id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
14685809
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Brood%20patch
|
Brood patch
|
Brood patch
A brood patch, also known as an incubation patch, is a patch of featherless skin on the underside of birds during the nesting season. Feathers act as inherent insulators and prevent efficient incubation, which brood patches are the solution to. This patch of skin is well supplied with blood vessels at the surface, enabling heat transfer to the eggs when incubating. In most species, the feathers in the region shed automatically, but ducks and geese may pluck and use their feathers to line the nest. Feathers regrow sooner after hatching in precocial birds than for those that have altricial young.
Upon settling on a nest, birds will shift in a characteristic side to side manner to ensure full contact of the brood patch with eggs or young.
The positions of brood patches can vary. Many have a single brood patch in the middle of the belly, while some shorebirds have one patch on each side of the belly. Gulls and Galliformes may have three brood patches. Pelicans, penguins, boobies, and gannets do not develop brood patches but cradle the eggs on their feet. Brood parasitic cuckoos do not develop brood patches. In species where both parents incubate, brood patches may develop in both sexes.
See also
Broodiness
References
External links
Brood patches
Incubation energetics
Bird anatomy
Bird breeding
|
139944
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Wayne%2C%20Washington%20County%2C%20Wisconsin
|
Wayne, Washington County, Wisconsin
|
Wayne, Washington County, Wisconsin
Wayne is a town in Washington County, Wisconsin, United States. The population was 2,182 at the 2020 census. The unincorporated communities of Kohlsville and Wayne are located in the town.
History
In the early 19th century when the first white settlers arrived in Southeastern Wisconsin, the Potawatomi and Menominee Native Americans inhabited the land now occupied by the Town of Wayne. In 1831, the Menominee surrendered their claims to the land to the United States Federal Government through the Treaty of Washington. The Potawatomi surrendered their land claims in 1833 through the 1833 Treaty of Chicago, which (after being ratified in 1833) required them to leave the area by 1838. While many Native people moved west of the Mississippi River to Kansas, some chose to remain, and were referred to as "strolling Potawatomi" in contemporary documents because many of them were migrants who subsisted by squatting on their ancestral lands, which were now owned by white settlers. Eventually the Native people who evaded forced removal gathered in northern Wisconsin, where they formed the Forest County Potawatomi Community.
The first white settlers arrived in 1846, when the land was part of the Town of Addison and largely covered with dense hardwood forests. The Town of Wayne incorporated on March 11, 1848, and was named for General Anthony Wayne, who served in the American Revolution. The first settlers were mostly Yankees and Irish immigrants, but beginning around 1850 many German immigrants began to settle in the town, and by 1880 the population was almost entirely of German descent.
The town population remained small throughout its history. Unlike neighboring towns, Wayne never had any railroad connections, and the hamlets of Kohlsville, St. Kilians, and Wayne Center remained rural communities that served the local farmers, unlike hamlets in neighboring towns which grew and prospered with construction of new railroads. Beginning in the 1970s, Wayne's population began to increase, nearly doubling from 1,214 in 1970 to 2,169 in 2010. However, as of the 2010s, Wayne has the second-lowest housing density in Washington County, and more than 60 percent of the land is zoned agricultural.
Geography
According to the United States Census Bureau, the town has a total area of 35.8 square miles (92.7 km2), all of it land.
Demographics
As of the census of 2000, there were 1,727 people, 582 households, and 485 families residing in the town. The population density was 48.2 people per square mile (18.6/km2). There were 597 housing units at an average density of 16.7 per square mile (6.4/km2). The racial makeup of the town was 99.25% White, 0.23% Native American, 0.12% Asian, 0.06% Pacific Islander, and 0.35% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.17% of the population.
There were 582 households, out of which 38.5% had children under the age of 18 living with them, 77.3% were married couples living together, 3.8% had a female householder with no husband present, and 16.5% were non-families. 10.8% of all households were made up of individuals, and 3.8% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.97 and the average family size was 3.24.
In the town, the population was spread out, with 26.6% under the age of 18, 7.1% from 18 to 24, 32.4% from 25 to 44, 25.3% from 45 to 64, and 8.5% who were 65 years of age or older. The median age was 36 years. For every 100 females, there were 102.5 males. For every 100 females age 18 and over, there were 102.7 males.
The median income for a household in the town was $61,033, and the median income for a family was $64,297. Males had a median income of $41,200 versus $23,889 for females. The per capita income for the town was $21,995. About 0.8% of families and 2.0% of the population were below the poverty line, including none of those under age 18 and 4.8% of those age 65 or over.
Notable people
Nicholaus Marx, legislator, lived in the town
Gottlob E. Weiss, legislator, lived in the town
References
Sources
External links
Town of Wayne
Towns in Washington County, Wisconsin
Towns in Wisconsin
|
1168246
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%B5%D0%B3%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%28%D0%A1%D1%83%D1%87%D0%B0%D0%B2%D0%B0%29
|
Дрегушень (Сучава)
|
Дрегушень (Сучава)
Дрегушень, Дрегушені — село у повіті Сучава в Румунії. Входить до складу комуни Дрегушень.
Село розташоване на відстані 319 км на північ від Бухареста, 43 км на південний схід від Сучави, 84 км на захід від Ясс.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали осіб, з них 2238 осіб (> 99,9%) румунів. Рідною мовою 2237 осіб (99,9%) назвали румунську.
Примітки
Села повіту Сучава
|
7814246
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Chinese%20Taipei%20at%20the%201992%20Winter%20Olympics
|
Chinese Taipei at the 1992 Winter Olympics
|
Chinese Taipei at the 1992 Winter Olympics
Due to the political status of Taiwan, the Republic of China (ROC) competed as Chinese Taipei at the 1992 Winter Olympics in Albertville, France. The International Olympic Committee mandates that the Chinese Taipei Olympic Committee flag is used, and not the flag of the Republic of China.
Competitors
The following is the list of number of competitors in the Games.
Alpine skiing
Men
Bobsleigh
Figure skating
Men
References
Official Olympic Reports
Olympic Winter Games 1992, full results by sports-reference.com
Nations at the 1992 Winter Olympics
1992
1992 in Taiwanese sport
|
3211523
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0
|
Сохарьова
|
Сохарьова — присілок у складі Алапаєвського міського округу (Верхня Синячиха) Свердловської області.
Населення — 15 осіб (2010, 11 у 2002).
Національний склад населення станом на 2002 рік: росіяни — 100 %.
Примітки
Джерела
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Алапаєвського міського округу (Верхня Синячиха)
Присілки Свердловської області
|
4469916
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BA%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%28%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%29
|
Кулик Олександр Васильович (тренер)
|
Кулик Олександр Васильович (тренер)
Олександр Васильович Кулик (сел. Середина-Буда Сумської області, УРСР, СРСР — , під Низами Сумського району Сумської області) — український тренер з велосипедного спорту, майстер спорту, заслужений тренер Української РСР (1988), учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Життєпис
Олександр Кулик народився 24 травня 1957 року в селищі Середина-Буда на Сумщині.
В 1979 році закінчив навчання в Київському державному інституті фізичного виховання.
Працюючи у м. Сумах, підготував Олександра Кириченка — олімпійського чемпіона сеульської літньої Олімпіади 1988 року в гіті на 1000 метрів з місця у складі збірної СРСР, а також срібного призера олімпійських ігор в Сіднеї 2000 року Олександра Феденка.
З початку 2000-х років працював директором комплексної дитячо-юнацької спортивної школи «Україна» профспілкової організації ВАТ «Сумбуд».
З початком російського вторгнення в Україну, приєднався до підрозділу ТрО ЗС України.
Загинув 1 березня 2022 року в бою з російськими окупантами поблизу біля села Верхня Сироватка на Сумщині, намагаючись зупинити колону ворожої техніки, в ході російського вторгнення в Україну. З десяти захисників загинули п'ятеро.
Вшанування пам'яті
На місці бою біля села Верхня Сироватка на Сумщині встановлено пам'ятний знак.
Звання "Почесного громадянина міста Суми" Олександру Кулику присвоєно 14 грудня 2022 року разом з чотирма загиблими 7 березня 2022 року захисники, яким надали звання 23 лютого 2023 року: Олександр Бєлявський, Євгеній Степаненко, Георгій Цедік, Роман Кукленко. Відзнаку під час сесії Сумської міської ради отримав 29 березня 2023 року Андрій Кулик - син загиблого заслуженого тренера України з велоспорту Олександра Кулика.
Примітки
Українські майстри спортивного орієнтування
Уродженці Середини-Буди
Українські тренери з велоспорту
Загиблі від російського вторгнення в Україну 2022
Померли в Сумській області
Українські воїни, загиблі під час російського вторгнення в Україну 2022
Українські спортсмени, які долучились до захисту України під час російського вторгнення 2022 року
Українські спортсмени, що загинули під час російсько-української війни, захищаючи Україну
Учасники боїв за Суми
почесні громадяни Сум
|
22745380
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Battle%20of%20Slivice
|
Battle of Slivice
|
Battle of Slivice
The Battle of Slivice was the last large World War II battle in the area of the Czech lands. During 11–12 May 1945, German troops, trying to surrender to nearby American troops rather than the USSR, defended themselves against local partisans and the Red Army. The Germans eventually capitulated during early hours of May 12. About 6,000 men were captured by the Soviet troops.
Background
On 7 May 1945, all German forces were ordered to remain in their positions and surrender. Field Marshal Ferdinand Schörner, however, the commander of the Army Group Centre deployed in Protectorate of Bohemia and Moravia, ordered his units to force their way westwards in order to surrender to American forces. The units reached the agreed demarcation line in western Bohemia and stopped there. Since the Red Army was still days away from the demarcation line, the partisans tried, mostly unsuccessfully, to stop the Germans, who responded with reprisals against the local population. On several occasions, Russian Liberation Army units that had been fighting on the German sidealso trying to reach the Americansskirmished with the Germans.
On 9 May, a large formation of German troops reached the area between villages Milín, Slivice and Čimelice, near the demarcation line. Among them were parts of Kampfgruppe Wallenstein. The formation was commanded by SS-Gruppenführer Carl Friedrich von Pückler-Burghauss. The soldiers were accompanied by fleeing German civilians. Because the road toward the Americans was blocked by local resistance units, Pückler-Burghauss ordered the establishment of defensive lines. After May 8, the Americans returned to the Soviet side any soldiers attempting to surrender.
Battle
On 11 May, partisan groups led by Soviet officer Yevgeniy Antonovich Olesenski attempted to storm the Germans, but were driven back. Soviet Army units (104th Guards Rifle Division) arrived that afternoon and attacked the German positions.
The attack started with a heavy artillery and rocket bombardment. The Soviet bombardment was supported by 4th Armored Division of the U.S. Third Army's XII Corps. Later, troops from the 1st, 2nd and 4th Ukrainian Fronts attacked the German positions. During the night, the defense collapsed and, at around 03:00 of 12 May in the Rakovice Mill, Pückler-Burghauss signed the capitulation which was then countersigned by American and Soviet representatives. About 6,000 soldiers and a large number of vehicles were captured. After the battle, Czech partisans started mopping up operations in the Brdy forests to capture and execute the Waffen-SS troops that had escaped into the forests.
Commemoration
In 1970, a memorial to the battle, designed by Václav Hilský, was unveiled in Slivice. Czech military history clubs, the Museum in Příbram and the Army of the Czech Republic have organized reenactments of the battle since 2001. Near to the villa (across the road) in Čimelice, where Pückler-Burghauss committed suicide, is another memorial with the inscription: "In this place on 9 May 1945 the American Army stopped the retreat of German Army. At the presence of American, Soviet and German military representants the last military surrender of Second World War in Europe was signed here on 12 May 1945".
Notes
References
Josef Velfl, Jiří Vostarek: Slivice 1945 - Poslední události 2. světové války na Příbramsku (Slivice 1945 - the last events of World War II in Příbram region), 1995, published by local authorities and the Mining Museum in Příbram (details).
External links
Short overview of the battle by Josef Velfl (in Czech, MS Word format)
Photos from the battle reenactment in 2007 (text in Czech)
Photo of the war memorial
Battle of
Slivice
Slivice
1945 in Czechoslovakia
|
40340696
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mar%C3%ADa%20Le%C3%B3n%20%28actress%29
|
María León (actress)
|
María León (actress)
María León Barrios (born 30 July 1984) is a Spanish actress from Seville, Andalusia. She is best known for her performances as Leti in SMS and Carmen in Allí abajo.
Career
León became best known for her role in the 2011 film The Sleeping Voice, for which she won a Goya for Best New Actress. She has played the main role of Carmen in Allí abajo since 2015, which includes appearances from her mother, . She has also acted alongside her brother, Paco León, in his show Aída and on The House of Flowers (playing siblings in the latter), and performed as a character based on herself in the Carmina films Paco directed, which star their mother.
León expanded her work in 2019, starring in the final season of Allí abajo, as well as The House of Flowers and the films Escapada and Los Japón. She also filmed La lista, a dramatic comedy about breast cancer, with Victoria Abril, and performed in a version of Lorca's Yerma in the theatre in Granada, Valencia, and Seville.
Selected filmography
Accolades
References
External links
1984 births
Living people
Spanish film actresses
Actors from Seville
21st-century Spanish actresses
Actresses from Andalusia
Spanish television actresses
|
4348353
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%20%D0%9A%D0%B0%D1%88%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%82
|
Вале Кашпалат
|
Вале Кашпалат — балка (річка) в Україні у Болградському районі Одеської області. Ліва притока річки Чаги (басейн Чорного моря).
Опис
Довжина балки приблизно 13,39 км, найкоротша відстань між витоком і гирлом — 10,93 км, коефіцієнт звивистості річки — 1,23 . Формується декількома струмками та загатами. На більшості ділянок балка пересихає.
Розташування
Бере початок у селі Нові Каплани. Тече переважно на південний захід через долину Кашпалат і на південно-східній стороні від села Роща впадає у річку Чагу, ліву притоку річки Когильника.
Цікаві факти
На балці існують газгольдери та газові свердловини.
Примітки
Джерела
Словник гідронімів України — К.: Наукова думка, 1979. — С. 244 (Кашпалат)
Малі річки України
Річки Одеської області
Річки Болградського району
Статті про річки Одеської області без зображення в картці
|
280703
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B0-%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Буда-Радинська
|
Буда-Радинська — село в Україні, у Вишгородському районі Київської області. Населення становить 139 осіб. Входить до складу Поліської селищної громади.
З лютого по квітень 2022 року село було окуповане російськими військами внаслідок вторгнення 2022 року.
Села Київської області
|
20957082
|
https://en.wikipedia.org/wiki/L%27Anse%20aux%20Meadows
|
L'Anse aux Meadows
|
L'Anse aux Meadows is an archaeological site, first excavated in the 1960s, of a Norse settlement dating to approximately 1,000 years ago. The site is located on the northernmost tip of the island of Newfoundland in the Canadian province of Newfoundland and Labrador near St. Anthony.
With carbon dating estimates between 990, tree-ring analysis dating to the year 1021 and a mean carbon date of 1014 overall, L'Anse aux Meadows is the only undisputed site of pre-Columbian trans-oceanic contact of Europeans with the Americas outside of Greenland. It is notable as evidence of the Norse presence in North America and for its possible connection with Leif Erikson as mentioned in the Saga of the Greenlanders and the Saga of Erik the Red, which were written down in the 13th century. Archaeological evidence found at the site indicates that L’Anse aux Meadows may have served as a base camp for Norse exploration of North America, including regions to the south.
Spanning of land and sea, the site contains the remains of eight buildings constructed with sod over a wood frame. In excess of 800 Norse objects have been unearthed at the site. Evidence of iron production and bronze, bone and stone artifacts have been identified. The site was designated a National Historic Site of Canada in 1968 and a World Heritage Site by UNESCO in 1978. Parks Canada manages the site as outlined under the Parks Canada Agency Act (1998) and the Canada National Parks Act (2000).
Etymology
L'Anse aux Meadows is a French-English name which can be translated as "Grassland Bay" (lit. "[the] bay with [the] grasslands"). How the village itself came to be named "L'Anse aux Meadows" is debated. One possibility is that "L'Anse aux Meadows" is a corruption of the French designation , which means "Jellyfish Cove". A more recent supposition is that the name derives from "L'Anse à la Médée" (Medea Cove") the name it bears on an 1862 French naval chart. Whether Medea or Medusa, it is possible that the name refers to a French naval vessel. The shift to "Meadows" from or Médée may have occurred because of folk etymology linking the name to the open landscape around the cove, with many meadows.
History
Indigenous occupation
Before the Norse arrived in Newfoundland, there is evidence of occupations by five Indigenous groups at the site of L'Anse aux Meadows, the oldest dated at roughly 6,000 years ago. None were contemporaneous with the Norse occupation. The most prominent of these earlier occupations was by the Dorset people, who occupied the site about 300 years before the Norse. Birgitta Wallace gives radiocarbon date ranges for these groups of for the Maritime Archaic tradition, for the Groswater tradition, for the Middle Dorset, for the Cow Head Group and Beaches traditions, and for the Little Passage tradition.
Norse activity
The Norse settlement at L'Anse aux Meadows has been dated to approximately (carbon dating estimates 990–1050), with a mean carbon date of 1014, an assessment that tallies with the relative dating of artifact and structure types. A 2021 Nature study, using radiocarbon analysis of three separate tree ring samples and evidence from the anomaly in atmospheric 14C concentrations in the year 993, pinpointed 1021 as a date of Norse activity at L'Anse aux Meadows.
Anthropologist John Steinberg has suggested that the site may have been "occupied at least sporadically for perhaps 20 years". Eleanor Barraclough, a lecturer in mediaeval history and literature at Durham University, suggests the site was not a permanent settlement, but was instead a temporary boat repair facility. She notes there are no findings of burials, tools, agriculture or animal pens—suggesting the inhabitants abandoned the site in an orderly fashion. According to a 2019 PNAS study, there may have been Norse activity in L'Anse aux Meadows for as long as a century.
There is no way of knowing how many people lived at the site at any given time; archaeological evidence of the dwellings suggests it had the capacity of supporting 30 to 160 people. The entire population of Greenland at the time was about 2,500, meaning that the L'Anse aux Meadows site was less than 10 percent of the Norse settlement on Greenland. As Julian D. Richards notes: "It seems highly unlikely that the Norse had sufficient resources to construct a string of such settlements."
Today the area mostly consists of open, grassy lands, but 1000 years ago there were forests that were convenient for boatbuilding, housebuilding and iron extraction. The remains of eight buildings (labelled from A–J) were found. They are believed to have been constructed of sod placed over a wooden frame. Based on associated artifacts, the buildings were identified as dwellings or workshops. The largest dwelling (F) measured and consisted of several rooms. Three small buildings (B, C, G) may have been workshops or living quarters for lower-status crew or slaves. Workshops were identified as an iron smithy (building J) containing a forge and iron slag, a carpentry workshop (building D), which generated wood debris and a specialized boat repair area containing worn rivets.
Other things found at the site consisted of common everyday Norse items, including a stone oil lamp, a whetstone, a bronze fastening pin, a bone knitting needle and part of a spindle. Stone weights, which were found in building G, may have been part of a loom. The presence of the spindle and needle suggests that women as well as men inhabited the settlement.
Food remains included butternuts, which are significant because they do not grow naturally north of New Brunswick. Their presence probably indicates the Norse inhabitants travelled farther south to obtain them. There is evidence to suggest that the Norse hunted an array of animals that inhabited the area. These included caribou, wolf, fox, bear, lynx, marten, many types of birds and fish, seal, whale and walrus. This area is no longer rich in game due in large part to the harsh winters. This forces the game to either hibernate or venture south as the wind, deep snow, and sheets of ice cover the area. These losses made the harsh winters very difficult for the Norse people at L'Anse aux Meadows. This lack of game supports archaeologists' beliefs that the site was inhabited by the Norse for a relatively short time.
Discovery and significance (1960–68)
In 1960, the archaeological remains of Norse buildings were discovered in Newfoundland by the Norwegian husband-wife team of explorer Helge Ingstad and archaeologist Anne Stine Ingstad. Based on the idea that the Old Norse name "Vinland", mentioned in the Icelandic Sagas, meant "wine-land", historians had long speculated that the region contained wild grapes. Because of this, the common hypothesis before the Ingstads' theories was that the Vinland region existed somewhere south of the northern Massachusetts coast, because that is roughly as far north as grapes grow naturally. This is a false assumption. Wild grapes have grown and still grow along the coast of New Brunswick and in the St. Lawrence River valley of Quebec. The archaeological excavation at L'Anse aux Meadows was conducted from 1960 to 1968 by an international team led by Anne Stine Ingstad.
The Ingstads doubted this hypothesis, saying "that the name Vinland probably means land of meadows...and includes a peninsula." This speculation was based on the belief that the Norse would not have been comfortable settling in areas along the American Atlantic coast. This dichotomy between the two views could have possibly been due to the two historic ways in which the first vowel sound of "Vinland" could be pronounced. The discovery of butternuts in the Norse stratum of the bog on the site by Parks Canada archaeologists implies that the Norse ventured at least as far as the coast of New Brunswick, where butternuts grow (and have grown for centuries) alongside wild grapes. The Norse thus would have had contact with the grapes of the sagas.
In 1960, George Decker, a citizen of the small fishing hamlet of L'Anse aux Meadows, led Helge Ingstad to a group of mounds near the village that the locals called the "old Indian camp". These mounds covered with grass looked like the remains of houses. Helge Ingstad and Anne Stine Ingstad carried out seven archaeological excavations there from 1961 to 1968. They investigated the remains of eight buildings and the remains of perhaps a ninth. They determined that the site was of Norse origin because of definitive similarities between the characteristics of structures and artifacts found at the site compared to sites in Greenland and Iceland from around 1000 CE.
L'Anse aux Meadows is the only confirmed Norse site in North America outside of Greenland. It represents the farthest-known extent of European exploration and settlement of the New World before the voyages of Christopher Columbus almost 500 years later. Historians have speculated that there were other Norse sites, or at least Norse-Native American trade contacts, in the Canadian Arctic. In 2012, possible Norse outposts were identified in Nanook at Tanfield Valley on Baffin Island, as well as Nunguvik, Willows Island and the Avayalik Islands. Point Rosee, in southwestern Newfoundland, shown by National Geographic and the BBC as a possible Norse site, was excavated in 2015 and 2016, without any evidence of a Norse presence being found.
National historic site (1968–present)
In November 1968, the Government of Canada named the archaeological site a National Historic Site of Canada. The site was also named a World Heritage Site in 1978 by UNESCO. After L'Anse aux Meadows was named a national historic site, the area, and its related tourist programs, have been managed by Parks Canada. After the first excavation was completed, two more excavations of the site were ordered by Parks Canada. The excavations fell under the direction of Bengt Schonbach from 1973 to 1975 and Birgitta Wallace, in 1976. Following each period of excavation, the site was reburied to protect and conserve the cultural resources.
The remains of seven Norse buildings are on display at the national historic site. North of the Norse remains are reconstructed buildings, built in the late 20th century, as a part of an interpretive display for the national historic site. The remains of an aboriginal hunting camp are also located at the site, southwest of the Norse remains. Other amenities at the site includes picnic areas, and a visitor centre.
Connection with Vinland sagas
Adam of Bremen, a German cleric, was the first European to mention Vinland. In a text he composed around 1073, he wrote that
This excerpt is from a history Adam composed of the archbishops of Hamburg-Bremen who held ecclesiastical authority over Scandinavia (the original home of the Norse people) at the time.
Norse sagas are written versions of older oral traditions. Two Icelandic sagas, commonly called the Saga of the Greenlanders and the Saga of Erik the Red, describe the experiences of Norse Greenlanders who discovered and attempted to settle land to the west of Greenland, which they called Vinland. The sagas suggest that the Vinland settlement failed because of conflicts within the Norse community, as well as between the Norse and the native people they encountered, whom they called the Skrælings.
The L'Anse aux Meadows site served as an exploration base and winter camp for expeditions heading southward into the Gulf of St. Lawrence. The settlements of Vinland mentioned in these two sagas, Leifsbudir (Leif Ericson) and Hóp (Norse Greenlanders), have both been claimed to be the L'Anse aux Meadows site.
See also
Former colonies and territories in Canada
History of Newfoundland and Labrador
List of National Historic Sites of Canada in Newfoundland and Labrador
List of oldest buildings in Canada
List of World Heritage Sites in Canada
Norse colonization of North America
St. Barbe-L'Anse aux Meadows
Thorfinn Karlsefni
Vinland map
Notes
Further reading
Campbell, Claire Elizabeth (2017). Nature, Place, and Story: Rethinking Historic Sites in Canada. Montreal and Kingston: McGill-Queen's University Press. .
(paperback).
(paperback). (ebook).
External links
L'Anse aux Meadows National Historic Site, Parks Canada
L'Anse aux Meadows National Historic Site by UNESCO
by the National Film Board of Canada
11th century in North America
Archaeological museums in Canada
Archaeological sites in Newfoundland and Labrador
Coves of Canada
European medieval architecture in North America
Pre-Columbian architecture
Ghost towns in Newfoundland and Labrador
Heritage sites in Newfoundland and Labrador
History museums in Canada
Culture of Newfoundland and Labrador
Museums in Newfoundland and Labrador
National Historic Sites in Newfoundland and Labrador
Ruins in Canada
Viking Age museums
Viking Age populated places
Viking Age in Canada
World Heritage Sites in Canada
|
4560308
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%20%28%D0%90%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Комар (Алтайський район)
|
Комар (Алтайський район)
Комар — село у складі Алтайського району Алтайського краю, Росія. Входить до складу Білівської сільської ради.
Населення
Населення — 210 осіб (2010; 297 у 2002).
Національний склад (станом на 2002 рік):
росіяни — 99 %
Джерела
Примітки
Населені пункти Алтайського району (Алтайський край)
Села Алтайського краю
|
636290
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%97%20%D0%94%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%B7%D1%96
|
Хрисопії Деветзі
|
Хрисопії Деветзі (2 жовтня 1975, Александруполіс, Греція) — грецька спортсменка, легкоатлет, бере участь у змаганнях з потрійного стрибка та стрибків у довжину.
Досягнення
Найкращі результати
В приміщенні
Примітки
Посилання
Офіційна сторінка Хрисопії Деветзі
Уродженці Александруполіса
Грецькі стрибуни потрійним
Грецькі срібні олімпійські медалісти
Грецькі бронзові олімпійські медалісти
срібні призери літніх Олімпійських ігор 2004
бронзові призери літніх Олімпійських ігор 2008
легкоатлети на літніх Олімпійських іграх 2004
легкоатлети на літніх Олімпійських іграх 2008
Люди на марках
Призери чемпіонатів Європи з легкої атлетики
Учасники Середземноморських ігор 2005
|
26193
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Roger%20Penrose
|
Roger Penrose
|
Roger Penrose
Sir Roger Penrose, (born 8 August 1931) is a British mathematician, mathematical physicist, philosopher of science and Nobel Laureate in Physics. He is Emeritus Rouse Ball Professor of Mathematics in the University of Oxford, an emeritus fellow of Wadham College, Oxford, and an honorary fellow of St John's College, Cambridge, and University College London.
Penrose has contributed to the mathematical physics of general relativity and cosmology. He has received several prizes and awards, including the 1988 Wolf Prize in Physics, which he shared with Stephen Hawking for the Penrose–Hawking singularity theorems, and the 2020 Nobel Prize in Physics "for the discovery that black hole formation is a robust prediction of the general theory of relativity".
Early life and education
Born in Colchester, Essex, Roger Penrose is a son of physician Margaret (née Leathes) and psychiatrist & geneticist Lionel Penrose. His paternal grandparents were J. Doyle Penrose, an Irish-born artist, and The Hon. Elizabeth Josephine Peckover, daughter of Alexander Peckover, 1st Baron Peckover; his maternal grandparents were physiologist John Beresford Leathes and Sonia Marie Natanson, a Russian Jew. His uncle was artist Sir Roland Penrose, whose son with American photographer Lee Miller is Antony Penrose. Penrose is the brother of physicist Oliver Penrose, of geneticist Shirley Hodgson, and of chess Grandmaster Jonathan Penrose. Their stepfather was the mathematician and computer scientist Max Newman.
Penrose spent World War II as a child in Canada where his father worked in London, Ontario. Penrose studied at University College School. He then attended University College London, where he obtained a BSc degree with First Class Honours in mathematics in 1952.
In 1955, while a doctoral student, Penrose reintroduced the E. H. Moore generalised matrix inverse, also known as the Moore–Penrose inverse, after it had been reinvented by Arne Bjerhammar in 1951. Having started research under the professor of geometry and astronomy, Sir W. V. D. Hodge, Penrose received his PhD in algebraic geometry at St John's College, Cambridge in 1958, with his thesis titled "Tensor Methods in Algebraic Geometry" supervised by algebraist and geometer John A. Todd. He devised and popularised the Penrose triangle in the 1950s in collaboration with his father, describing it as "impossibility in its purest form", and exchanged material with the artist M. C. Escher, whose earlier depictions of impossible objects partly inspired it. Escher's Waterfall, and Ascending and Descending were in turn inspired by Penrose.
As reviewer Manjit Kumar puts it:
Research and career
Penrose spent the academic year 1956–57 as an assistant lecturer at Bedford College (now Royal Holloway, University of London) and was then a research fellow at St John's College, Cambridge. During that three-year post, he married Joan Isabel Wedge, in 1959. Before the fellowship ended Penrose won a NATO Research Fellowship for 1959–61, first at Princeton and then at Syracuse University. Returning to the University of London, Penrose spent two years, 1961–63, as a researcher at King's College, London, before returning to the United States to spend the year 1963–64 as a visiting associate professor at the University of Texas at Austin. He later held visiting positions at Yeshiva, Princeton, and Cornell during 1966–67 and 1969.
In 1964, while a reader at Birkbeck College, London, (and having had his attention drawn from pure mathematics to astrophysics by the cosmologist Dennis Sciama, then at Cambridge) in the words of Kip Thorne of Caltech, "Roger Penrose revolutionised the mathematical tools that we use to analyse the properties of spacetime". Until then, work on the curved geometry of general relativity had been confined to configurations with sufficiently high symmetry for Einstein's equations to be solvable explicitly, and there was doubt about whether such cases were typical. One approach to this issue was by the use of perturbation theory, as developed under the leadership of John Archibald Wheeler at Princeton. The other, and more radically innovative, approach initiated by Penrose was to overlook the detailed geometrical structure of spacetime and instead concentrate attention just on the topology of the space, or at most its conformal structure, since it is the latter – as determined by the lay of the lightcones – that determines the trajectories of lightlike geodesics, and hence their causal relationships. The importance of Penrose's epoch-making paper "Gravitational Collapse and Space-Time Singularities" was not its only result, summarised roughly as that if an object such as a dying star implodes beyond a certain point, then nothing can prevent the gravitational field getting so strong as to form some kind of singularity. It also showed a way to obtain similarly general conclusions in other contexts, notably that of the cosmological Big Bang, which he dealt with in collaboration with Dennis Sciama's most famous student, Stephen Hawking.
It was in the local context of gravitational collapse that the contribution of Penrose was most decisive, starting with his 1969 cosmic censorship conjecture, to the effect that any ensuing singularities would be confined within a well-behaved event horizon surrounding a hidden space-time region for which Wheeler coined the term black hole, leaving a visible exterior region with strong but finite curvature, from which some of the gravitational energy may be extractable by what is known as the Penrose process, while accretion of surrounding matter may release further energy that can account for astrophysical phenomena such as quasars.
Following up his "weak cosmic censorship hypothesis", Penrose went on, in 1979, to formulate a stronger version called the "strong censorship hypothesis". Together with the Belinski–Khalatnikov–Lifshitz conjecture and issues of nonlinear stability, settling the censorship conjectures is one of the most important outstanding problems in general relativity. Also from 1979, dates Penrose's influential Weyl curvature hypothesis on the initial conditions of the observable part of the universe and the origin of the second law of thermodynamics. Penrose and James Terrell independently realised that objects travelling near the speed of light will appear to undergo a peculiar skewing or rotation. This effect has come to be called the Terrell rotation or Penrose–Terrell rotation.
In 1967, Penrose invented the twistor theory, which maps geometric objects in Minkowski space into the 4-dimensional complex space with the metric signature (2,2).
Penrose is well known for his 1974 discovery of Penrose tilings, which are formed from two tiles that can only tile the plane nonperiodically, and are the first tilings to exhibit fivefold rotational symmetry. In 1984, such patterns were observed in the arrangement of atoms in quasicrystals. Another noteworthy contribution is his 1971 invention of spin networks, which later came to form the geometry of spacetime in loop quantum gravity. He was influential in popularizing what are commonly known as Penrose diagrams (causal diagrams).
In 1983, Penrose was invited to teach at Rice University in Houston, by the then provost Bill Gordon. He worked there from 1983 to 1987. His doctoral students have included, among others, Andrew Hodges, Lane Hughston, Richard Jozsa, Claude LeBrun, John McNamara, Tristan Needham, Tim Poston, Asghar Qadir, and Richard S. Ward.
In 2004, Penrose released The Road to Reality: A Complete Guide to the Laws of the Universe, a 1,099-page comprehensive guide to the Laws of Physics that includes an explanation of his own theory. The Penrose Interpretation predicts the relationship between quantum mechanics and general relativity, and proposes that a quantum state remains in superposition until the difference of space-time curvature attains a significant level.
Penrose is the Francis and Helen Pentz Distinguished Visiting Professor of Physics and Mathematics at Pennsylvania State University.
An earlier universe
In 2010, Penrose reported possible evidence, based on concentric circles found in Wilkinson Microwave Anisotropy Probe data of the cosmic microwave background sky, of an earlier universe existing before the Big Bang of our own present universe. He mentions this evidence in the epilogue of his 2010 book Cycles of Time, a book in which he presents his reasons, to do with Einstein's field equations, the Weyl curvature C, and the Weyl curvature hypothesis (WCH), that the transition at the Big Bang could have been smooth enough for a previous universe to survive it. He made several conjectures about C and the WCH, some of which were subsequently proved by others, and he also popularized his conformal cyclic cosmology (CCC) theory. In this theory, Penrose postulates that at the end of the universe all matter is eventually contained within black holes, which subsequently evaporate via Hawking radiation. At this point, everything contained within the universe consists of photons, which "experience" neither time nor space. There is essentially no difference between an infinitely large universe consisting only of photons and an infinitely small universe consisting only of photons. Therefore, a singularity for a Big Bang and an infinitely expanded universe are equivalent.
In simple terms, Penrose believes that the singularity in Einstein's field equation at the Big Bang is only an apparent singularity, similar to the well-known apparent singularity at the event horizon of a black hole. The latter singularity can be removed by a change of coordinate system, and Penrose proposes a different change of coordinate system that will remove the singularity at the big bang. One implication of this is that the major events at the Big Bang can be understood without unifying general relativity and quantum mechanics, and therefore we are not necessarily constrained by the Wheeler–DeWitt equation, which disrupts time. Alternatively, one can use the Einstein–Maxwell–Dirac equations.
Consciousness
Penrose has written books on the connection between fundamental physics and human (or animal) consciousness. In The Emperor's New Mind (1989), he argues that known laws of physics are inadequate to explain the phenomenon of consciousness. Penrose proposes the characteristics this new physics may have and specifies the requirements for a bridge between classical and quantum mechanics (what he calls correct quantum gravity). Penrose uses a variant of Turing's halting theorem to demonstrate that a system can be deterministic without being algorithmic. (For example, imagine a system with only two states, ON and OFF. If the system's state is ON when a given Turing machine halts and OFF when the Turing machine does not halt, then the system's state is completely determined by the machine; nevertheless, there is no algorithmic way to determine whether the Turing machine stops.)
Penrose believes that such deterministic yet non-algorithmic processes may come into play in the quantum mechanical wave function reduction, and may be harnessed by the brain. He argues that computers today are unable to have intelligence because they are algorithmically deterministic systems. He argues against the viewpoint that the rational processes of the mind are completely algorithmic and can thus be duplicated by a sufficiently complex computer. This contrasts with supporters of strong artificial intelligence, who contend that thought can be simulated algorithmically. He bases this on claims that consciousness transcends formal logic because factors such as the insolubility of the halting problem and Gödel's incompleteness theorem prevent an algorithmically based system of logic from reproducing such traits of human intelligence as mathematical insight. These claims were originally espoused by the philosopher John Lucas of Merton College, Oxford.
The Penrose–Lucas argument about the implications of Gödel's incompleteness theorem for computational theories of human intelligence has been criticised by mathematicians, computer scientists and philosophers. Many experts in these fields assert that Penrose's argument fails, though different authors may choose different aspects of the argument to attack. Marvin Minsky, a leading proponent of artificial intelligence, was particularly critical, stating that Penrose "tries to show, in chapter after chapter, that human thought cannot be based on any known scientific principle." Minsky's position is exactly the opposite – he believed that humans are, in fact, machines, whose functioning, although complex, is fully explainable by current physics. Minsky maintained that "one can carry that quest [for scientific explanation] too far by only seeking new basic principles instead of attacking the real detail. This is what I see in Penrose's quest for a new basic principle of physics that will account for consciousness."
Penrose responded to criticism of The Emperor's New Mind with his follow-up 1994 book Shadows of the Mind, and in 1997 with The Large, the Small and the Human Mind. In those works, he also combined his observations with those of anesthesiologist Stuart Hameroff.
Penrose and Hameroff have argued that consciousness is the result of quantum gravity effects in microtubules, which they dubbed Orch-OR (orchestrated objective reduction). Max Tegmark, in a paper in Physical Review E, calculated that the time scale of neuron firing and excitations in microtubules is slower than the decoherence time by a factor of at least 10,000,000,000. The reception of the paper is summed up by this statement in Tegmark's support: "Physicists outside the fray, such as IBM's John A. Smolin, say the calculations confirm what they had suspected all along. 'We're not working with a brain that's near absolute zero. It's reasonably unlikely that the brain evolved quantum behavior'". Tegmark's paper has been widely cited by critics of the Penrose–Hameroff position.
Phillip Tetlow, although himself supportive of Penrose's views, acknowledges that Penrose's ideas about the human thought process are at present a minority view in scientific circles, citing Minsky's criticisms and quoting science journalist Charles Seife's description of Penrose as "one of a handful of scientists" who believe that the nature of consciousness suggests a quantum process.
In January 2014, Hameroff and Penrose ventured that a discovery of quantum vibrations in microtubules by Anirban Bandyopadhyay of the National Institute for Materials Science in Japan supports the hypothesis of Orch-OR theory. A reviewed and updated version of the theory was published along with critical commentary and debate in the March 2014 issue of Physics of Life Reviews.
Publications
His popular publications include:
The Emperor's New Mind: Concerning Computers, Minds, and The Laws of Physics (1989)
Shadows of the Mind: A Search for the Missing Science of Consciousness (1994)
The Road to Reality: A Complete Guide to the Laws of the Universe (2004)
Cycles of Time: An Extraordinary New View of the Universe (2010)
Fashion, Faith, and Fantasy in the New Physics of the Universe (2016)
His co-authored publications include:
The Nature of Space and Time (with Stephen Hawking) (1996)
The Large, the Small and the Human Mind (with Abner Shimony, Nancy Cartwright, and Stephen Hawking) (1997)
White Mars: The Mind Set Free (with Brian Aldiss) (1999)
His academic books include:
Techniques of Differential Topology in Relativity (1972)
Spinors and Space-Time: Volume 1, Two-Spinor Calculus and Relativistic Fields (with Wolfgang Rindler, 1987) (paperback)
Spinors and Space-Time: Volume 2, Spinor and Twistor Methods in Space-Time Geometry (with Wolfgang Rindler, 1988) (reprint), (paperback)
His forewords to other books include:
Foreword to "The Map and the Territory: Exploring the foundations of science, thought and reality" by Shyam Wuppuluri and Francisco Antonio Doria. Published by Springer in "The Frontiers Collection", 2018.
Foreword to Beating the Odds: The Life and Times of E. A. Milne, written by Meg Weston Smith. Published by World Scientific Publishing Co in June 2013.
Foreword to "A Computable Universe" by Hector Zenil. Published by World Scientific Publishing Co in December 2012.
Foreword to Quantum Aspects of Life by Derek Abbott, Paul C. W. Davies, and Arun K. Pati. Published by Imperial College Press in 2008.
Foreword to Fearful Symmetry by Anthony Zee's. Published by Princeton University Press in 2007.
Awards and honours
Penrose has been awarded many prizes for his contributions to science.
In 1971, he was awarded the Dannie Heineman Prize for Astrophysics by the American Astronomical Society and American Institute of Physics. He was elected a Fellow of the Royal Society (FRS) in 1972. In 1975, Stephen Hawking and Penrose were jointly awarded the Eddington Medal of the Royal Astronomical Society. In 1985, he was awarded the Royal Society Royal Medal. Along with Stephen Hawking, he was awarded the prestigious Wolf Prize in Physics by the Wolf Foundation (Israel) in 1988.
In 1989, Penrose was awarded the Dirac Medal and Prize of the British Institute of Physics. He was also made an Honorary Fellow of the Institute of Physics (HonFInstP). In 1990, Penrose was awarded the Albert Einstein Medal for outstanding work related to the work of Albert Einstein by the Albert Einstein Society (Switzerland). In 1991, he was awarded the Naylor Prize of the London Mathematical Society. From 1992 to 1995, he served as President of the International Society on General Relativity and Gravitation.
In 1994, Penrose was knighted for services to science. In the same year, he was also awarded an honorary degree of Doctor of Science (DSc) by the University of Bath, and became a member of Polish Academy of Sciences. In 1998, he was elected Foreign Associate of the United States National Academy of Sciences. In 2000, he was appointed a Member of the Order of Merit (OM).
In 2004, he was awarded the De Morgan Medal by the London Mathematical Society for his wide and original contributions to mathematical physics. To quote the citation from the society:
In 2005, Penrose received an Doctorate Honoris Causa (Dr.h.c.) from each the Warsaw University (Poland) and the Katholieke Universiteit Leuven (Belgium). In 2006, he was conferred the honorary degree of Doctor of the University (DUniv) by the University of York and also won the Dirac Medal given by the University of New South Wales (Australia). In 2008, Penrose was awarded the Copley Medal of the Royal Society. He is also a Distinguished Supporter of Humanists UK and one of the patrons of the Oxford University Scientific Society.
He was elected to the American Philosophical Society in 2011. The same year, he was also awarded the Fonseca Prize by the University of Santiago de Compostela (Spain).
In 2012, Penrose was awarded the Richard R. Ernst Medal by ETH Zürich (Switzerland) for his contributions to science and strengthening the connection between science and society. In that year, he was also awarded the honorary degree of Doctor of Science (DSc) by the Trinity College Dublin (Ireland) as well a Honorary Doctorate degree by the Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute (Ukraine).
In 2015 Penrose was awarded an Doctorate Honoris Causa (Dr.h.c.) by CINVESTAV (Mexico).
In 2017, he was awarded the Commandino Medal at the Urbino University (Italy) for his contributions to the history of science. In that year as well, he was awarded an Honorary Doctor of Science degree (DSc) by the University of Edinburgh.
In 2020, Penrose was awarded one half of the Nobel Prize in Physics by the Royal Swedish Academy of Sciences for the discovery that black hole formation is a robust prediction of the general theory of relativity, a half-share also going to Reinhard Genzel and Andrea Ghez for the discovery of a supermassive compact object at the centre of our galaxy. In the same year, he was also awarded the honorary degree of Doctor of Science (DSc) by the University of Cambridge.
Personal life
Penrose's first marriage was to American Joan Isabel Penrose (née Wedge), whom he married in 1959. They had three sons. Penrose is now married to Vanessa Thomas, director of Academic Development at Cokethorpe School and former head of mathematics at Abingdon School. They have one son.
Religious views
During an interview with BBC Radio 4 on 25 September 2010, Penrose stated, "I'm not a believer myself. I don't believe in established religions of any kind." He regards himself as an agnostic. In the 1991 film A Brief History of Time, he also said, "I think I would say that the universe has a purpose, it's not somehow just there by chance … some people, I think, take the view that the universe is just there and it runs along—it's a bit like it just sort of computes, and we happen somehow by accident to find ourselves in this thing. But I don't think that's a very fruitful or helpful way of looking at the universe, I think that there is something much deeper about it."
Penrose is a patron of Humanists UK.
See also
List of things named after Roger Penrose
Notes
References
External links
Awake in the Universe – Penrose debates how creativity, the most elusive of faculties, has helped us unlock the country of the mind and the mysteries of the cosmos with Bonnie Greer.
– Penrose was one of the principal interviewees in a BBC documentary about the mathematics of infinity directed by David Malone
Penrose's new theory "Aeons Before the Big Bang?":
Original 2005 lecture: "Before the Big Bang? A new perspective on the Weyl curvature hypothesis" (Isaac Newton Institute for Mathematical Sciences, Cambridge, 11 November 2005).
Original publication: "Before the Big Bang: an outrageous new perspective and its implications for particle physics". Proceedings of EPAC 2006. Edinburgh. 2759–2762 (cf. also Hill, C.D. & Nurowski, P. (2007) "On Penrose's 'Before the Big Bang' ideas". Ithaca)
Revised 2009 lecture: "Aeons Before the Big Bang?" (Georgia Institute of Technology, Center for Relativistic Astrophysics)
Roger Penrose on The Forum
Hilary Putnam's review of Penrose's 'Shadows of the Mind' claiming that Penrose's use of Godel's Incompleteness Theorem is fallacious
Penrose Tiling found in Islamic Architecture
Two theories for the formation of quasicrystals resembling Penrose tilings
"Biological feasibility of quantum states in the brain" – (a disputation of Tegmark's result by Hagan, Hameroff, and Tuszyński)
Tegmarks's rejoinder to Hagan et al.
– D. Trull about Penrose's lawsuit concerning the use of his Penrose tilings on toilet paper
Roger Penrose: A Knight on the tiles (Plus Magazine)
Penrose's Gifford Lecture biography
Quantum-Mind
Audio: Roger Penrose in conversation on the BBC World Service discussion show
Roger Penrose speaking about Hawking's new book on Premier Christian Radio
"The Cyclic Universe – A conversation with Roger Penrose", Ideas Roadshow, 2013
Forbidden crystal symmetry in mathematics and architecture, filmed event at the Royal Institution, October 2013
Oxford Mathematics Interviews: "Extra Time: Professor Sir Roger Penrose in conversation with Andrew Hodges." These two films explore the development of Sir Roger Penrose's thought over more than 60 years, ending with his most recent theories and predictions. 51 min and 42 min. (Mathematical Institute)
BBC Radio 4 – The Life Scientific – Roger Penrose on Black Holes – 22 November 2016 Sir Roger Penrose talks to Jim Al-Khalili about his trailblazing work on how black holes form, the problems with quantum physics and his portrayal in films about Stephen Hawking.
The Penrose Institute Website
A chess problem holds the key to human consciousness?, Chessbase
1931 births
Living people
People from Colchester
20th-century British mathematicians
Mathematics popularizers
20th-century British philosophers
20th-century British physicists
21st-century British mathematicians
21st-century British philosophers
21st-century British physicists
Academics of Birkbeck, University of London
Academics of King's College London
Albert Einstein Medal recipients
Alumni of St John's College, Cambridge
Alumni of the University of London
Alumni of University College London
British expatriate academics in the United States
British Nobel laureates
British consciousness researchers and theorists
British agnostics
English humanists
English expatriates in the United States
British geometers
English people of Russian-Jewish descent
English science writers
Recreational mathematicians
Fellows of the Royal Society
Foreign associates of the National Academy of Sciences
Fellows of Wadham College, Oxford
Knights Bachelor
Mathematical physicists
Members of the Order of Merit
Nobel laureates in Physics
Pennsylvania State University faculty
People educated at University College School
British philosophers of science
Academics of Gresham College
Quantum mind
British quantum physicists
Recipients of the Copley Medal
British relativity theorists
Rice University faculty
Rouse Ball Professors of Mathematics (University of Oxford)
Royal Medal winners
Wolf Prize in Physics laureates
English people of Irish descent
Recipients of the Dalton Medal
|
1051398
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%BF%D0%BB%D1%8F%D0%B6%D1%96
|
Фороські пляжі
|
Фороські пляжі — пляжі на території селища міського типу Форосу Ялтинської міськради Криму.
Берег і дно з дрібної гальки. Оскільки тут існують дві потужні течії, вода на пляжах Форосу постійно оновлюється і є найчистішою на Південному березі Криму. Через ці ж течії температура води моря може значно змінюватися протягом короткого проміжку часу. Морська глибина варіює від 3 до 6 метрів.
В Форосі кілька пляжів:
головний пляж «Зелений» знаходиться в центрі селища;
поруч з санаторієм «Форос» знаходиться «Рожевий пляж»;
трохи східніше «Рожевого пляжу» — «Холодний»;
пляж в «Тихій бухті», за прикордонною заставою;
дикий пляж біля мису Чехова;
пляж пансіонату імені Терлецького;
пляж санаторію «Форос»;
дикий пляж «Дерев'яшка» або нудистський пляж;
кілька приватних пляжів, що долучаються до котеджів та вілл.
Джерела
Крым экскурсионный. Путеводитель. 50 популярных маршрутов. Харків. 2009. Библєкс. ISBN 978-966-2161-08-3. стор. 113
www.foroc.com ;
krim.biz.ua
|
4372057
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D1%80%D0%BE%20%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B4
|
Мелайро Богард
|
Мелайро Богард
Мелайро Чакевно Джалайно Богард (28 травня 2002, Роттердам, Нідерланди) — нідерландський футболіст суринамського походження, центральний захисник німецького клубу «Гоффенгайм 1899».
Клубна кар'єра
Мелайро Богард народився у Роттердамі і є вихованцем місцевого клубу «Феєнорд». В академії клубу Мелайро почав займатися у віці шести років. У травні 2018 року з'явилася інформація, що в послугах молодого захисника зацікавлені англійські гранди. Такі як - «Манчестер Юнайтед», «Манчестер Сіті» та лондонський «Арсенал». Але Богард у віці 16 - ти років влітку того року уклав угоду з німецьким клубом «Гоффенгайм 1899». Переважно граючи за другу команду у Регіональній лізі, все ж таки у травні 2020 року Богард дебютував в основі у матчі Бундесліги.
Збірна
У травні 2019 року у складі юнацької збірної Нідерландів Мелайро Богард став переможцем європейської першості для гравців віком до 17 - ти років.
Особисте життя
Дядько Мелайро - Вінстон Богард відомий в минулому нідерландський футболіст, переможець Ліги чемпіонів у складі «Аякса», учасник Євро - 1996 та чемпіонату світу 1998 року.
Досягнення
Нідерланди (U-17)
Чемпіон Європи (U-17): 2019
Примітки
Посилання
Мелайро Богард на сайті «Гоффенгайма»
Мелайро Богард на Sport.de
Мелайро Богард на soccer365.ru
уродженці Роттердама
нідерландські футболісти
футболісти «Гоффенгайма»
нідерландські футбольні легіонери
футбольні легіонери в Німеччині
Спортсмени Роттердама
|
2162535
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B4%D1%96%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%28%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D1%81%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%29
|
Супердівчина (телесеріал)
|
Супердівчина (телесеріал)
«Супердівчина» — американський телесеріал, який вийшов на телеканалі CBS у сезоні 2015—2016 років. Телесеріал заснований на персонажі DC Comics Карі Денверс, Супердівчині, яка є кузиною Супермена і однією з тих, хто вижив після катастрофи планети Криптон. Роль Супердівчини в серіалі виконує Мелісса Бенойст.
Телеканал CBS офіційно замовив виробництво першого сезону 6 травня 2015 року. 22 травня пілотний епізод з'явився у вільному доступі в інтернеті, ставши жертвою онлайн-піратства. Телевізійна прем'єра тимчасом відбулася 26 жовтня 2015 року.
Виробництвом серіалу займається Грег Берланті і Warner Bros. Television, які також володіють правами на шоу телеканалу CW «Стріла» і «Флеш», хоча президент CBS Ніна Теслер в інтерв'ю заявила, що не планує робити кросовери між серіалами сестринських телевізійних мереж, принаймні, на ранньому етапі. Серіал стартував у листопаді 2015 року та виходив по понеділках, прямо проти іншого телесеріалу DC Comics — «Готем» на Fox.
4 лютого було офіційно оголошено, що Флеш з однойменного серіалу з'явиться в серіалі «Супердівчина», кросовер відбувся 28 березня. 22 вересня 2020 року стало відомо що шостий сезон стане останнім для телесеріалу, прем'єра запланована на весну 2021 року.
Список сезонів
Акторський склад
Основний склад
Мелісса Бенойст — Кара Зор-Ел / Кара Денверс / Супердівчина
Мегкад Брукс — Джеймс Олсен
Чайлер Лі — Олександра «Алекс» Денверс
Джеремі Джордан — Вінслоу «Вінн» Шот-мл.
Девід Гервуд — Дж'онн Дж'онзз / Марсіанський Мисливець /
Каліста Флокхарт — Кет Грант
Другорядний склад
Блейк Дженнер — Адам Фостер
Лаура Бенанті — Алура Зор-Ел / Астра
Дін Кейн — Джеремайя Денверс
Гелен Слейтер — Еліза Денверс
Дженна Деван — Люсі Лейн
Пітер Фачінеллі — Максвелл Лорд
Гленн Моршауер — Генерал Сем Лейн
Кріс Венс — Нон
Адд Голберг — Т. О. Морроу / Червоний Торнадо
Брит Морган — Леслі Вілліс / Лайфвайр
Кріс Браунінг — Бен Крулл / Реактрон
Емма Колфілд — Кемерон Чейз
Роберт Гант — Зор-Ел
Кеті Мак-Грат — Лена Лютор
Джулі Гонсало — Андреа Рохас / Акрата
Кері Матчетт — Жан Ранкін
Нагороди
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Науково-фантастичні телесеріали США
Програми телеканалу CBS
Програми телеканалу The CW
Драматичні телесеріали США
Телесеріали США, запущені у 2015
Мультивсесвіт Стріли
Феміністські телесеріали
Телесеріали про супергероїв
Телесеріали англійською мовою
Телесеріали США, завершені у 2021
Телесеріали про паралельні світи
Телесеріали про Супермена
|
563290
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Cunningtonia%20longiventralis
|
Cunningtonia longiventralis
|
Cunningtonia longiventralis є єдиним видом риб монотипового роду Cunningtonia з родини цихлових. Мешкає в озері Танганьїка (Бурунді, Демократична Республіка Конго, Об'єднана Республіка Танзанія, Замбія).
Джерела
Тварини, описані 1906
Pseudocrenilabrinae
Риби Танзанії
Риби Демократичної Республіки Конго
|
4485579
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%96%D1%94%D0%BD%D0%BE%D1%80%20%D0%A0%D1%83%D0%B6%D0%BE
|
Алієнор Ружо
|
Алієнор Ружо (. 22 січня 1999 р.) — канадська активістка за кліматичну справедливість. Ружо отримала національну популярність у Канаді як організаторка кліматичного страйку. Вона є лідеркою руху Toronto Fridays for Future Strikes, що закликає учнів пропускати школу по п'ятницях, щоб підвищити обізнаність щодо зміни клімату. У 2019 році вона очолювала страйк шкіл «П'ятниця заради майбутнього» для протистояння глобальному потеплінню у Торонто, в якому взяли участь понад 50 000 людей.
Активізм
Ружо починала свою діяльність як місцева активістка в дуже молодому віці, підвищуючи обізнаність про втрату біорізноманіття у своїй громаді. Вона також брала участь у своєму місцевому відділенні Amnesty International, де керувала кампаніями з підвищення обізнаності щодо кризи біженців та вимагання справедливості для мігрантів і біженців у Європі.
Активізм за кліматичною справедливістю
Алієнор Ружо стала співорганізатором кліматичного страйку молоді та очолювала масове «навчання» Канади під час масового кліматичного страйку в Торонто в рамках Глобального кліматичного тижня для майбутнього у вересні 2019 року, події, яка привернула тисячі людей на території парку Квінс.
Навчання
Алієнор закінчила з відзнакою Торонтський університет у Канаді, де вивчала економіку та державну політику. Вона була визнана стипендіатом UTAA за її академічні досягнення та участь у громадській діяльності.
Нагороди та визнання
За свою пропаганду кліматичної справедливості Ружо була визнана однією з:
30 лідерів сталого розвитку у 2019 році від Corporate Knights
25 найкращих екологів до 25 років у 2020 році за версією The Starfish
50 найвпливовіших жителів Торонто за версією журналу Toronto Life у 2019 році
Початківці лідери, Clean 50 by Clean 50
Примітки
Народились 1999
Канадські громадські діячі
|
212229
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B3%D1%80%D0%B8%20%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%B2
|
Ігри автоматів
|
Ігри автоматів — колективна взаємодія автоматів (детермінованих або імовірнісних), при якій кожен автомат імітує гравця, а платіжна матриця гравцям невідома.
Кожна партія гри полягає у виборі кожним з автоматів деякого вихідного сигналу з безлічі вихідних сигналів, що є у автомата. Після вибору значення вихідного сигналу (одноходовій чистій стратегії даного гравця) інформація про вибір всіх автоматів поступає на деякий пристрій (середовище, або оракул). Середовище має інформацію про матрицю платежів і на підставі даних про вибрані вихідні сигнали автоматів формує вхідні сигнали на кожний з автоматів. Цей вхідний сигнал імітує величину виграшу, отриманого автоматом в даній партії. Після цього починається реалізація нової партії гри.
Види ігор автоматів
Автоматів ігри можна класифікувати
за типом автоматів, які беруть участь в грі,
способу визначення виграшів автоматів
за властивостями платіжної матриці.
Було показано (для простих випадків аналітично, для складніших — шляхом моделювання процесу гри на ЕОМ), що за певних умов автомати, що грають в гру антагоністичну з нульовою сумою, по числу партій виходять асимптотично на оптимальні змішані стратегії, а в іграх з нульовою сумою — виходять на точку рівноваги (точку Неша).
Особливістю колективної взаємодії автоматів є можливість такої дії середовища на автомати, при якому автомати виходитимуть не з принципу досягнення кожним з гравців свого «особистого» благополуччя, а з принципу досягнення загального благополуччя всього колективу гравців. У зв'язку з цим радянський математик М. Л. Цетлін (1924—†66) сформулював принцип загальної каси. При загальній касі середовище підсумовує виграші всіх автоматів і ділить отриманий результат на число гравців, що беруть участь в грі. Таким чином, в кінці кожної партії гри всі гравці отримують однакові виграші. Було показано, що принцип загальної каси у ряді випадків приводить колектив гравців в точку рівноваги.
Див. також
Поведінка автоматів у випадкових середовищах
Література
Цетлин М. Л. Исследования по теории автоматов и моделированию биологических систем. М., 1969 [библиогр. с. 306—316].
Д. А. Поспєлов.
Теорія ігор
|
4777747
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B0%D0%B9%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%28%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA%29
|
Жайворонок (заказник)
|
Жайворонок (заказник)
Жайворонок — гідрологічний заказник місцевого значення в Україні. Розташований у межах Городнянської громади Чернігівського району Чернігівської області, між селами Бутівка та Полісся.
Площа - 772 га. Оголошений рішенням Чернігівського облвиконкому від 24.12.1979 року № 561.
Охороняється евтрофний болотний масив у заплаві річки Мостище, де зростають осока гостра, лепешняк великий, рогіз широколистий, очерет звичайний, що має велике водорегулююче значення.
Джерела
Природно-заповідний фонд Чернігівської області. Департамент агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації — Чернігів, 2018. — 130 с.
«Природно-заповідний фонд Чернігівської області» (Чернігівська обласна державна адміністрація, 2016 р.). Стор. 166
Гідрологічні заказники Чернігівської області
Природно-заповідний фонд Городнянського району
Природоохоронні об'єкти, засновані 1979
Болота Чернігівської області
Водно-болотні угіддя України
засновані у Чернігівській області 1979
|
60973387
|
https://en.wikipedia.org/wiki/HMS%20Swift%20%28G46%29
|
HMS Swift (G46)
|
HMS Swift (G46)
HMS Swift was an S-class destroyer built for the Royal Navy in the Second World War. The ship belonged to the January 1941 order of the Royal Navy from the War Emergency program. The destroyer was launched from the shipyard J. Samuel White in Cowes on 15 June 1943 and was put into service on 12 December 1943.
In early 1944 Swift saw service escorting Arctic Convoys to and from the Kola Inlet. The ship participated in the Normandy landings providing fire support. She was sunk off Sword Beach by mine on 24 June 1944 with 53 casualties.
Design
Swift was one of eight S-class destroyers ordered as the 5th Emergency Flotilla on 9 January 1941. The S-class were War Emergency Programme destroyers, intended for general duties, including use as anti-submarine escort, and were to be suitable for mass-production. They were based on the hull and machinery of the pre-war J-class destroyers, but with a lighter armament (effectively whatever armament was available) in order to speed production.
The S-class were long overall, at the waterline and between perpendiculars, with a beam of and a draught of mean and full load. Displacement was standard and full load. Two Admiralty 3-drum water-tube boilers supplied steam at and to two sets of Parsons single-reduction geared steam turbines, which drove two propeller shafts. The machinery was rated at giving a maximum speed of and at full load. 615 tons of oil were carried, giving a range of at .
The ship had a main gun armament of four 4.7 inch (120 mm) QF Mk. IX guns on single mountings, capable of elevating to an angle of 55 degrees rather than the 40 degree of previous War Emergency destroyers, giving improved anti-aircraft capability. The close-in anti-aircraft armament was one Hazemayer stabilised twin mount for the Bofors 40 mm gun and four twin Oerlikon 20 mm cannons. Two quadruple mounts for 21 inch (533 mm) torpedoes were fitted, while the ship had an depth charge outfit of four depth charge mortars and two racks, with a total of 70 charges carried.
Swift was fitted with a Type 272 surface warning radar and a high-frequency direction finding (HF/DF) aerial on the ship's tripod foremast, with a Type 291 air warning radar on a pole mast aft and Type 285 fire control radar integrated with the ship's high-angle gun director. She had a crew of 170 officers and other ranks.
Construction and service
Swift was laid down at J. Samuel White's Cowes, Isle of Wight shipyard on 12 June 1942 and was launched on 15 June 1943. She was completed on 6 December 1943, and assigned the Pennant number G46.
Following commissioning and workup, Swift, like the other S-class destroyers, joined the 23rd Destroyer Flotilla of the British Home Fleet.
Citations
References
External links
1943 ships
S and T-class destroyers
Ships built on the Isle of Wight
Maritime incidents in June 1944
World War II destroyers of the United Kingdom
World War II shipwrecks in the English Channel
|
2459802
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%B0
|
Нінісіна
|
Нінісіна, Нінінсіна — шумерська богиня лікування та божественна покровителька міста Ісін. Її прославляли як «великого лікаря чорноголових» (тобто шумерів). Її батьком був небесний бог Ан, її матір'ю — богиня землі на ім'я Ураш. Їхній син Даму також став доктором, вигнавши демонів і «вилікувавши порване сухожилля».
Література
Helmut Freydank u. a.: Lexikon Alter Orient. Ägypten * Indien * China * Vorderasien. VMA-Verlag, Wiesbaden 1997, ISBN 3-928127-40-3.
Brigitte Groneberg: Die Götter des Zweistromlandes. Kulte, Mythen, Epen. Artemis & Winkler, Stuttgart 2004, ISBN 3-7608-2306-8.
Шумерська міфологія
|
61012264
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Outriders%20%28video%20game%29
|
Outriders (video game)
|
Outriders (video game)
Outriders is an online-only cooperative action role-playing third-person video game developed by People Can Fly and published by Square Enix. It was released on April 1, 2021, for PlayStation 4, PlayStation 5, Stadia, Windows, Xbox One, and Xbox Series X/S. The game received mixed reviews from critics, with praise towards the gameplay, customization, and visuals, but criticism for the story and characters. While the game reached over 3.5 million players by May 2021, it's unclear if it was a commercial success because of Square Enix and People Can Fly releasing different statements on the game's commercial performance. Square Enix External Studios worked with People Can Fly for the development.
Gameplay
Outriders is a third-person shooter mixed with elements from role-playing games. In the beginning of the game, players create their custom characters and choose from four classes, each of them with unique abilities that the players can use. The four classes include the Trickster, which has the ability to manipulate time, the Pyromancer, which can manipulate fire, the Devastator, which can unleash seismic attacks, and the Technomancer, which uses turrets and other devices. These special skills have a short cooldown time and can be combined with other skills for maximum effects. The game features a skill tree that allows players to unlock and upgrade their skills.
Players can use different weapons such as shotguns and assault rifles to defeat enemies, and firearms can be customized with weapon mods. Players can hide behind cover to shield themselves from enemy attacks, though health will only regenerate if the player manages to hurt or kill enemies. Players combat monstrous animals, human, and humanoid enemies. As the player progresses, the world level (the game's equivalent to gameplay difficulty) will increase. If the world level is high, it is more likely for the player to get high-end loot from defeated enemies.
The game incorporates various role-playing elements. As the players explore, they can explore different hub areas, talk to non-playable characters and complete side missions. In cutscenes a dialogue tree allows to decide the outcome of some conversations, though it does not affect the story's progression. The game can be played solo, but players can also complete the game together with two other players.
Plot
During the middle of the 21st century, Earth has passed the point of no return as climate disasters grow more frequent and dangerous, surpassing humanity's ability to mitigate them. The major governments of Earth combine their resources under the newly formed Enoch Colonization Authority (ECA) in a last-ditch effort to preserve humanity on Enoch, a distant Earth-like planet. Two massive colony ships, the Caravel and the Flores, are built, each holding 500,000 colonists. Despite the Caravel suffering a catastrophic explosion in the middle of construction, the Flores successfully reaches Enoch's orbit in 2159, after an 83-year journey. The Outriders, a team of elite soldiers tasked with scouting the landing zone and paving the way for the colonists, are the first to land. However, they quickly discover the Anomaly, an unexpectedly massive and deadly energy storm. The Outriders attempt to warn the ECA to abort the colonization, but the ECA leadership instead send their own security forces to silence the Outriders by purging them. One of the Outriders, having survived exposure to the Anomaly, is mortally wounded during the fighting and is put back into cryostasis by Shira Gutmann, an ECA engineer.
The Outrider is awakened from cryostasis 31 years later in 2190, where they find that the ECA's attempted colonization has failed, with the Anomaly destroying all the colony's advanced technology and trapping all the colonists within the confines of a single mountain valley. Beset by hostile alien wildlife and left with dwindling resources, the colonists split in a massive civil war pitting the remnants of the ECA against the Insurgents, militant rebels who seek to overthrow the ECA. In addition, people who have survived exposure to the Anomaly like the Outrider have become "Altered", mutated humans possessing supernatural powers. The Outrider manages to reunite with Shira, now the de facto leader of the ECA, who tasks the Outrider with fighting against the Insurgents and eliminating their Altered.
Shira then explains that she and scientist Dr Abraham Zahedi are trying to trace the source of a mysterious signal originating from the other side of the Anomaly. Having recorded the exact frequency of the signal when they first landed, the Outrider heads out to meet Zahedi. Zahedi reveals that he possesses the last satellite uplink capable of connecting to the Flores, which remains in orbit with half of the colony's supplies. If the colonists can relocate to an area safe from the Anomaly, they can establish a new colony. Taking Zahedi and several companions, the Outrider traverses a number of hazardous environments and is finally able to breach the Anomaly and reach the other side, only to find a vast, barren desert littered with derelict human installations but inhabited by a humanoid native species violently hostile to humans, which they call "Ferals".
As the group continues to follow the signal, they discover the wreck of the Caravel, which has inexplicably reached Enoch before the Flores. Upon entering the Caravel, the group learns that after the Flores left Earth, the people left behind were able to rebuild the Caravel with a more advanced engine. With this engine, the Caravel was able to reach Enoch before the Flores. Upon landing, the Caravel colonists encountered a native race they called the Pax, named after their peaceful nature. The Pax civilization also kept the strange energy native to the planet in balance, harnessing their own powers from it. The colonists craved this power and feared the Pax using it against them, so they violently subjugated the Pax in a vain attempt to gain their abilities. Increasingly abusive and cruel treatment of the Pax progressed to genocide. Left with no choice, the surviving Pax converted themselves through a ritual into a form capable of violence to resist and wiped out the Caravel colonists. However, this form removes their ability to reason and behave peacefully, which in turn unleashes the unbalanced energies of the planet as the Anomaly across Enoch without the Pax to tend to it. The signal the Outriders had followed all this time was the Caravel's automated distress beacon. The Ferals assault the Caravel, but the Outrider and their group are able to fight them back, allowing Zahedi to signal the Flores to launch its cargo pods.
As the group watches the cargo pods land, they are met by a group of humans who have followed their trail, inspired by the stories of the Outrider. Still determined to fulfill their mission, the Outrider presses on to look for a suitable area to colonize.
Worldslayer
Despite recovering the remaining cargo pods from the Flores, the ECA is still in danger due to the Anomaly expanding at an exponential rate, which is causing destructive snowstorms to sweep across all of Enoch. Zahedi reveals to the Outrider that he has been in contact with an Insurgent scientist named Francisco Salvador who may know the answer to stopping the storms, but he has lost contact with him. The Outrider decides to head to Salvador's last known location at Black Gulch. The Outrider manages to infiltrate the Insurgent base but finds Salvador dead. They recover Salvador's research but are forced to flee when Commander Ereshkigal, who wants the storms to cull humanity, arrives.
Using Salvador's research, Zahedi is able to pinpoint an apparent safe zone inside the Anomaly. The Outrider travels there and finds the Pax shaman Atuma living there. Atuma reveals that the obelisk maintaining the safe zone is on the verge of failure, but there is another one called the Root Shard that may be able to save humanity. Atuma leads the Outrider to the lost Pax city of Tarya Gratar, where she explains the ancient Pax destroyed themselves over exploitation of the Anomaly before the survivors learned to live in balance with it. The Outrider recovers the Root Shard and brings Atuma to Rift Town to meet Shira. Atuma then tells Shira she will only be willing to hand over the Root Shard once there is peace between the ECA and Insurgents. She then shows Shira a vision of the future that convinces her to start negotiations with Ereshkigal, but she refuses to stop the storms and kills Shira, who reveals to the Outrider she willingly sacrificed herself to make Atuma's vision come true. In their rage, the Outrider confronts and kills Ereshkigal, ending the threat of the Insurgents. With the war over, Atuma uses the Root Shard to create a safe zone for the surviving humans to live in.
Though humanity was saved, the Outrider decides to delve into the depths of Tarya Gratar to find a way to permanently end the threat of the Anomaly despite Atuma's warnings that such forbidden knowledge may drive them mad. Eventually, the Outrider reaches the meditation chamber of the Pax's first leader, the Father. Inside, the Outrider realizes that the Father predicted the arrival of humanity on Enoch, and that the Outrider would eventually find the meditation chamber. The chamber then begins to move deeper into the planet, with the Outrider wondering what kind of message the Father left for them.
Development
Polish developer People Can Fly started Outriderss development in 2015. Square Enix agreed to publish it and encouraged the team to expand on their vision. To develop the game, People Can Fly expanded the studio from having 40 members to more than 200 members. Outriderss gameplay reveal caused critics to compare the game to other live service games such as Destiny and Tom Clancy's The Division, though People Can Fly affirmed that Outriders is not a live service title and that it was a game that players can "start and finish". The game was designed with cooperative gameplay in mind, though the team put a lot of emphasis in writing the game's story, with the lead writer Joshua Rubin comparing it to Apocalypse Now and Heart of Darkness. The game's narrative features a much more serious tone than Bulletstorm as the studio wanted to prove that it can also write a mature story.
On May 16, 2018, Square Enix announced that they would publish the next title from People Can Fly. Announced at E3 2019, the game is set to be released for Stadia, PlayStation 4, PlayStation 5, Stadia, Windows, Xbox One, and Xbox Series X on April 1, 2021, after being delayed from its late 2020 timeline due to impacts from the ongoing COVID-19 pandemic. A game demo for the game was released in February 2021 and attracted 2 million players.
On March 15, 2021, it was announced that the Xbox version would be available at no additional cost to Xbox Game Pass subscribers. An expansion for the game titled Worldslayer was released on June 30, 2022.
Reception
Outriders received "mixed or average reviews" from critics, according to Metacritic.
Mack Ashworth from GameRevolution gave the game a 7.5/10, criticizing the story and characters, although praising the gameplay, level design, visuals, and combat animations, as well as the fact the game felt complete upon launch. In summary, he wrote that "it doesn’t innovate in any huge way and its many flaws are tough to ignore, but Outriders is a blast from a simpler past". Destructoid gave the game a 7/10, also praising it for being a complete game at full price and wrote, "Solid and definitely has an audience. There could be some hard-to-ignore faults, but the experience is fun".
GameSpots Phil Hornshaw gave the game an 8/10, praising that the "combination of cover shooting, loot shooter, co-op, and superpowers create intense tactical combat". Tom Bramwell of The Guardian felt the game captured "exactly what makes the genre tick", praising the guns as being universally fun to use. However, he noted the story would not appeal to everyone, citing the use of "wooden dialogue and sci-fi cliches".
Jon Ryan of IGN awarded the game a 7/10, lauding the game's focus on action, and feeling the multiplayer mode was the most enjoyable way to play. He further complimented the world design and visuals, and the fact the game had no microtransactions. On the other hand, he criticized the story as "lackluster", despite appreciating "genuinely intriguing twists", as well as the user interface and bugs.
Jordan Forward of PCGamesN gave the game a 7/10 writing: "Outriders' fast-paced combat and imaginative sci-fi setting make it a journey worth taking. For all its flaws at launch, this could be the start of something very special for developer People Can Fly."
Sales
During its week of release, Outriders was the sixth best-selling retail game in the UK all-format charts, the second best-selling retail game in the Switzerland all-format charts, and the PlayStation 4 and PlayStation 5 versions of the game debuted at the ninth and twentieth position of the Japan individual-format charts; with 6,596 and 2,431 physical copies sold, respectively. On Xbox, Outriders was the best-selling digital game during launch week. During its launch month of April 2021, it placed within the top ten best-selling digital games on Xbox, and within the top five best-selling digital games on PlayStation. While the game's launch was plagued with server issues, it attracted nearly 100,000 concurrent players on Steam. For the period between February 28 and April 3, 2021, Outriders was the third best-selling game in the US based on dollar sales.
The game attracted 3.5 million players one month after the game's initial launch. According to Square Enix, releasing the game at launch for Xbox Game Pass subscribers "worked in their favour" as it helped the game to build an install base in a short period of time.
It's unclear if Outriders was a commercial success or not, because while Square Enix stated it was "on track to become the company's next major franchise", People Can Fly have yet to receive royalties as of August 2021, leading them to suggest it hasn't yet turned a profit. People Can Fly estimate the game has sold between 2 and 3 million units.
Awards
In 2021, Outriders won the Technology award at the Central & Eastern European Game Awards (CEEGA), an annual award ceremony aimed at recognizing and promoting the best video games from Central and Eastern Europe.
References
External links
Cooperative video games
Multiplayer and single-player video games
PlayStation 4 games
PlayStation 5 games
Post-apocalyptic video games
Role-playing video games
Science fiction video games
Square Enix games
Stadia games
Third-person shooters
Unreal Engine games
2021 video games
Video games postponed due to the COVID-19 pandemic
Video games developed in Poland
Video games set on fictional planets
Windows games
Xbox One games
Xbox Series X and Series S games
Looter shooters
|
18138309
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Roman%20Geoffrey
|
Roman Geoffrey
|
Roman Geoffrey
Roman Brown Geoffrey (born 26 February 1982 in Karasburg, ǁKaras Region) is a Namibian international footballer with Ramblers F.C.
Professional career
Orlando Pirates F.C. Windhoek (1998–2000)
African Stars F.C. (2001–2003)
Germania Dattenfeld (2003)
MSV Duisburg (2003/2004)
Rot-Weiß Oberhausen (2004/2005)
International career
Geoffrey is former member of the Namibia national football team. Geoffrey has 12 caps with the Brave Warriors senior squad.
References
1982 births
Living people
Sportspeople from ǁKaras Region
Namibian men's footballers
Namibia men's international footballers
Men's association football forwards
Namibian expatriate sportspeople in Germany
Expatriate men's footballers in Germany
African Stars F.C. players
Namibian expatriate men's footballers
Orlando Pirates S.C. players
F.C. Civics Windhoek players
|
2858663
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1%20%D0%91%D0%B5%D0%BB%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B5
|
Герб Белмонте
|
Герб Белмонте — офіційний символ містечка , Португалія. Використовується як територіальний герб. У червоному щиті срібна вежа з червоними вікнами і баштою, яка височіє на зеленій горі. Щит увінчує срібна мурована містечкова корона з чотирма вежами. Під щитом біла стрічка, на якій великими літерами напис португальською: «vila de Belmonte» (містечко Белмонте). Офіційно затверджений 22 грудня 1922 року.
Галерея
Джерела
Belmonte
Посилання
Португальські герби
Герб Белмонте
Белмонте (Португалія)
Герби містечок Португалії
Португальська геральдика
|
4755958
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B2%E2%80%99%D1%8F%20%28%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%BA%29
|
Нагов’я (присілок)
|
Нагов’я (присілок)
Нагов’я — присілок в Торопецькому районі Тверської області Російської Федерації.
Населення становить 125 осіб. Входить до складу муніципального утворення Пожинське сільське поселення.
Історія
Від 2005 року входить до складу муніципального утворення Пожинське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Торопецького району
|
4675076
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Glaucestrilda
|
Glaucestrilda
|
Glaucestrilda — рід горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Представники цього роду мешкають в Африці на південь від Сахари. Раніше їх відносили до роду Астрильд (Estrilda), однак за результатами молекулярно-генетичного дослідження 2020 року вони були переведені до відновленого роду Glaucestrilda.
Види
Виділяють три види:
Астрильд червонохвостий (Glaucestrilda caerulescens)
Астрильд темнодзьобий (Glaucestrilda perreini)
Астрильд чорнохвостий (Glaucestrilda thomensis)
Етимологія
Наукова назва роду Glaucestrilda походить від сполучення слова — синьо-зелений і наукової назви роду Астрильд (Estrilda ).
Примітки
Джерела
Clement, Peter; Harris, Alan & Davies, John (1993) Finches and Sparrows: An Identification Guide, Christopher Helm, London.
Sinclair, Ian & Ryan, Peter (2003) Birds of Africa south of the Sahara, Struik, Cape Town.
Астрильдові
Роди птахів
|
259400
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Williamstown%20%28CDP%29%2C%20Massachusetts
|
Williamstown (CDP), Massachusetts
|
Williamstown (CDP), Massachusetts
Williamstown is a census-designated place (CDP) in the town of Williamstown in Berkshire County, Massachusetts, United States. The population of the CDP was 4,325 at the 2010 census, out of 7,754 in the entire town.
Geography
The Williamstown CDP is located in the northeastern part of the town of Williamstown at (42.709577, -73.197396). Williams College occupies much of the center of the CDP. At the west side of campus is the intersection of U.S. Route 7 and Massachusetts Route 2. Route 2 leads east through the CDP as Main Street, then becomes the Mohawk Trail as it continues east towards North Adams and the Connecticut River valley. Route 7 leaves to the north as North Street towards Vermont, and the two highways leave to the south as Cold Spring Road.
According to the United States Census Bureau, the CDP has a total area of , of which is land, and , or 0.95%, is water. The Hoosic River, a tributary of the Hudson River, forms the northern edge of the CDP, and the Green River flows into the Hoosic River from the south.
Demographics
As of the census of 2000, there were 4,754 people, 1,368 households, and 715 families residing in the CDP. The population density was 536.7/km (1,389.8/mi). There were 1,550 housing units at an average density of 175.0/km (453.1/mi). The racial makeup of the CDP was 86.87% White, 3.83% Black or African American, 0.06% Native American, 4.80% Asian, 0.11% Pacific Islander, 1.20% from other races, and 3.13% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 3.64% of the population.
There were 1,368 households, out of which 21.1% had children under the age of 18 living with them, 41.9% were married couples living together, 7.7% had a female householder with no husband present, and 47.7% were non-families. 40.2% of all households were made up of individuals, and 18.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.04 and the average family size was 2.75.
In the CDP, the population was spread out, with 11.7% under the age of 18, 45.0% from 18 to 24, 13.8% from 25 to 44, 15.8% from 45 to 64, and 13.7% who were 65 years of age or older. The median age was 22 years. For every 100 females, there were 92.2 males. For every 100 females age 18 and over, there were 91.3 males.
The median income for a household in the CDP was $40,223, and the median income for a family was $70,000. Males had a median income of $44,167 versus $23,702 for females. The per capita income for the CDP was $20,859. About 0.4% of families and 7.4% of the population were below the poverty line, including 1.7% of those under age 18 and 4.6% of those age 65 or over.
References
Census-designated places in Berkshire County, Massachusetts
Census-designated places in Massachusetts
Williamstown, Massachusetts
|
123895
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Shickley%2C%20Nebraska
|
Shickley, Nebraska
|
Shickley, Nebraska
Shickley is a village in Fillmore County, Nebraska, United States. The population was 343 at the 2020 census.
History
Shickley was established in the 1880s when the Burlington and Missouri River Railroad was extended to that point.
Geography
According to the United States Census Bureau, the village has a total area of , all land.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 341 people, 152 households, and 102 families living in the village. The population density was . There were 163 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 98.5% White, 0.3% African American, 0.3% from other races, and 0.9% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.6% of the population.
There were 152 households, of which 22.4% had children under the age of 18 living with them, 60.5% were married couples living together, 4.6% had a female householder with no husband present, 2.0% had a male householder with no wife present, and 32.9% were non-families. 29.6% of all households were made up of individuals, and 18.4% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.24 and the average family size was 2.79.
The median age in the village was 47.9 years. 20.2% of residents were under the age of 18; 5.4% were between the ages of 18 and 24; 19.4% were from 25 to 44; 30.8% were from 45 to 64; and 24.3% were 65 years of age or older. The gender makeup of the village was 49.3% male and 50.7% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 376 people, 154 households, and 111 families living in the village. The population density was . There were 170 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 97.87% White, 0.27% African American, 0.27% Pacific Islander, 1.33% from other races, and 0.27% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.60% of the population.
There were 154 households, out of which 35.1% had children under the age of 18 living with them, 65.6% were married couples living together, 3.2% had a female householder with no husband present, and 27.9% were non-families. 24.7% of all households were made up of individuals, and 16.9% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.44 and the average family size was 2.92.
In the village, the population was spread out, with 26.6% under the age of 18, 5.1% from 18 to 24, 24.2% from 25 to 44, 22.3% from 45 to 64, and 21.8% who were 65 years of age or older. The median age was 42 years. For every 100 females, there were 104.3 males. For every 100 females age 18 and over, there were 101.5 males.
As of 2000 the median income for a household in the village was $43,125, and the median income for a family was $49,750. Males had a median income of $36,875 versus $20,000 for females. The per capita income for the village was $19,257. About 0.9% of families and 3.2% of the population were below the poverty line, including 3.2% of those under age 18 and 1.3% of those age 65 or over.
References
Villages in Fillmore County, Nebraska
Villages in Nebraska
|
21394112
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nakura
|
Nakura
|
Nakura or Nokra is an Eritrean island in the Dahlak Archipelago situated west of Dahlak Kebir. Nakura has an area of 6.44 km2, and reaches a height of 48 meters.
During Italian colonization (1890/91), it was used as the Nocra prison camp. Its grim history is vividly depicted in Eritrean songs.
Amnesty International and other human rights groups have complained of maltreatment of inmates at the prison on the island. It noted in December 2005 that "many political prisoners and prisoners of conscience are detained without charge or trial" at the prison. A former detainee told Amnesty International in 2004 "that some prisoners detained in Nakura prison who belonged to evangelical churches were punished with torture by tying on account of secretly having bibles in the prison, and their bibles were burned in front of them".
Christian Solidarity Worldwide noted in June 2017 that 33 Protestant women were being held in the "infamous island prison" which it also described as a "notoriously harsh prison island".
References
Islands of Eritrea
Human rights in Eritrea
Dahlak Archipelago
|
2145548
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Battle%20of%20Neretva%20%28film%29
|
Battle of Neretva (film)
|
Battle of Neretva (film)
Battle of Neretva is a 1969 Yugoslavian epic partisan film. Written by Stevan Bulajić and Veljko Bulajić, and directed by Veljko Bulajić, it is based on the true events of World War II. The Battle of the Neretva was due to a strategic plan for a combined Axis powers attack in 1943 against the Yugoslav Partisans. The plan was also known as the Fourth Enemy Offensive and occurred in the area of the Neretva river in Bosnia and Herzegovina.
Battle of Neretva is the most expensive motion picture made in the SFR Yugoslavia. It was nominated for the Academy Award for Best Foreign Language Film, the year after Sergei Bondarchuk (playing the role of Martin in Neretva) won the honour for War and Peace. The score for the English-speaking versions was composed by Bernard Herrmann. Its soundtrack was released by Entr'acte Recording Society in 1974. It was re-released on Southern Cross Records on CD.
One of the original posters for the English version of the movie was made by Pablo Picasso, which, according to Bulajić, the famous painter agreed to do without monetary payment, only requesting a case of the best Yugoslav wines.
Plot
The narrative unfolds against the backdrop of World War II in Yugoslavia, depicting the dynamics between German forces, Italian units, Chetniks (supporters of the Royal Yugoslav government), and Partisans (supporters of the People's Republic of Yugoslavia led by Tito).
The story begins with a German tank column advancing into Yugoslavia, while Partisan supporters march through the streets. Three siblings, Danica, Novak, and Vuko, are caught in the midst of the conflict. General Lohring briefs his commanders on battle plans, emphasizing the importance of attacking from the north.
The Partisans face fierce resistance, leading to retreat plans. They aim to cross the Neretva river to the east while rescuing the wounded and sick. Meanwhile, German and Italian forces intensify their attacks, leading to civilian casualties and refugee crises.
The narrative highlights the moral conflict within the Italian army, as Capitano Rossi questions their role as aggressors. Eventually, he defects to the Partisans. Battles ensue in Prozor and Jablanica, with successes and losses on both sides.
General Lohring seeks to annihilate the Partisans quickly, but they continue to evade capture. The destruction of the Neretva bridge bewilders the Germans, and they realise the Partisans are advancing north. Colonel Krenzer's division faces intense combat, while the Partisans prepare to encircle the Chetniks.
In a decisive battle at the old cemetery, many Partisans, including Danica and Novak, sacrifice their lives to encircle and force the surrender of the Chetniks. The Partisans retreat eastward, leaving heavy equipment behind. The journey is arduous, with many succumbing to exhaustion and illness along the way.
Cast
Production
Battle of Neretva was the first of a series of huge state-sponsored World War II film productions. It had a staggering budget approved by Yugoslav leader Josip Broz Tito. Different sources put it anywhere between $4.5 million and $12 million. Global stars such as Sergei Bondarchuk, Yul Brynner, Franco Nero, Orson Welles, etc. flocked to communist Yugoslavia attracted by the huge sums of money being offered.
Shot over 16 months with funds put up in largest part by over 58 self-managed companies in Yugoslavia, the movie featured a combined battalion of 10,000 Yugoslav People's Army (JNA) soldiers. Four villages and a fortress were constructed for the film and destroyed. Several JNA-inventory Soviet T-34 tanks, touched up to look like German Panzers, met the same fate. Even used several Yugoslavian planes Soko 522 like germans luftwaffe planes with Balkenkreuz on the wings.
A railway bridge over the Neretva in Jablanica was destroyed. Director Bulajić's justification for demolishing the bridge rather than getting the shots in studio was that it would become a tourist attraction. The bridge was thus blown but because none of the footage was usable due to the billowing smoke that made it impossible to see anything, it was decided that the bridge should be repaired and destroyed again. The problem with the excessive smoke occurred again and the scenes of the bridge being blown up in the film were shot using a table-size replica at a sound stage in Prague. The Yugoslav public was updated on the shooting progress via pieces in the country's print media.
Release
The film has been edited in to numerous versions. Runtimes vary by location, the regional prints also change the story due to edits that add or remove scenes:
North America: 106 minutes
Spanish: 113 minutes
European: 127 minutes
UK/Australia: 127 minutes
Germany and Croatia: 142 minutes each, although they are not the same print.
Serbia: 160 minutes
Most of the actors spoke their native language and subtitled in the original release. Afterwards the film was dubbed in English and distributed world-wide with subtitles for some scenes. The English dubbed versions, running between 106 and 127 minutes, were rescored by Bernard Hermann as the original film score by Vladmir Kraus Rajteric had been damaged in the redubbing process. However, the German and Croat-language releases contain the original score.
Reception
In 1999, a poll of Croatian film fans found it to be one of the best Yugoslavian films ever made.
See also
Force 10 from Navarone, a fictional account of part of the battle
List of Yugoslav films
List of most expensive non-English language films
List of submissions to the 42nd Academy Awards for Best Foreign Language Film
List of Yugoslav submissions for the Academy Award for Best Foreign Language Film
References
External links
Razgovor s Veljkom Bulajićem
1969 films
1969 war films
Yugoslav war films
Films about anti-fascism
West German films
Serbo-Croatian-language films
1960s English-language films
English-language Yugoslav films
English-language German films
English-language Italian films
World War II films based on actual events
War films set in Partisan Yugoslavia
Films set in Bosnia and Herzegovina
Partisan films
Films directed by Veljko Bulajić
Films scored by Bernard Herrmann
Films with screenplays by Ugo Pirro
War epic films
Films about bridges
Films about fascists
American World War II films
German World War II films
Italian World War II films
Yugoslav World War II films
1960s American films
1960s Italian films
1960s German films
Jadran Film films
Films about Yugoslav Resistance
|
4569320
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Herentalia
|
Herentalia
|
Herentalia — рід цетотеріїдних містіцетів підродини Herpetocetinae. Останки були знайдені в морських відкладеннях пізнього міоцену в Бельгії.
Опис
Herentalia відрізняється від інших cetotheriid тим, що вона більша та міцніша, а також має висхідні відростки верхньої щелепи із закругленими задніми кінцями. Назва виду nigra означає «чорний» і відноситься до кольору скам'янілої кістки голотипу.
Примітки
Роди ссавців
Ссавці міоцену
Цетотерієві
|
68105082
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Psychological%20drama
|
Psychological drama
|
Psychological drama, or psychodrama, is a sub-genre of drama that places emphasis on psychological elements. It often overlaps with other genres such as crime, fantasy, dark comedy, mystery and science fiction, and it is closely related with the psychological horror and psychological thriller genres. Psychological dramas use these genres' tropes to focus on the human condition and psychological effects, usually in a mature and serious tone.
Psychological dramas explore thematic elements such as abandonment, coming-of-age problems, denialism, disability, distorted sequences, dysfunctional relationships, human sexuality, mental disorders, mood swings, odd behaviors, post-traumatic stress disorder, psychological abuse, psychedelic art, social issues, and other serious discussions that highlighted the characters' portrayal.
Discussion
Notable examples
Film
Early examples
Psychological drama is possibly known one of the fewest and oldest of film subgenres in the early-20th century, with the earliest examples are The Whispering Chorus (1918) and Greed (1924). Other early examples of popular psychological drama films in the early-to-mid 20th century include:
La vuelta al nido (1938)
The Best Years of Our Lives (1946)
Death of a Salesman (1951)
Johnny Belinda (1948)
A Place in the Sun (1951)
The Snake Pit (1948)
A Streetcar Named Desire (1951)
Drunken Angel (1948)
Modern examples
1960s - Lolita (1962), 2001: A Space Odyssey, The Swimmer (both 1968)
1970s - Aguirre, the Wrath of God (1972), One Flew Over the Cuckoo's Nest (1975), Taxi Driver (1976), Equus (1977)
1980s - Ordinary People, The Ninth Configuration (both 1980), Pink Floyd - The Wall, Sophie's Choice (both 1982), Nineteen Eighty-Four (1984)
1990s - Schindler's List (1993), Heavenly Creatures (1994), Shine (1996), Good Will Hunting (1997), The Truman Show (1998), Eyes Wide Shut, Fight Club (both 1999)
2000s - Requiem for a Dream (2000), The Hours (2002), Elephant, Harvie Krumpet (both 2003), Eternal Sunshine of the Spotless Mind (2004), Little Children (2006), Funny People, Mary and Max (both 2009)
2010s - Shame, Sucker Punch (both 2011), It's Such a Beautiful Day, Aparisyon, Jagten (all three in 2012), Whiplash, When Marnie Was There (both 2014), Inside Out (2015), All I See Is You (2016)
2020s - The Father, Soul (both 2020), Bo Burnham: Inside, The Power of the Dog (both 2021), Puss in Boots: The Last Wish (2022), The Boy and the Heron (2023)
Known filmmakers
Paul Thomas Anderson - An American filmmaker known for his depictions of flawed characters and exploration of subjects and themes such as dysfunctional families, alienation, loneliness and redemption. Known psychological dramas of his include Magnolia (1999), There Will Be Blood (2007), and The Master (2012).
Hideaki Anno - A Japanese filmmaker whose best known work, Neon Genesis Evangelion, delves into heavy psychological themes in its latter half.
Darren Aronofsky - An American filmmaker, well known for directing some of the most notoriously visceral psychological dramas in the 21st century, such as the cult classic film, Requiem for a Dream (2000), and others that subjects of actor's career resurgence and deal with melodramatic themes and surrealism in films such as The Wrestler (2008), Black Swan (2010), Mother! (2017), and The Whale (2022).
Ingmar Bergman - A Swedish filmmaker, regarded by many as one of the greatest directors in European cinema, who applied his creative and avant-garde vision to psychological drama films such as Persona (1966).
Bernardo Bertolucci - An Italian filmmaker, who is known for exploring "sexual relations among characters stuck in a psychological crisis" such as in his erotic film Last Tango in Paris (1972).
Sofia Coppola - An American filmmaker, daughter of Francis Ford Coppola, known for psychological drama films such as The Virgin Suicides (1999) and Lost in Translation (2003).
Alejandro González Iñárritu - A Mexican filmmaker who has directed numerous films that focus on aspects of the human condition, notably The Death trilogy; Amores perros (2000), 21 Grams (2003) and Babel (2006) as well as his fourth feature, Biutiful (2010).
Charlie Kaufman - An American director and screenwriter, whose work explores universal themes like identity crisis, mortality, and the meaning of life through a metaphysical or parapsychological framework, as shown in films like his directorial works, Synecdoche, New York (2008) and Anomalisa (2015).
Krzysztof Kieślowski - A Polish filmmaker, known for his psychological drama films such as the Three Colours trilogy.
Akira Kurosawa - A Japanese filmmaker, considered among the greatest directors of all time, who directed psychological dramas such as Drunken Angel (1948) and Ikiru (1952).
Yorgos Lanthimos - A Greek filmmaker known for his themes about absurdity, animal cruelty, odd behaviors, dark humors, and unrequited relationships.
Tom McCarthy - An American filmmaker and actor, well known for his critically acclaimed independent films The Station Agent (2003) and The Visitor (2007).
Brillante Mendoza - A Filipino filmmaker, known for his independent psychological drama films like The Masseur (2005) and Captive (2012).
Gaspar Noé - An Argentine avant-garde filmmaker shares an attenuated use of narrative, generally assaulting and often illegible cinematography, confrontational subject material, a treatment of sexual behavior as violent rather than mutually intimate, and a pervasive sense of social nihilism or despair, with such his polarizing feature films as I Stand Alone (1998), Irréversible (2002), 8 (2008), Enter the Void (2009), and Vortex (2021).
Steven Soderbergh - An American filmmaker, well known for his independent films featuring explorations of the human condition, such as in his critically acclaimed debut Sex, Lies, and Videotape (1989).
Andrei Tarkovsky - A Soviet and Russian filmmaker, known for his philosophical and psychological movies dealing with existence, faith and dreamlike memories, such as Solaris (1972), Mirror (1975) and Stalker (1979).
Denis Villeneuve - A French Canadian filmmaker, primarily known for directing drama and science fiction films featuring psychological elements such as Maelström (2000), Enemy (2013), and Arrival (2016).
Lars von Trier - A Danish artistic filmmaker with a confrontational examination of issues and controversial subject matters such as Europa (1991), Riget (1994-2022), Breaking the Waves (1996), Antichrist (2009), and Melancholia (2011).
Television
The Affair
Bates Motel
Beef
Bojack Horseman
Criminal
The Cry
A Death in California
The Handmaid's Tale
Maniac
Ray Donovan
This Is Us
Yellowjackets
Video games
To the Moon (2011) - an independent video game that is considered to be a psychological drama. It was inspired by Kan Gao's grandfather's condition and the 2004 film Eternal Sunshine of the Spotless Mind.
Irrational (2019) - a psychological drama story-driven game made in RPG Maker MV. The story focuses on Lucy, a young woman struggles of living with generalized anxiety.
Rainswept (2019) - an adventure and murder mystery game about an emotional story set in an immersive and atmospheric game world dealing with themes of love, relationships and unresolved trauma.
Memories Of East Coast (2021) - A debut game of an immersive visual novel experience that brings you on a journey through memory, nostalgia and guilt.
Anime and manga
A Silent Voice
Akagi
The Boy and the Heron
Chicago
The Flowers of Evil
The Fruit of Grisaia
Himizu
Neon Genesis Evangelion
Puella Magi Madoka Magica
Rascal Does Not Dream of Bunny Girl Senpai
Scum's Wish
The Tatami Galaxy
Welcome to the N.H.K.
When Marnie Was There
Wonder Egg Priority
Animation
The Amazing Digital Circus
Literature
The Winter Wives, Linden MacIntyre (2021)
Saint X, Joe Otterson (2022)
Trish, James C. Bennett (2022)
Final Psychodrama, Davide Roccamo (2020)
Theater
The Chinese Lady, Lloyd Suh (2021)
See also
Social thriller
Melodrama
Tragedy
Courtroom drama
Postmodernist film
Social issues
References
Psychological drama films
Psychological fiction
Drama films
Drama television series
Drama genres
Drama
Film genres
Television genres
|
3171213
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%28%D1%81%D0%BC%D1%82%29
|
Кондінське (смт)
|
Кондінське (смт)
Кондінське — селище міського типу у складі Кондінського району Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області, Росія. Адміністративний центр Кондінського міського поселення.
Населення — 3616 осіб (2010, 4086 у 2002).
Стара назва — Нахрачі. До 26 січня 1995 року селище було центром Кондінського району.
Примітки
Джерела
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Кондінського району
Селища міського типу Ханти-Мансійського автономного округу
|
3485810
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BF%20%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D1%86%D1%8C
|
Йосип Приможиць
|
Йосип Приможиць
Йосип Приможіц (7 лютого 1900, Любляна — 18 серпня 1985, Марибор) — часто також його називали Йоже Приможіц, югославський гімнаст, багаторазовий чемпіон світу та призер Олімпійських ігор.
Молодість
Йосип Приможіц народився у 1900 році в Любляні (Австро-Угорщина). У середній школі він познайомився з гімнастикою, яка тоді була дуже популярним видом спорту. 1918 року його призвали в армію, але через свою фізичну слабкість вже через три місяці був переведений на військову фабрику. Звідти він втік в село Заградишче, де ще три роки пропрацював наймитом.
Так склалось, що у 1921 році він повернувся до Любляни, де його знову призвали до війська. Того разу він мав відслужити свій строк в армії Королівства Югославії. Служив він в місті Кралєво, де і почав активно займатися гімнастикою. Його тренером став Стан Дерганц, активний учасник спортивно-патріотичного товариства «Сокіл». Після року служби Йосип познайомився з Леоном Штукелем, який в той час був суддею в Мариборі.
Спортивна кар'єра
У 1924 році Приможіц взяв участь в Олімпійських іграх в Парижі. Тоді медалей він не завоював, але в командній першості Югославська збірна з гімнастики посіла четверте місце. На чемпіонаті світу зі спортивної гімнастики 1926 року Йосип Приможіц виборов дві срібні медалі.
На Олімпійських іграх 1928 роки він завоював срібну медаль у вправах на брусах, і бронзову — в командній першості. На чемпіонаті світу зі спортивної гімнастики 1930 року Йосип завоював чотири золоті медалі та одну бронзову. На Олімпійських іграх 1936 року в Берліні Приможіц не завоював медалей, проте на чемпіонаті світу 1938 року — здобув дві бронзові медалі. В останній раз Йосип Приможіц брав участь в змаганнях у 1940 році. Після цього він покинув спорт і зайнявся живописом.
На його честь названо одну з вулиць міста Марибор.
Примітки
Словенські спортивні гімнасти
Югославські спортивні гімнасти
Югославські срібні олімпійські медалісти
Югославські бронзові олімпійські медалісти
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 1928
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 1928
Гімнасти на літніх Олімпійських іграх 1924
Гімнасти на літніх Олімпійських іграх 1928
Гімнасти на літніх Олімпійських іграх 1936
|
1963883
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Orcines
|
Orcines
|
Orcines is a commune in the Puy-de-Dôme department in Auvergne in central France. Located at the foot of the Chaine des Puys, Orcines is an important village for the hikers who come visiting the natural heritage in Auvergne. The town belongs to the rural area of Clermont-Ferrand.
Geography
Apart from Orcines proper, the commune also includes fifteen villages : Ternant, Sarcenat, La Fontaine du Berger, Chez Vasson, Le Gressigny, Solagnat, La Baraque, Villars, La Font de l'Arbre, Montrodeix, where the small river Tiretaine originates, Enval, Le Cheix, Bonnabry, Bellevue et Fontanas, one of the most sizeable.
Population
People
Rev. Pierre Teilhard de Chardin, S.J.
The population in this village is relatively older than the average in France (see French article).
See also
Communes of the Puy-de-Dôme department
References
External links
Official Website (in French)
Communes of Puy-de-Dôme
|
1077770
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%BA%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE
|
Ракетне паливо
|
Ракетне паливо
Ракетне пальне — речовина, яку використовують у ракетних двигунах різних конструкцій для отримання тяги й розгону ракети.
Визначення
Ракетне паливо — речовина для живлення ракетного двигуна, який шляхом створення ним тяги, змушує ракету-носій до реактивного руху у заданому напрямку з пришвидшенням. З розвитком ракетної техніки йде розвій нових видів ракетних двигунів, наприклад ядерний ракетний двигун, або іонний тощо. Ракетне пальне може бути хімічним (рідинним і твердим), ядерним, термоядерним і з використанням антиречовини.
Рідке ракетне пальне поділяється на окисник і пальне. Воно знаходиться в ракеті в рідкому стані у різних баках. Змішування відбувається в камері згоряння, зазвичай за допомогою форсунок. Тиск створюється завдяки роботі турбонасосних або витиснювальних систем. Також складники пального використовуються для охолодження сопла ракетного двигуна.
Тверде ракетне паливо теж складається з окисника і пального, але вони є в суміші твердих речовин.
Групи
Ракетне пальне у досить умовній мірі може бути розподілене на різні групи; як основні групи зазвичай розглядаються такі:
Електрореактивні: електроенергія і робочі тіла.
Ядерні: ядерний розпад, синтез, розпад ізотопів.
Хімічні: хімічні реакції, реакції рекомбінації вільних радикалів.
Антиречовина: анігіляція і робочі тіла.
Фізичні: потенційна енергія стислих газів.
Типи
Хімічні ракетні палива
Тверді:
Нітроцелюлоза
Нітрогліцерин і важколетючі розчинники
Чорний порох
Карамельне ракетне паливо
Сумішеве ракетне паливо
Рідкі:
Нітрометан
Ізопропілнітрат
Перекис водню
Гідразин
Метали як горюче
Карбіди, нітриди, азиди та аміди металів
Гідриди металів
Складні гідриди
Металоорганічні з'єднання
Гідриди азоту
Органічні аміни
Спирти
Нафтопродукти
Вуглеводні
Органічні окиси
Розчини металів
Бороводні
Рідкий водень
Несиметричний диметилгідразин (НДМГ, Гептил)
Окисники для рідких видів палива
Фтор
Рідкий кисень
Озон
Фториди кисню
Неорганічні фториди азоту
Фториди галогенів
Перхлорилфторид
Окисиди азоту
Азотнокислотні окисники
Перекис водню
Сполуки благородних газів
Перекиси, надперекиси і озоніди
Неорганічні нітрати
Органічні нітросполуки та ефіри азотної кислоти (алкілнітрати)
Хлорна кислота
Перхлорати металів
Перхлорати неметалів
Азотний тетраоксид (АТ, Аміл)
Гелеподібне.
Гібридне.
Вільні радикали
Робочі тіла для електрореактивних двигунів.
Ядерні палива
Радіоізотопи.
Тверде хімічне пальне
Не плутати з твердим паливом яке спалюють у котлах для отримання тепла або електроенергії.
Технологією виготовлення твердого ракетного пального володіють лише декілька країн у світі, зокрема з 2018 року й Україна.
Наприклад Південна Корея 2020 року заявила, що отримала згоду США на використання твердого пального для космічних ракет-носіїв, що, як очікується, дозволить Сеулу запустити свої перші супутники спостереження та придбати технологію для створення більш потужних ракет.
На початку лютого 2022 року повідомлялося, що Пентагон розробляє проєкт (щоб уникнути виявлення ракет противником) «спрямований на розробку твердого ракетного пального, яке показує знижені ІЧ сигнатури, але водночас зберігає придатне співвідношення тяги до маси».
Тверде ракетне пальне буває двох основних видів. «Композити» складаються переважно із суміші гранул твердого окиснювача, як-от нітрат амонію, динітрамід амонію, перхлорат амонію або нітрат калію в полімерному сполучному агенті, із пластівцями або порошками енергетичних паливних сполук (приклади: гексоген, октоген, алюміній, берилій). Також можуть бути додані пластифікатори, стабілізатори та/або модифікатори швидкості горіння (оксид заліза, оксид міді).
Одно-, дво- або потрійні основи (залежно від кількості основних складників) являють собою гомогенні суміші від одного до трьох основних складових. Ці первинні складові повинні містити пальне та окиснювач, а також часто вносять сполучні речовини та пластифікатори. Всі складники макроскопічно нерозрізнені та часто змішуються у вигляді рідин і тужавіють в одній партії. Складові можуть часто мати кілька призначень. Наприклад, гексоген є одночасно пальним та окиснювачем, а нітроцелюлоза є пальним, окиснювачем та конструкційним полімером.
Ще більше ускладнює категоризацію те, що існує безліч порохів, котрі містять складники двоосновних і складових порохів, які часто містять деяку кількість енергетичних добавок, що гомогенно змішані зі сполучним агентом. У разі пороху (пресованого композиту без полімерного сполучного), пальним є деревне вугілля, окиснювачем — нітрат калію, а сірка служить каталізатором реакції, а також витрачається на утворення різних продуктів реакції, як-от сульфід калію.
Новітні нітрамінові тверді ракетні палива на основі CL-20 (HNIW) можуть відповідати властивостям використовуваних рідких палив NTO / UDMH, але їх не можна наприклад, дроселювати (керувати ходом горіння) або перезапускати (зупинити/поновити горіння).
Переваги
Твердопаливні ракети набагато простіше зберігати та використовувати, ніж рідинні ракети. Висока густина пального також сприяє невеликим розмірам. Ці особливості, а також простота та низька вартість, роблять ракети на твердому пальному незамінними для військових та космічних застосувань. Тверде пальне забезпечує більшу мобільність для ракет і скорочує час підготовки до запуску.
Їхня простота також робить твердопаливні ракети хорошим вибором, коли потрібна велика тяга, а вартість є перешкодою. З цієї причини космічний шатл (раніше) та багато інших орбітальних ракет-носіїв використовують твердопаливні ракети на своїх розгінних ступенях (твердопаливні прискорювачі).
Вади
Ракети на твердому пальному мають нижчий питомий імпульс, показник ефективності палива, ніж ракети на рідкому пальному. Як наслідок, загальна продуктивність твердопаливних верхніх ступенів нижче, ніж у рідинних ступенів, навіть попри те, що співвідношення маси твердої речовини зазвичай перебуває у межах від 0,91 до 0,93, що є таким же або кращим, ніж у більшості верхніх ступенів на рідкому пальному. Високі коефіцієнти маси, можливі з цими несегментованими твердими верхніми ступенями, є наслідком великої густини пального та дуже високого співвідношення міцності до ваги ниткоподібних кожухів двигуна.
Недоліком твердопаливних ракет є те, що їх не можна регулювати в режимі дійсного часу, хоча запрограмований графік тяги можна створити, керуючи внутрішньою геометрією пального (круглий внутрішній поздовжній отвір, зіркоподібний отвір, тощо). Твердопаливні ракети можуть мати вентиляцію для гасіння горіння або реверсивної тяги як засобу керування дальністю польоту або забезпечення розділення ступенів. Заливка великої кількості пального вимагає послідовності та повторюваності, щоб уникнути тріщин та порожнеч у готовому двигуні. Змішування та лиття відбуваються під контролем комп'ютера у вакуумі, а суміш пального розподіляється тонким шаром та сканується, щоби переконатися, що в двигун не потрапили великі бульбашки газу.
Твердопаливні ракети нетерпимі до тріщин і порожнин і вимагають подальшої перевірки, такої як рентгенівське сканування, для виявлення вад. Перебіг горіння залежить від площі поверхні пального. Порожнечі та тріщини є точковими збільшеннями площі поверхні горіння, котрі підвищують місцеву температуру, що водночас збільшує локальну швидкість горіння. Цей позитивний зворотний зв'язок може легко призвести до повного руйнування корпусу або сопла.
Історія
Тверде ракетне пальне вперше було розроблено в 13 столітті під час правління китайської династії Сун. Китайці Сун вперше використали порох 1232 року в ході військової облоги Кайфена.
Протягом 1950-х і 60-х років дослідники в Сполучених Штатах розробили композиційне пальне на основі перхлорату амонію (APCP). Ця суміш, здебільшого, складається з 69-70% тонко подрібненого перхлорату амонію (окиснювача) у поєднанні з 16-20% дрібного алюмінієвого порошку (палива), утримуваного разом в основі 11-14% полібутадієнакрилонітрилу (PBAN) або з гідроксильними групами полібутадієну (полібутадієнове каучукове пальне). Суміш постає у вигляді загущеної рідини, а потім відливається в правильну форму та тужавіє на міцну, але гнучку міцну тверду речовину. Історично склалося, що кількість твердого пального APCP відносно невелика. Військові, однак, використовують широкий розбіг відмінних різновидів твердого палива, деякі з яких перевищують продуктивність APCP.
У 1970-х і 1980-х роках США повністю перейшли на твердопаливні МБР: LGM-30 Minuteman і LG-118A Peacekeeper (MX). У 1980-х і 1990-х роках СРСР, а згодом Російська Федерація, також розгорнули твердопаливні МБР (РТ-23, РТ-2ПМ і РТ-2УТТХ), але зберегли дві рідкопаливні МБР (Р-36 і УР-100Н). Цікаво, що винахідником радянського твердого пального для МБР ракет, був галичанин — випускник Львівського університету Зіновій Пак, який до того-ж розробив задля цього екологічно чистий окисник (відомо що твердопаливні прискорювачі шатлів США, дуже забруднювали повітря).
Після початку РФ військових дій проти України 2014 року (із порушенням Будапештського меморандуму і низки інших міждержавних угод), українські фахівці спочатку опанували відновлення застарілих твердопаливних радянських ракет для ЗРК Бук-М1 й інших типів, а далі почати розробку власного твердого ракетного палива для виготовлення вітчизняного ракетного озброєння.
Вже станом на 2018 рік, Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» вперше в Україні, розробило нове сумішеве тверде ракетне пальне з поліпшеними властивостями, отже завдяки новим порохам і деяким змінам у програмному забезпеченні ракети, їхня швидкість і дальність польоту може бути суттєво збільшена.
Див. також
Реактивний двигун
Ракетний двигун
Реактивний рух
Пілотований космічний політ
Космічний простір
Посилання
Ракетна зброя
Космонавтика. Історія. Глава 2 (1901-1956)
сторінка NASA, присвячена ракетному паливу
Rocket Propellants (from Rocket & Space Technology)
Детальний список ракетного пального, теорія і практика
Rocket Man Коротка замітка S. Abbas Raza про розвиток рідкого палива для ракет на 3 Quarks Daily
Джерела та література
Піротехніка
Компоненти космічних апаратів
|
41264
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%81%D1%81%D1%96%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%8F%20%28%D1%81%D1%83%D0%B7%D1%96%D1%80%27%D1%8F%29
|
Кассіопея (сузір'я)
|
Кассіопея (сузір'я)
Кассіопея або Касіопея — сузір'я північної півкулі неба. Містить близько 150 зір, видимих неозброєним оком. Кассіопея лежить у смузі Чумацького Шляху.
Відоме зі стародавніх часів і включене до каталогу зоряного неба Клавдія Птолемея «Альмагест».
Характеристики
Кассіопея займає 598,4 квадратного градуса і, отже, 1,451 % неба (25-те місце серед 88 сузір'їв). Кассіопея межує з Цефеєм на півночі й заході, Андромедою на півдні й заході, Персеєм на південному сході і Жирафою на сході, а також має коротку межу з Ящіркою на заході.
Трилітерне скорочення для сузір'я, прийняте Міжнародним астрономічним союзом у 1922 році, — Cas.
W-астеризм
Кассіопея містить астеризм, який утворює впізнавану форму сузір'я, — W-астеризм. Він складається з найяскравіших зір сузір'я: ε (Сегін), δ (Рукба), γ (Наві), α (Шедар) і β (Каф), які утворюють фігуру, що нагадує латинську букву W.
Зорі
Незвичайною змінною зорею є γ Кассіопеї. Це новоподібна зоря. Її яскравість змінюється від 1,6 m до 3m.
Зоря ρ Кассіопеї належить до класу зір-супергігантів. Вона в 40 разів масивніша і приблизно в 500 000 разів яскравіша від Сонця. Більшість часу її блиск незмінний і близький до 4m, але іноді трапляються спади блиску до 6,2m, і тоді ρ Кассіопеї стає невидимою для неозброєного ока. Причиною зміни блиску є викиди газу, що призводять до послаблення її видимої яскравості.
η Кассіопеї — подвійна зоря. Головний компонент — жовтуватий гігант з видимою величиною 3,7m, супутник (7,4m) — червоний карлик із температурою поверхні, близькою до 3000 К. Обидві зорі обертаються навколо спільного центру мас із періодом 526 років. Вони перебувають порівняно близько від Сонця — на відстані 20 світлових років.
Жовта карликова зоря μ Кассіопеї (5,3 m) визначна своїм дуже швидким пересуванням. Щосекунди вона віддаляється майже на 100 км і рухається небесною сферою. За тисячоліття μ Кассіопеї долає на небосхилі відстань, удвічі більшу від поперечника Місяця. Уперше в зоряні каталоги її заніс Тихо Браге.
κ Кассіопеї — блакитний надгігант спектрального типу BC0.7Ia, який у 302 тисячі разів яскравіший за Сонце і має в 33 рази більший діаметр. Це зоря-утікач: вона рухається зі швидкістю близько 1100 кілометрів на секунду стосовно своїх сусідів. Її магнітне поле й зоряний вітер створюють видиму ударну хвилю, що рухається на відстані 4 світлових років попереду зорі, зіштовхуючись із розрідженим і зазвичай невидимим міжзоряним газом і пилом. Розміри фронту ударної хвилі величезні: близько 12 світлових років завдовжки і 1,8 світлового року завширшки.
Цікаві об'єкти
Зоря Тихо Браге — нова зоря, раптову появу якої в сузір'ї Кассіопеї неподалік κ Cassiopeiae 1572 року спостерігав данський астроном Тихо Браге. Нова зоря поступово слабшала й перестала бути видимою через шістнадцять місяців. Сьогодні відомо, що це була наднова — один з останніх спалахів, що спостерігалися в Чумацькому Шляху. Залишок наднової SN 1572, який розташований на відстані близько 7500 світлових років, має діаметр майже 20 світлових років.
Кассіопея A — одне з найпотужніших джерел галактичного радіовипромінювання. Потік радіохвиль із цієї ділянки неба в багато разів потужніший від радіовипромінювання зорі Тихо Браге. 1951 року на фотопластинах, чутливих до червоного світла, були зафіксовані клапті невеликої радіотуманності, пов'язаної з Кассіопея А. За швидкістю розширення туманності визначили, що її виникнення спричинив вибух, що стався близько 1667 року. На небі цей об'єкт розташований між β Кассіопеї і δ Цефея.
Серед інших цікавих об'єктів сузір'я:
Розсіяні зоряні скупчення M52 (NGC 7654), M 103, NGC 457 і NGC 7789;
Карликові еліптичні галактики NGC 147 і NGC 185 — супутники Туманності Андромеди;
Дифузна туманність NGC 281;
Гігантська газова сфера — туманність Пузир (NGC 7635).
Походження назви
Сузір'я названо ім'ям Кассіопеї — героїні давньогрецьких міфів, дружини ефіопського царя Кефея, матері Андромеди.
Араби частину зір Кассіопеї називали «руками Плеяд».
В українській культурі сузір'я називали «Бороною» або «Пасікою». Також «Пасікою» називали Малу Ведмедицю, в Україні традиційно відому як Малий Віз. Сузір'я Малої Ведмедиці на зоряній карті 1699 р. І. Ф. Копієвського називається «Меншыи Воз» [29, с. 148—149]. Ця назва пов'язана з астронімами Віз, Великий Віз і досить поширена в народному вжитку. Однак назва Пасіка семантично не пов'язується з жодною з назв Великої Ведмедиці.
Пошук на небі
Найкращі умови для спостереження Кассіопеї — листопад-грудень. Її видно на всій території України цілий рік. Якщо через ζ Великої Ведмедиці і Полярну зорю провести пряму лінію, вона вкаже на сузір'я Кассіопеї.
Велика Ведмедиця і Кассіопея — сузір'я, які в середніх широтах Північної півкулі ніколи не заходять, однак розташовані по різні боки від Полярної зорі (майже діаметрально протилежно). Коли Велика Ведмедиця опускається низько над горизонтом (восени-взимку ввечері), Кассіопея піднімається майже до зеніту, і навпаки.
Цікаві факти
Якщо дивитися на Сонце з Альфи Центавра, однієї з найближчих до нас зір, воно розташовуватиметься в сузір'ї Кассіопеї і буде видне як зоря 0,5 величини. Кассіопея в цьому розі матиме форму /\/\/, з Сонцем неподалік від ε Кассіопеї.
У романі Стівена Кінга «Зелена миля» герой роману Джон Коффі називає сузір'я «Кассі — леді в кріслі-качалці», що .
У фільмі «Інтуїція» (2001) головний герой Джонатан (Джон К'юсак) розповідає міф про сузір'я дівчині на ім'я Сара (Кейт Бекінсейл).
Москва — Кассіопея — радянський науково-фантастичний фільм-дилогія, знятий на кіностудії ім. Горького.
Кассіопея — назва фан-клубу південнокорейського гурту TVXQ.
Джерела
Посилання
WIKISKY.ORG: Кассіопея
The clickable Cassiopeia
Cassiopeia (ASTRONOMY) / Encyclopædia Britannica
Кассиопея (созвездие) / Galactic-name
Див. також
Список зір сузір'я Кассіопеї
Сузір'я
Незавершені статті з астрономії
Кассіопея (сузір'я)
Північні сузір'я
|
77899
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D1%80
|
Часопростір
|
Часопростір, або хронотоп (від грецьких слів χρόνος «час» і τόπος «місце») — взаємозв'язок часових і просторових відносин в художньому творі. Хронотоп — культурно осмислена позиція художнього твору, більш стійкі й об'ємні моделі якої складаються з елементарних. Кожен мотив має свій хронотоп [1; 400], а отже, вони можуть співіснувати, взаємовключатися, переплітатися, зіставлятися, протиставлятися, або «перебувати в більш складних взаємовідносинах» [1; 401]. Розглядаючи художній час і художній простір, слід виходити з того, що хронотоп та мотиви, які його розширюють й ускладнюють, мають сюжетне значення, являючись організаційними центрами основних подій.
Термін хронотоп вжитий А. Ухтомським у контексті його фізіологічних досліджень, а після праці М. Бахтіна «Форми часу і хронотопу в романі» став популярним у гуманітарній сфері: «Хронотоп у літературі має суттєве жанрове значення. Можна прямо сказати, що жанр і жанрові різновиди визначаються саме хронотопом, при цьому у літературі провідним началом у хронотопі є час. Хронотоп як формально-змістова категорія визначає (суттєво) і образ людини у літературі; цей образ завжди суттєво хронотопічний…».
У художньому світі просторові і часові компоненти зливаються в осмислене і прикметне ціле. Час згущується, ущільнюється, стає художньо зримим; простір інтенсифікується, втягується в рух часу, сюжету, історії. Прикмети часу розкриваються в просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом. Крім того, М. Бахтін вважав, що часо-просторові визначення в мистецтві та літературі завжди емоційно-ціннісно забарвлені. Вчений розглядав хронотопи:
ідилічні,
містеріальний,
карнавальний, а також хронотопи
дороги,
порогу,
замку,
вітальні,
салону,
провінційного міста.
М. Бахтін говорив про хронотопічні цінності, сюжетоутворюючу роль хронотопу і називав його категорією формально-змістовою. Він наголошував, що художньо-смислові моменти не піддаються просторово-часовим визначенням, але водночас «усякий вступ у сферу смислів відбувається лише через ворота хронотопів». Хронотопічне начало літературних творів здатне надавати їм філософського характеру, «виводити» словесну тканину на образ буття як цілого, на картину світу, навіть якщо герої і оповідачі не схильні до філософування.
Література
В. Лук'янець. Хронотоп //
Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: исследования разных лет / М. Бахтин. — М. : Худож. лит., 1975. — 502 с.
Л. А. Гоготишвили. Хронотоп // Новая философская энциклопедия. — М.: Мысль, 2000. — Т. 4. — ISBN 5-244-00961-3
Paul Smethurst. The postmodern chronotype: reading space and time in contemporary fiction. — Amsterdam: Rodopi B. V. — 2000
Азаренко С. А. Социальный хронотоп и методология современного обществознания // Социемы. — 2007. — № 13.
Большой психологический словарь. Сост. Мещеряков Б., Зинченко В. Олма-пресс. 2004.
Поэтика хронотопа: Языковые механизмы и когнитивные основания: Материалы международной научной конференции / Под ред. Г. Берестнева. — Вильнюс: Изд-во Института литовского языка, 2010. — 236 с., 200 экз., ISBN 978-609-411-060-3
Чуркин А А. Тема и мотивы семьи в «Семейной хронике» С. Т. Аксакова // Русская литература. 2009. № 1. С. 133—145.
Мочернюк Н. Д. Художній простір у контексті інтермедіальності (поезія та образотворче мистецтво) // Питання літературознавства. — 2013. — № 87. — С. 219—229.
Посилання
Див. також
синхронотип
Хронотоп освіти
Літературознавство
Час
|
2128368
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%B3%20%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Тернопільський Олег Йосипович
|
Тернопільський Олег Йосипович
Олег Йосипович Тернопільський (12 січня 1945, с. Могильниця, нині Нова та Стара Могильниця Тернопільського району Тернопільської області) — український педагог. Відмінник освіти України (1997). Заслужений працівник освіти України (2004).
Життєпис
Закінчив Львівський університет імені Івана Франка (1972, нині національний).
У 1972—1973 роках працював учителем української мови та літератури Баворівської школи, директор Грабовецької (1973–1976), Товстолузької (1976–1989) шкіл Тернопільського району), Тернопільської ЗОШ № 14 (1989-2017).
Відзнаки
Премія імені братів Богдана і Левка Лепких (2015).
Галузеві нагороди.
Примітки
Джерела
Посилання
Українські педагоги
Уродженці Теребовлянського району
Випускники Львівського університету
Директори шкіл Тернополя
Персоналії:Тернопільський район
Лауреати премії імені Богдана та Левка Лепких
Вчителі Тернопільської загальноосвітньої школи № 14
|
4098193
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Blotting%20paper
|
Blotting paper
|
Blotting paper is a highly absorbent type of paper used to absorb ink or oil from writing material, particularly when quills or fountain pens were popular. It could also be used in testing how much oil is present in products. Blotting paper referred to as bibulous paper is mainly used in microscopy to remove excess liquids from the slide before viewing. Blotting paper has also been sold as a cosmetic to aid in the removal of skin oils and makeup.
Manufacture
Blotting paper is made from different materials of varying thickness, softness, etc. depending on the application. It is often made of cotton and manufactured on special paper machines. Blotting paper is reputed to be first referred to in the English language in the 15th century but there is a tradition in Norfolk, England that it was invented by accident at Lyng Mill on the River Wensum.
It is reported that a Berkshire (England) paper mill worker failed to add sizing to a batch of paper that was being produced. The batch was discarded. Subsequently, someone tried to write on a piece of this discarded "scrap" paper and found that it rapidly absorbed any ink applied, making it unusable for writing. Its marked absorbency having been noted, however, led to its subsequently being produced and used as blotting paper, replacing sand, which was the material that had been used for absorbing superficial wet ink. In a time when most paper was produced from "rags", red/pink rags, from which it was difficult to remove all color and had generally been discarded, were now directed to the production of blotters, hence the historically characteristic pink color of blotters.
Applications
Art
A form of blotter paper commonly known as watercolor paper is produced for its absorbent qualities, allowing much better absorption of water and pigments than standard art or drawing papers. Although usually categorized as separate from blotting paper, differences in the constituents and thickness of blotting paper and watercolor paper are subtle, and making a distinction between the two is unnecessary as the production process is nearly identical.
Chemical analyses
Blotting paper is used in chemical analyses as stationary phase in thin-layer chromatography. Blotting paper is also used in pool/spa maintenance to measure pH balance. Small squares of blotting paper attached to disposable plastic strips are impregnated with pH sensitive compounds usually extracted from lichens, especially Roccella tinctoria. These strips are used similarly to litmus strips, however filter paper is usually used for litmus strips, generally to allow for the property of diffusion.
Drugs
Drugs active in microgram range, most notably LSD, are commonly distributed illicitly on blotting paper. A liquid solution of the drug is applied to the blotting paper, which commonly is perforated into individual doses and artfully decorated with what is known as blotter art. Vanity blotter is blotter art that has not been exposed to LSD and is usually sold as a collectible, although inevitably much of this art ends up in illegal distribution. The artwork is printed onto blotter paper and then sometimes perforated into tiny squares or "tabs" which can be torn or cut apart. Most blotter art designs have grid lines as part of the design to either aid in perforation or to be left as a cutting grid. Blotter as a delivery method allows for easy dosing of potent substances and easy sublingual administration of drugs which has made it increasingly popular as a preparation for other potent drugs including 25I-NBOMe and alprazolam.
Plain white LSD blotter without artwork is commonly referred to as WoW (White on White) and is usually not perforated but rather gridded with a pen and sometimes laid on commonly obtained watercolor paper.
Writing
Blotting is frequently necessary when using dip pens and occasionally when using fountain pens. This was first done by sprinkling pounce over the wet ink.
When used to remove ink from writings, the writing may appear in reverse on the surface of the blotting paper, a phenomenon which has been used as a plot device in a number of detective stories, such as in the Sherlock Holmes story "The Adventure of the Missing Three-Quarter".
Cosmetics
Blotting papers are also commonly used in cosmetics to absorb excess sebum oil from the face. They are popularly marketed and have been sold by numerous cosmetic brands worldwide.
The papers are often dyed, for wider market appeal, and dusted with salicylic acid and minerals to actively prevent the formation of comedones and acne. However, there is a popular debate of whether blotting papers can help reduce acne by absorbing excess oil, or cause it. The quality of the blotting papers and the use of other ingredients such as mineral oils may be a determining factor.
Ritual Magic
During the Renaissance in Iceland, blotting paper had a small religious significance whereas it was used as a tool for ceremonial magic. This becomes noticeable in the Galdrabók, a grimoire (magic spell book) of the time period in which the reader is directed to draw sigils on blotting paper to attain success.
See also
Blotting paper coffee filter
Notes
References
Visual arts materials
Cosmetics
Lysergic acid diethylamide
Paper
Paper products
|
2190799
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82%20%D0%93%D1%80%D1%83%D0%B7%D1%96%D1%97
|
Аграрний університет Грузії
|
Аграрний університет Грузії — приватний заклад вищої освіти. Один з найстаріших вишів Грузії, університет став одним із найпрестижніших і рейтингових вишів після того, як він в 2011 році у перейшов в управління благодійної організації Фонд Знань, заснованої Кахою Бендукідзе. В результаті проведених реформ Аграрний університет став закладом вищої освіти в Грузії, що найшвидше розвивається. За рейтингом середніх балів, що надійшли вже в 2013 році Аграрний університет вийшов на шосте місце серед існуючих в Грузії 60 вишів.
Навчальні програми максимально наближені до програм провідних вишів Європи. В Аграрному університеті викладають висококваліфіковані професори та викладачі, в тому числі ті грузинські вчені, які працювали в західних університетах і повернулися на батьківщину, щоб продовжити наукову і викладацьку діяльність в грузинському університеті.
Партнерами тбіліського університету є 13 університетів Європи, Америки і Азії, що дає студентам можливість взяти участь в програмах по обміну.
Аграрний університет Грузії об'єднує три факультети:
Факультет аграрних та природничих наук
Інженерно-технологічний факультет
Факультет бізнес-адміністрування
Навчання в університеті здійснюється як за програмами бакалаврату, магістратури та докторантури, а також за професійною програмою.
2011 року, до переходу Аграрного університету в підпорядкування Фонду Знань, за рейтингом середніх балів абітурієнтів, що вступили до вишів, університет займав 37-е місце. Після реформ проведених Фондом Знань, університет став одним з провідних закладів вищої освіти Грузії. Заклад має сучасну інфраструктуру і лабораторії.
Посилання
Офіційний сайт
Аграрні університети
Навчальні заклади Тбілісі
Університети Грузії
Засновані в Грузії 1929
|
2716572
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B5%20%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B5
|
Вісенте Кантаторе
|
Вісенте Кантаторе (6 жовтня 1935, Росаріо — 15 січня 2021) — аргентинський та чилійський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.
Ігрова кар'єра
У дорослому футболі дебютував виступами за команду «Тальєрес», після цього грав за клуби «Сан-Лоренсо» та «Тігре», але закріпитись в аргентинському футболі не зумів
1960 року Кантаторе покинув Аргентину і відправився у Чилі, ставши гравцем «Рейнджерса» (Талька), а у 1963 році перейшов у «Сантьяго Вондерерз», що заплатив за гравця 80 мільйонів ескудо. Відіграв за команду з Вальпараїсо наступні вісім сезонів своєї ігрової кар'єри, вигравши чемпіонський титул в 1968 році.
Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Депортес Консепсьйон», за який виступав протягом 1971—1973 років.
Кар'єра тренера
Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1975 року, очоливши тренерський штаб клубу «Депортес Консепсьйон». Після цього працював з кількома іншими місцевими клубами, останнім з яких був «Кобрелоа». З ним Кантаторе у першому ж сезоні виграв чемпіонат Чилі, а вв1981 році закінчив сезон на другому місці і вийшов у фінал Кубка Лібертадорес, де «Кобрелоа» була переможена бразильцями з «Фламенго». У 1982 році клуб знову виграв чемпіонат Чилі і брав участь у фіналі Кубка Лібертадорес. Цього разу чилійці поступились уругвайському «Пеньяролю». Протягом останніх двох сезонів в клубі Кантаторе показував не такі хороші результати: в 1983 році його команда закінчила на другому місці, а в 1984 році досягла лише четверте місце.
Тим не менш результати Кантаторе дозволили переконати чилійську федерацію футболу в 1984 році запросити Вісенте очолити збірну Чилі. В товариському матчі проти Мексики (1:0) 28 жовтня в Сантьяго-де-Чилі Кантаторе дебютував як тренер збірної. Однак ця гра так і залишилась єдиною в кар'єрі тренера, оскільки через розбіжності з керівництвом федерації він відмовився від посади.
У 1985 році Кантаторе переїхав в Європу, щоб очолити іспанський «Реал Вальядолід», який з перервою очолював до 1989 року. Головними досягненнями цього періоду стало відкриття у складі команди «Б» майбутньої іспанської зірки Фернандо Єрро, а також виведення клубу у фінал Кубку Іспанії у останньому сезоні 1988/89.
1989 року став головним тренером іншої іспанської команди «Севільї». У перший сезон андалузький клуб витратив великі суми на покупку досить відомих футболістів. У числі «придбань» були Ерреро, Прієто, до команди приєдналися Посо і Паскуаль. Перші матчі показали ефективність обраного тренером курсу, оскільки команда з першого разу зайняла шосте місце і кваліфікувалась до Кубка УЄФА, хоча значною мірою цьому допоміг не новий гравець, а Тоні Польстер, що забив 33 голи. Однак іспанський клуб не зміг пройти другий етап змагань через невдалий матч, проведений в Москві зі столичним «Торепедо» (0:2). У результаті, закінчивши той сезон на восьмому місці, Кантаторе вирішив покинути пост наставника «Севільї».
Після цього Кантаторе повернувся до Чилі, де очолив «Універсідад Католіка». Зі столичним клубом Кантаторе виграв в 1991 році Кубок Чилі, перемігши свою колишню команду «Кобрелоа». На додаток він також виграв </ref> (офіційний турнір, який визначав учасників країни у Кубку Лібертадорес) і зайняв третє місце в чемпіонаті.
1999 року став головним тренером команди «Росаріо Сентраль», клубу зі свого рідного міста. Але як і у статусі гравця, тренером у Кантаторе в аргентинському футболі закріпитись не вдалось і він пішов в відставку з поста після поразки від «Хімнасії і Есгріми» та повернувся до Чилі, очоливши чемпіона крани «Коло-Коло». Тим не менш команда виступила вкрай невдало у Кубку Лібертадорес 1994 року, вилетівши вже у 1/8 фіналу від колумбійського «Хуніора Барранкілья», після чого Кантаторе в листопаді був звільнений.
Того ж року Вісенте повернувся до роботи в Іспанії, очолювши тренерський штаб клубу «Тенерифе» і ставши наступником свого співвітчизника Хорхе Вальдано, який приєднався до «Реал Мадрида». У Ла Лізі сезону 1994/95 «Тенерифе» виступив невдало, зайнявши лише п'ятнадцяте місце в таблиці і лише злегка уник зони вильоту, тому Кантаторе в кінці сезону змушений був покинути клуб.
Влітку 1996 року Кантаторе втретє у своїй кар'єрі очолив «Реал Вальядолід» і у сезоні 1996/97 років став з ним сьомим у Ла Лізі. На початку наступного сезону, 16 вересня 1997 року, латиноамериканського наставника відправили у відставку. На той момент клуб програв три з трьох матчів нового чемпіонату. Це рішення викликало полеміку серед вболівальників клубу, а фахівцям довелося констатувати, що цей крок позначив кінець кращої пори клубу.
У грудні 1997 року став головним тренером португальського «Спортінга», проте вже через двадцять днів звільнився з посади через особисті причини.
Влітку 1998 року був запрошений керівництвом клубу «Реал Бетіс» очолити його команду, але вже в жовтні пішов у відставку після поразки від «Валенсії» (1:5). В той же час він оголосив про свій намір закінчити свою кар'єру тренера. Тим не менш 12 червня 2000 року Кантаторе підписав контракт зі «Спортінгом» (Хіхон), яким він керував до своєї відставки 16 січня 2001 року, після чого остаточно завершив тренерську діяльність, незважаючи на той факт, що він отримав деякі пропозиції від таких клубів, як «Сампдорія» та «Крус Азул».
Титули і досягнення
Як гравця
Чемпіон Чилі (1):
«Сантьяго Вондерерз»: 1968
Як тренера
Чемпіон Чилі (2):
«Кобрелоа»: 1980, 1982
Особисті
за версією Don Balón: 1996—97
Примітки
Посилання
Чилійські футболісти
Чилійські футбольні тренери
Футболісти «Тальєреса»
Футболісти «Сан-Лоренсо»
Футболісти «Тігре»
Футболісти «Рейнджерс» (Талька)
Футболісти «Сантьяго Вондерерз»
Футболісти «Депортес Консепсьйон»
Тренери ФК «Депортес Консепсьйон»
Тренери ФК «Аудакс Італьяно»
Тренери ФК «Кобрелоа»
Тренери ФК «Універсідад Католіка»
Тренери ФК «Росаріо Сентраль»
Тренери ФК «Коло-Коло»
Тренери ФК «Тенерифе»
Тренери ФК «Спортінг» (Хіхон)
Чилійські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Аргентині
Уродженці Росаріо
Тренери ФК «Лота Швагер»
Натуралізовані громадяни Чилі
Аргентинські емігранти до Чилі
|
4054524
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hakkasan
|
Hakkasan
|
Hakkasan is a Chinese restaurant first opened in Fitzrovia in London, England but has since expanded to many cities worldwide. The restaurant was founded in 2001 by Alan Yau, who was also behind the Wagamama Japanese restaurants and later the Yauatcha restaurant, also in London. It serves modern Chinese cuisine fused with Western upscale dining experience. The Hakkasan group has also branched into hospitality and entertainment including a nightclub opened in Las Vegas.
History
The restaurant opened in April 2001 at Hanway Place, London by Alan Yau. It distinguished itself from the other Chinese restaurants in London by offering upmarket fare combined with Western dining experience. The restaurant has a distinctive interior designed by the French designer Christian Liaigre fusing modern aesthetic with traditional Chinese motifs, and features a carved wooden cage as dining space. Elements of the restaurant design is replicated in other Hakkasan restaurants.
In January 2008, Yau sold the majority interest of Hakkasan and Yauatcha to Tasameem Real Estate, an investment company based in Abu Dhabi. The restaurant expanded quickly, a second London restaurant covering two floors for up to 220 guests opened in November 2010 on Bruton Street in Mayfair. Other Hakkasan restaurants have opened in New York City, San Francisco, Miami, Shanghai, Mumbai, Abu Dhabi, Dubai, and Jakarta, with 12 locations opened in total.
Hakkasan has developed into a global brand since its beginning as a restaurant in London and diversified into other activities. Associated brands of Hakkasan include Ling Ling, OMNIA and Jewel.
The Hakkasan Group has also opened a number of sister restaurants named Ling Ling in Marrakesh, Mykonos, Mexico City, as well as Aker Brygge in Oslo, Norway opened in April 2017. In April 2018, Hakkasan entered into a partnership with Grupo Vidanta to open a chain of venues including an Omnia Dayclub in Mexico. They have also opened a Dayclub Indonesia with KAJA Group and Alila Hotels, and more planned in Saudi Arabia. The group also intends to open boutique hotels.
In May 2020, the Hakkasan Group announced the permanent closure of their San Francisco restaurant, due to the economic impact of COVID-19.
Hakkasan Las Vegas
In 2013, Hakkasan formed a partnership with Angel Management Group creating their first nightclub located at the MGM Grand in Las Vegas. The five-story 80,000 square foot venue holds close to 7,500 patrons. It typically features world class DJs such as Calvin Harris, Hardwell, Nervo and Tiësto, some of which have regular residencies . It is said that some DJs such as Tiësto are paid from $150,000 to $300,000 per night.
Rankings
The London restaurant on Hanway Place gained its first Michelin star rating in January 2003, and became the first Chinese restaurant in Britain to earn a Michelin star. The second restaurant opened in Mayfair also received a Michelin star in 2012, and both have kept their Michelin star as of 2019. In the British magazine Restaurant annual global ranking of The World's 50 Best Restaurants, Hakkasan was ranked in the list from 2004 to 2009, for example, it was rated 14th in 2004, and 19th in 2008.
The Hakkasan nightclub in Las Vegas was ranked No. 3 in the list of Top 100 clubs by DJ Magazine in 2015.
In popular culture
The restaurant was featured in the film ''About A Boy.
See also
List of Chinese restaurants
References
External links
Asian restaurants in London
Buildings and structures in the City of Westminster
Michelin Guide starred restaurants in London
Chinese community in the United Kingdom
Chinese restaurants in the United Kingdom
Tourist attractions in the City of Westminster
|
1730950
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8F%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%20%D0%91%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Тумеля Михайло Броніславович
|
Тумеля Михайло Броніславович
Михайло Броніславович Тумеля, (18 лютого 1963, Мінськ) — відомий білоруський режисер, аніматор, художник і сценарист.
Біографія
Вчився на факультеті архітектури Білоруського політехнічного інституту (1980–1985), на Вищих курсах сценаристів та режисерів у Москві(1987–1988), клас Е. Назарова і Ю. Нарштейна). У цех мультиплікаційного кіно к/с «Білорусьфільм» прийшов у 1978 році ще школярем, працював фарбувальником фаз у мультфільмі «Вам старт» (1979) та примальовником у м/ф «Ковбойські ігри» (1985). З 1985 — на студії мультиплікаційного кіно к/с «Білорусьфільм». У 1989–1999 — режисер мінської студії «АФ Центр», одночасно в 1998–2000 роках працював за контрактом на анімаційних студіях в Москві, Портланді (США) і Сеулі (Південна Корея), у 1992–1993 вів заняття по основах анімації на курсах при к/с «Троїцький міст» (Санкт-Петербург). Ведучий телепередачі «Мультиклуб» на білоруському телебаченні (1994–2005). Зняв ряд рекламних роликів і ТВ-заставок. Співпрацює зі студіями «Пілот», «Панорама». Член АСІФА. Знімався у документальних серіалах «Світ анімації чи анімація світу» (2001), «Фабрика чудес» (серія «Режисер-мультиплікатор», 2005), «Невагоме життя» (2006).
Фільмографія
2007 «Повість минулих літ»
2008 «Белоруські приказки»
2010 «Витинанка-вирізанка»
2011 «Белоруські приказки»
Нагороди
«Витинанки-вирізанки» — приз за найкращу режисуру на Відкритому російському фестивалі анімаційного кіно, Суздаль 2011.
Примітки
Посилання
Міхаіл Тумеля: Зрабіў бы «залаты» DVD беларускай анімацыі
Білоруські режисери
Уродженці Мінська
Випускники Білоруського національного технічного університету
|
887572
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/B.Y.O.B.
|
B.Y.O.B.
|
B.Y.O.B. ("Bring Your Own Bombs") — це пісня гурту «System of a Down», яка була видана першим синглом з четвертого альбому гурту Mezmerize, у 2005 році. Як і їхня попередня пісня «Boom!», вона була написана на знак протесту проти війни в Іраку.
Нагороди
B.Y.O.B. виграла категорію «Найкраще хард-рок виконання» на церемонії вручення премії «Греммі» 2006 року.
Трек-лист
Посилання
Сингли 2005
Пісні System of a Down
Серпень 2005
Події 2 серпня
Англомовні пісні
Рок-пісні
|
4110537
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BD%20%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%28%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%82%29
|
Пан Каньовський (балет)
|
Пан Каньовський (балет)
«Пан Каньовський» — балет на 3 дії Михайла Вериківського. Перший український національний балет, присвячений героїчній боротьбі українського народу проти панщини у другій половині XVIII століття.
Прем'єра відбулася на сцені Харківського оперного театру 19 квітня 1931 року.
Опис
В основі лібрето українська народна історична пісня «У містечку Богуславку…» про трагічну долю красуні Бондарівни, що гордо відкинула залицяння магната Потоцького, не скорилася йому. Смерть Бондарівни викликала спалах народного гніву.
Михайло Вериківський роботу над літературною основою балету розпочав у 1925 році, клавір був закінчений у 1926 році, а єдиний варіант партитури датований жовтнем–груднем 1929 року. Композитор працював над балетом «Пан Каньовський» протягом усього життя. У кожній наступній редакції твір М. Вериківського отримував нову назву: «Ягелло», «Весняна казка», «Бондарівна»
Постановний склад
Постановка — Василь Верховинець та Василь Литвиненко;
Лібрето — Ю. Ткаченко та Михайло Вериківський;
Художник — Іван Курочка-Армашевський;
Диригент — Михайло Вериківський.
Артисти
Любина Бондарівна — Валентина Дуленко;
Ярош — Василь Литвиненко;
пан Каньовський — Михайло Мономахов.
У виставі брали участь: Галина Лерхе, Клавдія Васіна, Ростислав Захаров, Олександр Соболь, Антоніна Яригіна, Костянтин Муллер та інші.
Сприйняття
Актори про постановку
Валентина Дуленко: «Працюючи з нами, Василь Миколайович (Верховинець) постійно підкреслював, що в народному танці усе повинно співати — голова, руки, ноги, плечі, а головне — душа[…] Репетиції з Василем Миколайовичем завжди проходили дуже продуктивно, і у мене склалось враження, що Литвиненко готовив танці начорно, а Верховинець відпрацьовував їх, доводив до досконалості, тобто здійснював ювелірну, парадну роботу».Олесандр Соболь: «Верховинець вимагав, щоб у виставі не було значних відхилень від фольклору, щоб всюди зберігався національний колорит, бо інакше не здійсниться українська постановка. Артисти усе це розуміли і цілком його підтримували[…] За порадою Верховинця, до спектаклю увійшло багато обрядових танців, пов'язаних з весіллям і збиранням хліба. Балет іскрився безліччю яскравих сцен народного гуляння. Оті птахи, оті звірі, оті рухи на ходулях — все те прикрашало постановку, сприяло успіхові спектаклю.
Тільки дякуючи Верховинцю, ми в усіх танцювальних побудовах, у кожній мізансцені відчули справжній український аромат, відчули, як і в якому стилі повинен проходити весь балет. Навіть в чисто класичних танцях заявились певні національні ознаки, аби класика органічно поєднувалась з національним колоритом і не вибивалась із стилю».
Науковці про балет
Оксана Давидова: «У своєму першому балеті М. Вериківський не відійшов від принципу народної музики як основи твору, зокрема — тих самих веснянок, які стали одними з головних мотивів танцювальних сюїт балету. Як зазначає відома українська дослідниця хореографічного жанру М. Загайкевич, однією з найцікавіших рис спектаклю „Пан Каньовський“ є характеристика певних героїв і ключових моментів сюжету через певний фольклорний жанр: так, наприклад, для створення образів гайдамаків композитор використав козачок, а задля відтворення емоційних моментів народного гніву — інтонації героїчних пісень і дум.
На думку М. Загайкевич, саме „Пан Каньовський“ М. Вериківського проклав шлях становленню сучасного українського балету».Тетяна Зайдель: «…у процесі роботи над втіленням „Пана Каньовського“ були створені зразки жіночого, чоловічого і дуетного танців національного класичного балету, а також кордебалетних танцювальних композицій і структур, що синтезували елементи класичної та української народно-сценічної хореографії.
Чоловічий танець, сповнений стрімких обертань і високих стрибків, гармонійно поєднався з різноманітними формами класичних чоловічих варіацій. Жіночі танці характерні легкими і високими стрибками, вишуканою пластикою рук. Для танцювального дуету були характерні своєрідно переінтоновані класичні пози, оригінальне поєднання елементів традиційного па-де-де з структурними особливостями народного парного танцю».Наталія Семенова: «…в ній (виставі) сміливо для того періоду здійснено синтез рухів класичного й українського народного танців. Класичні дуетні та сольні танці змінювалися масовими народними танцями і навпаки. У деяких фрагментах постановники забарвлювали класичні па позами та положеннями, характерними для танцю народного, використовували яскраві елементи фольклорної танцювальної техніки, особливу увагу приділяли взаємовідносинам у парі та підтримкам. Крім того, в балеті вперше український жіночий танець було виконано з використанням техніки танцю на пуантах, що свідчило про високий рівень української хореографічної культури».
Постановки
1931 р. — Київська державна академічна українська опера (18 жовтня 1931 року), постановка — Василя Верховинця та Василя Литвиненка, художники — Іван Курочка-Армашевський та Наталія Алексеєва-Горбунова, диригент — Микола Радзієвський; Любина Бондарівна — Олександра Гаврилова, Софья — Клавдія Васіна, Марина — В. Бакалейникова, Ярош — Василь Литвиненко, пан Каневский — К. Манкутевич, пан Тридурский — Миколай Дельсон.
1932 р. — Державний робітничий оперний театр (Дніпропетровський театр), балетмейстер Павло Йоркин.
1932 р. — Державна українська Лівобережна опера, балетмейстер — Ф. Пинно.
Примітки
Балети
Українські балети
|
2627576
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%A1%D1%96%D0%BA%D1%81%D0%BE%D1%8F%20%28%D0%94%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%87%29
|
Вулиця Сіксоя (Дрогобич)
|
Вулиця Сіксоя (Дрогобич)
Вулиця Руслана Сіксоя — одна із вулиць Дрогобича. Розташована у місцевості Плебанія.
Назва
У радянські часи названа на честь російського композитора, засновника російської класичної музики Михайла Глінки.
21 квітня 2022 року вулицю Глінки перейменували на честь полеглого військового Руслана Сіксоя.
Чоловік був одружений з дрогобичанкою.
Історія та забудова
Вулиця Руслана Сіксоя — одна із найзагадковіших вулиць Дрогобича, оскільки пройтися нею неможливо — де-факто, вона не існує. До неї прикріплено три будівлі: № 1 та № 15 (фактично розташовані на вулиці Максима Залізняка) та № 15/1 (фактично розташований на провулку Чумацькому).
Запроектована вулиця за часів Радянського Союзу. Мала простягатись із заходу на схід на 140 метрів, сполучаючи вулицю Михайла Лермонтова та провулок Четарів, паралельно до вулиці Максима Залізняка.
Забудова вулиці особнякова 70-х рр. XX ст.
Примітки
Джерела
Вулиці Дрогобича
Вулиці Дрогобича, названі на честь людей
|
22134317
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Vitaliy%20Shumbarets
|
Vitaliy Shumbarets
|
Vitaliy Shumbarets (born 14 July 1983 in Kremenets, Ternopil Oblast) is a Ukrainian ski jumper who has competed since 2003. He finished 45th in the individual normal hill event at the 2010 Winter Olympics in Vancouver, British Columbia, Canada.
Shumbaret's best finish at the FIS Nordic World Ski Championships was 13th in the team large hill event twice (2003, 2007) while his best individual finish was 35th in the individual large hill event at Liberec in 2009.
His best World cup finish was ninth in a team large hill event at Finland in 2008 while his best individual finish was 21st in an individual large hill event at Japan in January 2010.
References
1983 births
Living people
Olympic ski jumpers for Ukraine
Ski jumpers at the 2010 Winter Olympics
Ukrainian male ski jumpers
People from Kremenets
Sportspeople from Ternopil Oblast
|
4119541
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/USS%20Aaron%20Ward%20%28DD-132%29
|
USS Aaron Ward (DD-132)
|
USS Aaron Ward (DD-132)
«Аарон Вард» (військовий корабель, ескадрений міноносець типу «Вікс» військово-морських сил США за часів Першої та Другої світових війн.
«Аарон Вард» був закладений 11 серпня 1918 року на верфі Bath Iron Works у Баті, штат Мен, де 10 квітня 1919 року корабель був спущений на воду. 21 квітня 1919 року він увійшов до складу ВМС США. Входив до складу 13-ї дивізії есмінців 2-ї ескадри Атлантичного флоту. Входив до складу Нейтрального патруля, який діяв поздовж західного узбережжя США.
Історія служби
9 вересня 1940 року переданий за угодою «есмінці в обмін на бази» Королівському ВМФ Великої Британії під назвою «Каслтон» (I23), де проходив службу до кінця війни.
29 червня «Каслтон» виходив на ескорт конвою WS 9B.
15 серпня з есмінцями «Антілоуп», «Чарльзтаун», «Дуглас», «Джорджтаун», «Інтрепід», «Лімінгтон», «Саладін» та польським «Позаріця» провадив ескорт зі Скапа-Флоу до Клайду, що вийшов для окупації Азорських островів, але в останній момент операція була скасована.
Див. також
Bourrasque (есмінець)
HNoMS Garm (1913)
Z-1 Leberecht Maass
Баку (лідер ескадрених міноносців)
Ескадрені міноносці типу 7
Ескадрені міноносці типу «Бетл»
Примітки
Виноски
Джерела
Посилання
USS AARON WARD (DD-132)
HMS Castleton (1940)
Література
Chesneau, Roger & Kolesnik, Eugene M Conway's All the World's Fighting Ships 1860—1905.. — Conway Maritime Press. — Greenwich: 1979. — ISBN 0-8317-0302-4
Шишов А. А. Эскадренные миноносцы США (1916—1922). — СПб.: Крепость, 2001. — Т. 1. — 256 с. — (Боевые корабли мира). — 2000 экз. — ISBN 5-94291-005-1.
Ескадрені міноносці типу «Вікс»
Кораблі 1919
Ескадрені міноносці США часів Другої світової війни
Ескадрені міноносці Великої Британії часів Другої світової війни
Кораблі, названі на честь людей
|
12488800
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Flat-billed%20vireo
|
Flat-billed vireo
|
Flat-billed vireo
The flat-billed vireo (Vireo nanus) is a species of bird in the family Vireonidae. It is endemic to the Caribbean island of Hispaniola (split between Haiti and the Dominican Republic).
Habitat
Its natural habitat is subtropical or tropical dry forests.
References
flat-billed vireo
Endemic birds of Hispaniola
Birds of the Dominican Republic
Birds of Haiti
Endemic birds of the Caribbean
flat-billed vireo
flat-billed vireo
Taxonomy articles created by Polbot
|
1976455
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Орлинівська сільська рада
|
Орлинівська сільська рада — адміністративно-територіальна одиниця та орган місцевого самоврядування у складі Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим. Адміністративний центр — село Орлине.
Загальні відомості
Населення ради: 6 330 осіб (станом на 2001 рік)
Населені пункти
Сільській раді підпорядковані населені пункти:
с. Орлине
с. Гончарне
с. Кизилове
с. Новобобрівське
с. Озерне
с. Павлівка
с. Передове
с. Підгірне
с. Резервне
с. Родниківське
с. Розсошанка
с. Тилове
с. Узунджи
с. Широке
Склад ради
Рада складається з 30 депутатів та голови.
Голова ради: Сендерович Валерій Юрійович
Секретар ради: Ступін Сергій Павлович
Керівний склад попередніх скликань
Примітка: таблиця складена за даними сайту Верховної Ради України
Депутати
За результатами місцевих виборів 2010 року депутатами ради стали:
За суб'єктами висування
За округами
Примітки та джерела
Адміністративний устрій Бахчисарайського району
|
1923744
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B0
|
Кліматична карта
|
Кліматична карта — географічна карта, на яких показано особливості клімату даної території (кількісна характеристика метеорологічних явищ та числові показники).
На кліматичній карті відображаються результати багаторічних спостережень на певній території (материк, країна, окремий регіон або їх частина) кліматичних умов. Ці карти можуть показувати як окремі параметри клімату (температура, опади, напрямок переважаючих вітрів за сезонами року тощо), так і їхні комбінації.
Для кращого сприйняття окремі показники, наприклад, температури повітря, атмосферного тиску, зображаються у вигляді ізоліній. Для відображення даних про середні температури — ізотерм. Кліматичні карти також можуть містити інформацію про тривалість сонячного сяйва, сумарну сонячну радіацію, атмосферний тиск.
Див. також
Геологічна карта
Географічна карта
Джерела
Кліматичні карти // Твердохлєбов І. Т., Таракчеєв М. Р. Словник-довідник учителя географії. — К., 1981. — с. 66.
Географічні карти
Кліматологія
|
5061824
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D0%BC%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B4
|
Дамвалд
|
Дамвалд — село в нідерландській провінції Фрисландія. Адміністративний центр муніципалітету Дантюмадел. Його населення станом на 2020 рік складало 5630 осіб, що робить його найбільшим селом громади.
Галерея
Примітки
Посилання
Сайт про село
Офіційний сайт муніципалітету Дантюмадел
Населені пункти провінції Фрисландія (Нідерланди)
Дантюмадел
|
2028913
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%B7%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%A8%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Лозуватська сільська рада (Шполянський район)
|
Лозуватська сільська рада (Шполянський район)
Лозуватська сільська рада — адміністративно-територіальна одиниця та орган місцевого самоврядування у Шполянському районі Черкаської області. Адміністративний центр — село Лозуватка.
Загальні відомості
Населення ради: 1 431 особа (станом на 2001 рік)
Населені пункти
Сільській раді підпорядковані населені пункти:
с. Лозуватка
с. Кам'януватка
Склад ради
Рада складалася з 16 депутатів та голови.
Голова ради: Бойко Станіслав Миколайович
Секретар ради: Дубик Олександр Анатолійович
Керівний склад попередніх скликань
Примітка: таблиця складена за даними сайту Верховної Ради України
Депутати
За результатами місцевих виборів 2010 року депутатами ради стали:
За суб'єктами висування
За округами
Примітки та джерела
Адміністративний устрій Шполянського району
|
1796764
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%8B%D0%B9%20%D0%A4%D0%BB%D0%BE%D1%82
|
Северный Флот
|
Северный Флот
«Северный Флот» (абревіатура СФ) — російський рок-гурт, заснований колишніми музикантами гурту Король и Шут у 2013 році, після смерті лідера гурту Михайла Горшеньова.
Дискографія
Студійні альбоми
2014 — Всё внутри
2016 — Мизантропия
2018 — Иной
2021 — 2020
Концертні альбоми і відео
2017 — Live in Moscow
Сингли
2013 — Стрелы
2014 — Вперёд и вверх
2014 — Рождённый убивать
2015 — Революция на вылет
2015 — Поднимая знамя
2017 — Время любить
2019 — Спутник
2019 — Мёртвый изнутри
2021 — Пританцовывай
2021 — Акустика
2024 — Северный слот (feat. Слот)
Відеокліпи
2014 — Вперёд и вверх
2015 — Революция на вылет
2017 — Время любить
2018 — Здравствуй, страна!
2019 — Спутник
Участь в триб'ютах
«Слот XX tribute» (2022)
Позаальбомні треки
2016 — Грехи (студійна версія пісні Король и Шут з рок-опери TODD)
Нагороди і номінації
Посилання
Офіційний сайт гурту «Северный Флот»
Російські музичні гурти
Російські рок-гурти
Музичні колективи, що з'явились 2013
Музика Санкт-Петербурга
Засновані в Росії 2013
|
2700523
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%95%D0%A1%20%D0%9F%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B0
|
ГЕС Пікара
|
ГЕС Пікара – гідроелектростанція на півдні Індії у штаті Тамілнад, яка використовує ресурс зі сточища річки Moyar, лівої притоки Бхавані, котра в свою чергу є правою притокою Кавері (кількома рукавами впадає у Бенгальську затоку за пів сотні кілометрів на південь від Пудучеррі).
У верхній течії Moyar, котра спершу носить назви Mukurthi та Пікара, тече в північному напрямку. В районі Гленморган вона починає описувати вигнуту на захід дугу, протікаючи на зворотному шляху у східному напрямку через ущелину Moyar. Великий перепад висот між ущелиною та районом Гленморган використали за допомогою дериваційного каскаду із двох ступенів. Ресурс для роботи верхнього з них – ГЕС Пікара – відводився зведеною на початку 1930-х років на Пікарі мурованою греблею Glenmorgan Forebay висотою 16 метрів та довжиною 80 метрів. Зазначена споруда створила певний підпір та спрямувала воду на північ до сточища річки Сігур (впадає праворуч у Moyar в центральній частині однойменної ущелини), при цьому спершу ресурс прямує через водорозділ по каналу довжиною кілька сотень метрів, а далі трасу деривації продовжує ділянка напірних водоводів довжиною 3 км, котрі виводять до розташованого поблизу селища Сінгар наземного машинного залу. Відпрацьована вода скидається у струмок Kurumamat Halla, який природним шляхом впадав ліворуч до нещодавно згаданої Сігур, проте після спорудження нижньої станції каскаду – ГЕС Moyar – в основному дренується через неї до ущелини вище від устя Сігур.
Первісно ГЕС використовувала лише природний режим течії річки, який сильно залежить від сезону мусонів. Проте майже одразу вирішили оптимізувати її роботу за допомогою накопичення ресурсу, для чого в 1938-му звели муровану греблю Mukurthi висотою 34 метри та довжиною 162 метри, яка потребувала 35 тис. м3 матеріалу та утримує сховище з об’ємом 51 млн м3 (корисний об’єм майже такий же – 50,7 млн м3). За цим у 1950-х роках між Mukurthi та Glenmorgan Forebay з’явилась гребля Пікара – все так же традиційна для Індії мурована споруда висотою 56 метрів та довжиною 194 метри, що потребувала 17 тис. м3 матеріалу та утримує водойму з об’ємом 56,6 млн м3. Створення сховищ дозволило підсилити машинний зал: якщо в 1932-1933 тут встановили три турбіни потужністю по 7 МВт, то в 1938-му додали ще дві по 11 МВт, а в 1954-му – дві по 13,6 МВт (можливо відзначити, що на початку 21 століття гідроагрегат №4 вивели з експлуатації).
У подальшому реалізували ще ряд проектів, спрямованих на розширення ресурсної бази. В 1963 році завершили греблю Kamarajsagar (Sandynallah) висотою 33 метри та довжиною 241 метр, яка потребувала 52 тис м3 матеріалу. Вона перекрила у верхній течії згадану вище праву притоку Moyar річку Сігур, утворивши водосховище з об'ємом 26,6 млн м3 (корисний об'єм 21,7 млн м3) та збільшивши водозбірну площу на 44 км2, при цьому додатковий ресурс перекидається до сховища греблі Пікара за допомогою тунелю. В подальшому реалізували ще два проекти з перекидання води із менших водотоків басейну – під’єднали розташовану західніше від течії Пікари долину Naduvattam (1976 рік, плюс 12,8 км2 водозбору), а також долини Lone і Melkodmund, котрі лежать на схід від Пікари, між нею та долиною Сігур (плюс 13 км2 водозбору). Як наслідок, загальна площа, з якої надходить ресурс для проекту, збільшилась майже вдвічі – до 154 км2. Втім, можна відзначити, що вода з двох потоків правобережжя самої Пікари (долини Porthimund та Парсонс) спрямовується на південний схід для використання у гідроенергетичній схемі на річці Кунда, котра, як і Moyar, є лівою притокою Бхавані (ГЕС Кунда I та інші).
Збільшення доступного для проекту ресурсу призвело у 1971-1976 роках до спорудження на Пікарі в районі Glenmorgan нової греблі – New Pykara Forebay, яка має висоту 45 метрів при довжині 236 метрів, потребувала 78 тис м3 матеріалу та утримує балансуюче сховище з об’ємом 5,6 млн м3.
На початку 21 століття вирішили використати існуючу схему водозбору для використання в проекті Pykara Ultimate Stage Hydro Electric Project (PUSHEP). Другий машинний зал при цьому спорудили у підземному виконанні більш ніж на кілометр ближче до сховища Pykara Forebay ніж попередній. В той же час, відпрацьована вода з нового об’єкту потрапляє до відвідного тунелю довжиною 6,8 км, який завершується значно нижче по течії Kurumamat Halla на початку водосховища Maravakkandy. Це дало змогу досягти напору у 1038 метрів проти 844 метрів у агрегатів машинного залу Сінгара. За проектом PUSHEP встановили три турбіни того ж типу Пелтон, як і у першої черги, проте значно більшою одиничною потужністю у 50 МВт.
Примітки
Пікара
|
2697837
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA
|
Деріївський заказник
|
Деріївський заказник — загальнозоологічний заказник місцевого значення в Україні. Об'єкт розташований на території Онуфріївського району Кіровоградської області, поблизу села Успенка.
Площа — 100 га, статус отриманий у 1993 році.
Джерела
Рішення Кіровоградської обласної ради №187 від 19.02.1993 р.
Загальнозоологічні заказники Кіровоградської області
Природоохоронні об'єкти, засновані 1993
|
29738176
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Viktor%20Petermann
|
Viktor Petermann
|
Viktor Petermann (26 May 1916 – 19 May 2001) was a German Luftwaffe ace and recipient of the Knight's Cross of the Iron Cross during World War II. The Knight's Cross of the Iron Cross was awarded to recognise extreme battlefield bravery or successful military leadership. Viktor Petermann was captured by American troops in May 1945, he was handed over to Soviet troops and was released in August 1945 due to his health problems. At the end of the war he flew the Me 262 fighter jet. During his career was credited with 64 aerial victories, four of them, after he lost his arm in an airfight, all on the Eastern Front.
Career
Petermann was born on 26 May 1916 in Weipert, at the time part of the district of Kaaden in the Sudetenland, present-day Vejprty in the Czech Republic.
On 6 June 1943, Petermann was wounded in aerial combat with Yakovlev Yak-1 fighters near Petrovskaya located approximately northwest of Slavyansk-on-Kuban. He made an emergency landing of his Messerschmitt Bf 109 G-4 (Werknummer 19527—factory number) near Krasny Oktyabr located west of Slavyansk-on-Kuban at 18:00. He returned to his unit on 10 June.
On 1 October 1943, Petermann became a victim of friendly fire when his Bf 109 G-6 (Werknummer 15851) was shot down by German anti-aircraft artillery resulting in an emergency landing at Nove Zaporizhzhya at 12:15. His injuries were severe, requiring the amputation of his left arm and a toe on his left foot.
Summary of career
Aerial victory claims
According to US historian David T. Zabecki, Petermann was credited with 64 aerial victories. Spick also lists him with 64 aerial victories claimed in an unknown number of combat missions. All of his aerial victories were achieved over the Eastern Front. Mathews and Foreman, authors of Luftwaffe Aces — Biographies and Victory Claims, researched the German Federal Archives and found records for 64 aerial victory claims, plus one further unconfirmed claim, all of which claimed on the Eastern Front.
Victory claims were logged to a map-reference (PQ = Planquadrat), for example "PQ 54522". The Luftwaffe grid map covered all of Europe, western Russia and North Africa and was composed of rectangles measuring 15 minutes of latitude by 30 minutes of longitude, an area of about . These sectors were then subdivided into 36 smaller units to give a location area in size.
Awards
Flugzeugführerabzeichen
Front Flying Clasp of the Luftwaffe
Iron Cross (1939)
2nd Class (31 August 1942)
1st Class (16 October 1942)
Wound Badge (1939)
in Black (12 June 1943)
in Silver (22 December 1943)
German Cross in Gold on 23 July 1943 as Feldwebel in the 5./Jagdgeschwader 52
Honor Goblet of the Luftwaffe on 9 August 1943 as Feldwebel and pilot
Knight's Cross of the Iron Cross on 29 February 1944 as Leutnant and pilot in the III./Jagdgeschwader 52
Notes
Works
References
Citations
Bibliography
1916 births
2001 deaths
Luftwaffe pilots
German World War II flying aces
Recipients of the Gold German Cross
Recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross
People from Vejprty
German prisoners of war in World War II held by the Soviet Union
Sudeten German people
German amputees
|
5213445
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B8%20%D0%B7%20%D1%85%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D1%97%20%D0%B3%D1%96%D0%BC%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8%202000
|
Чемпіонат Європи з художньої гімнастики 2000
|
Чемпіонат Європи з художньої гімнастики 2000 пройшов з 1 по 4 червня в місті Сарагоса, Іспанія.
Суддівський скандал у Сарагосі
У 2000 році на європейській першості в Сарагосі (Іспанія) оцінка суддями виступів Олени Вітриченко стала приводом для гучного скандалу. На підставі аналізу відеозаписів її виступів було виявлено, що кілька суддів необ'єктивно занижували оцінки. Федерація гімнастики визнала винними суддів Дерюгіну, Наталію Степанову (Білорусь), Ґабріелу Штюмер (Австрія), Галину Маржину (Латвія), Урсулу Золенкамп (Німеччина) і Наталію Ладзинську (Росія).
Потім президент Гімнастичного Технічного Комітету Абруззіні, стала вимагати суворішого покарання для суддів. В результаті 6 винних суддів були дискваліфіковані на рік. Країни мали відібрати інших суддів для Сіднейських Олімпійських ігор, які б відповідали вимогам Федерації художньої гімнастики. Інших 26 суддів, які судили в Сарагосі, також попередили і їм не дозволили судити в Сіднеї. Вперше в історії художньої гімнастики (взагалі дуже суб'єктивному виді спорту), було доведене і покаране упереджене суддівство.
Медалісти
Медальний залік
Примітки
Чемпіонати Європи з художньої гімнастики
2000 в іспанському спорті
|
38690496
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gabrielle%20Daleman
|
Gabrielle Daleman
|
Gabrielle Daleman (born January 13, 1998) is a Canadian figure skater. She is a 2018 Olympic gold medallist in the team event, the 2017 World bronze medallist, 2017 Four Continents silver medallist, 2014 CS Autumn Classic champion, and two-time Canadian national champion. She represented Canada at the 2014 Winter Olympics in Sochi and at the 2018 Winter Olympics in Pyeongchang.
Personal life
Gabrielle Daleman was born January 13, 1998, in Toronto, Ontario, Canada, to Rhonda and Michael Daleman. She has a younger brother, Zack, who is also a competitive figure skater. She lives in Newmarket, Ontario and attended Pickering College. Her father has taught at the same school.
Daleman has attention deficit hyperactivity disorder and a learning disability affecting her ability to read and write. She has also spoken about an eating disorder which she had from Grade 5 or 6 until after the 2014 Winter Olympics.
Career
Early years
Daleman began skating as a four-year-old, at the Aurora Skating Club. Her motivation grew after watching Joannie Rochette compete at the 2006 Winter Olympics.
Daleman won the junior ladies title at the 2012 Canadian Championships.
2012–2013 season: National silver medallist
Daleman debuted on the ISU Junior Grand Prix series in the autumn of 2012. At the 2013 Canadian Championships, she won the silver medal behind Kaetlyn Osmond. She was sent to the 2013 World Junior Championships and finished sixth.
2013–2014 season: Sochi Olympics
Daleman continued on the JGP series, winning the bronze medal at her event in Poland. In January 2014, after repeating as national silver medallist at the Canadian Championships, she was named in Canada's team to the 2014 Winter Olympics in Sochi in February. At 16 years of age, she was the youngest athlete on the Canadian Olympic team. Daleman was not assigned to the team event, in which Canada won the silver medal, but she did compete in the individual event and finished in seventeenth place.
Around February 2014, she developed a stress reaction (a precursor to a stress fracture) and plantar fasciitis in her right foot.
2014–2015 season: First national title
Daleman began her season with a win at the 2014 Skate Canada Autumn Classic, an ISU Challenger Series event. Making her senior Grand Prix debut, she placed fifth at the 2014 Cup of China and sixth at the 2014 NHK Trophy. Competing with a strep throat at the 2015 Canadian Championships, she placed first in the short program and second in the free skate. Daleman won the national title by a margin of 1.78 points over Alaine Chartrand. She finished seventh at the 2015 Four Continents Championships, 21st at the 2015 World Championships in Shanghai, and 8th at the 2015 World Team Trophy.
In the spring of 2015, Daleman parted ways with her longtime coaches – Andrei Berezintsev and Inga Zusev – and moved from Richmond Hill, Ontario to Toronto to train at the Toronto Cricket, Skating and Curling Club under Lee Barkell (as her main coach), Brian Orser, and Tracy Wilson.
2015–2016 season
Daleman started the 2015–2016 season on the Challenger Series (CS), finishing fourth at the 2015 Ondrej Nepela Trophy. Competing on the Grand Prix series, she placed fifth at the 2015 Skate Canada International and sixth at the 2015 Trophée Éric Bompard. She won the silver medal at the 2016 Canadian Championships in Halifax, Nova Scotia, finishing behind Alaine Chartrand and ahead of Kaetlyn Osmond. Soon after the event, she experienced severe swelling due to arthritis and tendinitis in her right foot. On her treatment, she said, "I was probably in physio six, seven days a week for about three hours doing exercises, heating, icing, everything I could. I hate needles, but I was doing acupuncture to get the swelling out."
Daleman decided to withdraw from the 2016 Four Continents Championships as a precaution. In March, she competed at the 2016 World Championships in Boston. She received personal best scores in the short, free, and total scores, landing her in the top ten for the first time. In the 2015–16 season, Daleman adjusted several aspects of her training and preparation – to practice elements with the same entry and exit as in her programs, improve the precision and timing of her in-between movements, and work more regularly with a mental performance consultant for athletes.
2016–2017 season: World bronze medallist
Daleman took the bronze medal at the 2016 CS Nebelhorn Trophy, behind Mai Mihara and Elizaveta Tuktamysheva, before appearing in her third Grand Prix series. She finished fourth, 2.65 points off the podium, at the 2016 Skate America in Chicago, ranking fourth in both segments. At her next GP event, the 2016 Trophée de France in Paris, she placed second in the short program, sixth in the free skate, and fourth overall.
In January 2017, Daleman won the silver medal at the 2017 Canadian Championships, finishing second to Kaetlyn Osmond with a deficit of 8.57 points.
In February, she ranked first in the short and third in the free skate at the 2017 Four Continents Championships in Gangneung, South Korea. Finishing 3.94 points behind Japan's Mai Mihara, she won the silver medal, becoming the first Canadian ladies' single skater to land on the podium at Four Continents since 2009, when Joannie Rochette also obtained silver.
In March, Daleman won the bronze medal at the 2017 World Championships in Helsinki, Finland. The same month, she was found to have two abdominal cysts, one of which ruptured. She was treated before Worlds but later had more problems and underwent surgery on May 20, 2017.
2017–2018 season: Pyeongchang Olympics
In early November, Daleman finished sixth at the 2017 Cup of China after winning the short program and placing seventh in the free skate. She competed with a kidney infection in China and a viral infection at the 2017 Skate America later the same month. She had the same final placement at the 2017 Skate America after placing third in the short and eighth in the free.
Competing with pneumonia, Daleman placed first at the 2018 Canadian Championships in January. She competed at the 2018 Winter Olympics, where she helped Canada win the gold medal in the team event. In the individual event, Daleman placed seventh in the short program. Daleman's free skate proved difficult, characterized by The Toronto Star as "a shambles" that featured "three falls, two over-rotations, a doubled-down triple" and "an agonizingly slow camel spin." She placed nineteenth in the free skate, dropping to fifteenth place overall.
Daleman finished her season at the World Championships in Milan. She placed sixth in the short program, which she viewed as a redemptive skate following her trouble in Pyeongchang. However, she then injured her ankle on the morning of the free skate, where she struggled and placed eighth, leading to a seventh place finish in the event.
2018–2019 season
Daleman fell and hit her head during training before her first event of the season, the 2018 CS U.S. International Classic; she did not report the incident, believing that she was not injured. She finished sixth at the event. After returning to Toronto, she developed a series of health problems – including pneumonia, strep throat, anxiety, depression, a severe headache, and blurry vision – then collapsed and lost consciousness for a few seconds while at home; a doctor attributed this fall to a concussion, which most likely occurred when she hit her head before the U.S. competition.
On October 12, 2018, Skate Canada announced that Daleman had withdrawn from the 2018 Skate Canada International and taken a break from training to focus on her mental health. She subsequently withdrew as well from her second Grand Prix assignment, the 2018 NHK Trophy. On December 24, 2018, she announced that she intended to defend her national title at the 2019 Canadian Championships.
Returning to competition, Daleman placed first in the short program at the Canadian Championships, declining to speak to the media until the event was over in order to manage her mental health. She fared poorly in the free program, placing eighth, and finishing in fifth place overall, her lowest-ever result at senior nationals. Speaking afterwards, Daleman called the performance "honestly crap." She went on to say, "it was a victory to be out here and actually have the courage to put myself out here", "but definitely, this is going to take me a few steps back to where I was because I was building up confidence. This is going to set me back a bit, but this is a long journey ahead of me."
On February 22, Skate Canada named Daleman to the Canadian team for the 2019 World Championships in Saitama. Daleman placed eleventh in the short program, skating cleanly but for a slightly negative Grade of Execution on her triple Lutz. In the free skate, she placed twelfth but remained in eleventh place overall. This result, combined with that of Alaine Chartrand, preserved Canada's second spot for the 2020 World Championships to be held in Montreal. Daleman commented afterwards that despite multiple jump errors in the free skate, she was pleased with how the event had gone, saying, "I had the worst two years of my life and to be here and get a top-12 finish means the world to me."
In her final event of the season, Daleman competed as part of the Canadian team at the 2019 World Team Trophy in Fukuoka. She placed seventh in the short program after singling her planned triple Lutz. In the warm-up for the free skate, Daleman collided with French skater Laurine Lecavelier. She went on to skate the free, placing tenth after multiple falls, but discovered upon returning home that she had cracked two ribs and sustained another concussion and a serious bruise on her knee that necessitated using a cane.
2019–2020 season
After several months of recuperation, Daleman returned to competition at the 2019 CS Finlandia Trophy. She struggled in both programs, placing thirteenth overall, but expressed pride at the result, saying, "came here to compete, and it was just a stepping stone." Two weeks later, Daleman competed at 2019 Skate Canada International, placing fifth in the short program with only a minor error on her triple flip. She dropped to tenth place following a free skate where she fell four times.
After withdrawing from the Cup of China, Daleman tore two ligaments in her ankle and strained her Achilles tendon, necessitating over a month spent off the ice. Shortly before the 2020 Canadian Championships, she reported having contracted pneumonia. She placed eighth at the championships after struggling in both segments. Daleman commented afterward that the preceding two seasons had been challenging, but that it would not "stop me from continuing to do what I love most."
2020–2021 season
In the summer, Daleman competed in the Miss World Canada pageant process, winning the title of Miss Ontario. However, in October, she withdrew from the pageant, stating that she wanted to focus exclusively on skating.
With the COVID-19 pandemic severely curtailing the figure skating season, fall international assignments were unavailable to Canadian skaters, and domestic competitions were not held in person. The 2021 Skate Canada Challenge, the main qualifier for the national championships, was held virtually. Daleman placed third in the short program and second in the free skate, taking the bronze medal.
Daleman was named as an alternate to the 2021 World Championships, the two ladies' berths going to Madeline Schizas and Emily Bausback. With Canada's mandatory two-week quarantine for returning athletes, however, no member of the World team was assigned to the 2021 World Team Trophy, and Daleman was assigned as one of Canada's two ladies' entries, alongside Alison Schumacher. Daleman finished tenth in both segments of the competition, while Team Canada finished in sixth place overall.
2021–2022 season
Daleman began the season at the 2021 CS Autumn Classic International, where she placed eighth. She was later given a second Challenger assignment, the 2021 CS Warsaw Cup, finishing seventh. Domestically she was second at the Ontario Sectionals and won the 2022 Skate Canada Challenge to qualify for the national championships.
Despite numerous jump errors, Daleman won the bronze medal at the 2022 Canadian Championships, placing third in both segments of the competition. This was her first appearance on the national podium since 2018. Speaking afterwards, she called the result "heart-shattering," feeling it did not measure up at all to what she was capable of doing in practices prior. Daleman was assigned to the 2022 Four Continents Championships, finishing in tenth place.
2022–2023 season
After missing the Challenger series due to injury, Daleman made her season debut at the 2022 Skate Canada International, where she unexpectedly finished second in the short program, behind only fellow Canadian Madeline Schizas. However, she dropped to tenth overall following an eleventh-place free skate. She was later called on to replace Belgian Nina Pinzarrone at the 2022 MK John Wilson Trophy and finished eighth.
Programs
Competitive highlights
GP: Grand Prix; CS: Challenger Series; JGP: Junior Grand Prix
Detailed results
Small medals for short and free programs awarded only at ISU Championships. At team events, medals awarded for team results only.
Junior level
At team events, medals awarded for team results only.
ISU Personal best highlighted in bold.
References
External links
1998 births
Living people
Canadian female single skaters
Figure skaters from Toronto
Olympic figure skaters for Canada
Figure skaters at the 2014 Winter Olympics
Figure skaters at the 2018 Winter Olympics
Medalists at the 2018 Winter Olympics
Olympic medalists in figure skating
Olympic gold medalists for Canada
Four Continents Figure Skating Championships medalists
World Figure Skating Championships medalists
People with attention deficit hyperactivity disorder
|
18655078
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Nowa%20Kubra
|
Nowa Kubra
|
Nowa Kubra is a village in the administrative district of Gmina Przytuły, within Łomża County, Podlaskie Voivodeship, in north-eastern Poland.
References
Nowa Kubra
|
930767
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D0%BD%20%D0%A4%D1%80%D0%BE%D0%B1%D1%96%D1%88%D0%B5%D1%80
|
Мартін Фробішер
|
Мартін Фробішер (1535 або 1539, Олтофтс, Йоркшир — , Плімут) — англійський мореплавець і пірат, що здійснив три експедиції до берегів Північної Америки, дослідник північно-західної частини Атлантичного океану.
У 1576—1578 роках, під час пошуків північно-західного шляху в Китай і Індію, відкрив південне і південно-східне узбережжя Баффінової Землі (півострів Мета-Інкогніта), проник у протоки, що відокремлюють її від материка й Гренландії (майбутні Гудзонова та Дейвісова протоки), відкрив «протоку» (яка виявилася затокою), названа пізніше його ім'ям, а також острів Бусс (згодом виявився островом-примарою).
Після прибуття в Англію в «золотій» руді дорогоцінного металу виявлено не було. До і після арктичних плавань командував піратськими кораблями.
У 1588 взяв діяльну участь у боротьбі з «Іспанською Армадою», за що був посвячений у лицарі.
Його ім'ям був названий важкий крейсер типу «Hawkins» .
Молодість
Мартін народився біля Вейкфілда (Йоркшир) між 1535 і 1539 роками. Був одним із п'яти дітей Бернарда й Маргарети Фробішер з Елтофтса (приход Нормантон, Йоркшир). Його мати походила з родини відомого лондонського купця і судновласника сера Джона Йорка; по лінії батька рід Фробішерів сходив до Джона Фробішера (нар. бл. 1255) з Шотландії, який хоробро воював за короля Едварда I під час воєн в Уельсі. У 1542 році батько помер, і малолітнього Мартіна відправлено вчитися до Лондона, де ним опікувався брат матері сер Джон Йорк, який помітив у племінникові «сильний характер, відчайдушно зухвалу хоробрість і від природи дуже міцне тіло». Мартін у свої 14 років подорожував на торговельних суднах до берегів Гвінеї.
Рано пов'язавши своє життя з морем, Мартін Фробішер у 1553 році здійснив плавання до берегів Гвінеї у складі піратсько-работоргової експедиції Томаса Віндхема, яку фінансував Йорк. Під час другого плавання в Західну Африку (1554) один з африканських вождів зажадав від англійців залишити йому заручника. Мартін добровільно взяв на себе цю роль; незабаром він потрапив у руки португальців, які кинули його до в'язниці. Яким чином він визволився — невідомо, але вже близько 1559 року він опинився на борту корабля, який прямував у Північну Африку.
Повернувшись додому, Фробішер одружився з Ісабель, вдовою Томаса Рікарда з Снейта, а потім зв'язався з відомими піратськими кланами Гокінса і Кіллігрю. Є відомості, що між 1559 і 1562 роками він у консорті з піратом Стренгвейсом знову побував у Гвінеї.
Повернувшись у Йоркшир, Фробішер влаштувався капітаном на один з трьох каперів, споряджених для дій проти французів-католиків. Двома іншими кораблями командували Пітер Кіллігрю і брат Мартіна — Джон Фробішер. У травні 1563 вони привели в гавань Плімута п'ять захоплених французьких судів. Роком пізніше Мартін Фробишер у консорті з Томасом Кобхемі перехопив у Ла-Манші корабель «Кетрін», який віз до Іспанії гобелени для короля Філіпа II. Ця подія спричинила скандал — Фробішера посадили у в'язницю, але незабаром випустили на свободу.
У 1565 він крейсував у британських водах на кораблі «Мері Флауер», однак про результативність його операцій мало що відомо. Вважають, що він захопив кілька купецьких суден, зокрема два фламандських. Його знову заарештували, але в жовтні 1566 р. через нестачу доказів відпустили. Роздобувши у вождів французьких гугенотів, принца Конде і кардинала де Шатійона, каперські грамоти, Фробішер протягом кількох років полював за суднами французьких католиків; у консорті з ним плавали п'ять інших піратських кораблів.
У 1569 році він дістав каперське свідоцтво, підписане принцом Вільгельмом Оранським, і з двома кораблями почав вистежувати іспанські торгові судна. Серед його призів виявилися і два торгових судна. Фробішера, запідозреного в піратстві, в серпні 1569 р. знову взяли під варту. Він майже рік провів у лондонській в'язниці; звільнено його за клопотанням леді Елізабет Клінтон, дружини лорда-адмірала Англії.
Вступивши на королівську службу, Фробішер 1571—1572 роках відбував патрульну службу біля берегів Ірландії, де захопив одне німецьке та кілька французьких суден. Ще один французький корабель він захопив у січні 1573 року. Спритний авантюрист, Фробішер між 1572 і 1575 роками брав участь у різних змовах в Англії та Ірландії і, можливо, доклав руку до їх розкриття. Зокрема, є відомості, що в 1572 році він був учасником змови щодо звільнення Джеральда Фітцджеральда, 15-го графа Десмонда, але план цей провалився.
У 1573 році іспанський король Філіп II зондував ґрунт з приводу прийому бравого корсара на іспанську службу, проте подробиці цієї справи приховані завісою таємниці.
У пошуках Північно-Західного проходу
Ще на початку 60-х років Фробішер зацікавився існуванням Північно-Західного проходу з Атлантики в Тихий океан з метою досягнення Китаю та Індії. Після обговорень цього проекту з сером Гілбертом Гемфрі, Річардом Гаклюйтом і Джоном Ді він зробив ряд невдалих спроб заручитися підтримкою багатьох судновласників, поки, нарешті, не захопив своїм проектом Емброуза Дадлі, графа Воріка, наближеного королеви Єлизавети I. Ворік представив його проект членам Таємної Ради, які в грудні 1574 р. рекомендували купцям Московської компанії видати йому ліцензію на право пошуку Північно-Західного проходу. Коли компанія відмовилася підтримати Фробішера, Таємна Рада наказала їй або організувати свою пошукову експедицію, або видати ліцензію тому, хто може це зробити.
Тим часом Майкл Лок, директор Московської компанії, перейнявся ідеєю Фробішера і, урешті-решт, переконав членів компанії підтримати вищезгаданий проект. 18 купців виділили 875 фунтів стерлінгів, сам Лок розщедрився більш ніж на 700 фунтів стерлінгів. Був побудований 20-тонний барк «Гебріел», куплені барк «Майкл» (водотоннажністю бл. 25 тонн) і одна пінасса (водотоннажністю близько 10 тонн). Екіпаж експедиції налічував всього 35 чоловік. Доктор Джон Дін, відомий астролог і математик, побував на судах Фробішера і проінструктував його людей щодо нових досягнень у галузі астрономії та навігації.
7 червня 1576 р. експедиція відплила з Реткліффа. Крістофер Гол був шкіпером «Гебріела», Оуен Гріффін — шкіпером «Майкла». Коли судна проходили Гринвіч, королева помахала їм ручкою і побажала щасливої дороги.
26 червня експедиція досягла Шетландських островів, звідки пішла через Атлантику на захід. 11 липня англійці побачили під 61º пн.ш. узбережжя Гренландії. Сніг і туман перешкодили висадці на берег. Незабаром під час сильного шторму загинула пінасса, пропав «Майкл» (його переляканий капітан наказав повертатися до Англії), проте Фробішер на пошарпаному «Гебріелі» з командою з 23 чоловіків продовжував пошуки Північно-Західного проходу. Рухаючись від Гренландії на захід-північний захід, англійці 28 липня побачили незнайомий берег (мабуть, острів Резолюшн), а 18 серпня — Баффінову Землю. Через два дні на 63º пн.ш. вони висадилися на острівець Локс-Ленд, потім вплили у вузьку затоку, яку Фробішер прийняв за довгоочікувану протоку — і назвав її своїм ім'ям (нині це затока Фробішер на Баффіновій Землі).
У затоці учасники експедиції виявили тубільців, «схожих на татар, з довгим чорним волоссям, широкими обличчями та пласкими носами, одягнених в тюленячі шкури…» Це були американські ескімоси, яких Фробішер визнав за азіатів. На борт судна були доставлені зразки чорного каменю з жовтими вкрапленнями; англійці вирішили, що це — золото. Наприкінці серпня, прихопивши з собою одного ескімоса, команда «Гебріели» пустилася в зворотний шлях і 9 жовтня прибула до Лондона. Звіт про експедицію було складено Крістофером Голом. Зразки «золотої руди» Фробішер передав Майклу Локу, який попросив фахівців вивчити їх; три дослідники вирішили, що це — марказит (променистий колчедан), а четвертий, італієць Анджело, заявив, що зміг отримати з руди три крупинки золота.
У березня 1577 року організовано «Катайскую компанію», яка отримала королівську хартію. Лок став її керівником. Єлизавета внесла найбільший пай (одну тисячу фунтів стерлінгів) і спорядила за казенний рахунок корабель «Ейд» (водотоннажністю 200 тонн); крім того, Фробішер отримав для другої експедиції два барки («Гебріел» і «Майкл») і один або кілька пінасс; чисельність команд і пасажирів доходила до 120—150 чоловік. Призначений «головним адміралом усіх морів, озер, земель і островів, країн і місць щойно відкритих», Мартін Фробішер 31 травня 1577 покинув Гарвіч. Його першим помічником був Джордж Бест; корсар Едвард Фентон командував «Гебріелою», а Гілберт Йорк — «Майклом».
Обійшовши Шотландію, експедиція 4 липня досягла Гренландії, але скупчення льоду перешкодили їм висадитися на берег. 17 липня кораблі підійшли до острова Холл на вході в затоку Фробішер. Оголосивши нововідкриту країну володінням британської корони, англійці зайнялися пошуками золотої руди, при цьому періодично вступали в сутички з ескімосами і багатьох з них убили. Нарешті, завантаживши на борт «Ейда» близько 200 тонн «дорогоцінного» вантажу і захопивши трьох ескімосів (чоловіка і жінку з дитиною), Фробішер 23 серпня звелів повертатися до Англії.
23 вересня «Ейд» прибув в англійський порт Мілфорд («Гебріел» і «Майкл» прийшли пізніше — один в Брістоль, інший в Ярмут). Єлизавета прийняла Фробішера у Віндзорі. Вчені-алхіміки досліджували видобуту експедицією руду і заявили, що в ній дійсно міститься золото, хоча і вкрай мало.
31 травня 1578 р. третя експедиція у складі 15 суден під керівництвом Фробішера вийшла в море з Гарвіча. Експедиція мала заснувати поселення в нововідкритій країні і завантажити на борт кораблів 2000 тонн «золотої руди». 20 червня флотилія досягла прибережних вод Гренландії, де зустріла незліченні стада китів. 2 липня, наблизившись до затоки Фробішер, англійці знайшли її забитою кригою. Під час сніжної бурі 100-тонний барк «Денніс» зіткнувся з айсбергом і затонув (команду вдалося врятувати); ще один корабель дезертирував, взявши курс на Англію. Решта суден були розсіяні і відкинуті на південь, у східну частину Гудзонової протоки. Повернувшись в затоку свого імені, Фробішер відмовився від заснування колонії, спішно відремонтував 13 суден, завантажив на їх борт 1300 тонн «золотої руди» і в кінці серпня вирушив у зворотний шлях. До Англії він повернувся на початку жовтня.
Тут після ретельного дослідження привезених експедицією каменів встановили, що в них немає ані крихти золота. Хоча Фробішер так і не відкрив Північно-Західний прохід, а знайдена ним «золота руда» виявилася марказітом, до заслуг мореплавця слід віднести вивчення природи айсбергів; було відзначено, що при таненні айсберги дають прісну воду. Звідси випливав висновок, що вони народжуються на суші, а потім сповзають у море.
Відмовившись від північних підприємств, Мартін Фробішер восени 1578 р. взяв участь у придушенні антибританського повстання в Ірландії. У 1580 році він командував кораблем «Форсайт», який крейсував біля берегів Манстера (Ірландія) під час придушення повстання Десмонда, і брав участь у захопленні Смервіка.
Два роки по тому Фробішер розробив проект експедиції в Китай навколо мису Доброї Надії, однак задум не був реалізовано. У вересні 1585 р. Фробішер відплив з Плімута на судні «Примроз» у складі корсарської флотилії Френсіса Дрейка. Флотилія нараховувала 21 судно, і Фробішера призначено віце-адміралом. Пограбувавши порт Віго в Іспанії, англійці відвідали Канарські острови, потім острови Зеленого Мису, де в листопаді розорили місто Сантьяго, і, здійснивши трансатлантичний перехід, прибули до Вест-Індії.
У грудні 1585 р. Дрейк вирішив захопити столицю Еспаньйоли — місто Санто-Домінго. Частина кораблів флотилії під командуванням Фробішера підпливла до берега і три дні демонстративно плавала перед очима жителів міста. Через три дні на борт повернулися розвідники, які встановили зв'язок з біглими рабами — сімарронами. Ті обіцяли корсарам свою допомогу. Вранці 1 січня 1586 р. Дрейк почав операцію. Санто-Домінго був узятий штурмом, розграбований і спалений.
Наступний удар був завданий у лютому по Картахені. Фробішер відзначився в цій операції, очоливши загін, який захопив іспанський форт біля входу у внутрішню гавань. Розграбувавши Картахену, англійці вирушили в Мексиканську затоку, потім відвідали Флориду, спалили поселення Сан-Аугустін (суч. Сент-Огастін) і в липні 1586 р. повернулися в Плімут, привізши здобич на 60 тисяч фунтів стерлінгів.
У 1587 році Фробішер брав участь у морській експедиції, яка намагалася захопити Кресі, а в 1588 році командував галеоном «Трайамф», який перебував у складі флоту лорда-адмірала Чарльза Говарда. Неосвічений, впертий, але хоробрий йоркширець був членом військової Ради (поряд з Говардом, Дрейком, Джоном Гокінсом і Феннером) і брав участь у всіх сутичках з Іспанською Армадою: біля Плімута, поблизу Портленда, біля острова Вайт, поблизу Кале і при Гравліна.
Після битви біля острова Вайт 5 серпня 1586 р. лорд-адмірал Говард звів у лицарі найкращих капітанів свого флоту — Мартіна Фробішера, Джона Гокінса, Томаса Гоуарда, лорда Шефілда, Роджера Тауншенда і Джорджа Бістона.
Узимку 1588—1589 років Фробішер командував ескадрою, що охороняла береги Англії, а восени 1589 р. здійснив корсарську експедицію до узбережжя Іспанії і в район Азорських островів.
Улітку 1590 р. він знову чатував на здобич біля Азорських островів, на наступний рік повернувся в Елтофтс, одружився вдруге (на Дороті, дочці лорда Вентворта та вдові сера Вільяма Відмерпола) і на короткий час осів у рідному Йоркширі.
У 1592 році королева веліла йому взяти на себе командування корсарською флотилією сера Волтера Рейлі. Пересварившись з іншими капітанами, Фробішер з частиною суден вирушив крейсувати до мису Сан-Вісенте, але великої здобичі там не захопив.
Свою останню експедицію Фробішер здійснив у 1594 році до берегів півострова Бретань, щоб допомогти захистити Брест від іспанських сил, що висадилися у Франції і зміцнилися в форті Крозоном. Під час останнього штурму форту він був поранений і, повернувшись в Плімут, 15 листопада 1594 р. помер.
Його внутрішні органи поховали 22 листопада в церкві св. Ендрю (в Плімуті), а тіло перевезли до Лондона і поховали в англіканській церкві Сент-Джілс-візаут-Кріплгейт (в районі Сіті). Дітей у сера Мартіна не було, але серед спадкоємців значився племінник — Пітер Фробішер.
Джерела
The Canadian Museum of Civilization — The Nunavut Voyages of Martin Frobisher (англ.)
Biography at the Dictionary of Canadian Biography Online (англ.)
Kennedy, John J. Hudson, Frobisher and the Early Exploration of Canada: Some Heraldic Puzzles. Académie internationale d'héraldique.
Best, G. A true discourse of the late voyages of discoverie, for the finding of a passage to Cathaya, by the northweast, under the conduct of Martin Frobisher generall …- London, 1578 / in: R. Hakluyt, Principal navigations, v. VII (1903—1905).
Ellis, Th. A true report of the third and last voyage into Meta incognita: atchieved by the worthie capteine, M. Martine Frobisher, esquire, Anno. 1578 .- London, 1578.
Settle, D. A true reporte of the laste voyage into the west and northwest regions, & c. 1577. worthily atchieved by Capteine Frobisher of the sayde voyage the first finder and generall .- London, 1577.
Three Voyages of Martin Frobisher, in search of a Passage to Cathaia and India by the North-West, AD 1576-8. Reprinted from the First Edition of Hakluyt's Voyages, with Selections from Manuscript Documents in the British Museum and State Paper Office / Ed. by Richard Collinson, CB-London, 1867 .- 376 p.
The three voyages of Martin Frobisher in search of a passage to Cathay and India by the north-west, AD 1576-8: from the original 1578 text of George Best / ed. Vilhjalmur Stefansson .- London, 1938 .- 2 vols.
Narratives of Voyages towards the North-West, in Search of a Passage to Cathay and India. 1496 to 1631. With Selections from the early Records of the Honourable the East India Company and from MSS. in the British Museum / Ed. by Thomas Rundall, Esq .- London, 1849.
Bigges, W. A Summarie and True Discourse of Sir Frances Drakes West Indian Voyage .- London, Richard Field [or Roger Ward], 1589.
Corbett, J. Drake and the Tudor navy, with a history of the rise of England as a naval power .- London, 1898 .- 2 vols.
Hakluyt, R. The Principal Navigations, Voiages, Traffiques and Discoveries of the English Nation, made by Sea or over-land, to the remote and farthest distant quarters of the Earth, at any time within the compasse of these 1500 yeeres …- London: George Bishop, Ralph Newberie and Robert Barker, 1598 .- 3 vols.
McFee, W. The life of Sir Martin Frobisher .- New York and London, 1928.
McDermott, J. Martin Frobisher: Elizabethan Privateer .- New Haven, Conn.: Yale University Press. 2001 .- 509 p.
Frobisher, K. A. Elizabethan Hero: The Life of Sir Martin Frobisher .- North Charleston, South Carolina: Booksurge LLC, 2005 .- 140 p.
Примітки
Англійські мореплавці
Дослідники Канади
Нунавут
Люди на марках
Персоналії:Плімут (Англія)
Персоналії:Санто-Домінго
Персоналії:Картахена
Персоналії:Сент-Огастін
Персоналії:Азорські острови
Англійські пірати
|
4138994
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B8%20%D0%BF%D0%BB%D0%BE%D1%89%D0%B8%D0%BD%20%28%D0%93%D0%BE%D0%B4%D0%B7%D1%8F%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%29
|
Розриви площин (Годзяцький)
|
Розриви площин (Годзяцький)
«Розриви площин» — фортепіанна п'єса українського композитора-шістдесятника Віталія Годзяцького, написана у 1963 році. П'єса є одним з найвідоміших творів українського музичного авангарду.
Основними характеристиками п'єси є серійність, пуантилізм та використання великої кількості контрастів. У п'єсі відчувається вплив творчості А. Веберна, К. Штокгаузена (зокрема, твору Klavierstűcke) та І. Стравинського.
Тема
Джерелом натхнення для написання п'єси став розвиток нуклеарної фізики, зокрема — книги Р. Юнга «Яскравіше, ніж тисячі сонць». Звернення до науки та технічного прогресу є характерним для багатьох музичних творів українського авангарду. «Розриви площин» розповідають історію народження та життєвого циклу матерії, зачіпають атомні закони, рух мікрочастинок матерії та космічні явища.
П'єса складається з семи умовних розділів, кожен з яких відповідає певному етапу перебігу ядерної реакції: «Первозданна матерія», «Вібрації», «Пересічення», «Натяжіння», «Розриви, катаклізми», «Відновлена матерія», «Період розпаду». За словами автора, розрізнені та контрастні мотиви, які в кульмінаційні моменти об'єднуються в одне «звукове полотно», відображають поведінку ядерного ланцюга.
Окрім фізичного значення п'єси, існує також друге трактування: зв'язок звучання із внутрішнім світом людини, її переживаннями, пов'язаними з атомним вибухом або народженням планети.
Виконання
П'єса була позитивно сприйнята в мистецьких колах і в 60-х була одним з найчастіше виконуваних українських творів цього напряму.
П'єса «Розриви площин» вперше прозвучала в Копенгагені. Подальші концерти відбувалися в США, Лондоні, Москві, Києві. Серед піаністів, які виконували твір у різний час — О. Любимов, Ю. Глущенко, Б. Деменко.
Після закінчення відлиги, в 1970 році Віталія Годзяцького виключили з Спілки композиторів, і в наступні роки його твори, включаючи «Розриви площин», були фактично заборонені до виконання на території СРСР.
За незалежної України «Розриви площин» виконував Євген Громов та Антоній Баришевський.
Примітки
твори 1963
|
1202169
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B0-%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D0%B6%D1%83%D0%BB%D1%83%D0%B9
|
Поарта-Селажулуй
|
Поарта-Селажулуй — село у повіті Селаж в Румунії. Входить до складу комуни Роминаші.
Село розташоване на відстані 370 км на північний захід від Бухареста, 15 км на південний схід від Залеу, 46 км на північний захід від Клуж-Напоки.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи. Рідною мовою 431 особа (99,5%) назвала румунську.
Національний склад населення села:
Примітки
Села повіту Селаж
|
4897318
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B0%20%D0%84%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%B0
|
Стара Єрикла
|
Стара Єрикла — село в Тереньгульському районі Ульяновської області Російської Федерації.
Населення становить 41 особу. Входить до складу муніципального утворення Красноборське сільське поселення.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Красноборське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Тереньгульського району
|
945555
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA%20%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%82%D1%96%D0%B2%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%BE
|
Список муніципалітетів провінції Катандзаро
|
Список муніципалітетів провінції Катандзаро
Нижче наведено список 80 муніципалітетів провінції Катандзаро. Населення станом на 31 грудня 2009 року.
Примітки
Катандзаро
|
24710922
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Known%20Unknowns
|
Known Unknowns
|
Known Unknowns
"Known Unknowns" is the seventh episode of the sixth season of House and 117th overall. It aired on Fox on November 9, 2009. The team tries to diagnose a teenage girl while House is away at a medical conference with Wilson and Cuddy. At the conference House finds something out about Cuddy.
Plot
After a wild night out, a teenage girl named Jordan (Anna Attanasio) is brought to Princeton Plainsboro with severely swollen appendages. The team must work to diagnose Jordan, who is less than honest about what happened the night she fell ill. House suspects she is suffering from rhabdomyolysis and the fall caused crushed muscles which released toxins that caused swollen joints. But the CT shows no signs of trauma, so House goes in and gets Jordan to pretend to play the drums. Her hands are very weak. House notes that her chart shows low potassium, and rhabdo elevates potassium levels, meaning her potassium had to be extremely low the previous night. This means she can't have climbed stairs, meaning there was no fall. House says something else is causing her low potassium and rhabdo.
Meanwhile, Cuddy, Wilson, and House spend a weekend away from the hospital to attend a medical conference. During an 80s party at the convention, House and Cuddy are dancing and talk about their past at Michigan. They mention how they first met, and the night they slept together. House tells her that the next morning he was going to see her and see where things would go from there, but he got a call from the Dean of his first medical school and found out that he was expelled. After that he didn't see any point to go see her. She leaves him in a haste and later lets him know through Wilson that now she is a mom and she needs someone reliable. When House in turn offers Cuddy to babysit he finds out that she is dating the private investigator Lucas Douglas (Michael Weston) from season five, who is taking care of Cuddy's daughter in place of the babysitter.
Jordan's friend, Phoebe, tells Cameron and Chase what they did the previous night, stating they followed comic book creator Jeffrey Keener (Marcus Giamatti), including going to a restaurant in the building. The food makes Foreman suspect she could be bulimic, which would account for all her symptoms, so Cameron starts her on nutrition supplements and they do a barium swallow to check for mallory weiss tears. However the barium swallow shows no tears, ruling out bulimia. During this test, she has cardiac tamponade - she bleeds around her heart. The team puts her on antiarrythmics. House notes that since her blood pressure dropped during the barium swallow, it can't be a chronic condition. Foreman notes that this leaves just infections and toxins.
As Jordan's condition worsens, she becomes unable to distinguish fact from fiction. Foreman finds this is caused by a bleed in her brain that's affecting her thalamus causing her to lie. Phoebe tells Foreman that he's been told all the places they went. She says the only time they weren't together was when Jordan went to get ice. However, Phoebe only woke when Jordan returned, so the team has no idea what Jordan really did, or how long she was gone for. CCTV tapes show she was gone for only five minutes, and she returned from her trip holding Keener's journal. Cameron and Chase go to Keener's room and ask to search his room for toxins, but he insists she never arrived at his room. This causes Cameron to suspect that Jordan may have been drugged by roofies and raped by Keener. They start her on flumazenil to reduce the effect.
She soon starts to bleed behind her kidneys, so Foreman gives her blood transfusions. Cameron notices that this is similar to a toxic reaction, so they need to find out what toxin is causing it. Cameron suggests drugging her with amobarbital to suppress her thalamus. However, she continues to lie even on the amobarbital. She starts losing blood faster than the team can transfuse. An online search done by Cameron shows that Keener travels with his dog so they treat her for rickettsia.
At the medical conference, Wilson feels remorse after having performed euthanasia on a terminally ill cancer patient by intentionally having told the sequence to the patient's PCA machine to a coworker loud enough for the patient himself to hear, allowing the patient to administer himself a morphine overdose. Wilson plans to give a speech about the incident, although it may severely harm his career. However, House drugs Wilson and makes his speech during the convention in another person's name (instead of Gregory House or James Wilson, House goes by the name Phillip Perlmutter for the whole medical conference). While arguing about this, House has an epiphany about Jordan's condition.
It turns out that Jordan has vibrio vulnificus caused by the vibrio in the oysters Jordan had the previous night. She has hemochromatosis, which gave her a unique susceptibility to vibrio, which was what caused her swollen joints. However, this got attributed to bulimia so she got supplements that had iron in them. The iron stressed her liver, causing the bleeding. This led to more blood transfusions, giving her more blood, causing even more bleeding. The team starts Jordan on high-dose ceftazidime for the vibrio and chelate for the hemochromatosis. Jordan also admits that she never plucked up the courage to knock on Keener's door, so she left his notebook on his doormat. Keener never lied. Later, Wilson also admits that it was irrational to sacrifice his career because of his remorse and thanks House for being a good friend.
Towards the end of the episode, Chase confesses to Cameron that he killed Dibala. The episode ends as Cameron reacts in shock.
Music
The song playing in the background of the first scene is "Stadium Love" by Metric.
"The Safety Dance" by Men Without Hats is the first song playing at the 80s party.
House and Cuddy are dancing to "Time After Time" by Cyndi Lauper at the 80s party.
"Fuel" by Metallica is played/viewed in a notebook computer, when House first meets the patient in an attempt to recreate the conditions of her disease's original symptoms.
Reception
The episode was the most watched show on Fox TV that week with 13.31 million viewers.
References
External links
House season 6 episodes
2009 American television episodes
Television episodes directed by Greg Yaitanes
fr:Les Mots pour ne pas le dire
it:Episodi di Dr. House - Medical Division (sesta stagione)#Conosciuti sconosciuti
|
1835456
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BB%20%D0%BA%D1%83%D0%B1%D0%BA%D0%B0%20%D0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%201972
|
Фінал кубка СРСР з футболу 1972
|
Фінал кубка СРСР з футболу 1972
30-й фінал кубка СРСР з футболу відбувся на Центральному стадіоні в Москві. У поєдинку 12 серпня була зафіксована нічия. За тогочасним регламентом був призначений додатковий матч. Наступного дня перемогу, в серії пенальті, здобуло московське «Торпедо».
Претенденти
«Спартак» (Москва)
Чемпіон СРСР (9): 1936 (o), 1938, 1939, 1952, 1953, 1956, 1958, 1962, 1969.
Володар кубка СРСР (7): 1938, 1939, 1946, 1947, 1950, 1958, 1963, 1965, 1971.
«Торпедо» (Москва)
Чемпіон СРСР (2): 1960, 1965.
Володар кубка СРСР (4): 1949, 1952, 1960, 1968
Деталі
Додатковий матч
Посилання
Кубок СРСР 1972 на сайті RSSSF
Кубок СРСР 1972 на сайті WildStat.ru
Перший матч фіналу на сайті fc-dynamo.ru
Другий матч фіналу на сайті fc-dynamo.ru
СРСР
1972 в СРСР
Фінали Кубка СРСР з футболу
Футбольні змагання у Москві
Серпень 1972
Події 12 серпня
Події 13 серпня
|
4015565
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%96%D0%B9
|
Дронго середній
|
Дронго середній (Dicrurus densus) — вид горобцеподібних птахів родини дронгових (Dicruridae).
Поширення
Вид поширений в Індонезії та Східному Тиморі. Трапляється на Малих Зондських островах і на півдні Молуккських островів від Ломбока до Танімбарських островів. Мешкає у тропічних та субтропічних вологих низовинних лісах, культивованих районах, мангрових лісах.
Опис
Птах завдовжки 28—38 см. Це птах з міцною і стрункою зовнішністю, великою округлою головою, конусоподібним і міцним дзьобом, короткими ногами, довгими крилами і довгим хвостом з роздвоєним кінцем. Оперення глянцево-чорне з синьо-зеленим відтінком. Дзьоб і ноги чорнуватого кольору, очі червонувато-коричневі.
Спосіб життя
Трапляється парами або поодинці. Харчується комахами, їхніми личинками та іншими безхребетними, які знаходяться на землі, в польоті або серед гілок та листя дерев та кущів. Також поїдає дрібних хребетних, зерно, ягоди, нектар.
Підвиди
Dicrurus densus vicinus Rensch, 1928 — ендемік острова Ломбок;
Dicrurus densus bimaensis Wallace, 1864 — поширений на островах Сумбава, Комодо, Рінка, Флорес, Солор, Адонара, Лембата, Пантар, Алор і Гунунгапі;
Dicrurus densus sumbae Rensch, 1931 — Сумба;
Dicrurus densus densus (Bonaparte, 1850) — поширений на островах Роті, Семау, Тимор, Атауро, Ветарі та на островах Сермата;
Dicrurus densus kuehni Hartert, 1901 — ендемік островів Танімбар;
Dicrurus densus megalornis Gray, 1858 — поширений на островах Горонг, Ватубела та Кай.
Примітки
Посилання
Photograph at mangoverde.com
с
Птахи, описані 1850
Ендемічні птахи Індонезії
|
15501345
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Saint-Brice%2C%20Charente
|
Saint-Brice, Charente
|
Saint-Brice, Charente
Saint-Brice is a commune in the Charente department in southwestern France. It is named after Saint Brice of Tours.
Population
Personalities
Kilian Hennessy - Patriarch of the Hennessy cognac house
Twin towns
Radda in Chianti, Italy
See also
Communes of the Charente department
References
Communes of Charente
Charente communes articles needing translation from French Wikipedia
|
75609582
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Luhansk%20Okruha
|
Luhansk Okruha
|
Luhansk Okruha
Luhansk Okruha was an okruha of the Ukrainian Soviet Socialist Republic from 1923 to 1930. Its administrative center was the city Luhansk.
History
Luhansk Okruha was established on 7 March 1923, originally within Donets Governorate. In June 1925, the governorate system was abolished in Ukraine and the districts became the first-level administrative divisions of the Ukrainian SSR. In June 1930, was abolished, and its former territory was merged into Luhansk Okruha. Luhansk Okruha itself was abolished on 2 September 1930, and its constituent raions became directly subordinated to the Ukrainian SSR.
References
States and territories established in 1923
States and territories disestablished in 1930
1923 establishments in Ukraine
1930 disestablishments in Ukraine
Okruhas of Ukraine
Okruhas of Donets Governorate
|
19020334
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Okuninka
|
Okuninka
|
Okuninka is a village in the administrative district of Gmina Włodawa, within Włodawa County, Lublin Voivodeship, in eastern Poland, close to the border with Belarus. It is located approximately south of Włodawa and north-east of the regional capital Lublin.
The village serves as a host of accommodation services to tourists dispatched mainly from Lublin, including water-resort explorers, environmentalists, and families. It is affordable, and highly rated by students of mid-schools from the whole of the Lublin are. The farmers who can see the perspectives there, thus strive to contact and operate within Kameralne Pojezierze offering local products, even if the main part of a whole lakeland is located more to the west.
The lakeland area in between Łęczna and Włodawa is conveniently located near the national Route 82. Okuninka is well known in the region for topping events related to . It is a friendly vibrant center of agritourism. Harbouring many venues around Okuninka, while the area that neighbors the middle of the Bug river valley (recognized as a part of NATURA2000 zone), remains accessible by a number of means, including kayaking.
References
Okuninka
|
4626690
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%B0%20%28%D0%92%D0%BE%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Карасиха (Воскресенський район)
|
Карасиха (Воскресенський район)
Карасиха — присілок в Воскресенському районі Нижньогородської області Російської Федерації.
Населення становить 29 осіб. Входить до складу муніципального утворення Благовєщенська сільрада.
Історія
Від 2009 року входить до складу муніципального утворення Благовєщенська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Воскресенського району Нижньогородської області
|
2938549
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%BD%D1%8C
|
Ґабонь
|
Ґабонь — село в Польщі, у гміні Старий Сонч Новосондецького повіту Малопольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Новосондецького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Новосондецького повіту
|
41129990
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Siah%20Gol%20Chal
|
Siah Gol Chal
|
Siah Gol Chal (also Romanized as Sīāh Gol Chāl; also known as Sīāhkal Chāl) is a village in Rahimabad Rural District, Rahimabad District, Rudsar County, Gilan Province, Iran. At the 2006 census, its population was 147, in 33 families.
References
Populated places in Rudsar County
|
3246114
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96-%D0%A1%D1%96%D1%82%D1%96%20%28%D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B9%D1%81%29
|
Веллі-Сіті (Іллінойс)
|
Веллі-Сіті (Іллінойс)
Веллі-Сіті — селище в США, в окрузі Пайк штату Іллінойс. Населення — 14 осіб (2020).
Географія
Веллі-Сіті розташоване за координатами (39.707210, -90.649398). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 0,54 км², з яких 0,51 км² — суходіл та 0,03 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкало 13 осіб у 8 домогосподарствах у складі 3 родин. Густота населення становила 24 особи/км². Було 12 помешкання (22/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,0 %. Частка іспаномовних становила 0,0 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 15,4 % — особи молодші 18 років, 53,8 % — особи у віці 18—64 років, 30,8 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 55,3 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 116,7 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 83,3 чоловіків також старших 18 років.
Цивільне працевлаштоване населення становило 0 осіб.
Джерела
Селища Іллінойсу
Населені пункти округу Пайк (Іллінойс)
|
1831200
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B3%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D0%BD
|
Агрегованість особин
|
Агрегованість особин — особлива форма просторового розподілу особин всередині популяції, перебування організмів у стані агрегації.
Агрегований (плямистий або контагіозний) розподіл — особини утворюють виразні скупчення в одних ділянках біотопу і відсутні або нечисленні в інших.
Природно, що відстані між скупченнями можуть бути дуже різними, залежно від розмірів виду, його рухливості і т. д. Даний тип розподілу визначається нерівномірністю умов середовища в межах біотопу, внутрішньовидовими і міжвидовими зв'язками. Це найбільш поширений тип розподілу організмів у просторі.
Існує ряд способів оцінки характеру розподілу видів і груп по території біоценозу. У ґрунтовій зоології, наприклад, використаний коефіцієнт агрегованності, який може бути обчислений різними способами. Наприклад, застосовується формула Лексіса, де коефіцієнт агрегації виражається через середнє квадратичне відхилення і середню.
Величина індексу залежить від щільності особин в скупченнях і від числа таких скупчень, а також від їх середніх площ. Він зростає при збільшенні особин в агрегатах і зменшенні числа останніх. Значення Ag, близькі до нуля, відображають майже рівномірний розподіл особин за площею; для випадкового розподілу Ag = 1. Величина AG більша одиниці показує, що розподіл агрегований. Наприклад, при аналізі розподілу ґрунтових безхребетних індекс агрегації найчастіше коливається між 1 і 3. Здатність до утворення скупчень є біологічною характеристикою виду, дуже залежить також від екологічних умов.
Максимальна агрегованість особин проявляється, як правило, при середніх значеннях щільності популяції. При низькій щільності розподіл найчастіше наближається до випадкового, при перенаселеності можна очікувати розподіл, близький до рівномірного
Для виявлення характеру розподілу тварин за площею велику роль відіграє спосіб відбирання проб. Один з них — розташування проб у вигляді суцільної лінійки, що перетинає (залежно від цілей) однорідні або різнорідні рослинні угруповання. Таке розташування проб дозволяє не лише проводити звичайну математичну обробку матеріалу, а й наочно графічно представити розподіл тварин в залежності від структури рослинності або складу і великої кількості інших видів безхребетних.
Див. також
Просторова структура популяції
Література
Быков Б. А. Экологический словарь. — Алма-Ата: Наука, 1983. — С. 216.
Біологічний словник / За ред. К. М. Ситника, О. П. Топачевського. — 2-ге вид. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 679 с.
Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев: Молд. сов. энцикл., 1989. — 408 с.
Зверев А. Т. Основные законы экологии. — М.,: Издат. дом Паганель, 2009. — 171 с.
Кондратюк Е. М., Хархота Г. І. Словник-довідник з екології. — К.: Урожай, 1987. — 147 с.
Виноски
Синекологія
Популяційна екологія
Екологічна термінологія
|
1575373
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/International%20Computers%20Limited
|
International Computers Limited
|
International Computers Limited або ICL — британська компанія з виробництва мейнфреймів, комп'ютерного обладнання, програмного забезпечення та комп'ютерних послуг, яка діяла з 1968 до 2002 року, коли була перейменована на честь материнської компанії Fujitsu. Найуспішнішою лінійкою продуктів компанії була серія ЕОМ ICL 2900.
Історія
ICL була створена відповідно до закону про промисловість уряду Гарольда Вільсона. Ініціатором виступив Тоні Бенн, міністр технологій, передбачаючи створення британської комп'ютерної індустрії, яка могла б конкурувати з найбільшими світовими виробниками, такими, як IBM. Створення ICL стало останнім кроком у серії злиттів, які відбулися в галузі з кінця 1950-х років. Британський уряд отримав 10-процентну частку в компанії і надав $32,4 млн. науково-гранту.
Після злиття ICL успадкувала від своїх основних попередників дві основні лінії продуктів: від International Computers and Tabulators (ICT) — серію мейнфреймів ICT 1900, а від English Electric Computers (EEC) — EEC System 4, ряд клонів IBM System/360 сумісних мейнфреймів. До ICL також перейшла обширна тека замовлень від EEC, в той час як більша ICT боролася за виживання — можливо тому, що серія 1900 мала несумісну з іншими системами архітектуру, засновану на 24 розрядному слові і 6-бітному символі, а не 8-бітнному байті, який ставав нормою в комп'ютерній промисловості.
Нове керівництво вирішило, що виробництво ICT 1900 має бути припинене на користь System 4, але незабаром після цього скасувало рішення, ймовірно, через тиск з боку уряду Вільсона. Загалом, продовження випуску ICT 1900 негативно позначилось на становищі ICL, оскільки більшість користувачів мейнфреймів ICL знаходились у Великій Британії.
Загалом, мейнфрейми ICL експлуатувались у Великій Британії, а також в інших європейських країнах, а також у колишніх британських колоніях. На кінець 1990-х років компанія намагалась поширювати нові системи в більшості країн Європейського Союзу, а також в Малайзії, Гонконгу та Сінгапурі.
Системне програмне забезпечення
Найбільш помітним продуктом розробленого в ICL системного програмного забезпечення стала система ICL VME (Середовище Віртуальної Машини) для мейнфреймів ICL. Розроблена в 1970-х роках (як VME/B, а потім VME 2900) для управління мейнфрейми серії ICL 2900, операційна система в даний час відома як OpenVME.
ICL та комп'ютерна програма СРСР
При реалізації в СРСР програми «Ряд» по створенню лінійки уніфікованих сумісних ЕОМ (результатом якої стало створення серії ЄС ЕОМ) компанія ICL та машина ICL System 4 розглядались в СРСР як альтернатива самостійному створенню аналога IBM System/360 (схемотехнічні рішення в США виявились захищені патентним законодавством, а архітектура була відкритою для копіювання). ICL на відміну від IBM була готова передати до СРСР також і схемотехнічні рішення. Одним з прибічників співробітництва з ICL виступав М.К. Сулим. Ця пропозиція в СРСР прийнята не була.
Примітки
Виробники комп'ютерів Великої Британії
Історія комп'ютерної техніки
Засновані у Великій Британії 1968
Зникли у Великій Британії 2002
Засновані в Англії 1968
|
4559627
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Теликівка
|
Теликівка — село у Духовницькому районі Саратовської області Російської Федерації.
Населення становить 660 осіб. Належить до муніципального утворення Березово-Лукське муніципальне утворення.
Історія
Населений пункт розташований у межах українського історичного та культурного регіону Жовтий Клин.
Від 23 липня 1928 року в складі Пугачовського округу Нижньо-Волзького краю. Орган місцевого самоврядування від 2004 року — Березово-Лукське муніципальне утворення.
Населення
Примітки
Населені пункти Духовницького району
|
1049817
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Dietikon%20District
|
Dietikon District
|
Dietikon District is a district of the Swiss canton of Zürich. The capital of the district of Dietikon is the city of Dietikon, located in the Limmat Valley (German: Limmattal).
Dietikon District was created in 1989 by splitting the former Zürich District into three parts. The western part became the Dietikon District, the eastern part became the district (respectively city) of Zürich and the municipality of Zollikon (located east of Zürich) was integrated into the Meilen District.
See also
Municipalities of the canton of Zürich
References
Districts of the canton of Zürich
|
25252675
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gorca
|
Gorca
|
Gorca is a settlement in the Haloze Hills above the left bank of the Dravinja River in the Municipality of Podlehnik in eastern Slovenia. The area traditionally belonged to the Styria region. It is now included in the Drava Statistical Region.
The parish church in the settlement is dedicated to the Holy Trinity and belongs to the Roman Catholic Archdiocese of Maribor. The parish is known as Sveta Trojica–Podlehnik. The church was built in 1654.
References
External links
Gorca on Geopedia
Populated places in the Municipality of Podlehnik
|
10498905
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Big%20Pimpin%27
|
Big Pimpin'
|
Big Pimpin'
"Big Pimpin'" is a song by American rapper Jay-Z. It was released on April 11, 2000 as the third and final single from his fourth studio album Vol. 3... Life and Times of S. Carter (1999). It features a guest appearance from Southern hip hop duo UGK, and production from Timbaland.
Sampling controversy
"Big Pimpin'" contains a sample of "Khosara Khosara", an instrumental performed by Hossam Ramzy and originally composed by Egyptian composer Baligh Hamdi in 1957. In 2007, Hamdi's relative Osama Ahmed Fahmy filed a lawsuit in Los Angeles Federal Court alleging that producer Timbaland's use of the track was unlicensed, while its use of a sampled loop, instead of the full unaltered track, violated Hamdi's "moral rights". He additionally claimed that Jay-Z needed permission from each of Hamdi's four children to use the track, as they owned its copyright after Hamdi's death in 1993. That same year, a 2005 lawsuit filed by Ahab Joseph Nafal, who claimed "Big Pimpin'" infringed the copyright on "Khosara Khosara", was dismissed.
In 2011, a California federal judge ruled that Fahmy could proceed with his suit, with Jay-Z, Timbaland, Linkin Park and EMI Records among the defendants named. Linkin Park was included because the track was mashed up with the single "Papercut" from their 2004 EP Collision Course, a collaboration with Jay-Z. Lawyers for EMI Records argued the then-50-year-old track was governed by the 1909 Copyright Act. Jay-Z testified four years later that he was unaware his song contained a sample of "Khosara Khosara", and when asked why he did not check the rights to its use, he replied, "That’s not what I do. I make music." Lawyers for Jay-Z and Timbaland claimed that Hamdi's family had been paid for the sample. On May 31, 2018, the Ninth Circuit Court of Appeals affirmed the district court's grant of summary judgment in favor of Jay-Z, et al.
Music video
The music video was shot in Trinidad during its Carnival, and features Jay-Z and Bun B on a music truck dispensing money into the crowd and partying on a lavish yacht. Due to Pimp C's refusal to fly to Trinidad, his verse and the video's closing scenes were filmed in Miami Beach, Florida.
In 2009, comedy trio Lonely Island filmed a parody video for their single "I'm on a Boat".
Reception
"Big Pimpin'" was the most successful single from Vol. 3... Life and Times of S. Carter, peaking at #18 on the Billboard Hot 100 and topping the Rhythmic Top 40 chart while achieving platinum status. Rolling Stone ranked the track #467 on its 2004 selection of "The 500 Greatest Songs of All Time". However, Jay-Z said to The Wall Street Journal in 2010 that he regretted the song's lyrics. "Some [lyrics] become really profound when you see them in writing. Not 'Big Pimpin'. That's the exception. It was like, 'I can't believe I said that. And kept saying it. What kind of animal would say this sort of thing?' Reading it is really harsh."
Formats and track listings
CD
"Big Pimpin' (Radio Edit)"
"Watch Me (LP Version)"
"Big Pimpin' (Instrumental)"
"Big Pimpin' (Video)"
Vinyl
A-side
"Big Pimpin' (Album Version)" (4:05)
B-side
"Watch Me (LP Version)" (4:34)
"Big Pimpin' (Instrumental)" (4:57)
Charts
Weekly charts
Year-end charts
Certifications
See also
List of songs recorded by Jay-Z
References
External links
Songs about procurers
Songs about prostitutes
1999 songs
2000 singles
Jay-Z songs
Def Jam Recordings singles
Music videos directed by Hype Williams
Roc-A-Fella Records singles
Sampling controversies
Song recordings produced by Timbaland
Songs written by Jay-Z
Songs written by Timbaland
UGK songs
Songs written by Bun B
Songs written by Pimp C
|
4896977
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Торновська
|
Торновська — присілок в Няндомському районі Архангельської області Російської Федерації.
Населення становить 2 особи. Входить до складу муніципального утворення Няндомський муніципальний округ.
Історія
До 2022 року входило до складу муніципального утворення Шалакуське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Няндомського району
|
15810506
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Saint-L%C3%A9ger-les-Vignes
|
Saint-Léger-les-Vignes
|
Saint-Léger-les-Vignes is a commune in the Loire-Atlantique department in western France.
See also
Communes of the Loire-Atlantique department
References
Saintlegerlesvignes
|
12335175
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1970%20African%20Cup%20of%20Champions%20Clubs
|
1970 African Cup of Champions Clubs
|
1970 African Cup of Champions Clubs
The African Cup of Champions Clubs 1970 was the 6th edition of the annual international club football competition held in the CAF region (Africa), the African Cup of Champions Clubs. It determined that year's club champion of association football in Africa.
The tournament was played by 23 teams and used a knock-out format with ties played home and away. Asante Kotoko from Ghana won the final, and became CAF club champion for the first time.
First round
|}
1 CARA Brazzaville won after drawing of lots.
2 CR Belcourt withdrew after the first leg.
Second round
|}
1 Prisons FC Kampala and Modèle Lomé won after drawing of lots.
2 The match was abandoned with Asante Kotoko leading 1–0 after a pitch invasion; Asante Kotoko qualified.
Quarter-finals
|}
Semi-finals
|}
Final
Champion
Top scorers
The top scorers from the 1970 African Cup of Champions Clubs are as follows:
External links
African Cup of Champions results at Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation
1970 in African football
African Cup of Champions Clubs
|
5688326
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rosi
|
Rosi
|
Rosi or ROSI may refer to
People
Last name
Aleandro Rosi, Italian footballer
Alessandro Rosi, Italian Baroque artist
Francesco Rosi, Italian film director
Gianfranco Rosi (boxer), Italian boxer
Gianfranco Rosi (director), Italian film director
Stelvio Rosi, also known as Stan Cooper, Italian film actor
First name
Rosi Braidotti, philosopher and feminist theoretician
Rosi Golan, Israeli-born singer songwriter
Rosi Manger, Swiss curler
Rosi Mittermaier, alpine skier
Rosi Sánchez, Spanish basketball player
Rosi Sexton, mixed martial artist
Rosi Speiser, German alpine skier
Rosianna Silalahi, Indonesian news presenter known as "Rosi"
Popular culture
Cohen vs. Rosi, 1998 Argentine romantic comedy film
Starring Rosi, experimental rock album in the Krautrock genre by Ash Ra Tempel
Fauna
Discodoris rosi, species of sea slug
River
Rosi Khola, Rosi river in Nepal
Acronyms
ROSI, Reverse osmosis solar installation
ROSI, Repository of Student Information, University of Toronto
|
11772941
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Breitscheidt
|
Breitscheidt
|
Breitscheidt is a municipality in the district of Altenkirchen, in Rhineland-Palatinate, Germany.
References
Altenkirchen (district)
|
105644
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BB%D0%B5%D0%BF%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F
|
Склепіння
|
Склепіння, також звід, створ — перекриття криволінійних обрисів у перерізі.
Склепіння перекривають переважно круглі, багатокутні, еліптичні в плані приміщення, і дозволяють перекривати значні простори без додаткових проміжних опор. Твірними формами служать різні криві, випуклі вверх. Від вертикального навантаження в купольних конструкціях виникають зусилля стиску, а також горизонтальний розпір на опорах.
Історія
Найпростіше з видів склепіння, циліндричне, відоме з давніх часів і вже вживалося вавилонянами, що підтверджується археологічними знахідками залишків палаців, каналів, мостів та ін. Римляни довели цю конструкцію до досконалості і перекривали за допомогою склепінь величезні простори (Cloaca Maxima). Церковне зодчество Середньовіччя випрацювало найбільш різноманітні форми склепінь, причому була усунута найголовніша незручність циліндричного склепіння — значний підйом. Разом з економією в матеріалі добивалися краси і різноманітності форм, що виразилися в характерних відмінностях візантійського, романського і готичного стилів.
Влаштування склепіння
Склепіння має такі елементи:
Опори (пілони, устої, опорні стінки)
Щока — бокова частина склепіння, що має форму арки, при наявності щокових стін щоки є закритими.
Щокові стіни — стіни, що обмежують склепіння збоку (зі щік) і не зазнають тиску від нього
Внутрішня поверхня
Зовнішня поверхня
Пазуха — простір між склепіннями (чи між склепінням і перекриттям), присутнє у випадку, якщо влаштовується кілька прилеглих одне до одного суміжних склепінь або поверх склепіння встановлюється перекриття.
П'ята — верхня поверхня опори.
Найближчі до п'ят камені склепіння називають п'ятовими, найвище розташовані в склепінні камені — замковими, решту каменів — клинчастими. Площини, якими камені прилягають один до одного, називають швами.
Склепіння визначається такими лінійними характеристиками:
Твірна дуга (крива напрямна) — крива лінія, рухом якої може бути утворена внутрішня поверхня склепіння
Початкові точки — кінці твірної дуги
Проліт (отвір) — відстань між початковими точками
Вісь склепіння — горизонтальна лінія, що проходить через середину прольоту
Вершина склепіння — найвища точка твірної дуги
Висота (стріла підйому) — відстань між віссю і вершиною
Початок склепіння, початкова лінія — пряма, що йде вздовж п'яти
Початкова площина — площина початкових ліній
Шелига — лінія внутрішньої поверхні, що з'єднує вершини (замкові камені)
Товщина склепіння в ключі (найвищому місці) визначається висотою замкового каменя, інших частинах товщина його визначається довжиною сполучної лінії — відстанню між внутрішньою і зовнішньою поверхнями, лічачи по нормалі до внутрішньої поверхні. Площини, що проходять через сполучні лінії і розділяють склепіння на шари, більш-менш похилі до горизонту, називають сполучними площинами. Частина склепіння, взята між двома сполучними площинами, може бути розділена послідовними перетинами на окремі елементи, що утворюють ряди клинчастих каменів.
Вертикальна площина, проведена через шелигу, ділить склепіння на дві половини. Циркульне склепіння, що утворює половину прямого циліндра з гориризонтальною віссю, називається півциркульним. Якщо крива напрямна являє собою дугу, меншу половини кола, причому відношення стріли до отвору (підйом склепіння) знаходиться в межах від ½ до ¼, склепіння називають стисненим; при підйомі менше ¼ — плоским. Склепіння, складене з двох половин, що утворюють в шелизі кут, називають стрілчастим, або готичним (є характерним для готичної архітектури). Крім дуги кола, крива напрямна може бути еліптичною, коробовою з 3 і більше центрами (звичайно не більше 11) тощо. Вісь склепіння може бути і не перпендикулярна до площини щік (напр., в косих кам'яних мостах). Вісь і шелига склепіння можуть бути розташовані по похилій або навіть по кривій лінії, і таким чином виходять форми так зв. повзучих арок, спіральних і конічних склепінь, тощо. З частин циліндричних склепінь, що сполучаються різним чином, складаються зімкнуті і хрестові склепіння, єзуїтські (зімкнуте склепіння з врізаними в нього розпалубками) і вітрильні.
Перед муруванням склепіння спочатку споруджують кружало — тимчасову дерев'яну або металеву конструкцію відповідної майбутньому склепінню форми і розміру, встановлену на п'яти опор. Камені (цеглини) встановлюються на потрібних місцях і скріпляються розчином, а після завершення кладки і затужавіння розчину кружало розбирають.
Види
Існують різні типи і види склепінь, серед яких найпоширеніші:
Склепіння балхі — над прямокутними приміщеними, починається від кутів арками під кутом 45° «у ялинку».
Склепіння бочарне — утворюється рухом плоскої кривої, формуючи перекриття двоякої кривини. Влаштовується над прямокутною ділянкою, маючи в поздовжньому і поперечному перетинах одноцентрові або коробові дуги.
Склепіння висхідне — коробове або циліндричне півциркульне з нахиленими паралельними п'ятами.
Склепіння віяльне — з нервюрами, які розходяться віялом з одного місця; спирається на кутові підпори, від яких віялом розходяться зігнуті лопаті.
Склепіння восьмилоткове — над октогоном, підіймається до вершини вісьмома сегментами.
Склепіння вспарушене — хрестове, у якого центральна частина помітно піднята у порівняні з боковими.
Склепіння гвинтово-кільцеве — має дугоподібний перетин, підтримуючи сходові марші із закругленим поворотом або гвинтові сходи.
Склепіння двоопукле — влаштовується над чотирикутним в плані приміщенням. Отримує дугоподібні перетини різної кривини у поздовжньому і поперечному напрямках.
Склепіння дзеркальне — зімкнуте із зрізаною верхньою площиною значних розмірів.
Склепіння зімкнуте еліптичне — утворюється продовженням стін по еліптичній кривій.
Склепіння зімкнуте лучкове — утворюється продовженням стін по кривій з невеликою стрілою підйому.
Склепіння зімкнуте параболічне — утворюється продовженням стін по параболічній кривій.
Склепіння зімкнуте півциркульне — утворюється продовженням стін по напівциркульній кривій.
Склепіння зімкнуте плоске — див. склепіння зімкнуте лучкове.
Склепіння зірчасте — нервюрне, збагачене тьєрсеронами. Складається з низки (понад чотирьох) запалубок, що вгорі сходяться своїми гострими вершинами. Може мати різне накреслення.
Склепіння з розпалубками — існують різні види і варіанти з'єднання склепінь з розпалубками.
Склепіння клинчасте — викладене з каменів клинчастої форми.
Склепіння клостер-ґевельбе («монастирське склепіння») — те саме, що і Склепіння зімкнуте.
Склепіння коритне — подібне до зімкнутого, але у вершині має широку плоску ділянку.
Склепіння коробове — утворюється трицентровою кривою у поперечному перетині.
Склепіння купольне — докладніше див. купол.
Склепіння лоткове — утворюється системою півциркульних арок, між якими розміщені циліндричні.
Склепіння монастирське — зімкнуте з розпалубками.
Склепіння мульден-ґевельбе («жолобчасте склепіння») — зімкнуте, криволінійні поверхні якого переходять у прямокутну горизонталь.
Склепіння напівлоткове — коробове або півциркульне з торцевим лотком.
Склепіння нервюрне — переважно хрестове, на каркасі з нервюр.
Склепіння-оболонка — існує різних геометричних форм, в основному виконується із залізобетону.
Склепіння пазушне — півциркульне з розпалубками.
Склепіння парусно-зімкнене — різновид зімкнутих, де площини утворюють склепіння спарушеної форми.
Склепіння пелюсткове — різновид сітчастих, утворювалось шляхом ускладненого перетину нервюр. Виникло у готичну епоху в Чехії, Словаччині та інших країнах.
Склепіння повзуче — різновид циліндричних, з п'ятами на різних рівнях.
Склепіння подвійне — виконане з двох криволінійних оболонок, розміщених одна над одною і розділених вузьким простором.
Склепіння подвійноопукле — те саме, що і Склепіння двоопукле.
Склепіння плоске — стріла підйому не перевищує 3-ї частини прольоту.
Склепіння сітчасте — подібне до зірчастого, однак замість тьєрсеронів вживаються чотири сферичних паруси.
Склепіння стільникове, мукарна — із складним рисунком ребер (без нервюр) і пірамідальними заглибленнями.
Склепіння стрілчасте — утворюється напрямними з великою стрілою підйому.
Склепіння ступінчасто-хрещате — хрещате із ступінчастою поверхнею розпалубок.
Склепіння східчасте — утворюється системою поперечних і поздовжніх арок, розташованих на різних рівнях.
Склепіння удаване (фальшиве) — конструктивно утворюється поступовим напуском горизонтальних рядів мурування.
Склепіння у спіраль — викладене по однаково спрямованим рівним дугам, що розходяться від центра.
Склепіння хрестове еліптичне — різновид хрестових, де площини між ребрами еліптичної форми.
Склепіння хрестове лучкове — різновид хрестових, де площини між ребрами пологої (лучкової) форми.
Склепіння хрестове параболічне — різновид хрестових, де площини між ребрами параболічної форми.
Склепіння хрестове спарушене — різновид хрестових, де площини між ребрами спарушеної (сферичної) форми.
Склепіння хрещате — зімкнене склепіння, перерізане двома коробовими чи циліндричними із світловим барабаном.
Склепіння циліндричне еліптичне — утворюється еліптичною кривою у поперечному розрізі.
Склепіння циліндричне лучкове — утворюється кривою, що у поперечному розрізі менше півкола.
Склепіння циліндричне параболічне — утворюється параболічною кривою у поперечному розрізі.
Склепіння циліндричне півциркульне — утворюється сферичною кривою у півкола.
Склепіння циліндричне плоске — те саме, що циліндричне лучкове.
Склепіння чарункове — те саме, що і стільникове.
Склепіння четвертне — у перетині складає чверть кола.
Склепіння шпігель-ґевельбе («дзеркальне склепіння») — зімкнуте, криволінійні поверхні якого переходять у круглу шелигу (порівн. клостер-гевельбе, мульден-гевельбе).
Поряд з виконаними з каменя або цегли буває
Склепіння глечикове — криволінійне перекриття з пустотілих керамічних трубок, які нагадують глечики, клиноподібних цеглин, порожнистих конусів тощо. Різновидом є склепіння з голосниками.
Деякі криволінійні перекриття отримали умовні назви, залежно від часу або місцевості, де вживались; наприклад:
Склепіння анжуйське (склепіння Плантагенетів) — купольне перекриття стрілчастого абрису у сполученні з нервюрами.
Склепіння єзуїтське — різновид зімкнутого; влаштовувалося над квадратним у плані приміщенням із спиранням чотирьох ребер на стики восьми розпалубок, що знаходилися на кутах.
Склепіння норманське — те саме, що і склепіння віяльне.
Склепіння прусське — низка однакових бочарних склепінь, розділених пониженими арками.
Склепіння пястівське — тридільне. Отримало поширення в готичних будівлях Польщі.
Склепіння саксонське — те саме, що і склепіння бочарне.
Див. також
Каркасна система готичної архітектури
Перекриття
Травея
Примітки
Література
Посилання
Будівельна термінологія
Архітектурні елементи
|
637893
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BD%D1%83%D1%81%D1%96%D0%BA
|
Хнусік
|
Хнусік — село у марзі Арагацотн, на заході Вірменії. Село підпорядковується сусідньому селу Аван.
Джерела
Національна статистична служба Республіки Вірменія
Села Вірменії
Арагацотн
|
3958448
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%201963%20%28%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%81%20%C2%AB%D0%90%C2%BB%2C%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%BF%D0%B0%29
|
Чемпіонат СРСР з футболу 1963 (клас «А», друга група)
|
Чемпіонат СРСР з футболу 1963 (клас «А», друга група) — чемпіонат СРСР з футболу серед команд другої групи класу «А». У турнірі брали участь 18 команд. Переможцем чемпіонату став клуб Шинник (Ярославль).
Підсумкова таблиця та результати
Посилання
RSSSF
WildStat.ru
1963
СРСР
|
469413
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%B0-%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5
|
Брига-Новарезе
|
Брига-Новарезе, Бриґа-Новарезе — муніципалітет в Італії, у регіоні П'ємонт, провінція Новара.
Брига-Новарезе розташована на відстані близько 540 км на північний захід від Рима, 95 км на північний схід від Турина, 35 км на північ від Новари.
Населення — (2014).
Демографія
Сусідні муніципалітети
Боргоманеро
Гоццано
Інворіо
Див. також
Список муніципалітетів провінції Новара
Примітки
Муніципалітети провінції Новара
|
11473281
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Pierrefort
|
Pierrefort
|
Pierrefort (Auvergnat: Pèirafòrt) is a commune in the département of Cantal and Auvergne region in south-central France.
It is situated in the south of the département, approximately 100 km south of Clermont-Ferrand and 25 km south-west of Saint-Flour.
Population
Climate
Pierrefort has cold winters characterised by heavy snowfall whilst summer temperatures often reach 30 °C. Recently the period between May and August has been very dry.
Economy
Agriculture and breeding (predominantly bovine)
Craft industry; carpentry, house renovation, garden planning, design and maintenance.
Service industries supporting summer and winter tourism.
Notable people
Jean Todt (born 1946), motor sport executive
See also
Communes of the Cantal department
References
Communes of Cantal
Auvergne
Cantal communes articles needing translation from French Wikipedia
|
118772
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Leonard%2C%20Michigan
|
Leonard, Michigan
|
Leonard, Michigan
Leonard is a village in Addison Township, Oakland County in the U.S. state of Michigan. The population was 403 at the 2010 census.
History
A post office called Leonard has been in operation since 1884. Birthplace of Steven Avery. The village was named for Leonard Rowland. Leonard was incorporated in 1889.
Geography
According to the United States Census Bureau, the village has a total area of , all land.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 403 people, 153 households, and 114 families living in the village. The population density was . There were 162 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 97.5% White, 0.2% African American, 1.0% Native American, 0.7% from other races, and 0.5% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 2.2% of the population.
There were 153 households, of which 35.9% had children under the age of 18 living with them, 61.4% were married couples living together, 7.8% had a female householder with no husband present, 5.2% had a male householder with no wife present, and 25.5% were non-families. 21.6% of all households were made up of individuals, and 11.7% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.63 and the average family size was 3.07.
The median age in the village was 39.9 years. 24.6% of residents were under the age of 18; 6.5% were between the ages of 18 and 24; 26% were from 25 to 44; 30.3% were from 45 to 64; and 12.7% were 65 years of age or older. The gender makeup of the village was 51.9% male and 48.1% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 332 people, 124 households, and 93 families living in the village. The population density was . There were 129 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 99.92% White, 00.08% African American, 0.30% Native American, 0.60% Asian, and 0.90% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 5.72% of the population.
There were 124 households, out of which 33.9% had children under the age of 18 living with them, 62.9% were married couples living together, 6.5% had a female householder with no husband present, and 24.2% were non-families. 21.0% of all households were made up of individuals, and 10.5% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.68 and the average family size was 3.06.
In the village, the population was spread out, with 26.2% under the age of 18, 6.3% from 18 to 24, 27.4% from 25 to 44, 27.1% from 45 to 64, and 13.0% who were 65 years of age or older. The median age was 39 years. For every 100 females, there were 95.3 males. For every 100 females age 18 and over, there were 100.8 males.
The median income for a household in the village was $45,625, and the median income for a family was $57,500. Males had a median income of $41,458 versus $31,250 for females. The per capita income for the village was $29,006. None of the families and 3.9% of the population were living below the poverty line, including no under eighteens and 9.4% of those over 64.
Government
The government of the Village of Leonard consists of elected and appointed officials. The elected officials include: four council members, one President and one Treasurer, the Clerk is appointed. The appointed officials also include Street Superintendent. Currently, the clerk also has a part-time administrative assistant.
The village has a Planning Commission consisting of five citizens who are appointed by the Village Council. The Village Council acts as the Zoning Board of Appeals when necessary. The village has a Parks and Recreation Commission whose members are both appointed and volunteer. There is a State of Michigan-approved Recreation Plan for the village which the commission is responsible for maintaining and managing.
Education
Leonard is in Oxford Community Schools. Its zoned high school is Oxford High School.
Popular culture
The humor novel Ghosts/Aliens takes place in Leonard.
The Native Howl
References
Villages in Oakland County, Michigan
Villages in Michigan
Metro Detroit
1889 establishments in Michigan
Populated places established in 1889
|
112762
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Elk%20Run%20Heights%2C%20Iowa
|
Elk Run Heights, Iowa
|
Elk Run Heights, Iowa
Elk Run Heights is a city in Black Hawk County, Iowa, United States. The population was 1,069 at the 2020 census. It is part of the Waterloo–Cedar Falls Metropolitan Statistical Area.
History
Elk Run Heights was established in 1951.
Geography
Elk Run Heights is located at (42.468587, -92.257290).
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , all land.
Elk Run Heights is a suburb of Waterloo.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 1,117 people, 461 households, and 337 families living in the city. The population density was . There were 465 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 94.6% White, 1.7% African American, 0.3% Native American, 0.1% Asian, 0.1% Pacific Islander, 0.5% from other races, and 2.7% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 2.5% of the population.
There were 461 households, of which 27.1% had children under the age of 18 living with them, 58.6% were married couples living together, 9.8% had a female householder with no husband present, 4.8% had a male householder with no wife present, and 26.9% were non-families. 21.9% of all households were made up of individuals, and 8.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.42 and the average family size was 2.79.
The median age in the city was 44.1 years. 19.3% of residents were under the age of 18; 8.9% were between the ages of 18 and 24; 23% were from 25 to 44; 33.2% were from 45 to 64; and 15.6% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 49.9% male and 50.1% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 1,052 people, 394 households, and 325 families living in the city. The population density was . There were 397 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 97.53% White, 0.67% African American, 0.10% Native American, 0.10% Asian, 0.29% from other races, and 1.33% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 2.00% of the population.
There were 394 households, out of which 37.8% had children under the age of 18 living with them, 69.5% were married couples living together, 8.1% had a female householder with no husband present, and 17.3% were non-families. 13.2% of all households were made up of individuals, and 6.1% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.67 and the average family size was 2.92.
Age spread: 25.8% under the age of 18, 7.0% from 18 to 24, 28.7% from 25 to 44, 24.0% from 45 to 64, and 14.4% who were 65 years of age or older. The median age was 39 years. For every 100 females, there were 103.1 males. For every 100 females age 18 and over, there were 100.8 males.
The median income for a household in the city was $45,179, and the median income for a family was $48,906. Males had a median income of $34,444 versus $25,000 for females. The per capita income for the city was $18,129. About 1.0% of families and 1.6% of the population were below the poverty line, including 2.1% of those under age 18 and none of those age 65 or over.
Education
The Waterloo Community School District serves the community.
References
External links
City Data Comprehensive statistical data and more about Elk Run Heights
Cities in Black Hawk County, Iowa
Cities in Iowa
Waterloo – Cedar Falls metropolitan area
1951 establishments in Iowa
|
222039
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D1%88%D0%BE%D1%80%20%D0%9A%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%80
|
Кішор Кумар
|
Кішор Кумар (гінді — किशोर कुमार; бенґалі — কিশোর কুমার) (13 жовтня 1987) — індійський закадровий співак і комічний актор. Також він відзначився як поет, композитор, продюсер, режисер та сценарист. Молодший брат акторів Ашока та Анупа Кумарів.
Кішор Кумар співав численними мовами Індії, серед яких гінді, бенґалі (його рідна мова), маратхі, асамська, ґуджараті, каннада, бходжпурі, малаялам та орія. Поряд з Мукешем та Мохамедом Рафі він був одним з трьох найкращих закадрових співаків у період з 1950-х до 1970-х. Він отримав нагород «Filmfare Awards» за найкращого закадрового співака більше, ніж будь-хто інший.
Індійські актори
Індійські співаки
Актори, відомі під псевдонімами
|
1114240
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%201995%E2%80%941996
|
Чемпіонат Волинської області з футболу 1995—1996
|
Чемпіонат Волинської області з футболу 1995—1996
Чемпіонат Волинської області з футболу сезону 1995/96 проводився з 24 серпня 1995 до 20 травня 1996 року. Чемпіоном області став ЕНКО (Луцьк).
Чемпіонат проводився за двоступеневою схемою. На першому етапі 18 команд, розділених на дві групи, у двоколовому турнірі визначали четвірку найкращих, яка у фінальному одноколовому турнірі розігрувала нагороди чемпіонату.
Підрахунок очок у групових турнірах проводився за системою: перемога — 3 очки, нічия — 1 очко, поразка — 0 очок. Крім того, у випадках, коли в одному турі одночасно здобували перемогу і основний і юнацький склад команди, то вона одержувала ще 1 заохочувальне очко. Дане нововведення було застосоване з метою стимулювання розвитку юнацького футболу та піжвищення рівня майтерності молодих гравців.
Підсумкова таблиця. Група «А»
|}
Результати матчів
Підсумкова таблиця. Група «Б»
|}
Команда ЕНКО (Луцьк) у першому колі носила назву «Електрик-ЕНКО» (Луцьк)
Результати матчів
Підсумкова таблиця. Фінальний турнір
|}
Фінальний турнір проводився у Луцьку в одне коло
Результати матчів
Результат матчу ЕНКО — ФК «Ковель» 0:0 анульовано за порушення регламенту командою ФК «Ковель», якій зараховано технічну поразку +:-
Посилання
Матеріали газети «Волинь» за 1995-1996 рр
Матеріали газети «Віче» за 1995-1996 рр.
Матеріали газети «Волинь футбольна» за 1995-1996 рр.
Див. також
Чемпіонат Волинської області з футболу
Чемпіонат Волинської області з футболу
1995 у футболі
1996 у футболі
|
125447
|
https://en.wikipedia.org/wiki/South%20Amboy%2C%20New%20Jersey
|
South Amboy, New Jersey
|
South Amboy, New Jersey
South Amboy is a suburban city in Middlesex County, in the U.S. state of New Jersey, located on Raritan Bay. As of the 2020 United States census, the city's population was 9,411, an increase of 780 (+9.0%) from the 2010 census count of 8,631, which in turn reflected an increase of 718 (+9.1%) from the 7,913 counted in the 2000 census.
South Amboy and Perth Amboy, across the Raritan River, are collectively referred to as The Amboys. Signage for exit 11 on the New Jersey Turnpike refers to "The Amboys" as a destination.
History
First settled by the Lenape Native Americans, who called the area around Perth Amboy by the name "Ompoge" (meaning "level ground"), the settlement ultimately became a key port for commerce between Lower New York Bay and Philadelphia, connected first by stagecoach and eventually by railroad. The city was initially founded as a village by Dutch fishermen known as Radford's Ferry, but later become a key city to safeguard New Amsterdam from the British. When settled by Europeans in 1684, the city was named New Perth in honor of James Drummond, Earl of Perth, one of the associates of a company of Scottish proprietaries. The Algonquian language name was corrupted to Ambo, or Point Amboy, and eventually a combination of the native and colonial names was used. South Amboy is mentioned during the Revolutionary War in letters to and from George Washington referring to an "officer stationed on the South Amboy shore" and by General Washington himself writing that he was "now in Jersey" and suggesting the enemy "may proceed to South Amboy". Once known as Radford's Ferry, as well as the South Ward of Perth Amboy, South Amboy became one of the earliest townships around 1685 as well as one of the largest at 18 miles long and six miles wide.
In 1808, the first store was opened by Samuel Gordon. In 1831, Robert L. Stevens brought the steam engine "John Bull" to the Camden & Amboy Railroad. In 1832, Charles Moore became the town's first lawyer. In 1844, the first post office was established in the town. In 1852, the Swan Hill Pottery was established. Most of the town's churches were established between the 1850s-1880s. In 1880, the Great Beds Lighthouse is built offshore. In 1882, local newspaper "The Citizen" was established. In 1888, Amboy National Bank was established. In 1889, the oldest active fraternal organization, the Knights of Pythias Lodge was established. In 1890, a huge fire destroyed an entire city block of wooden houses on the east side of Broadway, which led to the establishment of the city's first fire station that same year. In 1912, the Woman's Club was formed. In 1912, New Jersey's first air mail flight was made between South Amboy and Perth Amboy. In 1914, the South Amboy Public Library was established. In 1919, the first public high school was established. In 1924, the South Amboy Hospital was built. In 1927, the Victory Bridge was built, connecting South Amboy to Perth Amboy. In 1931, the South Amboy First Aid Squad was established. In 1972, the library was rededicated as Sadie Pope Dowdell Public Library. In 1984, scenes for The Purple Rose of Cairo (1985) were filmed in South Amboy at the Raritan Diner. In 1991, the South Amboy-Sayreville Times newspaper was established. In 1993, the Amboy Beacon newspaper was established. Raritan Bay Waterfront Park opened in 1998. In 1999, filming for Coyote Ugly (2000) took place in South Amboy, where the film partially is set. In 2002, the South Amboy Neighborhood Preservation Program started. In 2002, the Seastreak Ferry service began. In 2004, South Amboy joined the New Jersey Main Street Program. In 2010, the YMCA and senior center opened.
South Amboy has passed through three of the five types of New Jersey municipalities. It was first mentioned on May 28, 1782, in minutes of the Board of Chosen Freeholders as having been formed from Perth Amboy Township. It was formally incorporated as a township by the Township Act of 1798 on February 21, 1798. Over the next 90 years, portions split off to form Monroe Township (April 9, 1838), Madison Township (March 2, 1869; later renamed as Old Bridge Township) and Sayreville Township (April 6, 1876; later Borough of Sayreville). Other modern municipalities included in these splits are Jamesburg, South Brunswick, and Cranbury. As of February 25, 1888, South Amboy borough was formed, replacing South Amboy Township. On April 11, 1908, South Amboy was incorporated as a city, replacing South Amboy borough, confirmed by a referendum held on July 21, 1908.
Ammunition explosions
As a result of South Amboy's strategic location as a transportation hub, the city has been heavily damaged by military explosives in two major incidents. The 1918 explosions occurred during World War I at the Gillespie Shell Loading Plant, just south of the town. The 1950 explosion struck as Healing Lighterage Company dockworkers were transferring ammunition from a freight train onto barges. Both disasters killed dozens and injured hundreds of local victims, damaged hundreds of South Amboy buildings, required emergency declarations of martial law, and scattered wide areas of ammunition remnants that continue to surface occasionally.
Geography
According to the United States Census Bureau, the city had a total area of 2.68 square miles (6.95 km2), including 1.54 square miles (3.98 km2) of land and 1.15 square miles (2.97 km2) of water (42.76%). South Amboy is bordered by land with Sayreville to the south and west, by Perth Amboy to the north (across the Raritan River), and Staten Island to the east (across the Raritan Bay in New York City).
Area codes 732 and 848 are used in South Amboy. The city had been in area code 908, until January 1, 1997, when 908 was split forming area code 732. South Amboy has an enclave of apartments near Kohl's in Sayreville, whose residents use a South Amboy mailing address. The Melrose and Morgan sections of Sayreville and the Laurence Harbor section of Old Bridge also use the South Amboy Zip Code of 08879. Mechanicsville, White's Dock, and Thomas J. Dohany Homes are neighborhoods in the city.
Demographics
As The New York Times said of South Amboy in 2000: "The population mix has not changed much since the beginning of the 20th century, when Irish and Polish immigrants came to work on the three railroads that crisscrossed the city." South Amboy remains a strong enclave of Polish ethnicity, including 21% of its population in the 2000 census, and the historic Sacred Heart Church and School.
2010 census
The 2010 United States census counted 8,631 people, 3,372 households, and 2,256 families in the city. The population density was . There were 3,576 housing units at an average density of . The racial makeup was 86.42% (7,459) White, 4.43% (382) Black or African American, 0.10% (9) Native American, 4.03% (348) Asian, 0.00% (0) Pacific Islander, 2.99% (258) from other races, and 2.03% (175) from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 13.42% (1,158) of the population.
Of the 3,372 households, 28.0% had children under the age of 18; 46.8% were married couples living together; 14.1% had a female householder with no husband present and 33.1% were non-families. Of all households, 26.7% were made up of individuals and 9.6% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.56 and the average family size was 3.11.
20.8% of the population were under the age of 18, 8.6% from 18 to 24, 29.8% from 25 to 44, 29.5% from 45 to 64, and 11.3% who were 65 years of age or older. The median age was 39.3 years. For every 100 females, the population had 96.8 males. For every 100 females ages 18 and older there were 93.2 males.
The Census Bureau's 2006–2010 American Community Survey showed that (in 2010 inflation-adjusted dollars) median household income was $61,566 (with a margin of error of +/− $6,388) and the median family income was $80,815 (+/− $4,285). Males had a median income of $54,000 (+/− $5,767) versus $49,303 (+/− $4,574) for females. The per capita income for the borough was $31,590 (+/− $2,232). About 10.2% of families and 9.0% of the population were below the poverty line, including 15.7% of those under age 18 and 5.5% of those age 65 or over.
2000 census
As of the 2000 United States census there were 7,913 people, 2,967 households, and 2,041 families residing in the city. The population density was . There were 3,110 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 94.22% White, 0.86% African American, 0.19% Native American, 1.38% Asian, 0.03% Pacific Islander, 1.71% from other races, and 1.62% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 6.75% of the population.
There were 2,967 households, out of which 32.2% had children under the age of 18 living with them, 48.8% were married couples living together, 14.5% had a female householder with no husband present, and 31.2% were non-families. 25.9% of all households were made up of individuals, and 12.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.65 and the average family size was 3.22.
In the city the population was spread out, with 24.3% under the age of 18, 7.7% from 18 to 24, 32.9% from 25 to 44, 21.5% from 45 to 64, and 13.6% who were 65 years of age or older. The median age was 37 years. For every 100 females, there were 95.5 males. For every 100 females age 18 and over, there were 92.0 males.
The median income for a household in the city was $50,529, and the median income for a family was $62,029. Males had a median income of $42,365 versus $29,737 for females. The per capita income for the city was $23,598. About 6.7% of families and 7.4% of the population were below the poverty line, including 10.6% of those under age 18 and 6.0% of those age 65 or over.
Government
Local government
South Amboy is governed within the Faulkner Act, formally known as the Optional Municipal Charter Law, under the Mayor-Council system of municipal government. The city is one of 71 municipalities (of the 564) statewide governed under this form. The governing body is comprised of the Mayor and the five-member City Council. The mayor is elected directly by the voters. The City Council includes five members, two of whom are elected on an at-large basis while three are elected from wards. All members of the governing body are elected in partisan elections to serve four-year terms of office on a staggered basis in even-numbered years as part of the November general election, with the three ward seats up for election together and the two at-large seats and the mayoral seat up for vote together two years later.
, the Mayor of South Amboy is Democrat Fred Henry, whose term of office ends December 31, 2026. Members of the City Council are Council President Michael "Mickey" Gross (D, 2026; at-large), Anthony Conrad (D, 2026; at-large), Zusette Dato (D, 2024; Third Ward), Brian H. McLaughlin (D, 2024; First Ward) and Thomas B. Reilly (D, 2024; Second Ward).
In February 2015, the City Council appointed Thomas Reilly to fill the Second Ward expiring in December 2016 that became vacant when Christine Noble took office in an at-large seat. In the 2015 November general election, Reilly was elected to serve the balance of the term of office.
Following the death of Russell Stillwagon in June 2010, after serving nearly two decades on the City Council, Donald Applegate was chosen the following month by council members from among three names proposed to fill the vacancy representing the First Ward.
Federal, state and county representation
South Amboy is located in the 6th Congressional District and is part of New Jersey's 19th state legislative district.
Politics
As of November 2018, there were a total of 5,876 registered voters in South Amboy, of which 2,948 (50.%) submitted ballots in the last General Election. Incumbent Mayor Fred Henry (1,490) secured his third term by defeating Republican candidate Peter Pisar (923) and independent amateur Brandon Russell (403).
Of the 5,876 registered voters: 2,410 (41.0%) were registered as Democrats, 658 (11.2%) were registered as Republicans and 2,803 (47.7%) were registered as Unaffiliated. There were 3 voters registered as Libertarians or Greens.
In the 2012 presidential election, Democrat Barack Obama received 55.6% of the vote (1,790 cast), ahead of Republican Mitt Romney with 42.7% (1,373 votes), and other candidates with 1.7% (54 votes), among the 3,269 ballots cast by the city's 5,491 registered voters (52 ballots were spoiled), for a turnout of 59.5%. In the 2008 presidential election, Democrat Barack Obama received 50.8% of the vote (1,875 cast), ahead of Republican John McCain with 46.6% (1,722 votes) and other candidates with 1.7% (64 votes), among the 3,693 ballots cast by the city's 5,382 registered voters, for a turnout of 68.6%. In the 2004 presidential election, Democrat John Kerry received 52.4% of the vote (1,784 ballots cast), outpolling Republican George W. Bush with 46.0% (1,566 votes) and other candidates with 0.7% (37 votes), among the 3,405 ballots cast by the city's 4,971 registered voters, for a turnout percentage of 68.5.
In the 2013 gubernatorial election, Republican Chris Christie received 65.0% of the vote (1,341 cast), ahead of Democrat Barbara Buono with 33.4% (689 votes), and other candidates with 1.6% (33 votes), among the 2,104 ballots cast by the city's 5,486 registered voters (41 ballots were spoiled), for a turnout of 38.4%. In the 2009 gubernatorial election, Republican Chris Christie received 52.7% of the vote (1,288 ballots cast), ahead of Democrat Jon Corzine with 35.4% (865 votes), Independent Chris Daggett with 9.2% (226 votes) and other candidates with 1.7% (41 votes), among the 2,445 ballots cast by the city's 5,298 registered voters, yielding a 46.1% turnout.
Education
The South Amboy Public Schools serve students in pre-kindergarten through twelfth grade. As of the 2020–21 school year, the district, comprised of two schools, had an enrollment of 1,100 students and 81.0 classroom teachers (on an FTE basis), for a student–teacher ratio of 13.6:1. Schools in the district (with 2020–21 enrollment data from the National Center for Education Statistics) are
South Amboy Elementary School with 514 students in grades PreK-5 and
South Amboy Middle High School with 559 students in grades 6-12.
Eighth grade students from all of Middlesex County are eligible to apply to attend the high school programs offered by the Middlesex County Vocational and Technical Schools, a county-wide vocational school district that offers full-time career and technical education at Middlesex County Academy in Edison, the Academy for Allied Health and Biomedical Sciences in Woodbridge Township and at its East Brunswick, Perth Amboy and Piscataway technical high schools, with no tuition charged to students for attendance.
Raritan Bay Catholic Preparatory—Sacred Heart School was a parochial elementary school opened in 1895 and serving Pre-K–3 to eighth grade that operated under the auspices of the Roman Catholic Diocese of Metuchen, until it was closed in June 2016 due to insufficient enrollment. Cardinal McCarrick High School closed at the end of the 2014–2015 school year, in the wake of an increasing financial deficit.
Transportation
Roads and highways
, the city had a total of of roadways, of which were maintained by the municipality, by Middlesex County, and by the New Jersey Department of Transportation.
Several major roads and highways traverse the city. These include portions of U.S. Route 9, Route 35 and CR 615, 621, 670, 684, 686, 688. Three Garden State Parkway exits (123–125) are just beyond the city's western border.
Public transportation
The South Amboy station provides frequent service on NJ Transit's North Jersey Coast Line, with most northbound trains heading to Newark Penn Station, Secaucus Junction and Penn Station in Midtown Manhattan and some heading to Hoboken Terminal, while southbound trains all head to Bay Head.
NJ Transit local bus service is available on two routes. The 815 runs between New Brunswick and the Woodbridge Center, with stops in Woodbridge, Perth Amboy, Sayreville, South River. The 817 runs between Middletown and Perth Amboy, with stops in Keansburg, Hazlet, Union Beach, Keyport, Aberdeen, and Old Bridge.
Plans for the ferry service to Lower and Midtown Manhattan were announced in November 2018. In June 2020, the project received $5.3 million in federal funding for construction of a terminal near the train station. On October 30, 2023, the NY Waterway began service between South Amboy and Manhattan, with stops at Downtown (Brookfield Place/Battery Park City) and Midtown (W39th Street) at 100 Radford Ferry Road. Free local shuttles run between Sayreville and South Amboy with various current bus stops, as well as one at South Amboy Station. As of now, the ferry schedule is limited to Monday-Friday during mornings and evenings, each with four departures. Morning departures from South Amboy begin at 5:45AM and end at 8:45AM, with all trips arrive about 55 minutes to Brookfield Place, and only the last two going to Midtown, which arrives about 10 minutes later. There are no trips to South Amboy in the mornings. Evening departures from Manhattan only leave Midtown at 3:15PM and 4:15PM, while departures are at every hour from 3:30PM to 6:30PM at Brookfield Place. There are two return trips from South Amboy to Manhattan at 4:25PM and 5:25PM. The ferry includes free transfers to Weehawken, Hoboken, and Jersey City. The ferry offers tea, coffee, and refreshments on board. There is free parking by the ferry terminal. There is currently only a temporary terminal at the end of an abandoned industrial pier, but a $30 million dollar permanent facility is in the process of being built nearby with a planned opening in 2025.
The Raritan River Railroad provided passenger service to the city from 1888 to 1938. The railroad is now defunct along this part of the line. Proposals have been made to use the line as a light rail route.
Notable people
People who were born in, residents of, or otherwise closely associated with South Amboy include:
Don Campbell (1916–1991), tackle who played for two NFL seasons
Allie Clark (1923–2012), champion of the 1947 & 1948 World Series
Richard Field Conover (1858–1930), tennis player, lawyer and real estate manager
Craig Coughlin (born 1958), New Jersey General Assembly member who has represented the 19th Legislative District since 2010
Greg Evigan (born 1953), actor best known for appearing on the TV series B. J. and the Bear and My Two Dads
John H. Froude (born 1930), politician who served in the New Jersey General Assembly from 1972 to 1980
Monroe Green (–1996), businessman and long-time advertising director of The New York Times
Harold G. Hoffman (1896–1954), mayor, congressman for New Jersey's 3rd congressional district between 1927-1931, and 41st governor of New Jersey between1935-1938, for whom South Amboy Elementary School is named
Benjamin Franklin Howell (1844–1933), Founder of Amboy Bank, Republican congressman for New Jersey's 3rd congressional district between 1895-1911 , buried in Christ Church Cemetery
Jack McKeon (born 1930), manager of the 2003 World Series Champion Florida Marlins
Johnny O'Brien (born 1930) and Eddie O'Brien (1930–2014), twin baseball players for the Pittsburgh Pirates
Charles Pettit (1736–1806), lawyer, merchant, and delegate to the Congress of the Confederation
Thomas J. Scully (1864–1921), South Amboy mayor (1910-1911) and Democratic congressman for New Jersey's 3rd congressional district between 1911-1921
Elmer Stout (1929–2013), football player
Marques Townes (born 1995), basketball player for the Loyola Ramblers men's basketball team, who transferred out of Cardinal McCarrick after his sophomore year
Ted Weiss (1927–1992), politician who served in the United States House of Representatives for New York from 1977 until his death in 1992
Timothy Wiltsey (1985–1991), child murder victim whose mother was convicted 25 years later, a conviction vacated on appeal in 2021 by the New Jersey Supreme Court
In popular culture
Scenes from the 1985 Woody Allen movie The Purple Rose of Cairo were filmed in the former Raritan Diner.
Scenes from the 2000 film Coyote Ugly starring Piper Perabo were filmed in South Amboy and the main character is from the city.
References
External links
South Amboy official website
Middlesex County webpage for South Amboy
Sadie Pope Dowdell Library
South Amboy Police Department
South Amboy Public Schools
Data for the South Amboy Public Schools, National Center for Education Statistics
South Amboy First Aid & Safety Squad
1798 establishments in New Jersey
Cities in New Jersey
Cities in Middlesex County, New Jersey
Faulkner Act (mayor–council)
Populated places established in 1798
Raritan Bayshore
Jersey Shore communities in Middlesex County
|
3418367
|
https://en.wikipedia.org/wiki/A%20Personal%20Journey%20with%20Martin%20Scorsese%20Through%20American%20Movies
|
A Personal Journey with Martin Scorsese Through American Movies
|
A Personal Journey with Martin Scorsese Through American Movies is a 1995 British documentary film of 225 minutes in length, presented by Martin Scorsese and produced by the British Film Institute.
In the film Martin Scorsese examines a selection of his favorite American films grouped according to four different types of directors: the director as storyteller; the director as an illusionist such as D.W. Griffith and F. W. Murnau, who created new editing techniques among other innovations that made the appearance of sound and color possible later on; the director as a smuggler such as filmmakers Douglas Sirk, Samuel Fuller, and Vincente Minnelli, who used to hide subversive messages in their films; and the director as an iconoclast, those filmmakers attacking social conventionalism such as Charles Chaplin, Erich von Stroheim, Orson Welles, Elia Kazan, Nicholas Ray, Stanley Kubrick, Arthur Penn, and Sam Peckinpah.
Summary
The documentary is structured in segments:
Part I
The director's dilemma
The director as storyteller
The Western
The Gangster film
The Musical
Part II
The director as illusionist
The director as smuggler I
Part III
The director as smuggler II
The director as iconoclast
It was originally shown on television in the UK in 1995.
Films mentioned
(Roughly in the order of the appearance.)
Part I
The Bad and the Beautiful, 1952, directed by Vincente Minnelli
Duel in the Sun, nicknamed "Lust in the Dust", 1946 Western film directed by King Vidor, William Dieterle and others
The Girl Can't Help It, 1956 Musical film directed by Frank Tashlin
Bigger Than Life, 1956 directed by Nicholas Ray
Vertigo, 1958 psychological thriller film directed by Alfred Hitchcock
The Naked Kiss, 1964 neo-noir film written and directed by Samuel Fuller
Murder by Contract, 1958 film noir directed by Irving Lerner
The Red House, 1947 psychological thriller directed by Delmer Daves
The Phenix City Story, 1955 film noir directed by Phil Karlson
Sullivan's Travels, 1941 comedy film written and directed by Preston Sturges
The Crowd, 1928 silent film directed by King Vidor
The Big Parade, 1925 silent film directed by King Vidor
Shadow of a Doubt, 1943 thriller film directed by Alfred Hitchcock
Mr. Smith Goes to Washington, 1939, directed by Frank Capra
The Director as Storyteller
The Western
The Great Train Robbery, 1903 Western film written, produced, and directed by Edwin S. Porter
The Musketeers of Pig Alley, 1912, directed by D. W. Griffith
High Sierra, 1941, directed by Raoul Walsh
Colorado Territory, 1949 western film directed by Raoul Walsh (a remake of the 1941 High Sierra)
Stagecoach, 1939 western film directed by John Ford
She Wore a Yellow Ribbon, 1949 western film directed by John Ford
The Searchers, 1956 western film directed by John Ford
The Furies, 1950 American Western film directed by Anthony Mann
The Naked Spur, 1953 American Western film directed by Anthony Mann
The Tall T, 1957 Western film directed by Budd Boetticher
The Left Handed Gun, 1958 American western film and the film directorial debut of Arthur Penn
Unforgiven, 1992 American Western film produced and directed by Clint Eastwood
Directed by John Ford 1971 documentary directed by Peter Bogdanovich
The Gangster Film
The Public Enemy, 1931 American Pre-Code crime film directed by William A. Wellman
Regeneration, 1915, directed by Raoul Walsh
Scarface, 1932 American gangster film directed by Howard Hawks (and Richard Rosson)
The Roaring Twenties, 1939 crime thriller directed by Raoul Walsh
I Walk Alone, 1948 film noir directed by Byron Haskin.
Force of Evil, 1948 film noir directed by Abraham Polonsky
Point Blank, 1967 American crime film directed by John Boorman
The Musical
Gold Diggers of 1935, 1935 musical film directed and choreographed by Busby Berkeley
Gold Diggers of 1933, 1933 musical film directed by Mervyn LeRoy, staged and choreographed by Busby Berkeley
42nd Street, 1933 musical film directed by Lloyd Bacon with choreography by Busby Berkeley
Footlight Parade, 1933 musical film directed by Lloyd Bacon with choreography by Busby Berkeley
Meet Me in St. Louis, 1944 musical film directed by Vincente Minnelli
My Dream Is Yours, 1949 musical and comedy film directed by Michael Curtiz
New York, New York, 1977 musical directed by Martin Scorsese (film mentioned in connection with My Dream Is Yours)
The Band Wagon, 1953 musical film directed by Vincente Minnelli
A Star Is Born, 1954 musical film directed by George Cukor
All That Jazz, 1979 musical film directed by Bob Fosse
Part II
The Director as Illusionist
The Cameraman, 1928 silent comedy directed by Edward Sedgwick and an uncredited Buster Keaton
The Birth of a Nation, 1915 silent film directed by D. W. Griffith
Death's Marathon, 1913 silent film directed by D. W. Griffith
Cabiria, 1914 Italian silent film directed by Giovanni Pastrone
Intolerance, 1916 silent film directed by D. W. Griffith
The Ten Commandments (1923), 1923 silent film directed by Cecil B. DeMille
Samson and Delilah, 1949, directed by Cecil B. DeMille
The Ten Commandments (1956), 1956, directed by Cecil B. DeMille
Sunrise: A Song of Two Humans, 1927 silent film directed by F. W. Murnau
Seventh Heaven, 1927 silent film directed by Frank Borzage
Anna Christie, 1930, directed by Clarence Brown
Her Man, 1930, directed by Tay Garnett
The Big House, 1930, directed by George W. Hill
Leave Her to Heaven, 1945 film noir directed by John M. Stahl
Johnny Guitar, 1954 Western film directed by Nicholas Ray
The Robe, 1953 Biblical epic film directed by Henry Koster
East of Eden, 1955, directed by Elia Kazan
Some Came Running, 1958, directed by Vincente Minnelli
Land of the Pharaohs, 1955, directed and produced by Howard Hawks
The Fall of the Roman Empire, 1964, directed by Anthony Mann
The Young Indiana Jones Chronicles, American television series from 4 March 1992 to 24 July 1993, created and executive produced by George Lucas, directed by various directors
2001: A Space Odyssey, 1968 science fiction film produced and directed by Stanley Kubrick
The Director as Smuggler
Cat People, 1942 horror film directed by Jacques Tourneur
I Walked with a Zombie, 1943 horror film directed by Jacques Tourneur
Letter from an Unknown Woman, 1948 film directed by Max Ophüls, based on the novella written by Stefan Zweig
Scarlet Street, 1945 American film noir directed by Fritz Lang
Detour, 1945, directed by Edgar G. Ulmer
Double Indemnity, 1944 film noir directed by Billy Wilder
Crime Wave, 1954 film noir directed by André De Toth
Outrage, 1950, directed by noted film noir actress and pioneering female director Ida Lupino
Gun Crazy, 1950 film noir directed by Joseph H. Lewis
T-Men, 1947 film noir directed by Anthony Mann
Raw Deal, 1948 film noir directed by Anthony Mann
Kiss Me Deadly, 1955 film noir directed by Robert Aldrich
Part III
Silver Lode, 1954, directed by Allan Dwan
All That Heaven Allows, 1955, directed by Douglas Sirk
Bigger Than Life, 1956, directed by Nicholas Ray
Forty Guns, 1957 western film directed by Samuel Fuller
Pickup on South Street, 1953 film noir directed by Samuel Fuller
Shock Corridor, 1963, directed by Samuel Fuller
Two Weeks in Another Town, 1962, directed by Vincente Minnelli
The Director as Iconoclast
Broken Blossoms, 1919 silent film directed by D. W. Griffith
The Wedding March, 1928 silent film directed by Erich von Stroheim
I Am a Fugitive from a Chain Gang, 1932, directed by Mervyn LeRoy
Hell's Highway, 1932, directed by Rowland Brown
Wild Boys of the Road, 1933, directed by William Wellman
Heroes for Sale, 1933, directed by William Wellman
The Scarlet Empress, 1934, directed and produced by Josef von Sternberg
Citizen Kane, 1941, directed by and starring Orson Welles
The Magnificent Ambersons, 1942, directed and written by Orson Welles
The Great Dictator, 1940, directed by Charlie Chaplin
A Streetcar Named Desire, 1951, directed by Elia Kazan
On the Waterfront, 1954, directed by Elia Kazan
Apache, 1954, directed by Robert Aldrich
Blackboard Jungle, 1955, directed by Richard Brooks
The Wild One, 1953, Directed by László Benedek
Advise & Consent, 1962, directed by Otto Preminger
Paths of Glory, 1957, directed by Stanley Kubrick
I Want to Live!, 1958 film noir directed by Robert Wise
The Man with the Golden Arm, 1955, directed by Otto Preminger
Sweet Smell of Success, 1957 film noir directed by Alexander Mackendrick
One, Two, Three, 1961 comedy directed by Billy Wilder
Bonnie and Clyde, 1967, directed by Arthur Penn
Lolita, 1962, directed by Stanley Kubrick
Barry Lyndon, 1975, directed by Stanley Kubrick
Faces, 1968, directed by John Cassavetes
America America, 1963, directed by Elia Kazan
The Grapes of Wrath, 1940, directed by John Ford
See also
The Story of Film, a 2011 documentary film by Mark Cousins similar in content
New Hollywood
Classical Hollywood cinema
References
External links
1995 films
Films directed by Martin Scorsese
Films scored by Elmer Bernstein
British documentary films
Documentary films about the cinema of the United States
Documentary films about film directors and producers
History of film
1995 documentary films
1990s English-language films
1990s British films
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.