id
stringlengths 3
8
| url
stringlengths 31
795
| title
stringlengths 1
211
| text
stringlengths 12
350k
|
|---|---|---|---|
2911812
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BB%D0%B5-%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5
|
Вимисьле-Польське
|
Вимисьле-Польське — село в Польщі, у гміні Слубіце Плоцького повіту Мазовецького воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Плоцького воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Плоцького повіту
|
4018224
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%B4%D1%96%D0%BD%20%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Юдін Павло Олександрович
|
Юдін Павло Олександрович
Павло Олександрович Юдін (місто Тула, тепер Російська Федерація — , місто Москва) — радянський діяч, міністр будівництва підприємств важкої індустрії СРСР, міністр промисловості будівельних матеріалів СРСР. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1952—1956 роках. Депутат Верховної Ради РРФСР 2-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 4-го скликання.
Життєпис
Народився в родині робітника.
З 1917 року працював паяльщиком і верстатником Тульського збройового заводу. У 1918—1919 роках — чорнороб 3-ї ділянки служби колії Московсько-Курської залізниці. У 1919—1922 роках — службовець єдиного споживчого товариства Тульського патронного заводу.
У 1922—1925 роках — студент Московського інституту водного господарства, який закінчив у 1929 році.
У 1925 році — технік Кримводгосподарства в місті Сімферополі Кримської АРСР.
У 1925—1927 роках — технік Ферганського управління водного господарства в місті Андижані Узбецької РСР.
У 1927—1929 роках — виконроб будівництва Первомайської гідроелектростанції (ГЕС) в Українській СРР.
У 1929—1930 роках — інженер будівництва Краматорської електростанції на Донбасі.
Член ВКП(б) з 1930 року.
У 1930—1931 роках — виконроб, головний інженер, начальник будівництва коксових печей на будівництві коксохімічного заводу в місті Алчевську.
У 1931—1932 роках — головний інженер, начальник будівництва Харківського коксохімічного заводу.
У 1932—1933 роках — старший інженер тресту «Індубуд» в місті Харкові.
У 1933—1935 роках — заступник технічного директора, начальник управління нового будівництва, головний інженер тресту «Бурвугілля» в місті Олександрії Одеської області.
У 1935—1937 роках — головний інженер тресту «Металобуд» у місті Москві.
У 1937 році — керуючий тресту «Коксхіммонтаж» у місті Харкові.
У 1937—1939 роках — начальник Головного управління коксохімічної промисловості Народного комісаріату важкої промисловості СРСР.
У 1939 році — заступник народного комісара паливної промисловості СРСР.
У 1939—1940 роках — заступник, у 1940—1946 роках — 1-й заступник народного комісара по будівництву СРСР.
19 січня — 15 березня 1946 року — народний комісар із будівництва підприємств важкої індустрії СРСР. 15 березня 1946 — 29 травня 1950 року — міністр будівництва підприємств важкої індустрії СРСР.
29 травня 1950 — 10 квітня 1956 року — міністр промисловості будівельних матеріалів СРСР.
Помер 10 квітня 1956 року. Похований в Москві на Красній площі біля Кремлівської стіни.
Нагороди
шість орденів Леніна (8.01.1943, 28.07.1949, 30.05.1952)
орден Трудового Червоного Прапора (18.01.1939)
медалі
Примітки
Джерела
Юдин Павел Александрович
Депутати Верховної Ради СРСР 4-го скликання
Члени КПРС
Міністри СРСР
|
320721
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Order%20of%20the%20Companions%20of%20Honour
|
Order of the Companions of Honour
|
Order of the Companions of Honour
The Order of the Companions of Honour is an order of the Commonwealth realms. It was founded on 4 June 1917 by King George V as a reward for outstanding achievements. It was founded on the same date as the Order of the British Empire.
The order was originally intended to be conferred upon a limited number of persons for whom this special distinction seemed to be the most appropriate form of recognition, constituting an honour dissociated from either the acceptance of title or the classification of merit. It is now described as being "awarded for having a major contribution to the arts, science, medicine, or government lasting over a long period of time". The first recipients of the order were all decorated for "services in connection with the war" and were listed in The London Gazette.
Composition
The order consists of the monarch of the Commonwealth realms, who is the Sovereign of the Order of the Companions of Honour, and a maximum of 65 members. Additionally, foreigners or Commonwealth citizens from outside the Commonwealth realms may be added as honorary members. Members are organised into a single class and are appointed by the monarch of the Commonwealth realms in their capacity as sovereign of the order. While membership of the order confers no title or precedence, those inducted into the order are entitled to use the post-nominal letters CH.
Appointments to the order are generally made on the advice of prime ministers of the Commonwealth realms. For Canadians, the advice to the Sovereign can come from a variety of officials. Originally, the order was limited to 50 ordinary members, but in 1943 it was enlarged to 65, with a quota of 45 members for the United Kingdom, seven for Australia, two each for New Zealand and South Africa, and nine for India, Burma, and the other British colonies. The quota numbers were altered in 1970 to 47 for the United Kingdom, seven for Australia, two for New Zealand, and nine for other Commonwealth realms. The quota was adjusted again in 1975 by adding two places to the New Zealand quota and reducing the nine for the other countries to seven.
Whilst still able to nominate candidates to the order, the Cabinet of Australia has effectively stopped the allocation of this award to that country's citizens in preference to other Australian honours. The last Australian member, Doug Anthony, former Deputy Prime Minister of Australia, died on 20 December 2020. Companions from other Commonwealth realms continue to be appointed, Dame Kiri Te Kanawa, a New Zealand soprano, was given the award in 2018 and Canadian author Margaret Atwood was given the award in 2019.
The Lord Coe CH represented the Order at the 2023 Coronation.
Insignia
The insignia of the order is in the form of an oval medallion, surmounted by a royal crown (but, until recently, surmounted by an imperial crown), and with a rectangular panel within, depicting on it an oak tree, a shield with the Royal Arms of the United Kingdom hanging from one branch, and, on the left, a mounted knight in armour. The insignia's blue border bears in gold letters the motto IN ACTION FAITHFUL AND IN HONOUR CLEAR, Alexander Pope's description (in iambic pentameter) in his Epistle to Mr Addison of James Craggs, later used on Craggs's monument in Westminster Abbey. Men wear the badge on a neck ribbon (red with golden border threads) and women on a bow at the left shoulder.
Current members
Sovereign: King Charles III
Royal companion
Members
Honorary members
See also
List of members of the Order of the Companions of Honour
List of honorary British knights and dames
List of people who have declined a British honour
Notes
References
Companions of Honour, Order of the
Awards established in 1917
|
3474717
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%BE
|
Єлишево
|
Єлишево — присілок у складі Мішкинського району Башкортостану, Росія. Входить до складу Ірсаєвської сільської ради.
Населення — 433 особи (2010; 445 у 2002).
Національний склад:
марійці — 99 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Мішкинського району (Башкортостан)
Присілки Башкортостану
|
935588
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%B0%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
|
Єнтальцева Олександра Василівна
|
Єнтальцева Олександра Василівна (Лісовська) (1790 — 24 липня 1858) — дружина декабриста Єнтальцева Андрія Васильовича, поїхала за чоловіком до Сибіру. У першому шлюбі була нещасною, чоловік був гравцем.
Приїхала за Єнтальцевим у Читинський острог в травні 1827 року. Олександра Василівна приїхала до Чити незабаром після Муравйової. В червні 1828 року Єнтальцева перевели до Березова Тобольської губернії (тепер Тюменська область). 2 листопада 1829 року за клопотанням сестри Є.В. Сікстель дозволено перевести у Ялуторовськ. За кілька років до своєї смерті чоловік Єнтальцевої зійшов з розуму. Олександра Василівна возила чоловіка лікуватися до Тобольська, але безрезультатно. Після його смерті їй було заборонено покинути Сибір, вона залишилася в Ялуторовську і отримувала на своє утримання на загальної підставі з казначейства 400 рублів асигнаціями на рік і за особливим височайшим повелінням з Кабінету по 250 рублів асигнаціями. Цей посібник (185 рублів 70 копійок сріблом) було збережено за нею довічно і після повернення до Європейської Росії після маніфесту про амністію 26 серпня 1856 року. Після повернення жила у Москві, де й померла.
Від першого шлюбу була дочка.
Примітки
Джерела
Декабристы. Биографический справочник. Под ред. академика М.В.Нечкиной. - М., "Наука", 1988, с.66 - 67 (рос.)
Марк Сергеев. Подвиг любви бескорысной. - М.,"Молодая гвардия", 1976, с. 187 - 188 (рос.)
Дружини декабристів
|
25346693
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Speed%20skating%20at%20the%202010%20Winter%20Olympics%20%E2%80%93%20Men%27s%201500%20metres
|
Speed skating at the 2010 Winter Olympics – Men's 1500 metres
|
Speed skating at the 2010 Winter Olympics – Men's 1500 metres
The men's 1500 metres speed skating competition of the 2010 Winter Olympics in Vancouver was held at the Richmond Olympic Oval on 20 February 2010.
Records
Prior to this competition, the existing world and Olympic records were as follows.
No new world or Olympic records were set during this competition.
Results
References
External links
Men's speed skating at the 2010 Winter Olympics
|
3414027
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B3-%D0%A4%D0%BB%D0%B5%D1%82%D1%81%20%28%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%2C%20%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%29
|
Біг-Флетс (переписна місцевість, Нью-Йорк)
|
Біг-Флетс (переписна місцевість, Нью-Йорк)
Біг-Флетс — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Чеманг штату Нью-Йорк. Населення — 5555 осіб (2020).
Географія
Біг-Флетс розташований за координатами (42.163617, -76.908739). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 42,42 км², з яких 42,22 км² — суходіл та 0,20 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкало осіб у домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 124 особи/км². Було 2244 помешкання (53/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,0 %. Частка іспаномовних становила 1,2 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 22,4 % — особи молодші 18 років, 57,0 % — особи у віці 18—64 років, 20,6 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 45,7 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 97,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 93,2 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 5,5 % осіб, у тому числі 1,8 % дітей у віці до 18 років та 6,5 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особи. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 27,1 %, виробництво — 14,8 %, роздрібна торгівля — 10,9 %, будівництво — 9,7 %.
Примітки
Джерела
Переписні місцевості Нью-Йорку
Населені пункти округу Чеманг (округ)
|
61363926
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Staraya%20Kudeyevka
|
Staraya Kudeyevka
|
Staraya Kudeyevka (İśke Köźöy) is a rural locality (a village) in Nadezhdinsky Selsoviet, Iglinsky District, Bashkortostan, Russia. The population was 34 as of 2010. There is 1 street.
Geography
Staraya Kudeyevka is located 44 km east of Iglino (the district's administrative centre) by road. Kudeyevsky is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Iglinsky District
|
52507148
|
https://en.wikipedia.org/wiki/13th%20Belarusian%20Supreme%20Council
|
13th Belarusian Supreme Council
|
13th Belarusian Supreme Council
The Supreme Council of the Republic of Belarus of the 13th convocation was the Belarusian parliament elected in 1995. Parliament began work on January 9, 1996. The powers of the Supreme Council of the 13th convocation were discontinued on November 27, 1996, after the President of Belarus Alexander Lukashenko signed the Law "On termination of powers of the Republic of Belarus of the 13th convocation of the Supreme Council".
Elections
Elections to the Supreme Council of the Republic of Belarus of the 13th convocation were held on May 14, 1995 together with the republican referendum in Belarus in 1995. The second round of elections was held on May 28, 1995. The elections were held in accordance with the new law, adopted in November 1994. Since this year political parties can nominate candidates if they had the primary organization in the appropriate districts.
Bibliography
Палітычная гісторыя незалежнай Беларусі / Пад рэд. Валера Булгакава. Вільня, Інстытут Беларусістыкі. — 2006. — 744 с.
See also
12th Belarusian Supreme Council
References
Historical legislatures
|
26435025
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Agonopterix%20angelicella
|
Agonopterix angelicella
|
Agonopterix angelicella is a moth of the family Depressariidae. It is found in most of Europe, except the Iberian Peninsula and south-eastern Europe. It is also found on the Russian plain and Siberia (the West Siberian Lowland and South Siberian Mountains) and in Japan.
The wingspan is 16–21 mm. The head is light ochreous yellow.
Forewings rosy-ochreous, costa more rosy, somewhat sprinkled with dark fuscous ; first discal stigma black, often minute or obsolete, preceded by a larger similar dot obliquely
above it, second black, placed in a dark fuscous suffusion sometimes tending to form an indistinct fascia, plical sometimes distinct, black ; blackish terminal dots. Hindwings whitish grey. The larva is greenish-grey; dots black; head reddish-ochreous ; 2
ochreous-tingcd
Adults are on wing from August to September.
The larvae feed among spun leaves or shoots of Angelica and Heracleum. Other recorded food plants include Laserpitium, Aegopodium, Pimpinella saxifraga and Pastinaca.
Subspecies
Agonopterix angelicella angelicella
Agonopterix angelicella ochrosephara Saito, 1980 (Japan)
References
External links
Swedish Moths
UKmoths
Fauna Europaea
Agonopterix
Moths of Asia
Moths of Europe
Moths described in 1813
|
2212963
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B3%D0%B5%D0%B1%D1%83%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D0%B5
|
Дгебуадзе
|
Дгебуадзе Кахабер Віссаріонович — колишній грузинський футболіст (пізніше прийняв українське громадянство), який виступав на позиції нападника.
Олександр Дгебуадзе — бельгійський шахіст, гросмейстер.
Дгебуадзе Ніна Калістратівна (1904 — ?) — кандидат сільськогосподарських наук. Депутат Верховної ради СРСР 3—4-го скликань.
Дгебуадзе Юрій Юліанович — доктор біологічних наук, дійсний член РАН.
|
12821891
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tournedos-Bois-Hubert
|
Tournedos-Bois-Hubert
|
Tournedos-Bois-Hubert is a commune in the Eure department in Normandy in northern France.
Population
See also
Communes of the Eure department
References
Communes of Eure
|
406290
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/90-%D0%B9%20%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%B0%D0%BD%20%D1%81%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%B8
|
90-й меридіан східної довготи
|
90-й меридіан східної довготи — лінія довготи, що простягається від Північного полюса через Північний Льодовитий океан, Азію, Індійський океан, Південний океан та Антарктиду до Південного полюса.
Починаючи з Північного полюса та рухаючись на південь до Південного полюса, 90-й меридіан східної довготи проходить через:
{| class="wikitable"
! Країна, територія або море
! Примітки
|-
| style="background:#b0e0e6;" | Північний Льодовитий океан
| style="background:#b0e0e6;" |
|-
|
| Острови Сергія Кірова
|-
| style="background:#b0e0e6;" | Карське море
| style="background:#b0e0e6;" |
|-
|
|
|-
|
| Баян-Улегейський аймак
|-
|
|
|-
|
|
|-
|
|
|-
|
|
|-
| style="background:#b0e0e6;" | Індійський океан
| style="background:#b0e0e6;" |
|-
| style="background:#b0e0e6;" | Південний океан
| style="background:#b0e0e6;" |
|-valign="top"
| Антарктида
| Австралійська антарктична територія,на яку претендує
|-
|}
Лінії довготи
|
1371666
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%9B%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%89%D1%83%D0%BA
|
Христина Лукащук
|
Христина Лукащук (8 травня 1972, Львів) — українська художниця, письменниця, ілюстраторка, архітекторка, блогерка, галеристка, лекторка, співзасновниця «Школи практичного мінімалізму».
Біографія
Народилась 1972 року у Львові. Разом зі середньою загальноосвітньою школою закінчила дитячу художню школу.
Навчалась у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша (спеціальність художня кераміка). Закінчила Львівський державний аграрний університет за спеціальністю «Архітектура будівель і споруд».
Працювала у сфері архітектури. Була директором ЛКП «Місторемпроект».
У 2000—2006 рр. брала участь у виставках декоративно-прикладного мистецтва. 2001 р. — персональна виставка живопису на склі «Великодня» у Львівському музеї етнографії.
2010 — 2014 рр. — заснувала арт-галерею «Коралі».
Авторка та ілюстраторка серії біографічних артбуків «Микола Лемик» та «Михайло Сорока» про однойменних героїв визвольної боротьби, де оповідь рівною мірою творять як текст, так і художнє оформлення. Вийшли 2018 року у видавництві Discursus.
Блогерка на Штука на Zbruc.eu.
Відзнаки
Лауреатка конкурсу романів, кіносценарію та п'єс «Коронація слова» у 2008, 2009, 2010, 2012 роках.
Спецвідзнака за найкращий еротичний твір 2012 року «Курва» на міжнародному літературному конкурсі романів, кіносценарію та п'єс «Коронація слова».
Переможниця традиційного щорічного конкурсу імені Олеся Гончара журналу «Бористен» (м. Дніпропетровськ) за 2015 рік — за високохудожні твори, спрямовані на духовне та патріотичне виховання дітей та юнацтва.
Найкращі дитячі ілюстратори незалежної України
«Книжка року'2018». Короткі списки. Номінація «Дитяче свято»: Михайло Сорока та Микола Лемик
Запорізька книжкова толока 2018 р.: ІІІ місце у номінації «Мистецька література» Христина Лукащук за книги Михайло Сорока та Микола Лемик.
Переможниця в номінації «Ілюстрована книжка року» «Топ БараБуки»: «Сова, яка хотіла стати жайворонком» письменниця Галина Вдовиченко (видавництво «Чорні вівці»).
Книжка «Сова, яка хотіла стати жайворонком» письменниці Галина Вдовиченко видавництво «Чорні вівці» з ілюстраціями Христини Лукащук ввійшла в довгі списки претендентів на «Книга року ВВС-2018»
Книжка «Сова, яка хотіла стати жайворонком» письменниці Галина Вдовиченко видавництво «Чорні вівці» з ілюстраціями Христини Лукащук ввійшла до міжнародного каталогу «Білі круки 2019» («White Ravens 2019»).
Бібліографія
Друкувалась у часописі «Дзвін» (поезія).
Також друком вийшли такі книжки:
«Без назви…» (поезії). — Львів, 1999;
«Негламур» (образки з життя). — Львів: Піраміда, 2006;
«Ванільне небо» (образки з життя). — Львів: Коло, 2007;
«Стриптиз» (поезії). — Львів, 2008.
«Рожевий і ще раз рожевий» (повість). — Львів: Піраміда, 2009.
«Експортерка» (2010)
«Фреска» (2010)
«Жити сьогодні» (2011)
«Лялька-мотанка» (2011)
«Олюднені» (2012)
«Курва» (роман). — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2013.
«Казка про Майдан».— Львів: Видавництво Старого Лева, 2014
«CONTE SUR MAÏDAN». — Paris: Les Éditions Bleu & Jaune, 2015
«Таємничий обід».— Львів: Видавництво Старого Лева, 2015
«Любов практична». — Чернівці: Книга ХХІ, 2016
«Мозаїка Різдва». — Дрогобич. Львів: Коло, Harbuz, 2017
"Микола Лемик ". Брустури: Discursus, 2018
"Михайло Сорока ". Брустури: Discursus, 2018
ілюструвала також книжки відомих українських письменниць та письменників:
«Таке цікаве життя» Іра Цілик. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015
«У царстві Лева» Любов Відута. — Чернівці: Чорні вівці, 2015
«Зайчикове щастя» Лариса Ніцой. — Чернівці: Чорні вівці, 2015
«Пливи, рибо, пливи» Сергій Жадан. — Чернівці: Чорні вівці, 2016
«Легенди чернівців» Христя Венгринюк. — Чернівці: Чорні вівці, 2017
«Сова яка хотіла стати жайворонком» Галина Вдовиченко. — Чернівці: Чорні вівці, 2018
«Зелена білка» Галина Ткачук. — Київ: Ранок, 2018
«Лісовеня Сова» Лариса Денисенко. — Київ: Ранок, 2018
Примітки
Посилання
Сучасна українська книгосфера
Христина Лукащук проілюструвала свою еротичну книжку «Фреска»
Сторінка автора на Goodreads
Відома ілюстраторка та художниця Христина Лукащук розповідає історії через малюнки
Інтерв'ю
Христина Лукащук: «Все навколо дихає, пульсує, випромінює еротизм»
Христина ЛУКАЩУК: «Мої твори — не еротичні, а відверті»
Ілюструю книжки для дітей: Христина Лукащук
Уродженці Львова
Українські письменниці
Українські художниці
Українські ілюстраторки
Українські галеристи
Галеристки
Українські архітекторки
Блогерки
Блогери України
Випускники Львівського національного університету природокористування
|
2863638
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%B2%D0%BE
|
Тожево
|
Тожево — село в Польщі, у гміні Топулька Радзейовського повіту Куявсько-Поморського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Влоцлавського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Радзейовського повіту
|
4041752
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Etchingroom1
|
Etchingroom1
|
Etchingroom1
EtchingRoom1 — офортна студія у Києві, заснована художницями Крістіною Ярош та Анною Ходьковою у 2016 році.
Студія брала участь у виставках в Україні та за кордоном, є призером Другої Національної бієнале молодого мистецтва (Харків, 2019), конкурсу молодих художників МУХі (Київ, 2019), Фестивалю молодих українських художників (Київ, 2017).
Працюють в техніці офорту, також створюють мозаїки та інсталяції.
Учасники
Крістіна Ярош (Київ, Україна, 1994) — українська художниця, навчалась на факультеті графіки Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».
Анна Ходькова (Шостка, Україна, 1990) — українська художниця, навчалась у Республіканській художній школі, кримському філіалі Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.
З 2016 року беруть участь в сольних та групових виставках в Мистецькому Арсеналі (виставка української графіки ХХ-ХХІ століть «Відбиток», Київ, Україна), Shcherbenko Art Centre (Київ), Dymchuk Gallery (Київ), Karas Gallery (Київ), Artsvit (Дніпро), NT-art Gallery (Одеса), WERKSTADT (Берлін, Німеччина), Ukrainian Institute of Modern Art (Чикаго, США), Zvonimir Gallery (Загреб, Хорватія) та інших.
Учасниці літературного фестивалю «Книжковий Арсенал» у Києві (2018, 2019). Проводили майстер-класи з офорту у Києві, Дніпрі.
Участь у бієнале та конкурсах
Конкурс молодих українських художників МУХі 2019 (Київ) — проєкт «Альбом», спеціальна премія.
Друга бієнале молодого мистецтва (2019, Харків) — проєкт «Untitled», переможці.
Фестиваль молодих художників (2017, Київ) — участь.
Критика
В рецензіях та оглядах критики високо оцінюють гостроту та іронічність втілення тем, які цікавлять художниць, — соціальну ізоляцію, життя у великому місті, антиутопічність тощо.
Примітки
Посилання
Офійційний сайт EtchingRoom1 .
Українське образотворче мистецтво
|
1184
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/1667
|
1667
|
1667
Епоха великих географічних відкриттів Ганза Річ Посполита Запорозька Січ Руїна
Геополітична ситуація
Османську імперію очолює Мехмед IV (до 1687). Під владою османського султана перебувають Близький Схід та Єгипет, Середземноморське узбережжя Північної Африки, частина Закавказзя, значні території в Європі: Греція, Болгарія і Сербія. Васалами османів є Волощина та Молдова.
Священна Римська імперія — наймогутніша держава Європи. Її територія охоплює крім німецьких земель Угорщину з Хорватією, Богемію, Північ Італії. Її імператор — Леопольд I Габсбург (до 1705).
Габсбург Карл II Зачарований є королем Іспанії (до 1700). Йому належать Іспанські Нідерланди, південь Італії, Нова Іспанія, Нова Гранада та Нова Кастилія в Америці, Філіппіни. Королем Португалії проголошено Альфонса VI, хоча Іспанія це проголошення не визнає. Португалія має володіння в Бразилії, в Африці, в Індії, в Індійському океані й Індонезії.
Північ Нідерландів займає Республіка Об'єднаних провінцій. Вона має колонії в Північній Америці, Індонезії, на Формозі та на Цейлоні. Король Франції — Людовик XIV (до 1715). Король Англії — Карл II Стюарт (до 1685). Англія має колонії в Північній Америці та на Карибах. Король Данії та Норвегії — Фредерік III (до 1670), король Швеції — Карл XI (до 1697). На Апеннінському півострові незалежні Венеціанська республіка та Папська область. Королем Речі Посполитої є Ян II Казимир (до 1668). Царем Московії є Олексій Михайлович (до 1676).
Україну розділено по Дніпру між Річчю Посполитою та Московією. Козацьку державу на Правобережжі очолює Петро Дорошенко, на Лівобережжі — Іван Брюховецький. На півдні України існує Запорозька Січ. Існують Кримське ханство, Ногайська орда.
В Ірані правлять Сефевіди.
Значними державами Індостану є Імперія Великих Моголів, в якій править Аурангзеб, Біджапурський султанат, султанат Голконда, Віджаянагара. В Китаї править Династія Цін. В Японії триває період Едо.
Події
В Україні
30 січня Річ Послполита та Москва підписали сепаратний Андрусівський мир, за яким поділили Україну вздовж Дніпра. Москва отримала також Київ та Смоленськ.
Кошовим отаманом Війська Запорізького Низового обрано Остапа Васютенка.
Продовжується Польсько-козацько-татарська війна :
Козацько-татрські війська зазнали порази в битві під Підгайцями.
Гетьман Петро Дорошенко вимушено підписав Підгаєцьку угоду, визнавши зверхність Речі Посполитої над Правобережною Україною.
У світі
У Московщині стараннями Афанасія Ордина-Нащокіна запроваджено новий торговий статут — чужоземцям заборонено вести торгівлю без місцевих посередників.
Донські козаки Степана Разіна пішли в похід на Кавказ попри царську заборону на розбій.
Друга англо-голландська війна 1664–1667 років:
Нідерландський флот завдав англійцям важкої поразки в битві за Медвей.
Війна завершилася 21 липня підписанням Бредського миру.
Почалася Деволюційна війна між Францією та Іспанією за Іспанські Нідерланди.
Французькі війська вторглися в Фладрію та Франш-Конте, захопили Турне, Дуе, Лілль.
У Португалії відбувся палацовий переворот. Короля Альфонсу VI змусили відійти від влади на користь молодшого брата Педру II.
Розпочався понтифікат Климента IX.
Французький король Людовик XIV відмовився від карбування паризького лівра на користь турського лівра.
Курфюрст Бранденбургу Фрідріх-Вільгельм I запровадив акцизний податок.
Негусом Ефіопії став Йоганнис I.
Падишах Імперії Великих моголів Аурангзеб надав правителю маратхів Шиваджі титул раджі й дозволив йому збирати податки.
Від землетрусу в Дубровніку загинула п'ята частина населення.
Від землетрусу на Кавказі загинуло за оцінками 80 тис. людей.
Наука і культура
Роберт Плот перший зілюстровав залишки динозавра.
Джон Мільтон опублікував епічну поему «Втрачений рай».
Роберт Гук продемонстрував, що циркулювання крові в легенях важливе для дихання.
Французький лікар Жан-Батист Дені зробив першу спробу переливання крові від вівці 15-річному хлопчику. Пацієнт згодом помер, і лікаря звинуатили в убивстві.
Народились
див. також :Категорія:Народились 1667
26 травня — Абрахам де Муавр, французький математик
30 листопада — Джонатан Свіфт, ірландський письменник, автор роману «Мандри Гулівера»
Йов Кондзелевич — український іконописець, ієромонах
Померли
див. також :Категорія:Померли 1667
1660-ті
|
1210375
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/HD11905
|
HD11905
|
HD11905 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу B9, що має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 6,8.
Вона розташована на відстані близько 1289,2 світлових років від Сонця.
Пекулярний хімічний вміст
HD11905 належить до ртутно-манганових зір й її зоряна атмосфера має підвищений вміст Hg та Mn.
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Джерела
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу B9
9
HgMn-зорі
|
1257026
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D0%B7%D1%96%D0%BD%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Мизін Олександр Васильович
|
Мизін Олександр Васильович
Олександр Васильович Мизін (23 липня 1900, Харків — 26 липня 1984, Москва) — радянський живописець, графік, педагог; член Асоціації революційного мистецтва України з 1927 року та Спілки художників України з 1937 року; член-кореспондент Академії архітектури Української РСР.
Біографія
Народився року у місті Харкові (тепер Україна). У 1928 році закінчив Київський художній інститут (майстерня Михайла Бойчука). У 1928—1931 роках викладав у Межгірському художньо-керамічному інституті у селі Нових Петрівцях Київської області.
З 1936 по 1981 рік (з перервами) викладав у Московському художньому інституті. Член ВКП(б) з 1945 року.
Помер у Москві 26 липня 1984 року.
Творчість
Працював у галузі станкового і монументального живопису, графіки. Наприкінці 1920-х, на початку 1930-х роках створював також плакати, лубочні картини. Серед робіт:
«На дрейфуючій крижині» (1930-ті);
«На річці» (кінець 1930-х, гуаш);
мозаїчне панно на станції метро «Київська-кільцева» Московського метрополітену (1952—1954, у співавторстві з Олександром Івановим);
картон вітража «Дружба народів» для Палацу культури у місті Новій Каховці (1954);
ескіз гобелена «Радянська Україна» (1956);
три бронзові медальйони на станції метро «Вокзальна» Київського метрополітену (1959—1960);
тематичні панно «Золоті початки», «Російський ліс» (1961—1969, темпера);
плакати
«Паліть цигарки Табактрест України» (1923);
«Катерина. Вміла мати брови дати…» (1927);
«Гайдамаки. Задзвонили у всі дзвони по всій Україні…» (1927);
«Ленінський комсомол був і залишається молодим резервом нашої революції. Сталін» (1934);
«Бійці робочої диктатури, ударники Магнітбуду, штурмуйте фортеці культури в шляху до безкласового строю!» (1934);
розписи
у Селянському санаторії імені ВУЦВК в Одесі (1928, у співавторстві з Миколою Рокицьким);
у Палаці культури Кременчуцької ГЕС (1960);
Брав участь у мистецьких виставках:
Перша всеукраїнська виставка Асоціації революційного мистецтва України у Харкові (1927;
«Антиімперіалістична виставка» у Москві (1931);
«Індустрія соціалізму» в Москві (1939);
персональна у Москві (1944, виставковий зал Московського Союзу художників);
Всесоюзна художня виставка у Москві (1949).
Живописні твори художника зберігаються в Національному художньому музеї України, одна графічна робота в Російському державному архіві літератури і мистецтва. Тиражні плакати представлені в приватній колекції в Великій Британії.
Література
;
;
Андрейканіч А. І. «Антологія українського плаката першої третини ХХ століття». — Косів: Видавничий дім «Довбуш», 2012. — 120 с.; іл. сторінка 72. ISBN 966-5467-23-4;
Лабінський М. Г.
Радянські художники
Радянські графіки
Радянські педагоги
Українські художники
Українські графіки
Українські педагоги
Плакатисти СРСР
Українські плакатисти
Члени Асоціації революційного мистецтва України
Члени Національної спілки художників України
Члени КПРС
Художники Москви
Викладачі МДХІ імені Сурикова
|
2366977
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%BB%20%28%D0%B3%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%B5%20%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5%29
|
Атолл (газоконденсатне родовище)
|
Атолл (газоконденсатне родовище)
Атолл — офшорне газоконденсатне родовище в єгипетському секторі Середземного моря. Розташоване біля східної частини дельти Ніла на території ліцензійної ділянки North Damietta Offshore.
Характеристика
Відкрите у 2015 році свердловиною Atoll-1, спорудженою напівзануреним буровим судно Maersk Discoverer в районі з глибиною моря 923 метри. Поклади вуглеводнів виявлено на рівні 6400 метрів під морським дном у відкладеннях олігоцену. Колектори — пісковики з гарними характеристиками.
У 2016 році компанія BP (100 % частка у проекті) розпочала роботи з облаштування родовища, першу продукцію з якого отримали в 2018-му. На першому етапі перевели до розряду експлуатаційних згадану вище свердловину Atoll-1, а також спорудили ще дві, що дозволяло досягнути рівня виробництва у 8,5 млн.м3 на добу. Свердловини були підключені до вже існуючої в районі інфраструктури родовища Таурт, за допомогою якої видобуті вуглеводні надходять на газопереробний завод Вест-Гарбор.
В межах проекту окрім головного трубопроводу передбачалось прокласти 105 км шлангокабелів (umbilical), які з'єднали родовище з узбережжям. Для їх будівництва законтрактували компанію Subsea 7, котра має у своєму розпорядженні такі судна як Seven Borealis (здатне прокладати жорсткі трубопроводи) та тільки що завершене спорудженням Seven Arctic (прокладання гнучких трубопроводів та допоміжних комунікацій).
Запаси родовища оцінюються у 42 млрд.м3 газу та 31 млн.барелів конденсату.
Примітки
Газові родовища Єгипту
Офшорні газові родовища Середземного моря
Газові родовища не введені в розробку
|
3104363
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4%20%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%83%20%D0%B2%20%D0%95%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96
|
Завод вилучення етану в Едмонтоні
|
Завод вилучення етану в Едмонтоні – підприємство у канадській провінції Альберта, яке спеціалізується на вилученні етану з природного газу.
Розташовані в Альберті потужні піролізні виробництва у Джоффре та Форт-Саскачевані потребують великої кількості етану, який отримують на спеціалізованих фракціонаторах (наприклад Редватер, Форт-Саскачеван (Dow), Форт-Саскачеван (Keyera)), газопереробних заводах або комплексах детандерного вилучення. Одним з останніх є завод в Едмонтоні, введений в експлуатацію ще у 1978 році. Станом на середину 2010-х він знаходився у власності компанії AltaGas та мав потужність по екстракції з природного газу до 23 тисяч барелів етану на добу. Подальша видача етану споживачам відбувається через систему Alberta Ethane Gathering System.
Окрім основного продукту, отримують до 7,5 тисяч барелів інших зріджених вуглеводневих газів – пропану та бутану.
Примітки
Едмонтон
|
1032407
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Fretterode
|
Fretterode
|
Fretterode is a municipality in the district of Eichsfeld in Thuringia, Germany. It is part of the Verwaltungsgemeinschaft Hanstein-Rusteberg.
References
Eichsfeld (district)
|
752535
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%A2%D0%95%D0%A6-6
|
Київська ТЕЦ-6
|
Київська ТЕЦ-6
Київська теплоелектроцентраль № 6 (Київська ТЕЦ-6) — найпотужніша станом на 2012 рік теплоелектроцентраль України, підприємство енергетики у Києві, підпорядковане комунальному підприємству «Київтеплоенерго». Розташована в урочищі Колпито на північно-східній околиці Києва у нинішньому Деснянському районі. Станція забезпечує централізоване теплопостачання промислових підприємств, житлових і адміністративних будинків Дарницького, Дніпровського, Подільського, Деснянського та Оболонського районів столиці.
Станція
Теплоелектроцентраль одночасно видає електричну енергію в енергосистему міста по лініях 110 та 330 КВ. Перший її водогрійний котел було введено в експлуатацію в червні 1981 року, а в лютому 1982-го поставлено під промислове навантаження теплофікаційний енергоблок потужністю 250 МВт.
Електрична потужність ТЕЦ-6 становить 500 МВт, теплова — 1740 Гкал/год.
На ТЕЦ-6 у 1998 році було відновлено будівництво енергоблока № 3. У 2001 році було розпочато будівництво водогрійного котла № 6 фірми «Alstom», та у 2004 році його було запущено у дію з номінальною тепловою потужністю 180 Гкал/год. Призначення — покриття зростаючих теплових навантажень Києва. Відрізняється від своїх «попередників» вдосконаленими пальниками, які дозволяють значно знизити викиди шкідливих речовин в атмосферу. Новий котел є більш економічним, оскільки має ефективність понад 94 %. Будівництво котла виконувалося за проектом реабілітації та розширення центрального теплопостачання столиці, який фінансується коштом кредиту Світового банку.
Після введення їх у дію установлена електрична та теплова потужності ТЕЦ-6 зросла до 750 МВт і до 2070 Гкал/год відповідно. Це дало змогу усунути, в першу чергу, наявний дефіцит теплової потужності.
На ТЕЦ-6 працюють понад 600 висококваліфікованих спеціалістів.
Російсько-українська війна
25 лютого 2022 року, на наступний день після початку повномасштабного вторгнення Росії до України місцеві мешканці повідомляли про п'ять гучних вибухів поблизу зі станцією, однак жодних ушкоджень від цих вибухів станція не зазнала.
18 жовтня 2022 року, під час чергової хвилі ракетних ударів по об'єктах критичної інфраструктури України, кілька російських ракет уразили відкритий майданчик з розподільчими пристроями поруч з ТЕЦ. Одну ракету вдалось збити, імовірно, Х-101 із зенітної установки «Гепард».
За фактом обстрілу Служба Безпеки України розпочала провадження за ст. 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни.
Див. також
Українські ТЕЦ
Дарницька ТЕЦ
Київська ТЕЦ-3
Київська ТЕЦ-5
Література
Посилання
Літопис становлення і розвитку Київської енергосистеми
Примітки
ТЕЦ України
Підприємства Києва
Економіка Деснянського району Києва
Критична інфраструктура, пошкоджена чи знищена в ході російського вторгнення в Україну (2022)
Об'єкти Києва, пошкоджені чи знищені в ході російського вторгнення в Україну (2022)
|
2350148
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D1%83%D1%85%D1%96%D0%BD%20%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Золотухін Валентин Васильович
|
Золотухін Валентин Васильович — радянський державний, партійний, військовий діяч, генерал-лейтенант.
Життєпис
Народився в 1907 в місті Орел. Член ВКП(б) з 1925 року. Після школи ФЗУ в жовтні 1925 призначений головою Бюра юних піонерів Залізничного райкому ВЛКСМ, за п'ять місяців — на аналогічній посаді в Лівнах, ще через пів року — голова місцевого комсомолу. З жовтня 1930 по грудень 1931 в комсомольських структурах в Орлі та Воронежі, перший секретар обкому ВЛКСМ. З грудня 1931 — голова ЦБ ДКО ЦК ВЛКСМ, член Бюра ЦК ВЛКСМ — все до березня 1935).
Після піонерського руху продовжив кар'єру в армії: генерал-майор (28 липня 1944), генерал-лейтенант (9 травня 1961 года]]). В 1947-50 — начальник Управління кадрів Тилу Збройних сил СРСР. В 1950 — заступник начальника Політичного управління Сухопутних військ, з 1950 по жовтень 1950 — начальник Політичного управління Московського військового округа.
З жовтня 1950 по квітень 1953 — заступник завідувача Відділу з підбору й розподілу кадрів ЦК КПРС. Далі — заступник завідувача Відділом адміністративних й торгівельно-фінансових органів ЦК КПРС, перший заступник (1954). З 1954 — заступник завідувача Відділом адміністративних органів ЦК КПРС, перший заступник (1957), завідувач відділу (1957-60), перший заступник (1960-62). Начальник Політичного управління Ленінградського військового округа, член Військової ради округа (1960-62).
З 1962 — секретар комітету КПРС Військово-інженерної артилерійської Академії ім. Дзержинського.
Помер в Москві в 1976.
Джерела
Золотухин Валентин Васильевич. Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991
Архив Александра Н. Яковлева. Биографический словарь. Золотухин Валентин Васильевич
Пионерия. Лидеры детского и пионерского движения в России и СССР
Генерал-лейтенанти (СРСР)
|
1621114
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B3%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82%20%28%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%29
|
Волгоградський проспект (станція метро)
|
Волгоградський проспект (станція метро)
«Волгоградський проспект» — станція Тагансько-Краснопресненської лінії Московського метрополітену. Розташована між станціями «» і «», на території Южнопортового району, Південно-Східного адміністративного округу, Москва
Історія
Станція відкрита 31 грудня 1966 у складі черги «» — «» (Жданівський радіус). Названа за однойменним проспектом.
Вестибюлі і пересадки
Вихід у місто здійснюється через два підземні переходи на Волгоградський проспект.
Пересадки
Станція МЦК Угрешська
Автобуси: 161, 386, c799, т27, н5, П46
Технічна характеристика
Конструкція станції — колонна трипрогінна мілкого закладення із зменшеною шириною центрального прольоту (глибина закладення — 8 метрів), споруджена за типовим проектом зі збірних конструкцій. На станції два ряди колон по 40 штук з кроком 4 метри (проліт між рядами колон зменшений).
Оздоблення
Підлогу викладено сірим гранітом. Колони оздоблено білим мармуром. Колійні стіни викладені білою глазурованою керамічною плиткою і прикрашені металевими панно на тему Сталінградської битви 1943 року (автор — Є. М. Ладигін).
Колійний розвиток і перегони між станціями
Перегін «Волгоградський проспект» — «Текстильщики» (довжина — 3,5 км) — другий за довжиною у Московському метро. Частина цього перегону знаходиться на поверхні. На відкритій дільниці розташований тупик для відстою потягів і з'їзд між коліями.
Примітки
Посилання
Станція «Волгоградський проспект» на офіційному сайті Московського метрополітену
Станція «Волгоградський проспект» на сайті metro.ru
Станція «Волгоградський проспект» на сайті «Прогулки по метро»
Станція і входи на мапі
Тагансько-Краснопресненська лінія
Станції Московського метрополітену
Колонні станції мілкого закладення
Залізничні станції та платформи, збудовані 1966
|
7146647
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hrhov
|
Hrhov
|
Hrhov is a village and large municipality in the Rožňava District in the Košice Region of middle-eastern Slovakia.
History
In historical records the village was first mentioned in 1263. Before the establishment of independent Czechoslovakia in 1918, Hrhov was part of Abaúj-Torna County within the Kingdom of Hungary. From 1938 to 1945, it was again part of Hungary as a result of the First Vienna Award.
Geography
The village lies at an altitude of and covers an area of .
It has a population of about 1200 people.
Culture
The village has a public library, a gymnasium and a football pitch.
Genealogical resources
The records for genealogical research are available at the state archive "Statny Archiv in Kosice, Slovakia"
Roman Catholic church records (births/marriages/deaths): 1697-1899 (parish A)
Nature
In the village there is Hrhov Waterfall, which is the largest in the Slovak Karst. It is located directly in the village between the residential houses.
See also
List of municipalities and towns in Slovakia
References
External links
Hrhov
Surnames of living people in Hrhov
Villages and municipalities in Rožňava District
First Vienna Award
|
29136539
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Rozdilna%20Raion
|
Rozdilna Raion
|
Rozdilna Raion is a raion (district) in Odesa Oblast of Ukraine. Its administrative center is the city of Rozdilna. Population:
On 17 July 2020, as part of the administrative reform of Ukraine, the number of raions of Odesa Oblast was reduced to seven, and the area of Rozdilna Raion was significantly expanded. Two abolished raions, Velyka Mykhailivka and Zakharivka Raions, were merged into Rozdilna Raion. The January 2020 estimate of the raion population was
According to the 2001 Ukrainian census the population was 78% Ukrainian, 14% Russian, 5% Moldovan (Romanian), 1% Bulgarian, and 1% Belarusian.
The urban-type settlement of Lymanske and the village of Kuchurhan are located at the western edge of the district along the border with Transnistria in Moldova.
Administrative division
Current
After the reform in July 2020, the raion consisted of 9 hromadas:
Lymanske settlement hromada with the administration in the rural settlement of Lymanske, retained from Rozdilna Raion;
Novoborysivka rural hromada with the administration in the village of Novoborysivka, transferred from Velyka Mykhailivka Raion;
Rozdilna urban hromada with the administration in the city of Rozdilna, retained from Rozdilna Raion;
Stepanivka rural hromada with the administration in the village of Stepanivka, retained from Rozdilna Raion;
Tsebrykove settlement hromada with the administration in therural settlement of Tsebrykove, transferred from Velyka Mykhailivka Raion;
Velyka Mykhailivka settlement hromada with the administration in the rural settlement of Velyka Mykhailivka, transferred from Velyka Mykhailivka Raion;
Velykoploske rural hromada with the administration in the village of Velykoploske, transferred from Velyka Mykhailivka Raion;
Zakharivka settlement hromada with the administration in the rural settlement of Zakharivka;
Zatyshshia settlement hromada with the administration in the rural settlement of Zatyshshia.
Before 2020
Before the 2020 reform, the raion consisted of one hromada,
Lymanske settlement hromada with the administration in Lymanske;
Rozdilna urban hromada with the administration in Rozdilna.
Stepanivka rural hromada with the administration in Stepanivka,
References
External links
Rozdilnianskyi Raion
Tourism as catalyst of rural economic development (Rozdilna Raion)
Раздельная криминальная
Raions of Odesa Oblast
Moldova–Ukraine border
1930 establishments in Ukraine
|
1758278
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%20%D0%93%D0%B5%D0%B4%D0%B2%D1%96%D2%91
|
Йоганн Гедвіґ
|
Йоганн Гедвіґ (8 грудня 1730, Кронштадт, Трансильванія — 18 лютого 1799, Лейпциг) — німецький ботанік, один з основоположників бріології.
Біографія
Йоганн Гедвіґ закінчив Лейпцизький університет, у 1759 році отримав диплом лікаря та протягом наступних двадцяти років займався ботанікою у вільний від медичної практики час. Згодом його ботанічні праці дістали визнання, у 1789 році він зайняв кафедру професора ботаніки та пост директора Лейпцизького ботанічного саду.
Використовуючи мікроскоп, Гедвіґ спостерігав у мохів антеридій та архегоній, спороутворення та формування протонеми.
Деякі цінні спостереження Хедвіг також зробив щодо водоростей (зокрема, спірогіри).
Серед основних праць Гедвіґа — «Fundamenta historiae naturalis muscorum frondosorum» (перевидано у 1883 році), «Theoria generationis et fructificationis plantarum cryptogamicarum Linnaei» та «Abbildungen kryptogamischer Gewächse» (1787–1797, 4 томи), але основна його наукова праця, «Species Muscorum Frondosorum», була видана у 1801 році посмертно: вона містить опис майже всіх відомих на той час мохів та основи їх систематики.
У квітні 1788 він був обраний членом Лондонського королівського товариства. У 1790 році він був обраний іноземним членом Шведської королівської академії наук.
Почесті
На честь Гедвіґа названо ботанічний журнал «Hedwigia» та рід моху Hedwigia.
Примітки
Посилання
Isely D. 2002 One Hundred and One Botanists Purdue University Press, 101 ISBN 1557532834
Автори ботанічних таксонів
Бріологи
Німецькі ботаніки
Померли в Лейпцизі
Члени Шведської королівської академії наук
Іноземні члени Лондонського королівського товариства
Члени Леопольдини
Німецькі медики
Професори
Уродженці Брашова
|
6823050
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Arzana
|
Arzana
|
Arzana is a comune (municipality) in the Province of Nuoro in the Italian region Sardinia, located about northeast of Cagliari and about west of Tortolì.
Arzana borders the following municipalities: Aritzo, Desulo, Elini, Gairo, Ilbono, Jerzu, Lanusei, Seui, Seulo, Tortolì, Villagrande Strisaili, Villaputzu.
Arzana is located about above sea level. In the town of Arzana stands Punta la Marmora, the highest peak in Sardinia.
People
Stanis Dessy, artist
Anselmo Contu, political
Attilio Cubeddu, former member of Anonima sarda
Samuele Stochino bandit
References
Cities and towns in Sardinia
Articles which contain graphical timelines
|
68631
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%205906
|
NGC 5906
|
NGC 5906
Об'єкти NGC
Дракон (сузір'я)
Галактики
|
12955419
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hamlet%20on%20screen
|
Hamlet on screen
|
Hamlet on screen
Over fifty films of William Shakespeare's Hamlet have been made since 1900. Seven post-war Hamlet films have had a theatrical release: Laurence Olivier's Hamlet of 1948; Grigori Kozintsev's 1964 Russian adaptation; a film of the John Gielgud-directed 1964 Broadway production, Richard Burton's Hamlet, which played limited engagements that same year; Tony Richardson's 1969 version (the first in colour) featuring Nicol Williamson as Hamlet and Anthony Hopkins as Claudius; Franco Zeffirelli's 1990 version starring Mel Gibson; Kenneth Branagh's full-text 1996 version; and Michael Almereyda's 2000 modernisation, starring Ethan Hawke.
Because of the play's length, most films of Hamlet are heavily cut, however Branagh's 1996 version used the full text.
Approaches
The full conflated text of Hamlet can run to four hours in performance, so most film adaptations are heavily cut, sometimes by removing entire characters. Fortinbras can be excised with minimal textual difficulty, and so a major decision for the director of Hamlet, on stage or on screen, is whether or not to include him. Excluding Fortinbras removes much of the play's political dimension, resulting in a more personal performance than those in which he is retained. Fortinbras makes no appearance in Olivier's and Zeffirelli's versions, while in Kozintsev's and Branagh's films he is a major presence.
Another significant decision for a director is whether to play up or play down the incestuous feelings that Freudian critics believe Hamlet harbours for his mother. Olivier and Zeffirelli highlight this interpretation of the plot (especially through casting decisions) while Kozintsev and Branagh avoid this interpretation.
Harry Keyishan has suggested that directors of Hamlet on screen invariably place it within one of the established film genres: Olivier's Hamlet, he claims, is a film noir; Zeffirelli's version is an action adventure and Branagh's is an epic. Keyishan adds that Hamlet films can also be classified by the auteur theory: Olivier's and Zeffirelli's Hamlets, for example, can be viewed among the body of their directorial work.
Significant theatrical releases
Laurence Olivier, 1948
This black and white British film of Hamlet was directed by and starred Laurence Olivier. As in Olivier's previous Shakespeare adaptation, Henry V (1944), the film's score was composed by William Walton. It has received the most prestigious accolades of any Shakespeare film, winning the Academy Awards for Best Picture and Best Actor.
The film opens with Olivier's voiceover of his own interpretation of the play, which has been criticised as reductive: "This is the tragedy of a man who could not make up his mind." Olivier excised the "political" elements of the play (entirely cutting Fortinbras, Rosencrantz and Guildenstern) in favour of an intensely psychological performance. He played up the Oedipal overtones of the play, to the extent of casting the 28-year-old Eileen Herlie as Hamlet's mother, opposite himself (aged 41) as Hamlet. Film scholar Jack Jorgens has commented that "Hamlet's scenes with the Queen in her low-cut gowns are virtually love scenes." In contrast, Jean Simmons' Ophelia is destroyed by Hamlet's treatment of her in the nunnery scene: ending with her collapsing on the staircase in what Deborah Cartmell calls the position of a rape victim. According to J. Lawrence Guntner, the style of the film owes much to German Expressionism and to film noir: the cavernous sets featuring narrow winding stairwells correspond to the labyrinths of Hamlet's psyche.
Grigori Kozintsev, 1964
Hamlet is a 1964 film adaptation in Russian, based on a translation by Boris Pasternak and directed by Grigori Kozintsev, with a score by Dmitri Shostakovich. The film is heavily informed by the post-Stalinist era in which it was made, Pasternak and lead actor Innokenty Smoktunovsky having been imprisoned by Stalin. In contrast to Olivier's film, Kozintsev's is political and public. Where Olivier had narrow winding stairwells, Kozintsev had broad avenues, populated with ambassadors and courtiers. The camera frequently looks through bars and grates, and J. Lawrence Guntner has suggested that the image of Ophelia in an iron farthingale symbolises the fate of the sensitive and intelligent in the film's tough political environment.
Kozintsev consistently cast actors whose first language was not Russian, so as to bring shades of other traditions into his film. Smoktunovsky's individual manner of acting distinguished the film from other versions, and his explosive behaviour in the recorder scene is viewed by many critics, as the film's climax. Douglas Brode has criticised the film for presenting a Hamlet who barely pauses for reflection: with most of the soliloquies cut, it is circumstances, not an inner conflict, that delay his revenge.
Tony Richardson, 1969
The first Hamlet filmed in colour, this film stars Nicol Williamson as Prince Hamlet. It was directed by Tony Richardson and based on his own stage production at the Roundhouse theatre in London. The film, a departure from big-budget Hollywood renditions of classics, was made with a small budget and a very minimalist set, consisting of Renaissance fixtures and costumes in a dark, shadowed space. A brick tunnel is used for the scenes on the battlements. The Ghost of Hamlet's father is represented only by a light shining on the observers. The version proved to be a critical and commercial failure: partly due to the decision to market the film as a tragic love story to teenage audiences who were still flocking to Franco Zeffirelli's 1968 Romeo and Juliet, and yet to cast opposite Marianne Faithfull's Ophelia the "balding, paunchy Williamson, who looked more like her father than her lover."
Franco Zeffirelli, 1990
Franco Zeffirelli's 1990 film of Hamlet stars Mel Gibson as the title character, with Glenn Close as Gertrude, Alan Bates as Claudius and Helena Bonham Carter as Ophelia.
Film scholar Deborah Cartmell has suggested that Zeffirelli's Shakespeare films are appealing because they are "sensual rather than cerebral", an approach by which he aims to make Shakespeare "even more popular". To this end, he cast the Hollywood actor Mel Gibson - then famous for the Mad Max and Lethal Weapon films - in the title role. Cartmell also notes that the text is drastically cut, with the effect of enhancing the roles of the women.
J. Lawrence Guntner has suggested that Zeffirelli's cinematography borrows heavily from the action film genre that made Gibson famous, noting that its average shot length is less than six seconds. In casting Gibson, the director has been said to have made the star's reputation part of the performance, encouraging the audience "to see the Gibson that they have come to expect from his other films". Indeed, Gibson was cast after Zeffirelli watched his character contemplate suicide in the first Lethal Weapon film. Harry Keyishan has suggested that Hamlet is well suited to this treatment, as it provides occasions for "enjoyable violence". J. Lawrence Guntner has written that the casting of Glenn Close as Mel Gibson's mother (only eleven years older than he was, in life, and then famous as the psychotic "other woman" in Fatal Attraction) highlights the incest theme, leaving "little to our post-Freudian imagination". and Deborah Cartmell notes that Close and Gibson simulate sex in the closet scene, and "she dies after sexually suggestive jerking movements, with Hamlet positioned on top of her, his face covered with sweat".
Kenneth Branagh, 1996
In contrast to Zeffirelli's heavily cut Hamlet of a few years before, Kenneth Branagh adapted, directed, and starred in a version containing every word of Shakespeare's play, running for around four hours. He based aspects of the staging on Adrian Noble's recent Royal Shakespeare Company production of the play, in which he had played the title role.
In a radical departure from previous Hamlet films, Branagh set the internal scenes in a vibrantly colourful setting, featuring a throne room dominated by mirrored doors; film scholar Samuel Crowl calls the setting "film noir with all the lights on." Branagh chose Victorian era costuming and furnishings, using Blenheim Palace, built in the early 18th century, as Elsinore Castle for the external scenes. Harry Keyishan has suggested that the film is structured as an epic, courting comparison with Ben Hur, The Ten Commandments and Doctor Zhivago. As J. Lawrence Guntner points out, comparisons with the latter film are heightened by the presence of Julie Christie (Zhivago's Lara) as Gertrude.
The film makes frequent use of flashbacks to dramatise elements that are not performed in Shakespeare's text, such as Hamlet's sexual relationship with Kate Winslet's Ophelia. These flashbacks include performances by several famous actors in non-speaking roles: Yorick is played by Ken Dodd, Old Norway by John Mills and John Gielgud as Priam and Judi Dench as Hecuba in a dramatisation of the Player King's speech about the fall of Troy.
Michael Almereyda, 2000
Directed by Michael Almereyda and set in contemporary Manhattan, this film stars Ethan Hawke, who plays Hamlet as a film student. It also features Julia Stiles as Ophelia, Liev Schreiber as Laertes, and Bill Murray as Polonius. In this version, Claudius becomes CEO of the "Denmark Corporation", having taken over the firm by killing his brother. The film is notable for its inclusion of modern technology: for example, the ghost of Hamlet's murdered father first appears on closed-circuit TV. The script is heavily cut, to suit the modern day surroundings. Ethan Hawke is the youngest of the big-screen Hamlets, at 27 when production began.
Other screen performances
In the late nineteenth and early twentieth centuries, the central character, Prince Hamlet, was perceived as effeminate; so it is fitting that the earliest screen success as Hamlet was Sarah Bernhardt in a one-minute film of the fencing scene, in 1900 for the Phono-Cinema Theater exhibit at the Paris 1900 Exhibition. The film had the novel feature of having the sound effects of swords clashing, which was synchronized from a Pathé cylinder to be played along with the film. Silent versions of the play were directed by Georges Méliès in 1907 (Hamlet), Luca Comerio in 1908, William George Barker in 1910, August Blom in 1910, Cecil Hepworth in 1913 and Eleuterio Rodolfi in 1917.
In 1920, Svend Gade directed Asta Nielsen in a version derived from Edward Vining's 1881 book "The Mystery of Hamlet", in which Hamlet is a woman who spends her life disguised as a man.
In Maximilian Schell's performance in Hamlet, Hamlet is an idealist activist standing up to Claudius' corrupt establishment. Karl Michael Vogler played Horatio. This version was successfully televised, but technical and dubbing issues caused it to be less successful on the English language big-screen. The English version is best remembered for being mocked on one of the final episodes of Mystery Science Theater 3000.
John Gielgud directed Richard Burton in a successful run of the play at the Lunt-Fontanne Theatre in 1964-5. A film of the production, Richard Burton's Hamlet played limited engagements in 1964. It was made using ELECTRONOVISION, which proved to be an ineffective hybrid of stage and screen methods, although its novelty value made the film a commercial success at the time.
Philip Saville directed Christopher Plummer in a TV version usually called Hamlet at Elsinore, filmed in black-and-white at Kronborg Slot, the castle at Elsinore where the play is set. It featured Michael Caine as Horatio and Robert Shaw as Claudius.
Richard Chamberlain was a rarity: an American actor in the central role of a UK Shakespeare production. His critically acclaimed television Hamlet was, in his words, "pressed into service as part of the student protest, with Hamlet as victim of the generation gap." While in England he took vocal coaching and in 1969 performed the title role in Hamlet for the Birmingham Repertory Theatre, becoming the first American to play the role there since John Barrymore in 1929. He received excellent notices and reprised the role for television, for The Hallmark Hall of Fame, in 1970.
The BBC Television Shakespeare was a project to televise the entire canon of plays. Their version of Hamlet starred Derek Jacobi as the prince and Patrick Stewart as Claudius.
S4C's Shakespeare: The Animated Tales series included a half-hour abridgement of Hamlet, featuring the voice of Nicholas Farrell as the Dane. The animator, Natalia Orlova, used an oil-on-glass technique: a scene would be painted and a number of frames would be shot, back-lit; then some paint would be scraped off and the scene partially repainted for the next frame. The effect has been described as "oddly both fluid and static ... capable of [representing] intense emotion."
Kevin Kline directed and starred in a production of Hamlet for the New York Shakespeare Festival which was televised in 1990 as part of the Great Performances anthology series on PBS.
Adapted from the successful Royal Shakespeare Company production, Hamlet, directed by Greg Doran and starring David Tennant as Prince Hamlet, was produced for BBC Two and the RSC by Illuminations Television. In addition to Tennant, the cast also featured Patrick Stewart as Claudius, as well as most of the cast of the original stage production. It aired on 26 December 2009 and was released on BBC DVD on 4 January 2010. This was the first Shakespeare work to be filmed on the pioneering RED camera system.
Adaptations
Edgar G. Ulmer's Strange Illusion was the first post-war film to adapt the Hamlet story, and was one of the earliest films to focus its attentions on a young character's psychology.
Hamlet has been adapted into stories which deal with civil corruption by the West German director Helmut Käutner in Der Rest ist Schweigen (The Rest is Silence) and by the Japanese director Akira Kurosawa in Warui Yatsu Hodo Yoku Nemuru (The Bad Sleep Well). In Claude Chabrol's Ophélia (France, 1962) the central character, Yvan, watches Olivier's Hamlet and convinces himself - wrongly, and with tragic results - that he is in Hamlet's situation. A Spaghetti Western version has been made: Johnny Hamlet directed by Enzo Castellari in 1968. Strange Brew (1983) is a movie featuring the comic fictional Canadians Bob and Doug MacKenzie (played by Rick Moranis and Dave Thomas). As stand-ins for the characters of Rosencrantz and Guildenstern, they investigate the manufacture of poisonous beer at the Elsinore Brewery where the prior owner has mysteriously died, and is now run by his brother Claude. Aki Kaurismäki's Hamlet Liikemaailmassa (Hamlet Goes Business) (Finland, 1987) piles on the irony: a sawmill owner is poisoned, and his brother plans to sell the mills to invest in rubber ducks.
Tom Stoppard directed a 1990 film version of his own play Rosencrantz & Guildenstern Are Dead, with Gary Oldman and Tim Roth in the title roles, which incorporates scenes from Hamlet starring Iain Glen as the Dane; Douglas Brode regards it as less successful on screen than it had been on stage, due to the preponderance of talk over action.
Tardid تردید (The Doubt) is a 2009 Iranian film directed and written by Varuzh Karim Masihi. It is an adaptation of Hamlet, and is set in Modern Tehran .The film stars Bahram Radan, Taraneh Alidoosti and Hamed Komeili.
Haider is a 2014 Bollywood film directed by Vishal Bhardwaj, and written by Basharat Peer and Bhardwaj. It is an adaptation of Hamlet, and is set in Kashmir. The film stars Tabu, Shahid Kapoor as the eponymous protagonist, Shraddha Kapoor, and Kay Kay Menon.
The 2018 film Ophelia, directed by Claire McCarthy, follows the story of Hamlet from Ophelia's perspective. Based on the novel by Lisa Klein, it stars Daisy Ridley as Ophelia, George MacKay as Hamlet, Naomi Watts as Gertrude, and Clive Owen as Claudius.
Theatrical performances within films
Another way in which film-makers use Shakespearean texts is to feature characters who are actors performing those texts, within a wider non-Shakespearean story. Hamlet and Romeo and Juliet are the two plays which have most often been used in this way. Usually, Shakespeare's story has some parallel or resonance with the main plot. In the 1933 Katharine Hepburn film Morning Glory, for which she won her first Best Actress Academy Award, Hepburn's character Eva Lovelace becomes slightly drunk at a party and very effectively begins to recite To be or not to be, when she is rudely interrupted. In James Whale's 1937 fictional biopic The Great Garrick, Brian Aherne, as David Garrick, performs part of the final scene of Hamlet, in full eighteenth-century garb. In Ernst Lubitsch's 1942 To Be or Not to Be, the title soliloquy becomes a subtle running gag: whenever Jack Benny's character—the pompous actor Joseph Tura—begins the speech, a member of the audience loudly walks out: usually to make love to Tura's wife, played by Carole Lombard. In the 1955 film Prince of Players, a biography of Edwin Booth, Richard Burton appears in the title role and performs several scenes from Hamlet. The 1969 Robert Bresson film A Gentle Woman has the wife and husband attending a performance; in which we see the character Elle engrossed in the final scene of the play. Shelley Long's character plays Hamlet in the 1987 film Outrageous Fortune. Kenneth Branagh wrote and directed the low-budget In The Bleak Midwinter (released in the USA as A Midwinter's Tale) immediately before shooting his famous Hamlet. Shot in just 21 days, and telling the story of a group of actors performing Hamlet on a shoestring to save a village church, the film is a tribute to Ealing Comedies, and to the foibles of the acting profession, shot in black and white. The PBS documentary Discovering Hamlet is about the stage production that Branagh appeared in years before making the film, and includes scenes from that production. The film Hamlet 2 centers around a high school drama class and their teacher, played by Steve Coogan, attempting to stage a very experimental and controversial musical sequel to Hamlet.
The BFI National Archive contains at least twenty films featuring characters performing (sometimes brief) excerpts from Hamlet, including When Hungry Hamlet Fled (USA, 1915), Das Alte Gesetz (Germany, 1923), The Immortal Gentleman (GB, 1935), The Arizonian (USA, 1935), South Riding (GB, 1937), My Darling Clementine (USA, 1946), Hancock's 43 Minutes (GB, 1957), Danger Within (GB, 1958), The Pure Hell of St Trinian's (GB, 1960), Shakespeare Wallah (India, 1965), The Magic Christian (GB, 1969), Everything You Always Wanted to Know About Sex, But Were Afraid to Ask (USA, 1972), Theatre of Blood (GB, 1973), Mephisto (Hungary, 1981), An Englishman Abroad (GB, 1983), Withnail and I (GB, 1986), Comic Relief 2 (GB, 1989), Great Expectations (GB/USA, 1989), Hysteria 2 (GB, 1989), The Voice Over Queen (USA, 1990) and Tectonic Plates (GB, 1992).
List of screen performances
Silent Era
Sound films
{| class="wikitable"
|-
!Title
!FormatCountryYear
!Director
!Hamlet
! width=30% | Other roles
|- bgcolor=#e3e3e3
|Le Duel d'Hamlet
|ShortFrance1900
|Clément Maurice
|Sarah Bernhardt
|Pierre Magnier as Laertes
|-
|Khoon Ka Khoon
|FeatureIndia1935 - the first feature film of Hamlet with sound
|Sohrab Modi
|Sohrab Modi
|Naseem Banu as Ophelia
|- bgcolor=#e3e3e3
|Hamlet|FeatureUK1948
|Laurence Olivier
|Laurence Olivier
|Jean Simmons as OpheliaEileen Herlie as GertrudeBasil Sydney as ClaudiusFelix Aylmer as Polonius
|-
|Hallmark Hall of Fame: Hamlet (live TV performance, preserved on kinescope)
|TVUSA1953
|Albert McCleery
|Maurice Evans
|Joseph Schildkraut as ClaudiusRuth Chatterton as GertrudeSarah Churchill as OpheliaBarry Jones as Polonius
|- bgcolor=#e3e3e3
|Hamlet, Prinz von Dänemark|FeatureWest Germany1961
|Franz Peter Wirth
|Maximilian Schell
|
|-
|Hamlet at Elsinore|TVDenmark/UK1963
|Philip Saville
|Christopher Plummer
|Robert Shaw as ClaudiusMichael Caine as Horatio
|- bgcolor=#e3e3e3
|Hamlet (aka Gamlet)
|FeatureRussia1964
|Grigori Kozintsev
|Innokenti Smoktunovsky
|Anastasiya Vertinskaya as Ophelia
|-
|Hamlet (filmed Broadway play)
|ELECTRONOVISIONUSA1964
|John Gielgud
|Richard Burton
|Hume Cronyn as PoloniusEileen Herlie as Gertrude Alfred Drake as ClaudiusJohn Cullum as Laertes
|- bgcolor=#e3e3e3
|Hamlet (UK, 1969)
|FeatureUK1969
|Tony Richardson
|Nicol Williamson
|Marianne Faithfull as OpheliaAnthony Hopkins as ClaudiusJudy Parfitt as GertrudeMark Dignam as PoloniusGordon Jackson as Horatio.
|-
|Hallmark Hall of Fame: Hamlet (shot on videotape)
|TVUK/USA1970
|Peter Wood
|Richard Chamberlain
|Michael Redgrave as PoloniusJohn Gielgud as the Ghost Margaret Leighton as GertrudeRichard Johnson as ClaudiusCiaran Madden as Ophelia
|- bgcolor=#e3e3e3
|Hamlet|UK1976
|Celestino Coronado
|Anthony and David Meyer
|Helen Mirren as Gertrude and Ophelia
|-
|BBC Television Shakespeare: Hamlet (shot on videotape)Released in the USA as part of the "Complete Dramatic Works of William Shakespeare" series.
|TVUK1980
|Rodney Bennett
|Derek Jacobi
|Claire Bloom as GertrudePatrick Stewart as ClaudiusLalla Ward as OpheliaEric Porter as Polonius
|- bgcolor=#e3e3e3
|Hamlet|FeatureUSA1990
|Franco Zeffirelli
|Mel Gibson
|Helena Bonham Carter as OpheliaGlenn Close as GertrudeIan Holm as PoloniusAlan Bates as Claudius
|-
|New York Shakespeare Festival: Hamlet (shot on videotape)
|TVUSA1990
|Kirk Browning and Kevin Kline
|Kevin Kline
|Diane Venora as OpheliaDana Ivey as Gertrude
|- bgcolor=#e3e3e3
|The Animated Shakespeare: Hamlet|TVRussia/UK1992
|Natalia Orlova
|Nicholas Farrell (voice)
|-
|Hamlet|FeatureUK1996
|Kenneth Branagh
|Kenneth Branagh
|Kate Winslet as OpheliaDerek Jacobi as ClaudiusJulie Christie as GertrudeRichard Briers as Polonius
|- bgcolor=#e3e3e3
|Hamlet|TVUSA2000
|Campbell Scott
|Campbell Scott
|Blair Brown as GertrudeRoscoe Lee Browne as PoloniusLisa Gay Hamilton as OpheliaJamey Sheridan as Claudius
|-
|Hamlet|FeatureUSA2000
|Michael Almereyda
|Ethan Hawke
|Julia Stiles as OpheliaKyle MacLachlan as ClaudiusDiane Venora as GertrudeLiev Schreiber as LaertesBill Murray as Polonius
|- bgcolor=#e3e3e3
|Hamlet|VideoUK2003
|Mike Mundell
|William Houston
|Christopher Timothy as Gravedigger
|-
|The Tragedy of Hamlet Prince of Denmark|FeatureAustralia2007
|Oscar Redding
|Richard Pyros
|Heather Bolton as GertrudeBrian Lipson as PoloniusBeth Buchanan as OpheliaSteve Mouzakis as Claudius
|- bgcolor=#e3e3e3
|Hamlet|TVUK2009
|Gregory Doran
|David Tennant
|Penny Downie as GertrudeOliver Ford Davies as PoloniusMariah Gale as OpheliaPatrick Stewart as Claudius
|-
|Hamlet|FeatureCanada2011
|Bruce Ramsay
|Bruce Ramsay
|Lara Gilchrist as OpheliaPeter Winfield as ClaudiusGillian Barber as Gertrude
|}
List of screen adaptations
This list includes adaptations of the Hamlet story, and films in which the characters are involved in acting or studying Hamlet.
Oh'Phelia (UK, 1919) animated burlesque of the Hamlet story.
Anson Dyer director
To Be or Not To Be (USA, 1942) is the story of an acting company in 1939 Poland.
Ernst Lubitsch director
Jack Benny as Joseph Tura
Carole Lombard as Maria Tura
The Bad Sleep Well (aka Warui yatsu hodo yoku nemuru) (Japan, 1960) is an adaptation of the Hamlet story set in corporate Japan.
Akira Kurosawa director
Toshiro Mifune as Koichi Nishi
A Performance of Hamlet in the Village of Mrdusa Donja (Yugoslavia, 1974) Entered into the 24th Berlin International Film Festival.
Krsto Papić director
Rade Šerbedžija as Joco / Hamlet
Angel of Revenge/Female Hamlet (Turkey, 1977)
Metin Erksan, director
Fatma Girik as a female Hamlet
To Be or Not To Be (USA, 1983) is a remake of the Ernst Lubitsch film.
Mel Brooks director and as Frederick Bronski
Anne Bancroft as Anna Bronski
Strange Brew (Canada, 1983), a comedy. Something is rotten in the Elsinore Brewery.
Dave Thomas co-director and as Doug McKenzie
Rick Moranis co-director and as Bob McKenzie
Hamlet Goes Business (Hamlet liikemaailmassa) (Finland, 1987).
Aki Kaurismäki director
Pirkka-Pekka Petelius as Hamlet
Rosencrantz & Guildenstern Are Dead (USA, 1990) film based on Tom Stoppard’s stage play.
Tom Stoppard director
Gary Oldman as Rozencrantz (or Guildenstern)
Tim Roth as Guildenstern (or Rozencrantz)
Richard Dreyfuss as the Player King
Renaissance Man (USA, 1994) is the story of an unemployed advertising executive teaching Hamlet to a group of underachieving trainee soldiers.
Penny Marshall director
Danny DeVito as Bill
The Lion King (USA, 1994) Disney’s animated adaptation of the Hamlet story.
Roger Allers and Rob Minkoff directors
Matthew Broderick as the voice of Simba (the Hamlet character)
James Earl Jones as the voice of Mufasa (the Old Hamlet character)
Jeremy Irons as the voice of Scar (the Claudius character)
Moira Kelly as the voice of Nala (the Ophelia character)
Madge Sinclair as the voice of Sarabi (the Gertrude character)
In The Bleak Midwinter (aka “A Midwinter’s Tale”) (UK, 1996) tells the story of a group of actors performing Hamlet.
Kenneth Branagh director
Michael Maloney as Joe (Hamlet)
Julia Sawalha as Nina (Ophelia)
Let the Devil Wear Black (USA, 1999)
Stacy Title director
Jonathan Penner as Jack Lyne (Hamlet)
Jamey Sheridan as Carl Lyne (Claudius)
Mary-Louise Parker as Julia Hirsch (Ophelia)
The Banquet (China, 2006)
Feng Xiaogang, director
Zhang Ziyi as Empress Wan (Gertrude)
Daniel Wu as Prince Wu Luan (Hamlet)
Zhou Xun as Qing Nu (Ophelia)
Ge You as Emperor Li (Claudius)Karmayogi (2012)
V. K. Prakash, director
Indrajith Sukumaran as Rudran Gurukkal (Hamlet)
Nithya Menon (Ophelia)
Padmini Kolhapure as Mankamma (Gertrude)
Saiju Kurup (Claudius)
Haider (India, 2014) Hindi adaptation set in Kashmir.
Vishal Bhardwaj, director
Shahid Kapoor as Haider Mir (based on Hamlet)
Tabu as Ghazala Mir- Haider's mother (based on Gertrude)
Shraddha Kapoor as Arshia (based on Ophelia)
Kay Kay Menon as Khurram Mir-Haider's Uncle (based on Claudius)Hemanta (2016)
Anjan Dutt, director
Parambrata Chatterjee as Hemanta Sen (Hamlet)
Payel Sarkar as Olipriya (Ophelia)
Gargi Roychowdhury as Gayatri Sen (Gertrude)
Saswata Chatterjee as Kalyan Sen (Claudius)
Ophelia (UK/USA, 2018) tells the story from Ophelia's perspective.
Claire McCarthy director
Daisy Ridley as Ophelia
George MacKay as Hamlet
Naomi Watts as Gertrude
Clive Owen as Claudius
The Lion King (USA, 2019) Disney’s remake of the animated adaptation of the Hamlet story.
Jon Favreau director
Donald Glover as the voice of Simba (the Hamlet character)
James Earl Jones (reprising his role) as the voice of Mufasa (the Old Hamlet character)
Chiwetel Ejiofor as the voice of Scar (the Claudius character)
Beyoncé as the voice of Nala (the Ophelia character)
Alfre Woodard as the voice of Sarabi (the Gertrude character)
Sang-e-Mah (Pakistan, 2022) Urdu adaptation
Saife Hassan, director
Atif Aslam as Hilmand Khan (Hamlet)
Samiya Mumtaz as Zarsanga - Hilmand's mother (Gertrude)
Naumaan Ijaz as Haji Marjaan Khan-Hilmamd's stepfather (Claudius)
The Northman'' (USA, 2022) tells the original story of Amleth that Hamlet is based on
Robert Eggers, director
Alexander Skarsgård as Amleth (Hamlet)
Nicole Kidman as Queen Gudrún (Gertrude)
Ethan Hawke as Fjölnir (Claudius)
Anya Taylor-Joy as Olga (Ophelia)
See also
Shakespeare on screen
Cultural references to Hamlet
Notes and references
Notes
References
Bibliography
Lists of films by source
|
6078872
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Ser%C3%B3n
|
Serón
|
Serón is a municipality of Almería province, in the autonomous community of Andalusia, Spain.
Demographics
References
External links
Serón - Sistema de Información Multiterritorial de Andalucía
Serón - Diputación Provincial de Almería
Serón Information - General Information about Serón
Municipalities in the Province of Almería
|
2946959
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%8F%D0%B4%D0%BB%D0%B0%D1%80
|
Саядлар
|
Саядлар — село в Ірані, у дегестані Хейран, в Центральному бахші, шагрестані Астара остану Ґілян. За даними перепису 2006 року, його населення становило 318 осіб, що проживали у складі 64 сімей.
Клімат
Середня річна температура становить 13,32°C, середня максимальна – 26,91°C, а середня мінімальна – -0,63°C. Середня річна кількість опадів – 863 мм.
Примітки
Населені пункти шагрестану Астара
|
61870357
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Tizek
|
Tizek
|
Tizek is a rural locality (a settlement) in Razdolnensky Selsoviet, Rodinsky District, Altai Krai, Russia. The population was 104 as of 2013. There are 3 streets.
Geography
Tizek is located 50 km northwest of Rodino (the district's administrative centre) by road. Razumovka is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Rodinsky District
|
5275559
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Mihai%20Racovi%C8%9B%C4%83
|
Mihai Racoviță
|
Mihai Racoviță
Mihai or Mihail Racoviță (c. 1660 – July 1744) was a Prince of Moldavia on three separate occasions (September 1703 – February 23, 1705; July 31, 1707 – October 28, 1709; January 5, 1716 – October 1726) and Prince of Wallachia on two occasions (between October 1730 and October 2, 1731, and from September 1741 until his death). His rules overlapped with the accession of Phanariotes in the Danubian Principalities – he is considered himself a Phanariote for the duration of his last rule in Moldavia and his rules over Wallachia.
Biography
First rules
A local boyar of the Racoviță House (and the father of Constantin Racoviță), closely related to the Cantacuzino family and the son-in-law of Constantin Cantemir, Mihai Racoviță was appointed ruler of Moldavia by Ahmed III, the Sultan of the Ottoman Empire, but had to continue fighting off other candidates for the throne, as well as their boyar supporters. To counter these, the Prince relied on Greek supporters: notably, his allies were the first members of the Rosetti family.
These conflicts brought an increase in taxation, as well as new fiscal demands. He was replaced by Antioh Cantemir, who, by contrast, was seen as an exceptional ruler. Again on the throne, Racoviță was deposed on orders from the Sultan, and recalled to Istanbul on pressures from Russia's Peter the Great; he was replaced by Nicholas Mavrocordatos.
He was returned to rule in Iași upon the outbreak of the Austro-Turkish War, given his image as an enemy of the Habsburg monarchy. When the Habsburg troops entered Moldavia, Racoviță suffered heavy losses, and called on help from the Nogai Tatars in Yedisan. Subsequently, he was able to defeat the infiltrating forces, and had the Habsburg commander executed together with those boyars who had risen against him.
Transylvanian campaign and late rules
He was ordered by the Ottomans to pass into Transylvania with Crimean Tatar assistance, where he was to help Francis II Rákóczi in his anti-Habsburg rebellion; his campaign met fierce Habsburg resistance in Bistrița, and his retreat was marked by another Habsburg invasion, as well as by the wide-scale plunder of boyar estates by the Nogais (allowed by Racoviță as payment for their participation in combat). After the incident, he was ousted from the Moldavian throne after his rival Mavrocordatos appealed to the Sultan, was jailed and replaced with Grigore II Ghica.
In 1726, Racoviță presided the Iași trial of four Jews from the Bessarabian borough of Onițcani, who stood accused of having ritually murdered a five-year-old child on Easter. The defendants were eventually acquitted following diplomatic protests (notably, the French ambassador to the Porte, Jean-Baptiste Louis Picon, remarked that such an accusation was no longer accepted in "civilized countries").
His ascension to the throne in Bucharest came in the context of Patrona Halil's Ottoman rebellion, which had toppled Ahmed III and brought Mahmud I as Sultan; Halil's downfall in the following year almost brought about Racoviță's, but he successfully furnished the Porte with income provided by raised taxes. He died in Istanbul.
Notes
References
Ion Neculce, Letopiseţul Ţării Moldovei, Chapters XV-XVIII, XXI
Andrei Oișteanu, "«Evreul imaginar» versus «Evreul real»" ("«The Imaginary Jew» Versus «The Real Jew»"), in Mythos & Logos, Editura Nemira, Bucharest, 1998, p. 175–263
Monarchs of Moldavia
Princes of Wallachia
Mihai
1744 deaths
18th-century Romanian people
Year of birth missing
Place of birth missing
|
13152953
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bartow%2C%20Germany
|
Bartow, Germany
|
Bartow, Germany
Bartow is a municipality in the Mecklenburgische Seenplatte district, in Mecklenburg-Vorpommern, Germany.
References
Municipalities in Mecklenburg-Western Pomerania
|
2071006
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8F%20%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80%20%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Бургеля Ігор Валентинович
|
Бургеля Ігор Валентинович
Ігор Валентинович Бургеля (1983—2022) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Брав участь в обороні Донецького аеропорту.
З життєпису
Воював в 2014—2015 роках. Захищав Донецький аеропорт.
З серпня 2022 року знову у війську. Загинув 22 жовтня 2022 року на Луганщині.
Був членом громадської організації «Спілка учасників АТО Оратівського району».
Нагороди
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений
орденом «За мужність» III ступеня (31.7.2015).
Нагороджений нагрудними знаками: «За оборону Донецького аеропорту»,
«За військову доблесть»,
відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
Джерела
Про відзначення на Вінниччині Дня захисника України
Нагорода в пам'ять про сина
|
5096437
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%B4
|
Берзервелд
|
Берзервелд — село в нідерландській провінції Оверейсел. Входить до муніципалітету Оммен.
Його площа становить 0,22 км², а населення станом на 2021 рік складало 520 осіб.
Перша згадка про населений пункт датується 1860 роком.
Галерея
Примітки
Посилання
Офіційний сайт муніципалітету Оммен
Населені пункти провінції Оверейсел
Оммен
|
1813985
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Korean%20sword
|
Korean sword
|
Korean sword
The traditions of Korean bladesmithing and swordsmanship have served a central place in the military history of Korea for thousands of years. Although typical Korean land battles have taken place in wide valleys and narrow mountain passes, which favor use of spears and bows, the sword found use as a secondary, close-quarters weapon, in addition to far more prominent role during sieges and ship-to-ship boarding actions. Higher quality, ceremonial swords were typically reserved for the officer corps as a symbol of authority with which to command the troops. Ceremonial swords are still granted to military officials by the civilian authority to this day.
Korean swords typically fall into two broad categories, the geom, and the do. The Geom is a double-edged weapon, while the Do is a single-edged weapon; although exceptions exist. In common parlance, all swords may be referred to as geom.
The history of the sword in Korea begins with bronze daggers of Bronze Age of which existing artifacts dates back to 10-9th century BCE. Iron use co-existed with Bronze use during the late Bronze Age. As Bronze Age and Iron Age started at the same time in the Japanese archipelago during the Yayoi period, use of Iron in the Korean Cultural sphere can be estimated to have started in the same time period.
The rarity of traditional Korean swords in the modern day has made them extremely valuable, with high demand from both museums and collectors.
History
Early swords
Evidence of sword production dates to the transitional Late Bronze to Early Iron Age (c. 1st century BC), with an
earthenware mold for a Bronze Sword found in South Gyeongsang Province.
The earliest Korean sword type is the so-called Hwandudaedo or "ring-pommel sword," prevalent during the 1st to 6th centuries. Until the 3rd century, these swords were very rare and presumably reserved for royalty. They became more attainable in the later 4th and during the 5th century, and are found in many higher class tombs of this period. Their production declined in the 6th century.
By the last third of the Three Kingdoms period (i.e. 450 AD and beyond), steel making techniques had come from China (possibly during the Northern and Southern dynasties period in China) and were also employed in Korean swordmaking by all three Korean kingdoms (Goguryeo, Baekje, and Silla). In 2013, a Chinese Character inscription was discovered on a 5th-century sword from the Geumgwanchong tomb in Gyeongju, North Gyeongsang Province.
The scabbard of the sword has the inscription 尒斯智王 Yisaji-wang ("King Isaji").
Long swords during the Korean Three Kingdoms period were used primarily by cavalry and commanders (who were also usually mounted), not infantry. At this time land warfare consisted mostly of spearmen and bowmen on foot, mounted archers on horseback using two-handed bows, and mounted swordsmen with twin blades. Swords were not a primary weapon for all combat but were instead used mostly for shock attacks, defensive strokes, and for close-in fighting. Blades were heavy as they were made mostly of bronze and later iron, and pommels were often knobbed and used as balances or for very close-in work. Short swords may have been used in follow-up attacks, as short sword carriers were heavily armored.
During the Goryeo dynasty, a limited number of Korean swords were exported for trade missions in Asia. It is likely that Korean swordmaking was influenced by Mongol and Chinese weapon manufacture after Goryeo's submission as a Mongol vassal after 6 Mongol invasions ending in 1259.
Joseon Period (Hwando)
History
The sword used for combat during the Joseon Dynasty was called Hwando, and in the name 'Hwando', 'Hwan(環)' is the Hanja means ring. There are differing opinions about the origin of the name. 《Yungwon Pilbi》 (융원필비, 戎垣必備), a military book published in 1813 states that it originated from a ring for tying the sheath to the waist.
The name ‘Hwando (環刀)’ appears first in 《Goryeosa》. It is written that when an envoy from the Yuan Dynasty arrived in April 1277, King Chungnyeol sent Yi Jang-mu (이장무, 李藏茂) to Chungju city to make 1,000 sacks of Hwando.
Carrying
There were many ways to wear the Hwando, including using a belt called Tti-don (띠돈 메기), wearing it on the back (둘러메기), around the shoulder (뒤꽂이), and around the waist by tying a string to the ring of the scabbard (고리 메기). During the Joseon Dynasty, swords were often worn with the hilt pointing toward the back.
This method is mainly seen in countries that used cavalry as its main force. It is said that this method was designed because if the sword was worn with the hilt facing forward, the sheath at the back would hit the horse and hinder its movement when running fast on horseback. It also has the advantage of being more comfortable when shooting a bow because the hilt does not get in the way. This type of sword-wearing is a fairly common style of sword-wearing that appears in Mongolia, the Ming Dynasty, the Qing Dynasty.
Anatomy
The method in which the sword hilt faces backwards is mainly seen in attire using Tti-don, which makes it easy to turn the hilt, but it is difficult to know exactly when Tti-don was used in Korea. However, during the Yuan Intervention period, the mainstream in Mongolia was to kick the sword with the hilt facing forward. Also, in the Hwando paintings from the early Joseon Dynasty depicted in 《Sejong Silok》(世宗實錄) and the 《Gukjo-oyreui》(國朝五禮儀), there is only a ring for the scabbard and no bandon is depicted, and even in the royal tombs of the mid-Joseon Dynasty in the 16th and 17th centuries, figures wearing sword sheaths with rings are carved. Considering this, it appears that it was common until the mid-Joseon Dynasty to wear the sword with the hilt facing forward in a looped manner. The oldest Hwando where Tti-don is found is Ryu Seong-ryong's Hwando. Considering this, it is highly likely that the Tti-don and the method of kicking the sword with the hilt facing backwards were introduced starting around the mid-Joseon Dynasty under the influence of the Ming Dynasty or the Jurchen people.
The Hwando of the early Joseon Dynasty, as recorded in the 《Sejong Silok》(世宗實錄) and the 《Gukjo-oyreui》(國朝五禮儀), is not only greatly curved but also short in length. Looking at the blade length regulations for the Hwando recorded in 《Munjong Silok》(文宗實錄), it is 1.7 ja for infantry use and 1.6 ja for cavalry use, and the length of the handle is 2 gwon for infantry use and 1 gwon 3 ji for cavalry use,
The overall shape of the blade is a curved, single-edged sword. Due to partial heat treatment, there were faint patterns on the blade. The curvature varied, with some swords having a pronounced curve and others being almost straight. Generally, it resembles a Japanese Katana, but unlike the Katana, there is often no distinct boundary line (yokote) at the tip of the blade, making the tip relatively ambiguous.
Regarding cross-sections, there were triangular, single-plane pentagonal, pentagonal, and hexagonal types depending on the shape. However, due to durability issues, triangular swords were used for personal protection or assassination, like the changpogeom (창포검), while the military typically used Hwandos with hexagonal or pentagonal cross-sections. There are very few single-plane pentagonal artifacts, and little is known about their advantages and disadvantages.
There is a record that when Koreans obtained a Japanese sword, they would grind down the back and side slopes (shinogi) to make the sides flat and the edge angular. That shows the differences between Japanese sword and Hwando. However, most surviving Hwandos have clear angular ridges on the blade back, similar to the shinogi of a Japanese sword. The cross-sections of the hwandos unearthed from Dongnae Citadel were also pentagonal and hexagonal, and even swords from the Goryeo period excavated from Cheoin Fortress had angular blade backs.
Also there is a record that Japanese swords as having softer steel on the left and harder steel on the right, with the left side of the blade ground obliquely, indicating a single-plane structure. However, typical Japanese swords do not have steel joined on both sides, and although there were single-plane types in Japan, they were not mainstream.
Locking system
The lock can be pulled out as one of the characteristic styles of Hwando. Unlike swords from other cultures, the sword had a separate locking device, and there was very little chance that the sword would come out on its own even during vigorous activity. In the early Joseon Dynasty, a locking device called a Binyeojang (비녀장) was mainly used. 'Binyeo (비녀)' of Binyeojang literally means Binyeo, the traditional Korean hairpin.
This was to prevent the sword from falling out of the scabbard, and the hole on the back of the shield was to secure the sword with a Binyeojang. Of course, it was not without its drawbacks. Additional processes were required for production, and of course there was a possibility of damage. And in fact, as it is not like there are no hobbyists in Hwando who can perform the minimal locking role, it is actually rather common for Hwando to also not have a locking device. It can be seen that the locking device was just one of the many styles of Hwando.
Gallery
Japanese sword in Korea
History
During the Imjin War (1592-1598), Joseon Army collected Japanese sword from defeated Japanese soldiers and Japanese sword craftsmen that they had caputred came to the Korean Peninsula. However, the Japanese sword introduced during this period was not the origin of the Hwando. The Hwando and the Japanese Sword have similar in appearance, but in the Joseon dynasty, there was a clear distinction between the Hwando and the Japanese sword. So, it is a complete misunderstanding that the Hwando was derived from the Japanese sword and there is no historical basis for saying that.
According to historical relics, the Hwando and Japanese sword evolved independently since Goryeo dynasty and took on similar shapes with Katana before the Imjin War. This can be described as convergent evolution, and historical documents show that the Hwando was influenced by the Central Asian Sabre that came through the Yuan dynasty to the Goryeo dynasty rather than the influence of the Japanese sword. Although it is not recorded in the documents, some historians speculate that Joseon craftsmen making Hwando may have adopted some of the styles of Japanese swords through the Imjin War.
Yi Sun-sin's Double Sword
The representative Japanese sword used in Korea is Yi Sun-sin's Janggeom (장검), which are a National Treasure of South Korea. Those were designated as Treasure No. 326-1 in 1963 and promoted to a national treasure on August 24, 2023. Those are currently on display at Hyeonchungsa Shrine. The reason why the swords were created was when Yi Sun-sin captured Japanese swordsmiths during the Imjin War and had them make two swords to confirm their claim that they were swordsmiths.
Janggeom have great historical value because those have a convergent international design. The swords' material are closer to that of Hwando than Katana, but since those are about 2m long, it resembles Odachi and very different from the Hwando, which rarely have sword longer than 1.5m. The guard and handle decoration are in the style of a Katana, and the fishtail-shaped hilt is in the Ming dynasty style. After the sword was completed, Yi Sun-sin inscribed his own poem on the each sword's blade.
Typology
Introduction
Geom (검; 劍) is the Korean word for "sword;" it is typically used of double-edged swords, but is also applied to single-edged swords. Yedo (예도; 銳刀) is the specific term for a single-edged sword.
Elements of the Korean sword include: geomjip or scabbard, most often of lacquer; hyuljo or fuller (most genuine Korean swords didn't have a fuller); hwando magi or collar; ho in or collar; kodeungi or hand guard; a ring-design pommel; tassels; a round and wide designed sword guard, or a straight lotus design.
Various examples of Korean sword design
Many different types of Do and Geom exist, ranging from very simple forms found in many nations to unique and artistic designs found solely in Korea.
Jikdo, literally "straight sword."
Janggeom (장검; 長劍): literally "long sword."
Jingum, literally "true sword." Typically used to signify a blade that is meant for combat, rather than for ceremonial or spiritual purposes.
Changpogeom, a sword named after the calamus plant (changpo in Korean). The sword is designed to reflect the design of the plant, with a double sided blade tapering to a narrow tip.
Hwandudaedo (환두대도; 環頭大刀) or "ring-pommel sword) is a type of single-edged sword used during the Three Kingdoms era.
Geom is the generic term for "sword," but more specifically also refers to a shorter straight-blade, double-edged sword with a somewhat blunted tip which distinguishes this weapon from its Chinese counterpart, the jian. As a badge of status rather than a weapon, the Geom was often heavily decorated both on its scabbard and grip as well as with engravings and inscriptions on its blade.
Do, commonly referred to as a Hwando or "military sword," was a single-edged sword, used as a sidearm for the Korean soldier well into the 19th century. Sometimes referred to as a "short sword," relative to the larger sized two-handed Sangsoodo, its length of was comparable to that of the two-handed Japanese Katana which may have been the inspiration for the Ssangsoodo. Reports found in the "Book of Corrections," a Korean record of the Imjin Warum (1592–1598), state that Japanese swords taken in combat were readily pressed into service by simply trimming the length of the hilt. Forged of carbon steel the Do has a single-edged, curved blade, a sword guard, and a grip typically of wood. Earlier practice saw the Do suspended from a cord (Jul) and with a simple metal hanger which allowed the soldier to speedily discard his sheath. In later practice, the sword was suspended from a girdle or belt but retained a simple metal quick-release clip.
The Ssangsudo (쌍수도; 雙手刀) is a double-handed single-edged sword used for a limited time in the late 16th and early 17th centuries. Chinese literature and history both ascribe its adoption as a weapon on the Asian mainland to General Qi Jiguang (1528–1588) who is said to have taken Wokou pirate prisoners during his campaigns in Southern China. Qi Jiguang wrote about the sword in his manual the Record of Military Training or Lianbing Shi Ji (練兵實紀) and recommended its use as part of the defense along China's northern border. Since General Qi's other famous training manual, the Jixiao Xinshu (紀效新書), was used in the revamping of the Korean Military it followed that this weapon came highly recommended. Nor did the Koreans overlook that oversized swords had been used by Japanese soldiers during the recent conflict as well as during their own experiences with the Wakou. Intended by General Qi to be carried into combat on wagons or by individuals who drew each other's weapon, the Ssangsoodo measured an overall length of , of which were to be the grip and another forward of the handle to be sheathed in brass or copper. Undoubtedly the length and weight of the sword, and the high level of training necessary to wield it, made the sword impractical as a common part of the Korean arsenal. It is also useful to note that the Ming dynasty, which saw this weapon added to its own military, fell to Manchu invaders some 50 years later.
The Hyup Do or "spear sword" is found in Book Three, Chapter seven. Though commonly taken for a polearm after the fashion of the Japanese Naginata, the text of the Muyedobotongji relates that "the handle is about ....weighs about .....the illustration in this book is corrected according to the Mubiji and the Japanese Jang Do. They are the same." It is reasonable to conclude that the Hyup Do was much closer to the Japanese Nagamaki.
The *Woldo (월도; 月刀) was a bladed polearm, like its Chinese counterpart the Yaoyindao commonly decorated with a tassel or feather affixed to a prominence on the spine of the blade which assisted the person wielding the weapon with identifying the blade's center of mass. According to the Muyedobotongji, "the length of the handle is ; the length of the blade is . The weight is about ."
Ssangdo or Ssanggeom (쌍도; 雙刀; 쌍검: 雙劍) This literally means "Twin Swords." It can vary from twin long swords or twin short swords. These techniques can also be used on horseback as 'Masang ssanggeom.' The Korean cavalry was famous for using Twin Sword techniques on horseback, while balancing on the horse with grace. Ssangyunggeom are twin swords which are carried in a single scabbard. The sheath is twice as wide because it needs room for the second sword. The sword's length varies from . Usually these swords were double-edged and made entirely of Iron (including the scabbard).
Hyeopdo (협도; 俠刀) This is also a large crescent blade that is similar to the 'Pudao' but wider and thicker. A tassle is attached to the end of the blade.
Hwando (환도): This is a single-edged short sword which was strictly used with one hand. This was a common sidearm for many soldiers during the Joseon era.
Unggeom (웅검): This is a single-edged long sword that was used with one or two hands. This was another common side arm for many soldiers during the Joseon era.
Samgakdo (삼각도; 三角刀): The samgakdo is a recently used terminology for swords used for mat cutting. The cross section of the sword is triangular in shape; hence the name Samgakdo (which means three-sided sword).
For martial arts students learning sword forms or Geombeop/Geomsul, practice wood swords or mokgeom are most often used; then those made out of carbonized bamboo or Juk-do; lastly compression sponge, single or double-edged, with or without blood grooves. Modern sword and knife sparring commonly makes use of plastic blades.
Chilseonggeom (칠성검; 七星劍): The name of this sword translates as "seven star sword" and it could be either single-edged or double-edged. It is primarily known for its use by Buddhist practitioners. Almost all of these swords had constellation engravings on the blades (usually the Big Dipper, although depiction of any 7 star cluster isn't uncommon).
Sainchamsageom: This sword's name literally means 'Great Four Tiger Sword.' This is a ceremonial sword that is used for demon slaying and Shamanistic rituals. The ingeom (Tiger Swords) were usually of the same designs but of different strengths. They were all made according to the Year, Month, Week, Day, and Hour of the Tiger. Other examples include the sam-ingeom or 'Three Tiger Sword,' and the i-ingeom or 'Two Tiger Sword.'
Samjeongdo (삼정도; 三精刀) the sword given to newly promoted Korean military generals each year by the Ministry of National Defense.
The Seven-Branched Sword is a peculiar specimen forged in Baekje in the order of the king. There is a theory that this is a sword that was to be a gift presented to the emperor of Japan. There was no handle found for the blade nor was there a scabbard found for it while it was being excavated.
Korean swordsmanship
The study of Korean sword as a weapons system is commonly called Geom Beop (literally "Sword Law")
During the Joseon period, swords also had ranks depending on who wielded them and what their purpose was. The highest ranking of these swords was known as the Byeol-ungeom (별운검: 別雲劍), literally meaning "cloud-splitting sword." Only two such swords existed and were wielded by the King's two bodyguards, who always stood on either side of him and held the nobility title of Un'geom (운검: 雲劍).
Master swordsmen:
General Kim Yu-sin, was said to have been given an engraved sword and sacred books by the gods, and helped to unify Korea under Silla. His most famous son, Kim Wonsul, was a noted swordsman who fought against the Tang dynasty armies in the late Three Kingdoms period.
Ch'ŏk Chun-gyŏng was a civil official and swordsman of Goryeo who became famous for his feats in the Jurchen Invasion of 1104.
Baek Dong Soo was a swordsman and martial artist who became a folk hero when his group protected King Jeongjo from assassination attempts. His most notable work, Muyedobotongji (illustrated manual of Korean martial arts).
Contemporary swords
Only by the mid-1990s did Korean swordmaking come back to expert levels comparable to the Joseon era.
Haedong jingeom (해동진검; 海東陣劍) This literally means 'East Asian Practical Sword' is the neologistic term for current-day swords for "revivals" of Korean swordsmanship.
Sword ownership in Korea is currently restricted (private weapons ownership was culturally frowned upon and largely restricted during other times in Korean history, particularly during the Joseon era and the Japanese occupation period - albeit for different reasons in either period), and there are very few traditional sword collectors in Korea today. General/flag-grade officers are given dress swords upon assuming command in the South Korean army. Despite restrictions on sword ownership and a lingering social preference against armed martial arts (dating at least to the Joseon era), practical sword fighting is enjoying a small revival amongst elite military regiments, and fencing is once again attracting interest in Korean universities.
Sword producers
Hong Seok-hyeon in Paju, Gyeonggi province, makes swords by hand.
Lee Sang Seon in Munkyong City, Kyongsangbukdo Province
Lee Eun-cheul in Yeoju, Kyonggi Province
Kang Cheul Kyu in Pocheon, Kyongki Province
Authentic reproductions
In 2006, swords bestowed on newly promoted brigadier generals were changed from the single-edged curved ‘’samjeongdo’’, which was considered to be a traditional Korean sword, to the double-edged straight ‘’samjeong-geom‘’ claiming that the ‘’samjeongdo’’ is similar to the “Western sword” and not reflecting the traditional Korean sword. ‘’Samjeongdo’’ had been given to brigadier generals since 1983.
In November 2015, the Statue of Admiral Yi Sun-Shin erected in Parliament was replaced with a newly created authentic statue. The sword of the statue was longer than the traditional Korean sword and more resembled the Japanese sword.
See also
Korean swordsmanship
Korean knife
Kumdo
Hwandudaedo
Korean spears
Japanese sword
Indian sword
Chinese sword
References
External links
Swords of Korea
한국의 칼
Stone Swords (click on 유물보기 for pictures)
Bronze Swords (click on 유물보기 for pictures)
Swords with Ring Pommel (click on 유물보기 for pictures)
Joseon Period Swords (click on 유물보기 for pictures)
전통도검
Ancient Swords of Korea
한국의 칼 특별전 (includes a video of Korean swords)
Blade weapons
Weapons of Korea
Swords
Traditional Korean weapons
|
34007
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B9%20%28%D0%B2%D1%96%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%29
|
Маврикій (візантійський імператор)
|
Маврикій (візантійський імператор)
Маврикій , — імператор Східної Римської імперії (582—602) з династії Юстиніанів.
Мав наступні почесні титули перемоги: Alamannicus («переможець алеманський»), Gothicus («переможець ґотський»), Anticus («переможець антів»), Alanicus («переможець аланів»), Wandalicus («переможець вандалів»), Erullicus («переможець герулів»), Gypedicus («переможець гепідів»), Africus («переможець Африки»).
Біографічні відомості
Належав до старовинного аристократичного роду. Старший син Павла, голови сінкліту (візантійського сенату). 579 року був головним воєначальником в азійських провінціях Східної Римської імперії.
Преподобний Теодор Сикеот передбачив, що Маврикій, який у той час повертався до Константинополя після перської війни через Галатію, стане імператором. Пророкування здійснилося й імператор Маврикій виконав прохання святого — присилав щороку в Сикеотський монастир хліб для безлічі людей, які годувалися там.
582 року став зятем імператора Тиберія II Костянтина й слідом за тим його спадкоємцем. Чесний і освічений, він своїми реформами у війську й бажанням зменшити витрати на армію спричинив невдоволення солдатів, що виразилося в 588 році у великому заколоті, який лише насилу вдалося придушити. Перську війну, яка дісталася йому від попередника, Маврикію вдалося закінчити завдяки смутам у Персії, що змусили Хосрова II звернутися за допомогою до Візантії. У 591 році уклав вигідний мир з Персією, за яким до Візантії відійшла частина Вірменії.
Маврикій не вмів подобатися підданим. Літописець, який із захопленням писав, про те, що імператор «вигнав з душі своєї охлократію пристрастей, затвердивши у своїх думках аристократію і навчаючи підданих наслідувати його», можливо мимоволі, але прямо натякнув на це — володар не любив і зневажав натовп.
Найбільше сучасники докоряли Маврикію за його жадібність. Вже при сходженні на престол, імператор відмовився від традиції попередників і не оголосив про зниження податків та прощення недоїмків. Натомість повідомив про будівництво нового водогону.
При цьому суворий до підданих володар виявився надзвичайно щедрим до своїх родичів. Батько, мати, брат, сестри, кузен, зять — всі вони отримували від Маврикія посади, титули, палаци, маєтки і гроші. Імператорське весілля було надзвичайно пишним, володар навіть оплатив мешканцям Константинополя влаштовані на його честь бенкети.
Дружина Константина народила Маврикію шістьох синів і чотирьох доньок. Первістка Феодосія імператор зробив своїм співправителем вже в трирічному віці. А коли царевичу виповнилося шістнадцять, одружив його на доньці патриція Германа.
Державу імператор сприймав як родинну власність, яку сподівався передати спадкоємцю. Тому й намагався скоротити державні витрати та збільшити власні доходи. Заради економії скасовували урочистості і заощаджували на розвагах для підданих. Охоче приймали доноси на багатіїв — заради конфіскації їхнього майна. Підозрювали, що Маврикій наживається навіть на спекуляції хлібом.
Авари прибули до Карпатського басейну в 568 році. Майже одразу вони здійснили напад на Сирмію, наріжний камінь римської оборони на Дунаї, але були відбиті. Потім вони відправили 10 000 кутригурів і гунів для вторгнення у східно-римську провінцію Далмація. Після цього відбувся період перемир'я, протягом якого Візантія платила їм 80 000 золотих солідів на рік.
У 579 році, після того, як скарбниця стала порожня, Тиберій II припинив виплати. Авари помстилися черговою облогою Сирмії. Місто впало 581 року, після чого були взяті ще кілька погано захищених фортець уздовж Дунаю.
Слов'янські племена склавінів та антів почали активно заселяти Балкани з 580-х рр. У 584 році анти загрожували столиці Візантії, а 586 року авари взяли в облогу Салоніку, а слов'яни дійшли аж до Пелопоннесу. 583 року авари та слов'яни відвоювали в Маврикія кілька дунайських фортець, у 586—587 роках дійшли до Адріанополя; постраждав від їх атаки навіть Пелопоннес.
Після своєї перемоги на східному кордоні Візантії в 591 році Маврикій міг спокійно зосередитися на Балканах. Він розгорнув кілька походів проти слов'ян та аварів. У 592 р. його війська відібрали Сінгидунум (сучасний Белград) в аварів. 593 року головнокомандувач Пріск, найкращий полководець Маврикія, після ряду перемог над аварами, слов'янами та гепідами перейшов через Дунай у нинішню Валахію, але в 595 році імператор, що не довіряв Пріску, замінив його своїм братом Петром, при якому знову почалися невдачі й авари разом зі слов'янами осадили Фесалоніки.
Незважаючи на початкові невдачі, Петро таки здобув перемогу над слов'янами та аварами у Валахії. Пріск, який тепер командував іншою армією, що рушила далі вгору за течією Дунаю, знову переміг аварів у 595 році. Того ж року візантійці уклали мирний договір з аварським ватажком Баяном I, який дозволив їм відправити війська у Валахію.
У 598 році. Маврикій порушив мирну угоду й Пріск знову повернув вдачу імператорській зброї. У 599 році візантійські війська завдавали поразки аварам і гепідам. У 600 році з аварами був укладений новий мир, за яким Дунай був визнаний границею імперії. У 601 році візантійці дійшли до Тиси й у 602 році вдало билися зі слов'янами у Валахії. У 601—602 роках, завдяки вдалій візантійській дипломатичній політиці, союзниками візантійських військ, які воювали на Балканах під командуванням брата Маврикія Петра, проти аварів виступили анти.
Маврикій бажав, щоб військо його перезимувало у ворожій землі, але це поновлення стародавніх римських традицій викликало нове, згубне для імператора, заворушення солдат. На чолі армії став центуріон (за сучасними відомостями дукс) Фока, що направився до Константинополя. Водночас у місті збунтувалися циркові партії, невдоволені суцільною корупцією численних родичів та земляків імператора, які не гребували наживатися на спекуляціях з державним хлібом під час голоду зимою 601 року. Арешти і страти не змогли заспокоїти невдоволений натовп, тому коли армія Фоки підійшла під стіни Константинополя, повсталий народ відкрив йому ворота. 23 листопада 602 року узурпатор був коронований імператорською короною, а через кілька днів Маврикій за його наказом був убитий разом зі своїми синами й братами.
Протягом всього правління Маврикій стримував наступ на імперію слов'ян, аварів, лангобардів, персів. Внутрішня політика Маврикія вела до децентралізації імперії, а його заповіт (597) передбачав поділ держави між його синами Феодосієм, Тиберієм, Петру, Юстином і Юстиніаном, відновивши ідеї тетрархії часів Діоклетіана: Феодосія переходили Балкани та Мала Азія, Тиберію — Італія, Сардинія, Сицилія, іншим синам — Африка, Іллірик, Сирія та Єгипет. Фактично повалення Маврикія врятувало імперію від розпаду та нової громадянської війни.
Маврикій прагнув послабити вплив Папи Римського Григорія I на візантійські справи, домагався надання Константинопольському Патріарху титулу вселенського.
«Стратегікон»
Маврикієві іноді приписують т. зв. «Стратегікон» (рубіж VI—VII ст.) — твір, у якому містяться цікаві дані про військову справу у Візантії, а також про побут, суспільний лад, військову справу у антів, аварів, персів, скіфів, гунів. Та більшість цих «етнографічних» повідомлень «Стратегікона», хоча частково і збігаються з археологічними даними, все ж є стереотипними для зображення північних варварів, а запозичення сягають навіть давньогрецьких та римських авторів — Геродота, Плінія Старшого та інших.
Дискусія навколо авторства «Стратегікона» тривала більше двох століть, авторство Маврикія викликало сумнів, в науковий обіг було введено термін «Псевдо-Маврикій». Та в останні роки було віднайдено кілька нових наукових аргументів та свідчень на користь авторства Маврикія.
Канонізація
Канонізований у Православ'ї як Святий Мученик Римський Імператор Маврикій I. День Пам'яті — 28 листопада.
Див. також
Список візантійських імператорів
Джерела та література
А. Г. Плахонін. Маврикій, Флавій Маврикій Тиберій //
Довідник з історії України. за ред. І.Підкови та Р.Шуста. — К.: Генеза, 1993.
Примітки
Династія Юстиніана
Убиті монархи
Скинуті монархи
|
4527530
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%BE%20%28%D0%9A%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%87%D1%83%D0%BA%29
|
Торпедо (Кременчук)
|
Торпедо (Кременчук)
«Торпедо» — український радянський футбольний клуб із Кременчука. В 1950-1960-х роках команда брала участь у розіграшах Чемпіонату та Кубка Полтавської області, ставши двічі бронзовим призером Чемпіонату та один раз пробившись у фінал Кубка, в якому торпедівці поступилися землякам із «Авангарду».
Історія
Команда «Торпедо», створена при Кременчуцькому комбайновому заводі, дебютувала в обласному Чемпіонаті в 1956 році. Після дебюту на обласному рівні в наступні сезони «Торпедо» виступало в міських турнірах. У 1958 році комбайновий завод перейшов на випуск великовантажних автомобілів, «Торпедо» стало представляти вже автозавод.
У сезоні 1961 році «Торпедо» знов бере участь у Чемпіонаті області, в якому виборює право грати у фінальній пульці. Фінальний етап турніру пройшов у жовтні в Полтаві. Торпедівці вибороли «бронзу», пропустивши вперед полтавський «Локомотив» та кременчуцький «Дніпро», який представляв завод дорожніх машин. У наступному сезоні «Торпедо» повторило «бронзовий» результат (у цьому сезоні вперше чемпіоном області стала кременчуцька команда — «Дніпро»).
Останнім досягненням «Торпедо» був вихід до фіналу Кубка області, в якому торпедівці поступилися землякам із «Авангарду» з рахунком 0:3.
Пізніше Кременчуцький автозавод представляла вже однойменна команда — КрАЗ.
Досягнення
Чемпіонат Полтавської області
Бронзовий призер (2): 1961, 1962
Кубок Полтавської області
Фіналіст (2): 1965
Відомі гравці
Віктор Берест
Борис Конфедерат
Примітки
Посилання
«Торпедо» (Кременчук) на сайті FootballFacts
Футбольні клуби Кременчука
Неіснуючі футбольні клуби України
|
4342875
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BB%D1%81%D0%BE%D0%BD%20%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B5
|
Нелсон Монте
|
Нелсон Монте
Нелсон Маседо Монте (30 липня 1995, Віла-ду-Конде, Португалія) — португальський футболіст, захисник іспанського клубу «Малага».
Виступав, зокрема, за португальські клуби «Ріу Аве», «Шавеш», український «Дніпро-1», а також юнацьку збірну Португалії.
Клубна кар'єра
Народився 30 липня 1995 року в місті Віла-ду-Конде. Вихованець юнацьких команд футбольних клубів «Бенфіка» та «Ріу Аве».
У дорослому футболі дебютував 2014 року виступами за команду «Ріу Аве», в якій провів сім сезонів, взявши участь у 103 матчах чемпіонату.
2 вересня 2021 року уклав дворічний контракт з українським клубом «Дніпро-1». Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну пішов в оренду до іспанської «Альмерії», проте за клуб так і не дебютував.
6 липня 2022 року пішов у річну оренду в португальський «Шавеш».
Виступи за збірні
2013 року дебютував у складі юнацької збірної Португалії (U-19), загалом на юнацькому рівні взяв участь у 16 іграх.
Примітки
португальські футболісти
Футболісти «Ріу-Аве»
Футболісти «Дніпра-1» (Дніпро)
португальські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Україні
Футбольні легіонери в Іспанії
Футболісти «Шавіша»
|
113878
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lime%20Springs%2C%20Iowa
|
Lime Springs, Iowa
|
Lime Springs, Iowa
Lime Springs is a city in Howard County, Iowa, United States. The population was 473 at the time of the 2020 census.
History
The Old Town of Lime Springs was platted in 1857. After the railroad was built into the area, the town relocated nearby to its tracks. The town, then called Lime Springs Station, was platted again in 1867.
Geography
Lime Springs is located at (43.449578, -92.281226).
The town center originally existed a little farther to the north around the Lidtke Mill on the Upper Iowa River, but moved south when the railroad came to town.
According to the United States Census Bureau, the city has a total area of , all of it land.
Climate
Demographics
2010 census
As of the census of 2010, there were 505 people, 238 households, and 143 families residing in the city. The population density was . There were 253 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 99.4% White, 0.2% Native American, and 0.4% Asian. Hispanic or Latino of any race were 0.4% of the population.
There were 238 households, of which 26.5% had children under the age of 18 living with them, 47.5% were married couples living together, 9.2% had a female householder with no husband present, 3.4% had a male householder with no wife present, and 39.9% were non-families. 35.3% of all households were made up of individuals, and 18.1% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.12 and the average family size was 2.77.
The median age in the city was 45.4 years. 23.4% of residents were under the age of 18; 4.8% were between the ages of 18 and 24; 21.2% were from 25 to 44; 27.9% were from 45 to 64; and 22.6% were 65 years of age or older. The gender makeup of the city was 49.5% male and 50.5% female.
2000 census
As of the census of 2000, there were 496 people, 220 households, and 144 families residing in the city. The population density was . There were 243 housing units at an average density of . The racial makeup of the city was 98.39% White, 0.40% Native American, 0.60% Asian, and 0.60% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.01% of the population.
There were 220 households, out of which 29.1% had children under the age of 18 living with them, 53.6% were married couples living together, 10.9% had a female householder with no husband present, and 34.1% were non-families. 31.4% of all households were made up of individuals, and 16.4% had someone living alone who was 65 years of age or older. The average household size was 2.25 and the average family size was 2.81.
In the city, the population was spread out, with 25.2% under the age of 18, 5.6% from 18 to 24, 26.4% from 25 to 44, 17.3% from 45 to 64, and 25.4% who were 65 years of age or older. The median age was 41 years. For every 100 females, there were 87.2 males. For every 100 females age 18 and over, there were 91.2 males.
The median income for a household in the city was $33,750, and the median income for a family was $39,063. Males had a median income of $30,000 versus $21,776 for females. The per capita income for the city was $15,706. About 5.2% of families and 5.9% of the population were below the poverty line, including 5.5% of those under age 18 and 6.8% of those age 65 or over.
Arts and culture
Sweet Corn Days is the festival of the year in Lime Springs, held on the second Sunday in August. Festivities start Thursday and go thru Sunday. Friday and Saturday are filled with tractor pulls, softball games, and activities for the whole family. And there is much for kids to do at Brown Park. Friday has music and Saturday night features live music and a street dance. Beer tent open Thursday night thru Saturday night. Sunday features free sweet corn and a parade. Most windows around town are decorated with "Rocky the Raccoon" the Sweet Corn Days mascot.
The historic Lidtke Mill converted into a museum is a popular attraction.
Education
Howard–Winneshiek Community School District operates public schools. The district was formed from the merger of the Cresco, Lime Springs/Chester, Elma, and Ridgeway school districts, opening on July 1, 1960.
In 2015 the district board voted to close the Lime Springs-Chester Elementary School on a 4–1 basis.
References
External links
The Lime Springs Herald
Lime Springs Community Club's unofficial city site.
The Lime Springs Page
City-Data Comprehensive Statistical Data and more about Lime Springs
Cities in Iowa
Cities in Howard County, Iowa
|
2492057
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/IPO13
|
IPO13
|
IPO13 – білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 1-ї хромосоми. Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 963 амінокислот, а молекулярна маса — 108 195.
Задіяний у таких біологічних процесах як транспорт, транспорт білків.
Локалізований у цитоплазмі, ядрі.
Література
Примітки
Див. також
Хромосома 1
Некатегоризовані білки
|
19036437
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Stary%20Kazan%C3%B3w
|
Stary Kazanów
|
Stary Kazanów is a village in the administrative district of Gmina Końskie, within Końskie County, Świętokrzyskie Voivodeship, in south-central Poland. It lies approximately south-west of Końskie and north-west of the regional capital Kielce.
References
Villages in Końskie County
|
2348878
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D1%89%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%88%D0%B0%D1%84%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA
|
Піщаний ландшафтний заказник
|
Піщаний ландшафтний заказник
Піщаний заказник — ландшафтний заказник місцевого значення в Україні. Об'єкт природно-заповідного фонду Харківської області.
Розташований на території Чугуївського району Харківської області, на південний захід від села Піщане.
Площа 124,77 га. Статус присвоєно згідно з рішенням облради від 27.01.2005 року. Перебуває у віданні: Великобабчанська сільська рада.
Статус присвоєно для збереження типового для лісостепової зони яружно-балкового ландшафту зі значним ценотичним, флористичним і фауністичним різноманіттям. Трапляються рідкісні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України, Зелених списків Харківщини. До складу багатьох угруповань входять рідкісні та зникаючі види рослин.
Джерела
Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду України станом на 01.01.2013; (14. Піщаний)
Піщаний
Ландшафтні заказники Харківської області
Природоохоронні об'єкти, засновані 2005
|
5055983
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1%20%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Герб Монастирка (Коломийський район)
|
Герб Монастирка (Коломийський район)
Герб Монастирка — офіційний символ села Монастирок, Коломийського району Івано-Франківської області, затверджений 8 липня 2005 р. рішенням Луківської сільської ради.
Автор — Андрій Гречило.
Опис герба
У синьому полі срібний хрест, навколо якого 4 золоті 8-променеві зірки.
Зміст
Хрест розкриває походження назви села від давнього монастиря, а зірки є символом постійності та стабільності.
Див. також
Прапор Монастирка (Коломийський район)
Монастирок (Коломийський район)
Методичні рекомендації з питань місцевої геральдики і прапорництва
Джерела
Гречило А. Герби та прапори міст і сіл України. — Львів, 2020. — Ч. 2. — С. 22.
Сайт УГТ
Монастирок
Монастирок
|
5130266
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D0%B3%D0%B3
|
Хогг
|
Хогг
Острів Хогг, Хог — найбільший із сотень островів на річці Ессекібо в Гаяні, він розташований всього за 5 км від гирла річки в її впадінні в Атлантичний океан.
З загальною площею 60 квадратних кілометрів (23 квадратні милі) цей острів більший за багато островів Карибського басейну. Його 250 мешканців займаються переважно вирощуванням рису та землеробством. Населення значно скоротилося через міграцію в інші частини Гаяни, проте на острові Хогг досі є початкова школа і церква.
Історія
Раніше острів контролювали голландці, коли він був відомий як Варкен-Ейланд або Кабанячий острів, названий так через те, що на ньому мешкала велика кількість диких свиней. Потім у 1814 році після закінчення Наполеонівських воєн британці отримали контроль над голландськими колоніями: Демерара, Бербіс та Ессекібо, залишивши голландцям Суринам до 1975 року. Британці вирішили залишити назву острова, як і голландці - "Острів Хогг".
Вітряк
Вітряк розташований на колишній плантації Ліксбург. Вітряк є єдиним збереженим млином у Гаяні, він був побудований у 1768 році. Національний траст Гаяни відреставрував млин у 2010 році, і він був оголошений національним пам'ятником.
Посилання
Острови
Гаяна
|
1024529
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D1%88%20%28%D0%BE%D0%BA%D1%80%D1%83%D0%B3%2C%20%D0%AE%D1%82%D0%B0%29
|
Кеш (округ, Юта)
|
Кеш (округ, Юта)
Округ Кеш — округ (графство) у штаті Юта, США. Ідентифікатор округу 49005.
Історія
Округ утворений 1857 року.
Демографія
За даними перепису 2000 року загальне населення округу становило 91391 осіб, зокрема міського населення було 76187, а сільського — 15204. Серед мешканців округу чоловіків було 45009, а жінок — 46382. В окрузі було 27543 домогосподарства, 21018 родин, які мешкали в 29035 будинках. Середній розмір родини становив 3,59.
Віковий розподіл населення поданий у таблиці:
Суміжні округи
Франклін, Айдахо — північ
Бер-Лейк, Айдахо — північний схід
Рич — схід
Вебер — південь
Бокс-Елдер — захід
Онейда, Айдахо — північний захід
Див. також
Список округів штату Юта
Виноски
|
1922767
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BD%20%D0%A4%D0%9A%20%C2%AB%D0%94%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%BE%C2%BB%20%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%29%202008%E2%80%942009
|
Сезон ФК «Динамо» (Київ) 2008—2009
|
Сезон ФК «Динамо» (Київ) 2008—2009
Сезон «Динамо» (Київ) 2008–2009 — 18-й сезон київського «Динамо» у чемпіонатах України. Єврокубковий сезон «Динамо» розпочне у кваліфікації до Ліги чемпіонів УЄФА 2009–2010, де намагатиметься потрапити до групової стадії турніру.
Склад команди
Суперкубок України
Виступи
Чемпіонат України
Примітка
Блакитним кольором виділені домашні ігри.
Кубок України
Виступи
Ліга чемпіонів УЄФА
Виступи
Кубок УЄФА
Посилання
Офіційний сайт «Динамо»
Сезони «Динамо» (Київ)
Українські футбольні клуби в сезоні 2008–2009
2008 у Києві
2009 у Києві
|
1831183
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%BC%27%D1%8F
|
Макросім'я
|
Макросім'я — структурна одиниця в лінгвістиці, що включає у себе кілька мовних сімей. Об'єднання декількох сімей в одну велику макросім'ю зазвичай ґрунтується лише на теоріях, і тому сприймається багатьма лінгвістами неоднозначно. Тому, говорячи про якусь макросім'ю, наприклад ностратичну або сино-кавказьку, слід пам'ятати, що термін макросім'я в цьому разі означає лише можливий зв'язок між групами мов, які належать до неї.
Деякі запропоновані макросім'ї
Борейська гіперсім'я
Афразійська макросім'я
Ностратична макросім'я (індоєвропейські, алтайські, картвельські, дравідійські, уральсько-юкагірські, ескімосько-алеутські)
Сино-кавказька макросім'я (баскська, дене-єнісейські, північнокавказькі, бурушаскі, хуррито-урартські, сино-тибетські, під питанням також віднесення до даної сім'ї цілої групи ізолятів)
Аустрична макросім'я (австроазійські, австронезійські, тай-кадайські, мяо-яо)
Америндська макросім'я
Нігеро-сахарська гіперсім'я
Нігеро-конголезькі мови
Ніло-сахарські мови
Койсанські мови
Індо-тихоокеанські мови
Андаманські мови
Папуаські мови
Тасманійські мови
? ізоляти Індії: кусунда, ніхалі
Австралійські мови (29 мовних сімей Австралії)
Досі неясна ситуація з макрокласифікацією мов індіанців Америки (за винятком ескімосько-алеутських і на-дене, яких відносять до борейської гіперсім'ї)
Посилання
Капранов Я. Гіпотетичні версії щодо географічної локалізації ностратичної прамови / Я. Капранов //Актуальні питання гуманітарних наук. — 2017. — Вип. 17. — С. 140—153.
Див. також
Макросім'я індіанських мов
Історична лінгвістика
Еволюційна лінгвістика
Мовна систематика
Прамова
Історія мов
|
26301950
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hitlerszalonna
|
Hitlerszalonna
|
Hitlerszalonna (Hungarian: "Hitler bacon"), known in the modern day as sütésálló lekvár ("ovenproof jam"), is a dense fruit jam that originated in the Kingdom of Hungary during World War II. It was sold in brick shaped blocks held in a piece of paper, and was sliced like szalonna. Soldiers kept it in a case and it could be cooked with other foods. In the modern day, sütésálló lekvár is often sold in small portion cups. The term itself is considered slang and defined as something like "tough fruit".
Etymology
One possible source of this name derives from military rations given to soldiers of the Royal Hungarian Army. In armed conflicts under Austria-Hungary, Hungarian soldiers received normal bacon as part of their rations, nicknamed "Kaiser-bacon", referring to the Kaiser of Austria.
During World War II, Hungarian soldiers received rations from Nazi Germany, but often received fruit jam instead of bacon. The soldiers continued to refer to this as the emperor's bacon, and the "emperor" was Führer Adolf Hitler.
This expression has also appeared in a printed book. When describing the Royal Hungarian Army's logistical situation at the Don River and before the Battle of Stalingrad, the account (as translated below into English) states that:
See also
Turkish delight, a similar pectin based food
Hungarian cuisine
Hungary during World War II
List of plum dishes
Quince cheese
References
Squashes and pumpkins
Hungarian cuisine
Cultural depictions of Adolf Hitler
Plum dishes
Jams and jellies
Military food
Hungary in World War II
|
24223219
|
https://en.wikipedia.org/wiki/ICD-11
|
ICD-11
|
ICD-11
The ICD-11 is the eleventh revision of the International Classification of Diseases (ICD). It replaces the ICD-10 as the global standard for recording health information and causes of death. The ICD is developed and annually updated by the World Health Organization (WHO). Development of the ICD-11 started in 2007 and spanned over a decade of work, involving over 300 specialists from 55 countries divided into 30 work groups, with an additional 10,000 proposals from people all over the world. Following an alpha version in May 2011 and a beta draft in May 2012, a stable version of the ICD-11 was released on 18 June 2018, and officially endorsed by all WHO members during the 72nd World Health Assembly on 25 May 2019.
The ICD-11 is a large ontology consisting of about 85,000 entities, also called classes or nodes. An entity can be anything that is relevant to health care. It usually represents a disease or a pathogen, but it can also be an isolated symptom or (developmental) anomaly of the body. There are also classes for reasons for contact with health services, social circumstances of the patient, and external causes of injury or death. The ICD-11 is part of the WHO-FIC, a family of medical classifications. The WHO-FIC contains the Foundation Component, which comprises all entities of all classifications endorsed by the WHO. The Foundation is the common core from which all classifications are derived. For example, the ICD-O is a derivative classification optimized for use in oncology. The primary derivative of the Foundation is called the ICD-11 MMS, and it is this system that is commonly referred to as simply "the ICD-11". MMS stands for Mortality and Morbidity Statistics. The ICD-11 is distributed under a Creative Commons BY-ND license.
The ICD-11 officially came into effect on 1 January 2022. In February 2022, the WHO stated that 35 countries were actively using the ICD-11. On 14 February 2023, they reported that 64 countries were "in different stages of ICD-11 implementation". According to a JAMA article from July 2023, implementation in the United States would at minimum require 4 to 5 years.
The ICD-11 MMS can be viewed online on the WHO's website. Aside from this, the site offers two maintenance platforms: the ICD-11 Maintenance Platform, and the WHO-FIC Foundation Maintenance Platform. Users can submit evidence-based suggestions for the improvement of the WHO-FIC, i.e. the ICD-11, the ICF, and the ICHI.
Structure
WHO-FIC
The WHO Family of International Classifications (WHO-FIC), also called the WHO Family, is a suit of classifications used to describe various aspects of the health care system in a consistent manner, with a standardised terminology. The abbreviation is variously written with or without a hyphen ("WHO-FIC" or "WHOFIC"). The WHO-FIC consists of four components: the WHO-FIC Foundation, the Reference Classifications, the Derived Classifications, and the Related Classifications. The WHO-FIC Foundation, also called the Foundation Component, represents the entire WHO-FIC universe. It is a collection of over hundred thousand entities, also called classes or nodes. Entities are anything relevant to health care. They are used to describe diseases, disorders, body parts, bodily functions, reasons for visit, medical procedures, microbes, causes of death, social circumstances of the patient, and much more.
The Foundation Component is a multidimensional collection of entities. An entity can have multiple parents and child nodes. For example, pneumonia can be categorized as a lung infection, but also as a bacterial or viral infection (i.e. by site or by etiology). Thus, the node Pneumonia (entity id: ) has two parents: Lung infections (entity id: ) and Certain infectious or parasitic diseases (entity id: ). The Pneumonia node in turn has various children, including Bacterial pneumonia (entity id: ) and Viral pneumonia (entity id: ).
The Foundation Component is the common core on which all Reference and Derived Classifications are based. The WHO-FIC contains three Reference Classifications: the ICD-11 MMS (see below), the ICF, and the ICHI. Derived Classifications are based on the three Reference Classifications, and are usually tailored for a particular specialty. For example, the ICD-O is a Derived Classification used in oncology. Each node of the Foundation has a unique entity id, which remains the same in all Reference and Derived Classifications, guaranteeing consistency. Related Classifications are complementary, and cover specialty areas not covered elsewhere in the WHO-FIC. For example, the International Classification of Nursing Practice (ICNP), draws on terms from the Foundation Component, but also uses terms specific for nursing not found in the Foundation.
A classification can be represented as a tabular list, which is a "flat" hierarchical tree of categories. In this tree, all entities can only have a single parent, and therefore must be mutually exclusive of each other. Such a classification is also called a linearization.
ICD-11 MMS
The ICD-11 MMS is the main Reference Classification of the WHO-FIC, and the primary linearization of the Foundation Component. The ICD-11 MMS is commonly referred to as simply "the ICD-11". The "MMS" was added to differentiate the ICD-11 entities in the Foundation from those in the Classification. The ICD-11 MMS does not contain all classes from the Foundation ICD-11, and also adds some classes from the ICF. MMS stands for Mortality and Morbidity Statistics. The abbreviation is variously written with or without a hyphen between 11 and MMS ("ICD-11 MMS" or "ICD-11-MMS").
The ICD-11 MMS consists of approximately 85,000 entities. Entities can be chapters, blocks or categories. A chapter is a top level entity of the hierarchy; the MMS contains 28 of them (see Chapters section below). A block is used to group related categories or blocks together. A category can be anything that is relevant to health care. Every category has a unique, alphanumeric code called an ICD-11 code, or just ICD code. Chapters and blocks never have ICD-11 codes, and therefore cannot be diagnosed. An ICD-11 code is not the same as an entity id.
The ICD-11 MMS takes the form of a "flat" hierarchical tree. As aforementioned, the entities in this linearization can only have a single parent, and therefore must be mutually exclusive of each other. To make up for this limitation, the hierarchy of the MMS contains gray nodes. These nodes appear as children in the hierarchy, but actually have a different parent node. They originally belong to a different block or chapter, but are also listed elsewhere because of overlap. For example, Pneumonia has two parents in the Foundation: "Lung infections" (site) and "Certain infectious or parasitic diseases" (etiology). In the MMS, Pneumonia is categorized in the "Lung infections", with a gray node in "Certain infectious or parasitic diseases". The same goes for injuries, poisonings, neoplasms, and developmental anomalies, which can occur in almost any part of the body. They each have their own chapters, but their categories also have gray nodes in the chapters of the organs they affect. For instance, the blood cancers, including all forms of leukemia, are in the "Neoplasms" chapter, but they are also displayed as gray nodes in the chapter "Diseases of the blood or blood-forming organs".
The ICD-11 MMS also contains residual categories, or residual nodes. These are the "Other specified" and "Unspecified" categories. The former can be used to code conditions that do not fit with any of the more specific MMS entities, the latter can be used when necessary information may not be available in the source documentation. The ICD-11 Reference Guide advises that health care workers always aim to include the most specific level of detail possible, either with one code or multiple codes. In the ICD-11 Browser, residual nodes are displayed in a maroon color. Residual categories are not in the Foundation, and therefore don't have an entity ID. Thus, in the MMS, they are the only categories with derivative entity IDs: their IDs are the same as their parent nodes, with "/other" or "/unspecified" tagged at the end. Their ICD codes always end with Y for "Other specified" categories, or Z for "Unspecified" categories (e.g. and ).
Health informatics
The ICD-11, both the ICD-11 Foundation and the MMS, can be accessed using a multilingual REST API. Documentation on the ICD API and some additional tools for integration into third-party applications can be found at the ICD API home page.
The WHO has released spreadsheets that can be used to link and convert ICD-10 codes to those of the ICD-11. They can be downloaded from the ICD-11 MMS browser. In 2017, SNOMED International announced plans to release a SNOMED CT to ICD-11 MMS map.
The ICD-11 Foundation, and consequently the MMS, are updated annually, similarly to the ICD-10. Following the initial release of a stable version on 18 June 2018, the Foundation and the MMS have received six updates .
Chapters
Below is a table of all chapters of the ICD-11 MMS, the primary linearization of the Foundation Component.
Unlike the ICD-10 codes, the ICD-11 MMS codes never contain the letters I or O, to prevent confusion with the numbers 1 and 0.
Changes
Below is a summary of notable changes in the ICD-11 MMS compared to the ICD-10.
General
The ICD-11 MMS features a more flexible coding structure. In the ICD-10; every code starts with a letter, followed by a two digit number (e.g. )—creating 99 slots, excluding subcategories and blocks. This proved enough for most chapters, but four are so voluminous that their categories span multiple letters: Chapter (A00–B99), Chapter (C00.0–D48.9), Chapter (S00–T98), and Chapter (V01–Y98). In the ICD-11 MMS, there is a single first character for every chapter. The codes of the first nine chapters begin with the numbers 1 to 9, while the next nineteen chapters start with the letters A to X. The letters I and O are not used, to prevent confusion with the numbers 1 and 0. The chapter character is then followed by a letter, a number, and a fourth character that starts as a number (0–9, e.g. ) and may then continue as a letter (A–Z, e.g. ). The WHO opted for a forced number as the third character to prevent the spelling of "undesirable words". In the ICD-10, each entity within a chapter either has a code (e.g. ) or a code range (e.g. ). The latter is a block. In the ICD-11 MMS, blocks never have codes, and not every entity necessarily has a code, although each entity does have a unique id.
In the ICD-10, the next level of the hierarchy is indicated in the code by a dot and a single number (e.g. ). This is the lowest available level in the ICD-10 hierarchy, causing an artificial limitation of 10 subcategories per code (.0 to .9). In the ICD-11 MMS, this limitation no longer exists: after 0–9, the list may continue with A–Z (e.g. – ). Then, following the first character after the dot, a second character may be used in the next level of the hierarchy (e.g. – ). This level is currently the lowest appearing in the MMS. The large amount of unused coding space in the MMS allows for updates to be made without having to change the other categories, ensuring that codes remain stable.
The ICD-11 features five new chapters. The third chapter of the ICD-10, "Diseases of the blood and blood-forming organs and certain disorders involving the immune mechanism", has been split in two: "Diseases of the blood or blood-forming organs" (chapter 3) and "Diseases of the immune system" (chapter 4). The other new chapters are "Sleep-wake disorders" (chapter 7), "Conditions related to sexual health" (chapter 17, see section), and "Supplementary Chapter Traditional Medicine Conditions - Module I" (chapter 26, see section).
Mental disorders
Overview
The following mental disorders have been newly added to the ICD-11, but were already included in the American ICD-10-CM adaption: Binge eating disorder (ICD-11: ; ICD-10-CM: ), Bipolar type II disorder (ICD-11: ; ICD-10-CM: ), Body dysmorphic disorder (ICD-11: ; ICD-10-CM: ), Excoriation disorder (ICD-11: ; ICD-10-CM: ), Frotteuristic disorder (ICD-11: ; ICD-10-CM: ), Hoarding disorder (ICD-11: ; ICD-10-CM: ), and Intermittent explosive disorder (ICD-11: ; ICD-10-CM: ).
The following mental disorders have been newly added to the ICD-11, and are not in the ICD-10-CM: Avoidant/restrictive food intake disorder, Body integrity dysphoria, Catatonia, Complex post-traumatic stress disorder, Gaming disorder, Olfactory reference disorder, and Prolonged grief disorder.
Other notable changes include:
Distinct personality disorders have been collapsed into a single Personality disorder diagnosis, using a dimensional (as opposed to categorical) model; see Personality disorders section.
All subtypes of Schizophrenia (e.g. paranoid, hebephrenic, catatonic) have been removed. Instead, a dimensional model is used with the category Symptomatic manifestations of primary psychotic disorders, which allows the coding for Positive symptoms, Negative symptoms, Depressive symptoms, Manic symptoms, Psychomotor symptoms, and Cognitive symptoms.
Persistent mood disorders, which consists of Cyclothymia and Dysthymia, have been deleted.
The ICD-10 differentiates between Phobic anxiety disorders, such as Agoraphobia, and Other anxiety disorders, such as Generalized anxiety disorder. The ICD-11 merges both groups together as Anxiety or fear-related disorders.
All Pervasive developmental disorders are merged into one category, Autism spectrum disorder, except for Rett syndrome, which is moved to the developmental anomalies chapter.
Hyperkinetic disorders is renamed Attention deficit hyperactivity disorder, and a distinction in subtypes is made between predominantly inattentive, predominantly hyperactive-impulsive, and combined. Hyperkinetic conduct disorder has been removed.
Acute stress reaction has been moved out of the mental disorder chapter, and placed in the chapter "Factors influencing health status or contact with health services". Thus, in the ICD-11, Acute stress reaction is no longer considered a mental disorder.
Following an extensive, years-long revision process involving nearly 15,000 clinicians from 155 countries, the WHO developed the ICD-11 CDDG (Clinical Descriptions and Diagnostic Guidelines), later renamed the ICD-11 CDDR (Clinical Descriptions and Diagnostic Requirements). The CDDR is a comprehensive diagnostic manual for identifying and measuring mental illnesses with a uniform terminology, similar to the DSM-5. The ICD-11 CDDR was developed around the same time as the DSM-5, and the work groups of both projects regularly met with each other to discuss their efforts. The CDDR and the DSM-5 are similar, but not identical. The ICD-11 CDDR is the successor to the ICD-10 CDDG, which was first released in 1992 and was also known as the "Blue Book". The CDDR is integrated into the ICD-11, and can be viewed in the ICD-11 Browser. On 8 March 2024, the CDDR was also released in book form. It can be downloaded for free from the WHO's website.
Personality disorder
The personality disorder (PD) section has been completely revamped. All distinct PDs have been merged into one: Personality disorder, which can be coded as Mild, Moderate, Severe, or severity unspecified. There is also an additional category called Personality difficulty, which can be used to describe personality traits that are problematic, but do not rise to the level of a PD. A personality disorder or difficulty can be specified by one or more Prominent personality traits or patterns. The ICD-11 uses five trait domains: (1) Negative affectivity; (2) Detachment, (3) Dissociality, (4) Disinhibition, and (5) Anankastia. Listed directly underneath is Borderline pattern, a category similar to Borderline personality disorder. This is not a trait in itself, but a combination of the five traits in certain severity.
Described as a clinical equivalent to the Big Five model, the five-trait system addresses several problems of the old category-based system. Of the ten PDs in the ICD-10, two were used with a disproportionate high frequency: Emotionally unstable personality disorder, borderline type and Dissocial (antisocial) personality disorder. Many categories overlapped, and individuals with severe disorders often met the requirements for multiple PDs, which Reed et al. (2019) described as "artificial comorbidity". PD was therefore reconceptualized in terms of a general dimension of severity, focusing on five negative personality traits which a person can have to various degrees.
There was considerable debate regarding this new dimensional model, with many believing that categorical diagnosing should not be abandoned. In particular, there was disagreement about the status of Borderline personality disorder. Reed (2018) wrote: "Some research suggests that borderline PD is not an independently valid category, but rather a heterogeneous marker for PD severity. Other researchers view borderline PD as a valid and distinct clinical entity, and claim that 50 years of research support the validity of the category. Many – though by no means all – clinicians appear to be aligned with the latter position. In the absence of more definitive data, there seemed to be little hope of accommodating these opposing views. However, the WHO took seriously the concerns being expressed that access to services for patients with borderline PD, which has increasingly been achieved in some countries based on arguments of treatment efficacy, might be seriously undermined." Thus, the WHO believed the inclusion of a Borderline pattern category to be a "pragmatic compromise".
The Alternative DSM-5 Model for Personality Disorders (AMPD) included near the end of the DSM-5 is similar to the PD-system of the ICD-11, although much larger and more comprehensive. It was considered for inclusion in the ICD-11, but the WHO decided against it because it was considered "too complicated for implementation in most clinical settings around the world", since an explicit aim of the WHO was to develop a simple and efficient method that could also be used in low-resource settings.
Gaming disorder
Gaming disorder has been newly added to the ICD-11, and placed in the group "Disorders due to addictive behaviours", alongside Gambling disorder. The latter was called Pathological gambling in the ICD-10. Aside from Gaming disorder, the ICD-11 also features Hazardous gaming, an ancillary category that can be used to identify problematic gaming which does not rise to the level of a disorder.
Although a majority of scholars supported the inclusion of Gaming disorder (GD), a significant number did not. Aarseth et al. (2017) stated that the evidence base which this decision relied upon is of low quality, that the diagnostic criteria of gaming disorder are rooted in substance use and gambling disorder even though they are not the same, that no consensus exist on the definition and assessment of GD, and that a pre-defined category would lock research in a confirmatory approach. Rooij et al. (2017) questioned if what was called "gaming disorder" is in fact a coping strategy for underlying problems, such as depression, social anxiety, or ADHD. They also asserted moral panic, fueled by sensational media stories, and stated that the category could be stigmatizing people who are simply engaging in a very immersive hobby. Bean et al. (2017) wrote that the GD category caters to false stereotypes of gamers as physically unfit and socially awkward, and that most gamers have no problems balancing their expected social roles outside games with those inside.
In support of the GD category, Lee et al. (2017) agreed that there were major limitations of the existing research, but that this actually necessitates a standardized set of criteria, which would benefit studies more than self-developed instruments for evaluating problematic gaming. Saunders et al. (2017) argued that gaming addiction should be in the ICD-11 just as much as gambling addiction and substance addiction, citing functional neuroimaging studies which show similar brain regions being activated, and psychological studies which show similar antecedents (risk factors). Király and Demetrovics (2017) did not believe that a GD category would lock research into a confirmatory approach, noting that the ICD is regularly revised and characterized by permanent change. They wrote that moral panic around gamers does indeed exist, but that this is not caused by a formal diagnosis. Rumpf et al. (2018) noted that stigmatization is a risk not specific to GD alone. They agreed that GD could be a coping strategy for an underlying disorder, but that in this debate, "comorbidity is more often the rule than the exception". For example, a person can have an alcohol dependence due to PTSD. In clinical practice, both disorders need to be diagnosed and treated. Rumpf et al. also warned that the lack of a GD category might jeopardize insurance reimbursement of treatments.
The DSM-5 (2013) features a similar category called Internet Gaming Disorder (IGD). However, due to the controversy over its definition and inclusion, it is not included in its main body of mental diagnoses, but in the additional chapter "Conditions for Further Study". Disorders in this chapter are meant to encourage research and are not intended to be officially diagnosed.
Burn-out
In May 2019, a number of media incorrectly reported that burn-out was newly added to the ICD-11. In reality, burn-out is also in the ICD-10, albeit with a short, one-sentence definition only. The ICD-11 features a longer summary, and specifically notes that the category should only be used in an occupational context. Furthermore, it should only be applied when mood disorders, Disorders specifically associated with stress, and Anxiety or fear-related disorders have been ruled out.
As with the ICD-10, burn-out is not in the mental disorders chapter, but in the chapter "Factors influencing health status or contact with health services", where it is coded . In response to media attention over its inclusion, the WHO emphasized that the ICD-11 does not define burn-out as a mental disorder or a disease, but as an occupational phenomenon that undermines a person's well-being in the workplace.
Sexual health
Conditions related to sexual health is a new chapter in the ICD-11. The WHO decided to put the sexual disorders in a separate chapter due to "the outdated mind/body split". A number of ICD-10 categories, including sex disorders, were based on a Cartesian separation of "organic" (physical) and "non-organic" (mental) conditions. As such, the sexual dysfunctions that were considered non-organic were included in the mental disorder chapter, while those that were considered organic were for the most part listed in the chapter on diseases of the genitourinary system. In the ICD-11, the brain and the body are seen as an integrate whole, with sexual dysfunctions considered to involve an interaction between physical and psychological factors. Thus, the organic/non-organic distinction was abolished.
Sexual dysfunctions
Regarding general sexual dysfunction, the ICD-10 has three main categories: Lack or loss of sexual desire, Sexual aversion and lack of sexual enjoyment, and Failure of genital response. The ICD-11 replaces these with two main categories: Hypoactive sexual desire dysfunction and Sexual arousal dysfunction. The latter has two subcategories: Female sexual arousal dysfunction and Male erectile dysfunction. The difference between Hypoactive sexual desire dysfunction and Sexual arousal dysfunction is that in the former, there is a reduced or absent desire for sexual activity. In the latter, there is insufficient physical and emotional response to sexual activity, even though there still is a desire to engage in satisfying sex. The WHO acknowledged that there is an overlap between desire and arousal, but they are not the same. Management should focus on their distinct features.
The ICD-10 contains the categories Vaginismus, Nonorganic vaginismus, Dyspareunia, and Nonorganic dyspareunia. As the WHO aimed to steer away from the aforementioned "outdated mind/body split", the organic and nonorganic disorders were merged. Vaginismus has been reclassified as Sexual pain-penetration disorder. Dyspareunia has been retained. A related condition is Vulvodynia, which is in the ICD-9, but not in the ICD-10. It has been re-added to the ICD-11.
Sexual dysfunctions and Sexual pain-penetration disorder can be coded alongside a temporal qualifier, "lifelong" or "acquired", and a situational qualifier, "general" or "situational". Furthermore, the ICD-11 offers five aetiological qualifiers, or "Associated with..." categories, to further specify the diagnosis. For example, a woman who experiences sexual problems due to adverse effects of an SSRI antidepressant may be diagnosed with "Female sexual arousal dysfunction, acquired, generalised" combined with "Associated with use of psychoactive substance or medication".
Compulsive sexual behaviour disorder
Excessive sexual drive from the ICD-10 has been reclassified as Compulsive sexual behaviour disorder (CSBD) and listed under Impulse control disorders. The WHO was unwilling to overpathologize sexual behaviour, stating that having a high sexual drive is not necessarily a disorder, so long as these people do not exhibit impaired control over their behavior, significant distress, or impairment in functioning. Kraus et al. (2018) noted that several people self-identify as "sex addicts", but on closer examination do not actually exhibit the clinical characteristics of a sexual disorder, although they may have other mental health problems, such as anxiety or depression. Experiencing shame and guilt about sex is not a reliable indicator of a sex disorder, Kraus et al. stated.
There was debate on whether CSBD should be considered a (behavioral) addiction. It has been claimed that neuroimaging shows overlap between compulsive sexual behavior and substance-use disorder through common neurotransmitter systems. Nonetheless, it was ultimately decided to place the disorder in the Impulse control disorders group. Kraus et al. wrote that, for the ICD-11, "a relatively conservative position has been recommended, recognizing that we do not yet have definitive information on whether the processes involved in the development and maintenance of [CSBD] are equivalent to those observed in substance use disorders, gambling and gaming".
Paraphilic disorders
Paraphilic disorders, called Disorders of sexual preference in the ICD-10, have remained in the mental disorders chapter, although they have gray nodes in the sexual health chapter. The ICD-10 categories Fetishism and Fetishistic transvestism were removed because, if they do not cause distress or harm, they are not considered mental disorders. Frotteuristic disorder has been newly added.
Gender incongruence
Gender dysphoria of transgender people is called Gender incongruence in the ICD-11. In the ICD-10, the group Gender identity disorders consisted of three main categories: Transsexualism, Dual-role transvestism, and Gender identity disorder of childhood. In the ICD-11, Dual-role transvestism was deleted due to a lack of public health or clinical relevance. Transsexualism was renamed Gender incongruence of adolescence or adulthood, and Gender identity disorder of childhood was renamed Gender incongruence of childhood.
In the ICD-10, the Gender identity disorders were placed in the mental disorders chapter, following what was customary at the time. Throughout the 20th century, both the ICD and the DSM approached transgender health from a psychopathological position, as transgender identity presents a discrepancy between someone's assigned sex and their gender identity. Since this may cause mental distress, it was consequently considered a mental disorder, with distress or discomfort being a core diagnostic feature. In the 2000s and 2010s, this notion became increasingly challenged, as the idea of viewing transgender people as having a mental disorder was believed by some to be stigmatizing. It has been suggested that distress and dysfunction among transgender people should be more appropriately viewed as the result of social rejection, discrimination, and violence toward individuals with gender variant appearance and behavior. Studies have shown transgender people to be at higher risk of developing mental health problems than other populations, but that health services aimed at transgender people are often insufficient or nonexistent. Since an official ICD code is usually needed to gain access to and reimbursement for gender-affirming care, the WHO found it ill-advised to remove transgender health from the ICD-11 altogether. It was therefore decided to transpose the concept from the mental disorders chapter to the new sexual health chapter.
Antimicrobial resistance and GLASS
The group related to coding antimicrobial resistance has been significantly expanded: compare in the ICD-10 to in the ICD-11. Also, the ICD-11 codes are more closely in line with the WHO's Global Antimicrobial Resistance Surveillance System (GLASS). Launched in October 2015, this project aims to track the growing worldwide resistance of malicious microbes (viruses, bacteria, fungi, and protozoa) against medication.
Traditional medicine
"Supplementary Chapter Traditional Medicine Conditions - Module I" is an additional chapter in the ICD-11. It consists of concepts that are commonly referred to as Traditional Chinese Medicine (TCM), although the WHO prefers to use the more general and neutral sounding term Traditional Medicine (TM). Many of the traditional therapies and medicines that originally came from China also have long histories of usage and development in Japan (Kampo), Korea (TKM), and Vietnam (TVM). Medical procedures that can be labeled as "traditional" continue to be used all over the world, and are an integral part of health services in some countries. A 2008 survey by the WHO found that "[i]n some Asian and African countries, 80% of the population depend on traditional medicine for primary health care". Also, "[i]n many developed countries, 70% to 80% of the population has used some form of alternative or complementary medicine (e.g. acupuncture)".
From approximately 2003 to 2007, a group of experts from various countries developed the WHO International Standard Terminologies on Traditional Medicine in the Western Pacific Region, or simply IST. In the following years, based on this nomenclature, the group created the International Classification of Traditional Medicine, or ICTM. , Module I, also called TM1, is the only module of the ICTM to have been released. Morris, Gomes, & Allen (2012) have stated that Module II will cover Ayurveda, that Module III will cover homeopathy, and that Module IV will cover "other TM systems with independent diagnostic conditions in a similar fashion". However, these modules have yet to be made public, and Singh & Rastogi (2018) noted that this "keeps the speculations open for what actually is encompassing under the current domain [of the ICTM]".
The decision to include T(C)M in the ICD-11 has been criticized, because it is often alleged to be pseudoscience. Editorials by Nature and Scientific American admitted that some TM techniques and herbs have shown effectiveness or potential, but that others are pointless, or even outright harmful. They wrote that the inclusion of the TM-chapter is at odds with the scientific, evidence-based methods usually employed by the WHO. Both editorials accused the government of China of pushing the WHO to incorporate TCM, a global, billion-dollar market in which China plays a leading role. The WHO has stated that the categories of TM1 "do not refer to – or endorse – any form of treatment", and that their inclusion is primarily intended for statistical purposes. The TM1 codes are recommended to be used in conjunction with the Western Medicine concepts of ICD-11 chapters 1-25.
Other changes
Other notable changes in the ICD-11 include:
Stroke is now classified as a neurological disorder instead of a disease of the circulatory system.
Allergies are now coded under diseases of the immune system.
In the ICD-10, a distinction was made between Sleep disorders, included in nervous system diseases chapter, and Nonorganic sleep disorders, included in the mental disorders chapter. In the ICD-11, they are merged and placed into a new chapter called Sleep-wake disorders, since the separation between organic (physical) and non-organic (mental) disorders is considered obsolete.
"Supplementary section for functioning assessment" is an additional chapter that provides codes for use in the WHO Disability Assessment Schedule 2.0 (WHODAS 2.0), the Model Disability Survey (MDS), and the ICF.
Footnotes
References
External links
Short instructional videos
WHO-FIC Classifications and Terminologies
WHO-FIC Maintenance Platform
ICD-11 Home Page
ICD-11 for Mortality and Morbidity Statistics browser (ICD-11 for MMS)
International Classification of Diseases
2022 introductions
|
3212085
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/Seafox
|
Seafox
|
Seafox — автономний підводний апарат, розроблений німецькою компанією Atlas Elektronik.
Характеристики
Маса апарату 40 кг, довжина становить 1300 мм. Апарат має швидкість ходу 6 вузлів і дальність дії понад 500 м.
Інспекційна версія Seafox-I обладнана сонаром, бортовою відеокамерою і прожектором.
Ударна версія Seafox-С оснащена бойовою частиною вагою 1,4 кг, бортовою відеокамерою і прожектором. Після отримання підтвердження ідентифікації виявленого об'єкту як морської міни, оператор протимінного комплексу знищує міну разом з апаратом. Є можливість використання цього апарата з вертольота.
Див. також
Автономний підводний апарат
REMUS
TALISMAN
Примітки
Посилання
Atlas Elektronik — Minehunting and Autonomous Underwater Vehicle (AUV)
US strengthens its military might in the Gulf
Підводна техніка
|
12952505
|
https://en.wikipedia.org/wiki/List%20of%20diplomatic%20missions%20in%20Estonia
|
List of diplomatic missions in Estonia
|
List of diplomatic missions in Estonia
This article lists diplomatic missions resident in Estonia. At present, the capital city of Tallinn hosts 34 embassies. Several other countries have ambassadors accredited to Estonia, with most being resident in Nordic capitals.
Embassies in Tallinn
Consulates in Estonia
Non-resident embassies
Helsinki:
Stockholm:
Berlin:
Warsaw:
Others:
(Andorra la Vella)
(London)
(Vilnius)
(Copenhagen)
(Dublin)
(Moscow)
(Brussels)
(The Hague)
(Brussels)
(Vilnius)
(London)
(The Hague)
(Minsk)
(Prague)
(Valletta)
(Copenhagen)
(Kyiv)
(London)
(Moscow)
(The Hague)
(San Marino)
(Riga)
(Paramaribo)
(Riga)
(Minsk)
(Riga)
(Minsk)
(Minsk)
(Copenhagen)
(Riga)
(Oslo)
Former embassies
(closed in 2011)
See also
Foreign relations of Estonia
List of diplomatic missions of Estonia
Visa requirements for Estonian citizens
References
Tallinn Diplomatic List
Estonia
Diplomatic missions
|
3233628
|
https://en.wikipedia.org/wiki/1965%E2%80%9366%20European%20Cup
|
1965–66 European Cup
|
1965–66 European Cup
The 1965–66 season of the European Cup football club tournament was won by Real Madrid, winners of the first five European Cups from 1956 to 1960, for the sixth time in a close final against Partizan. Real Madrid eliminated title-holders Internazionale in the semi-finals.
Teams
Bracket
Preliminary round
|}
Note: Starting in the 1963–64 tournament, only the title holder, Internazionale, joined directly in the first round. They were the only Italian team to enter, while Cyprus re-entered its champion thus keeping the number of participants at 31.
First leg
Second leg
Real Madrid won 6–2 on aggregate.
Kilmarnock won 1–0 on aggregate.
Anderlecht won 5–1 on aggregate.
Derry City won 8–6 on aggregate.
Panathinaikos won 4–2 on aggregate.
Ferencváros won 13–2 on aggregate.
Dinamo București won 7–2 on aggregate.
Manchester United won 9–2 on aggregate.
Vorwärts Berlin won 3–1 on aggregate.
Benfica won 18–0 on aggregate.
Levski Sofia won 7–2 on aggregate.
Sparta Prague won 4–0 on aggregate.
Górnik Zabrze won 5–2 on aggregate.
Werder Bremen won 10–0 on aggregate.
Partizan won 4–2 on aggregate.
First round
|}
First leg
Second leg
Anderlecht won 9–0 on aggregate.
Real Madrid won 7–3 on aggregate.
Internazionale won 3–2 on aggregate.
Ferencváros won 3–1 on aggregate.
Sparta Prague won 5–1 on aggregate.
Partizan won 3–1 on aggregate.
Manchester United won 5–1 on aggregate.
Benfica won 5–4 on aggregate.
Quarter-finals
|}
First leg
Second leg
Real Madrid won 4–3 on aggregate.
Internazionale won 5–1 on aggregate.
Partizan won 6–4 on aggregate.
Manchester United won 8–3 on aggregate.
Semi-finals
|}
First leg
Second leg
Real Madrid won 2–1 on aggregate.
Partizan won 2–1 on aggregate.
Final
Top scorers
The top scorers from the 1965–66 European Cup (including preliminary round) are as follows:
References
External links
1965–66 All matches – season at UEFA website
European Cup results at Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation
All scorers 1965–66 European Cup (excluding preliminary round) according to protocols UEFA
1965/66 European Cup – results and line-ups (archive)
Y. Lander, European Cups History, part 1 (Kharkiv, 2003) – some attendance data.
1965–66 in European football
UEFA Champions League seasons
|
520721
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B3%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D1%96%D1%82
|
Турецький гамбіт
|
Турецький гамбіт
«Турецький гамбіт» — роман російського письменника та перекладача Бориса Акуніна.
«Турецький гамбіт» — фільм 2005 року за мотивами книги Бориса Акуніна.
|
4755877
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29
|
Казаково (Торопецький район)
|
Казаково (Торопецький район)
Казаково — присілок в Торопецькому районі Тверської області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення Скворцовське сільське поселення.
Історія
Від 2005 року входить до складу муніципального утворення Скворцовське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Торопецького району
|
57997
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Adrenocorticotropic%20hormone
|
Adrenocorticotropic hormone
|
Adrenocorticotropic hormone (ACTH; also adrenocorticotropin, corticotropin) is a polypeptide tropic hormone produced by and secreted by the anterior pituitary gland. It is also used as a medication and diagnostic agent. ACTH is an important component of the hypothalamic-pituitary-adrenal axis and is often produced in response to biological stress (along with its precursor corticotropin-releasing hormone from the hypothalamus). Its principal effects are increased production and release of cortisol and androgens by the zona fasiculata and zona reticularis, respectively. ACTH is also related to the circadian rhythm in many organisms.
Deficiency of ACTH is an indicator of secondary adrenal insufficiency (suppressed production of ACTH due to an impairment of the pituitary gland or hypothalamus, cf. hypopituitarism) or tertiary adrenal insufficiency (disease of the hypothalamus, with a decrease in the release of corticotropin releasing hormone (CRH)). Conversely, chronically elevated ACTH levels occur in primary adrenal insufficiency (e.g. Addison's disease) when adrenal gland production of cortisol is chronically deficient. In Cushing's disease a pituitary tumor is the cause of elevated ACTH (from the anterior pituitary) and an excess of cortisol (hypercortisolism) – this constellation of signs and symptoms is known as Cushing's syndrome.
Production and regulation
POMC, ACTH and β-lipotropin are secreted from corticotropic cells in the anterior lobe (or adenohypophysis) of the pituitary gland in response to the hormone corticotropin-releasing hormone (CRH) released by the hypothalamus. ACTH is synthesized from pre-pro-opiomelanocortin (pre-POMC). The removal of the signal peptide during translation produces the 241-amino acid polypeptide POMC, which undergoes a series of post-translational modifications such as phosphorylation and glycosylation before it is proteolytically cleaved by endopeptidases to yield various polypeptide fragments with varying physiological activity. These fragments include:
In order to regulate the secretion of ACTH, many substances secreted within this axis exhibit slow/intermediate and fast feedback-loop activity. Glucocorticoids secreted from the adrenal cortex work to inhibit CRH secretion by the hypothalamus, which in turn decreases anterior pituitary secretion of ACTH. Glucocorticoids may also inhibit the rates of POMC gene transcription and peptide synthesis. The latter is an example of a slow feedback loop, which works on the order of hours to days, whereas the former works on the order of minutes.
The half-life of ACTH in human blood is reported to be between ten and 30 minutes.
Structure
ACTH consists of 39 amino acids, the first 13 of which (counting from the N-terminus) may be cleaved to form α-melanocyte-stimulating hormone (α-MSH) (this common structure is responsible for excessively tanned skin in Addison's disease). After a short period of time, ACTH is cleaved into α-melanocyte-stimulating hormone (α-MSH) and CLIP, a peptide with unknown activity in humans.
In human body, total weight ACTH is 4,540 atomic mass units (Da).
Function
ACTH stimulates secretion of glucocorticoid steroid hormones from adrenal cortex cells, especially in the zona fasciculata of the adrenal glands. ACTH acts by binding to cell surface ACTH receptors, which are located primarily on adrenocortical cells of the adrenal cortex. The ACTH receptor is a seven-membrane-spanning G protein-coupled receptor. Upon ligand binding, the receptor undergoes conformation changes that stimulate the enzyme adenylyl cyclase, which leads to an increase in intracellular cAMP and subsequent activation of protein kinase A.
ACTH influences steroid hormone secretion by both rapid short-term mechanisms that take place within minutes and slower long-term actions. The rapid actions of ACTH include stimulation of cholesterol delivery to the mitochondria where the P450scc enzyme is located. P450scc catalyzes the first step of steroidogenesis that is cleavage of the side-chain of cholesterol.
ACTH also stimulates lipoprotein uptake into cortical cells. This increases the bioavailability of cholesterol in the cells of the adrenal cortex.
The long term actions of ACTH include stimulation of the transcription of the genes coding for steroidogenic enzymes, especially P450scc, steroid 11β-hydroxylase, and their associated electron transfer proteins. This effect is observed over several hours.
In addition to steroidogenic enzymes, ACTH also enhances transcription of mitochondrial genes that encode for subunits of mitochondrial oxidative phosphorylation systems. These actions are probably necessary to supply the enhanced energy needs of adrenocortical cells stimulated by ACTH.
ACTH receptors outside the adrenal gland
As indicated above, ACTH is a cleavage product of the pro-hormone, proopiomelanocortin (POMC), which also produces other hormones including α-MSH that stimulates the production of melanin. A family of related receptors mediates the actions of these hormones, the MCR, or melanocortin receptor family. These are mainly not associated with the pituitary-adrenal axis. MC2R is the ACTH receptor.
While it has a crucial function in regulating the adrenal glands, it is also expressed elsewhere in the body, specifically in the osteoblast, which is responsible for making new bone, a continual and highly regulated process in the bodies of air-breathing vertebrates. The functional expression of MC2R on the osteoblast was discovered by Isales et alia in 2005. Since that time, it has been demonstrated that the response of bone forming cells to ACTH includes production of VEGF, as it does in the adrenal. This response might be important in maintaining osteoblast survival under some conditions. If this is physiologically important, it probably functions in conditions with short-period or intermittent ACTH signaling, since with continual exposure of osteoblasts to ACTH, the effect was lost in a few hours.
History
While working on her dissertation, Evelyn M. Anderson co-discovered ACTH with James Bertram Collip and David Landsborough Thomson and, in a paper published in 1933, explained its function in the body.
An active synthetic form of ACTH, consisting of the first 23 amino acids of native ACTH, was first made by Klaus Hofmann at the University of Pittsburgh.
Associated conditions
Diseases of the pituitary, the gland that produces, among others, the hormone ACTH
Hypopituitarism, the hyposecretion of ACTH in the pituitary, leading to secondary adrenal insufficiency (a form of hypocorticism)
Addison's disease, the primary adrenal insufficiency (another form of hypocorticism)
Cushing's syndrome, hypercorticism, one of the causes is hypersecretion of ACTH
Small cell carcinoma, a common cause of ACTH secreted ectopically
Congenital adrenal hyperplasia, diseases in the production of cortisol
Nelson's syndrome, the rapid enlargement of the ACTH producing pituitary after the removal of both adrenal glands
Adrenoleukodystrophy, can be accompanied by adrenal insufficiency
West syndrome ("infantile spasms"), a disease where ACTH is used as a therapy
Postorgasmic illness syndrome (POIS), through production of tyrosine hydroxylase and dopamine β-hydroxylase, which two enzymes comprise the biochemical mechanism by which norepinephrine and epinephrine are produced.
Critical illness-related corticosteroid insufficiency
DAVID syndrome, a genetic disorder that is characterized by adrenocorticotropic hormone deficiency combined with common variable immunodeficiency and hypogammaglobulinemia.
See also
Semax, a synthetic analogue fragment of adrenocorticotropic hormone
References
External links
Anterior pituitary hormones
Peptide hormones
Melanocortin receptor agonists
World Anti-Doping Agency prohibited substances
|
3257569
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%81-%D0%93%D0%B0%D0%B9%D1%82%D1%81%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%8F%29
|
Сітрес-Гайтс (Каліфорнія)
|
Сітрес-Гайтс (Каліфорнія)
Сітрес-Гайтс — місто в США, в окрузі Сакраменто штату Каліфорнія. Населення — особи (2020).
Географія
Сітрес-Гайтс розташований за координатами (38.694778, -121.287993). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 36,85 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкала особа в домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 2260 осіб/км². Було 35075 помешкань (952/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 5,4 %. Частка іспаномовних становила 16,5 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 23,1 % — особи молодші 18 років, 63,6 % — особи у віці 18—64 років, 13,3 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 36,2 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 94,1 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 91,0 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 15,4 % осіб, у тому числі 21,7 % дітей у віці до 18 років та 7,6 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 20,3 %, роздрібна торгівля — 14,2 %, науковці, спеціалісти, менеджери — 11,7 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 11,4 %.
Примітки
Джерела
Міста Каліфорнії
Населені пункти округу Сакраменто (Каліфорнія)
|
5186010
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%20%28%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%29
|
Чапо (значення)
|
Чапо (значення)
Топоніми
Чапо — озеро в провінції Ллянкіуе регіону Лос-Лагос Чилі.
Персоналії
Хоакін «Ель Чапо» Гусман — мексиканський наркобарон, мільярдер.
Ель Чапо Монтес — мексиканський футболіст.
Інше
Ель Чапо — пісня американського репера The Game.
Чапо — напій з плодів плантану, води та спецій.
|
2847936
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D1%94%D0%B2%D0%BE
|
Божеєво
|
Божеєво — село в Польщі, у гміні Доміново Сьредського повіту Великопольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Познанського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Сьредського повіту (Великопольське воєводство)
|
4757535
|
https://en.wikipedia.org/wiki/De%20Goorn
|
De Goorn
|
De Goorn is a village in the Dutch province of North Holland. It is a part of the municipality of Koggenland, and lies about 9 km west of Hoorn.
The village was first mentioned around 1312 as "den Gore", and means "swampy forest ground". De Goorn was home to 98 people in 1840. In 1930, the Catholic Our Lady of the Holy Rosary Church was built by Joseph Cuypers and his son Pierre jr.
Gallery
References
Populated places in North Holland
Koggenland
|
2821349
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%96%20%28%D0%9D%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29
|
Белиці (Ниський повіт)
|
Белиці (Ниський повіт)
Белиці — село в Польщі, у гміні Ламбіновиці Ниського повіту Опольського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Опольського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Ниського повіту
|
63243791
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Kornilyevskaya%20Sloboda
|
Kornilyevskaya Sloboda
|
Kornilyevskaya Sloboda is a rural locality (a village) in Rostilovskoye Rural Settlement, Gryazovetsky District, Vologda Oblast, Russia. The population was 14 as of 2002.
Geography
Kornilyevskaya Sloboda is located 6 km southwest of Gryazovets (the district's administrative centre) by road. Svistunovo is the nearest rural locality.
References
Rural localities in Gryazovetsky District
|
1484656
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D1%83%D0%B1%D1%87%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%20%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Зубчевський Олександр Петрович
|
Зубчевський Олександр Петрович
Олександр Петрович Зубчевський (* 30 червня 1979, Запоріжжя) — український політик, народний депутат України 7 скликання від Комуністичної партії.
Освіта
2001 р. — Запорізький державний університет, спеціальність — історія.
2002 р. — Запорізький національний технічний університет, спеціальність — менеджер-економіст.
Трудова діяльність
1999 — 2001 рр. — фахівець з методів розширення ринку збуту ТОВ «РемХімМаш».
З 2003 р. — помічник-консультант народного депутата України.
Політична діяльність
З 2003 р. — перший секретар Запорізького обкому Ленінського комуністичного союзу молоді України, член бюро Запорізького обкому Комуністичної партії України.
З 2005 р. — член ЦК Компартії України.
З січня 2006 р. — секретар Запорізького міського комітету Комуністичної партії України.
Обирався депутатом Запорізької міської ради.
На парламентських виборах 2012 року був обраний народним депутатом України за списком Комуністичної партії України (у списку — № 17).
Секретар Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.
Член Лічильної комісії Верховної Ради України сьомого скликання.
Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942-1947 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.
6 березня 2013 року під час засідання підкомітету Верховної Ради України з питань вищої освіти Ірина Фаріон вимагала від Олександра Зубчевського говорити українською мовою та образила його, після чого він заявив, що не підпише жодний документ підкомітету, доки вона перед ним не вибачиться, та 18 березня подав до суду. 24 вересня 2013 року Шевченківський районний суд м. Львів визнав образливими слова Ірини Фаріон на адресу Олександра Зубчевського та присудив виплатити йому компенсацію за моральну шкоду у сумі 20 тисяч гривень та 2 тисяч гривень судових витрат, які постраждалий пообіцяв передати на підтримку шкіл із російською мовою навчання.
Примітки
Уродженці Запоріжжя
Випускники Запорізького національного університету
Випускники Запорізького національного технічного університету
Депутати Запорізької міської ради
Народні депутати України 7-го скликання
Члени КПУ
Помічники народних депутатів України
|
15914326
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Midori%20%28band%29
|
Midori (band)
|
Midori (band)
was a four-member jazz-punk fusion band formed in 2003 in Osaka, Japan featuring Mariko Gotō on vocals and guitar, Yoshitaka Kozeni on drums, Keigo Iwami on bass, and Hajime on keyboard.
Gotō often wore a serafuku while performing, and would climb speakers and crowd surf. The band initially formed to play covers of kayokyoku, but decided they weren't talented enough, and began to write their own songs. As they developed their influences included Italian prog, Kodo, J-pop duo Judy & Mary and Janis Joplin.
Their disbandment was publicly announced by Gotō on December 25, 2010, with their last show titled "Sayonara, Gotō-san" being played on December 28.
As a band, Midori released three albums, three extended plays, and two demos.
Style and Songwriting
Midori's musical style is characterized by the distinctive vocal delivery of lead singer Mariko Goto, which encompasses a range from melodic singing to intense screaming. Following 2008, Goto's vocal approach shifted towards more melodic expressions, a change she attributes to gaining confidence in her singing abilities. A significant alteration in the band's instrumental lineup occurred post-2004 with the introduction of Hajimetal, leading to the replacement of a second electric guitar with a piano.
According to Midori themselves, their sound, which integrates elements of Art Punk, Progressive Hardcore, Post-hardcore, and Jazz Rock, reflects the diverse musical backgrounds of its members.
Mariko Goto is the primary lyricist for Midori, and she describes her approach to writing as spontaneous, without adherence to any predetermined structure. This method, however, led to some reflection during the creation of "shinsekai." Goto expressed regret over this spontaneous approach, feeling it catered more to the expectations of Midori's fanbase rather than fulfilling her own artistic intentions.
Collaborators
Midori released their last two albums under Sony Entertainment after a disagreement with their previous label.
Live Performances
Midori's live performances were renowned for their intense energy, a hallmark of which was lead singer Mariko Goto's choice of attire, often a serafuku, and her interaction with the audience, which included shouting obscenities and, on occasion, removing her serafuku to throw it into the crowd.
Keyboardist Hajimetal has linked these dynamic performances to the "explosive power" inherent in their music. Drummer Kozeni has commented on the band's preference for analog recording techniques, suggesting that the unrefined quality of such recordings better captures the essence of Midori's sound. Goto herself has described the band's live shows as a collaborative creation between Midori and their audience, emphasizing the raw, unfiltered exchange of energy that defines their concerts.
Band members
Official line-up
後藤まりこ (Mariko Gotō) - lead vocals, guitar (2003-2010)
ハジメ (Hajime) - keyboards (2004-2010)
小銭喜剛 (Yoshitaka Kozeni) - drums (2003-2010)
岩見のとっつあん (Keigo Iwami) - stand up bass (2008-2010)
Former members
桑野嘉文 (Kuwano Yoshifumi) - bass (2003)
井尾良太 (Io Ryota) - guitar (2003-2004)
劔樹人 (Tsurugi Jujin) - bass (2003-2004)
矢野雅俊 (Yano Masatoshi) - vocals (2004)
博智 (Hirochi) - samples (2003-2005)
Timeline
Discography
Albums
Extended plays
Demos
DVDs
初体験 (Initial Experience) (October 7, 2009; recorded June 6, 2009) AIBL-9179
さよなら、後藤さん。 (Goodbye, Gotō-san) (April 6, 2011; recorded December 30, 2010) AIBL-9213 (limited edition: AIBL-9211)
Singles
"Swing" (March 18, 2009) AICL-2003 (Bonus DVD Edition: AICL-2004)
References
External links
Midori official MySpace
Musical groups from Osaka
Japanese noise rock groups
Japanese jazz ensembles
Japanese jazz fusion ensembles
Japanese punk rock groups
Musical groups established in 2003
Musical groups disestablished in 2010
2003 establishments in Japan
2010 disestablishments in Japan
Female-fronted musical groups
|
410931
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B0
|
Чамата
|
Чамата — прізвище.
Чамата Ігор Павлович (1946, Київ) — український живописець.
Чамата Ніна Павлівна (1938) — український літературознавець.
Чамата Павло Романович (1898, Бабичі — 1969, Київ) — український психолог, педагог.
українські прізвища
|
2742066
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B8
|
Корекські печери
|
Корекські печери — дві карстові порожнини, що розташовані на Тірренському узбережжі Калабрії, неподалік від Кореки.
Два входи розташовані дуже близько один від одного. Раніше вони були на рівні моря, а на сьогодні вони становлять розташовані на близько 25 м вище за нього у кам'яній стіні, а тому важкодоступні. Одна з печер має ширший вхід, тому вона світліша за сусідню.
Дві сусідні печери важливі з археологічної точки зору. У 2012 році було підтверджено раніші здогади п'ємонтських вчених, що печери використовувалися у час пізньої бронзової доби (а також у пізніші періоди). Виявлені артефакти (теракота, жорна, полірована галька, і т. д.) добре збереглися через ускладнений доступ до самих печер, вказуючи на різне використання двох порожнин: одна печера використовувалася для господарських потреб, а інша — для похоронних обрядів.
Посилання
Grotte di Coreca (Amantea — Cosenza), Enzo dei Medici. Centro regionale di speleologia
Печери Італії
|
4846390
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%80%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20%28%D0%9D%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29
|
Серебрянка (Нижньогородська область)
|
Серебрянка (Нижньогородська область)
Серебрянка — присілок в Кулебацькому міському окрузі Нижньогородської області Російської Федерації.
Населення становить 285 осіб. Входить до складу муніципального утворення Міський округ місто Кулебаки.
Історія
Раніше населений пункт належав до ліквідованого 2015 року Кулебацького району. До 2015 року входило до складу муніципального утворення Серебрянська сільрада.
Населення
Примітки
Населені пункти міського округу місто Кулебаки
|
280553
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%BD%20%C2%AB%D0%91%D0%BB%D0%B0%D1%83%C2%BB
|
План «Блау»
|
План «Блау»
Не варто плутати з операцією «Блау»
План «Блау» — план літньо-осінньої кампанії німецьких військ на південному крилі радянсько-німецького фронту в 1942 році.
Після розгромного завершення зимової кампанії на німецько-радянському фронті, вищим командуванням нацистської Німеччини було прийнято рішення скористатися найбільш стабільним становищем на півдні радянсько-німецького фронту. 5 квітня 1942 за підписом Гітлера вийшла директива № 41 про розробку наступальної операції з умовною назвою "операція «Блау» про основні завдання німецькій армії на другу половину 1942 року у війні на Сході. Загальним задумом кампанії планувалося зосередити основні сили Вермахту для проведення стратегічної наступальної операції на південній ділянці фронту з метою знищення угруповання радянських військ західніше Дону, після чого потужним ударом прорватися на Північний Кавказ і захопити нафтоносні райони на Кавказі і перейти через Кавказький хребет. 6-й армії генерала Ф.Паулюса ставилося завдання блокувати Сталінград і прикривати лівий фланг 1-ї танкової армії, що наступала на Кавказ.
План «Блау» складався з 3-х частин:
«Блау» I: угруповання з 4-ї танкової армії генерала Г.Гота (перекинута з групи армій «Північ») та 2-ї польової армії за підтримки 2-ї угорської армії, мали завдання наступу в напрямку Курськ-Воронеж з подальшим просуванням вглиб території Росії з виходом на Волгу та забезпечення прикриття північного флангу усіх військ Вермахту, що наступають.
«Блау» II: 6-та польова армія генерала Ф.Паулюса, завдає удару з району Харкова та просуваючись паралельно ударному угрупованню 4-ї танкової армії генерала Г.Гота, виходить на рубіж Волги в районі Сталінграда (його штурм не визначався як головне завдання);
«Блау» III: 1-ша танкова армія генерала Е. фон Кляйста, наступає на південь від річки Дон, маючи 17-ту армію на західному фланзі та 4-ту румунську армію на східному фланзі угруповання, що наступає, із загальною задачею прорватися до Північного Кавказу.
30 червня 1942 німецьким командуванням був прийнятий план «Брауншвейг», відповідно до якого ставилося завдання нанесення нового, не передбаченого замислом операції «Блау», удару через Західний Кавказ і далі вздовж узбережжя Чорного моря до району Батумі. Після того, як німецька армія опанувала Ростов-на-Дону Гітлер вважав результат плану «Блау» досягнутим і 23 липня 1942 видав нову директиву № 45 про продовження операції «Брауншвейг».
Див. також
Тереклі-Мектеб
План «Брауншвейг»
Операція «Фішрайер»
План «Блюхер»
Операція «Вінтергевіттер»
Джерела
Великая Отечественная. Цифры и факты.
Примітки
Стратегічні плани і військові операції Німеччини у Другій світовій війні
Східноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни
|
131168
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sewickley%20Hills%2C%20Pennsylvania
|
Sewickley Hills, Pennsylvania
|
Sewickley Hills, Pennsylvania
Sewickley Hills is a borough in Allegheny County, Pennsylvania, United States. The population was 689 at the 2020 census. It is a residential suburb of the Pittsburgh metropolitan area.
Geography
Sewickley Hills is located at (40.560548, −80.119960).
According to the United States Census Bureau, the borough has a total area of , all land.
Surrounding neighborhoods
Sewickley Hills has five borders, including Bell Acres to the north, Franklin Park to the northeast, Ohio Township to the east, Aleppo Township to the south, and Sewickley Heights to the west.
Demographics
At the 2000 census, there were 652 people, 225 households, and 186 families living in the borough. The population density was . There were 231 housing units at an average density of . The racial makeup of the borough was 94.33% White, 2.45% African American, 1.84% Asian, 0.77% from other races, and 0.61% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 1.69%.
There were 225 households, 40.0% had children under the age of 18 living with them, 77.3% were married couples living together, 3.6% had a female householder with no husband present, and 16.9% were non-families. 13.8% of households were made up of individuals, and 6.2% were one person aged 65 or older. The average household size was 2.90 and the average family size was 3.23.
The age distribution was 28.8% under the age of 18, 4.3% from 18 to 24, 25.2% from 25 to 44, 32.8% from 45 to 64, and 8.9% 65 or older. The median age was 40 years. For every 100 females there were 103.1 males. For every 100 females age 18 and over, there were 98.3 males.
The median household income was $79,466 and the median family income was $92,102. Males had a median income of $58,125 versus $31,875 for females. The per capita income for the borough was $38,681. About 3.6% of families and 3.5% of the population were below the poverty line, including 2.2% of those under age 18 and 2.9% of those age 65 or over.
Government and politics
Education
Sewickley Hills is served by the Quaker Valley School District.
References
Populated places established in 1958
Boroughs in Allegheny County, Pennsylvania
1958 establishments in Pennsylvania
|
904856
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Baldur%27s%20Gate%3A%20Tales%20of%20the%20Sword%20Coast
|
Baldur's Gate: Tales of the Sword Coast
|
Baldur's Gate: Tales of the Sword Coast is an expansion pack of the fantasy role-playing video game Baldur's Gate. Developed by BioWare and published by Interplay, it adds 20 to 30 extra hours of gameplay, including the addition of four areas and minor tweaks to some of the mechanics. The expansion consists of four notable quests that take place within the same game world as Baldur's Gate, and sees players taking their character (referred to as the Ward) and their party of companions across the Sword Coast, from travelling to a distant island, to exploring the fortress dungeon of a dead dwarf. Tales of the Sword Coast sold 600,000 units by 2003.
Gameplay
The expansion retains the same fundamental gameplay mechanics of Baldur's Gate. The new areas incorporated into the same world map as the original game, a number of tweaks and improvements were made. These include:
The experience point cap being raised to 161,000, allowing characters to reach higher levels.
The user interface receiving a number of improvements.
Identical items automatically stack.
Unidentified items display a blue tint to make it easier to distinguish them.
The abilities of the thief class are toned down.
In addition, if the player had completed the original game, the expansion features the option of loading a save game of their player character and their party, placing them within the new settlement of Ulgoth's Beard, where most of the quests begin.
Plot
Setting
Baldur's Gate: Tales of the Sword Coast takes place around the same time of the original game, and within the same region of Faerûn. The expansion adds a number of locations, including the small town Ulgoth's Beard, a mysterious island in the Trackless Sea, the Isle of Ice, and the ruins of Durlag's Tower. While it provides additional side quests, these do not impact the original game's main story, especially if it is ongoing.
Story
A party of adventurers consisting of Gorion's Ward and their companions travel to Ulgoth's Beard, a small town with great adventuring possibilities. They meet with a mage called Shandalar who asks them to recover a cloak of his from the Isle of Ice, forcefully teleporting them to the island. The Ward's party fight against those who were trapped in the island's dungeon, recovering the cloak and managing to return with it.
Heading to the town's docks, the party encounters Mendas, a man who seeks help for an expedition to track down the ship used by Balduran. After returning with a sea chart that had been found by a local guild in Baldur's Gate, the party travel across the Trackless Sea. A storm to shipwrecks them on an island, where they discover a village. The Ward's party learn from the village's chief that they suffer from werewolf attacks, to which the party agree to help deal with them, learning that the creatures reside in the wreck of Balduran's ship. Venturing towards it, the group encounter an elven mage in a cave, who reveals the truth behind the incident aboard Balduran's ship, and that the villagers are not what they seem to be. Defeating what turns out to be wolfweres, the party returns to the village to find that all the villagers were actually werewolves, forcing them to fight through them, including a Loup Garou, in order to escape the island. Returning to Ulgoth's Beard, the group learns that Mendas is a werewolf and had sent them out to help him bring back the village chief, his mate, along with the villagers, in order for them to roam free across the Sword Coast. Upon learning of what the Ward did, Mendas transforms into a Loup Garou and attacks the party, but is defeated.
In the town's inn, the party encounter Hurgan Stoneblade, a dwarf, who asks them to help him recover the Soultaker Dagger from the dungeons beneath Durlag's Tower. The party travel to the ruined tower for a guided tour, just as a powerful Demon Knight claims control over the ruins and its dungeon, forcing the party to fight past several creatures while overcoming the traps and puzzles set up by Durlag, defeating the Demon Knight and recovering the Soultaker. Upon returning to Ulgath's Beard, the group are accosted by a member of a cult, who steals the Soultaker from them. Forced to take it back, the party venture into the cult's hideout, but arrive too late to stop them from summoning demon from the Abyss called Aec' Letec. Fighting it, the party defeat the cult and kill the demon, preventing it from escaping into the rest of the Sword Coast, while ending their final adventure in the town.
Development
Baldur's Gate: Tales of the Sword Coast began development in 1998. Mark Asher of CNET Gamecenter reported that it was already "several months" into production by January 1999. The game was officially announced in early February.
Tales of the Sword Coast went gold on April 26, 1999, and shipped to retailers on May 4.
Reception
Sales
Tales of the Sword Coast debuted at #1 on PC Data's computer game sales chart during the May 2–8 period, and held the position the following week, but fell to #6 in its third week. The game remained in the top 10 for the entirety of May, and was the second-best-seller of the month overall, behind Star Wars: Episode I – The Phantom Menace. By the week ending June 12, the game had fallen off the weekly charts, but it finished in 17th place on PC Data's monthly chart for June. In the United States alone, sales of Tales of the Sword Coast reached 156,000 copies by March 2000.
By late 2003, global sales of Tales of the Sword Coast had surpassed 600,000 copies.
Critical reviews
The expansion was critically well received. In the review from GameSpot, the game was found to feature "some occasionally frustrating battles, adds only minor gameplay enhancements, and takes a few additional liberties with AD&D rules", but the new areas and game content were found to be well-designed and interesting. Computer Games Strategy Plus called it "a solid add-on to an excellent title", but complained that glitches occasionally caused the game to crash. According to GameSpy, "especially for new players, the 'add-in' structure would make an already rich experience richer, improving one's Baldur's Gate experience immeasurably".
Tales of the Sword Coast won the Origins Awards for "Best Roleplaying Computer Game of 1999". It was a runner-up for Computer Games Strategy Pluss 1999 "Add-on of the Year" and GameSpot's "Best Expansion Pack" awards, but lost these prizes to Heroes of Might and Magic III: Armageddon's Blade and Half-Life: Opposing Force, respectively.
References
1999 video games
Tales of the Sword Coast
Classic Mac OS games
Cooperative video games
Infinity Engine games
Interplay Entertainment games
Multiplayer and single-player video games
Origins Award winners
Role-playing video games
Video game expansion packs
Video games about cults
Video games about demons
Video games developed in Canada
Video games scored by Michael Hoenig
Video games with gender-selectable protagonists
Video games with isometric graphics
Windows games
|
4080957
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE%20%D0%A1%D0%B0%D1%83
|
Марко Сау
|
Марко Сау (3 листопада 1987, Соргоно) — італійський футболіст, нападник.
Виступав за національну збірну Італії.
Клубна кар'єра
Народився 3 листопада 1987 року в місті Соргоно. Вихованець юнацьких команд футбольних клубів «Тонара» та «Кальярі».
У дорослому футболі дебютував 2007 року виступами за команду «Манфредонія» з третього італійського дивізіону, в якій провів один сезон на правах оренди.
Протягом наступних чотирьох років провів, також на орендних умовах, по одному сезону у друголіговому «АльбіноЛеффе», командах третього дивізіону «Лекко» і «Фоджа», а також у «Юве Стабія», ще одному представнику Серії B.
Після успішного сезону 2011/12, проведеного в останній команді, в якому він відзначися 21 голом у 36 іграх другого дивізіону, Сау нарешті приєднався до основної команди «Кальярі». Відразу отримав довіру тренерського штабу і в першому ж сезоні з 12-ма забитими голами став найкращим бомбардиром сардинської команди. Загалом за шість з половиною сезонів провів понад 200 матчів за «Кальярі» в різних турнірах, відзначившись 49-ма голами.
Першу половину 2019 року провів у «Сампдорії», у складі якої за цей час лише п'ять разів виходив на заміну, після чого уклав дворічний контракт з «Беневенто». Допоміг команді у першому ж сезоні здобути підвищення в класі до Серії A, здобувши впевнену перемогу у змаганні в Серії B. Сезон 2020/21 відіграв у її складі у найвищому італійському дивізіоні, після чого ще один сезон грав у другому дивізіоні.
Виступи за збірну
У травні 2013 року провів свій перший і єдиний офіційний матч у складі національної збірної Італії.
Статистика виступів
Статистика клубних виступів
Статистика виступів за збірну
Посилання
Італійські футболісти
Гравці збірної Італії з футболу
Футболісти «АльбіноЛеффе»
Футболісти «Лекко»
Футболісти «Фоджі»
Футболісти «Юве Стабії»
Футболісти «Кальярі»
Футболісти «Сампдорії»
Футболісти «Беневенто»
Футболісти «Феральпісало»
|
7922261
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Bitarov%C3%A1
|
Bitarová
|
Bitarová is a village and municipality in Žilina District in the Žilina Region of northern Slovakia.
History
In historical records the village was first mentioned in 1393.
Geography
The municipality lies at an altitude of 380 metres and covers an area of 3.645 km². It has a population of about 627 people.
Genealogical resources
The records for genealogical research are available at the state archive "Statny Archiv in Bytca, Slovakia"
Roman Catholic church records (births/marriages/deaths): 1725-1925 (parish B)
See also
List of municipalities and towns in Slovakia
External links
https://web.archive.org/web/20080111223415/http://www.statistics.sk/mosmis/eng/run.html
Surnames of living people in Bitarova
Villages and municipalities in Žilina District
|
184731
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9
|
Жуков Сергій
|
Жуков Сергій:
Жуков Сергій Сергійович — бандурист.
Жуков Сергій (композитор)
Жуков Сергій Петрович (1975) — російський хокеїст.
Сторінки зі списками однофамільців-тезок
|
33740758
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Hovhannes%20Zardaryan
|
Hovhannes Zardaryan
|
Hovhannes Zardaryan (8 January 1918 – 21 July 1992) was a Soviet and Armenian painter.
Biography
Hovhannes Zardaryan was born in the family of craftsman in Kars (now in Turkey). During the massif exodus following the Armenian genocide, Zardarians moved first to Armavir, Russia, then Krasnodar (Russia) and finally established in Tiflis (Georgia).
In 1933, after attending painting classes at the Art School of Tiflis, Zardaryan moved to Yerevan. He entered the Applied Arts School and graduated four years later from the studio of Sedrak Arakelian and Vahram Gaifejian. Through 1937 he continued his studies the Institute of Fine Arts and Architecture of the Russian Academy of Arts of Leningrad. By his return to Armenia in early 1941 Zardaryan was recognized as a promising young painter. He was exempted from military service during World War II and joined the Union of Artists of Armenia. He returned to Russia in 1944 with a series of still lives and Armenian landscapes that were selected for the exhibition of Armenian Art.
Back in Armenia Zardaryan collaborated with different artists on the State commanded large scale paintings. 1956 and 1958 he participated in international exhibitions in Prague and India as well as Biennale in Venice. His 1956 painting Spring won a silver medal at the Expo 58 in Brussels. It was featured on a 1974 stamp of the Soviet Union and on a 2018 stamp and a 2018 commemorative silver coin of Armenia. For many years the painting was exhibited at the Tretyakov Gallery.
Zardaryan established his studio near the Astrophysical Observatory of Burakan.
Timeline
1956 – Awarded the Order of the Red Banner of Labour
1959/1961 – Exhibitions in New York City, Mexico City, Havana, Cairo, Warsaw and Berlin.
1963 – Zardaryan is awarded the title of the People's Artist of Armenian SSR
1964 – Second participation in the Venice Biennale.
1969 – Zardarian becomes professor of the Yerevan Institute of Visual and Dramatic Arts
1971/1972 – Zardarian takes part in the exhibition "Armenian Art: From Urartu to Our Days" at the Louvre, Paris, and presents his exhibition in Tokyo.
1978 – awarded the Order of Friendship of Peoples
1986/1987 – Zardarian participates in the exhibition "Italy: As Armenian Artists see the Country", held in Venice.
1988 – Zardarian is elected the full member of the USSR Academy of Arts (since 1992 the Russian Academy of Arts).
1990 – Exhibition in Montreal (Canada).
References
Further reading
Boris Zurabov. Hovhannes Zardarian. Moscow, 1993. 64 pages, 62 colour illustrations, 8 photographs. . Copyright. Galart Publishers, Moscow, 1993.
Hovhannes Zardarian. Calendar 2008. “Seasons”. Yerevan. 2007. Printinfo Art Books – L’Association Zart. 30 pages, 14 colour illustrations, 1 photograph. . Copyright 2007, Anahit Zardaryan, Mkrtich Zardaryan
Martin Mikaelyan. Hovhannes Zardarian. “4 Themes”. Yerevan, 2008.88 pages, 56 colour illustrations, 7 photographs. Printinfo Art Books. . Copyright 2008, Anahit Zardaryan, Mkrtich Zardaryan
1918 births
1992 deaths
20th-century Armenian painters
People from Kars
Full Members of the USSR Academy of Arts
Repin Institute of Arts alumni
Recipients of the Order of Friendship of Peoples
Recipients of the Order of the Red Banner of Labour
Soviet painters
|
663740
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%B0%20%D0%A4%D1%96%D1%88%D0%B1%D0%B0%D1%85%D0%B5%D1%80
|
Андреа Фішбахер
|
Андреа Фішбахер (14 жовтня 1985) — австрійська гірнолижниця, олімпійська чемпіонка.
Андреа розпочала виступи в кубку світу з 2004 року. Свою першу перемогу вона здобула на етапі в Сестрієре в 2008.
Золоту олімпійську медаль Фішбахер виборола на Олімпіаді у Ванкувері в супергігантському слаломі.
Посилання
Досьє на SKI-DB
Австрійські гірськолижниці
Австрійські олімпійські чемпіони
Олімпійські чемпіони з гірськолижного спорту
Чемпіони зимових Олімпійських ігор 2010
Гірськолижники на зимових Олімпійських іграх 2010
Гірськолижники на зимових Олімпійських іграх 2006
|
28807466
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Perpetual%20Peace%20%28532%29
|
Perpetual Peace (532)
|
Perpetual Peace (532)
The Perpetual Peace or the Treaty of Eternal Peace, signed in 532 between the East Roman (Byzantine) Empire and Sassanid Persia, was a peace treaty of indefinite duration, which concluded the Iberian War (527–531) between the two powers. It heralded a period of relatively cordial relations, but lasted only until 540, when hostilities resumed over the control of Lazica.
History
The Iberian War, which had been provoked by the uprising of the Iberians against the Persians in 524/5, had been largely indecisive: the Persians swiftly crushed the revolt, but were unable to make any gains in Byzantine territory except for two forts, Scanda and Sarapanis, in Lazica. The Byzantines had recovered from some early reversals to inflict two major defeats on the Persians in 530 at Dara and Satala. In their aftermath, they gained the two border forts of Bolum and Pharangium in Persarmenia, but were in turn defeated at Callinicum in 531. Throughout these conflicts, periods of truce and negotiations were interspersed with campaigns, but these had led to no concrete results.
With the death of the Persian shahanshah Kavadh I (r. 488–531) in late 531, however, and the accession of his third son Khosrau I (r. 531–579), the situation changed: Khosrau's domestic position was insecure, while on the Byzantine side, Emperor Justinian I (r. 527–565) was perhaps already more focused on recovering the lost western half of the Roman Empire than in pursuing war against Persia. The Byzantine envoys Rufinus, Hermogenes, Alexander and Thomas found Khosrau in a more conciliatory disposition than his father, and an agreement was soon reached. Justinian would pay 110 centenaria (11,000 pounds) of gold, ostensibly as a contribution to the defence of the Caucasus passes against the barbarians living beyond, and the base of the dux Mesopotamiae would be withdrawn from the fortress of Dara to the city of Constantina. The two rulers would recognize once again each other as equal and pledged mutual assistance. Khosrau initially refused to hand back the two Lazic forts, while demanding the return of the two other forts the Byzantines had captured in Persian Armenia. Justinian at first agreed, but soon changed his mind, causing the agreement to be broken off. In summer 532, however, a new embassy by Hermogenes and Rufinus managed to persuade Khosrau for a full exchange of the occupied forts, as well as for allowing the exiled Iberian rebels to either remain in the Byzantine Empire or return unmolested to their homes.
The next few years were marked by a remarkably cordial atmosphere and cooperation between the Middle East's two great powers. During that time, however, as Justinian focused his energy and resources in his wars of reconquest against the Vandals and in Italy against the Goths, the defenses of the East were neglected. This presented a golden opportunity for Khosrau, who, urged by Gothic envoys and anxious to fill his depleted state coffers with booty, began a new war in summer 540.
References
Sources
Further reading
532
6th-century treaties
Treaties of the Byzantine Empire
Treaties of the Sasanian Empire
Roman–Sasanian Wars
Justinian I
6th century in Iran
530s in the Byzantine Empire
Khosrow I
Iberian War
|
1023207
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD-%D0%9F%D0%B5%D0%B4%D1%80%D0%BE-%D0%B4%D0%B5-%D0%9C%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B0
|
Сан-Педро-де-Мерида
|
Сан-Педро-де-Мерида — муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Естремадура, у провінції Бадахос. Населення — особа (2010).
Муніципалітет розташований на відстані близько 270 км на південний захід від Мадрида, 70 км на схід від Бадахоса.
Демографія
Посилання
Примітки
Муніципалітети провінції Бадахос
|
1183620
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%88%D1%82%D1%96%D0%B9-%D0%B4%D0%B5-%D0%96%D0%BE%D1%81%20%28%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%29
|
Амерештій-де-Жос (комуна)
|
Амерештій-де-Жос (комуна)
Амерештій-де-Жос — комуна у повіті Долж в Румунії. До складу комуни входять такі села (дані про населення за 2002 рік):
Амерештій-де-Жос (3190 осіб)
Околна (1061 особа)
Прапор (1676 осіб)
Комуна розташована на відстані 163 км на захід від Бухареста, 50 км на південний схід від Крайови.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у комуні проживали осіб.
Національний склад населення комуни:
Рідною мовою назвали:
Склад населення комуни за віросповіданням:
Посилання
Дані про комуну Амерештій-де-Жос на сайті Ghidul Primăriilor
Примітки
Комуни повіту Долж
|
5000523
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%80%D1%96%D1%85%20%D0%9A%D0%BB%D1%8F%D0%B9%D0%BD%D1%88%D1%80%D0%BE%D1%82
|
Генріх Кляйншрот
|
Генріх Кляйншрот (15 березня 1890 — 10 січня 1979) — колишній німецький тенісист.
Найвищу одиночну позицію світового рейтингу — 9 місце досяг 1914 року (за даними А. Волліса Маєрса).
Найвищим досягненням на турнірах Великого шолома був фінал в парному розряді.
Завершив кар'єру 1938 року.
Фінали турнірів Великого шолома
Парний розряд (1 поразка)
Примітки
Посилання
Німецькі тенісисти
Випускники Мюнхенського університету
|
3590233
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Heisenbug
|
Heisenbug
|
Heisenbug
In computer programming jargon, a heisenbug is a software bug that seems to disappear or alter its behavior when one attempts to study it. The term is a pun on the name of Werner Heisenberg, the physicist who first asserted the observer effect of quantum mechanics, which states that the act of observing a system inevitably alters its state. In electronics, the traditional term is probe effect, where attaching a test probe to a device changes its behavior.
Similar terms, such as bohrbug, mandelbug, hindenbug, and schrödinbug (see the section on related terms) have been occasionally proposed for other kinds of unusual software bugs, sometimes in jest.
Examples
Heisenbugs occur because common attempts to debug a program, such as inserting output statements or running it with a debugger, usually have the side-effect of altering the behavior of the program in subtle ways, such as changing the memory addresses of variables and the timing of its execution.
One common example of a heisenbug is a bug that appears when the program is compiled with an optimizing compiler, but not when the same program is compiled without optimization (as is often done for the purpose of examining it with a debugger). While debugging, values that an optimized program would normally keep in registers are often pushed to main memory. This may affect, for instance, the result of floating-point comparisons, since the value in memory may have smaller range and accuracy than the value in the register. Similarly, heisenbugs may be caused by side-effects in test expressions used in runtime assertions in languages such as C and C++, where the test expression is not evaluated when assertions are turned off in production code using the NDEBUG macro.
Other common causes of heisenbugs are using the value of a non-initialized variable (which may change its address or initial value during debugging), or following an invalid pointer (which may point to a different place when debugging). Debuggers also commonly allow the use of breakpoints or provide other user interfaces that cause additional source code (such as property accessors) to be executed stealthily, which can, in turn, change the state of the program.
End-Users can experience a heisenbug when the act of making a screenshot of the heisenbug for observation fixes the heisenbug and the screenshot shows a perfectly working state. This effect can happen when complex stacks of software work together, for example a web browser using a hardware graphic card acceleration which causes rendering errors on the physical screen that do not show on a screenshot.
Time can also be a factor in heisenbugs, particularly with multi-threaded applications. Executing a program under control of a debugger can change the execution timing of the program as compared to normal execution. Time-sensitive bugs, such as race conditions, may not occur when the program is slowed down by single-stepping source lines in the debugger. This is particularly true when the behavior involves interaction with an entity not under the control of a debugger, such as when debugging network packet processing between two machines and only one is under debugger control.
Heisenbugs can be viewed as instances of the observer effect in information technology. Frustrated programmers may humorously blame a heisenbug on the phase of the moon, or (if it has occurred only once) may explain it away as a soft error due to alpha particles or cosmic rays affecting the hardware, a well-documented phenomenon known as single event effects.
Related terms
A bohrbug, by way of contrast, is a "good, solid bug". Like the deterministic Bohr atom model, they do not change their behavior and are relatively easily detected.
A mandelbug (named after Benoît Mandelbrot's fractal) is a bug whose causes are so complex it defies repair, or makes its behavior appear chaotic or even non-deterministic. The term also refers to a bug that exhibits fractal behavior (that is, self-similarity) by revealing more bugs (the deeper a developer goes into the code to fix it the more bugs they find).
A schrödinbug or schroedinbug (named after Erwin Schrödinger and his thought experiment) is a bug that manifests itself in running software after a programmer notices that the code should never have worked in the first place.
A hindenbug (named after the Hindenburg disaster) is a bug with catastrophic behavior.
A higgs-bugson (named after the Higgs boson particle) is a bug that is predicted to exist based upon other observed conditions (most commonly, vaguely related log entries and anecdotal user reports) but is difficult, if not impossible, to artificially reproduce in a development or test environment. The term may also refer to a bug that is obvious in the code (mathematically proven), but which cannot be seen in execution (yet difficult or impossible to actually find in existence).
Etymology
The term was used in 1985 by Jim Gray, in a paper about software failures (and is sometimes mistakenly attributed to him because of this publication) and also in 1986 by Jonathan Clark and Zhahai Stewart on the mailing list (later Usenet news group) comp.risks.
Bruce Lindsay, a researcher at IBM, affirmed in a 2004 ACM Queue interview that he was present when the Heisenbug was originally defined.
An earlier appearance in ACM publications is from 1983.
Resolution
Heisenbugs are difficult to identify and fix; often attempting to resolve them leads to further unexpected behavior. Because the problem manifests as the result of a separate, underpinning bug, the behavior can be hard to predict and analyze during debugging. Overall the number of heisenbugs identified should decrease as a piece of software matures.
See also
Cargo cult programming
Jinx Debugger—a tool that automatically explores executions likely to expose Heisenbugs
Memory debugger
References
External links
The Heisenberg Debugging Technology
A Story About Magic
OpenOffice won't print on Tuesdays, a heisenbug that took almost nine months to solve.
Software bugs
Debugging
Software testing
Computer programming folklore
Software engineering folklore
|
539159
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Upcher%27s%20warbler
|
Upcher's warbler
|
Upcher's warbler (Hippolais languida) is an Old World warbler in the tree warbler genus Hippolais. It breeds in an area from Turkey south and east to Pakistan. It is migratory, wintering in eastern Africa, from Eritrea and Somalia south to Tanzania.
This small passerine bird is a species found in semi-desert habitats, frequenting bushy scrub and thickets of tamarisk. Four or five eggs are laid in a nest in bushes and low trees.
This is a medium-sized warbler, similar in size to the icterine warbler, with a slightly longer bill and shorter wings and a longer tail. Its frequent tail movement is reminiscent of a Sylvia warbler or a chat. Its rather grey plumage is similar to the olivaceous warbler, but tail movements are diagnostic.
It feeds on invertebrates. Its song is similar to that of other Hippolais warblers, but distinctive and unmistakable, and entirely different from that of the olivaceous warbler.
Ehrenberg's original description of this bird was 'rather vague' and it was redescribed by Henry Baker Tristram in 1864, naming it Hippolais upcheri after his friend Henry Morris Upcher. This is the origin of the bird's common name.
References
Upcher's warbler
Birds of Central Asia
Birds of West Asia
Birds of East Africa
Upcher's warbler
Taxa named by Christian Gottfried Ehrenberg
Taxa named by Wilhelm Hemprich
|
4710384
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96
|
Червоноклопові
|
Червоноклопові (Pyrrhocoridae) — родина клопів (Heteroptera). Налічує понад 300 видів. Поширена по всьому світі, але найбільша кількість видів зосереджена в тропічних і субтропічних областях.
Опис
Це середні або великі комахи, у деяких видів тіло досягає 3 см завдовжки. Загальними характеристиками є яйцеподібно-довгастий профіль тіла та ліврея, прикрашена апосематичними кольорами, з малюнками в контрастних кольорах між червоним, жовтим, чорним і білим.
Голова відносно невелика, трикутної форми, має 4-членикові вусики. Рострум особливо довгий і часто досягає основи черевця.
Переднеспинка має трапецієподібну форму, розширена і сплощена по краях, мезощиток трикутної форми. Переднеспинка і щиток іноді виділені апосематичними орнаментами. Існують також короткокрилі форми, часто співіснуючі зі звичайними особинами в одного виду.
Спосіб життя
Більшість видів живляться насінням або плодами, але деякі харчуються гнилими рослинними рештками або мертвими тваринами. Деякі види є хижими.
Роди
Роди:
Abulfeda
Aderrhis
Aeschines
Antilochus
Armatillus
Callibaphus
Courtesius
Cenaeus
Delecampius
Dermatinus
Dindymus
Dynamenais
Dysdercus
Ectatops
Euscopus
Froeschnerocoris
Gromierus
Indra
Jourdainana
Leptophthalmus
Melamphaus
Myrmoplasta
Neodindymus
Neoindra
Probergrothius
Pyrrhocoris
Pyrrhopeplus
Raxa
Roscius
Saldoides
Scantius
Schmitziana
Sericocoris
Siango
Sicnatus
Stictaulax
Syncrotus
Примітки
Посилання
Dysdercus suturellus, cotton stainer on the UF / IFAS Featured Creatures Web site
Родини клопів
|
1481541
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0%B3%D0%B5%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%96%D0%B2
|
Королівство гепідів
|
Королівство гепідів — державне утворення, що існувало в Тисо-Дунайській низовині й на Балканах між 454 та 567 роками.
Гепіди були одним із племен, що входили до племінного союзу гунів. Після смерті Аттіли, вони вчинили бунт, очоливши інші германські племена в союзі, й завдали гунам поразки у 454 році в битві на Недао.
Держава гепідів проіснувала до 567 року, коли була остаточно знищена лангобардами.
Посилання на джерела
Джерела
Первинні
Genethliacus of Maximian Augustus by an Anonymous Orator (291) (Translation and Notes by Rodgers) (1994). In: In Praise of Later Roman Emperors: The Panegyrici Latini (Introduction, Translation, and Historical Commentary with the Latin Text of R. A. B. Mynors by C. E. V. Nixon and Barbara Saylor Rodgers) (1994); University of California Press; .
The Gothic History of Jordanes (in English Version with an Introduction and a Commentary by Charles Christopher Mierow, Ph.D., Instructor in Classics in Princeton University) (2006). Evolution Publishing. .
Вторинні
Гепіди
Середньовічна Болгарія
Середньовічна Румунія
Середньовічна Сербія
Середньовічна Угорщина
Ранньосередньовічні держави України
Середньовічна Хорватія
Середньовічні держави Європи
Держави і території, засновані 454
454 у Європі
зникли в Європі 567
Держави і території, зникли 567
|
762241
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0-%D0%9B%D0%B0%D0%BD%D1%8E%D1%81%D1%81
|
Кастера-Ланюсс
|
Кастера-Ланюсс — муніципалітет у Франції, у регіоні Окситанія, департамент Верхні Піренеї. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 660 км на південь від Парижа, 105 км на південний захід від Тулузи, 19 км на схід від Тарба.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Південь-Піренеї. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Окситанія.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
Сусідні муніципалітети
Посилання
Кастера-Ланюсс на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Верхні Піренеї
Примітки
Муніципалітети департаменту Верхні Піренеї
|
32655595
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Lyubimsky%20District
|
Lyubimsky District
|
Lyubimsky District is an administrative and municipal district (raion), one of the seventeen in Yaroslavl Oblast, Russia. It is located in the northeast of the oblast. The area of the district is . Its administrative center is the town of Lyubim. Population: 11,789 (2010 Census); The population of Lyubim accounts for 47.1% of the district's total population.
References
Notes
Sources
Districts of Yaroslavl Oblast
|
34952582
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Dominik%20Fischnaller
|
Dominik Fischnaller
|
Dominik Fischnaller (born 20 February 1993) is an Italian luger who has competed since 2002. He has won silver and two bronze medals at Junior World Championships. Fischnaller won the Junior Luge World Cup for the 2010–11 season. His best Luge World Cup overall finish was third 2013–14 Luge World Cup.
Fischnaller is an athlete of the Centro Sportivo Carabinieri.
Biography
Fischnaller competed for Italy in the Men's singles luge event at the 2014 Winter Olympics in Sochi. He placed sixth behind the bronze medal effort of teammate Armin Zöggeler. Fischnaller also competed for Italy in the Men's singles luge event at the 2018 Winter Olympics in Pyeongchang. He came fourth while his cousin Kevin came seventh.
Personal life
Dominik Fischnaller is the younger brother of Hans Peter Fischnaller and cousin of Kevin Fischnaller.
References
External links
1993 births
Living people
Italian male lugers
Olympic lugers for Italy
Lugers at the 2014 Winter Olympics
Lugers at the 2018 Winter Olympics
Lugers at the 2022 Winter Olympics
Medalists at the 2022 Winter Olympics
Olympic bronze medalists for Italy
Olympic medalists in luge
Italian lugers
Sportspeople from Brixen
Lugers of Centro Sportivo Carabinieri
Germanophone Italian people
|
878760
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Sakegawa
|
Sakegawa
|
Sakegawa
is a village located in Yamagata Prefecture, Japan. , the village had an estimated population of 3843 in 1329 households, and a population density of 31 persons per km2. The total area of the village is .
Geography
Sakegawa is located in northern Yamagata Prefecture, bordered to the west by the Dewa Mountains. The area is known for its heavy snowfalls in winter.
Neighboring municipalities
Yamagata Prefecture
Sakata
Shinjō
Mamurogawa
Tozawa
Climate
Sakegawa has a Humid continental climate (Köppen climate classification Cfa) with large seasonal temperature differences, with warm to hot (and often humid) summers and cold (sometimes severely cold) winters. Precipitation is significant throughout the year, but is heaviest from August to October. The average annual temperature in Sakegawa is 10.6 °C. The average annual rainfall is 1902 mm with September as the wettest month. The temperatures are highest on average in August, at around 24.2 °C, and lowest in January, at around -1.7 °C.
Demographics
Per Japanese census data, the population of Sakegawa has declined by more than half from its peak around 1950.
History
The area of present-day was Sakegawa part of ancient Dewa Province. After the start of the Meiji period, the area became part of Mogami District, Yamagata Prefecture. The village of Sakegawa was established on December 1, 1954 by the merger of the villages of Toyota and Toyosato, both from Mogami District.
Economy
The economy of Sakegawa is based on agriculture. The town is famous for nameko mushrooms, of which it produces a substantial percentage for Yamagata Prefecture. The town's other main exports are rice and flowers, such as roses and gentians. Sakegawa is also well known for fishing, with the Salmon Festival (鮭祭り) being held at Eco Park every October. The village is promoting agritourism ("green tourism") to increase revenues. Commerce is strongly dependent on the neighboring Shinjo city, but many residents also go to Mamurogawa town for shopping as there are no large commercial facilities such as supermarkets in the village.
Education
Sakegawa has one public elementary school and one public middle school operated by the village government. The village does not have a high school.
Transportation
Railway
East Japan Railway Company - Ōu Main Line
Highway
Sister city relations
- Kawit, Cavite, Philippines
Local attractions
Kabuki
Public kabuki theater performances are given on the first Sunday of July every year.
Salmon Festival
Held on the last Sunday of October every year. During this festival people pay a set price to attempt to catch salmon out of the river with their bare hands.
Niwazuki Kannon Lantern Festival
Held in August. Floating lanterns are sent down the river beginning at the Niwazuki Buddhist temple.
Notes
External links
Official Website
Villages in Yamagata Prefecture
|
81148
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gironde%20estuary
|
Gironde estuary
|
Gironde estuary
The Gironde estuary (US usually ; , ; ) is a navigable estuary (though often referred to as a river) in southwest France and is formed from the meeting of the rivers Dordogne and Garonne just downstream of the centre of Bordeaux. Covering around , it is the largest estuary in western Europe.
Giving its name to the French département Gironde,
the Gironde estuary is approximately long and 3–12 km (2–7 miles) wide. It is subject to very strong tidal currents and great care is needed when navigating the estuary by any size or type of boat.
Since 2015, the Gironde estuary has been part of the Gironde estuary and Pertuis sea Marine Nature Park.
Islands of the Gironde
Within the estuary between the Pointe de Grave at the seaward end and the Bec d'Ambès are a series of small islands.
The Île de Patiras is 200 ha in size with a lighthouse to aid navigation in the estuary. Vines and maize are grown there.
The Île Sans-Pain and Île Bouchaud are now virtually joined due to progressive silting and are referred to as the Ile Nouvelle. They total about 265 ha and are owned by the Conservatoire du Littoral and managed by the Department of the Gironde.
The Île Paté is about 13 ha and in 2006 was privately owned. The island has a historic fort built between 1685 and 1693 as part of the national fortification program masterminded by Vauban. The building is oval in shape, about 12 metres high and was originally equipped with about 30 cannons. Fort Paté, together with Fort Médoc and the ancient citadelle of Blaye, defended the estuary and Bordeaux. During the French Revolution the fort was used as a prison for priests.
In 2006, the Conseil General decided to make the island a ZPENS (zone de pre-emption espace naturel sensible). ZPENS status protects the island from development. If the owner wishes to sell the island, then the Department has a pre-emptive right. After two months the Conservatoire National du Littoral has the next pre-emptive right and then after another 2 months the town of Blaye has a final pre-emptive right to acquire the island.
The Île Verte, Île du Nord and Île Cazeau comprise about 800 ha and because of their natural state provide a fine stopping off place for migrating birds.
The Île Margaux is 25 ha and in 2005 had 14 ha devoted to vines and is part of the world famous Médoc wine region.
The Île Sans Nom which appeared in 2009 following Cyclone Klaus lies around east of Cordouan Lighthouse.
Second World War
In December 1942, during the Second World War, Operation Frankton took place with the goal of destroying ships moored at the docks in Bordeaux.
The plan was for six canoes to be taken to the area of the Gironde estuary by submarine. Twelve men would then paddle by night to Bordeaux. On arrival they would attach timed limpet mines to the docked cargo ships and escape overland to Spain.
The raid was carried out by a small unit of Royal Marines known as the Royal Marines Boom Patrol Detachment (RMBPD), part of Combined Operations, led by Herbert 'Blondie' Hasler. They succeeded in slipping into the harbour unnoticed and sank one ship and severely damaged four others. Only two of the men returned to the UK alive, but they did enough damage to greatly disrupt the use of the harbour for the following months.
The prototypes of the Char B1 ter heavy tank were lost in the Gironde as a result of German bombing in 1940.
References
The information relating to the protected status of Île Paté and the general information relating to the other islands is public domain information which was summarised as part of an article in the regional 'Sud Ouest' newspaper dated 3 October 2006.
Gironde estuary
Bodies of water of Metropolitan France
Landforms of Gironde
Estuaries of Europe
Landforms of Charente-Maritime
|
3044094
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%BD%20%28%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%80%D0%B8%D0%B1%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B8%29
|
Шарабан (скринька рибалки)
|
Шарабан (скринька рибалки)
Шарабан — назва скриньки із лямкою, що її використовують рибалки як валізу для снасті і стільчик при зимовій риболовлі.
Опис
Це універсальний предмет, що виконує відразу кілька функцій.
По-перше — це ящик, куди можна покласти частину рибальських приладь.
По-друге — це ємність, куди рибалка складає виловлену рибу.
По-третє — це зручний зимовий стільчик, що робить зимову риболовлю більш комфортною.
Саморобний варіант
Таку скриньку можна купити в магазині, але можна зробити і самому, це не складно.
Умільці виготовляють такі скриньки з будь-якого зручного підсобного матеріалу: дерева, фанери, жерсті, дюралі, пластику.
Кришка може бути знімною чи закріпленою на петлях. У будь-якому випадку робиться так, щоб кришка прилягала герметично. Її можна оббити зсередини тканиною. Щоб кришка міцно трималася на ящику потрібно придумати спеціальну засувку, яка при закриванні могла б притягати кришку щільно до каркаса.
Деякі рибалки використовують ящик замість стільчика, тому верх кришки оббивається міцним матеріалом (шкірою) разом з утеплювачем.
Внутрішня частина ящика ділиться на відділення для риби і снастей. Варіант: відділ для снастей обладнується на кришці. Виходить, наче один ящик в іншому, по типу матрьошки.
Якщо скриня зроблена з дерева, її слід покрити водовідштовхувальним лаком, інакше дерево моментально буде вбирати вологу. Крім цього, дерево вбирає і запахи. Якщо його не закрити лаком, то ящик завжди буде пахнути рибою. Отже, покривають лаком як зовнішню, так і внутрішню частину ящика. Покриваються вони не менше 2-х разів. Вибирається лак не смердючий, інакше риба буде завжди відгонити ароматом лакової поверхні.
Огляд пластикових скринь
Ящики A-Elita, Konger, Тонар Барнаул, Golden Catch і їм подібні — виготовляють з морозостійкого пластику підвищеної міцності. Це однотипні ящики, які мають мінімальні відмінності в конструкції і внутрішнім вмістом, виготовлені різними виробниками.
Ящик Тонар Барнаул, наприклад, двокамерний; дозволяє охайно зберігати рибальські приналежності. У більшій нижній камері можна зберігати вудки, рибу, одяг та інші великі аксесуари для зимової ловлі. У меншій камері, розташованій в кришці ящика, є кілька відділень для зберігання дрібниць. У комплекті до зимової скриньки йде широкий ремінець для зручного транспортування ящика на льоду. Виготовлений з удароміцного, морозостійкого пластику (до — 40 ° С). Не пропускає і не вбирає воду. Надійна кришка ящика має комфортне м'яке сидіння.
Тонар A-Elite Golden Catch
Максимальне навантаження — 130 кг
Об'єм — 19 л.
Розмір ящика: 36 х 39 х 18/23 см.
Плюси — зручна двохкамерна конструкція і велику місткість.
Мінуси — висота самого ящика, яка підійде не для кожного. При виборі слід враховувати зріст рибалки.
Примітки
Посилання
Рибальство
|
3766352
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D1%8F%D0%B9%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%BE
|
Зяйлево
|
Зяйлево — присілок у складі Ілішевського району Башкортостану, Росія. Входить до складу Ісаметовської сільської ради.
Населення — 181 особа (2010; 201 у 2002).
Національний склад:
башкири — 81 %
Джерела
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Ілішевського району
Присілки Башкортостану
|
15116250
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Gmina%20Wijewo
|
Gmina Wijewo
|
Gmina Wijewo
Gmina Wijewo is a rural gmina (administrative district) in Leszno County, Greater Poland Voivodeship, in west-central Poland. Its seat is the village of Wijewo, which lies approximately west of Leszno and south-west of the regional capital Poznań.
The gmina covers an area of , and as of 2006 its total population was 3,463.
The gmina contains part of the protected area called Przemęt Landscape Park.
Villages
Gmina Wijewo contains the villages and settlements of Brenno, Filipowo, Kalek, Miastko, Potrzebowo, Przylesie, Radomyśl, Siedmiórki, Wijewo, Wilanów and Zaborówiec.
Neighbouring gminas
Gmina Wijewo is bordered by the gminas of Przemęt, Sława, Włoszakowice and Wschowa.
References
Polish official population figures 2006
Official gmina website
Independent information service of the municipality of Wijewo
Wijewo
Leszno County
|
13966
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D1%83%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B9
|
Плутоній
|
Плутоній (Pu) — сріблясто-білий радіоактивний метал групи актиноїдів, теплий на дотик (через свою радіоактивність). У природі зустрічається в дуже малих кількостях в уранітовій смолці й інших рудах урану та церію, у значній кількості одержують штучно.
Близько 5 тонн плутонію викинуто в атмосферу в результаті ядерних випробувань.
Історія
Відкритий 1940 року Гленом Сиборгом (Glenn Seaborg), Едвіном Макміланом (Edwin McMillan), Кенеді (Kennedy) та Артуром Уолхом (Arthur Wahl) 1940 року у Берклі (США) під час бомбардування уранової мішені дейтронами, прискореними у циклотроні.
Походження назви
Плутоній був названий на честь планети Плутон, оскільки попередній відкритий хімічний елемент отримав назву нептуній.
Отримання
Плутоній отримують у ядерних реакторах.
Ізотоп 238U, що складає основну масу природного урану, мало придатний до поділу. Для ядерних реакторів уран дещо збагачують, але частка 235U в ядерному паливі залишається невеликою (приблизно 5 %). Основну частину у ТВЕЛах становить 238U. Під час роботи ядерного реактора частина ядер 238U захоплює нейтрони і перетворюється на 239Pu, який надалі можна виділити.
Виділити плутоній серед продуктів ядерних реакцій досить складно, тому що плутоній (як і уран, торій, нептуній) належить до дуже схожих між собою за хімічними властивостями актиноїдів. Завдання ускладнюється тим, що серед продуктів розпаду містяться рідкісноземельні елементи, хімічні властивості яких теж подібні до плутонію.
Застосовують традиційні радіохімічні методи — осадження, екстракцію, іонний обмін тощо.
Кінцевим продуктом цієї багатостадійної технології є оксид плутонію PuO2 або фториди (PuF3, PuF4).
Видобувають плутоній методом металотермії (відновленням активними металами з оксидів та солей у вакуумі):
PuF4 + 2Ba = 2BaF2 + Pu
Ізотопи
Штучно було отримано 21 ізотоп плутонію з масовими числами від 228 до 247, 1 з яких — метастабільний. Всі ці ізотопи нестабільні і радіоактивні.
Найважливішим є ізотоп 239Pu, здатний до поділу ядра та ланцюгової ядерної реакції. Це єдиний ізотоп, придатний для використання у ядерній зброї. Має кращі, ніж уран-235, показники поглинання та розсіювання нейтронів, кількості нейтронів на один поділ (близько 3 проти 2,3) та, відповідно, меншу критичну масу.
Його період напіврозпаду становить близько 24 тис. років. Інші ізотопи плутонію розглядають перш за все з погляду шкідливості для основного (збройового) застосування.
Ізотоп 238Pu має потужну альфа-радіоактивність і, як наслідок, значне тепловиділення (567 Вт/кг). Це створює незручності для використання у ядерній зброї, але знаходить застосування у ядерних батареях. Майже всі космічні апарати, що відлетіли за орбіту Марса, мають радіоізотопні реактори на 238Pu.
У реакторному плутонії частка цього ізотопу дуже незначна.
Ізотоп 240Pu є основним забруднювачем збройового плутонію. Має високу інтенсивність спонтанного розпаду, створює високий нейтронний фон, що суттєво ускладнює підрив ядерних зарядів. Вважають, що його частка у зброї не повинна перевищувати 7%.
241Pu має низький нейтронний фон і помірну теплову емісію. Його частка становить трохи менше 1% та на властивості збройового плутонію не впливає. Проте із періодом напіврозпаду 14 років перетворюється на америцій-241, який виділяє багато тепла, що може створювати проблему перегріву зарядів.
242Pu має дуже малий перетин реакції захоплення нейтронів і накопичується у ядерних реакторах, хоч і в дуже невеликій кількості (менше 0,1%). На властивості збройового плутонію не впливає. Його застосовують здебільшого для подальших ядерних реакцій синтезу трансплутонієвих елементів: теплові нейтрони не викликають поділу ядра, тому будь-які кількості цього ізотопу можна опромінювати потужними потоками нейтронів.
Інші ізотопи плутонію зустрічаються надзвичайно рідко та не мають впливу на виготовлення ядерних зарядів.
Відомо, що плутоній можна виявити в природі, зокрема його знайшли в метеоритному пилу, що осів на морському дні. Найважчим із відомих людству природних хімічних елементів є ізотоп плутонію під назвою 244Pu (плутоній-244). Однак, важчі ізотопи утворюються у дуже незначних кількостях, мають невеликий час життя (менше кількох днів або годин) і, шляхом бета-розпаду, перетворюються на відповідні ізотопи америцію. Серед них вирізняється саме 244Pu — його період напіврозпаду становить близько 82 млн років. Це найстабільніший ізотоп серед усіх трансуранових елементів.
Застосування
На кінець 1995 року у світі було вироблено близько 1270 тонн плутонію, з них 257 тонн — для збройового використання, для якого придатний лише ізотоп 239Pu.
Можливим є застосування 239Pu як палива у ядерних реакторах, але він програє урану за економічними показниками. Вартість переробки ядерного палива для видобутку плутонію набагато більша, ніж вартість низькозбагаченого (~5% 235U) урану.
Програму енергетичного використання плутонію має лише Японія.
Алотропні модифікації
У твердому вигляді плутоній має сім алотропних модифікацій (проте фази δ та δ1 іноді об'єднують і вважають однією фазою).
За кімнатної температури плутоній являє собою кристалічну структуру, що має назву α-фаза. Атоми пов'язані ковалентним зв'язком (замість металічного), тому фізичні властивості ближчі до мінералів аніж до металів.
Це твердий, крихкий матеріал, що ламається у визначених напрямках. Має найнижчу теплопровідність серед усіх металів, найнижчу електропровідність, за винятком мангану.
α-фаза не піддається обробці звичайними для металів технологіями.
При змінах температури у плутонії відбувається перебудова структури і він зазнає надзвичайно сильних змін. Деякі переходи між фазами супроводжуються просто разючими змінами об'єму. У двох із цих фаз (δ та δ1) плутоній має унікальну властивість — від'ємний температурний коефіцієнт розширення, тобто він стискується зі збільшенням температури.
У гамма і дельта фазах плутоній виявляє звичайні властивості металів, зокрема ковкість. Проте у дельта-фазі плутоній виявляє нестабільність. Під невеликим тиском він намагається осісти у щільнішу (на 25 %) альфа-фазу. Цю властивість застосовують у імплозійних пристроях ядерної зброї.
У чистому плутонії під тиском понад 1 кілобар дельта-фаза взагалі не існує. Під тиском понад 30 кілобар існують тільки альфа- і бета-фази.
Металургія плутонію
Плутоній можна стабілізувати у дельта-фазі за звичайного тиску та кімнатної температури шляхом утворення сплаву із тривалентними металами, такими як галій, алюміній, церій, індій у концентрації кілька молярних відсотків. Саме у такому вигляді плутоній застосовують у ядерній зброї.
Збройовий плутоній
Для виробництва ядерної зброї потрібно досягти чистоти потрібного ізотопу (235U або 239Pu) більше 90%. Створення зарядів з урану вимагає багатьох стадій збагачення (тому, що частка 235U у природному урані становить менше 1 %), у той час як частка 239Pu у реакторному плутонії зазвичай становить від 50 % до 80 % (тобто, майже у 100 разів більше). А в деяких режимах роботи реакторів можна отримати плутоній, що містить більше 90 % 239Pu — такий плутоній не потребує збагачення і може використовуватися для виготовлення ядерної зброї безпосередньо.
Біологічна роль
Плутоній часто описується як "найтоксичніша відома речовина", хоча це не так. Він трохи менш токсичний ніж ботулотоксин, і у 50 разів менш токсичний за радій. Тим не менш, плутоній є надзвичайно небезпечним для людини — він у мільйони разів більш токсичний ніж такі "звичайні" небезпечні речовини як свинець.
Токсичність плутонію зумовлена не так хімічними властивостями (хоча плутоній, токсичний як будь-який важкий метал), скільки його альфа-радіоактивністю. Альфа-частинки затримуються навіть незначними шарами матеріалів або тканин. Скажімо, кілька міліметрів шкіри повністю поглинуть їх потік, захищаючи внутрішні органи. Але альфа-частинки надзвичайно сильно пошкоджують тканини, з якими вони контактують. Отже, плутоній становить серйозну небезпеку, якщо потрапляє до організму. Він дуже погано всмоктується у шлунковому тракті, навіть якщо потрапляє туди у розчинному вигляді. Але поглинання пів грама плутонію може призвести до смерті протягом кількох тижнів внаслідок гострого опромінення шляхів травлення.
Вдихання десятої частки грама пилу плутонію призводить до смерті внаслідок набряку легенів протягом десяти днів. Вдихання дози у 20 мг призводить до смерті від фіброзу протягом місяця. Менші дози викликають канцерогенний ефект. Попадання до організму 1 мкг плутонію збільшує імовірність раку легенів на 0,2 %. За оцінками, одноразове вдихання 80 мікрограмів збройового плутонію призводить до 100 % ймовірності захворювання.
В біологічних системах плутоній зазвичай знаходиться у ступені окислення +4 і виявляє подібність до заліза. Потрапляючи до крові, він найбільш імовірно концентруватиметься у тканинах, що містять залізо: кістковому мозку, печінці, селезінці. Якщо навіть 1-2 мікрограми плутонію осядуть у кістковому мозку, імунітет суттєво погіршиться. Період виведення плутонію з кісткової тканини становить 80-100 років, тобто він залишатиметься там практично протягом всього життя.
Міжнародна комісія з радіологічного захисту встановила величину максимального щорічного поглинання плутонію на рівні 280 нанограм.
Література
Джерела
Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім.. Л.М.Литвиненка НАН України, Донецький національний університет - Донецьк:"Вебер", 2008. – 758 с. ISBN 978-966-335-206-0
Плутоній на Webelements
Популярна бібліотека хімічних елементів: Плутоній
Nuclear Weapons Frequently Asked Questions by Carey Sublette Version 2.18
Ядерні матеріали. Плутоній.
Примітки
Хімічні елементи
Актиноїди
Плутоній
Радіоактивні елементи
Рідкісні метали
Синтетичні хімічні елементи
|
18796
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B5%D0%B2%20%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%20%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
|
Францев Володимир Андрійович
|
Францев Володимир Андрійович
Володимир Андрійович Францев (1867–1942) — російський історик літератури і культурних відносин; професор Варшавського і Ростовського університетів, з 1922 — професор Празького Університету. Праці з слов'янознавства, зокрема з історії письменства на Закарпатті та про мовні і релігійні відносини на Холмщині і Підляшші.
З біографії
Народився в м. Новогеоргієвськ (польс. Модлін; нині у складі м. Нови-Двур-Мазовецькі Мазовецького воєводства, Польща). Закінчив історико-філологічний факультет Варшавського університету (1886—90). Із 1900 — доцент, із 1903 — професор славістики Варшавського університету до його евакуації, 1915—21 — професор університету в Ростові-на-Дону (нині місто в РФ). Із 1921 і до кінця свого життя жив у Празі (Чехословаччина), де був професором слов'янської філології Карлового університету, членом ряду російських наукових і культурних організацій у Чехословаччині, а також членом Чеського королівського наукового товариства, Чеського етнографічного товариства, Слов'янського інституту
в Празі, де працював у Комісії видання «Джерел до історії слов'янських взаємозв'язків» і Товаристві по вивченню Словаччини і Підкарпатської Русі. Автор понад 300 робіт. Найголовніші праці: «Матица сербская в Вудишине» (1897), «А.Пушкин в чешской литературе» (1898), «Главнейшие
моменты в развитии чешского славяноведения» (1901), «Русские посольства в Чехии в XVI ст.» (1902), «Очерки по истории чешского возрождения» (1902), «Письма Вячеслава Ганки из славянских земель» (1905), «Польское
славяноведение конца XVIII и первой четверти XIX ст.» (1906), «Корреспонденция П. Й. Шафарика с русскими учеными» (1927—28), «Пушкин и польское восстание 1830—1831 гг.» (1929) та ін.
Ще 1899 Ф. здійснив поїздку по Угорській Русі (Закарпатській Україні), займався там науковопошуковою
роботою, результатом якої стала його історіографічна праця «Обзор важнейших изучений Угорской Руси», опублікована у Варшаві в «Русском филологическом вестнике» (1901, № 1—2). Підтримував творчі зв'язки із закарпатськими діячами Є.Фенциком, Є.Сабовим, листувався з багатьма
відомими слов'янськими вченими, у тому числі з І.Срезневським.
Помер у м. Прага.
Джерела та література
Віднянський С. В. Францев Володимир Андрійович //
Література
Посилання
Францев Володимир Андрійович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.281-282
Персоналії за алфавітом
Російські історики
|
5785099
|
https://en.wikipedia.org/wiki/Levamisole
|
Levamisole
|
Levamisole, sold under the brand name Ergamisol among others, is a medication used to treat parasitic worm infections, specifically ascariasis and hookworm infections. It is taken by mouth.
Side effects may include abdominal pain, vomiting, headache, and dizziness. Use is not recommended during breastfeeding or the third trimester of pregnancy. Serious side effects may include an increased risk of infection. It belongs to the anthelmintic class of medications.
Levamisole was invented in 1966 in Belgium by Janssen Pharmaceuticals. It is on the World Health Organization's List of Essential Medicines. Levamisole is also used as a dewormer for cattle.
Medical uses
Worms
Levamisole was originally used as an anthelmintic to treat worm infestations in both humans and animals. Levamisole works as a nicotinic acetylcholine receptor agonist that causes continued stimulation of the parasitic worm muscles, leading to paralysis. Levamisole has gained prominence among aquarists as an effective treatment for Camallanus roundworm infestations in freshwater tropical fish. Levamisole has been used to treat small ruminant animals since the late 1960s. Levamisole-resistant parasitic worms are common in sheep farms in New Zealand, Uruguay, Paraguay, and Brazil.
Other
Levamisole has been used to treat a variety of dermatologic conditions, including skin infections, leprosy, warts, lichen planus, and aphthous ulcers.
An interesting side effect these reviewers reported in passing was "neurologic excitement". Later papers, from the Janssen group and others, indicate levamisole and its enantiomer, dexamisole, have some mood-elevating or antidepressant properties, although this was never a marketed use of the drug.
Adverse effects
One of the more serious side effects of levamisole is agranulocytosis, or the depletion of the white blood cells. In particular, neutrophils appear to be affected the most. This occurs in 0.08–5% of the studied populations.
It has been used as an adulterant in cocaine, resulting in serious side effects that present as levamisole induced necrosis syndrome, in which erythematous painful papules can appear almost anywhere on skin.
Metabolism
Levamisole is readily absorbed from the gastrointestinal tract and metabolized in the liver. Its time to peak plasma concentration is 1.5–2 hours. The plasma elimination half-life is fairly quick at 3–4 hours which can contribute to not detecting levamisole intoxication. The metabolite half-life is 16 hours. Levamisole's excretion is primarily through the kidneys, with about 70% being excreted over 3 days. Only about 5% is excreted as unchanged levamisole.
Drug testing of racehorse urine has led to the revelation that among levamisole equine metabolites are both pemoline and aminorex, stimulants that are forbidden by racing authorities. Further testing confirmed aminorex in human and canine urine, meaning that both humans and dogs also metabolize levamisole into aminorex, though it is unclear whether plasma aminorex is present at any appreciable level. Blood samples following oral administration of levamisole out to 172 hr post-dose did not demonstrate any plasma aminorex levels above that of the limit of quantification (LoQ). Additionally, in cocaine-positive plasma samples, of which 42% contained levamisole, aminorex was never reported at concentrations higher than LoQ.
Detection in body fluids
Levamisole may be quantified in blood, plasma, or urine as a diagnostic tool in clinical poisoning situations or to aid in the medicolegal investigation of suspicious deaths involving adulterated street drugs. About 3% of an oral dose is eliminated unchanged in the 24-hour urine of humans. A post mortem blood levamisole concentration of 2.2 mg/L was present in a woman who died of a cocaine overdose.
Adulterant in illegal drugs
Levamisole has increasingly been used as a cutting agent in cocaine sold around the globe with the highest incidence being in the United States. In 2008–2009, levamisole was found in 69% of cocaine samples seized by the Drug Enforcement Administration (DEA). By April 2011, the DEA reported the adulterant was found in 82% of seizures.
Levamisole adds bulk and weight to powdered cocaine (whereas other adulterants produce smaller "rocks" of cocaine) and makes the drug appear purer. In a series of investigative articles for The Stranger, Brendan Kiley details other rationales for levamisole's rise as an adulterant: possible stimulant effects, a similar appearance to cocaine, and an ability to pass street purity tests.
Levamisole suppresses the production of white blood cells, resulting in neutropenia and agranulocytosis. With the increasing use of levamisole as an adulterant, a number of these complications have been reported among cocaine users. Levamisole has also been linked to a risk of vasculitis, and two cases of vasculitic skin necrosis have been reported in users of cocaine adulterated with levamisole.
Levamisole-tainted cocaine has caused three deaths and sickened over 100 in US and Canada, as of 2009.
Chemistry
The original synthesis at Janssen Pharmaceutica resulted in the preparation of a racemic mixture of two enantiomers, whose hydrochloride salt was reported to have a melting point of 264–265 °C; the free base of the racemate has a melting point of 87–89 °C. The racemic mixture is referred to as "tetramisole" - levamisole refers only to the levorotatory enantiomer of tetramisole.
Toxicity
The LD50 (intravenous, mouse) is 22 mg/kg.
Laboratory use
Levamisole reversibly and uncompetitively inhibits most isoforms of alkaline phosphatase (e.g., human liver, bone, kidney, and spleen) except the intestinal and placental isoform. It is thus used as an inhibitor along with substrate to reduce background alkaline phosphatase activity in biomedical assays involving detection signal amplification by intestinal alkaline phosphatase, for example in in situ hybridization or Western blot protocols.
It is used to immobilize the nematode C. elegans on glass slides for imaging and dissection.
In a C. elegans behavioral assay, analyzing the time course of paralysis provides information about the neuromuscular junction. Levamisole acts as an acetylcholine receptor agonist, which leads to muscle contraction. Continuing activation leads to paralysis. The time course of paralysis provides information about the acetylcholine receptors on the muscle. For example, mutants with fewer acetylcholine receptors may paralyze slower than wild type.
Research
It has been studied as a method to stimulate the immune system as part of the treatment of cancer. It has also shown some efficacy in the treatment of nephrotic syndrome in children.
After being pulled from the market in the US and Canada in 1999 and 2003, respectively, levamisole has been tested in combination with fluorouracil to treat colon cancer. Evidence from clinical trials support its addition to fluorouracil therapy to benefit patients with colon cancer. In some of the leukemic cell line studies, both levamisole and tetramisole showed similar effect.
Veterinary uses
The combination doramectin/levamisole, sold under the brand name Valcor, is indicated for the treatment and control of gastrointestinal roundworms, lungworms, grubs, sucking lice, and mange mites in cattle. It is given by subcutaneous injection.
References
Anthelmintics
Janssen Pharmaceutica
Belgian inventions
Nicotinic agonists
Phosphatase inhibitors
World Health Organization essential medicines
Wikipedia medicine articles ready to translate
Withdrawn drugs
Imidazothiazoles
|
563649
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D0%BF%27%D1%94%D1%80%D1%80-%D1%81%D1%8E%D1%80-%D0%95%D1%80%D1%96
|
Домп'єрр-сюр-Ері
|
Домп'єрр-сюр-Ері — колишній муніципалітет у Франції, у регіоні Бургундія-Франш-Конте, департамент Ньєвр. Населення — осіб (2011).
Муніципалітет був розташований на відстані близько 200 км на південний схід від Парижа, 115 км на захід від Діжона, 45 км на північний схід від Невера.
Історія
1 січня 2016 року Домп'єрр-сюр-Ері і Мішог було приєднано до муніципалітету Больє.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
Сусідні муніципалітети
Посилання
Домп'єрр-сюр-Ері на сайті французького Національного інституту географії
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Ньєвр
Примітки
Колишні муніципалітети департаменту Ньєвр
|
4140768
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%20%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA
|
Петер Терек
|
Петер Терек (18 квітня 1951, Будапешт — 20 вересня 1987, Будапешт) — угорський футболіст, що грав на позиції захисника.
Виступав, зокрема, за «Вашаш» та «Рекреатіво», а також національну збірну Угорщини.
Клубна кар'єра
У дорослому футболі дебютував 1969 року виступами за команду «Вашаш», в якій провів тринадцять сезонів, взявши участь у 339 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Вашаша», був основним гравцем захисту команди. За цей час виборов титул чемпіона Угорщини в сезоні 1976/77, вигравав кубок Угорщини в 1973 і 1982 роках, а також ставав володарем Кубка Мітропи1970 року.
Протягом сезону 1982/83 років захищав кольори іспанського «Рекреатіво», зігравши 19 матчів у Сегунді, а завершив ігрову кар'єру на батьківщині у команді , за яку виступав протягом сезону 1983/84 років, але не врятував її від вильоту.
Виступи за збірну
16 травня 1973 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Угорщини в товариській грі проти Німецької Демократичної Республіки (1:2).
У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1978 року в Аргентині, де зіграв в одному матчі проти Аргентини (1:2), а його команда не подолала груповий етап.
Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 8 років, провів у її формі 35 матчів.
Помер 20 вересня 1987 року на 37-му році життя у місті Будапешт.
Титули і досягнення
Чемпіон Угорщини (1):
«Вашаш»: 1976/77
Володар Кубка Угорщини (2):
«Уйпешт»: 1972/73, 1981/82
Володар Кубка Мітропи (1):
«Вашаш»: 1969/70
Чемпіон Європи (U-23): 1974
Примітки
Посилання
угорські футболісти
Гравці збірної Угорщини з футболу
Гравці чемпіонату світу з футболу 1978
Футболісти «Вашаша»
Футболісти «Рекреатіво»
угорські футбольні легіонери
Футбольні легіонери в Іспанії
Померли в Будапешті
|
4614375
|
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B4%20%D0%A8%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%86
|
Марквард Шварц
|
Марквард Шварц (30 липня 1887 — 17 лютого 1968) — американський плавець.
Призер Олімпійських Ігор 1904 року.
Посилання
Марквард Шварц на Olympedia.org
Марквард Шварц на Sports-Reference.com
Примітки
Плавці на літніх Олімпійських іграх 1904
Бронзові призери літніх Олімпійських ігор 1904
Бронзові олімпійські медалісти США
Плавці США
Спортсмени Сент-Луїса
Олімпійські плавці та плавчині США
|
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.