id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
4385696
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0
|
Кісткова пластика
|
Кісткова пластика — це хірургічна процедура, при якій відсутню кістку замінюють іншою для відновлення надзвичайно складних переломів, які становлять значний ризик для здоров'я пацієнта або не загоюються належним чином.
Кістка, як правило, має здатність до повної регенерації, але для цього потрібен дуже маленький об'єм перелому або якийсь каркас. Кісткові трансплантатати можуть бути аутотрансплантатами (власна кістка, часто з гребеня клубової кістки), алотрансплантатами (трупна кістка, зазвичай отримують з банку кісток) або синтетичними із властивостями, подібними до натуральної кістки (часто виготовленими з гідроксиапатиту або інших природних і біосумісних матеріалів). Очікується, що більша частина матеріалу трансплантата буде реабсорбовано та замінено, оскільки природна кістка загоюється протягом кількох місяців.
Принципи успішної кісткової трансплантації включають остеокондукцію (керування репаративним зростанням природної кістки), остеоіндукцію (стимулювання перетворення недиференційованих клітин на активні остеобласти) та остеогенез (живі кісткові клітини в матеріалі трансплантата сприяють ремоделюванню кістки). Остеогенез відбувається лише в аутотрансплантатах та алотрансплантатних клітинних матрицях.
Біологічний механізм
Кісткова пластика є можливою завдяки тому, що кісткова тканина, на відміну від більшості інших тканин, має здатність до повної регенерації, якщо є простір для зростання. У міру зростання рідної кістки, вона, як правило, повністю замінює матеріал трансплантата, в результаті чого утворюється повністю інтегрована ділянка нової кістки. Біологічними механізмами, які дають підстави для кісткової пластики, є остеокондукція, остеоіндукція та остеогенез.
Остеокондукція
Остеокондукцією називається «властивість матеріалу підтримувати вростання тканин, ріст клітин-попередників кістки (прогеніторів) і розвиток кісткової формації». У контексті кісткової пластики це відбувається, коли кістковий трансплантат слугує каркасом для росту нової кістки, за рахунок рідної кісткової тканини. Остеобласти з краю дефекту, до якого виконують пластику, використовують трансплантат як каркас для поширення та створення нової кістки. Остеобласти з'являються не з донорської тканини, а шляхом внутрішнього вростання клітин хазяїна. Належний вміст біоактивних хімічних речовин (бета-трикальцій фосфат) в трансплантатах, які використовуються в кістковій пластиці, дозволяє підвищити остеопровідність в області дефекту. Щонайменше, кістковий матеріал для пластики повинен бути остеокондуктивним за рахунок цих біоактивних хімічних речовин.
Остеоіндукція
Остеоіндукція включає стимуляцію прогеніторів до диференціювання в остеобласти, які потім починають утворення нової кістки. Найбільш широко вивченим типом остеоіндуктивних клітинних медіаторів є кісткові морфогенетичні білки (BMP). Матеріал для пластики кістки, який є остеокондуктивним і остеоіндуктивним, не тільки слугуватиме каркасом для існуючих остеобластів, але також буде викликати утворення нових остеобластів, теоретично сприяючи швидшій інтеграції трансплантата.
Остеопромоція
Остеопромоція передбачає посилення остеоіндукції інших речовин. Наприклад, було показано, що похідне емалевої матриці посилює остеоіндуктивний ефект демінералізованого ліофілізованого кісткового алотрансплантату (DFDBA), але сам по собі не стимулює ріст нової кістки.
Остеогенез
Остеогенез відбувається, коли живі остеобласти із матеріалу кісткового трансплантата, сприяють зростанню нової кістки разом із ростом кістки, що виникає за допомогою двох інших механізмів.
Метод
Залежно від того, де необхідна пластика кістки, для проведення операції може бути залучений лікар іншої спеціальності. Лікарі, які роблять процедуру пластики кісток це, як правило: травматологи, хірурги-ортопеди, хірурги-отоларингологи, нейрохірурги, щелепно-лицьові хірурги, пародонтологи, зубні хірурги, стоматологи й імплантологі.
Аутотрансплант
Аутологічна (або аутогенна) кісткова пластика передбачає використання кістки, отриманої від тієї ж особи, яка отримала трансплантат. Кістку можна отримати з кісток, що не мають критичного значення, наприклад з гребеня клубової кістки, або (частіше в стоматології та щелепно-лицевій хірургії), з симфізу нижньої щелепи (область підборіддя) або передньої ветви нижньої щелепи (вінцевий відросток); особливо при блок-пластиці, при якій невеликий блок кістки поміщується цілком в зону трансплантації. При блок-пластиці, аутогенна кістка є найбільш бажаною, оскільки ризик відторгнення трансплантата при цьому є найнижчим, оскільки трансплантат походить із власного тіла пацієнта. Як зазначено в діаграмі вище, такий трансплантат буде остеоіндуктивним і остеогенним, а також остеокондуктивним. Негативним аспектом аутологічної пластики є те, що потрібне додаткове місце операції, що фактично додає ще одне потенційне джерело післяопераційного болю та ускладнень.
Аутотрансплантат зазвичай забирають з внутрішньоротових джерел, таких як підборіддя, або інших джерел, таких як гребінь клубової кістки, малогомілкова кістка, ребра, нижня щелепа і навіть частини черепа.
Усі кістки потребують кровопостачання в місці пластики. Залежно від місця пластики та розміру трансплантата може знадобитися додаткове кровопостачання. Для цих видів пластики необхідне перенесення частини окістя та супутніх кровоносних судин разом з донорською кісткою. Цей вид трансплантата відомий як «пластика живою кісткою».
Аутопластика також може бути виконана без твердої кісткової структури, наприклад, з використанням кістки, взятої з передньої верхньої клубової ости. У цьому випадку є остеоіндуктивна та остеогенна дія, однак остеокондуктивної дії немає, оскільки відсутня тверда кісткова структура.
Використання підборіддя забезпечує велику кількість кортикально-губчастого аутотрансплантата та легкий доступ до всіх внутрішньоротових ділянок. Його можна легко використати в амбулаторних умовах під місцевою анестезією. Близькість донорської і реципієнтської ділянок зменшує час і вартість операції. Зручний хірургічний доступ, низька частота ускладнень, відсутність потреби у госпіталізації, мінімальний дискомфорт у донорському місці та уникнення шкірних рубців є додатковими перевагами.
Пластика дентином
Дентинова кістка, виготовлена з видалених зубів. Дентин становить понад 85 % структури зуба, емаль складається з гідроксиапатиту і становить 10 % структури зуба. Дентин за своїм хімічним складом подібний до кістки, за об'ємом на 70-75 % складається з гідроксиапатиту і на 20 % з органічної матриці, переважно з волокнистого колагену I типу. Дентин, як і кістка, може вивільняти фактори росту та диференціювання, розсмоктуючись остеокластами. Щоб зробити трансплантат дентину придатним для використання та стерильним, деякі компанії розробили клінічні процедури, які включають шліфування, сортування та очищення зубів для негайного чи майбутнього використання. У Кореї Корейський банк зубів з січня 2009 року по жовтень 2012 року здійснив біопереробку 38 000 власних зубів пацієнтів.
Алопластика
Алотрансплантат кістки, як і аутогенний, походить від людини; відмінність полягає в тому, що алотрансплантат забирають у іншої особи. Кістковий алотрансплантат можна взяти від трупів людей, які пожертвували свою кістку для використання у живих людей. Зазвичай вони надходять з банку кісток. Банки кісток також постачають алотрансплантати, отримані від живих людських донорів кісток (зазвичай пацієнтів стаціонарів), які проходять планове тотальне ендопротезування кульшового суглоба. Під час цієї операції хірург-ортопед видаляє головку стегнової кістки пацієнта, як необхідну частину процесу встановлення штучного протеза кульшового суглоба. Головка стегнової кістки являє собою приблизно сферичну ділянку кістки, розташовану на проксимальному кінці стегнової кістки, діаметром 45 мм до 56 мм у дорослих людей. Найчастіше головку стегнової кістки пацієнта в кінці хірургічної процедури викидають у лікарняні відходи. Однак, якщо пацієнт підходить під низку жорстких нормативних, медичних та соціальних критеріїв і надає інформовану згоду, його головка стегнової кістки може бути депонована в банку кісток лікарні.
Доступні три типи кісткового алотрансплантату:
Свіжа або свіжоморожена кістка
Ліофілізований кістковий алотрансплантат (FDBA)
Демінералізований ліофілізований кістковий алотрансплантат (DFDBA)
Алопластичні трансплантати
Алопластичні трансплантати можуть бути виготовлені з гідроксиапатиту, природного мінералу, який також є основним мінеральним компонентом кістки. Вони можуть бути виготовлені з біоактивного скла. Гідроксилапатит є синтетичним кістковим трансплантатом, який зараз є найпоширенішим серед інших синтетичних завдяки своїй остеопровідності, твердості та прийнятності кісткою. Таким чином, трикальцій фосфат, який зараз використовується в поєднанні з гідроксилапатитом, дає ефект остеокондукції та розсмоктування. Полімери, такі як деякі мікропористі сорти PMMA та різні інші акрилати (такі як полігідроксилетилметакрилат, або PHEMA), покриті гідроксидом кальцію для адгезії, також використовуються як алопластичні трансплантати для інгібування інфекції та їх механічної пружності та біосумісності. Кальцифіковані морські водорості, такі як Corallina officinalis, мають фторгідроксиапатитний склад, структура якого подібна до кісткової тканини людини і забезпечує поступову резорбцію, тому цей матеріал вони використовується та визначається як алопластичний кістковий трансплантат з «FHA (Fluoro-hydroxy-apatitic) біоматеріалу».
Синтетичні варіанти
Штучну кістку можна створити з кераміки, наприклад, фосфатів кальцію (наприклад, гідроксиапатиту і трикальційфосфату), біоскла та сульфату кальцію; всі вони біологічно активні різним ступенем залежно від розчинності у фізіологічному середовищі. Ці матеріали можуть бути насичені факторами росту, іонами, такими як стронцій або змішані з аспіратом кісткового мозку для підвищення біологічної активності. Деякі автори вважають, що цей метод гірший за аутогенну кісткову пластику проте ризик інфікування та відторгнення трансплантата є набагато меншим, а механічні властивості, такі як модуль Юнга, можна порівняти з кістковими. Наявність таких елементів, як стронцій, може призвести до підвищення мінеральної щільності кісток і посилює проліферацію остеобластів in vivo.
Тимчасовий заповнювач
Синтетичний матеріал можна використовувати як тимчасовий антибіотичний заповнювач (спейсер), перед заміною його на постійний матеріал. Наприклад, операція Masquelet полягає в тому, що спочатку використовують PMMA, змішану з антибіотиком (ванкоміцин або гентаміцин) протягом 4–12 тижнів, а потім його замінюють аутологічним кістковим трансплантатом. Цей метод можна використовувати для лікування посттравматичних дефектів кісток.
Ксенотрансплантати
Ксенотрансплантат — це замінник людської кістки, що походить від інших видів тварин, наприклад, кістки великої рогатої худоби (або, нещодавно, свинячі кістки), які можна сушити заморожуванням або демінералізувати та депротеїнізувати. Ксенотрансплантати зазвичай використовуються лише у формі кальцифікованої матриці. Кам'янистий корал і корал millepore збирають і обробляють, для виготовлення «гранул з коралів» (CDG) та інших видів коралових ксенотрансплантатів. Ксенотрансплантати на основі коралів в основному містять карбонат кальцію (і важливу пропорцію фтору, корисного для сприяння розвитку кісток), тоді як природна людська кістка складається з гідроксиапатиту разом з фосфатом і карбонатом кальцію: таким чином кораловий матеріал або промислово перетворюється на гідроксиапатит за допомогою гідротермального процесу, що утворює ксенотрансплантат, що не розсмоктується, або просто цей процес пропускається, а кораловий матеріал залишається в стані карбонату кальцію для кращої резорбції трансплантата природною кісткою. Потім ксенотрансплантат з коралів насичують гелями та розчинами, що підсилюють ріст кістки.
Фактори росту
Фактори росту, якими насичають трансплантати, виготовляють за допомогою технології рекомбінантної ДНК. Вони складаються або з факторів росту людини, або з морфогенів (білки морфогенезу кісток у поєднанні з носієм, таким як колаген).
Відновлення та догляд після пластики
Час, необхідний людині для відновлення, залежить від тяжкості травми, і триває від двох тижнів до двох місяців, з можливістю інтенсивних фізичних вправ на строк до шести місяців. Загоєння дистального кінця стегнової кістки займає до 6 місяців.
Використання
Зубні імпланти
Найпоширенішим використанням кісткової пластики є вживлення зубних імплантів для відновлення відсутнього зуба. Імплантація зубів вимагає наявності кістки під ними для підтримки та належної інтеграції в ротову порожнину. Як згадувалося раніше, кісткові трансплантати бувають різних форм, таких як аутологічні (від однієї особи), алотрансплантати, ксенотрансплантати (переважно з бичачої кістки) та алопластичні матеріали. Кісткові трансплантати можна використовувати до встановлення імпланту або одночасно. У людей, які були без зубів протягом тривалого періоду, може не залишитися достатньо кістки у необхідних місцях. У цьому випадку аутологічну кістку можна взяти з підборіддя, з отворів для імплантантів або навіть з клубової кістки таза та вставити в рот під новий імплантат. Альтернативою можна використовувати екзогенну кістку: найчастіше використовується ксенотрансплантат, оскільки він забезпечує виняткову стабільність об'єму протягом тривалого часу. Аллотрансплантат забезпечує найкращу якість регенерації, але має меншу об'ємну стабільність. Часто використовується суміш різних видів кісткових трансплантатів.
Зазвичай, кістковий трансплантат використовується як єдиним блоком (наприклад, з підборіддя або висхідної ветви нижньої щелепи), так і подрібненим, щоб краще адаптувати його до дефекту.
Кісткова дентальна пластика — це спеціалізована стоматологічна хірургічна процедура, яка була розроблена для відновлення втраченої кістки щелепи. Ця втрата може бути наслідком стоматологічної інфекції, захворювання пародонту, травми або природного процесу старіння. Існують різні причини для заміщення втраченої кісткової тканини та стимулювання природного росту кісток, і кожна методика по-різному справляється з дефектами щелепної кістки. Причини, за якими може знадобитися кісткова пластика, включають синус ліфтинг, збереження лунки, збільшення гребеня або регенерацію. В даний час є деякі докази, що обгрунтовують використання аутологічних концентратів тромбоцитів (фрагменти клітин, що містять фактори росту для сприяння регенерації тканин), коли кісткова пластика використовується для лікування захворювань ясен.
Фібулярний вал
Іншим поширеним кістковим трансплантатом, який є більш значним, ніж ті, що використовуються для імплантації зубів, є кістковий вал малогомілкової кістки. Після видалення сегмента малогомілкової кістки на нозі з дефіцитом кістки дозволяється звичайна діяльність, така як біг і стрибки. Пересаджені васкуляризовані малогомілкові кістки використовувалися для відновлення цілісності скелета довгих кісток кінцівок з вродженими дефектами кісток, і для заміни сегментів кістки після травми або інвазії злоякісної пухлини. Окістя та живильна артерія зазвичай переносяться разом із шматочком кістки, щоб трансплантат залишався живим і зростав при пересадці в нове місце господаря. Після того, як трансплантована кістка закріплена на новому місці, вона зазвичай відновлює кровопостачання кістки, до якої вона була прикріплена.
Інше
Кісткові трансплантати використовуються з метою загоєння або нового росту дефектної кістки без ризику відторгнення трансплантата. Окрім основної сфери — імплантація зубів, ця процедура використовується для зрощення суглобів (іммобілізація); відновлення зламаних кісток із великою втратою кісткової тканини; відновлення зламаної кістки, яка погано загоюється. Крім того, кісткові трансплантати або замінники широко використовуються для посилення операцій по зрощенню хребта.
Ризики
Як і в будь-якій процедурі, існують ризики даної операції: реакції на ліки, проблеми з диханням, кровотечі та інфекції. Повідомляється, що інфекція виникає менше ніж у 1 % випадків і лікується антибіотиками. Загалом, пацієнти з наявною супутньою хворобою мають більший ризик отримати інфекцію, ніж пацієнти без неї.
Ризики при пластиці з гребеня клубової кістки
Деякі з потенційних ризиків та ускладнень кісткової пластики із використанням гребеня клубової кістки включають:
набута кила кишечника (це стає ризиком при розмірі донорських ділянок (>4 см)). У літературі з 1945 по 1989 рік було зареєстровано близько 20 випадків і лише кілька сотень випадків було зареєстровано в усьому світі
meralgia paresthetica (пошкодження латерального стегнового шкірного нерва, також називається синдромом Бернхардта-Рота)
нестабільність таза
перелом (вкрай рідко і зазвичай супроводжується іншими факторами)
пошкодження шкріних нервів сідниць (nn. clunii) (спричиняє біль у задній частині таза, яка посилюється при сидінні)
ушкодження клубово-пахового нерва
інфекції
незначна гематома (часте явище)
глибока гематома, що вимагає хірургічного втручання
серома
ушкодження сечоводу
псевдоаневризма клубової артерії (рідко)
трансплантація пухлини
косметичні дефекти (переважно викликані дефектом верхнього краю таза)
хронічний біль
Добування кісткових трансплантатів із заднього гребеня клубової кістки, як правило, має менше ускладнень, але залежно від типу операції може знадобитися перегортання під час перебування пацієнта під загальною анестезією.
Вартість
Варстість кісткової пластики складається не тільки з вартості операції. Повна 3-місячна загальна вартість комплексної кісткової пластики заднебокового поперекового відділу хребта, доповненого заповнювачем, коливається в середньому від приблизно 33 860 доларів США до 37 227 доларів США. Ця ціна включає всі відвідування лікарні та амбулаторний прийом протягом 3 місяців. Окрім вартості самого кісткового трансплантата (від 250 до 900 доларів США), інші витрати на процедуру включають: амбулаторну реабілітацію (5000-7000 доларів США), гвинти та стрижні (7500 доларів США), проживання та харчування (5000 доларів США), використання операційної кімнати (3500 доларів США), стерильні матеріали (1100 доларів США), фізіотерапію (1000 доларів США), оплату праці хірурга (у середньому 3500 доларів США), анестезіолога (приблизно від 350 до 400 доларів США на годину), плату за ліки (100 доларів США), і додаткові збори за такі послуги, як медичні товари, діагностичні процедури, плата за використання обладнання тощо
Див. також
Черезшкірний остеосинтез
Регенеративна медицина
Тканинна інженерія
Біополімери
Біомедична інженерія
Медична реабілітація
Посилання
Травматологія
Щелепно-лицева хірургія
Трансплантологія
Сторінки з неперевіреними перекладами
Оперативні втручання
|
21773
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%28%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%29
|
Жовтень (театр)
|
Жовтень (театр)
Театр «Жовтень» — український драматичний театр у Ленінграді у період 1931–1934 років.
Мистецький керівник Д. Ровинський, режисери Є. Коханенко, О. Смирнов. У складі трупи М. Братерський, Д. Гайдамака, О. Іскандер, Ф. Левицький, Є. Сидоренко, Ю. Шостаківська та ін.; декоратор В. Шкляєв. Театр ставив українську класику і п'єси радянських драматургів (І. Микитенка, Л. Первомайського та ін.). Найкращі вистави — «Гайдамаки» (за Т. Шевченком), «Запорожець за Дунаєм» (в обробці О. Вишні).
Література
Українські театри за кордоном
Театри Санкт-Петербурга
Театри, засновані 1931
|
18655720
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Knyszyn-Zamek
|
Knyszyn-Zamek
|
Knyszyn-Zamek is a village in the administrative district of Gmina Knyszyn, within Mońki County, Podlaskie Voivodeship, in north-eastern Poland. It lies approximately south-west of Knyszyn, south-east of Mońki, and north-west of the regional capital Białystok.
References
Knyszyn-Zamek
|
2104191
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D1%96
|
Хадкі
|
Хадкі (маратхі — खडकी) — місто в індійському штаті Махараштра, округ Пуне, неподалік від міста Пуне. У місті розташовані кілька підприємств з виробництва набоїв та броварні. Також розташовано військове кладовище та меморіал. У Хадкі проводяться великі сільськогосподарські ярмарки, є залізнична станція, а також стадіон, де грають у футбол і хокей на траві.
1817 року біля містечка відбулася битва між британськими та маратхськими військами, сили Британської Ост-Індської компанії перемогли формування пешви Баджі Рао II.
Округ Пуне
|
379682
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%86%D1%96%20%D0%B2%20%D0%A5%D0%BE%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%82%D1%96%D1%97
|
Українці в Хорватії
|
Українці в Хорватії
Українська діаспора Хорватії.
Історія
Перші поселення українців у Хорватії датовано 1745 роком, з моменту переселення русинів-українців у Бачку, пізніше у Срем, Славонію та Боснію. Наприкінці XIX ст. — на початку ХХ ст. відбувся другий етап переселень, тоді в основному з Галичини, які поселилися на сучасній території Славонії, а саме Бродсько-Посавської та Сисацько-Мославинської жупанії. Всі переселенці обох періодів були греко-католики.
Українські поселення та греко-католицькі парафії у 1970-х роках були в таких містах і селах Хорватії: Петрівці, Міклушевці, Вуковар, Осієк, Славонський Брод, Каніжа, Сибинь, Липовляни, Раєво Село та інші. Вони належать до боснійсько-славонського вікаріату Крижевецької єпархії.
Між двома світовими війнами в Заґребі студіювала молодь з Галичини (іноді до 50 студентів), діяло товариство «Просвіта», студентські організації «Пробоем» і «Дніпро», виходив часопис «Думка».
За усташівської Хорватії, на підставі домовлення між ОУН (мельниківської) з урядом А. Павелича, створено на правах консульства українське представництво (голова — В.Войтанівський). З українських поселенців й емігрантів було організовано при хорватській армії («домобрані») у Вараждині «Український легіон», який мав бути висланий на радянський фронт. На доручення німців їх вислали проти партизанів Тіто в Боснії і проти сербських четників, внаслідок чого легіонери (а одночасно і українська група в Хорватії) зазнали переслідувань від комуністичної влади — українські організації були ліквідовані, багатьох їх діячів ув'язнено чи розстріляно, деякі втекли на Захід.
Щойно з кінця 1950-х pp. українці Хорватії отримали можливість організуватися — 1968 року постав Союз русинів-українців Хорватії, з 1970 р. починає виходити журнал «Нова думка» у Вуковарі, у селах і містах відновили діяльність українські гуртки і товариства «Кобзар» (Загреб), «Осієк» («Думки з Дунаю», «Літопис Союзу русинів і українців РХ», журнал для дітей «Віночок», «Хвилі з Дунаю» — радіопередача українською мовою та русинським діалектом (Кожної неділі по Хорватському радіо «Вуковар»).
Сучасність
За переписом 2001 року в Хорватії проживає 2 337 русинів, які досі зберегли свою регіональну культурну ідентифікацію з сильно або слабше помітною українською самосвідомістю, та 1 977 українців з третьої хвилі переселень XIX-ХХ ст. вже з українською свідомістю та мовою. За релігією більшість українців (71 %) та русинів (87 %) Хорватії належать до католицької церкви (переважно — східного обряду).
За даними перепису 2001 року, основними місцями проживання українців у Хорватії є:
Вуковарсько-Сремська жупанія — 476 осіб
Загреб — 333 осіб
Бродсько-Посавська жупанія — 320 осіб
Сисацько-Мославинська жупанія — 309 осіб
інші регіони — 539
Релігійний склад українців Хорватії за даними перепису населення 2011 року:
Основні місця проживання русинів у Хорватії станом на 2001 рік
Вуковарсько-Сремська жупанія — 1796
Осієцько-Баранська жупанія — 127
Загреб — 123
інші регіони — 291
Релігійний склад русинів Хорватії за даними перепису населення 2011 року:
Відомі представники
Генерал Звонимир Червенко, Головнокомандувач Збройних сил Хорватії 1995—1996 рр.
Маніфестації
Центральна маніфестація українців у Хорватії - Зустрічі українців
Маніфестація дитячої творчості
Українські громадські організації Хорватії
Українська громада Республіки Хорватія (:hr:Ukrajinska zajednica Republike Hrvatske)
Українська громада міста Загреба (:hr:Ukrajinska zajednica Grada Zagreba)
Українське культурно-просвітнє товариство «Кобзар» - Загреб (:hr:Ukrajinsko kulturno-prosvjetno društvo "Kobzar" - Zagreb)
Українське культурно-просвітнє товариство ім. Івана Франка - Вуковар (:hr:Ukrajinsko kulturno-prosvjetno društvo "Ivan Franko" - Vukovar)
Українське культурно-просвітнє товариство ім. Лесі Українки - Осієк (:hr:Ukrajinsko kulturno-prosvjetno društvo "Lesja Ukrajinka" - Osijek)
Українське культурно-просвітнє товариство «Україна» - Славонський Брод (:hr:Ukrajinsko kulturno-prosvjetno društvo "Ukrajina" - Slavonski Brod)
Українське культурно-просвітнє товариство ім. Тараса Шевченка - Каніжа (:hr:Ukrajinsko kulturno-prosvjetno društvo "Taras Ševčenko" - Kaniža)
Українське культурно-просвітнє товариство ім. Андрія Пелиха - Шумече (:hr:Ukrajinsko kulturno-prosvjetno društvo "Andrij Pelih" - Šumeće)
Українське культурно-просвітнє товариство «Карпати» - Липовляни (:hr:Ukrajinsko kulturno-prosvjetno društvo "Karpaty" - Lipovljani)
Українське культурно-просвітнє товариство «Дніпро» - Рієка (:hr:Ukrajinsko kulturno-prosvjetno društvo "Dnjipro" - Rijeka)
Українське культурно-просвітнє товариство «Калина» – Умаґ
Див. також
Хорвати в Україні
Українці Хорватії (книга)
Примітки
Посилання
Союз русинів і українців Республіки Хорватія
Культурно — просвітне товариство русинів і українців Загреба УПОРЯДНИКИ Славко Бурда і Борис Гралюк: Українці Хорватії, Загреб, 2002, ISBN 953-96527-0-7
Središnja knjižnica Rusina i Ukrajinaca Hrvatske
Kulturno prosvjetno društvo Ukrajinaca ″Karpati″ Lipovljani
Koordinacija ukrajinske nacionalne manjine u RH
Rusini/Ukrajinci u Hrvatskoj — etape doseljavanja i problem imena
Ljetnja škola ukrajinskog jezika za djecu i omladinu 2010. — u organizaciji Ukrajinske zajednice RH i Ministarstva znanosti, obrazovanja i sporta Vlade RH
Союз русинів і українців Республіки Хорватія Mikluševci u Domovinskom ratu 1991. (Союз Русинох и Українцох Републики Горватскей Дюра Бики: Миклошевци у Отечественей войни 1991. (17,3 MB)
Українці Хорватії. Матеріали та документи / Ред. Славко Бурда:
Українська діаспора
Народи Хорватії
|
5225070
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Anolis%20haguei
|
Anolis haguei
|
Anolis haguei (аноліс Хейга) — вид ігуаноподібних ящірок родини анолісових (Dactyloidae). Ендемік Гватемали.
Поширення і екологія
Аноліси Хейга мешкають у високогір'ях Альта-Верапасу та гір . Вони живуть в гірських сосново-дубових лісах і хмарних лісах, на висоті від 1750 до 2100 м над рівнем моря. Відкладають яйця.
Збереження
МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. Anolis haguei загрожує знищення природного середовища.
Примітки
Аноліс
Тварини, описані 1942
Плазуни Гватемали
Ендемічна фауна Гватемали
|
2952788
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%83%D0%BB%D1%8F%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0
|
Ауляковщизна
|
Ауляковщизна — село в Польщі, у гміні Корицин Сокульського повіту Підляського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Білостоцького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Сокульського повіту
|
4276615
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%86%D1%8C%20%D1%81%D1%83%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Горобець суахільський
|
Горобець суахільський (Passer suahelicus) — вид горобцеподібних птахів родини горобцевих (Passeridae).
Поширення
Вид поширений в Східній Африці. Трапляється на півдні Кенії та в Танзанії. Мешкає в савані.
Опис
Дрібний птах, завдовжки до 16 см. Крила мають довжину від 8,4 до 9,1 см, хвіст від 6,4 до 6,7 см, вага сягає близько 20 грам.
Спосіб життя
Трапляється на висотах від 1000 до 2000 метрів, головним чином на луках із ізольованими чагарниками. Однак також колонізує рідкісні ліси, а також узбіччя обробленої землі та сіл. Живиться насінням.
Гніздо у вигляді кулі з бічним входом. Зазвичай його будують у дуплах дерев або в порожнинах будівель. Також може використовувати старі, покинуті ластівчині гнізда. Сезон розмноження триває з січня по березень і знову в травні.
Примітки
Посилання
C. Hilary Fry und Stuart Keith (Hrsg.): The Birds of Africa. Band VII. Christopher Helm, London 2004, ISBN 0-7136-6531-9.
Горобцеві
Птахи, описані 1904
Птахи Кенії
Птахи Танзанії
|
54008661
|
https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Sims%20Mobile
|
The Sims Mobile
|
The Sims Mobile is a life simulation game based on The Sims 4 for Android and iOS, published by Electronic Arts and initially developed by Maxis. It was announced on May 9, 2017, and was released on March 6, 2018. It features a multiplayer component and includes story elements.
On January 29, 2024, EA announced that The Sims Mobile would no longer receive new events or content updates, but instead receive re-runs of past updates and events, and the online servers will remain active.
Gameplay
In The Sims Mobile, players are able to create unique Sims with the in-game character creator (Create-a-Sim), build houses, start families and control the lives of their Sims. The game introduces multiplayer elements, as players can 'interact with other players' Sims by attending their parties, tapping on an NPC (non-playable character), or rating their Sims as through a sticker system.
Similarly to previous mobile games in The Sims franchise, energy is used when players take actions with their Sims. Energy can be restored through SimCash, which is earned through in-game quests and micro-transactions. SimCash can also be used to purchase certain premium clothing and furniture options in the game.
Unlike its predecessor The Sims FreePlay, The Sims Mobile offers a closer experience to the PC series of games. There is a focus on telling stories through Sim's actions, chosen by the player as their Sims go through their career or make relationships. As Sims play through these stories, they are able to level up and unlock new cutscenes. Advancing stories may also unlock new furniture or clothing items.
Release
On May 9, 2017, the game was available for testing on the App Store and Google Play in Brazil. On March 6, 2018, The Sims Mobile was launched worldwide, but Hong Kong, Mainland China and other parts of Asia were not open for download.
In 2019, development was transferred from Maxis to Firemonkeys Studios, which also develops The Sims FreePlay.
Reception
The Sims Mobile received "Mixed or average reviews" from critics, holding an aggregated Metacritic score of 73/100.
Common Sense Media gave the game 3/5 stars, describing it as an "Energy-based life sim" that is "progress purchase-dependent". The Verge praised the game, declaring: "Maxis has successfully pared down a very full series into an accessible, easy-to-play game for your commute or bedtime routine". Kotaku complimented the timer and energy meters and praised the relationship mechanic. Shacknews criticized the timers and the micro-transactions, saying : "As it stands, unless you're really jonesing for a Sims fix while on the go, there isn't much of a reason to let The Sims Mobile insult you by peppering you with its seemingly endless barrage of microtransactions".
Upon its release, The Sims Mobile topped the App Store. During its four months release, The Sims Mobile generated a total of US$15 million. As of July 2018, the game generated between US$20 million and US$25 million.
Awards
The game was nominated for "Outstanding Video Game" at the 30th GLAAD Media Awards.
References
External links
2018 video games
Android (operating system) games
Free-to-play video games
God games
IOS games
Life simulation games
Mobile
Video games developed in the United States
Video games scored by Silas Hite
Multiplayer and single-player video games
EA Mobile games
|
40454
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1800%20United%20States%20presidential%20election
|
1800 United States presidential election
|
1800 United States presidential election
The 1800 United States presidential election was the fourth quadrennial presidential election. It was held from October 31 to December 3, 1800. In what is sometimes called the "Revolution of 1800", the Democratic-Republican Party candidate, Vice President Thomas Jefferson, defeated the Federalist Party candidate and incumbent, President John Adams. The election was a political realignment that ushered in a generation of Democratic-Republican leadership. This was the first presidential election in American history to be a rematch.
Adams had narrowly defeated Jefferson in the 1796 election. Under the rules of the electoral system in place before the 1804 ratification of the 12th Amendment, each member of the Electoral College cast two votes, with no distinction made between electoral votes for president and electoral votes for vice president. As Jefferson received the second-most votes in 1796, he was elected vice president. In 1800, unlike in 1796, both parties formally nominated tickets. The Democratic-Republicans nominated a ticket consisting of Jefferson and Aaron Burr, while the Federalists nominated a ticket consisting of Adams and Charles C. Pinckney. Each party formed a plan by which one of their respective electors would vote for a third candidate or abstain so that its preferred presidential candidate (Adams for the Federalists and Jefferson for the Democratic-Republicans) would win one more vote than the party's other nominee.
The chief political issues revolved around the fallout from the French Revolution and the Quasi-War. The Federalists favored a strong central government and close relations with Great Britain. The Democratic-Republicans favored decentralization to the state governments, and the party attacked the taxes the Federalists imposed. The Democratic-Republicans also denounced the Alien and Sedition Acts, which the Federalists had passed to make it harder for immigrants to become citizens and to restrict statements critical of the federal government. The Democratic-Republicans were well organized at the state and local levels, while the Federalists were disorganized and suffered a bitter split between their two major leaders, Adams and Alexander Hamilton. According to historian John Ferling, the jockeying for electoral votes, regional divisions, and the propaganda smear campaigns created by both parties made the election recognizably modern.
At the end of a long and bitter campaign, Jefferson and Burr each won 73 electoral votes, Adams won 65, and Pinckney won 64. The Federalists swept New England, the Democratic-Republicans dominated the South, and the parties split the Mid-Atlantic states of New York, New Jersey, and Pennsylvania.
The Democratic-Republicans' assumption that one or more electors in Rhode Island, Vermont, New Jersey, Georgia, Kentucky, or Tennessee would vote for Jefferson and not Burr resulted in a tie, known as the Burr dilemma. It necessitated a contingent election in the House of Representatives. Under the terms laid out in the Constitution, the outgoing House of Representatives chose between Jefferson and Burr. Burr was accused of campaigning for the presidency himself in the contingent election despite being a member of Jefferson's party. Each state delegation cast one vote, and a victory in the contingent election required one candidate to win a majority of the state delegations. Neither Burr nor Jefferson was able to win on the first 35 ballots of the contingent election, as most Federalist representatives backed Burr and all Democratic-Republican representatives backed Jefferson. Hamilton favored Jefferson over Burr, and he convinced several Federalists to switch their support to Jefferson, giving Jefferson a victory on the 36th ballot. Jefferson became the second consecutive incumbent vice president to be elected president. This is one of two presidential elections (along with the 1824 election) that have been decided in the House.
Candidates
Both parties used congressional nominating caucuses to formally nominate tickets for the first time. The Federalists nominated a ticket consisting of incumbent President John Adams of Massachusetts and Charles Cotesworth Pinckney of South Carolina. Pinckney had fought in the American Revolutionary War and later served as the minister to France. The Democratic-Republicans nominated a ticket consisting of Vice President Thomas Jefferson of Virginia and former Senator Aaron Burr of New York. Jefferson had been the runner-up in the previous election and had co-founded the party with James Madison and others, while Burr was popular in the electorally important state of New York.
Federalist candidates
Democratic-Republican candidates
General election
Campaign
While the 1800 election was a re-match of the 1796 election, it ushered in a new type of American politics, a two-party republic and acrimonious campaigning behind the scenes and through the press. On top of this, the election pitted the "larger than life" Adams and Jefferson, who were formerly close allies turned political enemies.
The campaign was bitter and characterized by slander and personal attacks on both sides. Federalists spread rumors that the Democratic-Republicans were radical atheists who would ruin the country (based on the Democratic-Republican support for the French Revolution). In 1798, George Washington had complained "that you could as soon scrub the blackamoor white, as to change the principles of a professed Democrat; and that he will leave nothing unattempted to overturn the Government of this Country". Meanwhile, the Democratic-Republicans accused Federalists of subverting republican principles with the Alien and Sedition Acts, some of which were later declared unconstitutional after their expiration by the Supreme Court, and relying for their support on foreign immigrants; they also accused Federalists of favoring Britain and the other coalition countries in their war with France in order to promote aristocratic, anti-democratic values.
Adams was attacked by both the opposition Democratic-Republicans and a group of so-called "High Federalists" aligned with Alexander Hamilton. The Democratic-Republicans felt that the Adams foreign policy was too favorable toward Britain; feared that the new army called up for the Quasi-War would oppress the people; opposed new taxes to pay for war; and attacked the Alien and Sedition Acts as violations of states' rights and the Constitution. "High Federalists" considered Adams too moderate and would have preferred the leadership of Alexander Hamilton instead.
Hamilton had apparently grown impatient with Adams and wanted a new president who was more receptive to his goals. During Washington's presidency, Hamilton had been able to influence the federal response to the Whiskey Rebellion (which threatened the government's power to tax citizens). When Washington announced that he would not seek a third term, the Federalists and Adams regarded himself as next-in-line.
Hamilton appears to have hoped in 1796 that his influence within an Adams administration would be as great as or greater than in Washington's. By 1800, Hamilton had come to realize that Adams was too independent and thought the Federalist vice presidential candidate, Charles Cotesworth Pinckney of South Carolina, more suited to serving Hamilton's interests. In his third sabotage attempt toward Adams, Hamilton quietly schemed to elect Pinckney to the presidency. Given Pinckney's lack of political experience, he would have been expected to be open to Hamilton's influence. However, Hamilton's plan backfired and hurt the Federalist party, particularly after one of his letters, a scathing criticism of Adams that was fifty-four pages long, fell into the hands of a Democratic-Republican and soon after became public. It embarrassed Adams and damaged Hamilton's efforts on behalf of Pinckney, not to mention speeding Hamilton's own political decline.
The contemporarily unorthodox public campaigning methods employed in 1800 were first employed by Jefferson's running mate and campaign manager, Aaron Burr, who is credited by some historians with inventing the modern electioneering process. Yet, throughout this entire process, the candidates themselves were conspicuously missing from the campaigning, at least publicly, due to fears that they may otherwise be tagged as "demagogues." Even a visit John Adams made to Washington was made into a public point of contention.
Selection method changes
Partisans on both sides sought any advantage they could find. In several states, this included changing the process of selecting electors to ensure the desired result. In Georgia, Democratic-Republican legislators replaced the popular vote with selection by the state legislature. Federalist legislators did the same in Massachusetts and New Hampshire. This may have had some unintended consequences in Massachusetts, where the makeup of the delegation to the House of Representatives changed from 12 Federalists and 2 Democratic-Republicans to 8 Federalists and 6 Democratic-Republicans, perhaps the result of backlash on the part of the electorate. Pennsylvania also switched to legislative choice, but this resulted in an almost evenly split set of electors. Virginia switched from electoral districts to winner-take-all, a move that probably switched one or two votes out of the Federalist column.
Voting
Because each state could choose its own election day in 1800, the voting lasted from April to October. In April, Burr's mobilization of the vote in New York City succeeded in reversing the Federalist majority in the state legislature to provide decisive support for the Democratic-Republican ticket. With the two parties tied 65–65 in the Electoral College in the autumn of 1800, the last state to vote, South Carolina, chose eight Democratic-Republicans to award the election to Jefferson and Burr.
Under the United States Constitution as it then stood, each elector cast two votes, and the candidate with a majority of the votes was elected president, with the vice presidency going to the runner-up. The Federalists therefore arranged for one of their electors to vote for John Jay rather than for Pinckney. The Democratic-Republicans had a similar plan to have one of their electors cast a vote for another candidate instead of Burr but failed to execute it, thus all of the Democratic-Republican electors cast their votes for both Jefferson and Burr, 73 in all for each of them. According to a provision of the United States Constitution, a tie in a case of this type had to be resolved by the House of Representatives, with each state casting one vote. Although the congressional election of 1800 turned over majority control of the House of Representatives to the Democratic-Republicans by 68 seats to 38, the presidential election had to be decided by the outgoing House that had been elected in the congressional election of 1798 (at that time, the new presidential and congressional terms all started on March 4 of the year after a national election). In the outgoing House, the Federalists retained a majority of 60 seats to 46.
Disputes
Defective certificate
When the electoral ballots were opened and counted on February 11, 1801, the certificate of election from Georgia was different than the others. Georgia had sent the original oral ballot. In 2004, David Fontana and Bruce Ackerman asserted that Georgia's certificate did not take the constitutionally mandated form of a "List of all the Persons voted for, and of the Number of Votes for each". They claimed that Vice President Jefferson, who was counting the votes in his role as President of the Senate, immediately counted the votes from Georgia as votes for Jefferson and Burr, though they observed that "no objections were raised." If the Georgia ballots had been rejected based on these supposed irregularities, Jefferson and Burr would have been left with 69 votes each, or one short of the 70 votes required for a majority, meaning a contingent election would have been required between the top five finishers (Jefferson, Burr, incumbent president John Adams, Charles C. Pickney, and John Jay) in the House of Representatives. With these votes, the total number of votes for Jefferson and Burr was 73, which gave them a majority of the total, but they were tied.
During the controversial 2020 United States presidential election, Jefferson's action to count Georgia's votes was cited as precedent by allies of President Donald Trump such as U.S. Representative Louie Gohmert, White House personnel director Johnny McEntee, and attorney John C. Eastman. Eastman wrote a series of memoranda outlining a theory according to which the Vice President had the power to unilaterally reject or discount purportedly disputed or illegitimate electoral college votes from certain states. Ackerman himself would later claim in 2020 that "[p]recedents established by Thomas Jefferson in 1800 would permit Pence to invalidate a particular state’s electoral returns on the grounds that the underlying vote-count was generated in an illegitimate fashion — that it was rigged."
Holly Brewer argued that Jefferson's counting of the Georgia ballot did not support this theory, and that Ackerman and Fontana were incorrect, because the ballot did in fact comply with constitutional requirements, since it contained a list of all four electoral college votes for both Jefferson and Burr respectively (and only them); the constitutionally required certification language was contained on the outside of the envelope; and the ballot was not understood to be irregular under the election practices of the day. Brewer's arguments helped to influence Vice President Pence's decision to reject the theory that he had such powers, via Judge J. Michael Luttig.
In August 2023, for producing the memoranda outlining the proposed legal theory, in addition to making other false statements in support of it, Eastman was indicted under a Georgia racketeering statute for participation in a corrupt conspiracy to overturn President Joe Biden's victory in favor of President Trump (who was himself charged in the same indictment).
Results
Jefferson and Burr carried every state that had supported the Democratic-Republicans in 1796, made gains in Maryland, and picked up Burr's home state of New York. In the six states choosing electors by some form of popular vote, they won a landslide over Adams and Pinckney, polling 15,846 more votes than the Federalist ticket. Adams made gains in Pennsylvania and North Carolina, but these votes were not enough to offset the Democratic-Republican gains elsewhere. Of the 155 counties and independent cities making returns, Jefferson and Burr won in 115 (74.19%), whereas the Adams ticket carried 40 (25.81%). This was the last time that Vermont voted for the Federalists, and the last time a Federalist won electoral votes from Pennsylvania.
Source (Popular Vote): A New Nation Votes: American Election Returns 1787–1825Source (Electoral Vote):
(a) Votes for Federalist electors have been assigned to John Adams and votes for Democratic-Republican electors have been assigned to Thomas Jefferson.(b) Only 6 of the 16 states chose electors by any form of popular vote.(c) Those states that did choose electors by popular vote had widely varying restrictions on suffrage via property requirements.(d) Eight votes were cast for electors pledged to both Adams and Jefferson; 46 votes were cast for electors of unknown affiliation.
Electoral College vote by state
Source:
Results by state
Of the 16 states that took part in the 1800 election, six (Kentucky, Maryland, North Carolina, Rhode Island, Tennessee, and Virginia) used some kind of popular vote. In Rhode Island and Virginia, voters elected their state's entire Electoral College delegation at large; Kentucky, Maryland, North Carolina, and Tennessee all used some variation of single-member districts. In the rest, electors were chosen by the state legislature. Not until the 1836 presidential election would all states have direct popular selection of electors (except South Carolina, which had its state legislature vote for electors until 1868). Popular vote records for several states are incomplete, and the returns from Kentucky and Tennessee appear to have been lost; states did not print or issue electoral ballots, and most were issued by newspapers that supported a particular party or candidate. Newspapers are also the main source of voting records in the early 19th century, and frontier states such as Tennessee had few in operation, without any known surviving examples. Below are the surviving popular vote figures as published in A New Nation Votes.
District results
Kentucky, Maryland, North Carolina, and Tennessee chose each of their electors from specially-drawn single-member districts, the results from which are as follows.
States that flipped from Federalist to Democratic-Republican
Maryland
New York
Close states and districts
States and districts where the margin of victory was under 1%:
Maryland's 4th electoral district, 0.34% (9 votes)
North Carolina's Northampton electoral district, 0.98% (14 votes)
States and districts where the margin of victory was under 5%:
Rhode Island, 4.06% (194 votes)
States and districts where the margin of victory was under 10%:
North Carolina's Rockingham electoral district, 7.26% (179 votes)
Maryland's 3rd electoral district, 9.46% (360 votes)
North Carolina's New Bern electoral district, 9.78% (202 votes)
1801 contingent election
In February 1801, the members of the House of Representatives balloted as states to determine whether Jefferson or Burr would become president. There were sixteen states, each with one vote; an absolute majority of nine was required for victory. It was the outgoing House of Representatives, controlled by the Federalist Party, that was charged with electing the new president. Jefferson was the great enemy of the Federalists, and a faction of Federalist representatives tried to block him and elect Burr. Most Federalists voted for Burr, giving Burr six of the eight states controlled by Federalists. The seven delegations controlled by Democratic-Republicans all voted for Jefferson, and Georgia's sole Federalist representative also voted for him, giving him eight states. The Vermont delegation was evenly split and cast a blank ballot. The remaining state, Maryland, had five Federalist representatives to three Democratic-Republicans; one of its Federalist representatives voted for Jefferson, forcing that state delegation also to cast a blank ballot.
Publicly, Burr remained quiet between mid-December 1800 and mid-February 1801, when the electoral votes were counted. Behind the scenes, he faced mounting pressure from within the party to step aside if he and Jefferson should tie in electoral votes. However, there was confusion as to whether or not Burr could simply concede the presidency to Jefferson and become vice-president, or whether he would have been forced to withdraw entirely and allow one of the Federalist candidates to become vice-president, as the Constitution was unclear on the matter. Regardless, he refused to disavow the presidency, writing in December 1800 to Representative Samuel Smith (R-MD) that he would not "engage to resign" if chosen president, adding that the question was "unnecessary, unreasonable and impertinent." Rumors circulated that Representative James A. Bayard (F-DE) had—purportedly in Burr's name—approached Smith and Edward Livingston (R-NY) with offers of political appointments if they voted for Burr.
True or not, House Democratic-Republicans, who from the start of the 1800 campaign viewed Jefferson as their candidate for president and Burr for vice president, faced two abhorrent possible outcomes when the House met to vote: the Federalists could engineer a victory for Burr; or the Federalists could refuse to break the deadlock, leaving Federalist Secretary of State John Marshall as Acting President. Neither came to pass, however, chiefly due to Hamilton's energetic opposition to Burr. Hamilton embarked on a frenzied letter-writing campaign to get Federalist Representatives to switch votes. He urged the Federalists to support Jefferson because he was "by far not so dangerous a man" as Burr; in short, he would much rather have someone with wrong principles than someone devoid of any.
From February 11 to 17, the House cast a total of 35 ballots; each time eight state delegations voted for Jefferson, one short of the necessary majority of nine.
On February 17, on the 36th ballot, Bayard changed his vote from Burr to no selection, joined by his allies in Maryland and Vermont. This changed the Maryland and Vermont votes from no selection to Jefferson, giving him the votes of 10 states and the presidency. The four representatives present from South Carolina, all Federalists, also changed their 3–1 selection of Burr to four abstentions.
Due to the experiences of this and the previous election, sentiment for a new way of selecting the president and vice president rose significantly, resulting in the 12th Amendment.
Results
(a) The votes of the representatives is typical and may have fluctuated from ballot to ballot, but the result for each state did not change.
(b) Even though Georgia had two representatives apportioned, one seat was vacant due to the death of James Jones.
(c) Even though South Carolina had six representatives apportioned, Thomas Sumter was absent due to illness, and Abraham Nott departed for South Carolina between the first and final ballots.
Electoral College selection
The Constitution, in Article II, Section 1, provided that the state legislatures should decide the manner in which their electors were chosen. Different state legislatures chose different methods:
In popular culture
In the 2015 musical Hamilton by Lin Manuel Miranda, the contest between Jefferson and Burr is recounted in "The Election of 1800." The song focuses on Alexander Hamilton's role in deciding the outcome of the 1801 contingent election. The musical simplifies the complicated multiple elections somewhat, portraying Adams's unpopularity as making the real choice between Jefferson and Burr. Historians wrote that Adams did not lose that badly in the original election, with the musical inflating the size of Jefferson's victory. It implies Hamilton's support for Jefferson over Burr was the catalyst for the Burr–Hamilton duel; in fact, while that helped sour relations between Burr and Hamilton, the duel was ultimately provoked by Hamilton's statements about Burr in the 1804 New York gubernatorial election.
See also
First inauguration of Thomas Jefferson
Bibliography of Thomas Jefferson
1800–01 United States House of Representatives elections
1800–01 United States Senate elections
History of the United States (1789–1849)
Stephen Simpson (writer) (editor of the Aurora, a Philadelphia newspaper Jefferson credited for his victory in 1800)
Burr dilemma
Notes
References
Primary references
Inline references
Bibliography
Der Linden, Frank Van. (2000) The Turning Point: Jefferson's Battle for the Presidency. (Washington D.C.: Robert B. Luce).
Lepore, Jill (2018). These truths: a history of the United States (1st ed.). New York (N. Y.): W.W. Norton & Company.
, essay and primary sources on 1800.
Sharp, James Roger. The Deadlocked Election of 1800: Jefferson, Burr, and the Union in the Balance (University Press of Kansas; 2010) 239 pages;
... also listed (in at least one source) as from Mariner Books (Boston) in 2004
Weisberger, Bernard A. (2000) "America Afire: Jefferson, Adams, and the Revolutionary Election of 1800" (New York: William Morrow).
Primary sources
Sloan, Herbert. " 'In a Choice of Evils...Jefferson is in Every View Less Dangerous than Burr': Alexander Hamilton to Harrison Gray Otis on the Deadlocked Presidential Election of 1800." OAH Magazine of History 18.5 (2004): 53-57 excerpt
External links
1800 U.S. Presidential Election at VoteArchive.com Extant popular vote data and county-by-county maps for four states
Vote Archive: County-level results for Maryland
Vote Archive: County-level results for North Carolina
Vote Archive: County-level results for Rhode Island
Vote Archive: County-level results for Virginia
Presidential Election of 1800: A Resource Guide from the Library of Congress
Documentary Timeline 1787–1800 Lesson plans from NEH
A New Nation Votes: American Election Returns 1787–1825
Overview at Dave Leip's Atlas of U.S. Presidential Elections
Booknotes interview with Bernard Weisberger on America Afire: Jefferson, Adams, and the First Contested Election, February 25, 2001.
Booknotes interview with John Ferling on Adams vs. Jefferson: The Tumultuous Election of 1800, October 3, 2004.
Election of 1800 in Counting the Votes
Presidency of Thomas Jefferson
Thomas Jefferson
John Adams
Aaron Burr
Contingent elections in the United States
Constitutional crises
Presidency of John Adams
|
4586932
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0%20%D0%A3%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%29
|
Вулиця Олександра Удовиченка (Київ)
|
Вулиця Олександра Удовиченка (Київ)
Вулиця Олександра Удовиченка — вулиця в Голосіївському районі міста Києва, місцевість Віта-Литовська. Пролягає від Вітавської вулиці до вулиці Максима Славинського.
Історія
Вулиця виникла у 2010-х роках під проектною назвою Проектна 12992. Сучасна назва на честь українського військового і громадського діяча, віце-президент УНР в екзилі Олександра Удовиченка — з 2017 року.
Примітки
Джерела
Вулиці Голосіївського району Києва
Вулиці Києва, названі на честь людей
|
1179642
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D0%B1%D0%BE%D1%94%D1%88%D1%82%D1%8C
|
Орбоєшть
|
Орбоєшть, Орбоєшті — село у повіті Яломіца в Румунії. Входить до складу комуни Андрешешть.
Село розташоване на відстані 81 км на схід від Бухареста, 20 км на захід від Слобозії, 129 км на захід від Констанци, 119 км на південний захід від Галаца.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи, усі — румуни. Усі жителі села рідною мовою назвали румунську.
Примітки
Села повіту Яломіца
|
27523539
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Painting%20knife
|
Painting knife
|
Painting knife
A painting knife is an artist's tool with a flexible steel blade used to apply and manipulate paint directly on the canvas. They are manufactured in a variety of styles and sizes. Blades can be long and thin, triangular, rectangular or diamond shaped. Handles are either straight or offset like a trowel.
A painting knife differs from a palette knife which is used for mixing paint on a pallet, sheet of glass or slab. Their slender and limber blades usually have either a tapered or rounded tip. Tangs are straight or angled to keep fingers from touching the paint.
Knife painters
Famous knife painters are: Titian, John Constable, Bill Alexander, Bob Ross, Frans Hals, Rembrandt, Fragonard, Courbet, Nicolas de Staël, Marcelle Ferron, and Jean-Paul Riopelle.
See also
Palette (painting)
References
Knives
Painting materials
|
10712063
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tobaj
|
Tobaj
|
Tobaj (same in Croatian and Hungarian) is a town in the district of Güssing in the Austrian state of Burgenland.
Population
References
Cities and towns in Güssing District
|
744363
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D1%82%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D1%82%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B0
|
Листокрутка сітчаста
|
Листокрутка сітчаста (Adoxophyes orana Hb.) — метелик з родини листокруток. Шкідник сільського господарства, пошкоджує всі плодові культури.
Опис
Розмах крил метелика: самки — 22 міліметри, самця — 15 міліметрів. Передні крила від жовтих до світло-коричневих, з хвилястими поперечними переривчастими лініями. Задні крила світло-сірі, трохи темні біля основи. Яйця жовтого кольору, відкладаються щитками черепицеподібне. Гусениця завдовжки 18 міліметрів, темно-зелена, з невеликою коричневою головою і зеленувато-коричневим грудним щитком. Лялечка зеленувато-коричнева, з темною спинкою. На спинній стороні є два ряди шипиків, на кінці черевця вісім гачечків.
Екологія
Зимує сітчаста листокрутка в стадії гусениць третього віку в тріщинах кори, біля основи бруньок, під сухими листочками, примотаними павутиною до гілки. Завдає меншої шкоди, ніж смородинова листокрутка. Поширена у всіх зонах України і далеко за її межами.
Джерела
Стаття на сайті Аграрний сектор України
Тварини, описані 1834
Листовійки
Комахи-шкідники сільського господарства
Метелики України
|
1987950
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%B2%D0%B5%D1%80%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Драйвер (значення)
|
Драйвер (значення)
Драйвер («той, що веде, керує», «рушій», «водій»):
Драйвер — комп'ютерна програма, з допомогою якої операційна система дістає доступ до приладу апаратного забезпечення.
Драйвер — елемент втулки в задньому велосипедному колесі, який служить храповим механізмом.
Драйвер — людина, що керує транспортним засобом; водій.
Драйвер — ключка в гольфі.
Драйвер — сервопідсилювач. У широкому значенні це пристрій для перетворення сигналів, набування ними певних параметрів (наприклад, драйвер RS-485). У вузькому значенні — джерело великої напруги або великого струму, кероване малою напругою або малим струмом; такий драйвер застосовують для керування електромотором (драйвер мотора), великою групою світлодіодів (драйвер світлодіода) тощо.
«Driver» — серія відеоігор.
Драйвер — англійське прізвище. Належить до розряду тих, що позначають професію та заняття. Означає «орач», «візник», «погонич». Документально фігурує з ХІІІ століття.
Персоналії
Драйвер (прізвище)
Примітки
Англійські прізвища
|
30862704
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tanzania%20Railways%20Corporation
|
Tanzania Railways Corporation
|
Tanzania Railways Corporation
The Tanzania Railways Corporation (TRC) is a state-owned enterprise that runs one of Tanzania's two main railway networks. the Headquarters are located in Mchafukoge, Ilala District, Dar es Salaam Region.
When the East African Railways and Harbours Corporation was dissolved in 1977 and its assets divided between Kenya, Tanzania and Uganda, TRC was formed to take over its operations in Tanzania. In 1997 the inland shipping division became a separate company.
MGR
In November 2021, TRC received the three modern locomotives (H10 series) worth Sh22 billion to strengthen their Metre-gauge railway (MGR) line, ordered from Malaysia.
Rail network
TRC's gauge is and the length about . Two east–west lines linking the coast and the hinterland were built under colonial rule as German East Africa: the Central Line runs from Dar es Salaam to Kigoma, and the Tanga Line from Tanga to Arusha. A north-south connection, from Korogwe to Ruvu, links the two lines. The main line runs to Lake Victoria where a connection operates via Lake Victoria train ferries with the Uganda Railway and Kenya Railways. From the Tanga line a line to Kenya is disused.
There is a break-of-gauge at Dar es Salaam to the Tanzania-Zambia Railway Authority (TAZARA) line to Zambia. A second link is at Kidatu, where the TAZARA line meets the Kidatu branch.
Former Marine Division
TRC inherited ferry and cargo ship services on Lake Tanganyika and Lake Nyasa and some ships on Lake Victoria.
TRC introduced on Lake Victoria in about 1979, on Lake Tanganyika in 1982 and passenger and cargo ship on Lake Victoria in 1988.
On 21 May 1996 Bukoba sank in of water about off Mwanza. She had many more passengers aboard than she was certified to carry and at least 800 people were killed. After the disaster criminal charges were brought against nine TRC officials including Bukoba'''s master and the manager of the Marine Division.
In 1997 the Marine Division became a separate company, Marine Services Company Limited.
Rail accidents
On 24 June 2002 the Igandu train disaster killed 281 people, the second highest number of deaths in a train disaster in Africa (the highest being the Awash rail disaster).
Privatisation, re-nationalization and recent plans
In 2007 RITES Ltd of India won a contract from the Parastatal Sector Reform Commission (PSRC) to operate passenger and freight trains on a concession basis for 25 years. The concession agreement was signed on 3 September 2007, to begin on 1 October 2007. The railway will be run as Tanzania Railway Ltd, with the government owning a 49% stake.
There were moves to abandon the contract "due in part, to the fact that the Indian investor failed to pay over USD 6 million in concession fees to the Tanzania government in 2008" but RITES officials countered noting that the contract "misled Rites officials by indicating that the Railway Assets Holding Company (Rahco) was in possession of 92 working locomotives when, in actuality, only 55 existed"''. In 2010, the government terminated the contract and resumed control.
In 2007 the Deputy Minister for Infrastructure Maua Abeid Daftari proposed conversion to standard gauge.
Sleepers
In 2008 tenders were sought for -gauge steel sleepers convertible to gauge and for concrete sleeper plant for dual and gauges.
See also
Tanzania Standard Gauge Railway
East African Railway Master Plan
Central Line (Tanzania)
Rail transport in Tanzania
TAZARA
Transport in Tanzania
References
Railway companies of Tanzania
Railway companies established in 1977
Government-owned companies of Tanzania
1977 establishments in Tanzania
Metre gauge railways in Tanzania
Government-owned railway companies
|
4751968
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%80%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%BF%D0%BF%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%85%D1%80%D0%B0%D0%BC
|
Урданетський філіппінський храм
|
Урданетський філіппінський храм — це запланований храм Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, який будується в місті Урданета, Пангасінан, Філіппіни.
Історія
2 жовтня 2010 року під час вступного слова на суботній ранковій сесії 180-ї піврічної Генеральної конференції Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів президент церкви Томас С. Монсон оголосив про будівництво храму в місті Урданета, Філіппіни .
Храм буде розташований приблизно в 100 милях на північ від Національного столичного регіону на Лусоні, найбільшому та найбільш густонаселеному острові Філіппін. Філіппінський храм Урданета допомагатиме обслуговувати 99 колів і округів у групі островів Лусон, які зараз обслуговує Манільський філіппінський храм.
У вересні 2010 року було розпочато будівництво нового місіонерського будинку й офісу, які будуть розташовані поруч із нещодавно реконструйованим і розширеним Центром колу Урданета Філіппіни.
У червні 2011 року Філіппінська місія Багіо була перенесена в місто Урданета, яке пропонує більш центральне та доступне місце для членів і місіонерів у цьому районі.
16 січня 2019 року під головуванням Джеффрі Р. Холланда було проведено закладку фундаменту, яка означала початок будівництва.
Будівництво храму планують завершити у 2022 році.
Примітки
Релігія на Філіппінах
|
54778569
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tyler%20Alvarez
|
Tyler Alvarez
|
Tyler Alvarez
Tyler Sage Alvarez (born October 25, 1997) is an American actor, known for his series leading role as Peter Maldonado in Netflix's mockumentary series American Vandal.
Early life
Alvarez was born in New York City, to a first generation Cuban American father, and a fourth generation Puerto Rican American mother. His father works for the Drug Enforcement Administration and his mother works as a nurse administrator for a private hospital. He had one older brother, Niko, who died in October 2018. Alvarez's parents divorced when he was a child and both subsequently remarried. He has two younger half-siblings, Alex and Brianna, from his father, and a younger half-sister, Sofia, from his mother.
Alvarez was educated at Fiorello H. LaGuardia High School in New York City, and at Jericho High School in Jericho, New York. He is fluent in Spanish.
Career
Alvarez's first professional acting job was in a Totino's pizza rolls commercial. In 2014, he began starring as Diego Rueda, a human with magical powers, in Nickelodeon's teen sitcom Every Witch Way. The following year, Alvarez began portraying Benny Mendoza, the eldest son of Litchfield inmate Gloria Mendoza, in Netflix's comedy-drama series Orange Is the New Black.
In 2017, he began playing the lead role of Peter Maldonado in Netflix's true crime mockumentary series American Vandal. He returned for the second season which aired in 2018. The series has since been cancelled by Netflix.
Tyler Alvarez also appeared in the YouTube satirical miniseries ¡Me Llamo Alma!, starring as Miguel.
In 2020, Alvarez made his off-Broadway debut with the Roundabout Theatre Company's play 72 Miles to Go. The production closed prematurely due to the COVID-19 pandemic.
Alvarez joined the cast of Netflix show Never Have I Ever as a recurring character in season 2.
In 2023-2024 he plays Ralph, a cholera ghost, in one episode each of seasons 2 and 3 of Ghosts.
Personal life
On June 11, 2021, Alvarez publicly came out as gay on social media.
Filmography
Film
Television
References
External links
1997 births
21st-century American male actors
American people of Cuban descent
American actors of Puerto Rican descent
American male film actors
American male television actors
American male child actors
Living people
Male actors from New York City
American gay actors
LGBT people from New York (state)
Hispanic and Latino American male actors
LGBT Hispanic and Latino American people
|
2417499
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%95%D0%A1%20%D0%86%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B0
|
АЕС Іката
|
АЕС Іката
Ікатська атомна електростанція — атомна електростанція в Японії.
Станція розташована на заході японського острова Сікоку поблизу міста Іката в префектурі Ехіме.
АЕС Іката – єдина атомна електростанція на острові Сікоку – була запущена в 1977 році. Всього на станції були побудовані три реактора, всі три типу PWR виробництва Mitsubishi Heavy Industries, потужність перших двох дорівнює 566 МВт, потужність третього становить 890 МВт. Таким чином, загальна потужність АЕС Іката становить 2 022 МВт.
21 травня 2015 року було дано остаточну згоду Комітету з контролю за атомною енергетикою Японії на перезапуск третього енергоблоку АЕС Іката. Тим самим було визнано його безпеку в нових, сформованих після аварії на АЕС Фукусіма-1, умовах роботи японських атомних електростанцій. А саме, захищеність від стихійних лих, включаючи землетруси і цунамі.
17 січня 2020 року Вищий суд міста Хіросіма наказав компанії Shikoku Electric Power зупинити роботу третього реактора АЕС "Іката" у префектурі Ехіме. Таким чином суд задовольнив позов кількох місцевих жителів, які наполягали на тому, що затверджені стандарти безпеки не враховують ризики, що виникають при землетрусах та виверженнях вулканів. Мешканці подають відповідний позов уже не вперше. Двічі раніше суд вставав у бік енергокомпанії, надала доповідь, у якому йшлося про вкрай низьку ймовірність сильного виверження.
Загальна потужність АЕС Ікату до зупинки енергоблоків № 1 та № 2 становила 2022 МВт.
Інциденти
19 листопада 2014 року на зупиненій АЕС Іката стався витік радіоактивної води – суміш борної кислоти і радіоактивного кобальту-60. Аварія трапилася на другому енергоблоці.
Інформація по енергоблоках
Примітки
Атомні електростанції Японії
|
12431541
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sulawesi%20dwarf%20kingfisher
|
Sulawesi dwarf kingfisher
|
Sulawesi dwarf kingfisher
The Sulawesi dwarf kingfisher (Ceyx fallax) is a species of bird in the family Alcedinidae that is endemic to Sulawesi island, Indonesia. The species has numerous common names such as Celebes forest kingfisher, blue-crowned kingfisher, Celebes dwarf-kingfisher, and Celebes pygmy-kingfisher.
Its natural habitat is subtropical or tropical dry forests. It is threatened by habitat loss.
References
Birds described in 1866
Endemic birds of Sulawesi
Ceyx (bird)
Taxonomy articles created by Polbot
|
4793811
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Palaeolagus
|
Palaeolagus
|
Palaeolagus — вимерлий рід зайцеподібних. Палеолаг жив в еоцені та олігоцені Північної Америки.
Викопні рештки кроликів мізерні, а ті екземпляри, які були знайдені, часто надто фрагментарні, щоб визначити задовільний зв’язок із живими формами. Найновіший філогенетичний аналіз відновив його як близького родича останнього спільного предка живих Leporidae та Ochotonidae, оскільки він демонструє мозаїку характерів, типових для обох груп.
Примітки
Роди ссавців
Фауна еоцену
Фауна олігоцену
|
297042
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Новоолександрівка (Запорізький район)
|
Новоолександрівка (Запорізький район)
Новоолександрівка (до 1914 року — Поди, з 1914 по 1932 роки — Олександрталь) — село в Україні, адміністративний центр Новоолександрівської сільської громади Запорізького району Запорізької області. За даними Всеукраїнського перепису населення від 5 грудня 2001 року населення села становило 1473 особи. До 2018 року орган місцевого самоврядування — Новоолександрівської сільської ради, до складу якої входили села Новооленівка та Юльївка.
Географія
Село Новоолександрівка розташоване за 21,3 км до обласного центру (до межі міста 10 км). Сусідні населені пункти: села Новооленівка (0,5 км) та Григорівка (6 км). Поруч пролягає автошлях національного значення (Бориспіль — Кременчук — Дніпро — Запоріжжя — Пологи, Маріуполь). Найближча залізнична станція Лежине (за 6 км). Головна вулиця Новоолександрівки — Центральна. До прийняття закону України про декомунізацію — вулиця Леніна. Село переважно забудоване одноповерховими приватними будинками, проте також є і багатоквартирні будинки (декілька двоповерхових будинків і один п'ятиповерховий) радянської забудови.
Історія
Засноване німцями-колоністами, які були лютеранами у 1879 році як село Поди (за іншими даними у 1869 році).
У 1914 році перейменоване в село Олександрталь. З 1932 року має сучасну назву — Новоолександрівка.
На околицях села знаходяться декілька курганів, досліджено поселення епохи бронзи. У могильнику ранньослов'янської черняхівської культури виявлено 6 поховань.
16 травня 2018 року, в ході децентралізації, Новоолександрівка набула статусу адміністративного центру Новоолександрівської сільської громади.
Війна на сході України
З огляду на загрозу проникнення озброєних військових російських окупантів та проросійських терористів з вересня 2014 року в Новоолександрівці проводилося будівництво оборонних споруд.
Населення
За даними Всеукраїнського перепису населення від 5 грудня 2001 року населення села становило 1473 особи. При цьому за даними перепису 1989 року в селі постійно проживало 1722 особи.
Рідною мовою українську назвали 87,1 % опитаних жителів села, російську — 12,15 %, інші мови — 0,14 %.
Об'єкти соціальної сфери
Новоолександрівська загальноосвітня школа І—III ступенів.
Новоолександрівський комунальний дошкільний навчальний заклад «Калинка».
Новоолександрівський будинок культури.
Амбулаторія.
Православна церква Московського Патріархату «Храм на честь Преподобного Андрія Рубльова».
Новоолександрівське відділення «Укрпошти».
Бібліотека.
Екологія
Неподалік від села, між сусідніми селами Юльївка та Григорівка, розташований шламонакопичувач заводу «Запоріжсталь» та алюмінієвого комбінату, що негативно впливають на екологію.
У 2021 році біля села Новоолександрівка посилилася багаторічна проблема. Вздовж Оріхівської траси розрослося озеро з фекалій через несправну роботу каналізації. За словами мешканців Новоолександрівки, проблема існує вже близько з 2013 року, проте з 2019 року стоки перемістилися ще ближче до проїжджої частини автошляху національного значення . Водії скаржилися, що запах відчувають цілий рік, навіть коли проїжджаючи Новоолександрівку із зачиненими вікнами. За словами місцевих депутатів, на вирішення проблеми з обласного бюджету неодноразово виділялися великі кошти, проте на їхньому місці так і не запустили в роботу. Новоолександрівці припускають, що має місце корупція у керівництві ОТГ.
Див. також
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Запорізька область)
Примітки
Посилання
Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1970, с. 615
Села Запорізької області
Населені пункти Запорізького району
|
2698547
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4-%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B1%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0%20%D1%96%D0%BC.%20%D0%AE%D1%80%D1%96%D1%8F%20%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE
|
Новоград-Волинська центральна міська бібліотека ім. Юрія Ковальського
|
Новоград-Волинська центральна міська бібліотека ім. Юрія Ковальського
Центральна міська бібліотека ім. Юрія Ковальського - заснована у 1972 р., ім’я Юрія Ковальського було присвоєно у 2013 р. Сьогодні бібліотека входить до Новоград-Волинської міської централізованої бібліотечної системи. У фондах бібліотеки зберігається понад 55 тис. томів видань. Розташована в м. Звягель у приміщенні міського Палацу культури ім. Лесі Українки.
Історія
Історія центральної міської бібліотеки розпочалася в 1972 році, коли в місті було побудовано і здано в експлуатацію міський Палац культури. У його приміщенні було виділено читальний зал, яким користувалися як працівники культури, так і населення міста. Тут знаходилось декілька шаф, книжкових стелажів, на яких розміщувались книги та періодичні видання. Згідно з наказом обласного управління культури в 1974 році читальний зал перейменовано на міську бібліотеку для дорослих №2. Її площа займала 252м2. Першим завідувачем призначено партійну людину з вищою освітою Лазаренка Петра Івановича, його помічником Григоренко Зою Василівну, які не мали фахової освіти. Основним завданням в роботі бібліотеки було формування фонду, забезпечення книгами дорослого населення міста.
Згідно з рішенням виконкому міської Ради народних депутатів від 01.08.1979 р. №275 бібліотеки міста об’єднують в міську централізовану бібліотечну систему з 1 січня 1980 року (голова виконкому О.Г. Нестерчук). Першим директором міської централізованої бібліотечної системи призначено Сугак Оксану Трохимівну, її заступником по роботі з дітьми Дубінську Євгенію Олександрівну.
В період з 1974 по 1980 роки універсальний фонд бібліотеки суттєво збільшився і нараховував 30302 прим. док. У 1980 р. бібліотека для дорослих №2 стає центральною міською бібліотекою. В ці роки найбільша увага приділялась створенню зведеного довідково-бібліографічного апарату, а також переведенню наявного фонду на нові таблиці бібліотечно-бібліографічної класифікації. Кількість читачів бібліотеки збільшується до 3тис., ведеться диференційована робота з окремими групами читачів, проводяться різноманітні масові заходи, які набули популярності в місті. Їх відвідували сім’ями.
У 1993 році при бібліотеці створено сімейний клуб «Світлиця». Керівником клубу впродовж багатьох років була активна читачка бібліотеки - Середенко Олена Андріївна. Тематика засідань клубу була розрахована на людей різного віку. Особливий інтерес читачів викликали літературні вечори, усні журнали з циклу «Джерела духовності».
Згідно з наказом по міській централізованій бібліотечній системі від 04.08.1995 р. бібліотека розпочинає надавати додаткові види платних послуг для користувачів, зокрема видача літератури підвищеного попиту, нічний абонемент, довідково-аналітичні послуги, ксерокопіювання документів та ін. Їх асортимент з кожним роком розширюється.
У 2010 році розпочав свою роботу підлітковий клуб «Криниченька», основні завдання якого – сприяння творчій самореалізації, естетичному вихованню і культурному розвитку молоді.
У 2003 році центральна міська бібліотека одна з перших запровадила комп'ютерні послуги, з 2008 року - доступ до мережі Інтернет. Починаючи з 2004 року за підтримки органів місцевої влади центральна міська бібліотека бере участь у різних конкурсних проектах з метою отримання гранту. У 2011 р. бібліотека увійшла до переможців 2-го раунду конкурсу «Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету». З жовтня 2011 р. в бібліотеці працює сучасний Інтернет-центр. Працівники бібліотеки ведуть активну соціокультурну діяльність, беруть участь в різноманітних конкурсах, акціях, організовують виїзні книжкові експозиції до всіх знаменних дат та загальноміських заходів.
30 травня 2013 р. під час пленарного засідання сесії міської ради прийнято рішення присвоїти ім'я почесного громадянина міста, автора слів гімну міста Юрія Івановича Ковальського центральній міській бібліотеці. З цієї нагоди в рамках Міжнародного свята літератури і мистецтв «Лесині джерела» відбулися урочистості.
З 1981 року по 2011 рік відділ обслуговування бібліотеки очолювали - Шапран Тетяна Сергіївна, Деркач Анелія Станіславівна, Тищик Антоніна Андріївна, Онищук Людмила Вікторівна, з 2013р. відділ очолює Мельник Тетяна Миколаївна.
Історія бібліотеки нерозривно пов’язана з долею тих, хто в ній працював. Це Антипчук І.В., Дерябіна І.Е., Чернецька І.М., Монджиєвська К.І., Колесник Т.І., Децик І., МалашенкоЛ.Д., Калитенко Л.А., Іванова Н.Ф., Забродська С.С., Гарбовська Л.В., Скопець Л.М. та ін.
З 2007 року ЦМБ щороку організовує та проводить заходи в рамках Міжнародного свята літератури і мистецтв «Лесині джерела». З 2012 року організатором та ведучою Всеукраїнського конкурсу професійних виконавців художнього слова ім. Лесі України є директор міської централізованою бібліотечної системи Онищук Людмила Вікторівна.
За 2011 рік переможцем у галузі культури визнано міську централізовану бібліотечну систему на чолі з директором Михацькою Валентиною Яківною. Фото колективу було винесено на міську дошку пошани у міському Парку культури і відпочинку.
З лютого 2013 року колектив центральної міської бібліотеки ім. Юрія Ковальського очолює директор Онищук Людмила Вікторівна. В цьому ж році у відкритому рейтингу популярності «Гордість міста» у сфері соціально-культурного розвитку кращою визнано центральну міську бібліотеку ім. Юрія Ковальського за активну діяльність з популяризації книги, читання, плідну та творчу роботу.
Бібліотека щорічно обслуговує понад 3 тис. користувачів, яким видається майже 64 тис. прим. док., відвідування складає 19 тис. Формування єдиного фонду ЦМБ на різних носіях інформації здійснюється з урахуванням економічного, культурного, соціального і духовного життя міста, сучасних запитів і потреб основних груп користувачів.
Універсальний книжковий фонд бібліотеки складає понад 52 тис. прим. док. Основна частина фонду перебуває у відкритому доступі, що дозволяє читачеві самостійно вибрати потрібну книгу. Для послуг користувачів широкий вибір періодичних видань. Бібліотека є важливим центром життя місцевої громади, активно популяризує діяльність органів місцевої влади та місцевого самоврядування, є учасницею Мережі пунктів доступу громадян до офіційної інформації.
Сьогодні центральна міська бібліотека ім. Юрія Ковальського це:
одна з найбільших книгозбірень міста;
інформаційно-просвітницький центр для громади міста;
загальнодоступний освітній центр;
центр спілкування та культурного дозвілля користувачів;
центр методичної та консультативної допомоги бібліотекам міста;
впровадження сучасних форм і методів бібліотечного обслуговування.
Структура бібліотеки
Адміністрація МЦБС:
Онищук Людмила Вікторівна , директор МЦБС, завідувач центральною міською бібліотекою;
Малошук Григорій Миколайович, заступник директора МЦБС по господарській роботі.
Організаційно – методичний та інформаційно-бібліографічний відділ:
Соломончук Валентина Володимирівна, провідний методист;
Швецова Ольга Святославівна, бібліограф 1-ї категорії;
Лавренюк Сергій Ігорович, інженер-програміст.
Відділ комплектування і обробки документів:
Туровська Галина Михайлівна, редактор 1-ї категорії;
Лук’янчук Наталія Іванівна, бібліотекар.
Адреса адміністрації МЦБС:
вул. Замкова, 3/6;
Відділ обслуговування:
абонемент;
читальна зала;
Інтернет-центр.
Вас обслуговують:
Мельник Тетяна Миколаївна, завідувач відділом обслуговування;
Кобрина Олена Анатоліївна, провідний бібліотекар;
Петровська Марія Аркадіївна, бібліотекар 1 категорії;
Адреса відділу обслуговування:
пл. Лесі Українки, 9
Чекаємо на вас:
з 9.00 до 18.00
Обідня перерва з 13.00 до 14.00
Вихідні дні: неділя, понеділок.
Останній день кожного місяця - санітарний.
У читальній залі користувачі можуть скористатися цінними книгами, словниками, енциклопедичними та довідковими виданнями, посібниками, періодичними виданнями – журналами та газетами. Для комфорту та зручності читачів створюються тематичні книжкові виставки, виставки нових надходжень, періодичних видань. У читальній залі розміщений фонд краєзнавчих видань. Для зручності користувачів є коворкінг-зона та безкоштовна wi-fi зона. Із абонементу книги можна брати додому. Для читачів тут великий вибір художньої літератури, книг для навчання та відпочинку. На абонементі організовуються тематичні виставки літератури, виставки нових надходжень, до знаменних і пам'ятних дат. При бібліотеці працює сімейний клуб «Світлиця» для організації змістовного дозвілля користувачів, засідання якого проходять щоквартально, теми і форми засідань визначають учасники. Клуб популяризує історію та літературу рідного краю, українські звичаї і традиції, здобутки і надбання майстрів народної творчості і прикладного мистецтва.
Послуги
видача документів у тимчасове користування;
допомога в підборі літератури;
тематичне інформування читачів шляхом усного оповіщення;
виконання бібліографічних запитів;
інформування про нові надходження літератури;
підготовка тематичних добірок літератури;
організація культурно-масових заходів, книжкових виставок і екскурсій бібліотекою;
продовження терміну користування книгами і періодичними виданнями;
користування комп'ютером;
Wi-Fi-доступ до мережі Інтернет та coworking-зона;
запис інформації на електронні носії.
Посилання
офіційний сайт бібліотеки
офіційний сайт Новоград-Волинської міської централізованої бібліотечної системи
Звягель
|
2753492
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%84%D0%BE%D1%80%20%D0%A4%D0%BE%D0%BA%D0%B0%20%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%B9
|
Никифор Фока Старший
|
Никифор Фока Старший (*Νικηφόρος Φωκᾶς, бл. 830 —895/896) — військовий діяч Візантійської імперії.
Життєпис
Походив з місцевої знаті. Народився у Каппадокії. Його батько звався Фокою Каппадокійцем, був турмархом, очолював фему Клімати. Задля просування кар'єрними щаблями замолоду перейшов до православ'я. Розпочав службу при імператорі Василі I. Незабаром став вояком імператорської гвардії манглабітів.
У 872 році призначається турмархом. У 873 році призначено стратигом феми Харсіан. Цього ж року брав участь у військовому походу проти арабів Самосати. До 878 року завдяки військовим здібностям стає протостратором. Також отримав від імператора власний палац біля церкви Св. Текли. Відповідав за оборону кордонів від нападу арабських військовиків.
У 885 році призначається моностратегом для війни проти арабів у Південній Італії. Йому надано війська фем Фракія, Македонія, Сефалленія. З успіхом діяв проти супротивника, зумівши захопити міста Тарент, Сан-Северін, Регій, Тавроміна, Тропай, Амантеа та відновив укріплення Барі, Отранто. Він також вжив заходів для зміцнення візантійських позицій шляхом заселення вірменами Апулії та Калабрії. Також заслужив підтримку місцевого населення, припинивши зловживання та навернення місцевого люду на рабів.
У 886 році зі сходження на трон імператора Льва VI Никифора Фоку було відкликано. У 887 році призначено доместиком схол Заходу. Згодом отримав почесне звання патрикія. У 894—895 роках воював проти Болгарії, змінивши його царя Симеона I, який вимушений був просити про перемир'я.
Більшість дослідників вважає, що Никифор Фока помер близько 896 року. Але є згадки, що внаслідок конфлікту з Львом Стіліаносом Фока втратив посаду й знову став стратегом феку Харсіан. За думкою низки послідників помер близько 900 року, проте це непевно.
Родина
Барда
Лев
Джерела
Cheynet, Jean-Claude (1986). «Les Phocas». In Dagron, Gilbert; Mihăescu, Haralambie. Le traité sur la guérilla (De velitatione) de l'empereur Nicéphore Phocas (963—969). Paris. pp. 289—315.
Kreutz, Barbara M. (1996). Before the Normans: Southern Italy in the Ninth and Tenth Centuries. Filadélfia: University of Pennsylvania Press. ISBN 0-8122-1587-7
Візантійські військовики
Фоки
|
95346
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/IC%202110
|
IC 2110
|
IC 2110 — галактика типу * (зірка) у сузір'ї Оріон.
Цей об'єкт міститься в оригінальній редакції індексного каталогу.
Посилання
IC 2110 в оригінальному новому загальному каталозі
IC 2110 в оригінальному новому загальному каталозі
http://www.seds.org/~spider/ngc/revngcic.cgi?IC+2110
IC 2110 в базі SIMBAD
IC 2110 в базі Vizier
IC 2110 в базі NASA Extragalactic Database
Бази даних про об'єкти NGC/IC
IC 2110
IC 2110
IC 2110
|
1283120
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1%83%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B2%D0%B8%D0%B4%20%D0%BD%D0%B0%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8E%20%D0%9D%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%94%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%83
|
Новопетровське укріплення та вид на станицю Ніколаєвську
|
Новопетровське укріплення та вид на станицю Ніколаєвську — малюнок олівцем на тонованому папері роботи Тараса Шевченка, виконаний в Нопопетровському укріпленні між 1851 і липнем 1857 року. Формат — 12,5 × 31,4.
В літературі зустрічається також під назвами: «Обший вид Александровского форта», «Новопетровський (Олександрівський) форт. Загальний вид».
Опис картини
На обривистій скелі — флагшток. Під горою зображено юрти й будинки, про які згадує Н. І. Ускова:
На третьому плані зображено два маяки та ряд будівель станиці Ніколаєвської.
На звороті справа напис чорнилом:
Місце зберігання
Спочатку Тарас Шевченко подарував цю картину разом з «Новопетровське укріплення. Батарея № 2» уряднику Уральського козачого війська Лук'яну Алексєєву.
Попередні місця збереження:
власність І. О. Нікольського,
власність Г. І. Алексєєвої,
Інститут Тараса Шевченка, Харків — Київ,
Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.
У 1911 р. картина експонувалася на шевченківській виставці в Москві (Каталог, № 2).
Примітки
Література
Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1964. — Т. 9: Живопис, графіка 1851—1857.
Малюнки Тараса Шевченка
|
384458
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D1%83%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Асука (значення)
|
Асука (значення)
Топоніми
Асука — село в Японії, у префектурі Нара.
Інше
Асука (культура) — термін, яким позначають японську культуру кінця 6 — 7 століття.
Асука (період) — період в історії Японії (538—710).
|
2977620
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0
|
Пащина
|
Пащина — село в Польщі, у гміні Дембиця Дембицького повіту Підкарпатського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Тарновського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
Села Дембицького повіту
|
264815
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%B0%D0%BD
|
Ханаан
|
Ханаан — західна частина Родючого півмісяця. Слово «Ханаан» (Кнаан) походить від семітського кореня, що означає «вигинатися униз». Це ім'я в давні біблійні часи мала країна на захід від річки Йордан. За біблійними даними, там був Авраам.
Загальне означення для Фінікії, Палестини, Сирії — останні три назви з'явилися значно пізніше.
Сучасні території Лівану, Ізраїлю (включно з Палестинською автономією), західної частини Йорданії, південно-західної частини Сирії.
Походження назви
Назвою Ханаан цієї області ми в основному завдячуємо Біблії, хоча в історичних джерелах Стародавнього Єгипту та інших сусідніх країн вона мала й інші назви (фараони Нового царства Єгипту називали цю територію Речену). В 1-й книзі Біблії розповідається, що син Хама Ханаан оселився в цьому краї і породив своїх нащадків.
Населення Ханаану
Населення Ханаану складали фінікійці, євусеї, амореї, хаматеяни, арвадеяни, гіргашеяни та інші племена, які, згідно з текстами Біблії, були нащадками Ханаана.
Історія
Ще в 4—3 тис. до н. е. у фінікійців виникли міста — держави Угарит, Бібл, Сидон. З 3-го тис. до н. е. відомі міста на території сучасних Ізраїлю та Палестини Хацор, Єрихон, Єрусалим, Гезер, Ай, Арад та інші. Як відомо з писемних джерел Стародавнього Єгипту, міста Ханаану вели жваву торгівлю з Єгиптом в 3—2 тис. до н. е. З території Ханаану вийшли гіксоси, котрі завоювали Єгипет і владарювали в ньому близько 1670—1580 рр. до н. е. Але вже сам Єгипет завоював Ханаан і панував у ньому бл. 1500—1200 рр. до н. е. У 14 ст. до н. е. євреї завоювали значну частину Ханаану, частково знищивши місцеве населення. Бл. 1200—1150 рр. до н. е. прилеглі до Середземного моря райони Ханаану зазнали нашестя народів моря. Ці народи, серед яких філістимляни, тйеккери, шердани поклали кінець владі Єгипту в Ханаані, та заснували власні держави.
Джерела
С. Москати. Древние семитские цивилизации. Москва. ЗАО Центрполиграф. 2012. — 255с. с.104—131.
Атлас біблійної історії. Київ. «Картографія». 2010. — 192с.
Біблія. Книга Буття.
Посилання
Примітки
Історія Близького Сходу
Біблійні місця
Біблійна археологія
|
1700891
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F
|
Дворянська вулиця
|
Дворянська вулиця, також Велика Дворянська вулиця, або Мала Дворянська вулиця — назва вулиць у деяких містах колишньої Російської імперії.
Нинішні назви
Дворянська вулиця — вулиця у місті Владимир.
Дворянська вулиця — вулиця у місті Одеса.
Колишні назви
Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Леніна у місті Владикавказ.
Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Праці у місті Іркутськ.
Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Казакова у місті Коломна.
Дворянська вулиця — колишня назва Радянської вулиці у місті Курган.
Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Льва Толстого у місті Курськ.
Дворянська вулиця — колишня назва частини вулиці Фрунзе у місті Курськ.
Дворянська вулиця — колишня назва Громадської вулиці у місті Моршанськ.
Дворянська вулиця — колишня назва Червоної вулиці у місті Пенза.
Дворянська вулиця — колишня назва Почтамтської вулиці у місті Санкт-Петербург.
Дворянська вулиця — колишня назва Мільйонної вулиці у місті Санкт-Петербург.
Дворянська вулиця — колишня назва Петровської вулиці у місті Таганрог.
Дворянська вулиця — колишня назва проспекту Жовтня у місті Ярославль.
Велика Дворянська вулиця — колишня назва частини Жовтневої вулиці у місті Вологда.
Велика Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Леніна у місті Орел.
Велика Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Куйбишева у місті Санкт-Петербург.
Велика Дворянська вулиця — колишня назва Почтамтської вулиці у місті Санкт-Петербург.
Мала Дворянська вулиця — колишня назва частини Жовтневої вулиці у місті Вологда.
Мала Дворянська вулиця — колишня назва Мічурінської вулиці у місті Санкт-Петербург.
Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Ярослава Мудрого у місті Лубни.
Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Пилипа Орлика у місті Полтава.
Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Успенської у місті Умань.
Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Пестеля у місті Херсон.
Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Ярослава Мудрого у місті Херсон.
Дворянська вулиця — колишня назва Володимирської вулиці у місті Хмельницький.
Велика Дворянська вулиця — колишня назва Соборної вулиці у місті Вінниця.
Схожі назви
Катериненська Дворянська вулиця — колишня назва вулиці Герцена у місті Вологда.
Див. також
Дворянський провулок
Дворянський проспект
|
1257928
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/GSC8198-821
|
GSC8198-821
|
GSC8198-821 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу Si, що має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 9,5.
Вона розташована на відстані близько 1885,3 світлових років від Сонця.
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір (10h-12h)
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Джерела
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу Si
Зорі
|
3490513
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%BE%20%D0%A5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Федарашко Христина Вікторівна
|
Федарашко Христина Вікторівна
Христина Вікторівна Федарашко (Пінськ) — білоруська борчиня вільного стилю, бронзова призерка чемпіонату Європи. Майстер спорту міжнародного класу з вільної боротьби.
Життєпис
Боротьбою почала займатися з 2009 року. У 2011 році стала бронзовою призеркою чемпіонату світу серед кадетів.
Виступає за борцівський клуб ШВСМ, Мінськ. Тренер — Олег Райхлін.
Спортивні результати на міжнародних змаганнях
Виступи на Чемпіонатах світу
Виступи на Чемпіонатах Європи
Виступи на Європейських іграх
Виступи на Кубках світу
Виступи на інших змаганнях
Виступи на змаганнях молодших вікових груп
Примітки
Джерела
Посилання
Уродженці Пінська
Білоруські борчині вільного стилю
Спортсмени Мінська
Майстри спорту Білорусі міжнародного класу
|
1131050
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/5456%20%D0%9C%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD
|
5456 Мерман
|
5456 Мерман (5456 Merman) — астероїд головного поясу, відкритий 25 квітня 1979 року.
Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,542.
Примітки
Див. також
Список астероїдів (5401-5500)
Посилання
Інформація про малі планети на сайті minorplanetcenter.net
Астрономічні об'єкти, відкриті 1979
Головний пояс астероїдів
|
5150308
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BC%20%D0%B2%20%D0%A3%D0%B7%D0%B1%D0%B5%D0%BA%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%96
|
Туризм в Узбекистані
|
Туризм в Узбекистані
Туристична діяльність в Узбекистані варіюється від активного відпочинку, наприклад скелелазіння, до вивчення його археологічної та релігійної історії. Статистичне Інтернет-опитування, проведене з 7 травня по 27 серпня 2008 року, показало, що більшість опитаних (39%) відвідують Узбекистан через інтерес до його архітектурних та історичних місць. Наступна за чисельністю група (24%) відвідала Узбекистан, щоб побачити його культуру, спосіб життя та звичаї.
Узбекистан розташований на Великому шовковому шляху, і багато сусідніх країн (включаючи Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і Туркменістан) рекламують свої країни на основі свого розташування. У 2004 році в Самарканді було відкрито офіс Всесвітньої туристичної організації «Шовковий шлях». Цей офіс координує зусилля міжнародних організацій і національних туристичних офісів країн, розташованих на Шовковому шляху. Узбекистан є членом The Region Initiative, яка є головною організацією для організацій, пов’язаних з туризмом, у Південній Азії, Центральній Азії, Кавказі та Східній Європі, а також з такими країнами як :Вірменія, Бангладеш, Грузією, Казахстаном, Киргизстаном, Індією, Пакистаном, Непалом, Таджикистан, росія, Шрі-Ланка, Туреччина та Україна.
У 2019 році Узбекистан відвідали 6,75 млн туристів. Загалом галузь заробила 1,68 мільярда доларів. Пандемія COVID-19 суттєво вплинула на індустрію туризму, оскільки кількість туристів і дохід значно впали. Щоосені туріндустрія Узбекистану проводить Міжнародний туристичний ярмарок.
Доступність країни
Більшість подорожей передбачає в’їзд і виїзд з Узбекистану через Ташкент, столицю Узбекистану. Місто обслуговує міжнародний аеропорт, внутрішній аеропорт, два вокзали та численні автостанції. Ташкент обслуговують Uzbekistan Airways, Korean Air, airBaltic, Asiana Airlines, Turkish Airlines, Transaero, Aeroflot, Czech airlines, Iran air, air Astana, S7 airlines. Ще сім аеропортів мають міжнародний статус, ці аеропорти: Самарканд, Бухара, Ургенч, Наманган, Аеропорт Андіжан, Фергана та Нукус. Крім місцевих рейсів і деяких регулярних міжнародних рейсів, майже виключно в Росію разом із випадковими туристичними чартерами в Самарканд, Бухару, Нукус і Ургенч. Квитки на внутрішні рейси можна забронювати або придбати за межами країни в офісах або агентствах Uzbekistan Airways або на ряді онлайн-сайтів. У 2005 році Uzbekistan Airways перевезла понад 1,7 мільйона пасажирів.
Наприкінці 2005 року в аеропорту Ташкента був введений в експлуатацію новий зал прильоту місцевих авіаліній, прибудова якого відповідає сучасним вимогам. Його технічне оснащення дозволяє обслуговувати до 600 пасажирів на добу.
Релігійний туризм в Узбекистані
Узбекистан – країна з переважно ісламським корінням. У країні знаходиться понад 160 мусульманських святинь.
В Узбекистані є численні пам'ятки, які мають важливе значення для ісламу, включаючи мавзолей шейха Зайнудіна Бобо, Шейхантавр, мавзолей Зангіати в Ташкенті, комплекс Бахауддіна в Бухарі, мавзолей Баян-Кулі Хана, мавзолей Саїф ед-Діна Бохарзі та багато інших. Пам'ятки суфізму.
Архітектурні та історичні пам'ятки
Найвідомішими архітектурними пам'ятками в Узбекистані є:Самарканд з його Регістаном, мечеттю Бібі-Ханим, Гур-Емір і Шах-і-Зінда, Бухара з комплексом По-і-Калян, цитаделлю Арк, Мавзолеєм Саманідів і ансамблем Лябі-Хауз, і Хіва з її незайманим внутрішнім містом Ічан-Кала, мечетями, медресе, мінаретами, стінами та воротьми.
Історичний центр Самарканда входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У Самарканді знаходяться культурні та архітектурні пам’ятки, які збереглися як твори ісламського мистецтва та архітектури. Некрополь Шах-і-Зінда є популярним туристичним об'єктом. Генеральна конференція ЮНЕСКО ухвалила рішення про включення до списку пам'ятних дат святкування 2750-річчя Самарканда.
У Ташкенті є такі пам'ятки, як Мавзолей Шейха Зайнудіна, Бобо, Шейхантавр і Мавзолей Зангіати.
Природні туристичні об'єкти
У заплаві (тугаї), осушеної Амудар'єю, є природний заповідник Кизилкум, у якому зустрічається багато видів рідкісних тварин. Крім того, існує багато видів водоплавних птахів, які мігрують Аральським морем і влаштовують свої домівки навколо озера. Район озера Айдар дозволяє туристам порибалити, покататися на юртах і верблюдах.
Ще один заповідник Джейран розташований в 40 км на південь від Бухари.
Інша визначна пам'ятка - Сармишсай, ущелина, розташована на південних схилах хребта Каратау, в 30-40 км на північний схід від міста Навої (Керміне) в Узбекистані. Місцевість відома різноманітними стародавніми пам'ятками антропогенної діяльності, зосередженими на площі близько 20 км2. Сюди входять каменоломні, копальні, старовинні поселення, кургани, склепи та петрогліфи, в тому числі пам’ятки середньовіччя, раннього залізного віку, бронзового та кам’яного віку. У Сармішсаї все ще зберігається понад 4000 петрогліфів. З давніх часів ця територія була священною зоною, де місцеві жителі проводили свої священні церемонії у святі дні.
Джерела
Туризм в Узбекистані
Економіка Узбекистану
|
4610476
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/56-%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B0%20%D0%B3%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B4%D0%B5%D1%81%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%BD%D0%BE-%D1%88%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0%29
|
56-та окрема гвардійська десантно-штурмова бригада (СРСР)
|
56-та окрема гвардійська десантно-штурмова бригада (СРСР)
56-та окрема гвардійська десантно-штурмова бригада — з'єднання повітрянодесантних військ СРСР, що існувало у 1979—1992 роках.
Бригада пройшла «гарячі точки»: Афганістан (12.1979-07.1988), Баку (12-19.01.1990 — 02.1990), Сумгаїт, Нахічевань, Мегрі, Джульфа, Ош, Фергана, Узген (06.06.1990).
Після розпаду СРСР у 1992 році бригада перейшла увійшла до складу Збройних сил Росії.
Історія
У 1979 році на базі 351-го гвардійського парашутно-десантного полку щойно розформованої 105-ї гвардійської повітрянодесантної Віденської Червонопрапорної дивізії в Азадбаш (район м. Чирчик) Ташкентської області Узбецької РСР була сформована 56-та окрема гвардійська десантно-штурмова бригада.
Для формування бригади були в терміновому порядку відмобілізувати військовозобов'язані запасу — так звані «партизани» — з числа жителів середньоазіатських республік і півдня Казахської РСР. Вони згодом і склали 80 % особового складу бригади при введенні військ в ДРА.
Формування підрозділів бригади одночасно було проведено в 4-х мобілізаційних пунктах і завершено в м. Термез. 13 грудня 1979 р. підрозділи бригади завантажені в ешелони і були передислоковані в місто Термез Узбецької РСР.
У грудні 1979 р. бригада була введена в Демократичну Республіку Афганістан (ДРА) і увійшла до складу 40-ї загальновійськової армії.
Вранці 25 грудня 1979 р. відразу на територію ДРА був переправлений 781-й окремий розвідувальний батальйон 108-ї мотострілецької дивізії. Слідом за ним переправився 4-ї десантно-штурмовий батальйон (4 ДШБ) 56 ОДШБр, якому було поставлено завдання з охорони перевалу Саланг.
З Термеза 1 ПДБ і 2 ДШБ на вертольотах, а решта в колоні — були передислоковані місто Кундуз. 4 ДШБ залишився на перевалі Саланг. Потім з Кундуза 2 ДШБ був переведений в місто Кандагар, де увійшов до складу новосформованої 70-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади.
У січні 1980 року була введена весь склад 56 гв. ОДШБр. Вона була розміщена в місті Кундуз.
З моменту передачі 2 ДШБ до складу 70 гв. ОМСБр, бригада фактично була полком у складі трьох батальйонів.
Первинним завданням підрозділів бригади була охорона і оборона найбільшої автомагістралі в районі перевалу Саланг, забезпечення просування радянських військ в центральні та південні райони Афганістану.
З 1982 р. до червня 1988 р. 56-а огдшбр дислокувалася в районі м. Гардез, ведучи бойові дії на всій території Афганістану: Баграм, Мазарі-Шариф, Ханабад, Панджшер, Логар, Аліхейль (Пактія). У 1984 р. бригада за успішне виконання бойових завдань була нагороджена перехідним Червоним Прапором ТуркВО.
Наказом від 1985 р., в середині 1986 р. вся штатна авіадесантована бронетехніка бригади (БМД-1 і БТР-Д) була замінена на більш захищену бронетехніку з великим моторесурсом:
БМП-2Д — для розвідувальної роти, 2-го, 3-го і 4-го батальйонів
БТР-70 — для 2-ї і 3-ї парашутно-десантних рот 1-го батальйону (у 1-й ПДР залишилися БРДМ-2).
Також особливістю бригади був збільшений штат артилерійського дивізіону, що складався не з 3-х вогневих батарей, як це було прийнято для частин дислокованих на території СРСР, а з 5-ти.
4 травня 1985 р. указом Президії Верховної Ради СРСР бригада нагороджена орденом Вітчизняної війни I ступеня № 56324698.
З 16 грудня 1987 р. до кінця січня 1988 р. бригада брала участь в операції «Магістраль». У квітні 1988 р. бригада брала участь в операції «Бар'єр». Десантники перекрили караванні шляхи з Пакистану з метою забезпечення виведення військ з міста Газні.
Штатна чисельність особового складу 56-ї гвардійської ОДШБр на 1 грудня 1986 становила 2452 людини (261 офіцер, 109 прапорщиків, 416 сержантів, 1666 солдатів).
Після участі у війні в Афганістані, 12-14 червня 1988 року бригада була виведена в м. Йолетен Туркменської РСР.
БРДМ-2 в бригаді було всього 3 одиниці в складі розвідроти. Однак, ще один БРДМ-2 був у хімвзводі та ще 2 штуки в загоні пропаганди і агітації.
У 1990 році бригада була переформована на 56-ту окрему повітрянодесантну бригаду. Бригада пройшла «гарячі точки»: Афганістан (12.1979-07.1988), Баку (12-19.01.1990 — 02.1990), Сумгаїт, Нахічевань, Мегрі, Джульфа, Ош, Фергана, Узген (06.06.1990).
15 січня 1990 р. Президія Верховної Ради СРСР після детального вивчення обстановки ухвалила рішення «Про оголошення надзвичайного стану в Нагірно-Карабахській автономній області та деяких інших районах». Відповідно до цього ПДВ почали операцію, що проводилася в два етапи. На першому етапі в період з 12 до 19 січня на аеродроми коло м. Баку висадилися частини 106-ї і 76-ї повітрянодесантних дивізій, 56-й і 38-й повітрянодесантних бригад і 217-го парашутно-десантного полку (див. «Чорний січень»), а в м. Єревані — 98-ма гвардійська повітрянодесантна дивізія. 39-я окрема десантно-штурмова бригада увійшла в Нагірний Карабах.
З 23 січня підрозділи ПДВ почали операції з відновлення порядку в інших частинах Азербайджану. В районі Ленкорані, Прішіпа і Джалілабад вони проводилися спільно з прикордонними військами, що відновили державний кордон.
У лютому 1990 р. бригада повернулася до місця постійної дислокації.
З березня до серпня 1990 р. підрозділи бригади підтримували порядок в містах Узбекистану і Киргизстану.
6 червня 1990 р. почалася висадка на аеродромах в містах Фергані й Оші 104-го парашутно-десантного полку 76-ї повітрянодесантної дивізії, 56-ї повітряно-десантної бригади, а 8 червня — 137-го парашутно-десантного полку 106-ї повітрянодесантної дивізії в м. Фрунзе. Зробивши у цей же день марш через гірські перевали кордону двох республік, десантники зайняли Ош і Узген. На наступний день 387-й окремий парашутно-десантний полк і підрозділи 56-ї повітрянодесантної бригади взяли під контроль обстановку в районі міст Андіжан, Джалал-Абад, зайняли Кара-Суу, гірські дороги і перевали на всій території конфлікту.
Після розпаду СРСР у 1992 році бригада перейшла увійшла до складу Збройних сил Росії.
Командири
Плохіх Олександр Петрович — 1980—1981
Карпушкін Михайло Олександрович — 1981—1982
Сухін Віктор Арсентійович — 1982—1983
Чижиков Віктор Матвійович — 1983—1985
Раєвський Віталій Анатолійович — 1985—1987
Євневич Валерій Геннадійович — 1987—1990
Особи
Хабаров Леонід Васильович — командир 4-го десантно-штурмового батальйону з моменту формування бригади до квітня 1980 р.. Начальник штабу бригади з жовтня 1984 р. до вересня 1985 р..
Примітки
Джерела
Посилання
Десантно-штурмовые войска СССР
Повітрянодесантні бригади СРСР
|
2242608
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BD%D1%96%D1%82%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%B3%D0%B0%D0%B9%D0%BC
|
Кніттельсгайм
|
Кніттельсгайм — громада в Німеччині, розташована в землі Рейнланд-Пфальц. Входить до складу району Гермерсгайм. Складова частина об'єднання громад Бельгайм.
Площа — 6,37 км2. Населення становить ос. (станом на ).
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт
Громади Рейнланд-Пфальцу
|
20297
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%8E%D0%B7%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D1%97%D0%BB%D0%B0%20%D0%90%D1%80%D1%85%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D0%B0
|
Союз Михаїла Архангела
|
Союз Михаїла Архангела — російська чорносотенна організація, яка відокремилася 1908 від Союзу російського народу й під керівництвом В. Пуришкевича вела шовіністичну русифікаторську діяльність у Російській імперії, користаючися підтримкою уряду і російської реакції.
В Україні Союз Михаїла Архангела мав сильні відділи в Одесі й Києві. Програма Союзу Михаїла Архангела була подібна до програми Союзу Руського Народу: збереження централізованої Російської імперії з нещадним поборюванням нац. меншостей (євреїв, українців, поляків, народів Кавказу), але допускала Держ. Думу й підтримувала аграрну реформу П. Столипіна. Ліквідований на початку революції 1917.
Література
Великодержавний шовінізм
Чорносотенці
Історія Російської імперії
Зникли 1917
|
3407159
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB%20%28%D0%9C%D0%B5%D0%BD%29
|
Самервілл (Мен)
|
Самервілл (Мен)
Самервілл — місто в США, в окрузі Лінкольн штату Мен. Населення — 600 осіб (2020).
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 548 осіб у 225 домогосподарствах у складі 153 родин. Було 309 помешкань
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 2,6 %. Частка іспаномовних становила 2,7 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 23,5 % — особи молодші 18 років, 62,6 % — особи у віці 18—64 років, 13,9 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 44,0 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 108,4 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 105,4 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долар США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 23,2 % осіб, у тому числі 18,3 % дітей у віці до 18 років та 10,0 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 189 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 22,8 %, виробництво — 14,3 %, роздрібна торгівля — 12,7 %.
Примітки
Джерела
Містечка Мену
Населені пункти округу Лінкольн (Мен)
Населені пункти США, засновані 1858
|
65486251
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ilma%20Rakusa
|
Ilma Rakusa
|
Ilma Rakusa (born 2 January 1946) is a Swiss writer and translator. She translates French, Russian, Serbo-Croatian and Hungarian into German.
Biography
Ilma Rakusa was born in 1946 in Rimavská Sobota, Slovakia to a Slovenian father and a Hungarian mother. She spent her early childhood in Budapest, Ljubljana and Trieste. In 1951, her family moved to Zürich, Switzerland. Ilma Rakusa attended the Volksschule and the Gymnasium in Zürich. After the Matura, she studied Slavic and Romance Languages and Literature in Zürich, Paris and Leningrad between 1965 and 1971.
In 1971, she was awarded a doctorate for her thesis titled Studien zum Motiv der Einsamkeit in der russischen Literatur, about themes of loneliness in Russian literature. From 1971 to 1977, she was a Wissenschaftlicher Assistent at the Slavic Seminar at the University of Zurich (UZH). From 1977 to 2006, she worked at UZH as a .
In 1977, Rakusa authored her first book, a collection of poems titled Wie Winter. She has since published numerous collections of poems, collected short stories and essays. Rakusa works as a translator from French, Russian, Serbo-Croatian and Hungarian into German. She has translated works by authors including the French novelist Marguerite Duras, the Russian writer Aleksey Remizov, the Hungarian author Imre Kertész, the Russian poet Marina Tsvetaeva and the Serbo-Croatian Danilo Kiš. Rakusa also works as a journalist (Neue Zürcher Zeitung and Die Zeit). Rakusa's novel Mehr Meer (2009) has been translated into many languages and received the Swiss Book Prize in 2009.
Rakusa has been a member of the Deutsche Akademie für Sprache und Dichtung since 1996 and the jury of the . In 2010/2011, she was a fellow at the Berlin Institute for Advanced Study.
Today, Ilma Rakusa lives as a freelance writer in Zürich.
Awards and honors
1987: of the
1991: Petrarca translation award
1995: Swiss Writer-in-residence Max Kade Institute at the University of Southern California
1998: Leipzig Book Award for European Understanding (Commendation Award)
1998:
2003:
2003: Adelbert von Chamisso Prize
2004: Johann-Jakob-Bodmer-Medaille der Stadt Zürich
2005: Vilenica International Literary Prize
2005 by the Mitteleuropazentrum of the Technical University of Dresden and the Sächsische Akademie der Künste
2009: Swiss Book Prize for Mehr Meer. Erinnerungspassagen.
2010/2011: Fellow at the Berlin Institute for Advanced Study
2015:
2017:
2019: Kleist Prize
Bibliography
(Afterword by Kathrin Röggla)
As editor
Translations into German
References
1946 births
Living people
20th-century Swiss journalists
21st-century Swiss journalists
20th-century Swiss non-fiction writers
21st-century Swiss non-fiction writers
20th-century Swiss novelists
21st-century Swiss novelists
20th-century Swiss poets
21st-century Swiss poets
20th-century translators
21st-century translators
Kleist Prize winners
People from Rimavská Sobota
Swiss Book Prize winners
Swiss essayists
Swiss people of Hungarian descent
Swiss people of Slovenian descent
Swiss translators
Swiss women non-fiction writers
Swiss women novelists
Swiss women poets
Swiss women short story writers
Translators to German
Translators from French
Translators from Hungarian
Translators from Russian
Translators from Serbian
Academic staff of the University of Zurich
Swiss women essayists
Writers from Zürich
Literary translators
21st-century Swiss women journalists
20th-century Swiss women journalists
|
2854185
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1%20%D0%90%D0%BB%D0%BC%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B0
|
Герб Алмодовара
|
Герб Алмодовара — офіційний символ містечка Алмодовар, Португалія. Використовується як територіальний герб. У срібному щиті малий чорний щит, на якому зображено золотий замок із трьома баштами, червоними вікнами і брамою. У срібній облямівці навхрест чотири чорні бджоли із золотим контуром. Між бджолами розташовані чотири зелені жолуді з листям і черешками. Щит увінчує срібна мурована містечкова корона з чотирма вежами. Під щитом біла стрічка, на якій великими літерами напис португальською: «vila de Almodôvar» (містечко Алмодовар). Офіційно затверджений 5 квітня 1938 року.
Галерея
Джерела
Almodovar
Посилання
Португальські герби
Герб Алмодовара
Алмодовар
Герби містечок Португалії
Португальська геральдика
|
64753
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%202543
|
NGC 2543
|
NGC 2543
Об'єкти NGC
Рись (сузір'я)
Галактики
Астрономічні об'єкти, відкриті 1788
|
4764462
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D0%BB%D0%B5%3A%20%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B8
|
Пеле: Народження легенди
|
Пеле: Народження легенди
«Пеле: Народження легенди» — американський біографічний фільм 2016 року, оснований на житті та кар'єрі легендарного бразильського футболіста Пеле.
Сюжет
Сюжетна лінія фільму охоплює дитинство майбутньої легенди футболу, до перемоги на Чемпіонаті світу у Швеції, коли Пеле було сімнадцять років. Доля Едсона Арантіса ду Насіменту не завжди була прихильна до нього. Його батько був гравцем, який подавав надії, але рано отримав травму і не зміг досягти значних досягнень. Сім'я жила небагато. Попри це, батьки дуже любили своїх дітей та намагалися зробити все, щоб допомогти їм вибитися у люди.
В ролях
Кевін де Паула — Пеле з 13 до 17 років
Леонардо Ліма Карвальо — Пеле в 10 років
Сеу Жоржі — Дондіньо
Маріана Нуньєс — Селесте, мати Пеле
Вінсент Д'Онофріо — Вісенте Феола
Мілтон Гонсалвес — Валдемар де Бріто
Дієго Бонета — Жозе Альтафіні.
Колм Міні — Джордж Рейнор
Феліпе Сімас — Гаррінча
Фернандо Карузо — Зіто.
Родріго Санторо — бразильський диктор
Пеле — чорношкірий джентльмен у лобі стокгольмського готелю.
Знімання
Основна робота над фільмом розпочалася в Ріо-де-Жанейро 30 вересня 2013. Спочатку планувалося приурочити прем'єру картини до старту XX чемпіонату світу з футболу, але 9 лютого 2014 року було оголошено, що фільм вийде під час чемпіонату світу з футболу 2014 року, тому що він перебуває в стані постпродакшну і ведуть деяке повторне знімання.
Примітки
Посилання
Pelé: Birth of a Legend — Official website Архивная копия
Фільми, засновані на реальних подіях
Фільми Imagine Entertainment
Фільми португальською мовою
Фільми англійською мовою
Фільми США 2016
Біографічні фільми США
Фільми-драми США
Фільми про футбол
|
4432526
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA%20%D0%BA%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%20543%20%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83
|
Список керівників держав 543 року
|
Список керівників держав 543 року — це перелік правителів країн світу 543 року.
Список керівників держав 542 року — 543 рік — Список керівників держав 544 року — Список керівників держав за роками
Європа
Айлех — Форггус мак Муйредах (534/536-566)
Айргіалла — Деймін Дейм Аргат (? 514—565)
Арморика — Будік II (? — 544)
Брихейніог — Лліварх ап Рігенеу (540—580)
Брінейх — Кінгар (510-540-ві)
король вестготів — Теудіс (531—548)
Вессекс — Кінрік (534—560)
Візантійська імперія — Юстиніан I (527—565)
Королівство Гвент — Мейріг ап Теудріг (540—590)
Королівство Гвінед — Майлгун ап Кадваллон (534—547)
Гепіди — Елемунд (505? — 548)
Дал Ріада — Габран мак Домангарт (538—558)
Дівед — Кінгар (540—570)
Думнонія — Костянтин ап Кадор (530—560)
Ебраук — Еліффер Творець Великого війська (500—560)
Елмет — Артуіс ап Масгвід (540—570)
Ірландія — верховний король Діармайт мак Кербайлл (538/559-558)
Король Італії — Тотіла (541—552)
Кайр-Гвендолеу — Кейдіо ап Ейніон (505—550)
Лазика — співцарі Губаз II і Опсіт (540—555)
Король лангобардів Валтарій (539/540-546)
Морганнуг — Кадок Мудрий (523—580)
Мунстер — Кайрпре Кромм (542-579)
Пік — Сауїл Зарозумілий (525—590), Дунотінґ (або Дунаут) — Дінод Міцний (525—595)
Король піктів — Кейлтрам I (537—538/543); Талорк II (538/543—549/555)
Королівство Повіс — Брохвайл Слизький (540-550)
Регед Північний — Кінварх ап Мейрхіон (535-570); Південний — Елідір Лідануїн (535-560)
Королівство Сассекс — Рівар (541—544)
Королівство свевів до 550 захоплено вестготами
Стратклайд — Тітагіал ап Клінох (540-580)
Улад — Еохайд мак Кондлай мак Каолбад (532—553)
Уснех — Діармайт мак Кербайлл (538—551/554)
Франкське королівство:
Австразія — Теодеберт I (533—548)
Суассонське королівство — Хлотар I (511—561)
Паризьке королівство — Хільдеберт I (511—558)
Швеція — Адільс (520—550)
Святий Престол — папа римський — Вігілій (537-555)
Константинопольський патріарх — Мина (536-552)
Азія
Близький Схід:
Гассаніди — Аль-Харіс ібн Джабала (529—569)
Кінда до 547 — невідомо
Лахміди — Аль-Мундір III ібн аль-Нуман (505/506 — 554)
Кавказька Албанія — марзпанство Персії (до 636)
Індія:
Династія Вішнукундіна — Індрабхаттарака Варма (527—555)
Західні Ганги — Дурвініта (495—535 або 579)
Імперія Гуптів — Кумарагупта III (530—550)
правитель ефталітів Торамана II (530/542—570)
володар держави ефталітів і алхон-гунів в Ганджхарі, Кашмірі і Пенджабі Праварасена (530—590)
Династія Майтрака — Друвасена I (520—550)
Раджарата — раджа Моггаллана II (540—560)
Чалук'я — Пулакешин I (543-566)
Індонезія:
Тарума — Сур'яварман (535—561)
Китай:
Туюхун (Тогон) — Муюн Куалюй (540—591)
Жужанський каганат — Юйцзюлюй Анагуй (520—552 — з перервою)
Династія Західна Вей — Юань Баоцзюй (535—551)
Корея:
Когурьо — тхеван (король) Анвон (531-545)
Пекче — король Сон (523—554)
Сілла — ісагим (король) Чинхин Великий (540—576)
Паган — король Тінлі Пайк (532—547)
Персія:
Держава Сасанідів — шахіншах Хосров I Ануширван (531—579)
Середня Азія:
Гаоцзюй — Цюйбінь (540-546)
Фунанське королівство — Рудраварман I (514—550)
Хим'яр — Абраха аль-Ашрам (536—570)
Японія — Імператор Кіммей (539—551)
Африка
Преторіанська префектура Африки Візантійської імперії —Соломон (539-544)
Мавро-римське царство — Стотза (541—545)
Північна Америка
Мутульське царство — Вак-Чан-К'авііль (537-562)
Баакульське царство — К'ан-Хой-Читам I (524/529-565)
Шукуупське царство — Ві'-Йоль-К'ініч (532—551)
Керівники держав за роками
|
2967447
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Roche%20moutonn%C3%A9e
|
Roche moutonnée
|
Roche moutonnée
In glaciology, a roche moutonnée (or sheepback) is a rock formation created by the passing of a glacier. The passage of glacial ice over underlying bedrock often results in asymmetric erosional forms as a result of abrasion on the "stoss" (upstream) side of the rock and plucking on the "lee" (downstream) side. Some geologists limit the term to features on scales of a metre to several hundred metres and refer to larger features as crag and tail.
Etymology
The 18th-century Alpine explorer Horace-Bénédict de Saussure coined the term Roches moutonnées in 1786. He saw in these rocks a resemblance to the wigs that were fashionable amongst French gentry in his era and which were smoothed over with mutton fat (hence moutonnée) so as to keep the hair in place. The French term is often incorrectly interpreted as meaning "sheep rock".
Description
The contrasting appearance of the erosional stoss and lee aspects is very defined on roches moutonnées; all the sides and edges have been smoothed and eroded in the direction travelled by the glacier that once passed over it. It is often marked with glacial striations.
The rough and craggy down-ice (leeward) side is formed by plucking or quarrying, an erosional process initiated when ice melts slightly by pressure and seeps into cracks in the rock. When the water refreezes, the rock becomes attached to the glacier. But as the glacier continues its forward progress it subjects the stone to frost shattering, ripping chunks away from the rock formation. Studies show that the plucking of the lee side is a much more significant erosional process than the abrasion of the stoss side.
The side profile of a stoss and lee glaciated, bedrock knob (an erosional feature) is opposite to that of a drumlin (a depositional feature). In a drumlin, the steep side is facing the approaching glacier, rather than trailing it.
Even larger examples are known from Sweden where they are referred to as flyggbergs. The Swedish flyggbergs have been interpreted by Sten Rudberg and others as reshaped inselbergs. Ice-smoothed bedrock bumps which lack the steep, plucked lee side faces are referred to as whalebacks or rock drumlins.
Prest (1983) specifies a distinction between a glaciated "roches moutonnées surface" and a simple "stoss and lee" glacial feature. He says that the term "roches moutonnées surface" has been abused in the literature in which the term became interchangeable with the term "stoss and lee". He points out that a "roches moutonnées surface" is a continuous bedrock surface having a resemblance to the continuous, wavy or undulating rows of curls seen in French wigs at the time of Horace de Saussure while a simple stoss and lee feature refers only to a bedrock knob having a smooth stoss side and a plucked lee side appearance.
Roches moutonnées may not be entirely glacial landforms, taking most of their shape before glaciation. Jointing that contribute to the shape typically predate glaciation and roches moutonnee-like forms can be found in tropical areas such as East Africa and Australia. Further, at Ivö Klack in Sweden, weathered rock surfaces exposed by kaolin mining resemble roches moutonnées.
See also
References
External links
A roche moutonnée and perched boulders, northeastern Manitoba, image from Geological Survey of Canada Canadian Landscapes Photo Collection
A roche moutonnée, northern Abitibi, Québec, image from Geological Survey of Canada Canadian Landscapes Photo Collection
A roche moutonnée, Melville Peninsula, Nunavut, image from Geological Survey of Canada Canadian Landscapes Photo Collection
Glacial erosion landforms
|
5181718
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D1%86%D0%B8%D0%BB%D1%96%D1%8F%20%D0%9F%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
|
Цецилія Пруська
|
Цецилія Пруська
Цецилія Вікторія Анастасія Цита Тира Аделаїда Прусська (5 вересня 1917, Потсдам, Королівство Пруссія -21 квітня 1975, Кенігштайн-ім-Таунус) — молодша дитина в сім'ї кронпринца Вільгельма, член дому Гогенцоллернов.
Життєпис
Після Листопадової революції в Німеччині, яка скинула монархію, Цецилія покинула Потсдам з матір'ю Цецилією і провела перші кілька років у Олесницькому замку у Силезії.
У 1932-1934 вступила до жіночого монастиря в Хайлігенграбі, а до цього працювала в берлінському архіві Гогенцоллернів.
Під час Другої світової війни працювала в аптеці потсдамського резервного лазарету, а потім склала іспит на медсестру у Німецькому Червоному Хресті.
З наближенням радянських військ до Берліна Цецилія перебралася до рідні до замку Вольфсгартен.
У 1949 вийшла заміж за техаського дизайнера інтер'єрів Клайда Кеннета Харріса і поїхала до нього в США.
У 1954 в Амарілло народилася їхня єдина дочка Кіра. Чоловік Цецилії помер за чотири роки. Сама Цецилія померла раптово в 1975 під час перебування на курорті Кенігштайн-ім-Таунус. Похована на невеликому сімейному цвинтарі в Офіцерському садку фортеці св. Михайла у замку Гогенцоллерн поруч із батьками.
Пращури
Примітки
Посилання
Біографія на preussen.de
Поховані в Баден-Вюртемберзі
Німецькі емігранти до США
Гогенцоллерни
Статті з джерелами з Вікіданих
Померли 1975
Померли 21 квітня
Уродженці Потсдама
Народились 1917
Народились 5 вересня
Вікіпедія:Статті з посиланнями на елементи Вікіданих без українського підпису
|
2750595
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%83%D0%B4
|
Північний апеляційний господарський суд
|
Північний апеляційний господарський суд — апеляційний спеціалізований господарський суд, розміщений у місті Києві. Юрисдикція суду поширюється на Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.
Суд утворений 25 червня 2018 року на виконання Указу Президента «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» від 29 грудня 2017 року, згідно з яким мають бути ліквідовані апеляційні господарські суди та утворені нові суди в апеляційних округах.
Київський апеляційний господарський суд здійснював правосуддя до початку роботи нового суду, що відбулося 3 жовтня 2018 року.
Указ Президента про переведення суддів до нового суду прийнятий 28 вересня 2018 року.
Структура
Структура суду передбачає посади голови суду, його заступника, суддів, керівника апарату, його заступника, помічників суддів, секретарів судових засідань, інші структурні підрозділи.
Суддівський корпус формує три судових палати з визначеною спеціалізацією. З числа суддів, що входять до палати, обирається її секретар.
Керівництво
Голова суду — Хрипун Олег Олексійович
Заступник голови суду — Андрієнко Володимир Васильович
Заступник голови суду — Верховець Анатолій Анатолійович
Керівник апарату суду — Пасічник Ольга Юріївна.
Примітки
Посилання
Порошенко замінив чотири апеляційних господарських суди одним / Українські Новини, 29 грудня 2017
Суди апеляційної інстанції
Господарські суди
Суди міста Києва
Вулиця Шолуденка (Київ)
Засновані в Україні 2018
|
4764489
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%BD
|
Галоціанін
|
Галоціанін (7-(диметиламіно)-4-гідрокси-3-оксофеноксазин-1-карбонова кислота) — чорна тверда органічна сполука, основний оксазиновий барвник із хімічною формулою C15H12N2O5. Застосовується в мікроскопії та аналітичній хімії.
Синоніми: alizarine navy blue AT, Z2R, ZWS, brilliant chrome blue P, chrome blue GCB, fast violet, gallocyanine BS, DH, CI 51030.
Властивості
Зелені кристали. Молярна маса 300,27 г/моль, легко розчиняється у водних розчинах їдких лугів і карбонатів із утворенням розчинів синьо-фіолетового кольору, також добре розчинний у концентрованій хлоридній кислоті, утворюючи розчин червоного кольору, погано розчинний у гарячій воді, утворюючи розчин фіолетового кольору, нерозчинний у холодній.
Утворює бісульфітну похідну, розчинну у воді.
Отримання
Синтезують шляхом конденсації N, N-диметил-4-нітрозоаніліну та галової кислоти в метанолі.
Застосування
Застосовується в мікроскопії для завдань бактеріології та гістології.
У гістохімії галоціанін використовують спільно з хромовими галунами для виявлення нуклеїнових кислот з утворенням забарвлення темно-синього кольору.
В аналітичній хімії застосовується для визначення стибію, свинцю, цирконію. Придатний в якості комплексометричного індикатора для визначення сполук галію.
Примітки
Література
Карбонові кислоти
|
20214321
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bombus%20sylvestris
|
Bombus sylvestris
|
Bombus sylvestris, known as the forest cuckoo bumblebee or four-coloured cuckoo bee, is a species of cuckoo bumblebee, found in most of Europe and Russia. Its main hosts are Bombus pratorum, Bombus jonellus, and Bombus monticola. As a cuckoo bumblebee, Bombus sylvestris lays its eggs in another bumblebee's nest. This type of bee leaves their young to the workers of another nest for rearing, allowing cuckoo bumblebees to invest minimal energy and resources in their young while still keeping the survival of their young intact.
Taxonomy and phylogeny
Bombus sylvestris belongs to the order Hymenoptera. Specifically, the species falls under the family Apidae, which further subdivides into the subfamily Apinae, and then the tribe Bombini.
Description and identification
This is a small bumblebee; the queen has a body length of and the male one of . The head is round, and the proboscis is short. Its fur is black with a yellow collar and a white tail. Sometimes the bumblebee can have a few pale hairs on top of its head, its scutellum, and/or on its tergite (abdominal segment). The male is variably melanistic. Those rarely found in northern Scotland have an abdomen that is yellow instead of white.
Cuckoo bee vs. queen/worker bumblebees
The cuckoo bee has many physical differences from ordinary bumblebees. Cuckoo female bees do not have pollen baskets on their rear legs. Most cuckoo bumblebees also do not produce wax from between their abdominal segments, although there is evidence that the Bombus sylvestris bumblebee secretes wax.
Since B. sylvestris lacks the ability to excrete wax, it is neither capable of producing eggs cells that enclose their eggs, nor does it have the capacity to create honey pots from which newly emerged broods may feed upon. However, this serves well in the defense of cuckoo bees, as there are no weak points between the abdominal segments of the cuckoo bee for other bees to pierce through using their stingers. Moreover, cuckoo bumblees are slightly less hairy, have shorter tongues, have more pointed abdomens, and contain much sturdier bodies than normal bees.
Distribution and habitat
The forest cuckoo bumblebee can be found throughout most of Europe from the northern half of the Iberian Peninsula to southern Italy, from Greece in the south to beyond the Arctic Circle in the north, and from Ireland in the west to the easternmost part of Russia. They are found throughout Britain, but are absent in sections of eastern Scotland, the Scilly Isles, and Shetland.
Most Bombus sylvestris can be found in post-industrial, mineral extraction sites and spoil heaps, gardens, parks, woodlands, and deciduous forests, which is why they get their nickname of the forest cuckoo bumblebee.
Diet
The Forest cuckoo bee (Bombus sylvestris) can be found foraging on white deadnettler, globe thistle, white clover, buttercup, sallow, bramble, lavender, and viper's bugloss, along with other specimens.
Colony cycle
Females will come out of hibernation a few weeks after its host species comes out of hibernation. The target host species is almost always Bombus pratorum, seen in studies by Hoffer in 1889 and Kupper & Schwammberger in 1995. The female selects her host nest by assessing the stage of development within that nest. Since bumblebee workers are solely responsible for rearing the imposter brood, the female cuckoo bee must select her host nest very carefully. Usually, the female cuckoo bee searches for a nest that has a few worker bees present, most likely because it shows that the nest can take care of her young. However, she must also ensure that there are not too many worker bees in case she is detected, attacked, and possibly killed along with her eggs. Hence, B. sylvestris is faced with the duty to find an optimal nest under a time restriction. If the nest she enters is well developed, then there is a chance that the worker bees will attack the parasitic B. sylvestris and kill her. However, if the target nest is too underdeveloped, then the female Forest cuckoo bee will be unable to rear a large brood. Once she does find her target host nest, she sneaks into the nest to take over the colony.
Behavior
Since cuckoo bumblebees do not need to supply resources to their young, they do not tend to forage as aggressively or industriously as worker and queen bumblebees. Before entering a nest, cuckoo bumblebees bees tend to behave similar to male bumblebees—drinking nectar until full and then resting until hungry again.
Nest acquisition
Cuckoo female bumblebees usually use their smell to locate a nest. They tend to infiltrate the nest and sting the existing queen to death before laying their eggs. However, the female cuckoo bee may sneak into the nest, hide in for a couple of days to ensure she smells like the nest, and then lay her eggs without detection. As a parasitic relationship, this does not bode well for the nest because the cuckoo larvae impostors steal resources from the nest and energy from the worker bees, while contributing nothing to the nest.
Pollen collection
The Bombus sylvestris cuckoo female bee cannot collect pollen for her nest because it lacks corbicula, which are pollen baskets found on bumblebees on the hind legs. However, the Forest cuckoo bee does eat pollen like regular social bumblebees because the pollen helps in ovary maturation in fertilized females.
Worker rearing
Bombus sylvestris females are incapable of rearing any worker bees. The cuckoo bee only lays females identical to herself. Moreover, these offspring are unable to complete worker bee tasks that social bumblebees undertake normally, such as producing wax cells and gathering pollen.
Interventionism of parasitic relationship
Human intervention is not needed, and is not condoned. B. sylvestris has evolved naturally alongside its target species, such as B. pratorum and B. jonellus., and presents the natural order of their existence. An alternative method to help bees is to ensure the bees have rich environments and habitats.
Ecological summary
Since it is a cuckoo bumblebee, Bombus sylvestris does not construct its own nest; rather, it usurps the nests of other bumblebees. Its major host is Bombus pratorum, but Bombus jonellus and Bombus monticola are also visited. When patrolling for young queens with which to mate, the males fly in circuits about 1 m above ground, marking objects with their pheromones to attract the queens. The bumblebee often visits thistles and bramble. The queen also feeds on flowers such as sallow, deadnettles, dandelion, bay, horse chestnut, lavender, and others. The males, on the contrary, visits clovers, green alkanets, hound's-tongues, knapweeds, and many others.
References
Bumblebees
Insects described in 1832
Hymenoptera of Europe
Taxa named by Amédée Louis Michel le Peletier
Insects of the Arctic
|
3479835
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B2%20%D0%A7%D0%B8%D0%B1%D0%BE%D1%86%D1%96
|
Масове викрадення в Чибоці
|
Масове викрадення в Чибоці сталося в ніч з 14 на 15 квітня 2014 року, коли не менше 276 дівчат-школярок, переважно з християнських сімей, було викрадено з державної середньої школи в місті (штат Борно, Нігерія). Відповідальність за викрадення взяли джихадисти з секти «Боко харам», котра сповідує і діє на північному сході Нігерії. 6 травня стало відомо про викрадення ще восьми школярок. До теперішнього моменту кризу з заручниками не вирішено, незважаючи на всі зусилля міжнародної спільноти. В полоні у бойовиків перебувають 219 школярок.
Передісторія
Ісламістське угруповання, що заперечує освіту і християнські цінності, «Боко харам» домагається створення ісламського халіфату на півночі Нігерії, населеному переважно мусульманами. У травні 2013 року президент Нігерії Гудлак Джонатан оголосив у країні надзвичайний стан і віддав розпорядження почати армійську операцію проти бойовиків, оскільки останнім часом їх вилазки відбуваються все частіше і стають більш жорстокими. Пізніше Гудлак Джонатан відправив у відставку міністра оборони та командувачів родами військ. Нездатність влади впоратися з бойовиками веде до політичної кризи. Все більше прихильників уряду поповнюють ряди опозиції. До кінця 2013 року збройним силам Нігерії в ході антитерористичного рейду вдалося розгромити бази ісламістів у місті Майдугурі і далі на північ біля берегів озера Чад. Проте розрізнені групи бойовиків продовжують здійснювати теракти і напади. В листопаді 2013 року помічник президента США з питань боротьби з тероризмом оголосила про внесення «Боко харам» до списку терористичних організацій.
Викрадення
В ніч з 14 на 15 квітня 2014 року, бойовики радикальної ісламістської організації «Боко харам» напали на середню школу в місті Чибок штату Борно на півночі Нігерії і викрали, за попередніми даними, більше сотні школярок. Школу напередодні щорічних іспитів охороняли солдати збройних сил Нігерії. Пізно вночі бойовики приїхали на вантажівках, увірвалися до гуртожитка і зажадали, щоб їх провели на шкільний склад, і щоб дівчатка перенесли продукти зі складу у вантажівки, а потім наказали і їм туди забратися. Дівчаток заштовхали в автобус і дві вантажівки, навантажені харчами і баками з бензином. Конвой проїхав через три села, після чого одна вантажівка зламалася і зупинилася, що дало можливість 10 або 15 дівчатам вистрибнути з кузова і сховатися в лісі. Перед відходом бойовиків будівлю школи підпалили. Пізніше дані було уточнено — викрадено не менше 234 учнів. Пізніше офіційний представник армії Нігерії генерал-майор повідомив, що військовослужбовці звільнили більшість школярок, не уточнивши точне число звільнених дівчат, але зазначивши, що невідома доля лише восьми з більш ніж 100 викрадених, і сказавши, що одного з викрадачів було затримано. Однак директор школи, де навчалися дівчата, не підтвердив цієї інформації, а, у свою чергу, губернатор штату Борно повідомив, що в місто Чибок повернулися вже 52 школярки, не уточнивши яким чином їм вдалося втекти. Пізніше помічник губернатора штату Борно сказав, що «тільки 14 учениць повернулися» живими і здоровими, втекли від викрадачів самі і не були звільнені внаслідок військової операції, тим самим спростувавши заяви армійського командування.
На той момент бойовики не висували жодних вимог і не робили жодних заяв. Ймовірно, викрадачі розбилися на кілька груп, і кожна з них утримує одну-двох дівчаток. Бойовики все ще знаходяться на території країни, розосередившись у лісі Самбіса площею 60 тис. км2 біля кордону з Камеруном.
Слідство, пошук викрадених і супутні події
2014, квітень
До 26 квітня недалеко від місця викрадення біля населеного пункту Буланбулі в штаті Борно на північному сході Нігерії, де знаходяться бази «Боко харам», загострилися сутички між армією і загонами бойовиків. Внаслідок боїв загинуло більше 40 терористів, серед військовослужбовців загинуло 44 особи, 9 отримали поранення.
2014, травень
1-10 травня 2014 року
1 травня 500 одягнених у червоне жінок від організації «Жінки за мир і справедливість» звернулися до влади з вимогою сприяти звільненню захоплених терористами в полон школярок і провести для цього переговори і пройшли маршем вулицями столиці Нігерії Абуджі до будівлі , щоб вручити уряду скаргу на недостатньо активне сприяння звільненню дівчаток. Старійшина міста Чибок Пого Бітрус заявив, що дівчаток перевезли через озеро Чад на територію Камеруну, а потім продали там по 15 доларів за кожну. Раніше він говорив, що 43 школярки втекли з полону, а 230 все ще залишаються в небезпеці. Міністр внутрішніх справ Нігерії повідомив, що уряд не може в деталях розповісти про вжиті заходи, оскільки бойовики пообіцяли вбити викрадених.
5 травня лідер «Боко харам» Абубакар Шекау взяв на себе відповідальність за викрадення дівчат шляхом відеозвернення, в якому сказав:
6 травня на брифінгу в Женеві прес-секретар Управління ООН з прав людини Руперт Колвілл нагадав злочинцям про абсолютну міжнародну заборону рабства взагалі та сексуального рабства зокрема, підкресливши, що дії бойовиків можуть бути кваліфіковані як злочини проти людства.
Президент Нігерії Гудлак Джонатан заявив, що уряд до цих пір не знає про місцезнаходження викрадених дівчат, і звернувся по допомогу в питаннях безпеки до урядів США, Великої Британії, Франції та Китаю. У відповідь представник Державного департаменту США заявила, що США допоможуть Нігерії у протидії тероризму через обмін розвідданими і нададуть підтримку «в тій формі, яка здається найбільш підхожою». Прес-секретар Білого дому Джей Карні сказав:
Президент США Барак Обама, назвавши викрадення дівчаток «жахливим» і «обурливим» і сказавши, що «Боко харам» є «однією з найжахливіших регіональних терористичних організацій», заявив про відправку в Нігерію групи експертів, що включає військовослужбовців і фахівців з перемовин зі звільнення заручників:
Державний секретар США Джон Керрі заявив, що в американському посольстві в Абуджі відкривається координаційний центр з пошуку викрадених школярок. Офіційний представник Державного департаменту Дженніфер Псакі сказала, що в роботі центру братимуть участь експерти, які мають відповідний досвід, чиїм завданням є допомога у веденні розслідування, розвідки і переговорного процесу.
Прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон сказав:
Міністр закордонних справ Великої Британії Вільям Хейг заявив, що «ми пропонуємо практичну допомогу», додавши:
Міністр закордонних справ Франції Лоран Фабіус сказав, що «президент Франсуа Олланд попросив нас встановити контакт з президентом Нігерії і сказати йому, що групи наших фахівців у регіоні з усіма необхідними засобами передаються в розпорядження Нігерії».
6 травня бойовики «Боко харам» викрали ще вісім школярок віком від 12 до 15 років із села Варабе. За свідченням жителя села Лазаруса Муси, «їх було багато, у всіх була зброя. Бойовики приїхали на двох автомобілях, пофарбованих в армійські кольори. Вони почали стріляти по нашому селі», а потім на вантажівках вивезли дівчаток у невідомому напрямку, взявши з собою провізію та кілька голів худоби. Пізніше вони напали на сусідній населений пункт і викрали ще 3 дівчаток. Вночі того ж дня бойовики на броньованих автомобілях атакували місто в штаті Борно на кордоні з Камеруном. Сенатор повідомивши, що розміщений у місті гарнізон сил безпеки незадовго до нападу поїхав для переслідування бойовиків-викрадачів школярок, сказав, що нападники «підпалювали будинки, магазини і розстрілювали жителів, які намагалися врятуватися з вогню. Підтверджено, що внаслідок нападу загинуло близько 300 осіб. Майже всі будинки в місті зруйновано». Між тим, уряд все більше піддається критиці з боку батьків викрадених дівчат, оскільки він, на їх думку, не докладає належних зусиль для розшуку дітей.
7 травня поліція Нігерії оголосила винагороду 50 мільйонів найр (близько 300 тисяч доларів США) за інформацію, яка допоможе в пошуку школярок.
Станом на 8 травня, в заручницях 223 дівчинки, 53 вдалося втекти з полону. При цьому, президент Нігерії Гудлак Джонатан сказав, що армія не знає, де знаходяться викрадені. Одночасно в школі міста Чибок, звідки вивезли дівчаток, зібралися їхні матері, з вимогою від влади Нігерії негайно почати операцію з їх звільнення.
На Світовому економічному форумі, що проходив у Абуджі, президент Нігерії Гудлак Джонатан заявив, що викрадення стало поворотним моментом у боротьбі з бунтівниками-ісламістами і подякував Китаю, США, Великій Британії й Франції за допомогу, «особливо в такий скрутний час, коли країна стоїть перед лицем терористичної загрози», додавши, що допомога стане «вирішальним ударом по терористах. Я вірю, що викрадення цих дівчаток стане початком кінця терору в Нігерії. Якщо страх змусить вас відмовитися від боротьби, то терористи зможуть святкувати перемогу».
8 травня представник Пентагону Стів Воррен повідомив, що в найближчі дні група військових експертів з 10 чоловік прилетить до Нігерії для допомоги в пошуку школярок. Вони будуть частиною міжвідомчої команди, що складається з представників держдепартаменту та міністерства юстиції.
8 травня генеральний секретар ООН Пан Гі Мун у телефонній розмові з президентом Нігерії Гудлаком Джонатаном висловив глибоку стурбованість долею викрадених школярок. Прес-секретар генсекретаря зазначила, що генеральний секретар ООН «поділяє біль сімей дівчаток і народу Нігерії в такий важкий для країни час», підкресливши, що «напади на дітей і школи є грубим порушенням міжнародного права і не можуть бути виправдані за жодних обставин».
8 травня головний прокурор Міжнародного кримінального суду Фату Бенсуда повідомила, що суд може зайнятися розглядом справи про викрадення школярок. За її словами, «ці дії можуть являти собою злочини, які підпадають під юрисдикцію МКС. Подібним вчинкам немає виправдання. Необхідно зробити все можливе, щоб залучити до правосуддя винних у цих жахливих діях або в Нігерії, або в МКС».
9 травня бойовики підірвали міст на околиці міста Гамбору-Нгала в штаті Борно. Вибух стався в той момент, коли місцеві жителі проводили масову похоронну церемонію жертв нападу 5 травня. Внаслідок вибуху загинуло 30 осіб, а під завалами можуть знаходитися багато людей. На брифінгу в Женеві прес-секретар Управління ООН у справах біженців Адріан Едвардс висловив глибоку заклопотаність хвилею нападів на цивільних осіб у Нігерії, оскільки, за словами місцевих жителів, жорстокість і інтенсивність цих атак — безпрецедентні:
Члени Ради Безпеки ООН також засудили серію нападів, скоєних «Боко харам», зажадавши негайно звільнити захоплених ними школярок. В той же день, за повідомленням міністерства закордонних справ Великоі Британії в Нігерію прибули експерти з боротьби з тероризмом:
Тим часом, у правозахисній організації «Amnesty International» стверджують, що групи громадянського патруля за кілька годин до викрадення повідомили силам безпеки, що члени «Боко харам» прямують до школи, пояснюючи бездіяльність недостатністю ресурсів і страхом вступати в бій з краще озброєними ісламістами. Зокрема, правозахисниця Сьюзан Флуд сказала, що:
Однак, міністр інформації Нігерії заявив, що сумнівається в обґрунтованості претензій «Amnesty International», але пообіцяв почати перевірку після звіту організації. За словами місцевих жителів, бойовики за останні дні підірвали вже два мости біля району викрадення школярок, щоб обмежити доступ до регіону й ускладнити пошуки дівчаток.
Міжнародна кампанія за звільнення школярок почала набирати обертів. У мітингу солідарності в Нью-Йорку взяв участь мер міста Білл де Блазіо. Подібна демонстрація відбулася і в канадському місті Торонто. Губернатор штату Борно Кашима Шеттіма повідомив, що він має інформацію про місцезнаходження викрадених школярок, не ставши розкривати їх місцезнаходження, лише сказавши, що відправив всю інформацію військовим для перевірки. При цьому він зазначив, що сумнівається в тому, що дівчатка були перевезені в Чад або Камерун . Раніше президент Франції Франсуа Олланд під час виступу в столиці Азербайджану Баку запропонував провести спеціальний саміт з обговорення заходів проти «Боко Харам»:
11-20 травня 2014 року
11 травня прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу в телефонній розмові з президентом Нігерії Гудлаком Джонатаном висловив готовність надати «сприяння в пошуках дівчаток і боротьбі з терором, який охопив Нігерію». В комюніке Ради ЄС із закордонних справ зазначається, що:
11 травня на телеканалі BBC в шоу «Недільний ранок з Ендрю Марром» на тему, що стосується викрадення школярок, брав участь прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон. У той момент, коли час ефіру добіг кінця, ведучий Ендрю Марр сказав Кемерону: «Боюся, що я змушений попросити Вас заткнутися. Мені дуже, дуже шкода, що ми вичерпали час». У свою чергу Кемерон, замість того щоб «закотити ведучому сцену», сказав: «Щось мене понесло, прошу вибачення».
12 травня лідер угруповання «Боко Харам» Абубакар Шекау в поширеному відеозаписі заявив, що викрадені школярки будуть випущені на свободу в обмін на звільнення всіх заарештованих бойовиків. Він також підкреслив, що дівчата прийняли іслам, і на відео показано 130 дівчаток, які закутані в хіджаби і моляться в невстановленій сільській місцевості:
На відеозаписі тривалістю 17 хвилин, переданому агентству Франс Прес, троє дівчаток розповідають про своє становище. Двоє кажуть, що раніше були християнками, а третя говорить, що завжди була мусульманкою. Пізніше від імені уряду Нігерії міністр внутрішніх справ Абба Моро заявив про відмову від вимог бойовиків:
Представник адміністрації президента США повідомив, що на пошуки викрадених направляється пілотований розвідувальний літак, а також, що уряду Нігерії будуть надаватися знімки, зроблені з Представник адміністрації президента США повідомсупутників. Пізніше, міністр з особливих доручень в уряді Нігерії Кабіру Таніму Туракі заявив, що якщо Шекау щирий, йому слід направити своїх представників на переговори:
На той момент у Нігерії перебувало близько 30 експертів з ФБР та інших силових відомств, які допомагали вести пошукову операцію. Своїх експертів на допомогу уряду країни також послали Велика Британія, Франція і Китай. В дорозі перебувала команда фахівців з боротьби з тероризмом з Ізраїлю, оскільки Гудлак Джонатан прийняв пропозицію Нетаньяху. Лідер громади Чибока Думома Мпур заявив, що трьох дівчаток впізнали на відео їхні друзі й матері:
Відеозапис прокоментував губернатор штату Борно:
14 травня помічник президента США з національної безпеки Сьюзен Райс сказала, що США на даний момент не розглядають можливості надання військової допомоги Нігерії для звільнення захоплених у заручники школярок, а ініціатива в даному випадку виходить від уряду Нігерії:
14 травня прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон заявив про готовність направити в Нігерію військовослужбовців для звільнення школярок:
17 травня міністр закордонних справ Великої Британії Вільям Хейг запропонував направити британських фахівців на допомогу нігерійським військовим у боротьбі проти «Боко Харам»:
Пізніше, у своєму мікроблозі Twitter Хейг написав, що «розвідувальний літак вилетів з Великої Британії, щоб допомогти Нігерії знайти викрадених школярок». Літак—розвідник ВВС Великої Британії з п'ятьма членами екіпажу, та здатністю тривалий час перебувати на великих висотах, піднявся з бази ВПС у графстві Лінкольншир для дослідження північного регіону Нігерії за допомогою тривимірних знімків місцевості, одержуваних з бортових радарів. У період операції літак буде базуватися в Аккрі, столиці Гани. Пізніше, за повідомленням з міністерства оборони Великоі Британії літак здійснив вимушену посадку в Сенегалі через зафіксований технічний збій.
17 травня в Парижі на саміті лідерів країн Західної Африки, представники Нігерії, Нігеру, Чаду, Камеруну та Беніну за підтримки США, Франції та Європейського Союзу досягли прийняття «глобального і регіонального плану дій» з боротьби з ісламізмом «Боко харам», що включає обмін інформацією, спільне спостереження за кордонами, координацію дій у регіоні, зокрема військові операції за участю французьких військових. Президент Чаду Ідріс Дебі сказав, що уряди зроблять усе необхідне для вирішення ситуації і почнуть «повномасштабну війну проти „Боко Харам“». Саміт був організований за ініціативою президента Франції Франсуа Олланда, який сказав, що:
Президент Нігерії Гудлак Джонатан зазначив, що:
За кілька годин до зустрічі, в Камеруні було викрадено 10 співробітників китайської компанії, і ще одного убито, а в Нігерії внаслідок нападу бойовиків на село загинули 11 осіб. А вже 18 травня на багатолюдній вулиці в християнському районі міста Кано на півночі Нігерії смертник підірвав машину, начинену вибухівкою, внаслідок чого загинуло п'ять осіб і п'ять було поранено.
21-31 травня 2014 року
21 травня в листі до конгресу президент США Барак Обама написав про направлення близько 80 військовослужбовців у Чад в рамках зусиль з пошуку викрадених школярок, для підтримки розвідувальної повітряної операції над територією півночі Нігерії. Одночасно, Нігерійська спілка вчителів оголосила, що всі школи в країні будуть закриті, щоб вчителі могли брати участь у мітингах під гаслом «Поверніть наших дівчаток», і в пам'ять про 173 вчителів, убитих бойовиками. Проте, поліція не дозволила демонстрантам, пройти до резиденції президента в Абуджі, після чого їм було зачитано послання президента Гудлака Джонатана, в якому він заявив, що уряд робить все можливе для звільнення дівчат. В ході нападу на село Чиконгудо поруч з містом Гамбору Нгала на північному сході Нігерії бойовики вбили більше 25 осіб, спалили майже всі будинки і вкрали їжу.
Постійний представник Нігерії при ООН повідомив про офіційний запит Ради Безпеки ООН включити угрупування «Боко харам» до списку терористичних організацій, пов'язаних з «Аль-Каїдою», і ввести проти неї санкції, що включають заморожування активів пов'язаних з угрупованням юридичних та фізичних осіб, заборону на закордонні поїздки, ембарго на постачання їм зброї. У ході процедури розгляду заявки, яка тривала три доби, жодна з інших 14 країн у Радбезі не заперечила проти такого заходу. Після чого, , який очолює комітет РБ щодо санкцій проти «Аль-Каїди», повідомив, що «Боко харам» внесено до списку санкцій щодо «Аль-Каїди», заснованого резолюцією 1267", внаслідок наявності незаперечних доказів того, що члени угруповання «проходили підготовку разом з бойовиками „Аль-Каїди в країнах ісламського Магрибу“, зокрема, вчилися створювати саморобні вибухові пристрої», билися пліч-о-пліч з ісламістами в Малі, і, що «в листопаді 2012 року лідер „Боко харам“ Абубакар Шекау заявив про солідарність з „Аль-Каїдою“ в Іраку, Афганістані, Ємені, Сомалі, Сирії та інших країнах».
Квінлен сказав, що відстежити фінансові потоки угруповання важко, оскільки його члени працюють в джунглях і користуються швидше готівкою, ніж «складними банківськими операціями». Представник США в ООН Саманта Пауер сказала, що «сьогодні Рада Безпеки зробила важливий крок у підтримці зусиль уряду Нігерії, щоб перемогти „Боко Харам“ і притягти її керівництво, на рахунку якого численні вбивства, до відповідальності за звірства».
Як стало відомо, з лідерами угруповання «Боко Харам» зустрічався посередник, уповноважений вести переговори, і побував у місці, де утримують викрадених. Сторони майже дійшли згоди відпустити деяких дівчаток в обмін на звільнення заарештованих членів угруповання, але уряд Нігерії скасував угоду після того, як президент Гудлак Джонатан повернувся з паризької конференції. Уряд Нігерії ніяк не прокоментував припинення переговорів, не виключивши можливість їх відновлення. Пізніше, начальник штабу ВПС Нігерії маршал виступаючи перед демонстрантами, які зібралися біля будівлі міністерства оборони в Абуджі на акцію протесту проти бездіяльності влади, заявив, що вдалося встановити місцезнаходження викрадених школярок, не ставши уточнювати, де вони знаходяться, заявивши, що застосування сили для їх звільнення виключається:
Діалог з представниками «Боко харам» доручено вести незалежним діячам Алію Тешаку, Ахмаду Салкіда і австралійцеві Стіву Дейвісу.
28 травня завідувач відділом освіти штату Борно Муса Інува заявив про втечу чотирьох дівчаток з полону бойовиків. За його словами, число полонянок зараз становить 219 дівчаток.
29 травня президент Нігерії Гудлак Джонатан, виступаючи по телебаченню, віддав наказ про проведення широкомасштабної операції проти бойовиків «Боко харам», дозволивши застосовувати «будь-які необхідні засоби, передбачені законом, щоб забезпечити досягнення поставленої мети»:
2014, червень
4 червня незважаючи на заборону проводити демонстрації, жителі Абуджі на 50-й день після викрадення школярок взяли участь в акції протесту до уряду Нігерії з вимогою «Поверніть наших дівчаток!».
Реакція і міжнародна кампанія
Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун засудив викрадення школярок і закликав негайно їх звільнити, оскільки «напади на школи та школярів є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права», а школи «є і повинні залишатися безпечними місцями, де діти можуть вчитися і рости в мирі».
Пакистанська дівчина Малала Юсафзай, яка пережила замах бойовиків «Талібану», заявила, що викрадачі «в корені невірно тлумачать іслам, забуваючи що слово „іслам“ означає „мир“. Вони не мають уявлення про іслам, вони повинні брати Коран і читати його. Коли я почула про викрадення дівчат у Нігерії, я відчула величезну печаль. Я вирішила мої сестри у в'язниці, я повинна говорити за них. Як вони можуть брати в полон власних сестер і поводитися з ними так жорстоко?».
23 квітня юрист із Нігерії розмістив у своєму мікроблозі Twitter фразу «Поверніть наших дівчаток», яку виголосила представник Світового банку на одному із заходів під егідою ЮНЕСКО. Ця фраза почала розповсюджуватися ставши хештегом, що закликає владу Нігерії сприяти звільненню викрадених, яким поділилися колишній держсекретар США Гілларі Клінтон і офіційний акаунт ООН. Американська акторка і посол доброї волі Управління Верховного комісара ООН у справах біженців Анджеліна Джолі, також не оминула цієї події:
У цій міжнародній кампанії взяла участь і дружина президента США Мішель Обама. В офіційному мікроблозі Twitter розміщено фотографію, на якій вона тримає табличку з хештегом «Поверніть наших дівчат». В супровідному повідомленні сказано, що:
Наші молитви — зі зниклими в Нігерії дівчатками і їх сім'ями. Прийшов час повернути наших дівчаток.
Пізніше Мішель Обама виступила зі щотижневим президентським зверненням замість Барака Обами напередодні Дня матері, яке відзначають у США 11 травня, сказавши, що викрадення школярок, яке є частиною кампанії із залякування по всьому світу дівчаток, які прагнуть одержати освіту, «обурило і засмутило» нас, і, навівши, як приклад, випадок Малали Юсуфзай, заявила:
Разом з тим, є думка, що все це — диванний активізм. За словами Мкеки Мута, дядька одного з викрадених дівчат:
Примітки
Посилання
Місце вибуху в Нігерії очима кореспондента
Нігерія: «Боко Харам» перемкнулася на столицю
Обурення через викрадення школярок у Нігерії
«Боко Харам»: залякування як піар
Врятувати нігерійських школярок
«Боко Харам» показав кадри з викраденими школярками
Заборонене знання. Сотні нігерійських дівчат поплатилися за відвідування школи
Нігерійські діти бояться ходити в школу
Викрадення нігерійських школярок: чого домагається «Боко Харам»?
Вибух у Нігерії: понад 100 загиблих
Талібан по-нігерійськи. Як найбагатша країна Африки приходить до громадянської війни
Злочини 2014
Боко харам
Травень 2014
2014 у Нігерії
|
1595146
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Disneytoon%20Studios
|
Disneytoon Studios
|
Disneytoon Studios (DTS), originally named Disney MovieToons and also formerly Walt Disney Video Premieres, was an American animation studio which created direct-to-video and occasional theatrical animated feature films. The studio was a division of Walt Disney Animation Studios, with both being part of The Walt Disney Studios, itself a division of The Walt Disney Company. The studio produced 44 feature films, beginning with DuckTales the Movie: Treasure of the Lost Lamp in 1990. Its final feature film was Tinker Bell and the Legend of the NeverBeast in 2015.
History
Disney MovieToons/Walt Disney Video Premieres
Disney MovieToons' first feature production was DuckTales the Movie: Treasure of the Lost Lamp in 1990, with animation by Walt Disney Animation France. Disney Television Animation hired director of specials, Sharon Morrill, in 1993.
Disney began producing direct-to-video (DTV) sequels of Walt Disney Feature Animation films: the first of which was the Aladdin (1992) sequel The Return of Jafar (1994). When Aladdin was selected as a possible candidate as an animated TV series (before the film's release), as with many animated series, the first three episodes were a multi-part story which Disney used as a potential "family movie special" for the Friday night before the series' premiere. The opening story was instead greenlit for a direct-to-video release. Thus with The Return of Jafar and its success, the direct-to-video unit was started. Then a second sequel, Aladdin and the King of Thieves (1996), assigned work to both the Australian and Japanese animation units.
In August 1994 with the departure of Walt Disney Studios chairman Jeffrey Katzenberg, its filmed entertainment business was split into two, with this division moved as a part of Walt Disney Television Animation into the newly created Walt Disney Television and Telecommunications under chairman Richard H. Frank.
Morrill was in charge of the above first Aladdin DTV film, launching Disney Video Premiere. Morrill expanded the DTV market making it more important for Disney, thus the overseas Disney studios were increased and assigned to these features. Morrill was promoted to vice president of the direct-to-video unit by November 1997.
The Walt Disney Television group, upon the departure of its president Dean Valentine in September 1997, was split into two units, Walt Disney Television (WDT) and Walt Disney Network Television (WDNT), reporting to Walt Disney Studios chairman Joe Roth. WDT would be headed by Charles Hirschhorn as president and consisted of Disney Telefilms and Walt Disney Television Animation, which included including Disney MovieToons and Disney Video Premiere.
The unit released a short under the WDTA name in 1997, Redux Riding Hood, which was nominated for a 1998 Academy Award. More direct-to-video sequels followed, among them Beauty and the Beast: The Enchanted Christmas (1997), Pocahontas II: Journey to a New World (1998), The Lion King II: Simba's Pride (1998), The Little Mermaid II: Return to the Sea (2000) and Cinderella II: Dreams Come True (2002). By April 1998, MovieToons was merged with the units of direct-to-video films and network TV specials as Morrill was promoted to executive vice president over her existing unit of DTV films, network TV specials and theatrical films. Ellen Gurney was promoted from director of DTV films, theatrical movies and specials to vice president in April 1999.
Disneytoon Studios
In a reorganization of Disney, Disney MovieToons/Disney Video Premieres was transferred from Walt Disney Television Animation to Walt Disney Feature Animation and renamed Disneytoon Studios (DTS) in June. Morrill continued to lead the division as executive vice president. With the split, both Disneytoon and Disney Television Animation were issuing direct to video features.
Disney closed Disney Animation Japan, one of the two remaining internal overseas studios Disneytoon worked with, in June 2004, with Pooh's Heffalump Movie (2005) as its final DTS work. By , Morrill was promoted to president of Disneytoon. On , Disney announced that it was closing Disneytoon Studios Australia in October 2006 after 17 years of existence, with its final feature being Cinderella III: A Twist in Time (2007).
In the early 2000s, Disneytoon joined Disney Consumer Products (DCP) as their internal video partner within the Disney conglomerate in developing the new Disney franchises, which then only consisted of Disney Princess and Disney Fairies. While DCP eyed other potential franchises, DTS looked into the Seven Dwarfs for a male-centric franchise to counterbalance the female-centric Fairies by 2005.
John Lasseter joined Disney with the purchase of Pixar in 2006, and made it known that he disliked Disneytoon's sequels and prequels, as he felt that they were undercutting the value of the original feature films. Following complications relating to the production of Tinker Bell (2008), the debut film of DCP's Fairies franchise, it led to discussions over the focus of the division. Thus, Morrill, president of the studio, moved to a new position in the company. On June 22, 2007, management of Disneytoon Studios was turned over to the control of Alan Bergman, president of Walt Disney Studios, with input from Ed Catmull and Lasseter. As chief creative officer, Lasseter called for the cancellation of all future films in production or development at Disneytoon Studios. As a result, planned or in-progress sequels to Pinocchio (1940), Dumbo (1941), The Aristocats (1970), Chicken Little (2005), and Meet the Robinsons (2007) were all cancelled, among other projects. Tinker Bells animation was scrapped and was restarted while two projects that DCP formed as franchise projects were canceled, which were "Disney's Dwarfs" and the Disney Princess Enchanted Tales line after the latter's first DVD. The release of The Little Mermaid 3 was put on hold. Disney Studios president Alan Bergman went to oversee day-to-day operations of DTS. Thus DTS halted production of sequels and prequels when it originally indicated that the division would shift to support various Playhouse Disney franchises with direct-to-videos.
Meredith Roberts transferred from Walt Disney Television Animation to senior vice president and general manager of Disneytoon Studios in . At the April unveiling of Disney's animated feature lineup, it was announced that Disneytoon Studios would no longer produce future sequels to Disney animated films, but will instead focus on spin-offs. Also, the division was under the banner of the renamed Walt Disney Feature Animation studio, now called Walt Disney Animation Studios, led by Catmull and Lasseter.
In November 2017, Lasseter announced that he would be taking a six-month leave of absence after acknowledging what he called "missteps" in his behavior with employees in a memo addressed to the staff of Disneytoon Studios, Walt Disney Animation Studios, and Pixar. According to The Hollywood Reporter and The Washington Post, Lasseter had a history of alleged sexual misconduct towards employees. On June 8, 2018, it was announced that Lasseter would leave Disney Animation and Pixar at the end of the year, but would take on a consulting role until then.
Disneytoon Studios closed on June 28, 2018, resulting in a layoff of 75 animators and staff. As a result, the studio's third Planes film about the future of aviation in outer space was removed from both Disney's film release date schedule of April 12, 2019 and from development.
Since 2019, the studio building has been used as a third building for new productions for Disney Television Animation with Roberts being promoted new CEO at Disney Television Animation after the departure of long-time CEO Eric Coleman in 2019.
Filmography
Feature films
As of 2002, the films that Disneytoon had made often had budgets less than $15 million for production, and had taken in $100 million in sales and rentals.
Television specials
Short films
Box office grosses (for theatrical releases only)
See also
List of Disney home entertainment
Notes
References
1990 establishments in California
American companies established in 1990
Mass media companies established in 1990
American animation studios
2018 disestablishments in California
Companies based in Glendale, California
Disney production studios
Walt Disney Studios (division)
Walt Disney Animation Studios
Mass media companies disestablished in 2018
|
4138517
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%20%D0%9E%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Котов Василь Опанасович
|
Котов Василь Опанасович
Василь Опанасович Котов (місто Москва, тепер Російська Федерація — розстріляний , місто Москва, тепер Російська Федерація) — радянський партійний діяч, член Секретаріату Московського губернського комітету ВКП(б), відповідальний секретар Сокольницького районного комітету РКП(б) Москви. Член ВЦВК, ЦВК СРСР. Член ЦК ВКП(б) у 1925—1930 роках. Кандидат у члени Організаційного бюро ЦК ВКП(б) з 19 грудня 1927 по 26 червня 1930 року.
Життєпис
Народився в родині працівника пошти (ямщика) в Москві (за деякими даними — в селі Дорохово Московської губернії). Закінчив трирічну земську початкову школу у Верейському повіті Московської губернії.
У тринадцятирічному віці осиротів, з того часу навчався в ковальсько-слюсарній майстерні в Москві. Працював робітником-слюсарем на фабриках Москви. У 1913 році обраний уповноваженим лікарняної каси хворих на фабриці Абрикосова.
Член РСДРП(б) з 1915 року.
У 1916 році заарештований, засуджений до адміністративного заслання в Ростов-на-Дону. У березні 1917 року амністований, брав участь у більшовицькій партійній роботі в Ростові-на-Дону.
У 1917 році повернувся до Москви, працював слюсарем вагоноремонтних майстерень Сокольницького району. У 1918—1919 роках — член військового комісаріату із організації загонів особливого призначення при Сокольницькому районному комітеті РКП(б) Москви.
У 1919—1921 роках — відповідальний організатор Сокольницького районного комітету РКП(б) Москви. З 25 лютого по 25 квітня 1921 року брав участь у придушенні Кронштадтського повстання.
У 1921—1925 роках — відповідальний секретар Сокольницького районного комітету РКП(б) Москви.
30 січня 1925 — 27 листопада 1928 року — член секретаріату (2-й секретар) Московського губернського комітету ВКП(б).
9 березня 1929 — серпень 1933 року — член колегії Народного комісаріату праці СРСР.
У березні 1929 — серпні 1933 року — начальник Центрального управління соціального страхування Народного комісаріату праці СРСР.
У 1933—1935 роках — завідувач Центрального бюро соціального страхування ВЦРПС.
У січні — вересні 1936 року — керуючий будівельного тресту «Держоброббуд» Народного комісаріату комунального господарства РРФСР.
19 вересня 1936 року заарештований органами НКВС. Засуджений Воєнною колегією Верховного суду СРСР 25 травня 1937 року до страти, розстріляний наступного дня. Похований на Донському цвинтарі Москви.
25 вересня 1958 року реабілітований, 7 лютого 1962 року посмертно поновлений у партії.
Примітки
Джерела
Котов Василий Афанасьевич
Котов Василий Афанасьевич
Члени ЦК КПРС
Репресовані в СРСР
Реабілітовані в СРСР
|
54944891
|
https://en.wikipedia.org/wiki/LP%2040-365
|
LP 40-365
|
LP 40-365 is a low-mass white dwarf star in the constellation Ursa Minor. It travels at high speed through the Milky Way and has a very unusual elemental composition, lacking hydrogen, helium or carbon. It may have been produced in a subluminous Type Iax supernova that failed to destroy its host star totally.
The "LP" name is derived from the Luyten-Palomar proper motion catalogue in which it appeared in the 1960s. Another catalog name for this star is "GD 492".
The star was cataloged as a Giclas object with the designation "GD 492" being assigned by Henry Giclas in 1970.
References
External links
ESO Online Digitized Sky Survey
White dwarfs
Ursa Minor
Runaway stars
|
1684611
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Agnostida
|
Agnostida
|
Agnostida — ряд трилобітів. Палеозойська група: знайдені в кембрійському і ордовицькому періодах. Назва ряду походить від слова «непізнаваний» (Agnostos).
Опис
Дрібних розмірів трилобіти, як правило, довжиною всього в кілька мм. Торакс включає від 2 (в підряді Agnostina) до 3 сегментів (у деяких представників підряду Eodiscina). Очі у більшості видів відсутні. Опукла частина головного щита, або глабелла, велика, округла спереду. Хвостовий щит округлий, ізометричний і майже дорівнює головному щиту.
Систематика
Велика і різноманітна група трилобітів (близько 100 родів), розділена на 2 підряди (раніше їх визнавали за два окремих ряди).
Agnostoidea: Agnostidae, Ammagnostidae, Clavagnostidae, Diplagnostidae, Doryagnostidae, Glyptagnostidae, Metagnostidae, Peronopsidae, Ptychagnostidae
Condylopygoidea: Condylopygidae: Condylopyge (/Paragnostus; Fallagnostus), Miraculaspis, Pleuroctenium (=Dichagnostus)
(Eodiscoidea)
Calodiscidae:Calodiscus (/Goniodiscus; =Brevidiscus), Chelediscus, Korobovia, Neocobboldia (/Cobboldia; =Margodiscus), Pseudocobboldia, Sinodiscus (=Tologoja)
Eodiscidae (включаючи Pagetiidae):Dawsonia (=Aculeodiscus; =Metadiscus), Eodiscus (=Spinodiscus; =Deltadiscus), Helepagetia, Kiskinella, Macannaia, Opsidiscus (/Aulacodiscus), Pagetia (=Eopagetia; =Mesopagetia), Pagetides (=Discomesites), Sinopagetia
Hebediscidae: Delgadella (=Alemtejoia; =Delgadodiscus; =Delgadoia; =Pagetiellus; =Pentagonalia), Dicerodiscus, Hebediscus, Luvsanodiscus, Natalina (=Limbadiscus), Neopagetina (/Pagetina), Parapagetia (=Planodiscus), Tchernyshevioides
Tsunyidiscidae: Tsunyidiscus (=Mianxiandiscus; Liangshandiscus; =Emeidiscus; =Hupeidiscus; =Shizhudiscus; =Guizhoudiscus)
Weymouthiidae: Abakolia (=Costadiscus), Acidiscus, Acrimetopus, Analox, Bathydiscus, Bolboparia, Cephalopyge, Cobboldites, Leptochilodiscus (=Kerberodiscus), Litometopus, Mallagnostus (=Ladadiscus; ?=Jinghediscus), Meniscuchus, Ninadiscus, Oodiscus, Runcinodiscus, Semadiscus, Serrodiscus (=Paradiscus), Stingmadiscus, Tannudiscus, Weymouthia
Yukoniidae: Alaskadiscus, Egyngolia (=Mongolodiscus), Ekwipagetia, Hebediscina (=Szechuanaspis; =Zhenbadiscus), Lenadiscus, Yukonia, Yukonides
Геохронологія
Група з'явилася близько 500 млн років тому на початку кембрійського періоду і повністю вимерла в кінці ордовицького періоду (450 млн років).
Див. також
Трилобіти
Література
Jell P. A. & Adrain J. M. Available generic names for trilobites. // Memoirs of the Queensland Museum. — 2003. — Vol. 48, No 2. — P. 331–553.
Ресурси Інтернету
Виноски
†
Трилобіти
Членистоногі кембрійського періоду
Членистоногі ордовицького періоду
|
455256
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%BE-%D0%B4%27%D0%9E%D0%BB%D1%8C%D0%B9%D0%BE
|
Ураго-д'Ольйо
|
Ураго-д'Ольйо, Ураґо-д'Ольйо — муніципалітет в Італії, у регіоні Ломбардія, провінція Брешія.
Ураго-д'Ольйо розташоване на відстані близько 460 км на північний захід від Рима, 55 км на схід від Мілана, 29 км на захід від Брешії.
Населення — (2014).
Щорічний фестиваль відбувається 10 серпня. Покровитель — святий мученик Лаврентій.
Демографія
Сусідні муніципалітети
Кальчо
К'ярі
Чивідате-аль-П'яно
Понтольйо
Рудіано
Див. також
Список муніципалітетів провінції Брешія
Примітки
Муніципалітети провінції Брешія
|
48714404
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jaros%C5%82aw%20Niezgoda
|
Jarosław Niezgoda
|
Jarosław Niezgoda (born 15 March 1995) is a Polish professional footballer who plays as a striker.
Club career
Jarosław Niezgoda started his career with the Lublin club Opolanin Opole Lubelskie in 2006. His second junior club was Wisła Puławy, which he joined in 2008. The striker made his debut for the first team in 2012, coming off the bench in a match against Pelikan Łowicz in the 67th minute. Niezgoda had a breakout 2013-14 season, appearing in 29 games and scoring 12 goals.
In 2016, Legia Warsaw signed Niezgoda. He primarily played with their reserves team and was loaned out to Ruch Chorzów. He scored his first goal for Legia's first team on August 20, 2017 in a 1–0 win against Wisła Płock in the sixth matchday of the 2017–18 season. On September 1, 2019, he scored a hat-trick in a 3–1 win against Raków Częstochowa.
He was acquired by Portland in January 2020. He suffered a torn ACL during a November 2020 match against Vancouver Whitecaps. On 25 June 2022, Niezgoda recorded a brace in the second half, during a 3-0 victory over the Colorado Rapids. As of April 2023, Niezgoda is the most efficient goal scorer in MLS history, converting on over 48% of his attempts. On 20 August 2023, he suffered another ACL tear during a league game against Houston Dynamo, ruling him out of play for approximately nine months.
International career
Niezgoda made five appearances and tallied one goal for the under-21 team, including three outings during the 2017 UEFA European Under-21 Championship.
Personal life
Niezgoda was born in Poniatowa, Poland. Growing up his family had a big yard, where he, his brothers and father would play soccer. Niezgoda proposed to his longtime girlfriend, Izabela Kujawska in October 2020 on the Oregon Coast. Six months later, the couple would welcome their daughter Zofia in March, 2021. Jarosław has a Cavalier King Charles Spaniel named Leo.
Career statistics
Club
Honours
Legia Warsaw
Ekstraklasa: 2016–17, 2017–18, 2019–20
Polish Cup: 2017–18
Portland Timbers
MLS is Back Tournament: 2020
Individual
Ekstraklasa Discovery of the Season: 2016–17
Ekstraklasa Player of the Month: November 2019, December 2019
References
External links
Living people
1995 births
People from Opole Lubelskie County
Footballers from Lublin Voivodeship
Men's association football forwards
Polish men's footballers
Poland men's under-21 international footballers
Wisła Puławy players
Legia Warsaw players
Legia Warsaw II players
Ruch Chorzów players
Portland Timbers players
Portland Timbers 2 players
Designated Players (MLS)
Ekstraklasa players
II liga players
III liga players
Major League Soccer players
USL Championship players
Polish expatriate men's footballers
Polish expatriate sportspeople in the United States
Expatriate men's soccer players in the United States
|
4997499
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Harper%27s%20Bazaar%20Ukraine
|
Harper's Bazaar Ukraine
|
Harper's Bazaar Ukraine — українське видання американського жіночого журналу Harper's Bazaar, що виходить в Україні з 2008 року.
Історія
Перший номер російськомовного українського жіночого журналу про моду і розкіш вийшов 15 грудня 2008 року за ліцензією американської групи Hearst Corporation. Головним редактором видання стала Наталія Гузенко. Стартовий наклад журналу склав 25 000 примірників обсягом в 220 сторінок. Видавничий дім Sanoma Magazines Ukraine анонсував щомісячний вихід Harper's Bazaar в Україні та розповсюдження у містах із населенням понад 500 тисяч мешканців (70 % у Києві та 30 % в інших регіонах) та рекомендованою роздрібною ціною 25 гривень.
20 серпня 2009 року було зареєстровано доменне ім'я harpersbazaar.com.ua.
26 листопада 2014 року стало відомо що Hearst Shkulev Ukraine придбав ліцензію на видання «Harper's Bazaar Україна».
1 лютого 2015 року американський видавець та українська компанія «Ейч Ес Україна» уклали ліцензійний договір, за яким видавничому дому було надано право на використання в Україні торгової марки Harper's Bazaar та доменних імен, у тому числі спірних — harpersbazaar.com.ua.
14 липня 2017 року відбувся запуск вебсайту «Harper's Bazaar Україна».
У 2021 році видавничий дім HS Ukraine наздогнали фінансові проблеми. У червні 2021 року Hearst розірвали ліцензійні угоди на видання глянців в Україні. У вересні ЗМІ стало відомо що з видавничого дому масово звільняються співробітники, після того, як їм впродовж місяців затримували заробітні плати, а директор HS Ukraine Максим Ульянченко заявив, що компанія ухвалила рішення про скорочення періодичності виходу журналів та зосередження на розвитку контенту для цифрових медіа. Про свою заяву на звільнення з видавничого дому HS Ukraine повідомила редактор журналу Harper's Bazaar Ukraine Олена Тулбанова, яка пропрацювала 14 років на позиції б'юті редактора, з яких 12 років присвятила журналу Cosmopolitan (Cosmo Beauty та Cosmopolitan Bride) та 2 роки Harper's Bazaar Ukraine.
У липні 2023 року стало відомо що Hearst подала скаргу до Всесвітньої організації з питань інтелектуальної власності на українську компанію «Ейч Ес Україна» зокрема щодо використання домену harpersbazaar.com.ua. Панель WIPO 12 липня 2023 року вирішила переделегувати спірні домени на користь Hearst Communications. Станом на 22 липня harpersbazaar.com.ua не вів на портал глянцю, його було виділено на доменне ім'я bazaarmag.com.ua.
22 листопада 2023 року пресслужба DP Media розіслала ЗМІ анонс отримання ліцензійних прав на публікацію видань Harper's Bazaar та Cosmopolitan, управління вебсайтами, соціальними мережами та організацію публічних заходів цих видань в Україні, а також анонсувала повернення Harper's Bazaar Ukraine вже у грудні того ж року на чолі з головним редактором Катериною Поповою. 14 грудня того ж року Harper's Bazaar Ukraine відновив активність у спільноті в Facebook вперше з 23 лютого 2022 року, а вже за тиждень, 21 грудня глянець опублікував у Facebook перший допис з посиланням на матеріал на вебсайті harpersbazaar.com.ua, що сам датується публікацією 15 грудня і в якому передруковано анонс повернення глянцю в Україну.
Головний редактор
Катерина Попова (з 2023 дотепер);
Олена Тулбанова (2019—2021);
Анна Земскова (з 2014 року);
Наталія Гузенко (2008—2014).
Див. також
Cosmopolitan Ukraine
Marie Claire Ukraine
L'Officiel Україна
Vogue Ukraine
Elle Ukraine
Нотатки
Примітки
Посилання
Засновані в Україні 2008
|
744366
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BA%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%8F%D1%80%D1%83%D1%81
|
Сакмарський ярус
|
Сакмарський ярус
Сакмарський вік і ярус, сакмарій — другий знизу ярус нижнього відділу пермської системи. Найзва походить від річки Сакмара (притока річки Урал). Стратотипом сакмарського ярусу є гора Курмаїн на Південному Уралі.
Виділений геологом В. Е. Руженцевим у 1936 р. Підстилається ассельським і перекривається артинським (яхташським) ярусами.
Поширення
Сакмарський ярус ділиться на тастубський і стерлітамакський горизонти. Відкладення сакмарського ярусу поширені на Східно-Європейській платформі, західному схилі Уралу і в Середній Азії, рідше трапляється в Західній Європі (Карнійські Альпи), в Північній Америці і в Західній Австралії.
Біота
Примітки
Література
Посилання
Міжнародна стратиграфічна шкала на сайті Міжнародної комісії з стратиграфії.
GeoWhen Database — Sakmarian
Пермський період
Геологічні яруси
Геологічні віки
|
1647433
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%20%28%D0%A1%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B3%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Більський повіт (Смоленська губернія)
|
Більський повіт (Смоленська губернія)
Більський повіт — історична адміністративно-територіальна одиниця у складі Смоленської губернії Російської імперії. Повітовий центр — місто Білий.
Історія
Повіт утворено 1708 року під час адміністративної реформи імператора Петра I у складі Смоленської губернії.
1713 року губернії було скасовано й повіт віднесено до Ризької губернії.
1726 року повернуто до складу відновленої Смоленської губернії.
З 1775 по 1796 роки — у складі Смоленського намісництва.
З 1796 — у складі відновленої Смоленської губернії.
Остаточно ліквідований 1929 року за новим адміністративно-територіальним розмежуванням.
Населення
За даними перепису 1897 року в повіті мешкало (та ), частка росіян сягала 99.0%. У повітовому місті Білий мешкало .
Адміністративний поділ
На 1913 рік повіт поділявся на 32 волості:
Андреєвська;
Ассуйська;
Ахтирська;
Батуринська;
Березовська;
Большевська;
Верхов'є-Малишкинська;
Глуховська;
Городковська;
Городська;
Дунаєвська;
Єгор'євська;
Іоткинська;
Казулинська;
Каменецька;
Комаровська;
Крапивянська;
Ляпкинська;
Мольнинська;
Монинська;
Ніколо-Ветлицька;
Нікольська;
Покровська;
Понизовська;
Понікольська;
Пишковська;
Селецька;
Селищенська;
Сопотська;
Холмовська;
Шоптовська.
Джерела
Примітки
|
1553909
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F%20%D1%85%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%8C
|
Теорія хвиль
|
Теорія хвиль
Теорія (концентричних) хвиль — теорія німецького мовознавця Йоганнеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мови непомітно переходять одна в одну.
Загальна характеристика
На противагу теорії родовідного дерева (А. Шлейхер) постала групова теорія, що отримала назву «теорія хвиль» Йоганеса Шмідта (1872-1875 рр.) Згідно з цією теорією, всі мови розвиваються спільно, й кожна мова непомітно переходить в іншу, тому, на думку мовознавця, відмінної межі між сусідніми мовами не існує, вони завжди близькі.
Кожна мова по обидва боки є ніби мостом до сусідньої. За цією теорією, сусідні мови завжди мають багато спільного між собою, наприклад, українці західні близькі своєю мовою до поляків, а східні — до росіян. І навпаки: східні поляки близькі мовою до західних українців, а росіяни до східних українців.
Примітки
Література
Кочерган М. П. Загальне мовознавство: підручник / Михайло Петрович Кочерган. — Київ: Академія, 2003. — С. 439
Мовознавчі теорії
|
1230573
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%82
|
Фернет
|
Фернет (італійська вимова: [ferˈnɛt] ) — італійський тип амаро(травяний лікер), біттер, міцний і ароматний спиртний напій. Фернет виготовляється з низки трав та спецій, які різняться відповідно до бренду, але зазвичай містять смирну, ревінь, ромашку, кардамон, алое, а особливо шафран, на основі дистильованого виноградного спирту.
Рецепт Фернета зберігається в серйозній таємниці, тому про чіткий склад і пропорції говорити досить складно. Процес виробництва лікеру триває досить тривалий час – протягом двох місяців добре змішані трави наполягають у спирті, після чого Фернет наполягає в дубових бочках ще як мінімум вісім місяців. Тільки після цього його розливають по пляшках і доставляють замовникам по всьому світу. У середньому щомісяця виробляється від 10 до 14 тонн цього чудового чеського лікеру.
Фернет зазвичай подають як дигестив після страви, але можуть подавати разом з кавою та експресо чи додавати у них. Як правило містить 45% об. Його можуть подавати при кімнатній температурі чи з льодом.
Італійський лікер став культом у міжнародній спільноті барменів і надзвичайно популярним у Аргентині. Південноамериканські країни споживають більше ніж 75% всього виробництва фернета, і завдяки популярності продукту, також має лікеро-горілчаний завод Fratelli Branca за межами Італії. Оскільки, фернет традиційно змішують із кока-колою, це вплинуло на те, що Аргентина стала одним із найбільших споживачів кока-коли у світі. Фернет і кока-кола (ісп. fernet con coca ) настільки поширені в Аргентині, що їх називають «неофіційним напоєм країни». Це поєднання називається fernandito або viajero (мандрівник).
Популярність
В Аргентині
Фернет був завезений в Аргентину італійцями під час Великої хвилі європейської імміграції в країну кінця XIX початку ХХ століття. Це зазвичай асоціюють з провінцією Кордова, яку називають «світовою столицею фернетів»; там щорічно споживається майже три мільйони літрів, що становить трохи менше 30 відсотків національного споживання. Національне виробництво становить близько 25 мільйонів літрів, з яких 35% продається в Буенос-Айрес та провінціях. Фернет-Бранка, безперчно, є найпопулярнішим брендом у країні, лідером на ринку та набув «міфічного» статусу серед аргентинців. Та інші популярні бренди включаючи 1882, Капрі, Рамазотті і Віттоне.
Фернет зазвичай змішують із кока-колою, змішаний напій, відомий як фернет з кока-колою (іспанською «fernet and Coke») або фернандо. Незважаючи на те, що напій у вільному продажі, він став більш популярним у середині 1980-х років, завдяки рекламі Fratelli Branca на телевізійних станціях загальнонаціонального масштабу, і відтоді його популярність постійно зростає. Споживання фернету значно зросло в першому десятилітті ХХІ століття. На початку 2010-х років популярність відносно недорогого фернету була дуже високою, і тому багато барів у Буенос-Айресі прибрали його зі свого меню, щоб стимулювати продажі більш дорогих напоїв.
У США
Напій був популярний в районі затоки Сан-Франциско ще до сухого закону. У 2008 році на Сан-Франциско припадало 25% споживання США. У барах Сан-Франциско зазвичай подають фернет як шот, а потім імбирний ель.
У Чехії
Чеський бренд Fernet Stock дуже популярний у Чехії, де його подають як шоти або як складову різних коктейлів.
Коктейлі
Фернет можна додавати в коктейлі, хоча сильний смак може пригнітити інші інгредієнти. Він може замінити бітер в рецептах; наприклад, коктейль Fanciulli — це Мангеттен із Фернетом замість біттеру Ангостура.
Шеф-кухар Фергюс Хендерсон пропонує рецепт під назвами «Диво» та «Доктор Хендерсон», який схожий до Бранка Мента (фернет з ментолом і перцевою м’ятою), поєднуючи дві частини Фернет з однією частиною крем-дементу поверх льоду. У рецепті цей коктейль описується як ліки від надмірного захоплення чимось.
У масовій культурі
Фернет є головною темою роману Джеймса Гамільтона-Патерсона 2004 року про емігрантське життя в Тоскані «Готувати з Фернет Бранка».
У пісні «Mike and the Moonpies» 2019 року «You Look Good in Neon» згадується Фернет у приспіві. Шанувальники гурту почали купувати шоти напою на концертах.
Посилання
Італійські лікери
Міцні спиртні напої
Бітери
|
1661004
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%20%D0%A2%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%BB%D1%8C%D1%94
|
Сандро Тролльє
|
Сандро Тролльє (3 серпня 1989, Зальвенах, Швейцарія) — швейцарський керлінгіст, учасник зимових Олімпійських ігор (2014). Чемпіон Європи з керлінгу (2013). Ведуча рука — права.
Життєпис
Сандро Тролльє народився у містечку Зальвенах. Займатися керлінгом почав у 1996 році. В 2007 році здобув «бронзу» молодіжного чемпіонату світу з керлінгу в Чонджу. На дорослому рівні почав виступати у команді Свена Міхеля. Брав участь у чемпіонаті світу (2013) та трьох континентальних першостях (2011, 2012, 2013), на останній з яких став чемпіоном Європи.
У лютому 2014 року Сандро у складі збірної Швейцарії взяв участь у зимових Олімпійських іграх в Сочі, що стали для нього першими у кар'єрі. З 9 проведених на Іграх матчів швейцарцям вдалося перемогти лише у трьох, внаслідок чого вони посіли восьме підсумкове місце і до раунду плей-оф не потрапили.
Виступи на Олімпійських іграх
Примітки
Посилання
Швейцарські керлінгісти
Керлінгісти на зимових Олімпійських іграх 2014
|
152342
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Jette
|
Jette
|
Jette is one of the 19 municipalities of the Brussels-Capital Region, Belgium. Located in the north-western part of the region, it is bordered by the City of Brussels, Ganshoren, Koekelberg, and Molenbeek-Saint-Jean, as well as the Flemish municipalities of Asse and Wemmel. In common with all of Brussels' municipalities, it is legally bilingual (French–Dutch).
, the municipality had a population of 52,751 inhabitants. The total area is , which gives a population density of .
History
Origins to Middle Ages
Neolithic tools and remains of a Gallo-Roman villa have been found on the territory of Jette, proving the old age of the first settlements in this area. The fact that its first church was dedicated to Saint Peter also indicates early Christianisation. During the Middle Ages, parts of the territory were feudal dependencies of the Duchy of Brabant. Under the duke's protection, Dieleghem Abbey was founded in 1095 by the Bishop of Cambrai and administered by Augustinian canons. In 1140, the Abbey's monks switched to the rules of the Premonstratensian order. In the 13th century, the Abbey possessed half of the municipality's territory and played an important social and economic role until the French Revolution.
17th to 20th century
During the Ancien Régime, Jette was part of the town of Merchtem, located in modern-day Flemish Brabant, Belgium. In the 17th century, during the period of the Spanish Netherlands, the Finance Minister under Archdukes Albert and Isabella acquired and refurbished the old 12th-century Rivieren Castle in the village of Ganshoren, near Jette. In 1654, the minister's son made this estate into a barony, then five years later, into a county, which included Jette and several neighbouring villages.
In the 1790s, the regime that was put in power by the French Revolution curtailed the religious freedoms drastically. The monks were expelled from the Abbey in 1796, and most of the buildings demolished the following year. Only the abbot's house was kept as a leisure house. In 1841, Ganshoren split from Jette. During the following decades, what remained of Jette gradually lost its rural character to become a suburb of Brussels. Its population, which was of around 10,000 in 1900 grew to more than 40,000 in 1971.
Sights
The Municipal Hall of Jette, by the architect Jules Van Ysendyck, dates from the beginning of the 20th century.
The abbot's mansion, the only extant building of Dieleghem Abbey, has been converted into a mostly historical museum.
Jette has kept a few of its old pubs and breweries, as well as a blacksmith's workshop that still operated until 1960.
The René Magritte Museum was set up in the house where the famous painter lived and worked for twenty-four years.
The Vrije Universiteit Brussel (VUB), the Dutch-speaking university of Brussels has built its hospital and medical campus in Jette, while its other buildings are in the so-called Etterbeek campus actually located in Ixelles.
Jette railway station, which opened in 1892, and is located on the /, south of King Baudouin Park.
Famous inhabitants
Thomas Chatelle (born 1981), football player
Rik Coolsaet (born 1951), Professor of International Relations at Ghent University
Jason Denayer (born 1995), football player
Eric Ghysels (born 1956), economist
René Magritte (1898–1967), surrealist painter
François Narmon (born 1934), businessman, was born there.
Jean Roba (1930–2006), comic book author, creator of Boule et Bill
International relations
Twin towns and sister cities
Jette is twinned with:
Sidi Bibi, Morocco
Jojutla, Mexico
See also
Dieleghem Wood
Laerbeek Wood
References
Citations
External links
Official website
Municipalities of the Brussels-Capital Region
Populated places in Belgium
|
4864216
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE
|
Кривково
|
Кривково — присілок в Дєдовицькому районі Псковської області Російської Федерації.
Населення становить 21 особу. Входить до складу муніципального утворення Пожеревицька волость.
Історія
Від 2015 року входить до складу муніципального утворення Пожеревицька волость.
Населення
Примітки
Населені пункти Дєдовицького району
|
1380736
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D1%83%20%D0%9A%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%B0%D0%B9
|
Ґу Кайлай
|
Ґу Кайлай (15 листопада 1958) — китайський адвокат і підприємець. Друга дружина колишнього члена Політбюро КПК Бо Сілая, одного з найвпливовіших китайських політиків до усунення з посади в 2012 році. В серпні 2012 року Ґу була визнана винною у вбивстві британського бізнесмена Ніла Хейвуда та отримала у вирок відкладену смертну кару.
Родина
Ґу — наймолодша з п'яти дочок генерала Ґу Цзіншена, одного з провідних революціонерів до приходу КПК до влади. Генерал Гу обіймав різні посади в перші роки правління Комуністичної партії, але був ув'язнений під час Культурної революції. Ґу Кайлай також отримала покарання у вигляді примусової роботи в м'ясному магазині та на текстильній фабриці.
Ґу зустріла Бо Сілая в 1984 році на екскурсії в Цзиньчжоу, Ляонін, де Бо був секретарем компартії. Подружжя має сина Бо Ґуаґуа, який навчався в Оксфорді та Гарварді.
Коментарі чоловіка і сина
У 2009 році її син дав інтерв'ю китайським ЗМІ:
В інтерв'ю її чоловіка китайським ЗМІ в березні 2012 року він сказав:
Кар'єра
Ґу Кайлай отримала ступінь з права, а потім ступінь магістра з міжнародної політики в Пекінському університеті. Визнання як адвоката вона здобула після заснування юридичної фірми в Пекіні. За свою кар'єру вона брала участь в кількох гучних справах, можливо, була першим китайським адвокатом, який виграв цивільний позов у Сполучених Штатах, де вона представляла компанії із зони Далянь проти компанії Мобіл. Також вона написала декілька книжок.
Думки про систему правосуддя
Після подорожі до Сполучених Штатів, Кайлай стала висміювати американську систему правосуддя, називала її незграбною: «вони можуть висунути звинувачення проти собаки та навіть засудити чоловіка за зґвалтування дружини». Кайлай писала, що: «ми не граємось словами, а дотримуємось принципів, що „спираються на факти“ …Ви будете арештовані, засуджені і страчені якщо ми встановимо, що ви когось вбили».
Розслідування вбивства
В березні 2012 року Ґу була втягнута у скандал державного масштабу, коли заступник її чоловіка, Ван Ліцзюнь шукав притулок в американському консульстві в Ченду. Ходили чутки, що Ван мав докази корупційного скандалу, і Бо намагався завадити антикорупційному розслідуванню проти Ґу. Зокрема, Ван заявив, що Ґу мала бізнес-конфлікт з британським бізнесменом Нілом Хейвудом, який загадково помер в Чунціні; Ван стверджував, що Хейвуда отруїли. The Wall Street Journal повідомила, що Ван, можливо, впав у немилість Бо через розголошення інформації про справу Хейвуда.
Після інциденту з Ван Ліцзюнь та усунення Бо з ключових посад в компартії, проти Ґу розпочалось розслідування за підозрою у вбивстві Хейвуда. 10 квітня 2012 в рамках розслідування Ґу була затримана і «передана до судових органів». Несподівано, китайські державні ЗМІ додали прізвище її чоловіка, назвавши її Бо-Ґу Кайлай, що незвично для одружених китайок. Деякі припускають, що це може означати, що Ґу, може мати іноземне громадянство, і тому в офіційних документах вона фігурує як «Бо-Ґу Кайлай». Інші вважають, що в такий спосіб влада хоче підкреслити, що злочини, в яких її звинувачено, пов'язані зі зловживаннями її чоловіка.
26 липня 2012 Ґу Кайлай було офіційно пред'явлено звинувачення у вбивстві Хейвуда, на підставі, як стверджував прокурор, «істотних і беззаперечних» доказів. 9 серпня 2012, за даними китайського державного інформаційного агентства Сіньхуа, Гу зізналась на одноденному судовому засіданні, що вона несе відповідальність за вбивство Хейвуда. Вона стверджувала, що її дії були обумовлені «психічним розладом», і заявила, що «погодиться на будь-який вирок».
Вердикт
20 серпня 2012 Ґу Кайлай отримала умовний смертний вирок, який зазвичай означає довічне ув'язнення після двох років відтермінування, але після дев'яти років вона може бути умовно-достроково звільнена з медичних причин. Суд тривав один день, вирок не був опротестований Ґу. Чжан Сяоджну, помічник родини Бо був засуджений до дев'яти років тюремного ув'язнення за участь у вбивстві,, в якому він зізнався.
Після оприлюднення китайськими ЗМІ кадрів з судового засідання, інтернет-форумами швидко стали поширюватись чутки, що насправді на суді була двійник Ґу Кайлай, і китайська влада спробувала застосувати до них цензуру. The Financial Times послалась на думку експертів з програмного забезпечення розпізнавання облич, які стверджували, що людина на суді не була Ґу Кайлай, а експерт з розпізнання облич, з якими зв'язалась Slate висловив думку, що це, швидше за все, була Ґу. В Китаї поширена практика дін цзуй, коли багатії платять незаможним людям, аби ті постали перед судом та відбували замість них покарання.
Після винесення вироку Велика Британія висловила задоволення проведеним розслідуванням, та заявила, що «весь час давала знати Китайським високопосадовцям, що суд має відповідати міжнародним стандартам з дотримання прав людини, а смертний вирок не буде виконани». BBC News зазначило, що «інформовані спостерігачі помітили відбитки Комуністичної партії Китаю на результатах розслідування», оскільки вирок був «надто акуратний і на диво добре підходить для одного конкретного завдання» обмеження наслідків скандалу. The New York Times припускає, що вирок «підняв питання про корупцію і політичний блат в лавах комуністичної партії».
Офіційна версія
Офіційна історія вбивства Хейвуда виглядає так. Ніл Хейвуд вимагав від Ґу виплатити йому $22 мільйонів після банкрутства венчурного підприємства в галузі нерухомості. Одного разу Хейвуд надіслав їй листа з погрозами сину. Через ці погрози Ґу вирішила вбити Хейвуда. В готелі в Чунцін Ґу пригостила Хейвуда віскі та чаєм. Хейвуд сп'янів і його знудило. Коли Хейвуд спробував лягти в ліжко, Ґу налила отруту для тварин йому в рот та поклала пігулки поруч, аби створити вигляд передозування.
Альтернативна історія
За даними Reuters, в кінці 2011 року Ґу звернулась до Хейвуда з проханням вивести велику суму грошей з Китаю. Хейвуд погодився це зробити, якщо Ґу сплатить йому певну суму грошей. Але Хейвуд попросив більше грошей, ніж очікувала Ґу. Коли Ґу сказала Хейвуду вгамувати свою жадібність, Хейвуд пригрозив розповісти про справи Ґу. Ґу обурилась та вирішила прибрати Хейвуда.
Існує ряд доказів того, що Ґу виводила великі суми грошей за межі Китаю. Ван Ліцзюнь написав два листи в Центральну дисциплінарну комісію зі звинуваченням Ґу у виведенні декількох сотень мільйонів доларів з країни. Отримавши ці листи комісія не вжила жодних офіційних заходів.
Посилання
Політики Китаю
Жінки Китаю
Ув'язнені
Засуджені
|
2893704
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%83%D0%B2%D0%B5%D0%BA%20%28%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BA%D1%88%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D0%BE%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%29
|
Баранувек (Свентокшиське воєводство)
|
Баранувек (Свентокшиське воєводство)
Баранувек — село в Польщі, у гміні Бацьковиці Опатовського повіту Свентокшиського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Тарнобжезького воєводства.
Демографія
Демографічна структура на день 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Опатовського повіту
|
4764008
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA
|
Гришинськ
|
Гришинськ — присілок в Козельському районі Калузької області Російської Федерації.
Населення становить 116 осіб. Входить до складу муніципального утворення Присілок Лавровськ.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Присілок Лавровськ.
Населення
Примітки
Населені пункти Козельського району
|
129794
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lindsey%2C%20Ohio
|
Lindsey, Ohio
|
Lindsey, Ohio
Lindsey is a village in Sandusky County, Ohio, United States, near the halfway point of the route between Detroit and Cleveland. The population was 457 at the 2020 census. The National Arbor Day Foundation has designated Lindsey as a Tree City USA.
History
Lindsey was originally called Washington, and under the latter name was platted in 1853.
Geography
According to the United States Census Bureau, the village has a total area of , all land.
Lindsey lies between combined interstate highways I-80 and I-90 and U.S. 20 on State Highway 590.
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 446 people, 187 households, and 139 families living in the village. The population density was . There were 209 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 94.2% White, 0.4% African American, 0.4% Asian, 2.0% from other races, and 2.9% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 11.4% of the population.
There were 187 households, of which 29.9% had children under the age of 18 living with them, 62.0% were married couples living together, 8.6% had a female householder with no husband present, 3.7% had a male householder with no wife present, and 25.7% were non-families. 21.9% of all households were made up of individuals, and 10.2% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.39 and the average family size was 2.79.
The median age in the village was 41 years. 23.8% of residents were under the age of 18; 5.6% were between the ages of 18 and 24; 26.9% were from 25 to 44; 28.5% were from 45 to 64; and 15.2% were 65 years of age or older. The gender makeup of the village was 48.0% male and 52.0% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 504 people, 199 households, and 148 families living in the village. The population density was . There were 209 housing units at an average density of . The racial makeup of the village was 93.65% White, 0.20% African American, 0.20% Native American, 0.20% Asian, 4.96% from other races, and 0.79% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 7.94% of the population.
There were 199 households, out of which 34.2% had children under the age of 18 living with them, 63.8% were married couples living together, 6.5% had a female householder with no husband present, and 25.6% were non-families. 23.6% of all households were made up of individuals, and 14.1% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.53 and the average family size was 3.01.
In the village, the population was spread out, with 25.2% under the age of 18, 6.9% from 18 to 24, 29.6% from 25 to 44, 24.2% from 45 to 64, and 14.1% who were 65 years of age or older. The median age was 38 years. For every 100 females there were 100.0 males. For every 100 females age 18 and over, there were 92.3 males.
The median income for a household in the village was $45,781, and the median income for a family was $53,889. Males had a median income of $33,125 versus $25,208 for females. The per capita income for the village was $21,737. About 5.3% of families and 5.7% of the population were below the poverty line, including 5.4% of those under age 18 and 11.5% of those age 65 or over.
References
Villages in Sandusky County, Ohio
Villages in Ohio
|
2607320
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Fort%20Johnson
|
Fort Johnson
|
Fort Johnson, formerly Fort Polk, is a United States Army installation located in Vernon Parish, Louisiana, about 10 miles (15 km) east of Leesville and 30 miles (50 km) north of DeRidder in Beauregard Parish.
Named after New York soldier William Henry Johnson, the post encompasses about . Some are owned by the Department of the Army and by the U.S. Forest Service, mostly in the Kisatchie National Forest. In 2013, there were 10,877 troops stationed at Fort Johnson, which generated an annual payroll of $980 million. Louisiana officials lobbied the Army and the United States Congress to keep troop strength at full capacity despite looming defense cuts.
Fort Johnson began as a base for the Louisiana Maneuvers in the 1940s. It served the 1st Armored Division in the 1950s, and became a basic training post during Vietnam War years of the 1960s and '70s. It hosted the 5th Infantry Division (Mechanized) in the 1970s-1980s, and the 2nd Armored Cavalry Regiment in the 1990s and the 1st Maneuver Enhancement Brigade, and the 162nd Infantry Brigade in the 2000s. Fort Johnson is now home to the Joint Readiness Training Center (JRTC), the 3rd Brigade Combat Team, 10th Mountain Division, 115th Combat Support Hospital, U.S. Army Garrison and Bayne-Jones Army Community Hospital.
The land that is now Fort Johnson is part of a region of cultural resources, including archaeological sites, historic houses and structures, and other sites of historical value. The U.S. Army has spent considerable time, effort, and money to find and inventory thousands of archaeological sites on Fort Johnson and the property owned by the U.S. Forest Service where the Army trains.
Originally named after Confederate general Leonidas Polk, Fort Polk became Fort Johnson during a re-designation ceremony on June 13, 2023 in honor of Sgt. William Henry Johnson, a World War I Medal of Honor recipient from North Carolina who served in the 369th U.S. Infantry Regiment.
History
1940s
World War II
Construction of Camp Polk began in 1941. Thousands of wooden barracks sprang up quickly to support an Army preparing to do battle on the North African, European and Pacific fronts. Soldiers at Polk participated in the Louisiana Maneuvers, which were designed to test U.S. troops preparing for World War II.
Until 1939, the Army had mostly been an infantry force with supporting artillery, engineer, and cavalry units. Few units had been motorized or mechanized. As U.S. involvement in World War II became more likely, the Army recognized the need to modernize the service. It also needed large-scale maneuvers to test a fast-growing, inexperienced force. That is where Fort Polk and the Louisiana Maneuvers came in.
The maneuvers involved half a million soldiers in 19 Army divisions, and took place over in August and September 1941. The troops were divided into equal armies of two notional countries: Kotmk (Kansas, Oklahoma, Texas, Missouri, Kentucky) and Almat (Arkansas, Louisiana, Mississippi, Alabama, Tennessee). These countries were fighting over navigation rights in the Mississippi River. The maneuvers gave Army leadership the chance to test a new doctrine that stressed the need for both mass and mobility. Sixteen armored divisions sprang up during World War II after the lessons learned during the Louisiana Maneuvers were considered. These divisions specialized in moving huge combined-arms mechanized units long distances in combat.
On the defensive front, U.S. doctrine was based on two needs: the ability to defeat Blitzkrieg tactics; and how to deal with large numbers of German tanks attacking relatively narrow areas. As such, the maneuvers also tested the concept of the tank destroyer. In this concept, highly mobile guns were held in reserve until friendly forces were attacked by enemy tanks. Then the tank destroyers would be rapidly deployed to the flanks of the penetration. Tank destroyers employed aggressive, high-speed hit-and-run tactics. The conclusion drawn was that tank destroyer battalions should be raised. Immediately after the war, the battalions were disbanded and the anti-tank role was taken over by the Infantry, Engineer, and Armor branches.
German POWs
While primarily a training facility, Camp Polk also served as a military prison for Germans captured during World War II. The first prisoners of war (POWs), who began arriving in Louisiana in July 1943, were from the Afrika Korps, Field Marshal Erwin Rommel's troops who fought in North Africa. They were housed in a large fenced-in compound in the area now encompassing Honor Field, Fort Polk's parade ground. Finding themselves captured, transported across the ocean, and imprisoned in the middle of summer was made to hurt their spirits. In his book Up Front, author Bill Mauldin noted that it was more practical to ship prisoners to camps in the U.S. on otherwise empty troop ships returning from the ETO, housing and feeding them in the U.S. where escape was far less likely, rather than further burdening outbound cargo ships with provisions for prisoners in camps based in Europe. He added that American GIs resented the fact that German POWs were allowed to breathe the air in the U.S. while GIs were on the battlegrounds of a devastated Europe through the duration of the war, but they understood the logic of keeping the POWs in the U.S. rather than in Europe.
The POWs picked cotton, cut rice, and cut lumber. They also helped sandbag the raging Red River in the summer of 1944. Prisoners were not forced to work, and some refused. Those who worked earned scrip for their labor, with which they could buy such necessities as toothpaste or snacks at their own Post Exchange.
From the end of World War II until the early 1960s, the post was closed and reopened numerous times. During much of this time, it was open only in the summers to support reserve component training. Soldiers were stationed there temporarily during the Korean War and the Berlin Crisis.
1950s
Korea
In August 1950, the 45th Infantry Division of the Oklahoma Army National Guard became the first unit to train at Fort Polk in preparation for the Korean War. During the Korean War the 45th Infantry Division suffered 4,004 casualties; 834 killed in action and 3,170 wounded in action The division was awarded four campaign streamers and one Presidential Unit Citation.
Most of the units who rotated through Camp Polk during 1952-54 were trained for combat by the 37th Infantry Division of the Ohio Army National Guard. Although the 37th Division itself was not sent to Korea as a unit, nearly every soldier was sent as an individual replacement.
Operation Sagebrush
In 1955, the U.S. military conducted another large training exercise that covered a substantial portion of Louisiana. Named Operation Sagebrush, the focus of this exercise was to evaluate the effectiveness of military operations in a nuclear environment. The exercise lasted for 15 days with 85,000 troops participating. A provisional army, meant to represent U.S. forces, was built around the 1st Armored Division and an opposing force was built around the 82nd Airborne Division. U.S. Air Force bombers and fighter planes also participated in this exercise with powerful aircraft operating in the sky, stirring great interest among the citizens of the region. Also participating as part of the provisional army was the 15th Infantry Regiment (actually designated as 15th Infantry Combat Command) of the 3rd Infantry Division from Fort Benning.
1st Armored Division
Upon completion of Operation Sagebrush, Polk was declared a permanent installation and the 1st Armored Division was reassigned from Fort Hood to the newly renamed Fort Polk to continue to test mobility and combat strategies for the nuclear age. The 1st Armored Division, with its modern M-48 Patton Tanks and new helicopters, remained at Fort Polk until June 1959, before returning to Fort Hood.
1960s–1970s
Vietnam
In 1962, Fort Polk began converting to both basic training and an advanced individual training (AIT) center. A small portion of Fort Polk is filled with dense, jungle-like vegetation, so this, along with Louisiana's heat, humidity and precipitation (similar to southeast Asia) helped commanders acclimatize new infantry soldiers in preparation for combat in Vietnam. This training area became known as Tigerland. For the next 12 years, more soldiers were shipped to Vietnam from Fort Polk than from any other American training base. For many, Fort Polk was the only stateside Army post they saw before assignment overseas. Many soldiers reported to basic training at Fort Polk and stayed on post for infantry training at Tigerland before being assigned to infantry line companies in Vietnam.
In October 1974, Fort Polk became the new home of the 5th Infantry Division (Mechanized), and basic training and AIT started being phased out. Fort Polk changed from a Continental Army Command (CONARC) post in July 1975 and became a Forces Command (FORSCOM) member. In the spring of 1976, the Infantry Training Center at Fort Polk closed its doors and ceased operations. The final chapter of the Vietnam War ended for Fort Polk. The Combat Engineer Battalion of the 588th lived on North Fort Polk, Louisiana.
1970s–1980s
With the end of the Vietnam War, Fort Polk experienced a transition from an installation focused on basic and advanced individual training to that of the home of the reactivated 5th Infantry Division (Mechanized). Activated in September 1975, the division called Fort Polk home until it was inactivated in November 1992. The date of this inactivation, 24 November 1992, was exactly 75 years from the date of the original activation of the division on 24 November 1917. The division was organized with two active duty brigades and a brigade from the Louisiana National Guard. From 1972 until 1987, Fort Polk hosted the 1st Battalion, 40th Armor Regiment. During that time 1/40th Armor participated in training exercises with the Louisiana Army National Guard and 5th Infantry Division units. It was part of the Rapid Deployment Force for the operations in Grenada, but was not deployed, instead it was reassigned to the hills nol (German Defense Plan). In 1983, the 1/40 Armor took part in the Reforger 1984 exercises in Bavaria and two deployments to the National Training Center in 1984 and 1985. The 1/40 Armor was deactivated at Fort Polk in 1987. It was reactivated as the 1st Squadron, 40th Cavalry at Fort Richardson in Alaska in 2005. While at Fort Polk, the 5th Infantry Division participated in the NATO Reforger 78 and 84 Exercise in Europe and the 1989 Invasion of Panama, known as Operation Just Cause. From June to August 1987 the 95th Division (Tng) conducted basic training exercises of approximately 600 recruits. During the stay of the 5th Infantry Division (Mechanized), Fort Polk experienced a major building program that included new barracks, motor pools, 1000 family housing units, chapels, and dental clinics. The Bayne-Jones Army Community Hospital, named after Stanhope Bayne-Jones, a modern Post Exchange, commissary, warehouses, classrooms, athletic complexes and improved gunnery ranges.
Effective 21 March 1976, the 1st Battalion 61st Infantry was reactivated and once again assigned to the 5th Division at Fort Polk.
1990s
JRTC moves to Polk
In 1993, the Joint Readiness Training Center moved from Fort Chaffee, Arkansas, to Fort Polk, and once again, the post was called on to prepare soldiers for conflict. Each year, JRTC typically conducts several rotations for units about to deploy. During the 1990s, Fort Polk based soldiers deployed to Haiti, Southwest Asia, Suriname, Panama, Bosnia, and other locations. Weather support for the exercise is completed by the units participating in the exercise in conjunction with the 26th Operational Weather Squadron.
2nd Armored Cavalry Regiment
The 2nd Armored Cavalry Regiment arrived at Fort Polk in 1993 as the armored cavalry regiment of the XVIII Airborne Corps. Elements of the regiment deployed to Haiti in 1995 in support of Operation Uphold Democracy and to Bosnia in 1996 in support of Operation Joint Endeavor. The 2nd ACR deployed to Kuwait, Qatar, Jordan and Djibouti in 2002 to in support of Operation Enduring Freedom, and then deployed in Iraq in 2003 in support of Operation Iraqi Freedom (now known as Operation New Dawn).
The Army announced on 14 May 2004, that the 2nd Armored Cavalry Regiment would be transformed into an Infantry-based Stryker Brigade and move to Fort Lewis, Washington. The transfer of the 2nd Armored Cavalry Regiment from Fort Polk to Fort Lewis was completed in 2006. The 2nd Stryker Cavalry Regiment was later moved to Vilseck, Germany.
Current units
Operations Group
The Joint Readiness Training Center is focused on improving unit readiness by providing highly realistic, stressful, joint and combined arms training across the full spectrum of conflict. The JRTC is one of the Army's three "Dirt" Combat Training Centers resourced to train infantry brigade task forces and their subordinate elements in the Joint Contemporary Operational Environment.
With great emphasis on realism, the JRTC Operations Group provides rotational units with the opportunity to conduct joint operations which emphasize contingency force missions. The JRTC training scenario is based on each participating organization's mission essential tasks list and many of exercises are mission rehearsals for actual operations the organization is scheduled to conduct.
JRTC scenarios allow complete integration of Air Force and other military services as well as host-nation and civilian role players. The exercise scenarios replicate many of the unique situations and challenges a unit may face to include host national officials and citizens, insurgents and terrorists, news media coverage and non-governmental organizations.
1st Battalion, 509th Infantry Regiment
The mission of the Opposing Force is handled by the 1st Battalion, 509th Infantry Regiment (1-509th IR). It is the job of the 1-509th IR to conduct combat operations as a dedicated, capabilities-based Opposing Force (OPFOR) to provide realistic, stressful, and challenging combat conditions for JRTC rotational units.
3rd Brigade Combat Team, 10th Mountain Division
The 3rd Brigade Combat Team, 36th Infantry Division was officially activated at Fort Polk in February 2014 as 3rd Brigade Combat Team, 10th Mountain Division, utilizing the assets of the 4th Brigade Combat Team, 10th Mountain Division, which was inactivated. As part of the Army's transformation initiative, this organization was designed to create a highly mobile, lethal, and flexible combat unit to support the rapid buildup of combat power wherever needed across the globe. The structure of the brigade is modular and provides for organic infantry, cavalry, field artillery, maintenance, logistic and support capabilities. While stilled flagged as 4th Brigade, it deployed in support of Operation Enduring Freedom from 2006 to 2007 then again for Operation Iraqi Freedom from December 2007 to January 2009. The brigade deployed to Afghanistan in fall 2010 and returned to the U.S. in fall 2011. From 2016 to 2019, the "Patriot Brigade", as they are known, became part of the 36th Infantry Division (Army National Guard) as part of the Army's Associated Unit Pilot. The "Patriot Brigade" was the only Regular Army unit assigned to the 36th ID but returned to the 10th Mountain Division when the Army's Associated Unit Pilot ended.
115th Combat Support Hospital
The 115th Combat Support Hospital traces its origin to Evacuation Hospital #15, originally organized at Fort Riley, Kansas on 21 March 1918. At the onset of hostilities during World War I, the unit sailed aboard the "S.S. Mataika", departing the United States on 22 August 1918, and arriving in France 3 September 1918. Evacuation Hospital #15 earned a battle streamer for its participation in the Meuse-Argonne Forest offensive from 26 September 1918 through 11 November 1918. The hospital, having served honorably and proud during World War I, returned to the United States aboard the "S.S. America" and was demobilized at Camp Lewis, Washington on 28 June 1919. Evacuation Hospital #15 was reconstituted as the 15th Evacuation Hospital in 1936, after having been organized as an inactive unit of the Regular Army on 1 October 1933.
115th Combat Support Hospital is a deployable medical unit that provides medical specialities to the battlefield. Medical specialties provided by the 115th Combat Support Hospital include: general surgery, orthopaedics, podiatry, and physical therapy. Additional support for clinical operations is provided through a pharmacy, X-ray services, clinical laboratories, anaesthesia, and operative services. The 115th Combat Support Hospital is also staffed to provide medical command management and administrative support through an organic medical headquarters.
During peacetime operations the 115th Field Hospital trains at the JRTC and Fort Johnson. As a deployable medical systems hospital with the most modern equipment available, the unit is capable of being deployed in an area of operations during a contingency, war or national emergency.
U.S. Army Garrison
U.S. Army Garrison provides installation support for all tenant units as well as JRTC rotational units.
Bayne-Jones Army Community Hospital
The Fort Johnson medical facility comprises the Bayne-Jones Army Community Hospital, the Wellness and Readiness Center, the Department of Behavioral Health and the United States Army Air Ambulance Detachment. The hospital is named in honour of Brigadier General Stanhope Bayne-Jones, a native of New Orleans, Louisiana. A bacteriologist and preventive medicine specialist, he achieved worldwide acclaim as the individual responsible for the control of typhus in Europe at the conclusion of World War II.
National Guard
The Louisiana Army National Guard maintains a maintenance facility on Fort Johnson which services its major units such as the 256th Infantry Brigade Combat Team and 225th Engineer Brigade.
Current
Land expansion
There have been several times when Fort Johnson was at risk of closing. In 2002 the Army stated a position of "No acquisition of land through purchase or withdrawal of public domain lands is proposed", but in 2005 there were concerns of the post being "at risk", with a proposal to look at land expansion.
In 2008 Fort Johnson began a land expansion plan. The plan calls for the acquisition of 100,000 acres for large JRTC maneuvers and live fire operations. This will be the largest land expansion since World War II, located south and southeast of Peason Ridge, and the first parcel was purchased in 2012. Eminent domain is an option if needed. Fort Johnson issued a press release on 5 May 2014, that 32,500 acres of the targeted 47,500, out of the 100,000 approved, has been acquired. Fifty-four landowners are involved, twenty-nine residences, with the U.S. Army Corps of Engineers being the Army's real estate agent.
Building updates
On 12 November 2014, a grand opening for a new Fort Polk Commissary took place.
Renaming
On 13 June 2023, the fort was renamed to honor William Henry Johnson, a World War I veteran from the New York National Guard unit known as the "Harlem Hellfighters". It was previously named for Leonidas Polk, a confederate general. Johnson was one of the first Americans to receive the French "Croix de Guerre". He was posthumously awarded the Purple Heart, the Distinguished Service Cross, and the Medal of Honor. It was one of the U.S. Army installations named for Confederate soldiers recommended for renaming by the Congressional Naming Commission. On January 5, 2023, William A. LaPlante, the US under-secretary of defense for acquisition and sustainment (USD (A&S)), directed the full implementation of the recommendations of the Naming Commission, DoD-wide.
Wildlife management
An area covering within the post has been designated Fort Johnson-Vernon Wildlife Management Area. An estimated 700 to 750 feral horses roam training lands on and around Fort Johnson. The fate of the horses has been the subject of debate since the Army started removing them in 2017.
References
External links
Fort Johnson Guardian Newspaper
Video overview
USA: Training for Iraq (documentary about Fort Johnson)
Prescinct368cor.wordpress.com
Johnson
Johnson
Leonidas Polk
Buildings and structures in Vernon Parish, Louisiana
1941 establishments in Louisiana
Johnson
|
13873685
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Missing%20Men%20of%20Saturn
|
Missing Men of Saturn
|
Missing Men of Saturn is a juvenile science fiction novel, published first in 1953, by astronomer and author Robert S. Richardson (as Philip Latham) with cover illustration by Alex Schomburg. The story concerns Dale Sutton's mission to the dreaded planet Saturn from which no one has ever returned. Missing Men of Saturn is a part of the Winston Science Fiction set, a series of juvenile novels which have become famous for their influence on young science fiction readers and their exceptional cover illustrations by award-winning artists.
Plot introduction
Dale Sutton, a recent graduate from the Space Academy, is assigned to the Albatross, a decrepit old spaceship. When the Albatross is assigned to explore the mysterious ringed planet Saturn, Dale remembers the story of Captain Dearborn who had commanded the first and last mission to Saturn. When the Albatross reaches Saturn's moon Titan, the superstitious fears of the crew are realized as equipment begins to disappear, and eventually people.
Reception
New York Times reviewer Villiers Gerson praised the novel as "an excellent tale." P. Schuyler Miller identified it as the best of the early run of Winston juveniles, citing both its scientific accuracy and the relatively realistic stature of its hero.
Characters in "Missing Men of Saturn"
Dale Sutton - Recent graduate of Space Academy where he was a "big man on campus", sent on expedition to Saturn.
Publication history
1953, United States, The John C. Winston Company, Pub date 1953, Hardback
References
1953 American novels
American science fiction novels
Children's science fiction novels
1953 science fiction novels
Novels set on Titan (moon)
Space exploration novels
|
2172059
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%20%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8%20%D0%91%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD
|
Географічний центр Республіки Башкортостан
|
Географічний центр Республіки Башкортостан — рівновіддалена точка від усіх кордонів Башкортостану, середина республіки, що розташована на півночі Гафурійського району, між річками Біла та Зілім, на схід від села Зіріково, неподалік від меж з Архангельським та Кармаскалинським районами Башкортостану. По прямій розташований за 67,5 км від Уфи.
Цю точку вирахували завідувач кафедри фізичної географії та гідрології суші Башкирського державного університету доктор географічних наук, професор Ауфар Гарєєв та асистент кафедри Азамат Нігматуллін у 2002 році
На цьому місці, 4 липня 2009 року під час проведення свята Шежере-байрам, місцеві мешканці встановили пам'ятну стелу.
Неподалік від пам'ятної стели розташований об'єкт поклоніння місцевого значення Камені літа.
Див. також
Крайні точки Башкортостану
Примітки
Посилання
Інформаційне агентство "ВолгоИнформ"
В самом центре Башкирии установят стелу. Комсомольская правда. 8 июля 2009 г.
Сайт села Красноусольськ
Памятник станет местом паломничества туристов со всех городов. Сайт "Путь Ислама"
Гафурійський район
Географія Башкортостану
|
62007885
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Yevdokimtsevo
|
Yevdokimtsevo
|
Yevdokimtsevo is a rural locality (a village) in Petushinskoye Rural Settlement, Petushinsky District, Vladimir Oblast, Russia. The population was 7 as of 2010. There are 2 streets.
Geography
Yevdokimtsevo is located 14 km north of Petushki (the district's administrative centre) by road. Ilyinki is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Petushinsky District
|
4752636
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Bethlehem%20Shipbuilding%20Corporation
|
Bethlehem Shipbuilding Corporation
|
Bethlehem Shipbuilding Corporation
Бетлегем Шипбілдінг Корпорейшн — американська суднобудівна компанія, створена у 1905 році, коли Bethlehem Steel Corporation з Бетлегема, штат Пенсільванія, придбала верф Union Iron Works у Сан-Франциско. У 1917 році вона була зареєстрована як Bethlehem Shipbuilding Corporation, Limited.
Штаб-квартиру підрозділу було перенесено до Квінсі, штат Массачусетс, після придбання верфі Fore River Shipyard у 1913 році.
У 1940 році Bethlehem Shipbuilding була найбільшою з «Великої трійки» суднобудівників США, яка могла побудувати будь-який корабель, за нею йшли Newport News Shipbuilding & Drydock і New York Shipbuilding Corporation (New York Ship). Він мав чотири корабельні: Фор-Рівер, Спарроуз-Пойнт, Сан-Франциско та Стейтен-Айленд. Бетлегем розширився під час Другої світової війни в результаті програми екстреного суднобудування, якою керувала Морська комісія США.
У 1964 році нинішній штаб-квартира корпорації переїхала в Спарроус-Пойнт, штат Меріленд, на південний схід від Балтимора, штат Меріленд, верф якого була придбана в 1916 році.
Верф «Квінсі/Фор-Рівер» була продана корпорації General Dynamics у середині 1960-х років і закрита у 1986 році. Верф Alameda Works Shipyard у Каліфорнії була закрита компанією Bethlehem Steel на початку 1970-х років, а підприємство в Сан-Франциско (колишній Union Iron Works) було продано компанії British Aerospace у середині 1990-х і існує сьогодні як BAE Systems San Francisco Ship Repair.
Компанія Bethlehem Steel припинила суднобудівну діяльність у 1997 році, намагаючись зберегти свою основну сталеплавильну діяльність.
Історія
Верфі, якими володіла або керувала Bethlehem:
Нью-Йорк
Став частиною Bethlehem після купівлі United Shipyards у 1938 році
Bethlehem Mariners Harbor, Стейтен-Айленд, Нью-Йорк (1938—1960)
Bethlehem Brooklyn 56th Street, Бруклін, Нью-Йорк (1938—1963)
Bethlehem Brooklyn 27th Street (1938-?)
Hoboken Shipyard, Гобокен, Нью-Джерсі (1938—1984)
Bethlehem Elizabethport, Елізабет, Нью-Джерсі (1916—1921)
Bayonne Naval Drydock, Байонн, Нью-Джерсі. Bethlehem використовував цей сухий док для ремонту кораблів. Більшість робітників були з Hoboken Shipyard.
Бостон
Fore River Shipyard, Квінсі, Массачусетс (1913—1964). Продано корпорації General Dynamics у 1964 році
Victory Plant Shipyard, Квінсі, Массачусетс (1917—1919). «Victory Yard» був побудований для будівництва есмінців і звільнення Фор-Рівер-Ярда від будівництва інших суден, включаючи лінійний крейсер, який перетворився на авіаносець USS Lexington (CV-2)
Bethlehem Hingham Shipyard, Гінгем, Массачусетс (1940—1945)
Bethlehem Atlantic Works, Іст-Бостон, Массачусетс (1853—1984)
Балтимор
Bethlehem Sparrows Point Shipyard, Спарроус-Пойнт, Меріленд (1914—1997)
Bethlehem Fairfield Shipyard, Балтимор, Меріленд (1940—1945)
Bethlehem Key Highway Shipyard, Балтимор, Меріленд. Верхній двір був проданий компанії AME/Swirnow у 1983 році. Тепер на цьому місці знаходяться райони Ritz Carlton і Harborview поруч із Балтиморським музеєм промисловості
Bethlehem Fort McHenry Shipyard, Балтимор, Меріленд. Нижній двір на півострові Локуст-Пойнт, він був проданий компанії General Ship Repair у 1983 році. Тепер деякі термінали порту Балтимора
Сан-Франциско
Union Iron Works, Сан-Франциско, Каліфорнія (1917—1981)
Hunters Point Drydocks, Хантерс-Пойнт, Сан-Франциско, Каліфорнія (1908—1920). Придбано ВМС США
Alameda Works Shipyard, Аламіда, Каліфорнія (1916—1956)
Лос-Анджелес
Bethlehem Shipbuilding San Pedro, острів Термінал
Див. також
Рубін (конструкторське бюро)
Devonport Dockyard
Parsons Marine Steam Turbine Company
Blohm + Voss
Ізмаїльський судноремонтний завод
Корабельні Ізраїлю
Посилання
Bethlehem Steel Corporation and Bethlehem Ship Corporation photographs
Література
Strohmeier, Daniel D. (1963). «A History of Bethlehem Steel Company's Shipbuilding and Ship Repairing Activities». Naval Engineers Journal. 75 (2): 259—280. doi:10.1111/j.1559-3584.1963.tb04865.x. ISSN 1559-3584.
Примітки
Суднобудівні підприємства США
Оборонні підприємства США
Підприємства, засновані 1905
Засновані в США 1905
Підприємства, закриті 1997
|
4603607
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BD%D0%BE%20%28%D0%9E%D1%80%D1%94%D1%85%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Бородіно (Орєховське сільське поселення)
|
Бородіно (Орєховське сільське поселення)
Бородіно — присілок в Галицькому районі Костромської області Російської Федерації.
Населення становить 5 осіб. Входить до складу муніципального утворення Орєховське сільське поселення.
Історія
У 1936-1944 року населений пункт перебував у складі Ярославської області. Від 1944 належить до Костромської області.
Від 2007 року входить до складу муніципального утворення Орєховське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Галицького району Костромської області
|
2724287
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Аргентина (значення)
|
Аргентина (значення)
Аргентина — країна в Південній Америці
Аргентина — річка в Італії
Біологія
Аргентина чи Сріблянка — рід риб родини Argentinidae
Аргентина — рід рослин родини Розові
Ім'я, прізвище
Аргентина Брунетті (1907—2005) — аргентинська актриса й письменниця
Імперіо Аргентина (справжнє ім'я Марія Магдалена Ніле дель Ріо; 1910—2003) — аргентинська співачка й актриса
Див. також
Аргентум
Аргентин
Аргентит
Арґентеус
|
14303
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%8E%20%D0%95%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%BE%D1%82%20%D0%94%D1%83%D0%B3%D0%BB%D0%B0%D1%81
|
Ендрю Еллікот Дуглас
|
Ендрю Еллікот Дуглас (5 липня 1867, Віндзор, Вермонт, США — 20 березня, 1962, Тусон, Аризона) — американський астроном і археолог, основоположник дендрохронології, методу визначення віку дерев'яних будівель за кількістю і характером кілець деревини. Відкрив залежність між деревними кільцями та циклами сонячної активності.
Дуглас заснував дисципліну дендрохронологія, що є методом датування деревини за річними деревними кільцями. Він почав відкриття в цій області в 1894 році, коли він працював у Ловеллівській обсерваторії поблизу Флаґстаффа (Аризона). У цей час він був помічником Персиваля Ловелла і Вільяма Генрі Пікеринґа, але мав незгоду з ними, коли його експерименти змусили його сумніватися щодо існування штучних «каналів» на Марсі і видимих гострих виступів на Венері.
На його честь названо кратер на Марсі та астероїд.
Примітки
Посилання
A.E. Douglass: коротка біографія на сайті Ловеллівської обсерваторії
American Museum of Natural History
Laboratory of Tree-Ring Research at the University of Arizona
Steward Observatory at the University of Arizona
Ендрю Еллікот Дуглас // Find a Grave
Уродженці Вермонту
Астрономи США
Люди, на честь яких названо кратер на Марсі
Науковці, на честь яких названо астероїд
Померли в Тусоні
Люди, на честь яких названо кратер на Місяці
|
1823716
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Іваненко Григорій Григорович
|
Іваненко Григорій Григорович
Григорій Григорович Іваненко (рік народження невідомий — близько 1790) — військовий і політичний діяч, останній полковник переяславський (1766—1782).
Біографія
Із запровадженням на Лівобережній Україні поділу на намісництва територія полку була поділена між повітами Київського намісництва, причому 8 з 18 його сотень були розформовані між різними повітами. Указом від 9 липня 1783 року Переяславський полк був реорганізований у регулярний кінний карабінерний полк російської армії. Переяславське козацтво ще деякий час продовжувало існувати як стан, проте вже не становило окремої автономної військової одиниці.
Джерела
Трахтемирівська сотня
Григорій Григорович
|
3808932
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%BD%20%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD%20%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Чехарін Євген Михайлович
|
Чехарін Євген Михайлович
Євген Михайлович Чехарін (село Губіно Козельського повіту, тепер Козельського району Калузької області, Росія — , місто Москва) — радянський діяч, ректор Вищої партійної школи при ЦК КПРС, заступник голови Ради міністрів Російської РФСР. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1986—1990 роках. Депутат Верховної Ради Росіійської РФСР 11-го скликання. Кандидат юридичних наук, доктор філософських наук (1971), професор (1972). Член-кореспондент Академії наук СРСР (Російської академії наук) з відділення філософії і права (з 1976).
Життєпис
У 1941—1943 роках — у Червоній армії, учасник німецько-радянської війни з 1942 року. Служив автоматником 11-ї гвардійської дивізії 16-ї армії Західного фронту. У 1942 році вступив до комсомолу. 28 серпня 1943 року отримав важке поранення, був демобілізований із армії. З 1943 року викладав військову справу в середній школі.
У 1949 році закінчив Московський юридичний інститут.
У 1949—1952 роках — помічник Козельського районного прокурора Калузької області.
Член ВКП(б) з 1950 року.
У 1952—1954 роках — старший викладач, заступник декана Московського юридичного інституту. У 1952 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Процесуальне становище радянського прокурора в суді другої інстанції».
У 1954—1959 роках — старший викладач, заступник секретаря партійного комітету, секретар партійного комітету Московського державного університету імені Ломоносова.
У 1959—1962 роках — секретар, 2-й секретар, 1-й секретар Ленінського районного комітету міста Москви.
У 1962 році — заступник завідувача, у 1962 році — завідувач відділу науки, шкіл і культури ЦК КПРС по РРФСР.
У 1962—1964 роках — 1-й заступник завідувача ідеологічного відділу ЦК КПРС по промисловості РРФСР.
У 1965—1972 роках — заступник завідувача відділу науки і навчальних закладів ЦК КПРС.
У 1971 році захистив докторську дисертацію «Теоретичні проблеми політичної системи радянського суспільства».
У 1972—1978 роках — ректор Вищої партійної школи при ЦК КПРС.
У 1978—1983 роках — заступник міністра культури СРСР.
27 серпня 1983 — 24 серпня 1989 року — заступник голови Ради міністрів Російської РФСР.
Одночасно у 1984—1991 роках — голова президії Центральної ради Всеросійського товариства охорони пам'яток історії і культури. Голова Наукової ради Академії наук СРСр з проблем російської культури (з липня 1987).
З серпня 1989 року — персональний пенсіонер союзного значення в Москві.
Автор праць з теорії держави і права, з проблем політичної системи радянського суспільства.
Помер 26 квітня 2001 року. Похований на Троєкуровському цвинтарі Москви.
Нагороди і звання
орден Леніна
три ордени Трудового Червоного Прапора
орден Дружби народів
орден Вітчизняної війни І ст. (1985)
медаль «За відвагу» (1946)
медалі
Примітки
Джерела
Чехарин Евгений Михайлович
Чехарин Евгений Михайлович
Члени КПРС
Академіки
|
1477794
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Finally%20Rich
|
Finally Rich
|
Finally Rich
{{Album ratings
| rev1 = Chicago Tribune
| rev1Score =
| rev2 = Consequence of Sound
| rev2Score =
| rev3 = HipHopDX
| rev3Score = <ref name=HipHopDX>{{cite news|last=Fairfax|first=Jesse|title=Chief Keef Finally Rich|url=http://www.hiphopdx.com/index/album-reviews/id.2016/title.chief-keef--finally-rich|accessdate=18 грудня 2012|newspaper=HipHopDX|date=18 грудня 2012|archiveurl=https://web.archive.org/web/20130131204305/http://www.hiphopdx.com/index/album-reviews/id.2016/title.chief-keef--finally-rich|archivedate=січня 31, 2013|deadurl=yes}}</ref>
| rev4 = Los Angeles Times| rev4Score =
| rev5 = Pitchfork Media
| rev5Score = 7.5/10
|rev6 = Paste Magazine
|rev6Score = (5.0/10)
| rev7 = Slant Magazine
| rev7Score =
| rev8 = The Versed
| rev8Score =
| rev9 = USA Today
| rev9Score =
| rev10 = XXL| rev10Score = (L)
}}Finally Rich — дебютний студійний альбом американського репера Chief Keef, виданий лейблами Interscope Records та Glory Boyz Entertainment 18 грудня 2012 р.
Спочатку виконавець планував випустити реліз мікстейпом, проте згодом плани змінилися. Альбом дебютував на 29-ій сходинці чарту Billboard 200 з результатом у 50 тис. проданих копій за перший тиждень. Станом на 27 березня 2013 реліз розійшовся накладом у 152 тис. 14 листопада 2015 вийшов третій студійний альбом Young Chop Finally Rich Too й мікстейп Кіфа Finally Rollin 2.
Сингли
«I Don't Like» видали на iTunes 24 липня 2012 р. Окремок посів 73-тю позицію Billboard Hot 100, 20-те місце чарту Hot R&B/Hip-Hop Songs та 15-ту сходинку Hot Rap Songs. 12 березня вийшов мікстейп Back from the Dead, куди увійшов трек. Її офіційний ремікс з участю Каньє Веста, Pusha T, Big Sean та Jadakiss (оприлюднений 1 травня) потрапив до компіляції Cruel Summer.
18 жовтня «Love Sosa» випустили другим синглом. На «I Don't Like», «Love Sosa», «Ballin'», «Citgo» та «Kobe» існують відеокліпи.
Відгуки Spin'' присвоїв платівці 14-ту сходинку рейтингу «40 найкращих хіп-хоп альбомів 2013». «Citgo» потрапив на 56-те місце рейтингу «Топ-100 треків 2013» за версією Pitchfork.
Список пісень
Учасники
Ровон Пі Меньюел, Ларрі Джексон — виконавчі продюсери
Young Chop — виконавчий продюсер, звукорежисер
Джеймс Гант, Алекс Ортіз — звукорежисери
Кріс Чейні — звукорежисер, зведення
Кевін «KD» Девіс — зведення
Кріс Беллман — мастеринг
Рей Альба — аґент з паблісіті
Наталі Бешарат, Аліша Ґрехем — A&R
Джефф Форні, Деніел Ши — фотографи
Стефані Гсу — креативний директор
Джастін Масса — креативний координатор
Тіффані Джонсон — маркетинг
Майк Снодґресс — координатор відділу маркетингу
Піда Пен — менеджмент
Вілл Реґленд — артдиректор, дизайн
Посилання
Альбоми Chief Keef
Дебютні альбоми 2012
Альбоми, спродюсовані Mike Will Made It
|
2249198
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BE%20%D0%9D%D1%83%D1%80%D1%81%D0%B5
|
Роберто Нурсе
|
Роберто Нурсе (16 грудня 1983, Куернавака) — панамський футболіст, нападник.
Виступав, зокрема, за «Крус Асуль» та низку інших мексиканських команд, а також національну збірну Панами.
Клубна кар'єра
У дорослому футболі дебютував 2002 року виступами за команду клубу «Колібрієс», в якій провів один сезон, взявши участь лише у 6 матчах чемпіонату.
Згодом з 2003 по 2009 рік грав у складі команд клубів «Сакатепек», «Керетаро», «Леон», «Атланте», «Керетаро», «Селайа» (на правах оренди), «Керетаро», «Чівас США», «Веракрус» та «Гуеррерос Ермозілло» (на правах оренди).
На правах оренди провів сезон у складі клубу «Крус Асуль». Більшість часу, проведеного у складі «Крус Асуль», був основним гравцем атакувальної ланки команди. У складі «Крус Асуль» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,34 голу за гру першості.
Протягом 2011—2015 років захищав кольори клубів «Ла П'єдад», «Коррекамінос» та «Дорадос де Сіналоа».
До складу клубу «Сакатекас» приєднався 2016 року. Відіграв 122 матчі, забивши 65 голів у національному чемпіонаті.
Один сезон провів у складі команди «Пачука», згодом ще по сезону відіграв за клуби «Тласкала» та «Депортіво Ачуапа».
Виступи за збірну
2014 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Панами. Провів у формі головної команди країни 20 матчів, забивши 3 голи.
У складі збірної був учасником розіграшу Золотого кубка КОНКАКАФ 2015 року в США і Канаді, на якому команда здобула бронзові нагороди, розіграшу Кубка Америки 2016 року в США.
Титули і досягнення
Бронзовий призер Золотого кубка КОНКАКАФ: 2015
Примітки
Посилання
Профіль на soccerway
панамські футболісти
Гравці збірної Панами з футболу
Гравці розіграшу Золотого кубка КОНКАКАФ з футболу 2015
Гравці розіграшу Кубка Америки з футболу 2016
Футболісти «Сакатепека»
Футболісти «Керетаро»
Футболісти «Леона»
Футболісти «Атланте»
Футболісти «Чивас США»
Футболісти «Веракруса»
Футболісти «Крус Асуля»
Футболісти «Дорадос де Сіналоа»
Футболісти «Ла-П'єдада»
Футболісти «Пачуки»
панамські футбольні легіонери
Футбольні легіонери у США
Футбольні легіонери в Мексиці
Спортсмени Куернаваки
|
4573169
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D1%94%D0%B2%D1%80%D0%BE
|
Словаччина та євро
|
Словаччина та євро
Запровадження євро в Словаччині випливає з Атенського договору 2003 року, який дозволив Словаччині приєднатися до Європейського Союзу 1 травня 2004 року. Грошовою одиницею Словаччини до введення євро була словацька крона. Згідно з Атенським договором, нові члени Європейського Союзу «мають приєднатися до економічного та валютного союзу», що Словаччина й зробила 1 січня 2009 року.
Вступ до єврозони
Від 26 листопада 2005 року Словаччина є членом економічного та валютного союзу Європейського Союзу (ЄВС). Країна провела масштабні економічні та фінансові реформи, її економічний та політичний розвиток дозволяє їй претендувати на приєднання до зони євро. Її державний дефіцит понад стандарти, встановлені критеріями конвергенції та про які повідомляється в рішенні Ради Європейського Союзу від 5 липня 2004 р., зменшується, а рішення скасовується рішенням Ради від 3 червня 2008 р.
7 травня 2008 року Європейська Комісія, після поглибленої оцінки економічної та фінансової ситуації Словаччини, схвалила вступ країни до єврозони. Європейський парламент проголосував за цю ініціативу 17 червня 2008 року. Міністри фінансів Єврогрупи домовилися про обмінний курс, встановлений на рівні за євро.
Статус
Маастрихтська угода спочатку передбачала, що всі члени Європейського Союзу повинні будуть приєднатися до єврозони після досягнення критеріїв конвергенції. Європейська комісія у своєму звіті про конвергенцію, складеному 18 квітня 2008 року, зробила висновок, що Словаччина виконує умови для приєднання до єврозони, і рекомендує вступ країни до єврозони з 1 січня 2009 року.
Див. також
Розширення єврозони
Єврозона
Монети євро, призначені для обігу
Монети євро зі Словаччини
Примітки
Бібліографія
Décision 2008/608/CE du Conseil conformément à l’article 122, paragraphe 2, du traité pour l’adoption de la monnaie unique par la Slovaquie, le 1er janvier 2009, 32008D0608, adopté le 8 juillet 2008, JO du 24 juillet 2008, p. 24–27, entré en vigueur le 1er janvier 2009 [consulter en ligne, notice bibliographique]
Посилання
Site officiel de la Banque de Slovaquie.
La Slovaquie et les relations avec l'Union européenne, sur le site du Parlement européen.
Словаччина та Європейський Союз
Євро за країною
Гроші Словаччини
|
60324617
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kulpa%2C%20Astrakhan%20Oblast
|
Kulpa, Astrakhan Oblast
|
Kulpa, Astrakhan Oblast
Kulpa is a rural locality (a settlement) in Biryukovsky Selsoviet, Privolzhsky District, Astrakhan Oblast, Russia. The population was 149 as of 2010. There are 3 streets.
Geography
Kulpa is located 17 km southeast of Nachalovo (the district's administrative centre) by road. Akhterek is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Privolzhsky District, Astrakhan Oblast
|
1687504
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BB%D1%82%D1%80%D1%96%20%D0%9A%D0%B5%D0%BB%D0%B3%D1%83%D0%BD
|
Долтрі Келгун
|
Долтрі Келгун
«Долтрі Келгун» — американська стрічка режисерки Катрін Ґолден Бронсон. Одним з продюсерів фільму є Квентін Тарантіно. Прем'єра відбулася 25 вересня 2005 року.
Синопсис
Для Долтрі настали непрості часи. Його бізнес знаходиться на межі банкрутства, а в цей час життя підкидає йому нове завдання. Тепер герой змушений дбати про свою чотирнадцятирічну доньку, яку він ніколи не бачив, а сама дівчинка не знає про їх родинні зв"язки.
У ролях
Знімальна група
Режисер — Катріна Ґолден Бронсон
Сценарист — Катріна Ґолден Бронсон
Продюсер — Даніель Ренфрю, Тодд Кінґ, Еріка Стейнберґ
Композитор — Джон Шайгерт
Посилання
Фільми США 2005
Фільми Miramax Films
Фільми англійською мовою
|
21822104
|
https://en.wikipedia.org/wiki/D%C5%82u%C5%BCec%20Wielki
|
Dłużec Wielki
|
Dłużec Wielki is a village in the administrative district of Gmina Korsze, within Kętrzyn County, Warmian-Masurian Voivodeship, in northern Poland. It lies approximately north-west of Korsze, north-west of Kętrzyn, and north-east of the regional capital Olsztyn.
References
Villages in Kętrzyn County
|
352104
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Yoshir%C5%8D%20Mori
|
Yoshirō Mori
|
Yoshirō Mori
is a Japanese politician who served as Prime Minister of Japan from 2000 to 2001. He was unpopular in opinion polls during his time in office, and is known for making controversial statements, both during and after his premiership. He also served as the President of the Japan Rugby Football Union as well as the Japan-Korea Parliamentarians' Union. In 2014, he was appointed to head the organizing committee for the 2020 Summer Olympics and Paralympics, but he resigned in February 2021 following gaffes made at a committee meeting that were perceived as sexist.
Early life and education
Yoshiro Mori was born in present-day Nomi, Ishikawa, Japan, as the son of Shigeki and Kaoru Mori, wealthy rice farmers with a history in politics, as both his father and grandfather served as the mayor of Neagari, Ishikawa Prefecture. His mother died when Yoshiro was seven years old. He studied at the Waseda University in Tokyo, joining the rugby union club. He developed a passion for the sport but was never a high-level player; he once compared rugby to his relationship with other parties in the ruling coalition by stating: "In rugby, one person doesn't become a star, one person plays for all, and all play for one."
After university, Mori joined the Sankei Shimbun, a conservative newspaper in Japan.
Political career
In 1962, Mori left the newspaper and became secretary of a Diet member, and in the 1969 general election, he was elected in the lower house at age 32. He was reelected 10 consecutive times. In 1980, he was involved in the Recruit scandal about receiving unlisted shares of Recruit (company) before they were publicly traded, and selling them after they were made public for a profit of approximately 1 million dollars.
He was education minister in 1983 and 1984, international trade and industry minister in 1992 and 1993, and construction minister in 1995 and 1996.
In 1999, Mori began to assume control of the Mitsuzuka faction (formerly Abe faction) that had been headed by Hiroshi Mitsuzuka in the Liberal Democratic Party (LDP).
Prime minister
In the midst of a battle with Liberal Party leader Ichirō Ozawa, Prime Minister Keizō Obuchi suffered a stroke and cerebral hemorrhage on 2 April 2000 and was unable to continue in office. The Cabinet held an emergency meeting and resigned en masse. Mori, who was the secretary general of the Liberal Democratic Party (LDP), was unanimously elected president, and became prime minister with the votes of the LDP, New Komeito and New Conservative Party (composed of members who left Ozawa's party on 3 April). Mori announced that he would keep Obuchi's cabinet in place.
Gaffes
The media coverage of Mori's term as prime minister was dominated by his gaffes and undiplomatic comments. Even prior to his election as prime minister, he had been described in the Japanese media as having "the heart of a flea and the brain of a shark".
In January 2000, he made a joke about his campaign in the 1969 election: "When I was greeting farmers from my car, they all went into their homes. I felt like I had AIDS."
In February 2000, when asked about the Year 2000 problem in the United States, Mori quipped that "when there is a blackout, the murderers always come out. It's that type of society."
At Obuchi's funeral, Mori failed to clap and bow properly before Obuchi's shrine, an important portion of a traditional Japanese funeral rite. The other world leaders present at the funeral, including then U.S. President Bill Clinton, performed the ritual correctly.
At a meeting of Shinto followers in Tokyo in May 2000, Mori described Japan as "a divine nation (kami no kuni) with the Emperor at its center". This "divine nation statement" stirred controversy in Japan as it invoked the official interpretation of the Emperor as a divine entity during the days of the Empire of Japan. Days after this statement, Mori questioned whether the Japan Communist Party could "ensure Japan's security and defend the kokutai", using a term for Japan's unity with its divine emperor which had not been in common use since World War II.
During the June 2000 election, when asked about recent newspaper reports that showed that roughly half of the voters still had not decided for whom to vote, he replied that they could "stay in bed for the day".
In October 2000, during a dialogue with British prime minister Tony Blair, Mori stated that the Japanese government had suggested in 1997 that Japanese nationals believed to be abducted by North Korea be arranged to be "found" elsewhere in order to ensure a smooth normalization of the relation between North Korea and Japan, which upset the foreign ministry and led to calls for Mori's resignation from conservative voices within the LDP.
In December 2000, pictures appeared in the weekly magazine Shukan Gendai showing him drinking in an Osaka bar with a high-ranking yakuza.
In February 2001, the US submarine USS Greeneville accidentally hit and sank the Japanese fishing ship Ehime Maru during an emergency surface drill on 9 February 2001, resulting in nine dead students and teachers. Mori continued a round of golf after being told of the incident, for which he was criticized as being politically tone-deaf.
One unsubstantiated story concerned the 26th G8 summit in 2000, at which upon meeting U.S. President Bill Clinton, Mori was to say "How are you". Instead, he allegedly slipped up and said "Who are you;" Clinton answered "Well, I'm Hillary Clinton's husband", to which Mori replied "Me too". Snopes.com reported that this was obviously a low-quality fabrication/joke and that the same story had been told about Kim Young-sam several months earlier. It was nonetheless reported by some mainstream media outlets such as the Australian Broadcasting Corporation.
Resignation
Two senior Mori appointees resigned due to fundraising scandals in August 2000. Mori's disapproval rating neared 60% following these resignations.
In November 2000, with Mori's approval ratings below 30%, opposition politicians attempted to win a vote of no confidence against Mori by soliciting support from rebels within the LDP, guided by Koichi Kato in the so-called "Kato's rebellion". Hiromu Nonaka, the secretary general of the party, quashed the potential revolt by threatening to expel any LDP politicians who voted for the measure. The vote failed 237 to 190. Nonaka resigned days later amid speculation that he would challenge Mori for leadership of the LDP.
Towards the end of Mori's term, his approval rating dropped to single digits. In March 2001, reports surfaced that Mori had told LDP leaders of his plans to resign. Although he denied the reports, they contributed to a massive drop in Japanese stock market prices early that week. On 6 April, he officially announced his intention to resign. Junichiro Koizumi won the subsequent LDP leadership election and became prime minister on 26 April 2001.
Cabinets
Mori appointed three cabinets. The third cabinet is officially referred to as a continuation of the second cabinet, as the changes came amid a major administrative realignment in January 2001 that eliminated several cabinet positions and renamed several key ministries.
Later years
After resigning as prime minister, Mori remained a member of the House of Representatives, representing the Ishikawa 2nd district, until announcing in July 2012 that he would not stand in the December 2012 general election.
He was awarded the Padma Bhushan, India's third highest civilian award, in 2004.
Russia diplomacy
Mori remained an important player in Russo-Japanese relations following his resignation as prime minister due to his close personal relationship with Vladimir Putin. Prime Minister Yoshihiko Noda of the Democratic Party of Japan considered tapping Mori in 2012 to resolve the dispute between the two countries over the Kuril Islands, despite the fact that Noda and Mori were from opposing parties in the Diet.
In 2013, Mori met with Putin and Sergey Naryshkin in preparations for a summit between Putin and Japanese Prime Minister Shinzō Abe. Mori had at one time suggested that Japan could give Russia three of the four disputed islands in exchange for a peace treaty, which went against the Japanese government's official view that Moscow should acknowledge Japan's ownership of all four.
Mori has a personal connection to Russia, as his father Shigeki Mori developed a relationship with the Siberian town of Shelekhov during his time as mayor of the city of Neagari, and developed a bilateral dialogue to improve the gravesites of Soviet soldiers in Japan and Japanese soldiers in Siberia; he was so close to Russia that Japanese authorities monitored him closely as a potential communist sympathizer. The elder Mori visited Shelekhov more than 15 times during his 35 years in office, and was buried there following his death.
Sports-related advocacy
Mori became President of the Japan Rugby Football Union in June 2005. It had been hoped his clout would help secure the 2011 Rugby Union World Cup for Japan, but instead the event was awarded to New Zealand in late November 2005. This led Mori to accuse the Commonwealth of Nations countries of "passing the ball around their friends." Mori later assisted in Japan's successful bids for both the 2019 Rugby World Cup and 2020 Summer Olympics.
In 2014, at the age of 76, he was appointed to head the organizing committee for the 2020 Summer Olympics in Tokyo. He quipped, "I am destined to live five or six more years if I am lucky. This will be my one last service to the country." However, Mori drew international and domestic criticism for his critical statements about Japan's Olympic figure skaters Mao Asada and Chris Reed and Cathy Reed, who were representing Japan at the 2014 Sochi Olympics.
Another controversy occurred in 2021 when Mori, who at this time was president of the organization responsible for the upcoming Olympic Games, said that women talk too much in meetings. At the organizing committee meeting for the Tokyo Olympics while discussing the objective of aiming for at least 40% of members to be female, he stated that “On boards with a lot of women, the board meetings take so much time. Women have a strong sense of competition. If one person raises their hand, others probably think, I need to say something too. That’s why everyone speaks. [...] You have to regulate speaking time to some extent [...] Or else we’ll never be able to finish” He apologized for his statements and initially stated he would not resign as head of the organizing committee, but on February 11 announced his intention to step down from the post. In his resignation speech the following day, Mori said that he did not intend to demean women, and blamed the media for fueling public anger. He stressed the importance that the Olympics be held in July, adding that the committee's efforts would be wasted if he were to cause trouble by remaining in his post. Seiko Hashimoto, an Olympic bronze medalist in women's speed skating and a seven-time Olympian, was named as Mori's replacement.
LDP funds scandal
As the former head of the Seiwa Seisaku Kenkyūkai, which was the main faction involved in the 2023–2024 Japanese slush fund scandal, Mori has come into question for his role in the kickback scheme. Prime Minister of Japan Fumio Kishida has not rejected the idea of forcing him to testify.
Personal life
Mori is an avid rugby fan as well as an amateur player. He is married to Chieko (born: Chieko Maki), a fellow Waseda University student, and he has a son, Yūki Mori, and a daughter, Yoko Fujimoto.
In 2003, he received the highest distinction of the Scout Association of Japan, the Golden Pheasant Award.
Honours
National
Golden Pheasant Award (2003)
Grand Cordon of the Order of the Paulownia Flowers (2017)
Foreign
Padma Bhushan (2004)
Order of Brilliant Star with Special Grand Cordon (2006)
Medal "In Commemoration of the 300th Anniversary of Saint Petersburg" (2007)
Grand Officier, Légion d'honneur (2010)
Order of Diplomatic Service Merit Grand Gwanghwa Medal (2010)
Notes
References
Further reading
Richards, Huw A Game for Hooligans: The History of Rugby Union (Mainstream Publishing, Edinburgh, 2007)
External links
Official website (in Japanese)
|-
|-
|-
|-
1937 births
Living people
People from Nomi, Ishikawa
Members of the House of Representatives from Ishikawa Prefecture
Ministers of Construction of Japan
Minister of Economy, Trade and Industry of Japan
Education ministers of Japan
Liberal Democratic Party (Japan) politicians
Presidents of the Organising Committees for the Olympic Games
Japanese journalists
Japanese rugby union players
Russophilia
Waseda University alumni
Recipients of the Legion of Honour
Recipients of the Order of Brilliant Star
Recipients of the Padma Bhushan in public affairs
Recipients of the Paralympic Order
20th-century prime ministers of Japan
21st-century prime ministers of Japan
|
209200
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%91%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Аркадіївка (Броварський район)
|
Аркадіївка (Броварський район)
Аркадіївка — село Броварського району Київської області. Входить до складу Згурівської селищної громади.
Географічне розташування села
Село розташоване на півночі Згурівської селищної громади Броварського району Київської області, поблизу річок Супій та Гнила Оржиця. Відстань до залізничної станції Яготин — 45 кілометрів, до центру громади смт Згурівки — близько 9 кілометрів. Висота центру над рівнем моря — 127 метрів.
У селі бере початок річка Ступніва, права притока Переводу.
З історії Аркадіївки
Аркадіївка заснована графом Аркадієм Кочубеєм протягом 1838-1839 років, для обробітку дальніх земель його економії. Село назване іменем засновника. Першими поселенцями були 39 молодих сімей із села Згурівки, які були розміщені понад берегом заплави, що впадає в ріку Перевід. .
у 1862 році у хуторі володарском Аркадіївці було 136 де жило 847 осіб (428 чоловічої та 419 жиночої статі)
Селище є на мапі 1868 рокуої
По реформі 1861 року аркадіївчани були звільнені і отримали по три десятини землі на дорослу людину, по півдесятини — на хлопця до 20 років. Населення Аркадіївки невпинно зростало, та зберігалася сильна бідність. У 1880–1881 роках в селі була збудована дерев'яна церква на кам'яному фундаменті. При церкві діяли бібліотека та церковно-приходська школа. Священиком у церкві був Олександр Іванович Філіпович, церковним старостою — селянин Василь Карпович Герасименко. 1891 року громадський вигін був поділений на два шматки — 18 десятин здавались за 10-12 карбованців за десятину і тільки 4 десятини були у громадському користуванні.
1900 року Аркадіївка мала 400 дворів, у яких проживала 1371 особа, з яких чоловіків — 667, жінок — 704. Поміщику належало 600 десятин землі. У селян було 698 десятин, 27 господарств зовсім не мали ніякої худоби, землю обробляли знаряддями: залізними однолемішними плугами — 36 штук на село; дерев'яними — 150 штук; борін залізних — 69 штук; дерев'яних — 198. Матеріальна незабезпеченість селян посилювала антипоміщицькі настрої. 20 листопада 1905 року разом виступили селяни Середівки, Аркадіївки і Згурівки. Поміщицьке майно було поділено, грабунки продовжувалися шість днів. Було спалено дві клуні та дві скирти соломи.
За даними перепису 1910 року, до Аркадіївки належало 267 господарств, у яких проживало 1500 осіб. Серед селян було 18 теслярів, 2 столяри, коваль, слюсар, 10 швеців, 2 чоботарі. 1912 року в селі були дві церковно-приходські школи, бібліотека та хор церковно-приходських шкіл на 30 осіб. 1917 року встановлено радянську владу, зусиллями більшовиків організовано сільську раду, першим головою якої став Лишко Трохим Омелянович. Тоді ж було створено комітет незалежних селян, який очолив Сверенюк Іван Іванович. 1930 року в селі створено перші колекстивні господарства — СОЗи, а наступного року створено колгосп. Його головою був Колодій Григорій Панкратович.
У Голодомор 1932-1933 в селі померло багато людей, старожили пам'ятають навіть випадки канібалізму. Улітку 1933 року, після зібрання урожаю, кожній людині було виділено по пуду зерна. За це рішення голову колгоспа і його заступника було позбавлено волі на 8 років. За те, що люди щодня відвідували роботу, увечері їм давали по три великі пампушки, аби діти не померли з голоду. А навесні 1934 року в селі було організовано дитячий інтернат.
У 1937 році в Аркадіївці створено комсомольську організацію, секретарем якої став Л. М. Жеведенко. Ще до того, 1930 року, убло створено ячійку партії. Станом на 1934 рік до неї входили М. К. Василець, М. П. Соболь, І. І. Свершок.
Навесні 1937 року вночі забрано без суду відправлено на довічне ув'язнення колгоспника Олещенка Андрія Назаровича та старого вчителя Чміля Івана Панасовича тільки за те, що вони мали свою політичну думку.
1941 року на фронт пішла уся чоловіча половина Аркадіївки. Окуповано село було 17 вересня 1941 року. Серед жителів села набиралися поліцаї: заядлий поліцай Василь Твердохліб нещадно бив людей, знущався з них, відправляв молодь до Німеччини. Аркадіївці надавали допомогу партизанам, що діяли у чернігівських лісах. Серед активних учасників загону були й односельці Соболь Микола Петрович, Герасименко Дмитро Іванович, Василець Микола Кирилович. Партизани розправлялися з поліцаїв. У страшних муках було вбито і поліцая Твердохліба. Коли 1942 року під Черевками проводилися розстріли комиуністів, до числа розстріляних потрапив і аркадіївчанин Дорошевич Дмитро Іванович. Коли ж німці відступали з села у вересні 1943 року, то спалили клуню із зерном.
В роки Другої Світової війни загалом загинуло 122 жителя Аркадіївки. Учасниками бойових дій були Куций Володимир Корнійович, Козіцька Зінаїда Михайлівна, Удовенко Микола Павлович, Жеведенко Микола Павлович, Колодій Михайло Андрійович, Жевноводенко Михайло Семенович, Даниленко Семен Олександрович, Назарок Іван Іванович, Назарок Іван Якович — це люди, що отримали найбільше бойових орденів і медалей.
Після війни село помалу почало відбудовувалось, почав відроджуватись колгосп на чолі з обраним на посаду голови Куцим Володимиром Корнійовичем. Голова ланки з вирощування цукрового буряку Палівода Євдокія Яківна нагороджена трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, чотирма медалями, почесними грамотами. 1965 року споруджено пам'ятник радянським воїнам, на якому викарбувано 122 імені тих односельчан, хто поліг на фронтах Другої Світової.
1986 року до Аркадіївки було переселено жителів сіл Рудки та Роз'їжджа Чорнобильського району (загалом 353 особи). Для переселенців було збудовано 160 будинків, школу, їдальню, магазини, лазню та Будинок побуту.
З 12 листопада 2010 року сільським головою є Степаненко Микола Олександрович.
За час існування село входило до складу:
Прилуцького району — з 1839,
Аркадіївської сільради Прилуцького району — з 1932,
Згурівського району — з 1935,
Згурівського району Київської області — з 1955,
Яготинського району — з 1963,
Згурівського району — з 1986,
Згурівської селищної громади Броварського району — з 2020.
З «Історії міст і сіл Української РСР»
Аркадіївка — село, центр сільської ради, розташоване за 45 км від районного центру. Населення — 1512 чоловік.
В селі — колгосп «Зоря комунізму», який має 2105 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1545 га орної землі. Основний напрям господарства — рільництво й тваринництво. За вирощування високих урожаїв цукрових буряків ланкову Я. Поливоду нагороджено орденом Леніна.
В Аркадіївці є восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека; дільнична лікарня на 35 ліжок.
Населення
За даними Всеукраїнського перепису 2001 року, у селі проживало 1019 осіб. З них своєю рідною мовою вказали:
Транспортне сполучення із Києвом та Згурівкою
До Аркадіївки з Києва можна дістатися з автостанції «Дарниця» рейсовими автобусами «Київ — Згурівка»; «Київ — Середівка» та «Київ — Аркадіївка».
Із Згурівки — автобусами «Згурівка — Київ»; «Яготин — Прилуки»; «Київ — Середівка».
Див. також
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)
Література та джерела
Матеріали з офіційного сайту Згурівської РДА
Примітки
Посилання
облікова картка на сайті ВРУ
погода у селі
Села Київської області
|
2084845
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B9%20%28%D0%91%D1%83%D1%80%D1%8F%D1%82%D1%96%D1%8F%29
|
Дирестуй (Бурятія)
|
Дирестуй (Бурятія)
Дирестуй — улус Джидинського району, Бурятії Росії. Входить до складу Сільського поселення Дирестуйське.
Населення — 1095 осіб (2015 рік).
Примітки
Уласи Бурятії
Населені пункти Джидинського району
|
1502091
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%80%20%D0%9B%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%81%D0%BE%D0%BD%20%28%D0%BB%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%BA%29
|
Гуннар Ларссон (лижник)
|
Гуннар Ларссон (лижник)
Гуннар Ларсон (1 липня 1944) — шведський лижник, олімпійський медаліст.
Виступи на Олімпіадах
Зовнішні посилання
Досьє на sport.references.com
Шведські лижники
Шведські срібні олімпійські медалісти
Шведські бронзові олімпійські медалісти
Срібні призери зимових Олімпійських ігор 1968
Бронзові призери зимових Олімпійських ігор 1968
Лижники на зимових Олімпійських іграх 1968
|
116583
|
https://en.wikipedia.org/wiki/West%20Pocomoke%2C%20Maryland
|
West Pocomoke, Maryland
|
West Pocomoke, Maryland
West Pocomoke is a census-designated place (CDP) in Somerset County, Maryland, United States. The population was 498 at the 2000 census. It is included in the Salisbury, Maryland-Delaware Metropolitan Statistical Area.
Geography
West Pocomoke is located at (38.085027, −75.596581).
According to the United States Census Bureau, the CDP has a total area of , of which is land and (2.49%) is water.
Demographics
As of the census of 2000, there were 498 people, 217 households, and 141 families residing in the CDP. The population density was . There were 239 housing units at an average density of 25.5/sq mi (9.8/km). The racial makeup of the CDP was 66.47% White, 32.93% African American, 0.20% Native American, 0.20% Asian, and 0.20% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 0.40% of the population.
There were 217 households, out of which 19.8% had children under the age of 18 living with them, 51.2% were married couples living together, 10.1% had a female householder with no husband present, and 35.0% were non-families. 28.6% of all households were made up of individuals, and 14.7% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.29 and the average family size was 2.83.
In the CDP, the population was spread out, with 19.3% under the age of 18, 6.8% from 18 to 24, 26.9% from 25 to 44, 27.3% from 45 to 64, and 19.7% who were 65 years of age or older. The median age was 43 years. For every 100 females, there were 91.5 males. For every 100 females age 18 and over, there were 90.5 males.
The median income for a household in the CDP was $21,635, and the median income for a family was $29,792. Males had a median income of $25,865 versus $16,058 for females. The per capita income for the CDP was $26,318. About 17.2% of families and 20.6% of the population were below the poverty line, including 50.0% of those under age 18 and 24.8% of those age 65 or over.
References
Census-designated places in Somerset County, Maryland
Census-designated places in Maryland
Salisbury metropolitan area
|
3395706
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D0%B4%D0%B6%D0%B2%D0%B5%D0%B9%20%28%D0%92%D1%96%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B8%D0%BD%29
|
Риджвей (Вісконсин)
|
Риджвей (Вісконсин)
Риджвей — селище в США, в окрузі Айова штату Вісконсин. Населення — 624 особи (2020).
Географія
Риджвей розташований за координатами (42.998521, -89.993242). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році селище мало площу 3,25 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у селищі мешкали 653 особи в 267 домогосподарствах у складі 164 родин. Густота населення становила 201 особа/км². Було 293 помешкання (90/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,3 %. Частка іспаномовних становила 5,1 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 23,3 % — особи молодші 18 років, 66,0 % — особи у віці 18—64 років, 10,7 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 35,8 року. На 100 осіб жіночої статі у селищі припадало 117,7 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 109,6 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долари . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 7,8 % осіб, у тому числі 3,4 % дітей у віці до 18 років та 25,0 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 350 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 19,4 %, роздрібна торгівля — 19,1 %, виробництво — 16,6 %.
Примітки
Джерела
Селища Вісконсину
Населені пункти округу Айова (Вісконсин)
|
294066
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%80%20%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
|
Вугор американський
|
Вугор американський (Anguilla rostrata) — катадромна риба, що водиться біля східного узбережжя Північної Америки. Він має змієподібне тіло з маленькою загостреною головою. Верхня частина тіла коричнева, нижня — кремово-жовта. Також американський вугор має гострі зуби, проте не має анальних плавців. Дуже нагадує європейського вугра, але має інше число хромосом та ребер. Найбільший спійманий американський вугор важив 4,2 кг, завдовжки 122 см.
Самиця американського вугра нерестує в солоній воді, після чого ікринкам потрібно від 9 до 10 тижнів для розвитку мальків. Після вилуплення, молоді вугри рухаються до узбережжя Північної Америки та проводять у прісноводних водоймах більшу частину життя. Самиця може відкласти до 4 мільйонів життєздатних ікринок, проте є одноплідною твариною, тобто гине швидко після нересту.
Дорослі вугри живуть переважно в прісній воді, та знайдені уздовж атлантичного узбережжя Північної Америки, включаючи Чесапікську і Гудзонову затоки. Вугор полює переважно вночі, а протягом дня ховається в мулі, піску або гальці.
Американський вугор є економічно важливою рибою на всьому своєму ареалі. Їх виловлюють у великій кількості як для споживання у їжу, так і для акваріумів. Вугри допомагають екосистемі атлантичного узбережжя, поїдаючи мертву рибу і трупи інших морських тварин, хоча вугри харчуються і живими рибами та безхребетними. Якщо вугор дуже голодний, він може нападати навіть на власних мальків.
Посилання
Прісноводний вугор
Тварини, описані 1821
Риби Арктичного океану
Риби Атлантики
Риби Північної Америки
Риби Багамських Островів
Риби Барбадосу
Риби Белізу
Риби Ісландії
Риби США
Фауна Бермудських островів
Фауна Кайманових Островів
|
4627192
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Косково (Нижньогородська область)
|
Косково (Нижньогородська область)
Косково — присілок в Городецькому районі Нижньогородської області Російської Федерації.
Населення становить 132 особи. Входить до складу муніципального утворення Ковригинська сільрада.
Історія
Від 2009 року входить до складу муніципального утворення Ковригинська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти Городецького району
|
4451692
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Salvia%20spinosa
|
Salvia spinosa
|
Salvia spinosa — вид квіткових рослин із родини глухокропивових (Lamiaceae)
Біоморфологічна характеристика
Це прямовисна багаторічна трав'яниста рослина зі злегка розгалуженим стеблом; може виростати до 20–60 см у висоту. Свіжа ціла рослина дає близько 0,2% ефірної олії, що містить 13,5% l-гексанолу, 55% l-ліналолу, сесквіптерпенів, оцтової кислоти, ізовалеріанової кислоти та альдегіду. Олія локалізована в суцвіттях; склад її різний у різних частинах рослини. Олія має приємний запах, нагадує запах шавлії; вона важча від води і водорозчинна. Стебла поодинокі, чотиригранні, знизу від залозисто-волосистих до ворсинчастих, зверху густо залозисті. Листки прості, широко яйцеподібних до яйцювато-довгастих, ≈ 8–12 × 4.5–8 см, ± вовнисті. Суцвіття волотисте. Чашечка трубчаста, ≈ 20 мм, зеленувато-жовта, злегка розширюється і твердіє в плодах до ≈ 22 мм, залозисто-жорстко-волосиста; верхня губа однаково тризуба, при плодах колюча. Віночок білий, ≈ 24 мм; трубка пряма, ≈ 17 мм, зверху трохи розширюється, всередині гола; верхня губа вигнута. Горішки ± кулясті, округлі трикутні, ≈ 3 × 2.7 мм.
Середовище проживання
Вид поширений у Північній Африці, західній і центральній Азії.
Населяє степ, перелоги, виноградники.
Використання
Рослина збирається з дикої природи для місцевого використання як ліки. Подрібнене насіння прикладають до зубів як засіб від зубного болю.
Примітки
spinosa
Флора Північної Африки
Флора Азії
|
3481787
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B8%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0%20%D0%9B%D1%96%D0%BD%D0%BD
|
Джианна Лінн
|
Джианна Лінн (3 грудня 1985 року) — порноактриса. У Лінн філіппінські, іспанські і китайські коріння. Вона переїхала в Каліфорнію коли їй було 4 роки, зросла в долині Сан-Фернандо.
У травні 2008 року вона з'явилася в епізоді Miami Ink, показаному на каналі TLC. Під час передачі їй зробили тату ангела на шиї. Крім зйомок у порнофільмах вона знімається в чоловічих і присвячених фітнесу журналах.
Премії і номінації
2007 номінація на AVN Award в категорії найкраща нова старлетка
2007 номінація на AVN в категорії Best Group Sex Scene (Video) — Hellcats 10 (з Меллісою Лорен, Ріком Мастерсом, Арнольдом Шварценпекером і Баррі Скоттом)
2008 номінація на AVN Award в категорії Unsung Starlet
2008 номінація на XRCO в категорії Unsung Siren
2008 номінація на F. A. M. E. Awards в категорії Most Underrated Star
2009 номінація на AVN Award в категорії Best All-Girl Group Sex Scene — Girlgasmic
2010 номінація на AVN Award в категорії Best All-Girl Group Sex Scene — Sun Goddess: Malibu
Примітки
Посилання
Podcast Interview at AdultDVDTalk
imdb.com
Профіль на сайті AVN
Іммігранти США
Американські порноакторки
Вікіпедія:Статті з іншим значенням на Вікіданих
Народились 1984
Народились 3 грудня
|
1672298
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0
|
Лихолітська сільська рада
|
Лихолітська сільська рада — Черкаська область, Чорнобаївський район
Лихолітська сільська рада — Чернігівська область, Козелецький район
|
2737972
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA
|
Українсько-німецький словник
|
Українсько-німецький словник
«Українсько-німецький словник» (в оригиналі «Малоруско-нїмецкий словар») — українсько-німецький словник, виданий 1886 року у Львові в 2 томах. Упорядкували Євген Желехівський та Софрон Недільский.
Історія
Із 1882 року окремими випусками почав виходити друком у Львові «Малоруско-нїмецкий словар» Є. Желехівського. Перший том (А — О) упорядкував сам Є. Желехівський, а другий (П — Я) — за його матеріалами, із деякими доповненнями, упорядкував і видав уже сам С. Недільський. Повністю словник у двох томах вийшов 1886 року.
У другій половині XIX столітті словник Є. Желехівського та С. Недільський після «Німецько-руського словаря» О. Й. Партицького на Заході України був другою спробою зібрати й опублікувати лексичні скарби української мови. Якщо словник О. Й. Партицького був німецько-українським, то словник Є. Желехівського — українсько-німецьким. «Малоруско-нїмецкий словар» не тільки популяризував і підносив гідність української мови, а й допомагав уже через неї вивчати німецьку.
Із появою «Малоруско-нїмецкого словаря» язичіє, як макаронічна мова, у Галичині остаточно було витіснено з ужитку. Письменники, як-от І. Я. Франко, почали писати українською мовою.
Правопис
Саме для «Малоруско-нїмецкого словаря» Желехівський створив власний фонетичний правопис — так звану желехівку. З ініціативи Степана Смаль-Стоцького її було запроваджено 1892 року до обов'язкового вжитку в шкільництві й урядовім діловодстві Австро-Угорщини, замість максимовичівки.
Критика
Перший том прорецензував 1885 року К. В. Шейковський, визначивши такі переваги:
Словник ґрунтується на багатьох джерелах, що їх упорядник використав сумлінно й критично;
У словнику подано назв річок, місцевостей, у яких часто збережено старовинні риси, що можуть пролити світло на походження слів.
Серед недоліків К. В. Шейковський зазначив, що:
Деякі слова лишилися без пояснення;
Не можна під одним реєстровим словом подавати похідні слова, бо важко, наприклад, здогадатися, що під словом галай треба шукати й слово галатин;
У багатьох словах наголос неправильно визначено (Двина, двигатель, дворянин, Дніпер, горлиця, башка тощо);
Помітні пропуски деяких слів (гордування, змальовувати, знахідка, заплішка тощо);
Багато подано іншомовних слів, зокрема польських.
Загальну й не зовсім справедливу характеристику словникові Є. Желехівського дав 1889 року П. Г. Житецький. О. М. Пипін «Малоруско-нїмецкий словар» назвав кращим словником української мови за ввесь попередній час. Б. Грінченко засвідчив також певні недоліки:
Наявність багатьох невикористовуваних російських слів (алтин, бакша, балагурити, барин, вижигати, вдохновенє, в-одиночку, дневник, довжний, жилище тощо);
Наявність «незручних і недотепних фразеологізмів» (бажант, базич «базікало», винашелець «винахідник» тощо);
У словах, узятих із творів східноукраїнських письменників, неправильно подекуди визначено наголос (ліберал, міна, незмучений, виграш, видавниця тощо).
Сутність
Усього словник містить близько 65 тисяч українських слів, уживаних як на Заході, так і на Сході України. Таким чином, у цьому словнику було зібрано найбільше слів, було подано стільки лексичного матеріалу, скільки його містили всі попередні словники, разом узяті.
Усього було використано записи 92 осіб і132 друковані джерела. Ними були:
Опубліковані до 1885 року твори українських письменників;
Збірки народної творчості;
Записи лексики української народної мови впорядниками словника та різними особами.
У кожному слові позначено наголос.
Примітки
Джерела
Посилання
Малоруско-нїмецкий словар: У 2 т. / Т. 1: А — О / Уложив: Євгений Желеховский. — Львів: В друкарні тов. им. Шевченка, 1886. — С. 590 с.
Малоруско-нїмецкий словар: У 2 т. / Т. 2: П — Я / Уложили: Євгений Желеховский та Софрон Недїльский. — Львів: В друкарні тов. им. Шевченка, 1886. — 632 с.
Словники української мови
Книги 1886
Українські книги
1886 в Україні
|
123586
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Florence%2C%20Montana
|
Florence, Montana
|
Florence, Montana
Florence (Salish: čp̓úƛ̓us ) is a census-designated place (CDP) in Ravalli County, Montana. County Line Rd is on the northern edge of the city limits dividing it from Missoula County, Montana. The population was 821 at the 2020 census.
History
Florence was named for Florence Abbott Hammond, wife of A. B. Hammond, a lumber baron. He was instrumental in securing a branch of the Northern Pacific Railway in the Bitterroot Valley. The railway was immensely important in developing the lumber industry and apple production in the 1910s.
Geography
Florence is located between the Sapphire and Bitterroot Mountains. The Bitterroot River is to the east. The Threemile Wildlife Management Area, about east, provides a winter range habitat for big game.
According to the United States Census Bureau, the CDP has a total area of , all land.
Demographics
As of the census of 2000, there were 901 people, 323 households, and 266 families residing in the CDP. The population density was . There were 336 housing units at an average density of . The racial makeup of the CDP was 96.12% White, 1.44% Native American, 0.11% Asian, 0.44% Pacific Islander, and 1.89% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.89% of the population.
There were 323 households, out of which 39.3% had children under the age of 18 living with them, 70.6% were married couples living together, 8.7% had a female householder with no husband present, and 17.6% were non-families. 14.6% of all households were made up of individuals, and 5.3% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.79 and the average family size was 3.07.
In the CDP, the population was spread out, with 29.3% under the age of 18, 5.3% from 18 to 24, 28.4% from 25 to 44, 28.5% from 45 to 64, and 8.4% who were 65 years of age or older. The median age was 37 years. For every 100 females, there were 93.8 males. For every 100 females age 18 and over, there were 96.0 males.
The median income for a household in the CDP was $39,286, and the median income for a family was $47,946. Males had a median income of $29,219 versus $20,795 for females. The per capita income for the CDP was $17,626. About 9.2% of families and 17.3% of the population were below the poverty line, including 29.3% of those under age 18 and 19.6% of those age 65 or over.
Recreation
The Bitterroot River is a Blue Ribbon fishery. A popular river for fly fishing, the river has native westslope cutthroat trout and bull trout.
The Threemile Wildlife Management Area has wildlife viewing and hunting opportunities. Animals include bobcats, elk, mule deer, and various raptors.
Education
The Florence-Carlton School District educates students from kindergarten through 12th grade. In the 2021-2022 school year a total of 813 students were enrolled. Florence-Carlton High School's team name is the Falcons.
Media
The FM radio station KDTR is licensed in Florence. It plays an adult alternative format.
Infrastructure
US Route 93 passes through town from north to south.
The nearest commercial airport is Missoula Montana Airport, north.
Notable people
Dustin Lind, assistant coach for the San Francisco Giants
Jim Tyack, Major League Baseball player
References
Census-designated places in Ravalli County, Montana
Census-designated places in Montana
|
12190332
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Podocarpus%20brevifolius
|
Podocarpus brevifolius
|
Podocarpus brevifolius is a species of conifer in the family Podocarpaceae. It is found only on Mount Kinabalu and surrounding ridges in Sabah, Malaysia.
References
brevifolius
Endemic flora of Borneo
Taxonomy articles created by Polbot
Flora of Mount Kinabalu
Endemic flora of Malaysia
|
2238572
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%82%20%D0%A2%D1%80%D1%96%D0%BC%D0%B1%D0%BB%D0%B5%20%28%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%82%29
|
Роберт Трімбле (пілот)
|
Роберт Трімбле (пілот)
Роберт (Боб) Трімбле (5 жовтня 1919 — 12 травня 2009) — пілот бомбардувальників B-17 та B-29 United States Army Air Corps часів Другої світової війни.
Послужний список
Пілот американських бомбардувальників Другої світової війни, брав участь у Операції «Френтік».
Мемуари
Після війни Роберт понад 60 років намагався не згадувати про події Другої світової війни і лише у 2005 році, у віці 86 років, він вирішив розповісти свої спогади сину - Лі Трімбле. Саме син зробив кілька аудіо та відео записів інтерв'ю батька та згодом з допомогою письменника та публіциста Джеремі Дронфілда написав книгу спогадів Роберта Трімбле «Beyond The Call: The True Story of One World War II Pilot's Covert Mission to Rescue POWs on the Eastern Front», або ж скорочено «Beyond The Call». Книга вийшла друком на початку 2015 року і стала літературною сенсацією у середовищі дослідників історії Операції «Френтік».
Згодом було створено аудіо-версію книги та документальний фільм «Beyond the Call: America’s Last Hope».
Смерть
Роберт (Боб) Трімбле помер у Ланкастері (США) 12 травня 2009 року у віці 89 років і після смерті згідно заповіту його тіло, як і тіло дружини котра померла раніше, було передано для медичних досліджень у Hershey Medical Research College.
Джерела
Примітки
Див. також
Ганс-Ульріх Рудель — найвідоміший бойовий льотчик Другої світової війни
Лі Луе — льотчик, що зробив бойових вильотів більше за Руделя.
Посилання
Captain Robert M. Trimble на Facebook
«Beyound The Call» | Official site
Американські льотчики Другої світової війни
|
2026872
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%82%D0%BE%20%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BD-%D0%9F%D1%80%D1%96%20%D0%90%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D1%83%202015
|
Мото Гран-Прі Арагону 2015
|
Мото Гран-Прі Арагону 2015 року, офіційна назва Gran Premio Movistar de Aragón — чотирнадцятий етап чемпіонату світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів MotoGP сезону 2015, який відбувся 25—27 вересня 2015 року на трасі Моторленд Арагон, розташованому у регіоні Альканьїс в Іспанії. Фінальний день змагань відвідало 114 131 глядачів, а Гран-Прі було визнано найкращим у сезоні.
MotoGP
Напередодні етапу відбулись зміни у складі команди «Forward Racing» — Клаудіо Корті був замінений Тоні Еліасом.
Гонку в улюбленій манері виграв Хорхе Лоренсо: стартувавши з поулу, він на перших колах розвинув перевагу від переслідувачів у 2 секунди, проїхавши наодинці з таким відривом до самого фінішу. Найцікавішим моментом етапу стала боротьба за друге місце. Єдиний гонщик, який міг на рівні боротись з Лоренсо за перемогу, Марк Маркес, впав на другому колі та вибув з гонки. Головними претендентами за друге місце стали Дані Педроса, який несподівано продемонстрував непогану форму, та Валентіно Россі, який цього сезону лише раз фінішував за межами призової трійки. Їхня боротьба тривала до самого фінішу, а численні глядачі стали свідками кількох видовищних обгонів. Сильнішим виявився все ж Педроса, натомість Россі, задовольнившись третім місцем, дозволив Лоренсо скоротити своє відставання у загальному заліку до 14 очок. Перемога для останнього стала 60-ю в кар'єрі.
Результати гонки
Турнірна таблиця
Залік гонщиків
Залік виробників
Залік команд
Moto2
На етапі по вайлд-кард виступив італійський гонщик Федеріко Фуліньї (команда «Team Ciatti»). У складі деяких команд відбулись зміни: в «Italtrans Racing Team» замість Міки Калліо був прийнятий Едгар Понс; Калліо в свою чергу перебрався до команди «QMMF Racing Team», де зайняв місце Ентоні Веста.
У гонці Йоану Зарко достатньо було набрати на 7 очок більше, ніж Естіву Рабату, щоб достроково стати чемпіоном світу.
Після старту гонки на першому колі Ксав'є Сімеон та Домінік Аегертер потрапили в аварію. Оскільки на той момент не було завершено 3 повних кола, то було оголошено про перезапуск гонки зі скороченою на третю частину дистанцією. Це вже став третій такий випадок у сезоні.
Після перезапуску гонки її переможець визначився у боротьбі двох іспанців: чинного чемпіона світу Тіто Рабата та молодого новачка класу Алекса Рінса — вони з початку гонки захопили лідерство, відірвавшись від переслідувачів до фінішу на понад 5 секунд. Сильнішим у цій боротьбі виявився більш досвідчений Рабат, хоча Рінс відстав від нього на менш ніж 0,01 секунди. Третім фінішував британець Сем Лоус. Зарко, який ймовірно вирішив не ризикувати, зайняв лише шосте місце.
Результати гонки
Турнірна таблиця
Залік гонщиків
Залік виробників
Moto3
У гонці по вайлд-кард взяли участь гонщики Давіде Піццолі (команда «Husqvarna Factory Laglisse») та Хайрул Ідхам Паві («Honda Team Asia»); в команді «Estrella Galicia 0,0» травмованого Фабіо Квартараро замінив Сена Ямада. В команді «San Carlo Team Italia» Мануель Поліані замінив Маттео Феррарі до кінця сезону.
Результати гонки
Примітки:
— гонщик був покараний зміщенням на 1 позицію в підсумковій таблиці за здійснення обгону під жовтим прапором;
— гонщик потрапив у аварію, але повернувся і продовжив гонку.
Турнірна таблиця
Залік гонщиків
Залік виробників
Досягнення
Перемога Хорхе Лоренсо в стала для нього 60-ю за кар'єру в усіх класах та 39-ю в класі MotoGP — за цим показником він перевершив Кейсі Стоунера та піднявся на 4-е місце в таблиці найуспішніших гонщиків за всю історію гонок серії Гран-Прі.
Команда «Movistar Yamaha MotoGP» достроково виграла чемпіонат в заліку команд, вперше з 2010 року, перервавши 4-річну серію домінування «Repsol Honda». Її гонщики Хорхе Лоренсо та Валентіно Россі виграли 10 з проведених 14 гонок сезону.
Гонка стала 50-ю для Марка Маркеса в класі MotoGP — з них він виграв 23, загалом 37 разів фінішувавши на подіумі. В порівнянні з ним Валентіно Россі за перших півсотні гонок в «королівському» класі здобув 25 перемог та 40 подіумів.
Друге місце Хорхе Наварро зробило його 16-им гонщиком класу Moto3, які у цьому сезоні підіймались на подіум. Більше за один сезон востаннє до цього було у сезоні 1979, коли таких було 17.
Примітки
Джерела
Офіційний сайт MotoGP
Мото Гран-Прі Арагону
2015
Арагон
Вересень 2015
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.