url
stringlengths 34
301
| title
stringlengths 0
255
| download_url
stringlengths 0
77
| filepath
stringlengths 6
43
| text
stringlengths 0
104k
⌀ |
|---|---|---|---|---|
https://svitppt.com.ua/biologiya/imunitet2.html | "Імунітет" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/47/c81bf60fe5722b968c323f1da77cfe32.pptx | files/c81bf60fe5722b968c323f1da77cfe32.pptx | Імунітет
Підготувала
учениця 9-В класу
Кошина Анна
Імунітет (від лат. імунітас - звільнення від будь-чого) - це здатність організму захищати власну цілісність, біологічну індивідуальність і сталість внутрішнього середовища.
Розрізняють дві форми імунітету:
неспецифічний
специфічний
та два види імунітету:
природний
штучний
Імунна система
Імунна система виникла з появою багато-клітинних організмів і розвивалась як чинник сприяння їхньому виживанню. Вона об'єднує органи і тканини, які забезпечують захист ор-ганізму від генетично чужорідних клітин або речовин, які надходять з навколишнього сере-довища чи утворюються в організмі.
За організацією і механізмами функціону-вання вона подібна до нервової системи. Обидві системи представлені центральними і периферичними органами, здатними реагу-вати на різні сигнали, мають велику кількість рецепторних структур, специфічну пам'ять. До центральних органів імунної системи від-носять червоний кістковий мозок, тимус, до периферичних - лімфатичні вузли, селезінку, мигдалики, апендикс.
Імунна система
Центральне місце серед клітин імунної системи посідають різноманітні лімфоцити: Т-лімфоцити (формуються в тимусі) і В-лімфоцити (у лімфатичних вузлах). При контакті з чужорідни-ми тілами (антигенами) за їхньою допомогою імунна система здатна забезпечувати різні форми імунної відповіді:
утворення специфічних антитіл крові (гуморальний імунітет); збільшення кількості Т-лімфоцитів, здатних до вибіркового реагування з даним антигеном (клітинний імунітет);
утворення Т- і В-лімфоцитів «імунологічної пам'яті», які при повторній зустрічі з антигеном здатні до швидкої і сильної відповіді;
формування імунологічної толерантності, яка проявляється у вибірковій відсутності відповіді на даний антиген при повторній зустрічі з ним;
виникнення алергії - підвищеної чутливості до специфічного антигену.
Неспецифічний імунітет
Неспецифічний імунітет - це форма імунітету, який здійснюється різними речовинами, що їх виділяють спеціальні залози шкіри, травної і дихальної систем, а також лейкоцита-ми за допомогою фагоцитозу та білком-інтерфероном. Вони діють на всі мікроорганізми, незалежно від їхньої природи.
Захисні функції лейкоцитів відкрив І. І. Мечников – видат-ний російський учений, який тривалий час працював на те-ренах сучасної України. Сво-їми дослідами він довів, що до враженої мікроорганізма-ми тканини надходить велика кількість лейкоцитів.
Ілля Ілліч Мечников
Лейкоцити містять травні ферменти, які розщеплюють клітини мікроорганізмів. Гній, що утворюється в тканинах при запален-нях, - це скупчення мертвих лейкоцитів. У плазмі крові міститься спеціальний білок, який утворюється у відповідь на вторгнення вірусів та деяких мікроорганізмів (інтерферон). Пригадаємо, що чужорідні для організму хімічні речовини, живі організми, що здатні спричинити імунну реакцію, називають антигенами.
Неспецифічний імунітет
Такі лейкоцити І. І. Мечников назвав фагоцити (клітини-пожирачі). Вони знищують будь-які види мікроорганіз-мів і чужорідні білки, тому їх назвали неспецифічними. Процес поглинання та перетравлення мікроорганізмів називають фагоцитозом.
Фагоцит знищує бактерію
Специфічний імунітет
Специфічний імунітет - це форма імунітету, коли організм здатний розпізнавати і знищува-ти тільки певний вид мікроорга-нізмів. Його забезпечують Т-лім-фоцити та антитіла. Т-лімфоци-ти утворюються у вилочковій за-лозі (тимусі). Тому їх назвали тимус-залежними, або
Т-лімфоцитами. Зустрівшись з мікроорганізмами, вони «запам'ятовують» їхню будову і передають інформацію про цей тип мікроорганізмів наступним поколінням Т-лімфоцитів. Отже, Т-лімфоцити захищають організм від тих мікроорганізмів, яких вони запам'ятали.
Т-лімфоцити
Специфічний імунітет
Особливий вид лейкоцитів, які містяться не тільки в крові, а й у лімфі, виробляють антитіла. Вони постійно відновлюються в організмі спеціальними клітинами, що тривалий час захищає організм від повторних інфекційних захворювань.
Потрібно розрізняти клітинний і гуморальний механізми імунітету. Механізм клітинного імунітету - знищення шкідливих чинників клітинами - фагоцитами і Т-лімфоцитами, а гуморального - спеціальними речовинами (білками), які містяться в крові, - антитілами та інтерфероном. Отже, фагоцити і Т-лімфоцити забезпечують клітинний імунітет, а білки крові (антитіла, інтерферон) - гуморальний.
Природний імунітет
Природний імунітет поділяють на вроджений і набутий.
За вродженого імунітету антитіла в організмі присутні з дня народження, тобто успадковані від батьків.
Набутий імунітет виробляється в процесі життя після перенесення інфекційних захворювань. Перехворівши на коклюш, кір, вітряну віспу, людина, зазвичай, не хворіє на ці хвороби повторно.
Штучний імунітет
Для запобігання захворюванню на інфекційні хвороби та їхнього лікування виробляють штучний імунітет. Він буває активним і пасивним.
Активний штучний імунітет виникає внаслідок профілак-тичного щеплення (вакцинації) - введення в організм вакцини (ослабленої або вбитої культури мікроорганізмів), на дію якої виробляються антитіла, як і при перенесенні хвороби. Нап-риклад, після щеплення організм людини успішно протистоїть таким хворобам, як дифтерія, туберкульоз, поліомієліт та інші. Активний імунітет триває багато років.
Штучний імунітет
Пасивний штучний імунітет виникає після лікувального щеплення - введення в організм сироватки, яка містить готові антитіла. Її вводять тоді, коли потрібна негайна допомога. При введенні лікувальних сироваток антитіла в організмі не утворюються. Такий імунітет діє недовго - кілька місяців. Лікувальну сироватку одержують з плазми крові тварини або людини, що перехворіли на відповідну інфекційну хворобу.
На жаль, імунітет утворюється не до всіх хвороб. На такі хвороби, як ангіна, бронхіт люди можуть хворіти багато разів,
Дякую
за увагу! |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kalina1.html | Калина | https://svitppt.com.ua/uploads/files/63/547f30c8c23726edf865944edafd15ec.pptx | files/547f30c8c23726edf865944edafd15ec.pptx | Олекс Петрович Стороженко
Презентацію Підготував Учень 7 класу
Муковоз Назарій
Олекса Петрович Стороженко Народився 24 листопада 1806, с. Лісогори, Чернігівська область, помер 18 листопада 1874, в м.Берестя (тепер Білорусь). Український письменник, етнограф, драматург.
Козацький рід Стороженків відомий з XVII ст.; відомості про його представників є в гетьманських універсалах і документах Генеральної військової канцелярії XVIII ст. Предків письменника можна знайти серед прилуцьких полковників, ічнянських і повстинських сотників, вони володіли чималими маєтками в Україні, зокрема на Полтавщині.
Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщині. Дані про освіту письменника дослідники подають різні. Так А. Іщук зазначає, що Олекса Стороженко з молодих літ навчався у військовій школі. Коли йому минуло 18 років, він пішов на військову службу і майже не жив у рідних місцях, де народився і провів свої дитячі роки.
Спочатку хлопець одержав домашню освіту, а потім учився в «шляхетному пансіоні при Слобідсько-Українській губернській гімназії в м. Харкові. З виданого О.Стороженку атестату видно, що в гімназії він вивчав російську, французьку, німецьку, латинську мови, російську словесність, загальну й російську історію, географію, і виявив “чудові“ успіхи
Пам'ятною для Стороженка була зустріч із молодим Миколою Гоголем. Про цю зустріч, що відбулася на Полтавщині десь у 1820-х, Стороженко розповів з багатьма цікавими подробицями у своєму творі «Спогад».
р
У поході 1849 в Угорщину; він був контужений.
З 1824, протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі, О. Стороженко пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу. Буваючи з полком у різних місцях, в тому числі в Україні, виконуючи різні доручення, зокрема пов'язані з відбором коней для армії, нерідко переїздив із однієї місцевості в іншу, завдяки чому мав можливість вивчати життя й побут селянства Південної України, зустрічався з колишніми січовиками. Цей життєвий матеріал став основою багатьох його творів
У 1857 — на сторінках російських журналів і газет з'явилося ім'я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки». 1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в журналі «Основа». 1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х рр. 1864 — О. Стороженка перевели в у польсько-литовський край — м. Вільно. Там він був у розпорядженні одіозного генерал-губернатора Північно-Західного краю М. Муравйова. Ця служба відбилася на творах письменника, оприлюнених у «Віснику Західної Росії», — вони були тенденційні, спрямовані проти польського та білоруського національно-визвольного руху 1863–1864 років.
До смерті письменника спричинилася прикра пригода. Повертаючись одного разу пізнього жовтневого вечора додому, Стороженко впав із кладки в холодну воду, пошкодив ногу, застудився і незабаром помер.
а
Найвідоміші твори:
Гуморески:
1)"Вуси"
2)"Голка"
П'єси:
1)"Гаркуша"
Повісті:
1)"Марко Проклятий"
Міфологічний твір:
1)"Закоханий чорт"
І найвідоміший твір - Брати- близнюки
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-pavukopodibni1.html | "Клас Павукоподібні" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/47/4fed2a5f3e12d24d4c8e7daeba0e384e.pptx | files/4fed2a5f3e12d24d4c8e7daeba0e384e.pptx | Клас Павукоподібні
Підготувала
учениця 8-В класу
Кошина Анна
Клас павукоподібні - хижі безхребетні тварини, відносяться до типу членистоногі. За своєю будовою клас павукоподібні нагадують ракоподібних тварин, але все-таки відрізняються від них рядом ознак, які утворилися через перехід павукоподібних тварин від водного до наземного способу життя.
Сучасні павукоподібні представлені наземними формами, які походять від водяних членистоногих, які спочатку заселяли моря. Щоб пристосуватися до наземного способу існування, павукоподібні повинні були: здійснити зміну органів дихання; максимально зменшити випаровування води з поверхні тіла; перейти на нові об'єкти живлення.
Основні особливості організації, що забезпечили пристосування павукоподібних до життя на суходолі:
поява «легенів» і трахей — органів дихання атмосферним киснем;
воскові виділення кутикули, які перешкоджають випаровуванню води;
зменшення розмірів тіла для обмеження числа линьок;
розвиток копулятивних органів і внутрішнього запліднення.
Зовнішня будова
Головогруди зверху вкриті міцним щитом, на
передньому краї якого розташовані прості очі,
зазвичай їх чотири пари. Хеліцери закінчуються
рухомим кігтиком і слугують для вбивання,
утримання та розривання здобичі, а також
захисту від ворогів. Ногощупальця рясно вкриті
чутливими щетинками. Ними павук обмацує й
перегортає здобич, очищує хеліцери після
споживання їжі тощо. У самок ці кінцівки беруть участь і в побудові кокона.
Павуки, які будують ловильну сітку, мають на лапках ходильних ніг особливі міцні вигнуті та зазубрені кігтики. Досить часто на верхівкових члениках ніг розташовані особливі волоски, здатні виділяти клейкий секрет для прикріплення до поверхонь.
Черевце - задній відділ тіла, всі сегменти якого часто зростаються між собою. На нижньому боці черевця відомого всім павука-хрестовика помітні отвори органів дихання: легеневих мішків і трахей. У передній частині нижнього боку черевця розташовані статеві отвори, а на його верхівці - три пари павутинних бородавок. На них є численні отвори - протоки павутинних залоз.
Головогруди та черевце з’єднані між собою за допомогою тоненького стебельця. Воно надає черевцю рухливості.
Нервова система
Нервова система павукоподібних представлена головогрудною нервовою масою, утвореною в результаті злиття гангліїв нервового ланцюжка та їхньою переважною концентрацією в головогруди; а також підглотковими нервовими вузлами, з'єднаними з головогрудною масою короткими конективами. До органів чуття відносяться прості очі і чуттєві щетинки, розкидані по всьому тілу. Останні сконцентровані переважно біля рота, на хеліцерах, педіпальпах і ходильних кінцівках, а також біля павутинних бородавок. Павуки відрізняються великою
чутливістю, вони сприймають
найменші коливання повітря і можуть
реагувати на незначні коливання
павутини і звукові сигнали.
Травна система
Більшість павукоподібних — хижаки, пристосовані до живлення напіврідкою їжею. Травлення у багатьох павукоподібних відбувається в два етапи: 1) зовнішнє, 2) внутрішнє (кишкове). Спіймана здобич убивається отрутою, покриви жертви розриваються
і всередину вводяться травні соки. Потім
розріджений вміст жертви всмоктується.
Для цього слугує забезпечена м'язами
глотка, яка переходить у тонкий страво-
хід і далі, — у сисний шлунок. Вирости
кишівника утворюють печінку, клітини якої
виділяють травні ферменти.
Тобто травна система павука складаеть-
ся з рота, глотки, стравоходу, смокталь-
ного шлунка, кишки із сліпими вироста-
ми, слинної залози та печінки. У павука є практично всі форми травлення: поза організмом (під впливом соку отруйних залоз), порожнинне, або позаклітинне (в порожнині травного апарату під дією його травних соків), і внутрішньоклітинне (після всмоктування їжі в клітину). Павуки - ненажерливі хижаки, але можуть тривалий час голодувати.
Усі павукоподібні мають органи повітряно-
го дихання. Навіть ті з павукоподібних, які
вторинно переселилися у воду, дихають
атмосферним повітрям. Дихальна
система представлена "легенями" або
трахеями. Ті й інші відкриваються назовні
отворами — стигмами на боках члеників. У
легеневих мішках розташовані численні
листкоподібні складки, в яких є кровоносні
капіляри. Легені павукоподібних гомологічні
зябрам ракоподібних. Трахеї —це система
розгалужених трубочок, які підходять безпо-
середньо до всіх органів, де і здійснюється тканинний газообмін. «Легені» павукоподібних недосконалі, випаровують багато води, тому легеневі форми (деякі павуки, скорпіони) змушені жити в місцях, насичених вологою,— у підстилці тропічного лісу, ґрунті, норах. У вищих павуків виникають трахеї (за ступенем розвитку вони примітивніші за трахеї комах). Деякі павуки мають і «легені», і трахеї. Кліщі завдяки малим розмірам пристосувалися до поглинання кисню всією поверхнею тіла.
Дихальна система
Кровоносна система
Кровоносна система складається із серця, яке знаходиться на спинній частині черевця, і судини, по якій кров рухається від серця до передньої частини тіла. Оскільки кровоносна система незамкнена, то в серце кров повертається із змішаної порожнини тіла (міксоцелю), де вона омиває легеневі мішки і трахеї, збагачуючись на кисень.
Кровоносна система найскладніша у скорпіонів і павуків, у яких дихання легеневе. У цих тварин кровоносна система подібна до такої в ракоподібних. На спинному боці головогрудей розташоване серце, від якого відходять великі кровоносні судини.
Простіша будова кровоносної сис-
теми у павукоподібних, які дихають
трахеями. Найпростіша кровоносна
система у кліщів: у них її може не
бути зовсім або вона складається з
мішкоподібного серця і пари остій
(отворів).
Видільна система
Основними органами виділення є
пальцеподібні вирости - мальпігієви
судини, в яких накопичуються про-
дукти життєдіяльності (екскрети).
Вони розташовуються в місці пере-
ходу середньої кишки в задню і з
однієї сторони відкриваються в прос-
віт кишечнику, а з інший сліпо замк-
нені. Крім того, є видозмінені мета-
нефрідії – так звані коксальні залози.
Речовини, що виділяються, заздале-
гідь зневоднюються, щоб уникнути
втрати води.
Розмноження
Статева система представлена парними статевими залозами: у самців – сім’яниками, у самок - яєчниками. Функцію копулятивних органів можуть виконувати кінцівки: хеліцери та педіпальпи. Запліднення в павукоподібних зовнішньо-внутрішнє. Самці або відкладають сперматофор, який самки захоплюють краями статевого отвору, або вводять сперму за допомогою копулятивних органів у статеві шляхи самок. Самки відрізняються агресивністю і більш великими розмірами тіла. Вони часто поїдають самців під час або після копуляції. Одні види павукоподібних відкладають яйця, з яких виходять цілком сформовані молоді особи, іншим
притаманне живородіння. У життєвому циклі павуко-
подібних (за винятком кліщів) відсутня личинкова
стадія.
Роль павукоподібних у природі та житті людини
Нині відомо приблизно 30 тис. видів павуків (в Україні - понад 1 тис.). Їх можна знайти на рослинах, у ґрунті, на будівлях тощо.
У природі павуки регулюють чисельність видів комах – шкідників рослин або кровосисних видів (ґедзів, комарів тощо).
Отрута деяких видів павуків становить загрозу здоров’ю і навіть життю людини та свійських тварин. Дуже небезпечні укуси павуків-птахоїдів і південно-американського павука мастофори.
Серед представників фауни України найнебезпечніші для людини - тарантул і каракурт. Тарантул поширений на півдні У країни і може проникати на територію лісової зони, а каракурт - у Криму та степовій зоні.
Через деякий час після укусу каракурта виникає
сильний біль в усьому тілі. Отрута діє на нервову сис-
тему, спричиняючи збудження, яке потім змінюється
запамороченням і нерухомістю.
З отрути павуків виготовляють різноманітні ліки, зок-
рема снодійні та заспокійливі. Для цього деякі види,
наприклад павуків-птахоїдів, розводять штучно.
Також існує арахнофобія - частковий випадок зоо-
фобії, боязнь членистоногих (в основному павукопо-
дібних). Це одна з найпоширеніших фобій. У деяких
людей страх може викликати не тільки сам павук,
але й його зображення.
Джерела
http://uk.wikipedia.org
http://referat.repetitor.ua
http://cytoplazma.ru
http://eltsyn.ucoz.ru
http://school.xvatit.com
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/imunitet4.html | Імунітет | https://svitppt.com.ua/uploads/files/63/2d109b6849fdab1c415970d57d67a00e.pptx | files/2d109b6849fdab1c415970d57d67a00e.pptx | юьтдочпгрмв
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/klasifikacya-pokiritonasinnih.html | "Класифікаця покирітонасінних" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/50/a363d32164517066ae0243f2ee180fe7.pptx | files/a363d32164517066ae0243f2ee180fe7.pptx | Класифікаця покирітонасінних:
однодольні і дводольні
Підготувала
учениця 7-В класу
Кошина Анна
Відділ покритонасінних поділяють на два класи: дводольні, чисельністю 180 тис. видів, що об'єднані в 10 тис. родів і 325 родин, і однодольні — 60 тис. видів, 3 тис. родів, 65 родин. Ми бачимо, що дводольні значно більша группа, ніж однодольні.
Дводольна
Обидва класи розвивались у
крейдовому періоді мезозойської ери. Сучасні систематики вважають, що однодольні виникли від дводольних, відділившись на ранніх етапах еволю-
ції як самостійна гілка. Потім обидва класи розвивались паралельно і незалежно один від одного.
Однодольна
Однодольні
Однодольні, Монодікоти (Monodicots) або Ліліопсиди (Liliopsida) — клас квіткових рослин, який домінує на багатьох частинах планети. За виробляємою біомасою Однодольні складають значну більшість рослин у сільському господарстві. Клас має між 50 000 і 60 000 видів.
Найбільша родина в цьому класі
(і усіх Покритонасінних) — Зозу-
линцеві або Орхідні(Orchidaceae),
з близько 20 000 видів. Вони ма-
ють дуже складні і красиві квітки,
пристосовані для запилення пев-
ними видами комах.
Найбільш економічно важлива родина класу (і усіх Покритонасінних) — Тонконогоцвіті або Трави (Poales або Gramineae). Вона включає всі зернові культури (рис, пшениця, кукурудза тощо), трави пасовищ і бамбук. Ця родина еволюціонувала в іншому напрямі, ставши спеціалізованою для запилення вітром. Тонконогоцвіті формують набагато менші за розміром квітки, які зібрані в високих видимих плюмажах (суцвіття). Також заслуговує уваги економічно важлива родина Арекові (Arecales) або Пальми (Palmae).
Дводольні
Дводо́льні (Dicotyledoneae, Dicotyledones) —група квіткових ро-слин, які характеризуються наявністю у зародка двох бічних супро-тивних насінних долей, звідси і їх назва. Дводольні — значно більша група, що містить 175—200 тис. видів, приблизно втричі більше, ніж число однодольних.Через
різне походження, дводольні відрізня-
ються різноманітністю вегетативних і
репродуктивних органів. Навіть най-
більш відомі ознаки зберігаються не
завжди, серед дводольних зустрічають-
ся представники з нетиповими ознака-
ми, а іноді з окремими ознаками, ха-
рактернішими для однодольних.
До Дводольних належить багато
корисних рослин: більшість видів харчових, кормових, олійних, дубильних, каучуконосних, лікарських, декоративних та інших.
Дводольні займають найважливіше місце в господарській діяльнос- ті людини. До них від- носяться більшисть хар- чових і кормових рос- лин: (картопля, гречка, соя, буряк, баштанні і багато інших); плодові і синичні культури (виноград, цитрусові, яблуня, смородина та ін.); олійні (соняшник, арахіс, тунг та ін.); більшість видів дерев (дуб, береза, липа та ін.); чай, кава, какао і сотні найважливіших лікарських рослин, пряні і ароматичні рослини (лавр, коричне дерево та ін.); тютюн; найважливіші волокнисті рослини (бавовник, льон, конопля, джут та ін.); рослини, що дають каучук, камедь і смоли; багато дубильних, фарбових, ефіроолійних і декоративних рослин.
Морфологічні особливості
Однодольні квітки— тримерні (число частин квітки кратно трьом), тоді як у дводольної квітки — тетрамерні або пентамерні (число частин квітки кратно чотирьом або п'яти).
У однодольних пилкове зерно має одну борозну або пору, тоді як у дводольних воно має три.
У однодольних ембріон має одну сім'ядолю, тоді як ембріон дводольних має дві.
У стебла однодольних судинні в'язки в стеблі розсипані, а у дводольних — зібрані в кільця.
У однодольних коренева система мичкувата, в дводольних вона розвивають від одного головного кореня, тобто стиржнева.
Відмінності між ожнодольними і дводольними (але відміть-те, що вони не універсальні, існує багато виключень):
Також ці відмінності можна об‘єднати у таблицю:
Росток ододольної (ліворуч) та дводольної рослини (праворуч).
У однодольних головні листові судини паралельні або дугові, тоді як в дводольних вони сітчасті.
У однодольних вторинні пагони зустрічаються рідко, але вони дуже часті в однодольних.
Запилення у однодольних здебіль-шого виконується комахами, коли у дводольних – вітром.
У однодольних листки тільки прості, коли у дводольних вони можуть бути як прості, так і складні.
Листкорозміщення у однодольних кільчасте або попарне, а у дводольних почергове або супротивне.
Таблиця-порівняння
Проте, ці відмінності не жорсткі: деякі однодольні мають характеристики, типовіші для дводольних, і навпаки. Так виникає тому, що «дводольні» — парафілетична група щодо однодольних, і деякі дводольні можуть бути ближче пов'язаними з однодольними, ніж з іншими дводольними. Зокрема, декілька ранніх гілок філогенетичного або еволюційного дерева дводольних поділяють характеристики однодольних, що свідчить, що ці характеристики не визначають тільки однодольні рослини. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-ptahi-nadryad-pingvini.html | Клас Птахи Надряд Пінгвіни | https://svitppt.com.ua/uploads/files/4/48f13c62cf092252038b2fbf4d1332fb.pptx | files/48f13c62cf092252038b2fbf4d1332fb.pptx | Біологія 8 клас
Клас Птахи
Надряд Пінгвіни
Параграф № 46
Загальна характеристика
Пінгвінові— родина кілегрудих птахів. Родина пінгвінові є єдиною групою ряду пінгвіни. Пінгвіни є досить відособленою групою птахів, що має давнє походження.
В даний час в ряді налічують 6 родів і 16 видів, утворюючих одну родину. Відомо 36 викопних видів. Найстародавніші залишки пінгвінів знайдені в Новій Зеландії.
Клас Птахи. Надряд Пінгвіни
Загальна характеристика
Пінгвіни - це птахи, які від природи просто не здатні літати, проте напрочуд вдало пристосовані до активного плавання й пірнання у воді. Їхні передні кінцівки перетворилися в ласти, у воді вони виконують функцію двигуна, ноги ж слугують кермом. Пір'яний покрив пінгвінів дуже густий і щільний, він перешкоджає проникненню води до тіла. Збереженню тепла сприяють, також відкладення жиру у поверхневому шарі шкіри.
Літати і бігати пінгвіни не можуть, але відмінно плавають і пірнають. Наприклад, очкові пінгвіни пірнають на глибину до 130 м, плавають із швидкістю 6,6 км/год; за день під час годування птахи пропливають близько 27 км, причому на глибині більше 3 м проводять в середньому близько 80 хв на добу.
По суші пінгвіни ходять незграбно, перевалюючись і тримаючи тулуб вертикально. У разі потреби вони падають черевом на сніг і ковзають по ньому, відштовхуючись всіма чотирма кінцівками.
Швидкість пересування 3-6 км/год. Передні кінцівки пінгвінів видозмінені в еластичні ласти, які завдяки особливому устрою скелета знаходяться в напіврозтягнутому стані і під час плавання під водою обертаються в плечовому суглобі майже гвинтоподібно. До добре розвиненого кіля грудини прикріплені могутні грудні м'язи, керівники рухом крил-ластів. У деяких видів пінгвінів грудна мускулатура складає чверть всієї маси тіла, що значно більше, чим у багатьох птахів, що літають.
Загальна Характеристика
По щільності кісток пінгвіни сильно відрізняються від інших птахів і схожі на морських ссавців. За розмірами пінгвіни різні. Найбільший - імператорський пінгвін (масою 35- 40 кг) - досягає в довжину 117 см. Найдрібніший - малий пінгвін має довжину 40 см. Статура у пінгвінів щільна, тіло трохи стиснуте в спинно-черевному напрямі. Ноги короткі, товсті, мають по 4 пальці, сполучених плавальними перетинками. Ноги віднесені далеко назад, завдяки чому забезпечується вертикальне положення тулуба на суші. У будові короткого хвоста, що складається з 16-20 пір'їн, на який спирається стоячий птах є риси, схожі з будовою хвоста дятлів.
Загальна Характеристика
Шия товста і гнучка, дзьоб сильний і гострий. Ротовий апарат діє як насос, всмоктуючий струмінь води разом з дрібною здобиччю. Оперення дуже густе, аптерії відсутні. Дрібне пір'я нагадують щільно прилеглі до тіла лусочки. Забарвлення у більшості видів схожа: темна спина і біле черево. Линька у пінгвінів відбувається раз на рік.
Поширення
Пінгвіни поширені в холодних частинах південної півкулі, головним чином в Антарктиці і Субантарктиці. Деякі види зустрічаються біля південних країв Австралії, Африки, Південної Америки, а там, де в тропіки входять холодні течії, вони зустрічаються до екватора (Галапагоські острови). Географічне розповсюдження пінгвінів значною мірою пов'язане з температурою вод океану, в якому птахи проводять дві третини життя
Поширення
Вважають, що один з основних чинників, що формують ареали того або іншого виду пінгвінів, - це здатність пташенят даного виду переходити до життя у воді певної температури. Наприклад, для пташенят королівського пінгвіна необхідно, щоб вода на поверхні моря прогрілася до +5 °С. Північна межа розповсюдження більшості видів пінгвінів знаходиться в межах морської ізотерми +15 -16 °С, що проходить приблизно між 47° 30' і 41°30' пд. ш.
Розмноження і ріст
Всі пінгвіни - моногами, пари у них постійні. У морі вони зазвичай тримаються зграями, на суші під час розмноження - колоніями, розмір яких може досягати сотень тисяч пар. Гніздові колонії у більшості видів розташовані на низьких кам'янистих берегах. Одні види роблять на поверхні землі прості гнізда, інші кубляться в норах або поглибленнях скель. Зазвичай в кладці буває 2 яйця, рідше одне, дуже рідко 3. Насиджують зазвичай обидва батька. Насиджування, як правило, триває близько місяця (30-39 днів), у імператорського пінгвіна 62-66 днів, у королівського 54 дні.
Пташеня імператорського пінгвіна, що тільки що вилупилося, важить 315 г, пінгвіна Аделі 80-90 р. Пташенята покриті густим пухом і до кінця другого тижня життя сліпі. У пташенят температура тіла вища, ніж у дорослих птахів. У воду пташенята йдуть тільки після линьки. Смертність пташенят дуже висока: з голоду, холоду і хижаків (поморників) часто гине до 70% всіх пташенят, що вилупилися. Приблизно до тритижневого віку з пташенятами постійно тримається один з дорослих птахів. Потім батьки покидають пташенят і лише зрідка повертаються їх годувати. З того часу пташенята починають об'єднуватися в своєрідні тісні групи - "ясла". У яслах може бути від 3 до 64 пташенят
Їжа
Дорослі пінгвіни годуються дрібними рибами, дрібними головоногими молюсками і планктонними ракоподібними, головним чином рачками-евфавзиїдами (криль). Згідно з даними останніх досліджень, у чубатого і золотоволосого пінгвінів за час вигодовування пташенят, яке триває 70 днів, дорослі приносять пташенятам їжу приблизно 30 разів. Пташеня чубатого пінгвіна отримує за одне годування до 0,65 кг, а за весь час вигодовування до 15 кг криля, пташеня золотоволосого пінгвіна - відповідно 2 кг і 33 кг.
Значення для людини
Там, де пінгвіни стикалися з людиною, місцеві жителі в невеликій кількості використовували їх м'ясо в їжу, збирали яйця. Під час розвитку китобійного промислу в Антарктиці пінгвінів почали винищувати китобої. Поступово заселялися субантарктичні острови, на них завозили наземних тварин, які перейшли на живлення пінгвінами, їх яйцями і пташенятами.
Значення для людини
У останні десятиліття численні наукові бази в Антарктиці і розвиток туризму також нанесли велику утрату чисельності пінгвінів, особливо видам з обмеженим ареалом. Якщо ви не бачили і не знаєте, що таке або хто такий пінгвін, то вам напевно варто дізнатися про нього більше.
Рух
Ходити пінгвінам досить важко, але якщо вони лягають на живіт і відштовхуючись за допомогою крил і ніг ковзають по сніжній поверхні, то наздогнати їх дуже складно. Вони також відмінно плавають і пірнають, і з дивовижною легкістю долають бурхливі хвилі відкритого океану - їхнього справжнього дому. На відміну від інших птахів, пінгвіни плавають виключно за допомогою крил, а витягнуті назад ноги використовуються як кермо.
Представники
Найбільшими серед представників пінгвіноподібних птахів є імператорські пінгвіни (Aptenodytes forsteri), які гніздяться на берегових льодах Антарктиди. Це дуже великі птахи, зріст яких сягає 120 см, а маса - близько 40 кг.
На відміну від своїх гігантських побратимів, найменші пінгвіни мають зріст близько 40 см і важать трохи більше 1 кг. У нас вони відомі як малі пінгвіни, а англійці називають їх пінгвінами-ельфами (fairy penguins).
Представники
Живуть малі пінгвіни біля південного узбережжя Австралії, на берегах Тасманії, Нової Зеландії та на прилеглих островах. імператорський пінгвін може голодувати до 9 тижнів під час висиджування яйця і виносити холод - 60С. пінгвін патагонця може плисти дві-три тижні і покрити відстань до 1500 км. прекрасний пінгвін - найрідший, налічується не більше 5 тисяч птиць, причому це число постійно зменшується кам'яні пінгвіни відрізняються дуже злим характером, галасливі і агресивні. південнополярні пінгвіни найчисленніші на Землі - загальна їх чисельність складає 12-13 мільйонів. високохохлий пінгвін - єдиний зі всіх видів пінгвінів, який може рухати чубком пінгвін Аделі - найпоширеніший в Антарктиці вигляд, налічується близько 3 мільйонів
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/kolibri1.html | "Колібрі" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/48/0c63f421b25cac816f7fea5d19b0f3fb.pptx | files/0c63f421b25cac816f7fea5d19b0f3fb.pptx | Колібрі
Колі бри (1825) - сімейство дрібних птиць, єдине в загоні колибриобра зных. Відомо понад 300 видів. Походять з Америки (від Південної Аляски і Лабрадору до Вогненної Землі). Єдина в світі птиця, здатна літати назад.
До цього загону належать дрібні птиці, величина яких вагається від джмеля до ластівки. Сюди відносяться найдрібніші птиці Землі (розміром 5,7 см і вагою 1,6 г). В той же час є колібрі і крупніших розмірів (довжина до 21,6 см, вага до 20 г).
Найкрупніший вигляд - гігантський (велетенський) колібрі, з прямим довгим дзьобом і вилоподібним хвостом, зверху блідо-бурого кольору із зеленим блиском, знизу червонувато-бурого, з сіро-жовтим надхвостьем, завдовжки 21,6 см; водиться в більшій частині західних країн Південної Америки, попадається також на висоті 4000-5000 м. На крайньому півдні це перелітна птиця.
Найменший вигляд - птиця-муха зверху зеленого, знизу білого кольору; водиться на Ямайці і Гаїті, величиною з джмеля.
Відрізняються від інших птиць довгим тонким дзьобом, верхня половинка якого в основному обхвачує краями нижнюю, відсутністю щетин в підстави дзьоба, довгою, глибоко роздвоєною мовою, яка може далеко висуватися з рота, довгими, гострими крилами з 10, рідко 9, великими маховими і лише шістьма дуже короткими малими, майже прихованими під криючим пір'ям, слабкими, дуже маленькими ногами, що мають довгі кігті і абсолютно непридатними для ходьби.
Зовнішній вигляд
Дзьоб, який в одного вигляду, - мечеклювого колібрі - довше за тіло, то прямій, то дугоподібно, інколи, дуже сильно зігнутий вниз, в деяких вгору. Пір'я на голові утворює часто різні пучки, чубки. Крила розвинені дуже сильно, з дуже довгою кистю, менш розвиненим передпліччям і коротким плечем; на грудній кісті великий гребінь. Хвіст дуже всілякої форми і складається з 10 пір'я, окрім ракетохвостого колібрі, в якої лише чотири рульові пера.
Опірення багатьох колібрі відрізняється надзвичайно яскравими кольорами і металевим блиском і часто дуже сильно розрізняється в різної полови за кольором, розвитку, формі хвоста і так далі Самці взагалі забарвлені яскравішим і їм особливо властиві химерні форми пір'я хвоста і голови. Самки забарвлені тьмяніше.
Це дуже рухливі, завзяті і незлагідні птиці, що виявляють надзвичайну сміливість в нападах на порівняно крупних птиць, особливо в період виведення пташенят.
Політ їх надзвичайно швидкий (до 80 км/ч), спритний і маневрений, нагадує політ Лускокрилих метеликів. У польоті дрібні види видають крилами дзижчання, роблячи до 80-100 помахів в секунду, при цьому крупні види здійснюють всього 8-10 помахів в секунду.
Рух крил так швидко, що контури їх абсолютно зливаються; дуже часто вони непорушно тримаються перед кольорами завдяки швидким помахам крил, як смеркові метелики.
В стані спокою серце колібрі б'ється з частотою 500 ударів в хвилину, а під час фізичної активності (польоту) 1200 і більш. Максимальна тривалість життя колібрі складає 9 років
Колібрі годуються на кольорах. Раніше вважали, що колібрі харчуються лише нектаром кольорів, висмоктуючи нектар на льоту, але насправді головну, а для багатьох і виняткову їжу, складають дрібні комахи, яких вони дістають з квіток, а деякі з поверхні листя. Спостерігалося, крім того, що вони схоплювали комах, що повгрузали в павутині, або ловили комах, що літають.
Голос їх в основному слабке цвірінькання, але деякі, як наприклад найменший представник сімейства птиця-муха, співають.
Розмноження
Є полигамами.
Більшість видів гніздяться на деревах, кущах; деякі види, подібно до стрижів, приліплюють гнізда слиною до скель або листя. Будують дуже майстерно гнізда з рослинного пуха, травичок і т. п. і прикріплюють до них лишайники, мох і т. д. Гнізда привішуються до гілок або кінців листя. У будівництві гнізда бере участь лише самка.
Відкладають два яйця білого кольору, які висиджує одна самка протягом 14-19 діб. Пташенята голи, слабкі і безпорадні, вигодовуються також однією самкою.
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/infekcii.html | Інфекції | https://svitppt.com.ua/uploads/files/14/1792974f0d643fc15d7e82001a0ae63c.pptx | files/1792974f0d643fc15d7e82001a0ae63c.pptx | Тема: Основні групи інфекційних захворювань та способи їх поширення
Мета: розглянути основні групи інфекційних захворювань та способи їх поширення
Тип уроку: засвоєння нових знань
Учень повинен:
Назвати основні групи інфекційних захворювань
Назвати способи їх поширення
Обладнання: робочий зошит, підручник
Інфекція або Заражування — стан, коли в організм потрапляє чужорідний агент (бактерія, грибок, найпростіші або вірус), який розмножується і здійснює хвороботворний ефект.
Інфекційний процес – це історично сформована взаємодія сприйнятливого людського організму та патогенного мікроорганізму в певних умовах зовнішнього і соціального середовища з виникненням явного чи прихованого патологічного процесу.
З біологічної точки зору – інфекційний процес – це різновид паразитизму.
Інфекційна хвороба – це крайній ступень прояву інфекційного процесу.
Епідемія – це масове розповсюдження інфекційних захворювань людини в будь-якій місцевості чи країні, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності.
Пандемія – епідемія, що охоплює більшу частину населення країни, групи країн, континенту.
Епідемічний процес – безперервний ланцюг послідовно виникаючих та взаємозв’язаних інфекційних станів (хворі, носії), що проявляється у вигляді епідемічних вогнищ з хворими та носіями.
Епідемічне вогнище – це місце перебування джерела інфекції з оточуючою його територією в тих межах, в яких воно може передавати хворобу.
Протікання епідемічного процесу залежить від наявності слідуючих факторів:
Джерело інфекції.
Механізму передачі.
Сприятливості населення.
При відсутності будь-якої ланки неможливий розвиток епідемії.
Періоди при розвитку інфекційного процесу:
Інкубаційний період (особливістю такого періоду є те, що ознаки захворювання проявляються не відразу після зараження, а через певний прихований, інкубаційний період. Такий період може тривати від кількох годин до кількох днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). Протягом інкубаційного періоду відбувається розмноження й нагромадження мікробів та їхніх отрут, підвищення реактивності організму до збудника),
Період провісників хвороби, або як ще його називають – продромальний період (характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загальним нездужанням тощо),
Період розпалу хвороби (у такий період, інфекційний процес досягає високої інтенсивності, тримається на цьому рівні певний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях),
Період реконвалесценції, тобто одужання (при сприятливих умовах перебігу, така хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою чого є спадання температури, поліпшення загального самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікованого організму від збудника хвороби).
Інфекційне захворювання в більшості випадків починається гостро (протягом 1-3 діб) або підгостро (протягом 7 днів). Як правило, на ранніх стадіях багато інфекційні хвороби за своїми проявами схожі.
При інфекційному захворюванні з’являються ознаки інтоксикації – підвищення температури тіла, лихоманка, порушення з боку нервової системи (головний біль, запаморочення, важкість в голові, нудота і т. п.), загальна слабкість, почуття ломоти у всьому тілі і особливо в суглобах. По мірі одужання вираженість проявів інфекційної інтоксикації зменшується.
Інфекційне захворювання відрізняє швидка зміна різних симптомів: поява одних і зникнення або збільшення вираженості інших протягом захворювання.
По мірі розвитку хвороби картина прояснюється: з’являються ознаки переважного ураження будь-яких органів (або органа), що дає можливість класифікувати дане захворювання.
Висип на шкірі або на видимих слизових оболонках при інфекційних захворюваннях, на відміну від висипки при шкірних захворюваннях, з’являється на тлі ознак загальної інтоксикації.
Лімфатичні вузли реагують на збудника інфекції помітним збільшенням і хворобливістю при прощупуванні.
У більшості випадків ускладнення, що виникають при інфекційному захворюванні, наприклад інфекційно-токсичний шок, ниркова та печінкова недостатність, міокардит, інфекційна енцефалопатія і т. п., не зачіпають органи, уражені при даній хвороби, але можуть представляти безпосередню загрозу для життя хворого.
Кишкові інфекції – група інфекцій, що викликає захворювання травного тракту з основними клінічними проявами, такими як підвищення температури тіла, пронос, блювання. До кишкових інфекцій відносяться такі небезпечні захворювання як черевний тиф, дизентерія, харчові токсикоінфекції, сальмонельоз, ботулізм, гастроентероколіти. Всі ці захворювання виникають внаслідок вживання інфікованих харчових продуктів або води, які проникають в організм людини через брудні руки, продукти харчування. Кишкові інфекції поширені повсюдно навіть у розвинутих країнах, характеризуються високим рівнем захворюваності. Це одні з найчастіших інфекційних хвороб у дітей.
Черевний тиф (Typhus abdominalis) — гостра бактеріальна інфекція з фекально-оральним механізмом передачі, яка спричиняється сальмонелою черевного тифу, характеризується гарячкою переважно постійного типу, загальною інтоксикацією з розвитком загальмованості нервової діяльності аж до тифозного статусу, шкірною висипкою, збільшенням печінки, селезінки і ураженням лімфатичного апарату тонкої кишки. З часів Гіппократа аж до XIX століття тифом (від гр. «tyfos» - дим, туман, імла) називалися ті хвороби, які супроводжувалися гарячкою, затемненням свідомості і маренням. Таким чином, дуже довгий час під сукупною назвою "тиф" проходили такі захворювання, як ч.т і паратифи, епідемічний висипний, поворотний та інші тифи, септична чума, сепсис та ін. Тільки на початку XIX ст. накопичилися дані, як клінічні, так і морфологічні, що дали можливість виявити особливості перебігу різних форм "тифів". Протягом багатьох років лікарі різних країн відмічали особливості перебігу черевного тифу, однак достовірне комплексне описання
Salmonella enterica
клінічних проявів черевного тифу були зроблено французькими лікарями: Ш. Бретонне у 1826 р., а потім П. Луї у 1829 р., коли саме останній й запропонував сучасну назву хвороби.
Інкубаційний період від 7 до 30 днів, у середньому 10-14 днів. Тривалість інкубаційного періоду визначається багатьма факторами, але перш за все кількістю збудників, що потрапили в організм, їх вірулентністю, станом макроорганізму. Найкоротший період зустрічається при масивному зараженні, водному шляху передавання, при наявності тяжких фонових хвороб. У перебігу захворювань виділяють кілька періодів:
У початковому періоді у більшості випадків захворювання починається поступово: підвищується температура, з'являється слабкість, підвищена стомлюваність, почуття розбитості, погіршується апетит, порушується сон. Практично усі симптоми на цьому етапі обумовлені дією ендотоксину. Саме через це відзначається наростаюча блідість шкіри, особливо обличчя, хоча при піднятті температури має відбуватися протилежне. Спазм поверхневих судин та розширення їх у внутрішніх органах призводить до поступового збільшення печінки та селезінки. Відбувається зниження АТ, брадикардія. Порушується правило Лібермейстера – на кожний градус вище 37°С частота серцевих скорочень збільшується не на 10-12, як при більшості випадків гарячки, а лише на 2-4 скорочення. Іноді може бути покашлювання, особливо при зміні положення тіла з горизонтального в вертикальне, що пов’язане з перенаповненням судин легень. Внаслідок повільного кровотоку та розширення судин ЦНС відбувається певний набряк мозку (токсична енцефалопатія), через який головний біль стає постійним, упорним, розлитим, що зростає у другій половині дня. З'являється порушення формули сну: сонливість вдень та безсоння вночі. Як правило, при цьому менінгеальні ознаки не виражені. На ранньому етапі перистальтика ще не порушена, але до кінця цього періоду відбувається затримка випорожнень, певне здуття живота.
Сильна слабкість змушує хворого залишатися в ліжку. Хворий поступово втрачає інтерес до навколишнього, неохоче відповідає на запитання, реакція його сповільнена, чітко видно загальмованість хворого, особливо при спробі встановити з ним словесний контакт. Початковий період закінчується, коли температура досягає максимуму, триває 4-7 днів. Період розпалу без лікування триває 2-3 тижні. Гарячка набуває стійкого постійного характеру на рівні 39-40°С без ознобу. Однак при прийомі жарознижуючих засобів може буде ремітуючою з невластивим типовому перебігу невеликим ознобом. Інтоксикація наростає до максимуму, буває іноді виражена аж до тифозного статусу. При тяжкому перебігу у хворого з'являється сплутаність свідомості ("затьмареність"), він нечітко орієнтується в навколишньому, марить, у нього може навіть виникнути психоз. Обличчя амімічне. У цих випадках хворий неспокійний, повністю дезорієнтований в навколишньому, іноді в нього з'являються галюцинації, агресивність - але все це відбувається в межах ліжка (на відміну від інших тифів – висипного, поворотного!). Іноді це називають "маячня бурмотіння" або «coma vigile - кома пильнування». Всі ознаки, що відбувалися протягом попереднього періоду, здобувають свого найбільшого розвитку. Артеріальний тиск може бути відчутно знижений. Якщо до цього була тільки відносна брадикардія, то вона може перейти у абсолютну. Тони серця приглушуються, може з'явитися систолічний шум на верхівці. У невеликого числа фізично розвинутого типу людей може появитися дікротія пульсу (пальпаторне відчуття додаткового пульсового удару зразу ж після основного). При інших інфекційних хворобах такий феномен не зустрічається. Над легенями прослуховується ослаблене дихання, поодинокі сухі хрипи. Шкіра та обличчя бліді. Шкіра суха на дотик через високу температуру.
Язик потовщений, на початку він покритий білим нальотом, але краї його та кінчик від нальоту вільні, тому чітко помітні відбитки зубів по краях. З 2-го тижня за відсутності догляду за порожниною рота він покривається чорним нальотом ("фулігінозний язик"). Закономірний метеоризм, збільшення печінки й селезінки. Типові запори. При перкусії правої ілеоцекальної ділянки відзначається відчутне укорочення перкуторного звуку – позитивний симптом Падалки. Цей симптом пов'язаний із значним правобічним мезентеріальним лімфаденітом. Можливі дизурічні проблеми. На шкіри починаючи з 8 дня хвороби можуть з'являтися у половини хворих розеольозний висип з типовою локалізацією: бічні поверхні живота, нижня частина грудної клітки, зрідка на передпліччях, шкірі на попереку. Представляють вони собою рожево-червоні або блідо-рожеві плями з чіткими контурами, до 1 см в діаметрі, зникають при натисканні, але тут же з'являються знову. Елементів небагато, елемент існує 3-5 днів. Нові розеоли можуть підсипати протягом гарячки. Висипання з геморагічним компонентом – ознака дуже тяжкого перебігу хвороби. З’являються органні ураження в залежності від преморбідного фону (легені, міокард, нирки, мозкові оболонки та ін.), що може призводити через виразність цих проявів до діагностичних помилок.
Дизентерія (грец. dysentería, от dys... — приставка, що означає скруту, порушення, та грец. énteron — кишка) — гостре інфекційне захворювання людини та тварин, спричинене різними видами шигел. Інфекційне захворювання, що протікає з явищами інтоксикації і переважним ураженням дистального відділу товстої кишки. Зустрічається переважно у людини та вищих приматів. Збудник хвороби часто зустрічається у воді, забрудненій людським калом, і передається фекально-оральним шляхом. Звичайний спосіб передачі безпосередньо від людини до людини – піднесення руки до рота в обстановці поганої гігієни серед дітей.
Симптоми:
Інкубаційний період 2-3 дні. Хвороба починається гостро, з загального нездужання, відчуття застуди, слабкості, втрати апетиту. Температура тіла упродовж 6-7 годин підвищується до 38,5 -39,5 °C, з'являється нерізкий біль у лівій підвздошній ділянці, при дизентерії Зонне можлива блювота. З перших же годин захворювання з'являються рідкі випорожнення; спочатку вони складають тільки калові маси, через 12-20 год у них стає помітним слиз, а у частині випадків і кров у вигляді прожилків у слизу та у вигляді згустків. Стул частий - до 10-12 разів на добу протягом перших 2-3 днів хвороби; у пізніші строки захворювання з прямої кишки хворого може виділятися невелика грудка слизу з прожилками крові. На висоті розвитку захворювання виникають судомні скорочення, спазми сигмоподібної кишки (тенезми). Одночасно з'являються хибні позиви на них. При огляді хворого відмічають дещо бліду, гарячу на дотик шкіру, пульс частий відповідає рівню температури, рівномірно обкладений язик. При пальпації живота визначається хворобливість його нижньої половини, спастичні скорочення сигмоподібної кишки. При ректороманоскопічному дослідженні виявляють різного характеру змін слизової оболонки сигмоподібної та прямої кишки, частіше - гіперемію, катар та дрібні ділянки геморагій на слизовій оболонці.
Лихоманковий період триває 2-4 дні, потім температура нормалізується, стул стає рідшим (2-3 рази на добу), з випорожнень зникає слиз та кров; пізніше зникає спазма сигмоподібної кишки. До 6-7-го дня хвороби настає період одужання; в деяких хворих нестійкий, часом напіврідкий стул може відмічатися до 10-12-го дня хвороби. У деяких випадках дизентерія Зонне протікає у гастроентероколітичній формі. Хвороба починається бурхливо, швидко підвищується температура, з'являється біль по всьому животі, нудота, багаторазова блювота, профузний пронос; стул водянистий. Перебіг цієї форми хвороби зазвичай нетривалий. Нерідко її помилково приймають за харчову токсикоінфекцію. При пізно розпочатому лікуванні, супроводжуючих захворюваннях шлунково-кишкового тракту гостра дизентерія відразу або після тимчасового (3-5 дні) поліпшення переходить у затяжну форму, яка характеризується зміною загострень з повторним виділенням напіврідких або рідких випорожнень, що містять слиз та кров. При цій формі хвороба триває до 2-3-ох місяців. Розвитку хронічної дизентерії сприяють неправильне або недостатнє лікування, супутні захворювання кишечника (в тому числі гельмінтози), недотримання дієти, інтоксикація (куріння, вживання алкоголю).
Інфекції дихальних шляхів найчастіше зумовлюють віруси, рідше хламідії, бактерії та інші збудники. У структурі захворюваності найбільша доля приходиться на грип і ГРВІ, що належать до найпоширеніших хвороб, складаючи до 70 % усієї інфекційної захворюваності. Профілактика та лікування грипу і ГРВІ є важливим завданням медичної науки і практичної охорони здоров'я. Однак активні пошуки вакцин і препаратів, спрямованих на пригнічення репродукції збудників в організмі хворої людини, ще не дали суттєвих практичних результатів.
Клінічна картина цих захворювань складається переважно з симптомів токсикозу і катаральних змін слизової оболонки верхніх дихальних шляхів (порожнина носа, глотка), які часом поєднуються із запаленням нижніх (гортань, трахея, бронхи) дихальних
шляхів і легень.
В основі розвитку синдрому токсикозу лежить дія збудника (частіше вірусу) і його токсичних субстанцій на важливі центри організму, які здійснюють нейровегетативну, ендокринну і гуморальну регуляції в організмі. При цьому, як правило, виникають гарячкова реакція, головний біль, запаморочення голови, загальна слабкість, біль в очах, ломота у тілі, м'язовий біль, пітливість, порушення сну. В тяжких випадках приєднуються нудота, блювання, порушення свідомості.
Проникнення збудника у верхні дихальні шляхи зумовлює розвиток запалення їхньої слизової оболонки. Спостерігаються гіперемія і набряк слизової зіву, глотки, носа, гортані, трахеї. Для ушкодження альвеолярного епітелію характерні задишка і ціаноз. Хворі скаржаться на утруднене носове дихання, сиплість голосу, біль у глотці й гортані, болюче дряпання за грудиною, кашель.
Туберкульо́з (від лат. tuberculum — горбок) — інфекційна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу і характеризується утворенням специфічних гранульом в різноманітних органах та тканинах (найчастіше у легенях) і поліморфною клінічною картиною. Сьогодні у світі налічується 50—60 мільйонів хворих на туберкульоз, щороку захворює 7−10 мільйонів, помирає 3 мільйони осіб. Одна хвора людина може інфікувати за рік 10-15 людей. Туберкульоз супроводжував людство з давніх-давен. Ще у залишках кісток древніх людей знаходили сліди туберкульозного ураження. Опис хвороби знаходили у єгипетських ієрогліфах, старих перських книгах, індійських ведах.
Збудник туберкульозу — Mycobacterium tuberculosis (MTB, також відома в медицині як «мікобактерія туберкульозу» — МБТ), або Паличка Коха — патогенна бактерія роду Mycobacterium типу актинобактерій (Actinobacteria). Туберкульоз людини і тварин викликають представники Mycobacterium tuberculosis complex, ряд інших представників роду викликає інші, у тому числі опортуністичні інфекції людини і тварин.
Інфекції, які входять до групи кров’яних, об’єднані за спільним, трансмісивним, механізмом передачі. Під поняттям «трансмісія» розуміємо передачу збудника за допомогою живого переносника. Механічний перенос мікроорганізму через нестерильні медичні інструменти відносять не до трансмісивного (фактором передачі не є живий об’єкт, в якому уможливлюється розмноження й тривале зберігання збудника), а до контактно-ранового механізму передачі.
Більшість кров’яних інфекцій є типовими зоонозами. А оскільки ареал популяцій тварин зазвичай займає велику площу у природі, а самі особини тваринного світу дуже розріджені, паразитичні види, аби зберегти себе, змушені були адаптуватися до ще однієї передаточної ланки, яка зв’язує макроорганізми між собою. Таким зв’язуючим елементом є ектопаразити – членистоногі, які для живлення використовують кров різних теплокровних і холоднокровних тварин. Відтак, в еволюції сформувалася незвичайна – кров’яна – локалізація паразиту.
Малярі́я (с.в. італ. mala — «погане» і італ. aria — «повітря»), раніше відома як болотна лихоманка — інфекційне захворювання, що викликається протозойними паразитами роду плазмодіїв (Plasmodium, 80-90% випадків смерті — «тропічна малярія», що викликається Plasmodium falciparum) та передається людині при укусах комарів роду Anopheles (в переважній більшості випадків так званих «малярійних комарів»). Перебіг хвороби супроводжується гарячкою, ознобом, потом, спленомегалією (збільшенням розмірів селезінки), гепатомегалією (збільшенням розмірів печінки) і анемією, характеризується хронічним перебігом з можливістю рецидивів.
Малярія щорічно викликає близько 350—500 мільйонів випадків захворювання і приблизно 1,3-3 мільйонів смертей людини — як мінімум одна смерть кожні 30 секунд. Африка на південь під Сахари відповідає за 85-90% цих випадків, значна більшість з яких відбуваються в дітей віком до 5 років. Смертність, як очікується, зросте вдвічі протягом наступних 20 років.
Найпоширенішим медикаментом для лікування малярії зараз, як і у давні часи, є хінін. На деякий час він був замінений хлорокіном, який був найпопулярнішим протималярійним засобом протягом багатьох років в більшості частин світу, але недавно хінін знову набув популярності, коли Pasmidium falciparum з мутацією, яка надала йому резистентності проти хлорокіну, виник в Азії та розповсюдився в Африці та деяких інших частинах світу. Також існують декілька інших речовин, які використовуються для лікування і, іноді, для профілактики малярії. Багато з них можуть використовуватися для обох цілей, з підвищенням дози для лікування. Їхнє застосування залежить переважно від стійкості паразитів в області, де використовується той чи інший препарат.
У 1880 році французький військовий лікар Шарль Луї Альфонс Лаверан навів перші свідоцтва, що малярія викликається найпростішими, — перший випадок, коли найпростіші були ідентифіковані як причина хвороби. За це та інші відкриття його було нагороджено Нобелівською премією з фізіології та медицини в 1907 році.
Інфекції зовнішніх покривів включають хвороби: з поверхневою локалізацією патологічного процесу вірусні кон'юнктивіти і кератокон'юнктивіти, короста, грибкові ураження шкіри (стригучий лишай, парша, фрамбезія, молочниця, споротрихоз, бластомікози та ін; ранові - правець, анаеробна гангрена; піодермії, бешиха, мадуромікоз (Мадурська стопа ), вакцина і паравакціна; з глибокими проникненнями збудника: актиномікоз, анкілостомідозі, шистосомози; від укусу тварин: сказ, содоку; венеричні хвороби: сифіліс, гонорея, м'який шанкр, лімфогранулематоз, хламідіози, урогенітальний мікоплазмоз.
Натуральна ві́спа — вірусне захворювання, збудник віспи — складний вірус, він має власну ДНК, розмножується в цитоплазмі клітин. В 1979 році Всесвітня організація охорони здоров'я офіційно повідомила, що віспа людини ліквідована за допомогою вакцинації, незважаючи на це, все ще існує можливість внутрішньолабораторного зараження при проведенні наукових досліджень з подальшим розповсюдженням хвороби.
Дівчинка з Бангладешу, хвора натуральною віспою (1973 р.). Про повне знищення віспи у Бангладеші було оголошено у грудні 1977 р., коли ВООЗ офіційно підтвердила цей факт.
Віспа — одне з найдавніших захворювань. Опис віспи було знайдено в єгипетському папірусі Аменофіса I, складеному близько 4 тис. років до нашої ери. В кінці XVIII століття англійський лікар Едвард Дженнер винайшов безпечне щеплення від віспи на основі вірусу коров'ячої віспи, яка потім була щеплена в Європі масово.
Вітряна віспа (лат. Varicella, грец. Ανεμοβλογιά) — гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним шляхом передачі. Характеризується лихоманкою, папуловезикульознми висипанням із доброякісним протіканням. Хвороба викликається вірусом з родини Herpesviridae — варицела-зостер (Varicella Zoster). Вірус варицела-зостер є причиною двох клінічно несхожих захворювань: вітряної віспи, що виникає переважно у дитячому віці, та оперізуючого герпеса, або оперізуючого лишая, клінічні прояви якого спостерігаються, як правило, у людей зрілого віку.
Вітряна віспа проявляється у вигляді генералізованого розеольозно-везикульозного висипання; оперізуючий герпес — висипами зливного характеру на одному або декількох розташованих поруч дерматомах. Шрами, які виникають внаслідок вторинного бактеріального ураження пошкодженої вірусом шкіри залишаються в людини на все життя. У разі відсутності вторинного інфікування шрамів не лишається, оскільки вірус не пошкоджує генеративний шар шкіри.
Тривалість інкубаційного періоду - від 11 до 21 дня (у середньому 15-17 днів). Зрідка спостерігається короткочасний період передвісників (продрому), що триває добу; у цей період на шкірі виникає висип, що зникає через декілька годин. Часто хвороба розпочинається гостро - з підвищення температури до 38-39 °C, потім на різних ділянках тіла, переважно на шкірі тулуба, з'являється доволі рясний висип у вигляді круглих рожевих плям діаметром 1-3 мм; такий же висип виникає на слизових носоглотки та зіва. Потім це висипання перетворюється на пухирці, наповнені прозорою рідиною; навколо кожного пухирця (вазікули) утворюється вузька червона облямівка (обідок гіперемійованої шкіри або слизової оболонки). У центрі деяких пухирчиків з'являється вдавлення, внаслідок чого елементи висипу стають схожими на ті, що виникають при натуральній віспі. Вже на другий день багато пухирців лопаються або внаслідок свербіжу хворий здирає їх нігтями, вміст пухирців засихає на шкірі, утворюючі сухі темно-бурі кірки. Характерний поліморфізм висипу: одночасна наявність пухирців та сухих кірок на шкірі та слизових оболонках.
Для етіотропного лікування використовують ацикловір, який рекомендують починати вживати не пізніше, ніж через 24 години від початку хвороби.
Також необхідно слідкувати за чистотою постілі та білизни. Пухирці, що відкрилися, змащують тампоном, змоченим 1% спиртовим розчином метиленового синього; для зменшення свербіжу відповідні ділянки шкіри змащують 5% спиртовим розчином ментолу. При тяжких формах вводять гамма-глобулін (3-6 мл в/м). У хворих пустульозною або гангренозною формою вітряної віспи застосовують в/м ін'єкції пеніциліну для пригнічення вторинної (бактеріальної) інфекції. У випадках вітрянкового крупу може потребуватися трахеотомія. А також звичайним розчином діамантового зеленого 1% (зеленка). Підвищену температуру можна збивати двома видами жарознижуючих препаратів: парацетамолом або ібупрофеном. Протипоказано вживання похідних аспірину через ризик виникнення синдрому Реє.
Чума́ (Pestis) — гостре інфекційне захворювання людей та деяких тварин (головним чином гризунів (300 видів), зокрема пацюків (щурів), з яких інфекцію переносять на людину блохи), що розвивається за типом геморагічної септицемії. Чуму відносять до категорії особливо небезпечних інфекцій, бо, по-перше, її збудник має високу заразність (до чуми, туляремії, бруцельозу сприйнятливі всі люди), по-друге, збудник здатний спричиняти не тільки епідемії, але і пандемії, по-третє, перебіг хвороби дуже важкий. Відомі три великі пандемії чуми, які забрали близько 200млн. людських життів.
Збудник чуми Yersinia pestis відкритий у 1894 одночасно французом А.Єрсеном та японцем Кітасато. Великий внесок у вивчення чуми зробили українські вчені Д.С.Самойлович (уперше запропонував робити щеплення проти чуми) і Д.К.Заболотний (вивчав природні вогнища чуми, її носіїв).
Джерело інфекції – дикі, синантропні та домашні тварини (біля 300 видів). Основний резервуар інфекції – гризуни (біля 300 видів). Зараження гризунів відбувається головно через укуси бліх. Існує понад 90 видів бліх-переносників збудника чуми. В організмі блохи розмножуються у стравоході і живляться кров'ю. Заразними є екскременти блохи і кров'яний згусток, який блоха відригує, кусаючи свою жертву. Основними носіями є ховрахи, байбаки, піщанки.
Імунітет:
стійкий
довготривалий
антибактеріальний та антитоксичний
переважно клітинний
формується стан ГЧУТ
Традиційним засобом першого етапу лікування від чуми були стрептоміцин, хлорамфенікол або тетрациклін. Також є свідоцтва позитивного результату від використання доксицикліну або гентаміцину. Треба відзначити, що виділені штами стійкі до одного або двох перерахованих вище агентів і лікування по можливості повинне виходити з їх сприйнятливості до антибіотиків. Для деяких пацієнтів одного лише лікування антибіотиками недостатньо, і може потребуватися підтримка кровопостачання, дихальна або ниркова підтримка.
Перші відомості про неї припадають на кінець другого і початок третього століття. Найвідоміша так звана «юстиніянова чума» (551 — 580), яка виникла у Східно-Римській імперії й охопила весь Близький Схід. Від цієї епідемії загинуло близько 20 мільйонів осіб. У 10 ст. була велика епідемія чуми в Європі, зокрема в Польщі, Україні й у Росії. У 1090 у Києві за два тижні від чуми загинуло понад 10000 осіб. У 12 ст. епідемія чуми кілька разів виникала серед хрестоносців. У 13 ст. в Польщі, Україні та в Росії було кілька вибухів чуми. У 14 ст. в Європі вибухнула найстрашніша епідемія «чорна смерть», занесена зі Східного Китаю. У 1334 від неї загинуло майже 5 мільйонів осіб, що становило 1/4 усього населення Європи.
Дякую за увагу! |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kanarki.html | "Канарки" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/50/66dfd8ef7329696b780dd5b6d42749f5.pptx | files/66dfd8ef7329696b780dd5b6d42749f5.pptx | Канарки
Канарки - птахи сімейства в'юркових. У природі звичайна птах на Канарських островах, Азорських островах і на острові Мадейра. У 15 столітті завезена в Європу і одомашнена. Виведено багато порід декоративних і красиво співаючих канарок.
Дика канарка (Serinus Канарія) - птах невеликих розмірів (довжина тіла 12-14 см). Оперення самця сірувато-зелене з темними поздовжніми плямами, на черевці зеленувато-жовте. Оперення самки тьмяно-сіре. Корінними місцями проживання є, мабуть, гірські ліси. Однак птах повністю пристосувалася до життя у культурному ландшафті і селиться в садах, парках, живоплотах.
Канарка на своїй батьківщині перелітний птах і тільки на півдні веде осілий спосіб життя. Харчується переважно дрібним насінням, ніжною зеленню і соковитими плодами інжиру. Дуже любить купатися. Птахи зграйками злітають до води, щоб попити і скупатися, при цьому вони сильно змочують оперення. Гнізда влаштовують на деревах. У кладці 3-5 яєць. Насиджує самка. Самець же весь гніздовий період зазвичай сидить на кінцях гілок і співає. Пісня дикої канарки приємна, але бідніше і менш звучна, ніж домашньою. Дикі форми в порівнянні з домашніми не мають такого розмаїття забарвлення і співу.
Свою назву птахи отримали від найменування групи Канарських островів, звідки їх вивозили іспанські колонізатори. Ці острови були центром лову та вивезення канарок, хоча дикі канарки зустрічалися і на острові Мадейра і на островах Зеленого Мису. Чотириста років тому канарки не відрізнялися різноманітністю форм, забарвлення і співу, якими славляться їхні домашні нащадки.
Здатність переймати пісні інших птахів, порівняльна простота
розведення і утримання зробили канарку улюбленицею людини.
Особливий інтерес до канарці з'явився після того, як у потомстві
птахів звичайного зеленого кольору з'явилися особини жовтого
забарвлення. Таке перетворення, пов'язане зі зміною умов
існування, відбулося майже одночасно в багатьох країнах Європи
в 17 столітті. Це дало поштовх до розвитку селекційної роботи.
Було виведено безліч різних порід і колірних
форм. Є серед них канарки білі, жовті й строкаті, канарки
нормального складання і птиці на непропорційно високих
ногах з особливими пір'яними комірцями. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/hrebet-i-zdorovya.html | "Хребет і здоров’я" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/60/aa9dd1f4d848625ccd326cbbf117eafe.pptx | files/aa9dd1f4d848625ccd326cbbf117eafe.pptx | Хребет і здоров’я
Роботу виконав
Фірстов Антон Олександрович
учень 9 класу
СШ № 320 м. Києва
Педагогічний керівник
Загородня Зоя Гнатівна
Мета роботи: дослідити як впливає вага портфеля на стан хребта. Об’єкт дослідження: діти школи різного віку. Актуальність даної теми : важкий протфель і здоров’я речі не сумісні.
Основні методи досліджень:
описовий - систематизується та описується теоретичний матеріал;
експериментальний –проводиться дослід для закріплення та поглиблення сприйняття теоретичного матеріалу.
«Скажи, у якому стані твій хребет, і я скажу твій вік і стан твого здоров’я»
Що найстрашніше, хвороби хребта молодшають. За даними міської дитячої поліклініки різні патології хребта діагностують навіть у вихованців дитсадків. У дитсадках диспансерна группа складає 17% від числа вихованців, а у школярів – уже понад 30%.
«Коли хвороб багато, хвороба одна - хребет», - казав він.
Гіппократ
Володимир
Андрійович
Берсенєв
Кандидат медичних наук,
Директор Інституту проблем болю,
Заслужени лікар України,
Автор книги «Біль в спині».
Хребет
Хребет - це основа основ, частина скелета на частку якого припадає основне навантаження, що несе стрижень нашої фігури.
Функції хребта:
рухова — усі переміщення людини, пов’язані з хребтом;
захисна — захищає від ушкоджень спинний мозок, нервові корінці, артерії й вени;
амортизаційна — забезпечується амортизаційними властивостями хрящів, дисків;
опорна — підтримка положення голови, кінцівок і внутрішніх органів;
рівноваги — підтримка тіла в просторі;
метаболічна — існує тісний зв’язок з обміном речовин;
Функції хребта:
Будова хребта
Кожен відділ хребта має таку кількість хребців:
шийних — 7,
грудних — 12,
поперекових — 5,
крижових — 5,
куприкових — 4.
11%
Стандарти:
1-2 класи — 1,5–2 кг;
3-4 класи — 2–2,3 кг;
5-6 класи — 2,3–3,0 кг;
7-8 класи — 3–3,5 кг;
9-11 класи — 3,5–4,5 кг.
Загальна кількість зважених портфелів
Вправи і рекомендації
Кожен день треба виконувати по 6-12 вправ.
Із рекомендацій я можу порадити переглянути розклад і зробити уроки парами, видавати два комплекти книг і видавати книги розподілені на чверті.
Як вирішуються проблеми важких портфелів в інших державах
Здоровий хребет – це запорука здоров’я всього організму.
Не пошкодуйте сил, часу, щоб сформувати у Вашої дитини гарну поставу.
Дякую за увагу! |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-kistkovi-ribi1.html | Клас "Кісткові риби" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/28/601a69f991bde7d15d8de5c63e3f42d5.ppt | files/601a69f991bde7d15d8de5c63e3f42d5.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/individualniy-rozvitokyogo-etapi-embrionalniy-rozvitok.html | "Індивідуальний розвиток,його етапи. Ембріональний розвиток" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/47/a7aedef434aec4746ad85b24b92471e9.pptx | files/a7aedef434aec4746ad85b24b92471e9.pptx | Презентацію підготовив учень 11-м класу Кашпрук Станіслав
Індивідуальний розвиток,його етапи. Ембріональний розвиток.
Онтогенез- ( термін запровадив нім. вчений Геккель у 1866р.) індивідуальний розвиток організму.
Онтогенез
Починається з моменту запліднення яйцеклітини до природньої смерті або до припинення існування одноклітинного організму в результаті поділу.
В основі онтогенезу лежить процес реалізації генетичної інформації, закодованої в ДНК
Онтогенез
Тривалість онтогенезу
Століття
Доба
Бактерія
Черепаха
Тисячоліття
Секвойя
Ембріональний Постембріональний
розвиток розвиток
Народження,
або вихід з
яйцевих оболонок
Періоди онтогенезу
Ембріональний розвиток
Ембріональний розвиток організму- зародковий період
починається закінчується
заплідненням народженням , проростанням
або виходом з яйцевих оболонок
Фермент сперматозоїда гіалуронідаза розчиняє захисні речовини яйцеклітини.
Зигота – клітина, що утворилася внаслідок злиття чоловічої та жіночої статевих гамет
Зигота
Стадія дробіння – триває 36 годин
Дробление яйца ланцетника (по Алмазову, Сутулову, 1978):
А – зигота; Б, В, Г – образование бластомеров (показано расположение веретена деления)
Стадія бластули – одношаровий зародок( у людини називається бластоциста)
Бластула ланцетника (по Алмазову, Сутулова, 1978):
А - зовнішній вигляд;
Б - поперечний розріз (стрілка показує задньо-переднє напрямок тіла майбутнього зародка);
В - розташування матеріалів майбутніх органів на сагітальному розрізі бластули
Стадія гаструли – двошаровий зародок ( на цій стадії, вже на 5 день можна визначити стать майбутньої дитини)
Гаструла ланцетника (по Мануіловой, 1973):
А - рання стадія;
Б - пізня стадія;
В - поперечний розріз через пізню гаструлу;
Г - гаструла, що переходить в нейрули (поперечний розріз)
Нейрули ланцетника (по Мануіловой, 1973):
А - рання стадія (поперечний розріз); Б - пізня стадія (поперечний
розріз), літерою "Ц" позначена вторинна порожнина тіла (целом)
З ектодерми, мезодерми, ентодерми відбувається формування органів та взаємодія систем зародка - органогенез
Дякую за увагу |
https://svitppt.com.ua/biologiya/konstituciya-tvarin.html | Конституція тварин | https://svitppt.com.ua/uploads/files/14/012f5f57a5c99a6acf3235bedec0b6b7.pps | files/012f5f57a5c99a6acf3235bedec0b6b7.pps | null |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-plazuni-osoblivosti-budovi-i-zhittediyalnosti1.html | Клас Плазуни. Особливості будови і життєдіяльності | https://svitppt.com.ua/uploads/files/62/e133f5867ea757d90ce875a7f860eb1a.ppt | files/e133f5867ea757d90ce875a7f860eb1a.ppt | 2011
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/konspekt-uroku-zagalna-harakteristika-tipu-kilchasti-chervi.html | Конспект уроку загальна характеристика типу кільчасті черви | https://svitppt.com.ua/uploads/files/64/f60d420bf988e32d53a4a850a8ec957b.ppt | files/f60d420bf988e32d53a4a850a8ec957b.ppt | www.home-edu.ru/ |
https://svitppt.com.ua/biologiya/himichni-sposobi-zahistu-roslin.html | Хімічні способи захисту рослин | https://svitppt.com.ua/uploads/files/12/21165655f475cf2dee86894282b3f6c3.ppt | files/21165655f475cf2dee86894282b3f6c3.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kaynozoyska-era3.html | Кайнозойська ера | https://svitppt.com.ua/uploads/files/63/a68b5716362e4be9f5c76d7bd1b49e4a.pptx | files/a68b5716362e4be9f5c76d7bd1b49e4a.pptx | Будова атома
10.04.2013
Хімія 8 клас
Планетарна модель
будови атома
Атом складається з позитивно зарядженого ядра та негативно заряджених електронів, які рухаються навколо ядра, наче планети навколо Сонця.
Таку модель атома запропонував у 1911 році Ернест Резерфорд. Модель називають планетарною
Частинки, що складають атом
Електрони е-
Елементарні частинки, що несуть негативний заряд
+
Протони р+
Нейтрони n0
Протони являють собою позитивно заряджені частинки із зарядом +1
Нейтрони не мають заряду
В ядрі
Запропонував назву частинки , що переносить електрику у 1891 році ірландський учений Джорж Джонсон Стогні
Англійський вчений Джозеф Томсон довів, що електрони мають негативний електричний заряд. Його називають елементарним ― він найменший із всіх зарядів . Його маса 9,1·10―10 кг, що в 1837 разів менше маси найлегшого з атомів ― атома Гідрогену
Електрон
е- = 10
Кількість електронів дорівнює порядковому номеру хімічного елемента
Кількість
електронів
+
протон
нейтрон
Ядро атома складається з протонів та нейтронів, які мають назву нуклони
Ядро атома
Ядро складається з двох видів елементарних частинок ― протонів і нейтронів, які об‘єднуються загальною назвою нуклони
Сума кількості протонів та нейтронів називається нуклонне, або масове число
нуклонне, або масове число дорівнює сумі протонів та нейтронів та співпадає з відносною атомною масою
А
Атомна маса
Масове число
А=23
Нуклонне
число
+
протон
Позитивно заряджена частинка. Заряд протона за абсолютною величиною дорівнює заряду електрона. Його умовно приймають +1.
нейтрон
n0
р+
Немає заряду
Маси протона і нейтрона приблизно дорівнюють 1 а.о.м.
Число протонів у ядрі дорівнює числу електронів і збігається з порядковим номером і його називають протонним числом
Z
Число протонів називається протонне число.
р+ = 11
Кількість протонів дорівнює порядковому номеру хімічного елемента
Кількість
протонів
Число протонів у ядрі атома елемента дорівнює порядковому номеру цього елемента і визначає його місце у періодичній системі.
Порядковий номер елемента називають протонним числом
Як знайти кількість нейтронів ?
N
А=23
Масове число
n0
Кількість
нейтронів
Атомна маса
Z
кількість протонів
протонне число
кількість нейтронів нейтронне число
А
N
Сума кількості протонів та нейтронів називається нуклонне, або масове число
нуклонне, або масове число
=
+
3
2
5
Загальне число протонів і нейтронів називають нуклонне, або масове число.
Воно дорівнює відносній атомній масі
Число нейтронів
Кількість нейтронів знаходиться за формулою
N
=
А
_
Z
N
5
3
2
n0
Число
нейтронів
нейтронне число
Масове (нуклонне число) А ― 56
Атомна маса Аr ― 55,847
Порядковий номер (протонне число) 26
е- = 4
протонів
А=9
Порядковий номер хімічного елемента вказує на кількість електронів та протонів
n0 = 5
p+ = 4
електронів
нейтронів
9 ― 4 = 5
Частинки, що складають атом
протонне число
13
нуклонне число
27
27
р+ = 13
=
кількість протонів
n0 =14
кількість нейтронів
13
14
―
Z
N
А
протонне число
17
нуклонне число
35
35
р+ = 17
―
кількість протонів
?
кількість нейтронів
17
18
=
n0 = 18
Z
N
А
маса протона дорівнює масі нейтрона
Протон і нейтрон формують атомне ядро і визначають масу атома
Якщо розмір ядра збільшити до розмірів яблука,
то атом буде розміром із земну кулю
Маса атома зосереджена в ядрі
Головна характеристика атома — позитивний заряд його ядра, тобто число протонів. Якщо ми збільшимо або зменшимо число протонів у ядрі, одержимо ядро іншого елемента.
Англійським фізиком Генрі Мозглі завдяки його дослідженням було встановлено.
Сучасне визначення періодичного закону (фізична суть періодичного закону)
Властивості елементів, а також утворених ними сполук перебувають у періодичній залежності від величини зарядів їх атомів.
Всі хімічні елементи розміщені у системі за порядком зростання заряду ядер їх атомів.
+3
+10
+4
+5
+6
+7
+8
+9
+
+
+
+
На малюнку зображено ядро атома елемента. Встановіть його назву. Свою відповідь поясніть
p+ = 4
Ядро атома даного елемента має 4 протони. Протонне число – 4. Тобто порядковий номер елемента - 4. Отже це Берилій
протонне число
Застосуйте свої знання
Атом — це:
позитивно заряджена частинка;
електронейтральна частинка;
частинка, яка змінює свій заряд;
негативно заряджена частинка.
Застосуйте свої знання
Нуклони — це:
протони, нейтрони й електрони;
протони й електрони;
протони й нейтрони;
нейтрони й електрони
допишіть вирази
Протони та нейтрони входять до складу ядра та називаються
нуклонами
Сума протонів та нейтронів називається
Нуклонним, або масовим числом
Порядковий номер елемента і заряд ядра називається
Протонним числом
кількість нейтронів у ядрі називається
Нейтронним числом
Порядковий номер елемента вказує на число
Електронів та протонів
Незаряджена частинка з масою, що приблизно дорівнює масі протона
Нейтрон
Частинка із зарядом +1 та масою що приблизно дорівнює масі нейтрона
Протон
Частинка із зарядом -1 та масою, яка в 1837 разів менша маси найлегшого з атомів — атома Гідрогену
Електрон
Елементарні частинки, які знаходяться в ядрі атома називаються
нуклони
Склад атома
Застосуйте свої знання
Атомні ядра складаються з двох видів елементарних частинок:
електронів і протонів;
електронів і нейтронів;
протонів і нейтронів;
електронів і нуклонів;
допишіть вирази
Яке масове (нуклонне) число має елемент Аl ?
27
Скільки електронів має елемент— Сl ?
17
Скільки протонів має елемент— Са ?
20
В якого елемента протонне число дорівнює 26
Fe
Скільки нейтронів має Оксиген?
8
Заповніть порожні клітинки в таблиці.
Mg
12
24
12
12
12
Сульфур
16
32
16
16
16
Cu
Купрум
64
29
35
29
Са
20
Кальцій
20
20
20
17
17
Сl
35
18
Хлор
30
30
Zn
Цинк
65
35
Застосуйте свої знання
Запишіть символи нуклідів елементів:
Фосфору з масовим числом А = 31;
нуклонне число
протонне
число
Р
31
15
Магнію з масовим числом А = 25
Mg
25
12
Сульфуру з масовим числом А = 34
S
34
16
Застосуйте свої знання
Визначте кількість протонів та нейтронів для нуклідів
Р
33
15
28
12
Mg
S
36
16
кількість протонів Z = 15; кількість нейтронів N = 33 - 15 = 18
кількість протонів Z = 12; кількість нейтронів N = 28 - 12 = 16
кількість протонів Z = 16; кількість нейтронів N = 36 - 16 = 20
Домашнє завдання
§13
Джерела
Григорович О.В. Хімія: підруч. для 8 класу загальноосвіт. навч.закл./ О.В. Григорович .̶ Харків: Вид-во «Ранок», 2016
Шаповалов С.А. Хімія. Довідник старшокласника та абітурієнта. Харків. Торсінг, 2005.
Данильченко В.Є Халімон Є.В. Хімія. Навчальний посібник. 8-9 класи – Харків.: Країна мрій, 2008. – 128с. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-dvostulkovi.html | Клас Двостулкові | https://svitppt.com.ua/uploads/files/2/68de222b09970d6595e00274e50783f4.pptx | files/68de222b09970d6595e00274e50783f4.pptx |
Клас Двостулкові
Двостулкові — другий за чисельністю (близько 20 тисяч) видів клас в типі молюсків. Вони населяють морські і прісні води. Тіло одягнене двостулковою мушлею, стулки якої з'єднуються на спинній стороні еластичною зв'язкою і замком. У них немає голови, відповідно немає глотки і радули. Розміри їх — від 5 мм (горошинки) до 1,5 м (тридакна). Двостулкові молюски — донні, малорухливі або
прикріплені тварини.
Мушля
До двостулкових молюсків належать тварини різних розмірів – завдовжки від декількох міліметрів до 1,5 м. А маса найкрупнішого двостулкового молюска – тридакни – може перевищувати 250 кг
Двостулкові молюски широко поширені в Світовому океані. Особливо рясніють цими тваринами прибережні мілководі райони морів. Близько 20 % всіх відомих видів двостулкових молюсків населяють прісні води, на суші вони не зустрічаються.
Двостулкові молюски, наприклад устриці, мідії, морські гребінці, сердцевидки, відвіку уживаються людиною в їжу. Деякі з цих молюсків, а також перлові скойки утворюють перли. Його не лише здобувають з молюсків з морського дна, але і вирощують на спеціальних морських фермах, поміщаючи між стулкою раковини і мантією піщинку.
Зовнішня будова двостулкових молюсків
Беззубка
Стулки
Зв язка
Нога
ВНУТРІШНЯ БУДОВА ДВОСТУЛКОВИХ МОЛЮСКІВ
Внутрішня будова беззубки при повздовжньому (А) і поперечному розрізі (Б): 1-нога; 2-ротовий отвір; 3-стравохід; 4-печінка; 5-шлунок; 6-кишка; 7-серце; 8-нирка; 9-анальний отвір; 10-зябра; 1 1-мантія; 12- мушля ; 13-яїчник
Схема пересування беззубки
Двостулковий молюск циприна, що живе на дні, закопується в грунт. Вона розсовує ногою, як плугом, пісок і підтягує тіло з черепашкою.
У беззубки і мідії внутрішня поверхня раковини вистилена міцним блискучим перламутровим шаром. Чужорідні частки (наприклад, піщинки), що потрапляють між мантією і стулкою черепашки, обволікаються шарами перламутру і перетворюються на перли
Схема утворення перлини:
1- черепашка;
2-мантія(зовнішній шар);
3-піщинка;
4-перлина.
Гігантська устриця
Мідії
Гребінець якова
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/kisloti1.html | "Кислоти" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/47/5b70c88298a951521d11605ff5687671.pptx | files/5b70c88298a951521d11605ff5687671.pptx | Кислоти
Фізичні та хімічні властивості кислот,поширення у природі та застосування кислот.
Кислоти – складні речовини що містять у своєму складі Гідроген , здатний заміщуватися на метал , і кислотний залишок .
Фізичні властивості кислот
Найчастіше бувають рідинами проте трапляються й тверді кислоти.
Важчі за воду
Деякі леткі.
Майже всі кислоти безбарвні.
Їдкі речовини.
Хімічні властивості кислот
Лакмус – червоний.
Метилоранж – рожевий.
Фенолфталеїн – безбарвний.
Взаємодіють з металами до Н (реакція заміщення).
Взаємодіють з основними оксидами.
Взаємодіють з лугами і основами (реакція нейтралізації)
Взаємодія з солями .
При умовах :
a) якщо реагуюча кислота є сильніша , ніж та що входить до складу солі .
б) якщо в результаті реакції випаде осад .
в) якщо сіль утворена нестійкою кислотою.
Поширення у природі
Багато харчових продуктів кислі на смак. Такого смаку їм надають органічні кислоти.Кислий смак лимона зумовлений наявністю лимонної кислоти , яблука – яблучної кислоти , кислого молока – молочної кислоти . Оцет є розчином оцитової кислоти. Кислоти також трапляються у природі у вільному стані : наприклад , сульфідна (сірководнева) кислота є у вигляді вулканічних газах і у водах мінеральних джерел. Хлоридна кислота -входить до складу шлункового соку. Карбонатна кислота – до складу природних мінеральних вод .
Застосування кислот
Найбільше значення має сульфатна кислота, її використовують для добування інших кислот,солей, мінеральних добрив,ліків,фарб,вибухових речовин тощо.
Серед найважливіших кислот хлоридна і нітратна, їх застосовують для добування солей,ліків,мінеральних добрив , і багатьох органічних сполук. Споживання кислот у невеликих кількостях необхідне.
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/imunobiotehnologii.html | Імунобіотехнології | https://svitppt.com.ua/uploads/files/14/ac7a68aef9eb0837f6ee6ab95d8e23c2.pptx | files/ac7a68aef9eb0837f6ee6ab95d8e23c2.pptx | Імунобіотехнології
Учениця 7(11)В класу
Донченко Ольга
Імунобіотехнологія
Імунобіотехнологія (лат. immunitas — звільнення + грец. bios — життя + techne — мистецтво + logos — слово) — галузь біотехнології, що має на меті розробку та отримання біофармацевтичних препаратів, необхідних для корекції імунних дисфункцій. І. об’єднує виробництво вакцин , імуноглобулінів крові, імуномодуляторів, імуномедіаторів, моноклональних антитіл та ін.
Методи створення імунобіотехнологічних препаратів залежать від їх призначення та складу. Неспецифічні стимулятори імунної відповіді отримують мікробним синтезом. Препарати на основі первинних метаболітів мікроорганізмів стимулюють переважно клітинний імунітет, підвищуючи кількість та функціональну активність макрофагів і лейкоцитів у периферичній крові.
Промислове виготовлення вакцин
Промислове виготовлення вакцин проходить у кілька технологічних етапів.
Накопичення біомаси мікроорганізмів або продуктів їх життєдіяльності
Інактивація мікроорганізмів
Концентрація
Очищення
Ліофілізація.
Розфасування вакцинних препаратів залежить від способу їх уведення
пероральне використання
рідкі, таблетовані або дражовані препарати
Підшкірне або внутрішньом’язове введення
ампули
Огляд замінників крові
Для компенсації втраченої води та електролітів, поповнення об’єму крові застосовують замінники плазми, які не викликають анафілактичного шоку.
До замінників плазми відносяться:
плазма донорської крові (природний плазмозамінник)
Декстрани
розчини солей електролітів (розчини кристалоїдів).
Замінники плазми та інших компонентів крові застосовуються головним чином для лікування і профілактики шоку різного походження , нормалізації артеріального тиску і поліпшення гемодинамічних показників Вони використовуються при крововтраті , опіках , для профілактики післяопераційної і посттравматичної тромбоемболії , при інтоксикаціях різного генезу.
Декстрани - розчини полісахаридів з культур ряду бактерій , позбавлених антигенних властивостей. Декстрани можуть мати різну ступінь полімеризації і відповідно різну молекулярну масу. При введенні в струм крові декстрани підсилюють процеси переміщення рідини з тканин в кров'яне русло. Піддаючись в організмі частковому гідролізу , декстрани виводяться в основному нирками.
Розчини кристалоїдів ( Рінгера , Рінгера - ацетат , Хартмана ) містять різні комбінації солей ( натрію хлорид , натрію гідрокарбонат , натрію ацетат , кальцію хлорид , калію хлорид) , а також глюкозу в концентраціях , близьких до фізіологічних . Дія сольових розчинів направлено на корекцію дегідратації , вмісту електролітів , концентрації іонів водню і , відповідно, КЩС.
Білкові гідролізати — продукти розщеплення білків крові великої рогатої худоби з додаванням глюкози. Найцінніші замінники плазми крові, тому що містять легкозасвоювані мікроелементи та амінокислоти. Наявність електролітів забезпечує підвищення кров’яного й осмотичного тиску.
Імуномодулятори
Імуномодулятори складають групу різних за хімічною будовою і механізмом дії лікарськихпрепаратів. Загальною властивістю імуномодуляторів є те, що вони корегують дію на імунну систему, коли власні захисні механізми організму дають збій. Така ситуація може виникнути при хронічних алергічних, тривалих запальних захворюваннях, вірусних інфекціях, патології ендокринної системи, а також як результат інших важких захворювань. Клінічно це може виявлятися часторецидивуючими вірусними, бактеріальними або грибковими інфекціями, що не піддаються традиційним методам лікування.
Три основні групи імуномодуляторів:
Ендогенного походження, які в свою чергу поділяються на:
Імунорегуляторні пептиди, отримані з центральних органів імунітету- Тимуса (тактивин, тімолін), кісткового мозку (міелопід).
Цитокіни - низькомолекулярні гормоноподібні біомлекули, віднайдені активованими імунокомпетентними клітинами і є регуляторами міжклітинних взаємодій.
Інтерферони - захисні речовини білкової природи, що виробляються клітинами у відповідь на проникнення вірусів.
Імуноглобуліни - високоочищені білкові фракції, що володіють функцією переносників антитіл,імуномодулююча роль яких активно вивчається в даний час.
Екзогенного походження, до яких відносяться:
Препарати бактеріального походження такі як БЦЖ, пірогеналу, рибомуніл, бронхомунал та ін .Всі вони мають здатність посилювати функціональну активність нейтрофілів і макрофагів.
Препарати грибкового походження (Милайф).
Хімічно чисті та синтезовані , серед яких виділяють:
Речовини отримані за допомогою спрямованого хімічного синтезу (поліоксідоній).
Аналоги імуномодуляторів ендогенного походження (лікопід, іммунофан).
Біорадіопротектори
В зв'язку з бурхливим розвитком атомної енергетики, використанням іонізуючих джерел випромінювань у промисловості велике значення мають речовини, яким притаманна радіопротекторна (захисна) дія від радіоактивних пошкоджень, особливо генетичного апарату людини.
При радіогенетичних пошкодженнях в генах фіксуються зміни їх хімічної будови. Вони можуть негативно впливати на здоров'я майбутніх поколінь, передаватися спадково.
Експериментально встановлено, що з речовин природного походження найбільш ефективними є цистеїн, серотонін, гістамін - амінокислоти, меркаптопропіламін, мексамін, аміноетил, параамінопропіофенол, аміноалкілтіофосфат, резерпін (алкалоїд рослинного походження, який вживають для зниження кров'яного тиску), меланін (пігмент засмаги у шкірі людини), пектини (рослинні волокна овочів, фруктів).
Значну радіопротекторну активність мають витяжки з рослин - біологічні радіопротектори: препарати женьшеню, китайського лимонника, левзеї, елеутерокока, деревію, отрути змій та деяких видів жаб, екстракти мідій, муміє, вітаміни. Це так звані адаптогени - речовини, які пристосовують організм до дії негативних факторів. Особливо важливі вітаміни, що посилюють опірність організму.
резерпін
Література
Літ.: Попов Н.Н., Савченко В.Н., Моджекву Ч.Ч., Куринная Е.Г. Виды и средства иммунотерапии. Фармакотерапевтический справочник. — Х., 2002; Герасименко В.Г. Біотехнологічний словник — К., 1991; Імунобіологічні препарати: Довідник / В.В. Смирнов, О.П. Сельнікова, В.Д. Думанський та ін. — К., 2001.
http://www.rlsnet.ru/fg_index_id_321.htm
http://www.vetfor.ru/likuvannja-orhaniv-krovotvorennja/zaminnyky-krovi/ohljad-zaminnykiv-krovi.html
http://i-medic.com.ua/index.php?newsid=20542
http://pidruchniki.ws/12090613/bzhd/dozovi_mezhi_diyi_ionizuyuchih_viprominyuvan
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-scavci.html | "Клас Сcавці" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/50/22abc15363414a53f4fcf516c37e1932.pptx | files/22abc15363414a53f4fcf516c37e1932.pptx | Клас Сcавці
Основні особливості тварин класу ссавців
1.Ссуть;
2.кінцівки розміщені під тулубом;
3.у них є зовнішнє вухо;
4.зуби мають корені;
5.шкіра має залози:
6.шерсь (у деяких жир).
Будова скелета
Розглянемо скелет собаки. У ньому всі відділи, характерні для скелета більшості хребетних тварин: череп,хребет, грудна клітка, пояси передніх і задніх кінцівок, скелети передніх і задніх кінцівок.
Череп собаки великий. Більшість кісток, складаються, зростаються ще під час внутрішньогоутробного розвитку тварини. На могутніх щелепах є спеціальні поглиблення для зубів.
Кількість хребців у шийному відділі хребта і всіх ссавців однакова: їх сім і в довгошийого жирафа, і в маленької землерийки. З’єднання шийних хребців у них є рухомим, що дає змогу тваринам нахиляти і повертати голову. До дванадцяти хребців грудного відділу прикріплюються ребра, частина яких поєднана з грудиною. Усі разом вони утворюють масивну грудну клітку. Хребці поперекового відділу (6-7) поєднані між собою рухомо, завдяки чому собака може згинати тулуб. Крижовий відділ представлений чотирма зрощеними хребцями, які нерухомо поєднані з поясом задніх кінцівок – тазом.
Хвостовий відділ хребта у різних ссавців складається з різної кількості хребців і визначає довжину хвоста тварини. Рухоме з’єднання хребців цього відділу дає змогу корові і коневі відганяти хвостом настирливих мух,а дельфіну і бобру – плавати у воді.
Собаки в складі поясу верхніх кінцівок не мають ключиць, а залишки воронячих кісток у них зростаються з лопаткою. Через відсутність ці тварини можуть пересувати кінцівки вздовж осі тіла(ходити, бігати). Ключиці добре розвинені у тварин,що здатні до різноманітних складних рухів (наприклад, у мавп). Пояс задніх кінцівок зрощений між собою кістками.
Скелет кінцівок ссавців подібний до скелета плазунів, але деталі його будови залежать від способу життя тварини. Так, собака під час руху спирається на пальці, ведмідь – на стопу, як і ми з вами, у кажанів передні кінцівки пристосовані до польоту, а в дельфіна – до плавання. У мавпи чудово розвинені пальці, якими вона утримує предмети. На кожній кінцівці коня один добре розвинений палець, який “одягнений ” копитом. На нього і спирається тварина під час ходьби і бігу.
М’язи . У собаки, як і в більшості ссавців, краще за інші розвинені м’язи, що відають за рух кінцівок. Добре в нього розвинені м’язи, які забезпечують рух нижньої щелепи. Завдяки їх роботі собака утримує зубами і розжовує великі шматки їжі. У корови нижня щелепа може рухатися вбік, уперед і назад, що допомагає їй ретельно пережовувати рослинну їжу.
У порожнині тіла ссавців є м’язиста перегородка – діафрагма. Вона відокремлює грудину порожнину, захищену грудною кліткою, від черевної порожнини. Діафрагма має форму купола, верхня частина якого прилягає до легенів. Скорочуючись і розслабляючись, діафрагма бере участь у дихальних рухах.
Травна система
У ротовій порожнині ссавців на щелепах розташовані зуби. Вони різні за будовою і функцією й розвинуті залежно від способу живлення ссавців. У собаки різці служать для відкушування , ікла – для захоплення і утримання здобичі, корінні зуби мають гострі краї і при значені для розривання та подрібнення їжі. Набір зубів надає змогу собаці і її хижим родичам(вовкам, лисицям)впоратися з досить великими тваринами: піймати здобич, обгризти її й навіть розгризти кістки.
У кажана зуби дрібні, загострені, конусоподібні: вони пристосовані до того, щоб протикати хітиновий покрив комах і подрібнювати їх. У бобра різці дуже великі, плоскі й гострі, вони ростуть і само заточуються протягом усього життя. Такими зубами він легко відгризає кору дерев.
За допомогою язика ссавці визначають смак їжі, перемішують її в ротовій порожнині, що сприяє змочуванню їжі слиною.
Мурахоїди, які не мають зубів, довгим і липким язиком добувають комах із глибини мурашника. Коти за допомогою шорсткого язика очищують шерсть.
Розжована, змочена слиною їжа через глотку і стравохід потрапляє до шлунка. Тут триває перетравлювання їжі, розпочате в ротовій порожнині. Закінчується травлення в кишечнику, де поживні речовини через стінки кровоносних судин надходять у кров. Неперетравлені залишки їжі видаляються на зовні через анальний отвір. У ссавців,окрім слинних залоз, у процесі травлення беруть участь речовини, що виділяються до кишечнику печінкою та під шлунковою залозою.
У собаки, як і в більшості ссавців, шлунок однокамерний. А в корови і в багатьох інших рослиноїдних шлунок складається з чотирьох відділів : рубця, сітки, книжки і сичуга. Він пристосований для перетравлювання целюлози, яка утворює клітинні стінки рослин. Перетравленню целюлози допомагають і численні бактерії, що населяють шлунок корови.
На малюнку зображено травну, дихальну та видільну системи собаки.
Дихальна система ссавців – це дихальні шляхи (носова порожнина, гортань, трахея, бронхи) і легені, у яких відбувається газообмін. Легені у ссавців влаштовані складніше, ніж у плазунів, вони утворені безліччю комірок і мають дуже велику поверхню газообміну. У собаки поверхня легенів майже в 100 разів більша за поверхню тіла.
Міжреберні м’язи і м’язи діафрагми у неї скорочуються, об’єм грудної порожнини збільшується, і повітря надходить у легені. Так відбувається вдих. Під час видиху ці м’язи розслабляються, об’єм грудної порожнини зменшується, і повітря “виштовхується” з легенів назовні. Отже, дихають ссавці завдяки злагодженій роботі міжреберних м’язів і м’язів діафрагми.
Система виділення собаки складається з двох нирок, розташованих у черевній порожнині. У них утворюється рідка сеча, яка по двох сечоводах надходить до сечового міфура. У сечовому міфурі сеча накопичується і періодично по сечовому каналу виводиться на зовні.
На малюнку зображено кровоносну систему собаки.
Кровоносна система ссавців подібна до кровоносної системи птахів – по великому і малому колу кровообігу рухається, не змішуючись, кров завдяки скороченню чотирикамерного серця.
Нервова система ссавців утворена такими ж відділами,Ю що їх мають інші хребетні тварини. Проте головний мозок у ссавців рзвинений значно краще. Його верхній шар, який утворює числені складки, називають корою. Така будова кори дає змогу розмістити в невеликому черепі мозок з дуже великою площею поверхні. Складчаста кора відповідає за аналіз інформації, що надходить від органів чуття, за формування набутих форм поведінки, заснованих на навчанні і запам’ятовуванні, тощо.
Розмноження ссавців
Серед ссавців є тварини, що відкладають яйця, проте більшість ссавців є живородними, їх зародки розвиваються в організмі самки.
Органи розмноження. Ссавці – роздільностатеві тварини. У самця сперматозоїди утворюються у парних сім’яниках. Сім’япроводи, що від них відходять, зливаються із сечовивідним каналом, і через нього виходить на зовні сім’яна рідина, що містить сперматозоїди.
Яйцеклітини певний термін дозрівають у парних яєчниках, розташованих у черевній порожнині самки. Від кожного яєчника відходить по одному яйцепроводу. Яйцепроводи, зливаючись у нижній частині, утворюють матку – порожнистий м’язовий орган, що може скорочуватися. Від матки відходить піхва, яка відкривається на зовні окремим отвором. У самок, на відміну від самців,канали статевої і видільної системи не зливаються.
Запліднення і розвиток зародка. Запліднення у ссавців внутрішнє, і відбувається воно зазвичай у яйцепроводах. Порівняно з ящіркою яйцеклітина собаки невеличка – близько 0,1 мм, жовтка в ній майже немає, шкіряста оболонка не утворюється. Проте зародок собаки розвивається, проходячи ті самі етапи, що й зародок ящірки чи зародок голуба. На початкових етапах розвитку в нього є хорда, зачатки зябрових щілин тощо. З часом його будова набуває рис, характерних для свого класу, а потім виду.
Розвиток зародка відбувається в матці. До м’язистої стінки матки зародок прикріплюється за допомогою спеціального органа – плаценти, утвореної зародковою оболонкою, що розрослася. З плацентою зародок пов’язаний пуповиною. У пуповині проходять кровоносні судини зародка, що розгалужуються в плаценті на численні капіляри. Вони тісно притискуються до “материнських” капілярів, які розташовуються в матці. Через цей капілярний контакт відбувається обмін речовинами між зародком і материнським організмом. У кров зародка з крові самки надходять необхідні для його розвитку кисень і поживні речовини. У зворотному напрямі відбувається транспорт шкідливих речовин, що утворилися в результаті життєдіяльності зародка. Отже, під час видиху самка видає вуглекислий газ, який утворився і в її власних клітинах, і в клітинах зародка. Так само – за двох – працюють і нирки самки.
У міру зростання зародка, матка збільшується в розмірах. Коли зародок досягає певного ступеня
розвитку, м’язи матки починають скорочуватися і виштовхують плід через піхву на зовні. Плідний пухир при цьому розривається, навколоплідні води, у яких весь час перебував зародок, виходять на зовні. Так відбуваються роди. Самка після народження дитини перекушує пуповину, і малюк починає самостійно дихати, живитися, виділяти продукти життєдіяльності.
Період внутрішньоутробного розвитку зародка називають вагітністю. У собаки вагітність триває два місяці, у домової миші вісімнадцять діб, у білок тридцять - сорок діб, у корови дев’ять місяців, у китів – рік, у слона двадцять два місці. Очевидно, що чим більшою є тварина, тим довше зазвичай триває вагітність. Але термін вагітності залежить не тільки від розмірів тварини . У тих ссавців, що народжують дитинчат у нірках або теплих кублах, вагітність є коротшою, ніж у тих, що народжують потомство на відкритих, незахищених просторах.
Турбота про потомство у ссавців яскраво виражена. Вона передусім виявляється в тому, що самки годують своїх дитинчат молоком. Молоко – дуже поживний продукт, воно легко засвоюється і містить усі необхідні для розвитку організму речовини. У кожного виду ссавців молоко має певний склад. Воно утворюється тільки в організмі самок після родів.
самки турбуються про потомство, не лише годують, але й захищають дитинчат, зігрівають своїм теплом, умивають і чистять їм шерсть. З часом батьки починають навчати малюків знаходити їжу, полювати, ховатися від ворогів. Довше за всіх ссавців за дитинчатами дбають людино подібні мавпи. На відміну від птахів, у ссавців батько бере участь у вихованні своїх нащадків дуже рідко.
Початок розмноження у ссавців пов’язаний із настанням певного сезону. Потомство має з’явитися на світ у сприятливий період, адже годування молоком зазвичай продовжується не довго, і дитинчата переходять на іншу їжу. Тому, наприклад, олені спарюються восени, а потомство у них з’являється навесні – попереду літо, коли їжі для оленяти буде досить.
Для ссавців є характерною шлюбна поведінка, проте її форми не такі різноманітні, як у птахів. У морських левів, моржів, оленів, коней самці влаштовують навколо себе гарем із кількох самок, за яких можуть навіть затяти бійку. У багатьох мавп усі самки в зграї належать ватажку – самцю, чия роль у зграї є провідною. Лев створює сімейну групу (прайд), у яку входять кілька споріднених самок.
Типовою формою шлюбної поведінки у ссавців є турніри між самцями, де застосовується найрізноманітніша зброя – роги, лапи, зуби. Проте, як і в плазунів, під час цих сутичок поведінка тварин має скоріше ритуальний, ніж агресивний характер.
До обов’язків майбутніх батьків багатьох ссавців входить облаштування місця народження потомства – нір, гнізд, дупел. Це роблять зайці, миші, білки, бобри, вовки,лисиці. Міцні сімейні пари у ссавців трапляються значно рідше, ніж у птахів. Зазвичай самець після спарювання втрачає до самки інтерес. Але цього не можна сказати про вовків, лисиць – їх самці добрі сім’янини.
Гарем морських левів
Боброва хатка
Сезонні явища в житті ссавців. Поведінка ссавців.
Підготовка до зими. Зима – час, несприятливий для тварин. Ссавці по-різному готуються д цього складного періоду і по різному його переживають. Білки запасають у дуплах шишки, горіхи, жолуді, на гострих сучках розвішують гриби.
Перед початком холодів ссавці линяють. Їх шерсть стає густішою(ласка, писець), а в деяких і світлішою (заєць-біляк). Таке забарвлення робить тварину менш помітною на тлі голих дерев і снігового покриву. Олені, кажани, деякі кити здійснюють сезонні міграції, переміщаючись у теплі місця, де більше їжі. Проте їх мандри не такі тривалі й далекі, як у птахів.
Одним із пристосувань ссавців, що допомагають їм долати несприятливі умови є сплячка. Сплячка – це період майже повного спокою в житті тварини. Температура тіла, частота дихання і серцебиття в цей час сильно знижується. Витрати енергії в такому стані невеликі, а жири, що є її джерелом, тварини накопичують в організмі до настання сплячки. У справжню сплячку впадають ховрахи, бабаки, деякі кажани, їжаки.
У ведмедів і борсуків настає зимовий сон – він неглибокий, температура тіла й частота дихання змінюються незначно. Тварина може прокинутися від шуму, навіть несильного. У малосніжні теплі зими ці звірі часто не засинають зовсім.
Поведінка ссавців. У цих тварин програми інстинктивної поведінки надзвичайно різноманітні, у багатьох розвинена стандартна поведінка. Діяльність особин у стаді або зграї організована дуже чітко. Помітивши наближення хижака, самці вівцебиків і багатьох інших травоїдних займають кругову оборону, захищаючи молодняк і самок, що перебувають у центрі.
У багатьох тварин у стадах і зграях встановлена ієрархія – система підпорядкування одних особин іншим. Так, у стаді павіанів є один ватажок , підлеглі йому самці, самки, молоді особини й дитинчата. Особини, що стоять на нижньому щаблі і ієрархії, у всьому підкоряються тим, хто стоїть вище. Так, їжа спочатку дістається ватажкам, потім підлеглим самцям, а вже потім самкам і дитинчатам.
Павіани
Вівцебики
Левам, які живуть у прайді, властива колективна форма полювання. Вона успішніша, ніж полювання поодинці: одна із самок жене на левів, які ховаються в засідці, стадо копитних. Самець левів не полює, він лише охороняє мисливські угіддя. Подібну поведінку демонструє і зграя вовків, але в засідку у них можуть бути і самці. Мисливські собаки теж мають природжені програми колективного полювання, але обє’днуються вони під час цього з людиною
У житті багатьох ссавців великого значення набувають ігри. Кожен із вас спостерігав за грою кішки паперовим бантиком, прив’язаним до ниточки. Ця гра – один із найважливіших способів удосконалення природженої форми поведінки: полювання на рухомий об’єкт. Ігри важливі й для навчання взаємодіям з іншими об’єктами. Тварини багатьох видів, які були позбавлені можливості гратися в дитинстві, виростають неповноцінними – їм важко взаємодіяти з іншими тваринами свого виду.
У ссавців добре розвинена пам’ять, яку вони використовують під час самонавчання, наслідування і навчання за допомогу батьків. Навчання в деяких звірів забирає дуже багато часу: молоді леви і вовки довго вчаться прийомам полювання. Часто тварини, які були позбавленні спілкування і не мали зразків шлюбної поведінки, втрачають здатність до розмноження.
Форми набутої поведінки. Іноді, спостерігаючи за тваринами, тільки дивуєшся тому, до яких хитрощів вони вдаються, щось замисливши, які несподівані рішення приймають. Бобри не тільки будують дамби, вони можуть регулювати рівень води у “водосховищі”, що утворився. Отже, тварини здатні в тій чи іншій конкретній ситуації.
Способи спілкування між ссавцями різноманітні. Вони контактують між собою за допомогою і хімічних речовин, і звуків, і поз, і міміки. У кота, що почув наближення ворога, шерсть “ встає на дибки ” – він наїжачується, демонструючи в такий спосіб позу загрози. Скунс виділяє рідину, яка відлякує багатьох його ворогів. Самки ссавців під час розмноження виділяють особливі речовини, що привертають самців. І повідомляють про готовність самок до спарювання. Хімічні речовини, які містяться в сечі і поті, багатьом видам ссавців допомагають позначити територію.
Якщо їжаків перенести до іншого місця, їжачиха їх розшукуватиме, видаючи гучні свистячі звуки. Малюки відгукнуться в такий само спосіб. Ватажок зграї павіанів управляє підлеглими за допомогою криків, жестів і дуже виразної міміки. Чемпіони по випусканню звуків вважаються дельфін афаліна. Спеціальними приладами можна зафіксувати, що він видає звуки. Схожі на стогін, писк, гавкіт, свист, нявкання, цвірінькання, рохкання, пронизливий крик, шум моторного човна, скрип іржавих петель.
Дякую за увагу!)
Пігутовала учениця 8-Б класу Федик Ірина
Тернопіль 2013р. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/genni-mutacii1.html | Генні мутації | https://svitppt.com.ua/uploads/files/62/fbd2de430dc63bc3444868e90d79103a.pptx | files/fbd2de430dc63bc3444868e90d79103a.pptx | Гормональна контрацепція
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/kishkovoporozhninni1.html | "Кишковопорожнинні" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/47/65ad6cfaec7d6f545a7b40a480c71dc0.pptx | files/65ad6cfaec7d6f545a7b40a480c71dc0.pptx | Кишковопорожнинні
Різноманітність
Мета
Повторення вивченого
Кишковопорожнинні — нижчі багатоклітинні двошарові тварини. Їх налічується близько 9 тисяч видів. Це водні, переважно морські тварини, які прикріплені до субстрату або плавають у товщі води. Це поодинокі або колоніальні форми, що мають розміри від кількох міліметрів до кількох метрів.
Повторення вивченого
Прісноводі гідри - одні з найдрібніших хижаків. Незважаючи на це, вони здатні забезпечити себе їжею. Гідри мають трубкоподібну форму тіла. За допомогою підошви вони прикріпляються до підводних рослин або каменів і ворушать щупальцями у пошуках здобичі. Гідри зеленого забарвлення містять в собі фотосинтезуючі водорослі.
Медуза Ціанея як різновид кишковопорожнинних
Біля берегів Великобританії, а також у холодних північних морях,Баранцевому та Карському, можна побачити полярну медузу, або ціаную. Це справжній гігант: відомі особини діаметром до 2м. і з довжиною щупалець 20-30м. Конан Доль у своєму оповіданні «Лев’яча грива» так писав про цю медузу: « Вона така ж небезпечна, як кобра, а рани, завдані нею, болючіші за укуси змій».
Чи справді є загроза?
Проте письменник значно перебільшив небезпеку ціанеї. Той, хто доторкнувся до неї, відчував лише легке свербіння між пальцями рук і поколювання, схоже на слабий опік кропивою. Але для планктонних рачків, дрібних медуз, деяких рибок отрута медуз смертельна. Однак мальки тріски не чутлива і до отрути ціанеї. Медуза ховає мальків від ворогів, а вони знищують
мікроорганізми на її тілі.
Полярна медуза дуже красива.
Її дзвін у центрі жовтуватий,
по краях темно-коричневий, ротові лопаті малинові, а щупальця світло-рожеві.
Ціанея
Небезпечна медуза
У Беринговому морі, Охотському і Японському морі мешкає небезпечна медуза – хрестовик. Через 10хв. Після «опіку» у людини виникає слабкість, біль у поясниці, німіють руки, ноги, утруднюється дихання. Хвороба триває 4-5 днів. Особливо небезпечні повторні «опіки». Коли хрестовиків розводиться дуже багато чудові пляжі Владивостока пустіють.
Синофор
Біля берегів Японії можна зустріти цікавих тварин – сифонофор. Це не тільки красиві, а й складно побудовані кишковопорожнинні. Вони являють собою цілу колонію тварин, яка на відміну від коралової плаває.
Особливість назви
Назву «португальський кораблик», фізалія одержала за яскраве забарвлення,
( португальці у минулому любили яскраво розфарбовувати свої військові кораблі) і за «вітрило» - виріст у вигляді гребеня, розміщений на особливому повітряному міхурі фізаліс, який знаходиться над поверхнею води.
Особливості Фізалії
Фізалія пересувається за допомогою вітру. Вона плаває під кутом до вітру, наближається до берега або повільно від нього відпливає. Ці тварини, інколи цілими тисячами плавають на поверхні теплих морів. Міхур до 20см. Буває яскраво-голубим, фіолетовим, або червонуватим, а щупальця - ультрамаринові. У великих особин( довжиною до 30м) між щупальцями ховаються рибки немеуси, вони не бояться отрути кишковопорожнинних.
Небезпечно торкатися фізалії
Коралові поліпи
Подивіться на одну гілочку такого підводного саду. Основа її тверда, складається з вапняку, на ній багато маленьких отворів і западин. У них сидять крихітні коралові поліпи зі щупальцями, які схожі на квіти. Але будьте обережні! На щупальцях є жалкі клітини, і деякі корали обпікають руку людини, наче розжарений метал. Мадрепорові, або рифові поліпи - гарні будівельники. Це вони побудували підводні сади.
Особливості коралів
Площа дна, яку займають у Світовому океані коралові утворення, становить не менше як 10 000 000 м2. Це майже територія Європи. Рифові корали можуть існувати тільки в теплій воді за температури не нижче 20°С. тому й зустрічаються тільки у тропічних морях, між тридцятими паралелями півдня і півночі. Не живуть вони глибше, ніж 50м. У тілі поліпів ростуть одноклітинні водорості, яким необхідне сонячне світло. Ці водорості допомагають поліпам засвоювати їжу. Не терплять корали брудної і опрісненої води. Примхливі істоти . Живиться поліп планктоном і дрібними органічними рештками. З часом починає розмножуватися, і утворюється колонія, що складається із сотень і тисяч особин.
Жага до Життя
Коралові колонії невпинно тягнуться вгору, до поверхні води, до світла. Швидкість їх росту залежить не тільки від виду, а й від місцевих умов.
Цікаве на дні моря
У Південно-Китайському морі, коли зривали рих, знайшли монету 1410р. її замурували корали після загибелі корабля. Скелет поліпа наростав зі швидкістю їм за 330 років.
А корабель, який загинув у Перській затоці, через 20 місяців був покритий кораловим панциром 60 см завтовшки. Тут корали ростуть швидше.
Підводні дорогоцінності
Дуже часто у Середземному морі люди сидять у своїх човнах і опускають у воду палку. Цікаво хто ці люди і що вони роблять? Це ловці благородного, або червоного корала. Це не ті корали-будівельники, які утворюють рифи і острови. З благородного корала роблять різні прикраси, більше 2 тис. років носять рожеві, червоні і чорні коралові намиста.
Родовища коралів
В Італії, Японії є фабрики коралових виробів. Червоний корал добувають й уздовж північних берегів Африки, на півдні Греції, а також біля берегів Японії і Австралії, чорний - у Перській затоці. Ловлять корали на глибині 30 - 300 м.
Висновок
Сьогодні на уроці біології, ми
Повторили хто такі кишковопорожнинні, хто така гідра;
Ознайомилися з медузою Ціанеєю;
З медузою Хрестовиком;
Дізналися хто така Фізалія;
Що утворюють коралові поліпи;
Як використовують Благородні корали і де.
Дякую за увагу !
Підготувала,
Клуб Олена
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/gerbologiya.html | Гербологія | https://svitppt.com.ua/uploads/files/25/9b744bc8db292708d015992df62d9b1b.ppt | files/9b744bc8db292708d015992df62d9b1b.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/gigiena.html | гігієна | https://svitppt.com.ua/uploads/files/26/7bb6770844b80cdb1023cb4480fa430a.ppt | files/7bb6770844b80cdb1023cb4480fa430a.ppt | >10
>10
>40
>50
>10
>10
>10
>10 |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kishki.html | Кішки | https://svitppt.com.ua/uploads/files/55/3893c4991801bf84a6a9b85fc8c7d1af.ppt | files/3893c4991801bf84a6a9b85fc8c7d1af.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/harchovi-dobavki3.html | "Харчові добавки" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/50/2355650d837659e9fb4b9c560cc4258b.ppt | files/2355650d837659e9fb4b9c560cc4258b.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/hromosomni-mutacii.html | "Хромосомні мутації" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/47/56c4dc6a74686dc69c31cdd7a48f5771.pptx | files/56c4dc6a74686dc69c31cdd7a48f5771.pptx | Хромосомні мутації
Підготувала:
учениця 11-А класу
Вепрук Анастасія
Хромосомні мутації – це порушення структури хромосом, які відбуваються синхронно в обох хроматидах.
Делеції (видалення ділянки хромосоми);
Інверсії (зміна порядку генів ділянки хромосоми на зворотний);
Класифікація хромосомних мутацій:
Дуплікації (повторення ділянки хромосоми);
Транслокації (перенесення ділянки хромосоми на іншу).
Хромосомні мутації зумовлюють хромосомні хвороби. Майже всi хромосомнi захворювання супроводжуються багаточисленними ураженнями скелету, порушеннями психiки, вродженими вадами зовнiшнiх i внутрiшнiх органiв, затримкою росту, ураженням нервової, ендокринної та iнших систем, зниженою регенераторною функцiєю, пiдвищеною захворюванiстю i смертнiстю.
Найчастіше проявляються трисомії за аутосомами.
Хромосомні хвороби
Найпоширеніші хромосомні хвороби
Синдром Дауна
(поява третьої хромосоми в 21-й парі)
Прояви:
розумова відсталість;
незначна тривалість життя (як правило, не більше 30 років);
малий череп, коротка шия, пласке обличчя, короткі фаланги пальців тощо.
Найпоширеніші хромосомні хвороби
Прояви:
вади серця, аномалії внутрішніх органів, статевої системи;
незначна тривалість життя (10% хворих доживає до 12 років);
довгий вузький череп, мале підборіддя, короткі пальці, деформовані вуха тощо.
Синдром Едвардса
(поява третьої хромосоми в 18-й парі)
Найпоширеніші хромосомні хвороби
Синдром «котячого крику»
(відсутність частини 5-ї хромосоми)
Прояви:
розумова відсталість;
незначна тривалість життя (до 10 років);
плач, що нагадує крик кішки;
місяцеподібне обличчя, низько розташовані, деформовані вуха тощо. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/hrebetni-tvarini.html | Хребетні тварини | https://svitppt.com.ua/uploads/files/34/fa2f34f0458813cca3a9c60017752d0e.pptx | files/fa2f34f0458813cca3a9c60017752d0e.pptx | 1
ЦАРСТВО ТВАРИНИ
ТИП ХРЕБЕТНІ
ПІДТИП ЧЕРЕПНІ
НАВЧАЛЬНО – ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС
«Гайворонська гімназія – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5»
Автор: Курнос І.Т.
2
Зміст:
№1. Заголовок .
№2. Зміст.
№3. Еволюція хребетних.
№4. Надклас риби.
№5. Зовнішня будова хрящових риб.
№6. Зовнішня будова кісткових риб.
№7. Клас Земноводні.
№8. Будова земноводних
№9. Клас Плазуни
№10. Будова Плазунів.
№11. Різноманітність Плазунів.
№12. Клас Птахи.
№13. Будова Птахів.
№14. Кілегруді птахи.
№15. Клас Ссавці.
№16. Будова ссавців.
№17. Плацентарні ссавці.
Еволюція хребетних тварин.
риби
земноводні
птахи
ссавці
плазуни
хрящові
кісткові
безногі
безхвості
хвостаті
лускаті
панцирні
крокодили
яйцекладні
сумчасті
плацентарні
безкілеві
пінгвіни
кілегруді
круглороті
головохордові
ланцетникові
міногові
3
зміст
630 видів
20 000 видів
4
зміст
голова
тулуб
хвіст
Парні плавці :
грудні
черевні
Непарні плавці :
спинні
хвостовий
Зовнішня будова хрящових риб
ніздрі
очі
ротовий отвір
зяброві щілини
Хрящові риби поширені у морях. Скелет у них повністю хрящовий. Тіло складається з трьох відділів: голови, тулуба та хвоста. Форма тіла може бути видовженою, як у акули, або сплющеною, як у ската. Тіло покрите міцною шкірою, яка включає в себе луски примітивної форми. Луски на щелепах перетворюються на зуби. Зяброві кришки та плавальний міхур відсутні. Серце двокамерне. Запліднення внутрішнє.
5
зміст
відео
Зовнішня будова кісткових риб
голова
Очі
Ніздрі
Ротовий отвір
хвостовий анальний черевний грудний
спинний
плавець
плавець
плавець
плавець
плавець
тулуб
хвіст
Непарні:
Парні:
6
зміст
відео
350 видів
3 500 видів
7 видів
7
зміст
8
Зовнішня будова земноводних.
(безхвості)
рот
ніздрі
око
барабанна перетинка
голова
тулуб
передня кінцівка
задня кінцівка
Тіло безхвостих земноводних коротке, складається з голови, тулуба та кінцівок. Шкіра гола без лусок. У ній є багато залоз,що виділяють слиз, що зволожує поверхню тіла і полегшує газообмін через шкіру. Задні кінцівки розвинені краще ніж передні, між їхніми пальцями часто є плавальні перетинки. Хвостовий відділ хребта перетворився на одну кістку. Розміри безхвостих земноводних порівняно невеликі: від 1,5 см 32 см. Мешкають переважно на суходолі, але розмножуються у воді. Поширені на всіх материках крім Антарктиди.
зміст
відео
20 видів
250 видів
7 500 видів
9
зміст
10
Зовнішня будова плазунів.
(хамелеон)
око
ніздрі
рот
вушний отвір
передня кінцівка
задня кінцівка
хвіст
тулуб
шия
голова
зміст
Черепахи
Крокодили
11
зміст
Різноманітність Плазунів.
відео
відео
відео
відео
18 видів
12
зміст
відео
відео
13
око
восковиця
з ніздрями
наддзьобок
піддзьобок
Зовнішня будова птахів.
Усі птахи мають пір'яний покрив. Тіло птахів поділено на голову, тулуб і вкорочений хвіст. На голові є очі з рухливими повіками, ніздрі,слухові отвори затягнені барабанною перетинкою. Спереду голова витягнута у дзьоб. Шия дуже рухлива. Тулуб птахів обтічної форми. Передні кінцівки перетворені на крила. У пінгвінів передні кінцівки перетворені на ласти, у безкільових птахів недорозвинені . На задніх кінцівках,що вкриті лусками є рухливі пальці (2-4), які закінчуються кігтями. Птахи поширені на всіх материках.
зміст
голоса
14
зміст
6 видів
250 видів
4 755 видів
качкодзьоб
кенгуру
жирафа
15
зміст
відео
відео
16
Зовнішня будова ссавців.
Характерною ознакою всіх ссавців є вигодовування малят молоком. Тіло складається з голови, тулуба, хвоста, є передні та задні кінцівки, які розташовані під тулубом. Більшість ссавців мають волосяний покрив, а шкіра багата на різноманітні залози. Добре розвинуті органи зору, нюху та слуху. Розміри тіла від 3,5 см до 33 метрів, а вага від 5гр до 150 т. Ссавці поширені на всіх материках в усіх природних зонах. Ведуть повітряно-наземний, ґрунтовий та водний спосіб життя.
голова
шия
тулуб
хвіст
передні кінцівки
задні кінцівки
зміст
17
зміст
відео
відео
відео
відео
відео |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-komahi-bdzholi.html | Клас комахи. Бджоли | https://svitppt.com.ua/uploads/files/20/a6cef48312e8f8fdd4f8907983940d98.pptx | files/a6cef48312e8f8fdd4f8907983940d98.pptx | Клас комахи. БДЖОЛИ
Презентацію підготувала
учениця 8-А класу
Бойко Дарина
1
Існує близько 2 0 тисяч видів бджіл. Їх можна виявити на всіх континентах,крім Антарктиди. Бджоли пристосувалися харчуватися нектаром та пилком, використовуючи нектар, як джерело енергії, а пилок для отримування білків та інших поживних речовин . Розмір бджіл коливається від 2,1 мм у карликової бджоли до 39 мм у виду, що мешкає в Індонезії.
Загальна характеристика бджіл
2
Бджоли мають довгий хоботок, яким вони користуються для висмоктування нектару з рослин. Також у них є вусики, кожен з яких складається з 13 сегментів у самців та 12 у самок. Всі бджоли мають дві пари крил: задня пара за розміром менше передньої; тільки у декількох видів у однієї статі крила дуже короткі, що робить політ бджоли важкою або неможливою справою.
Загальна характеристика бджіл
3
Жало у бджіл - це своєрідний дуже складний за будовою і ще не досить вивчений орган захисту, утворений внаслідок переродження сьомого членика черевця робочих бджіл і маток. У спокійному стані жало ховається всередину черевця. В момент ужалення воно виходить назовні. Жалячи, бджола трохи згинає донизу черевце і встромляє жало в намічене місце. Проте вийняти його назад із шкіри тварини чи людини вона не може, бо жало там закріплюється зазублинками і відривається разом з частинами внутрішніх органів.
4
Жало бджіл
Бджола з відірваним жалом швидко гине. Жалячи комах, бджола пробиває дірку у їхньому хітиновому покриві, з якої жало потім може вийматися, і бджола лишається жити. Найчастіше сам укус стається на рефлекторному рівні.
5
Жало бджіл
Під час жаління в ранку вводиться отрутна рідина, яка викликає запалення із припухлістю і гострий пекучий біль. Ця отрута виробляється в окремих (великій і малій) отрутних залозах, що містяться всередині черевця: - велика залоза складається з довгої трубки, в клітинах якої виробляється отрута, і великого отрутного міхурця, де отрута скупчується; - мала отрутна залоза - невелика трубка, де виробляється вже інша за своїм складом отрута. Під час ужалень отрути з малої та великої залоз змішуються.
6
Бджолина отрута
Різкі запахи (особливо піт) дуже дратують бджіл, і тоді вони жалять більше. Відомі випадки зажалень пітних коней на смерть. Мало жалять бджоли, підкурені димом; тоді вони кидаються до запасів меду, наповнюють ним свої медові вола і в такому стані не можуть вільно згинати черевно, щоб ввести жало. Матки свої жало використовують лише в боротьбі одна з одною. Крім того, воно їм допомагає у відкладанні яєць.
7
Бджолина отрута
Спосіб, яким бджоли передають інформацію – одне з найбільш вражаючих чудес природи - це інстинктивна мова бджіл. Вони не вчаться цій мові, а просто, досягнувши певного віку, автоматично володіють нею. Бджолина мова – це мова запахів і танців. Коли бджола знаходить нектар або пилок, вона повертається додому і починає танцювати, описуючи одну за іншою правильні кола. Танець привертає увагу інших бджіл і розказує їм, де був знайдений нектар або пилок. Інші бджоли по запаху цієї бджоли можуть взнати, що та знайшла.
8
Мова бджіл
Якщо бджола жваво танцює, то це означає, що знайдена велика кількість їжі, і багато бджіл відлітає на пошук. Таким чином, бджола може повідомити про декілька речей. По танцю можна визначити, нектар або пилок були знайдені. По запаху самої бджоли можна сказати, яку квітку слід шукати. Сповільненість танцю говорить про кількості знайденої їжі.
9
Мова бджіл
Крім попередньої інформації, цей танець пояснює бджолам, як далеко і в якому напрямі летіти. Кількість поворотів в хвилину означає дистанцію. Дедалі менше описується вісімок. Наприклад, 11 поворотів в хвилину рівносильні дистанції в 2700 м. Лінія, по якій йде бджола між двома петлями вісімки, показує точний напрям. Лінія визначається по положенню сонця на небі, так що інші бджоли можуть негайно визначити правильний кут!
10
Мова бджіл
Залежно від поточної потреби, бджоли можуть концентруватися як на зборі нектару, так і на зборі пилку. Тіло більшості бджіл покрите численними гіллястими ворсинками, що сприяють прилипанню і переносу пилку. Періодично вони зчищають з себе пилок, збираючи їх щіточками і потім переносять його в спеціальний кошик для пилку, розташований між задніми лапками.
11
Участь бджоли у запиленні
Багато видів бджіл схильні збирати пилок тільки з певних видів, інші в цьому питанні не так категоричні і користуються великою різноманітністю квітучих рослин. Невелика кількість рослин замість пилку виробляє живильне квіткове масло, на зборі якого спеціалізуються тільки певні види бджіл. Пилок і нектар змішуються разом, утворюючи в'язку живильну масу, яка складається в невеликі осередки (соти).
12
Участь бджоли у запиленні
Перший етап виготовлення меду починається в порожнині бджоли. Цукор, що міститься в нектарі, піддається хімічній реакції. Наступний крок – це видалення зайвої води з нектару. Воно досягається випаровуванням, яке виникає завдяки теплу і вентиляції у вулику.
Процес виготовлення меду
13
Мед розрізняється залежно від того, з яких квітів збирається нектар, в якому місці розташований вулик. Мед буває дуже різним на колір і смак – це залежить від того, що було джерелом нектару. У тих областях, де виробляють мед, звичайно буває тільки декілька рослин, придатних для збору нектару.
14
Мед
По шорсткій поверхні бджола здатна тягнути вантаж, що перевищує вагу її тіла у 320 разів. Для порівняння, кінь може везти вантаж, приблизно рівний вазі його власного тіла. Медоносна бджола махає крилами зі швидкістю 11400 разів на хвилину. Саме це створює характерне бджолине дзижчання.
15
Цікаві факти із життя бджіл
Для отримання одного кілограму меду бджоли повинні зробити до 4500 вильотів і взяти нектар з 6-10 млн. квіток. На виховання тисячі личинок потрібно 100 г меду, 50 г пилку і 30 г води. Річна потреба в пилку становить до 30 кг на кожну бджолину сім’ю.
16
Цікаві факти із життя бджіл
Бджолиний рій може важити до 7-8 кг. Він складається з 50-60 тис. бджіл, що мають у своїх зобиках 2-3 кг меду. За похмурої погоди своїм медовим запасом бджоли можуть харчуватися протягом 8 днів.
17
Цікаві факти із життя бджіл |
https://svitppt.com.ua/biologiya/civa.html | ціва | https://svitppt.com.ua/uploads/files/63/7b7ac421e8b268e219537315911d659d.ppt | files/7b7ac421e8b268e219537315911d659d.ppt | null |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kontracepciya1.html | "Контрацепція" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/47/2d6f7109f5fc2b54b705ad9246cbef87.pptx | files/2d6f7109f5fc2b54b705ad9246cbef87.pptx | Презентація на тему:”Контрацепція”
Виконав учень 7-А класу: Острожчук Богдан
Контрацепція — від лат. contra (проти) і лат. [con]ceptio (зачаття), включає контрацептивні (або протизаплідні) засоби, а також певні методи запобігання вагітності.
Засоби та методи контрацепції
Сучасні засоби та методи контрацепції можна розділити на 7 груп
I. Природні (біологічні) методи
Метод лактаційної аменореї (надійність 97-98%)
Періодична абстиненція (надійність 70-90%):
а) календарний метод; б) оцінка цервикального слизу; в) моніторинг базальної температури; г) сімптотермальний метод.
Ме́тод лактаці́йної аменоре́ї (МЛА) — природний спосіб контрацепції, що базується на фізіологічному ефекті, який полягає у пригніченні овуляції завдяки смоктанню дитиною грудей матері. Тривалість ановуляції варіює від 4 до 6 місяців після пологів, хоча у деяких жінок овуляція поновлюється на другому місяці післяпологового періоду. Якщо грудне вигодовування не є основним методом годування дитини, то жінка може завагітніти на 4-6 тижні після пологів. Якщо грудне вигодовування є основним методом годування дитини, то жінка може завагітніти на 6 місяці після пологів.
II. Переривання статевого акту(надійність 97%-98%)
один з найдавніших природних методів контрацепції, суть якого полягає у виведенні статевого члена з піхви до початку еякуляції.
III. Бар'єрний метод (надійність 75%-95%):
Презервативи
Діафрагми,ковпачки,губки
Сперміциди
Запобігання від небажаної вагітності шляхом перешкоди попаданню сперми в піхву або шийку матки механічним (презервативи, піхвові діафрагми і ковпачки) або хімічним (сперміциди) шляхом. Поєднання цих двох шляхів називається комбінованим, наприклад, поєднання сперміцидів з діафрагмами, презервативами, ковпачками.
Сперміциди
Презерватив
Діафрагма
IV. Внутріматкові спіралі (Надійність 99%-99.5%)
Внутріматкова спіраль - це маленький пластиковий пристрій, покритий міддю, у формі букви Т, використовуване для захисту від небажаної вагітності. Внутріматкову спіраль повинен ставити лікар.
Внутріматкові спіралі обох типів запобігають запліднення яйцеклітини, ушкоджуючи або вбиваючи сперматозоїди. Вони також роблять впливи на внутрішню оболонку стінок матки - туди яйцеклітина впроваджує після імплантації.
V. Гормональна контрацепція (Надійність92%-99%):
Комбіновані оральні контрацептиви(КОК):
а) монофазні; б) двуфазні; в) трифазні; г) невідкладна контрацепція
Чисто прогестинові контрацептиви (ЧПК):
а) ЧПК-таблетки (міні-пілі); 90-97% б) ін'єкційні гестагени пролонгованої дії; 99-99,7% в) імлантати; 99-99,8% г) прогестинова й антипрогестинова невідкладна контрацепція. 99-99,8%
Чоловіча гормональна контрацепція.
ефективний і досить популярний метод оберігання від небажаної вагітності. В світі більше 120 млн. жінок приймають гормональні пігулки. Гормональні пігулки містять жіночі статеві гормони в різному співвідношенні. Вони приймаються щодня і завдяки ефектам гормонів (гальмування овуляції, зміна властивостей цервікального слизу і ендометрію) запобігають настанню вагітності.
VI. Добровільна стерилізація.
- знепліднення, позбавлення людини або тварини здатності до відтворення. Види:
чоловіча;
жіноча.
VII. Імуноконтрацепція й інші перспективні методи.
Кінець |
https://svitppt.com.ua/biologiya/harakteristika-populyaciy-stateva-y-vikova-struktura-populyacii.html | Характеристика популяцій. Статева й вікова структура популяції. | https://svitppt.com.ua/uploads/files/63/ef01a81498998bb4e901d73b1384bde0.pptx | files/ef01a81498998bb4e901d73b1384bde0.pptx | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/hromosomni-programi.html | Хромосомні програми | https://svitppt.com.ua/uploads/files/27/0847d41e13d825dbf9c8a2b98909fcf7.ppt | files/0847d41e13d825dbf9c8a2b98909fcf7.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/karantinni-vidi.html | КАРАНТИННІ ВИДИ | https://svitppt.com.ua/uploads/files/1/0d3053eb9eba68f9b2befdc201f5d881.pptx | files/0d3053eb9eba68f9b2befdc201f5d881.pptx | КАРАНТИННІ ВИДИ БАКТЕРІОЛОГІЧНИХ, ВІРУСОЛОГІЧНИХ ТА МІКОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ.
Опік плодових дерев Збудник: Erwinia amylovora (Burill)
Рослини – господарі.
Найбільше уражуються представники родини Розоцвітих: глід, айва, кизил, груша, яблуня, піраканта, горобина, хеномелес (айва японська), мушмула
Географічне розповсюдження.
Європа: Австрія, Румунія, Україна, Чехія, Угорщина, Бельгія, Болгарія, Кіпр, Словаччина, Данія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Швеція, Швейцарія, Великобританія, Югославія;
Азія: Вірменія, Японія, Йорданія, Туреччина, Китай, Ізраїль, Ліван, Корея, Саудівська Аравія, В’єтнам, Індія;
Африка: Єгипет;
Північна Америка: Бермуди, Канада, Мексика, США;
Центральна Америка і Кариби: Гватемала, Гаїті;
Південна Америка: Колумбія;
Океанія: Нова Зеландія.
Шкодочинність
Шкодочинність збудника значна внаслідок швидкого поширення хвороби. В садах може уражуватись від 20 до 50% насаджень, з яких 10-20% гинуть. В деяких садах опіком уражується до 90% плодових дерев. На уразливих господарях інфекція розповсюджується по дереву настільки швидко, що навіть при сильному і негайному обрізуванні їх не можна врятувати. Рослини швидко гинуть вже після першого візуального прояву хвороби.
Біологія. Збудник зимує виключно в інфікованій рослині – господарі. Виразки, що перезимували, є найважливішим джерелом ураження квітів навесні. Бактерії проникають у рослини через квітки, рани, тріщини, продихи. З розвитком хвороби бактерії поширюються по корі, гілках і стовбуру, уражуючи все дерево, що призводить до його загибелі.
Виявлення й ідентифікація.
Найтиповішими ознаками ураження є:
--В’янення і загибель суцвіть. Квітки набувають бурого або темно-коричневого аж до чорного забарвлення і залишаються на дереві. Бруньки не розкриваються, стають чорними, засихають, але не опадають.
--В’янення і загибель гілок і пагонів. Уражені молоді пагони і гілки ніби наповнені рідиною, що через деякий час починає сочитися краплями і стікати по корі у вигляді ексудату. Молоді пагони і гілки в’януть, стають коричневими. Типовим є гачкоподібне згинання кінчиків пагонів.
--Листки чорніють, скручуються, відмирають, але не опадають. Бактерії інфікують листки через продихи або частіше через ранки, завдані комахами, градом тощо. Уражена ділянка всихає, але інфекція продовжує поширюватися через вторинні артерії у середині жилки листка і черешок.
--Уражені молоді плоди стають коричневими або чорними, засихають і залишаються висіти на плодоніжках. На стиглих плодах ураження опіком проявляється у вигляді невеликих некротичних плям майже чорного кольору.
--Гілки й опіковий стовбур: розвиток хвороби починається з верхівки пагона і поступово поширюється до основи через паренхіму кори. На уражених ділянках кори з’являються темно – зелені, часто водянисті плями з нечіткою межею між ураженою і здоровою тканиною. Епідерміс уражених місць відшаровується, утворюючи пухирі. Кора розтріскується, тріщини різноманітних конфігурацій ніби обмежують уражені ділянки. Межа між хворими і здоровими ділянками стає чіткою. На корі хвороба утворює клиноподібні виразки, що можуть спричиняти загибель цілого дерева внаслідок оперізування.
Часто при теплій вологій погоді з уражених тканин виділяються краплі молочно – білого ексудату.
Методи обстеження і діагностика.
Для виявлення хвороби необхідне обстеження садів і дикорослих рослин від початку їх цвітіння до закінчення літа. Особливо важливе значення мають обстеження розсадників, де вирощують посадковий і прищепний матеріал, до початку реалізації із них продукції. Обстеження проводять у три строки: 1-ранньовесняне (у період розпускання бруньок і цвітіння), 2-літній (період інтенсивного росту дерев), 3-осінній (період посиленого сокоруху). У весняно – літній період проводять суцільне обстеження, а в осінній – вибірково – кожне 10 дерево. Норма на одного обстежувача на день: у господарствах – 3, присадибних ділянок – 20 га.
Способи перенесення і розповсюдження інфекції
На великі відстані бактеріальний опік може бути перенесений насамперед з рослинами – господарями, що містять приховану інфекцію, садивним матеріалом і прищепами. Збудник може розповсюджуватися комахами (попелиці, клопи – сліпняки, цикадки та медяниці грушеві), птахами, з дощем і повітряними масами.
Фітосанітарні заходи.
Єдиним надійним методом запобігання або вповільнення швидкості розповсюдження бактеріального опіку плодових у незаражених районах є накладання суворих фітосанітарних заходів на важливі рослини – господарі і дотримання суворого контролю за садами та розсадниками.
Забороняється завезення садивного матеріалу із заражених зон країн розповсюдження захворювання.
Обов’язковий карантинний догляд та лабораторна експертиза завезеного садивного матеріалу з його розміщенням в інтродукційно – карантинному розсаднику.
Для вчасного виявлення хвороби – обстеження насаджень у період цвітіння та достигання плодів.
При виявленні опіку плодових – особливий карантинний режим, негайне викорчовування і спалювання багаторічних насаджень.
Після викорчовування дезинфекція технічних засобів наявними засобами згідно з «Переліком пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».
Для профілактики – обприскування насаджень мідьумісними препаратами з додаванням стрептоміциную
Віспа (шарка слив) Plum pox potyvirus.
Систематичне положення: Virus: Potyviridae: Potyvirus.
Рослини - господарі.
Основними господарями є види роду Prunus, що утворюють плоди, зокрема, абрикос, персик, слива, алича, диких видах, а також понад 60 видах трав’янистих рослин.
Географічне розповсюдження.
Європа: виявлено в Росії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Німеччині, Греції, Угорщині, Люксембурзі, Румунії, Югославії, Албанії. Австрії, на Кіпрі, Польщі, Бельгії, Данії, Італії, Португалії, Іспанії, Великобританії, Нідерландах, Швеції, Швейцарії, Молдові, Україні (області: Закарпатська, Івано–Франківська, Львівська, Чернівецька, Одеська, Тернопільська, АР Крим, м. Севастополь);
Азія: Сирія, Туреччина, Азербайджан, Кіпр, Індія;
Африка: Єгипет;
Шкодочинність.
Шкодочинність виражається в ослабленні і нерідко загибелі дерев, втраті товарної якості плодів (здрібненні, гіркі або позбавленні смаку), їх достроковому обсипанні і зниженню врожайності від 25% до повної втрати.
Біологія.
Вірус уражує всю крону дерева. Зовнішні ознаки хвороби проявляються на 9-11-й місяць з моменту зараження. Такі дерева є джерелом інокулюму. Вірус переноситься з них за щеплення, або переносниками – попелицями таких видів, як люцернова, бобова або бурякова, геліхризова, сливова запилена, зелена персикова, оранжерейна або тютюнова, хмельова. Імаго роблять пробні проколи або живляться. Влітку попелиці здатні мігрувати на різноманітні види трав'янистих рослин, що ростуть в садах, і повертаються на плодові дерева для відкладання зимуючих яєць.
Інкубаційний період хвороби може тривати до 1 року. Інтенсивність проявлення захворювання підсилюється при похмурій і теплій погоді (18-20 °С). При більш високій температурі повітря (25-28 °С) симптоми хвороби маскуються, або зовсім не проявляються.
Виявлення й ідентифікація.
Ознаки шарки спостерігають на листках і плодах. Навесні на листках у вигляді хлоротичних плям, смуг, кілець, завширшки від 2-3 до 10-15 мм, у персика – посвітління жилок і навіть деформація листків.
Уражені плоди мають хлоротичні плями і кільця від темно – зеленого до фіолетового кольору. Розвиток плодів у цих місцях зупиняється, утворюються ум’ятини дугоподібної і округлої форми, що нагадують віспу. В цих місцях прямо до кісточки тканина має колір іржі зі слизистою консистенцією, частково відмирає і заповнюється камеддю. Зовнішні ознаки на листках абрикоса проявляються у вигляді жовтого візерунка у формі кілець, жовтих смуг уздовж жилок. На плодах в період дозрівання з’являються світло – жовті плями з облямівкою із широких світлих кілець. Хворі сливи та абрикоси деформується і спричинюють внутрішнє побуріння м’якуша. Їх кісточки мають бліді кільця і плями.
Методи обстеження і діагностика.
Найчіткіші ознаки захворювання можна спостерігати через 3-4 тижні після цвітіння. Обстеження проводять: через 21-28 днів після цвітіння та в період дозрівання плодів за двома діагоналями із чотирьох боків кожного кварталу.
У розсаднику обстежують усі дерева. На великих площах – не менше 20% дерев; на ділянках , менше 3 га – 25-50% дерев; на присадибних ділянках – 100%.
Карантинні заходи включають попереджувальні, обстежу вальні і ліквідаційні.
Попереджувальні направлені на недопущення завезення інфекції із країн – вогнищ поширення хвороби (площа насаджень на якій виявлено хоча б одне дерево уражене хворобою).
Карантинні заходи
включають попереджувальні, обстежу вальні і ліквідаційні.
Попереджувальні направлені на недопущення завезення інфекції із країн – вогнищ поширення хвороби (площа насаджень на якій виявлено хоча б одне дерево уражене хворобою).
Карантинні обмеження по шарці слив поширюється на посадковий та прищепний матеріал урадуваних кісточкових культур.
Забороняється:
--Вивіз посадкового та прищепного матеріалу уражених культур за межі заражених господарств, а також із районів та областей , які знаходяться у зоні обмеженого поширення шарки слив. Заражений посадковий матеріал, вивезений з порушенням цих правил, затримують і знищують
Обстежувальні заходи
направлені несвоєчасне виявлення інфекції у посадковому та прищепному матеріалі і насадженнях кісточкових шляхом карантинного огляду /експертизи/ і карантинних обстежень.
Карантинному огляду /експертизі/ підлягають усі партії імпортованого посадкового та прищепного матеріалу, а також рослинні матеріали усіх господарств, підприємств і організацій.
Карантинному огляду підлягають:
--усі насадження кісточкових імпортованим посадковим та прищепним матеріалом;
-- усі насадження кісточкових в зонах обмеженого поширення хвороби;
-- усі насадження кісточкових у плодових розсадниках на всій території України.
Ліквідаційні заходи передбачають зпалювання уражених рослин на місці без винесення з поля, закладка нових насаджень стійкими до хвороби сортами та проведення обприскувань проти сисних комах.
Plum pox potyvirus.
Puccinia horiana P. Hennings. Біла іржа хризантем
рід Хризантем (Chrysanthemum).
Географічне розповсюдження
Європа: Франція, Австрія, Бельгія, Німеччина, Угорщина, Італія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Росія, Швеція, Швейцарія, Великобританія, Фінляндія, Люксембург, Україна (Львівська, Закарпатська області).
Зовнішні ознаки:
На листках. Білою іржею пошкоджуються в основному листки, зрідка стебла. Захворювання проявляється у вигляді невеликих блідо – жовтих плям зверху та зісподу листків. З часом пляма збільшується і стає яскраво – жовтою, а її центр коричневим. Зісподу листка на цих плямах розвиваються пустули. Спочатку вони світло – жовті або рожеві, згодом біліють, стають випуклими. Сильно уражені листки, як правило, передчасно відмирають і рослина виглядає обпеченою. Часто уражені листки закручуються донизу, внаслідок чого габітус рослин змінюється.
Морфологія. Біологія.
Збудник білої іржі, є високо спеціалізованим паразитом. На відміну від інших іржастих грибів він не має проміжного господаря. Стадія уредоспор відсутня.
Інкубаційний період гриба, як правило, триває 10 днів. Збудник екологічно пластичний. Телейтоспори проростають за температури від 4 до 36 °С. оптимальна температура – 18-28 °С.
Перенесення і розповсюдження
Перенесення і розповсюдження захворюванням на великі відстані відбувається базидіоспорами через повітря, але спори життєздатні кілька годин. Можливе поширення гриба з живцями та зрізаними квітами.
Заходи для обмеження поширення хвороби.
Профілактичні обробки фунгіцидами ефективні. Але дорогі. Обприскування проводять через кожних 10-14 днів. Ефективні препарати: оксикарбоксин, трифорин, беноданил, триадимефон, диклобутразол. Дотримання агротехнічних заходів. Вирощування стійких сортів. Грунт, де росли хворі рослини дезінфікують 5% розчином формаліну з розрахунку 0,5 л на 1м2,свіжо гашеним або хлорним вапном. Пропарювання грунту. Дезінфекція інвентарю.
Фітосанітарні заходи.
Садивний матеріал хризантем має надходити із районів, вільних від P. horiana, або тих, де проводиться постійне обстеження і вони визнані вільними від хвороби протягом 3 місяців до відправлення. Збудник має також бути відсутнім довкола від місця виробництва.
Для зрізаних квітів достатньо візуального огляду. Для живців – обов’язковий карантинний догляд і лабораторна експертиза.
Дозволяється використання завезеного садивного матеріалу і прищеп за перевірки в інтродукційно – карантинному розсаднику.
У разі виявлення захворювання – впровадження особливого карантинного режиму, знищення хворих рослин з гарантійною зоною здорових рослин в радіусі 1м за спалювання чи закопування у санітарну яму.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ! |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-dvodolni-rodini-paslonovi-bobovi-aystrovi-abo-skladnocviti.html | Клас дводольні. Родини Пасльонові, Бобові, Айстрові або Складноцвіті | https://svitppt.com.ua/uploads/files/34/5a1934a093ec989738e9a3f6ec790f18.pptx | files/5a1934a093ec989738e9a3f6ec790f18.pptx | Клас Дводольні. Родини Бобові, Пасльонові, Складноцвіті
Матеріали до уроку в 7 класі
Робота з німими схемами
Які види капусти зображені на малюнку
1- ________________
2- ________________
3- ________________
4- ________________
5- ________________
Позначте будову квітки розоцвітих
1- ________________
2- ________________
3- ________________
4- ________________
5- ________________
Розв’язування задач
3 1т сухих плодів шипшини можна одержати: 2163 л концентрату вітаміну С. Зібрали 320 кг плодів шипшини. Після висушування маса плодів зменшиться вдвічі. Скільки можна одержати концентрату вітаміну С з плодів, що зібрали юннати?
Підрахуйте тривалість життя плодових культур, якщо відомо, що яблуня і груша живуть по 80 років, черешня на 20 років більше, а айва й алича в 2 рази менше, ніж черешня. Смородина і малина живуть по 25 уроків, а горобина чорноплідна на 5 років більше.
Обговорення проблемної ситуації
Чому гарний господар щорічно чергує на своєму полі культури й періодично висаджує бобові рослини?
Паспорт родини Бобові
Родів 450, видів 12 000.
Квітка Ч(5)П3=2Т9+1М1;
Поширення — по всьому світу.
Життєва форма: багаторічні трави (рідко однорічні), кущі й дерева. Запилення—комахами.
Плоди — боби. Поширюються тваринами, вітром, водою.
Найважливіші роди — астрагал, дрік, конюшина, вика, лядвенець,
люцерна.
Культурні рослини — арахіс, боби, люпин, квасоля, горох, робінія,
вика, нут, соя.
Паспорт родини Пасльонові
Родів 95, видів 2 500.
Квітка — Ч(5)П(5)Т5М1;
Поширення — по всьому світу, але найбільш різноманітні в Південній Америці.
Життєва форма — одно- й багаторічні трави, кущі, ліани.
Запилення—комахами.
Плоди — ягоди або коробочки. Поширюються тваринами.
Найважливіші роди — беладонна, дурман, тютюн, паслін.
Культурні рослини—тютюн, фізаліс, картопля, солодкий перець,
баклажан, томат.
Паспорт родини Айстрові
Родів 1 510, видів 20 000.
Квітка - Ч0П(5)Т5М(2);
Поширення — по всьому, світу, але найбільш різноманітні в помір
них і субтропічних областях,
Життєва форма — одно- і багаторічні трави, рідше кущі й дерева.
Запилення — комахами, рідко вітром,
Плоди — сім'янки. Поширюються тваринами, вітром, водою.
Найважливіші роди — деревій, полин, причепа, будяк, пижмо, кульбаба, мати-й-мачуха.
Культурні рослини — айстри, хризантеми, соняшник, рудбекія, тагетес.
ЗАПОВНІТЬ ТАБЛИЦЮ
Біологічний диктант
Напишіть у стовпчик назви родин:
Капустяні
Розові
Бобові
Пасльонові
Айстрові
Ч4П4Т4+2М1
Плід ягода
Плід сім’янка
Ч5П5Т∞М∞
Плід біб
Плід кістянка
Суцвіття китиця
Ч(5)П5Т(9)+1М1
Ч(5)П(5)Т5М1
Суцвіття щиток
Суцвіття кошик
До якої родини належать рослини?
Перевірка біологічного диктанту
Капустяні 1, 7, 12, 15, 18
Розові 4, 6, 10, 14
Бобові 5, 8, 13, 20, 23
Пасльонові 2, 9, 21,24
Айстрові 3, 11, 16, 17, 19
Дайте відповідь на запитання
1. Яка характерна ознака бобових?
2. Яка роль бобових у житті людини?
3. Назвіть характерну особливість пасльонових.
4. Яку будову має квітка .пасльонових?
5. Назвіть овочеві та декоративні пасльонові.
6. Які рослини належать до родини Складноцвіті?
7. Яку будову має суцвіття складноцвітих?
8. Що ви знаєте про соняшник?
9. Які особливості будови кошика у волошки?
10. Які представники складноцвітих є лікарськими рослинами?
Домашнє завдання
1) Прочитати матеріал підручника відповідно до теми уроку
2) Виконати завдання з теми уроку в робочому зошиті.
3) Підготувати проекти про різноманітність Однодольних.
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/hvorobi1.html | хвороби | https://svitppt.com.ua/uploads/files/62/46043b1c9abb240b1b638ef2a903c6fc.pptx | files/46043b1c9abb240b1b638ef2a903c6fc.pptx | хвороби шлунково-кишкового тракту
здоров шлунок атрофічний гастріт
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/kishkovoporozhninni-zagalna-harakteristika-klasifikaciya0.html | Кишковопорожнинні. Загальна характеристика. Класифікація | https://svitppt.com.ua/uploads/files/27/0785d3e753d71f0d2b8f1bf2313782a6.ppt | files/0785d3e753d71f0d2b8f1bf2313782a6.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/citoskelet-klitinniy-centr.html | Цитоскелет. Клітинний центр | https://svitppt.com.ua/uploads/files/44/e43da6b884a3bd7a1c857ce304464b1d.ppt | files/e43da6b884a3bd7a1c857ce304464b1d.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/krugoobig-rechovin-u-prirodi.html | "Кругообіг речовин у природі" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/50/7f8f5645713c99b877c0d36a2071079f.pptx | files/7f8f5645713c99b877c0d36a2071079f.pptx | Кругообіг речовин у природі
Кругоо́біг речови́н і ене́ргії — багаторазова участь речовин і енергії в процесах, які протікають в географічній оболонці планети.
Розрізняють геологічний кругообіг і біологічний, який відбувається між організмами і середовищем існування.
Взаємодія основних форм життєдіяльності.
Біологічний кругообіг
Під біологічним кругообігом речовин розуміють надходження речовин і хімічних елементів з ґрунту й атмосфери до живих організмів, утворення в цих тілах нових складних сполук та їх повернення з організмів або продуктів їх розкладу до ґрунту й атмосфери
Геологічний кругообіг
Геологічний кругообіг - це обмін речовинами між сушею та Світовим океаном. Насамперед відбувається глобальна циркуляція води, тобто спочатку випадання атмосферних опадів, потім - поверхневий та підземний стік, інфільтрація, випаровування і врешті-решт - конденсація; потім знову випадають опади.
Вплив антропогенного фактора на колообіг.
Людина небувало прискорила колообіг деяких речовин - родовища заліза, цинку, свинцю інших елементів, які природа накопичувала мільйони років, швидко вичерпуються.
Антропогенна дія робить помітний вплив на круговорот кисню в біосфері. З розвитком промисловості і транспорту кисень використовується на процеси горіння.
Кількість опадів в промислових регіонах, як правило, збільшується. Причиною цього служить велика кількість найдрібніших частинок мінеральних речовин, прискорюючих конденсацію водяної пари.
Інший приклад — посилення стоку води в результаті знищення рослинного покриву.
Кругообіг вуглецю
Вуглеце́вий цикл (англ. Carbon cycle) — кругообіг вуглецю (у різних формах, наприклад, у вигляді двоокису вуглецю) між атмосферою, океаном, біосферою та надрами Землі.
Колообіг вуглецю у природі включає біологічний цикл, виділення СО2 в атмосферу при згорянні палива, із вулканічних газів, гарячих мінеральних джерел, із поверхневих шарів океанічних вод та ін. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-ssavci2.html | Клас Ссавці | https://svitppt.com.ua/uploads/files/62/1cf80b50ffad0f5ee0c1852d30329e50.pptx | files/1cf80b50ffad0f5ee0c1852d30329e50.pptx | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kishkovoporozhninni-zagalna-harakteristika-klasifikaciya-vidu.html | Кишковопорожнинні. Загальна характеристика. Класифікація виду | https://svitppt.com.ua/uploads/files/30/f4bbac0ded4e902ffad6bacfb2524825.ppt | files/f4bbac0ded4e902ffad6bacfb2524825.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/gruntove-seredovische-isnuvannya.html | Грунтове середовище існування | https://svitppt.com.ua/uploads/files/65/0de038d4e0bdbdead9f1560ff7de50c0.pptx | files/0de038d4e0bdbdead9f1560ff7de50c0.pptx | Ґрунтове середовище існування
Бортнічук Т. Я.
Василь Васильович Докучаєв (1846-1903) – видатний учений-природодослідник, ґрунтознавець.
Ґрунтове середовище мешкання – це абіотично-біотичне середовище, умови існування якого визначаються верхнім родючим шаром суходолу.
Особливості ґрунту, як середовища існування:
Вода і повітря містяться в порожнинах між часточками ґрунту;
Склад ґрунтового повітря відрізняється від атмосферного;
Вологість ґрунту завжди вища, ніж повітря;
Незначна амплітуда добових та річних коливань температур;
Відсутній вплив світла…
Екологічне значення ґрунтового середовища визначається такими властивостями ґрунтів:
Хімічний склад ґрунту
Газовий склад грунту
Кисень -11-20%,
Вуглекислий газ – 1% … 26%
З глибиною: зменшується вміст кисню;
зростає концентрація вуглекислого газу.
Може бути високою концентрація амоніаку, сірководню, метану.
Вологість ґрунту
Один із головних чинників родючості.
Запаси вологи в ґрунті забезпечують опади й ґрунтові води.
Вода в ґрунті перебуває в декількох формах: гравітаційній, гігроскопічній.
Капілярна вода має найбільше значення: заповнює дрібні пори, швидко переміщується, найкраще засвоюється рослинами.
Температурний режим
З глибиною температурні коливання стають все меншими.
На глибині 1,0 – 1,5 м температурні коливання майже не простежуються.
Едафобіонти – мешканці ґрунтового середовища існування
Мікробіонти
Одноклітинні
зелені й діатомові
водорості
Археї
Твариноподібні організми
Бактерії:
актинобактерії,
міксобактерії,
ціанобактерії,
хемотрофні бактерії
Нижчі гриби
Мікобіонти
Фотобіонти
Ворості
Вищі рослини
Відмерлі рештки рослин – основне джерело органічних речовин для ґрунтоутворення.
Здійснюють біогенну міграцію хімічних елементів і речовин.
Акумулюють нітроген у верхньому горизонті ґрунту.
Концентрують хімічні елементи в ґрунті.
Зообіонти
Групи зообіонтів:
Мікрофауна –організми мікроскопічних розмірів ( до 1 мм), для яких ґрунт є системою мікроводойм;
Мезофауна – організми дрібних розмірів (до 2-3 мм), які проживають у сичстемі заповнених повітрям порожнин ґрунту;
Макрофауна – великі ґрунтові організми (2-50 мм), для яких осередками життя є щільні шари землі;
Мегафауна – організми, які мають найбільші розміри.
Різноманітність зообіонтів: 1 – ківсяк сірий; 2 – красотіл пахучий; 3 – кріт європейський; 4 – ведмедка звичайна; 5 – кліщі, псевдоскорпіони, ногохвістки; 6 – мокриця звичайна; 7 – личинка ковалика (дротяник); 8 – сліпак подільський; 9 – ґрунтові інфузорії й амеби; 10 – дощовий черв’як звичайний; 11 – личинка хруща травневого; 12 – ґрунтові нематоди.
Едафобіонти – різні за розмірами ґрунтові бактерії, водорості, вищі рослини, гриби, твариноподібні організми, справжні тварини, які здійснюють три групи ґрунтових біологічних процесів:
глибоке перетворення органічного та частково мінерального складу ґрунту;
кругообіг хімічних елементів;
вплив на фізичні та хімічні властивості ґрунту.
Ґрунтове середовище навіть за істотної неоднорідності екологічних умов є достатньо стабільним середовищем існування для організмів. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kishkovoporozhninni.html | Кишковопорожнинні | https://svitppt.com.ua/uploads/files/35/d3a7b99d3aa59b80e3c3831ca9e311d7.pptx | files/d3a7b99d3aa59b80e3c3831ca9e311d7.pptx |
Тип Кишковопорожнинні.Загальна характеристика.
Кишковопорожнинні — це двошарові багатоклітинні тварини. Вони мають променеву симетрію та одну порожнину тіла — кишкову, яка зв’язана із зовнішнім середовищем лише через рот. Нервові клітини утворюють нервове сплетення. Усі кишковопорожнинні мають жалкі клітини, і всі вони — хижаки; живуть лише у воді, переважно в морях.
- Радіальна симетрія тіла – сформувалась у зв’язку з прикріпленим та малорухливим способом життя у водному середовищі.
-Відсутність справжніх тканин – до складу зовнішнього та внутрішнього шарів кишковопорожнинних, крім коралових поліпів, входять декілька видів клітин, різноманітних за будовою та функціями, що вони виконують; ектодерма утворена епітеліально-мускульними, жалкими, проміжними, статевими та нервовими клітинами, а ентодерма – залозистими і травними клітинами. Отже, більшість процесів життєдіяльності кишковопорожнинних проходять на клітинному рівні.
Наявність недиференційованих вставних клітин, які активно поділяються, а потім уже здатні диференціюватися на всі типи клітин, що наявні в тілі кишковопорожнинних, тому цим пояснюється велика їхня здатність до регенерації.
Регенерація — відновлення структурних елементів тканини замість пошкоджених або загиблих.
- Наявність поруч із статевим розмноженням нестатевого, у вигляді брунькування, яке не властиве іншим багатоклітинним тваринам.
Різновиди кишковопорожнинних:
Коралові рифи. У тропічних морях деякі види колоніальних поліпів утворюють на мілководді густі поселення — коралові рифи. Колонії коралів, маючи дуже міцний вапняковий скелет, стають перешкодою для судноплавства.
Із скелетів рифоутворюючих коралів добувають вапняк. У ряді місць на коралових рифах створюють підводні заповідники, де корали охороняються як рідкісні й цінні представники тваринного світу.
Медузи. Не всі кишковопорожнинні живуть на дні. Багато з них здатні плавати в товщі води. До таких належать медузи.
Тіло медузи драглисте, формою нагадує парасольку. З нижнього боку тіла посередині міститься рот. По краях тіла розташовані щупальця. Різко скорочуючи свою парасольку й викидаючи воду назовні, медуза дістає реактивний поштовх і пересувається опуклим боком уперед. Як і всі кишковопорожнинні, медузи -хижаки. Вони вбивають здобич жалкими клітинами.
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/krovonosni-sudini-dva-kola-krovoobigu.html | Кровоносні судини. Два кола кровообігу | https://svitppt.com.ua/uploads/files/26/baa1de1e002825a836ac3de40bdbe027.ppt | files/baa1de1e002825a836ac3de40bdbe027.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/hvorobotvorni-bakterii.html | Хвороботворні бактерії | https://svitppt.com.ua/uploads/files/19/7ebf7368b9be89ab43bfd24fa9f1996a.ppt | files/7ebf7368b9be89ab43bfd24fa9f1996a.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/hryaschovi-ribi.html | Хрящові риби | https://svitppt.com.ua/uploads/files/28/93081a7e0d5fc5add295240bcfc4fac5.pptx | files/93081a7e0d5fc5add295240bcfc4fac5.pptx | Хрящові
риби
Будова Ланцетника 1-нервова система, 2-хорда, 3-нервова трубка, 4-хвостовий плавець, 5-анальний отвір, 6-кишечник, 7-спинні судини, 8-отвір навколозябрової щілини,9-навколозяброва щілина, 10-зяброві щілини. 11-глотка, 12-передротова лійка, 13 щупальця,14-передній кінець тіла ланцетника, 15-органи розмноження . 16 нервові клітини . 17-нерви.
Підтип Черепні. Загальна характеристика класу Хрящові риби
Загальна характеристика підтипу Черепні або Хребетні. Надклас Риби. Риби — це водні хребетні, що мають парні грудні й черевні плавці. Їхня шкіра вкрита лускою або гола.
Залежно від складу скелета виділяють два класи риб
ХРЯЩОВІ РИБИ
КІСТКОВІ РИБИ
Клас Хрящові риби Морські хребетні тварини з хрящовим скелетом. Мають парні плавці, розташовані в горизонтальній площині. Зябрових кришок і плавального міхура немає. Характерною ознакою класу є внутрішнє запліднення. Хижаки або фільтратори..
Внутрішня будова молюска
Загальна характеристика класу Хрящові риби.
Внутрішня будова молюска
Загальна характеристика класу Хрящові риби.
Б
У
Д
О
В
А
Х
Р
Я
Щ
О
В
И
Х
Р
И
Б
Хрящові риби
Хрящові риби
Хрящевые рыбы относятся к наиболее древним среди рыб. Первые рыбы, напоминающие акул, жили в девонских морях 410 млн. лет до н.э. В процессе эволюции скаты стали плоскими, их боковые плавники превратились в своеобразные крылья, и они спустились в придонные слои мирового океана. Эти морские животные стали активными хищниками и колонизовали все области океана за исключением больших глубин. За небольшим исключением все хрящевые рыбы обитают в соленой воде.
Этот страшный белый хищник В океане пищу ищет. Ноздри чуткие на рыле: Кровь почует и за милю. Возле жертвы рядом кружит, А круги все уже, уже. Задирает нос … О боже! Челюсть на капкан похожа! Зубы острые сомкнула. Так охотится …
Светлана Волосевич
Акулы
Жаберных крышек нет, а с каждой стороны 5 – 7 жаберных щелей.
Плавательного пузыря нет.
Акулы вооружены множеством острых зубов ртом, имеют вытянутое тело с неравнобоким хвостом. Существует около 370 видов акул.
Жаберные
щели
Акулы распространены очень широко: обитают в прибрежных и открытых водах, некоторые в реках (например, в Амазонке, Ганге). Большинство акул живородящие, некоторые откладывают яйца. Почти все акулы - хищники. Питаются рыбами, донными беспозвоночными, иглокожими, моллюсками, червями.
Большинство акул - большая белая, синяя, черноперая рифовая, рыба-молот и другие - день и ночь непрерывно плавают: во-первых, у них нет плавательного пузыря, и если акула остановится, она пойдет ко дну; во-вторых у акул, исключая некоторые виды, нет механизма для прокачивания через жабры воды, из которой кровь получает кислород.
Акулы - самые
загадочные и оклеветанные существа океана. За несколько сотен миллионов лет своего существования, они лишь слегка изменились за последние десять миллионов лет.
Насчитывается около 370 разновидностей этих рыб, начиная с 15 см плотоядной карликовой акулы до 13 м планктоноядной китовой акулы.
Акула карликовая
Акула китовая
АКУЛА КИТОВАЯ, питающаяся планктоном и распространенная в южных частях Атлантического, Тихого и Индийского океанов. Самый крупный экземпляр, согласно точным измерениям, проведенным учеными, имел 12,65 м в длину, 7 м в обхвате самой толстой части тела и вес 15-21 т.
Акула гигантская
Тигровая акула
Тигровая акула обычно довольно медлительна, но становится быстрой и подвижной, когда учует пищу. В желудках тигровых акул находили также упавших в воду перелетных птиц, бакланов, морских змей, куски дельфинов и крокодилов. Эта акула без излишней брезгливости относится и к падали и отбросам.
Перечень съедобных и несъедобных предметов, извлеченных из желудков тигровых акул, очень велик и включает в себя собак, кошку, коровье копыто, оленьи рога, разные тряпки, ботинки, мешки угля, консервные банки, пивные бутылки, коробки из-под сигарет, картофель, кожаный кошель и многие другие вещи.
В тропических водах тигровая акула представляет собой едва ли не наиболее опасный вид. Известно очень много случаев, когда в желудках пойманных акул находили части тела человеческих жертв. Часть таких находок объясняется, вероятно, пожиранием трупов, но многие из жертв, несомненно, встретились с акулой еще живыми и здоровыми. Нападения отмечены во многих районах — у берегов Флориды, островов Карибского моря, Сенегала, Австралии и т.д. Эти нападения происходили и у берегов, и вдали от них. Так, у берегов Нового Южного Уэльса (Австралия) в 1937 г. тигровая акула убила двух юношей, купавшихся на пляже; в 1952 г. около небольшого островка в районе Пуэрто-Рико акула напала на подводного охотника, загарпунившего рыбу; в 1948 г. нападению подверглась шлюпка, направляющаяся к берегам Флориды. Список документально подтвержденных нападений тигровой акулы на людей и лодки достаточно внушителен и в последние годы.
Скаты
Для скатов характерно весьма «расплющенное» тело и большие грудные плавники, сросшиеся с головой. Пасть, ноздри и пять пар жабр находятся на плоской и, как правило, светлой нижней стороне. Хвост бичеобразной формы. Большинство скатов живёт в морской воде, однако существует и несколько пресноводных видов . Верхняя сторона у скатов приспособлена по расцветке к тому или иному жизненному пространству и может варьировать от светло-песочной до чёрной. На верхней стороне расположены глаза и отверстия, в которые проникает вода для дыхания.
Большинство видов скатов ведёт придонный образ жизни и питается ракушками, раками и иглокожими.
Одним из наиболее известных видов скатов является манта. Больших размеров достигают скаты из семейства орляковых, чей размах крыльев может достигать 2,5 метра, а длина — до пяти метров; а также скаты из семейства хвостоколовых, достигающие 2,1 метра в ширину и до 5,5 метров в длину.
Особым «оружием» наделён отряд электрических скатов, чьи представители с помощью специального органа из преобразованных мышц могут парализовывать добычу электрическими разрядами от 60 до 230 вольт и свыше 30 ампер.
Манта
Тело химер суживается к заднему концу и заканчивается длинным (до половины длины тела) бичевидным хвостом. Длина взрослых особей от переднего конца до кончика хвоста варьирует от 0,6 до 1,5 метров. Характерный облик химерам придают большие крыловидные грудные плавники. На боку головы и туловища располагается открытая бороздка боковой линии.
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/gormonalna-diyalnist-endokrinnih-zaloh.html | Гормональна діяльність ендокринних залох | https://svitppt.com.ua/uploads/files/20/9c4472b4a62d368a6a01d36a15b812b7.pptx | files/9c4472b4a62d368a6a01d36a15b812b7.pptx | Гормональна діяльність
ендокринних залоз
Ендокринна система - сукупність органів, частин органів та окремих клітин, які секретують у кров і лімфу гормони.
Ендокринна система разом з нервовою системою регулює і координує важливі функції організму людини: репродукцію, обмін речовин, ріст, процеси адаптації.
Ендокринна система
Гормони – високоспецифічні біологічно активні речовини, які за природою є білками, похідними амінокислот або жироподібними речовинами (стероїди). Відомо понад 50 гормонів, які можуть здійснювати регулюючий вплив різними способами:
є носіями інформації – передають сигнал від одного органа до іншого про зміни, які відбулися і які необхідно усунути;
обмежують амплітуду коливання якогось фізіологічного показника, наприклад, кількості цукру в крові;
діють за принципом зворотного зв’язку, наприклад, тиреотропний гормон гіпофізу стимулює виділення гормону щитоподібної залози – тироксину: підвищення його концентрації гальмує виділення тиреотропного гормону, а зниження – підсилює.
Ендокринна система
Ендокринну систему в основному утворюють залози внутрішньої секреції (зліва - чоловік, праворуч - жінка ):
1. Епіфіз
2. Гіпофіз
3. Щитоподібна залоза
4. Тимус – вилочкова залоза
5. Надниркові залози
6. Підшлункова залоза
7. Яєчник
8. Яєчко
Ендокринна система
В ендокринній системі розрізняють центральний і периферійний відділи, які взаємодіють між собою і утворюють єдину систему.
Органи центрального відділу тісно пов'язані з органами центральної нервової системи і координують діяльність усіх інших ланок ендокринної системи.
Ендокринна система
Гіпоталамус - відділ проміжного мозку, що виконує функцію мозкового контролю над внутрішніми органами. Він є вищим центром регуляції вегетативних функцій організму, місцем взаємодії нервової та ендокринної систем.
Центральні органи ЕС
Гіпофіз – округле утворення масою 0,5-0,6 г, розміщене в гіпофізарній ямці турецького сідла клиновидної кістки. Складається із доль: передня – залозиста, задня – нервова. Між ними ще наявна проміжна частка.
Центральні органи ЕС
Передня частка виробляє тропні гормони: тиреотропний – впливає на щитоподібну залозу; адренокортикотропний – стимулює секрецію надниркових залоз; гонадотропні: лютенізуючий, фолікулостимулюючий, які стимулюють функцію статевих залоз; гормон росту.
Задня частка виробляє: вазопресин або антидіуретичний гормон, що зменшує діурез та підвищує кров’яний тиск; окситоцин – діє на посмуговані м’язи матки, а в період лактації стимулює секрецію молока.
Гормони гіпофізу
Щитоподібна залоза — непарний, часто двохдольковий, орган, розташований на передній поверхні шиї, попереду трахеї, і є периферійним гіпофіззалежним органом ендокринної системи, який регулює основний обмін і забезпечує кальцієвий гомеостаз крові.
Периферійні органи ЕС
Щитоподібна залоза виробляє йодовмісні гормони: тироксин та трийодтиронін.
За недостатності тироксину виникають порушення обміну речовин. Якщо це відбувається у дитя- чому віці, то виникає кретинізм, а у дорослому – мікседема. При надлишку в крові тироксину розвивається базедова хвороба.
Гормони “щитовидки”
Паращитоподібні залози складаються із 4 часток, які розташовані на задній поверхні щитоподібної залози. Секретують лише один гормон – паратгормон, який регулює вміст кальцію і фосфору в плазмі крові. Гіпофункція гормону призводить до зниження рівня кальцію і підвищення рівня фосфору. При гіперфункції настає руйнування скелету.
Периферійні органи ЕС
Тимус – вилочкова залоза, загрудинна залоза, що складається із кіркової та мозкової речовин. Розвивається до періоду статевого дозрівання, потім атрофується. Відіграє основну роль у розвитку клітинного імунітету. Кіркова речовина виробляє тимозин, який впливає на дозрівання клітин крові лімфоцитів – Т-лімфоцитів.
Периферійні органи ЕС
Підшлункова - велика залоза, що складається з головки, тіла і хвоста. Це залоза змішаної секреції або подвійної дії, яка виробляє травний сік (800 мл), тобто ферменти для процесу травлення (екзокринна функція) і гормони (ендокринна функція). У товщі залозистих часток містяться скупчення - острівці Лангерганса, які і секретують гормони.
Периферійні органи ЕС
Гормони виробляються клітинами острівців Лангерганса: інсулін та глюкагон, які регулюють обмін вуглеводів. Глюкагон сприяє перетворенню глікогену у глюкозу, в результаті чого її рівень в крові зростає. Інсулін сприяє зниженню рівня глюкози в крові. Недостатнє виділення інсуліну призводить до підвищення рівня глюкози та спричиняє цукровий діабет.
Підшлункова залоза виділяє ще соматостатин, панкреатичний поліпептид, ліпокаїн …
Гормони підшлункової
Надниркові залози - пара ендокринних залоз, які розміщені на верхніх полюсах нирок. Складаються з двох шарів: кіркового та мозкового, які мають різне походження та функціонують незалежно.
Відіграють важливу роль в регуляції обміну речовин і адаптації організму до несприятливих (тобто стресових) умов.
Периферійні органи ЕС
Мозковий шар виділяє гормони адреналін та норадреналін, які забезпечують термінову мобілізацію всіх ресурсів організму, перерозподіл функцій органів та їхніх систем, спрямованих на підвищення м’язової працездатності й виживання організму в стресових ситуаціях.
Кірковий шар секретує гормони – кортикостероїди, які регулюють водно-сольовий обмін, обмін білків, жирів та вуглеводів.
Гормони наднирників
Яєчники та яєчка – парні статеві залози, які виробляють статеві клітини і статеві гормони. Вони є залозами змішаної секреції, тобто подвійної дії. Розташовуються в черевній порожнині.
Периферійні органи ЕС
У чоловічих статевих залозах утворюються статеві гормони – андрогени, найактивнішим серед них є тестостерон.
Жіночі статеві залози синтезують жіночі статеві гормони – естрогени, основним серед яких є естрадіол.
У зародковий період статеві гормони контролюють диференціацію статевих органів, а під час статевого дозрівання беруть участь у формуванні вторинних статевих ознак.
Гормони статевих залоз
Гормони відіграють значну роль у нормальному функціонуванні організму. Надходячи у кров, вони змінюють діяльність органів, збуджуючи або гальмуючи їхню роботу. Гормони впливають на ріст, обмін речовин і енергії, фізичний і психічний розвиток, статеве дозрівання…
Під впливом гормонів змінюються фізіологічні й морфологічні процеси, спрямовані на збереження сталості середовища існування клітин організму – гомеостаз.
Значення гормонів |
https://svitppt.com.ua/biologiya/listok-zovnishnya-budova-listka1.html | Листок. Зовнішня будова листка. | https://svitppt.com.ua/uploads/files/44/71fdab0eec9ff10b78ba4256a5aecfb5.ppt | files/71fdab0eec9ff10b78ba4256a5aecfb5.ppt | 1.
2.
1.
2.
3. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klitinna-budova-tvarin-ta-osoblivosti-klitin-tvarin.html | КЛІТИННА БУДОВА ТВАРИН та ОСОБЛИВОСТІ КЛІТИН ТВАРИН | https://svitppt.com.ua/uploads/files/18/833fb91804a5dbd85b0ad013e8fa77ed.ppt | files/833fb91804a5dbd85b0ad013e8fa77ed.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/individualniy-rozvitok-lyudini-ontogenez.html | "Індивідуальний розвиток людини (онтогенез)" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/47/4c14d4b85e381faa5d410a8624ee72fc.pptx | files/4c14d4b85e381faa5d410a8624ee72fc.pptx | Індивідуальний розвиток людини (онтогенез)
Виконала учениця 11 класу
Лозівської гімназії
Воловик Алла
У новонародженого значна частина скелета складається з хрящової тканини. Вона замінюється кістковою протягом багатьох років.
Ось чому потрібно особливо оберігати від ударів і поштовхів голівку грудної дитини. У дитини віком 2,5-3 місяці зміцнюються шийні м'язи, і вона починає самостійно тримати голівку. Це сприяє утворенню шийного вигину.
У п'ятимісячної дитини настільки розвиваються м'язи тулуба, що вона може самостійно сидіти. Так розвивається грудний вигин.
На кінець першого року дитина стає на ніжки. У цей час починає формуватися поперековий вигин хребта. У 1,5-2 роки вже повністю сформовані всі вигини хребта.
Раннє дитинство
У цей період темп росту уповільнюється, але на другому році - 10-11 см за рік, на третьому - 8 см. У віці двох років закінчується прорізання зубів. У цей період діти інтенсивно розвиваються, особливо швидко розвивається мова, а з нею і мислення.
Перше дитинство (дошкільний період)
У період діти за рік виростають на 5-7 см. У віці 5-6 років з'являються перші постійні зуби. У цей період розвитку дитина сприймає багато інформації про навколишній світ й активно розвивається.
Період другого дитинства (шкільний період) вирішальний у фізичному, розумовому і духовному розвитку людини. Його поділяють на молодший, середній (підлітковий) і старший (юнацький) вікові періоди
Молодший шкільний період
Він характеризується уповільненням темпів росту. Дитина підростає за рік на 4-5 см. У цей період діти починають навчатися, оволодівати грамотою, читанням, математикою.
Підлітковий (середній шкільний) період
Він збігається з періодом статевого дозрівання. У цей період спостерігається:
стрибок у рості (7-8 см за рік);
збільшення маси тіла;
глибока перебудова організму,.
У цьому віці закладається багато рис характеру, властивих конкретній особистості, виробляється вміння контролювати власну поведінку, здатність керувати собою, своїми вчинками і настроєм. У цей період формуються моральні якості людини, її цілеспрямованість і характер.
Юнацький (старший шкільний) період
Він характеризується тим, що в цьому віці ріст і розвиток організму переважно завершуються, всі системи органів практично досягають своєї зрілості. На сьогодні в більшості дівчат ріст припиняється у 16-17 років, у юнаків - у 18-19 років.
Зрілий вік – 21 рік
Перший період зрілого віку - до 35 років. Це найпродуктивніший період у житті людини. У цей період людина здебільшого створює сім'ю, народжує і виховує дітей.
Другий період зрілого віку - від 36 до 60 років у чоловіків і до 55 років у жінок. У цей відрізок часу життя людина намагається реалізувати себе в обраній професії.
Похилий вік починається з 61 року в чоловіків і з 56 років у жінок.
Старечий вік у чоловіків і жінок починається в 75 років. У цьому віці багато людей ще мають ясний розум і здатні до творчої праці.
Люди віком 100 і більше років - довгожителі. Їх на Землі відносно небагато
Старість - етап онтогенезу, віковий період, що характеризується істотними структурними, функціональними і біохімічними змінами в організмі, які обмежують його пристосувальні можливості.
Смерть - завершальний етап онтогенезу. У людини розрізняють смерть біологічну (природну), що настає в результаті старіння організму, і патологічну (передчасну) - результат хворобливого стану організму, ураження життєво важливих органів.
Індивідуальний розвиток людини має умовно визначену періодизацію, що характеризується властивими кожному періоду особливостями. Усі вікові періоди є важливими для її розвитку та становлення як особистості.
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/hto-taki-ptahiimitatori.html | Хто такі птахи-імітатори? | https://svitppt.com.ua/uploads/files/33/b550dd46340d1032a53c3a0472697793.ppt | files/b550dd46340d1032a53c3a0472697793.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kislotni-doschi2.html | "Кислотні дощі" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/50/a3cad774746627b7bb054f18fcdc1b7d.ppt | files/a3cad774746627b7bb054f18fcdc1b7d.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kilchasti-chervi2.html | кільчасті черви | https://svitppt.com.ua/uploads/files/65/b7fad7e883ad3ba7c082069e68121d6c.pptx | files/b7fad7e883ad3ba7c082069e68121d6c.pptx | Кільчасті черви, особливості їхньої будови
Особливості будови
Справжні багатоклітинні тварини;
Тіло поділене на сегменти, схожі на кільця;
Тіло поділене на 3 відділи: передній кінець (голова), тулуб і задній кінець;
Всередині тіло поділене поперечними перегородками;
Тіло кільчастих червів має двобічну симетрію;
Особливості будови
Наявний шкірно-м'язовий мішок, що складається з одного шару епітелію і двох шарів мязів (кільцевих і повздовжніх);
Наявна вторинна порожнина тіла;
Нервова система вузлового типу;
У деяких видів наявні параподії;
Тіло вкрите щетинками.
Практична робота ЗОВНІШНЯ БУДОВА ТА РУХ КІЛЬЧАСТИХ ЧЕРВІВ (на прикладі дощового черв'яка)
Мета: розвиваємо уміння виділяти істотні ознаки зовнішньої будови кільчастих червів, спостерігати й описувати рух кільчастих червів.
Обладнання та матеріали: живі черви, лінійка, аркуші паперу, лупа ручна.
Хід роботи
Розглядаємо дощового черв’яка за допомогою лупи. Визначаємо розташування таких частин тіла: головна лопать, сегменти тулуба, поясок, анальна лопать. Замальовуємо дощового черв’яка й позначаємо частини тіла.
Хід роботи
За допомогою лінійки вимірюємо довжину тіла дощового черв’яка. Порівнюємо свої результати вимірювання з результатами інших учнів і визначаємо середню довжину тіла дощового черв’яка.
Хід роботи
Визначаємо спинну й черевну частини тіла. Чим вони відрізняються і чому?
Хід роботи
Визначаємо, на якому кінці тіла розташований поясок. Скільки сегментів його утворює і який характер має його поверхня? Яке значення має для черв’яка цей поясок?
Хід роботи
Розглядаємо черевну частину тіла черв’яка й визначаємо кількість щетинок на одному сегменті та характер їхнього розташування на тілі. Їх можна відчути, провівши змоченим у воді пальцем по боках і по черевній стороні тіла черв’яка, від заднього кінця до переднього.
Хід роботи
Покладемо черв’яка на аркуш паперу та проаналізуємо характер його руху. Якою є послідовність скорочень його тіла? Які особливості будови допомагають йому пересуватися?
Хід роботи
Формулюємо висновок зі своїх спостережень, відповівши на основне запитання нашого дослідження: які ознаки зовнішньої будови дощового черв’яка пов’язані з його способом життя? |
https://svitppt.com.ua/biologiya/infekciya-virusni-gepatiti-v-s-.html | Інфекція - Вірусні гепатити В С 06.02.14 | https://svitppt.com.ua/uploads/files/26/f7c5b3e7c1d0b66c2918bff51d01991e.pptx | files/f7c5b3e7c1d0b66c2918bff51d01991e.pptx | Лекція:
Тема:
Вірусні гепатити з парентеральним механізмом передачі. Вірусні гепатити В, С.
Зав. кафедри інфекційних хвороб
та епідеміології, д.м.н., професор
Пришляк О.Я.
Історичні дані
В 1962 –65 роках Б. Блюмберг виділив так званий “австралійський“ антиген з крові хворих, які отримували чисельні інфузії крові.
У 1970 році Дейн та Дж.Камерон виділили так звану “частинку Дейна”, яка на сьогоднішній день розглядається як віріон віруса гепатиту В.
Історичні дані
У 1977 році Різетто відкриває Дельта-вірус.
В 1982 році відкрито вірус гепатиту С.
На сьогоднішній день встановлено роль у розвитку хвороби вірусів TTV, SEN.
Патогенетичні синдроми
СИНДРОМ ЦИТОЛІЗУ :
Біохімічно проявляється виходом в кров вмісту печінкової клітини:
А) ферментів, в першу чергу індикаторних – альдолаза, аланінаміно- та аспартатамінотрансферази.
Б) мікроелементи, зокрема залізо
Гістологічно виявляються різні стадії дистрофії та некрозу гепатоцитів.
Патогенетичні синдроми
ХОЛЕСТАТИЧНИЙ СИНДРОМ: порушення утворення та екскреції жовчі: гіпербілірубінемія, гіперфосфатаземія, гіперхолестеринемія, свербіння шкіри.
МЕЗЕНХІМАЛЬНО-ЗАПАЛЬНИЙ СИНДРОМ: гіпергамаглобулінемія, зміна білкових осадкових проб.
Гепатит В (Етіологія)
Вірус гепатиту В - ДНК-вмісний вірус, відноситься до сімейства гепадновірусів. Антигенна структура віруса гепатиту В є неоднорідною і включає 3 антигени:
Поверхневий антиген - HbsAg.
Антиген нуклеокапсида, ядерний або серцевинний HbcAg.
Антиген інфекційності HbeAg (входить до складу HbcAg)
Гепатит В (Етіологія)
В умовах кімнатної температури вірус зберігається 3 місяці, в холодильнику – 6 місяців, в замороженому вигляді – 15-20 років, у висушеній плазмі – 25 років.
При кип’ятінні інактивується через 15-30 хвилин.
УФ випромінення на вірус не діє.
МЕХАНІЗМИ ПЕРЕДАЧІ
Основним біологічним субстратом, в якому визначається вірус гепатиту В є кров (достатньо 0,0005-0,001 мл).
Переливання крові та її препаратів.
Будь-які медичні маніпуляції, які супроводжуються порушенням цілосності шкіри чи слизових при застосуванні інструментів багаторазового використання – оперативні втручання, інвазивні дослідження, будь-які стоматологічні втручання.
Парентеральне введення наркотиків
При використанні спільних засобів для гоління, манікюр, педікюр, пірсінг, татуювання.
Статевий шлях – 25-30% усіх випадків
Трансплацентарний (від матері до дитини)
Клінічна картина гепатиту В
Інкубаційний період від 6 тижнів до 6 місяців, інколи може продовжуватись до 1 року.
Продромальний період найчастіше перебігає по артралгічному або астено-вегетативному типу.
Тривалість цього періоду від 1 до 3 тижнів.
Закінчується цей період потемнінням сечі, та пожовтінням слизової м’якого піднебіння та вуздечки язика .
Клінічна картина гепатиту В
ЖОВТЯНИЧНИЙ ПЕРІОД
Початок жовтяничного періоду не супроводжується покращенням стану хворого.
Жовтяниця наростає, симптоматика, яка була в продромальному періоді теж наростає.
Клінічна картина гепатиту В
Збільшуються розміри печінки та селезінки. Тривалість жовтяничного періоду від 2 тижнів до 1 місяця і більше.
Гострий гепатит В частіше перебігає в середньотяжкій та тяжкій формі хвороби.
Легка форма
Безжовтянична та жовтянична форми із слабо вираженою інтоксикацією.
Незначна загальна слабість, нудота і помірно знижений апетит. Основні показники білкового обміну в межах норми. Рівень білірубінемії не перевищує 80-100 мкмоль/л,
Активність амінотрансфераз сироватки крові помірно підвищена (до 2 разів)
Середня тяжкість
Жовтяничні форми з помірною інтоксикацією: загальна слабість, періодичний біль голови.
Диспепсичні розлади: зниження апетиту, нудота, одноразова блювота.
Рівень білірубінемії від 100 до 200 мкмоль/л.
Активність АлАТ в 4-6 разів вища за норму.
Помірна гіпергамаглобулінемія, знижується синтез протромбіну.
Тяжка форма
Наростаюча загальна слабість, біль голови.
Анорексія, багаторазова блювота.
Безсоння або сонливість.
Геморагічний синдром.
Рівень білірубіну звичайно перевищує 200 мкмоль/л.
Активність амінотрансфераз сироватки крові підвищена у десять і більше разів .
Ранні ознаки печінкової енцефалопатії
Скарги на виражену слабість, провали пам’яті, інверсію сну, дезорієнтація в часі та просторі, помилки в рахунку, грубий хлопаючий тремор рук.
Швидке наростання жовтяниці та симптомів інтоксикації (сильна нудота, повторна блювота).
Скорочення розмірів печінки.
Ранні ознаки печінкової енцефалопатії
Підвищення температури тіла і тахікардія.
Наявність геморагічного синдрому.
Лейкоцитоз та збільшення кількості паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів.
Швидке наростання білірубінемії та зниження активності АлАТ і АсАТ.
Різке падіння показників зв’язуючої функції сироваткового альбуміну та зниження показника протромбінового індекса.
Вірусний гепатит Д (дельта)
Варіанти: гострий гепатит дельта (ко – інфекція) і гостра дельта (супер - інфекція) у вірусоносіїв гепатиту В.
Обидва варіанти мають індивідуальну клінічну картину, різні результати одужання і показання до противірусної терапії.
Для коінфекції нехарактерним є трансформація в хронічну форму, однак протікання гострого гепатиту може бути крайнє важким і частіше, ніж при гепатиті В, розвивається фульмінантна форма.
Вірусний гепатит Д (дельта)
Для суперінфекції також характерний розвиток тяжких форм перебігу хвороби з можливим розвитком підгострої дистрофії печінки (у 20-27%).
Результатом даної форми захворювання в 90% випадків є хронічний гепатит з прогресуванням і трансформацією в цироз печінки на протязі 10-15 років.
Гепатит С
ЕТІОЛОГІЯ. ЗБУДНИК ГС – ДРІБНИЙ ВІРУС, РНК-ВМІСНИЙ.
ЗА ЄВРОПЕЙСЬКОЮ КЛАСИФІКАЦІЄЮ ВИДІЛЯЮТЬ 1А, 1В, 1С, 2А, 2В, 2С, 3А, 3В, 4А, 5А, 6А ВАРІАНТИ ГЕНОМУ НСV.
ГЕНОТИП ВІРУСА ВИЗНАЧАЄ ТЯЖКІСТЬ ЗАХВОРЮВАННЯ І ЧУТЛИВІСТЬ ДО ІНТЕРФЕРОНОТЕРАПІЇ.
ОСОБЛИВІСТЮ НСV Є ЗДАТНІСТЬ ДО ТРИВАЛОЇ ПЕРСИСТЕНЦІЇ В ОРГАНІЗМІ, ЩО ОБУМОВЛЮЄ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ХРОНІЗАЦІЇ.
Гепатит С. Клінічна картина
ІНКУБАЦІЙНИЙ ПЕРІОД ВІД 2 ДО 26 ТИЖНІВ, В СЕРЕДНЬОМУ 6-8 ТИЖНІВ;
ЗАХВОРЮВАННЯ РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ ПОСТУПОВО;
У 20% ХВОРИХ ДОЖОВТЯНИЧНИЙ ПЕРІОД ВІДСУТНІЙ І ПЕРШОЮ ОЗНАКОЮ ХВОРОБИ Є ЖОВТЯНИЦЯ.
КЛІНІЧНІ СИМПТОМИ ГОСТРОГО ГС ПРИНЦИПОВО НЕ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ВІД ІНШИХ ПРИ ПАРЕНТЕРАЛЬНИХ ГЕПАТИТАХ.
Гепатит С. Клінічна картина
Гострий гепатит с перебігає переважно в середньотяжкій формі, у 33% хворих – в легкій формі.
У 83%-90% ГГС перебігає у безжовтяничних формах.
Прогноз при ГС серйозний: у 80% хворих при безжовтяничній формі і у 42% хворих при жовтяничній формі захворювання переходить в хронічні форми.
Гепатит С. Клінічна картина
Певну роль відіграє НСV і у виникненні первинного раку печінки, особливо при одночасному інфікуванні і НВV.
Важливе місце в клініці ХГС займають позапечінкові прояви, які спостерігаються більше як у 40% хворих: кріоглобулінемія (42-96%), синдром Рейно, полінейропатія, артралгії, пурпура, гіпертонія, ураження нирок, ураження ендокринних, слинних залоз, органів зору, м’язів, нервової системи
Діагностика вірусних гепатитів
Гемограма: помірна лейкопенія з лімфо- і моноцитозом; ШОЕ нормальна або знижена.
Біохімічні показники крові: збільшується вміст білірубіну за рахунок прямої фракції, підвищується активність АлАТ, наростання активності лактатдегідрогенази, сорбітдегідрогенази.
Діагностика вірусних гепатитів
Раннім і чутливим порушенням пігментного обміну є уробілінурія.
Харктерна гіпоальбумінемія і диспротеїнемія.
Знижується рівень показників згортання крові.
Діагностика вірусних гепатитів
УЗД органів черевної порожнини – з метою оцінки структури печінки;
З метою визначити, який саме вірус викликав захворювання використовують методи ІФА, радіоімунний та ПЛР.
Діагностичні маркери гепатиту В
HBsAg - маркер контакту з вірусом гепатиту В, ймовірної наявності ВГВ при гострій або хронічній інфекції або носійства вірусу
анти-HBs- свідчить про раніше перенесену інфекцію або наявність після вакцинальних антитіл
анти-HBc IgM-маркер активної реплікації ВГВ
анти-HВc IgG-свідчить про попередню зустріч з ВГВ
Діагностичні маркери гепатиту В
HBeAg-маркер асоційований з високою інфекційністю сироватки крові, активної реплікації ВГВ, високим ризиком перинатальної передачі ВГВ
анти-НВе-маркер, який свідчить про можливо завершину реплікацію ВГВ
ДНК ВГВ-маркер наявності ВГВ і його активної реплікації
Діагностичні маркери гепатиту Д
анти-ВГD IgM-маркер активної реплікації ВГD
анти-ВГD IgG-маркер, який свідчить про попередню зустріч з ВГD і можливу наявність ВГD
РНК ВГD-маркер наявності ВГD і його активної реплікації
Діагностичні маркери гепатиту С
анти-ВГС IgM-маркер активної реплікації ВГС
анти-ВГС IgG -маркер, який свідчить про можливу наявність ВГС або про попередню зустріч з вірусом
анти-ВГС-маркер наявності ВГС (при визначенні в тканині печінки)
РНК ВГС-маркер наявності ВГС і його активної реплікації
ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ
Режим і дієта
Ліжковий режим до пігментної кризи.
Дієта №5а, 5 залежно від періоду і тяжкості хвороби.
Медикаментозна терапія
В розпалі хвороби проводять дезінтоксикаційну терапію: використовують глюкозо-калієво-інсулінову суміш (50-70 мл 3% розчину калію хлориду на 300-500 мл 5% розчину глюкози з інсуліном), реополіглюкін (до 400 мл/добу).
ентеросорбенти, зокрема ентеросгель, протягом 5-7 днів, ферментативні препарати.
ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ
Лише після пігментної кризи можна призначати для лікування пацієнтів гепатопротектори та жовчегінні препарати
ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ
Гіпоальбумінемія - сироватковий альбумін (5-10% по 100-150 мл на добу);
Загроза набряку головного мозку призначають сечогінні препарати
Загроза гострої печінкової енцефалопатії - преднізолон або дексаметазон коротким курсом.
Хворих із фульмінантними формами ВГ потрібно лікувати в відділенні інтенсивної терапії.
В разі необхідності затосовують плазмаферез (1-3 сеанси), гіпербаричну оксигенацію.
ПРОФІЛАКТИКА
Загальна
Своєчасне виявлення хворих і вірусоносіїв;
Контроль за службою крові, обмеження показань до переливання крові та її препаратів;
Використання одноразових систем для парентеральних маніпуляцій;
Використання спеціалістами індивідуальних засобів захисту (рукавички , окуляри).
ПРОФІЛАКТИКА
СПЕЦИФІЧНА
АКТИВНА ПРОФІЛАКТИКА ГЕПАТИТУ В ПОЛЯГАЄ У ПРОВЕДЕННІ ВАКЦИНАЦІЇ
ВИЗНАЧЕННЯ.
ХРОНІЧНИЙ ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ (ХГ) - ПОЛІЕТІОЛОГІЧНИЙ ВІРУСНИЙ ДИФУЗНИЙ ЗАПАЛЬНИЙ ПРОЦЕС В ПЕЧІНЦІ, ТРИВАЛІСТЮ БІЛЬШЕ ШІСТЬ МІСЯЦІВ БЕЗ ПОКРАЩЕННЯ, ЩО ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ДИСТРОФІЄЮ І НЕКРОЗОМ ГЕПАТОЦИТІВ, МІЖДОЛЬКОВОЮ І ВНУТРІШНЬОДОЛЬКОВОЮ ГІСТІОЛІМФОПЛАЗМОЦИТАРНОЮ ІНФІЛЬТРАЦІЄЮ, ГІПЕРТРОФІЄЮ ЗІРЧАТИХ РЕТИКУЛОЕНДОТЕЛІОЦИТІВ, ПОМІРНИМ ФІБРОЗОМ ПРИ ЗБЕРЕЖЕННІЙ АРХІТЕКТОНІЦІ ПЕЧІНКИ.
В даний час вірусом гепатиту С (НСV) інфіковано приблизно 170 млн. людей. Хронічна НСV-інфекція веде до розвитку цирозу і гепатоцелюлярної карциноми. Є причиною летальності більше 300 000 випадків в рік.
Особливості вірусного
цирозу печінки
цироз печінки розвивається у 30-40% хворих на хронічний гепатит С чи В;
процес повільний, з поступовим початком і триває 8-15 років;
часто виявляється лише при морфологічному дослідженні;
портальна гіпертензія переважно встановлюється пізно.
Вірусний цироз печінки:
Ранній - після ГВГ
Пізній - після тривалого
латентного періоду
Проміжний варіант
цироз печінки після
тривалого ХГС
або ХГВ.
Швидке прогресування в ЦП:
VHB + VHD
VHB + VHC
VHC, генотип 1b
Сприяючі фактори
прогресування:
вік більше 50 років
висока активність вірусного гепатиту
Розвиток вірусного цирозу печінки (формується протягом багатьох років)
імунозапальний
процес
При огляді хворого на ЦП характерні ознаки:
змарніле обличчя;
нездоровий
субіктеричний
колір шкіри;
яскраві губи;
розширення
капілярів
обличчя
збільшений живіт
(внаслідок асциту);
розширення вен
черевної і
грудної стінок;
атрофія
мускулатури
судинні
зірочки
Схема критеріїв Чайльда-П'ю
Цифрові еквіваленти показників підсумовуються, сума балів дозволяє віднести пацієнтів до одного з класів (А, В або С) :
- клас А - 5-6 балів
- клас В - 7-9 балів
- клас C - 10 і більше балів.
Клас А відповідає поняттю "Компенсований цироз".
Клас В відповідає поняттю "Субкомпенсований цироз".
Клас С відповідає поняттю "Декомпенсований цироз".
Для цирозу печінки вірусної етіології характерні системні позапечінкові прояви:
Дистрофія міокарда;
Значні зміни можуть відбуватися в нирках (гепаторенальний синдром);
Збільшення селезінки і гіперспленізм, які проявляються синдромом панцитопенії (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія);
Синдром гіперсппенізму проявляється не лише панцитопенією у периферичній крові, але і зниженням кількості мієлоїдних клітин у кістковому мозку;
Розвивається рефлюкс-езофагіт;
У 10-20% хворих на цироз печінки виявляються виразки шлунка і дванадцятипалої кишки;
Ураження підшлункової залози проявляється клінікою хронічного панкреатиту;
Ураження кишечнику - симптоми хронічного ентериту з порушенням всмоктувальної здатності (синдром мальабсорбції);
Майже у 50% хворих виявляються порушення вуглеводного обміну;
При декомпенсованому цирозі печінки порушується функціональний стан статевих залоз у чоловіків;
У жінок патологія статевої системи виражається у порушенні менструального циклу, атрофії грудних залоз, зниженні статевого потягу.
Ураження центральної нервової системи (токсична енцефалопатія)
астенія;
порушення сну;
зниження пам'яті;
біль голови;
парестезії в руках і ногах;
тремтіння пальців рук;
апатія;
крайній прояв печінкової енцефалопатії - печінкова кома
При компенсованому цирозі печінки вірусної етіології біохімічні показники можуть бути в межах норми або виявляється незначне збільшення активності АлАТ, АсАТ.
Активний процес у печінці:
↑ білірубіну,↑ γ-глобулінів,
↑ активності АлАТ, АсАТ,
↑ лужної фосфатази,
↓ альбумінів,
↓ протромбіну,
↓ проконвертину в
сироватці крові.
План лікування
→ фізичний
→ психоемоційний
→ харчовий
СПОКІЙ
Вплив на етіотропний чинник ЦП (ПВТ, пробіотики).
Патогенетична та симптоматична терапія
зменшення запально-некротичних виявів;
боротьба з гіпоальбулінемією;
профілактика кровотеч;
зменшення асциту;
детоксикація, боротьба з енцефалопатією;
зменшення ПГ.
ПВТ
зменшує фіброзування;
уповільнює прогресування хвороби;
знижує ризик декомпенсації цирозу печінки і розвитку ускладнень:
гепатоцелюлярної карциноми;
α- клітинної лімфоми;
кріоглобулінемії;
позапечінкових проявів;
ПГ;
печінковоклітинної недостатності.
При цирозі печінки середнього ступеня активності рекомендують препарати, що поліпшують обмін печінкових
клітин і містять вітаміни В6, В12,
кокарбоксилаза, рутин,
рибофлавін, аскорбінова і
фолієва кислоти, ліпоєву кислоту,
пробіотики, есенціальні фосфоліпіди.
При вираженій цитопенії показане застосування преднізолону в дозі 30 мг/добу, через місяць дозу преднізолону поступово знижують по 2,5 мг кожні 2 тижні.
Хворим із високим ступенем активності і швидко прогресуючим перебігом цирозу печінки призначають преднізолон у добовій дозі 40-60 мг. Застосування кортикостероїдів при декомпенсованій стадії цирозу печінки вірусної етіології не показане, оскільки вони сприяють розвитку інфекційних ускладнень і сепсису, виразок шлунково-кишкового тракту, остеопорозу. катаболічних реакцій, що призводять до ниркової недостатності і печінкової енцефалопатії.
Лікування хворих на асцит здійснюють на тлі дієти з низьким умістом натрію. Щодня визначають діурез (він повинен становити не менше 0,5-1 л/добу); часто зважують пацієнтів і проводять лабораторний контроль електролітних показників. Якщо щоденний діурез не перевищує 300 мл, призначають сечогінні препарати. Найефективнішим діуретиком у хворих на цироз печінки і асцит є антагоніст альдостерону - спіронолактон (калійзберігаючий препарат), який призначають у дозі 150-200 мг/добу, через 7-10 днів дозу знижують до 100 мг/добу з подальшим переходом на підтримуючу дозу (50-75 мг). яку приймають протягом місяців, років.
Література
Інфекційні хвороби: підручник / за ред. О.А. Голубовської. – Київ: ВСВ «Медицина», 2012.
Б.М. Дикий, З.М. Митник, О.Я. Пришляк, І.Г. Грижак, О.Є. Кондрин. Практична інфектологія. – Івано-Франківськ, 2010.
Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби – Київ: Здоров”я, 2001. – Т.1 - 3.
Інфекційні хвороби у загальній практиці та сімейній медицині/За ред. Андрейчина М.А. – Тернопіль: «Укрмедкнига», 2007.
Інфекційні хвороби / за ред. М.Б.Тітова.- К.: Вища шк., 1995.
Дякую за увагу! |
https://svitppt.com.ua/biologiya/citozol-organeli-vklyuchennya.html | «Цитозоль, органели, включення” | https://svitppt.com.ua/uploads/files/26/95a633fd30a9eae72d161150ae62261f.ppt | files/95a633fd30a9eae72d161150ae62261f.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/infekciya.html | Інфекція | https://svitppt.com.ua/uploads/files/25/c900f7ff0c5f2c338877d8392128a1c1.ppt | files/c900f7ff0c5f2c338877d8392128a1c1.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kompostuvannya-organichnih-vidhodiv.html | КОМПОСТУВАННЯ ОРГАНІЧНИХ ВІДХОДІВ | https://svitppt.com.ua/uploads/files/6/5d7e3132f991d2fced8a8da0c6d0272b.ppt | files/5d7e3132f991d2fced8a8da0c6d0272b.ppt | Brucella abortus
10
60
Vibrio cholerae
15
55
Vibrio fetus
5
56
Corynebaclerium diptheridae
10
58
Shigella sp.
60
55
Salmonella sp.
20
60
Leptospira sp.
10
50
Yersinia pestis
5
55
30
60
30
55
Mycobacterium tuberculosis
20
60
Salmonella typhi
20
60
Bacillus anthracis
10
100
Clostridium botulinum
100
Clostridium sp.
5
120
Clostridium tetani
105
30
56
100
60
78
Ascaris lumbridoides
55
Taenia saginata
55
Pleurotus osteatus |
https://svitppt.com.ua/biologiya/harakter-lyudini-svidomist.html | Характер людини. Свідомість | https://svitppt.com.ua/uploads/files/17/3e5815123ef2ee7ad4c78177b15cc014.ppt | files/3e5815123ef2ee7ad4c78177b15cc014.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/losos1.html | Лосось | https://svitppt.com.ua/uploads/files/62/5d407edaba41c6bc030b4d433035891a.pptx | files/5d407edaba41c6bc030b4d433035891a.pptx | Як з’являються перлини?
Що таке перлина?
Пе́рли — тверде округле утворення арагоніту біогенного походження, яке виникає всередині мушлі (черепашки).
Арагоні́т - поширений мінерал екзогенних утворень і низькотемпературних гідротермальних жил.
Перли народжується, коли всередині мушлі вмирає маленький паразит, що пробрався туди крізь стулки, щоб поїсти м'яса мідії. Ізолюючи загрозу, мідія починає покривати його шарами перламутру, і так до кінця життя.
Якщо відкрити раковину і спробувати її на смак, то виявиться, що вона - слабосоленая: молюск фільтрує її і трохи опріснювати.
Найчастіше в раковині знаходиться лише від однієї до трьох перлин, але відомі рідкісні випадки, коли перлин в одній раковині виростало безліч. Одного разу біля узбережжя Індії нирці витягли велику раковину.
Коли її розкрили, то в ній виявили відразу 87 перлин.
Цікавий факт
Раковину прісноводної унії виловлювали, злегка відкривали її стулки і вводили за допомогою бамбукової палички в простір між мантією і раковиною будь-який сторонній предмет (частіше це був глиняну кульку, шматочок дерева, кістки або металу). Після цього раковину повертали у водойму і починали чекати: від декількох місяців до декількох років.
За цей час поміщений всередину раковини предмет обростав перламутром, утворюючи перлину. Іноді в раковину поміщалося дуже маленьке олов'яне або свинцеве зображення Будди.
10 цікавих фактів про перли
#1: Перли – це єдиний дорогоцінний мінерал, що не потребує обробки. #2: На думку багатьох археологів саме перли стали першою цінністю, яка привернула напівдику людину не стільки своєю практичною користю, але естетичною досконалістю. #3: Першими почали використовувати перли — китайці. Ще 42 століття тому. В 2206 рік до н. е, імператор з простим, але звучним ім'ям Юй починає отримувати данину з підконтрольних територій перлами. Китайські перли були не тільки прикрасою, але і еквівалентом великих грошових одиниць, а так само знаком соціального положення. У придворних чиновників з Китаю великі перли на головному уборі були символом керуючої влади, а деякі дорогі покупки оплачувалися перлинами. #4: В давні часи, багаті люди клали перли у вино, вірячи, що вони врятують їх від отрути. #5: Іслам і християнська релігії вважають перли символом досконалості та чистоти.
#6: У Китаї вважають, ніби перлини — застиглий початок Інь, та що перли здатні продовжувати молодість та життя. #7: Згідно з легендою, цариця Семіраміда дуже любила прикраси з перлів та одягала на свята намисто з яскраво-рожевих перлів. #8: Клеопатра, пообіцявши Марку Антонію приготувати найдорожчу вечерю, розчинила у вині величезну грушовидну перлину та випила його на очах у Цезаря. Клеопатра виграла суперечку. Щоправда, фахівці стверджують, що таку велику перлину можна розчинити лише в оцтовій кислоті, та й то не швидше, ніж за дві доби. #9: У природі існує 8 видів перлів: крапля, коло, півколо, кнопка, овал, груша, сфера та неправильна форма. #10: Греки вважали, що перли підтримує сімейне щастя, запобігають сварки |
https://svitppt.com.ua/biologiya/krovonosna-sistema.html | Кровоносна система | https://svitppt.com.ua/uploads/files/9/81f39d8748796e55f4182b5c6d117290.ppt | files/81f39d8748796e55f4182b5c6d117290.ppt | Haga clic para cambiar el estilo de título
Haga clic para modificar el estilo de texto del patrón
Segundo nivel
Tercer nivel
Cuarto nivel
Quinto nivel |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-pavukopodibni-zagalna-harakteristika-klasu.html | Клас Павукоподібні. Загальна характеристика класу | https://svitppt.com.ua/uploads/files/37/7ad4219343f99fabfc99379255f7ec19.pptx | files/7ad4219343f99fabfc99379255f7ec19.pptx | Урок з теми: Клас Павукоподібні. Загальна характеристика класу.
(8клас)
Вчителя біології
спеціалізованої школи№196
Задорожної Олени Анатоліївни
Він мисливець хоч куди –
Сітки ставляє завжди.
А тоді сидить та слуха –
Чи не попадеться муха?
Вириватися не слід!
З’їсть він муху на обід.
Які основні особливості організації, що забезпечили пристосування павукоподібних до життя на суходолі?
Мета уроку:Сформувати знання про основні особливостями організації і процесів життєдіяльності павукоподібних. Розвивати навички відрізняти павукоподібних від інших представників членистоногих . Виховувати дбайливе ставлення до природи.
Класифікація:
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Підтип: Хеліцерові (Chelicerata)
Клас: Павукоподібні (Arachnida)
Ряди:Павуки
Кліщі
Скорпіони
Псевдоскорпіони
Сольпуги
Косарики
АРАХНА (греч. arachne — павук)
У старогрецьких міфах це ім'я дівчини яка, за переказами, досягла такого високого ткацького мистецтва, що викликала на змагання саму богиню Афіну.
Арахна виткала тканину краще за Афіну. Але Афіна не визнала переваг Арахни і перетворила її на павука, що вічно тче свою павутину.
Середовища існування.
Павукоподібні (Arachnida)
70 000 видів ( в Україні- понад 4 тис.)
Довжина тіла від 0,1 мм до 17 см
Більшість мають отруйні залози
Поширені по всьому світу.
Арахноло́гія (грец. αραχνη — павук і λογος — слово, вчення) — галузь зоології, що вивчає павукоподібних.
Зовнішня будова.
Ходильні ноги
( 4 пари)
Черевце
Головогруди
Хеліцери
очі
Хеліцери- перша пара головних кінцівок у хеліцерових, використовується як щелепи для захоплення та розривання здобичі.
Етапи будівництва павутини.
Використання павутини як засобу пересування.
Ловильна сітка.
Властивості павутини.
Павутинна нитка в 50—70 разів легше за людську волосину, але тієї ж довжини.
Підвісна нитка, якою можна було б охопити земну кулю по екватору, важила б всього 340 грамів.
Павук хрестовик – хижак. За допомогою своєї ловильної сітки-павутини-він полює на дрібних літаючих комах.
Чому павук не заплутується в власній павутині?(стор.77)
Внутрішня будова.
Користуючись текстом підручника ( стор. 78 ) складіть логічний ланцюг будови травної системи павука.
Користуючись текстом підручника ( стор. 78 ) складіть логічний ланцюг будови травної системи павука.
рот
глотка
Стра
вохід
шлунок
кишечник
Аналь
ний отвір
Слинні залози
печінка
Травна система.
Травлення в павука розпочинається поза його організмом і тому називається - зовнішнім.
шлунок
рот
Страво-хід
Кишка
печінка
глотка
Аналь-
ний отвір
Дихальна система.
В черевці легеневі мішки ( одна пара), трахеї.
Легеневий мішок
трахеї
Користуючись текстом підручника стор.79 і розглянувши мал.49. Позначте на німому малюнку кровоносну систему павука.
Кровоносна система.
Незамкнена ( серце – судини - порожнина тіла).
Порожнина тіла
серце
судини
Видільна система.
Представлена однією парою розгалужених мальпігієвих судин які одним кінцем відкриваються у кишку , а іншим, сліпо замкненим,занурені у гемолімфу.
Мальпігієві судини
Нервова система.
Гологрудний ганглій ( злиття нервових вузлів)
Головогрудний ганглій
Органи чуття.
Органами дотику є волоски та ногощупальця. Є органи хімічного чуття( нюхові та смакові). Органи зору вісім простих очей.
За допомогою тексту підручника ( стор.79) складіть схему.
Ограни чуття
дотику
очі
смаку
нюху
Розмноження і розвиток.
Роздільностатеві , розвиток прямий без перетворення.
яєчники
Статеві протоки
Турбота про потомство.
Порівняльна характеристика ракоподібних і павукоподібних.
Основні особливості організації, що забезпечили пристосування павукоподібних до життя на суходолі:
поява «легенів» і трахей — органів дихання атмосферним киснем;
воскові виділення кутикули, які перешкоджають випаровуванню води;
зменшення розмірів тіла для обмеження числа линьок;
розвиток копулятивних органів і внутрішнього запліднення.
Домашнє завдання.
Підготувати повідомлення про різних представників павукоподібних . Параграф 21. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/harakteristika.html | Характеристика | https://svitppt.com.ua/uploads/files/25/a97cd1932a56c176908b10b7c41cabbb.pptx | files/a97cd1932a56c176908b10b7c41cabbb.pptx | Б А К Т Е Р І Ї
Важко знайти місце на Землі, де б не було бактерій. Вони зустрічаються в таких місцях: - в атмосфері, - на дні океанів, - у вічній мерзлоті; - в парному молоці; - в ядерних реакторах; - в кратерах вулканів; - в швидкоплинних річках; - в живих організмах, але найбільше їх в грунті.
Поширення бактерій
У верхньому шарі грунту містяться мільйони бактерій на 1 г, тобто приблизно 2 тонни на гектар.
Поширення бактерій
Бактерії – найдавніші з усіх відомих організмів. Сліди їх життєдіяльності відносяться до Архею і датуються віком 3,5 млрд. років.
Із історії бактерій
Бактерії – найдрібніші з організмів, що мають клітинну будову. Їхні разміри складають від 0,1 до 10 мкм. На одній типографській крапочці можна размістити сотні тисяч бактерій середнього разміру. Побачити бактерії можна тільки в мікроскоп, тому їх називають мікроорганізмами. Наука, що їх вивчає називається мікробіологією. Галузь мікробіології, що вивчає бактерії, називають бактеріологією. Започаткував її Антоні ван Левенгук у XVII ст.
Із історії бактерій
Із історії бактерій
Антоні ван Левенгук та його мікроскоп
Із історії бактерій
У мікробіологічній
лабораторії
В бактеріальній клітині відсутнє ядро, хромосоми не відокремлені від цитоплазми оболонкою ядра, а вільно розміщуються в ній. Крім того, в клітині бактерій відсутні ряд органоїдів. Зовні клітинна мембрана оточена клітинною стінкою.
Будова бактерій
Будова бактерій
Будова бактерій
В лабораторіях бактерій вирощують на спеціальному поживному середовищі.
Мільйони бактерій утворюють колонії різного кольору та форми.
Дослідження бактерій
Дослідження бактерій
Поживним середовищем може бути агар-агар.
Посудини, в яких проводять дослідження, називають чашки Петрі.
Коки -округлої форми
Форми бактеріальних клітин
Форми бактеріальних клітин
Бацили -палочковидної форми
Форми бактеріальних клітин
Спірили - форма спіралі
Форми бактеріальних клітин
Вібріони - форма зігнутої палички, вигляд коми
Форми бактеріальних клітин
Форми бактеріальних клітин
Стрептококи – вигляд ланцюжка
Форми бактеріальних клітин
Стафілококи – вигляд грона
Більшість бактерій рухаються пасивно, за допомогою водних або повітряних течій.
Але деякі з них мають джгутики. Вони неначе вгвинчуютсья в середовище, рухаючи клітину вперед.
Рух бактерій
Бактерії зі джгутиками
Монотрихи – мають один джгутик
Бактерії зі джгутиками
Лофотрихи – мають віяло джгутиків
Бактерії зі джгутиками
Перитрихи – мають джгутики по всій поверхні тіла
Кишкова паличка
Бактерії під мікроскопом
Зубний наліт
Паличка сибірської виразки
Туберкульозна паличка
Сальмонелла
Паличка правця
Бактерії під мікроскопом
Кисломолочні бактерії
Бактерії під мікроскопом
Бактерії під мікроскопом
Ентеробактерії
Бульбочкові бактерії
Pilori бактерія
Бактерії під мікроскопом
Бактерії в нафті
Бактерії в крові
Бактерії в льоду
За способом живлення бактерії поділяться на автотрофи та гетеротрофи.
Автотрофи – бактерії, що не потребують речовин, які виробляються іншими організмами. До них належать пурпурові бактерії, ціанобактерії, залізобактерії, сіркобактерії, азотфіксуючі бактерії.
Гетеротрофи – бактерії, що потребують готових органічних речовин. До них належать паразити (збудники хвороб) і сапрофіти ( бактерії гниття чи бродіння).
Живлення бактерій
Бактерії размножуються шляхом поділу навпіл, приблизно кожні 20 хв. у сприятливих умовах.
Размноженню перешкоджають сонячні промені та продукти власної життєдіяльності бактерій. Багато з них реагують на зміни температури або зміни освітленності.
Розмноження бактерій
Якщо клітина подвоюється кожні півгодини, то за добу вона здатна дати 281474976710656 нащадків.
Розмноження бактерій
При несприятливих умовах бактерія вкривається щільною оболонкою, її вміст стає більш густим, життєдіяльність майже припиняється.
В такому стані вони можуть годинами знаходитись в глибокому вакуумі і, навіть, переносити температуру від –240 °С до +100 °С.
Розмноження бактерій
Дві найважливіші екологічні функції бактерій:
- фіксація азоту; - мінералізація органічних залишків.
Функції бактерій
Бактерії широко використовуються в харчовій промисловості: - для виробництва сирів та кисломолочної продукції, (творог, простокваша, масло, сметана); - квашення плодів та овочів;
- в сільскому господарстві при силосуванні кормів;
- оцтовокислі бактерії бродіння використовуються для одержання винного оцту та приготування маринадів.
Використання бактерій
Використання бактерій
Бактерії використовуються:
- в шкіряній та текстильній промисловості при вимочуванні льону та конопель, при обробці шовку та шкіри;
- в мікробіологічній промисловості;
- в медицині для приготування сироваток, вакцин, антибіотиків, для виробництва інтерферонів;
- в генній інженерії та в біотехнології.
Використання бактерій
Використання бактерій
Бактерії використовують для: - вищолочування мідних та уранових руд;
- очищення стічних вод від органічних залишків;
- боротьби із
сільськогосподарськими шкідниками.
Грунтові бактерії беруть участь в утворенні кам’яного вугілля, нафти, торфу … Бактерії гниття разкладають органічні речовини на неорганічні, та роблять їх доступними для рослин.
В результаті діяльності бактерій гниття, земля очищається від трупів тварин та рослин, що забезпечує родючість грунтів. Нітрифікуючі та азотофіксуючі бактерії беруть участь в колообігу азоту.
Значення бактерій
Деякі бактерії поселяються в травному тракті травоїдних ссавців, що забезпечує краще перетравлення їжі, особливо клітковини.
Значення бактерій
Бактерії приносять не лише користь, але і завдають шкоди:
вони розмножуються в харчових продуктах, викликаючи цим їхнє псування.
з життєдіяльністю деяких бактерій пов’язане біологічне розрушення багатьох промислових матеріалів - дерево, папір, картон…
Значення бактерій
Бактерії викликають тяжкі захворювання у: людини - туберкульоз, сибірську виразку, ангіну, дифтерію, харчові отруєння, сифіліс, гонорею… тварин - сказ, бруцельоз… рослин - опік яблунь, бактеріоз…
Хвороботворні бактерії проникають в організм повітряно-крапельним шляхом, через рани на шкірі та слизових оболонках, через травний канал.
Хвороботворні бактерії
Симптоми хвороб, які викликаються бактеріями, пояснюються дією отрут – токсинів, які виробляються цими мікроорганізмами або отрутами, що утворюються при їх руйнуванні. Ліки, що використовуються проти бактерій руйнують клітинну оболонку самої бактерії, як пеніцилін або блокують роботу рибосом, як стрептоміцин.
Хвороботворні бактерії
- пастеризація - спосіб консервування молока та інших продуктів шляхом однократного нагрівання до 60-70°С на протязі 15-30 хв.;
- стерилізація - дія пари з температурою більше 100°С протягом 20 хв. або з допомогою вогню;
- охолодження, заморожування, що призупиняє життєдіяльність бактерій; - дезінфекція для знищення хвороботворних бактерій. - ультрафіолетове опромінення;
- висушування; - консервування;
Засоби боротьби з бактеріями
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/himerni-organizmi.html | "Химерні організми" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/48/39d0e5392d2b6f6c92ed28405542cc80.pptx | files/39d0e5392d2b6f6c92ed28405542cc80.pptx | Химерні організми
Підготувала
учениця 11-Б класу
Іщенко Інна
Розвиток експериментальних методів останнім часом зробив можливим отримувати абсолютно незвичайних тварин, які несуть гени не тільки від однієї матері і одного батька, але й більшої кількості предків.
Химерні організми
Химерні організми - тварини або рослини, різні клітини яких містять генетично різнорідний матеріал, на відміну від звичайних організмів, у яких кожна клітина містить один і той же набір генів.
Уперше цей термін застосував німецький ботанік Г. Вінклер (1907) для форм рослин, отриманих у результаті зрощення пасльону й томату. Надалі (1909) Е. Баур, вивчаючи пеларгонію ряболисту, з’ясував природу химер
Види химер
Розрізняють кілька типів химерних організмів:
химери мозаїчні (гіперхимери) — у них генетично різні тканини утворюють тонку мозаїку;
химери векторіальні — у них різнорідні тканини розташовані великими ділянками;
химери периклінальні — тканини з різними генотипами лежать шарами один над одним;
химери мериклінальні — їх тканини складаються із суміші секторіальних і периклінальних ділянок.
Виникнення химер
Химерні організми можуть виникати в результаті мутацій, рекомбінацій, порушення клітинного поділу, пересадки генів або ядер.
Для отримання "химер" культуральні клітини двох різних тварин обробляють спеціальними вірусними препаратами, домагаючись злиття їх ядер. Отримання таких ембріонів здійснюється в багатьох лабораторіях.
Химерні тварини
Химерні тварини – це генетичні мозаїки,що утворюються в результаті об'єднання бластомерів від ембріонів із різними генотипами.
За допомогою химерних мишей було розв’язане питання про спосіб виникнення в ході розвитку багатоядерних клітин поперечносмугастих м’язів.
Вивчення химерних тварин дозволило розв’язати чимало проблем, і в майбутньому завдяки застосуванню цього методу з’явиться можливість розв’язувати складні питання генетики й ембріології.
Химерність рослин
Химерність рослин виникає легко і просто - як результат порушень (мутацій) в поділених молодих клітинах. І стебло, і корінь наростатимуть своїми верхівками. Будуть поступово утворюватися нові стебла, листя, квіти, коріння, адже рослини, ростуть все життя.
диффенбахія
колеус
химерні фіалки
Дякую за увагу! |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-dvodolni-rozovi-kapustyani-y-bobovi-osnovni-predstavniki-ta-ih-zn.html | Клас Дводольні. Розові, Капустяні й Бобові. Основні представники та їх значення для людини | https://svitppt.com.ua/uploads/files/44/441636f7aaa7c9b0f04676c41d7149a1.ppt | files/441636f7aaa7c9b0f04676c41d7149a1.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klass-odnodolni.html | Класс Однодольні | https://svitppt.com.ua/uploads/files/8/0bc706aacd7a073c35305f660a87ff29.ppt | files/0bc706aacd7a073c35305f660a87ff29.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klasifikaciya0.html | класифікація | https://svitppt.com.ua/uploads/files/26/3314b0d38bc24899ba98b0e27deaa860.pptx | files/3314b0d38bc24899ba98b0e27deaa860.pptx | Трофічна класифікація живих організмів
Різноманіття способів живлення є характерним для прокаріотичних організмів.
Натомність всі рослини - фотолітоавтотрофи, всі тварини і гриби - хемоорганогетеротрофи
Рослини – основне джерело біологічної речовини
В процесі ф/с наземні рослини утворюють 100-170 млрд. т, а рослини океанів — 60-70 млр. т біомаси в рік (у перерахунку на суху речовину). Загальна маса рослин на Землі дорівнює 2 400 млр. т (90%-це целюлоза). Загальна маса тварин і м/о - 23 млрд. т, що становить коло 1% від рослинної біомаси.
Фотосинтез
(від грец. φωτο- — світло та грец. σύνθεσις — синтез, сукупність) — процес синтезу органічних сполук з неорганічних (вуглекислого газу та води) з використанням енергії світла:
відбувається за участю фотосинтетичних пігментів: (хлорофіл у рослин, хлорофіл, бактеріохлорофіл і бактеріородопсин у бактерій), часто з виділенням кисню (оксигеннний фотосинтез) як побічного продукту.
включає довгу послідовність координованих хімічних реакцій.
Фази (стадії) фотосинтезу
світлова (світлозалежна) стадія – фотофізичні (поглинання сввітлових квантів пігментами, їх перехід в збуджений стан і передача енергії до інших молекул фотосистеми) та фотохімічні (розділення зарядів в реакційному центрі, перенесення електронів по фотосинтетичному електронотранспортному ланцюзі, що закінчується синтезом АТФ і НАДФН) реакції
темнова стадія – зв’язування СО2 та синтез органічних речовин з використанням енергії, накопиченої на світлозалежній стадії (цикл Кальвіна).
Загальне рівняння фотосинтезу
6СО2 + 6Н2О С6Н12О6 + 6О2
світло
Хеміосмотична теорія Мітчела
Енергія, що вивільнюється внаслідок роботи електрон-транспортного ланцюга, спочатку накопичується у формі трансмембранного електрохімічного градієнта іонів водню (DmН+)
озрядка накопиченого DmН+ відбувається за участю локалізованого в тій самійц мембрані АТФ-синтазного комплексу, Н+ повертається по градієнту через Н+-АТФ-синтазу, при цьому без утворення будь-яких високоенергетичних інтермедіантів з АДФ та неорганічного фосфата утворюється АТФ.
Спрягаючі мембрани в інтактному стані непроникні для будь-яких іонів
Локалізація фотосинтетичних процесів
процеси світлової стадії фотосинтезу відбуваються на мембранах тилакоїдів, які є складовою частиною хлоропластів
процеси темнової стадії відбуваються в стромі хлоропластів
Світлозбираючи комплекси
містять набір пігментів – хлорофіли, каротиноїди та фікобіліни
Світлозбираючи комплекси
містять набір пігментів – хлорофіли, каротиноїди та фікобіліни
Спектри поглинання деяких фотосинтетичних пігментів
ХЛОРОФІЛИ
Хлорофіл
Хлорофилл является хорошим сенсибилизатором — легко возбуждается при поглощении света и обладает способностью передавать энергию (служить донором энергии) другим молекулам (акцепторам энергии). Передача энергии возможна лишь при условии, что спектр флуоресценции пигмента-донора перекрывается со спектром поглощения пигмента-акцептора. Таким путем происходит резонансный перенос энергии возбуждения пигментами в хлоропластах от молекулы донора к молекуле акцептора.
Каротиноїди
Фікобіліни
енергетичні стани молекули хлорофіла
молекула хлорофіла здатна знаходитись в тріплетному збудженому стані протягом часу, достатнього для здійснення хімчної роботи
Z-схема фотосинтеза
Z-схема фотосинтеза
Никотинамидадениндинуклеотидфосфат (НАДФ, NADP) — широко распространённый в природе кофермент некоторых дегидрогеназ — ферментов, катализирующих окислительно-восстановительные реакции в живых клетках. NADP принимает на себя водород и электроны окисляемого соединения и передает их на другие вещества. В хлоропластах растительных клеток NADP восстанавливается при световых реакциях фотосинтеза и затем обеспечивает водородом синтез углеводов при темновых реакциях. NADP, — кофермент, отличающийся от NAD содержанием ещё одного остатка фосфорной кислоты, присоединённого к гидроксилу одного из остатков D-рибозы, обнаружен во всех типах клеток.
Фотосистеми
Фотосистема ІІ
Фотосистема — сукупність СЗК, фотохімічного реакційного центру і переносників електрона. Світлозбиральний комплекс II може містити до 200 молекул хлорофілу а, 100 молекул хлорофілу b, 50 молекул каротиноїдів і 2 молекули феофітину. Реакційний центр фотосистеми II є пігмент-білковим комплексом, розташованим в тилакоїдних мембранах і оточеним СЗК. У ньому знаходиться димер хлорофілу а з максимумом поглинання при 680 нм (П680). На нього кінець-кінцем передається енергія кванта світла з СЗК, внаслідок чого один з електронів переходить у вищий енергетичний стан, зв'язок його з ядром ослаблюється, і збуджена молекула П680 стає сильним відновником (E0=-0,7 В).
Фотосистема ІІ
П680 відновлює феофітин, надалі електрон переноситься на хинони, що входять до складу ФС II, і далі на пластохинони, транспортується у відновленій формі до b6f комплексу. Одна молекула пластохинона переносить 2 електрони і 2 протони, які беруться зі строми. Заповнення електронної вакансії в молекулі П680 відбувається за рахунок води. До складу ФС II входить водоокислюючий комплекс, що містить в активному центрі іони марганцю в кількості 4 штук. Для утворення однієї молекули кисню потрібно дві молекули води, що дають 4 електрони. Тому процес проводиться в 4 такти, і для його повного здійснення потрібно 4 кванти світла. Комплекс знаходиться з боку внутрішньотилакоїдного простору, і отримані 4 протони викидаються в нього.
Таким чином, сумарний результат роботи ФС II — це окислення 2 молекул води за допомогою 4 квантів світла з утворенням 4 протонів у внутрішньотилакоїдному просторі і 2 відновлених пластохинонів в мембрані.
Будова кисеньвиділяючого центру фотосистеми ІІ
b6f або b/f-комплекс
b6f комплекс є насосом, що перекачує протони із строми у внутрішньотилакоїдний простір і створює градієнт їхньої концентрації за рахунок енергії, що виділяється в окисно-відновних реакціях електронно-транспортного ланцюжка. 2 пластохинони забезпечують перекачування 4 протонів. Надалі трансмембранний протонний градієнт (pH строми, близький до 8, внутрішньотилакоїдного простору — 5) використовується для синтезу АТФ трансмембранним ферментом АТФ-синтазою.
Фотосистема І
Світлозбиральний комплекс I містить приблизно 200 молекул хлорофілу.
У реакційному центрі першої фотосистеми знаходиться димер хлорофілу а з максимумом поглинання при 700 нм (П700). Після збудження квантом світла він відновлює первинний акцептор — хлорофіл а, той — вторинний (вітамін K1), після чого електрон передається на філохінон, від нього на феридоксин, який і відновлює НАДФ за допомогою ферменту феридоксин-НАДФ-редуктази. Білок пластоціанін, окислений в b6f комплексі, транспортується до реакційного центру першої фотосистеми з боку внутрішньотилакоїдного простору й відновлює окислений П700.
Транспорт електронів і протонів в мембрані тилакоїдів
Циклічний і псевдоциклічний транспорт електрона
Крім повного нециклічного шляху електрона, описаного вище, виявлено циклічний і псевдоциклічний.
Суть циклічного шляху полягає в тому, що феридоксин замість НАДФ відновлює пластохинон, який переносить його назад на b6f комплекс. В результаті утворюється більший протонний градієнт і більше АТФ, але не виникає НАДФН.
При псевдоциклічному шляху феридоксин відновлює кисень, який надалі перетворюється на воду і може бути використаний у фотосистемі II. При цьому також не утворюється НАДФН.
Модель будови АТФ-синтази
ЦИКЛ КАЛЬВІНА
Основні стадії циклу Кальвіна
Карбоксилирование
Карбоксилирование рибулозо-1,5-бисфосфата (5-углеродное соединение) осуществляется рубиско в несколько стадий. На первой кетонная группа рибулозы восстанавливается до спиртовой, между 2 и 3 атомами углерода устанавливается двойная связь. Полученное соединение нестабильно и именно оно карбоксилируется с образованием 2-карбокси-3-кето-D-арабитол-1,5-бисфосфата. Его структурный аналог 2-карбокси-D-арабитол-1,5-бисфосфат ингибирует весь процесс. Новое, уже 6-углеродное соединение, также нестабильно и распадается на две молекулы 3-фосфоглицериновой кислоты (3-фосфоглицерат, 3-ФГА).
Основні стадії циклу Кальвіна
Восстановление
Восстановление 3-фосфоглицериновой кислоты (3-ФГА) происходит в две реакции.
Сначала каждая 3-ФГА с помощью 3-фосфоглицераткиназы и с затратой одной АТФ фосфорилируется, образуя 1,3-бисфосфоглицериновая кислота (глицерат-1,3-бисфосфат).
Затем под действием глицеральдегид-1,3-фосфатдегидрогеназы бисфосфоглицериновая кислота восстанавливается НАД(Ф)·H (у растений и цианобактерий; у пурпурных и зелёных бактерий восстановителем является НАД·H) параллельно с отщеплением одного остатка фосфорной кислоты. Образуется глицеральдегид-3-фосфат (фосфоглицеральдегид, ФГА, триозофосфат). Обе реакции обратимы.
Основні стадії циклу Кальвіна
Регенерация
На последней стадии 5 молекул глицеральдегид-3-фосфатов превращаются в три молекулы рибулозо-1,5-бисфосфата.
Вначале под действием трифосфат-изомеразы глицеральдегид-3-фосфат изомеризуется в дигидроксиацетон-фосфат. Фруктозабисфосфат-альдолаза объединяет их в фруктозо-6-фосфат с отщеплением остатка фосфорной кислоты. Затем следует ряд реакций перестройки углеродных скелетов и образуется рибулозо-5-фосфат. Он фосфорилируется фосфорибулокиназой и рибулозо-1,5-бисфосфат регенерируется.
ЦИКЛ КАЛЬВІНА
Принципова подібність процесів хеміосмотичного спряження |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klitinna-inzheneriya.html | "Клітинна інженерія" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/47/8abf8001e51d0eac0d992dfe2ccd5000.ppt | files/8abf8001e51d0eac0d992dfe2ccd5000.ppt | 1.
2.
4.
3.
1.
2.
4.
3.
1.
2. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/litayuchi-sidnici.html | Літаючі сідниці | https://svitppt.com.ua/uploads/files/20/0fac8995cadb6a5310c0500368baf192.pptx | files/0fac8995cadb6a5310c0500368baf192.pptx | Пугапорцінус –
літаючі сідниці
Пугапорцінус- глибоководний черв'як, який у конкурсі на звання «Найбільш дивний хробак» легко обійде всіх своїх суперників. І не тільки завдяки химерному зовнішньому вигляду. Цей дивовижний мешканець океанських глибин у вузьких колах відомий як «літаючі сідниці».
Про його існування світ дізнався зовсім недавно, в 2007 році, коли вчені з науково-дослідного інституту Aquarium Monterey Bay в Каліфорнії знайшли і описали близько десяти екземплярів, що живуть у водах затоки Монтерей.
Тіло у них складається
з окремих сегментів,
внутрішні сегменти
наповнені газом, що
і надає тваринам
округлої форми.
Своєю округлою формою пугапорцінус, розміром не більше лісового горіха, дуже нагадує безтілесну пару сідниць. Із-за цього факту вчені не придумали нічого більш відповідного, як дати йому латинську назву Chaetopterus pugaporcinus, яке приблизно перекладається як "нагадує свинячий зад".
У плаваючого в пошуках здобичі хробака можна помітити хмару слизу, яка щільно оточує рот. Дослідники вважають, що таким способом пугапорцінус захоплює частки їжі, яка пропливає поруч, і морського снігу (продуктів розпаду органічних речовин).
До цих пір залишається не з'ясованим, є знайдені зразки дорослими чи це їхні личинкові форми: їх незвичайний розмір, в п'ять - десять разів перевищує розмір личинки будь-якого іншого виду хробаків, вказує на дорослу форму, проте дорослі особини всіх відомих глибоководних черв'яків живуть в пергаментоподібних трубках на морському дні. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/konstituciya-sg-tvarin.html | конституція с-г тварин | https://svitppt.com.ua/uploads/files/25/9e554f939495abaa1e630ebfd8a6267b.ppt | files/9e554f939495abaa1e630ebfd8a6267b.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-ssavci-zviri.html | Клас Ссавці (звірі) | https://svitppt.com.ua/uploads/files/5/96849208fb99d347465bfb498b48b540.pptx | files/96849208fb99d347465bfb498b48b540.pptx | Біологія 8 клас
Клас Ссавці (звірі)
Зовнішня будова тіла “Ссавців”(звірів)
Будова тіла “Ссавців”
Будова тіла собаки.
Тіло собаки, як і в більшості ссавців, складається з шести відділів: Голови шиї тулуба хвоста і двох пар кінцівок. Шия в нього гнучка, тож і голова собаки достатньо рухлива. Проте її рухливість значно менша ніж в птахів. Як і інші ссавці собаки можуть згинати і повертати тулуб. Зверніть увагу: чотири пари кінцівок розташовані не так як в плазунів не по боках а з низу.
Таке розташування ніг(лап) дає змогу утримувати тулуб підведеним над землею. Через це і загальна рухливість ссавців є вищою. Собака ходить, швидко бігає, стрибає, спираючись на пальці з кігтями.
Роль хвоста в домашнього собак обмежується переважно повідомляє про свій настрій і наміри. Іншим ссавцям хвіст допомагає лазити по деревах(білки, мавпи) плавати (дельфіни)
Будова “Голови”
На голові у собаки мозковий і лицьовий відділи. На лицьовому відділі ніс із ніздрями, очі , вушні роковини. Кінчик носа і ніздрі вкриті шкірою, яка немає волосся. Очі захищені рухомими повіками, по зовнішнім краях яких ростуть вії. Третя повіка в ссавців, на відміну від плазунів, недорозвинута. У ссавців добре сформована слізна залоза – її секрет, що має антимікробну дію, “змащує” поверхню очей, зволожує і захищає їх. Вушна раковина (зовнішнє вухо) є в більшості ссавців, вона уловлює звукові хвилі і спрямовує їх до середнього і внутрішнього вуха. До цієї функції вушна раковина собаки пристосована якнайкраще адже вона не тільки складно влаштована, але ще й рухома.
Органи “чуття”
У собаки добре розвинуті і зір, і нюх, і дотик, і слух, і смак. Органом зору є очі. Вони направлені вперед, бачать предмети об'ємно і дають смогу точно визначити відстань до об'єкта. Але собаки як і більшість ссавців, не сприймають кольори, вони бачать світ чорно більм.
Яскравість і різноманітність навколишнього середовища для собак постає в різних запах. У ссавців органом що уловлює є ніс. Собаки мають гострий слух. На морді собаки добре помітні довгі шорсткі волоски – вібриси, вони є органом дотику. Органи дотику окрім вибриса є шкіра і язик.
“Покриви” у “ссавців”
Покриви майже всіх ссавців представлені шкірою, вкритою шерстю. У собак шерстяний покрив розвинутий добре.
Якщо уважно розглянути шерсть собаки, можна помітити, що волосся, яке її утворює, неоднакове.
Довгі і шорсткі шерстинки - це остюки, коротші і м'якші волоски – підшерстя. Грубий і міцний остюк захищає шкіру від пошкоджень, надає формі тіла обтічності. У підшерсті, як і в пташиному пухові, добре утримується тепло. Двічі на рік собака, як і більшість ссавців линяє. В різних тварин різна шкіра це залежить від їхнього способу життя.
Шкіра в ссавців міцна та еластична,з великою кількістю шкірних залоз. Характерні для ссавців є потові, сальні, та молочні залози. У різних тварин вони розвинуті неоднаково. Собака на відміну від коня ніколи не потіє.
Будова шкіри ссавця: 1- волосина, 2- сальна залоза, 3- потова залоза, 4- кровоносні судини, 5- жирові тканини.
Будова “Скелета” ссавців
Розглянемо скелет собаки. Ви знайдете в ньому всі відділи характерні для скелета більшості хребетних тварин: череп, хребет, грудна клітка, пояс передніх і задніх кінцівок, скелет передніх і задніх кінцівок.
Череп собаки великий. Більшість кісток зрослися ще до народження. Кількість хребців на шийному відділі однакова їх сім. Але є такі тварини що мають і більше хребців в шийному відділі.
Скелет ссавця(собаки): 1- череп, 2- шийні хребці, 3- грудні хребці, 4- поперекові хребці, 5- таз, 6- хвостові хребці, 7- лопатки, 8- ребра, 9- передні кінцівки, 10- задні кінцівки.
М'язи у “Ссавців”
У собаки, як і в більшості ссавців, краще за інших розвинуті м'язи, які забезпечують рух нижньої щелепи. Завдяки їх роботі собака утримує зубами і розжовує великі шматки м'яса та розгризає кістки. У корови нижня щелепа може рухатись вбік, уперед і назад, що допомагає їй ретельно розжовувати їжу .
У порожнині тіла ссавців є м'язиста перегородка – діафрагма. Вона відокремлює грудну порожнину, захищену грудою кліткою, від черевної порожнини. Діаграма має форму купола, верхня частина якого прилягає до легенів. Скорочують і розслабляючи, діафрагму бере участь у дихальному русі.
Травна система “Ссавців”
У ротовій порожнині ссавців на щелепах розташовані зуби. Вони різні за будовою і функцією й розвинуті залежно від способу живлення ссавців. У собаки різні зуби служать для різних функцій. Наприклад:
Ікла – для захоплення і утримування здобичі.
Корінні зуби – мають гострі краї і призначенні для розривання та подрібнення їжі. Набор зубів дають змогу ссавцям впоратися з великими тваринами.
За допомогою язика ссавців визначають смак їжі, перемішують їх в ротовій порожнині, при тому їжа змочується слиною.
Розмочена і розжована їжа потрапляє до глотку і стравохід пізніше потрапляє в шлунок. Тут триває подальше перетравлення їжі. Перетравлення їжі закінчується в кишечнику де поживні речовини через стінки кровоносних судин надходять в кров. Неперетравлені залишки виходять на зовні через анальний отвір. У собаки як і в більшості ссавців шлунок однокамерний. А в корови і в багатьох інших рослиноїдних шлунок чотироьхкамирний.
Травна дихальна та віддільна система: 1- ротова порожнина, 2- трахеї, 3- бронхи, 4- легені, 5- діафрагма, 6- стравохід, 7- шлунок, 8- печінка, 9- підшлункова залоза, 10- кишечник, 11- нирки, 12- сечовий міхур, 13- анальний отвір.
Будова шлунка: 1- рубець, 2- сітка, 3- книжка, 4- сичуг.
Дихальна система у “Ссавців”
Ссавців дихальні шляхи носова порожнина, гортань, трахея, бронхи і легені у яких відбувається газообмін. Легені ссавців мають складнішу будову ніж плазунів. У ссавці дихальна система утвори на без лічу комірок і мають велику поверхню газообміну. У собак поверхня легенів у 100 раз більша за поверхню тіла.
Як дихає собака? Міжреберні м'язи і м'язи діафрагми у неї скорочуються, об'єм грудної порожнини збільшується, і повітря надходить у легені. Так відбувається вдих. Під час видиху ці м'язи розслаблюються, об'єм грудної порожнини зменшується, і повітря виштовхується з легенів назовні.
Кровоносна система у “Ссавців”
Кровоносна система у ссавців подібна до кровоносної системи птахів – по великому і малому колу кровообігу рухається, не змішуючись кров завдяки скороченню чотирикамерного серця.
Кровоносна система: 1- серце, 2- судини малого кола кровообігу, 3- судини великого кола кровообігу, 4- ліве передсердя, 5- праве передсердя, 6- лівий шлуночок, 7- правий шлуночок, 8- артерії, 9- вени.
Нервова система “Ссавців”
Нервова система у ссавців утворена такими ж відділам, які мають інші хребетні тварини. Проте головний мозок у ссавців розвинений набагато краще. Його верхній шар який утворені численні складки називається корою. Так будова кори дає змогу розмістити в невеликому черепі мозок з дуже великою площею поверхні. Складчаста кора відповідає за аналіз інформації, що надходить від органів чуття, за формування набутих форм поведінки, заснованих на навчанні і запам'ятовуванні тощо.
Головний мозок ссавця: 1- великі півкулі переднього мозку, 2- складки кори, 3- мозочок.
Органи розмноження “Ссавців”
Ссавці – різностатеві тварини. У самця сперматозоїди утворюються в парних сім'янках.
Яйцеклітини певний термін дозрівають у парних яєчниках, розташованих черевній порожнині самки. Від кожного яєчника відходять по одному яйцепроводу. Яйцепроводи зливаються у нижній частині утворюють матку. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klasifikaciya-roslin-po-vidnoshennyu-do-svitla-.html | "Класифікація рослин по відношенню до світла " | https://svitppt.com.ua/uploads/files/48/6aa2bd9072da1e73253e21100924c0d1.pptx | files/6aa2bd9072da1e73253e21100924c0d1.pptx | Класифікація рослин по відношенню до світла
Виконала:
Качура Катерина
По відношенню до світла всі рослини, в тому числі і лісові дерева поділяються такі екологічні групи: світлолюбні; тіньолюбні; тіньовитривалі.
Геліофітів (світлолюбні), що потребують багато світла і здатні переносити лише незначне затінення (до світлолюбні ставляться майже всі кактуси і інші сукуленти, багато представників тропічного походження, деякі субтропічні чагарники);
Подорожник
Лотос
Модрина Карпатська
Кактуси
Сціофіти (тіньолюбні) - задовольняються навпаки незначним освітленням і що можуть існувати в тіні (до тіньовитривалим відносяться різні хвойні рослини, багато папороті, деякі декоративно-листяні рослини);
Крокус
Гіацинт
Лобулярія морська
Гравілат
Тіньовитривалі (факультативні геліофітів).
Копитняк
Граб
Липа
Зубниця |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klasifikaciya-lishaynikiv-ta-ih-ugrupuvan-na-biocenotichniy-osnovi.html | Класифікація лишайників та їх угрупувань на біоценотичній основі | https://svitppt.com.ua/uploads/files/62/a76a11fa12a9d218f6a37229f519182c.pptx | files/a76a11fa12a9d218f6a37229f519182c.pptx | Класифікація лишайників та їх угрупувань на біоценотичній основі
Лишайники — це особливі організми, утворені в результаті симбіозу водорості й гриба, з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями.
Ціанобактерії
Зелені водорості
Жовто-зелені водорості
Сумчасті гриби
Базидіальні гриби
Накипні
Листуваті
Кущисті
Ризокарпон
За характером грибного компонента їх поділяють на два класи:
сумчасті
базидіальні.
Клас сумчасті лишайники (Аscolichenes)
За будовою плодових тіл цей клас поділяють на два підкласи:
піренокарпні
– з плодовим тілом типу перетецій;
гіменокарпні
– з відкритим плодовим тілом апотецієм.
Єрикарія
Леканора різнобарвна
Клас базидіальні лишайники (Ваsydiolichenes) |
https://svitppt.com.ua/biologiya/citozol.html | Цитозоль | https://svitppt.com.ua/uploads/files/18/6bad58f5ce34ebf7f288729fa82b361b.ppt | files/6bad58f5ce34ebf7f288729fa82b361b.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/harakter-lyudini-svidomist-urok-dlya-klasu.html | Характер людини. Свідомість (урок для 9 класу) | https://svitppt.com.ua/uploads/files/61/eeb972987ca64b0b4070c734afe5a152.pptx | files/eeb972987ca64b0b4070c734afe5a152.pptx | Характер людини. Свідомість
Базові поняття й терміни:
характер,
почуття,
риси характеру,
увага,
емоції,
формування характеру,
свідомість, несвідоме, підсвідомість.
Характер — це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які формуються й виявляються в діяльності та спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки.
Індивідуальні особливості, які утворюють характер людини, стосуються в першу чергу її волі, розуму, почуттів. Ці риси, або сторони, характеру не існують ізольовано, а знаходяться в закономірних залежностях, що визначає структурність характеру.
Одні риси характеру виступають як основні й забезпечують загальну спрямованість проявів усього комплексу, інші — як другорядні.
Система відносин, в яких проявляється характер
Система відносин
Риси характеру
Увага та її роль у сприйнятті інформації
Увага — це стан активної бадьорості, який характеризується готовністю виділити з багатьох подій найважливіше й відповісти на нього активною діяльністю.
Види уваги:
1) Мимовільна — пов’язана з безумовним рефлексом, не залежить від волі та свідомості, виникає без будь-яких зусиль з боку людини. Важливим джерелом мимовільної уваги є інтерес людини до певних предметів або явищ — читання цікавої книги, перегляд фільму.
2) Довільна — це нервовий процес направленої свідомості, який є продуктом соціального розвитку особистості. Залежить від нашої волі. Довільна увага цілеспрямована, виникає внаслідок свідомо поставленої мети й потребує певних вольових зусиль. Вона здійснюється на фоні загальної бадьорості й полягає у відбиранні інформації через усвідомлення її значення.
Властивості уваги:
1) концентрація уваги — це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в діяльність, зосередитися на завданні;
2) стійкість уваги — це здатність певний час зосереджуватися на сприйнятті об’єкта або завдання;
3) розподіл уваги — здатність людини одночасно концентрувати увагу на кількох об’єктах, що дає можливість виконувати одразу декілька дій;
4) переключення уваги — це зворотний бік розподілу уваги. Воно вимірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого;
5) обсяг уваги — це кількість об’єктів або їх елементів, які людина може одночасно сприйняти з однаковим рівнем якості й чіткості.
Емоції — психічні стани і процеси в людини та вищих тварин; це відповідні реакції на зовнішні та внутрішні подразники, що проявляються у формі задоволення або незадоволення, радості, страху, гніву тощо. В емоціях виявляється позитивне або негативне ставлення людини до навколишнього світу. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують їх задоволення, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні.
Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.
Отже, свідомість — не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення й перетворення дійсності.
Рівні психіки
Дякую за увагу!
Підготовлено за матеріалами «Усі уроки біології. 9 клас. К. М. Задорожний»
http://pidruchniki.com/15980223/psihologiya/fiziologichni_osnovi_harakteru |
https://svitppt.com.ua/biologiya/himerni-organizmi2.html | Химерні організми | https://svitppt.com.ua/uploads/files/62/b1ee21df61402c11d6c2c13afefbf195.pptx | files/b1ee21df61402c11d6c2c13afefbf195.pptx | Pennsylvania
“The Keystone State”
Signing of the United States Declaration of Independence.
Unites States Constitution
The state capital of Pennsylvania is Harrisburg.
The largest city is Philadelphia.
State bird: Ruffed Grouse.
State bird: White-Tailed Deer.
State bird: Brook Trout;
State flower: The Mountain Laurel;
University of Pennsylvania
Pennsylvania Academy of the Fine Arts
The first electronic computer
Benjamin Franklin
Independence National Park
Hershey
The Gettysburg National Military Park
Fallingwater
Strasburg
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-komahi.html | Клас Комахи | https://svitppt.com.ua/uploads/files/9/e3a5f068868021228cb3b7c8964042e9.ppt | files/e3a5f068868021228cb3b7c8964042e9.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/listyani-roslini0.html | Листяні рослини | https://svitppt.com.ua/uploads/files/25/123e1fd5d02bb6292f77b66ffabe3ad7.ppt | files/123e1fd5d02bb6292f77b66ffabe3ad7.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kontracepciya2.html | контрацепція | https://svitppt.com.ua/uploads/files/65/c4012863b19ba1416f04455b670484f2.pptx | files/c4012863b19ba1416f04455b670484f2.pptx |
Контрацепція
КОНТРАЦЕПЦІЯ –
запобігання настанню
незапланованої вагітності,
одна зі складових системи
планування сім′ї.
Контрацептивний метод повинен бути:
Ефективним
Індекс Перля – кількість жінок, які завагітніли,
з – поміж 100, що застосовували цей метод протягом року.
0
Контрацептивний метод повинен бути:
Зручним у застосуванні.
Контрацептивний метод повинен бути (продовження)
Можливий ризик ускладнень зведений до мінімуму.
Контрацептивний метод повинен бути (продовження)
За бажанням користувача – тимчасовим або постійним.
Контрацептивний метод повинен (продовження)
Не порушувати фізіологію статевого акту.
Контрацептивний метод повинен бути (продовження)
Доступним
Контрацептивний метод повинен бути (продовження)
Може неконтрацептивно впливати на здоров′я користувача (нормалізація гормональних порушень, запобігання ІПСШ та ін.).
За механізмом і місцем дії контрацептиви можна розділити на 3 групи
I група - Чоловічі методи контрацепції: презервативи, перерваний статевий акт, періодичне статеве утримуння (абстиненція -ритм-метод);
II група - Жіночі внутрішньопіхвові методи контрацепції: діафрагми, шийкові ковпачки, жіночі презервативи, сперміцидні засоби у вигляді паст, мазей, кульок тощо;
III група - Сучасні засоби контрацепції: гормональна контрацепція, що виключає процес запліднення за рахунок відсутності овуляції; внутрішньоматкова контрацепція, що запобігає процесу імплантації заплідненої яйцеклітини; добровільна хірургічна стерилізація.
Контрацептивні методи I і II груп практично не мають протипоказань для застосування і є абсолютно безпечними. Контрацептивні методи, що належать до III групи, пов'язані з гормональним або хірургічним втручанням, яке може супроводжуватися певними змінами в організмі.
Що цекавіть клієнтів
Єфективність
Механізм дії
Спосіб застосування
Тривалість дії
Повернення фертилності
Побічні дії
Доступність
Дякуємо за увагу! |
https://svitppt.com.ua/biologiya/insult1.html | "Інсульт" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/60/9b76c196c6b721309293464f53e151f8.pptx | files/9b76c196c6b721309293464f53e151f8.pptx | Підготувала: Атаман Юлія
404 група
Інсульт
ПЛАН:
Визначення
Симптоми інсульту
Перша медична допомога
Причини інсульту
Фактори ризику
Ускладнення
Лікування інсульту
Попередження інсульту
Профілактичне лікування
Визначення
Інсульт виникає тоді, коли припиняється або значно послаблюється надходження крові до частини мозку. В результаті цього мозок не отримує в достатній кількості кисень та необхідні йому поживні речовини. Через кілька хвилин клітини мозку починають помирати.
Інсульт - це стан, що потребує невідкладної медичної допомоги, оскільки своєчасне надання медичної допомоги може звести до мінімуму пошкодження головного мозку і можливі ускладнення.
Доброю новиною є те, що інсульт можна лікувати і попереджати. Основним для попередження інсульту є суворий контроль за основними факторами ризику інсульту. До них належать: високий кров'яний тиск, куріння та високий рівень холестерину.
Симптоми інсульту
Порушення ходи.
Порушення мови і розуміння слів.
Параліч або оніміння на одній стороні обличчя або всього тіла. Ви можете відчути раптове оніміння, слабкість або параліч на одній стороні тіла. Спробуйте підняти обидві руки над головою. Якщо одна рука починає падати, у Вас може бути інсульт. Аналогічним чином, з одного боку рот може спадати вниз при намаганні усміхнутися.
Порушення зору з одного або обох боків.
Головний біль. Раптовий сильний "грім серед ясного неба" головний біль, який може супроводжуватися блювотою, запамороченням або порушенням свідомості.
Перша медична допомога
Почніть штучне дихання рот у рот, якщо у людини зупинилося дихання
При виникненні блювоти поверніть голову хворого на бік, щоб запобігти потраплянню блювотних мас в легені
Не давайте хворому їсти і пити
Причини інсульту
При інсульті порушується потік крові через мозок і відбувається пошкодження мозкової тканини. Є два основних типи інсульту. Найпоширеніший тип - ішемічний інсульт - результат блокади току крові по артерії. Інший тип - геморагічний інсульт – відбувається в результаті крововиливу із судини мозку. Транзиторна ішемічна атака (ТІА) - іноді називають мікроінсультом – виникає в результаті тимчасового порушення кровотоку через мозок.
1. Ішемічний інсульт
Майже 90 відсотків інсультів - ішемічні інсульти. Вони відбуваються, коли артерії вашого мозку звужуються або заблоковані, в результаті чого різко скорочується кровотік в мозку (ішемія). Відсутність кровотоку позбавляє клітини мозку кисню і поживних речовин, клітини можуть почати вмирати протягом декількох хвилин. Найбільш поширеними ішемічними інсультами є:
Тромботичний інсульт. Цей тип інсульту виникає, коли згусток крові (тромб) формується в одній з артерій, що постачає кров'ю мозок. Згусток зазвичай формується в ділянках, вражених атеросклерозом - хворобою, при якій артерії забиті жировими відкладеннями (бляшками). Процес може відбуватися в одній з двох сонних артерій, що проходять по шиї і несуть кров до мозку, а також в інших артеріях шиї або мозку.
Емболічний інсульт. Емболічний інсульт виникає, коли згусток крові формується у кровоносних судинах поза мозком - зазвичай у вашому серці - і з током крові потрапляє у більш вузькі артерії мозку. Цей вид кров'яного згустку називається емболом. Причиною часто є нерегулярне серцебиття (миготлива аритмія). Це порушення серцевого ритму може призвести до формування кров'яних згустків у камерах серця, які звідси подорожують в інші частини тіла.
2. Геморагічний інсульт
Крововилив - це медичний термін для кровотечі. Геморагічний інсульт відбувається, коли кровоносна судина в мозку протікає або розривається. Крововиливи в мозок можуть виникнути в результаті ряду причин, які впливають на кровоносні судини, в тому числі неконтрольовано високий кров'яний тиск (гіпертонія) і слабкі місця у стінках судин (аневризми). Менш поширеною причиною крововиливу є розрив артеріовенозної мальформації (АВМ), що представляє собою клубок тонкостінних кровоносних судин і є вродженою патологією. Є два типи геморагічного інсульту:
Внутрішньомозковий крововилив. При цьому типі інсульту відбувається вилив крові із кровоносної судини мозку в навколишні тканини з пошкодженням клітин. Клітини мозку пошкоджуються також внаслідок порушення кровопостачання. Високий кров'яний тиск є найчастішою причиною цього типу геморагічного інсульту. При тривалій гіпертонії високий кров'яний тиск може стати причиною тріщин і руйнування дрібних артерій всередині мозку, що приводить до крововиливу.
Субарахноїдальний крововилив. При цьому типі інсульту кровотеча розвивається в артеріях поблизу поверхні мозку і крововилив відбувається в простір між поверхнею мозку та черепом. Про кровотечу часто сигналізує раптовий сильний головний біль. Цей тип інсульту зазвичай пов'язаний з розривом аневризми, яка може бути вродженою або розвивається з віком. Після крововиливу кровоносні судини мозку можуть хаотично розширюватися або звужуватися(спазм судин), викликаючи пошкодження клітин мозку, подальше обмеження притоку крові до частин мозку.
3. Транзиторна ішемічна атака (ТІА)
Транзиторна ішемічна атака (ТІА) - іноді називають мікроінсультом - це короткочасний епізод появи симптомів, аналогічних тим, які виникають при інсульті. Причиною транзиторної ішемічної атаки є тимчасове зниження притоку крові до частини мозку. У більшості випадків ТІА триває менше п'яти хвилин.
Як і при ішемічному інсульті, TIA відбувається, коли тромб порушує притік крові до частини мозку. Але на відміну від інсульту, для якого характерна більш тривала відсутність кровопостачання і часто незворотні пошкодження тканин, TIA не викликає значних пошкоджень, оскільки блокування судини є тимчасовим.
Викликайте невідкладну медичну допомогу, навіть якщо симптоми хвороби починають зникати. Якщо у вас спостерігався епізод TIA, це означає, що судини, які йдуть до мозку, частково заблоковані або звужені і ви маєте великий ризик розвитку інсульту зі значними пошкодженнями. Важко диференціювати інсульт та ТІА, керуючись тільки наявністю симптомів хвороби. Частина симптомів проходить навіть при наявності інсульту з пошкодженням головного мозку.
Фактори ризику
Багато факторів можуть збільшити ризик розвитку інсульту. Деякі з цих факторів також збільшують ризик розвитку захворювань серця.
Фактори ризику інсульту включають:
Наявність особистого або сімейного анамнезу інсульту, інфаркту або ТІА
Вік 55 років і старше.
Високий кров'яний тиск. Ризик інсульту починає рости з ростом артеріального тиску вище 115/75 мм рт.ст.
Високий рівень холестерину - загальний рівень холестерину вище 5,2 ммоль / л.
Куріння сигарет або пасивне куріння.
Діабет.
Надмірна вага (індекс маси тіла від 25 до 29) або ожиріння (індекс маси тіла від 30 і вище).
Відсутність фізичної активності.
Серцево-судинні захворювання, у тому числі серцева недостатність, вада серця, серцеві інфекції або порушення серцевого ритму.
Використання протизаплідних таблеток або гормональної терапії, які включають естроген.
Вживання алкоголю.
Використання наркотиків.
У зв'язку з тим, що ризик інсульту зростає з віком, і жінки, як правило, живуть довше, ніж чоловіки, інсультом частіше хворіють і вмирають від нього жінки.
Ускладнення
Інсульт може викликати тимчасову або постійну інвалідність, в залежності від часу, на протязі якого мозок страждає від відсутності кровотоку і від того, яка частина мозку постраждала. Ускладнення можуть включати:
Параліч або втрата м'язових рухів. Іноді відсутність кровотоку мозку може викликати параліч однієї сторони тіла або втрату контролю над певними м'язами, наприклад, на одній стороні обличчя людини. Фізіотерапія може привести до покращення рухів м'язів або зменшення паралічу.
Порушення мови або ковтання. Інсульт може призвести до порушення контролю над м'язами в горлі та роті, що затруднює мовлення, ковтання та процес їжі в цілому. Для людини наявність афазії може бути важким станом, при якому вона відчуває труднощі вираження думок за допомогою мови. Заняття з логопедом та психотерапевтом може поліпшити цей стан.
Втрата пам'яті або проблеми з розумінням. Як правило, люди, які перенесли інсульт, мають певні порушення пам'яті. Інші можуть відчувати труднощі при прийнятті рішень, міркувань і розуміння концепцій. Покращення може бути зв'язане з реабілітаційною терапією.
Біль. Деякі люди, які перенесли інсульт, можуть скаржитись на біль, оніміння або інші дивні відчуття в тих частинах тіла, які постраждали від інсульту. Наприклад, якщо інсульт викликав втрату відчуття в лівій руці, ви можете відчувати поколювання в цій руці. Ви також можете стати чутливим до змін температури. Це називається центральний біль при інсульті або центральний больовий синдром. Зазвичай ускладнення розвивається через кілька тижнів після інсульту і з часом може проходити. Іноді потребує лікування.
Зміни в поведінці і самодопомога. Люди, які перенесли інсульт, можуть стати більш замкнутими і менш соціально активними. Вони можуть втратити здатність піклуватися про себе і часто потребують стороннього догляду і повсякденної турботи.
Як і при будь-якій черепно-мозковій травмі, успіх лікування цих ускладнень буде варіювати від людини до людини.
Лікування інсульту
Невідкладна терапія інсульту залежить від його типу - ішемічний чи геморагічний інсульт.
1. Ішемічний інсульт
Для лікування ішемічного інсульту лікарі повинні швидко відновити притік крові до мозку.
Лікування за допомогою препаратів. Терапія з використанням препаратів для розрідження крові повинна розпочатися протягом 4,5 години - і чим швидше, тим краще. Це покращує шанси на виживання, а також зменшує ускладнення інсульту. Для цього використовують:
Аспірин. Аспірин є найбільш доведено ефективним препаратом для негайного лікування ішемічного інсульту, зменшення ймовірності повторного. Доза препарату може варіювати.
Інші препарати, що розріджують кров, такі як варфарин, гепарин та клопідогрель також можуть використовуватись, але не для екстреного лікування.
Внутрішньовенне введення тканинного активатора плазміногену (ТАП). Деяким пацієнтам з ішемічним інсультом буде ефективним введення тканинного активатора плазміногену (ТАП) в межах 4,5-години, який приводить до розчинення тромба і відновлення току крові в блокованій артерії. Протипоказане введення препарату при геморагічному інсульті.
При лікуванні ішемічних інсультів часто необхідне проведення процедур, які повинні бути виконані як можна швидше. Це наступні процедури:
Використання тканинного активатора плазміногену (ТАП) з доставкою прямо до мозку. Лікарі можуть використовувати катетери для введення препарату до мозку.
Механічне видалення згустку. Лікарі також можуть використовувати катетер для маневрів у мозку з механічним видаленням тромбу.
Інші процедури. Щоб зменшити ризик повторного інсульту або ТІА, лікар може рекомендувати процедури для відкриття звужених бляшками артерій. Вони можуть включати:
Ендартеректомія сонних артерій. При цій процедурі хірург видаляє бляшки, що блокують сонні артерії в ділянці шиї. Заблоковану артерію відкривають, бляшки видаляють. Процедура може знизити ризик ішемічного інсульту. Однак, каротидна ендартеректомія сама по собі може також викликати інсульт або серцевий напад, сприяючи утворенню згустка крові. Для зменшення ризику інсульту використовують спеціальні фільтри у стратегічних точках току крові.
Ангіопластика і стентування. Ангіопластика - інший метод розширення артерій, що ведуть до мозку, як правило, сонних артерій. У цій процедурі використовують балон-катетер, що надуваючись, приводить до стискання бляшок і розширення артерій. Частіше використовують стентування з постановкою у звужених ділянках артерій спеціальних металевих трубок (стентів), які залишаються в артерії, щоб запобігти її звуженню. Установка стента в артерії мозку (внутрішньочерепне стентування) аналогічне стентуванню сонних артерій.
2. Геморагічний інсульт
При невідкладній терапії геморагічного інсульту основну увагу відводять контролю кровотечі і зниженню тиску в мозку.
Надзвичайні заходи. Якщо ви приймаєте варфарин або антитромбоцитарні препарати для запобігання утворення згустків, такі як клопідогрель (Plavix), вам можуть перелити кров або призначити препарати для протидії наслідків варфарину чи клопідогрелю. Може виникнути потреба в препаратах для зниження кров'яного тиску. Використання аспірину та тканинного активатора плазміногену заборонене, бо може погіршити кровотечу.
Лікування крововиливу зазвичай включає в себе постільний режим. Якщо ділянка кровотечі велика, може виникнути потреба в операції для видалення крові і послаблення тиску на мозок.
Хірургічна реконструкція кровоносних судин. Хірургія може бути використана для відновлення певних порушень кровоносних судин, пов'язаних з геморагічним інсультом. Лікар може рекомендувати одну з цих процедур після інсульту або при високому ризику спонтанного розриву аневризм або артеріовенозної мальформації (АВМ):
Кліпування аневризми. Крихітні затискачі розміщуються в основі аневризми, ізолюючи її від кровотоку в артерії. Це може уберегти аневризму від розриву або запобігти повторній кровотечі з аневризми. Кліп залишається на місці постійно.
Емболізація аневризми. Ця процедура є альтернативою кліпування аневризм. Хірурги використовують катетер для маневрів в середині аневризми.
Хірургічне видалення АВМ. Хірургічне видалення невеликих АВМ в доступних частинах мозку може усунути ризик розриву та знизити загальний ризик геморагічного інсульту. Це не стосується занадто великих АВМ та таких, що знаходяться глибоко всередині мозку.
Попередження інсульту
Основне значення для попередження інсульту мають виявлення своїх факторів ризику, виконання рекомендацій лікаря та прийняття здорового способу життя. Якщо у вас був інсульт або ТІА, ці заходи також допоможуть уникнути повторного. Загалом, здоровий спосіб життя означає:
Контроль високого кров'яного тиску (гіпертонії). Якщо у вас був інсульт, зниження артеріального тиску допоможе запобігти подальшим транзиторним ішемічним атакам або інсульту. Управління стресом, підтримка нормальної ваги, обмеження вживання солі і алкоголю дозволять тримати кров'яний тиск під контролем. Додавання більшої кількості калію в свій раціон також може допомогти. На додаток до рекомендацій щодо зміни способу життя, ваш лікар може призначити ліки для лікування високого кров'яного тиску, такі як діуретики, антагоністи кальцію, інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ) та блокатори рецепторів ангіотензину.
Зниження рівня холестерину і насичених жирів у вашому раціоні. Коригування свого раціону та вживання статинів необхідні для зниження рівня холестерину.
Відмова від куріння. Куріння підвищує ризик інсульту для курців і некурців, що піддаються пасивному курінню. Припинення паління знижує ризик - через кілька років після відмови від куріння.
Контроль діабету. Ви можете керувати діабетом за допомогою дієти, фізичних вправ, контролю ваги і лікування.
Підтримка здорової ваги. Надмірна вага сприяє іншим факторам ризику розвитку інсульту, таким як високий кров'яний тиск, серцево-судинні захворювання і діабет. Втрата ваги може знизити кров'яний тиск і поліпшити рівень холестерину в крові.
Дотримання дієти, багатої фруктами і овочами. Дієта, яка містить п'ять і більше порцій фруктів чи овочів, може зменшити ризик інсульту.
Фізична активність. Аеробні вправи знижують ризик інсульту по-різному. Вправа може знизити кров'яний тиск, підвищити рівень ліпопротеїнів високої щільності ("хорошого" холестерину), а також покращити загальний стан здоров'я кровоносних судин і серця. Це також допомагає втратити вагу, контролювати діабет і знизити рівень стресу. 30 хвилин діяльності - ходьба, біг, плавання або їзда на велосипеді – дають хороший результат.
Профілактичне лікування
Якщо у вас був ішемічний інсульт або ТІА, лікар може рекомендувати ліки для зменшення ризику повторних проблем. До них відносяться:
Aнтитромбоцитарні препарати. Найчастіше використовують лікування аспірином. Лікар допоможе визначити правильну дозу аспірину.
Лікар може також розглянути питання призначення Aгреноксу, препарату, що поєднує низькі дози аспірину і дипіридамолу, щоб зменшити здатність згущуватися крові. Можливе призначення клопідогрелю (Plavix) або тиклопідину (Ticlid).
Антикоагулянти. Ці препарати включають гепарин і варфарин. Вони впливають на механізм згортання поіншому, ніж антитромбоцитарні препарати. Гепарин діє швидко і використовується в короткостроковій перспективі в лікарні. Повільно діючий варфарин використовується на більш тривалий термін. Варфарин є потужним препаратом для розрідження крові. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-odnodolni-predstavniki-rodini-liliyni-praktichna-robota-viznachen.html | Клас Однодольні. Представники родини Лілійні. Практична робота № 3. Визначення рослин класу Однодольні | https://svitppt.com.ua/uploads/files/44/cb6d46f425cbf90196c64142757ac8de.ppt | files/cb6d46f425cbf90196c64142757ac8de.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/lui-paster1.html | "Луї Пастер" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/48/7fcec25cde4d0222ec8ad49eeaa94850.ppt | files/7fcec25cde4d0222ec8ad49eeaa94850.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/interer-sg-tvarin.html | Інтерєр с.-г. тварин | https://svitppt.com.ua/uploads/files/61/06648e62491507c44a31a9d0aa759499.pps | files/06648e62491507c44a31a9d0aa759499.pps | null |
https://svitppt.com.ua/biologiya/limfatichni-sudini-i-vuzli-golovi-i-shii.html | Лімфатичні судини і вузли голови і шиї | https://svitppt.com.ua/uploads/files/9/85d393f5808f33fe7dc45b83aba46fc1.ppt | files/85d393f5808f33fe7dc45b83aba46fc1.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/losos.html | Лосось | https://svitppt.com.ua/uploads/files/20/b353a5ca12a27059bb19165a66c6e2a4.ppt | files/b353a5ca12a27059bb19165a66c6e2a4.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-zemnovodni-amfibii.html | Клас Земноводні ( Амфібії) | https://svitppt.com.ua/uploads/files/5/4c7c85695a92580823b18cccc28aa903.ppt | files/4c7c85695a92580823b18cccc28aa903.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/koloobig-rechovin-u-prirodi2.html | "Колообіг речовин у природі" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/49/7fe1e75591911717b9fdfd7e2a504094.pptx | files/7fe1e75591911717b9fdfd7e2a504094.pptx | Колообіг речовин у природі
Підготувала: учениця 11 класу
Дубенського НВК
“школа-гімназія”
Штогрин Ірина
Зміст роботи:
1. Біогеохімічний кругообіг. 2. Кругообіг речовин в біосфері. 3. Кругообіг вуглецю. 4. Кругообіг кисню. 5. Кругообіг азоту. 6. Кругообіг фосфору. 7. Кругообіг сірки. 8. Кругообіг води. 9. Антропогенні впливи на навколишнє середовище. 10. Висновок.
Біогеохімічний кругообіг
На відміну від енергії, котра використовувалася організмом,перетворюється в тепло і втрачається для екосистеми, речовини циркулюють у біосфері, що і називається біогеохімічними круговоротами. З 90 з елементів, що зустрічаються в природі, близько 40 потрібні живим організмам. Найбільш важливі для них і потрібні у великих кількостях: вуглець,водень, кисень, азот. Кругообіг елементів і речовин здійснюються за рахунок саморегулюючихся процесів, в яких беруть участь всі складові екосистем. Ці процеси є безвідходними.
Кругообіг речовин в біосфері
Кругообіг вуглецю.
Самий інтенсивний біогеохімічний цикл - кругообіг вуглецю. Уприроді вуглець існує в двох основних формах - в карбонатах (вапняках) та вуглекислому газі. Вміст останнього в 50 разів більше, ніж в атмосфері. Вуглець бере участь в утворенні вуглеводів, жирів, білків і нуклеїнових кислот.
Основна маса акумульована в карбонатах на дні океану,у кристалічних породах кам'яному вугіллі та нафті ібере участь в великому циклі кругообігу.
Основна ланка великого кругообігу вуглецю - взаємозв'язок процесівфотосинтезу і аеробного дихання.
У малому циклі кругообігу бере участь вуглець, що міститься в рослинних тканинах та тканинах тварин.
Кругообіг кисню.
У кількісному відношенні головною складовою живої матерії є кисень, кругообіг якого ускладнений його здатністю вступати в різні хімічні реакції, головним чином реакції окислення. У результаті виникає безліч локальних циклів, що відбуваються між атмосферою, гідросферою і літосферою. Певною міроюкругообіг кисню нагадує зворотний кругообіг вуглекислого газу. У основному він відбувається між атмосферою та живими організмами.
Кисень, що міститься в атмосфері і в поверхневих мінералах (осадові кальцити, залізні руди), має биогенное походження і повинно розглядатися як продукт фотосинтезу. Цей процес протилежний процесу споживання кисню при диханні, який супроводжується руйнуванням органічних молекул, взаємодією кисню з воднем (відщепленим від субстрата) та утворенням води.
Кругообіг азоту.
Кругообіг азоту - один із самих складних, але водночас самих ідеальних кругообігів. Незважаючи на те, що азот складає близько 80% атмосферного повітря, в більшості випадків він не може бути безпосередньо використаний рослинами, так вони не засвоюють газоподібний азот. Втручання живих істот у кругообіг азоту підпорядковане суворій ієрархії: лише певні категорії організмів можуть виявляти впливна окремі фази цього циклу. Найбільш активні споживачі азоту - бактерії на кореневій системір ослин сімейства бобових. Кожному виду цих рослин притаманні свої особливі бактерії, які перетворюють азот в нітрати.
Кругообіг фосфору
Кругообіг фосфора, як і інших біогенних елементів, відбувається по великому і малому циклах.
Запаси фосфору, доступні живим істотам, повністю сконцентровані в літосфері. Основні джерела неорганічного фосфора - виверження вулканів або осадові породи. У земній корі вміст фосфору не перевищує 1%, що лімітує продуктивність екосистем. З пород земної кори неорганічний фосфор залучається в циркуляцію континентальними водами. Він поглинається рослинами, котрі при його участі синтезують різні органічні сполуки і таким чином включаються в трофічні ланцюги. Потім органічні фосфати разом з трупами, відходами та виділеннями живих істот повертаються в землю, де знову піддаються впливу мікроорганізмів і перетворюються в мінеральні форми, які використовуються зеленими рослинами.
Кругообіг сірки
З природних джерел сірка потрапляє до атмосфери у вигляді сірководню,діоксиду сірки і часток сульфатних солей.
Біля однієї третини сполук сірки і 99% діоксиду сірки – антропогенного походження. В атмосфері протікають реакції, що призводять до кислотних опадів:
2SO2 + O2 2SO3
SO3 + H2O H2SO4
Кругообіг води
Випаровування з водних просторів створює атмосферну вологу. Волога конденсується у формі хмар, охолоджування хмар викликає опади у вигляді дощу і снігу, які поглинаються ґрунтом або стікають в моря і океани.
На колообіг води на поверхні Землі витрачається близько третини всієї сонячної енергії, що поступає до Землі.
Антропогенні впливи на навколишнє середовище
В результаті антропогенної діяльності ступінь замкненості біогеохімічних кругообігів зменшується. Хоча вона досить висока, але тим не менше неабсолютна, що і показує приклад виникнення кисневої атмосфери. Інакше неможлива була б еволюція (найвища ступінь замкненості біогеохімічних кругообігів спостерігається в тропічних екосистемах --найбільш давніх і консервативних). Таким чином, слід говорити не про зміну людиною того, що неповинно змінюватися, а скоріше про вплив людини на швидкість і напрямок змін та на поширення їх границь, що порушує правило міри перетворення природи. Останнє формулюється таким чином: в ході експлуатації природних систем не можна перевищувати деякі межі, що дозволять цим системам зберігати властивості самопідтримки. Порушення міри як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення призводить до негативних результатами. Наприклад, надлишок внесених добрив настільки ж шкідливий, як і недолік. Це почуття міри загублене сучасною людиною, яка вважає, що в біосфері їй все дозволено.
Висновок
Кругообіг— основна властивість, характерна риса біосфери.
Повторюваний процес взаємопов'язаного перетворення, переміщення речовин у природі, який має циклічний характер, відбувається за обов'язкової участі живих організмів і часто порушується людською діяльністю. Тому для того, щоб не порушити кругообіг речовин, баланс у природі людина повинна зменшити свій вплив на навколишнє середовище, таким чином забезпечивши щасливе існування всього живого на Землі.
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/kolir-chastina-nashogo-zhittya.html | Колір - частина нашого життя | https://svitppt.com.ua/uploads/files/20/b141c621fdae7ff1f5cd1917c5e88ea0.pptx | files/b141c621fdae7ff1f5cd1917c5e88ea0.pptx | Колір – невід'ємна частина нашого життя
Наше життя досить яскраве і кольорове. Нас оточують різнобарвні предмети. А навіщо? Як це впливає на організм, на здоров’я, на спийняття інформації?
Наш мозок, вважають вчені, сприймає колір точно так само, як шлунок їжу. І так само, як нам іноді хочеться якоїсь конкретної їжі, так і наше тіло часом потребує конкретного кольору.
Мені забажалося розібратися у значенні кольорів для процесів життя людини.
Актуальність теми
Історія вивчення впливу кольорів на людину
В далекій давнині люди помітили, що колір має потужну дію на людину. Кольором лікували в Єгипті, Китаї, Індії, Персії. Індійські цілителі вважали, що 7 основних кольорів веселки безпосередньо пов'язані з певними органами людини.
У Римі використовували кольоротерапію. У посуду з водою клали дорогоцінні й напівкоштовні камені, а потім прописували пити цю воду. Після багатьох експериментів були обрані кольори, які найбільш яскраво впливають на фізіологію і психологію людини.
Більшість людей мають свій улюблений колір. Одним подобається небесно-блакитний, бо він підкреслює їхні очі, а іншим зелений, бо він має заспокійливу дію. У будь-якому випадку, колір може багато що сказати про людей з якими ми спілкуємося, вчимося, дружимо.
Вчені за багато років практики з’ясували, що вибір кольору кожним із нас відображає нерідко спрямованість на певну діяльність, настрій, функціональний стан і найбільш стійкі риси особистості. Причому, на думку психологів мова кольорів універсальна, вона діє незалежно від релігії та національності.
Історія вивчення впливу кольорів на людину
Зараз кольоротерапія стала вельми популярним методом оздоровлення. З її допомогою можна скорегувати розлади і душі, і тіла. Дія кольоротерапії заснована на тому, що кожна з біологічно активних зон організму реагує на один з кольорів.
На сучасному етапі життя багато відхилень функцій організму лікують нетрадиційними методами, кольоротерапія належить до цього списку.
Кольоротерапія сьогодні
Кольоротерапія сьогодні
Вченими експериментально було підтверджено, що колір здатний гармонізувати всі основні системи людського організму. Наприклад, після тригодинного перебування в червоній кімнаті хворий, що страждав мовчазним психозом, повеселішав, став посміхатися і попросив їсти.
Зелене та синє опромінення призводило до зниження тиску, зниження частоти серцевих скорочень.
Кольорова вода
Кольорові ванни
Кольорова їжа
Кольоровий одяг
Кольоропунктура - це вплив забарвлених променів на меридіани людського тіла.
Методи Кольоротерапії
Червоний колір
Червоний колір володіє енергією і натиском, підштовхуючи до великих справ. Червоний – колір сильних людей, він уособлює наполегливість і волю, бадьорість і веселощі. Якщо ви збуджені або, навпаки, швидко втомлюєтеся, постійно хочете спати, спробуйте прикрасити кімнату, в якій працюєте, чимсь червоним. Болить голова, покладіть холодний намочений водою червоний рушник.
Болить горло, рекомендується надіти червоний шарф. А при висипаннях на тілі (кір, скарлатина, вітрянка) червоний використовується для того, щоб збільшити швидкість цих висипань, полегшивши і прискоривши тим самим перебіг інфекції.
Жовтий колір – це колір душевного розвитку, він додає бадьорості, стимулює розумові процеси. Він найбільш сприятливий для більшої швидкості зорового сприйняття, стійкості та гостроти зору.
Хочете встигати в школі - вирішуйте задачки з жовтими ручками і лінійками, а вірші вчіть на жовтому листку паперу.
ЖОВТий колір
Для тих, хто багато спілкується з людьми, синій колір може з'явитися чудовою ширмою. Синій колір заспокоює, розслаблює і відкриває дорогу творчим думкам, вільним від впливу ззовні. Синій викликає відчуття комфорту і спокою, знімає напругу, знижує артеріальний тиск, заспокоює дихання.
СИНІй КОЛІР
Колір та характер
Психологи на підставі ставлення людини до певного кольору можуть багато сказати про її характер, уподобання, склад розуму, психіки і навіть стан здоров'я. Рожевим кольорам віддають перевагу люди, які все життя перебувають у світі мрій, казок і чудес, в основному близький жінкам.
Блакитний колір полюбляють мандрівники, вчені, релігійні діячі. Темно-блакитний – колір артистів.
Коричневий – колір продуманих рішень. Отже, характер людини можна визначити не тільки з її поведінки, а й за улюбленими кольорами.
Ось їхні уподобання:
- Машина Маша полюбляє сині кольори.
- Сперкач Ліза надає перевагу фіолетовим.
- Йожиков Макс, як і властиво багатьом чоловікам, полюбляє сірі відтінки.
- Яковлеву Віталіку подобається білий (хоча у білому я його бачу рідко).
- Шенцева Лера по можливості одягається в оранжеві кольори.
- Савчук Коля - мій «коричневий» друг.
- Ющенко Деніз має улюблений червоний колір.
- Ремська Даша має у шафі багато зеленого кольору.
- Чешко Артем – наш чорний «хлопчик-мізинчик».
- Постоловський Ярик надає перевагу сірим «мишиним» відтінкам.
Я, Самсонюк Женя (автор роботи) не розумію, як можна жити без жовтого?
Кольори моїх друзів
Існує ряд нескладних способів оздоровлення кольором, які кожен з нас може використовувати в повсякденному житті. Які ж є способи "насичення свого організму" певним кольором?
- По-перше, носити одяг улюбленого кольору.
- По-друге, використовувати певну колірну гаму в інтер'єрі, підібрати колір стін, шпалер, штор, абажурів настільних ламп і торшерів, килимів, покривал, підлоги.
- По-третє, носити прикраси або використовувати цілющі властивості мінералів і дорогоцінних каменів з урахуванням їх кольору.
- По-четверте, вживати в їжу продукти певного кольору.
- По-п’яте, подумки насичувати себе необхідним кольором за допомогою медитації або просто довго і пильно розглядати "носій" необхідного кольору.
висновки
Дякую за увагу! |
https://svitppt.com.ua/biologiya/intelektualna-gra1.html | ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГРА | https://svitppt.com.ua/uploads/files/4/a458f4f18e7e5841bc388f089a9d2705.ppt | files/a458f4f18e7e5841bc388f089a9d2705.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/l-tolstoy.html | Л. Толстой | https://svitppt.com.ua/uploads/files/19/33be80fd9c111b1a96fe3b471f2785e8.pptx | files/33be80fd9c111b1a96fe3b471f2785e8.pptx | Л.М.Толстой “Анна Кареніна”
Оберіг російської духовності
Ясна поляна
Л.Толстой – нащадок славетногодворянського роду
Графський герб Толстих
Л.Толстой в робочому кабінеті
Історія створення роману
В 1873 – 1877 рр. Толстой працював над романом “Анна Кареніна”. Поштовхом до роботи послужила творчість Пушкіна. “Я как - то после работы взял.. Том Пушкина… Ничем я, кажется, никогда так не восхищался.”
Сторінка рукопису роману
М. О. Гартунг (дочка О.С. Пушкіна) – прообраз Анни Кареніної
“Думка сімейна”
В романі Лев Толстой розкрив “думку сімейну”: змалював проблеми родини, подружнього життя, становище жінки, інститут шлюбу
Героїня бореться за право на життя за порухами власної душі, за повагу до себе як особистості, за велике, всеохоплююче кохання. Заради цього Анна готова знехтувати соціальними умовностями, обов’язком перед чоловіком.
Трагедія матері
«Сколько потом она придумывала слов, которые она могла сказать ему! Но Сережа понял все что она хотела сказать ему. Он понял, что она несчастлива и любила его»
Л.Толстой «Анна Каренина»
Авторське вирішення “думки сімейної” у творі
Всю провину за трагедію Анни Л.Толстой поклав на”добропорядне суспільство”. Ситуація героїні стала зручною нагодою для перевірки справжніх цінностей суспільства, їх відповідності природній нормі
Морально-філософські проблеми роману
У сюжетній лінії історія К. Левіна (персонажа близького авторові духовно), порушено морально-філософські проблеми: добрий господар і освічений цивілізований поміщик левін прагне “для душі жити, бога пам’ятати”. В романі “Анна Кареніна” Л. Толстой розглядає інтимно-психологічний аспект людського буття в широкому соціально-історичному контексті |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-odnodolni.html | Клас Однодольні | https://svitppt.com.ua/uploads/files/6/0f12a73ef75369851f425c14dd96ef1b.pptx | files/0f12a73ef75369851f425c14dd96ef1b.pptx | Клас Однодольні
Назва однодольних вказує на те, що більшість членів цієї групи мають одну сім'ядолю в насінині. Ця ознака відрізняє їх від решти насінних рослин
Квітки тримерні (число частин квітки кратно трьом). Пилок має одну борозну або пору, тоді як у дводольних воно має три.
Насіння має одну сім'ядолю .
Листки прості. Мають дугове або паралельне жилкування
Коренева система: мичкувата
Лілійні
У рослин, які належать до родини Лілійні з класу Однодольні, квітки поодинокі або зібрані в суцвіття китицю. Оцвітина складається із шести листочків. Тичинок шість, розташовуються по три у двох колах. Маточка утворена трьома плодолистками, зав'язь верхня. Плід — коробочка. Для лілійних властива наявність підземної видозміни пагона — цибулина.
П6Т6М1
Цибулеві
Квітки дрібні, правильні, двостатеві, з простою оцвітиною, що складається з 6 зрослих при основі пелюсток, розташованих у два кола. Зазвичай у квітці є 6 тичинок і 1 маточка з 3 плодолистків. Плід — трикутна коробочка. Листки прості, трубчасті чи лінійні.
Злакові
Злакові мають порожнє всередині стебло — соломину, на якому чітко видно вузли та міжвузля. Листки лінійні, з паралельним жилкуванням, сидячі; у місці переходу листкової пластинки в піхву є язичок (плівчастий виріст). Щоб його роздивитися, треба листок відтягнути від стебла. Квітки мають тільки тичинки, яких звичайно гри. Маточка — з двома гілочками перистої приймочки. Квітки зібрані в суцвіття колоски, які утворюють або складні колоси, або волоті. Плід — зернівка.
Осокові
Осокові мають переважно тригранні стебла без потовщень у вузлах, з лінійними, ланцетними або шиловидними листками, в яких піхви замкнуті і відсутній язичок. Листорозміщення чергове по трьох боках стебла. Краї листків гостро-шорсткі. Квітки в них або одностатеві, або двостатеві, зібрані в колоски, які в свою чергу сидять у волотистих, колосовидних або зонтиковидних суцвіттях. Квітки дрібні, непоказні, вітрозапильні. Оцвітина у квіток шестилиста, але частіше відсутня, а замість неї є одна або дві луски. Внутрішня луска, яка містить в собі зав'язь, у осок називається мішечком. Справжня; оцвітина іноді перетворюється в щетинки і волоски. Тичинок три, рідко дві. Маточка одна з трьома або двома нитковидними приймочками, що зрослися при основі. Запилення відбувається вітром перехресно, бо пиляки звичайно розкриваються лише І після того, як відсохнуть приймочки. Плід — горішок або сім'янкка
Орхідні
Орхідеї — багаторічні трав'янисті рослини з кореневими бульбами або з кореневищами (бульби використовують як лікарську сировину). Орхідеї епіфітні, ростуть у тропіках на деревах та інших рослинах. До них належать незелені сапрофіти, які ростуть на лісовому гумусі. Одні мають приємний запах кокоса, малини чи ванілі, інші ж — неприємний запах м'яса, яке псується. |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kora-golovnogo-mozku-struktura-y-funkcii.html | КОРА ГОЛОВНОГО МОЗКУ. СТРУКТУРА Й ФУНКЦІЇ | https://svitppt.com.ua/uploads/files/53/e42d298c290dc5643d44ad4a8cbc311f.pptx | files/e42d298c290dc5643d44ad4a8cbc311f.pptx | КОРА ГОЛОВНОГО МОЗКУ. СТРУКТУРА Й ФУНКЦІЇ
Кінцевий мозок складається з:
Двох великих півкуль
Мозолистого тіла (з'єднує півкулі)
Базальних ядер
Кора великих півкуль
Кора великих півкуль (КВП) головного мозку (ГМ) — це поверхневий шар сірої речовини
Її утворюють тіла нервових клітин, проміжки між якими заповнені клітинами нейроглії та містять нервові волокна і кровоносні судини.
Наявність численних борозен і закруток значно збільшує площу сірої речовини.
Товщина кори в різних ділянках неоднакова й коливається від 1,3 до 4,5 мм. У ній міститься 14-15 млрд різноманітних за формою, розмірами та функціями нейронів
Починаючи з поверхні кори в глибину клітини утворюють декілька шарів, розміщених у певній послідовності.
Залежно від походження окремі ділянки кори містять різну кількість шарів, які відрізняються будовою, формою, розмірами та розташуванням нервових клітин.
У кожному клітинному шарі, окрім нервових клітин, є ще й нервові волокна.
Між нервовими клітинами шарів кори в процесі їхньої діяльності існують як постійні, так і тимчасові зв'язки
Найбільші борозни анатомічно розмежовують кору кожної півкулі на долі. Розрізняють:
Лобову
Скроневу
Потиличну
Тім'яну долі
Кожна доля виконує свою функцію
Отже, КВП неоднорідна і за функціями
Функціонально виділяють:
- чутливі (сенсорні зони) – отримують інформацію від рецепторів
- асоціативні зони – відповідають за розпізнання і обробку інформації
- рухові зони – відповідають за реакцію на подразники
Функції КВП
1. Розподілення всіх життєвих функцій.
2. Аналіз і синтез всіх подразників, які надходять від рецепторів органів чуття і внутрішніх органів.
3. Утворення нових рефлексів, що вдосконалює індивідуальне пристосування організму.
4. Завдяки пам’яті в корі нагромаджується великий об’єм інформації.
5. З корою пов’язані свідомість, мислення, мова.
Ліва і права півкулі нерівнозначні за своїм функціональним значенням. Права відповідає за образне мислення, ліва — за абстрактне.
Ретикулярна формація і лімбічна система
РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ (РФ)
Ретикулярна формація (РФ)— сукупність нервових структур, які розташовані в довгастому й середньому мозку, а також у спинному мозку й утворюють єдиний функціональний комплекс
Нейрони РФ мають дуже високу чутливість до дії різних гуморальних і фармакологічних чинників.
РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ (РФ)
РФ є найдавнішою системою рухового контролю хребетних, вона бере участь у роботі соматичної нервової системи, регулюючи різні види рухів
РФ виконує складні функції з координації та інтеграції роботи інших частин головного мозку
Лімбічна система
Лімбічна система — сукупність ряду структур головного мозку (вони входять до складу кінцевого, проміжного й середнього мозку), які об'єднуються за анатомічними й функціональними ознаками. Разом вони утворюють єдину кільцеву структуру.
Лімбічна система
Лімбічна система бере участь у регуляції вегетативних функцій організму (іноді її називають вегетативним мозком
Крім того, вона відповідає за психічну активність (мотивації та емоції), процеси збереження пам'яті, регуляцію неспання і сну
Соматична і вегетативна нервова система
Анатомічне розділення нервової системи
Функціональне розділення нервової системи
Вегетативна (автономна) НС
Автономна (вегетативна) нервова система забезпечує іннервацію внутрішніх органів, судинної системи, залоз, гладеньких м'язів. Вона регулює діяльність внутрішніх органів і судин, секрецію залоз, роботу серця. Процеси обміну речовин також регулюються вегетативною нервовою системою.
Діяльність вегетативної нервової системи не підпорядковується волі та свідомості людини.
Вегетативна (автономна) НС
Домашнє завдання
Червоний підручник (Базанова) -§§56-57
Зелений підручник (Степанюк) -§§64-65
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/kimnatna-roslina-kitayska-troyanda.html | "Кімнатна рослина китайська троянда" | https://svitppt.com.ua/uploads/files/50/ec328ec370662e4310ec4cdbca1065ee.pptx | files/ec328ec370662e4310ec4cdbca1065ee.pptx | Кімнатна рослина китайська троянда
Підготувала учениця 3(7)-Б класу
Паспорт кімнатної рослини
Батьківщина: Південно-Східна Азія та острови Тихого океану.
Опис рослини: це невеликий чагарник, більше схожий на маленьке деревце. Кущ китайської троянди з прямостоячими гілками і розкидистою пишною кроною. Листя темно-зелене, блискуче, подовжено-овальне і подовжено-яйцеподібне, гофроване, зубчасте по краю. Квітки одиночні, дуже гарні, вузькі бутони перетворюються в широкі чашечки 8-14 см у діаметрі, прості або махрові, з 5 пелюстками, тонкими як папір. Тичинки зібрані в довгу трубочку. Вони бувають білі, різних відтінків рожевого, бузкові, лососеві, жовті, помаранчеві, кармінно-червоні, пурпурові. На жаль, кожна квітка живе всього 1-2 дня, але при правильному догляді нові квітки будуть з'являтися з ранньої весни до глибокої осені.
Гібіскус або Китайська троянда
Освітлення: Гібіскус любить яскраве освітлення. У спекотні літні місяці рослину можна виносити на вулицю. Однак пекуче полуденне сонце може її нашкодити, тому, визначаючи місце для гібіскуса, подбайте про те, щоб він знаходився під навісом, хоча б у найспекотніші години. В квартирі для цієї рослини варто вибрати самий світлий куточок.
Догляд
Температурний режим: Влітку середня температура повітря в приміщенні, де знаходиться гібіскус, повинна бути в межах 18-22 градусів. Якщо постійно забезпечувати рослині прохолодну зимівлю (14-16 градусів), то гібіскус зможе регулярно цвісти протягом 2
Полив: ґрунт у горщику з гібіскусом у весняні та літні місяці повинен бути постійно вологим, щоб повністю забезпечувати харчування квіток і бутонів. Але не варто занадто перезволожувати ґрунт, заболоченість тут ні до чого. Незважаючи на прохолодну зимівлю і тривалий період спокою, в осінньо-зимовий період гібіскус не припиняють поливати, а просто дещо скорочують інтенсивність поливу і частоту, дозволяючи ґрунту повністю просихати.
Вологість повітря: Гібіскус любить підвищену вологість повітря, тому рослину слід якомога частіше обприскувати. Не варто забувати проводити дану процедуру і в зимові місяці, коли повітря в приміщеннях ще більш сухе.
Розмноження: розмножувати гібіскус можна навесні і влітку верхівковими черешками. Черешки при укоріненні необхідно накривати скляною банкою.
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/harchovi-dobavki4.html | Харчові добавки | https://svitppt.com.ua/uploads/files/62/bba8ffcdab0f451956166eb1601f384b.pptx | files/bba8ffcdab0f451956166eb1601f384b.pptx | Харчові добавки
Виконав:
Учень 11 класу
Авраменко Гліб
Брилівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
2015р.
План
Харчові добавки визначення
Причини використання харчових добавок
Види харчових добавок
E-числа
Класифікація за числовим рядом
Біологічно активні добавки
Види БАДів
Харчові добавки і людина
Продукти навколо нас
Громадська думка
Рекомендації щодо вживання продуктів харчування
Висновки та пропозиції
Література
Харчові добавки
Харчові добавки —речовини,в нормальних умовах не використовуються як їжа або як типові харчові інгредієнти(незалежно від їх поживної цінності), які в технологічних цілях додаються в харчові продуктив процесі виробництва, упаковки,транспортування або зберігання для додання їм бажаних властивостей,наприклад,певного аромату (ароматизатори),кольору (барвники),тривалості зберігання (консерванти), смаку,консистенції і т. п.
Причини використання харчових добавок:
необхідність збільшення термінів зберігання, тому що сучасні методи торгівлі припускають перевіз продуктів харчування на великі відстані;
відмінності в індивідуальних вимогах сучасного споживача до продуктів харчування, включаючи їх смак, привабливий зовнішній вигляд, не високу вартість;
посилення тенденцій розвитку здорового харчування (зростання виробництва низькокалорійних продуктів зі зниженим вмістом цукру, жиру, дієтичного і лікувального призначення, але володіють тими ж смакови ми якостями, що й традиційні).
Види харчових добавок
Види харчових добавок
E-числа
Е-номери (E-числа[1]) є кодами харчових додатків, які були засновані для використання в Європейському Союзі («E» позначає приставку «Європа»).[2] Е-числа — це найпоширеніші харчові додатки.[1] Вони зазвичай знаходяться на етикетках харчових продуктів в країнах Європейського Союзу.[3] Оцінка безпеки та затвердження є обов'язком Європейського органу з безпеки харчових продуктів.[4]
Класифікація за числовим рядом
Біологічно активні добавки
Біологі́чно акти́вна харчова́ доба́вка — спеціальний харчовий продукт, призначений для вживання або введення в межах фізіологічних норм до раціонів харчування чи харчових продуктів з метою надання їм дієтичних, оздоровчих, лікувально-профілактичних властивостей для забезпечення нормальних та відновлення порушених функцій організму людини. Біологічно активні добавки з'явилися в Україні близько 10 років тому. Сьогодні населенню України пропонують свою продукцію понад 200 фірм-виробників біологічно активних добавок. Володіючи таким арсеналом БАД, лікар може вводити їх у раціон дієтичного чи раціонального харчування для оптимізації обмінних процесів та функцій організму людини з урахуванням стану її здоров'я.
Види БАДів
Харчові добавки і людина
У наш час без харчових добавок їжу практично не виробляють.Нешкідливість харчових добавок контролюється Обєднаним комітетом експертів з харчових добавок (JECFA) ФАО-ВОЗ.Без схвалення цього комітету використання харчових добавок у харчовій промисловості не допускається. З 1991 р. ВООЗ затвердила спеціальну систему експертизи харчових добавок.
З медико-санітарної точки зору,багато харчовихдобавок (особливо штучні)розглядаються як джерело неминучого підвищення ризику несприятливого впливу на людину.
Продукти навколо нас
E150d, E290, E330 -вважаються нешкідливими
E211 - канцероген, викликає алергію, астму
E950 - порушення роботи серцево- судинної системи
E951 - небезпечний, викликає сліпоту, мігрень
E952-канцероген
E954 - в малих дозах нешкідливий
Продукти навколо нас
E316 - вважається нешкідливим
E339, E508 - викликає розлад шлунку
E407 - канцероген, викликає розлад кишечника
E415 - напади астми, алергії
E452 - погіршення засвоєння кальцію, інтоксикація
E621- розлад нервової, травної системи
E331-нешкідливий в малихдозах
E338 -викликає розлад шлунку, карієс, остеопороз,подразнення шкірнихпокривів
Продукти навколо нас
•Е1442 - загусник, стабілізатор вязкості в молочних продуктах. Заборонено додавання цієї речовини в дитячі продукти (до 3-х років).Дуже небезпечний для підшлункової залози.
•Е330(Лимонна кислота) антиоксидант. У великих дозах має концерогенний ефект.
•Ароматизатори,ідентичні натуральним зазвичай не вказується які саме Е-добавки.Добавки можуть бути небезпечними.
Продукти навколо нас
•E459 (Мальтодекстрин, циклодекстрин) - стабілізатор смаку. Генетично модифікована харчова добавка.
•Е576 (Глюконат Натрію, Натрій глюконат) - підсилювач смаку. Небезпечний для здоровя. Велике вживання може призвести до хвороби «синдром китайського ресторану» (головний біль, почервоніння обличчя, потовиділення, відчуття тяжкості в області рота і ін.) Речовина входить в список харчових добавок, які не мають дозволу для застосування в харчовій промисловості України.
•Е621 (Глутамат натрію) - алерген, погіршує зір,небезпечний для дітей звиканням.
•Е627 (гуанілат натрію двозаміщений) - порушує артеріальний тиск, веде до розладів шлунку.
•Е631 (інозінат натрію двозаміщений) - порушує нормальний артеріальний тиск.Небезпечнийдля дітей
Чи вважаєте ви, що вживання харчових добавок негативно впливають на здоров’я?
Думка споживачів щодо впливу харчових добавок на здоров’я людини
При покупці продуктів харчування ви звертаєте увагу на інформацію про їх склад?
Увага покупців до складу продуктів харчування
Рекомендації щодо вживання продуктів харчування
Уважно читайте надписи на етикетці продукту;
Не купуйте продукти з надто довгим терміном зберігання;
Не купуйте продукти з неприродно яскравим забарвленням;
Не купуйте подфарбовану газовану воду, робіть соки самі;
Не купуйте перероблених або законсервованих м’ясних продуктів (ковбаса, сосиски, тушонка);
Не купуйте супи і каші швидкого приготування, готуйте їх власноруч;
Не перекушуйте чіпсами, сухариками, замініть їх горіхами, ізюмом;
В харчуванні все повинно бути в міру, безпечно і поможливості різноманітно.
Висновки та пропозиції
Більшу частину сучасних споживачів турбує питання якості та безпеки продуктів харчування. Покупці стали частіше звертати увагу на маркування продукту, втому числі на наявність в ньому харчових добавок. Їх наявність в продукті викликає побоювання з боку споживача. Ця тенденція впливає на збільшення виробниками випуску інгредієнтів натурального походження.
Висновки та пропозиції
З метою підвищення безпеки продуктів харчування, що містять окремі харчові добавки, можна ввести до складу маркування наступні написи:«Не рекомендується людям з порушеннями роботи травної системи, а також з порушеннями функцій печінки та нирок(містить діоксид сірки Е220)». «Не рекомендується людям з порушенням артеріального тиску (містить нітрит натрію Е250)»
Для продукції, що містить найбільш небезпечні харчові добавки, рекомендується вказувати безпечний добовий рівень споживання з урахуванням фактичного змісту речовини.Наприклад, вино виноградне напівсолодке червоне з М.Д. загальної сірчистої кислоти 92 мг/дм3 має додатково мати маркування:«Рекомендований добовий рівень споживання -220 мл».
Література
http://www.slideshare.net/damasta/ss-11817337
http://gdz4you.com/prezentacii/prezentacii-biologija/1373-prezentacya-na-temu-harchov-dobavki-yih-vpliv-na-organzm-lyudini.html
http://school-313.at.ua/blog/kharchovi_dobavki_v_produktakh_kharchuvannja/2013-03-24-28
http://joywoman.ru/page/vpliv-na-organizm-harchovih-dobavok
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE_%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%B8
http://uk.wikipedia.org/wiki/E-%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%80 |
https://svitppt.com.ua/biologiya/klas-krokodilovi.html | клас Крокодилові | https://svitppt.com.ua/uploads/files/21/18c12afbec7951cdf116e50e9d1a6fd9.ppt | files/18c12afbec7951cdf116e50e9d1a6fd9.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/komahi-z-povnim-peretvorennyam.html | Комахи з повним перетворенням | https://svitppt.com.ua/uploads/files/6/558fd42f917b48c016d19153297282aa.ppt | files/558fd42f917b48c016d19153297282aa.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/kombinativna-minlivist1.html | комбінативна мінливість | https://svitppt.com.ua/uploads/files/62/2f32d357ddcf0ae541b94f02a3a6ea59.pptx | files/2f32d357ddcf0ae541b94f02a3a6ea59.pptx | Пригадайте
Генетика ?
Спадковість ?
Ген ?
Хромосоми?
Закономірності мінливості.
Тема: Комбінативна мінливість.
Чи не є дивом те, що кожний із нас не схожий на іншого?
Є лише два способи прожити своє життя. Перший — так, нібито ніяких див не існує. Другий — так, нібито все на світі є дивом.
Альберт Ейнштейн
Мінливість – здатність організмів набувати нових ознак.
Види мінливості
Мінливість
Спадкова
Неспадкова (модифікаційна)
Комбінативна
Мутаційна
Комбінативна мінливість — випадкова комбінація генів у генотипі
Причини комбінативної мінливості:
1. Незалежне розходження хромосом під час мейозу.
Причини комбінативної мінливості:
2. Випадкове сполучення хромосом під час запліднення
3. Кросинговер - явище обміну ділянками гомологічних хромосом після кон’югації
Причини комбінативної мінливості:
Процес формування кросоверних хромосом називають рекомбінацією
Гетерозис, або гібридна сила,— явище, коли перше покоління гібридів, одержаних у результаті неспорідненого схрещування, має підвищені життєздатність, продуктивність, ріст, стійкість проти шкідників, хвороб тощо.
Дайте визначення термінам
Мінливість
Комбінативна мінливість
Кон´югація
Кросинговер
Рекомбінація
Гетерозис
Взаємоперевірка біологічного диктанту
1) спадковість;
2) гетерозису;
3) мінливість;
4) кросинговер;
5) спадкова;
6) рекомбінація;
7) мутаційну;
8) комбінативна мінливість;
9) хромосом;
10) статеве;
11) кон'югація.
Домашнє завдання
1. Вивчити записи конспекту.
2. Індивідуальне завдання.
Наведіть приклади мутацій живих організмів і підготуйте презентацію «Прояви мутаційної мінливості».
|
https://svitppt.com.ua/biologiya/komahi2.html | Комахи | https://svitppt.com.ua/uploads/files/25/142c0c7dcee0a7d7db395c6f02ebdf70.ppt | files/142c0c7dcee0a7d7db395c6f02ebdf70.ppt | 1
2
4
6
5
5
6
4
3
2
1
5
3 |
https://svitppt.com.ua/biologiya/krovonosni-sudini.html | Кровоносні судини | https://svitppt.com.ua/uploads/files/18/7f6a644d129c301df6823415686b1f00.ppt | files/7f6a644d129c301df6823415686b1f00.ppt | |
https://svitppt.com.ua/biologiya/koloobig-rechovin-u-prirodi0.html | Колообіг речовин у природі | https://svitppt.com.ua/uploads/files/18/f1afcf45a0589caa1f4ccbb2f6e8361d.ppt | files/f1afcf45a0589caa1f4ccbb2f6e8361d.ppt |
Subsets and Splits
No saved queries yet
Save your SQL queries to embed, download, and access them later. Queries will appear here once saved.