id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
701864
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%20%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%BE
|
Прапор Колорадо
|
Прапор Колорадо — один із символів американського штату Колорадо.
Прапор штату Колорадо являє собою прямокутне полотнище розділене на три рівновеликі горизонтальні смуги. Верхня і нижня смуги синього кольору, середня — білого кольору. На середині прапора, ближче до древка, зображена кругла буква «С» червоного кольору, заповнена золотим диском.
Синій колір символізує небо, золото — сонячне світло, білий — сніжні гори, червоний — землю.
Прапор запропонував Ендрю Карлайл Карсон у 1911 році та офіційно він був затверджений як прапор штату 5 червня цього ж року.
Однак, закон не визначав розмір літери «С» і відтінки синього і червоного кольорів. Таким чином, деякі прапори розрізнялися кольорами і розміром літери «С». 28 лютого 1929 року, Генеральна Асамблея штату додала до опису прапора, що синій і червоний кольори будуть такого ж відтінку як на прапорі Сполучених Штатів. 31 березня 1964, було зазначено, що діаметр золотого диска повинен бути рівним 1/3 ширини прапора.
Попередні прапори Колорадо
Посилання
Сайт штату Колорадо
Прапор Колорадо
Колорадо
Колорадо
Колорадо
|
2238358
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%BD%D1%85%D0%B0-%D0%B4%D0%B5-%D0%BB%D0%B0-%D0%A1%D0%B5%D0%B4%D0%B0
|
Лонха-де-ла-Седа
|
Лонха-де-ла-Седа/Льоджа-де-ла-Седа (букв. «Шовкова біржа») — це громадська будівля у стилі пізньої Валенсійської готики у місті Валенсія (Іспанія), одна з головних туристичних принад міста та об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО.
Історія
Побудована між 1482 і 1548 роками, Шовкова біржа складається з трьох частин (плюс апельсиновий сад в обгородженому дворі).
Головна «Торгова зала» (Sala de Contratacion)— велика багато прикрашена зала площею 35,6×21,39 м і висотою стелі 17,4 м, яка підтримується чудовими витими колонами в 5 рядів. Підлога з кольорового мармуру. Освітлення через вікна, у тому числі прикрашені статуями гаргуль. Двері на Паса-дель-Меркадо увінчані зображенням Мадонни й гербом Арагона. Під залою розташована каплиця Зачаття Діви Марії, а спіральні сходи ведуть нагору до приміщень, які використовувались в тому числі для ув'язнення торговців-боржників.
Бокове крило має назву Консульський павільйон; воно було резиденцією Tribunal del Mar — першого морського торговельного трибуналу, створеного в Іспанії у 1283 р., а також банку, створеного в 1408 р. На перших двох поверхах були головні функціональні кімнати; верхній з них мав багато прикрашену стелю. Ці кімнати досі зберегли своє оригінальне оздоблення. Час від часу Трибунал саджав купців за борги в центральній вежі Ла Лонха — третій частині структури.
За нинішньою будівлею колись була раніша (з 14-го століття) будівля під назвою, яка була названа Біржа Олій (або ). Вона використовувалась не тільки для торгівлі оліями, але і для всіх видів бізнесу. Напр., тут в 1348 році торгувався perxal (перкаль) як якийсь вид шовку.
Комерційне процвітання Валенсії досягло свого піку у 15 столітті і потребувало будівництва нового будинку. Дизайн нової Шовкової біржі Валенсії був сформований на основі аналогічної структури (біржі) в Пальми-де-Майорка, побудованої архітектором Гільємом Сагрера в 1448 році, натхненням для якої ймовірно слугував монастир Санта-Домінго у Валенсії.
Порівняння Колонних зал цих трьох будівель:
Архітектором новоі біржі Валенсії став Пер Компте, який разом з Хуаном Іборра та Йоханом Корбера побудував основний корпус будівлі — Торгову залу — та вежу всього за п'ятнадцять років (1483—1498). Так написано на синій смужці, яка проходить уздовж всіх чотирьох стін Торгової зали, яка має іншу назву «Колонна зала». Напис золотими літерами містить наступне послання латиною:
На думку місцевого валенсійського вченого Жоана Франсеска Міра, цей напис показує, що це не обов'язково бути протестантом або іноземцем, щоб створити основу для гарної торгівлі; він також продемонстрував союз етики та економіки. Інші будівельні та оздоблювальні роботи просувались повільно і були завершені лише 1548 року під керівництвом Домінго де Уртеага, зокрема Консульский павільйон, будинок у стилі Відродження, що примикає до Ла-Лонха, та двір з апельсиновим садом.
Протягом наступних століть, Ла Лонха функціонувала як шовкова біржа.
ЮНЕСКО внесло біржу до Світової спадщини в 1996 році як «територію видатної універсальної цінності, оскільки вона є абсолютно винятковим прикладом світської будівлі в стилі пізньої готики, яка драматично ілюструє владу і багатство одного з великих середземноморських торгових міст».
Примітки
Посилання
Матеріали на сайті Всесвітньої спадщини
туристичні факт-лист і фотографії Ла-Лонха
засновані 1482
Шовк
Архітектура Валенсії
Світова спадщина в Іспанії
Споруди, збудовані 1548
Засновані в Іспанії 1548
|
2151101
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%86%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9
|
Кварцовий
|
Кварцовий — проміжна залізнична станція 4 класу Харківської дирекції залізничних перевезень Південної залізниці на одноколійній електрифікованій постійним струмом лінії Мерефа — Красноград між станцією Водолага та роз'їздом Караван у селі Новоселівка Нововодолазького району Харківської області.
На станції зупиняються тільки приміські поїзди.
Посилання
Розклад руху приміських поїздів
Джерела
Транспорт Нововодолазького району
Залізничні станції Харківської області
|
800006
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Desmond%20Child
|
Desmond Child
|
Desmond Child
John Charles Barrett (born October 28, 1953), known professionally as Desmond Child, is an American songwriter and producer. He was inducted into the Songwriters Hall of Fame in 2008. He has been nominated for four Grammy Awards, a Primetime Emmy Award, and has won a Latin Grammy Award.
His hits as a songwriter include Kiss' "I Was Made for Lovin' You"; Joan Jett & the Blackhearts' "I Hate Myself for Loving You"; Bon Jovi's "You Give Love a Bad Name", "Livin' on a Prayer", "Bad Medicine", and "Born to Be My Baby"; Aerosmith's "Dude (Looks Like a Lady)", "Angel", "What It Takes" and "Crazy"; Cher's "We All Sleep Alone" and "Just Like Jesse James"; Brit Smith's "Karma", recently redone by Jojo Siwa; Alice Cooper's "Poison"; Michael Bolton's "How Can We Be Lovers?"; and Ricky Martin's "The Cup of Life" and "Livin' la Vida Loca".
Career
Child's career started when he formed an R&B-influenced pop rock band, Desmond Child & Rouge in 1975 with singers Myriam Valle, Maria Vidal, and Diana Grasselli, backed by hired musicians. The band was known for their inclusion on the soundtrack to The Warriors in 1979, with the song "Last of an Ancient Breed", and for the song "Our Love is Insane", which charted at No. 51 in the Billboard Hot 100. Their two albums received positive reviews but sold poorly and the group disbanded in 1980. One member, Maria Vidal, had a hit in 1985 with "Body Rock".
Child then worked with songwriter Bob Crewe for two years.
Artists Child has worked with include Kiss, Cher, Aerosmith, Bon Jovi, Bonnie Tyler, Dream Theater, Roxette, Ricky Martin, Selena Gomez, and Kelly Clarkson. Desmond is credited with discovering Troy Curtis Tuminelli and recommending him to Edgardo Diaz before Tuminelli landed in Menudo, and, eventually, on Guiding Light. He was the key partner in Alice Cooper's album Trash (1989). He was also responsible for co-writing the Ratt album Detonator (1990).
Child scored a Billboard Top 40 hit in 1991 as a solo artist with "Love on a Rooftop", a song he had co-written with Diane Warren, originally recorded by Ronnie Spector, and later by Cher. "Love on a Rooftop" also peaked at number 55 on the Australian ARIA Charts.
He produced Meat Loaf's album Bat Out of Hell III: The Monster Is Loose, and co-wrote six of its songs.
Child wrote the song "Believe in Me" for Bonnie Tyler in 2012 and one year later it was selected as the Eurovision Song Contest entry for the United Kingdom, where it finished in 19th place in the final. Following the contest, Tyler received two Eurovision Song Contest Radio Awards for Best Song and Best Singer, making her the first UK representative to win the award. Child was to participate in the Eurovision Song Contest again as a songwriter in 2022, co-writing and producing the Finnish entry, Jezebel, performed by the Rasmus. The song would go on to finish 21st in the final.
Child was inducted into the Songwriters Hall of Fame in 2008. In 2013, he co-founded the Latin Songwriters Hall of Fame along with fellow Cuban-American composer Rudy Pérez. Desmond's autobiography, Livin' on a Prayer: Big Songs Big Life with David Ritz, was released September 19, 2023.
Personal life
Child lives in Nashville, Tennessee with his husband, Curtis Shaw, and their twin sons. Child and Shaw's struggle to have a baby via surrogacy is recounted in the documentary Two: The Story of Roman & Nyro.
The track "The Truth Comes Out" from Desmond Child & Rouge's second album Runners in the Night (1979) was written about 'coming out' to his girlfriend and Rouge bandmate, Maria Vidal.
The song "A Ray of Hope", written by Don Paul Yowell, was recorded by Child as a tribute to Child's younger brother, Joey (b. Joseph Stephen), who died in January 1991 of AIDS-related complications.
He is the biological son of Hungarian baron Joseph S. Marfy and Cuban songwriter Elena Casals. Child did not discover that Marfy was his biological father until he was 18 years old. Until that time, he had believed that his father was John Frederick Barrett, Casals' husband at the time of his birth, and for whom he was named. Through his Hungarian ancestry, Child received dual American-Hungarian citizenship in 2016. Child subsequently released "The Steps of Champions", a song he wrote for the Hungarian government as the official anthem of the sixtieth anniversary commemorations of the Hungarian Revolution of 1956. In 2016 he received Artisjus Lifetime Achievement Award.
Discography
Desmond Child and Rouge
Desmond Child & Rouge (Capitol Records) (1979)
"Our Love Is Insane" (No. 51, 1979)
Runners in the Night (Capitol Records) (1979)
Solo
The Warriors: The Original Motion Picture Soundtrack (A&M Records) (1979)
Song: "Last of an Ancient Breed"
Discipline (Elektra Records) (1991)
For and with other artists
Awards and nominations
Grammy Awards
|-
| rowspan="3"| 2000
| rowspan="2"| "Livin' la Vida Loca"
| Record of the Year
|
|-
| Song of the Year
|
|-
| Ricky Martin
| Best Pop Vocal Album
|
|-
| 2001
| "Thong Song"
| Best R&B Song
|
Latin Grammy Awards
|-
| 2000
| "Livin' la Vida Loca (Spanish Version)"
| Record of the Year
|
|-
| 2002
| Soy
| Best Rock Solo Vocal Album
|
|-
| 2004
| "Lipstick"
| Best Rock Song
|
|-
| rowspan="3"| 2011
| rowspan="2"| "Lo Mejor de Mi Vida Eres Tú"
| Record of the Year
|
|-
| Song of the Year
|
|-
| Himself
| Producer of the Year
|
Primetime Emmy Awards
|-
| 2003
| "Everyone Matters" from the It's a Very Merry Muppet Christmas Movie
| Outstanding Original Music and Lyrics
|
See also
List of songs written by Desmond Child
References
External links
Desmond Child Interview at NAMM Oral History Collection (2017)
1953 births
Record producers from Florida
American writers of Cuban descent
American people of Hungarian descent
Hungarian people of American descent
Hungarian people of Cuban descent
Naturalized citizens of Hungary
LGBT Hispanic and Latino American people
LGBT people from Florida
LGBT record producers
American gay musicians
American gay writers
Gay songwriters
Gay composers
Hungarian LGBT songwriters
American LGBT songwriters
Latin Grammy Award winners
Living people
Hungarian gay musicians
Hungarian gay writers
Musicians from Gainesville, Florida
Musicians from Miami
Hungarian LGBT composers
American LGBT composers
Songwriters from Florida
Writers from Gainesville, Florida
Writers from Miami
20th-century American male musicians
21st-century American male musicians
Aerosmith
Bon Jovi
20th-century American LGBT people
21st-century American LGBT people
20th-century Hungarian LGBT people
21st-century Hungarian LGBT people
|
59578749
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ulasovskaya
|
Ulasovskaya
|
Ulasovskaya is a rural locality (a village) in Rakulo-Kokshengskoye Rural Settlement of Velsky District, Arkhangelsk Oblast, Russia. The population was 4 as of 2014.
Geography
Ulasovskaya is located on the Kokshenga River, 55 km east of Velsk (the district's administrative centre) by road. Begunovskaya is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Velsky District
|
77148
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%20%D0%A1%D1%96%D0%BD%D2%91%D0%BE%D0%BD
|
Секта Сінґон
|
Секта Сінґон ("Секта істинного слова") — японська школа ваджраянського буддизму, засновником якої був монах Кукай.
Історія
Тантричний буддизм у Китаї
Японська школа Сінґон-сю постала з тантричного, або як його інколи називають, езотеричного буддизму. Перший проповідник цього буддизму (кит. 密宗, мі-цзун) у Китаї був індійський монах Шубхакарасімха (637—735). Він переклав "Махавайрочана-Сутру" з санскриту на китайську мову за допомогою свого учня Ісіня (683—727). Ваджрабодхі (яп. 金剛智, конґоті; 671—741) переклав інший канонічний текст — "Ваджрасекхара-Сутру". Його учнем став Амогхаваджра (705—774), спадкоємцем якого був Хуйко (746—805). Саме у останнього проходив стажування японський монах Кукай.
Діяльність Кукая
Кукай провів у китайській імперії Тан два роки — з 804 по 806. За цей період він вивчав тантра і отримав ординацію від китайських ченців. До Японії Кукай привіз чималу кількість тестів і зображень. Він розробив власне вчення, яка було пов'язане із буддою
Вайрочана (Махавайрочана Татхагата; яп. 大日如来, дайніті ньораі).
Роком заснування школи Сінґон-сю вважається 816 рік, коли Кукай звів храм Конґобудзі на горі Коя . 823 року було засновано столичний храм Тодзі, із завершенням будівництва якого влада визнала існування нової школи.
Після смерті Кукая виникло чимало сінґонських монастирів і храмів, які незважаючи на спільність вчення і доктрин, мали широку автономію в управлінні. У середині періоду Хей'ан це призвело до "боротьби за патріаршество" між общинами Тодзі і Конґобудзі яка закінчилася перемогою останнього.
Вчення
Див. також
Компон-дайто
Джерела та література
Буддистські секти Японії
|
12475810
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Spotted%20jewel-babbler
|
Spotted jewel-babbler
|
Spotted jewel-babbler
The spotted jewel-babbler (Ptilorrhoa leucosticta) is a species of bird in the family Cinclosomatidae.
It is found in the New Guinea Highlands.
Its natural habitat is subtropical or tropical moist montane forests.
References
spotted jewel-babbler
Birds of the New Guinea Highlands
spotted jewel-babbler
spotted jewel-babbler
Taxonomy articles created by Polbot
|
2765672
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D1%8E%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F%29
|
Крюково (станція)
|
Крюково (станція)
Крюково — залізнична станція на головному ходу Жовтневої залізниці (Ленінградському напрямку) в Зеленоградському адміністративному окрузі міста Москви, головний транспортно-пересадний вузол округу. Станція входить до Московського центру організації роботи залізничних станцій ДЦС-1 Жовтневої дирекції управління рухом, у складі лінії МЦД-3. За основним характером роботи є проміжною, за обсягом роботи віднесена до II класу.
Час в дорозі по Ленінградському напрямку Московського залізничного вузла від станції до Москва-Пасажирська близько 30-35 хвилин для швидкісних електропоїздів «Ластівка» та 40-60 хвилин для звичайних електропоїздів (в залежності від кількості зупинних пунктів).
Інформація
Значний обсяг роботи станції складає приймання та відправлення пасажирів у приміському сполученні — на 2021 рік річний обсяг пасажирського руху становив 16,2 млн осіб
.
Важливою складовою роботи станції є також пропуск вантажних поїздів та пасажирських поїздів далекого прямування.
Станом на 18 серпня 2023 року на станції також зупиняються деякі з поїздів далекого прямування:
«Ластівка»: № 725Ч (Санкт-Петербург — Москва) та 726Ч (Москва — Санкт-Петербург);
«Сапсан»: № 758А та 784А (Москва — Санкт-Петербург), 761А та 785А (Санкт-Петербург — Москва).
Історія
Станція Крюкова відкрита у 1851 році, належала до III класу. Названа по селу Крюково, що розташовувалося на північний схід.
В останній чверті XIX століття на станції були побудовані дві дерев'яні платформи з вокзалом, водонапірна вежа, будівля для обслуговування паровозів, виникло маленьке селище з двох житлових казарм для робітників та службовців залізниці
.
Для постачання паровозів водою в 1861 році на північ від станції на річці Сходня було влаштовано ставок (нині ставок Водокачка, також відомий як Шкільне озеро).
У 1938 році село Крюково, селище залізничників, що розрослося, і село Скрипіцине були об'єднані в селище Крюково, і станція стала повністю оточена його територією.
Під час Другої Світової війни в 1941 році під час боїв за Крюково історичні будівлі станції було зруйновано.
У 1951 році в рамках повоєнного відновлення було збудовано нову будівлю вокзалу станції за типовим проектом архітектора .
У 1958-1960 роках на північ від станції було засновано місто Зеленоград.
У 1970 році при розширенні меж міста до його складу увійшли території на північ від станції (нині райони Старе Крюкове і Силіно), а e 1987 році — території на південь від станції (нині район Крюкове), і станція виявилася повністю на території міста.
З 2021 року в рамках будівництва Ленінградсько-Казанського діаметра (МЦД-3) та розвитку проекту проводиться реконструкція станції.
17 серпня 2023 року разом із відкриттям діаметра на станції було відкрито три нові платформи, конкорс та транзитний підземний перехід
..
Крюково-Вантажне
Крюково-Вантажне (Крюково-Товарна) — колишній вантажний парк станції Крюково, що існував в 1972 — 2016 роках на правому відгалуженні головного ходу Жовтневої залізниці в Північній промисловій зоні міста Зеленоград за 4,5 км від основної станції.
В період свого існування Крюково-Вантажне по Тарифним керівництвом № 4 мало свій код Єдиної мережевої розмітки і параграфи роботи, маючи таким чином властивості окремої станції. У березні 2016 року Крюково-Вантажне було закрито для виконання вантажних операцій по всім пунктам Тарифного керівництва № 4 з виключенням з нього.
Див. також
Крюково (депо)
Примітки
Посилання
Розклад електропотягів по станції
Дільниця Крюково - Крюково-Вантажне на «Сайті про залізницю» Сергія Болошенко
Залізничні станції та платформи Москви
МЦД-3
|
21670128
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Narkowy
|
Narkowy
|
Narkowy is a village in the administrative district of Gmina Subkowy, within Tczew County, Pomeranian Voivodeship, in northern Poland. It lies approximately north of Subkowy, south-east of Tczew, and south of the regional capital Gdańsk. It is located within the ethnocultural region of Kociewie in the historic region of Pomerania.
Narkowy was a private church village of the monastery in Pelplin, administratively located in the Tczew County in the Pomeranian Voivodeship of the Polish Crown.
References
Narkowy
|
2861310
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%B2%D0%BA%D0%BE
|
Вільчевко
|
Вільчевко — село в Польщі, у гміні Радомін Ґолюбсько-Добжинського повіту Куявсько-Поморського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Торунського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Ґолюбсько-Добжинського повіту
|
2764961
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%BA%20%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%B9%20%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Федоряк Геннадій Дмитрович
|
Федоряк Геннадій Дмитрович
Геннадій Дмитрович Федоряк (нар. , місто Новоселиця Чернівецької області) — український діяч, голова правління ПАТ «Чернівцігаз». Народний депутат України 7-го скликання.
Біографія
Освіта вища. Член Партії регіонів.
У вересні 2011 — листопаді 2012 року — голова правління ПАТ «Чернівцігаз».
Народний депутат України 7-го скликання з .12.2012 до .11.2014, виборчий округ № 203, Чернівецька область. Член фракції Партії регіонів (грудень 2012 — квітень 2014), член Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України (з .12.2012).
Посилання
Федоряк Геннадій Дмитрович
Члени Партії регіонів
Народні депутати України 7-го скликання
Уродженці Новоселиці
Виборчий округ 203
|
1372413
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82
|
Відкритий світ
|
Відкритий світ (від ) — один з різновидів жанру відеоігор, де гравець може вільно пересуватися у віртуальному світі та, на свій власний розсуд, міняти певні речі. Такий дизайн рівнів також називають пісочницею. Однією з основних умов відкритого світу є відсутність штучних бар'єрів, на відміну від невидимих стін або екранів завантаження між рівнями, які властиві лінійним іграм.
Найвизначніші ігри
Ігри, в яких присутній відкритий світ:
Серія Assassin's Creed
Серія Driver
Серія Fallout
Серія Final Fantasy
Серія Grand Theft Auto
Серія Saints Row
Серія S.T.A.L.K.E.R.
Серія The Elder Scrolls
Серія True crime
Серія Всесвіт X
ArcheAge
Blaster Master
Dead Island
Серія Far Cry
Fuel
Haven and Hearth
Just Cause
Metal Gear Solid V: The Phantom Pain
Minecraft
Mount & Blade
Red Dead Redemption
Sleeping Dogs (відеогра)
Terraria
The Saboteur
Watch Dogs
Xenus: Точка кипіння
Xenus 2: Біле золото
Mafia III
</div>
Див також
Токени (криптовалюта)
NFT-ігри
Примітки
Посилання
Жанри відеоігор
Ігровий процес відеоігор
Дизайн відеоігор
|
1079457
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/JAC%20J3
|
JAC J3
|
JAC J3 — легковий передньопривідний автомобіль із кузовом седан і хетчбек, що виготовляється з 2009 року китайською компанією JAC.
JAC J3 комплектується бензиновим двигуном об'ємом 1,3 л, потужністю 93—99 к. с.
Дизайн моделі був розроблений італійською компанією Pininfarina.
З 2011 року виготовляється кросовер JAC J3 Cross. У тому ж році JAC J3 виготовляється в Росії на заводі ТагАЗ під назвою Таґаз С10.
У 2013 році представлено оновлену модель JAC J3.
JAC iEV4
У 2014 році на основі J3 розроблено електромобіль JAC iEV4. Рушійна сила в iEV4 — 13-кіловатний електромотор (170 Н·м) разом із блоком літієво-іонних батарей потужністю 19,2 кВт·год. На одній зарядці седан здатний проїхати до 160 км при максимальній швидкості 95 км/год і до 200 км за умови, що швидкість не буде перевищувати 60 км/год. Зарядити акумулятор можна двома способами: від звичайної побутової мережі за 8 годин, або за допомогою спеціального зарядного пристрою — за 2,5 години.
Див. також
JAC J5
Посилання
Офіційний сайт моделі
Автомобілі 2000-х
Автомобілі 2010-х
Автомобілі Tagaz
Автомобілі JAC
Седани
|
19898993
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Szyman%C3%B3w%2C%20Piaseczno%20County
|
Szymanów, Piaseczno County
|
Szymanów, Piaseczno County
Szymanów is a village in the administrative district of Gmina Góra Kalwaria, within Piaseczno County, Masovian Voivodeship, in east-central Poland. It lies approximately north-west of Góra Kalwaria, east of Piaseczno, and south-east of Warsaw.
References
Villages in Piaseczno County
|
43821641
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mickey%20Bey
|
Mickey Bey
|
Mickey Bey Jr. (born June 27, 1983) is an American professional boxer and former IBF lightweight champion.
Professional career
Bey vs. Rodriguez
On February 2, 2013, Bey defeated Robert Rodríguez by third-round knockout, but tested positive for testosterone in the post-fight drug test. He was fined $1,000 and suspended for three months.
Bey vs. Vazquez
On September 13, 2014, Bey defeated Miguel Vázquez by twelfth-round split decision to win the IBF lightweight title, his first world title. This bout was on the card of Floyd Mayweather vs. Marcos Maidana II.
Vacating the IBF lightweight title
Bey was scheduled to face Denis Shafikov as his first defence, on April 30, as an ESPN2 main event in Las Vegas. Moretti and Leonard Ellerbe of Mayweather Promotions were even able to make a deal for the bout despite the poor relationship between the companies. However, Bey ultimately turned down a purse of about $200,000, and the bout was cancelled on short notice. The bout was then put up for a purse bid, and Top Rank, the only bidder, won the promotional rights with an offer of $78,000.
Although Bey signed a contract to go to Macau, China, to make a mandatory defence of his lightweight world title against Shafikov on July 18, he has again backed out of the fight and the vacated the title on July 3, 2015, having failed to defend the title once. Whilst he did ultimately vacate the title the IBF were on the verge of stripping him for failing to meet his contractual obligation to face his mandatory challenger.
Bey vs. Barthelemy
Bey fought Rances Barthelemy on 3 June 2016, for the IBF lightweight championship of the world. Barthelemy won by split decision. The scorecards were announced as 117-110, 110-117, 116-111 in favor of Barthelemy.
Bey vs. Kambosos Jnr
George Kambosos Jnr fought Bey on 14 December 2019 at Madison Square Garden in New York. Kambosos Jnr won by split decision in their 10 round contest. The scorecards were announced as 94-95, 97-92, 96-93 in favor of Kambosos Jnr.
Professional boxing record
See also
List of lightweight boxing champions
References
External links
Mickey Bey - Profile, News Archive & Current Rankings at Box.Live
1983 births
Living people
Boxers from Cleveland
American male boxers
African-American boxers
Lightweight boxers
World lightweight boxing champions
International Boxing Federation champions
National Golden Gloves champions
Doping cases in boxing
21st-century African-American sportspeople
20th-century African-American people
|
43222494
|
https://en.wikipedia.org/wiki/London%20Has%20Fallen
|
London Has Fallen
|
London Has Fallen is a 2016 American political action thriller film directed by Babak Najafi and written by Creighton Rothenberger, Katrin Benedikt, Chad St. John, and Christian Gudegast. It is the second installment in the Has Fallen film series, the sequel to Antoine Fuqua's 2013 film Olympus Has Fallen and stars Gerard Butler, Aaron Eckhart, and Morgan Freeman, with Alon Moni Aboutboul, Angela Bassett, Robert Forster, Jackie Earle Haley, Melissa Leo, Radha Mitchell, Sean O'Bryan, Waleed Zuaiter, and Charlotte Riley in supporting roles. The film follows a plot to assassinate the world leaders of the G7 as they attend the British Prime Minister's funeral in London and Secret Service agent Mike Banning's efforts to protect United States President Benjamin Asher from being killed by Islamic terrorists.
Filming began in London on October 24, 2014. A Christmas break started in November with filming resuming in February 2015. The film was released by Focus Features under their recently revived Gramercy Pictures label on March 4, 2016, and grossed $205 million worldwide, with negative critical reviews for its production, special effects and action scenes.
A third film, titled Angel Has Fallen, was released on August 23, 2019.
Plot
G8 intelligence services locate Pakistani arms trafficker and terrorist mastermind Aamir Barkawi at his compound and authorize a US Air Force drone strike during his daughter's wedding, killing Barkawi's family and seemingly Barkawi himself.
Two years later, British Prime Minister James Wilson has suddenly died, and the G7 leaders prepare to attend his funeral in London. Secret Service Director Lynne Jacobs assigns Agent Mike Banning to lead U.S. President Benjamin Asher's overseas security detail, even though Banning's wife Leah is due to give birth in a few weeks. The entourage arrives via Air Force One at Stansted Airport, and Banning arranges an earlier arrival at Somerset House in London via Marine One.
As Asher's Presidential State Car arrives at St Paul's Cathedral, a large army of mercenaries led by Barkawi's son Kamran launch coordinated attacks on the city disguised as Metropolitan Police, the Queen's Guardsmen, and other first responders, killing the leaders of Canada, Germany, Japan, Italy, and France, damaging major landmarks, and generating mass panic. Asher's early arrival throws off the St. Paul's attack, and Banning returns him and Jacobs to Marine One. The terrorists destroy the helicopter's escorts with Stinger missiles, ultimately forcing a crash-landing in Hyde Park, killing Jacobs. Banning escorts Asher into the London Underground as the city's power is lost and residents shelter indoors.
In Washington, D.C., American Vice President Allan Trumbull investigates the incident with British authorities while trying to track down the President. He receives a call from Barkawi, who is still alive and operating in Sanaa. Seeking revenge for the drone strike that killed his daughter and having poisoned Wilson to lure the G7 leaders to London, Barkawi promises to broadcast Asher's execution online when Kamran captures him. Trumbull orders his staff to locate Barkawi's known terrorist operatives and find any connection to the attack, while British authorities stand down all first responders so any left in the open can be identified as terrorists. After leaving a sign to be picked up by satellite, Banning leads Asher to an MI6 safe-house, where MI6 Agent Jacquelin "Jax" Marshall briefs them. Marshall receives a voice message from Trumbull that they saw Banning's sign, and an extraction team is en route.
Security monitors display an approaching Delta Force team, but Banning realizes they have arrived too soon and are actually Barkawi's men. He fights and kills all of them and drives away with Asher, but their car is struck before they can reach the United States Embassy, and Asher is taken. Banning is rescued by an extraction team consisting of the real Delta Force and SAS, who suspect a mole in the British government.
Trumbull's staff identify a building owned by one of Barkawi's front companies, drawing massive power despite being seemingly unoccupied, and deduces it as Kamran's headquarters. Banning joins the extraction team to infiltrate the building, arriving seconds before Kamran can kill Asher on live coverage. Kamran escapes when his hacker, Sultan Mansoor, drops a grenade before being killed, forcing Banning to protect Asher from the blast. Banning and Asher escape just before the building is destroyed by the SAS squad captain using an explosive that Mike had planted earlier, killing Kamran and the remaining terrorists. Marshall helps British authorities restore London's security system and, discovering that MI5 Intelligence Chief John Lancaster is Barkawi's mole, kills him when he resists arrest. Trumbull tells Barkawi that his plan failed moments before the Air Force attacks his base with another drone strike, killing him.
Two weeks later, as London recovers, Banning is home with Leah and their newborn child Lynne, named after Jacobs. As Banning contemplates sending a resignation letter, he watches Trumbull speak on television about recent events. Inspired, Banning deletes the letter.
Cast
Gerard Butler as Secret Service Agent and former Army Ranger Mike Banning
Aaron Eckhart as President Benjamin Asher
Morgan Freeman as Vice President Allan Trumbull
Alon Moni Aboutboul as Aamir Barkawi, a Pakistani international arms trafficker and terrorist mastermind who is No. 6 on the FBI's 10 Most Wanted list
Angela Bassett as Secret Service Director Lynne Jacobs
Robert Forster as United States Army General Edward Clegg, Chairman of the Joint Chiefs of Staff
Jackie Earle Haley as White House Deputy Chief of Staff DC Mason
Melissa Leo as Defense Secretary Ruth Macmillan
Radha Mitchell as Leah Banning, Mike's wife
Sean O'Bryan as NSA Deputy Director Ray Monroe
Waleed Zuaiter as Kamran Barkawi, Aamir Barkawi's son and sub-commander
Charlotte Riley as MI6 Agent Jacquelin Marshall
Colin Salmon as Sir Kevin Hazard, Commissioner (credited as Chief) of the Metropolitan Police
Bryan Larkin as SAS Commander Will Davies
Patrick Kennedy as MI5 Counter-Intelligence Chief John Lancaster
Mehdi Dehbi as Sultan Mansoor, the terrorist hacker
Adel Bencherif as Raza Mansoor, Sultan's brother and a terrorist
Michael Wildman as Secret Service Agent Voight
Andrew Pleavin as Secret Service Agent Bronson
Deborah Grant as Doris, Leah's mother
Clarkson Guy Williams as British Prime Minister Leighton Clarkson
Penny Downie as Home Secretary Rose Kenter
Philip Delancy as French President Jacques Mainard, who is killed by a cargo ship planted with explosives.
Alex Giannini as Italian Prime Minister Antonio Gusto, who is killed by an explosion at Westminster Abbey. It was Giannini's last movie role before his death on October 2, 2015.
Elsa Mollien as Mrs Viviana Gusto, Antonio Gusto's wife
Nancy Baldwin as German Chancellor Agnes Bruckner, who is killed by terrorists disguised as British Royal Guards at Buckingham Palace.
Nigel Whitmey as Canadian Prime Minister Robert Bowman, who is killed by a bomb planted under his limousine as it passes Trafalgar Square.
Julia Montgomery Brown as Mrs Bowman, Robert Bowman's wife
Tsuwayuki Saotome as Japanese Prime Minister Tsutomu Nakushima, who is killed when the Chelsea Bridge is destroyed while sitting in traffic.
In addition, the MSNBC news anchor Lawrence O'Donnell appears, uncredited, as an unnamed news anchor reporting on the developments in London.
Production
Casting
In October 2013, it was announced that Butler, Eckhart, Freeman, Bassett, Leo, Forster and Mitchell would reprise their roles from Olympus Has Fallen. Production had been scheduled to begin in May 2015 in London, with Creighton Rothenberger and Katrin Benedikt returning to write the script. Director Antoine Fuqua, however, did not return, due to his commitments with The Equalizer. On May 1, 2014, it was announced Focus Features had acquired distribution rights to the sequel, and would release the film on October 2, 2015. On August 18, 2014, it was announced that Charlie Countryman director Fredrik Bond would take over direction from Fuqua, but Bond left the film on September 18, six weeks before the shooting was to begin. On September 28, director Babak Najafi signed on to direct the film. On October 10, Jackie Earle Haley joined the film to play Deputy Chief Mason. On November 4, 2014, in a press release confirming that filming had started, it was also confirmed that Sean O'Bryan was reprising his role from the first film, while Alon Aboutboul, Charlotte Riley and Waleed Zuaiter were also in the cast. On November 12, Mehdi Dehbi joined the film to play Sultan Mansoor, the youngest of three brothers whose life has been forever changed after a drone strike. Scotsman Bryan Larkin, who plays SAS Commander Will Davies, joined the cast as a "posh English guy", but Najafi and Butler made an on-set decision to have him use his natural Scottish accent.
Filming
Principal photography began on October 24, 2014, in London. Four weeks of shooting were to take place, involving actors Freeman, Eckhart, Bassett and Melissa Leo, before a break for Christmas. Butler and Angela Bassett were seen filming in Somerset House. Production also took place at Pinewood Studios. Butler stated in an interview that the movie was also filmed in India and was to continue in Bulgaria. Then President of Bulgaria, Rosen Plevneliev, visited the set of London Has Fallen during filming at the Boyana Film Studios in Bulgaria. Filming lasted through April 2015.
Score
The music was composed and conducted by Trevor Morris, who provided the score for the first film. The record was released on March 4, 2016, by Back Lot Music. The score was recorded at Abbey Road Studios with The Chamber Orchestra of London.
Release
On May 20, 2015, Focus Features relaunched their Gramercy Pictures label for action, horror, and science fiction releases, with London Has Fallen being one of Gramercy's first titles. The film was planned for an October 2, 2015 release; however, on June 12, 2015, it was announced that the film had been moved back to January 22, 2016, to avoid competition with The Martian, which swapped its original November 25 release date with Victor Frankenstein. The timing of the release was criticized as "insensitive" by the Chair of the Tavistock Square Memorial Trust, Philip Nelson, as it coincided with the week of the 10th anniversary of the 7 July 2005 London bombings, in which 52 people were killed, and with the 2015 Sousse attacks, in which 30 British nationals were killed. On September 16, 2015, the film's release was moved back again to March 4, 2016, because the studios needed more time to finish the film's visual effects.
Home media
London Has Fallen was released on Blu-ray and DVD on June 14, 2016.
Reception
Box office
London Has Fallen grossed $62.7 million in North America and $143.2 million in other territories for a worldwide total of $205.8 million, against a budget of $60 million. The film outgrossed its predecessor's total of $170 million.
In the United States and Canada, pre-release tracking suggested the film would gross $20–23 million from 3,490 theaters in its opening weekend, alongside Zootopia and Whiskey Tango Foxtrot. The film made $850,000 from its Thursday night previews and $7.6 million on its first day. It went on to gross $21.6 million in its opening weekend, finishing second at the box office behind Zootopia ($75 million).
Critical response
On Rotten Tomatoes, the film has an approval rating of 28% based on 197 reviews, with an average rating of 4.10/10. The site's critical consensus reads, "London Has Fallen traps a talented cast—and all who dare to see it—in a mid-1990s basic-cable nightmare of a film loaded with xenophobia, and threadbare action-thriller clichés." On Metacritic, the film has a score of 28 out of 100, based on reviews from 35 critics, indicating "generally unfavorable reviews". Audiences polled by CinemaScore gave the film an average grade of "A−" on an A+ to F scale, the same score as the first film.
Ignatiy Vishnevetsky of The A.V. Club wrote: "A murky, brain-dead stab-a-thon packed with so many inane chases, laughable special effects, and mismatched stock footage shots that it begs to be made into a drinking game, London Has Fallen is one of those rare films that is good at absolutely nothing." The A.V. Club later picked it as their worst film of the year.
Controversy
Variety described London Has Fallen as "effortlessly racist" invoking "familiar Islamophobia", a "terrorsploitation" fantasy designed to spread fear after the November 2015 Paris attacks, and "ugly, reactionary fear-mongering."
Meanwhile, The Hollywood Reporter styled it as "major world capitals destruction porn sub-genre" that feeds a "paranoia".
The film has been called "extremely insensitive" by families of the victims of the 7/7 bombings after an early trailer was released ahead of the 10th anniversary of the attacks.
Sequel
On October 26, 2016, it was announced that a sequel titled Angel Has Fallen was in development, with Gerard Butler reprising his role, as well as once again acting as a producer on the film.
On July 25, 2017, Ric Roman Waugh was announced as director for Angel Has Fallen. On January 10, 2018, Holt McCallany joined the cast as Wade Jennings, an ex-military turned head of a technology company, but was replaced later by Danny Huston. On January 18, 2018, Jada Pinkett Smith and Tim Blake Nelson were confirmed to appear in Angel Has Fallen. On February 13, 2018, Piper Perabo joined the cast. Filming started on February 7, 2018 in Virginia Water Lake.
The film was released on August 23, 2019.
See also
List of fictional prime ministers of the United Kingdom
References
External links
2016 action thriller films
2016 films
2010s political thriller films
American action thriller films
American political thriller films
American sequel films
2010s English-language films
Films about fictional presidents of the United States
American films about revenge
Films about Islamic terrorism
Films about terrorism in Europe
Films about MI6
Films about the Special Air Service
Films directed by Babak Najafi
Films produced by Gerard Butler
Films scored by Trevor Morris (musician)
Films set in Essex
Films set in London
Films set in Manila
Films set in Nevada
Films set in New York City
Films set in Pakistan
Films set in the White House
Films set in Tokyo
Films set in Washington, D.C.
Films set in Yemen
Films set on the London Underground
Films shot in Bulgaria
Films shot in India
Films shot in London
Films about Delta Force
MI5 in fiction
FilmDistrict films
Nu Image films
Focus Features films
Gramercy Pictures films
Has Fallen
Drone films
Films about the United States Secret Service
Films shot at Pinewood Studios
2010s American films
|
11914789
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Halsdorf
|
Halsdorf
|
Halsdorf is a municipality in the district of Bitburg-Prüm, in Rhineland-Palatinate, western Germany.
References
Bitburg-Prüm
|
1212871
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/4692%20SIMBAD
|
4692 SIMBAD
|
4692 SIMBAD — астероїд головного поясу, відкритий 4 листопада 1983 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,606.
Назва походить від SIMBAD (Набір Ідентифікацій, Вимірювань та Бібліографій Астрономічних Даних).
Примітки
Див. також
Список астероїдів (4601-4700)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1983
Головний пояс астероїдів
|
1647056
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Remixes%2081%E2%80%9304
|
Remixes 81–04
|
Remixes 81–04 — збірка реміксів британської групи Depeche Mode, реліз якої відбувся 25 жовтня 2004 року, перший реліз гурту відтоді, як незалежну звукозаписну компанію Деніеля Міллера Mute Records купила компанія EMI.
Про альбом
На диску зібрані добре відомі ремікси, які записала сама група, а також ті роботи, які не були доступні широкому загалу.
Існує три версії Remixes 81–04. Основна версія складається з двох компакт-дисків. Обмежене видання збірки містить бонус-диск, куди увійшли додаткові ремікси. Існує також видання, що складається з усіх трьох дисків.
Під час промокампанії альбому було запущено мінісайт, який був призначений для слухачів, що купили розширену версію збірки, в якій містився спеціальний буклет з ключем для можливості цифрового завантаження ексклюзивних реміксів на сайті.
Трек-лист
Диск перший
Never Let Me Down Again [Split Mix] - 9:31
Policy of Truth [Capitol Mix] - 8:00
Shout! [Rio Remix] - 7:31
Home [Air „Around the Golf“ Remix] - 3:55
Strangelove [Blind Mix] - 6:33
Rush [Spiritual Guidance Mix]- 5:26
I Feel You [Renegade Soundwave Afghan Surgery Mix] - 4:57
Barrel of a Gun [Underworld Hard Mix] - 9:36
Route 66 [Beatmasters Mix] - 6:18
Freelove [DJ Muggs Remix] - 4:23
I Feel Loved [Chamber's Remix] - 6:16
Just Can't Get Enough [Schizo Mix] - 6:46
Диск другий
Personal Jesus [Pump Mix] - 7:47
World in My Eyes [Mode to Joy] - 6:28
Get the Balance Right! [Combination Mix] - 7:55
Everything Counts [Absolut Mix] - 6:02
Breathing in Fumes - 6:05
Painkiller [Kill the Pain Mix-Dj Shadow Vs. Depeche Mode] - 6:29
Useless [The Kruder + Dorfmeister Session™] - 9:05
In Your Room [The Jeep Rock Mix] - 6:19
Dream On [Dave Clarke Acoustic Version] - 4:24
It's No Good [Speedy J Mix] - 5:01
Master and Servant [An ON-USound Science Fiction Dance Hall Classic] - 4:35
Enjoy the Silence [Timo Maas Extended Remix] - 8:43
Диск третій
A Question of Lust [Remix] - 5:09
Walking in My Shoes [Random Carpet Mix (Full Length)] - 8:36
Are People People? - 4:28
World in My Eyes [Daniel Miller Mix] - 4:37
I Feel Loved [Danny Tenaglia’s Labor Of Love Dub (Edit)] - 11:22
It's No Good [Club 69 Future Mix] - 8:50
Photographic [Rex the Dog Dubb Mix] - 6:20
Little 15 [Ulrich Schnauss Remix] - 4:51
Nothing [Headcleanr Rock Mix] - 3:30
Lie to Me ['The Pleasure of Her Private Shame' Remix] - 6:35
Clean [Colder Version] - 7:11
Halo [Goldfrapp Remix] - 4:23
Enjoy the Silence [Reinterpreted] - 3:33
Джерела
Remixes 81–04 allmusic
Remixes 81–04 last.fm
Альбоми британських виконавців
Альбоми Depeche Mode
Музичні альбоми англійською мовою
Альбоми Mute Records
|
1944024
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%86%D1%86%D0%BE%D0%BD%D1%96
|
Маццоні
|
Маццоні
Анджело Маццоні (1961) — італійський фехтувальник, дворазовий олімпійський чемпіон.
Себастьяно Маццоні (італ. Sebastiano Mazzoni 1611, Флоренція — 22 квітня, 1678, Венеція) — італійський художник 17 ст.
Карло Маццоні — композитор.
Альфредо Маццоні (італ. Alfredo Mazzoni, 23 лютого 1908, Карпі — 27 липня 1986, Модена) — італійський футболіст.
|
2263679
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%81%D0%B5%D0%B2%D0%B4%D0%BE%D1%82%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B7%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Псевдотуберкульоз (значення)
|
Псевдотуберкульоз (значення)
Псевдотуберкульоз — медичний та ветеринарний термін, що має декілька значень.
Псевдотуберкульоз — інфекційна хвороба, яку спричинює Yersinia pseudotuberculosis з роду Yersinia.
Псевдотуберкульоз, який спричинює Corynebacterium pseudotuberculosis — інша назва казеозного лімфаденіту, хвороби тварин, переважно овець та кіз.
Класичний псевдотуберкульоз — ще одна назва казеозного лімфаденіту.
|
2470854
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81
|
Вангельс
|
Вангельс — громада в Німеччині, розташована в землі Шлезвіг-Гольштейн. Входить до складу району Східний Гольштейн. Складова частина об'єднання громад Ольденбург-Ланд.
Площа — 67,12 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Шлезвіг-Гольштейну
|
856611
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%BE%D1%80%D0%B6%20%D0%A4%D1%83%D1%80%D0%BD%D1%8C%D1%94
|
Жорж Фурньє
|
Жорж Фурньє (1595 — 13 квітня 1652) — французький картограф, навігатор і математик. Член ордену єзуїтів. Автор кількох наукових праць з географії, судноплавства і математики. Капелан на флагмані королівського військово-морського флоту «La Couronne». У 1638 р. він брав участь у морських битвах з іспанським флотом біля берегів Нідерландів. Розробляв ідею використання металу для будівництва суден і підводних човнів.
Жорж Фурньє син професора права університету Кана. І сам був професором математики у Національному військовому училищі Франції (Вища школа Ла-Флеш) з 1629 р. до 1640 р., науковий керівник Рене Декарта.
У 1643 він видав фундаментальну працю «» присвячену навігації і суднобудуванню.
Примітки
Джерела
Hydrographie contenant la théorie et la pratique de toutes les parties de la navigation / composé par le P. Georges Fournier, — Paris, 1973 (reprod. de l'éd. de 1667)
Посилання
Georges Fournier
Французькі єзуїти
Французькі капелани
Французькі математики
Французькі картографи
Гідрологи Франції
Професори
Французькі інженери
Народились 1595
Померли 13 квітня
Померли 1652
Персоналії за алфавітом
|
4846605
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B5%20%D0%9D%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5
|
Мале Нагорське
|
Мале Нагорське — присілок в Калязінському районі Тверської області Російської Федерації.
Населення становить 5 осіб. Входить до складу муніципального утворення Нерльське сільське поселення.
Історія
Від 2005 року входило до складу муніципального утворення Нерльське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Калязінського району
|
4247382
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Reconstruction
|
Reconstruction
|
Reconstruction may refer to:
Politics, history, and sociology
Reconstruction (law), the transfer of a company's (or several companies') business to a new company
Perestroika (Russian for "reconstruction"), a late 20th century Soviet Union political movement
Critical reconstruction, an architectural theory related to the reconstruction of Berlin after the end of the Berlin Wall
Economic reconstruction
Ministry of Reconstruction, a UK government department
The Reconstruction era of the United States, the period after the Civil War, 1865–1877
The Reconstruction Acts, or Military Reconstruction Acts, addressing requirements for Southern States to be readmitted to the Union
Reconstruction Finance Corporation, a United States government agency from 1932 to 1957
Arts, entertainment, and media
Films
Reconstruction (1968 film), a Romanian tragicomedy
Reconstruction (2001 film), about the 1959 Ioanid Gang bank heist in Romania
Reconstruction (2003 film), a Danish psychological romantic drama
The Reconstruction (film), a 1970 Greek art film
Music
Reconstruction (band), featuring Jerry Garcia, Nick Kahner and John Kahn
Reconstruction (Hugh Masekela album), 1970
Reconstruction (Max Romeo album), 1977
Reconstructions (Don Diablo album)
Reconstructions (Kerry Livgren album)
Television
"Reconstruction" (Jericho episode)
Red vs. Blue: Reconstruction, a machinima comedy series
Other uses in arts, entertainment, and media
Reconstruction (magazine), a monthly edited by Allan L. Benson from 1919 to 1921
ReConStruction, a 2010 science fiction convention
Memorial reconstruction, a hypothesis regarding the transcription of 17th-century plays
Science and computing
3D reconstruction in computer vision
Ancestral reconstruction, the analysis of organisms' relationships via genome data
Cone beam reconstruction, a computational microtomography method
Crime reconstruction
Event reconstruction, the interpretation of signals from a particle detector
Forensic facial reconstruction, the process of recreating the face of an individual from its skeletal remains
Iterative reconstruction, methods to construct images of objects
Reconstruction algorithm, an algorithm used in iterative reconstruction
Reconstruction conjecture, in graph theory
Reconstructive plastic surgery
Shooting reconstruction
Signal reconstruction, the determination of an original continuous signal from samples
Single particle reconstruction, the combination of multiple images of molecules to produce a three-dimensional image
Surface reconstruction, the process which alters atomic structure in crystal surfaces
Tomographic reconstruction
Vector field reconstruction, the creation of a vector field from experimental data
Other uses
3D sound reconstruction
Reconstruction (architecture), the act of rebuilding a destroyed structure
Linguistic reconstruction
See also
Reconstructionism (disambiguation)
Doctor Who missing episodes§Reconstruction
Deconstruction
|
4369101
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B6%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%20%D0%94%D0%B6%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%B0%D1%82%20%D0%A2%D0%B0%D0%B3%D1%96%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Біжамов Джамбулат Тагірович
|
Біжамов Джамбулат Тагірович
Джамбулат Тагірович Біжамов (10 січня 2001, Махачкала, Дегестан, Росія) — російський боксер, що виступає у середній ваговій категорії, срібний призер чемпіонату світу.
Любительська кар'єра
Чемпіонат світу 2021
1/16 фіналу: Переміг Георгія Карабадзе (Грузія) — 5-0
1/8 фіналу: Переміг Діего Мотоа (Колумбія) — 5-0
1/4 фіналу: Переміг Кевіна Шуманна (Німеччина) — 5-0
1/2 фіналу: Переміг Віірапона Джонджьохо (Таїланд) — RSC
Фінал: Програв Йоенлісу Ернандесу (Куба) — 1-4
Спортивні досягнення у боксі
Міжнародні аматорські
2021 — Срібний призер чемпіонату світу у середній вазі (до 75 кг)
Регіональні аматорські
2021 — Чемпіон Росії у середній вазі (до 75 кг)
2020 — Чемпіон Росії у середній вазі (до 75 кг)
2019 — Бронзовий призер чемпіонату Росії у середній вазі (до 75 кг)
Посилання
Джамбулат Біжамов на сайті Boxrec.com
Російські боксери
Боксери середньої ваги
|
60484
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A9%D0%B5%D0%BA%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Щекичинська сільська рада
|
Щекичинська сільська рада — орган місцевого самоврядування в Корецькому районі Рівненської області. Адміністративний центр — село Щекичин.
Загальні відомості
Щекичинська сільська рада утворена в 1946 році.
Територія ради: 39,861 км²
Населення ради: 1 343 особи (станом на 2001 рік)
Територією ради протікає річка Ревуха.
Населені пункти
Сільській раді підпорядковані населені пункти:
с. Щекичин
с. Мала Совпа
Склад ради
Рада складається з 16 депутатів та голови.
Голова ради: Ярмолюк Володимир Адамович
Секретар ради: Пархомець Ірина Євгенівна
Керівний склад попередніх скликань
Примітка: таблиця складена за даними сайту Верховної Ради України
Примітки та джерела
Адміністративний устрій Корецького району
Сільські ради Корецького району
|
3293008
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%BF%D1%82%D0%BE%D0%BD%20%28%D0%9C%D1%96%D1%87%D0%B8%D0%B3%D0%B0%D0%BD%29
|
Лаптон (Мічиган)
|
Лаптон (Мічиган)
Лаптон — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Огемо штату Мічиган. Населення — 318 осіб (2020).
Географія
Лаптон розташований за координатами (44.429168, -84.023882). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 8,45 км², з яких 8,37 км² — суходіл та 0,08 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкало 348 осіб у 146 домогосподарствах у складі 104 родин. Густота населення становила 41 особа/км². Було 188 помешкань (22/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,4 %. Частка іспаномовних становила 1,1 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 21,6 % — особи молодші 18 років, 60,6 % — особи у віці 18—64 років, 17,8 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 44,7 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 96,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 102,2 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 6,3 % осіб, у тому числі 0,0 % дітей у віці до 18 років та 8,2 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 75 осіб. Основні галузі зайнятості: виробництво — 42,7 %, роздрібна торгівля — 20,0 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 8,0 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 6,7 %.
Джерела
Переписні місцевості Мічигану
Населені пункти округу Огемо (округ)
|
3223014
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/New%20South%20Wales%20Open%201991%2C%20%D0%B6%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B8%2C%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%80%D1%8F%D0%B4
|
New South Wales Open 1991, жінки, парний розряд
|
New South Wales Open 1991, жінки, парний розряд
В парному жіночому розряді тенісного турніру New South Wales Open 1991, що проходив у рамках Туру WTA 1991, Аранча Санчес Вікаріо і Гелена Сукова виграли титул, у фіналі перемігши пару Джиджі Фернандес і Яна Новотна 6-1, 6-4.
Сіяні пари
Джиджі Фернандес / Яна Новотна (фінал)
Аранча Санчес Вікаріо / Гелена Сукова (чемпіонки)
Лариса Нейланд / Наташа Звєрєва (півфінал)
Патті Фендік / Мері Джо Фернандес (півфінал)
Гретхен Магерс / Робін Вайт (1-ше коло)
Мерседес Пас / Енн Сміт (чвертьфінал)
Манон Боллеграф / Ліз Грегорі (2-ге коло)
Ніколь Брандтке / Елна Рейнах (чвертьфінал)
Основна сітка
Фінал
Верхня половина
Нижня половина
Посилання
1991
|
41798889
|
https://en.wikipedia.org/wiki/2019%20World%20Athletics%20Championships
|
2019 World Athletics Championships
|
2019 World Athletics Championships
The 2019 IAAF World Athletics Championships was the seventeenth edition of the biennial, global athletics competition organised by the International Association of Athletics Federations (IAAF), since renamed World Athletics. It was held between 27 September and 6 October 2019 in Doha, Qatar, at the renovated multi-purpose Khalifa International Stadium, but reduced to 21,000 available seats. 1,772 athletes from 206 teams competed in 49 athletics events over the ten-day competition, comprising 24 events each for men and women, plus a mixed relay. There were 43 track and field events, 4 racewalking events, and 2 marathon road running events. The racewalking and marathon events were held in Doha Corniche.
It was the first edition of the competition under its modified name, having previously been known as the World Championships in Athletics, and the last held before the IAAF assumed its new identity as World Athletics. It was also the first time the competition was in the Middle East and also the first time it ended in October. Due to the hot climate, there were no morning sessions and events were held in the late afternoon onward. Long-distance road events were scheduled to start around midnight local time. For the first time, sponsors of national teams were permitted to appear on the kit that the athletes compete in.
Some athletes competing in Doha criticised the lack of spectators, the flat atmosphere, the heat, and the timing of events, and also questioned why Doha was awarded the championships at all; despite this, World Athletics President Sebastian Coe described the 2019 Championships as the best in history, in terms of the quality of performances produced by the athletes.
Three world records were set, and six championships records were broken. A total of 43 nations reached the medal table, and 68 nations had an athlete with a top eight finish. Based on the IAAF scoring tables, the best male and female performers were men's shot put gold medallist Joe Kovacs, and women's long jump gold medalist Malaika Mihambo.
Organisation
Host selection
Three cities entered the bidding process to host the event. Assessment of the bids was carried out by the IAAF Evaluation Commission, which consisted of three IAAF Council Members (IAAF Vice President Sebastian Coe, Abby Hoffman and Katsuyuki Tanaka), three IAAF Office members (Essar Gabriel, Nick Davies and Paul Hardy), public relations staff from Dentsu (Ryo Wakabayashi) as well as marketing staff from Athletics Management & Services (Nigel Swinscoe).
Both Doha and Eugene are hosts of IAAF Diamond League meetings. Doha had previously applied for and failed to win the bid for the 2017 World Championships in Athletics, and had hosted the 2010 IAAF World Indoor Championships. Sheikh Saoud bin Abdulrahman Al Thani, a member of Qatar's ruling family, led the Doha bid. The bid was part of a movement among the leaders of Qatar to make the country a destination for international sports tourism, within the framework of the Qatar National Vision 2030, which included the hosting of global sports events, such as the 2014 FINA World Swimming Championships (25 m), 2018 World Artistic Gymnastics Championships, the 2022 FIFA World Cup, and a Doha bid for the 2020 Summer Olympics.
Eugene had hosted the 2014 World Junior Championships in Athletics. Barcelona hosted the 2012 World Junior Championships in Athletics and the 2010 European Athletics Championships, as well as the annual Míting Internacional d´Atletisme Ciutat de Barcelona. The final selection of the host city was carried out on 18 November 2014 in Monaco.
Barcelona was eliminated in the first round of voting, receiving only six of the 27 votes, then Doha prevailed in the final round with fifteen votes to Eugene's twelve. The IAAF later awarded Eugene the hosting rights for the next championships, which was later moved to 2022. IAAF President said that the Doha bid would develop the country and its community through sport. José María Odriozola, the president of the Royal Spanish Athletics Federation, said that the worst bid had won the vote and "the only thing they have there is money".
In 2016, the French newspaper Le Monde claimed the selection of the host would have been paid with US$3.5 million transferred between October and November 2011 according to the US tax administration, to Papa Massata Diack, the son of Lamine Diack (former president of the IAAF). In 2019 The Guardian reported documents showing an agreement to pay US$4.5 million to Sporting Age, a Singapore-based company linked to Papa Massata Diack, in order to transfer the value of World Championships ticket sales and sponsorship to Qatari officials. In 2019, the French prosecutors charged some protagonists for corruption: the head of beIN Sports Yousef Al-Obaidly, the former president of IAAF Lamine Diack, and the head of Paris Saint Germain Nasser Al-Khelaifi. A French judge opened investigations into Dentsu and Athletics Management & Services in 2019, on the basis that the companies (which had been involved in the host evaluation) had played key roles in the diversion of funds to Papa Massata Diack.
The selection of Doha as the host city was later criticised by numerous athletes present at the championships. Marathon fifth-placer Volha Mazuronak said organisers were disrespectful to athletes to make them compete in the conditions, and 50 km walk world champion Yohann Diniz was unhappy that the road events had not been located in the air-conditioned stadium instead. Decathlon world record holder Kevin Mayer said organisers had not prioritised athletes in respect of the climate and low spectator attendance. In response to low attendances, the stadium capacity was reduced to 21,000 for the championships, with large banners covering the empty seats, yet on the third day less than half these seats were filled despite the organisers giving free tickets to migrant workers and children. In response to the issue, IAAF Chief Executive Jon Ridgeon worked with the local organisers to take attendance-boosting measures. Ridgeon suggested that sessions were organised late in the evening for European television audiences, which meant working Qataris had gone home before the last event finals had begun (around 11 pm local time). He also said the IAAF's plan had been for the championships to serve people across the Middle East, but the Qatar diplomatic crisis had blocked people from other countries in the region from attending. Three days before the competition it was reported that 50,000 tickets had been sold for the 10-day event, signalling a 90% reduction in sales compared to the 2017 World Championships in Athletics. In response, local organisers purchased tickets and distributed them for free to ensure sizeable attendances, and also ran an initiative to allow spectators to enter the stadium and fill vacant seats left by audience members who left mid-session.
The issue of human rights in Qatar was also raised as over 6,000 migrant labourers, some involved in construction and cleaning of the host stadium, had lodged complaints over unpaid wages against Qatari companies. IAAF President Coe responded that the championships was a way to achieve social change and "rise above political structures".
Venue
The decision to hold the World Athletics Championships in the Middle East presented organisational challenges due to the hot and humid climate in Doha in September and October. In previous years the World Championships had mostly qualifying competitions in morning sessions and finals mostly in afternoon sessions. Weather conditions meant that traditional arrangement was not workable and in Doha the schedule was redesigned to have a "pre-session" in the afternoon and a "main session" in the evening. The Khalifa International Stadium used an open-air conditioning system to bring the temperature of the stadium to below , which was a world first for a stadium.
In collaboration with Seiko, a starting blocks camera view was broadcast from the Khalifa International Stadium's Block Cams. The intimate views from the blocks were the subject of complaint by the German Athletics Association, which said its female sprinters had not been consulted on the broadcasting of the images. The IAAF agreed to only show Block Cam images of athletes immediately prior to the starting pistol and to delete video data at other times on a daily basis. Gina Lückenkemper said the technology was "unpleasant" as it captured close images of athletes' crotches in tight clothing. The stadium also features an advanced lighting system, which was used in the introductions of some event finals, projecting coloured lines on to the lane boundaries and the competing athlete's names moving around the 400 m track. New graphical detail of athletes' performance was provided in television coverage, including top speed of athletes in the track and jumping events, angle and release speed in the throws, and the distance of each phase of a triple jump.
Non-stadium racewalking and marathon events were set on a looped course around the Doha Corniche – a waterfront promenade. Organisers set the start time around midnight local time for road events to avoid the hottest conditions, although the women's marathon still began at a temperature of and humidity over 70%. The IAAF and local organisers undertook preparation for the conditions by recruiting medical experts to inform their preparations, as well as increasing water and refreshments, ice baths, and medical support along the route. It sent advisory notices to all national federations in the six months before the competition with recommendations for athletes. However, postponement of the events until after the championships was deemed a last resort. The IAAF President Sebastian Coe stated his belief that the humidity was a greater challenge for runners than the temperature itself.
The Khalifa Stadium hosted the 2019 Asian Athletics Championships in April before the world event.
For training and warm-up purposes, an outdoor venue attached to the Khalifa Stadium is available for athletes in running and jumping events, while all athletes (including throwing events) have full training facilities available at the Qatar Sports Club venue near Doha Corniche. At the Aspire Zone, indoor training facilities are available for running and jumping disciplines while a separate outdoor throws training venue is also available.
Mascot
The event mascot was "Falah", an anthropomorphic falcon dressed in athletic gear in the maroon colour of the flag of Qatar. The mascot was designed by a Filipino expatriate in Doha, Theodore Paul Manuel, and his design was announced as the winner of the design competition on Qatar's national sports day. Twenty-one sketches were submitted and a group of young Qataris were invited to vote on their favourite designs. Following this, the head of the Qatar Olympic Committee Joaan bin Hamad bin Khalifa Al Thani and members of the local organising committee narrowed the choices down to a shortlist of three for final voting.
Entry standards
The IAAF announced that athletes would qualify by their IAAF World Rankings position, wildcard (reigning world champion or 2019 IAAF Diamond League champion) or by achieving the entry standard. Following criticism that the qualification method was biased the IAAF reverted to their traditional qualifying method. The qualification period for the 10,000 metres, marathon, race walks, relays, and combined events ran from 7 March 2018 to 6 September 2019. For all other events, the qualification period runs from 7 September 2018 to 6 September 2019.
Wild Card as:
Reigning World Outdoor Champion
Winner of the 2019 IAAF Diamond League
Leader (as at closing date of the qualification period):
IAAF Hammer Throw Challenge
IAAF Race Walking Challenge
IAAF Combined Events Challenge
Countries who have no male and/or no female athletes who have achieved the Entry Standard or considered as having achieved the entry standard (see above) or qualified relay team, may enter one unqualified male athlete OR one unqualified female athlete in one event of the championships (except the road events and field events, combined events, 10,000 m and 3000 m steeplechase).
Target numbers
At the end of the qualification period, the 2019 IAAF World Rankings published on 6 September 2019 were used to invite additional athletes to the World Championships where the target number of athletes had not been achieved for that event through other methods of qualification. The maximum of three athletes per country in individual events is not affected by this rule. National athletics associations retained the right to confirm or reject athlete selections through this method. Where the highest ranked athletes were from a country that had already had three or more entrants for the event, or where the national association rejected an entrant, the next highest ranked athlete became eligible for entry via world rankings.
Event schedule
Results
Men
Track
* Indicates the athletes only competed in the preliminary heats and received medals.
Field
Combined
Women
Track
* Indicates the athletes only competed in the preliminary heats and received medals.
Field
Combined
Mixed
* Indicates the athletes only competed in the preliminary heats and received medals.
Event summaries
Sprints
In the men's 100 metres, the semi-finals were dominated by world leader Christian Coleman from the United States, finishing in 9.88 seconds while no other qualifiers broke 10 seconds. In the final, defending champion American Justin Gatlin got a good start to gain a step on the field, except Coleman got a better start, gaining that step on Gatlin and extending his lead to a dominating victory in 9.76 seconds, a new personal best and world-leading time for the season that becomes the 6th best in history, just 2 ticks behind Gatlin's best. Returning to form, Canada's Andre De Grasse closed and nearly caught Gatlin at the line in 9.90, a new wind-legal personal best, though he has run as fast as 9.69 wind-aided.
Middle distance
Long distance
The women's marathon began at midnight local time on 28 September with the temperature at and 70 per cent humidity. By the end of the race, 28 of the 68 starters had dropped out, including all three Ethiopian runners. Five runners in a lead pack stayed together for the first and the pack was down to only four athletes by , including Ruth Chepngetich and Edna Kiplagat of Kenya, Bahrain's Rose Chelimo and Namibia's Helalia Johannes. Chepngetich broke out into a sprint in the final lap to finish at 2:32:43, followed by Chelimo (2:33:46) and Johannes (2:35:15).
The women's 10,000 metres began the following night with Germany's Alina Reh taking an early lead before falling back and eventually dropping out. By the ninth lap, a lead pack of three Kenyans and three Ethiopians developed. By the half-way point, the Netherlands' Sifan Hassan had latched on to back of the lead pack, headed by Kenya's Rosemary Wanjiru and Agnes Tirop. Letesenbet Gidey of Ethiopia surged with four laps remaining with Hassan following close behind. Hassan took the lead on the final lap and finished in 30:17.33, more than three seconds ahead of Gidey, and almost eight seconds ahead of Tirop in third place.
Hurdles
In the men's 400 m hurdles, most of the top ranked athletes reached the final, though world number 4 Ludvy Vaillant was eliminated.
Jumps
The last place qualifier to the men's long jump final was Jamaica's Tajay Gayle with . In the final on 28 September, Gayle jumped a personal best to take the lead in the first round. No other jumper would beat that mark. World leader Juan Miguel Echevarría from Cuba jumped while giving up the entire width of the board. His jump was bettered by American Jeff Henderson with an three jumpers later. In the third round, Echevarría improved to and Henderson responded again with , which ultimately settled the medal positions. In the fourth round, Gayle improved his winning jump to .
Relays
Throws
In the men's shot put, 4 men surpassed the previous Championship Record, with 22.53, a distance surpassing any winning mark in any global championship to this time, only falling in 4th. Joe Kovacs won with 22.91, silver went to Ryan Crouser with 22.90(22.71), and Tom Walsh took bronze with 22.90(22.56).With world record holder and defending champion Anita Włodarczyk absent from the women's hammer throw due to injury, world leader DeAnna Price seized the opportunity on the second throw of the competition with , then a best of in the third round – no athlete could match her. The next thrower into the ring was Włodarczyk's Polish teammate Joanna Fiodorow, who threw her personal best to win the silver medal and drop Zalina Petrivskaya's first throw of the competition to third place after the first three throwers. Although Petrivskaya threw in the third round and maintained that position, China's Wang Zheng threw the hammer to to grab the bronze medal in the middle of the fifth round.
Walks
The men's 50 kilometres walk started at midnight local time on 29 September. Most walkers were wary of starting too fast; only the 20K world record holder, Japan's Yusuke Suzuki, went out fast, opening up a gap just a few minutes into the race. By 5K he had a 10-second lead over a chase pack and by 20K he had expanded the lead to two minutes. Suzuki crossed the halfway point at 2:01:07 and, by 35K, Suzuki had opened his lead up to 3:34. Suzuki first showed signs of cracking, stopping at the water station at 44K before getting back on stride. At that point he still had two minutes on China's Niu Wenbin, an additional minute on Portugal's João Vieira, with the next chaser Canada's Evan Dunfee another minute back, now ahead of China's Luo Yadong. Suzuki struggled through the final lap while Vieira and Dunfee were applying the pressure. Both passed Niu, with Dunfee closing down his gap to Vieira. Suzuki got across the finish line first, only 39 seconds ahead of Vieira, who held off Dunfee by only three seconds.
In its second appearance since the event's debut in 2017, the women's 50 kilometres walk began simultaneously with the men's. A lead quartet of China's Liang Rui and Li Maocuo with Italy's Eleonora Giorgi and Portugal's Inês Henriques crossed the 10K mark together, before Giorgi and Henriques dropped back. Liang continued to expand her lead with Li following comfortably ahead of Giorgi as the athletes reached 40K mark. Liang won the race in 4:23:26, more than three minutes ahead of her teammate Li, to become the first Chinese athlete to win the world title at that distance. Giorgi finished almost four minutes behind Li to win bronze.
Combined
Daily highlights
Day one to three
One final was contested on the first day: Kenyan Ruth Chepngetich won the women's marathon in 2:32:43, beating the defending champion Rose Chelimo of Bahrain in the first ever World Championships race to start at midnight. Braima Sundar Dabo of Guinea Bissau won plaudits for assisting competitor Jonathan Busby of Aruba to the finish of the men's 5000 m heats. A record 17 athletes qualified for the women's pole vault final. Cuban Juan Miguel Echevarría's jump of was the best performance in men's long jump qualifying for ten years. Christian Coleman had the first sub-10 run of the championships in the men's 100 metres heats. Athletics Weekly noted the lack of spectators on the first day and the difficultly in travelling to the stadium, while decathlon World Champion Kevin Mayer was highly critical: "it's a disaster, there is no-one in the stands and the heat has not been adapted at all...We haven't really prioritised athletes when organising the championships here".
There were six finals on the second day of competition. DeAnna Price became the first American to win the women's hammer throw while Tajay Gayle became Jamaica's first men's long jump world champion, surprising the field by adding 37 centimetres to his personal best and improving to tenth on the all-time lists. Sifan Hassan broke the African dominance of the women's 10,000 metres that stretched back to 1997, by taking gold for the Netherlands. America's Christian Coleman won the men's 100 metres final in a time of 9.76 seconds. The qualifiers for the mixed 4 × 400 m relay resulted in the first world record of the championships, with the American quartet finishing in 3:12.42 minutes. Shelly-Ann Fraser-Pryce ran the fastest time ever recorded in the heats stage of the women's 100 metres with 10.80 seconds.
On the third day, five finals were scheduled. Shelly-Ann Fraser-Pryce won her fourth world title in the women's 100 m, recording her second fastest time ever (10.71) to hold off the British record-breaking Dina Asher-Smith. In the, Christian Taylor also won a fourth title in the men's triple jump, with compatriot Will Claye finishing runner-up as he had in 2017, and Hugues Fabrice Zango winning Burkina Faso's first ever World Championships medal in third. The mixed 4 × 400 m relay final brought another world record (3:09.34) and a twelfth gold medal for Allyson Felix, taking her ahead of Usain Bolt on the all-time medal tally. Poland drew interest in the mixed relay for its choice to place men on the two middle legs – the opposite of all the other teams. Anzhelika Sidorova won her first world title in the women's pole vault final, competing as an Authorised Neutral Athlete. Liu Hong was the last winner of the day, taking her third World Championships gold in the women's 20 km walk, where Qieyang Shenjie and Yang Liujing helped make it a medal sweep for the Chinese team. Liu, Felix and Fraser-Pryce all returned victorious to the World Championships after having had children in the previous two years, and in her post-race interview Fraser-Pryce said she hoped to inspire other women to start families and return to elite sport.
Day four to six
Day four featured six gold medal events. In men's discus throw Daniel Ståhl won Sweden's first gold medal in the event, while runner-up Fedrick Dacres won Jamaica's first discus medal and Lukas Weisshaidinger became Austria's first male World Championships medallist. Mariya Lasitskene defended her title in the women's high jump, winning on countback ahead of Yaroslava Mahuchikh, who set a world under-20 record of . Sprint finishes from Muktar Edris and Selemon Barega made it an Ethiopian 1–2 in the men's 5000 metres final, where the early leader Jakob Ingebrigtsen collapsed over the line and missed a medal. Beatrice Chepkoech was dominant in the women's steeplechase, establishing a significant lead on her way to a championships record of 8:57.84 minutes. In her first global final, Halimah Nakaayi surprised with a Ugandan national record of 1:58.04 minutes to win the women's 800 metres. Karsten Warholm kept the men's 400 m hurdles final to the form book by retaining his world title, while Abderrahman Samba's bronze medal added the host nation Qatar to the medal table.
On the fifth day, the United States team won three of the four finals. Donavan Brazier broke records that had lasted over 30 years in the men's 800 metres final with a championship record and American record of 1:42.34 minutes. Silver medallist Amel Tuka gave Bosnia and Herzegovina's best ever performance of the championships. Noah Lyles had a clear victory in the men's 200 metres final. Sam Kendricks won the men's pole vault on countback in a closely fought final – the medallists Kendricks, Armand Duplantis and Piotr Lisek celebrated together on the landing mat with a synchronised backflip. The fourth gold medallist of the evening was Australia's Kelsey-Lee Barber, who surprised China's Liu Shiying and Lü Huihui by moving up from fourth to first place with her final throw of the competition. In qualifying Amalie Iuel set a Norwegian record as the second fastest qualifier in the women's 400 m hurdles, while Abdalelah Haroun of the host nation Qatar exited the men's 400 m in the first round.
There were three finals on the sixth day. Poland's Paweł Fajdek won a record fourth straight title in the men's hammer throw final, and officials played a role in the minor medals – fourth-placer Wojciech Nowicki was also awarded a bronze medal as irregularities with Bence Halász's bronze medal-winning throw was adjudged to have disadvantaged Nowicki, while Great Britain was unsuccessful in its appeal over Nick Miller's second round throw, which looked to be good enough for a silver medal but was judged a foul. In his international debut, Grant Holloway won the gold medal in the men's 110 metres hurdles final, where defending champion Omar McLeod collapsed after hitting several hurdles. McLeod crashed into Orlando Ortega impeding the Spaniard and although the Spanish team's appeal to have the race re-run was rejected, Ortega was instead awarded an additional bronze medal. Dina Asher-Smith won the women's 200 metres final by a large margin, becoming Britain's first global champion in the women's sprints with a British record time. In the first day of combined events, thirty points separated the top three in the men's decathlon (Damian Warner, Pierce LePage and Kevin Mayer) while in the women's heptathlon Katarina Johnson-Thompson set the fourth best ever day one score for a 96-point lead over defending champion Nafissatou Thiam.
Day seven to ten
The four finals of the seventh day centred around the conclusion of the combined events. Katarina Johnson-Thompson defeated Nafi Thiam in the heptathlon with a British record score of 6981 points, which moved her up to sixth on the all-time lists. The second day of the decathlon brought surprises as world record holder Kevin Mayer dropped out and Germany's Niklas Kaul set a championship decathlon best in the javelin to help him surge from eleventh place to the gold medal, making him the youngest winner of the title at age 21. The women's 400 metres final was among the fastest ever with five women under 50 seconds for the first time at the championships – 21-year-old Salwa Eid Naser of Bahrain seized the lead early on and crossed the line in 48.14 seconds for the third fastest time ever, leaving the Olympic champion Shaunae Miller-Uibo in second place with 48.37 seconds (becoming the sixth fastest athlete ever). China's Gong Lijiao defended her women's shot put title, reaching the podium for a sixth straight championships, while silver medallist Danniel Thomas-Dodd made history as Jamaica's first woman to win a global medal in the throws.
Among the six finals of the eighth day, the men's high jump final helped fill out the stadium for the first time as Qatari Mutaz Essa Barshim won a high quality contest for the host nation. Barshim, Mikhail Akimenko and Ilya Ivanyuk all cleared before the home athlete topped to win his country's first gold of the event. In the women's 400 metres hurdles final, Americans Dalilah Muhammad and Sydney McLaughlin turned the race into a duel which resulted in Olympic champion Muhammad setting a world record of 52.16 seconds to hold off 20-year-old McLaughlin, who ran the third fastest time ever. Ethiopian Lamecha Girma attempted to break Kenya's winning streak in the men's steeplechase final but was edged out on the line by Kenya's defending champion Conseslus Kipruto, with one hundredth of a second separating the two. Steven Gardiner of the Bahamas had a dominant run to win the men's 400 metres final, finishing over half a second ahead of the field and setting a Bahamian record of 43.48 seconds. Gardiner's presence was only possible due to a public fund-raising campaign for his national team, as Hurricane Dorian had devastated the Caribbean nation just one month earlier. The women's discus final was a Cuban affair between Yaime Pérez and Denia Caballero, with Pérez ultimately winning the gold with a fifth round effort of . The first round of the men's and women's 4 × 100 metres relay saw athletes run an African record, a South American record and three national records. Toshikazu Yamanishi took the gold medal in the men's 20 km walk in the overnight session.
Six finals were scheduled for the ninth day. The men's shot put final saw four men surpass the previous championships record. Only one centimetre separated medallists Tom Walsh, Ryan Crouser, and Joe Kovacs, with Kovacs getting the win in – the best performance in nearly three decades. Yulimar Rojas was dominant in the women's triple jump final, taking the gold medal with a mark of – the fourth best jump ever. Sifan Hassan became the first woman to achieve a 1500/10,000 m double at the championships, and her winning time of 3:51.95 minutes was a championship and European record. Hassan gave an emotional post-race interview, defending herself against doping accusations which had arisen due to the four-year doping ban of her coach Alberto Salazar in the previous days. Hellen Obiri defended her title in the women's 5000 metres final and ran a championship record of 14:26.72 minutes in order to do so. The men's 4 × 100 metres relay final brought a slew of records with the United States winning with a national record time of 37.10 seconds (the third fastest ever) and Great Britain, Japan and Brazil setting continental area records for the next three places. Lelisa Desisa and Mosinet Geremew made it a 1–2 for Ethiopia in the late-night men's marathon, held in easier weather conditions than the women's race.
On the tenth and final day of the championships, seven finals were held. Malaika Mihambo of Germany won a clear gold in the women's long jump final by producing the twelfth best ever performance of . In the men's 1500 metres final Kenya's Timothy Cheruiyot set a quick pace and surged at the end to take the gold medal. Joshua Cheptegei of Uganda held off Yomif Kejelcha in the men's 10,000 metres final to claim his second world of the year, having already topped the 2019 IAAF World Cross Country Championships podium. Anderson Peters of Grenada upset a field of more decorated European athletes in the men's javelin throw final as no one bettered his opening throw of , while silver medallist Magnus Kirt of Estonia injured himself in the effort to beat his rival. Nia Ali of the United States surprised in the women's 100 metres hurdles final by winning gold in 12.34 seconds, making herself the ninth fastest of all-time and pushing the more favoured Danielle Williams and Kendra Harrison into the minor medals. The championships was brought to a close with the men's and women's 4 × 400 metres relay finals. The United States won both in world leading times to finish as the medal leader – its haul of 29 medals and 14 gold medals was almost three times that of second-placed Kenya (five golds and eleven medals). Jamaica ranked third on the medal table with three golds and twelve medals – its final bronze coming from the women's 4 × 400 metres relay after a successful appeal against an initial disqualification.
Statistics
Medal table
IAAF does not include the medals won by athletes competing as Authorised Neutral Athletes in their official medal table.
Placing table
The Placing table assigns points to the top eight athletes in the final, with eight points to first place, seven to second place, and so on until one point for eighth place. Teams or athletes that do not finish or are disqualified do not receive points.
Source for the table: IAAF
Records
At the 2019 World Athletics Championships, three world records, one world under-20 record, six championships records, 21 area records and 86 national records in athletics were set. Furthermore, two championship combined event bests were set and 23 world-leading performances (WL) were achieved at the competition.
Allyson Felix became the most decorated athlete in World Championships, reaching a career total of 13 gold medals through wins in the women's and the mixed 4 × 400 metres relays.
Source for the records tables: IAAF
Individual
Relay
Participants
205 out of the 214 member federations of the IAAF participated in the Championships, as well as an Athlete Refugee Team, for a total of 1,772 athletes out of 1,972 originally entered. Due to the IAAF suspension of the Russian Athletics Federation, confirmed on 23 September by the IAAF Council, Russian athletes competed as Authorised Neutral Athletes. A total of 101 federations entered one athlete only (25 of those athletes were women). IAAF members Libya, Liechtenstein, Montserrat, Norfolk Island, and Tuvalu did not enter any athletes, while the Central African Republic, Dominica, Sudan, and the United Arab Emirates originally entered athletes but those did not start for various reasons.
The gender split between the preliminary entrants was 53% male and 47% female, and IAAF President Sebastian Coe noted after a meeting with the executive board of the International Olympic Committee that the organisation was looking to extend gender equality to its governing structures also.
(hosts)
Absences
Several prominent athletes were absent from the competition. The reigning women's 100 metres hurdles world champion Sally Pearson announced her retirement one month before the championships. Several reigning world champions could not attempt to defend their global titles due to injury, including Anita Włodarczyk (women's hammer throw), Wayde van Niekerk (men's 400 m), Ivana Španović (women's long jump), Elijah Manangoi (men's 1500 m), and Éider Arévalo (men's 20 km walk).
Among other high-profile injury withdrawals were women's 1500 m world record holder Genzebe Dibaba, 10,000 m world record holder Almaz Ayana, two-time shot put world champion David Storl, Olympic women's pole vault medallist Eliza McCartney, 2017 world sprint hurdles medallist Pamela Dutkiewicz, world champion in the relay Chijindu Ujah, world decathlon runner-up Rico Freimuth, and former European champions Arthur Abele, Mahiedine Mekhissi-Benabbad, Timur Morgunov, and Morhad Amdouni. World medallist Eilidh Doyle was absent due to pregnancy.
The following athletes were also absent due to injury:
Lisa Mayer, German relay sprinter
Laura Müller, German relay sprinter
Cynthia Bolingo, Belgian sprinter (Achilles tendon)
Jonathan Borlée, Belgian sprinter
Marie-Laurence Jungfleisch, German high jumper (foot injury)
Giorgio Rubino, Italian racewalker
Gregor Traber, German hurdler (back injury)
Sofia Ennaoui, Polish 1500 m runner
Hima Das, Indian 400 m runner (back injury)
Laura Ikauniece, Latvia heptathlete
Testosterone rule
The three 2016 Olympic medallists in the women's 800 metres were all excluded from the 2019 World Athletics Championships under the IAAF's testosterone rules. Caster Semenya, Francine Niyonsaba and Margaret Wambui all acknowledged they had a difference in sex development (DSD) which resulted in their bodies producing levels of testosterone above the limits set by the IAAF for women's competition. The IAAF rules stipulate such athletes must take testosterone-reducing medication in order to compete in women's races. Caster Semenya's appeal to the Court of Arbitration for Sport (CAS) against this rule was ongoing at the time of the World Championships. All three athletes declined to adhere to the IAAF's ruling and thus could not compete. CAS had previously made a decision in May 2019 to uphold the IAAF's rules on the grounds that they were discriminatory to athletes with a DSD, but that discriminatory action was "a necessary, reasonable and proportionate means of achieving the legitimate objective of ensuring fair competition in female athletics". Kenyan athletes, 800 m national champion Jackline Wambui and Linda Kageha, who was in the mixed relay team, were excluded from selection for Kenya as they refused to submit to a testosterone test. Because of the testosterone rule, 400 metres world No. 3 Aminatou Seyni competed in the women's 200 metres instead of women's 400 metres.
Anti-doping
Working alongside the Local Organising Committee and the Qatar Anti-Doping Commission, the IAAF's Athletics Integrity Unit oversaw an anti-doping programme at the World Championships for the second time, having been created two years earlier. The 2019 World Championships was the first in which national federations were obligated to ensure all athletes they selected had been subject to three out-of-competition tests and one in-competition test prior to the competition. This rule resulted in the exclusion of two Kenyan runners, Michael Kibet and Daniel Simiyu, who had not failed a test but had not been tested sufficiently before Doha. At the host venue, around 700 athletes' blood samples were collected as part of the biological passport scheme designed to identify the use of steroids, EPO or human growth hormone. A further 500 in-competition tests are due to take place, mostly urine-based. Samples taken at the World Championships will be transferred to a World Anti-Doping Agency-accredited laboratory outside of the host country, in order to remove conflicts of interest that had affected prior events. In collaboration with the IAAF Athletes' Commission, an athlete education and support site was set up in Doha: the Athletics Integrity Hub. The hub provided information on anti-doping and also support for reporting of illegal gambling, bribery and corruption, harassment and abuse.
The Russian Athletics Federation was excluded from the World Championships for a second time running as it remained suspended by the IAAF due to systemic doping. The Russian Federation had failed to gain reinstatement that year because tests from the Russian Anti-Doping Agency's Moscow laboratory indicated evidence of manipulation. Russian athletes had to apply to the IAAF to compete under the Authorised Neutral Athlete scheme. Although not nationally suspended, Kenya came under scrutiny for a culture of doping, with Brett Clothier of the Athletics Integrity Unit stating that "EPO is readily available and everyone knows where to get it and how to use it" in a documentary released by German broadcaster ZDF shortly before the World Championships.
The world leader in the men's 100 metres, Christian Coleman, was suspended by the United States Anti-Doping Agency (USADA) after missing three out-of-competition tests within a 12-month period, but successfully appealed a ban on a technicality of the test dates and gained entry to the competition. During the championships, the USADA issued a four-year ban for doping violations to Alberto Salazar, head coach of the Nike Oregon Project – a training group that included several athletes who would go on to medal at the championships.
Dilshod Nazarov, the reigning Olympic champion in the men's hammer throw and also president of the Tajikistan Athletics Federation, was banned shortly before the competition, after retesting of a sample from the 2011 World Championships in Athletics showed metabolites of Turinabol. Other athletes suspended on anti-doping grounds shortly before the championships were the 2015 women's 800 m world champion Maryna Arzamasova, 2019 Pan American Games women's discus silver medallist Andressa de Morais, the 2018 Commonwealth Games women's 100 m champion Michelle-Lee Ahye, African sprint medallist Carina Horn and Asian long-distance medallist Albert Rop.
Due to the re-analysis of samples taken from previous championships, 13 current and former athletes received their world championship medals during the championships. Marija Šestak received her triple jump bronze medal from the 2007 World Championships. Oleksiy Kasyanov, Antonietta Di Martino and Naide Gomes received their bronze medals from the 2009 World Championships. Habiba Ghribi received her 3000-meter steeplechase gold medal from the 2011 World Championships. Race walkers Jared Tallent and Kim Hyun-sub collected their silver and bronze medals respectively, whilst the 2019 world champion Gong Lijiao received her shot put bronze medal and javelin thrower Sunette Viljoen received her silver medal. 800 meter runners Janeth Jepkosgei and Alysia Montaño collected their silver and bronze medals. Montano also collected her bronze medal from the 2013 World Championships as her teammate Brenda Martinez collected the silver. Hammer thrower Anita Włodarczyk also collected her gold medal from the 2013 championships.
Media coverage
The IAAF agreed broadcasting agreements with 160 territories, with remaining areas receiving coverage direct from the IAAF via the organisation's official YouTube channel.
International broadcasters
Abu Dhabi Sports: Bahrain, Iran, Iraq, Kuwait, Lebanon, Oman, Palestine, Qatar, Saudi Arabia, Syria, United Arab Emirates, Yemen
Abu Dhabi Sports (cable and satellite): Algeria, Chad, Djibouti, Egypt, Jordan, Libya, Mauritania, Morocco, Somalia, Sudan, Tunisia
Arena Sport: Bosnia and Herzegovina, Croatia, Kosovo, Macedonia, Montenegro, Serbia, Slovenia
ESPN International (highlights): Anguilla, Antigua, Argentina, Aruba, Bahamas, Barbados, Barbuda, Bermuda, Bolivia, Bonaire, Cayman Islands, Chile, Colombia, Costa Rica, Curaçao, Dominica, Dominican Republic, Ecuador, El Salvador, Falkland Islands, French Guiana, Grenada, Guadeloupe, Guatemala, Haiti, Honduras, Jamaica, Martinique, Mexico, Montserrat, Nicaragua, Panama, Paraguay, Peru, Saint Barthélemy, St. Kitts and Nevis, St. Lucia, St. Maarten, Trinidad and Tobago, Turks and Caicos Islands, Uruguay, Venezuela
Eurosport Australia: Australia, Antarctica (Australian Antarctic Territory), Christmas Island, Cocos (Keeling) Islands, Heard Island, McDonald Islands, Norfolk Island
Galaxia SM: North Korea, South Korea
NBCUniversal and NBC: Puerto Rico, US Virgin Islands, United States
Pan Sub-Saharan Africa Supersport: Angola, Benin, Botswana, Burkina Faso, Burundi, Cameroon, Cape Verde, Central African Republic, Chad, Comoros, Congo Democratic Republic, Congo Republic, Djibouti, Equatorial Guinea, Eritrea, Ethiopia, Gabon, Gambia, Ghana, Guinea, Guinea Bissau, Ivory Coast, Kenya, Lesotho, Liberia, Madagascar, Malawi, Mali, Mauritania, Mauritius, Mayotte, Mozambique, Namibia, Niger, Nigeria, Reunion, Rwanda, São Tomé and Príncipe, Senegal, Seychelles, Sierra Leone, St. Helena, Somalia, South Africa, South Sudan, Sudan, Swaziland, Tanzania, Togo, Uganda, Western Sahara, Zambia, Zimbabwe
STAR Sports India: Bangladesh, Bhutan, India, Maldives, Nepal, Pakistan, Sri Lanka
Television Jamaica: Anguilla, Belize, Bermuda, British Virgin Islands, Dominica, Guyana, Jamaica, Montserrat, St. Maarten, St. Martin, St. Vincent and the Grenadines, Suriname, Trinidad and Tobago, Turks and Caicos Islands
TyC Sports: Argentina, Bolivia, Chile, Colombia, Costa Rica, Ecuador, El Salvador, Guatemala, Honduras, Nicaragua, Panama, Paraguay, Peru, Uruguay, Venezuela
Source: IAAF
National broadcasters
Source: IAAF
See also
2019 World Para Athletics Championships
References
External links
IAAF World Athletics Champs DOHA 2019
Doha 2019 Website
IAAF World Championships at iaaf.com
2019
World Championships
2019
World Championships, 2019
2019 in Qatari sport
September 2019 sports events in Asia
October 2019 sports events in Asia
|
5225488
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD%20%D0%90%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD
|
Натан Альтерман
|
Натан Альтерман (1910, Варшава, Російська імперія — 1970, Тель-Авів, Ізраїль) — ізраїльський поет, драматург, журналіст і перекладач. Лавреат Державної премії Ізраїлю 1968 року в галузі літератури.
Біографія
Дитинство
Народився 14 серпня 1910 року у Варшаві в сім'ї Іцхака та Бейлкі Альтерманів. Його батьки були прихильниками сіонізму, обидва були освітянами. Вони разом із родиною Гальперіних створили єврейський дитячий садок, де з дітьми розмовляли лише івритом. Тому Натан з дитинства говорив двома мовами — іврит та їдиш. Під час Першої світової війни сім'я Альтерманів переїхала в Росію, і кінець війни і час революцій застали їх у Москві, де Іцхак Альтерман на початку 1917 року відкрив єврейські педагогічні курси (неподалік Яузького мосту).
Революційні події змусили сім'ю Альтерманів переїхати у 1919 році до Києва, а невдовзі до Кишинева, де у 1921 році Натан почав відвідувати релігійну гімназію для хлопчиків «Маген Довід» рабина Є. Л. Цирельсона під егідою Аґудат Ісраель.
1925 року Альтермани переїхали до Палестини, в місто Тель-Авів, де Натан почав навчання в гімназії «Герцлія». Кілька років навчався у Сорбонні. Потім відучився на агронома у сільськогосподарському інституті у Франції у місті Нансі. 1932 року повернувся до Тель-Авіва.
Батько Натана Альтермана, Іцхак Альтерман знав багатьох місцевих знаменитостей, обожнював Бялика, ходив на всі спектаклі «Габіми». Зірка театру Хана Ровіна вразила юнацьку уяву Альтермана, вона стала його музою, їй він присвятив свої перші вірші.
Перший вірш Альтермана вийшов 1931 року.
Творче життя
У 1933 році Альтерман почав писати пісні для водевілей.
З 1934 року вірші Альтермана друкувалися на сторінках газети «Га-Арец», переважно це вірші на політичні теми. У 1943 році він перейшов до робочої газети «Давар», де вів колонку, публікуючи актуальні, часто сатиричні, вірші під рубрикою «Ха-тур ха-швії» («Сьома колонка»), також тут друкувалися політичні вірші, які засуджували англійців, та встановлені ними перешкоди на імміграцію євреїв у Ерец-Ісраель.
Вірші, заборонені цензурою, розмножували вручну і передавали із рук до рук. Альтерман написав чимало віршів, які потім були покладені на музику та увійшли до репертуару естрадних виконавців, завоювавши популярність у слухачів.
У подальшій творчості Натан Альтерман виявляв інтерес до суспільних проблем країни. Після Шестиденної війни поет став прихильником руху за цілісність Ізраїлю і всю свою подальшу діяльність присвятив цій проблемі. Незалежно від політичної лінії у творчості Альтерман також розвивав ліричний початок у поезії. Крім цього, Натан Альтерман вступив до групи поетів-модерністів на чолі з Авраамом Шльонським.
Перу Альтермана належать численні переклади на іврит, серед яких комедії Мольєра, трагедії Шекспіра, балади Бернса та багато інших шедеврів світової художньої літератури.
Зібрання творів Альтермана в чотирьох томах відбулося в 1961—1962 роках. Друге повне багатотомне видання зібрання творів побачило світ у 1971—1979 роках.
Увічнення пам'яті
Іменем Натана Альтермана названо вулиці в багатьох містах Ізраїлю. У грудні 2015 року випущена в обіг банкнота номіналом 200 нових шекелів з портретом Натана Альтермана й уривками з його творів. Проводяться вечори пам'яті поета.
Визнання
Премія імені Бялика;
Премія Ізраїлю
Примітки
Посилання
Ізраїльські журналісти
Ізраїльські поети
Лауреати премії імені Бялика
Лауреати Державної премії Ізраїлю
Персоналії:Кишинів
Перекладачі XX століття
Ізраїльські перекладачі
Ізраїльські драматурги
Драматурги XX століття
Поети XX століття
Поети мовою іврит
Випускники Паризького університету
Померли в Тель-Авіві
Уродженці Варшави
|
324854
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ceratophora
|
Ceratophora
|
Ceratophora is a genus of agamid lizards found in Sri Lanka. The male has a horn on its snout.
Description
The tympanum is hidden, and the body is more or less laterally compressed, and covered with unequal scales. No dorsal crest is present; and a nuchal crest can be present or absent. No gular sac or gular fold is present. A large rostral appendage occurs, at least in the males. No femoral or preanal pores are found.
Species
The following species are recognized as being valid.
Key to selected species
a. Gular scales larger than the ventrals, smooth; lateral scales large, unequal; rostral appendage scaleless — C. stoddartii
b. Gular scales larger than the ventrals, feebly keeled; lateral scales large, equal; rostral appendage scaly — C. tennentii
c. Gular scales smaller than the ventrals, strongly keeled; lateral scales small; rostral appendage scaly — C. aspera
References
Further reading
Boulenger GA. 1885. Catalogue of the Lizards in the British Museum (Natural History). Second Edition. Volume I. ... Agamidæ. London: Trustees of the British Museum (Natural History). (Taylor & Francis, printers). xii + 436 pp. + Plates I-XXXII. (Genus Ceratophora, p. 277).
Gray JE. 1835. Illustrations of Indian Zoology; Chiefly Selected from the Collection of Major-General Hardwicke. Vol. II. London: Adolphus Richter. (Stirling, printer). 102 plates. (Ceratophora stoddartii, Plate 68, Figure 2).
Gray JE. 1845. Catalogue of the Specimens of Lizards in the Collection of the British Museum. London: Trustees of the British Museum. (Edward Newman, printer). xxviii + 289 pp. (Genus Ceratophora, p. 237).
Günther ACLG. 1864. The Reptiles of British India. London: The Ray Society. (Taylor and Francis, printers). xxvii + 452 pp. + Plates I-XXVI. (Genus Ceratophora, p. 129).
Smith MA. 1935. The Fauna of British India, Including Ceylon and Burma. Reptilia and Amphibia. Vol. II.—Sauria. London: Secretary of State for India in Council. (Taylor and Francis, printers). xiii + 440 pp. + Plate I + 2 maps. (Genus Ceratophora, pp. 151–152).
External links
Lizard genera
Taxa named by John Edward Gray
|
127578
|
https://en.wikipedia.org/wiki/North%20Salem%2C%20New%20York
|
North Salem, New York
|
North Salem, New York
North Salem is a town in the northeastern section of Westchester County, New York, United States. The town, incorporated in 1788, is a suburb of New York City, located approximately 50 miles north of Midtown Manhattan. As of the 2020 census, North Salem was recorded as possessing a population of 5,243 people living on a land area of 21.37 square miles.
History
Prior to the end of the Colonial Era, what would become North Salem and its neighboring town of South Salem were a single municipality, Salem. After the breakout of the American Revolutionary War in 1776, town residents sided with the revolutionary cause.
On September 22, 1780, amidst the war, John Paulding and Isaac Van Wart left from what was later known as the Yerkes Tavern, joined by David Williams. Their expedition resulted in the capture of the British spy Major John André. The foundation of Yerkes (Yerks) Tavern is all that is left of the historic building, once at the intersection of Yerkes Road and Bogtown Road. An historic plaque posted on the site reads:On this site stood one of North Salem's early taverns. Its proprietor was John Yerkes, who received a license from the town "to operate a tavern or inn for the accommodation and entertainment of travelers" in 1815.
Early records indicate that this property was owned by the Smith family prior to this date.In late May 1784, soon after the end of the American Revolution, Salem split into two towns. What would become known as North Salem was known as Upper Salem for about four years after the split, until an act of the New York State Legislature in 1788 gave the town its modern name.
The 1800 United States Census recorded several hundred enslaved individuals being held in North Salem. New York began operating under a policy of gradual abolition in 1799, with full abolition in 1827; the practice of slavery in North Salem can therefore be estimated to have come to an end sometime between the years 1800 and 1827.
The Great Blizzard of 1888, which impacted communities across the northeastern United States, seriously disrupted agricultural production in North Salem and prevented train movement. It took over a week after the storm to restore roads and trains to operational order.
In 1893, the Titicus Reservoir began serving the New York City water supply. Today, the reservoir is stocked with brown trout each spring and fishing from rowboats is permitted.
In 1932, the town became host to a library. The North Salem Free Library was established in the North Salem Town House. It was formally chartered by the State of New York in 1952 and later renamed the Ruth Keeler Memorial Library. Its current building was constructed in 1980 and renovated most recently in 2003.
Beginning in the late 1960s, Interstate 684 was constructed through North Salem. When finished in 1974, the new interstate included an exit on Hardscrabble Road.
North Salem's Union Hall was added to the National Register of Historic Places in 1986.
Geography
Putnam County, New York borders North Salem to the north, while the State of Connecticut abuts it to the east. The town itself has a total area of , of which is land and is water. Climatically, the town is in plant hardiness zone 6b on the U.S.D.A. scale, meaning that in extreme circumstances, winter temperature lows could reach .
A geographic curiosity of North Salem is the so-called Standing Rock, a granite boulder sitting on several smaller stones. Since the boulder is not consistent with the geographic surroundings, it has been hypothesized that the rock was deposited by glaciers during the Last Ice Age, although others argue that it may have been moved and placed by Vikings or Native Americans.
Demographics
In 2011, the average income for a household in the town was $157,258, with an average net worth of $1,300,058. The median house value in 2009 was $772,817. The per capita income for the town was $59,403. About 1.5% of families and 2.0% of the population were below the poverty line, including 2.2% of those under age 18 and none of those age 65 or over. As of the census of 2000, there were 5,173 people, 1,764 households, and 1,374 families residing in the town. The population density was . There were 1,979 housing units at an average density of . The racial makeup of the town was 95.44% White, 0.75% African American, 0.08% Native American, 0.97% Asian, 1.12% from other races, and 1.64% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 3.65% of the population.
There were 1,764 households, out of which 39.2% had children under the age of 18 living with them, 68.1% were married couples living together, 7.5% had a female householder with no husband present, and 22.1% were non-families. 17.5% of all households were made up of individuals, and 5.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.80 and the average family size was 3.17. In the town, the population was spread out, with 26.2% under the age of 18, 4.4% from 18 to 24, 28.5% from 25 to 44, 27.0% from 45 to 64, and 13.9% who were 65 years of age or older. The median age was 40 years. For every 100 females, there were 91.6 males. For every 100 females age 18 and over, there were 87.4 males.
Hamlets
Croton Falls, New York – a hamlet in the northwest corner of the town, with the Croton Falls station of Metro-North
Grants Corner – a hamlet southeast of North Salem
North Salem – a hamlet in the western part of the town. The North Salem Town Hall was added to the National Register of Historic Places in 1980.
Salem Center – a hamlet at the eastern end of Titicus Reservoir. The fictitious headquarters of the X-Men Marvel Comics superhero team is located in Salem Center.
Purdys – a hamlet south of Croton Falls, with the Purdy's station of Metro-North. The Joseph Purdy Homestead was added to the National Register of Historic Places in 1973.
Peach Lake- a hamlet and CDP in the northeastern part of town, situated mostly in the town of Southeast, Putnam County.
Education
North Salem Middle School/High School is located on June Road in North Salem. In 2004, the high school was distinguished as a Blue Ribbon School for high levels of educational achievement by the United States Department of Education.
Pequenakonck Elementary School, located away from the middle school/high school, serves grades K-5. The middle school, which shares the same building as the high school, serves grades 6–8. This school is particularly small, with about 90 children on average per grade, making the student to faculty ratio relatively small.
Town government
North Salem's town government consists of a town supervisor and four town board members. The supervisor serves a two-year term, and the board members serve four-year terms. Elections are staggered such that in any given election year, the supervisor and two board members' seats will be up for election.
*Aronchick first won his seat in 2011, lost it in 2015 to Lisa Douglas, and won a seat back in 2016 in a special election.
The town is part of New York's Eighteenth Congressional District, represented by Mike Lawler, a Republican. First elected in 2009, Warren Lucas, a Republican, serves as North Salem's Town Supervisor.
Notable people
Fanny Crosby (1820-1915), writer
Chapman Grant (1887-1983), grandson of President Ulysses S. Grant
Paul Newman (1925-2008), actor, director and race car driver
Dick Button (born 1929) figure skater
David Letterman (born 1947), talk show host
David Marks (born 1948), original member of the Beach Boys
Alan Menken (born 1949), film composer and songwriter
Richard Gere (born 1949), actor
Steven Rattner, (born 1952), financier, in charge of 2008 General Motors auto bailout, owns a horse farm in North Salem.
Laurence D. Fink (born 1952), business executive, owns a farm there
Emily Bindiger (born 1955), singer
Robbie Kondor, musician
Rodrigo Pessoa (born 1972), Brazilian show jumper
Jacob M. Appel (born 1973), author of Einstein's Beach House
Yannis Pappas (born 1976), comedian
Sam Savitt (born 1917-2000), equestrian artist and author
See also
South Salem, New York
Baxter Preserve, North Salem's most popular park
Hammond Museum and Japanese Stroll Garden
References
External links
Town of North Salem official website
Ruth Keeler Memorial Library
North Salem Central School District
North Salem Lions
North Salem Chamber of Commerce
Balanced Rock of the Hudson Valley - Large perched rock and possible Druid Dolmen located in North Salem, NY
Towns in Westchester County, New York
Towns in New York (state)
Towns in the New York metropolitan area
|
3405100
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sailcloth
|
Sailcloth
|
Sailcloth is cloth used to make sails. It can be made of a variety of materials, including natural fibers such as flax, hemp, or cotton in various forms of sail canvas, and synthetic fibers such as nylon, polyester, aramids, and carbon fibers in various woven, spun, and molded textiles.
History
Western traditions
Viking longships used wool for sailcloth. The cloth was woven in one of three ways, according to locality and tradition: plain weave with individual threads going over and under each other, three-shaft twill with two threads going over and under at each cross thread, and four-shaft twill with thread interwoven with two threads at a time in either direction. Such was the practice from the 11th through the 14th centuries.
Doek is Dutch for cloth, which evolved into the English word "duck" in reference to sail canvas. Duck was typically made from cotton or linen (flax), with some use of hemp. These natural fibers have poor resistance to rot, UV light and water absorption. Linen is stronger, but cotton is lighter. Linen was the traditional fiber of sails until it was supplanted by cotton during the 19th century. At first cotton was used as a matter of necessity in the United States as it was indigenous and the supply of flax was periodically interrupted by wars such as the War of 1812, during which demand for sailcloth for military use was high. As sail size grew linen was too heavy to be practical so cotton became more popular. Cotton did not substantially replace linen worldwide until the end of the age of sail; however, in some cases the strength of linen was preferred for some types of sails. It was not until the late 20th century that natural fibers were replaced by synthetics in mainstream use. Cotton sailcloth is still used for sportswear, upholstery and draperies. The traditional width for carded cotton sailcloth in the US was 23 inches (58 cm) while the British standard was 24 inches (61 cm).
Other traditions
The wa proa of the Caroline Islands traditionally used pandanus matting as sailcloth.
Modern fibers
The characteristics of a sail are due to design, construction and the attributes of the fibers, which are woven together to make the sail cloth. The following sections discuss the attributes of fibers assuming a good design and careful construction. According to Mahr, there are six key factors in evaluating a fiber for suitability in weaving a sail-cloth:
Initial modulus – The ability to resist stretching. Higher resistance is better for upwind sails.
Breaking strength – Measured as a force per cross sectional area of fiber. Higher is better for sails.
Creep – Describes the long term stretch of a fiber or fabric. A material with creep may have a superior modulus, but lose its shape over time.
Resistance to ultraviolet light – Strength loss from exposure to the Sun’s UV rays measured by a standardized exposure test.
Flex strength – Strength lost due to bending, folding, or flogging, which is frequently measured with an industry standard 50 fold test.
Cost-effectiveness –Both the initial cost and its durability of the material define its cost-effectiveness over time.
There is no perfect solution since in most cases the increase of one attribute generally results in the decreased attractiveness of another. Reduced stretch generally also reduces the flexibility causing a trade-off of performance for durability. Solving both problems generally sends the price out of range for most sailors.
Nylon
Nylon is used in spinnakers because of its light weight, high tensile strength, superior abrasion resistance and flexibility. However, it has a low modulus allowing too much stretch to be suitable for upwind sails. Nylon is more susceptible to UV and chemical degradation than polyesters and its physical properties can change due to moisture absorption.
Polyester (PET)
Polyethylene terephthalate, the most common type of polyester, is the most common fiber used in sailcloth; it is also commonly referred to by the brand name Dacron. PET has excellent resiliency, high abrasion resistance, high UV resistance, high flex strength and low cost. Low absorbency allows the fiber to dry quickly. PET has been replaced by stronger fibers for most serious racing applications, but remains the most popular sail cloth due to lower price and high durability. Dacron is the brand name of Dupont’s Type 52 high modulus fiber made specifically for sailcloth. Allied Signal has produced a fiber called 1W70 polyester that has a 27% higher tenacity than Dacron. Other trade names include Terylene, Tetoron, Trevira and Diolen.
PEN fiber (Pentex)
PEN (Polyethylene naphthalate), commonly known by Honeywell's trade name "Pentex", is another kind of polyester fiber, which stretches only 40% as much as standard PET fibers, but about twice as much as Kevlar 29. Because it only shrinks about a third as much as a good PET, PEN can not be woven as tightly; thus, woven PEN must be impregnated with resin making sails prone to damage from improper use and handling. PEN is better suited for making laminated sailcloth, where the fibers are laid straight for strength and are bonded to sheets of film for stability (e.g., PET film often called by one of its trade names Mylar), or as a taffeta outer layer of a laminate, protecting a PET film. PEN laminates are an economical alternative for higher performance sail.
Kevlar
Kevlar, an aramid fiber, has become the predominant fiber for racing sails, since it was introduced by DuPont in 1971. It is stronger, has a higher strength to weight ratio than steel, and has a modulus that is five times greater than PET, and about twice as high as PEN. There are two popular types of Kevlar: Type 29 and Type 49, the latter having a 50% higher initial modulus than Type 29 but a lower flex loss. DuPont has developed higher modulus Types 129, 149 and 159, but these have seen little use in sails, since generally as the modulus increases the flex strength decreases. DuPont has recently introduced Kevlar Edge, a fiber developed specifically for sails with 25% higher flex strength and a higher modulus than Kevlar 49.
Kevlar, along with other aramid fibers, have poor UV resistance (Kevlar loses strength roughly twice as quickly in sunlight as PET) and rapid loss of strength with flexing, folding and flogging. Minimal flogging and careful handling can greatly extend the life of a Kevlar sail.
Technora
Technora is an aramid, which is produced in Japan by Teijin, has a slightly lower modulus strength than Kevlar 29 but a slightly higher resistance to flex fatigue. The fiber’s lower UV resistance is enhanced by dying the naturally gold fiber black. Technora is most often used as bias support (X-ply) in laminate sailcloth.
Twaron
Twaron is an aramid, which is produced in The Netherlands by Teijin, is chemically and physically similar to DuPont’s Kevlar. Twaron HM (High modulus) has similar stretch properties to Kevlar 49, greater tensile strength and better UV resistance. Twaron SM is similar to Kevlar 29. Like Kevlar, the fiber is a bright gold color.
Spectra
Spectra is an ultra-high-molecular-weight polyethylene (UHMWPE) made by Honeywell, which offers superior UV resistance (on par with PET), very high initial modulus numbers (second only to high modulus Carbon Fiber), superior breaking strength, and high flex strength. However, it also exhibits permanent and continuous elongation under a sustained load (AKA: creep). This results in a change in shape as the sail ages. Because of this Spectra is only used in spinnakers on high performance boats where the sails are replaced regularly.
Dyneema
Equivalent to Spectra, Dyneema is an extremely strong fiber produced by the Dutch company DSM. It is often used by European sailcloth manufacturers, is available in a wider variety of yarn sizes than Spectra, and is growing in popularity. Dyneema DSK78 set a new standard combining the typical high strength to weight ratio, excellent low stretch, abrasion, and UV resistance but added three times better creep performance compared to Dyneema SK75 and nearly two times better than Dyneema SK90.
Certran
Hoechst Celanese produces Certran polyethylene similar to Spectra, with about one half the modulus rating of Spectra. It has similar properties to Spectra including superior resistance to flex fatigue and UV degradation but also exhibits creep.
Zylon (PBO)
PBO (Poly (p-phenylene-2, 6-benzobisoxazole)) is liquid crystal polymer developed by Japan-based Toyobo under the trade name Zylon. It is a gold fiber with an initial modulus that is significantly higher than other high modulus yarns, including aramids. Among PBO's desirable properties are high thermal stability, low creep, high chemical resistance, high cut and abrasion resistance, and excellent resistance to stretch after repeated folding. PBO is also quite flexible and has a soft feel. But PBOs have poor resistance to both UV and visible light.
Vectran
Vectran is a polyester-based high performance LCP (liquid crystal polymer) produced by Ticona. It is naturally gold in color and has a modulus similar to Kevlar 29, but has less strength loss with flex. This is a benefit in endurance applications and for cruising sails where durability is key. Additional advantages of Vectran fiber has a 0.02% creep at 30% of max load after 10 000 hours, high chemical and abrasion resistance and high tensile strength. The UV endurance is inferior to PET and PEN, but the degradation levels off after roughly 400 hours of exposure, while the Aramids and Spectra continue to degrade.
Carbon fiber
Carbon fiber is a high modulus synthetic fiber made from carbon atoms. It is virtually unaffected by UV exposure and provides exceptionally low stretch. Variants can balance along a continuum from brittle with no-stretch to extreme durability/flexibility with only slightly more stretch than aramid sails.
Weaving
Combed singles yarn sailcloth in high counts is used for spinnaker and head sails. The count often is 148 by 160 and the fabric is finished at wide with a length-to-mass ratio of about 13.10 m/kg (6 yd/lb). The quality and weight of the weave can be more critical than the choice of fibers, since a poor weave can lead to high stretch and poor sail form. Weight is described in ounces, for example "an 8 oz. cloth". This means that an area of weighs .
Sailcloth is woven in two forms: balanced and unbalanced. The yarns in balanced cloth are the same diameter and weight in lengthwise (the "warp") and across the width of the cloth (the "fill"). Unbalanced means a heavier yarn is used in one direction. Most moderns sails are "crosscut", which is an unbalanced technique where the heavier yarns is in the fill. This allows greater loads to radiate up from the clew (back lower corner) along the leech (back edge). This is especially true of mainsails and high aspect jibs.
Woven sail cloths have an inherent problem with stretch resistance. In a weave the warp and fill yarns pass over and under one another. As load is applied the yarns attempt to straighten out, this results in the fabric stretching, commonly referred to as "crimp". Fibers which are resistant to stretching cannot be woven as tightly as more flexible fibers such as PET, thus the cloth is more affected by crimp.
Films
Films are thin sheet material extruded from synthetic polymers and are typically used along with woven cloth in a laminate (see laminates below).
PET
PET film is the most common film used in laminated sailcloth.
It is an extruded and biaxially oriented version of PET fiber. In the US and Britain, the most well-known trade names are Mylar and Melinex.
PEN Film
PEN film is extruded and biaxially oriented version of PEN fiber. Just as PEN fiber is stronger than PET fiber, PEN film is stronger than PET film. However, PEN film is rarely used in standard sailcloth styles because it shrinks more rapidly than PET, is less resistant to abuse, and reduces the working life of the sail.
Scrim and strands
Strands are combined from fibers; these are frequently narrow flat bands or ribbons of high strength material. Scrim is a loose weave or lattice of strands, typically bonded where they cross to maintain the grid pattern. Strands and scrims are used to strengthen or reinforce sailcloth (see laminates below).
Laminated sailcloth
In the 1970s sailmakers began to laminate multiple materials with different characteristics to synergize the qualities of each. Using sheets of PET or PEN reduces stretch in all directions, where weaves are most efficient in the direction of the threadlines. Lamination also allow fibers to be placed in a straight, uninterrupted paths. There are four main construction styles:
Woven-film-woven
Film is sandwiched in between two layers of woven taffeta, the film provides most of the stretch resistance and the taffeta enhances tear and abrasion resistance. The high-end versions of this method use a woven Spectra or Kevlar taffeta. In some newer styles, off threadline aramid yarns, are also laid into the laminate. In some cases the second layer of taffeta is eliminated for cost and weight savings
Film-scrim-film or film-insert-film (film-on-film)
In this construction, a scrim or strands (inserts) are sandwiched between layers of film. Thus load-bearing members are laid straight, which maximizes the high modulus of the fibers, where a woven material will have some inherent stretch to the weave. Laminating film to film around the strands creates a very strong and dependable bond reducing the amount of adhesive needed. In high quality cloth, the strands or scrim are tensioned during the lamination process.
The drawbacks are: film is not as abrasion or flex resistant as a weave, it does not protect the structural fibers from UV rays. In some cases UV protection is added.
Woven-film-scrim-film-woven
Woven fabric with high UV and abrasion protection is added to the film-on-film. This combines the best of the above, but is costly, heavy, and stiff. This is an attractive method to combine high modulus fibers with poor UV resistance.
Woven/scrim/woven
Wovens on both sides of a scrim without the film layer. The problem is getting enough high modulus yarn into the sandwich, and still being able to get a good bond, because, dissimilar fabrics don’t often bond well. This technique is more experimental than practical, but may yield results in time.
References
Further reading
Historic Balclutha Sails & Today's Options by James Brink
The Great Age of Duck, Historical Musings from Salem Maritime National Historic Site, National Park Service website
History of Sailing Yacht Masts, Rigging and Sails: 1900-Present day by James Gilliam
Making carbon fiber, Department of Polymer Science The University of Southern Mississippi
Maximum Sail Power: The Complete Guide to Sails, Sail Technology and Performance, by Brian Hancock, Nomad Press, 2003 (excerpts at this link)
Kadolph, Sara J. Anna L. Langford. Textiles, Ninth Edition. Pearson Education, Inc 2002. Upper Saddle River, NJ
See also
Effort on sail
Oilcloth
Sailing rigs and rigging
Marine propulsion
Sailboat components
Woven fabrics
|
2754918
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%20%D0%93%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%20%D1%83%D0%BD%D0%B4%20%D1%86%D1%83%20%D0%9B%D1%96%D1%85%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%88%D1%82%D0%B5%D0%B9%D0%BD
|
Георг Гартманн фон унд цу Ліхтенштейн
|
Георг Гартманн фон унд цу Ліхтенштейн
Георг Гартманн Марія Йозеф Франц де Паула Алоїз Ігнатіус Бенедіктус Мартін фон унд цу Ліхтенштейн, (11 листопада 1911 — 18 січня 1998) — принц фон унд цу Ліхтенштейн, син принца Алоїза фон унд цу Ліхтенштейна та ерцгерцогині Австрійської Єлизавети Амалії.
Біографія
Георг народився 11 листопада 1911 року в Ґросс Улесдорфі. Він був четвертою дитиною та третім сином принца Алоїза фон унд цу Ліхтенштейна та його дружини Єлизавети Амалії Австрійської. Мав старших братів Франца Йозефа та Карла Альфреда й сестру Марію Терезію. Згодом родина поповнилася чотирма молодшими дітьми.
Мешкало сімейство у замку Ґросс-Улленсдорф у чеській частині Австро-Угорщини, поблизу міста Шумперк. У 1945 році його було експропрійовано на підставі декретів Бенеша.
У віці 36 років Георг одружився з 24-річною герцогинею Марією Крістіною Вюртемберзькою, яка походить з католицької гілки Вюртемберзького дому. Весілля відбулося 23 вересня 1948 в Альтсгаузені. У подружжя народилося семеро дітей:
Маргарита (1950) — дружина Ганса Пітера Кліна, має двох дітей;
Марія Ассунта (1952) — дружина Гаральда Лінка, має двох дітей;
Ізабелла (1954) — дружина графа Раймунда цу Ербах-Фюрстенау, має четверо дітей;
Крістоф (1958) — неодружений, дітей не має;
Марія Єлена (1960) — неодружена, дітей не має;
Георгіна (1962) — дружина графа Клеменса фон Вальдбург цу Зайль унд Траухбург, має п'ятеро дітей;
Мікаела (1969) — неодружена, дітей не має.
Всі вони з'явились на світ у Відні.
Георг помер також у Відні 18 січня 1998 у віці 86 років. Похований у князівській усипальні в Вадуці.
Генеалогія
Примітки
Посилання
Ліхтенштейни
Профіль на Geni.com
Профіль на Genealogics.org
Профіль на Thepeerage.com
Генеалогія Георга Гартманна фон унд цу Ліхтенштейн
Ліхтенштейни
Уродженці Оломоуцького краю
Поховані в Ліхтенштейні
|
5081070
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Kentoverse
|
Kentoverse
|
Kentoverse — одинадцятий студійний альбом Кенто Масуди, випущений 21 грудня 2021 року за допомогою власного лейблу Kent On Music, Inc Альбом складається з п'яти треків і був спродюсований самим Кенто Масудою у співпраці з Гері Венді.
Треки, представлені в Kentoverse, спочатку були записані в студії Кенто Масуди в Токіо (Японія), а потім розроблені та зведені співпродюсером Гері Ванді в Маямі (США).
Kentoverse — це музичний проєкт, у якому Масуда черпав натхнення з досвіду пандемії. Він виходить за рамки традиційних жанрових класифікацій, плавно змішуючи елементи класичної, ембієнтної та сучасної музики. Однією з чудових якостей альбому Kentoverse є включення замовлених композицій, натхненних різними темами. Сюди входить композиція на замовлення з масонської теми Великого Архітектора Всесвіту, і навіть царський марш, створений у Будинку Рюриковичів.
Крім інших співробітництва та музичних виступів, Кенто Масуда вступив у партнерство з Європейським фондом підтримки культури в Європі. У рамках цієї співпраці він дасть серію живих виступів із композиціями зі свого останнього альбому Kentoverse.
Список композицій
Запис альбому
Кенто Масуда — композитор, звукорежисер, фортепіано, продюсер
Гері Венді — зведення, майстеринг, продакшн
Нагороди та номінації
Примітки
Посилання
Альбом на офіційному сайті
Альбоми японських виконавців
|
2155057
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%83%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%83%D1%88%20%D0%91%D0%BE%D0%B4%D0%BE
|
Еугеніуш Бодо
|
Еугеніуш Бодо
Евгеніуш Бодо (справж. ; ( 28 грудня 1899, Женева — 7 жовтня 1943, Котлас) — польський актор кіно i театру швейцарського походження, режисер, сценарист, танцюрист, співак i продюсер фільму.
Псевдонім сценічний — «Бодо» («Bodo») — утворений з двох перших складів імен: його першого імені (Богдан) i матері (Ядвіга Анна Дорота).
Біографія
Його батько був швейцарцем, кальвіністом, а мати — Ядвіга Анна Дорота Дилевська(Dylewska) (пом. в 1944) належала до польської шляхти — була католичкою. Євгеній належав до батькового віровизнання. Близько 1900 роу його родина переїхала до Польщі і оселилася в Лодзі. Там його батько — Теодор(Théodore), за освітою інженер — зайнявся культурною діяльністю. Людвік Семполінські згадував, що Junod був «спеціалістом по веденню кабаре» в провінції. Спочатку, в роках 1903—1907, у винайнятому від братів Кшеміньських ілюзіоні на Пьотрковскій 17, перейменовуючи його на Театр Ілюзії Уранія. Від 1907 р. кіно-театр Уранія знаходився в деревляній будівлі на задньому дворі будинків на розі сучасних вулиць Пьотрковської і С.Ярача (тепер в тому місці є дім торговий дім Магда). Про це місце, як про своє улюблене згадує Юліан Тувім.
Актор протягом цілого життя зберіг швейцарське громадянство (що сприяло його смерті), але цей факт був маловідомим у міжвоєнний період.
Дебютував на сцені батьківської Уранії, як 10-літній ковбой Бодо. Ім'я ковбоя стало артистичним псевдонімом митця.
В 1917 почав виступати як пісняр і танцюристна на сценах ревю, спочатку в Познані i Любліні, а від 1919 у Варшаві. Виступав там між інших в кабаре: «Qui Pro Quo», «Морськеоко», «Циганерія» i «Цирюльник Варшавський». В 1925 дебютував у фільмі Суперники (Rywale) i з цього часу почалася його велика популярність. Взагальному зіграв в понад 30 фільмах. Грав ролі коханців, трагічні, комедійні i у мюзиклах. Пісні, які він співав у фільмах ставали у Польщі шлягерами.
27 травня 1929, керуючи свїм автомобілем марки Chevrolet, яким подорожував з колегами з кабаре «Морське Око» (Morskie Oko), спричинив біля Ловича аварію, в якій на місці загинув актор Вітольд Роланд. В темряві налетів на не позначену купу каміння. Його засудили до 6 місяців позбавлення волі умовно.
Коли заробив собі на дім у Варшаві, забрав до себе матір.
Рекламував краватки Хойнацького, капелюхи Млодковського i піджаки Old England. Любив жінок. Взагалі не вживав алкоголю, але любив смачно поїсти.
У нього був німецький дог — арлекін, якого звали Самбо (Самбо пережив Бодо, був випадково вбитий під час Варшавського повстання).
В 30-х роках почав писати сценарії, а перед самою Другої світової війни почав працювати режисером у фільмах, в яких грав головні ролі. Був продюсером іодним із співвласників (від 1931) кіностудії B.W.B. (абревіатура від прізвищ власників Bodo, Waszyński i Brodzisz), а також власником від 1933 кіностудії «Urania-Film» (названої на честь фірми вже померлого батька), e. В 1939 підписав дуже вигідний контакт з американською кіностудією.
В 1935 р. виступав в Палестині. В квітні 1939 відкрив у Варшаві кав'ярню Café-Bodo, а над нею купив чотирьохкімнатну кватиру. Розпочав приготування до режисури нового фільму Увага — шпигун! (Uwaga — szpieg!.) В серпні 1939 підписав контракт з новим театром Тіп-Топ (Tip-Top). В 1938 проживав у Варшаві на вул. Маршалковській 132.
Після початку війни, в серпні 1939 віддав кав'ярню в оренду і втік від війни до Львова, де проживав в приміських Брюховичах. Там, знаючи трохи російську, став конферансьє і виступав в театрі Tea-Jazz Генрика Варса, записував свої пісні у російській версії. Тоді також, після повернення з одного з турне по СРСР, вирішив емігрувати до США і направив відповідні докумети вказав своє швейцарське громадянство.
Не встиг виїхати; щодо дальшої його долі існує кілька версій. Одні свідки стверджують, що після нападу Третього рейху на СРСР його арештував випадковий патруль НКВС 25 червня 1941 на вулицях Львова, за іншими даними — НКВС арештувало його 26 червня вдома. Рішенням спеціальної наради при НКВС СРСР був засуджений на 5 років колонії суворого режиму як соціально небезпечний елемент. З'являються сліди його перебування в тюрмах в Уфі i Бутирці в Москві. Про його звільнення просили від імені польського посольства Станіслав Кот i Тадеуш Ромер. Однак їм відмовили з огляду на швейцарське громадянство Бодо. З тої ж причини не поширилась на нього амністія для польських громадян. З Москви відправили його до ГУЛАГу, в якому помер з виснаження і голоду. Згідно з радянських документів це сталося 7 жовтня 1943. Цей факт спростував версію часів ПНР, коли твердили, що Бодо був розстріляний німцями після їхнього входження до Львова. Похований в загальній могилі.
2 жовтня 2011 в Котласі на кладовищі Макаріча відкрили пам'ятник, який також є символічною могилою артиста.
Фільмографія
1925 — Суперники Геній
1926 — Червоний блазень
1927 — Помішка долі танцюрист кабаре
1929 — Людина з блакитною душею скульптор
1929 — Policmajster Tagiejew Марковський
1930 — Культ тіла Франциск, помічник Чеслава
1930 — На Сибір робітник
1930 — Небезпечний роман керівник банди грабіжників
1930 — Краса життя Roszow
1930 — Вітер з моря Отто
1932 — Безіменні герої комісар Щербіц
1932 — Голос пустелі шейх Абдула
1933 — Його високість суб'єкт суб'єкт Юрек
1933 — Іграшка Кузьма, син лісника
1934 — Чорна перлина
1934 — Сzy Lucyna to dziewczyna?
1934 — Kocha, lubi, szanuje
1934 — Pieśniarz Warszawy
1935 — Jaśnie pan szofer
1936 — Amerykańska awantura
1936 — Bohaterowie Sybiru
1937 — Książątko
1937 — На поверх вище
1937 — Skłamałam
1938 — Paweł i Gaweł
1938 — Роберт і Бертран
1938 — Strachy
1938 — Za winy niepopełnione
Режисер
1937 — Królowa przedmieścia
1938 — Za winy niepopełnione
Дискографія
Hanka Ordonówna, Eugeniusz Bodo (SP, Syrena-Electro9437)
Eugeniusz Bodo (Pocztówka, Tonpress R-0508-II)
1978 Jak za dawnych lat (LP, Muza SX-1701)
1990 W starym kinie: Eugeniusz Bodo, Adolf Dymsza (LP, Muza SX-2920)
Найпопулярніші пісні
Ach, śpij, kochanie
Ach, te baby
Całuję twoją dłoń, madame
Już taki jestem zimny drań
Najcudowniejsze nóżki
O Key
Sex appeal
Tyle miłości
рос. Прощальная Песенка Львовского Джаза
Tylko z tobą i dla ciebie
Umówiłem się z nią na dziewiątą
Zrób to tak
Відзнаки
Хрест Заслуги (Польща) (1938)
Примітки
Персоналії:Варшава
Польські кінопродюсери
Польські кінорежисери
Польські сценаристи
Польські кабаретисти
Польські танцюристи
Померли від голоду
Актори, відомі під псевдонімами
|
2520552
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/VPREB3
|
VPREB3
|
VPREB3 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 22-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 123 амінокислот, а молекулярна маса — 13 710.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 22
Некатегоризовані білки
|
6550154
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rufous-collared%20sparrow
|
Rufous-collared sparrow
|
Rufous-collared sparrow
The rufous-collared sparrow or Andean sparrow (Zonotrichia capensis) is an American sparrow found in a wide range of habitats, often near humans, from the extreme south-east of Mexico to Tierra del Fuego, and the island of Hispaniola (split between the Dominican Republic and Haiti) in the Caribbean. It has diverse vocalizations, which have been intensely studied since the 1970s, particularly by Paul Handford and Stephen C. Lougheed (UWO), Fernando Nottebohm (Rockefeller University) and Pablo Luis Tubaro (UBA). Local names for this bird include the Portuguese tico-tico, the Spanish copetón ("tufted") in Colombia, as well as chingolo and chincol, and comemaíz "corn eater" in Costa Rica.
Description
The rufous-collared sparrow is long and weighs . The adult has a stubby grey bill, and a grey head with broad black stripes on the crown sides, and thinner stripes through the eye and below the cheeks. The nape and breast sides are rufous, and the upperparts are black-streaked buff-brown. There are two white wing bars. The throat is white, and the underparts are off-white, becoming brown on the flanks and with a black breast patch.
Young birds have a duller, indistinct head pattern, with brown stripes and a buff ground colour. They lack the rufous collar and have streaked underparts.
There are between 25 and 29 subspecies. In general, the smaller forms occur in coastal mountains, intermediate birds in the Andes, and large, darker, forms breed on the tepuis. The largest of the tepui subspecies, Z. c. perezchincillae, has grey underparts, and the rufous collar extends as a black band of freckles across the breast. This form might be separable as a distinct species, or it might just be a particularly distinct population due to genetic bottleneck effects.
Distribution and habitat
In the northern and western parts of its range, this generally abundant bird is typically found at altitudes of , but in the southern and eastern parts, it is commonly found down to near sea level. It can be seen in virtually any open or semi-open habitat, including cultivations, gardens, parks, grasslands, and scrubby second growth or cerrado. It copes well with urban and suburban environments but is absent from the densely forested sections of the Amazon Basin.
It is also scarce on the Guiana Shield, occurring mainly on some tepuis and in the Pakaraima Mountains of Guyana.
The species was likely more widespread across the Caribbean region during the much cooler climes of the last glacial period, but was left marooned in the highest Hispaniolan mountains (the highest in the Caribbean) once warming began. This pattern is mirrored in the population of the Hispaniolan crossbill (Loxia megaplaga), a sympatric bird. However, it is also known to exist in Aruba and some other Caribbean islands.
Diet
The rufous-collared sparrow feeds on the ground on seeds, fallen grain, insects and spiders. It will sometimes join mixed-species feeding flocks and has been observed to pick termites from spider webs. It is usually seen in pairs which hold small territories, or in small flocks. Tame and approachable, it is common throughout its large range and not considered threatened by the IUCN.
Breeding
The breeding season is limited by food availability and ultimately rainfall. In the subtropical yungas of north-west Argentina, females begin to build nests around the end of October, when the wet season comes, but by early December most nesting activity has already finished. By contrast, at ASL in the Andes of Pichincha Province (Ecuador), eggs were being incubated in December, and nest-building activity was recorded in March and April, suggesting extended breeding throughout the wet season. The open cup nest consists of plant material lined with fine grasses. It is constructed in matted vegetation on the ground, low in a tree or bush, or a niche in a wall, perhaps high at best but usually less than above ground.
The female lays two or three pale greenish-blue eggs with reddish-brown blotches. The eggs measure approximately by and weigh each. They are incubated by the female for 12–14 days, during which she spends about two-thirds of the daytime brooding or attending to the nest in some other way. The male helps in feeding the chicks however, which stay in the nest for about two more weeks. They are not very voracious, and even as they approach fledging the parents will only feed them every 10 minutes or so. Brood parasitism, e.g. by the shiny cowbird (Molothrus bonariensis), may occur, and breeding failure due to predation is very frequent during the incubation period. Predation on nestlings, on the other hand, does not seem to occur more often than in similar-sized Passeroidea.
Physiology
Osmoregulation/ionoregulation
The rufous-collared sparrow relies entirely on its kidneys for osmoregulation and ionoregulation. It is able to tolerate a wide range of salt intake despite lacking a salt gland, however, the metabolic cost in energy is too great to maintain the necessary osmoregulatory processes for an extended period of time. As a result, the Rufous-collared sparrow tends not to inhabit marine environments such as salt marshes. Under conditions of higher salt intake, the mass of the kidney and heart can increase up to 20%. This response in organ size causes an increase in basal metabolic rate (BMR) by up to 30%. Kidney size is also affected by the amount of water available in the environment. In arid environments, the urine is more highly concentrated, and the kidneys tend to be smaller than in wetter environments.
Thermoregulation
In association with its non-migratory behavior, and its tendency to be found at a wide range of elevations, the Rufous-collared sparrow experiences significant fluctuations in temperature throughout its range each year. Strategies used to acclimate to changing seasonal temperatures include limiting the amount of evaporative water loss (EWL) and increasing metabolic rate. Total evaporative water loss (TEWL) increases during summer months, which may help prevent overheating, and remains lower during winter months. In response to cold temperatures, both basal metabolic rate (BMR), and maximum metabolic rate (MMR) will increase.
High-altitude adaptations
With a large variation in elevation amongst populations, the rufous-collared sparrow also shows corresponding variation in gene regulation between these populations. High-altitude populations show upregulation in muscle genes associated with metabolic and signal transduction pathways compared to low-altitude populations. This upregulation and expression are plastic, as found when high- and low-altitude birds were brought to a low elevation and no longer showed differences in gene transcription. Other research has shown that rufous-collared sparrows from lower and higher elevations had similar metabolic responses to low oxygen conditions, but that high-altitude birds were more cold tolerant.
Vocalizations
The rufous-collared sparrow has extensive geographical variation in its vocalisations, but calls include a sharp tsip. The male's song, given from a low perch, typically includes slurred whistles with or without a final trill, tee-teeooo, e’e’e’e’e, or teeooo, teeeee.
For subtropical/temperate populations in Argentina (except when noted), the song can be described as follows:
Songs are typically two-part: an introductory phrase (termed "theme" in the original description of the song) of two to four pure-tone whistles, which are flat, rising, falling, or rising then falling in pitch, followed by a terminal trill, composed of several to many identical (or nearly so) elements. There is a high degree of stereotypy of song within individuals, both within and among seasons. The trill rate is locally very consistent, but varies greatly among populations, with inter-element intervals ranging from 12 ms to 400 ms or more.
Song measures:
Songs in the study populations were typically c. 2–2.5 seconds in duration. The whistled theme notes are each c. 0.25–0.5 s in duration and are 2–3 in number in typical songs (from a sample of 1764 individuals, mean # notes/song = 2.87: 1-note themes – 0.5%; 2-note – 27.6%; 3-note – 58%; 4-note – 13%; 5-note – 0.8%; 7-note – 0.1%).
These notes are either 1) level, 2) rising, 3) falling, or 4) rising then falling in pitch. Absolute abundance of these note types: 1) – 15.9%; 2) – 32.0%; 3) – 39.8%; 4) – 11.4%. On a notes per song basis, note-type frequency is: 1) – 0.46; 2) – 0.92; 3) – 1.14; 4) – 0.32. Most of the energy in these notes lies between 4 and 6 kHz, with a range of 2.27–8.8 kHz. The terminal trill comprises several to many near-identical elements, which are descending frequency sweeps, with a maximum frequency of 3.8–8.7 kHz and a minimum frequency of 2.4–4.9 kHz.
Singing behaviour:
Individuals were found to sing for up to 30 minutes at a time, though usually 2–5 minutes. Countersinging is evident, though not well-studied. Singing-rate is regular, and usually 10–12 per minute. Typically from some elevated point, where available – a large rock, bush, etc. In open scrub and grassland, will sing from stem-tops. In suburban situations, will sing from low branches of trees, walls, sheds, etc. Individuals have "favourite" singing points, used repeatedly both within and among seasons. Flight songs have been recorded in migrating groups; these songs seem to be longer and more complex than typical territorial songs, and resemble night songs. Night singing is recorded, though it is rare and unpredictable. Anecdotal evidence suggests that it may relate to stress. Night songs are typically unlike daytime songs, being longer and more complex.
Though there is a peak of singing activity near dawn, chingolos will sing strongly, if not persistently, at almost any time of day during the main season (September to January), except when mid-day temperatures are much above . There is a slight resurgence of activity in the evening.
Variation
In some areas (in arid parts of northwest Argentina, eastern Patagonia, and certain sites in Costa Rica) there is often or always no terminal trill and the song comprises whistles only. A few individuals in some few localities—so far only in montane grasslands—show two terminal trills, the first rapid, the second substantially slower.
Females apparently do not sing, though this is not known with certainty. So far as is known (based on the Ph.D. thesis studies of Tubaro), the development of vocal abilities seems to be very similar to the white-crowned sparrow (Z. leucophrys).
In the best-studied populations, in north-west Argentina, songs appear highly stereotyped, with the great majority of individuals showing a single song. There is good evidence that this song does not change over the years, at least after first breeding. However, there is evidence from Ecuador that tropical populations show individual repertoires of up to seven diverse song types.
Seasonal variation is very little studied. There is unpublished evidence that in Patagonian populations in the early season, individuals may sing more than one song. But this phenomenon seems to disappear by the time the breeding season is properly underway.
Vocal dialects
This ecologically catholic neotropical songbird provides perhaps one of the clearest and most widely distributed habitat-related dialect systems. The geographic variation in the song of this species became apparent over 30 years ago with F. Nottebohm's study in subtropical and temperate Argentina. He interpreted his findings largely in the context established a few years before in the white-crowned sparrow, that is, he suggested that these dialects perhaps serve to enhance the genetic integrity of local populations. The first direct investigation of this possibility, while providing no support for what came to be called the "genetic adaptation hypothesis" (GAH), which explains the vocal dialects of the brown-headed cowbird (Molothrus ater) well. showed that the spatial organisation of song variation was very closely associated with the distribution of distinct habitat types. Moreover, the structural characteristics of the dialect variable (trill interval) showed variation largely consistent with the interspecific acoustic patterns described by E.S. Morton, that is, in general, the trill interval varied from short (c. 50 ms; rapid trills) in open grasslands to long (1–200 ms; slow whistles) in woodlands and forests.
This ecological dimension was explored further by Handford and students in the highly diverse habitats of northwestern Argentina. They showed that the ecological ordering of dialect variation over a huge geographical space and across a dramatic sweep of structurally distinct habitats (puna scrub, grassland, desert scrub, thorn woodland, and drought-deciduous forest (see Figure) was largely consistent with the previously established picture. This work also demonstrated that these spatial patterns show temporal stability of at least 20 years (now known to exceed 30 years), and stability on the order of centuries is implied by the persistence of certain habitat dialects long after the native vegetation has been removed by agriculture. This massive demonstration of acoustically rational habitat-based song variation strongly supports what is now known as the Acoustic Adaptation Hypothesis. However, the work also provided a basis for a final evaluation of the GAH on a similar geographical scale. This study showed that the substantial genetic variation shown by the species is organised largely by distance; dialect songs impose no further structure: it seems that for this species the GAH has no explanatory value.
The most recent work on this species confirms that the clear ecological segregation of acoustically rational vocal dialects in Argentina extends from 22ºS at the Bolivian border south to 42ºS in northern Patagonia. Across this vast space, the greatest song diversity is concentrated in the vegetationally diverse north west; in the ecologically more uniform central and southern regions, great song uniformity is encountered; finally, island habitats, such as montane grasslands, are represented by repeated islands of the specific song dialect. Other recent work suggests, however, that the tropical populations (Ecuador) do not show this pattern: instead, individuals show repertoires (from 1–7 trill-types; mean = c. 4) and local populations can show nearly as much trill variation as is known from all Argentina.
See also
Tico-Tico no Fubá
References
External links
rufous-collared sparrow
rufous-collared sparrow
Birds of Central America
Birds of the Dominican Republic
Birds of Haiti
Birds of the Caribbean
Birds of Mexico
Birds of South America
rufous-collared sparrow
rufous-collared sparrow
Birds of the Tepuis
|
629358
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D0%BF%D0%B0%20%28%D1%85%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B0%29
|
Лупа (хвороба)
|
Лупа (хвороба)
Лупа — синдром, що характеризується високою швидкістю лускатого відшарування часток епітелію протягом порівняно тривалого часу. Найчастіше зустрічається на шкірі голови, покритої рясним волосяним покровом. Лупою також називають самі шматочки шкіри, що відлущуються.
Лупа є джерелом соціального та психологічного дискомфорту для кожного шостого жителя нашої планети. Приблизно кожен другий представник індоєвропейської популяції хоча б раз в житті відчував проблеми з лупою. Частіше за інших лупа зустрічається у американських китайців — 83 % дорослої популяції.
Природа
Вперше лупа виникає в пубертатному періоді, коли сальні залози починають працювати на повну силу. Надалі явище лупи може періодично турбувати протягом усього життя. Лупа не контагіозна. Вона не є результатом стресу або поганих кліматичних умов. Чинником, що сприяє її виникненню, може бути надмірне утворення шкірного сала, у тому числі зумовлене гормональними змінами або дієтою. Лупа з'являється в результаті патологічного прискорення природного процесу відновлення клітин шкіри голови. При нормальному циклі розвитку клітини з нижнього шару епідермісу (базальні кератиноцити) сягають рогового шару епідермісу за 25-30 днів. За цей час вони повністю висихають. У тому випадку, коли це відбувається за 5-14 днів, окремі клітини, що не встигли втратити воду, склеюються і злущуються у вигляді помітних жовтувато-білих пластівців, які й називають лупою. Роговий шар клітин нормального епідермісу складається з 25-35 повністю кератинізованих і щільно приєднаних одна до одної клітин. У випадках лупи кількість шарів клітин в роговому шарі не перевищує 10, а самі шари і клітини в них розташовані хаотично.
Лупа, як скупчення лусок білого або сірого кольору на поверхні скальпа, іноді може трансформуватися в більш важку форму себорейного дерматиту. Луски можуть бути дуже крихкими і відділятися досить легко, стаючи явно видимими на темному одязі. Однак при посиленій роботі сальних залоз, при вираженій себореї або під час статевого дозрівання лупа може накопичуватися у вигляді сальних лусочок-кірок і не обсипатися з голови, формуючи так званий стеатоїдний пітиріаз. При себорейному дерматиті виражене лущення супроводжується утворенням обмежених гіперкератотичних бляшок на поверхні шкіри скальпа, почервонінням шкіри і посиленням свербіння.
Причини виникнення
Лупа може виникнути внаслідок хронічного порушення обміну речовин, що викликає неправильну роботу сальних залоз (себорея) або інфекційне ураження грибком, а частіше вони відбуваються одночасно. Важливим чинником є спадкова схильність (особливості будови шкіри та її секреції).
Гриби роду Malassezia, головна причина появи лупи, відносяться до недосконалих дріжджоподібних грибів базидіоміцетів. Гриби локалізуються в середніх і поверхневих відділах рогового шару шкіри, всередині і між роговими лусочками, а також у волосяних фолікулах. Гриби ліпофільні, деякі навіть ліпозалежні. Цим пояснюється «вибір» місць проживання мікроорганізмів: ділянки шкіри, які характеризуються підвищеною активністю сальних залоз, — груди, спина, волосиста частина голови. Головне джерело ліпідів для Malassezia — продукти сальних залоз — насичені жирні кислоти:
тригліцериди олеїнової кислоти з невеликими концентраціями стеаринової і пальмітинової кислот;
або ліпіди, одержувані після розпаду кератинізованих клітин, в основному холестерол і холестеролові ефіри.
Гриби роду Malassezia є частиною резидентної флори шкіри голови. Але за певних умов — таких, як гіперфункція сальних залоз шкіри, брак цинку, імунодефіцит, — може відбуватися підвищення ліпофільних властивостей грибів, що супроводжується посиленням їх патогенності для макроорганізму. При цьому розвивається запальна реакція шкіри, зокрема себорейний дерматит — хронічне запалення шкіри, яке розвивається в так званих себорейних зонах.
На сьогоднішній день відомо більше дев'яти видів грибка Malassezia. При лупі зазвичай збільшується чисельність грибів Malassezia restricta і Malassezia globosa, які виявляються тільки на шкірі волосистої частини голови.
Історія дослідження
Наприкінці 1960-х років була доведена визначальна роль дріжджоподібного гриба Malassezia в утворенні лупи. Не менш, ніж 90 % населення планети мають ці дріжджові гриби у складі постійної або тимчасової мікрофлори шкіри. У 1984 році Шустер довів, що саме дріжджовий грибок Pityrosporum ovale є основним збудником патологічного процесу, в результаті якого утворюється лупа. Після того як була визначена ліпофільна структура цих дріжджів і стало можливим вирощування їх у культурі, різні дослідники спостерігали випадки спонтанного переходу грибка з одного морфологічного типу в інший. Це дозволило зробити висновок, що Pityrosporum ovale, P. orbiculare і Malassezia furfur (Malassezia) є всього лише варіантами одного й того ж виду.
Лікування
У лікуванні лупи та її більш важкої форми — себорейного дерматиту волосистої частини голови — важлива роль належить сучасним косметичним засобам: шампуням і лосьйонам. Вони дозволяють з високим ступенем ефективності боротися з подібними станами, зберігаючи при цьому широкий діапазон безпеки, а також естетичні переваги і зручність застосування. Серед безлічі протигрибкових препаратів місцевого застосування перевагу надають засобам, що:
здатні накопичуватися в тих шарах шкіри, де розвивається грибкове ураження;
не проникають в шари, де життєдіяльність грибів неможлива;
мають протизапальну і кераторегулюючу дію.
Лікувальні засоби
До складу засобів для лікування лупи обов'язково повинен входити один або декілька активних компонентів, які діють на основні механізми утворення лупи:
Пірітіон цинку (pyrithione zinc) має протимікробну і протигрибкову активність, діє на грампозитивні і грамнегативні бактерії, високоактивний щодо дріжджоподібних грибів роду Malassezia, властива бактеріостатична та фунгістатична дія.
Циклопірокс (ciclopirox) — протигрибковий засіб широкого спектра дії. Властива фунгіцидна дія. Доза і тривалість лікування залежать від показань і використовуваної лікарської форми. На дріжджі Malassezia ціклопірокс впливає фунгіцидно через 3 хвилини з моменту початку контакту.
Клотримазол (clotrimazole) — протигрибковий засіб групи похідних імідазолу для місцевого застосування. Має бактерицидну дію за рахунок порушення цілісності клітинної мембрани грибів, а саме порушення синтезу ергостеролу. Активний щодо дерматофітів, цвілевих грибів, грибів роду Candida і Malassezia.
Кетоконазол (ketoconazole) (C26H28Cl2N4O4) — протигрибковий препарат для зовнішнього застосування, похідне імідазолдіоксолану. Властива фунгіцидна та фунгістатична дія. Механізм його дії полягає в пригніченні біосинтезу ергостеролу і зміні ліпідного складу мембрани грибів. Крім дерматофітів препарат активний відносно дріжджових та дріжджоподібних грибів Candida, Pityrosporum (Malassezia).
Біфоназол — протигрибковий препарат для зовнішнього застосування, похідний від імідазолдіоксолану. За дією аналогічний до кетоконазолу, але довше затримується у шкірі (48-72 години). До біфоназолу не розвивається резистентність або зниження чутливості грибків, що викликають лупу.
Чисельність мікробів, що сприяють утворенню лупи, знижують клімбазол (climbazole) і дисульфід селену (SeS2).
Дьоготь березовий являє собою продукт сухої перегонки зовнішньої частини кори (бересту) берези. Надає дезінфікуючу, інсектицидну і місцевоподразнюючу дію за рахунок таких інгредієнтів: фенолу, толуолу, ксилолу, смол та інших речовин.
Іхтіол — амонієва сіль сульфокислот сланцевої олії. Властива протизапальна, місцевознеболююча й антисептична дія, за рахунок органічно зв'язаної сірки. Дьоготь та іхтіол нормалізують цикл оновлення клітин.
Саліцилова кислота — засіб для зовнішнього застосування, що пригнічує секрецію сальних і потових залоз. У низьких концентраціях вона надає кератопластичну, а у високих — кератолітичну дію. Саліцилова кислота має слабку протимікробну активність. Поряд з дьогтем бере участь у процесі відлущування клітин з поверхні шкіри.
Якщо поява лупи є результатом фізіологічного стану організму (пубертатний і постпубертатний вік) або вона має спорадичний характер, слід використовувати шампуні, рекомендовані для регулярного або щоденного застосування. Оптимально, якщо до складу таких шампунів входить пірітіон цинку. Цей інгредієнт не розчиняється у воді і, залишаючись на поверхні шкіри в період між миттям голови, повільно розчиняється під дією шкірного сала і поту, створюючи зону інгібірування для грибів, що утворюють лупу.
У випадках, коли поява лупи на голові має стійкий, рецидивний характер і пацієнту, старшому за 20 років, при виборі шампуню слід керуватися характером лупи: вона може бути густою, жирною і не осипатися з поверхні шкіри скальпа або сухою і легко видалятись з поверхні шкіри. Порушення нормального мікробного біоценозу шкіри скальпа може бути результатом патології органів шлунково-кишкового тракту: ферментопатії, дисбактеріозу, загострення хронічних захворювань. Тому для пацієта необхідне ретельне клініко-лабораторне дослідження, що включає визначення основних біохімічних показників, аналіз калу на дисбактеріоз.
У лікуванні слід використовувати препарати, що нормалізують процеси ліполізу. Зокрема, призначення метіоніну дозволяє нормалізувати синтез фосфоліпідів з жирів і зменшити відкладення в печінці нейтрального жиру, сприяє синтезу адреналіну, креатиніну, активізує дію ряду гормонів, ферментів, вітаміну В12, аскорбінової та фолієвої кислот. Застосування рибофлавіну (вітамін B2) регулює окислювально-відновні процеси за рахунок участі вітаміну в білковому, жировому та вуглеводному обміні.
Виявлення дисбактеріозу вимагає відновлення нормальної кишкової флори. Лікування цього захворювання здійснює лікар-інфекціоніст.
Підбір шампуню
Підбір правильного шампуню є однією з головних складових ефективного лікування дерматозу. З'явилися лікарські шампуні, які створені з урахуванням особливостей лупи і типу волосся (сухі, нормальні, жирні). Наприклад, лікарський шампунь «Кертіоль» (Дерматологічні лабораторії Дюкре, П'єр Фабр) або «Фіторетар» (Фітосольба) застосовують для лікування несильно вираженою жирної лупи. Якщо луски лупи сухі і при цьому легко злущуються з поверхні шкіри, слід використовувати шампуні, що містять дисульфід селену, наприклад «Сележель» (Дерматологічні лабораторії Дюкре, П'єр Фабр), або ефірні олії кипариса і саліцилову кислоту — «Фітосілік» (Фітосольба), «Фрідерм з цинком» (Шерінг-Плау). За наявності обмежених вогнищ лупи рекомендується за 15-20 хвилин до миття голови наносити на вогнища десквамації масляний розчин «Фітосквам» і потім змивати його одним з шампунів: «Фіторетар» або «Фітосілік».
У випадках, коли шкіра подразнена, гіперемована, свербить і лущиться, тобто має ознаки вираженого себорейного дерматиту, слід використовувати шампуні, що мають не лише бактерицидний, а й протизапальний, оздоровчий вплив на шкіру голови. Це може бути шампунь «Келюаль DS» (Дерматологічні лабораторії Дюкре, П'єр Фабр) з пірітіоном цинку, ціклопіроксоламіном і келюамідом (забезпечує проникнення активних часток у верхні шари епідермісу і полегшує відлущування лусочок лупи), «Фрідерм Цинк» з пірітіоном цинку (Шерінг-Плау). Шампунь слід застосовувати через день, залишати на голові 3 хвилини, після чого ретельно прополоскати волосся. Тривалість лікування — 21 день. Рекомендуються шампуні з протизапальною і кераторедуцуючою властивістю, що містять дьоготь або дистилят дьогтю: «Фрідерм дьоготь» (Шерінг-Плау). Ці шампуні слід використовувати не рідше, ніж 3 рази на тиждень. «Кето плюс» (Гленмарк Фармасьютікалз Лтд) містить одночасно пірітіон цинку і клімбазол.
Високою клінічною ефективністю володіють шампуні «Нізорал» (Янссен Фармасьютікалз), що містить 2 % кетоконазолу, і «Себозол» (Фармацевтичні Технології), що має в своєму складі 1 % кетоконазолу. Для того щоб лікування було не тільки дієвим, а й забезпечувало стійкий ефект, необхідно неухильно дотримуватись інструкції із застосування препарату.
Активне лікування лупи зазвичай триває 3-6 тижнів. Далі можна використовувати звичайні косметичні шампуні, призначені для волосся з лупою. Іноді випадки рецидиву може бути обумовлені хронічною патологією органів шлунково-кишкового тракту або хронічним дерматозом. Тому пацієнту слід звернутися до лікаря-трихолога.
Див. також
Себорея
Примітки
Шкірні захворювання
|
4052417
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Smithville%2C%20Atlantic%20County%2C%20New%20Jersey
|
Smithville, Atlantic County, New Jersey
|
Smithville, Atlantic County, New Jersey
Smithville is an unincorporated community and census-designated place (CDP) located within Galloway Township, in Atlantic County, in the U.S. state of New Jersey, that was established as part of the 2010 United States Census. Smithville is located north of and inland from Atlantic City. As of the 2010 Census, the CDP's population was 7,242.
Although Smithville has existed as a community since the American Revolutionary War, most of the community remained very rural until the 1960s when the Smithville Towne Center, a tourist attraction containing over 80 shops, opened. The Towne Center was expanded to include numerous rides and other shops named "The Village Greene", which was the centerpiece of a large planned community developed since the 1980s.
History
It is in the Smithville in Atlantic County that James Baremore built what is now the Smithville Inn in 1787, a single room along a well-traveled stagecoach route. However, historians debate whether it was originally planned as an inn. The area of Smithville was originally considered part of Leeds / Leeds Point at the time. By 1874 the inn had grown to six times its original size. Its success was well established, but it was eventually abandoned at the turn of the 1900s. In 1952, Ethel and Fred Noyes purchased the inn and restored the building, opening it as a restaurant with 42 seats.
Later history
Around the 1960s, Ethel and Fred Noyes decided to expand the site into a historical attraction, similar to Colonial Williamsburg. Several historic buildings from around South Jersey were brought to the site, restored, and converted into shops and attractions.
In 1990, the newly formed Smithville Development Company began construction on the second part of the Smithville Towne Center, named "The Village Greene", which includes more stores and other activities, such as paddleboats, miniature golf, a carousel, an old-fashioned steam train, and several other attractions. In addition to The Village Greene, the company embarked on a Planned Unit Development containing 6,800 condominium units. Due to legal disagreements, the number of units was reduced to 4,000. Soon after, a recession forced the construction to stop in 1991, leaving around 1,600 completed units. In 1995, the remaining land was sold to KHovnanian of Red Bank. KHovnanian reduced the number of planned residences from 2,500 condominium units to a 1200-unit retirement community. The project was later renamed "Four Seasons at Historic Smithville", which was built in several phases.
Geography
According to the United States Census Bureau, Smithville had a total area of 5.055 square miles (13.091 km2), including 5.001 square miles (12.952 km2) of land and 0.054 square miles (0.139 km2) of water (1.06%).
Smithville is located in the New Jersey Pine Barrens.
Demographics
Census 2010
The 2010 United States census counted 7,242 people, 3,282 households, and 2,084 families in the CDP. The population density was . There were 3,548 housing units at an average density of . The racial makeup was 77.53% (5,615) White, 10.37% (751) Black or African American, 0.07% (5) Native American, 7.71% (558) Asian, 0.04% (3) Pacific Islander, 2.13% (154) from other races, and 2.15% (156) from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 7.95% (576) of the population.
Of the 3,282 households, 19.7% had children under the age of 18; 47.8% were married couples living together; 12.4% had a female householder with no husband present and 36.5% were non-families. Of all households, 29.7% were made up of individuals and 11.1% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.21 and the average family size was 2.71.
16.8% of the population were under the age of 18, 6.8% from 18 to 24, 21.0% from 25 to 44, 29.7% from 45 to 64, and 25.6% who were 65 years of age or older. The median age was 48.6 years. For every 100 females, the population had 85.3 males. For every 100 females ages 18 and older there were 83.3 males.
Transportation
Smithville is accessible via exit 48 of the Garden State Parkway (southbound only) by way of U.S. Route 9 (New York Road) and via exit 44 of the Garden State Parkway (northbound), by following Moss Mill Road (County Route 561 Alternate) east/south.
New Jersey Transit provides bus service to Atlantic City on the 559 route.
Notable people
People who were born in, residents of, or otherwise closely associated with Smithville include:
Enoch Johnson or "Nucky" Johnson was born in Smithville, although he was most associated with Atlantic City.
Mushond Lee (born 1970), actor who appeared on The Cosby Show and in the film Lean on Me
References
External links
Historic Smithville website
Smithville History and Information
Shoobees Guide to Smithville
Census-designated places in Atlantic County, New Jersey
Census-designated places in New Jersey
Galloway Township, New Jersey
Populated places in the Pine Barrens (New Jersey)
Planned communities in the United States
Tourist attractions in Atlantic County, New Jersey
|
400339
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Phenol%20formaldehyde%20resin
|
Phenol formaldehyde resin
|
Phenol formaldehyde resins (PF) (phenolic resins or phenoplasts) are synthetic polymers obtained by the reaction of phenol or substituted phenol with formaldehyde. Used as the basis for Bakelite, PFs were the first commercial synthetic resins. They have been widely used for the production of molded products including billiard balls, laboratory countertops, and as coatings and adhesives. They were at one time the primary material used for the production of circuit boards but have been largely replaced with epoxy resins and fiberglass cloth, as with fire-resistant FR-4 circuit board materials.
There are two main production methods. One reacts phenol and formaldehyde directly to produce a thermosetting network polymer, while the other restricts the formaldehyde to produce a prepolymer known as novolac which can be moulded and then cured with the addition of more formaldehyde and heat. There are many variations in both production and input materials that are used to produce a wide variety of resins for special purposes.
Formation and structure
Phenol-formaldehyde resins, as a group, are formed by a step-growth polymerization reaction that can be either acid- or base-catalysed. Since formaldehyde exists predominantly in solution as a dynamic equilibrium of methylene glycol oligomers, the concentration of the reactive form of formaldehyde depends on temperature and pH.
Phenol reacts with formaldehyde at the ortho and para sites (sites 2, 4 and 6) allowing up to 3 units of formaldehyde to attach to the ring. The initial reaction in all cases involves the formation of a hydroxymethyl phenol:
HOC6H5 + CH2O → HOC6H4CH2OH
The hydroxymethyl group is capable of reacting with either another free ortho or para site, or with another hydroxymethyl group. The first reaction gives a methylene bridge, and the second forms an ether bridge:
HOC6H4CH2OH + HOC6H5 → (HOC6H4)2CH2 + H2O
2 HOC6H4CH2OH → (HOC6H4CH2)2O + H2O
The diphenol (HOC6H4)2CH2 (sometimes called a "dimer") is called bisphenol F, which is an important monomer in the production of epoxy resins. Bisphenol-F can further link generating tri- and tetra-and higher phenol oligomers.
Novolaks
Novolaks (or novolacs) are phenol-formaldehyde resins with a formaldehyde to phenol molar ratio of less than one. In place of phenol itself, they are often produced from cresols (methylphenols). The polymerization is brought to completion using acid-catalysis such as sulfuric acid, oxalic acid, hydrochloric acid and rarely, sulfonic acids. The phenolic units are mainly linked by methylene and/or ether groups. The molecular weights are in the low thousands, corresponding to about 10–20 phenol units. Obtained polymer is thermoplastic and require a curing agent or hardener to form a thermoset.
Hexamethylenetetramine is a hardener added to crosslink novolac. At a temperature greater than 90 °C, it forms methylene and dimethylene amino bridges. Resoles can also be used as a curing agent (hardener) for novolac resins. In either case, the curing agent is a source of formaldehyde which provides bridges between novolac chains, eventually completely crosslinking the system.
Novolacs have multiple uses as tire tackifier, high temperature resin, binder for carbon bonded refractories, carbon brakes, photoresists and as a curing agent for epoxy resins.
Resoles
Base-catalysed phenol-formaldehyde resins are made with a formaldehyde to phenol ratio of greater than one (usually around 1.5). These resins are called resoles. Phenol, formaldehyde, water and catalyst are mixed in the desired amount, depending on the resin to be formed, and are then heated. The first part of the reaction, at around 70 °C, forms a thick reddish-brown tacky material, which is rich in hydroxymethyl and benzylic ether groups.
The rate of the base-catalysed reaction initially increases with pH, and reaches a maximum at about pH = 10. The reactive species is the phenoxide anion (C6H5O−) formed by deprotonation of phenol. The negative charge is delocalised over the aromatic ring, activating sites 2, 4 and 6, which then react with the formaldehyde.
Being thermosets, hydroxymethyl phenols will crosslink on heating to around 120 °C to form methylene and methyl ether bridges through the elimination of water molecules. At this point the resin is a 3-dimensional network, which is typical of polymerised phenolic resins. The high crosslinking gives this type of phenolic resin its hardness, good thermal stability, and chemical imperviousness. Resoles are referred to as "one step" resins as they cure without a cross linker unlike novolacs, a "two step" resin.
Resoles are major polymeric resin materials widely used for gluing and bonding building materials. Exterior plywood, oriented strand boards (OSB), engineered high-pressure laminate are typical applications.
Crosslinking and the formaldehyde/phenol ratio
When the molar ratio of formaldehyde:phenol reaches one, in theory every phenol is linked together via methylene bridges, generating one single molecule, and the system is entirely crosslinked. This is why novolacs (F:P <1) do not harden without the addition of a crosslinking agents, and why resoles with the formula F:P >1 will.
Applications
Phenolic resins are found in myriad industrial products. Phenolic laminates are made by impregnating one or more layers of a base material such as paper, fiberglass, or cotton with phenolic resin and laminating the resin-saturated base material under heat and pressure. The resin fully polymerizes (cures) during this process forming the thermoset polymer matrix. The base material choice depends on the intended application of the finished product. Paper phenolics are used in manufacturing electrical components such as punch-through boards, in household laminates, and in paper composite panels. Glass phenolics are particularly well suited for use in the high speed bearing market. Phenolic micro-balloons are used for density control. The binding agent in normal (organic) brake pads, brake shoes, and clutch discs are phenolic resin. Synthetic resin bonded paper, made from phenolic resin and paper, is used to make countertops. Another use of phenolic resins is the making of duroplast, famously used in Trabant automobiles.
Phenolic resins are also used for making exterior plywood commonly known as weather and boil proof (WBP) plywood because phenolic resins have no melting point but only a decomposing point in the temperature zone of and above.
Phenolic resin is used as a binder in loudspeaker driver suspension components which are made of cloth.
Higher end billiard balls are made from phenolic resins, as opposed to the polyesters used in less expensive sets.
Sometimes people select fibre reinforced phenolic resin parts because their coefficient of thermal expansion closely matches that of the aluminium used for other parts of a system, as in early computer systems
and Duramold.
The Dutch painting forger Han van Meegeren mixed phenol formaldehyde with his oil paints before baking the finished canvas, in order to fake the drying out of the paint over the centuries.
Atmospheric re-entry spacecraft use phenol formaldehyde resin as a key component in ablative heat shields (e.g. AVCOAT on the Apollo modules). As the heat shield skin temperature can reach 1000-2000 °C, the resin pyrolizes due to aerodynamic heating. This reaction absorbs significant thermal energy, insulating the deeper layers of the heat shield. The outgassing of pyrolisis reaction products and the removal of charred material by friction (ablation) also contribute to vehicle insulation, by mechanically carrying away the heat absorbed in those materials.
Trade names
Bakelite was originally made from phenolic resin and wood flour.
Ebonol is a paper-filled phenolic resin designed as a replacement for ebony wood in stringed and woodwind instruments.
Novotext is cotton fibre-reinforced phenolic, using randomly oriented fibres.
Oasis Floral Foam is "an open-celled phenolic foam that readily absorbs water and is used as a base for flower arrangements."
Paxolin is a resin bonded paper product long used as a base material for printed circuit boards, although it is being replaced by fiberglass composites in many applications.
Tufnol is a laminated plastic available as sheet and rods, which is made from layers of paper or cloth which have been soaked with phenolic resin and pressed under heat. Its high resistance to oils and solvents have made it suitable for many engineering applications.
Richlite is a paper-filled phenolic resin with many uses, from tabletops and cutting-boards to guitar fingerboards.
Biodegradation
Phenol-formaldehyde is degraded by the white rot fungus Phanerochaete chrysosporium.
See also
Urea-formaldehyde
Para tertiary butylphenol formaldehyde resin
References
Synthetic resins
Semiconductor device fabrication
Thermosetting plastics
|
1914182
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D1%87%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%A1%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Корчівська сільська рада (Сокальський район)
|
Корчівська сільська рада (Сокальський район)
Корчівська сільська рада — колишній орган місцевого самоврядування у Сокальському районі Львівської області. Адміністративний центр ради — село Корчів.
Загальні відомості
Водоймища на території, підпорядкованій даній раді: річка Солокія.
Населені пункти
Сільській раді були підпорядковані населені пункти:
с. Корчів
с. Стаївка
Склад ради
Рада складалася з 14 депутатів та голови.
Керівний склад попередніх скликань
Примітка: таблиця складена за даними джерела
Примітки
Джерела
Картка ради на сайті Верховної Ради України
Адміністративний устрій Сокальського району
|
2127285
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Freddy%20dos%20Santos
|
Freddy dos Santos
|
Freddy dos Santos (born 2 October 1976) is a Norwegian former footballer who played most of his career for Vålerenga in the Norwegian Premier League.
Dos Santos has played as a defender, midfield and forward. His former clubs are Skeid and Molde.
Club career
Skeid
He started his career at Skeid. During the last two seasons with them he played in the Norwegian top division.
Molde
In 1998 season, he moved to Molde after Skeid got relegated from the top flight. In his first two seasons he helped them in achieving a back-to-back silver medal in the league, also playing in the group stages of the 1999–2000 Champions League.
Vålerenga
He moved back to Oslo in 2001 and joined Vålerenga, who had just been relegated from the Norwegian Premier League. He helped them secure direct promotion. He started in both finals in which Vålerenga won the Norwegian Football Cup, in 2002 and 2008. In 2005, he won the Norwegian Premier League with Vålerenga.
He has played over 300 games for Vålerenga, more than any other player in the history of the club.
International career
He has played several games at various youth levels for Norway, but never played in the senior side. He could potentially feature for Cape Verde as his father is born there.
Personal life
Cape Verde is his father's country of origin.
In July 2006, dos Santos launched a single, This Is For Real, together with four other professional Norwegian footballers – Morten Gamst Pedersen, Raymond Kvisvik, Kristofer Hæstad and Øyvind Svenning. They called their band The Players.
In 2012, dos Santos was announced as the host of the Norwegian version of The Amazing Race.
Club statistics
Correct as of match played 31 October 2010
2003: 2 relegation games (0 goals) included in league games
2009: 1 Super Final (0 goals) added to Cup games
Honours
Vålerenga
Tippeligaen: 2005
Norwegian Football Cup: 2002, 2008
References
1976 births
Living people
Footballers from Oslo
Norwegian men's footballers
Norway men's under-21 international footballers
Norway men's youth international footballers
Men's association football defenders
Men's association football midfielders
Skeid Fotball players
Molde FK players
Vålerenga Fotball players
Norwegian First Division players
Eliteserien players
Norwegian people of Cape Verdean descent
|
3747872
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mahmoud%20Djam
|
Mahmoud Djam
|
Mahmoud Djam
Mahmoud Modir al-Molk Djam (1880 – 10 August 1969) was a prime minister of Iran from 1935 to 1939.
Early life
Djam was born in Tabriz in around 1880.
Career
Djam learned French from a Frenchman in Tabriz and began to work as a translator at the French legation. In 1921, he was appointed foreign minister to the cabinet of Seyyed Zia. He served as finance minister in the cabinet headed by Reza Shah. Then Djam served as governor of Kerman and Khorasan. In September 1933, he was appointed interior minister. From December 1935 to October 1939 he served as prime minister. The Persian Corridor was inaugurated during his premiership. From October 1939 to September 1941 Djam was the minister of court. Next, he served as Iran's ambassador to Egypt. In 1948, he was again appointed minister of court. Next, he was named ambassador to Italy. Until his death he was a senator.
During his public service, Djam was a member of the Committee of the Iron (Committee-e Ahan).
Death
He died in Tehran on 10 August 1969 at the age of 89.
See also
Esmail Merat
Fazlollah Reza
References
The following reference was used for the above writing: 'Alí Rizā Awsatí, Iran in the Past Three Centuries (Irān dar Se Qarn-e Goz̲ashteh - ), Volumes 1 and 2 (Paktāb Publishing - , Tehran, Iran, 2003). (Vol. 1), (Vol. 2).
External links
1880 births
1969 deaths
People from Tabriz
Prime ministers of Iran
Government ministers of Iran
Ambassadors of Iran to Egypt
Ambassadors of Iran to Italy
Nationalists’ Party politicians
|
662642
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%B1%D1%80%D0%B0
|
Кубра
|
Кубра — маленький аул в Лакському районі Дагестану.
За розповідями старожилів існувало село Верхня Кубра (Ялув КІубур), що було зруйноване зсувом. Чотири сім'ї, які спаслися переселилися на теперішнє місце розташування села.
У селі залишилось 15 дворів. В 1886 році було 37 дворів. Найбільше дворів було 56. В 1914 році тут проживало 223 особи. В 1920 — відкрито школу. 1929 року в селі було 45—55 дворів та близько 200 мешканців.
Уродженець села Кубра Аркаллаєв Нуруліслам Гаджиєвич (19 січня 1961 року народження) проживає зараз в Україні, є депутатом Верховної Ради України, президент федерації дзюдо України, майстер спорту СРСР по дзюдо. Дещо допомагає селу.
Посилання
Опис села на сайті районної адміністрації
Населені пункти Лакського району
Села Дагестану
|
1245556
|
https://en.wikipedia.org/wiki/King%20Kong
|
King Kong
|
King Kong, also referred to simply as Kong, is a fictional giant monster, or kaiju, resembling a gorilla, who has appeared in various media since 1933. Kong has been dubbed the King of the Beasts and over time it would also be bestowed the title of the Eighth Wonder of the World, a widely recognized expression within the franchise. His first appearance was in the novelization of the 1933 film King Kong from RKO Pictures, with the film premiering a little over two months later.
A sequel quickly followed that same year with The Son of Kong, featuring Little Kong, also known as "Kiko". The Japanese film company Toho later produced King Kong vs. Godzilla (1962), featuring a giant Kong battling Toho's Godzilla, and King Kong Escapes (1967), a film loosely based on Rankin/Bass' The King Kong Show (1966–1969). In 1976, Dino De Laurentiis produced a modern remake of the original film directed by John Guillermin. A sequel, King Kong Lives, followed a decade later featuring a Lady Kong. Another remake of the original, this time set in 1933, was released in 2005 by filmmaker Peter Jackson.
Kong: Skull Island (2017), set in 1973, is part of Warner Bros. Pictures and Legendary Entertainment's MonsterVerse, which began with a reboot of Godzilla in 2014. A sequel, Godzilla vs. Kong, once again pitting the characters against one another, was released in 2021. It was then followed by the film Godzilla x Kong: The New Empire in 2024 which featured more of Kong's kind.
The character is an international pop culture icon, having inspired a number of sequels, remakes, spin-offs, imitators, parodies, cartoons, books, comics, video games, theme park rides, and a stage play. King Kong has also crossed over into other franchises such as Planet of the Apes, and encountered characters from other franchises in crossover media, such as the Toho movie monster Godzilla, pulp characters Doc Savage and Tarzan, and the Justice League. His role in the different narratives varies, ranging from an egregious monster to a tragic antihero.
Overview
The King Kong character was conceived and created by American filmmaker Merian C. Cooper. In the original film, the character's name is Kong, a name given to him by the inhabitants of the fictional "Skull Island" in the Indian Ocean, where Kong lives along with other oversized animals, such as plesiosaurs, pterosaurs and various dinosaurs. An American film crew, led by Carl Denham, captures Kong and takes him to New York City to be exhibited as the "Eighth Wonder of the World".
Kong escapes and climbs the Empire State Building only to fall from the skyscraper after being attacked by weaponized biplanes. Denham comments, "it wasn't the aeroplanes, it was beauty killed the beast", for he climbs the building in the first place only in an attempt to protect Ann Darrow, an actress originally kidnapped by the natives of the island and offered up to Kong as a sacrifice (in the 1976 remake, her character is named "Dwan").
A pseudo-documentary about Skull Island that appears on the DVD for the 2005 remake (originally seen on the Sci-Fi Channel at the time of its theatrical release) gives Kong's scientific name as Megaprimatus Kong ("Megaprimatus", deriving from the prefix "mega-" and the Latin words "primate" and "primatus", means "big primate" or "big supreme being") and states that his species may be related to Gigantopithecus, though that genus of giant ape is more closely related to orangutans than to gorillas.
Conception and creation
Merian C. Cooper became fascinated by gorillas at the age of 6. In 1899, he was given a book from his uncle called Explorations and Adventures in Equatorial Africa. The book (written in 1861), chronicled the adventures of Paul Du Chaillu in Africa and his various encounters with the natives and wildlife there. Cooper became fascinated with the stories involving the gorillas, in particular, Du Chaillu's depiction of a particular gorilla known for its "extraordinary size", that the natives described as "invincible" and the "King of the African Forest". When Du Chaillu and some natives encountered a gorilla later in the book he described it as a "hellish dream creature" that was "half man, half beast".
As an adult, Cooper became involved in the motion picture industry. While filming The Four Feathers in Africa, he came into contact with a family of baboons. This gave him the idea to make a picture about primates. A year later when he got to RKO, Cooper wanted to film a "terror gorilla picture". As the story was being fleshed out, Cooper decided to make his gorilla giant sized. Cooper stated that the idea of Kong fighting warplanes on top of a building came from him seeing a plane flying over the New York Insurance Building, then the tallest building in the world. He came up with the ending before the rest of the story as he stated, "Without any conscious effort of thought I immediately saw in my mind's eye a giant gorilla on top of the building". Cooper also was influenced by Douglas Burden's accounts of the Komodo dragon, and wanted to pit his terror gorilla against dinosaur-sized versions of these reptiles, stating to Burden: "I also had firmly in mind to giantize both the gorilla and your dragons to make them really huge. However I always believed in personalizing and focusing attention on one main character and from the very beginning I intended to make it the gigantic gorilla, no matter what else I surrounded him with". Around this time, Cooper began to refer to his project as a "giant terror gorilla picture" featuring "a gigantic semi-humanoid gorilla pitted against modern civilization".
When designing King Kong, Cooper wanted him to be a nightmarish gorilla monster. As he described Kong in a 1930 memo: "His hands and feet have the size and strength of steam shovels; his girth is that of a steam boiler. This is a monster with the strength of a hundred men. But more terrifying is the head—a nightmare head with bloodshot eyes and jagged teeth set under a thick mat of hair, a face half-beast half-human". Willis O'Brien created an oil painting depicting the giant gorilla menacing a jungle heroine and hunter for Cooper. However, when it came time for O'Brien and Marcel Delgado to sculpt the animation model, Cooper decided to backpedal on the half-human look for the creature and became adamant that Kong be a gorilla. O'Brien on the other hand, wanted him to be almost human-like to gain audience empathy, and told Delgado to "make that ape almost human". Cooper laughed at the end result, saying that it looked like a cross between a monkey and a man with very long hair. For the second model, O'Brien again asked Delgado to add human features but to tone it down somewhat. The end result (which was rejected) was described as looking like a missing link. Disappointed, Cooper stated, "I want Kong to be the fiercest, most brutal, monstrous damned thing that has ever been seen!" On December 22, 1931, Cooper got the dimensions of a bull gorilla from the American Museum of Natural History telling O'Brien, "Now that's what I want!" When the final model was created, it had the basic look of a gorilla but managed to retain some human-like qualities. For example, Delgado streamlined the body by removing the distinctive paunch and rump of a gorilla. O'Brien would incorporate some characteristics and nuances of an earlier creature he had created in 1915 for the silent short The Dinosaur and the Missing Link into the general look and personality of Kong, even going as far as to refer to the creature as "Kong's ancestor". When it came time to film, Cooper agreed that Kong should walk upright at times (mostly in the New York sequences) in order to appear more intimidating.
Etymology
Merian C. Cooper said he was very fond of strong, hard-sounding words that started with the letter "K". Some of his favorite words were "Komodo", "Kodiak" and "Kodak". When Cooper was envisioning his giant terror gorilla idea, he wanted to capture a real gorilla from the Congo and have it fight a real Komodo dragon on Komodo Island (this scenario would eventually evolve into Kong's battle with the tyrannosaur on Skull Island when the film was produced a few years later at RKO). Cooper's friend Douglas Burden's trip to the island of Komodo and his encounter with the Komodo dragons was a big influence on the Kong story. Cooper was fascinated by Burden's adventures as chronicled in his book Dragon Lizards of Komodo where he referred to the animal as the "King of Komodo". It was this phrase along with "Komodo" and "Kongo" (and his overall love for hard sounding "K"-words) that gave him the idea to name the giant ape "Kong". He loved the name, as it had a "mystery sound" to it.
After Cooper got to RKO, British mystery writer Edgar Wallace was contracted to write the first draft of the screen story. It was simply referred to as "The Beast". RKO executives were unimpressed with the bland title. David O. Selznick suggested Jungle Beast as the film's new title, but Cooper was unimpressed and wanted to name the film after the main character. He stated he liked the "mystery word" aspect of Kong's name and that the film should carry "the name of the leading mysterious, romantic, savage creature of the story" such as with Dracula and Frankenstein. RKO sent a memo to Cooper suggesting the titles Kong: King of Beasts, Kong: The Jungle King, and Kong: The Jungle Beast, which combined his and Selznick's proposed titles. As time went on, Cooper would eventually name the story simply Kong while Ruth Rose was writing the final version of the screenplay. Because David O. Selznick thought that audiences would think that the film, with the one word title of Kong, would be mistaken as a docudrama like Grass and Chang, which were one-word titled films that Cooper had earlier produced, he added the "King" to Kong's name in order to differentiate it.
Appearances and abilities
In his first appearance in King Kong (1933), Kong was a gigantic prehistoric ape. While gorilla-like in appearance, he had a vaguely humanoid look and at times walked upright in an anthropomorphic manner.
Like most simians, Kong possesses semi-human intelligence and great physical strength. Kong's size changes drastically throughout the course of the film. While creator Merian C. Cooper envisioned Kong as being "40 to 50 feet tall", animator Willis O'Brien and his crew built the models and sets scaling Kong to be only tall on Skull Island, and rescaled to be tall in New York.
This did not stop Cooper from playing around with Kong's size as he directed the special effect sequences; by manipulating the sizes of the miniatures and the camera angles, he made Kong appear a lot larger than O'Brien wanted, even as large as in some scenes.
As Cooper said in an interview:
Concurrently, the Kong bust made for the film was built in scale with a ape, while the full sized hand of Kong was built in scale with a ape. Meanwhile, RKO's promotional materials listed Kong's official height as .
In the 1960s, Toho Studios from Japan licensed the character for the films King Kong vs. Godzilla and King Kong Escapes.
In 1975, Italian producer Dino De Laurentiis paid RKO for the remake rights to King Kong. This resulted in King Kong (1976). This Kong was an upright walking anthropomorphic ape, appearing even more human-like than the original. Also like the original, this Kong had semi-human intelligence and vast strength. In the 1976 film, Kong was scaled to be tall on Skull island and rescaled to be tall in New York. Ten years later, Dino De Laurentiis got the approval from Universal to do a sequel called King Kong Lives. This Kong had more or less the same appearance and abilities, but tended to walk on his knuckles more often and was enlarged, scaled to .
Universal Studios had planned to do a King Kong remake as far back as 1976. They finally followed through almost 30 years later, with a three-hour film directed by Peter Jackson. Jackson opted to make Kong a gigantic silverback gorilla without any anthropomorphic features. This Kong looked and behaved more like a real gorilla: he had a large herbivore's belly, walked on his knuckles without any upright posture, and even beat his chest with his palms as opposed to clenched fists. In order to ground his Kong in realism, Jackson and the Weta Digital crew gave a name to his fictitious species Megaprimatus Kong and suggested it to have evolved from the Gigantopithecus. Kong was the last of his kind. He was portrayed in the film as being quite old, with graying fur and battle-worn with scars, wounds, and a crooked jaw from his many fights against rival creatures. He is the dominant being on the island, the king of his world. Like his film predecessors, he possesses considerable intelligence and great physical strength and also appears far more nimble and agile. This Kong was scaled to a consistent height of tall on both Skull Island and in New York. Jackson describes his central character:
In the 2017 film Kong: Skull Island, Kong is scaled to be tall, making it the second largest and largest American incarnation in the series until the 2021 film Godzilla vs. Kong, in which he became the largest incarnation in the series, standing at . Director Jordan Vogt-Roberts stated in regard to Kong's immense stature:
He also stated that the original 1933 look was the inspiration for the design:
Co-producer Mary Parent also stated that Kong is still young and not fully grown as she explains that "Kong is an adolescent when we meet him in the film; he's still growing into his role as alpha".
Ownership rights
While one of the most famous movie icons in history, King Kong's intellectual property status has been questioned since his creation, featuring in numerous allegations and court battles. The rights to the character have always been split up with no single exclusive rights holder. Different parties have also contested that various aspects are public domain material and therefore ineligible for copyright status.
When Merian C. Cooper created King Kong, he assumed that he owned the character, which he had conceived in 1929, outright. Cooper maintained that he had only licensed the character to RKO for the initial film and sequel, but had otherwise owned his own creation. In 1935, Cooper began to feel something was amiss when he was trying to get a Tarzan vs. King Kong project off the ground for Pioneer Pictures (where he had assumed management of the company). After David O. Selznick suggested the project to Cooper, the flurry of legal activity over using the Kong character that followed—Pioneer had become a completely independent company by this time and access to properties that RKO felt were theirs was no longer automatic—gave Cooper pause as he came to realize that he might not have full control over this product of his own imagination after all.
Years later in 1962, Cooper found out that RKO was licensing the character through John Beck to Toho studios in Japan for a film project called King Kong vs. Godzilla. Cooper had assumed his rights were unassailable and was bitterly opposed to the project. In 1963 he filed a lawsuit to enjoin distribution of the movie against John Beck, as well as Toho and Universal (the film's U.S. copyright holder). Cooper discovered that RKO had also profited from licensed products featuring the King Kong character such as model kits produced by Aurora Plastics Corporation. Cooper's executive assistant, Charles B. FitzSimons, said that these companies should be negotiating through him and Cooper for such licensed products and not RKO. In a letter to Robert Bendick, Cooper stated:
Cooper and his legal team offered up various documents to bolster the case that Cooper owned King Kong and had only licensed the character to RKO for two films, rather than selling him outright. Many people vouched for Cooper's claims, including David O. Selznick, who had written a letter to Mr. A. Loewenthal of the Famous Artists Syndicate in Chicago in 1932 stating (in regard to Kong), "The rights of this are owned by Mr. Merian C. Cooper". Cooper however lost key documents through the years (he discovered these papers were missing after he returned from his World War II military service) such as a key informal yet binding letter from Mr. Ayelsworth (the then-president of the RKO Studio Corp.) and a formal binding letter from Mr. B. B. Kahane (also a
former president of RKO Studio Corp.) confirming that Cooper had only licensed the rights to the character for the two RKO pictures and nothing more.
Without these letters, it seemed Cooper's rights were relegated to the Lovelace novelization that he had copyrighted (he was able to make a deal for a Bantam Books paperback reprint and a Gold Key comic adaptation of the novel, but that was all that he could do). Cooper's lawyer had received a letter from John Beck's lawyer, Gordon E. Youngman, that stated:
In a letter addressed to Douglas Burden, Cooper lamented:
The rights over the character did not flare up again until 1975, when Universal Studios and Dino De Laurentiis were fighting over who would be able to do a King Kong remake for release the following year. De Laurentiis came up with $200,000 to buy the remake rights from RKO. When Universal got wind of this, they filed a lawsuit against RKO, claiming that they had a verbal agreement from them regarding the remake. During the legal battles that followed, which eventually included RKO countersuing Universal, as well as De Laurentiis filing a lawsuit claiming interference, Colonel Richard Cooper (Merian's son and now head of the Cooper estate) jumped into the fray.
During the battles, Universal discovered that the copyright of the Lovelace novelization had expired without renewal, thus making the King Kong story a public domain one. Universal argued that they should be able to make a movie based on the novel without infringing on anyone's copyright because the characters in the story were in the public domain within the context of the public domain story. Richard Cooper then filed a cross-claim against RKO claiming that, while the publishing rights to the novel had not been renewed, his estate still had control over the plot/story of King Kong.
In a four-day bench trial in Los Angeles, Judge Manuel Real made the final decision and gave his verdict on November 24, 1976, affirming that the King Kong novelization and serialization were indeed in the public domain, and Universal could make its movie as long as it did not infringe on original elements in the 1933 RKO film, which had not passed into the public domain. Universal postponed their plans to film a King Kong movie, called The Legend of King Kong, for at least 18 months, after cutting a deal with Dino De Laurentiis that included a percentage of box office profits from his remake.
However, on December 6, 1976, Judge Real made a subsequent ruling, which held that all the rights in the name, character, and story of King Kong (outside of the original film and its sequel) belonged to Merian C. Cooper's estate. This ruling, which became known as the "Cooper judgment", expressly stated that it would not change the previous ruling that publishing rights of the novel and serialization were in the public domain. It was a huge victory that affirmed the position Merian C. Cooper had maintained for years. Shortly thereafter, Richard Cooper sold all his rights (excluding worldwide book and periodical publishing rights) to Universal in December 1976. In 1980 Judge Real dismissed the claims that were brought forth by RKO and Universal four years earlier and reinstated the Cooper judgement.
In 1982 Universal filed a lawsuit against Nintendo, which had created an impish ape character called Donkey Kong in 1981 and was reaping huge profits over the video game machines. Universal claimed that Nintendo was infringing on its copyright because Donkey Kong was a blatant rip-off of King Kong. During the court battle and subsequent appeal, the courts ruled that Universal did not have exclusive trademark rights to the King Kong character. The courts ruled that trademark was not among the rights Cooper had sold to Universal, indicating that "Cooper plainly did not obtain any trademark rights in his judgment against RKO, since the California district court specifically found that King Kong had no secondary meaning". While they had a majority of the rights, they did not outright own the King Kong name and character. The courts ruling noted that the name, title, and character of Kong no longer signified a single source of origin so exclusive trademark rights were impossible. The courts also pointed out that the Kong rights were held by three parties:
RKO owned the rights to the original film and its sequel.
The Dino De Laurentiis company (DDL) owned the rights to the 1976 remake.
Richard Cooper owned worldwide book and periodical publishing rights.
The judge then ruled that "Universal thus owns only those rights in the King Kong name and character that RKO, Cooper, or DDL do not own".
The court of appeals would also note:
Because Universal misrepresented their degree of ownership of King Kong (claiming they had exclusive trademark rights when they knew that they did not) and tried to have it both ways in court regarding the "public domain" claims, the courts ruled that Universal acted in bad faith (see Universal City Studios, Inc. v. Nintendo Co., Ltd.). They were ordered to pay fines and all of Nintendo's legal costs from the lawsuit. That, along with the fact that the courts ruled that there was simply no likelihood of people confusing Donkey Kong with King Kong, caused Universal to lose the case and the subsequent appeal.
Since the court case, Universal still retains the majority of the character rights. In 1986 they opened a King Kong ride called King Kong Encounter at their Universal Studios Tour theme park in Hollywood (which was destroyed in 2008 by a backlot fire), and followed it up with the Kongfrontation ride at their Orlando park in 1990 (which was closed down in 2002 due to maintenance issues). They also finally made a King Kong film of their own, King Kong (2005). In the summer of 2010, Universal opened a new 3D King Kong ride called King Kong: 360 3-D at their Hollywood park, replacing the destroyed King Kong Encounter. In July 2016, Universal opened a new King Kong attraction called Skull Island: Reign of Kong at Islands of Adventure in Orlando. In July 2013, Legendary Pictures made an agreement with Universal to market, co-finance, and distribute Legendary's films for five years starting in 2014 and ending in 2019, the year that Legendary's similar agreement with Warner Bros. Pictures was set to expire. One year later, at the San Diego Comic-Con, Legendary announced (as a product of its partnership with Universal), a King Kong origin story, initially titled Skull Island, with Universal distributing. After the film was retitled Kong: Skull Island, Universal allowed Legendary to move to Warner Bros., so they could do a King Kong and Godzilla crossover film (in the continuity of the 2014 Godzilla movie), since Legendary still had the rights to make more Godzilla movies with Warner Bros. before their contract with Toho expired in 2020.
Richard Cooper, through the Merian C. Cooper Estate, retained publishing rights for the content that Judge Real had ruled on December 6, 1976. In 1990, they licensed a six-issue comic book adaptation of the novelization of the 1933 film to Monster Comics, and commissioned an illustrated novel in 1994 called Anthony Browne's King Kong. In 2013, they became involved with a musical stage play based on the story, called King Kong: The Eighth Wonder of the World which premiered that June in Australia and then on Broadway in November 2018. The production is involved with Global Creatures, the company behind the Walking with Dinosaurs arena show. In 1996, artist/writer Joe DeVito partnered with the Merian C. Cooper estate to write and/or illustrate various publications based on Merian C. Cooper's King Kong property through his company, DeVito ArtWorks, LLC. Through this partnership, DeVito created the prequel/sequel story Skull Island on which DeVito based a pair of original novels relating the origin of King Kong: Kong: King of Skull Island and King Kong of Skull Island. In addition, the Cooper/DeVito collaboration resulted in an origin-themed comic book miniseries with Boom! Studios, an expanded rewrite of the original Lovelace novelization, Merian C. Cooper's King Kong (the original novelization's publishing rights are still in the public domain), and various crossovers with other franchises such as Doc Savage, Tarzan and Planet of the Apes. In 2016, DeVito ArtWorks, through its licensing program, licensed its King Kong property to RocketFizz for use in the marketing of a soft drink called King Kong Cola, and had plans for a live action TV show co-produced between MarVista Entertainment and IM Global. Other products that have been produced through this licensing program include Digital Trading Cards, Board Games, a Virtual Reality Arcade Game, a remake of the original King Kong Glow-In-The-Dark Model Kit, and a video game developed by IguanaBee called Skull Island: Rise of Kong. In April 2016, Joe DeVito sued Legendary Pictures and Warner Bros., producers of the film Kong: Skull Island, for using elements of his Skull Island universe, which he claimed that he created and that the producers had used without his permission. Devito partnered with Dynamite Entertainment to produce comic books and board games based on the property, resulting in the comic book series called King Kong: The Great War published in May 2023. In 2022, DeVito had partnered with Disney to produce a live-action series tentatively called King Kong that explores the origin story of Kong. The series is slated to stream on Disney+. Stephany Folsom is attached to write the series and to be executive produced by James Wan via his production company Atomic Monster.
RKO (whose rights consisted of only the original film and its sequel) signed over the North American, Latin American and Australian distribution rights to its film library to Ted Turner's Turner Entertainment in a period spanning 1986 to 1989. Following a series of mergers and acquisitions, Warner Bros. owns those distribution rights today, with the copyright over the films (including King Kong and The Son of Kong) remaining with RKO Pictures, LLC (various companies distribute the RKO library in other territories). In 1998, Warner Bros. Family Entertainment released the direct-to-video animated musical film The Mighty Kong, which re-tells the plot of the original 1933 film. Nineteen years later, Warners co-produced the film Kong: Skull Island and in 2021 co-produced the film Godzilla vs. Kong, after Legendary Pictures brought the projects over from Universal to build up the MonsterVerse. According to Godzilla Vs. Kong director Adam Wingard, the rights to the character may have also been transferred to Warner Bros.
DDL (whose rights were limited to only their 1976 remake) did a sequel in 1986 called King Kong Lives (but they still needed Universal's permission to do so). Today most of DDL's film library is owned by StudioCanal, which includes the rights to these two films. The domestic (North American) rights to the 1976 King Kong film still remain with the film's original distributor Paramount Pictures, with Trifecta Entertainment & Media handling television rights to the film via their license with Paramount.
Toho incarnations
In the 1960s, Japanese studio Toho licensed the character from RKO and produced two films that featured the character, King Kong vs. Godzilla (1962) and King Kong Escapes (1967). Toho's interpretation differed greatly from the original in size and abilities. Among kaiju, King Kong was suggested to be among the most powerful in terms of raw physical force, possessing strength and durability that rivaled that of Godzilla. As one of the few mammal-based kaiju, Kong's most distinctive feature was his intelligence. He demonstrated the ability to learn and adapt to an opponent's fighting style, identify and exploit weaknesses in an enemy, and utilize his environment to stage ambushes and traps.
In King Kong vs. Godzilla, Kong was scaled to be tall. This version of Kong was given the ability to harvest electricity as a weapon and draw strength from electrical voltage. In King Kong Escapes, Kong was scaled to be tall. This version was more similar to the original, where he relied on strength and intelligence to fight and survive. Rather than residing on Skull Island, Toho's version of Kong resided on Faro Island in King Kong vs. Godzilla and on Mondo Island in King Kong Escapes.
In 1966, Toho planned to produce Operation Robinson Crusoe: King Kong vs. Ebirah as a co-production with Rankin/Bass Productions, but Ishirō Honda was unavailable at the time to direct the film and, as a result, Rankin/Bass backed out of the project, along with the King Kong license. Toho still proceeded with the production, replacing King Kong with Godzilla at the last minute and shot the film as Ebirah, Horror of the Deep. Elements of King Kong's character remained in the film, reflected in Godzilla's uncharacteristic behavior and attraction to the female character Daiyo. Toho and Rankin/Bass later negotiated their differences and co-produced King Kong Escapes in 1967, loosely based on Rankin/Bass' animated show.
Toho Studios wanted to remake King Kong vs. Godzilla, which was the most successful of the entire Godzilla series of films, in 1991 to celebrate the 30th anniversary of the film, as well as to celebrate Godzilla's upcoming 40th anniversary. However, they were unable to obtain the rights to use Kong, and initially intended to use Mechani-Kong as Godzilla's next adversary. It was soon learned that even using a mechanical creature who resembled Kong would be just as problematic legally and financially for them. As a result, the film became Godzilla vs. King Ghidorah, with one last failed attempt made to use Kong in 2004's Godzilla: Final Wars.
Appearances
Film
Television
Four television shows have been based on King Kong: The King Kong Show (1966), Kong: The Animated Series (2000), Kong: King of the Apes (2016), and Skull Island (2023).
A live-action series exploring the origin story of Kong is in development for Disney+, written by Stephany Folsom and executive produced by James Wan via Atomic Monster.
The character appears in the final episode of season one of the television series Monarch: Legacy of Monsters.
Cultural impact
King Kong, as well as the series of films featuring him, have been featured many times in popular culture outside of the films themselves, in forms ranging from straight copies to parodies and joke references, and in media from comic books to video games.
The Beatles' 1968 animated film Yellow Submarine includes a scene of the characters opening a door to reveal King Kong abducting a woman from her bed.
The Simpsons episode "Treehouse of Horror III" features a segment called "King Homer" which parodies the plot of the original film, with Homer as Kong and Marge in the Ann Darrow role. It ends with King Homer marrying Marge and eating her father.
The 2005 animated film Chicken Little features a scene parodying King Kong, as Fish out of Water starts stacking magazines thrown in a pile, eventually becoming a model of the Empire State Building and some plane models, as he imitates King Kong in the iconic scene from the original film.
The British comedy TV series The Goodies made an episode called "Kitten Kong", in which a giant cat called Twinkle roams the streets of London, knocking over the British Telecom Tower.
The controversial World War II Dutch resistance fighter Christiaan Lindemans—eventually arrested on suspicion of having betrayed secrets to the Nazis—was nicknamed "King Kong" due to his being exceptionally tall.
Frank Zappa and The Mothers of Invention recorded an instrumental about "King Kong" in 1967 and featured it on the album Uncle Meat. Zappa went on to make many other versions of the song on albums such as Make a Jazz Noise Here, You Can't Do That on Stage Anymore, Vol. 3, Ahead of Their Time, and Beat the Boots.
The Kinks recorded a song called "King Kong" as the B-side to their 1969 "Plastic Man" single.
In 1972, a fiberglass statue of King Kong was erected in Birmingham, England.
The second track of The Jimmy Castor Bunch album Supersound from 1975 is titled "King Kong".
Filk Music artists Ookla the Mok's "Song of Kong", which explores the reasons why King Kong and Godzilla should not be roommates, appears on their 2001 album Smell No Evil.
Daniel Johnston wrote and recorded a song called "King Kong" on his fifth self-released music cassette, Yip/Jump Music in 1983, rereleased on CD and double LP by Homestead Records in 1988. The song is an a cappella narrative of the original movie's story line. Tom Waits recorded a cover version of the song with various sound effects on the 2004 release, The Late Great Daniel Johnston: Discovered Covered.
ABBA recorded "King Kong Song" for their 1974 album Waterloo. Although later singled out by ABBA songwriters Benny Andersson and Björn Ulvaeus as one of their weakest tracks, it was released as a single in 1977 to coincide with the 1976 film playing in theaters.
Tenacious D wrote "Kong" to be released as a bonus track for the Japanese version of The Pick of Destiny to accompany the film.
The 1994 Nintendo Game Boy title Donkey Kong features the eponymous character grow to a gargantuan size as the game's final boss.
See also
List of fictional primates
References
Citations
General and cited sources
Erb, Cynthia Marie, 1998, Tracking King Kong: A Hollywood Icon in World Culture, Wayne State University Press, .
External links
The 1933 film
Official King Kong (2005) movie website
The 2005 remake
King Kong (franchise) characters
Godzilla characters
Monsterverse characters
Film characters introduced in 1933
Fantasy film characters
Science fiction film characters
Kaiju
Animal superheroes
Animated characters
Fictional apes
Fictional axefighters
Fictional fist-load fighters
Fictional characters with superhuman strength
Fictional giants
Fictional gorillas
Fictional kings
Fictional mass murderers
Fictional monsters
Fictional prehistoric animals
|
18091413
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jeziorki
|
Jeziorki
|
Jeziorki may refer to:
Jeziorki, Brodnica County in Kuyavian-Pomeranian Voivodeship (north-central Poland)
Jeziorki, Świecie County in Kuyavian-Pomeranian Voivodeship (north-central Poland)
Jeziorki, Mogilno County in Kuyavian-Pomeranian Voivodeship (north-central Poland)
Jeziorki, Leszno County in Greater Poland Voivodeship (west-central Poland)
Jeziorki, Piła County in Greater Poland Voivodeship (west-central Poland)
Jeziorki, Poznań County in Greater Poland Voivodeship (west-central Poland)
Jeziorki, Wągrowiec County in Greater Poland Voivodeship (west-central Poland)
Jeziorki, Lubusz Voivodeship (west Poland)
Jeziorki, Warsaw, a neighbourhood of Warsaw, in Masovian Voivodeship
Jeziorki, Augustów County in Podlaskie Voivodeship (north-east Poland)
Jeziorki, Sejny County in Podlaskie Voivodeship (north-east Poland)
Jeziorki, Suwałki County in Podlaskie Voivodeship (north-east Poland)
Jeziorki, Pomeranian Voivodeship (north Poland)
Jeziorki, Kołobrzeg County in West Pomeranian Voivodeship (north-west Poland)
Jeziorki, Świętokrzyskie Voivodeship (south-central Poland)
Jeziorki, Szczecinek County in West Pomeranian Voivodeship (north-west Poland)
Jeziorki, Wałcz County in West Pomeranian Voivodeship (north-west Poland)
|
1832701
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D1%80%D0%B0%D1%82
|
Конират
|
Конират
Конират — село, Мактааральський район, Туркестанська область
Конират — село, Уїльський район, Актюбінська область
|
2204907
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Jokero
|
Jokero
|
Jokero — сингл гурту Akcent з альбому Primul capitol 2006 року. Того ж року трек посів 1 місце в Румунських чартах, 6 в Росії, 14 у Польщі та 18 у Нідерландах. Всього було видано 3 версії синглу (у Нідерландах, Фінляндії та Данії).
Більшу частину пісні виконано англійською, але заспів виконує жіночий голос іспанською.
Наприкінці 2005 року вийшов відеокліп до пісні, у якому учасники гурту, гуляючи містом, передають одне одному блискучу кулю, що використовується на танцполах.
Трек-лист
У записі реміксів для пісні брали участь музиканти: «Crush», «Cre8», «Optick», «Activ».
JoKero (Radio Version) 3:55
JoKero (Crush Remix) 4:33
JoKero (Activ & Optick Extended Mix) 6:19
JoKero (Cre8 Remix) 4:23
Kylie (Crush Thunderdome Remix) 5:16
Примітки
Посилання
Текст пісні
Відео до пісні
|
5135626
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Oryzoideae
|
Oryzoideae
|
Oryzoideae — підродина справжніх трав родини злакових Poaceae. Він нараховує близько 120 видів у 19 родах, зокрема в тому числі головну зернову культуру рис. У травах ця підродина є однією з трьох, що належать до багатовидової клади BOP, усі з яких використовують фотосинтез C3; це базальна лінія клади.
Містить чотири триби та один рід неясного положення (incertae sedis): Suddia (імовірно належить до триби Phyllorachideae). Філогенетичний аналіз дозволив визначити порядок розгалуження цих клад в межах підродини:
Примітки
Триби рослин
|
2793486
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B6%D0%B5
|
Поможе
|
Поможе
Населені пункти та їхні частини
Поможе — село в гміні Опіноґура-Ґурна Цехановського повіту Мазовецького воєводства
Поможе — село в гміні Ґіби Сейненського повіту Підляського воєводства
Поможе — частина села Забуже в гміні Радечниця Замойського повіту Люблінського воєводства
Поможе — частина села Аннолесе в гміні Русець Белхатовського повіту Лодзинського воєводства
Поможе — частина села Старий Ґузд у гміні Стара Блотниця Білобжезького повіту Мазовецького воєводства
Поможе — частина села Тшемха-Дольна в гміні Сенно Ліпського повіту Мазовецького воєводства
Поможе — осада в гміні Ополе-Любельське Опольського повіту Люблінського воєводства
Примітки
|
4612936
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D1%85%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%85%201992
|
Синхронне плавання на літніх Олімпійських іграх 1992
|
Синхронне плавання на літніх Олімпійських іграх 1992
Змагання з синхронного плавання на літніх Олімпійських іграх 1992 тривали з 2 до 7 серпня в . 53 спортсменки змагалися за 2 комплекти нагород: у змаганнях соло і дуетів.
У змаганнях соло вручили дві золоті медалі. Після виступу Сільві Фрешетт один із суддів, оцінюючи один із її елементів, ввів у комп'ютеризовану систему підрахунку балів оцінку "8.7" замість "9.7". Внаслідок цієї помилки Фрешетт розмістилася на другому місці після Крістен Бебб-Спрейґ. Далі була апеляція, після якої Міжнародна федерація плавання вручила обом синхронним плавчиням золоті медалі. Станом на 2022 рік це була остання поява змагань соло в олімпійській програмі з синхронного плавання. Починаючи з наступних Олімпійських ігор їх замінили на змагання груп.
Медальний залік
Таблиця медалей
Примітки
Посилання
Змагання на літніх Олімпійських іграх 1992
1992
|
68314292
|
https://en.wikipedia.org/wiki/White-tailed%20cisticola
|
White-tailed cisticola
|
White-tailed cisticola
The white-tailed cisticola (Cisticola anderseni) is a species of bird in the family Cisticolidae. It is found in Tanzania.
It was first recognised as a new species by Éric Burnier in the 1980s. He brought this to the attention of Neil and Liz Baker, who soon confirmed the identity of this species as new. It has been formally described in 2021.
References
White-tailed cisticola
Endemic birds of Tanzania
White-tailed cisticola
|
1324857
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B3%20%D0%9B%D1%83%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%81
|
Грег Луганіс
|
Грег Луганіс
Грег Ефтіміос Луганіс (/luːˈɡeɪnɨs/, 29 січня 1960) — американський стрибун у воду, чотириразовий олімпійський чемпіон (єдиний серед чоловіків), п'ятиразовий чемпіон світу, шестиразовий чемпіон Панамериканських ігор, 47—разовий чемпіон США, один з найсильніших спортсменів в історії стрибків у воду. Відкритий гей.
У Грега є самоанське та шведське коріння. Він був усиновлений американо-грецькою родиною і тому має грецьке прізвище.
Спортивна кар'єра
1970-ті роки
На початку свого спортивного життя Грег тренувався у дворазового Олімпійського чемпіона Семмі Лі. А з кінця 70-х його тренером став .
На Літніх Олімпійських іграх 1976 року в Монреалі 26 липня 16-річний Луганіс виграв попередній етап змагань зі стрибків з 10-ти метрової вишки, випередивши відомого на той час італійця Клауса Дібасі майже на 13 балів. Але наступного дня, під час фіналу Дібасі переміг молодого Луганіса, випередивши його майже на 23 бали. Для італійця це стала третя поспіль перемога на 10-метровій вишці після тріумфів у Мехіко 1968 та Мюнхені 1972.
у 1978 році в Берліні Грег виграв Чемпіонат Світу з водних видів спорту з стрибкам з 10-метрової вишки. У 1979 році в Тбілісі під час матчу СРСР проти США Грег отримав травму, розбивши голову.
У 1980 році Луганіс вважався фаворитом Москви, але США бойкотувала радянську Олімпіаду.
1980-ті роки
В 1982 році в Гуаякілі Луганіс вперше отримав перемогу одразу в двох дисциплінах: на 3-метровому трампліні він більш ніж на 116 балів випередив радянського стрибуна Сергія Кузьміна і на 121 балл — чемпіона ХХІІ Олімпійських ігор Портнова, а в змаганнях на вишці Луганіс випередив іншого радянського спортсмена Володимира Алейніка менше ніж на 5 балів.
8 серпня 1984 року на Олімпійських іграх в Лос-Анджелісі в фіналі на 3-метровому трампліні Грег випередив Тан Ліангде більше ніж 91 бал. 12 серпня Луганіс став дворазовим Олімпійським чемпіоном, випередивши Брюса Кімбалла більш ніж на 67 балів. Грег став першим з 1928 року чоловіком, що отримав обидві медалі зі стрибків у воду на Олімпійських іграх.
Після домашньої Олімпіади Грег думав, про завершення кар'єри але вирішив залишитись у спорті, за його словами, щоб побити рекорд в кількості перемог на чемпіонатах США, а після, взагалі, вирішив брати участь у змаганнях ще декілька років
У 1986 році Луганіс знову здобув «золотий дубль» на Світовому чемпіонаті у Мадриді — на трампліні він упевнено (більше 50 балів) випередив Тан Ліангде, а на вишці виграв більше 44 балів у іншого китайця — Лі Конгженга.
Під час Літніх Олімпійських ігор в Сеулі 19 вересня в попередньому раунді стрибків з трампліну Грег, виконуючи стрибок на 2½ оберти назад, вдарився головою об стійку і впав у воду. В цей день він став третім. Наступного дня Грег завоював свою третю золоту медаль на Олімпіаді. 27 вересня в фіналі стрибків на вишці Луганіс отримав перемогу всього в 1,14 бала, обійшовши Ксіонга Хі. В цей день він став другою в історії людиною, що отримала чотири Олімпійських золота в стрибках у воду. Першою була американка яка в 1952 та 1956 роках здобула чотири медалі вперше.
Отже з 1978 по 1988 роках на трьох Чемпіонатах Світу і двох Олімпіадах Луганіс отримав 9 з 10 можливих золотих медалей, не зміг перемогти тільки на 3-х метровому трампліні у 1987 році.
Після завершення спортивної кар'єри
У 1994 році під час IV Всесвтніх гей-ігор, що проходили у Нью-Йорку, Луганіс вперше відкрито заявив про свою гомосексуальність.
У 1995 році у своїй автобіографічній книзі , написаній у співавторстві з , Луганіс зробив зізнання про свій позитивний ВІЛ-статус був інфікованим під час Літніх олімпійських ігор в Сеулі, дізнався про діагноз за півроку до Олімпіади.
У 1997 році автобіографія Луганіса була екранізована канадським режисером під назвою . Сам Луганіс виступив у ролі оповідача. Крім того на рахунку Грега ролі і в інших фільмах. Так він зіграв роль тренера у фільмі «Акварелі».
У квітні 2013 році Грег Луганіс став суддею на австралійському дайвінг-шоу (аналогом в Україні є шоу Вишка, на ряду з Метью Мітчем та Алісою Каплін.
12 жовтня 2013 року Луганіс зіграв весілля зі своїм партнером, помічником адвоката Джонні Шайо. Джонні і Грег зустрічались до цього майже рік.
Хобі
Луганіс захоплюється вихованням Джек Рассел Тер'єрів. Грег бере участь зі своїми вихованцями в змаганнях з подолання перешкод, в яких Луганіс і його собаки мають великий успіх на світовому рівні. У співавторстві з Бетсі Сікоро Сііно випустив книгу про собак «For the Life of Your Dog».
Цікаві факти
Грег був дуже дуже засмучений бойкотом Олімпіади 1980 року, що, навіть, розглядав можливість участі від Греції. Але, на той момент, його батько не мав на руках грецького паспорта і оформлення нового громадянства стало надто проблематичним.
У 1986 році на змаганнях у Австрії Луганіс подарував свою ганчірку для витирання тіла 12-літньому радянському хлопчику Дмитру Саутіну, майбутньому володарю 8 олімпійських медалей зі стрибків у воду.
Внесений до зали слави ЛГБТ-спортсменів.
Примітки
Зовнішні посилання
Досьє на sport.references.com
Стрибуни у воду США
Олімпійські чемпіони США
Олімпійські чемпіони зі стрибків у воду
Срібні олімпійські медалісти США
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 1984
Чемпіони літніх Олімпійських ігор 1988
Срібні призери літніх Олімпійських ігор 1976
Стрибуни у воду на літніх Олімпійських іграх 1976
Стрибуни у воду на літніх Олімпійських іграх 1984
Стрибуни у воду на літніх Олімпійських іграх 1988
ЛГБТ-спортсмени
Люди на марках
Греки США
Уродженці Сан-Дієго
Призери Панамериканських ігор 1979 року
Призери Панамериканських ігор 1983 року
Призери Панамериканських ігор 1987 року
Спортсмени Ель-Кахона (Каліфорнія)
Медалісти літньої Універсіади 1983
Геї
|
4614904
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%21%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%29
|
Олівер! (фільм)
|
Олівер! (фільм)
«Олівер!» — британський музичний художній фільм режисера Керола Ріда. Екранізація однойменного мюзиклу Лайонела Барта, за мотивами роману Чарлза Дікенса «Пригоди Олівера Твіста».
Прем'єра відбулась 26 вересня 1968 року в Лондоні.
Сюжет
Хлопчик-сирота Олівер Твіст веде безрадісне життя в робітному будинку при місцевій парафії. За зухвалу провину (Олівер попросив добавки до обіду) його карають і продають місцевому трунарю містеру Соверберрі. Не витримавши знущань в будинку трунаря, Олівер тікає від нього й опиняється в Лондоні, де потрапляє в зграю малолітніх кишенькових злодіїв, яку очолює старий Фейгін. Під час однієї з крадіжок Олівера ловлять, проте суд визнає його невинність. Жертва крадіжки, містер Браунлоу, вирішує залишити Олівера жити у себе. Проте Олівера згодом викрадають Ненсі та її приятель — досвідчений грабіжник Білл Сайкс. Олівера змушують взяти участь у пограбуванні, але план провалюється.
Відчуваючи жалість до Олівера, Ненсі намагається повернути його містеру Браунлоу, проте Сайкс вбиває її й відправляє Олівера в лігво Фейгіна. На шум боротьби біля Лондонського мосту збігаються люди, які впізнають собаку Сайкса, яка приводить їх в лігво Фейгіна. Сайкс намагається втекти, захопивши Олівера в заручники, але його вбиває хтось з натовпу, вистріливши з пістолета. Під час облави діти-злочинці розбігаються. Фейгін, втративши усе награбоване, зникає разом зі спільником Доджером, а Олівер Твіст залишається жити з містером Браунлоу, який дізнається що цей хлопчик — його онук.
У ролях
Марк Лестер — Олівер Твіст
Рон Муді — Фейгін
Олівер Рід — Білл Сайкс
Шені Велліс — Ненсі
Джек Вайлд — Доджер
Джозеф О'Коннор — містер Браунлоу
Гаррі Секомб — містер Бамбл
Г'ю Гріффіт — магістр
Кеннет Кренем — Ной Клейпул
Гільда Бейкер — міс Браунлоу
Шейла Вайт — Бретт
Фред Емні — наглядач робітного будинку
Нагороди та номінації
Премія «Оскар» (1968)
Кращий фільм
Кращий режисер (Керол Рід)
Кращий художник (Джон Бокс, Теренс Марш, Вернон Діксон та Кен Магглстон)
Кращий композитор (мюзикл)
Спеціальна премія за хореографію (Онна Вайт)
Номінації на премію «Оскар»
Кращий актор (Рон Муді)
Кращий актор другого плану (Джей Вайт)
Краща адаптація (Вернон Гарріс)
Кращий оператор (Освальд Морріс)
Кращий художник по костюмах (Філіс Далтон)
Кращий монтаж (Ральф Кемплен)
Інші
Приз VI Московського кінофестивалю (Рон Муді за роль Фейгіна)
Посилання
Фільми англійською мовою
Екранізації творів Чарлза Дікенса
Фільми Великої Британії 1968
Музичні фільми Великої Британії
Фільми — лауреати премії «Оскар» за найкращий фільм
Фільми — лауреати премії «Золотий глобус» за найкращий фільм — комедія або мюзикл
|
663509
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BC%D1%96%D0%B4%D0%B0
|
Суміда
|
Суміда
Район Суміда (Токіо) — особливий район у центральній частині Токіо.
Суміда (річка) — річка в регіоні Канто, в Японії.
1090 Sumida — мала планета.
|
4122654
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D1%8F%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Трясиновський
|
Трясиновський — хутір у Серафимовицькому районі Волгоградської області Російської Федерації.
Населення становить 673 особи. Входить до складу муніципального утворення Трясиновське сільське поселення.
Історія
Хутір розташований у межах українського історичного та культурного регіону Жовтий Клин.
Згідно із законом від 24 грудня 2004 року № 979-ОД органом місцевого самоврядування є Трясиновське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Серафимовицького району
Хутори Волгоградської області
|
61924241
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Novokizhinginsk
|
Novokizhinginsk
|
Novokizhinginsk (Shene Khejenge) is a rural locality (a selo) in Kizhinginsky District, Republic of Buryatia, Russia. The population was 1,806 as of 2010. There are 29 streets.
Geography
Novokizhinginsk is located 36 km southwest of Kizhinga (the district's administrative centre) by road. Edermeg is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Kizhinginsky District
|
2811421
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D0%B4%D0%B7%D1%8C-%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0
|
Челядзь-Велика
|
Челядзь-Велика — село в Польщі, у гміні Вонсош Ґуровського повіту Нижньосілезького воєводства.
Населення — (2011).
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Ґуровського повіту
|
239561
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%B7%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%84%D0%B2%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Низівка (Євпаторійський район)
|
Низівка (Євпаторійський район)
Низівка (до 1948 — Джамал) — селище в Україні, у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування — Кіровська сільська рада. Населення становить 188 осіб (станом на 2001 рік). Селище розташоване на північному сході району.
Назва
Колишня назва населеного пункту, до 1944 року — село «Джамал».
Географія
Населення
Станом на 1989 рік у селищі проживали 203 особи, серед них — 97 чоловіків і 106 жінок.
За даними перепису населення 2001 року у селі проживали 188 осіб. Рідною мовою назвали:
Примітки
Посилання
Облікова картка на сайті ВРУ
Погода в селищі Низівка
Селища Криму
Населені пункти Чорноморського району
|
861720
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C
|
Гендерна ідентичність
|
Гендерна ідентичність — усвідомлення особистістю себе як представника чи представниці статі, гендеру, відчуття свого жіночого, чоловічого або андрогінного тіла, усвідомлення своєї приналежності до чоловічої, жіночої або якоїсь іншої статі у соціальному контексті. Гендерна ідентичність не є автоматичною надбудовою над біологічною статтю, вона поетапно формується в особистості у ході виховання та соціалізації,.
Одним із основоположників теорії гендерної ідентичності був сексолог , який здобув популярність своєю поведінкою по відношенню до вразливих пацієнтів. Мані ввів терміни «гендерна ідентичність», «гендерна роль» і «сексуальна орієнтація» та поширив термін «парафілія».
Потрібно розрізняти ідентичність гендерну та статеву. Людина може володіти чітко визначеною статевою ідентичністю та водночас мати труднощі із гендерною ідентичністю, переживати невідповідність ідеалам, стандартам, нормам «чоловічої» чи «жіночої» поведінки. Гендерна ідентичність залежить здебільшого від соціальних чинників, а не від біологічної природи людини. Для зрілої особистості гендер стає заміною статі.
Гендерна ідентичність — поняття ширше, ніж статеворольова ідентичність, оскільки гендер включає в себе не тільки рольовий аспект, а й, наприклад, образ людини в цілому (зачіску, одяг, охайність і т. д.). Поняття «гендерна ідентичність» не рівноцінне й поняттю «сексуальна ідентичність». Сексуальна ідентичність стосується особливостей самосприйняття і уявлень людини про себе в контексті сексуальної поведінки.
Вік формування
Існує кілька теорій про те, як і коли формується гендерна ідентичність. Однак, вивчення цього процесу є складним, оскільки діти не можуть виражати себе через мову, тому дослідники роблять припущення з непрямих доказів. Джон Грін припустив, що діти мають свідомість. Він вважає доречним визнавати певну важливість статі від 18 місяців до двох років; Лоуренс Кольберг стверджує, що гендерна ідентичність не формується до трьох років. Загальновизнано, що основа гендерної ідентичності формується у віці трьох років. На цьому етапі діти можуть твердо заявити про свою стать і, як правило, вибирають заняття та іграшки, які вважаються доцільними для їхньої статі (наприклад, ляльки та живопис для дівчат, чи інструменти для хлопчиків), хоча діти ще не повністю розуміють наслідки статі. Після трирічного віку основу гендерної ідентичності надзвичайно важко змінити, і спроби перепризначення її можуть призвести до гендерної дисфорії. Уточнення гендерної ідентичності триває від 4 до 6 років, і продовжується у молодому віці.
Мартін і Рубль осмислюють цей процес розвитку в три етапи: (1) як діти і дошкільнята, діти дізнаються про певні характеристики, які є соціалізованими аспектами гендеру; (2) у віці 5-7 років, ідентичність консолідується і стає жорсткою; (3) після цього «піку жорсткості», повертається плинність і дещо розслабляються соціально визначені гендерні ролі. Барбара Ньюманн розбиває процес на чотири частини: (1) розуміння поняття гендеру; (2) вивчення гендерних стандартів та стереотипів; (3) визначення батьків; (4) формування гендерних переваг.
За даними агентств ООН, дискусії щодо всеосяжної сексуальної освіти підвищують обізнаність щодо таких тем, як гендер та гендерна ідентичність.
Структура гендерної ідентичності
У структурі гендерної ідентичності можна виділити три компоненти:
когнітивний (пізнавальний) — усвідомлення приналежності до певної статі і опис себе за допомогою категорій мужності-жіночності. Це Я-образ чоловіка або жінки, усвідомлення ступеня типовості-нетиповості своїх якостей як представника (представниці) гендерної групи;
афективний (оцінковий) — що припускає оцінку рис особистості та особливостей рольової поведінки шляхом співвіднесення їх з еталонними моделями маскулінності-фемінності (поняття «позитивна і негативна ідентичність» стосуються саме оцінкового компонента);
конативний (поведінковий) — самопрезентація себе як представника\представниці гендерної групи, а також вирішення криз ідентичності шляхом вибору поведінки відповідно до особистісно значущих цілей і цінностей.
Див. також
Гендерні стереотипи
Сексуальне розмаїття
Сексуальна орієнтація
Примітки
Посилання
Психологія особистості
Соціальна психологія
Соціологія
Ідентичність
Гендерні дослідження
|
2082927
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BD%20%D0%B7%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%202016
|
Сезон збірної України з футболу 2016
|
Сезон збірної України з футболу 2016
2016 року збірна України з футболу провела 12 матчів (п'ять товариських, три в рамках Чемпіонату Європи 2016 і ще три в рамках кваліфікації до чемпіонату світу 2018).
Матчі
Україна 1:0 Кіпр
Україна 1:0 Уельс
Румунія 3:4 Україна
Албанія 1:3 Україна
Німеччина 2:0 Україна
Україна 0:2 Північна Ірландія
Україна 0:1 Польща
Україна 1:1 Ісландія
Туреччина 2:2 Україна
Україна 3:0 Косово
Україна 1:0 Фінляндія
Україна 2:0 Сербія
Склад команди
Статистику подано станом на 16 листопада 2016 року (в дужках наведено ігри і голи 2016 року)
Тренери
Баланс матчів
Клубне представництво
Примітки
Див. також
Матчі збірної України з футболу
Посилання
Результати на офіційному сайті ФФУ
Результати на сайті «Украинский футбол от Дмитрия Трощия»
Результати на fifa.com
2016
2016 у футболі
2016 в українському спорті
|
5855066
|
https://en.wikipedia.org/wiki/AMOS%20%28satellite%29
|
AMOS (satellite)
|
AMOS (satellite)
AMOS ("Affordable Modular Optimized Satellite") is a series of Israeli communications satellites operated by Israel-based Spacecom. All AMOS satellites were developed by Israel Aerospace Industries (IAI) using the AMOS bus satellite bus, except for AMOS-5 which was developed by ISS Reshetnev using the Ekspress bus satellite bus, and AMOS-17 which was developed by Boeing on its BSS-702.
Function
The six AMOS satellites used five different launch vehicles: Soyuz, Zenit, Proton, Ariane and Falcon 9; and three different launch sites: Baikonur Cosmodrome in Kazakhstan, Centre Spatial Guyanais in French Guiana, and Cape Canaveral in Florida.
The constellation serves a variety of purposes, including direct-to-home broadcasting, broadband internet access, and communication services for governments and businesses. The satellites are strategically positioned to provide coverage to Europe, the Middle East, Africa, and Asia. The AMOS satellites are built to withstand harsh space environments and have an average lifespan of around 15 years.
Other uses
In addition to its commercial services, the AMOS satellite constellation has also been used for scientific research and military purposes. For example, the AMOS-2 satellite was used to study the effects of space weather on communications systems, while the AMOS-3 satellite has been used to provide secure communication services to the Israeli military.
In addition, it has also been used for military and intelligence operations. The AMOS constellation has also been used for disaster relief efforts, providing emergency communication capabilities in areas affected by natural disasters.
Awards
The AMOS satellite constellation has received recognition for its contributions to the satellite communication industry, receiving awards such as the “Satellite Executive of the Year Award” in 2014.
AMOS-6 failure
The AMOS-6 satellite was built by Israel Aerospace Industries (IAI) and contracted to Spacecom, a leading provider of satellite communication services in Israel. The satellite was intended to be launched on a SpaceX Falcon 9 rocket and operate in the geostationary orbit for at least 15 years. It was equipped with advanced technologies, including high-throughput Ka-band and Ku-band transponders, steerable spot beams, and electric propulsion, among others. The satellite was also leased by Facebook, which planned to use it to expand its internet access initiatives in Africa under the name of "Internet.org."
On September 1, 2016, at around 9:00 AM local time, the Falcon 9 rocket carrying the AMOS-6 satellite exploded on the launchpad during a static fire test. The explosion caused extensive damage to the launchpad and surrounding infrastructure, as well as the loss of the payload. The incident was captured on camera and widely circulated on social media, sparking concerns about the safety of space launches and the reliability of private space companies. Following the incident, SpaceX launched an investigation into the cause of the failure and suspended all its launch operations for several months. Spacecom, on the other hand, suffered a significant financial loss due to the destruction of the satellite, which was estimated to be worth around $200 million.
The incident raised questions about the reliability and safety of commercial space launches and the need for more rigorous testing and oversight. It also highlighted the importance of satellite communication for global connectivity and economic development, especially in underserved regions. Since the failure of Amos-6, as of mid-October 2023, SpaceX has completed 235 consecutive successful orbital missions.
Satellites
AMOS-1 was the first Israeli communications satellite. Its development was based on experience from Ofeq reconnaissance satellites in association with DASA and Alcatel. It was launched on 16 May 1996, from Centre Spatial Guyanais (European Space Centre) in French Guiana. It was in use for home television services (DTH/DBS by the Yes company in Israel and by HBO and others in Europe). Space Communications LTD (Spacecom) quickly succeeded in filling all transmission capacity of AMOS-1 and accumulated additional requests. Therefore, it decided to broaden its activity and initiated AMOS-2 creation which is operational today (see below). In 2009, AMOS-1 was sold to Intelsat, and became Intelsat 24.
AMOS-2 was launched on 28 December 2003, from Baikonur Cosmodrome, in Kazakhstan and it serves clients in three service regions: Middle East (including Israel), Europe and the East Coast of the United States. Transmission and communication services provided by this satellite include: direct distribution of television and radio translations; television and radio translations to communication centers; distribution of internet services, data transmissions to communication networks. AMOS-1 and AMOS-2 were placed in proximity to create a common location, which enables satellite users to increase user abilities without additional antennas. After AMOS-3 replaced AMOS-1, AMOS-2 and AMOS-3 are placed in proximity.
AMOS-3 was launched on 28 April 2008. It achieved the planned orbit successfully. The US$170 million satellite is designed to offer increased capacity, expanded coverage and improved links between the Middle East and Europe and the Eastern United States. It is to remain in space 18 years. AMOS-3 replaced the AMOS-1 satellite. The satellite is located at 4° West on the equator, the same as AMOS-2 satellite.
AMOS-4 is a larger platform (3500 kg) than previous Amos generations and was launched on 31 August 2013, from Baikonur Cosmodrome, Kazakhstan. It is placed in geostationary orbit at 65° East longitude. It offers coverage across Southeast Asia along with high power coverage beams offering communication links from East Asia to the Middle East.
AMOS-5 was launched on 11 December 2011 and provided coverage over the continent of Africa, as well as Europe and the Middle East. The satellite was located at 17° East longitude. Unlike previous AMOS satellites, it was developed by the Russian company Reshetnev rather than IAI. Contact with the satellite was lost on 21 November 2015.
AMOS-6 was expected to be launched by mid-2016 to replace AMOS-2. The 5500 kg satellite was built by Israel Aerospace Industries. It was destroyed on the pad on 1 September 2016, by an explosion at Cape Canaveral Air Force Station SLC-40.
AMOS-7 (AsiaSat 8) was launched on 5 August 2014 by SpaceX.
AMOS-8 was commissioned by the Government of Israel in September 2018.
AMOS-17 launched on 6 August 2019, and is a Boeing type BSS 702MP satellite transmitting in the Ka-, Ku-, and C-bands. It is a replacement for AMOS-5 and provides coverage over the continent of Africa, as well as Europe and the Middle East. The satellite is located at 17° East longitude.
References
External links
Official website
Communications satellites of Israel
IAI satellites
|
3451072
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1%8C%20%28%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Подолець (Владимирська область)
|
Подолець (Владимирська область)
Подолець — село у Юр'єв-Польському районі Владимирської області Російської Федерації.
Входить до складу муніципального утворення Красносельське сільське поселення. Населення становить 291 особу (2010).
Історія
Село розташоване на землях фіно-угорського народу мещери.
Від 10 квітня 1929 року належить до Юр'єв-Польського району, утвореного спочатку у складі Александровського округу Івановської промислової області з частини Юр'єв-Польського повіту Владимирської губернії. Від 1944 року в складі Владимирської області.
Згідно із законом від 11 травня 2005 року входить до складу муніципального утворення Красносельське сільське поселення.
Населення
Примітки
Села Владимирської області
Населені пункти Юр'єв-Польського району
|
635163
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%82%D1%96%D0%BA%20%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%B8%20%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%B2%D0%BA%D0%B0
|
Витік річки Нараївка
|
Витік річки Нараївка — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована на північній околиці села Нараїв Тернопільського району Тернопільської області, поблизу хутора Чверті.
Пам'ятка
Оголошений об'єктом природ-заповідного фонду рішенням Тернопільської обласної ради від 18 березня 1994 року. Перебуває у віданні Нараївської сільської ради.
Характеристика
Площа — 0,2 га.
Під охороною — місце злиття двох потічків, що формують верхів'я річки Нараївки.
Джерела
Сліпченко І. Витік річки Нараївка //
Посилання
Реєстр природно-заповідного фонду Бережанського району // Управління екології та природних ресурсів Тернопільської ОДА.
Перелік об'єктів природно-заповідного фонду України
Природоохоронні об'єкти, засновані 1994
Нараїв
Нараївка (річка)
|
4621539
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Euphlyctis%20jaladhara
|
Euphlyctis jaladhara
|
Euphlyctis jaladhara — вид жаб родини Dicroglossidae. Описаний у 2022 році.
Назва
Видова назва jaladhara походить з санскриту та означає «водойма». Новий вид розглядається як символ прісноводних ресурсів, оскільки цю жабу можна побачити плаваючою на поверхні прісноводних ставків / струмків як вдень, так і вночі.
Поширення
Ендемік Індії. Поширений у Пташиному заповіднику Таттекад на півдні штату Керала.
Примітки
Dicroglossidae
Ендемічна фауна Індії
Земноводні Азії
Тварини, описані 2022
|
598808
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BD%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B3%20%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4%20%D0%9A%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Фінберг Леонід Кушелевич
|
Фінберг Леонід Кушелевич
Леонід Кушелевич Фінберг (30 липня 1948) – соціолог, дослідник культури, з 2006 року і до тепер – директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, головний редактор видавництва «Дух і Літера» Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА). Член Виконавчої ради Українського ПЕН.
Життєпис
У 1972 році закінчив Київський політехнічний інститут. У 1968–1996 роках обіймає інженерні посади в інститутах Міненерго. З кінця 80-х років – член редакційної ради журналу «Філософська та соціологічна думка», організатор низки експертних соціологічних досліджень.
Автор самвидавного дослідження про правову культуру радянського суспільства на прикладі обговорення «брежнєвської» Конституції 1977 р. У 1995 році як гостьовий професор читає курси лекцій у Женевському університеті: «Соціальні і економічні проблеми посткомуністичної України» та «Українська політична історія ХХ століття». У 1997–2000 роках читає на магістеріумі НаУКМА курс лекцій «Єврейська цивілізація».
З 1995 року член редколегії, з 2011 року заступник головного редактора, а з 2016 року головний редактор альманаху «Єгупець». З 1997 року – співредактор часопису «Дух і літера».
Упродовж 1996-2000 років – організатор та керівник Міждисциплінарного гуманітарного семінару ім. І. Лисяка-Рудницького у Києві, матеріали якого вийшли окремою книгою «Діалоги на межі століть» (К.: «Дух і Літера», 2003).
Наукова робота
Основні теми наукових зацікавлень: історія та культура євреїв України, українське суспільство ХХ століття посттоталітарний світ, соціальні проблеми сьогодення. Має понад 80 власних публікацій в українських, російських, польських, угорських, французьких, німецьких, американських наукових та публіцистичних виданнях. Упорядник та редактор низки книг, зокрема: «Нариси з історії та культури євреїв України» (К.: «Дух і Літера», 2008) та «Jews and Slavs» (Київ – Єрусалим, «Дух і Літера», тт. 5, 7, 19, 20), Ханна Арендт «Джерела тоталітаризму» (К., 2005), Адам Міхнік «У пошуках свободи» (К: «Дух і Літера», 2009), художні альбоми «Культур-Ліга. Художній авангард 1910-х – 20-х рр..» (К.:«Дух і Літера», 2007), «Обрії особистості. Книга на пошану Івана Дзюби» (К.:«Дух і Літера», 2011), «Тарас Шевченко. Кобзар. Іл. В. Седляра» (К.:«Дух і Літера», 2011), «Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки» (К.: «Дух і Літера», 2012), книжкової серії «БІБЛІОТЕКА СПРОТИВУ, БІБЛІОТЕКА НАДІЇ » (Василь Стус «Творчість і доля», Зиґмунт Бауман, Леонідас Донскіс «Моральна сліпота. Втрата чутливості у плинній сучасності», Тимоти Снайдер «Перетворення націй», Ханна Арендт. «Банальність зла», «Майдан. Свідчення», Оля Гнатюк «Відвага та страх»), книжкової серії «Постаті культури» (Леонід Ушкалов «Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди», Роман Корогодський «До брами світла»), книжкової серії «Бібліотека юдаїки» (Геннадій Естрайх «Культура мовою їдиш», «Юдео-християнський діалог», Сінтія Озік «Метафори та пам’ять», Ізабелла Хруслінська, Петро Тима «Діалоги порозуміння. Українсько-єврейські взаємини»).
Головний науковий консультант документальних фільмів: «І настане новий день», режисер Роман Ширман (Київ, 1994) та «Назви своє ім’я», режисер Сергій Буковський (Лос-Анджелес – Київ, 2006). У 2014-2016 роках був консультантом документальних фільмів телеканалу «Культура» про Михайлину Коцюбинську, Романа Корогодського, Олексу Захарчука (реж. Т. Бойко).
Організатор та куратор низки історико-культурних та мистецьких виставок, а саме: «Культур-Ліга. Художній авангард 1910–1920-х років», Київ, 2007 р., «Невідомі сторінки українського авангарду. Василь Седляр – ілюстратор «Кобзаря» Тараса Шевченка», Київ, 2009 р., «Tschernobyl. Expeditionen in ein verlorenes land», Фрайбург, 2011 р., «Пам'ять Бабиного Яру», Київ, 2011 р., «Київська колекція», Київ, 2015, «Світи Бориса Єгіазаряна», Київ, 2016 р, «Річка Геракліта. Живопис Олекси Захарчука», Київ, 2016.
Організатор та ведучий більш ніж 100 діалогів на Ukrlife.tv з письменниками, науковцями, видавцями про актуальні події культурного життя країни, вів відеоблог на Еспресо.тв та координував блог «Ліга Культури».
Видавець, разом із Костянтином Сіговим, більш ніж 400 книг видавництва «Дух і Літера» НаУКМА – інтелектуальної класики ХХ ст.: текстів Ханни Арендт, Поля Рікера, Жоржа Ніва, Ярослава Пелікана, Сергія Аверінцева, Сергія Параджанова, Чеслава Мілоша, Януша Корчака, Леонідаса Донскіса, Мірче Еліаде, Геннадія Естрайха, Бориса Херсонського, Світлани Алексієвич, Тімоті Снайдера та інші.
Нагороди
Нагороджений 2007 року «За інтелектуальну відвагу» орденом часопису «Ї» за «видання найбільшої в Україні серії філософсько-релігійних і інтелектуальних текстів та за організацію конструктивного інтелектуального українсько-єврейського діалогу», в 2013 році – нагородою Фундації Антоновичів «За внесок в українську культуру». Також за заслуги перед Республікою Польща був нагороджений Срібним хрестом Заслуги.
Громадська позиція
У червні 2018 підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.
Примітки
Посилання
Леонід Фінберг у програмі «Остання Барикада» 18.04.2017
Глібчук У. 500 сторінок густого інтелектуального бульйону… Дзеркало тижня. № 34 (509) 28 серпня — 3 вересня 2004
Леонід Фінберг. Українсько-єврейські стосунки: мітологія, що підміняє реальність
Кононенко Є. Інтелектуальна відвага Леоніда Фінберга. Україна молода. Номер 210 за 07.11.2008
Леонид Финберг: Нельзя жить только прошлым.
Київ заслуговує на вулиці з видатними іменами .
Книга як неможливий діалог. Бібліотека Центру юдаїки, зібрана Леонідом Фінбергом .
Випускники КПІ
Єврейські громадські діячі
Українські громадські діячі
Українсько-ізраїльські відносини
Науковці Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Кавалери ордена «За інтелектуальну відвагу»
Члени Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу
|
2858250
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%B7%20%28%D0%A2%D1%87%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Мілобондз (Тчевський повіт)
|
Мілобондз (Тчевський повіт)
Мілобондз — село в Польщі, у гміні Тчев Тчевського повіту Поморського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Гданського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Тчевського повіту
|
642250
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D1%80%D1%83%D0%BB%D1%96%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%93%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Гурулі Олександр Гійович
|
Гурулі Олександр Гійович
Олександр (Александер) Гійович Гурулі (* 9 листопада 1985, Батумі, Грузія) — грузинський футболіст, півзахисник «Шукури» і, в минулому, збірної Грузії. Син футболіста Гії Гурулі.
Біографія
Вихованець французьких клубів «Булонь» і «Ліон», грав за нижчоліговий бельгійський «Уніон Рояль Намур» із міста Намур. З 2005 по 2008 роки грав за нижчолігові французькі клуби «Ліон-Дюшер» та «Лескен».
В вересні 2008 року підписав контракт з «Карпатами» (Львів). Дебютував 28 вересня 2008 у Прем'єр-лізі в матчі чемпіонату України «Зоря» — «Карпати» (1:0). У складі «левів» відзначався високою технікою володіння м'ячем, через що відразу завоював місце в основному складі і протягом трьох сезонів був її основним плеймейкером. Проте з 2011 року Гурулі перестав стабільно потрапляти до основного складу і на початку 2012 року відправився в оренда у грузинську «Ділу», де провів весь 2012 рік.
Після повернення у Львів на початку 2013 року, сторони погодились розірвати контракт і футболіст на правах вільного агента підписав контракт з «Динамо» (Батумі), яке тренував його батько Гія Гурулі.
Влітку 2013 року перейшов в «Зестафоні».
У лютому 2014 року перейшов в солігорський «Шахтар». У білоруському клубі став основним лівим півзахисником і допоміг команді виграти національний кубок, хоча значну частину першої половини сезону 2014 пропустив через травму. У січні 2015 покинув «Шахтар».
У березні 2015 повернувся на батьківщину, ставши гравцем клубу «Самтредія».
Збірна
Виступав за молодіжну збірну Грузії.
За національну збірну Грузії дебютував 17 листопада 2010 року в товариському поєдинку проти Словенії. Півзахисник вийшов на заміну в другому таймі й забив гол, що допомогло грузинам одержати перемогу 2:1.
Приватне життя
Син футболіста Гії Гурулі. Одружений 2010 року. Дружина Аня родом з Ужгорода.
Досягнення
Володар Кубка Грузії: 2012
Володар Кубка Білорусі: 2014
Бронзовий призер чемпіонату Білорусі: 2014
Примітки
Посилання
Уродженці Батумі
Грузинські футболісти
Гравці молодіжної збірної Грузії з футболу
Гравці збірної Грузії з футболу
Футболісти «Карпат» (Львів)
Футболісти «Діли»
Футболісти «Булоні»
Футболісти «Лескена»
Футболісти «Спортінга» (Ліон)
Футболісти «Динамо» (Батумі)
Футболісти «Зестафоні»
Футболісти «Шахтаря» (Солігорськ)
Футболісти «Самтредіа»
Грузинські футбольні легіонери
Футбольні легіонери у Франції
Футбольні легіонери в Україні
Футбольні легіонери в Білорусі
|
63399441
|
https://en.wikipedia.org/wiki/P%C3%B5rgu
|
Põrgu
|
Põrgu is a village in Peipsiääre Parish, Tartu County in Estonia.
References
Villages in Tartu County
|
772944
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F
|
Планування
|
Планування — заздалегідь визначений порядок дій, які потрібні для досягнення поставленої мети.
Планування — оптимальний розподіл ресурсів для досягнення поставленої мети.
У збройних силах країн НАТО, ефективність планування забезпечується використанням системи методів планування воєнних дій.
Суть планування
Слово «план» походить від латинського слова planum — площина, рівне місце. Спочатку цей термін використовувався на позначення креслення, що характеризує певну ділянку в масштабі площини. Потім його стали застосовувати для опису завдань, реалізація яких передбачає систему взаємозв'язаних дій, показників та розрахунків.
«Планувати — думати про майбутнє» — визначав Болан.
«Планування — це дії, що наведені задля їх здійснення» — Соєр.
«Майже будь-яку роботу, щоб її взагалі зробити, треба спланувати, принаймні неформально, на кілька хвилин наперед» — Денісон.
Сам термін керування визначає дивитись вперед — це певне уявлення про плануванню в світі.
Планування в організації — процес визначення цілей організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.
Зміст планування
Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на ключові питання:
де організація знаходиться у даний момент — теперішній стан?
чого організація прагне досягти — куди вона прямує?
як організації потрапити звідти, де вона є, туди, куди вона прагне?
Функції планування
Планування є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій керування.
До функцій планування відносяться:
встановлення мети;
прогнозування;
моделювання;
програмування.
Сутність планування, як функції керування підприємством, полягає в обґрунтуванні цілей та шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань й робіт.
А також визначення ефективних методів, способів та ресурсів усіх видів, потрібних для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв'язку.
Планування є основною ланкою та організаційним початком всього процесу реалізації цілей підприємства. Нормативність встановлює вимоги до ефективності використання ресурсів та результатів господарювання.
Мета планування
Мета полягає у створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.
Планування дає змогу виявити проблеми, що існують на ринку.
Окреслити потрібні заходи для вирішення проблем в майбутньому. Проте неможливо точно передбачити всі параметри економічної системи за яких вони будуть досягненні.
Мета плану — забезпечити ритмічність виробництва, одержання стабільних доходів та стійке фінансове становище підприємств.
Доцільність планування
«Планування ніколи не було „єдиним і найкращим способом“. Проте у вигляді стратегічного програмування інколи воно може бути корисним. Воно дійсно відіграє важливу роль в організаціях, так само, як плани й планувальники, якщо потрапляють у доречний контекст. Забагато планування спроможне призвести до хаосу, але туди ж веде й замала кількість (причому цей шлях коротший)» — Генрі Мінцберг, «Зліт і падіння стратегічного планування» (1994 р.)
Класифікація планування
З точки зору обов'язковості планових завдань
розрізняють:
Директивне планування — це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер для об'єктів планування. Таке планування може бути ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, у сфері охорони навколишнього середовища, оборони, соціальної політики.
Індикативне планування є найбільш розповсюджена у всьому світі форма державного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антиподом директивного тому, що цей план не має обов'язкового до виконання характеру, хоча в ньому можуть бути і обов'язкові завдання. В цілому він має напрямний, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефективність економіки, а насамперед в тому, щоб забезпечити ув'язку та збалансованість всіх показників розвитку економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієнтуючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори)
Залежно від терміну, на який складається план
Перспективне планування охоплює період понад 5 років — 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.
Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому випадку складається п'ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткостроковим плануванням.
Поточне планування охоплює період до 1 року — піврічне, квартальне, місячне, декадне, тижневе і добове планування.
За складом планових рішень
стратегічне планування;
поточне (оперативно-календарне планування);
зведене планування загальних результатів та фінансове планування.
Етапи планування
Планування в самому загальному вигляді передбачає виконання наступних етапів:
Постановка цілей і завдань
Складання програми дій
Виявлення необхідних ресурсів та їх джерел
Визначення безпосередніх виконавців і доведення планів до них
Принципи планування
Планування спирається на певні закономірності, що одержали назву принципів планування.
А. Файоль визначив чотири основні принципи планування, назвавши їх загальними рисами ефективної програми дій. Це — єдність, безперервність, гнучкість і точність . Значно пізніше Р. Акофф обґрунтував ще один ключовий принцип планування — принцип участі.
Принцип єдності
Принцип єдності (системності) передбачає, що планування в економічній організації повинно мати системний характер. Поняття «система» означає: існування сукупності елементів, взаємозв'язку між ними, наявності єдиного напряму розвитку елементів системи, поведінки, що зорієнтовані на загальні цілі. Реалізація цього принципу здійснюється на основі:
координації планової діяльності на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничий відділ, фінансовий, відділ маркетингу і т. д.). Це означає, що будь-які зміни в планах одного з підрозділів мають бути відображені в планах інших підрозділів. Таким чином, головні риси координації планування на підприємстві — взаємозв'язок і одночасність;
інтеграції планової діяльності в межах вертикальної єдності підрозділів (підприємство в цілому — цех — бригада). Це передбачає, що на підприємстві є багато досить відокремлених процесів планування і планів окремих підрозділів, але кожна з підсистем діє виходячи із загальної стратегії фірми, а кожен окремий план є частиною плану вищого підрозділу та організації в цілому.
Принцип безперервності
Цей принцип означає підтримування безперебійності планової перспективи, взаємоузгодження довго-, середньо- та короткострокових планів, тобто процес планування на підприємствах має здійснюватись постійно в межах установленого циклу; розроблені плани мають постійно змінювати один одного.
Принцип гнучкості
Принцип взаємозв'язаний з принципом безперервності і полягає в наданні планам і процесові планування здатності змінювати свій напрям у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.
Принцип точності
Принцип означає, що кожен план слід складати з таким ступенем точності, який тільки може бути сумісним з рівнем нестабільності функціонування підприємства. Тобто плани мають бути конкретизовані й деталізовані до такої міри, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.
Принцип участі
Принцип реалізує одну з головних аксіом планування: «План має складати той, хто його виконуватиме». Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваних ним функцій. Реалізація принципу участі забезпечує значний ефект. По-перше, кожен з учасників організації починає глибше розуміти і знати різні сторони її життя. Він одержує ширшу й об'єктивнішу інформацію про організацію, ніж раніше. По-друге, особиста участь членів організації, у тому числі рядових працівників, у процесі планування сприяє тому, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь у досягненні цілей організації дає можливість задовольняти їхні власні потреби. У кожного з працівників з'являються нові, виразніші мотиви до ефективної праці.
Принцип участі тісно пов'язаний з переходом від централізованої до децентралізованої системи управління.
Принцип збалансованості
Принцип забезпечує необхідну і достатню кількісну відповідність між взаємозв'язаними розділами та показниками плану. Головним її виявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.
Планування продажів
Планування продажів — це визначення цілей продажів і конкретних дій для їх досягнення.
Джерела
Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. / За ред. Москалюка В. Є. — К.: КНЕУ, 2002. — 252с.
Тарасюк Г. М., Шваб Л. І. Планування діяльності підприємства. Навч. Посіб. — К.: Каравела, 2003. — 432с.
Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга: пер. с нем. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 800с.
Карлоф Б. Деловая стратегия. — М. Экономика, 1995.
Друккер Петер. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво / Пер. З англ. — К.: Україна, 1994.
Див. також
Планування мови
Стратегічне планування
Бізнес-план
Планування безперервності бізнесу
Планування діяльності підприємств
Планування експерименту
Планування ресурсів підприємства
Фінансове планування
Оптимальне планування
Планування сім'ї
Мережеве планування
Методи планування прибутку
Планування гірничого виробництва
Директивне планування
Планування часу
Посилання
Планування //
Всеволод Голубничий. Плянова й вільна економіка. Порівняння (1952)
Ернест Мандель. На захист соціалістичного планування (1986)
«Дуже дисциплінує, коли бачиш заплановане на папері» // Країна, № 63, 17.03.2011
Планування на аграрному підприємстві (2004)
Менеджмент
Управління
Керування проєктами
Процеси
Адміністрація
|
115963
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Industry%2C%20Maine
|
Industry, Maine
|
Industry, Maine
Industry is a town in Franklin County, Maine, United States. The population was 788 at the 2020 census. It was named from the industrious habits of its citizens.
Geography
According to the United States Census Bureau, the town has a total area of , of which is land and is water.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 929 people, 376 households, and 264 families living in the town. The population density was . There were 625 housing units at an average density of . The racial makeup of the town was 97.2% White, 0.1% African American, 0.2% Native American, 0.1% Asian, and 2.4% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.4% of the population.
There were 376 households, of which 31.9% had children under the age of 18 living with them, 57.2% were married couples living together, 9.6% had a female householder with no husband present, 3.5% had a male householder with no wife present, and 29.8% were non-families. 23.9% of all households were made up of individuals, and 8.6% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.47 and the average family size was 2.93.
The median age in the town was 44.1 years. 24.3% of residents were under the age of 18; 5.4% were between the ages of 18 and 24; 21.8% were from 25 to 44; 33.3% were from 45 to 64; and 15.5% were 65 years of age or older. The gender makeup of the town was 49.5% male and 50.5% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 790 people, 306 households, and 219 families living in the town. The population density was . There were 487 housing units at an average density of . The racial makeup of the town was 98.35% White, 0.63% African American, and 1.01% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.51% of the population.
There were 306 households, out of which 28.8% had children under the age of 18 living with them, 62.7% were married couples living together, 4.2% had a female householder with no husband present, and 28.4% were non-families. 20.6% of all households were made up of individuals, and 8.2% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.58 and the average family size was 2.97.
In the town, the population was spread out, with 25.9% under the age of 18, 6.3% from 18 to 24, 30.1% from 25 to 44, 24.6% from 45 to 64, and 13.0% who were 65 years of age or older. The median age was 39 years. For every 100 females, there were 101.0 males. For every 100 females age 18 and over, there were 101.7 males.
The median income for a household in the town was $32,292, and the median income for a family was $36,875. Males had a median income of $29,375 versus $18,875 for females. The per capita income for the town was $14,403. About 13.1% of families and 18.1% of the population were below the poverty line, including 20.6% of those under age 18 and 18.0% of those age 65 or over.
Notable person
Will Bonsall, author, seed saver and veganic farmer
References
External links
A History of the Town of Industry: Franklin County, Maine. By William Collins Hatch. Published 1893.
Town of Industry
Towns in Franklin County, Maine
Towns in Maine
|
2662732
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%C2%AB%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C%C2%BB
|
Операція «Тарнеголь»
|
Операція «Тарнеголь» («Півень») — операція ізраїльських військово-повітряних сил проведена напередодні вторгнення на Синай 1956 року. Ізраїльський Gloster Meteor NF.13 перехопив і знищив єгипетський Іл-14, який перевозив членів єгипетського Генерального штабу з Сирії до Єгипту
Історія
24 жовтня 1956 року, коли Ізраїль, Франція та Велика Британія готувалися до початку операцій «Кадеш» і «Мушкетер» для відновлення контролю над Суецьким каналом, Єгипет підписав військовий договір із Сирією та Йорданією, і всі старші єгипетські офіцери, у тому числі фельдмаршал Абдель Хакім Амер (віце-президент і головнокомандувач), перебували у Дамаску на координаційній зустрічі з сирійськими військовими.
За даними ізраїльської розвідки отриманими вранці 28 жовтня, делегація повинна була повернутись до Каїра вночі на єгипетському літаку Іл-14. Це давало можливість позбавити Єгипет вищого військового командування напередодні операцій і ізраїльським ВПС було доручено збити літак.
28 жовтня 1956 року, о 14:00, капітан Йоаш Цидон отримав наказ терміново підготувати літак NF.13 для секретної місії. На той час лише один з трьох Gloster Meteor, що мали ізраїльські ВПС, був придатний для нічних польотів і обладнаний радаром. До вказаного часу Gloster Meteor NF.13 #52, оснащений чотирма 20-мм гарматами, кожна з 160 снарядами, і двома 330-літровими зовнішніми паливними баками, був готовий до польоту. Цидон зі штурманом Еліяшевом Брошем вилетіли на завдання дуже темною, безмісячною ніччю. Над Середземним морем, на північний захід від узбережжя Ізраїлю, досить близько до Кіпру, Брош повідомив про контакт з ціллю на відстані приблизно 3 милі. Після ретельної ідентифікації, Цидон відкрив вогонь (за наказом командувача ВПС генерал-майора Дана Толковського пілоти повідомили по радіо форму літака, кількість вікон і навіть, що бачать через вікна Іл-14). Одна з гармат, встановлених у Gloster Meteor NF.13 на крилах, не спрацювала, стрілянина з трьох гармат закрутила літак. Іллюшин отримав пошкодження двигуна, але продовжив політ. Після другого залпу Іллюшин вибухнув великою вогняною кулею. Через вибух ізраїльський літак втратив керованість, відновити її вдалося лише на дуже низькій висоті. Літаку ледве вдалося повернутися і дотягнути до авіабази Хацор, оскільки витрата палива перевищила заплановану.
Результати
Загинуло шістнадцять єгипетських офіцерів і журналістів, що перебували на борту Іллюшина, та двоє членів екіпажу. Проте незабаром розвідка повідомила, що Абдель Хакіма Амера у літаку не було. Він змінив свої плани, залишився в Дамаску і вилетів із сирійської столицю на іншому літаку. Командування ВПС розглядало можливість перехоплення та збиття другого літака, але відмовилось з міркувань загрози викриття джерел розвідки.
Іл-14 впав у Середземне море, але напад лишився в таємниці, причиною вважали аварію. Незабаром уряд Єгипту звернувся до Великої Британії із проханням про допомогу на гуманітарній основі у пошуках зниклого літака, британці та єгиптяни розпочали пошукові операції і кілька днів оглядали акваторію Середземного моря. Британці також передали прохання про допомогу Ізраїлю, і ізраїльський флот, не поінформований про операцію ВПС, приєднався до пошуків. Пошукова флотилія була помічена ізраїльськими ВПС. Оскільки тільки безпосередні учасники та кілька високопоставлених офіцерів ВПС знали про операцію з перехоплення, вищому командуванню був направлений запит на залучення військово-морських сил для її нейтралізації. Запит було відхилено.
Операція «Тарнеголь» лишилася військовою таємницею протягом 32 років і була оприлюднена тільки в січні 1989 року.
Примітки
Повітряні сили Ізраїлю
Суецька криза
Події 28 жовтня
|
299531
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%85%D0%B8%D0%BD%D0%B5
|
Максимихине
|
Максимихине — село в Україні, у Семенівській міській громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Населення становить 10 осіб. До 2017 орган місцевого самоврядування — Олександрівська сільська рада.
Історія
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Семенівської міської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Семенівського району, село увійшло до Новгород-Сіверського району.
Примітки
Посилання
Погода в селі Максимихиному
Села Чернігівської області
|
56937822
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Shooting%20at%20the%202020%20Summer%20Olympics%20%E2%80%93%20Men%27s%2010%20metre%20air%20rifle
|
Shooting at the 2020 Summer Olympics – Men's 10 metre air rifle
|
Shooting at the 2020 Summer Olympics – Men's 10 metre air rifle
The Men's 10 meter air rifle event at the 2020 Summer Olympics took place on 25 July 2021 at the Asaka Shooting Range.
Records
Prior to this competition, the existing world and Olympic records were as follows:
Schedule
All times are Japan Standard Time (UTC+9)
Results
Qualification
Final
References
Shooting at the 2020 Summer Olympics
Men's events at the 2020 Summer Olympics
|
1669508
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Carrow%20Road
|
Carrow Road
|
Carrow Road is a football stadium in Norwich, Norfolk, England, and is the home of EFL Championship club Norwich City. The stadium is east of the city, near Norwich railway station and the River Wensum.
Norwich City originally played at Newmarket Road before moving to The Nest. When The Nest was deemed inadequate for the size of crowds it was attracting, the Carrow Road ground, named after the road on which it is located, was purpose-built by Norwich City in just 82 days and opened on 31 August 1935.
The stadium has been altered and upgraded several times during its history, notably following a fire that destroyed the old City Stand in 1984. Having once accommodated standing supporters, the ground has been all-seater since 1992. The ground's current capacity is 27,359. The stadium's record attendance since becoming an all-seater ground is 27,137, set during a Premier League match versus Newcastle United on 2 April 2016. In the days when fans could stand on terraces, Carrow Road saw a crowd of 43,984 when hosting Leicester City for an FA Cup match in 1963.
Carrow Road has also hosted under-21 international football and a number of concerts, including performances by Elton John and George Michael. The Carrow Road site includes catering facilities and a Holiday Inn hotel offering rooms with views of the pitch.
History
Background
Norwich City F.C. played at Newmarket Road from 1902 to 1908, with a record attendance of 10,366 in 1908. Following a dispute over the conditions of renting Newmarket Road, the club moved to a new home in 1908, a converted disused chalk pit in Rosary Road, Norwich. The new ground became known as The Nest, named for Norwich City's nickname, "The Canaries".
By the 1930s, the ground capacity was proving insufficient for the growing crowds: The Nest's largest crowd was 25,037 in the 1934–35 FA Cup. The physical limitations of the site of The Nest meant that expansion was not possible, and there were safety problems with the existing structures. The club began looking for alternative accommodation in 1926, their hand forced finally when one corner of the pitch subsided up to 30 feet after old chalk workings collapsed. An attempt to patch up the problem with railway sleepers and soil failed to impress The Football Association (FA), who wrote to the club on 15 May 1935, saying The Nest "was no longer suitable for large crowds and measures must be taken".
The club's dilemma was acute: the FA no longer approved of large crowds at The Nest, but the new season was just weeks away. About half a mile south of The Nest, they found a new site, the Boulton Paul Sports Ground in Carrow Road, which belonged to J. & J. Colman.
Stadium's name and initial construction history
The new stadium took its name from the street which encloses the ground on three sides, the fourth boundary being the River Wensum. The name "Carrow" originally refers to the former Carrow Abbey that once stood on the riverside, its name in turn having possible Norse origins. In 1800, John Ridges, owner of the Carrow Abbey Estate and the land opposite on the banks of the Wensum in Thorpe Hamlet, "granted permission for a proposed road access across his grounds to Carrow". By 1811, Philip M. Martineau, a surgeon, owned the building, lands and manor of Carrow, including the adjacent Thorpe land. Carrow Hill Road was created on his Carrow Abbey Estate, to provide work for the poor in the community. The road linked Martineau's Bracondale Estate to Carrow Toll Bridge, installed in 1810. Norwich Railway Co. had acquired the land in Thorpe around Carrow Road by the 1840s, and by 1860 the Thorpe site of the future stadium belonged to the firm of J. & J. Colman. The stadium's Thorpe Corner acknowledges this historical link. In 1935, Colman's offered the 20-year leasehold to Norwich City and construction of the new stadium began swiftly on the site: tenders were issued on the day the site was purchased and ten days later, on 11 June, work began.
Initial materials were sourced by demolishing the former "Chicken Run" section of The Nest, with the rubble dumped as a bank at the river end of the new ground. Thereafter, work proceeded quickly, with most of the stands and terraces built by 17 August. A practice match was held on 26 August with work "still in progress", and, after just 82 days, on 31 August, the ground was opened for a Second Division fixture featuring West Ham United. The stadium had an initial capacity of 35,000, including 5,000 seats under cover. Norwich won the game 4–3; the attendance was 29,779, which set a new club record crowd for a home game. The first competitive goal at the ground was scored by Norwich's Duggie Lochhead.
The new stadium was described by club officials as "the largest construction job in the city since the building of Norwich Castle", "miraculously built in just 82 days" and "the eighth wonder of the world". An aerial photograph from August 1935 shows three sides of open terracing, and a covered stand with a Colman's Mustard advertisement painted on its roof, visible only from the air. The club's association with Colman's has continued into the modern era; in 1997 the club signed a shirt sponsorship deal with the company. The mustard manufacturer's original factory was located adjacent to the stadium in Carrow Road, and the ground was opened by Russell Colman, the President of the club. The author Simon Inglis describes the early Carrow Road as comprising "a Main Stand, a covered end terrace and two large open banks". The covered terrace was paid for by Captain Evelyn Barclay, the vice-president of Norwich City; it was constructed in time for the opening of the 1937–38 season, and while the original construction is long gone, the end retains the name of its benefactor.
At this time, the ground's capacity was 38,000, with space for 10,000 of "the more vociferous of the home and away supporters", in the new Barclay end. The new ground received a royal seal of approval: on 29 October 1938, King George VI watched twenty minutes of the home game versus Millwall, the first time a ruling monarch had watched a Second Division match.
Ground developments
Floodlights were erected at the ground in 1956 and the £9,000 cost nearly sent the club into bankruptcy. However, Norwich's success in the 1958–59 FA Cup (where as a Third Division club they reached the semi-final, losing to First Division Luton Town after a replay) secured the financial status of the club and provided sufficient funds for a cover to be built over the South Stand. In 1963, the record was set for attendance at Carrow Road: a crowd of 43,984 watched a sixth round FA Cup match against Leicester City, and the South Stand was covered shortly afterwards.
In the wake of the Ibrox stadium disaster in 1971, a government enquiry brought more stringent safety requirements, which, when applied to Carrow Road, resulted in the capacity being drastically reduced to around 20,000. With focus on the dangers of standing, seats began to replace terracing: by 1979, the stadium had a capacity of 28,392, with seats for 12,675. A fire in 1984 partially destroyed one of the stands which eventually led to its complete demolition and replacement by 1987 with a new City Stand. When it opened, then chairman Robert Chase compared the experience of visiting the new stand to "going to the theatre – the only difference being that our stage is covered with grass".
After the Hillsborough disaster in 1989 and the subsequent outcome of the Taylor Report in 1990, the stadium was converted to all-seater. In 2003 the South Stand was replaced by the new, 8,000-seat Jarrold Stand. In the summer of 2010, work was undertaken to increase the ground's capacity from 26,018 to 27,000. This was achieved by finding additional capacity for seats within the existing stands.
Pitch
In 2004, £700,000 was invested in improving the pitch. The former all-grass surface was replaced with a sand-based Desso GrassMaster one, the mix of artificial and real grass which, according to the then groundsman Gary Kemp "guarantee[d] that the pitch would be looking good enough for every match to be broadcast on TV". The under-soil heating system "can clear snow and ice within eight hours of being turned on".
Eightieth anniversary
In anticipation of the ground's 80th anniversary on 31 August 2015, a rematch of the original fixture versus West Ham was played on 28 July. As part of the celebrations, the club offered season ticket holders the opportunity to mark their seats with their name or a message. Fans were also offered the chance to buy tickets for a celebratory dinner with the first-team squad, the menu provided by the club's joint majority shareholder, the celebrity cook Delia Smith.
Stands
The current stadium consists of four stands; the Regency Security Stand, the Barclay, the Geoffrey Watling City Stand and the most recent addition, the rebuilt South Stand.
Regency Security Stand
This end of the ground, closest to the River Wensum, was originally known as the "River End", a name that still persists among fans. An old stand was demolished in April 1979 and a two-tiered replacement was completed in December 1979. The stand was officially named the Norwich & Peterborough Stand in the 1990s, after a sponsorship deal with the Norwich & Peterborough Building Society. An extra 160 seats were installed in the summer of 2010, bringing the capacity up to 6239 The stand was renamed the Regency Security Stand after a deal with Regency Security, the current security firm of the club.
The Barclay
The Barclay is named after Captain Evelyn Barclay, a former vice-president of the club, who donated the cost of roofing the original stand. This was built in 1937, but demolished in 1992, when a new two-tier structure, modelled on the River End was built in accordance with the recommendations of the Taylor Report, with the current capacity sitting at 6,267.
Local brewers Woodforde's Brewery were announced as the stand's sponsors in June 2018.
Geoffrey Watling City Stand
The single-tiered Geoffrey Watling City Stand was built following a severe fire in its ageing predecessor on 25 October 1984. The fire was apparently caused by an employee of the club leaving a three-bar electric fire switched on overnight.
The City Stand (as it was named at the time) cost £1.7 million to build and was used for the first time on 30 August 1986 when City hosted Southampton. It was formally opened by the Duchess of Kent on 14 February 1987. The stand was renamed in honour of Norwich City president Geoffrey Watling, who died in 2004, aged 91. The stand has the lowest capacity of the four; it also houses the directors' box, the press area and hospitality suites. Where The Barclay extends around to meet the Geoffrey Watling City Stand is the Thorpe corner infill, known to supporters as 'The Snakepit'. The current capacity is 4338.
The South Stand
The South Stand is on the site of the former South Stand, which was named in honour of Sir Arthur South. The new stand was partially opened for the game against Sheffield United on 31 January 2004, and fully opened for the next home match, a game versus West Ham. It was opened by Ken Brown, a former manager of both clubs.
From 2004 until May 2016 the stand was sponsored by Jarrolds, a local department store. It is a single-tiered stand of cantilever construction with a capacity of 8,434. From 2016, the infill where the hotel is situated a large rotating screen which allows fans in the South Stand and the Barclay Stand to see various video broadcasts relating to the club. It is currently the only rotating big screen in world football. The corner infill between the Jarrold and Norwich & Peterborough stands is called the Joma Community Stand. It was built in 2005 and named after sponsors Aviva. It seats up to 1,708 fans, and also provides extensive facilities for disabled supporters.
On 15 June 2016, it was announced that following the termination of Jarrold as the stand's sponsor, the stand would revert to its historical name of the South Stand. Irish coffee company The Galway Roast were announced as the stand's new sponsors, which would be officially called The South Stand sponsored by The Galway Roast. On 2 November 2016, the club announced that the sponsorship deal with The Galway Roast had been terminated and the stand would once again simply be known as The South Stand.
On 25 November 2016, the club announced a new sponsorship of The South Stand with NVCS with their Green Farm Coffee brand. Although the stand name remained the same with the new sponsor.
Visiting supporter accommodation
Accommodation for visiting supporters is provided in the end of the South Stand closest to The Barclay. The Essential Football Fan describes the away end as follows:
"As you would expect from a new stand, the facilities and view of the playing action are good. The normal allocation in this area is 2,500 fans although this can be increased further for cup games. If you are located at the very back of the stand then you can enjoy some fine views of the city."
Other facilities and services
The corner between The Barclay and the Jarrold Stand contains a Holiday Inn hotel, which opened in 2007. The hotel, with six floors and 150 rooms, is held by Holiday Inn on a 150-year lease from the club, which received in return a 30% stake in the hotel and £1.1 million.
Catering at Carrow Road is provided by Delia's Canary Catering, which is part of Norwich City Football Club PLC. Smith took control of the catering at the club in 1999.
Coffee is supplied to Carrow Road by Green Farm Coffee. Coffee is available in the kiosks to fans as instant coffee and fresh filter coffee is provided in the boxes and throughout restaurants including Delia's Restaurant and Bar and Yellows American Bar & Grill.
Catering facilities include: "Yellows American Bar & Grill", an American-style diner located in the Norwich & Peterborough Stand; and "Delia's Restaurant and Bar", located in the Norwich & Peterborough Stand. "The Gunn Club" is a catering facility behind The Barclay, named after former player and manager Bryan Gunn. There are a number of other conference facilities around the ground, many named after former players and club officials such as Darren Huckerby and Sir Arthur South, as well as club sponsors Lotus Cars.
Transport
Carrow Road is approximately ten minutes walking distance from Norwich railway station, which is on the Great Eastern Main Line to Liverpool Street station. Although resident parking scheme is in force in the roads surrounding the stadium, a park-and-ride facility operates around the city centre enabling visitors to the ground to arrive by bus.
Future plans for construction
Norwich City have a capped season ticket allocation of 22,000, with a waiting list. The club regularly sells out its home allocation of tickets and, in 2013–14, the ground had an occupancy rate of 99.95%, one of the highest in the Premier League.
In this context, the club has often stated that it plans to increase the capacity of the stadium in the future, The Geoffrey Watling City Stand has foundations designed to support a second tier, and the roof could be removed and replaced after a second tier is added. In January 2011, chairman Alan Bowkett announced an interest in expanding the ground by about 8,000 seats, because Carrow Road was routinely close to capacity. Bowkett said:
The trade off is between capacity and price. I've had some conversations with people saying 'it's getting a bit expensive Alan' and I know it is. I think the obvious route is the Geoffrey Watling stand, whether you put another layer on it or take it down and re-build, I don't know. Probably the sensible thing to do is bite the bullet, take it down and build a new stand, but it means 18 to 24 months without revenue and the people in that stand tend to be the people who have been the supporters for many generations.
In 2012, the club commissioned the University of East Anglia to undertake a study of the costs of significantly increasing the ground's capacity. The study's report cited a cost of £20 million to expand the ground by 7,000 seats. In response, chief executive David McNally announced that the club would therefore only expand the stadium at such a time that Norwich City has become a fixture in the Premier League. At the club's 2015 AGM, it was reiterated that expansion of the ground was not a priority, although developing the training facilities at Colney, was.
Other uses
International football
Carrow Road has never hosted a match involving the England national team, but the England under-21 team has played at the stadium on five occasions. The first was in 1983 in a European Under-21 Championship qualifying match against Denmark, which England won 4–1. The team played another qualifying match in the same tournament at the stadium in 1997, beating Greece 4–2. The Slovakia team featured in a friendly match at the ground in June 2007, England winning 5–0 in front of a crowd of 20,193 people. In 2010, the ground played host to a play-off against Romania, a game the home side won 2–1 in front of a then record all-seated attendance for the stadium of 25,749. Most recently, in October 2012, the England U21s defeated their Serbian counterparts 1–0 at Carrow Road.
Games involving the England under-19 team and the full England women's team have also been played at the stadium. The women's team have played there on three occasions; the first a 1–0 defeat to Nigeria in July 2002, in front of over 8,000 fans, and the second a 1–0 victory over Iceland in March 2006, before a 9,616 crowd. In February 2022 a crowd of 14,284 saw England draw 0-0 with Spain in the Arnold Clark Cup, with Norfolk-born player Lauren Hemp making a substitute appearance at her local stadium. The Lionesses will return to Carrow Road for a fourth time to face the Republic of Ireland in a UEFA Women’s EURO 2025 qualifier on 12 July 2024.
Music
The stadium has occasionally hosted music concerts. Status Quo played a concert there in 1997. Elton John, supported by Lulu, appeared at the venue in 2005. George Michael gave a performance there on 12 June 2007, supported by Sophie Ellis-Bextor, and Rod Stewart performed a concert at the stadium in June 2011.
The Elton John and George Michael concerts both attracted crowds of over 20,000 people. Andrew Cullen, the director of sales and marketing for the Carrow Road ground, told BBC Radio Norfolk prior to the George Michael performance that he hoped such concerts would become an annual summer event for the venue, if big enough star names could be attracted. Westlife were due to be performing in the stadium on 19 June 2020 for their "Stadiums in the Summer Tour" before it was cancelled due to the Coronavirus pandemic.
Take That performed at the stadium in 2017, 2019 and 2024. Summer 2022 saw The Killers perform on 9 June and Elton John perform on 15 June. Arctic Monkeys performed there on 7 June 2023.
Summary of ground records
Highest attendance: 43,984, Norwich City 0–2 Leicester City, 1962–63 FA Cup sixth round, 30 March 1963.
Highest attendance (all-seater): 27,137, Norwich City 3–2 Newcastle United, 2015–16 Premier League, 2 April 2016.
Biggest margin of victory: 8, Norwich City 8–0 Walsall, Football League Third Division South, 29 December 1951, Norwich City 8–0 Sutton United, 1988–89 FA Cup fourth round, 28 January 1989.
Biggest margin of defeat: 6, Norwich City 1–7 Colchester United, Football League One, 8 August 2009.
Goals in a game: 9 (several occurrences). Most recently; Norwich City 4–5 Liverpool, 2015–16 Premier League, 23 January 2016.
Fastest goal from kick-off: Victor Johnson, 10 seconds.
See also
Lists of stadiums
List of football stadiums in England
References
Bibliography
Norwich City F.C.
Football venues in England
Premier League venues
Sports venues in Norwich
Sports venues completed in 1935
English Football League venues
1935 establishments in England
|
2734460
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D1%96
|
Ширинці
|
Ширинці — населений пункт у Хорватії, в Бродсько-Посавській жупанії у складі громади Окучани.
Населення
Населення за даними перепису 2011 року становило 2 осіб.
Динаміка чисельності населення поселення:
Клімат
Середня річна температура становить 10,77 °C, середня максимальна – 24,37 °C, а середня мінімальна – -4,91 °C. Середня річна кількість опадів – 945 мм.
Примітки
Населені пункти Хорватії
|
2725629
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%96%D0%BD%D0%B3-%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D0%B2%D0%BE%D0%BE
|
Крекінг-установка Порвоо
|
Крекінг-установка Порвоо — виробництво нафтохімічної промисловості у Фінляндії, розташоване на південному сході країни за два десятки кілометрів на схід від околиць Гельсінкі.
Починаючи з 1966 року, в Порвоо діяв нафтопереробний завод, який у 1972-му доповнили нафтохімічним виробництвом. Останнє мало в своєму складі установку парового крекінгу (піролізу) вуглеводневої сировини потужністю по етилену в 165 тисяч тонн на рік. Продукція установки спрямовувалась на розташовані на цій же площадці виробництва поліетилену, полівінілхлориду та полістирену.
Враховуючи, що в Порвоо використовувалась важка (як для нафтохімії) сировина — газовий бензин (naphta), з установки отримували також велику кількість інших ненасичених вуглеводнів — бутадієну (фракціонування цього продукту почалося з 1973-го) та пропілену (з 1988-го постачається на власну лінію з виробництва поліпропілену).
Потужність установки поступово нарощували. Так, станом на початок 1990-х вона становила вже 240 тисяч тонн етилену (а також 140 тисяч тонн пропілену та 20 тисяч тонн бутадієну) на рік, після чого в тому ж десятилітті запланували модернізацію до рівня у 287 тисяч тонн етилену та 167 тисяч тонн пропілену. У середині 2010-х показники установки зазначались як 330 (або навіть 400) тисяч тонн етилену та 230 тисяч тонн пропілену.
На той час власник виробництва — австрійська компанія Borealis — уже вирішила використати появу на ринку етану походженням зі США (що було наслідком «сланцевої революції») та збільшити використання цієї сировини на іншій своїй установці у шведському Стенунгсунді. Піроліз більш легких вуглеводнів веде до зменшення виходу важких олефінів та дієнів, тому одночасно запланували модернізацію установки в Порвоо задля збільшення виробництва пропілену і фракції С4 на 30 та 10 тисяч тонн на рік відповідно.
Примітки
Порвоо
Порвоо
Порвоо
Порвоо
|
739594
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%BB%D0%B3%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%85%201936
|
Болгарія на зимових Олімпійських іграх 1936
|
Болгарія на зимових Олімпійських іграх 1936
Болгарія уперше брала участь у зимових Олімпійських іграх 1936 складом з 7 спортсменів у 2 видах спорту.
Болгарська естафетна команда посіла 15-те місце на естафеті 4×10 км. Склад команди: Іван Ангелаков, Христо Кочов, Димитр Костов, Рачо Жеков.
Також у складі делегації були такі спортсмени: Борислав Йорданов, Асен Цанков, Боян Димитров.
Керівником делегації був Димитр Ганев.
Примітки
Посилання
База МОК
Олімпійські звіти
Країни на зимових Олімпійських іграх 1936
1936
|
54121697
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Vranja
|
Vranja
|
Vranja is a village in the municipality of Lupoglav, in Istria County, Croatia.
Demographics
According to the 2021 census, its population was 92. In 2011, the village had 98 residents.
References
Populated places in Istria County
|
828873
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B9%D0%BE%D0%BD%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C
|
Вйонвіль
|
Вйонвіль — колишній муніципалітет у Франції, у регіоні Гранд-Ест, департамент Мозель. Населення — осіб (2011).
Муніципалітет був розташований на відстані близько 270 км на схід від Парижа, 17 км на захід від Меца.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Лотарингія. Від 1 січня 2016 року належав до нового об'єднаного регіону Гранд-Ест.
1 січня 2019 року Вйонвіль і Резонвіль було об'єднано в новий муніципалітет Резонвіль-Вйонвіль.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 64 оподатковані домогосподарства, у яких проживали 159,0 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Посилання
Вйонвіль на сайті французького Національного інституту географії
Вйонвіль на сайті французького Національного інституту статистики й економічних досліджень
Вйонвіль на сайті Quid (загальні відомості, історія, пам'ятки, фото, адреси)
Мапа муніципалітету Вйонвіль на сайті Mapquest
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Мозель
Примітки
Колишні муніципалітети департаменту Мозель
|
1754976
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Isocyanide
|
Isocyanide
|
Isocyanide
An isocyanide (also called isonitrile or carbylamine) is an organic compound with the functional group –. It is the isomer of the related nitrile (–C≡N), hence the prefix is isocyano. The organic fragment is connected to the isocyanide group through the nitrogen atom, not via the carbon. They are used as building blocks for the synthesis of other compounds.
Properties
Structure and bonding
The C-N distance in isocyanides is 115.8 pm in methyl isocyanide. The C-N-C angles are near 180°.
Akin to carbon monoxide, isocyanides are described by two resonance structures, one with a triple bond between the nitrogen and the carbon and one with a double bond between. The π lone pair of the nitrogen stabilizes the structure and is responsible of the linearity of isocyanides, although the reactivity of isocyanides reflects some carbene character, at least in a formal sense. Thus, both resonance structures are useful representations. They are susceptible to polymerization.
Spectroscopy
Isocyanides exhibit a strong absorption in their IR spectra in the range of 2165–2110 cm−1.
The electronic symmetry about the isocyanide 14N nucleus results in a slow quadrupolar relaxation so that 13C-14N nuclear spin coupling can be observed, with coupling constants of ca. 5 Hz for the isocyanide 13C nucleus and 5–14 Hz for the 13C nucleus which the isocyanide group is attached to.
Odour
Isocyanides have a very disagreeable odour. To quote from Lieke, "Es besitzt einen penetranten, höchst unangenehmen Geruch; das Oeffnen eines Gefässes mit Cyanallyl reicht hin, die Luft eines Zimmers mehrere Tage lang zu verpesten, ..." (It has a penetrating, extremely unpleasant odour; the opening of a flask of allyl [iso]cyanide is enough to foul up the air in a room for several days). Note that in Lieke's day, the difference between isocyanide and nitrile was not fully appreciated.
Ivar Karl Ugi states that "The development of the chemistry of isocyanides has probably suffered only little delay through the characteristic odor of volatile isonitriles, which has been described by Hofmann and Gautier as 'highly specific, almost overpowering', 'horrible', and 'extremely distressing'. It is true that many potential workers in this field have been turned away by the odour, but this is heavily outweighed by the fact that isonitriles can be detected even in traces, and that most of the routes leading to the formation of isonitriles were discovered through the odor of these compounds." Isocyanides have been investigated as potential non-lethal weapons.
Some isocyanides convey less offensive odours such as malt, natural rubber, creosote, cherry or old wood. Non-volatile derivatives such as tosylmethyl isocyanide do not have an odor.
Toxicity
While some isocyanides (e.g., cyclohexyl isocyanide) are toxic, others "exhibit no appreciable toxicity for mammals". Referring to ethyl isocyanide, toxicological studies in the 1960s at Bayer showed that "oral and subcutaneous doses of 500-5000 mg/kg can be tolerated by mice".
Synthesis
Many routes to isocyanides have been developed.
From formamides
Commonly, isocyanides are synthesized by dehydration of formamides. The formamide can be dehydrated with toluenesulfonyl chloride, phosphorus oxychloride, phosgene, diphosgene, or the Burgess reagent in the presence of a base such as pyridine or triethylamine.
The formamide precursors are, in turn, prepared from amines by formylation with formic acid or formyl acetyl anhydride.or from the Ritter reaction of alkenes (and other sources of carbocations) and hydrogen cyanide.
From dichlorocarbene
In the carbylamine reaction (also known as the Hofmann isocyanide synthesis) alkali base reacts with chloroform to produce dichlorocarbene. The carbene then converts primary amines to isocyanides. Illustrative is the synthesis of tert-butyl isocyanide from tert-butylamine in the presence of catalytic amount of the phase transfer catalyst benzyltriethylammonium chloride.
As it is only effective for primary amines this reaction can be used as a chemical test for their presence.
Silver cyanide route
Of historical interest but not often of practical value, the first isocyanide, allyl isocyanide, was prepared by the reaction of allyl iodide and silver cyanide.
RI + AgCN → RNC + AgI
Other methods
Another route to isocyanides entails deprotonation of oxazoles and benzoxazoles in the 2-position. The resulting organolithium compound exists in chemical equilibrium with the 2-isocyanophenolate, which can be captured by an electrophile such as an acid chloride.
Reactions
Isocyanides have diverse reactivity.
Isocyanides are stable to strong base (they are often made under strongly basic conditions), but they are sensitive to acid. In the presence of aqueous acid, isocyanides hydrolyse to the corresponding formamides:
This reaction is used to destroy odorous isocyanide mixtures. Some isocyanides can polymerize in the presence of Lewis and Bronsted acids.
Isocyanides participate in many multicomponent reactions of interest in organic synthesis, two of which are: the Ugi reaction and the Passerini reaction.
Isocyanides also participate in cycloaddition reactions, such as the [4+1] cycloaddition with tetrazines. Depending on the degree of substitution of the isocyanide, this reaction converts isocyanides into carbonyls or gives stable cycloadducts. They also undergo insertion into the C–Cl bonds of acyl chlorides in the Nef isocyanide reaction, a process that is believed to be concerted and illustrates their carbene character.
Isocyanides have also been shown to be a useful reagent in palladium catalysed reactions with a wide variety of compounds being formed using this method.
The α position of isocyanides have substantial acidity. For example, benzyl isocyanide has a pKa of 27.4. In comparison, benzyl cyanide has a pKa of 21.9. In the gas phase, is 1.8 kcal/mol less acidic than .
Chlorination of isocyanides gives isocyanide dichlorides.
Ligands in coordination chemistry
Isocyanides form coordination complexes with most transition metals. They behave as electron-rich analogues of carbon monoxide. For example tert-butyl isocyanide forms , which is analogous to . Although structurally similar, the analogous carbonyls differ in several ways, mainly because t-BuNC is a better donor ligand than CO. Thus, is easily protonated, whereas its counterpart is not.
Naturally occurring isocyanides
Only few naturally occurring compounds exhibit the isocyanide functionality. The first was discovered in 1957 in an extract of the mold Penicillium notatum. The compound xanthocillin later was used as an antibiotic. Since then numerous other isocyanides have been isolated. Most of the marine isocyanides are terpenoid, while some of the terrestrial isocyanides originate from α-aminoacids.
Nomenclature
IUPAC uses the prefix "isocyano" for the systematic nomenclature of isocyanides: isocyanomethane, isocyanoethane, isocyanopropane, etc.
The sometimes used old term "carbylamine" conflicts with systematic nomenclature. An amine always has three single bonds, whereas an isocyanide has only one single and one multiple bond.
The isocyanamide functional group consists of a amino group attached to an isocyano moiety.
for nomenclature as suffix of isonitrile or prefix of isocyano is used depending upon priority table.
References
Functional groups
|
5028285
|
https://en.wikipedia.org/wiki/F.E.A.R.%20Extraction%20Point
|
F.E.A.R. Extraction Point
|
F.E.A.R. Extraction Point is the first expansion pack for the first-person shooter psychological horror video game F.E.A.R. First Encounter Assault Recon. Developed by TimeGate Studios and originally published by Vivendi Games under the Sierra Entertainment label, it was released for Windows in October 2006 and for Xbox 360 in November 2007. The Xbox version was only available packaged with another expansion, F.E.A.R. Perseus Mandate, and released as F.E.A.R. Files. On the PC, as well as a standalone release, Extraction Point was also bundled with the original game for F.E.A.R. Gold Edition, released in March 2007, and with the original game and Perseus Mandate for F.E.A.R. Platinum Collection, released in November 2007. The Platinum Collection was also released on Steam in 2012 and GOG.com in 2015. In 2021, F.E.A.R. Files was added to Microsoft's backward compatibility program, making the games playable on the Xbox One and Xbox Series X/S. Neither expansion is now considered canon, as the Monolith Productions-developed F.E.A.R. 2: Project Origin ignores the events of both.
The game's story begins immediately after the original F.E.A.R. ends; the helicopter carrying Point Man, Douglas Holiday, and Jin Sun-Kwon loses power and crashes. With the city deserted in the wake of the Origin facility's explosion, the trio set out to attempt to reach an extraction point. Split off from Holiday and Jin, Point Man is shocked to find Paxton Fettel is still alive, and the Replicas have been reanimated. En route to the extraction, Point Man once again begins seeing Alma Wade. However, her behavior seems different than before, and it is slowly revealed that she has a new agenda.
Extraction Point was well received on PC, with critics praising its fidelity to the base game, and lauding the combat mechanics, sound design, graphics, atmosphere, implementation of "reflex time", and AI. Common criticisms included a lack of replay value, a short campaign given the $30 price, and TimeGate's failure to innovate or try anything new. The expansion went on to win PC Gamers "Best Expansion Pack" (2006). On the Xbox 360, F.E.A.R. Files received mixed reviews, with most critics preferring Extraction Point to Perseus Mandate, but finding the overall package dated and too similar to the base game.
Gameplay
F.E.A.R. Extraction Point is a first-person shooter with gameplay very similar to the original F.E.A.R. As in the original, the player's arsenal includes handguns (which the player can dual wield), an assault rifle, submachine gun, shotgun, sniper rifle, nail gun, repeating cannon, rocket launcher, and particle beam. New weapons in Extraction Point are a minigun and laser carbine. Each weapon differs in terms of accuracy, range, rate of fire, damage, and weight. Only three different firearms can be carried at any one time. The player also has access to four different types of projectile - frag grenades, proximity grenades, remote bombs, and deployable turrets. The player can carry five of each type, and can carry all four at once (allowing for up to 20 projectiles), but only one type may be equipped at any one time. Additionally, when using the remote bombs, the player must holster their weapon.
As in the original game, Extraction Points melee combat is a viable combat alternative. The butts of all firearms can be used in close combat; lighter weapons, although less powerful, allow the player to move around more quickly and increase the chances of a successful melee attack. Movement speed is maximized if a player holsters their weapon, which allows them to engage in hand-to-hand combat. As well as the basic melee attack, players can also perform a jumping kick and a sliding tackle, both of which, if landed correctly, instantly kill regular enemies.
A prominent gameplay element in Extraction Point is "reflex time"; an ability which slows down the game world while still allowing the player to aim and react at normal speeds. This effect is used to simulate the player character's superhuman reflexes, and is represented by stylized visual effects, such as bullets in flight that cause air distortion or interact with the game's particle system. The duration which reflex time lasts is limited, determined by a meter which slowly fills up automatically when the ability is not being used. The player can permanently increase the size of the reflex meter by picking up reflex boosters. Other pickups available during the game include medkits (of which the player can store ten), protective armor (reduces the amount of damage the player takes during combat), and health boosters (permanently increase the player's health meter).
Reflex time is an important element of the game's combat mechanics insofar as Extraction Points artificial intelligence allows hostile NPCs an unusually large range of action; enemies can duck to travel under crawlspaces, jump through windows, vault over railings, climb ladders, and push over large objects to create cover, all in reaction to what the player is doing at any given moment. Various opponents may also act as a team, taking back routes to flank the player, using suppressive fire, taking cover and often falling back if under fire, alerting one another as to the player's location, and giving one another orders (which may, or may not, be followed).
New features in Extraction Point include the ability to bash open doors by using the melee function, as well as blast them open with explosives, and the ability to smash crates, some of which contain supplies.
Plot
The game opens with Alma Wade's physical form approaching Paxton Fettel's corpse, as Fettel's threat of war from the original F.E.A.R. is heard; "A war is coming. I've seen it in my dreams. Fires sweeping over the earth. Bodies in the streets. Cities turned to dust. Retaliation." The game then cuts to moments after the end of the original game; the helicopter evacuating F.E.A.R.'s Point Man and Jin Sun-Kwon and Delta Force's Douglas Holiday has crashed into a derelict building. All three have survived, but they find Fairport mysteriously empty. Jin speculates that it must have been evacuated due to the destruction of the Origin facility, but Holiday points out that a city can't be evacuated so completely that quickly. Jin then suggests that it may be something to do with Alma.
Cut off from Holiday and Jin, Point Man arranges to meet them nearby. As he enters a church, he is confronted by Paxton Fettel, who notes that the circumstances do not make sense, as Point Man already killed him, something about which he isn't happy. Fettel reactivates the dormant Replicas, forcing Point Man to fight his way through them. En route to the rendezvous point with the others, he once again begins to have hallucinations of Fettel and Alma, in one of which she says, "please don't let them hurt me."
Meanwhile, Holiday and Jin are also separated. Holiday learns that an extraction point has been established on the roof of Auburn Memorial Hospital, and so arranges for the three to meet there. After Holiday and Point Man rendezvous, they head through the warehouse district. However, they are stalked by semi-transparent supernatural creatures, and Holiday is brutally killed. Point Man heads into the subway alone, continuing to engage Replicas.
As he moves through the tunnels, it becomes apparent that Alma (in her red dress form) is aiding him by pointing him in the right direction and eliminating Replicas. Meanwhile, Jin reaches the hospital only to find everyone there is dead. Point Man's hallucinations continue, including a recurring vision where he sees the transparent creatures entering and exiting a ball of blue light. Passing through an office building on the way to the hospital, Fettel taunts him for still not understanding his purpose in what is going on. Continuing through the building, Alma urges him to hurry, and Fettel tells him, "Soon, you will have a choice to make. You are near the time when you will have to stop running." Shortly thereafter, he has a hallucination of Jin being chased by the transparent creatures, and moments later he finds her mutilated body. Proceeding alone to the hospital, he finds it full of dead Replicas and Delta Force soldiers.
As he moves through the building, he sees the transparent creatures attacking and killing Replicas. When a power outage knocks out the service elevator that he needs to get to the roof, Point Man descends into the basement to restore power. There, he experiences a hallucination which concludes with both of Alma's forms (red dress and physical) walking towards the bright blue light and it flaring when they reach it. When the hallucination ends, Point Man discovers the power is no longer out, and so he heads to the roof. Once there, Fettel appears, telling him, "You should know better by now." Point Man fights off a group of Replicas, before heading to the evac helicopter. However, as he approaches it, it explodes, knocking him out. When he awakens, Fettel tells him, "they tried to bury their sins, but instead planted the seeds of their doom. She would not be forgotten. We will make them remember." Fettel then disappears, as Point Man sees that much of Fairport is in flames. As the credits role, we once again hear Fettel's promise of an imminent war; "a war is coming, I've seen it in my dreams. Fires sweeping over the earth, bodies in the streets, cities turned to dust. Retaliation."
Canonicity
Extraction Point is not considered canon in the F.E.A.R. universe insofar as F.E.A.R. 2: Project Origin disregards the events of both Extraction Point and Perseus Mandate, acting instead as a direct sequel to the original game. Initial reports stated that Monolith Productions, creators of the original game, had given the expansions' storylines their blessing, and that they were in line with their own in-development sequel. However, in December 2008, a year after the release of Perseus Mandate and a few months before the release of Project Origin, Dave Matthews, Project Origins lead artist, explained that the expansions
Development
Extraction Point was announced for Microsoft Windows in early May 2006, with TimeGate Studios working on development. Due to uncertainty regarding rights (Monolith Productions, who made the base game, had been purchased by Warner Bros. Games and owned the rights to the intellectual property and characters, but Vivendi Games, who had published the base game, still owned the name F.E.A.R.), it was stated in a press release that the plot for Extraction Point had been approved by Monolith and was in line with their own plans for a full sequel, which they had announced in February.
The game was first shown at E3 in May 2006. In August, publisher Sierra Entertainment revealed that due to the release of F.E.A.R. Combat (the base game's standalone multiplayer mode, which was available for free), there would be no multiplayer component to Extraction Point. In September, a demo was released.
During the promotion of the game, producer Tim Hall explained that in making Extraction Point, the designers were keen to address some of the common criticisms of the base game. With this in mind, there is greater enemy variety and more varied environments. Hall explained that because one of the main criticisms of the first game was that the levels were too repetitive and enclosed, the team had ensured to include more aesthetically varied environments, especially large outdoor sections. He clarified, "we wanted to not only give the player more of the fun factor of F.E.A.R. but also to address any criticisms that players had - yes we have heard the office layout one a million times - so we changed things up a little. With Extraction Point we not only have that same fun close quarters combat but we have also added in some much larger areas for some fun ranged combat as well."
The game's Xbox 360 announcement came in July 2007, accompanying the announcement of Perseus Mandate, with both expansions bundled together and released under the name F.E.A.R. Files. Originally, the plan was to release it on both PlayStation 3 and Xbox 360, but the PlayStation version was cancelled. As well as the two standalone expansions, F.E.A.R. Files also includes seven new instant action maps and five new multiplayer maps.
The complete F.E.A.R. series was released on Steam in July 2012, with the Platinum Collection only available as part of the bundle. The Platinum Collection was released on GOG.com in February 2015. In November 2021, the F.E.A.R. franchise, including F.E.A.R. Files, was added to Microsoft's backward compatibility program, making the games playable on the Xbox One and Xbox Series X/S.
Reception
The PC version of Extraction Point received "generally favorable reviews", and holds a score of 75 out of 100 on Metacritic, based on 30 reviews. On the Xbox 360, F.E.A.R. Files received mixed reviews and holds a score of 66 out of 100, based on 43 reviews.
Game Informers Adam Biessener scored the PC version 8 out of 10, praising it for "[retaining] every single good element that was present [in the base game]". He found the horror element superior to the original and especially lauded the variety of environments. However, he was somewhat critical of how similar the game was to the original, citing the re-use of sound effects and decals. Xplays Jason D'Aprile scored it 4 out of 5, saying it retained "the intense action that made the original game such a winner." He also praised the sound design, graphics, atmosphere, and AI, calling it "a worthy gun fix."
GameSpots Jason Ocampo scored it 7.8 out of 10, praising the atmosphere, AI, sound design, and combat mechanics. He was especially impressed with the horror elements, calling it "an exceptionally creepy experience." Although he was critical of the story and lack of replay value, he concluded, "TimeGate deserves plenty of credit for maintaining the intensity of the original". IGNs Charles Onyett scored it 7.6 out of 10. He was critical of the new environments, and found the game too similar to the original F.E.A.R., writing, "you may at times be fooled into thinking you're playing the first F.E.A.R." However, he praised the new weaponry and enemies, as well as the graphics, AI, and sound design.
Official Xbox Magazines Casey Lynch scored F.E.A.R. Files 8 out of 10, finding Extraction Point superior to Perseus Mandate. Of the bundle as a whole, he wrote that he was "hoping for more variety in the environments and more revelation in the plotline." Eurogamers Kristen Reed scored it 7 out of 10, finding Perseus Mandate the better of the two games. He was especially critical of Extraction Points level design, arguing that the linearity of the levels undermined the AI; "most enemies [are] clustered in groups of threes and fours, and you tend to face them as they're being funnelled through manageable choke points." He was also critical of the graphics and the lack of innovation, finding the games' "ambitions are mainly to offer more of the same."
IGNs Erik Brudvig scored it 6.7 out of 10, praising the gameplay, combat mechanics, implementation of slow motion, AI, and the player's arsenal. However, he felt both games suffered "from a lack of identity", with each failing "to make themselves feel distinct." He concluded that the games felt "out of date and half-hearted." Game Informers Adam Biessener scored it 6.5 out of 10, arguing that the expansions "fail to recapture the magic of the original." He was critical of the level design, finding the larger arenas unsuited to the close combat mechanics. He concluded, "these expansions are a noticeable downgrade from the first story."
Awards
Extraction Point won PC Gamer USs 2006 "Best Expansion Pack" award.
References
2006 video games
Cancelled PlayStation 3 games
Experimental medical treatments in fiction
F.E.A.R. (video game series)
Fiction about corporate warfare
Fictional military organizations
First-person shooters
LithTech games
Psychological horror games
Sierra Entertainment games
TimeGate Studios games
Video game expansion packs
Video games about Delta Force
Video games about psychic powers
Video games about the paranormal
Video games developed in the United States
Video games set in 2025
Video games set in laboratories
Video games using Havok
Video games with time manipulation
Vivendi Games games
Windows games
Xbox 360 games
|
1236874
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BD%20%28%D0%BF%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D1%82%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%29
|
Тулин (пам'ятка природи)
|
Тулин (пам'ятка природи)
Тулин — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в Чортківського району Тернопільської області, поблизу села Тулин, в урочищі «Тулин».
Площа 6,8 га. Створена рішенням Тернопільської обласної ради від 15 грудня 2011 року. Перебуває у віданні ДП «Чортківське лісове господарство» (Скала-Подільське лісництво, кв. 101, вид. 15.1, кв. 101, вид. 3.2).
Заповідна територія створена для охорони та збереження червонокнижних рослин: підсніжника білосніжного та цибулі ведмежої.
Джерела
Проєкт рішення Тернопільської обласної ради «Про внесення змін та доповнень до мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення»
Петро Царик «Географічні підходи до оптимізації функціональної і територіальної структур природно-заповідного фонду в умовах створення регіональної екомережі».
Посилання
Реєстр природно-заповідного фонду Борщівського району // Управління екології та природних ресурсів Тернопільської ОДА.
Тернопільщина розширює заповідний фонд 3 січня 2012
Природоохоронні об'єкти, засновані 2011
2011 у Тернопільській області
|
15830293
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Saint-Cr%C3%A9ac%2C%20Hautes-Pyr%C3%A9n%C3%A9es
|
Saint-Créac, Hautes-Pyrénées
|
Saint-Créac, Hautes-Pyrénées
Saint-Créac is a commune in the Hautes-Pyrénées department in south-western France.
See also
Communes of the Hautes-Pyrénées department
References
Communes of Hautes-Pyrénées
|
4765181
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B4%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B4%20%D0%9A%D0%B5%D0%BD%D0%B2%D0%B5%D0%B9
|
Едвард Кенвей
|
Едвард Кенвей
Едвард Джеймс Кенуей — вигаданий персонаж серії відеоігор Assassin's Creed компанії Ubisoft. Він був представлений як допоміжний персонаж у Assassin's Creed: Forsaken, супутньому романі до відеогри 2012 року Assassin's Creed III. Згодом він з'явився як головний герой відеогри Assassin's Creed IV: Black Flag 2013 року та її роману Assassin's Creed: Black Flag . У першій його роль зіграв валлійський актор Метт Раян через захоплення перформансу. З моменту виходу Black Flag персонаж з'являвся меншою мірою в кількох інших творах франшизи.
В альтернативній історичній обстановці серіалу Едвард — валлійський капер, який став піратом і відіграв основну роль у створенні короткочасної Піратської республіки в Карибському морі на початку 18 століття. У процесі він потрапляє в конфлікт між Братством асасинів (натхненним реальним Орденом асасинів), які борються за мир і свободу, та Орденом тамплієрів (натхненним військовим орденом тамплієрів), які прагнуть миру через контроль. Спочатку він допомагав обом сторонам заради особистої вигоди, але з часом він змінив своє рішення і офіційно приєднався до Асасинів після того, як пішов у відставку з піратства. Пізніше він оселяється в Лондоні, став одним із співпровідників місцевого відділення Братства, аж до його вбивства тамплієрами в 1735 році. Едвард — батько Гейтема Кенвея, який згодом став високопоставленим тамплієром і головним антагоністом Assassin's Creed III; дід Ratonhnhaké꞉ton / Коннор, син Хейтема з індіанською жінкою та головний герой Assassin's Creed III; і предок Дезмонда Майлза, головного героя сучасних частин перших п'яти основних ігор серії.
Едварда позитивно сприйняли за його чарівність і характеристику морально неоднозначного головного героя та людини, яка досягла самих себе, і вважається одним із найпопулярніших персонажів серіалу. Для персонажа, як і для інших героїв серіалу, були випущені різноманітні товари.
Створення
Провідний сценарист «Black Flag» Дарбі Макдевіт зауважив, що герої попередніх серій приєдналися до «Братства вбивць» без особливих роздумів, часто як частина моменту дорослішання, оскільки їхні особисті цілі вже природно узгоджуються з цілями організації. Для Black Flag команда розробників хотіла дослідити принципи Assassins, їхнє «кредо» з нової точки зору. Ідея про талановитого та спритного пірата, цинічного та виснаженого чоловіка, який вступає в контакт з асасинами, була обговорена та запропонована як головний герой, який представляє цю іншу точку зору та який може не поділяти світогляд асасинів чи прихильність до вищого мета чи ідеал. Суть цієї історії потім перетворилася на постійний конфлікт всередині Едварда навколо самої ідеї Креда, навіть коли він використовує деякі методи та тактики асасинів для особистої вигоди.
Макдевітт пояснив, що «Black Flag» — це історія аморальності та каяття, а Едвард Кенуей — одружений чоловік, чиї напружені стосунки з дружиною є однією з центральних проблем у грі. Макдевітт описує Едварда як «хрипкого та непристойного хлопця», який також має кілька значних близьких стосунків з іншими жінками в історії, і що його основна мотивація в «Black Flag» — розбагатіти та довести, що він «хороша людина для своєї родини і осіб вищого статусу ніж він». Що стосується його особистості, Макдевітт сказав, що Едвард «є піратом, який прагне свободи, як і асасини, але ненавидить почуття відповідальності, яке вимагає справді функціональна свобода», і що розповідь має на меті дослідити, «в який момент Едвард усвідомить свою бренд свободи є надто хаотичним, щоб функціонувати дуже довго». Макдевітт порівняв Едварда з його онуком Ратоннхаке꞉тоном, більш відомим як Коннор, головним героєм попередньої гри Assassin's Creed III від Black Flag, і описав його персонаж як певний контрапункт.
Портретування
Едварда Кенуея озвучує Метт Раян, який також зіграв персонажа в студії захоплення руху. Макдевітт визнав, що на персонажа та його історію значно більше вплинула культура Уельсу, ніж він спочатку хотів; Команда розробників вирішила побудувати свою історію навколо валлійського пірата лише тоді, коли запропонувала Райану озвучити та образити персонажа. Спочатку Макдевітт передбачав, що Едвард буде родом з англійського портового міста, наприклад Брістоля, Портсмута чи Манчестера, але навмисно залишив його історію порожньою до завершення процесу підбору акторів, оскільки він хотів взяти участь у будь-якому обраному акторі. Макдевітт похвалив Райана за харизму та особистість, яку він привніс у персонажа, але нагадав, що спочатку він читав його рядки з акцентом Західного округу. Тоді Раяна попросили говорити з його природним валлійським акцентом, що зрештою спонукало Макдевітта завершити Едварда як валлійського персонажа з Свонсі, який відповідає культурному фону його актора. Макдевітт радився з батьком Раяна щодо ідей, оскільки той хотів включити деякі розмовні валлійські фрази в діалог гри.
Райан зазначив, що на відміну від більшості персонажів гри, які є вигаданими версіями історичних персонажів, Едвард є оригінальним персонажем. Щоб підготуватися до ролі, Райана попросили прочитати книги, рекомендовані МакДевіттом у рамках їхнього дослідження того періоду часу, оскільки команда розробників гри хотіла уникнути звичайних тропів і архетипів, пов'язаних із зображенням піратства в популярній художній літературі.
Життєпис
Як валлієць, який народився в родині фермерів у 1693 році, Едвард Кенвей походить із низького соціально-економічного становища. У якийсь момент свого життя він закохався в багату дівчину на ім'я Керолайн Скотт. Не підкоряючись волевиявленню батьків, Керолайн залишила комфортне життя, щоб вийти заміж за Едварда. Незадоволений своєю зарплатою на фермі, Едвард швидко став п'яницею з мріями розбагатіти як приватник. Керолайн втратила віру в Едварда і покинула його, приховуючи свою вагітність.
Едвард покинув батьківщину, щоб шукати щастя, спочатку капером, потім піратом. Він був активним у Вест-Індії з 1712 по 1722 роки в останні роки Золотого віку піратства і був відомий своїми близькими стосунками з такими людьми, як Адевале, Чорна Борода, Мері Рід і Енн Бонні . Він командував «Галкою», бригом, який він захопив у іспанського флоту зі скарбами в 1715 році, і ненавмисно втягнувся в пошуки асасинами та тамплієрами стародавнього місця під назвою Обсерваторія, яке Едвард мав намір використати для особистої вигоди. Хоча піратська кар'єра Едварда була в основному успішною, він допоміг створити незалежну піратську республіку в Нассау, він почав розмірковувати про своє життя після краху республіки в 1718 році, а також про смерть багатьох своїх союзників. Зрештою він вирішив приєднатися до Братства асасинів, яке прагнуло зберегти мир і свободу людства, допомогло їм усунути своїх суперників-тамплієрів і запечатати Обсерваторію.
У 1722 році Едварда повідомили про те, що Керолайн померла два роки тому, і про існування його доньки Дженніфер, і він домовився про зустріч з останньою. Через рік він назавжди залишив піратство та переїхав до Лондона з Дженніфер, пожертвувавши «Галку» асасинам . Він використав свої здобуті статки, щоб купити маєток на площі королеви Анни, і взяв на себе обов'язки члена Братства вбивць, згодом став одним із лідерів Британського братства разом із людиною на ім'я Міко. У цей час Едвард познайомився з Тессою Стівенсон-Оклі, дочкою багатого землевласника, і одружився з нею, і народив від неї другу дитину: Хейтема Кенуей . У 1735 році він був убитий у своєму маєтку агентами, які діяли за наказом Реджинальда Берча, одного з його співробітників і, таємно, великого магістра Британського обряду тамплієрів. Після смерті Едварда Берч, скориставшись тим фактом, що Едвард ніколи не розповідав синові про свою справжню приналежність, маніпулював тим, що Хейтам приєднався до тамплієрів. Хоча Хейтам дізнався правду і через багато років убив Бірча з помсти, він вирішив залишитися тамплієром.
Поява
Assassin's Creed IV: Black Flag
У Assassin's Creed IV: Black Flag гравець знайомиться з життям і подвигами Едварда в Карибському басейні та на західному узбережжі африканського континенту в рамках симуляції, яку грає мовчазний герой, який працює аналітиком у Abstergo Entertainment, корпоративному фронті орден тамплієрів у сучасну епоху. Сюжет «Black Flag» розповідає про взаємодію Едварда з вигаданими версіями історичних діячів, які діяли під час Золотого віку піратства, включаючи Стіда Боннета, Вудса Роджерса, Лауреано де Торреса і Аялу, Мері Рід, Чарльза Вейна, Джека Рекхема, Бенджаміна Горніголда, Чорну Бороду., Енн Бонні та Бартоломью Робертс . В альтернативній версії історичних подій, зображених у «Black Flag», Едвард особисто причетний до кількох помітних інцидентів, що відбулися протягом того періоду часу, включаючи заснування Республіки Піратів у Нассау на острові Нью-Провіденс, блокаду Чорною Бородою Чарльз-Тауна у травні 1718 року., битва біля Окракок-Інлет 22 листопада 1718 року та суд над Рідом і Бонні в Порт-Роялі 16 листопада 1720 року .
Дізнавшись про таємниче місце, відоме як Обсерваторія, яке він помилково вважає скарбом житла, що забезпечить йому фінансове життя, Едвард сповнений рішучості забезпечити доступ будь-якою ціною. Він активно уникає вибору сторони назавжди і готовий використовувати можливості як тамплієрів, так і асасинів для досягнення своєї мети. Він починає змінювати свою думку після смерті Ріда, який постійно звертався до сумління Едварда протягом усієї їхньої дружби, і назавжди став на бік Асасинів до кінця своєї піратської кар'єри. У фіналі «Black Flag» він возз'єднується з Дженніфер, дочкою, про яку він навіть не здогадувався, і яка наполягатиме на тому, щоб у дорослому віці використовувати прізвище своєї матері Скотт.
Інші появи
Перша поява Едварда у франшизі Assassin's Creed відбулася в романі 2012 року Assassin's Creed: Forsaken, автором якого є Антон Гілл, який використовує свій псевдонім Олівер Боуден, як батько персонажа цієї точки зору, Гейтема Кенвея . Роман представлений як щоденник Хейтема, який розповідає про події, що привели до остаточної долі Едварда, і служить для подолання розриву в оповіді між «Black Flag» і «Assassin's Creed III», в якому грає нащадок персонажа. Він є центральною темою Assassin's Creed: Black Flag, новелістики відеогри 2013 року, автором якої також є Гілл.
Спадщина Едварда та його особняк служать сюжетною точкою в грі Assassin's Creed Syndicate 2015 року, дія якої відбувається в Лондоні в 1860-х роках, через понад століття після його смерті. Він також фігурує в Dead Men's Gold, сюжетній арці з мобільної додаткової гри 2018 року Assassin's Creed: Rebellion, яка є приквелом до вступної серії Black Flag . Як і в інших героїв серії, наряд Едварда був косметичним варіантом, який можна було розблокувати в більшості наступних випусків, включаючи оновлену версію Assassin's Creed III, випущену в 2019 році.
Ubisoft також згадує персонажа поза серією Assassin's Creed. У грі Watch Dogs: Legion 2020 року статую Едварда можна знайти в підземній гробниці вбивць у Лондоні, як частину неканонічної перехресної події між франшизами Assassin's Creed і Watch Dogs .
Просування та мерчандайз
Спільно з Ubisoft Тодд Макфарлейн і його дизайнерська група McFarlane Toys Design Group розробили обмежену серію статуї Едварда Кенуея, розписану вручну та холодного лиття. Було створено та розповсюджено по всьому світу лише тисячу експонатів, і кожна статуя містить сертифікат автентичності, підписаний Макфарлейном.
Рецепція
Журналісти відеоігор добре сприйняли Едварда Кенуея, який посів високі позиції в кількох рейтингових списках «найкращих персонажів» героїв серії Assassin's Creed . VideoGamer.com зарахував його до найкращих піратів у відеоіграх.
Мет Перслоу з IGN описав Едварда як «справжню секретну зброю» Black Flag, центральний елемент, який об'єднує різні елементи та функції гри, і стверджував, що йому вдається уникнути пасток надмірної залежності від сюжетних пристроїв MacGuffin, як і його попередників. завдяки фокусу розповіді на особистій подорожі Едварда. Він вважав, що минуле персонажа, який став капером, який став піратом, канцелярист, який шукає прибутку, чиє рішення вкрасти мантію члена Асасинів сприяло його виростанню з повстанця до почесного капітана, було «новим поглядом на загальну розповідь серіалу». Андрій Добра з Softpedia інтерпретував заяви Макдевітта про Едварда в інтерв'ю VG247 як ознаку віри в те, що популярність Black Flag здебільшого пояснюється тим, що цей персонаж є незвичайним героєм, який перевершує багато усталених тропів щодо героїв у франшизі. У статті, яка пропонує враження від Assassin's Creed: Valhalla, Джордан Рамі з GameSpot згадав про свій досвід гри з Едвардом у Black Flag, де бойові послідовності часто включали лобове протистояння ворогів і що Едвард вирішує багато своїх проблем, як пірат. це дає змогу максимально використати інструменти вбивці. Еван Столворт Карр з The Daily Californian визнав Едварда Кенуея «дуже цікавим персонажем», який демонструє «харизматичну та відверту особистість» для свого піратського персонажа. З іншого боку, Карр висловив думку, що він погано вписується в історію серіалу, що, на його думку, зрештою зашкодило сюжету Black Flag. Стівен Тотіло вважав, що, незважаючи на те, що сюжет, пов'язаний із дружиною, яку він залишив, чудово окупився на завершення, Едвард — «головна роль, яку можна забути», а його образ персонажа «неглибокий».
Кінцева послідовність «Black Flag» отримала похвалу за зображення розвитку персонажа Едварда. Том Філліпс з Eurogamer визнав, що це «напрочуд зрілий висновок для серіалу про колоти людей ножем у шию», оскільки Кенвей нарешті кидає піратське життя, щоб оселитися зі своєю нововідкритою дочкою, і що для цього потрібно було повністю оповідання про Black Flag, де його досвід смерті всіх його близьких друзів і коханих спонукає його прийняти розумне рішення щодо свого життя. Ерік Кейн з Forbes визнав останні моменти «Black Flag» «напрочуд красивими», описавши фінал як «дивно сумне та спокутне» споглядання втрати персонажа, яке переходить у його розмову з дочкою, яка є водночас грайливою та жалюгідною. .
Аналіз
Нік Дінікола з Pop Matters вважав наративний підхід Black Flag цікавим, оскільки його головний герой не стає офіційним членом Brotherhood of Assassins до кінця гри; натомість історія досліджує обидві сторони довготривалого конфлікту асасинів і тамплієрів з точки зору байдужого головного героя та дозволяє гравцям краще зрозуміти кодекс поведінки асасинів, оскільки Едвард поступово стає прихильним до їхньої справи та визнає, що їхня віра є «початком мудрості». У своїй статті, в якій досліджується репрезентація жіночих персонажів у серії Assassin's Creed, опублікованій Університетом Св. Марії в Міннесоті, Стівен Дж. Фішберн описав Едварда Кенуея як «найбільшою мірою втілює ідеал мужності та чоловіка, який сам себе створив». інші головні герої-чоловіки серіалу, і зазначив, що «наслідки його безвідповідальності насправді відчувають лише ті, хто його оточує», оскільки він досі вважається «героєм Black Flag». У статті, яка аналізує культурне зображення піратства у відеоіграх, Ойген Пфістер сказав, що зображення піратів як повстанців, а не революціонерів у Black Flag є історично достовірним. Пфістер зазначив, що хоча Едвард здебільшого діє етично та дотримується власного кодексу поведінки, намагаючись чинити «правильно», він стає «джентльменом удачі» за власним бажанням, і що ще важливіше, він не шукає спокути за свої насильницькі дії, коли справа доходить до дослідження та полювання на жертв. Це підкріплюється ігровою механікою, яка заохочує постійні грабунки та набіги на торговельні кораблі, щоб покращити продуктивність флагмана Едварда, і не дає персонажу «жодного стимулу розмірковувати про можливість знову стати чесною людиною».
Примітки
Вигадані чоловіки
Вигадані валлійці
Вигадані наймані вбивці
Вигадані пірати
Вигадані капітани
Вигадані ножові бійці
Вигадані метальники ножів
Вигадані бійці з вогнепальною зброєю
Персонажі відеоігор, що з'явилися 2012
Персонажі Assassin's Creed
Вигадані злочинці у відеоіграх
Вигадані стрільці у відеоіграх
Вигадані жертви вбивств
Чоловічі персонажі у відеоіграх
Вигадані втікачі з в'язниць
|
55111766
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Cycas%20riuminiana
|
Cycas riuminiana
|
Cycas riuminiana, commonly known as the Arayat pitogo or simply pitogo, is a species of cycad endemic to Luzon, Philippines. It is also locally known as bayit in Tagalog and sawang in Ilocano, among other names.
Distribution
There are five subpopulations of Cycas riuminiana.
Pampanga province, near Mount Arayat
Bataan province, near Morong and Bagac
Batangas province, near Lobo
Isabela province, near Mount Dipalayag
Aurora province, near Baler
Uses
Young curled-up fronds of C. riuminiana are edible and can be cooked as vegetables. The ripe seeds are poisonous, but they can be crushed and soaked in water several times to remove the toxins before being dried and processed into a flour-like substance used for making small cakes or gruels.
See also
Cycas circinalis
Cycas rumphii
References
riuminiana
Endemic flora of the Philippines
Flora of Luzon
|
1664644
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%84%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%83
|
Афонсу
|
Афонсу ([ефонсу]; стара орфографія — Affonso) — чоловіче особове ім'я. Використовується переважно в країнах, що говорять португальською мовою (Португалія, Бразилія, Ангола тощо). Походить від готського імені Адальфунс («шляхетний, сміливий»). Інші форми — Альфонсо (в іспаномовних країнах), Альфонс (в німецькомовних країнах) тощо.
Особи
Королі
Афонсу I:
Афонсу I — король Португалії (1139—1185).
Афонсу I — король Конго (1456—1542/1543).
Афонсу II:
Афонсу II — король Португалії (1211—1223).
Афонсу II — король Конго (1561).
Афонсу III — король Португалії (1248—1279).
Афонсу IV — король Португалії (1325—1357).
Афонсу V — король Португалії (1438—1477, 1477—1481).
Афонсу VI — король Португалії (1656—1683).
Принци
Афонсу Португальський (1475–1491)
Афонсу Португальський (1526)
Афонсу Португальський (1566)
Інфанти. Магнати
Афонсу (1263—1312) — сеньйор Порталегре, син Афонсу ІІІ.
Афонсу — кардинал, архієпископ Лісабонський (1523—1540).
Афонсу I Браганський — герцог Браганський (1442—1461).
Афонсу II Браганський — герцог Браганський (1656—1683), згодом — король Афонсу VI.
Афонсу Оренський — граф Оренський (1422—1460), маркіз Валенський (1451—1460).
Афонсу Португальський — великий магістр госпітальєрів (1202—1206).
Афонсу Португальський — спадкоємець престолу (1390—1400).
Афонсу Португальський — принц Португальський (1475—1491).
Афонсу Португальський — принц Португальський (1526).
Афонсу Браганський
Афонсу I Браганський — герцог Браганський (1442—1461).
Афонсу II Браганський — герцог Браганський (1656—1683), згодом — король Афонсу VI.
Афонсу Браганський — граф Оренський (1422—1460), маркіз Валенський (1451—1460).
Афонсу Португальський
Королі
Інші
Клірики
Афонсу Коррейя — єпископ Гуардський і Сеговійський.
Інші
Афонсу Длакама — мозамбіцький політик.
Афонсу Пена — президент Бразилії (1906—1909).
Афонсу де Албукерке — португальський конкістадор.
Примітки
Чоловічі імена
Португальські імена
|
1348131
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Землянський
|
Землянський
Землянський — селище, Інжавінський район, Тамбовська область
Землянський — селище, Соль-Ілецький міський округ, Оренбурзька область
Землянський Валентин Олександрович— співак, колишній соліст-вокаліст Донецького державного академічного театру опери та балету
Див. також
Землянський провулок
|
1631669
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%BE%D1%81%20%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%81
|
Ніколаос Стратос
|
Ніколаос Стратос (1872–1922) — прем'єр-міністр Греції упродовж кількох днів у травні 1922 року.
Життєпис
Народився 1872 року в селі Лоутро (Етолія і Акарнанія). Вперше був обраний до грецького Парламенту 1902. 1909 року отримав пост міністра внутрішніх справ у кабінеті Кіріякуліса Мавроміхаліса. 1911 був обраний головою Парламенту.
1922 Греція переживала важкі часи, що стало наслідком провалу кампанії в Малій Азії. Тогочасний прем'єр, Дімітріос Гунаріс, втратив довіру та подав у відставку 16 травня, а король Костянтин I доручив Стратосу сформувати новий уряд. Стратос довго на посту глави уряду не протримався та за кілька днів передав владу Петросу Протопападакісу.
15 листопада того ж року Стратоса було страчено за вироком трибуналу за державну зраду, фактично — за поразку у греко-турецькій війні.
Примітки
Джерела
Міністри закордонних справ Греції
Міністри внутрішніх справ Греції
Міністри національної оборони Греції
|
7002889
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1997%E2%80%9398%20Vyshcha%20Liha
|
1997–98 Vyshcha Liha
|
1997–98 Vyshcha Liha
The 1997–98 Vyshcha Liha season was the 7th since its establishment. FC Dynamo Kyiv were the defending champions.
Teams
Promotions
Metalurh Donetsk, the champion of the 1996–97 Ukrainian First League – (debut)
Metalurh Mariupol, the third-place runner-up of the 1996–97 Ukrainian First League – (debut)
Renamed
In a winter break Zirka-NIBAS Kirovohrad changed its name to Zirka Kirovohrad.
Location
Managers
Changes
League table
Results
Top goalscorers
See also
1997–98 Persha Liha
1997–98 Druha Liha
1997–98 Ukrainian Cup
External links
ukrsoccerhistory.com - source of information
Ukrainian Premier League seasons
1997–98 in Ukrainian association football leagues
Ukra
|
4940164
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%81%D1%96%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%81%D0%BA%D1%83%D0%BF%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%8C%2020h-21h
|
Список розсіяних зоряних скупчень 20h-21h
|
Список розсіяних зоряних скупчень 20h-21h
Цей список містить розсіяні зоряні скупчення, які належать до Чумацького Шляху та розташовуються в секторі α=20h-21h. Список створений на основі бази даних WEBDA. Цей список та аналогічні йому є частиною статті Список розсіяних зоряних скупчень. Сама ж стаття розділена на 24 частини для оптимізації. Список є відкритими, оскільки щороку відкривають нові зоряні скупчення.
Умовні позначення та скорочення
Назва — власна назва скупчення або його номер за каталогом NGC, IC, Мессьє або іншим;
АН (Альтернативна назва) — інша загальновживана назва скупчення або його номер за каталогом NGC, IC, Мессьє;
α — пряме піднесення;
δ — схилення;
l — галактична довгота;
b — галактична широта;
d — відстань у парсеках;
t — вік скупчення в мільйонах років;
E(B-V) — показник кольору;
Сузір'я — одне з 88 сучасних сузір'їв, на «території» яких розташовується скупчення;
Фото — зображення скупчення, зроблене наземними або космічними обсерваторіями.
Список
Див. також
Список розсіяних зоряних скупчень
Список кулястих зоряних скупчень
Джерела
|
4737938
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D1%80%D1%8F%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%86%D1%96
|
Гарячинці
|
Гарячинці — колишнє село, яке розташовувалося у долині річки Калюс, північніше Калюса, належало до Новоушицького району Хмельницької області.
У 1981 році затоплене при створенні Дністровського водосховища. Підпір від водосховища затопив долину Калюса на 10 км на північ, це призвело до затоплення території села.
Історія
За даними видання «Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи» (1885): «Гарячинці — колишнє власницьке село при річці Калюс, 558 осіб, 94 дворових господарств, православна церква, заїжджий будинок, 3 водяних млини». Входило до складу Калюської волості Ушицького повіту Подільської губернії.
1923 року територія Калюської волості ввійшли до складу Калюського району. Після ліквідації Калюського району 3 червня 1925 року ця територія ввійшла до складу Новоушицького району. Підпорядковувалися Куражинській сільській раді
У зв'язку з будівництвом Дністровського гідровузла рішенням Хмельницького облвиконкому від 27 жовтня 1981 року село Гарячинці виключено з облікових даних.
Джерела
Затоплені населені пункти України
Кам'янець-Подільський район
Зона затоплення Дністровського водосховища
Дністровське водосховище
|
765665
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B4%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B4%20%D0%9B%D1%8C%D1%8E%D1%97%D1%81
|
Едвард Льюїс
|
Едвард Льюїс
Едвард Б. Льюїс (20 травня, 1918, Вілкс-Беррі, Пенсільванія — 21 липня, 2004) — американський генетик, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини 1995 року «за відкриття, що стосуються генетичного контролю на ранній стадії ембріонального розвитку».
Біографія
Едвард Льюіс народився 20 травня 1918 року в невеликому місті північно-східної Пенсільванії Уїлкс-Беррі. Закінчив Університет Міннесоти в 1938 році, де і почав свої генетичні дослідження фруктової мушки Drosophila melanogaster . В 1942 році захистив дисертацію в Каліфорнійському технологічному інституті. Під час Другої світової війни служив метеорологом у військово-повітряних силах США. У 1946 році повернувся в Каліфорнійський технологічний інститут інструктором. В 1956 році став професором біології, а в 1966 — почесним професором біології Томаса Моргана.
Науковий внесок
Роботи Льюїса в області генетики розвитку, виконані на одному із класичних модельних організмів генетики Drosophila, заклали основу сучасного розуміння універсальних еволюційно-закріплених правил, що контролюють розвиток тварини. Льюїс розробив комплементаційний тест у генетиці, за допомогою якого можна показати, чи знаходяться мутації, що викликають однаковий фенотип в одному і тому ж, або у різних генах. Його основна книга, яка включила основні наукові досягнення, вийшла в 2004 році «Гени, розвиток і рак».
Нагороди
1983 — медаль Томаса Ханта Моргана
1987 — премія Міжнародного фонду Герднера
1989 — премія Фонду Вольфа з медицини
1990 — Національна наукова медаль США
1991 — Премія Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідження
1992 — нагорода Луїса Гросс Хорвіца
1995 — разом із Крістіною Нюсляйн-Фольхард та Еріком Вішаусом отримав Нобелівську премію з фізіології або медицини 1995 року «за відкриття, що стосуються генетичного контролю на ранній стадії ембріонального розвитку».
Додаткова література
Див. також
Крістіана Нюсляйн-Фольхард
Ерік Вішаус
Комплементаційний тест
Список вчених-ембріологів
Примітки
Посилання
Автобіографія на Нобелівському сайті
Лауреати премії Вольфа з медицини
Нагороджені Національною медаллю науки США
Генетики США
Ембріологи США
Випускники Каліфорнійського технологічного інституту
|
1649098
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D1%82%D0%BA%D0%B8%20%28%D0%92%D1%96%D0%BB%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Вутки (Вілейський район)
|
Вутки (Вілейський район)
Вутки — село в складі Вілейського району Мінської області, Білорусь. Село підпорядковане Іжовській сільській раді, розташоване в північній частині області.
Історія
У 1921–1945 роках село знаходилось у Польщі, у Вільнюськім воєводстві, Вілейського повіту, у гміні Ілля, з 1932 у гміні Войстом.
Населення
1921 рік — 105 людини, 18 будинків.
1931 рік — 86 людини, 18 будинків.
Джерела
«Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя.» Т.6, Менска вобласьць/С. В. Марцэлеў; Рэдкалегія: Г. П. Пашкоў (галоўны рэдактар) і інш. — Мн.: Белэн
Посилання
Інформація про Вілейський район
Каталог сіл Вілейського району
Села Мінської області
Населені пункти Вілейського району
|
13171992
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lobera%20de%20Onsella
|
Lobera de Onsella
|
Lobera de Onsella (in Aragonese: Lobera d'Onsella) is a municipality located in the province of Zaragoza, Aragon, Spain. According to the 2004 census (INE), the municipality has a population of 62 inhabitants.
References
Municipalities in the Province of Zaragoza
|
3052605
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%83
|
Ісламський банк розвитку
|
Ісламський банк розвитку, ІБР — міжнародна фінансова організація, розташована в Джидді (Саудівська Аравія).
Історія
Засновано 18 грудня 1973 на першій конференції міністрів фінансів країн-учасниць Організації Ісламського співробітництва. Розпочав свою діяльність 20 жовтня 1975.
Офіційною мовою є арабська, проте англійська і французька також використовуються як робочі мови.
Ісламський банк розвитку має статус спостерігача в Генеральній Асамблеї ООН.
На сьогодні Ісламський банк розвитку перетворився на групу з 5 організацій:
власне Ісламський банк розвитку
Ісламська корпорація розвитку приватного сектору (Islamic Corporation for the Development of the Private Sector (ICD))
Ісламська корпорація страхування інвестицій та експортних кредитів (Islamic Corporation for the Insurance of Investment & Export Credit (ICIEC))
Ісламський інститут досліджень та підготовки кадрів (Islamic Research and Training Institute (IRTI))
Міжнародна ісламська торгово-фінансова корпорація (International Islamic Trade Finance Corporation (ITFC))
Капітал банку
Базовою грошовою одиницею є «ісламський динар» (код валюти XID або ISD), який дорівнює одному SDR (див. також золотий динар). Власний капітал банку становить 15 млрд ісламських динарів. Його утворено за рахунок внесків країн-засновників, основними з яких є (станом на серпень 2015):
Саудівська Аравія (26.57 %)
Алжир (10.66 %)
Іран (9.32 %)
Єгипет (9.22 %)
Туреччина (8.41 %)
Об'єднані Арабські Емірати (7.54 %)
Кувейт (7.11 %)
Пакистан (3.31 %)
Лівія (3.31 %)
Індонезія (2.93 %)
Напрямки роботи
Банк здійснює свою діяльність, ґрунтуючись на законах і принципах шаріату. Ісламський банку розвитку бере участь у фінансуванні проектів економічного і соціального розвитку в країнах-членах.
Значні проекти банку:
Міст в провінції Гао (Малі). Ще кілька років тому, щоб перетнути річку Нігер в Гао було можливо лише поромом, який не завжди працював. Це гальмувало прогрес і зростання торгівлі. Міст з'єднав колись ізольовані області у східній частині з іншими територіями Малі.
ГЕС Kandadji в Нігері, гребля якої висотою до 28 метрів та довжиною 8,5 км надасть можливість для іригації 45 тисяч гектарів земель у цій пустельній країні.
Теплова електростанція ТЕС Gorou Banda на заході Нігеру, стала найпотужнішою станцією в країні.
Теплова електростанція ТЕС Сафі на атлантичному узбережжі Марокко.
Теплова електростанція ТЕС Балінг в Малі, стала найпотужнішою станцією в країні.
Відрізок міжнародної залізниці Казахстан — Туркменістан — Іран на території Туркменістану (Берекет — Етрек).
Членство
Членами Ісламський банк розвитку станом на 2019 рік є 57 держав. Основні вимоги для прийняття в члени банку — участь в Організації Ісламського співробітництва, сплата членського внеску у капітал банку і дотримання правил, процедур, строків, прийнятих Радою директорів банку.
</div>
Див. також
SWIFT
CIPS
Примітки
Посилання
Офіційний сайт групи Ісламського банку розвитку
Єгоров А. В. «Міжнародна фінансова інфраструктура», М.: Лінор, 2009. ISBN 978-5-900889-28-3
Банки
Міжнародні фінансові організації
Засновані в Саудівській Аравії 1975
|
578830
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Voskhod%20motorcycle
|
Voskhod motorcycle
|
Voskhod motorcycle
Voskhod is the name of several types of motorcycles produced at the Degtyaryov Plant in the Russian town of Kovrov since 1965.
All Voskhod motorcycles had a single-cylinder two-stroke engine with a displacement of 175 cm3.
Between 1973 and 1979 Voskhod was one of the makes marketed by SATRA in the United Kingdom as Cossack motorcycles.
The Voskhod was introduced in 1957. For many this was a luxury model of the Minsk (125cc) K-55. In 1964 the Voskhod was made in a racing version.
In popular culture
In Ken Follett's The Edge of Eternity – The Century Trilogy 3, this is the motorcycle owned by character Dmitri Dvorkijn (Dimka). Early on in the book, Dmitri rides it when he is saving his sister Tanja in 1961. The Voskhod is presented here as a motorcycle for the privileged.
Sources
Degtyarev Plant products
Motorcycles of the Soviet Union
Motorcycles introduced in the 1960s
Soviet brands
Motorcycles of Russia
Two-stroke motorcycles
|
462050
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Minister%20for%20Foreign%20Affairs%20%28Sweden%29
|
Minister for Foreign Affairs (Sweden)
|
Minister for Foreign Affairs (Sweden)
The Minister for Foreign Affairs is the foreign minister of Sweden and the head of the Ministry for Foreign Affairs.
The current Minister for Foreign Affairs is Tobias Billström of the Moderate Party.
History
The office was instituted in 1809 as a result of the constitutional Instrument of Government promulgated in the same year. Until 1876 the office was called Prime Minister for Foreign Affairs (commonly known as utrikesstatsminister), similar to the office of Prime Minister for Justice. The Prime Minister for Foreign Affairs initially served as head of the Cabinet of Foreign Mail Exchange at the Royal Office. Following the ministry reform in 1840, the Prime Minister for Foreign Affairs became head of the newly instituted Ministry for Foreign Affairs. In 1876 the office proper of Prime Minister of Sweden was created and at the same time the Prime Minister for Foreign Affairs was nominally demoted to a mere Minister. The holder of the office did however continue to be styled as "Your excellency", until 1974 when the new Instrument of Government came into force. Before the parliamentary breakthrough in the early 20th century, that title had been granted exclusively to members of the most prominent noble families.
Office holders
Prime Ministers for Foreign Affairs (1809–1876)
Ministers for Foreign Affairs (1876–present)
Parties
Status
Timeline
Statistics
See also
State Secretary for Foreign Affairs (Sweden)
References
External links
https://web.archive.org/web/20120506050731/http://www.sweden.gov.se/sb/d/2059
Lists of political office-holders in Sweden
Sweden diplomacy-related lists
Lists of foreign ministers
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.