806754 4 75 346 0,0036543 0,005176655 -0,003887465 13 124 347 0,0042451 0,0059851 -0,002248408 8 119 348 -0,0009587 -0,001033777 -3,30869E-05 5 129 349 0,000175 -0,008019267 0,004631664 3 140 350 0,0034437 -0,012879428 0,005502546 3 134 351 -0,0013197 -0,014681673 0,00540414 25 134 352 -0,0111238 -0,013590582 0,009160471 21 124 353 -0,0075515 -0,015615173 0,005407224 21 112 354 -0,0090024 -0,017407939 0,001686469 10 104 355 -0,0082947 -0,019915579 0,000981504 24 75 356 -0,0067102 -0,024721359 0,006272394 20 57 357 -0,00624 -0,025655478 0,009993367 12 35 358 -0,0050479 -0,029505523 0,008575337 15 32 359 -0,001991 -0,033039677 0,007694378 37 29 360 -0,0011758 -0,034476955 0,00604559 19 27 361 0,0010245 -0,030861481 -0,00084647 13 31 362 0,0014704 -0,021783376 -0,002016537 11 29 363 0,0007777 -0,014456758 -0,001967605 7 33 364 0,0005798 -0,007137491 -0,001501542 Диаграмма №1 Автокорреляционная функция Ар-индекса за 2002 год Диаграмма №2 Автокорреляционная функция Rw за 2002 год Диаграмма №3 Взаимнокорреляционная функция Ар и Rw за 2002 год 1
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/urok-na-temu-at-do-you-kno-about-cinema.html	Урок на тему "What do you know about cinema?"	https://doc4web.ru/uploads/files/26/7e1f9a4762ac51049726745892e04d29.doc	files/7e1f9a4762ac51049726745892e04d29.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/doglyad-za-hvorimi-iz-patologieyu-nirok-ta-sechovidilnih-shlyahi.html	Догляд за хворими із патологією нирок та сечовидільних шляхів	https://doc4web.ru/uploads/files/226/d5ecf0317d84913d3dc2a3a534c4ebb7.docx	files/d5ecf0317d84913d3dc2a3a534c4ebb7.docx	Тема: ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ ІЗ ПАТОЛОГІЄЮ НИРОК ТА СЕЧОВИДІЛЬНИХ ШЛЯХІВ І. Тема: Догляд за хворими із патологією нирок та сечовидільних шляхів. ІІ. Актуальність теми: Захворювання нирок і сечовидільних шляхів досить часто зустрічаються серед різноманітних патологій. Тому розпізнавання симптомів цих захворювань дуже важлива для організації правильного догляду з хворими з патологією нирок і сечовидільних шляхів, а відповідно на ефективне лікування. Крім цього фельдшер зобов’язаний вміти надати невідкладну допомогу при гострих станах з патологією нирок і сечовидільних шляхів. ІІІ. Мета заняття: навчальна: -Знати: 1. основні симптоми при захворюванні нирок та сечовидільних шляхів; 2. розлади сечовипускання, їх причини; 3. причини болю, зв’язаного з патологією нирок і сечовидільних шляхів, та його особливість; 4. порушення сечовиділення, їх причини. -Вміти: 1. надати допомогу при нирковій кольці; 2. провести догляд за хворим їх затримкою сечовипускання; 3. провести догляд за хворими з нетриманням сечі; 4. провести догляд за хворими з нирковими набряками та нирковою гіпертонією; Виховна: 1.виховати в студентів вміння логічно мислити, бути активним; 2.виховати почуття професійної відповідальності; 3.виховати в студентів елементи медичної етики і деонтології; ІV. Тип уроку: лекція (засвоєння нових знань) V. Між предметні зв’язки: Забезпечуючи: анатомія з фізіологією, фармакологія, патологія сестринська справа; Забезпечувані: терапія, хірургія, акушерство. VІ.Місце проведення: медучилище, кабінет терапії. VІІ. Тривалість заняття: 2 години. VІІІ. Література: 1.М.Г. Шевчук “Сестринська справа” ст.. 180-184. 2.С.А. Мухина “Общий уход за больными” ст.. 231-232. 3.В.В. Мурашко “Общий уход за больными” ст.. 201-214. Хід заняття № Основні етапи уроку Дидактичний матеріал, наглядність Час 1. Організаційний момент журнал 1 хв. 2. Постановка навчальної мети, обгрунтування теми. 3 хв. 3. Виклад лекції таблиці, медикаменти 65 хв. 4. Закріплення нового матеріалу запитання, тести, задачі 16 хв. 5. Домашнє завдання заняття, література 5 хв. Матеріали для закріплення І. Запитання: 1.які основні симптоми зустрічаються при захворюванні нирок та сечовидільних шляхів? 2.що таке ниркова “колька”? 3.як допомогти хворому з нирковою колькою? 4.які є розлади сечовипускання? 5.що таке ішурія? 6.яка допомога хворому при ішурії? 7.який догляд за хворим із нетриманням сечі? 8.які є розлади сечовиділення? ІІ. Задачі: №1. Після операції у хворої протягом 8 год. не було сечовипускання. Яка може бути причина цієї патології? Яка ваша тактика? №2. У хворого з нирковою недостатністю часті нудоти, сухість шкіри, її свербіння. Які причини цих симптомів? Які елементи догляду тут слід використати? Тестовий контроль І.Симптоми, які зустрічаються при нирковій патології: 1.нудота 2.проноси 3.набряки 4.часте сечовипускання ІІ. Що відноситься до розладів сечовипускання? 1.странгурія 2.поліурія 3.ішурія 4.анурія ІІІ. Стан, при якому відсутня сеча в сечовому міхурі: 1.ішурія 2.олігурія 3.анурія 4.енурез ІV. Збільшення нічного діурезу це: 1.полакіурія 2.ніктурія 3.енурез 4.поліурія V. Кров в сечі, це: 1.глюкозурія 2.гематурія 3.протенурія 4.цилідрурія VІ. Гостра затримка сечовипускання, це: 1.ішурія 2.анурія 3.олігурія 4.странгурія VІІ. Порушення сечовиділення, це: 1.дизурія 2.анурія 3.ішурія 4.олігурія Виклад лекції План: Болі при захворюваннях нирок та сечовидільних шляхів та тактика середнього медпрацівника при цих болях. Розлади сечовипускання, їх види. Полакіурія, причини, поняття про ніктурію. Странгурія, причини, догляд за хворими при гострій затримці сечовипускання. Порушення сечовиділення, види, причини. Ниркові набряки, артеріальна гіпертензія при захворюваннях нирок, та догляд за хворими з цими захворюваннями. Загальний догляд за хворими із захворюваннями нирок. Болі при захворюваннях нирок і сечовидільних шляхів можуть бути гострими і тупими. Болі локалізуються відповідно в ділянці попереку, по ходу сечоводів, над лобком. Болі в ділянці нирок і сечоводів мають схильність до розповсюдження (і радіації) вниз, по ходу сечоводів і нижча, в ділянку статевих органів, пах, внутрішню поверхню стегна. Дуже частий симптом захворювань нирок і сечовидільних шляхів – це сильний нестерпний приступ болі в попереку з поширенням її по ходу сечоводу, в пах, зовнішні статеві органи, стегно – ниркова колька. термін “колька” походить від слова “колон” (кишка), тому що в давнину характерні для кольки болі в животі приймали за ознаку хвороби кишечника. Ці болі пов’язані рухом каменів, які утворилися в нирковій мисці, і защемленням їх в різних відділах сечоводів. Болі внизу живота, в ділянці крижового відділу, за лобком зустрічаються при захворюванні сечового міхура. Вони часто підсилюються в момент сечовипускання і після нього. Болі обумовлені захворюваннями сечівника, носять ріжучий характер і підсилюються при сечопуску. Тактика: 1. викликати лікаря 2.теплові процедури: гаряча грілка на поперек, гаряча ванна (до 40О). Але ванна протипоказана людям похилого віку і хворим із серцево-судинною патологією. 3.спазмолітичні і обезболюючі засоби: 5% 2-3 мл баралгіну, 2-4 мл 2% но-шпи, анальгін 50% 2 мл з атропіном 0,1% 1 мл. Розлади сечовипускання (дизурія) бувають двох основних видів: почащене сечовипускання (пола курія) і забруднене (странгурія), крайнім проявом якого є затримка сечовипускання (ішурія). У здорової людини протягом дня відбуваються 4-7 сечовипускань, вночі необхідність у сечовипусканні виникає не більше 1 разу. В разі полакіурії часті поклики до сечовипускання виникають не тільки вдень, а й вночі. Деколи за ніч може виділитися сечі більше, ніж вдень (ніктурія). Полакіурія може бути явищем фізіологічним (при підсиленому прийманні рідини, охолодження, емоційному напруженні) або наслідком не урологічного захворювання: діабет. При урологічних захворюваннях полакіурія супроводжується виділенням зменшених порцій сечі при захворюваннях сечового міхура, камені сечоводу. Странгурія є симптомом багатьох захворювань, які порушують випорожнення сечового міхура: гострого простатиту, пухлин простати і шийки сечового міхура, пухлини або каменю сечовипускного каналу, при захворюваннях або пошкодженнях спинного мозку. Для здійснення акту сечовипускання хворий здійснює потуги, напружуючи м’язи черевного пресу, протягом кількох хвилин чекає початку сечовипускання. Часом сеча виділяється краплями, а не струєю. Хворий при цьому відчуває часті і деколи марні поклики на сечовипускання (тенезми) і сильні болі в ділянці сечового міхура. При прогресування хвороби добитися повного випорожнення сечового міхура не вдається – появляється хронічна затримка сечі. Гостра затримка сечовипускання виникає несподівано, частіше в людей похилого віку з аденомою або раком простати, в молодих людей – при каменях в сечівнику, гострому простатиті, у хворих після операцій або родів, яка обумовлена відсутністю привички до сечовипускання в горизонтальному положенні, або атонією сечового міхура. Гостра затримка сечовипускання супроводжується вимучуючими марними покликами на сеч опускання і сильними болями в ділянці сечового міхура. Якщо гостра затримка сечовипускання пов’язана не з хворобами сечовидільних шляхів, то допомога в послідуючому: Залишити хворого одного, або ізолювати ширмою, або перевести (з дозволу лікаря) з горизонтального положення в звичайне для нього положення для сеч опускання, щоб він помочився. Рефлекс на сечовипускання можна викликати і шумом витікаючої з крана струї або зрошенням зовнішніх статевих органів теплою водою. Якщо ці засоби неефективні, то по призначенню лікаря використовують засоби, які підвищують тонус м’язів сечового міхура ( 1мл 0,5 р-ну прозеріну) і тільки в останню чергу проводять катетеризацію сечового міхура. При різкому пере наповненні сечового міхура (скупчення в ньому 1 л сечі і більше) його випорожнення повинно проходити поступово. Його випорожнення проводять окремими порціями по 300-400 мл, перетискаючи в проміжках катетер на 2-3 хв. При затримці сечі викликаною травмою катетеризація строго протипоказана. Патологічним станом протилежним затримці сечовипускання. є мимовільне виділення сечі: нетримання і невтримання її. Під нетриманням сечі розуміють мимовільне її виділення без поклику на сечовипускання. Причини: в жінок із опущеною піхвою і ослабленим тонусом сфінктера сечового міхура і сечівника неврологічного походження, аномалії сечових органів. Під невтриманням сечі розуміється мимовільне виділення сечі при нестримному поклику на сечовипускання. Догляд за хворими при цих станах: Якщо хворий в якого нетримання сечі знаходиться на постільному режимі, йому в ліжко ставлять скляний сечоприймач (жінці гумове судно). У таких хворих легко утворюються пролежні, так як сеча викликає мацерацію шкіри (вимочування, розм’якшення тканин при тривалому впливі на них рідин). Таким хворим потрібно проводити профілактику пролежнів, часто міняти постільну і натільну білизну. Хворі, які не знаходяться на постільному режимі, користуються сечоприймачами, які прикріплюються до тіла. Порушення сечовиділення можуть проявлятися зміною загальної кількості сечі, яка виділяється за добу. Поліурія (діурез більше 2 л в добу) і олігурія (діурез менше 500 мл в добу) можуть бути фізіологічним явищем: діурез може бути збільшений за рахунок значного вживання рідини або зменшення діурезу спостерігається при обмеженому прийманні рідини, підсиленому потовиділенні. Крім того ці симптоми спостерігаються і при не ниркових захворюваннях: поліурія при діабеті, олігурія – при блювоті, проносі, гарячці, серцевій патології. Поліурія і олігурія як прояв ниркової патології зустрічається при нирковій недостатності. Анурія – відсутність сечі в сечовому міхурі внаслідок не поступання її із нирок. Причинами її можуть бути: розлади кровообігу загальні і місцеві, пораження ниркової тканини отрутами і ін., закупорення сечоводів каменем. Анурію потрібно відрізнити від гострої затримки сечовипускання, при якій сечовий міхур переповнений (болі, поклики на сечовипускання). Важливим симптомом захворювань нирок є набряки. Ниркові набряки на відміну від серцевих набряків виникають спочатку на обличчі, причому ці набряки можуть швидко появлятися, наростати і швидко зникати. У важких випадках набряки розвиваються не тільки у шкірі і підшкірно-жировій клітковині, але й в порожнинах. Ниркові набряки бліді на відміну від серцевих, які ціанотичні. Артеріальна гіпертензія спостерігається при деяких захворюваннях нирок. Її симптоми є: головний біль, головокружіння, шум в вухах, порушення сну, миготіння мушок перед очима. Догляд за хворими і цими симптомами полягає в: визначення добового діурезу та водного балансу, зважування хворих, профілактика пролежнів, слідкування за тиском. Одним із основних елементів догляду при захворюваннях нирок є контроль за дотриманням постільного режиму. який забезпечує рівномірне тепло і знижує рівень обмінних процесів. Необхідно слідкувати з дотриманням хворими дієти (стіл №7). У хворих з набряками щоденно визначають водний баланс. При проявах ниркової недостатності, коли токсичні продукти виділяються через шкіру і слизові оболонки шлункового тракту, потрібно щоденно вранці і ввечері отримати шкіру хворого вологими серветками і промивати шлунок через зонд, ставити клізму. Для покращення виведення нирками токсичних продуктів при відсутності набряків і гіпертонії призначають багато пити до 2-3 л в добу.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-dlya-klassa-te-seasons.html	Внеклассное мероприятие для 4 класса "The Seasons"	https://doc4web.ru/uploads/files/87/c4d697b132edf76cced93bee4e24472b.docx	files/c4d697b132edf76cced93bee4e24472b.docx	Внеклассное мероприятие по английскому языку с учащимися 4 класса. The Seasons. Это вечер рекомендуется провести в конце второй четверти (перед Новым годом). Учащиеся, которые получили роли месяцев, могут сделать себе костюмы из марли или креповой бумаги. У весенних и летних месяцев костюмы зеленого цвета, а на головах венки из искусственных цветов. У сентября костюм зеленый, но на нем несколько аппликаций яблок и груш, нарисованных на бумаге. У октября – на желтом фоне костюма несколько коричневых и красных листьев. Ноябрь – в коричневом или сером костюме. Дети, исполняющие роли зимних месяцев, одеты в белые костюмы, отделанные висящими на ниточках шариками из ваты. У ветра на шляпе и плаще узкие полоски серой бумаги. Дед мороз одет в белый халат и красную шапочку. Борода его сделана из ваты. За плечами у него мешок с подарками. На груди Нового Года большой календарь. В руках – колокольчик, в который он звонит. За две-три недели до вечера из класса выбираются «оформители». Задача их – сделать искусственные цветы и листья для украшения зала и костюмов, написать названия всех месяцев на отдельных листках бумаги, нарисовать большой календарь для Нового Года. За две недели до вечера даются следующие задания всем учащимся: повторить устную тему «Seasons», написать сочинение и нарисовать картины на эту тему, придумать мимические сценки для разгадывания их другой командой. Программа Compere: Good morning everybody! Today weʼre going to speak about the seasons of the year. Listen to the rhyme. Will you say which season the boy is telling you about? Boy: This is the season When snowdrops bloom, When nobody likes To stay in the room. This is the season When birds make their nests. This is the season We all like best. Compere: What season is it? Children: It is spring. Мальчик уходит со сцены. Compere: Come here, March, April and May and two more children, a boy and a girl. На сцену выходят 3 ученика в костюмах весенних месяцев, мальчик и девочка. На груди месяцев прикреплены карточки с соответствующими названиями: March, April, May. Girl: Pass the happy news along, Listen to the birdsʼ sweet songs: Spring is coming, winterʼs gone! Pass the happy news along. Boy: The birds are returning, Their songs fill the air And meadows are smiling With blossoms so fair. Grand Boy: Iʼm happy, Iʼm happy! I sing all day, Itʼs spring, itʼs spring again. March: In the spring, in the spring Sweet and fresh is everything. April: April weather, Rain and sunshine both together. May: In the spring, in the spring Sweet and fresh is everything. Girl: In the merry month of May All the little birds are gay. They hop about and sing and say: «Winter days are far away, Welcome, welcome, merry May.» Boy: In the merry month of May All the little flowers are gay. The dance in the wind and say: “Winter days are far away, Welcome, welcome, merry May.” May: In the merry month of May Children all are happy and gay. They laugh and sing and say: “Winter days are far away, Welcome, welcome, merry May.” Boy: The days are clear, Day after day. When April is here, Then soon comes May, And June Must follow soon: Come, June come! Girl: In winter I can ski and skate. Compere: Says little Kate. Boy: In summer I can go and swim. Compere:Says little Jim. And what do you do in spring? Girl and Boy: In spring we play and sing. Весенние месяцы, мальчик и девочка уходят со сцены. Compere: And what season is this? Try to guess. This is the season when nights are short And children have plenty of fun and sport. Boating and swimming all day long Will make us well and strong. Children: Itʼs summer. Compere: Thatʼs right. Now I want the summer months and one boy and one girl to come up to me. Летние месяцы, мальчик и девочка выходят на сцену. Girl: The sun is shining, Flowers are blooming; The sky is blue, And rains are few. Boy: Without my shoes, Without my socks My feet touch grass, My feet touch rocks. June: Come, my children, come away, For the sun shines bright today. Little children, come with me, Birds and trees and flowers to see. Juli : Get you hats and come away. For it is a pleasant day. August: Let us make a merry ring, Talk and laugh, and dance and sing! Quickly, quickly, come away, For it is a pleasant day. Летние месяцы, мальчик и девочка берутся за руки и танцуют. All together: We like flowers that are bright, We like flowers that are white, We like flowers that are blue, We like red and yellow flowers too. Все участники вечера поют песню. When woods Are Green When woods are green and groves are fair, And leaves are large and long, Itʼs good to wander through the woods And hear the small birdʼ song. Itʼs good to wander through the woods And hear the small birdʼs song. Песня повторяется два раза. Boy: Summer is here and the days are ling; Girl: And the sun shines bright and strong. Boy: Rain, rain, go away! Girl: Bob and Sally want to play. June: For the field and for the wood Summer rains are very good! Juli: Every river, every pool After rain is always full. August: Rain in summer sings a song – There’ll be apples all year long. Летние месяцы, мальчик и девочка уходят. Compere: Now we come to autumn. September, October and November, come up here. На сцене появляются осенние месяцы. Compere: There are twelve months throughout the year, From January to December – The finest month of all the twelve Is the merry month September. September: Autumn is the season When apples are sweet. It is the season When school-friends meet; When, noisy and gay, And browned by the sun, With their books and bags, To school they run. October: “Come little leaves,” said the wind one day, “Come over the meadows with me and play, Put on your dresses of red and gold, For summer is gone and the days are cold.” November: Dancing and whirling the little leaves went; Winter called them, and they were content, Soon, fast asleep in their earthy beds, The snow laid a coverlet over their heads. Compere: Is autumn a rainy season? Children: Yes, it often is. Выходят мальчик и девочка. Boy: What a rainy season! The sky is dark and grey; No sunshine any more; No playing out of doors. Girl: (with a book). But in the rainy season I have other joys, I read my books and play At home with all my toys. Compere: Which is the coldest season? Children: It is winter. Compere:Let us talk about winter. You are welcome, winter months, and one boy and one girl. Осенние месяцы, мальчик и девочка уходят. На сцену выходят зимние месяцы и другие мальчик и девочка. December: This is the season When children ski, And old Father Frost Brings the New Year tree. January: The windows are blue at night, But in the morning they are white, And snowflakes are falling. “Come out,” the are calling. February: Get out of bed and take your sled This cold and frosty day; The sun is bright, the snow is right For outdoor winter play. Boy: Where is my cap? My warm little cap? My boots and my mittens too? I want to go and play in the snow And have a lot of fun. Do you? Girl: When windows are frosty and icy in places, I like to write letters and draw funny faces. Winter Months: The snow is falling, the north wind is blowing; The ground is white all day and all night. На сцене появляются мальчик, изображающий ветер, а также девочки в костюмах снежинок. Wind: Little snowflakes, come and play, I have nothing to do today. Снежинки начинают танцевать. Snowflakes: Here we come! Oh, what fun! We are dancing and floating in the sun. Все поют песню «Snowflakes». Snowflakes December: See the pretty snowflakes, Falling from the sky: On the wall and house-tops, Soft and thick they lie. January: On the window-ledges, On the branches bare, See how fast they gather, Filling all the air. February: Now the bare black bushes All look soft and white; See the snowflakes falling: What a pretty sight! All together: Don’t forget the birdies Now that winter comes; Think, they may be hungry, Throw them out your crumbs. Wind: Come on, snowflakes, come with me. There are many things to see. Snowflakes: Come on, sisters, back we go To where the ground is white with snow. Снежинки, танцуя, убегают. За сценой слышны голоса Деда Мороза и Нового Года. Father Frost and the New Year: May we come in? Winter Months: Yes, do! You’re welcome! We’re all glad to meet you/ Входит новый год с колокольчиком, которым он все время звенит. За ним идет Дед Мороз, за плечами у него мешок, на груди календарь. Все, кто на сцене, подходят к ним. New Year: Let’s sing a song about the season of the year. All together: Oh, yes! Let’s sing. Все участники вечера начинают петь Season Winter is white, Springtime is green, Summer is golden And autumn’s a flame. Four lovely seasons To make up a year, Sing them by colour And sing them by name. Все уходят со сцены. Compere: Now, boys and girls! Stand up. Let’s do some exercises. Все встают. Ведущий говорит рифмованные команды; учащиеся выполняют их на местах, а один из учеников – стоя на сцене. Hands on your hips, Hands on your knees, Put them behind you, If you please. Touch your shoulders, Touch your nose, Touch your ears, Touch your toes. Raise your hands High up in the air; To the sides; On your hair. Raise your hands As before, While we clap: One, two, three, four. На сцену выходят двое ребят. Compere: That’s fine. Sit down, boys and girls, and let’s see who’ll give the best answers to the questions. These pupils will ask you. 1 st Pupil: What season is it now? What season was it before winter came? What season comes after winter? What season do you like best? Why do you like best? Is it raining now? When does it often snow? Is there a lot of snow on the roofs of the houses or only a little? 2 nd Pupil: What colour is the sky today? Is it cloudy or isn’t? What’s the temperature today? Is the weather fine today or is it bad? Why do you think so? What holidays are there in winter? How do you spend them? Compere: Now, dear boys and girls, I’d like four pupils from each team to come here. Now each of you take a picture you like and describe it. I give you three minutes to think about what you will say. Вызванные учащиеся выбирают по картинке и готовятся несколько минут, чтобы выполнить задание. Пока учащиеся готовятся к описанию, учитель выбирает по одному капитану из каждой команды, по 10 болельщиков и проводит игру «Seasons». Каждый из болельщиков задумывает одно слово на тему «Времена года». Все эти слова записываются учителем на листке бумаги. Капитаны становятся на большом расстоянии друг от друга. Каждый капитан имеет право сказать 10 предложений на тему «Времена года». Например, первый капитан говорит: «Autumn comes before winter. Sometimes it is cold in autumn. There are few flowers. The leaves on the trees are yellow and red. Only fir-trees are green in autumn. The grass in October is yellow. It often rains. The sky is cloudy. The sun does not shine. The wind is cold. Children have their warm coats on». Как только он называет предложение, в котором содержится задуманное слово, ученик, который задумал это слово, становится рядом с ним. Потом говорит 10 предложений капитан второй команды. Выигрывает капитан, который отгадал больше задуманных слов и чей рассказ лучше. Compere: Now let’s listen to the boys and girls who are going to describe the pictures. First Team I. Each of you will come forward in turn, show your picture and describe it. Them Team II will do the same. Каждая команда по очереди описывает картинки. После описания картинки каждым учеником представители его команды имеют право добавить свои предложения и получить дополнительные очки. Compere: Now let’s play the game “Who Can Say More?” Will five pupils from each team come here? Each of you must say a sentence about the season I name. For example: “Spring.” После этого ведущий кидает мяч поочередно всем ученикам команды. Каждый ученик, которому ведущий бросил мяч, ловит его, говорит одно предложение и кидает мяч обратно ведущему. Compere: Now we’ll play the game “ Memory Run”. I’d like four pupils from each team to come up to me. Team I, line up to the left and Team II – to the right. Now face the picture “Summer”. When I name one of you, he or she will run up to the picture and touch anything he or she likes in the picture and name it. Them he runs quickly back. I name the second pupil. He touches the same object in the picture and names it. After that he touches anything else in the picture, names it and runs back. Игра проходит в быстром темпе. Водящий вызывает представителей обеих команд поочередно. Третий ученик называет три слова, четвертый – четыре и т.д. слова надо называть в том порядке, в котором это делали предшествующие ученики. Выигрывает та команда, которая безошибочно повторила больше слов. Compere: Now, dear boys and girls, I’ll give you some riddles and you’ll try to guess them. Listen carefully. Ведущий называет следующие загадки: 1. Fat and gay, on a winter day, He came here with us to stay. But day by day he grew sad and thin, And so we brought his younger brother in. (A calendar.) 2. A little old woman with twelve children, Some short, some long, some cold, some hot. What is she? (A year.) 3. Can you name five days of the week? I don’t mean Sunday, Monday, Tuesday, Wednesday, Thursday, Friday or Saturday. (Today, yesterday, the day before yesterday, tomorrow, the day after tomorrow. ) 4. A blue sheet which covers the whole world. What is it? ( The sky.) 5. What is without hands and without feet, without a head or a body, but can open a door? (The wind.) 6. What is it that can catch me in the garden and make me wet, but cannot reach me when I am in the house? (Rain.) 7. It’s so weak that a little wind can move it. It’s so strong that you can cut it with a knife and leave no mark. (Water.) 8. It is with, it is cold. We can skate on it. What is it? (Ice.) 9. It’s blue by night, By day it is white. It is cold and not dry, It falls just from the sky. 10. What man cannot live inside the house? (A snowman.) 11. What goes up when the rain comes down? (An umbrella.) 12. Higher than a house, Higher than a tree; Oh, whatever can that be? (A star.) Compere: Both teams have guessed the riddles. Good! Now one team will do actions and the other team will try to guess what they are doing. They will ask general questions in turn and the first team will answer them. Учащиеся должны задавать только общие вопросы. Примерные мимические сценки: 1. Мальчик сидит и читает книгу. 2. Девочка и мальчик плавают. 3. Две девочки одеваются. 4. Девочка рисует. 5. Мальчик ест и т.д. После отгадывания всех мимических сценок первой команды, команды меняются ролями. Выигрывает та команда, которая быстрее отгадала мимические сценки. После подведения итогов конкурса по отгадыванию мимических сценок лучшие рисунки лучшие рисунки помещаются на классную доску. Рисунки не подписаны, чтобы учащиеся не знали, кто их рисовал. Compere: I’d like eight pupils from Team I to come up to the blackboard, one after another. Look carefully at the pictures, then take a piece of chalk and put a plus under (or above) the picture you like best. Then you must go back and sit down. After that eight pupils from Team II will do the same. После подсчета плюсов под каждой картинкой объявляется фамилия победителя, и его команда получает дополнительно 10 очков. Compere: Now we’ll see whose costumes are the best. Под музыку песни «Seasons» члены жюри выбирают и премируют лучшие костюмы в конце этого вечера подсчитывается общее количество очков у каждой команды за участие в самодеятельности, конкурсах и играх. Объявляется команда-победительница, которая под аплодисменты делает круг подсчета по сцене. Затем вновь выходит Дед Мороз. Father Frost: Dear boys and girls! I enjoyed your party. You recited poems, sang songs and danced very well. Now it’s my turn to do something and I know what to do. I’ve god presents for you, a presents for each one. I hope you’ll like my presents. С этими словами он раздает учащимся гостинцы, купленные для детей родительским комитетом.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/urok-na-temu-ats-te-time.html	Урок на тему «What’s the time?»	https://doc4web.ru/uploads/files/28/ca9cf3e2e08ce4fea6368277b1f051fd.doc	files/ca9cf3e2e08ce4fea6368277b1f051fd.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/duhovna-kultura-ta-suchasne-pravoslav-ya.html	Духовна культура та сучасне православ я	https://doc4web.ru/uploads/files/243/625efca2a6dc505d699f44857023bff3.docx	files/625efca2a6dc505d699f44857023bff3.docx	ІНСТИТУТ МУНІЦИПАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕСУ Контрольна робота з предмету: Релігієзнавство на тему: Духовна культура і сучасне првослав’я Виконала: студентка І курсу групи № 2 факультету заочного навчання спеціальності “Фінанси” Хоменко Ганна Анатоліївна Київ – 2003 ПЛАН Вступ Православний культ і віровчення Таїнства Іконопочитання Православне богослужіння Православні свята Висновок Список використаної літератури Вступ Православ’я є праве (тобото щире і тому благодатне) славлення до Бога. І цей неоціненний духовний скарб правоти і правди було вручено православним Церквам і народам. Широко поширене, «ходяче» думка наших днів - це те, що Православ'я подає собою усього лише одну з багатьох різновидів християнства, поряд з іншими, що мають повне право на існування і навіть у тій або іншій мірі рівноцінними. Але думати так - це або крайня наївність, заснована на неуцтві, або точно зловмисне перекручування правди. Православ'я - це чиста і не скривлена Істина, принесена на землю для порятунку людей Христом Рятівником; це - збережене у всій чистоті і не пошкоджене справжнє Навчання Христове про віру і благочестя (життя по вірі), викладене Св. Апостолами у Священному Писанні, старанно пояснене і витлумачене їхніми законними спадкоємцями - чоловіками апостольськими, святими батьками і вчителями Церкви - у Священному Переказі нашої Православно-католичної (тобто Всесвітньої) Східної Церкви, що одна тільки, як нічого не змінивша в цьому навчанні, і понині по всій справедливості іменується Церквою Православною. Православний культ і віровчення Основу православного віровчення складає Нікео-Цареградський символ віри - виклад головних християнських догматів, безумовне визнання яких є обов'язковим для кожного православного християнина. Він був затверджений Нікейським (325 р.) і Константинопольским (381 р.) Всесвітніми церковними соборами. Перерахування членів "Символу віри в православ'ї" ("Вірую") є основною молитвою, аналогічної по функції ісламській шахаді. Проголошення "Символу віри" - обов'язкова частина ритуалу прийняття православної віри. Особливе значення в православному богослов'ї приділяється догмату про Святих Трійць. Головною священною книгою православних християн, як і всіх християн світу, є Біблія, традиційно іменована в Росії Священним писанням. Вона розділяється на Старий завіт - староєврейські тексти, аналізовані як богодуховний виклад передісторії появи Христа, і Новий завіт - власне християнські священні книги, що містять життєпис Христа і викладуюче суть християнського віровчення. Старий завіт складається з 50 книг. Новий завіт - із 27. Історична мова Старого завіту - староєврейський, Нового завіту - елліністичний грецький. Православна церква на відміну від католицької не засуджує самостійне читання Біблії, вважаючи це гідною і богоугодною справою. У той же час вона вважає таке читання важким для непідготовлених людей і тому застерігає їх від спроб тлумачення священних текстів. Таїнства Благодатна сила церкви, передана Христом через апостолів, знаходить вираження у священнодійствах (особливих культових обрядах) - таїнствах. Їхня дієвість пов'язана з наявністю апостольського спадкоємства. Зовнішнє вираження таїнств християнської церкви має аналоги у священнодійствах дохристиянської релігії (язичества), але набуває цілком інший зміст. У православ'ї основними рахуються сім таїнств: водохрещення, миропомазання, покаяння, причащання, священство, шлюб і елеосвятіння (соборування). 1. Водохрещення - прилучення людини до церкви. Воно відбувається за допомогою трикратного занурення у воду в ім'я Святої Трійці. У православ'ї водохрещення відбувається як над дорослими, так і над немовлятами по вірі хресних батьків. Православ'я визнає дійсним водохрещення в будь-який християнській конфесії, що чиниться в ім'я Святої Трійці. На відміну від інших таїнств воно може відбуватися у виняткових випадках (відсутність священика, хвороба дитини) будь-яким християнином-мирянином. Але при першій же можливості хрещена у такий спосіб людина й особа, що чинила водохрещення, повинні звернутися в храм до священика, що перевірить слушність зробленого обряду і "довершить" його. 2. Миропомазання - обряд, вироблений відразу після водохрещення. Воно відбувається за допомогою помазання частин тіла (чола, долонь, ступней) святим світом - особливою ароматною олією, освяченою Собором єпіскопів. Означає введення в звання мирянина - члена церкви. 3. Покаяння - сповідання гріхів перед священиком - духівником. У православ'ї покаяння, сполучене з відпущенням гріхів (сповідь), відбувається як по свідомій волі розкаюваного, так і при відсутності його волі, наприклад, у відношенні важкохворого в несвідомому стані - так названа "глуха сповідь". 4. Причащання - прилучення віруючого до Христа. Воно відбувається під час головного православного богослужіння - літургії шляхом вжитку невеличких порцій хліба і провина, що втілюють тіло і кров Христа. Відповідно до Священного писання першу евхаристію учинив сам Христос під час вечірньої трапези напередодні свого передання в руки ворогів. Він роздав апостолам хліб і вино, що, благословив, назвав своїми тілом і кров'ю. По православному віроученню, евхаристія має значення безкровної жертви, як вираження хресної жертви Рятівника. 5. Священство (присвята у священнослужителі) - вираження апостольського спадкоємства церковної ієрархії за допомогою передачі дарунків Святого Духа через рукоположення. Зміст священства - у наділенні вчинення таїнств, що прийнято можливістю. У православ'ї священство має три ступені (єпископат, пресвитернат, дияконат), що складають церковну ієрархію - клір. Повноваження ієрархії включають священство (вчинення таїнств), пастирство (піклування про духовне життя членів церкви) і вчителювання (проповідь Слова Божого). 6. Шлюб - благодатне освячення спілки чоловіка і жінки, що є членами церкви, для спільного християнського життя і дітородіння. Православна церква на відміну від католицької визнає можливість десакралізації таїнства шлюбу - його розірвання, але в обмежених межах, із багатьма обмовками й обмеженнями (безплідність любого з чоловіків, доведена подружня зрада, учинення тяжкого злочину, відлучення одного з чоловіків від церкви). 7. Елеосвящення (соборування) - особливий обряд, що чиниться над хворим або умираючим, що повідомляє оздоровлення душі і надання сили для прийняття християнської смерті. Символічним сакральним жестом, що є обов'язковим атрибутом поводження християнина в храмі, під час молитви й у деяких побутових ситуаціях, служить хресний знак. Загальновживаним воно стало з VII сторіччя. Являє собою прямування правої руки в порядку "Чоло - середина грудей - обидва плечі", що символізує Животворящий Хрест і Хрест Розп'яття Христа. Крім основних таїнств у православній церкві прийнятий ряд менше значимих таємниць, що повідомляють благодать Святого Духа, наприклад освячення храму, ікон, богослужбових предметів, води, хлібів, плодів, житла. Православ'я не відхиляє дієвість таїнств, що чиняться в католицькій церкві як ієрархії, що зберегла апостольське спадкоємство. Католицькі клірики при виявленні ними бажання перейти в православ'я приймаються в існуючому сані. Іконопочитання Розвита традиція іконопочитання є характерною рисою православного християнства. Іконопис у православ'ї - не тільки мистецтво священних зображень, але і свідчення потойбічного світу в його уявах. Мистецтво іконопису потребує з'єднання в одній особі художника і богослова. Походження ікон приходить від початку християнства. По переказах, євангеліст Лука лишив декілька зображень Богоматері. З часу Костянтина I Великого ікона входить у загальний вжиток у храмах і будинках. Одночасно виникло прямування проти шанування ікон, що одержало найменування іконоборства. Його прихильники оголосили іконопочитання ідолопоклонством, несумісним із християнським єдинобожжям. Незважаючи на те, що іконоборців підтримали візантійські імператори Левко Ісавр (правив у 717 - 741 р.) і Костянтин V Копроним (правив у 741 - 775 р.), їхні зусилля не призвели до успіху. Після тривалої релігійно-політичної боротьби в 787 р. стараннями Константинопольского патріарха Тарасія VII Всесвітній церковний собор у м. Нікеї затвердив догмат іконопочитання. Скрути іконопочитання, що ведуть до ідолопоклонства, були засуджені. Остаточно іконопочитання затвердилося в 843 р. при імператриці Феодорі і патріарху Мефодієві. На честь цієї події установлене свято - Торжество Православ'я, що відзначається в першу неділю Великого Посту. Крім ікон шануванням у православній церкві користуються мощі (останки тіл) святих угодників. Відповідно до православного віровчення існує містичний зв'язок Святого Духа з тілесними останками святих, до кінця ніщо не руйнується смертю. Шанування мощів бере свій початок від ранньохристиянськкої традиції збиратися на могилах мучеників, що загинули під час антихристиянських гонінь. Згодом їхні мощі нерідко береглись у храмових вівтарях. Даня традиція збереглася в наявності антимінса - покривала з ушитими в нього частками мощів, покладеного на престол, що знаходиться у вівтарі православного храму. Самі мощі звичайно знаходяться в раку - металевій скриньці, що поміщається в храмі. Православне богослужіння Храмове богослужіння в православ'ї має добовий цикл, що включає в себе утреню, обідню (літургію), часи, вечерню, опівнічницю і повечір’я. Воно складається з молитовних піснеспівів, присвячених церковним святам і прославлянню подвигу святого, що складають особливі молитво-слов’я (акафісти); молитовних прохань (ектеній); а також читання Священного писання у встановленому порядку. Центральне місце в добовому богослужінні займає літургія (по-гречески - "загальна справа"), під час якої відбувається евхаристія - таїнство причащання. Перший єдиний літургічний канон (порядок богослужіння) був складений у IV сторіччі святим Василем Великим. Зараз літургія Василя Великого служиться лише декілька разів у році, а найбільше вживаним у православному богослужінні став літургічний канон Іоанн Златовуста. Проповідь у православному богослужінні центрального значення не має, оскільки саме богослужіння буяє проповідницькими елементами. Богослужіння в православних церквах відбувається звичайно на національних мовах (слов'янських, грецькому, сірійському, грузинському, англійському). Переклад на церковно-слов'янську мову літургічних текстів і богослужбових книг був виконаний у 60-х роках IX сторіччя святий Кирилом і Мефодієм - творцями слов'янської абетки (кирилиці). Отримавши початкове поширення в Болгарії, тексти слов'янського богослужіння після прийняття християнства потрапили на Русь. Спроби перекладу православного богослужіння на сучасну російську мову починалися неодноразово, але були малоуспішними. У православному богослужінні використовується хоровий спів без музичного супроводу, у якому раніше брали участь усі що моляться (даний звичай зберігся в старообрядників). Православні свята Головним святом усіх християн вважається Великдень – Свято Світлого Христова Воскресіння, установлений на честь воскресіння Христа на третій день після розп'яття. Відповідно до Євангелію від Іоанн Ісус був розіп’ятий напередодні іудейського Великодня, що прийшовся в той рік на суботу, а в перший день після Великодня його труна була порожня. Великдень відчиняє собою 12 найбільше важливих православних свят, іменованих двунадесятими. Вони діляться на «минущі» (обчислювальні по даті Великодня) і «непреходящі» (що випадають на строго визначену дату). До першого ставляться свято Піднесення Господня і День Святої Трійці. Піднесення Господнє святкується в четвер шостого тижня після Великодня. Встановлений у пам'ять піднесення Христа на небо після його явища апостолам, що відбулося на 40-й день після Воскресіння Христова. День Святої Трійці (П'ятидесятниця) встановлений у пам'ять зішестя Святого Духа на апостолів. Це відбулося в м. Єрусалимі під час іудейського свята П'ятидесятниці (50-й день після Великодня). Вважається вдень підстави церкви Христова. Святкується в неділю через сім тижнів після Великодня. До числа «непреходящих» ставляться основні свята церковного року, що, по старозавітній традиції, починаються восени. Різдво Богородиці. Святкується 21 вересня. Дата народження Марії в сім'ї благочестивих праведників Іоакима і Ганни, відзначається церквою як «початок порятунку». Спорудження Хреста Господня. Святкується 27 вересня. Походження свята пов'язано з відновленням християнських святинь Єрусалима по розпорядженню римського імператора Костянтина I Великого. Відповідно до розповіді ряду церковних істориків (Євсевія, Іоанн Златовуста, Руфіна) м. Єрусалим відвідала мати імператора – імператриця Етена. Вона зробила розкопки на горі Голгофі, де був знайдений хрест, на якому відбулося розп'яття Христа. Свято символізує спокуту Ісусом гріхів світу шляхом хресних страждань. Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Святкується 4 грудня. Встановлений у пам'ять приношення, по іудейському звичаю, маленької Марії в Єрусалимський Храм для присвяти її Богу. Такий звичай існував лише стосовно хлопчиків. Присвята дівчинки явилося подією винятковою – свідченням вищого обрання Діви Марії. Різдво Христово. Святкується 7 січня. Точна дата народження Христа не встановлена. У Священному писанні згадується 30-й рік правління римського імператора Октавіана Августа; одночасно говориться про народження Христа «у дні царя Ірода». Деякі церковні історики відносять народження Ісуса на декілька років раніш точки відліку європейського літочислення «від Різдва Христова», до 7 – 6 р. до нашої ери, оскільки іудейський цар Ірод I Великий помер у 4 р. до нашої ери. У якості святкової дати спочатку було обране свято Богоявления, що відзначається з II сторіччя християнами Єгипту як чекання Божественного Рятівника. Проте з IV сторіччя свято Різдва Христова був віднесений на день зимового сонцестояння, що широко відзначався народами Середземномор'я, тоді як Богоявлення ототожнене з Водохрещенням Господнім. Водохрещення Господнє. Святкується 19 січня. Походження свята пов'язано з проповіддю пророка Іоанн Хрестителя, що возвістили швидке пришестя Рятівника і закликав людей до покаяння. Над розкаюваний Іоанн чинив обряд обмивання в ріці Йордан, що символізує початок праведного життя. У слов'янських перекладах Нового завіту грецьке слово «баптизму» (обмивання) було передано як «водохрещення» (у зв'язку з наступним освяченням Христом обряду обмивання своєю хресною жертвою). Відповідно до розповіді Священного писання даний обряд Іоанн учинив, і над з’явившимся до нього Ісусом. У момент водохрещення Ісуса голос Бога з небес сповістив про нього як про Сина Божого, а Святий Дух зійшов на Христа у виді голублячи. Свято Водохрещення Господнього іменують також Богоявленням. Стрітення Господнє. Святкується 15 лютого, на 40-й день після Різдва Христова. Введений Єрусалимською церквою з IV сторіччя в пам'ять про приношення немовляти Ісуса в Єерусалимський Храм для присвяти його Богу. Під час присвяти відбулася зустріч («стрітення») Ісуса зі старцем Симеоном, що жив при храмі, якому було предвіщено, що він при житті побачить Рятівника. Благовіщение. Святкується 7 квітня. Встановлений у пам'ять про явище Діві Марії архангела Гавриїла, що сповістив про майбутнє народження Сина Божого. Затверджений у IX сторіччі численням 9 місяців тому від Різдва Христова. Перетворювання Господнє. Святкується 19 серпня. Встановлений у пам'ять про перебування Христа на горі Фавор, коли під час молитви колишні з ним апостоли Петро, Іоанн і Іаков побачили Ісуса перетвореним Божественним Світлом, в оточенні пророків Мойсея і Іллі. Свято відзначалося в Палестині як початок збору перших плодів. У зв'язку з цим у східному християнстві затвердився звичай освячення перших плодів (яблук, винограду) у свято Перетворювання Господнього, після чого вирішувалося вживати їх у їжу. Успіння Пресвятої Богородиці. Відзначається 28 серпня в пам'ять про смерть Богоматері, що після Воскресіння Христова жила в будинку апостола Іоанн Богослова. Її смерть наступила біля 48 р. нашої ери в м. Єфесе, де Іоанн Богослов жив після посилання. Деякі церковні історики місцем її смерті називають Гефсиманію. У обох пунктах є храми, присвячені Успінню Богоматері. Крім двунадесятих свят шануванням у православ'ї користуються Великі свята, пов'язані з важливими подіями церковної історії: Обрізання Господнє (у пам'ять про вчинення над немовлям Ісусом древньойудейського обряду обрізання) – святкується 14 січня; Різдво Іоанн Предтечі (Хрестителя) – святкується 7 липня; День Першоверховних апостолів Петра і Павла (встановлений у пам'ять їхньої мученицької смерті під час антихристанських гонінь при римському імператорі Нероні в 64 р.) – відзначається 12 липня; Усікновення глави Іоанн Предтечі – відзначається 11 вересня; Покров Пресвятої Богородиці (установлений на основі легендарного бачення візантійським подвижником Олексієм Божим – святкується 14 жовтня. Інші, менше значні свята присвячені окремим святим (даті їхньої смерті або прославляння церквою), знаменним подіям в історії православ'я, а також особо шанованим іконам. У першу неділю після Дня Святої Трійці відзначається День Усіх Святих – загальне свято усіх святих, шанованих у православ'ї. Крім свят велику роль у православ'ї грають пости – періоди стримування від тваринної пиши, почуттєвих задоволень і розваг – із метою досягнення молитовного зосередження. Головні серед них – чотири багатоденних пости: ВеликийПіст (сім тижнів перед Великоднем – духовне готування до свята Воскресіння Христова); Петрів Піст (від свята Усіх Святих до Дня Першоверховних апостолів Петра і Павла); Успіфнский Піст (два тижні перед Успінням Богородиці); Різдвяний піст (від Дня апостола Пилипа 27 листопада до Різдва Христова). Прийнято також одноденні пости: середа і п'ятниця протягом усього року, крім святкових «суцільних» тижнів (у середу Ісус був відданий у руки ворогів, у п'ятницю – розіп’ятий); переддень Водохреща Господня («водохресний святвечір»); День Усікновення голови Іоана Предтечі; День Спорудження Хреста Господнього. Висновок Хотілось би зауважити, що вивченням основ православ'я займалися найбільші історики і теологи, філософи всіх часів. Але ніхто з них так і не спромігся систематизувати процес вивчення даної теологічної системи. А поділ вивчення способу життя людини, його побутової культури і з іншої сторони православного християнства дуже посприяло б принципу об'єктивності думки про дану теологічну систему. Я говорю про те, що не правильно вважати Православ'я християнством. У культурологічному аспекті я розділяю Православ'я і Православне Християнство лише тому, що культура також ділиться на дві сторони: релігійна і побутова. От саме побутова сторона, поглинувши поганські забобони і культи на основі церковного календаря і стала Православ'ям, а те, що називають Православним Християнством є складною теологічною системою і її могли сповідати тільки ті, хто мали до богослужіння безпосереднє відношення, та й то не усе з них. І говорити сьогодні про відродження тієї духовності, що ніби була, не можна, тому що духовність у розумінні святості не існувала, і в розумінні гуманності також була відсутня. Про більшу гуманізацію в загальному розумінні ми можемо говорити тільки як про час зрілості Радянської держави. Так, не дивлячись на репресії, диктатуру, розвиток гуманістичного початку в людині в 50-60х роках ХХ сторіччя було на високому рівні в порівнянні з рівнем ХІХ сторіччя, коли, як думають сучасні дослідники культури і була та сама духовність людини. І те, що подає Православ'я зараз є скоріше істинно народною культурою, а не релігією. Народною культурою, що поглину4ла всі досягнення слов'ян за 12 сторіч. Список використаної літератури Оверкій Що таке православ’я? – М., 1996. Алов А.А. Світові релігії. – М.: Пріоритет, 1998. – 234 с. Бессонов М.Н. Православ’я в наші дні. – М.: Політична література, 1990. Лихачов Д.С. Земля рідна. – М.: Просвітництво, 1983. – 180 с. 2
https://doc4web.ru/astronomiya-/franciya-2.html	Франція 8	https://doc4web.ru/uploads/files/234/9b998c083cb13b50f53d25e55d310f62.docx	files/9b998c083cb13b50f53d25e55d310f62.docx	2 Ф Р А Н Ц І Я 10-А клас Галкіна Олександра Київ – 2001 Франція — одна з найбільших капіталістичних держав; вона розташована в західній частині Європейського материка. Територія Франції — 552 тис. км2, а населення — близько 46 млн. чіл. З півдня країна омивається теплими водами Середземного моря, де Франції належить Корсика. У західних берегів країни ні вдень, ні вночі не змовкає гучний подих хвиль Атлантичного океану. А від північної сусідки – Великобританії — Францію відокремлюють морські протоки Ла-Манш і Па-де-Кале. На північному сході, у Фландрії й Арденнах, Франція межує з Бельгією і Люксембургом. Далі, до сходу, височіють куполообразні вершини Вогезів. Тут проходить франко-германська границя. Досягши р. Рейну, прикордонні стовпи круто повертають до півдня, піднімаючись усе вище і вище: спочатку на гірські схили Юри, по яких проходить границя зі Швейцарією, а потім на покриті снігами хребти Альп, що відокремлюють Францію від Італії. Тут знаходиться сама висока гора Західної Європи – Монблан (4810 м). Альпійські хребти прорізані глибокими і досить широкими долинами, зручними для повідомлення. На південно-заході лежить менш висока, але важкодоступна гірська система Піренеїв. Вона утворює природну границю Франції з Іспанією і невеликою державою Андоррою. У стародавності на території сучасної Франції жили племена кельтів (галлів) і країна називалася Галлією. У V в. Галлію завоювали франки — народ, що прийшов із правого берега Рейну (від них країна одержала свою назву — Франція). Франки асимілювали з кельтами. Під час, що передує другій світовій війні уряд Франції разом з урядами Великобританії і США потурав агресивній політиці фашистської Німеччини. Він не перешкоджав німецьким фашистам окупувати Австрію і Чехословаччину і цим сприяв розв’язанню другої світової війни. Після того, як Німеччина в 1939 р. напала на спільницю Франції — Польщу, обурювання французького народу змусило уряд оголосити війну Німеччині. Але це була “дивна війна”. Французьке військове командування не збиралося воювати з Гітлером, і, коли в травні 1940 р. гітлерівські війська вторглись у Францію, реакційний французький уряд здав Париж і капітулював перед фашистськими агресорами. Але наприкінці 1944 р. французькі патріоти, натхнені перемогами СРСР і його союзників над гітлерівською Німеччиною, за допомогою англо-американських військ звільнили свою країну від німецьких окупантів. Ще було багато військових конфліктів, у яких Франція брала участь. Кілька років французькі імперіалісти вели війну в проти повсталого В’єтнаму. 7 років вони вели війну в Алжирі, народ якого вимагав незалежності. У 1956 р. Франція разом з Великобританією й Ізраїлем почала збройну інтервенцію в Єгипет. Але Єгипет був підтриманий багатьма миролюбними країнами (у т.ч. і СРСР). У 1961 р. у Франції різко активізувала свою діяльність Секретна збройна організація (ОАС). У країні виникла погроза фашизму, але урядові удалося розв’язати цю важку ситуацію. Франція — високорозвинена індустріально-аграрна країна. По обсягу промислового виробництва вона займає четверте місце в Європі після США, Англії і Німеччини. Її промисловість і сільське господарство дуже різноманітні, як різноманітні природні умови країни. На рудниках Франції добувають багато залізної руди і бокситів, вугілля і калійні солі; на гірських ріках побудовані гідроелектростанції. На машинобудівних заводах умілими руками французьких робітників створюються автомобілі і локомотиви, верстати і трактори, мотори і різне устаткування; на верфях портових міст будуються судна. Хімічні підприємства роблять кислоти, штучне волокно, барвники, пластмаси, медикаменти. Здавна Франція славиться парфумерними виробами. Текстильні фабрики випускають тканини бавовняні і лляні, із синтетики і натурального шовку. У Франції вирощуються майже всі сільськогосподарські культури помірного поясу; пшениця і ячмінь, кукурудза й овес, цукровий буряк і картопля. Виноградники і сади є майже у всіх районах Франції. На сонячному узбережжі Середземного моря дозрівають маслини, апельсини, лимони й інші фрукти; тут же розводять багато квітів, особливо троянд. На півночі країни розташований найважливіший вугільний басейн Франції. Він дає майже половину вугілля, що добувається в країні. Власного вугілля Франції не вистачає, зате залізної руди так багато, що значна частина її йде на експорт. Головні поклади залізної руди знаходяться на північному сході країни — у Лотарингії. Там зосереджено і більшість металургійних заводів. Франція — морська країна. У північних границь її холодні, зі свинцевим відливом хвилі плескаються біля крутих берегів, вимивають м’які вапнякові породи й утворять скелі самої вигадливої форми. Людям прийшлося багато попрацювати, щоб створити зручні для морських судів порти. Самий великий з них – Гавр — розташований у широкому усті р. Сени. Могутня бетонна дамба захищає численні причали і доки від морської стихії. У дамбі залишені лише “ворота”, через них в’юнкі буксири тягнуть на довгих канатах океанські кораблі в порт. Суди під прапорами різних країн привозять у Гаврський порт тюки бавовни і вовни, мішки кави і рису, каучук, червоне дерево для виготовлення дорогих меблів, пряності й інші товари. Гавр — перший французький порт по пасажирських перевезеннях і другий, після Марселя, по перевезеннях вантажів. З діяльністю цього порту тісно зв’язане життя міста. Жителі Гавра обслуговують гостей прибуваючих на судах. У Гаврі працюють судноверфі, заводи і фабрики, що переробляють нафту і різну сировину, що завозиться в порт. Місцева промисловість не в змозі переробити всю імпортну сировину, тому Гавр — великий перевалочний пункт. Бавовна і вовна, наприклад майже цілком направляються в північно-східні центри текстильного виробництва — у міста Лілль, Рубе, Туркуен і в Ельзас. Основна маса морських вантажів, призначених для Парижу, минає Гавр, ідучи водяним шляхом нагору по Сені. Русло Сени пролягає по Північно-Французькій низовині. Навколо поля пшениці, соковиті зелені пасовища, сади зі стрункими шеренгами яблунь. Це — Нормандія, одна з найдавніших провінцій, на які раніш поділялася французька держава. Тепер Франція поділяється на департаменти, по декілька на кожну з колишніх провінцій. Нормандія славиться виробництвом олії і сирів, а з яблук місцеві селяни готують сидр — напій, відомий навіть за межами країни. Столиця Франції Париж — величезне, багатолике місто. Населення Парижа разом із пригородами досягає 7 млн. чоловік. “Великий Париж” розкинувся на площі в 1500 км2. Він виник 2000 років тому з невеликого селища Лютеції на острові Ситі, посередині Сени. Тепер на цьому острові знаходиться знаменитий собор Паризької богоматері. Його величезні вежі відображаються у водах ріки. Площа перед собором вважається географічним центром французької столиці. На лівому березі Сени розташований один із самих старих районів міста — Латинський квартал. Він відомий як найбільший у Франції центр навчальних закладів. У древньому паризькому університеті — Сорбоні — більш 60 тис. студентів, тобто чверть всіх учнів у Французьких вузах. По сусідству з Латинським кварталом стародавній особняк “Готель Матиньон” — резиденція глави французького уряду. Тут же, у лівобережній частині міста, засідають і члени обох палат французького парламенту: сенатори — у Люксембурзькому, а депутати Національних зборів — у Бурбонському палаці. На правому березі Сени розташовані ділові і торгові квартали. Тут же знаходиться всесвітньо відомий палац Лувр. У ньому зберігається безліч творів образотворчого мистецтва, наприклад картина Леонардо да Вінчі “Джоконда”. Правобережний Париж прикрашений чудовим архітектурним ансамблем — площею Згоди. У західній частині Парижа знаходиться знаменита Ейфелева вежа і Тріумфальна арка, Ейфелева вежа побудована в 1889 році як символ міжнародної виставки, вона з дивною легкістю здіймає на 300 із зайвим метрів – 7 тис. т. металевих конструкцій, немов сплетених у дивне мереживо. Зараз Ейфелева вежа не тільки прикраса Парижа, але і краща телевізійна вишка в Європі. Тріумфальна арка розташована на площі Зірки, від якої, як промені, розходяться 12 вулиць. Західні квартали Парижа забудовані упорядженими кварталами і розкішними особняками. Тут багато зелені. Один Булонський ліс — чудесний парк на західній окраїні міста — займає більш 8 км2. Східні квартали міста заселені трудовим людом. На фабриках і заводах Парижа і його пригородів зайнято 13 тис. робітників. Тут виробляється 70% усіх французьких автомобілів, 90% авіамоторів, більш 70% тракторів, у районі столиці знаходяться численні хімічні заводи, підприємства, що роблять верстати, електроустаткування і різні прилади. Швейні фабрики й ательє створили Парижеві ”законодавця мод”. Париж — не тільки промисловий, але і транспортний центр країни. До столиці з усіх кінців країни сходиться 11 головних залізничних магістралей і понад півтора десятки важливих шосейних доріг. Залізницям у Франції важко суперничати з автомобільним транспортом. Довжина основних залізничних ліній у країні не набагато більше 45 тис. км., а густа мережа шосейних доріг, покритих бетоном чи асфальтом, досягла вже 500 тис. км. Повітряні “ворота” Парижа — аеропорти Орлі і Бурже — щорічно пропускають понад 3 млн. пасажирів і велику кількість вантажів. Париж — торговий центр Франції. Кожен десятий житель столиці зайнятий у торгівлі. Крім великих універсальних магазинів і безлічі дрібних крамниць, у місті десятки ринків. Самий великий з них — Центральний ринок. К півдню від Парижа лежить плоскогір’я Центрального масиву. Це самий великий район країни. Південні схили гір майже суцільно покриті виноградником. Під виноградники зайнято в країні близько 1,5 млн. га; виноградарство — одна з головних галузей французького землеробства. У виробництві вина Франція займає друге місце у світі після Італії. На сході Центрального масиву при злитті р. Сени з іншою великою рікою південно-східної Франції — Роною, розташований м. Ліон — другий після Парижа транспортний вузол, промисловий і культурний центр. У Ліоні і його пригородах 700 тис. жителів. Місто здавна славиться виробництвом шовку. У Ліонському музеї, єдиному у своєму роді, зібрані зразки більш 400 тис. шовкових виробів. У ліонському районі побудовано чимало підприємств нових галузей промисловості — хімічної, кінематографічної, автомобілебудівної. Велике значення мають також заводи, що виготовляють верстати і машини для текстильної промисловості. З Ліоном тісно зв’язаний, розташований недалеко від нього м. Сент-Етьєн. У цьому місті більш 200 тис. жителів. Він оточений з усіх боків шахтами Луарського вугільного басейну. На базі дешевого палива в місті давно розвилася металургія, а потім з’явилися металообробні і збройові заводи. Русло Рони перекрито декількома греблями гідроелектростанцій. Енергія Ронського каскаду надає руху моторам на заводах і фабриках багатьох міст південно-східної Франції. Широко застосовують її і для виплавки алюмінію. Сировина для цього – боксити — добуваються в південній провінції Прованс. На крайньому сході Середземноморського узбережжя Франції між горами, покритими вічно зеленою рослинністю і ніжно-блакитним морем затиснута неширока смужка землі — Блакитний берег. Краса пейзажів і субтропічний клімат створили містам цього куточка Франції славу першокласних курортів (такі як усім відомі Ніцца і Канни). Французькі учені внесли великий вклад у світову науку. Натуралісти Ж.Ламарк і Ж.Кюв’є створили еволюційну теорію, що заклала основу дарвінізму. Мікробіолог Л.Пастер розробив методи запобіжних щеплень проти різних заразних хвороб. У таємниці таємниць природи проникнули фізики Беккерель, П.Кюрі, М.Складовська-Кюрі, П.Ланжевен, чоловіки Жоліо-Кюрі які дослідили радіоактивність хімічних елементів. Їхні відкриття безмежно розширили владу людини над силами природи. Великі французьке просвітителі — Ф.Вальтер, Д.Дідро, Ж.Руссо й інші — проголошували принципи розуму, відстоювали людські права, виступали проти класової нерівності, католицької церкви і сваволі. Драматург Ж.Мольєр і байкар Ж.Лафонтен виразили у своїх творах ідеї гуманізму, бичували неправду, жадібність, неуцтво, лицемірство і тупість. Найбільший письменник Віктор Гюго виступав як захисник республіканських демократичних ідей у період реакції, після розгрому революцій 1830 і 1848 р. Почуття щирої дружби і багаторічна спільна робота зв’язували російського біолога І.І. Мечникова і французького ученого Л.Пастера; друзями були І.С. Тургенєв і Г.Флобе, М.Горький і Р.Ролланд. 2
https://doc4web.ru/astronomiya-/etichni-filosofski-ta-psihologichni-osnovi-diagnostiki.html	Етичні філософські та психологічні основи діагностики	https://doc4web.ru/uploads/files/236/d52615a0c8ab6998c1040d303431c55e.docx	files/d52615a0c8ab6998c1040d303431c55e.docx	Реферат на тему: Етичні, філософські та психологічні основи діагностики Етика діагностичного процесу Як відомо, процес діагностики включає: 1) оцінку симптомів; 2) встановлення попереднього діагнозу; 3) диференціальний діагноз; 4) встановлення клінічного діагнозу; 5) аналіз причинно-наслідкових зв'язків. Оцінка симптомів починається із з'ясування провідного (головного) симптому, який змушує людину звернутися по медичну допомогу. Цей симптом називають основною скаргою хворого. В ідеалі вона загострює увагу на причинах і мотивах, що спонукають хворого звернутися до лікаря: увага лікаря концентрується переважно на проблемі, яка найбільше турбує хворого. Основна скарга є стрижнем усього діагностичного процесу. Як уже було сказано, на першому етапі діагностики лікарі часто прагнуть зосередитися на головному. У такий спосіб функціонує людське око: воно фокусується на тому, що перебуває у полі зору. Все решта сприймається як фон — менш значуща частка простору. Можна перевести погляд з вибраного об'єкта на фон і навпаки, але неможливо чітко виокремити те чи те одночасно. Некритичне ставлення до такого "фокусування" призводить до того, що лікарі на початку розмови з хворим беруть її під свій контроль. Тенденція повністю контролювати розмову з хворим глибоко вкорінилась у поведінку лікарів. У багатьох випадках вони дивляться на цю розмову так само, як прокурор на допит свідків або дані експертів. На перший погляд, такий жорсткий контроль підвищує ефективність роботи лікаря, і деколи це дійсно так. Одначе, якщо зважити на відомий ефект фокусування, то не дивно, що після зосередження на одному Із симптомів ми з великими труднощами змінюємо перше враження. Те, що потрапило в поле зору, важко розглядати потім як фон. Таким чином, ефект фокусування стримує хід лікарської думки, робить мислення менш гнучким. Якщо перша скарга хворого є основною, то первинне фокусування не вплине на результат. Якщо ні, вона може призвести до лікарської помилки через нездатність розпізнати справжню причину звернення до лікаря, невміння правильно визначити поняття, невміння критично оцінити ймовірність отриманих даних, неуважність до вербальної інформації, небажання ще раз переглядати питання про основну скаргу. Майже половина хворих звертається до лікаря з мотивами значно глибшими, ніж основна скарга. Для того, щоб уявити собі загальну клінічну картину та з'ясувати істинні мотиви звернення хворого до лікаря, треба повністю відмовитися від спроб керувати розмовою з хворим. На думку спеціалістів, не керована й не коригована лікарем розповідь переважно дає повнішу інформацію, більша частина якої виявляється корисною. Розповідь хворого значно ефективніша, ніж опитування: вона звужує діагностичний пошук. Замість того, щоб говорити: "Так, добре" (маючи на увазі: "Тепер буду ставити питання "Я"), лікар може полегшити спілкування з хворим, киваючи головою, вставляючи підбадьорюючі слова, які ні до чого не зобов'язують: "Так-так, розумію". Наприкінці розмови лікарю варто ще раз запитати у хворого, що той бажає додати до сказаного раніше. Лікарю треба правильно зрозуміти механізм виявлених у пацієнта симптомів, а правильне розуміння їх можливе за умови однакового семантичного трактування слів та понять як лікарем, так і пацієнтом. Для чіткого визначення поняття зазвичай вимагаються вичерпні анамнестичні дані. Інколи хворі намагаються допомогти лікарю, використовуючи у своїй розповіді медичну термінологію. Одначе це в жодному разі не повинно підмінити цілеспрямованого уточнення симптомів. Ще одне джерело неясності — неправильне розуміння запитань лікаря. Наприклад, на запитання лікаря, чи вживає хворий які-небудь ліки, той може заперечувати вживання через те, що медикаменти не продаються без рецептів. Чіткість клінічної картини поліпшиться, якщо допомогти хворому уточнити локалізацію болю й описати його, наприклад, вказати пальцем на найболючішу точку і водночас погодинно визначити максимум та мінімум вираженості больового синдрому. Інколи спроба визначити поняття вираженості робиться розпливчасте, на зразок "часто", "майже завжди", "рідко" (ці слова інтерпретуються різними людьми неоднаково), або ще гірше — подвійне заперечення на зразок "не так вже нерідко", "не надто незвично" (для одних це означає — більше ніж 75 % часу, для Інших — менше ніж 25 %). Отже, анамнез заслуговує на високу точність. Щоб отримати правильне уявлення про клінічну картину, лікар повинен критично оцінити ступінь надійності зібраного анамнезу і, якщо потрібно, знайти інші джерела Інформації. Необхідно також ураховувати, що минулий досвід здатний на підсвідомому рівні змінити сприйняття хворим теперішніх симптомів. Відтак, людина часто сприймає біль у світлі минулого досвіду. Хворий, який переніс напад холециститу, може й симптоми нової хвороби пов'язати з холециститом, хоч у даному випадку — це вже гострий інфаркт міокарда. Для більшої достовірності отриманих даних лікар повинен звернути увагу на ступінь навіювання хворого, що проявляється свідомо або підсвідоме у вигляді наперед підготовлених відповідей, які, на його думку, хоче почути лікар. Деколи Інформацію можна отримати і таким чином. Наприклад, щоб уявити собі характер аритмії, треба попросити хворого відтворити серцевий ритм постукуванням по твердому предмету, наприклад, столу. Якщо хворому важко описати власний стан у деталях, йому необхідно рекомендувати постійно вести щоденник, у якому повинні застосовуватися всі симптоми, їх локалізація, час появи й зникнення, інтенсивність. Хворий не завжди є надійним джерелом для отримання точних відомостей. У такому випадку надійну інформацію про хворого можуть надати родичі, колеги та знайомі. Одначе надійним і бездоганним джерелом Інформації залишається медична документація. Попередній лікар або медичні документи можуть надати таку необхідну Інформацію, котру не отримаєш жодним іншим шляхом. Нарешті, надійність отриманих відомостей зростає під час опитування хворого за відповідною, добре відпрацьованою схемою, що дозволяє неодноразово повертатися до розгляду клінічної картини і ставити хворому одні й ті самі запитання. Такий підхід допомагає лікарю оцінити клінічну картину якомога ґрунтовніше і не боятись упущень. Отримати дані стосовно хворого можна через невербальну інформацію, "джерелом" якої є вегетативні реакції, поза, жестикуляція та міміка. Причому, чим менший контроль засобів вираження, тим більша ймовірність зрозуміти приховані думки або емоції. Такі вегетативні реакції, як потовиділення, почервоніння шкіри, зміни ритму дихання, розширення або звуження зіниць, — наочні приклади неусвідомлюваних реакцій. Від хвилювання пітніють долоні, від сорому червоніє обличчя — це дуже важливі повідомлення, Віддих полегшення, коли хворий дізнається, що ознак раку не виявлено; періодичні зітхання схвильованої або пригніченої людини — найкрасномовніші прояви емоцій, які переживаються. Поза співрозмовника — важливе свідчення його самооцінки й настрою. Згорблена поза с характерною для смутку або депресії — істотний симптом. Якщо хворий сидить, відкинувшись на спинку стільця, його поза говорить про оборонну (захисну) позицію або про недовіру до лікаря. Людина, яка схилилася вперед, напевне, с зацікавленою або схвильованою, а та, що похнюпила голову, нудьгує або втратила інтерес до навколишнього. Як правило, хворі намагаються виявити інтерес до розмови: поза все ж таки контролюється свідомістю. Хворі користуються мімікою для передавання інтенсивності емоцій або больових відчуттів. Лікар повинен уміти робити висновки з виразу обличчя хворого: визначати наскільки інтенсивний та виражений біль, наскільки пацієнт наляканий або схвильований. Одначе руки й обличчя контролюються свідомістю ще більше, ніж поза. Культурні традиції накладають суттєвий відбиток на жестикуляцію і міміку, через це діагностична цінність їх значно нижча, ніж інших форм невербального спілкування. Коли жестикуляція і міміка співставляються зі сказаними словами, вони додають їм виразності; коли вони відповідають "мові тіла", то це є ще більш актуальним. Давня китайська приказка говорить: "Не довіряй людині, живіт якої під час сміху є нерухомим". Міміка — органічна складова розмови, відсутність на обличчі живого виразу повинна наводити на думку про серйозність хвороби. Наприклад, ослаблення міміки є характерним для екстрапірамідних розладів, спричинених впливом ліків або органічним ураженням центральної нервової системи Неживий вираз обличчя може також вказувати на депресію Таким чином, активний пошук причин захворювання та з'ясування його генезу відразу націлює лікаря на виявлення основної скарги (як провідного симптому хвороби) з метою покласти її в основу всієї діагностики Одначе бувають випадки, коли основна скарга не відповідає вимогам провідного симптому. Наприклад, такі скарги, як нудота, слабкість або дратівливість, можуть спостерігатися у разі багатьох захворювань і водночас бути зумовленими різними патофізіологічними механізмами Навпаки, біль в епігастрії, втрата маси тіла або тремор — більш окреслені симптоми: вони притаманні обмеженій кількості захворювань, що загалом полегшує диференціальну діагностику. Зазвичай такі симптоми переважно мають у своїй основі єдиний патофізіологічний механізм. Інколи, через певні суб'єктивні обставини, для встановлення попереднього діагнозу й проведення диференціальної діагностики доводиться брати за основу неспецифічні симптоми. Зустрічаються випадки, коли специфічних проявів захворювання виявити взагалі не вдається Одначе частіше за все лікарі мають справу з декількома симптомами, основною скаргою хворого і декількома супутніми проявами захворювання. У таких випадках корисно зважити, які із них можуть бути основою для встановлення попереднього діагнозу й проведення диференціальної діагностики Якщо головна скарга — нудота, то корисно сфокусувати увагу на супутній втраті маси тіла, жовтяниці або аменореї Коли ми вирішуємо, яка із скарг — основна, домагаємося чіткості й надійності даних, намагаємося представити клінічну картину в цілому, перевести увагу з одного симптому хвороби на Інший, ми не тільки збираємо інформацію — ми думаємо про діагноз Встановлення попереднього діагнозу — наступний етап діагностичного процесу Підозра на ту чи ту хворобу виникає природним шляхом у разі співставлення її хрестоматійного опису з наявними симптомами Цей процес співставлений ґрунтується на евристичному засобі, який називається засобом типізації У процесі типізації у нас зазвичай виникають здогади, які залежать від ступеня відповідності симптомів тому опису хвороби, який ми пам'ятаємо Часто такі співставлення дозволяють швидко сформулювати попередній діагноз Незважаючи на користь типізації, важливо пам'ятати, що цей засіб може підштовхнути лікаря до прийняття поспішного рішення Аби уникнути такої пастки, лікар повинен розглянути якомога більше симптомів перед тим, як починати їх логічно поєднувати. Водночас хрестоматійні описи захворювань зазвичай містять набір типових симптомів, що часто зустрічаються, а не саме ту клінічну картину, яка повністю відтворюється у конкретного хворого Хворі з хрестоматійно клінічною картиною — дедалі частіше виняток, ніж правило Опис захворювань ґрунтується на спостереженнях передусім за тяжкими й задавненими випадками. Тепер люди звертаються по допомогу дедалі частіше на ранніх стадіях хвороби, а тому лікар не бачить (І не може бачити) клінічної картини у всій її можливій повноті Окрім того, через загальне старіння народонаселення планети і успіхи медицини найчастіше доводиться зустрічатись із множинною патологією й різноманітними наслідками лікування Симптоми однієї хвороби можуть бути видозмінені Іншим патологічним процесом або попереднім лікуванням Наприклад, вираженість артеріальної гіпертензії знижується після інфаркту міокарда Інколи лікар взагалі не знайомий з типовою клінікою хвороби Особливо важко згадати рідкісне захворювання. Згадувати і співставляти симптоми лікар вчиться все життя, недоліки власного досвіду треба намагатися компенсувати співпрацею з колегами. Умінню бачити і слухати протистоїть людська схильність звертати увагу на яскраве, емоційно виразне. Коли у приймальний покій доставляють хворого з травмою й сильною кровотечею, то порушення дихання через численні переломи ребер розпізнають далеко не зразу. Здатність не помічати неприємне — одна із людських рис, яка притаманна, звичайно, й лікарям. А тому хворі, які добре володіють засобами індивідуальної психології, через тонкий натяк лікаря, його міміку можуть здогадатися, що саме ця тема не подобається лікарю. І якщо останньому не подобається, наприклад, розмова про гомосексуалізм, то хворий буде уникати згадки про це І лікар так і не дізнається, що його пацієнт є представником сексуальної меншини. Щоб перебороти такий бар'єр, потрібно використовувати стандартну схему опитування, яка передбачає обов'язкове згадування про такі делікатні питання, як статева орієнтація, вживання алкоголю та наркотиків тощо. Хворі деколи замовчують факт існування у них деяких симптомів або всіляко заперечують їх. Таке приховування симптомів навіть від самих себе засвідчує, що вони підозрюють тяжку хворобу. Інколи хворі знають більше, ніж говорять. Боязнь отримати соціальне клеймо або необхідність визнати власні промахи не дає можливості виговоритися до кінця. Лікар повинен враховувати, що деякі теми мають особливо сприятливий ґрунт для соціальне зумовленого заперечення; хвороби, що передаються статевим шляхом, алкоголізм І наркоманія — зазвичай заперечуються. Сформулювавши попередній діагноз, лікар нерідко усвідомлює, що перед ним — цілий набір альтернативних версій. Одначе людина здатна активно розглядати лише обмежену кількість варіантів; ураховуючи також кошторис перевірки кожної версії, лікар повинен зважувати на ймовірність кожної Із них і залишати для розгляду лише декілька варіантів. Саме на таких засадах проводиться диференціальна діагностика. Під час проведення диференціальної діагностики зазвичай користуються евристичним засобом мобілізації пам'яті. Існують різні способи використання цього засобу. Наприклад, можна обміркувати ситуацію, згадуючи хвороби за принципом категорій. Ці категорії відповідають механізмам патогенезу: інфекційні хвороби, пухлини, порушення обміну речовин, хвороби сполучної тканини тощо. Уявивши собі механізм розвитку хвороби, можна перейти до другого етапу: пошук захворювання органів, з якими пов'язані симптоми. Це примусить згадати ще щось додатково. Кількість діагностичних версій зростає ще більше, якщо переглянути хвороби, які відповідають за той чи той симптом. Лікарі, які використовують комп'ютеризовані засоби діагностики, постійно дивуються кількістю варіантів, які репрезентує їм комп'ютер. Людський мозок, як і комп'ютер, здатний зберігати велику кількість інформації; проблема лише в тому, наскільки вона систематизована й доступна. Лікарю важливо чітко усвідомити, яким чином освіта І досвід організували його знання: де саме він стикався з певним випадком — у книжках чи на практиці. Практика систематизованого пошуку допомагає лікарю освоїти оптимальний доступ до "комп'ютера", що міститься в його голові. Деякі хвороби здатні проявлятись як хвороби-хамелеони, тобто маскуватися під інші захворювання. Так само симптоми, прояви яких пов'язують Із патологією відповідної системи органів або ділянки тіла, можуть насправді не мати до них жодного відношення; це — симптоми-міражі. Лікарям необхідно тримати в пам'яті список серйозних, але потенційно виліковних хвороб-хамелеонів. Не треба забувати також про часті хвороби, з атиповою симптоматикою, під час аналізу яких інколи ігнорується "фоновий рівень" або вихідна ймовірність хвороби, яку легше врахувати, якщо задати собі запитання: чи відповідний у хворого спосіб життя, тип особистості. Тоді ми зможемо врахувати не тільки поширеність хвороби в популяції, але й оцінити її ймовірність у даного хворого. Досвідчений лікар здатний скласти довгий список можливих діагнозів, хоча їх - набагато більше, ніж він спроможний перевірити. Таким чином, найважче у діагностиці — це вирішити, для яких хвороб необхідно призначати діагностичні тести. Аби відповісти на це запитання, корисно наперед підсумувати всі "за" й "проти", і це означатиме, що діагноз поставлений не тільки методом виключення, але й підтвердження. Вирішуючи питання про диференціальну діагностику, лікар повинен використовувати не лише засіб типізації з наступним аналізом відповідності симптомів щодо хвороб. Необхідно також врахувати гостроту і важкість стану хворого. Окрім того, обдумуючи план обстеження, треба поставити собі запитання: яке із підозрюваних захворювань є найнебезпечнішим для життя пацієнта? Якщо, незважаючи на всі зусилля, впевненості у діагнозі недостатньо, слід знову замислитися про можливість рідкісної хвороби, для якої характерні незвичні симптоми. Досвідчені клініцисти здатні використати евристичний засіб типізації, щоб відчути дещо незвичне. Це "шосте відчуття" насправді означає хороші знання з клінічної медицини. Поставивши попередній діагноз і склавши список альтернативних версій, які вимагають перевірки, лікар зобов'язаний сформулювати клінічний діагноз. Аналізуючи альтернативні версії поступово, одну за одною, лікар спирається на так званий спосіб перевірки гіпотез. Цей евристичний спосіб базується на тому, що результати перевірки підтверджують або виключають діагноз. Позитивні результати дають змогу остаточно встановити хворобу, а негативні — беззастережно виключити її. Діагностичний тест, який дає такий ідеальний результат, називають золотим стандартом, або еталонним тестом: такі тести існують для багатьох захворювань. Наприклад, коронарна ангіографія використовується для підтвердження або виключення ішемічної хвороби серця, а біопсія печінки і легень — у разі підозри на цироз печінки або бронхогенний рак. На жаль, використовувати еталонний тест як первинний буває досить небезпечно, дорого й нераціонально, а тому в більшості випадків клінічної практики застосовують менш досконалі методи. Призначаючи той чи той діагностичний тест, лікар повинен завжди бути впевненим у його необхідності. Тест може бути необов'язковим для перевірки гіпотези, щоб підтвердити або виключити конкретне захворювання. Призначають діагностичні тести й у разі вже підтвердженої хвороби з метою вироблення оптимальної схеми лікування, оцінки його результатів і виявлення побічних ефектів. Невміння призначати тести обґрунтовано — одна із найпоширеніших помилок у діагностиці. Процедура призначення діагностичних тестів, особливо у випадках безкоштовного медичного обслуговування, настільки "спростилася", що лікарі одним розчерком пера вирішують цю кошторисне непросту проблему. І тому такий підхід часто буває бездумним та безвідповідальним. Як наслідок — з'явилися приводи для обстеження, які прямо не пов'язані із завданням підтвердження або виключення хвороби, а викликані сумнівами самого лікаря. Під час складання плану обстеження лікарі інколи призначають все, що тільки можна призначити. Водночас ця тактика виправдовувалася необхідністю всебічного обстеження хворого, якого нібито від лікаря вимагали вищі медичні інстанції. Ще не так давно лікарі досить широко користувалися словосполученням "повне обстеження", що виправдовувало проведення багатьох тестів, необхідність яких аж ніяк не була очевидною. Нині, в умовах ринкової економіки, таке "повне обстеження" вже с анахронізмом, адже широко застосовувані дорогі діагностичні тести не завжди ефективно допомагають у діагностиці й лікуванні. Лікарі-практики добре знають, що час, як правило, виявляється союзником лікаря і хворого. Необхідність швидкого діагностування залежить від природи самої хвороби і можливих її наслідків, а також від особливостей конкретного хворого. Лікарі інтуїтивно розуміють, що не всі проблеми вимагають невідкладного вирішення і не кожне зволікання з діагностичними тестами веде одразу до катастрофічних наслідків. Деколи навмисна затримка їхнього виконання навіть корисна, оскільки дає можливість вести спостереження за хворим. Останнє, якщо його використати в оптимальному режимі, — один із шляхів своєрідного "переливання часу на діагностичний тест". Спостереження — це не синонім зволікання, воно припускає активний діагностичний пошук; щоб спостереження принесло користь, треба насамперед уявити собі шляхи і терміни розвитку хвороби. Ключові симптоми з часом з'являються, а не зникають. І лікарі, І хворі думають, що треба встановити точний діагноз, незважаючи на всі труднощі й ризик. Одначе на практиці домогтися точного діагнозу будь-якою ціною іноді і безглуздо, і неекономічно. Встановлення точного діагнозу буває поєднано з невиправдано високим ризиком деяких діагностичних тестів. А тому перед призначенням потенційно небезпечного тесту необхідно оцінити ймовірність, наслідки та зворотність можливих ускладнень. Іншими словами, перед широкомасштабним обстеженням треба зробити крок назад і запитати себе, як вплинуть його результати на подальше лікування. Лікарі нерідко побоюються, що, не встановивши точного діагнозу, вони можуть опинитись у складному становищі під час можливого судового розслідування. Тут спрацьовує так званий принцип оборонної медицини, за якого страхуються зайвими призначеннями діагностичних тестів для захисту на судовому процесі. Одначе тест, що призначається для підтвердження або виключення малоймовірної хвороби, може більше зашкодити, ніж принести користі. За такої ситуації більшість позитивних результатів насправді псевдопозитивні, якщо чутливість та специфічність методу (тесту) не наближається до 100 %. Нагадуємо, що ймовірність позитивного результату діагностичного тесту в обстежуваного називається чутливістю методу, а ймовірність негативного результату за відсутності хвороби — його специфічністю. Уявімо собі, що лікар має з'ясувати, чи є у хворого Ішемічна хвороба серця. Еталонний тест у цьому випадку — коронарна ангіографія, одначе спочатку призначають неінвазивну і недорогу електрокардіографічну пробу з фізичним навантаженням (на велоергометрі). Одначе ця проба аж ніяк не є досконалою, у багатьох випадках вона дає псевдопозитивний або псевдонегативний результат. Діагностичний метод бездоганний, якщо і чутливість його, і специфічність дорівнюють 100 %, але таким є лише еталонний тест. Якщо проводиться такий тест, то апріорна ймовірність, яка, між іншим, визначається за спеціальними таблицями перед призначенням діагностичного тесту для підтвердження або виключення хвороби, не є істотною. Одначе подібних методів мало. Чим суттєвіша чутливість і специфічність методу, тим важливіша попередня інформація про хворого. Насправді, в більшості випадків, як, наприклад, під час використання електрокардіографічної проби з фізичним навантаженням, вирішальним в інтерпретації результатів діагностичного тесту є якомога точніша оцінка апріорної ймовірності, тобто ймовірність неясності даної хвороби ще до проведення тесту. Звідки береться її оцінка? Із поширеності даної хвороби, інших ЇЇ епідеміологічних характеристик і відповідності симптомів, що наявні у хворого, хрестоматійному опису захворювання(Грунтовніший виклад апріорної ймовірності подається у відповідних посібниках з теорії прийняття рішень.). Звичайно, дуже спокусливо призначити зайвий тест нібито для "спокою хворого", але в такій ситуації навіть електрокардіографія може дати непередбачений результат і повести думки лікаря неправильним, хибним і небезпечним шляхом. Електрокардіографія у стані спокою може, наприклад, створити помилкову впевненість, що ішемічної хвороби немає. Є у лікарів своєрідний діагностичний перехід, що зветься пороговим. Суть його полягає в тому, що лікарі встановлюють певний пороговий ступінь упевненості стосовно діагнозу, який дає змогу починати лікування й водночас припиняти, хоча б тимчасово, обстеження хворого. Для кожної хвороби цей поріг власний, він обопільне залежний від складності діагностики й відповідно неправильного лікування. До питання про завершення обстеження потрібно підходити раціонально: прийняти конкретне рішення допомагає думка, що йдеться лише про тимчасовий перепочинок — діагноз буде перевірений у процесі лікування. В якийсь момент — навіть коли можливості діагностики ще далеко не вичерпані — корисно сказати собі: "Поки що досить". У процесі діагностики виникає ряд етичних проблем, пов'язаних з таким усім відомим поняттям, як "хвороба". Для її виокремлення використовують три різні підходи: 1) соціокультурний — порушення соціальної пристосованості; 2) статистичний — відхилення від загальноприйнятої норми; 3) фундаментальний — порушення правильного функціонування. Порушення соціальної адаптації часто є вихідним пунктом у визначенні поняття хвороби, якщо це вся інформація, якою ми нараз володіємо. Так, відхилення від загальноприйнятих суспільних норм стало ґрунтом для віднесення наркоманії й алкоголізму до соціальних захворювань. Незважаючи на необхідність такого підходу, треба усвідомлювати і його доречність. Наприклад, соціальні норми XIX ст. змушували розглядати мастурбацію як хворобу. Ще донедавна вважалися психічними патологіями усі форми гомосексуалізму. Таким чином, певний стан особистості може вважатися хворобливим або нормальним залежно від пануючих У суспільстві морально-етичних цінностей. Коли останні змінюються, доводиться переглядати також і медичні критерії. Часто поняття хвороби формується не на засадах суспільної думки про те, як повинні поводитися люди, а на спостереженнях за їхнім звичайним станом. У цьому випадку патологією буде вважатися відхилення від статистичне усталеної норми. Статистичний підхід у фізіологічному сенсі можна використовувати для окремих груп людей, які "відрізняються" від інших. Ця їхня відмінність дозволяє, бодай тимчасово, виділити певну хворобу. Підвищення рівня глюкози в крові і зниження гемоглобіну дасть змогу визначити цукровий діабет і анемію ще до з'ясування фізіологічних механізмів дії на цих етапах. Недолік статистичного підходу до визначення певного стану як патології полягає в тому, що взятий за основу рівень норми іноді буває дуже високим або, навпаки, дуже низьким. Згідно зі статистичним підходом, стан, звичний для людей без явних функціональних порушень, є бажаним. Цей підхід за медичною термінологією визначає "діапазон норми". Найпоширеніший спосіб виявлення хвороби — це з'ясування відхилень у правильному функціонуванні певного органа або системи організму: такі відхилення вважають симптоматичними, тобто симптомами хвороби. Одначе тепер прагнуть виявити хворобу ще до появи очевидних симптомів. Дедалі частіше хворобу виявляють за допомогою діагностичних тестів, що дасть змогу, як гадають, передбачати прогресування хвороби, якщо не буде проведене потрібне лікування. Так, підвищення рівня пролактину або тиреотропного гормону вважається патологією навіть за відсутності інших симптомів. Завершальним етапом діагностики є встановлення причинно-наслідкових зв'язків. Діагноз встановлюють за наявності трьох компонентів: 1) симптоми; 2) хвороба; 3) причина хвороби. Трикомпонентний підхід до діагностування вимагає підсумувати знання, які належать до цілої низки медичних дисциплін. Він вимагає повного й беззаперечного пояснення стану хворого, встановлення зв'язку між анатомічними, фізіологічними, біохімічними, епідеміологічними даними та симптомами хвороби. Виявлена хвороба повинна дійсно пояснювати всі симптоми, що наявні у хворого. Теоретично для цього використовують такі самі три умови, як і під час діагностування: хвороба повинна поєднуватися з виявленою симптоматикою, передувати їй, адже у разі впливу на хворобу яких-небудь побічних чинників змінюються і власне симптоми. Із медичної літератури відомі симптоми, що простежуються за певної хвороби. Перевірити цю першу умову, як і другу (спочатку хворобу, а потім симптоми), досить легко. Одначе для того щоб з упевненістю вважати виявлену хворобу поясненням наявних симптомів, вимагається не тільки їхня сумісність. Треба встановити, чи зміняться симптоми після впливу на хворобу. На жаль, в останньому випадку постає низка досить делікатних етичних питань. Наприклад, для доказу медикаментозної "лікарської" алергії вимагається "сліпий" (тобто без повідомлення хворому) контрольний дослід: призначають підозрюваний у виникненні алергії фармпрепарат й очікують рецидиву висипання на шкірі. Або проведення так званих провокуючих тестів, під час яких спостерігають за симптомами, що виникають після введення в організм людини певного медикаментозного препарату. І в першому, і в другому випадках можливі серйозні ускладнення, такі, наприклад, як анафілактичний шок (після повторного призначення препарату, що спричинює алергію) або тяжкий напад стенокардії (після фізичних навантажень при велоергометри). І все ж таки, незважаючи на певну інформативність "сліпого" контрольного досліду і провокуючих тестів, вони продовжують залишатися досить ризикованими, а їхнє використання вимагає скрупульозного аналізу й прогнозування можливих побічних ефектів. Інколи кращий діагностичний засіб — пробне лікування. Цей метод називають діагностикою ех juvantibus, її потрібно проводити обережно і за активної участі хворого. Хворий повинен знати, за якими особливостями свого стану спостерігати, коли і що повідомляти лікарю. Динамічно спостереження за станом хворого допомагає перевірити діагноз. Спонтанне призупинення гострого запалення верхніх дихальних шляхів, біль у животі, спині або діарея видають цінну ретроспективну інформацію. Динамічне спостереження дозволяє лікарю пояснити причину низки симптомів або хоча б (якщо вони зникли) переконатися, що хвороба не прогресує. Одначе динамічне спостереження, як і діагностика ех juvantibus, приносить користь тільки тоді, коли і лікар, і хворий знають, на що звертати особливу увагу (на яку ознаку хвороби). Використання трикомпонентного підходу допомагає зрозуміти, що ми знаємо про хворобу і чого ні. Часто доводиться миритися з білими плямами у визначенні: нам невідомі причини і ми не можемо розібратися в особливостях причинно-наслідкових зв'язків. За таких обставин інколи неможливо визначити всі три компоненти діагнозу через відсутність причини хвороби взагалі, і це буває очевидним. З накопиченням знань і досвіду лікар вчиться швидко долати всі п'ять етапів діагностичного процесу. Однак розвиток діагностики не завжди буває послідовним від етапу першого до етапу п'ятого. Лікарям частіше притаманне "ходіння кругами". Перед встановленням клінічного діагнозу вони можуть заново пройти всі п'ять стадій; збирати додаткові дані, перевіряти ймовірність отриманих даних тощо. Такий процес називають ітеративним, тобто таким, що повторюється. Він іде безупинно, проте спроба виділити те, що відбувається на кожній із п'яти стадій, може виявитися корисною. Слід зауважити, що постановка діагнозу може призвести до порушення адаптованості у хворого; він "входить у хворобу" навіть за відсутності симптомів. Наприклад, дітям із шумом у серці функціонального характеру даремно забороняють багато звичних для їхнього віку фізичних навантажень. Зловживання термінами на зразок "пролапс мітрального клапана" може призвести до серйозних соціальних та медичних наслідків. Лікарі завжди намагаються встановити точний діагноз, але краще змиритися з невизначеністю, ніж встановити діагноз, коли для нього недостатньо клінічної інформації. Краще у такому випадку обмежитися констатацією скарг — записати їх в історію хвороби. Наприклад, у графі "Клінічний діагноз" може фігурувати "лихоманка нечіткої етіології" або "біль у грудній клітці" без ознак органічного захворювання серця. Така невизначеність спонукає й інших лікарів, що мають причетність до хворого, оцінити наявні дані максимально критично. Останнім часом у багатьох розвинутих країнах світу, зокрема в США, стало популярним віртуальне виховання пацієнта в аспекті діагностики та лікування. Згадаємо, що не так вже й давно ми користувалися доволі своєрідними методами діагностики та лікування, які межували із самообслуговуванням. Від стомлених людським конвеєром дільничних лікарів у кращому випадку чекали бюлетеня та рецепту у разі респіраторного захворювання. Таблетки у свою чергу ставали предметом товарообігу. Припустімо, що у мене були ліки від головного болю, а у вас — від болю у животі. Природно, ми обмінювалися препаратами у разі потреби. І це був чи не єдиний спосіб отримати ліки. З настанням "ери перебудови" значна кількість наших співвітчизників опинилася на Заході і тут для них сфера медичного обслуговування стала досить проблематичною. Адже там виявилась типовою всевладність лікаря як у діагностиці, так і в лікуванні. А тому емігранти із колишнього Радянського Союзу спершу надавали перевагу своїм лікарям, з якими можна було посперечатись і улюблену мікстуру виписати. Але згодом нова система медичного обслуговування перемогла: лікар розпоряджається, пацієнт виконує. Медицина на Заході пішла далеко вперед, особливо в СІЛА. Діагнози встановлюються за вичерпними даними аналізів та досліджень, які проводяться на новітній апаратурі. І розібратися в ній навіть самовпевнений пацієнт не в змозі. В юриспруденції давно існує принцип: на суді сам себе захищає тільки нерозумний, навіть якщо він — адвокат за освітою. У той самий час досить очевидно, що лікар, який має престижну освіту, постійно опрацьовує сучасну медичну літературу у своїй сфері й отримує за це платню, що перевищує у 2 —3 рази вашу, добре знає, що він робить. Проте ситуацію, в якій усевладну роль відіграє лікар, не можна вважати ідеальною. Є всі підстави вважати, що багато жертв хронічних захворювань, наприклад діабетики, мимоволі накопичують певний запас медичних знань. Існують також захворювання, які дільничному терапевту не те що лікувати, але й розпізнати нелегко. Відтак лікарям доводиться збирати у хворих відомості по крихтах. У такій ситуації обопільне спілкування з пацієнтом не тільки корисне, але й навіть необхідне. Тепер дедалі частіше хворі виходять у "всесвітню павутину" (Internet) і вчаться там відшукувати необхідну інформацію й потрібного їм лікаря. І треба зауважити, що вони ні в якому разі не будуть займатися самолікуванням. Хворі лише намагаються бути освіченими пацієнтами, грамотними споживачами, їхню поведінку можна без вагань назвати ринковою. Якщо вашому автомобілю потрібен терміновий ремонт, ви не будете звертатися до будь-якої майстерні, а намагатиметься вибрати ту, яка є кращою. Передусім існує реклама, в якій господарі майстерень вихваляють якість своєї роботи та ціну. Але дешеві послуги і якість не завжди збігаються. Окрім того, як ми неодноразово переконувалися на власному досвіді, реклама не завжди правдива. І через це медична реклама у багатьох цивілізованих країнах якщо не зовсім заборонена, то суттєво обмежена. Якщо висловлюватися мовою журналістів, то сама реклама не є інформацією, а лише коментарем. Тепер є всі підстави побоюватися, що медицина, яка себе вільно рекламує, може виявитися посутньою лише для вашого гаманця, але аж ніяк для вашого здоров'я. У вже згаданому випадку з ушкодженим автомобілем, ви, звичайно, можете вибрати ту майстерню, яка запропонує вам найвигідніші умови. Але ви, мабуть, насамперед звернетеся за порадою до своїх знайомих. Адже "організм" автомобіля набагато простіший, ніж людський, і список його хвороб дещо коротший. Тривалий час залишалося невідомо, де можна отримати інформацію про своє захворювання, поки не з'явився Internet. А як ставляться до цього джерела знань самі лікарі? Цілком природно, що декого із них ерудиція пацієнта може дратувати. Але багато лікарів все ж таки вітають це нове партнерство. Так, за словами Роберта Сікорського, лікаря Національного інституту раку США, якщо пацієнт цікавиться подробицями клінічної картини свого захворювання, на виклад якої у лікаря немає часу, його тепер можна направити в Internet, де таких відомостей достатньо. У сьогоднішніх умовах лікар не здатний стежити у повному обсязі за бурхливим розвитком сучасної медичної науки. А тому підказка пацієнта часто може виявитися корисною. Цілком природно, що нею частіше можуть скористатися молоді лікарі, які вільно володіють сучасними засобами інформації. Водночас Internet: також не повністю гарантований від небезпеки помилок у своєму медичному аспекті. Кілька десятків років тому стосунки лікаря і пацієнта не були такими формальними, як тепер. Часу для особистих контактів було більше. Тепер, коли технічна оснащеність медицини значно поліпшилась, а час лікаря став дорожчим, спілкування з хворими скоротилося до мінімуму. Сьогодні багато лікарів по-новому спілкуються з пацієнтом — за допомогою електронної пошти. Зрештою, цим засобом переважно користуються пацієнти. Якщо у вас з'явився тривожний симптом або просто виникло запитання про дозування ліків, можна звернутися за роз'ясненням по телефону, бо застати завжди необхідного вам лікаря просто неможливо. Доводиться записуватися на прийом до лікаря, "ламати" власні плани на день і платити за візит. Електронна пошта все докорінно змінює. Ви можете поставити запитання і бути впевненим — його прочитає сам лікар. Таким чином, електронна пошта може бути другом для ваших пацієнтів. Важко пригадати будь-яку новітню технологію, яка б привернула таку пильну увагу, як Internet. Медицина одна з перших відчула переваги нового способу отримання інформації. Скористатися перевагами отримання інформації за допомогою Internet зможуть лише ті, хто має комп'ютер і вміє працювати на ньому. Система охорони здоров'я майбутнього буде розширювати дистанцію між тими, хто має доступ до інформації і вміє нею користуватися, і тими, хто таких можливостей не має. Доктор Глументол із Бостонської лікарні називає ці групи інформаційно-привілейованими та інформаційно-не-достатніми. Він висловлює припущення, що вплив інформаційних технологій замінить сам процес надання медичної допомоги з часом, коли постійно зростаюча кількість споживачів почне приймати кваліфікованіші рішення за допомогою інформації, яку вони отримуватимуть із Internet. Разом з тим, певний відсоток населення може втратити таку можливість через відсутність доступу до засобів засвоєння й перероблення такої інформації. Глументол припускає, що наслідки розвитку технології можуть мати величезний резонанс. Зокрема, він також передбачає фактичну непотрібність посередницьких організацій у системі охорони здоров'я, а натомість пацієнт сам буде знаходити необхідного йому лікаря. В цілому він вважає, що завдяки Internet значно підвищиться якість охорони здоров'я і водночас зросте самостійність його первинного постачальника, тобто лікаря. Разом з тим, нова технологія знизить інформаційну асиметричність між медичними працівниками і добре поінформованими споживачами, кількість яких постійно зростатиме, і значить, фактично поширюватимуться ринкові правила на інформаційний обмін. В умовах вільного ринку в цілому виграють усі, але немає жодної гарантії, що виграш для всіх буде однаковий. Водночас за кордоном з'явились публікації, які припускають, що існує "глибокий історичний зв'язок" між науково-технічним прогресом в медицині і загальною деградацією лікарської репутації. Адже вміння говорити з хворим, вислухати його, оглянути, як це робили не обтяжені комп'ютерною і радіоелектронною медичною технікою старі доктори, сучасним лікарям дійсно не вистачає. Спеціалізація тісно пов'язана з досягненнями сучасних точних наук, комп'ютерної техніки, в тому числі Internet. Іноді в цьому разі згадують висловлювання про те, що в кожній дисципліні стільки науки, скільки в ній математики. І це певною мірою справедливо, адже сучасна медична техніка і загальна комп'ютеризація в медицині значно об'єктивізували результати клінічних, лабораторних досліджень, суттєво скоротили час обстеження хворого і таке ін. Використання можливостей Internet дає змогу лікарям швидкої медичної допомоги ефективно орієнтуватися в останніх досягненнях медичної науки і практики. Але відомо, що медицина — і наука, і мистецтво. В науці можна знайти елементи мистецтва, а в мистецтві — елементи науки. А. Ейнштейн, який не поділяв наведеного вище висловлювання, вважав, що йому як вченому Ф. Достоєвський дав незмірно більше, ніж найвидатніші математики світу. Як писав один із німецьких лікарів, жінки часто приходять на прийом до лікаря не стільки для лікування, скільки для "сповіді". Щоб лікар уважно вислухав, хочуть усі хворі: і жінки, і чоловіки. Є латинська приказка — dixi et animam levavi — сказав, і полегшив тим самим душу. Давні греки підкреслювали, що сила Ескулапа була не стільки в тому, що він говорив, а скільки він слухав. Воно і зрозуміло, адже це також лікування, якщо лікар здатний слухати і почути. Водночас має місце тенденція заслонити особистість хворого аналізами і кривими внаслідок того, що колишній принцип відносин "лікар — хворий" дедалі більше підмінюється принципом "лікар — апарат — хворий". Між людьми з'явилася техніка, яка, як кажуть, "контузить" деяких лікарів своєю ударною хвилею. А тому дійсний лікар не може все це не враховувати. У зв'язку із наведеним вище, варто пригадати таке висловлювання Антуана де Сент-Екзюпері: "Я вірю, настане день, коли невідомо чим хвора людина віддасться в руки фізиків. Не запитуючи його ні про що, ці фізики візьмуть у нього кров, виведуть якісь там постійні, перемножать їх одна па одну. Потім, звірившись з таблицею логарифмів, вони вилікують його однією-єдиною пігулкою. І все ж таки, якщо я захворію, то звернусь до якого-небудь земського лікаря. Він гляне на мене краєм ока, пощупає пульс і живіт, послухає. Потім кашляне, розкурюючи трубку, потре підборіддя й усміхнеться мені, що краще заспокоїти біль! Зрозуміло, я захоплююсь наукою, але я захоплююсь і мудрістю".
https://doc4web.ru/astronomiya-/derzhavna-innovaciyna-politika-instrumenti-derzhavnoi-pidtrimki-.html	Державна інноваційна політика інструменти державної підтримки інновацій	https://doc4web.ru/uploads/files/251/2b7674a23e28b2ce423f0c6195d57b51.docx	files/2b7674a23e28b2ce423f0c6195d57b51.docx	Міністерство освіти і науки України Житомирський інженерно-технологічний інститут кафедра економіки Контрольна робота з курсу: „Економіка й організація інноваційної діяльності” Державна інноваційна політика, інструменти державної підтримки інновацій. Роботу виконала : студентка ІV курсу групи № залікової книжки Роботу перевірив: Житомир 2001 Науково-технічний прогрес, визнаний в усьому світі як найважливіший фактор економічного розвитку, усі частіше й у західної, і у вітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу. Це, як справедливо відзначив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний у своєму роді процес, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво і керування. Він складається в одержанні нововведення і простирається від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи в такий спосіб весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання. Існує безліч форм керування інноваціями на самих різних рівнях: від підрозділів корпорацій до держави, у цілому покликаного в сучасних умовах здійснювати спеціальну економічну політику. Як і практично всяка інша політика, вона неоднакова в різних країнах, хоча і підлегла однієї і тієї ж мети: стимулюванню інноваційної активності і розвитку науково-технічного потенціалу. Місце і роль інноваційної політики в структурі державного регулювання економіки визначаються особливостями інноваційного процесу як об'єкта керування. Він у більшому ступені, чим інші елементи НТП, зв'язаний з товарно-грошовими відносинами, обслуговуючими всі стадії його реалізації. Це обставина цілком переконлива виявляється в умовах регульованої ринкової економіки розвинутих країн. Основна маса інноваційних процесів реалізується тут приватними компаніями різного рівня і масштабу, і такі процеси виступають, зрозуміло, не як самостійна мета, а як засіб кращого рішення виробничих і комерційних задач компанії, що домагається високої прибутковості. У цих обставинах інновація споконвічно націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає їй поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат "чистої науки", отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і складається її притягальна сила для компаній. Приступаючи до розробки і здійснення цієї ідеї, компанії, зрозуміло, повинні почати з авансування грошового капіталу. Специфіка такого роду вкладень полягає в тому, що вона зв'язана з різко підвищеною погрозою їхньої втрати: інновації носять ризиковий характер. Імовірність успіху втілення нової ідеї в новому продукті досягає тільки 8,7% з кожних 12 оригінальних ідей тільки одна доходить до стадії масового виробництва і масових продажів. Американський фахівець в області інновацій Твисс відзначає, що комерційний успіх досягається лише в 10% початих проектів, отже рівень невдачі можна оцінити в 90%. Іншими словами, віддача від вкладення капіталу в інноваційний процес має вкрай мало загального з гарантованими виплатами позичкового відсотка на капітал у чи банку дивіденду на акції. І тому, що така віддача може при вдалій реалізації інноваційного процесу виявитися казково великий, і тому, що може при невдачі бути зовсім відсутній, більш того, загине і вкладений капітал. Які ж спонукальні сили змушують підприємців йти на стільки значний ризик? Сили ці для будь-якої економічної системи (мала інноваційна фірма; велика корпорація; група промислових компаній; "об'єднання" промислових фірм, університетів, урядових лабораторій у різних комбінаціях і т.д.) можуть бути підрозділені на внутрішні і зовнішні або на ті що мають об'єктивну і суб'єктивну природу. Так, до числа внутрішніх спонукальних мотивів інноваційної активності можна віднести необхідність заміни застарілого устаткування (об'єктивна причина) чи прагнення групи талановитих інженерів реалізувати свій творчий потенціал (суб'єктивна причина). Набір внутрішніх спонукальних мотивів інноваційної активності індивідуальний для кожної окремої компанії й у деяких випадках відіграє вирішальну роль втом, щоб почати рішення про інноваційний процес. Так, для тільки що створеної малої фірми народження й освоєння нововведення може бути єдиною можливістю завоювати місце на ринку. Однак, найчастіше внутрішні причини виявляються недостатньо вагомими. Багатьом компаніям присутній досить стійкий консерватизм в інноваційній політиці. Так, великі монополії, що домоглися переваги на ринку, звичайно не мають внутрішніх спонукальних мотивів до ризику, зв'язаному з інноваціями. Отут вирішальним стимулом можуть виступити причини зовнішнього характеру, зокрема обумовлені відповідними мірами економічної політики держави. Державна інноваційна політика повинна бути спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів і є, мабуть, сполучною ланкою між сферою "чистої" (академічної) науки і задачами виробництва. У цілому роль держави в області підтримки інновацій можна звести, ніяк не претендуючи на повноту перерахування, до наступного моментам: держава сприяє розвитку науки, у тому числі прикладний, і підготовці наукових і інженерних кадрів (основне джерело інноваційних ідей); у рамках більшості урядових відомств існують різноманітні програми, спрямовані на підвищення інноваційної активності бізнесу; державні замовлення, переважно у формі контрактів, на проведення НІОКР забезпечують початковий попит на багато нововведень, що потім знаходять широке застосування в економіці країни; фіскальні та інші елементи державного регулювання формують стимулююче вплив зовнішнього середовища, що обумовлюють ефективність і необхідність інноваційних рішень окремих фірм; держава виступає в ролі посередника в справі організації ефективної взаємодії академічної і прикладної науки, стимулює кооперацію в області НІОКР промислових корпорацій і університетів. Заходи впливу держави в області інновацій можна підрозділити на прямі і непрямі. Співвідношення їх визначається економічною ситуацією в країні й обраної в зв'язку з цим концепцією державного регулювання - з упором або на ринок, або на централізований вплив. Як правило, у період економічного спаду характерна перевага "кейнсианского" підходу до державної економічної політики, що припускає надзвичайно активне втручання держави в економічне життя суспільства; у період підйому економіки бере верх філософія консерватизму, що віддає перевагу грі ринкових сил. В даний час економісти по ступені активності втручання держави в економіку виділяють три групи країн: у першій узяла гору концепція необхідності активного втручання держави в керування економікою (Японія і Франція); друга характеризується переважним упором на ринкові відносини (США, Великобританія); третя дотримує "проміжного" варіанта в економічної, у тому числі й інноваційної, політиці: державне регулювання сполучається з низьким ступенем централізації державного апарата, використовуються непрямі методи впливу при розвитий системі узгодження інтересів уряду і бізнесу. Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються переважно в двох формах: адміністративно-відомчої і програмно-цільовий. Адміністративно-відомча форма виявляється у виді прямого дотаційного фінансування, здійснюваного у відповідності зі спеціальними законами, прийнятими з метою безпосереднього сприяння інноваціям. Так, у США в 1980 р. був прийнятий закон Стивенсона-Вайдлера "Про технологічні нововведення", що передбачає ряд мір стимулювання промислових інновацій; створення для їхнього вивчення і стимулювання спеціальних організацій у рамках апарата виконавчої влади; надання сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями; заохочення приватних осіб і корпорацій, що вносять великий внесок у розвиток науки і техніки. Яскравим прикладом дотаційного державного фінансування може служити відкриття в США в 1985 р. інституту промислової технології при Мичиганском університеті. На організацію цього інституту місцевою і федеральною владою було виділено 17 млн.дол. Основна його задача - розробка і досвідчена експлуатація гнучких інтегрованих виробничих систем і інших засобів автоматизації виробництва. Усього з 133 млрд. дол., що витрачаються в США на НІОКР у 1988 на долю федерального уряду приходилася майже половина - 49,3%. Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій припускає конкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програм підтримки нововведень, у тому числі й у малих наукомістких фірмах; створюється система державних контрактів на придбання тих чи інших товарів і послуг, фірмам надаються кредитні пільги для здійснення нововведень і т.д. Контрактне фінансування являє собою один з елементів розповсюдженої в даний час системи контрактних відносин - договорів між замовниками і підрядчиками (у даному випадку держава виступає в ролі замовника-споживача НІОКР - наприклад, у аерокосмічної області, - а фірма-виконавець НІОКР є підрядчиком). У договорі чітко передбачаються терміни завершення робіт, конкретний поділ праці між виконавцями, характер матеріальної винагороди. Строго обмовляються взаємні зобов'язання й економічні санкції. У США в такий спосіб фінансуються 77% федеральних витрат на НІОКР. Особливе місце в системі "прямих" заходів впливу держави на інноваційний бізнес займають заходи, що стимулюють кооперацію промислових корпорацій в області НІОКР і кооперацію університетів із промисловістю. Друга з цих форм кооперації викликана усвідомленням об'єктивної необхідності, з одного боку, доведення передових наукових ідей до стадії їхньої комерційної реалізації, з інший, - створення умов для зацікавленості промисловості у фінансуванні академічних досліджень. У цьому напрямку державної інноваційної політики чітко виявляється її перспективна спрямованість, зацікавленість у науковій новизні промислових інновацій, що нерідко є вторинним при реалізації інтересів у промислових компаній, що вирішують у першу чергу виробничі і комерційні задачі. Узагалі, по справедливому зауваженню А.Я.Лівшиця, "ринок не дає ефекту в ситуаціях, коли є нестаток у здійсненні великих інвестиційних проектів, із тривалими строками окупності, високим ступенем прибутку і невизначеності у відношенні майбутньої норми прибутку". Створення консорціумів, інженерних центрів, наукових і технологічних парків і інших перспективних формувань, успішно реалізуючі складні інноваційні ідеї, - наочний приклад ефективності державної підтримки таких ідей, завдяки якій різні організації не тільки усвідомлюють необхідність спільної реалізації інноваційного циклу, але і реально відчувають переваги спільної роботи. Державна підтримка створення таких організаційних формувань здійснюється в розвитих промислових країнах переважно у виді спеціальних програм різних урядових відомств (у США це в основному Міністерство енергетики і Національний Науковий Фонд - ННФ). Так, у даний час ННФ здійснює чотири програми по організації співробітництва науково-дослідних установ і промислових фірм США. Перша з них - "Промислово-університетські кооперативні дослідницькі центри" - реалізується з 1973 р. Вона передбачає створення кооперативних университетсько - промислових центрів на базі розробки і реалізації великий дослідницької програми, у якій бере участь кілька промислових фірм і один університет. У 1984 р. у країні нараховувалося більш 100 таких центрів, причому 20 з них були організовані цілком на засоби ННФ. У 1985 р. у рамках цієї програми ННФ приступив до реалізації нової форми кооперації. Виникли "Центри інженерних досліджень", основною метою якої є допомога в підвищенні їхньої ефективності і конкурентноздатності. Характерно, що держава більш охоче використовує свою фінансову допомогу як стимул при створенні спільних центрів по вивченню науково-технічних проблем, що у силу ряду причин не є досить привабливими для промисловості. Друга програма почата в 1978 р. і спрямована на організацію кооперації промисловості з університетами у виконанні дослідницьких проектів, финансуємих ННФ у цікавлячих уряд областях. Партнерам по спільній дослідницькій роботі ННФ надає субсидії. Третя програма ставить своєю задачею надання фінансової допомоги окремим чи обличчям фірмам у сфері дрібного бізнесу, що зобов'язується протягом на півроку провести дослідження якої-небудь наукової ідеї. Нарешті, ціль четвертої програми складається в розвитку фундаментальних знань про процес технологічних нововведень і оцінці механізму підтримки спільно ведуться досліджень промисловості й університетів. Непрямі методи, використовувані в державній інноваційній політиці, націлені, з одного боку, на стимулювання самих інноваційних процесів, а з іншого боку - на створення сприятливого загальногосподарського і соціально-політичного клімату для новаторської діяльності. Нижче спробуємо коротко охарактеризувати основні методи, що відносяться до непрямого. Лібералізація податкового й амортизаційного законодавства. Підприємці реалізують інноваційні процеси з метою одержання більшого прибутку. Схильність до підприємництва взагалі, інноваційному зокрема , регулюється рівнем оподаткування прибутку. Ілюструючи цю думку, угорський економіст Б.Санто приводить наступну залежність, що враховується Міністерством промисловості Швеції: "якщо розмір податку на прибуток варіює між 0 і 25%, те схильність до підприємництва швидко зменшується, якщо ж податок досягає 50% від прибутку, то схильність до інновацій і зв'язаним з ними капвкладеннями практично зникає". Важливість цього інструмента державного регулювання усвідомлюється практично у всіх промислово розвитих країнах, і кожна з них прагне знайти свою оптимальну модель оподаткування прибутку. У США система податкових пільг на НІОКР існує з 1981 р. Податкова знижка припускає можливість відрахування витрат на НІОКР, зв'язаних з основною виробничою і торговою діяльністю платника податків, із суми оподатковуваного податком доходу. До 1985 р. вона складала 25%, у даний час - 20%. Підраховано, що в цілому амортизаційні і податкові пільги покривають у середньому в США від 10 до 20% загальної суми витрат на НІОКР. Законодавчі норми. Вони дуже різноманітні і стосуються багатьох областей впливу на інноваційну політику. Наприклад, що діє в США вже близько 200 років патентне право законодавчо закріплює права винахідників на їхні відкриття - інтелектуальну власність, що припускає монополію автора на науково-технічне рішення. Ця обставина дозволяє винахіднику, подібно землевласнику, одержувати, по визначенню В.Л.Сажина, "інноваційну ренту" тобто плату за користування його винаходом. Таке положення в кінцевому рахунку позитивно позначається на активності наукової праці в країні. Антитрестовське законодавство дозволяє підтримувати необхідну твердість конкурентної боротьби - важливого фактора стимулювання інноваційної активності. Це обставина у визначеній мері обумовлює спрямованість торгово-валютної політики, орієнтованої на захист інтересів національного капіталу в області реалізації нововведень усередині країни. Так, у квітні 1987 р. під тиском Асоціації електронної промисловості США адміністрація Р.Рейгана ввів стовідсотковий податок на деякі види японської електроніки, увезеної на американський ринок, що було викликано підвищенням імпорту електронних виробів з Японії над американським експортом відповідних товарів на 16,9%. Створення соціальної інфраструктури, що включає формування єдиної інформаційної системи усередині країни. Це тим більше важливо, якщо враховувати ключову, сполучну роль інформації в процесі реалізації інноваційного циклу, що складає з окремо відокремилися етапів: дослідження, розробки, підготовка до виробництва, виробництво, збут. Обмін інформацією між етапами цього циклу грає, без перебільшення, таку ж роль, як і струм крові в організмі людини. При всім різноманітті форм і прийомів стимулювання інноваційної діяльності з боку державних органів у всіх промислово розвитих країнах просліджується, однак, щось загальне, що дозволяє виділити інноваційну політику як специфічний елемент системи державного регулювання. Так, відзначається погодженість інноваційної політики з усіма видами державної економічної політики взагалі; це виявляється у використанні єдиних економічних інструментів державного впливу, що відповідають обраному економічному курсу. Характерною властивістю інноваційної політики є також широта впливу: воно націлюється на пропозицію інноваційних ідей, ініціює початковий попит на результати інноваційних процесів, сприяє залученню в інноваційний бізнес фінансово-кредитних засобів і інформаційних ресурсів, створює сприятливий для інновацій економічний і політичний клімат. Нарешті, загальна риса інноваційної політики - облік особливостей інноваційного процесу: його циклічності, розчленованості на етапи, ймовірностногу характеру, високого ступеня ризику і т.д. Національні орієнтири інноваційної політики виявляються в конкретних моделях, використовуваних різними країнами. Тут позначається нерівномірність економічного розвитку країн, що виявляється й у сфері інновацій. Унаслідок цього виникає необхідність зосереджувати національні зусилля на ключових областях науки і техніки, - тих, у яких країна може домогтися лідируючого положення на світовому ринку. Зокрема , виділяють американську і японську моделі інноваційної політики. Американська модель відрізняється найбільш повною автономією підприємництва. Орієнтування економічного розвитку здійснюється шляхом виділення особливої області, останнім часом це військова технологія, куди держава вкладає кошти і тим самим забезпечує її технологічний пріоритет. Так, у 1981-85 р. у США планувалося виділення 1500 млрд. дол. на розвиток військово-промислового комплексу. Результати і побічні продукти військових інновацій стають важливим джерелом інновацій цивільних. Схожу модель використовує й Англія. За останні 5-7 років частка витрат на військові дослідження в загальних витратах на НІОКР зросла тут з 20-25 до 50%. Японська модель також припускає створення технологічного пріоритету, але при цьому упор робиться на конкретні технології. За останні 10 років технологія будівництва великих танкерів була замінена в ролі ведучій технологій виготовлення роботів. Іншими словами, на державному рівні визначаються технологічні переваги, що повинні бути досягнуті, і стимулюється їхній розвиток для того, щоб потім переводити на нові технології все народне господарство. З посиленням міжнародних інтеграційних процесів і виробленням погодженої економічної політики, властивої загальному економічному простору країн, зокрема членів ЄС, з'являється нова можливість: розробка єдиної інноваційної політики на рівні держав-членів співтовариства. Вироблення єдиного антимонопольного законодавства; використання системи прискорених амортизаційних відрахувань, що власне кажучи є безпроцентними позиками на придбання новітньої техніки; пільгове оподатковування витрат на НИОКР; заохочення дрібного наукомісткого бізнесу; пряме фінансування підприємств для заохочення нововведень в областях новітніх технологій; стимулювання співробітництва університетської науки і компаній, що роблять наукомістку продукцію, - от далеко не повний перелік атрибутів інноваційної політики, що проводиться в країнах європейського співтовариства, і відкриваючих власне кажучи рівні можливості для національних підприємств країн-членів ЄС у сфері інноваційного бізнесу. Погоджена на рівні держав-членів ЄС інноваційна політика знаходить логічне завершення у виробленні координаційних заходів, що стимулюють інноваційний бізнес на рівні співтовариства в цілому. До їхнього числа можна віднести прийняття в 1985 р. Радою ЄС регламенту про "європейське об'єднання по економічних інтересах" (ЄОЕІ). Регламент звільняє підприємства-члени ЄОЕІ від впливу національних законів, підкоряючи їх єдиним правилам співтовариства і створюючи в такий спосіб сприятливі умови для зміцнення господарських і науково-технічних зв'язків між ними. Прийняття плану "розвитку міжнародної інфраструктури нововведень і передачі технології", що діє з кінця 1985 р. - інший приклад координації в сфері інноваційної політики країн ЄС. Основною метою цього документа є прискорення і спрощення процесів утілення результатів наукових досліджень у готових продуктах на національному і наднаціональному рівні, а також сприяння поширенню інновацій у співтоваристві. Один з розділів плану - кооперація між країнами в області інновацій - передбачає створення "консультаційних служб по передачі технології і керуванню інноваціями" - специфічної інфраструктури по впровадженню нововведень на регіональному рівні. Другий розділ документа присвячений координації національних інноваційних зусиль з метою підвищення їхньої ефективності і виключення дублювання робіт у масштабах ЄС. Питання створення в ЄС системи передачі інформації з нововведень і технології розроблені в третьому розділі плану, що передбачає удосконалювання патентної системи, уніфікацію технічних стандартів. Четвертий розділ охоплює заходу щодо підвищення інноваційного потенціалу менш розвитих країн співтовариства (Ірландія, Греція). З 1988 р. діє програма "Вэльюб" орієнтована на поширення і використання в ЄС результатів НІОКР. Усвідомлення в Співтоваристві важливості координаційних заходів в інноваційній сфері багато в чому обумовлено відкривающимися в зв'язку зі створенням до 1995 р. єдиного внутрішнього ринку ЄС новими можливостями. Це загострить конкуренцію, спростить доступ до національних ринків і кооперацію фірм у науково-технічній області. Звертання держав із традиційно розвитими ринковими відносинами до питань глобального, перспективного характеру (маються на увазі ретельний аналіз напрямків технічного розвитку і вибір пріоритетних областей інноваційної діяльності; аналіз темпів розвитку інноваційних процесів і схильності суспільства до інноваційного підприємництва; ініціювання інноваційних програм і т.д.) розкриває основну причину державного втручання в керування інноваціями. Зосереджуючи увагу переважно на питаннях перспективного характеру, державні заходи впливу гармонійно доповнюють ринкові механізми, що роблять в основному лише короткостроковий вплив на сферу інновацій. Ринкові орієнтири дозволяють підприємствам враховувати сьогоднішню економічну ситуацію і виробляти визначені прогнози, але тільки на найближче майбутнє. У цих умовах пріоритет віддається інноваційним процесам, що забезпечують високий "приватний ефект" - найчастіше максимум прибутку на вкладений акціонерами капітал. При цьому можуть виявитися незатребуваними інноваційні ідеї, що укладають у собі величезний "суспільний ефект" (наприклад, програма боротьби зі СНІДом) чи потенційний ефект у майбутньому (продукти і процеси завтрашнього дня). От ці спрямовані у відносно далеке майбутнє ідеї і покликана, головним чином, вбирати у свою орбіту сучасна інноваційна політика промислово розвитих капіталістичних країн. У цьому зв'язку не може не тривожити майже повна відсутність подібної політики і подібних їй механізмів в Україні й інших колишніх республіках СРСР. Не можна сказати, що в умовах існування єдиного Союзу в цьому напрямку були досягнуті серйозні реальні успіхи, але з його розпадом положення явне і різко погіршилося. Кризовий стан економіки, надмірна політизація, загострена напруженість громадського життя, розлад фінансово-кредитної системи, штовхають уряду на "пожежні" заходи сугубо тимчасового характеру. Добре, якщо в їхнє число входять дії по прямому порятунку фундаментальної науки, творчих колективів військово-промислового комплексу, що були центральних галузевих інститутів і т.п. Але навіть і цього, якщо усерйоз враховувати тривалу перспективу, напевно мало. З усіх розумінь, що через очевидність ситуації нема рації перелічувати, необхідно невідкладно визначити і досить чітко сформулювати діючу програму розвитку усього майбутнього інноваційного комплексу України. Вона повинна охоплювати як окремі виробничі, дослідницькі, конструкторські, інформаційні одиниці, їхнього сполучення в ринкових структурах, так і органи державного керування такими інноваціями, що непідвласні стихійним силам ринкового регулювання. І в цьому змісті позитивний досвід в області державної інноваційної політики в західних країнах може виявитися дуже корисним на рівні як окремих країн - колишніх союзних республік, так і Співдружності незалежних держав. Зокрема , уже на стадії реалізації заходів щодо масової приватизації потрібно думати, як вона й у яких випадках успішніше зрушить з місця проблему посилення зацікавленості виробника у використанні наукових, технічних, технологічних досягнень; які внутрішні і зовнішні причини стимулювання інноваційної діяльності виникнуть при цьому, з огляду на специфіку саме наших ринкових відносин, так ще й у перехідний період. Навряд чи можна розраховувати, що вже перші кроки приватизації зможуть найближчим часом привести до могутнього розвитку інноваційної діяльності на рівні підприємств. Ринок, що "всмоктує" будь-які товари і будь-якої якості, панування виробника над споживачем, монополізм ціноутворення - усе це ніяк не створює райдужної картини бурхливого науково-технічного прогресу, при цьому кожен з усіх сил прагне роздобути нову машину, освоїти прогресивну технологію, створити новий товар. Однак, видозмінюючи умови приватизації, критично оцінюючи і уміло використовуючи західний досвід "зовнішнього" прямого і непрямого впливу на систему стимулювання інновацій, напевно можна прискорити прогресивні зміни. При цьому необхідно, зокрема , прагнути до розвитку в Україні міжнародної структури нововведень і системи передачі технологій, до створення відповідних консультаційних служб, патентної системи, міжнародних технічних стандартів, посиленню інтеграції в інноваційних процесах. Використані джерела http://www.cfin.ru – web сайт з фінансовою та економічною літературою та публікаціями; http://www.libertarium.com – web сайт з економічними публікаціями. 2
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/urok-po-angliyskomu-yaziku-cristmas.html	Урок по английскому языку "Christmas"	https://doc4web.ru/uploads/files/19/83145e633e74db7afaf5681701d842df.doc	files/83145e633e74db7afaf5681701d842df.doc	null
https://doc4web.ru/arhitektura-/dvorcovoparkoviy-ansambl-gatchini.html	Дворцово-парковый ансамбль Гатчины	https://doc4web.ru/uploads/files/249/894f7d6c300948e79352c083808455c5.docx	files/894f7d6c300948e79352c083808455c5.docx	Дворцово-парковый ансамбль Гатчина. Комплекс гатчинских парков (Дворцовый, Сильвия, Зверинец) представляет собой совершенно самобытное творение паркостроительного искусства - уникальное триединство, объединенное руслами рек Гатчинки и Колпанки и цепью связанных с ними озер. К нему примыкает Приоратский парк, основной водной магистралью которого служит Приоратский водовод. Главное композиционное звено комплекса, Дворцовый парк - средоточие основных озер, множества островов, а также дворца и созвездия малых архитектурных форм. По своей объемно-пространственной структуре Дворцовый парк отличается от родственных ему произведений садового искусства пейзажного стиля XVIII века. Дворцовый парк в Гатчине распланирован в системе прихотливо переплетенных двух речек и нескольких озер. Эта специфическая топографическая основа продиктовала не только общий строй композиционного решения, но и планировку отдельных районов и малых садов, предопределила выбор мест для возведения дворца, мостов, ворот, прокладки аллей и устройства видовых просек. Вытянутость территории, занятой Дворцовым парком, резкие перепады высот между как бы западающими прудами и вздымающимися грядами островов и прибрежных частей, стали тем природным мотивом, который получил разработку как естественные кулисы, закрывающие или распахивающие обзор на парковый пейзаж и его архитектурные акценты. Изначальная ярусность рельефа подсказала зодчим необходимость возведения дворцовых башен, высоко расположенных террас, смотровых площадок на воротах и возвышенностях. Это позволило ввести элемент многократного панорамного обзора парка с высотных точек, почти с птичьего полета, каких не имеется ни в одном из пригородных ленинградских ансамблей. Озера в системе парка также стали своеобразной ареной осмотра его пейзажей. С судов "потешной флотилии" в XVIII-XIX веках развертывались увиденные снизу панорамы живописных берегов, картинно изогнутые мосты и прибрежные строения. Таким образом, Дворцовый парк можно воспринимать в самых различных уровнях: с глади прудов, с береговых аллей, насыпных горок и террас, с площадок на кровле Березовых ворот и, наконец, с башен дворца. Оригинальной особенностью композиции гатчинского Дворцового парка является соотношение зеленого массива и водного пространства. Из 143 гектаров общей площади почти 36 занимают озера, что составляет четвертую часть всей территории. При этом водное зеркало находится не на периферии, а включено в самую сердцевину планировки, как композиционная и образная доминанта. Планировка Дворцового парка построена на скрещении двух умозрительных осей. Одна ось (короткая) - в направлении юг-север - проходит по центру плаца и дворца, через Белое озеро к павильону Венеры, до Березовых ворот. Вторая (длинная) идет с востока на запад - от Адмиралтейских ворот через Длинный остров до средних ворот в Зверинец. Этот планировочный прием предопределяет наиболее интересные пути осмотра парка. Если двигаться с юга, сначала предстанет монументальная кулиса-заставка - дворец, затем гряда и зеленая стена Длинного острова и далее - террасы Ботанических садов. Второе направление осмотра - от Адмиралтейских ворот - построено на панорамном раскрытии перспектив на всю глубину пространства Белого озера. Эти два основных аспекта обзора дополняются и обогащаются обходом по береговым аллеям и вторящим им дорогам в глубине парка, а также поперечными перспективами с одного берега озера на другой. Собственный сад устроен на насыпной террасе с каменной подпорной стенкой. Сад примыкает к Арсенальному каре и Часовой башне дворца, в него можно было попасть из личных комнат Павла I на первом этаже Главного корпуса. Сад нес на себе типичные черты регулярных садов: здесь были деревья с кронами правильной геометрической формы, боскеты, трельяжи, увитые цветами, система аллей; установили четырнадцать мраморных статуй, в центре – статуя Флоры работы итальянского мастера Фабио Медико, окруженная гермами (скульптурный бюст, венчающий четырехугольный столб, сатиров и вакханок. Возле центрального корпуса дворца расположена терраса, перед ней ранее стояли два крылатых сфинкса, высеченных из местного пудостского камня. Нижний сад распланировали по образцу голландских садов с цветочными партерами, окаймленными низко подстриженным кустарником, и тремя привезенными из Италии мраморными статуями (копия с «Амазонки» Поликлета, «Молодой сатир» и «Марс»). В конце XIX века партеры сада засадили кустами лиловой сирени, она росла еще в 1950-е годы, затем начались работы по восстановлению участка в первоначальном виде. В Верхнем Голландском саду, куда ведет каменная лестница из Нижнего, на круглой площадке в центре стояла статуя Афины (итальянский мастер, XVIII век). Широкая каменная лестница спускается к Карпину пруду. Липовый сад раскинулся вдоль Екатеринвердерского проспекта и отделяется от Голландских садов рвом. Здесь ростут по краям дорожек аллейные липы, а также шпалерные (подстриженные, в ряду с кустарником) и штамбовые, стоящие отдельно на газонах. Ботанический сад создавался под наблюдением мастера Ф. Гельмгольца. Он предполагался как питомник различных растений, там находились каменные оранжереи и теплицы, позднее разрушенные (на месте этих оранжерей сейчас находится типография), вдоль центральной аллеи были вырыты пруды – Круглый и Восьмигранный, землю использовали для насыпки Цветочной горки. На трех ее ярусах в XVIII веке выставлялись экзотические южные растения. Еще в 1950 годах на Цветочной горке выращивалась замечательная коллекция георгин и других цветов. На дорожках Ботанического сада были высажены деревья, необычные для северного климата, – вяз, тис, бук и другие, замененные потом липами и дубами. меткий выстрел в орла). На Длинном острове по проекту В. Бренны, находится павильон Орла (Темпль-храм) в виде круглой ротонды, перекрытой полусферическим куполом (по преданию, на том месте, откуда Павел I сделал меткий выстрел в орла). Горбатый мост состоит из трех основных частей - двух мощных береговых устоев и крутого арочного пролета шириной девять и высотой более трех метров. Устой производят впечатление прочности и незыблемости. Эти качества подчеркнуты в трактовке их оснований, сложенных из двух рядов крупных каменных блоков. Над ними поднимаются наклонные стены из пяти рядов каменной кладки. При этом связка между островами и мостом решена в виде низких ступенчатых контрфорсов, а начало устоев отмечено на всю высоту фасадных сторон контрфорсом в виде удлиненной пирамиды, вершина которой заменена массивной тумбой, ограничивающей балюстраду. В среднюю часть каждого из устоев вписана полусферическая ниша с сильно профилированным архивольтом и крупным замковым камнем, который акцентирован веерной фигурной выкладкой. Ниши подчеркивают монолитность устоев и вводят дополнительный динамический мотив в арочную опору. Следует обратить внимание и на такую особенность планировки Дворцового парка, которую можно определить как двойное использование одного приема. Она заключается в том, что основные принципы раскрытия парковых пейзажей остаются неизменными безотносительно к тому, начинается ли осмотр от дворца или Березовых ворот, от ворот в Зверинец или Адмиралтейских, хотя "картины" предстают в совершенно другом развороте и последовательности. Созданный в два приема, в 1766-1783 годах и в 1783-1800 годах, в результате преемственного творчества архитекторов А. Ринальди и В. Бренны, садовых мастеров И. Буша, Дж. Гекета и Ф. Гельмгольца, Дворцовый парк удивительно гармоничен по своему построению и композиции. В этом единстве органически сочетаются пейзажный и регулярный стили, отраженные в решении отдельных садов, как бы составляющих круговую анфиладу зал огромного зеленого дворца, дополняющих и расширяющих интерьеры каменного гатчинского замка. Основой всего Дворцового парка является пейзажньй Английский сад, включающий Белое и Серебряное озера и часть прибрежных территорий. К Английскому саду, с двух сторон охватывая восточную часть Белого озера, примыкают регулярные сады. Это расположенный прямо у стен дворца Собственный сад, находящиеся с ним на одной оси Нижний и Верхний Голландские сады, Липовый сад, Нижний и Верхний Ботанические сады, сад Ботанической горки, Водный и Лесной лабиринты, сад на острове Любви. Английский сад - территориально самый большой в Дворцовом парке. Только площадь Белого озера составляет 32 гектара, а длина его извилистых берегов протянулась более чем на десять километров. Английский сад включает несколько взаимосвязанных и вместе с тем художественно самостоятельных частей. Прежде всего, это Белое озеро с островами и соединенное с ним Серебряное озеро. Срединную часть Белого озера занимает цепь из четырех длинных, узких островов, связанных мостами и обобщенно названных Длинным островом. Они дополняются поперечным Захаровым островом. Острова разделяют Английский сад на левобережную и правобережную части, в каждую из которых вкраплены участки, имеющие самостоятельный художественный облик. Самый близкий к дворцу участок левобережной части Английского сада расположен на берегу Серебряного озера. Он так и называется - Придворцовый. Его занимает обширный, открытый зеленый луг, окаймленный аллеей, идущей вдоль дворцового фасада и береговой линии. Открытое луговое пространство, понижающееся к озеру, подчеркнуто посадкой дубов, один из которых словно царит над лугом. В композицию Придворцового участка включены три архитектурных акцента - Восьмигранный колодец, грот “Эхо” и Плоский мост. Восьмигранный колодец - одно из тех удивительных архитектурных произведений, которые, несмотря на сравнительно небольшие размеры (около семи метров диаметром и более двух метров глубиной), поражают и запоминаются простотой, изяществом и совершенством. Абрис колодца представляет собой чередование четырех полукружных элементов, связанных друг с другом небольшими сегментами. Места их сочленения отмечены лопатками, средняя плоскость которых выделена прямоугольным заглубленным контуром. Профилированный пояс, идущий по периметру, подчеркивает верхнюю скругленную часть бортового гранитного обрамления бассейна, общая высота которого чуть более метра. Гранитная чаша, едва поднимающаяся над уровнем газона, как бы сливается с ним и па первый взгляд кажется природным образованием, а не произведением архитектуры. Но при подходе и более внимательном осмотре невольно поражаешься как бы одним росчерком виртуозно нарисованной линии бассейна, найденности пропорциональных соотношений. В декоративном решении колодца, сочетающем классическую симметрию и барочную прихотливость, чувствуется индивидуальная художественная манера А. Ринальди. От Восьмигранного колодца прибрежная аллея ведет к гроту “Эхо”, который, так же как и колодец, появился в 1770-х годах. По-видимому, он устроен Ринальди одновременно с возведением дворца, с которым грот связан подземным ходом. Подземные ходы и таинственные гроты являлись непременной “декорацией” литературных произведений многих эпох, начиная с античности. Как образное отражение поэтического мира они породили целую тему в архитектуре парков регулярного и пейзажного стиля. Но в регулярных парках это были нарядные, украшенные колоннами, скульптурой и морскими раковинами павильоны и монументальные сооружения. Как того требовала эстетика романтической литературы, в пейзажных парках гроты были отмечены естественностью и таинственностью облика, который усиливался укромностью местоположения. Структура подземной галереи (120 метров длиной, 3,6 метра шириной) отвечает требованиям архитектуры классицизма: горизонтальные ряды блоков стен завершаются тягой, которая является импостом свода. Выход из подземелья решен в виде грота длиной по фасаду 19 метров, расположенного у самой пяты холма и полуприкрытого густой нависающей растительностью. Он кажется почти иллюстрацией к строкам В. А. Жуковского: Низкий, заглубленный арочный вход обрамлен крупными, грубо обработанными и частично околотыми пористыми глыбами туфа разных размеров и формы. Живописная кладка циклопических глыб воспринимается как естественная, в которой рука “первобытного” зодчего проделала проход. Однако “случайность” сочетания глыб-результат художественной продуманности. Каждый камень подбирался и закреплялся на месте скрытыми в кладке железными связями. Декоративность светотеневой игры поверхности камней и глубоких швов делает эту архитектурную игрушку привлекательной во все времена года. На берегу Серебряного озера перед гротом сохранились остатки полукруглой каменной пристани, напоминающей о том, что путь по подземному ходу мог продолжаться и по воде. Придворцовый участок замыкался тридцатиметровым трехарочным Плоским мостом, перекинутым на Захаров остров. Ограждения моста, сложенного из одинаковых каменных квадров, состояли из четырнадцати звеньев балясин, чередующихся с профилированными тумбами двух размеров. Конструкция моста и его подъем полностью отвечали месту в композиции: плоскостность помогала выявить рельеф прибрежного холма, а чисто функциональный декор не “перебивал” впечатления от Восьмигранного колодца и грота “Эхо”. Примечательно, что Плоский мост равен по длине Большому каменному. Но последний включен в панораму Белого озера, и его архитектурное решение, в отличие от Плоского моста, было направлено на то, чтобы не укрыть, а выявить мост в панораме парка. От места, где начинался Плоский мост (его восстановление входит в перспективный план реставрации парка), аллея ведет вдоль левого берега Белого озера, откуда хорошо просматривается стоящий на мысу, огибающем небольшой залив, Чесменский обелиск Панорама Английского сада открывается от монументальных Адмиралтейских ворот, название которых определено близостью к гатчинскому Адмиралтейству. Ворота расположены на границе парка и обращены на проспект императора Павла I (в прошлом Большой Пороховской, Большая перспективная дорога), являющийся частью Киевского шоссе. Поэтому аллея, идущая от них прямо к озеру, называется Городской дорогой. Таким образом, самые крупные и представительные ворота Дворцового парка служили главным входом со стороны дороги, связывавшей резиденцию с Петербургом, и одновременно были обращены к придворному городку. По суровости облика, "циклопическому" масштабу, лаконизму монументальных архитектурных форм и материалу ворота являются образным камертоном всего ансамбля. Адмиралтейские ворота сооружены по проекту В. Бренны в 1794-1796 годах. Это мощное строение, собранное из тесаных блоков пудостского камня, высотой 13 метров, шириной-10. В массиве ворот прорезана арка высотой 8,5 метра с упругим полуциркульным завершением. Архивольт арки подчеркнут полукружием из вертикально выложенных камней и крупным замковым камнем. По сторонам верхнего края пояса архивольта помещены два гладких выступающих треугольных панно со срезанными углами. Арка ворот фланкируется почти восьмиметровыми гладкоствольными колоннами с пышными коринфскими капителями, также вырубленными из пудостского камня. Колонны покоятся на стилобате с крупным цоколем и несут классический антаблемент. Ворота венчаются треугольным фронтоном, посреди которого в дубовом венке помещался вензель "П" венценосного владельца. Профилированные части импоста, фриза и карниза выходят на торцовые стороны арки, ритмично членя по горизонтали их вертикальные плоскости, усиливая светотеневую игру. Над торцами арки находятся прямоугольные постаменты, предназначавшиеся для скульптурных композиций из воинских доспехов. В пролет арки, имеющей ширину 4,5 метра, вписана скромная кованая решетка двустворчатых ворот. Верхний ее край имеет мягкую вогнутость, образуя вместе с полукружием арки воздушный овал. В композицию правой половины Английского сада вкомпонованы пейзажные лабиринты - Лесной и Водный, которые воспринимаются как две части единого целого, охватывающего площадь более чем четыре гектара. Их прихотливо ветвящаяся система аллей и водных протоков создает живой контраст, обогащая восприятие пейзажа сменой впечатлений - от строгой плоскостности и геометричной линейности Ботанических садов к мягкой живописности и рельефности Лесного лабиринта. Лесной лабиринт - участок между Ботаническими садами и Водным лабиринтом - покрыт густой сетью аллей. Они расходятся из одной точки, называемой "пятью углами". Это возвышенная площадка, почти вплотную примыкающая к Верхнему Ботаническому саду. Отсюда открывается вид на Водный лабиринт. На условной границе Лесного лабиринта, ближе к Березовому домику, находится вытянутый прямоугольный пруд. Его водное зеркало окаймлено крутыми зелеными откосами. По своим очертаниям и характеру это типичный элемент регулярного парка. Лесной лабиринт читается в компоновке парка как густой естественный массив, о начальном периоде которого напоминают отдельные экземпляры лип, дубов, несколько елей и вязов, посаженных на этих местах более ста пятидесяти лет тому назад. В этой части Лесного лабиринта, на окраинной возвышенности, находится небольшой холм, величаво именуемый "Гора Хаос". Это название восходит к неосуществленному замыслу романтического плана, запечатленному в так называемом "Кушелевском альбоме" - своде различных чертежей, проектов и рисунков, относящихся к гатчинскому ансамблю конца XVIII века, составленному чиновником гатчинского дворцового правления Кушелевым. Исполненный акварелью рисунок изображает живописно нагроможденные каменные глыбы, нарочито грубо обработанные. Художественный беспорядок как бы низверженных из недр земли вулканических глыб должен был вызывать ассоциацию с первозданным хаосом. По неизвестным причинам ограничились насыпкой зеленого холма с видовой площадкой, к которой вела серпантинная дорога. Но и от него сохранились лишь слабый рельефный намек и горделивое название. Водный лабиринт - одна из редких парковых затей, сохранившихся до наших дней с XVIII века. В глубоко вдающемся в сушу заливе Белого озера устроено четыре искусственных островка. Их конфигурация подчинена сложному очертанию береговой линии залива. Разделенные между собой протоками шириной от 7 до 12 метров, островки кажутся с высокого берега живописными зелеными панно, оправленными мерцающим серебром воды. Через два больших острова Водного лабиринта проходит так называемая Березовая дорога. Она начинается от Адмиралтейства, идет по мостику под протоком из Адмиралтейского ковша, затем по трем мостикам и двум островам лабиринта и, разветвляясь к двум мостикам, установленным над небольшим огибным каналом, вводит в сад на острове Любви, где находится павильон Венеры. Остров Любви - типичный регулярный сад, замкнутость которого выявлена строго линейным каналом, отрезающим его от основной территории парка. В отличие от пейзажных островков с округлыми или изрезанными береговыми линиями, остров Любви по своим очертаниям отчетливо "рукотворен" и подчеркнуто геометричен. По своей форме он напоминает вытянутый треугольник, вершина которого отмечена павильоном. Соответственно конфигурации острова решена регулярная планировка: переходящие одна в другую аллеи, идущие по периметру, и средняя аллея, направленная от основания треугольника к его вершине. В отдельных местах аллея акцентированы небольшими площадками, предназначавшимися для скульптуры. Пространство между аллеями занято фигурно посаженным кустарником, размещение посадок по рисунку схоже с лабиринтом. Подобно другим регулярным гатчинским садам, в ансамбль острова Любви входила декоративная скульптура, о чем напоминают и документальные сведения, и сохранившиеся постаменты XVIII века. На самой протяженной стороне острова, обращенной к простору Белого озера, в 1790-х годах по проекту Бренны были построены две одинаковые по размеру пристани-террасы, или, как их еще называли, балконы. Одна из них полностью сложена из пудостского камня и ограждена сплошным парапетом, другая обнесена чугунной балюстрадой. Длина каждой из террас почти шесть с половиной метров, ширина - четыре с половиной. Для масштаба островного сада эти пристани являются весьма значительными архитектоническими элементами и, главное, исключительно удачно выбранными обзорными площадками. Отсюда открываются широкие и глубинные панорамы Белого озера и вид на часть Длинного острова. Время значительно обеднило композицию и декоративную наполненность сада на острове Любви. Но тем не менее он остается редким образцом островного сада регулярного стиля конца XVIII столетия, в котором отражено стремление воссоздать в натуре элегические живописные произведения великого французского художника Антуанна Ватто (1684-1721). Архитектурной и композиционной доминантой острова и сада Любви служит павильон Венеры, или, как его также называли, трельяж. Он привлекает внимание необычностью своего облика. Не случайно И. Г. Георги, описывая Гатчину в 1794 году, отметил, что "остров Любви отличается высоким павильоном, имеющим прекрасный вид". В действительности, высота павильона над уровнем земли составляет около девяти метров. Но миниатюрное здание кажется значительно больше своих абсолютных размеров благодаря точно найденному месту его постановки - на самом мысу острова и частично над водой на специальном свайном основании. Павильон словно открыт навстречу парку и хорошо виден и от Адмиралтейских ворот, и почти со всех изгибов берега Длинного острова, и с правобережной дороги вдоль Белого озера. Он словно стягивает к себе все основные композиционные линии, являясь своеобразным "архитектурным маяком" средней части ансамбля, охватывающего Белое озеро. Павильон Венеры, органично связанный с водным пространством, воздушной средой и зеленым окружением, дает настрой восприятию всей грандиозной картины, которую создали зодчие и садоводы в сердцевинном ансамбле Дворцового парка. В 1780-х годах вблизи острова Любви построили Березовый домик. Снаружи – это как бы штабель березовых дров, а внутри его отделали с роскошью дворцовых сооружений XVIII века. Березовый домик и портал «Маска». Перед Березовым домиком из блоков пудостского камня возвели портал «Маска» (проект В. Бренны), который прикрывает «штабель дров». На восточной границе Дворцового парка находятся облицованные местным известняком ворота, получившие, из-за близости к Березовому домику, название Березовых ворот. По проекту В. Бренны их построил в 1795-1798 годах каменный мастер Джованни Висконти. В нишах предполагалось установить статуи, сохранились даже постаменты для них. При входе в Дворцовый парк ворота служат монументальной рамой картины, какой является вид на Белое озеро. Прямо напротив Адмиралтейских ворот на берегу Белого озера находится миниатюрный прямоугольный водоем, обрамленный гранитным парапетом. К нему ведут три гранитные ступени. Это так называемая Иордань, для устройства которой использовали родник. Иордани - чаще всего временные деревянные ограждения на реках и прудах - устраивались для праздника крещения, которое, согласно евангельскому преданию, происходило на реке Иордан. В день такого праздника, который отмечался в январе, проводились торжественные церемонии символического освящения водой. Не замерзающий и в крещенские морозы, прозрачный родник в гранитной оправе как нельзя более подходил для этой цели в великокняжеской, а затем царской резиденции. В планировке парка Иордань закрепляет одну из лучших видовых точек - прием, который проведен по всему ансамблю. Незримая линия, связывающая Иордань и Адмиралтейские ворота, является композиционной осью самостоятельного участка Английского сада, называемого Адмиралтейским. Он пространственно расширяется озером, в строго определенном направлении - на своеобразную водяную сцену, которая ограничена зелеными кулисами Длинного острова слева, Пихтового острова в глубине справа и замыкающим зеленым занавесом в дальней перспективе - Захаровым островом. На этом водном пространстве вдоль правого берега Белого озера разбросана цепочка малых островов: Лебяжий, Еловый, Сосновый, Вороний, Плавучий, Березовый. Они отличаются друг от друга конфигурацией, посадками и чертами планировки. От Иордани, придерживаясь береговой аллеи, можно обойти всю правобережную часть Английского сада, одновременно осматривая включенные в нее регулярные сады. С Белым озером небольшим протоком связан Овальный бассейн, или Адмиралтейский ковш. На его берегу расположено строение, облик которого не раскрывает с первого взгляда его первоначального назначения. Это Адмиралтейство - место сборки, ремонта и хранения судов, вооружения и оснастки гатчинской дворцовой эскадры. Гатчинское Адмиралтейство представляет собой крупное квадратное здание, решенное в виде единого нерасчлененного объема. Его конструктивную основу составляют 16 массивных столбов из черницкого камня, ритмично расставленных на равных интервалах друг от друга. Каждый наружный столб оживлен шестью рустами, из которых самый широкий - нижний. Четыре столба находятся внутри здания. На столбах покоятся перекрытие и стропильная система четырехскатной кровли. Между столбами закреплены узкие доски, придающие фасаду ребристую поверхность. Первоначально при помощи системы блоков и канатов эти простенки поднимались и опускались подобно парусам, открывая стапеля со стоящими судами. Адмиралтейство, или, как его иначе называли, Голландия, появилось в парке в начале 1790-х годов. В 1795 году перед Адмиралтейством устроили небольшую гавань-ковш и короткий канал-проток. С петровского времени установился и обычай устраивать в дворцовых садах и парках небольшие гавани - "гаванцы" и ковши. Гаванец имелся в Летнем саду, перед дворцом Петра I, и в его загородной резиденции в Петергофе, перед Большим дворцом и каскадом, и перед дворцом Меншикова в Ораниенбауме. Таким образом, Адмиралтейский ковш в Дворцовом парке - один из вариантов решения архитектурной темы, характерной для паркостроения XVIII века. В Адмиралтействе устраивались церемонии торжественного спуска со стапелей новопостроенных кораблей. Записью в камер-фурьерском журнале зафиксировано, что 1 октября 1797 года, "в присутствии августейшего семейства", сошли на воду восьмипушечная яхта "Миролюб" и шестнадцатипушечный фрегат "Эмпренабль" (франц. imprenable - неприступный). В конце XIX века Адмиралтейство потеряло свое прямое функциональное назначение и превратилось в музей старинных корабельных моделей и редких предметов матросского и офицерского оружия, рыболовных снастей, небольших парусников и весельных судов. В настоящее время Адмиралтейство, внешний облик которого восстановлен, по-прежнему играет главенствующую роль в миниатюрном ансамбле, в который входят это оригинальное здание, ковш-гавань и проток с переброшенным через него металлическим мостиком (в XVIII веке подъемным). Адмиралтейский ансамбль, включенный в композицию правобережной части Английского сада, системой прямых и извилистых аллей связан с двумя регулярными Ботаническими садами, Цветочной горкой, Лесным и Водным лабиринтами. В композицию гатчинского дворцово-паркового ансамбля органично включен ПРИОРАТСКИЙ ПАРК. Он отделен от Дворцового проспектом 25-го Октября, или Павла I и расположен вдоль берегов Черного озера на площади свыше 150 га. Название получил после того, как на территории Малого Зверинца было построено здание Приората. В 1798 году на его территории устраивались дороги и прогулочные дорожки, углублялось озеро, изменялись очертания берегов, создавались искусственные острова. На западном берегу образовался высокий насыпной холм, по откосам которого посадили ели и сосны. Приоратский дворец со стороны Черного озера. Приоратский дворец был построен в связи с учреждением в России великого приорства Мальтийского ордена (1797 г.). Замок, построенный в Гатчине, предназначался для размещения в нем приора (настоятеля) рыцарского ордена – французского эмигранта Конде, но никогда не использовался по прямому назначению 1
https://doc4web.ru/astronomiya-/kozacka-pedagogika-yak-unikalne-yavische-svitovoi-pedagogichnoi-.html	Козацька педагогіка як унікальне явище світової педагогічної думки	https://doc4web.ru/uploads/files/228/f8a99623dac9d030f015508cfa5b699d.docx	files/f8a99623dac9d030f015508cfa5b699d.docx	РЕФЕРАТ на тему: “Козацька педагогіка як унікальне явище світової педагогічної думки” Козацька педагогіка — феноменальне явище і складова української етнопедагогіки: в усній формі вона зберегла, передаючи з покоління до покоління найкращі духовні цінності народу, досвід виховання, формування і навчання особистості, не зафіксовані письмово прогресивні й результативні форми допологового виховання, батьківського опікування немовлят і дітей дошкільного віку, роботи з отроками, підлітками і юнаками та побудови взаємин між дорослими. Так виникли неписані закони кодексу лицарської честі, що передбачали: — любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до Батьківщини-України; — готовність захищати слабших, молодших, зокрема дітей; — шляхетне ставлення до дівчини, Жінки, бабусі; — непохитна відданість ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, скромність і працьовитість тощо); — відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; — турбота про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; — прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; — цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму; — уміння скрізь і всюди чинити шляхетно, виявляти інші чесноти. Козацька педагогіка як невід'ємна складова української етнопедагогіки акумулювала в собі вироблені віками та апробовані часом традиції тіловиховання молоді. Система освіти і виховання у школах Запорозької Січі (козацькі, січові, полкові, паланкові, парафіяльні та інші школи) передбачала формування у молоді, крім якостей лицарської честі, певної системи доблесті та звитяги, а саме: — готовності боротися до загину за волю, честь і славу України; — нехтування небезпекою, коли справа стосується нещастя рідних, друзів, побратимів; — ненависть до ворогів, прагнення визволити рідний край від чужих зайд-завойовників; — здатність відстоювати рідну мову, культуру, право бути господарем на власній землі; — героїзм, подвижництво у праці та в бою в ім'я свободи і незалежності України. У козацькому середовищі виникло, закріпилося, а потім і поширилося в слов'янському стилі кілька специфічних систем фізичних і психофізичних вправ, спрямованих на тіловиховання, самовдосконалення особистості. Це перш за все система фізичного виховання і військового вишколу учнів різних типів шкіл (володіння луком, списом, шаблею і арканом, майстерність їзди на бойовому коні, управління і догляд за ним тощо). Система ведення наступальних і захисних боїв з позиції духовності, створення "кругової неприступної оборони" (між іншим, і свої військові табори вони зводили за такими ж принципами), системи козацького єдиноборства: все підпорядковувалося основній меті — вихованню незборимого воїна-захисника, богатиря, красивого тілом і духом, інтелектуально багатого. Козацька служба вимагала високого рівня духовності й загартованості, витривалості до голоду і спеки, дощу і снігу, до відсутності харчів і питної води, що зумовлювало побудову единоборств у поєднанні з високим рівнем моральності, лицарської честі. "Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор, змагалася на силу, спритність, винахідливість, точність. Традиційними були змагання на конях (перегони та ін.). А в непрохідних дніпровських плавнях козацька молодь під наглядом найбільш досвідчених запорожців у постійній праці загартовувала своє здоров'я, силу і спритність. Цьому сприяло полювання, плавання, рибальство та постійні змагання з веслування. Найбільш відповідальним випробуванням для молоді було подолання дніпровських порогів, і тільки тоді вони отримували звання "істинного" запорозького козака". Серед запорозьких козаків значного поширення набули різноманітні системи единоборств. Найвідоміша лягла в основу козацького танцю гопак, що формує інтелектуальне, духовне, фізичне та естетичне багатство юності. Окремі козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли "тіло грає" (у такому разі больові удари противника не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника. Подібні явища притаманні й східним системам боротьби, наприклад, мистецтву тибетських ченців катода і "школі залізної сорочки" в кунг-фу та карате. Отже, високий рівень розвитку психофізичної і духовної культури козацтва, досягнення української етнопедагогіки з питань тіловиховання молоді, інтелектуального розвитку визнані й апробовані у світі, мають природне право на відновлення кращих своїх здобутків у практиці тіловиховання і духовності сучасної молоді. Успіх буде гарантовано за умови творчого підходу до практичної реалізації теоретичних узагальнень потреби відновлення на високому рівні козацького гарту, тіловиховання і гармонійного розвитку молоді в процесі відновлення національної системи освіти. Найголовнішими вимогами до такої діяльності можуть бути відомі козацькі заповіді: — не шкодь своїми діями іншим; — візьми все найкраще, що зробить тобі добро, зміцнить силу, загартує волю, збудить думку, уяву, сформує почуття і переконання; — без потреби не зазіхай на сусідські звички, не переймай чужих молитов, а бери лише те, що продовжить життя, зробить його незборимим, загартованим, помножить майстерність, вправність, а здібності перетворить на невичерпні. Ці та інші настанови тяжіють за своєю сутністю до Заповідей Господніх. Відомо, що запорожці були глибоковіруючими людьми, і відсіч усім ворогам давали за заповідями Божими. Виховання в козацьких школах і літніх юнацьких таборах проводилося у ході різноманітних ігор, засобами спортивних, рухливих ігор, розваг та змагань, що гартували волю і характер юних, розвивали духовність і інтелект, множили витримку, наполегливість, уміння доводити справу до кінця, до перемоги. Спортивно-фізичні ігри прямо та опосередковано впливали на формування інтелектуального рівня юного українця, на розумовий і фізичний розвиток особистості. В умовах боротьби за збереження українського етносу і виживання в екстремальних обставинах козаки гартували своє тіло і дух, доводячи особистість майже до ідеальності. Козацтво — високоінтелектуальний і суспільнотворчий унікум державотворення, громадського дива Європи, в якому кожен козак — це мудрець. У Запорозькій Січі, як і у Стародавній Греції, існував культ фізичного розвитку особистості. Фізично недосконала людина відчувала свою нерівність і тому щиро прагнула підвищити свій фізичний вишкіл. Як свідчать літописи, слабку людину січове товариство ніколи не обирало в старшини. Могутнім вождем був Іван Підкова, гетьман низових козаків, який був такої міцної породи, що гнув підкови. Ось чому за ним закріпилося прізвисько "Підкова", Добре розвиненими фізично були Б. Хмельницький, П. Сагайдачний, І. Богун, І. Свірчевський та ін. А про гетьмана Мазепу французький дипломат Жан Балюз писав: "Тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і їздець із нього знаменитий". Напевно, не випадково усі воїни, національні герої, як правило — богатирі. Залишилися численні легендарні перекази про козаків-характерників, яких не брали ні ворожа куля, ні шаблюка бусурмана. А деякі з цих легенд-переказів надлюдські властивості приписували конкретним історичним особам, як, наприклад, Іванові Дмитровичу Сірку (1605—1680), який за народним поголосом міг ловити кулю на ходу й назад кидати її в дуло пістоля того, хто стріляв... Населення України проводило виховання підростаючого покоління на прикладах визначних козаків, козацьких традиціях і законах, тому вся педагогіка носила назву козацької, її дійовими засобами ставали народні козацькі думи й історичні пісні, легенди і народні перекази, сміховини та величезна кількість влучних афористичних творів, які потім одержать назву приказок та прислів'їв. Все це яскраво видно і на прикладі життя та боротьби славетного І.Д. Сірка. Щодо нього у свою вічну пам'ять (думи, історичні пісні, перекази, легенди, що є прикрасою українського епосу і міфології) народ увібрав найсвітліше, що тільки може характеризувати визначного полководця, дипломата, державного діяча і прекрасну людину, якого 8 разів підряд обирали кошовим (нечувано в історії козацтва), який переміг ворога в 52—53 походах із 55, а решта битв завершилася перемир'ям. Про подвиги Івана Сірка сповіщали козацькі літописці Самійло Величко, Григорій Граб'янка, історик з Київської колегії Інокентій Гізель та ін. Такі лицарі, як Іван Сірко, цілком заслужено здобувають безсмертя в пам'яті народній. Наприклад, у пісні "Та ой як крикнув же та козак Сірко" народ називає свого улюбленого героя сонечком, місяцем, сизим орлом. Кобзарі усієї України, лірники і скрипалі, сліпі співаки розповідали в піснях і думах про життя, подвиги незборимого Івана Сірка, його батьківську турботу про козаків, яких він називав синками, дбаючи про здоров'я кожного, про його військовий і фізичний гарт, тіловиховання. Про Сірка ходила добра слава як про звитяжця: він міг сам і вимагав від своїх козаків — "молодих соколят" — спати на землі, митися холодною водою, уміти пірнати, плавати, стрибати у воду. Кожен його козак умів доглядати за конем (навіть, якщо був пішим), гарцювати, переходити з галопу в алюр і навпаки, рубати ("сікти на капусту") лозу на повному скаку (а це могла зробити лише струнка людина). Як відомо, Іван Сірко не залишив спеціального заповіту, тим паче з питань тіловиховання і гарту людського організму. Але спосіб його щоденного життя, спілкування з козаками свідчать, що він сам прожив своє життя за давніми українськими законами і традиціями тіловиховання, тіловдосконалення, у тісному зв'язку з природою, її законами та особливостями, чого наполегливо і постійно вимагав від своїх підлеглих, від молоді. Іван Сірко за життя дбав про розвиток могутньої гілки народної культури і світосприйняття — фольклору. Він дбав про збереження стародавніх традицій, обрядів, про відродження національної культури в побуті, народній освіті, науці, у розвитку суспільних взаємин. Через те вдячний народ природно зробив Івана Сірка героєм своїх творів, не забуваючи ні на мить про Сірка як про славного воїна, якого служителі Бога порівнювали з Георгієм-Войовником, Георгієм-Побідоносцем, Георгієм — Переможцем Змія. А це вже явище більш складного порядку — тісного взаємозв'язку появи народнопоетичних творів про національних героїв, уславлення їхнього подвигу як легендарно-фантастичних героїв і обернення їх на надзвичайно важливий виховний потенціал козацької педагогіки. Виховне значення образу Івана Дмитровича Сірка зростатиме прямо пропорційно до вивчення його життєвого шляху й образу в народнопоетичній творчості, творами якої користується національна етнопедагогіка. Тому кожному слід знати, що кошовий отаман Іван Сірко воював навіть у Франції, потім у Паризькому університеті читав лекції з історії України і Польщі. Цей визначний полководець і дипломат, енциклопедист свого часу, який володів багатьма мовами, мав знання, що дорівнювали знанням найвидатніших тоді вчених світу, чітко знав, що недоторканність рідних земель (кордонів землі української) слід утримувати не тільки і не стільки силою, як договорами, угодами, роз'ясненням своєї позиції, переговорами, переконаннями, давати відсіч слід тільки у разі прямої агресії. У лекціях з історії України, з якими І.Д. Сірко виступав у столичному університеті Франції, він докладно зупинявся на давніх українських (ще праукраїнських) традиціях тіловиховання і тіловдосконалення, на системі українсько-козацьких шкіл військового одноборства і самозахисту, їхньому впливові і єдності з інтелектуальним і духовним вихованням. Сірко завжди велику увагу приділяв домашньому (читай — сімейному) вихованню. Звичайно, в українських навчальних закладах і академіях, певно, були фахівці з питань тіловиховання, духовного виховання, але серед козацьких мас Іван Сірко став справді першим. Народний поголос приписує Сіркові не лише чудодійство, велетенську силу, а й справжній козацький гумор. Навіть авторство славнозвісного листа запорозьких козаків турецькому султанові народ чітко приписує Сіркові, хоч історія зберегла оригінали багатьох інших листів цього звитяжця. Іван Сірко був бойовим соратником Богдана Хмельницького і, як твердить професор Ю.А. Мицик, на Переяславській раді кошовий отаман не присягав на вірність цареві, однак у листах до самодержця, своїми бойовими діями, в усних виступах перед козацькими загонами і населенням різних регіонів України та європейських держав щиро і переконливо закликав до дружби з російським народом. Кошового отамана Івана Сірка ще за його життя називали найрозумнішим учителем і вихователем козацтва, який навіть негативний вчинок котрогось з козаків умів обернути на засіб виховання позитивного, прекрасного. . Проте І.Д. Сірко в історії козацтва і козаччини — явище зовсім не унікальне, таких звитяжців було чимало по Україні, — вони були в кожному населеному пункті, у кожному козацькому загоні, полку. Певно, через те, керуючись народною мудрістю, що чисті й незамулені джерела знань, духовності — де могутня і непереборна сила в боротьбі за волю ("вольності", "воленьку святую" та ін.), поняття "воля" було найпоширенішим серед козаків, найдорожчою духовною цінністю. Українське козацтво виробило власну духовність, різноманітні компоненти якої — козацька ідеологія, козацька філософія, козацька мораль і етика, козацький характер, козацький світогляд благотворно впливали на молодше покоління. Як видно з прикладу І.Д. Сірка, козацька система виховання заперечує рабську психологію, втрату людиною самостійності та гідності, пасивність, політичне прислужництво, невіру в свої сили. Багато людей були переконані, що таких козаків не беруть ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода. Такі реальні й напівлегендарні факти з життя козаків-характерників стимулюють учнів розвивати в собі фізичні та духовні резерви, займатися ґрунтовним самопізнанням і самовдосконаленням. Історію переробити і відродити не можна, перенести старовину в сьогодення без творчого підходу теж практично не можливо, бо з'явились нові умови, обставини, нарешті, люди стали іншими, не такими, якими були в період формування традицій, обрядів, ритуалів, звичок, основ культурних характеристик епохи. Навіть унікальний випадок відродження в державі Ізраїль давньоєврейської мови івриту як державної уже несе зовсім інші функції, ніж тоді, коли іврит обслуговував давньоєвропейське суспільство. Аналогічно і зі здобутками козацької педагогіки у формуванні інтелектуальної козацької духовності й тіловиховання молоді, що теж потребують творчого підходу при практичному перенесенні досягнень минувшини на ґрунт сьогодення. Тільки в конкретних справах, активній інтелектуальній і практичній діяльності учні зможуть успішно розвивати в собі козацьку кмітливість, винахідливість, підприємливість, творчу ініціативність, — зазначають провідні теоретики козацької педагогіки.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/scenariy-skazki-repka-na-angliyskom-yazike.html	Сценарий сказки "Репка" на английском языке	https://doc4web.ru/uploads/files/19/47396cd8b1adee468f912f579a565912.docx	files/47396cd8b1adee468f912f579a565912.docx	Муниципальное общеобразовательное учреждение «Средняя общеобразовательная школа №11» «В мире сказок» «The Turnip» Учитель английского языка Алькаева Н.Н Саранск 2012 Сценарий сказки "Репка" на английском языке. Characters: Queen King Son Daughter Dog Cat Turnip Ведущий: We shall show you an English tale “a turnip”. This is a story of a turnip? This is a story of a turnip. Ведущий представляет участников сказки : The English Queen, the King, their son, their daughter, their pets: a dog, a cat and a mouse live in the tale. Queen: A little seed. Oh, a little turnip! I can`t Oh, dear! King, King! Help! Come and pull up the turnip. King: Hello, Queen! Oh eek, eek! We can ` t! Queen and King:Son! Son!! Help! Come and pull up the turnip. Son: Hello, Queen! Hello, King! Oh! We can`t! All (together): Daughter! Help! Come and pull up the turnip. Daughter: Hello, Queen! Hello, King! Hello, Eddie!! We can`t! All (together): Dog, Dog! Help! Come and pull up the turnip. Dog: Hello, Queen! Hello, King! Hello, Son! Hello , Daughter,! Can I help you! Oh! We can`t! All (together):: Cat, Cat! Help! Come and pull up the turnip. Oh, the turnip is too big! I'll call the cat. (собака зовёт кошку)… Cat! Come here! Cat:Hello, Queen! Hello, King! Hello, Son! Hello, Daughter! Hello, Dog! Let's pull the turnip out! (персонажи берутся друг за друга, пытаются вытянуть репку) We can`t! Oh, it’s too big for us! All (together):: Mouse! Mouse! Help! Come and pull up the turnip. Come here! Mouse: Hello, Queen! Hello, King! Hello, Son! Hello, Daughter! Hello, Dog! Hello ,Cat ! One, two, three…Oh ,we can! Все герои падают. Репка встает в полный рост. Turnip: Hello! Here I am! All (together): Oh! What a big turnip we have!
https://doc4web.ru/astronomiya-/istoriya-stvorennya-ss-galichina.html	Історія створення СС Галичина	https://doc4web.ru/uploads/files/231/2fdab4c05c95a88651282bdde641c10d.docx	files/2fdab4c05c95a88651282bdde641c10d.docx	Реферат на тему: СС “Галичина” План ВСТУП 1. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ ДИВІЗІЇ СС "ГАЛИЧИНА" 2. СТРУКТУРА ТА ЗАВДАННЯ ДИВІЗІЇ СС “ГАЛИЧИНИ” 3. МІСЦЕ ДИВІЗІЇ СС “ГАЛИЧИНИ” В УКРАЇНСЬКІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Вступ Найважливішим випадком співпраці українців з гітлерівським режимом на організаційному рівні стало створення добровільної дивізії СС «Галичина». Навесні 1943 р. після приголомшливої поразки німців під Сталінградом нацистські власті прийшли до запізнілого рішення — набрати до своєї армії ненімецьких жителів східних територій. Відтак губернатор Галичини Отто Вехтер звернувся до УЦК із пропозицією сформувати в німецькій армії українську дивізію. Після тривалих суперечок і попри незгоду ОУН-Б Кубійович та його прибічники погодилися. Безпосередньою причиною створення такої дивізії була надія на те, що це поліпшить ставлення німців до українців. Великий вплив на рішення керівництва УЦК справили також уроки подій 1917—1920 рр., оскільки Кубійович зі своїми колегами (а також сам митрополит Шептицький) були переконані в тому, що саме відсутність добре вишколеної армії не дала змоги українцям створити після першої світової війни власну державу. Усвідомлюючи можливість поразки Німеччини, вони твердо вирішили цього разу не допустити, щоб у хаосі подій українці зненацька опинилися без регулярних збройних сил. На переговорах про створення дивізії УЦК наполягало, щоб ця частина боролася лише проти радянських військ. За вказівкою Гіммлера Вехтер зажадав, щоб усе вище командування дивізії складалося з німців, а сама вона, щоб не дратувати Гітлера, називалася не українською, а галицькою. Коли в червні 1943 р. УЦК оголосив набір добровольців, на заклик відповіли понад 82 тис. чоловік, і ІЗ тис. із них згодом стали солдатами добровільної дивізії СС «Галичина». Багатьом сучасникам і дослідникам подій Другої світової війни важко зрозуміти, чому аж понад 80 тисяч української молоді зголосились у ряди дивізії СС "Галичина". І сьогодні виникають запитання: як можна було тоді зважитися на співпрацю з гітлерівською Німеччиною, коли від її бомб горіли вже стріхи волинських сіл, коли тисячі українців гинуло в ґестапівських катівнях і коли мільйони української молоді депортовано на невільничі роботи до Німеччини? Спробуємо дослідити це питання і розглянути інші питання: особливості формування дивізії СС “Галичина”, її участь в українському національно-визвольному русі, загальне значення в історії України. 1. Соціально-політичні та соціально-психологічні передумови створення дивізії СС "Галичина" Українська дивізія "Галичина" — це особливе за часів другої світової війни військове формування. Виникло воно як наслідок того соціально-політичного стану, що мав місце в Західній Україні у період від осені 1939 року — з моменту окупації радянськими військами Західної України до літа 1943 року, коли було створено дивізію "Галичина". Для створення цієї дивізії потрібні були, як мінімум, дві умови. Перша — дозвіл німецького військово-політичного керівництва на утворення формування. Друга — наявність у Західній Україні соціально-політичних передумов, які б завершили масовість добровольців. Бо без підтримки народу або ідея створення дивізії вмерла б ненародженою, або німцям довелося б силою мобілізувати українців до дивізії, що згодом не дозволило б зробити з неї справжню бойову одиницю з високими вимогами і духовною цілісністю, які мали місце в дивізії. Щодо першої умови, треба зазначити, що після поразок у 1943 році німці відмовилися від своєї амбітної позиції, нібито східну проблему вони можуть вирішити тільки "пролиттям німецької крові". І тому для боротьби з більшовизмом почали притягати й інші народи, творячи підрозділи в рамках "Зброї СС" ("Waffen SS"). Таких дивізій було утворено 29. Дивізії "Зброї СС" формувалися з людей російської, французької, іспанської, татарської та інших національностей. Українська дивізія "Галичина" була аж 14-ю. Щодо другої умови, то ідея створення української дивізії дістала підтримку в народному середовищі, особливо серед української інтелігенції Західної України. Про це може свідчити, скажімо, те, що з самого початку зголосилося 80 тисяч добровольців, хоча для комплектування дивізії потрібно було тільки 15 тисяч. На особливу увагу заслуговує той факт, що після поразок у 1943 році ніхто у світі не сумнівався, що Німеччина зазнає поразки. І все ж таки українська громада Галичини приймає рішення підтримати ідею створення дивізії, а українська молодь масово йде добровольцями до неї. Виникає питання: чому, бачучи неминучість поразки Німеччини у війні, галичани все ж таки вступають у війну на німецькому боці? Чи не простіше було б відсидіти десь на печі або в лісі, дочекатися Червоної Армії, щоб добити вже конаючого німецько-фашистського загарбника у її лавах? Чому саме боротьбі проти більшовизму, а значить — проти Червоної Армії присвятили своє життя галицькі юнаки? Перш за все варто зазначити, що український народ на фоні зіткнення двох монстрів — німецького фашизму і російського більшовизму — опинився в дуже складному становищі. Через те, що і німецький фашизм, і російський більшовизм були однаково погибельні для нього. Українець, не маючи власної держави, став перед вибором: а на чийому боці йому виступити? Тож, щоб боротися з німецьким фашизмом, він мусив піти до Червоної Армії, а щоб боротися з російським більшовизмом — до німецької. Безумовно, існував і третій шлях — піти у славне військо УПА, яке, хоч і не мало достатньо сил, боролося на два фронти: як із московським більшовизмом, так і з німецьким фашизмом. Але з певних обставин не кожний українець мав можливість потрапити у ліс, до лав УПА. І тому українці в Галичині робили свій політичний вибір не на користь російського більшовизму. Для такого вибору були певні об'єктивні обставини. Звернемо погляд у недалеке для того часу минуле. До 1939 року Західна Україна була у складі Польщі. Тобто до 1939-го галичани не знали, що таке радянсько-більшовицька влада. Вони не пережили голоду 1933 року, цього штучно проведеного комуністами геноциду проти українського народу. Західні українці не знали, що таке колгосп, що таке НКВД, хто такі комуністи і в чому ж полягає злочинність їхнього урядування. Наприклад, галичани, яким історично властива яскраво виражена індивідуальність, особливо у веденні господарства, ментально не могли сприйняти ідеї колективізації у сільському господарстві. Це приводило до спротиву більшовикам. Навіть Гітлер не знищив стільки людей, скільки московські більшовики, ставлячи свої злочинні експерименти над цілими народами. Тож немає нічого дивного в тому, що галичани вкрай не сприймали насильницького руйнування їхнього віковічного укладу життя, вкрай вороже ставилися до московсько-більшовицької адміністрації. Тобто соціально-психологічна ситуація в Західній Україні щодо ставлення місцевого населення до силоміць поширюваних ідей російського більшовизму була вкрай несприятлива. Також треба зазначити, що військово-політична ситуація в Європі склалася так, що тільки дві держави могли реально претендувати на панівну роль — Німеччина і СССР. Залишалася ще Великобританія. Але її положення на островах не давало Гітлерові можливості швидко розрахуватися з цим супротивником, як це сталося з Францією. З іншого боку, Великобританія не могла кардинально впливати на процеси в Європі. І тому після окупації та розподілу Німеччиною і СССР сусідніх держав Гітлер і Сталін фактично залишилися в Європі сам на сам. Що ж принесла західним українцям окупація їхніх земель радянськими військами? Тільки за півроку, від жовтня 1939-го по квітень 1940-го, в Західній Україні було репресовано 1 120 137 осіб. Це на 10 мільйонів населення Західної України — кожен десятий. Неймовірний розмах репресій, катувань, насильницьких засобів нав'язування комуністичного способу життя випав на долю західних українців. Свавілля комуністичного режиму, керованого з Москви, масові репресії НКВД, руйнація вікового укладу життя людей на догоду комуністичній ідеології, колективізація, насаджувавння чужої культури, русифікація — все це призвело до того, що ще до початку війни між Німеччиною і СССР соціально-психологічна атмосфера в Західній Україні характеризувалася вкрай ворожим ставленням місцевого населення до московсько-більшовицької влади. Виринула, особливо серед української інтелігенції, думка: як позбутися жахливих наслідків такого "возз'єднання", як уникнути остаточного знищення українців більшовиками з Росії? Тож характеристичним для того часу був пошук шляхів звільнення від більшовицького кривавого ярма. У цей самий час Гітлер, захопивши Чехословаччину, дає певну автономію словакам. До того ж, він, розпочавши війну із СССР, проголошує себе борцем із більшовизмом. Уже це не могло не викликати у західних українців певних сподівань щодо можливості отримання незалежної України з рук Гітлера. Ці сподівання ще більше зросли, тільки-но німецькі війська почали зазнавати поразок на Східному фронті. Незаперечним є той факт, що як у часи першої світової війни, так і в часи другої, Україна не мала своєї державності, не мала достатніх сил протистояти цим двом агресорам — більшовицькій Росії і фашистській Німеччині. І через те частина українського населення, перш за все інтелігенція Галичини, вбачала вирішення проблеми незалежності Української держави через союз з Німеччиною. Інша частина населення України, яка довгий час жила в СССР, під впливом більшовицької пропаганди, бачила майбутнє України в союзі з більшовицькою Росією. ОУН, вбачаючи в російському більшовизмі найбільшу небезпеку для народу України, в перші дні війни сподівалася знайти підтримку ідеї незалежності України у Німеччини. Тисячі українців як Західної, так і Східної України, відчувши панування комуністичного режиму, робили однаковий політичний вибір не на користь советської, а на користь німецької сторони. Не збираюся стверджувати, що цей вибір був кращим чи гіршим, ніж вибір українців, які вирішили шукати майбутнє України в союзі з більшовицькою Росією. В обох випадках наслідки були б для України однакові. Рятуючись від більшовицького, українці потрапляли в пащу німецького вовка. Таку проблему можна розглядати як трагедію українців, що змушені були між двох вибирати менше зло. І як наслідок — воювати один проти одного під прапорами чужих держав, у чужих арміях, обстоюючи постулати ворожої для самої ідеї незалежності України ідеології. 2. Структура та завдання дивізії СС “Галичини” Що ж являла собою дивізія СС «Галичина»? Повна назва дивізії «Галичина» — дивізія Waffen SS Galitchina. Waffen — це «війська СС» або «зброя СС». Після перших років війни з Радянським Союзом нацистська Німеччина гостро відчула брак людських ресурсів для формування бойових частин — попри те, що на Східному фронті у тилових, охоронних, зенітних частинах Вермахту служило понад мільйон совєтських громадян, головним чином із військовополонених. Гітлер, як відомо, категорично заперечував проти формування російської та української армії та визнання слов‘янських народів рівноправними з арійцями. Таємно від фюрера були сформовані 21 національна дивізія під егідою цієї самої «зброї СС». Ці з‘єднання не були власне есесівськими хоча б тому, що проти цього категорично заперечував сам рейхсфюрер СС. Дивізійники «Галичини» висунули умову — «ми не воюватимемо проти Заходу (тобто проти демократичних країн), воюватимемо лише проти комуністичного тоталітаризму». Набір до Дивізії було оголошено 28 квітня 1943 року. Тоді в Україні не те що не було, а вже не могло бути прихильників нацизму, бо на той час німці себе показали, і ніхто вже не мав жодних ілюзій щодо націонал-соціалізму. Хто йшов до Дивізії? Про це красномовно говорить прокламація губернатора Галичини Вехтера, яка була видана вже після початку набору. У ній говорилося, що до «Галичини» будуть прийняті всі ті, хто ховався від мобілізації на роботи до Німеччини — «і гріхи їм буде скасовано». Були, звісно, і патріоти, які хотіли утворити українську військову частину. Треба брати до уваги час, коли творилася дивізія — початок 1943 року. Тоді німці відбили наступ Червоної армії, утворили фронт по річці Міус під Ростовом, контролювали Кубань. Німецькі війська стояли недалеко від Москви. За цих умов провід Українського центрального комітету (існувала така допомогова організація) домагався створення якоїсь української частини, яка б могла підсилити позицію України після закінчення війни. Отже, дивізійники зовсім не були прихильниками нацизму. Це були селянські підлітки, юнаки, які йшли захищати Україну. Мотиви створення, скажімо, французької чи голландської дивізій «зброї СС» та дивізії «Галичина» були надзвичайно різними. Якщо у Західній Європі ці формування справді складалися з ідейних симпатиків нацизму, то дивізію «Галичина» українські прихильники її створення від початку розглядали як зародок майбутнього війська незалежної і від Німеччини, і від Росії самостійної України, — на взірець Січових Стрільців, які стали ядром Української армії під час національно-визвольної революції. До речі, не всі українські політичні сили схвалювали цю ідею. Якраз у цей час розгорнулося активне формування Української Повстанської Армії. Її керівники обстоювали необхідність одночасної боротьби на два фронти, з обома тоталітаризмами, і вважали, що створенням дивізії «Галичина» українська молодь втягується у гру за чужі політичні інтереси. Проте УПА активно використовувала період формування Дивізії – з квітня 1943 по червень 1944 року — для вишколу в її лавах старшин повстанського війська та здобуття сучасної зброї. У липні 1944 р. Радянські війська оточили й розбили під Бродами вісім німецьких дивізій чисельністю близько 60 тис. чоловік. Серед них були 10 тис. бійців галицької дивізії, що мали нещастя отримати хрещення вогнем за цих катастрофічних обставин. Десь п'яти тисячам удалося вирватися з оточення, але понад 3 тис. було вбито, поранено й захоплено в полон. За підрахунками, 2 тис. уникли полону, й пізніше багато з них приєдналися до УПА. Після цієї перемоги радянські сили швидко пройшли Галичину, зайнявши Львів, Перемишль і 27 липня Станіслав. У вересні вони перетнули Карпати, й до жовтня 1944р. вся етнічна українська територія опинилася в радянських руках. 3. Місце дивізії СС “Галичини” в українській та світовій історії Питання про нацистські звірства і тих, хто їх підтримував, дуже докладно розглядалось упродовж Нюрнберзького процесу 1946 року. Але жодним словом там не було згадано українських націоналістів, хоча це було б дуже бажано для радянської сторони. І це не дивно. Польські дослідники, першим з яких був професор Рішард Ржецький, виявили, хто саме вбивав у Львові 30 червня 1941 року. Дослідники знайшли номер айнзацкоманди СС, яка займалась цією справою. А батальйон «Nachtigal» жодного відношення до цих вбивств не мав. Якихось же «інших» українських частин у Львові не було й бути не могло. Це питання вдруге постало 1961-го року, коли німецький публіцист Альберт Норден заявив, що у Львові 30 червня 1941 року такі звірства чинили українці. Ця кампанія була спрямована проти міністра уряду ФРН Теодора Оберлендера, який у часи війни був причетний до формування українських батальйонів. Мовляв, ця людина заплямована у кривавих злочинах. Тим часом це був офіцер-фронтовик, який воював на Східному фронті, єдиним «злочином» якого була ворожість до комунізму. І жодних злочинів під час Другої світової війни ні він, ні частини, якими він командував, не вчинили. Є підстави стверджувати, що кампанія проти Оберлендера була ініційована з Москви, і саме за наказом Москви до неї приплели «звірства українців». Буча, яка знялася зараз у світовій пресі з приводу СС «Галичини», сама по собі не дивує. Якщо хтось із вояків «Галичини» справді заслужив кару, хай буде покараний, хто ні — хай спокійно живе. Тільки ось що прикметно: лише Канада тричі розглядала на судових процесах так звані «злочини дивізії «Галичина». Це було у 1950-му році, 1984-му і в грудні 1986-го року. Всі ці суди щоразу приводили до висновку, що жодних воєнних злочинів за дивізією «Галичина» не було. У світі ми маємо друзів, але маємо і ворогів. Є певні сили, зацікавлені, щоб час від часу збуджувати хвилю світового обурення проти України — а не проти поодиноких українців, котрі зараз доживають свій вік в Англії чи в Австралії. І дуже прикро, що наші високі урядовці, та й Президент, не забезпечили себе помічниками, які допомогли б їм порадами у такій ситуації і дали гідну відсіч подібним кампаніям. На сьогодні на Заході все голосніше лунають заклики — якщо не засудити юридично, то, принаймні, дати історичну оцінку злочинам НКВД. Дискредитація вояків, які воювали на стороні українських визвольних сил, відволікає міжнародну громадськість від мільйонів енкаведистів, що сьогодні в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані за свої «подвиги» отримують підвищені персональні пенсії. Ми далекі від думки ставити крапку у цій історії. Тим більше, не варто захищати реальних воєнних злочинців. Але не може залишатися без належної відповіді чергова спроба оббрехати українців, звинувативши їх у всіх можливих і неможливих злочинах. Висновки Виходячи з вищесказаного можна прийти до наступних висновків: Українська дивізія "Галичина" — це особливе за часів другої світової війни військове формування. Для створення цієї дивізії потрібні були, як мінімум, дві умови. Перша — дозвіл німецького військово-політичного керівництва на утворення формування. Друга — наявність у Західній Україні соціально-політичних передумов, які б завершили масовість добровольців. Свавілля комуністичного режиму, керованого з Москви, масові репресії НКВД, руйнація вікового укладу життя людей на догоду комуністичній ідеології, колективізація, насаджувавння чужої культури, русифікація — все це призвело до того, що ще до початку війни між Німеччиною і СССР соціально-психологічна атмосфера в Західній Україні характеризувалася вкрай ворожим ставленням місцевого населення до московсько-більшовицької влади. Тож характеристичним для того часу був пошук шляхів звільнення від більшовицького кривавого ярма. Дивізійники «Галичини» висунули умову — «ми не воюватимемо проти Заходу (тобто проти демократичних країн), воюватимемо лише проти комуністичного тоталітаризму». Набір до Дивізії було оголошено 28 квітня 1943 року. Дивізійники зовсім не були прихильниками нацизму. Це були селянські підлітки, юнаки, які йшли захищати Україну. У липні 1944 р. Радянські війська оточили й розбили під Бродами вісім німецьких дивізій чисельністю близько 60 тис. чоловік. Серед них були 10 тис. бійців галицької дивізії, що мали нещастя отримати хрещення вогнем за цих катастрофічних обставин. Десь п'яти тисячам удалося вирватися з оточення, але понад 3 тис. Було вбито, поранено й захоплено в полон. За підрахунками, 2 тис. уникли полону, й пізніше багато з них приєдналися до УПА. Отже, створення дивізії СС “Галичина” – це було бажання не стільки підтримати нацистську політику, скільки створити і укріпити незалежність українських земель. Але, на жаль, цим мріям здійснитися вдалося тільки в недалекому майбутньому. Список використаної літератури О.Субтельний. Історія України. – К., 1996. Визвольний рух на Україні. – Львів, 1999. Яременко С.І. Правда про українську Дивізію “Галичина”. – Львів, 2000.
https://doc4web.ru/astronomiya-/energozabezpnchennya-rf.html	ЕНЕРГОЗАБЕЗПНЧЕННЯ РФ	https://doc4web.ru/uploads/files/244/248b8bbf367ac050b65d011391045522.docx	files/248b8bbf367ac050b65d011391045522.docx	Життя кожного індивіду потребує ряду необхідних для нього умов. Найпершою умовою розвитку, росту і життєдіяльності будь-якого живого організму є їжа, вода, відповідна температура, світло ( для більшості рослин ), а для аеробних організмів – вільний кисень. Це вказує на те, що зовнішнє середовище не тільки дало початок живому, але і забезпечує його існування і розвиток, даючи їжу, воду, тепло і все необхідне для життя. Живий організм знаходиться в нерозривній єдності з середовищем, невіддільний від нього. Організм є продуктом даного середовища, оскільки він пристосований до асиміляції умов, які потрібні для його життя і входять до даного середовища. ( М. Гулий ) Проте зовнішнє середовище, а отже, і потрібні для життя організму умови, нестабільні. І зі зміною зовнішнього середовища, яке породило живе і яке підтримує його існування, повинно обов’язково змінюватись і живе адекватно зміненим умовам і середовищу. Організм має адаптуватись до нових умов життя, тобто набути здатність асимілювати нові, вже змінені, умови, пристосуватись до середовища. Тому він повинен змінити раніш властивий йому обмін речовин на новий, який залежить від асиміляції нових умов життя. Отже, зовнішнє середовище є керівним у житті і розвитку організмів не лише тому, що воно породило живе і підтримує його існування, а і тому, що, змінюючись, воно обумовлює зміні і тим самим направляє розвиток і еволюцію живого світу. ( М. Гулий ) Керівна роль зовнішнього середовища виявляється ще й у тому, що воно, породивши живе, наділило його, очевидно, при самому зароджуванні здатністю до пристосовувальної мінливості, здатністю до адаптації до умов життя. Завдяки цій здатності живе набуло механізми захисту проти шкідливих впливів зовнішнього середовища. Без набуття цих адаптивних захисних механізмів навряд чи було б життя. Організми були б приречені на швидку неминучу смерть. Цим захисним адаптивним механізмом повинно було бути насамперед постійно протікаюче, швидке самооновлення хімічних складових компонентів живого. За останні кілька десятиліть дослідники, які працювали з найрізноманітнішими об’єктами, однозначно показали, що збільшення (зростання ) функцій органів і систем закономірно обумовлює активацію синтезу нуклеїнових кислот і білків в клітинах, що утворюють ці органи і системи. Оскільки у відповідь на потреби середовища зростає функція систем, що відповідають за адаптацію, то саме там насамперед розвивається активація синтезу нуклеїнових кислот і білків. ( Е. Ньюсхолм ) Послідовність явищ при процесі формування довгочасової адаптації така: зростання фізіологічної функції клітин, які відповідають за адаптацію, викликає зростання швидкості транскрипції РНК на структурних генах ДНК в ядрах цих клітин; збільшення кількості іРНК призводить до збільшення кількості програмованих цією РНК рибосом ( і полісом ), у яких інтенсивно протікає процес синтезу клітинних білків; у результаті маса структур зростає і відбувається збільшення функціональних можливостей клітини, що і є основою довгочасової адаптації. ( П. Шмідт ) Генетична програма будь-якого організму ( від найпростішого до самого високоорганізованого ) передбачує не завчасно сформовану адаптацію, а можливість її реалізації під впливом середовища. Це забезпечує реалізацію лише тих адаптаційних реакцій, які життєво необхідні, і тим самим забезпечує економне , залежне від умов середовища використання енергетичних і структурних ресурсів організму. У мінливому середовищі наступне покоління кожного виду ризикує зустрітися із абсолютно новими, іншими умовами. Тоді будуть потрібні не спеціалізовані реакції предків, а потенційна можливість адаптації до широкого спектра факторів. Проте для досконалої адаптації саме по собі виникнення функціональної системи є недостатнім. Необхідно, щоб в клітинах і органах, що утворюють таку систему, виникли структурні зміни, які б фіксували стан даної системи і збільшили б її фізіологічну потужність. У розвитку більшості адаптаційних реакцій можна виділити два етапи: початковий етап термінової, але недосконалої адаптації; наступний етап досконалої довгочасової адаптації. Взаємозв’язок цих етапів можна показати на схемі: ФАКТОРИ СЕРЕДОВИЩА НАЙВИЩІ РЕГУЛЯТОРНІ СИСТЕМИ ОРГАНІЗМУ РІВЕНЬ ФУНКЦІЇ КЛІТИН СИСТЕМА ЕНЕРГОЗАБЕЗПНЧЕННЯ РФ ФАКТОР – РЕГУЛЯТОР СТРУКТУРИ БІЛОК РНК ДНК ( РФ — регулятор фосфорилювання ) РФ = (АМФ) (АДФ) (Фн) / (АТФ) ( “Фізіологія адаптаційних процесів”) Оскільки АТФ пригнічує окислювальне фосфорилювання, а продукти її розпаду активують цей процес, то дане співвідношення можна умовно позначити як регулятор фосфорилювання. Можна також вважати, що РФ регулює швидкість ресинтезу АТФ у мітохондріях. Деякі види організмів надзвичайно добре адаптувались до частих змін умов середовища, яке їх оточує. У процесі ж формування адаптаційних реакцій виділяється перша енергетично невигідна фаза генералізації. Вона проявляється у великій кількості реакцій, які не властиві даній системі за звичайних умов її діяльності, а також різними помилками у діяльності і яскраво вираженим вегетативним компонентом. Надалі у процесі зміцнення системи тимчасових зв”язків, які є основою функції ( чи ефекту ) пристосування, що формується, зайві реакції і помилки, а також зайва активність, зникають. Вегетативний компонент реакції значно зменшується, і таким чином бажаний результат досягається при максимальній економії ресурсів організму. ( А. Голдовський) За умов успішної адаптації до різних факторів середовища висока економічність функціонування є характерною рисою систем, що є відповідальними за адаптацію. Ця важлива риса однаково визначено виявляється: на рівні клітин і органів, де вона детермінована співвідношенням клітинних структур; 2) на рівні системи в цілому, де вона визначається співвідношенням органів; на рівні нейрогуморальної регуляції, де економність виявляється наслідком зростання реактивності адаптованих органів до медіаторів і гормонів. (М. Лукнер) Разом із тим, К. Верцар у книзі “IX Міжнародний конгрес геронтологів” підкреслює, що зменшенням адаптаційних можливостей організму до змінених умов існування можна характеризувати старість. На його думку, зниження ефективності адаптації можна пояснити недостатністю регуляції гомеостазу старості. У високоорганізованих живих істот, як вказує Дж. Бірен, старість є наслідком погіршення адаптаційних реакцій, а також адаптаційної спроможності нервової системи. (Всесоюзний симпозіум з регуляції метаболізму) У генотип деяких видів організмів закладена необхідність змінювати наявний обмін речовин на той, який би відповідав принципово новим, зміненим умовам. Найчастіше це проявляється у зниженні інтенсивності метаболізму. Проте деякі хімічні і біохімічні перетворення проходять більш інтенсивно, щоб компенсувати зменшення чи навіть відсутність деяких факторів ( енергетичних, пластичних чи фізіологічних ). Для прикладу можна взяти період зимового спокою ( т. зв. сплячки ссавців). У період активності тварини стан її діяльності підтримується специфічним обміном речовин, який протікає паралельно із обміном, що складає основу самооновлення. А у період спокою тварини відсутня специфічна функція м’язів, зору, нюху, слуху, травлення та деякі інші. При цьому буде відсутній і специфічний обмін речовин, що пов’язаний із даною функцією. Проте оновлення складових хімічних компонентів м’язів, тканин, усієї анатомо- гістологічної системи, органів зору і т. д. продовжується як при їх активності, так і в період спокою. Періодичність життєвої активності є характерною рисою не лише таких високоорганізованих істот, як ссавці. Адаптаційні процеси, що мають наслідком кардинальні зміні функціонування організму в цілому, характерні і для менш розвинених форм життя ( паразитичні черви, деякі комахи, плазуни, мікроорганізми, дріжджі ). Між анабіозом та життєдіяльністю є широка зона перехідних станів. Стани організмів у порядку зниження життєдіяльності можна розділити на: Біоз ( активна життєдіяльність ) Гіпобіоз ( обмежена і сповільнена життєдіяльність ) Мезабіоз ( проміжний стан ) Анабіоз (оборотне припинення життєдіяльності ) На схемі співставлені групи станів та їх основні характеристики: НЕЖИТТЄДІЯЛЬНІ СТАНИ ЖИТТЕДІЯЛЬНІ СТАНИ АНАБІОЗ МЕЗАБІОЗ ГІПОБІОЗ БІОЗ ХАРАКТЕР ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРУКТУР КЛІТИН Неф-ціонування Однобічна Ослаблене Повне структур каталітична функціонування функціонування дія структур структур ХАРАКТЕР ОБМІНУ Незначні Дисиміляція Асиміляція і дисиміляція руйнівні процеси РЕАКТИВНІСТЬ Ареактивність Гіпореактивність Повна Реактивність (Фізіологія адаптаційних процесів) Оскільки в основі процесу життєдіяльності лежить взаємодія структур клітини з водою, то перехід організму із одного стану в інший пов”язаний насамперед із зміною вмісту води чи співвідношення різних станів ( форм ) води в клітинах. Стан біозу (повної життєдіяльності ) є можливим при високому вмісті води в клітині ( у тому числі вільної води ). Це забезпечує перенос речовин, зв”язування ферментів, ферментних систем, а також структурних компонентів клітини. Спостерігається синтетична діяльність клітини в цілому ( асиміляція ) і руйнівні процеси обміну ( дисиміляція ). При меншому вмісті води можливий стан гіпобіозу ( специфічно обмеженої життєдіяльності ). Такий стан обумовлений ослабленням взаємодії клітинних структур з водою і ослабленням процесів обміну речовин. Ще менший вміст води характерний для проміжних станів між життєдіяльністю і анабіозом. Відбувається переривання зв”язків частин клітини, процеси синтезу припиняються. Ферментна активність структур діє лише у напрямку дисиміляції. При наявності лише зв”язаної води можливі стани оборотного припинення життєдіяльності ( анабіоз ), оскільки ферментні реакції припиняються внаслідок відсутності вільної води. Такий стан можливий лише у випадку пристосованості організму даного виду (його клітин ) до такого глибокого обезводнення. Здатність організмів до переходу у стани зниження життєдіяльності ( у тому числі анабіоз ) залежить від багатьох факторів. Відомо, що чим вища організація тварин, тим важче привести їх у стан гіпобіозу і анабіозу. У процесі еволюції у зв”язку з ускладненням функцій організму відпадала необхідність у фазах спокою життєвого циклу і у підтриманні здатності до анабіозу – первинної властивості живого. Однак ізольовані клітини, тканини і навіть органи тварин не повністю втратили цю здатність. Процеси метаболізму ( наприклад, при диханні і поділі клітини ) залежать від величини нижнього “порога” , яка є найчутливішою до температури реакції. Тому не можна приймати яку-небудь одну біохімічну реакцію як критерій активного життя. (М. Гулий) Проте температурна стійкість цілого організму не обов”язково співпадає з стійкістю його клітин in vitro. Е. Бауер характеризує живу систему як стан, коли організм знаходиться у стабільній стійкій нерівновазі. Стан рівноваги можливий лише з настанням смерті. Однією із найголовніших умов нормальної життєдіяльності є наявність води. Але величина вмісту води для різних видів може відрізнятися. Крім того, є можливим зниження вмісту води за певними межами зниження температури, так як тоді посилюється зв”язування води у льодоподібних формах. При цьому стає можливим перехід до гіпобіозу, мезабіозу і ( при пристосованості структур до глибокого охолодження ) до анабіозу навіть при загалом високому вмісті води в організмі. Яскравою ілюстрацією переходу із стану анабіозу до біозу є зміна станів насіння вищих рослин: Насіння при перевищенні певної критичної температури і при сприятливій температурі переходить від анабіозу до мезабіозу. Розпочинаються слабкі дисиміляційні процеси, які стрибкоподібно зростають при достатній кількості води. При високому вмісті води “включаються” і синтетичні процеси, починається активна життєдіяльність ( проростання ). (І. Васильєв) Перехід від анабіозу до мезабіозу є стрибкоподібним при наявності вільної води. А перехід від мезабіозу до гіпобіозу пов”язаний із переходом через максимум набухання ( активації ) клітинних структур. На Всесоюзному симпозіумі “Метаболічна регуляція фізіологічного стану” була присутня доповідь до питання про тестування функціональних станів організму. Л. К. Кожевнікова у тезі доповіді відзначає, що у зимовий період зростає активність сироваткової лактатдегідрогенази, а у літній – активність трансаміназ. Це відображає адаптацію до низьких температур взимку і перехід влітку до репродуктивних функцій. Ці дані базуються на дослідах із норками і песцями. П. Бахметьєв явище анабіозу проілюстрував як годинник, який “іде” ( живе ). Ми зупиняємо рукою маятник, і годинник стає, замовкає – він більше не живе, але і не помер, оскільки досить торкнутися маятника, і він піде, “заживе” попереднім життям. (В. Антоненко) Гіпобіоз можна розрізняти: Добовий, пов”язаний із змінами умов середовища, які вкдбуваються на протязі доби. Сюди відносяться зниження інтенсивності життєдіяльності пойкілотермних організмів, які відбуваються з настанням ночі і продовжуються аж до ранку, причому з настанням світлової частини доби нормальна життєдіяльність відновлюється. До добового гіпобіозу слід віднести і звичайний сон людини, а також сон усіх гомойотермних тварин. Проте, як відомо, протягом фази сну деякі фізіологічні процеси можуть підсилюватись. Наприклад, діяльність мозку, хоч і дещо змінюється, все ж інтенсифікується. Однак незаперечним є загальне зниження життєдіяльності під час сну. Різко падає реактивність, падає тонус м”язів, настає відносна нерухомість, серцебиття уповільнюється, знижується температура і артеріальний тиск, дихання стає менш глибоким і частота його знижується (можуть мати місце навіть невеликі затримки дихання ). Крім того, знижується діяльність деяких залоз, знижується секреція слини, сліз, ослаблюється секреторна діяльність шлунка. (А. Голдовський) Сезонний гіпобіоз, який має місце перед періодом настання несприятливих умов зовнішнього середовища в результаті появи певних ознак. Це – сигнальний вплив зовнішніх факторів, результати якого специфічні для кожного організму. За сприятливих умов життєдіяльність знову зростає до її нормального рівня. Прикладами такого стану є так званий осінньо- зимовий спокій, а у гомойотермних організмів – зимовий сон і глибокий гіпобіоз – сплячка ( літня і зимова ). Зимовий сон деяких гомойотермних організмів характеризується великою тривалістю і пов”язаний із значним зниженням інтенсивності життєдіяльності, але відрізняється від зимової сплячки підтриманням температури тіла на високому і сталому рівні. Під час зимової сплячки гомойотермних тварин значно знижується життєдіяльність. Порушується активна терморегуляція і, як наслідок, спостерігається різке зниження температури тіла. Частота дихальних рухів знижується у 4 – 8 разів ( у порівнянні з біозом ), а серцебиття уповільнюється у 10 – 20 разів. (А. Голдовський) Літня сплячка відрізняється від зимової тим, що зниження проявів життєвих процесів є меншим. Температура тіла ссавців може досягати 20*С ( і навіть вище). Вимушений гіпобіоз, який настає в результаті прямого впливу несприятливих факторів. Такий вид гіпобіозу схожий на нічне зниження життєдіяльності, але він може виникати у будь-який час доби. Прикладом вимушеного гіпобіозу є життєдіяльність рослин у період водного дефіциту або при раптовій зміні температури. Вимушеним гіпобіозом є також зимове заціпеніння комах, якщо тільки це не переходить у анабіоз. Інколи явища вимушеного гіпобіозу можуть тимчасово “накладатись” на добовий чи сезонний гіпобіоз. Наприклад, при значному зниженні температури комаха, що знаходиться у стані діапаузи, впадає в заціпеніння, яке зникає при настанні звичайних для діапаузи температурних умов. Існують також патологічні стани гіпобіозу, такі, як періодична сплячка, летаргія, прекома ( латентна кома ), нарколепсія у людини, а також кома у всіх її проявах, крім термінальної. До штучних станів гіпобіозу відносяться стани органів, клітин і тканин організмів при неглибокому охолодженні, яке є недостатнім для анабіозу і, крім того, не доводить їх до мезабіозу. При гіпобіозі різні частини організму можуть відрізнятися за ступенем зниження життєдіяльності. Наприклад, при зимуванні рослин у найглибшому спокої знаходяться молоді однорічні бруньки. (І. Васильєв). У тварин різноманітність зниження життєдіяльності спостерігаються у період сну, ще чіткіше – при сплячці. Тоді діяльність ЦНС пригнічена, однак деякі залози ( паращитовидна, підшлункова ) зберігають іноді значну активність. Для гіпобіозу характерним є різке зниження інтенсивності обміну речовин у порівнянні з активним станом. При штучній гіпотермії також характерні зміні обміну речовин. У початковій стадії охолодження відбувається зростання метаболізму ( про що свідчить зростання використання кисню ). А при подальшому охолодженні вже відбувається зниження інтенсивності обміну. Навіть при добовому гіпобіозі (сон) спостерігається зниження основного обміну ну 7 – 15 %. Паралельно із цим змінюється і характер обміну. (H. Jana) При переході до гіпобіозу відбуваються зміни у діяльності ферментів. Крім цього, зберігається співіснування асиміляційних і дисиміляційних процесів. Про наявність синтезу при гіпобіозі свідчить утворення раневих тканин при поверхневих ушкодженнях тканин рослин і навіть тварин. При підготовці і переході організма до сезонного гіпобіозу відбувається накопичування речовин, які пригнічують біохімічні процеси, що відносяться до процесів росту і розвитку. У рослин перед настанням зимового спокою в клубнях і бруньках внтенсивно накопичуються інгібітори росту. Такі ж процеси мають місце і у тварин. Наприклад, в організмі сусликів перед сплячкою одночасно з накопиченням жирових запасів накопичуються токофероли, які можна вважати інгібіторами процесів метаболізму і терморегуляції. При переході до сплячки змінюється функціонування ендокринної системи (особливо кортикостероїдної регуляції ), з якої пов”язані сезонні ритми фізіологічних функцій. (А. Голдовський) При зниженні інтенсивності життєдіяльності відбувається послідовне “вимкнення” діяльності окремих процесів і функцій організму. При цьому спочатку вимикаються філогенетично молодші функції, потім більш старі і, нарешті, найдревніші функції організму. Таким чином, зниження життєдіяльності виражається у одночасному ослабленні багатьох функцій. Наприклад, при неглибокому гіпобіозі ( сон ) вища нервова діяльність суттєво обмежується, відчуття навколишньої дійсності вже є неповним, хоч оцінка значимості сигналів, які надходять із зовнішнього середовища, все ще зберігається. При глибокому гіпобіозі ( зимова сплячка ссавців ) у прирдних умовах функції припиняються у послідовності, оберненій їх виникненню в ході еволюції. При глибоких зниженнях інтенсивності життєдіяльності відбувається порушення функціональної цілісності організму через вимкнення окремих фізіологічних функцій. Іноді для такого стану є характерним поглиблення дезінтеграції організму через відсутність єдності систем і їх функцій. Дезінтеграція різко виражається у організмів із добре розвиненою ЦНС, оскільки вимкнення окремих її функцій прзводить до порушення цілісності всієї системи ( організму ). Навіть під час сну спостерігається порушення зв”язку кіркової та підкіркової систем. При гіпобіозі падає і реактивність організму. Функції, які залишились невимкненими, слабшають, оскільки знижується інтенсивність біохімічних процесів, що лежать в основі цих функцій. Різка загальмованість процесів колагеноутворення базується на тому факті, що повне заживлення ран у ссавців у період сплячки відбувається дуже повільно. У стані сплячки не розвивається також інфекційний процес, а запальні реакції хоч і є активованими, проте надто слабко ( іноді зовсім зупиняються ). Розвиток захворювань під час сплячки у ссавців теж різко гальмується. Навіть патологічна реакція і розвиток захворювання при попаданні вірусу в організм може не відбуватися внаслідок попереднього зниження температури тіла. Отже, зниження температури тіла, яке відбувається під час гіпобіозу ( зимової сплячки), є одним із факторів, які визначають ослаблення інфекційного процесу. У стані сплячки затримується розвиток пухлин. Крім того ссавці у стані сплячки менш сприйнятливі до опромінення. Але після інтенсифікації обміну радіаційні ушкодження виявляються. Під час дії того чи іншого агента, який призводить до зниження життєдіяльності, в багатьох організмах часто відбувається підйом активності життєвих процесів перед їх глибоким зниженням. Наприклад у рослин інтенсивність фотосинтезу на перших стадіях в”янення зростає. У тварин має місце підвищення обміну перед його глибоким пониженням. (Б. Рубін) Ізоляція від середовища при гіпобіозі виражена тим сильніше, чим глибшим є зниження життєдіяльності. При відновленні життєдіяльності зміни ідуть у строго оберненій послідовності, ніж при процесах впадання у сплячку, відбувається реінтеграція, підвищується реактивність організму і, нарешті, припиняється так чи інакше створена ізоляція від середовища. Отже, гіпобіоз з одного боку різко відрізняється від нежиттєдіяльних станів тим, що процеси асиміляції присутні, незважаючи на їх ослаблення. З іншого боку, гіпобіоз не має чітко виражених меж із біозом, якому відповідають близькі до максимуму процеси анаболізму і катаболізму. Навіть у межах самого гіпобіозу між окремими станами існують часто важко визначальні переходи. Явище гіпобіозу можна порівняти з моментом майже повного розкручення пружини годинника. Ферментативна активність присутня, але взаємодія ферментних систем проявляється слабо. Внаслідок майже повної “дезактивації” пружини життєві процеси ( “рух стрілок” ) виражені ослаблено і проходять не зовсім чітко. ЛІТЕРАТУРА: М. Ф. Гулий: “Природа і біологічне значення деяких метаболічно-пристосовувальних реакцій організмів”, Київ – 1977 М. Ф. Гулий: “Основні метаболічні цикли”, Київ – 1968 “Генетичні і біохімічні механізми регуляції функціонування живих систем”, Іркутськ – 1984 П. Ю. Шмідт: “Анабіоз” М. Лукнер: “Вторинний метаболізм у мікроорганізмів, рослин і тварин”, Москва – 1979 Е. Ньюсхолм: “Регуляція метаболізма”, Москва – 1977 “Фізіологія адаптаційних процесів”, Москва – 1986 А. Голдовський: “Основи вчення про стани організмів”, Ленінград—1977 “Анабіоз і переданабіоз мікроорганізмів”, Рига – 1973 10) Н.Jana: “Energy metabolism in hypnotic trance and sleep”, California,1965 Б. А. Рубін: “Курс фізіології рослин”, Москва – 1971 І. М. Васильєв: “Зимування рослин”, Москва – 1965 В. Т. Антоненко: “Життя в умовах низьких температур”, Київ-1978 “Метаболічні процеси при деяких екстремальних станах”, Кишинів – 1985 Національний Університет "Києво МогилянськаАкадемія" Курсова робота з біології на тему ГІПОБІОЗ: особливості обміну речовин Виконав студент ІІ курсу ФПрН Дзюба О. О. Науковий керівник кандидат біологічних наук Безусько А. Г. Київ -- 1999 ПЛАН: Вступ: організм і середовище; Механізми адаптації організмів до умов середовища; Розвиток і метаболізм при дії різноманітних факторів; Загальна характеристика гіпобіозу і його види; Обмін речовин при гіпобіозі; Процеси зміни обміну при гіпобіозі; Висновок; Використана література.
https://doc4web.ru/astronomiya-/biogeocenoz-.html	біогеоценоз 2	https://doc4web.ru/uploads/files/253/e8c871da054c8f7b71dc7397b6a9e792.docx	files/e8c871da054c8f7b71dc7397b6a9e792.docx	МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА ІНСТИТУТ ПРИРОДНИЧИХ НАУК РЕФЕРАТ на тему: Біоценоз Виконала студентка групи Б-21 м.Івано-Франківськ 2010 План 1. Біоценоз, як єдність рослинності і тваринного населення. 2. Склад і структура біоценозу. 3. Зв’язки в біоценозі. 4. Динаміка біоценозів. 5. Основні закономірності розподілу біоценозів. 6. Класифікація біоценозів. 1. Біоценоз, як єдність рослинності і тваринного населення Рослинний покрив і тваринне населення земної кулі надзвичайно різноманітні, що пояснюється строкатістю умов існування в різних районах та великою кількістю видів рослин (понад 500 тис. видів і 1,5 млн. видів тварин), пристосованих до умов життя в певному середовищі. Всі організми, як правило, живуть у природі не ізольовано, а у зв’язку один з одним, утворюють певні сукупності. Існує велика кількість угруповань рослин і тварин різних за видовим складом, кількістю екземплярів, будовою, особливостями місцезростання. Біоценоз (з гр. біос – життя, коінос – загальний, спільний) – сукупність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що заселяють певну ділянку суші або водоймища (біотоп). Всі вони пов’язані як між собою, так і з абіотичними факторами середовища. Біоценоз – це динамічна, здатна до саморегуляції система, компоненти якої (продуценти, редуценти і консументи) взаємозалежать один від одного. В біоценозі виділяють: зооценоз (сукупність тварин), фітоценоз (сукупність рослин), мікоценоз (сукупність грибів), мікроценоз (сукупність мікробів). У польових умовах межі біоценозу і пов’язаного з ним біотопу найчастіше визначаються за змінами рослинного покриву, які можна добре спостерігати візуально. Рослинність або сукупність рослинних угруповань є невід’ємною складовою частиною ландшафту і одним із найбільш динамічних компонентів навколишнього середовища. Таким чином, фітоценози і зооценози є частиною більш складних природних систем – біогеоценозів, сукупність яких утворює біосферу Землі. Прикладом біоценозів можуть бути ліс, луки, степ, болото, сільськогосподарські угіддя тощо. Біоценози можуть формуватися як природним шляхом, так і під впливом діяльності людини. Термін “біоценоз” був запропонований К. Мебіусом, який у 1877 р. описав угруповання тварин устричних банок. Чи включав Мебіус в поняття “біоценоз” рослини, залишається невідомим. Засновником вчення про угруповання рослин вважаються І.К. Па чоський (1896) та П.М. Крилов (1898). Вперше визначення рослинного угруповання – фітоценозу було дане І.К. Пачоським у 1915 році. Життя біоценозу визначається як біологічними особливостями, так і фізико-географічними умовами існування. Біоценоз вважається як біологічним явищем так і географічним. Склад і будова біоценозу, його зовнішній вигляд, характер зв’язків між організмами змінюється залежно від абіотичних факторів: кліматичних факторів, орографії, літологічного складу порід тощо.Набір біоценозів і їх особливості в різних зонах неоднакові. Біоценоз тісно пов’язаний з умовами неживої природи (біотопом). Аналізуючи закономірності розвитку лісових природних угруповань, В.М. Сукачов прийшов до висновку, що в природі існують системи, які об’єднують біотичні та абіотичні компоненти. Ці системи приурочені до певної території з абіотичними умовами, що називаються біотопом. Єдність біоценозу і біотопу – це природний комплекс, який В.М. Сукачов назвав біогеоценозом.За визначенням В.М. Сукачова, біогеоценоз – це сукупність на деякій ділянці земної поверхні однорідних взаємодіючих, пов’язаних обміном речовини і енергії, природних компонентів – гірських порід, ґрунту, гідрологічних умов, рослинності, тварин і мікроорганізмів. 2. Склад і структура біоценозу Особливостями будь-якого біоценозу є видовий склад та структура. Кожен біоценоз має чітко визначений видовий склад. Загальна кількість видів рослин і тварин, властивих певному біоценозу, більш менш постійна, але між біоценозами різних типів досить відрізняється. Найбільш багаті за видовим складом біоценози вологих тропіків, а найбідніші – біоценози аридних і холодних реґіонів. Загальна кількість видів, що складає біоценоз характеризує його видове багатство. Загальна кількість видів, що входить до складу біоценозу, їх різноманітність залежить від місцезнаходження, кліматичних та едафічних умов біоценозу, а також від його історії розвитку. Видова насиченість біоценозу – загальна кількість видів, що припадає на одиницю площі. Залежно від видової насиченості розрізняють біоценози прості і складні. У складних біоценозах велика кількість видів і взаємозв’язки між ним складні. Причому, у найбагатших у видовому відношенні біоценозах практично всі види малочисельні. Так, у тропічних лісах, які мають значну флористичну насиченість, рідко можна зустріти поряд кілька дерев одного виду. Усе це зумовлює формування досить складних біотичних зв’язків. У таких умовах не буває масового розмноження окремих видів, біоценози характеризуються високою стабільністю. Видова насиченість залежить від кліматичних та едафічних умов. Так, тундри і пустелі охоплюють значно меншу кількість ви дів, ніж біоценози вологих тропічних лісів. Велику флористичну насиче ність мають вологі тропічні ліси. У лісах Шрі-Ланки налічується 1500 видів деревних рослин, а в лісах басейну р. Амазонки – до 2500 видів.На формування видової насиченості значний вплив мають історичні фактори.В процесі розвитку біоценозів спостерігається тенденція до поступовогозбільшення видового багатства. Сформовані біоценози, як правило, багаті за кількістю видів, ніж молодші за віком. Сюди відносять біоценози тропічної зони. У помірній зоні в зв’язку із зледеніннями, які відбувалися в минулому, біоценози порівняно молоді і тому бідніші за видовим складом. Від віку біоценозів залежить також і взаємозв’язки між організмами і навколишнім середовищем. Важливою ознакою біоценозів є кількісне співвідношення між видами, які входять до його складу. Види, які чисельно переважають в біоценозі над іншими називають домінантами. За кількістю домінантів біоценози можуть бути моно- і полідомінантними. Показник домінування визначають не для всього біоценозу, а для окремих структурних угруповань, що входять до нього, зоо-, мікробо- фітоценоз.Крім того зооценоз і фітоценоз часто розділяють за систематичними ознаками (птахи, комахи, злаки, вересові), еколого-морфологічними (дерева, кущі, трави), або за розмірами (мікрофауна, мезофауна, ґрунти).Крім домінантів виділяють субдомінанти, другорядні і третьорядні види. В ці поняття намагаються вкласти кількісні характеристики. Так, для птахів була запропонована така градація: домінанти – 15% і більше від загальної кількості особин, субдомінанти – 5…14,9%, другорядні види – 0,1…4,9%, третьорядні - < 0,1%. Для рослин подібні градації складаються на сонові чисельності, рясності, біомаси. Домінантів серед рослин виділяють як для окремих ярусів, так і для груп ярусів. Домінування – поняття відносне,оскільки вид, який є домінантом в одному біоценозі може не бути ним в іншому. Едифікатори – види, які визначають структуру біоценозу і специфічні умови існування в ньому (ступінь затінення, умови росту, характер процесів кругообігу).Найчастіше едифікаторами виступають рослини верхніх ярусів. Едифікатори завжди з числа домінантів, але не завжди домінанти є едифікатором. Асектатори (види супутники), які завжди присутні в біоценозі, але ніколи не бувають домінантними. У складі фітоценозів виділяють групи видів, які мають різне значення в житті рослинного угруповання, їх називають ценотипами. Російські геоботаніки Г.М. Висоцький та І.К. Висоцький виділили дві групи таких видів:1) основні, постійні види, які визначають властивості у фітоценозів; 2) тимчасові, непостійні види, які з’являються у фітоценозі періодично (інградієнти). Структура біоценозу – це закономірні зв’язки і визначений розподіл різних елементів системи. Розрізняють видову, просторову або хорологічну і трофічну структури. Просторова структура біоценозу (ярусність).Розподіл видів рослин, тварин і мікроорганізмів в біоценозі залежить від умов їх місця проживання і становить так звану просторову структуру (ярусність). Просторова структура – це вертикальний розподіл фітоценозу в наземній та підземній частинах на окремі горизонти. Тому розрізняють наземну і підземну структури біоценозу.Формування наземної структури залежить від вимогливості рослин до світла, тепла, вологи, вітру тощо.Кожен ярус біоценозу характеризується певними морфологічними,флористичними, екологічними та іншими ознаками. Найкраще просторова структура виражена у фітоценозі. Добре виражена ярусність у лісах: 1)деревний ярус, 2) ярус чагарників і підліску, 3) трав’яний покрив, 4)мохів і лишайників. Слабше ярусність виражена у степових і лучнихугрупованнях. У фітоценозах існують також і позаярусні рослини: ліани таепіфіти. Кількість ярусів залежить від екологічних і едафічних умов,видового складу, віку угруповання. Навіть при незначному покращанні екологічних умов кількість ярусів зростає . Підземна структура фітоценозу формується в залежності від вимогливості вищих рослин до родючості ґрунту. Тварини не пристосовані постійно до якого-небудь ярусу. В більшості випадків вони ведуть активний спосіб життя в кількох ярусах: птахи ,окремі види ссавців. Залежно від кількості ярусів біоценози ділять на 1) прості (сосняк лишайниковий), 2) складні фітоценози (сосняк грабово-дубовий різнотравний). Ярусний розподіл рослин не тільки підвищує загальну продуктивність біоценозів, а й пом’якшує взаємовідносини між рослинами, тваринами, оскільки ярусність розмежовує життєвий про стір окремих рослин, тварин і мікроорганізмів, сприяє послабленню боротьби за існування між ними і одночасно сприяє повнішому використанню ресурсів зовнішнього середовища. Ярусність – присто сування до раціонально використання зовнішнього середовища. Горизонтальна структура біоценозу (мозаїчність). Однорідність біотопу в межах біоценозу відносна. В межах біоценозу можуть існувати відмінності у зволоженні ґрунту, засоленості, а також відмінності щодо рослинного покриву. Навіть при повній однорідності біотопу можуть існувати відмінності у зв’язку з чергуванням крон, щодо неоднакової освітленості і вологості. Мозаїчність біоценозу проявляється в його поділі на окремі мікроценози, які відрізняються за видовим складом, кількісним співвідношенням особин. Елементами горизонтального розчленування є також синузії. Синузії в межах фітоценозу об’єднують групи видів подібні за екологічними властивостями, що належать до відповідних життєвих форм (сукупність – лишайників, ефемерів, гризунів). Вперше термін “синузія” був вжитий шведським геоботаніком Рюбелем у 1917 р., потім австрійським геоботаніком Гамсом у 1918 році. Гамс розрізняв синузії трьох порядків: 1. Синузії одного виду в межах угруповання. 2. Синузії різнх видів, але одної життєвої форми – чагарнички. 3. Синузії об’єднання особин видів різних життєвих форм приурочені до відповідних мікроумов. Ці синузії нагадують мікроценози. 3. Зв’язки в біоценозі Між організмами в біоценозі існують постійні трофічні (харчові) зв’язки, на основі яких формуються так звані ланцюги живлення. Завдяки їм організми, що об’єднуються у великі групи, утворюють єдиний комплекс, цикл живлення. Цикли живлення визначають трофічну структуру біоценозу та її функціонування. Ланцюги живлення поділяють на: - пасовищні – охоплюють зелені рослини, рослиноїдних тварин і хижаків, що поїдають травоїдних; - детритні – охоплюють мертву органічну речовину, детритофагів та їх хижаків. Здебільшого в біоценозі наявні і пасовищні і детритні ланцюги живлення. Трофічні рівні в біоценозі представлені продуцентами, консументами І, ІІ, і ІІІ порядків, редуцентами. За набором кормів розрізняють еврифагів (види з широким колом кормів), стенофаги (види з обмеженою кормовою базою). В межах цих груп виділяють форми тварин: рослиноїдні, твариноїдні, із змішаним рослинно-тваринним харчуванням. Більш дрібні групи тварин утворюють: насіноїдні, капрофаги (споживачі екскрементів, відмерлих тканин).Така велика різноманітність кормових раціонів веде до широкого використання різних видів органічної речовини в біоценозі. Харчові ланцюги (ланцюги живлення) утворюють піраміди біомас, чисел, енергії.За правилом піраміди загальна біомаса кожної наступної ланки в ланцюзі живлення зменшується в порівнянні з попередньою. Таким чином, трофічні зв’язки – це зв’язки що виникають тоді коли організми одного виду живляться організмами іншого або продуктами життєдіяльності організмів цього виду. Вони можуть бути прямі, опосередковані. Прямі зв’язки формуються тоді коли організми одних видів самі є їжею або постачають її іншим видам. Опосередковані зв’язки формуються тоді коли особини двох видів конкурують лише між собою за їжу, або один з них створює доступні чи недоступні умови для живлення іншого.Топічні зв’язки в біоценозі. В результаті топічних зв’язків відбувається “кондиціонування” середовища, тобто деякі організми створюють своєрідні, сприятливі або несприятливі фізичні або хімічні умови для поселення інших організмів. Наприклад, створення сприятливого середовища одним видом для поселення другого (температура, кількість опадів, освітленість). Усе це може сприяти поселенню одних організмів і не сприяє іншим.У лісі створюється свій мікроклімат, який характеризується підвищеною вологістю, малою контрастністю температур, меншою освітленістю. Це сприяє росту рослин і розміщенню їх за ярусами. Завдяки трофічним і топічним, які часто переплітаються між собою,організми об’єднуються в досить стабільні угруповання різних рівнів, щовходить до біоценозу. Внаслідок чого в біоценозі встановлюються доситьскладні міжвидові взаємозв’язки, які становлять основу їх існування.На основі топічних і трофічних зв’язків формуються консорції. Консорція (від лат. консертіо – спільність, співучасть) – система різнорідних організмів, що тісно пов’язані між собою завдяки своїй життєдіяльності з одним із індивідуумів або цілою популяцією будь-якого виду рослин чи тварин. Прикладом окремої консорції в біоценозі може бути сосна або дуб з усім їх населенням. Так, сосна з її мікоризними грибами, з епіфітними мохами й лишайниками на стовбурах і гілках, з усім численним населенням членистоногих – це дуже складна консорція. Розрізняють консорції різного ступеня складності, які мають неоднакову кількість консортивних зв’язків. Найбільшу кількість консортивних зв’язків мають види – детермінанти, тобто ті види, які створюють внутрішнє середовище біоценозу. Є види, що входять до складу двох або більше консорцій. Між організмами біоценозу існують також форичні та фабричні відносини. Форичні відносини це такі відносини при яких одні організми сприяють переміщенню інших. Наприклад, великі ссавці – олені, лосі тощо спричиняють поширенню плодів і насіння рослин, населення паразитів на тілі цих тварин або птахів. Фабричні відносини – це зв’язки при яких один вид тварин використовує частини іншого виду рослин чи тварин для будівництва жител (гнізд). Наприклад бобри використовують гілки дерев для будівництва житла, птахи гілки листя тощо. У фітоценозі розрізняють три основні форми впливу рослин між собою: контактні, трансабіотичні, і трансбіотичні. Контактні відношення – це механічний вплив рослини на рослину , паразитизм, симбіоз тощо; трансабіотичні – вплив одних рослин на інші шляхом зміни навколишнього середовища (боротьба за світло, вологу, поживні речовини та виділення рослинами продуктів життєдіяльності в навколишнє середовище тощо); трансабіотичні – впив рослин на рослину через інші організми. Звичайно у фітоценозі різні форми взаємовпливу проявляються одночасно. 4. Динаміка біоценозів Біоценоз – динамічна функціональна система, яка змінюється в часі. В його межах спостерігаються зміни на протязі доби, року, з року в рік і так дальше.Добові зміни пов’язані із зміною життєдіяльності протягом доби (фотосинтез, транспірація, поглинання води і мінеральних солей). Сезонні зміни в біоценозі зумовлені сезонним ритмом вегетації на протязі року. Сезонні зміни проявляються перш за все в аспектності (лат. aspectus - вигляд). Зовнішній вигляд фітоценозу змінюється протягом року і залежить від фенологічного стану видів рослин. Зміна аспектів найчіткіше проявляється там, де протягом вегетаційного сезону проходить зміна масово квітучих видів рослин, особливо забарвлених, у трав’янистих угрупованнях – на луках, у степах, саванах. У степах, наприклад, аспектність змінюється до 12 разів. Протягом вегетаційного сезону змінюється не тільки зовнішність угруповання, а й кількісні співвідношення між видами. Особливо великі зміни в кількісному співвідношенні видів рослин відбуваються у степових і лучних формаціях. У зв’язку із зміною вегетаційного сезону відбувається і зміна домінуючих рослин. Домінантність буває постійною (наприклад, вічнозелені трави, сосна, ялина) і тимчасовою (цвітіння однорічних ефемерів та багаторічних ефемероїдів). Сезонні зміни мають певне значення в продуктивності фітоценозів: степових – для визначення строків косовиці, лісових – збирання насіння, плодів тощо. Зміни фітоценозів за роками називають флюктуаціями (лат. fluctuatio - коливання). Вони зумовлюються різними причинами, головними з яких є кліматичні і гідрологічні зміни (наприклад чергування вологих і посушливих років). Річні зміни не ведуть до зміни одного угруповання іншим. Добові, сезонні і річні зміни також впливають на кількісне співвідношення видів і особин у межах ценопопуляції, одні випадають, інші з’являються, при цьому, безумовно, змінюється чисельність, або рясність, що характеризується кількістю особин у тій чи іншій ценопопуляції, вираженій в числах або умовних балах на одиницю площі. Вікова динаміка пов’язана із зміною фізіологічності структури та інших особливостей угруповання. Зумовлюється ця динаміка конкретними зв’язками, які впливають на зовнішній вигляд, структуру та ін. Поняття сталості фітоценозу досить умовне, оскільки в природі постійно відбуваються певні зміни. У сталих біоценозах може відбуватися відновлення, тому що існують конкурентні відносини (міжвидові та внутрішньовидові). Біоценозам властиві багаторічні односпрямовані зміни, що ведуть до перебудови всіх його ознак і до заміни одного біоценозу іншим – сукцесії (гр. succesio – послідовність, зміна). Їх вивченням займалися І.К. Пачоський, Г.Ф. Морозов, В.М. Сукачов та інші. Сукцесії бувають первинними (виникнення угруповань на первинно незаселених організмами субстратах) і вторинними (формування біоценозів на місці знищених). Розрізняють внутрішні (автогенні) і зовнішні (алогенні) причини сукцесій. Перші пов’язані з життєдіяльністю самого фітоценозу, другі - з дією на угруповання зовнішніх умов. У зв’язку з причинами, що зумовлюють сукцесії, розрізняють кілька їх типів: сингенез – зміни, зумовлені взаємовпливом рослин на рослини; ендоекогенез – зміни, пов’язані з життєдіяльністю самого фітоценозу, внаслідок чого змінюється середовище його існування; екзоекогенез – зміни, зумовлені дією зовнішніх за відношенням до фітоценозу природних факторів. Вони бувають: кліматогенними (потепління і похолодання на планеті), едафогенними (засолення ґрунтів), зоогенними (діяльність бобрів, що призводить до затоплювання заплав річок), антропічними. Сукцесії ведуть до формування або відновлення стабільного фітоценозу, характерного для даних умов, або ж, навпаки, до його дигресії (лат. digressio – відхилення). Якщо сукцесії ведуть до виникнення фітоценозу, який відносно відповідає умовам середовища, то в такому фітоценозі процеси зміни уповільнюються. Цю завершальну стадію формування фітоценозу називають клімаксом (гр. climax – вища точка, кульмінація). 5. Основні закономірності розподілу біоценозів Основні фактори середовища передусім (принаймні для наземних угруповань) характеризуються зональністю в розподілі температур та опадів по земній кулі. Як відомо, результатом цього є природні зони, що змінюють одна одну в міру віддалення від екватора. Важлива також довготна провінціальність яка, зумовлює ступінь континентальності клімату. Велике ускладнення в ідеальну картину вносять, звичайно, гірські кряжі, співвідношення площ суші і морів тощо. В горах також виражена зональність, яку звичайно називають висотною поясністю. У південних горах у найзагальнішому вигляді іноді можна виявити аналогію висотних поясів з широтними зонами, хоч ці аналогії все таки досить обмежені принципово різною сезонністю таких факторів, як режим освітленості, температур, а іноді й вологості. На загальному тлі зональних змін факторів середовища проявляються також так звані екстразональні та інтразональні впливи, зумовлені наявністю гірських підвищень, міжгірних улоговин, заболочених низин, різною експозицією схилів тощо. Зональні умови найбільш виражені на плоских міжріччях в межах невеликих абсолютних висот (до кількох сотень метрів),в межах середніх едафічних норм (виключаючи погано дреновані, занадто засолені, карбонатні, піщані та інші місця). Такі умови прийнято називати плакорними. Таким чином зональними називають біоценози, характерні для даної зони, тобто, які займають плакори.Проте є різні умови, що відрізняються від плакорних, передусім у долинах річок і озер, на схилах. Такі умови називають інтразональними. Інтразональні угруповання в жодній зоні не утворюють зональних (плакорних) біоценозів. Інтразональні біоценози властиві не одній, а кільком, і навіть, всім зонам земної кулі (болота, заплавні луки, мангрові зарості тощо). Екстразональні біоценози – це ті, які у відповідних зонах пов’язані з плакорами, а в іншій зоні приурочені до незональних умов (шукають сприятливі умови в межах несприятливої для них зони). Наприклад, ліси, що розміщені у балках в зоні степів – це екстремальні біоценози, хоча на північ від цієї зони вони розміщуються на плакорах і є зональними біоценозами. Сукупність зональних, інтразональних та екстразональних біоценозів утворює всю різноманітність біоценозів Землі. 6. Класифікація біоценозів При вирішенні питання доцільності створення системи класифікаційних, таксономічних, категорій, що охоплюють всю різноманітність угруповань, необхідно з’ясувати характер меж між ними. Щодо характеру меж існують дві точки зору. Одні автори вважають, що межі між угрупованнями рослин чіткі. Але існує думка щодо неперервності, континуальності рослинного покриву. Тварини на відміну від рослин, менш тісно пов’язані з угрупованнями, тому при з’ясуванні питання меж головне значення належить рослинним угрупованням. При класифікації біоценозів використовують такі одиниці: асоціація, група асоціацій, формація, група формацій, клас формацій тип біомів. Асоціація – найдрібніша одиниця, яка об’єднує ділянки земної по верхні з угрупованнями подібними за будовою, тобто з однаковими едифікаторами і домінантами, однаковою структурою, набором консорцій. Група асоціацій – відносять всі асоціації, в яких більша частина ярусів, в тому числі головний, однаковий, а один із другорядних ярусів – відмінний. Формація – об’єднує всі групи асоціацій, які мають спільного домінанта головного ярусу (ліс із ялини європейської, ліс із клена гостролистого). Група формацій – це угруповання, едифікатори яких відносяться до однієї життєвої форми (ліси широколистяні, дрібнолистяні, хвойні). Клас формацій – включає угруповання, едифікатори яких належать до близьких життєвих форм (листопадні листяні ліси, злакові степи). Класи формацій об’єднують в типи біомів – ліси помірного поясу, тропічні ліси, степи, луки тощо. Висновок Біогеоценоз - це сукупність на відомому протязі земної поверхні однорідних природних явищ (атмосфери, гірської породи, рослинності, тваринного світу і світу мікроорганізмів, ґрунту і гідрологічних умов), що має свою особливу специфіку взаємодії цих її компонентів, що складають, і визначений тип обміну речовинами й енергією між собою й іншими явищами природи і яка представляє собою внутрішньо суперечлива єдність, що знаходиться в постійному русі, розвитку" (В.Н. Сукачев, 1964). Незважаючи на деякі розходження в значеннєвих нюансах, терміни "біоценоз", "екосистема" і "біогеоценоз" практично означають те саме природне явище, надвидовий рівень організації біологічних систем. Література: 1. Алексеев В.П. Становление человечества. – М., Политиздат, 1984. – 462 с. 2. Алёхин В.В., Кудряшов Л.В., Говорухин В.С. География растений с основами ботаники. – М., Учпедгиз, 1961. 3. Бобринский Н.А., Гладков Н.А. География животных. – М., Учпедгиз, 1961. 4. Вавилов Н.И. Происхождение и расселение культурных растений. – Л., Наука, 1987. 5. Вальтер Г. Общая геоботаника. – М., Мир, 1982. 6. Вальтер Г. Растительность земного шара. Перевод с нем. – М., Прогресс, 1968 т. 1, 1974 т. 2, 1975 т. 3. 7. Вернадский В.И. Биосфера. – М., Наука, 1967. 8. Войткевич Г.В., Вронский В.А. Основы учения о биосфере. – М., Просвещение, 1989. 9. Воронов А.Г., Дроздов Н.Н., Мяло Е.Г. Биогеография мира. – М., Высшая школа 1985. 10. Второв П.П., Дроздов М.М. Біогеографія. – К., Вища школа, 1987. 11. Второв П.П., Дроздов Н.Н. Биогеография материков. – М., Просвещение, 1974. 12. Гришко-Богменко Б.К., Морозюк С.С., Мороз І.В. та ін. Географія рослин з основами ботаніки. – К., Вища школа, 1991.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/urok-po-teme-food.html	Урок по теме: “FOOD”	https://doc4web.ru/uploads/files/17/255ac1a4586673986750d26222ac0a19.doc	files/255ac1a4586673986750d26222ac0a19.doc	null
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-dlya-klassov-aukcion-velikobritaniya.html	Внеклассное мероприятие для 7-8 классов "Аукцион "Великобритания""	https://doc4web.ru/uploads/files/78/d8c1e8dc9d565871eb1e24776e1a50bc.doc	files/d8c1e8dc9d565871eb1e24776e1a50bc.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/enciklopediya-dlya-detey-vsemirnaya-istoriya-g-5.html	Энциклопедия для детей. Всемирная история 1996г. 12	https://doc4web.ru/uploads/files/251/bfca315f6a0e646b19199664ac8220fa.docx	files/bfca315f6a0e646b19199664ac8220fa.docx	ПИРАТЫ Слово «пират» происходит от греческого peirates — разбойник, грабитель. Традиционно пиратами считали тех, кто занимался нападением на суда в открытом море и нередко — на прибрежные поселения, обогащаясь за счёт награбленной добычи. Первые пираты появились с возникновением мореплавания и морской торговли. Ими были финикийцы — лучшие мореходы древности (см. ст. «Финикия»). Считается, что финикийцы представляли собой особого рода сообщество морских разбойников и торговцев. Впрочем, каждый выходивший в море купец был, как правило, и пиратом и не упускал возможности поднажиться за счёт своего же коллеги. Успешное развитие торговли финикийцев способствовало расцвету пиратства. Богатство финикийских купцов привлекло внимание их более бедных соседей, и в море вышли греческие пираты. Их деятельности в Эгейском море благоприятствовали географические условия (сильно изрезанный берег) и уровень развития мореходства — тогда плавали под парусами вдоль бе- Мавры, господствовавшие на Средиземном море в XVI в.. стали причиной многочисленных морских сражений европейцев и арабов. 369 рега только днём, а на ночь укрывались в заливах. Тут-то пираты и подстерегали свою жертву: бесшумно, во тьме подходили на вёслах, и каждый разбойник становился богачом. Со временем пираты обрели такую силу, что стали создавать свои небольшие государства, с которыми их соседи предпочитали не бороться, а заключать соглашения. Особого размаха пиратство в Средиземном море достигло во времена Римской республики. Римляне не имели крепких морских традиций и не способны были противостоять пиратам, которые нападали не только на корабли, но и на прибрежные города, появляясь даже у ворот Рима. В I в. до н. э. Рим подвергался настоящей морской блокаде. Такая ситуация заставила сенат (правительство Рима) принять серьёзные меры по борьбе с пиратством. Это дело было поручено Помпею, которому удалось ликвидировать основные пиратские гнёзда в Испании, Африке, на Сицилии, Сардинии и в Эгейском море. Затем целых десять лет Средиземное море было относительно спокойным для мореплавания. Позднее пираты, правда, возобновили свою разбойничью деятельность, но обрести прежнего могущества уже не смогли. Несмотря на всю древность происхождения пиратов, их тем не менее часто воспринимают как героев Средних веков. Ведь именно в это время они вышли на просторы океанов, а пиратское «движение» получило широкий размах. Но не одни лишь те, над кем развевался чёрный стяг и кто бороздил волны «флибустьерского» моря, были пиратами Средневековья. «Спаси нас, Боже, от неистовства норманнов!» — молились европейцы, прося Всевышнего о защите от пиратов с севера — викингов (см. ст. «Викинги»). Они появлялись неожиданно, высаживались на берег и разоряли не успевшее подготовиться к обороне поселение, после чего уходили, увозя награбленное и оставляя после себя пепелище и горы убитых. Внутри своего сообщества викинги сурово преследовали всякий грабёж и насилие. Обман при дележе добычи считался серьёзным преступлением. Смертью карались предательство и дезертирство. Северными пиратами можно назвать также и славянских морских разбойников Балтийского моря. Они были настоящим бедствием не только для отдельных кораблей, но и для прибрежных городов. Разбой славянских пиратов привёл в упадок город Хайтхабу (в Южной Дании). С концом эпохи ви- Карибские острова стали базой французских и английских пиратов, грабивших золотые конвои из Нового Света в Европу. 370 кингов и постепенным исчезновением в поединках с ними славянских пиратов воды Балтийского моря не стали безопаснее. На смену пришли не менее мощные пиратские организации, успешно продолжавшие «лучшие» традиции своих предшественников. Одной из самых могущественных была возникшая в XIV в. организация витальеров (от нем. Vitalienbruder — братство кормильцев), называвших себя «друзьями Бога и врагами мира». Они обосновались на острове Готланд. Витальеры принимали в свои ряды моряков торговых судов, прельстившихся возможностью поднажиться; беглецов, преследуемых законом; тех, кто считал себя обиженным и жаждал мести; просто искателей приключений всех национальностей. Витальеры установили внутри своей организации железную дисциплину. Капитаны требовали беспрекословного подчинения, а ослушавшихся ждала смертная казнь. Деятельность витальеров привела к упадку не только торговой навигации, но и рыболовства, ибо пираты не гнушались нападать и на рыбаков. Государства в бассейнах Балтийского и Северного морей, только объединив усилия, в 1401 г. смогли, наконец, покончить с витальерами. Могучая пиратская организация погибла. В XV в. на Средиземном море — традиционной вотчине пиратов — возник мощный центр морского разбоя, терзавший судоходство и торговлю в этом районе до конца эпохи парусного флота — более 300 лет! Этот центр получил название «берберийского» (Берберией назывались берега Северной Африки). Берберийские (или варварийские) пираты осели на острове Джерба и превратили его в хорошо укреплённый опорный пункт — базу для разбойничьих экспедиций. Они принимали самое активное участие в борьбе Европы с Турцией на стороне последней. За короткое время варварийские пираты овладели почти всем Средиземноморским побережьем Африки. Они грабили корабли и европейские порты, уводя в неволю тысячи пленников. Для христиан плен у варварийцев был подлинным кошмаром. Самый расцвет варварийского пиратства пришёлся на XVI в. и совпал с ростом морского могущества Турции. Испанцы пытались бороться с морскими разбойниками, но не сумели справиться с их флотом, возглавляемым братьями Барбаросса, которые пользовались славой непобедимых мореходов. После одной из атак пираты заняли город Алжир, старший из братьев провозгласил себя султаном Барбароссой I и создал пиратское государство в Северной Африке, правда, быстро ставшее зависимым от Турции. Варварийское пиратство пошло на убыль лишь в XVIII в. в связи с ослаблением Османской империи и решительными совместными действиями против него европейских государств. Но ещё в 1800 г. дань пиратскому государству платили такие страны, как Португалия, Дания и Швеция. Государство морских разбойников прекратило своё существование лишь в середине XIX века! Великие географические открытия возродили пиратство. Как только гружённые золотом испанские галеоны потянулись из Нового Света, им наперерез немедленно рванулись пиратские корабли. Началась эпоха морских разбойников Атлантики — эпоха «флибустьерского» моря. «Флибустьерское» море — это Карибское море. Ему суждено было стать ареной действия самых известных пиратов истории, а затем и огромного числа их литературных двойников. В войне, развернувшейся между европейскими странами за открытые земли, морские разбойники принимали самое непосредственное участие. И среди них были не только отчаянные головорезы и грабители, но и Пират заряжает пушку. 371 преследуемые на родине протестанты, мстящие за своё изгнание всем попавшимся на пути католикам, и романтики — искатели приключений. Флибустьеры, буканьеры, корсары, каперы, приватиры — это не одно и то же, хотя грабили все они одинаково беспощадно. Самые настоящие пираты — буканьеры (англ. bukaniers, первоначально — жившие на Антильских островах охотники и заготовители мяса) и флибустьеры (фр. flibustiers — свободно грабящие). Они нападали на всех подряд, включая соотечественников и единоверцев. Эти названия существовали недолго: в XVI — середине XVII в. Корсары, каперы, приватиры — это разбойники на службе у государства. Имея разрешение властей (каперскую грамоту), они атаковывали суда тех держав, с которыми их страна воевала или просто была в плохих отношениях. В каперской грамоте обговаривались условия, по которым корсар получал в награду часть награбленного у неприятеля добра или всё целиком. Пираты и корсары прекрасно уживались вместе и делали это столь успешно, что порой невозможно было отличить одних от других. Вместе они дали миру громкие и грозные имена корсара Дрейка и пирата Моргана. Правители по достоинству оценивали заслуги своих корсаров. Королева Англии Елизавета I посвятила Фрэнсиса Дрейка в рыцари, сделала адмиралом (см. статью «Фрэнсис Дрейк»). И не мудрено: золото, которое он отнимал у испанцев, исправно пополняло королевскую казну. Но не часто власти оказывали пиратам такое покровительство, обычно их преследовали, сажали в тюрьмы или вешали. И тогда, угнездившись среди бесчисленных островков Карибского моря, флибустьеры создали своё «береговое братство» — необычайно сплочённое, дисциплинированное сообщество, основой которого были неукоснительное соблюдение данной присяги и общность имущества. Любые попытки присвоить себе часть добычи карались смертью или изгнанием из «братства». Все доходы были строго распределены в зависимости от должности: капитан получал 400 песо, матрос — 100, юнга — 50. Была даже организована выплата пенсий пострадавшим в боях: за выбитый глаз, закрытый знаменитой чёрной повязкой, платили 100 песо или давали одного невольника. Все члены команды, от юнги до капитана, получали одинаковую пищу. Важнейшие вопросы — цель экспедиции, её курс — капитан в виде предложений давал на утверждение совету, в который входил весь экипаж корабля. При этом существовал непреложный закон «берегового братства»: команда беспрекословно подчиняется до конца рейда капитану, который несёт ответственность за свои действия перед пиратским сообществом. В конце XVI в. пираты обосновались на острове Тортуга и превратили его в мощную крепость, ставшую столицей «берегового братства» на 50 лет, пока в 1657 г. французы не утвердили там власть короля Людовика XIV. Потеряв надёжное пристанище, флибустьеры не отчаялись. К тому времени они уже совершали свои грабительские походы на больших, отлично вооружённых трофейных кораблях, создавая целые эскадры, плававшие под чёрным флагом с изображением скелета, прозванного весёлым Роджером (потом от скелета остались только череп и скрещённые кости). Эти экспедиции приносили известность и богатство своим организаторам — д'Олонэ, Скотту, Монбару, Моргану — и гибель тем, кто попадался им на пути. Изгнанные с Тортуги пираты довольно быстро обосновались на острове Ямайка. В столице острова Порт-Ройяле англичане организовали даже целую компанию, занимавшуюся торговлей неграми-рабами. Пираты всегда славились пристрастием к работорговле. Они быстро вступали в коммерческое сотрудничество с купцами и вскоре превратили Порт-Ройял в свою базу. В этом городе никого не интересовало, честно ли добыт товар и сколько крови пролил тот, кто его доставил, — за всё платили звонкой монетой. Пираты расхаживали здесь в шёлке и бархате, соря золотыми направо и налево в кабаках и игорных домах. Европейские государства были очень обеспокоены деяниями обитателей Порт-Ройяла. Но город, прозванный «пиратским Вавилоном», обладал богатством купцов, способных подкупить любого чиновника, и кораблями морских разбойников, всё более жадных и беспощадных. В конце XVII в. среди них особенно прославился Генри Морган. Генри Морган, прозванный Жестоким, является, может быть, самым знаменитым пиратом, если не в мире, то уж в Карибском море — точно. Он начал юнгой, был «белым невольником», стал пиратским «адмиралом», мечтал создать государство флибустьеров, штурмовал испанские города, был отдан в руки английского правосудия, но не попал на эшафот, а предстал перед королём Яковом II, который назначил его губернатором острова Ямайка. После получения столь почётной должности Морган «взялся за ум» и посвятил остаток своих дней расправам с бывшими соратниками из «берегового братства», превратив «пиратский Вавилон» в относительно спокойный центр морской торговли. Но спокойствие, видно, не было суждено Порт-Ройялу. В 1692 г. (через четыре года после смерти губернатора Моргана) сильное землетрясение уничтожило богатый город. Его руины покоятся на дне моря и до сих пор привлекают искателей затонувших сокровищ. Пиратство в Карибском море пошло на убыль. В Атлантике же было довольно спокойно до конца XVIII в., пока войны Европы не вывели в море (на этот раз уже к берегам Северной Америки) новые эскадры с легко превращавшимися в пиратов каперами и просто головорезами, не менее жестокими, чем их карибские предшественники. Пиратство существовало везде, где пролегали морские торговые пути в Европу, во всех океанах, кроме Северного Ледовитого. 372 Пираты. В Индийском океане пиратствовали арабы и индийцы, причём у последних разбойничье ремесло часто переходило от отца к сыну, из поколения в поколение. В XVIII в. в Индийский океан пришли пираты-европейцы, изгнанные из Карибского моря. Они стали объединяться с местными «коллегами», нередко предводительствуя ими и создавая, как и в Атлантике, свои сообщества. Интересной была попытка француза Миссона и итальянца Караччиоли, неудавшихся монахов и пиратствующих романтиков, создать из своих собратьев-разбойников республику, живущую по законам равенства. Они воспитывали матросов в духе Десяти библейских заповедей, отбирали у тех, кого брали на абордаж, не больше половины товара, не забыв извиниться, и вели себя с ошарашенными жертвами вежливо и предупредительно (отчего, видимо, и не встречали особого сопротивления). В конце концов «апостолы новой веры» (так называли себя эти странные пираты) основали на Мадагаскаре республику Либерталию. Она просуществовала недолго и была разграблена местными племенами. Основоположниками морского разбоя в Тихом океане, а вернее, в Дальневосточных морях, стали китайцы и японцы. Их привлекали гружённые товаром торговые флотилии и пассажирские суда. Наряду с этим развитию пиратства способствовали частые войны между государствами. Самой яркой фигурой среди пиратов Дальнего Востока была китаянка госпожа Цин, жившая на рубеже XVIII и XIX в. За короткий срок она стала неофициальным адмиралом всего китайского пиратского флота. Ловкая женщина командовала шестью эскадрами, на которых установила железную дисциплину. Она была талантливым флотоводцем и не раз одерживала победы над преследующим пиратов правительственным флотом. Не сумев справиться с «адмиральшей», китайские власти заключили с ней договор, по которому каждый пират, отказавшийся от своего преступного ремесла, получал средства для того, чтобы начать новую жизнь. Сама же Цин так и не смогла забыть старые привычки и дожила свой век главарём крупной шайки контрабандистов. С конца XIX в. пиратство в своём первоначальном виде уже не угрожало мореплаванию. Однако оно существует и поныне, преимущественно в морях возле Китая и Юго-Восточной Азии. Под покровом ночи пираты на лёгких и быстрых моторных лодках или маленьких рыбацких катерах нападают на стоящие в порту суда, а дальше — всё, как и у их предшественников, только вот команду теперь предпочитают всё-таки не убивать. Современное пиратство, давно потерявшее свой прежний облик, всё же не стало менее опасным. Утратив позиции на море, пираты действуют теперь в воздухе и на суше. Террористы, угоняющие воздушный лайнер, называются воздушными пиратами. Радиопираты вторгаются в эфир, телепираты захватывают телевизионные каналы. Не исключено, что стремительное развитие техники породит новые разновидности пиратства. ФРЭНСИС ДРЕЙК Фрэнсис Дрейк (1545—1596 гг.) родился в графстве Девоншир (Англия) в семье фермера. Его отец впоследствии стал корабельным священником, и поэтому с четырёх лет корабль заменил Фрэнсису дом. В 1561 г. владелец небольшого судна, на котором плавал Фрэнсис, оставил ему после смерти свой корабль. Так в 16 лет Дрейк стал капитаном. В первую экспедицию — за рабами, организованную родственником Фрэнсиса Хоукинсом, Дрейк отправился в 1566 г. В то время сама Англия в рабах не нуждалась, но это был очень выгодный товар, который с удовольствием покупали испанцы для работы в своих колониях. Испанский король запретил подданным покупать рабов из Африки у англичан, однако такие противозаконные сделки были отнюдь не редкими. В 1567 г. уже в качестве капитана и компаньона Дрейк принял участие в новой экспедиции своего родственника Хоукинса к берегам Африки и Латинской Америки. В Америке в то время находились владения португальского и испанского королей. Огромное количество вывозимых оттуда богатств привлекало алчные взоры разбойников всех мастей. Нищая Англия поощряла действия своих корсаров (корсары — пираты, находящиеся на службе у государства; см. ст. «Пираты»), которые по возвращении делились с королевой Елизаветой добычей. Награбленные ценности существенно пополняли оскудевшую казну. В своей второй экспедиции Дрейк командовал небольшим судном «Юдифь» водоизмещением 50 т. Экспедиция сложилась неудачно, хотя корабль Дрейка и не пострадал. В порт Плимут вернулись только 2 корабля экспедиции из 5 и 80 человек из 500. Дрейк горел жаждой мщения. Он решил бросить вызов королю Испании и захватить «сокровищницу мира», город Сан-Хуан-де-Улоа, в котором скапливались богатства со всей Мексики для отправки в Испанию. В 1572 г. Фрэнсис Дрейк на двух кораблях «Паша» и «Лебедь» решил осуществить свой план мести. Неудачи, казалось, преследовали Дрейка. Сна- 374 чала он захватил город, в который ещё не привезли сокровища. Затем организовал неудачное нападение на караван. Но упрямый корсар не сдавался. Он поставил себе целью захватить сокровища Испании, и никакие преграды не заставили бы его свернуть со своего пути. Спустя некоторое время Дрейк вторично напал на караван с сокровищами, но не смог унести много из-за огромного количества богатств. Большая часть золота была зарыта, но и того, что удалось увезти, Дрейку вполне хватило, чтобы вернуться в Англию богатым человеком. В 1573 г. после ряда неудач Фрэнсис Дрейк, используя дружбу с беглыми рабами-неграми (маронами), захватил сокровища испанской короны. Он стал состоятельным человеком, свёл знакомство с самыми влиятельными людьми Англии. Его дерзкие нападения на испанские колонии, наглое фланирование перед носом у испанской эскадры, захваты по пути десятка судов и милосердие (Дрейк не убивал команду противника) заставляли говорить о нём со страхом и уважением как о грозном противнике, неустрашимом пирате и отчаянном авантюристе. Отношения Испании и Англии обострялись. Вот-вот могла разразиться война. Дрейк предложил королеве Елизавете план экспедиции, которая должна была нанести серьёзный урон испанцам в их колониях. Королева одобрила предложения Дрейка и согласилась стать его компаньоном. Правда, с условием, что об этом никто не узнает. 13 октября 1577 г. эскадра Дрейка, состоящая из пяти кораблей (сам капитан находился на флагмане «Пеликан»), вышла в море. В апреле 1578 г., захватив по пути несколько испанских кораблей и «освободив» их от груза и продовольствия, эскадра подошла к Бразилии. По пути «королевский корсар» высаживался на ещё не знакомых англичанам островках и заводил знакомства с местными жителями. В некоторых случаях аборигены не проявляли дружелюбия, но Дрейк никогда не мстил им даже за гибель своих матросов. В августе 1578 г. Дрейк подошёл к южной оконечности континента — Магелланову проливу. С ним было всего три корабля, т. к. при сильных штормах, царящих в этих водах, корабли часто теряли друг друга (Дрейк приказал сжечь два судна своей флотилии, чтобы облегчить себе путь и не тратить времени на поиски). Перед прохождением Магелланова пролива Фрэнсис Дрейк переименовал свой флагман «Пеликан» в «Золотую лань». Ка'перский поход против испанских поселений в Новом Свете. 375 Наконец, преодолев опасный пролив, Дрейк первым из европейцев вышел в Тихий океан из Атлантического (конечно, не считая испанцев и португальцев, которые владели проливом). Дрейк исследовал южную оконечность материка и открыл мыс Горн, на котором провёл два дня. Разразившаяся буря разметала корабли эскадры. Шторм начался 7 сентября и продолжался до 28 октября. «Золотая лань» ждала остальные корабли в условленном месте, но они не появлялись. Дрейк начал курсировать вдоль берегов. Ему был необходим запас пресной воды и продовольствия. При одной из высадок произошла стычка с индейцами. Дрейк был ранен, несколько матросов погибло, но Дрейк не стал применять оружие. «Золотая лань» шла вдоль западного берега Америки и достигла 48 градусов северной широты, пройдя дальше всех европейских судов к Северному полюсу. Проплывая вдоль побережья, Дрейк захватывал испанские суда с золотом и драгоценностями. При этом корабли и команды он отпускал, а груз оставлял себе. Точно так же он «освободил» несколько испанских городов от обременительного количества сокровищ. Беспрепятственному грабежу Дрейка помогало то, что испанцам и в голову не могло прийти, что какое-либо неиспанское судно может оказаться у западных берегов Америки. Во время своих плаваний Дрейк налаживал дипломатические контакты с индейскими племенами. Недалеко от современного Сан-Франциско его даже признали королём. Дрейк назвал эту землю Новым Альбионом и объявил её собственностью королевы Елизаветы. Он поставил там столб с соответствующей надписью, а вместо печати вложил в отверстие шестипенсовую монету с изображением английской королевы. В июне 1579 г., так и не дождавшись своих кораблей (как выяснилось впоследствии, один из них погиб, а другой повернул назад), Дрейк решил возвращаться, но не тем же путём (у Магелланова пролива его уже ждала испанская эскадра, хотя Дрейк об этом и не знал), а через Индийский океан. 68 дней «Золотая лань» находилась в открытом море. Войдя в Индийский океан, судно чуть не потерпело крушение, однако всё обошлось, и 26 сентября 1580 г. Дрейк вернулся в Плимут. Так закончилось второе кругосветное путешествие 1577— 1580 гг. (первое совершил Магеллан в 1519— 1521 гг.). Дрейк был первым англичанином, обошедшим вокруг света. Из этого плавания Фрэнсис Дрейк привёз огромные богатства, истинных размеров которых не знает никто. Предполагается лишь, что общая сумма составляла 600 тыс. фунтов стерлингов (для сравнения — годовой доход английского государства был 300 тыс. фунтов стерлингов). Львиная доля добычи досталась королеве. Компаньоны Дрейка получили 4700% на вложенные деньги. Королева же за счёт этих денег смогла полностью погасить государственный долг Англии. Дрейк стал национальным героем. Елизавета произвела его в рыцари (чрезвычайно почётное в Англии звание). Существует легенда, что именно с Дрейка пошёл обычай отдания воинской чести. Как утверждают, когда английская королева взошла на палубу «Золотой лани», чтобы самой произвести знаменитого корсара в рыцари, Фрэнсис Дрейк при её приближении прикрыл лицо рукой, чтобы показать, что сияние королевы ослепило его. Говорят, именно с тех пор воины отдают честь, прикладывая руку к голове. «Королевский корсар» стал рыцарем, членом парламента, комендантом Плимута, адмиралом корсарского флота и т. д. Отныне прославленный пират стал именоваться «сэр Фрэнсис Дрейк». Отношения Англии с Испанией ухудшались день ото дня. В 1585 г. король Испании и Португалии Филипп II захватил в своих портах все английские торговые корабли, а членов экипажей бросил в тюрьму. Англия послала экспедицию во главе с Дрейком, чтобы нанести испанцам ответный удар. В эскадру входили 21 судно и 2300 солдат и матросов. Дрейк совершил рейд по островам близ Испании и отправился в Вест-Индию. На островах Зелёного Мыса Дрейк захватил города Сантьяго и Сан-Доминго и предал их огню. Ему также удалось покорить центр испанских земель в Южной Америке — Санто-Доминго (остров Эспаньола). Не добившись большого успеха, Дрейк отправился к городу Картахена и взял его. 28 июля 1586 г. Дрейк, изрядно потрепав испанские владения, вернулся с добычей в Плимут. В 1587 г. состоялась ещё одна военная экспедиция Дрейка, на этот раз к испанским берегам. Дрейк взял сильнейшую крепость Кадис, сжёг там более 30 испанских судов и захватил корабль, который вёз груз драгоценностей королю Испании. Всё это ослабило Филиппа II, и ему пришлось отложить задуманную военную высадку в Англию ещё на год. Неизвестный художник "Сэр Фрэнсис Дрейк". Вторая половина XVI в. 376 Корабль Дрейка в бою. Испания собирала флот, который должен был переправить в Англию десант. Этот флот получил название «Непобедимая армада». Командовал им герцог Медина Седония. В Англии готовились отразить нападение. Адмиралом флота был назначен лорд-адмирал Хоуард, вице-адмиралом — Фрэнсис Дрейк. «Непобедимая армада» состояла из 134 судов, 8 тыс. матросов и 18 тыс. солдат. Англичане же имели всего 90 кораблей. У англичан практически не было шансов на победу. Однако большой пиратский опыт Дрейка, перевес в манёвренности и единство действий английских кораблей помогли выиграть ожесточённое сражение. Это, а также то, что испанцы допускали крупные просчёты (например, герцог Медина не воспользовался попутным ветром, который мешал англичанам выйти из Плимута и давал возможность беспрепятственно разгромить английскую эскадру), и обусловило успех сражения. Наконец, две эскадры встретились около порта Кале. Хотя испанцы держались мужественно (ни один галеон не сдался), они всё же вынуждены были отступить под защиту шотландских берегов. Англичане в этом сражении не потеряли ни одного корабля, в Испанию же вернулось не более 50 судов. И хотя владычество Испании не было сломлено этим сражением, вторжение в Англию не состоялось. В 1589 г. Дрейк предпринимает неудачную попытку захватить Лиссабон. С ходу город взять не удалось, а для длительной осады у англичан не было ни сил, ни орудий. Королева была разгневана: ведь она вложила в эту экспедицию много денег, полагаясь на «своего пирата». Казалось, удача отвернулась от Дрейка. Знаменитый корсар впал в немилость: Елизавета и слышать не хотела о победителе «Непобедимой армады». Но в 1595 г. ситуация изменяется. Королеве опять понадобился «её пират», как она называла сэра Фрэнсиса. Елизавета отправляла экспедицию в Панаму. Две эскадры под командованием Дрейка и Хоукинса должны были повторить поход Дрейка, совершённый 20 лет назад. И опять неудача. Испанцы узнали об экспедиции англичан и хорошо подготовились. Да и уроки, полученные от самого Дрейка, не прошли зря: мощные крепости возвышались там, где раньше были небольшие города. В середине плаванья умер Хоукинс. Лихорадка и дизентерия косили людей. Заболел и Фрэнсис Дрейк. Он слабел с каждым днём и умер на рассвете 28 января 1596 г. Как сообщали участники плаванья, свинцовый гроб с телом Дрейка был опущен в воды залива у Номбре-де-Диоса, «почти в том месте, откуда адмирал начинал свой путь к всемирной славе». На том же месте были потоплены два корабля флотилии и несколько захваченных испанских судов в знак особого уважения к памяти адмирала сэра Фрэнсиса Дрейка. Испания праздновала смерть своего ненавистного врага, «королевского корсара», «дьявола Дрейка» как национальный праздник. Однако никакие празднества не могли возместить того ущерба, какой нанёс Дрейк испанскому могуществу на морях. ГУМАНИСТЫ Иногда началом новой эпохи в культуре, в духовной жизни людей может стать событие на первый взгляд глубоко личное. Так было весной 1283 г. с флорентийцем Данте Алигьери, когда он, 18-летний, повстречал даму своего сердца — Беатриче Портинари — и посвятил ей стихи. Прошло несколько лет, и Беатриче умерла. А ещё через некоторое время Данте написал книгу «Новая жизнь», в которую включил сонеты и канцоны, обращённые к Беатриче, и рассказ о своей любви, о том, что он пережил после смерти возлюбленной. «В этом разделе книги моей памяти, до которого лишь немногое заслуживает быть прочитанным, находится рубрика, гласящая: incipit vita nova» (лат. — началась новая жизнь). Это была действительно новая внутренняя жизнь, не похожая на представления средневекового человека о ничтожности всего земного перед волей Бога. Ещё когда Данте впервые в девять лет мимолётно увидел Беатриче, ему будто послышался голос некоего духа: «Вот пришёл бог сильнее меня, дабы повелевать мною». Предмет преклонения — земная любовь: Узрев небесное, благоговеет, Как перед чудом,, этот мир земной. Это новое мировоззрение не случайно возникло в Италии. Развитая городская культура, свободы в купеческих республиках способствовали пониманию ценности человеческой жизни, красоты в окружающем мире. И языком этой культуры была уже не мёртвая латынь, а живой язык — итальянский. «Латинский комментарий, — написал Данте в трактате «Пир», — был бы благом лишь для немногих, народный же окажет услугу поистине многим». Обиходный язык он уподобил хлебу из ячменя, а не из дорогой пшеницы. (О самом известном произведении Данте — «Божественной комедии», где он, впрочем, ещё отдал дань прежней культуре, путешествуя по загробным мирам с древнеримским поэтом Вергилием, а затем с Беатриче, вы можете прочитать в томе «Энциклопедии», посвящённом художественной литературе.) Прошло полвека, и другой великий уроженец Тосканы, поэт Франческо Петрарка, в трактате «О средствах против всякой фортуны» написал: «Ис- 378 тинно благородный человек не рождается с великой душой, но сам себя делает таковым великолепными своими делами». Человек был им осознан как хозяин своей судьбы: «Ты будешь тем знатнее, чем более низкородны и гадки твои родители, если ты окажешься добродетельным. Всё благородство будет твоим, и ты станешь предком благородного потомства» . Такой взгляд на жизнь отвергал почтение к феодальной знати лишь ввиду её «благородного» происхождения. Петрарка, бывший также видным политическим деятелем Италии, выступил с критикой папского Рима: Источник гордости, обитель гнева, Хранитель ереси, рассадник злых препон, Когда-то Рим, а ныне — Вавилон... Начиная с Петрарки, в Италии уже отчётливо сложилось явление, названное впоследствии гуманизмом (от латинского humanus — «человеческий»). Ученики поэта ввели это слово, взяв его из трудов древних авторов. Уже с Петрарки, страстного любителя античной истории, началось изучение наследия Рима, а через него — Греции, в котором видное место занимало мировоззрение, свободное от отрешённости и аскетизма. Гуманистам были близки Платон, Аристотель, Софокл, Эврипид, Вергилий, Овидий, уделявшие внимание живому человеку во всём его многообразии. Начались и археологические поиски, и собирание предметов древнего искусства — ведь в Италии они были на каждом шагу. К XV в. (по-итальянски — Кватроченто) гуманизм пронизал уже всю передовую итальянскую культуру. Канцлер Флорентийской республики Леонардо Бруни пишет «Историю Флоренции», свободную от голословных легенд и чудес, с опорой на архивные источники (по примеру римского историка Полибия). Художник Мазаччо, скульптор Донателло создают реалистический человеческий портрет. Города, особенно Флоренция, украшаются нарядными зданиями с широкими окнами, колоннадами, высокими башнями, а на театральных подмостках идут пьесы самого Лоренцо Великолепного, покровителя искусств, воспринявшие античную гармонию. Делаются первые попытки обучать по-новому подрастающее поколение, обучать так, чтобы знания не были для школяров грузом «учёного хлама», не связанного с жизнью. Витторино де Фельтре основал «Школу радости», совершенно не похожую на душную учебную келью с обычной зубрёжкой. Его ученики обучались на природе, изучали различные ремёсла, проводили время в беседах с учителями, занимались физическими упражнениями. Всё это, правда, было уделом лишь избранных. Пико делла Мирандола и другие специалисты-филологи стали критически относиться к Библии и другим христианским сказаниям, изучая их как отражение своего времени и находя в них много противоречий. Идеалы раннего гуманизма были тесно связаны с развивавшимся предпринимательством, накоплением состояний, зарождением буржуазии, стремлением к освоению новых торговых путей, открытию новых горизонтов. Купеческая щедрость порождала прославление радостей жизни, всевозможных удовольствий. Вершиной новой культуры в Италии по праву можно считать конец XV — начало XVI вв., время жизни Леонардо да Винчи и Микеланджело Буонарроти. Всё-таки большинству Леонардо да Винчи известен прежде всего как художник, но он был одним из самых разносторонних гениев в истории человечества. Автор его первой биографии Джорджо Вазари писал: «Дарование его было так велико, что в любых трудных предметах, к которым обращалась его пытливость, он легко и совершенно находил решения; силы в нём было много, и соединялась она с лёгкостью; его помыслы и поведение были всегда царственны и великодушны... И хотя он больше влиял на умы словами, чем деяниями, вследствие великих качеств, которыми он был чудесным образом одарён, слава об имени его никогда не исчезнет». Леонардо оставил литературные сочинения и множество трудов и набросков по всем тогдашним наукам и предвосхитил развитие многих современных наук. Он разработал проекты летательных аппаратов, различных двигателей, оптических приборов. Современники считали это фантазией, а мы с удивлением понимаем, что Леонардо заглянул в наш век. «Опыт никогда не ошибается, — замечал он, — ошибочными бывают только наши суждения, заставляющие нас ждать от опыта таких явлений, которых он не содержит». И свои великие живописные и скульптурные творения мастер создавал, используя все законы анатомии, света и тени в соответствии со своим исследовательским методом. Однако XVI в. стал для Италии тяжёлым временем, когда раздробленность страны привела к вторжению французских и испанских войск, а потеря торговых путей на Восток — к невозможности применения образованными людьми своих знаний и умений. Поэтому многие учёные, инженеры, техники, архитекторы, художники всё чаще отправлялись в другие страны. Леонардо да Винчи прожил последние годы жизни в королевском замке Амбуаз во Франции. Выходцы из Италии сделали немало для распространения в Европе гуманистической культуры. С конца XV в. новая культура начинает развиваться и в других европейских странах — Германии, Франции, Англии, Нидерландах, Испании, где к тому времени также происходит ломка традиционного мировоззрения — развиваются техника, торговля, складываются связи с внешним миром. Повсюду создаются университеты — средоточие научных знаний, а изобретение книгопечатания сделало главным источником этих знаний книгу. В каждой стране идеи гуманизма попадали на почву активной общественной борьбы, прежде всего 379 против господства католической церкви. Многие гуманисты выступали и против феодальных порядков и их носителей — старой наследственной знати, дворянства, чиновников. Немецкий поэт Себастьян Брант посадил в своей сатире всё современное ему косное и порочное феодальное общество на «Корабль дураков» (1494 г.). А выходец из Нидерландов Эразм Роттердамский опубликовал в 1509 г. сатиру «Похвала Глупости». Глупость идёт по миру в сопровождении своих спутников — Самолюбия, Лести, Лени, Наслаждения, Безумия, Чревоугодия, Разгула и Непробудного Сна. «При помощи этих верных союзников, — говорит Глупость, — я подчиняю своей власти весь род людской, отдаю приказы и самим императорам». Лучшими подданными этой царицы являются князья, кичащиеся своей знатностью, жадные священнослужители, капризные придворные. Во Франции новая эпоха в культуре получила, наконец, общеупотребительное название — Ренессанс (Renaissance) — Возрождение, т. е. возрождение традиций древности. Всюду Возрождение способствовало развитию национального самосознания, выводу национальных литературных языков на уровень древних. Я, древних изучив, открыл свою дорогу, Порядок фразам дал, разнообразье слогу, Я строй поэзии нашёл — и волей муз, Как Римлянин и Грек, великим стал Француз. Так писал французский поэт XVI в. Пьер де Ронсар. Принципы нового гуманистического воспитания, мечту о гармоничном человеке выразил во Франции медик и писатель Франсуа Рабле в своём знаменитом романе «Гаргантюа и Пантагрюэль». В нём описана Телемская обитель, куда нет доступа «лицемерам, ханжам и святошам, чванным пустословам». В этом аббатстве воздвигнуты прекрасный дворец и парк для прогулок, гимнастические площадки и зверинец. Все обитатели аббатства — добровольно пришедшие туда люди — умеют писать стихи, играть на музыкальных инструментах, говорить на пяти-шести языках. Там «льётся песня от полноты души». Правда, эту обитель приходится обслуживать, а телемиты не утруждают себя физическим трудом. Другой гуманист начала XVI в., англичанин Томас Мор, выпустил «Золотую книгу о новом острове Утопия» («утопия» по-гречески — «место, которого нет») с рассказом моряка о далёком острове где-то в Атлантике — ведь подобные рассказы были так популярны в период Великих географических открытий. Жизнь на воображаемом острове основана на принципах равенства между людьми. Все они занимаются земледелием и ремеслом и могут осваивать науки, временно освобождаясь от физического труда. Утопийцы (жители Утопии) не пользуются деньгами и сообща владеют всем имуществом. Иначе представлял себе идеальное общество другой английский гуманист, Фрэнсис Бэкон. В его «Новой Атлантиде» всеобщее благоденствие достигается благодаря развитию частной собственности и предпринимательства. Некоторые гуманисты пытались обосновать принципы переустройства современного им общества. Польский публицист Анджей Фрыч Моджевский написал трактат «Об исправлении Речи Посполитой», в котором высказывался за прекращение феодальных распрей, наделение крестьян землёй, равные права для всего населения. Многие гуманисты отвергали догматы католической церкви, выступали за ограничение её влияния. Однако, когда в Германии и других странах началась Реформация, ряд мыслителей, в том числе Эразм Роттердамский и Томас Мор, не поддержали её. В чём тут дело? Реформация стала проводиться как приспособление церкви к укладу жизни нарождавшейся буржуазии и «нового дворянства». Её идеологи опять-таки навязывали массам людей определённое религиозное учение и вскоре стали преследовать его противников, как и католики. А гуманизм выступал за свободу мировоззрения. Некоторые деятели культуры Возрождения вообще отрицали сотворение мира Богом, его троичность и, если не совсем отрицали сверхъестественные начала в мире, то считали, что божественна сама природа. Так, учёный и борец за науку Джордано Бруно учил, что в основе мира лежит саморазвивающаяся материя — «мировая душа», творящая всё новые и новые формы. В соответствии с многообразием Вселенной, развивая учение Коперника о Солнечной системе, Бруно утверждал, что в космосе есть другие звёздные системы и обитаемые миры, как Земля, «если не так и не лучше, то во всяком случае не меньше и не хуже». Человек выделяется из природы присущей ему способностью к познанию. «Умственная сила никогда не остановится на познанной истине, но всегда будет идти вперёд и дальше, к истине непознанной». Джордано Бруно пал жертвой смертного приговора католических противников его учения. Во имя торжества познания он не отрёкся и пошёл в 1600 г. на костёр: «Сжечь — не значит опровергнуть!» За свои убеждения заплатили жизнью также француз Этьен Доле, итальянец Лючилио Ванини, испанец Мигель Сервет, причём последнего сожгли на костре не католики, а кальвинисты. В 1535 г. был казнён по обвинению в противодействии введению в Англии англиканской церкви и в измене королю Томас Мор, бывший ранее лордом-канцлером. Позднее Возрождение (с середины XVI до середины XVII в.) было трагическим временем. Те колоссальные сдвиги в обществе, ломка феодальных устоев, которые возвещали в своё время гуманисты, обернулись тяжелейшей борьбой между старыми и новыми общественными силами, затяжными войнами и поражением в ряде стран сторонников преобразований. С одной стороны, в Испании, Италии, Польше, Чехии, на юге Германии свирепствовала феодально-католическая реакция, всюду простёрла 380 свои щупальца инквизиция, иезуиты пытались привить новым поколениям безоговорочное подчинение властям. С другой стороны, зарождавшиеся буржуазные порядки привели уже тогда к культу денег, погоне за прибылью ценой нещадной эксплуатации наёмных рабочих и ограбления колонизируемых стран. Это шло вразрез с гуманистическими представлениями об уважении к каждому человеку. Сами мыслители Возрождения, представлявшие собой небольшой слой образованных людей, оказались не поняты до конца ни власть предержащими, ни народом. Это породило среди лучших умов того времени настроения разочарования, досады и отрешённости от мира. Прошу, молчи, не смей меня будить. О, в этот век, преступный и постыдный, Не жить, не чувствовать — удел завидный. Отрадней спать, отрадней камнем быть. Такое четверостишие предпослал великий Микеланджело одному из своих поздних творений — статуе «Ночь». Ему созвучен знаменитый сонет Вильяма Шекспира: Зову я смерть. Мне видеть невтерпёж Достоинство, что просит подаянья, Над простотой глумящуюся ложь, Ничтожество в роскошном одеянье. .. «Быть или не быть — вот в чём вопрос?» — говорит себе герой трагедии Шекспира принц Гамлет. Можно сказать, что всё Возрождение оказалось подобно Гамлету или герою Мигеля де Сервантеса Дон Кихоту — гуманисты страстно желали усовершенствовать, «поправить» мир, верили в безграничные возможности человека, мечтали о торжестве справедливости для всех, но не знали, как его добиться, действуя по наитию, как Гамлет, или наивно, как Дон Кихот. Но и на своём излёте видные гуманисты не изменяют своим идеям. Француз Мишель Монтень, переживший в своей стране долгие кровопролитные войны между католиками и протестантами, отразил в своей книге «Опыты» многие грустные выводы и сомнения. Но тут же замечал всему вопреки: «Блаженство и счастье, которыми светится добродетель, заливают ярким сиянием всё имеющее к ней отношение... И одно из главнейших благодеяний её — презрение к смерти; оно придаёт нашей жизни спокойствие и безмятежность, оно позволяет вкушать её чистые и мирные радости...» Большое место Монтень уделил образованию и воспитанию: «Пусть учитель спрашивает с ученика не только слова затверженного урока, но и смысл и самую суть его и судит о пользе, которую он принёс, но не по показаниям памяти своего питомца, а по его жизни». Представление о всеобщем просвещении, задача которого — усовершенствовать человеческое общество, уже прокладывало путь к новой культурной эпохе. Эпоха Возрождения в европейских странах стала временем невиданного взлёта человеческого духа. Человек стал стремиться к внешней и внутренней независимости в мире. Идеи гуманизма легли в основу дальнейшего развития науки, общественной мысли, литературы и искусства. Вплоть до наших дней люди обращаются к тому, что было создано творцами Ренессанса, — это помогает нам осознать себя, прояснить вопросы мировоззрения, задаваемые заново новыми поколениями. И из глубин истории на них отвечают мыслители-гуманисты. РЕФОРМАЦИЯ Реформация» — латинское слово, и означает оно «изменение, перестройка». Латинским языком в средние века пользовались в основном учёные люди — юристы и богословы; они и предложили первыми «реформировать», т. е. преобразовать сначала христианскую церковь, а позднее — и само христианское вероучение. Призыв священников и богословов изменить многое в жизни церкви и простых верующих вызвал сильный отклик у народов Европы и оказал большое воздействие на историю некоторых европейских стран. В XVI—XVII вв. все государства Европы оказались разделёнными на два больших лагеря: в Англии, Швейцарии, Нидерландах, скандинавских странах, некоторых германских княжествах Реформация победила, и север континента стал в основном «протестантским» (о возникновении слова «протестантизм», означающего реформационное учение, мы расскажем чуть позже); Испания же, Италия, Франция, Польша, Венгрия, Чехия и остальная часть германских земель сохранили верность Папе римскому и католической религии. Борьба между сторонниками Пап и реформаторов лишь первое время разворачивалась в стенах университетских залов, церквей и монастырей — противники вскоре взялись за оружие, и на полях сражений пролилась первая кровь борцов за веру. Запылали костры, на которых сжигали не только опасные книги, но и их авторов. Религиозная нетерпимость раскалывала дружные семьи, восстанавливая сына против отца и брата против брата. Люди позднего Средневековья и начала Нового времени были потрясены той взаимной ненавистью и всеобщим ожесточением, которые выплеснулись в ходе борьбы реформаторов и католиков. Англичане и французы, немцы и голландцы постепенно поня- 381 ли, что кроме исступлённой веры в Бога люди нуждаются ещё и в терпимости друг к другу, в готовности признать за каждым право на собственные взгляды и убеждения. Поэтому история Реформации — это не только история церкви и христианской веры, но и повесть о том, как люди, устремляясь к Богу, учились видеть в своём ближнем человека, наделённого собственной волей и свободой выбора жизненного пути. В конце XV — начале XVI вв. недовольство Папами и их римским окружением было всеобщим. Даже глубоко верующие люди, посетившие Рим, возвращались из этого путешествия разочарованными и негодующими. Их гнев вызывали жадность Пап и кардиналов, окружавшая их бесстыдная роскошь (не забудем, что верующих церковь призывала к умеренности и воздержанию от излишеств), чрезмерный интерес Пап к итальянским политическим интригам. По мере того как обвинения в адрес Пап звучали всё чаще и становились всё смелее, короли и епископы некоторых европейских стран задумывались о том, чтобы обособить свои церкви от Рима. Вероучение и обряды при этом оставались прежними, католическими, но власть Папы над местной, национальной церковью значительно уменьшалась. Первыми осуществили этот замысел французские короли. Ещё в 1438 г. Карл VII добился того, что в делах французской церкви собор местных епископов получил верховенство над Папой; с этого времени французское королевство перестало выплачивать Папе ежегодные подати — аннаты. В 1516 г. король Франциск I согласился вновь платить Риму аннаты, но зато получил право самостоятельно назначать епископов и кардиналов в своём королевстве. Вышло так, что ещё до начала Реформации французская церковь оборвала многие из своих связей с Римом — это помогло ей выйти победительницей из длительной и упорной борьбы с реформационным движением во Франции. Все страны Европы в начале XVI в. пытались так или иначе защищаться от непомерных притязаний римских Пап (в первую очередь — от денежных поборов). Самыми беззащитными оказались германские земли — раздробленная Германия не была защищена от церковников сильной королевской властью, а лоскутная политическая карта страны не давала никакой возможности создать единую национальную церковь наподобие французской. Поэтому именно из Германии и доносились самые громкие проклятия в адрес римских Пап; Германия стала родиной и Реформации. 31 октября 1517 г. монах-августинец, преподававший по поручению своего ордена богословие в университете города Виттенберг (в Саксонии), прикреплял какие-то листы бумаги к дверям небольшой церкви виттенбергского замка. Профессора-монаха звали Мартин Лютер (1483—1546 гг.). Расскажем немного об этом человеке, потому что черты его характера сильно повлияли на ход Реформации в Германии. Дальние предки Лютера были крестьянского происхождения; от них он унаследовал до- вольно грубое лицо простолюдина и неискоренимое упрямство, умение твёрдо стоять на ногах во время бедствий. Лютер умел говорить с простыми людьми, хорошо писал на языке народа — не случайно его перевод Библии на немецкий язык до сих пор очень популярен в Германии. В то же время Лютер был одним из самых учёных богословов своего времени; вдобавок к этому он был наделён искренним религиозным чувством, способностью глубоко переживать свои отношения с Богом. Несмотря на упрямство, Лютер оказался тонким политиком, способным найти сильных союзников и пойти на большие уступки в случае необходимости. Листы бумаги, вывешенные молодым профессором на церковной двери, содержали 95 возражений Лютера против права Пап прощать грешников, покупающих отпущение грехов. Против «индульгенций» (так назывались подписанные Папой документы об отпущении грехов за деньги) выступали тогда многие богословы; Лютер отличался от них только смелостью и резкостью своих речей. Этого, однако, оказалось достаточно, чтобы в считанные дни Лютер стал известен всей Германии. Рядом с ним мгновенно образовался кружок сторонников и единомышленников, настроенных по отношению к Риму ещё более непримиримо, чем он сам. От критики индульгенций «мартинисты» (так их стали называть по имени Лютера) быстро перешли к осуждению папства и католической церкви в целом. Окончательный разрыв между Лютером и Римом был закреплён в 1520 г., когда немецкий богослов сжёг во дворе Виттенбергского университета в присутствии студентов папское послание об отлучении мятежника от церкви. Этим смелым шагом Лютер поставил себя вне христианского общества Европы, покорного Папе, несмотря на всю критику в его адрес. Лютер готов был утверждать, что он один видит истинного Бога, а миллионы «папистов» заблуждаются и идут по дороге, ведущей прямо в преисподнюю. Наверное, никто в это время не сомневался, что Лютера ждёт костёр. Похоже, что и сам он примеривал на себя судьбу Яна Гуса, чешского богослова, сожжённого за выступления против господствующего вероучения в 1415 г., за сто лет до начала Реформации. Лютер избежал казни по двум причинам: во-первых, в Риме слишком поздно поняли опасность, исходящую из далёкой Саксонии, и дали Лютеру время укрепиться. Посол Папы в Германии доносил в Рим: «Девять десятых Германии кричат «Лютер»; остальная десятая — по меньшей мере — «Смерть римскому двору!». Во-вторых, Лютер хорошо использовал подаренную ему передышку — он смог найти себе могущественных покровителей среди немецких князей. Многие из них поняли, что лозунги «доктора Мартина» помогут им обособиться не только от Рима, но и от Германской империи. В 1521 г., когда Лютер был вызван на суд императора и осуждён, курфюрст Саксонии Фридрих помог ему бежать в свои владения и укрыл мятежного богослова в одном из замков. Лютер спас свою жизнь, но заплатил за это до- 382 рогую цену — движение Реформации в Германии вышло из-под его контроля и стало развиваться самостоятельно. Каждый бродячий проповедник переиначивал идеи Лютера по-своему, толкуя их вкривь и вкось; некоторые же из бывших «мартинистов» учили народ тому, что вслед за властью Папы следует низвергнуть власть князей, графов и баронов и установить Царство Божие на земле, не дожидаясь обретения райского блаженства на небесах. Лютер вынужден был из своего укрытия резко выступать против бывших сторонников. Он прекрасно понимал, что в борьбе с Папами и народными проповедниками реформаторы должны опираться на связное, последовательное и глубокое вероучение. Такого вероучения, способного противостоять католицизму, в распоряжении Лютера и его сторонников не было. Значит, его следовало создать, и Лютер напряжённо думал над отношениями человека и Бога, веры и разума, долга и свободы. Итоги размышлений Лютера кратко можно изложить так: человек возносит к Богу порыв своей веры, Бог же в ответ наделяет человека благодатью. Такое отношение между Богом и верующим имеет глубоко личный характер; церковь не имеет права вмешиваться в это отношение — она лишь помешает верующему найти свой, особенный для каждого путь к Богу. Это не значит, что церковь не нужна вовсе, — просто она должна быть совсем не похожей на католическую. Церковь Лютера должна была помочь верующему самостоятельно постичь смысл Библии, растолковать ему содержание божественных книг, научить читать их. Священники в этой церкви не были отделены от простых верующих непроходимой стеной, как это было у католиков, — они могли жениться, носили обычную одежду, пользовались точно теми же правами, что и простые граждане. Лютеранская церковь освобождалась от икон, скульптурных изображений Христа и Богоматери, пышных одежд священников, утомительных и сложных обрядов... Одним словом, она опрощалась. Богословие Лютера и устройство его церкви показали, что корни Реформации уходили глубоко — они были связаны с распадом средневекового общественного строя и с постепенным превращением европейского человека в личность, индивидуальность. Торговцу и предпринимателю, архитектору и инженеру, поэту и профессору уже не нужны были посредники и помощники в сложных отношениях между человеком и Богом; наставления католической церкви они воспринимали как посягательство на свою свободу. Лютеру удалось хотя бы частично решить сложнейшую задачу — примирить острое ощущение своей индивидуальности, особенности с подлинным религиозным чувством. Идеи «оправдания верой», «дешёвой церкви» и другие находки Лютера с трудом пробивали себе дорогу в Германии. В 1525 г., после подавления крестьянских выступлений, вдохновлявшихся народными проповедниками, дело Реформации окончательно перешло в руки немецких князей. За союз с князьями Лютеру пришлось заплатить прямым подчинением своей церкви княжеской власти. Князья зарились на богатые владения монастырей, которые они присваивали под лозунгом церковной реформы. Когда в 1529 г. император Карл V приостановил расхищение монастырских земель князьями, сторонники Лютера заявили императору протест (после чего их и стали звать «протестантами»). Тем самым союз реформаторов церкви и князей оформился окончательно. После многолетней борьбы и частых войн в 1555 г. император позволил каждому из князей вводить в своих землях ту религию, которой придерживался сам князь. Возникло неустойчивое равновесие: северные, северо-восточные княжества Германии и некоторые владения в центре страны приняли лютеранство, прочие же земли сохранили верность католицизму. Это деление стало причиной неисчислимых бедствий Германии на протяжении последующих ста лет и одной из причин её отсталости от других европейских стран в течение XVI— XVIII вв. В Германии реформационное движение не смогло развернуться в полную силу, несмотря на то, что началось оно именно там. Лютер и его сторонники слишком зависели от расклада политических сил в стране, чтобы выработать последовательные и самостоятельные ответы на два основных вопроса: как должна быть организована новая церковь и какую позицию эта церковь должна занять по отношению к светским властям. Лютер, как мы помним, попросту подчинил свою церковь князьям. Положим, ничего другого он сделать и не мог, но такое решение устраивало далеко не всех последователей Лютера в других странах Европы. Искать выход пришлось французу Жану Кальвину (1509— 1564). В 1536 г. он вынужден был бежать из Франции в Швейцарию (во Франции в это время начали преследовать реформаторов) и обосновался в одном из самых вольнолюбивых и легкомысленных городов Швейцарии — Женеве. Как ни странно, именно Женеве и суждено было стать полем смелых и суровых опытов Кальвина, распространившихся позднее по всей Европе. Кальвин придавал устройству своей церкви гораздо большее значение, чем германские реформаторы. Дело в том, что кальвинистская церковь должна была, по замыслу своего создателя, вести борьбу сразу на два фронта: против «папистов» и против «философов», т. е. светских мыслителей, равнодушных к вопросам веры и готовых принять любую религию вплоть до языческой. «Философов» Кальвин считал ещё более опасными врагами, чем католиков, и сражался с ними буквально насмерть: в 1553 г. в Женеве по настоянию Кальвина был сожжён на костре испанский учёный Мигель Сервет, осмелившийся критиковать взгляды Кальвина. Кальвин настаивал на отделении веры от знания; сам того не желая, он провёл чёткую грань между религией и наукой. Физика, химия, математика и биология в кальвинистских странах впредь смогли развиваться более свободно, чем в прежней, католической Европе. От учёных требовалось одно 383 — не вмешиваться в вопросы веры и признавать кальвинистские установления. Но вернёмся к устройству кальвинистской церкви. Она была выведена из подчинения городским властям Женевы и пользовалась правом самоуправления. У кальвинистов не было такой лестницы церковных чинов и должностей, как у католиков, — напротив, каждая кальвинистская община, состоявшая из нескольких десятков человек, решала все свои дела самостоятельно. Руководили общиной наиболее уважаемые и почтенные люди — «пресвитеры», которых выбирали сами верующие, а также проповедники, наставлявшие своих собратьев по вере. В случае необходимости пресвитеры и проповедники отдельных общин сходились вместе и обсуждали дела, касавшиеся всех. Сам Кальвин проявил скромность, не претендуя на особое положение в созданной им организации. Очевидно, что устройство кальвинистской церкви было очень гибким: его легко было приспособить как к условиям города-коммуны вроде Женевы, так и к порядкам, установленным в обширных и сильных королевствах вроде Французского. Столь же гибкими были и политические взгляды Кальвина. Он признавал за подданными право на свержение тирана, смену правителя на троне, но лишь при одном условии: следовало убедиться в том, что дурной правитель нарушает законы не только человеческие, но и божеские, мешает верующим найти свой путь к Богу. Эти мысли Кальвина привлекли на его сторону часть дворян, недовольных усилением королевской власти во многих европейских странах XVI—XVII вв. Наконец, Кальвин произвёл значительные изменения в богословских взглядах немецких реформаторов. Он попытался разрешить проблему, волновавшую умы христианских мыслителей на протяжении уже тысячи лет: свободен ли человек в выборе своего жизненного пути, или его судьба (в том числе и посмертная) заранее предопределена Богом. Кальвин утверждал, что предопределение существует, но человек не должен безвольно ожидать свершения своей судьбы — напротив, он должен идти ей навстречу, быть деятельным, активным, быть тружеником. В течение жизни человек должен выявить все заложенные в него Богом способности и возможности — в этом и заключается его главное служение Богу, в этом выражается его вера. Вместе с тем Кальвин требовал от своих сторонников умеренности в трате денег на еду, одежду, убранство домов. Было резко уменьшено количество праздничных дней в году: женевский проповедник считал, что человек зарабатывает и копит деньги не для того, чтобы бездумно развлекаться. Большие состояния Бог дарует только тем, кто служит ему своим трудом, кто копит не для себя, а для обретения Царствия Небесного. Строгости Кальвина не понравились весёлым женевцам, и однажды его даже изгнали из города на несколько лет. Но буржуазия богатых городов, сначала швейцарских, а потом — и английских, французских, голландских, смогла оценить идеалы труда, накопления и бережливости, заложенные в учении Кальвина. Все эти достоинства кальвинизма способствовали его широкому распространению в Европе. Кальвинистами были нидерландские патриоты, сражавшиеся за освобождение своей родины от испанского владычества; ту же веру исповедовали и французские «гугеноты», долгое время вынашивавшие замыслы отделиться от французской короны и создать на юге Франции независимое кальвинистское государство. Наконец, основные идеи кальвинизма нашли своих сторонников и в Англии, где Реформацию осуществляла королевская власть. Правда, англичане не решились на полный отказ от католических традиций: они сохранили некоторые из обрядов, епископское управление отдельными церковными областями. Главой «англиканской» церкви (так она стала называться после реформ) был сам английский король. Самые ревностные из английских кальвинистов были недовольны такими половинчатыми реформами; они полагали, что англиканскую церковь следует «очистить» от остатков католицизма. Таких людей называли «пуританами» («пурус» по-латыни значит «чистый»). Пуританам суждено было впоследствии сыграть заметную роль в английской истории. В середине XVI в. многим европейцам казалось, что раскол между реформаторами и католиками ещё может быть преодолён. Нужно только, чтобы обе стороны пошли навстречу друг другу и искали примирения. Такие настроения были сильны не только среди простых людей — многие высокопоставленные кардиналы и епископы из папского окружения думали точно так же. Католическая церковь долго колебалась, прежде чем пойти на открытый разрыв с реформаторами. Церковный собор, решавший эту проблему, заседал почти двадцать лет — с 1545 по 1563 год! Всё же в конце концов жёсткая линия победила, и все сторонники реформы церкви были объявлены еретиками, т. е. людьми, отпавшими от Христа и от церкви. Поставив еретиков вне закона, римская церковь дала всем желающим право убивать и преследовать кальвинистов, лютеран и сторонников других реформационных учений. Спустя несколько лет вспыхнули первые очаги религиозных войн на полях Франции и Нидерландов, резко обострились конфликты между протестантской Англией и католической Испанией... Идеи реформаторов становились силой, преображавшей лицо Европы. РЕЛИГИОЗНЫЕ ВОЙНЫ 1529 год. Германия, ещё не оправившаяся после Великой крестьянской войны и её подавления, потопленная в крови, вновь ввергнута в вооружённое противостояние. Замирившиеся на время борьбы с крестьянами, князья и дворяне вновь раскололись на два лагеря. Вот в городе Шпайере собираются правители германских государств. Император Карл вновь призывает к искоренению учения Лютера, и его поддерживают государи-католики. «Будем молиться, будем ждать, что Господь смягчит сердце императора и откроет свет ему», — проповедует Лютер. Но его не слушают. 14 князей-лютеран провозгласили: «Мы... объявляем, что с вышеозначенным принятым постановлением не имели ничего общего и согласиться с ним не хотим и не можем». Этот протест привёл к возникновению термина «протестанты», обозначившего сторонников Реформации. А непосредственно в Германии он привёл к междоусобной религиозной войне. В 1530 г. на новом рейхстаге (императорском съезде) в Аугсбурге протестанты предъявили 28 статей основ лютеранства и потребовали их утверждения в Германии. Католики и император в свою очередь отвергли это «Аугсбургское исповедание». Князья-протестанты объединились в союз и заявили о вооружённом отпоре противоположной стороне. Временно, впрочем, противники вновь примирились в Нюрнберге в 1532 г. в связи с необходимостью дать общий отпор турецкой армии, подступившей к Вене. Но уже в следующем году вспыхнуло столкновение за владение Вюртембергом, в котором на стороне брата императора приняли участие австрийские войска, а на стороне лютеранского князя — швейцарские наёмники. Дальнейшие военные действия были связаны с основанием в городе Мюнстере в 1533 г. коммуны анабаптистов во главе с нидерландцами — булочником Яном Матисом и портным Иоанном Лейденским. Горожане отбили нападение изгнанного епископа и его союзников. В Мюнстере была сделана попытка распределения поровну имущества горожан. Иоанн Лейденский провозгласил себя новым Давидом, а Мюнстер — новым Израильским царством. При этом происходили казни противников учения анабаптистов. Эти события настолько испугали прирейнских феодалов, что они вновь собрали войска и взяли город приступом. «Царь Давид» и его «придворные» были казнены. Последующие годы в Германии прошли в бесплодных попытках примирения враждующих государств, поиска приемлемой для всех формулы религии. Лютер настаивал на своём варианте (Шмалькаденские статьи), император созвал вновь съезд князей в 1541 г. в Регенсбурге, на котором вели переговоры кардинал Контарини и сподвижник Лютера Меланхтон. Компромисс, заключённый между ними, однако, не был признан Папой римским. Тем временем учение Лютера распространилось в ряде новых для него земель Германии — Бранденбурге, Саксонии и некоторых других. В 1546 г. умер Мартин Лютер. Ослаблением в руководстве протестантов воспользовался Карл, призвавший на помощь войска из Италии и Нидерландов и двинувшийся через Тироль на юг Германии против мятежных правителей. Многие из них были вынуждены подчиниться. В 1547 г. императорские войска, которыми командовал испанский герцог Альба — будущий душитель нидерландской революции, разбили саксонцев. Саксонский курфюрст был приговорён к пожизненному заключению лишь по воле императора. Расправившись со своими противниками, Карл попытался встать во главе частично реформированной церкви, но это решение не признали ни Папа, ни многие феодалы с обеих сторон. В то же время Карл издал указ, который прозвали «кровавым»: «Воспрещается печатать, писать, иметь, хранить, продавать, покупать... все печатные или рукописные сочинения Мартина Лютера... и др. ...Воспрещается допускать в своём доме беседы или противозаконные сборища... Всякий, кто откроет лицо, заражённое ересью, обязан доносить на него...» На страну обрушилась инквизиция. Север Германии вновь отложился от Карла. Саксонские войска чуть не застали врасплох императора, которого, больного, спешно вынесли на носилках из Инсбрука. Карлу пришлось пойти на мир с князьями-протестантами, которым, ко всему прочему, начал помогать французский король Генрих II. Задача подчинить себе всю Германию оказалась для императора нереальной, и он отрёкся от престола, передав его своему брату Фердинанду. В Аугсбурге в 1555 г. Фердинанд заключил мир. «Пусть, — провозглашал договор, — ни его императорское величество, ни курфюрсты, князья и т. д. не чинят никакому чину империи никакого насилия или зла по поводу аугсбургского вероисповедания, но предоставят им в мире придерживаться своих религиозных убеждений...» Юг и отчасти запад Германии, где было много церковных владений, остались католическими. Север — Саксония, Гольштейн, Бранденбург, Ганновер, а также Пфальц и Вюртемберг — стал протестантским. Эти религиозные границы остались в Германии по существу до наших дней. 385 Мир был лишь временным... В раздробленной стране князья готовы были вновь поссориться, призвав могущественных союзников. Размежевание по религиозному признаку постигло во второй четверти XVI в. и Францию. Хотя страна была ещё с конца XV в. централизованной, французский Юг, помнивший ересь альбигойцев и долгое время развивавшийся самостоятельно, был центром оппозиции королевской власти. Независимо настроенные горожане Южной Франции, первые буржуа-предприниматели и часть дворян стали кальвинистами. Они повели наступление на церковные владения. От искажённого немецкого слова Eidgenossen — «объединённые» — кальвинистов стали называть во Франции гугенотами. Север и королевский дом остались католическими. Все противоречия и конфликты в стране как бы сплелись в один клубок — непокорность королю местной феодальной знати, недовольство горожан тяжёлыми поборами королевских чиновников, выступления крестьян против налогов и церковного землевладения, стремление к самостоятельности буржуазии. Всё это приняло обычные для того времени религиозные лозунги и привело к началу гугенотских войн, чем-то напоминающих наше Смутное время. В последние годы правления Генриха II Валуа (1547—1559 гг.) резко увеличились королевские налоги. При юном и больном сыне Генриха Франциске II начались выступления горожан за уменьшение налогов. Во главе их стояли гугеноты. В это же время обострилась борьба за власть и влияние в стране между двумя побочными ветвями старой династии Капетингов — Гизами (католиками) и Бурбонами (гугенотами). В 1560 г. был раскрыт феодальный заговор против Гизов, и начались казни протестантов, устраиваемые при дворе как представления. Это привело к столкновению с Бурбонами и Конде. Генеральные штаты, созванные после неожиданной смерти короля, не привели к примирению сторон. Фактически власть при малолетнем брате Франциска Карле IX взяла в свои руки их мать Екатерина Медичи, наполовину итальянка по происхождению. Эта женщина ещё при жизни мужа активно участвовала в государственных делах. Королеву отличали хитрость, расчётливость, стремление безраздельно распоряжаться властью. Но именно при ней начались открытые столкновения между католиками и протестантами. В 1562 г. Франсуа Гиз во время богослужения истребил несколько десятков гугенотов. В ответ протестанты начали вооружённое сопротивление. Наёмный убийца расправился с Гизом. Последовали годы открытых столкновений в различных районах Франции (всего за 30 лет — 10 войн). В них были втянуты и англичане, помогавшие гугенотам, и испанцы — союзники католиков. Наиболее страшным эпизодом гугенотских войн стала Варфоломеевская ночь. В августе 1572 г. в Париж приехало много дворян-протестантов, сопровождавших Генриха Бурбона на его свадьбу с сестрой короля Маргаритой. Они стремились убедить Карла IX заключить перемирие и принять участие в помощи борющимся против Испании Нидерландам, в чём видели выгоду для Франции. Тут же против них созрел заговор католиков во главе с Генрихом Гизом, сыном Франсуа, убедившим королеву-мать использовать момент для расправы с гугенотами. В ночь перед праздником Святого Варфоломея (24 августа) посвящённые в дело католики пометили дома, где находились их будущие жертвы. Характерно, что среди убийц были в основном иностранные наёмники. Видный гуманист Агриппа д'Обинье во «Всеобщей истории» рассказывает: «Улицы уже были полны вооружённых людей... Так как в это время послышался первый набат и нужно было начать преследование, то герцог де Гиз и шевалье д'Ангулем, которые всю ночь отдавали приказания, берут с собой герцога д'Омаль и подходят к квартире адмирала» (адмирала Колиньи, главы протестантов). Многие были убиты прямо в своих постелях. Резня продолжалась три дня с участием вовлечённых в кровавую оргию случайных людей... Убийства перекинулись в другие города. Считается, что погибло не менее 30 тыс. человек. Войны продолжались. Их жертвами пали и последний король из династии Валуа, младший сын Екатерины Медичи бездетный Генрих III, и Генрих Гиз. Остался третий Генрих — Бурбон, претендовавший на престол. К тому времени вконец разорённые всеми господами крестьяне усилили вооружённые выступления. Они называли себя «кроканы» — «грызуны, грызущие грызунов». Было ясно, что дворяне могут истребить друг друга и потерять контроль над крестьянами. В 1589 г. королём стал Генрих IV Бурбон. Чтобы примирить враждующие стороны, ему пришлось перейти в католичество. Только после этого ему открылись ворота Парижа. «Париж стоит мессы» (месса — католическая церковная служба), — по преданию, сказал король, въезжая в столицу. Под его руководством отряды дворян и наёмников подавили восстание крестьян. «Жил-был Анри Четвёртый, он славный был король». Действительно славным делом Генриха IV был Нантский эдикт — закон о веротерпимости, принятый в 1598 г. Господствующей религией остался католицизм, но гугеноты получили свободу вероисповедания и одинаковые с католиками права. Это был первый в Европе подробно разработанный закон о свободе веры (второй в мире после указа падишаха Акбара в Индии). Кроме событий в Германии и Франции к религиозным войнам XVI в. относят и нидерландскую буржуазную революцию. Религиозные войны принесли странам Европы много бедствий и лишений. И европейцы — кто раньше, кто позже — стали учиться жить друг с другом в согласии независимо от той или иной религии. 386 ГЕНРИХ IV Известный французский писатель Морис Дрюон назвал один из своих исторических романов «Когда король губит Францию». События этой книги происходят в XIV в. и не имеют никакого отношения к Генриху IV. Мы вспомнили об этой книге только потому, что Генриха IV, напротив, можно назвать королём, спасшим Францию. К тому времени, когда Генрих смог предъявить права на королевский престол, Франция, казалось, не существовала как сильное и единое государство. Юг и Север страны уже около 30 лет вели между собой кровавые междоусобные войны, а королевскую корону примеряли на свою голову представители непокорных феодальных родов. Испанский король Филипп II раздумывал о том, кого из своих ставленников он сможет посадить на французский трон. Уважение к королевской власти исчезло не только среди дворян, но и среди простого народа: в 1589 г. более 100 тыс. парижан вышли на улицы города с зажжёнными свечами. По сигналу они гасили свои свечи и громко выкрикивали: «Так да погасит Господь династию Валуа!» Парижане имели в виду ненавистного им Генриха III, последнего представителя династии Валуа, правившего с 1574 по 1589 г., но доставалось от них и будущему королю Генриху IV, происходившему из рода Бурбонов. После того как последний Валуа был заколот монахом-фанатиком, пробравшимся в королевский лагерь, по Парижу ходили листовки такого содержания: Берегись, Бурбон! Да что там — берегитесь все, кто держит в руке скипетр!.. Наконец-то открылись священные тайны королевств; мы поняли, что те короли, о которых сам Господь говорил как о богах, — простые ничтожества. В этих строках содержалось грозное пророчество: двадцатью годами позже, 14 мая 1610 г., кинжал монаха-иезуита Франсуа Равальяка нанёс смертельную рану Генриху IV Бурбону. Но за прошедшие 20 лет изменилось многое, и Генрих IV ушёл в мир иной не проклинаемый, но оплакиваемый народом. Люди видели в нём «доброго» короля — лучшего из всех королей, когда-либо правивших Францией. Народная любовь чаще всего слепа — она превозносит достоинства правителя и снисходительно прощает его недостатки; она видит его на вершине могущества, забывая о днях бедствий и лишений. Генрих IV не сразу стал «спасителем Франции» —• долгое время он губил её вместе со своими врагами и соратниками. Путь, который привёл его к славе и народной любви, был усеян отступлениями и изменами, нередко его определяли коварство и холодный расчёт. Настоящий Генрих мало походил на «короля-рыцаря», любителя вина Генрих IV Наваррский. Париж. Лувр. и почитателя прекрасных женщин, каким его изображают французские народные песенки. Судьба Генриха IV так тесно переплелась с исторической судьбой его родины, что их вряд ли можно отделить друг от друга. Наверное, это и является подлинной причиной любви к Генриху IV, не угасающей во Франции уже 400 лет. Генрих Бурбон родился в 1553 г. Его родителями были Антуан де Бурбон и Жанна д'Альбрэ. Отец мальчика носил громкий титул короля Наваррского, который позднее перешёл к самому Генриху. Основная часть средневекового королевства Наварра в это время находилась под испанским контролем, а Бурбоны сохраняли власть лишь в неболь- 387 ВАРФОЛОМЕЕВСКАЯ НОЧЬ Уже 10 лет продолжалась во Франции непрекращающаяся война между католиками и протестантами (гугенотами). С тех пор как герцог Франсуа де Гиз со своей вооружённой свитой напал на молящихся гугенотов в 1562 г., здравый смысл уступил место религиозной вражде. В ходе борьбы погибли лидеры враждующих партий Франсуа Гиз и Антуан Бурбон. Их место заняли сыновья — Генрих Гиз и Генрих Наваррский. Королевская власть тоже оказалась втянутой в религиозную распрю. Ориентируясь на более сильных, лавируя между враждебными группировками, она старалась укрепить своё положение. Королева-мать Екатерина Медичи, которая фактически управляла страной, пыталась извлечь выгоду для своей семьи из этого конфликта. В 1570 г. был заключён мир между католиками и гугенотами. Надеясь положить конец сотрясающей страну войне и приобрести союзников, королевский двор в 1572 г. посчитал за благо заключить брачный союз между Генрихом Наваррским и сестрой короля Карла IX Маргаритой Валуа. Лучшие и знатнейшие представители гугенотского дворянства были приглашены на свадьбу. Озлобленные ревнители католицизма с яростью наблюдали, как король Карл оказывает почести ненавистному адмиралу Колиньи, идейному вдохновителю еретиков. Его христианнейшее величество дошёл до того, что публично назвал гугенота «отцом»! Казалось, католическому влиянию при дворе пришёл конец. Молодой герцог Гиз, красавец, талантливый полководец и любимец Парижа, будучи одним из вдохновителей и организаторов католической партии, не мог допустить усиления гугенотов. Назревал заговор всего католического Парижа против потерявших от милостей короля бдительность южан. Верные папскому престолу фанатичные католики, таинственно переглядываясь, шёпотом обещали друг другу устроить «весёлый праздник» зарвавшимся гугенотам. Правда, каким будет это веселье, помалкивали до поры до времени. Первое предупреждение получил адмирал Колиньи, которого 22 августа попытались убить. Насторожившиеся гугеноты принесли жалобу королю и засобирались домой из негостеприимной столицы. Боясь упустить шанс обезглавить протестантское движение, лидеры католической партии решили действовать незамедлительно. Королева-мать, поставленная перед необходимостью либо одобрить планы католиков, либо потерять всякое влияние в католическом стане Франции и в Париже, присоединилась к заговорщикам. Гиз мог торжествовать — королевский двор был теперь на его стороне. Вся хитроумная политика королевы, стремящейся избавиться от идейной опеки Лотарингского шой части южнофранцузской области Беарн. Всё же титул Генриха ставил его на равную ногу с французскими королями, с которыми он к тому же состоял в родстве. Мальчик имел даже некоторые права на французский престол, но вряд ли кто-то мог предположить, что Генрих станет королём Франции. В 1559 г. после несчастного случая на турнире умирает король Генрих II Валуа. Трое из его четверых сыновей — Франциск II, Карл IX и Генрих III — будут править Францией на протяжении последующих 30 лет. Нашему герою с самого начала была суждена роль бедного родственника своих сверстников-принцев; небогатые наряды южан, их особый говор, сельские привычки вызывали насмешки парижской знати, перенявшей итальянские моды и обычаи (королева-вдова, Екатерина Медичи, происходившая из знатного флорентийского рода, привлекала ко французскому двору множество итальянцев). Неприязнь к Парижу и двору должна была усиливаться у маленького Генриха и тем, что его отец Антуан де Бурбон был одним из руководителей движения дворян юга Франции за независимость от короля. Многие дворяне-южане были сторонниками реформы церкви (во Франции их называли «гугенотами»), а короли вместе с большинством населения Северной Франции сохраняли верность католичеству. В 1562 г., когда Генриху было девять лет, начались войны между гугенотами и католиками (так называемые религиозные войны). Подвести итог этому кровопролитию суждено было 45-летнему Генриху IV в 1598 г. Юный принц рано возмужал. После гибели отца на войне он принял титул короля Наваррского и вместе с многоопытным и хитрым политиком адмиралом Гаспаром де Колиньи возглавил партию гугенотов. Горячая южная кровь, гасконское самолюбие, стремление восстановить древние вольности французского рыцарства — всё это делало Генриха опасным противником королевского двора. В то же время Генрих оказался достаточно умён, чтобы не разрывать отношений с Валуа окончательно и бесповоротно — он помнил о том, что корона Франции может стать и его короной. Перемирие между католиками и гугенотами, заключённое в 1570 г., Екатерина Медичи и её сын Карл IX задумали скрепить женитьбой Генриха Наваррского на сестре короля Маргарите Валуа. По их замыслу, брак должен был привязать опасного южанина к королевскому двору и поставить его под надёжный контроль. Мы не знаем, как относился к этой женитьбе сам Генрих, достаточно было того, что она приносила выгоды его партии и укрепляла права Бурбонов на французский престол. Брак с Маргаритой в конце концов оказался неудачным; уже зрелым мужчиной Генрих IV расстаётся в 1599 г. со своей первой женой и вступает в брак с Марией Медичи. Свадьба же с Маргаритой была отпразднована летом 1572 г. с невиданной роскошью. Менее чем через неделю после свадьбы в Париже произошли события, определившие судьбу Франции и в первый раз круто изменившие жизнь Генриха. В ночь с 23 на 24 августа (праздник Святого Варфоломея) католики с молчаливого одобрения королевского двора напали на съехавшихся на свадебные торжества гугенотов и убили многих из них. В числе прочих погиб и адмирал де Колиньи. Генрих спасся только благодаря тому, что жил в королевском дворце и спешно принял католическую веру. Поддержав эту кровавую бойню («Варфоломеевскую ночь»), династия Валуа сама подписала себе смертный приговор. И католики, и гугеноты смотрели на последних Валуа как на королей-преступников, запятнавших себя кровью и бесчестьем, королей, лишившихся права на престол. Судьба французской монархии повисла на волоске. Гугеноты поставили своей целью раскол Французского королевства. В фев- 388 рале 1576 г. Генрих бежит из Лувра, где его держали как почётного заложника, и участвует в сражениях гугенотов с католическими армиями. Авторитет Генриха на Юге растёт, но раскол Франции на Север и Юг одновременно углубляет пропасть, отделяющую Генриха от королевской короны. В Париже усиливается влияние католического рода герцогов Гизов — кажется, что именно Гизы подхватят корону, выпадающую из рук Валуа. В это время происходит второе событие, резко изменившее планы Генриха Наваррского и его судьбу. В 1584 г. умирает герцог Алансонский, младший из сыновей покойного короля Генриха II. Род Валуа пресекается на правившем в то время Генрихе III, поскольку мужского потомства ни у одного из последних французских королей не было. Генрих Наваррский оказывается ближайшим родственником короля и его наследником, дофином. Король отправляет к нему доверенного с предложением вновь перейти в католичество — тогда Генрих III готов объявить его наследником официально; король не прочь опереться на поддержку гугенотов против Гизов. Но, трезво всё взвесив, Генрих отказывается от предложения короля. Время сменить веру ещё не пришло, да и выигрыш, который предлагали ему из Парижа, был слишком мал. Холодный расчёт подсказывал гасконцу, что ему следует оставить короля с Гизами один на один, не вмешиваясь в их борьбу. Цена, которую Генрих Наваррский заплатил за отказ, тоже была довольно велика: в сентябре 1585 г. Папа Сикст V специальным указом лишил его прав на французский престол. Между католиками и гугенотами вновь вспыхнула война. Противоречия между двумя партиями обострились до предела, и виной тому во многом был Генрих Наваррский. Католики видели в его правах на престол всё бо'льшую угрозу своему лозунгу: «Один король, один закон и одна вера». Гугеноты же, которые ещё недавно намеревались расколоть Французское королевство на части, теперь выступают за государственное единство и за признание Генриха наследником короны. Ожесточение всех трёх борющихся сторон — короля, Гизов и гугенотов — достигает крайности. В конце 1588 г. король приказывает убить двоих братьев Гизов, а в августе 1589 г. гибнет и сам Генрих III. До желанной короны оставался всего один шаг, но сделать его было нелегко: Париж не открывал ворот перед Генрихом. Значение Парижа во время гражданских войн очень выросло, и Генрих не хотел омрачать своё будущее царствование ещё одним кровопролитием. Расчётливый ум Генриха вновь подсказывал, что следует выжидать, пока его противники не ослабят друг друга междоусобной борьбой. Так и случилось: в Париже начались столкновения между фанатичными католиками и последним из Гизов, оставшимся в живых, герцогом Майеннским. Герцог казнил верхушку недовольных парижан, а остальные жители города склонились на сторону Генриха — только в нём они видели надёжную защиту от испанского вмешательства в пользу Гиза. 25 июля 1593 г. Генрих перешёл в католичество (последний раз в своей жизни), а в следующем году беспрепятственно вступил в Париж и короновался. Какие же уроки извлёк 40-летний король из своего долгого и трудного пути к трону? Первое — Генрих понял, что ни одна из сторон не может победить в войне и настало время искать примирения. Фигура Генриха на троне теперь была одинаково приемлема и для гугенотов, и для католиков; оставалось составить мирный договор, который одинаково устроил бы обе части нации. Генрих подготовил такой договор к 1598 г.; по городу Нант, где он был обнародован, документ стали называть Нантским эдиктом. Этот эдикт сохранял господствующие позиции католицизма во Франции, но предоставлял гугенотам обширные права церковного и светского самоуправления. Мирный договор остановил разоре- дома брачным союзом с гугенотами, пошла прахом. В ночь с 23 на 24 августа в аббатстве Сен-Жермен ударил колокол, подавая знак всем честным католикам исполнить свой долг. Ему ответили перезвоном другие церкви Парижа. Началась ночь Св. Варфоломея. На ничего не подозревавших гугенотов обрушились толпы вооружённых горожан и дворян во главе с герцогом Гизом. Любой, у кого не было белого креста на шляпе, становился жертвой разъярённой фанатичной толпы. Дома гугенотов, заранее отмеченные крестом, подвергались насилию и. разграблению. Окровавленное оружие не знало пощады. Женщины, дети, безоружные мужчины были буквально растерзаны «добрыми католиками». Кое-где, правда, протестанты пытались оказать сопротивление, но в отличие от организованных убийц их жертвы были слишком растеряны и разобщены. Детям разбивали головы о стены на глазах обезумевших матерей, дочерей насиловали перед беспомощными отцами, стариков выбрасывали из окон, где их топтали, били, рвали на части во имя веры Христовой. Труп Колиньи с хохотом волокли по улицам. Сам король, обезумевший от происходящего, открыл из окон дворца «сезон охоты на еретиков», беспрерывно стреляя по бегущим из аркебузы. Спасения не было нигде: ни в домах, ни в Лувре, и уж тем более ни на улицах. Щадили только тех, кто отрекался от своей веры и на глазах убийц переходил в католичество. Жертвами расправы становились не только религиозные противники. Кое-кто сводил старые счёты с врагами-католиками, кто-то убийством освобождал себя от уплаты долгов. Генрих Гиз, как разъярённый тигр, метался по залитому кровью городу с окровавленной шпагой, помогая вершить расправу. Генрих Наваррский, призванный к королю, опьянённому убийствами, поспешно предпочёл перейти в католичество. Это спасло ему жизнь, но таких счастливчиков оказалось мало. Фанатики не были склонны к милосердию, а гугеноты были слишком упрямы и тверды в своей вере. Избиение еретиков продолжалось неделю. Благодаря прекрасной организации католической партии волна насилия прокатилась по всей Франции. Одновременно с Парижем истреблением гугенотов занимались в Руане, Труа, Орлеане, Бордо, Тулузе. Но надежды на ослабление протестантского движения не оправдались. Война между католиками и гугенотами вспыхнула с новой силой. Правда, герцог Гиз стал кумиром католической Франции. Но это мало способствовало торжеству католицизма. В самом невыигрышном положении оказалась династия Валуа, которая стала терять свой авторитет после Варфоломеевской ночи и осталась один на один с Лотарингским домом без союзников, что в конце концов и привело её к гибели. * 389 ние страны и бегство французов-гугенотов в Англию и Нидерланды. Нантский эдикт был составлен очень хитро: при изменении соотношения сил католиков и гугенотов он мог быть пересмотрен (чем позднее и воспользовался Ришелье). Второй урок гражданских войн заключался в том, что нельзя было строить сильное французское государство, опираясь только на дворянство. Генрих IV принял к сведению и это. Он поддерживает крупных чиновников, профессионалов-бюрократов — судей, адвокатов, финансистов. Генрих IV разрешает этим людям покупать себе должности и передавать их по наследству сыновьям. В руках короля оказывается мощный аппарат власти, позволяющий править без оглядки на капризы и прихоти дворян. Генрих привлекает к себе не только чиновников, но и крупных торговцев — он всячески поощряет развитие крупного производства и торговли во Франции, основывает французские колонии в заморских землях. Генрих IV первым из французских королей начинает руководствоваться в своей политике национальными интересами Франции, а не одними лишь сословными интересами французского дворянства. Наконец, Генрих понял, что Франции предстоит длительная полоса войн с испанскими и немецкими Габсбургами, и успешно готовился к этому противоборству. Генрих позаботился о значительном снижении тальи (прямого налога) с крестьян, почти полностью разорённых и обнищавших за годы религиозных войн. Крестьянство было основой экономической и военной силы Французского королевства — нищие крестьяне не могли содержать сильную армию. Военная мощь возрождающейся Франции была подтверждена уже первой войной Генриха IV с Испанией (1595—1598 гг.). Преемники же Генриха IV на французском престоле создали грозную армию, которая на протяжении 200 лет (до наполеоновских войн) была лучшей армией Европы. Та выдающаяся роль, которую Генрих IV сыграл в истории Франции и Европы, определяется несколькими обстоятельствами. Во-первых, Генрих смог выйти живым из религиозных войн, в которых сложили головы все его противники. Он добился этого своим умом, изворотливостью и хитростью, способностью резко менять политический курс. К тому же Генрих был попросту удачлив, что сильно возвышало его в глазах французов. Во-вторых, свой опыт ловкого политика Генрих IV, взойдя на престол, смог поставить на службу державе, которую он разрушал большую часть своей жизни. Первый из Бурбонов нашёл новую, прочную основу королевской власти — интересы нации. КАРДИНАЛ РИШЕЛЬЕ Д'Артаньян стоял и разглядывал этого человека. Сначала ему показалось, что перед ним судья, изучающий некое дело, но вскоре он заметил, что человек, сидевший за столом, писал, или, вернее, исправлял строчки неравной длины, отсчитывая слоги по пальцам. Он понял, что перед ним поэт. Минуту спустя поэт закрыл свою рукопись, на обложке которой было написано «Мирам, трагедия в пяти актах», и поднял голову. Д'Артаньян узнал кардинала». Так описал Дюма в романе «Три мушкетёра» первого министра Франции. Да, кардинал Ришелье считал себя не только государственным деятелем, но и творческой личностью. По крайней мере он говорил, что сочинение стихов доставляет ему самое большое удовольствие. Однако мы знаем Ришелье не по его поэтическим сочинениям. Он прежде всего первый министр, основатель Французской академии, создатель единого государства и творец абсолютизма. Арман-Жан дю Плесси, герцог де Ришелье (1585—1642), — всемогущий кардинал, 18 лет державший в своих руках политику Франции. Его деятельность по-разному оценивали современники и потомки. Ришелье определил направление разви- Филипп де Шампань. "Тройной портрет кардинала Ришелье". 390 тия государства на 150 лет. Созданная им система рухнула лишь во время Французской революции. Неблагодарная революционная Франция в 1793 г. с ненавистью швырнула останки министра Людовика XIII под ноги бушующей толпе, не без основания видя в нём одного из столпов старого режима. Восхождение Ришелье на политический олимп было трудным и мучительным. Сколько искусных и запутанных интриг пришлось сплести изворотливому уму кардинала, сколько опасностей и неудач суждено было пережить этому удивительно талантливому человеку, прежде чем он стал таким, каким мы его знаем! Жестокий и коварный, он умел быть обаятельным и великодушным с немногочисленными друзьями. Ришелье любил одиночество, считая, что таков удел всех великих людей. Кардинал был неблагодарным по отношению к тем, кто помогал ему делать политическую карьеру, но он умел и щедро одарить своих приверженцев, и никто не мог обвинить его в скупости. Будучи физически слабым и болезненным, он полжизни провёл в седле и военных походах, проявляя чудеса выдержки. Набожный, Ришелье никогда не был фанатиком. Благодаря ему во Франции в отличие от других католических стран не зверствовала инквизиция и не пылали костры «ведовских процессов». Удивительно тонко умея чувствовать людей, кардинал в век личного влияния прекрасно использовал тщеславие и слабости сильных мира сего для своих целей. Посвятив всю свою жизнь усилению Франции, Ришелье оказался, пожалуй, одним из самых непопулярных политиков за всю историю страны. И, однако, сегодня мы можем сказать, что министр принадлежит к числу наиболее ярких, значительных и трагических фигур истории. Вначале Ришелье готовил себя к карьере военного. Но семейные обстоятельства заставили его изменить шпаге и надеть рясу священника. Он получил кафедру в г. Люсоне. Любознательный и самонадеянный молодой епископ Люсонский, появившись при дворе Генриха IV, сразу же стал лелеять мечты о государственной карьере. 23-летний Ришелье сумел обратить на себя внимание короля, который был настолько очарован его умом, эрудицией и красноречием, что называл его не иначе как «мой епископ». Однако проницательный молодой человек быстро понял, что своими талантами он лишь наживает себе врагов. Тогда Ришелье решил покинуть столицу и ждать своего часа. В Люсоне, не довольствуясь только епископскими обязанностями, он столь усердно пополнял свои и без того обширные знания, что стал страдать ужасными головными болями, мучившими его потом всю жизнь. Из провинции Ришелье внимательно следил за событиями в столице. Он удивительно точно, черпая сведения только из писем, составил представление о расстановке политических сил. Несмотря на ряд постигших его неудач при попытке выдвинуться, епископ не оставлял надежд на политическую карьеру, делая при этом ставку на Генриха IV. Однако случилось непредвиденное: 14 мая 1610 г. король был убит фанатиком Равальяком. Новому королю Людовику XIII было всего девять лет, и власть оказалась в руках бездарной и самонадеянной королевы Марии Медичи и её фаворита, пустого и никчёмного Кончино Кончини. Семь долгих лет предстояло Франции терпеть эту неумную и претенциозную парочку, сумевшую разрушить всё, что с таким трудом создал Генрих IV. Епископ Люсонский, присмотревшись, решил покинуть своё добровольное изгнание и попытать счастья в Париже. Правдами и неправдами, грубой лестью и умными советами он за шесть лет сумел завоевать доверие Кончини и почти подчинил себе королеву. В 1616 г., потеснив многочисленных прихлебателей фаворита, Ришелье стал государственным секретарём. Правительство Марии Медичи переориентировало политический курс Франции, повернув страну Гравюры. Начало XVII в. 391 лицом к Испании, с которой Генрих IV собирался воевать. «Испанская партия», к которой первоначально примкнул и Ришелье, умудрилась оттолкнуть от Франции всех её старых союзников. Мощь Испании росла, грозя поглотить и подчинить своему влиянию всю Европу. Стоит ли говорить, что подобная ориентация не принесла ни пользы, ни престижа Франции. Солидарность с «испанской партией» стала первой ошибкой Ришелье, которая, впрочем, вытекала из общей политики правительства. Вторым его просчётом, чуть не ставшим для честолюбивого епископа Люсонского роковым, было его невнимание к молодому Людовику XIII, искренне ненавидевшему государственного секретаря. Юный монарх, безвольный и меланхоличный, тяготился наглостью Кончини и властолюбием матери. Решив править самостоятельно, он задумал устранить ненавистного фаворита. По его приказу Кончини, ставший уже маршалом д'Анкром, был убит. Одновременно закончилось и правление кабинета Марии Медичи. Епископ Люсонский, всего пять месяцев выполнявший обязанности государственного секретаря, вынужден уйти в отставку. Но он не собирается сдаваться. Через семь лет он вернётся к власти и будет определять политику Франции. Ему придётся пережить годы немилости, страха, интриг, унижений, неустанной работы, прежде чем он сумеет подчинить короля своему влиянию. Для достижения этой цели Ришелье беззастенчиво будет использовать свою покровительницу Марию Медичи, которая и шага не может ступить без него. Во Франции между тем пылают пожары восстаний. Возвышение новых фаворитов, которые хотят только брать и не могут ничего дать, вызвало бурное возмущение аристократии. Провинции, подстрекаемые принцами Конде, Суассоном и Буильоном, бунтуют против короля. Королева-мать присоединяется к этому дружному хору противников молодого монарха, и Людовик XIII, не в силах противостоять нажиму, вынужден идти на уступки. Мария Медичи добивается возвращения в Париж, откуда она выслана. О том же мечтает и Ришелье, стремясь к продолжению своей политической карьеры. Лишь в 1622 г. королева-мать соглашается окончательно примириться с сыном, но с одним условием — епископ Люсонский, так много для неё значивший, должен стать кардиналом. В Париже кардинал Ришелье сумел доказать Людовику XIII свою незаменимость и в 1624 г. возглавил новое правительство. По части интриг первый министр не знал себе равных. Рассказ о том, как он добился высшей власти в государстве, — настоящий авантюрный роман, перед которым бледнеют все сочинения Дюма. Сохранять власть в течение последующих 18 лет Ришелье помогло его беспримерное умение лавировать при дворе. Трудно перечислить заговоры, которые устраивали против первого министра все недовольные его политикой. Порой жизнь его висела на волоске. Единственную поддержку Ришелье мог найти и находил в безвольном и апатичном короле, у которого хватало здравого смысла ценить своего министра и понимать правильность его действий. Многочисленные покушения на жизнь Ришелье сделали необходимой организацию его личной охраны. Так появились мушкетёры кардинала, которых Дюма ошибочно назвал гвардейцами. В отличие от мушкетёров короля, носивших голубые плащи, охрана Ришелье блистала красными — под цвет кардинальской мантии. Заняв пост министра, Ришелье попытался провести ряд существенных реформ, призванных укрепить королевскую власть. Одной из главных задач было установление мира в многострадальной стране. Для начала требовалось утихомирить разгулявшуюся «фронду принцев», стремящуюся вырвать у короля привилегии и деньги. Ришелье посоветовал королю прекратить делать уступки и взял жёсткий курс на обуздание непокорных аристократов. Ему почти удалось накинуть узду на неспокойных родственников монарха, смирив их непомерную гордыню. Кардинал не стеснялся проливать кровь мятежников, не считаясь с их положением. Казнь одного из первых лиц страны, герцога Монморанси, заставила аристократию содрогнуться от ужаса. Второй на очереди стояла задача усмирения гугенотов, со времён Генриха IV пользовавшихся большими правами. Гугеноты создали на территории Франции настоящие маленькие государства, готовые в любой момент выйти из повиновения. Центром сопротивления гугенотов была укреплённая и независимая крепость Ла-Рошель. Ришелье считал, что настала пора покончить с гугенотской вольницей. Подходящий случай не замедлил представиться. В 1627 г. обострились отношения с Англией, обеспокоенной начатым Ришелье строительством флота. Политики туманного Альбиона решили вызвать смуту во владениях соседа, подняв мятеж в Ла-Рошели. С английским десантом французская армия справилась достаточно легко, а вот осада мятежной крепости затянулась на целых два года. Наконец, в 1628 г., сломленные голодом и потерявшие всякую надежду на помощь, защитники крепости сложили оружие. По совету Ришелье король даровал прощение оставшимся в живых и подтвердил свободу вероисповедания, лишив гугенотов лишь привилегий. Протестантский Лангедок утратил свои вольности в 1629 г. Никаких религиозных гонений не последовало. Кардинал Ришелье оказался слишком политиком, чтобы пытаться навязать стране религиозную однородность — химеру, которую отстаивал Рим. Однако благодаря такой тактике кардинал нажил себе врагов среди служителей церкви. Когда речь шла об интересах государства, вопросы вероисповедания как бы отходили для него на второй план. Кардинал говорил: «И гугеноты, и католики были в моих глазах одинаково француза- 392 Кардинал Ришелье. ми». Так вновь министр ввёл в обиход давно забытое за распрями слово «француз», и закончились религиозные войны, более 70 лет раздиравшие страну. С приходом Ришелье к власти произошли серьёзные изменения и во внешней политике. Долгий путь к высокому посту был пройден не зря. Кардинал оценил и понял свои ошибки. Он постепенно мягко начал уводить страну из фарватера Испании и возвратил её в традиционное русло политики Генриха IV. Восстанавливая связи со старыми союзниками, Ришелье методично внушает Людовику XIII мысль о необходимости дать отпор чрезмерным притязаниям Испании и Австрии. Династия Габсбургов, правившая в обеих империях, медленно заглатывала Европу, вытеснив Францию из Италии и почти подчинив себе Германию. Протестантские князья, не имея сил сопротивляться мощному давлению Австрии, сдавали одну позицию за другой. Если бы не вмешательство Ришелье, неизвестно, чем бы кончилась эта неравная борьба. Католический кардинал, нимало не смущаясь, начал субсидировать протестантских государей и заключать с ними союзы. Дипломатия Ришелье, а главное, французские пистоли сумели вдохнуть жизнь и силы в готовые капитулировать германские княжества, преподнеся уверенным в своей победе Габсбургам неприятный сюрприз. Благодаря дипломатическому, а затем и военному вмешательству Франции Тридцатилетняя война (1618—1648 гг.) была продолжена и завершилась полным крахом имперских замыслов Австрии и Испании. Перед смертью в 1642 г. Ришелье мог с гордостью сказать Людовику XIII: «Теперь песенка Испании спета». И это были не пустые слова. В ходе войны была реализована идея кардинала о введении Франции в «естественные границы»: произошло долгожданное объединение всех исторических территорий — Лотарингии, Эльзаса и Руссильона, которые после стольких лет борьбы вошли в состав Французского королевства. «Испанская партия» не простила Ришелье смену политического курса страны. Самые влиятельные люди королевства — Мария Медичи, Анна Австрийская, Гастон Орлеанский — настойчиво чинили козни и стряпали заговоры против «господина главного государственного министра». Мария Медичи с упорством брошенной женщины преследовала Ришелье, подрывая своей ненавистью и без того слабое здоровье кардинала. Она не могла ему простить ни исключительного влияния на Людовика XIII, ни измены её политике, а главное — своего оттеснения на второй план. В конце концов она после ряда неудачных попыток уничтожить своего бывшего любимца бежала из страны, чтобы никогда не вернуться назад. Брат короля Гастон Орлеанский в своём стремлении занять престол не брезговал даже союзом с врагами Франции. Неумный, бессовестный, жадный, легкомысленный предатель, он видел в Ришелье своего главного врага. Презиравший его кардинал считал, что принц не имеет никакого морального права быть наследником французского престола. Более сложными были отношения Ришелье с Анной Австрийской. Она была слишком испанкой, чтобы быть хорошей королевой Франции. Абсолютно не понимая политики кардинала, направленной на возвышение страны, она активно поддерживала своего брата, короля Испании Филиппа IV, надеясь с его помощью скинуть ненавистного министра даже ценой поражения Франции в войне. Впрочем, для этих людей личные интересы всегда были выше государственных. Ришелье же был одержим идеей блага государства. Он вполне резонно воспринимал все покушения на свою жизнь как попытку уничтожить национальную политику Франции. В тот век слишком многое зависело от личности. Смена министра означала смену ориентации. Вдумайтесь, насколько непатриотично выглядят действия д'Артаньяна на фоне титанических усилий Ришелье обезопасить Францию. А разве один д'Артаньян ставил служение красивой женщине выше интересов собственной страны? Французское дворянство, для блага которого неустанно трудился кардинал, ненавидело первого министра. Как больной ребёнок, недолюбливающий того, кто заставляет его пить горькое лекарство, дворянство становилось в оппозицию Ришелье, врачующему его изъяны и пороки. Понятие «родина», введённое первым министром в политический обиход, было абсолютно чуждо первому сословию. Общую ненависть к Ришелье вызвал и закон о запрещении дуэлей. Дворяне желали видеть в короле лишь первого среди равных. Кардинал же стремился внушить им мысль о священности королевской власти. По мнению Ришелье, кровь подданных может быть пролита только во имя родины, олицетворяемой священной особой короля. Если же дворяне жертвуют жизнью, защищая свою честь, то они тем самым ставят себя на одну доску с монархом — недопустимая вольность! Помимо всего прочего, огромное число лучших представителей дворянских родов заканчивало жизнь на дуэли, без всякой пользы для государства. Во имя интересов самого дворянства Ришелье стремился привлечь его к государственной службе, демонстрируя таким образом ценность первого сословия для страны. Всё это, однако, вызывало бешеное сопротивление и насмешки, не встречая понимания. Не меньше ненависти испытывало к Ришелье и третье сословие. Занятый созданием единого национально-политического государства, кардинал решительно пресекал любой сепаратизм. А именно к нему были склонны парламенты крупных городов, не желавшие видеть общегосударственных интересов за своими местными проблемами. Урезание прав парламентов явилось причиной огромной непопулярности первого министра. Политика Ришелье по отношению к парламентам привела к сознательному уничтожению официальной оппозиции третьего сословия. Такого же курса будут придер- 394 живаться и последователи великого кардинала. Отсутствие отдушины для выхода политической активности в системе абсолютизма выльется во взрыв возмущения народа спустя 150 лет — во время Французской революции. У простонародья тоже были причины для недовольства первым министром. Разорительные войны, Тридцатилетняя и Испанская (1635—1659 гг.), в которые оказалась втянутой стараниями кардинала Франция, принесли не только внешнеполитические выгоды, но и страшное разорение. Временами военные действия велись на территории Франции. Эльзас и Лотарингия были присоединены к ней после трёх походов армии Людовика XIII, нашествия имперских войск, которые, как саранча, не оставляли камня на камне. Война требовала гигантского напряжения сил. Крестьяне и буржуа не знали и не хотели знать о великих замыслах кардинала и о грядущем «золотом веке», обещанном Людовику XIII его министром. На протяжении 18 лет правления кардинала страну сотрясали народные восстания, доставляя Ришелье немало хлопот. Видя перед собой единственную цель — благо страны, Ришелье упорно шёл к ней, преодолевая яростное сопротивление противников и невзирая на почти всеобщее непонимание. Кардинала с полным основанием можно считать одним из отцов-основателей французской нации и творцов современной Европы. Редко кто из государственных деятелей может похвастаться осуществлением всех своих замыслов. «Я обещал королю употребить все мои способности и все средства, которые ему угодно будет предоставить в моё распоряжение, на то, чтобы уничтожить гугенотов как политическую партию, ослабить незаконное могущество аристократии, водворить повсеместно во Франции повиновение королевской власти и возвеличить Францию среди иностранных держав», — так определял Ришелье задачи своего правительства. И они были выполнены. Вопреки окружавшей его ненависти и обвинениям в стремлении к личной выгоде Ришелье все свои силы отдавал служению Франции. Перед смертью на предложение простить своих врагов он ответил: «У меня не было других врагов, кроме врагов государства». Кардинал имел право на такой ответ. ЛЮДОВИК XIV «Скрип шагов по песку заставил её обернуться. Людовик XIV был без шляпы; взмахом трости он сшиб бабочку, которую поднял с травы шедший с ним де Сент-Эньян. — Видите, принцесса, я тоже охочусь за бабочками, — сказал он, подходя. — Господа, — прибавил он, оборачиваясь к своей свите, — займитесь охотой и принесите добычу своим дамам. Это означало — отойдите от нас подальше. Забавно было видеть, как старые почтенные вельможи, давно забывшие о стройности и изяществе, принялись бегать за бабочками, теряя шляпы и колотя тростями кусты мирта и дрока, точно они сражались с испанцами». Разве могут оставить равнодушными слова Александра Дюма, приглашающие в мир приключений его героев, развёртывающихся на фоне блистательного и вероломного времени «короля-солнца» («Le roi soleil») Людовика XIV Бурбона. Эпоха его правления насыщена и событиями, и страстями; к ней не раз обращались и продолжают обращаться писатели, драматурги, художники, композиторы, кинорежиссёры, архитекторы. Сын Анны Австрийской и Людовика XIII (при котором, напомним, сияла звезда Ришелье) родился в 1643 г. и вступил на престол, не достигнув и 5 лет. Управление государством сосредоточилось в руках его матери и расчётливо-хитрого кардинала Мазарини. Увлёкшись племянницей последнего, Людовик проводил дни в забавах, принятых при королевском дворе. Его рука (сердце — вряд ли) досталась испанской Лебрен. "Людовик XIV". Версаль. Национальный музей. 395 инфанте Марии Терезии. Не проявляя стремления к управлению государством до смерти кардинала, после неё Людовик словно переродился. Он с головой окунулся в государственные дела, умело подбирая себе толковых, но не слишком ярких сподвижников (Кольбера, Лувуа и др.). При нём почитание королевской власти приняло практически полурелигиозный характер; саму же власть олицетворял лично Людовик XIV («L'etat c'est moi» — «Государство — это я»). Поощряя развитие промышленности (наибольшее внимание уделялось крупным мануфактурам) и торговли (строился внушительный торговый флот, основывались торговые компании — Ост-Индская, Вест-Индская и др.), король провёл реорганизацию армии, готовясь к целой серии военных столкновений. Давнее противостояние Франции и Испании не могло не обостриться при Людовике XIV. После смерти Филиппа IV Испанского Людовик захватил часть испанских Нидерландов. Он предъявил права на другие европейские территории, причём спорные ситуации Франция разрешила в свою пользу. Так, внезапно был занят имперский город Страсбург, страшная резня учинена в Пфальце (Германия), французский флот бомбардировал Геную и Триполи. В 80-е гг. XVII в. вспыхнула крупная война с целой коалицией (в составе которой — Испания, Англия, Австрия и другие страны). Вначале успех сопутствовал французской стороне, но затем картина изменилась. Расходы на войну росли, французская армия терпела поражения. В начале XVIII столетия Людовик, находясь в плену честолюбивых замыслов, начал борьбу за так называемое Испанское наследство, желая отвоевать испанскую монархию для своего внука. При Людовике XIV абсолютизм во Франции достиг своего апогея. Сен-Симон писал о короле: «Абсолютный без возражения Людовик уничтожил и искоренил всякую другую силу или власть во Франции, кроме тех, которые исходили от него: ссылки на закон, на право считались преступными». Огромные траты на содержание многочисленной армии, свиты, дворцов, покровительство искусствам, расходы на войны и фаворитов довели большую часть населения страны до бедности либо нищеты (хотя основной налог с крестьян — талья — и был снижен почти на треть Кольбером, министром короля). Людовик много не взыскивал лишь с дворян и вообще ничего не требовал от духовенства. Нередко вспыхивали восстания бедноты (одно из крупнейших — восстание камизаров; против них пришлось направить 25-тысячную королевскую армию). Людовик XIV не жаловал набиравшую силу буржуазию, а также городские парламенты. Города окончательно утратили самоуправление. Являясь рьяным приверженцем католицизма, король отменил знаменитый Нантский эдикт, закреплявший веротерпимость во Франции. Вследствие этого десятки тысяч протестантов покинули родину. Резиденция французских королей переместилась в Версаль, где был создан грандиозный дворцово-парковый ансамбль (главный дворец — Большой Трианон, украшенный с безудержным расточительством). Людовик стремился, чтобы вокруг него в Версале вращался весь цвет французской нации, чтобы именно здесь располагался культурный центр Европы. Франция имела на это право: данное время отмечено творчеством Мольера, Ларошфуко, Ватто, Буало, Перро, Расина и других известных писателей и художников; созданы оперный театр, Академия наук, Академия архитектуры, Академия музыки. Высшая аристократия с жадностью покупала постоянно выдумываемые придворные должности. Увеселения в Версале не прекращались. В свите короля особой роскошью выделялись его фаворитки (Лавальер, Монтеспан, Фонтанж). Вечно влюблённый, он наказал статс-даму госпожу де Навайль лишь за то, что она распорядилась замуровать потайную дверь, которую король велел проделать в покои фрейлин. Многие европейские монархи завидовали жизни Версальского двора и подражали Людовику XIV даже в его слабостях. Король Франции был красив: слегка покатый лоб, длинный нос, округлые щёки, карие глаза; он казался выше своего среднего роста благодаря величественной осанке. Он был мастером всяких затей, в молодости даже танцевал в балете и играл на сцене. Он был пунктуальным и работоспособным. Так, Кольбер рассказывает, как в один и тот же день король председательствовал в финансовом совете с 10 часов утра до половины второго, пообедал, присутствовал в другом совете, заперся на два часа, чтобы заняться латынью, и вечером сидел в третьем совете до 10 часов. Людовик XIV ревностно соблюдал этикет и требовал этого от других. «Я чуть было не подождал», — сказал он одному вельможе, явившемуся точно в назначенное время. Образование Людовик XIV получил недостаточное (Мазарини, поглощённому борьбой со своими противниками, было не до воспитания наследника престола). Например, по поводу своего невежества в истории Людовик говорил: «Испытываешь жгучую досаду, когда не знаешь вещей, которые все другие знают». Искусный притворщик, осмотрительный и недоверчивый, порой дерзкий в своих желаниях, отмечающий, что «профессия короля — великая, благородная, восхитительная профессия», Людовик XIV представлял своё правление чудесным и нелёгким спектаклем. Оставаясь до конца жизни деятельным, король на исходе лет пережил смерть некоторых из своих близких родственников (прежде всего — собственного сына). До самой кончины в 1715 г. Людовик XIV пытался поддерживать «начинавшую уже падать внешность своего великого века». ВИЗАНТИЙСКАЯ ИМПЕРИЯ Восточная Римская империя возникла в начале IV в. н. э. В 330 г. римский император Константин Великий — первый император-христианин — основал на месте древнегреческой колонии Византий (отсюда и название, данное историками «христианской империи ромеев» уже после её падения) город Константинополь. Сами же византийцы считали себя «ромеями», т. е. «римлянами», державу — «ромейской», а императора — василевса — продолжателем традиций римских императоров. Византия была государством, в котором централизованный бюрократический аппарат и религиозное единство (в результате борьбы религиозных течений в христианстве господствующей религией Византии стало православие) имели огромное значение для сохранения преемственности государственной власти и территориальной целостности в течение почти 11 веков её существования. В истории развития Византии условно можно выделить пять этапов. На первом этапе (IV в. — середина VII в.) империя — многонациональное государство, в котором рабовладельческий строй сменяют раннефеодальные отношения. Государственный строй Византии — военно-бюрократическая монархия. Вся полнота власти принадлежала императору. Власть не была наследственной, императора провозглашали армия, сенат и народ (хотя это часто носило номинальный характер). Совещательным органом при императоре был сенат. Свободное население делилось на сословия. Система феодальных отношений почти не сложилась. Их особенностью было сохранение значительного числа свободных крестьян, крестьянских общин, распространение колоната и раздача большого фонда государственных земель рабам. Раннюю Византию называли «страной городов», исчислявшихся тысячами. Такие центры, как Константинополь, Александрия, Антиохия, насчитывали по 200—300 тыс. жителей. В десятках средних городов (Дамаск, Никея, Эфес, Фессалоники, Эдесса, Бейрут и др.) жило по 30—80 тыс. человек. Города, имевшие полисное самоуправление, занимали большое место в экономической жизни империи. Крупнейшим городом и торговым центром был Константинополь. Византия вела торговлю с Китаем и Индией, а после завоевания при императоре Юстиниане Западного Средиземноморья установила гегемонию на торговлю со странами Запада, превратив снова Средиземное море в «Римское озеро». По уровню развития ремёсел Византия не имела себе равных среди западноевропейских стран. В годы правления императора Юстиниана I (527—565 гг.) Византия достигает вершин своего расцвета. Реформы, проведённые при нём, способствовали централизации государства, а «Кодекс Юстиниана» (свод гражданского права), разработанный в его правление, действовал на всём протяжении существования государства, оказав большое влияние на развитие права в странах феодальной Европы (см. ст. «Юстиниан I»). В это время империя переживает эпоху грандиозного строительства: возводятся военные укрепления, строятся города, дворцы и храмы. К этому периоду относится возведение великолепного храма Св. Софии, ставшего известным всему миру. Конец этого периода был отмечен вновь обострившейся борьбой между церковью и императорской властью. Второй этап (вторая половина VII в. — первая половина IX в.) прошёл в напряжённой борьбе с арабами и славянскими нашествиями. Территория державы сократилась вдвое, и теперь империя стала намного однороднее по национальному составу: это было греко-славянское государство. Её экономической основой являлось свободное крестьянство. Варварские нашествия создали благоприятные условия для освобождения крестьян от зависимости, и главный законодательный акт, регулировавший аграрные отношения в империи, исходит из того, что земля находится в распоряжении крестьянской общины. Резко сокращаются количество городов и численность горожан. Из крупных центров остаётся только Константинополь, а население его сокращается до 30—40 тыс. Другие города империи насчитывают по 8—10 тыс. жителей. В малых жизнь замирает. Упадок городов и «варваризация» населения (т. е. рост числа «варваров», прежде всего славян, среди подданных василевса) не могли не привести к упадку культуры. Количество школ, а следовательно, и образованных людей резко сокращается. Просвещение концентрируется в монастырях. Именно в этот сложный период и происходит решающее столкновение между василевсами и церковью. Главную роль на этом этапе играют императоры Исаврийской династии. Первый из них — Лев III — был храбрым воином и тонким дипломатом, ему приходилось сражаться во главе кавалерии, атаковать арабские корабли на лёгком судёнышке, давать обещания и тут же нарушать их. Именно он возглавил оборону Константинополя, когда в 717 г. мусульманская армия блокировала город и с суши, и с моря. Столицу ромеев арабы окружили стеной с осадными башнями против ворот, а в Босфор вошёл огромный флот из 1800 кораблей. И тем не менее Константинополь был спасён. Византийцы сожгли арабский флот «греческим огнём» (специальная смесь нефти и серы, изобретённая греческим учёным Каллинником, которая 397 не гасла от воды; через специальные сифоны ею поливали вражеские корабли). Блокада с моря была сорвана, а силы сухопутной армии арабов подорвала суровая зима: снег лежал 100 дней, что удивительно для этих мест. В лагере арабов начался голод, солдаты съели сначала лошадей, а потом и трупы умерших. Весной 718 г. византийцы разгромили и вторую эскадру, а в тылу арабской армии появились союзники империи — болгары. Простояв под стенами города почти год, мусульмане отступили. Но война с ними продолжалась ещё более двух десятилетий, и только в 740 г. Лев III нанёс противнику решающее поражение. В 730 г., в разгар войны с арабами, Лев III обрушил жестокие репрессии на сторонников иконопочитания. Иконы снимались со стен во всех храмах и уничтожались. Их заменили изображение креста и узоры из цветов и деревьев (враги императора язвили, что храмы стали напоминать сады и леса). Иконоборчество было последней и неудачной попыткой кесаря духовно победить церковь. С этого момента императоры ограничиваются ролью защитников и хранителей традиции. Появление именно в это время иконописного сюжета «Император, склонившийся перед Христом» отражает значение происшедшей перемены. Во всех областях жизни империи всё более утверждается консервативный и охранительный традиционализм. Третий этап (вторая половина IX в. — середина XI в.) проходит под властью императоров Македонской династии. Это «золотой век» империи, период экономического подъёма и расцвета культуры. Ещё в период правления Исаврийской династии сложилась ситуация, когда преобладающей формой собственности на землю была государственная, а основу армии составляли воины-стратиоты, служившие за земельный надел. С Македонской династии начинается практика широкой раздачи знати и боевым командирам больших угодий и пустующих земель. Работали в этих хозяйствах зависимые крестьяне-парики (общинники, потерявшие землю). Из слоя земельных собственников (динатов) формируется класс феодалов. Меняется и характер войска: ополчение стратиотов заменяется в X в. тяжеловооружённой, закованной в броню конницей (катафрактариями), которая становится главной ударной силой византийской армии. IX—XI вв. — период роста городов. Выдающееся техническое открытие — изобретение косого паруса — и поддержка государством ремесленных и торговых корпораций сделали города империи на долгое время хозяевами средиземноморской торговли. В первую очередь это относится, конечно, к Константинополю, который становится важнейшим центром транзитной торговли между Западом и Востоком, богатейшим городом Европы. Изделия константинопольских ремесленников — ткачей, ювелиров, кузнецов — на века станут эталоном для ремесленников Европы. Вместе со столицей переживают подъём и провинциальные города: Фессалоники, Трапезунд, Эфес и другие. Вновь оживает черноморская торговля. В экономический подъём империи вносят свой вклад и монастыри, ставшие центрами высокопроизводительного ремесла и земледелия. Экономический подъём тесно связан с возрождением культуры. В 842 г. восстанавливается деятельность Константинопольского университета, в котором выдающуюся роль играет крупнейший учёный Византии Лев Математик. Он составил медицинскую энциклопедию и писал стихи. Его библиотека включала в себя книги отцов церкви и античных философов и учёных: Платона и Прокла, Архимеда и Евклида. С именем Льва Математика связано несколько изобретений: применение букв как арифметических символов (т. е. начало алгебры), изобретение световой сигнализации, связывающей Константинополь с границей, создание движущихся статуй во дворце. Поющие птицы, рычащие львы (фигуры приводились в движение водой) изумляли иностранных послов. Университет располагался в зале дворца, называвшегося Магнавра, и получил название Магнаврского. Преподавались грамматика, риторика, философия, арифметика, астрономия, музыка. Одновременно с университетом в Константинополе создаётся богословская патриаршая школа. По всей стране возрождается система просвещения. В конце XI в., при патриархе Фотии, исключительно образованном человеке, собравшем лучшую библиотеку своего времени (сотни наименований книг выдающихся умов древности), разворачивается широкая миссионерская деятельность по христианизации варваров. Подготовленные в Константинополе священники и проповедники отправляются к язычникам — болгарам и сербам. Огромное значение получает миссия Кирилла и Мефодия в Великоморавское княжество, в ходе которой они создают славянскую письменность и переводят на славянский язык Библию и церковную литературу. Тем самым закладываются основы духовного и политического подъёма в славянском мире. Тогда же принимает христианство и киевский князь Аскольд. Ещё через столетие, в 988 г., киевский князь Владимир крестится в Херсонесе, принимает имя Василий («царственный») и берёт в жёны сестру византийского императора Василия Анну. Замена язычества христианством в Киевской Руси повлияла на развитие архитектуры, живописи, литературы, способствовала обогащению славянской культуры. Именно в период царствования Василия II (976—1026 гг.) держава ромеев достигает апогея своего внешнеполитического могущества. Умный и энергичный император был суровым и жестоким правителем. Расправившись с помощью киевской дружины со своими внутриполитическими врагами, василевс начал тяжёлую войну с Болгарией, которая длилась с перерывами 28 лет, и, наконец, нанёс решающее поражение своему врагу болгарскому царю Самуилу. Одновременно Василий вёл постоянные войны 398 на Востоке и к концу своего царствования вернул империи Северную Сирию, часть Месопотамии, установил контроль над Грузией и Арменией. Когда во время подготовки похода в Италию в 1025 г. император скончался, Византия была самым сильным государством Европы. Однако именно его царствование продемонстрировало болезнь, которая будет ещё столетия подтачивать её мощь. С точки зрения Константинополя, приобщение варваров к православной религии и греческой культуре автоматически означало их подчинение василевсу ромеев — главному хранителю этого духовного достояния. Греческие священники и учителя, иконописцы и архитекторы способствовали духовному пробуждению болгар, сербов. Попытка василевсов сохранить вселенский характер своей власти, опираясь на мощь централизованного государства, противоречила объективному ходу процесса христианизации варваров и лишь истощала силы империи. Напряжение всех сил Византии при Василии II привело к финансовому кризису. Ситуация ещё более обострилась из-за постоянной борьбы между столичной и провинциальной знатью. В результате смут император Роман IV (1068—1071 гг.) был предан своим окружением и потерпел жестокое поражение в войне с новой волной мусульманских завоевателей — турок-сельджуков. После победы в 1071 г. при Манцикерте конница мусульман в течение десятилетия взяла под контроль всю Малую Азию. Однако поражения конца XI в. не были концом империи. Византия обладала огромной жизнеспособностью. Следующий, четвёртый (1081—1204 гг.) этап её существования был периодом нового подъёма. Императоры династии Комнинов смогли консолидировать силы ромеев и возродить их славу ещё на целое столетие. Первые три императора этой династии — Алексей (1081—1118 гг.), Иоанн (1118—1143 гг.) и Мануил (1143—1180 гг.) — проявили себя как храбрые и талантливые военачальники, тонкие дипломаты и дальновидные политики. Опираясь на провинциальную знать, они прекратили внутреннюю смуту и отвоевали у турок малоазийское побережье, поставили под контроль дунайские государства. Комнины вошли в историю Византии как императоры-«западники». Несмотря на раскол между православной и католической церковью в 1054 г., они в борьбе с турками обратились за помощью к западноевропейским королевствам (впервые в истории империи). Константинополь стал местом сбора участников 1-го и 2-го крестовых походов. Крестоносцы обещали признать себя вассалами империи после того, как отвоюют Сирию и Палестину, и после победы императоры Иоанн и Мануил заставили их выполнить обещания и признать власть империи. Окружённые западными рыцарями, Комнины были очень похожи на западноевропейских королей. Но, хотя опора этой династии — провинциальная знать — тоже окружила себя зависимыми вас- 399 селами, феодальная лестница в империи не возникла. Вассалы местной знати были просто дружинниками. Характерно и то, что основу войска при этой династии составляют наёмники из Западной Европы и рыцари, поселившиеся в империи и получившие здесь земли и замки. Император Мануил подчинил империи Сербию и Венгрию. Его войска воевали в Италии, где даже Милан признал власть империи; пытались подчинить Египет, совершая экспедиции в дельту Нила. Столетнее правление Комнинов заканчивается смутой и гражданской войной. Новая династия Ангелов (1185—1204 гг.) лишь углубляет кризис тем, что, покровительствуя итальянским купцам, наносит непоправимый удар по отечественному ремеслу и торговле. Поэтому, когда в 1204 г. рыцари 1-го крестового похода внезапно изменили свой маршрут, вмешались во внутриполитическую борьбу империи, захватили Константинополь и основали на Босфоре Латинскую империю, катастрофа была закономерной. Жители и защитники Константинополя превосходили крестоносцев по численности в десятки раз, и тем не менее город пал, хотя выдерживал осаду и натиск более серьёзного врага. Причина поражения была, конечно, в том, что византийцы были деморализованы внутренними смутами. Немаловажную роль сыграло и то, что политика Комнинов во второй половине XII в. (при всей её внешней успешности) противоречила интересам империи, т.к. ограниченные ресурсы Балканского полуострова и части Малой Азии не позволяли претендовать на роль «вселенской империи». В тот период реальное вселенское значение имела уже не столько императорская власть, сколько власть вселенского константинопольского патриарха. Обеспечить единство православного мира (Византии, Сербии, Руси, Грузии), опираясь на военную мощь государства, было уже невозможно, а опираясь на церковное единство — ещё достаточно реально. Получилось так, что религиозные основы единства и силы Византии оказались подорваны, и на полвека на месте империи ромеев утвердилась Латинская империя крестоносцев. Однако страшный разгром не смог уничтожить Византию. Ромеи сохранили свою государственность в Малой Азии и Эпире. Важнейшим оплотом собирания сил стала Никейская империя, которая при императоре Иоанне Ватаце (1222—1254 гг.) накопила экономический потенциал, необходимый для создания сильной армии и сохранения культуры. В 1261 г. император Михаил Палеолог освобождает от латинян Константинополь, и этим событием начинается пятый этап существования Византии, который продлится до 1453 г. Военный потенциал державы был невелик, экономика разорена набегами турок и внутренними раздорами, ремесло и торговля пришли в упадок. Когда Палеологи, продолжая политику Ангелов, сделали ставку на итальянских купцов, венецианцев и генуэзцев, — местные ремесленники и купцы не смогли противостоять конкуренции. Упадок ремесла подорвал экономическую мощь Константинополя и лишил его последних сил. Главное значение империи Палеологов в том, что она сохранила культуру Византии до XV в., когда её смогли перенять народы Европы. Два столетия — это расцвет философии и богословия, архитектуры и иконописи. Казалось, бедственное экономическое и политическое положение лишь стимулировало взлёт духа, и это время называют «палеологовским возрождением». Центром религиозной жизни стал Афонский монастырь, основанный ещё в X в. При Комнинах он вырос численно, а в XIV в. Святая Гора (монастырь был расположен на горе) стала целым городом, в котором жили тысячи монахов разных национальностей. Велика была роль константинопольского патриарха, руководившего церквами независимых Болгарии, Сербии, Руси и проводившего вселенскую политику. При Палеологах возрождается Константинопольский университет. Появляются направления в философии, которые стремятся возродить античную культуру. Крайним представителем этого течения был Георгий Плифон (1360—1452), который создал оригинальную философию и религию, опираясь на учение Платона и Заратуштры. «Палеологовское возрождение» — это расцвет архитектуры и живописи. До сих пор зрителей поражают прекрасные строения и удивительные фрески Мистры (город около древней Спарты). Идейно-политическая жизнь империи с конца XIII в. по XV в. проходит в борьбе вокруг унии между католиками и православными. Нарастающий натиск турок-мусульман вынудил Палеологов обратиться за военной помощью к Западу. В обмен на спасение Константинополя императоры обещали добиться подчинения православной церкви Папе римскому (унии). Первым такую попытку предпринял ещё Михаил Палеолог в 1274 г. Это вызвало взрыв возмущения православного населения. И когда перед самой гибелью города, в 1439 г., уния была всё же подписана во Флоренции, её единодушно отвергли жители Константинополя. Причины этого были, конечно, в ненависти, которую греки испытывали к «латинянам» после погрома 1204 г. и полувекового господства католиков на Босфоре. Кроме того, Запад так и не смог (или не захотел) оказать Константинополю и империи эффективную военную помощь. Два крестовых похода 1396 г. и 1440 г. кончились разгромом европейских армий. Но не менее важно было и то, что уния для греков означала отказ от миссии хранителей православной традиции, которую они на себя взяли. Это отречение перечеркнуло бы многовековую историю империи. Именно поэтому монахи Афона, а вслед за ними и подавляющее большинство византийцев, отвергли унию и начали готовиться к обороне обречённого Константинополя. В 1453 г. огромная турецкая армия осадила и взяла штурмом «Новый Рим». «Держава ромеев» перестала существовать. Значение Византийской империи в истории че- 400 ловечества трудно переоценить. В тёмные века варварства и раннего Средневековья она донесла до потомков наследие Эллады и Рима, сохранила христианскую культуру. Достижения в области науки (математика), в литературе, изобразительном искусстве, книжной миниатюре, декоративно-прикладном искусстве (изделия из слоновой кости, металла, художественные ткани, перегородчатые эмали), архитектуре, в военном деле оказали значительное влияние на дальнейшее развитие культуры Западной Европы и Киевской Руси. Да и жизнь современного общества невозможно представить без византийского влияния. Иногда Константинополь называют «золотым мостом» между Западом и Востоком. Это верно, но ещё правильнее считать державу ромеев «золотым мостом» между древностью и Новым временем. ЮСТИНИАН I Будущий император Византии родился около 482 г. в маленькой македонской деревушке Таурисий, в семье бедного крестьянина. В Константинополь он попал подростком по приглашению своего дяди Юстина, влиятельного придворного. Своих детей у Юстина не было, и он покровительствовал племяннику: вызвал в столицу и, несмотря на то, что сам так и остался неграмотным, дал ему хорошее образование, а потом нашёл должность при дворе. В 518 г. сенат, гвардия и жители Константинополя провозгласили престарелого Юстина императором, а тот вскоре сделал своим соправителем племянника. Юстиниана отличали ясный ум, широкий политический кругозор, решительность, настойчивость и исключительная работоспособность. Эти качества делали его фактически правителем империи. Огромную роль играла и его молодая, красивая жена Феодора. Её жизнь сложилась необычно: дочь бедного циркового артиста и сама цирковая артистка, она 20-летней девушкой порвала со своим кругом и уехала в Александрию, где попала под влияние мистиков и монахов и преобразилась, став искренне религиозной и благочестивой. Красивая и обаятельная, Феодора обладала железной волей и оказалась незаменимой подругой императору в трудные минуты. Юстиниан и Феодора были достойной парой, хотя злым языкам долго не давал покоя их союз. В 527 г., после смерти дяди, 45-летний Юстиниан стал автократором — самодержцем — Империи ромеев, как называлась тогда Византийская империя. Он получил власть в трудное время: от бывших римских владений осталась только их восточная часть, а на территории Западной Римской империи образовались варварские королевства: вестготы в Испании, остготы в Италии, франки в Галлии и вандалы в Африке. Христианскую церковь раздирали споры о том, был ли Христос «богочеловеком»; зависимые крестьяне (колоны) разбегались и не обрабатывали землю, произвол знати разорял простой народ, города сотрясали бунты, финансы империи были в упадке. Спасти положение можно было лишь решительными и самоотверженными мерами, и Юстиниан, чуждый роскоши и удовольствий, искренне верующий православный христианин, богослов и политик, как нельзя лучше подходил для этой роли. В царствовании Юстиниана I ясно выделяется несколько этапов. Начало правления (527—532 гг.) было периодом широкой благотворительности, раздачи средств бедным, снижения налогов, помощи пострадавшим от землетрясения городам. В это время укрепились позиции христианской церкви в борьбе с другими религиями: в Афинах был закрыт последний оплот язычества — платоновская Академия, ограничены возможности для открытого исповедания культов инаковерующих — иудеев, самаритян и т .д. Это был период войн с соседней иранской державой Сасанидов за влияние в Южной Аравии, целью которых было укрепиться в портах Индийского океана и тем подорвать монополию Ирана на торговлю шёлком с Китаем. Это было время борьбы с произволом и злоупотреблениями знати. Главное событие этого этапа — реформа права. В 528 г. Юстинианом была учреждена комиссия из опытных юристов и государственных деятелей. Главную роль в ней играл специалист по праву Требониан. Сначала комиссия подготовила своего рода конституцию — «Кодекс Юстиниана», затем своды конкретных законов — «Дигесты», а также руководство по изучению права — «Институции». При законодательной реформе исходили из необходимости сочетания норм классического римского права с духовными ценностями христианства. Выразилось это прежде всего в создании единой системы имперского гражданства и провозглашении равенства граждан перед законом. Реформа Юстиниана завершила начатый ещё в староримский период процесс создания правового регулирования института частной собственности. Кроме того, законы Юстиниана рассматривали раба уже не как вещь — «говорящее орудие», а как человека. Хотя рабство не отменялось, для раба открывалось много возможностей освободиться: если он стал епископом, ушёл в монастырь, стал солдатом; раба было запрещено убивать, а убийство чужого раба влекло за собой жестокую казнь. Кроме того, по новым законам права женщины в семье были уравнены с правами мужчины. Законы Юстиниана запрещали осуждённый церковью развод. Вместе с тем на право не могла не наложить отпечаток эпоха. Часты были казни: для простолюдинов — распятие на кресте, сожжение, отдание на съедение диким зверям, избиение розгами до смерти, четвертование; знатных особ обезглавливали. Смертью каралось и 401 оскорбление императора, даже повреждение его скульптурных изображений. Реформы императора были прерваны народным восстанием «Ника» в Константинополе (532 г.). Всё началось с конфликта между двумя партиями болельщиков в цирке: венетами («голубыми») и прасинами («зелёными»). Это были не только спортивные, но отчасти и социально-политические союзы. К традиционной борьбе болельщиков добавились политические обиды: прасины считали, что правительство их притесняет, а венетам покровительствует. Кроме того, низы были недовольны злоупотреблениями «министра финансов» Юстиниана — Иоанна Каппадокийского, знать же надеялась избавиться от императора-выскочки. Лидеры прасинов предъявили свои требования императору, причём в очень резкой форме, а когда он их отверг, назвали его убийцей и покинули цирк. Тем самым автократору было нанесено неслыханное оскорбление. Ситуация осложнилась тем, что, когда в тот же день арестовали подстрекателей к столкновению из обеих партий и приговорили их к смерти, двое осуждённых сорвались с виселицы («были помилованы Богом»), но власти отказались их освободить. Тогда была создана единая «зелёно-голубая» партия с лозунгом «Ника!» (цирковой клич «Побеждай!»). В городе начались открытый бунт, поджоги. Император согласился на уступки, отправив в отставку наиболее ненавистных народу министров, но успокоения это не принесло. Большую роль сыграло и то, что знать раздавала бунтующему плебсу подарки и оружие, подстрекая к мятежу. Ничего не дали ни попытки силой подавить восстание с помощью отряда варваров, ни публичное покаяние императора с Евангелием в руках. Мятежники требовали теперь его отречения и провозгласили императором знатного сенатора Ипатия. Пожары между тем ширились. «Город представлял груду чернеющих развалин», — писал современник. Юстиниан был готов отречься, но в этот момент императрица Феодора заявила, что предпочитает смерть бегству и что «пурпур императора — отличный саван». Её решительность сыграла большую роль, и Юстиниан решил бороться. Верные правительству войска предприняли отчаянную попытку восстановить контроль над столицей: отряд победителя персов полководца Велизария проник в цирк, где шёл бурный митинг мятежников, и устроил там жестокую резню. Говорили, что погибло 35 тыс. человек, но трон Юстиниана устоял. Страшная катастрофа, постигшая Константинополь, — пожары и смерти — не повергла, однако, в уныние ни Юстиниана, ни горожан. В том же году на средства казны началось бурное строительство. Пафос восстановления захватил широкие слои горожан. В каком-то смысле можно сказать, что город восстал из пепла, как сказочная птица Феникс, и стал ещё красивее. Символом этого подъёма было, конечно, строительство чуда из чудес — константинопольского храма Святой Софии. Оно началось сразу же, в 532 г., под руководством архитекторов из провинции — Афмилия из Тралл и Исидора из Милета. Внешне здание мало чем могло поразить зрителя, но настоящее чудо преображения происходило внутри, когда верующий оказывался под огромным мозаичным куполом, который как бы висел в воздухе без всякой опоры. Купол с крестом парил над молящимися, символизируя божественный покров над империей и её столицей. Юстиниан не сомневался, что его власть имеет божественную санкцию. В праздники он восседал на левой части трона, а правая была пуста — на ней невидимо присутствовал Христос. Автократор мечтал, что невидимый покров будет вознесён над всем римским Средиземноморьем. Идеей восстановления христианской империи — «римского дома» — Юстиниан вдохновил всё общество. Когда купол константинопольской Софии ещё возводился, с Великого освободительного похода на Запад начался второй этап правления Юстиниана (532—540 гг.). К концу первой трети VI в. варварские королевства, возникшие в западной части Римской империи, переживали глубокий кризис. Их раздирала религиозная рознь: основное население исповедовало православие, но варвары, готы и вандалы были арианами, чьё учение было объявлено ересью, осуждённой в IV в. на I и II Вселенских соборах христианской церкви. Внутри самих варварских племён быстрыми темпами шло социальное расслоение, росла рознь между знатью и простолюдинами, что подрывало боеспособность армий. Элита королевств была занята интригами и заговорами и не заботилась об интересах своих государств. Коренное население ждало византийцев как освободителей. Поводом для начала войны в Африке послужило то, что вандальская знать свергла законного короля — друга империи — и посадила на престол его родственника Гелимера. В 533 г. Юстиниан отправил 16-тысячную армию под командованием Велизария к африканским берегам. Византийцам удалось скрытно высадиться и беспрепятственно занять столицу вандальского королевства — Карфаген. Православное духовенство и римская знать торжественно встречали императорские войска. Простой народ также относился к их появлению сочувственно, т .к. Велизарий сурово карал грабежи и мародёрство. Король Гелимер пытался организовать сопротивление, но проиграл решающее сражение. Византийцам помогла случайность: в начале боя погиб брат короля, и Гелимер покинул войска, чтобы похоронить его. Вандалы решили, что король бежал, и армию охватила паника. Вся Африка оказалась в руках Велизария. При Юстиниане I здесь развернулось грандиозное строительство — было построено 150 новых городов, восстановлены тесные торговые контакты с Восточным Средиземноморьем. Провинция переживала экономический подъём все 100 лет, пока она была в составе империи. Вслед за присоединением Африки началась война за обладание историческим ядром западной час- 402 Юстиниан I Великий. ти империи — Италией. Поводом к началу войны стало свержение и убийство законной королевы остготов Амаласунты её супругом Теодитом. Летом 535 г. Велизарий с 8-тысячным отрядом высадился в Сицилии и в короткий срок, почти не испытывая сопротивления, занял остров. На следующий год его войско переправилось на Апеннинский полуостров и, несмотря на огромный численный перевес противника, отвоевало его южную и центральную части. Италийцы всюду встречали Велизария с цветами, сопротивление оказал лишь Неаполь. Огромную роль в такой поддержке народа сыграла христианская церковь. Кроме того, в стане остготов царил разброд: убийство трусливого и коварного Теодита, бунт в войсках. Армия выбрала новым королём Витигиса — смелого солдата, но слабого политика. Он тоже не смог остановить наступление Велизария, и в декабре 536 г. византийская армия без боя заняла Рим. Духовенство и горожане устроили византийским солдатам торжественную встречу. Население Италии более не желало власти остготов, о чём свидетельствует следующий факт. Когда весной 537 г. 5-тысячный отряд Велизария был осаждён в Риме огромной армией Витигиса, битва за Рим длилась 14 месяцев; несмотря на голод и болезни, римляне сохранили верность империи и не впустили Витигиса в город. Показательно и то, что и сам король остготов печатал монеты с портретом Юстиниана I — только власть императора считалась законной. Глубокой осенью 539 г. армия Велизария осадила столицу варваров Равенну, и через несколько месяцев, опираясь на поддержку друзей в городе, императорские войска заняли его без боя. Казалось, власть Юстиниана не знает границ, он в апогее своего могущества, сбываются планы восстановления Римской империи. Однако главные испытания ещё только ждали его державу. Тринадцатый год правления Юстиниана I был «чёрным годом» и начал полосу трудностей, преодолеть которые могли только вера, мужество и стойкость ромеев и их императора. Это был третий этап его царствования (540—558 гг.). Ещё когда Велизарий вёл переговоры о капитуляции Равенны, персы нарушили подписанный ими 10 лет назад «Вечный мир» с империей. Шах Хосров I с огромным войском вторгся в Сирию и осадил столицу провинции — богатейший город Антиохию. Жители смело защищались, но гарнизон оказался небоеспособным и разбежался. Персы взяли Антиохию, разграбили цветущий город и продали жителей в рабство. На следующий год войска Хосрова I вторглись в союзную с империей Лазику (Западную Грузию), началась затяжная византийско-персидская война. Гроза с Востока совпала с нашествием славян на Дунае. Пользуясь тем, что укрепления границы остались почти без гарнизонов (войска были в Италии и на Востоке), славяне дошли до самой столицы, прорвались через Длинные стены (три стены протяжённостью от Чёрного моря до Мраморного, защищающие предместья города) и начали грабить пригороды Константинополя. Велизарий был срочно переброшен на Восток, и ему удалось остановить нашествие персов, но пока его армии не было в Италии, там оживились остготы. Они выбрали королём молодого, красивого, смелого и умного Тотилу и под его руководством начали новую войну. Варвары зачисляли в армию беглых рабов и колонов, раздавали своим сторонникам земли церкви и знати, привлекали тех, кого обидели византийцы. Очень быстро маленькая армия Тотилы заняла почти всю Италию; под контролем империи остались лишь порты, которые без флота взять было невозможно. Но, наверное, самым тяжёлым испытанием для державы Юстиниана I стала страшная эпидемия чумы (541—543 гг.), унёсшая чуть ли не половину населения. Казалось, что невидимый купол Софии над империей дал трещину и в неё хлынули чёрные вихри смерти и разрушения. Юстиниан хорошо понимал, что главная его сила перед лицом превосходящего противника — вера и сплочённость подданных. Поэтому одновременно с непрекращающейся войной с персами в Лазике, тяжёлой борьбой с Тотилой, который создал свой флот и захватил Сицилию, Сардинию и Корсику, внимание императора всё больше и больше занимали вопросы богословия. Некоторым казалось, что престарелый Юстиниан выжил из ума, проводя в такой критической ситуации дни и ночи за чтением Священного писания, изучением творений «отцов церкви» (традиционное название деятелей христианской церкви, создавших её догматику и организацию) и написанием собственных богословских трактатов. Однако император хорошо понимал, что именно в христианской вере ромеев их сила. Тогда была сформулирована знаменитая идея «симфонии Царства и Священства» — союза церкви и государства как гарантии мира: Империи. В 543 г. Юстиниан написал трактат, осуждающий учение мистика, аскета и богослова III века Оригена, отрицающее вечные муки грешников. Однако главное внимание император уделял преодолению раскола православных и монофизитов. Конфликт этот вот уже более 100 лет терзал церковь. В 451 г. IV Вселенский собор в Халкидоне осудил монофизитов. Богословский спор был осложнён соперничеством между влиятельными центрами православия на Востоке — Александрией, Антиохией и Константинополем. Раскол между сторонниками Халкидонского собора и его противниками (православными и монофизитами) в царствование Юстиниана I принял особую остроту, т.к. монофизиты создали свою отдельную церковную иерархию. В 541 г. начинается деятельность известного монофизита Якова Барадея, который в одежде нищего обошёл все страны, населённые монофизитами, посвящал епископов и даже основал патриархат. Религиозный конфликт осложнился национальным: греки и римляне, считавшие себя правящим народом в Империи ромеев, были преимущественно православными, а копты и многие арабы — монофизитами. Для империи это было тем более опасно, что богатейшие провинции — Египет и Сирия — давали 404 огромные суммы в казну, и от поддержки правительства торгово-ремесленными кругами этих областей многое зависело. Пока была жива Феодора, она помогала смягчать конфликт, покровительствуя монофизитам, несмотря на нарекания православного духовенства, но в 548 г. императрица умерла. Юстиниан решил вынести вопрос о примирении с монофизитами на V Вселенский собор. Замысел императора сводился к тому, чтобы сгладить конфликт путём осуждения учения врагов монофизитов — Феодорита Киррского, Ивы Эдесского и Фёдора Мопсуэтского (так называемые «три главы»). Сложность состояла в том, что все они умерли в мире с церковью. Можно ли осуждать умерших? После долгих колебаний Юстиниан решил, что можно, но с его решением не согласились римский Папа Вигилий и подавляющее большинство западных епископов. Император вывез Папу в Константинополь, держал его чуть ли не под домашним арестом, пытаясь добиться согласия под нажимом. После долгой борьбы и колебаний Вигилий сдался. В 553 г. V Вселенский собор в Константинополе осудил «три главы». Папа не участвовал в работе собора, ссылаясь на недомогание, и пытался противодействовать его решениям, но в конце концов всё же подписал их. В истории этого собора следует различать его религиозный смысл, заключающийся в торжестве православного догмата о том, что божественная и человеческая природа соединены в Христе неслиянно и нераздельно, и политические интриги, которые его сопровождали. Прямая цель Юстиниана не была достигнута: примирения с монофизитами не наступило и чуть было не произошёл разрыв с западными епископами, недовольными решениями собора. Однако этот собор сыграл большую роль в духовной консолидации православной церкви, а это было крайне важно и в то время, и для последующих эпох. Время правления Юстиниана I было периодом религиозного подъёма. Именно в это время получила развитие церковная поэзия, написанная простым языком, одним из виднейших представителей которой был Роман Сладкопевец. Это была эпоха расцвета палестинского монашества, время Иоанна Лествичника и Исаака Сирина. Произошёл перелом и в политических делах. В 552 г. Юстиниан снарядил новую армию для похода в Италию. На этот раз она отправилась сухопутной дорогой, через Далмацию, под командованием евнуха Нарсеса, храброго полководца и хитрого политика. В решающем сражении конница Тотилы атаковала войска Нарсеса, построенные полумесяцем, попала под перекрёстный обстрел лучников с флангов, обратилась в бегство и смяла свою же пехоту. Тотила был тяжело ранен и умер. В течение года византийская армия восстановила своё господство над всей Италией, а ещё через год Нарсес остановил и уничтожил полчища лангобардов, хлынувших на полуостров. Италия была спасена от страшного разграбления. В 554 г. Юстиниан продолжил завоевания в Западном Средиземноморье, попытавшись захватить Испанию. Полностью это сделать не удалось, но юг страны с городом Кордовой и Гибралтарский пролив перешли под господство Византии. Средиземное море вновь стало «Римским озером». В 555 г. имперские войска разгромили огромное персидское войско в Лазике. Хосров I подписал сначала перемирие на шесть лет, а потом и мир. Удалось справиться и со славянской угрозой: Юстиниан I заключил союз с кочевниками-аварами, которые взяли на себя охрану дунайской границы империи и борьбу со славянами. В 558 г. этот договор вступил в силу. Для «Империи ромеев» наступил долгожданный мир. Последние годы правления Юстиниана I (559— 565 гг.) прошли спокойно. Финансы империи, ослабленные четвертьвековой борьбой и страшной эпидемией, восстанавливались, страна залечивала раны. 84-летний император не оставлял своих богословских занятий и надежд покончить с расколом в церкви. Он даже написал близкий по духу монофизитам трактат о нетленности тела Иисуса. За сопротивление новым взглядам императора в ссылке оказались константинопольский патриарх и многие епископы. Юстиниан I одновременно был продолжателем традиций ранних христиан и наследником языческих кесарей. С одной стороны, он боролся против того, чтобы в церкви были активны только священники, а миряне оставались лишь зрителями, а с другой — постоянно вмешивал государство и политику в церковные дела, смещая епископов по своему усмотрению. Юстиниан проводил реформы в духе евангельских заповедей — помогал бедным, облегчал положение рабов и колонов, восстанавливал города — и одновременно подвергал население жестокому налоговому гнёту. Пытался восстановить авторитет закона, но так и не смог уничтожить продажность и злоупотребления чиновников. Его попытки восстановить мир и стабильность на территории Византийской империи обернулись реками крови. И всё же, несмотря ни на что, империя Юстиниана была оазисом цивилизации в окружении языческих и варварских государств и поражала воображение современников. Значение деяний великого императора выходит далеко за рамки его времени. Укрепление позиции церкви, идейная и духовная консолидация православия, освобождение западной церкви из-под власти арианских королей сыграли огромную роль для становления средневекового общества. Кодекс Юстиниана пережил века и стал основой последующих правовых норм.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/urok-dlya-klassa-po-teme-food-tasty-or-ealty.html	Урок для 6 класса по теме «Food: tasty or healthy?»	https://doc4web.ru/uploads/files/76/5175afc40a99f20fcdbaaec36cb3bb53.docx	files/5175afc40a99f20fcdbaaec36cb3bb53.docx	МБОУ «Гимназия №93» Советского района г.Казани Урок по теме: «Food: tasty or healthy?» 6 класс Выполнила: учитель английского языка Губайдуллина Т.В. Тип урока: Комбинированный Цели урока: Предметные: применение на практике речевых знаний, умений, навыков; формирование и активизация навыков работы с прослушиваемой информацией. Метапредметные: развитие общих познавательных способностей; развитие мыслительных операций (анализа, синтеза, обобщения); развитие внимания, речевых навыков и навыков аудирования. Личностные: воспитание культуры общения; воспитание толерантности, формирование навыков объективно оценивать свои возможности. Задачи урока: Воспитательная способствовать расширению кругозора учащихся; повышать интерес к изучаемому иностранному языку; актуализировать и развивать знания учащихся о здоровье и здоровом образе жизни; воспитывать умения слушать других, работать в парах и в группах. Образовательная познакомить детей с сингапурскими обучающими струкртурами; тренировать лексические навыки по теме «Food» («Еда»). тренировать грамматические навыки по теме «Present Simple»; тренировать орфографические навыки; тренировать навыки перевода; тренировать фонетические навыки (слухопроизносительные навыки (произношение скороговорок). Развивающая развивать внимание; развивать память; развивать языковую догадку; развивать умения монологической речи; развивать умения диалогической речи. ПЛАН УРОКА I. Организационный этап Приветствие. Определение проблемы урока. Установка на деятельность на уроке. Сообщение плана урока. II. Основной этап Тренировка лексических навыков по теме «Food» и грамматических навыков по теме «Present Simple»; Тренировка лексических навыков по теме «Food» - структура Jot Tots; Тренировка лексико-грамматических навыков по теме «Food» - структура Tic Tac Toe; Тренировка лексических навыков по теме «Food» и диалогической речи - структура Corners; Тренировка навыков говорения, развитие навыков аудирования (просмотр видео) – структура A/R Guide Тренировка фонетических навыков (скороговорки) – Mix Pair Share Тренировка навыков диалогической речи – Inside-outside circle III. Заключительный этап Рефлексия Объяснение домашнего задания: Оценка деятельности учащихся на уроке. Прощание. ХОД УРОКА № Деятельность учителя Деятельность учащихся Форма деятельности Режим работы Средства обучения Примечания I Орг. Этап 2 мин. II Основной Этап 3 мин. 7 мин. 3 мин. 7 мин. 5 мин. 5 мин. 5 мин. III Заключ. Этап 8 мин . 1. Приветствие - Stand up, please! Good morning, boys and girls! I am very glad to see you. - Sit down, please. 2. Определение темы урока. - Children, please, look at the board! (презентация: на слайде продукты питания) - What is our lesson about? Как вы думаете, о чем мы сегодня будем говорить? - If you agree, stand up! -If you don’t agree, sit down! 3. Установка на деятельность на уроке. Сообщение плана урока. -Excellent, pupils! You are right! Today we are going to speak about food 1.Тренировка лексических навыков по теме «Food» и грамматических навыков по теме «Present Simple, Present Continious»: Тренировка лексических навыков по теме «Food» - структура Jot Thoughts; -So let’s start our lesson. The first task is to write words connected to the topic “Food”. Каждый член команды берет по 4 (5) листочков бумаги, на каждом листочке напишите слово, связанное с понятием «еда», проговорите это слово громко для соседа и положите на центр стола. Тренировка лексико-грамматических навыков по теме «Food» - структура Tic Tac Toe; - А сейчас перемешайте листочки и разложите 9 листочков в формате 3Х3. Каждый из вас составляет по три предложения, используя любые 3 слова на одной линии (по вертикали, по горизонтали, или диагонали) - А теперь поделитесь своими предложениями с соседом Тренировка лексических навыков по теме «Food» и диалогической речи - структура Corners; - Какой продукт самый полезный? Вам нужно выбрать один продукт из четырех предложенных (чипсы, гамбургер, яблоко, курица). Каждому продукту соответствует свой угол. Напишите название своего угла на листочке, не обсуждая с другими учениками, и подойдите к выбранному вами углу. - А теперь обсудите в парах, почему вы выбрали данный угол. - А теперь поделитесь мыслями своего партнера Тренировка навыков говорения, развитие навыков аудирования (просмотр видео)– структура A/R Guide - Сейчас мы просмотрим видео, и узнаем изменится ли ваше мнение. Тренировка фонетических навыков (скороговорки) – Mix Pair Share - А сейчас давайте потренируемся произносить скороговорки на английском. Звучит музыка, когда музыка прекращается вы образуете пару и читаете друг другу скороговорку, затем меняетесь листочками и снова смешиваетесь под музыку Chicken and chips, cheese and chocolate, chips and chicken, chocolate and cheese. I scream, you scream, we all scream for ice-cream. Тренировка навыков диалогической речи – Inside-outside circle - Ну а сейчас самое время узнать о любимой пище и напитках. Сейчас мы с вами образуем 2 круга- внутренний и внешний и попытаемся построить диалог. Я задам вопрос, а ученики из внешнего круга отвечают своему партнеру. Затем меняемся ролями. Отвечаем в течении 10 секунд. - What is your favourite food ? - What’s your favourite drink? -What do you have for breakfast? Рефлексия - There are five minutes before the bell. Давайте оценим свою деятельность на уроке. Выберите смайлик соответствующий вашему настроению и вашей работе на уроке. Объяснение домашнего задания: - Your hometask will be to revise all the words Оценка деятельности учащихся на уроке. - You worked very hard today! Thank you very much! Your marks for today: Tanya – a five, Yana – a five….. Прощание. - Stand up, please! The lesson is over, good bye!!! -Good morning, dear teacher! We are glad to see you, too. - Our lesson is about food! - Our lesson is about apples, oranges!! Пишут слова на листочках Составляют предложения Проговаривают предложения вслух Встают в углы. Обсуждают причины своего выбора Говорят о мнении партнера Смотрят видео, делятся своими мнениями Проговаривают скороговорки в парах Работают в парах. Выбирают смайлик Записывают задание - Good-bye, dear teacher! Фронталь-ный опрос Работа в парах Работа в парах Индивидуальная работа Работа в парах Работа в парах Работа в парах Просмотр видео Парная работа Работа в парах Индивид.режим Фронт.режим Интеркатив-ная доска, Презентация Листочки бумаги на столе На слайде фразы-опоры: I like… I don’t like…. I have got… for breakfast, lunch. There is.. There are.. На слайде 4 продукта. Видеозапись «Здоровая и нездоровая пища» Музыка, карточки со скороговорками музыка таймер Раздаточный материал - смайлики Take off- Touch down Jot Thoughts Tic Tac Toe Continious Round Robin Corners A/R Guide Mix Pair Share Inside-outside Circle
https://doc4web.ru/astronomiya-/funkcii-religii.html	Функції релігії	https://doc4web.ru/uploads/files/237/405e0e00802f251c2843167983d87f7f.docx	files/405e0e00802f251c2843167983d87f7f.docx	Функції релігії Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого — насамперед компенсація (хай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода. Гасло, що релігія є "опіумом народу", автори ряду праць із філософії розглядали як головний аргумент на користь заперечення релігії. Проте в сучасному суспільстві існує потреба втіхи, зняття психологічної напруги, викликаної умовами повсякденного буття. Знищення цієї — хай ілюзорної — компенсації було б актом жорстокості. І можна погодитися з тим, що мова може йти не про знищення релігії, а про заміщення її іншими компенсаторами, які мають гуманістичний зміст. Однак необхідно враховувати й інше. По-перше, головна ідея кожної релігії — ідея Бога як відображення абстрактної людини — не позбавлена гуманізму. По-друге, глобальний гуманізм не заперечує всіх існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, світорозумінь, що склалися, та ін., більше того, він їх передбачає і на них грунтується. Тому, говорячи про перспективи релігії, мова може йти лише про її еволюцію. Однією з важливих функцій релігії є функція світоглядна. Вона полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, більш того, — власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства. Зміст релігійного світогляду — не божественний, а людський, або, краще сказати — суспільний, незважаючи на його фантастичність. релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких полягає насамперед у збереженні й закріпленні віри у надприродне. Цьому завданню підпорядковані не тільки культові дії, а й сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Підкреслимо, що релігія асимілювала багато елементів загальнолюдської моралі. А оскільки Бог, за висловом Ф. Енгельса, є відображенням абстрактної людини, то і релігійна мораль багато в чому має не якийсь надприродний, а людський, суспільний характер. За певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування, тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи. Такою, наприклад, була роль католицизму в феодальному суспільстві, православ'я у дореволюційній Росії. Однак у ряді випадків релігія може стати і прапором соціального протесту, як це було, наприклад, із середньовічними єресями та сектами, з протестантизмом, прихильники якого в епоху його зародження боролись проти феодальних порядків. На рівні окремої релігійної організації релігія виконує інтеграційну функцію, згуртовуючи одновірців. Однак одночасно релігія розділяє і протиставляє один одному послідовників різних релігій, що простежується і в сучасному релігійному житті України. Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій. В умовах сучасного суспільства релігія виконує, головним чином, ілюзорно-компенсаторну функцію. Зазначимо, що, не будучи панівною формою масової свідомості, вона задовольняє тільки особисті почуття віруючих. Щодо світоглядної, регуляторної та комунікативної функції релігії, то в силу збереження релігійних організацій їхні масштаби визначаються особливостями конфесійних течій і категоріями віруючих, на яких, в свою чергу, впливає реальна дійсність. На рівні суспільства зникає інтеграційна функція релігії: вона об'єднує лише віруючих певної конфесії, громади і втрачає роль провідного ідейного фактора, що покликаний зміцнювати суспільну систему. Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінювати однозначно. Так, релігія відігравала важливу культурно-історичну роль. В межах релігійних віровчень формувались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упорядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії синодальне православ'я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас. Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формування відчуття єдності людського роду, значущості неперехідних загальнолюдських моральних норм і цінностей. Однак релігія може бути виразником зовсім інших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо. Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттєво змінюватися, набувати специфічних особливостей. Соціальні функції релігійних організацій не тотожні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійиих функцій. У середні віки церква не тільки володіла монополією у сфері ідеології, а й виконувала економічні й політичні функції. У капіталістичному суспільстві релігійні організації активно втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою діяльністю. Релігійні організації можуть дотримуватися й прогресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи християнські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Багато релігійних організацій і в наш час активно виступають за мир, за ядерне роззброєння. В пострадянських суспільствах релігійні організації сприяють національній ідеї. Так, в Україні відродження національних церков йде поруч з процесами національного відродження. Таким чином, релігія — явище багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних закономірностей розвитку суспільства, і саме суспільні процеси визначать в кінцевому підсумку її долю. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Біблія. - К., 1992. - 1220 с. Бутинова М. С. Как возникла религия. — М, 1977. Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. — К., 1974. Злиаде Мирча. Священнне тексти народов мира. — М., 1998. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20. Косуха ЇЇ. І, Наука про походження релігії. — К., 1976. Ленін В. /. Соціалізм і релігія // Повне зібр. творів. — Т. 12. Лобовик Б. А. Религия как социальное явление. — К., 1982. Маркс К. До критики гегелівської філософії права. - Вступ // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 1. Мифы народов мира. Знциклопедия. — М., 1988. — Т. 1—2. Скибуцкий М. М. Мировоззрение, естествознание, теоло-гия. - м, 1986. Сорокин П. Социокультурная динамика й религия. Кризис нашего времени // Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992. Сухов А. Д. Религия как общественннй феномен. — М., 1973. Танчер В. К. Проблеми теории научного атеизма. — К., 1985. Уфинович Д. М. Введение в религиеведение. — М., 1985. Фрезер Д. Д, Золотая ветвь. — М., 1986.
https://doc4web.ru/arhitektura-/tvorchestvo-konstantina-melnikova.html	Творчество Константина Мельникова	https://doc4web.ru/uploads/files/229/8f994230cc6da8e7120b0c77c3a00ec5.docx	files/8f994230cc6da8e7120b0c77c3a00ec5.docx	Хан-Магомедов С.О. Архитектура советского авангарда. М., Стройиздат. 1996. С.496 В истории мировой архитектуры встречаются мастера, представляющие загадку для исследователей. У них нет творческой школы и плеяды учеников. Они не всегда попадают в стиль эпохи, вызывая непонимание и даже возмущение современников. Они не встроены в конкретные творческие течения и как бы противостоят им всем вместе взятым. Их творческую концепцию трудно логически осмыслить, они и сами не могут, а часто и не пытаются ее систематизировать. Такой талант — это мощный непрерывно действующий формообразующий родник, не поддающийся никаким ограничениям конкретного течения или школы. Художник как бы прислушивается к себе и творит свободно, легко и непринужденно. У него, как правило, нет мучительных поисков окончательного решения. В процессе эскизирования он создает столько вариантов и настолько разных, что почти каждый из них — это основа самостоятельного проекта и его можно было бы дорабатывать до окончательного решения. Но мысль и фантазия автора продолжают работать, родник идей все бьет, и новые оригинальные варианты ложатся на бумагу. Таким редким и самобытным талантом обладал Константин Степанович Мельников, огромную роль которого в общих формообразующих процессах архитектуры XX в. признают сейчас все серьезные историки, как отечественные, так и зарубежные. Вклад в развитие мировой архитектуры таких мастеров, как Мельников, не уходит в историю вместе со стилевым этапом, так как он связан с расширением объемно-пространственных возможностей архитектуры в целом. Если так смотреть на своеобразие творческого таланта Мельникова, то становится понятным и тот удивлявший всех в 20-е годы необычный по диапазону отрыв его новаторских поисков от общей массы поисков сторонников новых течений. Этот отрыв Мельникова всегда поражал на конкурсах. Сверхноваторские проекты Мельникова уже своим присутствием как бы нивелировали различие многих других проектов, превращая их как бы в варианты одного или нескольких творческих почерков. Конкурсные проекты Мельникова по степени их оригинальности можно было сравнивать не с отдельными проектами, а с группами проектов. Создавалось зрительное впечатление, что конкурируют три-четыре архитектора, один из которых подал единственный проект, а остальные—много вариантов. Таков был диапазон новизны проектов Мельникова. Проекты Мельникова были не только новаторскими, но и принципиально необычными для своего времени. Они всегда были на гребне нового и сверхоригинального. И это было не один и не два раза: практически все конкурсные проекты Мельникова имели одно и то же качество — они были самыми неожиданными, самыми необычными, самыми оригинальными. Но удивительным было и то, что проекты Мельникова были оригинальны и по отношению друг к другу. Можно с полной уверенностью сказать, что в XX в. не было другого архитектора, который создал бы столько принципиально новых проектов и такого уровня новизны, что их оригинальность не только сильно оторвала их от работ других мастеров, но и столь же сильно отличала и от работ самого их автора. Если, не обращая внимания на авторов, отобрать в архитектуре XX в. 100 наиболее оригинальных произведений, оригинальных и по отношению друг к другу, то не исключено, что проектов Мельникова среди них будет больше, чем проектов любого другого архитектора. Это особое качество таланта не только максимальный отрыв новаторских поисков от других, но и максимальная амплитуда поисков самого автора. Таков был Константин Степанович Мельников, который прошел через XX в., все время удивляя и даже возмущая многих своих коллег неожиданной непредвиденной новизной своих проектов и "непоследовательностью" художественных поисков. Он все время не укладывался ни в какие рамки, даже в рамки новаторских течений. И вроде бы даже "мешал" формированию новой стилистики данного этапа, все время сбивал ее становление, вносил что-то непредвиденное и неожиданное, причем меняя при этом вектор поисков, что вообще было непонятным и казалось ненормальным, так как в условиях полемики и творческой борьбы течений трудно было осознать, что Мельников вел поиски на ином, более глубоком уровне, затрагивая самые общие профессиональные проблемы архитектуры. Поэтому-то его не очень волновали так занимавшие тогда всех проблемы, такие как стилеобразующие процессы, возможности техники, конкретные творческие находки коллег и т.д. Он творил на уровне объемно-пространственного языка архитектуры, рассматривая ее как великое искусство. Константин Степанович Мельников родился в Москве в семье рабочего-строителя, выходца из крестьян, в 1890 г. Окончив приходскую школу, он работал "мальчиком" в фирме "Торговый дом Залесский и Чаплин". Крупный инженер В. Чаплин обратил внимание на художественные способности мальчика и принял участие в его судьбе, став для К. Мельникова близким человеком. Чаплин помог ему поступить в 1905г. B Московское училище живописи, ваяния и зодчества, а затем после окончания Мельниковым в 1913г. живописного отделения посоветовал продолжить обучение на Архитектурном отделении, которое Константин Степанович окончил в 1917г. Мельников, еще, будучи студентом, увлекался и восхищался дореволюционными постройками и проектами Жолтовского, отмечая впоследствии, что Жолтовский по сравнению со стилизаторами и эклектиками воспринимался тогда как новатор. Он на всю жизнь остался благодарен Жолтовскому за те уроки понимания архитектуры как искусства, которые получил от него в 1917—1918гг. (в Училище живописи, Ваяния и зодчества и на беседах Архитектурной мастерской Моссовета). На старших курсах Училища и в первые годы после его окончания Мельников работает в духе неоклассики. По его проекту были оформлены фасады ряда зданий завода АМО. Однако уже в начале 20-х годов Константин Степанович резко порывает с различного рода традиционалистскими стилизациями. Это было время, когда шел бурный процесс становления архитектурного авангарда. Казалось, что поиски нового достигли тогда такой степени радикальности, что трудно уже удивить чем-то архитекторов, порвавших с прошлым и экспериментировавших с динамическими композициями. Но и в этой ситуации появление в 1922— 1923гг. первых новаторских произведений Мельникова для многих оказалось неожиданным. Они не укладывались ни в какие школы и течения, вызывая восторг у одних, непонимание и отрицание у других. Такие проекты 1922—1923гг., как павильон "Махорка", жилой комплекс показательных рабочих домов "Пила" и Дворец труда в Москве, по своим формам и стилистике резко контрастировали с работами других архитекторов тех лет. Один из этих проектов был осуществлен— это павильон Всероссийского махорочного синдиката на сельскохозяйственной и кустарно-промышленной выставке 1923г. в Москве, который бесспорно был наиболее интересным архитектурным объектом выставки, в проектировании которой принимали участие виднейшие зодчие. Сложная динамическая композиция, консольные свесы, угловое остекление, открытая винтовая лестница, огромные плоскости плакатов—все это резко выделяло павильон "Махорка" из многочисленных построек выставки. К трем перечисленным выше произведениям Мельникова 1922—1923гг., начавшим его блистательный путь в архитектуре XX в., можно присоединить и конкурсный проект здания московского отделения "Ленинградской правды": четыре верхних этажа пятиэтажного здания (остекленный металлический каркас) вращались независимо друг от друга, как бы нанизанные на круглый статичный остов, внутри которого располагались лестница и лифт; консольно выступая частью объема, эти вращающиеся этажи создавали бесконечное разнообразие силуэта здания. В павильоне "Махорка" Мельников впервые применил новый подход к созданию художественного образа современного выставочного павильона, который был затем развит в принесшем ему мировую славу советском павильоне на Международной выставке декоративных и прикладных искусств в Париже 1925 г. Павильон представлял собой легкую каркасную деревянную постройку, большая часть площади его наружных стен была остеклена. Необычна была его композиция: прямоугольное в плане двухэтажное здание перерезалось по диагонали широкой ведущей в помещения второго этажа открытой лестницей, которая перекрыта оригинальной пространственной структурой— наклонными пересекающимися плитами. Парижский павильон 1925г. явился первым и в то же время триумфальным выходом молодой советской архитектуры на мировую арену. Он принципиально выделялся среди других построек выставки не только содержанием размещенной в нем экспозиции, но и своим современным обликом, резко отличаясь от павильонов других стран, представлявших собой эклектичные стилизации. Большой вклад внес К. Мельников в разработку такого рожденного новыми социально-экономическими условиями типа общественного здания, как рабочий клуб. В одном только 1927г., что называется на едином творческом дыхании, Мельников создает проекты четырех рабочих клубов для Москвы, в последующие два года—еще три проекта. За исключением одного, все проекты были осуществлены, в том числе пять клубов было построено в Москве (им. Русакова, "Свобода", "Каучук", им. Фрунзе, "Буревестник"), один под Москвой—в Дулеве. Придавая большое значение наиболее рациональной организации функционального процесса, Мельников в то же время много внимания уделял поискам выразительного внешнего облика клуба, связывая объемную композицию здания с новаторским решением его внутреннего пространства. Поражает фантазия Мельникова в создании объемно-пространственной композиции клубов: "рупор" клуба им. Русакова с тремя вынесенными на консолях выступами, пятилепестковая четырехэтажная башня клуба "Буревестник" (в башне размещены клубные помещения), лежащий между двумя высокими прямоугольными торцевыми частями в виде слегка сплющенного цилиндра объем зрительного зала в клубе "Свобода", полукруглый объем клуба "Каучук", крупно решенное небольшое здание клуба им. Фрунзе с нависающим над открытой террасой "лбом" главного фасада. Характерная для клубов Мельникова оригинальная форма получена не за счет втискивания функции в заранее придуманную форму. Сама необычная форма клубов создавалась архитектором одновременно с разработкой внутренней организации пространства. Причем наиболее сложная композиция характерна как раз для тех клубов, где Мельникову путем виртуозного решения внутреннего пространства удавалось так рационально использовать весь объем здания, что его полезная площадь значительно превышала предусмотренную заданием (при сохранении требуемого программой объема). Архитектура—это такое искусство, где нельзя проводить формальные эксперименты в натуре, не затрачивая на это значительных средств. В то же время тот период, в котором находилась в 20-е годы архитектура авангарда, требовал экспериментов не только в области функционально-конструктивной основы здания, но и в области поисков новой художественной формы. Как известно, особенности восприятия произведений архитектуры не позволяют производить эти эксперименты на бумаге или даже на макетах. Необходимы эксперименты в натуре. И архитекторы часто, не желая перекладывать на общество расходы по эксперименту в области новой архитектурной формы, подобно врачам, которые прививают себе опасные болезни, испытывая новые препараты и методы лечения, также предпочитают экспериментировать на себе. Достаточно проанализировать собственные дома крупнейших архитекторов XX в., чтобы убедиться в этом (Нимейер, Джонсон, Райт и др.). Это же можно сказать и о Мельникове. Когда, например, разработанный им в проекте клуба им. Зуева композиционный прием сочетания ряда врезанных друг в друга вертикальных цилиндров не был осуществлен в натуре (клуб был построен по проекту И. Голосова), архитектор ставит эксперимент "на себе"—строит собственный дом в виде двух врезанных друг в друга цилиндров, так как его очень интересовали пространственные и художественные возможности этой формы. В небольшом сооружении архитектор сумел в натуре проверить целый ряд сложных художественно-композиционных приемов, превратив свою квартиру в своеобразную экспериментальную площадку. Например, в доме имеются два одинаковых по форме и размерам помещения, но одно из них (кабинет) имеет огромное окно—экран, а другое (мастерская) освещается 38 шестигранными окнами, образующими сложный орнаментальный рисунок и создающими равномерное освещение и необычный эффект. В натуре облик этих помещений резко различен, они не воспринимаются как одинаковые по размеру. Константин Степанович очень любил приводить в пример различие впечатлений от этих помещений. Он говорил, что различие в облике кабинета и мастерской убедительно свидетельствует, что для архитектуры важна не столько абсолютная величина, сколько относительная, так как многое зависит от архитектурного решения. В 1925г., осуществляя в Париже строительство выставочного павильона, К. Мельников создает там два заказных проекта гаражей. В одном из этих проектов он выдвинул оригинальную идею: разместить многоярусные гаражи над мостами через Сену. В этом проекте были как бы предвосхищены получившие развитие во второй половине XX в. идеи консольного подвешивания двух пересекающихся систем наклонных опор и пандусов, связанных поверху работающими на растяжение горизонтальными перекрытиями. Второй гараж—это квадратное в плане многоэтажное здание со сложной системой криволинейных пандусов. Фасад гаража—сетка из квадратных ячеек-панелей; часть ячеек в центре фасада, остекленная и превращенная в своеобразный экран, открывает фрагмент интерьера с внутренним пандусом, по которому мимо остекления двигаются автомашины. Уже в проекте гаража над мостами Сены Мельников использует новый прием размещения автомашин, при котором их постановка на место стоянки и выезд с нее осуществляются без использования движения задним ходом. Автомашины устанавливаются в один ряд под некоторым углом друг к другу. Эту так называемую прямоточную систему размещения автомашин. Мельников продолжал разрабатывать и в Москве. Он сам обратился с предложением в Московское коммунальное хозяйство, и по его проекту был построен гараж для автобусов на Бахметьевской улице. Прямоточная система расстановки машин (в ряд с уступом) предопределила конфигурацию плана этого гаража в виде параллелограмма, а уступчатость их рядов была выявлена Мельниковым в уступах наружных стен гаража. Второй гараж—для грузовых автомашин (на Ново-Рязанской улице) строился на небольшом участке неправильной конфигурации. Архитектор выбрал подковообразную форму плана с выводом торцевых фасадов на улицу. Мельников строит в Москве еще два гаража (для "Интуриста" на Сущевском валу и для Госплана), в первом из которых уличный фасад имеет огромное круглое окно и динамичную диагональную полосу—символ пандуса, а во втором подчеркнутый ритм вертикалей— каннелюры корпуса мастерских—сочетается с почти скульптурно решенным большим круглым окном гаража. Среди лидеров советского архитектурного авангарда К. Мельникову повезло, пожалуй, больше, чем другим, в реализации проектов. Веснины, И.Леонидов, Н.Ладовский, М.Гинзбург, Л.Лисицкий, И. Голосов и другие пионеры советской архитектуры, создавшие в те годы большое количество интересных проектов, смогли реализовать в построенных зданиях лишь единицы из них. По проектам же Мельникова было построено тогда полтора десятка сооружений, большая часть которых стала явлением в развитии архитектуры XX в. Это важно отметить и потому, что были реализованы проекты одного из самых изобретательнейших архитекторов. Сам факт широкой реализации его произведений заставляет по-иному отнестись и к тем его произведениям, которые остались в проектах и которые в 20-е годы в острой полемике того периода нередко объявляли "фантастическими". И можно понять Мельникова, когда он с недоумением писал: "Меня обвиняют в "оригинальничаньи", в фантастике, в утопичности моих проектов. Между тем фантаст Мельников построил десятки реально стоящих сооружений". Из истории искусства известно, что все принципиально новое, как правило, встречается со стороны современников с большей или меньшей долей скептицизма. Нам иногда кажется, что когда-нибудь, в будущем, все новое в художественном творчестве будет восторженно встречаться современниками. Однако все обстоит не так просто. Общепринятые критерии художественной оценки произведений искусства формируются под влиянием творчества художников и не могут обгонять сам процесс художественного развития. Поэтому чем более радикальна новизна, например, архитектурного проекта, тем в большее противоречие он вступает с существующими в данный момент критериями оценки. И тот, кто идет первым, кто своими новаторскими проектами ломает многие привычные представления, безусловно, способствует преодолению психологического барьера восприятия новой формы. Но сам он часто оказывается в невыгодном положении, так как, расширяя диапазон формально-эстетических поисков, всегда находится, так сказать, на крайне левом фланге, причем лавры иногда достаются его более умеренным последователям, которые в сравнении с "крайностями" первопроходца выглядят "реалистическими новаторами". Достаточно привести пример использования консольного выноса над фасадом объема балкона зрительного зала. Этот прием впервые применен Мельниковым в клубе им. Русакова. Сколько в свое время резких слов было написано о "формализме" этого приема! Однако сейчас этот прием широко применяется во всей современной архитектуре, как в советской (кинотеатр "Россия" в Москве, зрительный зал санатория "Сочи"), так и в зарубежной (бассейн в Вупперстале, Германия, городской зал в Вене). Существование определенного психологического барьера в оценке новаторских поисков в области архитектурного образа наглядно видно на примере отношения современников к творчеству Мельникова. Многие его проекты объявлялись нереальными и фантастическими, причем в обоснование таких оценок не проводилось никаких технико-экономических расчетов. Считалось, что "фантастичность" мельниковских поисков наглядно видна каждому даже в самом внешнем облике здания. Как бы не замечая, что значительная часть проектов Мельникова была осуществлена в натуре, критики связывали доказательство "фантастичности" его произведений с неосуществленными конкурсными проектами крупных общественных зданий. Это прежде всего такие произведения Мельникова, как проекты Дворца труда (1923), памятника Колумбу (1929), Дворца народов СССР (встречный проект конкурса на Дворец Советов, 1932) и здание Наркомтяжпрома на Красной площади в Москве (1934). Особенно резкой критике, именно как "фантастический", подвергался последний проект. Для Мельникова важнейшим качеством любого архитектурного произведения была его художественная неповторимость. Ему казалось совершенно естественным, что, создавая проект, архитектор создает новое произведение , и что только в этом случае его можно с полным основанием считать автором. Он просто не понимал, как можно проектировать, используя то, что найдено другими (в этом он был солидарен с Леонидовым). В проектах Мельникова поражает степень раскованности творческой фантазии мастера в вопросах формообразования. Стилистически вся архитектура авангарда внешне резко отличается от предшествующих стилей. Однако анализ средств и приемов художественной выразительности новой архитектуры показывает, что многое в них не только имеет преемственную связь с прошлым, но и не выходит за пределы сложившихся стереотипов. Стереотипы в архитектуре связаны с самыми различными уровнями профессионального творчества: образный стереотип функционального типа здания, стереотип набора приемлемых геометрических форм и композиционных приемов и т.д. В конечном счете, степень новаторства того или иного архитектора определяется тем, насколько радикально он ломал и преодолевал сложившиеся стереотипы. Причем ломал и преодолевал первым и в новом направлении. В этом отношении Мельников не имеет конкурентов в архитектуре XX в. в целом, его творческая смелость в определении стереотипов была раскована в наивысшей степени. Собственный дом Константина Мельникова Дата создания: 1927г. - 1929г. Автор: Мельников К.С. Материал, техника: железобетон Для Мельникова важнейшим качеством любого архитектурного произведения была его художественная неповторимость. Ему казалось совершенно естественным, что, создавая проект, архитектор создает новое произведение , и что только в этом случае его можно с полным основанием считать автором. Он просто не понимал, как можно проектировать, используя то, что найдено другими (в этом он был солидарен с Леонидовым). В проектах Мельникова поражает степень раскованности творческой фантазии мастера в вопросах формообразования. Стилистически вся архитектура авангарда внешне резко отличается от предшествующих стилей. Однако анализ средств и приемов художественной выразительности новой архитектуры показывает, что многое в них не только имеет преемственную связь с прошлым, но и не выходит за пределы сложившихся стереотипов. Стереотипы в архитектуре связаны с самыми различными уровнями профессионального творчества: образный стереотип функционального типа здания, стереотип набора приемлемых геометрических форм и композиционных приемов и т.д. В конечном счете степень новаторства того или иного архитектора определяется тем, насколько радикально он ломал и преодолевал сложившиеся стереотипы. Причем ломал и преодолевал первым и в новом направлении. В этом отношении Мельников не имеет конкурентов в архитектуре XX в. в целом, его творческая смелость в определении стереотипов была раскована в наивысшей степени. Дом коммунальников им. Русакова Дата создания: 1927г. - 1929г. Автор: Мельников К.С. Материал, техника: железобетон Знаменитый памятник московского конструктивизма. Желая сделать здание многофункциональным, автор предусмотрел возможность трансформации внутренних помещений. В основной зал, имеющий форму сектора, с помощью подъемных стен, открываются три аудитории, выполняющие роль театральных балконов. Подъемные стенки давали возможность использовать каждый из пяти пространственных элементов клуба отдельно. Вертикальные стволы лестниц обслуживают все помещения. Композицию фасада определяет его внутренняя структура: три верхние аудитории выступают наружу в виде объемных консолей. Первоначальный облик здания искажен: заложены некоторые оконные проемы, сбиты крупные надписи на торцахконсольных объемов, убраны раздвижные стенки, изменена наружная покраска. Бусева-Давыдова И.Л., Нащокина М.В. Архитектурные прогулки по Москве. М., 1996 Константин Мельников Мельников искал красоту. Это было его самым главным желанием в жизни. В 1927 году он построил дом-мечту. Свою мечту. Написал на нем: "Константин Мельников. Архитектор". "Сплетенный" из двух цилиндров дом с сотообразными окнами-бойницами стоит в одном из арбатских переулков. Он перенес многое: славу, зависть, одиночество, мировой триумф, варварство, безразличие и любовь. Мельников был из крестьянской семьи. Взглянув на его юношеские фотографии, удивляешься его внешности. Утонченные черты, светлые задумчивые глаза, осанка белого офицера, модный сюртук - щеголеватый молодой человек из высшего петербургского общества. Его природный аристократизм и гений родились одновременно. Маленький Мельников жадно рисовал, лепил из глины. Он наслаждался природой, ее диагоналями, вертикалями, совершенными линиями и формами. Мельников любил и почитал своих родителей и совсем не рвался к столичной жизни. Деревня была для него небесным раем. Однажды, "в одно лучезарное утро", "я, 13-ти лет, чисто одетый, оказался в богатом вестибюле дома известной в России технической конторы "В. Залесский и В. Чаплин". Меня привели в контору работать в должности мальчика". Знаменитый ученый-теплотехник, "творец многих отопительных систем" Владимир Михайлович Чаплин, очарованный рисунками деревенского мальчика, нанял для него учителя рисования. Константин Мельников блестяще выдержал конкурс в Московское училище живописи, ваяния и зодчества. "Мое имя стояло в числе одиннадцати счастливчиков, среди 270 претендентов". "Рисовать - скромный лист бумаги, в руках уголь и - какая беспредельность в выразительности! В музыке другое -слух, нужно иметь уши, а здесь нужно иметь глаза. ГЛАЗА! Что может быть красивее зрительной Красоты?" Мельников беспрестанно пишет. Обнаженные натурщицы, фигурные классные. Ученический восторг - его учитель Константин Коровин. "С ним мы возносились в высшую сферу творчества". Мельников, рожденный с абсолютным вкусом и наделенный природным аристократизмом, легко определял "своих". Коровин - его идеал. "Щеголь, цветущая пора возраста, без прически, парижские жилеты, опьяненные глаза, золотой портсигар в наше распоряжение. Вошел - в классе праздник: работу бросаем, натурщица сходит с подмостков, веером окружаем его. Задымили и слушаем про Париж, Шаляпина". Заботливый Чаплин, желая своему воспитаннику "комфорта в жизни", настоял на том, чтобы Мельников закончил и архитектурное отделение. 1917 год: Мельников - выпускник. "Я закончил образование, и в тот же год закончилась и та жизнь, в которой я 27 лет жил. Получив звание Архитектора, я вступил в Архитектуру, стоявшую на краю пропасти". Но его не пугает новое время - Мельников амбициозен и верит в себя. Наступает время его экспериментов. "Почему же мои работы возбуждают столь сильное любопытство, граничащее с тревогой? Какая причина заставляет их резко выделяться среди других? Почему возникает неприязнь, а вместе с тем и страх перед явной необычностью этих работ, и почему, наконец, в момент ознакомления с ними забывается все перечисленное и сердце наполняется чувством, освеженным тем воздухом, что после грозы? Я знаю: я призван в текущем веке восстановить выродившееся чутье и вновь говорить полной речью архитектурного языка". Если бы Мельников не построил собственный дом, его жизнь была бы, наверное, другой. Его единственный частный дом в новой советской России - признание власти, временное. Дом очаровывал завистников. Он восхищал друзей. Художник Грабарь, посетивший в начале 30-х годов семью Мельниковых, написал в книге посетителей: "Никогда не ловил себя на чувстве зависти. Хотелось бы так пожить!!!" Дом казался видением. Он парил над Москвой. Это был миг роскошной жизни Архитектора. Дети бегали по вертикали, спали в полукруглых комнатах, пили чай на веранде, здесь же играли в пинг-понг, внизу во дворе - в теннис и волейбол, дожидались папу с работы. Грозные тополя и липы прятали их от летнего московского зноя. Их детский мир был наполнен пением птиц и звоном колоколов соседней церкви. Дом жил жизнью московских дореволюционных усадеб. То есть жило его перетекающее по цилиндрам пространство свободы, света и красоты. За его стенами было другое время. Время социалистического равенства. Все вокруг сравнивалось и равнялось. Парадокс. Подлинная роскошь - недоступна. Но гениальность Мельникова в том, что своим домом он опроверг жизненную аксиому. Его роскошь порождена бедностью и новым чувствованием красоты. Дом - сбывшаяся мечта о семейном счастье - разрушил счастье творчества. Мельникова невзлюбили. Запад считал его гениальным советским архитектором, ревнивое родное Отечество - западником и формалистом. Мельников остался один. И его дом стал его крепостью: "Я один, но не одинок: укрытому от шума миллионного города открываются внутренние просторы человека. Сейчас мне семьдесят семь лет, нахожусь в своем доме, завоеванная им тишина сохраняет мне прозрачность до глубин далекого прошлого". Так писал в 1967 году Архитектор, познавший только десять лет прижизненной славы и своей причастности к живому архитектурному процессу. Дом - его собственный ребенок - стал его мудрым и заботливым родителем, оберегающим от жестокости окружающего мира. Дом стал его вечным и внимательным собеседником. "Искусство там, где проявлено творчество, и истинно красивое только то, что создано талантом". "Делать невозможное возможным - дерзость архитектора". "Красота есть высшая практическая польза". "Чтобы быть архитектором, и чтобы им быть по-настоящему, нужно не только красиво рисовать, но и красиво чувствовать, красиво думать и красиво жить и работать". "Способные любить не могут быть глупыми". "Бесценно то, что создано духом человека, не руками и даже не мозгом". Next document Константин Мельников непременно упоминается в любой истории зодчества, охватывающей наше время и его драматическая судьба стоит того, чтобы о ней рассказать. В 1924 году уже известный архитектор выйгрывает конкурс на проект советского павильона ( и здесь, в который раз, павильон ) на международной выставке декоративного искусства в Париже. Небольшая деревяная постройка отличается остротой композиции – прямоугольное здание разделялось надвое диаганальной лестницей, накрытой сверху пересекающимися наклонными плитами. Павильон был отмечен Гран При и принес автору мировую славу. Он строит в Москве несколько рабочих клубов, в каждом из которых находит острые новаторские решения. Фантазия зодчего, или правильней сказать, дар изобретателя, проявляется в любой его работе, будь то гараж для автобусов или проект памятника Колумбу, конкурсное предложение для гигантского здания на московской Красной площади или совсем небольшой дом, который мастер построил для себя. И здесь все необычно. Два пересекающихся разновысоких барабана содержат в себе жилые помещения и мастерскую, освещенную множеством остроконечных шестигранных проемов, а над обращенным к улице большом витраже кабинета, на широкой кроющей балке читается рельефная надпись – Константин Мельников архитектор. Его творчество раздражает, вызывает противоречивые оценки. Власти, устами усердствующих коллег, обвиняют его в формализме и, в конце концов, лишают возможности активной творческой деятельности. Пройдет тридцать лет прежде чем талант и мастерство опального зодчего будет оценено по достоинству. И я вспоминаю, как в день его семидесятипятилетия многолюдное собрание московских архитекторов стоя встретило восторженной овацией, возвратившегося в свет маэстро. На том юбилейном собрании Илья Эренбург рассказал о том, какой эффект произвел павильон Мельникова и добавил, что спустя двенадцать лет другой советский павильон на следующей парижской выставке как две капли воды был похож на, стоящий визави, павильон третьего Рейха. Потом о Мельникове напишут книги, снимут фильмы, а к столетию со дня рождения устроят грандиозную выставку в московском музее изобразительного искусства, где никогда прежде не выставлялся ни один архитектор. Так великий русский зодчий ХХ века получил посмертное признание. Сегодня обновлен его собственный дом, в Париже говорят о необходимости воссоздания знаменитого павильона, а Всемирный Фонд Монументов выдал грант в $ 500.000 для реставрации клуба им. Русакова – самого примечательного клубного здания Москвы. И каждый архитектор, из какой бы части света он сюда не приехал, непременно посещает постройки Мельникова, ставшие такой же реликвией, как и древние памятники Российской столицы. И я назову еще одного. Не столь знаменитого, но тоже того достойного. Портал «Культура». Новости. НАСЛЕДИЕ Срок хранения: вечность Ни в одном из зданий К.Мельникова еще не было капитального ремонта Анна МАРТОВИЦКАЯ Фото В.МАЙКОВСКОГО Константин Мельников – пожалуй, самый известный и признанный в мире русский архитектор. Уже более полувека его творчество активно изучается и осмысляется. Наверное, было бы неплохо законсервировать его уникальные здания и превратить их в музейные экспонаты, открытые лишь для показа, но не для современного использования. Но, во-первых, столица никогда не позволит себе содержать на иждивении столько архитектурных гигантов, а во-вторых, сами объекты, созданные в эпоху социальных заказов и оттого исключительно функциональные, не потерпят консервации. Вместе с тем проблема сохранения наследия Мельникова именно сейчас встает как никогда остро – подходит к концу срок эксплуатации большинства конструктивистских построек, для возведения которых в свое время использовались новейшие и экспериментальные материалы. И хотя все сохранившиеся до наших дней объекты Мельникова уже поставлены на государственную охрану, ни в одном из них еще не проводились капитальный ремонт и реконструкция. Бахметьевский гараж Гараж для автобусов на улице Образцова, 19а (историческое название – Бахметьевский гараж) получил статус памятника местного значения в 1990 году по случаю празднования 100-летия со дня рождения его создателя. В Бахметьевском гараже архитектором впервые в мире была предложена новая система расстановки машин – в ряд с уступами, – позволяющая экономить значительные площади. В инженерном плане эта постройка представляет исключительный интерес еще и из-за примененных в ней уникальных ферм-конструкций знаменитого инженера Шухова (автора радиобашни на Шаболовке). До самого последнего времени здание находилось в ведении государственных предприятий "3-й автобусный парк" и "Мосгортранс", однако сразу после того, как гараж был признан особо ценным объектом, Главное управление охраны памятников (ГУОП) Москвы подняло вопрос о реконструкции и дальнейшей переориентации гаража на социально-культурные нужды столицы. Особенно забеспокоились в управлении, когда на согласование пришел проект строительства на улице Образцова 20-этажного элитного дома, – очевидно, что реализация этой идеи может нанести непоправимый ущерб зданию Мельникова. 20 мая сего года мэр Москвы Юрий Лужков провел выездное совещание "О дальнейшем использовании территории и строений 3-го автобусного парка", на котором было решено передать Бахметьевский гараж в ведение районнной управы. Именно она, предполагается, в будущем и выступит заказчиком реконструкции самого гаража и нового строительства на его территории. ГУОП г. Москвы поддержало идею президента Академии художеств З.Церетели и Министерства культуры РФ о превращении здания Мельникова в огромный выставочный зал, но вынуждено было признать, что без строительства других объектов, решающих насущные проблемы столицы, эту затею не протолкнуть. Поэтому "Моспроект" уже получил от Правительства Москвы задание разработать концепцию реконструкции территории Бахметьевского гаража, проекты нового городского учебно-воспитательного и спортивно-досугового комплекса и школы. Последняя будет очень кстати: средних учебных заведений в районе не хватает катастрофически. Шестерня на Стромынке Рабочие клубы строились в Москве в 20 – 30-е годы весьма активно. Из десяти реализованных в столице и области проектов шесть принадлежат Мельникову. Считается, что архитектору очень повезло в том, что профсоюзы заказывали все проекты лично ему, а не объявляли на них конкурс: сверхоригинальные идеи Мельникова, и так вызывавшие сопротивление строителей, напуганных сложностью композиции, не могли устроить профессиональное жюри. Клуб им. Русакова был официально признан городом памятником советской архитектуры в 1987 году. Желая убить сразу двух зайцев – решить вопрос об адекватном использовании здания и найти средства на его реставрацию, – ГУОП г. Москвы в 1996 году передало его в аренду Театру Романа Виктюка. Естественно, с условием, что учреждение культуры своими силами и за свой счет проведет весь комплекс работ. Условие выполнено не было. Клуб им. Русакова был включен в список особо ценных объектов Всемирного фонда памятников и получил от него 20 тысяч долларов. Желая еще подсобрать средств на реставрацию, Роман Виктюк обратился в ГУОП г. Москвы с просьбой разрешить передать часть помещений развлекательному центру "РВ". Управление не любит, когда в одном памятнике сидят два равноправных арендатора, но известному режиссеру уступило, и 300 квадратных метров "ушли налево". Развлекательный центр притягивал к себе гораздо больше спонсорских средств, чем театр, и смог накопить на реставрацию тех помещений, которые ему были выделены. В результате в Клубе им. Русакова был сделан ремонт кровли и отопительной системы, былой блеск возвращен фойе, начата работа по реставрационной замене оконных заполнений. Но на такие масштабные операции, как укрепление несущих и ограждающих конструкций, воссоздание наружного штукатурного слоя и реставрация зрительного зала (который изначально вообще не приспособлен под работу театра, не имеет колосников и соответствующей механики сцены), средств не хватило. Ситуацию комментирует начальник отдела памятников советской архитектуры ГУОП г. Москвы Татьяна РАЗДОЛЬСКАЯ: – Совершенно очевидно, что Правительство Москвы должно пересмотреть вопрос о финансировании Клуба им. Русакова. Неразумно взваливать все расходы по реставрации на Театр Романа Виктюка. Да, они со взятыми на себя обязательствами не справились: у них не было денег, когда клуб им передавался, но коллектив надеялся на спонсоров, – как выяснилось, без особых на то оснований. Можно было бы наказать театр штрафами, но мы считаем, что и это неправильно: лучше реставрировать памятник сообща, тогда и ценная постройка сохранится для потомков, и в Сокольниках будет свой театр. Дом в Кривоарбатском Собственные дома архитекторов – особый жанр. Фактически это единственный случай в практике любого зодчего, когда он одновременно и проектировщик, и заказчик. Среди жилых домов, построенных архитекторами XX века для себя, особняк Мельникова как произведение искусства занимает одно из первых мест. О судьбе этого здания за последние годы в СМИ написано больше, чем о любом другом памятнике в России. Но, как выясняется, публикации публикациями, а судьба остается судьбой. Практически каждый день к калитке в Кривоарбатском переулке приходят экскурсанты. Сын архитектора Виктор Мельников показывает им дом, рассказывает о своем отце. Денег за эти посещения владельцы особняка не берут. Поскольку дом находится в частном владении, вопрос о его реставрации и сохранении как особо ценного объекта истории и культуры всегда был головной болью для органов охраны памятников. Кто должен платить за ремонтные работы и эксплуатацию здания? Может ли оно оставаться жилым домом или должно быть превращено в музей? Ответы на эти вопросы у каждой из сторон свои. Генеральный директор Центра охраны памятников истории и культуры ГУОП г. Москвы Владимир Гончар считает, что дом Мельникова не является капитальным зданием – для его строительства архитектор использовал дешевый кирпич и деревянные перекрытия-фермы. "Несмотря на то что в 1996 году Правительство Москвы провело полную реставрацию объекта и дом был выведен из аварийного состояния, его дальнейшее сохранение возможно лишь при условии создания в нем музея с соблюдением особого температурно-влажностного режима", – говорит г-н Гончар. Внучка архитектора Екатерина Викторовна Мельникова придерживается противоположной точки зрения: именно потому, что здание ветхое, из него ни в коем случае нельзя делать музей и отдавать на растерзание посетителям (сейчас, например, Виктор Константинович проводит по дому не более пяти гостей). "Конечно, мы не против того, чтобы в Москве появился музей архитектора Мельникова, – говорит внучка мастера. – Разумнее всего было бы выделить под экспозицию отдельное здание неподалеку от дома, который, естественно, также станет объектом показа, лучшим образцом творчества зодчего. Все архивы, более 600 чертежей нереализованных проектов архитектора, его графические и живописные работы мы готовы передать будущему музею безвозмездно. Нам нужны лишь гарантии того, что он будет создан, то есть готовое помещение. Мы и сам дом готовы оставить и переехать в другое место, если бы были уверены в том, что Управление охраны памятников сможет его сохранить. Ведь реставрация 1996 года не была закончена, инженерные коммуникации не сданы, и вот уже 4 года не можем добиться от города, чтобы нам официально подключили электричество, телефон, поменяли систему отопления". ГУОП г. Москвы обвинения Мельниковой опровергает, настаивая на том, что для особняка было сделано все возможное. Но факты остаются фактами: в доме течет крыша, мокнут фундаменты, появились трещины в стенах, из-за проседания в грунт лопнуло несколько стекол. Правда, московские органы охраны памятников виноваты в этом лишь косвенно: допустили строительство огромного кирпичного здания на соседнем участке. Вообще сегодня дом Мельникова задавлен более поздними и масштабными объектами, так что спасти его эстетическое восприятие уже не представляется возможным. Так, может, стоит подумать о самом особняке, остро нуждающемся в помощи? Copyright © Журнал "Итоги" E-mail: [email protected] СУДЬБА А крыша течет... Николай Молок Собственный дом архитектора Константина Мельникова уже давно мог бы стать государственным достоянием, но пока остается лишь частной заботой его жильцов (Фото: Александр Сорин) Кривоарбатский переулок, дом 10. Два огромных белых цилиндра, прислоненных друг к другу. По периметру - шестьдесят небольших ромбовидных окон, создающих образ улья. На фасаде - гигантское, в несколько метров окно. Над окном надпись: "Константин Мельников. Архитектор". Самая знаменитая (даже культовая) постройка 20-х годов в Москве - собственный дом-мастерская Мельникова. Частный дом в коллективистской Москве В 1927 году Константин Мельников получил в Кривоарбатском переулке участок земли в несколько соток и приступил к строительству собственного дома-мастерской. Осенью 1929 года семья Мельниковых въехала в новый дом. Уникально уже то, что в конце 20-х годов, когда в СССР окончательно победили идеи обобществленного быта и по всей стране строились дома-коммуны, одному человеку разрешили построить себе дом, пусть небольшой (общая площадь около 200 кв. м), но частный. Можно предложить два объяснения. Во-первых, дом Мельникова был образцовым, экспериментальным. Здесь архитектор апробировал идею круглого дома, которую затем хотел приспособить для других построек, в том числе и домов-коммун (сохранилось множество эскизов и набросков). Как врач, открывший новую вакцину и испытавший ее на себе самом. (Фото: Александр Сорин) Во-вторых, в конце 20-х Мельников был одним из самых крупных и признанных не только в СССР, но и в мире советских архитекторов. Именно в те годы у него была огромная практика, по его проектам в Москве одновременно строилось несколько рабочих клубов, гаражей и других зданий. Именно он был автором павильона СССР на Международной выставке декоративного искусства в Париже 1925 года, где была предъявлена новая, авангардная концепция архитектуры и дизайна. Французы были настолько поражены мельниковским павильоном, что тут же заказали ему проект гаража для такси в Париже (проект, впрочем, так и остался неосуществленным). В 1933 году персональная выставка Мельникова прошла в рамках знаменитой Триеннале декоративного искусства и архитектуры в Милане, где участвовали все мэтры 20-х годов. Мельников был единственным русским. Но представлял он не СССР, а самого себя, ибо к тому времени на Западе его продолжали считать корифеем, а у нас он оказался на задворках архитектурного процесса. В начале 30-х сменилась архитектурная идеология и соответственно стиль. Сменились и люди, этот стиль воплощавшие. Архитекторов-авангардистов обвинили в формализме, лишили практики и возможности преподавать. Однако любопытно, что в архитектурной среде не было ни массовых чисток, ни расстрелов, никто из крупных мастеров не был посажен. Лишь единичные случаи: например, посадили Мирона Мержанова, но он был автором дачи Сталина в Кунцеве. Здания, построенные авангардистами, продолжали стоять, и ими продолжали пользоваться. Дома, понятное дело, в запасники не спрячешь, как картины, а снести несколько сотен построек 20-х не решилось даже советское руководство. Старые интерьеры дома Мельникова хранят не только архитектурный стиль 20-х годов, но и стиль жизни того времени. Мастерская архитектора с огромным окном и специально спроектированной Мельниковым наклонной полочкой. (Фото: Александр Сорин) Мельников пострадал одним из первых. Ему тоже запретили строить (собственный дом оказался последним его крупным сооружением) и лишили преподавания. Он жил почти в полном молчании и безвестности. Два года он преподавал в Военно-инженерной академии, потом много лет был профессором Заочного инженерно-строительного института, делал проект окраски корпусов Московского мясокомбината. В 1972 году (за два года до смерти) он даже удостоился звания "Заслуженный архитектор РСФСР". И все это время Мельников продолжал жить в своем доме - факт такой же невероятный, как и история его "частного" строительства. Столовая на первом этаже справа от нее за перегородкой кухня, где до сих пор работает вытяжка, аналогов которой в 20-е годы не было. (Фото: Александр Сорин) Частный дом в лужковской Москве Дом Мельникова и сегодня является частной собственностью. В нем живут сын архитектора, живописец Виктор Мельников, и внучка с мужем. В 1987 году дом вошел в список памятников архитектуры местного значения и был взят под охрану государства. Спустя десять лет была проведена научная реставрация дома, причем по распоряжению мэрии и за счет московского бюджета (стоимость одних только ремонтно-реставрационных работ составила около 1 млн. 300 тыс. рублей). Заказчиком выступило Управление охраны памятников Москвы. Летом 1997 года работы были завершены и приняты с оценкой "отлично" (как написано в акте о приемке от 19 августа). И все бы хорошо: здание выведено из аварийного состояния и полностью отреставрировано. Но спустя некоторое время оказалось, что крыша течет, фундаменты мокнут, межэтажные перекрытия поломаны, оконная замазка отваливается, краска шелушится, а половые доски и вовсе достались бракованные. Все это было зафиксировано в протоколе совещания выездной комиссии (от 11 июня 1999 года), в которую входили московские архитекторы и реставраторы. Эксперты обратились в Управление охраны памятников с просьбой "изыскать возможность выполнения работ" и "сообщить о сроках их проведения". Дом Мельникова уникален и по своим конструктивным решениям. Полукруглая спальня разделена ширмами-стенками. (Фото: Александр Сорин) Несмотря на последовавшие за этим просьбы обитателей дома и бесконечные письма в разные инстанции, ошибки и недоделки реставраторов так до сих пор не исправлены, и неизвестно, будут ли исправлены вообще. Мало того. В последние годы на участке обнаружены провалы земли, а значит, в один прекрасный день дом может упасть. Тут же на участке проходит так называемый транзитный трубопровод (то есть проложены трубы, ведущие в соседние дома), хотя по закону об охране памятников на охраняемой территории не должно быть коммуникаций, которые не связаны с его обслуживанием. А вокруг продолжают строить новые дома. Один из них - совсем близко, причем его строительство ведется, судя по всему, в нарушение существующих правил. Строители повысили уровень земли на 70 см, отчего вся вода стекает под дом Мельникова (отсюда и сырые фундаменты). Мосгосэкспертиза (главная архитектурная инстанция, проверяющая правильность всех согласований) утвердила первоначальный проект строящегося дома, но вопрос, как сказали корреспонденту "Итогов", "так и остался открытым". Строительство неоднократно пытались приостановить до окончательных согласований. В последний раз - в начале октября, когда префектура поручила административно-технической инспекции "Арбат" "осуществить контроль за приостановкой работ на объекте" до получения решения Мосгосэкспертизы. Но дом уже построен. Причем получился он на два с половиной метра выше, чем по проекту, и практически лишил дом Мельникова солнечного света. Застроенный со всех сторон, он почти все время находится в тени, что влияет на его "художественное состояние" (это понятие тоже учтено в законе об охране памятников). Детские мастерские, разделенные перегородкой. (Фото: Александр Сорин) Понятно, что эти проблемы касаются не только дома Мельникова, но являются общегородскими. Но в том, как складывается судьба признанного шедевра в 90-е годы, можно увидеть отношение московских властей к памятникам истории и культуры в целом. Особенно красноречиво письмо от 14 июля сего года, подписанное первым заместителем начальника московского Управления охраны памятников В. И. Соколовским (любопытно, что именно он был председателем комиссии по приемке реставрационных работ). В ответ на просьбу владельцев дома все-таки заменить пресловутую замазку (объем работ столь велик, что справиться с ним самостоятельно они не могут - одно многометровое окно и 60 маленьких) Соколовский пишет: "Замена оконной замазки является эксплуатационной обязанностью собственника". И по-своему он, конечно, прав - замазывать окна, а также мыть полы и ввинчивать лампочки, наверное, должны сами жильцы. Но только речь идет не об обычной квартире, а о доме-музее, охраняемом государством. Ванная комната с ванной на позолоченных львиных лапах. (Фото: Александр Сорин) Частный дом или музей? В 1977 году в доме Мельникова побывал Микеланджело Антониони. В альбоме, хранящемся в архиве семьи архитектора, он оставил следующую надпись: "Этот дом как плод архитектуры будущего - прекрасен. Он нуждается в реставрации и консервации как музей". Фактически дом и функционирует как музей. Сюда регулярно приходят посетители (в основном, конечно, специалисты или иностранные студенты-архитекторы), и Виктор Мельников водит экскурсии. Однако музейного статуса дом не имеет. Владельцы давно готовы передать его государству и превратить в музей. У них есть, конечно, свои требования. Чтобы Виктор Мельников, который провел здесь всю жизнь, мог в нем жить. Чтобы другим наследникам были предоставлены квартиры. Чтобы где-то по-соседству был устроен центр по изучению творчества Мельникова с депозитарием для проектов Мельникова-старшего и картин Мельникова-младшего и выставочными помещениями. Наконец, чтобы государство гарантировало сохранность мемориальной обстановки дома. Очевидно, что при желании властей выполнить эти требования несложно. Но, судя по всему, главным препятствием для чиновников являются именно жильцы, которые относятся к сохранению дома слишком ревностно. Еще в ноябре 1998 года начальник Управления охраны памятников Виктор Булочников в одной из докладных на имя Юрия Лужкова написал: "Обращаю Ваше внимание, что владелец дома не желает признавать выполнение реставрационных работ законченным, тем самым оттягивая сроки организации мемориального музея". Вероятно, властям было бы удобнее, чтобы жильцов в доме вообще не было. Тогда, возможно, дом Мельникова давно бы стал музеем. Но только вряд ли сохранился бы до настоящего времени. На Западе подобные дома-музеи - частные или государственные - существуют в огромном количестве. Многие старинные французские замки - например, знаменитый Во-ле-Виконт под Парижем, - до сих пор являясь частной собственностью, открыты для публики. Культовая постройка французского модернизма (и в этом смысле почти точный аналог дома Мельникова) - вилла "Савой", построенная по проекту Ле Корбюзье опять же под Парижем, - была недавно отреставрирована и превращена в музей. Мемориальные дома-музеи есть и в Москве (Пушкина, Толстого, Тропинина). Дом Мельникова мог бы стать таким же. Но он остается частной заботой самих жильцов, у которых нет ни средств, ни сил, чтобы выполнять свои "эксплуатационные обязанности". "Супрематическая" печь, сложенная по проекту самого Мельникова. (Фото: Александр Сорин) Next Не люблю прямых углов В пилотном номере нащего журнала доктор биологических наук Василий Филин познакомил читателей с основами видеоэкологии. В статье "Глаз не любит гомогенного поля" автор, отталкиваясь от анализа нашего зрительного восприятия окружающей среды, отмечает, что на человека по-разному влияет и архитектура. Она может быть хороша для глаза и дискомфортна. Там, где глазу покойно, приятно, человек чувствует себя хорошо и, наоборот, зоболевает, если постоянно находится в окружении прямых углов и пространств. Он часто не находит причин для плохого самочувствия, не подозревая, что кроются они всего-навсего в противопоказанном глазу видимом мире. Сегодня Василий Антонович Филин отвечает на вопросы, заданные читателями после первой публикации. - На что с точки зрения практической видеоэкологии, следует прежде всего обратить внимание архитекторам? Глаз не любит протяженных прямых линий независимо от того, горизонтально или вертикально они расположены. Прямые линии не нравятся нашим глазам потому, что в течение двух секунд (этим временем приблизительно измеряется привычное, как дыхание, автоматическое движение глаза - саккада) мы не можем найти точки, на которой остановить взор. Глаз также не любит прямых углов - физически за прямой угол зацепиться сложнее, чем за острый или тупой. В природе ведь нет ни прямых линий, ни прямых углов. Прямой линии не должно быть особенно вверху постройки. Это прекрасно чувствовал Константин Мельников, заметив, что архитектура - это игра для глаз. Есть и психологическая сторона: прямой угол ясен с первого взгляда. В нем нет тайны, непредсказуемости, допустимых для острого или тупого угла. А архитектура, на мой взгляд, должна создавать объекты, не в полной мере ясные с первого взгляда. Поэтому нам и не нравятся многоэтажные здания, где все ясно с первого с первого впечатления - прямоугольная коробка, прямоугольные окна, сплошные прямые линии. Все это на большой плоскости создает типичное агрессивное поле, где глаз не может найти себе точку для фиксации. Здесь нет характерных для любого уголка природы разнообразия видимых элементов разной удаленности, толщины, контрастности линий, множества вариантов острых углов (особенно в гористой местности), богатства красок и меняющихся силуэтов. Не должно быть и больших плоскостей. Замечу, что у обычных людей левый и правый глаз нередко отличаются по остроте зрения. На большой плоскости проявляются дефекты собственного зрения и затруднена работа бинокулярного аппарата, т.е. изображение двух глаз невозможно совместить в единый зрительный образ. А у нас бывает, что из обыкновенного кирпича, так податливого на различные декоративные элементы, строят голые стены. - Сейчас многие архитекторы увлечены башенным завершением своих построек - и в гражданском, и в жилищном строительстве башни и башенки стали чуть ли не модой. Как вы к этому относитесь? - Великолепно. Это не излишество или, если хотите, необходимое излишество. Это формирование визуальной среды. Это как содержание кислорода в воздухе. - Люди жалуются на протяженные подземные переходы, не любят их, чураются. Почему? Обычно подземные туннели облицовывают кафелем, а это типичная агрессивная поверхность. Может быть, в мясном магазине кафель и уместен, но не в длинном переходе, где люди заметно ускоряют шаг, стремясь поскорее миновать агрессивное пространство, кажущееся им непомерно протяженным, быстро, не задумываясь, что он их раздражает, они стараются на него не смотреть. Агрессивным становится любое поле, состоящее из большого числа равномерно рассредоточенных по нему одинаковых элементов, причем степень агрессивности зависит от плотности их расположения. Человек не может выделить здесь одну точку и зафиксировать на ней свой взгляд. Такое поле возникает на стенах зданий, на которых рассредоточено большое количество одинаковых окон. Когда горожанин попадает в такую неблагоприятную среду, он невольно спешит миновать ее. Заметьте, что около таких зданий практически всегда мало людей. И наоборот, в кварталах, где много старинных разнообразных построек с видимыми элементами декора, создается благоприятная визуальная среда. К сожалению, в Москве, во многих городах России сейчас есть целые улицы, состоящие из одних агрессивных полей. Любоваться здесь нечем, и человек старается избегать таких улиц. - А прямоугольная плитка на тротуарах? - Это также типичная агрессивная поверхность, особенно расчерченная. Она противопоказана пешеходным зонам. - Но ведь брусчатка тоже была прямоугольной. - Она смотрится гораздо легче благодаря природной красоте и разнообразию камня, неровностям его поверхности, там нет такой назойливой регулярности, как на плиточных тротуарах. Москва, на мой взгляд, впрочем, как и многие другие города, исчерпала свой лимит на прямоугольную плитку. Я бы даже рекомендовал ввести определенные ограничительные меры для ее использования, исходя из требований видеоэкологии. - А асфальт? - Вреднее для глаз агрессивная среда, но уж если невозможно сделать нечто комфортное, то лучше идти по пути гомогенной (гладкой) поверхности, хотя и это плохо: я давно хотел предложить включать в асфальтовые серые тротуары цветные вставки с изображением листьев. Вспомните свои ощущения на тропинке, усыпанной опавшей листвой. Лучше всего для глаза плитка из битого камня. Там работает цвет и структура. - Что вы скажете об агрессивной среде или гомогенных полях в интерьере? - Настоящую катастрофу для глаз создает в иных интерьерах так называемый евроремонт. Здесь предполагаются большие поверхности белых стен. Некоторые люди догадывабтся украсить их картинами или разнообразными декоративными элементами, но у других остаются гомогенные белые стены. Агрессивным полем в интерьере стали жалюзи и подвесные потолки. Они буквально давят человека на больших пространствах залов ожидания в аэропортах и вокзалах. Они проникают в залы заседаний, отнюдь не способствуя спокойной деловой обстановке. Есть просто страшные примеры. Если кабинет отделан, скажем, "модной" дырчатой плитой, его владелец на целый день обречен находиться в агрессивной среде, и тут уж не надо удивляться его плохому отношению к окружающим. Подвесные потолки из реек, ритмично расположенные светильники часто создают агрессивную среду. Видел я и подвесные потолки, сделанные из упаковки для яиц. Вот уж агрессивная среда, постоянный зрительный раздражитель! Многие используют обои под кирпич. Я поинтересовался в Первомайском универмаге, часто ли их покупают. Оказалось, значительно чаще, чем с легким цветочным орнаментом. Ничего удивительного - в общей массе обоев "кирпичные" сами своим агрессивным полем навязывают покупателям. Не менее неприятны и металлические сетки, опасна даже тень от них. Надо помнить, что агрессивная среда исподволь побуждает к агрессивным действиям. Может быть, это преувеличение, но стоит исследовать влияние на криминогенную обстановку агрессивной среды многих спальных районов наших городов. - Чем занимается ваш центр сегодня? - Получили лицензию на благоустройство территории московских дворов. Мы пытаемся, в частности, внедрять (или возобновить) территории замкнутых двориков. Стоит только их оградить, и жители чувствуют себя гораздо спокойнее. Вероятно, вы обращали внимание, что территории дворов у домов-новостроек, как правило, строятся под прямыми углами. Мы заметили, что стоит закруглить пешеходные дорожки, и двор преображается, становится уютнее. Архитектору следует помнить, что человек всегда хочет жить в красивом доме, на красивой улице, с красивым видом из окна. Тогда он чувствует себя комфортно. Там, где комфортная среда, там и люди жизнерадостны. О визуальной среде у нас, во-первых, мало задумывались. С другой стороны, и критерии оценки построек были вовсе не визуальные. Пришло время принимать их во внимание. Беседу вела Светлана Дежурнова АРХИТЕКТУРА И ЭКОЛОГИЯ Говоря об экологии, думают обычно о том, чем мы дышим, что пьем и что едим. С недавних пор появился, однако, новый термин - "видеоэкология", который тоже имеет прямое отношение к окружающей человека среде. Хорошо известно, что глазу - самому активному и чувствительному из всех наших органов чувств - вовсе не безразлично, на что смотреть. Неподвижное напряжение быстро приводит к усталости глаза, и ему требуется постоянная смена изображения на сетчатке. Осматривая даже неподвижный предмет или образ, человек беспрерывно переводит взгляд на разные его участки, а в результате "картинка", которую воспринимает глаз, никогда не остается неподвижной. Эти движения глаз происходят рефлекторно и незаметно для самого человека - так же, как дыхание или вестибулярное поддержание равновесия. Бывают, однако, и случаи, когда никакие движения глаз не спасают их от быстрой утомляемости, например, при рассматривании больших, монотонно окрашенных поверхностей, на которых глазу "не за что зацепиться". Особенно сильно проявляется это в полярных широтах, где заснеженная равнина сливается по цвету с таким же небом, и ничего, кроме рассеянного белого света, вокруг не видно. А также, например, в угольных шахтах, темное сверкание угля в которых может вызывать у шахтеров профессиональное заболевание глаз - углекопный нистагм. В последние десятилетия человек все чаще сам создает вредную для себя среду: голые торцы зданий, большие площади остекления, заборы, крыши, асфальт. И не только они. Ничуть не меньшее зло - видимые поля, покрытые простым повторяющимся рисунком: сетки, решетки, фасады с длинными рядами одинаковых окон и многие другие элементы городской архитектуры. Столь противоестественное для глаза окружение способно вызывать, по мнению специалистов, не только заболевания глаз, но также психологические и даже социальные отклонения. И очень важно, что сегодня архитекторы и дизайнеры могут создавать полезную для человека визуальную среду уже не стихийно, а вполне осознанно.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vnutrishkolniy-kontrol-proverochnaya-rabota-po-angliyskomu-yazi2.html	Внутришкольный контроль Проверочная работа по английскому языку «Настоящее простое время» 5 класс	https://doc4web.ru/uploads/files/81/eb7a32a3602c517210693be70047175e.doc	files/eb7a32a3602c517210693be70047175e.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/konspekt-uroku-gamlet-vichniy-obraz-svitovoi-literaturi-bagatogr.html	Конспект уроку Гамлет вічний образ світової літератури багатогранність шекспірівських характ	https://doc4web.ru/uploads/files/235/512a6122c26810a92d665d081371f19a.docx	files/512a6122c26810a92d665d081371f19a.docx	Реферат на тему: «Конспект уроку: Гамлет — вічний образ світової літератури. багатогранність шекспірівських характерів» Мета: підготувати учнів до сприйняття кульмінації твору та осмислення філософського значення образу Гамлета; сприяти розвитку розумової діяльності учнів. ЗМІСТ УРОКУ І. Актуалізація знань учнів Бесіда за змістом 2-ї та 3-ї дії трагедії. П. Постановка проблем уроку. Поглиблена робота над текстом — Які дві важливі новини сколихнули Датський двір? (Божевілля Гамлета й відмова Фортинбраса від помсти Датській короні.) Що турбує Клавдія та яких заходів він уживає? (за відповідями учнів будується опорно-логічна схема № 1) —Що ставив сосі за мету Клавдій, запрошуючи «Друзів» принца, прислуховуючись до порад Полонія? — Яка мета постала перед Гамлетом після його зустрічі з Привидом? Висновки: і Клавдій, і Гамлет мають на меті одне — дізнатися правду. Результат: Гамлет залишається самотнім — Що спільного й відмінного у Гамлета і Фортинбраса? (Долі двох принців досить схожі. Обидва вони залишилися без батьків; обидва — спадкоємці корони: один Норвегії, другий — Данії; обидва присягнулися помститися за смерть батьків. Але норвежець відмовляється від помсти, а Гамлет дотримує клятви. Можливо, саме тому, усвідомивши уроки помсти, Датський принц залишає корону Данії саме Фортинбрасу...) Як пов'язані між собою останній монолог Гамлета в кінці 3-ї дії з центральним монологом усієї трагедії «Бути чи не бути...?» (за відповідями учнів складається опорна схема) Висновки: Створена нами схема дає ясну відповідь на питання про зв'язок двох монологів Гамлета. Ці монологи доповнюють один одного, дають відповідь на питання про те, чому ж вагається Гамлет. Чому, на ваш погляд, між двома монологами Гамлета й виставою «Мишоловка» Шекспір змальовує сцену зустрічі Гамлета й Офелії? (Монолог Гамлета «Бути чи не бути» завершується зверненням до Офелії, де Гамлет заявляє про свій вибір дії, Офелія цих слів не чує — вони розраховані на глядача.) Що робить Гамлет для врятування Офелії? (Офелія — єдина людина, яка нагадує принцу про щасливе минуле життя. Але полуда з очей спадає... Гамлет, усвідомивши всю мерзотність світу цього, бажає добра Офелії: він відмовляється від неї, вважаючи, що їй не потрібно ділити з ним тягар його власних гріхів.) Так поступово Гамлет пориває з минулим, якнайшвидше намагається замкнути «мишоловку». Завдання: розповісти про те, як ідеї Гамлета про постановку п'єси втілюються у 3-й дії, використавши при цьому .прийом коментованого читання. — Чи є логічним те, що після вистави відбувається зізнання Клавдія? (Ідея Гамлета про «загарпунення совісті короля» спрацювала, й саме тут
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/viktorina-po-angliyskomu-yaziku-o-ants-to-be-te-cleverest-dlya-i.html	Викторина по английскому языку "Who wants to be the cleverest" для 5 и 6 класса	https://doc4web.ru/uploads/files/81/ffa57704171ee59891c575f8a066e3e3.docx	files/ffa57704171ee59891c575f8a066e3e3.docx	Пояснительная записка к викторине “Who wants to be the cleverest?” Автор: Райтер Елена Александровна . Игра была создана как внеклассное мероприятие для 5-6 классов. Цель: повторение лексического материала пройденного в 5-6 классе. Задачи: Активизация лексики, развитие навыков устной речи. Воспитание умения работать в команде (группами). Развитие интереса к изучаемому предмету. Оборудование: интерактивная доска, презентация, карточки с долларами разного достоинства. Ход игры: Учащимся заранее предлагается создать команду из 5-6 человек (2-4 команды) , придумать название, девиз и нарисовать эмблему команды. Победители выбирают которыми по счёту они будут отвечать. После этого начинается игра. Первая команда выбирает категорию и стоимость вопроса. Если отвечает на выбранный вопрос – получает заработанные «деньги», если нет – вопрос можно передать другой команде и тогда они могут заработать себе дополнительные очки. Если ответ на вопрос не был полным – можно снизить стоимость вопроса (т.о. команда заработает меньше «денег», чем было заявлено. Информационный слайд (№3) предлагает категорию и цену вопроса. Члены команды выбирают категорию, цену – нажимаем на нужный прямоугольник и гиперссылка отсылает нас к вопросу. Чтобы вернуться обратно к панели выбора – нажимает на стрелку. Слайд 4(100 $) – можно попросить ответить на вопрос каждого члена команда. Если затрудняются – можно вывести на экран подсказку. Слайд 5 (200$) - распределить фразы на 2 части – дома и в школе. После того как ученики ответили на вопрос – проверяем. После нажатия левой клавиши мыши – слова поменяют цвет. Слайд 6 (300$) – закончить предложения. Стараемся делать так, чтобы отвечал каждый член команды по цепочке. Слайд 7 (400 $) – ученики по цепочке называют школьные предметы, которые есть у них в расписании. Слайд 8 (100 $) – можно попросить ответить на вопрос каждого члена команда. Слайд 9 (200$) - – ученики по цепочке называют числительные, которые есть у них в расписании. Слайд 10 (300$) – – ученики по цепочке называют месяца года Слайд 11 (400 $) – дают полный ответ на вопрос и затем проверяют правильность ответа. Слайд 12 (100 $) – Сюрприз. Здесь можно прикрепить любую любимую песенку детей и спеть всем вместе. Слайд 13 (200$) - Повторение повелительного наклонения предложений. Глядя на картинки, дети должны назвать правила поведения в разных местах. (Keep silent. Don’t eat and drink! И т.д.) Слайд 14 (300$) – Дети называют время, которое показано на часах. Слайд 15 (400 $) – Учитель называет разное время, а ученики должны показать его на часах (или написать на доске) . Слайд 16 (100 $) – кто-то из членов команды даёт ответ на поставленный вопрос. Слайд 17 (200$) - – ученики по цепочке дают ответ по одному предложению. Слайд 18 (300$) – – ученики по цепочке называют ТВ программы. Слайд 19 (400 $) – дают полный ответ на вопрос и затем проверяют правильность ответа. Слайд 20 (100 $) – учащиеся восстанавливают предложение. Слайд 21 (200$) - – учащиеся восстанавливают предложение. Слайд 22 (300$) – – учащиеся восстанавливают предложение. Слайд 23 (400 $) – задание выполняется на листе бумаги и затем сверяется с ответом.
https://doc4web.ru/astronomiya-/kraini-centralnoi-azii.html	Країни центральної Азії	https://doc4web.ru/uploads/files/240/f66865fbfccd35a2694a81f8f8a9c25f.docx	files/f66865fbfccd35a2694a81f8f8a9c25f.docx	Міністерство освіти і науки україни КОЛОМИЙСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ Реферат на тему: “Країни центральної Азії” 2001 До складу регіону входять незалежні країни: Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Туркменистан, Таджикистан. У них спільна історична доля та особливості господарювання. Водночас рівень соціально-економічного розвитку, особливості внутрішньополітичної ситуації, зовнішні політичні та економічні орієнтири, темпи та напрямки процесів перебудови спричинили наявність істотних відмінностей між країнами регіону. Центральна Азія — це значна територія від Західно-Сибірської низовини до Памірських гір, від Алтаю до Каспійського моря. Між собою та сусідніми країнами — Росією, Китаєм, Афганістаном, Іраном держави регіону сполучені залізницями та мережею автомобільних шляхів, що певною мірою нагадує відомий з давнини Шовковий шлях, що з’єднував Схід і Захід. Вихід до Каспійського моря забезпечує зв’язок регіону з країнами Закавказзя. Територія Центральної Азії розташована в зоні степів, напівпустель та пустель помірного поясу. На півдні піднімаються великі гірські масиви (Памір, Тянь-Шань, Копетдаг, Гісарський хребет), що займають понад 1/3 регіону. Наявність великих рівнинних ділянок у поєднанні з різко континентальним кліматом та недостаттнім зволоженнямсприяли розвиткові тут кочового скотарства, що було споконвічним традиційним заняттям населення. В оазисах південної частини регіону, що належать до районів давнього освоєння, розвивавється зрошуване землеробство. Тут на Шовковому шляху виникли торгові міста — Бухара, Хіва, Самарканд. Регіон має визначні запаси корисних копалин. Тут розробляються родовища газу, нафти, кам’яного вугілля, руд кольорових металів, особливо мідних та поліметалічних, ртуті, сурми, золота. Унікальне значення мають запаси мінеральних солей затоки Кара-Богаз-Гол. Густота річкової сітки, водність і режим річок регіону знаходяться у прямій залежності від атмосферного зволоження і рельєфу. Більшість річок отримують воду тільки за рахунок опадів, тому вони широко роливаються літом і сильно міліють зимою. Оскільки сільське господарствоорзвивається тільки переважно на зрошуваних землях, а розвиток металургійної та хімічної галузей потребує багато води, для всього регіону гострою є проблема водозабезпечення. Ця проблема викликала екологічну проблему Аралу. На інтенсивне зрошення розбиралась вода двох основних водних аретерій регіону — Амудар’ї та Сирдар’ї. Тому Аральське море обміліло, утворились навіть великі площі суходолу, гине унікальна морська фауна і флора. У повоєнні роки почала інтенсивно освоюватись степова зона регіону. До господарського використання залучались так звані цілинні землі. Дістали розвиток міста Акмола, Павлодар, семипалатинськ. Основна частина населення концентрується на півдні та оазисах. Тут його густота перевищує 200 чол. на 1 км2. В оазисах розташовані й найбільші міста, серед них — Алмати, Ташкент, Бішкек, душанбе, Ашгабат. Пустелі й високогір’я заселені дуже слабо. Країнам регіону притаманний другий розширений тип відтворення. В цілому більшість населення регіону — сільське, тільки в Казахстані переважає міське населення. Ростуть нові промислові центри (Навої, Нурек). У країнах регіону є надлишок робочої сили, що завжди викликало проблеми зайнятості трудових ресурсів, підготовки й перепідготовки кадрів. Більшість населення , яке населяє регіон (казахи, узбеки, киргизи, каракалпаки, туркмени) належать до тюркської групи алтайської мовної сім’ї, таджики входять до іранської групи індоєвропейської сім’ї. Національний склад населення регіону дуже строкатий. В сільській місцевості переважають представники корінних національностей, росіяни та інші європейські народи розселені переважно в великих містах. Зокрема в середньовіччя на території монголілії була створена одна з найбільших імперій за всю історію людства. Під керівництвом Чингісхана монгольські воїни захопили великі території починаючи з Центральної Європи і закінчуючи Далеким Сходом. Потужнішим і різноманітнішим економічним потенціалом у регіоні вирізняється Казахстан. Це індустріально-аграрна країна з розгалуженою добувною і обробною промисловістю, багатогалузевим сільськогосподаським виробництвом. Це — ядерна держава з розвинутим військово-промисловим комплексом. Решта країн має схожу структуру економіки з переважанням агропромислового виробництва, що базується на монокультурі бавовника, розвинутою добувною промисловістю та галузями первинної переробки продукції. За рівнем соціально-економічного розвитку країни регіону можна поставити в такій послідовності: Казахстан, Узбекистан, Турменистан, Киргизька Республіка, Таджикистан. Але в 90-і роки для всіх країн храктерний спад економіки, особливо промисловості. Особливості природних умов, значні запаси паливно-енергетичних рудних ресурсів, хімічної сировини в сполученні зі значними резервами друдових ресурсів мають вирішальне значення для формування в регіоні таких міжгалузевих комплексів, як паливно-енергетичний, виробництво конструкційних матеріалів з металургійною спеціалізацією, аграрно-індустріальний, які визначаю ть місце Центральної Азії в територіальному поділі праці. Важливе місце в регіоні посідає аграрно-промисловий комплекс, що спирається на розвинуте сільське господарство. В межах комплексу чітко виділяється два напрями спеціалізації: а) степова, що поєднує зернове господарство та молочно-м’ясне скотарство, вона поширена в північній частині; б) оазисова, що розвивається на монокультурі бавовника в південній частині регіону. Відповідно спеціалізуються й переробні галузі АПК: борошномельна-круп’яна, цукрова, м’ясна на півночі, плодоовочеконсервна, виноробна — на півдні. Відповідну спеціалізацію мають також галузі, що забезпечують АПК засобами виробництва; на півночі розвинуте сільськогосподарське манинобудування — виробництво тракторів у Павлодарі, виробництво зернових комбайнів у Акмолі; на півдні — виробництво бавовнозбиральних комбайнів у Ташкенті. З давніх давен бавовник культивували на зрошуваних землях Узбекистану, в багатьох районах Таджикистану, на півдні Казахстану й Киргизької Республіки, а в остані роки культура дістала поширення і в Туркменистані. З вирощуванням та переробкою бавовнику пов’язані: олійна, машинобудівна й легка промисловість. В оазисах вирощують овочі, фрукти, виноград, баштанні культури, в Чуйській долині Киргизької Республіки — цукрові буряки, а в передгір’ях — тютюн. Тваринництво представлене скотарством та вівчаством відгінно-пасовищного типу. На високогір’ях Паміру розводять яків, на Алтаї — маралів. Майже повсюду — верблюдів. Вовна та каракуль є продукцією галузі. Легка промисловість базується на власній сировині. Основною є текстильна галузь: бавовняна, шовкова, вовняна. Особливого розвитку набула ланка первинної обробки сировини. Центри легкої промисловості: Ташкент, Фергана, Маргелан, Бухара. Регіон має значні запаси палива та енергії. Нафту й природний газ добувають Туркменистан, Казахстан та Узбекистан. Більша частина нафти переробляється на заводах Туркменбаші, Фергани, Чарджова, Актау. Найпотужніші поклади вугілля має Казахстан (Карагандинський басейн). Добувають його також в Узбекистані та Киргизькій Республіці. Найбільше електроенергії виробляють теплові електростанції, хоча регіон є дуже перспективним з точки зору використання гідроенергетичних ресурсів, особливо гірських річок (Вахш, Пяндж,Нарин). Чорна металургія найкраще розвинена в Казахстані на базі руд Кустанайських родовищ та вугілля Карагандинського вугільного басейну. Значні та різноманітні поклади кольорових металів зумовили розвиток мідної, свинцево-цинкової промисловості (Казахстан, Узбекистан), сурм’яно-ртутної (Киргизька Республіка), вольфрамо-молібденової (Таджикистан, Узбекистан), алюмінієвої (Таджикистан). Родовища золота є в Кизилкумах. На основі розвитку цієї галузі виникло місто Зарафшан. Однією з провідних галузей у регіоні є хімічна промисловість, розвинуті галузі основної й гірничої хімії, що базуються на запасах Кара-Богаз-Голу (йод, бром тощо), виробництво мінеральних добрив. Машинобудування орієнтовано на галузі, що визначають спеціалізацію в регіональному поділі праці. Це виробництво устаткування для вугільної, нафтової, бужівельної промисловості та АПК. Так, потреби сільського господарства та легкої пормисловості задовільняють підприємства, що виробляють зернові (Акмола), та бавовнозбиральні комбайни й устаткування для очищення бавовони (Ташкент). Устаткування для нафтової промисловості виробляють в Ашгабаді. Набули розвитку середнє і точне машинобудування, особливо електротехнічна промисловість, що дає змогу задіяти в суспільному виробництві наявний залишок робочої сили. Відмінності в спеціалізації, та рівні соціально-економічного розвитку окремих країн зумовлені відомими відмінностями в природних умовах, історією формування господарства кожноїкраїни. 6
https://doc4web.ru/astronomiya-/gospodarstvo-krain-centralnoi-evropi.html	Господарство країн Центральної Європи	https://doc4web.ru/uploads/files/227/b3840c64d74f826500f9f7ff22109da7.docx	files/b3840c64d74f826500f9f7ff22109da7.docx	Реферат на тему: Господарство країн Центральної Європи З 1989 р. в центральноєвропейських країнах почались великі зрушення в бік демократизації суспільно-політичного та економічного життя, які призвели до змін політики країн регіону, їх державного ладу та устрою, до корінних перетворень в економіці. За характером реформ центральноєвропейські країни можна поділити на три групи: 1) країни «шокової терапії» - Польща; 2) країни стабільного поступального розвитку реформ - Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина; 3) країни повільного ходу реформ - Болгарія, Румунія; 4) решта країн регіону. Економічний спад спостерігається в усіх країнах Центральної Європи, кожна має свої особливості економічного стану і перспективи виходу з кризових ситуацій. Найбільших успіхів у проведенні реформ здобули Угорщина, Польща і Чехія. Перехід на ринкову модель розвитку призвів до змін у формах власності. Майже всюди прийняті закони про приватну власність на землю, засоби виробництва, нерухоме майно. Це позначилося на зовнішньополітичній орієнтації країн. Тісно зв'язані до того з СРСР, центральноєвропейські країни після його розпаду в 1991 р. послабили ці зв'язки, максимально спрямувавши свої зусилля на те, щоб ввійти в європейський ринок. Ті з них, що раніше почали реформи і мали вищі показники економічного розвитку, дістали певні переваги. Так, Угорщина, Польща та Чехія є кандидатами на вступ до Європейського Співтовариства. За рівнем економічного розвитку можна виділити також три групи країн: І група - країни порівняно високого рівня розвитку. Для них характерна розвинута промисловість, яка більш-менш орієнтована на нові наукоємні галузі, інтенсивне сільське господарство. До цієї групи належать Чехія, Словенія та країни Балтії. Рівень їх економічного розвитку становить понад 50 % від рівня СІЛА. II група - країни з середнім для регіону рівнем розвитку, що коливається від 25 до 50 % від рівня США. Це найчисельніша група, що об'єднує країни дуже різнорідні за характером впровадження економічних реформ. До цієї групи входять Польща, Угорщина, Словаччина, Болгарія і Хорватія, їх місце на регіональному ринку визначає середнє машинобудування та вузькоспеціалізована продукція АПК. Вони мають всебічно розвинуту промисловість і сільське господарство, але рівень впливу науково-технічного прогресу тут значно нижчий. III група - країни з низьким рівнем економічного розвитку, що становить менше чверті від рівня США. В цю групу ввійшли країни, що пізніше почали реформи (Румунія, Македонія, Албанія), і держави колишньої Югославії, на території яких була війна. Галузева структура країн регіону, принаймні на рівні основних міжгалузевих комплексів, - майже тотожна, відрізняється тільки пропорціями. Територіальна структура господарства залежить від багатьох чинників, серед яких провідними є природно-історичні та характер розселення. Проте в цілому розміщення виробництва в країнах регіону стало більш рівномірним. Промисловість відіграє в господарстві країн регіону головну роль. Кожна країна має власну сировинну базу. Провідними є галузі паливно-енергетичного комплексу та комплексу виробництва конструкційних матеріалів. Основа паливно-енергетичного комплексу - вугільна промисловість, що базується на видобутку та переробці бурого вугілля. На Центральну Європу припадає майже третина його світового видобутку. Кам'яне вугілля добувають у Польщі (Верхньосілезький басейн), Чехії (Остравсько-Карвінський басейн), а також у Румунії. Проте тільки в Польщі воно головне джерело енергії. Нафтова і газова промисловість є основою енергетичного комплексу у Румунії та Албанії. Природно-ресурсний чинник зумовив її розвиток особливо в Передкарпатті з центром у м. Плоєшті. Проте країни регіону завжди широко імпортували енергоносії, зокрема з колишнього Радянського Союзу. Ця ж тенденція зберігається й нині, а постачальником є Росія. Вздовж нафто- і газопроводів у місцях з вигідним транспортно-географічним положенням та концентрацією споживачів розміщують нафтопереробні підприємства. Для електроенергетики характерна переважна орієнтація на теплові електростанції, що концентруються в місцях видобутку бурого та кам'яного вугілля. Така концентрація негативно позначається на екологічній ситуації районів. У 80-х роках швидкими темпами розвивалась атомна енергетика, особливо в енергодефіцитних районах Чехії, Словаччини, Угорщини, Болгарії. Через катастрофу на Чорнобильській АЕС програма розвитку атомної енергетики була переглянута. Великий гідропотенціал мають річки, особливо Дунай та його притоки, на яких діє система ГЕС та ГАЕС. їх частка в енергетичному балансі значна в Румунії, Албанії, країнах Балканського півострова. Альтернативні джерела знайшли найбільше поширення в Угорщині. Ця країна посідає провідне місце в світі за площею теплиць, для опалення яких використовується гідротермальна енергія. Комплекс виробництва конструкційних матеріалів має дещо непропорційний розвиток як в галузевій, так і в територіальній структурі. Основна ідея його розвитку полягала в створенні у кожній країні комплексу базових галузей, незалежно від сировинної бази, але з орієнтацією на споживача. Чорна металургія не належить до галузей спеціалізації, її територіальна структура визначається впливом сировинного та споживацького чинників. На сировинний чинник спираються в Польщі, Чехії, Словаччині. Найбільший металургійний район сформувався на півдні Польщі. Тут використовується власне коксівне вугілля з Верхньосілезького кам'яновугільного басейну та імпортні залізні руди, більша частина яких надходить з України. Розміщення ще одного великого металургійного комплексу в Галаці (Румунія) орієнтується на споживача, використовуючи вигідність транспортно-географічного положення. Металургійний комплекс повністю працює на довізній сировині. Кольорова металургія, навпаки, є галуззю спеціалізації в більшості країн регіону: виплавляють важкі метали та алюміній. Територіальна структура галузей важких металів орієнтується на сировинну базу, алюмінію - на дешеву електроенергію. Виробництво алюмінію є провідною галуззю кольорової металургії в Угорщині та на території Динарського нагір'я (Хорватія та Боснія і Герцеговина), де запаси бокситів поєднуються з запасами гідроресурсів. Мідна промисловість найбільш розвинута в Польщі, яка експортує рафіновану мідь, а також у Сербії, Болгарії, Албанії. Свинцево-цинкова - дістала розвиток у Сербії, Македонії, Словенії, Болгарії, Румунії. Хімічна промисловість розвивається як на основі традиційної гірничо-хімічної сировини, бурого та кам'яного вугілля, так і експортних нафти і газу. В структурі комплексу переважають галузі нафто-, газо- та вуглехімії, виробництво мінеральних добрив, полімерів, хімічних волокон. Зростає частка фармацевтичної промисловості (Угорщина). Найбільшого розвитку хімічна промисловість дістала в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії. Машинобудування є провідною галуззю в промисловості країн регіону. Воно спеціалізується на виробництві машин та устаткування, технологічного обладнання, верстатобудуванні (Польща, Чехія, Словаччина), транспортному та сільськогосподарському машинобудуванні. Серед галузей транспортного машинобудування особливо розвинуті автомобілебудування (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія), морське суднобудування (Польща, Югославія, Хорватія), виробництво вагонів та локомотивів (Польща, Румунія, Чехія). З-поміж галузей точного машинобудування найбільший розвиток дістали електротехніка та електроніка (Чехія, Угорщина, Польща). Територіальна структура машинобудування в регіоні орієнтована переважно на споживача, тому виробництво концентрується в містах та міських агломераціях. Легка промисловість належить до найстаріших галузей регіону. Країни Центральної Європи спеціалізуються на текстильному виробництві, де провідною галуззю є бавовняна промисловість та виробництво взуття, виробів із шкіри, скла, кераміки, а також трикотажній та інших галузях промисловості. Райони Судет і Лодзь - один з найважливіших ареалів легкої промисловості в Європі. В агропромисловому комплексі Центральної Європи розвинуті всі сфери виробництва. На галузевій спеціалізації сільського господарства позначаються особливості природи. Так, розрізняють середньоєвропейський, балканський і середземноморський типи ведення господарства. У районах середньоєвропейського типу переважає інтенсивне тваринництво молочно-м'ясного напряму, а в рослинництві - кормові, картопля. Райони цього типу склалися в Польщі, Чехії, Словаччині, країнах Балтії. Для районів балканського типу характерне переважання рослинництва, в якому провідна роль належить зерновим (пшениця, ячмінь, жито) та технічним (цукрові буряки) культурам. Розвинуті садівництво, овочівництво, виноградарство. На узбережжі Адріатичного моря з середземноморською спеціалізацією вирощують цитрусові, інжир, маслини. Переробна сфера АПК представлена галузями харчової промисловості, що є в кожній країні, її спеціалізація залежить від типу сільського господарства та національних особливостей народу країни. В північних районах переважають галузі, що переробляють тваринницьку продукцію, в південних - рослинницьку. Галузями регіональної спеціалізації є м'ясна, масложирова - в Угорщині, рибна - в Польщі, Естонії, олійна - в Болгарії, цукрова - в Словаччині, Чехії, Польщі, плодоовочеконсервна - в Угорщині, Болгарії, пивоварна - в Чехії, виноробна - в Угорщині, Болгарії, Румунії, Хорватії, тютюново-ферментаційна - в Болгарії. Розвиваються сучасні технології переробки продукції, зокрема, виробництво свіжоморожених продуктів (Польща, Угорщина, країни колишньої Югославії). Транспортний комплекс Центральної Європи представлений всіма видами транспорту і має розвинуту транспортну мережу. В країнах, які не мають виходу до моря, переважаючим за розмірами вантажообороту є залізничний транспорт, у решті країн - морський. Постійно зростає роль автомобільного транспорту. Мережа трубопровідного транспорту динамічно розвивалась в останні десятиліття, що дало змогу зменшити навантаження на інші види транспорту. Для розвитку водного транспорту в регіоні - дуже сприятливі умови. Морський транспорт, що забезпечує значну частину зовнішньоторговельних перевезень, використовує порти Балтійського, Чорного та Адріатичного морів. Морські поромні переправи сприяють пожвавленню міжнародних зв'язків. Це, зокрема, Іллічівськ (Україна) - Варна (Болгарія), переправа між портами Польщі і Скандинавських країн тощо. Внутрішній водний транспорт використовує широку мережу судноплавних річок, де провідне місце належить Дунайській системі, що зв'язує більшість країн регіону. Спорудження гідровузла на Дунаї в районі Залізних Воріт покращило умови судноплавства, а канал Дунай - Чорне море в Румунії скоротив шлях до моря на 400 км. Постійно розвивається повітряний транспорт. Густа мережа транспортних магістралей перетинає регіон в широтному і в меридіональному напрямах, що разом із водною системою утворюють своєрідні транспортні коридори для внутрішніх і міжнародних економічних зв'язків. Зовнішньоекономічні зв'язки країн Центральної Європи реформуються і не мають на сучасному етапі сталої орієнтації. Слабка матеріально-сировинна база зумовлює необхідність імпорту палива та окремих видів мінеральної сировини. Експортується продукція машинобудування, окремих галузей кольорової, хімічної, легкої промисловості. Реформуються зовнішньоекономічні зв'язки як регіону в цілому, так й окремих країн. Першим кроком на цьому шляху був майже повний розрив економічних відносин з країнами колишнього Радянського Союзу і пере орієнтація країн регіону на торгівлю з західноєвропейськими країнами. Нині почався процес відновлення та встановлення на новій основі економічних зв'язків з країнами - східними сусідами, зокрема з Україною. Світове значення має туризм. Для розвитку туризму в регіоні є необхідні природно-рекреаційні та культурно-історичні ресурси, розвинута інфраструктура. Це дає змогу розвивати кожній країні майже всі види і форми туризму. За спеціалізацією можна виділити такі типи рекреаційних територій: 1) приморські узбережжя Адріатичного (Хорватія, Югославія) та Чорного морів (Золоті піски в Болгарії, Мамайя - в Румунії); 2) приозерні (озеро Балатон в Угорщині); 3) гірські (Високі Татри тощо). Широкою міжнародною популярністю користується культурно-історичний потенціал столичних міст, особливо Праги, Будапешта, Варшави. Природно-ресурсний потенціал, історія розвитку та формування господарства зумовили внутрішні відмінності в природокористуванні, що закріпилися в спеціалізації країн на регіональному та світовому ринку. Країни, розташовані на півночі регіону, мають переважно індустріальну спрямованість господарства, а країни південної частини - індустріально-аграрну.
https://doc4web.ru/astronomiya-/komerciyniy-bank-yak-sub-ekt-pidpriemnickoi-diyalnosti.html	Комерційний банк як суб єкт підприємницької діяльності	https://doc4web.ru/uploads/files/227/6ad3e7129c7e22b733f69c7209fe3bc4.docx	files/6ad3e7129c7e22b733f69c7209fe3bc4.docx	КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ЯК СУБ’ЄКТ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Стойко О.Я., к. е. н., доцент кафедри фінансів, декан заочного відділення Інститут підприємництва та сучасних технологій (м.Житомир) Комерційний банк, як і будь-яке підприємство, є самостійним суб’єктом господарювання, володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізовує продукт, надає послуги, діє на принципах комерційного розрахунку. Мало в чому відрізняються і завдання банку як підприємства - він вирішує питання, пов’язані із задоволенням суспільних потреб у своєму продукті та послугах, реалізацією на основі одержаного прибутку інтересів як членів його колективу, так і засновників банку. Комерційний банк, як підприємство, виробляє специфічний продукт, що носить вартісний характер. Продуктом банку є платіжні засоби, що спрямовуються разом з кредитом у грошовий оборот. Також продуктом банку є різного роду послуги, до яких належать розрахункові, касові, трастові (довірчі), гарантійні, консультаційні та інші. Якщо зарубіжні банки можуть надавати сотні різноманітних послуг юридичним та фізичним особам і отримувати найбільшу частку доходів від здійснення цих операцій, то вітчизняні комерційні банки тільки розпочинають освоювати дану сферу. Аналіз показує, що банківськими послугами, крім поточних рахунків у національній валюті та пов’язаного з ними зняття готівкових коштів і здійснення безготівкових розрахунків, переважно користуються великі та середні підприємства, які мають значні обсяги експортної діяльності. Іншими послугами банківського типу, такими як факторинг, дисконтування векселів та лізинг, користуються в обмеженому обсязі навіть ті підприємства, що мають доступ до інших видів позик. Цей факт має два можливих пояснення: або банки пропонують недостатній обсяг цих послуг, або їхні клієнти погано інформовані про ці форми кредиту. Поглиблення співробітництва із зарубіжними банками та розвиток інтернет-технологій спонукають вітчизняні банки до впровадження сучасних видів послуг. Так, АКБ «Надра» розпочав реалізацію нового продукту - віртуальну картку Visa Virtuon, призначену винятково для розрахунків у мережі Інтернет. АППБ «Аваль» і UMC запровадили послугу мобільного банкингу (М-банкинг), що дає можливість абонентам UMC одержувати інформацію про рух коштів на їхніх карткових рахунках безпосередньо на мобільні телефони за допомогою SMS послуги. АППБ «Аваль» і компанія STI Ukraine взялися до реалізації спільного проекту з випуску міжнародної платіжної студентської картки ISIC - MAESTRO, що являє собою дебетову платіжну картку системи Europay International. Власник ISIC - MAESTRO зможе одержувати готівку зі свого карткового рахунку в будь-який момент більше ніж у 300 тис. банкоматів, у тому числі в 170 банкоматах банку «Аваль». На картковий рахунок власника може безкоштовно зараховуватися його студентська стипендія й інші засоби від третіх осіб через будь-яке відділення банку «Аваль». Одночасно нова картка є міжнародним студентським посвідченням особи, що підтверджує статус студента і має сім ступенів захисту. Крім цього, ISIC - MAESTRO є дисконтною карткою і дає можливість користуватися 20 тис. знижок у всьому світі і 400 знижками в Україні. На відміну від інших підприємств продукт банку не підлягає складуванню, його не завжди можна відчути фізично, але це завжди діяльність, що має у своїй основі суспільні витрати. Особливість банківських операцій полягає в тому, що вони мають не стільки грошовий відтінок, скільки властивість самозростаючої вартості. Кошти, одержані від вкладників, не безплатні для банку, тому він повинен використовувати їх так, щоб не тільки повернути їх власникам, але і отримати прирощення, достатнє для виплати відсотків за вкладами, компенсації витрат і одержання хоча б мінімального прибутку. Виходячи з цього, комерційний банк є насамперед підприємством, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов’язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого - їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. Така діяльність банку приносить реальну користь усім зацікавленим сторонам: вкладникам, позичальникам, засновникам, самому банку та суспільству в цілому. Так, вкладники користуються тим, що можуть зберегти свої заощадження, захистити їх від інфляції та отримати певну величину доходу. Позичальники мають можливість брати значні суми коштів на достатньо тривалі проміжки часу. Якби не було банків, ні одній великій фірмі взагалі не вдалося б здійснювати господарські операції, позичаючи кошти у дрібних фірм, що мають тимчасово вільні кошти. Засновники банку одержують максимальний доход на вкладений капітал тільки у тому разі, коли банківські працівники видають позики за максимальними із можливих відсоткових ставок. Комерційні банки, ефективно розміщуючи кредити, приносять користь суспільству. Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників і надаючи позики лише тим із них, хто в змозі заплатити максимальну відсоткову ставку, банки спрямовують потік грошових коштів на будівництво виробничих підприємств, реконструкцію та розширення існуючих підприємств та придбання нової техніки, що забезпечує отримання високої віддачі. Що стосується держав, у яких банки належать уряду, то в них використовуються інші, ніж прибуток, мотиви. У ряді цих країн банки здійснюють видачу позик головним чином з метою посилення підтримки уряду, який знаходиться в даний момент при владі, а зовсім не з метою найбільш ефективного розміщення кредитів. Дещо подібна проблема існує в Україні внаслідок загальнопоширеної терпимості до неплатежів, а також надання численних невиправданих податкових пільг. По суті, збиткові підприємства не мають обмежень у доступі до кредитних ресурсів і, зокрема, до кредиту у формі відстрочених платежів постачальникам та податковим органам. Кредитні ресурси не спрямовуються систематично до тих підприємств, які є найпродуктивнішими й які, відповідно, доходами від такого кредиту здатні зробити найбільший внесок в економічне зростання. Натомість банки втягуються в некомерційний і почасти політизований процес надання кредитних асигнувань. Відтак, економічне зростання держави також гальмується, а банки, зрештою, тільки погіршують своє фінансове становище. Комерційні банки, як суб’єкти підприємницької діяльності функціонують за такими принципами: 1. Комерційний розрахунок: доходи покривають витрати, відсутнє право на отримання державних субсидій, безпосередньою метою діяльності є отримання прибутку при розумному ризику. Основним джерелом прибутку є банківський процент. Першоосновою процента є додатковий продукт, створений у виробництві, а на поверхні явищ прибуток банків виступає переважно як різниця між сумою відсотків, отриманих за надані банком кредити і виплачених за вкладами клієнтів. 2. Автономія: банки мають право самостійно здійснювати ціноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за депозитами та кредитами, розміри тарифів за розрахунково-касове обслуговування тощо. 3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактику свого розвитку, своєї діяльності без втручання держави. 4. Комерційні банки належать до категорії підприємств - фінансових посередників і працюють за принципом: «Якнайдешевше купити - якнайдорожче продати». Справедливість сказаного підтверджують дані таблиці 1. Таблиця 1. Обсяги залучених депозитів та наданих кредитів банківськими установами Житомирської області за 2000-2001 рр. Показники 2000 р. 2001 р. Сума, млн. грн. Середньозважена відсоткова ставка, річних Сума, млн. грн. Середньозважена відсоткова ставка, річних Облікова ставка НБУ - 30,7 - 19,7 Залучені депозити - всього в тому числі: Cтрокові депозити: у національній валюті в іноземній валюті Депозити до запитання: у національній валюті в іноземній валюті 418,2 118,9 70,6 207,9 20,8 8,7 23,5 4,3 2,3 2,4 550,7 184,2 65,9 265,3 35,3 9,6 21,8 5,5 3,3 1,7 Кредити - всього в тому числі: у національній валюті у ВКВ у НКВ 481,8 424,4 55,2 - 42,6 45,9 17,4 - 676,4 584,4 91,7 0,3 32,6 35,4 15,1 30,0 Із даних таблиці 1 видно, що банківські установи Житомирської області в 2000 р. надали кредити в національній валюті за середньозваженою ставкою 45,9% річних, в 2001 р. за середньозваженою ставкою 35,4% річних, а залучили строкові депозити в національній валюті відповідно за ставками 23,5% річних та 21,8 % річних. Відтак, відсоткова маржа банківських установ в 2000 р. склала 22,4 пункта, а в 2001 р. - 13,6 пункта. Виходячи з цього, з повним правом банк можна назвати спекулятивним підприємством. Певна річ, спекуляція зі сторони банку має свої межі. Для приборкання її аморальних якостей вона повинна спиратись на законодавство, не суперечити йому, для здійснення комерції кожен банк повинен мати рівні інформаційні можливості про кон’юнктуру ринку. В таких умовах спекуляція втрачає свій кримінальний відтінок і стає нормою підприємництва. Від того, наскільки успішно «спекулює» банк, залежить його доходність та ефективність діяльності. 5. Всі гроші, всі ресурси банку повинні максимально працювати. З позиції комерції не повинно бути ресурсів, які даремно лежать. Реальність однак така, що якась частина коштів знаходиться в резервах, обертається повільно або не обертається зовсім. З позиції бізнесу це не природно, тому завжди корисно знати, що прибуток тим вищий, чим вища частка кредитів по відношенню до банківських резервів. 6. Банківська комерція повинна діяти за принципом - все для клієнта. Це означає, що банк несе повну відповідальність за клієнта, забезпечує прибутковість його діяльності. На перший погляд здається, що даний принцип не узгоджується з принципом доходності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між цими принципами не існує. На практиці все повинно бути на взаємовигідній основі: перш за все - прибуток клієнта, а потім прибуток банку. Вірно і те, що прибуток клієнта - це не єдина мета, а основа для одержання прибутку банку. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізовує і свій власний інтерес. Вигода банку від своїх клієнтів полягає в тому, що останні зберігають свої кошти на поточних рахунках. У будь-який час кошти з цих рахунків на вимогу клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, у результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує значний доход. Підтвердженням сказаного є дані таблиці 1, які свідчать, що банківські установи Житомирської області в 2000 р. видали кредити за середньозваженою ставкою 42,6% річних, а в 2001 р. - за середньозваженою ставкою 32,6% річних, в той час як виплатили за користування залишками коштів на клієнтських рахунках в національній валюті відповідно 2,3% річних та 3,3% річних. Відтак, відсоткова маржа в 2000 р. склала 40,3 % річних, а в 2001 р. - 29,3% річних. Окрім цього, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу платіжних документів тощо. У цьому сенсі стає зрозумілим, чому комерційні банки одним із пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких та ресурсомістких клієнтів. 2
https://doc4web.ru/astronomiya-/klasifikaciya-elektromagnitnih-yavisch.html	Класифікація електромагнітних явищ	https://doc4web.ru/uploads/files/225/2d7a1e6ec0a57dcd5a28e8b7fbad0372.docx	files/2d7a1e6ec0a57dcd5a28e8b7fbad0372.docx	Лекція 2 Класифікація електромагнітних явищ Існують загальні підходи для спрощення: Рівняння стаціонарного електромагнітного поля. Інколи можна розглядати постійні струми. При цьому в рівнянні () зникають похідні: Приклад використання: розрахунок наводок. Розглянемо систему рівнянь у вакуумі, де . Рівняння магнітостатики: , рівняння електростатики: . Рівняння магнітостатики має місце і там, де .Рівняння Максвела нехвильове. Хвильовим воно стає в однорідному ізотропному середовищі. Звідси тобто звідки одержуємо рівняння Лапласа: (з урахуванням заряду), Пуасона: (без). Квазістатичне наближення: , - розмір об’єкту. Тоді рівняння Максвела спрощуються. Розглянемо метал: там просторові переходи дуже швидко зростають (швидке затухання) тобто частинними похідними можна знехтувати. Для монохроматичного лінійного поля можна використати метод комплексних амплітуд: позбавляємося частинних похідних тобто спрощуємо рівняння Максвела. Рівняння ЕМП в комплексній формі будемо розглядати лише для лінійних рівнянь, хоча існує метод і для нелінійних. Розглянемо рівняння:. Зробимо наступну заміну:, та аналогічно . Підставивши отримаємо: , прирівнявши коефіцієнти отримуємо: - ми спростили рівняння. Для того, щоб записати лінійне ДР у комплексних амплітудах, потрібно: а) замість дійсних змінних записати комплексні змінні; б) замість похідних по часу треба записати . Для того щоб знайти розв’язок рівняння, потрібно розв’язати спрощене рівняння, а потім знайти реальну частину від одного з виразів: або . Часто рівняння записують з урахуванням того, що хвильовий вектор , де . Надалі ми будемо працювати в комплексних амплітудах. Було б зручно звести рівняння Максвела до хвильових, але це можна зробити лише у деяких випадках, які і розглянемо. Плоскі хвилі Розглядатимемо плоскі хвилі в однорідному ізотропному середовищі. Задача: знайти характеристики плоскої хвилі в такому середовищі. x y z Розв’язок: Обираємо декартову систему координат; Рівняння Максвела: ; де . У плоскої хвилі на хвильовому фронті амплітуда і фаза однакова. Нехай хвиля розповсюджується в напрямку , то . Отримаємо (з ). Розв’язок отриманог рівнянння осцилятора: . Перейдемо до справжньої компоненти поля: де - рівняння хвильового фронту (фаза ). Цей фронт розповсюджується зліва направо. Якби ми взяли замість компоненту , то одержали б - фронт, що рухається справа наліво. Розглянемо . . ; , тобто маємо дійсно праву трійку . Оскільки , то . Таким чином у плоскій хвилі і залежні величини: якщо одне з них задане, то друге визначається лише серидовищем (див. ). Це в СГСЕ, в інших системах по іншому. Наприклад, в СІ у вакуумі 377 (Ом) – опір вільного простору (хвильовий опір простору). Затухання електромагнітних хвиль (ЕМХ). Нехай вздовж осі розповсюджується ЕМХ: ; тут . Розглянемо в середовищі, де , (найрозповсюдженіший випадок); . Тоді . З’явилася дійсна величина в експоненті. Тобто кожна хвиля затухає.
https://doc4web.ru/astronomiya-/import-derevoobrabativayuschego-oborudovaniya-marki-vayning-iz-g.html	Импорт деревообрабатывающего оборудования марки Вайнинг из Германии в Россию	https://doc4web.ru/uploads/files/219/a35ee1c187db8179ec0210576203592c.docx	files/a35ee1c187db8179ec0210576203592c.docx	Импорт деревообрабатывающего оборудования марки "Вайнинг" из Германии в Россию ОГЛАВЛЕНИЕ Глава1. Характеристика российской компании Глава2. Описание продукта и оценка его конкурентоспособности. Глава 3. Страна и фирма-производитель Глава 4. Анализ спроса на продукт на местном рынке и анализ конкурентоспособности Глава 5. Стратегия и тактика переговоров, схема сделки Глава 6. Проект внешнеторгового контракта Глава 7. Расчет эффективности проекта Глава 8. Схема сбыта Список литературы ГЛАВА 1. Характеристика российской компании Акционерное общество “Индастри консалтинг” является официальным представителем в России фирмы “Михаил Вайниг” , производящей высокопроизводительные станки для различной обработки древесины. Акционерное общество “Индастри консалтинг” выступает как независимый собственник, занимающийся продажей и обслуживанием деревообрабатывающего оборудования на территории России. АО “Индастри консалтинг” приобретает всю технику у генеральной фирмы-экспортера по договору купли-продажи, а затем продает ее индивидуальным покупателям. АО “Индастри консалтинг” -единственная фирма, имеющая право заниматься продажей вайнинговских станков на территории России. Но по мере роста объема продаж и увеличении спроса на оборудование фирма планирует открыть свои собственные представительства в различных регионах страны. Главный офис находится в Москве. Здесь же находятся все административные и производственные помещения дилера. По договору фирма “Михаил Вайниг” не только продает основное и вспомогательное оборудование, но и передает своему дилеру весь имеющийся опыт и знания по монтажу и эксплуатации линий. Обучение персонала посредника очень важно по многим причинам. Во-первых, овладевшие правильными профессиональными приемами люди лучше работают, меньше устают и получают больше удовлетворения от своей работы. Во-вторых, широкий кругозор, обеспеченный обучением, позволяет понимать свою роль в общей стратегии деятельности фирмы. В-третьих, неформальное общение персонала во время обучения сплачивает их и повышает их лояльность по отношению к фирме. Кроме специальных ннавыков и знаний по работе с машинами, программа обучения, которая проходит в специальном учебном центре фирмы, включает следующие пункты: -история и современное состояние фирмы, ее продукция и планы развития. -подробное знакомство с товаром, правилами и спосабами сервиса. -психология общения между продавцом и покупателем, типичные ошибки и способы их избежать. -методика оформления отчетов, процедуры контроля бюджета, принципы маркетинга и их использование. Обучение должно быть регулярным, так как в противном случае быстро теряется его смысл: знания, которые не пополняются, иссякают. Кроме обучения экспортер обязуется по запросам в течение 10 лет с даты истечения гарантийного срока принимать заказы на поставку запчастей по спецификации. Фирма-производитель снабжает дилера нестандартным оборудованием и инструментами, нужными для сервиса машин. Она же помогает организовать передвижные ремонтные мастерские, обеспечивает центральный ремонт наиболее сложных и дорогих узлов, которые невыгодно (а без специальной оснастки порою невозможно) ремонтировать у дилера. Продвижением оборудования на рынке полностью занимается АО “Индастри консалтинг” (схема сбыта представлена ниже) . Стандарты обслуживания, выработанные фирмой-производителем, помогают эффективному сбыту. Дилер сам руководит ценовой политикой, проводит рекламные кампании. После продажи фирма обеспечивает проданную технику всем необходимым сервисом, как гарантийным, так и послегарантийным, ведет ремонты, снабжает запчастями и принадлежностями-словом, поддерживает технику в постоянной эксплуатационной готовности. Очень часто техническое обслуживание ведется не в мастерских, а у потребителей. Поэтому особое внимание уделяется передвижным мастерским, оснащению их разнообразным оборудованием и созданию в них мини-складов запчастей. Всю купленную технику дилер доставляет потребителю сам и обеспечивает первоначальный курс обучения персонала. Немного предистории: АО “Индастри Консалтинг” было организовано два года назад. Была сделана попытка выйти на российский рынок с этим же оборудованием, но фирма потерпела неудачу.. Причин тому несколько. Во-первых, это неблагоприятная экономическая обстановка как в стране, так и в отрасли лесо-промышленного производства. Сейчас в ЛПК после длительного спада наметились и развиваются процессы стабилизации (более подробный анализ спроса приведен в следующей главе) . Так же неуддачу фирмы можно объяснить ошибкаами, сделанными при маркетинговом анализе рынка на тот период. Но нетолько этот факт снизил запланированные показатели объемов продаж фирмы. Несммотря на то, что АО “Вайнинг” -это мировой лидер в производстве деревевообрабатывающего оборудования и система успешных продаж была разработана давно, официальный диллер неприменул ею воспользоваться. АО “Индастри консалтинг” была разработана собственная система сбыта, которая не отвечала запросам покупателей (высокие цены относительно цен конкурентов отсутствие гарантий и прочие) . Фирма заботилась прежде всего о собственном благополучии, о высоких прибылях, но не о том, как их получить. Руководство полагало, что престижная марка фирмы “Вайнинг” , известная во всем мире, уже сама по себе является залогом успеха. Конечно качество и надежность поставляемых машин очень важно, но фирм должна задумываться о товародвижении на своем рынке. Поэтому в 1997 году был открыт новый отдел по сбытовой политике и маркетингу, работники котрого прошли специальное обучение у фирмы -экспортера. ГЛАВА 2. Описание продукта и оценка его конкурентоспособности . Акционерное общество "Вайниг" - это передовые технологии и эффективные решения, высокопроизводительные станки для различных областей обработки древесины. АО "Вайниг" - это мировой лидер в производстве калевочных станков. На предприятиях, где производят окна, двери, профильные и плоскострогальные погонажные изделия и мебель, в разных странах работает свыше 45000 вайниговских станков и комплектных установок. Более двух тысяч сотрудников на предприятиях в Германии и Швейцарии заняты совершенствованием конструкций и технологии изготовления этих станков. АО "Вайниг" выпускает не только станочные агрегаты. Оно проектирует и производит различные средства пристаночной механизации, благодаря которым высокопроизводительные калевочные станки могут использоваться с максимальной эффективностью. Комплексные промышленные установки "Вайниг" поставляет "под ключ" и участвует в их дальнейшем обслуживании. А инструментально-заточные станки для ухода за ножевыми головками стали неотъемлемой частью многочисленных довременных деревообрабатывающих производств. Все оборудование, производимое на заводах фирмы “Вайниг” полностью отвечает тенденциям современного развития деревообрабатывающего машиностроения: —обеспечения оптимизации переработки древесины и других материалов; —развития выпуска обрабатывающих центров, обеспечивающих гибкость технологии деревообработки; —применения микроэлектроники в целях упрощения обслуживания станков и повышения надежности их работы:, —повышения качества оборудования —предложение потребителям небольших наборов оборудования для выполнения отдельных законченных циклов технологического процесса. Необходимость оптимизации переработки древесины и других материалов диктует освоение выпуска ряда новых видов оборудования: для изготовления микрошпона, для нанесения тонкослойных лакокрасочных покрытий, для распиловки и раскроя. Освоение этих видов оборудования сделает деревообработку конкурентоспособной отраслью промышленности. Оборудование фирмы “Вайниг” позволяет делать распиловку бревен по образующей, что обеспечивает максимальный выход и высокое качество материалов, то есть высокую точность пиломатериалов +/-0,3 мм (вся продукция на экспорт) . Кроме этого получается высококачественная техногическая щепа для ЦБК. В условиях быстро меняющейся моды на промышленные изделия и товары народного потребления (мебель, двери, окна. садовые домики и др.) производству нужны гибкие технологии. Их основой являются все более широко используемые обрабатывающие центры. Их достоинства: возможность выпуска изделий широкой номенклатуры и быстрота переналадки на обработку другого изделия. При этом продолжительность переналадки оборудования сокращается в несколько раз благодаря использованию устройств быстрого позиционирования инструмента, применению блочного инструмента постоянного диаметра многогранных поворотных пластинок на инструментах. Пприменение микроэлектроники в станках и агрегатах упрощает их настройку, что позволяет использовать неограниченное количество профилей распиловки (пилиматериалы, брусья, профили, бревна) . Это особенно важно в деревообработке, где часто требуется переналадка оборудования в связи с разнообразием выпускаемых изделий и их типоразмеров. Также повышает надежность эксплуатации в низких температурных условиях и позволяет обслуживать это оборудование малым количеством человек. Кроме этого более сложные устройства менее энергоемки, более компактны и имеют незначительный вес. Применение быстродействующих ЭВМ для оценки принимаемых технологических решений в современных деревообрабатывающих станках и линиях со скоростью подачи 100 м/мин и выше резко сокращает брак. Особенно это важно на участках распиловки бревен, сортировки, раскроя и торцовки пиломатериалов. Агрегаты, оснащенные микроэлектроникой, могут использоваться и как элементы автоматизированной производственной системы. Что очень важно, высокая скорость работы и следовательно высокая годовая производительность позволяет окупить это оборудование в сжатые сроки (менее 1 года) . Качество оборудования - основное требование современного рынка. Поэтому необходимо отметить, что все вайниговские станки выпускают с европейским знаком качества СЕ (зеленого класса) , подтверждающим их высокую безопасность, шумо- и пыле защищенность и соответствие самым строгим требованиям Европейского Сообщества по качеству машиностроительной продукции и международному стандарту 01М 180 9.001. Поэтому и в России "Вайниг" - первым среди иностранных машиностроительных фирм - получил сертификаты о соответствии качества всех импортируемых станков требованиям стандартов, которые аналогичны нормам СЕ. Говоря о качестве оборудова6ия, необходимо добавить, что его определяет и степень оснащенности новыми комплектующими изделиями. Для деревообрабатывающего машиностроения это особенно важно из-за специфических требований, предъявляемых предприятиями к пожаро- и взрывобезопасности агрегатов. И конечно качество оборудования обеспечивает его надежность в любых температурных условиях. Ниже приведен обзор деревообрабатывающих станков и технологических линий, производимых на заводах АО “Вайниг” . "Профимат 23" - новый шестишпиндельный автомат для четырехсторонней плоской и профильной обработки древесины. Он обеспечивает высокое качество поверхности строганных изделий благодаря хорошей сбалансированности ножевых шпинделей и большой (6000 мин-') частоте их вращения. Высокой производительности станка достигают за счет скорости подачи (до 24 м/мин) и минимальных потерь времени на его переналадку. В считанные секунды можно изменить ширину и толщину обрабатываемых деталей и радиус инструмента. Их значения считывают с табло. Верхний шпиндель и скорость подачи регулируют нажатием кнопки. Таким образом, "Профимат 23"- с рабочей шириной обрабатываемой детали 230 мм - легко превращается в автомат для изготовления погонажа любых размеров. Система числового программного управления АТЗ способна запрограммировать до 98 различных обрабатываемых размеров, а затем выдавать их при нажатии кнопки. При этом левый и верхний шпиндели автоматически занимают нужную рабочую позицию. Система управления ЛогоПак служит для переналадки с помощью компьютера. Она управляет всеми размерами обрабатываемых профилей и инструмента, пересчитывает установочные значения размеров для шпинделей и передает данные для перенастройки в определенный момент нужного шпинделя. Достаточно нажать кнопку - и компьютер укажет новые размеры профиля для каждого шпинделя. Приобретая вместе со станком и средства автоматизации, потребитель получает возможность выпускать продукцию непрерывно - как большими, так и малыми сериями. А устанавливая шпиндели станка определенным образом, можно реализовать неограниченное число профилей. Выше показана лишь небольшая их часть. "Униконтроль 6" - обрабатывающий центр для порамного изготовления оконных блоков. Такая установка представляет собой комбинацию двух станков: одностороннего шипорезного для обработки торцов деталей ("Унитек") и профильно-строгального для продольной обработки ("Унивар") . Все профилирующие инструменты, контрпрофили, торцовочные пилы и упоры занимают нужную позицию по команде кнопочной системы автоматического, или программного управления. Это позволяет изготовлять различные профили один за другим, не тратя времени на переоснастку станка. "Рондамат 936" - автомат для изготовления и заточки ножей с прямолинейной режущей кромкой и профильной. Станок изготовляет не только профильные ножи, но и копиры. Для этого необходимо только обвести на чертеже -образце копира его контур. На экране станка он высвечивается увеличенным в 20 раз. Это экономит около 80% времени по сравнению с изготовлением копира от руки. А изготовление самого ножа по копиру - дело нескольких минут. Профильные ножи затачиваются прямо в ножевой головке, находясь на одном и том же, раз и навсегда определенном. месте по оси инструментальной головки. Встроенные копиры гарантируют абсолютную точность заточки, "Рондамат 936"одновременно может затачивать до 16 ножей в ножевой головке. При заточке задний угол можно устанавливать предварительно с помощью упоров и механически переносить на заготовку. При заточке он будет сточен на заданный размер. Механически перемещают и заточной шпиндель под заточные круги различных размеров. Форма копира передается на заточный круг через диамант. 3аточной круг зажимается гидравлически. Это позволяет быстро и точно менять инструмент для заточки. "О. М. А. " и "С. М. А. " - системы бесконтактного оптического контроля инструмента. Служат для настройки калевочных автоматов и измерения параметров режущего инструмента (пил, комбинированного инструмента, образцов заготовок и копиров для профилирующих заточных станков) . "ОптиКат 104"- торцовочная пила, выпускается баварской фирмой "Димтер", специализирующейся на оптимизации раскроя древесины. Пила оснащена системой компьютерного управления, которая обнаруживает пороки древесины, предварительно маскированные вручную с целью дальнейшей вырезки. Станок выпиливает дефектные места на древесном материале таким образом, чтобы в результате раскроя получить максимальный выход и высокое качество древесины при максимально возможной длине и минимальных отходах. Этот станок представляет наибольший интерес для предприятий с небольшим объемом производства. Из всего вышесказанного можно сделать следующие выводы: АО “Вайниг” использует самые передовые технологии и решения, что делает его продукцию высококонкурентоспособной. АО "Вайниг" - это мировой лидер в области производства станков и агрегатов для деревообрабатывающей промышленности. Высокое качество, надежность в работе, универсальность и простота в эксплуатации делают ваайниговское оборудование интересным и привлекательным для отечественных заводов и фаабрик. Подобное оборудование расчитано на широкий круг потребителей и способно удовлетворить любые запросы. ГЛАВА 3. Страна и фирма-производитель К ак было сказано ренее, АО "Вайниг" - это мировой лидер в производстве калевочных станков. АО "Вайниг" основано в 1905 г., а год назад оно отметило свое 90-летие. Его головное предприятие находится в Таубербишофсхайме (Германия) . Председатель правления - Вольфганг Вильмсен, его заместитель - д-р Дитер Яапс. Станкостроительные заводы -АО "Вако", расположенные в Хальмстаде (Швеция) , и общества с ограниченной ответственностью "Димтер" в Иллертиссене (Южная Германия) -перешли в собственность АО "Вайниг". Предприятие "Вако", существующее с 1918 г., стало дочерним "Вайнига" с октября 1995 г. Его директор - Эббе Иохансон. "Димтер",. созданное в 1954г., вошло в его состав в 1993 г. Руководители предприятия - А. Петер Фрелих и Карл А. Вахтер, их заместители - д-р Ральф Филипп и Уве Б. Михель. Головное предприятие АО "Вайниг" играет важную роль в жизни города Таубербишофсхайм. Эти два понятия неразделимы. Общая площадь, занимаемая предприятием, составляет 123 тыс. кв. м, площадь застройки - 54 тыс. кв. м. На нем работает 1112 сотрудников. Ежегодно на их обучение затрачивают более 6,2 млн. нем. марок. Получившие образование на предприятии, как правило, остаются верными ему и городу. Это способствует сокращению миграции молодежи в более крупные города. Сегодня вайниговские станки работают более чем в 100 странах мира. Около 40 - 45% всех производимых в мире строгально-калевочных станков носят марку "Вайниг". Ежегодно растет выпуск станков. Если в 1995 г. их число составило 2420 шт., то в 1997 г. запланировано изготовить 2790 шт. На проектирование новых моделей оборудования фирма ежегодно затрачивает до 5% от своего оборота. Общий оборот промышленной продукция АО "Вайниг" возрос за период 1991 - 1996 гг. с 325 до 456 млн. нем. парок (на 40%) . Ожидают, что довольно скоро он достигнет 500 млн. нем. марок. Уже в 1997 г. фирма рассчитывает на 485 млн. нем. марок. При этом внешнеторговый приток в 1996 г. составил 342 (в 1994 г. - 307) млн. нем. марок, что означает увеличение доли экспорта на 11,4%. На головном предприятии экспорт составил 230 млн. нем. марок. 1997 г. для АО "Вайниг" будет отмечен рекордным уровнем инвестиций: 32 млн. нем. марок по сравнению с 21 млн. в 1996 г. Это даст возможность акционерному обществу существенно технически перевооружиться, чтобы и в дальнейшем укреплять свою ведущую роль и расширять влияние на рынке деревообрабатывающих станков. Фирма "Вако" специализируется на выпуске высокопроизводительных строгально-калевочных и делительных ленточнопильных станков, средств механизации, многопильных круглопильных станков, торцовочных пил, моющих машин для режущего инструмента. В г. Хальмстад в тесном сотрудничестве с инженерами головного предприятия разрабатывают самые быстродействующие и самые мощные из строгально-калевочных станков АО "Вайниг". На предприятии трудится 101 чел. У "Вако" имеется свой демонстрационный зал. Общая площадь предприятия составляет 4,8 тыс. кв. м. Работе на станках обучают как покупателей, так и собственных сотрудников. Фирма "Димтер" производит автоматические устройства для исследования состояния поверхности и качества древесины с помощью оптоэлектронной системы сканирования - различной производительности и с разной степенью автоматизации -для сращивания деталей на зубчато-клиновидный шип (с вертикальной и горизонтальной зарезкой шипов) , а также установки проходного типа для склеивания щитов (из массивных реек и трехслойных) , а также брусков для окон и балок из пиломатериалов. На предприятии занято 350 чел. АО "Вайниг" активно и успешно действует на мировом рынке, поставки оборудования на внутреннем рынке меньше. Продукцию реализуют через хорошо налаженную систему сбыта. Ее агентства имеются в США, Великобритании, Японии, Австралии, Сингапуре, Швеции. АО "Вайнинг" имеет сервисные службы во многих странах мира, где сосредоточены склады запасных частей и инструментов к станкам. Техники и наладчики фирмы оказывают помощь покупателям по их заявкам. Ежегодно рассылают более 800 т запасных частей. Сервисная служба "Вако" располагает на шведском рынке собственной сетью обслуживания покупателей и обеспечения поставок запасных частей во все регионы, где используются станки, выпускаемые этим предприятием. Свое будущее АО "Вайниг" связывает с расширением экспорта. Являясь мировым лидером по выпуску строгально-калевочных станков, "Вайниг" усматривает особенно благоприятные условия для сбыта своей продукции на Дальнем Востоке и в Америке. Уже к концу 1997 г. дочернее предприятие в Китае начнет выпускать не менее качественные и при этом недорогие станки. Это стало возможным благодаря более низким, чем в Германии, издержкам производства. В течение последующих пяти лет это предприятие должно выйти на годовой оборот 35 млн. нем. марок. Перспективным АО "Вайниг" считает и восточно-европейский рынок. Годовой объем продаж здесь уже достиг 50 млн. нем. марок. Предполагают, что в ближайшие 3 - 5 лет он должен будет возрасти в 2 раза. Америка также остается одним из основных партнеров: за последние пять лет объемы продаж постоянно росли. Достаточно хорошо обстояли дела в Азии, тогда как в Европе отмечен наименьший прирост оборота. На российском рынке АО "Вайниг". успешно действует уже более 40 лет. За последние годы расширились сеть представительств "Вайнига" в странах СНГ и Балтии, а также и отдел продаж на головном предприятии. Сегодня в этом регионе работают более 1000 вайниговских станков. Объем сделок здесь в 1996 г., по самым скромным подсчетам, должен превысить. 20 млн. нем. марок. В целом по Восточной Европе предполагается продать станков на 50 млн. нем. марок. Ежегодно на рекламно-информационную деятельность, проведение ярмарок и выставок фирма расходует около 6 млн. нем. марок (1 - 2% от оборота) . Число периодических изданий с публикациями о "Вайниге" за год достигает 500. Рекламируют и пропагандируют фирму в 33 странах мира. Проспекты и документацию издают на 27 языках, в том числе на русском, китайском и таких, как финский и эстонский. Собственная газета "Вайниг-Инфо" издается тиражом 200000 экз. па восьми языках. Она выходит 2 раза в год и признана в мире крупным отраслевым изданием. ГЛАВА4. Анализ спроса на продукт на местном рынке и анализ конкурентоспособности. Спрос на товары производственного назначения (машин, оборудования) определяют с помощью анализа тенденций развития соответствующих отраслей и инвестиционной политики государства и предпринимателей, оперирующих в данной отрасли. Зная емкость рынка и тенденции ее изменения можно получить возможность оценить перспективность рынка. Лесосырьевой потенциал России, составляющий четверть лесных запасов планеты, важнейшая роль лесопромышленного комплекса (ЛПК) в российской экономике всегда привлекали внимание зарубежных партнеров и способствовали расширению международного сотрудничества в этой области. Леса государственного значения в России занимают 45% ее территории (775 млн. га) . Здесь сосредоточен почти 81 млрд. куб. м древесины. Российские лесные ресурсы без ущерба для экологии позволяют не только обеспечивать текущие и перспективные потребности страны, но и ежегодно расширять экспорт. Лесопромышленное производство в России является самым распространенным и прибыльным. В составе ЛПК - лесозаготовительная, целлюлозно-бумажная, лесохимическая, деревообрабатывающая (фанерная, мебельная, плитная) отрасли. Продукция, вырабатываемая этими отраслями, составляет более 5% в общем объеме промышленного производства России. От деятельности ЛПК зависит работа других отраслей: угольной промышленности, железнодорожного транспорта, строительного комплекса, сельского хозяйства и т.д. 1996-1997 - годы трудной и напряженной работы. Осуществляемые в лесопромышленном комплексе меры по стабилизации предприятий и адаптации лесной промышленности к рыночным условиям были направлены в основном на использование внутреннего потенциала отрасли. В то же время определенная поддержка нашему комплексу оказывалась со стороны Президента и Правительства Российской Федерации, федеральных органов исполнительной власти, а также руководителей крупнейших лесных регионов России. В части структурных преобразований практически завершена приватизация предприятий. Во всех лесных регионах страны созданы и функционируют 47 лесопромышленных холдинговых компаний. Начато формирование финансово-промышленных групп. Расширяется взаимодействие с администрациями субъектов Федерации по развитию и регулированию деятельности предприятий отрасли. Создана основа рыночной инфраструктуры. Образован и работает Национальный лесной банк. формируются его филиалы в регионах. Развертывают свою деятельность отраслевой пенсионный фонд “Лес” , отраслевая страховая компания и инвестиционные структуры. Для развития отрасли привлекаются средства отечественных и иностранных инвесторов. При активном содействии Рослеспрома проводятся инвестиционные конкурсы и денежные аукционы по продаже государственных пакетов акции лесопромышленных предприятий В отрасль привлечено иностранных инвестиций в объеме свыше 250 млн. дол. США. В целях повышения эффективности лесного экспорт осуществляется работа с лесоэкспортерами по предотвращению применения демпинговых цен на экспортируемую лесобумажную продукцию. На предоплату железнодорожных тарифов и оплату таможенных пошлин за лесопродукцию поставляемую на экспорт, используются средства иностранных фирм Благодаря практической помощи Рослеспрома в 1996 г. удалось улучшить финансовое состояние ряда крупных лесопромышленных предприятий, по которым принято решение о неплатежеспособности. Это Архангельский и Соломбапьский ЦБК, Соломбальский ЛДК, акционерная компания “Котласлес” и другие. Достигнуто соглашение с МПС России о поставке железнодорожных вагонов без предоплаты. Совместно с этим министерством начато осуществление гибкой тарифной политики, предусматривающей снижение железнодорожных тарифов при увеличении объемов перевозок лесных грузов. В ряде районов лесопромышленные предприятия уже работают по этой схеме. Подписано Генеральное Соглашение между Роспеспромом и МПС России о совместных действиях по стабилизации цен. Отрасли оказывалась и государственная поддержка. Отменены отчисления на воспроизводство, охрану и защиту лесов. Из федерального бюджета выделялись, хотя и в недостаточных объемах, бюджетные ассигнования на развитие лесной промышленности и бюджетная ссуда под создание межсезонных производственных запасов. Экономическая эффективность этих ссуд очень велика. Анализ их использования показал, что на 1 рубль государственной поддержки получено. 13 руб. прибыли. Кроме того, Минфином и Центральным банком России было разрешено использовать до 30% средств. поступающих на расчетные счета предприятий, для выплаты зарплаты и на другие производственные нужды. За последние два года в лесном комплексе создано 47 холдинговых компаний, объединивших 560 лесопромышленных предприятий. Холдинги призваны восстановить производственные, технологические и кооперированные связи отдельных юридических лиц; повысить объемы производства продукции; централизовать ее реализацию на внутреннем и внешнем рынке; проводить единую научно-техническую политику лесопромышленных предприятий, объединенных в холдинги; положить начало финансово-экономическому оздоровлению предприятий. Сегодня уже можно говорить о первых результатах их деятельности. В 1995 г. большинство лесопромышленных холдинговых компаний стабилизировали свою работу. По сравнению с 1994 г. выпуск продукции в целом по отрасли и по холдинговым компаниям возрос, темпы падения производства в лесозаготовительной отрасли снизились. Выравнивание темпов роста объемов производства по лесозаготовкам произошло в таких крупных лесопромышленных холдингах, как Усть-Илимский и Братский ЛПК, Северолес, Кареллеспром, Иркутсклсспром, Дальлеспром. Анализ работы лесопромышленных холдинговых компаний, акционерных обществ, лесопромышленных предприятий в 1995 г. показывает, что те предприятия, которые получили государственную финансовую поддержку в виде бюджетных ссуд, льготных кредитов и направили их на развитие производства, сумели стабилизировать работу, а некоторые даже обеспечили рост выпуска продукции, обновление машинного парка, внедрение новых технологий. Так АО “Братсккомплсксхолдинг” в 1994 г. была выделена бюджетная ссуда 22 млрд. руб., которая была направлена на финансирование лесозаготовительных предприятий. В результате к январю 1996 г. объем лесозаготовок увеличился на 50%. Подготовлено к сплаву 100 тыс. куб. м древесины, что обеспечило стабильную работу целлюлозного производства. За 8 месяцев1996 г. комбинат увеличил выпуск деловой древесины на 31,1%, фанеры клееной на 41,6, целлюлозы товарной на 35,1, картона на 86,2%. Качественная продукция, выпускаемая комплексом, имеет большой сбыт как внутри страны, так и за рубежом. В 1 квартале 1996 г. Братский холдинг из убыточного (7,2 млрд. руб. в 1994-м) вошел в число рентабельных и получил 27,8 млрд. руб. балансовой прибыли, а за 8 месяцев - 135 млрд., или 11,8 коп. на 1 рубль товарной продукции (128.3% к соответствующему периоду 1995 г.) . Сыктывкарский ЛПК по сравнению с большинством других предприятий лесопромышленного комплекса работает относительно стабильно, за 8 месяцев 1997 г. прирост объемов производства целлюлозы по варке составил 10,7%, бумаги 3,4. картона 33.5%. На 1 рубль товарной продукции за 6 месяцев получено прибыли 27,7 коп. против 15,5 коп. в 1 полугодии предыдущего года. Сахалинлеспром, получив в 1996 г. бюджетную ссуду 7 млрд. руб. и на содержание соцсферы 0,9 млрд. руб., направил эти средства на стабилизацию работы лесозаготовительных предприятий. В 1997 г. прирост объемов по вывозке древесины за 8 месяцев составил 12,5%. производство целлюлозы увеличилось в 4,5 раза, картона в 4,4 раза. Улучшилось финансово-экономическое положение, затраты на 1 рубль товарной продукции снизились за 6 месяцев до 78,8 коп. против 91 коп. в 1 полугодии 1996 г. Прибыль за этот период составила 14 млрд. руб. На стабилизацию работы Сахалинлеспрома повлияло выгодное географическое положение, оперативное и грамотное решение вопросов, связанных с производством и реализацией лесопродукции на региональном уровне и организаторская работа из местах па всех уровнях управления. ЛХК “Кировлеспром” , получив в 1995г. бюджетную ссуду 2,9 м. 1ря. руб.. направил эти средства на закупку топливно-смазочных материков, запасных частей. создание запасов хлыстов у трасс зимних лесовозных дорог и другие неотложные нужды. Леспромхозы холдинговой компании несколько улучшили спое финансовое состояние и сумели приобрести в 1 квартале 1996 г. 9 трелевочных тракторов, 16 лесовозных автомобилей, 6 валочно-пакетирующих машин, 2 автобуса для перевозки рабочих. За 8 месяцев объем лесозаготовительного производства, в том числе деловой древесины, возрос на 15%. Положительный результат дало использование выделенных бюджетных ссуд в Усть-Илимском лесопромышленном концерне. Следует отметить хорошую работу тех холдинговых компаний, которые объединили небольшое количество предприятий своего региона. Несмотря на то. что по объему вывозки и производству деловой древесины они значительно уступают крупным комплексам, темпы роста в этих холдингах возросли. Так, Лузский ЛПК и Буйлеспром увеличили объем вывозки древесины на 4.5-5%, производство деловой на 20.5-22%. Благодаря принятым мерам по улучшению организации управления производством, техническому обновлению основных производственных фондов улучшились показатели работы ЛХК “Ленпромлес” . По итогам работы за 7 месяцев объем вывозки древесины по холдингу возрос до 118% (при сохранении объема деловой древесины на уровне 1996 г.) , на треть увеличился выпуск пиломатериалов. Прирост производства явился главным источником увеличения прибыли - с 0,2 млрд. руб. в 1 полугодии 1996 г. до 3.3 млрд. руб. в 1 полугодии 1997-го. Конечно, холдинговые компании с замкнутым циклом. обеспечивающие выпуск конкурентоспособной продукции, находятся в более выгодном положении, чем лесозаготовительные. И потому, учитывая недостаток древесного сырья, Усть-Илимский и Братский ЛПК работу по повышению эффективности производства начали с укрепления лесозаготовительной базы. За счет собственных источников и средств государственной поддержки эти холдинги помогли леспромхозам в приобретении лесозаготовительной техники, обеспечении топливно-смазочными материалами, в ремонте производственных и жилых помещении. Все это способствовало сохранению жизнеспособности лесозаготовительных предприятии, которые, поставляя древесное сырье комбинату для глубокой переработки древесины, позволили увеличить выпуск целлюлозно-бумажной продукции. Объединение 26 лесозаготовительных предприятий Усть-Илимского комплекса и целлюлозного завода с отказом некоторых из них от юридической самостоятельности не только восстановило управляемость комплекса, но и позволило разработать и внедрить принципы финансово-производственных отношений, упрощающих систему товаропотоков и взаиморасчетов. В результате улучшилось обеспечение перерабатывающих производств древесным сырьем, появилась возможность централизованно направлять средства на поддержку предприятий и участков, сдерживающих выпуск конечной продукции. Многие лесопромышленные холдинговые компании и объединения постоянно изыскивают возможности по использованию внутренних ресурсов, исходя из складывающейся обстановки и проведения маркетинга. Среди положительных тенденций в работе холдинговых компаний следует назвать расширение платежеспособного рынка лесопродукции за счет увеличения поставок на экспорт, стабильность экспортных поставок. близкое расположение рынков сбыта продукции, позволяющее избежать влияния железнодорожных тарифов. За последнее время объем экспорта продукции, поставляемой Братским ЛПК в дальнее зарубежье, резко возрос и доведен по пиломатериалам до 79%. фанере до 73, целлюлозе до 49% общего объема их производства. Это в сочетании с использованием полученной в 1996 г. бюджетном ссуды позволило превратить комплекс из убыточного в рентабельный, получить за 1 полугодие 1997г. 110 млрд. руб. прибыли. Эти и другие принимаемые меры позволили в целом достичь определенных положительных результатов, наметились и развиваются процессы стабилизации. По предварительным данным, увеличились по отношению к 1996 г. объемы производства важнейших видов лесопромышленной продукции: по варке целлюлозы рост составил свыше 25%, по бумаге и картону более чем 17% По другим видам продукции падение производства практически остановлено. Показатель товарной продукции за 1997 г. в целом по отрасли (в сопоставимых ценах) находится практически почти на уровне 1996-го. Объем лесного экспорта за год увеличился более чем на 57% и превысил 3 млрд. дол. США. Значительно возросла поставка на экспорт продукции глубокой переработки древесины Необходимо отметить, что эти результаты могли быть более масштабными при осуществлении государственной поддержки отрасли в предусмотренных объемах и в установленные сроки. При содействии руководителей основных лесных регионов и отраслевого профсоюза было подготовлено и проведено расширенное совещание в Правительстве Российской федерации по проблемам лесопромышленного комплекса и заседание Правительства по этому вопросу. Принятыми документами федеральным министерствам и ведомствам было поручено рассмотреть и найти решение по следующим вопросам: выделение бюджетных ассигновании на 1996 г. для государственной поддержки отрасли, бюджетных ссуд под создание межсезонных производственных запасов: разработка особого порядка внесения платежей в бюджет для предприятий с сезонным циклом работ; выделение инвестиционных кредитов для завершения строительства ряда объектов, создание специального бюджетного фон да поддержки лесопромышленного комплекса: отнесение к первому тарифному классу некоторых лесных грузов при перевозке их железнодорожным транспортом и т.п. Кроме того. Рослеспромом проводится постоянная работа с депутатами Государственной Думы, руководителями министерств и ведомств, Правительством Российской Федерации по обеспечению государственной поддержки лесопромышленного комплекса.. Значительным событием стало утверждение Правительством в ноябре 1995 г. Федеральной программы развития лесопромышленного комплекса Российской Федерации до 2005 г., над подготовкой которой Рослеспром с участием Минэкономики, Минфина, Госкомпрома, Рослесхоза, а также администрациями 19 основных многолесных регионов России работал более двух лет. Главным источникам инвестиций в ближайшие три года должны стать собственные средства предприятий как с государственным, так и с частным и смешанным капиталом. Собственные и привлеченные предприятием средства составят до 80% общего объема капитальных вложений, что соответствует уровню развитых стран. Основополагающая структурная политика в разрезе подотраслей, регионов и предприятий нашла свое отражение в утвержденной Правительством Федеральной целевой программе развития лесопромышленного комплекса Российской Федерации. Инвестиционная программа строится в соответствии с принятой в отрасли концепцией промышленной политики. Главной особенностью инвестиционной политики в лесопромышленном комплексе, направленной на успешную реализацию данной программы, является создание благоприятной среды для расширения внебюджетных источников финансирования капитальных вложений в лесную промышленность и привлечение частных (отечественных и иностранных) инвестиций. Принципиально новое направление в государственной инвестиционной политике — переход от распределения бюджетных ассигнований на капитальное строительство между отдельными отраслями и регионами к избирательному, частичному финансированию конкретных объектов и формированию перечня финансируемых объектов на конкурсной основе, позволяющей потенциальному инвестору получить дополнительные гарантии эффективности предложенного проекта и свести риск до минимума. Доля централизованных инвестиционных ресурсов в затратах на реализацию конкретных целей не должна превышать 20% по обычным проектам, 50 — если речь идет о производстве продукции, не имеющей аналогов в мире; 40— по реализации экспортных проектов (особенно глубокой степени переработки) , 30 — по импортозамещению. Предложены два новых механизма обеспечения гарантий инвестиций: сертификация проектов и государственные гарантии инвесторам, что повышает доверив к проектам и позволяет создать конкуренцию капиталов на инвестиционном рынке, способствует снижению ставки процентов коммерческих кредитов, что в свою очередь повысит эффективность инвестиций. Сертификация проекта удостоверяет его качество и определяет предельный размер государственной поддержки исходя из вышеизложенных критериев {20,30,40.50%) . Предоставление государственных гарантий частным отечественным и иностранным инвесторам сводит к минимуму долю риска и повышает привлекательность вложений. Стратегическим направлением структурной перестройки принято опережающее развитие производств по химической и химико-механической переработке древесины в районах основных лесозаготовок. Так, при увеличении объема лесозаготовок и лесопиления всего в 1,6-1,7 раза производство целлюлозы и бумаги должно возрасти в 2 раза, картона в 2,5 раза, древесностружечных плит в 1,9 раза. Для реализации этой стратегической задачи, а также повышения качественных характеристик и конкурентоспособности лесопромышленной продукции, уменьшения экологического воздействия предприятий на окружающую среду Программой определены важнейшие приоритеты. Основные приоритетные направления вложения инвестиций в разрезе отдельных подотраслей можно коротко охарактеризовать следующим образом: в лесозаготовительной: внедрение и расширение сортиментной технологии заготовки древесины при рубках главного и промежуточного пользования:, развитие и расширенное применение машинной хлыстовой технологии; создание и освоение лесозаготовительных машин нового поколения для рубок главного и промежуточного пользования; в целлюлозно-бумажной: внедрение бесхлорной отбелки целлюлозы, энерго- и теплосберегающих технологий; в деревообрабатывающей: увеличение объемов сушки и пакетирования пиломатериалов; развитие перерабатывающих производств непосредственно в районах заготовок; расширение ассортимента вырабатываемой продукции; в производстве фанеры: увеличение выпуска большеформатной фанеры: внедрение энергосберегающих технологий; выпуск экологически чистой продукции; в производстве плит: производство древесноволокнистых плит средней плотности типа МДФ; в производстве мебели: применение гибких технологий, позволяющих быстро реагировать на изменения конъюнктуры рынка, необходимость расширения ассортимента выпускаемой продукции. Все эти и другие меры по перестройке экономики в ЛПК обеспечивают перспективность российского лесного рынка для зарубежных партнеров. Подтверждение этому - проведение международной выставки. Опыт предыдущих пяти смотров показал, что это одна из реальных возможностей для специалистов ведущих отраслей лесного комплекса не только познакомиться с новинками мирового рынка, но и решить вопросы своего дальнейшего совершенствования и развития. Видимо, потребность в этом и сыграла определяющую роль в 1994 г., когда было принято решение об изменении периодичности проведения подобных смотров с пяти до двух лет. Двухгодичный цикл одобрили ЮМАБУА, Рослеспром и другие заинтересованные международные и российские организации. При двухгодичной повторяемости выставки поставщики и потребители деревообрабатывающего оборудования могут заранее планировать свое сотрудничество и определять объем инвестиций, необходимых для удовлетворения российских потребностей в осуществлении первичной и вторичной обработки круглых лесоматериалов. Выставки "Лесдревмаш"., берущие начало с сентября 1973 г. и ставшие традиционными, всегда были крупнейшими смотрами достижений в мировом производстве машин, оборудования и приборов, в применении прогрессивных технологических процессов. АО “Вайниг” -не единственный производитель подобного оборудования. В 1996 году в международной выставке "Лесдревмаш-96" участвовали фирмы более чем из 20 стран: Австрии, Бельгии, Белоруссии, Германии, Дании, Испании, Италии, Канады, Китая, Латвии, Нидерландов, Словакии, Словении, США, Турции, Финляндии, Франции, Швеции, Швейцарии, Южно-Африканской Республики, Японии и др. Конечно не все эти фирмы производят аналогичное оборудование. Выставка "Лесдревмаш-96" предоставила специалистам лесопромышленного комплекса возможность ознакомиться с оборудованием и технологическими процессами в следующих областях: восстановления и защиты леса, лесозаготовительных работ; целлюлозно-бумажного производства; гидролизного, лесопильного, деревообрабатывающего; производства технологического сырья из низкокачественной древесины и отходов; изготовления древесных плит и прессованных изделий; производства фанеры и ДСП; спичечного производства; мебельного; производства спортивных и других товаров; транспорта круглых лесоматериалов и продукции ЛПК, погрузочно-разгрузочного и другого оборудования; дерево- и бумагорежущего инструмента; материалов и комплектующих изделии в деревообрабатывающей промышленности; контрольно-измерительных приборов и аппаратуры; средств для автоматизации управления технологическими процессами и предприятиями; образцов продукции и материалов; оборудования для утилизации отходов, использования вторичных ресурсов тепла и экономичного водопользования; охраны окружающей среды; обеспечения безопасности труда и пожарной безопасности, спецодежды, научно-технической литературы, патентов, лицензии. Тем не менее очень важно выделить конкурентов на российском рынке и описать конкурентоспособность продукции. Конкурентоспособность продукции и экономические показатели находятся в прямой взаимосвязи. Чем выше конкурентоспособность продукции, тем выше на нее спрос, тем больший экономический эффект получает фирма от ее реализации. О конкурентоспособности продукции можно судить по таким экономическим показателям как объем производимой продукции, общий объем продаж, портфель заказов, внешнеторговый приток и другим. Как стало ясно из главы 2, дела на фирме идут более, чем успешно. За последние годы наблюдается значительный рост не только выпуска станков, но и рост общего оборота. При этом доля экспорта увеличилась на 11,4 % только в 1995 году. Предполагается, что в ближайшие годы эта цифра возрастет вдвое Калевочные автоматы, сходящие с конвейеров "Вайнига", составляют примерно 45% всего мирового объема производства этого вида продукции. Из всех экспортируемых в страны СНГ калевочных станков на вайниговские приходится около 70%. Все эти показатели говорят о том, что вайниговская продукция обладает высокой конкурентоспособностью и поэтому пользуется огромным спросом во всем мире. Что же обеспечивает такие высокие показатели, что делает вайниговское оборудование более привлекательным по сравнению с конкурентами. Параметры, характеризующие конкурентоспособность, можно условно подразделить на следующие группы: -технические -экономические -организационные Все технические параметры, среди которых эргономические, нормативные, эстетические и другие, были подробно описаны в главе 2. Как стало ясно из этой главы, деревообрабатывающее оборудование производства АО “Вайниг” полностью отвечает мировым стандартам качества и тенденциям современного развития. И фирм, производящих агрегаты подобного уровня, не так уж много. Среди лидеров можно выделить немецких конкурентов- это фирмы “Рейхенбахер” , “Швабедиссен” и “Фольмер” . На рынке существует достаточно много фирм, специализирующихся на выпуске оборудования для каких-либо отдельных операций, то есть производящих станки и агрегаты для малого предпринимательства. Это финская фирма “Карелия трейд” , немецкие “Бош” и “Сименс” , японская “Фанук” и некоторые другие. Но все они не являются конкурентами, поскольку фирма предполагает сотрудничать с крупными заводами-производителями, заинтересованными в установке целых технологических линий и комплектной поставке оборудования. Тоже самое можно сказать и об отечественных изготовителях (в России более 10 станко-инструментальных заводов. Кроме этого продукция, производимая нашими заводами существенно уступает западным аналогам по эргономическим показателям и надежности- причем в сопоставимых ценах. Заводы, производящие более менее приемлемое деревообрабатывающее оборудование, все равно не могут успешно конкурировать с лучшими зарубежными аналогами, так как для этого необходимо регулярное участие на выставках и ярмарках. И готовится к ним следует заблаговременно- причем не только работать над образцами оборудования, но и позаботится о достойной рекламе. Для этого у заводов нет не только денег, но и достаточно опыта. Таков краткий анализ конкурентов АО “Вайниг” . Теперь поговорим об экономических показателях конкурентоспособности продукции. Цены на вайниговское оборудование находятся на уровне мировых цен на подобные станки и агрегаты, что делает его очень привлекательным для потенциальных покупателей, поскольку марка “Вайниг” очень престижна. Естественно, что при сопоставимых ценах с конкурентами, покупатель остановит свой выбор на этой марке. Кроме этого затраты, связанные с потреблением (топливо, энергия запчасти, ремонт, профосмотры) достаточно низкие. Это связано в первую очередь с высоким качеством и надежностью оборудования, а также внедрением новых технологий. Ниже приведены некоторые показатели работы уникального оборудования для распиловки тонкомерной древесины на одном из предприятий за рубежом. Этот пример демонстрирует возможности огромной экономии электроэнергии, топлива и прочих расходов и следовательно повышения доходов предприятия. Основанный в 1984-ом году лесопильный завод состоит из линии сортировки и окорки бревен (18 карманов) , линии распиловки, сушилки, линии обработки сухих пиломатериалов и котельной для утилизации отходов (коры, опилок и т.д.) Завод обслуживает 30 человек, включая администрацию. маркетинг, бухгалтерию и т.д. Например в 1994-ом году завод произвел 72.000 куб. м сухих пиломатериалов столярной влажности (8-10%) , работая в течение 8.5 месяцев одну смену, и 3.5 месяцев в две смены, в среднем выпуская в одну смену около 200 куб. м высококачественных. сухих, сортированных и пакетированных экспортных пиломатериалов. За 1994 год произведено 133.000 нас. куб. м щепы для целлюлозной промышленности. В качестве сырья была использована тонкомерная древесина со средним диаметром 15 см - ель и сосна (50/50%) - в объеме 150.000 куб. м в год. На производство одного куб. м пиломатериала расходуется примерно 2 куб. м сырья, стоимость которого по ценам Финляндии составляла: 45 USD х 2 куб. м = 90 USD. Стоимость переработки (сортировка и окорка бревен, распиловка, сушка, обработка сухих пиломатериалов, упаковка) составляет 71,5 USD на 1 куб. м пиломатериала. Электроэнергия, режущий инструмент, обслуживание, запчасти и т.д. 1,5 USD на 1 куб. м пиломатериала. Накладные расходы: оформление документов, маркетинг. доставка до порта, хранение и т.д.: 14 USD на 1 куб. м пиломатериала. СЕБЕСТОИМОСТЬ ПРОИЗВОДСТВА 1-ГО КУБ.. М ПИЛОМАТЕРИАЛА СОСТАВЛЯЛА 177 USD. Средняя экспортная цена на пиломатериалы на условиях ФОБ Финский порт в 1994 году составляла: СОСНОВЫЙ ПИЛОМАТЕРИАЛ: пр. 280 USD/куб. м ЕЛОВЫЙ ПИЛОМАТЕРИАЛ: пр. 240 USD/куб. м На данном предприятии выручка за продажу пиломатериалов составила пр. 20-30 %. Произведенная щепа была реализована на условиях франко автотранспортное средство на заводе по цене 17 USD /насыпной куб. м. Таким образом, годовой оборот предприятия составил: Пиломатериал: 72.000 куб. м* сред. цену 260 USD =18.720.000 USD Щепа: 133.000 нас. куб. м * 17 USD=2.261.000 USD ИТОГО: 20.981.000 USD Ежегодная выручка, получаемая от продажи пиломатериала и щепы. составила пр. 8.200.000 USD. Кроме этого опилки и кора были утилизированы в качестве топлива в собственной котельной для обеспечения работы сушильных камер и производственных нужд. При этом были сэкономлены значительные средства, так как не использовался мазут. Эта экономия составила более 500.000 USD за 1994 год. Учитывая, что в России стоимость сырья, энергии, рабочей силы. а также и других эксплуатационных расходов значительно ниже, чем за рубежом, доход от данного производства в России будет выше. Из этого примера также видно, что используемое оборудование обеспечивает высокие доходы и окупаемость в сжатые сроки. Так вышеописанное оборудование окупается примерно за 7-8 месяцев работы. В заключении этой главы необходимо добавить и про организационные преимущества. Кроме полной комплектной поставки оборудования фирма обязуется передать весь имеющийся опыт и знания по эксплуатации линий, причем абсолютно бесплатно. Бесплатно проводится и монтаж поставленного оборудования. Фирма осуществляет проектирование деревообрабатывающих комплексов, выводит на проектную мощность и обеспечивает запчастями на длительный период работы. Кроме этого головная фирма в Германии обязуется принимать заказы на поставку запчастей в течение 10 лет. С каждым клиентом ведутся личные переговоры в удобное для него время и предоставляются самые выгодные условия поставок и платежа, которые четко оговариваются в контракте. ГЛАВА 5. Стратегия и тактика переговоров, схема сделки Идея организации официального представительства в России фирмы, выпускающей деревообрабатывающее оборудование, возникла давно. С 24 по 30 мая 1995 г в Ганновере проходила очередная международная выставка деревообрабатывающего оборудования “Лигна-95” . Именно на этой выставке фирма остановила свой выбор на АО “Вайниг” , хорошо зарекомендовавшей себя как на зарубежном, так и отечественном рынке. После этого организаторы посетили головное предприятие, чтобы получить информацию из первых рук. Тщательно оценив многочисленные факторы, фирма направила своему потенциальному партнеру-экспортеру коммерческое письмо о намерениях вступить в переговоры о возможном сотрудничестве и в качестве приложения проформу своего контракта. АО “Вайниг” заинтересовано в расширении своего рынка и естественно приняла предложение о коммерческих переговорах. Но установлению договорных отношений предшествовал преддоговорной период, в течение которого велись предварительные переговоры о предстоящей сделке и согласовывались ее основные условия. Переговоры, начатые перепиской, были продолжены путем личных встреч на “домашней” выставке фирмы “Вайниг” . В течение этого периода стороны стремились согласовать как можно больше уточняющих условий. Именно в этот период был составлен проект контракта о посреднической деятельности и контракта купли-продажи, в которых учитывались фактическая договоренность, достигнутая сторонами. Контракт составлялся покупателем и тщательно изучался продавцом. Согласование условий велось до тех пор, пока не была достигнута договоренность по всем условиям. После этого вырабатывался окончательный текст контракта. Контракт с посредником - это юридическая основа деятельности, регламент прав и обязанностей сторон, база для решения возникающих споров и разногласий. В статьи этого контракта входят следующие вопросы: -наименования, адреса и области деятельности сторон -выражение согласия каждой из сторон действовать наилучшим образом в интересах и от имени друг друга -подробное и точное описание товара, служащего предметом контракта, условия сервиса и гарантии -точное описание территории, на которой действует контракт -имеет ли посредник исключительное право продажи или нет -права сторон -обязанности сторон по отношению друг к другу -срок действия контракта, условия его продления и расторжения В контракт также включают пунк, запрещающий посреднику какие бы то ни было изменения в товаре без письменного согласия фирмы-экспортера. Чтобы гарантировать бесперебойную продажу и обслуживание, вносят пункт, обязывающий посредника закупить немедля после подписания контракта определенное количество товаров и запасных частей для создания гарантированного складского запаса. Поскольку выход на рынок-вещь сложная, в контракт нередко вносят пункт, по которому посреднику предоставляют право рассрочки платежа по первым сделкам на 120-180 дней, постепенно сокращая этот срок. Если посредник добивается оплаты в 30 дней, ему предоставляют особую скидку. В контракте должны быть оговорены право фирмы-экспортера повышать цены на свои товары и срок предварительного уведомления об этом. Специальным пунктом предусматривается обязательства сторон по стимулированию сбыта и рекламе. Обязательным является условие к посреднику предоставлять все рекламные материалы на одобрение фирме-экспортеру, чтобы они не расходились по своему содержанию и тональности с общими принципами рекламной работы и не могли принести фирме морального ущерба. Кроме этого основного контракта о посреднической деятельности сторонами разрабатываются условия контракта купли-продажи. В основном все сделки осуществляются путем обмена письмами в подтверждение достигнутой ранее личной договоренности между контрагентами. В письмах подтверждаются все основные условия сделки и делается ссылка на известные обеим сторонам общие условия или предыдущий контракт. ГЛАВА 6. Проект внешнеторгового контракта КОНТРАКТ № 001 Г. Москва " 25 "января1997 г. АО “Индастри Консалтинг” , Россия, именуемое в дальнейшем Покупатель, с одной стороны, и АО “Вайниг” , Германия, именуемое в дальнейшем Продавец, с другой стороны, заключили настоящий контракт о нижеследующем: 1. ПРЕДМЕT И ОБ'ЕМ ПОСTАВKИ 1.1. Продавец продал, а Покупатель купил на условиях DDU г. Москва оборудование по спецификации и техническим условиям. Спецификация основного оборудования с техническим описанием узлов и запасных частей на сверхгарантийный период работы с ценами по позициям предусмотренна в приложении N1 к настоящему контракту. Гарантийные показатели и качество выпускаемой продукции предусмотрены в п. 8 и в приложении №2 к настоящему контракту. Вместе с основным оборудованием также подлежит поставке все остальное оборудование, не перечисленное в приложении N1, необходимое для комплектации основного оборудования, в частности, запчасти на гарантийный период и быстроизнашивающиеся запчасти, специальный инструмент, принадлежности, вспомогатеьные материалы и другое, требующееся для пуска линий и нормальной эксплуатации с достижением устойчивых гарантийных показателей. 1.2. Для обеспечения нормальной и бесперебойной работы линий с производительностью и другими гарантийными показателями, предусмотрены в п. 8 контракта и в приложении №2 к нему, Продавец обязуется передать Покупателю имеющийся у него опыт и знания по монтажу и эксплуатации линий, а также разработать и передать Покупателю техническую документацию в об'еме и в соответствии с п. 6 настоящего контракта. 1.3. Продавец обязуется по запросам Покупателя в течении 10 лет с даты истечения гарантийного срока по контракту принимать заказы на поставку запчастей по спецификации и ценам, которые будут согласованы в каждом отдельном случае, причем срок поставки запчастей должен быть не более 12 мес. с даты подписания контракта на поставку запчастей. 2. ЦЕНЫ И ОБЩАЯ СУММА KОНTРАKTА Общая стоимость комплектного оборудования, предусмотренного в п. 1.1, с запчастями на гарантийный период и технической документацией, составляет: 971 000 ДМ 2.2. Цены по позициям указаны в Приложении №1. 2.3. Цены твердые и не подлежат изменению. 2.4. Цены на оборудование и запчасти на сверхгарантийный период принимаются DDU г. Москва, включая стоимость экспортной упаковки и маркировки. СРОKИ ПОСTАВKИ 3.1. Поставка оборудования по настоящему контракту должна быть произведена в течение 20 дней после заключения контракта. 3.2. Отгрузка оборудования и запчастей производится комплектно по позициям согласно спецификации Приложения №1 к настоящему контракту. 3.3. Датой поставки считается дата штемпеля на железнодорожной накладной станции, принимающей товар. 4. САНКЦИИ 4.1. В случае, если будет иметь место опоздание в поставке оборудования или в представлении техдокументации против сроков, установленных в настоящем контракте, Продавец уплачивает Покупателю штраф в размере 0,1 % стоимости не поставленного в срок товара за каждую неделю просрочки в течение первых 2 недель и 0,2 % за каждую последующую неделю. 4.2. Штраф будет удерживаться со счетов Продавца при оплате их Покупателем. В случае, если Покупатель по какой-либо причине не удержит штраф при оплате счета Продавца, последний обязан оплатить сумму штрафа по первому требованию Покупателя. 4.3. В случае, если опоздание превысит шесть месяцев, Покупатель имеет право аннулировать весь контракт или часть его и потребовать возмещения причиненных ему убытков в части, не покрытой суммы штрафа. 4.4. За неизвещение или несвоевременное извещение о производственной отгрузке оборудования Продавца уплачивает Покупателю штраф в размере 0,2 % стоимости отгруженного оборудования. 5. УСЛОВИЯ ПЛАTЕЖА 5.1. Платеж по настоящему контракту будет производиться Покупателем следующим образом: 80 % стоимости поставки в течение 30 дней с даты получения им акцепта через Московский городской банк в г. Москве на инкассо следуюх документов: А) специфицированного счета Продавца в 3-х экз., Б) дубликата железнодорожной накладной - 1 экз., выписанный на имя грузополучателя. В) упаковочных листов в 3 экз. с указанием в них, что позиция оборудования поставлена комплектно с техдокументацией, с запчастями на гарантийный период и приложением перечня этих запчастей. Г) протокола испытаний - 1 экз., Д) фотокопии действующей экспортной лицензии % стоимости поставок после пуска оборудования в эксплуатацию и по истечении гарантийного срока в течении 30 дней с даты получения Московским городским банком в г. Москве для Покупателя на инкассо следующих документов: А) счета Продавца в 3-х экз. Б) протокола о проведении окончательных испытаний и пуске оборудования в эксплуатацию. 3. Все расходы банка Продавца по инкассо несет Продавец, а банка Покупателя - несет Покупатель. 6. TЕХНИЧЕСKАЯ ДОKУМЕНTАЦИЯ 6.1. Через 30 дней после подписания настоящего контракта Продавец высылает Покупателю в адрес 5 комплектов технической документации. 6.2.3 (три) комплекта полной технической документации, а также паспорта и официально подписанные протоколы заводских испытаний машин и оборудования и упаковочные листы в водонепроницаемой бумаге отправляются Покупателю вместе с оборудованием в ящике №1. 6.3. Вся техническая документация представляется Продавцом Покупателю на русском языке. Все надписи на чертежах делаются на русском языке. 6.4. В случае невложения технической документации в ящик и/или несвоевременной отправки ее почтой, поставка считается некомплектной. В этом случае срок гарантии соответственно продлевается и начало его исчисляется со дня получения Покупателя полного комплекта технической документации. 7. ИНСПЕКТИРОВАНИЕ И ИСПЫТАНИЕ 7.1. Покупатель имеет право направлять своих инспекторов на заводы Продавца и субпоставщиков для проверки в любые нормальные рабочие часы ход изготовления и качество заказанного оборудования и используемых материалов. 7.2. Продавец должен представить в распоряжение инспектора Покупателя бесплатно все необходимые средства для инспектирования оборудования и материалов в соответствии с условиями, существующих в данной отрасли промышленности страны Продавца. 7.3. Испытание оборудования должно производиться на заводах Продавца и субпоставщиков за счет Продавца в присутствии инспектора Покупателя. По окончании испытаний Продавцом составляется протокол, в котором указываются существенные подробности и результаты испытаний, а также соответствует ли изготовленное оборудование условиям контракта. 7.4. Извещение Продавца о готовности оборудования к испытаниям должно быть послано Покупателю и получено им не позднее, чем за 15 дней до предполагаемого срока испытаний. 7.4.1. Если в течении 15 дней с даты получения извещения Покупатель сообщит Продавцу, что его инспектор не сможет присутствовать при испытании или Продавец не получит за это время никакого извещения, Продавец вправе произвести испытание в отсутствии инспектора Покупателя и представляет Покупателю протокол испытания, если испытание обнаружило соответствие изготовленного оборудования условиям контракта, причем в протоколе, составленном согласно п. 7.3. 7.4.2. Указанный в п. 7.4.1. протокол должен быть приложен Продавцом к извещению о готовности товара к отгрузке. 7.4.3. В случае, если инспектор Покупателя установит, что оборудование и/или запчасти не соответствуют условиям контракта и имеют дефекты, Продавец обязан немедленно своими средствами и за свой счет устранить таковые, причем это не дает права Продавцу нарушать сроки поставки оборудования. 7.5. По устранении дефектов оборудование должно быть по требованию Покупателя испытанно вновь с соблюдением условий, предусмотренных настоящим параграфом. 7.6. В случае, если при испытании не будут обнаружены недостатки, инспектор Покупателя выдает разрешение Продавцу на отгрузку готового оборудования. 7.7. Перед отгрузкой оборудования Продавец должен произвести контрольную сборку узлов, входящих в комплектную линию, и обкатку. 7.7.1. Если отгрузка механизмов и узлов производится в разобранном виде, то для сборки их на месте монтажа Продавец должен поставить вместе с оборудованием за свой счет необходимые средства (электроды, инструмент и т.п.) 7.8. Присутствие инспектора Покупателя при проведении Продавцом испытаний, как указано выше, так же как выдача Покупателем разрешения на отгрузку, не освобождает Продавца от принятых им на себя обязательств и не влияет на права покупателя, предусмотренные параграфом "Гарантии" контракта. 8. ГАРАНТИИ 8.1. Продавец гарантирует: 8.1.1. Что на поставленном оборудовании и на материалах, характеристики которых оговорены в приложении N2 к настоящему контракту, будут достигнуты гарантийные показатели указанные в приложении N2. 8.1.2. Что поставляемое оборудование и технологический прогресс, а также автоматизация и механизация процесса производства соответствуют наилучшим достижениям мировой техники для данного вида оборудования, известного на период разработки техдокументации. 8.1.3. Высокое качество материалов, которые используются для изготовления, оборудования безупречную обработку деталей к оборудованию и высокое качество их технического исполнения, монтажа и сборки. 8.1.4. Что поставляемое оборудование изготовлено в полном соответствии с техническими условиями приложения N2 к настоящему контракту. 8.1.5. Что комплектность поставляемого оборудования соответствует требованиям, обусловленным в контракте. 8.2. Срок нормальной и бесперебойной работы комплектных линий устанавливается 12 месяцев с даты пуска линий в эксплуатацию при трехсменной работе, однако, не более 18 месяцев с даты поставки последней комплектной позиции оборудования линии. Этот срок соответственно продлевается, если по вине Продавца имела место задержка в пуске оборудования в эксплуатацию или эксплуатация оборудования была приостановлена. 8.3. Датой пуска линий в эксплуатацию считается дата протокола, подписанного сторонами об окончании приемных испытаний и приемке покупателями линий в эксплуатацию. 8.4. Если в течение срока гарантии выявятся недостатки, неполнота или некомплектность технической документации, описание методов производства или других технических документов, полностью или частично или оборудование окажется дефектным, или не соответствующим условиям контракта, или некомплектным, то независимо от того, могло ли это быть установлено при рассмотрении технической документации и/или при испытании оборудования, Продавец обязуется по требованию Покупателя незамедлительно и без какой-либо оплаты дополнительной со стороны Покупателя устранить без промедления обнаруженные дефекты путем исправления, либо замены технической документации и/или замены дефектных машин, аппаратов или частей новыми. 8.4.1. Дефектное оборудование или части, взамен которых поставлены новые, возвращаются Продавцу по его требованию и за его счет в срок, согласованный сторонами. 8.4.2. Указанный выше срок гарантии в отношении исправленных машин или новых аппаратов, поставленных взамен дефектных, начинается снова с момента их ввода в эксплуатацию. 8.4.3. Если Продавец по требованию Покупателя в согласованный сторонами срок не устранит заявленных дефектов, то Покупатель в праве устранить их сам за счет Продавца без ущерба для своих прав по гарантии, причем Продавец обязан оплатить ремонт в сумме нормальных и фактических расходов. Мелкие недостатки, не терпящие отсрочки и не требующие участия Продавца в их устранении, исправляются Покупателем с отнесением на Продавца нормальных фактических расходов. 8.4.4. Если недостатки неустранимы, то Покупатель вправе отступиться от контракта или требовать соответствующего уменьшения контрактной цены. 8.5. Если гарантийные показатели, указанные в приложении N2 к настоящему контракту, не будут достинуты во время проведения гарантийных испытаний по вине Продавца, то Продавец обязуется в кратчайший срок, согласованный сторонами, внести за свой счет необходимые исправления и/или замену оборудования, и/или отгрузить дополнительное оборудование и при согласии Покупателя провести своими силами и за свой счет его монтаж. 8.6. В случае, если при некоторых испытаниях не будут достигнуты гарантийные показатели, то Продавец заплатит Покупателю единовременную сумму по контракту, которая рассчитывается следующим образом. При недостижении производительности за каждый процент снижения до 5% начисляется сумма 0,1% от стоимости линии, за каждый последующий процент до 10% начисляется 0,5%. Однако при всех условиях производительность линии не должна быть ниже 90% от производительности, указанной в приложении N2, и качество продукта должно соответствовать качеству, предусмотренному в приложении N2. 9. УПАКОВКА Оборудование должно отгружаться в экспортной упаковке, соответствующей характеру данного оборудования. 9.2. Упаковка должна обеспечивать полную сохранность груза от всякого рода повреждений и коррозии при перевозке его по железной дороге и смешанным транспортом, с учетом нескольких перегрузок в пути, а также длительного хранения. 9.3. Упаковка должна быть приспособлена как к крановым, так и ручным перегрузкам на тележках и автокарах. 9.4. Перед упаковкой все обработанные части и детали должны быть защищены антикоррозийным покрытием, обеспечивающим сохранность от порчи и коррозии во время транспортировки и хранения в условиях жаркого лета и холодной зимы (до минус 40С) . 9.5. Перед отгрузкой оборудования Продавец должен вложить в ящик N1 чертежи и техническую документацию. 9.6. Продавец несет ответственность перед Покупателем за порчу, повреждение или поломку груза вследствие ненадлежащей упаковки, за образование коррозии, из-за недостаточной или неоответствующей смазки. 10. МАРКИРОВКА 10.1. Ящики, в которых упаковано оборудование, маркируется с трех сторон, на двух непротивоположных боковых сторонах и сверху ящика. 10.2. Маркировка должна быть нанесена четко, несмываемой краской на русском языке и включать в себя следующее: Грузополучатель: Контракт N Вес нетто в кг Наряд N Вес брутто в кг Транс N Размеры ящика в см. Место N 10.2.1. Места, требующие специального обращения, должны иметь дополнительную маркировку: Осторожно Верх Не кантовать А также другие обозначения, необходимые в зависимости от специфики груза. 10.2.2. Ящики, обрешетки, пакеты а также места, не требующие упаковки, должны иметь следующую нумерацию: номер места проставляется дробью, в которой числитель обозначает порядковый номер места, а знаменатель - общее число мест, в которые упакованы или из которых состоит комплектная единица оборудования. 10.3. На внешней стороне каждого ящика прикрепляется конверт из водонепроницаемой бумаги, в который вложен один экземпляр упаковочного листа. Конверт должен быть покрыт металлической пластинкой, прибиваемой к ящику, или приваривается непосредственно к металлической части оборудования. 10.4. На всех грузовых местах весом более 3 тонн и/или высотой более 1 м должно быть обозначено несмываемой краской расположение центра тяжести на двух боковых непротивоположных сторонах каждого грузового места. 10.5. Продавец несет ответственность за дополнительные транспортные и складские расходы, за повреждение груза, возникшие в связи с засылкой оборудования не по адресу вследствие неполноценной или неправильной маркировки. 11. ОТГРУЗКА 11.1. Продавец в течение 24 часов после произведенной отгрузки должен известить по телеграфу Покупателя о дате отгрузки, N контракта, N наряда, N транса, N вагона, наименовании оборудования, количестве мест, дате и номере железнодорожной накладной, весе брутто и стоимости оборудования. Продавец несет ответственность за несвоевременное извещение об отгрузке. 12. ЭКСПОРТНЫЕ ЛИЦЕНЗИИ 12.1. Продавец берет на себя все заботы и расходы, связанные с получением экспортных лицензий на поставку оборудования в объеме, предусмотренном настоящим контрактом. 12.2. Если лицензии не будут получены, или до окончания контракта будут отозваны соответствующими властями, или их действие истечет, Покупатель имеет право аннулировать невыполненную часть контракта или контракт в целом. 13. ФОРС-МАЖОР 13.1. В случае наступления обстоятельств форс-мажор (пожар, наводнение, землетрясение, эпидемия) сроки поставки, предусмотренные в настоящем контракте, соразмерно отодвигаются на время действия этих обстоятельств, поскольку они значительно влияют на выполнение в срок всего контракта или той его части, которая подлежит поставке после наступления их. 13.2. Покупатель вправе отказаться от исполнения контракта или его части, если просрочка поставки вследствие обстоятельств форс-мажора составит более 6 месяцев. 14. АРБИТРАЖ 14.1. Все споры и разногласия, которые могут возникнуть из контракта или в связи с ним будут разрешаться по согласованию сторон. В случае невозможности их урегулирования дружеским путем дела разрешаются арбитражем. Арбитраж должен состоять из двух арбитров и одного суперарбитра. Сторона, желающая передать спор на рассмотрение арбитража, должна известить об этом другую сторону заказным письмом, указав в нем имя, фамилию и адрес избранного ею арбитра, который может быть гражданином любой страны, а также предмет спора, дату и №Контракта. Другая сторона в течение 30 дней после получения указанного письма должна избрать второго арбитра, который также может быть гражданином любой страны, и известить об этом первую сторону заказным письмом, указав в нем имя, фамилию и адрес избранного ею арбитра. В случае, если сторона, получившая извещение о передаче спора на рассмотрение арбитража, не изберет арбитра в течение указанного срока, арбитр по просьбе другой стороны назначается Президентом Торговой палаты. Арбитры должны избрать суперарбитра. Если в течение 30 дней не придут к соглашению об избрании суперарбитра, то последний, по просьбе любой из сторон, назначается Президентом Торговой Палаты. Арбитражное решение должно быть вынесено большинством голосов в течение 3 месяцев с даьы избрания или назначения суперарбитра, причем оно выносится в соответствии с условиями Контракта и нормами права. Расходы по арбитражу распределяются самим арбитражем. Решение арбитража является окончательным для обеих сторон. 14.2. Во всех случаях, когда в Контракте предусматривается право Покупателя отказаться от Контракта ил и от части его, не требуется обращение в арбитраж или решения арбитража. 15. ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ 15.1. Все положения, упомянутые в настоящем контракте, являются неотъемлемой частью контракта. 15.2. Изменения данного контракта и дополнений действительны лишь в том случае, если они совершены в письменной форме и подписаны договаривающимися сторонами. 15.3. Продавец гарантирует Покупателю, что он обладает в необходимом объеме правами на все соответствующие патенты и изобретения на поставляемое оборудование, технологические процессы, знания и опыт для предоставления их в распоряжение Покупателя с тем, чтобы предмет контракта мог быть беспрепятственно использован для тех целей, для которых он предназначен, без того, чтобы этим были затронуты каким-либо образом права третьих лиц. В случае, если к Покупателю или его клиентам в России со стороны третьих лиц будут предъявлены любые претензии, связанные с нарушением патентных прав, Продавец обязуется возместить Покупателю, в таком случае, все расходы и убытки причиненные ему или его клиентам в России, и связанные с нарушением таких прав. Покупатель, в случае предъявления к нему или к его клиентам в России каких-либо требований со стороны третьих лиц, основанных на таком нарушении, извещает об этом Продавца незамедлительно, после чего Продавец должен за свой счет и риск принять меры к урегулированию заявленного требования третьих лиц. 15.4. Продавец обязан рассмотреть претензию по качеству, количеству и др. и ответить Покупателю по существу претензии не позднее, чем в течение 30 дней, считая с даты получения претензии Продавцом. 15.5. Продавец не имеет права передавать третьим лицам исполнение настоящего Контракта без письменного разрешения Покупателя. 15.6. Уплата Продавцом штрафов или возмещение прямых убытков не освобождает Продавца от обязательств по выполнению Контракта. 15.7. После подписания настоящего Контракта все предыдущие переговоры и переписка по нему теряют силу. ГЛАВА 7. Расчет эффективности проекта Данная сделка заключается на поставку нескольких видов оборудования. -комплект оборудования для распиловки тонкомерной древесины “ФРТ-450” -система бесконтактного оптического контроля инструмента “О. М. А.” -оптоэлектронная система сканирования “Димтер-скан” -торцовочные пилы для раскроя древесины “ОптиКат-104” Таможенных барьеров при торговли с Германией не существует. Все таможенные платежи и сборы уплачиваются в обычном порядке в соответствии с законом РФ. Оборудование доставляется железной дорогой на станцию в Москве на условиях. Таким образом, это означает, что Продавец доставляет товар в указанное место страны-импортера. На Продавца возлагаются все расходы и весь риск по доставке товара, кроме связанных с таможенным оформлением для импорта и уплатой соответствующих платежей. Ставка таможенной пошлины на оборудование для деревообрабатывающей промышленности составляет 15 % от его таможенной стоимости, кроме оптоэлектронной системы сканирования, таможенная пошлина на которую 20 %. Кроме этого импортером уплачиваются все налоги и другие официальные сборы при растаможивании товара. Покупатель также получает за свой счет и риск необходимые лицензии на импорт и другие официальные разрешения. Поскольку лицензия на импорт уже была куплена фирмой и ее срок действия еще не истек, то в данной сделке она не учитывается. Но Покупатель уплачивает 3000 ДМ за сертификацию качества оборудования в Москве, а также несет все представительские расходы, связанные с этой сделкой, которые составляют 4500 ДМ, включая авиаперелет в Гамбург из Москвы и обратно. Все затраты, связанные со сделкой представлены в таблицах. Таблица 1. Цена контракта таможенная пошлина таможенный сбор НДС Итого комплект “ФРТ-450” 350000 52500 525 80605 483630 система “О. М. А.” 150000 22500 225 34545 207270 пилы “ОптиКат-104” 280000 42000 420 64484 386904 система “Димтер-скан” 191000 38200 287 45897 275384 Итого 971000 155200 1457 225531 1353188 Таблица 2. Цена контракта 971000 ДМ таможенные платежи 156657 ДМ НДС 225531 ДМ сертификат качества 3000 ДМ представительские расходы 4500 ДМ хранение на складе 3500 ДМ прочие расходы 2000 ДМ Итого 1366188 ДМ После анализа рынка деревообрабатывающего оборудования и оценки конкурентов и их ценовой политики, были установлены следующие цены на оборудование по группам: -комплект оборудования для распиловки тонкомерной древесины “ФРТ-450” - 75000 ДМ -система бесконтактного оптического контроля инструмента “О. М. А.” - 35000 ДМ -оптоэлектронная система сканирования “Димтер-скан” - 61000 ДМ -торцовочные пилы для раскроя древесины “ОптиКат-104” - 45000 ДМ эти цены несколько выше цен конкурентов, но поскольку фирма проводит обширную рекламную кампанию, то оборудование продается и по таким ценам. Это также обусловлено и тем, что марка “Вайниг” - одна из престижнейших, и это позволяет фирме устанавливать более высокие цены, которые включают в себя и расходы на зарплату, аренду складов и автотранспорта, рекламу, а также монтаж оборудования и его обслуживания на заводах своих потребителей. Таким образом, прибыль по сделке составляет: 2160000 ДМ- 1366188 ДМ = 793812 ДМ. Рентабельность сделки: Прибыль/Объем реализации = 793812 ДМ/ 2160000 ДМ = 37 % Расчет прибыли и рентабельности по каждому виду оборудования представлен в таблице. Таблица 3. Расходы в ДМ продажная цена в ДМ прибыль в ДМ рентабельность в % комплект “ФРТ-450” 488276 750000 261724 35 система “О. М. А.” 209261 350000 140739 40 пилы “ОптиКат-104” 390621 610000 219379 36 система “Димтер-скан” 278030 450000 171970 38 ГЛАВА 8. Схема сбыта Главная задача фирмы на Российском рынке это формирование спроса на оборудование. Оно заключатся в следующем: -сообщить потенциальному покупателю о существовании товара -осведомить его о потребностях, которые этим товарам удовлетворяются -представить доказательства относительно качества удовлетворения этих потребностей -сообщить о гарантиях защиты интересов покупателя Для того чтобы сформировать этот спрос, фирмой проводится соответствующие мероприятия: реклама, выставочная и ярмарочная деятельность и. т.д. На рекламно - информационную деятельность фирма рассчитывает тратить до 2% своего оборота, потому что участие например на выставке дорогостоящее коммерческое мероприятие. Стимулирование сбыта и реклама является обязательством фирмы - дилера и предусматривается особым пунктом в договоре о посреднической деятельности. Поскольку фирма производитель действует на внешнем рынке достаточно долго, ею уже разработан не только фирменный стиль, рекламные слоганы, но и специальные системы по планированию рекламных кампаний, по подготовке в участии на ярмарках и выставках. Естественно, что фирма экспортер передает свой опыт своему партнеру. Фирма “Индастри консалтинг” сменила стратегию сбыта предварительно проведя обучение на курсах у своих немецких коллег - специалистов маркетологов. Конкретно были разработаны индивидуальные рекламные тексты для каждого вида оборудования, то есть тексты проспектов и буклетов, которые будут рассылаться потенциальным покупателям или раздаваться на ярмарках. Также были дана рекомендации по подготовке рекламы оборудования специальных газетах и журналах. И конечно был передан опыт по ведению рекламной работы во время участия на выставках. Таким образом, система сбыта представляет из себя: -участие в международных выставках “Лесдревмаш” , которое проходит в Москве раз в два года. Такая выставка- это возомжность не только продать свой товар, но и познакомиться с новинками мирового рынка, сравнить свою ценовую политику с политикой конкурентов и вообще решить вопросы дальнейшего совершенствования и развития. Участие именно в этой выставке особенно важно, поскольку на нее съезжаются основные потребители деревообрабатывающего оборудования со всей России. Важнейшее достоинство выставки для покупателя-возможность увидеть товар в натуре, а не редко и в работе. Продавец тем самым достигает максимального психологического эффекта воздействия своей рекламы, повышает доверие к помещаемых в его проспектах и иных рекламных материалах характеристикам товара. -участие в региональных выставках -выступление на симпозиумах или конференциях (обычно в рамках выставки) с докладом. Это позволит распространить рекламную, в том числе престижную, литературу, продемонстрировать рекламные фильмы и провести иные мероприятия типа “паблик рилейшнз” среди специалистов. В конечном итоге эти мероприятия будут способствовать росту заказов, укреплению позиций фирмы в деловом мире. -издание печатной рекламы (буклеты, каталоги) и рассылка ее вместе с деловыми письмами возможным покупателям. Помимо рассылки печатную рекламу вручают на переговорах клиентам, раздают посетителям на выставках, раскладывают на столах и стендах в демонстрационных залах. -реклама в прессе (специализированных журналах “Деревообрабатывающая промышленность” и “Лесная промышленность” ) . В журналы помещаются как товарные объявления, так и престижные, рассказывающие о фирме-рекламодателе, ее деятельности, истории, положении в промышленном и торговом мире, клиентуре и т.д. И те и другие в конечном итоге имеют одну и ту же цель: обеспечить максимум продаж товаров фирмы. СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ 1. Журнал “Деревообрабатывающая промышленность” , № 1-4,1997 год, № 1-4,1996 год 2. Журнал “Лесная промышленность” , № 1-6,1997 год, № 1-6,1996 год 3. Завьялов П. С., Демидов В. Е. “Формула успеха: маркетинг” / Москва “Международные отношения 1991 год 4. Нешатаева Т. Н. “Международная купля-продажа” / издательство Томского университета 1991 год 5. Словарь-справочник “Таможенное дело” под редакцией Мячина А. Н./ издательство “Логос-СПб” Санкт-Петербург 1994 год 6. Справочник “Как продать ваш товар на внешнем рынке” под редакцией Савинова Ю. А./ издательство “Мысль” 1990 год.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-po-angliyskomu-yaziku-strana-chudes-uol.html	Внеклассное мероприятие по английскому языку "Страна Чудес Уолта Диснея"	https://doc4web.ru/uploads/files/50/7085934b78edbd51d32da3b8b9488771.doc	files/7085934b78edbd51d32da3b8b9488771.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/kriminalnoprocesualniy-kodeks-ukraini-st-.html	Кримінально-процесуальний Кодекс України ст 1-93	https://doc4web.ru/uploads/files/239/07b02997cccaf08ff9c320028ad358ac.docx	files/07b02997cccaf08ff9c320028ad358ac.docx	Кримінально-процесуальний Кодекс України Кримінально-процесуальний Кодекс України Оглавление документа Кримінально-процесуальний Кодекс України 1 Розділ перший ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 8 Глава 1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ 8 Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуального кодексу України 8 Стаття 2. Завдання кримінального судочинства 8 Стаття 3. Чинність кримінально-процесуального закону 8 Стаття 4. Обов’язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин 8 Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом 8 Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі 8 Стаття 7. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки 9 Стаття 7-1. Закриття кримінальної справи у зв’язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності 10 Стаття 7-2. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям 10 Стаття 7-3. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність 11 Стаття 8. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим 11 Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру 11 Стаття 10. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки 12 Стаття 11. Відмова в передачі на поруки 12 Стаття 11-1 Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності 12 Стаття 12. Оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки, дійовим каяттям, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давності 13 Стаття 13. Відновлення справи при відмові від поручительства 13 Стаття 14. Недоторканність особи 13 Стаття 14-1. Недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків 13 Стаття 15. Здійснення правосуддя тільки судом 14 Стаття 16. Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом 14 Стаття 16-1. Змагальність і диспозитивність 14 Стаття 17. Колегіальний і одноособовий розгляд справ 15 Стаття 18. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові 15 Стаття 19. Мова, якою провадиться судочинство 15 Стаття 20. Гласність судового розгляду 15 Стаття 21. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист 16 Стаття 22. Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи 16 Стаття 23. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину 16 Стаття 23-1. Подання органу дізнання, слідчого, прокурора в кримінальній справі 16 Стаття 23-2. Окрема ухвала (постанова) суду 17 Стаття 24. Нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю 17 Стаття 25. Прокурорський нагляд в кримінальному судочинстві 17 Стаття 26. Об’єднання і виділення справ 18 Стаття 27. Притягнення до кримінальної відповідальності не інакше як за скаргою потерпілого 18 Стаття 28. Цивільний позов у кримінальній справі 19 Стаття 29. Забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, і виконання вироку в частині конфіскації майна 19 Стаття 31. Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав 20 Стаття 32. Роз’яснення значення термінів Кодексу 20 Глава 2 ПІДСУДНІСТЬ 21 Стаття 33. Підсудність справ районному (міському) суду 21 Стаття 34. Підсудність справ апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя 22 Стаття 36. Підсудність справ військовим судам 22 Стаття 37. Територіальна підсудність 22 Стаття 38. Передача справи з одного суду до іншого 23 Стаття 39. Визначення підсудності справ, які належать до компетенції декількох однойменних судів 23 Стаття 40. Визначення підсудності справ, які належать до компетенції різнойменних судів 23 Стаття 41. Направлення справи за підсудністю 23 Стаття 42. Недопустимість спорів про підсудність 24 Глава 3 УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ, ЇХ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ 24 Стаття 43. Обвинувачений і його права 24 Стаття 43-1. Підозрюваний 24 Стаття 44. Захисник 24 Стаття 45. Обов’язкова участь захисника 25 Стаття 46. Відмова від захисника і його заміна 26 Стаття 47. Порядок запрошення і призначення захисника 26 Стаття 48. Обов’язки і права захисника 27 Стаття 49. Потерпілий 28 Стаття 50. Цивільний позивач 29 Стаття 51. Цивільний відповідач 29 Стаття 52. Представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача 29 Стаття 52-1. Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві 30 Стаття 52-2. Права і обов’язки осіб, щодо яких здійснюються заходи безпеки 30 Стаття 52-3. Нерозголошення відомостей про особу, щодо якої здійснюються заходи безпеки 31 Стаття 52-4. Порядок скасування заходів безпеки 31 Стаття 52-5. Оскарження рішень про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування 32 Стаття 53. Обов’язок роз’яснення і забезпечення прав особам, які беруть участь у справі 32 Стаття 53-1. Обов’язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо вжиття заходів до відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями 32 Глава 4 ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ УЧАСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ 32 Стаття 54. Обставини, що виключають участь судді в розгляді справи 32 Стаття 55. Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи 33 Стаття 56. Відвід судді 33 Стаття 57. Порядок вирішення заявленого відводу 33 Стаття 58. Відвід прокурора 34 Стаття 60. Відвід слідчого і особи, яка провадить дізнання 34 Стаття 61. Обставини, що виключають участь у справі захисника 35 Стаття 61-1. Усунення захисника від участі у справі 35 Стаття 62. Відвід перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання 36 Стаття 63. Обставини, що виключають участь у справі представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача 36 Глава 5 ДОКАЗИ 36 Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі 36 Стаття 65. Докази 37 Стаття 66. Збирання і подання доказів 37 Стаття 67. Оцінка доказів 37 Стаття 68. Показання свідків 37 Стаття 69. Особи, які не підлягають допиту як свідки і особи, які мають право відмовитися давати показання як свідки 38 Стаття 69-1. Права свідка 38 Стаття 70. Обов’язки свідка 39 Стаття 71. Відповідальність свідка 39 Стаття 72. Показання потерпілого 39 Стаття 73. Показання підозрюваного 40 Стаття 74. Показання обвинуваченого 40 Стаття 75. Висновок експерта 40 Стаття 76. Обов’язкове призначення експертизи 40 Стаття 77. Обов’язки і права експерта 41 Стаття 78. Речові докази 41 Стаття 79. Зберігання речових доказів 41 Стаття 80. Строки зберігання речових доказів 42 Стаття 81. Вирішення питання про речові докази 42 Стаття 82. Протоколи слідчих і судових дій та інші носії інформації щодо цих дій 42 Стаття 83. Документи 42 Глава 6 ПРОТОКОЛИ 42 Стаття 84. Обов’язковість ведення протоколу 42 Стаття 85. Протокол слідчої дії 43 Стаття 85-1. Застосування звукозапису при провадженні досудового слідства 43 Стаття 85-2. Застосування кінозйомки, відеозапису при проведенні слідчої дії 44 Стаття 87. Протокол судового засідання 44 Стаття 87-1. Фіксування судового процесу технічними засобами 45 Стаття 88. Зауваження на протокол судового засідання 45 Глава 7 СТРОКИ І СУДОВІ ВИТРАТИ 46 Стаття 89. Обчислення строків 46 Стаття 90. Поновлення строку 46 Стаття 91. Судові витрати 46 Стаття 92. Відшкодування витрат свідкам, потерпілим, законним представникам потерпілих, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим 47 Стаття 93. Відшкодування судових витрат та оплата праці адвокатів 47 Стаття 93-1. Відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину 47 Кримінально-процесуальний Кодекс України ( від статті 1 до статті 93-1 ) ( ст.94 - ст.236-6 ( 1002-05 ) ( ст.237 - ст.449 ( 1003-05 ) ( Затверджений Законом від 28.12.60 ( 1000-05 ) ВВР, 1961, N 2 ст. 15 ) ( Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N 342а-05 від 27.06.61 (Від. N 28, ст.342) N 461а-06 від 10.09.62 (Від. N 37, ст.461) від 13.06.63 (Від. N 25, ст.406) N 677а-06 від 18.11.63 (Від. N 48, ст.677) від 18.01.66 (Від. N 4 , ст.15) від 09.11.66 (Від. N 44, ст.274) від 24.01.67 (Від. N 5, ст.63) N 2631-07 від 18.03.70 (Від. N 15, ст.101) N 117-08 від 30.08.71 (Від. N 36, ст.278) N 862-08 від 21.07.72 (Від. N 31, ст.260) N 986-08 від 30.08.72 (Від. N 36, ст.314) N 1879-08 від 03.07.73 (Від. N 29, ст.249) N 1898-08 від 23.07.73 (Від. N 32, ст.260) N 1937-08 від 10.08.73 (Від. N 34, ст.271) N 2718-08 від 17.06.74 (Від. N 27, ст.222) N 3130-08 від 14.10.74 (Від. N 44, ст.445) N 52-09 від 18.07.75 (Від. N 30, ст.371) N 140-09 від 04.09.75 (Від. N 37, ст.418) N 1593-09 від 22.12.76 (Від. N 1, ст.3) N 1851-09 від 23.03.77 (Від. N 14, ст.131) N 2281-09 від 01.07.77 (Від. N 28, ст.341) N 3084-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.163) N 3086-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.165) N 270-10 від 26.05.80 (Від. N 24, ст.430) N 2942-10 від 24.12.81 (Від. N 1, ст.2) N 3464-10 від 17.05.82 (Від. N 22, ст.300) N 6591-10 від 29.02.84 (Від. N 11, ст.203) N 6834-10 від 16.04.84 (Від. N 18, ст.351) N 8627-10 від 20.03.85 (Від. N 14, ст.321) N 704-11 від 01.08.85 (Від. N 33, ст.787) N 1432-11 від 10.12.85 (Від. N 52, ст.1224) N 2444-11 від 27.06.86 (Від. N 27, ст.539) N 2753-11 від 18.08.86 (Від. N35 ст.750) N 4392-11 від 31.07.87 (Від. N32 ст.631) N 4452-11 від 21.08.87 (Від. N35 ст.674) N 4981-11 від 25.11.87 (Від. N49 ст.1008) N 4995-11 від 01.12.87 (Від. N50 ст.1016) N 5397-11 від 10.02.88 (Від. N8 ст.212) N 5723-11 від 14.04.88 (Від. N17 ст.427) N 5822-11 від 29.04.88 (Від. N19 ст.481) N 6347-11 від 03.08.88 (Від. N33 ст.808) N 6976-11 від 14.12.88 (Від. N52 ст.1184) N 7226-11 від 06.03.89 (Від. N12 ст.96) N 7373-11 від 14.04.89 (Від. N17 ст.148) N 7617-11 від 16.06.89 (Від. N26 ст.276) N 8595-11 від 29.12.89 (Від. 1990 N2 ст.15) N 8711-11 від 19.01.90 (Від. N5 ст.60) N 8918-11 від 07.03.90 (Від. N12 ст.194) N 9082-11 від 20.04.90 (Від. N18 ст.278) N 9166-11 від 04.05.90 (Від. N20 ст.313) N 596-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N3 ст.13) N 597а-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N5 ст.34) N 647-12 від 18.01.91 (Від. N7 ст.45) N 661-12 від 28.01.91 (Від. N11 ст.106) N 838-12 від 18.03.91 (Від. N15 ст.178) N 1369-12 від 29.07.91 (Від. N45 ст.600) N 1434а-12 від 25.08.91 (Від. N40 ст.531) Законом Української РСР N 1255-12 від 25.06.91 (Від. N 40 ст.527) Законами України N 1564-12 від 18.09.91 (Від. N 47 ст.650) N 1960-12 від 10.12.91 (Від. N 10 ст.142) N 1974-12 від 12.12.91 (Від. N 11 ст.154) N 2354-12 від 15.05.92 (Від. N 32 ст.457) N 2464-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.508) N 2467-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.510) N 2468-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.511) N 2547-12 від 07.07.92 (Від. N 39 ст.570) N 2613-12 від 17.09.92 (Від. N 41 ст.600) N 2703-12 від 16.10.92 (Від. N 47 ст.647) N 2857-12 від 15.12.92 (Від.1993 N 6 ст.35) N 2935-12 від 26.01.93 (Від. N 12 ст.97 ) N 2936-12 від 26.01.93 (Від. N 12 ст.98 ) N 2947-12 від 28.01.93 (Від. N 14 ст.120) N 3039-12 від 03.03.93 (Від. N 18 ст.189) N 3129-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.228) N 3130-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.229) N 3132-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.230) N 3351-12 від 30.06.93 (Від. N 34 ст.355) N 3582-12 від 11.11.93 (Від. N 46 ст.427) N 3780-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст.49) N 3785-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 58) N 3787-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 48) N 3888-12 від 28.01.94 (Від. N 19 ст.111) N 4018-12 від 24.02.94 (Від. N 26 ст.206) N 4043-12 від 25.02.94 (Від. N 28 ст.238) N 137/94-ВР від 27.07.94, ВВР 1994, N 37, ст.342 N 174/94-ВР від 21.09.94, ВВР 1994, N 42, ст.381 N 218/94-ВР від 20.10.94, ВВР 1994, N 45, ст.409 N 246/94-ВР від 15.11.94, ВВР 1994, N 48, ст.429 N 299/94-ВР від 16.12.94, ВВР 1995, N 2, ст. 8 N 305/94-ВР від 20.12.94, ВВР 1995, N 2, ст. 9 N 64/95-ВР від 15.02.95, ВВР 1995, N 10, ст. 64 N 282/95-ВР від 11.07.95, ВВР 1995, N 29, ст.216 N 358/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, N 34, ст.268 N 360/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, N 35, ст.271 N 323/96-ВР від 12.07.96, ВВР 1996, N 52, ст.294 N 386/96-ВР від 01.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.247 N 388/96-ВР від 02.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.249 N 530/96-ВР від 20.11.96, ВВР 1997, N 4, ст. 21 N 44/97-ВР від 05.02.97, ВВР 1997, N 12, ст.102 N 552/97-ВР від 07.10.97, ВВР 1997, N 51, ст.306 N 85/98-ВР від 05.02.98, ВВР 1998, N 26, ст.149 N 210/98-ВР від 24.03.98, ВВР 1998, N 35, ст.241 N 1134-XIV ( 1134-14 ) від 08.10.99, ВВР, 1999, N 48, ст.419 N 1288-XIV ( 1288-14 ) від 14.12.99, ВВР, 2000, N 5, ст.34 N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000, ВВР, 2000, N 10, ст.79 N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 17, ст.123 N 1587-III ( 1587-14 ) від 23.03.2000, ВВР, 2000, N 24, ст.183 N 1685-III ( 1685-14 ) від 20.04.2000, ВВР, 2000, N 30, ст.240 N 1833-III ( 1833-14 ) від 22.06.2000, ВВР, 2000, N 46, ст.392 N 1945-III ( 1945-14 ) від 14.09.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.368 N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.389 Рішенням Конституційного Суду N 13-рп/2000 ( v013p710-00 ) від 16.11.2000 Законами N 2114-III ( 2114-14 ) від 16.11.2000, ВВР, 2001, N 1, ст.3 N 2181-III ( 2181-14 ) від 21.12.2000 - набирає чинності з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44 N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 13, ст.66 N 2362-III ( 2362-14 ) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 23, ст.117 N 2409-III ( 2409-14 ) від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 31, ст.146 N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001, ВВР, 2001, N 34-35, ст.187 - набуває чинності з 29.06.2001 N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 - про набуття чинності див. пункт 1 "Прикінцевих положень" Закону N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001, ВВР, 2001, N 44, ст.234 N 2922-III ( 2922-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.117 N 2953-III ( 2953-14 ) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.121 N 3082-III ( 3082-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 30, ст.208 N 3111-III ( 3111-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 33, ст.236 Рішенням Конституційного Суду N 3-рп/2003 ( v003p710-03 ) від 30.01.2003 Законами N 430-IV ( 430-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.95 - набуває чинності 11.06.2003 року N 487-IV ( 487-15 ) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.108 N 488-IV ( 488-15 ) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.109 N 658-IV ( 658-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.190 N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209 - набуває чинності 01.08.2003 року N 669-IV ( 669-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.199 N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.233 N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 35, ст.271 N 903-IV ( 903-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.316 ) ( Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду N 14-рп/2003 ( v014p710-03 ) від 08.07.2003 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 965-IV ( 965-15 ) від 19.06.2003, ВВР, 2003, N 45, ст.357 N 1125-IV ( 1125-15 ) від 11.07.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.63 N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394 N 1723-IV ( 1723-15 ) від 18.05.2004, ВВР, 2004, N 36, ст.430 N 2252-IV ( 2252-15 ) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.119 N 2289-IV ( 2289-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 6, ст.139 N 2376-IV ( 2376-15 ) від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.195 N 2377-IV ( 2377-15 ) від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.198 N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 27, ст.359 N 2631-IV ( 2631-15 ) від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.358 ) ( Зміни по Закону N 2875-IV ( 2875-15 ) від 08.09.2005 будуть внесені після його опублікування ) ( У тексті Кодексу слова "службова особа" у всіх відмінках замінено словами “посадова особа” у відповідних відмінках згідно із Законом N 282/95-ВР від 11.07.95 ) ( У тексті Кодексу слова "Республіка Крим" у всіх відмінках замінено словами “Автономна Республіка Крим” у відповідних відмінках згідно із Законом N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 ) ( У тексті Кодексу слова "попереднє слідство", "попереднього слідства”, “попереднє”, “попереднього” замінено відповідно словами “досудове слідство”, “досудового слідства”, "досудове", "досудового" згідно із Законом N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 ) Розділ перший ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуального кодексу України Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах. (Стаття 1 в редакції Закону N 2857-XII від 15.12.92) Стаття 2. Завдання кримінального судочинства Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. (Стаття 2 в редакції Закону N 2857-XII від 15.12.92) Стаття 3. Чинність кримінально-процесуального закону Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи. Норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканості. Норми цього Кодексу застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства. (Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) Стаття 4. Обов’язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання. Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю: 1) за відсутністю події злочину; 2) за відсутністю в діянні складу злочину; ( Пункт 3 частини першої статті 6 виключено на підставі Закону N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 ) 4) внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв’язку з помилуванням окремих осіб; 5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку; 6) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу; 7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу); 8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами; 9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави; 10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню; 11) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора. ( Частину другу статті 6 виключено на підставі Закону N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 ) Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4 цієї статті, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених пунктом 4, — обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання. Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4 цієї статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 цього Кодексу. Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 4, 6, 7, 9 — 11 частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов’язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення. (Стаття 6 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 10.09.62, N 6834-10 від 16.04.84, Законами N 3351-12 від 30.06.93, N 3787-12 від 23.12.93, N 358/95-ВР від 05.10.95, N 1483-III від 22.02.2000, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 7. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки Суд вправі звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. За наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. При закритті кримінальної справи з цих підстав мають додержуватися вимоги, зазначені в частинах 2 і 3 статті 7-1 цього Кодексу. Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Особа також може бути за вироком суду звільнена від відповідальності чи покарання на підставах, передбачених статтями 49 і 74 Кримінального кодексу України. (Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84, Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 7-1. Закриття кримінальної справи у зв’язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності Провадження в кримінальній справі може бути закрито судом у зв’язку: 1) з дійовим каяттям; 2) з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим; 3) із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому статтею 447 цього Кодексу; 4) з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації; 5) із закінченням строків давності. До направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз’яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у частині першій статті 7-1 цього Кодексу, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги — з усіма матеріалами справи та роз’яснити їх права, передбачені цим Кодексом. (Кодекс доповнено статтею 7-1 згідно з Указом ПВР N 1851-IX від 23.03.77, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 3787-XII від 23.12.93, N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 7-2. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. За наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. (Кодекс доповнено статтею 7-2 згідно з Указом ПВР N 1851-IX від 23.03.77, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 7-3. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору. Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника. Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді позбавлення волі понад п’ять років, необхідно у зв’язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник. Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог частини другої цієї статті, про що повідомляє прокурора і службу в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини. (Кодекс доповнено статтею 7-3 згідно із Законом N 3787-XII від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 8. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. За наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. (Стаття 8 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X 16.04.84, Законом N 3351-XII від 30.06.93, в редакції Закону N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 цього Кодексу, пред’являється обвинувачення і після винесення постанови пред’являються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором. За наявності підстав, зазначених у частині першій статті 97 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. (Стаття 9 в редакції Закону N 3787-XII від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 10. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, своєю вмотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи. За клопотанням колективу прокурор, слідчий інформують збори про обставини вчиненого злочину невеликої або середньої тяжкості. За наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. Суд, прокурор, слідчий зобов’язані повідомити колектив про передачу їм особи на поруки. (Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84, Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 11. Відмова в передачі на поруки При наявності обставин, які відповідно до статті 47 Кримінального кодексу України виключають передачу особи на поруки, суд, прокурор, слідчий відмовляють в клопотанні про передачу особи на поруки і повідомляють про мотиви відхилення клопотання. Відмова слідчого або прокурора у винесенні постанови про направлення справи в суд для звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки не перешкоджає колективу звернутися до суду з цим клопотанням. (Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84; Законами N 3351-XII від 30.06.93, N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 11-1 Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв’язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком. Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою частиною другою цієї статті. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі, згідно з частиною четвертою статті 49 Кримінального кодексу України, не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк. (Кодекс доповнено статтею 11-1 згідно із Законом N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 12. Оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки, дійовим каяттям, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давності При вирішенні питання про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 або при застосуванні до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру відповідно до статті 7-3 цього Кодексу суд зобов’язаний з’ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку. (Стаття 12 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84, N 8627-X від 20.03.85, N 838-XII від 18.03.91, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 3351-XII від 30.06.93, N 3787-XII від 23.12.93, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 13. Відновлення справи при відмові від поручительства Суд за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року з дня передачі її на поруки не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, вирішує питання про кримінальну відповідальність цієї особи. Відновлення справи в цих випадках проводиться відповідно до глави 31 цього Кодексу. (Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III від 12.07.2001) ( Статтю 13-1 виключено на підставі Указу ПВР N 838-XII ( 838-12 ) від 18.03.91 ) Стаття 14. Недоторканність особи Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення. Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком. (Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 14-1. Недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків охороняються законом. Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом. У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших розмов, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки. (Частина четверта статті 14-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 965-IV від 19.06.2003) Прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду, крім випадків, передбачених Законом України “Про боротьбу з тероризмом”. (Частина п’ята статті 14-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 965-IV від 19.06.2003) (Кодекс доповнено статтею 14-1 згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84; із змінами, внесеними згідно із Законами N 1381-XIV від 13.01.2000, N 2922-III від 10.01.2002) Стаття 15. Здійснення правосуддя тільки судом Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. (Стаття 15 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) Стаття 16. Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. (Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) Стаття 16-1. Змагальність і диспозитивність Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності. При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу. Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках, передбачених цим Кодексом, обвинувачення здійснює потерпілий або його представник. Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник. Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав. Функція розгляду справи покладається на суд. (Кодекс доповнено статтею 16-1 згідно із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 17. Колегіальний і одноособовий розгляд справ Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. Розгляд справ у апеляційному і касаційному порядку здійснюється відповідно апеляційними і касаційними судами у складі трьох суддів. Розгляд справ у виключному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів. (Стаття 17 в редакції Закону N 2464-XII від 17.06.92, із змінами, внесеними згідно із Законами N 174/94-ВР від 21.09.94, N 1483-III від 22.02.2000, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 18. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові При здійсненні правосуддя в кримінальних справах судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки законові. Судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. (Стаття 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-XII від 15.12.92) Стаття 19. Мова, якою провадиться судочинство Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє. (Стаття 19 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) Стаття 20. Гласність судового розгляду Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист. Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства. Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. ( Частину п'яту статті 20 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) ( Стаття 20 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X ( 6834-10 ) від 16.04.84, Законами N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000, N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 ) Стаття 21. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов’язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз’ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав. (Стаття 21 в редакції Закону N 3780-XII від 23.12.93) Стаття 22. Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи Прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого. Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. (Стаття 22 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 23. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину При провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. (Стаття 23 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 23-1. Подання органу дізнання, слідчого, прокурора в кримінальній справі Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов. Якщо в ході дізнання, досудового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов’язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності. Не пізніш як у місячний строк по поданню має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання. У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов’язані вжити заходів, передбачених статтями 254-257 Кодексу України про адміністративні правопорушення. (Кодекс доповнено статтею 23-1 згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із змінами, внесеними згідно із Законом N 358/95-ВР від 05.10.95) Стаття 23-2. Окрема ухвала (постанова) суду Суд при наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів. Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом. ( Частину третю статті 23-2 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов’язку, які сприяли причиненню чи розкриттю злочину. Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування. Суд за матеріалами судового розгляду вправі винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне. Не пізніш як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову). У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254-257 Кодексу України про адміністративні правопорушення. (Кодекс доповнено статтею 23-2 згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із змінами, внесеними згідно із Законами N 358/95-ВР від 05.10.95, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 24. Нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю Верховний Суд України здійснює нагляд за судовою діяльністю всіх судів України. Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів і Військово-Морських Сил здійснюють відповідно нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрайонних (окружних) судів даної області, міст Києва і Севастополя, військових судів гарнізонів. (Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84; Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 4018-XII від 24.02.94) Стаття 25. Прокурорський нагляд в кримінальному судочинстві Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Прокурор зобов’язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили. Свої повноваження в кримінальному судочинстві прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України. Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов’язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. (Стаття 25 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 26. Об’єднання і виділення справ В одному провадженні можуть бути об’єднані справи по обвинуваченню декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів. Виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об’єктивності дослідження і вирішення справи. Об’єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду. Правила цієї статті можуть бути застосовані і у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання злочину, а також недонесення про злочин. Стаття 27. Притягнення до кримінальної відповідальності не інакше як за скаргою потерпілого Справи про злочини, передбачені статтею 125, частиною 1 статті 126 Кримінального кодексу України, а також справи про злочини, передбачені статтею 356 Кримінального кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку. Справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна. Якщо справа про будь-який із зазначених у частині 1 цієї статті злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у частині 2 цієї статті, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і при відсутності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає. Прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в частині 1 цієї статті, і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого прав, передбачених статтею 49 цього Кодексу, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає. ( Частину п'яту статті 27 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) ( Стаття 27 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 986-VIII ( 986-08 ) від 30.08.72, N 1937-VIII ( 1937-08 ) від 10.08.73, N 6834-X ( 6834-10 ) від 16.04.84, із Законами N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 ) Стаття 28. Цивільний позов у кримінальній справі Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред’явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою. Закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 цього Кодексу, не звільняє особу від обов’язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам. Цивільний позов може бути пред’явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред’являти той же позов у кримінальній справі. Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства. Цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 цього Кодексу, звільняються від сплати державного мита. (Стаття 28 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законом N 2857-XII від 15.12.92) Стаття 29. Забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, і виконання вироку в частині конфіскації майна При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода, або понесені витрати закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову. Прокурор пред’являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права. ( Частину третю статті 29 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна обвинуваченого. (Стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 3132-XII від 22.04.93, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) ( Стаття 30 виключена на підставі Закону N 2857-XII ( 2857-12 ) від 15.12.92 ) Стаття 31. Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав, а також порядок виконання взаємних доручень визначається законодавством України і міжнародними договорами України. (Стаття 31 із змінами, внесеними згідно з Указом N 6834-X від 16.04.84, Законом N 2857-XII від 15.12.92) Стаття 32. Роз’яснення значення термінів Кодексу Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, коли немає окремих вказівок, мають таке значення: 1) “Суд" — Верховний Суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські, міжобласний, районний (міський), міжрайонний (окружний) суди, військовий суд, суддя, який одноособово розглядає справу; 2) “Суд першої інстанції" — суд, що має право винести вирок у справі; 3) “Апеляційний суд" — суд, що розглядає справи за апеляціями на вироки, ухвали і постанови суду першої інстанції, які не набрали законної сили; 4) “Касаційний суд" — суд, що розглядає справи за касаційними скаргами і поданнями в касаційному порядку; 5) “Суддя" — голова, заступник голови і суддя відповідно Верховного Суду України, Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських, міжобласного, районного (міського), міжрайонного (окружного), військового судів, народний засідатель; 5-а) “Головуючий" — суддя, який головує при колегіальному розгляді справи або розглядає справу одноособово; 6) “Прокурор" — Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції; 6-а) “Начальник слідчого відділу" — начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступники, які діють у межах своєї компетенції, а також податкової міліції; 7) “Слідчий" — слідчий прокуратури, слідчий органів внутрішніх справ, слідчий органів безпеки, слідчий податкової міліції; 8) “Учасники процесу" — обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники; 9) “Обвинувач" — прокурор, що підтримує в суді державне обвинувачення, і потерпілий в справах, передбачених частиною 1 статті 27 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених цим Кодексом; 10) “Законні представники" — батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких вона перебуває; 11) “Близькі родичі" — батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки; 12) “Вирок" — рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи; 13) “Ухвала" — всі рішення, крім вироку, які виніс суд першої апеляційної і касаційної інстанції в судових засіданнях в колегіальному складі; 14) “Постанова" — рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд; 15) “Апеляція" — подання прокурора і скарга учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в апеляційному порядку; ( Пункт 16 статті 32 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) ( Пункт 17 статті 32 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) ( Пункт 18 статті 32 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) 19) “Касаційне подання, касаційна скарга" — подання прокурора, скарга учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в касаційному порядку; 20) “Протокол" — документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки. (Стаття 32 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 13.06.63, 18.01.66, N 117-VIII від 30.08.71, N 52-IX від 18.07.75, N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2464-XII від 17.06.92, N 2857-XII від 15.12.92, N 4018-XII від 24.02.94, N 85/98-ВР від 05.02.98, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) ( Статтю 32-1 виключено на підставі Указу ПВР N 6834-X ( 6834-10 ) від 16.04.84 ) ( Статтю 32-2 виключено на підставі Указу ПВР N 6834-X ( 6834-10 ) від 16.04.84 ) Глава 2 ПІДСУДНІСТЬ Стаття 33. Підсудність справ районному (міському) суду Районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи, крім справ, підсудних вищестоящим судам і військовим судам. (Стаття 33 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4018-XII від 24.02.94) ( Статтю 33-1 виключено на підставі Закону N 174/94-ВР ( 174/94-ВР ) від 21.09.94 ) Стаття 34. Підсудність справ апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя підсудні такі кримінальні справи: 1) про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109-114 Кримінального кодексу України ; 2) про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі. У випадках особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду, — апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя мають право прийняти її до свого провадження. (Стаття 34 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1898-VIII від 23.07.73, N 270-X від 26.05.80, N 6591-X від 29.02.84, N 6834-X від 16.04.84, N 2444-XI від 27.06.86, N 7373-XI від 14.04.89, N 7617-XI від 16.06.89, із змінами, внесеними згідно із Законами N 1564-XII від 18.09.91, N 2468-XII від 17.06.92, N 2935-XII від 26.01.93, N 2947-XII від 28.12.93, N 4018-XII від 24.02.94, в редакції Закону N 174/94-ВР від 21.09.94, із змінами, внесеними згідно із Законами N 246/94-ВР від 15.11.94, N 552/97-ВР від 07.10.97, N 1945-III від 14.09.2000, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III від 12.07.2001) ( Статтю 35 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) Стаття 36. Підсудність справ військовим судам Військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня. Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні: 1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана 1 рангу і вище; 2) справи про злочини осіб, які займають посаду від командира полку, командира корабля 1 рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем; 3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі. ( Частину третю статті 36 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) ( Стаття 36 в редакції Закону N 4018-XII ( 4018-12 ) від 24.02.94, із змінами, внесеними згідно із Законами N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000, N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) Стаття 37. Територіальна підсудність Кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місця вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство в даній справі. Стаття 38. Передача справи з одного суду до іншого З метою забезпечення найбільш об’єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду, в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків. Передача в цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні. Питання про передачу справи з одного районного (міського), міжрайонного (окружного) суду до іншого чи з одного військового суду гарнізону до іншого в межах Автономної Республіки Крим, однієї області, міст Києва і Севастополя, одного військового регіону чи Військово-Морських Сил вирішується головою відповідно Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, головою військового суду регіону, Військово-Морських Сил. Питання про передачу справи до суду іншої області або військового суду, міжобласного суду або військового суду іншого регіону вирішується Головою Верховного Суду України чи його заступником. (Стаття 38 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 4018-XII від 24.02.94) Стаття 39. Визначення підсудності справ, які належать до компетенції декількох однойменних судів В разі об’єднання в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, коли ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство чи дізнання. Стаття 40. Визначення підсудності справ, які належать до компетенції різнойменних судів Якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, то справа розглядається вищестоящим з цих судів. Якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовий суд. При обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом. (Стаття 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4018-XII від 24.02.94) Стаття 41. Направлення справи за підсудністю Суддя, встановивши, що кримінальна справа не підсудна даному суду, надсилає її за підсудністю; про це суддя виносить постанову. Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, коли це не може завдати шкоди повноті і об’єктивності дослідження обставин справи. Коли ж не можна забезпечити повноти і об’єктивності дослідження обставин справи, суд надсилає справу за підсудністю, про що виносить ухвалу. Суд, виявивши в судовому засіданні, що справа підсудна вищестоящому суду або військовому суду, надсилає її за підсудністю. Передача до нижчестоящого суду справи, початої розглядом у судовому засіданні вищестоящого суду, не допускається. (Стаття 41 із змінами, внесеними згідно із Законами N 4018-XII від 24.02.94, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 42. Недопустимість спорів про підсудність Спори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 38-41 цього Кодексу, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду. Глава 3 УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ, ЇХ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ Стаття 43. Обвинувачений і його права Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним. Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред’явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Підсудний має право на останнє слово. (Стаття 43 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 3780-XII від 23.12.93, N 1381-XIV від 13.01.2000, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 43-1. Підозрюваний Підозрюваним визнається: 1) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Про роз’яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу. (Кодекс доповнено статтею 43-1 згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84; із змінами, внесеними згідно із Законами N 3780-XII від 23.12.93, N 1381-XIV від 13.01.2000, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 44. Захисник Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники. Повноваження захисника на участь у справі стверджується: 1) адвоката — ордером відповідного адвокатського об’єднання; 2) адвоката, який не є членом адвокатського об’єднання - угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи — угодою або дорученням юридичної особи; 3) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників. Захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У випадках, коли відповідно до вимог статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов’язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. (Стаття 44 в редакції Закону N 3780-XII від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законом N 3787-XII від 23.12.93, в редакції Закону N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 45. Обов’язкова участь захисника Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою: 1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, — з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення; 2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, — з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад; 3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство — з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення; 4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення — з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення; 5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру — з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби; 6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника. У суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, є обов’язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого. (Стаття 45 в редакції Законів N 3780-XII від 23.12.93, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 46. Відмова від захисника і його заміна Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу. При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, слідчий складають протокол з зазначенням мотивів відмови, а суд зазначає про це в протоколі судового засідання. Про прийняття відмови від захисника чи відхилення її особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Відмова від захисника у випадках, зазначених у статті 45 цього Кодексу, може бути прийнята лише коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обгрунтовують її мотивами, які особа, що провадить дізнання, слідчий, суд визнають такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим в порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прийнявши відповідно до вимог статті 50 цього Кодексу рішення про усунення захисника від участі в справі, а також прийнявши відмову захисника від виконання обов’язків, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя чи суд роз’яснюють підозрюваному, обвинуваченому, підсудному його право запросити іншого захисника та надають йому для цього в стадії розслідування справи не менше доби, а в стадії судового розгляду справи — не менше трьох діб. Якщо у випадках, передбачених статтею 45 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом цих строків не запросить іншого захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд — ухвалою самі призначають захисника. Заміна одного захисника іншим, крім випадків, передбачених статтею 61 цього Кодексу, може мати місце тільки за клопотанням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Заміна одного захисника іншим може мати місце в будь-якій стадії процесу і не тягне відновлення процесуальних дій, вчинених за участю захисника, якого замінено. (Стаття 46 в редакції Закону N 3780-XII від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1483-III від 22.02.2000, в редакції Закону N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 47. Порядок запрошення і призначення захисника Захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Особа, що провадить дізнання, слідчий, суд зобов’язані надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановленні зв’язку з захисником або з особами, які можуть запросити захисника. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний вправі запросити собі кількох захисників. Особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об’єднання. Вимога особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника, є обов’язковою для керівника адвокатського об’єднання. Захисник призначається у випадках: 1) коли відповідно до вимог частин першої і другої статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов’язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника; 2) коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може цього зробити. У випадку, коли є потреба у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій з участю захисника, а підозрюваний чи обвинувачений ще не встиг запросити захисника або явка обраного захисника неможлива, особа, яка провадить дізнання, слідчий своєю постановою вправі призначити захисника тимчасово до явки обраного захисника. Якщо потреби у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій з участю захисника немає і коли неможлива явка захисника, обраного підозрюваним протягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, — протягом семидесяти двох годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд мають право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному запросити іншого захисника. Якщо і цей захисник не зможе з’явитися для участі в справі протягом двадцяти чотирьох годин, а також у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом того ж строку не запросить іншого захисника, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд — ухвалою самі призначають захисника. (Стаття 47 в редакції Законів N 3780-XII від 23.12.93, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 48. Обов’язки і права захисника Захисник зобов’язаний використовувати передбачені в цьому Кодексі та в інших законодавчих актах засоби захисту з метою з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу. З моменту допуску до участі у справі захисник має право: 1) до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту — такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості; 2) мати побачення з засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру; 3) ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред’явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства — з усіма матеріалами справи; 4) бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій — з дозволу дізнавача, слідчого; 5) застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи — з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, — з дозволу судді чи суду; 6) брати участь в судових засіданнях; 7) ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів; 8) подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду; 9) виступати в судових дебатах; 10) знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження; 11) знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення; 12) брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи; 13) збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян. Захисник зобов’язаний з’являтися для участі у виконанні процесуальних дій, в яких його участь є обов’язковою. У разі неможливості з’явитися у призначений строк, захисник зобов’язаний заздалегідь повідомити про це та про причини неможливості явки дізнавачу, слідчому, прокурору, суду. У разі неявки захисника, слідча дія, участь в якій захисника не є обов’язковою, виконується без нього. Захисник не вправі розголошувати дані, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків. Захисник зобов’язаний не перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або до дачі завідомо неправдивих показань, схилити експерта до відмови від дачі висновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи. Він також повинен дотримуватися встановленого порядку при розслідуванні та судовому розгляді справи. Після допуску до участі в справі захисник — адвокат вправі відмовитися від виконання своїх обов’язків лише у випадках: 1) коли є обставини, які згідно зі статтею 61 цього Кодексу виключають його участь у справі; 2) коли він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи некомпетентністю. Документи, пов’язані з виконанням захисником його обов’язків при участі в справі не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню дізнавачем, слідчим, прокурором чи судом без його згоди. (Стаття 48 в редакції Закону N 3780-XII від 23.12.93; із змінами, внесеними згідно із Законом N 1381-XIV від 13.01.2000, в редакції Закону N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 49. Потерпілий Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, — після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. У випадках, визначених цим Кодексом, потерпілий має право під час судового розгляду особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах. У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі. (Стаття 49 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 1381-XIV від 13.01.2000, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 50. Цивільний позивач Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28 цього Кодексу. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Цивільний позивач або його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ними позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилось, — після призначення справи до судового розгляду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Цивільний позивач зобов’язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред’являти всі необхідні документи, зв’язані з заявленим позовом. (Стаття 50 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 1381-XIV від 13.01.2000, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 51. Цивільний відповідач Як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Цивільний відповідач або його представник має право: заперечувати проти пред’явленого позову; давати пояснення по суті пред’явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, — після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. (Стаття 51 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 1381-XIV від 13.01.2000, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 52. Представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду. Коли цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство, установа чи організація, то представниками їх інтересів можуть бути спеціально уповноважені ними на те особи. Зазначені в цій статті представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють. Стаття 52-1. Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров’ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки. Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають: 1) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому; 2) потерпілий або його представник у кримінальній справі; 3) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; 4) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; 5) свідок; 6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; 7) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1-6 цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, зобов’язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках — негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов’язковою для виконання зазначеними органами. Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист. У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому статтями 94, 98 і 99 цього Кодексу, приймає рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю. Про прийняте рішення заявнику негайно надсилається повідомлення. Орган, який здійснює заходи безпеки, письмово інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, про вжиті заходи та їх результати. (Кодекс доповнено статтею 52-1 згідно із Законом N 1381-XIV від 13.01.2000) Стаття 52-2. Права і обов’язки осіб, щодо яких здійснюються заходи безпеки Особи, взяті під захист, мають право: 1) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування; 2) знати про застосування щодо них конкретних заходів безпеки; 3) вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів; 4) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурора або суду. Особи, взяті під захист, зобов’язані: 1) виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які здійснюють заходи безпеки; 2) негайно інформувати зазначені органи про кожний випадок погрози або протиправних дій щодо них; 3) поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими законодавством правилами. (Кодекс доповнено статтею 52-2 згідно із Законом N 1381-XIV від 13.01.2000) Стаття 52-3. Нерозголошення відомостей про особу, щодо якої здійснюються заходи безпеки Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може забезпечуватися шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а справжні прізвище, ім’я, по батькові (рік, місяць і місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання та інші анкетні дані, що містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказуються лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Ця постанова (ухвала) до матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. У разі заміни прізвища особи, взятої під захист, на псевдонім з матеріалів справи вилучаються протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, і зберігаються окремо, а до матеріалів справи додаються копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім. Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом. На документи, що містять таку інформацію, не поширюються правила, передбачені частиною другою статті 48, статтями 217-219 і 255 цього Кодексу. (Кодекс доповнено статтею 52-3 згідно із Законом N 1381-XIV від 13.01.2000, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 52-4. Порядок скасування заходів безпеки Заходи безпеки можуть бути скасовані на підставі закінчення строку конкретного заходу безпеки; усунення загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, взятих під захист; систематичного невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що здійснюють заходи безпеки, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування. Приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути: заява учасника кримінального судочинства, члена його сім’ї або близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки; отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб. За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом (суддею) виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування. Рішення про скасування заходів безпеки письмово протягом доби доводиться до відома особи, щодо якої були застосовані ці заходи. (Кодекс доповнено статтею 52-4 згідно із Законом N 1381-XIV від 13.01.2000) Стаття 52-5. Оскарження рішень про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування Постанова органу дізнання або слідчого про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування може бути оскаржена до відповідного прокурора або місцевого суду за місцем розслідування справи. Суддя негайно розглядає скаргу і матеріали справи, при необхідності вислуховує особу, яка провадить дізнання, слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого в залежності від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про застосування заходів безпеки або про їх скасування чи про відмову в цьому. На постанову судді про відмову в задоволенні скарги протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. (Кодекс доповнено статтею 52-5 згідно із Законом N 1381-XIV від 13.01.2000, в редакції Закону N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 53. Обов’язок роз’яснення і забезпечення прав особам, які беруть участь у справі Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані роз’яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. Стаття 53-1. Обов’язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо вжиття заходів до відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями У разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, а також у разі постановлення виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані роз’яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності. Підстави і порядок відшкодування шкоди визначаються законодавством України. (Кодекс доповнено статтею 53-1 згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2547-XII від 07.07.92) Глава 4 ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ УЧАСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ Стаття 54. Обставини, що виключають участь судді в розгляді справи Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи: 1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого; 2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 2-1) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи; 2-2) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому статтею 61-1 цього Кодексу; 3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи; 4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об’єктивності судді або народного засідателя. У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою. (Стаття 54 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2857-XII від 15.12.92, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 55. Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, поставлених з його участю. Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю. Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в касаційному порядку, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в розгляді цієї справи в порядку виключного провадження. (Стаття 55 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 56. Відвід судді При наявності обставин, передбачених статтями 54 і 55 цього Кодексу, суддя і народний засідатель зобов’язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, а також потерпілим і його представником, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представниками. Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства. (Стаття 56 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 57. Порядок вирішення заявленого відводу Відвід, заявлений судді або народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді, якого відводять. Суддя, якого відводять, має право дати пояснення з приводу заявленого відводу. При рівності голосів суддя вважається відведеним. Відвід, заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повному складі простою більшістю голосів. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті. Заява про відвід судді, який одноособово розглядає справу, подається у письмовому вигляді не менш як за три дні до судового розгляду справи. Відвід, заявлений судді, який одноособово розглядає справу, вирішується постановою голови районного (міського) суду. Коли до складу районного (міського) суду обрано одного суддю або коли відвід заявлено голові районного (міського) суду, питання про відвід вирішується постановою голови міжрайонного (окружного) суду. Відвід, заявлений голові військового суду гарнізону, який одноособово розглядає справу, вирішується постановою голови чи заступника голови військового суду регіону, Військово-Морських Сил. В такому ж порядку вирішується питання про відвід, заявлений в судовому засіданні. У випадках, коли відведено головуючого суду, а також при його самовідводі слухання справи відкладається для заміни його іншим суддею або справа передається до вищестоящого суду для вирішення питання про її підсудність. В разі відводу народного засідателя останній заміняється іншим народним засідателем. (Стаття 57 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2464-XII від 17.06.92, N 4018-XII від 24.02.94) Стаття 58. Відвід прокурора Правила, передбачені статтями 54 і 56 цього Кодексу, стосуються прокурора. Проте коли прокурор брав участь у проведенні досудового слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції в апеляційному чи касаційному порядку, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу. Питання про відвід прокурора на досудовому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а в суді — суд, який розглядає справу, відповідно до правил, передбачених частинами 1 і 2 статті 57 цього Кодексу. Якщо справа розглядається суддею одноособово, він одноособово вирішує питання про відвід прокурора. (Стаття 58 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2464-XII від 17.06.92, N 2857-XII від 15.12.92, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) ( Статтю 59 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) Стаття 60. Відвід слідчого і особи, яка провадить дізнання Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу: 1) коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь з них, а також родичами обвинуваченого; 2) коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 3) коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи; 4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об’єктивності. При наявності зазначених підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. За цими підставами відвід слідчому і особі, яка провадить дізнання, може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, а слідчому — і захисником. Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин. (Стаття 60 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) Стаття 61. Обставини, що виключають участь у справі захисника Захисником не може бути особа: 1) яка брала участь у даній справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) яка відповідно до цього Кодексу є свідком і в зв’язку з цим допитувалась або підлягає допиту; 3) яка є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача; 4) щодо якої порушено кримінальну справу; 5) визнана недієздатною чи обмежено дієздатною. Особа не може брати участь у справі як захисник також у випадках: 1) коли вона у даній справі надає або раніше надавала юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання юридичної допомоги; 2) у разі зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або права на надання правової допомоги чи його анулювання у порядку, встановленому законодавчими актами України. Одна і та ж особа не може бути захисником двох і більше підозрюваних, обвинувачених чи підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого. Не може бути захисником особа, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в справі, затягує розслідування чи судовий розгляд справи, а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпоряджень головуючого під час судового розгляду справи. (Стаття 61 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законом N 3780-XII від 23.12.93, в редакції Закону N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 61-1. Усунення захисника від участі у справі Захисник може бути усунутий від участі у справі лише з підстав, передбачених статтею 61 цього Кодексу. Встановивши обставини, які відповідно до пунктів 1, 3, 4, 5 частини першої, частин другої і третьої статті 61 цього Кодексу виключають участь захисника у справі, особа, яка провадить дізнання, слідчий виносять мотивовану постанову про усунення захисника від участі в справі та повідомляють про це захисникові і підозрюваному, обвинуваченому, підсудному. На стадії дізнання та досудового слідства питання про усунення захисника від участі у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої або частиною четвертою статті 61 цього Кодексу, за поданням особи, яка провадить дізнання, слідчого вирішує суддя за місцем провадження розслідування. Суддя розглядає подання про усунення захисника від участі у справі, вивчає матеріали, якими обгрунтовується подання, вислуховує прокурора і захисника, при необхідності опитує підозрюваного, обвинуваченого, особу, у провадженні якої знаходиться справа, після чого виносить мотивовану постанову про усунення захисника від участі у справі чи про відмову в цьому. Постанова судді про усунення захисника оскарженню не підлягає. Під час судового розгляду питання про усунення захисника від участі у справі з підстав, передбачених статтею 61 цього Кодексу, вирішує суд. За наявності підстав особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд про усунення захисника від участі в справі повідомляють відповідному органу, адвокатському об’єднанню для вирішення питання про відповідальність адвоката. (Кодекс доповнено статтею 61-1 згідно із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 62. Відвід перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання Правила, зазначені в статті 54 цього Кодексу, стосуються перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання з тим обмеженням, що їх попередня участь у цій справі як перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу. Відвід, заявлений перекладачеві, експертові і спеціалістові під час провадження дізнання чи досудового слідства, вирішується особою, яка провадить дізнання, слідчим або прокурором. Відвід, заявлений під час судового розгляду секретареві судового засідання, перекладачеві, експертові і спеціалістові, вирішується судом або суддею, який одноособово розглядає справу. (Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 117-VIII від 30.08.71, Законом N 2464-XII від 17.06.92) Стаття 63. Обставини, що виключають участь у справі представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача Представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача не може бути особа, яка брала участь у цій справі як слідчий або особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник, особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок, а також особа, що є родичем кого-небудь із складу суду або обвинувача. Адвокат не може брати участі у справі як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача також і за обставин, зазначених у статті 61 цього Кодексу. При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов’язків представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача в даній справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі слідчим, прокурором або судом. (Стаття 63 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Глава 5 ДОКАЗИ Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння. (Стаття 64 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 117-VIII від 30.08.71, Законами N 3132-XII від 22.04.93, N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 65. Докази Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами. (Стаття 65 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 66. Збирання і подання доказів Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Виконання цих вимог є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій. Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями. У передбачених законом випадках особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі. (Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, із Законами N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, N 2922-III від 10.01.2002) Стаття 67. Оцінка доказів Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили. (Стаття 67 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-XII від 15.12.92) Стаття 68. Показання свідків Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. (Стаття 68 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) Стаття 69. Особи, які не підлягають допиту як свідки і особи, які мають право відмовитися давати показання як свідки Не можуть бути допитані як свідки: 1) адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості; 2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача — про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям; 3) особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них; 4) свідок, який відповідно до статті 52-3 цього Кодексу дає показання під псевдонімом, — щодо дійсних даних про його особу; 5) особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до статті 52-3 цього Кодексу дає показання під псевдонімом — щодо цих даних. Відмовитися давати показання як свідки мають право: 1) члени сім’ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; 2) особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину. Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника. Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом осіб, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитись давати показання, про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання. (Стаття 69 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законом N 3780-XII від 23.12.93, в редакції Закону N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 69-1. Права свідка Свідок має право: 1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача; 2) заявляти відвід перекладачу; 3) знати у зв’язку з чим і у якій справі він допитується; 4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту; 5) користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам’яті; 6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів; 7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження; 8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого; 9) одержувати відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для дачі показань. У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому статтями 52-1 — 52-5 цього Кодексу. (Кодекс доповнено статтею 69-1 згідно із Законом N 1381-XIV від 13.01.2000) Стаття 70. Обов’язки свідка Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов’язана з’явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Якщо свідок не з’явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід через органи внутрішніх справ в порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу. У випадку, передбаченому в частині 2 цієї статті, суд вправі також накласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, по якій свідок викликався. Воно може бути вирішено в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення грошового стягнення. (Стаття 70 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6834-X від 16.04.84, N 8627-X від 20.03.85, Законом N 2857-12 від 15.12.92) Стаття 71. Відповідальність свідка За дачу завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України. За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок несе відповідальність відповідно за частиною 1 статті 185-3 або статтею 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за відмову дати показання про відомі обставини в справі — за статтею 385 Кримінального кодексу України. (Стаття 71 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6834-X від 16.04.84, N 9166-XI від 04.05.90, Законом N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 72. Показання потерпілого Потерпілий зобов’язаний з’явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме. Якщо потерпілий не з’явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу. За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання потерпілий несе відповідальність відповідно за частиною 1 статті 185-3 або статтею 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивих показань — за статтею 384 Кримінального кодексу України. (Стаття 72 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6834-X від 16.04.84, N 9166-XI від 04.05.90, Законом N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 73. Показання підозрюваного Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі. Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі. (Стаття 73 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) Стаття 74. Показання обвинуваченого Обвинувачений вправі давати показання по пред’явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі. Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі. (Стаття 74 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 117-VIII від 30.08.71) Стаття 75. Висновок експерта Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку. Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові. Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам. Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі. Стаття 76. Обов’язкове призначення експертизи Експертиза призначається обов’язково: 1) для встановлення причин смерті; 2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; 3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; 4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені статтею 155 Кримінального кодексу України; 5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати. (Стаття 76 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від 27.06.61, Законом N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 77. Обов’язки і права експерта Особа, яка призначена експертом, зобов’язана з’явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання. За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання експерт несе відповідальність відповідно за частиною 2 статті 185-3 або статтею 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків — відповідно за статтями 384 чи 385 Кримінального кодексу України. Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи; порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок. (Стаття 77 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 9166-XI від 04.05.90, Законами N 1381-XIV від 13.01.2000, N 2670-III від 12.07.2001) Стаття 78. Речові докази Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності. (Стаття 78 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) Стаття 79. Зберігання речових доказів Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. При передачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою. В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі. (Стаття 79 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) Стаття 80. Строки зберігання речових доказів Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Документи — речові докази повинні зберігатися весь час при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів. У тих випадках, коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку цивільного судочинства. Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість по державних цінах, що існують в момент повернення. Стаття 81. Вирішення питання про речові докази Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому: 1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються; 2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються; 3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм; 4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави; 5) гроші, цінності та інші речі, які були об’єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства. Стаття 82. Протоколи слідчих і судових дій та інші носії інформації щодо цих дій Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в порядку, передбаченому цим Кодексом, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи. (Стаття 82 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 83. Документи Документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи. У тих випадках, коли документи мають ознаки, вказані в статті 78 цього Кодексу, вони є речовими доказами. Глава 6 ПРОТОКОЛИ Стаття 84. Обов’язковість ведення протоколу При провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання, в судових засіданнях суду першої інстанції та апеляційного суду ведуться протоколи. (Стаття 84 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 8627-X від 20.03.85, в редакції Закону N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 85. Протокол слідчої дії В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз’яснення їх прав і обов’язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 52-3 цього Кодексу. Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз’яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомитися з протоколом особисто. Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами. Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст. Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію. (Стаття 85 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 18.01.66, N 6834-X від 16.04.84, Законом N 1381-XIV від 13.01.2000) Стаття 85-1. Застосування звукозапису при провадженні досудового слідства Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред’явленні для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування. При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна містити відомості, зазначені у частині 1 статті 85 цього Кодексу, та відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється. Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису заносяться на фонограму. Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. В разі відтворення звукозапису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії. При проведенні очної ставки відтворення звукозапису попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу. При пред’явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв’язку з закінченням досудового розслідування звукозапис відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання — і іншим учасникам процесу. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі. (Кодекс доповнено статтею 85-1 згідно з Указом ПВР N 117-VIII від 30.08.71, в редакції Закону N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 85-2. Застосування кінозйомки, відеозапису при проведенні слідчої дії Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій. Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол. Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії, пред’явленні матеріалів справи в зв’язку з закінченням досудового розслідування, а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених статтею 85-1 цього Кодексу. (Кодекс доповнено статтею 85-2 згідно з Указом ПВР N 117-VIII від 30.08.71, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) ( Статтю 86 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) Стаття 87. Протокол судового засідання Протокол судового засідання в суді першої і апеляційної інстанцій веде секретар судового засідання. У протоколі зазначаються: місце та час початку і закінчення судового засідання; назва і склад суду; справа, яка розглядалась; секретар; сторони; особи, які не з’явились в судове засідання, та причини їх неявки; дані про особу підсудного; дані про час одержання підсудним копії обвинувального висновку; дані про роз’яснення підсудному та іншим учасникам процесу їх прав та обов’язків; ухвали та постанови суду, прийняті без видалення до нарадчої кімнати; всі розпорядження головуючого і дії суду, в тому порядку, в якому вони відбувались; всі клопотання і заяви учасників процесу; докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого, свідків, пояснень спеціалістів, відповідей експерта на усні запитання; послідовність і короткий зміст судових дебатів; короткий зміст останнього слова підсудного; проголошення вироку та роз’яснення порядку і строку його оскарження. Протокол судового засідання підписують головуючий і секретар судового засідання. Протокол судового засідання повинен бути виготовлений не пізніше семи діб з дня закінчення судового розгляду справи. Про виготовлення протоколу судового засідання повідомляються учасники судового розгляду. (Стаття 87 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84, Законом N 1483-III від 22.02.2000, в редакції Закону N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 87-1. Фіксування судового процесу технічними засобами Повне фіксування судового процесу з допомогою звукозаписуючої апаратури чи інших технічних засобів здійснюється на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи в суді першої інстанції при розгляді справи по суті чи в апеляційному суді або за ініціативою суду. Повне фіксування судового процесу здійснює секретар судового засідання або під його керівництвом інший працівник суду. Про те, що з метою повного фіксування судового процесу застосовуються технічні засоби, а також дані про їх технічні характеристики зазначається в протоколі судового засідання. До протоколу додається звіт секретаря судового засідання, у якому похвилинно зазначаються відомості про процесуальні дії, виконані в судовому засіданні. Відтворення технічного запису судового процесу здійснюється на вимогу сторін чи за ініціативою суду. Аудіокасета чи інший носій інформації, на якому зафіксовано судовий процес, зберігається при справі. (Кодекс доповнено статтею 87-1 згідно із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 88. Зауваження на протокол судового засідання Учасники судового розгляду мають право ознайомитися з протоколом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, вказавши на його неправильність чи неповноту. Письмове клопотання про ознайомлення з протоколом судового засідання зазначені особи мають право заявити протягом трьох діб з часу проголошення вироку чи іншого судового рішення. Про виготовлення протоколу судового засідання повідомляються прокурор, який брав участь у розгляді справи, і ті учасники судового розгляду, які заявили клопотання про ознайомлення з ним. З моменту одержання цього повідомлення вони вправі протягом трьох діб ознайомитись з протоколом і подати на нього зауваження. За наявності поважних причин цей строк може бути продовжений постановою головуючого. У разі умисного затягування ознайомлення з протоколом судового засідання чи виставлення не передбачених законом умов для його ознайомлення, особа, яка пред’являє протокол для ознайомлення, складає про це протокол і передає його головуючому. Головуючий у таких випадках затверджує графік ознайомлення, який є обов’язковим для особи, яка знайомиться з протоколом судового засідання. За наявності поважних причин визначені у графіку строки ознайомлення з протоколом можуть бути продовжені постановою головуючого. Після закінчення визначеного в графіку строку головуючий своїм розпорядженням припиняє ознайомлення з протоколом. Головуючий розглядає зауваження на протокол судового засідання і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність. При незгоді головуючого з зауваженнями вони вносяться на розгляд судового засідання. Про час розгляду зауважень повідомляються всі учасники судового розгляду, але їх неявка не перешкоджає розгляду зауважень. Зауваження на протокол розглядаються: якщо справа розглядалася суддею одноособово — головуючим; якщо справа розглядалась колегіально — цим судом чи більшістю його складу. У судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які подали зауваження, думка інших учасників судового розгляду, при необхідності відтворюється технічний запис процесу, якщо він здійснювався, опитуються особи, щодо змісту показань яких подані зауваження. Суддя — постановою, а суд — ухвалою за наявності до того підстав задовольняють чи відхиляють зауваження. Зауваження на протокол, постанова чи ухвала про їх розгляд приєднуються до справи. Якщо з якихось причин зауваження розглянути неможливо, вони приєднуються до справи і оцінюються судом вищого рівня у сукупності з усіма матеріалами справи. Зауваження на протокол судового засідання, подані з порушенням строків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті, постановою головуючого залишаються без розгляду, але приєднуються до справи. Заяви щодо неправильності чи неповноти протоколу судового засідання тих учасників судового розгляду, які своєчасно не заявили клопотання про ознайомлення з протоколом або без поважних причин не ознайомились з ним повністю чи частково, судами до уваги не беруться. (Стаття 88 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 117-VIII від 30.08.71, N 6834-X від 16.04.84, Законом N 2464-XII від 17.06.92, в редакції Закону N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Глава 7 СТРОКИ І СУДОВІ ВИТРАТИ Стаття 89. Обчислення строків Строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, добами (днями) і місяцями. При обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк. При обчисленні строку добами строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах дізнання і досудового слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах. При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк не вважається пропущеним, коли скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, що тримаються під вартою, — коли скаргу або інший документ здано адміністрації місця досудового ув’язнення. (Стаття 89 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) Стаття 90. Поновлення строку Пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвалою суду або постановою судді. Подача клопотання про поновлення пропущеного строку зупиняє виконання рішення, оскарженого з пропуском строку, до вирішення питання про поновлення строку. (Стаття 90 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2464-XII від 17.06.92) Стаття 91. Судові витрати Судові витрати складаються: 1) із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим; 2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів; 3) з інших витрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі. (Стаття 91 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X від 16.04.84) Стаття 92. Відшкодування витрат свідкам, потерпілим, законним представникам потерпілих, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, перекладачі, експерти, спеціалісти і поняті мають право на відшкодування їм витрат по явці за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і до суду. За переліченими вище особами зберігається середній заробіток по місцю роботи за час, витрачений у зв’язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять. Експерти, спеціалісти і перекладачі, крім того, мають право на винагороду за виконання своїх обов’язків, якщо виконання дорученої їм роботи не входить в їх обов’язок по службі. Зазначені виплати провадяться з коштів органів дізнання, досудового слідства і суду. Порядок виплати і розмір сум, що підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією. (Стаття 92 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 117-VIII від 30.08.71, N 6834-X від 16.04.84, Законом N 360/95-ВР від 05.10.95) Стаття 93. Відшкодування судових витрат та оплата праці адвокатів Судові витрати покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам, або приймаються на рахунок держави. При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього судові витрати. В тому разі, якщо винними буде визнано декількох осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені витрати з кожного з них, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених. Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати. При закритті справи у зв’язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах про злочини, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, суд може покласти судові витрати на одного з них або на обох. Судові витрати в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті, а також судові витрати, пов’язані з виплатою сум перекладачеві, приймаються на рахунок держави. Оплата праці захисника у разі його участі в справі за призначенням провадиться за рахунок держави в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відшкодування державі витрат у цьому випадку за згодою засудженого або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, може бути покладено на них. (Стаття 93 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX від 23.03.77, N 6834-X від 16.04.84, Законами N 2464-XII від 17.06.92, N 3780-XII від 23.12.93, N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) Стаття 93-1. Відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину Кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоров’я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому статтею 28 та частинами другою і третьою статті 93 цього Кодексу. ( Частину другу статті 93-1 виключено на підставі Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 ) У разі, коли при постановленні вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом осіб, зазначених у частині першій цієї статті. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6 частини першої статті 6, статтями 7, 7-2, 8, 9 і 10 цього Кодексу. (Кодекс доповнено статтею 93-1 згідно із Законом N 3132-XII від 22.04.93, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2533-III від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001) ( ст.94 - ст.236-6 ( 1002-05 ) ( ст.237 - ст.449 ( 1003-05 ) Инфодиск. «Законодательство Украины» 4
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vvodnaya-kontrolnaya-rabota-po-angliyskomu-yaziku-po-umk-starlig.html	Вводная контрольная работа по английскому языку по УМК Starlight для 4 класса	https://doc4web.ru/uploads/files/43/6cacbacddc0f5e6e2fbfa73e0f5b0285.doc	files/6cacbacddc0f5e6e2fbfa73e0f5b0285.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/istorichni-etapi-rozvitku-logichnogo-znannya-logika-davnoi-indii.html	Історичні етапи розвитку логічного знання логіка Давньої Індії логіка Давньої Греції	https://doc4web.ru/uploads/files/238/4c327f08bf0cd95aa1b937d98887de99.docx	files/4c327f08bf0cd95aa1b937d98887de99.docx	Реферат на тему: Історичні етапи розвитку логічного знання: логіка Давньої Індії, логіка Давньої Греції Розвиток логіки впродовж багатьох століть відбувався у двох світових центрах зародження цієї науки — в Давній Індії та Давній Греції. Причому логічні традиції склалися в цих країнах незалежно одна від одної. На основі досягнень логіки в Індії розвивалася логіка в Китаї, Тибеті, Монголії, Кореї, Японії, Індонезії. Грецька логіка впливала на розвиток цієї науки в Давньому Римі, Візантії, Вірменії, Грузії, в арабомовних країнах Близького Сходу, Західній Європі, Україні та Росії. Логіка Давньої Індії. Виникненню логіки в Індії сприяли філософські диспути, на яких представники різних течій відстоювали свої погляди і спростовували думки опонентів. Тому логіка тривалий час була тісно пов'язана з риторикою, теорією ораторського мистецтва. В історії індійської логіки виділяють три основних періоди: — перший період (рання буддистська логіка) —VI—V ст. до н.е. — II ст. н.е.; — другий період (діяльність шкіл вайшешиканьяя) — III—V ст.; — третій період (розквіт буддистської логіки) VI—VIII ст. Перший період Уже в ранній буддистський період (буддистська логіка до Дигнаги) були написані трактати про те, як ефективно вести диспути (промови, дебати, дискусії). При цьому в центрі уваги стояло питання про сутність, види та місце виголошення промов. Важливого значення надавали психології мислення (не радили виступати з промовами у стані перевтоми, суму, гніву чи якогось іншого сильного збудження) і власне ораторському аспекту промови (якими засобами слід впливати на аудиторію). Звертали увагу й на логічну переконливість промов та необхідність дотримання правил логіки. Тогочасні мислителі розрізняли шість видів промов: — промова про себе; красива промова, що дає насолоду (художнє слово); промови диспутів, у яких співбесідники, втягнуті в дискусію, висловлюють протилежні думки з приводу певної тези; — «нерозумна промова», в якій викладається хибне вчення; — правильна промова, яка узгоджується з істинним ученням і ставить за мету донести до слухачів істинне знання; — промова, в якій викладається істинне вчення. Вважали, що перший і другий види промов можуть бути як «розумними», так і «нерозумними»; і це треба брати до уваги. Третій і четвертий — завжди «нерозумні», тому їх необхідно уникати. А п'ятий і шостий — завжди «розумні», їх треба завжди застосовувати. Детально було розроблено тему «прикрашення промов». Вважалося, що промову прикрашають, по-перше, досконале знання як своєї системи, так і тих учень, проти яких доводиться виступати, а по-друге — досконалість зовнішньої форми. Досконалою визнавалася промова, вільна від грубих, неоковирних, неграмотних висловів; легка, природна, проста; ясна; складна, послідовна; цікава за змістом. Прикрашенням промови вважали і такі моменти: високий авторитет її автора, довір'я і прихильність до нього; готовність вислухати виступ з боку аудиторії; відсутність боязні в оратора; знання помилок супротивників і переконання в перевагах власної тези; вміння швидко сприймати висловлене супротивниками; здатність швидко вникати в їхні думки і знаходити на них відповіді; вміння захоплювати аудиторію «чарами» промови; здатність якнайкраще передати смисл аргументів; не виявляти депресії під час дискусії; не бентежитися; не затинатися; не втрачати самовладання; не виявляти втоми. З усього сказаного випливає, що ранньобуддистська логіка була вплетена в загально-філософські концепції, залежала від їх засад. До того ж, навіть у системі теорії ораторського мистецтва, риторики елементи логіки були незначними епізодичними вкрапленнями. Другий період. Логіка школи ньяя До другого періоду розвитку індійської логіки відносять діяльність споріднених філософських шкіл вайшешика і ньяя. Перша займалася переважно натурфілософськими проблемами, а друга — логікою. Найдавнішою пам'яткою логіки ньяя, що дійшла до нас, є зібрання 538 сутр1 Готами в п'яти книгах. Існує думка, що будь-який умовивід в розумінні школи ньяя — в кінцевому підсумку аналогія. І для таких висновків є вагомі підстави, оскільки засновник школи ньяя Готама навчав: в умовиводі підстава доводить те, що має бути доведено вказівкою на подібність із прикладом або на відмінність від нього. Вчення ньяя проникнуте традиційною для індійської філософії ідеєю: осмислення категорій виступає не як простий засіб істинного пізнання, а як сама справжня повна істина, що несе звільнення стражденному людству. Третій період Цей період індійської логіки називають періодом її розквіту. Історія знає багатьох видатних індійських теоретиків у сфері буддистської логіки середини першого тисячоліття нової ери. Проте справжнім творцем буддистської логіки вважається Дигнага, який відокремив її від філософії й розробив струнку систему логіки як самостійної науки. Головним твором цього мислителя є праця «Про джерела пізнання». Сутність умовиводу, на думку Дигнаги, ґрунтується на нерозривному зв'язку понять, які створюються нашим мисленням. Дигнага створив учення про три властивості логічної підстави, згідно з яким вона (підстава) має бути: пов'язаною з об'єктом умовиводу, тобто з меншим терміном (наприклад: «на горбі є вогонь»); пов'язаною з однорідними об'єктами (наприклад: «дим є скрізь, де є вогонь»); не пов'язаною з неоднорідними об'єктами (наприклад: «диму немає там, де немає вогню»). Одним з найвидатніших буддистських теоретиків логіки був Дхармакірті, якого називають Арістотелем Давньої Індії. Про його внесок у розвиток індійської логіки свідчить хоча б перелік його логічних трактатів: «Про достовірність пізнання», «Крапля логіки» (короткий підручник логіки), «Короткий підручник про логічну підставу», «Дослідження про логічний зв'язок», «Повчання про наукові диспути», «Пояснення відмінності в синтезі уявлень». Головний його трактат має форму коментаря до твору Дигнаги «Про джерела пізнання». Цей трактат написано у віршованій формі. Система логіки Дхармакірті охоплює такі розділи: учення про сприйняття; умовивід «для себе»; умовивід «для інших»; про логічні помилки. Правильними видами пізнання Дхармакірті визнавав лише сприйняття й умовивід. Будь-яке інше пізнання не дає, на його думку, достовірних висновків. Об'єктом сприйняття є одиничне, а об'єктом мислення — загальне (загальна сутність). Будь-яке судження є умовиводом «для себе», і в кожному сприйнятті вже міститься таке судження-умовивід. Так, сприймаючи синій предмет, ми маємо судження: «Цей предмет синій». Насправді ж це судження є умовиводом: «Цей предмет є синім, оскільки він підходить під загальне поняття про сині предмети». Умовиводи, які виникають під час сприйняття, ще до того, як вони одержать мовну чи мовленнєву оболонку, Дхармакірті називав умовиводами «для себе». Умовивід «для інших» — це умовивід, з допомогою якого щось повідомляється іншому. Після викладу вчення про доведення і логічні помилки Дхармакірті з'ясовує сутність спростування, яке він визначає як виявлення недосконалості доведення.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/vneklassnoe-meropriyatie-na-temu-angliyskaya-poeziya-v-russkih-p.html	Внеклассное мероприятие на тему "Английская поэзия в русских переводах"	https://doc4web.ru/uploads/files/87/0ffacd5d315173562350dd901556f0c2.docx	files/0ffacd5d315173562350dd901556f0c2.docx	Внеклассное мероприятие «Литературный вечер "Английская поэзия в русских переводах"» Основные цели литературного вечера. Активизация творческого и духовного потенциала студентов. Более углубленное изучение произведений русской и английской литературы. Ведущий 1: Добро пожаловать в нашу литературную гостиную. Продолжая традиции литературных композиций, посвященных представителям русской поэтической школы, мы сегодня знакомим Вас с английской поэзией и переводами её на русский язык, сделанными не только специалистами переводчиками, но русскими поэтами различных эпох. Ведущий 2: Нам знакомы многие имена английских и шотландских поэтов, которые оказали огромное влияние на становление всемирной поэтической культуры. Ведущий 1: Каждый из вас знает героев английских баллад Робина Гуда, Короля Джона, которые известны нам по прекрасным переводам А.С.Пушкина, М.И. Цветаевой. Невозможно представить себе классику мирового театра без спектаклей по комедиям и трагедиям всемирно известного драматурга и поэта Уильяма Шекспира. Многими любимы веселые и трагические стихотворные произведения шотландского поэта Роберта Бернса. Стихотворное наследие лорда Байрона также неотделимо от мировой классической литературы, как произведения А.С.Пушкина, М.Ю. Лермонтова. Кому из нас не знакомо литературные произведения Льюиса Кэрролла “Алиса в стране чудес” и “Алиса в зазеркалье”. Ведущий 2: Российскому читателю произведения английской и шотландской литературы стали знакомы благодаря творческим переводам русских поэтов начиная с 18 века, поэтов советской эпохи и работам русских мастеров перевода. Среди переводчиков стихотворных произведений мы встречаем такие имена как: Багрицкий Э.Г., Бальмонт К.Д., Батюшков К.Н., Блок А.А., Брюсов В.Я., Бунин И.А., Жуковский В.А., Карамзин Н.М., Лермонтов М.Ю., Маршак С.Я., Юнна Мориц, Пастернак Б.Л., Пушкин А.С., Тургенев И.С., Тютчев Ф.И., Фет А.А., Цветаева М.И. и многих других. Ведущий 1: Давайте заглянем в антологию английской поэзии и познакомимся с авторами и некоторыми их произведениями на языке оригинала и в стихотворном переводе . Ведущий 2: Невозможно не упомянуть Уильяма Шекспира (1564-1616) и множество его бессмертных стихотворных произведений и пьес. Великий драматург и поэт, оказавший неоспоримое влияние не только на английскую, но и на всю мировую литературу. Помимо 37 пьес (трагедий, комедий и хроник), входящих в так называемый “шекспировский канон”, Шекспир написал 2 поэмы,154 сонета и несколько стихотворений. Какие произведения У. Шекспира вам известны? А теперь мы предлагаем вашему вниманию отрывок из одного из этих произведений: Отрывок из видеофильма “Гамлет” (на русском и английском языках). Приложение Ведущий 1: Основной стихотворной формой шекспировских пьес является белый стих, которому Шекспир придал большее ритмическое богатство и гибкость. Неповторимое очарование его сонетов всегда привлекает внимание любителей поэзии. Звучит сонет № 21 на двух языках. Перевод С.Я. Маршака. Ведущий 2: Белый стих перемежается с рифмованными строками и с прозой. Пьесы Шекспира содержат много ярких лирических отрывков, песен. Герои его пьес отличаются ярко описанными характерами. Ведущий 1: Представителем совершенно другого направления в англоязычной литературе мы видим Роберта Бернса (1759-1796) шотландского поэта. Ведущий 2: Сын бедного фермера, Бернс не смог получить систематического образования и литературными успехами был обязан исключительно своему дарованию и упорному труду. Уже первый поэтический сборник Бернса – “Стихотворения, написанные преимущественно на шотландском диалекте” 1786 – получил широкое признание. Основной темой творчества Бернса является тема человека. Его произведения, тесно связаны с шотландским фольклором. Звучит стихотворение “Честная бедность” на английском языке. Ведущий 1: Одними из самых удачных переводов произведений Роберта Бернса ценители английской поэзии считают, принадлежащие перу Самуила Яковлевича Маршака. Ведущий 2: Маршак Самуил Яковлевич (1887-1964), поэт-переводчик. Его наследие состоит из оригинальной лирики, стихотворений для детей и стихотворных переводов, причем последние играют важную роль в истории русского перевода. Лучшие переводы Маршака связаны с англоязычной поэзией: сонеты Шекспира, лирика Роберта Бернса и Блейка, английские и шотландские народные баллады, стихи Байрона, Шелли, Китса, Стивенсона, Кэрролла, Киплинга , Эллиота, Милна. Он считал перевод искусством “которое призвано воспроизводить на другом языке сокровенные мысли, образы, тончайшие оттенки чувств, уже нашедшие свое предельно точное выражение на языке подлинника”. Звучит стихотворение “Честная бедность” на русском языке. Перевод С.Я. Маршака . Ведущий 1: Английская поэзия оказала большое влияние на развитие русской музыки: Стихотворные тексты “Ирландских мелодий” и “Песен народов” Томаса Мура приходили к нам в слитной музыкально-словесной форме. Они создали у нас новый лирический стихотворный жанр “мелодии” и значительно содействовали распространению такой формы как “романс”. Звучит стихотворение “Вечерний звон” на английском языке и музыкальная композиция на данные стихи. Перевод И.И.Козлова. Ведущий 2: Томас Мур (1779-1852), ирландский поэт-романтик, близкий друг и один из первых биографов Байрона. Важнейшее произведение Мура – стихотворный цикл “Ирландские мелодии” (1807-1834), проникнутый горячей симпатией к ирландскому народу. Наиболее известны также его поэтические сборники “Песни народов” (1815), “Дорожные рифмы” 1819), написанные в подражание Байрону. Ведущий 1: Джордж Гордон Ноэл Байрон (1788-1824), поэт-романтик, оказавший формирующее влияние на всю современную ему европейскую литературу. В 1807 г. вышел поэтический сборник Байрона “Часы досуга”, однако литературную славу принесли поэту опубликованные в 1812 г. две первые песни поэмы “Паломничество Чайльд-Гарольда” . Звучит стихотворение “Farewell ” на английском языке. Ведущий 2: В разные периоды своего творчества Лермонтов переводил стихи немецких поэтов, а также Байрона, Т. Мура. Многие переводы Лермонтова скорее являются вольными переложениями: поэт передавал оригинал в той мере, в какой тот соответствовал его собственным поэтическим стремлениям. Поэтому точнее других воссоздана романтическая лирика Байрона, созвучная ему по духу Звучит стихотворение “Farewell” на русском языке Перевод М.Ю. Лермонтова. Ведущий 1: В так называемых “восточных поэмах” Байрона: “Гяур”, “Абидосская невеста”, “Корсар”, увидевших свет в 1813-1816 гг., действие развертывается в экзотической обстановке и концентрируется вокруг героя-мятежника, человека несгибаемой воли и пламенных страстей, олицетворяющего байроновский романтический идеал. В романе в стихах “Дон-Жуан” (1818-1823) Байрон изображает современное ему английское общество, ослепленное жаждой наживы и скованное сословными предрассудками. Звучит отрывок из романа в стихах “Дон Жуан” на английском и русском языке. Перевод Т. Г. Гнедич . Ведущий 2: Творчество Байрона обогатило европейскую поэзию новыми жанровыми формами, дало новый тип героя. Для произведений Байрона (в особенности, позднего периода) характерно высокое искусство передачи живой речи, свободного изложения сложных мыслей. Простота байроновской поэзии, исполненной глубокого содержания, во многом схожа с пушкинской простотой. Ведущий 1: Перси Биши Шелли (1792-1822), поэт-романтик и теоретик искусства поэзии. Творчество Шелли насыщено глубоким философским содержанием. Шелли критически относился к философии скепсиса и индивидуалистическим мотивам в поэзии Байрона. Большая часть лирики Шелли носит философский характер. Таковы “Гимн интеллектуальной красоте” (1816), “Ода западному ветру” (1819), “Облако” (1820). Шелли выдвинул концепцию общественной роли искусства и его тесной связи с жизнью: Поэзии Шелли присуще исключительное разнообразие стилей и интонаций. Звучит стихотворение “One word is too often profaned…” на английском языке. Ведущий 2: Бальмонт Константин Дмитриевич (1867-1942) один из родоначальников и главных представителей русского символизма. Его переводческая деятельность была весьма интенсивной: из англоязычных поэтов он больше всего переводил Шелли, Эдгара По и Уитмена. Бальмонт не стремился к точности перевода и нередко придавал переводимым авторам особенности собственной творческой манеры - напевность, музыкальность, мелодраматическую патетику, многословность. Несомненного успеха Бальмонт достигал переводя созвучные его манере произведения. Звучит стихотворение “One word is too often profaned…” на руссом языке. Перевод К.Д.Бальмонта. Ведущий 1: Джон Китс (1795-1821), поэт-романтик. Первый сборник его стихов (Poems, 1817) носил следы влияния сентиментальной школы, но уже в нем отчетливо прозвучала тема радости жизни, полноты земного бытия, которая стала центральной в творчестве Китса. . Прославление жизни во всей ее чувственной красоте, лежащее в основе эстетики Китса, было связано с его стремлением противопоставить идеал гармонии, чистоты и прекрасного окружавшему его миру буржуазного практицизма и ханжества. В особенность творческой манеры Китса — в разнообразии метрики и ритмики, ярком и красочном видении мира, конкретности и точности поэтических образов. Звучит стихотворение “Sonnet on the sea” на английском языке. Ведущий 2: Итак мы предлагаем вам русскую версию данного сонета, в переводе Бориса Леонидовича Пастернака. Пастернак Борис Леонидович (1890-1960) поэт и переводчик. Его самые значительные переводческие работы – пьесы Шекспира (“Гамлет”, “Отелло”, “Макбет”, “Ромео и Джульетта”, “Антоний и Клеопатра”, “Король Лир”, “Генрих VI”), лирика Байрона, Шелли, Китса. На всех переводах Пастернака лежит отпечаток его яркого и самобытного таланта, “соперничающего” с переводимыми авторами. Звучит стихотворение “Sonnet on the sea” на русском языке. Перевод Б.Л.Пастернака. Ведущий 1: Уильям Джеймс Линтон (1812-1897), один из крупнейших чартистских поэтов, публицист и художник-гравер; печатал свои произведения под псевдонимом “Спартак”. В 1848—1849 гг. он создал ряд стихотворений, посвященных революционным событиям в Англии и на европейском континенте. Одно из таких своеобразных произведений, очень похожих на народные песенки того времени. Звучит стихотворение “A glee” на английском языке. Ведущий 2: Великолепно сделанный перевод Юрия Дмитриевича Левина (1920) литературоведа и переводчика наиболее полно передает настроение и стиль поэта . Звучит стихотворение “A glee” на русском языке. Перевод Ю.Д.Левина. Ведущий 1: Льюис Кэрролл (1832-1898), псевдоним оксфордского преподавателя математики и священника Чарлза Латуиджа Доджсона, который получил всемирную известность как автор сказочных повестей “Приключения Алисы в Стране чудес” и “Алиса в Зазеркалье”. Юмористические стихи, вошедшие в эти книги, развивают традиции так называемой “поэзии нонсенса”. Звучит стихотворение ““JABBERWOCKY”” на русском языке. Перевод Д.Г.Орловской.* Ведущий 2: Каждый из вас знает замечательных героев данных произведний. Многие были очарованы непонятными и загадочными строками о “Бармаглоте” и “мюмзиках”.Интересно услышать настоящее звучание данного стихотворения. Звучит стихотворение “JABBERWOCKY” на английском языке. Перевод Д.Г.Орловской. Ведущий 1: Роберт Льюис Стивенсон (1850-1894), романист, поэт, литературный критик, представитель “неоромантического” направления: известен главным образом своими приключенческими романами: “Остров сокровищ” (1883), “Черная стрела” (1888) и др. Он выпустил также несколько поэтических сборников: “Детский цветник стихов” (1885), “Подлесок” (1887) и др. Стивенсон прославляет мужество, романтику дальних дорог, крепкую дружбу; противопоставляет их узкому буржуазному практицизму. Стивенсон создал ряд детских стихов, а также баллад в стиле народной поэзии, написанных простым и ясным языком. Звучит баллада “HEATHER ALE” на английском языке. Ведущий 2: Великолепно переведена на русский язык эта баллада С.Я.Маршаком: Звучит баллада “HEATHER ALE” на русском языке. Перевод С.Я.Маршака. Ведущий 1: Бесконечно долго можно говорить о мастерах изящного слова вне зависимости от их принадлежности к странам, нациям и эпохам. Проходит время и мы снова и снова вспоминаем их имена и поэтические произведения. Шекспир, Пушкин, Байрон, Лермонтов, Бернс, Маршак, Цветаева, Шелли….. Ведущий 2: Огромное спасибо за ваше внимание и надеемся на новые встречи … Литература Английская поэзия в русских переводах (XIV-XIX века). Сборник. Сост. М.П.Алексеев, В.В.Захаров, Б.Б.Томашевский. - М: Прогресс., 1981. Джордж Гордон Байрон. Избранное. (На английском языке) . - М: Прогресс., 1973.
https://doc4web.ru/angliyskiy-yazik/urok-dlya-klassa-po-teme-it-is-difficult-to-imagine-it-as-an-inv.html	Урок для 11 класса по теме: "It is difficult to imagine it as an invention"	https://doc4web.ru/uploads/files/18/de033086eb8974cac450e993a965fa2c.doc	files/de033086eb8974cac450e993a965fa2c.doc	null
https://doc4web.ru/astronomiya-/krasnuha-.html	Краснуха 3	https://doc4web.ru/uploads/files/228/d345f9199f25672c4500b23b4628f83d.docx	files/d345f9199f25672c4500b23b4628f83d.docx	КРАСНУХА Краснуха(червоничка, багряниця) – готрий вірусний антропоноз, що характеризується явищами помірної загальної інтоксикації, збвльшенням потиличних і шийних лімфатичних вузлів, появою висипки на шкірі й ураженням плода у вагітних, які захворіли. Прояви епідемічного процесу.сприйнятність до краснухи висока, найчастіше хворіють діти і підлітки. Особи до 20 років становлять біля 90% хворих. Діти у віці до 6 міс. Уникають цієї недуги, оскільки успаковують від матері імунітет. Захворюванясть має переважно спорадичний характер. У дитячих і військових колективах, інтернатах трапляются спалахи, що тривають декілька місяців. У дітей, які контактували з хворим, вірус виявляють у слизовій верхніх дихальних шляхів з 11-ої до 21-ої доби. У разі зараення жінок, особливо у перші місяці вагітності, можливі викидні, народження мертвого плоду або дітей з вродженими вадами розвитку. Максимальна захворюваність відзначається переважно в зимово-весняний період. При краснусі можливі епідеміологічні хвилі, що виникають з інтервалом біля 7 років. Відзначено, що після таких хвиль збільшується число природжених вад серця. Клініка. Інкубаційний період становить 15-21 день, може тривати до 24 днів. Продромального періоду не буває, або він дуже слабко виражений. Спостерігаються субфебрильне підвищення температури тіла, нездужання, нежить, покашлювання, катаральний конюктивіт. Тповим раннім симптомом краснухи є збільшення задньошийних, потиличних, білявушних та інших лімфатичних вузлів. Цей симптом зявляється за 1-3 дні до висипу і зберігається 10-14 днів. Висип зявляється на обличчі, шиї, поширюючись протягом кількох годин по всьому тілу. Переважна локалізація висипу – розринальнв поверхні кінцівок, спина, сідниці. На обличчі, на грудях та животі кількість висипань менша. Елементи висипу при краснусі – рожеві, округлої і овальної форм плями або папули, які дещо піднімаються над шкірою. За величиною вони бувають від мікового зернятка до сочевиці. У деких хворих переважають дрібніші елементи, в інших – більші. Елементи висипу не схильні до злиття. Висип утримується протягом 2-3 днів, безслідно зникає і не залишає пігментації на лущення. У деяких хворих одночасно з висипом на слизових оболонках зіва та мякого піднебіння зявляється дрібноплямиста енантема. Катаральні явища, які виникли у продромальному періоді, не посилюються. Самопочуття, як правило не погіршується. Висип супроводжується субфебрильним, рідше – значнішим (38 –390С) підвищенням температури тіла. У деяких хворих протягом усього часу хвороби температура тіла може і не підвищуватися. Тяжко переносять краснуху дорослі. У них часто спостерігаються явища загальної інтоксикації (головний біль, слабкість, втрата впетиту); біль у мязах, особливо шийних, у суглобах, помірно або інтенсивно виражені катаральні явища з боку верхніх дихвльних шляхів та конюктив і має схильнисть до злиття. Такий перебіг краснухи буває деколи у дітей. Внутрішньоутробне зараження в початкові троки вангітності (перші 2-3 міс) нерідко веде до порушень ембіогенезу та розвитку виродливості(мікроцефалія, гідроцефалія, катаракта, глухота, ретнопатія, глаукома, пороки серця, зміни в будові скелета). Різноманітні форми ембріопатій можуть комбінуватися (природжений синдром краснухи). При зарахенні краснухою після завершення ембріогенезу розвивається фетопатії: гепетит, ураження легень, тромбоцитопенічна пурпура, анемія та ін. У разі зараження плода наприкінці вагітності моженародитися хвора на крануху дитина. Хвороба в таких випадках має затяжний характер, тривалим є вірусоносійство. Основні напрямки епідеміологічного обстеження. При обстеженні осередку краснухи стараються виявити джерело збудника. Особливу увагу приділяють зясуванню контактів вагітних з хворими на краснуху. Не допускається відвідування осередків краснухи у перші 3 міс. вагітності. Через вкрай важливе значення раннього виявлення вагітних в осередку краснухи його епідеміологічне обстеження робить лікар – епідеміолог. Виявляючи джерело збудника, слід зважити на те, що значна частина хворих переносить краснуху безсимптомно і при огляді вона залишається непоміченою. Крім того, трвалими джерелами є діти з природженою краснухою, у яких вірус виділяється з носоглотковим слизом. Тому при найменшій підозрі інфікування вагітної потрібно проводити лабораторне дослідження, щоб своєчасно діагностувати цю хворобу. При обстеженні осередку в дитячому закладі слід зясувати час захворювання і появи висипки у дитини. Це має значення не лише для всановлення терміну ізоляції хворого, а й для визначення строків крантину та допуску у колектив контактних осіб. Для підтведження етіології застосовують два методи: виділення вірусу із змиву з носоглотки або крові на культурі тканин; серологічні реакції (РН, РГГА, РЗК), які ставлять з парними сироватками крові, що були забрані з інтервалом 10-14 днів (діагностичне значення мають наростання титру антитіл до вірусу краснухи в 4 рази і більше). Ускладнення. Спостерігаються антропатія, яка характерзується сильним больовим синдромом і появою внутрішньо-суглобових випотівань, енцефаліт, енцефаломієліт, полвневрит. Неврологічні ускладення розвиваються при краснусі в період згасання висипу. Надзвичайно рідко бувають при краснусі отит, пневмонія, гломерулонефрит та інші ускладнення. Діагноз краснухи встановлюють на основі типової клінічної кортини та данх епідеміологічного анамнезу. Специфічні лабораторні методи діагностики не дужепоширені через їхню трудомісткість. Певне діагностичне значення має загальний аналіз крові. При краснусі на самому початку хвороби спостерігається незначний нейтрофільний лейкоцитоз, а в період висипу – нормальна кількість лейкоцитів або лейкопенія, лімфоцитоз, поява плазматичних клітн. Необхідно виключити інші захворювання, які супроводяться висипом (кір, скарлатина, ентеровірусна екзантема, медикаментозна хвороба) та збільшенням лімфатичних вузлів (інфекційний мононуклеоз). Лікування. Хворий на краснуху повинен дотримуватися постільного режиму до повної ліквідації клінічних симптомів хвороби. При легкій формі краснухи медикаментозну терапію не застосовують. Клінічні прояви хвороби є основною для призначення симптоматичних засобів (жарознижувальні, анальгетики, протизапальні, десенсибілізуючі та ін). При ускладненнях проводять відповідне лікування. Профілактика : хворих ізолюють удома до 5-ої доби з моменту висипання; діти –з природженою краснухою також підлягають ізоляції в пологовому будинку чи дома; у дитячому колективі вводять карантин на 21 добу після ізоляції останнього хворого контактні хворі можуть відвідувати дитячі колективи до 10-ої доби, а з 11-ої до 21-ої їх ізолюють в домашніх умовах. Досягти переривання механізму передачі збудника можна шляхом провітрювання і волого прибирання кімнат, де перебувають хворі. З метою активного виявлення хворих у дитячих закладах здійснюють щоранкові огляди дітей. Вагітні повинні уникати контакту з хворими не краснуху протягом 10 діб від початку їх захворювання. Якщо інфікування жінки все ж відбулося у перші 3 місяці вагітності, рекомендують штучне її переривання. Специфічна профілактика краснухи здійснення за допомогою тривакцини, яка включає в себе ослаблені віруси кору, краснухи та епідемічного паротиту. При відсутності комбінованої вакцини щеплення роблять разом з вакцинацією проти кору. Однак в Україні планова вакцинація краснухи поки що впроваджена недостатньо. Дітям і вагітним, які спілкувалися із хворими, вводять гамаглабулін.
https://doc4web.ru/astronomiya-/kraynya-neobhidnist-gotuvannya-do-zlochinu.html	Крайня необхідність Готування до злочину	https://doc4web.ru/uploads/files/235/1b365a7cee76d31b23660b4dec404c94.docx	files/1b365a7cee76d31b23660b4dec404c94.docx	Крайня необхідність. Ст.16 КК передбачено: “не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода”. Таке заподіяння шкоди має оцінюватись як правомірне, воно у більшості випадків буде суспільно корисним. Одна з найголовніших умов правомірності – заподіяна шкода повинна бути менш значною, ніж відвернена. Умови правомірності заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності: 1) наявність небезпеки заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом; 2) неможливість усунення наявної небезпеки без заподіяння шкоди іншим інтересам, що охороняються правом; 3) заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена, тобто не повинні бути перевищені межі крайньої необхідності. Небезпека інтересам, що охороняються законом, може бути створена: 1) природними явищами (повінню, землетрусом, іншим стихійним лихом); 2) будь-якими діями (бездіяльністю) людей, в тому числі і попередніми діями (бездіяльністю) особи, яка знаходиться в стані крайньої необхідності (не має значення наявність/відсутність вини осіб, дії яких створили загрозу; може буди створене правомірними і неправомірними, необережними і невинними діями людей); 3) технічними факторами: поламкою технічних пристроїв, порушенням режиму роботи технічних, автоматизованих та інших систем, аваріями; 4) фізіологічним (біологічним) станом інших людей: надання термінової медичної допомоги особі, яка знаходиться в небезпечному для життя стані внаслідок аварії, різкого загострення хвороби; 5) поведінкою тварин: напад розлюченого бугая, собаки, втеча диких тварин з зоопарку, епідемії, епізоотії, епіфітототії тощо. Колізія обов‘язків (необхідність вибору особою з двох чи більше об‘єктів того, заподіяння шкоди якому відвернути при неможливості її відвернення одночасно від усіх об‘єктів). Вчинення особою дій по відверненню загрози заподіяння шкоди одному з інтересів, які охороняються, зумовлює заподіяння шкоди іншому інтересу внаслідок дії факторів, якими загроза створена. Загроза заподіяння шкоди для визнання дій особи як вчинених у стані крайньої необхідності має бути наявною, існуючою реально, а не лише в уяві особи. Оцінювати наслідки відверненої і заподіяної шкоди необхідно з урахуванням як пріоритетності цінностей, так і їх кількісного виразу. Свідоме позбавлення життя певної особи для врятування життя однієї чи кількох інших осіб ні за яких умов не може визнаватися вчиненим у стані крайньої необхідності. Відмінності крайньої необхідності та необхідної оборони: 1) джерелом небезпеки при необхідній обороні є лише суспільно небезпечне посягання, що вчиняється фізичною особою, а за крайньої необхідності – будь-які фактори; 2) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна лише особі, яка вчинила посягання, а за крайньої необхідності – третім особам; 3) при виникненні стану необхідної оборони заподіяння шкоди не є обов‘язковим, за крайньої необхідності – обов‘язковим; 4) шкода, заподіяна в стані необхідної оборони може бути різною, перевищувати можливу шкоду, але межі оборони не повинні бути перевищені, за крайньої необхідності – заподіяна шкода має бути меншою; 5) згідно ст.444 ЦК шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, не підлягає відшкодуванню, якщо не були перевищені межі необхідної оборони, а шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності згідно зі ст.445 ЦК повинна бути відшкодована особою, яка її заподіяла, враховуючи обставини суд може покласти обов‘язок відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, що заподіяла шкоду, повністю або частково. Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види). Стадії вчинення злочину – це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпечності. Поняття стадії вчинення злочину стосується лише умисних злочинів, оскільки означає певний етап реалізації умислу на вчинення конкретного злочинного діяння, причому вид умислу – прямий. Не можна застосовувати поняття стадії вчинення злочину до необережних злочинів, діянь, вчинених з непрямим умислом і щодо виявлення наміру вчинити злочин (крім погрози та усного чи письмового заклику до вчинення злочину). Поняття стадії вчинення злочину пов‘язується зі ступенем реалізації злочинного наміру. Із об‘єктивної сторони стадія вчинення злочину виражає співвідношення фактично вчиненого діяння з передбаченою кримінальним законом специфічною конструкцією складу того злочину, який мала намір вчинити особа (як правило, з елементами його об‘єктивної сторони). Отже, процес злочинної діяльності на досягнення певного результату можна представити як окремі етапи, кожен з яких має свої об‘єктивні та суб‘єктивні ознаки і впливає на кримінально-правову оцінку діяльності особи, що дає можливість визначити, вчинила особа закінчений чи незакінчений злочин. Ст.17 визначає дві стадії вчинення злочину: готування до злочину (ч.1) та замах на злочин (ч.2). В особливій частині кримінального закону передбачена відповідальність за закінчені злочини. У зв‘язку з цим теорія кримінального права виділяє ще й третю стадію – стадію закінченого злочину. Специфічність кожної із стадій вчинення злочину має відображатись у формулі кваліфікації: у випадку попередньої злочинної діяльності – з посиланням на відповідну частину ст.17 КК, у випадку вчинення закінченого злочину – без такого посилання. Закінчений злочин, момент закінчення окремих видів злочинів. Закінчений злочин – це злочин, у складі якого наявні всі ознаки, передбачені відповідною статтею Особливої частини кримінального закону. Момент закінчення злочину визначає сам законодавець у диспозиції закону, використовуючи відповідно конструкцію матеріального чи формального складу злочину. Моментом закінчення злочину з матеріальним складом є момент фактичного настання передбачених у диспозиції злочинних наслідків, моментом закінчення злочину з формальним складом – лише момент вчинення протизаконного діяння. У переважній більшості випадків досягнення реальної мети злочинця співпадає із законодавчим визначенням моменту закінчення злочину. Однак, враховуючи характер та ступінь суспільної небезпечності певних дій злочинця, які, на його думку, є лише готуванням до злочину чи замахом на злочин, законодавець оголошує (визнає) їх закінченим злочином (напр., організація озброєної банди з метою нападу на громадян та установи ст.69, розбій ст.142). Такі склади називають усіченими, тобто такими, що не мають повного складу злочину. Злочинні наслідки у матеріальних складах злочинів законодавець майже завжди вказує текстуально (термінологічно). Однак іноді не вказує їх, маючи на увазі їх як необхідні контекстуально. Напр., ст.140 визначає що таке крадіжка, але не вказує, що вона спричиняє матеріальну шкоду, але ж крадіжка є закінченим злочином від моменту спричинення майнової шкоди, про це зрозуміло із тлумачення цієї статті. Тлумаченням іноді визначають момент спричинення злочинного наслідку (напр., у крадіжки це момент появи у злодія можливості розпорядитися вилученим майном на свій розсуд). Значний проміжок часу, що може бути між моментами виконання злочинних дій і настання злочинних наслідків, на визначення моменту закінчення злочину не впливає. Певну специфіку має визначення моменту закінчення злочинів, склади яких містять альтернативні, різні за ступенем суспільної небезпечності, способи вчинення злочину, або (і) альтернативні, теж різні за ступенем суспільної небезпечності злочинні наслідки та одну спільну санкцію. Особливості кваліфікації таких злочинів полягають у тому, що для констатації складу закінченого необережного злочину досить наявності в діях особи одного з найменш небезпечних способів вчинення злочину і найменшого за розміром передбаченого законом злочинного наслідку. Це стосується й умисних злочинів, якщо умисел був прямим альтернативним або неконкретизованим і включав досягнення в числі інших наслідків і спричинення найменшого за розміром наслідку, а також якщо був простим конкретизованим і стосувався досягнення лише найменшого за розміром злочинного наслідку. Якщо ж умисел був непрямим, де діяння кваліфікується за фактично заподіяними наслідками, то необхідно, що заподіяний наслідок охоплювався передбачанням винної особи. Однак бувають і більш складні прояви поєднання злочинного діяння та зумовлених ним суспільно небезпечних наслідків, де так званий основний склад злочину, в якому повністю реалізовано умисел винної особи, згодом переростає у кваліфікований склад цього злочину. Таке переростання відбувається в результаті більш складного механізму спричинення похідних злочинних наслідків у вигляді вимушено детермінованих поведінкою злочинця дій потерпілого та наслідків цих дій. Готування до злочину. Готування до злочину – це стадія вчинення злочину, яка у відповідності до ч.1 ст.17 КК визначається як підшукання або пристосування знарядь і засобів або інше умисне створення умов для вчинення злочину. Кожна з названих дій утворює самостійний від готування до злочину: 1) підшукання засобів чи знарядь для вчинення злочину; 2) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; 3) інше умисне створення умов для вчинення злочину. По суті це створення сприятливих умов для подальшого вчинення злочину, які мають бути суттєвими. Фактично вчинені особою діяння можуть розцінюватись як стадія готування до злочину лише в тому випадку, коли вони були спрямовані на вчинення конкретного злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Наявність стадій вчинення злочину характерна лише для злочинів, що вчиняються з прямим умислом, тому ознакою суб‘єктивною сторони готування до злочину і вина у формі умислу, від умислу – прямий. Іноді готування до конкретного злочину містить, по суті, склад закінченого іншого злочину (напр., придбання вогнестрільної зброї – ч.1 ст.222 – для майбутнього вчинення ч.1 ст.17 (готування) нападу з метою заволодіння майном – ч.1 ст.142. Тут має місце сукупність злочинів). Готуванням до злочину визнаються лише такі дії особи, які зупинені або припинені нею з причин, що не можуть бути визнані добровільною відмовою від доведення злочину до кінця. Перші два види готування (підшукання та пристосування) стосуються засобів та знарядь для вчинення злочину. Напр., викрадення автомобіля з метою використання його як знаряддя вчинення вбивства. Підшукання – це, фактично, придбання засобів і знарядь вчинення злочину будь-яким способом: законним (купують, позичають тощо) або незаконним (викрадають, виготовляють предмети, вилучені з цивільного обігу). Під застосуванням слід розуміти будь-який вплив винної особи (переробка, надання портативності, надання нових або посилення певних властивостей) на речі матеріального світу з метою подальшого використання їх як знарядь чи засобів вчинення злочину (виготовлення обрізу з мисливської рушниці, переробка газового пістолета для стрільби бойовими патронами тощо). Готування третього виду полягає у вчиненні всіх інших дій, які створюють умови для вчинення злочину. Найбільш суттєвими з них є створення організованої групи чи підбір співучасника (співучасників), усунення наявних перешкод для вчинення злочину чи запобіжні заходи щодо можливих перешкод при його вчиненні, розробка плану вчинення злочину тощо. Практичне вирішення питання при кримінальну відповідальність за готування до злочину пов‘язується зі ступенем суспільної небезпечності злочину. Відповідно до ч.2 ст.7 не визнається злочином малозначне діяння, що не є суспільно небезпечним, але містить ознаки злочину. Готування до злочину не створює безпосередньої небезпеки для об‘єкта, що охороняється правом, ця небезпека є віддаленою, розрахованою на майбутнє (об‘єктивна сторона). Із суб‘єктивної сторони ці дії також спрямовані на майбутнє: особа діє з прямим умислом і цілеспрямовано. Формою готування до злочину можуть бути дія або бездіяльність. Кваліфікація готування до злочину здійснюється за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за той злочин, до якого винна особа готувалася, та за ч.1 ст.17. за функціональною роллю готування до злочину буває двох видів: 1) готування, без якого взагалі неможливо вчинити злочин (напр., отруїти не маючи отрути); 2) усі інші готування, які створюють сприятливі умови для вчинення злочину.

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.